Становище України на початку 20-х років. Нова економічна політика та її законодавче оформлення

Становище України на початку 20-х років. Нова економічна політика та її
законодавче оформлення

Зовнішньоекономічна політика України. Наприкінці 1920 — на початку 1921
pp. стало зрозумілим, що утопічні ідеї більшовиків про перемогу світової
пролетарської революції в реальному житті зазнали повного краху.
Радянські республіки потрапили у міжнародну ізоляцію з повністю
зруйнованими першою світовою і громадянською війнами промисловістю та
сільським господарством. Вихід з цього становища більшовики тепер шукали
у встановленні мирних відносин з капіталістичними країнами. Деякі
зрушення в цьому напрямку мали місце. Так, 7 грудня 1921 p. було
підписано угоду між РСФРР і УСРР, з одного боку, та Австрією — з
другого, про встановлення економічних та торговельних відносин, а 21
січня 1922 p. укладено договір про дружбу між УСРР і Туреччиною. На
початку 1922 p. було оголошено про ухвалене в Канах рішення Верховної
ради Антанти скликати в Генуї конференцію з участю радянської Росії та
Німеччини для врегулювання економічних і фінансових проблем. Оскільки
інші радянські республіки на конференцію не запрошувалися, вони доручили
делегації РСФРР від їхнього імені укладати й підписувати міжнародні
договори та угоди.

Внутрішнє становище України. Зрозуміло, що ці та інші зовнішньополітичні
акції не могли скільки-небудь глибоко змінити внутрішнє становище в
Україні. На початку 20-х років воно було дуже складним. Загальні збитки
за воєнні роки склали 10 млрд. золотих карбованців. Найбільших руйнувань
зазнала важка промисловість. В Донбасі у 1920 p. понад 600 шахт було
затоплено. Занепав залізничний, річковий, морський транспорт. Значних
руйнувань зазнали легка та харчова промисловість.

У скрутному становищі перебувало сільське господарство республіки. Його
стан ускладнювався продовольчою розверсткою і забороною торгівлі селян.
У 1921 р. в республіці було вироблено лише 45 млн. центнерів зерна, що
становило 25% довоєнного збору. Розруха в сільському господарстві
призвела до величезного лиха — голоду’.

Незважаючи на кризовий стан у сільському господарстві, повну
незацікавленість хліборобів у розширенні виробництва, більшовицьке
керівництво не відмовлялося в кінці 1920 p. від воєнно-комуністичної
доктрини, продовжуючи продрозверстку за допомогою озброєних робітничих і
червоноармійських загонів. У відповідь на ці акції властей селяни почали
чинити збройний опір. По всій Україні поширювався, селянський рух, який
офіційна пропаганда оголошувала «політичним бандитизмом».

Нова економічна політика (неп). Дедалі ставала потреба якнайшвидше
змінити економічну політику більшовиків, яка ґрунтувалася на засадах
воєнно-комуністичної доктрини. Реальний перехід до нової економічної
політики (непу) в радянських республіках, у тому числі й в УСРР,
розпочався після прийняття Х з’їздом РКП(б) (березень 1921 p.) рішення
«Про заміну розверстки натуральним податком», яке лягло в основу цілої
низки законодавчих актів, прийнятих державними органами РСФРР, а потім
продубльованих в УСРР. Так, надзвичайна сесія ВУЦВК V скликання ухвалила
27 березня 1921 p. постанову «Про заміну продовольчої розверстки
натуральним податком». Податок був значно меншим у порівнянні з
продрозверсткою. 29 березня 1921 р. Раднарком УСРР прийняв постанову
«Про натуральний податок на зернові продукти», яка заздалегідь визначала
селянам розмір податку на зернові продукти врожаю 1921/22 p. 28 травня
1921 p. Раднарком УСРР прийняв постанову «Про натуральний податок на
хліб, картоплю та олійне насіння». Відповідно до цієї постанови розмір
податку визначався для кожного господарства окремо і обчислювався
залежно від врожаю в певній місцевості та від кількості ріллі і числа
їдців у господарстві. З метою зацікавлення селян у швидкому виконанні
зобов’язань перед державою та розгортання товарообміну Раднар-ком УСРР
19 квітня 1924 p. видав постанову про вільний обмін, купівлю та продаж
сільськогосподарських продуктів, що залишалися у селян після виконання
податку, а також фабрично-заводських і кустарних виробів. Рішення про
скасування продрозверстки і запровадження натурального податку
стимулювало розвиток сільського господарства. Селянин знав заздалегідь,
що у нього не будуть вилучатися лишки, а ісйуватиме певний податок;
лишками він зможе розпоряджатися на свій розсуд, зокрема обмінювати їх
на необхідні для дальшого піднесення його господарства промислові
товари. Згодом уряд прийняв ще ряд законодавчих актів, котрі стимулювали
відбудову сільського господарства. Серед них важливе значення мала
постанова ВУЦВК від 19 квітня 1922 р. «Про відбудову та зміцнення
сільського господарства України». У ній накреслювалася програма деякої
допомоги селянам. Провідне місце серед правових актів у галузі
сільського господарства посідав Земельний кодекс УСРР, затверджений
ВУЦВК у листопаді 1922 p. Відбудові сільського господарства сприяли
заходи, передбачені декретом ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 19 травня 1923
р. про запровадження єдиного сільськогосподарського податку. Одночасно
здійснювався перехід від натурального податку до грошового. Радянський
уряд неухильно проводив у законодавстві тверду класову політику,
підтримуючи бідноту. Так, захищаючи бідні верстви селянства, ВУЦВК 8
липня 1922 p. прийняв постанову «Про визнання недійсними кабальних угод
на хліб», 1 листопада 1922 p. постанову «Про продовження строку для
закріплення майна, відібраного комнезамами». Схвалюючи податкове
законодавство, уряд основний тягар податків перекладав на заможні
верстви сільського населення.

Запровадження засад непу в сільському господарстві України позитивно
впливало на його відбудову. У 1925 p. загальна посівна площа в Україні
досягнула довоєнного рівня. Такого ж рівня досягла і середня врожайність
сільськогосподарських культур.

Складалися сприятливі умови для відбудови і розвитку промисловості, в
тому числі важкої. Але слід було негайно реорганізувати на засадах непу
управління націоналізованою промисловістю, надати державним
підприємствам господарсько-оперативної самостійності і перевести їх на
господарський розрахунок. Це пов’язувалося з тим, що реальний перехід до
нової економічної політики вимагав функціонування ринку і ринкових
відносин. Уже восени 1921 p. радянська держава використовувала
товарно-грошові відносини.

Під час впровадження непу поруч з розгортанням ринкових відносин
відбувався процес організації планового господарства, формувалася
система планових органів. 28 вересня 1921 p. ВУЦВК і Раднарком УСРР
створили Українську економічну раду. У Положенні про цей орган
вказувалося, що він створювався при Раднаркомі УСРР для, об’єднання,
систематичного узгодження, планового керівництва, регулювання і контролю
роботи економічних наркоматів УСРР, уповноважених наркоматів РСФРР. УЕР
була найвищим господарським органом на території України. Почали
створюватися губернські економічні ради, а 28 вересня 1921 p. було
прийняте положення про ці ради. Одним з найголовніших завдань
економічної ради було створення єдиного господарського плану. Для
реалізації цього завдання при економічній раді у вересні 1921 p. була
заснована Українська державна загальнопланова комісія (Укрдержплан). 10
квітня 1925 p. уряд УСРР прийняв нове Положення про державну планову
комісію УСРР. На відміну від попереднього положення, згідно з яким
Держплан УСРР підлягав економічній раді, за новим Положенням Держплан
УСРР переходив до відання Раднаркому УСРР. Це, безумовно, підвищувало
роль і значення Держплану республіки в системі державних органів,
підсилювало планові засади у керівництві народним господарством. Слід
зазначити, що уряд лишав за собою контроль не тільки за важкою
промисловістю, а й за такими «командними висотами» в економіці, як
банки, транспорт, зовнішня торгівля.

них і адміністративних) були слабкими. Так, на відміну від державної
промисловості приватні підприємства У роки відбудовчого періоду
занепадали. Хоч у цензовій промисловості України кількість приватних
заводів і фабрик зросла з 452 у 1922/23 pp. до 493 у 1924/25 pp., це
зростання відбулося повністю за рахунок харчової промисловості, яка
налічувала в 1924/25 pp. 368 невеликих приватних підприємств. В усіх
інших галузях йшов інтенсивний процес згортання приватного сектора.
Наприкінці відбудовчого періоду в кам’яновугільній, металургійній і
цементній галузях промисловості не залишилося жодного приватного
підприємства. В продукції цензової промисловості частка приватних
підприємств скоротилася у 1924/25 pp. до 5,3%; у харчовій промисловості
— до 15,8%. Таке становище значною мірою було пов’язане з політикою
радянської влади стосовно приватних осіб в економіці. Намагаючись не
допустити значної концентрації приватного капіталу, держава активно
втручалася в приватногосподарський сектор, використовуючи податки.

Запровадження принципу госпрозрахунку викликало необхідність перегляду
ряду найважливіших інститутів трудового права, в першу чергу скасування
трудової повинності і трудових мобілізацій, а також заміни системи
оплати праці. Замість зрівнялівки в постачанні, що існувала в роки
«воєнного комунізму», поступово впроваджувався принцип оплати за
кількістю і якістю праці. В Україні було прийнято ряд законодавчих
актів, спрямованих на вдосконалення системи заробітної плати.

Одним з найголовніших складових елементів нової економічної політики
була торгівля. Тому не випадково держава значну увагу приділяла
законодавчому регулюванню торгівлі, як державної і кооперативної, так і
приватної. Тільки за період 1923—1924 pp. були прийняті такі правові
акти в галузі торговельного законодавства:

постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 3 січня 1923 р. «Про
купівлю-продаж вроздріб із розстрочкою платежу», яка мала особливе
значення для сільського населення, бо давала змогу селянам купувати на
пільгових умовах сільськогосподарські машини; Положення Раднаркому УСРР
від 23 лютого 1924 р. «Про товарні біржі», котре визначало структуру
бірж; постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 14 березня 1924 р. «Про
боротьбу з дорожнечею», що мала на меті зниження цін; Інструкція про
торгівлю, яка визначала коло осіб, які мали право торгувати; постанова
Раднаркому УСРР від 26 вересня 1924 р. «Про фірму», що встановлювала
порядок функціонування фірм і зміст поняття фірми; постанова Раднаркому
УСРР від 2 жовтня 1924 р. «Про торговельний реєстр», яка вимагала від
усіх торговельних і промислових підприємств реєструватися в органах НКВТ
УСРР.

У той час, коли розвиток державної і кооперативної торгівлі державними
органами стимулювався, регулювання приватної торгівлі з боку держави
було непослідовним і значною мірою зводилося до її всілякого обмеження і
витіснення. Основними методами впливу з боку держави на приватний ринок
були: вилучення деяких видів торгівлі з приватної сфери, монополізація а
руках держави торгівлі цілим рядом об’єктів; податкове обкладання
торгівлі і обмежене кредитування; економічне регулювання торгівлі шляхом
виходу державних торговельних органів на вільний ринок й використання
методів конкуренції та ін.

Для отримання намагань приватних торгівців порушити встановлені
законодавством рамки держава активно використовувала судові і
адміністративні органи. Під час непу значну роль у посиленні регулюючого
впливу на ринок з боку держави відігравало використання такої форми
організації обміну, як біржа, яка обмежувала приватний обіг, сприяла
впровадженню планових засад у розвиток товарообігу. В руках урядових
установ і держторговельних організацій біржі ставали одним з найбільш
дійових важелів із обліку й контролю приватної торгівлі. В Україні
формування біржового торгу припадає на 1923 р. На початку цього року в
Україні діяло 7 товарних бірж, у січні 1924 p. — вже 12. Правовою базою
для діяльності були: постанова РПО РСФРР від 23 серпня 1922 p. «Про
товарні біржі», Інструкція щодо проведення в життя цієї постанови,
прийнята Всеукраїнською комісією із внутрішньої торгівлі (Комвнуторг), а
також Взірцевий статут товарної біржі, розроблений згаданою комісією.
Велике значення у зміцненні товарообігу та господарських зв’язків мала
ярмаркова торгівля. У грудні 1922 р. Раднарком УСРР прийняв постанову
«Про порядок відкриття ярмарок».

Дискримінаційні заходи держави стосовно приватної торгівлі негативно
впливали на її стан. Так, вже у 1925/26 pp. частка приватного капіталу в
оптовому товарообігу України знизилася до 5,8%. Але в роздрібній
торгівлі в перші роки непу приватний капітал займав сильні позиції. Так,
за 1922/23 операційний рік 96,3% роздрібної торгівлі перебувало в руках
приватного капіталу.

Перехід до нової економічної політики супроводжувався зміцненням таких
галузей державного господарства, як фінанси і кредит. Нормалізації
економічного становища значною мірою сприяла грошова реформа. У жовтні
1922 р. уряд увів банківські білети (червінці), що забезпечувалися
золотом, валютою, ходовими товарами. Але сталий червінець спочатку
обслуговував тільки потреби оптової торгівлі і розрахунки між державними
установами та підприємствами. У роздрібній торгівлі і сільському
господарстві продовжував функціонувати несталий радзнак, що за
відсутністю інших ресурсів використовувався державою для покриття
бюджетного дефіциту. Із зміцненням змички між промисловістю і сільським
господарством, з поліпшенням фінансового становища держави з’явилася
можливість завершити реформу. У лютому 1924 p. згідно з декретом ЦВК і
Раднаркому СРСР в обіг надійшли державні казначейські білети вартістю 1,
3, 5 крб. золотом. Радзнак було вилучено повністю.

На рубежі 1925—1926 pp. закінчувався так званий «відбудовний період»,
коли в економіці на засадах непу в республіці, як і в цілому в СРСР,
були здобуті певні успіхи. Це пов’язувалося з рішеннями XIV з’їзду
ВКП(б) (грудень 1925 p.). Реалізація накреслених більшовицькими з’їздами
програм призвела до згортання непу.

XV з’їзд ВКП(б) затвердив директиви першого п’ятирічного плану розвитку
народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/29—1932/33
господарські роки. У травні 1929 p. проект першого п’ятирічного плану
затвердив V Всесоюзний з’їзд Рад. В УСРР перший п’ятирічний план
розвитку народного господарства України затвердив XI Всеукраїнський
з’їзд Рад (7—15 травня 1929 p.). Восени 1929 р. за ініціативою Сталіна
було взято курс на «великий перелом», тобто невпинне підвищення
показників першого п’ятирічного плану в галузі індустріалізації і
колективізації сільського господарства.

Корективи до прийнятого V Всесоюзним з’їздом Рад першого п’ятирічного
плану розвитку народного господарства країни внесла верхівка ЦК ВКП(б)
на чолі зі Сталіним без погодження з верховним органом влади — з’їздом
Рад СРСР. Наслідки здійсненого наприкінці 1929 p. під тиском Сталіна і
його найближчого оточення повороту для народного господарства і долі
мільйонів громадян виявилися надто тяжкими. Таке «підхльостування»
індустріалізації обернулося невиконанням основних завдань п’ятирічки. На
початку 30-х років було повністю покінчено з приватним капіталом в
економіці країни. Процес витіснення ненманів найбільш активно відбувався
протягом 1928—1929 pp. Одним із основних засобів тиску на приватний
капітал в народному господарстві України була жорстка податкова політика
радянської влади. Але використовувались і запозичені від епохи «воєнного
комунізму» примусові заходи, наприклад, під час хлібозаготівельної
кампанії 1928 р. До селян — власників хліба, які ухилялися від здачі
хлібних лишків за державними цінами, органи влади застосовували
надзвичайні заходи, зокрема притягували до кримінальної
відповідальності. Згортання непу негативно позначалося на найважливішій
системі економічних відносин — відносинах між містом і селом.

Повною відмовою від засад непу в сільському господарстві було проведення
суцільної колективізації, яка розпочалася наприкінці 1929 p., що
фактично означало початок реставрації воєнно-комуністичної політики. З
метою забезпечення успіху цієї небувалої в історії людства акції
партійно-державна верхівка на чолі зі Сталіним протиставила найбідніші
верстви села найзаможнішим та експропріювала останніх під гаслом
«ліквідації куркульства як класу» й «загострення класової боротьби».
Наслідки сталінської колективізації були жахливими. Накладена на
колгоспи безрозмірна продрозверстка, жорстка регламентація їхньої
господарської діяльності тощо призвели до глибокої деградації
продуктивних сил села й нарешті до голодомору початку 30-х років.
Організований ВКП(б) голодомор в Україні знищив мільйони людей.

Зі згортанням непу створювалася суворо централізована
командно-адміністративна система керівництва народним господарством
України. Новий господарський механізм грунтувався на директивному
плануванні, а не на економічних засадах.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *