Клініко-патогенетичні особливості перебігу захворювань пародонта при порушенні системного кісткового метаболізму та їх корекція (автореферат)

ІНСТИТУТ СТОМАТОЛОГІЇ

АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

МАЗУР ІРИНА ПЕТРІВНА

УДК 616.31.17 – 0.08.1 – 0.8:615.27:615.356

Клініко-патогенетичні особливості перебігу захворювань пародонта при
порушенні системного кісткового метаболізму та їх корекція

14.01.22 – стоматологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Одеса – 2006

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі стоматології Інституту стоматології
Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика
Міністерства охорони здоров’я України.

Наукові консультанти

член-кореспондент АМН України, доктор медичних наук, професор

Косенко Костянтин Миколайович,

Інститут стоматології АМН України, директор

доктор медичних наук, професор

Поворознюк Владислав Володимирович,

Інститут геронтології АМН України, завідувач відділу, керівник
Українського науково-медичного центру проблем остеопорозу

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор

Куцевляк Валентина Федорівна,

Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач
кафедри терапевтичної та дитячої стоматології

доктор медичних наук, професор

Політун Антоніна Михайлівна,

Національний медичний університет ім. акад. О.О. Богомольця МОЗ України,
професор кафедри терапевтичної стоматології

доктор медичних наук, професор

Сукманський Олег Іванович,

Інститут стоматології АМН України, завідувач відділу патологічної
фізіології

Провідна установа

Вищий державний навчальний заклад “Українська медична стоматологічна
академія” МОЗ України, кафедра терапевтичної стоматології, м. Полтава

Захист відбудеться “22” травня 2006 року о 13.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 41.563.01 в Інституті стоматології АМН
України за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 11.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту стоматології АМН
України (65026, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 11).

Автореферат розіслано “21” квітня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради
Ю.Г. Чумакова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема захворювань пародонта є однією з провідних у
сучасній стоматології, що пов’язано зі значним поширенням їх у людей
різного віку, відсутністю методів донозологічної діагностики та
ефективних заходів профілактики і лікування. Генералізовані хвороби
пародонта характеризуються неухильним прогресуванням
запально-деструктивного процесу, що з віком призводить до повного
руйнування утримувального апарата і передчасної втрати зубів. Етіологія
та патогенез захворювань пародонта є складними і досі недостатньо
з’ясованими. Запально-деструктивні процеси в тканинах пародонта
зумовлені як місцевими чинниками, зокрема мікроорганізмами та продуктами
їх життєдіяльності, травматичною оклюзією (О.І. Грудянов, 1997;
М.Ф. Данилевский, А.В. Борисенко, 2000), так і загальною патологією
органів та систем (Л.Ю. Орехова, 2004), впливом клімато-географічних
(К.М. Косенко, 1994), екологічно шкідливих чинників (Б.А. Ревенок, 2004;
В.Ф. Куцевляк, 2005). Внаслідок порушення кісткового метаболізму
альвеолярного відростка прискорюються процеси його резорбції.
Розбалансування ремоделювання зумовлено дією як місцевих регулювальних
чинників, зокрема цитокінів, метаболітів арахідонової кислоти
(І.С. Мащенко, 2004), так і системних гормональних.

Альвеолярний відросток виконує опорну функцію тканин пародонта і
водночас як складова частина кісткової системи організму є резервним
депо мінералів. Метаболізм кісткової тканини альвеолярного відростка
реагує на гормональні зміни в організмі людини, рівень кальцію в крові
та інші екзо- і ендогенні чинники, що впливають на кісткову систему.
Вивченню механізмів розвитку, методів профілактики та лікування хвороб
пародонта, які тісно зв’язані з порушенням структурно-функціонального
стану кісткової тканини скелета, присвячено велику кількість праць
(Ю.М. Максимовський, А.И. Мощиль, В.Е. Новиков, 1991; В.В. Поворознюк,
Л.О. Хоменко, 1997; Ф. Куцевляк, В.В. Варакута, 1999; І.С. Мащенко,
2002; К.М. Косенко, 2003; Ю.Е. Косоверов, 2004).

В дослідженнях останніх років надають великої уваги взаємозв’язку
остеопорозу з хворобами пародонта у жінок постменопаузального періоду
(А.И. Мощиль, В.П. Сметник, 1991; A.R. Mohammad і співавт., 1994;
R.D. Zachariasen, 1993; Г.Ф. Білоклицька, Г.В. Погребняк, 2004). З
настанням фізіологічної менопаузи дефіцит естрогенів зумовлює зменшення
щільності кісток та прогресування дистрофічно-деструктивних змін тканин
пародонта (E. Klemetti, 1993). У працях M.K. Jeffcoat (1993, 2000)
остеопороз та остеопенія розглядаються як чинники ризику захворювань
пародонта у жінок і чоловіків. Зниження щільності кісток може негативно
впливати на стан тканин пародонта (N. Wowern і співавт., 1994). Вікова
рарефікація кісткової тканини, порушення кісткового метаболізму
прискорюють процеси резорбції альвеолярного відростка, зумовлюючи
погіршення перебігу генералізованого пародонтиту.

У літературі недостатньо висвітлені питання впливу метаболічних порушень
кісткової тканини на перебіг захворювань пародонта (А.А. Гударьян,
2004). Актуальність напрямку зумовлена тим, що остеопороз та пародонтит
– поширені захворювання, які прогресують з віком (M.K. Jeffcoat, 1998).
Вивчення взаємозв’язку між метаболічними порушеннями кісткової системи
та захворюваннями пародонта є важливим для визначення ролі системних
чинників регулювання кісткового метаболізму та обґрунтування
фармакологічної корекції дистрофічно-деструктивних процесів у
альвеолярному відростку (Г.М. Вишняк, 1999). Досі не визначено механізми
ураження кісткової тканини альвеолярного відростка при генералізованому
пародонтиті, вплив системних чинників, що сприяють зменшенню мінеральної
щільності скелета, не запропоновано методи профілактики втрати кісткової
тканини. З метою зменшення руйнування альвеолярного відростка у хворих
на генералізований пародонтит застосовують антирезорбенти – препарати з
групи бісфосфонатів, що сповільнюють процеси резорбції кісткової тканини
(M. Rocha, 2001), метаболіти вітаміну D – альфакальцидол
(А.П. Грохольский, В.В. Поворознюк, О.В. Фліс, 2002). Перспективним є
подальше вивчення та застосування засобів з остеопротекторними
властивостями, які коригують метаболічні порушення кісткової системи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію
виконано в рамках науково-дослідної роботи “Клініко-патогенетичні
особливості перебігу захворювань пародонта при порушенні системного
кісткового метаболізму та їх корекція” (державний реєстраційний номер
0102U006934). Вона є фрагментом науково-дослідної роботи “Розробка нових
методів діагностики, профілактики та лікування захворювань пародонта”
(02.10/3500) (державний реєстраційний номер 0101U002007), яку виконували
згідно з угодою № 2/10 74–97 з Міністерством освіти та науки України.
Дисертант був виконавцем вказаних вище тем.

Мета і завдання дослідження: підвищення ефективності діагностики,
профілактики і лікування захворювань пародонта у людей різного віку та
статі при системних змінах метаболізму кісткової тканини на підставі
експериментально-клінічного дослідження чинників ризику, механізмів
розвитку патологічних процесів у тканинах пародонта та патогенетичного
обґрунтування застосування остеотропних препаратів.

Для досягнення мети дослідження було визначено такі завдання:

В умовах експерименту вивчити вікові особливості структурної
організації, головні біохімічні, біомеханічні характеристики кісткової
тканини та ультраструктуру кристалів гідроксиапатиту альвеолярного
відростка і тіла нижньої щелепи.

Вивчити механізми розвитку захворювань пародонта у разі порушення
кісткового метаболізму в експерименті.

Визначити в експерименті ефективність фармакологічної корекції
метаболічних порушень кісткової системи та тканин пародонта
остеотропними засобами (“Кальцемін”, “Міакальцик”).

Вивчити вікові та статеві особливості тканин пародонта і
структурно-функціонального стану кісткової тканини.

Дослідити особливості структурно-функціонального стану тканин пародонта
та кісткової системи у населення різних регіонів України.

Визначити особливості структурно-функціонального стану тканин пародонта,
кісткової системи у населення України залежно від впливу малих доз
іонізуючого опромінення.

Вивчити особливості порушень системного метаболізму кісткової тканини у
хворих з різним перебігом генералізованого пародонтиту.

Оцінити ефективність остеотропної терапії та розробити диференційований
підхід до її призначення залежно від особливостей перебігу захворювання
пародонта, структурно-функціонального стану кісткової тканини.

Обґрунтувати ефективність базисної терапії остеотропними препаратами під
час підтримувального пародонтологічного лікування у хворих на
генералізований пародонтит.

Об’єкт дослідження: тканини пародонта, кісткова тканина в осіб з
інтактним пародонтом і захворюваннями пародонта, експериментальні
тварини.

Предмет дослідження: патогенетичні механізми, що зумовлюють
дистрофічно-деструктивні процеси в пародонті в разі системного порушення
метаболізму кісткової тканини у людей різного віку і статі, а також
методи корекції порушень препаратами остеотропної дії.

Методи дослідження: клінічні – стоматологічне та пародонтологічне
дослідження з визначенням параклінічних індексів; рентгенологічні –
радіовізіографія, ортопантомографія, рентгеностеометрія; лабораторні –
визначення рівнів кальцію, кальційтропних гормонів – паратиреоїдного та
кальцитоніну; визначення біохімічних маркерів ремоделювання кісткової
тканини – кісткового ізоферменту лужної фосфатази (ЛФк), остеокальцину,
С–кінцевого телопептиду колагену I типу (С–КТКІТ), дезоксипіридиноліну;
функціональні дослідження кісткової тканини – ультразвукова
денситометрія «Achilles»; ультразвукова ехоостеометрія; експериментальні
– макроскопічні, остеометричні, гістологічні, гістоморфометричні,
біохімічні, біофізичні, рентгеноструктурні методи аналізу кісткової
тканини; статистичні – визначення вірогідності результатів.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше виявлено взаємозв’язок
порушень системного метаболізму кісткової тканини і перебігу
генералізованого пародонтиту та встановлено нові аспекти патогенезу
захворювань пародонта, що дало змогу обґрунтувати потребу в застосуванні
остеотропних препаратів у комплексі лікування генералізованого
пародонтиту. Запропоновано нову концепцію структурно-функціональної
дизадаптації кісткової тканини альвеолярного відростка на стереотип
жувального навантаження внаслідок порушень метаболізму кісткової
тканини.

Вперше в умовах експерименту визначено особливості структурної
організації зубощелепного апарата, біохімічних і біомеханічних
характеристик та ультраструктури мінерального компонента кісткової
тканини щурів залежно від віку. Встановлено, що з віком зростає висота
та товщина тіла нижньої щелепи й альвеолярного відростка, що є
адаптаційною реакцією кістки на зменшення її міцності і пружності.

На експериментальній моделі оваріоектомії визначено механізми розвитку
захворювань пародонта у разі порушення метаболізму кісткової тканини.
Дисбаланс статевих гормонів спричинює погіршення біомеханічних
характеристик кісткової тканини, збільшення розмірів та зміну форми
кристалів гідроксиапатиту, зумовлює розвиток компенсаторних реакцій у
кістковій тканині.

Доклінічними експериментальними дослідженнями обґрунтовано ефективність
фармакологічної корекції метаболічних порушень кісткової тканини та
пародонта остеотропними засобами (“Кальцемін”, “Міакальцик”). Ці
препарати пригнічують процеси резорбції в кістці, посилюють їхню
функціональну перебудову, поліпшують біомеханічні характеристики та
структуру кристалів гідроксиапатиту, що загалом підвищує компенсаторні
можливості кісткової тканини до функціонального жувального навантаження.

За результатами клініко-лабораторних досліджень встановлено особливості
перебігу генералізованого пародонтиту в людей із системним порушенням
метаболізму кісткової тканини. Доведено, що порушення метаболізму
кісткової тканини передує клінічним проявам загострення генералізованого
пародонтиту та зумовлює зниження компенсаторних можливостей кісткової
тканини альвеолярного відростка.

Епідеміологічними дослідженнями виявлено особливості
структурно-функціонального стану тканин пародонта та скелета у населення
України залежно від регіону проживання. Екологічні (малі дози
іонізуючого опромінення), клімато-географічні чинники впливають як на
кісткову систему, так і на опорно-утримувальний апарат зубів.

Клініко-лабораторними методами дослідження обґрунтовано ефективність
фармакологічної корекції метаболічних порушень кісткової тканини та
пародонта остеотропними засобами (“Кальцемін”, “Міакальцик”,
“Фосамакс”). Клінічні дослідження застосування остеотропних препаратів у
комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту засвідчили високу
ефективність, тривалу ремісію захворювання. Віддалені результати
лікування продемонстрували здатність кісткової тканини альвеолярного
відростка до відновлення у разі використання остеотропних засобів.

Тривалими клініко-лабораторними дослідженнями доведено доцільність та
ефективність базисної терапії остеотропними препаратами під час
підтримувального пародонтологічного лікування хворих на генералізований
пародонтит.

Практичне значення отриманих результатів. Розроблено нові схеми
лікування захворювань пародонта та порушень системного метаболізму
кісткової тканини із застосуванням остеотропних засобів. Доведено, що
застосування “Міакальцику”, “Фосамаксу” та “Кальцеміну” дає змогу
досягти тривалої ремісії генералізованого пародонтиту, сприяє
відновленню структури альвеолярного відростка.

Запропоновано диференційований підхід до призначення остеотропної
терапії залежно від особливостей перебігу захворювань пародонта, віку,
статі та структурно-функціонального стану кісткової тканини, що дає
змогу значно підвищити ефективність лікувально-реабілітаційних заходів
(Деклараційний патент України на винахід № 36385 А від 16.04.2001).

Клініко-лабораторними дослідженнями обґрунтовано потребу у проведенні
базисної терапії остеотропними препаратами під час підтримувального
пародонтологічного лікування у хворих на генералізований пародонтит, що
послаблює вплив етіологічного чинника на тканини пародонта, поліпшує
обмінні процеси у кістковій тканині та сприяє репаративній регенерації
альвеолярного відростка.

Виявлено регіональні особливості структурно-функціонального стану тканин
пародонта та кісткової системи і отримано дані про чинники ризику й
поширення захворювань пародонта, які належить враховувати при створенні
загальнодержавної і регіональних програм профілактики цих хвороб.

Розроблено практичні рекомендації з діагностики, профілактики та
лікування захворювань пародонта у разі порушення метаболізму кісткової
тканини у людей різного віку. Це дає змогу широко застосовувати їх у
стоматологічних установах різного рівня (інформаційний лист про
нововведення в охороні здоров’я

№ 178 – 2005 та 181 – 2005).

Запропонований метод лікування впроваджено в клінічну практику на
кафедрі стоматології ІС НМАПО ім. П.Л. Шупика та міській стоматологічній
лікарні м. Києва. Основні наукові та практичні положення дисертації
використовують на практичних і семінарських заняттях та в лекційному
матеріалі під час вивчення розділу “Захворювання пародонта” на кафедрі
стоматології Інституту стоматології Національної медичної академії
післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, кафедрі терапевтичної
стоматології ФПДО Львівського національного медичного університету
ім. Д. Галицького, кафедрі терапевтичної стоматології Кримського
державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно проведено
патентно-інформаційні пошуки за темою дисертації, розроблено, апробовано
та запропоновано схеми лікування захворювань пародонта із застосуванням
остеотропних препаратів. Особисто авторка провела клінічне обстеження та
лікування хворих, статистичну обробку отриманих результатів, їх аналіз,
підготувала публікації та написала дисертацію. Визначення
функціонального стану кісткової системи, біохімічні дослідження
проводили у відділі клінічної фізіології та патології опорно-рухового
апарата Інституту геронтології АМН України та Українському
науково-медичному центрі проблем остеопорозу (зав. відділу

д-р мед. наук, проф. В.В. Поворознюк(). Експериментальні дослідження
проведено на базі відділу клінічної фізіології та патології
опорно-рухового апарата Інституту геронтології АМН України (зав.
відділу, д-р мед. наук, проф. В.В. Поворознюк) та на кафедрі анатомії
Луганського державного медичного університету у співпраці з д-ром мед.
наук, проф. В.В. Лузіним. Аналіз та узагальнення результатів дослідження
проведено особисто дисертанткою.

Апробація результатів дисертації. Головні положення дисертації викладено
та обговорено у виступах на науково-практичних конференціях, з’їздах,
конгресах: І (VІІ) з’їзді Асоціації стоматологів України (м. Київ,
1999); ІІІ Національному конгресі геронтологів та геріатрів України
(м. Київ, 2000); школі-семінарі “Сучасні аспекти клінічної
пародонтології: кісткова система та захворювання пародонта”
(м. Євпаторія, 2000); “Сучасні аспекти клінічної пародонтології:
кісткова система та захворювання пародонта” (м. Одеса, 2001); 6-й
конференції “Нове в бісфосфонатах” (м. Давос, Швейцарія, 2002); “Сучасні
напрямки розвитку стоматології” (м. Одеса, 2003); “Сучасні технології
діагностики та лікування у практичній стоматології” (м. Львів, 2003);
“Сучасні проблеми терапевтичної стоматології” (м. Київ, 2004); “Сучасні
принципи діагностики, профілактики та лікування захворювань
кістково-м’язової системи в людей різного віку” (м. Київ, 2004);
науково-практичній конференції “Сучасні технології лікування і
профілактики в практичній стоматології” (м. Київ, 2004); у рамках
наукової програми Українського міжнародного стоматологічного салону
(м. Київ, 2004, 2005, 2006); “Актуальні проблеми пародонтології”
(м. Одеса, 2005); ІІ науково-практичній конференції “Сучасні аспекти
клінічної пародонтології” (м. Київ, 2005); ІІІ Всеросійському
стоматологічному форумі “Освіта, наука і практика в стоматології”
(м. Москва, Росія, 2006).

Публікації. Головні результати дисертації опубліковано у 50 наукових
працях, серед них 21 – у наукових виданнях, рекомендованих ВАК України.
Видано монографію у співавторстві з В.В. Поворознюком – “Костная система
и заболевания пародонта” (2003), а також у співавторстві з
В.В. Поворознюком написано розділ 35 (С. 346-368) “Костная система и
заболевания пародонта” монографії: “Остеопороз: епидемиология, клиника,
диагностика, профилактика

и лечение” /Под ред. Н.А. Коржа, В.В. Поворознюка, Н.В. Дедух,
И.А. Зупанца

(Х.: Золотые страницы, 2002. – 648 с.).

Обсяг і структура дисертації. Дисертацію викладено українською мовою на
318 сторінках машинописного тексту. Робота складається зі змісту,
переліку умовних скорочень, вступу, огляду літератури, розділу
«Матеріали і методи дослідження», шести розділів власних досліджень,
аналізу і узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних
рекомендацій і списку використаних джерел літератури, 3-х додатків.
Список літератури вміщує 452 джерела, з яких 171 – вітчизняні і 281 –
іноземні. Роботу проілюстровано 47 таблицями, 65 рисунками,

2 схемами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Матеріал та методи досліджень. Для досягнення мети та вирішення
поставлених завдань проведено клініко-лабораторні дослідження у 315
хворих, одномоментні епідеміологічні обстеження 921 особи,
експериментальні дослідження на 61 білій самиці щура різного віку.

Експериментальні дослідження. Експериментальне дослідження проведено на
61 білій самиці щура двох вікових груп, яких утримували у віварії
Інституту геронтології АМН України. Виконано 2 серії досліджень: серія А
– на молодих щурах та серія В – на тваринах літнього віку. В кожній
серії експериментальне дослідження проводили на 5 групах тварин. Усіх
самок утримували в стандартних умовах віварію. Тварин 1-ї групи не
оперували (контрольна група). Моделювання порушень білково-мінерального
обміну та патологічних змін у тканинах пародонта проводили шляхом
двобічної оваріоектомії. На початку експерименту щурам 2-4-ї груп було
проведено лапаротомію з двобічною оваріоектомією. Щурам 5-ї групи
здійснювали лише лапаротомію без оваріоектомії для дослідження і
вилучення впливу хірургічного втручання на стан тварини (sham
surgeries).

Тварин 2-ї групи не лікували; остеотропні засоби (“Кальцемін” та
“Міакальцик”) отримували щури 3- і 4-ї груп через 6 тиж. після
оваріоектомії. Щурам 3-ї групи призначали “Кальцемін” у дозі 15
мг/кг/добу протягом 30 діб; щурам 4-ї групи вводили щоденно “Кальцемін”
у тій самій дозі та “Міакальцик” по 16 МО/кг через добу під шкіру
протягом 30 діб.

Тривав експеримент 72 доби (42 доби – експериментальне моделювання
пародонтиту; 30 діб – лікування). Тварин виводили з експерименту під
тіопенталовим наркозом, виділяли нижні щелепи із зубами, стегнові кістки
та хребці для подальших досліджень.

Стан кісткової тканини щурів оцінювали за допомогою макроскопічних,
остеометричних, гістологічних, гістоморфометричних, біохімічних,
біомеханічних, рентгеноструктурних методів. Вивчали вплив віку,
оваріоектомії та остеотропних препаратів на стан зубощелепної системи.
Визначали розміри альвеолярного відростка, нижньої щелепи (11 вимірів у
різних точках). Біомеханічні характеристики нижньої щелепи визначали за
показниками питомої стріли вигину (Y, мкм/Н), межі міцності ((, ГПа),
руйнівного моменту (Р, Нмм), модуля пружності (E, ГПа) та мінімальної
роботи руйнування кістки (A, мДж) (В.Г. Ковешников, В.І. Лузін, 2003).
Визначали хімічний склад кісткової тканини, вміст органічних та
мінеральних речовин та їх співвідношення у хребці щурів. Гістологічну
картину кісткової тканини альвеолярного відростка реєстрували за
допомогою цифрового мікроскопа “Olympus” 40 зі збільшенням 160 (zoom
160). Мікроморфометричне дослідження структури альвеолярного відростка
проводили за допомогою окулярного гвинтового мікрометра МОВ-1-15х ГОСТ
7865–56 і окулярної вимірювальної сітки мікроскопа МБІ-3. Оцінювали такі
параметри: загальну товщину альвеолярного відростка на рівні шийки зуба,
діаметри остеонів кісткової тканини та їхніх центральних судинних
каналів, питому кількість клітин у кістковій тканині альвеолярного
відростка на одиницю площі.

Для дослідження ультраструктури мінерального компонента кістки
застосовували метод рентгеноструктурного аналізу із застосуванням
апарата ДРОН-2,0 з гоніометричною приставкою ГУР-5. На дифрактограмах
вивчали структурні особливості кристалів гідроксиапатиту: міжплощинні
відстані в кристалах, його розміри за подовжньою (С) та поперечною (а)
осями і форму, ступінь симетрії елементарної комірки за коефіцієнтом С/а
(Е.П. Подрушняк,

А.И. Новохацкий, 1983).

Клініко-лабораторні дослідження. Клінічні дослідження та лікування
проводили у 315 хворих на генералізований пародонтит ІІ та ІІІ ступеня
віком від

20 до 69 років. Серед обстежених було 179 жінок, середній вік яких
складав (45,9±2,3) року, та 136 чоловіків, середній вік яких дорівнював
(45,9±3,4) року.

Стан тканин пародонта оцінювали на підставі даних анамнезу,
стоматологічного та пародонтологічного обстеження за стандартними
показниками (М.Ф. Данилевський, А.В. Борисенко, 2000).

Для оцінки ступеня і характеру деструкції альвеолярного відростка
використовували рентгенологічні дослідження. Ортопантомографію щелеп
проводили за допомогою ортопантомографа (Planmeca PM 2002 EC Proline
Panoramic X-ray unit). Прицільні (внутрішньоротові) рентгенограми
виконували на дентальному радіовізіографі “Trophy”. Для кількісного
аналізу ступеня втрати опорно-утримувальних тканин пародонта
використовували методику рентгеностеометрії.

Для виявлення порушень системного кісткового метаболізму проводили
лабораторні дослідження: визначали рівні основних кальційтропних
гормонів – паратгормону та кальцитоніну, а також кальцію та біохімічних
маркерів метаболізму кісткової тканини. Для оцінки показників
застосовували імуноферментні методи дослідження із використанням
стандартних комерційних наборів, розроблених компаніями “Metra
Biosystems” (США) та “ELISA” (Данія). Визначали біохімічні маркери
кісткового ремоделювання – ЛФк, остеокальцин,

С–КТКІТ, дезоксипіридиноліну – в сироватці крові; у сечі визначали вміст
креатиніну (P.D. Delmas, 2000).

Мінеральну щільність кісткової тканини вивчали шляхом ультразвукової
денситометрії (апарат «Achilles»), ультразвукової ехоостеометрії (апарат
ЕОМ-01Ц). Визначали: швидкість поширення ультразвуку (ШПУ, м/с);
шиpокосмугове ультpазвукове ослаблення (ШОУ, дБ/МГц); індекс міцності
кісткової тканини

(ІМ, %); Т-критерій – у величинах стандартних відхилень (SD) від пікової
кісткової маси; Z-критерій – у величинах стандартних відхилень (SD) від
мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ) здорової людини тієї ж
самої статі, віку та етнічної групи.

Проведено комплексне лікування генералізованого пародонтиту у 315
хворих, яке передбачало професійну гігієну рота, системну
антибактеріальну терапію, ультразвуковий скейлінг, кюретаж та
медикаментозне лікування пародонтальних карманів. Залежно від методів
остеотропної терапії хворих розподілили за протоколом А та С. 189
пацієнтів протоколу А розподілено на підгрупи: ІА (112 осіб), що
приймали “Фосамакс” по 1 табл. на добу протягом

3 міс та “Кальцемін Адванс” по 1 табл. двічі на добу протягом 1 міс,
після чого – “Кальцемін” по 1 табл. двічі на добу протягом 5 міс. Група
ІІА (77 осіб) вважалася контрольною.

Пацієнтів протоколу С (126 хворих) розподілили на підгрупи: ІС групу –

43 хворі (підшкірно вводили “Міакальцик” по 50 МО через добу (10
ін’єкцій на курс лікування); ІІС – 56 хворих (інтраназально вводили
“Міакальцик” (14 доз по 200 МО через добу); ІІІС – 27 чоловік (групу
контролю). “Міакальцик” призначали на тлі базової терапії “Кальцеміном
Адванс”, після чого призначали “Фосамакс” протягом 2 міс та “Кальцемін”
протягом 5 міс. На етапі коригувальної та реконструктивної терапії
лікувально-реабілітаційних заходів захворювань пародонта за показаннями
проводили шинування рухомих зубів, хірургічні втручання, ортодонтичне
лікування та раціональне протезування.

Для обґрунтування потреб у застосуванні базисної остеотропної терапії в
комплексі підтримувального пародонтологічного лікування (ППЛ) проводили
спостереження протягом 3-4 років. Пацієнтам ІL (16 осіб) на етапі ППЛ
раз на рік призначали “Фосамакс” по 1 табл. вранці натще протягом
місяця, а також препарати кальцію: “Кальцемін Адванс” по 1 табл. двічі
на добу протягом 1 міс та “Кальцемін” по 1 табл. двічі на добу протягом
2 міс. Хворим ІІL (19 осіб) призначали препарати кальцію раз на рік
протягом 1-2 міс.

Ефективність лікування оцінювали на підставі аналізу
клініко-лабораторних показників після первинного пародонтологічного
лікування (через 1 міс), віддалених результатів (через 6 і 12 міс), а
також тривалих спостережень (протягом 3-4 років).

Епідеміологічні дослідження. Обстежено 921 особу (407 чоловіків та 514
жінок) віком від 20 до 69 років. Пацієнтів розподілили на 4 групи: І
групу (Центральний регіон), складали 445 осіб (206 чоловіків та 239
жінок), жителів м. Києва, Київської та Черкаської областей (умовно
чистих територій). До ІІ групи входили мешканці Південного регіону –
м. Миколаєва (162 особи; 75 чоловіків та 87 жінок). ІІІ групу склали
жителі Західного регіону (Жидачівський та Стрийський райони Львівської
області; 234 особи; 88 чоловіків, 146 жінок). В IV групу ввійшли
ліквідатори аварії на ЧАЕС та мешканці радіаційно забруднених територій
(80 осіб; 38 чоловіків,

42 жінки).

Статистичний аналіз проводили із використанням параметричних і
непараметричних критеріїв (критерії Стьюдента, Фішера), а також складних
методів статистики – покрокового регресійного, дисперсійного і
факторного аналізів. Для аналізу використовували пакети програм
“Statgraphics” та «Statistika 6,0».

Результати дослідження та їх обговорення. Експериментальні дослідження.
В першій частині експериментальних досліджень вивчали вплив віку на
структурно-функціональну організацію зубощелепної системи у щурів різних
вікових груп. За результатами рентгеноструктурного аналізу з віком
збільшуються розміри кристалів гідроксиапатиту (42,34±1,43 проти
40,97±1,03 нМ – у щурів молодого віку), їхня концентрація в мінеральному
компоненті, що зумовлює зменшення метаболічної активності кісткової
тканини, погіршення буферних іонообмінних процесів. З віком зростає
ступінь асиметрії кристалітів, погіршуються їхні ковалентні зв’язки з
колагеновими волокнами, що негативно впливає на функціональні
властивості кісткової тканини. Результати гістологічних та
гістоморфометричних досліджень продемонстрували, що з віком змінюється
гістоархітектоніка кісткової тканини, збільшується її щільність,
зменшується кількість судинних каналів, розміри остеонів.

З віком істотно змінюється хімічний склад кісткової тканини,
підвищується частка мінеральних речовин у сухому залишку (48,8% проти
43,1% у молодих щурів). Зменшується межа міцності кісткової тканини у
літніх тварин (374,94±27,99 ГПа проти 407,44±17,97 ГПа у щурів молодого
віку), що зумовлено зменшенням пружності кісткової тканини (модуль
пружності у щурів літнього віку дорівнював 16,32±1,5 ГПа проти 21,23±1,2
ГПа у щурів молодого віку; P<0,01). Зниження біомеханічних характеристик нижньої щелепи з віком спричинює адаптаційну реакцію, яка спрямована на збереження цілісності щелепи як конструкції шляхом збільшення об’єму кістки. Результати біомеханічних досліджень показали, що з віком робота з руйнування нижньої щелепи збільшується та складає – (75,24±2,28) мДж у літніх щурів проти (70,66±3,09) мДж у молодих. Результати остеометрії та гістоморфометрії продемонстрували зміни структурної організації альвеолярного відростка та тіла нижньої щелепи. З віком зростає висота тіла нижньої щелепи (4,93±0,07 мм проти 4,63±0,09 мм у щурів молодого віку; P<0,05), змінюються параметри альвеолярного відростка: збільшується його висота (2,25±0,07 мм проти 1,56±0,03 мм у щурів молодого віку; P<0,05) та товщина пришийкової зони молярів (302,19±1,02 мкм проти 262,22±1,62 мкм у щурів молодого віку; P<0,05). Погіршення ультраструктурних, біомеханічних характеристик нижньої щелепи з віком зумовлює адаптаційну реакцію кісткової тканини, яка спрямована на відповідність структури опорно-утримувального апарата зубів до функціонального навантаження під час жування. У другій частині експериментального дослідження на моделі оваріоектомії у тканинах пародонта щурів виявлено запально-дистрофічні процеси, подібні до тих, що виявляються у хворих на генералізований пародонтит. Спостерігали зменшення висоти та товщини альвеолярного відростка, нерівномірну деструкцію міжзубних перетинок у межах 1/3 – 2/3 довжини коренів, кісткові кармани. Порушення функціонального стану кісткової тканини зумовлено істотними змінами розмірів та форми кристалів гідроксиапатиту, підвищенням їхньої крихкості та погіршенням активності метаболічних процесів. Виявлено збільшення параметрів кристалітів під впливом гормональних порушень: у молодих щурів розміри кристалітів складали (44,17±0,65) нМ проти (40,97±1,03) нМ у групі контролю (P<0,05), а у щурів літнього віку – (47,33±1,36) нМ проти (42,34±1,43) нМ відповідно (P<0,05). Знижувалася активність метаболічних та іонообмінних процесів у кістковій тканині. Про посилення процесів остеокластичної резорбції кісткової тканини свідчили результати гістоморфометрії. Виявлено збільшення діаметра центральних судинних каналів з нерівномірними контурами, значною кількістю клітинних елементів. Дисбаланс гормонів впливав також на біомеханічні характеристики кісткової тканини: значно знижувалася межа механічної міцності нижньої щелепи, особливо в щурів літнього віку (315,95±5,68 ГПа проти 374,94±27,99 ГПа у тварин групи контролю; P<0,05), зменшувалася робота з руйнування кістки. Зменшення висоти та товщини альвеолярного відростка спостерігали на тлі збільшення тіла нижньої щелепи. У щурів молодого віку виявлено зменшення висоти альвеолярного відростка (ВАВ): (1,06±0,09) мм – у тварин після оваріоектомії проти (1,56±0,03) мм у тварин з групи контролю (P<0,01). У щурів літнього віку виявлено також зменшення ВАВ: (2,05±0,11) мм у тварин після оваріоектомії проти (2,25±0,07) мм у тварин з групи контролю (P<0,05). Збільшення висоти тіла нижньої щелепи можна розглядати як компенсаторну реакцію організму. За таких змін структурної організації опорно-утримувального апарата зубів функціональне навантаження в процесі жування є надмірним та перевищує компенсаторні можливості кісткової тканини, що зумовлює “злам” фізіологічного процесу перебудови з виникненням дизадаптаційних реакцій кісткової тканини. Разом з тим постійне функціональне навантаження в процесі жування спричинює нерівномірний розподіл механічної напруги в зубощелепній системі. Функціональне навантаження на альвеолярний відросток створює зони функціонального перенапруження, в яких спостерігали посилення процесів резорбції кісткової тканини, а у тілі щелепи та в ділянках контрфорсів під дією жувального навантаження створюються зони підвищеного напруження, в яких виявляли збільшення кісткової маси і активізацію процесів кісткоутворення. Компенсаторні процеси були спрямовані на збільшення маси кісткової тканини в зонах підвищеного напруження та запобігання руйнування нижньої щелепи. У третій частині експерименту вивчали ефективність остеотропної терапії на експериментальній моделі генералізованого пародонтиту. Встановлено, що остеотропні засоби позитивно впливають на показники остеометрії нижньої щелепи щурів. На скелетованих препаратах нижньої щелепи щурів виявлено зменшення ступеня деструкції альвеолярного відростка, який не перевищував Ѕ довжини коренів зубів. На вершинах міжзубних перетинок, по краю комірок, спостерігали новоутворення кісткової тканини за рахунок регенерації альвеолярного відростка. Застосування “Кальцеміну”, за даними остеометрії, більшою мірою стимулювало процеси регенерації альвеолярного відростка у щурів молодого віку порівняно з тваринами літнього віку: вірогідно збільшувалися висота та товщина нижньої щелепи. У щурів молодого віку підвищувалася ВАВ на 27% (1,45±0,09 мм проти 1,06±0,09 мм у групі оперованих тварин; P<0,05), а у щурів літнього віку спостерігали лише тенденцію до її збільшення (на 3%). Дослідження ультраструктури кристалів гідроксиапатиту продемонструвало позитивний вплив “Кальцеміну” на кристалічну структуру кісткової тканини: вірогідно зменшувалися розміри кристалів гідроксиапатиту, особливо у щурів молодого віку (37,99±0,93 нМ проти 44,17±0,65 нМ у щурів після оваріоектомії; P<0,05). Відновлення гексагональної форми кристалів забезпечує міцніші ковалентні зв’язки мінерального компонента з органічним матриксом, що зумовлює підвищення механічної міцності кісткової тканини. Також підвищується метаболічна активність за рахунок збільшення загальної обмінної поверхні кісткового мінералу. Разом із тим зростає ступінь упорядкування кристалічної решітки за коефіцієнтом мікротекстурування, що є виявом інтенсивних процесів мінералізації кісткової тканини. Про посилення метаболічної активності кісткової тканини свідчать гістоморфометричні дослідження: збільшувалася кількість клітин в одиниці площі гістологічного зрізу, зменшувалася активність процесів резорбції, діаметр центральних судинних каналів та збільшувався розмір остеонів. Результати біомеханічних досліджень свідчать, що “Кальцемін” активніше впливає на органічну фазу кісткової тканини у щурів молодого віку та поліпшує її пружні властивості (модуль пружності складав 18,44±1,18 ГПа; P<0,05). У щурів літнього віку під впливом “Кальцеміну” поліпшуються міцнісні характеристики: збільшується показник межі міцності на 13% (362,56±7,6 ГПа; P<0,05) та на 7% зростає робота з руйнування нижньої щелепи (62,95±2,76 ГПа; P<0,05), що демонструє підвищення мінерального насичення кісткової тканини та посилення біомеханічних властивостей нижньої щелепи. Збільшення мінералізації кісткової тканини підтверджують також результати біохімічного дослідження: у щурів молодого віку спостерігали тенденцію до підвищення ступеня мінералізації, а у літніх – частка мінерального компонента збільшувалася на 8%. Таким чином, “Кальцемін” активує обмінні процеси, підвищує механічну міцність кістки, забезпечує відновлення її структури за рахунок функціональної перебудови. Такі процеси сприяють посиленню компенсаторних можливостей кісткової тканини та встановленню певного рівня відповідності структурної організації кістки функціональному навантаженню. Результати досліджень фармакологічної ефективності “Міакальцика” в корекції структурно-функціональних порушень кісткової тканини засвідчили, що препарат пригнічує активність процесів резорбції кісткової тканини: вірогідно зменшувалися розміри центрального судинного каналу остеонів. “Міакальцик” сприяє процесу регенерації кісткової тканини: у щурів молодого віку ВАВ зростала на 32% (1,55±0,12 проти 1,06±0,09 мм у групі оперованих тварин; P<0,05), проте висота тіла нижньої щелепи зменшувалася на 13%. У щурів літнього віку спостерігали тенденцію до зростання ВАВ, що свідчить про невисокі регенеративні процеси. Під впливом “Міакальцика” у щурів літнього віку нормалізувалися кристалографічні характеристики мінерального компонента нижньої щелепи. Вплив “Міакальцика” на кісткову тканину залежно від віку тварин різний: у щурів молодого віку препарат прискорює утворення остеоїду, що ослаблює фізико-механічні параметри нижньої щелепи, а у щурів літнього віку – підвищує її міцнісні характеристики. Виявлено вірогідне збільшення питомої стріли вигину (2,99±0,11 мкм/Н; P<0,05) порівняно з тваринами контрольної групи (2,25±0,11 мкм/Н) та оперованими (2,66±0,12 мкм/Н; P<0,05). Істотно змінювався модуль пружності: встановлено вірогідне зменшення цього показника порівняно з тваринами контрольної групи на 28% та тенденцію до зменшення порівняно з оперованими тваринами. Таким чином, “Міакальцик” пригнічує резорбцію кісткової тканини та стимулює процеси фізіологічної регенерації. У молодих щурів “Міакальцик” стимулює швидке утворення кісткової тканини. Разом із тим процеси мінералізації остеоїду не “встигають” за темпами кісткоутворення. Внаслідок цього погіршуються міцнісні характеристики кісткової тканини. Отримані результати свідчать, що у молодих осіб призначення “Міакальцику” повинно бути короткотерміновим з подальшим тривалим призначенням препаратів кальцію третього покоління для посилення процесів мінералізації остеоїду. Для корекції структурно-функціональних порушень кісткової тканини, що виникають у осіб літнього віку, застосування “Міакальцику” є ефективнішим, оскільки він має вираженішу антирезорбційну дію. “Міакальцик”, як і “Кальцемін”, посилює відновні процеси, підвищує адаптаційні та компенсаторні можливості кісткової тканини до функціонального навантаження. Клініко-лабораторні дослідження. Вивчали вікові особливості структурно-функціонального стану тканин пародонта та кісткової системи у 921 особи (407 чоловіків та 514 жінок) віком від 20 до 69 років. Результати досліджень свідчать, що з віком погіршуються показники структурно-функціонального стану тканин пародонта. У процесі дослідження виявлено різну активність запально-деструктивних процесів у тканинах пародонта жінок різного віку. Найкритичнішими для тканин пародонта у жінок були періоди 30-39 та 50-59 років. Помічено вищі темпи запальних та деструктивних процесів у тканинах пародонта в зазначені вікові періоди життя жінки. Вірогідне збільшення ПІ виявлено у жінок 30-39 років. Він складав (1,31±0,45) бала проти (0,53±0,11) балів (P<0,01) у двадцятирічних жінок. Вірогідне погіршення показників, які характеризують стан тканин пародонта, зумовлено як місцевими чинниками (погіршення гігієни, більша частота запальних процесів), так і загальними. У віковій групі 50-59 років зареєстровано збільшення ПІ до (2,05±0,28) балів порівняно з даними у сорокарічних жінок, у яких цей показник складав (1,61±0,29) бала (P<0,05). Разом із тим виявлено зменшення індексу ПМА, що свідчить про зменшення запальних процесів у тканинах пародонта. Погіршення перебігу дистрофічно-деструктивних процесів у тканинах пародонта у жінок цієї вікової групи може бути зумовлено не тільки місцевими чинниками, а й впливом системних, таких як прискорене ремоделювання кісткової тканини з подальшою втратою її мінеральної щільності. У чоловіків віком 20-29 років виявлено активні запально-деструктивні процеси в тканинах пародонта, про що свідчать високі показники гігієнічного індексу (3,8±0,3 бали) та інтенсивні запальні явища (індекс ПМА 34,1±6,1 бали). Прискорені темпи запально-деструктивних процесів у тканинах пародонта в двадцятирічних чоловіків зумовлені неадекватною гігієною порожнини рота, високими показниками гігієнічного індексу (3,8±1,0 бали). У тридцятирічних виявлено тенденцію до зменшення цих показників. Вірогідне погіршення структурно-функціонального стану тканин пародонта виявлено у чоловіків віком від 40 до 49 років. Про поглиблення тяжкості перебігу запально-деструктивних процесів у тканинах пародонта свідчили показники індексу Рамфьорда (4,90±0,29 бали) та ПІ (2,96±0,48 бали). У тридцятирічних ці показники дорівнювали (4,20±0,22) бали та (1,44±0,23) бали (P<0,05) відповідно. Виявлено статеву різницю щодо показників, які характеризують структурно-функціональний стан тканин пародонта. Інтенсивність запальних процесів у тканинах пародонта за індексами ПМА та ПІ була значно вищою у чоловіків порівняно з жінками, що передусім пояснюється гіршими показниками гігієнічного стану їхньої порожнини рота. Разом із тим виявлено різницю темпів деструктивних процесів у тканинах пародонта чоловіків та жінок: для чоловіків характерне рівномірне вікове збільшення індексу Рамфьорда і ПІ, за винятком вікової групи 40-49 років, у яких спостерігається вірогідне підвищення цих показників. У жінок інтенсивний перебіг дистрофічно-деструктивних процесів у тканинах пародонта спостерігали у вікових групах 30-39 та 50-59 років. Результати рентгеностеометричних досліджень свідчать, що з віком зменшується ВАВ як у жінок, так і у чоловіків. Прискорені темпи втрати кісткової тканини спостерігали у жінок 30-39 років (2,09±0,78 мм проти 0,13±0,63 мм у двадцятирічних; P<0,01). У чоловіків прискорені темпи втрати ВАВ виявили у віковій групі 30-39 та 40-49 років: ВАВ у тридцятирічних зменшилась в середньому на 1,71 мм, у сорокарічних – на 1,96 мм. У чоловіків активність деструктивно-резорбційних процесів вірогідно вища, ніж у жінок, та ступінь втрати ВАВ складав у двадцятирічних чоловіків (0,62±0,09) мм порівняно з жінками (0,13±0,07) мм (P<0,01). Проводили порівняльний аналіз темпів втрати ВАВ верхньої та нижньої щелеп. Прискорені темпи втрати ВАВ верхньої щелепи спостерігали у жінок віком 30-39 років та в чоловіків 30-49 років, що може бути зумовлено переважанням губчастої кісткової тканини в структурі верхньої щелепи, яка, як відомо, є метаболічно активніша. Середній показник втрати ВАВ у обстежених жінок 20-69 років складав (2,78±0,17) мм, у чоловіків цей показник вірогідно вищий – (3,52±0,14) мм (P<0,05). Отримані результати дослідження переконливо свідчать про перевагу дистрофічно-деструктивних процесів у чоловіків порівняно із жінками. Результати ультразвукової денситометрії, яку здійснювали під час проведення епідеміологічного обстеження, свідчать про зменшення з віком показників, які характеризують структурно-функціональний стан кісткової тканини, як у жінок, так і чоловіків. Виявлено вірогідне зменшення показника ШОУ в жінок 30-39 років (110(3 дБ/МГц) порівняно з двадцятирічними (124(3 дБ/МГц; P<0,05), що свідчить про погіршення якості губчастої кістки. У жінок, старших за 50 років, виявлено вірогідне зменшення ІМ (84,7(3,6 проти 94,2(1,9% у сорокарічних; P<0,05), прискорені темпи втрати кісткової тканини. У жінок вікової групи 60-69 років вірогідно зменшувалися показники ШОУ та ІМ, що свідчить про подальше прогресування рарефікації кісткової тканини. У чоловіків 40-49 років спостерігається вірогідне погіршення еластичності та щільності кісткової тканини – за показниками ШПУ (1564(7 м/с проти 1586(7 м/с у тридцятирічних; P<0,05) та ІМ (94,4(1,1 проти 98,2(1,5% у тридцятирічних; P<0,05). Ця тенденція зберігається і у чоловіків вікової групи 50-59 років. У ці вікові періоди в чоловіків відбувається прискорена втрата кісткової тканини, істотних змін зазнають біомеханічні характеристики кісткової тканини. Особливості метаболізму кісткової тканини вивчали за результатами лабораторних досліджень у 181 пацієнта (у 165 хворих діагностували генералізований пародонтит, у 16 пацієнтів тканини пародонта були інтактні). Тенденцію до збільшення рівня паратгормону крові виявлено у жінок віком 20-49 років. Вірогідне зростання цього показника помічено в жінок віком 50-59 років (55,38±3,23 пг/мл проти 45,49±2,1 пг/мл у сорокарічних; P<0,05). Тенденція до підвищення рівня паратгормону в жінок у постменопаузальний період зумовлена різким зменшенням рівня естрогенів та зниженням абсорбції кальцію у травній системі, зниженням вмісту кальцію у продуктах харчування. Разом із тим помічено зменшення рівня кальцитоніну у жінок з віком. Вірогідне зменшення цього показника спостерігали у жінок віком 40-49 років (1,02±0,43 пг/мл) порівняно з тридцятирічними (2,20±0,67 пг/мл; P<0,05). - $ >

l

n

Ae AE o n

?

»

$

>

l

n

Ae AE o n

¬

???????

?????

?????

h

h

h

h

h

h

h

h

?????

?????

????

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

ue

???????

???????????

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

?????????

???????

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

*Як свідчать дослідження, з віком спостерігаються дисбаланс основних
кальційтропних гормонів, превалювання секреції паратиреоїдного гормону
та недостатня секреція кальцитоніну. Дослідження біохімічних маркерів
кісткового ремоделювання у жінок різного віку продемонструвало
збільшення показників дезоксипіридиноліну та С–КТКІТ. Вірогідне
збільшення цих показників виявлено у жінок віком 30-39 та 50-59 років.
Підвищення маркерів резорбції кісткової тканини у тридцятирічних жінок
(8,16±0,62 нмоль та 0,39±0,05 нг/мл) порівняно з

(4,56±1,11 нмоль та 0,21±0,09 нг/мл) у віковій групі 20–29 років,
відповідно; P<0,01), відсутність вірогідної різниці в показниках формування кісткової тканини свідчать про перевагу процесів резорбції над кісткоутворенням. У п’ятдесятирічних жінок виявлено вірогідне зростання біохімічних маркерів ремоделювання кісткової тканини, що демонструє підвищення темпів ремоделювання кісткової тканини у жінок у постменопаузальний період. Разом із тим рівень дезоксипіридиноліну зріс на 25% (11,51±0,96 нмоль), С–КТКІТ – на 45% (0,61±0,05 нг/мл), а показники, які характеризують утворення кісткової тканини, збільшилися лише на 16% (остеокальцину – на 24,45±1,71 нг/мл). Невідповідність показників розсмоктування кісткової тканини та її утворення, очевидно, пов’язана з розбалансуванням процесів ремоделювання та активізацією резорбції кісткової тканини у жінок постменопаузального віку. У чоловіків виявлено збільшення рівня паратгормону з віком, вірогідні зміни цього показника констатовано у віковій групі 50-59 років (58,32±3,14 пг/мл) порівняно з сорокарічними (35,47±1,93 пг/мл; P<0,05). Разом із тим помічено тенденцію до зменшення рівня кальцитоніну з віком. Вірогідне зменшення його показника виявлено у віковій групі 50-59 років, що складало (2,95±0,47) пг/мл порівняно з віковою групою 40-49 років, у яких цей показник дорівнював (5,07±0,38) пг/мл (P<0,05). Дослідження біохімічних маркерів ремоделювання кісткової тканини у чоловіків різного віку продемонструвало зростання показників дезоксипіридиноліну та С–КТКІТ. Вірогідне збільшення цих показників виявлено у чоловіків віком 40-49 років. Рівень дезоксипіридиноліну зростає на 25% (6,45±0,47 нмоль), а С–КТКІТ – на 21% (0,67±0,05 нг/мл) порівняно з даними у тридцятирічних чоловіків (4,86±0,52 нмоль та 0,53±0,03 нг/мл відповідно; P<0,01). Зростання показника маркера формування кісткової тканини – ЛФк у сорокарічних чоловіків (26,7±1,13 О/л проти 21,09±1,32 О/л у тридцятирічних; P<0,05) – свідчить про підвищення активності остеобластів та темпів ремоделювання. Але зменшення показника остеокальцину (18,56±1,21 нг/мл) порівняно з тридцятирічними чоловіками (21,05±0,73 нг/мл) демонструє зниження інтенсивності утворення нової кісткової тканини. Таким чином, поглиблення запально-деструктивних процесів, прискорені темпи втрати ВАВ виявлено у тридцятирічних та п’ятдесятирічних жінок і у сорокарічних чоловіків. На стан тканин пародонта впливають порушення системного метаболізму кісткової тканини, розбалансування процесів ремоделювання кісткової тканини з превалюванням процесів резорбції кісткової тканини. Під час обстеження жінок із ураженням пародонта, за даними ультразвукової денситометрії, виявили зменшення щільності кісткової тканини у 47% обстежених, з яких остеопороз діагностовано у 7%, остеопенію – у 40% хворих. Нормальну кісткову тканину за показниками ультразвукової денситометрії виявлено у 46% обстежених, у 7% хворих – остеосклеротичну кісткову тканину. Таким чином, у 47% жінок патологічні процеси у тканинах пародонта пов’язані із низькою щільністю кісткової тканини. У 53% жінок перебіг захворювань пародонта відбувається на тлі нормальних та підвищених показників щільності кісткової тканини. У 54% чоловіків із ураженням пародонта виявлено нормальні показники щільності кісткової тканини та у 18% – остеосклеротичний тип. Зменшення щільності кісткової тканини (остеопенію) констатовано у 24%, остеопороз – у 4% обстежених. Результати досліджень свідчать, що у 72% чоловіків патологічні процеси в тканинах пародонта розвиваються на тлі нормальної та остеосклеротичної кісткової тканини. Виявлено порушення кісткового метаболізму у хворих на генералізований пародонтит з різним перебігом захворювання. У жінок з хронічним перебігом генералізованого пародонтиту зареєстровано вірогідне зменшення рівнів паратгормону (30,88±3,65 пг/мл) і кальцитоніну (0,983±0,08 пг/мл) порівняно з даними у пацієнтів з інтактними тканинами пародонта, які склали контрольну групу (35,13±3,2 пг/мл та 13,52±0,76 пг/мл, відповідно; P<0,05), та тенденцію до зменшення рівня кальцію. Разом із тим виявлено зменшення показників маркерів утворення кісткової тканини на 15% – вмісту остеокальцину та ЛФк. Рівні дезоксипіридиноліну зростають у хворих із хронічним перебігом генералізованого пародонтиту на 30% (6,96±0,67 проти 4,83±0,82 нмоль – у пацієнтів контрольної групи), показник С–КТКІТ має тенденцію до збільшення. Показники маркерів кісткової резорбції не перевищували референтні значення. У разі загострення генералізованого пародонтиту виявлено вірогідне збільшення рівня паратгормону (48,41±2,97 пг/мл) порівняно з таким у пацієнтів з інтактним пародонтом (35,13±3,21 пг/мл; P<0,05) та у хворих із хронічним перебігом захворювання. Рівень кальцитоніну зменшений (1,96±0,7 пг/мл) порівняно зі здоровими пацієнтами (3,52±0,76 пг/мл; P<0,05). У разі загостреного перебігу генералізованого пародонтиту рівень кальцію у хворих вірогідно підвищений (2,41±0,05 ммоль/л) порівняно з даними хворих із хронічним перебігом (2,29±0,07 ммоль/л; P<0,05). Це свідчить, що в період загострення захворювання спостерігається тенденція до підвищення рівня кальцію, що є важливим моментом для визначення показань до призначення препаратів кальцитоніну. Зареєстровано вірогідне зменшення показників остеокальцину та ЛФк майже на 20%, що свідчить про пригнічення процесів утворення кісткової тканини у період загострення захворювання (рис. 1). Рис. 1. Показники біохімічних маркерів формування кісткової тканини (остеокальцину та кісткового ізоферменту лужної фосфатази) у хворих на генералізований пародонтит залежно від його перебігу Рівень дезоксипіридиноліну підвищений майже в 2 рази (8,25±0,58 нмоль) порівняно з таким у пацієнтів з інтактним пародонтом (4,83±0,82 нмоль; P<0,05) та перевищує референтні значення для цього показника. Збільшується на 23% показник С–КТКІТ (0,405±0,03 пг/мл) порівняно зі здоровими пацієнтами (0,311±0,06 нг/мл; P<0,05) (рис. 2). Отримані результати демонструють значне порушення процесів ремоделювання стосовно пригнічення функції утворення кісткової тканини та посилення її резорбції у хворих на генералізований пародонтит жінок. Рис. 2. Динаміка показників біохімічних маркерів резорбції кісткової тканини (дезоксипіридиноліну та С–кінцевого телопептиду колагену І типу) у хворих на генералізований пародонтит залежно від його перебігу У чоловіків з хронічним перебігом генералізованого пародонтиту виявлено вірогідне зменшення рівня кальцитоніну (4,87±0,11 проти 8,47±0,78 пг/мл – у пацієнтів з інтактним пародонтом; P<0,05) та тенденцію до підвищення вмісту паратгормону. Істотно підвищені показники маркерів резорбції кісткової тканини: зареєстровано збільшення вмісту дезоксипіридиноліну на 32% (5,64±0,67 нмоль) та С–КТКІТ – на 38% (0,54±0,06 пг/мл) порівняно зі здоровими пацієнтами (3,85±0,56 нмоль та 0,332±0,04 нг/мл відповідно; P<0,05). Виявлено тенденцію до пригнічення процесів утворення кісткової тканини. Знижується активність остеобластів за рівнем ЛФк на 12%, пригнічується утворення органічного матриксу на 22%. Рівень кальцію в сироватці крові вірогідно не змінювався у хворих із хронічним перебігом генералізованого пародонтиту порівняно зі здоровими пацієнтами. У разі загостреного перебігу генералізованого пародонтиту в чоловіків спостерігали вірогідне підвищення рівнів паратгормону (45,39±0,94 пг/мл) та кальцію в крові (2,42±0,03 ммоль/л) порівняно з даними у пацієнтів з інтактним пародонтом (39,21±1,04 пг/мл та 2,33±0,04 ммоль/л відповідно; P<0,05). Експресія кальцитоніну щитоподібною залозою вірогідно нижча (5,59±0,87 пг/мл) порівняно з результатами дослідження у здорових пацієнтів (8,47±0,78 пг/мл; P<0,05), що негативно впливає на кісткову тканину. Підвищення вмісту паратгормону призводить до посилення процесів резорбції кісткової тканини. Вірогідно зростають маркери резорбції кісткової тканини порівняно з такими у пацієнтів з інтактним пародонтом. Майже вдвічі збільшується вміст дезоксипіридиноліну (5,94±0,41 нмоль) та С–КТКІТ (0,723±0,05 пг/мл) у хворих із загостреним перебігом генералізованого пародонтиту порівняно зі здоровими пацієнтами (3,85±0,56 нмоль та 0,332±0,04 нг/мл відповідно; P<0,05) та перевищують референтні значення для цих показників. Разом із тим спостерігається тенденція до пригнічення кісткоутворення: зменшується вміст остеокальцину на 19% (19,71±0,78 пг/мл) та ЛФк на 10% (26,54±1,32 О/л) порівняно з пацієнтами з інтактним пародонтом (24,23±1,09 нг/мл та 29,17±1,13 О/л відповідно; P<0,05). Отримані результати свідчать, що у хворих на генералізований пародонтит спостерігаються системні порушення метаболізму кісткової тканини, дисбаланс кальційтропних гормонів, розбалансування процесів ремоделювання кісткової тканини: пригнічення її утворення, що відбувається на тлі істотного посилення процесів її резорбції. Епідеміологічні дослідження. Під час проведення епідеміологічних досліджень виявлено регіональні особливості структурно-функціонального стану тканин пародонта та кісткової системи. Найвищі показники запально-деструктивних процесів у тканинах пародонта виявлено у жінок Західного (індекс Рамфьорда – 4,27±0,12 бали) та чоловіків Південного регіонів (індекс Рамфьорда – 4,2±0,13 бали). У хворих цих груп зареєстровано також найгірші показники щодо міцності кісткової тканини. Вірогідно нижчі показники параклінічних індексів, які характеризують пародонт, виявлено у жінок Південного (індекс Рамфьорда – 0,9±0,11 бали) та у чоловіків Центрального регіонів (індекс Рамфьорда – 4,18±0,13 бали). У цих груп обстежених показники ультразвукової денситометрії були вірогідно вищі. Результати дослідження свідчать про однотипність змін у тканинах пародонта та кістковій тканині скелета. Екологічні, клімато-географічні чинники впливають як на кісткову систему, так і опорно-утримувальний апарат зубів. Альвеолярний відросток, як складова частина скелета, реагує на чинники довкілля. Остеотропні радіонукліди спричиняють радіобіологічну дію на кісткову тканину, посилення резорбтивних процесів у кістковій тканині та в альвеолярному відростку, зокрема. В осіб, які зазнали впливу малих доз іонізуючого опромінення, вірогідно нижчі показники щільності кісткової тканини. Шкідливі екологічні чинники довкілля істотно впливають на структурно-функціональний стан пародонта, посилюють процеси резорбції альвеолярного відростка, ускладнюють перебіг захворювань пародонта. У жінок ПІ (1,8±0,09 бали) та індекс Рамфьорда (4,15±0,07 бали) підвищені порівняно з контрольною групою (1,64±0,06 бали; P<0,05 та 4,06±0,09 бали; P(0,05). Дослідження, проведене у чоловіків, виявило вірогідне підвищення цих показників у групі обстежених, що зазнали впливу малих доз іонізуючого опромінення (2,7±0,12 бали та 4,8±0,14 бали) порівняно із контрольною групою (2,09±0,08 бали та 4,18±0,09 бали; P<0,05). Вплив Sr90 призводить до порушення структури емалі та виникнення некаріозних уражень зубів: виявлено гіперестезію твердих тканин зубів у 63% обстежених, підвищене стирання емалі І, ІІ ступеня – у 36%, клиноподібні дефекти, ерозію емалі – у 47% обстежених. Клінічні дослідження з визначення ефективності лікування. Результатами клінічних досліджень встановлено високу ефективність остеотропних препаратів у комплексному лікуванні захворювань пародонта. Після первинного лікування генералізованого пародонтиту виявлено клінічну стабілізацію його перебігу: ущільнення ясен, відсутність гіперемії ясенного краю, збільшення рецесії ясен на тлі зменшення глибини пародонтальних карманів, відсутність ексудату, суттєве зменшення рухомості зубів. Доведено вірогідну редукцію показників параклінічних індексів. Короткотермінові спостереження (через 1 міс) за пацієнтами, що лікувалися за протоколом ІА, не виявили вірогідної різниці стосовно параклінічних індексів з групою порівняння ІІА. Віддалені наслідки лікування (через 6, 12 міс) продемонстрували, що у пацієнтів, яких лікували за протоколом ІА, стабілізація захворювання досягнута у 91,9% випадків, а у групі контролю (ІІА) у 58,5% пацієнтів спостерігали тенденцію до прогресування патологічного процесу. На ортопантомограмах хворих, котрі приймали “Фосамакс” та препарати кальцію, виявлено зменшення остеопорозу в альвеолярному відростку, гальмування процесів вертикальної та лакунарної резорбції, ущільнення кортикальної пластинки, збільшення ВАВ на 2-4 мм у тих ділянках, де зуби були іммобілізовані. Губчаста кісткова тканина мала чіткий малюнок з щільними кістковими перетинками. Результати рентгеностеометрії, проведеної до лікування та через 12 міс після курсової терапії, свідчать про вірогідне зростання ВАВ у хворих, що приймали остеотропні засоби (ІА група). Показник втрати ВАВ до лікування у групі ІА складав (6,12±1,23) мм, після проведеного лікування засвідчили відновлення ВАВ на 14% (5,29±1,15 мм; P<0,05). В групі порівняння ІІА через 12 міс спостережень виявлено зменшення ВАВ (6,36±1,23) мм проти (6,09±1,14) мм до – лікування. Результати лабораторного дослідження функціонального стану кісткової тканини продемонстрували ослаблення інтенсивності кісткової резорбції в альвеолярному відростку та активізацію процесів кісткоутворення. Спостерігали тенденцію до нормалізації рівня паратгормону та підвищення рівня кальцитоніну. Через 6 міс спостережень зареєстровано зниження показників маркерів резорбції кісткової тканини та тенденцію до підвищення маркерів формування кісткової тканини. Через 12 міс показники маркерів резорбції кісткової тканини були в межах норми. Після лікування у жінок рівень дезоксипіридиноліну складав (4,46±0,24) проти (7,41±0,68) нмоль – до лікування (P<0,05) та С–КТКІТ (0,302±0,120) проти (0,369±0,12) нг/мл (P<0,05). У чоловіків показники дезоксипіридиоліну дорівнювали (4,95±0,43) проти (5,74±0,39) нмоль до лікування (P<0,05) та С–КТКІТ – (0,291±0,0501) проти (0,623±0,040) нг/мл до лікування (P<0,05). Під час оцінки ефективності застосування “Міакальцику” у хворих на генералізований пародонтит за результатами короткотермінових спостережень виявили значний протизапальний та антирезорбційний вплив препарату на тканини пародонта. Вірогідне зменшення показників ПМА та ПІ зареєстровано у хворих, яким призначали “Міакальцик”. На рентгенограмах через 3 тиж. після початку лікування спостерігали ущільнення кортикальної пластинки, чіткіший малюнок губчастої кісткової тканини, незначне збільшення ВАВ. Істотне зменшення експресії паратгормону на тлі прийому “Міакальцика” зареєстровано у пацієнтів через 1 міс (3,2±1,64 проти 48,41±2,97 пг/мл до лікування; P<0,05). Віддалені результати продемонстрували високу ефективність остеотропних препаратів. У пацієнтів ІС та ІІС груп виявлено стабілізацію генералізованого пародонтиту у 99% випадків; у 25,9% (7 хворих) контрольної (ІІІС) групи через 12 міс спостерігали загострення генералізованого пародонтиту, у 33,3% (9 хворих) виявлено тенденцію до прогресування. Результати рентгеностеометрії, проведеної до лікування та через 12 міс після курсової терапії, свідчать про вірогідне відновлення ВАВ у хворих, що приймали остеотропні засоби (ІС та ІІС групи). Показник втрати ВАВ до лікування у групі ІС складав (6,15±0,23) мм, у ІІС – (6,11±0,36) мм та у групі ІІІС – (6,12±0,41) мм. Віддалені результати продемонстрували відновлення ВАВ у групі ІС (5,24±0,31) мм (P<0,05) та в групі ІІС (5,15±0,28) мм (P<0,05). У групі ІІІС спостерігали збільшення ступеня втрати ВАВ (6,47±0,63) мм (рис. 3). Рис. 3. Динаміка показників рентгеностеометрії у хворих на генералізований пародонтит до та через 12 міс після лікування за протоколом С (“Міакальцик”, “Фосамакс” та “Кальцемін”) Функціональне дослідження кісткової тканини не виявило вірогідних змін показників ультразвукової денситометрії. Стабілізація щільності кісткової тканини сприяла тривалій ремісії патологічного процесу в альвеолярній кістковій тканині у пацієнтів, що приймали остеотропні засоби. Ефективність остеотропної терапії у хворих на генералізований пародонтит вивчали за результатами клініко-лабораторних лонгітудинальних спостережень, що тривали 3-4 роки. Тривалі спостереження (через 3 роки) пацієнтів ІL групи дослідження, які приймали базисну остеотропну терапію, виявили, що стабілізацію генералізованого пародонтиту зареєстровано у 81,2% (13 хворих), у 18,8% (3 хворих) випадків – хронічний перебіг захворювання. У контрольній, (ІІL) групі через 3 роки помічено тенденцію до прогресування процесу у 36,8% (7 хворих). Через 4 роки у пацієнтів ІL групи стабілізацію генералізованого пародонтиту виявлено у 62,5 % (10 хворих), у 37,5% (6 хворих) – хронічний перебіг захворювання, а у контрольній ІІL групі хронічний перебіг процесу було виявлено в 57,9% (11 хворих) випадків. Тривалі дослідження продемонстрували, що застосування остеотропних засобів сприяє відновленню кісткової тканини. Порівняльний аналіз рентгенограм та рентгеностеометрії виявив, що в перші 3 роки лікування під впливом остеотропних засобів ВАВ збільшується від 0,5 до 1,5 мм на рік, а у подальшому темпи відновлення альвеолярного відростка сповільнювалися до 0,2-1,0 мм на рік (рис. 4). Гістоархітектоніка відновленої кісткової тканини мала вигляд дрібнопетлистої сітки. Ефективніше відновлення кісткової структури відбувалося в ділянках з іммобілізованими зубами. У подальшому, за умови збереження зубів, жувальне навантаження було важливим чинником регенераційного процесу та забезпечення часткового або повного функціонального відновлення. Рис. 4. Динаміка показників рентгеностеометрії протягом 4 років спостережень у хворих на генералізований пародонтит, що приймали базисне остеотропне лікування У хворих на генералізований пародонтит хронічного перебігу реєстрували негативну динаміку показника рентгеностеометрії та посилення процесів резорбції кістки згідно з критеріями біохімічних маркерів ремоделювання кісткової тканини. Ретроспективний аналіз показників метаболізму кісткової тканини в обстежених ІL та ІІL груп свідчить, що з часом у хворих на генералізований пародонтит спостерігається тенденція до підвищення рівня паратгормону та зниження експресії ендогенного кальцитоніну. Такі зміни гормонального гомеостазу зумовлені залежними від віку процесами в організмі в цілому та дією етіологічних чинників. У пацієнтів, що не приймали базових доз антирезорбентів, спостерігали тенденцію до зниження активності остеобластів та пригнічення процесів кісткоутворення. Разом із тим посилювалися процеси резорбції кісткової тканини: підвищувався вміст дезоксипіридиноліну та С–КТКІТ. Отриманні результати свідчать, що порушення метаболізму кісткової тканини передують загостренню генералізованого пародонтиту. Застосування базових доз остеотропних препаратів запобігає загостренню генералізованого пародонтиту, порушенню метаболізму кісткової тканини зубощелепної системи внаслідок дії вікового чинника, вторинного гіперпаратиреозу, дефіциту естрогенів та інших етіопатогенетичних чинників розвитку цього патологічного процесу. На підставі експериментально-клінічних досліджень запропоновано концепцію структурно-функціональної дизадаптації кісткової тканини альвеолярного відростка на стереотип жувального навантаження, згідно з якою зміни ультраструктури кісткової тканини альвеолярного відростка зумовлюють погіршення функціональних характеристик кісткової тканини, зниження її механічної міцності та адаптаційних можливостей. Звичайне жувальне навантаження спричинює функціональне перенавантаження та “злам” процесів фізіологічної перебудови, внаслідок чого функціональне навантаження перевищує адаптаційні можливості кісткової тканини й спричинює патологічну перебудову у вигляді репаративної реакції та нерівномірний перерозподіл жувального тиску на зубощелепну систему. Нами виділено зону підвищеного напруження, де виникає компенсаторна гіпертрофія (нижня щелепа, зони контрфорсів), зону зниженого напруження, що зумовлює локальний остеопороз, та зону перенапруги, де спостерігаються процеси резорбції кісткової тканини. В клініці спостерігаємо нерівномірний тип деструкції альвеолярного відростка, загострення генералізованого пародонтиту. Остеотропні препарати поліпшують ультраструктуру кісткової тканини, підвищують біомеханічні характеристики, що в цілому призводить до підвищення опороздатності зубощелепної системи. Разом із тим остеотропні препарати гальмують процеси резорбції кісткової тканини та стимулюють відновлення ВАВ. ВИСНОВКИ У дисертаційній роботі наведено теоретичне обґрунтування та нове розв’язання наукової проблеми діагностики, профілактики й лікування захворювань пародонта в разі порушення системного метаболізму кісткової тканини на підставі експериментально-клінічних досліджень структурно-функціонального стану, метаболізму тканин пародонта і кісткової системи, вікових і статевих особливостей та запропоновано диференційований підхід до профілактики та лікування хвороб пародонта з урахуванням патогенетичних механізмів їх розвитку з використанням остеотропної терапії. Експериментальними дослідженнями встановлено, що з віком погіршуються біомеханічні (зменшується межа міцності до 374,94±27,99 ГПа проти 407,44±17,97 ГПа у молодих щурів; P<0,01 та модуль пружності 16,3±1,5 ГПа проти 21,2±1,2 ГПа у щурів молодого віку; P<0,01) характеристики кісткової тканини альвеолярного відростка й нижньої щелепи та посилюються адаптаційні процеси в зубощелепній системі, спрямовані на підвищення опороздатності тканин пародонта та щелеп (підвищується робота з руйнування кістки – 75,24±2,28 мДж проти 70,66±3,09 у молодих) шляхом збільшення товщини та висоти альвеолярного відростка, зростання висоти тіла нижньої щелепи. Порушення процесів ремоделювання кісткової тканини при гіпоестрогенемії, яке характеризується превалюванням резорбції над формуванням, призводить до погіршення біомеханічних властивостей та структури кістки експериментальних тварин, що зумовлює зниження адаптаційно-компенсаторних можливостей кісткової тканини альвеолярного відростка, зниження опорно-утримувальної функції зубощелепної системи. Експериментальними дослідженнями доведено патогенетичний вплив остеотропних препаратів на перебіг генералізованого пародонтиту: застосування кальцитоніну (“Міакальцику”) та препаратів кальцію (“Кальцеміну”) пригнічує процеси резорбції кісткової тканини, поліпшує її міцнісні характеристики та підвищує метаболічну активність. Остеотропні засоби сприяють підвищенню адаптаційних та компенсаторних можливостей кісткової тканини, а також відновленню відповідності структурної організації зубощелепного комплексу функціональному навантаженню шляхом стимулювання процесів регенерації та зростання ВАВ, яка складала у молодих щурів (1,45±0,09) мм при застосуванні “Кальцеміну” і (1,55±0,12) мм при застосуванні “Міакальцику” проти (1,06±0,09) мм – в оперованих (P<0,01). Поглиблення запально-деструктивних процесів, прискорені темпи зниження ВАВ виявлено у тридцятирічних і п’ятдесятирічних жінок та сорокарічних чоловіків. На стан тканин пародонта впливає порушення системного метаболізму кісткової тканини: розбалансування процесів ремоделювання кісткової тканини виявлено у жінок віком 30-39 та 50-59 років та у 40-49-річних чоловіків. Зіставлення структурно-функціонального стану тканин пародонта та кісткової системи у обстежених різних регіонів України виявило регіональні особливості: активні запально-деструктивні процеси в тканинах пародонта і низькі показники мінеральної щільності кісткової тканини визначено у жінок Західного і чоловіків Південного регіонів. За результатами клініко-функціональних досліджень доведено, що тривале перебування в умовах впливу малих доз іонізуючого випромінювання призводить до поглиблення дистрофічно-деструктивних процесів у тканинах пародонта на тлі зниження мінеральної щільності кісткової тканини. Комплексне клініко-лабораторне, функціональне дослідження стану кісткової тканини показало, що запально-деструктивні процеси в тканинах пародонта розвиваються на тлі як знижених, так і нормальних показників мінеральної щільності скелету: у 47% жінок патологічні процеси в тканинах пародонта пов’язані із низькою мінеральною щільністю кісткової тканини, а у 72% чоловіків їх констатовано на тлі нормальної та остеосклеротичної кісткової тканини. У хворих на генералізований пародонтит у разі загостреного перебігу виявлено порушення системного метаболізму кісткової тканини, дисбаланс основних кальційтропних гормонів та розбалансування процесів ремоделювання кісткової тканини з пригніченням функції її утворення і посиленням розсмоктування. Віддалені (через 12 міс) та тривалі клініко-лабораторні дослідження продемонстрували, що застосування остеотропних препаратів кальцитоніну (“Міакальцик”), натрію алендронату (“Фосамакс”), препаратів кальцію (“Кальцеміну” та “Кальцеміну Адванс”) у комплексному лікуванні хворих на генералізований пародонтит стабілізує дистрофічно-деструктивні процеси в тканинах пародонта, сприяє репаративній регенерації альвеолярного відростка (зростання ВАВ в середньому на 12% за рік). Обґрунтовано диференційоване призначення остеотропних препаратів у хворих з різним перебігом генералізованого пародонтиту. Запропоновано схеми лікування захворювань пародонта, ефективність яких доведено динамічними клініко-лабораторними, рентгенологічними дослідженнями: хворим на генералізований пародонтит у разі загостреного перебігу при підвищених показниках рівня паратгормону та кальцію в крові показано лікування “Міакальциком” протягом 1 міс та “Фосамаксом” протягом 2 міс на тлі базисної 6-місячної терапії препаратами кальцію (“Кальцемін Адванс” та “Кальцемін”). Хворим на генералізований пародонтит хронічного перебігу, при показниках кальційтропних гормонів та кальцію в межах референтних значень показано призначення “Фосамаксу” протягом 3 міс на тлі базисної 6-місячної терапії препаратами кальцію (“Кальцемін Адванс” та “Кальцемін”). Тривалими клініко-лабораторними дослідженнями обґрунтовано доцільність базисного лікування остеотропними препаратами, як компонента підтримувальної терапії хворих на генералізований пародонтит. Базисне профілактичне остеотропне лікування, за результатами рентгеностеометрії, сприяє зростанню ВАВ у середньому на 1,1 мм за рік. Практичні рекомендації З метою виявлення чинників ризику розвитку порушень системного кісткового метаболізму під час збирання анамнезу у хворих на генералізований пародонтит треба враховувати такі данні: фізіологічні (вік, вагітність, лактація, менопауза), загальносоматичні (захворювання органів та систем, ендокринні хвороби, хірургічна менопауза), анамнестичні (початок менархе, застосування лікарських засобів, наявність переломів) а в процесі стоматологічного огляду – стоматологічні (активність карієсу, некаріозних уражень, захворювань пародонта, рентгенологічні ознаки – тип деструкції альвеолярного відростка). У хворих на генералізований пародонтит доцільно враховувати структурно-функціональний стан кісткової тканини, який визначають за ультразвуковою денситометрією, показниками основних кальційтропних гормонів та біохімічних маркерів кісткового ремоделювання. Призначаючи комплекс лікувально-профілактичних засобів належить враховувати вірогідне зростання параклінічних індексів, активізацію запально-деструктивних процесів у тканинах пародонта в жінок віком 30-39 і 50-59 років та у чоловіків – 40-49 років, а також прискорені темпи ремоделювання та істотне підвищення маркерів резорбції кісткової тканини. У хворих на генералізований пародонтит з нормальними та підвищеними показниками мінеральної щільності кісткової тканини виявлено порушення метаболізму кісткової тканини, посилення процесів резорбції, що дає підстави рекомендувати їм остеотропні засоби в комплексному лікуванні. Для моніторингу структурно-функціонального стану тканин пародонта, оцінки і прогнозу перебігу генералізованого пародонтиту та ступеня відновлення ВАВ рекомендується використовувати метод рентгеностеометрії. З метою пригнічення процесів розсмоктування альвеолярного відростка та стимулювання його регенерації хворим на генералізований пародонтит призначають остеотропні засоби: у разі загостреного перебігу при підвищених показниках рівня паратгормону та кальцію призначають “Міакальцик” протягом 1 міс та “Фосамакс” протягом 2 міс на тлі базисної 6-місячної терапії препаратами кальцію (“Кальцемін Адванс” та “Кальцемін”). Хворим на генералізований пародонтит хронічного перебігу, з показниками кальційтропних гормонів та кальцію в межах референтних значень призначають “Фосамакс” протягом 3 міс на тлі базисної 6-місячної терапії препаратами кальцію (“Кальцемін Адванс” та “Кальцемін”). Для запобігання розвитку рецидивів генералізованого пародонтиту ми рекомендуємо профілактичні схеми призначення остеотропних засобів, які передбачають застосування раз на рік “Фосамаксу” протягом 1 міс та “Кальцеміну” протягом 3 міс. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Поворознюк В.В., Мазур И.П. Костная система и заболевания пародонта. – К., 2003. – 446 с. Дисертантом проведено епідеміологічне, клінічне дослідження, запропоновано схеми лікування хворих на генералізований пародонтит та самостійне написання 5 розділів і 3 розділів у співпраці. Мазур И.П., Поворознюк В.В. Костная система и заболевания пародонта. Раздел 35. С. 346-368. В монографии: Остеопороз: епидемиология, клиника, диагностика, профилактика и лечение / Под ред. Н.А.Коржа, В.В.Поворознюка, Н.В.Дедух, И.А.Зупанца. – Харьков: Золотые страницы, 2002. – 648 с. Дисертантом проведено дослідження, запропоновано схеми лікування та написання розділу. Мазур И.П., Поворознюк В.В. Некоторые аспекты патогенеза резорбции альвеолярного гребня при генерализованном пародонтите // Проблеми остеології. – 2000. – № 4. – C. 60-68. Дисертантом проведено клінічне дослідження, аналіз результатів та написання статті. Мазур И.П. Применение “Миакальцика” в комплексном лечении заболеваний пародонта: эффективность и переносимость при различных формах введения // Вісник стоматології. – 2003. – № 1. – С. 73-81. Мазур І.П. Взаємозв’язок стану тканин пародонта, перебігу генералізованого пародонтиту та структурно-функціонального стану кісткової системи // Проблеми остеології. – 2004. – № 1. – С. 44-49. Мазур І.П., Лузін В.А., Поворознюк В.В. Остеотропні засоби в корекції порушень кісткового метаболізму та дистрофічно-деструктивних процесів у тканинах пародонта // Український медичний альманах. – 2005. – № 5. – С. 91-94. Дисертантом проведено експериментальне дослідження, статистична обробка і аналіз результатів дослідження, написання статті. Мазур І.П., Поворознюк В.В. “Кальцемин” в комплексном лечении генерализованного пародонтита // Современная стоматология. – № 1(25), – 2004, – С. 64-68. Дисертантом проведено клінічне дослідження, статистична обробка і аналіз результатів дослідження, написання статті. Мазур И.П. Особенности метаболизма костной ткани у больных генерализованным пародонтитом в период обострения заболевания // Проблеми остеології. – 2004. – № 3-4. – С. 130-134. Мазур І.П., Лузін В.А., Поворознюк В.В. Вплив вікового фактора на стан зубощелепної системи у щурів // Український морфологічний альманах. – 2005. – № 3. – С. 59-62. Дисертантом проведено експериментальне дослідження, статистична обробка і аналіз результатів дослідження, написання статті. Мазур І.П. Особливості структурно-функціонального стану пародонта та кісткової тканини у осіб, що зазнали впливу іонізуючого опромінення внаслідок аварії на ЧАЕС // Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології. Збірник наукових праць – 2005. – № 5. – С. 18-27. Мазур І.П. Порівняльна характеристика структурно-функціонального стану тканин пародонта та кісткової тканини скелету у населення різних регіонів України // Український медичний альманах. – 2005. – № 6. – С. 44-46. Мазур І.П. Структурно-функціональний стан тканини пародонта у людей різного віку та статі // Современная стоматология. – 2005. – № 4. – С. 48-51. Мазур І.П. Застосування остеотропних засобів в комплексі підтримуючої пародонтальної терапії у хворих на генералізований пародонтит (довготривалі спостереження) // Вісник стоматології. – 2005. – № 4. – С. 32-35. Мазур И.П. Применение “Миакальцика” в комплексном лечении заболеваний пародонта // Современная стоматология. – 2003. – № 1. – С. 35-44. Павленко А.В., Мазур И.П. Лечебно-реабилитационные мероприятия у больных генерализованным пародонтитом // Современная стоматология. – 2003. – № 2. – C. 33-37. Дисертантом проведено клінічне дослідження, узагальнення схеми лікування хворих на генералізований пародонтит та написання статті. Мазур І.П., Поворознюк В.В., Вишняк Г.М., Богдан А.С. Структурно-функціональний стан тканин пародонта кісткової системи у жінок різного віку: роль менопаузи // Педіатрія, акушерство та гінекологія. – 1998. – № 1. – С. 120-123. Дисертантом проведено клінічне дослідження, аналіз результатів та написання статті. Поворознюк В.В., Вишняк Г.М., Мазур І.П. Вплив вікового фактору на розвиток дистрофічно-деструктивних процесів у пародонті та перебіг генералізованого пародонтиту // Новини стоматології. – 1998. – № 2. – С. 9-11. Дисертантом проведено клінічне дослідження, аналіз результатів та написання статті. Мазур И.П., Поворознюк В.В. Костная система и заболевания пародонта // Современная стоматология. – 2002. – № 2. – С. 27-32. Дисертантом проведено клінічне дослідження, аналіз результатів та написання статті. Мазур И.П., Поворознюк В.В. Костная система и заболевания пародонта // Современная стоматология. – 2002. – № 3. – С. 32-40. Дисертантом проведено клінічне дослідження, аналіз результатів та написання статті. Поворознюк В.В., Мазур И.П., Вишняк Г.Н., Попович Л.Н., Харламова К.Е. Системный остеопороз в развитии заболеваний пародонта // Вісник стоматології. – 1997. – № 4. – С. 554-557. Povoroznjuk V.V., Mazur I.P. Alendronate in complex treatment of periodontal diseases // Bone – 1998. – 3 (22). – Р. 62. Дисертантом проведено клінічне дослідження, аналіз результатів та написання тез. Mazur I.P., Povoroznjuk V.V. Fosamax in complex treatment of periodontal diseases: five years of experience // Bone – 2002. – 3 (30). – Р. 52. Дисертантом проведено клінічне дослідження, аналіз результатів та написання тез. Мазур И.П., Поворознюк В.В. Некоторые аспекты патогенеза резорбции альвеолярного гребня при генерализованном пародонтите // Пародонтология. – 1999. – № 3 (13). – С. 19-23. Дисертантом визначені аспекти патогенезу хвороб пародонта при системному порушенні кісткового метаболізму, написання статті. Павленко О.В., Головня І.О., Мазур І.П. Сучасні проблеми стоматологічного здоров’я населення України // Охорона здоров’я України. – 2004. – № 3. – С. 30-35. Дисертантом проведено епідеміологічне обстеження населення України, аналіз результатів дослідження, написання статті. Мазур І.П. Застосування остеотропних засобів у комплексному лікуванні захворювань пародонта // Імплантологія, пародонтологія, остеологія. – 2005. – № 2 (2). – С. 65-73. Поворознюк В.В., Мазур И.П. Остеопороз и заболевания пародонта // Пародонтология. – 2005. – № 3 (36). – С. 14-19. Дисертантом визначені аспекти патогенезу хвороб пародонта при системному порушенні кісткового метаболізму, написання статті. Поворознюк В.В., Мазур И.П. Системные и локальные факторы регуляции ремоделирования костной ткани, их роль в патогенезе заболеваний пародонта // Дентальные технологии. – 2005. – № 2-3 (21-22). – С. 78-83. Дисертантом визначені аспекти патогенезу хвороб пародонта при системному порушенні кісткового метаболізму, написання статті. Вишняк Г.М., Поворознюк В.В., Мазур І.П., Попович Л.М., Васильєва Т.О., Богдан А.С. Функціональний стан кісткової системи у хворих на генералізований пародонтит // Збірник наукових праць співробітників КМАПО по закінчених та перехідних НДР за 1990-1996 роки. – К., 1997. – С. 118-119. Дисертантом проведено клінічне дослідження, аналіз результатів та написання статті. Мазур І. П., Михальчук В.В. Використання депофорезу гідрооксиду міді-кальцію при лікуванні генералізованого пародонтиту // Вісник курортології. – № 2. – 2003. – С. 47. Дисертантом запропонована нова методика лікування, проведено клінічне дослідження, аналіз результатів та написання статті. Мазур І.П., Поворознюк В.В. Спосіб лікування генералізованого пародонтиту. Деклараційний патент України на винахід № 36385 А від 16.04.2001, Бюл. № 3. Дисертантом запропонована нова методика лікування, проведено клінічне дослідження, аналіз результатів та підготовка документів. АНОТАЦІЯ Мазур І.П. Клініко-патогенетичні особливості перебігу захворювань пародонта при порушенні системного кісткового метаболізму та їх корекція. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового степеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.22. – стоматологія. – Інститут стоматології АМН України, Одеса, 2006. Дисертаційна робота присвячена вивченню питань діагностики, профілактики та лікування захворювань пародонта в разі системного порушення метаболізму кісткової тканини. Встановлено нові аспекти патогенезу захворювань пародонта: активність дистрофічно-деструктивних процесів у тканинах пародонта зумовлена системними порушеннями метаболізму кісткової тканини. Запропоновано нову концепцію структурно-функціональної дизадаптації кісткової тканини альвеолярного відростка у відповідь на стереотип жувального навантаження під впливом порушень кісткового метаболізму. Експериментальними дослідженнями було визначено вікові особливості структурної організації зубощелепного апарата, біохімічних і біомеханічних характеристик та ультраструктури мінерального компонента кісткової тканини щурів. Встановлено, що з віком збільшуються висота і товщина тіла нижньої щелепи та альвеолярного відростка, що є адаптаційно-компенсаторною реакцією кістки на зменшення її міцності та пружності. На експериментальній моделі оваріоектомії визначено механізми розвитку патології пародонта в разі порушення кісткового метаболізму. Дисбаланс гормонів спричинював погіршення біомеханічних характеристик кісткової тканини, збільшення розмірів та форми кристалів гідроксиапатиту, зумовлював розвиток компенсаторних реакцій у кістковій тканині. Експериментальними та клініко-лабораторними методами дослідження обґрунтовано ефективність фармакологічної корекції метаболічних порушень кісткової тканини та пародонта остеотропними засобами (“Кальцемін”, “Міакальцик”, “Фосамакс”). Ці препарати пригнічують процеси резорбції в кістковій тканині, поліпшують біомеханічні характеристики та структуру кристалів гідроксиапатиту, сприяють репаративній регенерації альвеолярного відростка, забезпечуючи тривалу ремісію захворювання. Ключові слова: захворювання пародонта, генералізований пародонтит, діагностика, профілактика, лікування, альвеолярний відросток, біохімічні маркери кісткового ремоделювання, алендронат, кальцитонін, препарати кальцію. АННОТАЦИЯ Мазур И.П. Клинико-патогенетические особенности течения заболеваний пародонта при нарушении системного костного метаболизма и их коррекция. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.22 – стоматология. – Институт стоматологии АМН Украины, Одесса, 2006. Диссертационная работа посвящена вопросам диагностики, профилактики и лечения заболеваний пародонта при системном нарушении метаболизма костной ткани. Определены новые аспекты патогенеза заболеваний пародонта: активность дистрофически-деструктивных процессов в тканях пародонта обусловлена системными нарушениями метаболизма костной ткани. Предложена новая концепция структурно-функциональной дизадаптации костной ткани альвеолярного отростка в ответ на стереотип жевательной нагрузки под влиянием нарушений костного метаболизма. Экспериментальными исследованиями определены возрастные особенности структурной организации зубочелюстного аппарата, биохимических и биомеханических характеристик, а также ультраструктуры минерального компонента костной ткани крыс. Установлено, что с возрастом увеличиваются высота и толщина тела нижней челюсти и альвеолярного отростка, что является адаптационной реакцией кости на уменьшение ее прочности и эластичности. На экспериментальной модели овариоэктомии определены механизмы развития заболеваний пародонта при нарушении метаболизма костной ткани. Дисбаланс гормонов способствовал ухудшению биомеханических характеристик костной ткани, увеличению размеров и формы кристаллов гидроксиапатита, а также обуславливал развитие компенсаторных реакций в костной ткани. Доклиническими экспериментальными исследованиями обоснована эффективность фармакологической коррекции метаболических нарушений костной ткани альвеолярного отростка остеотропными препаратами (“Кальцемин”, “Миакальцик”). Эти препараты угнетают процессы резорбции в костной ткани, улучшают биомеханические характеристики и структуру кристаллов гидроксиапатита, что повышает компенсаторные возможности костной ткани на соответствие функциональной жевательной нагрузки. Клинико-лабораторные исследования продемонстрировали, что обострение генерализованного пародонтита сочетается с системным нарушением метаболизма костной ткани, которое характеризуется рассогласованием процессов ремоделирования с угнетением функции костеобразования и усилением резорбции. Доказано, что нарушение метаболизма костной ткани предшествует клиническим проявлениям обострения генерализованного пародонтита и обуславливает снижение компенсаторных возможностей костной ткани альвеолярного отростка. Эпидемиологическими исследованиями определены особенности структурно-функционального состояния тканей пародонта и костной системы у жителей различных регионов Украины. Экологические, малые дозы ионизирующего излучения, климатогеографические факторы влияют как на костную систему, так и на опорно-удерживающий аппарат зуба. Проведенные клинико-лабораторные исследования у 315 больных генерализованным пародонтитом обосновали эффективность применения остеотропных препаратов в комплексном лечении генерализованного пародонтита. Применение кальцитонина, алендроната и препаратов кальция способствует стабилизации дистрофически-деструктивных процессов в тканях пародонта, стимулирует процессы репаративной регенерации альвеолярного отростка на 12% в год. Проведенные лонгитудинальные исследования продемонстрировали необходимость в применении базисного лечения остеотропными препаратами при проведении поддерживающего пародонтологического лечения. Ключевые слова: заболевания пародонта, генерализованный пародонтит, диагностика, профилактика, лечение, альвеолярный отросток, биохимические маркеры костного ремоделирования, алендронат, кальцитонин, препараты кальция. ANNOTATION Mazur I.P. Clinicopathogenetic peculiarities of periodontal diseases progress during systemic bony metabolism violation and its correction. – Manuscript. Dissertation to apply for degree of Doctor of Medical Sciences in speciality 14.01.22. – Stomatology. – Institute of Dentistry of Academy of Medical Sciences of Ukraine, Odesa, 2006. The dissertation work is devoted to study diagnosis, prophylaxis and treatment problems of periodontal diseases during systemic violation of bony tissue metabolism. The new aspects of periodontal diseases pathogenesis are determined: the activity of dystrophic and destructive processes in parodontium tissues is stipulated by systemic bony tissue metabolism violation. The new conception of structural and functional disadaptation of alveolar process bony tissue on masticatory loading stereotype was offered under influence of bony metabolism violation. It was determined by experimental investigations the age peculiarities of structural maxillodental apparatus organization, biochemical, biomechanical characteristics and ultrastructure of rat’s bony tissue mineral component. It was determined that the height and thickness of mandible and alveolar process are increased by age. It is an adaptational and compensatorial bone reaction on decrease of its firmness and elasticity. The development mechanisms of parodontium pathology during bony metabolism violation are determined on experimental ovariectomy model. The hormones disturbance were caused the worsening of bony tissue biomechanical characteristics, the increasing of dimensions and crystals form of hydroxyapatite and stipulated the development of compensatorial reactions in bony tissue. By experimental, clinical and laboratorial methods of investigation were based the efficiency of pharmacological correction of metabolic violation of bony tissue and parodontium by osteoprotective medicines (“Calcemin”, “Miacalcic”, “Fosamax”). These medicines are depressing the resorption processes in bony tissue, improve biomechanical characteristics and structure of hydroxyapatite crystals, promote the reparational regeneration of alveolar process and ensure the long-term remission of disease. Кey words: periodontal diseases, generalized periodontitis, diagnosis, prophylaxis, treatment, alveolar process, biochemical markers of bone turnover, alendronate, calcitonin, calcium medicines. ( Автор висловлює щиру подяку науковим консультантам – д-ру мед. наук, проф. К.М. Косенку, д-ру мед. наук, проф. В.В. Поворознюку, за допомогу в проведенні експериментальних досліджень – д-ру мед. наук, проф. І.В. Лузіну.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *