HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
РЕФЕРАТ
на тему:
“Стратегія і тактика у суперечках”
ПЛАН
1. Суперечка і дискусія як різновиди аргументації
2. Логічні помилки у доказі, пастки у суперечці
3. Прийоми пасток у суперечці (некоректні прийоми)
4. Коректні прийоми ведення суперечок
Список використаної літератури
Вступ
Страте?гія суперечки — мистецтво підготовки і ведення суперечки.
Та?ктика суперечки охоплює теорію і практику підготовки і проведення
суперечки, дискусії.
Теорія тактики суперчки досліджує закономірності, характер і зміст
суперечки, розробляє способи його підготовки і ведення. Вона розробляє
теоретично-фундаментальні положення основ, підготовки та ведення
суперечки, тактичні вимоги організації.
Практика тактики охоплює діяльність учасників суперечок по підготовці та
веденні дискусії.
Тактика підпорядковується стратегії. Вона обслуговує її та відпрацьовує
такі способи дій, які забезпечували б ефективне використання мовних та
логічних засобів ведення суперечки і успішне виконання задач,
поставлених стратегією.
Розглянемо основні складові стратегії і тактики суперечки.
1. Суперечка і дискусія як різновиди аргументації
Важливою вимогою до аргументації є, безумовно, сумлінність, чесність і
об’єктивність подання аргументів. Зокрема це закоркує готовність людей
відмовитися від упереджено негативного ставлення до чужих думок і
симпатій до своїх. Доведення і спростування, яке ведеться людьми –
опонентом і пропонентом, як правило формується як діалог, який
називається суперечкою або дискусією.
Суперечка (спір) і дискусія – два близькі види складного вербального
аргументаційного процесу. Вони поділяються за метою і манерою
проведення. У залежності від мети суперечки бувають зокрема заради
істини і заради перемоги. Дискусія є, власне, науковим спором – в її
процесі заздалегідь готується науковий матеріал, який подається
пропонентом і піддається сумніву опонентом. Манера проведення дискусії
відрізняється (в ідеалі) високою культурою поведінки, неупередженості і
вимагає від сторін високого рівня компетентності щодо предмету спору.
В сучасній науковій, довідковій літературі слово спір служить для
позначення процесу обміну протилежними думками. Однак єдиного визначення
даного поняття немає.
Під спором розуміється всяке зіткнення думок, розбіжності в точках зору
з якого-небудь питання, предмету, боротьба, за якої кожна зі сторін
відстоює свою правоту.
Дискусією називають такий публічний спір, метою якого є з’ясування і
зіставлення різних точок зору, пошук, виявлення істинної думки,
знаходження правильного рішення спірного питання. Дискусія вважається
ефективним засобом переконання, бо її учасники самі приходять до того
або іншого висновку.
Учасники дискусії, зіставляючи суперечливі судження, намагаються прийти
до єдиної думки, знайти загальне рішення, встановити істину.
Суперечки можуть відбуватися при слухачах і без слухачів. Присутність
слухачів, навіть якщо вони не висловлюють свого відношення до спору, діє
на супротивників. Перемога при слухачах приносить більше задоволення,
тішить, а поразка стає більш прикрою і неприємною. В суспільному житті
нерідко можна зустрітися і зі спором для слухачів. Спір ведеться не для
того, щоб з’ясувати істину, переконати одне одного, а щоб привернути
увагу до проблеми, справити на слухачів певне враження, вплинути
необхідним чином.
Поведінка в спорі залежить і від того, з яким противником доводиться
мати справу. Якщо перед нами сильний противник, тобто людина
компетентна, добре знає предмет суперечки, упевнена в собі, користується
повагою і авторитетом, логічно міркує, то ми більш зібрані, напружені,
стараємось звільнити її від зайвих роз’яснень, силимося самі вникнути в
суть висловлювання, більш готові до оборони. Зі слабким противником, що
недостатньо глибоко розбирається в предметі обговорення, нерішучим, що
немає досвіду в спорах, ми поводимось інакше. Нерідко вимагаємо пояснень
і додаткових доводів, щоб пересвідчитися, чи не випадково він виявився
правий, ставимо під сумнів його висловлювання. Відчуваємо в собі більше
упевненості, незалежності, рішучості.
Цікаво сперечатися з противником, який рівний тобі по розуму, знанням,
освіті.
2. Логічні помилки у доказі, пастки у суперечці
Помилки у аргументах
1. Хибність основ (аргументів) – основна помилка, яка полягає у тому, що
у якості аргументів беруться не істинні, а хибні судження, які видають
або намагаються видати за істинні. Класичний приклад такої помилки –
хибність аргументів Птоломея, який вважав вірною геоцентричну будову
Сонячної системи тому, що Сонце нібито обертається навколо Землі.
2. “Передбачення аргументів” – теза спирається на недоведені аргументи,
які можуть бути істинними і тоді теза може бути істинною.
3. “Хибне коло” – теза доводиться аргументами, а істинність аргументів
базується на цій же тезі. Прикладом цього може бути таке доведення
“Вартість товарів на ринку визначається вартістю праці, а вартість праці
повинна залежати від вартості товарів на ринку”.
Помилки у аргументації
4. Уявне слідування – людина поєднує непоєднувані аргументи словами
“значить”, “слідує”, “отже”, “таким чином”, “у підсумку маємо” тощо.
Тоді складається видимість того, що теза аргументами підтверджується.
5. Аргумент приймається безумовно істинним – він може бути істинним лише
з урахуванням певного часу, відношення, місця – він ніколи не є істинним
безумовно. Так їжею, отрутою і ліками часто є одна і таж речовина, але
її властивості залежать від дози, часу прийняття.
3. Прийоми пасток у суперечці (некоректні прийоми)
Пастка у суперечці – непорядний прийом, який свідомо застосовується
малокультурною людиною для того, щоб утруднити своєму противникові
проведення спору. За суттю пастки є порушення принципів вірного мислення
і законів логіки, тому у науковому спорі вони неприпустимі. Серед оман,
яких треба уникати, науковці зокрема виділяють:
Пастки логічного характеру:
Софізми – свідоме порушення певних правил і законів раціонального
теоретичного мислення. Всі численні види софізмів навряд чи доречно
наводити, бо кожному з законів логіки, правил визначення, поділу тощо
належить його перекручення;
Антиномії – логічно парадоксальні ситуації, які містять у міркуванні
певні дефекти, для яких у логіці не знайдено певного рішення. Наприклад,
антиномією буде таке доведення “З окремих піщинок чи інших предметів
неможливо скласти купу. Якщо ви взяли одну піщинку – то це явно не купа,
дві – також не купа. І ніколи не з купи неможливо отримати купу, додаючи
одну піщинку”. У цій антиномії важливим є слово “купа” – особливість
якого полягає у тому, що немає певного проміжку, коли щось стає купою –
і цим можна недобросовістно користуватися у суперечці.
Пастки соціально-психологічного характеру:
“Принада” – бажаючи схилити опонента до прийняття тези, пропонент
підкуповує його лестощами, стверджуючи, наприклад, що він, як людина
прониклива, ерудована і інтелектуальна, повинен погодитися з тезою;
“Приниження” – якщо теза відкидається опонентом не аргументовано, то він
може підкреслювати негативні риси пропонента як особистості (уявні чи
такі, які справи не стосуються) – неосвіченість, необізнаність у даній
галузі;
“Самозвеличення” – одна з сторін суперечки може вдаватися до афішування
власних здобутків, звань, титулів, посад тощо, щоб непрямо сказати “З
ким ви зібралися вести суперечку ?!”;
?
?
?“Мнима проникливість” – неаргументовано відкидаючи тезу, людина може
туманно розказувати, що вона просто стовідсотково відчуває, що її не
можна прийняти;
“Апеляція до здорового глузду” – до неї можуть вдаватися люди
консервативні, які безпідставно відкидають тезу, керуючись так званим
“здоровим глуздом” щоб не прийняти новітні, передові ідеї;
“Апеляція до зиску” або “Кому це вигідно?” – замість логічного
обґрунтування або спростування тези сторона суперечки починає агітувати
за його прийняття (або неприйняття) в силу його вигідності
(невигідності) з моральної, політичної, ідеологічної точки зору;
“Апеляція до вірності” – замість доведення чи спростування тези люди
апелюють до вірності традиціям, ідеям, партійним переконанням, особистій
відданості ідеям якоїсь людини,
“Досказування” – пастка криється у фразах “дозвольте я завершу Вашу
думку”, “Мені зрозуміло, куди Ви хилите і що хочете сказати”, “Неважко
передбачити продовження Вашої думки”. Слід відзначити, що такі фрази не
будуть спробою пастки, якщо висновки самі напрошуються – інша справа,
коли сторона намагається перекрутити думки іншої сторони;
Пастка “А завтра…” – якщо ступінь організованості мислення протилежної
сторони невисока, то вдаються до таких фраз замість аргументації
доведення чи спростування: “Сьогодні нам пропонують прийняти вірним це
положення, а завтра запропонують прийняти …”;
“Ярлик” – однозначна, бездоказова оцінка стверджень суперника, яка не
містить ніякої аргументації. Приводиться з метою дискредитації – “Ваша
теза утопічна, хибна, грає на руку …”;
“Демагогія” – явне перебільшення наслідків прийняття або неприйняття
тези, перекручене представлення наслідків;
“Філософія” – широко вживається багатьма людьми схильність говорити
“мудрованою мовою”, наукоподібно, без необхідності застосовуючи терміни.
Таким чином сторона у суперечці, не маючи аргументів, домагається
здобути враження мудрості і глибокодумності;
“Тріскотня” – ошелешення, приголомшення надвисоким темпом мови,
численної кількості думок;
“Вдовблювання” – пастка полягає у поступовому приученні аудиторії до
якоїсь думки, яка подається як очевидна;
“Багатозначна недосказаність” – людина, відчуваючи брак аргументів,
замість них приймає глибокодумний і багатозначний вигляд, який говорить
про те, що він “міг би привести ще аргументи, але не вважає за потрібним
це робити”;
“Слабка ланка” – з висунутої пропонентом тези і аргументів опонент
обирає найслабкіший, спростовує його у різкій формі і підносить справу
так, що ніби то і інші доводи є невірними;
“Уявна неуважність” – людина умисно “забуває” ті доводи супротивника,
проти яких не має відповідей;
“Доведи сам” – Свої аргументи пропонент не приводить і задачу доказу
переносить на опонента, говорячи “а що Ви, власне, маєте проти?”. Якщо
опонент іде на оману і аргументовано критикує тезу, то пропонент
намагається вести суперечку навколо цих аргументів;
“Симуляція нерозуміння” – не знаючи, як заперечити, людина намагається
представити справу так, ніби то він не розуміє слів суперника;
“Механічні пастки” – використання відволікаючих жестів, фізичної дії на
опонента.
Деякі пастки організаційного характеру
ілюструють упереджену або малокультурну тактику проведення суперечки,
дискусії:
“Брати горлом” – не бажаючи сприймати тезу, людина підвищує тон,
перебиває, не дає можливість висловити думку;
“Надати перше слово корифеям” – цілеспрямоване формування установки;
Обговорення тимчасово припиняється перед виступом людини, чия позиція не
подобається;
Одних виступаючих жорстко обмежують у регламенті, інших – ні;
Використання заморення аудиторії для того, щоб без обговорення прийняти
певну тезу.
4. Коректні прийоми ведення суперечок
Вчіться правильно розкривати зміст понять, пояснювати значення термінів.
Під час суперечки звертайте увагу на поведінку свого опонента. Спробуйте
зрозуміти мотиви його дій і висловлювання, враховуйте індивідуальні
особливості його характеру, манеру сперечатися. Намагайтеся правильно
порівнювати свої здібності і можливості з силами суперечниками.
Відносьтеся з повагою до поглядів і переконань свого опонента. Якщо ви
не згодні з його точкою зору, рішуче спростовуйте її, приводьте
переконливі аргументи на захист своєї позиції, але не принижуйте
достоїнства вашого противника, не ображайте його різними словами, не
вдавайтеся до грубощів. Говоріть в спокійному і дружньому тоні.
Побажання або вимога уникати всіляких суперечок і постійно прямувати до
примирення невиправдане і просто нездійсненне. Суперечка об’єктивна і
необхідна, тому що вона є однією з невід’ємних особливостей спілкування
між людьми і досягнення ними взаєморозуміння.
Всіляка суперечка повинна, як вже зазначалося, мати свою тему, свій
предмет. Це – очевидна вимога до суперечки, але інколи навіть вона
порушується.
Ще одна умова плідності суперечки: її тема не повинна змінюватися, або
замінятися іншою на всьому протязі суперечки.
Більшість суперечок закінчується тим, що її учасники стверджуються у
своїй правоті.
Коректні прийоми (методи) ведення суперечок:
У ході аргументації користуйтеся тільки тими аргументами, які ви і ваш
опонент розумієте однаково.
Не применшуйте значимості сильних аргументів опонента.
Краще, навпаки, підкреслюйте їхню важливість і своє правильне розуміння.
Якщо ваш аргумент не приймається, усвідомте, чому.
Можливо, на цьому аргументі не варто наполягати.
Свої аргументи, не пов’язані з тим, що говорив опонент, наводьте після
того, як ви відповіли на його докази.
Обмежуйте кількість своїх аргументів.
Зайва переконливість завжди викликає відсіч, тому що перевага партнера в
суперечці завжди oбразлива.
Наведіть один-два яскравих аргументи, і, якщо дoсягнуто бажаного ефекту,
обмежтеся цим.
Кажіть не тільки про плюси своєї пропозиції, але й про мінуси.
Цим ви додасте їй більшої об’єктивності.
Використовуйте тільки ті аргументи, які приймає ваш опонент.
Не плутайте факти з думками.
Подавайте аргументи, демонструючи повагу до партнера і йогo позиції.
Друга легше переконати, ніж ворога.
Посилання на авторитет, відомий вашому опоненту і такий, що сприймається
ним теж як авторитет, підсилюють можливості ваших аргументів.
Шукайте їм авторитетне підтвердження.
Не спростовуйте докази партнера, a, визнаючи їхню правомірність,
переоцінюйте їхню силу й значимість.
Підсилюйте значимість втрат у випадку прийняття його позиції чи
зменшуйте значимість вигод, очікуваних партнером.
Не прагніть швидко переконати опонента.
Краще йти поступовими, але послідовними кроками.
Список використаної літератури
Алексюк І.А. Логіка: Практичні завдання і контрольні запитання. – К.:
Четверта хвиля, 1997.
Гетьманова А.Д. Логика: – М.: “Новая школа”, 1995.
Ерышев А.А., Лукашевич Н.П., Е.Ф. Сластенко. Логика. – К.: МАУП, 2000.
Жеребкін В.С. Логіка. – Харків: Основа, 1995.
Ивин А.А. Искусство правильно мыслить. – М.: Просвещение, 1990.
Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник.–М.: Высшая школа, 1982.
Ковальски Р. Логика в решении проблем: Пер. с англ. – М.: Наука, 1990.
Конверський А.Є. Логіка: Підручник. – К.: Четверта хвиля, 1998.
Основи ерістики (ведення дискусій). – К., 2000.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
