Валютний ринок належить до однієї з найважливіших складових грошового ринку держави і тому потребує проведення державного регулювання
За роки незалежності України та формування її валютного ринку було розроблено законодавчу та нормативно-правову базу, створено інституційні форми організації валютних відносин, створена національна валютна система тощо.
Водночас динамізм валютних відносин, їх інтернаціоналізація потребують постійного вдосконалення чинного законодавства, приведення його у відповідність із сучасними економічними реаліями, що у кінцевому підсумку спрямовуються на підтримання стабільності національної грошової одиниці України та підвищення авторитету країни на міжнародному ринку.
Чинне законодавство визначає валюту України як грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.
Відповідно, іноземна валюта – це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.
Як інструмент обігу використовуються також платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в національній чи іноземній валюті або банківських металах.
Банківські метали – це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.
Отже, до валютних цінностей можна віднести іноземну валюту, платіжні документи та фондові цінності в іноземній валюті, дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, за винятком ювелірних та побутових виробів.
Здійснюючи державне регулювання відносин у сфері обігу валюти, органи державної влади втілюють валютну політику. Валютна політика – це сукупність заходів, що здійснюються у сфері міжнародних економічних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей економічної політики країни. Вона спрямована на розв’язання головних завдань; забезпечення стабільності економічного зростання, стримування зростання безробіття та інфляції, підтримка рівноваги платіжного балансу.
Основою валютної політики країни є вибір режиму валютних курсів, який відповідає економічному стану держав та її зовнішньоекономічним відносинам.
Валютний курс, встановлення якого в переважній більшості країн є прерогативою центрального банку, на фінансово-грошовому ринку виконує певні функції, головними з яких є:
- сприяння інтернаціоналізації грошових відносин;
- сприяння об’єднанню та стабільному розвитку фінансових ринків;
- порівняння рівнів та структури цін, а також результатів виробничої діяльності в окремих країнах;
- порівняння національної та інтернаціональної вартості на національних та світових ринках;
- перерозподіл національного продукту між окремими країнами;
- інтернаціоналізації господарських зв’язків тощо.
В Україні валютне регулювання базується на Конституції України та Законі України “Про Національний банк України”, Декреті Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р., а також нормативних актах НБУ, що визначають правові засади організації валютного регулювання й контролю.
Свого часу Україна як незалежна держава заявила про прагнення забезпечити конвертованість національної валюти, підписавши ще в 1992 р. статті Угоди Міжнародного валютного фонду (Статут МВФ) та взявши на себе зобов’язання щодо організації власної валютної системи, передбачені статтею XIV Статуту МВФ. 24 вересня 1996 р. Україна заявила про прийняття зобов’язань за статтею VIII Статуту МВФ, що свідчило про офіційне міжнародне визнання гривні конвертованою за поточними операціями.
Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків та порядок здійснення операцій з валютними цінностями.
Ринкове і державне валютне регулювання доповнюють одне одного: при цьому ринкове регулювання основане на конкуренції й породжує стимули розвитку; відповідно валютне регулювання спрямоване на визначення негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин.
Починаючи з кінця лютого 2003 р. НБУ поставив за мету лібералізувати валютний ринок країни. Здійснення валютного регулювання покладається чинним законодавством на органи державної влади, що проводять економічну та грошово-кредитну політику.
Використання готівкової іноземної валюти в Україні здійснюється відповідно до Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління НБУ від 26 березня 1998 р. № 119.
Правове регулювання розрахунків в іноземній валюті здійснюється відповідно до Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.
Валютні операції, у яких беруть участь резиденти та нерезиденти, а також уповноважені банки та інші фінансові установи, підлягають валютному контролю. Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” визначає повноваження державних органів у сфері валютного регулювання і валютного контролю, включаючи до їх складу Національний банк України, який є головним органом валютного контролю, а також уповноважені банки, органи державної податкової служби України, Міністерство зв’язку України та Державну митну службу України.
Компетенція зазначених органів розмежовується так:
Національний банк України:
- здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів;
- забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова служба України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території України.
Міністерство зв’язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.
Державна митна служба України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Нормативною базою, що регулює валютні відносини і передбачає можливість застосування заходів відповідальності, є закони України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” та інші закони, Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, нормативно-правові акти Національного банку України та інших органів державної влади, що уповноважені здійснювати валютний контроль, у першу чергу Державної податкової служби України.
Положення про валютний контроль визначає порядок притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства та застосування штрафу.
У разі виявлення порушень валютного законодавства з боку банків або фінансово-кредитних установ уповноважені працівники НБУ складають протокол, який вручають керівникові (посадовій особі, яка виконує його обов’язки) банку, фінансово-кредитної установи, чи їх відокремленого структурного підрозділу, де безпосередньо проводилася відповідна перевірка.
У разі виявлення державними органами валютного контролю та державними контрольними і правоохоронними органами порушення банками або фінансово-кредитними установами валютного законодавства складається акт чи довідка про перевірку, які разом з копіями документів, що підтверджують факт порушення, надсилаються до територіальних управлінь НБУ за місцем проведення зазначених перевірок. Уповноважені працівники територіальних управлінь НБУ аналізують отримані матеріали та за наявності складу правопорушення протоколюють їх.
Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Державного реєстру банків, застосування штрафу, що перевищує суму (вартість), еквівалентну 100 тис. доларів США, перераховану у валюту України за обмінним курсом НБУ на день складання відповідного протоколу порушення валютного законодавства, застосовуються виключно на підставі постанови Правління НБУ.
Постанову про стягнення штрафу, складену за встановленою формою, територіальне управління НБУ надсилає порушникові, який протягом п’яти днів після її отримання має перерахувати суму штрафу до Державного бюджету України. В разі несплати комерційним банком або фінансовою установою штрафу в зазначений строк постанова підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби.
Постанова про притягнення до відповідальності може бути оскаржена в судовому порядку. Відповідачем виступає Національний банк України. Оскарження постанови не припиняє її виконання.
Згідно з чинним законодавством незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії),якщо наявність такого дозволу (ліцензії) є обов’язковою, тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
