Макроекономічні показники в системі національних рахунків
Практика макроекономічних розрахунків у будь-якій країні застосовує
велику кількість показників, які обчислюються за певними правилами. Але
оскільки кожна країна певним чином інтегрована в світову економіку, то з
метою забезпечення міжнародних порівнянь виникає необхідність
застосування єдиних підходів до системи та методології обчислення
макроекономічних показників. Ця вимога реалізується за допомогою
спеціального міжнародного стандарту — «Системи національних рахунків»
(СНР). Вона затверджується ООН і рекомендується всім країнам для
практичного використання.
Для вивчення ролі СНР як нормативної бази макроекономічного рахівництва
слід, передусім, зрозуміти ті методологічні принципи, на які вона
спирається. До основних належать такі:
продуктивною є будь-яка діяльність, яка приносить дохід її суб’єктам.
Цей принцип лежить в основі визначення величини доходу, створеного
національною економікою, при обчисленні якого беруться до уваги не лише
галузі матеріального виробництва, а й галузі, які надають послуги
(освіта, охорона здоров’я тощо);
видатки на виробництво національного продукту дорівнюють доходу,
одержаному від його реалізації, або вартість факторів виробництва,
спожитих при виготовленні національного продукту, дорівнює доходам, що
їх отримують власники виробничих факторів. Цей принцип лежить в основі
економічної рівноваги, до якої економіка постійно тяжіє;
економіка перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собою
безперервний потік перетворень видатків у доходи, а доходів у видатки.
Цей принцип лежить в основі економічної динаміки і свідчить про те, що
доходи є функцією видатків, а видатки залежать від розподілу доходів.
СНР спирається на певну систему категорій, за допомогою яких
здійснюється облік економічної діяльності в країні. Основні з них —
інституціональна одиниця, сектор, економічна операція, рахунок.
Національна економіка — це сукупність інституціональних одиниць, які є
базовою одиницею обліку в СНР. Якщо економічні інтереси таких
інституціональних одиниць зосереджені на території даної країни, то їх
називають резидентами цієї країни. І навпаки — інституціональні одиниці,
економічні інтереси яких зосереджені поза межами даної країни, щодо неї
є нерезидентами. Залежно від функцій, поведінки та цілей усі
інституціональні одиниці-резиденти об’єднуються у відповідні сектори:
підприємства (нефінансові); фінансові установи; громадські та приватні
організації, які обслуговують домашні господарства; домашні
господарства; зовнішньоекономічні зв’язки.
Інституціональні одиниці перебувають між собою у певних економічних
відносинах. В СНР ці відносини називають економічними операціями. Їх
поділяють на три групи: операції з товарами та послугами; розподільчі
операції; фінансові операції.
Облік усіх економічних операцій здійснюється за допомогою певної системи
рахунків, у яких економічні відносини між інституціональними одиницями
або секторами враховуються на основі принципу подвійного обліку. Це
означає, що кожна операція обліковується двічі: на одному рахунку як
ресурси (зміни в забов’язаннях), на другому — як їх використання (зміни
в активах).
Виділяють рахунки внутрішньої економіки та рахунки зовнішньоекономічних
зв’язків. До першої групи належать сім рахунків: виробництва, утворення
доходів, розподілу доходів, використання доходів і капіталу, поточних
операцій, операцій з капіталом, фінансовий рахунок. Друга група включає
такі рахунки: поточних операцій, операцій з капіталом, фінансовий
рахунок.
СНР спирається на низку макроекономічних показників, за допомогою яких
вимірюються результати функціонування національної економіки. Первинним
таким показником є валовий випуск (ВВ), який відображає повну ринкову
вартість усіх товарів та послуг, вироблених у країні за певний період.
Але найбільше значення серед макроекономічних показників має валовий
внутрішній продукт (ВВП).
?????????1/4
?????1/4 ???????1/4 ???????h?о випуску, яка спрямовується на невиробниче
споживання, інвестування та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП
із валового випуску має відніматися проміжна продукція, яку
використовують для виробництва товарів та послуг і яка прибирає форми
матеріальних витрат (МВ).
ВВП можна обчислити трьома методами:
виробничим методом: ВВП = (ВВ – МВ) + чпп, де (ВВ – МВ) — додана
вартість усіх галузей економіки, ЧПП — чисті продуктові податки, тобто
продуктові податки мінус субсидії;
методом доходів (розподільчим):
ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + ЧНП, де ЗП — зарплата найманих працівників, ВКП —
валовий корпоративний прибуток, ЗД — змішаний дохід, ЧНП — чисті
неприбуткові податки, тобто неприбуткові податки мінус субсидії;
3) методом видатків (кінцевого використання). ВВП, обчислений цим
методом, відображає основну тотожність національних рахунків і є
основним предметом макроекономічного аналізу. Тому формулу ВВП за цим
методом побудуємо на базі англійської абревіатури:
Y = C + І + G +NX,
де Y — валовий внутрішній продукт, С — споживчі видатки, І — валові
приватні інвестиції, G — державні закупівлі, NX — чистий експорт, який
обчислюється як різниця між експортом (Х) та імпортом (М), тобто NX = X
– M.
Спираючись на ВВП, можна отримати чистий внутрішній продукт (ЧВП), який
обчислюється на основі віднімання від ВВП вартості спожитого капіталу,
тобто амортизації (А): ЧВП = ВВП – А.
Але ВВП не повною мірою відбиває доходи, що їх отримують резиденти
кожної країни. По-перше, ВВП не враховує первинні доходи, зароблені
резидентами країни за кордоном або виплачені нерезидентам. Тому
застосовується більш широкий показник — валовий національний дохід
(ВНД), який крім ВВП враховує ще й чисті первинні зовнішні доходи: ВНД =
ВВП + ЧПДз. По-друге, за рахунок первинних доходів резидентів можуть
надаватися трансферти нерезидентам, і навпаки — за рахунок первинних
доходів нерезидентів можуть надаватися трансфери резидентам. Цю
обставину враховує ВНД наявний (ВНДн), який обчислюється як сума ВНД та
чистих поточних трансфертів зовнішніх: ВНДн = ВНД + ЧПТз.
Важливим показником у системі макроекономічних вимірювань є дохід
домогосподарств, тобто особистий дохід (ОД). Він є сумою первинних
доходів домогосподарств та їх вторинних доходів, які не зароблені, але
отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів. ОД визначається за
формулою:
ОД = (ЗП – ВСФ) +Р + ЧВ + Д + ЗД + СТв + ЧСТз.
У цій формулі ВСФ — відрахування від зарплати в соціальні фонди, Р —
рента, ЧВ — чисті відсотки, Д — дивіденди, ЗД — змішаний дохід, СТв —
соціальні трансферти внутрішні, ЧСТз — чисті соціальні трансферти
зовнішні.
Проте домогосподарства використовують не весь особистий дохід, а лише ту
його частину, яка залишається після сплати особистих податків. Внаслідок
цього формується післяподатковий дохід (DІ), який обчислюється за
формулою: DІ = OD – OП. У кінцевому
підсумку він розподіляється на споживчі видатки та заощадження:
DІ = C + S.
Усі макроекономічні показники безпосередньо обчислюються в поточних
цінах. Тому рівень та динаміка їх залежать не лише від реальних змін в
економіці, а й від зміни цін. Щоб розмежувати вплив на ВВП фізичних
обсягів виробництва і цін, розрізняють номінальний і реальний ВВП.
Перший показник обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах
аналізованого року, другий — у постійних (незмінних) цінах, тобто в
цінах базового року. Спираючись на реальний ВВП, можна обчислити темпи
зростання та темпи приросту виробництва порівняно з базовим роком.
Динаміка ВВП, яка викликається лише цінами, вимірюється за допомогою
індексів цін. Основними з них є індекс цін ВВП (дефлятор ВВП); індекс
споживчих цін; індекс оптових цін. Спираючись на номінальний ВВП та
індекс цін (Р), можна методами дефлювання або інфлювання обчислити
реальний ВВП: ВВПр = ВВПн / Р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
