Регіональна екологічна мережа: географічні аспекти формування і розвитку (автореферат)

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Царик Петро Любомирович

УДК 911.52 (477.84)

Регіональна екологічна мережа: географічні аспекти формування і розвитку

(на матеріалах Тернопільської області)

11.00.11 – конструктивна географія і раціональне використання природних
ресурсів

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття науково ступеня

кандидата географічних наук

Чернівці — 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі географії України, краєзнавства та туризму
Тернопільського національного педагогічного університету імені
Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор географічних наук, професор

Заставецька Ольга Володимирівна

Тернопільського національного

педагогічного університету

імені Володимира Гнатюка.

кафедра географії України,

краєзнавства і туризму, завідувач

Офіційні опоненти: доктор географічних наук, професор

Мольчак Ярослав Олександрович,

Луцький державний технічний університет,

декан технологічного факультету;

доктор географічних наук, професор

Денисик Григорій Іванович,

Вінницький державний педагогічний

університет імені Михайла Коцюбинського,

кафедра фізичної географії, завідувач

Провідна установа:

Львівський національний університет імені Івана Франка Міністерства
освіти і науки України, географічний факультет, кафедра конструктивної
географії та картографії.

Захист відбудеться 15 червня 2005 року о 1400 на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 76.051.04 у Чернівецькому національному
університеті імені Юрія Федьковича (вул. Коцюбинського, 2, м. Чернівці,
58001).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Чернівецького
національного університету імені Юрія Федьковича (вул. Коцюбинського, 2,
м. Чернівці, 58001).

Автореферат розісланий 11 травня 2005 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Кандидат географічних наук, доцент Дутчак М.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вивчення процесів формування і розвитку
екомереж є порівняно молодим і перспективним напрямом сучасних
прикладних географічних досліджень. Науковцями вже з’ясовані теоретичні
та практичні положення створення майбутньої національної мережі України,
але питання розвитку регіональних екологічних мереж знаходяться на
початковій стадії дослідження. Особливого значення і актуальності
набувають дослідження територіальної структури природокористування
регіону, об’єктів і територій природно-заповідного фонду як основних
структурних елементів екомереж, виявлення пріоритетів і критеріїв
ландшафтно-екологічної оптимізації території; визначення біологічних
центрів, їх буферних зон, шляхів міграції живих організмів, зон
найбільшого ландшафтного різноманіття тощо.

Наукова рада НАН України з проблем навколишнього середовища і сталого
розвитку затвердила пріоритетні напрямки наукових досліджень, розробила
методологічні основи цілеспрямованої роботи вчених України з питань
соціально-економічного розвитку природокористування та якості
навколишнього середовища. Основні концептуальні положення даного підходу
викладені в працях В.В.Волошина, М.Д.Гродзинського, Б.М.Данилишина,
М.І.Долішнього, С.І.Дорогунцова, В.І.Олещенка, Л.Г.Руденка, В.Я.Шевчука,
Ю.Р.Шеляг-Сосонка, П.Г.Шищенка, та інших. Фундаментальним аспектам
формування і розвитку екомереж присвячені також праці Ю.Р.Шеляг-Сосонка
(1999), П.Г.Шищенка, М.Д.Гродзинського (2001), В.А.Барановського (2001),
Т.Л.Андрієнко (1991), С.М.Стойка (1995, 2004), К.М.Ситника (1995),
М.А.Голубця (1997). Слід відзначити вагомий внесок Л.Г.Руденка (1999,
2001), І.О.Горленко (2001), Н.Р.Малишевої, В.І.Олещенка (2001),
В.М.Пащенка (2000) в розробку концептуальних основ екомереж в руслі
міжнародної стратегії узгодженого розвитку, обґрунтування географічних
аспектів їх формування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Матеріали
дисертаційного дослідження безпосередньо пов’язані з Програмою
формування регіональної екологічної мережі Тернопільської області на
період 2002-2015 років (розроблена на основі Загальнодержавної програми
формування національної екологічної мережі України на період 2000-2015
рр.) та Програми з охорони довкілля, раціонального використання ресурсів
і забезпечення екологічної безпеки Тернопільської області на 2000-2005
рр. Обраний напрям досліджень тісно пов’язаний з тематиками наукових
розробок кафедри географії України, краєзнавства і туризму “Проблеми
комплексного економічного і соціального розвитку регіону” та кафедри
геоекології та методики викладання екологічних дисциплін
“Еколого-географічні дослідження Західного регіону України”.

Мета і завдання дослідження. Головною метою роботи є вивчення
географічних передумов і чинників формування регіональної екологічної
мережі, виділення та аналіз її структурно-функціональних елементів,
обґрунтування соціально-екологічного значення перспективної екомережі в
досліджуваному регіоні.

У відповідності до зазначеної мети були сформульовані та вирішенні
наступні завдання:

провести аналіз теоретико-методологічних напрацювань і
нормативно-правових актів формування і розвитку екомереж, історичних
передумов дослідження та становлення елементів регіональної екомережі;

дослідити динаміку функціональної та територіальної структур територій
та об’єктів природно-заповідного фонду;

обґрунтувати виділення природних ядер і екологічних коридорів як
основних елементів перспективної регіональної екомережі та провести їх
структурно-функціональний аналіз;

оцінити соціально-екологічну роль перспективної регіональної екомережі в
регіоні.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є природні і
антропогенні ландшафти, території та об’єкти природно-заповідного фонду
Тернопільської області.

Предметом дослідження є еколого-географічний аналіз особливостей
територіальної і функціональної структур перспективної регіональної
екологічної мережі.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є Міжнародна
стратегія сталого розвитку, директиви Європейського союзу щодо
збереження диких птахів та природних середовищ існування дикої фауни та
флори, Резолюція Постійного комітету Бернської конвенції №4 від 1996
року (“Перелік зникаючих видів природних середовищ існування, які
потребують спеціальних заходів збереження”) та Загальноєвропейська
стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, в рамках
якої було прийнято рішення про створення Загальноєвропейської
екологічної мережі.

В процесі наукового пошуку використані: системний підхід,
історико-географічний, порівняльний, картографічний, експедиційний
статистично-порівняльний методи. В роботі використані фондові матеріали
Державного управління екології та природних ресурсів у Тернопільській
області, Тернопільської філії Інституту землеустрою, Тернопільського
обласного державного управління земельних ресурсів та ін.

Наукова новизна отриманих результатів.

Поглиблено теоретико-методологічні засади концепції формування
регіональних екологічних мереж.

Визначено систему методів дослідження процесу формування і розвитку
регіональних екомереж.

Виділено основні етапи природодослідження і природозаповідання на
території Тернопільщини.

Встановлено головні етапи формування і розвитку територій та об’єктів
природно-заповідного фонду області.

Обґрунтовано виділення основних структурних елементів регіональної
екологічної мережі: природних ядер, екологічних коридорів, зон
відновлення природної рослинності, проведено їх
структурно-функціональний аналіз.

Виявлено роль перспективної регіональної екологічної мережі у збереженні
біологічного та ландшафтного різноманіття; накреслено шляхи
ландшафтно-екологічної оптимізації території за умов функціонування
регіональної екомережі; оцінено її соціально-екологічне значення.

Практичне застосування отриманих результатів. Висновки дисертаційного
дослідження можуть бути використані для розробки схеми формування і
розвитку регіональної екологічної мережі, формування складових елементів
регіональної екологічної мережі, розробки регіональної програми
оптимізації природокористування та поліпшення природних умов
життєдіяльності населення.

Теоретичні і методичні положення, а також практичні результати роботи
використовуються у навчальному процесі Тернопільського національного
педагогічного університету при викладанні курсів “Природні заповідні
території”, “Наукові засади формування і розвитку екомереж”.

Теоретичні та методичні положення дисертації можуть також
використовуватись при аналогічних дослідженнях інших регіонів України.

Особистий внесок здобувача. Проведено огляд наукових праць, що
присвячені історії розвитку природозаповідання, теоретичним і прикладним
аспектам формуванням екологічних мереж, методиці визначення природних
ядер і екологічних коридорів, зон ренатуралізації, буферних зон. Зібрано
і опрацьовано літературні, фондові джерела, матеріали власних польових
досліджень, створено ряд картосхем основних структурних елементів
регіональної екологічної мережі, запропоновано формування ряду
заповідних об’єктів та виділення зон відновлення природної рослинності.
Проаналізовані передумови формування і розвитку регіональної екологічної
мережі, обґрунтовано виділення основних природних ядер та екокоридорів,
створено схему основних структурних елементів регіональної екологічної
мережі Тернопільської області, обґрунтовано роль екомережі у збереженні
ландшафтного різноманіття, в оптимізації природокористування і
ландшафтно-екологічної структури території, у створенні комфортних
природних умов життєдіяльності населення.

Апробація результатів дисертації. Частина отриманих результатів включена
в монографію “Еколого-географічні дослідження обласного регіону:
історія, теорія, практика (на матеріалах Тернопільської області)”
(2005); прикладні результати дисертаційного дослідження використовуються
при викладанні навчального предмету підготовки магістрів екології та
охорони навколишнього середовища – “Наукові засади формування і розвитку
екомереж”.

Результати дисертаційного дослідження апробовано на наукових
конференціях: “Історія української географії та картографії: проблеми і
перспективи” (Тернопіль, 2000), “Регіональне географічне краєзнавство”
(Тернопіль, 2002), Міжнародна науково-теоретична конференція молодих
вчених “Молодь і досягнення науки у вирішенні проблем сучасності”
(Біологія, Географія, Фізика) (Чернівці, 2003), “Екологічна географія:
історія, теорія, методи, практика” (Тернопіль, 2004).

Публікації. Етапи проведеного дослідження знайшли своє відображення в 17
публікаціях загальним обсягом близько 9,7 д.а., з них 11 статей у
фахових наукових виданнях, 4 тез доповідей у збірниках матеріалів
конференції. У публікаціях висвітлено зміст усіх розділів дисертації.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох
розділів, висновків, списку використаних джерел (299 найменувань), двох
додатків (45 сторінок). Загальний обсяг дисертації – 240 сторінок, з них
157 с. основного тексту 19 рисунків, 25 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Перший розділ “Теоретико-методологічні підходи до формування і розвитку
екологічної мережі” присвячений визначенню основних понять принципів і
підходів до формування регіональних екологічних мереж, історії
дослідження природно-заповідних територій Тернопільської області.

Теоретична база проведення географічних досліджень регіональних
екологічних мереж висвітлена в працях з проблем соціально-економічного
прогресу та якості навколишнього середовища В.Я.Шевчука,
С.І.Дорогунцова, Л.Г.Руденка, Б.М.Данилишина, М.І.Долішнього,
В.В.Волошина, Ю.Р.Шеляг-Сосонка, П.Г.Шищенка, М.Д.Гродзинського,
В.І.Олещенка та інших. Водночас фундаментальним аспектам формування і
розвитку екомереж присвячені праці Ю.Р.Шеляг-Сосонка (1999),
П.Г.Шищенка, М.Д.Гродзинського (2001), В.А.Барановського (2001),
Т.Л.Андрієнко (1991), С.М.Стойка (1995), К.М.Ситника (1995), М.А.Голубця
(1997). Враховуючи розвиток концептуальних основ екомереж в руслі
міжнародної стратегії узгодженого розвитку, слід зазначити вагомий
внесок науковців в обґрунтування його географічних аспектів: Л.Г.Руденка
(1999, 2001), І.О.Горленко (2001), Н.Р.Малишевої, В.І.Олещенка (2001),
В.М.Пащенка (2000).

Топчієв О.Г. (2004) розглядає формування екологічних мереж як новий
напрям обґрунтування концепцій і програм сталого
соціально-економічно-екологічного розвитку. На його думку елементи
екологічної мережі виконують функцію природних каркасів екологічної
безпеки регіонів.

Географічне забезпечення формування екомереж на думку Пащенка В.М. є
одним із актуальних напрямів досліджень природи України. Тут
перспективними дослідженнями є бачення ландшафтного каркасу екомереж,
геоекомплексного і геокомпонентного наповнення природних ядер та
екологічних коридорів, буферних зон, територій ренатуралізації.

Проблема формування і розвитку регіональних екологічних мереж не
достатньо розроблена, тому в дисертаційному дослідженні здійснена спроба
комплексного географічного аналізу мережі територій і об’єктів
природно-заповідного фонду і тих природних комплексів, які складають
основу майбутньої екологічної мережі.

Екологічна мережа є комплексною, багатофункціональною природною
системою, до основних функцій якої належить збереження біорізноманіття,
стабілізація екологічної рівноваги, підвищення продуктивності
ландшафтів, покращення стану довкілля, перехід до збалансованого сталого
розвитку регіону.

Об’єктами екомережі є території, які багаті на природне, генетичне,
популяційне, видове, ценотичне та екосистемне різноманіття, прилеглі до
них території з рідкісними видами та угрупованнями, заповідні території
різних рангів, потенціальні до заповідання території, озера, річки,
прибережні зони морів, самобутні культури землеробства і утворені ними
ландшафти, історична і культурна спадщина, головні міграційні шляхи,
місця масового розселення видів, території з різного ступеня зміненою
рослинністю і навіть знищеною, що придатні для з’єднання центрів
різноманіття.

Основними принципами дослідження біорізноманіття при формуванні екомереж
є цілісність території, пріоритетність об’єктів дослідження, рівнева
неперервність, єдність. Принцип цілісності території передбачає
дослідження біорізноманіття всіє сукупності географічних комплексів
різних рівнів, від ландшафтів до груп ландшафтів, які є складовими
фізико-географічних областей. Принцип пріоритетності передбачає відбір
об’єктів з позицій рідкісності, унікальності, типовості, потреб
збереження і відновлення, запобіганню загрози зникнення. Принцип
рівневої неперервності передбачає вивчення біорізноманіття на всіх
рівнях її організації. Принцип єдності орієнтує на дослідження
біорізноманітності за єдиними методами з урахуванням факторів ризику.

В історії природодослідження та природозаповідання Тернопільщини можна
виділити декілька етапів. Перший етап накопичення відомостей про
особливості компонентів природи краю розпочинається зі створення перших
картографічних матеріалів (генеральної мапи Поділля, Боплан Г., 1650), і
продовжувався до створення перших заповідних ботанічних резерватів
“Гостра” та “Любомля” у 1910 році. Другий етап пов’язаний із поглибленим
вивченням природних особливостей території і створенням мережі територій
та об’єктів природно-заповідного фонду (1910-2000 рр.). В 2001 році
розпочинається третій етап у розвитку природозаповідання пов’язаний з
прийняттям загальнодержавної програми формування національної екомережі
і на її основі програми формування регіональної екомережі Тернопільщини.

У другому розділі “Функціонально-просторовий аналіз та періодизація
формування і розвитку територій та об’єктів природно-заповідного фонду”
здійснюється аналіз просторового розміщення і функціонування територій
та об’єктів природно-заповідного фонду в історичному ракурсі.

Території та об’єкти природно-заповідного фонду виступають основою
функціональної і територіальної структур перспективної екологічної
мережі. В розвитку мережі територій і об’єктів природно-заповідного
фонду можна виділити ряд періодів відмінних за своїм функціональним
призначенням. Так, у 60-ті – на початку 70-их років ХХ століття
відбулось становлення основних пам’яток природи як прообразів майбутніх
основних природоохоронних територій та об’єктів. 70-80-і роки ХХ
століття характеризуються наповненням функціонально-просторової
структури природно-заповідного фонду, формуванням вузлових структурних
елементів природо-заповідної мережі. Період з 1990 року до наших днів
знаменує собою поворот до формування цілісної, функціонально-завершеної,
соціально спрямованої мережі територій та об’єктів природно-заповідного
фонду області.

Таблиця 1.

Мережа територій та об’єктів природно-заповідного фонду в розрізі
адміністративних районів (станом на 1.01.2004)

Адміністративні райони

Всього заповідних територій

Входять до складу інших заповідних територій

Назва

площа, га

шт.

площа, га

шт.

площа, га

Фактична площа природно-заповідного фонду, га Заповідність території
районів, в % до заг. площі

Бережанський 66113 45 3656,75 6 57,00 3606,75 5,46

Борщівський 100587 88 19473,35 26 57,77 19415,58 19,30

Бучацький 80212 33 9328,37 10 38,32 9290,05 11,58

Гусятинський 101616 30 14453,40 5 1,09 14452,31 14,22

Заліщицький 68391 60 17592,94 29 128,91 17464,03 25,54

Збаразький 86306 29 4474,27 1 0,04 4474,23 5,18

Зборівський 97741 11 4493,78 — — 4493,78 4,60

Козівський 69430 14 1403,72 — — 1403,72 2,02

Кременецький 91754 37 7856,42 2 16,50 7839,92 8,54

Лановецький 64234 18 2819,12 — — 2819,12 4,46

Монастириський 58815 27 8120,48 6 19,10 8101,38 13,77

Підволочиський 83726 22 3467,36 2 22,00 3445,36 4,12

Підгаєцький 49638 16 1299,45 3 33,01 1266,44 2,56

Теребовлянський 113003 31 3818,36 — — 3818,36 3,38

Тернопільський 80763 30 1577,07 — — 1577,07 1,95

Чортківський 90344 25 5235,45 8 0,14 5235,41 5,79

Шумський 83800 35 7835,07 8 9,32 7825,75 9,34

м. Тернопіль 5852 9 637,05 — — 637,05 10,89

Разом: 542 116912,36 104 383,20 116529,16 8,42

Незважаючи на високу частку природо-заповідних територій в структурі
земельного фонду Тернопільщини (табл. 1.), яка є вдвічі вищою за
середньоукраїнський показник, в природно-заповідному фонді області
простежується низка диспропорцій і проблем. Зокрема, малоефективними з
точки зору природозбереження є такі категорії заповідання, як
загальнозоологічні заказники, вони займають 40% заповідних площ, до
складу яких входять орні землі, населені пункти, дороги; природні
ландшафти, в межах яких охороняється тільки зоологічний компонент, при
необмеженій господарській діяльності. Важливою категорією
природозаповідання, в межі якої входять значні площі антропогенних
ландшафтів, є регіональні ландшафтні парки з їх сельбищними та
господарськими зонами. Так, в межах регіонального ландшафтного парку
“Дністровський каньйон”, площею понад 42 тис. га третина території
припадає на населені пункти, присадибні ділянки та орні землі, в межах
яких практично не дотримуються екологічних обмежень при веденні
господарства. Таким чином, на половині площ природо-заповідного фонду
область заповідний режим є мало- або неефективним. Тому в процесі
формування екомережі при виділенні природних ядер та екологічних
коридорів необхідно переглянути режими природозаповідання
загальнозоологічних заказників: частину їх доцільно перевести в лісові
чи ботанічні заказники для ефективного збереження природного ландшафту.
При створенні перспективних регіональних ландшафтних та національних
природних парків доречно залучати до їх складу якомога менше площ
господарського використання.

У третьому розділі “Структура перспективної екологічної мережі
Тернопільської області” розглядаються основні структурні елементи
регіональної екологічної мережі Тернопільщини, подано їх функціональний
та територіальний аналіз.

Визначення базових елементів екомережі проводилось з врахуванням цілого
ряду критеріїв та показників. Так, природні ядра, які є вузловими
елементами екомережі, виділялись на територіях найбільшого ландшафтного
різноманіття на границях різних ландшафтів та їх груп. Такі території є
генетичними резерватами, місцями інтенсивних еволюційних процесів.
Базовими критеріями для відбору природних ядер були: ступінь природності
території та її різноманіття; представленість ендемічних, реліктових та
рідкісних видів; типовість різноманіття; ландшафтно-ценотична та видова
репрезентативність; оптимальність розміру і природність меж;
функціональне значення.

Деякі показники оцінювалися за п’ятибальною шкалою, наприклад, оцінка
ступеня природності території (5 – корінні первинні незмінені ландшафти;
4 – вторинні природні ландшафти з фрагментами корінних, 3 – вторинні
природні ландшафти та місці корінних, 2 – вторинні природні ландшафти на
місці антропогенних, 1 – напівприродні антропогенізовані ландшафти).

Типовість або репрезентативність природних ядер оцінювалась за
наступними параметрами: ландшафтно-ценотичною репрезентативністю
(охоплення ядром площі природної рослинності регіону), у відсотках;
флористичною репрезентативністю (співвідношення кількості видів
природного ядра (природно-заповідного об’єкта) до кількості видів в
даному регіоні); за абсолютною кількістю видів представлених в ядрі, або
за умовною бальною шкалою. Значення природних ядер в межах ландшафту
оцінюється за їх екологічною, господарською (ресурси корисних рослин),
гідрологічною, естетичною, оздоровчою і еколого-просвітницькою роллю.
Розмір ядра має забезпечити підтримку нормального функціонування всієї
екосистеми і трофічних ланцюгів.

У відповідності з обраною методикою була проведена оцінка територій та
об’єктів природно-заповідного фонду Тернопільської області в розрізі
основних ландшафтів і їх груп, на основі якої рекомендовано виділення 26
ядер загальнодержавного, міжрегіонального та місцевого значення в межах
усіх ландшафтів області, що тяжіють до 8 основних екологічних коридорів
(табл. 2, рис. 1).

Таблиця 2

Типові угруповання природних ядер в границях основних екокоридорів

№ Екокоридори Природні ядра Типові угруповання Ландшафти та групи
ландшафтів

1 Кремене-цький Малополіське

Стіжоцько-Іловицьке

Кременецьке

Веселівсько-Довжоцьке

Суражське Лісові хвойно-широколист., лучні

Лісові хвойно-широколист., лучні

Лісові, наскельно-степові., лучні

Лісові мішано-широколистяні

Лісові мішано-ширкоклистяні Гаївський малополіський

Білокриницький малополіський

Кременецький

Кременецький

Кременецький,

Лановецький

2 Горинський Лановецьке Лучні, водоболотні, лісові мішані Лановецький

3 Товтровий Мильнівське

Залужанське

Стрийовецьке

Медоборське Лучні, мішано-широколистяні

Лісові, лучно-степові

Лучно- та наскельно-степові

Лісові, наскельно-степові Мильнівський товтровий

Збаразький товтровий

Збаразький товтровий

Красненський товтровий

4 Опільский Поточансько-Урманське

Комарівське

Голицько-Підвисоцьке

Рудниківсько-Довгівське

Яргорівсько-Криничанське

Савинсько-Пуліковське

Буково-широколистяні, лучні

Лучно-степові, лісові

Лучно-степові, лісові

Лісові широколистяні

Лісові буково-широколистяні

Лісові широколистяні

Бережанський опільський

Бережанський опільський

Бережанський опільський

Бережанський опільський

Монастириський опільський

Монастириський опільський

5 Стрип-ський Семиківсько-Ішківське

Берем’янсько-Шутроминське Водоболотні, лучні

Наскельно-степові, лісові Тернопільський

Заліщицький

6 Серетсь-кий Серетсько-Чистилівське

Теребовлянське

Яблунівське

Росохацько-Озерянське

Заліщицьке Водоболотні, лучні

Лісові буково-широколистяні

Лісові широколистяні

Лісові дубово-широколистяні

Наскельно-степові, лісові. Тернопільський

Тернопільський

Гусятинський

Гусятинський

Заліщицький

7 Збручан-ський Медоборське Лісові, наскельно-степові Красненський
товтровий

8 Дністров-ський Берем’янсько-Шутроминське

Заліщицьке

Шупарське Наскельно-степові, лісові

Наскельно-степові, лісові

Лісові буково-дубові широколис. Заліщицький

Заліщицький

Заліщицький

Рис. 1. Прогнозовані природні ядра та екокоридори Тернопільської області

В четвертому розділі, “Регіональна екологічна мережа як визначальний
фактор сталого розвитку”, формування регіональної екологічної мережі
розглядається не тільки як якісно нова форма природозбереження і
природовідновлення, а як інтегральний захід, спрямований на оптимізацію
структури природокористування, збереження біологічного різноманіття,
створення належних природних умов для комфортної життєдіяльності
населення.

?

T

x

A

J

?

?

?

Oe

O

???O

R

T

A

O

u

o

O

$

O

$

O

O

$

O

O

O

@

O

@

O

@

O

@

O

@

?????????яких відбувається відтворення чисельності тваринного світу та
знаходяться господарсько-експлуатаційні зони регіональних ландшафтних
парків. Якщо врахувати що природною рослинністю зайнята тільки третина
території області, то частка її заповідання складатиме 7,65%, що є
недостатнім для повноцінного збереження і відтворення ландшафтного
різноманіття регіону. Враховуючи значні територіальні відміни
заповідності ландшафтів тих чи інших природних районів, в деяких із них
частка природозаповідання є надмірно низькою.

Таблиця 3.

Частка природозаповідних територій та об’єктів в межах основних
ландшафтів Тернопільщини

№ п/п Ландшафти Орієнтовна площа, га Площа території та об’єктів
природно-заповідного фонду, га Частка природо заповідання, % Площа
природозапо-відання без врахуван-ня загальнозоологіч-них заказників та
господарсько-експлуатаційних зон РЛП, га Частка природо заповідання, %

1 Гаївський 25000 3554 14 54 0,22

2 Білокриницький 25000 569,1 2,27 134,1 0,54

3 Кременецький 80000 3073,3 3,84 1427,7 1,78

4 Лановецький 240000 9867,9 4,11 4419 1,84

5 Мильнівський 15000 7707 51,38 0,5 0,0034

6 Збаразький 20000 120 0,6 120 0,6

7 Красненський 30000 9516 31 9516 31

8 Тернопільський 430000 6261,7 1,45 4089 0,95

9 Гусятинський 240000 18587,0 7,75 4598 1,91

10 Бережанський 85000 4590 5,4 185 0,21

11 Монастириський 75000 11101 14,8 7997 10,66

12 Заліщицький 135000 41373 30,64 11373 8,42

Оптимізація землекористування пов’язана з двадцятивідсотковим
скороченням орних земель, їх ренатуралізацією і зміною аспектів
землекористування, розширенням територій і об’єктів природно-заповідного
фонду із 8,42% до 10,5%, та залученням всіх природних ландшафтів,
частини рекультивованих та радіаційно забруднених антропогенних
ландшафтів до структури угідь регіональної екологічної мережі. Це дасть
можливість оптимізувати співвідношення між площами природних і
антропогенних ландшафтів з 40-60% до 60-40%., що істотно розширить
еколого-стабілізаційну і соціально-екологічну роль природних ландшафтів.

Оцінку ступеня комфортності природних умов життєдіяльності населення
проведено за трьома основними критеріями: коефіцієнтом комфортного
просторового проживання населення, структурою землекористування, якісним
станом довкілля, на основі п’ятибальної шкали.

Рис. 2. Ступінь сприятливості природних умов життєдіяльності населення

Результати проведеного аналізу засвідчують найсприятливіші
природно-екологічні умови життєдіяльності в Шумському адміністративному
районі, де ці показники органічно збалансовані.

Другу групу районів складають ті, сумарна кількість балів яких
коливається в межах 11-12. Це – Монастирський, Бережанський,
Кременецький, Зборівський, Підгаєцький зі сприятливими
природно-екологічними умовами життєдіяльності населення.

До третьої групи районів з відносно сприятливими умовами життєдіяльності
населення належать ті, що мають суму балів – 8-10. Це Гусятинський,
Лановецький, Підволочиський, Бучацький, Збаразький, Теребовлянський
райони.

В четверту групу з малосприятливими природно-екологічними умовами
життєдіяльності населення (6-7 балів) належать Козівський, Заліщицький,
Борщівський, Чортківський адміністративні райони.

Групу несприятливих природно-екологічних умов життєдіяльності населення
формує Тернопільський адміністративний район, враховуючи м. Тернопіль,
сума балів якого дорівнює 3.

Висновки

Проведене дисертаційне дослідження формування регіональної екологічної
мережі, визначення її основних структурних елементів, ролі у збереженні
видового і ландшафтного різноманіття, оптимізації природокористування та
ландшафтно-екологічної структури території, аналіз природних умов
життєдіяльності населення дозволило отримати такі висновки:

Реалізація концепції екомережі в регіональному аспекті спрямована на
вирішення ряду важливих теоретичних і прикладних завдань, щодо
збереження біологічного різноманіття, покращення природних умов
середовища життєдіяльності населення, підтримання динамічної рівноваги
між узгодженим використанням природно-ресурсного потенціалу і
забезпеченням на цій основі адекватності інтересів збереження довкілля
та сталого розвитку при домінуванні критеріїв, вимог і показників
навколишнього середовища. Створення перспективної регіональної
екологічної мережі стане гарантом узгодженого
еколого-соціально-економічного розвитку.

Об’єктивною основою створення перспективної регіональної екологічної
мережі є території та об’єкти природно-заповідного фонду, природні
лісові, лучні, степові рослинні угруповання, водно-болотні угіддя,
гідромережа. Становлення мережі природно-заповідних об’єктів у
досліджуваному регіоні відбулося у другій половині ХХ століття. Розподіл
об’єктів та територій природно-заповідного фонду в межах природних і
адміністративних районів області є вкрай нерівномірним. Тільки в семи
(Заліщицькому, Борщівському, Гусятинському, Монастирському, Бучацькому,
Шумському, Кременецькому) із сімнадцяти адміністративних районів
заповідність території є вищою за пересічнообласний показник 8,42%. В
чотирьох із них (Гусятинському, Борщівському, Заліщицькому,
Кременецькому) найбільш повно представлена різноманітність категорій
природозаповідання. Це засвідчує розбалансованість просторової структури
територій і об’єктів природно-заповідного фонду.

Найбільш збережені природні комплекси у складі державного природного
заповідника та його філіалу, регіональних ландшафтних парків, заказників
загальнодержавного та місцевого значення виступають основними
структурними елементами перспективної екологічної мережі. При їх
визначенні враховувалась ландшафтна структура території, а також
доцільність формування природних ядер, буферних зон в кожному ландшафті
та групі ландшафтів області.

При виділенні природних ядер враховувалась ландшафтна різноманітність,
ступінь збереженості і заповідності ландшафтів. Із 26 природних ядер,
запропонованих в 13 ландшафтах та групах ландшафтів, три ядра мають
загальнодержавне значення (Медоборське, Кременецьке, Заліщицьке),
дев’ять – міжрегіональне значення (Стіжоцько-Іловецьке, Суразьке,
Вороняцьке, Берем’янсько-Шутроминське, Поточансько-Урманське,
Голицько-Підвисоцьке), поза як знаходяться на контакті регіональної
екомережі з екомережами сусідніх областей. 16 природних ядер мають
місцеве значення. Формування ряду перспективних природних ядер потребує
поглибленого флористико-фауністичного та ландшафтно-ценотичного аналізу
геосистем з метою достовірного виділення чітких границь біологічних
центрів, буферних зон, зон ренатуралізації; та запровадження або зміни
режиму природозаповідання на більш суворий. До особливостей
територіальної приуроченості природних ядер слід віднести виділення 13
(50%) із них в межах горбогірних територій Тернопільського Опілля (6
ядер), Кременецьких гір (3) і Товтрового кряжу (4).

Серед перспективних екологічних коридорів, які сполучатимуть природні
ядра та інші природні ландшафти в цілісну регіональну екологічну мережу,
виділено два екокоридори (Кременецький, Дністровський)
загальнодержавного значення, п’ять екокоридорів міжрегіонального
значення (Стрипський, Серетський, Опільський, Збручанський, Товтровий)
та 17 екокоридорів місцевого значення. Найбільше природних ядер
розташовано в межах Опільського (6 ядер), Кременецького (5), Серетського
(5), Товтрового (4), Дністровського (3) екокоридорів. Повноцінне
функціонування екологічних коридорів, як основних шляхів міграції біоти
можливе за умов проведення ряду природовідновних та природоохоронних
заходів: ренатуралізації найбільш антропогенізованих відтинків
екологічних коридорів, визначення їх природоохоронного статусу,
переорієнтації господарської діяльності на невиснажливі види
природокористування.

Формування регіональної екологічної мережі водночас передбачає подальший
розвиток природозаповідання, особливо в природних та адміністративних
районах, в яких недостатньо репрезентовані природні заповідні ландшафти.
В період з 2004 по 2015 роки передбачається створення двох природних
національних парків (“Дністровський каньйон”, “Кременецькі гори”),
розширення території природного заповідника “Медобори” за рахунок
ділянок степової та наскельно-степової рослинності, формування
одинадцяти регіональних ландшафтних парків (Малополіського,
Почаївського, Вороняцького, “Збаразькі Товтри”,
Залізцівсько-Вертелківського, “Бережанське Опілля”, “Княжий ліс”,
Середньосеретського, Язлівецького, “Скала-Подільське Надзбруччя”) та
створення понад 50 заповідних об’єктів інших категорій, внаслідок цього
доведення площі природо-заповідання в межах Тернопільської області до
10,5%.

При виділенні природних ядер в межах наявних територій та об’єктів
природно-заповідного фонду, а також ряду перспективних природних ядер
враховувались особливості ландшафтного різноманіття території, яке є
найбагатшим в зонах контакту фізико-географічних провінцій, областей,
районів. Двадцять п’ять із двадцяти шести виділених природних ядер
відповідають цьому підходу і знаходяться в межах контактних зон
ландшафтів. Формування екомережі сприятиме зростанню
ландшафтно-ценотичної, ценотичної, флористичної репрезентативності і
унікальності природних заповідних територій.

Формування регіональної екологічної мережі сприятиме збалансуванню
структури землекористування, оптимізації ландшафтно-екологічної
структури території. Враховуючи неоптимальне співвідношення між
природними та антропогенізованими ландшафтами в межах території області,
та її окремих частин, а також значну частку малопродуктивних і
сильноеродованих орних земель, вважаємо за доцільне на значній площі цих
земель провести масштабні ренатуралізаційні заходи. Зокрема, доцільно
відвести під заліснення і залуження орні землі з крутизною схилів понад
30. Ці землі приурочені, з одного боку, до схилів в горбогірних
місцевостях, з другого боку, до схилів річкових долин. Вони, як правило,
малопродуктивні і деградовані, а тому необхідно здійснити їх консервацію
для іншого функціонального призначення. Станом на 2004 рік такі землі
становлять 26,7% ріллі. Вони представлені в кожному адміністративному
районі, зокрема і в найбільш розораних. Під заліснення доцільно відвести
деградовані орні землі з крутизною схилів понад 7° (40,1 тис. га),
порушені та відпрацьовані землі промислового використання (4,7 тис. га)
та радіаційно забруднені землі (17,8 тис. га), які в сукупності
складають 3,8% території області. Під залуження та заліснення в
залежності від конкретних місцевих умов підпадають малопродуктивні
сільськогосподарські землі з крутизною схилів 5-7° в межах річкових
долин, місцях витоків річок (53,5 тис. га), частина малопродуктивних і
деградованих орних земель з крутизною схилів 3-5° (176,2 тис. га), що
складатиме 16,6% території області. Проведення цих заходів дасть
можливість збільшити частку територій під природною рослинністю
орієнтовно до 50%. Пріоритетними критеріями ландшафтно-екологічної
оптимізації території виступають природоохоронний та створення
сприятливих природних умов життєдіяльності населення.

Докорінна зміна структури земельного фонду, ренатуралізація
агрокультурних ландшафтів та рекультивованих земель промислового
використання сприятиме формуванню належних природних умов комфортної
життєдіяльності населення. В межах Тернопільської області найбільш
сприятливі природні умови для життєдіяльності населення характерні для
восьми районів (Шумського, Зборівського, Монастирського, Бережанського,
Кременецького, Підгаєцького, Лановецького, Гусятинського), з відносно
збалансованою структурою землекористування, сприятливою екологічною
ситуацією та високим рівнем комфортності природних просторових умов
проживання населення. Решта адміністративних районів відзначені
незбалансованою структурою землекористування, погіршеними показниками
якості довкілля, низьким рівнем комфортності природних умов
життєдіяльності населення.

Роль регіональної екомережі в природному регіоні є визначальною і
багатогранною. Формування екомережі, яке сприяє збалансуванню
природокористування, покращенню умов життєдіяльності населення,
спрямоване на підтримання динамічної рівноваги між природними та
антропогенними ландшафтами в регіоні, структурні елементи екомережі є
центрами цено- і генофондів, еталонними геосистемами із значними
запасами унікальних природних ресурсів, вони мають естетичне, культурне,
просвітницько-виховне значення.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

Царик П.Л. Динаміка територіальної організації територій і об’єктів
природно-заповідного фонду Тернопільської області. // Наукові записки
ТДПУ. Серія: географія. – Тернопіль, 2001. — №2. – С. 112-120.

Царик П.Л. Еколого-географічні особливості формування і розвитку
екологічної мережі Тернопільської області. Рукопис. – Т.,2002. – 95с.

Царик П.Л. З історії природодослідження і природозаповідання на
Тернопіллі з кінця ХІХ до початку ХХ століть. // Матеріали другої
всеукраїнської наукової конференції “Історія української географії та
картографії: проблеми і перспективи. – Тернопіль, 2000. – С.72-75.

Царик П.Л. Методичні підходи до конструктивно-географічних досліджень
регіональних екологічних мереж. // Матеріали ІІ міжнародної наукової
конференції “Екологічна географія: Історія, теорія, методи, практика”. –
Тернопіль, 2004. – С.33-38.

Царик П.Л. Перспектива розвитку регіональної екологічної мережі
Тернопільської області. // Наукові записки ТДПУ. Серія: географія. –
Тернопіль, 2000. — №2. – С. 107-110

Царик П.Л. Радіоекологічна ситуація в Тернопільській області. //
Матеріали міжнародної наукової конференції “Еколого-географічні
дослідження в сучасній географічній науці”. – Тернопіль, 1999. – С. 108.

Царик П.Л. Регіональні ландшафтні парки як об’єкти рекреаційної і
туристичної діяльності. // Матеріали другого всеукраїнського наукового
семінару “Регіональне географічне краєзнавство”. – Тернопіль, 2002. –
Ч.2. – С.244-249.

Царик П.Л. Репрезентативність та приуроченість територій та об’єктів
природно-заповідного фонду Тернопільської області. // Наукові записки
ТДПУ. Серія: географія. – Тернопіль, 2000. — №1. – С. 98-103.

Царик П.Л. Роль ботанічних пам’яток природи у збереженні біорозмаїття
(на прикладі Тернопільської області). // Наукові записки ТДПУ. Серія:
географія. – Тернопіль, 1999. — №1. – С. 176-180.

Царик П.Л. Серетський екологічний коридор як осьовий структурний елемент
регіональної екологічної мережі Тернопільщини. // Матеріали ІІ
міжнародної наукової конференції “Екологічна географія: Історія, теорія,
методи, практика”. – Тернопіль, 2004. – С.146-148.

Царик П.Л. Складові структурні елементи регіональної екологічної мережі
Північного Поділля в межах Тернопільської області. // Наукові записки
ТДПУ. Серія: географія. – Тернопіль, 2003. — №2. – С. 107-110.

Царик П.Л. Структурні елементи регіональної екологічної мережі Західного
Поділля в межах Тернопільської області. // Наукові записки ТДПУ. Серія:
географія. – Тернопіль, 2003. — №2. – С. 115-118.

Царик П.Л. Структурні елементи регіональної екологічної мережі
Тернопільщини і їх функціональна роль. // Наукові записки ТДПУ. Серія:
географія. – Тернопіль, 2001. — №1. – С. 115-118.

Царик П.Л. Теоретико-правові основи формування екологічної мережі. //
Наукові записки ТДПУ. Серія: географія. – Тернопіль, 2002. — №1. – С.
86-96.

Царик П.Л. Територіальна організація структурних елементів регіональної
екомережі (на матеріалах Тернопільської області). // Науковий вісник
Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 199: Географія.
– Чернівці: Рута, 2004. – С.79-92.

Царик П.Л., Царик Л.П. Історія розвитку та динаміка структури
природно-заповідного фонду Тернопільської області. // Наукові записки
ТДПУ. Серія: географія. – Тернопіль, 1999. — №2. – С. 15-19.

Царик П.Л., Царик Л.П. Соціально-екологічна роль і значимість
регіональних екомереж. // Наукові записки ТДПУ. Серія: географія.
Спецвипуск: екологічна географія. – №2. – Ч.2. – 2004. – С.198-206.

АНОТАЦІЇ

Царик П.Л. Регіональна екологічна мережа: географічні аспекти формування
і розвитку (на матеріалах Тернопільської області). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за
спеціальністю 11.00.11 – конструктивна географія і раціональне
використання природних ресурсів. – Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича, 2005.

Дисертація присвячена розробці географічних аспектів формування і
розвитку регіональної екомережі. В роботі поглиблено
теоретико-методологічні підходи до формування і розвитку екомережі,
обґрунтовано критерії та підходи до виділення її базових елементів
Проведений аналіз історичних етапів природозаповідання обласного
регіону. Оцінені та виділені вузлові елементи перспективної екомережі
(природні ядра, екологічні коридори, буферні зони, зони відновлення
природної рослинності) в розрізі основних ландшафтів і груп ландшафтів
області, проведено їх ранжування та структурно-функціональний аналіз.
Обґрунтована територіально-функціональна структура регіональної
екомережі. Проведена оцінка впливу перспективної регіональної екомережі
на збереження біорізноманіття, оптимізацію структури землекористування
та покращення природних умов життєдіяльності населення.

Ключові слова: екомережа, природне ядро, екологічний коридор, буферна
зона, зона відновлення природної рослинності, території природного
розвитку територіально-функціональна структура, ландшафтно-екологічна
оптимізація території.

Tsaryk P.L. Regional ecological network: geographical aspects of
formation and development (on materials of the Ternopil region). –
Manuscript.

The thesis for the scientific degree of Candidate of geographical
science on speciality 11.00.11 – Constructive geography and rational
usage of natural resources. Chernivtsi Yuriy Fedkovych National
University, Chernivtsi, 2005.

The thesis deals with the working of the geographical aspects of
formation and development of the regional ecological network.
Theory-methodological approaches to the forming and developing the
network are deeper presented. The criteria and approaches to the
emphasizing on their basic elements are made. The analyses of history
stages of nature reservations in region are conducted as well.

The key elements of perspective ecological network in the cut of basic
landscapes and groups of landscapes in region (natural cores, ecological
corridors, bumping areas, natural vegetation restoration areas) are
estimated and emphasized. Their ranging and structural-functional
analysis is carried out. The territorial functional structure of
regional ecological network is substantiated. The effect of perspective
regional ecological network on the saving the biological variety, on the
optimization of structure of land utilization and on the improvement of
natural conditions of population vital functions is estimated.

Keywords: ecological network, natural core, ecological corridor, bumping
area, natural vegetation restoration areas, area of natural development,
territorial-functional structure, landscape ecological optimization of
area.

Царик П.Л. Региональная экологическая сеть: географические аспекты
формирования и развития (на материалах Тернопольской области). –
Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата географических наук
по специальности 11.00.11 – конструктивная география и рациональное
использование природных ресурсов. – Черновицкий национальный университет
имени Юрия Федьковича, Черновцы, 2004.

Диссертация посвящена разработке географических аспектов формирования и
развития региональной экосети.

Основными принципами исследования биоразнообразия при формировании
экосети есть целостность территории, приоритетность объектов
исследования, уровневая непрерывность, единство. Принцип целостности
территории предусматривает исследование биоразнообразия всей
совокупности географических комплексов разных уровней, от ландшафтов к
группам ландшафтов, которые являются составляющими физико-географических
областей. Принцип приоритетности предусматривает отбор объектов с
позиций редкости, уникальности, типичности, потребностей сохранения и
возобновления, предотвращению угрозы исчезновения. Принцип уровневой
непрерывности предусматривает изучение биоразнообразия на всех уровнях
ее организации. Принцип единства ориентирует на исследование
биоразнообразия за общими методами с учетом факторов риска.

В истории исследования и охраны природы Тернопольщины выделены несколько
этапов. Первый этап накопления сведений об особенностях компонентов
природы края начинается с создания первых картографических материалов
(генеральной карты Подолья, Боплан Г., 1650), и продолжался до создания
первых заповедных ботанических резерватов “Гостра” и “Любомля” в 1910
году. Второй этап связан с углубленным изучением естественных
особенностей территории и созданием сети территорий и объектов
природно-заповедного фонда (1910-2000 гг.). В 2001 году начинается
третий этап в развитии охраны природы, связанный с принятием
общегосударственной программы формирования национальной экосети, и на ее
основе программы формирования региональной экосети Тернопольщины.

Проведен анализ исторических этапов охраны природы областного региона.
Территории и объекты природно-заповедного фонда выступают основой
функциональной и территориальной структур перспективной экологической
сети. В развитии сети территорий и объектов природно-заповедного фонда
можно выделить ряд периодов отличных за своим функциональным
назначением. Так, в 60-ые – в начале 70-ых годов ХХ века состоялось
становление основных памяток природы как прообразов будущих основных
природоохранных территорий и объектов. 70-80-ые годы ХХ века
характеризуются наполнением функционально-пространственной структуры
природно-заповедного фонда, формированием структурных узловых элементов
природно-заповедной сети. Период с 1990 года до наших дней знаменует
собой поворот к формированию целостной, функционально-завершенной,
социально направленной сети территорий и объектов природно-заповедного
фонда области.

В работе углублены теоретико-методологические подходы к формированию и
развитию региональной экосети, обоснованы критерии и подходы к выделению
ее базовых элементов. Оценены и выделены узловые элементы перспективной
экосети (природные ядра, экологические коридоры, буферные зоны, зоны
восстановления природной растительности) в разрезе основных ландшафтов и
групп ландшафтов области, проведен их структурно-функциональный анализ.
Обоснована территориально-функциональная структура региональной экосети.

При выделении природных (биологических) ядер учитывалось ландшафтное
разнообразие, степень сохранности и заповедности ландшафтов. Из 26
природных ядер, предложенных в 13 ландшафтах и группах ландшафтов, три
ядра имеют общегосударственное значение (Медоборское, Кременецкое,
Залещицкое), девять – межрегиональное значение (Стижоцко-Иловецкое,
Суражское, Вороняцкое, Беремянско-Шутроминское, Поточанско-Урманское,
Голицко-Подвысоцкое), потому что находятся на контакте региональной
экосети с экосетями соседних областей. 16 природных ядер имеют местное
значение. Формирование ряда перспективных природных ядер нуждается в
углубленном флористико-фаунистическом и ландшафтно-ценотическом анализе
ландшафтов с целью достоверного выделения четких границ биологических
центров, буферных зон, зон ренатурализации; при установке или изменения
природоохранного режима на более суровый. К особенностям
территориальной принадлежности природных ядер следует отнести выделение
13 (50%) из них в пределах холмистых территорий Тернопольского Ополья (6
ядер), Кременецких гор (3) и Толтрового кряжа (4).

Среди перспективных экологических коридоров, которые будут соединять
природные (биологические) ядра и другие естественные ландшафты в
целостную региональную экологическую сеть, выделены два екокоридора
(Кременецький, Днестровский) общегосударственного значения, пять
екокоридоров межрегионального значения (Стрыпский, Серетский, Опольский,
Збручанский, Толтровый) и 17 екокоридоров местного значения. Больше
всего природных ядер расположено в пределах Опольского (6 ядер),
Кременецкого (5), Серетского (5), Толтрового (4), Днестровского (3)
екокоридоров. Полноценное функционирование экологических коридоров, как
основных путей миграции биоты возможно при условиях проведения ряда
природовосстановительных и природоохранных мероприятий: ренатурализации
наиболее антропогенных отрезков экологических коридоров, определение их
природоохранного статуса, переориентации хозяйственной деятельности на
неизнурительные виды природопользования.

Проведена оценка влияния перспективной региональной экосети на
сохранение биоразнообразия, оптимизацию структуры землепользования и
улучшения естественных условий жизнедеятельности населения.

Роль региональной экосети в естественном регионе является определяющей и
многогранной. Формирование экосети, которое способствует сбалансированию
природопользования, улучшению условий жизнедеятельности населения,
направлено на поддержку динамического равновесия между естественными и
антропогенными ландшафтами в регионе. Структурные элементы экосети
являются центрами цено- и генофондов, эталонными геосистемами со
значительными запасами уникальных природных ресурсов, они имеют
эстетичное, культурное, просветительное, воспитательное значение.

Ключевые слова: экосеть, природное ядро, экологический коридор, буферная
зона, зона возобновления естественной растительности, территории
природного развития, территориально-функциональная структура,
ландшафтно-экологическая оптимизация территории.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *