Мова і культура. Соціолінгвістика. Інтерлінгвістика

2

Реферат на тему

Мова і культура. Соціолінгвістика. Інтерлінгвістика.

ПЛАН

1. Мова і культура.

2. Соціолінгвістика, її предмет, завдання і проблеми

3. Інтерлінгвістика

4. Використана література.

1. Мова і культура

Складним є питання впливу мови на культуру. Е. Сепір зазначав: «Не можу
я визнати і справжньої причинної залежності між культурою і мовою.
Культуру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є
те, як думають. Важко визначити, яких особливих причинних залежностей
між відібраним інвентарем досвіду (культура як ціннісний вибір
суспільства) і тим особливим прийомом, за допомогою якого суспільство
виражає різний свій досвід, можна очікувати […]. Зрозуміло, що зміст
мови нерозривно пов’язаний з культурою […]. Мова у своїй лексиці
більш-менш точно відображає культуру, якої не обслуговує; цілком
справедливим є і те, що історія мови й історія культури розвиваються
паралельно» [Сепир 1934: 171—172]. Отже, впевнено можна стверджувати
лише те, що культура визначає план змісту знакової системи мови. У
семантиці мови відображаються загальні, універсальні компоненти
загальнолюдської культури і своєрідність культури конкретного народу.

Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури, зводяться:

1) до відмінностей у лексиці й фразеології. У кожній мові наявна
безеквівалентна лексика, до якої належать слова, що позначають
специфічні явища культури і не мають однослівного перекладу на іншу
мову. При перекладі вони передаються описово або запозичуються.
Запозичені безеквівалентні слова називають екзотизмами. Так, слова
стерлінг, біг-бен, шилінг, крикет пов’язані з англійською матеріальною і
духовною культурою, конклав, сентимо, спагеті, тарантела — з
італійською, песо, конквістадор, тореадор, корида, болеро — з
іспанською, ковбой, рейнджерси, авеню, барбі — з американською, сарафан,
щі, боярин, балалайка, ямщик — з російською, кишлак, арик, дехканин,
кобуз, домбра — з середньоазіатською, сакура, гейша, ікебана, саке,
кімоно — з японською і т. д. До української безеквівален-тної лексики
відносять такі слова, як чумак, гривня, ушник, галушки, вареники, борщ,
бандура, кобзар, коломийка, гопак, вечорниці, тризуб. Як правило,
безеквіва-лентна лексика в кожній мові становить не більше 6— 7% від
загальної кількості активно вживаних слів, а фразеологія майже вся
ідіоматична;

2) до відмінностей у лексичних фонах слів з тотожним денотативним
значенням. Такі слова можуть мати різні конотації (емоційні й оцінні
відтінки), а також різні асоціативні зв’язки. Зрідка ці відмінності
зумовлені відмінностями і в самих реаліях, як, наприклад, укр. хата і
рос. изба (різна форма, оздоблення тощо), укр. призьба і рос. завалинка,
укр. личаки і рос. лапти. Часто спостерігається розбіжність у
символічних значеннях. Так, зокрема, укр. лебідь і рос. лебедь
символізують дівчину, однак укр. лебідь символізує ще жінку, молодицю, а
інколи й батька; укр. зозуля і рос. кукушка — це вісниця, провидиця,
однак укр. зозуля — ще символ безпритульності, самітності, а також
дружини, сестри, матері; укр. калина — символ краси, здоров’я, дівчини,
дівоцтва, любові, України, рос. калина символізує розлуку і невдале
заміжжя.

Найбільші розбіжності слова-відповідники в різних мовах мають у
семантичних асоціаціях, при цьому специфічні семантичні асоціації
властиві не тільки лексиці, у значенні якої наявний
національно-культурний компонент, а й звичайним нейтральним
загальновживаним словам на означення речей і понять, поширених у всіх
культурах. Як показав проведений психолінгвістичний експеримент з трьома
групами реципієнтів — українцями, росіянами, туркменами, такі слова, як
хозяин, отец, мать, бабушка, дедушка, свадьба, молоко дали різні
асоціації. Так, слово хозяин у росіян викликало асоціації человек,
мужчина, владелец, сад, деревня, город, в українців — муж, владелец,
предприниматель, хозяйство, дом, слуга, пьеса Карпенко-Карого, у
туркменів — огромный человек с бородой, большой человек с бородой и
усами, солидный мужчина в халате, официант. Слово свадьба у
студентів-туркменів асоціюється, на відміну від українців і росіян, не
тільки з веселістю, а й з утратою, із змаганням. Слово молоко викликає в
них більш захоплюючі асоціації (белое счастье); у словах отец, мать,
бабушка, дедушка яскраво відчутний «компонент поваги» (бабушка — голова,
серебро, уважение; отец — золото, гора, главарь, уважение). Навіть таке,
здавалося б, нейтральне в цьому плані слово солнце отримало різний емо-

ційно-оцінний ореол. У туркменів воно пов’язується з неприємними
асоціаціями (жара, жарко, скрыться, комната, парк), тоді як в українців
і росіян у нього позитивна, навіть висока оцінка (золотое, радость,
кайф, глаза, мама).

Психолінгвістичний експеримент з українцями, росіянами й американцями
виявив, що навіть слова на позначення частин тіла людини викликали в
кожній групі специфічні асоціації. Українці й росіяни, як правило,
наводили слова, що вказували на розмір, форму, колір, естетичну оцінку,
тоді як американці, крім зорових, наводили дотикові реакції. Пор.:
найчастотніші реакції до слів таз і ніготь (відповідно рос. таз, ноготь,
англ. pelvis, nail): укр. таз — великий, круглий, широкий, вузький,
коло, фундамент; рос. таз — широкий, маленький, большой, ноги, штаны;
амер. pelvis — крім подібних до наведених, firm «пружний», handfull
«такий, що приємно доторкнутися»; укр. ніготь — гострий, довгий,
круглий, червоний, блискучий, красивий; рос. ноготь — длинный, острый,
крашеный, красивый, овальный, гладкий, лакированный; американці, крім
цього, навели ще cracked «зламаний», fragile «крихкий». Особливо
національна специфіка асоціювання виявилася в реакціях-порівняннях: укр.
очі — як волошки, терен, вишні, озера, сонце, небо; рос. глаза — как
бусы, искры, звезды, небо, шары, как у совы; амер. eyes — like pools
«ковбані», coins «монети», marble balls «мармурові кулі», ocean «океан».
Як бачимо, саме національні асоціації зумовлюють входження тих чи інших
слів до специфічних для кожної мови порівняльних зворотів (див. ще укр.
стрункий, як тополя, рос. стройный, как береза).

Семантичний ореол слова не фіксується в лексикографічних працях, однак
він значною мірою зумовлює реальне функціонування слова в певному
соціумі. Цей ореол зумовлений всією історією слова, його етно-соціальним
і етнокультурним контекстом. Як зазначає Л. Мкртчян, «слово тисячами
невидимих ниток пов’язане з літературними й культурними традиціями мови
оригіналу. Слово живе в контексті даного речення, абзацу, твору, в
контексті всієї творчості даного автора і ширше — в контексті всієї
літератури, а, можливо, й даної цивілізації» [Мкртчян 1976: 4].

Наведені факти свідчать про те, що ґрунтовне оволодіння мовою неможливе
без засвоєння культури народу — носія мови;

3) до типологічних особливостей літературних мов. Культурою зумовлена
форма літературної мови, її зв’язок з народно-розмовною мовою. Очевидним
є вплив культури на стилістичну диференціацію мовних засобів (історія
писемності, літератури, школи, народного світогляду, різних суспільних
ідеологічних течій тощо). Цей вплив не так помітний, як у лексичній
системі, він прихований, але має значно глибший характер. Наприклад,
досить виразною є відмінність української та російської мов у
стилістичній маркованості спільних за походженням слів. Оскільки на
російську літературну мову значний вплив мала старослов’янська мова, а
українська літературна мова сформувалася на народній основі, то
відповідно в російській мові словами високого стилю є старослов’янізми,
а в українській — одне із синонімічних народних слів. Старослов’янізми,
яких в українській мові дуже мало, часто використовуються як засіб
комічного, насмішки тощо;

4) до своєрідності самого процесу спілкування в різних культурах. Мовний
етикет, тобто мовна поведінка в певних ситуаціях, у різних культурах
різна. Йдеться про правила мовного спілкування дітей з батьками,
чоловіка з дружиною, господаря і гостя тощо. Так, англійським і
американським мовними етикетами передбачається, що в магазині чи
будь-якій іншій установі першим вітається господар, а в нас — навпаки.
Оголошуючи по радіо про прибуття чи відправлення поїзда, літака тощо,
диктор у кінці оголошення дякує, що зовсім не властиве, наприклад,
слов’янській культурі. Різними є моделі мовленнєвої поведінки гостя і
господаря в північноамериканських індіанців і китайців. У корейській і
японській мовах існують, зокрема, категорії поваги з особливими
граматичними, словотвірними та лексичними показниками. Навіть у таких
близькоспорідне-них мовах, як українська і російська, є відмінності у
мовному етикеті. Здавна, скажімо, в Україні діти звертались до батьків
тільки на Ви, а в третій особі, коли йшлося про батьків чи старших
поважаних людей, вживали форму множини (батько пішли, вони [мама]
казали).

Отже, вплив культури позначається на своєрідності лексико-фразеологічних
засобів, на особливостях нормативно-стилістичної системи та мовленнєвого
етикету. Дехто з мовознавців уважає, що діапазон впливу культури на мову
є значно ширшим. Так, зокрема,

М. А. Кондратов стверджує, що з культурним розвитком пов’язане
«багатство функцій мови і сфер її використання, взаємовідношення між
літературною мовою і діалектами, стилістичне розшарування мови,
наявність великої кількості абстрактних та інтернаціональних слів,
особливі структурні типи речень» [Кондратов 1974: 128].

Якщо вплив культури на мову є очевидним, то вплив мови на культуру не
піддається звичайному спостереженню. Ця проблема була порушена В. фон
Гумбольдтом, а за ним Е. Сепіром і Б. Уорфом. їхню гіпотезу лінгвальної
відносності остаточно ще ніхто не довів. Висловлювали й інші цікаві
думки, наприклад, про те, що певними типами культури зумовлені деякі
мовні структури. Однак це не теорії, а лише гіпотези.

Соціолінгвістика, її предмет, завдання і проблеми

Зв’язок мови і суспільства не одразу став предметом спеціального
наукового дослідження. Теорія про співвідношення мовних і соціальних
чинників ґрунтується на праці представників соціологічного напряму
французького мовознавства, особливо А. Мейє. Істотну роль у цьому плані
відіграли дослідження американських етнолінгвістів, які розвивали ідеї
Ф. Боаса і Е. Се-піра про зв’язок мовних і соціокультурних систем; праці
представників Празької лінгвістичної школи В. Ма-тезіуса, Б. Гавранка,
Й. Вахка, які довели зв’язок мови із соціальними процесами і соціальну
роль літературної мови; дослідження німецьких учених Лейпцизької
лінгвістичної школи Т. Фрінгса, які обґрунтували соціально-історичний
підхід до мови і необхідність включення соціального аспекту в
діалектологію, а також праці японської школи «мовного існування» з
проблем мовної ситуації. Слід згадати й роботу Поля Лафарга «Мова і
революція» (1894), у якій доведено, що відмінність соціальних різновидів
мови є наслідком суспільних суперечностей епохи французької буржуазної
революції. У Росії проблема взаємодії мови і суспільства була предметом
дослідження О. О. Шахматова, І. О. Бодуена де Куртене, М. Я. Марра, В.
М. Жир-мунського, Л. П. Якубинського, Є. Д. Поливанова та ін. евний
внесок у вивчення цього питання зробили українські вчені О. С.
Мельничук, В. М. Русанівський, Ю. О. Жлуктенко та ін. У 60-х роках XX
ст. до питання зв’язку мови і суспільства повертаються американські
мовознавці В. Лабов, Д. Хаймс, присвятивши свої дослідження вивченню
мовної ситуації в багатомовних країнах. Так сформувалася
соціолінгвістика.

Соціолінгвістика — наука, яка вивчає проблеми, пов’язані із соціальною
природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних
чинників на мову і роллю мови в житті суспільства.

Увесь комплекс соціолінгвістичних проблем у загальному вигляді можна
звести до таких питань: 1) як соціальний чинник впливає на
функціонування мов; 2) як він відображається в мовній структурі; 3) як
мови взаємодіють.

Традиційно в соціолінгвістиці виділяли три розділи: психолінгвістику,
етнолінгвістику й інтерлінгвістику. На сучасному етапі розвитку
мовознавства намітилась тенденція до виокремлення цих розділів у
самостійні науки.

Соціолінгвістика розглядає такі поняття, як мовна ситуація і мовна
політика.

Мовна ситуація — сукупність форм існування однієї мови або сукупність
мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні і функціональній
взаємодії в межах певних географічних регіонів або
адміністративно-політичних утворень.

Іншими словами, це взаємовідношення використовуваних на певній території
різних мов чи різних мовних варіантів. Мовна ситуація охоплює соціальні
умови функціонування мови, сферу і середовище вживання мови, форми її
існування.

Мовну ситуацію описують за кількісними, якісними й оцінними критеріями.

До кількісних критеріїв належать:

а) кількість мов у певній мовній ситуації;

б) кількість мовців, що говорять певною мовою;

в) кількість комунікативних сфер, які обслуговує кожна мова.

Якісними критеріями є:

а) характер мовних форм: різновиди однієї мови чи різні мови
(одномовність і багатомовність);

б) структурно-генетичні відношення між мовами (споріднені і
неспоріднені, морфологічний тип мови);

в) функціональна рівнозначність — нерівнозначність мов;

г) характер панівної мови (місцева чи іноземна).

Під оцінними критеріями розуміють внутрішню і зовнішню оцінку мов.
Внутрішня оцінка — це оцінка споконвічними носіями мови її
комунікативної придатності, естетичної престижності тощо, тобто ступінь
прихильності мовців до рідної мови. Зовнішня оцінка — це характеристика
названих параметрів мови носіями інших мов. На основі цих критеріїв
будується типологія мовних ситуацій.

Усі мовні ситуації поділяють на прості (одномов-ні) і складні
(багатомовні). Одномовні ситуації ще називають ендоглосними, а
багатомовні — екзо-глосними. У випадку ендоглосної ситуації мовець
залежно від середовища користується то літературною мовою, то говіркою,
а в разі екзоглосної — різними мовами.

Із екзоглосних ситуацій найпоширенішою є двомовність, або білінгвізм.
При білінгвізмі дві мови співіснують у межах одного колективу, який
користується двома мовами в різних комунікативних сферах залежно від
соціальної ситуації та інших параметрів комунікативного акту. Крім
двомовності, в сучасному світі непоодинокі випадки тримовності, рідше
трапляється чотиримовність і навіть п’ятимовність. Прикладом
чо-тиримовної ситуації є мовна ситуація в Індії: у межах штату тут
використовують місцеву офіційно визнану мову Індії і місцеву неофіційну
мову, між штатами — англійську, а у вищих верствах населення — ще
санскрит. Унікальною є виявлена в одному з поселень аборигенів Австралії
одинадцятимовна ситуація, причому вживані тут мови належать аж до п’яти
різних мовних сімей. Кожен мешканець цього поселення говорить
двома-трьома мовами, а багато — шістьма-сімома [Попова 1987: 191].

Залежно від того, як співвідносяться між собою функції окремих мов чи
варіантів мови, розрізняють збалансовані і незбалансовані мовні
ситуації. У разі збалансованої ситуації мови виконують однакові
суспільні функції, а в незбалансованих мовних ситуаціях суспільні
функції мов не збігаються. Збалансовані ситуації трапляються дуже рідко,
а можливо, їх зовсім не існує. Як приклад наводять мовну ситуацію в
Швейцарії, однак там справжньої збалансованості немає, бо ретороманською
мовою розмовляє лише один відсоток населення; в загальнодержавному
масштабі основні мови — німецька та французька, причому функції мов
по-різному розподіляються залежно від місцезнаходження кантону
(німецькомов-ної, франкомовної чи італійськомовної території Швейцарії).
Подібна ситуація спостерігається і в Бельгії. Хоч тут більшість
населення розмовляє фламандською (нідерландською) мовою, однак суспільні
функції значною мірою перебирає на себе французька мова через більшу
суспільну активність франкомовного населення. Юридична рівноправність
мов і реальний їх статус у багатомовній державі переважно не збігаються.
Рівноправними проголошені мови не тільки в Швейцарії, Бельгії, а й у
Канаді і колишньому СРСР. Насправді в Канаді перевагу має англійська
мова над французькою, а в СРСР під проголошеним конституцією гаслом
рівноправності мов за роки більшовицького панування зникло 93 мови
(див.: Коммунист. — 1988. — № 15. — С. 63).

Дві мови не можуть бути функціонально тотожними. Це суперечило б чинному
в мові законові економії мовних засобів. Через те двомовність, як
правило, не є тривалою, а лише перехідним етапом на одномов-ність, де
одна з мов усувається. Навіть на рівні індивідуального білінгвізму
спостерігається тенденція до диференційованого вибору мови залежно від
ситуації, теми тощо.

Різноманітність мовних ситуацій у світі нескінченна. Відомі ситуації, де
мовою міжетнічного спілкування є мова меншості (суахілі в Танзанії,
малайська мова в Індонезії), запозичена мова (латина у Західній Європі в
середні віки, арабська в Середній Азії в VIII—X ст.), мови колишніх
метрополій (англійська в Гамбії, Гані, Кенії, Нігерії, французька в
Заїрі, Конго, Малі, португальська в Анголі, Гвінеї-Бісау, Мозамбіку). У
деяких регіонах мовами міжетнічного спілкування є піджини:
піджин-інгліш, лінгва-франка, біч-ламар та інші гібридні мови, що
поширені на Далекому Сході, в Океанії, Західній Африці та Латинській
Америці.

Одним із конкретних випадків незбалансованого білінгвізму є диглосія.
Диглосія — це одночасне існування в суспільстві двох мов або двох форм
(варіантів) однієї мови з функціональним їх розподілом. Вибір мови
диктує комунікативна ситуація, і він не залежить від етно-мовної
належності мовців. На відміну від білінгвізму диглосія передбачає
свідому оцінку мовцями певної мови за шкалою «високий — низький».
Компонентами диглосії є різні мови (наприклад, французька і російська в
російських дворян XVIII ст.), різні варіанти однієї мови (літературна
мова і діалект), різні стилі мови (книжний і розмовний).

Вивчення мовної ситуації дуже важливе для вироблення правильної мовної
політики.

Мовна політика — свідомий і цілеспрямований вплив, який має на меті
сприяти ефективному функціонуванню мови в різних сферах Ті застосування;
сукупність ідеологічних принципів і практичних заходів щодо розв’язання
мовних проблем у соціумі, державі; сукупність політичних і
адміністративних заходів, спрямованих на надання мовному розвитку
бажаного спрямування.

Термін мовна політика має два значення:

1) мовна політика як сукупність заходів, спрямованих на певний мовний
розвиток (уведення нових або збереження старих мовних норм, уніфікація і
стандартизація літературних форм, реформи в галузі орфографії і
пунктуації тощо);

2) мовна політика як частина національної політики певної держави (зміна
чи збереження наявного функціонального розподілу мов у багатомовному
суспільстві). Щодо другого значення в мовознавстві і політології
вживають термін національно-мовна політика. Національно-мовна політика
спирається на певне теоретичне й ідеологічне обґрунтування, на вироблені
в суспільстві концепції з національного питання.

Держава впливає на мовну ситуацію через ідеологічні, законодавчі,
адміністративні, фінансово-економічні важелі. Вона визначає соціальний
статус і соціальні функції мов. Вплив мовної політики держав у всі епохи
зводився до нав’язування скореним народам мови завойовників, до
ігнорування прав на розвиток і функціонування мов національних меншин,
до орієнтації країн, які звільнилися від колоніальної залежності, на
мови колишніх метрополій. Не була винятком національно-мовна політика і
в радянській імперії, де поступово звужувалися суспільні функції всіх
національних мов унаслідок функціональної експансії російської мови.
Було навіть обґрунтовано теорію про перспективні й неперспективні мови.
До ерших відносили російську та ще декілька мов, до других — усі
молодописемні мови. Української мови в цій класифікації взагалі не
згадували. Адміністративно-репресивний державний апарат свідомо
спла-новував лінгвоцид і етноцид, незважаючи на те що конституція СРСР
проголошувала рівноправність народів та їх мов. Подібна ситуація була і
в Австро-Угорській імперії, де, всупереч проголошеній конституцією 1867
р. рівноправності, чехи, словаки, українці, серби, хорвати, словенці
зазнавали на собі політичної і мовної дискримінації. Як бачимо, змістом
національно-мовної політики є різноманітні заходи, які проводить уряд з
метою розвитку одних мов і стримування розвитку інших.

Отже, вплив суспільства на мову обмежується впливом на взаємовідношення
мов у багатомовній державі і впливом на нормативно-стилістичну систему
мови, термінологію, графіку й орфографію. Суспільство не може вплинути
на зміни структурних рівнів мови.

Інтерлінгвістика

Із соціолінгвістикою тісно пов’язана інтерлінгвістика.

Інтерлінгвістика — особлива лінгвістична дисципліна, яка вивчає
міжнародні мови як засіб комунікації в багатомовному світі.

Термін інтерлінгвістика ввів у 1911 р. Ж. Мейс-манс. До того часу
інтерлінгвістика існувала як теорія лінгвопроектування, започаткована
працями Р. Декарта і розвинена Г.-В. Лейбніцом. У XVII—XIX ст. стали
опрацьовувати філософські мови для заміни природних мов, які начебто є
недосконалими. Згодом були спроби спростити й удосконалити природну
мову. Переважна більшість проектів створення штучної мови була
позбавлена матеріальної подібності з природними (такі мови називають
апріорними). Лише з другої половини XIX ст. спеціалісти в галузі
лінгвопроектування починають орієнтуватися на створення штучних мов на
зразок природних (апостеріорних) мов як допоміжного засобу спілкування
поряд з національними мовами.

Першою відомою штучною мовою був волапюк (термін штучно утворений від
world «світ» і speak «розмовляти»), створений у 1879 р. в Німеччині И.
Шлейєром. Через 8 років польський лікар Л. Заменгоф створив тучну мову
есперанто (від лат. spero «сподіватися»), що стала найпоширенішою з усіх
міжнародних штучних мов завдяки ЇЇ простоті порівняно з природними
мовами. У ній використано лише 11 закінчень, що вказують на частину
мови, число, знахідний відмінок, час дієслова, умовний і наказовий
спосіб, 40 суфіксів і прийменників. Слова всі побудовані з латинських,
грецьких, германських і слов’янських коренів. У граматиці є тільки 16
правил.

На есперанто існує оригінальна література, є чимало перекладів творів
класиків світової літератури, в тому числі й Т. Шевченка.

Після есперанто з’явилися інші штучні мови, серед яких найвідомішими
стали ідо (1907), окциденталь (1922) та інтерлінгва (1951).

Пошук штучних мов для міжнародного спілкування не є випадковим. Згідно з
останніми даними, у світі нині більше 4 мільярдів людей користуються 6
тисячами мов, що є серйозною перешкодою для прогресу, оскільки
різномовна інформація, яка накопичується в геометричній прогресії, стає
важко доступною. Саме тому комунікація в сучасному світі і перспективи
мовної політики є надзвичайно актуальними проблемами не тільки
інтерлінгвістики, а й інших суміжних суспільних наук.

Існує дві думки щодо подолання труднощів спілкування в багатомовному
світі. Одні вчені стверджують, що це станеться внаслідок створення
універсальних портативних електронних перекладачів, інші — внаслідок
прийняття міжнародної мови. Перший шлях є важким і проблематичним.
Другий передбачає декілька варіантів: 1) створення єдиної всесвітньої
штучної мови; 2) використання однієї чи декількох природних мов; 3)
комбіноване використання природних і штучних мов (див. про це: [Свадост
1968]).

Доречно згадати поширювану в СРСР псевдонаукову теорію злиття націй та
мов і витворення єдиної мови світу шляхом їх (мов) схрещування. Як
свідчить історія мовних контактів, при глибокому взаємопроникненні двох
мов не виникає третя, а одна мова перемагає, вбираючи лише окремі
елементи іншої; переможена мова зникає. Зникнення будь-якої мови є
величезною втратою для всієї світової культури, бо втрачається один з
досвідів пізнання, один з аспектів світобачення, одна з мовних картин
світу. Мова для кожного народу є найдорожчим скарбом, його національним
духом, його історією. Тому так переконливо і гуманно звучать слова
дагестанського письменника Расула Гамзатова: «Для мене мови народів — як
зорі на небі. Я не хотів би, щоб усі зорі злились в одну величезну, яка
б займала півнеба, зірку. Для цього є сонце. Але хай сяють і зорі. Хай у
кожної людини буде своя зірка».

На сучасному етапі інтерлінгвістика значно розширила коло проблем. До
кола її зацікавлень, крім створення допоміжних міжнародних мов, належать
опрацювання принципів і методів створення штучних мов, дослідження
закономірностей їх функціонування і розвитку, вивчення процесів
взаємодії національних мов, розв’язання проблеми мовних
інтернаціо-налізмів та міжнародної стандартизації наукової і технічної
номенклатури. Останнім часом предметом інтерлінгвістики стало
опрацювання лінкосу — мови для можливих контактів з інопланетянами, яка
спеціалізується на передачі математичних знань і основ механіки.

Використана література

Семчинський С В. Загальне мовознавство. — К., 1996. — С 256— 319.

Кодухов В. И. Общее языкознание. — М., 1974. — О 168—185.

Общее языкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С.
27—87.

Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее языкознание. — М., 1979. — С. 50—70.

Общее языкознание: Формы существования, функции, история языка/ Отв.
ред. Б. А. Серебренников. — М., 1972. — С. 419—596.

Беликов В. И., Крысин Л. П. Социолингвистика. — М., 2001.

Бондалетов В. Д. Социальная лингвистика. — М., 1987.

Белл Р. Т. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы. — М., 1980.

Швейцер А. Д., Никольский Л. Б. Введение в социолингвистику. — М.,1978.

Новое в лингвистике. Социолингвистика. — М., 1975. — Вып. 7.

Вайнрайх У. Языковые контакты. — К., 1979.

Принципы и методы социолингвистических исследований. — М., 1989.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *