3
Зміст
Вступ
1. Суть та роль грошово-кредитної політики НБУ
2. Інструменти грошово-кредитної політики
3. Аналіз здійснення грошово-кредитної політики НБУ в 2009 році
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Однією з найбільш необхідних умов ефективного розвитку народного
господарства, являється формування чіткого механізму грошово-кредитного
регулювання, який дозволяє ЦБ впливати на ділову активність,
контролювати діяльність комерційних банків та досягати стабілізації
грошового обігу. Таким чином, головна ціль грошово-кредитної політики
заключається в тому, щоб допомогти економіці в досягненні великого
об’єму виробництва, який характеризується повною зайнятістю, відсутністю
інфляції та економічним зростанням.
На сучасному етапі розвитку багато які держави, також і Україна формують
свої власні моделі державного регулювання. Зокрема в Україні цей процес
ускладнюється тим, що вона повинна перебудовувати старі формації
колишнього СРСР. Дуже важливим є вибір інструментів державного
регулювання, тому що саме він значно впливає на демократичний устрій в
суспільстві. Одним з інструментів державного регулювання є монетарна
політика. Більшість сучасних економiстів розглядають монетарну
(кредитно-грошову) політику як найбільш прийнятний для демократичного
суспільства інструмент державного регулювання національної
економіки,який не призводить до надмірного диктату уряду і зменшенню
господарської самостійності окремих iндивiдуумів. Найвища кінцева ціль
монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної
зайнятості і зростанні реального обсягу ВНП. Ця ціль досягається за
допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються
досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни
кон’юнктури. В зв’язку з цим поточна монетарна політика орiєнтiруется на
конкретні і доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання,
наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня
банківських резервів чи норми і т. п.
Ця тема є дуже важливою для розвитку національної економіки, як це уже
було зазначено вище, і правильний вибір її інструментів впливатиме на
покращення або погіршення існуючої ситуації. Тому обрав цю тему я
намагатимусь висвітлити всі аспекти грошово-кредитного регулювання, адже
вона є актуальною в цей час, коли держава являється невід’ємною частиною
економіки. Її розумне втручання призведе до зменшення інфляції та
економічного зростання.
Тема включає всі механізми регулювання економіки, а також висвітлює
необхідність регулювання грошового ринку, показуючи необхідність
державного впливу на пропозицію грошей, а також діяльність банків, як
посередників між державою, фірмами та домогосподарствами.
Ця тема є актуальною, особливо зараз, коли економіка України знаходиться
на перехідному етапі і вибір правильної грошово-кредитної політики
впливатиме на її подальше економічне зростання.
1. Суть та роль грошово-кредитної політики НБУ
Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв’язаних,
скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання
грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк.
Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою.
В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної політики.
Деякі автори відносять до неї будь-які заходи держави, котрі стосуються
грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюються без участі центрального
банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування,
структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не
дає можливості виявити специфіку грошово-кредитної політики та
використати властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому
розумінні вона перетворюється лише в понятійне явище.
Трапляються і надто вузькі тлумачення грошово-кредитної політики,
наприклад, як сукупності заходів держави щодо забезпечення оптимального
валютного курсу. За такого підходу суть грошово-кредитної політики
зводиться до одного з можливих варіантів розвитку регулятивного процесу,
коли за тактичну ціль політики вибирається стабілізація валютного курсу.
Всі інші можливі варіанти його розвитку залишаються поза увагою, що
істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики.
Найбільш прийнятним є визначення, яке відносить до грошово-кредитної
політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються
безпосередньо центральним банком чи за його участю та реалізуються через
грошовий ринок у всіх його різновидах, включаючи валютний. За такого
підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених
меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює грошовий
ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна
політика виступає як системний, організаційно оформлений регулятивний
механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в
економічній системі Саме у цьому розумінні ми використовуватимемо в
подальшому поняття монетарної політики.
В Україні головним суб’єктом грошово-кредитної політики є Національний
банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики тики беруть
участь шип органи державного регулювання економіки — Miнicтеpcтво
фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада.
Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні
макроекономічні показники, які слугують opiєнтирами для формування цілей
грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту,
платіжний та торговий баланси, piвeнь зайнятості та ін.). Верховна Рада,
крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує
інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні
Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики
належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед
суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією
України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади
грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.
Цільова спрямованість монетарної політики. Для з’ясування ролі
монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має
усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i
вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями
монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні,
проміжні i тактичні
Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в
загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання
виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування
платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства,
що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно
реалізувати їх yci чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своєму
розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв’язання
таких завдань [5].
Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти
вcix указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її
інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні
цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає
застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення
кон’юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I навпаки, для зростання
виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення
кон’юнктури i можуть спричинити зростання цін.
Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної
ситуації одну iз стратегічних цілей. Нею, як правило, е стабілізація цін
(чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає
головному призначенню центрального банку — підтримувати стабільність
національних грошей. І через розв’язання цього завдання центральний банк
сприяє досягненню інших стратегічних цілей.
Проте щоразу виникає складна проблема узгодження стратегічних цілей
монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у
загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною
чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення
економічного зростання. Якщо ж такого збігу немає, то центральному банку
доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її ціною
загострення відносин зі структурами виконавчої, а то й законодавчої
влади.
Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних
економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей.
Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка
цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники
визначаються передусім станом ринкової кон’юнктури, проміжними цілями
монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається
стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є
економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може
бути пожвавлення ринкової кон’юнктури.
Деякі економісти до проміжних цілей відносять вибір не тільки напряму
зміни ринкової кон’юнктури, а й економічних перемінних, регулюванням
яких досягається вплив на стратегічні цілі. Даний підхід базується на
визнанні того, що заходи монетарної політики спроможні безпосередньо
впливати на зміну не тільки попиту, а й пропозиції. Тому вже на
проміжній стадії виникає потреба визначити економічні перемінні, які
впливають на кожну складову ринкової кон’юнктури. Такими перемінними
можуть бути: маса грошей в обігу, процентна ставка, валютний курс,
швидкість обігу грошей, номінальний обсяг виробництва, рівень цін.
Між двома наведеними визначеннями проміжних цілей немає принципової
різниці: друге з них лише конкретизує перше. Але оскільки друге
визначення певною мірою охоплює тактичні цілі й ускладнює розрізнення
проміжних і тактичних цілей, доцільно скористатися узагальненим
визначенням проміжних цілей.
Характерною особливістю проміжних цілей є те, що встановлюються вони на
тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і
виявити свою ефективність. Так, пожвавлення кон’юнктури ринку через
зростання маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому
періоді може спричинити зростання попиту і цін. І лише за умови, що ці
заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене
збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте
для цього потрібен тривалий проміжок часу.
Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо
регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси,
процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей.
Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань:
зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної
перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та
характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон’юнктури як
проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса
зростала, а процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси
вибираються базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному
розпорядженні центрального банку.
Характерними ознаками тактичних цілей є їхня короткостроковість,
реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку,
багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості
істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації тактичних цілей. Так,
якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і зачіпає всю
макроекономіку, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть
впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп
економічних суб’єктів і зумовлювати структурні зміни в економіці. Тому
успіх розв’язання багатьох регулятивних завдань залежить від правильного
поєднання вказаних тактичних цілей: змінами процентної ставки чи
валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси
грошей в обігу*.
Залежно від економічних перемінних та пов’язаних з ними тактичних цілей
визначаються методи монетарної політики. Вибір методів та інструментів
монетарної політики є прерогативою центрального банку. У цьому полягає
одна з важливих відмінностей тактичних цілей від проміжних і
стратегічних цілей монетарної політики. Детальніше методи та інструменти
монетарної політики будуть розглянуті в наступних параграфах цього
розділу.
Місце монетарної політики в загальнодержавній економічній політиці. Хоча
регулятивні заходи монетарної політики здійснюються безпосередньо в
грошово-кредитній сфері, її ефект не обмежується цією сферою, а
проявляється також у реальній економіці завдяки впливу монетарних змін
на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика по
суті є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі
на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою,
інвестиційною, структурною політикою. За механізмом дії та характером
впливу на реальну економіку вона найбільш чітко вписується в
кон’юнктурну політику (рис. 1.2).
Головним завданням кон’юнктурної політики є забезпечення рівномірного
розвитку економіки через згладжування коливань у кон’юнктурних процесах
із метою досягнення загальноекономічної рівноваги.
‘
‘
picscalex1300100090000037800000002001c0000000000040000000301080005000000
0b0200000000050000000c02ab05410f040000002e0118001c000000fb02100007000000
0000bc02000000cc0102022253797374656d0005410f0000f8350000103e110004ee8339
1028fd020c020000040000002d01000004000000020101001c000000fb029cff00000000
00009001000000cc0440001254696d6573204e657720526f6d616e000000000000000000
0000000000000000040000002d010100050000000902000000020d000000320a04060000
01000400000000003c0faa0520c72d00040000002d0100000300000000003
Рис. 1.2. Зв’язок монетарної політики із загальноекономічною політикою
держави
Таке згладжування може забезпечуватися методами як монетарної, так і
фіскальної політики, або ж обома одночасно.
Взаємозв’язок методів фіскальної та монетарної політики виявляється
передусім у спільності цілей окремих їхніх груп. Так, пожвавлення
ринкової кон’юнктури через збільшення сукупного попиту може бути
забезпечене двома методами монетарної політики (зниженням облікової
ставки та збільшенням пропозиції грошей) і двома методами фіскальної
політики (зростанням бюджетних видатків та скороченням податків).
Стримування ринкової кон’юнктури досягається зменшенням сукупного попиту
під впливом тих самих чотирьох методів (по два з кожного боку), але
протилежного спрямування.
Крім спільності цілей, взаємозв’язок між методами фіскальної та
монетарної політики виявляється також у зв’язках механізмів їхньої дії.
Так, зниження облікової ставки у складі монетарної політики зумовлює
відносне зростання дохідності державних цінних паперів та збільшення
надходжень до бюджету від їх реалізації. Це, у свою чергу, сприяє
зростанню бюджетних видатків або ж скороченню рівня оподаткування як
факторів впливу на ринкову кон’юнктуру з боку фіскальної політики.
Подібний зв’язок можна виявити між механізмами взаємодії решти методів
кожної цільової групи.
Інституційна основа монетарної політики. Успішне грошово-кредитне
регулювання ринкової економіки потребує наявності в країні відповідної
інституційної основи. Ключовими складовими цієї основи є банківська
система та грошовий ринок.
Формування монетарної політики як дуже важливого і складного механізму
економічного регулювання ставить ряд вимог до банківської системи щодо
рівня розвитку її інфраструктури та якості функціонування.
Основними з таких вимог є:
– дворівнева побудова банківської системи, за якої одному з
– банків надається статус центрального з монопольним правом емісії
грошей. На центральний банк покладаються функції вироблення та
реалізації монетарної політики;
– законодавче та фактичне забезпечення незалежності центрального банку
від державних органів виконавчої та законодавчої влади, достатньої для
проведення ним самостійної монетарної політики;
– законодавче закріплення за центральним банком статусу резервної
структури банківської системи в цілому з наданням йому права регулювати
резервні фонди всіх банків другого рівня;
– законодавче надання центральному банку статусу кредитора в останній
інстанції для банків другого рівня та статусу фінансового агента уряду;
– широкий розвиток мережі банків другого рівня, достатньої для повного
забезпечення попиту економічних суб’єктів на позичкові кошти;
– створення системи державного регулювання та нагляду за роботою банків
другого рівня, що гарантує функціональну поведінку останніх у межах,
визначених монетарною політикою центрального банку;
– забезпечення високого рівня довіри до банківської системи загалом
через досягнення стабільності кожного окремого банку.
Розбудова банківської системи відповідно до цих вимог розпочалася в
Україні в 1991 р. із прийняттям закону «Про банки і банківську
діяльність». За минулий час досягнуті певні успіхи в розв’язанні цього
надзвичайно складного завдання, що дало можливість Національному банку
України формувати свою монетарну політику, першим і найвідчутнішим
результатом якої стало приборкання гіперінфляції, зниження її до
прийнятного рівня.
Грошовий ринок як другий елемент інституційної основи монетарної
політики створює те середовище, в якому формуються і реалізуються методи
та інструменти монетарної політики. Чим це середовище сприятливіше, тим
ефективнішою буде дія останніх. Навіть здатність банків здійснювати
грошово-кредитне регулювання значною мірою залежить від розвитку
грошового ринку, оскільки вони є головними посередниками на ньому.
Проведення ефективної монетарної політики ставить перед грошовим ринком
такі вимоги:
— досягнення високого рівня його структуризації, за якого успішно
функціонують усі складові цього ринку — кредитний ринок із сегментами
ринку грошей та ринку капіталу, міжбанківський ринок, ринки державних і
корпоративних цінних паперів, валютний ринок;
— достатній рівень лібералізації всіх секторів грошового ринку для
забезпечення вільного переміщення грошей, вільного доступу на ринки всіх
економічних суб’єктів, формування реального співвідношення попиту і
пропозиції в кожному із секторів та забезпечення реального зв’язку між
відповідними ціновими індикаторами — ставкою банківського процента,
доходу з цінних паперів, обмінного курсу валют;
— вільний доступ усіх комерційних банків на будь-який сектор грошового
ринку;
— наявність широких зовнішньоекономічних зв’язків, забезпечення
конвертації національної валюти, проведення реальної курсової політики.
За таких умов центральний банк одержує широкі можливості для проведення
монетарної політики на ринкових засадах, забезпечення переважно
економічного впливу на суб’єктів ринку та максимально високої
ефективності монетарних заходів. Зокрема, лише за достатнього розвитку
ринку державних цінних паперів центральний банк може широко здійснювати
операції на відкритому ринку з метою регулювання маси грошей в обігу. З
іншого боку, широкий розвиток кредитної функції комерційних банків,
міжбанківського кредитування та кредитування центральним банком
комерційних створюють достатню базу для проведення реальної облікової
політики. Адже якщо комерційні банки мають можливості купувати кошти на
міжбанківському чи міжнародному ринках за доступною ціною, вони не
погодяться одержувати позички в центральному банку за завищеною ціною, і
навпаки.
Роль монетарної політики. Монетарна політика — одна з головних складових
системи державного регулювання ринкової економіки. Ця обставина сама по
собі свідчить про надзвичайно важливу роль монетарної політики, оскільки
нормальний розвиток ринкового суспільства неможливий без відповідного
коригування економічних процесів з боку держави. Дане положення світова
економічна думка визнає як незаперечне, дискусії ведуться лише щодо
ступеня такого коригування.
Водночас монетарна політика є не просто однією зі складових регулятивної
системи держави, а її ключовим елементом з огляду на результативність,
ефективний вплив на економіку. Держава може регулювати основні
економічні процеси і немонетарними заходами (адміністративними,
фіскальними тощо) і домагатися прийнятних результатів, особливо на
короткострокових проміжках часу. Про це красномовно свідчить досвід
Радянського Союзу та інших країн із командно-адміністративною системою
господарювання. Однак широке застосування адміністративних методів
стримує ринкові процеси, позбавляє економіку внутрішньої здатності до
саморегуляції, робить її повністю залежною від вольових рішень державних
структур, тобто неринковою. Тільки застосування монетарних методів дає
можливість зберегти ринкову сутність економіки і забезпечити достатню
регульованість її ззовні, як того вимагає розвиток суспільства на
демократичних засадах.
Крім того, застосування методів монетарної політики сприяє посиленню
здатності ринкової економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності
механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами
окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці. Йдеться
насамперед про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне
економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін. Тільки у разі
проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії)
вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятному
рівні основні економічні індикатори, передусім рівень цін та інфляцію.
Така стабілізація є необхідною передумовою успішного функціонування
всього ринкового механізму.
Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє
надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу — під
час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання кризи
надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має
можливість активізувати чи сповільнити кожний із цих процесів залежно
від завдань загальноекономічної політики держави [2].
2. Інструменти грошово-кредитної політики
Грошово-кредитна політика Національного банку України грунтується на
основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної
програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких
макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього
продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного
бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.
У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний
інструментарій, який охоплює:
— визначення норм обов’язкових резервів;
— процентну політику;
— рефінансування комерційних банків;
— операції з цінними паперами на відкритому ринку;
— підтримання курсу національної валюти;
— регулювання імпорту та експорту капіталу.
Визначення норм обов’язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює
комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов’язкового
резервування залучених коштів. Розмір обов’язкових резервів
установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених
банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку
комерційного банку в Національному банку, проценти на обов’язкові
резерви не нараховуються.
Для різних видів залучених коштів можуть установлюватися різні норми
обов’язкового резервування. Вимоги обов’язкового резервування можуть
поширюватися на всі депозити чи на окремі їхні види залежно від тієї
ролі, яка відводиться цьому інструментові в монетарній політиці НБУ.
Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму
обов’язкових резервів. Такою самою мірою збільшується сума обов’язкових
резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку.
Ще більшою мірою (на коефіцієнт мультиплікації”) знизяться розмір
депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу.
Якщо НБУ проводить експансійну політику, то він зменшує норму
обов’язкового резервування. Відповідно у кожного комерційного банку
збільшується ресурсний потенціал, що зумовлює збільшення банківських
депозитів і загальної маси грошей в обігу.
Визначення норм обов’язкових резервів — досить сильний інструмент
грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через
зміну обсягу ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну
грошового мультиплікатора. Крім того, зміна кредитної можливості банків
впливає на рівень процентних ставок, що через попит і пропозицію
додатково провокує зміни маси грошей в обігу. Тому в країнах з ринковою
економікою цей інструмент грошово-кредитної політики використовується з
певними обмеженнями і рідко.
Часті зміни норм обов’язкових резервів негативно впливають на діяльність
комерційних банків.
Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання
економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за
ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у
порядку рефінансування їхніх активних операцій.
Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в
обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні
гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції.
Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні
папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах
комерційних банків у НБУ, як наслідок — відбувається зменшення грошей в
обігу.
У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу,
НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що
стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних
банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти,
вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні,
внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських
рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу.
Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної
політики тісно пов’язане з процентною політикою, але має й певні власні
риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній
інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше
у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на
кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як
правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних
векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних
векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.
Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних
банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.
НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які
полягають в обов’язковій купівлі — продажу державних цінних паперів, але
головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності
системи комерційних банків.
Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може
впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися
двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня
процентної ставки.
Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах
обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов’язань
(депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.
За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу,
стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає
цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви
(кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний
обсяг грошової маси.
НБУ може продавати цінні папери й іншим суб’єктам (підприємствам,
населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних
банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки
грошей на рахунках їхніх клієнтів.
Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в
комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в
зазначених суб’єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на
їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.
Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж
— вилучення їх із обігу.
Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим
інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть
застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна
використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко
виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає
перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами
грошово-кредитної політики.
Політика підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з
управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління
валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом
купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання
курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний
попит і пропозицію грошей у державі.
Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для
визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може
призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб
цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це
є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і
відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини
валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу,
як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при
купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно
збільшення обсягу грошової маси в обігу.
До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли
пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до
ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація
національної валюти — це відхилення від сталого економічного процесу, й
тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс
національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору.
Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на
грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:
— реєстрацію імпорту та експорту капіталу;
— установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок
за іноземними депозитами в українських банках;
— установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами,
— обов’язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми
— цих боргових зобов’язань в уповноважених банках України.
Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом
іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні
іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери
зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними
інвесторами свого капіталу в боргові зобов’язання держави. Якщо
привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив
іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної
валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну
певних заходів, серед яких — підвищення процентної ставки й рівня
дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний
банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної
валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної
процентної ставки в країні.
Отже, грошово-кредитне регулювання економіки — це багатобічна й складна
робота, котру здійснює НБУ як центральний банк держави [6].
3. Аналіз здійснення грошово-кредитної політики НБУ в 2009 році
Ліберальна модель економіки, яку намагається побудувати в нашій державі
лжееліта упродовж 18 років, спричинила руїну в народногосподарському
комлексі держави. Тільки за останні сім місяців ми отримали скорочення
промислового виробництва на 30%, експорт зменшився на 50%, дефіцит
держбюджету становить 9,6 млрд грн, індескс інфляції – 8,5%. Державні
органи влади повинні прогнозувати економічну ситуацію в державі і
забезпечувати виконання невікладних заходів для розвитку економіки. Уряд
через фінансово-бюджетну політику відповідає за стан економіки. НБУ за
допомогою грошово-кредитної політики регулює монетарну ситацію в країні.
Аналізуючи грошовов-кредитну політику НБУ з початку 2009 року,
спостерігаємо недостатнє стримування коливань валютного курсу,
відновлення довіри до національної грошової одиниці, зменшення
залежності внутрішнього ринку від іноземної валюти, пасивну політику
валютних інтервенцій. Побудова квазіекономічної системи в Україні і
відсутність прогнозів економічної кризи зумовили потрапляння нашої
держави в кредитну залежність від МВФ.
НБУ спільно з Кабінетом Міністрів України не змогли подолати подальше
знецінення гривні, починаючи з квітня цього року. Прогноз
макроекономічних умов здійснення грошово-кредитної політики у 2010 році
коригуватиметься відповідно до зовнішньоекономічної політики, але,
безумовно, залежатиме від внутрішньо-економічних дій новообраного
президента. Провладні кандидати від олігархічних кланів продовжуватимуть
свавільне знищення економічного потенціалу, замість того, щоб працювати
на стабільність гривні.
У 2009 році грошово-кредитна політика здійснюється у складних умовах
економічної та фінансової кризи і спрямовується на якнайшвидше подолання
її наслідків. Значне зниження зовнішнього попиту на вітчизняну
продукцію, згортання іноземних інвестицій, суттєве ускладнення доступу
до зовнішніх фінансових ресурсів, необхідних для реформування економіки,
викликало падіння виробництва, експорту, зменшення всіх видів доходів,
особливо валютних, обумовило труднощі з наповненням бюджету, перевищення
попиту на іноземну валюту над її пропозицією. Це на початку року
спровокувало девальваційні процеси, ажіотажні настрої у населення щодо
купівлі валюти та вилучення коштів з банківської системи, що
відобразилося на її ослабленні, зменшенні кредитування економіки,
скороченні золотовалютних резервів Національного банку.
Падіння ВВП становило у І кварталі 2009 р. 20,3%, у ІІ кварталі – 18%,
промислове виробництво за сім місяців скоротилося на 30,4%, експорт
зменшився на 48,5%. Рівень безробіття на кінець липня становив 2,2%.
Чистий притік зовнішніх інвестицій до України за сім місяців скоротився
у 2,9 раза, а приплив іноземних запозичень за кредитами та облігаціями,
який спостерігався у минулому році (10,2 млрд. дол.), змінився на їх
чистий відплив у поточному (- 4,5 млрд. дол.). Перевищення бюджетних
видатків над отриманими доходами за перше півріччя зросло до 9,6 млрд.
гривень. Інфляція залишається на високому рівні – за сім місяців індекс
споживчих цін зріс на 8,5%.
Заходи грошово-кредитної політики з початку року спрямовувалася на
стримування значних коливань валютного курсу та збалансування валютного
ринку, забезпечення економіки платіжними засобами, стимулювання
відновлення процесів кредитування, а також запровадження пруденційних
заходів щодо підвищення надійності функціонування банківської системи.
Серед основних заходів щодо стабілізації ситуації на валютному ринку
необхідно відзначити активну політику інтервенцій, запровадження
механізму валютних аукціонів, заміну нормативу ризику загальної
відкритої валютної позиції банків на ліміти граничних значень відкритої
валютної позиції, вдосконалення порядку використання лоро-рахунків та
процедури отримання іноземних кредитів тощо. Для забезпечення належного
рівня ліквідності, збільшення кредитування економіки та підтримки банків
проводилася гнучка політика рефінансування з вдосконаленням відповідних
механізмів, знижувалась облікова ставка, був визначений та почав
реалізовуватися порядок рекапіталізації банків за участю держави та інші
заходи.
Здійснювана антикризова політика мала міжнародну підтримку, що
забезпечило отримання чергових траншів кредиту Міжнародного валютного
фонду, частина яких спрямовувалися на фінансування дефіциту державного
бюджету. Також ця підтримка дозволила частково стримувати зменшення
міжнародних резервів Національного банку.
Не вдалося відновити обсяги кредитування економіки на рівні, достатньому
для підтримування процесів відновлення економічного зростання. Дії
Національного банку були обмежені необхідністю виконання закону про
бюджет у частині фінансування його дефіциту. Головним каналом випуску в
обіг коштів залишався кредитний, через який було випущено в обіг 59% від
загального обсягу коштів. Через канал валютного ринку відбувалось
переважно їх вилучення. Як наслідок за результатами семи місяців ц.р.
обсяг чистої кредитної емісії порівняно з початком року лишився майже
незмінним, а монетарна база зросла на 1,4%. У той самий час грошова маса
скоротилася на 8,5%.
Після різких девальваційних сплесків у січні та лютому, протягом
березня-квітня коливання ринкового курсу гривні були не значними, а в
травні навіть спостерігалося його укріплення на обох сегментах валютного
ринку. Однак з кінця червня поступово відновилися тенденції стосовно
знецінення гривні щодо долара США.
Не виключено, що на кінець 2009 року від’ємне зведене сальдо платіжного
балансу може залишатися досить суттєвим (понад 5 млрд. дол.),
зберігатиметься загальний девальваційний тиск на гривню. Водночас
зменшення негативного впливу зовнішніх чинників і стабілізація
банківської системи сприятимуть поступовому відновленню ділової
активності та нормалізації економічних зв’язків у реальному секторі.
За оцінками міжнародних фінансових інститутів світова економіка
наступного 2010 року увійде до стадії помірного зростання, що
пов’язуватиметься з результатами вжиття в економічно розвинених країнах
антикризових заходів та необхідністю посилення державного втручання та
контролю. Прогнозується зростання світової економіки на рівні 2,5%.
Такі очікування створюють для України умови поступового відновлення
зовнішнього попиту на продукцію вітчизняного експорту. Утім темпи його
зростання в 2010 році ще не матимуть значного прискорення. З іншого
боку, тривалий період попереднього зниження внутрішнього попиту, що
супроводжувалося зменшенням доходів населення, скороченням обсягів
промислового виробництва, інвестицій в основний капітал на фоні
підвищення цін за базовими товарними групами імпорту (у т.ч.
енергоносіїв), формуватиме підґрунтя також і для стримування темпів
зростання імпорту. Очікується, що у наступному році дефіцит рахунку
поточних операцій платіжного балансу може становити 0,1 % від ВВП. Також
продовжуватиметься відплив коштів за рахунком операцій з капіталом та
фінансових операцій, хоча й в менших обсягах ніж у 2009 році. Обсяг
планових платежів за прямим та гарантованим державою боргом в наступному
році становитиме не менше ніж 2,3 млрд. дол. США, а за приватним боргом
– більше ніж 18 млрд. дол. США.
Зазначені внутрішні та зовнішні умови залишають значні ризики розвитку
грошово-кредитної сфери в наступному році, більшість з яких
знаходитимуться поза межами прямого впливу монетарних інструментів та
механізмів грошово-кредитної політики. Найбільш небезпечним може
виявитися несприятлива кон’юнктура на світових ринках за основними
товарними групами українського експорту.
Суттєво впливатиме на коливання попиту та пропозиції на ринку рівень
збалансованості державного бюджету, визначення особливостей його
видаткової частини, джерел фінансування бюджетного дефіциту.
Зовнішні умови вимагатимуть від економіки країни диверсифікації основних
чинників формування ВВП, спрямованої насамперед на стимулювання розвитку
внутрішнього ринку переважно у напрямах, пов’язаних з діяльністю в
агропромисловому комплексі.
Стабілізація фінансового ринку та очікувана активізація розвитку
внутрішнього ринку створюватимуть умови для поступового відновлення
інвестиційних процесів із підвищенням ролі внутрішніх інвестицій у
стимулюванні розвитку реального сектору економіки.
Вплив на внутрішні ціни суттєвої девальвації обмінного курсу гривні, яка
відбулася упродовж кризового періоду, компенсувалося незначним
збільшенням насиченості внутрішнього ринку товарами вітчизняного
виробництва та зменшенням рівня доходів населення, що спостерігається у
2009 році. Сукупна дія зазначених чинників обумовлюватиме помірні темпи
інфляції.
Головною метою грошово-кредитної політики у 2009 році та надалі
відповідно до Конституції України лишатиметься забезпечення стабільності
грошової одиниці, що є основою для забезпечення збалансованого
економічного розвитку, підвищення рівня занятості та реальних доходів
населення [3].
У середньостроковій перспективі внутрішні аспекти стабільності гривні
розглядалися в контексті сприяння забезпеченню цінової стабільності,
головним критерієм якої слугуватиме динаміка індексу споживчих цін.
Водночас це завдання передбачає не тільки досягнення визначених
інфляційних орієнтирів, а й створення фундаментальних передумов для
підтримання стабільного низько інфляційного середовища на довгостроковій
основі та забезпечення стійкості грошової одиниці до впливу
різноманітних дестабілізуючих чинників.
Зовнішні аспекти стабільності грошової одиниці в умовах посилення
гнучкості обмінного курсу гривні розглядалися не стільки з точки зору
утримання обмінного курсу гривні в певних межах, скільки з урахуванням
необхідності забезпечення таких умов і параметрів функціонування
валютного сегмента ринку, які не мають негативного впливу на
інвестиційні рішення та очікування економічних агентів, не провокують
формування та поглиблення макроекономічних, валютних і пруденційних
ризиків, дають змогу мінімізувати вплив зовнішніх шоків. Такі критерії
забезпечувалися через застосування режиму гнучкого обмінного курсу, який
відображатиме співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку
України.
Застосування гнучких механізмів курсоутворення матиме наслідком
поступову втрату обмінним курсом статусу якоря грошово-кредитної
політики, а курсова динаміка підпорядковуватиметься завданням
нівелювання зовнішніх ризиків стабільності грошової одиниці. Такі
підходи не виключають здійснення Національним банком заходів щодо
згладжування різких курсових коливань.
Прогнозований характер динаміки зовнішньої вартості грошової одиниці
забезпечувавсяся за рахунок прозорості та транспарентності
функціонування валютного ринку (через удосконалення правил та процедур
роботи на ньому); створення та удосконалення механізмів хеджування
валютних ризиків; удосконалення комплексної системи моніторингу валютних
ризиків та недопущення формування дисбалансів, пов’язаних із здійсненням
операцій капітального характеру в іноземній валюті; збалансування
валютних активів та пасивів банківської системи; приведення зобов’язань
населення в іноземній валюті у відповідність до їх валютних доходів;
послідовного і системного здійснення заходів з подальшої лібералізації
валютного ринку на основі чітко визначених принципів, підходів та
етапності; ужиття заходів, спрямованих на зниження рівня доларизації
економіки.
У перспективі зовнішня стійкість грошової одиниці має базуватися на
сталому підвищенні конкурентних переваг національного виробництва та
ефективності кінцевого використання його продукції. Це передбачає
активізацію структурної політики, основні елементи та спрямованість якої
мають передбачати поступовий перехід до нових технологічних укладів із
збільшенням частки доданої вартості в структурі вітчизняного
виробництва.
Національний банк у межах наявних повноважень вживав всіх заходів щодо
забезпечення стабільності банківської системи, її розвитку та стійкості
до впливу внутрішніх і зовнішніх шоків. Активно використовуватимуться
надані законодавством повноваження щодо регулювання експорту та імпорту
капіталу з метою зниження валютних ризиків, які беруть на себе суб’єкти
господарювання та держава в цілому.
Одночасно створювалисяься превентивні механізми запобігання виникненню
кризових ситуацій у майбутньому. Зокрема, значна увага була приділена
участі у розбудові системи макропруденційного нагляду за фінансовим
ринком, що є системою відстеження та аналізу ризиків стабільності
фінансового сектору як в цілому, так і за окремими сегментами. На
підставі цього в межах власної компетенції Національний банк вживав
заходів щодо покращення функціонування фінансового сектору, нівелювання
ризиків та адекватного реагування на внутрішні та зовнішні шоки,
напрацювання механізмів роботи у разі виникнення надзвичайних умов. Для
забезпечення ефективної роботи з питань сприяння фінансовій стабільності
та забезпечення фінансової стійкості Національній банк України на основі
вивчення міжнародного досвіду у цій сфері у співпраці з Урядом ініціював
внесення відповідних змін до законодавства.
У прийнятті монетарних рішень Національний банк насамперед спирався на
прогноз розвитку реального сектору економіки, платіжного балансу та
фінансового ринку, який робитиметься на підставі ретельного аналізу
широкого спектра макроекономічних, бюджетних та монетарних показників,
їх взаємозв’язку і впливу на стабільність гривні з урахуванням можливих
змін у тенденціях в майбутньому. На підставі розгляду прогнозних оцінок
розвитку визначатиметься потреба у вжитті відповідних регулятивних
заходів.
Застосування гнучких механізмів курсоутворення обумовло необхідність
підвищення ефективності процентних важелів монетарного регулювання.
Подальше посилення дієвості процентної політики також визначатиметься
станом фондового ринку (який є ключовим елементом процентного каналу
трансмісійного механізму грошово-кредитної політики) та темпами його
посткризового відновлення.
Використання запропонованих вище підходів до проведення
грошово-кредитної політики в середньостроковому періоді сприяло як
подоланню актуальних викликів, так і створенню надійних макроекономічних
та монетарних підвалин для забезпечення стабільності національної
грошової одиниці в довгостроковій перспективі.
Національний банк України в 2009 році продовжував вжиття заходів з
фінансового оздоровлення банків та стабілізації їх роботи. Покращення
якості кредитного портфеля сприятиме підвищенню рівня капіталізації
банків. Для підвищення фінансової стійкості банків Національний банк
України посилював моніторинг здійснення банками додаткової
капіталізації, стимулюватиме банки до поліпшення якості управління
ризиками, удосконалення кредитних процедур, забезпечуватиме зважені
підходи до питання про застосування до банків заходів впливу,
приділятиме увагу контролю за недопущенням провокування кредитних та
економічних циклів із надмірною кредитною експансією та подальшим різким
знеціненням активів. Одночасно вживав заходи щодо сприяння процесам
консолідації в банківському секторі. Особлива увага приділялася
моніторингу параметрів зовнішнього, у тому числі корпоративного,
контролю щодо припливу і відпливу капіталу та недопущенню посилення
ризиків короткострокового спекулятивного капіталу.
Національний банк у своїй діяльності враховував сучасні світові
тенденції в зміні методології і в реформуванні міжнародних стандартів
банківського нагляду та фінансового регулювання.
Стабілізація роботи банків дозволить їм підвищити кредитну підтримку
процесів відновлення економічного зростання. Неочікувані короткострокові
розриви в ліквідності, які можуть у цьому разі виникати, покриватимуться
за рахунок застосування механізмів рефінансування, регулярний доступ до
яких забезпечуватиметься на прозорих та рівних для всіх банків умовах.
Підтримуючи ліквідність банків на належному рівні Національний банк
водночас ретельно відстежуватиме інфляційні ризики, здійснюючи за
потреби мобілізаційні операції та регулюватиме за потреби процес
розширення грошової пропозиції через зміну вимог до формування банками
обов’язкових резервів.
Національний банк виходив з того, що головні резерви відновлення
активної кредитної діяльності банків перебувають у площині повернення в
банківську систему коштів, які були вилучені вкладниками в період
економічної та фінансової кризи. З огляду на це сприяв відновленню
довіри населення до банківської системи як через активну участь в
удосконаленні системи гарантування вкладів в Україні, так і через
співпрацю з Урядом у питаннях забезпечення стабільної діяльності
рекапіталізованих банків.
Стабілізації ресурсної бази банків та посиленню керованості
грошово-кредитного ринку сприятимуть заходи з розвитку безготівкових
розрахунків, поширення використання спеціальних платіжних засобів,
упровадження нових технологій і розширення спектра операцій, координації
зусиль банків щодо створення уніфікованої інфраструктури та розширення
сфери використання багатофункціональних банківських старт-карток і
реалізації супутніх проектів у соціальній сфері.
Національний банк підтримував тісну взаємодію з Урядом у питаннях
узгодження грошово-кредитної та фіскальної політики, у тому числі в
частині впливу на стан грошово-кредитного ринку випуску внутрішніх
зобов’язань. Також Національний банк активно співпрацював з Урядом у
питаннях розвитку фінансового сектору та забезпечення стійкості
фінансової системи.
У період зберігання напруги в економіці та вирішення завдань подолання
наслідків фінансової кризи вагомою залишається роль кількісних
показників обсягу грошової пропозиції. Виважене регулювання обсягу
монетарної бази дозволило Національному банку, з одного боку, вчасно
реагувати на монетарні ризики посилення інфляційного та девальваційного
тиску, а з іншого – сприяти в межах компетенції стабільності фінансової
системи через забезпечення на ринку необхідного обсягу ліквідності. Такі
підходи відповідали засадам стабілізаційної програми «Стенд-бай», яка
підтримується Міжнародним валютним фондом. Передбачені нею монетарні
критерії ефективності за монетарною базою та чистими міжнародними
резервами використовувалися, як проміжні орієнтири грошово-кредитної
політики.
Вплив на монетарні та фінансові процеси забезпечувався за рахунок
проведення відповідної процентної політики, пріоритетним завданням якої
в умовах посткризового відновлення економіки буде створення стимулів для
повернення вкладів у банківську систему та обмеження девальваційного
тиску на валютному ринку.
Підтримувався режим гнучкого обмінного курсу, який відображав
співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку України. Водночас
згладжувалися різкі курсові коливання гривні через проведення
планомірних валютних інтервенцій, ураховуючи ліміти використання
міжнародних резервів та підтримання їх на безпечному рівні.
Поліпшення функціонування валютного ринку України на перспективу
відбуватиметься шляхом:
– удосконалення правил роботи на ньому учасників ринку та дотримання
чітких принципів і процедур;
– створення та постійного поліпшення механізмів хеджування валютних
ризиків;
– посилення роботи з моніторингу валютних ризиків, удосконалення
механізмів контролю та протидії спекуляціям, застосування пруденційних
процедур для упередження валютних ризиків та недопущення формування
інших дисбалансів, пов’язаних із здійсненням операцій капітального
характеру в іноземній валюті;
– оптимізації механізмів взаємозв’язку між попитом на національну та
іноземну валюту, яка має передбачати спрямування гривневих потоків
насамперед у реальний сектор економіки, вагомими важелями чого мають
виступати інструменти фінансової політики.
Для забезпечення окреслених зазначених завдань Національний банк
використовуватиме наявні інституційні механізми та операційні важелі,
дотримуючись середньострокових орієнтирів, забезпечуючи послідовність і
прозорість політики, органічно поєднуючи незалежність у виконанні
головної конституційної функції з узгодженістю своїх дій з
макроекономічними та фінансовими заходами інших органів влади.
Удосконалюватиметься система комунікацій з громадськістю, маючи на меті
через детальне роз’яснення цілей грошово-кредитної політики та заходів
щодо їх досягнення отримувати суспільну підтримку своїх дій та формувати
на ринку позитивні очікування.
Монетарні індикатори розвитку грошово-кредитної сфери у 2010 р.,
визначені відповідно до основних прогнозних макроекономічних показників
на 2010 рік, передбачають темпи зростання монетарної бази на рівні 9-13%
[7].
Висновки
Грошово-кредитна політика відіграє важливу роль у політиці держави.
Одним з найважливіших структур держави є Національний банк України, що
проводить кредитно-грошову політику відповідно до завдань і цілей
розвитку держави й суспільства. З погляду економіки й грошового обігу
контроль над кредитом покликаний орієнтувати емісію грошей на досягнення
економічних і фінансових завдань уряду; у цілому державні органи
покликані забезпечити розподіл кредитів на користь приватних осіб,
підприємств і при необхідності держави в такому обсязі, під такий
відсоток і на такі строки, які найбільше відповідають інтересам
суспільства.
У ринковій системі держава – не чарівне джерело коштів, а лише механізм,
призначений для того, щоб одні громадяни (з більше високим доходом)
платили – через податки – іншим (тим, що отримують менший дохід). У
нових умовах головними факторами благополуччя особистості стають її
ініціатива, прагнення до персональної активності, готовність самої
вибирати варіанти економічних рішень.
На сучасному ж етапі розвитку, в епоху бурхливих змін на світовій арені,
особливої важливості набули питання, повязані з системами державного
регулювання. Вважаю, що не треба доводити того, що від методів та
інструментів державного регулювання залежить демократичний устрій в
суспільстві. У цьому науковому дослідженні, я детально зупинилася на
інструментах монетарної політики. Після розгляду питання можна сказати:
– основними інструментами регулювання грошової маси в цей час в
світовій економіці є операції на відкритому ринку. Шляхом купівлі та
продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів, центральний
банк може здійснити вливання резервів в кредитну систему держави або
вилучити їх з обороту. Операції на відкритому ринку проводяться
центральним банком спільно з групою дорідних банків та інших
фінансово-кредитних закладів;
– серед інструментів монетарної політики зміна банківської облікової
ставки займає друге місце за значенням після політики центрального банку
на відкритому ринку;
– третім інструментом монетарної політики є зміна норми обов’язкових
резервів. Цей інструмент, на думку спеціалістів, які займаються цією
проблемою, є найбільш потужним, але в той же час достатньо грубим,
оскільки торкається основ усієї Банковської системи. Навіть незначна
зміна норми обов’язкових резервів може викликати значні зміни в обємі
банківських депозитів та кредитів, тому вживається цей інструмент у
виключних випадках.
Розглядаючи особливості проведення монетарної політики на сучасному
етапі, потрібно визначити, що сучасні теоретичні моделі монетарной
політики становлять синтетичну модель, що базується і на кейнсіанскiх і
на монетаристських підходах, а також враховуючи і інші точки зору,
існуючі в теорії грошей, вибираючи раціональне в кожної із них.
В довгостроковому періоді в грошово-кредитної політиці сьогодні
переважає монетаристський підхід. Разом із тим, держава не відмовляється
в краткоскратко строковому періоді від впливу на процент в цілях
швидкого економічного маневрування.
Після розглядання поданої роботи стає явним, що подальший розвиток та
процвітання нашої молодої держави на сучасному етапі у багатьох аспектах
залежить від формування системи державного регулювання, та зокрема від
монетарної політики України.
Список використаної літератури
1. Кротюк В.Л. “Національний банк – центр банківської системи в
Україні”. – Київ: Ін Юре, 2008. – 413с.
2. Макконнелл К.Р., Брю С.Л.,Економікс., М., 2003.
3. Стельмах В.С. “Грошово-кредитна політика в Україні”. – Київ: Знання,
2009. –421с.
4. Панчишин С. Макроекономіка:Навч. посібник. – К.: Либідь,2006. – 616с.
5. Берже П. Грошовий механізм. М. – Прогресс, 2003
6. 1.Гальчинський А. Теорія грошей. Навчально-методичний посібник. – К.
“Основи”, 2007;
7. Грошово-кредитна політика в Україні. /Ред. В. І. Міщенка к.: ТОВ
“Знання”, 2009.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
