Проблеми та перспективи розвитку землеробства на початку третього тисячоліття (реферат)

Реферат на тему:

Проблеми та перспективи розвитку землеробства на початку третього
тисячоліття

!’

агроценозів, і баланс у ньому слід постійно підтримувати на
відповідному рівні. І вже зовсім неприпустимим є те, що за доволі
високого рівня виробництва мінеральних добрив поставки їх сільському
господарству катастрофічно зменшилися: у 1990 році на 1 га ріллі їх
вносили 141 кг, а в 1998-му — 21 кг д. р, NPK; гною — 8,6 та 1,9 т/га,
відповідно. Тому вже сьогодні доцільно розширити площі у сівозмінах під
бобовими травами (конюшиною, еспарцетом, люцерною, буркуном), які
утворюють 500–700 кг/га гумусу, що еквівалентно 20–30 т гною на гектар,
забезпечують виробництво близько 1,5 млн т азоту. Особливу увагу треба
звернути на вирощування проміжних культур у сівозмінах на зелене
добриво. Вони можуть займати тут 1–2 поля і бути добрим джерелом для
поновлення балансу гумусу. Значні площі відведено під сидеральні
культури у ФРН, Чехії, Нідерландах, що гарантує в цих країнах
урожайність озимої пшениці 60–70 ц/га і позитивний баланс поживних
речовин у сівозмінах. Для цього в наших умовах доцільно вирощувати у
проміжних посівах гірчицю білу, редьку олійну, ріпак, райграс
однорічний, а на Поліссі, крім цього, — люпин. Заорювання 300 ц/га
зеленої маси люпину еквівалентне 20–30 т/га гною. Дослідження кафедри
загального землеробства Львівського ДАУ (1988–1993 рр.) свідчать про те,
що навіть за комплексного застосування гною — 60–80 т/га і сидерату
гірчиці — 200 ц/га і відносно низьких доз мінеральних добрив N20Р30К10
можна забезпечити понад 450 ц/га цукрових коренеплодів з високим вмістом
цукру. Інше важливе джерело збагачення сівозміни органічною речовиною,
яке в нашій країні практично не використовується, є заорювання в грунт
подрібненої соломи зернових. На превеликий жаль, сьогодні зустрічаються
непоодинокі випадки спалювання в полі стерні і навіть соломи, а також
тогорічних скирд (останні можна використовувати для виготовлення
гноєкомпостів у таборах літнього утримання ВРХ). Особливість
використання подрібненої соломи полягає в тому, що необхідно вносити
додатково рідкий гній або мінеральні добрива в дозі 8–10 кг д.р. з
розрахунку на 1 т соломи. Важливе грунтоводоохоронне значення в сучасних
агроландшафтах має обробіток грунту, який має забезпечувати оптимізацію
всіх чинників життя рослин. Останніми роками в галузі землеробства щодо
жодного іншого питання не було висловлено стільки думок, часто прямо
протилежних, як щодо питання вибору способів, глибини й системи
обробітку грунту у сівозмінах. Життя підтверджує доцільність
запровадження диференційованої системи обробітку грунту, яка поєднувала
б глибоку полицеву оранку з елементами енергоощадних та грунтозахисних
систем. Необхідною умовою для забезпечення ресурсоощадної технології
вирощування сільськогосподарських культур з елементами мінімального
обробітку є родючі грунти (чорноземи, сірі лісові та добре окультурені
дерново-підзолисті), чисті від бур’янів поля, високоефективні гербіциди,
добрива, сучасна техніка та виконання всіх технологічних операцій в
оптимальні строки. Результати досліджень, проведених упродовж 1985–2000
років на кафедрі загального землеробства ДАУ, дають підстави
стверджувати про доцільність зменшення глибини основного обробітку
грунту до 10–14 см під однорічні трави, проміжні посіви (на зелений корм
і добриво), озимі та ярі зернові, а в окремих випадках (на фоні глибокої
оранки й підвищених доз органічних добрив) — під кукурудзу. Однак під
бульбо- і коренеплоди перевагу слід віддати полицевій оранці (28–32 см)
для глибокого загортання гною, соломи, сидерату і для очищення верхнього
шару грунту від забруднення пестицидами та зменшення його розпилення.
При цьому витрати енергії за традиційної системи обробітку грунту
становлять близько 1246,8 Мдж/га і комбінованої — 424,6 Мдж/га. Сучасний
стан аграрного виробництва вчені визначають як стан хіміко-механічного
землеробства: яке стає дедалі енергонасиченішим та спеціалізованішим. Як
відомо, його дія негативно позначається на навколишньому середовищі та
якості продукції рослинництва. Для відновлення екологічної рівноваги
треба забезпечити прогнозування чисельності бур’янів, шкідників і
хвороб, що створює можливість розробити інтегровану систему боротьби з
ними, із використанням агротехнічних засобів, біологічних,
мікробіологічних та хімічних препаратів, а отже, — поліпшити
фітосанітарний стан грунту й посівів сільськогосподарських культур.
Окремі елементи технології кожної культури важливо гармонійно вписати в
технологічний процес її вирощування. Вітчизняна наука і виробництво
пережили цілу низку технологій (інтенсивну, енергоощадну, грунтозахисну,
астраханську, індустріальну та ін.), які у певні періоди розвитку країни
відіграли значну роль у підвищенні врожайності всіх
сільськогосподарських культур, однак не завжди забезпечували охорону
довкілля та повне розкриття біологічного потенціалу культурних рослин.
Отримання максимального врожаю можливе завдяки створенню оптимальних
умов для росту рослин. При цьому врожай є результатом дії низки
природних чинників, таких як світло, тепло, повітря, волога, стан
грунту, наявність поживних речовин, а також впливу механізованих
операцій з обробітку грунту, внесення добрив, сівби тощо. Сучасна
технологія має сприяти реалізації біолого-генетичного потенціалу
гібридів і сортів широкого спектра культур, гармонійно вписуватись у
сівозміну, бути енергоощадною, забезпечувати високу врожайність
культурних рослин і якість продукції, зберігати родючість грунтів та
послабити шкідливу дію антропогенних чинників на навколишнє природне
середовище. На ареал усіх сільськогосподарських культур вагомий вплив у
майбутньому матиме адаптивна селекція. Створення і впровадження
високопродуктивних, екологічно стійких сортів та гібридів сприятиме
розширенню посівних площ тих культур, які в конкретних
грунтово-кліматичних умовах забезпечуватимуть більш вагомі результати.
Особливого значення в сучасних агроекологічних системах слід надавати
міжвидовим міжродовим ценозам — “блендам”. Такі сумішки, як на зелений
корм, так і на зернові цілі, дають змогу синтезувати в посівах усі кращі
особливості різних культур і сортів з їх біометричними,
фізіолого-біохімічними та господарськими показниками і при цьому
максимально використовують як загальні, так і властиві тільки для них
чинники врожайності. Наші виробничі дослідження, проведені ще у 80-х
роках в умовах холодного Поділля, показали, що формування 2–3-ярусного
зернового стеблового ценозу, внаслідок гетерогенності компонентів за
висотою рослин, не тільки оптимізує просторову структуру посіву, а й
забезпечує підвищення врожайності міжсортових агрофітоценозів озимої
пшениці понад 6 ц/га. Створені таким шляхом перспективні “бленди”’ мають
проходити державне випробування і реєстрацію для впровадження їх у
виробництво, що в майбутньому сприятиме нарощуванню передусім
виробництва зерна. Усе викладене вище свідчить про те, що формування
високопродуктивних агроекосистем — доволі складний процес, але поліпшити
регулювання цими процесами можна за умов адаптивного ведення
землеробства, що вимагає широкого спектра фахових знань у різних галузях
АПК, які можуть послужити розробці моделей землеробства майбутнього. За
такого підходу можна забезпечити вищі врожаї з меншої площі та здійснити
біологічну консервацію земель найнижчої якості з метою захисту їх від
ерозійних процесів, стабілізувати родючість орних земель, відновити
наявні та сформувати нові культурні ландшафти, забезпечити охорону
природного навколишнього середовиша для майбутніх поколінь.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *