8
Міністерство освіти і науки України
Кафедра Економіки і підприємництва
Реферат
з дисципліни
“Економіка праці”
на тему «Умови праці на виробництві»
Зміст
1. Умови праці ……………………………………………………………………3
2. Фактори, що визначають умови праці на виробництві та їх значення для
здоров’я і працездатності людей ………………………………………………..5
3. Державна система охорони праці в Україні ………………………………..7
Список використаної літератури
1. Умови праці
Гігієнічна класифікація праці необхідна для оцінки конкретних умов та
характеру праці на робочих місцях. На основі такої оцінки приймаються
рішення, спрямовані на запобігання або макимальне обмеження впливу
несприятливих виробничих чинників.
Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці
розподіляються на 4 класи:
1 клас – ОПТИМАЛЬНІ умови праці – такі умови, при яких зберігається не
лише здоров’я працюючих, а й створюються передумови для підтримання
високого рівня працездатності.
Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для
мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів за
оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі
фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за
безпечні для населення.
2 клас – ДОПУСТИМІ умови праці – характеризуються такими рівнями
факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують
встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального
стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до
початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан
здоров’я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.
3 клас – ШКІДЛИВІ умови праці – характеризуються такими рівнями
шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і
здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його
потомство. Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних
нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих
поділяються на 4 ступені:
1 ступінь (3.1) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих
факторів виробничого середовища та трудового процесу, які, як правило,
викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних
коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної
зміни, перерві контакту з шкідливими факторами) та збільшують ризик
погіршення здоров’я;
2 ступінь (3.2) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих
факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні
викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості
випадків до зростання виробничо-обумовленої захворюваності, появи
окремих ознак або легких форм професійної
патології (як правило, без втрати професійної працездатності), що
виникають після тривалої експозиції (10 років та більше);
3 ступінь (3.3) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих
факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять,
окрім зростання виробничо-обумовленої захворюваності, до розвитку
професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів
важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової
діяльності);
4 ступінь (3.4) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих
факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні
призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів
захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку
важких форм професійних захворювань (з втратою загальної
працездатності);
4 клас – НЕБЕЗПЕЧНІ (ЕКСТРЕМАЛЬНІ) – умови праці характеризуються такими
рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу,
вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для
життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.
2. Фактори, що визначають умови праці на виробництві та їх значення для
здоров’я і працездатності людей
Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу
протягом заданого часу і залежить від чинників як суб’єктивного, так і
об’єктивного характеру (статі, віку, стану здоров’я, рівня кваліфікації,
умов, за яких відбувається праця тощо).
Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні фактори
виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі
виробництва:
• фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні,
зусилля, пов’язані з утримуванням вантажів, натисненням на предмет праці
або важіль управління механізмом протягом певного часу). Розрізняють
такі види фізичного зусилля: незначне, середнє, сильне і дуже сильне;
• нервове напруження (складність розрахунків, особливі вимоги до якості
продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям,
небезпека для життя і здоров’я людей під час виконання робіт, особлива
точність виконання). Є такі види напруження: незначне, середнє,
підвищене;
• робоче положення (положення тіла людини і його органів відносно
засобів виробництва). Розрізняють робоче положення обмежене, незручне,
незручно-стиснене і дуже незручне;
• монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних,
короткочасних операцій, дій, циклів). Монотонність може бути незначна,
середня, підвищена;
• температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (градуси
за Цельсієм, відсоток вологості, калорії на 1см2 за хвилину). Стадії
впливу зазначених факторів поділяються на: незначні, підвищені або
знижені, середні, високі, дуже високі;
• забруднення повітря (вміст домішок в 1м3 або літрі повітря і їх вплив
на організм людини). Ступінь забруднення повітря може бути незначний,
середній, підвищений, сильний, дуже сильний;
• виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибелах).
Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;
• вібрація, обертання, поштовхи (амплітуда на хвилину, градуси і
кількість обертів або поштовхів за хвилину). Є такі рівні значень
указаних факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;
• освітленість у робочій зоні (в люксах). Освітленість може бути
нормальна, недостатня або осліплююча.
На працездатність людини також впливають особистісні фактори: її
настрій, ставлення до праці, стан здоров’я та ін.
Фактори виробничого середовища мають психологічні і фізіологічні межі.
Психологічна межа характеризується певними нормативами, перевищення яких
викликає у працюючих відчуття дискомфорту.
Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких
потребує припинення роботи.
Кожний із цих факторів виробничого середовища діє відокремлено, і його
вплив ураховується окремо під час атестації і паспортизації робочого
місця.
На підприємствах і в організаціях (незалежно від форм власності і
господарювання), де технологічний процес, використовуване обладнання,
сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних
виробничих факторів, проводиться атестація робочих місць. Основна мета
атестації полягає в урегулюванні відносин між власником або
уповноваженим ним органом і працівниками щодо реалізації їхніх прав на
здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги
та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
3. Державна система охорони праці в Україні
Однією з функцій сучасної держави є проведення соціальної політики,
спрямованої на підвищення безпеки праці. Здійснення цієї функції
неможливе без відповідного державного управління охороною праці. Стаття
31 Закону України «Про охорону праці» визначає, що державне управління
охороною праці здійснюють:
• Кабінет Міністрів України;
• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду
за охороною праці;
• міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
• Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Компетенцією Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці є:
· забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони
· праці;
· подання на затвердження Верховною Радою України загальнодержавної
програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого
середовища;
· спрямування і координація діяльності міністерств, інших центральних
органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці
та нагляду за охороною праці;
· встановлення єдиної державної статистичної звітності з питань охорони
праці.
З метою координації діяльності органів державного управління охороною
праці в країні створена Національна рада з питань безпечної
життєдіяльності населення, яку очолює віце прем’єр-міністр України.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади:
• проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони
праці;
• розробляють і реалізують галузеві програми поліпшення стану безпеки,
гігієни праці та виробничого середовища за участю профспілок;
• здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з
охорони праці;
• укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань
поліпшення умов і безпеки праці;
• беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з
охорони праці;
• організовують навчання і перевірку знань з питань охорони праці;
• створюють у разі потреби аварійно-рятувальні служби, здійснюють
керівництво їх діяльністю, забезпечують виконання інших вимог
законодавства, що регулює відносини у сфері рятувальної справи;
• здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах
галузі.
Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією
роботою в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади
створюються структурні підрозділи з охорони праці.
Крім вищеперелічених функцій, які покладаються на всі міністерства та
інші центральні органи виконавчої влади, деякі міністерства, зокрема
Мінпраці, МОЗ, МИС виконують спеціальні функції охорони праці.
Міністерство праці та соціальної політики України забезпечує проведення
державної експертизи умов праці із залученням служб санітарного
епідеміологічного нагляду Міністерства охорони здоров’я, визначає
порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих
місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам з охорони праці.
Міністерство охорони здоров’я України розробляє гігієнічно обґрунтовані
нормативи показників шкідливих факторів на робочих місцях та у межах
робочої зони підприємств, опрацьовує санітарні норми щодо нормативів та
методик визначення показників шкідливих факторів, проводить контроль
виконання вимог гігієни праці та виробничого середовища, розробляє
методику атестації робочих місць тощо.
Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та усправах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи здійснює заходи щодо
запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного характеру і
зменшення збитків під час аварій та катастроф, проводить оповіщення
населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій та інформування
його про наявну обстановку, організовує та проводить рятувальні та інші
невідкладні роботи.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої’ вла-ди з погляду
за охороною праці (зараз цим органом є Державний комітет України з
нагляду за охороною праці – Держнаглядохоронпраці):
•здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні,
реалізує державну політику в цій галузі та здійснює контроль за
виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами,
іншими центральними органами виконавчої влади. Радою міністрів
Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та
органами місцевого самоврядування;
• розробляє за участю міністерств, інших центральних органів виконавчої
влади, Фонду соціального страхування від нещасних випадків,
всеукраїнських об’єднань роботодавців та профспілок загальнодержавну
програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого
середовища і контролює її виконання;
• здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує правила,
норми, положення, інструкції та інші нормативно-правові акти з охорони
праці або зміни до них;
• координує роботу міністерств, інших центральних органів винконавчої
влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних
адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, інших
суб’єктів підприємницької діяльності в галузі безпеки, гігієни праці та
виробничого середовища;
• одержує безоплатно від міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих
державних адміністрацій, органів статистики, підприємств, інших
суб’єктів підприємницької діяльності відомості та інформацію, необхідні
для виконання покладених на нього завдань;
• бере участь у міжнародному співробітництві та в організації виконання
міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною
Радою України, з питань безпеки, гігієни праці та виробничого
середовища, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід зцих питань,
опрацьовує та подає у встановленому порядку пропозиції щодо
удосконалення і поступового наближення чинного законодавства про охорону
праці до відповідних міжнародних та європейських норм.
Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади з нагляду за охороною праці в межах його компетенції, є
обов’язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними
органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим,
місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування,
юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства
використовують найману працю.
Діяльність місцевих державних адміністрацій спрямовується на те, щоб у
повсякденному житті набував практичного змісту та підтверджувався
найголовніший принцип державної політики — пріоритет життя і здоров’я
працівників. В умовах переходу до ринкової економіки, створення числених
підприємств та інших господарств з недержавними формами власності, що не
мають галузевого підпоряд-кування, незмірно зростає значення місцевих
органів державної виконавчої влади в організації безпечних і здорових
умов праці, усуненні причин виробничого травматизму та професійних
захворювань.
Законами «Про місцеві державні адміністрації» та «Про місцеве
самоврядування» передбачено, що захист прав, свобод і законних інтересів
громадян є одним з головних принципів, на яких ґрунтується місцеве та
регіональне самоврядування. Отже, порушенняцих прав, пов’язане з
невиконанням вимог законодавства про охорону праці, є об’єктом та
предметом діяльності, місцевих державних адміністрацій та місцевого
самоврядування.
Закон «Про охорону праці» передбачає, що Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, місцеві державні адміністрації у межах відповідних
територій:
• забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в
галузі охорони праці;
• формують за участю представників профспілок та Фонду соціального
страхування від нещасних випадків і забезпечують виконання цільових
регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та
виробничого середовища, а також заходів з охорони праці у складі програм
соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;
• забезпечують соціальний захист найманих працівників, зокрема зайнятих
на роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці, вживають заходів
до проведення атестації робочих місць на відповідність
нормативно-правовим актам з охорони праці;
• вносять пропозиції щодо створення регіональних (комунальних)
аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та
об’єктів комунальної власності;
• здійснюють контроль за додержанням суб’єктами підприємницької
діяльності нормативно-правових актів про охорону праці.
Для виконання зазначених функцій у складі Ради міністрів Автономної
Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій створюються структурні
підрозділи з охорони праці, що діють згідно з типовим положенням, яке
затверджується Кабінетом Міністрів України, а також на громадських
засадах — ради зпитань безпечної життєдіяльності населення.
Органи місцевого самоврядування у межах своєї компетенції:
• затверджують цільові регіональні програми поліпшення стану безпеки,
умов праці та виробничого середовища, а також заходи з охорони праці у
складі програм соціально-економічиого і культурного розвитку регіонів;
• приймають рішення щодо створення комунальних аварійно-рятувальних
служб для обслуговування відповідних територій та об’єктів комунальної
власності.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують належне
утримання, ефективну і безпечну експлуатацію об’єктів
житлово-комунального господарства, побутового, торговельного
обслуговування, транспорту і зв’язку, що перебувають у комунальній
власності відповідних територіальних громад, додержання вимог щодо
охорони праці працівників, зайнятих на цих об’єктах. Для виконання цих
функцій сільські, селищні, міські ради створюють у складі свого
виконавчого органу відповідний підрозділ або призначають спеціаліста з
охорони праці.
Асоціації, корпорації, концерни та інші об’єднання визначають свої
повноваження в галузі охорони праці статутами або договорами між
підприємствами, які утворили об’єднання. Для виконання делегованих
об’єднанням функцій в їх апаратах створюються служби охорони праці.
Список використаної літератури:
1. Основи охорони праці: Підручник. / К. Н. Ткачук, М. О. Халімовський,
В. В. Зацарний, Д. В. Зеркалов, Р. В. Сабарно, о. І. Полукаров, В. С.
Козьяков, Л. О. Митюк. За ред. К. Н. Ткачука і М. О. Халімовського. –
К.: Основа, 2003 – 472 с.: іл.
2. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці. Підручник. – Львів: Афіша. 2004
– 230 с.
3. Бедрій Я. І., Джигирей В. С., Кидасюк А. І. та ін. Охорона праці:
Навчальний посібник. – Львів: ПТВФ «Афіша», 1997. – 258 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
