HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
РЕФЕРАТ
на тему:
“Поняття судових доказів і доказування”
ПЛАН
1. Поняття та етапи доказування
2. Доказування в цивільному процесі, зв’язок із судовими доказами
Висновки
Список використаної літератури
У сучасній юридичній літературі виділяють і відмежовують поняття
«доказування» і «докази». У зв’язку із цим, перш за все необхідно
зосередити увагу на визначенні основних понять процесу доказування,
засоби доказування та докази, які аналізуватимуться далі.
Як зазначає чимало вчених, поняття доказування є нині проблемним
(дискусійним), оскільки є доволі багато підходів до визначення цього
поняття і не існує єдиної концепції. Характерно, що в дореволюційному
законодавстві та теорії цивільного процесу також було відсутнє
визначення поняття “доказування”.
Одним із основоположників цивільного процесу Є.В. Васьковським,
доказування в процесуальному значенні визначається як встановлення
правильності тверджень сторін перед компетентним судом у передбаченій
законом формі. У цьому визначенні бракує таких основних ознак процесу
доказування як предмет, зміст та суб’єкти. Крім того, це визначення не
враховує, що в цивільному процесі можуть брати участь не лише сторони, а
й заявники і заінтересовані особи, твердження яких також можуть
перевірятись судом. Тому таке визначення може розцінюватись лише як
загальне.
Цікавим є визначення процесу доказування через докази, запропоноване
М.С. Шакарян: “Доказування – це діяльність, спрямована на встановлення
обставин справи за допомогою судових доказів”. Однак термін «судові
докази» не конкретизує останні, а, навпаки, сам потребує додаткового
тлумачення. Але в цьому визначенні, на відміну від інших пропонується
зв’язати процес доказування і поняття “докази” як його необхідний
складовий елемент. Тобто сам корінь слова “доказування” свідчить про
нерозривний зв’язок доказу з процесом доказування.
Отже, в залежності від стадії цивільного процесу виникатимуть характерні
особливості процесу доказування, які зумовлюють необхідність розглядати
судочинство в судах і діяльність судів і суддів першої та апеляційної
інстанцій як елементи, що створюють і повинні забезпечувати збереження
доказів, що надалі аналізуватимуться судом вищої ланки.
1. Поняття та етапи доказування
Доказування в цивільному процесі включає дві невід’ємні складові.
З одного боку, це діяльність суду та осіб, які беруть участь у
справі, врегульована процесуальним законодавством (процесуальна форма),
з іншого — пізнавальна (розумова) діяльність, що відповідає законам
логіки. Тому доказуванням є діяльність, яка врегульована цивільним
процесуальним законодавством і спрямована на з’ясування дійсних обставин
справи, прав і обов’язків сторін шляхом зазначення про докази, їх
збирання, подання, дослідження та оцінки.
Подаючи докази, сторони реалізовують своє право на доказування і
одночасно виконують обов’язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК
закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини,
на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов’язок із доказування покладається також на третіх осіб, органи та
осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб,
або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК). Тобто,
процесуальним законом встановлено як право на участь у доказуванні (ст.
27 ЦПК), так і обов’язок із доказування. Це не і колізія у законі, а
закріплення положення, за яким суб’єкт доказування шляхом реалізації
своїх прав щодо доказування доводить обставини своїх вимог чи
заперечень. І якщо він не братиме участі у процесі доказування, то може
настати негативний наслідок у вигляді відмови у задоволенні позову
(позивачеві) чи, навпаки, — задоволення пред’явлених позовних вимог для
відповідача.
Суд безпосередньо не бере участі у зборі доказового матеріалу. У
випадку, коли є труднощі щодо витребування доказів для сторін та інших
осіб, які беруть участь у справі, суд за їх клопотанням зобов’язаний
витребувати такі докази (ст. 137 ЦПК).
Доказова діяльність здійснюється у певній послідовності. В теорії
цивільного процесуального права не має спільності поглядів щодо
кількості стадій (етапів) такої діяльності. Зазвичай, виділяють такі
етапи доказування:
• формування предмету доказування, в тому числі посилання на фактичні
обставини справи;
• збір та подання доказів;
• дослідження доказів;
• оцінка доказів.
Предмет доказування визначений ст. 179 ЦПК і ним є факти, які
обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для
вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають
встановленню при ухваленні рішення суду. Коло обставин, що на них
сторони посилаються як на підстави своїх вимог і заперечень або на які
вказують інші особи, може бути різноманітним, а предмет доказування по
конкретній справі досить визначений. На нього вказує норма матеріального
права, яку слід застосувати в кожному конкретному випадку.
Отже, предметом доказування є:
• обставини, які обґрунтовують вимоги позивача (підстава позову);
• обставини, які обґрунтовують заперечення відповідача (підстава
заперечення);
• інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Правильне встановлення предмета доказування сприяє визначеності
подальшого процесу доказування щодо виявлення, збору, дослідження та
оцінки доказів, встановлення дійсних обставин справи та ухвалення
законного та обґрунтованого рішення.
2. Доказування в цивільному процесі,
зв’язок із судовими доказами
8
8
:
?????????¤?¤?$????????8
???????¤?¤?$??????орили теоретичну модель їх застосування для справ
окремого провадження. Так, вчений процесуаліст С.Я. Фурса зазначає, що в
окремому провадженні засобом захисту охоронюваних законом інтересів є
рішення суду про констатацію юридичного факту, тобто з набранням судовим
рішенням законної сили юридичні обставини перетворюються на юридичні
факти, а охоронюваний законом інтерес стає підставою для отримання
особою певних прав, які визначаються законом на підставі встановленого
юридичного факту.
Загалом слід розрізняти такі три загальноприйняті елементи предмету
доказування: а) обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги
(підстава позову); б) обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої
заперечення (підстава заперечення); в) інші обставини, які мають
значення для правильного вирішення справи. А взагалі – обставини, які
повинні бути встановлені як підстави для вирішення спору між сторонами –
всі які відбулися, а також наявні юридичні факти та обставини, що мають
значення для справи. Саме на обставинах, що підлягають встановленню, й
будується предмет доказування в справі. Тому пропонується поділяти
докази не тільки на особисті та речові, а й на отримані за допомогою
технічних засобів і змішані. В цьому разі можна буде більш чітко
провести межу між різними видами доказів за джерелом доказу. Це
положення з урахуванням способу отримання доказу може певною мірою
свідчити про їх юридичну вірогідність.
Так, до особистих доказів пропонується віднести:
пояснення сторін;
пояснення третіх осіб;
пояснення представників;
пояснення заявників та заінтересованих осіб;
пояснення заявника та боржника;
показання свідків;
висновки експертів;
письмові докази, якщо при їх формуванні не застосовувались технічні
прилади комп’ютерної техніки.
До речових доказів, на нашу думку, необхідно відносити ті речі, доказове
значення яких у цивільному процесі не залежить від певних технічних та
інших наукових знань і які можуть бути досліджені судом для отримання
інформації, що матиме значення для вирішення справи.
Докази, отримані за допомогою технічних засобів, пропонується виділити в
самостійний вид через необхідність особливого ставлення до їх доказового
значення.
До них можна віднести:
звуко- і відеозапис;
фотографії;
інформацію отриману через Інтернет;
комп’ютерні програми (наприклад, бухгалтерські розрахунки, висновки
експерта, що ґрунтуються в першу чергу не на його досвіді або знаннях, а
на комп’ютерній обробці наданого матеріалу).
Це положення зумовлено тим, що в багатьох випадках такі висновки
залежатимуть не тільки і не стільки від досвіду експерта або особи, яка
застосовувала техніку, скільки від досконалості програми та надійності
роботи самої комп’ютерної техніки. Так, в багатьох розвинених країнах
світу комп’ютерна техніка застосовується не тільки для обробки певного
об’єкту, а нею пропонується й певний готовий висновок, що позбавляє
користувача потреби і, головне, можливості робити власні узагальнення та
висновки.
До змішаних пропонується зараховувати ті докази, які неможливо без
певного наближення віднести до певного виду. Наприклад, суд або сторони
може цікавити при дослідженні висновку експерта, на чому базується його
висновок і якою мірою: чи він зроблений ним особисто; чи за допомогою
певних апробованих програм; чи перевірялись зроблені висновки за
допомогою інших програм тощо.
Тому у випадках отримання певних відомостей, що випливають з особистих
доказів, необхідно встановлювати відсутність суб’єктивних факторів, які
можуть впливати на їх вірогідність. У разі дослідження даних про
обставини справи, що отримані за допомогою технічних засобів, необхідно
встановлювати їх вірогідність на можливість підробки або зміни,
надійності програм та обладнання тощо. Коли ж йдеться про змішані
докази, то необхідно перевіряти відомості на відсутність суб’єктивного
впливу і технічну надійність отриманої інформації.
Висновки
Отже, подаючи докази, сторони реалізовують своє право на доказування і
одночасно виконують обов’язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК
закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини,
на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказова діяльність здійснюється у певній послідовності. В теорії
цивільного процесуального права не має спільності поглядів щодо
кількості стадій (етапів) такої діяльності. Зазвичай, виділяють такі
етапи доказування:
• формування предмету доказування, в тому числі посилання на фактичні
обставини справи;
• збір та подання доказів;
• дослідження доказів;
• оцінка доказів.
Пропонується поділяти докази не тільки на особисті та речові, а й на
отримані за допомогою технічних засобів і змішані. В цьому разі можна
буде більш чітко провести межу між різними видами доказів за джерелом
доказу. Це положення з урахуванням способу отримання доказу може певною
мірою свідчити про їх юридичну вірогідність.
Список використаної літератури
Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. —
Ст.141.
Цивільний процесуальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами
станом на 1 вересня 2005р.: (відповідає офіційному текстові). – К.: Вид.
ПАЛИВОДА А. В., 2005. – 156 с.
Грінченко А.Д., Шульженко О.О., Надгоний Г.М. Практика використання в
Цивільному судочинстві матеріалів судових експертиз // Вісник Верховного
Суду України. – 1997. – №3.
Комаров В. В. Цивільне процесуальне право України: Практика
застосування. Навчальний посібник. X.: 2003. – 208 с.
М.Й. Штефан. Цивільний процес. Видання друге, перероблене та
доповнене.2001. – 694 с.
Цивільний кодекс України: Коментар. Видання друге із змінами за станом
на 15 січня 2004р. – Х.: ТОВ «Одіссей». 2004. – 856 с.
Цивільний процес: Навч. посіб./ А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О.
Стефанчук, О.І. Угриновська та ін. – за ред. Ю.В. Білоусова. – К.:
Прецедент, 2005. – 293 с.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
