Ти наше диво калинове
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – бiльш нiчого.
А серце б’ється, ожива, як їх почує…
Так говорив Т. Г. Шевченко. А для мене чим є мова мого народу? Без
перебiльшення можна сказати, що це одна iз найбiльших цiнностей у життi.
Це те найперше, що оточує недавно народжену дитину. Мати, батько i їх
мова найпершими схилялися над немовлям. Потiм була пiсня – мамина
колискова, дитяча, жартiвлива. I скрiзь чулися рiднi, знайомi слова.
Кожна людина обирає собi мову, якою спiлкується, iнколи таких мов
кiлька, але рiдною буває лише одна; найпотаємнiшi думки довiряють
найрiднiшiй мовi i пишуть вiршi загалом найрiднiшою мовою.
Немає такого письменника, який би не виказав своєї любовi до своєї мови,
який би не вболiвав за її долю. Мiльйони слiв, а кожен письменник
повинен вибрати свої, створити свою, власну, комбiнацiю, яку ще нiхто не
сказав:
Страшнi слова, кол вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всi слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болiв,
Iз них почав i ними ж i завершив.
Людей мiльярди, i мiльярди слiв,
А ти їх маєш вимовити вперше.
3/4
>
юдини важко переоцiнити. Можна багато говорити про красу, мелодiйнiсть,
чарiвнiсть української мови. Тiльки глухий не оцiнить краси української
мови. А яка сила жарту i дотепу в українця! Багато списано паперу про
те, як принижувалася наша мова протягом вiкiв, скiльки виходило
циркулярiв про її заборону. Про це уже не варто говорити. З 1991 року
українська мова знову здобула статут державної. Наша мова гiдна такого
статусу, бо нею можна сказати i найнiжнiшi слова освiдчення, i
найдотепнiшi жарти, а зараз вона вчиться бути ще й дiловою. Перед нею
великi можливостi. Ось тiльки нам, українцям, треба навчитися її
поважати, вважати рiдною, найкращою. Бо мова – це сутнiсть людини, це
першоелемент народу, нацiї. Це не лише засiб творчостi, хоч i це її
величезний пласт, це – душа народу, його самобутнiсть, неповторнiсть.
Згадайте, як любив i милувався українським словом Мокiй у п’єсi М.
Кулiша “Мина Мазайло”. Багато письменникiв ставлять мову в один ряд з
Україною, матiр’ю, коханою. Люди України, вчiться у письменникiв любити
свою мову, збагачуйте її, розвивайте, i тодi ви i самi не помiтите, як
це “диво калинове” зачарує вас навiки.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter