Історія розвитку кліматів планети (Реферат)

Реферат на тему:

Історія розвитку кліматів планети

Детальне вивчення клімату показує, що він, як і все в природі, весь час
міняється клімат не може не змінюватись так як не можуть залишатись
незмінними в часі фактори його формування. Для нього характерні
коливання як в історичний час, так і в далекому геологічному минулому.
Про те яким був клімат Землі в її далекому минулому, можливо судити
тільки по непрямим даним. Вивчення особливостей залягання гірських
порід, викопних решток тварин і рослин, похованих та сучасних ґрунтів,
характер яких залежить від клімату минулого показує, що там, де зараз
поверхня землі вкрита багаторічною кригою, колись шуміли тропічні ліси,
а там, де тепер панує жаркий клімат, земну поверхню вкривали льодовики.
Під льодовими відкладами арктичних островів знаходять скам’янілі листя і
плоди хлібного дерева, яке росте лише в тропічних країнах. На основі
скам’янілих решток рослин, знайдених біля південного полюса,
встановлено, що в Антарктиді 40-50 млн. років тому росли папороть,
лаври, які тепер зустрічаються лише в субтропіках. В середині минулого
століття вчені відкрили сліди минулих зледенінь, які відбувалися
мільйони років тому в Північній Америці, в Південній Африці, Австралії
та Індії. 30 млн. років тому на Україні росли віялові і перисті пальми,
мирти і магнолії. В Сибіру вздовж річок росли кипариси і волоські
горіхи.

Отже, під зміною клімату розуміють спрямовано-прогресуюче його
поліпшення або погіршення, в ході якого відбувається закономірна зміна
метеорологічного режиму.

2.1. Клімати Землі на ранній стадії її формування

Геологічні дані показують, що зміни клімату в минулому Землі були дуже
глибокими. Це легко зрозуміти, так як ці зміни охоплювали сотні
мільйонів років. Протягом цього часу докорінно змінювалось положення на
Землі: розміщення суходолу і моря, орфографія, розподілення океанічних
течій, вулканічна діяльність, склад атмосфери тощо. З іншого боку могли
змінюватись і космічні впливи на Землю.

Розглядаючи органічні і неорганічні викопні рештки як ознаки кліматів
минулого, виходять з положення, що в минулому існувала така ж залежність
флори і фауни, вивітрювання і ґрунтоутворення та ін. від клімату, які
існують і тепер.

Відносно кліматів на ранній стадії формування Землі, особливо архейської
ери, чітких уявлень немає, бо появлялись вони в умовах більш щільної
атмосфери, яка вміщувала багато парів води, СО2, Н3СН4, позбавленої
кисню, і при майже повній відсутності кисню.

Шари докембрію вивчені в окремих місцях. Знайдені рештки організмів
віком 3,8 млрд. років. Вапнякові утворення синьо-зелених водоростей, за
залягають пластами на дні морському, утворились на мілководді тодішніх
морів і створювали рифи. Наявні також перші червоноколірні товщі зола
листів, стрічкоподібні мергелі з річного і сезонного шаруватіста
органічних решток мало через сильну метаморфізацію порід, а також в
результаті слабкого розвитку органічного життя знайдені також морено
подібні відклади (тиліти).

Але це є свідченням того, що довготривалі та істотні зміни в залежній
атмосфері завершились різким посиленням ролі сонячної радіації у всіх
земних процесах. З’явилась неоднорідність у всьому географічному
розподілу кліматичних умов – поєднання жарки і відносно прохолодних,
вологих і посушливих областей. Бо виявлення, наприклад, значних і
потужних товщ морських відкладів і коралових рифів в середніх широтах
свідчить про існування більш теплого клімату, що існував у цих широтах в
давню епоху розвитку Землі, яка охоплює 6/7 геологічної історії.

2.2. Зародження зональності клімату в кембрії

З викопних свідоцтв клімату цього періоду найбільш широко представлені
морські відклади нижнього кембрію, що відповідають періоду великих
морських трансгресій, коли більша частина сучасних матеріалів була
вкрита теплими морями з багатою фауною. На основі фаціального аналізу
припускають, що для морів Сибіру в ранньому кембрії, наприклад,
температура води не опускалася нижче +25°С. В середньому ж кембрії
спостерігались значні скорочення морських басейнів, що продовжувалось і
на початку пізнього кембрію. Очевидно, що в середньому і пізньому
кембрії відбувалась більш суттєва, ніж в ранньому кембрії кліматична
диференціація, що призвела до утворення біогеографічних пропозицій.

Клімат пізнього палеозою був ізотермічним. Широтна зональність з
тропічними і кореальними (південними і північними) областями тільки
почала позначатись.

Широке розповсюдження вапняків і доломітів, червоноколірні пісковики і
сланці, а також поклади кам’яної солі та гіпсів є цінними індикаторами
того, що кембрійському періоду притаманна сукупність теплих і вологих, а
також жарких і посушливих кліматичних областей. На клімат цього періоду
також припадають одні з головних аридних фаз.

3.3. Клімати фанерозою

Клімати цього періоду характеризуються широкою різноманітністю, що є
наслідком їх докорінних змін. Коливання кліматів палеозойської ери
відбувались на фоні значно високих температур повітря аж до
кам’яновугільного періоду.

Як вже зазначалося вище клімат кембрію поєднував у собі чергування
теплих і вологих та жарких і посушливих кліматичних областей. В
ордовіцькому періоді клімат продовжував залишатись жарким з невеличкими
термічними відмінностями і значними контрастами зволоження, викопними
свідченнями що є значні товщі вапняків і доломітів, а також залишки
теплолюбивої фауни і морських водоростей. В силурійський період великі
площі займали теплі вологі області, але разом з цим існували райони з
аридним кліматом. Сприятливі для життя кліматичні умови були причиною
широкого розповсюдження і різноманіття тваринного і рослинного світу.
Різке посилення континентальності і посушливості клімату на великих
материках відбулося після каледонсього орогенезу на стику силура і
девона. Аридізації піддалися значні простори землі. На кінець девону
клімат пом’якшав, посилились риси океанічності. Різноманіття кліматичних
умов на початку періоду поступово завершилось вирівнюванням контрастів
клімату у верхньодевонський час. Все це супроводжувалося значними
коливаннями зволоження і відбувалося на фоні різкого збільшення площі
суходолу в першій і океанічності в другій половині девона. З викопних
залишків, що підтверджують знайдені поклади солі і гіпсів, пісковиків і
вапняків, доломітів і відомі промислові поклади кам’яного вугілля
(Китай, Шпіцберген) з залишками теплолюбивої флори і рослинності
помірного поясу. Разом з цим присутні валунні льодовикові відклади.
Термічні контрасти кам’яновугільного періоду незначні: вологі і теплі
області займали великі площі земної кулі. Між ними – вузька,
локалізована посушлива зона. На кінець цього періоду значна частина
суходолу була охоплена зледенінням. Відомі найбільші поклади кам’яного
вугілля цього періоду з багаточисельними рештками рослинності різного
видового і морфологічного складу. Місцями добре виражена сезонність
наслойень (річні кільця росту утворення великих гірських систем
(герцинський орогенез) та різке збільшення площі суходолу пермського
періоду, супроводжувалось загальним посиленням аридності клімату. Разом
з цим простежуються багаточисельні ознаки зональності клімату, подібної
попередньому періоду. 30 км зорієнтовані з північного заходу на
південний схід (в північній півкулі).

Зміни клімату мезозойської ери були також пов’язані головним чином з
коливаннями вологості і проявлялись в чергуванні аридних і гумідних фаз.
Головні аридні фази припадають на тріас, пізню юру – ранню крейду,
кінець крейди – першу половину палеогену, навіть середній міоцил
кайнозойської ери. Великими ж гумідними фазами мезозою була
ранньоюрська. Все це супроводжувалося розширенням зони помірного
клімату, але до полярних областей, про що свідчать знайдені органічні
рештки велетенських плазунів.

Атмосфера Землі з кожною геологічною епохою змінювала свій склад –
зменшувався вміст водяної пари і СО2, збільшувалась відносна роль
кисню. У зв’язку з цим змінювався її “парниковий ефект”, посилювались
термічні контрасти між полюсами і екватором, що сприяло розвитку між
широтної циркуляції атмосфери. В ранньому палеоліті кайнозойської ери
переважає теплий і вологий клімат з північною межею субтропіків до
55-60° пн. ш. З другої половини олігоцену наступає прогресивне
похолодання з різким поширенням континентальності клімату, що охопило
високі широти обох півкуль з найбільшим проявом в приполярних областях,
де склалися спочатку помірний, а потім арктичний типи кліматів, з
перебігом часу посилювалась сезонність клімату, скорочувалась загальна
кількість атмосферних опадів. В анторопогені похолодання посилилось.
Неодноразові коливання темперу три і вологості призвели до чергування
льодовикових і міжльодовикових епох в високих широтах і пмовіальних і
ксеротермічних кліматів в низьких широтах. В голоцені відбувається від
ступання льодовиків з помірних широт в полярні. Спостерігається загальне
потепління клімату помірних і високих широт при значних коливаннях
температури і зволоження. Та в цілому голоцен – холодний період в
історії Землі.

З другої ж половини ХІХ століття намітився новий, досить крутий поворот
в кліматичних умов – почалось сучасне потепління клімату.

Отже, в далекому минулому на різних ділянках земної кулі холодні клімати
змінювалися жаркими, сухі – вологими внаслідок впливу різноманітних
факторів. І ці зміни клімату мають місце і в історичний час, аж до
сьогодення.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *