Реферат на тему:
ВПЛИВ ТЕЗАУРУСНИХ ЧИННИКІВ
НА ВНУТРІШНЮ ФОРМУ НОМІНАТИВНИХ ОДИНИЦЬ
Між навколишнім світом і його відображенням у мові немає повної
тотожності, але між ними обов’язково існує співвіднесеність, без якої
мова не могла б виконувати свого комунікативного призначення. Мовна
одиниця є результатом взаємодії, взаємовпливу різних світів – світу
фізичного, реалії якого сприймаються органами чуття людини,
внутрішнього, психічного світу особистості, світу її емоцій, оцінок,
роздумів, моральних цінностей, а також “світу знання”. В процесі вибору
вербальних засобів для мовної поведінки у конкретній ситуації людина
спирається на свої сформовані в минулій практиці знання, на свою
“картину світу”.
Нові реалії світу закріплюються у свідомості людини шляхом їх
пов’язування з уже відомими об’єктами дійсності. Цей процес зумовлений
апперцептивним характером людського мислення. Апперцепція (тобто
залежність сприйняття нового від минулого досвіду, від загального змісту
психічної діяльності людини та її індивідуальних особливостей) –
невід’ємний компонент процесу породження і функціонування номінативних
одиниць. Причому дуже важко розмежувати власне семантику і знання про
світ, які складають позамовний досвід носія мови – межа між цими
поняттями мінлива і визначається мовною індивідуальністю.
Вербальні одиниці, будучи відбитком суспільної практики мовців,
утримуються в індивідуальній свідомості носія мови за допомогою різних
асоціативних зв’язків, які формуються на основі його особистого досвіду,
культурних уявлень, національної, професійної, соціальної, вікової,
статевої належності, мовного середовища. При цьому слід враховувати, що
у спілкуванні особистість виступає у певній соціальній ролі як член
якоїсь соціальної групи. У кожному національному мовному колективі
існують групи (за віком, родом занять, рівнем освіти, культурно-етичними
особливостями тощо), члени яких характеризуються певними соціальними,
професійними, етнічними та іншими стереотипами буденної свідомості.
Існування таких соціально (професійно і та ін.) зумовлених
образів-стереотипів, які визначають хід номінативних процесів,
доводиться результатами експериментальних досліджень. Використовуючи
окремі вербальні знаки, людина пов’язує з ними “не лише свою особисту
емоційну оцінку (яка може бути й відсутньою), але й емоційну оцінку, що
склалася у спілкуванні членів соціальних груп і була сприйнята
особистістю в процесі спілкування, але поза межами свого власного
конкретного суб’єктивного досвіду”.
Результати психолінгвістичних досліджень підтверджують й думку
О.О.Потебні про те, що фонові знання особистості значно впливають на її
світосприймання, формування мовної свідомості, засвоєння мовного
матеріалу, осмислення мовних одиниць. На механізми утворення мовних
(вторинних) асоціацій впливають первинні за своєю природою інгерентні
асоціації, які безпосередньо відображають реальну дійсність. Осмислення
номінативних одиниць можливе за умови, якщо вони розумітимуться не самі
по собі, а як елементи, введені в певну ситуацію, в певну
предметно-тематичну сферу. Психолінгвістичні експерименти переконливо
доводять, що пропоноване інформантам слово негайно включається до
“контексту” попереднього досвіду індивіда і що так зване
“позаконтекстне” значення слова як соціально усвідомлюваний факт завжди
пов’язане з певними видами комунікативних ситуацій.
Комунікативне оточення, яке певною мірою відтворює
соціально-демографічну диференціацію суспільства, формує тезаурус носія
мови, що являє собою “відкриту рухому систему значень, яка зберігається
у пам’яті індивіда й організована за принципом: від загального до
часткового всередині певної сфери вживань”.
Мовна диференціація соціуму багато у чому подібна до
соціально-демографічної, але має свої особливості, тому що “тезаурус
носія мови певної професії або фахівця в певній галузі знань значно
виходить за межі цієї професії (галузі знання) у сферу інших професій
(галузей знання), якими як такими цей носій мови не володіє”. Те саме
можна сказати й про тезаурусні особливості носіїв мови різного віку,
статі, сфери інтересів тощо.
Крім соціальних, професійних, освітніх та інших соціально-демографічних
груп, у національному колективі можна виділити й так звані семіотичні
групи мовців у залежності від їхнього типу комунікативно-пізнавальної
діяльності. Семіотичні групи – це “групи людей, що мають відносно
спільний тезаурус (у межах завданої мовної підсистеми) й певний комплекс
семіотичних умінь та навичок (тобто вмінь цим тезаурусом оперувати)”.
Т.М.Дрідзе виділила такі чинники, що визначають належність носія мови до
тієї чи іншої семіотичної групи: “1) володіння елементами
загальнонародної мови в цілому і(або) певною системою значень цієї мови,
вельми характерної для тієї мовної підсистеми (підмови), яка обрана
дослідником за початок відліку; 2) володіння елементами тексту, що
сприймається (тлумачиться) або створюється; 3) володіння способами
оперування вищеназваними елементами”.
Дослідити вірогідність впливу “рольової” диференціації суспільства на
специфіку використання мовних засобів було метою проведеного вільного
асоціативного експерименту. До участі в експерименті залучалися
інформанти у віці від 18 до 60 років з вищою, неповною вищою, початковою
вищою, середньою спеціальною освітою різного профілю, а також групи
школярів (9-10 й 14-16 років) з різних регіонів України.
Експеримент проводився у вигляді письмового опитування. При укладанні
анкет бралася до уваги соціологічна специфіка вивчення семіотичних груп,
необхідність урахування соціального фону, середовища спілкування
інформантів, що зумовило введення до анкети деяких запитань, пов’язаних
із з’ясуванням певних соціально-демографічних характеристик учасників
експерименту (національність, місце народження, місце постійного
мешкання, рідна мова, рівень володіння іншими мовами, вік, освіта та її
специфіка, професія, хобі та ін.).
Серед завдань експерименту було виявлення типових асоціацій, які
відображають “рольову” диференціацію суспільства та впливають на
соціальну специфіку використання мовних засобів, а також визначення на
підставі аналізу отриманих асоціацій екстралінгвістичних
(соціально-прагматичних) чинників, що впливають на розвиток номінативних
процесів, використання багатозначних номінативних одиниць носіями мови й
визначають їхнє місце у структурі асоціативно-вербальних мереж і
внутрішнього лексикону носіїв мови.
Отримані асоціативні реакції відображають індивідуальні особливості
носіїв мови й водночас когнітивні структури, які стоять за мовними
значеннями.
Проведений психолінгвістичний експеримент дає підставу говорити про
можливість впливу професії на асоціативне поле мовної особистості. Можна
відзначити існування певних мовних стереотипів у членів різних
професійних груп, що виявляється в особливостях сприйняття і
використання ними номінативних одиниць. Простежується вплив професії
інформантів на сприйняття ними багатозначного слово й вибір найбільш
актуального співзначення. Порівняймо, наприклад, найтиповіші асоціативні
реакції представників різних професій на деякі слова-стимули:
Слово-
гуманітар. економ. медич. техніч.
Стимул асоціативна реакція
ВІКНО 1) скло, чисте, прозоре, велике
2) у розкладі
3)програмна оболонка, комп’ютер +
+ +
+ + +
+
Диск 1) комп’ютер, ЕОМ
2)магнітний диск
3)частина хребта людини
4) СД
5) спорт +
+
+ +
+
+ +
+
+
+ +
+
+
+
МИША 1) тварина
2) маленьке, сіреньке
3) комп’ютер, прилад, сканер +
+ +
+ + +
+
ПАМ’ЯТЬ 1) минуле людини
2)комп’ютер, мегабайт +
+
+
Серед асоціативних реакцій інформантів на запропоновані стимули, що
являли собою загальновживані слова з широким діапазоном значень, відомих
усім носіям мови, фіксуються як спільні для представників різних
професій, так і характерні, “професійно марковані” (пор., наприклад,
використання слів ВІКНО, МИША, ПАМ’ЯТЬ).
Іноді інформанти наводять кілька значень слова-стимулу – загальновідоме
(-і) й специфічне (-і). Це, з одного боку, показує рівень володіння
інформантом “усім полем стійких лексико-семантичних варіантів слова”
(тому що “він може бути знайомим лише з уживанням слова (за подібністю
ознак) в одній з мовних підсистем, і це природно, рівень знань вельми
обмежений”, а, з іншого, дає змогу зробити певні висновки про “ступінь
володіння індивідом елементами тезаурусу, що вивчається, про деякі його
семантичні вміння”.
У той же час аналіз матеріалу дає підставу говорити про існування
певного внутрішнього зв’язку між співзначеннями, мотивації, яка лежить в
основі використання носіями мови тієї чи іншої номінативної одиниці.
Нерідко для називання специфічних предметів або явищ у підмвах
використовуються семантичні деривати загальновживаних слів, які
набувають специфічних значень, своєрідної “професійної конотації”.
Терміни, що виникли на базі рідної мови, часто зберігають внутрішню
форму і, отже, можуть мати емоційно-експресивне забарвлення. Деякі
дослідники висловлюють думку, що в результаті численного використання
терміна його емоційно-експресивне наповнення “вивітрюється”. Внутрішня
форма слова, яка усвідомлюється носіями мови, допомагає їм сприймати
значення слів, запам’ятовувати й застосовувати професійну та
термінологічну лексику.
Номінативні процеси комунікативної діяльності у виробничому середовищі
психологічно мотивовані: номінація диктується об’єктивною необхідністю
назвати предмет або явище, з якими носій мови стикається у своїй
виробничій діяльності, й має предметно мотивований характер.
Прагматична важливість мотивованості у процесі термінологічної
номінації підкреслюється О.І.Блиновою: “Слід максимально використовувати
функціональне навантаження внутрішньої форми слова-терміна й бережно
ставитися до чинника його мотивованості, бо вдало обрана при створенні
терміна внутрішня фора може слугувати знаряддям пізнання й розвитку
наукового поняття”.
На деякі слова-стимули даються реакції, які можна охарактеризувати як
професійно зумовлені (або такі, що відображають виробничі ситуації).
Так, наприклад, серед асоціативних реакцій медиків можна виділити такі,
що свідчать про актуалізацію характерних саме для представників цієї
професії спів значень загальновідомих багатозначних слів (ДЕФІЦИТ –
пульсу, імунодефіцит, анемія, ДИСК – частина хребта людини, мануальна
терапія, МАРАФОН – verte!, МОБІЛІЗУВАТИ – cito! (останні дві реакції
можна вважати наслідком повсякденного використання медиками в
професійній діяльності латинської мови), МУТАНТ – генні зміни,
порушення, ДНК (водночас асоціативні реакції на цей стимул інформантів
інших професій, хоча й свідчать про те, що значення слова уцілому відоме
їм, проте не розкривають повного значення, не деталізують його), ПАМ’ЯТЬ
– амнезія, свідомість, інсульт, СВІЧКА – різке підвищення температури).
Мають певне “професійне забарвлення” й асоціативні реакції представників
професій технічного профілю: ДИСК – магнітний диск, ЕОМ, комп’ютер,
юзер, пам’ять, мегабайт, МИША – комп’ютер, сканер, електронна пошта,
ПАМ’ЯТЬ – комп’ютер, мегабайт, тощо.
Професія носія мови впливає й на контексти, в яких вводяться
номінативні одиниці (тексти відображають повсякденні ситуації
спілкування, професійні інтереси й т. ін.).
Експериментальні дані дають підставу говорити і про певну вікову
детермінованість асоціацій: “Знання про світ постійно зростають,
позамовний досвід людства поступово розширюється. Цьому сприяє постійно
діюча енергія пізнання…, спрямована на розширення індивідуального
позамовного досвіду кожного носія мови, кожної мовної особистості й на
розширення сукупних знань про світ людини як виду гомо сапієнс.
…розвиток семантики (слова) є деформація його значення під впливом
двох сил – знань про світ, що розширюються, і гносеології, тобто
закономірностей пізнання світу” (Кор, С. 169) життєвий досвід носія мови
впливає на формування мовних обставин стереотипів, що визначають
сприймання й використання номінативних одиниць.
Під час експерименту в різних групах пропонувався однаковий список
слів-стимулів. Аналіз отриманих реакцій дає можливість відзначити як
спільні риси у слововживанні, так і виявити деякі особливості у
використанні номінативних одиниць носіями мови різного віку.
Так, серед асоціативних реакцій школярів 9-10 років формальні мовні
асоціації (які ґрунтуються на реалізації асоціативних зв’язків між
словами за звучанням та частиномовною належністю) займають більш значне
місце, ніж серед реакцій на ті самі стимули дорослих інформантів та
школярів старшого віку (ВОРОНА – корона, ДИСК – тиск, ЗОЗУЛЯ – козуля,
МАК – рак, РУШНИК – віршник і т. ін.).
Стимули-назви тварин викликають у дітей реакції-звуконаслідування (ЖАБА
– ква-ква, ЗОЗУЛЯ – ку-ку), яких немає серед реакцій інформантів з інших
вікових груп.
Особливий інтерес становлять реакції, у яких проявляються особливості
образного сприйняття дітьми довколишнього світу (ГОЛУБ – літак, ЖИТТЯ –
рушник, ЗМІЯ – нитка, РУШНИК – кобра), які виникають на основі
зіставлення різних категорій.
Характерними для цієї групи інформантів є асоціації, пов’язані з
елементами казок (ЗЛО – Баба-Яга, КОЗА – дереза, МУХА – Цокотуха, РИБА –
Кит).
Серед асоціативних реакцій школярів 14-16 років значно менше формально-
мовних асоціацій за звучанням, словотвірною моделлю та ін. (приблизно,
стільки ж, скільки в реакціях дорослих інформантів – близько 9 %).
Відсутні реакції-звуконаслідування, що також наближує до відповідей
дорослих. Значно рідше, ніж у попередній віковій групі, трапляються
“казкові ” асоціації.
Низка асоціацій відображає буттєві ситуації, пов’язані з навчанням у
школі (ДОБРО – перерва, ЗЛО – двійка, вчитель, КАЛИНА – підручник,
зошит, КОБЗАР – урок літератури), зі сферою інтересів та іншими
зафіксованими в пам’яті відомостями, які відбиваються у тезаурусі
(БАРВІНОК – “Мурзілка”, “Малятко”, ДИСК – дискета; Агутін, “Босоногий
мальчик”).
Аналіз експериментальних даних свідчить про певний вплив рівня та
специфіки здобутої освіти на мовну свідомість носія мови, хоча, вважати
освітній чинник абсолютно домінуючим у формуванні тезаурусу, мабуть,
неправомірно.
Порівнюючи асоціативні реакції і контекст, створені інформантами, можна
помітити специфічні риси в асоціаціях, використанні номінативних одиниць
й, особливо, у змісті та структурі контекстів.
Важливість освітнього чинника у формуванні тезаурусу особистості, її
семіотичного рівня підкреслюється Т.М.Дрідзе: “Найбільш суттєвою з
“об’єктивних” ознак для семіотичного типу виявився рівень ( можливо, й
характер) здобутої освіти”.
Очевидно, різнобічні знання, набуті людиною в процесі навчання,
розширюють її світогляд і, накопичуючись у пам’яті, поповнюють і
систематизують словниковий запас, дають їй можливість точніше виражати
свої думки: “Чим вищий семіотичний рівень носія мови, – тим менший у
нього розрив між умінням оперувати розумовими й мовними категоріями
(формами)”. У свою чергу, цей розрив “у ряді випадків може бути зведений
до мінімуму в процесі навчання”.
Як показують результати експериментів, вербальні асоціації залежать не
лише від лінгвістичних закономірностей, а від таких екстралінгвістичних
чинників, як індивідуальні психологічні особливості особистості, її вік,
фах, освіта й т. ін. У зв’язку з цим можна зазначити, що
психолінгвістичні експерименти (вільний і спрямований асоціативні, на
введення номінативної одиниці у контекст та ін.) дають інформацію не
тільки для лінгвістики й психології, а й для соціологічних і
демографічних досліджень.
Сприйняття залежить від знань, потреб, інтересів, навичок людини, від її
загального психічного стану. Аперцепція виражає залежність сприймання
від минулого досвіду людини, є акумулюванням раніше сприйнятих людиною
відчуттів.
Очевидно, що у соціумі, поряд із соціально-демографічною, існує мовна
диференціація.
Під час експериментів були виявлені типові для певних
соціально-демографічних груп вербальні асоціації й особливості
використання номінативних одиниць. При створенні контекстів проявляються
семіотичні особливості носія мови, його вміння усвідомлено, вмотивовано
застосовувати номінативні одиниці. Можна погодитися з тезою Т.М.Дрідзе
про те, що “смислові інтерпретації ізольованих знаків також значною
мірою зумовлені контекстом життєвого (у т.ч. комунікативного) досвіду
людей, який формує той чи інший тип свідомості людини, конкретними
життєвими ситуаціями, або, інакше кажучи, контекстами спілкування”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
