.

Земельне право України (книга)

Язык: русский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 6193
Скачать документ

Земельне право України

Історичні умови виникнення і розвитку земельного права України.

Земельні відносини на території сучасної України здійснюються з давніх
часів. Регулювання зем відносин нормами звичаєвого права на тер Укр
здійснювалось багато віків і було наділено наступними особливостями: 1.
Феодальні відносини розвівалися нерівномірно (У Київськ, Черніг, Галиц
землях процес ішов швидше). 2. Феодальна землевласність породжувала в
середні віки систему васальних відносин типу васалітету – сюзеренітету.
3. Високий авторітет церкви віки сприяв становленню її як великого
землевласника. 4. Розвитку феодальних відносин сприяло двостолітнє
панування на Русі Золотої Орди. 5. Феодальна роздробленість була гальмом
економічного розвитку регіонів, оскільки стримувала обмін між ними, що
впливало і на розвиток землеробства. До 1917 р. Укр була складовою Рос
Імперії, тому не мала власної правової системи і зем зак-ва. Правовий
режим земель України визначався у відповідності з рос зак-вом. Після
революції 1905 р. на зем відносини мала вплив столипінська аграрна
реформа, яка внесла істотні зміни в правовий режим земель, але не
змінила основи земельного ладу Росії. Виникнення в Рос Імперії земель
різної форм власності, землеволодіння і землекористування привело до
створення в сист рос права особливої галузі – зем права. Після перемоги
Жовт Соц револ в зем зак-ві Рос, України, а згодом і СРСР відбулись
докорінні зміни. Перший земельний законод акт радян держави “Про землю”
скасував назавжди право приватної власності на землю. У 1929 р. прийнята
перша законодавча база для створення зем права в Україні – Зем кодекс
УРСР, який закріпив націоналізацію землі, скасування приватної власності
на неї, заборонив купівлю-продаж, оренду та інші правовідн, пов’язані з
відчуженням зем. Новий зем код було прийнято у 1970 р., де
підкреслювалося, що земля явл держ власністю і надається лише в
користування. Основи зак-ва СРСР і союзн республік в новій редакції були
прийняті у 28.02.1990 р., а з урахуванням Декларації про держ
суверенітет Укр 18.12.1990 Земельний кодекс УРСР, де земля, її надра,
повітряний простір, ресурси, що знаход в межах України, проголошувалися
власністю народу Укр. З цього часу почала формуватися правова сист Укр і
галузь зем права У.

Соціально-економічні і екологічні передумови розвитку земельного права
України.

Возникнув как земельно-правовая отрасль права, с переходом страны в 1929
году к проведению сплошной коллективизации в с/х-ве земельное право было
объединено с колхозным правом и получило название земельно-колхозного
права. Развитие и расширение колхозного зак-ва привело к признанию
колхозного права в 1938 году по результатам первой Всесоюзной
научно-практической конф. юристов самостоятельной отраслью права, а
земельному возвращено его название. Процесс интеграции отраслей права,
регулирующих использование природных ресурсов, привел к объединению
ресурсовых отраслей права с природоохранными. Радикальная реформа
земельных отношений, начавшаяся в 1990 году с разгосударствлевания
земельного фонда страны и установления многообразия форм земельной
собственности, постепенного возвращения земель в имущественный
гражданско-правовой оборот и введения платы за землю, подняли на новый
уровень правовое регулирование земельных отношений и обусловили
необходимость восстановления земельного права как самостоятельной
отрасли права.

Поняття і предмет земельного права України.

Земельное право-самостоятельная отрасль права, представл. собой
совокупность правовых норм, регулирующих: отношения по использованию и
охране земли как природного ресурса; условия и средства производства в
целях организации рационального использования и охраны земли; улучшение
и воспроизводство плодородия почв; охрану прав и законных интересов
субъектов земельных отношений. Предметом зем. права является
определенная группа общественных отношений, регулируемая
соответствующими нормами права. Отношения, возникающие в связи с
распределением, использованием и охраной земель и регулируемые нормами
земельн. права, составл. предмет этой отрасли права.

Предмет любой отрасли права предполагает две составные части,
формирующих ядро этого предмета. С одной стороны, конкретный вид
общественных отношений, обладающий внутренним единством и определенной
самостоятельностью, а с другой стороны – система единообразных правовых
норм, которые должны удовлетворять требованиям этих общественных
отношений.

Земельное право представляет собой систему специально установленных
норм, которые регулируют особый вид общественных отношений – земельных.
Раскрывая содержание земельных отношений, которые регулирует земельное
право, выделяют следующие формы: а) отношения земельной собственности,
б) отношения в области управления земельным фондом, в) отношения
землепользования, г) землеохранные отношения. Отношения собственности,
обусловленные производственными отношениями, выступают, по сравнению с
остальными формами отношений, определяющими. Правовые нормы,
регулирующие земельные отношения,

требуют от всех субъектов права землепользования использовать
предоставленные им земельные участки рационально, эффективно и строго по
целевому назначению.

Методи земельного права України.

Земельное право как самостоятельная отрасль правовой системы имеет
присущий ему метод правового регулирования земельных отношений. Метод ЗП
представляет собой соответствующие характеру зем отношений способы и
приемы воздействия на участников этих отношений. Он складывается из
установленных зем-правовыми нормами прав и обязанностей у

их совершение, зем-правовые нормы определяют модель поведения участников
земельных отношений. В зависимости от содержания зем отношений их
правовое регулирование осущ либо на основе императивного,
организационного воздействия посредством обязательных предписаний и
запретов, либо на основе диспозитивного воздействия посредством
определения лишь пределов поведения участников отношений и
предоставления им возможности свободно и самостоятельно регулировать
свои взаимоотношения в рамках установленных пределов.

Місце і роль земельного права в системі національного права України.

Все отрасли права составл сист права Украины. Сущность сис-мы лежит в
наличии упорядоченности совокупности правов норм и правов институтов,
каждый элемент которых в этой совокупности занимает определенное место.

ЗП явл самостоятельной комплексной отраслью права в правовой сист
Украины. Нормами ЗП регул-ся специфические зем отнош, кот составляют
предмет зем-правового рег-ния. Система ЗП явл подсистемой системы права
Украины и рассматривается в совокупности с сист отрасли земельного
зак-ва, а также с сист науки ЗП как учебной дисциплины.

ЗП включает в себя исторически сложившуюся систему земельно-правовых
институтов, существование которых обусловлено необходимостью правового
закрепления земельных отношений в обществе. Систему ЗП необходимо
рассматривать как систему, состоящую из различных по своему характеру
выполненным функциям и значимости в регулировании земельных отношений,
институтов. Наиболее важные из них, кот. отражают суть ЗП как отрасли
права, образуют общие институты, а те земельно-правовые нормы, которые
призваны регулировать отдельные стороны или виды зем отношений, –
специальные институты.

Система і принципи земельного права України.

Под системой зем. права как отрасли следует понимать научно обоснов.
последоват. расположения институтов и образующих их норм в зависимости
от их значимости, роли и содержания, обусловленного характером
регулируемых общественных отношений. Система зем.права сост. из Общей
части, содержащ. правовые нормы и положения, относящиеся ко всей отрасли
в целом (гос регулир зем отнош; право собств на землю, аренда зем,
компетенция местн советов в сфере регул, зем процесс, юрид ответств за
наруш зем зак-ва и т.д.) и Особенной части, охватывающей нормы,
регулирующие отдельные виды зем.отношений (правовой режим земель: – с/х
назнач; – насел пунктов; – промышл-ти, транспорта, связи; земель
лесного, водного фонда и т. д.).

Под принципами ЗП понимают закрепленные в действующем зем зак-ве
основпагающие руководящ начала, выражающ сущность норм ЗП и главные
направления в области правов регулирования общ отнош, связанных с
рациональным использ и охраной земель. Выделяют спец принципы ЗП: 1)
Приоритет экологического благополучия внешней среды в процессе
использования земель; 2) приоритет интересов украинского народа как
субъекта права собственности на землю; 3) целевое и рациональное
использование земель; 4) госуд контроль за использованием и охраной
земель; 5) установление особенного правового ржима земель соотв-щих
категорий; 6) приоритетность земель с/х назанчения по сравнению с
другими; 7) гарантированность прав субъектов зем правоотн; 8) принцип
платности землевладения и землепользования; 9) принцип экологизации зем
права.

Співвідношення норм земельного права з нормами інших галузей
національного права України.

Самая тесная и ограниченная связь у зем. права – с конституционным
правом, нормы которого определяют основополагающие конституц-ые принципы
всех отраслей правовой системы. Связь зем. права с административным
правом имеет место в сфере госуд-ного управления земельным фондом,
привлечения к админ-ной ответств-сти лиц, виновных в совершении адм
-но-правовых нарушений зем-ного зак-ва. Большое значение для зем.права
имеет его связь с гражданским правом. Будучи основанным на праве
собственности на землю и являющиеся по своему характеру имущественными
земельные отношения родственны гражданским отношениям. Земельное право
очень близко по своему содержанию к аграрному и экологическому праву.
Эта близость опр-ся общностью форм и методов воздействия правовых норм
на с-му общ. отнош., явл-ся источниками их правового регулирования. В
основе А. З. и Э. права зачастую находятся единые правовые принципы,
свойственные их правовым институтам, что является определяющим для
объединения их в единую научную специальность в системе юридических
наук. Тесная связь существует между зем. правом с водным, лесным, горным
правом и правовой охраной природы.

Особливості та класифікація джерел земельного права.

Джерела права є зовнішня форма вираження правотворчої діяльності
держави. Наявність відповідних джерел права, що регулюють ті чи інші
суспільні відносини, є свідченням існування відповідної самостійної
галузі права. Джерелами ЗП є прийняті уповноваженими державою органами
нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють
суспільні земельні відносини відповідно до земельної політики держави.
Важливою особливістю ЗП Укр є наявність кодифікованого систематизуючого
законодавчого акта – Зем кодексу Укр, головним завданням якого є
встановлення принципових положень правового регулювання відносин у
галузі охорони, використання і відтворення зем ресурсів, забезп
екологічної безпеки, запобігання і ліквідація негативного впливу
господарської та інш діяльності на зем фонд і.т.і. Нормативно-правові
акти як джерела ЗП знаходяться в суворій ієрархічній послідовності: 1) в
залежності від питомої ваги зем-правових норм у н-п актах: –
спеціалізовані, де переважна більшість прав норм спрямована на
регулювання зем відн (ЗКУ, ЗУ “Про оренду землі”…); – інші, що регулюють
інші суспільні відносини (госп, еколог, адмін), але містять прав норми,
щодо регул певних зем відн (ЗУ “Про основи містобудування”, ЗУ “Про
селянське (фермерське) госп-во”…). 2)поділяються дж: – закони; –
підзаконні акти 3) акти органів: -законод; -викон влади; -місцевого
самовряд і т.і.

Закони, як джерела земельного права України.

Среди всех законов есть основной – КОНСТИТУЦИЯ Украины,
предусматривающая основы конституцион. строя, права и свободы человека и
гражданина, гос. устройство, полномочия главы гос-ва, законодат-ых,
исполнительных и судебных органов власти, являющихся самостоятельными, и
органов местного самоуправления. Конституц-ые положения явл. отправными
для других отраслей права, в том числе для земельного. При этом нормы
Конституции можно условно разбить на 2 большие группы: 1-
непосредственно посвященная земельным отношениям, 2-непосредственно
участвующая в регулировании земельных отношений.

Закон- это нормативн. акт, принимаемый в особом порядке и направленный
на регулирование наиболее важных общественных отношений. В Законе
содержатся юридические нормы- общие правила поведения, рассчитанные на
неопределенное кол-во случаев применения. Верховенство закона означает:
1) что все другие правовые акты должны исходить из законов и не
противоречить им, в случае расхождения закона и подзаконного акта
приоритет имеют нормы закона 2) законы принимаются, как правило, высшим
законодательным органом государства – Верх Советом Укр – и не подлежат
утверждению каким-либо другим органом гос-ва; 3) никто не вправе
заменить или отменить закон, кроме органа, который утвердил его.

После Конституции в иерархии законов как источников ЗП становится
Земельный кодекс, Законы У «Про оренду землі” “Про плату за землю”, “Про
природно-заповідний фонд” і.т.і.

Підзаконні акти, як джерела земельного права України.

Основным источником зем. права, как отраслей права, являются подзаконные
нормативные акты. К ним относятся указы Президента У, постановления КМУ,
нормативно-правовые акты министерств и ведомств, решения местных гос
администр и решения органов местного самоуправл., а также законы АРК.
Особенное место среди норм-правов актов органов исполн власти, кот явл
источниками ЗП, занимают обязательные для исполнения нормативные указы
Президента У: Указ «Об Основных направлениях развития агропромышленного
комплекса Украины», «Об аренде земли», «О защите прав владельцев
земельных участков (паев)» и т.д. Широкий круг вопросов в сфере
использования и охраны зем ресурсов регламентируется постановлениями и
распоряжениями КМУ. КМУ принимает норм-правовые акты для развития и
исполнения Конституции и законов Украины, а также указов Президента
Украины. Нормативные акты министерств и др центральных органов гос исп
власти, хозяйственного управления и контроля, являясь источниками ЗП,
предназначены для поддержания одинакового и правильного понимания и
применения действующих норм-правов актов, принятых ВС, КМ и През У,
путем детализации общих положений, кот содержатся в нормах данных
норм-правов актов.

Види земельних правовідносин.

Земельне правовідношення в теоретичному плані розглядається як інститут
зем права, за нормами якого виникають, здійснюються і припиняються
конкретні з-п відносини. Як інститут зем права зем правовідн поділяються
на матеріальні, процесуальні, регулятивні, охоронні і спеціальні
правовідн. Зем матеріальні п/в виникають і здійснюються згідно із
зем-прав нормами, якими встановлюється, визначається право на землю чи
зем ділянку, обов’язки щодо землі та зем ділянок. Зем процесуальні п/в
складаються у відповідності з нормами, якими встановлюється порядок
виникнення, зміни, припинення і здійснення зем матеріальних п/в, спосіб
їх реалізації. Спеціальні правовідн можуть бути як матеріальними так і
процесуальними. Охоронні правовідносини поділяються на
організаційно-охоронні і відносини, що пов’язані з юридичною
відповідальністю. Земельні правовідн можуть бути загальними і
застосовуватись до всіх інститутів ЗП і конкретними, що застосовуються
до конкретних видів зем правовідн.

Структура земельних правовідносин.

Структура зем п/в обумовлюється особливостями правового режиму земель,
як предмета зем п/в, сукупності прав та обов’язків суб’єктів зем п/в та
особливостями правового регулювання кожного з їх видів, а також
особливостями юридичної відповідальності у п/в, що виникають у зв’язку з
порушенням зем зак-ва.

Для будь-якого зем правовідн обов’язковим об’єктом є земля як засіб
виробництва чи як просторовий базис; для всіх суб’єктів зем п/в
визначається комплекс прав та обов’язків, що мають універсальний х-р; у
зем п/в приймають участь не будь-які особи, а лише ті, які в
установленому законом порядку можуть бути визнані суб’єктами зем п/в
(н-д суб’єктами права приватної власності на зем ділянку за зак-вом
України можуть бути лише громадяни Укр). Стр-ра зем п/в відрізняється в
залежності від конкретного їх виду (так, змістом конкретного зем п/в
буде сукупність правомочностей громадянина, якому зем ділянку передана у
власність за цільовим призначенням для ведення селянського госп-ва; дещо
інший зміст правомочностей буде у громадянина, якому зем ділянка
передана у власність для будівництва; специфічною сукупністю прав та
обов’язків наділяються члени колективного с/г підприємств; певна
сукупність обов’язків щодо обмеження зем прав випливає із спеціального
правового режиму особливо цінних продуктивних земель, а також земель,
зайнятих природними та історико-культ об’єктами, оскільки згідно зі ЗКУ
не допускається їх вилучення для державних і громадських потреб).

Класифікація земельних правовідносин.

Класифікують зем п/в за видами, виходячи з класифікації норм зем права.

Як інститут зем права зем правовідн поділяються на матеріальні,
процесуальні, регулятивні, охоронні і спеціальні правовідн. Земельні
матеріальні правовідносини: – п/в, які виникають і здійснюються щодо
реалізації прав та обов’язків, передбачених нормами права про віднесення
земель до певної категорії (с/г приз. Насел пунктів, історико-культ
призн, лісового, водного фондів, запасу) – відносини права власності на
землю чи зем ділянку (державної, комун, колект, приватн); – відн права
землекористування (постійного і тимчасового, в т.ч. оренди) – відн щодо
реаліз права на спадщину, заставу, зем пай та ін.; – п/в приватизації, –
п/в щодо плати за землю. До зем процесуальних п/в належать відн, що
складаються у відповідності з нормами права, якими встановлюється
порядок: – переведення земель з однієї категорії до іншої; – проведення
приватизації зем ділянок, тобто зміни права держ власності на право
приватної чи колективної; – передачі у колективну власність земель КСП.
С/г кооп-в, с/г АТ, садівницьких товариств; – передачі зем ділянок у
приватну власність громадян Укр; – надання земель у постійне чи тимчас
використання, в т.ч. на умовах оренди; – припинення права власності та
права користування зем ділянкою; – справляння плати за землю; –
вирішення зем спорів. П/в, що виникають у процесі реалізації права на
використання земель відповідної категорії, відносяться до спеціальних
зем п/в. Зем п/в об’єктом яких є: – зем угіддя і зем ділянки с/г
призначення; – землі насел пунктів, – землі транспорту, зв’язку та інш
призначення; – землі, що відн до категорії земель природоохоронного,
оздоровчого, рекреаційного та іст-культурн призначення; – землі, що відн
до категорії земель лісового та водного фонду. Охоронні правовідносини
поділяються на організаційно-охоронні і відносини, що пов’язані з
юридичною відповідальністю. Земельні правовідн можуть бути загальними і
застосовуватись до всіх інститутів ЗП і конкретними, що застосовуються
до конкретних видів зем правовідн.

Підстави виникнення, зміни та припинення земельних правовідносин.

Підставою виникнення, зміни чи припинення земельних правовідносин є
юридично значимі обставини, з якими пов’язується виникнення право на
землю (власності, постійного чи тимчасового користування), на цільове
використання земельної ділянки, відповідальності за конкретні порушення
земельного законодавства. Такими обставинами є юридичні факти, які
підрозділяються на правовстановлюючі (закони та інші н-п акти, якими
встановлюється поділ земель і землекористування, угоди про придбання зем
ділянки у власність, угоди про передачу зем ділянки в оренду, акти
органів держ влади і місц самовряд про пиватиз землі, передачу її у
приватну чи колективну власність. Юридичні факти, на підставі яких
виникають зем правовідносини, також поділяються на події і дії (вчинки,
поведінку). Події можуть бути такі, що вчинюються як поза волею людини
(н-д припинення права власності громадян на зем ділянку у зв’язку з
стихійним лихом), так і в наслідок того чи іншого втручання людини у
природні властивості землі. Поведінка у сфері зем правовідносин
проявляється у діях чи бездіяльності громадян, посадових осіб, юрид
осіб, органів держ влади і місц самоврядування.), правозмінюючі (н-д
перехід права власності чи користування на зем ділянку має місце в разі
продажу будинку, зміни в установленому порядку цільового призначення
землі; в процесі зем реформи проводиться приватизація землі, яка полягає
у зміні держ форми власності на колективну чи приватну) і
правоприпиняючі, що приводять до припинення зем правовідносин (юр факти:
смерть власника землі чи землекористувача, рішення органів місц саморяд
про викуп (вилучення) зем ділянки для громадських потреб, рішення суду
про припинення права власності в разі нераціонального використання зем
ділянки..)

Реформування земельних правовідносин як засіб вдосконалення земельного
законодавства.

Соціально-економічні фактори зумовили необхідність реформування
земельних відносин в Укр і їхньої юридичної бази – зем зак-ва.
Недосконалість законодавства про приватизацію земель та інститутів права
колективної і приватної власності на землю зумовили незадовільний хід
земельної реформи в Україні на перших роках незалежності. Це змушувало
до пошуку додаткових правових заходів щодо прискорення реформування
земельних відносин в Україні. Відчутний поштовх до прискорення передачі
земель у приватну власність громадян був здійснений з прийняттям КМУ
26.12.92 Декрету “Про приватизацію зем ділянок” (на той період він мав
силу закону), яким був покладений обов’язок на сільські, селищні і
міські ради передати протягом 1993 р громадянам Укр у приватну власність
зем ділянки, надані їм для ведення особистого підсобного госп-ва,
будів-ва (присадібна ділянка), садівництва тощо у межах норм,
встановлених Зем кодексом. Декретом була зупинена дія 6-річного
мораторію на відчуження зем ділянок (крім земель, наданих у колективну
власність, та земель, наданих у власність громадянам для ведення
селянського (ферм) госп-ва. Цей Декрет запровадив спрощений порядок
оформлення права власності на землю. Цей Декрет був не єдиною спробою
виконавчої влади прискорити реформування зем відносин в Україні.
Президент України Л. Кравчук видав указ від 14.10.93 “Про приватизацію
обєктів незавершеного будівництва” і невдовзі Указ “Про приватиз
автозаправних станцій, що реалізують паливно-мастильні матеріали
виключно населенню”, якими передбачалося внести координальні зміни в
правове регулювання приватиз земель в Укр.

Основні напрями здійснення та зміст земельної реформи.

18 грудня 1990 р. було прийнято новий Зем кодекс Української РСР, який
проголошував, що відповідно до Декларації про державний суверенітет
України земля є власністю її народу. Того ж дня була прийнята Постанова
ВР УРСР “Про земельну реформу”. У Пост зазначалось, що зем реф є
частиною економ реформи, що здійснюється в Україні в зв’язку з переходом
економіки держави до ринкових відносин. З 15 березня 1991 року ВР УРСР
оголосила всі землі УРСР об’єктом зем реф. Основним завданням зем реф
було надання зем ділянок громад Укр для зайняття селянським
господарством. З часом змінювалася концепція реформи на широкомасштабну
приватизацію і розвиток приватних форм господар-ня. На виконання цієї
концепції ВР Укр 30 січня 1992 року прийняла ЗУ “Про форми власності на
землю”. Цим законом встановлювалася приватна, колективна і державна
форми власності на землю. 13 березня 1992 р. було прийнято оновлений Зем
кодекс України, який закріпив ці форми власності. Ці док-ти призвели до
корінних змін у зем відносинах і на їх виконання була прийнята Постанова
ВР Укр “Про прискорення зем реф та приватизацію землі”. 5 травня 1993
були внесені зміни і до Постан ВР УРСР “Про зем реформу”. Основними
завданнями зем реф стали приватиз землі, передача її у приватну
власність громадянам Укр та у колективну власність колективним с/госп
підприємствам, с/г кооперативам, с/г акціон тов, садівницким
товариствам. З метою прискорення зем реф і для врегулювання зем відносин
в умовах ринк економ мають наступні док-ти: ЗУ “Про плату за землю”, ЗУ
“Про оренду землі”, ціла низка Указів Презид Укр “Про невідкладні заходи
щодо прискорення зем реформи у сфері сільскогосп вир-ва” і.т.і. В даний
час в Україні здійснюється третій етап зем реформи, змістом якого є
перетворення КСП у с/г юридичні особи ринкового типу, що здійснюють свою
діяльність на основі приватної (а не колективної) власності на землю
(реструктуризація).

Приватизація земель за чинним законодавством України.

Механізм організаційно-правового забезпечення приватизації земель.

Суб‘єктний склад приватизації земель та об‘єкти приватизації.

Право землекористування як різновид права природокористування.

Право природопользования по видам природных объектов подразделяется:
право землепольз, право недропольз, право водопольз, право лесопольз и
т.д. По признаку целевого назначения землепольз в зак-ве распред-ся:
з-ние для с/х нужд, для нужд градостроительства, для нужд
промышленности, транспорта, связи и обороны, для природоохранных,
оздоровительных, историко-культурных нужд и т.д.

Поняття і характерні ознаки особливості права землекористування.

Право землепользования рассматривается в трех аспектах: как правовой
институт- совокупность норм, регулир права и обязанности землепольз-лей
и др лиц; как правоотношение, в кот реализ-ся субъективное право; как
субъективное право, принадлежащее конкретному субъекту. Возможное
поведение лица в рамках земельного законодательства по извлечению
полезных свойств и качеств из земли с целью реализации своих
материальных, экологических и других интересов определяется его
субъективным правом землепользования.

Право землепользования – явл одной из основных форм, обеспечив-х
возможность реализации интересов отдельных граждан, их коллективов, юрид
лиц и гос-ва; – с формированием рыночных отношений расширен круг
правомочий землепользователей, правовые и иные гарантии прав
землепользователей

Право землепользования – правомочия конкретного субъекта на владение и
пользование предоставленным ему определенным земельным участком. Если
рассматривать право землепользования как право владения и пользования то
оно совпадает с правомочиями собственника земли и Земельный Кодекс
подтверждает ст. 39, 40 близость содержания прав и обязанностей
собственников земли и землепользователей.

Види і форми права землекористування.

В нашей стране сложились три формы использования земли гражданами и их
коллективами, осуществляемые на основании: приобретения права частной,
общей долевой или общей совместной собственности на землю;
предоставление земли в пользование; получение земельного участка в
аренду в установленном законом порядке. По срокам предоставления:
постоянное и временное. В постоянное пользование земельные участки
предост-ся из земель, наход в гос собст-ти, предприятиям, учр-ниям и
орг-циям независимо от форм собств и сферы их деятельности. Во временное
польз зем участки предост гражданам, пред-тиям, учр и орг собственниками
земли и землепользователям по договору, кот регистрируется в уст
порядке. Врем землепользование может быть краткосрочным – до трех лет и
долгосрочным – от 3 до 25 лет. Специальным видом врем землепольз-ния явл
занятие зем участка для изыскательских работ (землеустроительных,
геолого-съемочных, геодезических, поисковых), предоставляемое на срок
более одного года. Еще один спец вид врем землепользования – аренда. В
соврем условиях правовая регламентация арендных отнош в сфере исп земли
осущ Земельным Кодексом, Законом “Об аренде земли» и др спец нормативн
док-тами.

Правове регулювання оренди земель.

В соврем условиях правовая регламентация арендных отнош в сфере исп
земли осущ Земельным Кодексом, Законом “Об аренде земли» и др спец
нормативн док-тами. Определение понятия аренды дают: Ст 3 Закона «Об
аренде земли» – что аренда представляет собой основанное на договоре
срочное, платное владение и пользование земельным участком, необходимым
арендатору для осущ предприним и иной деятельности; ст.1 ЗУ «О плате за
землю»; ст. 1 ЗУ «О налогообложении прибыли предприятий». Правовая
природа договора аренды сводится к тому, что он охватывает круг как
имущественных так и земельных отношений. В своем Разъяснении Высш Арб
суд Укр указывает, что договор временного пользования землей явл
разновидностью договора имущественного найма, по-этому при разрешении
споров, связанных с заключением, изменением, исполнением и прекращением
такого договора необходимо руководствоваться кроме норм Земельного
кодекса – главой 5 Гражданского кодекса Украины, нормами Закона «Об
аренде земель», отдельными положениями соответствующих указов Президента
Украины, постановлением КМУ «О форме договора на право временного
пользования землей (в т.ч. на условиях аренды)» и др. нормативными
актами.

Зміст права землекористування.

В научной литературе нет единого мнения по поводу содержания права
землепользования. Существует ограничительное толкование – право
землепользования включает в себя лишь правомочие пользования земельным
участком, т.е. юридические возможности конкретного лица непосредственно
осуществлять в своих интересах строго целевую эксплуатацию для получения
определенных благ. Расширительное толкование – право землепользования по
своему содержанию не ограничивается только включением в него своего
самостоятельного правомочия пользования, а охватывает наряду с ним и
другие правомочия (владения, распоряжения).

Владение явл предпосылкой и необходимым условием для всякого пользования
землей. Оно проявляется в праве на огораживание зем уч, установлении
порядка пользования или, наоборот, запрета на использование участка со
стороны третьих лиц.

Пользование как правомочие землепользователя раскрывается через права и
обязанности по использованию земельных ресурсов.

Підстави виникнення, зміни та припинення права землекористування.

Предоставление зем участков в пользование, а также передача их в
коллективную или частную собственность осущ Советами нар деп, на террит
которых находятся данные зем уч. В целях обеспечения устойчивости
землепользования, защиты прав и законных интересов участников земельных
отношений зем зак-вом определены условия и порядок предоставления земель
в пользование и их изъятия, который можно разделить на следующие стадии:
1. Стадия подачи и рассмотрения ходатайства о предоставл зем участка в
пользование. 2. Стадия предварительного согласования места располож зем
участка или размещения объекта. 3. Стадия отвода зем уч в пользование.
4. Стадия выдачи док-та, удостове-щего право на зем уч.

Предоставление земли как административно-правовой способ установления
права на зем уч в связи с проведением аграрной реформы и развитием
рыночной экономики постепенно уступает место гражданско-правовым
основаниям. Собственнику зем участка предоставлены широкие права по
распоряж принадлежащ ему участком путем совершения им в установленном
порядке сделок купли-продажи, мены, дарения, наследования и др
гражд-правовых сделок.

Основания, влекущие полное или частичное прекращение права на землю, в
отличие от оснований возникновения, могут быть не только в виде
правомерных действий но и в виде противоправных действий (бездействий),
предусмотренных Земельным кодексом (в случае залога земель, прекращение
права на участок может иметь место по требованию залогодержателя).

Особливості права орендного землекористування.

Как и временное землепользование, аренда земли хар-ся временным исп-нием
земли, договорным основанием возникновения и возмездности использования
зем ресурсов. Однако есть определенные различия: – исп земли на
основании аренды имеет более широкий круг субъектов, осущ-х пользование
зем участками (зем уч на условиях аренды предост-ся гражд, предпр,
учрежд, орг-циям, обществ объед и религиозным орг, совместным
предприятиям, междунар объед и орг-циям с участием украинских,
иностранных юрид лиц и граждан, предприятиям, полностью принадл иностр
инвесторам, а также иностр государствам, междунар орг-циям, иностр юрид
лицам и физич лицам без гражданства); – арендодателями зем участков явл
собственники земли. Зем уч, наход в гос собственности, передаются в
аренду по решению органов госуд власти в лице соотв-х Советов нар
депутатов, в ведении которых находятся участки.

Права і обов‘язки орендодавців та орендарів землі.

Арендатор имеет право требовать от арендатора:

1.использование зем уч по целевому наз согласно дог аренды;

2.выполнение экол безопасн землепользования и сохранения плодородия
грунтов, гос стандартов, норм и правил, проектн решений, местных правил
застройки нас пунктов;

3.соблюдения режима использования водоохранных зон, прибрежных защит
полос, зон сан охраны, тер, кот особенно охраняются;

4.своевременного внесения ар платы.

Арендодатель обязан;

1.передать в пользование зем уч в состоянии, отвечающем условиям дог ар,
и пригодный для использ по цел наз;

2.указать в договоре о правах третьих лиц на зем уч;

3.не совершать действий, кот препятствовали бы арендатору пользоваться
арендованным учаском.

Арендатор зем уч имеет право:

самостоятельно определять направления своей хоз деят в соответствии с
назначением зем уч и усл дог;

по согласию арендодателя возводить в устан зак-м порядке жилые, произв,
культ-быт и др здания и сооружения и закладывать многолет насаждения;

получать продукцию и доходы;

осуществлять в уст порядке по согласию арендодателя орошающие,
осушающие, др мелморативн работы, строить пруды и водоемы.

Расходы на улучшение сост зем уч, проведенные арендатором без согласия
арендодат, возмещению не подлежат, если иное не предусмотрено дог.

Приступать к использ зем уч арендатор имеет право после гос регистр дог
аренды.

Арендатор обязан выполнять уст относительно объекта аренды обяз-ва,
соблюдать требования, выполнять обяз в соотвт с усл дог аренды и Зем
кодекса.

Арендатор обязан соблюдать режим использования зем природоохр,
оздоровит, рекреац и ист-культ наз.

Підстави виникнення, зміни і припинення орендних земельних
правовідносин.

Плата за землю як засіб правового стимулювання розвитку земельних
правовідносин.

Відносини у сфері встановлення і справляння плати за землю регулюються
главою 5 ст.(35-38) ЗК України, Законом “Про плату за землю” віфд
19.19.96 р., Законом “Про оренду землі”, Методиками Грошової оцінки
земель с/г та нес/г призначення. При цьому ставки земельного податку,
порядяк їх обчислення і справляння не можуть встановлюватись або
змінюватись іншими законодавчими актами, крім Закону “Про плату за
землю”

Стаття 2. Використання землі в Україні є платним. Плата за землю
справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що
визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за
земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її
встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний
податок.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Стаття 3. Плата за землю запроваджується з метою формування джерела
коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та
охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат
власників землі і землекористувачів, пов’язаних з господарюванням на
землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення
землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та
розвитку інфраструктури населених пунктів.

Стаття 5. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у
власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб’єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач,
у тому числі орендар.

Кошти які надходять як плата за землю акумулюються на спеціальних
бюджетних рахунках бюджетів ссм ради на території яких знаходиться
земельна ділянка і використовуються для створення державного зем
кадастру, створення земельного іноваційного фонду, відшкодування витрат
землевласників і землекористувачів, економічного стимулювання власників
землі і землекористувачів за поліпшення якості земель, надання пільгових
кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат постраждалим
внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини.

Для централізованого виконання певних робіт з числа вищеперерахованих,
розробки виконання державних програм щодо раціонального використання
земель 30% коштів- централізується на спеціальному бюджетному рахунку
деркомзему, а 10% – на спец. бюджетних рахунках АРК і областей.

За нецільове використання коштів, що надходять від зем податку на
відповідний бюджет, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі
100% використаних сум, що надходять до державного бюджету України на
цілі забезпечення раціонального використання та охорони земель.

30. Земельний податок (ЗП) і його юридична природа.

Стаття 4. Розмір земельного податку не залежить від результатів
господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного
податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими
актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться
не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і
набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Закон містить диференційовані правила визначення ставок зем податку для
земель с/г призначення, земель населених пунктів, земель промисловості,
транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, а також земель
природоохоронного, оздоровчого, реакційного, історико-культурного
призначення і земель лісового і водного фондів.

ЗП нараховується з дня виникнення права власності або права користування
ЗД. У разі припинення права власності або права користування податок
сплачується за фактичний період перебування землі у власності або
користуванні у поточному році.

30% коштів від земельног податку, що надійшли на бюджетні рахунки
місцевих бюджетів, централізуються на спеціальному бюджетному рахунку
Держкомзему, а 10% – на спеціальних бюджетних рахунках АРК і областей.
За нецільове використання коштів, що надходять від ЗП у відповідний
бюджет, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100%
використаних сум, які надходять до державного бюджету України на цілі
забезпечення раціональног використання і охорони земель. За несвоєчасну
сплату ЗП справляється пеня у розмірі 0,3% суми недоїмки за кожний день
прострочення.

ЗК України (ст.38) і Закон України “Про плату за землю” (ст.12)
передбачають ряд пільг щодо земельного податку.

31. Підстави, суб’єкти та об’єкти плати за землю.

Стаття 35. Плата за придбання землі (Земельний Кодекс України)

Передача землі у власність за плату у випадках, передбачених цим
Кодексом, провадиться за нормативною ціною, що визначається
законодавством України.

Стаття 36. Плата за використання землі

Використання землі на Україні є платним.

Власники землі та землекористувачі щорічно сплачують плату за землю у
вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно
від якості та місцеположення земельної ділянки виходячи з кадастрової
оцінки земель.

Орендар сплачує за землю орендну плату, розмір якої встановлюється за
угодою сторін у договорі оренди.

Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні
розміри орендної плати за землю встановлюються Верховною Радою України.

В Законі «Про плату за землю» зазначено:

Стаття 5. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у
власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб’єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач,
у тому числі орендар.

Стаття 4. Закону України «Про оренду землі» визначає об’єкти орендної
плати за землю:

1. Об’єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності
громадян та юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ,
міст (комунальній власності), держави.

2. Об’єктами оренди можуть бути земельні ділянки з насадженнями,
будівлями, спорудами, водоймами, що розташовані на них, якщо це
передбачено договором оренди.

3. При передачі в оренду земельних ділянок громадянами, які мають право
на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському
підприємстві, їх місце розташування визначається з урахуванням вимог
раціональної організації території і компактності землекористування
відповідно до спеціальних землевпорядних проектів, які затверджуються
загальними зборами членів сільськогосподарського підприємства або
зборами уповноважених, а у акціонерному товаристві – загальними зборами
товариства.

Суб’єктами орендної плати за землю є орендарі та орендодавці.

Стаття 5. Орендодавці землі

1. Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи
України, у власності яких перебувають земельні ділянки.

2. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній
власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські
ради.

3. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній
власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські
державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та
Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень. Рішення про надання в
оренду земельних ділянок зазначені органи державної влади приймають при
попередньому погодженні цих питань на сесіях відповідних рад.

Стаття 6. Орендарі землі

1. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на
підставі договору оренди належить право володіння і користування
земельною ділянкою.

2. Орендарями земельних ділянок можуть бути:

1) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні
адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет
Міністрів України;

2) органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради;

3) громадяни України, юридичні особи, релігійні, громадські організації,
міжнародні об’єднання та організації, а також іноземні держави, іноземні
юридичні та фізичні особи, особи без громадянства.

3. Орендарями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для
ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути
юридичні особи, установчими документами яких передбачено здійснення
цього виду діяльності, а також фізичні особи, які мають необхідну
кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

31. (2)

С переходом нашей страны к рыночной економике возникла необходимость в
создании условий, при которых было бы невыгодным неиспользование или
безхоз. Использование земли.Наиболее эффективным средством разрешения
этих проблем является введение платного землепользования.

Субъектами платы за землю являются собственник земли и
землепользователь, в том числе арендатор, т.е. все юр лица и граждане
независимо от форм собственности и вида хозяйственной деятельности,
включая международные неправительственные организации, совместные
предприятия с участием иностранных юридических лиц и граждан,
инистранные юридические лица, а также иностранные граждане и лица без
гражданства, которым предоставлена земля в собственность или пользование
на територии Украины.

Объектом платы за землю являются земельные участки, находящиеся в
собственности или пользовании, в том числе на условиях аренды.

32. Особливості обчислення плати за землі с/г призначення.

Розділ 2 Закону У. «Про плату за землю»

ПЛАТА ЗА ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Стаття 6. Ставки земельного податку з одного гектара
сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової
оцінки у таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,1;

для багаторічних насаджень – 0,03.

За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і
використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої
категорії земель вони віднесені, земельний податок справляється згідно з
частиною першою цієї статті.

Законодавство У. регулює і питання орендної плати (частина 3 ст. 36 ЗК
У., ст.19 Закону «Про плату за землю», ст. 19-21 З-ну У. «Про оренду
землі». Орендною платою за зд визнається платіж, який вноситься
орендарем орендодавцю за користування земельною ділянкою. Розмір, умови,
форма і строки внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін у
договорі оренди, що укладається між орендодавцем і орендарем. Внесення
орендної плати на наступний період оренди допускається на строк, що не
перевищує одного року. У випадку визнання договору оренди недійсним
отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк не повертається.
Орендна плата за зд, що знаходяться у державній чи комунальній
власності, централізується на тих самих бюджетних рахунках, що й зем
податок і розподіляється і використовується за тими ж самими правилами.
За загальним правилом така орендна плата не може бути меншою від розміру
зп.

33. Правові форми плати за землі несільськогосподарського призначення.

Закон У «Про плату за землю» містить диференційовані правила визначення
ставок зем податку для земель с/г призначення, земель населених пунктів,
земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого
призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого,
рекреаційного, історико-культурного призначення і земель лісового і
водного фондів.

Ставки ЗП із земель населених пунктів встановлюються за наступними
правилами. Якщо грошова оцінка відповідних земель існує, то ставка
податку встановлюється в розмірі 1% від такої оцінки. Якщо відповідну
оцінку зд не встановлено, то середні ставки ЗП встановлюються в
розмірах, що визначаються за спеціальною таблицею, наведеною ч.2 ст.7
Закону У. “Про плату за землю”. Ця таблиця передбачає встановлення
диференційованих ставок ЗП залежно від чисельності населеного пункту
(зврахуванням коефіцієнтів, застосовуваних для міст Києва, Севастополя і
міст обласного підпорядкуваня).

Спеціальні правила розрахунків ставок ЗП встановлені Законом “Про плату
за землю” і для земель різного цільового призначення за межами населених
пунктів. Так, підприємства промисловості, транспорту (крім
залізничного), зв’язку та іншого призначення за загальним правилом
сплачують ЗП з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по
області.

Податок за зд, надані для залізничного транспорту, Збройних Сил У. та
інших військових формувань, створених відповідно до законодавства У,
справляється у розмірі 0,02% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по
області, крім земель військових с/г підприємств, з яких податок
справляється як з землі с/г призначення. (Якщо земля використовується не
за цільовим призначенням, податок справляється за загальним правилом- 5%
від грошової оцінки площі ріллі по області). Податок за зд, надані на
землях лісового фонду, за винятком земель зі складу с/г угідь,
справляється як складова плати за використання лісових ресурсів,
відповідно до лісового законодавства України. Винятки встановлені для
ділянок земель лісового фонду, зайнятих виробничими,
культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і
спорудами: податок на них справляється у розмірі 0,3% від грошової
оцінки одиниці площі ріллі по області. Податок на зд, надані на землях
водного фонду, за винятком земель зі складу с/г угідь, справляється у
розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Законом “Про плату за землю” встановлені порядок обчислення і строки
сплати ЗП, Підставою для його нарахування є дані державного земельного
кадастру. При цьому юр особи щороку самостійно обчислюють суму ЗП за
спеціальною формою, встановленою ДПА України (станом на 1.01. кожного
року). Громадянам нарахування ЗП здійснюють ДПІ.Земельний податок
сплачується рівними частками: двічі на рік виробниками товарної с/г та
рибної продукції та щоквартально – всіма іншими платниками податку.

34. Відповідальність за порушення законодавства про плату за землю.

Розділ 8 ЗК

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЛАТНИКІВ І КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНУ УКРАЇНИ “ПРО
ПЛАТУ ЗА ЗЕМЛЮ”

Стаття 25. За несвоєчасну сплату земельного податку (стаття 17 цього
Закону) справляється пеня у розмірі 0,3 відсотка суми недоїмки за кожний
день прострочення.

Розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається у
договорі оренди, проте він не може перевищувати ставки пені за
несвоєчасну сплату земельного податку.

Стаття 26. За порушення Закону України “Про плату за землю” платники
несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та
відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні”.

Посадові особи, винні в порушенні вимог цього Закону, несуть
відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Стаття 27. Контроль за правильністю обчислення і справляння земельного
податку здійснюється державними податковими інспекціями.

Закон У. «Про оренду землі»

Стаття 31. Відповідальність сторін за невиконання зобов’язань за
договором оренди землі та порушення земельного законодавства

1. За невиконання зобов’язань договору оренди земельної ділянки, у тому
числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку,
сторони несуть відповідальність згідно з законами України та договором.

2. Орендодавець несе відповідальність за недоліки переданої в оренду
земельної ділянки, що не були обумовлені ним у договорі оренди, але які
суттєво перешкоджають передбаченому договором використанню земельної
ділянки.

3. У разі виявлення таких недоліків орендар має право:

1) вимагати зменшення орендної плати або відшкодування витрат на
усунення недоліків земельної ділянки;

2) утримувати певну суму понесених ним витрат на усунення таких
недоліків із орендної плати, попередньо повідомивши про це орендодавця;

3) вимагати дострокового розірвання договору.

4. Орендодавець не несе відповідальності за наслідки, які виникли в
результаті недоліків переданої в оренду земельної ділянки, якщо про такі
недоліки земельної ділянки зазначено в договорі оренди.

5. Орендар несе цивільну, адміністративну або кримінальну
відповідальність за порушення земельного законодавства згідно з законами
України.

35. Система органів державного управління в галузі використання,
відтворення і охорони земель.

Згідно зі ст. 94 Кодексу контроль за використанням і охороною земель
здійснюється радами, а також Державним комітетом України по земельних
ресурсах, Міністерством екології та природних ресурсів України, іншими
спеціально уповноваженими органами.

Спеціально уповноваженим державним органом, на який законодавством
покладене здійснення контролю за використанням і охороною зем ресурсів,
є Держкомзем України. Для виконання цієї функції і функції моніторингу в
структурі центрального апарату Держкомзему створено Управління
моніторингу земель. На місцях контроль покладений на обласні, Київське і
Севастопольське міські управління земельних ресурсів та районні відділи
зем ресурсів. Голова держкомзему, начальники обласних, Київського,
Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів є головними держ
інспекторами по використанню та охороні земель відповідно У., областей,
міст Києва і Севастополя, а їх заступники –заступниками відповідних держ
інспекторів. Начальники рай відділів – є інспекторами по вик земель
районів, а їх заступники- заступниками держ інспекторів по використанню
та охороні земель районів.

Контроль який здійснює Мінекології є надвідомчим. Для здійснення
контрольної функції в структурі Мінекології було створено Державну
екологічну інспекцію. До складу Державної екологічної інспекції входять
Головна екологічна інспекція, інспекція охорони Чорного і Азовського
морів та екологічна інспекція відповідних тер органів Мінекології АРК,
областей, міст Києва і Севастополя.

Певні контрольні повноваження надвідомчого характеру в сфері земельних
відносин мають також органи інших міністерств, зокрема органи державного
санітарного нагляду Міністерства охорони здоров’я України (в частині
дотримання саніт зак-ва при використанні зем ділянок); органи Держбуду
(в частині контролю за забудовою територій міст…); органи Міністерства
аграрної політики (в частині контролю за охороною грунтів с/г
використання); органи Держлісгоспу (використ. Лісового фонду); органи
Держ комітету водного господарства У (в частині контролю якості
зрошуваних і осушуваних земель) та деякі інші.

36. Повноваження органів управління в галузі використання, відтворення і
охорони земель.

Держкомзем здійснює держ контроль за: 1)раціональною організацією
території та використанням зд вланиками землі і землекористувачами
відповідно до умов їх надання; 2)поверненням самовілбно зайнятих ділянок
у стані придатному для використання; 3)виконанням комплексу заходів,
передбачених умовами надання зд, нормативними документами та зтв-ми
проектами щодо захисту земель від водної та вітрової ерозії,
заболочення, засолення, висушування.. 4)рекультивацію порушених земель,
зніманням, використанням і збереженням родючого грунту при проведенні
робіт, пов’язаних із порушенням земель і приведенням земель у стан,
придатний до використання за призначенням; 5)збереженням протиерозійних,
гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень, встановленням і
збереженням межових знаків; 6)наданням достовірних даних про наявність,
стан, використання зем угідь, з питань державного зем кадастру, а також
про наявність земель запасу;7)виконанням заходів щодо запобігання і
ліквідації псування земель.

Державна екологічна комісія має право: 1)обстежувати всі види
підприємств, а також об’єкти оргнів внутрішніх справ і державної безпеки
в будь-який час роботи з метою перевірки додержання вимог екологічної
безпеки, виконання захлдів щодо охорони навколишнього природного
середовища і раціонального землекористування; 2)пред’являти вимоги щодо
здійснення відповідних заходів щодо раціонального використання та
охорони земель, організації лабораторного контролю, давати обов’язкові
приписи з питань, що віднесені до її компетенції; 3)обмежувати,
припиняти будівництво, реконструкцію, що здійснюються з порушенням
природоохранного законодавства; 4)складати акти перевірок і протоколи
про виявлені порушення зем зак-ва; 5)розглядати справи про адмін
право-ня у сфері земельних правовідносин; 6)подавати позови про
відшкодування збитків і витрат, заподіяних внаслідок порушення
землеохоронних норм зак-ва; 7)зупиняти або забороняти проведення робіт
на територіях природно-заповідного фонду, у курортних зонах і містах
відпочинку, не передбачених режимом охорони;8)отримувати безкоштовно
статистичні і інші додаткові та інформаційні матеріали, необхідні для
визначення стану використання і охорони природних ресурсів…

Певні контрольні повноваження надвідомчого характеру в сфері земельних
відносин мають також органи інших міністерств, зокрема органи державного
санітарного нагляду Міністерства охорони здоров’я України (в частині
дотримання саніт зак-ва при використанні зем ділянок); органи Держбуду
(в частині контролю за забудовою територій міст…); органи Міністерства
аграрної політики (в частині контролю за охороною грунтів с/г
використання); органи Держлісгоспу (використ. Лісового фонду); органи
Держ комітету водного господарства У (в частині контролю якості
зрошуваних і осушуваних земель) та деякі інші.

37. Компетенція ВР України в галузі регулювання земельних відносин.

До відання України у галузі регулювання земельних відносин належить:

1) законодавче регулювання земельних відносин;

2) розпорядження землями загальнодержавної власності України;

3) установлення порядку і середніх ставок плати за використання землі,
граничних розмірів орендної плати за землю;

4) організація і здійснення державного контролю за використанням та
охороною земель та їх моніторингу;

5) розробка і виконання разом з Республікою Крим, місцевими Радами
народних депутатів державних програм щодо раціонального використання
земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів у
комплексі з іншими природоохоронними заходами;

6) встановлення основних положень землеустрою і порядку ведення
державного земельного кадастру, організація їх здійснення;

7) вирішення інших питань у галузі регулювання земельних відносин.

38. Компетенція ВР АРК в галузі регулювання земельних відносин.

(ст.13 ЗК)

До відання Республіки Крим у галузі регулювання земельних відносин
належить:

1) розпорядження землями державної власності в межах Республіки Крим, за
винятком земель загальнодержавної власності;

2) розробка і вдосконалення земельного законодавства Республіки Крим;

3) організація ведення земельно-кадастрової документації;

4) організація і здійснення державного контролю за використанням та
охороною земель та їх моніторингу;

5) розробка і здійснення разом з місцевими Радами народних депутатів
республіканських програм щодо раціонального використання земель,
підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів у комплексі з
іншими природоохоронними заходами;

6) організація землеустрою;

7) вирішення земельних спорів;

8) вирішення інших питань у галузі регулювання земельних відносин.

39, Компетенція обласних рад в галузі регулювання земельних відносин.
(ст. 12 ЗК)

До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання
земельних відносин на їх території належить:

1) надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленому
статтею 19 цього Кодексу;

2) вилучення земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;

3) організація ведення земельно-кадастрової документації;

4) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель та
їх моніторингу, додержанням земельного законодавства;

5) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню
природних ландшафтів, охороні пам’яток історії та культури;

6) розробка і виконання разом з районними та міськими Радами народних
депутатів обласних програм щодо раціонального використання земель,
підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів;

7) організація землеустрою;

8) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке
провадиться Верховною Радою України;

9) координація діяльності місцевих землевпорядних органів;

10) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції;

11) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї
компетенції.

40. Компетенція органів місцевого самоврядування в галузі регулювання
земельних відносин.

Цьому питанню присв’ячена ст. 33 Закону У. “Про місцеве самоврядування в
Україні” від 21.05.1997 р. та ст. 9,10, 11 Земельного Кодексу України.

1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в
тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19
цього Кодексу;

2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на
оренду землі;

3) вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;

4) справляння плати за землю;

5) ведення земельно-кадастрової документації;

6) погодження проектів землеустрою;

7) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель,
додержанням земельного законодавства;

8) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню
природних ландшафтів;

9) припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її
частиною;

10) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке
провадиться вищестоящою Радою народних депутатів; 

11) погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та
інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у
власності або користуванні;

12) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції;

13) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї
компетенції.

41. Земля, як об’єкт права власності.

З прийняттям у 1992 р. нової редакції Земельного кодексу України держава
перестала бути єдиним, монопольним суб’єктом права власності на землю та
інші природні ресурси. Згідно з цим Кодексом земля може бути об’єктом
права не лише державної, а й комунальної, колективної і приватної
власності. Конституція У. 1996 р. проголосила землю та інші природні
ресурси об’єктом права власності Українського народу (ст. 13), а також
громадян, юридичних осіб і держави (ст. 14). Юридично право власності
народу України на свою землю було закріплено в Декларації про державний
суверенітет України від 16.07.1990 р., законі У. “Про власність” та в
Конституції У. Земля як об’єкт надбання Ккраїнського народу пов’язана з
правом на всю територію, яку займає Україна і яка обмежена кордонами з
іншими країнами, з правом територіального верховенства народу від імені
якого виступає держава. Конституція України (ст. 13) відображає
ставлення Українського народу до землі, як до території і закріплює
право тер верховенства народу як вираз політичного панування держави над
певною частиною земної кулі. Конст. норма про землю як об’єкт права
власності Укр народу засвідчує тер-ний поділ держави на регіони:
Автономна республіка Крим, області, міста, селища і села. Право
територіального верховенства Укр народа на землю, право на землю органів
державної влади та органів місцевого самоврядування є інститутом
конституційного, державного права, норми якого відносяться до публічного
права.

У зв’язку з встановленням в У. різних форм власності на землю і поділом
земель за цільовим призначенням на категорії землі мають різний правовий
режим. Земля як єдиний державний земельний фонд або ж землі відповідних
категорій можуть розглядатися як об’єкт державного суверенітету, тобто
як територія держави чи місцевого адміністративного формування. З метою
забезпечення цільового і рац. використання на землях природоохоронного,
оздоровчого, рекреаційного та іст.-культ. Призначення забороняється
діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно
впливати на якісний стан земель (глава 10 ЗК України).

В умовах ринкової економіки і тов.-грош. відносин земельна ділянка і
побудовані на ній будівлі і споруди розглядаються як єдиний об’єкт права
власності. У разі переходу права власності на будівлю і споруду разом з
цими об’єктами переходить у розмірах, передб-х зем законодавством, і
право власності чи право користування на земельну ділянку без зміни її
цільового призначення, якщо інше не передбачено договором.

42. Передача земельних ділянок у власність (зд).

Згідно ст. 17 ЗК “передача зд у колективну та приватну власність
провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані
земельні ділянки. Власники зд не вправі протягом 6 років з часу набуття
права власності продавати або відчужувати належну їм земельну ділянку,
крім передачі її у спадщину або Раді нд на тих же умовах, на яких вона
була їм передана. При наявності поважних причин суд за позовом власника
може скоротити зазначений строк.” Передача громадянам зд здійснюється на
підставі заяви до ссм, а у разі відмови до районної, міської, в адм
підпорядкуванні якої є район, Ради нд з зазначенням бажаного розміру і
місця розташування ділянки, мети її використання і склада сім’ї.
Відповідна Рада нд розглядає заяву і у разі згоди замовляє
землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект
погоджується з селищною Рнд, з районними землевпорядними, природоох.,
санітарними органами, органами архітектури. Передача у власність зд, що
була раніше надана громадянину, провадиться для: 1)ведення селянського
господарства; 2) особистого господарства; 3)будівництва та
обслуговування жилого будинку. Ці зд передаються на підставі заяви
громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (розглядаються у
місячний строк

Передача зд у колективну власність провадиться ссм Радаминд за місцем
розташування зд на підставі клопотань зазначених підприємств,
кооперативів та тов-в. До клопотань додаються матеріали, що
обгрунтовують розмір зд. Місцева Рада нд розглядає у місячний строк
зазначені клопотання та матеріали і приймає рішення з цього питання.

43. Припинення права власності на землю та користування нею.

Конституція У. (ст.42) гарантує, що ніхто не може бути протиправно
позбавлений права власності на землю. Право приватної власності є
непорушним.Право власності на земельну ділянку або її частину
припиняється у разі: 1)добровільної відмови від земельної ділянки;
2)закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3)припинення
діяльності підприємства, установи, організації, селянського
господарства; 4) систематичного невнесення зем. податку в строки,
визначені договором оренди; 5)нераціонального використання зем ділянки;
6)використання зд способами, що призводять до зниження родючості
грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення
екологічної обстановки; 7)використання землі не за цільовим
призначенням; 8)невикористання протягом 1 року земельної ділянки,
наданої для с/г виробництва, і протягом двох років- для нес/г потреб;
9)вилучення земель. Право власності на землю можу бути припинено у разі
звернення стягнення на земельну ділянку за претензіями кредиторів, у
тому числі за договорами іпотеки. Право власності припиняється в разі
визнання угоди щодо набуття права власності на землю недійсною. В ст.
114 ЗК У зазначається, що угоди, укладені власниками землі з порушенням
установленого для них порядку придбання або відчуження земельних
ділянок, є недійсними. Право власності на зд припиняється у разі втрати
громадянства України, смерті фіз. особи, а також при реорганізації або
ліквідації юридичної особи. Відповідно до Конституції України та ст. 114
ЗК України право власності на землю юр та фіз осіб може бути припинено в
разі встановлення судом фактів придбання зд за рахунок коштів, одержаних
від злочинної діяльності.

44. Право приватної власності на землю: загальна характеристика.

1.Право приватної власності на землю в Україні запроваджено Законом У
“Про форми власності на землю” від 30 січня 1992 р. Земельним кодексом
України в редакції від 13 березня 1992 р. визначені особливості права
приватної власності на землю.

2.Згідно з цим Кодексом (ст.6) і Законом України “Про власність” в
редакції від 5.05 1993 р. (ст. 14)) суб’єктами права приватної власності
на землю можуть бути лише громадяни України. Громадяни ін держав та
особи без громадянства можуть бути суб’єктами права землекористування, в
тому числі на умовах оренди. У ст. 41 Конституції закріплено, що право
прив власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений
цього права. Ст. 13 Конституції: держава забезпечує захист прав усіх
суб’єктів права власності і господарювання та рівність всіх суб’єктів
права власності перед законом.

3. Особливістю права приватної власності на землю є те, що громадяни У.
мають право на одержання у власність зем ділян лише для визначених
законодавством конкретних цілей (ведення сел госполдарства, ведення
особистого госп., будівництва, садівництва, дачного і гаражного
будівництва, здійснення підприємницької діяльності без створення
юридичної особи).

4.Об’єктами права прив власності є- земельні ділянки лише окремих
категорій земель

5. Безплатно зд передаються у власність громадян для ведення сел
господарства у межах середньої земельної ділянки, що обчислюється у
порядку, передбаченому ст. 6 ЗК У. За плату – ділянки у розмірі, який
перевищує розмір середньої земельної частки. Ст. 6 ЗК У стверджує, що
колишнім власникам землі зд не повертаються.

6.Передача земель у приватну власність безплатно здійснюється в порядку
і в процесі приватизації місцевими радами на території яких розташовані
земельні ділянки.

7.ЗД можуть набуватись у приватну власність: а)за плату у місц. рад для
ведення сел.(фермерського господарства понад площу, що передається
безплатно. Така передача проводиться за ціною, що визначається на основі
грошової оцінки землі;б)за договором купівлі-продажу зд, що перебувають
у колективній або приватній власності. Договір купівлі-продажу
посвідчується у нотаріальному порядку.

45. Підстави виникнення права приватної власності на землю.

Право власності на землю і зд може виникнути за наявності певних
юридичних фактів, зазначених у конституційному, цивільному, земельному
законодавстві. Такі юр факти поділяються на первісні і похідні. Майже у
всіх країнах світу до первісних належать: захват незайманих вільних
земель, загарбання їх внаслідок загарбницьких війн, перерозподіл
кріпосницьких і громадських земель, конфіскація і націоналізація
земель…В Україні всі землі відносились до державної власності, тому
первісним юр фактом, яким визнавалось право власності народу України
став законУРСР “Про економічну самостійність УРСР”. Приватна форма
власності встановлена Законом У. “Про форми власності на землю” від
30.01.1992 р. та Зем кодексом України від 13.03.1992 р.Це первісні
факти.

Похідний спосіб набуття права власності на землю пов’язаний з переходом
права власності на землю і зд на підставі акта розпорядження землею,
який виходить від попереднього власника, тобто від держави

У подальшому з проведенням земельної реформи до похідних способів
набуття права власності на зд стали відносити договори купівлі-продажу,
дарування, міни, акти успадкування та їн.

Згідно з ЗК У (ст.17) передача зд у приватну власність проводиться
місцевими радами, на території яких розташовані земельні ділянки. У
порядку правонаступництва громадяни У., які користувались зд, мають
право на отримання їх у власність для ведення особистого підсобного
господарства, будівництва та обслуговування будинку і господарських
будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва. В усіх інших
випадках громадяни У. мають право на отримання зд за рахунок земель
запасу чи земель резервного фонду, утворених місцевими радами в процесі
приватизвції. Набуття права власності на зд за рахунок земель запасу і
земель резервного фонду здійснюється за наявності похідних юридичних
фактів- рішення місцевої ради чи місцевої державної адміністрації. Такий
спосіб не пов’язаний з правонаступництвом.

46. Підстави припинення права приватної власності на землю в Україні.

Право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її
частину припиняється у разі:

1) добровільної відмови від земельної ділянки;

2) відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів;

3) викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб;

4)систематичного невнесення зем податку в строки, встановлені
законодавством У;

5)використання зд способами, що призводять до зниження родючості
грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення
екологічної обстановки;

6)використання землі не за цільовим призначенням;

7)невикористання протягом одного року зд, наданої для с/г виробництва, і
протягом двох років- для нес/г потреб.

Право власності на землю може бути також припинено у випадках,
зазначених у статті 114 цього Кодексу, а саме : купівля-продаж,
дарування, застава, самовільний обмін зд землекористувачами, в тому
числі орендарями, а також угоди, укладені власникама землі з порушенням
установленого для них порядку придбання або відчуження зд, є недійсними.
Зд може бути вилучена у особи, якщо судом буде встановлено придбання її
за рахунок доходів, одержаних від злочинної діяльності.

Припинення права власності на земельну ділянку у випадках, передбачених
пунктами 1 – 3 частини першої цієї статті, провадиться за рішенням
відповідної Ради народних депутатів. В разі незгоди власника земельної
ділянки у випадку, передбаченому пунктом 3, а також при вилученні
земельної ділянки відповідно до пункту 4 частини першої цієї статті,
припинення права власності на землю провадиться в судовому порядку.

47. Право колективної власності на землю в Україні: загальні положення.

Стаття 5. Право колективної власності на землю

Земля може належати громадянам на праві колективної власності.

Суб’єктами права колективної власності на землю є колективні
сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи,
садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у
тому числі створені на базі радгоспів та інших державних
сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній
власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу
співвласників.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних
сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів,
сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на
базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств,
землі садівничих товариств – за рішенням загальних зборів цих
підприємств, кооперативів, товариств.

До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок,
розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної,
міської Ради народних депутатів.

Площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю
між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради,
і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу,
лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян.

Землі у колективну власність передаються безплатно.

Земельні ділянки загального користування садівницьких товариств поділу
не підлягають.

Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства,
сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного
товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в
натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому
частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на
умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна,
та статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності
спадкоємців переважне право на земельну частку мають члени цих
підприємств, кооперативів і товариств.

У разі продажу власником своєї земельної частки переважне право на її
купівлю мають співвласники.

Землі загального користування (внутрігосподарські шляхи, полезахисні
лісосмуги та інші грунтозахисні насадження, гідротехнічні споруди тощо)
колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських
кооперативів та акціонерних товариств, що ліквідуються або збанкрутіли,
передаються у відання відповідних місцевих Рад народних депутатів.

Сільські і селищні Ради народних депутатів створюють на своїй території
резервний фонд земель за погодженням місця розташування з
землекористувачем у розмірі до 15 процентів площі усіх
сільськогосподарських угідь, включаючи угіддя в межах відповідних
населених пунктів.

Частина земель резервного фонду, яка на час введення в дію цього Кодексу
належала господарствам, залишається за ними на умовах постійного
користування.

Резервний фонд земель перебуває у державній власності і призначається
для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

48. Підстави виникнення і припинення права колективної власності на
землю в Україні.

Виниає за наявності певних юридичних фактів, які поділяються на первісні
і похідні.

До первісних відносяться захват незайманих вільні землі, конфіскація,
націоналізація, припинення права приватної власності на землю,
переведення її на правовий режим постійного користування. Закон У. “Про
форми власності на землю” від 30.01.92 та земельний кодекс – юр факти
первісного виникнення права власності на землю.

Похідними способами є – економічна і земельна реформи; договори
купівлі-продажу, дарування, міни, акти успадкування та ін. Згідно з ЗК
(ст. 17) передача ЗД у колективну власність проводиться місцевими
радами, на території яких розташовані зд. У колективну власність
колективних с/г формувань зд передаються за рішенням загальних зборів
цих формувань. Набуття права власності за рахунок земель запасу чи
земель резервного фонду здійснюється за наявності похідних юр фактів –
рішення місцевої державної адміністрації чи місцевої ради.

Право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її
частину припиняється у разі:

1) добровільної відмови від земельної ділянки;

2) відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів;

3) викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб;

4)систематичного невнесення зем податку в строки, встановлені
законодавством У;

5)використання зд способами, що призводять до зниження родючості
грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення
екологічної обстановки;

6)використання землі не за цільовим призначенням;

7)невикористання протягом одного року зд, наданої для с/г виробництва, і
протягом двох років- для нес/г потреб.

Право власності на землю може бути також припинено у випадках,
зазначених у статті 114 цього Кодексу, а саме : купівля-продаж,
дарування, застава, самовільний обмін зд землекористувачами, в тому
числі орендарями, а також угоди, укладені власникама землі з порушенням
установленого для них порядку придбання або відчуження зд, є недійсними.
Зд може бути вилучена у особи, якщо судом буде встановлено придбання її
за рахунок доходів, одержаних від злочинної діяльності.

Припинення права власності на земельну ділянку у випадках, передбачених
пунктами 1 – 3 частини першої цієї статті, провадиться за рішенням
відповідної Ради народних депутатів. В разі незгоди власника земельної
ділянки у випадку, передбаченому пунктом 3, а також при вилученні
земельної ділянки відповідно до пункту 4 частини першої цієї статті,
припинення права власності на землю провадиться в судовому порядку.

49. Право державної власності на землю в Україні.

Стаття 4. Право державної власності на землю (ЗК)

У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель,
переданих у колективну і приватну власність.

Суб’єктами права державної власності на землю виступають:

Верховна Рада України – на землі загальнодержавної власності України;

Верховна Рада Республіки Крим – на землі в межах території республіки,
за винятком земель загальнодержавної власності;

обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів – на
землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в
загальнодержавній власності.

Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в
колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому
числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством
України і Республіки Крим.

Не можуть передаватись у колективну та приватну власність:

землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці,
проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси,
сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів),
а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та
державної виконавчої влади;

землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної
систем, транспорту, зв’язку, оборони;

землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення;

землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок
лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств,
селянських (фермерських) господарств;

землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок
водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських
підприємств, селянських (фермерських) господарств;

землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних
закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних
закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць,
елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів,
племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю,
ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

50. Вилучення ( викуп ) земель за законодавством України.

Присв’ячена 4 глава ЗК.

Стаття 31. Органи, які мають право на вилучення (викуп) земель

Вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або
надання у користування громадянам, підприємствам, установам і
організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів
на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних
депутатів.

Вилучення земель провадиться за рішенням сільської, селищної Ради
народних депутатів:

із земель сіл і селищ для усіх потреб, за винятком випадків,
передбачених статтею 33 цього Кодексу;

за межами сіл і селищ у разі передачі їх у власність або надання у
користування для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та
інших об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг),
сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського)
господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального
житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і
колективного садівництва, городництва, традиційних народних промислів,
крім випадків, передбачених частинами четвертою і п’ятою цієї статті та
статтею 33 цього Кодексу.

Вилучення земель (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними
насадженнями) у межах міста для усіх потреб провадиться за рішенням
міської Ради народних депутатів.

Вилучення земель на території району за межами населених пунктів для
надання їх у тимчасове користування для сільськогосподарського
використання, а також для передачі у власність або надання у
користування для ведення селянського (фермерського) господарства
провадиться за рішенням районної, міської, в адміністративному
підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.

Вилучення земель на території області за межами населених пунктів
провадиться за рішенням обласної Ради народних депутатів у разі їх
надання:

для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв’язку,
трубопроводів…

для будівництва промислових підприємств, інших несільськогосподарських
потреб…

У разі відмови власника землі або землекористувача дати згоду на
вилучення (викуп) земельної ділянки або у разі відмови місцевої Ради
народних депутатів у її вилученні ці питання можуть бути вирішені у
судовому порядку. При задоволенні позову рішення суду, арбітражного суду
є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості) і видачі
документа, що посвідчує право власності або право користування землею.

Викуп земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній
власності, для державних і громадських потреб провадиться Радами
народних депутатів за рахунок їх бюджетів.

Стаття 32. Особливий порядок вилучення земель для державних і
громадських потреб

За межами населених пунктів, крім випадків надання земель для
будівництва лінійних об’єктів (частина п’ята статті 31), вилучення
ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для
несільськогосподарських потреб, земель природоохоронного, оздоровчого,
рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а
також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування
(лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для
цілей, не пов’язаних із веденням лісового господарства, допускається, як
виняток, за рішенням Верховної Ради України.

Вилучення ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними
насадженнями, у межах міст для усіх потреб допускається за рішенням
Верховної Ради України.

Стаття 33. Недопустимість вилучення особливо цінних продуктивних земель,
а також земель, зайнятих природними та історико-культурними об’єктами

Стаття 34. Порядок погодження питань, пов’язаних із вилученням (викупом)
земель

Підприємства, установи і організації, заінтересовані у вилученні
(викупі) зд, зобов’язані до початку проектування попередньо погодити із
власниками землі і землекористувачами та місцевими Радами народних
депутатів, а також спеціально уповноваженими на те органами державного
управління по охороні і використанню земель місце розташування об’єкта,
розмір ділянки та умови її вилучення (викупу)

. Попереднє погодження місць розташування об’єктів на землях, що
вилучаються за рішенням Верховної Ради України, а також об’єктів
власності інших держав, міжнародних організацій та іноземних юридичних
осіб провадиться Верховною Радою України.

Підприємства, установи і організації , звертаються з клопотаннями про
попереднє погодження місць розташування об’єктів до відповідної місцевої
Ради народних депутатів. Клопотання щодо об’єктів, розміщення яких
погоджує Верховна Рада України, подаються до обласної, Київської,
Севастопольської міської Ради народних депутатів.

До клопотання додаються необхідні матеріали та розрахунки.

Клопотання розглядається у місячний строк.

Підприємство, установа і організація погоджують найбільш доцільне місце
розташування об’єкта, розміри намічуваної для вилучення земельної
ділянки та умови її вилучення (викупу) із власником землі або
землекористувачем, районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним
і санітарним органами, органом охорони культурної спадщини, органом
архітектури і подають відповідні матеріали до сільської, селищної,
міської Ради народних депутатів, яка розглядає їх і погоджує місце
розташування того об’єкта, під який має право вилучати земельну ділянку.

Якщо попереднє погодження місця розташування об’єкта провадиться
районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України,
сільська, селищна, міська Рада народних депутатів готує свій висновок і
подає матеріали на погодження до районної, міської, в адміністративному
підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.

Районна (міська) Рада народних депутатів розглядає у місячний строк ці
матеріали і погоджує місце розташування того об’єкта, під який має право
вилучати земельну ділянку, або подає свій висновок до обласної Ради
народних депутатів.

Матеріали попереднього погодження місця розташування об’єкта повинні
включати: викопіювання з проекту районного планування або проекту
планіровки та забудови міста, копію плану земельної ділянки з нанесенням
на ній варіантів розміщення об’єкта із зазначенням загальної площі, яку
необхідно вилучити. Вказуються також склад угідь земельної ділянки, що
вилучається, та умови її відведення.

51. Правовий статус земель с/г призначення.

Призначена Гл. 7 ЗК.

Землями с/г призначення визнаються землі, надані до потреб с/господ-ва
абр призначені для цих цілей. Під правовим режимом земель розуміють
встановлений правовими нормами порядок та умови використання за цільовим
призначенням земель усіх категорій і форм і форм власності на землю.
Забезпечення прав власників землі і землекористувачів, здійснення
державного управління земельними ресурсами, контролю за раціональним
використанням землі додержанням зем. законодавства. Ведення зем
кадастру, проведення землеустрою, моніторингу землі, справляння плати за
землю і застосування юр. відповідальності за порушення зем зак-ва.

У складі земель України землі с/г призначення поставлені на перше місце.

До складу земель с/г призначення відносяться землі:

передані у власність або надані у користування для потреб с/г;(до них
відносяться:землі , надані громадянам або юр. особам увласність або у
постійне чи тимчасове користування)

призначені для цілей с/г.( переважно землі запасу, які не передані у
власність або не надані у користування для потреб с/г).

До земель, призначених для цілей с/г відн-ся:

с/г землі, які надаються у тимчасове користування для видобування
корисних копалин;

деградовані с/г угіддя, які перебувають у тимчасовій консервації і до
яких здійснюються заходи щодо відновлення родючості грунтів;

інші с/г землі, що тимчасово не використовуються.

За видами угідь землі с/г призначення поділяються на ріллю, сіножаті,
пасовища, багаторічні насадження.

За конкретними цілями використання землі с/г призначення поділяються на
землі:

А) для ведення особистого підсобного госп-ва

Б)для ведення товарного с/г виробництва;

В)для дослідних і навч. цілей;

Г)для ведення підсобного госп-ва нес/г підприємствами;

Віднесення землі с/г призначення до того чи іншог виду позначається їх
правовим режимом, на суб’єктному складі власників чи землекористувачів,
на розмірі зд, на порядку розгляду зем спорів, на розмірі плати за землю
та ін.

Так, суб’єктами права приватної власності на землі с/г призначення
можуть бути лише громадяни У. (ст.. 6 ЗК). Для ведення особистого
підсобного господарства громадянам можуть передаватись у приватну
власність зд розміром не більше 0,6 га (ст.. 56 ЗК). Додатково їм можуть
надаватись зд у користування (але не більше 1 га). Збільшення розмірів
зд до 2 га може провадитись за погодженням з обласною радою.

Розмір зд, що передаються у власність для садівництва, не повинен
перевищувати 0,12 га (ст.. 57 ЗК). Для городництва, сінокосіння і
випасання худоби зд надаються лише у користування (ст.. 59 ЗК). У
залежності від якості зд визначається розмір плати за землю.

53. Суб’єкти і об’єкти с/г землекористування.

Землі с/г призначення можуть належать суб’єктам зем відносин на праві
приватної, колективної і державної форм власності. У ст.. 4 ЗК записано,
що у державній власності перебувають усі землі У., за винятком земель
переданих у колективну і приватну власність. При цьому суб’єктами права
державної власності виступають: ВРУ – землі загальнодержавної власності
У; ВР АРК – на землі в межах території республіки, за винятком земель
загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські
ради – на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають
в загальнодержавній власності.

Об’єктом права у земельних правовідносинах виступає земля с/г
призначення або ж конкретна зем ділянка (зд).

Згідно зі ст.. 13 Конституції У. , земля, яка знаходиться в межах
території У., є об’єктом права власності українського народу. Суб’єктами
права власності на землю виступають громадяни України. Лише вони у
сукупності складають Укр. Народ, юр особи і державу.

ВРУ визначає засади використання землі, правовий режим власності,
приймає закони про землю, якими регулює зем відносини в У. Президент як
глава держави виступає гарантом додержання Конституції У., прав і свобод
людини і громадянина, в тому числі і прав на землю. КМУ забезпечує
виконання Конституції і законів, законодавчих актів України, в тому
числі і прав на землю. Органи місц само вряд. В межах компетенції
здійснюють права власника на землю від імені Укр. Народу, а також права
власника тер громад.

Громадяни У. можуть бути суб’єктами права приватної власності на землі
с/г призначення для:

*ведення селянського господарства;*ведення особистого підсобного
господарства;

*садівництва.

Із змісту ст.. 13 Конституції У. і ст.. 6 ЗК У випливає, що суб’єктами
права приватної власності на землю, в тому числі с/г призначення, не
можуть бути громадяни іноземних держав та особи без громадянства.

Суб’єктами права колективної власності на землі с/г призначення згідно
зі ст.. 5 ЗК є:*колективні с/г підприємства; ільськогосподарські
кооперативи;садівницькі товариства;*сільськогосподарські акціонерні
товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних
с/г підприємств.

Згідно зі ст.. 7 і 8 ЗК України суб’єктами права постійного чи
тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, можуть
бути державні і недержавні організації, а також спільні підприємства,
міжнародні об’єднання організації з участю українських, іноземних
юридичних та фізичних осіб (а в постійне користування, крім цього,
підприємства, що повністю належать інвесторам).

Право користування землями с/г призначення згідно зі ст.. 48 ЗК України,
крім вищезазначених, надається:*державним с/г підприємствам та іншим с/г
п/п та організаціям для ведення товарного с/г виробництва; *с/г
науково-дослідним установам і навчальним закладам…- для дослідних і
навч. Цілей; нес/гпідприємствам – для ведення підсобного сільського
господарства ; *іншим організаціям для ведення с/г у випадках,
передбачених законодавством У. та АРК.

54. Права і обов’язки землекористувачів щодо використання, відтворення і
охорони земель с/г призначення.

Стаття 39. ЗК Права власників земельних ділянок і землекористувачів

Власники земельних ділянок і землекористувачі мають право:

1) самостійно господарювати на землі;

2) пункт 2 виключено;

3) власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її
реалізації;

4) використовувати у встановленому порядку для потреб господарства
наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф,
лісові угіддя, водні об’єкти, а також експлуатувати інші корисні
властивості землі;

5) зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і
споруди за погодженням з сільською, селищною, міською Радою народних
депутатів. Зведення на орендованій земельній ділянці приміщень
виробничого і невиробничого призначення, у тому числі житла, орендарі
погоджують з сільською, селищною, міською, районною Радою народних
депутатів, іншим орендодавцем;

6) власності на посіви і посадки сільськогосподарських культур і
насаджень;

7) одержати від нового власника землі, землекористувача або місцевої
Ради народних депутатів компенсацію за підвищення родючості грунтів у
разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки.

Громадянин України, якому земельна ділянка належить на праві приватної
власності, може укладати договір застави з кредитною установою.

Стаття 40. Обов’язки власників земельних ділянок і землекористувачів

Власники земельних ділянок і землекористувачі зобов’язані:

1) забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення
та умов її надання;

2) ефективно використовувати землю відповідно до проекту
внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість,
застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати
погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї
господарської діяльності;

3) здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель, передбачених
статтею 84 цього Кодексу;

4) своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю;

5) не порушувати права власників інших земельних ділянок і
землекористувачів, у тому числі орендарів;

6) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі
зрошувальних і осушувальних систем;

7) дотримувати режиму санітарних зон і територій, що особливо
охороняються;

8) додержувати правил добросусідства:

дозволяти власникам і користувачам земельних ділянок прохід до доріг
загального користування, а також для спорудження або ремонту межових
знаків та споруд;

не чинити перешкод у проведенні до суміжної земельної ділянки необхідних
комунікацій;

вживати заходів до недопущення можливості стоку дощових і стічних вод,
проникнення отрутохімікатів та мінеральних добрив на суміжну земельну
ділянку.

56.Права і обов‘язки землекористувачів щодо використання, відтворення і
охорони земель сільськогосподарського призначення.

Землі с/г призначення – землі, надані для потреб с/г або призначені для
цих цілей.

Землі, придатні для потреб с/г, повинні надаватися насамперед для с/г
цілей.

Власники зем ділянок і землекористувачі мають право:

-самостійно господарювати на землі;

-власності на вироблену с/г продукцію і доходи від її реалізації;

-використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні
на зем ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя,
водні об”єкти, експлуатувати інші корисні властивості землі;

зводити житлові, віробничі, культ-побут, інш будівлі і споруди за
погодженням з сіл, сел, міськ Радою нардеп.;

-власності на посіви і посадки с/г культур і насаджень;

-одержати від нового власника землі, землекористувача або місц Ради
нардеп компенсацію за підвищення родючості грунтів у разі вилучення чи
добровільн відмови від зем ділянки.

Власники мають право надавати належну їм зем діл (частину) у тимчасове
користування.

Зобов”язані:

-забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та
умов її надання;

-ефективно використовувати землю відповідно до проекту
внутрігосподарського землеустрою, підвищувати родючість
грунтів,застосовувати природоохор технології вир-ва, не допускати
погіршення екологічної обстановки на території в рез-ті своєї госп
діяльності;

-здійснювати рац орг-цію тер; захист земель від водної та вітрової
ерозії, підтоплення, заболочування, висушування, інш процесів
руйнування; захист від заростання с/г угідь чагарниками, інш процесів
погіршення стану земель; рекультивацію порушених земель, заходи щодо
підвищення їх родючості, поліпшення корисних властивоостей замель;
знімання, збереження родючого шару грунту при проведенні робіт,
пов”язаних із порушенням земель; тимчасову консервацію деградованих с/г
угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість земель;

-своєчасно вносити зем податок, орен плату;

-не порушувати права інш власн, землекористувачів;

-зберігати геодезичні знаки, протиероз споруди, мережі зрошувальних і
осушувальних систем;

-дотримувати режиму сан зан, тер, що особливо охороняються;

-додержувати правил добросусідства;

дозволяти власн і користувачам зем діл прохід до доріг заг корист;

-не чинити перешкод у проведенні до суміжних зем діл необх комунікацій;

-вживати заходів до недопущення можливості стоку дощ і стічн вод,
проникнення отрутохімікатів та мін добрив на суміжну зем діл.

57.Правовий статус земель населених пунктів.

Землі населених пунктів – всі землі в межах міської, селищної та смуги
сільских населених пунктів. Є територ базою для забудови житл, інш
будівлями та спорудами в цілях задовол житл-комун та інш потреб насел,
що проживає на тер. Ці землі обмежуються від інших категорій земель
єдиного зем фонду встановленням їх адм кордонів. Міська смуга є
зовнішньою межею міста, що відокремлює його землі від прилеглих земель
інших категорій. Значення смуги – виділяє кордони міст, сіл, сел; кордон
нас пункту як адм-тер одиниці, в межах якої здійснюється компетенція
міс, сіл, сел Рад та їх виконкомів в області регулювання зем відносин на
підвідомчий їм тер.

Складові частини мають різне цільове призначення, але правовий режим
призначений одній задачі – обслуговування потреб населенного пункту.

Використання земель відбув у відповідн з проектами планування і
забудови, планами.

Планом зем-госп устройства визнач режим використ земель: сан-захис зон
шкідливих п-в; зон сан охор курортів;зон охорони ландшафта….Межі визнач
ген планом, спец проектами і затвердж відп Радою, органами, які
приймають рішен в галузі охор прир, створен іст-культ об.

Особливость прав реж – у їх складі землі з різним ціл знач:

-землі міськ, селищ та сільск забудови – перебувають у віданні
відповідних Рад н/д. Надаються п-м, устан, орг-м для буд-ва і
експлуатації пром, виробн, житл, культ-побут, інш будівель і споруд, а
також громадянам для індив житл буд-ва.

-землі загального користування – використовуються як шляхи сполучення
(вулиці, проїзди, набережні і інш визначені), для задовільнення
культ-побут потреб населення (парки, сквери, пляжі…), полігони для
захоронення неутилізованих пром відходів, інш що признач для задоволення
потреб нас пункту. На них право загального землекористування і більша їх
частина не надана конкретним орг-м (можуть надаватися в безстрокове
користування п-м комун госп, громадянам –в оренду).

-землі с/г призначення та інш угіддя- поля, сади, виноградники,
присадибні ділянки, торф”яники, кар”єри. Вони розташовані в межах міс,
сіл, сел смуги нас пунктів. Це резервні тер для забудови нас пунктів. На
них не розповсюдж принцип пріоритетного використання земель с/г
призначення.

-землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та іст-культ
призначення – будь-яка діяльн на цих землях, що протирічіть цільовому
призначенню, заборонена. Знаходяться у віданні міс, сіл, сел
адміністрацій.

-землі, зайняті міськими лісами – служать цілям охорони ландшафтів,
оточуючого середовища. Призначені для відпочинку, провед культ-оздоров
заходів.

-землі промисловості, транспорту, зв”язку та інш прзнач – надані п-м,
установам, орг-м для здійснення покладених на них задач. У межах нас
пунтів. Розташування здійсн за узгодженням з міс сел, сіл
адміністраціями, порядок їх використання підкоряється загальному
правовому режиму зем нас пунктів, в віданні місц адмін.

58.Поняття і склад земель населених пунктів та особливості їх правового
режиму.(см.57)

Землі населених пунктів – всі землі в межах міської, селищної смуги та
сільских населених пунктів. Ці землі обмежуються від інших категорій
земель єдиного зем фонду встановленням їх адм кордонів. Міська смуга є
зовнішньою межею міста, що відокремлює його землі від прилеглих земель
інших категорій. Знаходяться у віданні міс, сіл, сел Рад.

Землі населених пунктів – територіальна база для забудови житловими,
комунально-побутовими, промисловими, транспортними, та інш будівлями та
спорудами в цілях задоволення жит-комун, культ-побут та інш потреб
населення, що проживає на цій тер.

Скад:

Землі міст- в межах міста, у віданні міс Ради

Землі смт –у межах селища, у віданні селищної Ради

Землі сіл – у межах встановл у порядку землеустрою

Житловим, жит-буд, гараж-буд і дачно-буд коопер за ріш сіл, сел, міс
Ради н/д надаються у пост користув зем діл для житл, гаражного, дачного
буд-ва

Громадянам за рішенням сіл, сел, міс Ради н/д надаються у користув зем
діл для буд-ва інд жил буд, госп будівель..

Види за цільовим признач (см 57).

-землі міськ, селищ та сільск забудови

-землі загального користування

-землі с/г призначення та інш угіддя

-землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та іст-культ
призначення

-землі, зайняті міськими лісами

-землі промисловості, транспорту, зв”язку та інш прзнач

Правовий режим всіх цих видів земель призначений одній задачі –
обслуговування потреб населенного пункту.

59.Суб‘єкти, об‘єкти та зміст права землекористування на землях
населених пунктів.

Землі населених пунктів – всі землі в межах міської, селищної смуги
сільских населених пунктів.

Землі міст- в межах міста, у віданні міс Ради

Землі смт –у межах селища, у віданні селищної Ради

Землі сіл – у межах встановл у порядку землеустрою

Житловим, жит-буд, гараж-буд і дачно-буд коопер за ріш сіл, сел, міс
Ради н/д надаються у пост користув зем діл для житл, гаражного, дачного
буд-ва

Громадянам за рішенням сіл, сел, міс Ради н/д надаються у користув зем
діл для буд-ва інд жил буд, госп будівель..

Суб”єкти:

громадяни. Землі загального користування – можуть надаватися в оренду;
для індив буд-ва – у власність, у пост користування.

житлові, житлово-будівельні, гаражно-будівельні, дачно-будівельні
кооперативи – для буд-ва житла, гараж, дач – у постійне користування;
п-ва і орг жил-ком госп – в безстрокове користування (вичнчають порядок
використ, вживають заходи по охороні зел насаджень і т.д).

юрид особи – у власність, пост користув, оренду. На землях промисловості
нас пункт

розміщення будівель відбув у відповідн з правилами, встан органами вик
влади нас пунк.

Спец зак-м регулюється використ природоох, оздоровч, рекреац, іст-культ
(ці не підлягають приватизац, у віданні місц адм) земель.

Громадяни і юр особи, які отримали зем діл у власність, пост корист,
оренду з держ і муніцип земель, або в рез-ті угод з нерухомістю можуть
зносити, реконструювати будівлі і споруди у відп з містобуд і житловим
зак-м, зак-м про охорону природи,інш.

Об”єкти – всі землі у межах міс, сел смуги та смуги сіл неселених
пунктів (смуга виділяє кордони міст, сіл, сел; кордон нас пункту як
адм-тер одиниці, в межах якої здійснюється компетенція міс, сіл, сел Рад
та їх виконкомів в області регулювання зем відносин на підвідомчий їм
тер).

61.Управління в галузі використання, відтворення і охорони земель
промисловості, транспорту, зв‘язку, оборони та іншого призначення.

Для буд-ва пром п-в,об”єктів житл-комун госп, залізниць і авто шляхів,
ліній електропередач і зв”язку, магістральних трубопроводів надаються
землі несільскогосп призначення, або с/г угіддя гіршої якості.

v

*

??aaOOAEAEOOOOOOO??OOOOOAE

gd6w‹

gd6w‹

gd6w‹

????????????aeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeae

a ¤J

gd6w‹

|“o“J”?????????????a?O????????

&

F

&

gd’SG

,

~

&

J

???????????П-ва, об”єкти, які за їх оцінкою можуть негат вплинути на
навк серед, направляють про це спец повідомлення в Мінекоресурсів та
його органам. Планування тер пров на загальнодерж, регіональн і місц
рівнях. На загальнодерж розробл Генеральна схема планування тер, яка
передбачає рац використання тер, створення і підтрим повноцін навкол
середов, визнач держ пріоритети розвитку с-м розселення. На регіон рівні
планування тер – розробка і затвердження схем планування тер обл і р-в,
регулювання використання їх тер.

Надання зем діл для видобування кор копалин відкр способом і аналог
робіт провадиться після приведення раніше наданих зем діл у стан,
придатний для використання їх за призначенням, і поверненняцих діл
поперед власникам землі або землекористувачам за ріш сіл, сел, міс Ради
н/д. Надання зем діл під забудову на площі залягання корисн копалин
провад за погодженням з органами держ гірничого нагляду, на площах
залягання загальнопошир кор коп – за погодженням з обл радами н/д.

Пром, транспорт, п-ва оборони осн забруднювачі навкол середовища.

Зак-во передбачає спец еколог, сан-гіг вимоги розміщення, проектування,
введення в експлуат об”єктів, будівель і споруд. При розміщенні,
проектуванні, буд-ві і введенні в експл об, буд, споруд, що негативно
впливають на стан земель, повинні передбачатися і здійснюватися заходи
по охороні земель. Оцінка негативного впливу на стан земель і
ефективність передбачуваних захисних заходів проводяться за рез-ми держ
сан-гіг та еколог експертизи, без позитивного висновку якої
забороняється буд-во п-в і інш об.

Комплексні еколог вимоги при розміщенні, буд-ві, введені в експл п-в,
споруд закріплені в З-ні “Про охорону навкол прир середовища”. При
розміщенні об”єктів, які можуть негативно впливати на навкол серед,
повинні виконуватися вимоги еколог безпеки і охорони здоров”я насел,
передбач заходи щодо охорони природи, рац викорисст прир рес,
оздоровлення оточ прир середовища. Порушення цих вимог тягне за собою
призупинення до усунення недоліків або повну заборону діяльн еколог
шкідливих об у відповідності з припиненням спец уповноважен на це держ
органів в галузі ох прир сер, сан-епід нагляду (ріш прийм в межах
компетенції КМУ, ВР АРК, місц органи вик влади, Мінекорес, його органи
).

62.Правовий режим земель промисловості.

Землями промисловості визнаються землі, надані для розміщення і
експлуатації осн, підсобних та допоміжних будівель і споруд пром,
гірничодобувних, транспортних та інш п-в, їх під”їзних шляхів, інж
мереж, адм-побут буд, інш споруд.

Ціль – для створення різного роду об”єктів нерухом та їх експлуатації.
Зем діл надаються пром п-м для їх виробнич діяльн і використовуються для
розміщення виробн об”єктів, цехів, складів, проведення комунікацій і інш
цілей.

Найважлив ознака – несільскогосп використання.

Знаходяться за територ нас пунктів.

Правовий режим підкоряється режиму експлуатації об”єктів нерухомості,
які тісно зв”яз з землею.

При виділенні земель для пром цілей точно вказується їх призначення, що
є підставою віднесення їх до земель несільскогосподарського призначення.

Для будівництва пром п-в, об”єктів житл-комун госп,інш споруд надаються
землі несільскогосоп призначення, не придатні для ведення с/г або с/г
угіддя гіршої якості.

Розміри зем ділянок, що надаються для зазначених цілей, визнач відп до
затверджених у встановленому порядку норм і проектно-тех документац,
відведення діл здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Пром п-ва зобов”яз використовувати свої зем діл за ціл признач, в
зв”язку з їх виробнич діяльн.

Зем діл, що вівільн п-ми по видобуванню корисних копалин, інш пром або
транс п-ми на наданих їм у користування с/г землях чи ліс угіддях,
повинні бути приведені ними у стан, придатний для використання в сіл,
ліс, риб госп, житл буд-ві або садівництві, а зем діл на наданих у
користування інш землях – для використ за призначенням. П-ва мають право
надавати невикористовувані ними землі за рішен Рад н/д у тимчасове
корист гром, кол с/г п-м, інш для с/г цілей.

Навколо пром п-в залежно від хар-ру вир-ва повинні створюватися
сан-захис зани відповідно до норм, затв у встановл порядку. В межах цих
зон житлове буд-во забороняється.

Створення сан-захист зони не позбавляє власників землі та
землекористувачів, землі яких опинилися в межах цієї зони, права
власності або користування ними з обмеженнями, встановленими для цих
зон.

При розміщенні, проектуванні, буд-ві і введенні в експл об”єктів,
будівель і споруд, що негативно впливають на стан земель, повинні
передбачатися заходи по охороні земель.

При розміщенні п-в, іншоб”єктів повинно бути забезпечено вик-ня вимог
щодо охорони оточ прир середовища, рац використ прир рес.

63.Суб‘єкти і об‘єкти права промислового землекористування.

В зависимости от основной деятельности п-я подраздел: производящие,
обрабатывающие, добывающие. .. Следствие-различный статус земель.

Землепользование пром п-й:

Объект как правило земли несельскохоз назначения

Субъект гос, корпоративные, кооп, ЧП, граждане, заним инд предпр деят.

Гос п-я – земли предостав на праве пост пользов; остальные –аренда или
продажа в собстенность

Землепользование п-й горнодобывающ пром:

Недра не входят в понятие земли и являются исключительной собстенностью
народа, могут предоставляться только в пользование, земля же может
находиться и в частной собственности.

Субъектами права пользования недрами могут быть п-я, учр, орг-и,
граждане, иностр юр и физ лица.

Предоставление зем уч для нужд, связ с пользованием недрами, осущ на осн
спец разрешений или лицензий

Объект земля для нужд, связ с пользованием недрами

Субъект пользователи имеющ разрешение, лицензию.

64.Підстави виникнення, зміни та припинення промислового
землекористування.

Для будівництва пром п-в, об”єктів житл-комун госп,інш споруд надаються
землі несільскогосоп призначення, не придатні для ведення с/г або с/г
угіддя гіршої якості.

Надання зем діл для видобування кор копалин відкритим способом і торфу
та провед інш робіт, пов”яз із порушенням грунт покриву, провадиться
після приведення раніше наданих зем ділянок у стан, придатний для
використання їх за призначенням, і повернення цих діл власникам землі
або землекористувачам за рішенням сіл, сел, міс ради н/д.

Надання зем діл під забудову на площі залягання корисн копалин провадит
за погодж з органами держ гірн нагляду, а на площах залягання
загальнопошир кор коп – за погодж з обл радами н/д.

П-во, установа, орг-я. Заінтересовані в одержанні зем діл, звертаються з
відп клоп до місц Ради, яка має право надавати зем діл. До клопотання
надаються копія ген плану буд-ва або інш графічні матеріали, що
обгрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, довідка про
фін-я, проект рекультивації земель. 1 міс розглядає клопотання, дає
дозвіл на складання проекту відведення зем діл і повідомляє Раду, на тер
якоїрозташованна ділянка.

Право власн на землю або право корист виникає після встановлення
землевпорядними орг-ми меж зем діл в натурі і одержання док-та, що
посвідчує це право.

При переході прав власності на будівлю і споруду з цими об”єктами
переходить і право користування зем діл без зміни ціл признач. При
передачі п-ми, орг-ми будівель та споруд іншим переходить і право
користування зем діл під ними.

Припинення: добровільн відмова; закінчення строку;припинення діяльн
п-ва;невнесення плати; нерац використання; використання що призвело до
погіршення еколог обстановки; використання не за ціл призначенням;
невикористання протягом 2 р.

65.Правовий режим земель транспорту.

Землі транспорту – землі надані в користування п/м, орг-м зал, авто,
морск, внутр водного, повітряного та трубопроводного транс для виконання
покладених на них задач по експлуат, ремонту, розвитку об”єктів транс.

Розміри зем ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються
відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-тех
документації, а відведення ділянок провадиться з урахуванням черговості
їх освоєння

Особливості правового режиму:

-використовуються не для с/г вир-ва, а як просторово-територіальний
базис для розміщення об”єктів нерухомості;

-правовий режим цих земель і земель суміжних ділянок підкоряється режиму
експлуатації об”єктів транспорту;

-розміри зем діл нормуються;

-п-ва транспорту мають право надавати невикористовувані ними землі за
рішенням сіл, сел, міськ Рад н/д у тимчасове користування гром, кол с/г
п-м інш для с/г цілей;

-за надані землі п-ва вносять плату згідно з З-м “Про плату за землю”.

66.Особливості користування землями залізничного, автомобільного,
річкового, морського авіаційного та трубопровідного транспорту.

Землі надані транспортові, перебувають у розпорядженні відповідного
відомства і обслуговують: а)тех-експл;
б)комерц-експлуат;в)господар;г)житлово-будів потреби відповідн видів
транс, зв”яз з утриманням, реконструкцією, розвитком шляхів сполучення.

Розміри зем діл для зазнач цілей визнач відповідн до затв норм
проектно-тех документ, а відведення провадиться з урахуванням черговості
освоєння.

Землі транспорту використ органами транс безпосер або надаються в смузі
відведення на договірних засадах в користування інш відомствам і орг-м:
а)для буд-ва під”їзн шляхів;б)під склади;в)для задоволення житл, культ
потреб робітників транспорту;г)для обслуговування потреб пасаж руху.

Залізн тр землі: зайняті зал шляхами, під”їзн шляхами, безпосередньо
об”єктами, що приєднуються до зал споруд, які обслуговують транспорт.

Для забезпечення безпеки руху і експлуат транс засобів, безпеки
населення, норм експлуат інж спорудзобов”яз: дотримуватися порядку
використан смуги відведення; утримувати зем діл в межах смуги відведення
способами, які не повинні наносити шкоду землі як прир об”єкту.

Автомоб тр: землі шосейного і грунтового транс, землі зайняті
автогужовими шляхами поза міською смугою, під”їз шляхами до фабрик і
заводів. Землі шосейного та грунтового транспорту мають смугу
відведення, ширина якої залежить від категорії шляху.

Права власн, користувачів і орендаторів зем діл в придорож смугах
обмежуються. Основне обмеження – в межах придорож смуг заборон буд-во
капіт споруд.

Морського і річкового тр:

землі,закріплені за органами річк флоту (пристанські тер, землі під
затонами тощо); на них поширюється правовий режим земель несільсьгосп
призначення;

землі берегової смуги, що мають своєрідне правове становище, яке полягає
в тому, що вони переважно не вилучаються у землекористувачів, але хар-ся
певними обмеженнями прав останніх в інтересах судоплавства.

Трубопроводний транс: зем діл, на яких побудовані наземні і надземні
трубопроводи та їх споруди.

67.Суб‘єкти, об‘єкти та зміст права транспортного землекористування.

Об”єкт -землі транспорту – землі надані в користування п/м, орг-м зал,
авто, морск, внутр водного, повітряного та трубопроводного транс для
виконання покладених на них задач по експлуат, ремонту, розвитку
об”єктів транс.

Суб”єкт – п-ва, ор-ї транспорту, якии надані в користування землі для
виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту,
вдосконалення і розвитку об”єктів транспорту.

Розміри зем діл, що надаються для зазнач цілей, визнач відповідно до
затвердж у встановленому порядку норм або проектно-тех документації.

Розміщення споруд та інш об”єктів транс на землях, наданих в
користування п-м транс, здійснюється за погодженням з місц органами
влади і самоврядування.

П-ва транс зобов”язані раціон використ надані їм зем діл, не порушувати
інтер фнш землекористувачив, не допускати заболочення, погіршення якості
земель і забруднення їх пром та інш відходами, неочищеними стоками,
вживати заходів для захисту грунтів від ерозії, додержувати інш вимог
щодо охорони земель.

Відповідальність за утримання в належному стані земель, наданих у
користування п-м і орг-м транспорту, і використуння їх за цільовим
призначенням покладається на керівників(власників) цих п-в, установ і
орг-й.

З метою забезпечення належної експлуат споруд та інш об”єктів
транспорту, а також охорони земель від негативн впливу зазначених
об”єктів на землях, наданих у користування п-м тран, можуть встановл
охоронні зони з особливими умовами землекорист.

68.Правовий режим використання земель зв‘язку, ліній електропередач та
іншого обладнання комунікаційного призначення.

Землі зв”язку – землі, які надані в користування п/м і орг-м, що
здійснюють експлуатацію ліній електропередач та зв”язку.

Орг-м, що здійснюють буд-во та експлуат ліній електропередач, теле і
радіоцентрів, ретрансляційних телевізійних станцій, радіорелейних ліній,
повітряних і кабельних телефонно-телеграфних ліній зв”язку, надаються
земельні ділянки відповідно до діючих норм і затверджених проектів на
буд-во, а також зем ділянки, необхідні для тимчасового користування в
період буд-ва та експлуатації цих об”єктів.

Організації, що займаються наданням послуг зв”язку, мають право
встановлювати і обслуговувати апаратуру зв”язку з дозволу власників,
землкористувачів та орендарів зем діл, будівель і споруд. Власники,
землекористувачі та орендатори мають право відмовити п-м зв”язку тільки
на підставах, передбачених з-м.

Вздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі,
тел-телеграфних ліній, що проходять поза населеними пунктами, а також
навколо випромінюючих споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній,
установлюється охоронна зона. Землі в межах цих зон у власників землі та
землекористувачів не вилучаються, а використовуються з обмеженнями, що
передбачені правилами, затверджуваними у встановленому порядку.

На трасах кабельних та повітряних ліній зв”язку встановл охоронні зони з
особливими умовами використання для підземних каб і повітр ліній зв”язку
і лінійрадіофікації, розташованих поза населеними пунктами. В охоронних
зонах передбач необх отримання дозволу для різного роду робіт в
охоронній зоні.Письмовий дозвіл потрібно отримати також на буд, рем та
інш роботи.

Тех персонал п-в, що експлуатують лінії…мають право без перешкод
проходити, а при рем роботах проїзжати на тер охор зон незалежно від
форми власності на землю.

69. Право користування землями зв‘язку, ліній електропередач та іншого
обладнання комунікаційного призначення.

Земли электроэнергетики – предоставленные п-м, учреждениям, орг-м
электроэнергетики в соответствии с земельным зак-м для строительства и
эксплуатации подземных кабельных, возд, подводн линий электропередач,
под сооружение трансформ подстанций, распределит пунктов и устройств,
под строения, сооружения и др объекты, необходимых для эксплуатации,тех
перевооружения и реконструкции с-м электропередачи.

Зем уч предоставл в пост и во временное пользов. Все виды хоз деят в
сан-защитных и охранных зонах, разрешенные режимиом их использования,
могут проводиться только по согласованию с собственником объекта
электроэн или уполномоч им органом.

Земли связи – земли предостав п-м, учр, орг-м связи в соотв с зак-м для
строит и эксплуатац подземных кабельных, воздушных линий связи и
проводного вещания, морских кабельных линий связи….

Владельцам ср-в, сооружений или сетей связи зем уч предост в пост или
врем пользование.

Вдоль возд, подз и подводных линий электропередач установл охранные
зоны, а в случае необх создаются просеки, правовой режим кот сходен с
правовым режимом охр зон земель электроэнерг. Охрана линий и сооруж
связи на земл осущ в соотв с Правилами охраны линий связи.

На предоставл зем уч п-я связи разрешается в уст порядке прокладывать
кабельн и возд линии связи и устан устройства, обеспечивающие их
надежное функ-е, проклад каб и возд линии связи через мосты, туннели,
улицы, в строениях и устанавливать в этих объектах устройства,
обеспечивающие их надежное функ-е. Порядок и условия проведения указ
работ уст по согласованию с собственниками и пользователями земель и об.
Использование об, постр за счет гос-ва, для орг-и линий связи осущ
бесплатно.

70. Суб‘єкти, об‘єкти , зміст та підстави виникнення, зміни і припинення
права користування землями зв‘язку, ліній електропередач та іншого
обладнання комунікаційного призначення.

Земли электроэнергетики

Объект земли предоставленные п-м, учр, орг-м электроэнергетики в
соответствии с земельным зак-м для строительства ы эксплуатации
подземных кабельных, воздушных, подводных линий электропередач, под
сооружен трансформаторных подстанций и…

Субъект п-я, орг-и, осуществляющие стр-во и эксплуатацию эелкт сетей.

Зем уч предоставляются в пост или временное пользование.

Земли связи

Объект земли предостав п-м, учр, орг-м связи в соотв с зак-м для строит
и эксплуатац подземных кабельных, воздушных линий связи и проводного
вещания, морских кабельных линий связи….

Субъект п-я, орг-и, осуществляющие стр-во и эксплуатацию соорущений или
сетей связи.

Зем уч предостав в постоян (в период эксплуатации) или временное (в
период строительства) пользование.

Орг-м, кот осущ стр-во и экспл линий электропередач…воздушных и
кабельных телефонно-телеграфных линий связи предоставл зем уч в соотв с
действующ нормами и утвержд проектами на стр-во, а также зем уч необх
для врем пользования в период стр-ва и эксплуат объектов.

На протяжении линий электропередач, тел-телеграфн линий, кот проходят за
населен пунктами, устан охран зона. Земли в пределах этих зон у
собстенников и землепользователей не изымаются, а используются с предусм
правилами ограничениями.

П-я, уч, орг-и, заинтересованные в получении зем уч обращаются с
ходатайством в Совет н/д , кот имеет право предост зем уч. К нему прилаг
граф материалы, кот обусл размер намеченной для отвода площади, справка
о фин-и стр-ва, проект рекультивации земель и др. Соотв Совет рассматр в
срок до 1 мес ходатайство, дает разрешение на составление проекта отвода
земли и сообщает об этом местному Совету. Из земель всех категорий за
нас пунктами для линий передач, связи зем уч предост обл советы. Право
землепользования подтр гос актом.

Право землепользования прекращается: добровольн отказ; окончание срока;
приостан деят п-ва; системат невнесения налога;нерац использов зем
уч;использование земли способами, кот приводят к хим и радиоакт загрязн;
использ не по целевому назнач; неиспольз на протяжении 2 лет.

При передаче п-ми, уч, орг-ми сооружений другим п-м вместе с объектами
переходит и право пользования землей на кот они находятся.

71.Правовий режим земель оборони.

Землі для потреб оборони – землі, надані для розміщення та постійної
діяльності військових частин, установ, військ-навч закладів, п/в і орг-й
Збр Сил Укр, інш військ формувань та внутр військ.

Порядок надання земель для потреб оборони визначається зак-м Укр.

Землі надаються в користування військ частинам для спец цілей. Військова
частина зобов”яз використовувати її за прямим призначенням, визначеним
актом відведення. Мін оборони не має права змінювати цільове призначення
наданої зе діл. Військовим частинам дозволено, за певних обставин,
надавати с/г п-м землі полігонів, аеродромів, інш для сінокосіння,
випасу худоби, посівів. Таке використан має тимчас хар-р. Відводити зі
складу обор зем присадибні діл, городи не дозволяється.

Для землекористувачів військ частин встановлено на суміжних діл особл
режими обмеж землекорист: а)заборонений р-н (до 5 км навколо огорожі) –
землі в користуванні с/г п-в (але не ставити споруди);б)заборонна зона
(може всередині і зовні).

72.Право оборонного землекористування.

Земли для нужд обороны – земли, предоставленные для размещения и пост
деят воинских частей, учреждений, воен-уч заведений, пр-й и орг-й Вооруж
Сил, др воинск формир и внутренних войск.

Субъекты – учр, п-я, орг-и, военно-уч заведения Минобор, МВД, СБ, Упр-я
гос охраны и др мин-в и ведомст.

Правовой режим опред общими нормами зак-ва о землях несельскохоз
назначения (предоставляются земли нес/х назнач или худшего качества).
Эти земли могут использ только в соотв с тем назнач, кот было
установлено решением о предоставлении зем участка в пользование.
Соответствующие органы мес самоуправ вправе передавать временно неисп
зем уч, предост для нужд обороны, во врем пользование гражд и юр лицам.

73.Суб‘єкти, об‘єкти та зміст права оборонного землекористування.

Об”єкти – землі, надані для розміщення та постійної діяльності
військових частин, установ, військ-навч закладів, п/в і орг-й Збр Сил
Укр, інш військ формувань та внутр військ.

Суб”єкти – установи, пр-ва, орг-ї, військово-навчальні заклади Мін
оборони, МВС, СБУ, Управління держ охорони і інш мін-в.

Зазначені землі надаються відповідним суб”єктам права у користування.

74.Підстави виникнення, зміни та припинення права оборонного
землекористування.

Земли для нужд обороны – земли, предоставленные для размещения и пост
деят воинских частей, учреждений, воен-уч заведений, пр-й и орг-й Вооруж
Сил, др воинск формир и внутренних войск.

Указанные земли предоставляются соответствующ субъектам в пользование.

Предоставляются земли нес/х или худшего кач-ва

В пост, врем пользование предост Советами н/д из земель гос
собственности.

Стадии получения:

подача и рассмотрение ходатайства о предоставлении зем уч

предварительное согласование места расположения зем уч или размещения
объекта

стадия отвода зем уч

выдача док-та, удостоверяющего право на зем уч.

Основания, влекущие полное или частичное прекращение права на землю есть
как правомерные так и неправомерные (ст.27,28,30-32,114 ЗК).

добровольный отказ (по заявлению)

окончание срока

систематическое невнесение платы

прекращен деят п-й

нерац использ зем уч

использование зем уч способами, кот приводят к хим и радиоакт загрязн

использ не по целев назнач

неиспользование на протяж 2 лет

При переходе права собств на строение вместе с объектом переходит и
право пользов зем уч без изм цел назнач

75.Право природоохоронного землекористування та його види.

До земель природоох признач належать: землі заповідників, нац, зоолог,
дендрологічних парків, парків – пам”ток сад-парк мистецтва, ботанічних
садів, заказників (за винятком мисливських), заповідних урочищ, пам”яток
природи.

На землях природоох признач заборон діяльн, що суперечить їх цільовому
призначенню або яка може негативно впливати на якісний стан земель.

Для забезпечення режиму заповідників, нац, зоолог і дендрологічних
парків, парків – пам”ток…встановлюються охоронні зони із забороною на
землях цих зон діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на
забезпечення додержання режиму земель природоохоронного призначення.

Правовий режим цих земель залежить від вида об”єкта, розташован на відп
тер, його значення. Види: природні тер і об”єкти –природні заповідники,
біосферні заповід, нац прир парки, регіональні ландшафтні парки,
заказникки, заповідні урочища; штучно створені об”єкти – ботанічні сади,
дендрологічні парки, зоопарки… В залежності від публічного значення
заказники, пам”ятники природи, ботсади можуть бути загальнодерж і місц
значення.

Тер природн заповідн, заповідні зони біосферних заповідн, інш рес-си,
надані нац прир паркам – власність народу Укр. Регіональні ландш парки,
зони можуть бути як власністю народу, так і в інш формах власності.
Ботсади, дендрпарки, зоопарки, які створені до З-ну “Про прир-заповід
фонд” приватизації не підлягають. Зміна власників земель об”єктів не
змінює правовий режим. Нові власники зобов”яз забезпеч режим їх охорони.

Прир зап, біосф зап, нац прир парки, регіон ландшафтні парки,. Ботсади,
звільн від плати за землі, включені до складу заказників, пам природи.

Від заем податку звільн зап, нац, зоопарки, ботсади.

76.Суб‘єкти та об‘єкти права природоохоронного землекористування.

Об”єкти: землі заповідників, нац, зоолог, дендрологічних парків, парків
– пам”ток сад-парк мистецтва, ботанічних садів, заказників (за винятком
мисливських), заповідних урочищ, пам”яток природи.

Суб”єкти:

Природні заповідники, біосф заповідн, нац прир парки, регіон ландшафти,
зоопарки загальнодерж значення є юр особами.

Бот сади, дендрологічні парки, зоопарки місц значення та парки-пам”ятки
садово-паркового мистецтва можуть бути визнані юр особами.

Спеціально уповноваженим органом держ уп-я в галузі орг-ї, охорони та
використання прир –зап фонду є Мінекоремурсів.

Для забезпечення держ упр-я тер та об”єктами прир-зап фонду можуть
створюватися спец підрозділи Мін-ва та його органів на місцях. Упр-ня
прир заповідн, біосф зап, нац прир парками, регіональними ландшафтними
парками, бот садами, зоопарками загальнодерж значення здійсн їх спец
адміністраціями. Спец адм можуть створюватися для упр-я ботсадами,
дендропарками, зоопакрами місцевого значення за рішенням органів, у
віданні яких вони перебувають.

Упр-ня тер, об прир-зап фонду, для яких не створюється спец адм,
здійснюється п-ми, уст, орг-ми, у віданні яких перебувають ці тер.

77.Зміст права природоохоронного землекористування.

Склад: землі заповідників, нац, зоолог, дендрологічних парків, парків –
пам”ток сад-парк мистецтва, ботанічних садів, заказників (за винятком
мисливських), заповідних урочищ, пам”яток природи

Природні заповідники, біосф заповідн, нац прир парки, регіон ландшафти,
зоопарки загальнодерж значення є юр особами.

Бот сади, дендрологічні парки, зоопарки місц значення та парки-пам”ятки
садово-паркового мистецтва можуть бути визнані юр особами.

Осн принцип регулювання використання цих земель-на них допускається
обмежена госп діяльність за умови додержання встановленого на них
режиму.

Території та об прир-заповід фонду з додерж вимог, встановл зак-м Укр
можуть використовуватися:

-у природоох цілях;

-у науково-дослідних цілях;

-в оздоровчих та інш рекреаційних цілях;

-в освітньо-виховних цілях;

-для потреб моніторингу навколиш прир середовища.

Тер природн заповідн, заповідні зони біосферних заповідн, інш рес-си,
надані нац прир паркам – власність народу Укр. Регіональні ландш парки,
зони можуть бути як власністю народу, так і в інш формах власності.

Ботсади, дендрпарки, зоопарки, які створені до З-ну “Про прир-заповід
фонд” приватизації не підлягають. Зміна власників земель об”єктів не
змінює правовий режим. Нові власники зобов”яз забезпеч режим їх охорони.

На землях природоох признач заборон діяльн, що суперечить їх цільовому
призначенню або яка може негативно впливати на якісний стан земель.

Збереження тер та об прир-зап фонду забезпечується шляхом:

-встановлення запов режиму;

-орг-ї системат спостережень за станом заповідних прир комплексів;

-проведення комплаксних досліджень з метою розробки наук основ їх
збереження та еф-го використання;

-проведення інш заходів з метою збереж тер та об пр-зап фонду.

78.Підстави виникнення та зміни права природоохоронного
землекористування.

До земель природоох признач належать: землі заповідників, нац, зоолог,
дендрологічних парків, парків – пам”ток сад-парк мистецтва, ботанічних
садів, заказників (за винятком мисливських), заповідних урочищ, пам”яток
природи.

На землях природоох признач заборон діяльн, що суперечить їх цільовому
призначенню або яка може негативно впливати на якісний стан земель.

Тер природн заповідн, заповідні зони біосферних заповідн, інш рес-си,
надані нац прир паркам – власність народу Укр. Регіональні ландш парки,
зони можуть бути як власністю народу, так і в інш формах власності.
Ботсади, дендрпарки, зоопарки, які створені до З-ну “Про прир-заповід
фонд” приватизації не підлягають. Зміна власників земель об”єктів не
змінює правовий режим. Нові власники зобов”яз забезпеч режим їх охорони.

Підготовка і подання клопотань про створення чи оголош тер та об
природ-зап фонду можуть здійсн органами Мін екорес, наук установами,
природоохор гром об”єднаннями або інш заінтер п-ми, ус-ми, орг-ми та
гром. Клоп подаються до держ орг, уповноваж проводити їх поперед
розгляд.

Клопотання про необх створен чи оголош тер та об прир-зап фонду
попередньо розгл у міс строк Мінекорес, органами мін-ва на місцях.

У ра зі схвалення клопотань проводиться їх погодження з власниками та
первинними користувачами прир рес у межах тер, рекомендованих для
заповідання.

Проекти створення тер і об прир-зап фонду підлягають екол експертизі.

Рішення про створення прир запов, нац прир парків загальнодерж значен
прийм Президентом, рішен про орг-ю чи оголош тер місцевого значення
прийм обл, міс Радами н/д.

Порядок відведення зем діл прир заповідникам, біосф заповід, нац прир
паркам визн Зем код.

Заказники, пам природи, заповідні урочища, які створюються без вилучення
зем діл,що вони займають, передаються під охор п-м, уст, орг-м, гром
органами Мінекорес з оформленням охоронного зобов”яз.

Зміна меж, категорії та скасування статусу тер та об прир –зап фонду
пров як і створення.

Зміна власників земель об”єктів не змінює правовий режим. Нові власники
зобов”яз забезпеч режим їх охорони.

79.Підстави припинення права природоохоронного землекористування.

До земель природоох признач належать: землі заповідників, нац, зоолог,
дендрологічних парків, парків – пам”ток сад-парк мистецтва, ботанічних
садів, заказників (за винятком мисливських), заповідних урочищ, пам”яток
природи.

На землях природоох признач заборон діяльн, що суперечить їх цільовому
призначенню або яка може негативно впливати на якісний стан земель.

Режим територій та об прир-зап фонду –це сук-ть науково обгрунт екол
вимог, норм і правил, які визначать прав статус, призначення цих тер та
об, хар-р допустимої діяльн в них, порядок охорни, використ і
відтворення прир комплексів.

Підстави:

1. залежать від волі користувача (добровільна відмова, закінчення
строку, припинення діял)

2. всупереч його волі (за порушення вимог і умов здійснення
природокористування, передбач зак-м, використання земель не за цільовим
призначенням, способами, які негативно вплавають на об”єкт, які змінюють
їх первинний стан або загрожують збереженню, ведуть до деградації)

3. не вольові події (наприклад, знащення прир об в наслідок повіні,
землетрусу)

80.Правовий режим земель лікувально-оздоровчого призначення.

Землі лік-озд призначення – зем ділянки, що мають природні лікувальні
фактори, сприятливі для організації профілактики та лікування.

На землях оз призначення забороняється діяльн, що суперечить їх
цільовому признач або може негативно впливати на природні лікувальні
фактори цих земель.

З метою охорони природних лік факторів земель оз призначення
встановлюються округи сан охорони. У межах цих округів забороняється
передавати зем ділянки у власність і надавати їх у користування, в т.ч в
оренду, тим п-м. установам, орг-м і гром, діяльність яких є несумісною з
охороною природних лік властивостей та забезпеченням сприятливих умов
для відпочинку населення.

Порядок використання земель оз призначення визнач з-м Укр.

Суб‘єкти та об‘єкти права лікувально-оздоровчого землекористування.

Об”єкти зем ділянки, що мають природні лікувальні фактори, сприятливі
для організації профілактики та лікування. Курортними і
лікувально-оздоровч зонами визнаються тер, які мають мін джерела, клімат
та інш умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей.

Землі оздоровчого признач – в держ власності

Суб”єкти –санаторно-кур орг-ї, яким надаються землі для лікувально-проф
цілей.

Надає зем діл ВРУ. На підставі тех-ек обгрунтуваннь використання земель,
проектів відводу зем діл з урахув округів і зон сан охорони, схем мед
зонування.

81. Зміст права лікувально-оздоровчого землекористування.

Землі лік-озд призначення – зем ділянки, що мають природні лікувальні
фактори, сприятливі для організації профілактики та лікування.

На землях оз призначення забороняється діяльн, що суперечить їх
цільовому признач або може негативно впливати на природні лікувальні
фактори цих земель.

Природні лікувальні ресурси надаються юр і фіз особам для лікування і
профілактики захворювань, а також в цілях відпочинку. Мін води можуть
використовуватись для пром розливу. Надання лік природних рес-в для інш
цілей як правило не допускається. В виключних випадках при наявності
позитивного висновку еколог і сан-епід експертизи дозволяється
використання прир лік рес-в для інш цілей, якщо це не зашкодить
кур-рекреац потенціалу відповідних тер. Природні лік рес-си надаються на
підставі ліцензії в порядку, визначеному з-м. В випадку порушення правил
використання прир лік рес-в право користування ними може бути зупинене
або обмежене. Зупинення і обмеження права користування прир лік рес-ми
не звільняє винних осіб від інш видів відповідальності.

Сан-кур орг-м для лік-профілактичних цілей надаються у відповідності з
вимогами зак-ва про прир рес-си зем ділянки та інш прир рес-си. Забудова
земель лік-озд місцевостей і курортів ведеться з дотриманням првил,
встановлених зак-м для відповідних робіт на вказаних особливо
охоронюваних прир тер-х. З метою охорони прир лік факторів земель озд
признач встановл округи сан охорони, у межах яких забороняється
передавати зем ділянки у власність і надавати їх у користування тим п-м,
установам, орг-м і гром, діяльн яких є несумісною з охороною прир лік
властивостей та забезпеченням сприятливих умов для відпочинку населення.

Підстави виникнення, зміни та припинення права лікувально-оздоровчого
землекористування .

Землі лік-озд признач не можуть передаватися в кол та приват власність.

Для визнання тер лік-озд місцев необхідна наявність умов: на ній повинні
знаходит один або кілька унік прир лік рес-в, матись необх запас мін
води, лік грязей, інш. Тер-я повинна мати площу придатну і достатню для
курортн буд-ва, задовільняти екол і сан-епід нормам і правилам, на ній
повинні бути джерела питного і тех водопостачання і енергозабезпечення.

Природні лік рес надаються юр та фіз особам для лікування , відпочинку.
Надання лік рес-в для інш цілей не допускається. В виключних вип при
наявності позитивн висновку еколог і сан-епід експертизи дозволяється
використання прир рес для інш цілей, якщо це не зашкодить для кур-рекр
потенц. Прир лік рес надаються на підставі ліцензіі. На курортах прир
лік рес-си розробляються спец орг-ми, що мають ліцензію.

Технологія видобування, підготовки і використання мін вод, грязей повина
гарантувати захист родовища від передчасного виснаження та забруднення.
В випадку порушення правил використ прир лік рес-в право користув лік
рес може бути зупинене або обмежене.

Зупинення і обмеження права корист прир лік рес не звільняє винних від
відповідальності.

Сан-кур орг-м для лік-проф цілей надаються зем діл у відп до зак-ва.
Забудова земель лік-озд місц і кур ведеться з дотрим правил, встановл
зак-м для відповід робіт на охорон тер.

З метою охорони прир лік факторів земель озд признач встановл округи сан
охорони. У їх межах забороняється передавати зем діл у власність і
надавати у корист п-м, устан, орг-м і гром, діяльн яких є несумісною з
охорон прир лік властивостей та забезпеченням сприятлив умов для
відпочинку.

86.Суб”єкти, об”єкти, зміст та підстави припинення права
історико-культурного землекористування.

До земель історико-культурного призначення належать землі історико
-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань, археологічних і
архітектурних пам”яток та архітектурно -ландшафтних комплексів. Ці землі
використовуються в особливому режимі.До

об”єктів, які розташовуються на землях історико-культурного призначення,
відносяться пам”ятники історії і культури.

Пам”ятниками історії та культури є споруди, пам”ятні місця і предмети,
зв”язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і
держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять
історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність.До пам”яток
історії та культури належать:

пам”ятки історії- будинки, споруди, пам”ятні місця і предмети, зв”язані
з найважливішими історичними подіями в житті народу, розвитком
суспільства і держави.

пам”ятки містобудування і архитектури- архітектурні ансамблі і
комплекси, історичні центри, квартали, площі, споруди цивільної,
промислової, військової, культурнлї архитектури.

пам”ятки археології-городища, кургани, залишки стародавніх поселень,
укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні предмети.

До пам”яток історії та культури можуть бути віднесені й інші об”єкти, що
становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність.

Користування пам”ятками історії та культури здійснюється на підставі
відповідних охоронних зобов”язань. З метою забеспечення охорони пам”яток
історії, археології, містобудування і архитектури, монументального
містецтва встановлюються охоронні зони, зони регулювання забудови і зони
охоронюваного природного ландшафту в порядку, який визначається
законодавством.Зони охорони пам”яток історії та культури встановлюються
виконавчими комітетами обласних, міських Рад народних депутатів за
поданням відповідних державних органів охорони пам”яток. У межах
зазначених зон забороняється провадження земляних, будівельних та інших
робіт. а також господарська діяльність без дозволу відповідних органів
охорони пам”яток. Проекти планування, забудови і реконструкції міст та
інших населених пунктів, які мають пам”ятки історії, археології,
місобудування і архитектури підлягають погодженню з відповідними
органами охорони пам”яток.Державні органи охорони пам”яток мають право
зупиняти будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи у разі
виникнення в процесі проведення цих робіт небезпеки для пам”яток історії
та культури або порушення правил їх охорони.

87.Правовий статус земель лісового фонду.

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового
фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю,
але надані для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду поділяються на:

а) лісові:

вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю;

не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби,
згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами,
просіками, протипожежними розривами тощо;

б) нелісові:

зайняті спорудами, пов’язаними з веденням лісового господарства,
трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними
комунікаціями тощо;

зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження,
сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства);

зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду,
наданих для потреб лісового господарства.

До лісового фонду не належать:

усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені
до категорії лісів;

окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських
угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.

Усі ліси в Україні є власністю держави.

Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська сировина, кормові,
харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення
потреб населення і виробництва.

Лісові ресурси за своїм значенням поділяються на лісові ресурси
державного і місцевого значення.

До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок
головного користування і живиця.

До лісових ресурсів місцевого значення належать лісові ресурси, не
віднесені до ресурсів державного значення.

Для ведення лісового господарства важливе значення мають такі поняття,
як групи лісів і категорія захисності лісів.Лісове законодавство виділяє
ліси першої та другої групи. Основна ціль такого поділу полягає в тому,
щоб визначити режим заготівлі деревини і забеспечити охорону найбільш
цінних лісів, які мають важливе природоохоронне значення. В залежності
від груп і категорій захищенності лісів встановлюється порядок ведення
лісового господарства в них, використання лісового фонду, а також
порядок вилучення ділянок лісового фонду. Віднесення лісів до
відповідної групи визначає використання тих чи інших видів і способів
вирубки,ширини просік. До першої групи належатьліси, що виконують
переважно природоохоронні функції.До другої групи належать ліси, що
поряд з екологічним мають експлутаційне значення, і для збереження
захисних фукцій, безперервності та невиснажливості використання яких
встановлюється режим обмежаного лісокористування.

88.Суб”єкти, об”єкти, зміст та підстави виникнення, зміни та припинення
лісового землекористування.

О”бєктом лісового землекористування є лісовий фонд. Усі ліси на
території України становлять її лісовий фонд.

До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою
рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

До лісового фонду не належать:

усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені
до категорії лісів;

окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських
угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.

Суб”єкти: постійні або тимчасові лісокористувачі.

Право користування ділянками лісового фонду виникає з моменту державнох
реєстрації договорів аренди ділянки лісового фондуотримання лісового
білета, ордера або лісового білета.

Користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або
тимчасовим.

У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються
спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам,
установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі
– постійні лісокористувачі), для

ведення лісового господарства, а також для спеціального використання
лісових ресурсів, потреб мисливського господарства,
культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та
проведення науково-дослідних робіт. У постійне користування для цієї ж
мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п’яти гектарів,
якщо вони входять

до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також
надаватися громадянам із спеціальною підготовкою.

Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду
посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами
земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам,
установам, організаціям, об’єднанням громадян, релігійним організаціям,
громадянам України, іноземним

юридичним особам та громадянам (далі – тимчасові лісокористувачі) для
спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського
господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і
туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути:
короткостроковим – до трьох років і довгостроковим – від трьох до
двадцяти п’яти років.

Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду
оформляється договором.

Постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється
у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України.

Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду
припиняється в разі:

1) добровільної відмови від користування земельними ділянками лісового
фонду;

2) закінчення строку, на який було надано право користування земельними
ділянками лісового фонду;

3) припинення діяльності лісокористувачів, яким було надано право
тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду;

4) невикористання у встановлені строки лісових ресурсів, порушення
правил користування земельними ділянками лісового фонду або використання
їх не за призначенням;

5) користування земельними ділянками лісового фонду та спеціального
використання лісових ресурсів способами, які негативно впливають на стан
і відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного
середовища на наданих для користування земельних ділянках лісового фонду
та за їх межами;

6) систематичного невнесення у встановлені строки плати за спеціальне
використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками
лісового фонду;

7) вилучення у встановленому порядку наданої земельної ділянки лісового
фонду.

Припинення права тимчасового користування земельною ділянкою лісового
фонду провадиться Радою народних депутатів, яка її надавала, у разі
незгоди тимчасових лісокористувачів, – у судовому порядку.

Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші випадки припинення
права тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду.

89.Правове регулювання відтворення і охорони земель лісового фонду.

Цілі відновлення лісів- своєчасне відтворення лісів на непокритих лісом
землях, покращення складу лісів, збільшення продуктивності лісів,
забеспечення раціонального використання земель лісового фонду.
Лісоразведення являє собою створення лісів на нелісних землях,
скорочення непродуктивних земель лісового фонду, створення захисних
насаджень на землях, які не входять в лісовий фонд. Відновлення лісів і
лісорозведення здійснюється постійними лісокористувачами.

На землях, що були вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища і т.ін.),
здійснюється відновлення лісів, а на інших, призначених для створення
лісів, землях, насамперед непридатних для використання в сільському
господарстві (яри, балки, піски тощо), –

лісорозведення.

Землі, призначені для лісорозведення, переводяться до складу земель
лісового фонду відповідно до земельного законодавства.

Обсяги і способи робіт щодо відновлення лісів та лісорозведення
визначаються на підставі матеріалів лісовпорядкування або спеціального
обстеження з урахуванням

фактичних змін у лісовому фонді і стану земель, що підлягають залісенню.

Роботи, пов’язані з відновленням лісів, провадяться способами, що
забезпечують створення в найкоротші строки високопродуктивних лісів з
господарсько цінних деревних і

чагарникових порід за спеціальними програмами і проектами, що
розробляються державними органами лісового господарства.

Лісорозведення проводиться способами, що забезпечують створення лісових
насаджень з високими продуктивними і захисними властивостями з метою
підвищення лісистості території, запобігання ерозійним процесам,
поліпшення навколишнього природного

середовища.

Правила відновлення лісів і лісорозведення затверджуються Кабінетом
Міністрів України.

Ліси України підлягають охороні і захисту, що передбачає здійснення
комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення,
пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від
шкідників і хвороб, а також раціональне використання.

Забезпечення охорони та захисту лісів покладається на центральні та
місцеві органи державної виконавчої влади, Верховну Раду Республіки
Крим, місцеві Ради народних депутатів та постійних лісокористувачів
відповідно до законодавства України.

Місцеві Ради народних депутатів, Уряд Республіки Крим для охорони лісів
від пожеж:

щорічно організовують розробку і здійснення лісокористувачами заходів
протипожежної профілактики у лісах;

залучають до гасіння лісових пожеж населення, протипожежну техніку і
транспортні засоби підприємств, установ та організацій у встановленому
законодавчими актами порядку;

забезпечують осіб, залучених до гасіння лісових пожеж, харчуванням та
медичним обслуговуванням;

сприяють будівництву об’єктів протипожежного призначення, роботі
повітряних суден авіалісоохорони;

організовують через засоби масової інформації пропаганду правил
протипожежної безпеки, висвітлення проблем збереження лісів;

забезпечують координацію заходів, спрямованих на охорону лісів від
пожеж у межах своєї території.

Охорону і захист лісів на території України здійснюють:

лісова охорона спеціально уповноважених державних органів лісового
господарства (далі державна лісова охорона);

лісова охорона інших постійних лісокористувачів.

Діяльність державної лісової охорони регулюється її статутом, який
затверджується Кабінетом Міністрів України.

90.Правовий режим земель водного фонду.

землями водного фонду визначаються землі, зайняті:

морями, річками, озерами, водосховищами,іншими водоймами, болотами, а
також островами;

прибережними захисними смугами вздовж морів, річок на навколо водойм;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а
також землі, виділені під смуги відведення для них;

береговими смугами водних шляхів.

Призначення земель водного фонду полягає в використанні їх для
будівництва і експлуатації споруд, що забеспечують задоволення питних,
побутових, оздоровчих та інших потреб населення, а також
водогосподарських, сільскогосподарських, природоохоронних, промислових,
рибогосподарських, енергетичних, транспортниї та інших державних і
суспільних потреб. Землі водного фонду подрозділяються на два види:
водопокриті землі і землі, призначені для обслуговування
водокористувачів та прилеглі до водних об”єктів. Водопокритими
вважаються землі, які покриті водою постійно або більшу частину року, і
відповідно є частиною водного об”єкта. Землі,прилеглі до водних об”єктів
і призначені для обслуговування водокористувачів, є землі зайняті:

прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами. а
також землі, виділені під смуги відведення для них;

береговими смугами водних шляхів.

Враховуючи, що основним цільовим призначенням земель водного фонду є
обслуговування діяльності, яка безпосередньо пов”язана з використанням і
охороною вод, зміст правового режиму даних земель підпорядкований
правовому режиму вод.

Відповідно до Водного кодексу води є виключно власністю народу України і
надаються тільки у користування.

У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським
спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і
організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за
водними об”єктами, прибережними защисними смугами, смугами відведення,
береговими смугами водних шляхів та підтриманню їх у належному стані.

У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами
земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових
смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам,
організаціям, об”єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам
України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння,
рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, а також для проведення
науково-дослідних робіт.

Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з
урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення,
засмічення та замулення, а також з додерженням правил архітектури
планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що
встановлюється КМУ.

На земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних
об’єктів можуть проводитися роботи, пов’язані з будівництвом
гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням
корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських
річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також
бурові та геологорозвідувальні роботи.

Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до
проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього
природного середовища, водного господарства та геології.

91.Суб”єкти, об”єкти, зміст та підстави виникнення. зміни та припинення
права користування землями водного фонду.

Відповідно до Водного кодексу води(водні об”єкти) є виключною власністю
народу України і надаються тільки у користування. Об”єктом права
водокористування- водний об”єкт або його частина.Водний об”єкт включає в
себе не тільки воду, а і землі, на яких ця вода знаходиться.Водні
об”єкти можуть мати загальнодержавне і місцеве значення.До водних
об”єктів загальнодержавного значення належить:

внутрішні морські води та територіальне море;

підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

поверхневі води( озера.водосховища, річки, канали), що знаходяться і
використовуються на території більш як однієї області, а також їх
притоки всіх порядків;

водні об”єкти в межах територій природно-заповідного фонду
загальнодержавного значення;

До водних об”єктів місцевого значення належать:

поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї
області і які не віднесені до водних об”єктів загальнодержавного
значення;

підземні води. які не можуть бути джерелом централізованого
водопостачання.

Суб”єкти права водокористування. Водокористувачами в Україні можуть бути
підприємства. установи. організації і громадяни України, а також
іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства, які
здійснюють забір води з водних об”єктів, скидають в них зворотні води
або користуються водними об”єктами.

Первинні водокористувачі-це ті, що мають власні водозабірні споруди і
відповідне обладнення для забору води.

Вторинні водокористувачі-це ті, що не мають власних водозабірних споруд
і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та
скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між
ними,та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному
водокористувачу.

Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у
водні об”єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

Використання вод здійснюється в порядку загального і спеціального
водокористування, для потреб гідроенергнтики, водного і повітряного
транспорту. Загальне водокористування здійснюється громадянами для
задоволення їх потреб безкоштовно, без закріплення водних об”єктів за
окремими особами та без надання відповідних дозволів. право користування
водними об”єктами при встановленні спеціального водокористування
набувається на підставі дозволу і заключеного на підставі нього
договору.У дозволі на спеціальне водокористування визначаються ліміти
забору води та скидання забруднюючих речовин. Спеціальне
водокористування є платним.Спеціальне водокористування може бути
короткостроковим( до трьох років) або довгостроковим( від 3 до 25років)
. У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути
продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або
довгострокового водокористування. Право юридичних та фізичних осіб на
спеціальне водокористування припиняється у разі:

якщо відпала потреба у спеціальному водокористуванні;

закінчення строку спеціального водокористування;

ліквідація підприємств, установ чи організацій;

передачі водогосподарських споруд іншим водокористувачам;

визначення водного об”єкта таким, що має особливе державне значення,
наукову, культурну чи лікувальну цінність;

порушення спеціального водокористування та охорони вод;

виникнення необхідності першочергового задоволення питних і
господарсько- побутових потреб населення;

систематичного невнесення плати в строки, визначені законодавством.

92.Правове забеспечення відновлення і охорони земель водного фонду.

Для створення сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їх
забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і
тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо
озер, водосховищ і інших водойм

встановлюються водоохоронні зони.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської
діяльності, що регулюється.

На території водоохоронних зон забороняється:

1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів

фільтрації;

3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф

місцевості (балки, пониззя, кар’єри тощо), а також у потічки.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими
проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення
господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів
України.

Виконавчі комітети місцевих Рад зобов’язані доводити до відома
населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж
водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного
режиму, який діє на цих територіях.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а
також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється
виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони
навколишнього природного середовища.

З метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і
засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер,
водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються
земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом
обмеженої господарської діяльності.

Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і
руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на
зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних
споруд, а також водойм і гребель на річках

встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування.

Розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюються за
проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за
погодженням з державними органами охорони навколишнього природного
середовища та водного господарства.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного
господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть
використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень,
берегоукріплювальних та протиерозійних

гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

З метою охорони водних об’єктів у районах забору води для
централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих
потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси
особливого режиму.

Межі зон санітарної охорони водних об’єктів встановлюються місцевими
Радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного
нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного
господарства та геології.

Режим зон санітарної охорони водних об’єктів встановлюється Кабінетом
Міністрів України.

Усі води (водні об’єкти) підлягають охороні від забруднення,засмічення,
вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання,
завдавати шкоди здоров’ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та
інших об’єктів водного промислу,

погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та
інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей
вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення
гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

93. Правовий режим земель запасу.

Землями запасу визначаються всі землі, не передані у власність або не
надані у постійне коористування. До них належать також землі, право
власності або користування якими припинено відповідно до законодавства.
Площа земельного фонду країни незмінна. Але певна частина земель
залишається нерозподіленою.Держава резервує за собою значні масиви землі
в цілях майбутнього використання або як недоторкані площі, необхідні для
підтримки екологічної рівноваги в певних регіонах країни.

Землі державного запасу, передані у тимчасове користування не
виключаютьсч із складу державного запасу, а коли минає потреба або
закінчується строк їх використання в тих цілях, для яких вони надані,
вони знову повертаються до категорії земель державного запасу чи
надаються іншим землекористувачам. В деяких випадках землі державного
запасу можуть передаватися у тимчасове користування і для
промислових(спеціальних цілей), наприклад, для тимчасових аеродромів.
Склад земель державного запасу не є однорідний, в ньому є землі, які
відносяться до різних грунтових зон.Не всі землі можна використовувати
як землі сільскогосподарського призначення. Тому в складі земель
державного запасу необхідно розрізняти два їх види: землі, які можна
використовувати як сільскогосподарські, а також землі які не придатні
для сільскогосподарського використання. Певна частина земель, яка
знаходиться в розряді земель запасу, після їх поновлення може знову
використовуватися як сільскогосподарські.

Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних,
міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних
депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у
користування, в тому числі в оренду державним, громадським організаціям,
підприємствам і установам, а також громадянам переважно для
сільскогосподарських потреб. Землі, вилучені зі складу державного запасу
і відведені в довгострокове користування тим чи іншим користувачам,
наприклад, під спеціальне призначення, підлягають облікові в складі
державного запасу, а не в складі будь-якої іншої категорії земель
єдиного державного фонду. Площі великих водоймищ( озер,водосховищ)
включаються до складу державного земельного запасу і реєструються
окремо.

95. Управління в галузі використання, відтворення і охорони земель
запасу.

Управление в области использования, востановления и охраны земель запаса
представляет собой деятельность государственных органов по обеспечению
рационального использования и эффективной охраны земель на основе
проведения организационно-правовых и административно-управленческих
мероприятий в сочетании со стимулирующими мерами экономического
характера.

Общее управление осуществляется государственными органами общей и
специальной компетенции и имеет территориальный характер.Общее
управление возложено на Верховную Раду Украины, Президента Украины,
Кабинет Министров Украины.Государственный комитет Украины по земельным
ресурсам является специально уполномоченным государственным органом в
области использования и охраны земель запаса.

Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних,
міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних
депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у
користування, в тому числі в оренду державним, громадським організаціям,
підприємствам і установам, а також громадянам переважно для
сільскогосподарських потреб. Землі, вилучені зі складу державного запасу
і відведені в довгострокове користування тим чи іншим користувачам,
наприклад, під спеціальне призначення, підлягають облікові в складі
державного запасу, а не в складі будь-якої іншої категорії земель
єдиного державного фонду. Площі великих водоймищ( озер,водосховищ)
включаються до складу державного земельного запасу і реєструються
окремо.

96. Поняття правової охорони земель.

Под правовой охраной земель следует понимать урегулированные нормами
экологического законодательства виды деятельности органов
государственной власти и местного самоуправления, а также субъектов
предпринимательства и других лиц, направленых на соблюдение стандартов и
нормативов в процессе осуществления производства и предотвращения
негативного воздействия технических средств, технологических процесов,
антропогенных способов и естественных условий производства на окружающую
среду. Правовою основою здійснення контролю за

використанням та охороною земель є Конституція та закони України,
постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента
України, декрети, постанови і

розпорядження Кабінету Міністрів України, накази Держкомзему. Охорона
земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до
складних природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру
їх використання, зональних і регіональних особливостей.

Особливій охороні підлягають природні території та об’єкти, що мають
велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси,
для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та
стабілізації негативних природних

процесів і явищ.

Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні,
утворюють єдину територіальну систему і включають території та об’єкти
природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі,
рекреаційні, водозахисні, полезахисні та

інші типи територій та об’єктів, що визначаються законодавством України.

97. Система заходів правової охорони земель.

Охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та
інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання
необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту,
захист від шкідливих антропогенних

впливів, а також на відтворення і підвищення родючості грунтів,
продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного
призначення.

Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як
до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і
характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей.

Система раціонального використання земель повинна мати
природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і
передбачати збереження грунтів, обмеження негативного впливу на них, а
також на рослинний і тваринний світ, геологічні породи,

водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища.

Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

раціональну організацію території;

збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших
корисних властивостей землі;

захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення,
заболочування, вторинного засолення, висушування,

ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і
радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;

захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і
дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного стану земель;

рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та
поліпшення інших корисних властивостей землі;

знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні
робіт, пов’язаних із порушенням земель;

тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо
іншими способами неможливо відновити родючість грунтів.

Державні органи здійснюють необхідні заходи у рамках міжнародних,
державних і регіональних програм щодо охорони земель.

Порядок охорони земель встановлюється законодавством України.

98.Суб”єкти правової охорони земель.

Державне управління у галузі охорони земель здійснюють Кабінет Міністрів
України, Уряд Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів і місцева
державна адміністрація,

Державний комітет України по земельних ресурсах, Міністерство екології
та природгих ресурсів України та інші спеціально уповноважені на те
державні органи відповідно до їх компетенції. Державний контроль за
використанням та охороною земель в

структурі Держкомзему здійснюють управління моніторингу земель, обласні,
Київське і Севастопольське міські управління земельних ресурсів та
районні відділи земельних ресурсів.

Органи Держкомзему здійснюють державний контроль за використанням та
охороною земель у взаємодії з Радами народних депутатів, Міністерством
охорони навколишнього природного середовища України та іншими спеціально
уповноваженими на те державними органами.

Голова Держкомзему, начальники обласних, Київського і Севастопольського
міських управлінь земельних ресурсів, одночасно є головними державними
інспекторами по використанню та охороні земель відповідно України,
областей, міст Києва і Севастополя, їх

заступники – заступниками головних державних інспекторів по використанню
та охороні земель.

Начальники районних відділів земельних ресурсів відповідно до посади є
державними інспекторами по використанню та охороні земель районів, а їх
заступники – заступниками державних інспекторів по використанню та
охороні земель районів. Спеціалісти Держкомзему та його органів на
місцях, на яких згідно посадових обов’язків покладено здійснення
державного контролю за використанням та охороною земель, є державними

інспекторами по використанню та охороні земель відповідно України,
областей міст Києва і Севастополя та районів, перелік яких
затверджується Головним державним інспектором по використанню та охороні
земель України.

Міністерство екології та природних ресурсів України є правонаступником
Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної
безпеки України, Комітету України

з питань геології та використання надр, Комітету України з питань
гідрометеорології, Державної адміністрації ядерного регулювання України,
Головного управління геодезії, картографії та кадастру, Державної
комісії у справах випробувань і реєстрації засобів захисту та
регуляторів росту рослин і добрив. Міністерство екології та природних
ресурсів України (Мінекоресурсів України) є спеціально уповноваженим
центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних
ресурсів. Мінекоресурсів здійснює свої повноваження самостійно та через
систему органів, одним щз яких є Державна екологічна інспекція.

Державна екологічна інспекція – це система органів виконавчої влади, що
організовують і здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього
природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та
радіаційної безпеки.

99.Земельний фонд як об”єкт правової охорони земель.

Всі землі, що знаходяться в межах території України складають єдиний
земельний фонд. В залежності від цільового призначення єдиний земельний
фонд країни підрозділяють на сімь категорій земель:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських
населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого
призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Наведені категорії земель за своїм цільовим призначенням, за своїм
внутрішнім складом не однорідні. Вони включають в себе землі, що
використовуються для різних господарсько-економічних цілей, які
визначають особливості їх правового режиму в рамках загального правового
режиму відповідної категорії земель; і тому вони володіють певними
особливостями режиму використання і охорони з урахуванням правового
режиму всіх категорій земель.

Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

раціональну організацію території;

збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших
корисних властивостей землі;

захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення,
заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення,
забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами
та від інших процесів руйнування;

захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і
дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного стану земель;

рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та
поліпшення інших корисних властивостей землі;

знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні
робіт, пов’язаних із порушенням земель;

тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо
іншими способами неможливо відновити родючість грунтів.

Державні органи здійснюють необхідні заходи у рамках міжнародних,
державних і регіональних програм щодо охорони земель.

100.Зміст та порядок правової охорони земель.

Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

раціональну організацію території;

збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших
корисних властивостей землі;

захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення,
заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення,
забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами
та від інших процесів руйнування;

захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і
дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного стану земель;

рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та
поліпшення інших корисних властивостей землі;

знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні
робіт, пов’язаних із порушенням земель;

тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо
іншими способами неможливо відновити родючість грунтів.

Державні органи здійснюють необхідні заходи у рамках міжнародних,
державних і регіональних програм щодо охорони земель.

Державний контроль за використанням і охороною земель має своїм
завданням забезпечення дотримання всіма державними та громадськими
органами, а також підприємствами, установами, організаціями і
громадянами вимог законодавчих та нормативних актів, що регулюють
земельні відносини і включає систему правових,

організаційних, економічних заходів, спрямованих на раціональне
використання та охорону земель.

Правовою основою охорони земель є Конституція та закони України,
постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента
України, декрети, постанови і

розпорядження Кабінету Міністрів України, накази та положення
Держкомзему. це

101. Моніторінг земель.

Відповідно до Земельного Кодексу ЦУкраїни та Положення про моніторинг
земель, затвердженого постановою КМУ від 20 серпня 1993р. №661

Моніторинг земель являє собою систему спостереження за станом земельного
фонду, в тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного
забруднення, з метою своєчасного виявлення його змін, їх оцінки,
відвернення й ліквідації наслідків негативних

процесів.

Об’єктом моніторингу земель є весь земельний фонд незалежно від форм
власності на землю.

Залежно від охоплених територій здійснюється такий моніторинг земель:

глобальний – пов’язаний з міжнародними науково-технічними

програмами;

національний – охоплює всю територію України;

регіональний – на територіях, що характеризуються єдністю
фізико-географічних, екологічних та економічних умов;

локальний – на територіях нижче регіонального рівня,до територій
окремих земельних ділянок і елементарних структур ландшафтно-екологічних
комплексів.

Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом
земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також
оцінки:

стану використання угідь, полів, ділянок;

процесів, пов’язаних із змінами родючості грунтів (розвиток водної і
вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури грунту, заболочення
і засолення), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель
пестицидами,важкими металами,

радіонуклідами та іншими токсичними речовинами;

стану берегових ліній річок, морів, озер, заток,водосховищ, лиманів,
гідротехнічних споруд;

процесів, пов’язаних з утворенням ярів, зсувів, сельовими потоками,
землетрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами;

стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними
об’єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами
паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту,
захороненням токсичних промислових відходів і

радіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об’єктами.

Спостереження за станом земель залежно від терміну та періодичності їх
проведення поділяються на:

базові (вихідні, що фіксують стан об’єкта спостережень на момент
початку ведення моніторингу земель);

періодичні (через рік і більше);

оперативні (фіксують поточні зміни).

Стан земельного фонду оцінюється шляхом аналізу ряду послідовних
спостережень і порівнянь одержаних показників.

Інформаційне забезпечення моніторингу земель складається з даних, які
мають необхідну повноту для об’єктивної оцінки ситуації, її моделювання
та прогнозування.

Здійснення моніторингу земель забезпечує Держкомзем за участю
Мінприроди, Мінсільгосппроду, Української академії аграрних наук,
Національного космічного агентства та інших заінтересованих міністерств
і відомств.

Основою технічного забезпечення моніторингу є автоматизована
інформаційна система.

Інформація, одержана під час спостережень за станом земельного фонду,
узагальнюється по районах, містах, областях, Республіці Крим, а також по
окремих природних комплексах і передається в пункти збору
автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського й
Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів і Комітету по
земельних ресурсах і земельній реформі Республіки Крим.

За результатами оцінки стану земельного фонду складаються доповіді,
прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів державної
виконавчої влади, органів місцевого й регіонального самоврядування та
Держкомзему для вжиття заходів до

відвернення і ліквідації наслідків негативних процесів.

102.Види юридичної відповідальності за земельні правопорушення.

Винні у порушенні земельного законодавстванесуть цивільну,
адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством
України.Підставами юридичної відповідальності за порушення земельного
законодавства є склад правопорушення, деліктоздатність(
осудність,дієздатність) суб”єкта і наявність законодавства.В Земельному
кодексі закріплений перелік видів земельних правопорушень, за які
наступає юридична відповідальність. Згідно ст.115 земельного кодексу
юридична відповідальність наступає у випадках:

укладання угод, визнаних, в законодавчому порядку, недійсними;

самлвільного зайняття земельних ділянок;

псування сільскогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними
та радіоактивними речовинами, віиробничими відходами і стічними водами;

розміщення, проетування, будівництва, введення в дію об”єктів, що
негативно впливають на стан земель;

невиконання вимог природоохоронного режиму використання земель;

порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання
обов”язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за
призначенням;

знищення межових знаків;

невжиття заходів щодо боротьби з бур”янами та шкідниками
сільскогосподарських культур;

неправильної експлуатації, знищення або пошкодження протиерозійних і
гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;

приховування або перекручення відомостей про стан екологічної, у тому
числі радіаційної, обстановки, пов”язаної з забрудненням землі;

порушення строків розгляду заяв громадян і вирішення питань про передачу
та надання земельних ділянок;

перекручення даних державного земельного кадастру і приховування
інформації про наявність земель запасу;

невиконання умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару грунту;

самовільного відхилення від проектів внутрігосподаврського землеустрорю.

Закрнодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші
види порушень земельного законодавства.

103.Відшкодування збитків заподіяних порушенням земельного
законодавства.

При визначені шкоди, нанесеної правопорушником земельних відносин, а
також при її відшкодуванні керуються постановою КМУ від 19 квітня
1993року №284 “Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам
землі та землекористувачам” Ця постанова встановлює правила
відшкодування збитків, нанесених вилученням ( викупом) землі або
тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеженням прав
власників землі і землекористувачів, в тому числі орендарів, погіршенням
якості земель або приведенням їх в непридатний для цільового
використання стан в результаті негативної діяльності підприємств,
установ , організацій і громадян.Вказані правила застосовуються при
настанні майнової відповідальності за порушення земельного законодавства
в випадках, коли необхідно відшкодувати:

вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень;

вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень;

вартість водних джерел;

понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання
земельних ділянок з урахуванням кадастрової оцінки, на незавершене
сільскогосподарське виробництво, на розвідувальні та проектні роботи;

інші збитки власників землі і землекористувачів.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної
вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на
поліпшення якості земель.

Розміри збитків, які заподіяні вилученням або тимчасовим зайняттям
земельних ділянок, а також обмеження прав власників землі та
щземлекористувачів, погіршенням якості земель або приведенням їх у
непридатність для використання за цільовим призначенням у результатті
негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ та
організацій та громадян визеначаються комісіями. створеними Київською та
Севастопольскою міськими, районними державними адміністраціями,
виконавчими комітетами міських Рад народних депутатів.

Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам
підприємствами, установами, організаціями та громадянами за рахунок
власних коштів не пізніше одного місяця затвердження актів комісій, а
при вилученні земельних ділянок – після прийняття відповідною Радою
народних депутатів рішення про вилучення земельних ділянок у період до
видачі документа, що засвідчує право на земельну ділянку підприємства,
установи, організації або громадянина.

Збитки при вилучені або тимчасовому зайнятті земельних ділянок можуть
завдаватися і правомірними діями, передбаченими законом. За подібні дії
майнова відповідальність не наступає, а здійснюється компенсація втрат
сільськогосподарського виробництва в об”ємі і в порядку. передбаченому в
правових актах.

При вилученні земельних ділянок до земель запасу збитки відшкодовують
власникам землі і землекористувачам Ради народних депутатів, які
прийняли рішкення про вилучення земель.

При тимчасовому зайнятті земельних ділянок для розвідувальних робіт
збитки визначаються за угодою між власниками землі або
землекористувачами та підприємствами. установами,
організаціями-замовниками розвідувальних робіт з обумовленням розмірів
збитків і порядку їх відщкодування в договорі.

В випадках здійснення інших правопорушень в області земельних відеосин
можуть застосовуваться інші цивільно-правові наслідки. Так у випадку
самовільного заняття земельної ділянки, пошкодження споруд, забруднення
земель та інших порушень земельного законодавства збитки відшкодовуються
у відповідності зі статтями 116 та 117 Земельного кодексу і
ст.203.440.441. 453 Цивільного кодексу. При завданні шкоди земельним
об”єктам джерелом підвищеної небезпеки збитки відшкодовуються власником
цього джерела за ст.450 Цивільного кодексу в повному об”ємі.

104.Земельні правопорушення, як підстави дисциплінарної
відповідальності.

В соответствии с действующим законодательством при совершении
правонарушений работниками сельскохозяйственных предприятий всех форм
собственности и форм хозяйствования применяются соответствующие нормі
Кодекса законов о труде Украины- далее КЗоТ. При определенных условиях
применяются меры ответственности, предусмотренные В Уставах и Правилах
внутренного распорядка єтих предприятий. Дисциплинарная ответственность
может применятся за нарушение земельного законодательства только к тем
работникам, в чьи трудовые функции входило соблюдение земельно-правовых
норм. Объект правонарушкений здесь двойной: правила внутреннего
распорядка и правила использования земель.Для возложения на виновного
дисциплинарной ответственности за нарушение земельного законодательства
необходимо совпадение дисциплинарного проступка и земельного
правонарушения, т.е. неисполнение работником трудовой обязанности
одновременно было бы нарушением им земельного правопорядка.Правовой
анализ обязанностей собственников земли и землепользователей,
закрепленных в ст.40 Земельного кодекса, показывает, что они, как
правило, обращены к юридическим лицам.Неисполнение земельной обязанности
юридическим лицом не может быть признано дисциплинарным проступком
работника, состоящего с ним в трудовых отношениях. Поэтому идеальная
совокупность дисциплинарного проступка и земельного правонарушения
возможна крайне редко.Видимо, в связи с этим Земельный кодекс не
указывает на дисциплинарную ответственность за совершение земельных
правонарушений. Хотя дисциплинарная ответственность имеет место за
нарушение земельного законодательства, например, если ведение земельно-
кадастровой книги было возложено на агронома сельскохозяйственного
предприяьтия, а он не выполнял этой обязанности, чем нарушил свои
трудовые обязанности и не исполнял предписания земельного
законодадельства. Дисциплинарная ответственность представляет собой
применениек участникам трудовых отношений предприятий и их должностным
лицам, виновных в совершении дисциплинарных проступков, мер личного
воздействия морального характера в виде наложения дисциплинарных
взысканий.

105.Земельні правопорушення, як підстави адміністративної
відповідальності.

Адміністративна відповідальність- це такий вид юридичної
відповідальності, яка настає за адміністративні правопорушення,
пердбачені Кодексом про адміністративні правопорушення та іншими
нормативними актами.

За адміністративні правопорушення можуть застосовуватись такі види
адміністративних стягнень:

офіційне попередження, яке фіксується установленим способом або
виноситься в письмовій формі;

штраф-грошове стягнення, яке накладається на порушників за
адміністративне правопорушення ;

оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або
безпосереднім об”єктом адміністративного правопорушення;

конфіскація предмета, який належав власнику і став знаряддям вчинення
або безпросереднім об”єктом адміністративного правопорушення-полягає в
примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави;

позбавлення спеціального права;

виправні роботи( на строк до 2 міс.за місцем постійної роботи особи і з
відрахуванням 20% заробітку в доход держави);

адміністративний арешт- до 15 діб у виняткових випадках за окремі види
правопорушень.

Кодексом України про адміністративні правопорушення органам Державного
комітету України по земельних ресурсах надано право розглядати справи
про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 53, 53-2, 55,
56 вказаного Кодексу. За порушення санітарних правил охорони земель
справи розглядають органи державного санітарного нагляду.

Оформлення документів (вказівок і протоколів) при виявленні порушень
земельного законодавства проводиться спеціалістами центрального апарату
Держкомзему та його органів на місцях, на яких згідно з посадою
покладено здійснення державного контролю за використанням та охороною
земель і які є державними інспекторами по використанню та охороні
земель.

При виявлення земельних ділянок, які використовуються не за цільовим
призначенням, нераціонально або способами, що призводять до зниження
родючості грунтів та забруднення, державний інспектор по використанню та
охороні земель відповідно до статті

29 Земельного кодексу України виносить вказівку з встановленням
місячного терміну для усунення порушень, про що складається відповідний
документ. У випадку неусунення порушень у вказаний термін службова особа
складає протокол про порушення земельного законодавства

При виявлення інших порушень, які вказані в статті 115 (укладенні угод,
зазначених у статті 114 Земельного Кодексу; самовільне
зайняттіяземельних ділянок;

псуваннія сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх
хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами і стічними
водами;

розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, що
негативно впливають на стан земель; невиконання вимог природоохоронного
режиму використання

земель) Земельного кодексу України протокол може бути складений і без
попередження.

Протокол про порушення земельного законодавства складається у трьох
примірниках, з яких перший примірник в триденний термін передається
службовій особі, уповноваженій

розглядати справи про правопорушення земельного законодавства, другий
примірник вручається порушнику земельного законодавства, третій
примірник залишається у службової особи, яка склала протокол.

Справи про порушення земельного законодавства передбачені статтями 52,
53, 53-1, 53-2, 54, 55, 56 та 188-5 Кодексу України про адміністративні
правопорушення

розглядають відповідно посадові особи органів Держкомзему в
п’ятнадцятиденний строк з дня одержання протоколу про адміністративне
правопорушення від особи, яка склала протокол.

Розглянувши справу про порушення земельного законодавства, службова
особа, керуючись статтями 22, 23, 24, 25, 26, 27, 36, 284 Кодексу
України про адміністративні

правопорушення , виносить одну із постанов:

1) про накладення адміністративного стягнення;

2) про закриття справи.

106. Земельні правопорушення, як підстави цивільної відповідальності.

В випадках порушення майнових прав власників землі, землеволодільців,
землекористувачів і орендарів земельних ділянок або завдання їм шкоди
застосовується цивільно-правова відповідальність. Цивільно-правова
відповідальність- це ті негативні для заподіювача шкоди і боржника
майнові наслідки, які встановлені законом або договором на випадок
невиконання абсолютного оболв”язку, а також невиконання або неналежного
виконання боржником зобов”язання. Завданням цивільно-правової
відповідальності є відновлення порушених цивільних прав суб”єктів,
відновлення майнового стану, відшкодування збитків, зміцнення
господарсько-договірної дисципліни, а також задоволення матеріальних і
духовних потреб громадян та організацій. Підставами цивільно-правової
відповідальності є факт цивільного правопорушення, деліктоздатність
особи- здатність нести юридичну відповідальність, наявність діючого
цивільного законодавства про цю відповідальність.Основною підставою
цивільно-правової відповідальності є факт правопорушення:

наявність майнової шкоди в результаті правопорушення;

протиправність цивільно-правової діяльності або поведінки боржника;

наявність вини боржника за вчинення шкоди;

причинний зв”язок між протиправними діями і шкодою, як об”єктивна
підстава цивільно-правової відповідальності.Законом передбачаються різні
види цивільно-правової відповідальності.Так. залежно від підстав
виникнення правовідносин, за порушення яких виникає відповідальність,
остання поділяється на договірну та позадоговірну.Довгий час
розглядалась тільки позадоговірна відповідальність , яка передбачала
відшкодування шкоди в натурі або повне відшкодування збитків за
порушення абсолютного права власників землі, землеволодільців та
землекористувачів.Але з розвитком такого правового інституту як оренда
землі, все більш уваги приділяється договірній відповідальності.Закон
України”Про аренду” від 6 жовтня 1996р. в ст.31 передбачає
відповідальність за невиконання зобов”язань по договору аренди землі і
порушення земельного законодавства сторонами договору. За невтконання
зобов”язань по договору аренди земельної ділянки, в тому числі за зміни
або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть
відповідальність у відповідності з законом або договором.Орендодавець
несе відповідальність за недоліки переданої в оренду земельної ділянки,
які не були обумовлені в даному договорі аренди, але які суттєво
перешкоджають обумовленому договором використанню земельної ділянки.В
випадку виявлення таких недоліків орендар має право: вимагати зменшення
орендної плати або відшкодування затрат на усунення цих недоліків;
утримати певну суму понесених затрат на усунення недоліків з орендної
плати,повідомивши про це орендодавця зазделегідь, вимагати дострокового
розірвання договору аренди землі. Орендодавець звільняється від
відповідальності за наслідки, які виникли в результаті недоліків
переданої в оренду земельної ділянки, якщо про ці недоліки було вказано
в договорі оренди. Орендар несе відповідальність за невиконання умов
договору, за несвоєчасне внесення орендної плати. а також за порушення
земельного законодавства.При цьому в договорі оренди можуть
передбачатись й інші зобов”язання орендаря, а також майнова
відповідальність за їх невиконання при умові, що вони не суперечать
дійсному законодавству.

Наряду з договірною відповідальністю в земельному праві застосовується
позадоговірна відповідальність, причому питома вага її значно більша.
Так, ст.88 Земельного кодексу вказує, що збитки, заподіяні
вилученням(викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також
обмеження прав власників землі і землекористувачів, в тому числі
орендарів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність
цільовим для використання за цільовим призначенням в результаті
негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ,
організацій та громадян підлягають відшкодуванню в повному обсязі
власникам землі і землекористувачам, які зазнали збитків.

107.Земельні правопорушення, як підстави кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність- це вид юридичної відповідальності, яка
встановлена кримінальним законодавством як негативна оцінка і кара, як
особливий вид державного примусу, який має публічний характер,
застосовується тільки судом від імені держави, у формі вироку до особи,
яка винна у скоєнні злочину.

Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом відповідальності
за земельні правопорушення і носить каральний характер. Діячий
Кримінальний кодекс України до числа суспільно небезпечних правопорушень
в області земельного правопорядку відносить такі злочини: порушення
правил, встановлених з метою боротьби з хворобами і шкідниками рослин,
що спричинило тяжкі наслідки(ст.158), самовільне зайняття земельної
ділянки та самовільне будівництво(ст.199).В Кримінальному кодексі лише 2
статті регулює земельні відносини.в наш час існує тенденція до
декриміналізації окремих складів злочинів і віднесення їх до числа
адміністративних проступків.

108.Вирішення земельних спорів.

Земельні спори розглядаються місцевими Радами народних депутатів, судом,
арбітражним судом або третейським судом у порядку, встановленому
Земельним Кодексом та іншими актами законодавства України.

Майнові спори, пов’язані з земельними відносинами (включаючи спори про
відшкодування збитків і визначення їх розмірів), вирішуються судом,
арбітражним судом або третейським судом.

Спори між громадянами, яким належить жилий будинок, господарські
будівлі та споруди і земельна ділянка на праві спільної власності, щодо
порядку використання і розпорядження земельною ділянкою вирішуються
судом.

Спори з приводу розмежування території сіл, селищ, міст, районів,
областей вирішуються вищестоящою Радою народних депутатів.

Спори з приводу суміжного землекористування громадян розглядаються
погоджувальною комісією, склад якої обирається відповідною Радою
народних депутатів.

Нез’явлення сторони без поважних причин за повторним викликом
погоджувальної комісії не зупиняє розгляду земельного спору.

У разі недосягнення згоди спір за заявою однієї із сторін розглядається
у судовому порядку.

Прийняття рішення про спори з приводу суміжного землекористування:

По результатах розгляду спору з приводу суміжного землекористування
погоджувальна комісія готує свій висновок, який оформляється протоколом
і підписується головою і секретарем цієї комісії.

Цей протокол є підставою для прийняття рішення з зазначеного питання
Радою народних депутатів у разі досягнення згоди між сторонами.

Рішення Ради народних депутатів повинно бути мотивованим з обов’зковим
посиланням на фактичні обставини справи і норми законодавства.

У рішенні передбачається порядок його виконання та заходи щодо усунення
порушеного права на землю.

Строки розгляду земельних спорів Радами народних депутатів :

Земельні спори розглядаються Радами народних депутатів в 10-денний
строк.

У разі розгляду складних питань, що потребують спеціальних висновків,
спори розглядаються у 20-денний строк.

Земельні спори розглядаються Радами народних депутатів за заявою однієї
із сторін.

Земельні спори розглядаються з участю сторін, які повинні бути завчасно
повідомлені про час і місце розгляду спору.

Відкладення розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися
з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у
розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати
клопотання, давати усні і письмові

пояснення, заперечувати проти клопотань і доказів іншої сторони,
одержувати копію рішення щодо земельного спору і у разі незгоди з цим
рішенням оскаржувати його.

Рішення Рад народних депутатів може бути оскаржено в суд, арбітражний
суд в місячний строк.

В судовому порядку також розглядаються спори, які виникають у разі
відмови власника землі або землекористувача дати згоду на вилучення
(викуп) земельної ділянки або у разі відмови сільської, селищної,
міської, районної Ради народних депутатів у

відведенні земельної ділянки для ведення селянського

(фермерського) господарства .

Виконання рішень Рад народних депутатів щодо земельного спору може бути
зупинено або відстрочено Радами, які прийняли рішення, або вищестоящою
Радою.

Виконання рішення Верховної Ради Республіки Крим щодо земельного спору
може бути зупинено або відстрочено Верховною Радою Республіки Крим або
Верховною Радою України.

109.Державний земельний кадастр.

Призначення державного земельного кадастру:

Державний земельний кадастр призначений для забезпечення Рад народних
депутатів, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян
відомостями про землю з метою організації її раціонального використання
та охорони, регулювання земельних

відносин, землеустрою, обгрунтування розмірів плати за землю.

Державний земельний кадастр містить систему необхідних відомостей і
документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі
і землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, про
якісну характеристику і народногосподарську цінність земель.

Порядок ведення державного земельного кадастру:

Ведення державного земельного кадастру забезпечується проведенням
топографо-геодезичних, картографічних, грунтових, геоботанічних та інших
обстежень і розвідувань, реєстрацією землеволодінь та землекористувань і
договорів на оренду землі,

обліком кількості та якості земель, бонітуванням та економічною оцінкою
земель.

Державний земельний кадастр ведеться Держкомземом, Комітетом по
земельних ресурсах і земельній реформі Республіки Крим, управліннями
земельних ресурсів обласних, Київської і Севастопольської міських
державних адміністрацій, відділами земельних ресурсів районних державних
адміністрацій, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад
народних депутатів.

Держкомзем забезпечує постійне вивчення потреби в земельно- кадастровій
інформації.

До земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани
(графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які
містять відомості про межі адміністративно- територіальних утворень,
межі земельних ділянок власників землі і

землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, що
перебувають у державній, колективній і приватній власності, їх
кількість, якість, народногосподарську цінність та продуктивність по
власниках землі і землекористувачах, населених пунктах,

територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних
депутатів, областях, Республіці Крим та Україні в цілому.

Земельно-кадастрова документація включає книги реєстрації державних
актів на право колективної, приватної власності на землю, право
постійного користування землею, договорів на тимчасове користування
землею, в тому числі на умовах оренди.

Власники землі та землекористувачі щорічно не пізніше 15 січня подають
виконавчим комітетам сільських, селищних, міських Рад народних депутатів
звіти за станом на 1 січня про зміни, що відбулися у складі земель, які
знаходяться у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди.

Звітні дані про кількість земель складаються щорічно, про якість земель
– один раз у п’ять років.

Державний земельний кадастр ведеться за рахунок коштів державного,
республіканського (Республіки Крим) і місцевих бюджетів.

Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється Кабінетом
Міністрів України.

110. Землеустрій.

Землеустрій включає систему заходів, спрямованих на здійснення положень
земельного законодавства, рішень Рад народних депутатів щодо організації
використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного
середовища і поліпшення

природних ландшафтів.

Основні положення землеустрою визначаються Кабінетом Міністрів України.

Землеустрій передбачає:

1) розробку прогнозів державної і регіональної програм використання та
охорони земель;

2) складання схем землеустрою, розробку техніко-економічних
обгрунтувань використання та охорони земельних ресурсів;

3) встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних
утворень;

4) складання проектів створення нових і впорядкування існуючих
землеволодінь і землекористувань з урахуванням контурної організації
території;

5) обгрунтування розміщення і встановлення меж територій з особливими
природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

6) складання проектів відведення земельних ділянок у власність або
користування, відмежування в натурі (на місцевості) вилучених
(викуплених) і відведених земельних ділянок;

7) підготовку документів, що посвідчують право власності або право
користування землею;

8) складання проектів внутрігосподарського землеустрою колективних
сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів,
радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, установ і
організацій,

селянських (фермерських) господарств, що забезпечують еколого-економічне
обгрунтування впроваджених сівозмін, впорядкування угідь, а також
розробку заходів щодо охорони земель;

9) складання проектів внутрігосподарського землеустрою землеволодінь
громадян з обгрунтуванням заходів щодо ефективного використання землі
відповідно до цільового призначення, підвищення її родючості,
застосування природоохоронної технології

виробництва;

10) розробку проектів та іншої землевпорядної документації, пов’язаної
з використанням і охороною земель;

11) авторський нагляд за здійсненням проектів;

12) проведення топографо-геодезичних, картографічних, грунтових,
геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земельного фонду.

Землеустрій здійснюється державними землевпорядними організаціями за
рахунок коштів державного, республіканського (Республіки Крим) і
місцевих бюджетів.

Розробка землевпорядних проектів, пов’язаних з охороною земель від
селів, зсувів, підтоплення і засолення, може провадитися з ініціативи
власників землі і землекористувачів за їх рахунок державними та іншими
землевпорядними організаціями.

Розгляд і затвердження землевпорядних проектів провадиться в такому
порядку:

1) прогнозні матеріали, техніко-економічні обгрунтування використання
та охорони земель і схема землеустрою після погодження у порядку,
встановленому у завданнях на їх розробку, розглядаються і затверджуються
відповідними Радами народних

депутатів;

2) проекти утворення нових землеволодінь і землекористувань після
погодження із заінтересованими власниками землі та землекористувачами
розглядаються і затверджуються сільськими, селищними, міськими,
районними Радами народних депутатів;

3) проекти відведення земельних ділянок у власність або користування
затверджуються Радами народних депутатів, які надають і вилучають
земельні ділянки;

4) проекти внутрігосподарського землеустрою колективних
сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів,
радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, установ і
організацій, селянських (фермерських)

господарств після погодження їх із власниками землі і
землекористувачами, сільськими, селищними Радами народних депутатів
розглядаються та затверджуються районними, міськими, в адміністративному
підпорядкуванні яких є район, Радами народних

депутатів;

5) робочі землевпорядні проекти, пов’язані з упорядкуванням, докорінним
поліпшенням і охороною земель, раціональним їх використанням,
розглядаються і затверджуються замовниками цих проектів.

Зміни до землевпорядних проектів та інших матеріалів з питань
землеустрою вносяться за рішенням Рад народних депутатів, які затвердили
ці проекти.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020