В.В.Білкун, Л.Л.Голубович 1999 - Судова медицина (книга)

В.В.Білкун, Л.Л.Голубович 1999 – Судова медицина

Передмова

У добре продуманій Та вивіреній часом системі вищої

медичної освіти серед багаточисленних дисциплін, ідо

складають у сукупності величну споруду медичної нау-

ки, спостерігається чітка послідовність вивчення фунда-

ментальних і прикладних фахових дисциплін. Багато з

них мають попередників, що дозволяє студентам грун-

товно опанувати широке розмаїття сучасних медичних

наук.

У попередні роки ви вже осягли основні положення

лікувальної та профілактичної галузей медицини і тепер

вивчатимете третю, не менш важливу галузь, яка займає

окреме місце серед споріднених наук, — за влучним

висловом проф. Ю.С. Сапожникова, медицину в праві.

Судова медицина у багатьох випадках використовує

для своїх потреб надбання інших (морфологічних та клі-

нічних) дисциплін, щоб найоптимальніше виконувати

своє головне завдання — служіння Закону у справі збе-

реження життя, здоро&’я та честі людини. Саме спеціа-

лісти в галузі судової медицини разом з правниками

стоять на сторожі найголовнішого права людини, гаран-

тованого Конституцією України, — права на життя

(ст. 27 Основного Закону України).

В цьому аспекті судово-медична експертиза є одним з

найвідповідальніших факторів об’єктивної оцінки первин-

них даних, від якої залежать наслідки попереднього та

судового слідства, а врешті-решт й долі багатьох людей.

Чинне законодавство України, як і всіх цивілізованих

держав, передбачає можливість залучення лікаря будь-

якого фаху до виконання обов’язків судово-медичного

експерта.

Закон вимагає від лікарів спеціальних судово-медич-

них знань та вміння. Саме тому навчальний план підго-

товки лікаря передбачає глибоке вивчення судової меди-

цини і певних засад права, які, головним чином, стосую-

ться розслідування злочинів проти особи. Цей органіч-

ний зв’язок медицини з правознавством значною мірою

впливає на розвиток судової медицини, який зумовлю-

ють прогрес медичної науки та успіхи юридичних наук.

Не маючи прямих попередників, судова медицина за-

стосовує досягнення інших галузей науки, водночас роз-

робляючи деякі специфічні проблеми. Вона прогресує ра-

зом з усією, медициною, будучи її самостійною частиною,

а не компіляцією з різних розділів науки.

За останнє десятиріччя у державному устрої України

та її законодавстві відбулися значні зміни, які істотно

вплинули на організацію роботи органів охорони ЗДО-

РОВ’Я взагалі та судово-медичної служби зокрема,—

удосконалена її нормативно-правова база, опановані й

запроваджені у практику нові методи дослідження, що

значно збільшують експертні можливості.

‘У ПФрШу чергу підручник адресується студентам-м.е-

*’ “‘ЫЮ^Й сподіваємося, що він стане в нагоді лі-

itittrHKOro фаху, особливо у випадках виконання

f кщй лікарів-експертів.

^Жик може становити інтерес і для правникіа.

рй розуміють, що запропонована до вашої увага

9 позбавлена певних недоліків, допускають, що в

ніиі жбЇкуть яатіт місце випадкові помилки, саме тому

вони будуть вдячні всім, хто знайде можливість висло-

ві СВОІЬ думку про цю книгу.

ДЯя кращої орієнтації у складній фаховій термінології

дО ‘ Підручника додано стислий двомовний тлумачний

словник.

Розділ І

Предмет, завдання

і значення судової медицини

Судова медицина як самостійна медична дисципліна

сформувалась після тривалого періоду’практичного за-

стосування лікарських знань при розслідуванні та роз-

гляді судових справ. Ця дисципліна виникла на потребу

адміністративних та судово-слідчих органів держави.

Існує досить багато визначень судової медицини. Все-

світньо відомий австрійський судовий медик професор

Е. Гофман наприкінці минулого століття писав: “Під на-

звою судової медицини розуміють науку, котра займаєть-

ся розглядом питань, що виникають у цивільній та кри-

мінальній практиці і розв’язати які можна лише за допо-

могою медичних знань”.

Широко відоме визначення М. І-Авдєєва (1960) .-—.

“Судовою,, медициною називається галузь медицини,

зміст якої становить вивчення і розробка питань медич-

ного і біологічного характеру, що виникають •у правовій

практиці”, •’. . . •: . . . ; •.-.,

В. В. Томілін та співавтори (1997) вважають,: що су-

дова медицина являє собою галузь медицини, зміст якої

становить вивчення і вирішення медичних і біологічних

проблем, що найбільш часто виникають v nnanr

тиці.

Пгч” —-

Всі наведені визначення, доповнюючи одне одного,

дають досить повне уявлення про судову медицину.

Загалом можна сказати, що судова медицина — це

важлива галузь медицини з власними методами дослід-

ження, яна слугує розв’язанню складних -медико-біоло-

гічних питань, що постають перед правоохоронними ор-

ганами, а також вирішує окремі проблеми охорони здо-

ров’я та сучасної екології.

Витоки судової медицини —у сивій давнині. У ма-

нускриптах індусів (Аюрведа, 600 p. до н. е.), у книгах

Мойсея, в Талмуді (І ст. до н. е.) розглядаються питання

судово-медичного характеру, пов’язані в основному з

‘ оцінкою тілеснихушкоджень, строками зачаття.

>,: У Стародавньому Єгипті та Месопотамії, де основни-

ми мконоАавцями були жерці храмів, жінка-вбивця у

стані вагітності не каралась на смерть. Наявність вагіт-

ності вцигчіищ жерці чи запрошені для цього лікарі.

В t,JQTQ|l>6* > Стародавнього світу (Греція, Рим) мають

місце численні приклади участі лікарів у вирішенні судо-

вих питань. Так, у Римі в 44 p. до н. е. придворний лі-

кар Антистій обстежив труп Юлія Цезаря і заявив, що з

27 ран, виявлених на тілі забитого, лише одна смертель-

на. У тому Ж Римі у І ст. нашого літочислення за участі

лікарів розроблено закон, який визначав максимальний

.строк вагітності (11 місяців).

Відомий Кодекс Юстиніана (529—534 pp.) кодифіку-

вав систему Римського права і визначив місце лікарів у

судовому процесі, підкреслюючи, що “лікарі, власне, не

свідки, вони більш судді, ніж свідки”.

В європейських країнах раннього Середньовіччя ліка-

рі до судових процесів не запрошувались, бо судді тих

часів покладались, в основному, на результат поєдинку

між ворогуючими сторонами чи на “суд Божий” — ви-

пробування водою і вогнем.

На Далекому Сході — у Китаї, ще в VI ст. н. е. з’яв-

ляються судово-медичні праці. У 1247 році там вийшов

п’ятитомний компендіум “Сі-Юань-лу”, автором якого

був Сун-ци. Цей твір містить розділи про смерть і трупні

зміни, асфіксію, тілесні ушкодження, отруєння, аку-

шерську та гінекологічну експертизи, прижиттєвість тер-

мічних ушкоджень і багато інших важливих питань судо-

вої медицини. Саме Сун-ци вперше описує трупні плями,

трупне заклякання та ознаки смерті від удару блискав-

ки. Збірник Сун-ци мав великий вплив на суддів Китаю і

перевидавався багато разів. Це сприяло розвитку судо-

вої медицини у Кореї та Японії.

Якщо зазирнути в глиб вітчизняної історії, то поба-

чимо, що в той самий період (XI—XIII ст.) у правовому

збірнику “Руська правда” ушкодження, заподіяні людині,

поділялись на дві групи: тяжкі та легкі. ї-\жаль, у ста-

родавніх законодавчих актах слов^ян, та “^”Двінська

статутна1 грамота”;, не вказувалось, • хт ^.

ципітації, котра

для визначення виду крові. Значения цього відкриття

важко переоцінити.

Треба зазначити, що судова медицина в Україні у той

час була складовою частиною судової медицини Росій-

ської імперії. Великий внесок у розвиток цієї науки зро-

били вчені-‘київської та харківської наукових шкіл.

Київський професор М. О. Оболонський (1856—1913)

видає у 1894 р. посібник по судово-медичному ‘дослід-

женню трупа та речових доказів, який став не тільки

підручником з судової медицини для київських студентів,

а й вкрай необхідною книгою для всіх судових лікарів

того часу.

Харківський професор М. С- БокаріуС (1869—1931) у

1911 р. видає підручник “Краткий курс судебной меди-

цины”, а в 1915 р. виходить перший том його нового

підручника “Судебная медицина в изложении для юрис-

тов”, по якому вивчали судову медицину на всіх юри-

дичних та медичних факультетах.

Після 1917 р. у судово-медичній службі відбулися

структурні зміни, внаслідок яких вона стала незалежною

від Міністерства внутрішніх справ, до складу якого вона

входила у Російській імперії. Із створенням у 1918 р. На-

родного комісаріату охорони’ здоров’я РРФСР судово-

медична служба як підвідділ судово-медичної експертизи

увійшла до системи охорони здоров’я. Через два роки

прийнято “Положення про судово-медичних експертів”,

а у 1924 р. затверджено посаду Головного судово-медич-

ного експерта при НКОЗ РРФСР. Декілька років цю по-

саду обіймав відомий учений Я.Л: Лейбович — автор

низки судово-медичних посібників, перекладач і редак-

тор книг Е. Гофмана.

У цей же час судово-медичну службу на Україні очо-

лює на посаді Головного державного судово-медичного

інспектора УРСР професор М-С-Бокаріус.

Судово-медична справа у НКОЗ УРСР з часу утво-

рення зазнавала деяких змін. У 1920—1922 pp. в НКОЗ

був відділ судової медицини, котрий у 1922 p. закрили і

організували “судово-медичний стіл” при лікувальному

відділі. Подібна перестановка не забезпечила задо-

вільних умов роботи, і тому у 1923 p. заснована Головна

судово-медична інспектура при о ^цилі,

яка згодом була виокремлена у

підпорядкуванням безпосереднь?

губернських відділах охорони

жено посади губернських судо?

поточну судово-медичну робо

дові лікарі,

На Першому Всеукраїнс»

ді, який проходив у XapKpF

ловний судово-медичний іт

у своєму виступі зазначи

у випадках судово-меди

мінно проводити розті

оглядом. Тому за звіти’

шв у містах сягав 95

78. 1 це у важкі 20-т

80 штатних судових

Великою подією

рення у 1923 p. r

М. С. Бокаріуса У

експертизи, який

туту, окрім чотирьох

секція під назвою “Судово-і*.-

людини”.

Правила виконання судово-медичного до^.

па, судово-медичної кваліфікації тілесних ушкц^.

низка методичних матеріалів були підготовлені М. С. ь^

каріусом і видані по лінії НКОЗ у 1924 році. А через рік

він проводить спеціальні 6-тижневі курси з підготовки лі-

карів-експертів для губерній України. Протягом 1926—

1927 pp. проф. М. С. Бокаріус видає журнал “Архів кри-

мінології і судової медицини”, в якому друкуються не

лише українські, російські, автори, а й спеціалісти з єв-

ропейських країн, США, Бразилії, Алжиру.

Велике значення для судових медиків та слідчих не

лише України, а й усього колишнього Союзу РСР мав

вихід у світ книги М. С. Бокаріуса “Первоначальный на-

ружный осмотр трупа при милицейском и розыскном

дознании” (1925). Через чотири роки виходить ще одна

його праця з цього питання — “Наружный осмотр трупа

13,

на месте происшествия или обнаружении его”. Ними ба-

гато років користувались судово-медичні експерта, слідчі

та оперативні працівники.

розвитку судової медицини сприяло відкриття у

1932 р. У M^W Науково-дослідного інституту судової

медицини. Ця установа стала важливим науково-мето-

дичним центром для усього колишнього Союзу РСР. К

періЦНМяДИР61170?011* призначено профчМ- В. Попова. Він

же у Ї937 Р- після затвердження посади Головного су-

дрвО-недцчного експерта при НКОЗ Союзу, став найви-

щою посадовою особою у судовій медицині. З 1939 по

1979 Р. Головним судмедекспертом був В. Г. Прозоров-

ский, а з 1979 по 1991 р. — О. П. Громов. Водночас

проф. О. П. Громов обіймав посаду директора НДІ судо-

воімедйциии.

Значна кількість кафедр і курсівсудової медицини

(понад ЭДУ при вищих медичних навчальних закладах і

університетах Союзу сприяла інтенсифікації наукових

пошуків у галузі судової медицини. Великий науковий

потенціал являв собою викладацький склад кафедр і кур-

сів, аспіранти. Провадяться наукові дослідження також і

в Судово-медичних лабораторіях республіканських, кра-

йових та обласних Бюро судово-медичної експертизи.

Наукові досягнення постійно втілюються в експертну

практику.

– У поширенні наукової інформації велику роль відігра-

вав журнал “Судебно-медицинская экспертиза”. Наукові

статті публікувались також у збірниках з’їздів та конфе-

ренцій—союзних, республіканських, обласних.

Єдина навчальна програма для лікувального, педіат-

ричного та санітарно-гігіенічного факультетів медичних

вузів сприяла певній уніфікації при викладанні цієї

дисципліни. Ще у довоєнні роки дуже корисною була

книга “Основы судебной медицины для студентов и вра-

чей” (1938), що була написана колективом авторів за

редакцією проф. М. В. Попова. Згодом вийшли його під-

ручники, ЩО вважаються класичними (1940; 1946;

1950). Підручники та посібники із судової медицини у

різний час були написані професорами М. І. Авдєєвим.

J^. 1. Райським, В. М. Смоляніновим, В. Ф. Черваковим.

Ю. С. Сапожниковим.А. М. Гамбург та іншими.

14;

Кращими за всіма .показниками визнано підручники

М, С. Бокаріуса, М. В. Попова, М. І. Авдеева, М. І. Рай-

ського, Ю. С. Сапожникова і А. М. Гамбург, О. X. Порк-

шеяна і В. В. Томіліна, В. Л. Попова, В. М. Крюкова,

О. О. Матишева.

Торкаючись історії розвитку судової медицини, не

можна не згадати про військову судово-медичну експер-

тизу. Саме вона зробила великий внесок у розвиток су-

дової балістики, вивчеиня і «механізму М а?””1″1 вогне-

пальних ушкоджень» ,насдідкііВ вибухову іі

колотії та багатьох Інших :питань, ров’яі

діями, авіакатастрофами тощо; ‘ч”;;’ ,.

Військова експертиза до війни не іг

лідження для судово-слідчих органів аі| :

вільні експерти. У діючій армії функц!

та фронтові патолого-анатомічні лаб

складі їх було по одному судово-ме

Вони фізично не могли впоратися з :

вили перед ними військові юристи,,,

потреба у створенні самостійної суді

тизи Армії та Флоту. Центральна с

раторія (ЦСМЛ) збройних сил

1943 р. проф. Ю. С. Сапожников

водночас Головним судово-медич»

став проф. М. І. Авдеев. Військові

ми за роки війни проведена велі-

числі і при розслідуванні фашист

вих праць опублікрвяні-»

часїїіснуванн,

1:4-. .!„

“;-ІГ •.

Кафедра Ха|»]

зована у 1835

кафедри вписан;

каріусом. Перш’

видав книгу “О

анализу” (1904,

йшла мова, він

до самої емері

М. Є. Бокаріус в;

практическим ра(.

якими тривалий

денти, а й молоді

З 1931 по 19і

проф. М. М. Бока

•ри, його учні: Б. J

іїенко, В. О; Тата)

М. М. Стрілець оч

багатьох вузах УК[-

тував 28 докторів і

Проф. М, П. M?

1990 p. Він був BL

чення давності сме{.

Українська w

^”‘цжш’-‘1

діагностичних приладів. Після його смерті, у1990 p.,

кафедру очолив проф. В. О. Татаренко.-а з 1999 р.

доц. П. А.,Каплуновський.

Кафедра судової медицини Української академії удос-

коналення ^лікарів — гідний .представник Харківської

наукової школи судових медиків.; І хоча заснована вона

лише у 1974 р. у вигляді курсу (стала самостійною ка-

федрою у 1,975 р.). науковий доробок,’» вельми значний.

Очолює кафедру Заслужений діяч науки і техніки Украї-

ни проф. В. І. Кононенко. Багато років він займається

питаннями діагностики давності настання смерті, судо-

вое травматологією.: Його учнями захищено 8 кандидат-

ських, дисертацій. Спшробітниками кафедри за цей час

опублік9вано ^близько,,,,400, наукових, праць. Кафедра

ср^нійізуєті^я,,(і|іа,^^ченн».,поств»їальних процесів, а

також транспортної т^ гво|гнепальуоі травм. На базі

кафедри ,прр(врдидись наукові конференції, опубліковано

5 тематичних збірників наукових праць.

СУ^РУ^ДОШЦНЙУ /У, Донецькому медичному універси-

^^^Ч^^^ЧАТИ,;Ш!Є у довоєнні роки. У 1954 р. орга-

нізовано самостійний курс, який очолив Б. М. Зорій, зго-

дом курс .ст^є; кафедрою, а. завідуючий — професором.

Чудовий організатор, блискучий лектор, проф. Б. М. Зо-

рін створив згуртований колектив, який плідно працює

над проблемами шахтної травми, питаннями раптової

смерті гірників, визначенням епіцентру вибуху в шахті

та характером ушкоджень при вибуху. Співробітника-

ми кафедри під керівництвом Б. М. Зоріна опубліковано

близько 800 наукових праць, видано кілька .збірників.

Співробітник кафедри проф. Ю. Д. Сергеев зидав підруч-

ник з основ права для медиків і монографію “Профессия

врача” (1988). З 1998 р. кафедра працює під орудою

проф. 0. І. Герасименка.

Історія кафедри судової медицини Одеського медично-

го університету починається з 1841 року, коли на юри-

дичному відділенні Рішельєвського ліцею, згодом — Но-

воросійського університету читався курс лекцій з судо-

вої медицини. Найбільшого розквіту досягла кафедра у

1949—1956 pp., коли нею завідував Заслужений діяч

науки професор М. І. Райський (1873—1956) •— вчений

зі світовим ім’ям, учитель професорів Л. М. Ейдліна,

А. П. Курдюмова, Ю. С. Сапожникова, А. М. Гамбург,

І. Ф. Огаркова. Він був засновником Одеської наукової

школи, автором більш як 100 наукових праць та фунда-

ментального підручника (1953), за яким навчалося не

одне покоління студентів.

– Нині кафедру очолює проф. А. М. Фаддєєв, який зай-

мається дослідженням речових доказів. Крім того, він

вивчає правові аспекти морської медицини.

Кафедра судової медицини Кримського медичного ін-

ституту заснована у 1934 р. Серед її завідуючих треба

відзначити проф_. П.Г. Арешева, який очолював її у

1966—1981 pp. Його монографія “Кровоизлияние в мозг

и его оболочки” (1966) набула широкого визнання.

Професор А. А. Бабанін очолює кафедру з 1982 р. Ко-

лектив кафедри під його керівництвом працює над оцін-

кою танатогенезу при поєднанні травми з патологією і

діагностикою основної причини смерті.

Кафедра судової медицини Київської медичної ака-

демії післядипломної освіти заснована у 1938 році.

Професор А. М. Гамбург очолила цю кафедру і керувала

нею (з перервою на роки війни) до останніх днів свого

життя. Вона була чудовим лектором і багато зробила на

ниві удосконалення та спеціалізації судово-медичних екс-

пертів. Вона автор багатьох наукових праць, двох моно-

графій та підручника (у спіавторстві з проф. Ю. С. Са-

пожниковим). Усього колективом кафедри опубліковано

5 монографій.

Професор В. П. Хоменок очолював кафедру у 1972—

1987 pp. Колишній начальник судово-медичної лаборато-

рії Київського військового округу, учень і послідовник

проф. М. І. Авдеева, він займався проблемами раптової

смерті у молодому віці, питаннями авіаційної та вогне-

пальної травми. Йому належить близько 100 наукових

праць.

Головний судово-медичний експерт України проф.

Ю. П. Шупик очолює кафедру з 1987 р., займається ви-

вченням обвуглених трупів з метою встановлення при-

життєвої дії полум’я, різноманітними фізико-технічнимй

дослідженнями, організаційними питаннями судово-ме-

дичної експертизи. Він є автором .більш ніж 80 наукових

прар». Колектив кафедри працює над основними пробле-

мами теорії і. практики судової медицини.

Кафедру судової медицини Луганського медичного

університету, засновано у 1957 році. Її очолив учень

М, М. Бокаріуса доцент М. Г. Кондратов. Він багато

зробив для розробки рентгенологічних методик дослід-

ження у судовій медицині. Його монографія “Очерки су-

дебно-медицинской рентгенологии” (1960) слугує бага-

тьом експертам медико-криміналістичних відділень. У

1961—1987 pp. кафедру очолював А. М. Фаддеєв —

спеціаліст з питань судово-медичної експертизи речових

доказів.

Професор В. І. Костилєв очолює кафедру з 1987 p.,

займається медико-криміналістичними дослідженнями і,

головним чином, Діагностикою давності настання смерті,

використовуючи Імунні показники трупної крові. Пробле-

ма ця дуже важлива і є зараз основним науковим

напрямком роботи кафедри’. Вивчається також вплив

різних хвороб на Імунні показники при судово-медичній

дЇагнбетиці;

У Вінницькому медичному університеті кафедру судо-

вої медицини відкрито у 1936 році. У 193^—1941 pp. її

очолював відомий судовий медик, колишній Головний

судмедексперт Російської Федерації Я. Л. Леибович.

Найбільш плідио кафедра працювала з 1950 по 1972 p.

під керівництвом проф. В. П. Ципковського. До цього ча-

су він очолював кафедру судової медицини у Львові.

Учень М. М. Бокаріуса, талановитий організатор і до-

питливий науковець, він розгорнув на кафедрі значну

дослідницьку роботу, видав кілька збірників наукових

праць. Його монографія “Осмотр трупа на месте его об-

наружения” (1960) — одна з кращих книг з цієї темати-

ки. Її високо цінив проф. Ю. С. Сапожников.

Після смерті В. П. Ципковського кафедру очолював

доцент А. І. Крат (1972—1985), а потім С. О. Козлова

(1986—1996). Нині кафедру знову очолює А. І. Крат.

Співробітники кафедри вивчають прижиттєвість і дав-

ність виникнення механічної травми.

Кафедру судової медицини Запорізького медичного

університету організовано у 1958 році. З 1968 по 1975

рік кафедру очолював професор М. М; Стрілець —

учень і послідовник М. М. Бокаріуса. Досвідчений екс-

перт і невтомний дослідник, він широко розгорнув на ка-

федрі наукові пошуки. Коло його наукових інтересів бу-

ло досить широким, але головним в’його діяльності було

вивчення проблеми ідентифікації особистості за спалени-

ми останками та золою.’На цю’тему він і захистив док-

торську дисертацію.

Після переходу проф; М. М. Стрільця до Полтавсько-

го стоматологічного інституту кафедру у 1975—1981 pp.

очолював Д. Я. Шабельник. Він займався вивченням ре-

чових доказів — волося, гормонів вагітності.

і Доцент Л. Л. Голубович очолював кафедру з 1981 по

1985 рік. Його науковий внесок в експертизу спаленого

трупа важко переоцінити; його учні продовжують ці

складні дослідження. •

Професор В. С. Семенников очолює кафедру з

1985 року. Він займається проблемами судової травмато-

логії, фрактографічними дослідженнями, механізмом

ушкоджень при автотравмах. Доцент В. В. Білкун працює

над , судово-медичною діагностикою давності настання

смерті танатометричними методами за допомогою ство-,

рених ним приладів та інструментів. Доцент Л. М. Ту-.

манська працює над актуальними питаннями танатології.

Професор Л. Л. Голубович написав кілька навчальних

посібників і готує монографію з експертизи спаленого

трупа. ,

Активно ведеться наукова робота на семи курсах су-

дової медицини у Дніпропетровську. Доцент О. М. Юр-

ченко вивчає морфологічні зміни При наркоманії.

Професор А. Ф. Рубіжанський видав монографію “Опре-

деление по костным останкам давности захоронения тру-

па” (1978).

Понад 100 наукових праць, опубліковано співробітни-

ками курсу судової медицини Івано-Франківської медич-

ної академії. Високої оцінки заслуговують праці доц.

Є. І. Незнакомцевої з Ідентифікації особи. Вона очолює

нині курс судової медицини.

У Буковинській медичній академії (зав. курсом судо-

вої медицини доцент Ж. Д. Мітенко) співробітниками

курсу опубліковано близько 150 наукових праць — го-

ловним чином з питань судово-медичної травматології,

Великий внесок у становлення кафедри (нині курсу)

судової медицини Тернопільської медичної академії зро-

били доцент В. К. Стешиць, доцент А. 1. Муханов, про-

фесор А, І. Завальнюк, який очолює курс. Він детально

вивчав особливості сільськогосподарського травматизму,

видав “Краткий словарь судебно-медицинских терми-

нов”. А. 1. Муханов є автором двох книг •—”Атлас по

судебной медицине” і “Судебно-медицинская диагности-

ка повреждений тупыми предметами”.

Мають свій науковий доробок співробітники курсів

судової медицини Полтавської медичної стоматологічної

академії (здв«,доц. О, В. Ялааський) та курсу судової ме-

днцинц ^ді|і^ного,іфакультету Ужгородського універси-

тету. Керує ним доцент Н. П. Ляшенко.

Судова і медицина досягла високого рівня і успішно

розвивавт»ся 1 в інших країнах СНД.

Серед, наших колег у Білорусі слід відзначити проф.

Ї\ Ф. Пучкова,»— спеціаліста, з молекулярно-генетичних

.досліджень. Його праці широковідомі. .:..

У Молдові плідно працює над проблемами судово-ме-

дичної діагностики доби настання смерті проф. Г. Боте-

зату та його учень д. м. н. С. Унгурян. Проблемами ме-

ханізму утворення ушкоджень кісток при автомобільних

травмах займається проф. Г. Бачу.

Литва пишається видатним вченим — професором

Й. Найнісом, який виплекав литовську школу судово-

медичних остеологів. Сьогодні Головним судово-медич-

ним експертом республіки е учень проф. Найніса —

проф. А. Гармус.

Очолює судово-медичну службу Латвії доктор В. Вол-

ксоне, відома своїми працями у галузі судової гінекології.

Багато зробив для розвитку судової медицини у Латвії док-

тор В. Шмідт.

Професор К. Шагилиджов у Туркменії займається пи-

таннями раптової смерті в умовах жаркої арідної зони.

Його монографія з цього питання відома в усьому світі.

Проблемами діагностики давності настання смерті у пус-

телях займається Т. Наубатов.

В Угорщині проф. Е. Шомоді — автор кількох підруч-

ників судової медицини провадить велику дослідницьку

роботу у багатьох наукових напрямках. Професор Ф. Ко-

ша — відомий судово-медичний одонтолог.

Професор В. Корман у Братіславі (Словаччина) ви-

вчає морфологічні посмертні зміни для діагностики дав-

ності настання смерті.

Судові медики Румунії — учні і послідовники все-

світньо відомого професора: М. Міновічі проводять інте-

ресні дослідження з галузі судово-медичної генетики

(проф. М. Дреслер), видають фундаментальні підручни-

ки (проф. Г. Скрипкару.М. Тербанчя).

Велику науково-дослідницьку роботу проводять наші

колеги у Польщі. Інтересними та змістовними є видані

там підручники з судової медицини (проф. Ш. Рашея,

В. Насіловський, Я. Маркевич).

Концепція судової медицини в Україні на порозі

Ш тисячоліття може бути викладена так:

1. Негайне і глибоке вивчення судово-медичних аспек-

тів екології в Україні, розробка судово-медичних методик

на випадки великих катастроф (уроки Чорнобиля).

2. Більш активна допомога органам правопорядку в

боротьбі з організованою злочинністю, наркобізнесом.

викраданням людей.

3. Вирішення правових питань медицини в Україні

(особливо трансплантології) з використанням світового

досвіду.

4. Конструювання, виготовлення та використання діа-

гностичних приладів, інструментів, методик і програм,

доступних міжрайонним судово-медичним експертам.

5. Комп’ютеризація експертної роботи та наукових

пошуків, забезпечення комп’ютерною технікою кафедр і

курсів судової медицини. Широкий вихід на “Інтернет”.

6. Поліпшення процесу викладання судової медицини

у медичних та юридичних вузах.

7. Надання можливості спеціалізуватися за кордоном

і, в свою чергу, інформувати зарубіжних фахівців про

наші досягнення.

8. Всебічна підтримка Асоціації судових медиків Ук-

раїни. Спілкування з Асоціаціями судових Медиків різних

країн і регіонів.

9. Соціальний захист тих, хто творить судову медици-

ну III тисячоліття — викладачів судової медицини в усіх

вузах України.

•Після здобуття Україною незалежності поряд з дер-

жавними вищими навчальними закладами, утворилися й

недержавні.

Зокрема, Українська асоціація народної медицини за

підтримки Міністерства охорони здоров’я заснувала у

1992 році Київський медичний інститут. Підготовка фа-

хівців у вузі провадиться згідно з діючими державними

навчальними програмами, але, окр^м загальноприйнятих

медичних фундаментальних і прикладних дисциплін, сту-

денти ВИВЧАЮТЬ основи гомеопатії, мануальної терапії,

народної та нетрадиційної медицини, фітотерапії тощо.

У 1994 pout тут відкрито кафедру судової медицини

та юснов>> права, яку очолює академік УАННП доцент

А. С. Лісовий. Він є .автором та співавтором 3 навчальних

посібників, 9 монографій та більш як 200 статей.

Заняття із студентами проводять висококваліфіко-

вані викладачі — проф. Б. В. Михайличенко, доценти

М. П. Мотюк, І. А. Федотова, В. А. Шевчук, старший

викладач Н. М. Федорушко.

Наукові розробки кафедри спрямовані на вивчення

особливостей травм, спричинених фізичними факторами,

зокрема черепно-мозкових. Ця робота здійснюється

спільно з співробітниками Інституту нейрохірургії АМН

України. Багато уваги приділяється підготовці навчаль-

них посібників і створенню судово-медичної україномов-

ної термінології.

За час існування кафедри видано 2 монографії —

“Клініка та судово-медична експертиза черепно-мозкових

ушкоджень” (1996 р.) та “Судово-медична оцінка давно

минулих подій” (1998 р.), навчальний посібник “Судово-

медична травматологія” (1995 р.), перший російсько-

український “Стислий тлумачний словник судово-

медичних термінів” (1995 р.).

Після; організації Полтавського філіалу КМІ там

ввели курс , судової медицини, який очолив доцент

О. В. Яланський.

Викладання судової медицини на кафедрах і курсах

медичних ; вузів України здійснюється на високому

науковому рівні. Воно підпорядковане головному завдан-

ню — забезпечити засвоєння студентами теоретичних

засад і практичних навичок виконання судово-медичних

досліджень основних суб’єктів експертизи, що необхідно

лікарю будь-якого фаху,

Значною мірою цьому ‘сприяє велика кількість спе-

ціальної судово-медичної літератури — підручників,

посібників, монографій з окремих питань судової меди-

цини. Чимало навчальної літератури на книжковий ри-

нок надходить з Росії. Певну роль у розвитку судової ме-

дицини в Україні відіграє “Український судово-медичний

вісник”, що регулярно виходить з 1995 року.

За післявоєнні роки відбулося 6 всеукраїнських

конференцій та один з’їзд судових медиків України, що є

безумовним доказом високого наукового потенціалу

вітчизняних судових медиків.

Розділ II

Процесуальні основи та організація

судово-медичної експертизи в Україні

Процесуальні основи призначення

та проведення судово-медичної експертизи

‘ У процесі розслідування кримінальних і цивільних

справ, а також під час судового розгляду широко вико-

ристовуються знання людей, досвідчених в науці, мис-

тецтві, peiJieteJ^ TeXHfUt Тощо. ФахівЩ. які беруть участь

у вказаних правових діях, іменуються експертами, а ви-

конані ними дослідження доказів з відповідями на питан-

н’я’.1 ‘ЙЬ Інтересують правоохоронні органи, — експерти-

зами. Кили йдеться про скоєння злочинів проти здо-

^bbU “жйтт, сеча (200 мл)

Алкалоїди та барбітурати Стрихнін, хінін, пахікарпін, морфін, кодеїн,
барбітурова кислота та її сполуки Шлунок з вмістом, тонка та товста
кишки з вмістом Те саме + печінка, сеча, головний мозок (по 200-300 г),
кров (200 мл)

Місцеве діючі речовини Кислоти та луги Глотка, трахея, стравохід, шлунок
з вмістом, тонка та товста кишки

Гази Чадний газ, сірководень, аміак Кров(ЮОмл), легені (не менше 500г)
Дослідження не доцільне

З 9-259

Група токсичних речовин Токсична речовина Матеріал для дослідження

У випадках швидкого настання смерті при настанні смерті через декілька
годин і пізніше після вживання токсичної речовини

Інші отрути фториди, нітрити Шлунок з вмістом, тонка й товста кишки,
печінка з жовчним міхуром, кров (200 мл)

Пестициди Хлорорганічні — гексахлоран, хлорофос, полі-хлорпінен
Фосфорорганічні — •гіо-фос, карбофос, ротор Шлунок з вмістом, тонка
кишка (не менше 300 г) Те саме Те саме + печінка, нирка, жирова тканина,
головний мозок (по 300 г) Т* саме, крім мирової тканини

Примітка

1) у випадках підозри на інгаляторне отруєння для дослід-

жеяяя вилучають тканину легенів (не менше 500 г);

, 9) ПрИ ЛІДЕРІ на введення отрути через піхву чи матку —

мітку а піхвою;

3) у разі підозри на введення отрути підшкірна чи внутріш-

ньом’язово — ділянки шкіри та м’язів з місць можливого вве-

дення токсичної речовини.

При підозрі на смерть від повітряної (газової) емболії,

у разі відсутності на трупі ознак гниття проводять до-

слідження з використанням рентгенівського проміння та

ультразвуку. При цьому можна виявити наявність повіт-

ря, найчастіше у вигляді кульок, у правому шлуночку та

передсерді. Потім розкривають ліву плевральну порож-

нину, уникаючи ушкодження великих судин. Пінцетом

трохи піднімають осердя (перикард) й розтинають його

по середині. Ретельно оглядають серце, особливо вінцеві

судини його передньої поверхні, де можуть залишитися

пухирці повітря, що дозволяє діагностувати повітряну

емболію. В осердя наливають води й протикають перед-

ню стінку правого шлуночка ножем нижче поверхні во-

ди, За наявності повітря виходить у вигляді пухирців.

Для контролю таким же чином протикають і стінку ліво-

го шлуночка. При венозній повітряній емболії звідти по-

вітря не виділяється (проба П. С. Сунцова, 1863 р.).

Для виявлення порушень у системі малого кола кро-

вообігу — уражень легеневої артерії найбільше інформа-

ції можна отримати при застосуванні методу морфологіч-

ного дослідження. Після вилучення комплексу внутріш-

ніх органів розтин проводиться у такій послідовності:

поздовжнім розрізом по всій довжині розтинається і

досліджується черевний та грудний відділи аорти. Після

її вилучення досліджуються легені, трахея та бронхи.

Біля свого початку пересікається лівий бронх і відво-

диться убік, після чого виділяється й досліджується ліва

легенева артерія. Особливу увагу звертають на її стан:

колір, напруженість, параметри. Робиться невеликий

поперековий розтин стінки, який продовжують в обидві

сторони: поздовжньо розтинається стінка лівої легеневої

артерії та її гілок до 3—4 порядків; у протилежні сто-

рони поздовжньо розтинається стінка загальної легене-

вої артерії (до рівня її клапанів), права легенева артерія

та її розгалуження до 3—4 порядків. Ретельно дослід-

жується стан і вміст усіх названих судин: рідка кров, а

особливо її згортки — їх конфігурація, колір, склад,

щільність, розміри, розташування щодо внутрішньої по-

верхні судин і в просвіті останніх: наявність злипань,

зрощень, їх щільність, розповсюдження вздовж судин та

їх розгалужень.

При первинному тромбозі легеневої артерії та її гілок

згорток (тромб) має певні особливості: він повністю або

значною мірою оклюзує просвіт; судина в цьому місці

розширена, напружена, має ціанотичний відтінок. Згор-

ток більш чи менш міцно зв’язаний з внутрішньою

поверхнею судинної стінки на значному протязі. Іноді

має неоднорідну структуру; до нього щільно прилягають

нашарування згортків крові різного кольору й щільності,

які інколи виповнюють просвіт судин на значній

\ відстані. За тромбоемболій мають місце або множинність

| Щільних згортків (тромбів, емболів), що оклюзують про-

|світ різного калібру, або наявність у просвіті магістраль-

рого стовбуру перекрученого тромбу, який відтворює

форму судинного розгалуження. (Методика запропонова-

на М. 1. Шамаєвим, 1971 p.).

Як відомо, однією з причин смерті може бути пнев-

моторакс. Для діагностики його також проводять до-

слідження з використанням приладів для виявлення

наявності повітря (рентгенологічні та ультразвукові) й

вимірювання його кількості (останній запропоновано

О. М. Лебедєвим — 1983 p.) Потім відпрепаровують

шкіру з м’якими тканинами на боковій поверхні грудної

клітки, у вигляді кишені, до середньої пахової лінії. Ки-

шеню цю наповнюють водою, а ножем, нижче поверхні

води, протикають міжреберні м’язи й плевру і спостері-

гають за появою пухирців повітря.

При смерті від інфекційних захворювань розтин тру-

па проводиться у спеціальних секційних залах з дотри-

манням заходів безпеки працюючих. Вилучені для до-

слідження органи направляють в лабораторії бюро суд-

медекспертизи та Інфекційних лікарень.

Останнім часом багато уваги приділяється питанням

діагностики, зокрема й морфологічної, синдрому набуто-

го Імунного дефіциту (СНІДу). Розроблено певні норма-

тивні документи, які регламентують порядок проведення

заходів, спрямованих на поліпшення профілактики, діа-

гностики та лікування СНІДу (зокрема інформаційний

лист МОЗ України від* 26.12.1988 p.).

Дослідження трупів при підозрі на наявність вірусу

імунодефіциту людини (ВІЛ) проводиться з ужиттям

заходів по запобіганню зараження — у спеціально виді-

лених секційних залах, з використанням, зокрема, коль-

чужних рукавиць учасниками дослідження.

Для подальшого лабораторного вивчення з трупа — з

правої половини серця чи вени стерильно береться кров

(З—5 мл). Шматочки внутрішніх органів, які залишають-

ся для судмедгістологічного дослідження, поміщають у

формалін й протягом 15 діб зберігають в ізольованих

контейнерах. Дослідження їх проводиться в окремих

приміщеннях. Весь інструмент та місткості, де зберіга-

лися шматочки органів, ретельно дезінфікують після

вживання, а все, що не потребує подальшого зберігання,

спалюють.

На практиці дослідження на ВІЛ-інфекцію прово-

диться у випадках смерті від пневмоній невстановленої

етіології, сепсису, поліінфекційних захворювань у ком-

плексі тощо.

Якщо людина померла від радіаційного ураження, то

розтин робиться в звичайному порядку, але у спеціаль-

них секційних залах. Одночасно із забором органів для

вивчення в лабораторіях бюро судово-медичної експер-

тизи, проводиться радіометричне дослідження органів і

тканин.

У випадках смерті від ушкоджень тупими та гострими

предметами під час експертизи трупа можна здійснити

хімічні проби (реакції Перлса, Тірмана) на встановлення

наявності й хімічної природи металів. Для визначення

наявності й детального вивчення характеру ранових ка-

налів при травмах колючими та колюче-ріжучими пред-

метами проводиться їх рентгенологічне дослідження, для

чого канали заповнюють контрастними та фарбуючими

речовинами.

При вогнепальних травмах не тільки вживають захо-

дів, спрямованих на збереження речових доказів, а й ви-

конують ряд досліджень, результати яких дозволяють

встановити наявність і локалізацію сторонніх предметів,

їх топографію на трупі (рентгенографія, метод кольоро-

вих відбитків) тощо.

Вогнепальні ушкодження, локалізовані на обличчі,

досліджуються всіма можливими методами (мікроскопія,

фотографування, з використанням інфрачервоних та уль-

трафіолетових променів, кольорових відбитків) у секцій-

ному залі. Ділянки шкіри обличчя з естетичних мірку-

вань не вилучаються.

При ушкодженні вогнепальною зброєю, гострими та

тупими предметами, кістки вилучаються для лаборатор-

них досліджень. Слід зауважити, що на місці забраних

кісток з естетичних міркувань необхідно поставити імі-

татори.

Якщо причиною смерті була електротравма, для ла-

бораторного дослідження направляють шкіру з електро-

мітками.

При експертизі трупа невідомої особи потрібно вико-

нати ряд додаткових заходів, спрямованих на встанов-

лення особи:

1) скласти картку невпізнаного трупа;

2) зробити розпізнавальне фотографування анфас та

в профіль після туалету обличчя;

3) зробити дактилоскопію (проводиться представни-

ком правоохоронних органів);

4) ретельно описати одяг із зазначенням фасону, від-

повідності порі року, якості й малюнка тканини, наяв-

ності й кількості ґудзиків, замків-блискавок, наявності

латок, міток тощо, а також фасону, якості, кольору, роз-

міру взуття, його особливостей;

5) скласти словесний портрет;

6) описати індивідуальні особливості: стан зубів (ко-

лір, ступив С^Р,ТО(;Т^жув^дь^их поверхонь, наявність

-^„ж ……..і..^ “у^в. пто^в, воронок — з вказівкою

^що), ущіовань, рубців, слідів опера-

Цівок, горбів, родимих плям і т. ін.

. .ДІСТЮ відзначаються експертизи ексгу-

МнЬйннх, гнилих і скелетованих трупів.

і іри дислЇіЦІІійнІ’ е^бгум’ОІіаниХ трупів, якщо відоме

іія* я 1 пЬІЙерлого, користуються загальноприйнятою схе-

мбю. Водночас треба пам’ятати, що зміни в трупі, які

сталися після похорону, можуть бути оцінені як прижит-

тєві. З метою уникнення помилок, необхідно здійснити

гістологічні та гістохімічні дослідження. У випадках пі-

дозри На смерть від отруєння, окрім органів та тканин

трупа, на дослідження відправляють зразки грунту, одя-

гу, дощок домовини.

Шкіру, кістки, а якщо можливо — й внутрішні

органи з ушкодженнями, вилучають для лабораторних

досліджень.

Експертиза розчленованих трупів дуже копітка й три-

вала. Звичайно для дослідження направляють частини

трупа по мірі їх виявлення, інколи це триває декілька

днів.

У процесі вивчення детально описують кожну його

частину, а потім ретельно досліджують лабораторними

методами (імунологічне — з метою встановлення анти-

генної природи, гістологічне, інколи токсикологічне, ме-

дико-криміналістичне дослідження). Якщо окремо доста-

влена голова, то складається словесний портрет.

Обов’язково проводиться дактилоскопія трупа”.

У процесі експертизи встановлюються стать, вік,

зріст людини, якщо можливо — фахові (професійні)

особливості тощо. Одним з головних завдань у таких ви-

падках є встановлення належності окремих частин трупа

одній особі. ‘

Дуже ретельно досліджуються особливі прикмети, Їх

вимірюють, фотографують, а за йожлйвості залишають

як речові докази. У подальшому вони можуть’бути вико-

ристані для ідентифікації особи, наприклад шляхом зі-

ставлення з наявними змінами _ на прижиттєвих фото-

картках.

Наявність гнильних змін не є перешкодою для ре-

тельного дослідження трупа, вони лише вимагають особ-

ливої уваги, а також певних позаштатних дій, як-то:

реставрації обличчя, підготовки рук для дактилоскопії

тощо (Ю. М. Коваленко, Ю. П. Шупик).

Вкрай складними є експертизи скелетованих трупів.

Можна вважати, що найголовнішою проблемою у таких

випадках є ідентифікація особи.

У судово-медичному ототожненні людини можна

виокремити два основні етапи. На першому — при до-

слідженні трупа встановлюють та фіксують всі ознаки

особи померлого, використовуючи їх потім для потреб

слідства, на другому — судово-медичний експерт зістав-

ляє ознаки померлого і особи, що пропала безвісти.

Всі виявлені й задокументовані (шляхом детального

опису та фотографування) ознаки особи можна поділити

на постійні та тимчасові (непостійні).

Постійні ознаки: стать, вік. зріст, статура, расова

приналежність, маса та особливості будови тіла й окре-

мих його частин, антигенні властивості тканин.

Непостійні: захворювання та їх наслідки, перенесені

травми та операції, аномалії розвитку, татуювання, озна-

ки професійної діяльності та інші індивідуальні особли-

вості будови тіла людини.

Певні особливі прикмети, як уже зазначалося, після

детального опису, фотографування й дослідження вилу-

чають і зберігають до встановлення особи померлого.

Фіксація окремих ознак (зокрема будови голови) ви-

конується шляхом складання словесного портрета, фото-

графування за дотриманням вимог сигналітичної зйомки

та виготовлення посмертної маски.

За наявності руйнувань чи різких змін м’яких тканин

потрібно спочатку зробити туалет чи реставрацію для

наступної експертизи особи за черепом.

Ідентифікація особи здійснюється різними методами.

Зокрема широко застосовується фотосуміщення черепа

після його попереднього вивчення з прижиттєвою фото-

графією зниклого.

Досить поширеним методом є ідентифікація особи за

допомогою графічних ідентифікаційних алгоритмів (АГ1).

Суть його полягає у зіставленні лінійних і просторових

показників, які характеризують будову обличчя зниклої

людини, та особливостей черепа трупа. Ідентифікація

особи проводиться шляхом побудови графічних систем.

Останнім часом у практиці судово-медичної експерти-

зи та криміналістичної ідентифікації отримав визнання й

застосування метод відтворення зовнішнього вигляду

особи за допомогою комп’ютерів (О. В. Филипчук).

Значну роль у процесі ідентифікації особи померлого

відіграють матеріали слідства (фотографії, словесні

портрети), дані медичних документів (карт амбулатор-

них хворих, довідок, історій хвороб, витягів із санаторно-

курортних карток тощо), знімки частин тіла, готові про-

тези та їх напівфабрикати (головним чином — зубів), ін-

ші об’єкти, які відбивають певні прикмети зниклої особи

(одяг, взуття, головні убори і т. ін.).

Після ретельного дослідження черепа детально вивча-

ють інші кістки скелетованого трупа, що дає можливість

встановити вік, зріст покійного, окремі індивідуальні

особливості анатомічної будови тіла. Цьому не пере-

шкоджає й та обставина, що досліджуються не всі кіст-

ки скелета, У наш час за окремими трубчастими

кістками, їх фрагментами досить надійно визначають біо-

логічний вид об’єкта, зріст людини, її вік (І. Й. Найніс,

М.. М. Стрілець, О. 1. Туровцев) навіть, якщо на тіло чи

кістки діяла висока температура (випадкове чи кримі-

нальне спалення трупа (Л. Л. Голубович та П. Л. Голу-

бович). Досить детально вивчено можливості встанов-

лення антигенної природи кісток, що разом з іншими да-

ними дозволяє виконувати науково обгрунтовані

експертні дослідження.

Слід пам’ятати, що експертиза трупа є дуже склад-

ною і відповідальною. Швидкі та незворотні зміни в

мертвому тілі потребують надійних заходів для забезпе-

чення детального дослідження трупа. Водночас не-

виправдана поспішність у цій справі вкрай шкідлива. За

влучним висловом відомого судового медика О. Лакасса-

ня, “погано зроблене дослідження трупа переробити не-

можливо”. Ні повторна експертиза, ні велика кількість

лабораторних досліджень не відновлять у повному обсязі

картини первісного вигляду трупа, ушкоджень і патоло-

гічних змін у ньому, а грубе, непрофесійне втручання

спотворює картину, вкрай ускладнює пошук істини, а

саме вона і є головною метою роботи судово-медичного

експерта.

Кінцевим етапом судово-медичного дослідження трупа

є встановлення причини смерті, формулювання судово-

медичного діагнозу, заповнення лікарського свідоцтва

про смерть і складання обгрунтованих відповідей на пи-

тання, які інтересують слідство (якщо для цього не по-

трібні результати лабораторних досліджень).

У цьому розділі ми не зупинилися на особливостях

експертизи дітей та плодів, це буде зроблено у відповід-

ному місці. Нижче подаємо приклади судово-медичних

діагнозів і записів про причину смерті в лікарських сві-

доцтвах (п. 8) (табл. № 3).

„і”»., ,іІііІ..,ІНВІї!ІІі:!№!!”ііЙіНг lilllltillilil’l»^!*’!*-^^- ;•”

Таблиця № З

Формулювання судово-медичних діагнозів

у п. 8 лікарського свідоцтва про смерть

Судово-медичний діагноз

Форму тооанкя

судмеддіагнозу » п. в

лікарського свідоцтва

про сморть

Відкрита черепно-мозкова травма. Забита

ране по-гиличнсп ділянки, наскрізна тріщи-

на потиличної кістки, підпавутинні крово-

виливи, осередок забою лобних, вискових

долей та мозочку. Стан після операції —

первісне” хірургічної обробки забитої рани

та накладання трепанаційного отвору. Ви-

ражений набряк мозку

а) Набряк головного мозку

б) Забій головного мозку

в) Відкритий перелом склепіння

черепа

Отруєн»*иoк^:loыcт> .'”ТО1″**” °Р’

SSffiSSff^^

а) Велика концентрація

б) Отруєння чадним газом

Й5?^?»ЬФ^Д^^

серця; іюио-черкнмй колір легень иа рої-

pbl, плями Вмши—ського на слизовій обо-

лонці іипумка; щіткові крововиливи • слн-

міМ оболонці мисок нирок; набряк м’яких

оболопок моаку та легенів. Запах алкого-

лю •ІД органів та порожнини трупа. Жиро-

ва дистрофія печінки. Садца та кровови-

ливи иа руках.

Алкогольна інтоксикація (а крові — 2,4%о,

в сечі — 2%о)

а) Переохолодження тіла

б) Дія дуже низької температури

в)

II. Алкогольна інтоксикація

Враження електричним струмом. Електро-

щітка “а долоні лівої руки з металізацією П

міддк? та залізом (згідно з результатами

лабораторних досліджень); нерівномірне

наповнення кров’ю міокарда; множинні

цяткові крововиливи під перикардом: цят-

кові та сукупні крововиливи під плеврою

легенів; рідкий стан крові у порожнинах

оврця та судинах

а) враження електричним

струмом

б»

в)

Численні ушкодження органів і кісток ске-

лета. Розриви печінки, селезінки, нирок,

легені*! аорти, закриті переломи грудини,

ребер’ хребта, таза, обох стегон, лівого

передпліччя. Гемоперитоніум (900 мл),

двобічний гемоторакс (800 та 600 мл). Не-

докрів’я внутрішніх органів. Численні заби-

ті а»ш, садна, крововиливи на тулубі 1 кін-

цівках

а) Гостра втрата крові

б) Численні розриви внутрішніх

органів з крововиливами у по-

рожнини тіла

в) Закриті множинні переломи

кісток і тулуба

РОЗДІЛ V

Огляд трупа на місці його виявлення

Загальні положення

Першочерговою,. однією з найважливіших та невід-

кладних слідчих дій є огляд місця події. Багато в чому

успіх розслідування залежить від ретельності та якості

проведення огляду. Він здійснюється з метою вивчення

місця події, виявлення, фіксації та вилучення слідів та

інших речових доказів для з’ясування характеру події,

що відбулася, особи злочинця, мотивів вчинення злочи-

ну, а також встановлення інших фактів, що мають зна-

чення для розслідування. Проведення огляду регламен-

тується статтями 190—192, 315 КПК України.

Під місцем події розуміють ділянку місцевості чи при-

міщення, де безпосередньо сталася певна пригода і яке

підлягає слідчому огляду. Найчастіше це водночас є і

місцем вчинення злочину (вбивства, зґвалтування, кра-

діжки). Проте ці місця можуть бути різними, наприклад,

коли людину вбито в одному місці, а труп перенесено в

інше, де його знайдено. У такій справі може бути декіль-

ка місць подій і всі вони підлягають огляду.

Огляд місця події, як правило, здійснює слідчий, але

згідно з ст. 227 КПК України, його має право проводити

й прокурор.

Оглядають місце події у присутності не менш як двох

понятих — не заінтересованих у справі дієздатних осіб

(статті 127, 191 КПК України). Поняті мають право

звертати увагу слідчого на будь-які обставини, що стосу-

ються слідчих дій, та висловлювати зауваження з приво-

ду виконаного, які обов’язково заносяться до протоколу.

Водночас вони зобов’язані бути присутні при проведенні

огляду, але не беруть участі в ньому, та скріпити своїми

підписами протоколи (ст. 127 КПК України). Для участі

в огляді слідчий може запросити фахівців, які не за-

інтересовані у результатах справи (криміналіста, інжене-

ра-автотехніка та інженера з техніки безпеки, токсико-

лога тощо — ст. 191 КПК України). Коли це зробити

неможливо, то їхні функції повинен виконати сам слід-

чий. Якщо ж мав місце замах на життя людини, то ра-

зом із слідчим одразу починає працювати лікар-фахівець

в галузі судової медицини, а за неможливості викликати

судово-медичного експерта залучають лікаря будь-якої

спеціальності (ст. 192 КПК України). Робиться це тому,

що огляд місця події не можна відкладати — адже відо-

мо, що перші години розшуку найбільш ефективні.

Треба пам’ятати, що зовнішній огляд трупа є скла-

довою частиною огляду місця події, хоча частіше він

оформляється як окрема самостійна слідча дія. Проводя-

чи її. лікар повинен встановити й відобразити у протоко-

лі: розташування та позу трупа; зовнішній вигляд його

одягу та взуття; характер пошкодження одягу, наявність

на ньому слідів, плям тощо; індивідуальні особливості

частин тіла, їхніх ушкоджень і слідів на тілі; ознаки пе-

реживання тканин; особливості ложа трупа, предметів

на ньому, безпосередньо біля нього. Значну увагу приді-

ляють виявленню трупних змін та їх характеру, а також

встановленню загальних даних про особу трупа.

Робота лікаря регламентується “Правилами роботи

лікаря-спеціаліста в галузі судової медицини при зовніш-

ньому огляді трупа на місці його виявлення (події)”.

Огляд місця події і трупа на місці виявлення органі-

зує та проводить слідчий, тому всі учасники огляду

діють за його вказівками і за його дозволом. Фахівець у

галузі судової медицини робить огляд трупа, обстановки,

що оточує його, з метою виявлення, фіксації та вилучен-

ня для подальшого дослідження речових доказів (слідів

крові, волосся, відбитків рук, ніг, протекторів тощо) та

різних предметів (знаряддя травми, одяг та інше). Зав-

данням лікаря є і зіставлення знайдених слідів із зміна-

ми та ушкодженнями на трупі, з метою всебічного вста-

новлення та чіткого з’ясування обставин події. Як і кож-

на слідча дія, огляд місця пригоди документується шля-

хом внесення відомостей про все знайдене до “Протоко-

лу місця події”. Цей документ складається з вступу, опи-

су та заключної частини.

Вступ “Протоколу” містить дані про дату, місце, час

початку та закінчення огляду, посаду, прізвище особи,

яка складає документ, прізвища, ім’я, по батькові всіх

учасників огляду, домашні адреси понятих. Потім вказу-

ються дані про особу, труп якої виявлено (якщо це відо-

мо зі слів чи наявних документів), — прізвище, ім’я, по

батькові, вік, адреса помешкання, фах.

В описовій частині детально занотовуються відомос-

ті щодо умов огляду — стан погоди, температура навко-

лишнього середовища, освітлення. Потім дається опис

місця знаходження трупа і заносяться дані, отримані в

процесі його огляду. Дуже бажаним та корисним є скла-

дання плану-схеми місця події, який належним чином

оформляють і додають до протоколу. Труп та обстанов-

ку, що його оточує, фотографують, а за можливості роб-

лять записи на фото- і відеоплівку для виготовлення

фільмів та ілюстрацій.

Закінчується “Протокол” переліком того, що вилуче-

но з місця події, зазначається, куди направлено труп для

судово-медичного дослідження, які дії проводилися для

фіксації побаченого (складання схем, фотографування,

відео- та кінозйомка тощо).

“Протокол” підписують усі учасники огляду. Серед

них — поняті, тобто особи, які брали участь, як перед-

бачує закон, у проведенні слідчих дій з метою засвідчен-

ня його факту, змісту та отриманих результатів.

Виходячи з встановленого під час огляду, а також ба-

зуючись на теоретичних знаннях та професійному досві-

ді, судово-медичний експерт уже в процесі роботи може

зробити певні висновки й повідомити їх слідчому. Це,

зокрема, стосується визначення:

• факту та часу смерті;

• зміни положення трупа після настання смерті;

• характеру та особливості травм;

• відповідності місця виявлення трупа місцю події;

• наявності ознак того, яким було положення потерпі-

лого на момент пригоди;

• чи рухалася жертва після отримання ушкоджень.

. Але ці висновки лише попередні, хоча й надзвичайно

важливі. Вони нерідко є основою подальших слідчих дій.

Треба зазначити, що хоча сам процес огляду місця події

залежить від багатьох обставин, він має певні закономір-

ності: спочатку учасники огляду знайомляться з обста-

винами випадку шляхом опитування очевидців події або

ж осіб, які виявили труп, уточнюючи час пригоди та об-

ставини її, встановлюють особу покійного, час смерті,

загальний стан перед смертю (скарги, клінічні прояви

хвороби тощо).

Суттєву допомогу в цій частині огляду може надати

судмедексперт. Отримані при опитах дані інколи дають

можливість відтворити картину того, що трапилося, ви-

значити характер 1 цілеспрямованість слідчих дій, що

врешті-решт зйачною мірою впливає на подальший хід

слідства.

Сам огляд, залежно від обставин, може починатися

аби ВІД центру до периферії, або ж у зворотному напрям-

ку. При цьому під центром треба розуміти те, що стано-

вить основу самої події: при вчиненні злочину проти лю-

дини — це труп, при дорожньо-транспортних пригодах

(ДТП) — транспортний засіб, що зазнав аварії, і т. ін.

На думку більшості криміналістів, огляд місця події

краще починати від центру, та все ж завжди доцільно

виходити з конкретних обставин.

Але бувають випадки, коли центр чи периферію місця

події визначити неможливо. Тому слідчому доводиться

обирати лінійну чи вузлову послідовність огляду. При

лінійній послідовності оглядають місце події від краю до

краю по прямих, нічого не пропускаючи. Вузловий

огляд, який доцільно застосовувати, коли його об’єктом

є приміщення чи невелика ділянка, полягає у послідов-

ному обслідуванні одного вузла за іншим, наприклад

входу до квартири, де вчинено вбивство, прихожої,

основного приміщення, слідів крові, знаряддя злочину

тощо.

Огляд здійснюється статичним і динамічним метода-

ми. Особливість першого полягає в тому, що під час ог-

ляду ніхто з його учасників, як правило, не торкається

предметів і слідів, не зрушує їх з місця. Все на місці

огляду перебуває у стані статики, а слідчий та інші

учасники дії лише уважно розглядають предмети, сліди,

їх ознаки, стан, взаєморозташування. Під час такого

огляду слідчий вивчає “механізм” події, тобто, за розта-

шуванням різних речей та слідів складає свою думку про

те, що і як відбувалося на місці огляду при вчиненні

злочину.

Проводячи огляд, слідчий звертає увагу на всі деталі

обстановки, особливо на предмети, які могли бути зна-

ряддям злочину, сліди злочинця і транспорту, яким він

користувався, на речі, які індивідуалізують особу зло-

чинця, тощо. Необхідно особливо уважно вивчити так

звані негативні обставини, тобто відсутність того, що

при звичайному ході події повинно було б мати місце

(наприклад, відсутність крові біля трупа з колото-різани-

ми ранами). До “негативних” обставин належить також

наявність ознак, які у даному разі не відповідають уяи

про злочинну подію.

Після закінчення статичного огляду місця події та

фіксації всього виявленого слідчий застосовує метод ди-

намічного огляду. При цьому учасники слідчої дії всебіч-

но оглядають окремі предмети, за потреби зрушують їх з

місця, беручи в руки. Щоб не залишати на предметах

своїх слідів, необхідно користуватися гумовими рукавич-

ками. Перед цим потрібно зафіксувати положення пред-

метів, зробивши позначки (наприклад крейдою). Це, за

необхідності, допоможе відтворити обстановку на місці

події. Якщо певний предмет — речовий доказ має бути

вилучений та приєднаний до справи, треба спочатку ви-

значити його місцезнаходження щодо двох постійних то-

чок. Наприклад в кімнаті — розташування знаряддя

травми щодо найближчого вікна чи дверей або кутка цієї

кімнати.

Отже, огляд місця події складається з двох фаз (ста-

дій): статичної та динамічної. Спочатку оглядають обста-

новку місця події й документують це шляхом опису,

відео-, юно-, фотозйомки, складання схем, планів та ін.

У процесі статичного огляду ні до чого не торкаються,

не змінюють положення предметів, речей тощо. Потім

переходять до динамічної частини, тобто ретельно огля-

дають виявлені на місці події об’єкти, порушуючи їх пер-

вісний стан і положення, проводять зовнішнє досліджен-

ня трупа.

Безумовно, ще до детального огляду трупа, лікар,

який бере участь в огляді місця події, повинен пересвід-

читися, що перед ним мертва людина. На це вказують

абсолютні ознаки смерті (трупні плями, трупне закля-

кання, охолодження, висихання тощо). Смерть можна

діагностувати й за наявності несумісних з життям

ушкоджень тіла. Якщо ж достовірні трупні явища-відсут-

ні, то лікар повинен негайно надати потерпілому медич-

ну допомогу, почати реанімаційні заходи і проводити їх

до відновлення вітальних функцій або ж до появи абсо-

лютних ознак смерті. Дуже рідко спостерігаються випад-

ки, коли живу людину помилково приймають за труп і

навіть привоитъ до моргу.

Так, у нашій практиці був випадок, коли четверо дру-

зів по чари! прийняли свого товариша за померлого і

привезли його до моргу. Пролежавши там годин 12, він

протверезився І, вибивши вікно, відправився додому.

У літературі, як давній, так і сучасній, ми зустрічали

чимало описів подібного, але багато з них, мабуть, є

чистою вигадкою. Проте — далеко не всі, як і наведе-

ний нами приклад.

Пересвідчившись, що на місці дійсно знаходиться

труп, судмедексперт повинен з’ясувати, чи е ознаки, які

дозволяють встановити, де настала смерть: на місці ви-

явлення трупа чи ні. Для цього звертають увагу на від-

повідність розташування трупних плям та пози трупа,

наявність чи відсутність слідів переміщення трупа, плям

крові при зовнішніх ушкодженнях тощо.

Після цього встановлюють стать, довжину тіла та

приблизний вік покійного. Не змінюючи пози трупа, вка-

зують його положення щодо оточуючої обстановки, фік-

сують це шляхом відео-, кіно- чи фотозйомки. Позу тру-

па детально описують у протоколі, визначаючи, як він

розмішується (лежить обличчям догори чи вниз, на боці,

сидить, стоїть тощо), зазначають наявність на трупі та в

оточуючій обстановці ознак, які дозволяють скласти дум-

ку про те, що відбулося (знаряддя травми: ніж, сокира,

рушниця; сліди крові, сперми, інших виділень людини,

волосся; частини одягу, сліди транспортних засобів і

т. ін.). Особливу увагу звертають на наявність ознак бо-

ротьби та самооборони.

Після цього проводиться детальний зовнішній огляд

трупа за тими ж правилами, що й при його розтині.

Уважно досліджують ознаки смерті, зазначають у прото-

колі ступінь вираження трупних явищ у певний час

огляду. Одразу ж звертають увагу на трупні плями. Як

правило, це найперші ознаки смерті, і у своєму розвитку

вони проходять певні стадії. Встановлюють відповідну

стадію трупних плям шляхом вивчення зміни кольору

при дозованому натисканні. Водночас відмічають їх ви-

гляд (суцільні, на зразок острівців), інтенсивність, колір

(синій, фіолетовий, рожевий, чорно-сірий тощо) та фази.

За характером (колір, інтенсивність, розташування)

плям можна іноді запідозрити причину смерті. Потім ви-

значають наявність і ступінь трупного заклякання. Для

цього роблять спробу відвести нижню щелепу, зігнути

чи розігнути кінцівки в суглобах. За допомогою елек-

тричних медичних (ТПЕМ-1) і ртутних термометрів ви-

мірюють температуру трупа в паховій ямці та прямій

кишці. Все це заноситься до протоколу, де зазначають

дані про погоду (світла, похмура, наявність опадів, тем-

пература навколишнього середовища тощо), бо вона мо-

же впливати на розвиток трупних явищ.

Вважаємо за доцільне підкреслити, що при огляді міс-

ця події, прискіпливо вивчаючи трупні явища, можна ви-

рішити ряд суттєвих питань.

Сказане проілюструємо таким випадком… На узбіччі

автотраси було виявлено труп невідомого, що лежав на

спині. Під час огляду трупа встановили чітко виражені

трупні плями. При натисканні на них динамометром во-

ни лише частково блідли і відновлювали початкове за-

барвлення через 12 хвилин. Огляд проводився вранці,

тому було висловлено думку, що смерть невідомого

настала напередодні ввечері. Але це суперечило іншим

зібраним У справі даним, бо незадовго до цього співро-

бітники ДАІ зустріли вантажівку з причепом, що везла

труби невеликого діаметра в напрямку пункту, де було

знайдено труп. Затриманий і доставлений на місце події

водій не заперечував, що міг не побачити перехожого,

бо був туман, і збити його. Таким чином, свідчення пі-

дозрюваного суперечили висновкам спеціаліста — судо-

вого медика. Проте характер трупних явищ, відсутність

ушкоджень, характерних для ДТП, за якої вантажний

автомобіль збиває пішохода, що знаходиться у верти-

кальному положенні, допомогли відновити справжню

картину події. З’ясувалося, що попереднього вечора по-

терпілий, будучи п’яним, їхав на тракторному причепі і

впав з нього. Таким чином, правильна оцінка трупних

явиш допомогла запобігти помилки.

Пересвідчившись у наявності абсолютних ознак смер-

ті та вивчивши їх стаи, починають ретельний огляд одя-

гу трупа (верхнього та нижнього): чи відповідає він порі

року» Ївстібнутия він чи ні, чи є на ньому сліди від дії

зовнішніх факторів (роариви, відбитки протектора, за-

бруднення, різноманітні нашарування, підпали тощо) —

ось далеко не повний перелік питань, які вирішуються

при огляді одягу.

Треба пам’ятати, що при вивченні трупа на місці зна-

ходження та при транспортуванні до моргу первісний

вигляд одягу може змінитися. Тому дані, отримані у про-

цесі огляду, підкріплюють зйомками. Звичайно на місці

події одяг не знімають, лише послідовно оголюють для

огляду окремі частини тіла з метою виявлення ушкод-

жень, які описуються з позначенням локалізації, форми,

розмірів, особливостей. Травма фотографується, бо че-

рез деякий час ушкодження можуть змінити свій

первісний вигляд, а в окремих випадках і зникнути, на-

приклад слабко виражена странгуляційна борозна. На

характер ушкоджень впливають як фактори зовнішнього

середовища (температура, опади), так і процеси, що

відбуваються у мертвому тілі (гниття, висихання), тому

детальний опис ушкоджень на місці події може допомог-

ти у встановленні механізму травми, характеру зброї то-

що. Водночас слід пам’ятати, що всі дії, пов’язані із

встановленням розмірів та форми ушкоджень, треба про-

водити, запобігаючи можливості привнесення змін у пер-

вісний вигляд. Вимірюють травми на деякій відстані від

країв, ранові канали не зондують. Надзвичайно важли-

вим є вжиття заходів для збереження слідів, фіксації їх

на місці виявлення та створення умов, які виключають

можливість негативного впливу зовнішніх факторів.

Після закінчення огляду трупа його відправляють для

судово-медичного дослідження.

Одним з найважливіших завдань при огляді місця по-

дії є пошук, закріплення та вилучення речових доказів.

Деякі з них можна виявити при звичайному огляді (зна-

ряддя травми, -сліди транспортних засобів тощо), для

встановлення інших доцільно використати відповідні

апарати, інструменти, прилади — лупи, джерела інфра-

червоних та ультрафіолетових променів, металошукачі і

т. ін.).

Використання цих технічних засобів значно розши-

рює можливості слідчого та судово-медичного експерта

при огляді місця події, підвищує якість та результатив-

ність оперативних дій. Нині у спеціальних валізах (чемо-

данах, сумках) слідчого та судово-медичного експерта є

прилади для виявлення слідів крові, слини, сперми, во-

лосся, тобто речових доказів біологічного походження

(мал. 1). Після детального огляду та опису цих речових

доказів їх треба направити для подальшого лабораторно-

го дослідження. Найбажанішим та найраціональнішим

шляхом є вилучення предметів-носіїв з наявними на них

слідами (речовими доказами) цілком (одяг, зброя, по-

стільна білизна тощо). Якщо вилучити предмети-носії чи

їх частини неможливо, то знайдені сліди описують, фо-

тографують та фіксують, складають схеми чи роблять

малюнки. Найзручніше з цією метою використовувати

аркуші прозорого поліетилену. Їх обережно накладають

на ділянку предмета з виявленими слідами і чорнилом

наносять їх контури, намагаючись з максимальною точ-

ністю відтворити первісний вигляд слідів (форму, розмі-

ри, взаєморозташування тощо).

Вказаний спосіб простий, зручний, наочний, дозволяє

використати отримані малюнки як ілюстрації “Протоко-

лу огляду місця події”. Занотувавши знайдені сліди опи-

саним методом, їх вилучають способом змивання або

зшкрібання. Ці речові докази зафіксовують, і слідчий,

керуючись нормами закону, направляє їх для відповід-

них лабораторних досліджень, додавши до них копію

“Протоколу …”.

Особливості огляду місця події і трупа

у випадках різноманітних ушкоджень

та видів смерті

Ушкодженая тупими та гострими предметами

У цих випадках ретельно виявляють та описують на-

явність, розміщення,» кількість, форму, вигляд і розміри

ушкоджень на тілі та одязі, встановлюють їх відповід-

ність одн« одному. Звертають увагу на сліди крові (опи-

сують їх розташування, характер, форму: краплі, бризки,

мазки* кров’яні смуги), сторонніх нашарувань і забруд-

нень (фарба, пісок, болото, мастила, пальне, частки

скла, сліди протектора тощо). Після ретельного огляду

та опису вживають заходів для фіксації та збереження

знайдених слідів — їх описують і документують. З ме-

тою збереження первісного вигляду виявлених на трупі

ушкоджень їх накривають зволоженою марлею або ва-

тою. Без такої перестороги травми можуть змінити зов-

нішній вигляд через підсихання ранових поверхонь. Від-

новити ж його у подальшому вкрай важко, а інколи й

неможливо.

Ушкодження

при дорожньо-транспортних пригодах (ДТП)

У таких випадках ретельно оглядають не тільки труп,

а й транспортний засіб (за його наявності). У “Протоко-

лі” зазначають взаєморозташування трупа і транспорт-

ного засобу, наявність на трупі та одязі потерпілого

слідів, які свідчать, що мав місце контакт тіла з транс-

портним засобом, який рухався. Завжди необхідно вимі-

рювати відстань від підошви до ушкоджень на тілі та

одязі потерпілого. Ретельно оглядається одяг і взуття

травмованого, бо там можуть бути залишки фарби, шма-

точки скла, плями від мастила “й пального, відбитки про-

тектора та інших виступаючих частин транспортного

засобу.

Не менш важливе значення має огляд транспортного

засобу, за якого можна виявити сліди крові, частки тка-

нин тіла людини (епідерміс, волосся, залишки внутріш-

ніх органів тощо), а також сліди, що залишаються від

зіткнення з тілом людини (порушення цілісності пофар-

бування, скла, деформації на поверхні і т.. ін.). На

ділянках контактів можуть спостерігатися відбитки по-

верхні одягу, а на їх кінцевій межі — і частинки його,

відсутність пилу, ‘або, навпаки, сторонні нашарування

тощо.

Нерідко після ДТП спалахує пожежа, тому при огляді

транспортного засобу криміналісту треба найретельнішу

увагу приділяти вивченню стану бензо- та маслопрово-

дів, карбюратора, бака для пального (В. Г. Бурчинський,

Т. В. Хохолева, Ю. П. Шупик — 1992 р.).

Базуючись на даних вивчення стану транспортного

засобу, можна скласти думку про механізм травми.

Якщо ушкодження спричинені рейковим транспорт-

ним засобом, то при огляді місця події, крім виявлення й

детального опису травм, що виникли від його дії (смуги

від тиску колесами, сліди тягнення, забруднення, плями

від мастил), необхідно з’ясувати, чи є ушкодження іншо-

го характеру (різані, рубані чи вогнепальні рани, стран-

гуляційні борозни).

Наявність їх може свідчити про істинну, а не сфаль-

сифіковану картину пригоди. Як і завжди при ДТП,

детально описується положення трупа чи його частин.

предметів одягу, вказується відстань від трупа до огоро-

жі, шляхових знаків, стовпів електромереж, інших неру-

хомих предметів.

Велике значення має й поза трупа, положення його

на залізничній колії, бо у деяких випадках це може до-

помогти встановленню роду насильної смерті. Так, для

самогубства характерним є положення, коли труп зна-

ходиться поза колією, голова цілком або частково від-

окремлена, або ж тіло розрізано навпіл, найчастіше —

упоперек.

Падіння з висоти

Одночасно з оглядом трупа обов’язково обстежують і

місце, звідки людина впала, — балкон, вікно, дах, буді-

вельні конструкції, де можуть залишитися сліди крові,

відбитки рук, ніг. Вимірюючи висоту від рівня землі до

місця, звідки трапилося падіння, зазначають наявність і

характер виступаючих частин, вдарившись об які, тіло

могло б отримати різні ушкодження та змінити траєкто-

рію падіння. Звертають увагу на наявність різних ушкод-

жень, не властивих таким травмам (різаних, колотих,

вогнепальних ран, странгуляційних борозен тощо). Де-

тально обстежують РУКИ з цетою .виявлення ознак, що

МвїДчують; ^ри^сйт+сЬГсй’ ЇХ’винийнення, бо утворю-

ют^ у’і^^^.’кЙі^Щнйй; падаючи з висоти, нама-

гййтІ»Єя’йз^итИ<: . w cureet medicina forinsis p. vi vii v uj tteriipti k bhfuucjtth ii __ x x. _____ __. viii is : mtnmy iii. iv. xi f00 tpac s xii mu2 m="Е." q="9,8" hcamrmt i. xiii iii xiv pttirrwrt wicyttfrtlburt iv> у свою чергу, призводить до мікроциркуляторних по-

рушень, наслідком яких є підвищена проникність судин.

Зменшується обсяг циркулюючої крові, руйнуються її

формені елементи, розвивається олігурія. Ці порушення

можуть спричинити такі ускладнення, як інфаркт міо-

карда, гострі виразки шлунку, ниркову недостатність,

Починаючи з третьої—четвертої доби на перший

план виступає опікова токсемія, обумовлена інтоксика-

цією організму продуктами розпаду білків, токсинами

бакт«рій і токоичними> речовинами, що всмоктуються з

опАкг>вих і>ан.

>)H» П’яту—сьому добу смерть, як правило, настає від

інфекційних ускладнень — пневмонії, септикопіемії, сеп-

тицемії, абсцесів, порушень функцій печінки та нирок.

Інтоксикація, септицемія, бактеріемія викликають знач-

ні дистрофічні зміни внутрішніх органів, порушення про-

цесів обміну, і як результат може розвинутись опікове

виснаження.

Певні труднощі виникають при експертизі повністю

звугленого трупа. Основні питання, що потребують вирі-

шення, це причина смерті та прижиттєвість попадання

загиблого у вогонь. Іноді вони розв’язуються одночас-

но — наприклад при наявності ознак отруєння окисом

вуглецю. В інших випадках виявляються інші причини

смерті: вогнепальне ураження, механічна асфіксія, тупа

травма. Особливо треба бути уважним при черепно-моз-

ковій травмі, бо епідуральні крововиливи можуть бути і

прижиттєвими, і утворитися від дії високої температури.

Прижиттєві гематоми мають веретеноподібну форму, в

м’яких тканинах відповідно їм містяться крововиливи.

Посмертні гематоми мають серповидну форму, розміщу-

ються на протилежному від дії вогню боці.

234

У разі сумніву зразки тканин і органів необхідно під-

дати гістологічному дослідженню. Про прижиттєвість

опіків свідчать артеріальні тромби в ушкоджених ткани-

нах, крайове розміщення лейкоцитів, реактивно-дистро-

фічні та некротичні зміни у периферичній нервовій

системі, м’язах і шкірі. ;si .v і

Іноді з метою приховування злочину трупи чи їх час-

тини спалюють. Тоді судов(ммхичноиу експертові дово-

диться досліджувати лише жугяен( кістки.

Проблема дослідження’іфім^налкнмх спалень турбу-

вала вчених давно, наукові пошуки (Обумовлювалась по-

требами судово-медичної експертної •рактиня. Перші по-

силання на спробу вирішення окремих питань щодо

цього мають місце ще в підручнику Е. Гофмана (1928),

де описуються досліди Graft, Gunsburg, Maschka (1853)

з установлення часу спалення трупів дорослих людей.

Ці експерименти здійснювались у зв’язку з убивством

графині Пьорлітц і спаленням її тіла.

Нині існує комплексна методика дослідження кістко-

вих залишків, що дає змогу вирішувати ряд питань іден-

тифікації особи. Ми послідовно розглянемо цю методику,

але спочатку висвітлимо залежність характеру змін кіст-

кової тканини від особливостей будови кісток та умов їх

спалення. , ,,;, ,.,^„„

Для кращого розуміння процесів, що відбуваються у

кістках при спаленні, доцільно згаити склад останніх.

Вони складаються з органічно» частини, що містить, в

основному, колагенові волокна, і неорганічних солей, які

просочують ці волокна. Неорганічна частина містить

фосфат кальцію — 85%; карбонат кадьція^—10%;

фосфат магнію — 1,5%; флюорит’ кальцію — 0.3%; хло-

рид кальцію — 0,2% і лужні солі — 2^? r t Oe ` I - ? ? p I I .”of ? * – J ? " ? u , ” ` ? i 8 ? j Oe | ae ue th d I j Oe O ? th " „ i i ? T ? ? o b ? ¶ P ? o o , ? P AE 0 ? ( ” th @ @ ® l U H n p I 8 ¤ d ? v Oe B ? d- ?- O- 6 ¦ ~ ~ TH L! 3/4! O! U! @" ?" th" # b# O# :$ ®$ % >%

„&

¤&

¦&

‘

v’

?’

O’

)

Ue)

TH*

D+

R+

T+

1/4+

‚,

A-

’0

Ae0

AE1

th2

Oe4

¦5

1/47

Ae7

AE7

®9

°9

;

ae;

1/4>

®?

°?

ueA

AED

UeD

THD

¤E

„F

aeH

-J

®L

oeM

„O

†O

AeP

¶R

“S

”S

UeT

-V

AeW

–Z

®[

¬_

-b

ueb

Oec

„d

1/4e

3/4g

1/4i

–j

thj

„

®„

“…

?…

u…

f†

Oe†

B‡

¬‡

:‰

c‰

H‹

?‹

†?

ue?

th?

AE?

8‘

:‘

?‘

’

t’

TH’

J“

?“

*”

””

u”

l•

O•

B–

¬–

Oe–

O–

@—

°—

\™

A™

Ae™

ue™

th™

B›

?›

¶›

3/4›

A›

‚?

„?

–?

Oe?

oec

:¤

c¤

aeY

R¦

l¦

n¦

O¦

8§

?§

ae?

$©

&©

„©

–©

?©

a©

i©

a«

.±

1/4?

Ae?

6µ

?µ

h¶

O¶

e¶

L·

¶·

E·

I·

oe?

>»

N»

P»

3/4»

41/4

?1/4

1/2

x1/2

ae1/2

X3/4

Ae3/4

Ae?

”A

thA

“Ae

$Ae

?Ae

uAe

aeA

LAE

1/4AE

–C

°E

-E

°E

’E

thE

¶?

”N

OeO

e |e aee Te ’e ”e oee bi Ei .i i Oi Oei :i ¦i i „i oi 4? 6? 6? ?? n nn On Bo po ro Oo Bo Do Lo No ?o "o ho jo Oo >o

&oe

ooe

???????\

мпературі вище 700°С, крім усадки кісткової

тканини, відбувається ще й деформація кісток. Біль-

ше деформуються діафізи кісток, вони скривлюються та

скручуються. Скривлення обумовлено розм’якшенням

тканини, а коли утворюються поздовжні розколини, то

різниця температур внутрішніх і зовнішніх шарів кістко-

вої тканини (останні більш розігріті) спричиняє спірале-

подібне закручування навколо подовжньої осі,

Отже, під час спалення змінюється колір кісток, відбу-

вається їх руйнування, деформація та зменшення розмірів.

Якщо на місці події не виявлено цілих кісток чи їх

фрагментів і слідчий змушений брати на дослідження

зразки золи, одне з головних завдань судово-медичної

експертизи — визначити наявність (або відсутність) у

цих зразках часток кісткової тканини.

Сьогодні воно вирішується або методом емісійного

спектрального аналізу суміші золи палива і кісток

(М. М. Стрілець, 1961; В. О. Татаренко, 1962), або мето-

дом мікроскопії. Останній запропоновано М. М. Стрільцем

у 1972 р, і грунтується на специфіці мікроструктур час-

ток золи кісток.

237

Для виявлення кісткової тканини частка золи розти-

рається до порошкоподібного стану між двома предмет-

ними стеклами, потім просвітлюється рідким розчином

полістиролу в толуолі, накривається покривним склом,

після чого вивчається за допомогою біологічного мік-

роскопа у прохідному світлі, при збільшенні у 90—

135 разів. ,

У препаратах виявляються кісткові лакуни. Цей ме-

тод цілком достовірний, але, на жаль, не може засто-

совуватись при спаленні кісток до білого розжарення, бо

при цьому через усадку кісткової тканини лакуни

зникають.

Якщо на згарищі виявлено кісткові залишки, то не-

обхідно визначити їх видову належність. Якщо кістки

мають чіткі анатомо-морфологічні ознаки, що не дуже

змінились від дії вогню, то це питання не дуже складне і

вирішується порівняльно-анатомічним способом за мето-

дикою В. І. ПашковоЇ (1960), В. І. Пашкової та Б. Д. Рез-

нікова (1872). Якщо на експертизу потрапляють уламки

спалених кісток без характерних ознак, то вибір методи-

«м залежить від характеру тканини (компактна чи губ-

часта речовина).

Компактна речовина досліджується за методикою

Ю. М. Гладишева (1966), котра розроблена для дослід-

ження неспалених кісток і полягає у вивченні діафізів

на поперечних шліфах, та за методикою Л. Л. Голубови-

ча — на подовжніх шліфах. Належність кісткової ткани-

ни людини встановлюється за мікроскопічною будовою

шліфів, а саме: за повною відсутністю первинних сітко-

подібних остеонів, первинних лакунарних остеонів у

внутрішнього краю діафіза та наявністю багаторазових

(більше 4-х разів) перебудов більшості вторинних остео-

нів. У тварин більша частина товщі компактного шару

складається звичайно з первинних сіткоподібних остео-

нів. Первинні лакунарні остеони мають місце і у зовніш-

нього, і у внутрішнього країв, а число перебудов вторин-

них остеонів не перевершує двох—трьох. На мікрорент-

генограмах тіні остеонів кісток тварин, як правило,

мають однакову інтенсивність внаслідок рівномірного

просочування їх мінеральними солями. Вони зливаються

з тінями міжостеонних вставних пластин. Рентгенограми

238

людей мають строкатий вигляд через те, що молоді й

старі форми остеонів по-різному просочуються мінераль-

ними солями.

Якщо ж на дослідження надходить губчаста речовина

кісток, то її видову належність можна встановити за

методикою М. М. Стрільця і Л. Л>> Голубовича, яка грун-

тується на вимірюванні довжини та ширини кісткових

лакун, а також на підрахунку їх кількості на одиниці

площі.

Дослідження здійснюється на препаратах, виготовле-

них для встановлення наявності кісткової тканини. Вимі-

рювання та підрахунки проводяться за допомогою оку-

лярного мікрометра МОВ-І-ІЗ1′ тільки на пластинчатій,

кістковій тканині, що спалена до світло-сірого кольору

(третя ступінь розжарення).

Кісткова тканина людини та тварини має різний ви-

гляд навіть під порівняльним мікроскопом. Показники

розмірів кісткових лакун людини становлять; довжина

— 24,09 (±0,09) мікрона, ширина — 4,62 (±0,02) мік-

рона; а у свійських тварин: довжина — 19,95 (±0,06)

мікрона, ширина — 3,7 (±0,02) мікрона. На площі 10000

квадратних мікронів у кістках людини налічується 8,55

(±0,03) лакун, у тварин: 11,65 (±0.03) — 12,34 (±0,01)

лакун.

Для оцінки результатів дослідження застосовується

п’ятибальна система, запропонована В. М. Колосовою

(1964). Як зразок наводиться таблиця № 6 п’ятибальної

оцінки кількості кісткових лакун на одиниці площі.

Таблиця № 6

Діагностичні показники

видової належності кісткової тканини

за кількістю лакун на площі 10000 мкм2

Кістки людини Налевні показники Кістки тварин

Достовірні показники Імовірні показники Імовірні показники Достовірні
показники

Менше 9 Від 9 до 10 Від 10 до 12 Від 12 до 14 Більше 14

239

На жаль, цей метод не може застосовуватись для

дослідження губчастої речовини у стані білого розжарен-

ня. У таких випадках видову належність найкраще вста-

новлювати методом, розробленим Л. Л. Голубовичем,

А. С. Лісовим та П. Л. Голубовичем (1991, 1992). який

грунтується на різниці між об’ємом незгораючої міне-

ральної частини в одиниці загального об’єму губчастої

речовини кісток людини і тварин. Середній об’єм міне-

ральної частини губчастої речовини головки плечової

кістки людини становить 0,96 (±0,011) см3 у кубічному

сантиметрі, а у домашніх тварин — 0,199 (±0,017) см3.

Запропонований спектральний метод дослідження

значно складніший, крім того макро- та мікроелементи

палива досить сильно перекручують результати дослід-

ження, тому на практиці він використовується рідко.

Коли встановлено, що фрагменти чи уламки кісток

належать людині, вирішується питання про стать особи,

якій вони належали.

З цією метою використовуються вимірювання окруж-

ності головок плечових і стегнових кісток, їх вертикальні

та горизонтальні діаметри, ширина верхнього, нижнього

епіфізів плечових кісток, верхня проекційна ширина та

ширина нижнього епіфіза стегнових кісток, окружності

діафізів і товщина їх стінок. Оцінка отриманих результа-

тів проводиться за п’ятибальною системою чи за спеці-

альними таблицями, в яких результати вимірювань

кісток чи їх фрагментів групуються за ступенем розжа-

рення останніх (чорне, сіре, біле).

Довжина тіла (зріст) загиблого обчислюється за допо-

могою спеціальних регресивних рівнянь, розроблених ок-

ремо для чоловічих, жіночих кісток, чи кісток осіб, стать

яких не встановлена (Л. Л. Голубович, 1991):

Д = ^(Іа-Ь)+с ,

де Д — довжина тіла загиблого, см;

/ — числові характеристики фрагмента плечової чи

стегнової кістки: окружності головок, їх вертикальні й

горизонтальні діаметри, ширина верхніх і нижніх епіфі-

зів, довжина окремих фрагментів;

а, Ь, с — коефіцієнти регресивних рівнянь, одержані

240

шляхом математичних розрахунків окремо для чорного,

сірого та білого розжарення кісток.

Наприклад, якщо вертикальний діаметр головки стег-

нової кістки білого розжарення від скелета жінки дорів-

нює 37,25 мм, а коефіцієнти а, Ь, с відповідно дооівню-

ють 2,334; 50,43; 130 — одержуємо;

Д = 5 х ^(37,25 -2,334-50,43) + 130

Довжина тіла дорівнювала 160,2 см.

Результати тим достовірніші, чим на більшій кількості

числових характеристик вони базуються. Відхилення у

той чи інший бік від дійсної довжини тіла для різних па-

раметрів становить 7,2—12,9 см.

Питання щодо віку загиблого є найскладнішим з усіх,

до цього розглянутих. Розв’язується воно за допомогою

рівнянь множинних регресій, окремо одержаних шляхом

математичних розрахунків для сірого (В. Ф. Мордасов,

1990) та білого (Л. Л. Голубович, 1991) розжарення кіс-

ток. Методика визначення віку базується на кількісних

характеристиках різних форм вторинних остеонів, таких

як материнсько-дочірні (МД), дочірньо-материнські

(ДМ), дочірні генерації 1—4 (Ді—Д^) порядку та

остеонів з перебудованим центральним відділом ПЦВ).

Множинна регресія для обчислення віку за кістками має

такий вигляд:

В = [OQ + (а, х МД) + (аз х ДМ) + (аз х Ді) +

+ (й4 Х Дз) + (аз Х Дз) + (Об Х Ді) + (07 X ПЦВ)]2 ,

де В — вік загиблої людини;

ao-a^ — коефіцієнти рівняння множинної регресії.

Відхилення від паспортного віку в той чи інший бік

становить 3,6 років в інтервалі 17—25 років; 4,3 роки в

інтервалі 26—35 років та 7,9 в старшому віці.

Питання про наявність кісткової тканини та видову її

належність вирішується незалежно від того, рештки

яких кісток скелета досліджуються. Щодо встановлення

статі, віку та довжини тіла, то вивчення цього питання

ще триває.

У деяких випадках експертові вдається здійснити й

ідентифікацію особи спаленого трупа. Це можливо, якщо

241

на кістках збереглися сліди деформацій: старих перело-

мів, уроджених вад тощо. Як приклад наведемо резуль-

тати лише однієї експертизи, виконаної авторами.

Внаслідок авіакатастрофи літака ЯК-40 з подальшою

пожежею загинуло семеро пасажирів; причому п’ятеро,

що мали несуцільні опіки, були впізнані, а трупи двох

чоловіків, приблизно однакової комплекції, росту й віку,

близькі не впізнали. У зв’язку з цим перед судово-медич-

ною експертизою постало питання про ідентифікацію

осіб. Трупи були повністю обвуглені, в позах боксерів,

верхні кінцівки зруйновані полум’ям до середин перед-

пліч, а нижні —до середин гомілок. М’які тканини го-

лови обвуглені, кістки черепа частково зруйновані. При

розтині трупів у одного загиблого були виявлені сліди

старого, частково загоєного перелому лівої тім’яної

кістки. За цією прикметою тіло й було впізнано дружи-

ною загиблого.

Перед судово-медичною експертизою може постати

питання Про час, потрібний для повного спалення трупа

дорослої людини, його частин або трупа дитини. Його

вирішенню було присвячено багато експериментальних

досліджень, результати яких досить неоднозначні. Дійс-

но, час спалення залежить від багатьох умов: якості й

кількості палива, а отже, від температури і часу горіння;

від технічних можливостей топки, печі, багаття тощо.

Для розрахунків часу спалення ще й зараз судово-медич-

ні експерти користуються рівнянням, запропонованим

Ю. М. Кубицьким (1941), але тільки у разі, коли є всі

необхідні дані щодо процесу спалення. В середньому на

спалення трупа дорослої людини потрібно близько 12—

15 годин, а новонародженої дитини — 1,5—2 години. У

крематорії спалення триває ЗО—40 хвилин при темпера-

турі близько 1000°С.

Метод спектрографічного дослідження кісток з метою

встановлення видової, статевої належності, регіону про-

живання та віку поширення на цей час не набув через

значну залежність результатів від складу палива.

242

Розділ XV

Розлад здоров’я та смерть

від дії низької температури

Гіпотермія, як і гіпертермія, теж супроводжується роз-

ладом функцій систем організму, що проявляється по-різ-

ному — від почуття дискомфорту до настання смерті.

Статистика випадків смерті від загального переохоло-

дження організму (Г. А. Акімов з співавторами, 1979 р.)

свідчить, що загибель людей з цієї причини трапляється

в усіх країнах СНД, і не тільки там, де переважають

низькі температури, а навіть на півдні України і в Кри-

му. Більше половини смертельних випадків спостеріга-

ється при температурі навколишнього повітря від —5’С

до —ІУС; лише 12—13 відсотків гинуть при температу-

рі від —ІЗ’С до —25*С, а близько 9 відсотків — при

плюсових температурах (0*С …^КУС). До того >k

смерть від переохолодження може настати не тільки у

холодні пори року (осінь, зима, весна), а навіть влітку.

Вплив низької температури дістає вййв або як загаль-

на дія на організм (переохолодження), або як місцеві

прояви (озноблення, відмороження).

Загальне переохолодження організму настає внаслі-

док порушення теплового балансу — організм втрачає

тепла більше, ніж продукує. Цьому сприяють метеороло-

гічні фактори: підвищена вологість, вітер, швидка зміна

температури, охолодження у воді тощо; стан здоров’я;

загальні соматичні та психічні захворювання, травми, пе-

ревтомлення, емоційний стрес. Важливу роль відіграє

вік. Найменш стійкими до холоду є новонароджені діти

та старі. Окремо треба зазначити, що дуже часто причи-

243

нами переохолодження є одяг, який не відповідає погод-

ним умовам, алкогольне сп’яніння, а особливо — поєд-

нання цих факторів.

На початку охолодження тіла під дією низької зов-

нішньої температури організм мобілізує резервні можли-

вості для підтримки температури на потрібному рівні.

При цьому інтенсивно утилізується алкоголь, якщо він

присутній в організмі, швидше перетравлюється їжа у

шлунку. Пізніше енергетичні затрати компенсуються за

рахунок цукру крові, глікогену печінки і м’язів. Коли ре-

зервні можливості вичерпані, починається зниження

температури тіла, що, у свою чергу, гальмує біохімічні

процеси в органах, тканинах і клітинах. Зниження тем-

ператури тіла до +30”С призводить до кисневого голоду-

вання центральної нервової системи внаслідок того, що

засвоєння кисню тканинами різко знижується, хоча у

крові (навіть, у венозній) утримується значна його кіль-

кість (явища аноксії на фоні гіпероксигенії). Настає

спазм кровонбсних судин — при температурі тіла +28°С

кровоток зменшується у два рази. Цим явищем обумов-

лені фізична слабкість, пригніченість, сонливість. При

зниженні температури тіла до +26—24°С організм в ці-

лому не може функціонувати і настає смерть. Але кож-

ний орган і кожна тканина має свою межу зниження

температури (біологічний нуль), нижче за яку їх фізіоло-

гічні функції припиняються. Так, для кори головного

мозку біологічний нуль становить +31 °С, нижче цього

рівня настає втрата свідомості, а центри дихання й кро-

вообігу припиняють діяльність при +24°С. Безпосеред-

ньою причиною смерті можуть бути первинна зупинка

дихання, судинний колапс, холодовий шок або фібриля-

ція шлуночків серця.

Під дією низької температури смерть настає від пере-

охолодження організму, а не від замерзання. Замерзання

тканин відбувається тільки після смерті, якщо темпера-

тура навколишнього середовища нижче 0″С. .*

Смерть від переохолодження судово-медичний екс-

перт може вже запідозрити, оглядаючи труп на місці по-

дії. Так, людина, яка мерзне, приймає характерну позу

“калачиком” — руки й ноги зігнуті і притиснуті до тіла.

Тепло тіла людини, котра вмирає на снігу, розтоплює

його, перетворюючи на лід, в який інколи вмерзає одяг.

У кутках очей можуть бути замерзлі сльози, а у отворів

носа і рота, на вусах і бороді •— льодяні бурульки. У

більшості випадків одяг яа трупі щільно загорнутий, але

іноді у період агонії у людини виникають почуття жару і

відповідні галюцінації, внаслідок чого вона роздягається і

розкидає свій одяг. У такому’разі, а також у випадках

алкогольного сп’яніння ,чиМОЖа міститись

глибоко у піхві, а виділення Прві фОІІЙИХибуввють міні-

мальними. Висновки експерта про ^ЙЩЦЙНИНЯ венерич-

ною хворобою базуються на даних iMIttlW Документа-

ції спеціалізованих шкірно-венеролоНчмійІЦуіІТМіоа.

Статеві збочення. Останні ЗВИЧІЙНА; ШІСТЬ два різ-

новиди. Перший стосується об’єкта CWBoro потягу:

а) розбещення; б) гомосексуалізм; мужолозтво; лесбій-

ська любов; в) зоофілія (статеві акти І» свійськими тва-

ринами); г) некрофілія (статеві акти з мерцями) і деякі

інші.

До другого різновиду належать незвичайні способи

отримання статевого задоволення: а) садизм; б) мазо-

хізм; в) фетишизм. До нього відносяться й статеві акти з

жінкою, але через пряму кишку чи через рот,

її*

323

Розбещення неповнолітніх. Це розпусні дії дорослих

стосовно дітей чи неповнолітніх протилежної статі, які

порушують статеву недоторканність. Частіше здійсню-

ються чоловіками щодо дівчаток. Розбещення полягає у

веденні розбещуючих розмов, показі дітям порнографіч-

них карток, оголенні перед дітьми статевих органів, ого-

ленні дитячих статевих органів, торканні руками або

своїми статевими органами дитячих статевих органів.

Розбещувальні дії справляють негативний вплив на пси-

хіку та моральний стан дитини, у чому полягає додатко-

ва небезпека цього виду злочину.

Розбещення часто ніяких слідів не залишає, тому

факт вказаних дій може бути встановлений лише слідчи-

ми органами. Судово-медичний експерт при обстеженні

дитини може виявити почервоніння слизової оболонки

присінка піхви, поверхневі садна й подряпини слизової

оболонки і шкіри навколо статевих органів, котрі мо-

жуть бути розцінені як наслідок механічної дії при на-

давлюванні руками чи статевими органами злочинця. Ці

ушкодження вважаються непрямими ознаками розбещу-

вальних дій тільки у разі дотримання дитиною правил

особистої гігієни, що доводиться чи спростовується при

повторному огляді через кілька днів. Інколи розпусник

залишає на тілі чи одязі дитини сліди сперми, які після

всебічного імунологічного дослідження можуть розціню-

ватись як доказ розбещувальних дій.

Гомосексуалізм. Серед гомосексуалістів (педерастів)

розрізняють активних і пасивних партнерів. У разі судо-

во-медичної експертизи з цього приводу більш ефективні

результати можна отримати, якщо обстеження проводи-

ти у найкоротші терміни після статевих актів і затри-

мання партнерів. У активного педераста при цьому мож-

на виявити надриви чи розриви вуздечки, частки калу у

змивах з статевого органа, особливо з головки та з пре-

пуціального мішка, а також лобкове волосся та помарки

крові пасивного партнера.

При обстеженні пасивного партнера найбільшу увагу

приділяють оглядові заднього проходу, виявляючи мож-

ливі надриви, розриви, крововиливи і садна сфінктера та

слизової оболонки прямої кишки. У вмісті прямої кишки

324

можна виявити сперматозоїди. На шкірі навколо вхідно-

го отвору також можна знайти сліди сперми, волосся та

помарки крові, котрі походять від активного партнера.

Для ствердження про походження слідів сперми, крові

чи волосся від конкретної особи треба провести лабора-

торні (судово-імунологічні, судово-цитологічні) дослід-

ження. Більшість фахівців відзначає, що при численних

статевих зносинах протягом тривалого часу через пряму

кишку у пасивних партнерів може мати місце лійкопо-

дібне втягнення і радіальна зморшкуватість ділянки зад-

ньопрохідного отвору, зіяння останнього, розтягненість

сфінктера і згладженість складок слизової оболонки пря-

мої кишки. Але судово-медичний експерт повинен пам’я-

тати, що це лише побічні ознаки, котрі можуть мати

місце при запорах, проносах або у похилому віці за ра-

хунок атрофії шкіри і слизової оболонки. З іншого бо-

ку — навіть багаторазові статеві акти протягом тривало-

го часу можуть не залишати вищезазначених ознак.

Свідченням наявності статевих зносин є прояви венерич-

них захворювань, виявлені у прямій кишці.

Такі статеві збочення, як зоофілія (содомія, ското-

лозтво), некрофілія, мазохізм, фетишизм (отримання

статевого задоволення шляхом погладжування, цілуван-

ня, облизування одягу осіб протилежної статі) переваж-

но відносяться до компетенції лікарів-психіатрів І кримі-

нальній відповідальності не підлягають.

Садизм — статеве збочення, яке супроводжується

заподіянням партнерові болю (кусання молочних залоз,

припікання сигаретами, щипання, дряпання і т. ін.).

Найчастіше ушкодження локалізуються на вторинних

статевих органах та навколо них. Судово-медичний екс-

перт встановлює наявність ушкоджень, визначає їх ха-

рактер, механізм і час виникнення, відзначаючи одно- чи

багаторазовість їх заподіяння. Крім того, встановлюється

ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, як правило, за

тривалістю розладу здоров’я.

Інколи наслідками зґвалтування або розбещення не-

повнолітніх можуть стати вагітність чи зараження вене-

ричною хворобою. Наявність вагітності та її строк дово-

диться встановлювати при симуляції або дисимуляції

325

(приховування вагітності; уявна вагітність) для вирішен-

ня питання про виконання вироку і в деяких інших ви-

падках. Судово-медичний експерт повинен пам’ятати, що

встановлення вагітності, а тим більше, строку зачат-

тя, — досить складне питання, особливо, коли жінка об-

мовляє якогось чоловіка з метою його компрометації або

шантажу. В такому разі жінка навмисне називає невірну

дату початку останньої менструації і статевих зносин, за

яких, на її думку, сталося запліднення. Для вирішення

цього питання судово-медичний експерт залучає фахівців

акушерів-гінекологів і використовує результати лабора-

торних досліджень.

До достовірних ознак вагітності належать: серцебиття

плоду, його рухи, пальпаторне визначення наявності

плода, результати рентгенологічного та ультразвукового

досліджень, характер вагінальних виділень. На таких

ознаках вагітності, як відсутність менструацій (яка може

мати функціональний характер або обумовлюватися за-

хворюваннями, віком і т. ін.); стан молочних залоз (їх

збільшення, нагрубання) тощо, висновки судово-медич-

ного експерта грунтуватися не можуть.

Встановлення пологів та аборту, що мали місце.

Судово-медичному експерту для встановлення факту по-

логів і строку, коли вони відбулися, доводиться здійсню-

вати у випадках, коли жінка підозрюється у вчиненні ді-

товбивства або у викраденні і присвоєнні дитини; у ви-

падках симуляції вагітності чи пологів тощо. Звичайно

такі експертизи виконуються разом з акушером-гінеколо-

гом, або він залучається як консультант.

Найбільш достовірними ознаками пологів, що колись

мали місце, є щілиноподібна форма маточного зіва з руб-

цями, а також рубці промежини як сліди розривів, котрі

звичайно утворюються при проходженні плода через ро-

дові шляхи. Додатковими ознаками пологів можуть бути:

в’ялість стінок вагіни, миртовидні сосочки на місці діво-

чої пліви, в’ялість стінок живота з рубцями вагітності на

шкірі, пігментація білої лінії живота, сосків і навколо-

соскових розеол.

Найбільш точно факт пологів, що відбулися, та їх да-

ту можна встановити у перші тижні після них за ступе-

326

нем зменшення матки та характером виділень з неї. Так,

у перший день після пологів дно матки виступає над

лобком на 15—18 см, а з кожним наступним днем воно

опускається на 1,5—2 см, приходячи до норми протягом

З—4 тижнів. Виділення з матки (лохії) теж зазнають ха-

рактерних змін: як правило, у перші три доби вони

кров’яні; у період з четвертої до сьомої доби — водянис-

то-кров’яні; з восьмої до десятої можуть набувати гноє-

подібного характеру, а пізніше стають слизуватими.

Припиняється виділення лохій через 4—5 тижнів після

пологів. Зовнішній зів шийки матки залишається відкри-

тим протягом 10—12 днів після пологів.

Безперечно, мають значення для встановлення часу,

що пройшов після пологів, мікроскопічні зміни молозива

і молока. За ствердженням К. І. Хижиянової, мікроско-

пічна картина секрету молочних залоз під час вагітності

і після пологів досить специфічна, і це дає можливість

визначити строк вагітності та час, що минув після поло-

гів (у разі годування дитини) майже помісячне. У разі,

якщо жінка дитину не годує, секреція молока припиня-

ється через 4—5 тижнів після пологів.

Під час вагітності порушується звичайний обмін речо-

вин, і, в першу чергу, зростає кількість вуглеводів, біл-

ків і жирів, яка зберігається деякий час 1 після перери-

вання вагітності Порушення обміну речовин може бути

встановлене біохімічними досліажениямм.

Кримінальний аборт* В Україні »9 існус заборони

на штучне переривання вагітності, за (BMHRTKON тих ви-

падків, коли її строк перевищує 12 тижнів. Коли штуч-

ний аборт є необхідним за медичними показниками

(тяжка хвороба матері, загроза внутрішньоутробного ка-

ліцтва, наприклад при хронічному отруєнні чи радіацій-

ному опроміненні) він дозволяється медичною комісією.

Однак мають місце випадки кримінального переривання

вагітності, що обумовлено багатьма причинами, у тому

числі і соціального характеру. На кримінальний аборт,

як правило, наважуються особи молодого віку, студент-

ки або учениці, матеріально незабезпечені, незаміжні.

Кримінальний аборт — це аборт, зроблений поза ме-

жами спеціальних лікувальних закладів, незалежно від

327

того, хто його здійснив: лікар, фельдшер, медсестра, лю-

дина без медичної освіти або сама вагітна жінка.

Перш ніж оглянути жінку з метою виявлення ознак

кримінального аборту, судово-медичний експерт повинен

з’ясувати, чи мала місце вагітність взагалі. Це питання

вирішується шляхом збирання анамнезу, вивченням ме-

дичних документів жіночої консультації та пологового

будинку, якщо такі є, і використанням способів, при-

йомів і методик встановлення вагітності, про що вже

йшлося вище.

Якщо вагітність дійсно мала місце, то з’ясовується,

чи не було мимовільного аборту, який може стати на-

слідком:

1) захворювання самої жінки (сифіліс, туберкульоз,

інфекційні хвороби, серцеві вади, діабет, нефрит і т. ін.);

2) вади статевих органів вагітної (ретрофлексія мат-

ки, її двурогість чи пухлини значних розмірів, пухлини

та кісти яєчників, ендометрит венеричного походження

тощо);

3) патології розміщення, розвитку плідного яйця, хво-

роби плода — наприклад сифіліс, токсоплазмоз, пере-

кручування пуповини, що призводить до загибелі плода;

4) тяжкої травми вагітної (механічної, особливо ді-

лянки таза і живота; термічної, котра викликає розлад

функції нирок та інших органів; психічної).

Якщо можливість мимовільного аборту спростована,

судово-медичний експерт починає обстеження з метою

виявлення ознак кримінального аборту.

Способи переривання вагітності досить різноманітні,

але всі вони можуть бути поділені на:

а) механічні;

б) хімічні;

в) термічні;

г) комбіновані.

До механічних належить вишкрябування матки, тоб-

то звичайний медичний спосіб, а також введення до по-

рожнини матки якихось твердих або еластичних предме-

тів подовженої форми (дерев’яні загострені палички,

дріт, махові пір’їни великих птахів, пластмасові, синте-

тичні, гумові катетери тощо). Ці засоби призводять до

328

порушення плідного яйця, а нерідко — й стінки матки.

Внаслідок цього розвивається кровотеча, а інфекція, вне-

сена “інструментом”, викликає запальні процеси піхви,

матки або навіть перитоніт — у разі перфорації. Через

зазначені ускладнення хворі, як правило, потрапляють

до лікарень, де і встановлюється діагноз — криміналь-

ний аборт.

Хімічні засоби поділяються на засоби загальної та

місцевої дії. Речовини загальної дії приймаються всере-

дину у вигляді лікарських препаратів (сінестрол, пітуіт-

рин, хінін, пахікарпін). розчинів (солі ртуті, фосфору,

азотної, оцтової кислот), відварів і настоїв (ріжки, шаф-

ран, мускатний горіх). Засоби місцевої дії вводяться у

порожнину матки’за допомогою шприців, чашки Есмар-

ха, гумових груш, велосипедних насосів. Частіше засто-

совують такі розчини: марганцевий, йодний, нашатирно-

го спирту, горілки, мила, кислот. Хімічні засоби часто

призводять до загального отруєння організму без пере-

ривання вагітності або, викликаючи аборт, водночас

спричиняють такі ускладнення: ендометрит, перитоніт,

опіковий вагініт і кальпіт. З названими ускладненнями

жінки також часто потрапляють до лікарень.

Нарешті, термічні засоби — гарячі ванни, грілки на

живіт чи поперек, банки й гірчичники на ті самі ділянки

або навіть введення гарячої води у порожнину матки.

Зазначені засоби погіршують загальний стот вагітної,

але до викидня призводять рідко. Виняток становить ли-

ше введення гарячих розчинів у порожнину матки.

В останні роки для штучного аборту застосовується

простагландин І (синоніми: ензапрост F, простий Рда) та

інші препарати, що досить сильно стимулюють вісце-

ральні м’язи, викликаючи їх скорочення та виштовхуван-

ня плода. Застосовують простагландит або його синте-

тичні похідні для абортів за медичними показниками. До

того ж вони ефективно діють як у ранні строки вагітнос-

ті (естраамніальне введення — до 15 тижнів), так і в

пізні (внутрішньовенне — з 13 до 25 тижнів). Простаг-

ландини потребують дуже ретельного підбору дози і

шляху введення через можливі ускладнення, тому мають

застосовуватись тільки у спеціалізованих лікарняних за-

329

кладах. Як побічні явища при застосуванні простаглан-

динів трапляються: значне підвищення температури,

блювота, пронос, тахікардія, бронхоспазм, що примушує

жінку звернутись за медичною допомогою.

Судово-медична експертиза з приводу кримінальних

абортів — явище нечасте, тому що в разі благополучно-

го закінчення втручання до правоохоронних органів жод-

на сторона не звертається. Нерідко вагітна жінка потра-

пляє до лікарні з маточною кровотечею, але й там не

завжди встановлюється факт незаконного втручання, бо

аборТ (особливо при застосуванні внутрішніх плодозгін-

них засобів) медичними працівниками сприймається як

мимовільний. Часто жінки розповідають про криміналь-

ний характер аборту лише тоді, коли виникає реальна

загроза їх )( судоно-ме-

дичний — Р. т. судово-медичним ексЯв(Иі^

експертом за наявності постанови гіргіїїІП МЫПШЧЧ слідст-

ва або визначення суду, . .«’.ч

Выделительство—виділительстВО!,./

ознака, що враховується при ЯИрІШФННІ ПИТИИНН про мож-

ливість походження сперми, слини, поту та інших виділень

з організму людини від певної осоои, У оільшості людей

(близько 70—80%) антиген Груп Крові міститься у всіх рі-

динах організму (слині, поті. спермі, сечі тощо). Ці люди

належать до категорії “виділитель”, яка позначається літе-

рами Se. У “невиделітелів” груповий антиген крові відсут-

ній у виділеннях або присутній в них у незначних кількос-

429

тях. Тому для видачі висновків про можливе походження

виділень від певної особи потрібно встановити і категорію

В. Напр., у підозрюваного Н. група крові А, у спермі, вияв-

леній на речових доказах, знайдено антиген А. Але це ще

не означає, що ця сперма належить Н. Стверджувати, що

сперма походить від Н., можна лише у тому випадку, якщо

він належить до категорії “виділителів”. Для встановлення

В. використовують антигени системи АБО у слині.

Высыхание (син. пергаментация) — висихання:

посмертний процес, шо полягає у випарюванні вологи з по-

верхні шкіри та видимих слизових оболонок трупа. Процес

В. починається з рогівки (плями Лярше), потім В. відбува-

ється на місцях з тонким епідермісом (кінчики пальців,

проміжна частина губ, головка статевого члена, калитка та

ін.) Якщо епідерміс був пошкоджений до або після смерті,

то ці ділянки шкіри висихають дуже швидко. Ділянка тем-

ніє, набуває вигляду пергаменту (так звана пергаментація),

утворюються пергаментні плями. Великі пергаментні плями

утворюються також на місці опіків II ступеня. Плями Ляр-

ше — абсолютна ознака смерті, утворюються через 56 го-

дин після смерті у процесі В. рогівки на відкритих очах

трупа, Це трикутні, дещо зморщені ділянки сірувато-жовту-

ватого кольору на фоні прозорої та блискучої рогівки. Ос-

нова трикутника спрямована до райдужки, верхівка до ку-

точків ока. Особливо добре плями Лярше видно при ‘розсу-

ванні повік.

Газ угарный (СО) — газ чадний:

продукт, що утворюється при горінні різних органічних ре-

човин (палива). Г. ч. — кров’яна отрута, газ без кольору й

запаху, трохи легший за повітря; входить до складу сві-

тильного, торф’яного, деревного та вихлопного газів; у жи-

вому організмі легко утворює міцну сполуку з гемоглобі-

ном, витискуючи з оксигемоглобіна кисень та утворюючи

карбоксигелюглобін (СОНЬ). Гемоглобін у вигляді СОНЬ

втрачає здатність сприймати кисень, тому настає гіпоксія,

що викликає смерть.

Газы выхлопные — гази вихлопні:

суміш газоподібних продуктів, що утворюються при згоран-

ні палива у двигунах внутрішнього згорання. Г. в. автомо-

біля містять у середньому 78,6% азоту, 6,3% газу чадного

(СО), 8,9% вуглекислого газу (СОа), 3% водню, 2,3% кис-

ню та ін. Отруєння Г. в., як правило, спостерігається у

/І.ЧО

працівників гаражів, авторемонтних майстерень, у водив та

регулювальників руху транспорту.

Газы пороховые — гази порохові:

продукт згорання пороху під час пострілу, приводять у дію

снаряд. Г. п. справляють (на відстані до 510 см) механічну

дію, викликаючи розрив країн, відшарування шкіри, розрив

внутрішніх органів, одягу, а також хімічну дію, забарвлю-

ючи рану (м’язи, кров) у яскраво-червоний колір (утворен-

ня карбоксигемоглобіну ПІД Дією чадного газу). Термічна

дія газів бездимного пороху можлива, але не обов’язкова.

Газы ядовитые — гази отруйні;

ті, що за певних умов викликають отруєння: аміак, сірко-

водень, фтор, хлор, чадний газ, хлороводень, фтороводень

тощо.

Гаптоглобин (от rp. hapto — касаться + лат. globus —

шар) — гаптоглобін:

глікопротеїд сироватки крові, що взаємодіє з гемоглобіном

(напр. при гемолізі) з утворенням комплексного сполучен-

ня, якому притаманна пероксидазна активність та яке руй-

нується клітинами ретикулоендотеліальної системи з ви-

вільненням молекулярного заліза. Існує 3 основні типи Г.:

Нр 1-1; Нр 2-1 та Нр 2-2. Г. стійкий до зовнішніх впливів,

не зв’язаний з ізосерологічними системами. Кожній людині

притаманна певна група Г., яка передається спадково. Ця

властивість широко використовується в експертизах з при-

воду спірного батьківства та материнства, підміни дітей,

при дослідженні речових доказів з плямами крові. Г. визна-

чають методом йодометрії, частіше за допомогою електро-

форезу в крохмальному гелі.

Гемаглютинация — см. Аглютинация.

Гематин — гематин:

продукт розщеплення гемоглобіну

Гематома (haematoma; от гр. haima — кровь; син. опухоль

кровяная, отек кровяной) — гематома:

обмежене скупчення крові у тканинах з утворенням по-

рожнин, що містять рідку кров або кров, яка згорнулася.

Може спостерігатися практично на всіх ділянках тіла.

Гематопорфірин (от гр. haima — кровь + porphyra — пур-

пур) — гематопорфірин:

продукт глибокого розпаду гемоглобіну при обробці плям

крові концентрованою сірчаною кислотою. У судовій меди-

цині цю реакцію використовують для встановлення наяв-

ності крові.

/131

Гемоглобин (haemoglobinum; Hb; от rp. гемо… + лат. globus

— шар) гемоглобін:

складова частина фракції А2-глобулінів сироватки крові;

барвна речовина крові, складається з білка глобіна та за-

барвленої частини небілкового характеру — гема; дихаль-

ний пігмент, який міститься в еритроцитах крові людини,

хребетних тварин та деяких безхребетних, здійснює пере-

несення кисню з легенів у тканини та бере участь у пере-

несенні вуглекислого газу з тканин у легені. Виявлення Г.

або його похідних має велике значення у судовій медицині,

за наявністю їх визначають кров’яне походження плям.

Гемолиз (haemolysis; гемо… + гр. lysis — распад) —

гемоліз:

процес руйнування нормальних еритроцитів з виходом ге-

моглобіну в плазму внаслідок механічних, хімічних або се-

рологічних впливів або патологічних процесів у самих

еритроцитах. Після Г. кров являє собою прозору рідину

червоного кольору (лакова кров). В організмі відбувається

фізіологічний Г. внаслідок старіння еритроцитів. Як патоло-

гічне явище Г. може виникати при переливанні несумісної

крові, введенні гіпотонічних розчинів, від дії кров’яних

отрут, ПІД впливом деяких лікарських препаратів тощо. Г.

викликають нітрати, нітробензол, нітрогліцерин, сполучен-

ня аніліну, миш’яку, гідроксиду амонію та ін. Гемолітична

дія притаманна отрутам комах (бджіл, скорпіонів) та змій.

Геморрагия (haemorrhagia; гр. haimorrhagia — кровотечение,

от гемо… + rhagor — разорванный, прорванный) — гемо-

рагія:

1) крововилив — скупчення крові, що вилилася із судин, у

тканини та порожнини організму;

2) кровотеча — вилив крові з кровоносної судини.

Гемостаз (от гемо… + гр. stasis — неподвижность) —

гемостаз:

осад і скупчення крові після смерті людини.

Гемохромоген (от rp. hroma — краска + ген) — гемохро-

моген:

загальна назва сполук гема з речовинами, що містять азо-

тисті основи (з амінокислотами, піридином, никотином, гід-

разином та ін.); реакція утворення Г. використовується у

судово-медичній експертизі для виявлення мінімальних

кількостей крові.

“Гигантский труп” — “гігантський труп”:

труп, роздутий гнильними газами, які значно збільшують

його розміри.

Гипоксия (hypoxia; от rp. hypo… + лат. oxygenium — кисло-

род; син. аноксия, кислородное голодание, кислородная не-

достаточность) — гіпоксія:

стан, що виникає при недостатньому постачанні тканин ор-

ганізму киснем або порушенні утилізації кисню в процесі

біологічного окислення (пониження вмісту кисню в орга-

нізмі).

Гипостаз (hypostasi»; от гр. гипо… + stasis; син. кончестия

гипостатическая) — гіпостаз:

перша стадія утворення трупних плям внаслідок опускання

крові під дією ваги в судини, які лежать нижче,

Гниение — гниття:,

процес розпаду органічних речовин, що містять азот, го-

ловним чином білків^ спричинений життєдіяльністю мікро-

організмів (анаеробів та аеробів). У судовій медицині Г.

трупа відноситься до пізніх трупних явищ, що руйнують

мертве тіло.

Гомосексуализм — гомосексуалізм:

статеве збочення, статевий потяг до осіб своєї статі: чоло-

вікові дають насолоду статеві зносини з чоловіком, а жінці

— з жінкою.

Группы крови — групи крові:

типи крові, що розрізняються за імунологічними ознаками.

На сьогодні виокремлюють еритроцитарні, сировоточні та

ферментні системи Г. к., кожна з яких поділяється на під-

системи.

Давность захоронения трупа — давність поховання

трупа:

проміжок часу, що минув з моменту поховання трупа до

моменту його дослідження.

Давность повреждений — давність ушкоджень:

проміжок часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень

до обстеження або смерті потерпілого, встановлюється за

змінами забарвлення крововиливів, температури шкіри в

ділянці ушкоджень, динаміці гоєння ран, саден, формуван-

ня рубців, термінами зрощення переломів кісток та ін.

Давность смерти — давність смерті:

проміжок часу, що минув від моменту смерті людини до

початку огляду або дослідження трупа.

Дактилоскопия (от rp. daktylos — палець + skopeo —

смотрю) — дактилоскопія:

розділ криміналістики, що вивчає морфологію капілярних

візерунків на поверхні долоні й нігтьових фаланг пальців

рук. Зняття відбитків пальців рук широко використовуєть-

ся в криміналістиці для ідентифікації особи. Малюнок папі-

лярних візерунків суто індивідуальний для кожної людини і

не змінюється протягом усього її життя.

Девственная плева (лат- hymen femininus; син. гимен) —

дівоча пліва:

складка слизової оболонки, розташована між переддвір’ям і

порожниною піхви, має сполучнотканинну основу, що

складається з м’язових волокон, нервових і кровоносних

судин.

Девственность (лат. virginitas) — цнотливість, незайма-

ність, невинність.

Основним показником Н. у жінок є цілісність дівочої пліви.

Дезаггравация (франц. des — предлог, означающий устране-

ние, уничтожение. + лат. aggrabatio — ухудшение, отяго-

щение) — дезагравація:

одна з форм агравації — зменшення хворим тяжкості свого

хворобливого стану або приховування окремих ознак за-

хворювання.

Детоубийство — дітовбивство:

умисне вбивство матір’ю своєї дитини під час пологів або

відразу після пологів. Може бути активним або пасивним.

Злочин, карається законом (ст. 96 КК України).

Дефект ткани — дефект тканини:

ділянка тканини, вибита кулею або газами при вогнепаль-

них ушкодженнях, достеменна ознака вогнепального вхід-

ного отвору.

Диагноз судебно-медицинский — діагноз судово-ме-

дичний:

той, що встановлюється в результаті судово-медичної екс-

пертизи для вирішення спеціальних питань.

Диатомовые водоросли, диатомия (гр. diatome — разрез,

раскол) — діатомові водорості, діатомія:

одноклітинний мікроскопічний рослинний організм, покри-

тий кремнеземною оболонкою — панциром.

Диатомовый анализ (син. метод планктона) — діатомовий

аналіз:

судово-медичний метод встановлення факту утеплення за

виявленням діатомового планктону у внутрішніх органах

(серце, нирки, печінка, кістковий мозок) і крові трупа.

Диссимуляция (лат. dissimuiatio — сокрытие, умолчание,

дис… + simulo — уподобление) — диссимуляція:

приховування захворювання або його окремих симптомів з

метою ввести в оману щодо свого дійсного фізичного або

психічного стану. Д. — явище, протилежне симуляції.

Дистанция выстрела — дистанція пострілу:

відстань від дульного КІНЦЯ вогнепальної зброї до вражено-

го об’єкта. Правильне визначення Д. п. має велике значен-

ня для розслідування злочинів,

Диффузия (от лат, diHusio — распространение) — дифузія:

процес взаємного проникнення речовин при безпосередньо-

му стиканні (газу, рідини, твердого тіла) або крізь пористу

оболонку, є одним з основних процесів, що забезпечує пе-

реміщення речовин у клітинах 1 тканинах. Д. трупа — про-

никнення плазми крові у міжклітинні щілини через 6—12

годин після смерті.

Доношенность плода — доношеність плода:

ступінь розвитку плода, що настає на 39—40-му тижні

внутрішньоутробного життя, перед пологами; як правило,

характеризується появою ознак зрілості.

Дубление торфяное — дубління торф’яне:

вид природної консервації трупа. Має місце у тих поодино-

ких випадках, коли мертве тіло потрапляє у торф’яні баг-

нисті грунти, що містять гумусові кислоти. При цьому від-

бувається ущільнення та побуріння шкіри (дубління), змен-

шення в об’ємі внутрішніх органів та м’язів, розчинення

мінеральних солей кісток, внаслідок чого останні стають

м’якими, нагадують хрящі, легко ріжуться ножем,

і’

Е , , ,

Естественная смерть — природна смерть:

смерть від старості, фізіологічної недорозвиненості (немов-

ляти).

Живорожденность — живонародженість:

народження плода з ознаками життя, найважливішою з

яких є легеневе дихання.

Жизнеспособность — життєздатність:

здатність новонародженого продовжувати жити поза орга-

нізмом матері у звичайних умовах.

Жировоск (лат. adipocera; син. омыление, сапонификация,

трупный воск) — жировіск:

омилення жирів у трупі; речовина, на яку перетворюються

тканини трупа в умовах підвищеної вологості при відсут-

ності або недостатку повітря, являє собою солі пальмітино-

вої та стеаринової кислот (мила); вид природної консерва-

ції трупа.

Задушение — задушення:

загальна назва різних видів механічної асфіксії (повішення,

удушення, закриття дихальних отворів і шляхів, утоплен-

ня, здавлювання грудей та живота).

Зрачок (лат. pupilla) — зіниця:

круглий отвір у райдужній оболонці ока, крізь який в око

проникає світлове проміння. 3. реакція — загальна назва

деяких видів рефлексів 3., в основному на світло, наприк-

лад акомодація і конвергенція. Може бути використана для

встановлення давності смерті.

Зрелость плода — зрілість плода:

стан плода, що характеризується здатністю (готовністю)

органів і систем до забезпечення його позачеревного існу-

вання; встановлюється за комплексом зовнішніх ознак.

Зрелость половая женщины (лат. maturitas sexualis) —

зрілість статева жінки:

такий ступінь розвитку жіночого організму, за якого жінка

здатна виконувати всі статеві функції без шкоди для здо-

ров’я. 3. с. ж. характеризується такими ознаками: загаль-

ним розвитком організму, здатністю до статевого акту, ви-

ношування плода, нормальних пологів і вигодовування не-

мовляти. Це поняття включає також підготовленість до

виконання функції материнства. 3. с. ж. не пов’язана з до-

сягненням певного віку.

Зрелость половая мужчины — зрілість статева чоловіка:

передбачає здатність до злягання та запліднення.

Идентификация (лат. identificare — отождествлять) —

ідентитфікація (син. ототожнення):

процес встановлення тотожності конкретних людей та

предметів (речей) за їхніми зовнішніми характерними інди-

відуальними ознаками з метою одержання доказів.

Идентификация орудия травмы — ідентифікація зна-

ряддя травми:

ототожнення тупих, колючих ріжучих, рублячих предметів,

вогнепальної зброї тощо за їх відображеннями (слідами).

Идентификация личности — ідентифікація особи:

визначення тотожності суб’єкта, що упізнається, конкрет-

ній особі за характерними ознаками (сукупністю притаман-

них їй індивідуальних ознак) при судово-медичній експер-

тизі. Метод І. о. застосовується також при упізнанні трупа.

Изгладимое обеэображение лица — виправне спотво-

рення обличчя:

можливість поновлення після трйвми рис та мімічної мус-

кулатури обличчя природним шляхом або за допомогою те-

рапевтичних засобів (але не внаслідок оперативного втру-

чання).

Имбибиция (от лат. imbibo — всасываю, впитываю в себя)

— імбібіція:

третя стадія утворення трупних плям, пов’язана з проце-

сом суцільного просякання тканини гемолізованою та змі-

шаною з лімфою і міжклітинною рідиною кров’ю. Як прави-

ло, кров у судинах відсутня. Ця стадія настає через 24—36

годин після смерті (іноді через 48 годин). При натисканні

на трупні плями у стадії І. Їх забарвлення не змінюється,

при зміні положення трупа трупні плями не переміщу-

ються.

Инвалидность (от лат. invalidus — бессильный, слабый) —

інвалідність (син. непрацездатність);

стійка постійна або тривала, повна або часткова втрата

працездатності. Наявність і ступінь І. визначається лікар-

сько-соціальними експертними комісіями. 1. професійна —

така, що виникла внаслідок професійного захворювання,

отруєння чи виробничої травми.

Интоксикация (intoxicatio, от rp. toxicon — яд) — Інтокси-

кація (син. отруєння):

патологічний стан, викликаний отруєнням організму токсич-

ними речовинами ендогенного та екзогенного походження,

які утворилися в ньому самому або надійшли ззовні.

Искусственная болезнь — штучна (неприродна) хвороба:

хвороба, спричинена різними способами, засобами самим

суб’єктом.

Истязание — катування, мордування:

систематичне спричинення легких тілесних ушкоджень чи

інші дії, що викликають фізичне та психічне страждання;

спосіб нанесення тілесних ушкоджень, які пов’язані із

спричиненням особливого болю та психічних переживань.

Ишемия (rp, ischaernia) — ішемія (син. анемія місцева, гіпе-

мія, недокрів’я місцеве):

місцеве зменшення вмісту крові у тканинах певної ділянки

тіла людини й тварини, спричинене спазмом або закупорю-

ванням відповідних артерій-

Кавитация (от лат. cavitas —

тація:

углубление, пустота) — каві-

утворення порожнини у рідині, що рухається. У судовій

медицині мають значення явища кавітації, що спостеріга-

ються при черепно-мозковій травмі, коли в зоні протиудару

порушується безперервність тканини мозку з утворенням

порожнин кавітаційних бульбашок.

Канал раневой (лат. canalis vulneralis) — канал рановий:

ранова порожнина, глибина якої значно більша за попере-

кові розміри; спостерігається при колотих, колото-різаних,

вогнепальних ушкодженнях.

Карбоксигемоглобин — карбоксигемоглобін:

сполучення окису вуглецю (CO) — чадного газу — з ге-

моглобіном при отруєнні чадним газом, що призводить до

неможливості перенесення кисню кров’ю (насичення крові

киснем).

Кераунография (гр. keraunograpia) — кераунографія:

крововилив під окістя (надкісницю) будь-якої кістки скле-

піння черепа новонародженого, що виникає внаслідок роз-

риву кровоносної судини під дією пологових сил і має ви-

гляд м’якої флюктуючої пухлини.

Клиническая смерть (лат. mors ciinicas) — клінічна

смерть:

термінальний стан, що настає після припинення серцевої

діяльності та дихання і триває до настання необоротних

змін у вищих відділах центральної нервової” системи.

Коагуляция (от лат. coagulatio — свертывание, сгущение)

— коагуляція:

злипання частинок дисперсних систем з утворенням біль-

ших комплексів (у тому числі і в тканинах організму).

Кокаин (неп. cocaina) — кокаїн:

алкалоїд рослинного походження з Південної Америки,

наркотична галюциногенна речовина; в медицині викорис-

товується як анастезуючий та знеболюючий засіб.

/1:ІМ

Коликвационный некроз (от лат. colliguatio — расплавле-

ние) —коликваційний некроз:

такий, що супроводжується розм’якшенням уражених тка-

нин, наприклад при отруєнні лугами спостерігається К. н.

стінок шлунка, стравоходу.

Кольцо демаркационное (лат. demarcatio — разграниче-

ние) — кільце демаркаційне:

кільце відмежування живих тканин від відмираючих чи

мертвих; у новонароджених в кінці першої доби після на-

родження на межі шкіряної частини пупка і пуповини ви-

никає запальне демаркаційне кільце, котре добре видно ві-

зуально.

Консервирование трупа — консервування трупа:

дія певних поєднань (сполучень) природних чи штучних

(переважно хімічних)- факторів, що запобігає гнилісному

розпаду трупа.

Контактная хроматография (гр. chroma, chromatos —

цвет, окраска + гр. grapho — писать) — контактна хро-

матографія:

метод роз’єднання й аналізу сумішей речовин, що заснова-

ний на розділенні компонентів сумішей на рухому (газ, рі-

дина) та нерухому (твердий сорбент) фази; застосовується

у біохімії, судовій медицині тощо.

Контактно-диффузионная хроматография —

контактно-дифузійна хроматографія:

метод кольорових відбитків, заснований на іонному розчи-

ненні металів на об’єкті дослідження при дії реактива-роз-

чинника та переході метала з досліджуваного об’єкта на

папір (фото-хроматографічний) аняМІДик дифузії іонів, ви-

явленні металу на папері ПІД дівіо^ріктива-проявника вна-

слідок якісної хімічної реакції. , „„.„„щ,

, •+” ‘ЧІЩ’Т’

Копоть выстрела — кіптява ПОСХМ«уі

один з додаткових факторі» ГКНіТріЛу, ЩО ЯВЛЯК собою дріб-

ні частки — залишки згорйНКЯ пороху ЧИ Квпсудю (вугіл-

ля, міді, свинцю тощо).

Корочка (корка) (лат. crusta) — кірочка (кірка):

1) вторинний морфологічний ол«МЄИТ шкірного висипу, що

утворюється при висиханні виділень мокнучих або ерозив-

них елементів; 2) затверділий ШН«ЧМИЯ .««були леген«- плавальна

проба ЇГіігіи і іІіріЛіПМіДІїіаИІІІІЙІ*’1111″‘^’ плавальна

проба (Бресл.у) “;.Д^Ш^,^ , ,

Іїланкгон — пЛАІЧ№1»ім^^^^^К —і

суспензовані у. МДІ

мікроорганізми. ЩО

носяться течією.

Побои — nofek Чд

численні УДММ|1

виду ушкод)і»Нї,

синців, саден, aqp

жень. П„ як прі

ушкоджень., що, не

нвого

ІННЯМ

і ушкод-

тілесних

Повремдаямим і і4|Г

тори вифуяуі у-Х

хвиля детонації,’ «

хового пристрою. ,.^^,

Й частини вибу-

яасоби; вторинні

снаряди. : .\. •н^1 ^^..і, ,

Повреждение, травм. -^ уаШЙЩОКйИ, травма;

порушення структури Т« фунКцІА організму, що виникло

під впливом дії одного чи декількох зовніїйніх травмуючих

15 9-259

449

факторів. Ушкодження можуть бути фізичні (механічні

заподіяні тупими та гострими предметами; вогнепальні; всі

види механічного задушення; від дії високої та низької тем-

ператур,; від дії електричного струму, від перепаду тиску та

дії іонізуючого проміння); хімічні (опіки їдкими речовинами

та отруєння), біологічні (бактеріальне, вірусне, токсичне

тощо), психоемоціональні впливи; дії газоподібних і лікар-

ських речовин. Виділяють У. анатомічні (порушують ціліс-

ність тканин) садна, рани, переломи кісток, розриви внут-

рїйніх органів та функціональні: біль, струс головного

мозку,шок, стрес.

УІ’ЙОЖ№> бути смертельними і не смертельними. Останні

в^поіиднф’ до КК України діляться за ступенем тяжкості на

‘ЇрИ’гЬуІ|м; 1) тяжкі; 2) середньої тяжкості та 3) легкі, які

гірИзвоДяте’ ДО короткочасного розладу здоров’я (коротко-

часної Втрати Працездатності) чи незначної стійкої втрати

працездатності вв» ЧИ’|И1И1ИМИ»» Трупа —

правила 1 суДОМ^Д^М ^«HMj^HW (експер-

тизи) трупа: •,. ‘ •пісО1 .•KimBWi “iir .•

регламентовані наказом МОЗ Уммїнм М 6 від 17.01.1995 p.

правила передбачають, зовнішній огляд, внутрішнє дослід-

ження, направлення мат«о(в. айи>к дії кредита, що рубить (сокири, шаблі) — рани,

вруби та розруби кісток.

Разрыв — розрив:

• розділення на шматки різкими рухами, ривками, розди-

ранням.

Рана — рана:

ушкодження тканин тіла і внутрішніх органів людини будь-

яким чином. Р. може бути на поверхні тіла або входити в

його порожнини, заподіяна тупими предметами (забита),

гострими (різана, колота, колото-різана, рублена, пиляна),

вогнепальна — внаслідок дії кулі, дробу, осколків тощо.

Ранение — поранення:

ушкодження тканин тіла від дії зовнішніх факторів.

Растление — розтління:

позбавлення незайманості, статевий зв’язок з дівчиною, що

не досягла статевої зрілості.

Расчленение — розчленування, розтин:

розділення чого-небудь суцільного, єдиного на окремі час-

тини. Р. трупа: розділення трупа з метою утаювання злочи-

ну. Р. тіла — одна з ознак залізничної травми, за якої

спостерігається відокремлення частин тіла від тулуба.

Реабилитация (франц. rehabilitation, от ге… снова + habilitas

— способность, возможность) — реабілітація:

у медицині комплекс медичних, педагогічних і соціальних

454

заходів, спрямованих на поновлення (чи компенсацію) по-

рушених функцій організму, а також соціальних функцій і

працездатності хворих та інвалідів.

Реакция (лат. re + actto ‘•— действие) — реакція:

1) відповідь організму на зовнішнє чи внутрішнє подраз-

нення; 2) хімічна взаємодія між двома або кількома речо-

винами, в результаті ЯКОЇ утворюються нові речовини.

Реанимация (лат. г» ^;»^mo — вдыхаю жизнь) — реані-

^ мація; ,„,-V;1

штучне відновлення і

який перебував.»

Револьвер (от Лат

«ивих функцій організму,

ОТІ*.1″- 1 •

‘-^ револьвер:

коротігоствольна ‘•(тййівІМН^абрЬіг а ‘багном, що має

гнізда (комОрн) Wk rtiTpoNII. TIpW nefeTffH барабан оберта-

ється і гніздо з новим патроном надходить До задньої час-

тини ствола.

Регламентация профессиональной деятельности меди-

цинских работников — регламентація професійної

діяльності медичних працівників:

установлення правил, які визначають порядок роботи ме-

дичного персоналу при наданні лікувально-профілактичної

допомоги населенню.

Резорбция (reswbtto or лат,.геэогЬео — поглощать, впиты-

вать) — резорбція:

в патології РРІСМ6КІ

тіл і запальневогв.а

хом всмоктумні(1Ґ І

,.NftG.. чужорідних

рфо4)»г1в та шля-

‘^ .лімфатичні су-

дини- . … г ‘,’••» ‘ft

Рентгенография (р«М!

рентгенографі

, рмсую)

Wtl. •

ІШОТЬ ЗОбра-

_____________ яймочутли-

^,у .атср1.лГ –^^^^^BW .

Реставрация труо* \Щ

— реставрація трув

надання МЛ^тШ

, -ду.з метою «М|ИА

•ваимя. •• , ,. •%щ

Рикошет (франц. МишЫрТ Ticochor

рикошет:, • ,- .” “•ч1.’»’-ійлнмм1й, без

чциту. У

‘ ф», яке

– Исде у

дороги

іаслідок

ііпй С.,

ВодрЯрини, садна

” дугоподібної

ти механізм

рух по .будь-якій

відриву від тїі

судовій медицині

штовхають туп»»м

випадку переісуваї

в різних стадіях (

цього на одязі, в

торто численії, п

(іноді “раКйїі ї

форми та Ін. •

‘ ! і, -,, .•.иктуй’І11 «KMwiun1^1 і..’,іч.і.1, . 1

Сгоматологня судебная — стоматологія судом:

розділ судовоГ мід^диЙй; шУШШ^ШШШії пробле-

ми з точки зору правової практики. Основі» завдання С. с.:

експертиза ушкоджень м’яких тканин і кісток обличчя, а

також зубів у випадках механічної травми, вогнепальних

поранень, дії крайніх температур і електроструму, радіацій-

них уражень; суд.-мед. експертиза ушкоджень, спричине-

них зубами; ідентифікація особи: віку, статі, професії, міс-

ця протезування за стоматологічним статусом; суд.-мед.

експертиза професійних правопорушень лікарів-стоматоло-

гів тощо.

Строчок (лат. h«lvdll tte6hWU сПорж. стречок:

сумчастий із •МОрН

ніжкою отвуййт V

лота, що е сильной!

• і . .^ иг’і’Гї

копиру Й куцою

Мться гельвелова кнс-

^ТОЙ.

+ гр. halma — кровь

Мтворій«Ься

«но

Сульфгемоглоби; (Л

+ globus — шар)

сполучення

при тнигН і

забарвлення

Танатология (гр.

танатологія:

танатологія: – .. 1 •і-^”ІЯІГЩГ – № •’

вчення про СМСрТЬ, Т«б— Ulf

!П !г’

Д^Нрї смерті. Один з

^Ід^енніо підля-

лв, • та-

роду й

К^які

ту ідіа-

Ігсргаісми

‘ іуання. а

іновк вже

> ВІ4 місця

ірвм діку-

1 СВІДОЦТВО

»*яоована. Розтин

1»квм Але за відповідними

морфологічними ‘iMMMldkllf аобов’ймний визначити, як

швидко наступна ‘«lli^tki’MK ОпМноситься морфологія

трупа з обставинаїМ’Фі^.^’іММшНт Інші важливі для

слідства питання. Розрізняють’смітті Організму як цілого

та смерть оім’анізму як поступове припинення’жнттадЬіяь-

ності окремих тканин та органів залежно від Їх-філогенезу

та фізіологічних функцій. Є два види В.: агонія та гостра

смерть, яка швидко настає.

Уродство (лат. monstruositas, teratismus) — потворність,

каліцтво:

вада розвитку, що спотворює зовнішність і часто несумісна

з життям. .

Утопление (лат. submepsio или mors per subrhersionem) —

утопления:

один з видів механічної асфіксії, а сам«; закриття дихаль-

один з видів механічної

них шляхів рідиною, яі

диться у цій рідині. “W

шкіра, стійка дрібнот

носа і рота; гостра efc

Лукомського—Палиі

дрібнопузирчата пінв;

ського). НаявнІ«ТВі(|

набряк печінки, no»»! „

сакова—Шкаравського),

транссудату в брюшні^,

доказом.

Ушиб — забій, удвр, (і

ушкодження, спричи»

Ушибленная рана — •a(hn’«>i.

рана, заподіяна тупим пр«дм*гом, характерною ознакою є

рвані, нерівні, здерті, розбиті, синнкоиі і трошки відшаро-

вані, від навколишніх тканин, краї з тканинними перемич-

ками між ними. . , . ;

– – • ••’•–“”-^индьки голова знахо-

і’смерті від У. є; бліда

іібна піна в отворі

ліі’ (Рассказова—

а^вИйка

Фабула (лат. fabula — басня, сказка) — фабула:

стислий зміст, виклад дій/подій, фактів і пригод в їх послі-

довному зв’язку.

Фактор (лат. factor — творец, деятель, тот, кто что-то де-

лает) — фактор:

рушійна сила, причина процесу, що відбувається; явище чи

одне з його необхідних умов-

Фактор редукции (лат. reducere — возвращать, приводить в

определенное состояние) — фактор редукції:

відношення кількості алкоголю в усьому організмі до кіль-

кості його у крові; позначається літерою “г”. Середнє зна-

чення Ф. р. становить 0,7.

Факторы выстрела дополнительные — фактори пострі-

лу додаткові:

все те, що вилітає з каналу ствола вогнепальної зброї в

момент пострілу, крім снаряду (кулі, дробу). Це лередку-

гЙІібййгЯР”6. Н

медицинском исслвдовяМИЙЦл-

М.: Медицина, 1968. — tBx С.

Трапмы при судебно-

•рвзаного ранения. —

Загрядская А. П. и Др. Суд^бно-медицинская экспертиза при

повреждениях пилами и ножницами. — Горький: Мед.

инст., 1976. — 120с.

473

Зорькин И. А. и др. Судебно-медицинская экспертиза перело-

мов позвоночника при травме твердыми предметами. —

Барнаул: АГМИ, 1986. —22с.

Зорькин А. И. и др. Судебно-медицинская экспертиза внутри-

суставных переломов крупных суставов. — Барнаул:

АГМИ, 1990. — 21 с.

Зорькин И. А. и др. Судебно-медицинская экспертиза перело-

мов диафизов длинных трубчатых костей. — Барнаул:

АГМИ, f990. — 16с.

Зорькин А. И. и др. Судебно-медицинская экспертиза перело-

мов диафизов длинных трубчатых костей верхних конеч-

ностей у детей при травме твердыми тупыми предметами.

— Барнаул: АГМИ, 1990. — 29 с.

Калитеевский П. Ф. Макроскопическая дифференциальная

диагностика патологических процессов. :— М.: Медицина,

1978.—400с.

. »• w. —— •ИЛ/ Сі

А4^мм)су-

дебно-медицинская экспертиза, — Л.: Медицина, 1990. —

272 с.

Муханов А. М. Судебно-медицинская диагностика: поврежде-

ний тупыми предметами. — Тернополь, (974. — 506 с.

Муханов А. И. Атлас-руководство’ПО сущОноЙ медицине. —

К.: Вища школа, 1988. — 232 С. ,. ,,

– . , • : .,’1., •\i^.iv. •’IKL-AV…1 -N’ »»

Наказ МОЗ Укра^ ”Л^фОМММЯИй ПОСК

медичної служби у\

. .. , .’.’.ч’г;

Науково-практичний

— R.: ЮрІнкоЙ’;’

Науково-практичний

дексу України.’ –

•” •
1 • 1′. і

Науменко В. Г., Грехов

вания при чєрєпно-l

1967. — 116с. )

Науменко В. Г., Гм.

при травме. — М,

Науменко В. Г., Панов’

кровоизлияния. — М’

Пашкова В. И., ТомиЛЧН В, 9- ЛяДораТорные и специальные

методы исследования Ц судебной медицине. — М.: Меди-

цина, 1975. — 456с. ‘

475

Поліщук М. Е., Верхоглядова Т. Т., Лісовий А. С., Шев-

чук В. А: Клініка тасудово-медична експертиза черепно-

мозкових ушкоджень. — К., 1996. — 118с.

Попов Б. ./7. Черепно-мозговая травма. — Л., Медицина, 1988.

—240с.

Поркшеян О. X. Судебно-медицинская экспертиза при желез-

нодорожных происшествиях. — М.: Медицина, 1965. —-

152 с. ; • . . ‘ ‘ ‘• :. ;. і”

Райский М. И. Судебная медицина. — М.: Медгиз, 1963. —

468 с.

Ромоданав А. П. и др. Черепно-мозговая травма при алкоголь-

ной интоксикации. — К.: Здоров’я, 1982.— 160 с.

Руководство к практическим занятиям по судебной медицине

/ Под ред. И, А. Концевич. — К.: Вища школа, 1988;—

328с.

Саммснилом М. Л, Морфология закрытой травмы груди и

• JMt>TI. —Медицине. 1980. – 160 с.

Сапожников Ю. С. Криминалистика в судебной медицине,—

К.; Здоров’я, 1970. — 268 с.

Сапоуснико.в Ю. С., Гамбург А. М. Судебная медицина •— К,:

Вища школа, 1980. — 378 с.

Серебренников И. М. Судебно-медицинское исследование

рубцов кожи. — М.: Медгиз, 1962. — 128 с.

Сингур Н. А. Ушибы мозга.: Медицина, 1970. — 224 с;

Синило М. И. Атлас травматических вывихов. — К.: Здо-

ров’я, 1971. — 152с.

Скопин И. В. Судебно-медицинское исследование поврежде-

ний рубящими орудиями. — Саратов: Изд-во Сарат. ун-та,

1960. —212 с.

Смусин Я. С. Судебно-медицинская экспертиза повреждений

выстрелами из охотничьего ружья.—Л.: Медицина, 1971.

— 192с. ‘ ; :

Солохин А. А. Судебно-медицинская экспертиза в случаях ав- .

томобильной травмы. — М.: Медицина, 1968. — 236 с.

Солохин А. А. и др. Атлас по судебной медицине. — М.: Ме-

дицина, 1981. — 264 с. ..:.,.;.

COAOKUH А. А. Судебно-медицинская экспертиза при падении

с высоты. — М.: ЦОЛИУВ, 1983. — 30 с.

Солохин А. А. и др. Логические приемы в судебно-медицин-

ской экспертизе / .Судмедекспертиза. — 1985.—№ ). —

С. З—8. , , .

Солохин А. А., Бедрин Л, ^.Таблицы и схемы по судебной

медицине. Общие судвбно-медицинские вопросы травмато-

логии. — Ярославль; — М.: ЦОЛИУВ, 1985. — 80 с.

Солохин А. А., Бвдрин iff, М. Таблицы и схемы по судебной

медицине. ПоВр

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

В.В.Білкун, Л.Л.Голубович 1999 – Судова медицина (книга)