Форми і стратегія розвитку інноваційної інфраструктури (реферат)

Реферат на тему

Форми і стратегія розвитку інноваційної інфраструктури

Форми і стратегія розвитку інноваційної інфраструктури

Усі ринкові форми науково-інноваційної діяльності та відповідні
інфраструктурні організації розвиваються в Україні поки що надто
повільно. Якщо у США нині функціонує близько 140 наукових і
технологічних парків, у Великобританії – понад 40, у Росії – близько
100, а загалом європейська інноваційна сфера налічує понад 1,5 тис.
різних інноваційних центрів, у т. ч. більш як 260 науково-технологічних
парків, то в Україні на законодавчих засадах діє лише вісім технопарків.
Створено регіональні інноваційні центри: розвитку інновацій у Києві та
“Харківські технології”, інноваційний центр “Броди” та Трускавецький
центр оздоровлення у Львівській області.

У березні 2002 року було прийнято Закон України “Про внесення змін до
Закону України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної
діяльності технологічних парків «Напівпровідникові технології і
матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», «Інститут
електрозварювання імені Є.О.Патона», «Інститут монокристалів»,
«Вуглемаш». Законом до переліку технологічних парків, що функціонують в
умовах спеціального режиму, введено технологічні парки: «Інститут
технічної теплофізики» (м. Київ), «Київська політехніка» (м.Київ),
«Інтелектуальні інформаційні технології» (м.Київ), «Укрінфотех» (м.
Київ)».

Процес створення інноваційної інфраструктури в м. Києві, незважаючи на
її перспективність та потенційні можливості розвитку, потужний науковий
і промисловий потенціал, знаходиться на початковій стадії. Він є
несистемним, епізодичним. Відсутня відповідна державна довгострокова
програма розвитку. Активізація цього процесу значною мірою залежить від
ініціативи органів місцевої влади, окремих інститутів і підприємств.

Розвиток інноваційного ринку потребує запровадження апробованих у
світовій практиці інвестиційної та інноваційної інфраструктури
(організаційно-економічних форм ринкових взаємовідносин між наукою та
споживачами науково-технічної продукції) – бізнес-інкубаторів,
інноваційних центрів, торговельних інноваційних бірж, центрів
комерціалізації технологій, технопарків, венчурних компаній, венчурних
інвестиційних фондів а також використання можливостей малого та
середнього бізнесу, спільних підприємств, у рамках яких відбувається (за
контрактами) міжнародний обмін науково-технічними досягненнями на
ринкових засадах.

Основними ознаками технопарків поряд із створенням і продажем
високотехнологічної наукомісткої продукції повинні бути регіональна
належність цих структур, cпільне використання їх складовими земельної
ділянки та інфраструктури і обов’язкове функціонування в їх межах
інкубатора інноваційного бізнесу (служби комерціалізації технологій з
відповідним інноваційним менеджментом).

Створювані нині технопарки відповідають лише першій ознаці, в них
відсутнє „вирощування” малих інноваційних підприємств у
бізнес-інкубаторах.

Крім того, такі технопарки організовуються як група організацій,
підприємств, яка діє на підставі договору без створення єдиної юридичної
особи. Тобто зі створенням технопарків практично нічого в
організаційному плані не змінюється, що вже призводить до певних
неузгоджень при реалізації інноваційних проектів.

Виходячи з того, що ефективні інноваційні технологічні зміни є головним
фактором довгострокового соціально-економічного розвитку, всі розвинені
держави створили і мають так звану «національну інноваційну систему»,
яка являє собою комплекс інституційних, правових та економічних заходів
щодо стимулювання інноваційних технологічних змін у країні для
забезпечення національних стратегічних переваг та ефективної міжнародної
конкурентоспроможності, як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках.
Основою державного регулювання інноваційного ринку має бути його тісний
зв’язок з економікою виробництва. Це потребує максимальної гармонізації
законодавства України в галузі освіти, науки, технологій та
інноваційного розвитку з міжнародними стандартами, прийнятими в
розвинених країнах світу.

Однією з перспективних форм розвитку інноваційної інфраструктури є
створення міської інноваційно-інвестиційної системи, що буде заснована
на розвитку уже існуючих і апробованих організаційних форм підтримки
інноваційної діяльності, створенні нових елементів інфраструктури та
інтеграції їх в єдину скоординовану систему підтримки інноваційної
діяльності. В рамках даного проекту забезпечується концентрація
місцевих, державних, приватних та іноземних фінансових ресурсів, що
дозволяє одержати практичний результат його реалізації у вигляді
організації нових наукоємних виробництв з застосуванням високих
технологій, створенню нових робочих місць і вирішенню економічних і
соціальних проблем міста.

Організаційна структура інноваційно-інвестиційної системи муніципального
рівня наведена на рис.1 і складається з трьох підсистем: управлінської,
інноваційної та інвестиційної.

Управлінська підсистема втілює в життя прогресивні технології
інноваційного менеджменту, здійснює методичне, інформаційне і
консультаційне забезпечення процесу комерціалізації і трансферу
технологій, створює спеціалізовані управлінські структури для ефективної
реалізації інноваційних проектів (компанії по управлінню активами
венчурних фондів, центри комерціалізації технологій, інкубатори
інноваційного бізнесу тощо).

Інноваційна підсистема ініціює інноваційні пропозиції для створення
банку даних і передачі новітніх технологій в промисловість міста та за
кордон, створює гідні умови для плідної творчої співпраці
вчених-винахідників з розкриттям їх творчої особистості, активізує
інноваційні трансферні процеси, кооперацію виробників, залучення
стратегічних партнерів і адаптацію міської економіки до світового
інноваційного простору.

Інвестиційна підсистема забезпечує фінансову підтримку
інноваційно-технологічному бізнесу шляхом створення інститутів спільного
інвестування (венчурних пайових та корпоративних інвестиційних фондів,
резервних

фондів венчурного капіталу), залучення банківського капіталу і
стратегічного партнерства промислово-фінансових груп.

Для формування відповідної стратегії необхідним є створення такої
міської системи комерціалізації технологій, яка б поєднала в собі
організаційно-адміністративні можливості регіональних органів управління
і професійний ресурс та економічні можливості компаній (як власних, так
і закордонних), зацікавлених у розвитку інноваційної діяльності і
венчурного бізнесу в інтелектуальній сфері.

і джерела фінансування, їх правовий статус, основи взаємовідносин
учасників цих структур.

Стратегія розвитку в місті Києві національної інноваційно-інвестиційної
системи повинна бути спрямована на:створення дієвої системи
муніципального управління інноваційною діяльністю;

інтеграція і активізація інтелектуальних, інформаційних і фінансових
ресурсів Києва і Київського регіону для розвитку науково-технологічного
потенціалу регіону;

формування ринкового господарчого механізму, стимулюючого інноваційну
діяльність переважно економічними методами;

створення нових робочих місць, збільшення об’єму і якості товарів, що
випускаються та послуг шляхом конкурентноздатної реалізації інноваційних
проектів, розвитку високотехнологічних виробництв;

проведення у взаємодії з регіональними і міськими органами виконавчої
влади цілеспрямованої інноваційно-інвестиційної політики;

опрацювання механізму адресного надання пільг і страхування ризикового
капіталу інвесторів, розробників і виробників наукоємної продукції;

ріст конкурентноздатності прикладних наукових результатів,
проектно-конструкторських розробок для розширення купівлі і продажу
ліцензій на патенти, „ноу-хау”;

залучення інвестицій (в тому числі іноземних), які будуть сприяти
комерціалізації високих технологій і насиченню ринку наукоємною
продукцією;

розроблення і здійснення економічного механізму щодо державної
фінансової підтримки інноваційної інфраструктури на стартових етапах її
створення;

залучення позабюджетних джерел фінансування, зокрема венчурних фондів та
розробку організаційних і інституціональних заходів щодо їх створення;

організаційну підтримку інноваційної інфраструктури шляхом створення і
удосконалення органів управління цими структурами, діяльності
спеціальних органів;

законодавче і нормативно-правове забезпечення створення і ефективного
функціонування інноваційної інфраструктури;

запровадження практики щорічного проведення Всеукраїнської та
регіональних венчурних ярмарок інноваційних технологій.

Розвиток інноваційної інфраструктури в місті слід здійснювати поетапно.

З метою вдосконалення організаційного забезпечення процесу
функціонування інноваційної інфраструктури, розвитку інноваційної
діяльності в місті функції координації і загального методичного
керівництва цими роботами доцільно покласти на єдиний міський орган –
Центр інноваційного розвитку, який створити при Київській міській
державній адміністрації.

Центр буде координувати зусилля всіх інноваційних структур, визначати
стратегію розвитку інноваційної сфери міста, і будучи ядром інноваційної
інфраструктури в місті, може розглядатись в якості моделі для апробації
механізму державної підтримки створенню інфраструктури інноваційного
підприємництва в регіонах.

Cтворення Центру буде перспективною організаційною формою розвитку
інноваційної діяльності в Київському регіоні для реалізації
науково-технічного потенціалу Києва і створенню мережі малих
науково-технічних та інноваційних підприємств, високотехнологічних
бізнес-інкубаторів і центрів трансферу технологій. Центр буде
використовувати інноваційний потенціал науково-дослідних організацій і
інноваційних підприємств, організаційно об’єднувати виробничі об’ єкти
інноваційної інфраструктури міста.

Центр інноваційного розвитку буде являтись інструментом реалізації
державної інноваційної політики, основними складовими якої є:
стимулювання інноваційної активності бізнесу; постійне корегування
податкового амортизаційного та патентно-ліцензійного законодавства для
підтримки інноваційної активності; активізація процесів трансферу
технологій, міжгалузевої кооперації та підтримки венчурного бізнесу.

Основними задачами Центру інноваційного розвитку буде наступне:

Формування в місті Києві і регіоні науково-виробничої інфраструктури,
сприятливого середовища і умов для випуску конкурентноздатної продукції
на основі більш тісних зв’язків авторів нововведень і виробників з
зацікавленими замовниками.

Створення системи, яка забезпечує виконавців інноваційних проектів
правовою і матеріально-технічною базою (технології, спеціалісти,
юридичні послуги, патентно-ліцензійний супровід, обладнання,
контрагенти, поставники обладнання тощо).

Опрацювання нових підходів, заходів і засобів по раціональному і
ефективному застосуванню інтегрованого потенціалу науково-виробничого і
освітянського комплексу м. Києва в інтересах соціально-економічного
розвитку регіону.

Сприяння освоєнню нових наукоємних технологій і організації виробництва
конкурентноздатної і імпортозамінюючої продукції в умовах ринку і
опрацювання на цій основі крупносерійного виробництва продукції зі
швидким досягненням високої рентабельності.

Створення умов для збереження, підготовки і перепідготовки
кваліфікованих кадрів, що відповідають вимогам високих технологій.

Аналіз існуючих або створюваних інноваційних структур для вирішення
різноманітних проблем, розробка рекомендацій для їх вдосконалення.

У більшості країн стимулюються не лише розвиток НТП, а насамперед,
високий рівень інноваційного сприйняття у промисловості. Дослідження
зарубіжних економістів переконливо свідчать, що основна частина
зростання ВВП пов’язана не з капітальними вкладеннями, а з
технологічними нововведеннями, з сприйнятливістю економіки до інновацій.

Саме останній чинник, дія якого пов’язана з багатьма факторами
економічного розвитку, практично відсутній у формуванні та реалізації
сучасної інноваційної політики в Україні.

Література

Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку
України на 2002-2011 роки «Европейський вибір». Послання Президента
України до Верховної Ради України.

Дрозденко В.М., Кір’ян В.А., Підмогильний М.В., Невелєв О.М.
Промислово-інноваційна політика в м.Києві: формування та реалізація. –
К.: НДІСЕП, 2003.-153 с.

Невелєв О.М. Інноваційний розвиток промислового комплексу м. Києва. К.:
НДІСЕП, 2002. – 46 с.

Зінченко О.П., Ільчук В.П. Становлення венчурного фінансування. Тези
доповідей Київської міської науково-практичної конференції. Київ, 2002.-
С.128 – 133.

Ильчук В.П. Инновационно-инвестиционные системы реального сектора
экономики // теория и практика управления предприятием. Тез. докл. межд.
научн.-практ. конф. 23 – 24апреля, Минск, 2003.- С. 132-133.

Инновационный менеджмент: Справ. пособие /Под ред. П.Н. Завлина,
А.К. Казанцева, Л.Э. Миндели. Изд.2-е, переработ. и доп. М.: ЦИСН, 568с.

Сич Є.М., Ільчук В.П. Інноваційно-інвестиційні системи як головний
інструмент розширеного відтворення економіки // Зб. наук. праць КІЗТ:
Сер. «Єкономіка і управління» — 2001; т.5. Вип.1. – С.39-43.

Сич Є.М, Ільчук В.П. Інноваційно-інвестиційний розвиток залізничного
транспорту. — К.Логос, 2002.-256с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *