Реферат на тему:
ПЛАНУВАННЯ
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ.
План.
1.Суть і значення державних програм в системі ДРЕ.
2.Цільові комплексні програми.
Суть і значення державних програм.
Програмування національної економіки — як явище в системі державного
регулювання економіки — було започатковане у світовій практиці в
середині XX ст. Першими на цей шлях вступили Франція і Японія.
Сутність, програмуванні в системі державного регулювання економіки
полягає:
в аналізі стану національної економіки і складанні узагальненого
прогнозу на майбутнє;
визначенні найраціональнішого з позицій держави варіанта розвитку
економіки;
розробці і реалізації заходів щодо досягнення поставлених цілей.
Об’єктивна необхідність програмування економіки зумовлена такими
факторами:
наявністю потреби в глибоких і відносно швидких структурних
перетвореннях національної економіки;
недостатньою ефективністю суто ринкових механізмів або їх
не-розвинутістю.
Основними завданнями програмування — як форми державного регулювання
економіки — є підтримка економічної рівноваги, вплив на якісне
перетворення економіки, стимулювання розвитку економіки.
Мета державного програмування— досягнення прийнятного для держави
варіанта розвитку економіки.
Програмування як форма державного регулювання має такі специфічні
особливості:
1) воно є особливим способом втручання держави в економіку, який не
усуває стихійності руху, а лише коригує його;
2) воно є елементом сучасної ринкової організації економіки, оскільки
держава не керує агентами ринку, а лише орієнтує їх у поведінці і
забезпечує в головному їх самостійність;
3) основу програмування становить структурне регулювання (з точки зору
об’єкта програмування І з точки зору методу — селективного впливу);
4) програмування як форма впливу на економіку є систематичним і
комплексним, тобто охоплює усі сфери фактори і стадії відтворення;
5) програмування деякою мірою, але оволодіває економічним розвитком.
Програмування — це процес орієнтації економіки з боку держави через
регулярний і комплексний вплив на її структуру відповідно до варіанта
соціально-економічного розвитку в рамках ринкового механізму.
За рівнем проблем як об’єктів програм розрізняють: великомасштабні
комплексні програми(комплексна програма науково-технічного прогресу в
народному господарстві, програму роз’язання найважливіших соціальних
проблем);
програми розвитку найважливіших ланок соціально-економічного розвитку
(житлова програма для концепції підвищення рівня життя);
Програмування як елемент державного регулювання економіки найбільшого
поширення набуло у практиці державного регулювання економіки США,
Канади, франції і Японії. Широку відомість отримала програма освоєння
ресурсів р. Тенессі, розроблена в США у ЗО-ті роки, Програми освоєння
районів Півночі розроблені і реалізовані у Канаді. В Японії розроблявся
ряд національних програм, найвідомішими з яких є програми “Технополіс”,
“План реконструкції Японських островів”.
Державні програми, як правило, не е обов’язковими не лише для звичайних
агентів економіки (приватних і державних), а й дяя самих державних
органів управління. Виняток становлять державні цільові комплексні
програми.
Цільові комплексні програми.
Особливе місце у системі державних програм посідають цільові, комплексні
програми.
Комплексно-цільова народногосподарська програма — це директивний,
адресний плановий документ, в якому визначений за ресурсами, виконавцями
та строками здійснення комплекс економічних, техніко-економічних,
науково-дослідних, техніко-виробничих, організаційно-господарських
заходів, у яких, як правило, беруть участь чимало галузей, господарських
органів і регіонів і які дозволяють — загальними зусиллями — вирішити
народногосподарську проблему.
За змістом комплексні цільові програми поділяються:
соціально-економічні програми, спрямовані на вирішення проблем розвитку
і удосконалення способу життя, підвищення матеріального і культурного
рівня життя населення, перетворення виробничих і соціальних умов праці,
поліпшення умов відпочинку;
виробничі програми, орієнтовані на збільшення виробництва певних видів
продукції (і послуг), розвиток нових видів виробництва, підвищення
якісних характеристик продукції, підвищення ефективності використання
ресурсів;
науково-технічні програми, націлені на розвиток наукових досліджень,
вирішення проблем розробки і впровадження в практику нових видів техніки
і технології;
екологічні програми;
регіональні програми, націлені на господарське освоєння нових районів,
перетворення економіки сформованих регіонів України, формування
територіально-виробничих комплексів.
Верховною Радою України схвалено такі пріоритетні напрями, що вимагають
програмного вирішення: Здоров’я людини. Охорона навкошнього середовища.
Продовольство. Наукомісткі технології (якість). Ресурсозбереження.
Інформатика, автоматизація та приладобудування. Нові речовини та
матеріали. Наукові засади національно-культурного відродження.
За встановленим переліком програм відкривається конкурс на розробку
конкретних цільових наукових програм.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter