Течії сучасного мовознавства

12

Реферат на тему

Течії сучасного мовознавства

(крім когнітивної лінгвістики)

ПЛАН

1. Функціональна лінгвістика

2. Лінгвістика тексту

3. Комунікативна лінгвістика

Використана література

1. Функціональна лінгвістика

Поряд із когнітивною лінгвістикою в сучасному мовознавстві продовжують
розвиватися інші напрями, що виникли ще до появи когнітивної парадигми.
Серед них — функціональна лінгвістика.

Функціональна лінгвістика, або функціоналізм, — сукупність шкіл і
напрямів, які характеризуються переважною увагою до вивчення
функціонування мови як засобу спілкування.

Виникнення функціональної лінгвістики датують червнем 1976 p., коли було
створено Міжнародне товариство функціональної лінгвістики у Франції,
куди ввійшли такі вчені, як А. Мартіне, М. Мамудян, Ж. Мунен, Е.
Бюйсанс, Дж. Харві та ін. Функціоналізм сформувався як альтернатива
дескриптивізму Л. Блумфільда і глосематиці Л. Єльмслева. Великий вплив
на появу цього напряму мав осередок Празької функціональної лінгвістики.

Основний принцип функціональної лінгвістики — розуміння мови як
цілеспрямованої системи засобів вираження (цільове призначення мови),
який уперше був проголошений у «Тезах Празького лінгвістичного осередку»
в 1929 р. Функціональний підхід передбачає аналіз функціональної природи
мовних одиниць та й мови загалом, за якого акцентується на призначенні
мовної одиниці. Саме цим названий підхід різниться від інших, наприклад,
формального.

За останні два-три десятиріччя з’явилося чимало функціональних описів
багатьох мов на всіх їхніх рівнях, у тому числі і в Україні: Grammaire
fonctionnelle du Francais, ed. Par A. Martinet (P., 1973); Dik S. С
Functional grammar (Amst., 1979); Бондарко А. В. Функциональная
грамматика (Л., 1984); Слюсарева Н. А. Проблемы функционального
синтаксиса современного английского языка (М., 1981); Загнітко А. П.
Основи функціональної морфології (К., 1991); Вихованець І. Р. Нариси з
функціонального синтаксису (К., 1992); Вацевич Ф. С, Космеда Т. А.
Очерки по функциональной лексикологии (Львів, 1997) та ін.

У функціональній граматиці об’єктом дослідження є функції морфологічних
і синтаксичних, рідше лексичних, одиниць. Таке дослідження може
проводитися у двох напрямках — від функцій до засобів їх реалізації і
від засобів до їх функцій. Перший підхід є основним, бо практично людина
під час комунікації відшукує, як саме виразити певну думку, та й у
навчанні іноземної мови головним є питання, яким чином нею можна
передати певний зміст. Проте й другий підхід має вагоме значення,
особливо коли застосовується сукупно з першим. Двосторонній підхід у
функціональній лінгвістиці виправданий тим, що певна функція може
реалізуватися різними мовними засобами, а один і той самий засіб може
виконувати різні функції.

Помітним набутком функціональної лінгвістики є введена в науковий обіг
О. В. Бондарком теорія функціонально-семантичного поля як системи
різнорівневих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, синтаксичних),
здатних виконувати одну спільну функцію, що ґрунтується на спільності
категоріального змісту (аспектуальність, модальність, стан,
персональність, посесивність, міра, локативність, темпоральність тощо).
Так, наприклад, модальність може виражатися синтаксично, морфологічно і
лексично.

Функціонально-семантичне поле має центр і периферію. Центром є одиниця,
яка найбільшою мірою спеціалізується на вираженні певної семантичної
категорії. Є моноцентричні і поліцентричні поля. Моноцентричні поля
ґрунтуються на граматичній категорії (поля аспектуальності,
темпоральності, модальності, персональності), а поліцентричні поля — на
сукупності різних мовних засобів, які не створюють єдиної гомогенної
системи форм, вони є слабоцентровані (поля локальності, посесивності,
якості, кількості, суб’єктності, причини, умови та ін.).

Функціонально-семантичні поля різних мов, в основі яких лежить одна й та
сама семантична категорія, можуть мати неоднакову структуру. Так, у
слов’янських мовах центром поля аспектуальності є категорія виду, а в
німецькій мові, де виду немає, центральну роль відіграють різні
лексико-граматичні засоби вираження граничності. Різноструктурними є в
германських і слов’янських мовах поля означеності/неозначеності. Якщо в
германських мовах їх центром є граматична категорія
означеності/неозначеності, то у слов’янських мовах, за винятком
болгарської та македонської, головними її репрезентантами є лексичні та
синтаксичні засоби. Бондарко вважає, що дослідження
функціонально-семантичних полів різних мов є одним із найважливіших
завдань функціональної лінгвістики.

Останнім часом функціональна лінгвістика використовує деякі ідеї
когнітивної лінгвістики. Так, зокрема, Бондарко став досліджувати
концептуальну структуру польових моделей та співвідношення універсальних
й ідіоетнічних явищ у функціонально-семантичних полях.

2. Лінгвістика тексту

Особливого розвитку в останні десятиліття набула лінгвістика тексту.

Лінгвістика тексту — галузь мовознавчих досліджень, об’єктом яких є
правила побудови зв’язного тексту та його змістові категорії.

Якщо в 60-ті роки XX ст., коли було започатковано лінгвістичне вивчення
текстів, досліджували структуру і граматику тексту та засоби когезії
(зв’язності) в тексті (повтори, синоніми, тематичні групи лексики,
дейктичні й анафоричні слова, сполучники, вставні слова, порядок слів,
співвідношення часових форм дієслова тощо), то нині текст аналізують як
складну комунікативну структуру, враховуючи особистість автора з його
психологічними, ментальними, соціальними, культурними, етнічними та
іншими властивостями, адресата (читача) з його рівнем сприймання і
ситуацію (хронотоп, тобто художній простір і час). Інформація
диференціюється на фактуальну, концептуальну (авторське розуміння) та
підтекстову. Під час аналізу тексту враховується принцип
конгеніальності, тобто гармонізації творчих можливостей автора і читача,
при цьому звертається увага на пресупозицію — фонові знання, якими
послуговується автор при творенні тексту, а читач при його сприйнятті.
Сприймання тексту розглядається як проникнення у свідомість автора, його
концептуальну систему. Як і в когнітивній лінгвістиці, в лінгвістиці
тексту широко використовують антропоцентричний підхід і дані інших наук
— когнітології, герменевтики, літературознавства, філософії, психології,
соціології, етнології, а також таких стикових дисциплін, як
психолінгвістика, етнолінгвістика, соціолінгвістика.

Під впливом когнітивної лінгвістики текст стали розглядати як форму
репрезентації знань у мові, як концептуальне модельне відображення
дійсності, як модифікат сфери свідомості автора, його художніх,
естетичних, етичних, наукових, аксіологічних, прагматичних поглядів та
уподобань та як моделі впливу на свідомість, інтелект, погляди і
поведінку читачів [Селіванова 1999: 112; Радзієвська 1998; Корольова
2003].

З лінгвістикою тексту пов’язане вчення про дискурс (від фр. discours
«мовлення») — текст у сукупності прагматичних, соціокультурних,
психологічних та інших чинників; мовлення як цілеспрямована соціальна
дія, як механізм, що бере участь у когнітивних процесах. Образно кажучи,
дискурс — це текст, занурений у життя. До дискурсу належать не тільки
власне мовні засоби, а й міміка, жести, за допомогою яких виражається
референція, емоційно-оцінний вплив на співрозмовника. Дискурс вивчається
разом із відповідними «формами життя»: репортаж, інтерв’ю, судове
засідання, інструктаж, товариська бесіда, офіційний прийом тощо. Тому
його можна моделювати у формі фреймів (типових ситуацій) або сценаріїв
(ситуацій у розвитку). Всебічне вивчення дискурсу передбачає звернення
до психологічних, етнографічних і соціокультурних стратегій породження й
розуміння мовлення в певних умовах [Лингвистический энциклопедический
словарь 1990: 137].

До початку 80-х років XX ст. термін дискурс уживався як синонімічний
терміну текст. Нині ці терміни стали диференціювати: під текстом
розуміють об’єднану смисловим зв’язком послідовність знакових одиниць,
основними властивостями якої є зв’язність і цілісність, а під дискурсом
— різні види актуалізації тексту, розглянуті з погляду ментальних
процесів і у зв’язку з екстралінгвальними чинниками.

Отже, «дискурс існує перш за все і головним чином у текстах, але таких,
за якими стоїть особлива граматика, особливий лексикон, особливі правила
слововживання і синтаксису, особлива семантика, — в кінцевому підсумку —
особливий світ. У світі будь-якого дискурсу діють свої правила
синонімічних замін, свої правила істинності, свій етикет. Кожен дискурс
— це один із можливих світів» [Степанов 1999: 44—45].

3. Комунікативна лінгвістика

Лінгвістика тексту і дискурс безпосередньо пов’язані з комунікативною
лінгвістикою.

Комунікативна лінгвістика — напрям сучасного мовознавства, який вивчає
мовне спілкування, що складається з таких компонентів, як мовець,
адресат, повідомлення, контекст, специфіка контакту та код (засоби)
повідомлення.

Умовою успішної комунікації є бажання її учасників спілкуватися
(налаштованість на співпрацю); за відсутності такої кооперації виникає
конфліктна комунікативна поведінка. На думку американського логіка Г.
Грайса, успішна комунікація можлива за умови дотримання чотирьох
максимів: інформативності (висловлення повинно бути змістовним),
істинності (говорити тільки правду), релевантності (говорити тільки те,
що стосується справи), ясності, чіткості (говорити коротко і зрозуміло).

Важливим чинником у спілкуванні є дотримання мовленнєвого етикету —
прийнятої певним суспільством системи стійких норм спілкування для
встановлення мовленнєвого контакту співбесідників, підтримки спілкування
відповідно до їхніх соціальних ролей чи рольових позицій. У кожному
мовному суспільстві виробилися певні стереотипи мовленнєвої поведінки:
звертання на ти чи Ви, звертання по імені чи інакше, специфічні форми
спілкування між старшими і молодшими, а також форми привітання,
прощання, знайомства, вибачення, вираження вдячності, поздоровлення,
побажання, прохання, запрошення, поради, згоди, відмови, схвалення,
співчуття тощо.

Мовленнєвий етикет характеризується яскравою національною специфікою,
пов’язаною з неповторною мовленнєвою поведінкою, звичаями, ритуалами,
невербальною комунікацією представників певного етносу. Йому притаманна
фразеологізована система формул (укр. Ласкаво просимо], рос. Добро
пожаловать!, болг. Добре дошли, англ. You are welcome], укр. Скільки
літ, скільки зимі, Хай щастить], 3 води і роси], Красно дякую], рос. С
легким паром] та ін.).

Розуміючи важливість мовленнєвого етикету для комунікації, вчені
багатьох країн, у тому числі України, звернулися до його всебічного
вивчення. Відомими є такі праці: Костомаров В. Г. Русский речевой этикет
(Рус. яз. за рубежом. — 1967. — № 1); Формановская Н. И. Русский речевой
этикет (М., 1983); її ж Русский речевой этикет: лингвистические и
методологические аспекты (М., 1987); її ж Речевой этикет и культура
общения (М., 1989); Гольдин В. Е. Речь и этикет (М., 1983); Фабіан М. П.
Етикетна лексика в українській, англійській та угорській мовах (Ужгород,
1998); Радевич-Винницький Я. К. Етикет і культура спілкування (Львів,
2001).

Значне місце в комунікативній лінгвістиці належить теорії мовленнєвих
актів, тобто цілеспрямованих мовленнєвих дій, здійснюваних відповідно до
прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки. Основними ознаками
мовленнєвого акту є намір (інтенціональність), цілеспрямованість і
конвенціональність (дотримання прийнятих у соціумі норм мовленнєвої
поведінки).

Теорія мовленнєвих актів сформувалася в лінгвістичній філософії під
впливом ідей В. Вітгенштейна про бага-тоаспектність
(поліфункціональність) мови і її нерозривність з формами життя:
взаємодія мови і життя оформляється у вигляді регламентованих суспільних
«мовних ігор». Основи теорії мовленнєвих актів закладені англійським
філософом Дж. Остіном (1911—1960).

Популярним є вчення Остіна про три рівні мовленнєвого акту: іллокуція
(відношення мовлення до мети, мотивів і умов здійснення комунікації),
перлокуція (вплив на свідомість та поведінку адресата, виникнення нової
ситуації), локуція (використання мовних засобів для досягнення мети).
Остін визначав як іллокуцію наказ, інформування, попередження, а як
перлокуцію — переконання, досягнення мети, реакцію подиву, страху,
обман. Так, наприклад, речення Я зайду до Вас може мати різну іллокуцію
(повідомлення, обіцянка, погроза тощо). На цьому ґрунті виникло вчення
про непрямі мовні акти. Наприклад: Я хотів би побути сам (прохання до
присутніх вийти); У кімнаті душно (прохання відчинити вікно) тощо.

У мовленнєвих актах беруть участь мовець і адресат. Вони повинні мати
якусь кількість спільних мовленнєвих навиків (мовленнєву компетенцію),
знань та уявлень про світ. Крім цього, до мовленнєвих актів належать
обставини мовлення — той фрагмент дійсності, якого стосується його
зміст. Здійснити мовленнєвий акт означає вимовити членороздільні звуки
певної мови, побудувати висловлення зі слів за граматичними правилами,
надати вислову смисл і референцію (локуцію), цілеспрямованість
(іллокуцію), викликати бажані наслідки (перлокуцію), тобто вплинути на
свідомість або поведінку адресата, створити нову ситуацію.

З комунікативною лінгвістикою тісно пов’язана прагматика, яка вивчає
комплекс проблем, що стосуються мовця, адресата, їхньої взаємодії в
комунікації, а також ситуації спілкування. Інтенсивний розвиток
прагматики, який припадає на другу половину XX ст., пов’язаний з
розвитком теорії мовленнєвих актів Дж. Остіна, Дж. Серля, 3. Вендлера.
З’явилось чимало наукових праць, присвячених явним і прихованим цілям
висловлювання, мовленнєвій тактиці, принципам співробітництва, ставленню
мовця до висловлюваного, інтерпретації мовлення, впливу висловлення на
адресата, на його зміни емоційного стану, поглядів, оцінок, на його
вчинки, впливу мовленнєвої ситуації на тематику і форми комунікації та
ін. [Leech G. N. 1983; Levinson St. 1983; Степанов 1981; Булыгина 1981].

Прагматика вивчає мовлення в межах загальної теорії людської діяльності.
На цьому ґрунті виникло вчення про перформативи (від лат. performo
«дію»), під якими розуміють висловлення, рівнозначні дії, вчинку.
Наприклад: Я оголошую війну; Я клянусь; Я заповідаю; Я прошу вибачення;
Я наказую усунути недоліки; Верховна Рада Української РСР, виражаючи
волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство,
виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи
національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний,
економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи
необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити
суверенітет і самоврядування народу країни, проголошує державний
суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і
неподільність влади Республіки в межах їі території і рівноправність у
зовнішніх зносинах (З «Декларації про державний суверенітет України»,
прийнятої Верховною Радою 16 липня 1990 р.). Тут дія виражається самим
мовленнєвим актом (так, присяга неможлива без проголошення тексту;
проголошуючи перформатив, мовець не описує й не називає дію, а здійснює
її). Саме тому перформативне може отримати істиннісну оцінку. Поняття
перформатива введено Дж. Остіном. У його концепції це поняття було
пізніше зближене з поняттям іллокутивної сили, тобто комунікативної
спрямованості висловлення.

Отже, прагматика охопила багато проблем, які раніше вивчалися в риториці
та стилістиці, комунікативному синтаксисі, теорії мовленнєвої
діяльності, теорії комунікації й функціональних стилів,
соціолінгвістиці, теорії дискурсу та ін.

З проблемою комунікації пов’язана низка нових тем, що привернули увагу
дослідників в останні роки. Серед них можна назвати такі: лінгвістика
брехні (особливо популярна в Німеччині), особистість комуніканта
(досліджується типологія мовних особистостей, де виділяють, з одного
боку, поняттєво-логічний тип, асоціативний тип і тип «хамелеон», який
здатний набувати ознак як першого, так і другого типів, а з іншого боку
— авторитарний і демократичний типи, а також такі мовні типи, як типовий
учитель, типовий професор, типовий лікар, типовий дипломат, типовий
студент, типовий телеведучий, типовий українець, грузин, італієць тощо).

Предметом сучасної лінгвістики стали й перешкоди ефективності
спілкування, так званий комунікативний шум, комунікативні збої, тобто
різноманітні помилки, надто велика метафоричність, неточність вираження
думки, паузи, алогізми, непослідовність, обман, незнання особливостей,
головно мовної компетентності адресата, розбіжність обсягу внутрішнього
словника в комунікантів, розбіжність їхніх концептуальних систем, різні
психічні особливості комунікантів (емоційність, характер, темперамент,
спосіб мислення), розбіжність їхніх стратегій мовленнєвої тактики,
поведінки, нарешті, зовнішні перешкоди (див.: [Городецкий, Кобозева,
Сабурова 1985; Бацевич 2000; Бацевич 2003; Почепцов 1999]).

Пошуки нових теорій, здатних повніше і точніше описати мову, тривають і
нині. Робляться спроби створення цілісної інтегральної концепції мови.
Такою теорією, дехто вважає, стане синергетична парадигма мови, в основі
якої лежить філософська концепція синергетики [Базылев 1998: 46].
Синергетика — сучасна філософська теорія самоорганізації, новий
світогляд, що пов’язується з дослідженням феноменів самоорганізації,
нелінійності, глобальної еволюції, з вивченням процесів становлення
«порядку через хаос». На думку В. М. Базилєва, синергетика стає джерелом
нового — еволюційного і холістичного бачення світу. З огляду на це він
уважає, що проблема синергетики мови і мовлення стане однією з
центральних проблем мовознавства XXI ст.

Стає очевидним, що мовотворчі тенденції буквально пронизують
інтелектуальну творчість, в основі якої — виявлення і використання
функціонування мовної системи, когнітивних можливостей мовного
моделювання реальності.

Використана література

1. Паршин П. Б. Теоретические перевороты и методологический мятеж в
лингвистике XX века // Вопр. языкознания. — 1996. — № 2.

2. Бацевич Ф. С. Нариси з комунікативної лінгвістики. — Львів, 2003.

3. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. — К., 1999.

4. Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації. — К., 1998.

5. Новое в зарубежной лингвистике. Лингвистическая прагматика. — М.,
1985. — Вып. 16.

6. Новое в зарубежной лингвистике. Когнитивные аспекты языка. — М.,
1988. — Вып. 23.

7. Кубрякова Е. С, Демьянков В. В., Панкрац Ю. Г., Лузина Л. Г. Краткий
словарь когнитивных терминов. — М., 1996.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *