HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!
Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!
РЕФЕРАТ
з дисципліни «Культурологія»
на тему:
«Особливості стилю модерн»
ПЛАН
Вступ
1. Поняття модерну
2. Поняття українського модерну
3. Модернізм та художня культура в Україні
4. Модернізм в українській літературі
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Моде?рн (від фр. moderne — новітній, сучасний) — стильовий напрям у
європейському та американському мистецтві (переважно в архітектурі,
образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві) кінця 19 — початку 20
століть. Відомий також як нове мистецтво (Art nouveau), Югендстиль
(Jugendstil), стиль Сецесіону (Sezessionstil).
Модернізм визначають як стиль у мистецтві та літературі кінця ХІХ –
початку ХХ ст. Під модернізмом часто розуміють авангардизм, сукупність
напрямів, течій в художній культурі цієї доби. Сутність модернізму як
стилю полягає у розриві з попередньою традицією, насамперед традицією
реалізму, пошуках нових форм, прийомів, засобів художньої діяльності і
врешті створенні нової реальності.
Модернізм – це явище доби індустріалізму. Розрив з попередніми художніми
традиціями відбиває складний процес переходу від традиційного аграрного
суспільства до модерного, індустріального. Модернізм – це стиль епохи,
тектонічних змін у сфері економіки, соціального життя, психології
людини. Наслідком руйнування споконвічного способу життя, прискорення
його ритму, зміни системи цінностей стає нова система світосприйняття:
часу і простору, місця людини в світі, змісту і форми. Здобутки
модернізму, як стилю, були пов’язані з новою індустріальною епохою, з
технізацією мислення, властивими їй формалізацією, серійністю,
масштабністю, розподілом функцій у виробництві та вузькою
спеціалізацією.
Прагнучи створити новий стиль, представники модерну відмовлялися від
історичних запозичень, використовували умисно примхливі, мінливі форми,
вигадливі лінії, принципи асиметрії і вільного планування, нові технічні
од конструктивні засоби для створеня незвичайних, підкреслено
індивідуалізованих будівель, де всі рішення підпорядковані єдиному
образно-символічному задумові й орнаментальному ритмові. Яскравий
приклад модерну — будинок з химерами Києві (арх. В. Городецький).
1. Поняття модерну
В середині 90-х рр. ХІХ ст. в Європі виникає новий культурно-історичний
напрям – Модерн. Модерн – це стиль в мистецтві та літературі, що пориває
з попередніми класичними, художніми формами, зокрема традиціями
реалізму. Цей новий стиль у різних країнах Європи мав свою назву і
специфіку. У Франції та Бельгії цей стиль представлений “ар-нуво” (нове
мистецтво), Німеччині, скандинавських країнах – “югенд-штіль” (молоде
мистецтво), Австро-Угорщині – “сецесіон”, Іспанії – “модерніста”, Італії
– “ліберті”. У Великій Британії та Росії – “модерн”. В Україні, в її
Східній та Центральній частинах, вживалася назва “модерн”, у Західній
Україні – “сецесія”.
Основними рисами стиля Модерн були:
а) декоративність;
б) інтерес до культурної спадщини, витоків різних стилів – рококо,
бароко;
в) наявність національного колориту, традицій народного мистецтва.
Появі нового стилю в мистецтві та культурі сприяла ціла низка причин.
Основною причиною його появи був перехід від
патріархально-аграрно-ремісничого до індустріально-урбаністичного
суспільства. Розвиток економіки, промисловості сприяв виникненню нових
технологій (метод зварювання металевих конструкцій), нових матеріалів
(бетону, залізобетонних конструкцій, використання металу в масовому
житловому будівництві).
В добу індустріалізму мистецтво перетворюється на товар, з’являються
такі атрибути ринкових відносин як каси, концертні зали, імпресаріо.
Мистецтво набуває серійного характеру та великих форм, організується за
фабричними зразками. Так, у музиці відбувається перехід від камерних до
великих форм – симфонічних оркестрів, які слухаються у просторих великих
залах. Сама структура оркестру нагадує фабричну організацію, де суворо
розписана послідовність дій, ритм, усі підкоряються єдиному керівникові
– диригенту.
Доба індустріалізму – це будівництво приміщень індустріального і
масового призначення – банків, бірж, театрів, народних будинків, клубів,
пасажів, ринків, прибуткових будинків.
Важливу роль у формуванні нового стилю в мистецтві відіграв соціальний
чинник, пов’язаний з динамічними процесами урбанізації. Відтік населення
із сіл, зростання міст, інтенсивне житлове будівництво, забудівля
великих міст, культ машин, техніцизм – усе це створювало передумови для
виникнення нових форм мистецтва – Модерну.
Відбувалися суттєві зміни в період індустріалізму в культурному житті.
На зміну аристократичної культури столичних центрів і панських маєтків
йшла нова демократична культура міст. Салони, як центри аристократичної
культури, поступаються демократичним клубам, народним будинкам, великим
концертним залам.
Варто брати до уваги психологічні мотиви виникнення Модерну, що було
пов’язано з руйнуванням традиційного аграрно-патріархального способу
життя, патріархальних моральних цінностей, кризовою селянської
свідомості, виникненням “розривів” у свідомості, що вело до
протиставлення класичних традицій і модерних впливів у повсякденному
житті, побуті, в настроях суспільства. Колективістська, патріархальна
свідомість повільно, але поступалася індивідуалізму, притаманному
індустріальному суспільству.
Складовою процесу формування стилю Модерну, зокрема в Україні та інших
країнах, був національний фактор – традиції народного
декоративно-ужиткового мистецтва, визвольний рух, національна
свідомість, ідеали та практика національно-культурного відродження.
Ідейним та організаційним центром формування українського Модерну став
Харківській літературно-художній гурток, при якому в 1912 р. утворено
архітектурно-художній відділ, який очолювали художник С.Васильківський
та архітектор С.Тимошенко. Члени гуртка проводили дискусії, творчі
конкурси, художні виставки. В діяльності гуртка брали участь не лише
творчі сили місцевої інтелігенції, але й петербуржці, львів’яни,
чернігівці та ін. Харківський літературно-художній гурток був справжнім
осередком формування національного напряму в українському Модерні.
Стиль Модерну проіснував лише 20-30 років, але залишив глибокий слід у
культурі та мистецтві Європи і Північної Америки. Цей стиль мав
синтетичний характер, відбився на розвитку живопису, архітектури,
літератури, книжкової графіки, сценографії та театральної декорації,
плакату, реклами, дизайну одягу, моди, інтер’єру.
Загальні риси нового стилю простежуються у мистецтві українського
Модерну, що органічно поєднуються з національними мотивами, народними
традиціями.
2. Поняття українського модерну
Насамперед український модерн проявився в архітектурі. Радикальна зміна
стилів пов’язана із соціальними та економічними зрушеннями, поліпшенням
життєвих умов, побуту. Розвиткові архітектури сприяли досягнення в
галузі будівництва як результат індустріалізації – використання металу,
скла, залізобетонних конструкцій; метод зварювання.
Формуванню стилю архітектурного Модерну в Україні сприяла діяльність
великих архітектурно-будівельних фірм, які пропонували свої проекти і
мали власні майстерні та заводи, на базі яких опановувалися нові
інженерні рішення та модерні технології (В.Ніколаєва та В.Городецького у
Києві, О.Гінзбурга, І. та С.Загоскіних у Харкові, І.Левинського,
Е.Жиховича у Львові), а також проведення Всеукраїнських художніх
виставок з 1911 по 1917 рр., організація конкурсів проектів громадських
будинків. Так, у Львові у 1902-1910 рр. проводилися конкурси на проект
Українського театру, учасниками яких були Ф.Фельнер, О.Лушпинський,
г.Гельмер та І.Левинський, але цим планам завадила Перша Світова війна.
У 1908 р. був організований конкурс на проект Критого ринку в Києві,
переможцем якого став варшавський архітектор Г.Гай. На конкурсі проектів
Полтавського губернського земства переміг молодий В.Кричевський.
В архітектурі модерну відбувається своєрідний розподіл праці між
архітектором, інженером і художником, який малював архітектурні деталі
та фасадні композиції. Ось чому Модерн називали “стилем художників”. В
архітектурі українського Модерну органічно поєднувалося декоративне,
примхливе з елементами раціонального та народного, традиційного. Основою
архітектурних композицій виступала пластика.
Архітектурний модерн в Україні репрезентований чотирма основними
тенденціями:
1) декоративізм (модернізація архітектурної спадщини);
2) національний стиль;
3) раціоналізм або стиль “ар-нуво”;
4) стиль “сецесії” в західноукраїнських землях.
Усі ці стилі були представлені в архітектурі міст Сходу і Заходу
України, що надало їм неповторних рис і створювало таке самобутнє
культурно-історичне явище, як український архітектурний Модерн.
3. Модернізм та художня культура в Україні
Модернізм як стиль у художній культурі мав свої особливості. Цей стиль
досягає успіхів у Росії та Україні. Для нього властива декоративність,
синтез мистецтв, поєднання музики і живопису, живопису і театру. На
рубежі ХІХ–ХХ століть відбувається безпрецедентне явище – злиття театру
та живопису, небачений розвиток сценографії.
Сценографія – мистецтво створення театральних декорацій, костюмів,
інтер’єрів, завіс, оформлення вистав. Сценографією займаються практично
усі представники модернізму, течій авангарду в Росії та Україні. В Росії
цей рух започаткували художники В.Васнецов та В.Полєнов, продовжили
М.Врубель, В.Коровін, художники таких об’єднань, як “Світ мистецтва”,
“Блакитна троянда”, “Бубновий валет”.
У Росії сценографією захоплювалися такі відомі художники як К.Сомов,
В.Сєров, Н.Гончарова, Л.Бакст, О.Бенуа, М.Шагал, А.Лентулов. Серед
українських митців сценографією займалися К.Малевич,
В.Хвостенко-Хвостов, А.Петрицький, О.Екстер, П.Челіщев та ін.
Типовою рисою модернізму була аналітичність, тобто сприйняття робіт
модерністів потребувало духовного напруження, їх мистецтво
розраховувалося на інтелектуалів.
Важливою ознакою модернізму було те, що під його впливом і в його межах
виникали нові види мистецтва – кінематограф, фотографія. Кінематограф
поступово починає витісняти таких усталених лідерів індустрії розваг, як
драматичний та оперний театри.
В губернських центрах з’являються великі кінотеатри на 800–1000 місць: у
Катеринославі – “Колізей”, “Гігант”, “Модерн”, у Харкові – “Аполлон”,
“Двадцятий вік” тощо. Поступово кіномистецтво, кінотеатри стають
складовою міської культури індустріального суспільства. “Сінематографи”
почали виникати і в повітових містечках, наприклад, у
Новоград-Сіверському в 1909–1910 рр., Вовчанську – 1912 р., Куп’янську –
1911 р.
Кінематограф був типовим явищем епохи індустріалізму: мав масовий
характер, що сприяло перетворенню його на справжнє культурне виробництво
– індустрію розваг. Власники кінотеатрів влаштовували прем’єрні покази,
в Харкові, наприклад, “Вітчизняна війна 1912” (1912, до ювілею), “Камо
грядеши” (1913). Вартість квитків на прем’єрні покази сягала до 5 крб. і
наближувалися до ціни театральних. Народжувалося мистецтво кінореклами
(наголошувалася приналежність фільму до певної серії фільмів,
ексклюзивні права на прокат того чи іншого кінотеатру, масштабність
зйомок, знімальні ефекти). В містах, губернських центрах існувало два
типи кінотеатрів: 1) першокласні, де демонструвалися нові фільми,
вартість квитка сягала від 0,25 до 2,6 крб.; 2) другокласні, де йшли
старі стрічки, вартість квитка не перевищувала 20-35 коп. Така система
прокату забезпечувала масовість кінематографу, який був доступний
практично усім прошаркам міського населення і перетворювала кіно на
атрибут міської культури.
Кінотеатри перебували у власності компаній по виробництву фільмів, які
насичували український кіноринок своєю продукцією. Мешканці великих
український міст (Києва, Катеринослава, Харкова, Одеси) дивилися новітнє
кіно майже водночас із Петербургом та європейськими столицями. В перші
десятиліття ХХ ст. в Україні спостерігався справжній кінобум.
Модернізм як стиль пройшов певні етапи розвитку і був репрезентований
численними напрямками та течіями. Біля витоків українського модернізму
була французька художниця українського походження М.Башкирцева.
Модернізм, як відомо, розпочинається з імпресіонізму, який виник у
Франції в середині 70-х років ХІХ ст. Термін походить від назви картини
засновника напряму К.Моне “Враження. Схід сонця”. Імпресіоністи
передавали на своїх полотнах безпосереднє враження від предмету,
навколишнього середовища. Імпресіонізм – також породження доби
індустріалізму, урбаністичної культури. Сюжетами картин імпресіоністів
стають ритми життя міста, його пересічних мешканців, які прагнули
зафіксувати мить, зупинити шалений ритм життя, що був притаманний
динамічному індустріальному суспільству. Намагаючись спіймати і
відтворити враження, створити ілюзію світла і повітря,
художники-імпресіоністи не змішували фарби на палітрі та орієнтувалися
на природне сприймання ока, яке на відстані зливає окремі мазки в єдиний
оптичний образ.
Імпресіонізм, на відміну від академізму, уникає чорної фарби, виводить
живопис на пленер, тобто писання картин, етюдів на свіжому повітрі, з
натури, що означало справжній переворот у техніці живопису.
В Україні набуває поширення абстракціонізм. Популярність саме цього
напряму в Україні пояснюється бурхливими темпами індустріалізації,
докорінними зсувами у соціальній структурі українського традиційного
суспільства (як результат революцій “знизу” та “зверху” початку ХХ
століття). Коли впав патріархальний світ українського села, відбувалися
суттєві трансформації системи цінностей, світосприйняття.
Внаслідок цих факторів в українському мистецтві виникли крайні форми
авангарду (модернізму) – супрематизм та кубофутуризм.
К.Малевич – засновник супрематизму
Супрематизм та кубофутуризм – течії абстракціонізму як художнього
напряму, який заперечує зображення предмету (безпредметництво).
Одним з теоретиків і засновників абстракционізму був російський художник
В.Кандинський. В.Кандинський ідеологічно обгрунтував відхід від натури,
предметності, тільки гармонією кольорових плям можна виразити одвічні
“духовні сутності” – рух “космічних тіл”, драматизм почуттів.
Абстракціонізм (мистецтво безформних плям) позбавляв живопис соціальної
заангажованості та прагматизму.
Одним з напрямів абстракціонізму був супрематизм, фундатором якого
виступав український художник Казимир Малевич. Супрематизм виникає
внаслідок поєднання імпресіоністської та геометричної течії в
абстракціонізмі, тобто сполучення комбінацій кольорів та геометричних
фігур. Під впливом популярного на початку ХХ століття космізму К.Малевич
прагнув подивитися на світ начебто ззовні, з космосу, виразити “чисте”
буття, незалежне від матерії, усього земного. Орієнтуючись не на земне,
а на космічне, художник цікавився ідеєю подолання земного тяжіння.
Термін “супутник”, до речі, придумав К.Малевич.
,
>
|
?
?????????;?озиції з кола, трикутника, хреста, які пофарбовані у чорний,
червоний, синій та жовтий кольори, які давали принципово нове уявлення
про Всесвіт. Класичною роботою К.Малевича є його картина “Чорний
квадрат” (1913), “Чорний квадрат” називали “нулем” мистецтва, новою
точкою відрахунку.
Цей образ К.Малевич використовував, коли працював (як і більшість
художників-модерністів того часу) над сценографією опери “Перемога над
сонцем”. У 1913 році в Петербурзі в Луна-парку була поставлена опера
“Перемога над сонцем”, пролог до якої написав В.Хлєбніков, лібрето –
О.Кручених, музику – К.Матюшин, художником виступав К.Малевич.
Театральна завіса була декорована К.Малевичем чорним квадратом, який
сприймався як “ікона ХХ століття”. В геометричний символах К.Малевича
сучасні дослідники мистецтва вбачають психологічні архетипи українського
народу, квадрати, трикутники, кола, пофарбовані в чорні, червоні,
синьо-жовті кольори відбивали орнаменталізм, властивий культурній
традиції українців, про що свідчать орнаменти на рушниках. Геометричні
мотиви переважають в орнаментах українських писанок, рушників, сорочок,
візерунках килимів.
Створену в 1915 році картину “Червоний квадрат” невипадково сам
К.Малевич визначав як “живописний реалізм селянки у двох вимірах”.
У кінці 20-х років у нових соціальних умовах К.Малевич відмовився від
принципу безпредметності й написав селянський цикл загибелі українського
села (в умовах сталінської колективізації). Показово, що новим символом
в його світосприйнятті стає червоний хрест.
Кубофутуризм – течія українського авангарду
Течія абстракціонізму, що здобула популярність в Україні – кубофутуризм.
Назва походить від двох протилежних напрямів авангардного живопису.
Кубізм (одним з засновників якого виступав П.Пікассо), що
“розчленовував” предмети та фігури, тяжів до конструктивності, плекав
ідею будівництва. Футуризм (від лат. – майбутній) це вияв бунту, руху,
руйнації усталеного. Футуристи, оспівуючи “красу швидкості”, що
відбивала динаміку тектонічних змін епохи індустріалізму, виступали
проти старого, пророкуючи смерть культури минулого. Футуристи стояли на
позиціях деконструктивізму, закликали до руйнування музеїв, бібліотек,
культурної спадщини. Вони були впевнені, що відкрили нову красу – красу
індустріального світу з машинами, моторами, залізницями, вулицями,
залитими вогнями, заповненими авто, швидкісними літаками. Футуристи
прагнули передати не лише зовнішню динаміку нового світу машин, але і
внутрішній рух людини. В Україні та Росії ці дві течії (кубізм та
футуризм) злилися і дали нову – кубофутуризм. У Росії її представниками
в сфері літератури та живопису були В.Маяковський, В.Хлебніков, а також
українець Д.Бурлюк.
В Україні виросла ціла плеяда послідовників кубофутуризму: О.Богомазов,
О.Екстер, г.Нарбут, Н.Редько, г.Собачко-Шостак, В.Хвостенко-Хвостов,
К.Піскорський, А.Петрицький.
Теоретиком і лідером українського кубофутуризму виступав професор
Київського художнього інституту О.Богомазов. У 1914 р. він написав
своєрідний маніфест українського авангарду “Живопис і елементи”, де
пропагував нові художні ідеї та прийоми. Він захоплювався “енергією
руху”, бачив динаміку навіть у статичних предметах: “гора насувається”,
“рейки біжать”, “стежка в’ється”. На думку О.Богомазова, об’єкт
формується прямо на наших очах, він не є “застиглим”, як у художників
“натуралістів”. Індустріальне суспільство виявлялось набагато
динамічнішим за статичне аграрне. О.Богомазов художньо мислив
категоріями нового суспільства, динамічного світу. Ритми і темп
індустріального суспільства він переносив у художню культуру, в живопис.
“Лінії й форми об’єкта спостереження, – писав О.Богомазов, – мають свій
темп і ритм. І художник, усвідомлюючи це, може змінювати своє
переживання від цього об’єкта з допомогою ліній і форм та відповідного
ритму”.
Протягом перших десятиліть ХХ ст. в Україні виникла блискуча плеяда
художників – авангардистів. Український кубофутуризм посідав достойне
місце серед течій світового авангарду. Картини українських авангардистів
фіксували енергію руху: г.Собачко-Шостак “Рух кольору”, “Тривога”, В.
Хвостенко-Хвостов “Crescendo з рухливих кольорових конструкцій”; темпи,
ритми міського життя як вислід бурхливої урбанізації: О.Богомазов “Київ.
Глибочиця”, “Базар”, “Пилярі”, “Вірменія”, О.Екстер “Міст”,
К.Піскорський “Фантастичне місто”; увібрали естетику техніцизму,
індустріалізму, соціальних зсувів: Г. Нарбут “Футуристичний портрет”,
Н.Редько “Світло і тінь симетрії”, А.Петрицький “Композиція”.
Видатним представником українського кубофутуризму був скульптор
Олександр Архипенко. Це був митець світового рівня, який мав суттєвий
вплив на розвиток авангардного мистецтва. Скульптор – кубофутурист
більшу частину свого життя провів поза Україною – в Берліні, Парижі,
Нью-Йорку. Його творчість – це справжній гімн технічному прогресу,
складової індустріального суспільства. Джерелом його творчості був
“космічний динамізм”, при цьому скульптор свідомо уникав національних
рис, ознак етнографізму. Як представник авангарду він уникав
“предметності”, для нього першочерговим було передати не предмети, річ,
подію, а ідею, почуття, думку. Художні засоби були позичені з різних
течій авангарду – кубізму, супрематизму, футуризму, його цікавили
символ, асоціація, відносність. Не випадково О.Архипенка називали
“Пікассо скульптури”. Так, його перші роботи – скульптури “Думка”,
“Відчай” передавали не мислителя а думку, не людину, а відчай.
О.Архипенко, використовував нові художні техніки і прийоми, наприклад,
покривав веселковими фарбами площини і грані своїх скульптур. Скульптура
“П’єро-карусель” (1913) складається з конусів, кіл, ромбів, які
обертаються і гойдаються навколо своєї осі, що мала втілювати ідею руху,
космічного динамізму.
Словом, О.Архипенко модулював простір, що знайшло втілення в статуї
“Жінка, що йде” (1912). Новаторство О.Архипенка полягало у тлумаченні
ним простору між частинами скульптури, який він ототожнював з музичними
паузами. Винаходом українського скульптора стало використання
увігнутостей в пластиці, що мали символізувати відсутні форми і
викликати масу асоціацій та зіставлень.
Найвідомішим витвором творчої фантазії українського
скульптора-авангардиста була архипентура – це конструкція з металу скла
і дерева “Медрано” (паризький циркач). Цей, схожий на людину, механізм
переміщався, рухалися його складові частини, це був перший механічний
дисплей для демонстрації набірних кольорових зображень, головним у якому
був не сюжет, а мінливість. Цей витвір український скульптор присвятив
знаковим постатям ери техніцизму Т.Едісону та А.Ейнштейну.
Український скульптор-футурист О.Архипенко – це геній ХХ ст., який мав
великий вплив на розвиток світового мистецтва, авангардизму.
Творчість художників-авангардистів, масштаб та особливості їх художнього
мислення мали вплив на мистецтво України в наступні часи.
4. Модернізм в українській літературі
Доба індустріалізму призвела до суттєвих змін в українській літературі.
В 60-80-ті рр. ХІХ ст. в українській літературі сформувалася реалістична
течія, ознаками якої були соціальна спрямованість, етнографізм, культ
народу, який ототожнювався із селянством. Видатними представниками
соціальної прози, українського реалізму були Марко Вовчок,
А.Свидницький, Панас Мирний, І.Нечуй-Левицький, І.Франко.
На рубежі ХІХ–ХХ ст. в українській літературі виникають нові принципи –
нова естетика, нові прийоми, мистецька манера, нові цінності, що
знаменували модерністський переворот.
Глибинні причини цього перевороту були пов’язані з процесом переходу від
традиційно-патріархального до індустріально-модерного суспільства, що
супроводжувалося руйнуванням системи патріархальної свідомості з такими
її цінностями , як родина, шлюб, батьківський авторитет, родинність,
любов до природи тощо. Модернізм як світогляд і літературний напрям був
спрямований проти патріархального сценарію життя людини, розкривав нові
перспективи її внутрішнього світу та зовнішньої соціалізації в межах
урбаністичної культури, умовах прискореного ритму життя, соціальної
мобільності, спровокованих індустріальною революцією.
Український літературний модерн – складне культурно-політичне явище
перехідної доби від традиційного до індустріального суспільства.
Модернізм в українській літературі народився в 1890-х рр. і перебував в
інтелектуальній опозиції до так званої соціальної прози (реалізму).
Література модернізму сповідувала нову естетику, нові художні прийоми і
манеру творчості. Основними ознаками нової естетики слугували естетизм
(“мистецтво для мистецтва”), інтелектуалізм, європеїзм, що межував з
космополітизмом, глибокий психологізм, інтерес до внутрішнього життя і
світогляду індивідуума.
Літературний модернізм в Україні, як явище культури, народився з
протистояння двох поколінь: культурників-українофілів та
бунтівників-модерністів. І модерністи (діти), і традиціоналісти
(покоління батьків) цілком усвідомлювали цей конфлікт і були активними
його учасниками.
На початку ХХ ст. український модерн почав оформлюватися організаційно
як певний літературний рух. Неформальні гуртки однодумців і
послідовників утворювалися навколо М.Коцюбинського, Лесі Українки,
В.Стефаника.
Критик, прибічник модернізму, М.Євшан звинувачував “батьків” у
міщанстві, соціальній пасивності, культурному песимізмі, які свої ж
гріхи приписували молодій генерації літераторів: “Самі панували цілі
десятки літ на своїх патріотичних печах, самі довели настрій життя до
найбільшого песимізму, а навіть безнадійності, самі остудили температуру
громадського життя до можливих останніх границь, – а ви, молоді
літератори, зайди і безбатченки не смійте видати ані одного скорбного
звука, не смійте сумувати, а маєте бодай удавати, що ви бодрі, бо
кожному українцеві треба обов’язково бути бодрим”. Ідейний конфлікт
поколінь виявлявся у прихованій полеміці Івана Франка та Лесі Українки,
відкритому протистоянні Сергія Єфремова та Ольги Кобилянської.
Традиціоналісти (лідери реалістичного напряму) не сприймали нову
естетику модернізму (відмовлялися співпрацювати з представниками нової
течії). І.Нечуй-Левицький не підтримав проект М.Вороного, а Панас Мирний
– М.Коцюбинського.
Важливою рисою літературного модерну в Україні, як культурного явища,
було створення жіночої мистецької традиції. Письменниці-модерністки
гостріше відчували застійність українського літературного процесу та
усієї духовної атмосфери в суспільстві, що пояснювалося “більшою
залежністю жінки, тіснішими рамками, в які завжди заганяє жінку
патріархальне суспільство”. Наприкінці ХІХ ст. виникає ціла плеяда
українських авторок різного рівня обдарованості, але загалом, вони
відбивали цю новітню тенденцію в українській культурі та літературі –
жіночий чинник. До цієї плеяди належали Наталя Кобринська, Наталка
Полтавка (Надія Кибальчич-Симонова), Любов Яновська, Уляна Кравченко,
Дніпрова Чайка (Людмила Василевська), Грицько Григоренко (Олександра
Судовщикова-Косач), Людмила Старицька-Черняхівська, Надія Кибальчич,
Христина Алчевська.
Вихідці з інтелігентських сімей, родин священиків, учителів та дрібних
службовців, письменниці доби модернізму “привносять нові теми, нові типи
героїв, звертаються до жіночої психології й акцентують жіночі цінності”.
Культовими постатями в жіночій традиції української модерної літератури
виступали Леся Українка та Ольга Кобилянська.
Український літературний модернізм мав певний політичний сенс і
громадське звучання. Виникнення модернізму як течії, яка оспівувала не
лише селянство, а й представників усіх верств, насамперед –
інтелігенції, культурної еліти, свідчило про самодостатність української
літератури та української нації. Більш того, письменники-модерністи не
знали кордонів, своєю творчістю, новими естетичними ідеалами вони
“з’єднували” українську літературу, формували єдину українську
свідомість, ідею культурної, літературної, географічної, мовної та
політичної єдності східної і західної частин України. Творчість
українських модерністів-письменників, поетів, критиків відіграла не
останню роль у формуванні української національної ідентичності.
Висновок
Отже, модерн – стилістичний напрям в європейському мистецтві кінця XIX –
почала XX століття. Завдяки Усесвітнім виставкам воно стрімко
розповсюдилося по всій Європі і в першу чергу торкнулося архітектури і
декоративного мистецтва. У Італії його називали рослинним стилем або
“ліберті”, у Великобританії – стилем модерну, в Іспанії – модернізмом, в
Бельгії – стилем Вельде, в Австрії – Сецессион, в Германії – Югендстіль.
Стиль модерну виник як реакція на еклектизм, на мляве копіювання
історичних стилів минулого, а перш за все – на занепадницькі смаки,
наслідок комерціалізації виробів промислового і машинного виробництва.
Виникнення стилю модерном в архітектурі і прикладному мистецтві
пов’язане з підставою суспільства «Мистецтва і Ремесла» (1883), вплив
якого розповсюдився на європейський континент. Це суспільство виникло з
руху тієї ж назви, що боролася за відродження художніх ремесел, і
виступало проти зниження художнього рівня продукції унаслідок переходу
до промислового виробництва. Безпосередніми його попередниками були
художній і соціальний критик Д. Реськин і поет і художник – прикладник
У. Моріс, які закликали повернутися до ручної праці, а також разом з
іншими художниками і архітекторами по – новому визначали функціональні і
формоутворювальні принципи архітектури. Вони висували принцип
доцільності форми і художньої виразності природних матеріалів.
Для модерна характерні лінії, що звиваються; у декорі його асиметричні
арабески рішуче поривають з традицією, створюючи рослинні мотиви (у
Франції і в Бельгії) і линеарние форми (у роботах австрійських
сецессионистов або шотландського арх. Чарлза Ренні Макінтоша).
Вершини модерну досягає в архітектурі і в прикладних мистецтвах.Хоча
модерном проіснував всього 20 – 30 років, вплив його у той час на всі
види художньої діяльності був величезний. Сліди модерна ми знаходимо у
всьому: у архітектурі, в живописі, в монументальному мистецтві, в
книжковій графіці, плакаті, рекламі, дизайні, одязі. Від величезної
громадської будівлі до дверної ручки, від монументальної мозаїки до
витонченої вази на столі, від живописного полотна до ложки і вилки – все
носило на собі відбиток цього стилю, якщо за справу бралися художники,
архітектори і дизайнери модерна. Все, до чого торкалася рука художника,
повинно було стати прекрасним, яким є природні форми, перед якими ці
художники преклонялися.
Але пройшла пара десятків років і трапилося щось дивне (з дивним стилем
і повинні траплятися дивні речі).
Модерн звинуватили в елітарності, в химерності, в манірності, в
еклектичності, у відсутності природності.
З часом виявилось, що вплив цього стилю на нові покоління художників
практично рівний нулю, що дозволило багатьом критикам сприймати модерн
як якусь «випадковість» в закономірному розвитку мистецтва, як якийсь
необов’язковий арабеск – карлючку на прямій лінії цього розвитку.
Художники модерна неначе канули в забуття. І модерном залишився якимсь
парадоксом, загадкою.
Список використаної літератури
Новітня культура. – Харків, 2001
Українська та зарубіжна культура. Підручник. – К., 2000.
Цибій І. Декілька слів про модернізм. – К., 1999
PAGE
PAGE 4
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
