Художня обробка дерева на Гуцульщині (курсова робота)

Курсова робота

Художня обробка дерева

на Гуцульщині

ПЛАН

Вступ

1. Обробка деревини на Гуцульщині

Історія розвитку різьби по дереву

Регіональні особливості різьби.

Композиційна структура художнього різьблення даного регіону. Образність
їх орнаменту.

2. Ознайомлення з основами різьблення по дереву.

2.1. Техніка різьблення.

2.2. Матеріали та обладнання.

3. Художнє різьблення декоративно-ужиткового призначення Гуцульщини

Висновки

Список літератури

Вступ

Декоративно-ужиткове мистецтво – це один із видів художньої діяльності,
втори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає
“прикрашувальне”. Що ж до терміна “ужиткове мистецтво”, то його ввів
В.Січинський. “Ця назва, — зазначав він, — починає загально прийматися у
всіх європейських мовах для означення тих галузей мистецтва, що
залишаються поза архітектурою і малярством… Досі у мистецтвознавчій
термінології для означення усіх цих галузей не було якогось одного
терміна… Говорилося “артистичний промисел”, “прикладне мистецтво”,
також “мистецтво декоративне”, “промислове”, “виробниче”. Всі ці
терміни… не відповідають сучасному розумінню мистецької праці та не
означають у належній мірі властивостей усіх галузей мистецького
виробництва”.

Основне завдання декоративно-ужиткового мистецтва – зробити гарним
предметне середовище людини.

Краса творів ужиткового мистецтва досягається завдяки декоративності.
Декоративність є єдино можливим засобом вираження змісту та художньої
образності. Поділ декоративно-ужиткового мистецтва на жанри здійснюється
за призначенням предмета (меблі, посуд тощо), за технікою виконання
(різьблянка, ткацтво, розпис), за матеріалом (дерево, кераміка,
текстиль).

Спільною рисою роботи художніх промислів і підприємств художньої
промисловості в сучасних умовах є їх звернення до народного мистецтва,
збереження і розвиток його традицій, національної своєрідності.

Народне мистецтво – це творча, історична, художня система, що
розвивається через спадкоємність традицій і колективність, яка
визначається родовою сутністю. Суть родового містить духовно цінне для
народу. Відомі три аспекти родової сутності: 1) природний, 2)
національний і 3) досвід шкіл народної майстерності.

Перший аспект зумовлюється первісним зв’язком людини з природою.
Поетизація природного опирається на міфопоетичні образи й на місцеві
природні матеріали (дерево, глина тощо).

Другий аспект відображає національний життєвий досвід народу.
Національний аспект підтримується стійкістю образів народного мистецтва,
які набувають типізованого характеру.

В цьому виявляється тісний зв’язок національного аспекту з етнічним.

Третій аспект відображає колективну основу і водночас виявляє
індивідуалізацію до загального. Народне мистецтво індивідуалізується у
спільностях шкіл – національних, регіональних, краєвид, шкіл окремих
промислів.

Народні художні промисли – це товарне виробництво художніх речей, де
переважає висококваліфікована ручна творча праця у поєднанні з
назначеним використанням механізмів і пристосувань. Вони розвиваються,
як на основі традиційних ремесел (гуцульське різьблення, інкрустація,
петриківський розпис) і на основі нових матеріалів і технологій.

Дерево відіграє не останню рол в інтер’єрі житла, громадських будівель.

Історія художніх робіт по дереву не менше давня, ніж історія кераміки.
Сліди стародавніх виробів губляться в часі. В Стародавній Русі слово
“тесляр” означало “майстер з’єднувати й обробляти окремі частини
дерева”. Тесляр, він же й будівельник, і художник. Одвічна краса природи
втілювалася в народному мистецтві дерев’яних справ майстрів. Тонкі
берізки, корабельні стовбури твердих порід, могутні дубові стовбури так
чи інакше знаходили відгук і в різьбі по дереву, зливалися в єдиний
поетичний образ мистецтва – справи.

Вершина народної майстерності – дерев’яна архітектура. Мистецтво тесляра
охоплювало величезний цикл – від будинків, обробки фасадів, інтер’єрів,
начиння до дрібної пластики з дерева. Невипадково у побуті великого
поширення набув посуд з дерева – гігієнічно і красиво. Серед предметів
селянського побуту виділяються як особливий світ мистецтва і ремесла
дерев’яної справи, прялки і обробні дошки. І зараз вони радують погляд
городянина, але вже як предмети етнографічної спадщини й національних
гордощів.

1. Обробка деревини на Гуцульщині

1.1. Історія розвитку різьби по дереву

Різьбленням по дереву у нас займалися з найдавніших часів.

Деревина – красивий і приємний загальнодоступний матеріал, який досить
легко обробляється найпростішими інструментами. Вона тверда, міцна і
пружна. Протягом багатьох віків людина, широко використовуючи для своїх
потреб цей природний матеріал, поступово вивчила різноманітні породи
дерев, їх властивості, набувала практичних навичок, відточувала
майстерність. Прикладом глибокого знання властивостей деревини й засобів
її обробки є українська народна архітектура, побутові та декоративні
предмети з дерева. У музеях республіки зберігаються численні речі
хатнього вжитку, оздоблені геометричними або рослинними орнаментами:
скрині, столи, миски, різноманітний дерев’яний посуд, дошки для вибійки,
форми для пряників, прачі, рубелі, частини ткацького верстака, а також
сільськогосподарський реманент – ярма, візки тощо.

Ці пам’ятки народного мистецтва засвідчують тривалий історичний шлях
розвитку народного різьблення протягом якого вироблялися специфічні риси
творчості різьбярів України.

Твори українських народних різьбарів дореволюційного часу свідчать про
те, що в окремих регіонах України побутували свої уставлені форми
художнього різьблення, характерні тільки для усієї місцевості. Вироблені
часом традиції народного різьблення з його локальними особливостями нині
продовжують майстри Радянської України, твори яких відомі далеко за
межами нашої країни.

З кожним роком на різних виставках народної творчості збільшується
кількість експонованих творів тих, хто любить займатися у вільний час
різьбленням по дереву. Більшість таких виробів привертає увагу красою
форм, багатством орнаменту, вдало підібраною деревиною.

Перша зарубка, перший жолобок, зроблені людиною колись на дереві ножем
чи сокирою, поклали початок практичному використанню деревини, розвитку
художньої обробки дерева. Скісні, горизонтальні або перехресні лінії –
позначки на дереві стали основою майбутнього орнаментального багатства в
оздобленні дерев’яних виробів.

1.2. Регіональні особливості різьби

Твори різьбярів Гуцульщини завжди вражають високою майстерністю
виконання, дивовижним багатством художнього вирішення. Протягом
тривалого часу майстри виробили свої принципи, традиційні методи
різьблення по дереву.

Засвоївши у процесі виконання початкових вправ техніку різьблення, можна
приступати до вивчення особливостей техніки гуцульського різьблення. Для
початківців краще починати з предметів простої форми: скриньки,
прямокутної таці, рамочки, обкладинки або футляра для альбома, дошки для
нарізування хліба, овочів тощо. Тим, хто тільки починає, потрібно
підібрати орнамент для різьблення, ретельно виконуючи рисунок на
міліметровому папері.

Спочатку треба знайти центр площини, наприклад скриньки, від якого краще
розміщати (у центрі, по боках та кутах) основні зображення орнаменту.
Після цього основні контури орнаменту наносять на поверхню виробу шилом
або ніжкою циркуля за допомогою лінійки та косинця. У такий спосіб на
поверхні виробу утворюють тоненькі лінії – заглиблини.

Потім поверхню скриньки зачищають скляною шкуркою, а потім –
дрібнозернистою. При цьому треба стежити, щоб не пошкодити нанесений
малюнок. Готова поверхня повинна бути чиста і рівна. Її ретельно
протирають ганчіркою, щоб зняти пил, залишки скла й приступають до
ґрунтування. Для цього ватою або тампоном наносять тонесенький шар
льняної олії так, щоб вкрити всю площину (краще це зробити долонею).
Після того, як деревина вбере в себе олію, починають полірувати поверхню
зо допомогою тампона та політури. Колові рухи треба робити швидко
упоперек волокон, 5-6 разів на одному місці. Потім змоченим тампоном цей
процес повторюють 2-3 рази і відставляють виріб на кілька годин.

Закінчують полірування обережно, пам’ятаючи, що чим тонший полірований
шар, тим краще буде робота. Під час полірування іноді доводиться
добавляти 2-3 краплі олії, щоб політура рівномірно розподілилась на
поверхні і тампон легше рухався.

Дальшим етапом роботи є вирізування трикутною стамескою контурний ліній
орнаментального малюнка, який виразно видно під політурою. Стамескою
виконують основний елемент орнаменту, а також такі мотиви, як “січені
зубці”, “зубці”, “огірочки”, “медівники”, “бесаги”, “вісімки”,
“головкате”, кривульки”, “листочки”, “драбинки”, “дамки”,
“сосенки-смерічки” та площини, заповнені “ільчастим письмом”.

Для неглибокого тригранно-виїмчастого різьблення користуються прямою
стамескою, а для глибокого – скісною.

Напівкруглою стамескою виконують такі елементи, як “заячі вушка”,
“трилисник”, “напівколосок”.

“Колосок” ріжуть так. Проводять вузеньку смужку з чотирьох рисок, по дві
з кожного боку (ширина смужки 3 мм). Потім прикладають під кутом 450
напівкруглу стамеску між лініями (ширина смуг між лініями – 5 мм) з
кожного боку смужки і роблять заглибини до 2 мм. Далі, повертаючи
стамеску, повторюють те саме, викидають стружку деревини гострими кутами
до себе.

У деяких творах гуцульських майстрів модна побачити заглиблений матовий
фон, на якому більш контрастно виділяється орнамент. Після того, як
відокремили лінію основні елементи орнаменту, фон вибирають до глибини
1-2 мм вузькою та схиленою стамесками. Його можна покрити тисненням,
вдаряючи по чеканах або гребінчиках молотком. Від дрібного тиснення
одержують матовий шорсткий фон.

Одним з найдавніших способів є покриття виробу розчином бджолиного воску
в скипидарі.

Приємного оксамитового полиску поверхні деревини надає полірування. Яким
користуються гуцульські майстри,

У наш час поширеним способом обробки дерев’яних поверхонь є лакування.
Різьблені вироби лакують так, щоб блискучою була випукла частина
орнаменту, а заглибини залишались матовими.

1.3. Композиційна структура художнього різьблення Гуцульщини. Образність
їх орнаменту

Народне декоративне прикладне мистецтво втілює в собі талант народу,
його мудрість, розуміння краси й добра, його життєве світобачення. Воно
є одним з показників досягнення нашої культури. Нині в нашій країні
відкриваються нові перспективи розвитку народної художньої творчості.

В сучасному процесі розбудови народного мистецтва багато важить
активність художнього життя окремих осередків, шкіл, яких так рясно на
Україні. Серед них особливо виділяються відомі центри – Опісля,
Богуслав, Дубниці, Дігтярі, Решетилівка, Климбівка, Кролевець, Косів,
Яворів та багато інших.

Життєствердна сила народної творчості виявляється в постійному розвої
художніх традицій, у діалектичній єдності колективного та
індивідуального. З цього погляду надзвичайно цікава творчість родини
Шкрібляків, майстрів з відомого регіону народного мистецтва Гуцульщини.
Це велика династія талановитих різблярів, ткачів, вишивальниць,
писанкарок, маятників. Усі вони – яскраві майстри своєї справи.

Їх самобутні творчості почерки формувалися на залежній основі
традиційного мистецтва Гуцульщини.

Шкріб ляки зуміли осягнути таємниці народного мистецтва і завжди
впевнено йшли шляхом удосконалення вже вироблених традицій. Початок
формування творчих особистостей, виосіблення доробку майстрів з родини
Шкрібляків на тлі багатогранного мистецтва Гуцульщини йде від видатного
майстра сухої різьби по дереву Юрія Шкрібляка.

Пройшло більше ста років від тоді, як пішла по гуцульських селах і
присілках слава про “гарного сточника” Юрія Шкрібляка. Його баклажки,
барильця, пістолі, кріси, порохівниці, плашки, чарки – “порції”, ложки
буди так майстерно мережані “писанням”, тобто сухим різьбленням,
викладанням і жируванням, що про нього ще за життя заговорили як про
найкращого різьбяра серед усіх майстрів Гуцульщини. А різьбярів там було
вельми багато. Але особливо вславився серед них Юрій Шкрібляк. Його
вироби були надзвичайно популярні серед народу. Вони вражали й радували
людей, були їм близькі й зрозумілі. У них мовою орнаменту втілювався
самобутній світ поетичних образів, створених народною уявою, його
естетичні ідеали, його віра в краще майбутнє. Неписьменна людина, Юрій
Шкрібляк пройшов тернистою стежкою до мистецької слави. Його твори з
успіхом експонувались наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.. на виставках у
Коломиї, Стрию, Тернополі, Львові, Одесі, Кракові, Тріесті, Відні а
інших містах.

З юних літ Юрій полюбляв різьблення, уважно придивлявся до батькової
роботи й сам роби барильця, посуд для зберігання бринзи – ракви.
Захоплювався ще й виготовленням традиційних лож для вогнепальної зброї –
“пістолів”, “крісів”, прикрашаючи їх писанням, викладанням, жируванням.
Юрій Шкрібляк уважно вивчав традиційні гуцульські дерев язі побутові
вироби, їх форми й прийоми декорування їх плоскою різьбою, випалювання,
інтарсією, інкрустацією. Він жив у такому середовищі, де створювались за
допомогою примітивних інструментів справді чудові речі, де неповторна
краса карпатської природа надихала на творчість. Навколишня краса, давні
традиції плекали й формували смаки молодого майстра, визначаючи ґрунт
для його нових творчих пошуків. Працюючи в межах усталених традицій,
Юрій Шкрібляк поступово робив усе нові й нові кроки по шляху їх дальшого
розвитку. І що більше працював різьбяр, то яскравіше розпалювався вогник
пошуків нових прийомів різьблення, то частіше не покидала його думка
поліпшити знаряддя праці. Після повернення з царської армії, де він
прослужив шість років, Юрій сконструював оригінальний на той час
токарний верстат. Це значно полегшало працю й дало можливість добиватися
різноманітних форм виробів, котрі були б найдоцільніші в побуті, зручні
в конструюванні. Зокрема, це держало для коси, жердка, без якої не
обходився жоден інтер’єр гуцульського хати, домашній посуд – боклажки,
бочівки, берівочки, плесканки, палочки-“кемфи”, копірці, кріси, пістолі,
що також були потрібні в суворому гуцульському житті. Таким чином
практичні потреби зумовлювали необхідність численних різноманітних
виробів. У свою чергу потреба естетичного збагачення життя диктувала
необхідність їх декорування. Майстри домагалися органічної єдності краси
й доцільності. Скажімо, не випадково стільки уваги різьбярів приділяли
орнаментуванню окіля. Гуцули завжди заздалегідь готувалися до косовиці,
щоб провести її вчасно й швидко. Заготівля сіна – один з найважливіших і
найважчих їхніх клопотів.

Кожен виріб Юрія Шкрібляка дбайливо оздоблював вишуканою плоскою
різьбою, часто застосовував інкрустацією з баранячого білого і чорного
рогу, мідного дроту, цвяхів з головками. У ранній період своєї творчості
він використовував характерні мотиви гуцульської плоскої різьби:
“кривульок”, “пасочки”, “риски”, “головкаті”, “деревця”, “колоски”,
“сливки”, “кучері”, “ружі” та ін. Дошкрібляківський період гуцульського
різьблення був характерний тим, що майстри вирізували на деяких виробах
домашнього вжитку названі мотиви, а потім у вирізані рівчаки втирали
вугіль для виразності орнаменту.

Для кожного мотиву задумувались характерні, з відповідною глибиною і
шириною прорізи. Найпоширеніші мотиви, зокрема “розетки”, мають
тригранно-виїмчасті прорізи, а символічні “круги”, “кочела”, “сонечка”,
“вічка” – контурні прорізи різної глибини. Їх комплексне поєднання в
орнаментації пращин окремого виробу надає йому особливого емоційного
звучання.

2. Ознайомлення з основами різьблення по дереву

2.1. Техніка різьблення

Перша зарубка, перший жолобок, зроблені людиною колись на дереві ножем
чи сокирою, поклали початок практичному використанню деревини, розвитку
художньої оброки дерева. Скісні, горизонтальні або перехресні лінії —
познаки на дереві стали основою майбутнього орнаментального багатства в
оздобленні дерев’яних виробів.

На Україні з давніх давен поширені різні види художньої обробки дерева –
плоско-рельєфне та об’ємне різьблення. Крім цих основних видів, пізніше
з’явилося прорізне або ажурне різьблення.

Плоско-рельєфне різьблення. Характерною рисою цього виду різьблення є
те, що різьблений рисунок заглиблюється у верхній шар деревини
оздоблюваного предмета. Верхні точки елементів рисунка лежать у площині
поверхні предмета, а низькі – нижче від неї.

Плано-рельєфне різьблення має в свою чергу, своєрідні різновиди, в
основі яких лежать специфічні прийомі виконання оздоблення. До них
належать плоске (геометричне) різьблення, контури, тригранно-виїмчасте,
плоско-рельєфне з вибраним фоном.

Різьблення з вибраним фоном – поширений метод оздоблення архітектурних
деталей. різноманітних предметів побуту, адже крім геометричного
орнаменту, в цьому випадку можна застосувати рослинні мотиви, зображення
людей, птахів і тварин.

Плоске різьблення. Одним з найдавніших способів оздоблення дерев’яних
виробів вважається плоске різьблення, що виконувалося найпростішими
інструментами – сокирою чи ножем. На Гуцульщині його називають: “сухим”
або “чистим”. Елементами такого різьблення є прості геометричні фігури,
утворені поєднанням горизонтальних, вертикальних та скісних (під кутом
45-600) ліній. У неглибокі лінії – заглиблення іноді втирають вугільний
пил або сажу з льняною олією, що надає рисунку графічної виразності,
чіткості, наближаючи його до гравюри. Такий прийом оздоблення можна
побачити на старих гуцульських скринях та столах.

В основ його – давній вид “чистого” плоского різьблення, так зване
“кільчасте письмо”.

Неглибокі, тоненькі лінії, що утворюють діагональну або прямокутну
дрібну, легеньку сітку на поверхні деревини, дають коли уявлення про
такі найдавніші орнаментальні мотиви, як “січені зубці”, “зубці з
головами”, “головкате”, “огірочки”, “бесаги”, “кривулька”, “медівники”,
“бані”, “п’явки”, “душ” та ін.

У деяких елементах (“січені зубці”, “огірочок” та ін.) основною рисунка
є “ільчасте письмо”, але в більшості орнаментів “ільчасте письмо”
використовується як фон, на якому лінії сітки паралельні лініям малюнка.
“Кільчасте письмо” органічно співіснує з основним рисунком і можна
сказати, що воно створює орнаментальний мотив, підкреслює його
особливості.

Особливо багате декоративне оформлення можна отримати від поєднання
плоского різьблення з тригранно-виїмчастим. Геометричний орнамент тут
складається з трикутників, ромбів, квадратів тощо. У деревині вибирають
пірамідальні скибочки, і тому орнамент виходить заглибленим з похилими
стіночками. У криволінійно окреслених елементах орнаменту деревину
вибирають похило з двох боків так, щоб найбільше заглиблення було в
центрі елемента, наприклад, у кожній пелюстці розетки, квітки, косиці
тощо. Різноманітне поєднання простих елементів і водночас чітких
геометричних, дає можливість створювати нові й нові варіанти композицій
орнаменту.

На Гуцульщині здавна із різноманітних геометричних елементів створилися
усталені орнаментальні мотиви. До найдавніших належать ті, що
складаються з форм прямокутника, квадрата, трикутника, вони називаються:
“журавлі”, “зубчики”, “моршінка”, “кривулька”, “зубчики”, “завиваник”,
“ширинка”, “копанці”, “крижики”, “глибока різьба”, “сікачці”, “очкате”,
“віконця”. Основна частина цих орнаментальних мотивів має стрічкову
композиційну дубову, їх вживання для оздоблення країв виробів, щоб
підкреслити центр композиції.

До іншої групи можна віднести орнаментальні мотиви, що утворюються за
допомогою півкола еліпса, а саме: “гадючки”, “дужки”, “копитця”,
“плайи”, “жолобки”, “парканець”, “ряска-сльози”. Окрему групу становлять
мотиви, які мають у своїй основі коло, поєднане з квадратом або
прямокутником, як –от: “соняшник”, “сонечко”, “віночки”, “пацьорки”,
“калачики”, “зорки”, “кучері”, “ружа”, “грибки”. Ці найскладніші мотиви
вживають для створення центральної частини композиції.

Щоб виконувати складні орнаментальні композиції, початківець повинен
засвоїти деякі прийоми геометричного різьблення. Тримаючи різак у правій
руці, виконують вправу: ріжуть окремі лінії уздовж й упоперек шарів
деревини. Дошку потрібно тримати перпендикулярно до напряму руху різака.

Для початкових вправ краще брати дошку з деревини липи або осики
розміром 10 х 20 х 2 см. Вирізувати легше уздовж шарів деревини, важче –
упоперек. Треба вчитися правильно тримати різак і водити ним у різних
напрямках з неоднаковим нахилом.

Під час роботи треба стежити за тим, щоб своєчасно змінювати напрям руху
різака, згідно з вирішуваним рисунком незалежно від напряму шарів
деревини.

Вправа І. Мета – різьблення правильних ліній (уздовж шарів). На поверхні
дощок за допомогою лінійки та косинця наносять паралельні лінії на
відстані 8-10 мм. Дошку закріплюють і підтримують лівою рукою. З нахилом
у правий бік під кутом 450 ведуть різак на себе по наміченій лінії. При
цьому п’ятка різака повинна бути на 3 мм піднята над площиною дошки.

В кінці лінії рух руки з різаком треба трохи притримати, щоб не було
зарізування. Потім дошку повертають на 1800 і знову проводять різаком по
цій самій лінії і під таким самим кутом, але вже з другого боку, тобто
роблять підрізку. Натискуючи на кінчик різака, відокремлюють стружку
трикутного перерізу.

Повторення нарізування і підрізування прямих смуг зверху вниз допомагає
засвоїти різьблення паралельних ліній уздовж шарів деревини.

Вправа ІІ. Різьблення паралельних ліній упоперек шарів деревини
виконується так само, як і у здовж шарів. У цьому випадку рух різака
дещо утруднений, бо доводиться перерізати торцеві частини шарів
деревини, які завжди тверді. Виконуючи цю вправу не треба забувати
піднімати п’ятку різака: рух його буде вільнішим.

Добре засвоївши різьблення прямих паралельних ліній уздовж і впоперек
шарів, можна приступати до виконання складніших вправ, в основі яких –
сполучення горизонтальних та вертикальних смуг, а також навчитися
відчувати можливості матеріалу, інструментів підкоряти їх своїм рукам.

Вправа ІІІ. Мета – вирізьбити сітку з квадратів за допомогою перетинів
горизонтальних та вертикальних ліній.

На дошку наносять рисунок сітки, після чого закріплюють її на верстаку.
Різьблення починають з прорізування серединної лінії. Кінчик різака
ставлять вертикально на початку лінії так, щоб п’ятка інструмента була
трохи вище від площини дошки. Рухом до себе прорізають лінію приблизно
на глибину 3 мм. В кінці лінії п’ятку різака опускають у деревину з тим
щоб прорізати кінець смуги. У такий спосіб ріжуть усі середні лінії.
Робити це треба чітко по лініях рисунка вертикально і на одній глибині.
Прорізаючи горизонтальні лінії різак тримають обома руками: ручка різака
у правій руці, а ліва притримує і спрямовує інструмент.

Середню лінію виїмки ріжуть вертикальним надрізом зліва направо, а бічні
грані виїмки – також зліва направо, але з нахилом різака від себе й до
себе. Закінчивши вирізування виїмок, підрізають кінчики стружки.

Вправа IV. Мета – навчитися різати діагональну сітку.

На підготовлену дошку наносять рисунок з діагональних ліній. Зробивши
першу надрізку ліній сітки справа наліво, повертають дошку і роблять
другу надрізку зліва направо. Після цього в тому ж порядку підрізають
кінчики стружки.

Виконуючи вправи необхідно стежити за нахилом різака та рівномірністю
ширини смужок.

Після засвоєння цих вправ можна переходити до тригранно-виїмчастого
різьблення. Основним його елементом є тригранна виїмка. Залежно від
техніки виконання ці виїмки можуть бути: рівнобедреними, рівносторонніми
з заглибленнями у центрі, рівнобедреними з заглибленнями біля основи.
Тригранно-виїмчасте різьблення (особливо на початковому етапі) потребує
попереднього рисунка. Тому спочатку треба зробити креслення на папері, а
потім перенести рисунок на площину виробу. Для різьблення користуються
різаком але спочатку слід виконати деякі вправи (дошка розміром 10 х 20
х 2 см).

Вправа V. Мета – навчитися різати прості тригранні виїмки – кути.

На дошку наносять рисунок сітки з горизонтальних і вертикальних ліній на
відстані 1 мм одна від одної. Потім за допомогою похилих ліній у кожному
квадраті будують трикутники. Тримаючи різак вертикально, надрізають
сторони трикутників від вершин до основи. Надрізку треба робити
вертикально і на однакові глибину, стежачи за тим, щоб не торкатися
різаком горизонтальних ліній. Зробивши надрізки нахиляють різак до себе
і вздовж основи трикутника роблять підрізку. Відкол має вигляд
рівнобедреного трикутника. Біля основи трикутника глибина підрізки
незначна, але біля вершини вона може бути від 1 до 5 мм. Засвоївши
різьблення кутів, можна виконувати різні орнаментальні мотиви у вигляді
смуг з кутів, як-от: “зубчиків”, “кривулька”, “дублетові зубчики”, або
“глибока різьба” та ін.

Вправа VI. Мета – навитися різьблення тригранних виїмок із заглибленням
у центрі.

На дошку наносять сітки з квадратними клітинами. За допомогою олівця
проводять похилі лінії, з лівих та правих кутів квадратів, утворюючи
ними трикутники. При цьому основним буде центральний трикутник у кожному
квадраті в якому буде різьба.

Починаючи різьблення, треба поставити кінчик різака в центр трикутника
так, щоб його п’ятка була спрямована в один з кутів. Центр можна
визначити приблизно, на око. Тримаючи різець вертикально, роблять
надрізку від центра до кута. У кожному трикутнику треба зробити по три
надрізи.

Таким чином, на поверхні кожного квадрати в центральній його частині
утворюються три трикутники.

Зробивши надріз, ставлять різак у нижньому лівому кути трикутника і,
нахиливши його до себе під кутом близько 600, зрізають нижню грань так,
як різали кути. Зрізаючи праву грань, різак тримають у правій руці
кінчиком до себе. Кінчик ставлять у нижній правий кут трикутника і,
нахиливши різак управо, зрізають і цю грань. Великий палець лівої руки,
впираючись у ребро різака, допомагає його руху. Так само, нахиливши
різак уліво, зрізають ліву грань.

Виконуючи цю вправу, необхідно добиватися, щоб лінії сторін трикутників
були чіткі і прямі.

Вправа VII. Мета – навчатися різати багато променеву розетку. Кожний
промінь – витягнута тригранна виїмка.

У роботі користуються тими самими прийомами, що й у різьбленні
тригранних виїмок із заглибленням у центрі.

На дошку наносять рахунок квадратів. З кутів квадратів проводять
діагоналі. З центра квадрата циркулем креслять два концентричних кола.
Радіус зовнішнього кола більший від радіуса внутрішнього 3-5 мм (залежно
від розміра розетки). Велике коло ділять на 16 секторів мале на 32.
кінцеві точки радіусів внутрішнього і зовнішнього кіл сполучають
прямими.

Різьблення починають з вертикальних надрізів. Їх зручно робити рухом до
себе, тому дошку повертати по колу. Потім ріжуть грані променів від
центра розеток рухом до себе з нахилом різака вправо і вліво. При цьому
однією рукою притримують у процесі вирізування, а другою рукою ріжуть.
Третю коротку грань променя ріжуть в останню чергу. Це роблять так само
як і підрізування кутів, але в цьому випадку різак рухається не по
прямій, а по дузі.

Треба пильнувати, щоб грані були прямими, чіткими, а ширина та глибина
їх – однаковими. Від цього залежить краса орнаменту.

Скобоподібне або нігтеподібне різьблення є різновидом плоско-рельєфного.
В основі його лежить заглиблення у вигляді скобл, підківки, яке можна
зробити напівкруглою стамескою.

Скобоподібне різьблення найчастіше зустрічається в творах полтавських та
чернігівських майстрів. За допомогою овальних заглиблень – “зернят” або
“пелюсток” різьбярі створюють різноманітні композиції, поєднуючи ці
лементи з геометричним та плоским різьбленням.

Щоб вільно володіти скобоподібним різьбленням, необхідно виконати вправи
із скобами уздовж та впоперек шарів деревини.

Вправа VIII. Навчитись вирізувати скоби уздовж шарів деревини.

На підготовлену дошку наносять сітку з прямокутників. У кожному з них
ріжуть склоподібні елементи.

Розмір стамески добирають з таким розрахунком, щоб вона була на 2 мм
вужча від майбутньої виїмки.

З лівої сторони кожного трикутника на відстані 2-3 мм роблять стамескою
неглибокі надрізи, тобто у прямокутника зліва будуть напівкруглі угнуті
лінії. Після цього справа в напрямі надрізок уздовж шару деревини
роблять рух стамескою до угнутої лінії, в наслідок чого утворюються
виїмки з напівкруглими краями.

Вправа ІХ. Мета – навчити вільно володіти скобоподібними елементами у
різьбленні впоперек шарів деревини.

Для цієї вправи добре гострять леза стамески, бо в процесі різьблення
упоперек шарів деревини можливі відколи. Виконуючи це завдання треба
пам’ятати, що надрізати потрібно “на себе”, тримаючи стамеску угнутою
стороною на себе, а підрізати – “від себе”.

Такі елементи, як “зернятка” або “пелюстки”, ріжуть напівкруглою та
кутовою стамескою. Ці елементи можна різати із заглибленням біля
овального контура (тоді середня лінія буде опуклою) або із заглибленням
всередині.

2.2. Матеріали та обладнання

Високий художній рівень твору значною мірою залежить від правильного
вибору деревини, знання всіх її властивостей. Велике значення,
наприклад, має текстура, тобто рисунок, що утворюється на поверхні зрізу
деревини. Чим складніша будова деревини і різноманітніший взаємозв’язок
окремих її елементів, тим багатша текстура.

Колір деревини залежить від її породи, але разом з тим, у деревини
однієї породи він може бути різним. Багаті на відтінки деревина явора,
груші, вільхи, а деревина горіха взагалі має широкий кольоровий діапазон
– від жовтого до чорного з різними відтінками.

Для невеликих виробів, як-от: скриньки, баклаги, полички, тарілочки
тощо, з дальшим оздобленням їх різьбленням орнаментом, краще
використовувати добре висушену і видержану деревину м’яких порід – липи,
вільхи, осоки, тополі, рідше берези. Одним з найкращих матеріалів,
особливо для плоскорельєфного різьблення, а липа. Її деревина однорідна,
м’яка, легка та біла, іноді злегка рожевувата. Після просушування і
тривалого витримування деревина липи набуває золотавого відтінку, стає
міцною, не жолобиться. Вона добре піддається обробці, легко ріжеться в
усіх напрямках без відколів.

Червонувата деревина вільхи так само м’яка, однорідна, легко
обробляється під час різьблення, проте дерево вільхи завжди тонке, і має
в ядрі трухлявину, тому що породу доцільно використовувати лише для
дрібних виробів.

Осика має легку, міцну і, головне яскраво-білу деревину. Цей колір
зберігається досить довго. Матеріал досить стійкий проти гниття, тому з
давніх часів його застосовували для будівництва колодязних зрубів та
виготовлення посуду. Під час роботи з цією деревиною треба бути особливо
уважним, бо деревина осики (а також тополі) має здатність відколюватись
під різцем.

Сріблясто-сіра деревина берези твердіша від деревини липи та вільхи,
ріжеться однаково в усіх напрямах, не відколюючись, але надзвичайно
жолобиться і розтріскується. Для різьблення краще брати березу віком
40-60 років. Цю деревину доцільно використовувати для вирізування
дрібних декоративних накладних елементів у виробництві меблів.

З твердих листяних порід використовують деревину дуба, бука, горіха,
груші, сливи та шовковиці. Вироби з деревини дуба досить виразні завдяки
красивій текстурі і приємному коричневому кольору. Разом з тим, дуб
важкий у роботі, бо його деревина тверда і дуже ламка. В основному з
деревини дуба виконують скульптурні роботи та меблі з різьбленням
декором. Як правило, типовим ля цих виробів є узагальнений принцип
вирішення зображувальних елементів, в яких чітко виділяються широкі
зрізи ножем стамескою. У цих роботах майже завжди можна простежити
техніку різьблення майстра.

Деревина бука тверда, з красивою текстурою і кольором від рожево-жовтого
до червоно-бурого. Бук використовують, в основному для дрібних
різьблених виробів. треба пам’ятати, що деревина бука потребує
спеціального режиму зберігання в сухому місці, бо цей матеріал дуже
швидко жолобиться і його вражає жучок.

Для високохудожніх різьблених творів та скульптур одним з найкращих
матеріалів є деревина горіха. Багата на кольорові відтінки, з виразною
текстурою ця деревина добре, майже на відколюючись, ріжеться і
обробляється палітурою.

Деревина груші тверда, однорідна, з гладенькою, ледь вираженою
текстурою, має рожево коричневий колір. Ріжеться у всіх напрямках, не
відколюючись. Її найчастіше використовують для створення мініатюр з
тонкою обробкою деталей.

Деревина клена тверда, з ледь виразною текстурою, має красивий
жовтувато-рожевий колір. Ріжеться клен важко, але без відколів. Передає
найтонші рухи різця. Цей матеріал краще використовувати для мініатюрного
різьблення.

Майстри художньої обробки дерева х хвойних порід використовують деревину
сосни, кедра, тиси, ялини.

Рожевуватого відтінку деревину сосни з чітко виявленим лініями річних
кілець в основному застосовують для різьблення елементів сільській
архітектурі. Слід пам’ятати, що при дрібному різьбленні широкі лінії
текстури тільки псуватимуть роботу.

Для різьби треба добирати високоякісну деревину, позбавлену таких вад,
як завилькуватість, сучки, тріщини, червоточина, гниль тощо. Заготовляти
деревину у період з жовтня по січень, коли припиняється небезпека
розтріскування деревини, ураження її грибками. Деревину для різьблення
потрібно добре висушувати, але надто пересушена деревина дає в роботі
тріщини, відколи.

Інструменти. Для художньої обробки дерева треба мати різні спеціальні
інструменти. Насамперед, це різак або косий ніж, який можна виготовляти
із звичайної плоскої стамески або з уламків полотен слюсарних ножовок.
Уламок завдовжки 150-160 мм заточують під кутом 600. різак з меншим
кутом заточування доцільно використовувати для виконання дрібно
геометричного орнаменту, контурного різьблення. Дерев’яна ручка різака
(завтовшки 5-7 мм і завширшки трохи більше від ширини леза) складається
з двох частин. В одній з половинок майбутньої ручки вузенькою стамескою
вистручують жолобок за розміром полотна різака, в який і вкладають його.
Друга половина ручки – така сама, як і перша, але без жолоба. Обидві
половинки ручки намазують клеєм (столярний, нітроцелюлозний, ПВА),
з’єднують і на деякий час залишають у лещатах або в затискачах верстака.
Після висихання ручку обробляють так, щоб зручно було тримати інструмент
у руці під час роботи.

Основним інструментом для різьблення геометричного орнаменту є косий ніж
з довжиною леза 40-50 мм. Перед початком роботи ніж нагострюють і
перевіряють його гостроту на дошці з деревини м’яких порід.

Крім косого ножа, треба мати прямі, напівкруглі та кутові стамески.
Передня частина прямої стамески має бути правильної (прямої) плоскої
форми (ширина полотна 3-30 мм). Застосовують ці стамески у рельєфному
різьбленні для зачищення фону, контурної різьби. Напівкруглі стамески
(радіус 3-12 мм) придатні для різьблення всіх видів, а також для
вирізування напівкруглих лунок. Кутові стамески використовують для
прорізування вузьких ліній, жилок.

У поперечному перерізі стамеска утворює кут 50-700.

Кожному різьбяреві, крім зазначених інструментів, потрібні клюкарзи та
церазики. Клюкарзи – це стамески з полотном у вигляді зігнутої ніжки
(ширина леза 2-15 мм), потрібні для вибирання фону. Бажано мати їх до 7
шт. Церазики – стамески з напівкруглою вигнутою нижньою частиною (ширина
леза 2-5 мм). Їх застосовують для контурного різьблення – проведення
вузьких жилок бажано мати до 4 шт.

Найчастіше майстри самі поступово виготовляють потрібні інструменти.
Разом з тим, рекомендується використовувати набори для різьблення, які
випускає наша промисловість, наприклад, набір різців для роботи по
дереву під назвою “Набор для инкрустации”.

Крім спеціальних інструментів, різьбяреві треба мати молоток ,обценьки,
киянку, чекани, циклі. Киянка потрібна для робіт з глибоким рельєфом,
нею вдаряють по держаку стамески; чекани – для розробки фону; циклі –
для зачищення, вирівнювання площини.

Потрібен також вимірювальний інструмент: металева лінійка, деревний або
комбінований косинець, металевий циркуль. Майстрові – аматору у пригоді
стануть і твердий олівець, калька, копіювальний папір, скляна шкурка,
олія політура.

Зберігати інструменти треба так, щоб металеві робочі частини не
жувались. Краще їх тримати у футлярі з густого полотна, де для кожного
інструмента зроблено окрему кишеньку.

3. Художнє різьблення декоративно-ужиткового призначення Гуцульщини

Найдавніші знаряддя праці й предмети побуту людини були “підготовлені”
самою природою. Споглядання навколишнього світу розвивало художнє
сприйняття та образне мислення. Одним із об’єктів такої підготовки стали
предмети побуту, які, не втрачаючи суто утилітарних функцій, почали
набувати й естетичного значення.

Для прикрашення найперших виробів із дерева використовували орнамент із
крапок, штрихів, кіл, зигзагоподібної і хвилястої лінії. З’явилися
стилізовані зображення й символи предметів.

(Стародавній Єгипет)

— хрест символізував птицю, зигзагоподібна лінія – змію тощо. Такі знаки
можна побачити на стародавніх посудинах із дерева та інших предметах
домашнього, що дійшли до наших часів. Як правило, вироби з дерева мають
єдиний стильовий напрям із загальною культурою тієї чи іншої епохи.

Стародавній Єгипет по праву можна вважати батьківщиною деревообробного
ремесла. Всі наступні покоління людства зобов’язані Єгиптові створенням
основних форм меблів, інструментів, технологій обробки деревини та
основних технік декорування виробів із дерева, які з невеликими змінами
і доповненнями дійшли до нашого часу.

Саме в Єгипті вперше з’являються стілець зі спинкою, форма якого стала
основою для всіх наступних форм стільців. Виробляли також скрині, чимало
різновидів яких дійшли до наших днів. скрині мали вигнуте пересувне віко
і великі замки. Прикрашували їх багатим плоским кольоровим орнаментом та
ієрогліфічним письмом . великий інтерес викликають єгипетські саркофаги
які за формою нагадують обриси людського тіла.

Разом з меблями виготовлялись предмети побуту: скриньки, туалетні
ложечки, різноманітні коробочки для зберігання прянощів і пахощів.
Єгиптяни переважно використовували для обробки привізні сикомор, кедр,
тис, оливкове дерево, чорне дерево.

Грецьке мистецтво та естетична думка певною мірою служать нормою та
взірцем.

Водночас із іншими видами мистецтва почала розвиватися художня обробка
дерева. Вдосконалюються інструменти. З’являються рубанок, токарний
верстат. Окрім цього, грецькі майстри користуються кутомірами,
рашпілями, лінійкою. Значного рівня досягла й технологія виготовлення
виробів. Ширшими стають можливості декорування – з’являються розпис,
різьблення, інструктажів з срібла. Слонової кістки та черепашки.

Висновок

Початок розквіту своєрідного гуцульського різьблення припадає на другу
половину ХІХ ст.. та на початок ХХ ст. Водночас помітились центри цього
промислу: Косів і села Яворів, Річка, Брустури. Тут з давніх часів
прикрашали вироби переважно контурним різьбленням, яке виконували ножем.
Прикрашали в хатах бояки – сволоки, одвірки, двері, полиці, лави,
скрині, ліжка, столи, шафи, знаряддя праці (ткацькі верстати, прядки),
речі домашнього вжитку. Прикрашали музичні інструменти. Розвиткові
різьблення сприяла та обставина, що Гуцульщина своєю самобутністю з
кінця ХІХ ст. приваблює багатьох туристів. Виготовлення виробів для
продажі поєднувалось з виготовленням виробів для себе.

Під впливом уподобань споживача ускладнюється техніка виконання виробів
із деревини. Найвідомішим різьбярем що значно розвинув та вдосконалив
техніку гуцульського “сухого” різьблення був Юрій Шкріб ляк (1822-1884)
із с.Яворів Косівського р-ну Івано-Франківської області. Першим учителем
у нього був батько-бондар і різьбяр.

Твори майстра Юрія Шкрібляка експонувалися на виставках у Коломиї,
Кракові, Відні, Львові, Трієсті. Він створив композиційну схему, за якою
вся декоративна площина розвивається на менші поля, де розміщуються
візерунки. Шкрібляк був майстром дрібного, тонко виконаного різьблення.
Основа його художньої творчості – традиції гуцульського різьбярського
мистецтва.

На кінець ХІХ ст. припадає другий період розвитку художньої обробки
дерева. Вдосконалюються мотиви плоского різьблення, вводиться
інкрустація різноколірним деревом, рогом, керамікою, перламутром,
металом, бісером. Збагачення виробів інкрустацією пов’язують із
різьбярами-умільцями Марком Мегеданюком, Василем Девдюком.

М.Мегеданюк почав прикрашати вироби різноколірним фордюровим бісером
В.Девдюк вводить інкрустацію різноколірним деревом, бісером, металом
,перламутром і полірування виробів. Він був викладачем, зробив великий
внесок у підготовку молодого покоління майстрів різьбярів.

На цей перід припадає і творчість синів Юрія Шкрібляка – Василя, Миколи
і Федора.

Третій період розвитку різьблення збігається з післявоєнним періодом,
коли активно розвивається народне мистецтво Гуцульщини. У Косові
відновлюється робота в артілі художнього промислу “Гуцульщина” з
філіалами у селах Річка і Брус тури. Створюється художньо-виробничий
комбінат Художнього фонду України.

У 1947 році у відомому Косовському училищі декоративно-ужиткового
мистецтва детально вивчається творча спадщина відомих майстрів.
Виконуються портретні зображення у рельєфному різьбленні в поєднанні з
інкрустацією та “сухим” різьбленням. Портери й сюжетні композиції
виконуються в техніці інтарсії.

Плідно працюють і успішно розвивають кращі традиції гуцульського
мистецтва майстри старшого покоління, учні В.Девдюка – члени Спілки
художників М.Тимків і В.Кабин. Багато зробив М.Тимків для відродження
інкрустації дерев’яних виробів вугільною пастою. В його орнаментальних
композиціях значне місце посідає сучасна емблематика.

В.Кабин виконав велику кількість декоративних і декоративно-схематичних
виробів. Частина з них призначалася для оформлення інтер’єрів побутових
і державних установ країни.

До плеяди відомих віртуозів гуцульського різьблення належить майстер
В.Гуз. Створюючи вироби побутового та декоративного призначення (тарелі,
скриньки, обкладинки для альбомів тощо), він не залишає поза увагою і
роботи сюжетно-тематичного характеру, які виконуються переважно в
техніці рельєфного різьблення. Використовуючи традиційні форми і декор,
поєднані з власними орнаментальними мотивами та композицією, В.Гуз
створив ряд комплектів меблів. Починаючи з 70-х років, майстер багато
працює в техніці інкрустації, використовуючи кольоровий метал, переважно
латунь.

Одним із центрів різьблення на Буковинській Гуцульщині є м.Вижниця. Тут
у художньо-виробничій майстерні, що належить Чернівецькому відділенню
художнього фонду України, плідно працюють, продовжуючи та розвиваючи
художні традиції мистецтва гуцульського різьблення, відомі майстри:
Г.Ходаківський, О.Гайдук, А.Бондаренко, М.Мірчук, І.Клим та ін.

У створенні виробів використовується ручна художня праця і тільки деякі
допоміжні процеси механізовані. Продукція переважно має декоративний
характер. У багатьох музеях і на різних виставках широко експонуються
твори гуцульського промислу. Вироби гуцульського різьблення відомі
шанувальниками народного мистецтва і за межами України завдяки
міжнародним виставкам і ярмаркам, що відбувалися у Канаді, США, Бельгії,
Японії, Німеччині, Індонезії, Австралії, Польщі інших країнах.
Наприклад, декоративний таріль М.Федірка відзначений золотою медаллю
виставки Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Варшаві 1955 р.
Дерев’яні жіночі прикраси артілі “Гуцульщина” нагороджені золотою
медаллю Всесвітньої виставки в Брюсселі 1958 р., а також на аналогічні
виставці в Монреалі 1967 р. Окремо тут були відзначені твори В.Гуза,
І.Балагурака та ін.

Список використаної літератури

Гоберман Д.Н. “Мистецтво гуцулів” 1980

Гуцульщина: історико-етнографічне дослідження (Арсенич, Базак Е.Е.)

Данченко О.С. “Народні майстри”. 1982.

Запасно Я.П. “Орнаментальне оформлення рукописної книги”. 1960.

Захарчук-Цубай Г.В. “Родина Шкрібляків”.

Лащук Ю.П. “Народна творчість та етнографія”.

Маздир М.І. “Українська народна деревина скульптура”.

Свид С.П. “Художні техніки”. 1977.

Селиванов М.Г. “Народне мистецтво та сучасність”. 1980.

Соломченко О.Г. “Сучасні художні промисли України”. 1979.

Федорук К. “Художні промисли: теорія і практика”.

Цугай Р.В. “Народне декоративне мистецтво України”.

Збірник. “Від ремесла до творчості”.

Тимків Б.М., Кавас К.М. “Виготовлення художніх виробів із дерева”, 1995.

Додатки

PAGE

PAGE 31

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *