МІСЦЕВІ ПОДАТКИ І ЗБОРИ
Суб’єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів
місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має
важливе значення для розвитку місцевої інфраструктури, яка забезпечує
реалізацію соціальної та економічної політики.
Сплачуючи місцеві податки і збори, суб’єкти господарювання забезпечують
наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими
ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивніш вплив на діяльність
підприємств.
Перелік та порядок обчислення і сплати місцевих податків і збо^іи в
Україні було визначено Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993
року «Про місцеві податки і збори». Було установлено 17 видів платежів у
місцеві бюджети.
Місцеві податки:
— комунальний податок;
— податок на рекламу. Місцеві збори:
— за право використання місцевої символіки;
— за паркування автотранспорту;
— за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;
— за дозвіл на проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і
лотерей;
— за право проведення кіно- і телезйомок;
— за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що вирушає
за кордон, та інші.
Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Особливості
їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб’єктів
господарювання полягають у такому.
1. Місцеві податки і збори включаються до складу валових витрат, які
виключаються зі скоригованого валового доходу, а отже, зменшують суму
оподатковуваного прибутку.
2. Місцеві податки і збори суб’єкти господарювання відносять на
собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього
прибутку.
Органи місцевого самоврядування мають право:
—запроваджувати тільки ті податки і збори, що передбачені законодавчими
актами;
—установлювати ставки, що не перевищують граничних розмірів,
передбачених законодавчими актами;
— установлювати додаткові пільги для окремих платників податків
(установлення ставки нижче за мінімальну, звільнення від податку).
Нині підготовлено проект Закону «Про місцеві податки і збори», що
передбачає внесення певних змін до їх складу і методики визначення.
Загальну їх кількість зменшено до 14. Проте в проекті названого закону
передбачено запровадження нових зборів:
за надання в користування земельних ділянок для будівництва об’єктів
виробничого і невиробничого призначення, індивідуального житла та
гаражів у населених пунктах;
за право розміщення офісів суб’єктів підприємницької діяльності у
центральній частині населеного пункту та в будівлях, які мають
історико-архітектурну цінність;
за здійснення міжнародного туризму.
Важлива особливість підготовленого законопроекту полягає у зменшенні
податкового тягаря для вітчизняного товаровиробника. Податковий тягар
стосовно місцевих податків і зборів переноситься на споживача (переважно
щодо товарів імпортного виробництва). Робиться спроба реалізувати
принцип збільшення місцевих податків і зборів зі зростанням споживання
та залученням прибутків тіньового капіталу.
Комунальний податок. Платниками податку згідно з декретом було визначено
юридичних осіб усіх форм власності, що перебувають на території України.
Об’єктом для розрахунку податку був фонд оплати праці, який обчислювався
множенням середньоспискової кількості працівників на місячний
неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Граничний розмір ставки
податку визначено у розмірі 10 відсотків від об’єкта оподаткування
(розрахункової величини фонду оплати праці). Податок сплачується
щомісяця, виходячи з суми, яка оподатковувалась у попередньому місяці.
Згідно з проектом Закону «Про місцеві податки і збори» вносяться суттєві
зміни в порядок обчислення комунального податку.
За об’єкт оподаткування береться вартість товарів (послуг), реалізованих
суб’єктами підприємницької діяльності через організовану торговельну
мережу (магазини, кіоски, автозаправні станції, їдальні, кафе,
ресторани, лотки).
Об’єктом оподаткування буде також виручка, одержана через каси
неторговельних підприємств, установ і організацій від продажу
безпосередньо населенню товарів власного виробництва, товарів, придбаних
у інших юридичних і фізичних осіб.
Від оподаткування передбачено звільнити реалізацію таких товарів
вітчизняного виробництва:
— хліб і хлібобулочні вироби, борошно пшеничне та житнє;
— сіль, цукор, олія соняшникова і кукурузна;
— молоко і молочна продукція;
— продукти дитячого харчування;
— безалкогольні напої і морозиво;
— яловичина, свинина, риба, домашня птиця, яйця;
— ягоди, фрукти, картопля і плодоовочева продукція;
— поштові марки, листівки, конверти;
— друковані засоби масової інформації, проїзні квитки, товари народних
промислів;
— готові лікарські засоби;
— вугілля, вугшьні брикети, гас, торф, дрова для продажу населенню;
— Мило господарське, сірники;
— насіння овочевих, баштанних, квіткових культур. Ставки комунального
податку будуть встановлювати від вартості реалізованих товарів без ПДВ:
у 1999 році 2%, у 2000 році — У/о.
Податок з реклами. Платниками вказаного податку є суб’єкти
підприємницької діяльності, їх філіали, відділення, представництва,
постійні представництва нерезидентів: замовники реклами (рекламодавці),
виробники і розповсюджувачі реклами.
Податок з реклами стягується з усіх видів комерційних оголошень і
повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації
(радіо, телебачення, преса), афіш, плакатів, рекламних щитів (на
вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті);
друкуються на спортивному одязі чи майні.
Об’єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення і розміщення
реклами. Ставки податку визначені в таких розмірах: 0,1% від вартості
послуг за одноразову рекламу; 0,5% від вартості розміщення стаціонарної
реклами на тривалий час; 0,3% за рекламу на майні, товарах, одязі.
Рекламодавці сплачують податок під час оплати послуг. Виробники реклами
сплачують податок щомісяця (до 15 числа місяця, наступного за звітним).
Згідно з проектом названого вище Закону передбачено підвищення граничних
ставок податку на рекламу, а також ширшу диференціацію ставок залежно
від способу подачі реклами.
За рекламування тютюнових виробів та алкогольних напоїв до відповідної
ставки податку буде застосовуватися збільшувальний коефіцієнт 5.
За рекламування вітчизняними виробниками продукції власного виробництва
(крім тютюнових виробів та алкогольних напоїв) застосовуватиметься
пільговий коефіцієнт 0,5.
ОПОДАТКУВАННЯ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО
ПІДПРИЄМНИЦТВА
За умов ринкової економіки важлива роль належить малому бізнесу. Його
підтримка, у тім числі через систему оподаткування, є одним із шляхів
подолання економічної кризи в економіці.
На перших етапах становлення системи оподаткування в Україні малому
підприємництву надавались певні пільги. Особливо це стосувалося
оподаткування прибутку малих підприємств. Згодом податкові пільги для
малого підприємництва практично було ліквідовано, що негативно вплинуло
на його розвиток.
З метою реалізації державної політики щодо розвитку й підтримки малого
підприємництва, підвищення його ролі в розвитку національної економіки з
1 січня 1999 року вносяться зміни в оподаткування суб’єктів малого
підприємництва (згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 року
«Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва»).
Указані зміни пов’язані зі спрощенням системи оподаткування
(встановлення єдиного податку), обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва. Такими визнано:
— юридичних осіб — суб ‘єктів підприємницької діяльності будь-якої
організаційно-правової форми та форми власності, що в них за рік
середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 10 осіб, а величина
виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становить не
більше 250 тис. гривень;
— фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без створення
юридичної особи, а кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах
з такою особою, включаючи членів її сім’ї, за рік не перевищує 10 осіб і
величина виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не
перевищує 250 тис. гривень.
Суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, звільняється
від сплати таких податків і зборів (обов’язкових платежів):
— податку на прибуток;
—податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — суб’єктів
підприємницької діяльності);
— плати (податку) за землю;
— збору за спеціальне використання природних ресурсів;
—збору до Державного інноваційного фонду;
— збору на обов’язкове соціальне страхування;
— відрахування до пенсійного фонду;
—відрахувань та зборів на фінансування автомобільних доріг загального
користування;
— комунального податку;
— податку на промисел;
—збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери
послуг;
— внесків до Фонду соціального захисту інвалідів.
Для переходу на спрощену систему оподаткування суб’єкт малого
підприємництва має подати письмову заяву в орган державної податкової
служби за місцем державної реєстрації не пізніше ніж за місяць до
початку наступного календарного року, за умови сплати всіх установлених
податків та зборів у поточному році.
Суб’єкти підприємницької діяльності — фізичні особи, які займаються
підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, мають право
вибирати спосіб оподаткування доходів, одержуючи свідоцтво про сплату
єдиного податку.
Ставки єдиного податку для фізичних осіб встановлюються місцевими радами
за місцем державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, з
урахуванням виду діяльності та місця її здійснення. Ставка податку не
може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень за календарний
місяць.
Якщо фізична особа—суб’єкт підприємницької діяльності здійснює кілька
видів її, для яких встановлено різні ставки єдиного податку, вона
отримує одне свідоцтво і сплачує один податок.
Для платника єдиного податку (фізичної особи), який займається
підприємницькою діяльністю з використанням найманої праці або коли
участь у підприємницькій діяльності беруть члени його сім’ї, розмір
єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
Суб ‘єкти підприємницької діяльності — юридичні особи (на яких
поширюється дія названого Указу) поряд з чинною системою оподаткування
можуть самостійно вибрати спосіб оподаткування доходів. При цьому
вибраний спосіб оподаткування не може змінюватися протягом звітного
року.
Ставка єдиного податку для суб’єктів підприємницької діяльності —
юридичних осіб встановлюється в розмірі 6 відсотків обсягів виручки від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Суми єдиного податку
перераховуються щомісячно до 20 числа місяця наступного за тим, в якому
одержано виручку, на окремий рахунок відділень Державного казначейства
України.
Наступного дня після надходження коштів відповідне відділення
казначейства перераховує суми єдиного податку:
—до державного бюджету — 20 відсотків;
—до місцевого бюджету — 35 відсотків;
—до Пенсійного фонду — 40 відсотків;
— на обов’язкове соціальне страхування — 5 відсотків. Суб’єкти малого
підприємництва (юридичні особи) за результатами господарської діяльності
за звітний період (квартал) подають до органу державної податкової
служби (до 20 числа місяця, наступного за звітним періодом) розрахунок
сплати єдиного податку, акцизного збору і податку на додану вартість.
На спрощену систему оподаткування суб’єктів малого підприємництва не
можуть бути переведені:
—довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні
та небанківські фінансові установи;
—суб’єкти підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону
України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» в
частині придбання спеціального торгового патенту;
—суб’єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що
належать юридичним особам—учасникам та засновникам даних суб’єктів (які
не є суб’єктами малого підприємництва), перевищують 25 відсотків;
—фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які займаються
підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють
торгівлю підакцизними товарами (крім сфери громадського харчування);
—фізичні особи, які відповідно до законодавства України сплачують
фіксований податок.
Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб’єкти малого
підприємництва, які подали заяву на право застосування спрощеної системи
оподаткування, стають суб’єктами вказаної системи оподаткування з того
кварталу, в якому здійснено їх державну реєстрацію.
Суб’єкт малого підприємництва може відмовитися від застосування
спрощеної системи і повернутися до загальної системи оподаткування з
початку наступного календарного року. Для цього необхідно подати заяву
до відповідного органу державної податкової служби за 15 днів до
закінчення календарного року.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
