Погляди на перспективи місцевого та регіонального розвитку України
З часу шостих Всеукраїнських муніципальних слухань минув рік. Цей час
позначений багатьма ювілеями. Це і 10 років проголошення незалежності
України, це і 5 років ухвалення нової Конституції держави, і 10 років з
часу ухвалення першого закону про місцеве самоврядування в Україні та
інші визначні дати.
Десять років – такий період, який дозволяє зробити певні узагальнення,
виявити основні тенденції та вектор, в якому розвивається наша країна.
Десять років – це привід для серйозних роздумів про те, що вдалося
зробити, що ні, і що нам треба робити далі.
На мій погляд, перед Україною все ще стоять запитання: якій бути
Українській державі? В якому напрямку їй розвиватися? Все це повною
мірою відноситься і до таких проблем, як права людини, демократія,
місцеве самоврядування.
Десятирічний досвід розвитку країни дозволяє зробити висновок:
демократію не можна проголосити згори. Це ж стосується і місцевого
самоврядування, яке є одним з найважливіших атрибутів демократичного
суспільства. Для демократії та місцевого самоврядування повинна бути
об’єктивна основа. Такою об’єктивною основою є не населення країни, а
громадяни, які усвідомлюють хто вони є, які усвідомлюють свої права і
інтереси, активно впливають на все, що робиться в країні і, в першу
чергу, на діяльність органів державної влади та органів місцевого
самоврядування.
На жаль, такого суспільства ми в Україні ще не маємо. Як наслідок, ідеї
прав людини, демократії, місцевого самоврядування значною мірою
залишаються декларованими і не працюють на повну силу. Саме в цьому
зв’язку хотів би зупинитись на кількох ключових проблемах, які ми маємо
розв’язати для того, щоб Україна справді стала правовою державою, без
чого немислимим є її інтеграція в європейське співтовариство. Без цього,
хочу наголосити, наша держава відстане і від нашого сусіда — Росії в
своєму цивілізаційному розвитку.
Спочатку про місцеве самоврядування. Досвід засвідчив, що ми досить
вузько підходили до самої ідеї самоврядування, ідеї місцевої демократії.
Місцеве самоврядування так і залишилося відділеним від ключових
інтересів громадян. Територіальні громади в Україні сформувати поки що
не вдалось. Люди не бачать прямого зв’язку між своїми інтересами і тими
рішеннями, які приймають місцеві та регіональні органи влади. Цілком
погоджуюсь з висновком академіка І.Дзюби, який він зробив у своєї
доповіді на недавньому Всесвітньому форумі українців про те, що влада в
Україні є дуже далекою від народу. Що стосується місцевої влади, то
вона, на превеликий жаль, мабуть ще більш далека від народу, ніж
центральна. Це, на мій погляд, сьогодні стало основним гальмом
соціально-економічного розвитку України, призвело до зростання бідності,
конфліктів у суспільстві, втрати орієнтирів.
Гадаю, ми маємо переосмислити роль і значення інституту місцевого
самоврядування в Україні. Необхідно говорити про розвиток самоврядних
засад у суспільстві взагалі, про розвиток громадської активності,
спрямованої на захист та реалізацію інтересів громадян. На жаль,
ситуація в Україні складається таким чином, що зростає політизація
населення за його низької громадської активності. В країні понад 120
партій, маємо вже партію жінок, партію інвалідів, партію моряків, партію
підприємців та промисловців тощо. Але ж це не партії за великим
рахунком.
Партії є інструментом приходу до влади і реалізації певної ідеології,
яка сприймається всім суспільством, а не якоюсь професійної групою. У
нас же партії фактично створюються з метою захисту професійних та інших
інтересів. Звідси різноманіття цих партій, їх малочисельність і
неспроможність сконструювати сучасну політичну систему суспільства. На
мій погляд, це принципово тупиковий шлях розвитку активності громадян і
ми маємо відійти від цієї парадигми.
Альтернативою такого шляху є всіляке сприяння як з боку держави, так і з
боку органів місцевого самоврядування розвиткові громадських
організацій, які мають стати основним інструментом перетворення нашого
суспільства в громадянське, стати важливим інструментом захисту прав
громадян та їхніх інтересів, стати потужним інструментом впливу на
державну владу, на процеси прийняття управлінських рішень. У країнах з
розвинутою ринковою економікою та демократичним суспільством
функціонують лише кілька партій. Разом з тим, у цих країнах створені
мільйони громадських організацій. Наведу лише один приклад. У США є дві
основні політичні партії, в той же час активно функціонує понад 3,5 млн.
громадських організацій. Саме з огляду на це ми маємо значно змінити
акценти і наші погляди на те, як далі розвивати самоврядування в
Україні, яким чином захищати і реалізовувати права громадян.
Місцеве самоврядування в селі, селищі, міському районі, у невеличкому
містечку стане реальністю, якщо воно повною мірою буде відображати
інтереси українських громадян. Мова йде в першу чергу про те, що нові
соціально-економічні реалії, які склалися в країні, мають проявитися і в
нових формах громадської активності.
Чому аграрна реформа не супроводжується створення спілок пайщиків землі?
Чому реформа в житлово-комунальному господарстві не супроводжується
створенням спілок домовласників? Чому не працюють органи самоорганізації
населення: сільські, селищні, будинкові? Скажіть, будь ласка, хто
сьогодні опікується сільськими радами? Яка їх роль? Чому за умов, коли
зростає монополізм, а самою страшною формою монополізму є приватний
монополізм, немає спілок споживачів газу, електроенергії,
нафтопродуктів? Перелік таких запитань, далеко не риторичних, можна
продовжити.
Вважаю, що створення подібних громадських організацій повинно відкрити
новий етап у розвитку українського суспільства. Це, на моє глибоке
переконання, створить ту об’єктивну основу, за якою місцеве
самоврядування із декларації перетвориться в реальну практику
повсякденного життя людей.
У цьому зв’язку не можу не проінформувати учасників слухань, що в ряді
регіонів України, зокрема в місті Києві, створено ініціативні групи з
організації Всеукраїнської громадської організації споживачів послуг
монополістів. Відбулося перше засідання оргкомітету зі створення цієї
громадської організації. На мою думку, велике поле для діяльності цієї
організації відкривається в системі місцевого самоврядування, адже тут
найбільш рельєфно виявляються конфлікти між монополістами та споживачами
їх послуг. Це водоканал, тепло- і газозабезпечення, електропостачання,
транспортні перевезення, зв’язок тощо. Всі ми мабуть на власній шкірі
вже відчули, що таке монополія в умовах ринку. Тому важливим і
перспективним напрямком у діяльності органів місцевого самоврядування,
їх посадових осіб, і, в першу чергу, міських, сільських і селищних
голів, як обраних місцевих лідерів має стати підтримка руху щодо
створення різноманітних громадських організацій. Зокрема це стосується і
такої громадської організації як Спілка споживачів послуг монополістів.
Закликаю всіх вас до співпраці.
Хочу підкреслити, що на слухання винесено відповідний проект щодо
створення такої спілки і думаю, що ви його підтримаєте.
????`??????`?якій я хотів би зупинитися, і яку ми маємо осмислити під
кутом зору десятирічної історії української державності, це проблема
виборів, яке до речі, вже незабаром. Йдеться про вибори до Верховної
Ради України, депутатів місцевих рад, міських, сільських і селищних
голів.
Хочу поставити риторичне запитання. Для чого проводяться вибори? Відразу
скажу, що однозначної відповіді ви не отримаєте. Хтось іде на вибори,
щоб примножити свій капітал. Інший робить кар’єру. Треті бажають
отримати важелі управління, задовольнити власні амбіції. На жаль, як
засвідчує досвід, дуже й дуже мало у нас тих, хто йде на вибори, щоб
опікуватися інтересами народу, щоб всіляко сприяти процвітанню власної
держави, перетворенню її у сучасну цивілізовану країну.
Я нікого не звинувачую, і не вважаю всіх, хто йде на вибори, якимось
зловмисниками чи людьми з вузькими поглядами на життя. Але всі ми маємо
усвідомити одне, надзвичайно негативне явище, з яким сьогодні
асоціюються вибори. Нинішні вибори, на мій погляд, асоціюються з певною
формою бізнесу, який паразитує на політиці. Найвигідним бізнесом
сьогодні став бізнес на політиці. Звідси різке подорожчання виборчих
компаній, звідси ті глибокі деформації виборчого процесу, внаслідок
чого виборні органи відриваються від інтересів виборців, а останні, як
відомо, перестають вірити обіцянкам кандидатів у депутати. Виборець
сьогодні не може вплинути на діяльність обраних ним депутатів, зворотній
зв’язок між ними дуже слабкий, накази виборців депутатам є найчастіше
абстракцією.
Це надзвичайно небезпечне явище, яке, з одного боку, перетворює виборні
органи в структури із заробляння грошей, а з іншого боку, призводить до
повного відчуження влади від людей, суспільної пасивності, зневіри людей
у свої сили і в те, що в цій країні можна щось змінити на краще.
У зв’язку з цим важливим поворотним моментом в другому десятиріччі
розвитку нашої держави повинна стати кардинальна зміна моделей та
мотивів діяльності виборних органів, цілей та завдань, які ставлять
перед собою люди, що йдуть у ці органи. Це передусім стосується
Верховної Ради України, де мають бути створені нормальні політичні
фракції, а не фракції “грошових мішків”, має з’явитися нормальна
політична більшість, хоча б методом коаліцій, а не більшість, яку
формують адміністративними методами. Про методи підкупу вже не буду
говорити.
Збереження старої моделі Верховної Ради – це подальше стримування
демократичного розвитку країни, консервація вкрай неефективної
політичної системи, неспроможної виробити єдину загальнонаціональну
ідею, сформувати єдину політичну націю в Україні, зрештою, неспроможна
забезпечити нормальне життя людей.
Все це стосується не тільки вищого законодавчого органу. Це зачіпає
органи місцевого самоврядування, місцеві ради.
Щодо останніх, то я не маю на увазі політизацію органів місцевого
самоврядування. На мій погляд, вони повинні повною мірою відображати
інтереси громадян та їх об’єднань, інтереси територіальних громад і
громадських організацій, про які я вже згадував вище.
У практичному плані ми маємо розв’язати два завдання. З одного боку –
забезпечити створення такого механізму, який би сприяв проходженню у
виборні органи людей, які опікуються інтересами країни, області, міста,
села, селища. У цьому зв’язку я бачу принципово нову роль засобів
масової інформації, які мають стати чесними і об’єктивними. Крім того
велика роль належить органам місцевого самоврядування, які повинні
сприяти проходженню до Верховної Ради найбільш кваліфікованих і ділових
людей.
З іншого боку – ми маємо створити політичний і правовий механізм
лобіювання громадянами, громадськими організаціями, органами місцевого
самоврядування прийняття тих чи інших політичних рішень і, зокрема,
законів України. Термін “лобізм” має набути цивілізованого і правового
значення. Зазначу, що в цивілізованих країнах практично жодне політичне
рішення, жоден закон не ухвалюється без досить серйозного і жорсткого
лобіювання. Такий механізм політичного лобіювання ми маємо створити і в
Україні. Але він має будуватися не на монополії однієї лобістської
групи, а на збалансуванні інтересів різних груп. Це – найпринциповіша
проблема, над якою ми маємо працювати вже сьогодні, готуючись до
виборів.
І останнє. Кілька слів про завершальний етап роботи нинішньої Верховної
Ради і про те, що вона може ще зробити для країни, місцевого
самоврядування, громадян.
По-перше, найбільш принциповим, на мій погляд, є питання подолання
відставання України від Російської Федерації у розв’язанні найбільш
складних і важливих для життя народу законодавчих проблем. Ми маємо не
допустити, щоб бюджет 2002 року був сформований на старій податковій
основі, яка придушує економіку, є причиною її тінізації, провокує
тіньову політику, породжує бідність. Думаю, що у цьому плані ми могли би
піти і на порушення строків бюджетного процесу. В іншому випадку, до цих
питань новий парламент повернеться не раніше осені майбутнього року.
Таким чином ми відстанемо від Росії на 2-3 роки з усіма негативними
наслідками щодо конкурентоспроможності української державності.
По-друге, має бути ухвалений ряд кодексів, без яких Україна не може
розглядатися, як цивілізована держава. Це – новий Земельний Кодекс,
новий Житловий Кодекс, Цивільний Кодекс, нове пенсійне законодавство,
нове законодавство про оплату праці, іпотечне законодавство тощо. Це
найбільш важливі для життя країни законодавчі акти, які впливають на всю
архітектуру української економіки та українського суспільства.
Третє. Принципово важливим є корегування ситуації в законодавстві, що
регламентує функціонування паливно-енергетичного комплексу. Якщо в цій
сфері не будуть найближчим часом ухвалені відповідні законодавчі
рішення, то ми матимемо вкрай негативні наслідки, які потім доведеться
долати протягом десятиріч. Лише один штрих до цього. Приватизація
енергопостачальних компаній без створення відповідної правової бази,
налагодження роботи відповідних державних регулятивних органів та
надання їм відповідного статусу, вироблення чітких правил гри, вже
фактично призвела до війни між цими компаніями та найбільш
платоспроможними бюджетоутворюючими виробниками. Не буду вже казати про
ті потенційні соціальні конфлікти, які можуть виникнути на цьому грунті.
І останнє. Парламент ще цього скликання має все зробити для того, щоб
дати життя новому законодавству про місцеве самоврядування. Ви знаєте,
що Президент України схвалив Концепцію державної регіональної політики
України. Указом глави держави визначено основні напрями розвитку
місцевого самоврядування та державна програма такої підтримки. Але
модель місцевого самоврядування, яка існувала у 90-х роках і яка
базувалася на законодавстві 90-х років, вичерпала себе. Під нову модель
місцевого самоврядування необхідно зробити нову законодавчу базу. Думаю,
що ми маємо йти до поетапного прийняття Кодексу законів про місцеве
самоврядування України, який би мав форму акту прямої дії і
регламентував усі сфери функціонування інституту місцевого
самоврядування.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
