РЕФЕРАТ
на тему:
Теоретичні основи ринку праці
та зайнятість населення
Ринок (як загальне поняття) – це обмін, який здійснюється за законами
товарного виробництва та обміну грошей і товарів. Ринок –
загальнолюдське загальноекономічне явище. Він існує в умовах різних
способів виробництва, в тих, де має місце товарне виробництво.
Ринок не має ніякого керуючого центру, він регулює сам себе, порівнюючи
попит та пропозиції його учасників.
Ринкова система виконує дуже важливу і необхідну суспільству функцію
балансування попиту та пропозицій у будь якій країні.
Система ринкових відносин складається з декількох видів ринків, у тому
числі фінансового, валютного споживчого, ринку праці.
Ринок праці – складова всього ринкового механізму. Суб’єктами його є
роботодавці й наймані робітники. Роботодавці – це ті, хто володіє
засобами виробництва, в тому числі й таким, зокрема, головним засобом
сільського господарства, як земля. Роботодавцями можуть бути: окрема
особа, колектив різної чисельності, держава. Роботодавець наймає
робітників на певних умовах (наприклад у вигляді контракту – договору) з
метою одержання додаткової вартості. Робітник в умовах ринкових вільно
йде у найми і продає свою робочу силу з метою отримання доходу у
грошовій або іншій формі з тим, щоб задовольнити свої власні потреби.
Таким чином, ринок праці являє собою взаємовідносини між роботодавцями
та найманими працівниками на підставі договору або контракту щодо
купівлі – продажу специфічного товару – „робочої сили”.
Ринок праці – основний регулятор зайнятості населення, ефективність якої
забезпечується як раз через ринок праці. Необхідні переумови цієї
ефективності в Україні закладені в трудовому законодавстві держави.
Зокрема, Закон України „Про зайнятість населення” гарантує усім
громадянам рівні права на вільний вибір місця роботи, виду діяльності,
забороняє будь-які примусові заходи залучення до праці. Тому реалізація
громадянами свого права на вільну працю створює своєрідне змагання
працівників на ринку праці на кращі умови зайнятості, а отже, і вкладати
свою працю там, де більш вигідно для кожної окремої особи. Таким чином,
сучасна концепція зайнятості громадян відповідає вимогам ринкової
економіки вцілому, і, зокрема, стимулює розвиток ринку праці.
Ринку праці властива конкуренція подвійного характеру – в одних
випадках, на користь найманих працівників, а в інших – на користь
роботодавців. Якщо, наприклад, зменшується кількість безробітних, то
загострюється конкуренція між роботодавцями щодо купівлі робочої сили з
метою використання її у виробництві матеріальних чи духовних благ і
одержання додаткової вартості. Така конкуренція на користь найманих
працівників. Адже вони мають нагоду підвищити свої вимоги щодо умов
зайнятості (рівень оплати праці та життя).
Якщо ситуація змінюється і підвищується рівень безробіття, то
розгортається конкуренція між безробітними за одержання робочого місця.
Це вже на користь роботодавців. В таких умовах наймані працівники
змушені постійно підвищувати свою професійну майстерність, набувати
потрібних знань з тим, щоб не втратити роботи, а разом з нею і засобів
до існування. Отже, безробіття – це водночас могутній фактор, який
спонукає громадян до пошуків власних резервів підвищення продуктивності
праці.
Кожен вид ринку має притаманну йому ринкову інфраструктуру. Наприклад,
ринок парці неможливий без такої інфраструктури, як біржа праці. Функції
біржі праці в Україні виконує Державна служба зайнятості або її
осередки, які діють в кожному районі і місті. (називають їх ще центрами
зайнятості).
Біржа праці – (Державна служба зайнятості) – виконує посередницькі
функції між безробітними і роботодавцями, забезпечує взаємозв’язок
пропозиції і попиту на такий специфічний товар, як робоча сила.
Специфіка цього товару пояснюється загальновідомим економічним
твердженням: у процесі виробництва матеріальних благ тільки робоча сила
спроможна створювати додаткову або нову вартість. Всі інші виробничі
ресурси (основні і оборотні фонди) лише приєднують свою вартість до
виготовленої продукції. Тому ринкові закони спрямовують на пошук
найбільш кваліфікованої високопродуктивної робочої сили, найбільш
дієздатної за віком і одночасно найдешевшої на співставимий обсяг
виробництва продукції.
Отже, ринок праці – система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею
і продажем такого товару як робоча сила. Крім того, ринок праці є сферою
працевлаштування, формування попиту і пропозиції на робочу силу, це є
механізм, який узгоджує ціну та умови праці між роботодавцями і
найманими працівниками.
Зайнятість населення і її регулювання в сучасних умовах.
Зайнятість – це діяльність громадян, що пов’язана із задоволенням
особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм
доход у грошовій або іншій формі.
Зайнятість – це сукупність економічних, правових, соціальних,
національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням
працездатного населення робочими місцями та його участю у
суспільно-корисній діяльності, а також тих, хто продає свою здатність до
праці; вони зачіпають такі сторони соціально-економічної діяльності, як
заробітна плата, доход, прибуток і т.ін.
Економічна сутність зайнятості полягає в тому, що вона відображає
досягнутий рівень розвитку економіки суспільства; внесок живої праці у
досягнення виробництва, так як об’єднує і виробництво і споживання.
Водночас трудова зайнятість населення України забезпечує виробництво
валового внутрішнього продукту, який є основою економічного життя
суспільства. З іншої сторони зайнятість має і соціальний характер, тому
що відображає потреби людей не лише у заробітку, але і у самореалізації
людини через суспільну корисну працю.
У Законі „Про зайнятість населення” (прийнять у березні 1991 р., а в
листопаді 1992 р. внесені зміни і доповнення) передбачено, що
добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до
адміністративної або кримінальної відповідальності. Примушувати до праці
в будь-якій формі не допускається. Все це є основою для нових
соціально-трудових відносин у всіх галузях народного господарства
країни, в тому числі й сільському господарстві.
Основні види зайнятості:
Праця в колективних та державних сільськогосподарських підприємствах,
кооперативах, асоціаціях, корпораціях, агрофірмах, установах,
організаціях і об’єднаннях;
Праця в селянських (фермерських) господарствах;
Індивідуально-трудова діяльність;
Творча діяльність громадян;
Служба в Збройних Силах України, Національній Гвардії, Службі безпеки,
Прикордонних військах та інших військових формуваннях, створених
відповідно до законодавства України.
Навчання, перепідготовка і підвищення кваліфікації з відривом від
виробництва в денних загальноосвітніх школах, коледжах, ліцеях,
гімназіях, СПТУ, технікумах, вищих навчальних закладах;
Діяльність в органах державної влади, управліннях та громадських
об’єднаннях на оплачуваних посадах.
Основна умова статусу „зайняте населення” – це проживання таких громадян
на території України на загальних підставах. До зайнятих належать також
працюючі з інших країн, хоча вони тимчасово перебувають на Україні (за
винятком тих, хто виконує функції по забезпеченню діяльності посольств і
місій).
Основні форми зайнятості в Україні:
Повна і неповна;
Часткова;
Первинне і вторинне.
Повна зайнятість – діяльність протягом робочого дня, тижня або місяця,
яка забезпечує нормальний дохід для даного району.
Неповна зайнятість – зайнятість протягом неповного робочого дня або з
неповною оплатою, чи недостатньою ефективністю.
Неповна зайнятість може бути:
Явна – яка обумовлена необхідністю підвищити освіту, кваліфікацію, інші
причини;
Прихована – вона пов’язана із зменшенням обсягу виробництва,
реконструкцією підприємства: людей відпускають на неоплачуваний або
частково неоплачувані відпустки.
Часткова – добровільна часткова зайнятість громадян.
Первинна зайнятість – це зайнятість на основному місці роботи, а якщо
крім основної існує інша зайнятість, то вона називається вторинною
зайнятістю.
Повна зайнятість населення означає наявність достатньої кількості
робочих місць для всіх бажаючих працювати. Повна зайнятість, яка
відповідає вимогам раціональності називають ефективною або продуктивною
зайнятістю.
В Законі „Про зайнятість населення” визначені основні принципи державної
політики зайнятості населення України, які передбачають:
Забезпечення рівних можливостей усіх громадян в реалізації права на
вільний вибір діяльності відповідно здібностей та професійної
підготовки;
Сприяння запобігання безробіттю, створенню нових робочих місць та умов
для розвитку підприємництва;
Координація проблем зайнятості з іншими напрямками економічної і
соціальної політики на основі державної та регіональної програм
зайнятості;
Міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості населення,
включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в
Україні.
З метою реалізації державної політики зайнятості населення України
створено спеціальний орган – „Державна служба зайнятості” всі послуги
питань зайнятості населення надаються нею безоплатно. Закон „Про
зайнятість населення” визначив обов’язки і права цієї служби. Основними
з них є:
Аналіз забезпеченості всіх галузей народного господарства робочою силою,
на підставі якого державна служба зайнятості розробляє прогноз трудових
ресурсів на перспективу;
Надання інформації державним органам управління та населенню про
сучасний і перспективний стан ринку праці;
Облік вільних робочих місць і незайнятих громадян, які звертаються з
питань працевлаштування;
Допомога громадянам з численних питань їх працевлаштування;
Підвищення професійної кваліфікації, перепідготовка кадрів, допомога
громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії ( спеціальності
і т.д.);
Виплата допомоги по безробіттю.
Роль державної служби зайнятості в працевлаштуванні громадян можна
оцінити на прикладі такого факту. У 1996 році цією службою
працевлаштовано 75,8 тис. чол.
Державна служба зайнятості включає великий обсяг робіт по реєстрації та
працевлаштуванню безробітних, визначенню їм допомоги розмірами і
терміном, встановленим відповідно до Закону „Про зайнятість населення”.
Поряд із зайнятим певна частка населення з різних обставин лишається
незайнятою в сфері матеріального і духовного життя. Основні причини
цього – звільнення із роботи за власним бажанням, за порушення трудової
дисципліни, у зв’язку із зменшенням обсягу виробництва. Будуть також
незайнятими якась частина не працевлаштованих випускників навчальних
закладів, переселенці, біженці, особи, які раніше були зайняті в
домашньому господарстві, демобілізованих із армії. Так щороку на село
прибуває близько 24 тисяч демобілізованих із військової строкової
служби. У середньому за рік понад 100 тисяч працюючих у сільському
господарстві звільняються за власним бажанням через порушення трудової
дисципліни, а потім, як правило. Знову шукають роботу тут.1
У різних галузях сільського господарства окремих районів і областей
України багато незайнятих і з інших причин. Але далеко не всі незайняті
вважаються безробітними. Статус безробітного, який надає право на
виплату допомоги по безробіттю, отримує тільки певна частина таких
громадян. Відповідно до Закону „Про зайнятість населення” безробітними
визначаються: працездатні громадяни працездатного віку, юнаки віком до
16 років в тих випадках, коли працювали і були звільнені за скороченням
чисельності штату або у зв’язку з реорганізацією, перепрофілюванням і
ліквідацією підприємства, установи, організації; громадяни, які з
незалежних від них причин не мають заробітку або інших, передбачених
чинним законодавством, доходів через відсутність підходящої роботи
(такої, що відповідає освіті, професії, або спеціальності, кваліфікації
працівника, і надається в тій же місцевості, де проживає працівник, а
заробітна плата та інші умови праці – рівню, який особа мала за
попередньою роботою).
Розглядаючи безробітне населення потрібно знати, що означає таке явище
як безробіття.
Безробіття – складне економічне явище у суспільстві, за якого частина
активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони можуть
виконувати і яке обумовлене переважанням пропозиції праці над попитом на
неї.
Безробітні громадяни повинні бути зареєстровані у державній службі
зайнятості за умови, що вони дійсно шукають роботу, бажають працювати та
здатні приступити до праці.
Не можуть бути визнані безробітними ті, що звільнені з роботи за
порушення трудової дисципліни, за власним бажанням, мають право на
пенсію відповідно законодавства України; а також відмовилися від двох
пропозицій підходящої роботи, з моменту реєстрації їх у службі
зайнятості як особи, які шукають роботу (при цьому вони втрачають право
на надання статусу безробітного на три місяці з подальшою
перереєстрацією).
Статус безробітного не можуть отримати громадяни віком до 16 років (за
винятком окремих випадків, вищезазначених випадків), а також громадян,
які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності) в тому
числі, випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовились від
професійної підготовки або від оплачуваної роботи, навіть тимчасово.1
Розрізняють такі види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.
Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює
місце роботи, частина шукає нову роботу через звільнення, частина
тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше
шукає роботу. Коли всі ці люди знайдуть роботу або повернуться на стару
після тимчасового звільнення, інші „шукаючі” роботи і тимчасом звільнені
працівники замінять їх із у „загальному фонді безробітних”.
Фрикційне безробіття вважається неминучим і деякою мірою бажаним,
оскільки частина працівників, тимчасово втративши роботу, переходять з
низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і
продуктивнішу. Це означає більші доходи для робітників і раціональний
розподіл трудових ресурсів, а отже і більший реальний обсяг
національного продукту.
Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді,
коли в результаті науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни
в техніці, технології та організації виробництва, які змінюють структуру
попиту на робочу силу. Ці зміни призводять до того, що попит на деякі
професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше
не існувало, зростає. „Структурні” безробітні не можуть змінити роботу
без відповідної перепідготовки, додаткового навчання а то і зміни місця
проживання. Фрикційне безробіття має короткостроковий характер, а
структурне – довгостроковий, тому і вважається більш важким.
Циклічне безробіття зумовлюється спадами виробництва. Коли сукупний
попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а
безробіття зростає.
Зусилля багатьох держав, зокрема і України, тривалий час були спрямовані
на ліквідацію безробіття, на те, щоб ці працездатні були зайняті у
суспільному виробництві. Проте час показав, що повна зайнятість
неможлива, бо існує фрикційне і структурне безробіття, які є неминучим.
1 Статистичний бюлетень за січень 1997 року №2 – К.: Мінстат України, –
с.69
1 Мотивація праці та формування ринку робочої сили за ред. П.Т. Сабуука,
О.А. Бутуцького. – К.: Урожай, 1993, с.318-320
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
