Гендер та неориторика (реферат)

Гендер та неориторика

Поняття «гендер» (1.Гендер являє собою визначення жінок і чоловіків на
основі їх соціальної ролі. Це не те ж саме, що стать (біологічні
особливості жінок і чоловіків), і не те ж саме, що жінка. Гендер
визначається концепцією завдань|задач|, функцій і ролей, призначених
суспільством|товариством| жінкам і чоловікам в їх
суспільному|громадському| і особистому|особовому| житті. (Гендерні
аспекти: практика примирення|застосування|. Швейцарское
агентство|агенція| по розвитку і співпраці);|співробітництву|

2.Гендерний підхід відрізняється тим, що він направлений|спрямований| на
жінок і чоловіків, а не на жінок окремо|нарізно|. Гендерний підхід
висуває на перший план:

відмінності між інтересами чоловіків і жінок навіть в межах одного
домашнього|хатнього| господарства, як вони взаємодіють і
виражаються|виказують|;

традиції і ієрархічні уявлення|подання|, які визначають
положення|становище| жінок і чоловіків в сім’ї, общині і
суспільстві|товаристві| в цілому|загалом|, за допомогою яких чоловіки
зазвичай|звично| домінують над жінками;

відмінності серед жінок і серед чоловіків, засновані на віці, добробуті,
національній приналежності і інших чинниках|факторах|;

направлення|напрям| зміни гендерних ролей і взаємин, що
відбувається|походить| частенько|часто| досить швидко, як результат
соціальних, економічних і технологічних тенденцій.

(Wijk| and| Francis|, 1999)

3.Гендерну рівність має на увазі рівне володіння жінками і чоловіками
соціально цінних|цінних| благ, можливостей|спроможностей|, ресурсів і
винагород. Гендерна рівність не означає, що чоловіки і жінки стають
однаковими, а то, що їх можливості|спроможності| і життєві шанси рівні.
Гендерний аналіз враховує соціальні і економічні відмінності між жінками
і чоловіками на кожному етапі розробки політики з|із| метою|ціллю|:

виявлення потенційно різної дії політичних курсів, програм і
законодавства, щодо жінок і чоловіків;

забезпечення рівнозначних результатів для жінок і чоловіків, хлопчиків і
дівчаток, при проведенні і плануванні|плануванні| заходів.

(Канадське агентство|агенція| міжнародного розвитку))

увійшло до сучасної лінгвістичної парадигми набагато пізніше, ніж в інші
гуманітарні науки, а саме в середині 70-тих років. Спочатку роботи в цій
галузі виникли на Заході, і перші системні описи чоловічих та жіночих
особливостей мовлення і мови були зроблені на базі мов з германської та
романської мовних груп. Що ж стосується вітчизняної лінгвістики, то
перші регулярні дослідження з цієї тематики почали з’являтися тільки
наприкінці 1980-початку 1990-тих років. І вже десь з середини 90-их
стали розвиватися швидкими темпами. На сучасний момент цей процес
відбувався і відбувається настільки стрімко, що зараз із впевненістю
можна говорити про появу ще однієї галузі вітчизняного мовознавства —
лінгвістичної гендерології або гендерної лінгвістики.

На сучасному етапі вже з’явилися декілька робіт (і перш за все це
монографія А.В. Кириліної «Гендер: лінгвістичні аспекти», М., 1999), де
робиться спроба системного осмислення та опису мови у зв’язку з
феноменом статі, створюється теоретична модель гендеру і провадиться
систематизація методологічних підходів до дослідження проблеми гендеру в
мовознавстві. Питання, пов’язані із розробкою методики лінгвістичного
дослідження гендеру та створенням інструментарію гендерних досліджень,
зараз ставляться на чільне місце у вітчизняній лінгвістиці.

Якщо розглядати сучасний стан гендерних досліджень в мовознавстві на
Заході, то там звичайно виокремлюють три магістральні підходи:

Перший підхід зводиться до трактовки виключно соціальної природи мови
жінок і чоловіків і спрямований на виявлення тих мовних відмінностей,
які можна пояснити особливостями перерозподілу соціальної влади у
суспільстві. При цьому «чоловіча» чи «жіноча» мови визначаються як певна
функціональна похідна від основної мови, що використовується в тих
випадках, коли партнери по спілкуванню знаходяться на різних щаблях
соціальної Ієрархії.

Другий – соціопсихолінгвістичний підхід — науково редукує «жіночу» та
«чоловічу» мови до особливостей мовленнєвої поведінки статей. Для
вчених, що працюють в цьому напрямку, статистичні показники чи
визначення середніх параметрів мають суттєве значення та складають
каркас для побудови психолінгвістичних теорій чоловічого та жіночого
типів мовленнєвої поведінки.

Представники третього напрямку в цілому роблять наголос на когнітивному
аспекті розбіжностей у мовній поведінці статей. Для них є більш значущим
не тільки визначення частотності відмінностей та оперування її
показниками, але й створення цілісних лінгвістичних моделей когнітивних
підвалин мовних категорій.

В сучасній науковій парадигмі всі три підходи вважаються взаємно
доповнюючими і лише у своїй сукупності вони мають пояснюючу силу.

Після проведення більш детального та системного аналізу проблем
гендерної лінгвістики, А.В. Кириліна виділяє шість основних напрямків,
які можна диференціювати як концептуально, так і з точки зору
методології та характеру досліджуваного матеріалу:

1. соціолінгвістичні гендерні дослідження

2. феміністична лінгвістика

3. власне гендерні дослідження, що досліджують мовну поведінку обох
статей

4. дослідження маскулінності (наймолодший напрямок, що виник наприкінці
20 століття)

5. психолінгвістичні дослідження (в межах цього напрямку провадяться
роботи у галузі нейролінгвістики, вивчення онтогенезу мовлення, сюди ж
можна віднести біодетерміністський напрямок, що досліджує когнітивні
особливості та відмінності між чоловіками та жінками, а також їх прояви
в мовленні)

6. кроскультурні, лінгвокультурологічні дослідження, що включають
гіпотезу гендерних субкультур.

В той же час А.В.Кириліна вважає, що навіть така класифікація є дуже
умовною, і всі ці напрямки мають багато спільного, оскільки для всіх
перерахованих груп характерна подібність проблематики та об’єкту
дослідження.

По-перше, як правило, об’єктом дослідження стають взаємні стосунки між
статтю та мовою, тобто питання про те, яким саме чином стать
маніфестується в мові — номінативна система, лексика, синтаксис,
категорія роду та інше. Основною метою таких досліджень є опис та
пояснення того, як проявляється в мові стать, які оцінки приписуються в
мові чоловікам та жінкам, і в яких семантичних областях вони найбільш
поширені.

По-друге, метою гендерних досліджень в мові може стати вивчення
мовленнєвої поведінки статей, виокремлення та опис особливостей
чоловічого та жіночого мовленнєвого малюнку. При цьому дослідження
найчастіше провадяться або з позиції соціокультурного детермінізму, або
в межах теорії біодетермінізма.

По-третє, слід окремо відзначити, що часто гендерні дослідження в
мовознавстві мають міждисциплінарний та зіставний характер.

По-четверте, практично будь-яка з галузей лінгвістики може бути
розглянута з гендерних позицій.

По-п’яте, гендерна проблематика в мовознавстві носить яскраво виражений
прикладний характер, і саме в межах цієї дослідницької парадигми було
створено найбільшу кількість вдалих спроб в напрямку мовного планування
та реформування мови

Якщо ж розглядати гендерні дослідження на пострадянському лінгвістичному
просторі, то необхідно підкреслити, що фокус досліджень у вітчизняному
мовознавстві явно зсунутий до другого напрямку – квантитативних розвідок
у сфері соціо- та психолінгвістики, хоча зараз вже окреслилася і
тенденція до збільшення кількості досліджень в межах першого напрямку
(вивчення лексики, пареміолопї на предмет виявлення гендерних асиметрій
та вивчення ступеню андроцентричності, наприклад, російської мови).
Збільшилася і кількість робіт, що присвячені вивченню кроскультурних
гендерних відмінностей. Єдиний напрямок, що практично не представлений у
вітчизняному мовознавстві, є дослідження з проблем маскулінності.

$ n

-ну світу, в якій жінкам відводиться другорядна роль та приписуються
негативні якості. В межах цього напрямку досліджується, які саме образи
жінок фіксуються в мові, в яких семантичних полях представлена жінка, та
які конотації пов’язані з цим представленням. Аналізується також мовний
механізм «включення» в граматичний чоловічий рід: мова віддає перевагу
чоловічим формам, якщо йдеться про осіб обох статей. З точки зору
представників цього напрямку, подібний механізм сприяє ігноруванню жінок
в картині світу. Виходячи з цього, ФЛ наполягає на переосмисленні та
зміні мовних норм, вважаючи свідоме нормування мови та мовну політику
метою своїх досліджень.

Другим напрямком ФЛ стало дослідження особливостей комунікації в
одностатевих та змішаних групах. Ці дослідження характеризуються широким
обсягом: аналізуються найрізноманітніші аспекти ведення аргументованих
діалогів — телевізійні ток-шоу, діалоги лікарів та пацієнтів, мовленнєве
спілкування в родині і так далі. В основі таких досліджень лежить
уявлення про те, що на базі патріархатних стереотипів, зафіксованих в
мові, розвиваються різні стратегії мовленнєвої поведінки чоловіків та
жінок.

Кроскультурні, етно- та лінвокультурологічні дослідження відрізняються
невеликою, порівняно із іншими напрямками, розробленістю проблеми.
Практично всі автори, що працюють в галузі ГД, відзначають, що основний
масив даних отриманий на матеріалі американського варіанту англійської
мови та ряду інших впливових європейських мов, в першу чергу, німецької
та французької. Цей факт викликає сумніви у застосуванні результатів
досліджень до матеріалу інших мов. Номінативна система мов неоднаковим
чином маніфестує концепти «чоловічність» та «жіночність» та надає їм
неоднакове значення. Мовленнєва поведінка жінок і чоловіків може
відрізнятися в залежності від норм культури.

Для контрастивної лінгвокультуролопї суттєвим є зіставлення культурних
концептів та їхньої інтерпретації. В рамках цього підходу постулюється
опис наївної картини світу, де у неявному вигляді, що потребує наукової
експлікації, представлені взаємодія та взаємопроникнення культури та
мови, а також форми фіксації в мові культурно значимої інформації. Отже,
з точки зору гендерної лінгвістики завданням тут є опис культурних
концептів «чоловічність» та «жіночність», виявлення їх внутрішніх
складових. Вже доведеним можна вважати той факт, що домінантна
чоловічність, з одного боку, змінюється в різних культурах, з Іншого, як
чоловічність, так і жіночність є динамічними, історично змінними
концептами, що складаються з великої кількості бінарних опозицій. В силу
їх багатошаровості їх окремі складові можуть в певні періоди
підкреслюватись в ЗМІ та інших видах громадського дискурсу, а отже і
бути об’єктом свідомої маніпуляції.

Цікавою є|з’являється| нова риторика (неориторика|) – дисципліна на
перетині|пересіченні| теорії літератури, лінгвістики, логіки, філософії.
Красномовство (риторика) існує відколи існує мова. Становлення її
як науки простежується ще на античному ґрунті і за весь період
існування суспільства вона пройшла чимало етапів. Нового
розвитку набуває риторика наприкінці ХХ століття, що дало змогу
деяким авторам говорити про неї як про оновлену риторику –
неориторику – “напрямок в літературознавстві ХХ століття,
основоположним постулатом якого є розуміння твору як вислову.”[1,
c.371].

Сьогоднішнє суспільство помітно відрізняється від аудиторії
попередніх десятиліть завдяки невпинному зростанню
культурно-освітнього рівня народу. Масова інформація відкидає
особисту оцінку промовцем речей, про які він говорить. Робиться
орієнтація на аудиторію. Доступність поціновується більше, ніж
самовираження автора.

Основи неориторики були закладені бельгійським вченим Х.
Перельманом, який ввів в обіг термін “нова риторика” у праці
“Теорія аргументації”. Сучасна риторика прагне не стільки
переконати, скільки знайти максимально ефективний алгоритм
спілкування. Принцип зворотного зв’язку, за яким будь-яка
система, в якій панує лише монолог, приречена на загибель, стає
центральним у риториці. Керуючись проблемою “співбесідника”,
формується навіть “педагогічна лінгвістика”, яка намагається
закласти у свідомість педагога наукові основи знань про
мовленнєву діяльність людини”.[2, c.295]. Це можна віднести до
всіх сфер людської комунікації.

Неориторика народжувалася у тісній співпраці структуралізму та
нової критики, зумовленій їх загальним інтересом до тексту як
міждисциплінарного предмету дослідження. Неабияку увагу привертає
й дискурс, тобто атмосфера спілкування, підтекст, очікування
невимовленого. У концепції дискурсивної риторики на перший план
виступає аргументація, тобто не стільки вивчення прийомів впливу
на аудиторію, скільки вміння використовувати ситуацію, оволодіти
увагою співбесідника і досягти свого. Дослідженням цих питань
займається лінгвопрагматика.

Завдяки спільним зусиллям теоретиків літератури, лінгвістів,
філософів та логіків різних країн, неориторика творчо переробила
класичну спадщину. Однак, на відміну від нормативної риторики як
науки красномовства, що охоплювала різні жанри ораторського
мистецтва, неориторика переймається теоретичним осмисленням та
практичним аналізом форм та засобів ефективного впливу текстового
повідомлення на адресата. Тут вона пересікається з поетикою,
лінгвостилістикою та лінгвістикою тексту.

Нову риторику інколи називають ще філологічною риторикою, яка
“має мало спільного з класичною риторикою, ґрунтується на
понятті тексту і пов’язана здебільшого з аналізом текстів.”[3,
c.9]. За напрямки оновлення риторики беруться вивчення засобів
оптимальної побудови тексту, його функціонування в різноманітних
сферах мовлення, стилістичних систем, серед яких функціонує
риторичний текст. Окрім суто лінгвістичних питань приділяється
багато уваги практиці мовного спілкування, редагування тексту.

Неориторика висуває як домінуючу риторичну функцію мови, що
дає можливість практичного вивчення будь-якого типу вербальної
комунікації. Слід додати, що найвагоміших результатів досягла
французька школа неориторики. Такі її представники, як Р. Барт,
А. Греймас, Ж. Жанетт, Ж. Коен та інші з успіхом застосували
методологію та методику структуралізму в дослідженні мовленнєвого
дискурсу художнього твору.

Неориторика, насамперед, намагається осягнути основи мовленнєвої
діяльності людини, яку часто зумовлюють певні межі, окреслені
сферою виступу. Емоційне забарвлення набуває тут великого
значення, при цьому ставиться завдання сформувати не стільки
знання, скільки позицію. Психолінгвістика тут може дуже добре
прислужитися. На перший план виступають наступні чинники:
прогнозування результатів промови, добір засобів змалювання
ситуації.

Важливо підкреслити й роль створеного народами протягом століть
так званого “культурного коду”. Наприклад, психологія народів
ісламських країн чи етика буддійського світу не завжди адекватно
розуміється суспільством християнської Європи. Ось чому потрібна
орієнтація на на вивчення мовного етикету суспільства, усталених
формул, мовні кліше.

Як бачимо, неориторика володіє невичерпними можливостями для
сучасного суспільства та його подальшого розвитку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Безменова Н. А. Неориторика: проблемы и перспективы //Семантика.
Коммуникация. Стиль. – М., 1991.

2. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. –
Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 636с.

3. Михальская А. К. Педагогическая риторика: — М., 1998. – С.294-296.

4. Стернин И. А. Практическая риторика. – Воронеж, 1996.

PAGE

PAGE 1

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *