Волобуєв А.Ф. 1996 – Загальнi положення кримiналiстичної методики
вступ
Криміналістична методика є заключною частиною криміналістики і займає
важливе місце в професійній підготовці спеціалістів, що ведуть боротьбу
.зі злочинністю. Методика розробляє найбільш раціональні способи
розслідування окремих видів злочинів – вбивств, зґвалтувань, розкрадань
особистого, державного чи колективного майна та інших.
Але оволодіння методиками розслідування конкретних , видів злочинів
потребує спочатку засвоєння деяких вихідних, принципових питань, які в
курсі криміналістики об’єднуються темою “Загальні положення
криміналістичної методики”. Так, необхідною передумовою для ефективного
засвоєння учбового матеріалу по криміналістичній методиці на лекціях і
практичних заняттях, в процесі самостійної роботи слухачів є розуміння
таких понять, як “криміналістична характеристика злочинів”, “слідча
ситуація”, “початковий етап розслідування” та інших.
Вивчивши загальні положення методики, слухач (студент) повинен чітко
засвоїти структуру методик розслідування злочинів окремих видів, а також
питання планування і організації розслідування, вивчення особистості
обвинуваченого (підозрюваного).
І. криміналістична методика як частина науки криміналістики
/. Об’єкт і предмет методики
Криміналістична методика є завершуючим розділом криміналістики, в якому
розробляються теоретичні положення і практичні рекомендації по
розслідуванню окремих видів злочинів з урахуванням їх особливостей.
Тобто методика є сукупністю своєрідних програм(алгоритмів) розслідування
злочинів, її практичні рекомендації спираються на наукові положення, які
формулюються в результаті вивчення конкретного об’єкту – сукупності
певних явиш дійсності.
Головна задача методики – озброїти слідчого знаннями про те, які
ситуації можуть скластися при розслідуванні злочинів окремого виду і як
треба в них діяти, щоб добитися успіху. Тобто методика дає знання про
те, які слідчі дії та оперативно-розшукові заходи треба проводити і в
якій послідовності, в чому особливості їх підготовки і проведення. Тому
об’єктом її вивчення перш за все є діяльність по розслідуванню злочинів
окремих видів.
Але замало знати, як діяв слідчий в тій чи іншій ситуації. Не менш
важливо пояснити, чому він вибрав таку послідовність дій. Очевидно, що
для відповіді на таке питання необхідно враховувати особливості скоєння
злочинів окремих видів (місце, час і обстановку, способи злочинів і
характерні сліди, що вони залишають, особливості злочинців та інш.).
Тому об’єктом вивчення методики є також і діяльність злочинців, яка в
криміналістиці визначається як механізм скоєння злочинів окремих видів.
Таким чином, методика вивчає складний об’єкт, в який входять два
протилежні, але пов’язані між собою види людської діяльності. Визначимо
їх в логічній послідовності
: 1) механізм скоєння злочинів окремого виду;
2) розслідування злочинів окремого виду (діяльність слідчих, органів
дізнання) див. (рис.і).
1 . Механізм скоєння злочинів окремого виду ———– ->
(І «• ••• LJMF – 2.
Розслідування злочинів окремого виду
Рис. І. Об ‘єкт криміналістичної методики
Взаємний зв’язок між двома складовими частинами об’єкту методики полягає
у тому, що не тільки механізм скоєння злочинів впливає на слідчу
практику, але і навпаки слідча практика визиває поступову трансформацію
механізму скоєння злочинів в той чи інший бік. Ця обставина повинна
враховуватись при розробці теоретичних положень і практичних
рекомендацій криміналістичної методики.
В процесі вивчення свого об’єкту (двох протилежних видів людської
діяльності) методика в кожній його складовій частині встановлює певні
суттєві зв’язки, залежності, що повторюються. Наприклад, при умисному
вбивстві злочинець відповідно своїм психофізіологічним особливостям,
навичкам і можливостям вибирає спосіб і знаряддя вбивства, місце, час і
обстановку його скоєння. Вибраний спосіб і знаряддя злочину залишають
характерні для них сліди. Повторюючись в багатьох кримінальних справах
про вбивства, ці залежності і зв’язки дозволяють виявити певні тенденції
в механізмі скоєння злочинів даного виду і розробити відповідні
рекомендації по їх розслідуванню. Названі залежності і зв’язки між
елементами механізму злочинів визначаються в криміналістиці як
закономірності скоєння злочинів окремого виду. Вони входять в предмет
вивчення криміналістичної методики і знаходять відображення в таких
наукових положеннях, як криміналістичні характеристики злочинів окремих
видів.
В процесі вивчення методикою діяльності по розслідуванню злочинів
окремих видів (другої частини об’єкту) також виявляються залежності, які
можна визначити як закономірності розслідування, пов’язані з формуванням
слідчих ситуацій та їх впливом на проведення слідчих дій і
оперативно-розшукових заходів. Названі закономірності теж становлять
предмет вивчення методики.
Таким чином, в предмет криміналістичної методики відповідно структурі її
об’єкту входять дві групи закономірностей: 1) закономірності скоєння
злочинів окремого виду; 2) закономірності розслідування злочинів
окремого виду див. (рис. 2).
1. Закономірності скоєння злочинів окремого виду
2. Закономірності розслідування злочинів окремого виду
Рис.2. Предмет криміналістичної методики
Обидві групи закономірностей, якщо вони встановлені і описані у вигляді
чітких наукових положень, є основою розробки практичних рекомендацій по
розслідуванню конкретного виду.
2. Місце методики в системі криміналістики
Методика розслідування тісно пов’язана з іншими розділами криміналістики
і перш за все з криміналістичною технікою і тактикою. Цей зв’язок можна
визначити як зв’язок загального (криміналістична техніка і тактика) і
особливого (криміналістична методика).
Криміналістична техніка досліджує механізм утворення слідів злочинів, а
також технічні засоби і прийоми їх виявлення, фіксації і вилучення в
загальному вигляді, безвідносно до якогось конкретного виду злочинів, її
наукові положення і практичні рекомендації в однаковій мірі адресовані
для використання при розслідуванні всіх видів, злочинів. Наприклад,
технічні прийоми фіксації обстановки місця події, окремих слідів
універсальні і можуть бути використані при розслідуванні вбивств,
крадіжок, розбоїв та інших злочинів.
Криміналістична тактика досліджує питання підготовки і проведення
окремих слідчих дій абстраговано від того, при розслідуванні якого виду
злочину вони проводяться, її наукові положення і практичні рекомендації,
також як і техніки, носять загальний характер і адресовані для
використання при розслідуванні всіх видів злочинів.
Методика, використовуючи положення і рекомендації техніки і тактики,
вивчає слідчі дії у взаємозв’язку, формує їх комплекси, типові для
розслідування конкретних видів злочинів, досліджує технічні і тактичні
особливості їх проведення. Наприклад, в методиці розслідування вбивств
розглядаються прийоми фотографування трупу – специфічного для цих
злочинів об’єкту, тактичні особливості допиту обвинуваченого в скоєнні
вбивства та інші.
Таким чином, в силу своєрідності свого об’єкту і предмету
криміналістична методика стосовно інших розділів науки може розглядатися
як особлива частина криміналістики.
3. Джерела методики
Як джерела криміналістичної методики, які вона використовує для
формування наукових положень і практичних рекомендацій, можуть бути
визначені: а) право; б) кримінальна (злочинна) діяльність; в) слідча
практика; г) положення окремих наук і галузей знань.
Право взагалі, а особливо кримінальне і кримінально-процесуальне право
відіграють важливу роль в формуванні системи криміналістичної методики.
Наприклад, норми особливої частини кримінального права є вихідними при
розробці методик розслідування злочинів окремих видів – вбивств,
розбоїв, крадіжок та інших. Сформульовані в нормах кримінального права
склади злочинів визначають, відповідно, предмети доказування при
розслідуванні цих злочинів. Таким чином, ознаки складу злочину мають
суттєве значення для проведення розслідування і розробки методичних
рекомендацій.
Величезний валив на криміналістичну методику має
кримінально-процесуальне право, яке регламентує порядок Проведення
слідства по кримінальних справах. Кримінально-процесуальний кодекс
визначає задачі розслідування, засоби його проведення, джерела доказів,
терміни розслідування, права та обов’язки учасників процесу, порядок
проведення слідчих дій та інші положення, які мають принципове значення
для встановлення істини у всіх випадках. Цим самим створюється загальний
процесуальний каркас розслідування злочинів, у відповідності з яким
криміналістична методика розробляє, свої положення і рекомендації, які
відображають особливості скоєння злочинів окремих видів і їх
розслідування. Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що
кримінальне і кримінально-процесуальне право створюють правові
основи криміналістичної методики.
Кримінальна діяльність, тобто практика скоєння злочинів окремих видів, є
джерелом інформації про те, як діяв злочинець в кожному конкретному
випадку. Вивчення механізму скоєння злочинів являється необхідним для
вироблення рекомендацій по їх виявленню, розкриттю і розслідуванню.
Злочинна діяльність знаходить своє відображення в матеріалах
кримінальних справ (протоколах слідчих дій, речових доказах, документах
та ін.). Тому одержання інформації про механізм скоєння злочинів йде
шляхом вивчення і узагальнення кримінальних справ певної категорії. Але
враховуючи те, що деяка кількість злочинів залишається латентними
(невиявленими) для збору інформації про них можуть бути використані
додаткові соціологічні методи – анкетування, опитування певних груп
населення (неповнолітніх, засуджених, робітників певних галузей
народного господарства та ін.).
Слідча практика являється джерелом інформації про те, як діяв слідчий в
тій чи іншій ситуації при розслідуванні конкретного злочину – які слідчі
дії, оперативно-розшукові заходи проводились, в якій послідовності, в
чому були їх особливості. Природно, що дії слідчого знаходять
відображення в матеріалах кримінальної справи (постановах, протоколах
слідчих дій та ін.). які і є джерелом інформації. В результаті вивчення
матеріалів кримінальних справ методика встановлює загальне, типове для
розслідування злочинів окремих видів, на чому і базує свої рекомендації.
При вивченні і узагальненні слідчого досвіду також використовуються
соціологічні методи – анкетування, опитування слідчих, експертів,
оперативних працівників.
Важливим джерелом криміналістичної методики являються інші науки і
галузі знань, положення яких використовуються при розслідуванні
злочинів, їх можна розподілити на юридичні і неюридичні.
Природно, що серед юридичних наук (галузей знань) знаходяться
кримінальне і кримінально-процесуальне право, кримінологія, судова
медицина, судова бухгалтерія та інші. Наприклад, багато рекомендацій
методики розслідування вбивств, нанесення тілесних пошкоджень,
зґвалтувань базуються на положеннях судової медицини (рекомендації по
огляду трупу, виявленню і використанню слідів крові, слини, тілесних
пошкоджень та ін.).
Серед неюридичних наук і галузей знань, що використовуються в методиці
розслідування, можуть бути названі психологія, соціологія, наукова
організація праці та інші. Положення психології і соціології, наприклад,
використовуються при розробці рекомендацій по розслідуванню злочинів,
скоєних групою осіб, неповнолітніми та ін. Важливе значення для методики
розслідування мають положення наукової організації праці про найбільш
раціональне використання сил і засобів для досягнення успіху в
різноманітних сферах діяльності.
4. Структура методики
Зміст криміналістичної методики являє собою систему наукових положень і
основаних на них практичних рекомендацій по розслідуванню злочинів
окремих видів. Елементами цієї системи виступають:
/. загальні положення, що включають, по-перше, положення наукознавчого
характеру (предмет методики, її джерела, структура, зв’язок з іншими
частинами криміналістики), а по-друге, положення і рекомендації, що
являються загальними для розслідування всіх видів злочинів (планування і
організація розслідування, вивчення особистості обвинуваченого);
2. методики розслідування окремих . видів(груп) злочинів1 (вбивств,
зґвалтувань, розбоїв, крадіжок та ін.).
II. ПОЛОЖЕННЯ, ЗАГАЛЬНІ ДЛЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ВСІХ ВИДІВ ЗЛОЧИНІВ
В структурі криміналістичної методики важливе місце займають наукові
положення і практичні рекомендації, які можна визначити як загальні для
розслідування всіх видів злочинів. До них відносяться: 1) планування і
організація розслідування; 2) вивчення особистості обвинуваченого
(підозрюваного).
/. Планування і організація розслідування
В криміналістичній літературі до теперішнього часу немає єдності в
поглядах на те, предметом вивчення якого розділу криміналістики (тактики
чи методики) являються планування і організація розслідування. На наш
погляд, ця сторона діяльності слідчого вивчається і тактикою і
методикою, тільки в різних аспектах. В криміналістичній тактиці
розглядаються загальне поняття планування і організації розслідування ,
їх значення, а також питання планування і організації проведення окремих
слідчих дій. В криміналістичній методиці предметом вивчення являються
питання планування по кримінальній справі на різних етапах
розслідування, особливості планування розслідування, що ведеться
слідчо-оперативною групою, планування розслідування по групі
кримінальних справ.
Планування розслідування – це розумова діяльність слідчого (органу
дізнання), спрямована на висунення версій, визначення обставин, що треба
встановити, і необхідних для цього слідчих та інших дій, термінів їх
проведення.
Планування представляє собою метод упорядкування діяльності по
розслідуванню злочинів. На відміну від інших галузей людської
діяльності, де використовується цей метод, планування розслідування має
ту особливість, що при порушенні кримінальної справи неможливо зразу
скласти план розслідування до її закінчення. Планування розслідування
носить дискретний характер, тобто ведеться частками по мірі одержання
інформації про злочин на різних етапах його розслідування. Ця обставина
і вимагає розглядання цих питань в криміналістичній методиці.
Необхідним засобом планування розслідування злочинів являється складання
письмового плану. Письмовий план дає можливість краще організувати
роботу слідчого та інших служб органів внутрішніх справ, забезпечує
наглядність всього ходу розслідування, можливість самоконтролю. Згідно з
відомчими нормативними актами по кожній кримінальній справі складається
узгоджений план слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, для чого
залучаються працівники, що проводили невідкладні слідчі дії і початкові
оперативно-розшукові заходи. План розкриття і розслідування злочину
узгоджується з начальниками оперативного і слідчого підрозділів і не
пізніше 5 діб з моменту порушення кримінальної справи затверджується
начальником органу внутрішніх справ і прикладається до кримінальної
справи (коли злочин не розкрито), а при розкритті злочину – до
контрольно-спостережної справи
Як показує накопичений слідчий досвід, елементами письмового плану
розслідування є:
1) версії, що висуваються при розслідуванні по конкретній кримінальній
справі – загальні і часткові;
2) обставини, що необхідно встановити;
3) слідчі дії, оперативно-розшукові заходи, які необхідно
провести;
4) виконавці запланованих дій та терміни їх проведення див. (рис.З).
Версії (загальні і часткові)
№ п/п Обставини, що необхідно встановити Слідчі дії таОРЗ Виконавці,
термін виконання
Рис 3. Зразкова форма письмового плану розслідування
При плануванні розслідування треба враховувати оптимальну послідовність
слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Теорією і практикою
розслідування злочинів сформульовані деякі правила, додержання яких
забезпечує ефективність розслідування дозволяє уникнути помилок:
/. в першу чергу повинні плануватися невідкладні дії, запізнення з якими
може привести до втрати доказів (знищення слідів злочину);
2. необхідно проводити як можна раніше дії, що потребують великих
затрат часу (проведення ревізії, призначення експертиз);
3. необхідно як можна скоріше проводити дії, результати яких мають
значення для перевірки всіх або кількох висунутих версій;
4. з можливих слідчих дій першими необхідно проводити ті, котрі
можуть дати найбільш достовірні докази (наприклад,
черговість допиту підозрюваних-співучасників треба визначати,
враховуючи вірогідність одержання правдивих і повних показань від
когось із них, щоб потім ці показання використати при допитах інших).
При розслідуванні складних багатоепізодних злочинів планування має деякі
особливості, які пов’язані з тим, що розслідування по таких кримінальних
справах ведеться, як правило, слідчо-оперативними групами (СОГ). До
складу СОГ можуть входити кілька слідчих, оперативних працівників,
спеціалістів. Ця обставина суттєво впливає на форми планування і
організацію розслідування в цілому.
При проведенні розслідування СОГ складаються два види планів загальний і
часткові. Загальний план розслідування складається керівником групи. В
ньому знаходять відображення: а) загальна спрямованість розслідування;
б) дільниця роботи кожного члену СОГ; в) методи координації роботи між
членами групи; г) терміни вирішення поставлених задач розслідування на
окремих його етапах.
Часткові плани розслідування складаються кожним членом СОГ по принципу
розподілу роботи) по версіях; б) по епізодах; в) по особах
(обвинувачених); г) по об’єктах (наприклад, розкрадань). Частковий план
– це індивідуальний план роботи кожного члена групи, який повинен
передбачати координування діяльності с другими членами групи, узгоджене
використання доказів. Керівник СОГ забезпечує обмін інформацією між
слідчими і оперативними працівниками, корегування всіх планів з
урахуванням змін слідчої ситуації.
Особливістю планування розслідування по складних справах використання
різної допоміжної документації – схем, таблиць, карток. По даній
категорії справ важливе значення має чітке уявлення слідчого про
взаємовідносини і зв’язки між співучасниками злочину, між
підприємствами, про документообіг та інші. Це досягається шляхом
складання різного роду схем, таблиць, які допомагають наглядно
відтворити картину злочину і правильно спланувати слідчі дії і
оперативно-розшукові заходи.
Виходячи з того, що слідчий проводить розслідування, як правило,
одночасно по кількох кримінальних справах, важливе значення мають
питання планування роботи слідчого по групі кримінальних справ. Ці
справи завжди різні по складності, по кількості і характеру висунутих
версій, по кількості і характеру запланованих слідчих дій, по часу,
необхідному для їх проведення. Кожна справа в силу цього потребує
індивідуалізації розслідування. Тому слідчий повинен розподілити весь
час, що витрачається ним на розслідування таким чином, що б мати
можливість зосередитися на кожному окремому проміжку часу на одній із
кримінальних справ, виконуючи найбільш відповідальні дії, що потребують
від нього максимуму уваги і розумового напруження. Паралельно з тим
необхідно вести поточну роботу по решті кримінальних справ, що
знаходяться впроваджені слідчого.
Таким чином, плани розслідування по кожній кримінальній справі, що
знаходяться в чинстві слідчого, нібито об’єднуються в один зведений план
розкриття і розслідування злочинів на певний проміжок часу. Зведений
календарний план роботи слідчого складається з планів-графіків на кожний
робочий день, на тиждень, на місяць.
Календарний план відображує систему роботи слідчого. З плану-графіку на
робочий день видно, які слідчі дії слідчий запланував на певний день, в
якій послідовності він буде їх проводити, який резерв часу він має на
протязі робочого дня для роботи по інших справах і для виконання інших,
службових обов’язків. План-графік на тиждень показує, як розподіляє свою
роботу слідчий по днях тижня. Особливо важливе значення має в ньому
відношенні місячний зведений календарний план, який систематизує роботу
слідчого на відносно значному проміжку чаcy.
З плануванням розслідування тісно пов’язане і поняття його організації.
Під організацією розслідування розуміється створення необхідних умов для
успішного проведення запланованих слідчих дій і оперативно-розшукових
заходів, забезпечення їх необхідними силами і засобами (транспортом,
криміналістичною технікою, засобами зв’язку).
Крім технічного забезпечення, організація розслідування злочинів
передбачає:
/. взаємодію слідчого з оперативними апаратами органів внутрішніх справ;
2. використання допомоги спеціалістів;
3. використання допомоги громадськості і засобів масової інформації.
Взаємодія слідчого з оперативними працівниками служб карного розшуку,
боротьби з економічною злочинністю, державної автоінспекції та іншими
службами важливою умовою успішного розслідування злочинів. Хоча
головуюча роль в розслідуванні належить слідчим діям, метою яких є
одержання доказів, в ряді випадків неможливо обійтися без
оперативно-розшукових заходів по встановленню і розшуку злочинців,
свідків, транспортних заходів та інш. Інформація, одержана
оперативно-розшуковим шляхом, не має доказового значення, але вона в
окремих випадках необхідною передумовою для проведення слідчих дій.
При проведенні попереднього розслідування взаємодія слідчого і
оперативних працівників проявляється в різноманітних формах, в
залежності від того, на якому етапі розслідування воно виконується і чи
встановлена особа, шо скоїла злочин.
На основі діючого кримінально-процесуального закону можуть мати місце
такі форми взаємодії слідчого з оперативними службами міліції (органами
дізнання):
/. проведення органом дізнання невідкладних слідчих дій для встановлена
і закріплення слідів злочину по справах, що потребують обов’язкового
проведення попереднього розслідування (cm. 104 КПК);
2. виконання органом дізнання доручень і вказівок слідчого про
проведення розшуковик і слідчих дій по справі, що знаходиться в
проваджені слідчого (cm.114 КПК); . 3. надання органом дізнання
допомоги слідчому при проведенні ним окремих слідчих дій (cm. 114 КПК);
4. прийняття органом дізнання необхідних
оперативно-розшукових заходів по порушеній ним кримінальній справі і
переданій слідчому для проведення попереднього розслідування у випадках,
коли по цій справі не встановлена особа, що скоїла злочин (cm. 104 КПК);
5. виконання органом дізнання приводу обвинуваченого або
свідка по постанові слідчого (cm. 70, 136 КПК);
6. прийняття органом дізнання оперативно-розшукових заходів по
справі, зупиненої в зв ‘язку з невідомістю місця перебування
обвинуваченого або невстановленістю особи, що скоїла злочин (cm. 139,
207, 209 КПК).
Крім вказаних в кримінально-процесуальному законі, слідчій практиці
відомі інші організаційні форми взаємодії, що знайшли відображення у
відомчих нормативних актах:1
сумісне розглядання слідчим і оперативним працівником матеріалів,
зібраних оперативним шляхом, з метою визначення достатності підстав для
порушення кримінальної справи і складання сумісного плану розслідування;
повідомлення органом дізнання слідчого про виявлений злочин, по якому
обов’язкове проведення попереднього розслідування, і прийняття заходів
по охороні місця події і затриманню злочинця до прибуття слідчого;
взаємне інформування і сумісне обговорення зібраних по справі слідчих і
оперативно-розшуковик даних, розробка версій, визначення засобів їх
перевірки; дії слідчих і оперативних працівників в складі
слідчо-оперативних груп, сформованих для розслідування складних, справ,
по яких потребується систематичне проведення оперативно-розшукових
заходів разом зі слідчими діями;
сумісне вивчення стану злочинності на території, що обслуговується,
виявлення причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів, і прийняття
заходів по їх усуненню. Перелічені форми взаємодії слідчого і
оперативних працівників органів внутрішніх справ реалізуються на різних
етапах розслідування по кримінальній справі і є предметом
розгляду в методиках розслідування злочинів окремих видів.
Успішне розслідування злочинів неможливе без використання слідчим
допомоги спеціалістів при проведенні окремих слідчих дій, а також
судових експертиз.
Спеціаліст, використовуючи свої професійні знання, допомагає слідчому
виявити, закріпити і вилучити докази, дає пояснення з спеціальних
питань, що виникають при проведенні слідчих дій (ст. 128і КПК). Це дає
змогу слідчому дати правильну оцінку обставинам злочину, повніше
висунути версії і організувати їх перевірку, правильно визначити
технічні засоби, необхідні для виявлення, фіксації і вилучення слідів
злочину, направити їх на відповідну експертизу (ст. 75-77 КПК).
Експертиза надає найбільш широкі можливості для використання в процесі
розслідування злочинів сучасних наукових знань. Відповідно зі ст. 75 КПК
експертиза призначається у випадках, коли для вирішення питань, що
виникають при розслідуванні, необхідні наукові, технічні або інші
спеціальні знання. Як експерт може бути залучена особа, що володіє
такими знаннями і може дати обґрунтований висновок з поставлених перед
нею запитаннями.
В методиці розслідування злочинів, окремого виду використання
спеціальних знань розглядається з точки зору тих задач, що вирішуються
при їх допомозі, підготовки і призначення відповідних видів експертиз.
Однією з необхідних умов успішного розслідування злочинів являється
використання допомоги громадськості і засобів масової інформації в
розслідуванні злочинів. Практикою вироблені такі форми взаємодії
слідчого і громадськості:
,
.
.
6
дськості з проханням надання допомоги в розслідуванні злочину (виступи
на зборах трудових колективів, звернення через засоби масової
інформації);
2. залучення представників громадськості до проведення
окремих слідчих дій (огляду місця події, пред’явлення для впізнання та
ін.);
3. залучення громадськості до виявлення і усунення причин і умов, що
сприяють скоєнню злочинів.
В останній час значно зросли можливості використання засобів масової
інформації тому числі недержавних) в боротьбі зі злочинністю
(телебачення, радіо, преси), які з успіхом можуть бути використані
слідчим. Форми використання – різноманітні, від хроніки кримінальних
подій до підготовки спеціальних передач.
В методиках розслідування злочинів окремих видів розглядаються
специфічні задачі(обумовлені видом злочину і слідчими ситуаціями), що
вирішуються при допомозі громадськості і засобів масової інформації.
2. Вивчення особистості обвинуваченого (підозрюваного)
Важливе місце в структурі розслідування по кримінальній справі займає
вивчення особистості обвинуваченого, яке тісно пов’язане з встановленням
обставин злочину і суттєво впливає на повноту і об’єктивність
розслідування. Враховуючи те, що ця сторона діяльності слідчого має
деякі складності1, заходи, спрямовані на збір інформації про особу
обвинуваченого, повинні матися на увазі і плануватися слідчим на протязі
всього розслідування, на різних його етапах.
Вивчення особистості обвинуваченого в залежності від того, для вирішення
яких задач використовується ця інформація, має кілька аспектів:
кримінально-правовий (інформація використовується для вирішення питань
про можливість притягнення конкретної особи до кримінальної
відповідальності, для правильної кваліфікації її дій ,для
індивідуалізації кримінального покарання);
– кримінальна-процесуальний (інформація використовується для
виконання необхідного процесуального режиму розслідування: проведення
слідчих дій, вибору запобіжного заходу, забезпечення участі
захисника в кримінальній справі та ін.);
– криміналістичний (інформація використовується для висунення
версій, планування і організації розслідування, для вибору тактики
окремих слідчих дій з участю обвинуваченого);
кримінологічний (інформація використовується для встановлення причин і
умов скоєння злочину і розробки заходів по їх усуненню),
Інформація про особу обвинуваченого, яка збирається слідчим і
використовується на протязі всього розслідування злочину, досить
різноманітна. Нормативні акт», що регулюють процес розслідування
злочинів, не містять вичерпного переліку даних про особу обвинуваченого,
які необхідно обов’язково зібрати при розслідуванні по кожній
кримінальній справі. Але аналіз діючого кримінального, кримінально
процесуального законодавства, судової і слідчої практики дозволяє
сформулювати зразковий перелік таких даних, які підлягають доказуванню.
Незалежно від виду розслідуваного злочину в кожній кримінальній справі
повинні знайти відображення слідуючи дані про особу обвинуваченого: 1)
вік; 2) громадянство;
3) освіта, володіння mqjbojo, на якій ведеться судочинство;
4) стан здоров’я (в тому числі наявність у жінки вагітності)
5) сімейний стан і наявність дітей; 6) професія, посада, характер
виконуваних службових обов’язків; 7) місце проживання; 8) майнове
положення; 9) поведінка під час скоєння злочину і після його скоєння
(ці обставини можуть оцінюватись як пом’якшуючі чи обтяжуючі
відповідальність); 10) поведінка на роботі, в сім’ї і по місцю
проживання; 11) наявність судимості і пов’язані з цим обставини; 12)
наявність нагород, почесних, військових, спеціальних звань.
Інформація про особу обвинуваченого збирається різноманітними засобами,
які можна розподілити на процесуальні і непроцесуальні.
До процесуальних засобів збирання інформації про особу обвинуваченого
належать слідчі дії (допит, огляд, обшук, виїмка, експертизи та ін.).
Одержані в результаті їх проведення відомості знаходять відображення в
протоколах слідчих дій, а також в вилучених речових і письмових доказах.
Особливо важливу роль в вивченні особи обвинуваченого відіграють
експертизи – судово-психіатрична, судово-психологічна,
судово-наркологічна.
Судово-психіатрична експертиза обвинуваченого призначається у випадках,
коли є підстави припускати, що він страждає психічним захворюванням і не
міг в момент скоєння злочину звітувати перед собою в своїх діях або
керувати ними. Судово-психіатричні експертизи проводяться судовими
відділеннями психіатричних лікарень і спеціалістами обласних
психоневрологічних диспансерів Міністерства охорони здоров’я України.
Судово-психологічна експертиза обвинуваченого призначається у випадках,
коли є підстави припускати, що він має психологічні особливості, які
вплинули на його поведінку під час скоєння злочину і під час
розслідування. Особливо це актуально по відношенню до неповнолітніх
обвинувачених. Безпосередніми підставами призначення такої експертизи
можуть бути:
невідповідність встановлених мотивів почину тому, що було скоєно;
наявність особливостей обвинуваченого, що вказують на крайню
неврівноваженість, емоційність, агресивність;
відставання рівня психологічного розвитку від вікової
норми;
перенесені або наявні психічні захворювання та інші.
Судово-психологічні експертизи проводяться, як правило, комісією
експертів-психологів. до якої рекомендується запрошувати наукових і
науково-педагогічних співробітників кафедр психології вищих учбових
закладів або науково-дослідних інститутів,
Судово-наркологічна експертиза обвинуваченого призначається у випадках,
коли є підстави припускати, що обвинувачений страждає алкоголізмом або
наркоманією. Ці експертизи проводяться спеціалістами обласних
наркологічних диспансерів Міністерства охорони здоров’я України.
Важливим засобом збирання інформації про особу обвинуваченого являються
запити слідчого, які він може надсилати в різні установи і організації
(наприклад, запит в інформаційне бюро УВС про наявність у обвинуваченого
судимості, запит характеристики обвинуваченого з міси я його роботи та
інші). Одержані слідчим в результаті запитів документи виступають в
кримінальній справі як письмові джерела доказів.
Крім процесуальних засобів збору інформації про особу обвинуваченого
використовуються і непроцесуальні, в результаті яких одержуються
відомості, що не знаходять, як правило, відображення в матеріалах
кримінальної справи. Ці відомості хоча і не мають доказового значення,
але дуже важливі для оцінки певної слідчої ситуації, планування
розслідування, вибору і застосування тактичних прийомів проведення
слідчих дій з участю обвинуваченого та ін. До цієї інформації можна
віднести:
інформацію з оперативних джерел, яка не може бути легалізована, тобто
перевірена і перетворена в докази при допомозі процесуальних засобів;
інформацію, одержану слідчим в результаті безпосереднього спостереження
поведінки обвинуваченого на попередньому розслідуванні (манера
поведінки, поза, осанка, жести, емоційні прояви, міміка та інш.)} В
методиках розслідування злочинів окремих видів питання вивчення особи
обвинуваченого розглядаються, головним чином, через призму
планування відповідних слідчих дій і організаційних заходів на
різних етапах розслідування для забезпечення його повноти.
Розглядається також і аспект вивчення особи обвинуваченого,
пов’язаний з особливостями проведення слідчих дій з його участю.
структура методики розслідування ЗЛОЧИНІВ
ОКРЕМОГО ВИДУ ЧИ ГРУПИ (ЧАСТКОВОЇ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ МЕТОДИКИ)
У відповідності з структурою особливої частини Кримінального кодексу,
окремими його статтями методики розслідування класифікуються по видах
злочинів на часткові методики (наприклад, методика розслідування
розкрадань державного і колективного майна, методика розслідування
крадіжок особистого майна громадян, методика розслідування вбивств,
методика розслідування зґвалтування та ін.)- Крім цього, як додаткова
основа класифікації використовуються окремі, важливі з криміналістичної
точки зору, ознаки злочинів певного виду, що дозволяє розробляти
методики розслідування окремих груп злочинів (наприклад, методику
розслідування розкрадань в системі громадського харчування, методику
розслідування вбивств при заяві про зникнення людини, методику
розслідування крадіжок з квартир громадян та інші).
Але незалежно від виду чи групи злочинів всі часткові методики
розслідування мають єдину структуру, елементами якої є:
/ криміналістична характеристика злочинів окремого виду (групи);
2 порушення кримінальної справи і початковий етап розслідування;
3.подальший етап розслідування;
4. особливості проведення окремих слідчих дій;
5. профілактичні дії слідчого при розслідуванні злочинів певного виду чи
групи.
1. Криміналістична характеристика злочинів окремого виду (групи)
В результаті вивчення такого об’єкту, як механізм скоєння злочинів
окремого виду (в результаті узагальнення багатьох кримінальних справ), в
кожній частковій методиці сформувалася система знань, важливих для
розкриття і розслідування цих злочинів, яка визначається як
криміналістична характеристика злочинів даного виду.
Криміналістична характеристика злочинів – це система відомостей (знань)
про елементи механізму скоєння злочинів окремого виду чи групи, в яких
відображаються закономірні зв’язки між цими елементами і які
використовуються для побудови і перевірки версій при розслідуванні
конкретних злочинів.
В криміналістичній характеристиці злочинів містяться відомості про
слідуючи елементи механізму злочинів окремого виду (групи):
способи підготовки ,скоєння і приховування злочинів (певна система дій,
прийомів, окремих операцій злочинців); знаряддя скоєння злочинів
(використання автотранспорту, вогнепальної і холодної зброї, знарядь
зламу, обладнання для виготовлення фальшивих документів та ін.); – –
сліди злочинів (різноманітні зміни, які вносять злочини в навколишню
обстановку);
місце і обстановка скоєння злочинів (для злочинів окремих видів
характерні певні місця і обстановка їх скоєння); час скоєння злочинів
(характерний для певного виду злочинів);
предмет посягання (гроші, матеріальні цінності, наркотичні речовини та
ін.);
особа потерпілого (характер поведінки, майнове положення, соціальні
зв’язки та інші дані); особа злочинця (комплекс властивостей
злочинця, його зв’язків, відносин, що пов’язані з скоєнням злочинів і
можуть бути використані для їх розкриття і розвідування), Науковими
дослідженнями встановлено, що в кожному конкретному випадку скоєння
злочину дії злочинця (спосіб злочину) детерміновані факторами, які
можна визначити як суб’єктивні і об’єктивні. Суб’єктивними факторами, що
впливають на вибір способу злочину, є: мета злочину; наявність у
злочинця певних знань, досвіду, навичок (в тому числі
злочинних);соціальні, психологічні і фізичні дані особи злочинця. До
об’єктивних факторів, що впливають на вибір злочинцем способу злочину,
належать: особливості місця і обстановки; час скоєння злочину; наявність
у злочинця доступу до предмету посягання та ін.
В свою чергу кожний спосіб скоєння злочину залишає в навколишній
обстановці характерні для нього сліди. Таким чином, елементи механізму
конкретного злочину пов’язані один з одним і утворюють своєрідну
систему. Але на цьому рівні (рівні конкретного злочину) можна тільки
констатувати наявність таких зв’язків (в матеріалах конкретної
кримінальної справи). Для того щоб встановити їх прояв в повній мірі і
використати в практиці розкриття і розслідування аналогічних злочинів
потрібне узагальнення великої кількості однорідних злочинів Таке
узагальнення механізму скоєння злочинів окремого виду чи групи дає змогу
встановити між елементами їх механізму закономірні зв’язки, які носять
статистичний характер. Так, наприклад, в криміналістичній характеристиці
умисних вбивств міститься таке положення: якщо вбито особу чоловічої
статі віком до 17 років, то в 88,9?с таких випадків вбивцею є
неповнолітній в віці до 16 років, який входив (15%) в число друзів чи
приятелів убитого (по матеріалах Л.Г.Видонова).
Встановлення закономірних зв’язків між елементами механізму скоєння
злочину окремого виду дає змогу в часткових методиках розслідування
побудувати ланцюги взаємозв’язку цих елементів (наприклад, “сліди
злочину – потерпілий – злочинець”, або “сліди злочину – спосіб злочину –
злочинець” та інші) і використати їх в практиці розкриття і
розслідування конкретних злочинів. Особливо велике значення ці дані
мають на початковому етапі розслідування, коли багато обставин злочину
невідомо. Слідчий на цьому етапі, як правило, зіткається з окремими
наслідками злочину – його слідами, в походженні яких іноді дуже важко
розібратися. Але використовуючи дані, що містяться в криміналістичній
характеристиці того чи іншого виду злочинів, слідчий має змогу одержати
найбільш вірогідні пояснення, побудувати версії і швидко організувати їх
перевірку. Таким чином досягається науково обґрунтований вибір
послідовності слідчих дій і оперативно-розшукових заходів при розкритті
і розслідуванні злочинів.
Необхідно звернути увагу на те, що не всі часткові методики
розслідування містять криміналістичні характеристики злочинів
відповідного виду, в яких відображені закономірні зв’язки між елементами
механізму їх скоєння в процентному відношенні (повні криміналістичні
характеристики). В більшості часткових методик розслідування
криміналістичні характеристики злочинів містять відомості так званої
“неліченої статистики” і в них використовуються поняття типу “частіше
всього”, “найбільш вірогідно” (неповні криміналістичні характеристики).
Але розвиток наукових досліджень в цій області іде по шляху поступової
заміни неповних криміналістичних характеристик злочинів на повні.
2. Порушення кримінальної справи і початковий етап розслідування
В цій частині кожної методики на основі узагальнення досвіду
розслідування злочинів певної категорії розглядаються слідуючи питання.
Особливості первісного матеріалу про злочини даного виду і вирішення
питання про порушення кримінальної справи. Порушення кримінальної справи
має особливості, які залежать, по-перше, від того, за ознаками якого
злочину приймається це рішення, а по-друге, від того, в якій мірі і в
якому первісному матеріалі ці ознаки знайшли відображення. В залежності
від цих двох обставин приймається рішення про порушення кримінальної
справи чи проведення дослідчої перевірки (можлива і відмова в порушенні
кримінальної справи).
В зв’язку з тим, що первісний матеріал про злочини збирається, як
правило, органом дізнання (працівниками оперативних підрозділів
міліції), в методиках розслідування розглядаються і питання взаємодії і
взаємовідносин слідчого з оперативними працівниками на стадії порушення
кримінальної справи.
Задачі початкового етапу розслідування (обставини, що підлягають
встановленню). В узагальненому вигляді до основних задач початкового
етапу розслідування можуть бути віднесені:
1) встановлення місця, часу і обстановки злочину, його суті, а також
виявлення, фіксація і вилучення його слідів – джерел доказів;
2) встановлення, розшук і затримання особи, підозрюваної в скоєнні
злочину;
3) збирання доказів, достатніх для притягнення особи як обвинуваченої
(хоча б по одному епізоду злочинної діяльності).
Крім названих основних задач, на даному етапі розслідування починається
вирішення і таких задач, як. наприклад, встановлення причин і умов, що
сприяли злочину, та деяких інших. Але, враховуючи те, що їх повне
вирішення здійснюється пізніше, вони розглядаються як задачі подальшого
етапу розслідування.
Типові слідчі ситуації, що складаються після порушення кримінальної
справи. Тилові, тобто найбільш характерні, слідчі ситуації відіграють
ключову роль при формуванні практичних рекомендацій в кожній частковій
методиці розслідування. Слідчі ситуації визначаються як типові на основі
узагальнення багаторічного досвіду розслідування злочинів окремих видів.
Під слідчою ситуацією в криміналістиці розуміються умови розслідування
злочину на певний його момент. Серед умов розслідування можуть бути
виділені:
інформаційні фактори (відомості про злочин – докази,
оперативно-розшукова інформація);
процесуальні фактори (наприклад, наявність підозрюваного на певний
момент розслідування);
тактичні фактори (наприклад, позиція, яку займає
підозрюваний на допиті);
психологічні фактори (психологічні особливості осіб, що
приймають участь в розслідуванні); -„, матеріально-технічні і
організаційні фактори (наявність
необхідних засобів і можливостей їх використання). Це поняття слідчої
ситуації в широкому її розумінні. Але при побудові часткових методик
розслідування виявилося, що дуже важко типізувати деякі фактори,
наприклад, психологічні, матеріально-технічні, організаційні. Тому в
криміналістичній методиці використовується поняття слідчої ситуації в
вузькому розумінні – як сукупності відомостей про злочин і умови його
розслідування на певному етапі,що обумовлюють вибір методів і засобів
встановлення істини по кримінальній справі.1
Типові слідчі ситуації формуються в часткових методиках розслідування
вже на стадії порушення кримінальної справи в залежності від характеру
первісного матеріалу про злочин. Можливий розвиток слідчих ситуацій і
характер вирішуваних задач аналізуються на початковому І подальшому
етапах розслідування.
Питання планування і проведення початкових слідчих дій та
оперативно-розшукових заходів в залежності від слідчих ситуацій
(програми розслідування). В залежності від слідчих ситуаційна також з
урахуванням криміналістичної характеристики злочинів даного виду в
часткових методиках формулюються рекомендації про висунення версій та
найбільш ефективну послідовність слідчих дій та оперативно-розшукових
заходів по їх перевірці.
Тобто в результаті узагальнення багаторічного досвіду розслідування
злочинів окремих видів чи груп в кожній
криміналістичній методиці послідовно формуються положення, які можна
визначити як “типові слідчі ситуації”, “типові версії”, “типові плани
розслідування” див. (рис.4).
Типові слідчі ситуації — >• Типові версії — * Типові плани
розслідування
Рис. 4. Схема початкового етапу розслідування в частковій
криміналістичній методиці
Типова версія – це найбільш характерне для даної слідчої ситуації
ймовірне пояснення механізму злочину, окремих його обставин. Висунення
типових версій базується на положеннях криміналістичної характеристики
злочинів даного виду.
Типовий план розслідування – це найбільш характерний для даної слідчої
ситуації план, який включає в себе
систему типових версій;
обставини (питання),що підлягають встановленню;
комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.
Таким чином, в кожній частковій методиці розслідування розробляються
своєрідні програми розслідування злочинів окремих видів.
З, Подальший етап розслідування
Цей етап починається з моменту притягнення особи в якості обвинуваченої
і пред’явлення їй обвинувачення в скоєнні злочину. До основних задач
подальшого етапу розслідування можуть бути віднесені:
1) формування системи доказів по обвинуваченню особи в скоєнні злочину
(встановлення злочинної діяльності особи в повному обсязі);
2) встановлення всіх співучасників злочину і збір доказів по їх
обвинуваченню;
3) встановлення причин і умов, що сприяли скоєнню злочину і прийняття
заходів по їх усуненню;
4) забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином;
5) збір інформації про особистість обвинуваченого.
В кожній частковій методиці розслідування на цьому етапі розглядаються
типові слідчі ситуації і відповідні їм комплекси слідчих дій та
оперативно-розшукових заходів. Типові слідчі ситуації подальшого етапу
розслідування визначаються позицією, що займає обвинувачений при
пред’явленні йому обвинувачення в скоєнні злочину: а) визнає себе винним
повністю; б) визнає себе винним частково; в) не визнає себе винним в
скоєнні злочину (заперечує обвинувачення).
Виходячи з особливостей злочинів певного виду і вказаних типових слідчих
ситуацій, в часткових методиках формулюються рекомендації про побудову і
перевірку версій, планування і організацію відповідних слідчих дій та
оперативно-розшукових заходів на даному етапі розслідування.
4. Особливості проведення окремих слідчих дій
Як правило, в часткових методиках на початковому і подальшому етапах
розслідування розглядаються комплекси слідчих дій та
оперативно-розшукових заходів в типових ситуаціях. При цьому акцент
робиться на послідовності їх проведення. В зв’язку з цим особливості
проведення окремих слідчих дій, що визначаються механізмом злочинів
певних видів (наприклад, характером слідів, особистістю злочинця та
ін.), розглядаються в методиках окремо. Це дає змогу більш детально
дослідити питання підготовки і проведення цих слідчих дій. вказати на
типові труднощі і шляхи їх подолання.
5. Профілактичні дії слідчого при розслідуванні злочинів окремого виду
Це заключний елемент кожної часткової методики. Виявлення причин і умов,
що сприяють скоєнню злочинів, вжиття заходів по їх усуненню (ст.23,23-1
КПК) – важлива задача на попередньому розслідуванні/ Але профілактична
робота слідчого має специфіку в залежності від виду злочину. Ця
діяльність спрямована перш за все на вивчення особи злочинця,
встановлення причин формування в нього антигромадських установок
(природно, що для різних видів злочинів вони різні).
В часткових методиках розслідування на основі узагальнення досвіду такої
діяльності слідчого дається перелік типових причин і умов скоєння
злочинів певного виду, даються рекомендації відносно процесуальних і
організаційних заходів, спрямованих на їх встановлення і усунення.
________________________________________________________________________
Загальні положення криміналістичної методики відображають вихідні
питання процесу розслідування по кримінальній справі, їх вивчення і
засвоєння є необхідною умовою для успішного оволодіння методиками
розслідування злочинів окремих видів.
Зміст
Вступ………………………………………………………….
……………………….З
I. Криміналістична методика як частина науки
криміналістики………,……………………………;…………..
……………..4
1. Об’єкт і предмет
методики…………………………………………….4
2. Місце методики в системі криміналістики…………………….7
3. Джерела
методики……………………………………………………….
., 8
4. Структура
методики…………………………………………………….10
II. Положення, загальні для розслідування всіх видів
злочинів………………………..,…………………………….
………………..11
1. Планування і організація розслідування………………………11
2. Вивчення особистості обвинуваченого (підозрюваного) 19
Структура методики розслідування злочинів окремого
виду чи групи (часткової криміналістичної методики)…. 24
1. Криміналістична характеристика злочинів окремого виду
(групи)………………………………………………………..
……………….24
2. Порушення кримінальної справи і початковий етап
розслідування…………………………..:……………………..
…………. 28
3. Подальший етап
розслідування…………………………..:………31
4. Особливості проведення окремих слідчих дій………………32
5. Профілактичні дії слідчого при розслідуванні злочинів окремого
виду…………………………………………………………..
…32
Загальне поняття “методика” означає сукупність методів виконання якоїсь
роботи. Див.: Ожегов С. Й. Словарь русского язьїка. – М. , 1987.
1 Поняттям механізму злочину охоплюються: 1) суб’єкт злочину; 2)
відношення суб’єкту злочину до своїх дій,’ їх-наслідкам, до своїх
співучасників; 3) предмет посягання; 4) спосіб злочину як система
детермінованих дій; 5) злочинний результат; 6) місце, час, та інші
обставини, що підносяться до обстановки злочину:
7) обставини, що сррияють або перешкоджають скоєнню злочину;
8) позедінка і дії осіб, що випадково стали учасниками
події;
9) зв’язки і відношення між діями (способом злочину) і злочинним
результатом, між учасниками події, між діями і
обстановкою, суб’єктом злочину і предметом посягання та інш. Див. :
Белкин Р.С. Общая теория криминалистики. Саратов, 1986. С. 56-58
1 Див.: Наказ МВС України № 701 від 18.10.1993 р.”Про організацію
роботи органів внутрішніх справ по розкриттю злочинів”. Додаток до
наказу “Положення про основи організації розкриття злочинів органами
внутрішніх справ”, пп.5.7-5.9
Детальніше про це див.: Кулагин Н.И. Планирование расследования сложных
многоэпизодных дел: Учебное пособне. Волгоград,1976,
1 В криміналістичній літературі (в тому числі в учбовій) викладені
різні точки зору відносно визначення поняття криміналістичної
характеристики злочинів. Найбільш повно ця проблема досліджується в
учбовому посібнику – Колесниченко А.Н. і Коноваловой В.Е.
Криминали-стическая характеристика преступленип: Уч. пособие.
Харьков,1985.).
В окремих учбових посібниках при розгляді структури криміналістичної
характеристики злочинів для визначення її елементів використовується
поняття “криміналістично значущих озн^к злочинів”, яким охоплюється:
спосіб злочину, місце і обстановкя, особа потерпілого, особа злочинця та
інш. Див.: Колесниченко А.Н., Коновалова BE. Вказ. твір, С.21-22;
‘оветская криминалистнка. Методика расследования отдельних видов
преступлении. Киев, 1988. С. 30-40. На наш погляд, при розгляді вказаних
елементів більш точно і зручно використовувати поняття “елементи
механізму злочинів”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
