Реферат на тему:
Військово-патріотичне виховання молоді
Складовою системи національного виховання є військово-патріотичне, що
передбачає вироблення високого ідеалу служіння народові, готовності до
трудового та героїчного подвигу в ім’я процвітання Української держави.
Воно покликане формувати громадянина-патріота, виробляти у нього глибоке
розуміння громадянського обов’язку, готовність у будь-який час стати на
захист Батьківщини, оволодівати військовими і військово-технічними
знаннями, спонукати до фізичного самовдосконалення, а також вивчав ти
бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу, його
Збройних Сил (1).
Військово-патріотичне виховання — цілеспрямований, організований процес
формування готовності юнаків старшого шкільного віку до строкової
військової служби в Збройних Силах України. Його зміст визначається
Конституцією, законами України, військовою Присягою та військовими
статутами.
Військово-патріотичне виховання молоді діалектичне поєднує в собі низку
окремих напрямів виховання: військового, морального, правового та ін.
Проте головним результатом виховних зусиль має стати готовність молодої
людини до військово-патріотичної діяльності як внутрішнього системного
утворення, що передбачає п’ять основних компонентів — освітній,
фізичний, психологічний, соціальний і духовний.
Освітня готовність — це, передусім, обсяг знань героїчного минулого
українського народу, історії його Збройних Сил. Вона передбачає також
певний обсяг знань з допризовної підготовки, фізичної культури, спорту,
гігієни побуту. Головне при цьому — дієвість засвоєних знань, що
виявляється в навчально-пізнавальній активності старшокласників на
уроках допризовної підготовки, підвищеному інтересі до змісту
українознавчих предметів, доланні перешкод у його засвоєнні.
Фізична готовність передбачає певний рівень розвитку в юнаків фізичної
сили, витривалості, спритності, швидкості в рухах; сформованість
необхідних для військової діяльності рухових навичок та вмінь.
Передумовою цього виступають достатній рівень фізично-оздоровчої
активності учня на уроках фізичної культури, участь у спортивних секціях
тощо.
Психологічна готовність включає в себе позитивну мотивацію участі учнів
у військово-патріотичних заходах. Разом з тим, за результатами
обстеження старшокласників, вона передбачає певний рівень сформованості
таких якостей, як емоційна стійкість, розсудливість, сміливість,
рішучість, мужність, цілеспрямованість.
Соціальна готовність передбачає вірність бойовим та
національно-історичним традиціям, військовому обов’язку, присязі та
військовому статуту, високу дисциплінованість, конструктивну
соціально-комунікативну, громадське корисну та національно-громадянську
активність.
Духовна готовність проявляється в наявності ідеалу, в пошуках
старшокласниками життєвого смислу і цінностей; самоусвідомленні свого
Я-фізичного, психічного, соціального; самоочищенні та самовдосконаленні,
в духовно-катарсичній активності. Остання передбачає рефлексію як акт
самопізнання юнаком окремих ознак своєї індивідуальності, власних рис
характеру, що відображають знання внутрішнього світу (3).
Основною властивістю цих п’яти складових готовності, як показує аналіз
кореляційного взаємозв’язку між ними, виступає військово-патріотична
активність — внутрішня активна позиція молодої людини щодо військової
служби. Така позиція розвивається шляхом послідовної зміни,
трансформації простіших властивостей, якостей особистості на вікових
стадіях до призову в армію, з притаманною їй структурою і психологічними
закономірностями (4). Разом з тим, військово-патріотична активність є
необхідною передумовою подальшого розвитку готовності старшокласника до
військової строкової служби в Збройних Силах України.
Здійснюючи військово-патріотичне виховання учнів, організатори цього
процесу повинні бути добре ознайомлені з його теоретико-методологічним і
технологічним підґрунтям. При цьому слід враховувати також об’єктивні
соціально-політичні, економічні фактори, психофізіологічні особливості
юнацького віку як вирішального періоду у формуванні світогляду учня,
його ідеалів, вибору професії, подальшого життєвого шляху.
Крім цього, формування готовності юнака до служби в Збройних. Силах
України, що проходить у рамках єдиного навчально-виховного процесу,
залежить від професійної майстерності вчителів-предметників з
гуманітарних дисциплін, учителя допризовної підготовки, продуманої
організації фізично-оздоровчої, навчально-пізнавальної,
соціально-комунікативної, громадське корисної та
національно-громадянської діяльності (2).
Проте в період інформативного перенасичення програм з базових дисциплін,
погіршення навчально-матеріальної бази допризовної підготовки, зниження
професійного рівня вчителів допризовної .підготовки стає актуальним
перенесення військово-патріотичного виховання з урочного на позаурочний
час. Це, як засвідчує практика, дасть можливість сконсолідувати зусилля
всього педагогічного колективу, сім’ї, громадсько-політичних
організацій, широко залучити учнів до різноманітних форм і видів
військово-патріотичної діяльності.
Військово-патріотичні заходи за змістом і спрямованістю можуть бути: а)
інформаційного, просвітницького характеру (лекції, політінформації,
конференції, зустрічі, тематичні вечори, бесіди); б) дійового,
практичного спрямування (окремі види змагань, конкурси, гурткова і
шефська робота, екскурсії, робота з вдосконалення навчально-матеріальної
бази закладу освіти); в) комплексні, з усвідомленням їх суспільної і
особистісної значущості (дискусії, огляди-конкурси, військово-спортивні
свята, походи по місцях бойової та трудової слави народу України, тижні
оборонно-масової роботи (4).
Як показує досвід роботи загальноосвітніх шкіл м. Тернополя, первинною
ланкою в структурі військово-патріотичного виховання учнівської молоді
має бути достовірне інформаційне забезпечення, тобто організація
цілеспрямованого освітнього простору за трьома напрямами: 1)
використання потенціалу українознавчого матеріалу на уроках з предметів
навчального плану 10—11 класів загальноосвітньої школи; 2) стимулювання
навчально-пізнавальної активності старшокласників із засвоєння матеріалу
програми «Допризовна підготовка»; 3) вивчення старшокласниками курсу
«Самовдосконалення особистості», який озброює необхідними знаннями, що
стосуються особистісного розвитку кожного старшокласника (знання себе,
уявлення про свої якості і властивості; самооцінка і пов’язана з нею
самоповага; формування позитивної Я-концепції; навчання умінням
самоствердження і самореалізації в колективі ровесників).
Організація освітнього простору передбачає ряд заходів щодо поліпшення
змісту українознавчих навчальних предметів (історії, української
літератури), який би розширював і поглиблював національно-громадянські
та військово-патріотичні уявлення та знання, тобто певною мірою формував
когнітивний та афективний компоненти військово-патріотичної активності,
виявляв бажання в старшокласника замислюватися над своїм внутрішнім
св[-том, позитивно змінюватися так, щоб зміст, спрямованість викладу
того чи іншого фахового матеріалу, сам процес здобуття знань викликали у
старшокласників високий пізнавальний інтерес до актів і подій,
пов’язаних із захистом Батьківщини; почуття патріотизму, обов’язку,
відповідальності та інших необхідних захисникові особистісних якостей.
На жаль, попередніми дослідженнями встановлено, що багато учнів
загальноосвітніх шкіл не знають не тільки історії Української армії, але
навіть сучасної назви. Окрім того, вони однобоко поінформовані про умови
служби в ЗСУ; не задумуються над тим, що за відмову від служби в армії
їм доведеться нести відповідальність. Організаторам виховної роботи
необхідно враховувати також актуальність джерел інформації. Так,
найбільший вплив на готовність юнаків до строкової військової служби
мають засоби масової інформації (телебачення, радіо, преса), але
найважливішу інформацію юнаки одержують у процесі безпосереднього
емоційного спілкування зі старшими товаришами, які проходять строкову
службу, ровесниками, батьками.
Забезпечення знань про майбутню військову служби також залежить від
рівня інтелектуального розвитку юнака, його світогляду.
Певного виховного ефекту можна досягти, включивши в систему інформування
про армію шкільну бібліотеку. Підбір відповідної літератури, постійно
діючі кутки, наочна агітація, стінна преса, читацькі конференції
(вечори) є активним, дієвим чинником у формуванні поглядів юнака щодо
служби в армії.
Для проведення бесід класний керівник повинен попередньо підготувати
замкнутий тематичний цикл, який повністю висвітлює певне питання чи
цілісну проблему. Планування бесід здійснюється на півріччя або на весь
навчальний рік. Важливим виховним моментом і запорукою ефективності
згаданого заходу є активна участь у ньому учнівської аудиторії. Тому
перед проведенням бесіди в групі необхідно запропонувати юнакам
обговорення декількох проблем з тим, щоб вони висловили свої думки з
приводу їх. Бесіду за певною тематикою може проводити вчитель
допризовної підготовки або класний керівник. Проте в силу специфічності
виховного напряму і для більш професійного висвітлення теми проводити
бесіди мають працівники військкоматів, офіцери військових частин,
ветерани війн, учасники визвольних змагань.
За формального підходу до підготовки і проведення заходу він
перетворюється на лекцію чи просто повчання, що різко знижує його
виховний ефект та інтерес до нього з боку учнів.
Однією з форм позанавчальної роботи є зустріч з учасниками визвольних
змагань, ветеранами війни. Щоб вона була цікавою, перед її організацією
необхідно, перш за все, ознайомитися з біографією ветерана, його бойовим
шляхом. Завдяки цьому у випадку, коли запрошений гість не має змоги
виступити, про нього розповідає підготовлений учень. Проте про окремі
епізоди свого бойового життя, історію однієї з своїх нагород повинен
розповісти сам ветеран. На завершення зустрічі, щоб підкреслити увагу і
пошану до ветерана, йому вручають квіти або подарунок.
Другий напрям військово-патріотичного виховання — організація
різноманітних видів діяльності патріотичної спрямованості. Оволодіння
учнями предметною патріотичною діяльністю, як показує досвід, проходить
легше, ніж оволодіння ними своїми внутрішніми (психічними) процесами
(Б.Г. Ананьев, Л.С. Виготський). Відомо також, що готовність до
будь-якої діяльності з самого початку розгортається в соціальному,
інтерпсихічному плані, а потім за певних умов трансформується у суто
інтропсихічну категорію.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
