Сугестивна психотерапія

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Сугестивна психотерапія»

ПЛАН

Вступ

1. Поняття сугестивної психотерапії, її складові

2. Практичні аспекти сугестивної психотерапії. Природа навіювання

3. Методи навіювання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Психотерапія (вiд грецьк. – душа + лiкування) – планомiрне
застосування психiчного впливу (передусiм – за допомогою слова)
для лiкування хворого.Психотерапiю пiдроздiляють на загальну i
спецiальну.

Загальна психотерапiя – це комплекс заходiв психiчного впливу на
хворого, спрямованих на пiдвищення його сил у боротьбi з хворобою, i
створення охоронно-вiдновлювального режиму, що виключає наступну
психiчну травматизацiю i ятрогенiю. При цьому психотерапiя є допомiжним
засобом, що створює загальний фон, на якому здiйснюються iншi види
лiкування (медикаментозне, хiрургiчне, фiзiотерапевтичне тощо).

Основними методиками спецiальної психотерапiї є рацiональна, сугестивна
психотерапiя, самонавiювання, аутогенне тренування, наркопсихотерапiя та
iн. Розробка ефективних методик i прийомiв спецiальної психотерапiї i їх
теоретичне обгрунтуванняскладають предмет наукової психотерапiї.

1. Поняття сугестивної психотерапії, її складові

Сугестiя (навiювання) найбiльш повно проявляєтся у гiпнотичному станi,
тому сама методика навiювання нерiдко називається гiпносугестивною.
Однак це невiрно, оскiльки навiювання у станi неспання – одна з
самостiйних методик психотерапiї. В.М.Бехтєрєв зробив великий внесок у
теорiю i практику навіювання, зокрема запропонував методику
вiдволiкаючого навiювання вiд хворобливих переживань. Його учень
Б.Н.Сiнанi розробив систему мотивованих навiювань, якi грунтуються на
довiрi i позитивному емоцiйному ставленнi хворого до лiкаря.

Для перевiрки i підсилення навiюваностi у станi неспання, i особливо у
гiпнозi, запропонований фракцiйний метод, який полягає у почергових
короткочасних зануреннях хворого у гiпнотичний стан i пробудженнях, щоб
підсилити у наступних станах вiдчуття, які сформованi навiюваннями. До
методик сугестивної психотерапii вiдносяться також гiпноз-вiдпочинок за
Платоновим i подовжена гiпнотерапiя за Рожновим: хворий занурюється у
гiпнотичний стан у першому випадку на багато годин, у другому – на 1,5-2
години. Цi методики використовують як для проведеннялiкувального
навiювання, так i з метою охоронно-вiдновлювальної терапiї.

Згідно з вимогами кваліфікаційної характеристики спеціальності
сугестивна психотерапія (індивідуальна і групова) включає наступні
напрямки:

Гіпносугестію;

наркопсихотерапію;

емоційно-стресову терапію (імперативна сугестія);

лікувальне навіювання у стані бадьорості;

аутосугестію;

недирективний гіпноз за Еріксоном (НЛП).

2. Практичні аспекти сугестивної психотерапії. Природа навіювання

Сугестивна психотерапія — це метод, який полягає у впливі на переживання
пацієнта шляхом словесного переконання під час сну у стані повного
розслаблення організму. Пацієнт повинен мати позитивний настрій і
слухати тільки психотерапевта.

Серед усіх методів сугестивної психотерапії найбільш відомий метод, який
увійшов широко у науковий і практичний обіг, — гіпнотерапія. Термін
«гіпноз» в перекладі з грецької — сон, він був запропонований
англійським хірургом Джеймсом Бредом у 1841 р. Таким чином, стан гіпнозу
визначається як подібний до сну стан. Пізніше почали вивчати вплив
гіпнозу на хворих істерією та нервово-психічними захворюваннями.
Спеціалісти доводять, що людина краще піддається переконанню в стані
гіпнозу, тому що під час сну свідомість в значній мірі виключена. При
цьому важливо, щоб пацієнт не протидіяв гіпнозу, був пасивним, схильним
до переконання.

В.Н.Карандашев стверджує, що в стані гіпнозу переконання найбільш дієві
і зберігаються протягом довгого часу. Сила переконання в стані гіпнозу
досить значуща, тому його можуть проводити тільки спеціально
підготовлені лікарі або клінічні психологи і з великою обережністю.

До сугестивних методів відносять також релаксацію і аутотренінг.

Релаксація — досягнення людиною повного розслаблення м’язової і нервової
системи, що сприяє зниженню нервово- психічної напруги чи тривоги.
Медичні психологи навчають людей релаксації для того, щоб вони могли
більш успішно самі долати надмірну напругу.

Аутотренінг — це використання людиною прийомів самопе- реконання при
повному м’язовому розслабленні. Цей метод використовується для зняття
нервово-психічної напруги, емоційної саморегуляції, психологічного
настрою на певні думки і стани.

Наркопсихотерапія – методичний прийом сугестивної психотерапії, в якому
для підвищення навіюваності використовуються барбітурати.

При непрямому (прихованому) навіюванні лікар використовує додатковий
(проміжний) подразник, з яким хворий, як правило, пов’язує отриманий
лікувальний ефект. Часто приховане навіювання є більш ефективним, ніж
пряме.

Гіпно?з або навіювання (грец. ????? — сон) — тимчасовий стан свідомості,
що характеризується звуженням його обсягу і різким фокусуванням на
утриманні навіювання, що пов’язано зі зміною функції індивідуального
контролю і самосвідомості. Стан гіпнозу настає в результаті спеціальних
впливів гіпнотизера або цілеспрямованого самонавіювання. У загальнішому
сенсі гіпноз це соціально-медичне поняття про комплекс методик
цілеспрямованого словесно-звукового впливу на психіку людини через
загальмованому певним способом свідомість, що приводить до несвідомого
виконання різних команд і реакцій, що знаходиться при цьому в
штучно-викликаному стані загальмованості організму — дрімоти або
псевдосна.

У сучасних уявленнях на відміну від уявлень, висловлених Павловим І.П.,
гіпнотичний стан або транс відносять до окремого режиму роботи мозку і
тіла. З точки зору сучасних уявлень, гіпнотичний стан є пост-стресовою
реакцією організму. У відповідь на гіпногенний стрес запускаються
природні адаптаційні механізми, чим і обумовлені такі гіпнотичні
феномени, як Анальгезія, анастезія, амнезія та багато інших. Саме
наявністю гіпногенного стресу і поетапної адаптації до стресу
обумовлений в більшості випадків терапевтичний ефект у ході гіпнотерапії
(у даному випадку вплив та реакцію організму і психіки можна порівняти
як до адаптації до будь-якого не специфічні стресу. Подібним способом
обумовлений і терапевтичний ефект від будь-яких фізіо-процедур і
емоційно-стресової терапії).

Навіювання визначається як подача інформації, яка сприймається без
критичної оцінки, що впливає на перебіг нервово-психічних і соматичних
процесів. Шляхом навіювання можна викликати різні відчуття, уявлення,
емоційно-вольові стани, а також впливати на сомато-вегетативні функції
організму.

Навіювання поділяються на вербальні та невербальні. Основним засобом
вербального навіювання є слово, мова сугестора (людини, яка навіює).
Додатковими формами навіювання можуть бути різні жести, міміка, певна
поведінка, установки, які впливають на підсвідомість пацієнта.

Виділяють гетеросугестію – навіювання, яке проводиться іншою особою, та
аутосугестію – самонавіювання. Навіювання, яке викликане яким-небудь
процесом, вчинком, дією, називають реальним, викликане за допомогою слів
– вербальним.

3. Методи навіювання

Навіювання з лікувальною метою може проводитись у стані неспання
(наяву), в гіпнотичному стані, а також у стані неглибокого природного і
наркотичного сну. Навіювання буває контактним або дистанційним.

Навіювання, яке реалізується безпосередньо через слово лікаря,
визначають як пряме. При непрямому, прихованому навіюванні, лікар
використовує додатковий (проміжний) подразник, з дією якого хворий, як
правило, і пов’язує отриманий лікувальний ефект.

Навіювання в не сплячому стані (наяву) основане, перш за все, на впливі
слова лікаря безпосередньо на другу сигнальну систему і через неї на ті
чи інші соматичні синдроми і хворобливі симптоми.

Формули навіювання проводяться наказовим імперативним тоном, з
врахуванням психологічного стану хворого і характеру клінічних проявів
захворювання. Вони можуть бути направлені як на покращення загального
стану (сну, апетиту, працездатності і ін.), так і на ліквідацію окремих
невротичних симптомів.

Лікар пояснює пацієнту суть його хворобливих симптомів і, таким чином,
розширює кругозір хворого, викликаючи у нього критичне відношення до
хворобливого стану. Потрібно навіяти хворому впевненість в одужанні.

Навіювання у стані неглибокого природного сну проводиться шляхом
нашіптування лікувальних формул сплячому пацієнту (дитині). Воно
проводиться тихим голосом, але навіюючим тоном. Формули, направлені на
поглиблення сну, чергуються з лікувальним навіюванням, яке повторюється
з перервами. За сеанс проводиться до 6-ти серій таких навіювань.
Найчастіше навіювання під час природного сну використовується при
лікуванні фобій та істеричних симптомів у дітей.

Найпоширенішим методом у клінічній практиці є метод навіювання у гіпнозі
(гіпносугестивна психотерапія). В основі цього методу лежить той факт,
що в стані гіпнозу значно знижується критика щодо інформації, яка
поступає, і відповідно, підвищується навіюваність пацієнтів.

Основною умовою для проведення метода навіювання у гіпнозі є вміння
лікаря викликати гіпнотичний стан і на його фоні провести лікувальне
навіювання. Весь процес гіпносугестивної психотерапії можна умовно
розділити на декілька етапів: підготовчий. Гіпнотизації, лікувального
навіювання у стані гіпнозу, дегіпнотизації з постгіпнотичним
навіюванням.

Навіювання в гіпнотичному стані широко застосовують з лікувальною метою
при нервово-психічних захворюваннях, психосоматичних розладах, в
терапевтичній, акукшерсько-гінекологічній, хірургічній,
дерматовенероло-гічній практиці.

Висновки

Отже, сугестивна психотерапія — це метод, який полягає у впливі на
переживання пацієнта шляхом словесного переконання під час сну у стані
повного розслаблення організму.

У сучасних уявленнях на відміну від уявлень, висловлених Павловим І. П.,
гіпнотичний стан або транс відносять до окремого режиму роботи мозку і
тіла. З точки зору сучасних уявлень, гіпнотичний стан є пост-стресовою
реакцією організму. У відповідь на гіпногенний стрес запускаються
природні адаптаційні механізми, чим і обумовлені такі гіпнотичні
феномени, як Анальгезія, анастезія, амнезія та багато інших. Саме
наявністю гіпногенного стресу і поетапної адаптації до стресу
обумовлений в більшості випадків терапевтичний ефект у ході гіпнотерапії
(у даному випадку вплив та реакцію організму і психіки можна порівняти
як до адаптації до будь-якого не специфічні стресу. Подібним способом
обумовлений і терапевтичний ефект від будь-яких фізіо-процедур і
емоційно-стресової терапії).

Список використаної літератури

Ахмедов Т.І., Вітенко І.С. та ін. Гіпносугестивна психотерапія:
навчальний посібник. – Харків НУЦІО „Крим Арт”, 2000. – 332 с.

Лакосина Н.Д. и др. Клиническая психология. М.: „Мед пресс- шифр”, 2005.
– С. 233-236.

Михайлов Б.В. и др.. Психотерапия. – Харьков: ОКО, 2002. – С. 183-219.

Психотерапевтическая энциклопедия /Под ред. Б.Д. Карвасарского. – СПБ:
„Питер”, 1998. – 713 с.

Психотерапия /Под ред. Б.Д. Карвасарского. – СПб:„Питер”, 2000. –
С. 322-350.

Рудницький Р.І. Практикум з психотерапії.– Чернівці: БДМУ,2001.–С.19-44.

Слободяник А.П. Психотерапия, внушение, гипноз. – 4-е изд. испр. и доп.
– Киев „Здоров’я”, 1982. – 376 с.

PAGE

PAGE 10

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter