Клініко-патогенетичне обгрунтування лікування тяжких пневмоній у дітей, з урахуванням ліпідного обміну та антиоксидантної системи (автореферат)

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЛАЗАРЕНКО ЛЮДМИЛА МИКОЛАЇВНА

УДК 616.98:578.821.1

Роль системи інтерферону в імунопатогенезі папіломавірусної інфекції

03.00.09 – імунологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора біологічних наук

КИЇВ-2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті мікробіології і вірусології ім.

Д. К. Заболотного НАН України.

Науковий консультант:

доктор біологічних наук, професор

Микола Якович Співак, Інститут мікробіології і вірусології

ім. Д.К. Заболотного НАН України, завідувач відділу

проблем інтерферону та імуномодуляторів.

Офіційні опоненти:

доктор біологічних наук, старший науковий співробітник

Тетяна Іллівна Гавриленко, Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска АМН
України,

керівник відділу імунології;

доктор медичних наук, член-кор. АМН України

Катерина Федорівна Чернушенко, Інститут фтизіатрії

і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України,

завідувач відділу імунології;

доктор медичних наук, професор Ірина Володимирівна Дзюблик,

Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика,

завідувач кафедри вірусології.

Провідна установа:

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України.

Захист дисертації відбудеться “ 18 “ квітня 2006 р. о 1400 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.14 при Київському

національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

03127, м. Київ, просп. Глушкова, 2, корпус 12, біологічний факультет,
конференц-зал.

Поштова адреса: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано “ 3 “ березня 2006 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат біологічних наук О.В. Молчанець

Актуальність роботи. Віруси папілом людини (ВПЛ) індукують широкий
спектр захворювань передпухлинного та пухлинного ґенезу. ВПЛ уражають
епітелій шкіри та слизових оболонок респіраторного тракту людини,
аногенітальної області, ротової порожнини, стравоходу тощо. Однак
особливу увагу спеціалістів різних галузей біології та медицини
привертають типи ВПЛ, які викликають захворювання статевих органів. Це
пов’язано з тим, що папіломавірусна інфекція (ПВІ), яка є захворюванням,
що передається статевим шляхом, характеризується високою контагіозністю
та онкогенністю. За останні роки у різних країнах світу відзначено
тенденцію до збільшення росту передпухлинних та пухлинних захворювань
статевих органів, індукованих ВПЛ. Доведено, що ВПЛ є етіологічним
фактором раку шийки матки (ШМ), другою за частотою виникнення пухлинною
патологією у жінок. У більш ніж 95 % випадків при раку ШМ виявляли ДНК
ВПЛ типів високого онкогенного ризику (ВПЛ-16, -18, -31, -33, -34, -35,
-39, -45 тощо), при цьому максимальне зараження ВПЛ припадає на молодий
сексуально-активний вік – від 18 до 25 років (Киселев Ф.Л., 1997;
Аполихина И.А., 2002). На сьогодні вивчено структуру ВПЛ (Poreba Е.,
1998; Burd Е.М., 2003), а також показано, що для індукції злоякісної
трансформації ключовою є взаємодія онкобілків Е6 та Е7 ВПЛ типів
високого онкогенного ризику з внутрішньоклітинними факторами, які
відіграють важливу роль у регуляції росту, диференціювання та апоптозу
клітин (Scheffner М. et al., 1990; Rorke Е.А., 1997).

Інтеграція ДНК ВПЛ типів високого онкогенного ризику у геном клітин
хазяїна безперечно є головним фактором у персистенції вірусу та його
канцерогенній дії (Derchain S. et al., 1999). Разом з тим отримано
переконливі докази існування інших факторів ризику ПВІ та злоякісної
трансформації ВПЛ-інфікованих клітин (Киселев Ф.Л., 1997; Bentsson А. et
al., 2000; Szarewski А. et al., 2001). Зокрема, важливу роль відіграє
стан імунного захисту організму, насамперед клітинна ланка імунітету та
продукція цитокінів T-хелперами І типу – інтерферону-? та IL-2, що
здійснюють контроль над вірусною інфекцією та ростом пухлин (Stern P.L.,
1997; de Jong А., 2004). Проте онкобілки ВПЛ здатні ухилятися від дії
факторів імунного нагляду або навіть викликати імуносупресію,
маніпулюючи імунними механізмами у клітині хазяїна. До основних
механізмів імуносупресивної дії вірусу слід віднести те, що онкобілки Е6
та Е7 не експресуються на поверхні інфікованих клітин у кількості,
достатній для розпізнавання антигенпредставляючими клітинами. Велику
роль відіграє і те, що у розвитку вірусної інфекції відсутня фаза
віремії, тобто генералізації інфекції, при якій відбувається вихід
віріонів у міжклітинне середовище, що могло б стимулювати реакції
імунної системи хазяїна (Киселев Ф.Л., 1997) До того ж нещодавно
встановлено, що онкобілки Е6 та Е7 ВПЛ типів високого онкогенного ризику
пригнічують експресію генів інтерферону та інтерферон-індукованих генів,
а також знижують чутливість клітин до дії препаратів інтерферону. Це є
одним із найважливіших механізмів їх канцерогенної дії (Clarke D.T. et
al., 2004; Lee S.H., et al., 2004), оскільки розвиток та характер
перебігу вірусних захворювань залежать від особливостей взаємодії у
системі вірус-клітина, коли провідну роль відіграють інтерферони різних
типів. Тому порушення продукції інтерферонів може лежати в основі
рецидивів ПВІ ШМ та бути фактором ризику розвитку злоякісних
новоутворень, індукованих ВПЛ.

Однак чимало аспектів стосовно ролі системи інтерферону у патогенезі ПВІ
ШМ залишаються невивченими. Зокрема, не досліджено зв’язок між
характером перебігу патологічного процесу і функціональним станом систем
інтерферону та іншими показниками імунітету, що протидіють ВПЛ. Тому
відсутнє патогенетичне обґрунтування адекватної імунотерапії хворих
препаратами інтерферону та їх індукторами у комплексному лікуванні.
Разом з тим клінічна ефективність традиційної терапії залишається
низькою, а частота рецидивування патологічного процесу на тлі порушення
імунореактивності організму – високою (Роговская C.И, 2003).
Вищенаведене свідчить про актуальність обраної теми, яка присвячена
дослідженню ролі системи інтерферону в імунопатогенезі ПВІ ШМ та
розробці нових науково обґрунтованих технологій лікування хворих на
основі застосування у комплексній терапії препаратів інтерферону або
індукторів інтерферону.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана
в рамках науково-дослідних робіт Інституту мікробіології і вірусології
ім. Д.К. Заболотного НАН України, виконувалась у відповідності з
тематикою відділу проблем інтерферону та імуномодуляторів Інституту
мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України, а також у
межах Державної програми “Імунопрофілактика населення” за 1993-2000 рр.,
Державної теми “Вивчити вплив інтерферону та його індукторів на
формування імунозапальних процесів з метою розробки рекомендацій для
установ охорони здоров(я” за 1998-2002 рр. (державний реєстраційний
номер 0198V007756) та Державної теми “Вивчити фізіологічну роль системи
інтерферону в імунопатогенезі папіломавірусної інфекції” за 2003-2007
рр. (державний реєстраційний номер 0103V005874) .

Мета роботи. Визначити роль системи інтерферону в імунопатогенезі
папіломавірусної інфекції та асоційованих з нею передпухлинних і
пухлинних захворювань шийки матки шляхом вивчення зв’язку між
функціональним станом системи інтерферону та іншими показниками
імунітету і характером перебігу патологічного процесу; розробити новий
науково обґрунтований підхід до оптимізації медичних технологій
лікування хворих з папіломавірусною інфекцією.

Завдання дослідження.

На підставі результатів цитоморфологічного та електронно-мікроскопічного
дослідження епітелію слизової оболонки шийки матки визначити стан
локальної імунної відповіді при папіломавірусній інфекції та
асоційованих з нею передпухлинних і пухлинних захворюваннях різного
ступеня тяжкості перебігу (доброякісних процесах шийки матки,
цервікальних інтранеоплазіях та преінвазивному раку (cancer in situ)).

Вивчити показники інтерферонового статусу організму: рівень продукції
інтерферонів-( та -? клітинами периферійної крові in vitro у відповідь
на адекватну індукцію, спонтанну продукцію інтерферону, вміст
інтерферону у сироватці крові та цервікальному слизу.

Дослідити продукцію фактора некрозу пухлин-( (ФНП() клітинами
периферійної крові; визначити вміст IL-8, ФНП( та розчинних рецепторів
ФНП( І типу (фактора р55) у сироватці крові.

Визначити показники клітинної імунної відповіді (функціональну
активність клітин фагоцитарної системи; кількість Т-лімфоцитів та їх
окремих субпопуляцій у периферійній крові).

Дослідити показники гуморальної ланки імунітету (вміст сироваткових
імуноглобулінів G, A, M та циркулюючих імунних комплексів; кількість
В-лімфоцитів у периферійній крові).

Запропонувати новий науково обґрунтований підхід до оптимізації медичних
технологій лікування хворих з папіломавірусною інфекцією шийки матки,
який передбачає застосування препаратів інтерферону або індукторів
інтерферону.

Оцінити ефективність комплексного лікування хворих, яке передбачає
використання препаратів інтерферону або його індукторів, на підставі
аналізу результатів дослідження функціонального стану системи
інтерферону та інших показників імунореактивності організму.

Об’єкт дослідження. Папіломавірусна інфекція та асоційовані з нею
передпухлинні і пухлинні захворювання шийки матки.

Предмет дослідження. З’ясування ролі системи інтерферону в
імунопатогенезі папіломавірусної інфекції та асоційованих з нею
передпухлинних і пухлинних захворювань шийки матки.

Методи дослідження. Імунологічні, вірусологічні, мікробіологічні,
молекулярно-біологічні, цитоморфологічні, електронно-мікроскопічні.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше проведено теоретичне
узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання по
визначенню ролі системи інтерферону в імунопатогенезі ПВІ та
асоційованих з нею передпухлинних і пухлинних захворювань ШМ шляхом
встановлення зв’язку між функціональним станом системи інтерферону та
іншими показниками імунітету і характером перебігу патологічного
процесу. Розроблено нові науково обґрунтовані підходи до оптимізації
медичних технологій лікування хворих з ПВІ ШМ на основі встановлених
особливостей функціонального стану системи інтерферону та інших
показників імунореактивності організму.

Встановлено, що порушення функціонального стану системи інтерферону є
фактором прогресування ПВІ та асоційованих з нею передпухлинних і
пухлинних захворювань ШМ. При клінічно несприятливому перебігу ПВІ ШМ
пригнічувалась системна продукція інтерферонів-? та -? клітинами
периферійної крові in vitro у відповідь на адекватну індукцію на тлі
низького рівня спонтанного синтезу цього цитокіну та фонових
концентрацій сироваткового інтерферону. Це асоціювалось з інфікуванням
хворих ВПЛ типами високого онкогенного ризику. Ступінь супресії ?- та
(-інтерфероногенезу указує на тяжкість перебігу патологічного процесу.
Виявлено кореляційний зв’язок між інтерфероногенезом та зміною інших
показників імунореактивності організму. Показано, що порушення системної
продукції інтерферонів-? та -? при ПВІ ШМ частково спричинено зменшенням
у периферійній крові хворих кількості та активності основних
клітин-продуцентів цих цитокінів. Незалежно від ступеня тяжкості
перебігу патологічного процесу зниження кількості В-лімфоцитів (CD19+)
призводило до пригнічення продукції інтерферону-?, а CD3+/HLA-DR+ клітин
– інтерферону-?. Встановлено, що при тяжкому перебігу ПВІ ШМ знижувався
вміст інтерферону у цервікальному слизу, що супроводжувалось зменшенням
в епітелії слизової оболонки ШМ кількості імуноцитів (макрофагів та
лімфоцитів) та зникненням клітини Лангерганса. Супресія системного ?- та
(-інтерфероногенезу поєднувалась з порушенням продукції прозапального
цитокіну – ФНП(, а також показників гуморального і клітинного імунітету.
Пригнічення продукції ?-інтерфероногенезу найвиразніше при
імунорегуляторному індексі CD4/CD8 меншому за одиницю (за рахунок
зниження кількості CD4+ та підвищення кількості CD8+ Т-лімфоцитів), а
також кількості CD3+/HLA-DR+ клітин, зменшеній більш ніж удвічі. У
випадку рецидивуючого перебігу захворювання у сироватці крові зростав
вміст розчинних рецепторів І типу ФНП? (фактора р55).

Доведено доцільність використання у комплексному лікуванні хворих з ПВІ
ШМ препаратів інтерферону або їх індукторів із урахуванням
функціонального стану системи інтерферону та інших показників імунітету
після лікування супутніх інфекційно-запальних процесів, проведення
локальної цитостатичної терапії та деструктивного втручання
(кріодеструкції). Встановлено, що підвищення клінічної ефективності
запропонованої комплексної терапії, підтверджене зниженням частоти
рецидивів захворювання, пов’язано з нормалізацією ?- та
?-інтерфероногенезу, продукції прозапальних цитокінів (ФНП?), а також
показників клітинного і гуморального імунітету.

Практичне значення отриманих результатів. Запропоновано науково
обґрунтований підхід до оптимізації технології лікування хворих з ПВІ
ШМ, який передбачає застосування препаратів інтерферону або індукторів
інтерферону на основі принципу індивідуального підбору препаратів і
визначення оптимальної дози in vitro та за схемами, в яких враховується
фаза рефрактерності організму до їх дії. У комплексній терапії хворих з
ПВІ ШМ рекомендовано використовувати препарати інтерферону або індуктори
інтерферону після лікування супутніх інфекційно-запальних процесів,
проведення локальної цитостатичної терапії та деструктивного втручання
(кріодеструкції). Розроблено спосіб індивідуального підбору
імуномодулюючого препарату та визначення його оптимальної дози in vitro
для корекції імунітету у хворих.

Доведено, що для вибору адекватної імунотерапії перед лікуванням
доцільно проводити комплексне імунологічне обстеження хворих з
обов’язковим дослідженням функціонального стану системи інтерферону та
інших показників імунітету (продукції прозапальних цитокінів, показників
клітинного та гуморального імунітету). Встановлено, що визначення
показників інтерферонового статусу організму (продукції інтерферонів-?
та -? клітинами периферійної крові in vitro у відповідь на адекватну
індукцію; спонтанного синтезу цього цитокіну; вмісту сироваткового
інтерферону), продукції прозапальних цитокінів (ФНП?), клітинної
(функціональної активності клітин фагоцитарної системи;
імунорегуляторного індексу CD4/CD8 і кількості CD3+/HLA-DR+ лімфоцитів у
периферійній крові) та гуморальної (вмісту сироваткових IgG, IgM та ЦІК)
ланок імунітету, а також концентрації розчинного рецептору І типу ФНП(
(фактора р55) у сироватці крові дозволяє оцінити характер перебігу ПВІ
ШМ, а також клінічну ефективність лікування хворих.

Розроблено та направлено на реєстрацію науково-технічну документацію на
технологію отримання рекомбінантного інтерферону-?.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційну роботу сплановано і виконано
автором особисто. Здобувач – одноосібний автор центрального положення
дисертації про ключову роль системи інтерферону в імунопатогенезі ПВІ
ШМ. Ідеї, гіпотези і наукові положення повністю належать автору.
Дослідження поводились за керівництвом та особистою участю автора.
Отримані результати обговорено та опубліковано у спільних працях.

Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи викладено на
ІІ Міжнародній конференції “Біоресурси та віруси” (Київ, 1998); ІІ
з’їзді онкологів країн СНД “Онкология-2000” за участю вчених США, Європи
і Азії (Київ, 2000); ІІІ Міжнародній конференції “Біоресурси та віруси”
(Київ, 2001); Х з’їзді Товариства мікробіологів України (Одеса, 2004);
ІХ Міжнародній конференції “Біоресурси та віруси” (Київ, 2004);
установчому з’їзді Українського товариства клітинної біології (Львів,
2004).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 35 наукових робіт, у тому
числі 22 статті у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України;
2 монографії; 3 патенти та 8 тез доповідей.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається з вступу, розділів
огляду літератури, матеріалів та методів, власних досліджень, аналізу та
узагальнення результатів, висновків, практичних рекомендацій та
показника літератури, що включає 443 джерела, зокрема 385 надрукованих в
іноземних видавництвах. Дисертація викладена на 337 сторінках
машинопису, ілюстративний матеріал подано у 68 таблицях та 30 малюнках.

Подяки. Автор щиро вдячна всім, з ким співпрацювала під час виконання
роботи. Особлива подяка висловлюється д.мед.н, професору Лакатошу В. П.
та д.б.н., професору Руденко А.В.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Обстежено 255 жінок з ПВІ ШМ (середній
вік 26,5 років). Контрольну групу склали 20 клінічно здорових жінок того
ж віку, а групу порівняння – 52 хворих на урогенітальний хламідіоз та 29
хворих з герпетичною генітальною інфекцією, в яких виявляли віруси
герпесу ІІ типу (ВПГ-ІІ). Детекцію ДНК ВПЛ проводили за допомогою методу
полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). ПВІ діагностували на основі
цитоморфологічних (Meisels A., Fortin R., 1989; Koss F., 1993) та
кольпоскопічних (Reid A. et. al., 1984) ознак. Супутню урогенітальну
хламідійну інфекцію визначали методом цитоскопії, а також за допомогою
прямого імунофлюоресцентного методу (використовували тест-систему
“Chlamiset”, Orion Diagnostica, Фінляндія). Герпетичну інфекцію
діагностували за допомогою цитологічного методу (Овчинников Н.М. с
соавт., 1987) та ПЛР.

Хворих обстежували до, а також після лікування, яке проводили на кафедрі
акушерства та гінекології №1 Національного медичного університету ім.
О.О. Богомольця на базі 18 клінічної лікарні м. Києва (д.мед.н., проф.
Лакатош В.П.). Цитоморфологічне дослідження матеріалу ШМ проведено в
лабораторії цитоморфології ЦНІЛ Національного медичного університету ім.
О.О. Богомольця. Ультраструктурну організацію епітелію слизової оболонки
ШМ досліджено за допомогою методу електронної мікроскопії на базі
Науково-дослідного лабораторного центру Національного медичного
університету ім. О.О. Богомольця (д.б.н., проф. Стеченко Л.О.).

З метою оцінки функціонального стану системи інтерферону визначали
показники інтерферонового статусу організму: досліджували продукцію
інтерферонів-( та -( нефракціонованими клітинами периферійної крові in
vitro у відповідь на адекватну індукцію, визначали вміст інтерферону у
сироватці крові та цервікальному слизу, а також спонтанну продукцію
інтерферону клітинами периферійної крові. Інтерферони-( та -(
індукували, використовуючи відповідно вірус хвороби Ньюкастла (ВХН, штам
Індіана) та фітогемаглютинін (ФГА; Difco, США). Активність інтерферону
визначали шляхом мікротитрування у перевивній культурі чутливих клітин
(диплоїдних фібробластів людини М-19). Активність інтерферону оцінювали
за пригніченням цитопатичної дії тест-вірусу (вірусу везикулярного
стоматиту, вакцинний штам Н). У дослідженнях використовували
референс-препарати інтерферонів-( (міжнародний стандарт В 69/19) та -(
(галузеві стандарти). За титр інтерферону приймали те розведення зразка,
при якому спостерігався захист 50 % клітин від цитопатичної дії 100
ТЦД50/0,1 мл тест-вірусу (Модзолевский А.Ф. с соавт., 1994). ФНП( у
сироватці крові і цервікальному слизу, а також ФНП(, який продукується у
культурі нефракціонованих клітин периферійної крові спонтанно або
внаслідок стимуляції ЛПС E.coli 026:В6 L-2654 (Sigma, США), досліджували
загальноприйнятим методом за цитотоксичною дією на перевивну культуру
фібробластів мишей L-929. Кількість ФНП( у зразках визначали за індексом
цитотоксичності (ІЦ, %), який обчислювали за формулою:

ІЦ, %= ,

де ОГ (контролю АсD) – середнє арифметичне оптичної густини в комірках з
контролем АсD; ОГ (зразка) – середнє арифметичне оптичної густини в
комірках з одним досліджуваним зразком. За різницею між показниками ІЦ у
спонтанному та ЛПС-стимульованому тестах визначали функціональний резерв
(ФР) клітин-продуцентів ФНП( (у %) (Модзолевский А.Ф. с соавт. 1994).
Вміст розчинних рецепторів І типу ФНП? (фактора р55), а також IL-8 у
сироватці крові досліджували за допомогою методу імуноферментного
аналізу (ІФА) з використанням відповідних тест-систем виробництва
Науково-дослідного інституту гематології і переливання крові МОЗ
республіки Білорусь (Nashkevich N.N. et. al., 2002; Петёвка Н.В. с
соавт., 2003). Функціональну активність клітин фагоцитарної системи
(моноцитів та нейтрофілів периферійної крові) оцінювали, використовуючи
загальноприйняті методи дослідження поглинальної та киснезалежної
бактерицидної активності. При дослідженні поглинальної активності
фагоцитів використовували тест-бактерії: живу культуру St. aureus (шт.
8325, Wood-46, Cowan-1). Визначали показник фагоцитозу (ПФ),
підраховуючи у полі зору мікроскопа кількість клітин, які містили
бактерії (у %); та фагоцитарне число (ФЧ) – середню кількість бактерій,
які поглинались фагоцитами (в ум. од.) (Вихоть Н.Е., 1982). Киснезалежну
бактерицидну активність фагоцитів досліджували у спонтанному та
стимульованому тест-бактеріями (St. аureus; шт. 8325, Wood-46, Cowan-1)
тесті відновлення нітросинього тетразолію (НСТ-тест) цитохімічним
методом. У полі зору мікроскопа вираховували відсоток клітин, що містили
темно-сині гранули диформазану на 100 підрахованих фагоцитів.
Функціональний резерв (ФР) визначали за різницею між показниками
стимульованого та спонтанного НСТ-тесту (у %) (Модзолевский А.Ф. с
соавт., 1994). Вміст імуноглобулінів G, A, M у сироватці крові
досліджували за допомогою методу радіальної імунодифузії з використанням
моноспецифічних сироваток проти імуноглобулінів людини (виробництва
Науково-дослідного інституту епідеміології та мікробіології, м. Нижній
Новгород, Росія) за методом Mancini G. (1963). Вміст ЦІК у сироватці
крові досліджували за допомогою методу преципітації у 3 % розчині
поліетиленгліколю (ПЕГ) 6000 (Digeon М. et al., 1977). Концентрацію
білка у пробах визначали при довжині хвилі 450 нм та виражали в од. опт.
густини. Поверхневі антигени Т- та В-лімфоцитів периферійної крові
досліджували за допомогою методу прямої імунофлюоресценції. У роботі
використовували моноклональні антитіла до CD3+, CD4+, CD8+, CD19+
(Becton-Dickinson, США), СD3+/HLA-DR+ та CD3-/HLA-DR+ (Immunotech,
Франція) антигенів. Підрахунок Т- та В-лімфоцитів, а також аналіз
результатів проводили на цитофлюориметрі FACStar Plus (Becton-Dickinson,
США).

Чутливість клітин до дії інтерферону та інших імуномодуляторів визначали
за зміною функціонально-метаболічної активності клітин фагоцитарної
системи (нейтрофілів периферійної крові) в НСТ-тесті за розробленим нами
методом (Пат. № 45529 А України). Індекс стимуляції (у %) розраховували
за формулою (1 — А/В) х 100, де А – оптична густина диформазану у
контрольних комірках, В – оптична густина диформазану у комірках з
обробленими імуномодулятором клітинами.

Всі отримані цифрові дані опрацьовували за допомогою комп’ютерної
програми Epi Info (версія 6.0) методом варіаційної статистики з
використанням критерію Стьюдента. З метою оцінки окремих показників
використовували їх середнє арифметичне значення ( похибка середнього
(M(m). Взаємозв’язок між параметрами встановлювали за допомогою
кореляційного аналізу; визначали коефіцієнт кореляції (R) (Pagano et
al., 1993).

РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Цитоморфологічна, ультраструктурна організація епітелію слизової
оболонки шийки матки при папіломавірусній інфекції та стан
мікробіоценозу піхви. Результати дослідження цитоморфології епітелію
слизової оболонки ШМ виявили варіабельні прояви ВПЛ-асоційованої
патології – переважали доброякісні процеси ШМ, цервікальні
інтранеоплазії (ЦІН) І, ІІ і ІІІ ступеня тяжкості перебігу, а також
cancer in situ. Згідно Schiffman M.N. et al. (1993) ступінь тяжкості
перебігу ПВІ ШМ класифікували як легкий у хворих з при доброякісними
процесами ШМ (n = 102), помірний – з ЦІН І-ІІ (n = 98), тяжкий – з ЦІН
ІІІ і cancer in situ (n = 55). ПВІ ШМ діагностували на основі виявлення
ДНК ВПЛ за допомогою методу ПЛР, а також за наявністю специфічних
цитоморфологічних ознак (Meisels A., Fortin R., 1989; Koss F., 1993) і
кольпоскопії (Reid A. et. al., 1984).

За допомогою цитоморфологічного методу патогноманічні маркери ПВІ у
матеріалі ШМ нами достовірно діагностовано у 72,0 % випадків, що
співпадало з позитивними результатами ПЛР. Найспецифічними цитологічними
маркерами ПВІ були койлоцити, дискератоцити, двоядерні, багатоядерні та
гігантські клітини (Cavalcanti S. et al., 1997; Аполихина И.А., 2002).
На відміну від доброякісних процесів ШМ при ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і cancer
in situ у цитологічних препаратах виявляли койлоцитарну атипію,
багатоядерні та гігантські клітини, а в гістологічних – койлоцитарну
атипію та патологічні мітози. Слід зазначити, що у гістологічних
препаратах хворих з ЦІН ІІІ і cancer in situ атипові клітини були
наявними по всій товщі епітеліального пласта.

При доброякісних процесах ШМ ідентифіковано ДНК ВПЛ типів низького
онкогенного ризику (ВПЛ-6 та -11). ДНК ВПЛ типів високого онкогенного
ризику виявлено при ЦІН І-ІІ (ВПЛ-16 у 58,0 % випадків; ВПЛ-18 у 34,0 %
випадків; ВПЛ-31 та -33 у 8,0 % випадків), а також ЦІН ІІІ і cancer in
situ (ВПЛ-16 у 79,0 % випадків; ВПЛ-18 у 21,0 % випадків). У хворих із
ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і сancer in situ ДНК ВПЛ типів низького онкогенного
ризику (ВПЛ-6 та -11) у жодному випадку не було ідентифіковано.

Проведений нами аналіз електронограм матеріалу ШМ показав, що зростання
ступеня тяжкості перебігу патологічного процесу супроводжувалось
виразнішою дезорганізацією ультраструктури усіх шарів епітелію слизової
оболонки ШМ, підтвердженою кератинізацією епітеліоцитів на тлі
роз’єднання епітеліального пласта (ЦІН І-ІІ), та зниженням
білоксинтезуючої активності епітеліальних клітин (ЦІН ІІІ і cancer in
situ). Встановлено, що в шарах епітелію слизової оболонки ШМ при
доброякісних процесах ШМ та ЦІН І-ІІ збільшувалась кількість імуноцитів
– лімфоцитів та макрофагів, які формували міжепітеліальні скупчення.
Імовірно, це є відображенням активації імунної відповіді відносно ВПЛ
при легкому та помірному ступені перебігу захворювання. Разом з тим при
ЦІН ІІІ і cancer in situ кількість лімфоцитів та макрофагів різко
зменшувалась. Слід зазначити, що в шарах епітелію слизової оболонки ШМ
при доброякісних процесах ШМ, ЦІН І-ІІ, ЦІН ІІІ та cancer in situ зовсім
не виявлялись клітини Лангерганса.

Таким чином, отримані нами дані виявили зв’язок між цитоморфологічною,
ультраструктурною зміною епітелію слизової оболонки ШМ та ступенем
тяжкості перебігу захворювання і типом ВПЛ. У той же час зменшення
кількості лімфоцитів та макрофагів, а також зникнення клітин Лангерганса
при тяжкому ступені перебігу захворювання (ЦІН ІІІ і cancer in situ),
підтвердженому дезорганізацією цитоморфології та ультраструктури
епітелію слизової оболонки ШМ, свідчить про порушення локальної імунної
відповіді, яка відіграє важливу роль у протидії організму ВПЛ та
процесам злоякісної трансформації.

Слід зазначити, що за результатами дослідження мікробіоценозу піхви при
ПВІ ШМ встановлено високу частоту асоціаційного інфікування хворих.
Хламідійна інфекція ускладнювала перебіг ПВІ ШМ при доброякісних
процесах ШМ, ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і cancer in situ відповідно у 30,1;
36,7 та 38,9 % випадків. У 8,3 % випадків хворі були інфіковані ВПЛ в
асоціації з ВПГ-II. У хворих був бактеріальний вагіноз (40,0 %
випадків). Крім того, виявляли дріжджеподібні гриби роду Candida (35,0 %
випадків), трихомонади (7,4 %), гонококи (3,7 %) та гарднерели (1,9 %
випадків). У літературних джерелах дискутується питання стосовно
супутніх патогенів, що передаються статевим шляхом, зокрема хламідій та
ВПГ-ІІ як факторів ризику ПВІ. Тому функціональний стан системи
інтерферону та інших показників імунореактивності організму досліджували
окремо у хворих із моно-інфекцією, обумовленою ВПЛ, та ускладненою
хламідіями або ВПГ-ІІ (мікст-інфекції).

Функціональний стан системи інтерферону. Дослідження зв’язку між
функціональним станом системи інтерферону і характером перебігу вірусних
інфекцій має важливе значення для розуміння патогенезу цих захворювань
та дозволяє контролювати і попереджувати їх розвиток (Zheng P.S., 1995;
de Gruijl T.D., 1999). Інтерферонам притаманна широка
контрольно-регуляторна функція, що дає підставу віднести їх до
поліфункціональних біорегуляторів широкого спектру дії та до агентів,
які регулюють гомеостаз. Відомо, що супресія продукції ендогенного
інтерферону лежить в основі переходу вірусних інфекцій у хронічну форму
та сприяє їх злоякісному прогресуванню (Ершов Ф.И., 1998; Baccala R. et
al., 2005). Тому логічно було очікувати певних змін продукції
інтерферону при ПВІ ШМ.

Результати проведених нами досліджень показали, що клінічно
несприятливий перебіг ПВІ ШМ супроводжувався порушенням
інтерфероногенезу на системному та локальному рівнях. Так,
пригнічувалась здатність клітин периферійної крові до продукції
інтерферону-( in vitro у відповідь на індукцію ФГА: титри інтерферону-(
дорівнювали 2,21(0,01 log2 Од/мл проти 4,80(0,02 log2 Од/мл (p < 0,05) у контролі. Виявлено обернений зв’язок між супресією (-інтерфероногенезу та ступенем тяжкості перебігу захворювання (рис. 1). Продукція інтерферону-( порушувалась у хворих із доброякісними процесами ШМ, ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і cancer in situ. Однак пригнічення (-інтерфероногенезу найвиразніше при тяжкому перебігу захворювання: у хворих із ЦІН ІІІ і cancer in situ титри інтерферону-( виявились нижчими, ніж у хворих із доброякісними процесами ШМ. За результатами аналізу індивідуального імунологічного обстеження хворих показано, що (-інтерфероногенез порушувався при доброякісних процесах ШМ у 54,5 % випадків, при ЦІН І-ІІ – у 74,4 %, тоді як при ЦІН ІІІ та cancer in situ – у 100 %. Продукція інтерферону-( пригнічувалась у хворих з ПВІ ШМ як при моно-, так і мікст-інфекції, обумовленій ВПЛ та хламідіями: титри (-інтерферону при доброякісних процесах ШМ дорівнювали відповідно 2,60(0,02 та 1,91(0,40 log2 Од/мл; при ЦІН І-ІІ – 2,30(0,07 та 2,10(0,03 log2 Од/мл; а при ЦІН ІІІ та cancer in situ – 1,20(0,02 та 2,70(0,04 log2 Од/мл проти 4,80(0,02 log2 Од/мл (р < 0,05) у контролі. Привертає увагу те, що при ЦІН ІІІ та cancer in situ у хворих із мікст-інфекцією, обумовленою ВПЛ та хламідіями, титри (-інтерферону були вищими, ніж при моноінфекції. Імовірно, це можна пояснити розвитком запальної реакції організму, яка супроводжує перебіг бактеріальної інфекції, але відсутня при ПВІ. Порушення продукції (-інтерферону активованими клітинами периферійної крові виявлено також у хворих, інфікованих ВПЛ в асоціації з ВПГ-ІІ: титри (-інтерферону зменшувались до 2,10(0,03 log2 Од/мл (р < 0,05). Пригнічення (-інтерфероногенезу внаслідок перебігу ПВІ ШМ супроводжувалось порушенням продукції інтерферону-( клітинами периферійної крові in vitro у відповідь на індукцію ВХН: титри інтерферону-( дорівнювали 3,20(0,09 log2 Од/мл проти 5,50(0,09 log2 Од/мл (р < 0,05) у контролі. Як показано на рис. 1, при доброякісних процесах ШМ (-інтерфероногенез зберігався на рівні показників контролю. У той же час при ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і cancer in situ титри інтерферону-( зменшувались порівняно як з показниками контролю, так і у хворих з доброякісними процесами ШМ. Тобто титри інтерферону-( були вірогідно нижчими у хворих з ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і cancer in situ, інфікованих ВПЛ типами високого онкогенного ризику, ніж у хворих з доброякісними процесами ШМ, в яких виявляли ДНК ВПЛ типів низького онкогенного ризику. Порушення (-інтерфероногенезу спостерігалось при доброякісних процесах ШМ у 10,0 % випадків, тоді як при ЦІН І-ІІ і ЦІН ІІІ та cancer in situ відповідно у 93,0 та 100 %. Встановлено, що при доброякісних процесах ШМ у хворих з моно- та мікст-інфекцією, обумовленою ВПЛ та хламідіями, титри інтерферону-( зберігались на рівні показників контролю (4,60(0,30 та 4,90(0,20 log2 Од/мл). У хворих із ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і cancer in situ продукція інтерферону-( пригнічувалась як при моно-, так і мікст-інфекції, обумовленій ВПЛ та хламідіями. Так, титри інтерферону-( у хворих із ЦІН І-ІІ при моно- та мікст-інфекції дорівнювали відповідно 2,25(0,01 та 2,60(0,04 log2 Од/мл; при ЦІН ІІІ і cancer in situ – 2,11(0,07 та 3,00(0,01 log2 Од/мл проти 5,50(0,09 log2 Од/мл (p < 0,05) у контролі. Інтерфероногенез-( пригнічувався також у хворих, інфікованих ВПЛ в асоціації з ВПГ-ІІ: титри інтерферону-( зменшувались до 2,91(0,09 log2 Од/мл (p < 0,05). Ми припускаємо, що порушення продукції інтерферонів-? та -? при ПВІ ШМ пов’язано з тим, що онкобілки Е6 та Е7 ВПЛ типів високого онкогенного ризику з одного боку пригнічують експресію генів інтерферону (Clarke D.T. et al., 2004; Lee S.H., et al., 2004), з іншого – змінюють продукцію цитокінів, які залучаються у регуляцію інтерфероногенезу (IL-2, -10, -12, -18) (Clerici M. et al. 1997; Lee B.N. еt al., 2004). Разом з тим отримані нами дані показали, що супресія ?- та ?-інтерфероногенезу при ПВІ ШМ спричинена зменшенням у периферійній крові кількості основних клітин-продуцентів інтерферонів. Так, незалежно від ступеня тяжкості перебігу захворювання виявлено пряму кореляційну залежність між титрами ?-інтерферону та абсолютною кількістю В-лімфоцитів (CD19+) при доброякісних процесах ШМ (R = 0,60; р < 0,05), ЦІН І-ІІ (R = 0,54; р < 0,05) та ЦІН ІІІ і cancer in situ (R = 0,57; р < 0,05). Встановлено прямий кореляційний зв’язок між титрами інтерферону-( та абсолютною кількістю у периферійній крові CD3+/HLA-DR+ клітин при доброякісних процесах ШМ (R = 0,63; р < 0,05), ЦІН І-ІІ (R = 0,55; р < 0,05) та ЦІН ІІІ і cancer in situ (R = 0,59; р < 0,05). Пригнічення продукції інтерферону-( при доброякісних процесах ШМ частково пов’язано зі зниженням абсолютної кількості CD4+ клітин (R = 0,54; р < 0,05). Отримані дані дають підставу стверджувати про наявність прямого кореляційного зв’язку між зміною показників імунологічної реактивності та інтерфероногенезом: зменшення кількості лімфоцитів у периферійній крові та їх функціональної активності може призвести до пригнічення продукції інтерферонів-? та -(. З іншого боку при ПВІ ШМ виявлено пряму кореляційну залежність між титрами інтерферонів-? та -( при доброякісних процесах ШМ (R = 0,65; р < 0,05); ЦІН І-ІІ (R = 0,58; р < 0,05); ЦІН ІІІ і cancer in situ (R = 0,70; р < 0,05). Незалежно від ступеня тяжкості перебігу захворювання зниження продукції інтерферону-? частково призводило до пригнічення (-інтерфероногенезу і навпаки. Відомо, що інтерферон-? може прямо посилювати продукцію інтерферону-? Т-лімфоцитами та дендритними клітинами (ДК), що сприяє індукції та збереженню Т-хелперів/індукторів І типу. Інтерферон-? регулює синтез та сигнальну активність інтерферону-?, а також посилює власну експресію, принаймні у ПКК (Konstek P., 2003). Не виключено, що при ПВІ ШМ змінюється перехресна регуляція між синтезом інтерферонів різних типів, внаслідок чого може порушуватись синергізм взаємодії між цими цитокінами, який (Baccala R. et al., 2005) лежить в основі плейотропності їх дії. Перебіг ПВІ ШМ не призводив до зміни спонтанної продукції інтерферону клітинами периферійної крові (1,20(0,09 log2 Од/мл; у контролі 1,10(0,10 log2 Од/мл; р > 0,05). При доброякісних процесах ШМ, а також ЦІН І-ІІ та
ЦІН ІІІ і cancer in situ рівень спонтанної продукції інтерферону
клітинами периферійної крові також був низьким (рис. 1). Титри
спонтанного інтерферону не змінювались при моно- та мікст-інфекції,
обумовленій ВПЛ та хламідіями, при доброякісних процесах ШМ (1,13(0,09
та 1,15(1,10 log2 Од/мл); ЦІН І-ІІ (1,15(0,10 та 1,10(0,08 log2 Од/мл);
ЦІН ІІІ та cancer in situ (1,10(0,10 та 1,12(0,10 log2 Од/мл). Спонтанна
продукція інтерферону клітинами периферійної крові зберігалась на рівні
контролю у хворих, інфікованих ВПЛ та ВПГ-ІІ (1,16(0,10 log2 Од/мл).

Результати проведених досліджень показали, що при ПВІ ШМ порушення
продукції інтерферонів-? та -? активованими клітинами периферійної крові
поєднувалось з фоновими концентраціями сироваткового інтерферону
(2,90(0,10 log2 Од/мл; у контролі 2,50(0,10 log2 Од/мл; p > 0,05).
Концентрація сироваткового інтерферону зберігалась на рівні контролю при
різному ступені тяжкості перебігу захворювання – доброякісних процесах
ШМ, ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і cancer in situ (відповідно 3,03(0,40;
3,07(0,20 та 2,75(0,10 log2 Од/мл). Вміст інтерферону у сироватці крові
не змінювався відносно контролю при моно- та мікст-інфекції, обумовленій
ВПЛ та хламідіями, у хворих з доброякісними процесами ШМ (2,83(0,10 та
3,66(0,41 log2 Од/мл); ЦІН І-ІІ (2,89(0,40 та 3,44(0,40 log2 Од/мл); ЦІН
ІІІ і cancer in situ (2,80(0,10 log2 та 2,75(0,20 log2 Од/мл). У хворих,
в яких виявляли ВПЛ в асоціації з ВПГ-ІІ, титр сироваткового інтерферону
також був фоновим (2,55(0,09 log2 Од/мл). Однак результати аналізу
індивідуальних імунограм хворих з доброякісними процесами ШМ та ЦІН І-ІІ
показали, що відповідно у 24,7 та 13,2 % випадків концентрація
інтерферону у сироватці крові зростала суттєво (5,50(0,09 та 5,60(0,10
log2 Од/мл; у контролі 2,50(0,10 log2 Од/мл; p < 0,05). Імовірно, підвищення вмісту сироваткового інтерферону при легкому та помірному ступені перебігу захворювання забезпечує необхідний рівень противірусного захисту організму. Це нещодавно підтверджено результатами інших досліджень (Якимова Т.П. с соавт., 2005). Важливу роль у протидії організму ВПЛ та процесам злоякісної трансформації відіграє і локальна продукція імунорегуляторних цитокінів, які регулюють функціональну активність імуноцитів та епітеліальних клітин, що знаходяться у прямому контакті з вірусом (de Gruijl T.D., 1999). Нами встановлено, що при тяжкому ступені перебігу ПВІ ШМ зменшувалась концентрація інтерферону у цервікальному слизу. У хворих з ЦІН ІІІ та cancer in situ вміст інтерферону у цервікальному слизу дорівнював 1,10(0,09 log2 Од/мл проти 2,90(0,01 та 2,70(0,02 log2 Од/мл (p < 0,05) відповідно при доброякісних процесах ШМ та ЦІН І-ІІ. Таким чином, отримані дані показали, що клінічно несприятливий перебіг ПВІ ШМ супроводжувався глибокою супресією продукції інтерферонів-( та -( клітинами периферійної крові in vitro у відповідь на адекватну індукцію на тлі низького рівня спонтанної продукції цього цитокіну та фонових концентрацій сироваткового інтерферону. У хворих із доброякісними процесами ШМ, в яких виявляли ДНК ВПЛ типів низького онкогенного ризику, продукція інтерферону-( порушувалась, однак (-інтерфероногенез зберігався на рівні показників контролю. Слід зазначити, що титри інтерферонів-( та -( при ЦІН ІІІ і cancer in situ були нижчими, ніж при доброякісних процесах ШМ. Отже, ступінь пригнічення продукції інтерферонів-? та -? клітинами периферійної крові in vitro у відповідь на адекватну індукцію вказує на тяжкість перебігу патологічного процесу, а тому ці показники інтерферонового статусу доцільно використовувати для оцінки прогнозу перебігу захворювання. У той же час низький рівень продукції інтерферонів не забезпечує ефективний захист організму від вірусної інфекції і призводить до її хронізації та підвищення ступеня тяжкості перебігу, оскільки такі зміни у системі інтерферону можуть лежати в основі формування вторинного імунодефіциту. Тому важливим моментом дослідження ролі системи інтерферону в імунопатогенезі при ПВІ ШМ є визначення прямих та обернених зв’язків між інтерфероноутворенням та іншими показниками імунореактивності організму, зокрема продукцією прозапальних цитокінів, які регулюють інтерфероногенез, а також показниками клітинного та гуморального імунітету. Продукція прозапальних цитокінів. Прозапальні цитокіни, насамперед ФНП(, з одного боку відіграють важливу роль у формуванні протиінфекційного захисту організму при ПВІ ШМ, з іншого – залучаються у патогенез при цих захворюваннях (Gage J.R. et al., 2000; D’Anna R. et al., 2001). Відомо, що ФНП( є костимулятором IL-2 залежної продукції інтерферону-? ?ейкоцитами периферійної крові людини, а інтерферон-? підвищує інтенсивність синтезу лейкоцитарного ФНП( та кількість рецепторів до ФНП( на імуноцитах (Зубова С.Г., Окулов В.Б., 2001; Baccala R. et. аl., 2005). Однак питання стосовно взаємозв’язку між продукцією інтерферонів та цитокінами запальної реакції організму при ПВІ ШМ залишається невивченим. Результати проведених нами досліджень показали, що при ПВІ ШМ порушувалась продукція ФНП(. Спостерігалась тенденція до підвищення спонтанної продукції ФНП( клітинами периферійної крові: ІЦ дорівнював 25,7(4,3 % порівняно з 12,6(1,0 % (р > 0,05) у контролі. У відповідь на
стимуляцію ЛПС продукція ФНП( зростала: ІЦ дорівнював 35,1(3,2 % проти
23,1(2,1 %, (р < 0,05) у контрольній групі, однак перебіг захворювання призводив до зниження ФР клітин-продуцентів цього цитокіну (6,6(1,0 %; у контролі 12,2(1,0 %; p < 0,05). Виявлено залежність між інтенсивністю продукції ФНП( клітинами периферійної крові та ступенем тяжкості перебігу патологічного процесу (рис. 2). При доброякісних процесах ШМ, а також ЦІН І-ІІ спостерігалась лише тенденція до підвищення спонтанної продукції ФНП(. У хворих із ЦІН ІІІ та cancer in situ рівень спонтанної продукції ФНП( збільшувався суттєво відносно показників у контролі та у хворих із доброякісними процесами ШМ. При ЦІН ІІІ та cancer in situ виявлено пряму кореляційну залежність між спонтанною продукцією ФНП( та поглинальною активністю моноцитів (за ПФ) (R = 0,52; р < 0,05) і кількістю у периферійній крові Т-супресорів/цитотоксиків (CD8+) (R = 0,59; р < 0,05). Отримані дані дають підставу стверджувати, що гіперпродукція ФНП( при ПВІ ШМ частково спричинена активацією мононуклеарних фагоцитів та підвищенням кількості у периферійній крові Т-супресорів/цитотоксиків (CD8+). Продукція ФНП( у відповідь на стимуляцію ЛПС підвищувалась у хворих всіх груп порівняння (рис. 2), але різниця між ЛПС-стимульованою та спонтанною продукцією цього цитокіну була вірогідною лише при доброякісних процесах ШМ. У хворих цієї групи порівняння ФР клітин-продуцентів ФНП( не змінювався відносно контролю. У той же час при ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і cancer in situ цей показник зменшувався майже удвічі. Вважається, що активовані лейкоцити периферійної крові, які спонтанно продукують цитокіни на високому рівні, після додаткової стимуляції можуть активуватись лише до певного рівня. Тому припускають, що є деяка генетично детермінована межа здатності лейкоцитів продукувати цитокіни. Зокрема такі дані отримано відносно лейкоцитів клінічно здорових донорів (Щегловитова О.Н. с соавт., 2001). Проте не виключено, що зниження ФР клітин-продуцентів ФНП( при ПВІ ШМ може послаблювати захист організму від вірусної інфекції й призводить до її активації та зростання ступеня тяжкості перебігу захворювання. Встановлено, що продукція ФНП( клітинами периферійної крові при тяжкому ступені перебігу ПВІ ШМ залежала від асоціаційного інфікування хворих ВПЛ та хламідіями. При доброякісних процесах ШМ та ЦІН І-ІІ виявлено тенденцію до підвищення спонтанної продукції цього цитокіну у хворих із моно- та мікст-інфекцією, обумовленою ВПЛ та хламідіями. Так, ІЦ при моно- та мікст-інфекції дорівнював відповідно у хворих із доброякісними процесами ШМ – 21,6(4,3 та 21,9(2,3 %, а з ЦІН І-ІІ – 20,4(3,1 та 24,6(4,3 % проти 12,6(1,0 % (р > 0,05) у контролі.

При цьому не змінювався ФР клітин продуцентів ФНП(, який у хворих із
моно- та мікст-інфекцією дорівнював відповідно при доброякісних процесах
ШМ 9,6(1,5 та 10,3(1,1 %; при ЦІН І-ІІ – 8,0(1,2 та 10,5(1,7 % порівняно
з 12,2(1,0 % (p > 0,05) у контрольній групі. Разом з тим у хворих з ЦІН
ІІІ та cancer in situ, інфікованих ВПЛ в асоціації з хламідіями,
спонтанна продукція ФНП( клітинами периферійної крові підвищувалась: ІЦ
зростав до 38,1(3,5 % (p < 0,05). У хворих цієї групи порівняння з моноінфекцією виявлено лише тенденцію до підвищення ІЦ відносно контролю (21,5(3,2 %; p > 0,05). Однак при ЦІН ІІІ і cancer in situ зниження ФР
клітин-продуцентів ФНП( спостерігалось як при моно- (4,9(0,8 %; p < 0,05), так і мікст-інфекції, обумовленій ВПЛ та хламідіями (5,3(0,9 %; p < 0,05). У хворих, інфікованих ВПЛ в асоціації з ВПГ-ІІ, спонтанна продукція ФНП( клітинами периферійної крові не змінювалась відносно контролю: ІЦ дорівнював 12,8(2,1 %, але ФР клітин-продуцентів цього цитокіну зменшувався суттєво (2,3(0,1 %; p < 0,05). Про залучення ФНП( у процеси патогенезу при ПВІ ШМ свідчить також підвищення вмісту цього цитокіну у сироватці крові (ІЦ дорівнював 54,1(3,1 %; у контролі 26,1(2,3 %; p < 0,05). Концентрація сироваткового ФНП( зростала у хворих з доброякісними процесами ШМ (42,3(3,1 %; p < 0,05), ЦІН І-ІІ (57,3(2,2 %; p < 0,05), ЦІН ІІІ та cancer in situ (59,7(3,2 %; p < 0,05). Не виключено, що підвищення вмісту ФНП( у сироватці крові хворих з ПВІ ШМ відбувається внаслідок генералізованої активації імуноцитів при розвитку інтенсивних запальних та імунних реакцій організму, коли порушується принцип локальності продукції цитокінів (Ярилин А.А., 1997).У той же час в сироватці крові хворих з ПВІ ШМ не змінювалась концентрація іншого прозапального цитокіну – IL-8 (0,08(0,02 нг/мл; у контрольній групі 0,08(0,01 нг/мл; p > 0,05), що,
імовірно вказує на неадекватність розвитку запальної реакції організму.

При ПВІ ШМ вміст ФНП( зростав також у цервікальному слизу: ІЦ дорівнював
відповідно 20,9(1,1; 21,8( 1,3 та 29,2(1,1 % проти 10,2(1,6 % (p < 0,05) у контролі. Слід зазначити, що підвищення вмісту ФНП? у цервікальному слизу та сироватці крові при ПВІ ШМ може бути фактором прогресування патологічного процесу. Так, літературні дані свідчать про можливість індукції селективного росту ВПЛ-трансформованих клітин під впливом деяких прозапальних цитокінів, у тому числі ФНП? (Woodworth C.D. et al., 1995; Mota F. et al., 1999). Крім цього, відомо, що під впливом ФНП? активується продукція макрофагами реактогенних метаболітів кисню та простагландинів Е2, підвищується експресія молекул міжклітинної адгезії (ICAM-1, ELAM-1) на ендотелії судин, що може викликати пошкодження навколишніх тканин, підвищення проникливості капілярів, розвиток склеротичних процесів, кахексії тощо (Зубова С.Г., Окулов В.Б., 2001). Результати проведених нами досліджень також показали, що клінічно несприятливий рецидивуючий перебіг захворювання супроводжувався підвищенням вмісту у сироватці крові розчинних рецепторів І типу ФНП( (фактора р55) (3,20(0,09 нг/мл; у контролі 2,10(0,20 нг/мл; p < 0,05). Відомо, що розчинні рецептори І типу ФНП( (фактор р55) захищають пухлинні клітини від цитотоксичної/цитостатичної дії ФНП(, а підвищення рівня циркулюючих рецепторів цього типу сприяло росту ВПЛ-асоційованих аногенітальних ушкоджень (Malejczyk М. et al., 1997; Lee K.A. et al., 2004). Тому зростання вмісту розчинних рецепторів І типу ФНП( (фактора р55) у сироватці крові слід вважати прогностично несприятливою ознакою тяжкого рецидивуючого перебігу ПВІ ШМ, незалежною від інших прогностичних вірусологічних та імунологічних маркерів захворювання. Отже, супресія інтерфероногенезу при ПВІ ШМ поєднувалась з порушенням продукції прозапального цитокіну ФНП(. Так, підвищення ступеня тяжкості перебігу захворювання призводило до гіперпродукції ФНП( клітинами периферійної крові на тлі одночасного виснаження їх функціональних можливостей та зростання концентрації ФНП( у сироватці крові і цервікальному слизу. Ми припустили, що зміна продукції імунорегуляторних цитокінів Th1-типу, насамперед інтерферону-? та ФНП(, відіграє ключову роль у процесах імунопатогенезу при ПВІ ШМ. Це нещодавно підтверджено літературними даними, які довели зв’язок між чутливістю хворих до ПВІ і раку ШМ та поліморфізмом генів інтерферону-? (Lai H.C. et al., 2005), а також ФНП( (Gelder C.M. et al., 2003). На користь цього свідчить і результати проведених нами досліджень, які показали, що при ПВІ ШМ пригнічення інтерфероногенезу супроводжувалось порушенням показників клітинної та гуморальної ланок імунітету. Показники клітинної імунної відповіді. Результати експериментальних досліджень та клінічні спостереження дозволили зробити висновок стосовно ключової ролі клітинного імунітету у контролі над перебігом ПВІ та асоційованих з нею неопластичних захворювань ШМ (Stern P.L., 1996; de Jong A. et al., 2004). У клітинній ланці імунітету при ПВІ ШМ ми досліджували функціональну активність клітин фагоцитарної системи, а також кількість у периферійній крові Т-лімфоцитів та їх окремих субпопуляцій. < < | ~ ? ¬ o j O ( * P R A 1/4 I u ? ? Pтакту здійснюють пряму цитотоксичну дію відносно трансформованих клітин. Їх противірусна активність пов’язана з продукцією фактора ФНП(, який пригнічує експресію ранніх онкогенів Е6 та Е7 ВПЛ-16 в іморталізованих клітинах різних ліній кератиноцитів людини (Bianchi A.et al., 1997; Miura T.A. et al., 2003). Результати проведених нами досліджень показали, що перебіг ПВІ ШМ характеризувався дисфункцією мононуклеарних і поліморфноядерних клітин фагоцитарної системи (моноцитів та нейтрофілів периферійної крові). Спостерігалась активація киснезалежного метаболізму нейтрофілів периферійної крові за показниками спонтанного НСТ-тесту (51,1(2,1 %; у контролі 29,0(1,9 %; p < 0,05). Кількість НСТ-позитивних нейтрофілів у стимульованому тесті зростала до 57,5(5,1 % проти 39,1(3,1 % (p < 0,05) у контролі. У той же час виявлено тенденцію до зниження ФР (6,2(1,0 %; у контролі 9,2(1,3 %; p > 0,05).
Кількість НСТ-позитивних нейтрофілів у спонтанному НСТ-тесті
підвищувалась при доброякісних процесах ШМ (49,8(3,8 %; p < 0,05), ЦІН І-ІІ (50,8(2,8; p < 0,05) та ЦІН ІІІ і cancer in situ (52,5(3,6 %; p < 0,05). У відповідь на стимуляцію тест-бактеріями кількість НСТ-позитивних нейтрофілів також зростала відносно контролю у хворих із доброякісними процесами ШМ (57,9(3,5 %; p < 0,05), ЦІН І-ІІ (56,6(2,8 %; p < 0,05) та ЦІН ІІІ і cancer in situ (58,0(2,5 %; p < 0,05). Однак різниця між показниками спонтанного та стимульованого НСТ-тесту у хворих усіх груп порівняння не була вірогідною. Спостерігалась тенденція до зниження ФР нейтрофілів при доброякісних процесах ШМ (8,2(0,5 %; p >
0,05) та ЦІН І-ІІ (6,8(1,0 %; p > 0,05), але при ЦІН ІІІ і cancer in
situ цей показник зменшувався майже удвічі відносно контролю (3,8(0,2 %;
p < 0,05). Виявлено пряму кореляційну залежність між абсолютною кількістю НСТ-позитивних нейтрофілів у спонтанному тесті та їх абсолютною кількістю у периферійній крові при доброякісних процесах ШМ (R = 0,71; р < 0,05), ЦІН І-ІІ (R = 0,67; р < 0,05) та ЦІН ІІІ та cancer in situ (R = 0,53; р < 0,05). Це показує, що підвищення кількості НСТ-позитивних нейтрофілів при ПВІ ШМ частково відбувалось за рахунок зростання їх кількості у периферійній крові, що (Маянский А.Н., Пикуза О.И., 1993) є характерною ознакою розвитку запальної реакції організму. Привертає увагу і той факт, що був відсутнім зв’язок між нейтрофільними тестами та такими неспецифічними показниками запалення як кількість лейкоцитів і ШОЕ. У хворих з доброякісними процесами ШМ, ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і cancer in situ на рівні контролю зберігались кількість лейкоцитів (табл. 1) та показники ШОЕ (9,0(1,3; 8,1(0,9 та 11,2(2,1 мм/год; у контролі 9,0(1,9 мм/год; p > 0,05). Отримані нами дані з одного боку
свідчать про відсутність адекватної запальної реакції організму при ПВІ
ШМ, що узгоджується з результатами інших досліджень (Hilders С. et al.,
1993), з іншого – про те, що саме нейтрофіли при ПВІ можуть виступати як
детектор запальної реакції організму, її інтенсивності, кінетики та
тенденції розвитку.

При ПВІ ШМ кількість нейтрофілів периферійної крові, здатних до
поглинання тест-бактерій, не змінювалась: ПФ дорівнював 57,1(5,8 % проти
53,5(6,0 % (p > 0,05) у контролі, також спостерігалась тенденція до
зниження їх ФЧ (4,3(1,0 ум. од.; у контролі 7,0(0,1 ум. од.; p > 0,05).
У той же час зростання ступеня тяжкості перебігу захворювання призводило
до часткового пригнічення поглинальної функції нейтрофілів. Так, ПФ
нейтрофілів у хворих з доброякісними процесами ШМ, ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і
cancer in situ зберігався на рівні контролю (відповідно 55,5(3,0;
56,7(4,0 та 58,3(3,8 %). ФЧ нейтрофілів при доброякісних процесах ШМ
вірогідно не змінювалось (5,3(0,7 ум. од.), однак цей показник був
нижчим за контрольний у хворих з ЦІН І-ІІ (3,9(0,2 ум.од.; p < 0,05) та ЦІН ІІІ та cаncer in situ (3,8(0,1 ум. од.; p < 0,05). Встановлено прямий кореляційний зв’язок між інтенсивністю поглинальної активності нейтрофілів периферійної крові та продукцією інтерферонів-? та -? при доброякісних процесах ШМ (відповідно R = 0,59 та R = 0,56 ; p < 0,05), ЦІН І-ІІ (відповідно R = 0,51 та R = 0,56; p < 0,05) та ЦІН ІІІ і cancer in situ (відповідно R = 0,53 та R = 0,54; p < 0,05). Функціонально-метаболічна активність нейтрофілів периферійної крові змінювалась незалежно від асоціаційного інфікування хворих. Кількість НСТ-позитивних нейтрофілів у спонтанному тесті при моно- та мікст-інфекції, обумовленій ВПЛ та хламідіями, підвищувалась відповідно у хворих із доброякісними процесами ШМ до 42,4(6,3 та 56,7(4,3 %; ЦІН І-ІІ – до 49,8(4,7 та 49,8(3,3 %; ЦІН ІІІ і cancer in situ – до 55,3(5,4 та 50,3(4,5 % проти 29,0(1,9 % (p < 0,05) у контролі. ФР нейтрофілів у хворих із моно- та мікст-інфекцією дорівнював відповідно при доброякісних процесах ШМ 7,6(1,0 та 8,7(1,0 %, а при ЦІН І-ІІ – 7,1(1,0 та 8,1(0,8 % порівняно з 9,2(1,3 % (p > 0,05) у контролі. При ЦІН ІІІ і
cancer in situ у хворих із мікст-інфекцією, обумовленою ВПЛ та
хламідіями, виявлено тенденцію до зниження ФР нейтрофілів (6,0(1,0 %; p
> 0,05), при моноінфекції цей показник знижувався майже утричі (3,0(0,2
%; p < 0,05). У хворих із моно- та мікст-інфекцією, в яких виявляли ВПЛ та хламідії, ПФ нейтрофілів дорівнював відповідно при доброякісних процесах ШМ – 46,1(2,8 та 62,4(3,9 %; ЦІН І-ІІ – 55,0(2,7 та 53,3(2,3 %; ЦІН ІІІ і cancer in situ – 50,8(3,5 та 62,8(3,1 % проти 53,5(6,0 % (p >
0,05) у контролі. Виявлено тенденцію до зниження ФЧ нейтрофілів при
мікст-інфекції у хворих із доброякісними процесами ШМ (5,5(0,8 ум. од.;
p > 0,05), ЦІН І-ІІ (5,5(0,9 ум. од.; p > 0,05) та ЦІН ІІІ і cancer in
situ (5,0(1,0 ум. од.; p > 0,05). У хворих із моноінфекцією цей показник
при доброякісних процесах ШМ вірогідно не змінювався відносно контролю
(5,1(0,8 ум. од.), але зменшувався при ЦІН І-ІІ (2,2(0,1 ум. од.; p < 0,05) та ЦІН ІІІ і cancer in situ (2,6(0,1 ум. од.; p < 0,05). У хворих, інфікованих ВПЛ в асоціації з ВПГ-ІІ, також підвищувалась кількість НСТ-позитивних нейтрофілів у спонтанному НСТ-тесті (40,9(2,4 %; p < 0,05) на тлі суттєвого зниження їх ФР (3,1(0,1 %; p < 0,05). При цьому майже утричі зменшувалось їх ФЧ (2,6(0,1 ум. од.; p < 0,05) за тенденції до зменшення ПФ (35,6(6,8 %; р > 0,05). Отримані дані вказують, що
реакція нейтрофілів на інфекційний агент не залежить від його природи, а
носить неспецифічний характер. Разом з тим дисфункція нейтрофілів не
забезпечує ефективний захист організму, що може сприяти вторинному
інфікуванню хворих іншими патогенами, які передаються статевим шляхом.

Встановлено, що перебіг ПВІ ШМ не супроводжувався зміною
функціонально-метаболічної активності моноцитів периферійної крові. У
хворих з доброякісними процесами ШМ, ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і cancer in
situ на рівні контролю залишались показники НСТ-тесту спонтанного
(відповідно 14,5(1,4; 17,0 (1,0 та 18,0(1,9 %; у контролі 12,0(1,0 %; p
> 0,05) та стимульованого (відповідно 21,9(1,6; 23,4(1,9 та 25,1(1,9 %;
у контролі 19,1(1,5 %; p > 0,05). Також не змінювався ФР (відповідно
6,4(0,8; 6,8(0,7 та 6,5(0,9 %; у контролі 7,1(1,0 %; p > 0,05). Разом з
тим перебіг ПВІ ШМ внаслідок рецидивування захворювання призводив до
порушення функціональної активності моноцитів периферійної крові.
Спостерігалось підвищення відносно контролю кількості НСТ-позитивних
моноцитів у спонтанному (49,2(1,2 %; p < 0,05) та стимульованому (45,3(1,4 %; p < 0,05) НСТ-тесті, що поєднувалось зі зниженням ФР (3,1(0,8 %; p < 0,05). Отже, внаслідок зростання ступеня тяжкості перебігу ПВІ ШМ зменшувалась інтенсивність поглинальної функції нейтрофілів на тлі гіперактивації киснезалежної бактерицидності у поєднанні зі зменшенням бактерицидного ФР. Зниження інтенсивності фагоцитозу виявлено у хворих, інфікованих ВПЛ типами високого онкогенного ризику та супроводжувалось пригніченням продукції інтерферонів-( і -(. У випадку рецидивів захворювання виявлено також порушення киснезалежної бактерицидної активності моноцитів периферійної крові. Слід зазначити, що надмірна продукція реактогенних метаболітів кисню в гіперактивованих фагоцитах лежить в основі їх пошкоджуючої дії відносно нормальних тканин організму, насамперед клітин ендотелію; а також мутагенезу, в тому числі канцерогенезу, та мутаційної мінливості бактерій, що сприяє виникненню штамів з підвищеною стійкістю до ліків (Маянский А.Н., Пикуза О.И., 1993). Разом з тим зниження резервної бактерицидності фагоцитів, а також інтенсивності їх поглинальної функції внаслідок пригнічення продукції ендогенних інтерферонів може призвести до формування недостатньої імунної відповіді організму відносно ВПЛ. За допомогою методу лазерної проточної цитометрії з використанням моноклональних антитіл до CD-антигенів при ПВІ ШМ нами досліджено показники клітинної ланки імунітету: фенотиповий склад Т-лімфоцитів та їх окремих субпопуляцій у периферійній крові. Аналіз даних, наведених у табл. 1, на тлі незмінної кількості лейкоцитів та лімфоцитів виявив тенденцію до зменшення кількості CD3+ і CD4+ Т-лімфоцитів у периферійній крові хворих при доброякісних процесах ШМ, ЦІН І-ІІ, ЦІН ІІІ та cancer in situ. Спостерігалось незначне підвищення кількості СD8+ Т-лімфоцитів, однак різниця порівняно з показниками контролю не була вірогідною. Перерозподіл CD4+ та CD8+ Т-лімфоцитів викликав зниження імунорегуляторного індексу CD4/CD8 у хворих з ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і cancer in situ, тоді як при доброякісних процесах ШМ цей показник вірогідно не змінювався. Про порушення показників клітинного імунітету також свідчило зменшення у периферійній крові хворих з тяжким перебігом патологічного процесу (ЦІН ІІІ і cancer in situ) кількості CD3+/HLA-DR+ клітин. Показники клітинної ланки імунітету порушувались при мікст-інфекціях, обумовлених ВПЛ та хламідіями або ВПГ-ІІ. Так, у хворих, інфікованих ВПЛ в асоціації з хламідіями, при ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і cancer in situ виявлено зниження імунорегуляторного індексу CD4/CD8, а при ЦІН ІІІ та cancer in situ – кількості CD3+/HLA-DR+ клітин. Порушення показників клітинного імунітету виразніше при мікст-інфекції, обумовленій ВПЛ та ВПГ-ІІ: на тлі незмінної кількості лейкоцитів та лімфоцитів було відмічено зменшення відносно контролю кількості Т-лімфоцитів (CD3+) (1162(56 кл./мкл; p < 0,05), Т-хелперів/індукторів (CD4+) (508(56 кл./мкл; p < 0,05), CD3+/HLA-DR+ клітин (78(6 кл./мкл; p < 0,05), а також зниження імунорегуляторного індексу CD4/CD8 (1,2(0,1 ум. од; p < 0,05). Супресія ?-інтерфероногенезу спостерігалась у більшості випадків при ПВІ ШМ, але найбільш суттєвою вона була у хворих, в яких імунорегуляторний індекс CD4/CD8 виявився меншим за одиницю (за рахунок зниження кількості CD4+ та підвищення кількості CD8+ клітин). При доброякісних процесах ШМ у 20,1 % випадків (n = 21) імунорегуляторний індекс CD4/CD8 знижувався до 0,8(0,1 ум. од. (p <0,05). У цих хворих відмічено зменшення у периферійній крові кількості CD4+ (602(34 кл./мкл; p < 0,05) та CD3+/HLA-DR+ (60(7 кл./мкл; p < 0,05) клітин. Кількість CD8+ Т-клітин, навпаки, зростала (744(47 кл./мкл; p < 0,05). Титри ?-інтерферону зменшувались до 1,55(0,09 log2 Од/мл порівняно з 2,42(0,10 log2 Од/мл у решти хворих з доброякісними процесами ШМ з нормальним імунорегуляторним індексом CD4/CD8 та 4,80(0,02 log2 Од/мл у контролі (p < 0,05). При ЦІН І-ІІ імунорегуляторний індекс CD4/CD8 виявився нижчим за одиницю у 40,6 % випадків (n = 40) (0,7(0,1 ум. од.; p <0,05). Спостерігалось зменшення кількості CD4+ (502(60 кл./мкл; p < 0,05) та підвищення кількості CD8+ (785(67 кл./мкл; p < 0,05) клітин. Майже удвічі меншою за контрольний показник була кількість CD3+/HLA-DR+ клітин (60(7 кл./мкл; p < 0,05). Титри ?-інтерферону зменшувались до 1,15(0,09 log2 Од/мл порівняно з 2,50(0,10 log2 Од/мл у решти хворих цієї групи з нормальним імунорегуляторним індексом CD4/CD8 та 4,80(0,02 log2 Од/мл (p < 0,05) у контролі. Подібні дані отримано при дослідженні показників клітинного імунітету та ?-інтерфероногенезу при ЦІН ІІІ та cancer in situ. Так, імунорегуляторний індекс CD4/CD8 менше за одиницю (0,8(0,1 ум. од.; p < 0,05) виявлений у 41,7 % випадків (n = 23). Відносно контролю зменшувалась кількість CD4+ (448(34 кл./мкл; p < 0,05) та CD3+/HLA-DR+ (78(3 кл./мкл; p < 0,05) клітин. Спостерігалась тенденція до підвищення кількості CD8+ клітин (490(35 кл./мкл; p > 0,05). Саме у цих хворих
титри ?-інтерферону дорівнювали 1,30(0,09 log2 Од/мл проти 2,50(0,10
log2 Од/мл у решти хворих цієї групи з нормальним імунорегуляторним
індексом CD4/CD8 та 4,80(0,02 log2 Од/мл у контролі (p < 0,05). Таким чином, у клітинній ланці імунітету при ПВІ ШМ виявлено порушення функціональної активності клітин фагоцитарної системи, що супроводжувалось пригніченням продукції інтерферонів-? та -?. Також спостерігалось зниження імунорегуляторного індексу CD4/CD8 (за рахунок зниження кількості CD4+ та підвищення кількості CD8+ клітин) та зменшення кількості CD3+/HLA-DR+ клітин у периферійній крові. Супресія ?-інтерфероногенезу при ПВІ ШМ є найвиразнішою, якщо імунорегуляторний індекс CD4/CD8 був нижчим за одиницю, а кількість CD3+/HLA-DR+ клітин зменшувалась більш ніж удвічі. Встановлено пряму кореляційну залежність між імунорегуляторним індексом СD4/СD8 та титрами ?-інтерферону у хворих із доброякісними процесами ШМ (R = 0,55; p < 0,05), ЦІН І-ІІ (R = 0,68; p < 0,05), а також ЦІН ІІІ і cancer in situ (R = 0,70; p < 0,05). Отримані дані дають підставу стверджувати, що визначення імунорегуляторного індексу CD4/CD8 має важливе прогностичне значення для оцінки перебігу ПВІ ШМ. Слід зазначити, що літературні дані виявили кореляційну залежність між імунорегуляторним індексом CD4/CD8 та ступенем ідентифікації гомологічних послідовностей ДНК ВПЛ у матеріалі ШМ хворих з ПВІ (Wang Z. et al., 2001). Гуморальна імунна відповідь. Відомо, що антитіла до ВПЛ відіграють важливу функціональну роль у попередженні розвитку ПВІ на ранніх етапах захворювання шляхом нейтралізації вірусів та знешкодження вірус-інфікованих клітин під дією механізмів антитіло-залежної клітинної цитотоксичності. У більшості випадків при ПВІ відбувалась генерація сироваткових імуноглобулінів G, які містили антитіла до конформаційних епітопів вірусних білків (Stern P. L., 1997; O'Brien P.M. et al., 2001). Результати проведених нами досліджень показали, що при ПВІ ШМ у сироватці крові зменшувався вміст імуноглобулінів G (6,8(0,1 г/л; у контролі 10,5(0,1 г/л; р < 0,05). Зниження концентрації сироваткових IgG спостерігалось при доброякісних процесах ШМ (6,8(0,1 г/л; р < 0,05), ЦІН І-ІІ (6,9(0,1 г/л; р < 0,05) та ЦІН ІІІ і cancer in situ (6,3(0,2 г/л; р < 0,05). Перебіг ПВІ ШМ не впливав на вміст сироваткових імуноглобулінів A (1,84(0,10 г/л; у контролі 1,81(0,21 г/л; р > 0,05) та M (1,38(0,11
г/л; у контролі 1,31(0,32 г/л; р > 0,05). При доброякісних процесах ШМ,
ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і cancer in situ концентрація IgA дорівнювала
відповідно 1,84(0,50; 1,83(0,61 та 1,89(0,60 г/л, а IgM – відповідно
1,51(0,40; 1,40(0,30 та 1,20(0,20 г/л. У хворих із доброякісними
процесами ШМ при мікст-інфекції, обумовленій ВПЛ та хламідіями, виявлено
тенденцію до зниження концентрації сироваткових IgG (8,9(0,1 г/л, р >
0,05), тоді як при моноінфекції цей показник зменшувався (6,9(0,1 г/л; p
< 0,05). Вміст сироваткового IgG при моно- та мікст-інфекції зменшувався відповідно при ЦІН І-ІІ – до 6,9(0,1 та 6,4(0,1 г/л; при ЦІН ІІІ і cancer in situ – до 6,8(0,1 та 6,2(0,1 г/л проти 10,5(0,1 г/л (р < 0,05) у контролі. Вміст IgA у сироватці крові хворих із доброякісними процесами ШМ, ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і cancer in situ зберігався на рівні контролю як при моно- (відповідно 1,75(0,51; 2,20(0,10 та 1,81(0,10 г/л), так і мікст-інфекції, обумовленій ВПЛ та хламідіями (відповідно 1,97(0,10; 1,51(0,40 та 1,85(0,10 г/л). У хворих із різним ступенем тяжкості перебігу патологічного процесу не змінювалась концентрація сироваткового IgM відносно контролю при моно- (відповідно 1,42(0,10; 1,43(0,10 та 1,42(0,31 г/л) та мікст-інфекції, обумовленій ВПЛ та хламідіями (відповідно 1,40(0,20; 1,38(0,09 та 1,85(0,10 г/л). У хворих, в яких виявляли ВПЛ та ВПГ-ІІ, також спостерігалось зниження вмісту IgG у сироватці (7,9(0,2 г/л; р < 0,05). При цьому на рівні контролю зберігалась концентрація сироваткових IgA (1,60(0,10 г/л) та IgM (1,50(0,20 г/л). Зниження вмісту сироваткових IgG при ПВІ ШМ не пов’язано зі зміною кількості В-лімфоцитів (CD19+) та CD3-/HLA-DR+ клітин у периферійній крові. При доброякісних процесах ШМ, ЦІН І-ІІ та ЦІН ІІІ і cancer in situ кількість CD19+ В-лімфоцитів не змінювалась відносно контролю (відповідно 177(20; 179(15 та 175(14 кл./мкл; у контролі 177(10 кл./мкл; p > 0,05). У хворих всіх груп порівняння спостерігалась тенденція до
зменшення кількості CD3-/HLA-DR+ клітин (відповідно 150(21; 160(16 та
170(17 кл./мкл; у контролі 202(20 кл./мкл; p > 0,05). У той же час
аналіз результатів індивідуального імунологічного обстеження хворих
виявив зменшення кількості CD3-/HLA-DR+ клітин у периферійній крові при
доброякісних процесах ШМ у 37,5 % випадків (105(34 кл./мкл; p < 0,05); ЦІН І-ІІ у 50,0 % (108(34 кл./мкл; p < 0,05); ЦІН ІІІ та cancer in situ у 30,0 % (109(89 кл./мкл; p < 0,05). При цьому відносно контролю також зменшувалась кількість В-лімфоцитів (CD19+) у хворих із доброякісними процесами ШМ (128(34 кл./мкл; p < 0,05); ЦІН І-ІІ (108(76 кл./мкл; p < 0,05); ЦІН ІІІ і cancer in situ (90(23 кл./мкл; p < 0,05). Встановлено прямі кореляційні зв’язки між кількістю CD19+ та CD3-/HLA-DR+ клітин при доброякісних процесах ШМ (R = 0,82; p < 0,05); ЦІН І-ІІ (R = 0,53; p < 0,05) та ЦІН ІІІ і cancer in situ (R = 0,73; р < 0,05). Однак вміст IgG у сироватці крові хворих зі зниженою або збереженою на рівні контролю кількістю CD19+ та СD3-/HLA-DR+ клітин дорівнював відповідно при доброякісних процесах ШМ – 6,6(0,1 та 6,8(0,1 г/л, при ЦІН І-ІІ – 6,9(0,1 та 7,0(0,1 г/л, при ЦІН ІІІ та cancer in situ – 6,3(0,1 та 6,5(0,1 г/л проти 10,5(0,1 г/л (р < 0,05) у контрольній групі. Тобто зниження концентрації сироваткових IgG не пов’язано зі зменшенням кількості CD19+ та CD3-/HLA-DR+ клітин. Враховуючи, що синтез IgG є тимусзалежним процесом і відбувається при обов’язковій наявності Т-хелперів/індукторів (CD4+), можна припустити, що порушення продукції IgG внаслідок перебігу ПВІ ШМ спричинено дисфункцією CD4+ Т-лімфоцитів. Отримані дані свідчать, що при ПВІ ШМ незалежно від ступеня тяжкості перебігу захворювання та асоціаційного інфікування хворих змінювалось характерне для практично здорових осіб співвідношення між синтезом імуноглобулінів основних класів – G, A та M. На тлі незмінної концентрації сироваткових IgA та IgМ спостерігалось зниження вмісту IgG, які мають високу нейтралізуючу здатність по відношенню до вірусів, бактерій, токсинів тощо, а також залучаються у регуляцію гуморального та клітинного імунітету. Однак у випадку рецидивуючого перебігу захворювання спостерігалось зменшення концентрації як IgG (6,8(0,1 г/л; р < 0,05), так IgM (0,83(0,01 г/л; р < 0,05). Враховуючи важливе значення IgM у первинній імунній відповіді та IgG у противірусній дії, можна стверджувати, що зниження їх вмісту у сироватці крові є прогностично несприятливою ознакою перебігу ПВІ ШМ, оскільки може сприяти переходу захворювання у рецидивуючу форму. У гуморальній ланці імунітету також спостерігали підвищення концентрації ЦІК у сироватці крові (88,9(5,2 од. опт. густини; у контролі 41,7(5,0 од. опт. густини; р < 0,05). Вміст сироваткових ЦІК підвищувався при доброякісних процесах ШМ (89,9(5,0 од. опт. густини; р < 0,05), ЦІН І-ІІ (91,9(7,0 од. опт. густини; р < 0,05) та ЦІН ІІІ і cancer in situ (80,0(8,0 од. опт. густини; р < 0,05). Рівень ЦІК був вірогідно вищим за контрольний показник у хворих усіх груп порівняння як при моно- (відповідно 82,6(7,0; 99,4(7,0 та 82,2(5,0 од. опт. густини), так і мікст-інфекції, обумовленій ВПЛ та хламідіями (відповідно 93,8(5,0; 103,0(9,0 і 76,7(7,0 од. опт. густини). Концентрація ЦІК у сироватці крові також зростала у хворих, інфікованих ВПЛ в асоціації з ВПГ-ІІ (81,0(5,0 од. опт. густини; р < 0,05). Відомо, що підвищення вмісту ЦІК та їх довготривала циркуляція, що спостерігається при хронічних формах вірусних інфекцій, може залучатись у процеси системної або органної патології (Дранник Г.Н., 1999; Bachmann А. et al., 2002). Тому зростання концентрації ЦІК у сироватці крові хворих з ПВІ ШМ слід розглядати як ознаку несприятливого перебігу патологічного процесу. Таким чином, порушення функціонального стану системи інтерферону, підтверджене глибоким пригніченням (- та ?-інтерфероногенезу при клінічно несприятливому перебігу захворювання, а також наявність прямого та оберненого кореляційного зв’язку між продукцією інтерферонів та іншими показниками імунореактивності організму свідчать про важливу роль системи інтерферону в імунопатогенезі при ПВІ ШМ. Результати проведених нами досліджень показали, що при ПВІ ШМ пригнічується активність Т-хелперів/індукторів (CD4+) І типу, які продукують інтерферон-?, що нещодавно підтверджено результатами інших досліджень (de Jong А et al., 2004, 2005). Привертає увагу і той факт, що при легкому перебігу захворювання (доброякісних процесах ШМ) у частини хворих (n = 33) продукція інтерферону-( не порушувалась, якщо на рівні показників контролю залишались кількість CD4+, CD3+/HLA-DR+ клітин та імунорегуляторний індекс CD4/CD8. Супресія інтерфероногенезу при ПВІ ШМ супроводжувалась порушенням показників гуморальної та клітинної імунної відповіді, а також продукції прозапального цитокіну – ФНП?. У випадку рецидивуючого перебігу захворювання у сироватці крові збільшувалась концентрація розчинних рецепторів І типу ФНП( (фактора р55). На основі розроблених нами математичних моделей за зміною показників імунореактивності організму (продукції інтерферонів, ФНП?; показників клітинного та гуморального імунітету) стало можливим прогнозування характеру перебігу ПВІ ШМ. Інтерфероновий статус та показники імунореактивності організму після комплексного лікування. Пригнічення продукції інтерферону, а також порушення інших показників імунітету, насамперед клітин фагоцитарної системи, на тлі тяжкого рецидивуючого перебігу патологічного процесу та низької ефективності традиційної терапії довели доцільність використання препаратів інтерферону або індукторів інтерферону у комплексному лікуванні хворих з ПВІ ШМ. У комплексній терапії застосовували препарат рекомбінантного інтерферону-?2 (лаферон) або індуктор інтерферону (циклоферон) після лікування супутніх інфекційно-запальних процесів, проведення локальної цитостатичної терапії та деструктивного втручання (кріодеструкції). Лаферон використовували за розробленими нами на експериментальних моделях схемами, в яких враховувалась фаза рефрактерності організму до дії інтерферону (п’ятикратне внутрішньом’язеве введення через 48 год з інтервалом протягом 7-10 діб, потім курс повторювали). Перед лікуванням визначали індивідуальну чутливість до дії препаратів та підбирали їх оптимальну дозу in vitro. Оцінку функціонального стану системи інтерферону та інших показників імунітету проводили через 3 міс. після комплексного лікування хворих, в якому використовували локальну цитостатичну терапію і деструктивні методи (кріодеструкцію) у поєднанні з інтерферонотерапією (1-а група; n = 32) або застосуванням циклоферону (2-а група; n = 30). Хворі 3-ї групи (n = 29) отримували традиційну терапію (кріодеструкцію). Контрольні огляди проводили через 3 міс. Хворих вважали вилікуваними у разі зникнення кольпоскопічних ознак вірусного ураження і нормалізації цитоморфологічної структури епітелію слизової оболонки ШМ. Через 3 міс. ефективність лікування була визначена у 67,5 % жінок 3-ї групи та у 96,8 і 93,6 % (p < 0,05) у хворих 1-ї та 2-ї груп відповідно. Встановлено, що через 3 міс. після лікування у хворих 1-ї та 2-ї груп підвищувалась продукція інтерферонів-? та -? активованими клітинами периферійної крові in vitro порівняно з показниками до лікування, тоді як у хворих 3-ї групи спостерігалась лише тенденція до підвищення титрів інтерферонів-? та -?. У хворих 1-ї та 2-ї групи відносно показників до лікування зменшувався рівень спонтанної продукції ФНП? клітинами периферійної крові на тлі підвищення ФР клітин-продуцентів цього цитокіну. Також зменшувалась кількість НСТ-позитивних нейтрофілів у спонтанному тесті та зростало їх ФЧ. У той же час підвищувались імунорегуляторний індекс СD4/СD8 та кількість CD3+/HLA-DR+ клітин у периферійній крові. У сироватці крові хворих 1-ї та 2-ї групи порівняно з показниками до лікування зменшувалась концентрація ЦІК та зростав вміст IgG. Разом з тим при застосуванні суто традиційної терапії спостерігалась лише тенденція до зниження спонтанної продукції ФНП? клітинами периферійної крові відносно показників до лікування, але ФР клітин-продуцентів цього цитокіну підвищувався. Також зменшувалась кількість НСТ-позитивних нейтрофілів. При цьому виявлено лише тенденцію до підвищення їх ФЧ. У хворих 3-ї групи підвищувався імунорегуляторний індекс СD4/СD8 порівняно з показниками до лікування, але кількість CD3+/HLA-DR+ клітин залишалась зменшеною. Показники гуморального імунітету у хворих 3-ї групи характеризувались зниженням вмісту ЦІК у сироватці крові. Концентрація сироваткових IgG підвищувалась незначно, тому різниця порівняно з показниками до лікування була невірогідною. Аналіз даних, наведених у табл. 2, свідчить, що клінічне одужання хворих, які отримували лаферон або циклоферон, через 3 міс. після лікування супроводжувалось підвищенням продукції інтерферонів-? і -? та інших показників імунореактивності організму до рівня контролю, що поєднувалось зі стійким безрецидивним терапевтичним ефектом запропонованого комплексного лікування. У разі застосування традиційної терапій виявлено лише тенденцію до підвищення титрів інтерферонів-? та -? відносно контролю, а нормалізація інших показників імунореактивності організму була частковою. Це свідчить з одного боку про здатність системи інтерферону швидко та адекватно реагувати на дію імуномодулюючих препаратів, з іншого – про її ключову роль у протидії ПВІ та асоційованих з нею передпухлинних і пухлинних захворювань ШМ. Отже, доведено високу клінічну ефективність застосування препаратів інтерферону або його індукторів у комплексному лікуванні хворих з ПВІ ШМ, підтверджену зниженням частоти рецидивів захворювання. Слід зазначити, що створення на основі раціонального застосування препаратів інтерферону та їх індукторів нових високоефективних технологій лікування хворих з ПВІ та асоційованими з нею передпухлинними захворюваннями ШМ, коли контроль над хворобою ще можливий, має непересічне значення для профілактики передпухлинних захворювань і раку ШМ. ВИСНОВКИ Пригнічення інтерфероногенезу при клінічно несприятливому перебігу захворювання, наявність взаємозв’язку між продукцією інтерферону та іншими показниками імунітету, а також їх нормалізація під впливом препаратів інтерферону та його індукторів свідчать про ключову роль системи інтерферону в регуляції імунопатогенезу при папіломавірусній інфекції та асоційованих з нею передпухлинних і пухлинних захворюваннях шийки матки (доброякісних процесах, цервікальних інтранеоплазіях І-ІІІ ступеня, cancer in situ), а також обґрунтовують доцільність використання препаратів інтерферону або їх індукторів у комплексному лікуванні хворих. Зниження концентрації інтерферону у цервікальному слизу на тлі одночасного зникнення клітин Лангерганса та зменшення кількості імуноцитів (макрофагів та лімфоцитів) при тяжкому ступені перебігу папіломавірусної інфекції, підтвердженому дезорганізацією цитоморфології та ультраструктури епітелію слизової оболонки шийки матки, свідчать про порушення локальної імунної відповіді. Продукція інтерферонів-? та -? клітинами периферійної крові in vitro у відповідь на адекватну індукцію пригнічується при клінічно несприятливому перебігу папіломавірусної інфекції шийки матки на тлі низького рівня спонтанного синтезу цього цитокіну та фонових концентрацій сироваткового інтерферону, що асоціюється з інфікуванням хворих папіломавірусами людини типами високого онкогенного ризику. Ступінь пригнічення інтерфероногенезу указує на тяжкість перебігу патологічного процесу. Супресія ?- та ?-інтерфероногенезу при папіломавірусній інфекції шийки матки спричинена зменшенням у периферійній крові хворих кількості та активності основних клітин-продуцентів цих цитокінів. Незалежно від ступеня тяжкості перебігу захворювання зменшення кількості CD3+/HLA-DR+ лімфоцитів призводить до пригнічення продукції інтерферону-?, а CD19+ В-лімфоцитів – інтерферону-?. Підвищення ступеня тяжкості перебігу папіломавірусної інфекції шийки матки супроводжується гіперпродукцією ФНП( клітинами периферійної крові на тлі одночасного виснаження їх функціональних можливостей та зростання концентрації ФНП( у сироватці крові і цервікальному слизу. Збільшення концентрації розчинних рецепторів І типу ФНП( (фактора р55) у сироватці крові є прогностично несприятливою ознакою тяжкого рецидивуючого перебігу захворювання. Пригнічення інтенсивності поглинальної функції фагоцитів, гіперактивація їх киснезалежної бактерицидності у поєднанні зі зменшенням функціонального резерву внаслідок зростання ступеня тяжкості перебігу папіломавірусної інфекції шийки матки та у випадку рецидивів захворювання свідчать про порушення функціональної активності клітин фагоцитарної системи. Зниження інтенсивності фагоцитозу супроводжується пригніченням продукції інтерферонів-(, -( та асоціюється з виявленням ДНК папіломавірусів людини типів високого онкогенного ризику. Порушення показників клітинної імунної відповіді при папіломавірусній інфекції шийки матки підтверджується зниженням імунорегуляторного індексу CD4/CD8 (за рахунок зниження кількості CD4+ і підвищення кількості CD8+ Т-лімфоцитів), а також зменшенням кількості CD3+/HLA-DR+ клітин у периферійній крові при тяжкому перебігу захворювання (цервікальних інтранеоплазіях ІІІ ступеня і cancer in situ). Супресія ?-інтерфероногенезу найвиразніша при імунорегуляторному індексі CD4/CD8 меншому за одиницю та кількості CD3+/HLA-DR+ клітин, що була зменшена більш ніж удвічі. Зниження вмісту імуноглобулінів G, М та підвищення концентрації ЦІК у сироватці крові, що має місце при клінічно несприятливому перебігу папіломавірусної інфекції шийки матки та у випадку рецидивів захворювання, свідчить про порушення показників гуморальної імунної відповіді. Зниження концентрації сироваткових IgG відбувається у хворих як зі зменшеною, так і збереженою на рівні контролю кількістю В-лімфоцитів. Запропоновано науково обґрунтований підхід до оптимізації технології лікування хворих з папіломавірусною інфекцією шийки матки, який полягає у використанні у комплексній терапії препаратів інтерферону І типу або їх індукторів за схемами, в яких враховується фаза рефрактерності організму до їх дії, та на основі застосування принципу індивідуального підбору препаратів, а також визначення їх оптимальної дози in vitro. Нормалізація інтерфероногенезу, а також показників неспецифічної резистентності організму, гуморального та клітинного імунітету після застосування препарату рекомбінантного інтерферону-?2 (лаферону) або циклоферону у комплексному лікуванні хворих з папіломавірусною інфекцією шийки матки підвищує його клінічну ефективність, що підтверджується зниженням частоти рецидивів захворювання. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ У комплексній терапії хворих з папіломавірусною інфекцією шийки матки після лікування супутніх інфекційно-запальних процесів, проведення локальної цитостатичної терапії та деструктивного втручання рекомендовано застосовувати препарати інтерферону або індуктори інтерферону на основі принципу індивідуального підбору препаратів і визначення їх оптимальної дози in vitro та за схемами, в яких враховується фаза рефрактерності організму до їх дії. З метою вибору адекватної імунотерапії перед лікуванням хворих рекомендовано проведення комплексного імунологічного обстеження з обов’язковим дослідженням функціонального стану системи інтерферону та інших показників імунітету, а також визначення чутливості організму до дії імуномодулюючих препаратів та підбір їх оптимальної дози in vitro. Для оцінки прогнозу перебігу папіломавірусної інфекції шийки матки та комплексного лікування хворих рекомендовано визначення показників інтерферонового статусу організму (продукції інтерферонів-? та -( клітинами периферійної крові in vitro у відповідь на адекватну індукцію, спонтанного синтезу цього цитокіну; вмісту сироваткового інтерферону), показників гуморального (вмісту сироваткових IgG, IgM та ЦІК) та клітинного (функціональної активності клітин фагоцитарної системи; імунорегуляторного індексу CD4/CD8 та кількості CD3+/HLA-DR+ клітин у периферійній крові) імунітету, а також концентрації розчинних рецепторів І типу ФНП( (фактора р55) у сироватці крові. СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Папіломавірусна інфекція та система інтерферону: Монографія / Лазаренко Л.М., Співак М.Я., Михайленко О.М., Сухих Г.Т. – Київ: Фітосоціоцентр, 2005. – 288с. Спивак Н.Я., Лазаренко Л.Н., Михайленко О.Н. Интерферон и система мононуклеарных фагоцитов: Монография. – Киев: Фитосоциоцентр, 2002. – 164с. Lazarenko L., Spivak N., Lakatosh V., Krivocshatskaya L., Michailenko O., Rudenko A., Tkachikova L., Mikula I. Production of interferons and change of the lymphocyte subpopulation phenotype in peripheral blood at cervical papillomavirus infection // Folia Microbiologica. – 2002. – v. 47, № 3. – P. 747-752. Spivak N.Ya., Lakatosh V.P., Lazarenko L.M., Lyanenko L.M., Azarskova M.V., Michailenko O.M., Tkachikova L., Boroda A.M. Interrelation of lymphocyte subpopulations in peripheral blood under cervical papillomavirus infection // Folia Microbiologica. – 1999. – v.44, № 6. – Р. 721-725. Лазаренко Л.М., Співак М.Я., Михайленко О.М., Лакатош В.П., Руденко А.В. Продукція фактора некрозу пухлин при папіломавірусній інфекції шийки матки // Імунологія та алергологія. – 2004. – №. 3 – С. 46-51. Лазаренко Л.М., Михайленко О.М., Лакатош В.П., Руденко А.В., Співак М.Я. Функціональна активність моноцитів та нейтрофілів при папіломавірусній інфекції шийки матки, що ускладнена хламідіозом // Імунологія та алергологія. – 2004. – № 2. – С. 45-49. Лакатош В.П., Лазаренко Л.М., Михайленко О.М., Співак М.Я., Ляненко Л.А. Порушення системи інтерферону при папіломавірусних захворюваннях статевих органів жінок // Педіатрія, акушерство та гінекологія. – 1999. – № 3. – С. 93-98. Руденко А.В., Ромащенко О.В., Яковенко Л.Ф., Співак М.Я., Лазаренко Л.М., Ганова Л.О., Кривохатська Л.Д., Ващенко В.В. Показники інтерферонового статусу та продукція фактору некрозу пухлин у юних жінок із запальними захворюваннями внутрішніх статевих органів // Імунологія та алергологія. – 2000. – № 2-3. – С. 43-47. Лакатош В.П., Лазаренко Л.Н., Спивак Н.Я., Ляненко Л.А. Иммунный ответ при ВПЧ-инфекции и ассоциированных с ней заболеваниях половых органов женщин // Врачебное дело. – 1998. – № 7. – С. 25-36. Лазаренко Л.М., Співак М.Я., Лакатош В.П., Михайленко О.М., Ляненко Л.О., Грабченко Н.І. Продукція інтерферону-( та фактора некрозу пухлин при папіломавірусній інфекції у жінок із захворюваннями шийки матки // Бюлетень інституту сільськогосподарської мікробіології. – 2000. – № 7. – С. 55-57. Лакатош В.П., Лазаренко Л.М., Співак М.Я., Ганова Л.О., Ляненко Л.О., Михайленко О.М. Функціональна активність клітин фагоцитарної системи при папіломавірусній інфекції статевих органів жінок // Український медичний часопис. – 1999. – № 4 (12). – С. 119-122. Лакатош В.П., Лазаренко Л.М., Співак М.Я., Ляненко Л.О., Азарскова М.В., Михайленко О.М. Визначення стану показників клітинного імунітету при папіломавірусній інфекції статевих органів жінок // Лікарська справа. – 1999. – № 4. – С. 98-101. Лакатош В.П., Лазаренко Л.М., Корніліна О.М., Співак М.Я., Ляненко Л.О. Стан показників гуморальної імунної відповіді при папіломавірусній інфекції статевих органів жінок // Вісник вінницького державного медичного університету. – 1999. – № 2. – С. 305-306. Лазаренко Л.М., Лакатош В.П., Співак М.Я., Корніліна О.М., Ляненко Л.О. Циркулюючі імунні комплекси при папіломавірусній інфекції та комплексному лікуванні // Вісник вінницького державного медичного університету. – 2000. – № 1. – С. 118-119. Лакатош В.П., Лазаренко Л.М., Ляненко Л.О., Юрачківський Ю.П., Яценко В.О. Математичне моделювання та прогнозування ефективності лікування папіломавірусної інфекції шийки матки // Лікарська справа. – 2000. – № 5. – С. 65-71. Лакатош В.П., Борода А.М., Лазаренко Л.М., Ляненко Л.О., Дубчак В.Є., Демченко С.І. Кольпоскопічна характеристика патологічних процесів у шийці матки, асоційованих з папіломавірусною інфекцією // Лікарська справа. – 1999. – № 1. – С. 67-70. Лакатош В.П., Лазаренко Л.М., Ляненко Л.О., Дубчак В.Є. Сучасні уявлення про папіломавірусну інфекцію та її роль в патогенезі передпухлинних та пухлинних процесів у шийці матки // Лікарська справа. – 1999. – № 2. – С. 22-31. Лакатош В.П., Ляненко Л.О., Лазаренко Л.М. Сучасні уявлення про клініку, діагностику та лікування папіломавірусних уражень статевих органів жінок // Лікарська справа. – 1999. – № 3. – С. 29-37. Лакатош В.П., Стеченко Л.А., Куфтырева Т.П., Ляненко Л.А., Лазаренко Л.Н. Ультраструктура слизистой оболочки шейки матки при папилломавирусной инфекции // Вісник морфології. – 1999. – № 2. – С. 172-173. Лакатош В.П., Стеченко Л.О., Куфтирьова Т.П., Лазаренко Л.Н., Ляненко Л.О. Особливості ультраструктурної організації слизової оболонки шийки матки після комплексного лікування папіломавірусної інфекції // Лікарська справа. – 2000. – № 2. – С. 100-103. Лакатош В.П., Лазаренко Л.М., Ляненко Л.О., Стеченко Л.О., Скибінська Т.Р. Особливості ультраструктурної організації слизової оболонки шийки матки при патологічних процесах, індукованих папіломавірусною інфекцією // Вісник морфології. – 2000. – № 1. – С. 33-34. Лакатош В.П., Ляненко Л.О., Лазаренко Л.М., Дубчак В.П. Визначення кореляції між кольпоцитоморфологічними та ультраструктурними змінами епітелію шийки матки і типом вірусу папіломи // Вісник морфології. – 2000. – № 2. – С. 177-178. Лакатош В.П., Козар М.І., Лазаренко Л.М., Дубчак В.Є., Демченко С.І., Полулях О.А. Особливості мікробіоценозу сечостатевих органів у жінок із захворюваннями шийки матки, індукованими папіломавірусною інфекцією // Вісник морфології. – 2003. – № 2 – С. 333-335. Співак М.Я., Карпов О.В., Жолобак Н.М., Лазаренко Л.Н., Тимошок Н.О., Зощенко В.М., Грабченко Н.І., Ганова Л.О., Михайленко О.М. Індуктори інтерферону – від теорії до практики // Мікробіологічний журнал – 2003. – т.65, № 1-2. – С. 191-204. Пат 37769 А України МКИ 7 А61F13/68, A61B18/02 Спосіб лікування атипічної кондиломи шийки матки: Патент 37769 А України МКИ 7 А61F13/68, A61B18/02, 15. 05. 2001/ Ляненко Л.О., Лакатош В.П., Лазаренко Л.М., Співак М.Я. – Заявл. 13.04.2000; Опубл. 15. 05. 2001, Бюлетень винаходів №4. – 2с. Пат. 45529 А України МКИ 7 А61В5/145 Спосіб вибору імуномодулятора та його оптимальної дози для корекції імунітету у хворих: Патент 45529 А України МКИ 7 А61В5/145 / Ганова Л.О., Співак М.Я., Корніліна О.М., Товт-Коршинська М.І., Руденко А.В., Грабченко Н.І., Лазаренко Л.М., Стинич О.А. – Заявл. 01.06.2000; Опубл. 15. 04. 2002., Бюлетень винаходів № 11. – 2с. Пат. 58461 А України 7 А61В18/00, А61В17/42 Спосіб лікування плоскої кондиломи шийки матки, ускладненої бактеріальним вагінозом: Патент 58461 А України 7 А61В18/00, А61В17/42, 15.07.2003 / Терещенко М.А., Лакатош В.П., Лазаренко Л.М., Козар М.І. – Заяв. 24.12.2002; Опубл. 15.07.2003, Бюлетень винаходів №7. – 2с. Лакатош В.П., Лазаренко Л.Н., Спивак Н.Я., Ляненко Л.А. Влияние папилломавирусной инфекции на продукцию фактора некроза опухолей у женщин с заболеваниями шейки матки // Онкология-2000: Материаллы ІІ съезда онкологов стран СНГ. – Киев, 2000. – С. 142. Ляненко Л.А., Лазаренко Л.М., Лакатош В.П., Спивак Н.Я. Продукция интерферона-( при атипической кондиломе шейки матки, ассоциированной с папилломавирусной инфекцией // Онкология-2000: Материаллы ІІ съезда онкологов стран СНГ. – Киев, 2000. – С. 146. Лазаренко Л.М., Співак М.Я., Лакатош В.П. Вплив папіломавірусної інфекції на продукцію інтерферонів // Біоресурси та віруси: Матеріали ІІІ Міжнародної конференції. – Київ, 2001.– С.47. Співак М., Лазаренко Л., Михайленко О. Інтерферони та імунореактивність організму // Матеріали Установчого з’їзду Українського товариства клітинної біології. – Львів, 2004. – С. 281. Лазаренко Л., Михайленко О., Співак М. Функціональний стан системи фагоцитів та продукція фактора некрозу пухлин при папіломавірусній інфекції // Матеріали Установчого з’їзду Українського товариства клітинної біології. – Львів, 2004. – С. 289. Лазаренко Л.М., Співак М.Я., Михайленко О.М., Лакатош В.П. Вплив перебігу папіломавірусної інфекції на продукцію фактора некрозу пухлин та ?-інтерфероногенез // Матеріали ІV Міжнародної конференції “Біоресурси і віруси”. – Київ. – 2004. – С. 59. Лазаренко Л.М., Співак М.Я., Михайленко О.М., Лакатош В.П. Роль системи інтерферону в імунопатогенезі папіломавірусної інфекції шийки матки // Матеріали Х з’їзду Товариства мікробіологів України. – Одеса, 2004. – С. 138. Spivak N.Ya., Lakatosh V.P., Lazarenko L.N. Research of interferon and tumour necrosis factor levels in cervical mucous at human papillomavirus infections of women’s genital tract // Біоресурси та віруси: Матеріали ІІ Міжнародної конференції. – Київ, 1998. – С. 172. АНОТАЦІЯ Лазаренко Л.М. Роль системи інтерферону в імунопатогенезі папіломавірусної інфекції. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора біологічних наук за спеціальністю 03.00.09 – імунологія. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 2006. Дисертацію присвячено визначенню ролі системи інтерферону в імунопатогенезі папіломавірусної інфекції та асоційованих з нею передпухлинних і пухлинних захворювань шийки матки (доброякісних процесів, цервікальних інтранеоплазій та преінвазивного раку). Встановлено, що прогресування захворювання супроводжувалось глибокою супресією ?- та ?-інтерфероногенезу на тлі низького спонтанного синтезу цього цитокіну клітинами периферійної крові та фонових концентрацій сироваткового інтерферону, що асоціювалось з інфікуванням хворих папіломавірусами людини типами високого онкогенного ризику. Виявлено кореляційні зв’язки між продукцією інтерферону та іншими показниками імунітету. При папіломавірусній інфекції шийки матки порушувалась продукція фактора некрозу пухлин-?, показники гуморального та клітинного імунітету. У випадку рецидивуючого перебігу захворювання у сироватці крові зростав вміст розчинних рецепторів І типу фактора некрозу пухлин-? (фактора р55). Обґрунтовано доцільність використання препаратів інтерферону та їх індукторів у комплексному лікуванні хворих. Застосування у комплексному лікуванні препарату рекомбінантного інтерферону-?2 (лаферону) або циклоферону призводило до нормалізації процесів інтерфероноутворення та інших показників імунітету. Це супроводжувалось підвищенням клінічної ефективності терапії, що підтверджувалось зниженням частоти рецидивів захворювання. Ключові слова: інтерферон, папіломавіруси, імунітет, лаферон. АННОТАЦИЯ Лазаренко Л.Н. Роль системы интерферона в иммунопатогенезе папилломавирусной инфекции. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора биологических наук по специальности 03.00.09 – иммунология. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, г. Киев, 2006. Диссертация посвящена изучению роли системы интерферона в иммунопатогенезе папилломавирусной инфекции и ассоциированных с ней предопухолевых и опухолевых заболеваний шейки матки (доброкачественных процессов, цервикальных интранеоплазий разной степени тяжести и преинвазивного рака). Установлено, что возрастание степени тяжести заболевания сопровождалось глубокой супрессией продукции интерферона-? и -? клетками периферической крови in vitro в ответ на адекватную индукцию. Это сочеталось с фоновым уровнем сывороточного интерферона, низким спонтанным синтезом этого цитокина клетками периферической крови и ассоциировалось с инфицированием больных папилломавирусами человека типами высокого онкогенного риска. Степень угнетения продукции интерферонов-? и -? клетками периферической крови коррелирует с тяжестью заболевания. Наблюдалась прямая и обратная корреляционная связь между интерферонообразованием и изменением иммунологической реактивности. Супрессия ?- и ?-интерфероногенеза у больных с папилломавирусной инфекцией шейки матки происходит из-за снижения количества клеток-продуцентов этих цитокинов в периферической крови. Выявлена прямая корреляционная связь между продукцией интерферона-? и количеством CD3+/HLA-DR+ лимфоцитов в периферической крови. Вместе с тем показано, что угнетение продукции интерферона-? частично обусловлено снижением количества в периферической крови В-лимфоцитов (CD19+). При папилломавирусной инфекции шейки матки изменялась продукция провоспалительного цитокина – фактора некроза опухоли-(, что подтверждалось снижением функциональных возможностей клеток-продуцентов этого цитокина. Нарушалась функциональная активность клеток фагоцитарной системы, что проявлялось в снижении интенсивности поглотительной функции и функционального бактерицидного резерва при одновременной гиперстимуляции кислородзависимых механизмов биоцидности. При изучении состояния клеточного иммунитета также выявлено снижение иммунорегуляторного индекса CD4/CD8. Установлено, что возрастание степени тяжести заболевания сопровождалось уменьшением в периферической крови количества CD3+/HLA-DR+ лимфоцитов. Продукция интерферона-? клетками периферической крови снижалась максимально, если иммунорегуляторный индекс СD4/СD8 был ниже единицы, а количество CD3+/HLA-DR+ лимфоцитов снижалось более чем в два раза относительно показателей в контроле (клинически здоровые лица). При папилломавирусной инфекции шейки матки снижался уровень сывороточных иммуноглобулинов IgG, IgM. Также наблюдали возрастание концентрации циркулирующих иммунных комплексов. В случае тяжелого рецидивирующего течения заболевания в сыворотке крови увеличивалась концентрация растворимого рецептора I типа фактора некроза опухолей-? (фактора р55). Доказана целесообразность использования препаратов интерферона или их индукторов в комплексном лечении больных с папилломавирусной инфекцией шейки матки по разработанным на экспериментальных моделях схемам с учетом фазы рефрактерности организма к действию интерферона. Использование в комплексном лечении препарата рекомбинантного интерферона-?2 (лаферона) или индуктора интерферона (циклоферона) после лечения сопутствующих инфекционно-воспалительных заболеваний, локальной цитостатической терапии и применения деструктивных методов (криодеструкции) способствовало нормализации процессов интерферонообразования и других показателей системы иммунитета. Это сопровождалось повышением клинической эффективности терапии, что подтверждалось снижением частоты рецидивов заболевания. Ключевые слова: интерферон, папилломавирусы, иммунитет, лаферон. SUMMARY L.M. Lazarenko The role of interferon system in papillomavirus infection pathogenesis – Manuscript. Dissertation for obtaining the scientific degree of the doctor of biology sciences in speciality 03.00.09 – immunology. Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2006. The dissertation is devoted to studying of a role of interferon system in immunopathogenesis process at papillomaviruses infection and cervix uteri neoplastic diseases associated with it (benign processes, cervical intraneoplasia and preinvasive cancer). It is established, that the increasing of a degree of diseases is accompanied with deep suppression of г- and б-interferonogenesis. It is combined with a low spontaneous synthesis of this cytokine by peripheral blood cells and background level of interferon serum and associated with human papillomaviruses of high oncogenic risk types. It was observed the correlation of interferon production and other parameters of immune system. At cervix uteri papillomaviruses infection it was impaired the production of inflammatory cytokine – tumour necrosis factor-б and also the parameters of humoral and cellular immunity. The level of tumour necrosis factor-б receptor I (factor p55) in blood serum was increased at recidive diseases. The expediency of use of interferon preparations or interferon’s inducers in complex treatment of patients has been proved. Use in complex treatment of the recombinant interferons-б2 preparations or cyklopheron has led the interferonogenesis processes and other parameters immune system normalization, that was accompanied by raise of clinical efficiency of therapy. The key words: interferon, papillomaviruses, immunity, lapheron. PAGE 1

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *