Реферат на тему:
Організація діяльності учнів на уроці. Дозування навантаження. Щільність
уроку. Підготовка учителя до уроку
1. Організація діяльності учнів на уроці
На уроках фізичної культури використовуються різні способи виконання
вправ і методи організації діяльності учнів. У кожному конкретному
випадку застосовується такий спосіб або метод, який найбільшою мірою
відповідає завданням уроку, забезпечує оптимальне фізичне навантаження
учнів і високу щільність уроку. Серед них розрізняють:
– елементарні способи управління (шикування і перешикування для спільних
дій; показ і виконання вправ; перехід від одного місця занять до іншого;
розпорядження для виконання окремих завдань щодо обслуговування занять;
індивідуальні завдання при засвоєнні вправ і вихованні фізичних якостей
тощо);
– способи виконання вправ (одночасний, коли учні одночасно виконують
одне або різні завдання; почерговий, коли кожен учень починає виконувати
вправу тільки після закінчення роботи попереднім, і застосовується, як
правило, на початковому етапі навчання; поточний, коли кожен учень
залучається до роботи перед закінченням виконання вправ попередніми,
наприклад, перекиди на акробатичній доріжці, опорний стрибок і т. д. Цей
спосіб використовується у тих випадках, коли вправа вже добре засвоєна і
забезпечена належна страховка; поперемінний, коли учні поперемінно
виконують вправу, наприклад, при передачі м’яча в баскетболі учні стають
у дві шеренги обличчям один до одного і вправа виконується поперемінно
учнями то однієї, то другої шеренги. Цей спосіб виконання вправ дає
змогу налагодити взаємонавчання і взаємооцінку учнів. Застосовується на
всіх етапах процесу навчання; позмінний, коли виконання вправ
здійснюється “хвилями” по 4-6 і більшге учнів. Використовується залежно
від якості обладнання місця занять, наявності дрібного інвентаря);
– методи організації діяльності учнів (фронтальний, коли всі учні класу
водночас залучаються до виконання одного завдання. Використовується, як
правило, при ознайомлені учнів з новим матеріалом, розучуванні порівняно
простих вправ, що не потребують особливої страховки і допомоги, а також
при удосконаленні виконання вже добре засвоєних вправ. Використання
даного методу дозволяє охопити всіх учнів руховою діяльністю, досягти
високої щільності уроку; груповий, коли клас поділений на 2-3 групи. Цей
метод використовується при поглибленому розучуванні складних вправ. Він
дозволяє краще дозувати навантаження, сприяє розвитку самодіяльності
учнів, їх активізації, розгортанню змагань за успішне розв’язання
завдань уроку; індивідуальний, коли окремі учні отримують те чи інше
завдання і відразу починають його виконувати. Використовується він
найчастіше з учнями старших класів і в усіх частинах уроку; метод
колового тренування, коли учнів поділяють на групи і для кожної групи
визначають “станцію”. Зміна “станцій” відбувається “по колу”, “квадрату”
і т. п. На усіх станціях під загальним керівництвом учителя виконуються
задані вправи (для кожної групи свої вправи) з індивідуально нормованим
навантаженням. Вправи розподіляються таким чином, щоб забезпечити
чергування навантаження переважно для м’язів ніг-рук-спини- черевного
поясу-загального впливу. За командою учителя або самостійно по
закінченні вправи учні переходять послідовно з однієї станції на іншу,
поки не пройдуть повне “коло” або “квадрат”).
Окрім перерахованих вище способів виконання вправ і методів організації
діяльності учнів, на якість уроку впливають і інші чинники, такі як
місце знаходження учителя, учнів і приладів на спортивному майданчику
або в спортивному залі. Бажано, щоб розміщення приладів задовольняло
такі вимоги:
– забезпечувати учителю і учням можливість добре бачити і чути все, що
відбувається на уроці;
– відповідати правилам особистої і громадської гігієни;
– виключати можливість перешкод і травм.
Добре продумане розміщення приладів сприяє формуванню уміння працювати,
виховує дисциплінованість та інші позитивні якості.
2. Дозування навантаження. Щільність уроку.
Фізичне навантаження — це рухова активність людини, що супроводжується
підвищенням (відносно стану спокою) рівнем функціонування організму. Це
означає, що виконання будь-якої фізичної вправи пов’язане з переходом
енергозабезпечення життєдіяльності організму людини на новий, більш
високий, ніж у стані спокою, рівень. Так, наприклад, величина
енергозабезпечення при виконанні бігу з біляграничною і граничною
швидкістю буде у 10 разів більше, ніж при відсутності рухів у положенні
лежачи.
Отже, виконання фізичних вправ вимагає більш високих порівняно зі станом
спокою енергозатрат. Та різниця, яка виникає в енергозатратах між станом
фізичної активності (ходьба, біг тощо) та станом спокою і характеризує
фізичне навантаження. Більш доступно, але з меншою точністю можна судити
про фізичне навантаження за показниками частоти серцевих скорочень
(ЧСС), частоти та глибини дихання, хвилинного та ударного об’ємів серця,
кров’яного тиску та ін., як під час виконання фізичних вправ, так і в
інтервалах відпочинку. Певну інформацію для учителя фізичної культури
про величину навантаження можуть дати і такі видимі показники, як
інтенсивність потовиділення, ступінь почервоніння, блідість, погіршення
координації рухів.
Розрізняють зовнішню і внутрішню сторони навантаження. До зовнішньої
сторони навантаження належать інтенсивність, з якою виконується фізична
вправа та її обсяг.
Інтенсивність навантаження характеризує силу впливу конкретної фізичної
вправи на організм людини. Змінюючи інтенсивність навантаження, можна
сприяти переважній мобілізації тих чи інших джерел енергії, різною мірою
стимулювати діяльність функціональних систем.
Інтенсивність навантаження можна регулювати такими чинниками:
– швидкість пересування, м/с;
– величина прискорення, м/с2;
– координаційна складність;
– темп виконання вправ, кількість повторень за одиницю часу;
Класифікація фізичних навантажень (Р.В. Силла, 1984)
Таблиця
Групи інтенсивності Види діяльності Кратність підвищення обміну речовин
1 Відсутність рухів у положенні лежачи 1
2 Спокійна діяльність сидячи 2
3 Дуже легке фізичне навантаження (повільна ходьба, повільна їзда на
велосипеді тощо) 3
4 Легке фізичне навантаження (рухливі ігри, ранкова гімнастика, танці
тощо) 4-6
5 Середнє фізичне навантаження (інтенсивний біг, спортивні ігри тощо)
7-9
6 Велике фізичне навантаження (біг з біляграничною і граничною швидкістю
тощо). 10 і більше
– відносна величина напруження (у відсотках від особистого рекорду в
конкретній вправі);
– амплітуда рухів (із збільшенням амплітуди зростає інтенсивність
навантаження);
– опір навколишнього середовища (біг по твердій доріжці, по піску, з
гори і під гору і т. д.);
– величина додаткового обтяження;
– психічна напруженість під час виконання вправи.
Обсяг навантаження визначається показниками тривалості окремої фізичної
вправи, серії вправ, а також загальної кількості вправ на уроці чи у
певній його частині. Обсяг навантаження у циклічних вправах визначається
в одиницях довжини (наприклад, крос на дистанцію 2 км., або плавання
тривалістю 10 хв.). У силовому тренуванні обсяг навантаження
визначається кількістю повторень та загальною масою піднятих обтяжень; у
стрибках, метаннях тощо — кількістю повторень; у спортивних іграх,
єдиноборствах — сумарним часом рухової активності.
Внутрішня сторона фізичного навантаження визначається тими
функціональними змінами, які відбуваються в організмі внаслідок впливу
певних зовнішніх його величин (інтенсивність і обсяг).
Доведено, що не завжди одні і ті ж зовнішні параметри навантаження
викликають ідентичні реакції організму тих, хто їх виконує. Коли,
припустимо, кільком учням класу дати одне і те ж навантаження
(наприклад, 20 глибоких присідань за 20 сек.), то реакція на це
навантаження кожного з учнів буде різною, у чому можна переконатись,
вимірявши їх частоту серцевих скорочень. Мало того, навіть одна і та ж
людина буде по-різному реагувати на одні і ті ж зовнішні параметри
навантаження в залежності від тренованості, емоційного стану, умов
навколишнього середовища (температура повітря, атмосферний тиск,
вологість, вітер і т. ін.).
У повсякденній практиці величину внутрішнього навантаження можна
оцінювати за показниками втоми, а також за характером і тривалістю
відновлення в інтервалах відпочинку між вправами. Для цього
використовують такі показники, як інтенсивність потовиділення, колір
шкіри, якість виконання рухів, здатність до зосередження, загальне
самопочуття учня, його готовність продовжувати заняття, настрій під час
вправ і в інтервалах відпочинку, а також за показниками ЧСС під час
вправ і в інтервалах відпочинку. В залежності від ступеня прояву цих
показників розрізняють мале, помірне, середнє, велике і максимальне
навантаження.
Симптоми втоми після навантаження різної величини характеризують стан
організму. Так, наприклад, помірне навантаження буде викликати легку
втому. Симптомами легкої втоми будуть:
– забарвлення шкіри — помірне, легке почервоніння;
– потовиділення — помірне або середнє (в залежності від температури та
вологості);
– координація рухів — впевнене виконання, яке відповідає досягнутому
рівню тренованості;
– загальне самопочуття — відсутні скарги, виконуються усі навчальні
завдання;
– готовність до занять — стійке бажання продовжувати навчальні заняття:
– настрій — веселий бадьорий, радісний.
Великі і граничні навантаження викликають сильну і дуже сильну втому,
симптомами якої будуть:
– забарвлення шкіри — значне, сильне почервоніння — дуже сильне
почервоніння або незвична блідість;
– потовиділення — велике потовиділення вище талії —дуже велике
потовиділення (в тому числі і нижче талії);
– координація рухів — збільшення помилок, зниження точності, прояви
невпевненості — сильне порушення координації, мляве виконання рухів,
різке збільшення помилок, хиткі рухи;
– зосередженість — погіршення уважності, зниження сприйняття інформації,
знижена здібність до диференціації — значно знижена зосередженість,
велика нервовість, різко сповільнене реагування;
– загальне самопочуття — млявість у м’язах, значне напруження дихання,
зростаюче безсилля, явно знижена працездатність;
– готовність до занять — знижена активність, намагання збільшити
інтервали відпочинку між вправами, але є готовність продовжувати заняття
— бажання повного спокою і припинення заняття, тенденція до
«капітуляції».
– настрій — дещо пригнічений, але радісний, коли результати заняття
відповідають очікуваним, радість з приводу наступного заняття —
виникають сумніви щодо цінностей і сенсу тренування, занепокоєння і
побоювання щодо наступного тренування.
Інформативність зовнішніх симптомів втоми можна вважати достатньою для
регулювання навантаження на уроках.
Щільність уроку — це співвідношення раціонально використаного часу до
всього часу уроку. Час на уроці використовується для: показу і пояснення
вправ учителем; осмислення і виконання вправ учнями; взаємоконтролю,
оцінювання; розстановки і прибирання приладів; роздачі та збору
інвентарю і навчальних посібників; відпочинку. Усі ці дії учителя й
учнів спрямовані на вирішення завдань уроку і вважаються доцільними.
Дії, котрі не сприяють розв’язанню завдань уроку, підвищенню його
ефективності, належать до недоцільних.
Для всебічної оцінки уроку використовують його хронометрування і
паралельно визначають реакції організму учнів на запропоноване
навантаження (шляхом визначення ЧСС через відповідні проміжки часу).
Методика хронометрування і складання графіку виміру пульсу
Основні параметри хронометрування:
– виконання фізичних вправ (визначається точний час, який витрачає
досліджуваний учень на виконання фізичних вправ під керівництвом учителя
і самостійно).
– слухання і спостереження (прослуховування досліджуваним пояснень,
вказівок, оцінок; спостереження за показом вчителя, за демонстрацією
наочних посібників).
– відпочинок, очікування досліджуваним чергового виконання завдання
(реєструється час відпочинку, який надається з метою регулювання
фізіологічного навантаження, а також раціональність використання учнем
часу очікування наступного підходу з конкретними на те вказівками
учителя і за ініціативою самого досліджуваного учня).
– дії по організації уроку (фіксується час, який був витрачений
досліджуваним на підготовку місць занять, встановлення і прибирання
приладів, укладку матів, роздачу і збирання дрібного спортивного
інвентаря тощо).
– простої або час, який був нераціонально використаний на уроці з вини
учителя чи учнів (запізнення на урок, ремонт несправного інвентаря,
недисциплінованість учнів і т. д.).
Усі перелічені вище параметри хронометрування уроку фіксуються в
спеціальному протоколі, а витрачений час фіксується за секундоміром.
Паралельно з хронометруванням визначають реакцію організму
досліджуваного на запропоноване навантаження (шляхом визначення ЧСС
через відповідні проміжки часу). В ролі досліджуваного виступає, як
правило, «середній» учень. Секундомір включається з дзвоником і не
зупиняється до кінця уроку. Той, хто проводить хронометраж уроку,
послідовно заносить в протокол усі дії, у яких бере участь обраний для
спостереження учень. Кожні 4 хвилини (цей час може мінятися залежно від
завдань спостереження) результати виміру пульсу заносяться в графік, де
по вертикалі визначено ЧСС, а по горизонталі — хвилини уроку.
Перша реєстрація ЧСС проводиться після попереднього уроку і вважається
для досліджуваного нормою, друга — на першій хвилині і остання — після
закінчення уроку.
Спочатку хронометрист вписує у графу 3 протоколу дані секундоміра, а
потім чергову дію у графу 2.
Час, витрачений на кожну дію визначається шляхом віднімання попереднього
показника, зареєстрованого у графі 3 від чергового показника
секундоміра. У протоколі фіксуються усі дії. Одержані результати є
підставою для визначення щільності уроку.
Загальна щільність уроку визначається співвідношенням раціонально
витраченого часу до усього часу уроку (45 хв.):
Загальна щільність уроку = сума раціонально витраченого часу х 100 % /
45 хв. = Х %.
Моторна щільність уроку визначається співвідношенням часу, який був
витрачений на безпосереднє виконання фізичних вправ до усього часу уроку
(45 хв).
Моторна щільність уроку = сума витраченого часу на виконання фізичних
вправ х 100 % / 45 хв. = Х %.
Можна визначити щільність уроку як загалом, так і окремих його частин.
Учитель повинен прагнути до 100 % -вої загальної щільності уроку.
Моторна щільність уроку залежить від завдань уроку: в тренувальних
уроках вона може сягати 70-80%, у навчальних — 50-60%.
Щільність уроку залежить від багатьох чинників, а саме:
– кількості учнів у відділеннях, командах, іграх;
– якості матеріальної бази;
– використання ефективних методів організації діяльності учнів, способів
виконання завдань і управління класом;
– Інтенсифікації допоміжних дій на уроці і підготовки місць занять до
уроку;
– ефективної роботи активу учнів (старших у відділеннях, командах,
капітанів команд, суддів і т. д.);
– стислості пояснень, зауважень, обговорень і т. д., іх поєднання з
виконанням вправ.
Хронометрія і пульсометрія проводиться особисто учителем, особливо на
початку педагогічної діяльності. Згодом до цієї роботи можна залучати
тимчасово звільнених від рухової діяльності дітей. Отримана інформація
дає змогу швидше позбутися недоліків, збагатити власний досвід.
3. Підготовка учителя до уроку
Організація і проведення уроку фізичної культури — складна і
багатогранна діяльність. Вона пов’язана з виконанням великого обсягу
роботи, зокрема, щодо змістового, організаційного, методичного і
матеріального забезпечення уроків, їх побудови. Для того, щоб досягти
високої якості уроку, учителю необхідно виконати ряд операцій, а саме:
– до навчальної теми (наприклад, техніка перевороту в сторону) визначити
кількість уроків, поставити конкретні завдання на кожен урок. При
плануванні навчального матеріалу завдання уроків до кожної навчальної
теми плануються заздалегідь, і не виключено, що темп, запропонований
учителем, є занадто високим (чи низьким). Тому, готуючись безпосередньо
до уроку, необхідно ще раз уточнити завдання і обрати оптимальний
варіант їх розв’язання (з урахування конкретних обставин);
– визначити конкретні засоби вирішення поставлених завдань. Ця операція
пов’язана з розробкою комплексу основних і допоміжних вправ, які були б
між собою логічно пов’язані і відповідали усім дидактичним завданням
теми;
– здійснити організаційно-методичне забезпечення, тобто: відповідно до
завдань уроку підібрати засоби, методи і методичні прийоми навчання і
виховання; методи організації навчальної діяльності учнів і способи
виконання вправ; визначити місце розміщення і шляхи переміщення учнів,
способи розстановки і прибирання приладів, роздачу і збір інвентаря,
передбачити заходи попередження травм і т.д.
– особисто виконати усі запропоновані дітям вправи на рівні результатів,
передбачених контрольними нормативами для учнів. Таке систематичне
вправляння буде сприяти руховій підготовці вчителя, підтриманню його
спортивної форми.
– забезпечити власну теоретичну і мовну підготовку. Вчитель повинен мати
ґрунтовні знання, які йому належить передати дітям, досконало володіти
словесними методами навчання і адекватно їх використовувати в кожній
конкретній ситуації аби не знизити рухову активність учнів. При подачі
команд, підрахунків, підказок і т. ін. уміло використовувати темп
мовлення і інтонацію, підкреслюючи тим самим характер руху, прикладання
м’язових зусиль тощо (м’який, плавний, різкий, прискорений, сповільнений
і т.д.).
– напередодні кожного уроку необхідно відновити в пам’яті усю ту
інформацію, яка буде повідомлятися дітям, визначити місце і форму подачі
(у вигляді опису вправи, пояснення, оцінок, запитань, обговорень,
коротких бесід тощо).
– впевнене, вольове мовлення учителя формує в учнів уважність,
дисциплінованість, старанність. Грамотно вживана термінологічна назва
вправ, понять забезпечує взаєморозуміння між учителем і учнями.
– продумати матеріальне забезпечення уроку. Заздалегідь перед уроком
учитель повинен підготувати місця для занять, перевірити справність
приладів, стан і наявність дрібного інвентаря, різних видів наочності,
секундоміра, рулетки і т.д., а у разі необхідності — виготовити його на
наступні уроки. Корисно до цієї роботи залучати чергових учнів і
тимчасово звільнених від занять.
– потурбуватися про власний зовнішній вигляд і настрій, які є прикладом
для наслідування.
Усі перелічені вище операції учитель матеріалізує у вигляді конспекту.
Паралельно з підготовкою учителя до уроку готуються і учні. Суть їхньої
підготовки — виконання домашніх завдань, виготовлення індивідуального
дрібного інвентаря, придбання спортивної форми та елементів екіпіровки,
репетиція виконання певних обов’язків на уроці за вказівкою учителя
(суддів, капітанів команд, старших у відділенні, чергових і т.д.).
Література:
Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спотрсменов.—
М.: ФиС, 1988.— 331 с.
Голобородько В.А. Педагогический подход к оценке //Физическая культура в
школе.— 1978.— № 12.— С. 21.
Иванов Н.Д. Обучение метанию малого мяча в VI классе //Физическая
культура в школе.— 1985.— № 7.— С. 20-23.
Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей.— Львів: Штабар,
1997.— 207 с.
Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров’я, працездатність.—
Львів, 1993.— 131 с.
Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. для
институтов физ. культуры — М.: ФиС, 1991.— 543 с.
Мейксон Г.Б., Шаулин Е.Б. Самостоятельные занятия учащихся по физической
культуре.— М., 1986.
Новосельский В.Ф. Методика урока физической культуры в старших класах:
Учебное пособие.— К.: Рад. школа, 1989.—128 с.
Определение физической подготовленности школьников /Под. ред.
Б.В.Сермеева.— М.: Педагогика, 1973.— 104 с.
Петров В.А. Примерные обучающие программы // Физическая культура в
школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.
Петров В.А. Примерные обучающие программы //Физическая культура в
школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.
Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А. Обучение в спорте.— М.: ФиС, 1993.—
С. 181.
Филин В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов.— М.: ФиС,
1974.— 232 с.
Шитикова Г.Ф. Оценка навыков и умений у младших школьников //Физическая
культура в школе.— 1977.— № 3.— С. 14-18.
Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів.— Львів: ЛОНМІО, 1996.—
232 с.
Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання.— Тернопіль: Збруч,
2000.— 183 с.
Шлемин А.М. Один из эффективных методов // Физическая культура в школе.—
1981.— № 11.— С. 27-29.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
