Принципи організації та функціонування державної влади в Україні (реферат)

Реферат на тему:

“Принципи організації та функціонування державної влади в Україні” ПЛАН

1. Поняття державної влади

2. Принципи організації та функціонування

державної влади в Україні

3. Місце і роль держави у здійсненні державної влади

Висновки

Список використаної літератури

1. Поняття державної влади

Державна влада — публічно-політичні, вольові (керівництва — підкорення)
відносини, що утворюються між державним апаратом і суб’єктами політичної
системи суспільства на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі
потреби, на державний примус. Державна влада відносно самостійна і
складає основу функціонування державного апарату.

Відповідно до ст. 6 Конституції «державна влада в Україні здійснюється
на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову». Реалізація
цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в
руках однієї особи або одного органу, що, як засвідчує історичний
досвід, призводить до свавілля у керівництві державою і суспільством.

Державна влада — не лише соціальне явище. З юридичної точки зору — це ще
й конституційно-правовий інститут. Проте, комплексного дослідження
державної влади як суто конституційно-правового інституту, на жаль, і
досі не проводилося, незважаючи на те, що однією з найважливіших
складових конституційного права завжди були питання організації і
здійснення державної влади. Між тим усі без винятку підручники з
державного права радянської доби взагалі уникали розкриття сутності
цього інституту.

Мабуть, певні труднощі у з’ясуванні змісту державної влади пояснюються й
тим, що ця категорія є предметом дослідження не лише вчених-юристів, а й
політологів, філософів, економістів, істориків та ін. Тому доцільно
з’ясувати зміст державної влади з позицій саме юридичної науки.

В Конституції України законодавчо закріплено насамперед єдине джерело
державної влади в Україні, яким згідно зі ст. 5 Конституції визнаний
лише народ. Народові надано право визначати конституційний лад в
Україні. Оскільки такий лад визначений у розділах І-VIII і XII
Конституції України, то є всі підстави вважати, що народ України згідно
з ч. З ст. 5 Конституції офіційно легітимізував державну владу в країні.
У цій частині зазначається, що лише народ, а не держава, її органи або
посадові особи, може змінювати конституційний лад, найважливішою
складовою якого є державна влада.

Здійснення державної влади вирішальною мірою залежить від того, як
законодавче розподіляється єдина державна влада між державними органами,
що її здійснюють — фактично єдиновладне, що було притаманно
марксистсько-ленінській теорії поєднання влади й управління в
організації і діяльності державних органів або за демократичним
принципом поділу влади.

Згідно зі ст. 6 Конституції України єдина державна влада за принципом
поділу влади здійснюється законодавчими, виконавчими та судовими
органами державної влади, що дає змогу запобігти диктаторству будь-якої
з них і водночас організувати їх спільну діяльність на основі
взаємозалежності та взаємодії у процесі реалізації єдиної державної
влади в Україні.

Особливе місце посідає Президент України, який не входить безпосередньо
до жодної з гілок влади. Проте його статус як глави держави наділяє його
повноваженнями, згідно з якими він є гарантом державного суверенітету,
територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод
людини і громадянина. Оскільки ці повноваження більше чи менше властиві
всім органам державної влади, Президент, здійснюючи об’єднавчу функцію,
безпосередньо впливає на їх діяльність у процесі здійснення державної
влади.

2. Принципи організації та функціонування

державної влади в Україні

Організація та діяльність органів державної влади здійснюється за
принципом народного суверенітету, одним з елементів якого є поділ
державної влади на законодавчу (здійснює Верховна Рада України),
виконавчу (Кабінет Міністрів України, міністерства та ін. центральні
органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації), судову
(Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції — Верховний Суд
України, місцеві суди). Окреме місце в системі органів державної влади
займає Президент України та органи прокуратури.

Державна влада в Україні здійснюється за принципом її розподілу на
законодавчу, виконавчу та судову. Порядок утворення прав і обов’язків, а
також розподіл повноважень між трьома гілками влади, іншими словами,
устрій державного ладу і системи державних органів, визначаються
Конституцією держави, адже латинське costitutio саме й означає устрій,
положення.

Важливою віхою в становленні незалежної української держави стало
прийняття Верховної Радою нової Конституції України, що заклала основи
нового державного устрою. Відповідно до нині діючої Конституції влада в
Україні належить народу України. Народ здійснює влада безпосередньо і
через систему державних органів і органів місцевого самоврядування.

Відповідно до Конституції України державна влада здійснюється на основі
державних програм.

Законодавча влада здійснюється народом через референдум і парламент, що
обирається на основі загальних демократичних виборів,- Верховну Раду.

Виконавча влада реалізується Президентом України через створений їм уряд
— Кабінет Міністрів — і систему центральних і місцевих органів державної
виконавчої влади.

Судова влада здійснюється системою судів загальної Юрисдикції, а також
спеціалізованих судів. Закон передбачає також діяльність Конституційного
Суду. Основною задачею Конституційного Суду є гарантування верховенства
Конституції України, захист конституційних прав і свобод громадян,
забезпечення політичної й економічної стабільності в Україні.

У Україні признається і гарантується місцеве самоврядування. Місцеве
самоврядування — це гарантоване державою право і реальна спроможність
територіальної громади (общини), тобто жителів села або добровільного
об’єднання в сільську общину жителів декількох сіл, селища, міста,
самостійно, під свою відповідальність, вирішувати питання місцевого
значення в рамках Конституції. Місцеве самоврядування здійснюється
територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через
сільські, селищні, міські Ради і їхні виконавчі органи, а також через
районні й обласні Ради, що подають загальні інтереси територіальних
общин сіл, селищ і міст.

Законодавча влада

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада.
Верховна Рада (ВР) — нова назва українського парламенту відповідно до
офіційного російського перекладу Конституції. Стара назва — Верховний
Рада (ВР).

Парламент (англ. parliament) — загальна назва для представительського
виборного законодавчого органа держави. У США парламент називається
конгресом, у Франції — Національними зборами, у ФРН — бундестагом.
Парламент може бути двопалатним і складатися з верхньої і нижньої палат
і однопалатним. У Україні парламент однопалатний.

Верховна Рада України як вищий законодавчий орган держави видає закони з
питань:

• здійснення прав і свобод громадян;

• визначення основних напрямків внутрішньої і зовнішньої політики
України;

• ствердження державного бюджету;

• установлення податків;

• контролю за наданням Україні кредитів, економічної помочі іноземних
держав;

• організації і діяльності органів державної влади й органів місцевого
самоврядування;

• адміністративно-територіального устрою України;

• іншим питанням, визначеним Конституцією України.

Український парламент приймає рішення про проведення всеукраїнського
референдуму, виборів Президента у встановлені законом строки, чергових і
позачергових виборах в органи місцевого самоврядування. Верховна Рада
призначає третину складу Конституційного Суду, половину складу Ради
Національного банки, половину складу Національної ради України з питань
телебачення і радіомовлення. Парламент також вирішує питання про
призначення і звільнення по представленню Президента Голови правління
Національного банки, Голови Антимонопольного комітету. Голови Фонду
державного майна, Голови Державного комітету по телебаченню і
радіомовленню і Генерального прокурора.

У повноваження Верховної Ради входить схвалення програми сформованого
Президентом уряду і винесення вотуму недовіри уряду, що спричиняє за
собою його відставку.

Президент і виконавча влада

Президент України являється главою держави й одночасно главою виконавчої
влади в Україні, для чого формує Кабінет Міністрів України (КМУ).
Прем’єр-міністра України, міністрів в уряді і керівників інших органів
виконавчої влади Президент призначає за узгодженням із Верховної Радою.

Президент підписує закони, прийняті Верховної Радою. У випадку незгоди з
законом, прийнятим Верховної Радою, Президент може використовувати у
відношенні цього закону право вето і повернути його на повторний розгляд
парламенту. Якщо при повторному розгляді парламент знову приймає цей
закон більшістю в 2/3 голосів від конституційного складу, Президент у
10-денний термін повинний його підписати і передати для опублікування.

Президент представляє Україну в міжнародних відношеннях, скасовує акти
Кабінету Міністрів, міністерств, місцевих державних адміністрацій у
випадку їхньої невідповідності законодавству, а також указам і
розпорядженням Президента.

Президент являється Верховним головнокомандуючим Збройних сил України,
оголошує у випадках агресії проти України або погрози такої агресії стан
війни або військове положення з наступним затвердженням рішення про це
Верховної Радою.

Президент по власній волі або по народній ініціативі призначає
всеукраїнський референдум із питань державного устрою України,
організації державної влади і місцевого самоврядування, а також із
питань розвитку суспільства і держави. Президент представляє Верховної
Раді кандидатуру для призначення на посаду Генерального прокурора.

Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, ціновий, кредитної і
податкової політики України, складає і виконує державний бюджет, а також
виконує інші функції по оперативному управлінню економічною і політичною
системами країни. Кабінет Міністрів підтверджує Програму діяльності КМУ,
у якій приводиться перелік найважливіших організаційних і інших заходів
міністерств і відомств.

У підпорядкуванні КМУ знаходяться міністерства, державні комітети,
агентства й інші державні органи.

Виконавчу владу на місцях здійснюють місцеві державні адміністрації.
Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду
Президентом України по представленню КМУ.

Судова влада

Правосуддя в Україні здійснюється винятково судами і професійними
суддями. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через
народних засідателів і присяжних.

Судова система складається із судів загальної юрисдикції і
Конституційного Суду. Система судів загальної юрисдикції будується на
принципах територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у
системі судів загальної юрисдикції являється Верховний Суд України.
Вищими судовими органами спеціалізованих судів являються відповідні вищі
суди.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у
державі. Судові рішення постановляються судами від імені України й
обов’язкові до виконання на усій території України.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією
громадянин України не молодше 25 років, що має вищу юридичну освіту і
стаж роботи в галузі права не менше 3 років, що мешкає в Україні не
менше 10 років і володіє державною мовою. Судді обираються Верховної
Радою безстроково.

Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підпорядковуються тільки
закону. Незалежність і недоторканність судів гарантується Конституцією і
законами України. Держава також забезпечує фінансування і належні умови
для функціонування судів і діяльності суддів.

Нагляд за дотриманням законів, виконанням судових рішень, а також
підтримка державного обвинувачення в суді здійснюється прокуратурою
України.

Місцеве самоврядування

Місцеве самоврядування являється правом територіальної громади (общини)
самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції і
законів України.

Органами місцевого самоврядування в містах, селищах і селах є відповідно
міські, селищні і сільські Ради. Органами місцевого самоврядування, що
представляють загальні інтереси територіальних громад, є районні й
обласні Ради.

До складу міської, селищної, сільської Ради входять депутати, що
обираються жителями міста, селища, села на основі загального, рівного,
прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на 4 роки.
Територіальні громади обирають також відповідно міського, селищного і
сільського голову (голови), що очолює виконавчий орган Ради і головує на
його зборах.

Голови районної й обласної Ради обираються відповідною Радою й очолюють
його виконавчий орган.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених
законом, приймають рішення, що є обов’язковими до виконання на
відповідній території. У випадку невідповідності цих рішень Конституції
і законам України вони можуть бути припинені у встановленому законом
порядку з одночасним звертанням у суд.

Законодавчі основи регіонального керування в Україні відповідають
міжнародним правовим нормам, оскільки Україна приєдналася до
Європейської хартії про місцеве самоврядування.

3. Місце і роль держави у здійсненні державної влади

Суб’єктом здійснення державної влади є держава. Вона займає одне з
провідних місць у політичній системі. Це зумовлено тим, що лише держава:

а) володіє суверенною владою, тому що вона є уособленням суверенітету
народу і суверенітету нації і є результатом реалізованого права на
самовизначення;

б) виступає офіційним представником (через представницький вищий
законодавчий орган влади) усього народу;

в) забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших осіб, що
перебувають на її території;

г) здатна задовольняти загальнолюдські потреби, виконувати соціальну та
інші функції;

д) має спеціальний апарат, що забезпечує виконання державних функцій;

ж) може встановлювати правила поведінки, тобто формально-обов’язкові для
всіх правові норми, за допомогою яких регулювати суспільні відносини.

Державі як суб’єкту політичної системи властиві такі ознаки:

а) наявність території, тобто частини земної кулі, що відокремлена
кордонами, на яку поширюється повновладдя держави і де проживає
населення цієї держави;

б) суверенітет;

в) державна влада;

г) державний апарат як система державних органів, за допомогою яких
здійснюються функції держави;

д) здатність видавати загальнообов’язкові юридичні норми.

Виходячи з ознак держави як суб’єкта політичної системи суспільства
необхідно зупинитися на головних, загальновизнаних формах взаємодії
держави з іншими суб’єктами політичної системи. Держава за допомогою
таких методів здійснення влади, як примус і переконання, керує і
спрямовує діяльність інших суб’єктів політичної системи у обсязі і мірі,
необхідних для виконання загальнонародних завдань. Досягається це шляхом
визначення і закріплення законами, що приймаються вищими органами
держави, прав і обов’язків інших суб’єктів політичної системи, всіляким
сприянням з боку держави розвитку демократичних суспільних відносин,
забезпечення обов’язкового дотримання всіма учасниками суспільних
відносин вимог закону, інших правових актів. Держава здійснює облік і
контроль за діяльністю громадських організацій, трудових колективів,
передбачає відповідальність осіб за порушення законодавства.

До того ж, держава, особливо демократична правова, здійснюючи політичні
функції, надає можливість і заохочує об’єднання громадян, трудові
колективи і окремих громадян приймати участь у справах держави,
вирішувати найважливіші проблеми. Враховуючи викладене, треба визнати,
що держава є своєрідним центром тяжіння всіх політичних сил і
організацій, що є виразниками їх інтересів.

Розглядаючи місце і роль держави у політичній системі, слід зупинитися
на проблемі співвідношення держави з громадянським суспільством.
Визначальними при співвідношенні держави і громадянського суспільства у
більшості країн світу є такі засади: а) держава сприяє створенню
громадянського суспільства і підпорядковує свою діяльність його
служінню; б) вона забезпечує рівні для всіх можливості у сферах
життєдіяльності людей, базуючись на принципі соціальної справедливості;
в) чітко окреслює межі свого втручання у справи людини і суспільства.
Регулювання суспільних відносин здійснюється за допомогою права, яке
диференціюється на публічне і приватне, а виявлення влади обмежене її
поділом на виконавчу і судову.

І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення.
потреб та інтересів людини. Людина у співвідношенні з громадянським
суспільством і державою виступає як особистість й громадянин. Ці два її
соціально-політичні статуси повинні повною мірою забезпечувати розвиток
індивіда. Для цього кожна правова демократична держава зобов’язана
інтенсивно використовувати такий інститут, як народовладдя, і
дотримуватись принципу суверенітету народу. Разом з тим сама людина не
повинна бути пасивним спостерігачем політичного життя, як це було за
радянських часів, коли у теорії політичної системи її суб’єктами
вважались виключно відповідні інституції (держава, громадські
об’єднання, трудові колективи).

Щодо співвідношення держави і влади, слід зауважити, що найбільш
важливими складовими всякої влади, що має соціальний характер, є
суверенність, воля і сила, якими відрізняються суб’єкти влади.
Суверенність означає певну самостійність, незалежність даної влади від
будь-якої іншої. Воля як складова влади означає здатність до вибору
відповідного рішення і концентрації зусиль для його реалізації
легітимними методами. Сила означає наявність реальної можливості
забезпечення фактичного здійснення прийнятого рішення.

Суб’єктом і об’єктом владовідносин є люди. Тому людина і влада
співвідносяться по-різному. Так, влада особи у громадянському
суспільстві грунтується на власності, якою особа може безпосередньо
володіти, користуватись і розпоряджатись. Громадянське суспільство
обумовлює виникнення держави якраз для того, щоб економічну владу
власника забезпечити політичне. Держава повинна увібрати у себе всі
позитивні риси громадянського суспільства: захист приватного інтересу,
свободу особистості, її економічну самостійність і самодіяльність.

Влада громадянина у державі ґрунтується на політичних правах і свободах,
які вважаються природними і невідчуженими. Найважливіша проблема полягає
у тому, щоб зробити норми щодо цих прав і свобод максимально
конкретними, а також забезпечити їх ефективним механізмом реалізації.

Однією з найбільш фундаментальних проблем правової та політичної науки є
проблема суверенітету. Його витоки сягають глибини століть. На думку
більшості учених, суверенітет є однією з ознак, притаманних тільки
державі, інші говорять про суверенітет, притаманний усім суб’єктам
політичної системи. Отже, під державним суверенітетом розуміють
політико-правову властивість державної влади, яка відображується у
верховенстві її у межах території країни і незалежності у зовнішніх
відносинах. Основні ознаки суверенітету зазначені у Декларації про
державний суверенітет України:

а) верховенство;

б) самостійність;

в) повнота;

г) неподільність влади у межах території країни;

д) незалежність;

ж) рівноправність влади у зовнішніх відносинах.

Висновки

Державний лад являє собою організацію (будівництво) і діяльність
держави. Оскільки держава сама є організацією, зокрема політичною
організацією суспільства, то державний лад іноді визначається й може
визначатись як будівництво держави (державне будівництво) або її устрій
та діяльність.

Державний лад України, як і будь-якої іншої держави, являє собою
передбачену й гарантовану Конституцією організацію (будівництво) держави
і її діяльність. За своїм змістом та формами він є багатогранним явищем,
яке охоплює структурні (організаційні) й функціональні основи держави,
насамперед політичну, економічну, соціальну, культурну та інші основи.

Нинішній державний лад України має чимало особливостей.

По-перше, Українська держава і державний лад України мають у багатьох
відношеннях перехідний і змішаний характер, перебувають у стадії
становлення.

По-друге, державний лад України утверджує в Україні національну державу.

По-третє, як свідчить процес державотворення в Україні в останні роки,
Українська держава утверджується як європейська держава, якій притаманні
істотні риси більшості європейських держав та держав світу.
Підтвердженням тому є Конституція України 1996 р.

По-четверте, Україна з моменту проголошення своєї незалежності виступає
як важливий міжнародний фактор, який впливає на інші держави і
міжнародні організації й зазнає відповідно значного впливу з їх боку.

Список використаної літератури

Конституція України. — К., 1998.

Загальна теорія держави і права. — К., 1998.

Основи держави і права. — К., 1997.

Рябов С. Політологічна теорія держави. — К., 1996.

Ткаченко В. Україна на межі цивілізації. — К., 1995

PAGE

PAGE 9

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *