На Сумщині багато міст і сіл, пов’язаних з іменем Великого Кобзаря. Висвітлення цієї теми є досить складним та багатогранним завданням. Воно торкається таких питань, як відображення подорожей в літературній та малярській творчості Шевченка, його особистих відносин з жителями та вихідцями з Сумщини, і відгуки про нього в місцевій народній творчості, а також вшанування пам’яті Шевченка на Сумщині
Розробку теми “Тарас Шевченко і Сумщина” варто розпочати з висвітлення перебування великого поета в цьому краї за теперішнім адміністративним поділом. А бував він у ньому підчас усіх подорожей Україною.
Перша подорож Т. Г. Шевченка по Україні відбулася в 1843−1844 роках. Яким шляхом він їхав із Петербурга на батьківщину точно не відомо. Тоді молодий поет побував на Київщині, Чернігівщині й Полтавщині (з районів цих областей у 1939 році була утворена Сумська область).
Не раз зупинявся Кобзар у селі Андріївка (Гадяцького повіту, Полтавської області, нині Роменського р-ну Сумської області). 1843 рік у маєтку В. М. Репіна − рідного брата Варвари Репіної, з якою здружився в Яготині. Тут намалював портрет дітей В. М. Репіна. 1844−1845 − Шевченко гостював у свого приятеля Капніста, де за переказами намалював пейзаж “Урочище Стінка”. Таку назву має густо вкрита мішаним лісом місцевість вздовж річки Артиполот, де полюбляв відпочивати Шевченко.
У лютому 1844 року Т. Шевченко разом з П. Кулішем (вихідцем із Шосткинського р-ну Сумської області), одним із найближчих друзів поета, вперше відвідав Глухів.
Тут він цікавився численними історичними пам’ятками: соборами, храмами, палацами.
Більше довелося побувати Шевченку на сумській землі під час другої подорожі по Україні в 1845−1847 роках.
Після закінчення Академії мистецтв у Петербурзі він їхав на батьківщину з метою влаштуватися на постійну роботу, але цей намір скасував арешт 1847р. та десятилітнє заслання за антикріпосницьку пропаганду.
У 1845 році, їдучи на Україну, в Глухові на тривалий час зупинявся поет. Він жив на хуторі В. О. Білявського. Враження від подорожі до міста Кобзар згодом описав у автобіографічній повісті “Капитанша”: ” …На самом косогоре, на фоне голубого неба, рисовалась ветряная мельница о шести крилах, а влево от мельницы, за пологой линей косогора, на самом горизонте в фиолетовом тумане едва заметно рисовался город Глухов…”, “…Погода стояла хоршая, улицы были почти сухи, и я пошёл шляться по городу, где стояла знаменитая Малоросийская коллегия и дворе гетьмана Скоропадского…”.
Того ж 1845 року Шевченко побував у Миклашевського – власника глухівського родовища каоліну, який, як писав Шевченко “одной фарфоровой глины продаёт тысяч на сто в продолжение года” (“Капитанша”).
26 серпня 1859 року поет востаннє побував у Глухові. Про це згадує Федір Лазаревський у листі до матері: “…Потім зупинялися ще у Глухові у Дмитра Петровича…”. Дмитро Петрович Огієвський – чоловік сестри Лазаревського (приятеля Т. Г. Шевченка) працював у місті судовим засідателем.
Глухівці свято шанують пам’ять про перебування в мусті Шевченка. Його іменем названа одна з центральних вулиць Глухова. Село Чорториги Глухівського району перейменоване в Шевченкове.
З Глухова (1845р.) Тарас Шевченко виїхав на Кролевець. Тут він затримався на кілька днів у повітового лікаря Ф. П. Рудзинського, де за його проханням намалював портрет сина Йосипа. А 25 серпня 1859 року, їдучи з Гирівки до Москви, поет разом з братами Лазаревськими заночував у Кролевці в садибі Г. М. Огієвської. Йому виявили щирий прийом. Через деякий час Огієвська отримала від Шевченка “Кобзар” з дарчим написом.
Оскільки повітове начальство боялось поета, то наказало виписати Шевченку подорожню. До Сєвська Кобзара проводив Федір Лазаревський. 31 серпня городничих доповідав чернігівському губернатору, що Шевченко покинув Україну та поїхав по тракту на Москву. 4 травня 1861 року Кролевець в останній раз бачив Т. Г. Шевченка: через місто провозили труну з прахом поета.
Бував Шевченко і у Ромнах. Влітку десь у 20-х числах липня поет відвідав Іллінський ярмарок. На ярмарку поет побачив виступ геніального артиста Карпа Соленика. Зачарований його грою, Шевченко записав у своєму “Журналі”: “…Він видався мені натуральнішим й елегантнішим за незрівняного Щепкіна”. Потім враження від ярмарку ще довго будили душу Кобзара та лягли на папір у повісті “Наймичка”, події якої розвиваються поблизу міста. Взагалі відвідини Ромен лишили помітний слід у спогадах і творчості Шевченка. Про Ромни він згадує не лише в “Щоденнику”, а й у ряді художніх творів – поемах “Великий льох”, “Княжна”, повістях “Наймичка” та “Капитанша”.
Під час третьої подорожі Україною (1859р.) відвідав Шевченко село Лифине. Тут він зупинився у маєтку ліберального поміщика Д. О. Хрущова. На зустріч з давнім другом відразу ж поспішили з Лебедина брати Залеські, художник Мантейфель, лікар Одарченко, родич Лазаревських – Я. Т. Нерода. На спогад про зустріч Шевченко подарував О. М. Залеському офорт “Приятелі” з дарчим написом. Наталії Хрущовій вручив офорт “Вечір в Альбано поблизу Рима” та особисто переписав для неї вірш “Садок вишневий коло хати”. В Лифиному 7-го червня поет написав вірш “Ой на горі ромен цвіте”, а також створив кілька пейзажних малюнків – чарівні куточки з деревами, частина садиби з дубом, етюд “Дуб”.
З Лихвина Тарас Григорович їздив у Лебедин.
Врешті-решт бунтівному поетові в середині серпня запропонували негайно повернутися до Петербурга. І знову він був змушений покинути рідну землю, хоча й з твердим наміром повернутися, та нажаль поїздка 1859 року на Україну була останньою. Повернувся він у Петербург тяжко хворим. Несприятливий клімат столиці згубно діяв на підірване засланням здоров’я Шевченка. 10 березня поета не стало.
Друзі та шанувальники його таланту, зібравшись в день смерті Тараса Григоровича на квартирі Лазаревського, вирішили, відповідно до заповіту вирішили перевезти прах поета на батьківщину, тимчасово поховавши його на Смоленському кладовищі. На похорон Шевченка прибули майже всі письменники, митці, вчені і журналісти Петербурга.
Але, отримавши дозвіл на перевезення праху Т. Г. Шевченка на Україну, 26 квітня на його могилу прибули друзі та знайомі для того щоб викопати домовину та відправити на батьківщину поета.
З Петербурга до Москви труну відправили залізницею, а з Москви до Києва везли кіньми тим поштовим трактатом, яким Тарас Шевченко їхав востаннє відвідати батьківщину. Прах поета скрізь зустрічали селяни, робітники, учителі та учні гімназії.
Таким був останній шлях Тараса Шевченко на Україну.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
