.

Удалов Т.Г. 2004 – Конкурентне право (книга)

Язык: русский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 56902
Скачать документ

Удалов Т.Г. 2004 – Конкурентне право

Зміст

Передмова

Глава 1. Поняття, система та завдання конкурентного права

§ 1. Поняття та зміст конкурентного права

§ 2. Принципи конкурентного права

§ 3. Конкурентне право як наука та навчальна дисципліна

Глава 2. Загальні аспекти конкуренції і монополії. Законодавство про
захист економічної конкуренції

§ 1. Конкуренція

§ 2. Монополізм та монополії

§ 3. Регулювання конкуренції як діяльність держави

§ 4. Законодавство про захист економічної конкуренції

§ 5. Загальна характеристика Закону України «Про захист економічної
конкуренції»

Глава 3. Регулювання монополій

§ 1. Загальні аспекти регулювання монополій

§ 2. Демонополізація економіки

§ 3. Природні монополії

§ 4. Ціноутворення в умовах ринку

Глава 4. Ринок та його дослідження

§ 1. Сутність ринку

§ 2. Аналіз ринку

§ 3. Визначення ринкової влади, оцінка стану конкурентного середовища на
ринку і висновки стосовно доцільності запровадження заходів, спрямованих
на захист та розвиток конкуренції

Глава 5. Держава як інститут, що забезпечує захист та розвиток
конкуренції

§ 1. Органи, які забезпечують захист та розвиток конкуренції в Україні.
Загальні засади діяльності Антимонопольного комітету України

§2. Структура, компетенція і організація діяльності органів
Антимонопольного комітету України

§ 3. Система органів Антимонопольного комітету України

§ 4. Правові основи реалізації повноважень Антимонопольного комітету
України

§ 5. Завдання, компетенція, повноваження та організаційні засади
діяльності територіального відділення Антимонопольного комітету України

§ 6. Проведення органами Антимонопольного комітету перевірок додержання
законодавства про захист економічної конкуренції

§ 7. Міждержавний орган з антимонопольної політики країн СНД

Глава 6. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції

§ 1. Сутність та склад порушення законодавства про захист економічної
конкуренції

§ 2. Особи, які беруть участь у справі про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції. Докази і доказування у
справі

§ 3. Компетенція органів Антимонопольного комітету, щодо розгляду справ
про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

§ 4. Процедура розгляду справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції

§ 5. Перевірка, перегляд та оскарження рішень органів Антимонопольного
комітету у справах про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції. Зміна, скасування та визнання рішень недійсними

Глава 7. Основні види порушень законодавства про захист економічної
конкуренції

§ 1. Загальна характеристика основних порушень законодавства про захист
економічної конкуренції

§ 2. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання

§ 3. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

§ 4. Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю

§ 5. Господарська діяльність органів виконавчої влади як чинник, що
призводить до вчинення ними антиконкурентних дій

Глава 8. Недобросовісна конкуренція

§ 1. Загальні засади поняття недобросовісна конкуренція

§ 2. Отримання переваг над конкурентом за рахунок його інтелектуальної
діяльності та ділової репутації

§ 3. Дезорганізація виробничого процесу конкурента, створення перешкод
та досягнення неправомірних переваг у конкуренції

§ 4. Збирання, розголошення та використання комерційної таємниці

§ 5. Можливі шляхи захисту від недобросовісної конкуренції та санкції за
її вчинення

Глава 9. Узгоджені дії суб’єктів господарювання

§ 1. Сутність узгоджених дій

§ 2. Узгоджені дії, що не потребують одержання дозволу органів
Антимонопольного комітету України

§ 3. Загальні засади щодо одержання дозволу органів Антимонопольного
комітету України на здійснення узгоджених дій

§ 4. Заява про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання
та її подання

§ 5. Порядок розгляду заяви. Попередні висновки щодо кваліфікації дій

§ 6. Відповідальність за вчинення узгоджених дій без дозволу органів
Антимонопольного комітету України

Глава 10. Державний контроль за процесами створення, ліквідації та
реорганізації суб’єктів господарювання, придбання, передачі в оренду
майна (економічна концентрація)

§ 1. Сутність економічної концентрації

§ 2. Економічна концентрація в Україні

§ 3. Глобалізація економіки

Глава 11. Захист національних товаровиробників від несприятливої
іноземної конкуренції

§ 1. Застосування спеціальних захисних заходів

§ 2. Захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту

§ 3. Захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту

Глава 12. Відповідальність за вчинення порушення законодавства про
захист економічної конкуренції

§ 1. Загальні засади відповідальності за вчинення порушення
законодавства про захист економічної конкуренції

§ 2. Відповідальність згідно з законодавством про захист економічної
конкуренції

§ 3. Відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні
правопорушення

§ 4. Відповідальність згідно з Кримінальним кодексом України

Додаток 1. Програма курсу «Конкурентне право України»

Додаток 2. Основні нормативні акти законодавства про захист економічної
конкуренції України

Закон України «Про захист економічної конкуренції»

Закон України «Про Антимонопольний комітет України»

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»

Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, затверджені розпорядженням Антимонопольного
комітету України від 19.04.94 №5

Типові вимоги до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального
звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного
комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, затверджені
розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.02 №27-р

Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету
України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання
(Положення про узгоджені дії), затверджене розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 12.02.02 №26-р

Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України
про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання
(Положення про концентрацію), затверджене розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 19.02.02 №33-р

Вимоги до порядку подання та оформлення заяви та документів, що до неї
додаються, на надання Кабінетом Міністрів України дозволу суб’єктам
господарювання на узгоджені дії, концентрацію, на які
Антимонопольний комітет України не надав дозволу, затверджене наказом
Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від
24.04.03. № 105

Передмова

Конкурентна політика є складовою загальної економічної політики України
і спрямована на захист та розвиток конкуренції. Вона складається з
політики, що захищає та сприяє розвиткові конкуренції, та політики, що
регулює діяльність суб’єктів, які займають монопольне становище на
ринку.

Історичний досвід свідчить, що за умов конкуренції, тобто змагання
підприємців між собою, найбільшого успіху досягають ті з них, хто
пропонує споживачеві найкращі товари, роботи та послуги за найнижчими
цінами. Наявність конкуренції на ринку стимулює виробництво тих товарів,
які потрібні споживачам, сприяє зниженню собівартості товарів, а відтак
спонукає підприємців підвищувати ефективність виробництва, рухає
науково-технічний прогрес.

Одними з найважливіших конституційних принципів забезпечення свободи
підприємницької діяльності в Україні є державний захист конкуренції, а
також недопущення зловживань монопольним становищем на ринку,
неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Інструментом реалізації зазначених принципів є сукупність правових норм,
які визначають засади захисту економічної конкуренції в Україні. Вони
встановлюють загальні правила здійснення конкурентної боротьби на ринку,
що є обов’язковими для виконання усіма суб’єктами господарювання.

Законодавство про захист економічної конкуренції є невід’ємною частиною
механізму, що забезпечує вплив держави на економічні процеси у будь-якій
сучасній моделі ринкової економіки. Його основне завдання — захист і
підтримка максимально високого рівня конкурентних відносин, завдяки яким
і може бути, в кінцевому підсумку, забезпечено сталий розвиток економіки
України.

За відсутності у держави дієвих механізмів контролю за ринковими
процесами, зокрема відсутністі законодавства, що може регулювати такі
процеси, або через небажання держави втручатися в них буде обмежено,
спотворено або взагалі усунуто конкуренцію з ринку. Внаслідок цього
будуть порушені права та охоронювані законом інтереси підприємців діючих
на ринку, та споживачів. Крім того, необмежена державним контролем
стихія ринку буде призводити до усунення з нього чи поглинання слабіших
виробників та злиття рівновеликих, у результаті чого виникатимуть олі-»
гополістичні та монополістичні утворення, які самостійно або разом з
іншими зможуть контролювати ринок і впливати на його механізми.

Запропонований навчальний посібник визначає основні аспекти правового
захисту економічної конкуренції в Україні, окреслює поняття й види
крнкуренції та монополії, висвітлює основні положення українського
законодавства про захист економічної конкуренції. Він розрахований на
широке коло таких користувачів, як підприємці, посадові особи органів
влади та управління, аспіранти, студенти та громадяни.

У першу чергу цей навчальний посібник покликаний допомогти студентам та
аспірантам опанувати науку конкурентного права, а особам, які працюють у
різних галузях та сферах народного господарства України, — у дослідженні
та застосуванні у повсякденному житті норм законодавства про захист
економічної конкуренції, і

Таким чином, вивчення та застосування на практиці поло- | жень даного
навчального посібника дасть можливість: і

• підприємцям — здійснювати свою діяльність відповід- І но до норм
чинного законодавства, захистити себе від неправомірних дій органів
влади й управління, а також конкурентів, що спрямовані на спотворення
конкурентного клімату на ринку;

• посадовим особам органів влади й управління — запобігти прийняттю
неправомірних рішень, точніше кваліфікувати неправомірні дії органів
влади й управління та підприємців;

• аспірантам і студентам — успішно засвоїти та скласти навчальні
дисципліни, що стосуються захисту та розвитку економічної конкуренції;

• громадянам — захистити свої права як споживачів. Автор буде вдячний за
надані відгуки, зауваження та пропозиції до цього навчального посібника.
Коментарі прошу надсилати за електронною адресою и1@Ьі§1.ги.

Глава 1

Поняття, система та завдання конкурентного права

§ 1. Поняття та зміст конкурентного права

Основою законодавства про захист економічної конкуренції є конкурентне
право. Саме на основі конкурентного права базуються всі норми
законодавства про захист економічної конкуренції. Конкурентне право
включає як норми права, що захищають економічну конкуренцію, так і норми
права, що регулюють діяльність монополій та обмежують зловживання
монопольним становищем.

Термін «конкурентне право» (СотреШіоп І.а^) має багато значень. Можна
виділити принаймні чотири основні значення терміна «конкурентне право»:

1) конкурентне право як галузь (підгалузь, інститут) права;

2) конкурентне право як галузь законодавства;

3) конкурентне право як наукова дисципліна;

4) конкурентне право як навчальна дисципліна, що її вивчають у вищих
юридичних та економічних навчальних закладах.

Зарубіжні юристи, перш за все європейські, не мають єдиної позиції щодо
поняття конкурентного права та його місця в системі права, хоч термін
«конкурентне право» використовують досить часто. –

Виникнення конкурентного права як самостійної галузі можна пов’язати з
прийняттям перших законів про захист економічної конкуренції наприкінці
XIX ст. (в США — Закон Шермана 1890 р., у Німеччині — Закон про
недобросовісну конкуренцію 1896 р.). Батьківщиною конкурентного права
вважаються США, де його традиційно називають ан-титрестовим правом
.(АпЩгизї Ьа^). Це пов’язано з тим, що споконвічне норми антитрестового
законодавства були спрямовані проти монополій (трестів). Вважалося, що
монополії — це економічні аномалії, які необхідно заборонити на
законодавчому рівні. Слід зазначити, що антитрестове законодавство США
регулює не лише відносини, пов’язані з моно-

подією на ринку, а й попереджує недобросовісну конкурси- В цію. На
відміну від США, у Німеччині самостійне антимоно- ^ польне (картельне,
КагІеІІгесЬі) право виникло лише у другій половині XX ст. з прийняттям
Закону про картелі 1957 р. Німецькі юристи розрізняють антимонопольне
законодавство, що спрямоване проти обмеження вільної конкуренції за
рахунок картелів або узгоджених дій конкурентів, і законодавство, яке
попереджує недобросовісну конкуренцію. Воно виникло значно раніше
антимонопольного права ‘ (Закон про недобросовісну конкуренцію 1896 р.)
і захищає чесну конкуренцію між підприємцями. Обидві галузі
законодавства (антимонопольне право та право проти недобросовісної
конкуренції) визначаються у Німеччині одним терміном — «законодавство
про конкуренцію». У Франції чітко розмежовуються норми законодавства про
недобросовісну конкуренцію і норми антимонопольного права.

В Україні виникнення конкурентного права можна пов’язати з прийняттям у
1992 р. Верховною Радою України Закону України «Про обмеження
монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності». До 2001 р. існувало чітке розмежування між
антимонополь-ними нормами, які в основному обмежували монопольні прояви
на ринку і закріплювалися положеннями зазначеного закону, та нормами,
спрямованими на захист конкуренції, що забезпечували недопущення
недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності і
закріплювалися положеннями Закону України «Про захист від
недобросовісної конкуренції» 1996 р. З прийняттям 11 січня 2001 р.
Верховною Радою України Закону України «Про захист економічної
конкуренції» таке розмежування було усунуто. Нині норми права, що
забезпечували антимонопольне регулювання та недопущення недобросовісної
конкуренції, поєднані поняттям «законодавство про захист економічної
конкуренції».

Отже, з точки зору українського законодавства, конкурентне право можна
охарактеризувати як галузь права що цілком грунтується на нормах
законодавства про захист економічної конкуренції.

У запропонованому навчальному посібнику термін «законодавство про захист
економічної конкуренції» має широке тлумачення. По-перше, він підкреслює
кінцеву та позитивну мету правового регулювання — створення умов для
розвитку підтримки та захисту економічної конкуренції. Це прин

ципово відрізняє термін «законодавство про захист економічної
конкуренції» від терміна «антимонопольне законодавство», який мав
негативний відтінок та не зовсім чітко визначав цілі правових норм і
засобів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції (в Україні
монопольне становище не заборонено, заборонено лише зловживання ним).
По-друге, термін «законодавство про захист економічної конкуренції»
застосовують для визначення правового регулювання конкуренції та інших
тісно пов’язаних з нею суспільних відносин. У такому розумінні цей
термін охоплює правові інститути публічно-правового і приватно-правового
характеру. Вони покликані врегулювати цілий комплекс суспільних від-»
носин, що виникають у процесі розвитку конкуренції, її захисту та участі
в ній підприємців.

Особливою сферою відносин, яка потребує пильної уваги з боку держави, є
монополії. На перший погляд не доцільно розглядати сферу, що регулюється
окремими нормативними актами, зокрема Законом України «Про природні
монополії» в ракурсі законодавства про захист економічної конкуренції.
Однак, незважаючи на характер, прямо протилежний конкуренції, у рамках
законодавства про захист економічної конкуренції ці проблеми
розглядаються з таких причин:

1) часто монополії виникають та прогресують там, де була конкуренція, і
тому тісно пов’язані з нею;

2) монополії являють собою антипод конкуренції і в цьому розумінні мають
виключний характер;

3) в існуючих монопольних сферах держава повинна передбачити спеціальне
регулювання, що компенсуватиме відсутність конкуренції та
забезпечуватиме захист прав та інтересів суб’єктів господарювання і
споживачів у цих галузях економіки;

4) суб’єкти, які зловживають своїм монопольним становищем, можуть
підлягати примусовому поділові відповідно до ст. 53 Закону України «Про
захист економічної конкуренції».

Таким чином, конкурентне право як галузь законодавства із захисту
економічної конкуренції характеризується конкретним предметом правового
регулювання, який за економічним змістом можна поділити на дві групи
суспільно-правових відносин:

1) відносини, пов’язані з конкуренцією;

2) відносини у сфері монополій.

Відносини, пов’язані з конкуренцією, в основному охоплюють:

• діяльність, що реально існує на конкурентному ринку, та взаємодію
конкурентів між собою;

• діяльність потенційних конкурентів;

• державне регулювання суб’єктного складу ринку;

• зловживання монопольним становищем та недобросо–вісну конкуренцію;
. «

• контроль за економічною концентрацією узгодженими діями суб’єктів
господарювання; ^

• недопущення недобросовісної іноземної конкуренції;

• надання державної допомоги та пільг суб’єктам господарювання;

• регулювання бар’єрів входу на ринок, виходу з ринку. «

Відносини у сфері монополій виникають у процесі:

• діяльності суб’єктів природних монополій;

• регулювання державних та тимчасових монополій.

Правове регулювання відносин кожної групи має певні спільні риси.

1. Ці відносини складаються при здійсненні підприємницької діяльності та
у процесі її регулювання.

2. У межах цього зв’язку можна виділити горизонтальні відносини — між
підприємцями та вертикальні — між підприємцями та державою.

3. Суб’єктами відносин є підприємці, які посідають, як правило, різне
економічне становище на ринку, та держава в особі уповноважених органів
виконавчої влади, до компетенції яких належить забезпечення захисту та
сприяння розвиткові конкуренції.

4. Уповноважені органи виконавчої влади здійснюють захист економічної
конкуренції як на мікроекономічному (впливають на окремі підприємства),
так і на макроеконо-мічному рівні (регулюють структуру товарних і
фінансових ринків). Й

§ 2. Принципи конкурентного права

Правове регулювання конкуренції базується на принципах конкурентного
права. Вони забезпечують цілеспрямований вплив на конкуренцію та
учасників ринкових відносин. Ок-

в

ремо можна виділити загальноправові та спеціальні принципи регулювання
конкуренції.

Загальноправові принципи регулювання конкуренції.

1. Принцип свободи економічної діяльності. Базові положення Конституції
України щодо конкуренції грунтуються на визначенні та забезпеченні
принципу свободи економічної діяльності. Свобода економічної діяльності
— комплексна категорія, яка включає передбачені і гарантовані законом:

а) право суб’єкта економічної діяльності розпочинати, проводити та
припиняти її у будь-якій не забороненій законодавством сфері;

б) право отримувати, використовувати та передавати правомірну економічну
інформацію;

в) свободу та захист від неправомірного впливу на свою діяльність як з
боку інших суб’єктів господарювання, так і з боку держави та її органів;

г) право на захист у ході господарської діяльності економічно слабшого
суб’єкта господарювання;

д) право будь-якого суб’єкта господарської діяльності на оскарження
рішень та дій (бездіяльності) органів державної влади (місцевого
самоврядування) та посадових осіб, якщо такі рішення та дії призводять
до обмеження економічної конкуренції.

Цей комплекс прав вводиться в дію та забезпечується різними правовими
нормами, які побудовані на базі єдиного принципу свободи економічної
діяльності. Його цілком можна віднести до механізмів правового
регулювання конкуренції.

2. Принцип державного регулювання ринкових відносин. Державний вплив на
підприємницьку діяльність з кожним роком стає осмисленішим та економічно
обрунтованим. Процес державного регулювання економіки можна визначити як
здійснювану на основі та в межах законодавства цілеспрямовану діяльність
державних органів з планування організації, стимулювання, обліку,
контролю та управління різними видами економічної діяльності суб’єктів
господарювання та господарською системою в цілому.

Необхідність державного впливу на економіку визначається потребою
захисту публічних інтересів, у тому числі забезпеченням державних
потреб, пріоритетів в економіці та соціальному розвитку, формуванням
державного бюджету.

3. Принцип законності. В основі цього загальноправово-го принципу в
розумінні конкурентного права лежить принцип: дозволено все, крім
забороненого законодавством. Цим

принципом у своїй діяльності повинні користуватися підприємці. Разом з
тим органи влади, впливаючи на економічні процеси на ринку та
конкуренцію, повинні застосовувати інший принцип — заборонено все крім
дозволеного законе- І давством.
| Спеціальні принципи. . І /. Принцип
підтримки добросовісної економічної конкуренції. Відповідно до
конституційних принципів захисту конкуренції, держава гарантує
збереження та розвиток ринкової конкуренції, недопущення зловживань
монопольним становищем, забезпечення регулювання сфер державних і
природних монополій, а також прийняття та реалізацію такого
законодавства, яке сприяло збільшенню кількості постачальників,
покупців, продавців продукції та інших осіб, що господарюють на товарних
ринках України.

2. Принцип недопущення зловживання монопольним становищем, обмеження
конкуренції, недобросовісної конкуренції. Конкуренція, яку підтримує та
захищає держава, може створювати передумови для розвитку та
функціонування монополій. Тому держава не лише підтримує добросовісну
конкуренцію, а й не допускає діяльності, що спрямована на монополізацію
товарних ринків, неправомірне обмеження конкуренції, недобросовісну
конкуренцію. З цією метою законодавство про захист економічної
конкуренції в Україні і було побудовано за конституційним принципом
недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного
обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Проголошення та реалізація цього принципу передбачає застосування
законодавче оформлених заходів щодо попередження обмеження та
недопущення діяльності, що призводить до спотворення або усунення
конкуренції з ринку. Ці заходи мають бути спрямовані не лише на
діяльність підприємців, а в першу чергу на діяльність органів державної
. влади та місцевого самоврядування.

3. Принцип спеціального регулювання сфер природних та державних
монополій. Дія конституційного принципу, що був розглянутий вище, не
поширюється на сфери господарської діяльності, у яких монополізм є
економічно та юридичне виправданим. Йдеться про природні монополії, які
останнім часом підлягають інтенсивному державному регулюванню,
спрямованому на недопущення зловживань економічною владою суб’єктами, що
діють у сферах природних

; монополій. Законодавством, зокрема Законом України «Про

природні монополії», регламентовано наявність та функціо-і нування сфери
природних монополій, забезпечується конт-’•: роль за їх діяльністю.
Тому, щоб зберегти належний рівень ! конкурентних відносин, таке саме
регулювання має забезпе-: чуватися і щодо державних монополій.

4. Принцип єдиного економічного простору. Принцип єдиного економічного
простору передбачає вільне переміщення товарів, послуг та фінансових
коштів територією України. Відповідно до цього принципу територія
України є єдиною сферою обігу товарів (робіт послуг) та коштів, де
здійснюються виробництво, обмін, розподіл та виробниче споживання
різноманітних благ на основі єдиної законодавчої бази. Практична
реалізація цього принципу забезпечить найповніше використання різних
факторів виробництва, підвищення «прозорості» товарних ринків на
території країни, ефективне застосування економічної інформації,
задоволення попиту на товари (роботи послуги) різних видів. Згідно з цим
принципом на законодавчому рівні має бути закріплено заборону на
встановлення будь-яких штучних бар’єрів, що обмежують можливість
переміщення товарів, послуг, фінансових потоків територією країни.

Для реалізації зазначеного принципу на території України не дозволяється
встановлення митних кордонів, мита, зборів та будь-яких інших перепон
(бар’єрів) для вільного переміщення товарів, послуг чи фінансових
коштів. Однак, незважаючи на встановлену заборону, ці перепони
виникають. Саме тому в Законі України «Про захист економічної
конкуренції» є положення, що не дозволяють встановлювати заборони на
реалізацію певних товарів з одного регіону України в інший.

5. Принцип ефективності захисту економічної конкуренції. Згідно з цим
принципом з переліку загальних заборон, що їх містить законодавство про
захист економічної конкуренції, існують певні винятки. Вони обумовлені
принципом розумної ефективності. Наприклад, відповідно до положень
Закону України «Про захист економічної конкуренції» вчинення
антиконкурентних узгоджених дій заборонено, проте такі дії можуть бути
дозволені, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють вдосконаленню
виробництва, економічному розвиткові, раціоналізації виробництва тощо.

6. Принцип заборони зловживань. Відповідно до цього принципу покаранню
підлягає лише зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку,
але не економічна влада. Цей підхід є традиційним і для європейської
системи конкурентного права.

7’. Принцип поєднання попереднього та наступного контролю. Цей принцип
широко застосовується при контролі за додержанням законодавства про
захист економічної конкуренції під час здійснення суб’єктами
господарювання концентрації узгоджених дій. Поєднання попереднього та
наступного контролю дає можливість охопити якомога більшу кількість
об’єктів, що перевіряються, і водночас не обмежувати діяльність
підприємців.

5. Принцип захисту вітчизняних товаровиробників від недобросовісної
іноземної конкуренції. Українські товарні ринки максимально відкриті для
іноземних товаровиробників. Однак іноземна конкуренція не повинна
завдавати шкоди економіці України. Тому для захисту вітчизняних
товаровиробників держава вживає спеціальних захисних заходів (наприклад,
антидемпінгові, антисубсидійні заходи). Їх правовою основою є закони
України, що регулюють і регламентують зовнішньоекономічну діяльність та
захищають зовнішньоекономічні інтереси України.

§ 3. Конкурентне право | як наука та навчальна
дисципліна

Наука конкурентного права включає як діяльність з набуття нових знань,
так і її результат — систему знань щодо особливостей правового
регулювання конкуренції. Безпосередніми цілями цієї науки є опис,
пояснення та передбачення правових процесів і явищ у сфері конкуренції.
Отже, наука конкурентного права містить певні твердження про стан
правового регулювання конкуренції, засоби його вивчення та раціональної
зміни.

Теоретичною основою науки конкурентного права є економічні (праці
класиків економічної думки, теорія макро- і мікроекономіки) та юридичні
(зокрема теорія держави і права, адміністративного, цивільного,
господарського, кримінального права, цивільного та господарського
процесів) науки.

Предметом науки конкурентного права є саме конкурентне право як галузь
законодавства, практика його застосуван

ня підприємцями та органами державної влади, історія виникнення,
становлення та розвитку конкурентного права в Україні та за кордоном,
методи й засоби вивчення та вдосконалення конкурентного права, а також
переваги й недоліки механізму правового регулювання конкуренції.

Основна мета науки конкурентного права — дослідження й усвідомлення
реального стану правового регулювання конкуренції, визначення ефективних
шляхів юридичної підтримки, захисту та збереження конкуренції на ринку.
Розробка правових моделей існування конкуренції має спиратися на її
економічну сутність. Найпродуктивніше це можна забезпечити максимально
тісним і плодотворним взаємозв’язком вчених-юристів та економістів. У
свою чергу співробітникам органів законодавчої, виконавчої та судової
влади, що розв’язують питання захисту й розвитку конкуренції з
практичного боку, доцільно уважніше прислухатися до рекомендацій учених.

Наука конкурентного права зарубіжних країн розвивалася разом з самим
конкурентним правом та законодавством про захист економічної конкуренції
цих країни не один десяток років. Досить згадати більш ніж сторічну
історію анти-трестового законодавства США. За рубежем щорічно
публікуються сотні праць з проблем конкурентного права, у цій сфері
інтенсивно працюють спеціалізовані наукові центри та неурядові
організації (наприклад, Антитрестовий інститут США).

На відміну від зарубіжних країн наука конкурентного права в Україні
перебуває лише на стадії становлення, яке з суб’єктивних та об’єктивних
причин відбувається доволі повільно. Однак потреба юристів у правових
знаннях та глибшому дослідженні законодавства про захист економічної
конкуренції постійно зростає, ускладнюється саме законодавство,
напрацьовується адміністративна та судово-господарська практика, виникає
багато актуальних і нерозв’язаних проблем. Все це свідчить про
необхідність розробки стійкої теорії конкурентного права та побудови на
її основі ефективного законодавства про захист економічної конкуренції.

На цій теоретичній та практичній основі доцільно викладати у вищих
навчальних закладах України конкурентне право як навчальну дисципліну. З
цією метою Міністерство освіти і науки України розробило та
рекомендувало ввести

до навчального курсу вищих навчальних закладів та закладів з підвищення
кваліфікації нову навчальну дисципліну, за -допомогою якої студенти
зможуть засвоїти предмет, принципи, методи конкурентного права, шляхи
його становлення і подальшого розвитку та багато інших знань, що
необхідні особі, яка має справу з сучасними економічними процесами. Нова
навчальна дисципліна називається «Конкурентне право України».

Цей курс спрямований на вивчення та дослідження таких ;• положень і
напрямів: •;

• предмет, система, методи, джерела конкурентного;

права; ‘ ;;

• законодавство, що забезпечує захист конкуренції та^ регулювання
монополій; І;

• політика держави щодо розвитку та захисту конку-» ренції;

• вивчення та дослідження ринку;

• вивчення системи органів, які здійснюють в Україні політику захисту та
розвитку конкуренції;

• дослідження такого явища, як порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, Їх види та класифікація;

• вивчення процесуальних засад щодо розгляду справ про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції;

• відповідальність за порушення законодавства про захист економічної
конкуренції;

• дослідження міжнародного досвіду щодо здійснення політики захисту
конкуренції.

Зазначений навчальний курс розроблявся для його викладання студентам
юридичних та економічних факультетів і вузів. Основною метою викладання
даного курсу є формування у студентів необхідних правових і економічних
знань щодо науки конкурентного права, що невід’ємно пов’язані з . їх
професійною підготовкою та подальшою професійною Ц діяльністю.
І

Нова навчальна дисципліна висвітлює основні напрями • конкурентного
законодавства України. Її мета — допомогти. Ц студентам юридичних і
економічних вузів та факультетів як у вивченні норм цього законодавства,
так і в Їх застосуванні у повсякденному житті. Вивчення курсу
конкурентного права підвищить правосвідомість осіб, які його вивчають,
дасть

можливість розкрити юридичні й економічні аспекти науки щодо захисту
конкуренції та регулювання монополій, а відтак забезпечить подальше
додержання норм законодавства про захист економічної конкуренції
майбутніми юристами та економістами.

Контрольні запитання для самоперевірки /. Що є основою законодавства про
захист економічної

конкуренціє?

2. Які значення має термін «конкурентне право»?

3. З якою подією можна пов’язати виникнення конкурентного права в
Україні?

4. Які загальноправові принципи конкурентного права Вам відомі?

5. Які спеціальні принципи конкурентного права Вам відомі?

6. Що є предметом науки конкурентного права?

7. Яке основне завдання науки конкурентного права?

Глава 2

Загальні аспекти конкуренції і монополії. Законодавство про захист
економічної конкуренції

§ 1. Конкуренція

Конкуренцію (від лат. сопсиггеге (пізньолат. сопсиггепііа — змагання,
суперництво) — стикатися, суперничати, змагатися) можна визначити як
змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливість
кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і
стимулюють виробництво необхідної споживачеві продукції.

Конкуренція виявляється в економічному суперництві окремих
товаровиробників, що відбувається між ними з метою задоволення своїх
потреб, забезпечення найвигідніших умов виробництва та збуту товару,
одержання найвищого прибутку тощо.

Економічний зміст конкуренції полягає у її здатності створювати в
економіці держави сприятливий клімат для виробництва та реалізації
товарів. Завдяки конкуренції діяльність окремих осіб з виробництва та
реалізації товарів дає максимально можливі результати. Під загрозою
банкрутства, у разі перемоги конкурента, кожен виробник намагається
зробити все можливе, щоб удосконалити технологію виробництва, поліпшити
якість товару вироблюваного, зменшити його вартість, розширити ринок
збуту тощо. Двома невід’ємними ознаками конкуренції є:

1) наявність на ринку великої кількості незалежних продавців і покупців
певного виду товару;

2) відсутність бар’єрів входу (виходу) на ринок для покупців і
продавців.

Таким чином, з одного боку, конкуренція виступає економічним механізмом
регулювання пропорцій виробництва певного виду товарів (робіт, послуг),
поліпшення їхньої якості, з іншого — однією з об’єктивних умов
функціонування ринку, наявності на ньому великої кількості незалежних
виробників, покупців і продавців. Вона є об’єктивною зако

номірністю товарного виробництва і властива всім рівням розвитку
ринкової економіки, виступає як зовнішня продуктивна сила, що спонукає
підприємства і громадян підвищувати продуктивність праці, знижувати
витрати виробництва, прискорювати темпи науково-технічного прогресу,
проводити організаційні та структурні зміни в економіці. Особливі форми
конкурентних відносин складаються за умов переходу до різних форм
власності і господарювання, подолання командно-адміністративної та
планово-розподільчої системи управління, інфляційних процесів та
незабезпеченості загальної товарно-грошової збалансованості ринку.

Так, за умов планової економіки (зразком якої є економіка колишнього
Радянського Союзу) рішення про те, який товар і за якими цінами можуть
придбати споживачі, приймається централізовано. При цьому виробники
товарів є лише виконавцями цих планових показників, які не несуть
ніякого ризику і тому не намагаються зробити свій товар
конкурентоспроможним за рахунок поліпшення його якості чи зниження ціни.

У той же час за умов ринкової економіки та за наявності
внутрішньогалузевої конкурентної боротьби споживачі мають можливість
вибирати ті товари, ціна та якість яких відповідають їх вимогам і в
повному обсязі задовольняють потреби. Тому найбільший прибуток отримають
ті підприємці, які пропонуватимуть товари найкращої якості за найнижчими
цінами.

Протягом останніх десятиліть в усьому світі спостерігається зростання та
посилення ринкової конкуренції. Нещодавно її не було у багатьох країнах
і галузях економіки. Бар’єри входження на ринки були непереборні, а
домінуючі позиції окремих підприємств чітко визначені. І навіть там, де
існувала конкурентна боротьба, вона не була жорсткою, бо розвиток
конкуренції стримувався безпосереднім втручанням великих підприємств.

Відсутність конкуренції на ринку та втручання ,в ринкові конкурентні
процеси потужних монопольних утворень, що діють на ньому, негативно
позначаються на розвитку та функціонуванні економіки. Водночас наявність
конкуренції забезпечує розвиток і становлення економіки. Наприклад,
розпад великих підприємств і потужних економічних блоків, з одного боку,
та посилення внутрішньогалузевої конкуренції — з іншого пов’язані з
відомим економічним зростанням

Німеччини та Японії після Другої світової війни. Такі найбільш
конкурентоспроможні нині галузі японської економіки, як електроніка та
машинобудування, розвинулися за рахунок внутрішньогалузевої конкуренції.
Разом з тим розвиток більшої частини економіки цієї країни, зокрема
хімічна промисловість, роздрібна торгівля, стримується обмеженням
конкуренції.

Сьогодні майже не існують галузі та сфери економіки, на розвиток та
функціонування яких не впливала б ринкова конкуренція. Враховуючи це,
жоден уряд країн з ринковою економікою не може не усвідомлювати
необхідність існування та підтримки ринкової конкуренції.

Конкуренція означає змагальність в економіці, як у спорті. Такі змагання
можуть відбуватися між двома чи більше підприємцями і стосуватися якості
продукції чи послуг, ціни, а також сукупності тих чи інших факторів, що
мають значення для споживачів. Тому окремі підприємці намагаються
обмежити чи взагалі усунути конкуренцію з ринку, погоджуючи між собою
умови виробництва та ціни товарів, або ж прагнуть досягти такого
становища на ринку, при якому їм вже не доведеться брати до уваги
конкурентів.

Тому одне з першочергових завдань держави — не допустити таких обмежень
конкуренції та сприяти її вільному розвиткові як у загальносуспільних
інтересах, так і в інтересах окремих споживачів. В Основному Законі
України відображено положення, спрямовані на захист конкуренції. Так,
ст. 42 Конституції України визначає, що держава забезпечує захист
конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання
монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та
недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Для з’ясування юридичного змісту терміна «конкуренція» можна звернутися
до позиції законодавця. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист
економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) — це
змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним
досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого
споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між
кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може
визначати умови обороту товарів на ринку.

Таким чином, юридичний зміст конкуренції має яскраво виражений
економічний характер. Законодавець встановив такі його ознаки:

1. Змагальність (боротьба) між конкурентами, як основний зміст
конкуренції.

2. Змагальність виражається у діях (правомірних чи неправомірних)
підприємців, спрямованих на досягнення переваг над своїми конкурентами.

3. Споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між
кількома продавцями чи покупцями.

4. Окремий підприємець не може впливати на конкурентні ринкові
механізми.

Отже, як регулятор ринкових відносин конкуренція змушує підприємців
змагатися між собою, внаслідок чого сприяє досягненню найкращих
соціальних і ділових результатів. Вона не дозволяє економічній владі
концентруватися в одних руках і таким чином унеможливлює зловживання
нею.

У ринковій економіці на конкуренцію покладено ряд функцій: регулювання,
мотивації, розподілення та контролю.

Функція регулювання полягає в тому, що основні виробничі фактори
спрямовуються саме у ті сфери, які потребують їх найбільше і де вони
будуть використані найефектив-’ ніше. Це пов’язано з необхідністю для
підприємців виробляти ті товари (надавати послуги, виконувати роботи),
які потрібні споживачеві.

Змістом функції мотивації є здатність конкуренції стимулювати
підприємців пропонувати на ринок найкращі товари за найнижчими цінами, а
також знижувати витрати на їх виробництво. Утриматися на ринку, де панує
конкуренція, і при цьому отримати прибуток можливо, лише якщо.
виконувати зазначені вимоги.

Отже, прибуток перерозподіляється на користь підприємців, які
використали свої ресурси найпродуктивніше. Саме в цьому виражається
функція розподілення.

Функція контролю дає змогу не допустити неефективної діяльності
підприємців, а також не дозволяє окремим підприємцям необмежене панувати
на ринку і нав’язувати споживачам та іншим учасникам ринку свої правила
гри.

Все це свідчить про те, що економічна конкуренція має велике
суспільно-економічне значення. Тому з метою задоволення суспільних
інтересів і забезпечення економічного

зростання держава вживає заходів щодо захисту та розвитку конкуренції.
іА

§ 2. Монополізм та монополії ІЦ

Монополія, монополізм (від лат. топороііит — одноособове право на
продаж) — 1) виключне право на виробництво, торгівлю, промисли тощо, яке
належить одній особі, певній групі осіб або державі; 2) великі
об’єднання підприємців (картелі, синдикати, трести, концерни,
консорціуми тощо), що виникають на базі зростаючої концентрації
виробництва і капіталу та зосереджують у своїх руках значну частку
виробництва чи продажу певного товару з метою досягнення домінуючого
становища на ринку, одержання максимального прибутку.

Отже, монополізм — це стан економіки, за якого окремі суб’єкти
господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншім суб’єктам
господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби.
Відносини, що виникають між монополістами та іншими учасниками ринку
свідчать про нерівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними
виробничій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм
монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та
складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.

Монополія в економіці може виникнути природним шляхом, коли внаслідок
конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні,
економічно ефективні та рентабельні підприємства, які згодом починають
чинити тиск на інших учасників ринку. Проте монополія в економіці може
з’являтися і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління
встановлюють для якої-небудь особи особливий правовий режим чи надають
їй виключне право на яку-небудь діяльність.

Поняття «монополія» можна визначити як ситуацію на ринку, за якої
кількість продавців чи покупців настільки мала, що продавець чи покупець
у змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукту, що
реалізується, тобто контролювати ринок.

Такий контроль наділяє суб’єкта господарювання, що займає монопольне
становище, виключним правом на розпорядження ресурсами, можливістю
чинити економічний тиск на

конкурентів, споживачів і суспільство в цілому, отримувати постійні
прибутки та надприбутки.

Причини виникнення та існування монополії різні. Виходячи з цього можна
виділити чотири основні типи монополії:

1) законна (легальна) монополія;

2) природна монополія;

3) тимчасова монополія;

4) міжнародна монополія.

Законна (легальна) монополія — це виключне право суб’єкта господарювання
здійснювати певну діяльність на засадах, визначених нормативно-правовими
актами. Тобто існування такої монополії регламентовано законодавством, а
монопольне право суб’єкта господарювання на здійснення певної
діяльності, надання послуг, володіння майном дозволено та підтримується
законодавством. Законну (легальну) монополію у свою чергу можна поділити
на державну та приватну.

Державна монополія — виключне право держави на певну діяльність
(зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї,
видобування рідкісноземельних металів та ін.), виробництво та реалізацію
певних видів про-’ дуктів (товарів), морський промисел тощо. Держава
залишає за собою монопольне право на виробництво, реалізацію певних
товарів для досягнення найбільшого соціально-економічного ефекту від
виробництва і реалізації цих товарів та забезпечення контролю за
оборотом та виробництвом товарів, які мають стратегічне значення для
держави.

Монополія держави на виробництво і реалізацію деяких видів товарів
масового споживання (тютюн, лікеро-горілчані вироби, сіль, спирт та ін.)
охоплюється терміном «державна монополія». Вона може бути повною, якщо
держава монополізує і виробництво, і реалізацію відповідних товарів або
частковою, коли монополізовано лише виробництво або реалізацію. Державна
монополія є у багатьох країнах світу: в Італії — на тютюн, спирт,
сірники, пиво; в Японії — на сіль, тютюн, спирт, опій; у Німеччині — на
вино.

В Україні відповідно до законодавства державна монополія існує на
діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин
і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та
боєприпасів до неї, охороною важливих об’єктів державної власності,
експлуатацією атомних електростанцій та ін. •

Приватна монополія — це виключне право юридичної чи фізичної особи на
розпорядження та використання результатів своєї діяльності. Але не
всякий результат діяльності підпадає під визначення приватної монополії.
Приватною монополією можуть бути лише ті результати діяльності, на які
згідно з законодавством особа має виключні права чи може їх набути.

Яскравим прикладом приватної монополії є результати творчої діяльності
(інтелектуальна власність). Безперечно, творча діяльність окремих осіб є
чинником, який примушує розвиватися економіку, сприяє зростанню
виробництва, забезпечує науковий прогрес. Творча діяльність — це
цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатами якої є
щось принципово нове, оригінальне чи неповторне. У процесі такої
діяльності вдосконалюються засоби виробництва, виникають нові
технології, знижуються витрати на виробництво .одиниці продукції тощо.
Разом з тим, для отримання позитивних результатів своєї творчої
діяльності особа витрачає значні інтелектуальні та фінансові ресурси.
Щоб стимулювати особу займатися творчою діяльністю у подальшому та для
покриття витрат, держава гарантує їй право на виключне (монопольне)
володіння та розпорядження протягом певного часу результатами її творчої
(інтелектуальної) діяльності.

В Україні держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських
прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з
різними видами інтелектуальної діяльності. За Конституцією України
кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої
діяльності. Ніхто не може використовувати зазначені результати,
винятками є випадки, встановлені законодавством.

Природна монополія — сфера економіки, в якій конкуренція з об’єктивних
причин (технологічні особливості виробництва, характер попиту та
пропозиції) неможлива. Вона має стійкий, постійний характер, майже
унеможливлює появу на ринку природних монополій нових суб’єктів.

Природна монополія ефективно функціонує лише за умови, що весь ринок
охоплює один господарюючий суб’єкт. Такі суб’єкти можуть існувати, коли
ефект масштабу настільки великий, що один суб’єкт господарювання може
забезпечити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на вироб-

| ництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкуруючих суб’єктів
господарювання.

Тимчасову монополію можна визначити як монополію’, за якої суб’єкт
господарювання тимчасово стає єдиним покупцем чи продавцем товару на
окремому товарному ринку, але ненадовго. Його конкуренти можуть
з’явитися на цьому ринку пізніше. Порівняно з природною, тимчасова
монопо-| дія має нестійкий характер і не може істотно впливати на |
ринкові процеси. Прикладом тимчасової монополії може бу-| ти
підприємство, яке вперше запропонувало споживачеві нову продукцію.

; Міжнародна монополія —- це значна компанія чи група

компаній, які встановлюють панування в одній чи кількох , сферах
світового господарства з метою отримання максимальних прибутків.

Міжнародні монополії набувають форми транснаціональних і
багатонаціональних підприємств. Транснаціональні підприємства
перебувають у власності та управлінні осіб з однієї країни,
багатонаціональні — у власності та управлінні осіб з кількох країн. Їх
характерна ознака — міжнародна розпорошеність акціонерного капіталу та
багатонаціональний склад компанії.

Зазначені підприємства складаються з материнської компанії, розташованої
у країні походження капіталу, та дочірніх товариств, філіалів і
відділень, розміщених у різних країнах. Як правило вони є юридичними
особами і діють на основі національного законодавства країн, їхнього
знаходження.

§ 3. Регулювання конкуренції як діяльність держави

Аналіз конституційних норм і принципів дає можливість зробити висновок,
що Конституція України розглядає підтримку та захист конкуренції як
двостороннє правове явище. З одного боку, це особлива діяльність
держави, спрямована на забезпечення конкуренції в економіці, а з іншого
— еконо-міко-правова гарантія реалізації конституційного принципу права
на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

З цієї точки зору підтримка конкуренції виявляється в обов’язковій
діяльності держави в особі її органів та посадових осіб зі створення
умов для виникнення розвитку та іс-

нування добросовісної економічної конкуренції, а також недопущення
зловживанням монопольним становищем на ринку, неправомірному обмеженню
конкуренції та недобросовісній конкуренції. Така діяльність держави та
уповноважених нею органів надають право підприємцям здійснювати свою
господарську діяльність за умов добросовісної конкуренції. Право
підприємців на наявність добросовісної конкуренції дає їм можливість
вільно конкурувати й вимагати здійснення правомірних дій від своїх
конкурентів та інших учасників ринку.

Специфічною особливістю цього права є те, що не всі підприємці
заінтересовані в його існуванні. Так, законодавство про захист
економічної конкуренції виділяє суб’єктів господарювання, які займають
монопольне (домінуюче) становище на ринку. Пануючи на ньому, вони мають
реальну можливість обмежувати доступ на ринок іншим суб’єктам
господарювання. Суб’єкти господарювання, які домінують на ринку та мають
значну його частку і, як правило, не заінтересовані та навряд чи
прагнутимуть конкурентної боротьби. Тому держава за допомогою
законодавства ставить таких суб’єктів господарювання у певні рамки.

Навпаки, підприємці, які прагнуть за рахунок добросовісної конкуренції
здобути додаткові економічні переваги, заінтересовані зберегти належний
правовий режим і забезпечити наявність добросовісної економічної
конкуренції у підприємницькій діяльності.

В ході цієї діяльності підприємець стає учасником горизонтальних і
вертикальних правовідносин, суб’єктами яких є держава в особі своїх
уповноважених органів (посадових осіб) та інші підприємці.

Горизонтальні відносини виникають між суб’єктами господарювання, які
діють на конкретному товарному ринку. Ніхто з них не має права
здійснювати недобросовісну конкуренцію або вчиняти інші дії, що можуть
бути визнані попущенням відповідно до законодавства про захист
економічної конкуренції. В іншому разі підприємець, права та
охороню-вані законом інтереси якого порушено, може захистити їх у
судовому або адміністративному порядку.

Вертикальні відносини виникають між суб’єктами господарювання та
органами влади. В їх основу покладено обов’язок держави здійснювати
захист конкуренції. Вони мають владний характер та необхідні для
забезпечення державного

регулювання ринкових відносин. Беручи участь у вертикальних відносинах,
органи, на які покладено обов’язок здійснювати захист та підтримку
конкуренції, повинні діяти в межах своєї компетенції та на основі
дозвільного правового режиму (заборонено все, крім дозволеного законом).

Підтримка конкуренції як спеціальна діяльність держави спрямована на те
щоб гарантувати:

1) наявність добросовісної конкуренції;

2) недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, обмеження
конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Незважаючи на те, що Конституція України та законодавство взагалі не
вживають термін «добросовісна конкуренція», у ст. 42 Конституції України
йдеться саме про захист добросовісної конкуренції. Отже, з точки зору
відповідності закону чесним звичаям у підприємницькій діяльності,
приватним та суспільним інтересам, соціальним функціям підприємництва
конкуренцію можна поділити на добросовісну (правомірну діяльність, що
заохочується державою) та недобросовісну (протиправну діяльність).
Діяльність, спрямовану на вчинення недобросовісної конкуренції,
відповідно до ст. 42 Конституції України заборонено. Отже, коли Консти-

| туція України гарантує захист конкуренції, то мається на

‘ увазі виключно добросовісний її різновид.

Не лише заборони на рівні законодавства дають змогу розмежувати
добросовісну та недобросовісну конкуренцію. Нині чітко позначилася
тенденція позитивного регулювання конкурентних відносин за допомогою
правил та стандартів добросовісної конкуренції. Правами з розробки,
застосування та контролю за додержанням цих правил наділяються
добровільні об’єднання професійних суб’єктів, що діють у тій чи іншій
сфері підприємництва.

Державна підтримка конкуренції — це гарантія прав і свобод підприємців.
Вона дає можливість підприємцям вільно здійснювати свою економічну
діяльність. Тому для забезпечення прав і свобод підприємців, а також
виконання обов’язку держави з підтримки конкуренції застосовуються
законодавчі та організаційні гарантії.

В основу законодавчих гарантій прав і свобод підприємців покладено
принципи єдиного економічного простору, вільного пересування товарів,
робіт, послуг, свободи економічної діяльності та підтримки конкуренції.
В рамках конкурентних

відносин ці гарантії закріплено в законодавстві про захист економічної
конкуренції, яке складається з положень Конституції України, законів
України, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету
Міністрів України, а також відомчих нормативних актів Антимонопольного
комітету України та інших міністерств і відомств. Саме в законодавстві
про захист економічної конкуренції як цілісній системі нормативних
правових актів закріплено конкретні норми, що спрямовані на захист
економічної конкуренції; визначено коло державних органів, на які
покладено обов’язок здійснювати захист конкуренції на всій території
України; передбачено відповідальність за вчинення дій, спрямованих на
спотворення, обмеження або усунення конкуренції з ринку.

Одним з основних нормативних актів законодавства про захист економічної
конкуренції є Закон України «Про захист економічної конкуренції». Він
регулює відносини, що впливають на конкуренцію на товарних ринках в
Україні, на яких діють українські та іноземні юридичні особи, державні
органи влади, органи місцевого самоврядування, органи господарського
управління суб’єктів господарювання та фізичні особи.

До організаційних гарантій у сфері підтримки конкуренції можна віднести
діяльність органів судової й виконавчої влади.

Роль судів у захисті економічної конкуренції останнім часом зросла.
Захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та
громадян у сфері підприємницької діяльності відбувається в рамках
системи господарських судів в Україні. Свої завдання вони виконують перш
за все у процесі вирішення економічних спорів між підприємцями, а також
шляхом судового контролю за діяльністю державних органів та органів
місцевого самоврядування.

Антимонопольні органи (органи Антимонопольного комітету України) є
структурами виконавчої влади. Вони безпосередньо реалізують державну
політику щодо сприяння розвиткові й захисту конкуренції на товарних
ринках України та регламентації діяльності монопольних утворень.
Відповідно до законодавства в адміністративному порядку вони захищають
права та охоронювані законом інтереси осіб, які господарюють на ринку.

Повноваження, що їх регулюють антимонопольні органи як органи державної
виконавчої влади, є засобами виконання конституційного обов’язку держави
з підтримки та захис

ту конкуренції та випливають з неї. Тому права антимоно-польних органів
та їх практична реалізація повинні чітко відповідати конституційним
нормам і принципам, а також публічним інтересам в економіці.

§ 4. Законодавство про захист економічної конкуренції

У класичному уявленні ринкова система, яка створюється нині в Україні,
містить стихійне та цілеспрямоване регулювання. Основою стихійного
регулювання (саморегулювання) є об’єктивні економічні закони (наприклад,
закон попиту та пропозиції). Наслідки їх діяння не завжди мають
позитивний ефект з точки зору соціально-економічних інтересів
суспільства (публічних інтересів), тому процес саморегулювання необхідно
коректувати та доповнювати цілеспрямованим впливом на економічну
систему, щоб зменшити негативні прояви ринку. Такий вплив здійснюється
за допомогою державного регулювання економіки, одним з видів якого і є
регулювання конкуренції. Його основне призначення — стимулювати
конкуренцію, упереджувати та не допускати протиправної діяльності
учасників ринку, яка спрямована на спотворення механізму конкурентної
боротьби. Таким чином, поряд з існуванням конкуренції як природного
елемента економіки, вона підтримується, стимулюється і навіть іноді
нав’язується ззовні.

Впливати на конкуренцію можна перш за все за допомогою її
нормативно-правового регулювання. Таке регулювання здійснюється шляхом
закріплення у нормативно-правових актах правил здійснення господарської
діяльності, а також послідуючого контролю за цією діяльністю.

Проявом нормативного регулювання є комплекс нормативно-правових актів
про конкуренцію, який включає два великі блоки:

1) законодавство про захист економічної конкуренції;

2) інші нормативно-правові та рекомендаційні акти про

конкуренцію.

Є кілька точок зору щодо визначення змісту законодавства про захист
економічної конкуренції.

1. Законодавство, про захист економічної .конкуренції складається з
конституційних норм (наприклад, ст. 42 Конституції України) та
законодавчих актів, що безпосередньо

регулюють конкурентні відносини та є виявом державної політики щодо
захисту конкуренції (законодавчі акти про конкуренцію та обмеження
монополізму, банківську діяльність, інвестиційну діяльність, зв’язок та
інші акти).

2. Законодавство про захист економічної конкуренції містить
вищезазначені норми Конституції України і законодавчі акти, а також
укази Президента України та постанови (розпорядження) Кабінету Міністрів
України (наприклад, про підтримку конкуренції в окремих галузях
економіки).

3. Законодавство про захист економічної конкуренції охоплює не лише
зазначені види нормативних актів, а й усе цивільне законодавство,
оскільки конкуренція забезпечується такими юридичними принципами та
категоріями, як рівність, свобода договору, відшкодування збитків та
відповідальність.

Будь-яка точка зору має право на життя, але якщо проаналізувати
законодавство про захист економічної конкуренції можна дійти висновку,
що воно є цілісною системою нормативно-правових актів, яка включає
правила підтримки добросовісної конкуренції, недопущення обмеження,
спотворення та усунення конкуренції з ринку. Законодавство про захист
економічної конкуренції покликано врегулювати відносини як між
підприємцями, так і між підприємцями та державою в особі уповноважених
органів на всій території України.

Таким чином, законодавство про захист економічної конкуренції включає:

1. Конституцію України.

2. Закони України.

3. Укази Президента України.

4. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.

5. Відомчі акти Антимонопольного комітету України та інших міністерств і
відомств.

Акти законодавства про захист економічної конкуренції розміщені
відповідно до вертикальної ієрархії норм про конкуренцію.

Конституція України має вищу юридичну силу. Аналіз конституційних
положень свідчить про те, що Конституція розглядає підтримку та захист
економічної конкуренції як обов’язкову діяльність держави і водночас як
гарантію забезпечення права на здійснення підприємницької діяльності, що
не заборонена законом.

Наступною сходинкою у вертикальній ієрархії норм законодавства про
захист економічної конкуренції є закони України. Центральне місце серед
них посідають закони України «Про захист економічної конкуренції»
(найважливіші його положення буде розглянуто в наступному параграфі),
«Про Антимонопольний комітет України» та «Про захист від недобросовісної
конкуренції».

Норми, спрямовані на захист та розвиток економічної конкуренції,
містяться також у підзаконних актах, зокрема указах Президента України,
постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України. Як приклад
можна навести Указ Президента України «Про Основні напрями конкурентної
політики на 2002—2004 роки», постанову Кабінету Міністрів України «Про
затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на
узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання».

Підзаконними актами, що визначають механізм та напрями захисту
економічної конкуренції, також є відомчі акти Антимонопольного комітету
України. Перелік їх зокрема, включає: Правила розгляду справ про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Типові
вимоги до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального
звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного
комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, Положення
про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України
про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення
про узгоджені дії). Положення про порядок подання заяв до органів
Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на
концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію),
Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів
господарювання на ринку.

До інших нормативно-правових актів про конкуренцію можна віднести закони
та підзаконні акти, що захищають економічну конкуренції в окремих
галузях і сферах економіки України. Сьогодні в Україні існує низка
законів, що містять окремі норми, спрямовані на захист економічної
конкуренції. На жаль процес закріплення у законах норм про конкуренцію
відбувається досить хаотично, без чітко визначеної системи. Не завжди
вдається з’ясувати, за яким принципом • законодавець вирішує внести
норму права, що спрямована

.на захист конкуренції, до того чи іншого закону. До таких законів можна
віднести, зокрема закони України «Про банки і банківську діяльність»,
«Про цінні папери і фондову біржу», «Про Торгово-промислову палату в
Україні», «Про транспорт» та ін.

Проблема захисту конкуренції має і міжнародне значення. На території
України діють міжнародні правові акти, які підписала та ратифікувала
Україна (наприклад, Паризька конвенція з охорони промислової власності
від 20 березня 1883 р.).

Крім того, величезне значення у справі захисту міжнародної конкуренції
має співробітництво країн СНД. Співробітництво країн СНД у сфері захисту
економічної конкуренції сьогодні спирається на положення низки
міжнародно-правових документів, серед яких Угода про узгодження
антимоно-польної політики, Договір між Україною та Російською Федерацією
про.економічне співробітництво на 1998—2007 роки, Договір про проведення
узгодженої антимонопольної політики та ін.
,

§ 5. Загальна характеристика Закону України «Про захист економічної
конкуренції»

Основою законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України
«Про захист економічної конкуренції». Оскільки норми цього Закону є
основними у сфері захисту та розвитку конкуренції, дослідження його
положень є важливою справою при вивченні конкурентного права.

Закон розроблено відповідно до п. 11 постанови Кабінету Міністрів
України «Про стан реалізації антимонопольної політики» від 22 грудня
1995 року № 1036, на виконання Плану заходів, спрямованих на
демонополізацію економіки і розвиток конкуренції в 1996 р.,
затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 січня
1996 р. № 34-р, та доручення Прем’єр-міністра України від 3 жовтня 1996
р. № 18903/3 відповідно до постанови Верховної Ради України «Про звіт
Антимонопольного комітету України за 1995 рік» від 19 вересня 1996 року
№ 337/96-ВР.

У першу чергу він грунтується на нормах Конституції України. Так, згідно
зі ст. 42 держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій
діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем,
неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

З метою неухильного забезпечення конституційних положень Закон визначає
правові засади підтримання та захисту економічної конкуренції, обмеження
монополізму в підприємницькій діяльності та встановлює механізми їх
реалізації.. Його норми спрямовані на забезпечення ефективного
функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних
відносин.

Розробка Закону була зумовлена потребою вдосконалити антимонопольне
законодавство. Він усуває прогалини у правилах конкуренції і таким чином
має забезпечити ефективне державне регулювання справи захисту та
розвитку конкуренції. Одним з основних завдань, що стоять перед ним, є
створення необхідного правового механізму для забезпечення гармонізації
конкурентної та промислової політики. При цьому Закон орієнтований на
захист національних інтересів, урахування яких є вищим критерієм при
прийнятті державними органами рішень, зокрема щодо створення монопольних
утворень (наприклад, для підвищення рівня обороноздатності, національної
безпеки, інновацій, розвитку високо-технологічних чи наукоємних
виробництв).

Після вступу Закону в силу втратила чинність низка нормативно-правових
актів що морально застаріли. Таким чином, сьогодні законодавство України
про захист економічної конкуренції складається з Закону України «Про
захист економічної конкуренції», законів України «Про Антимонополь-ний
комітет України» та «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших
нормативно-правових актів, прийнятих’ відповідно до цих законів.

З набранням Законом України «Про захист економічної конкуренції»
чинності, матеріальні та процесуальні норми права стали досконалішими. У
минулому, в практиці Антимонопольного комітету України були випадки,
коли певні дії істотно обмежували конкуренцію чи інтереси конкретних
підприємців — учасників ринку, але згідно з чинним на той час
законодавством не визнавалися правопорушенням, і навпаки, певні дії мали
визнаватися Комітетом правопорушеннями виключно з формальних підстав,
без урахування конкретних наслідків для економіки. Підтвердженням
формального підходу законодавства, яке втратило силу, є те, що воно
допускало прийняття рішень, які суперечили суспільним інтересам, у той
час як чинне законодавство зобов’язує оцінювати узгоджені дії,
концентрацію на відповідність суспіль-

ним інтересам і у разі невідповідності їм не допускає прийняття рішень.

Разом з удосконаленням правового регулювання суспільних відносин у
конкуренції Закон передбачає низку норм, спрямованих на, ослаблення
втручання в економічні процеси з боку Комітету і перенесення акценту
його правозастосовної діяльності на найважливіші з точки зору держави та
суспільства напрями. Прикладом може, зокрема, слугувати таке.

По-перше, Закон передбачає виняток для малих та середніх підприємців у
частині застосування положень, які регулюють узгоджені дії суб’єктів
господарювання, та для власників об’єктів права інтелектуальної
власності.

По-друге, норми Закону в частині економічної концентрації спрямовані
виключно на ті дії суб’єктів, які можуть призвести до монополізації
ринків, чим істотно різняться від положень Закону України «Про обмеження
монополізму та недопущення недобросоівсної конкуренції у підприємницькій
діяльності» (втратив чинність), які в деяких випадках потребували згоди
Комітету на економічну концентрацію, навіть якщо це не могло вплинути на
конкуренцію. Так, згідно з Законом не вважається концентрацією і не
потребує дозволу Антимоно-польного комітету України на придбання акцій
суб’єкта господарювання особами, що здійснюють професійну діяльність на
ринку цінних паперів, за умови їх подальшого перепродажу протягом року.
Крім того, не потребують дозволу Комітету дії між підприємцями, які вже
пов’язані між собою відносинами контролю, що сприятиме оперативності
розв’язання питань з управління підприємствами та оптимізації схем
корпоративних зв’язків у межах єдиної групи.

По-третє, Законом передбачено, що у разі, якщо дії суб’єктів не мали
відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, не призвели до
істотного обмеження конкуренції, не завдали значних збитків окремим
особам чи суспільству, Комітет може надати порушникові відповідні
рекомендації і у разі їх виконання не розглядати справу та не
застосовувати штрафні санкції у зв’язку з малозначністю порушення.

Разом з тим запроваджується такий механізм: будь-яка особа може
звернутися безпосередньо до суду за захистом своїх прав у зв’язку з
порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. При цьому
відповідно до закону така особа має право на відшкодування шкоди у
подвійному розмірі. Отже, він стимулює суб’єктів господарювання та

споживачів, права яких порушено, до виявлення активніших дій щодо
захисту своїх прав не тільки звертаючись до Комітету, а й безпосередньо
в порядку загального судочинства, реально розширюючи цим самим
різноманітність процесуальних форм захисту порушених прав, що в цілому
сприяє підвищенню ефективності застосування законодавства про захист
економічної конкуренції та обмежує фактично «монопольний статус»
правоохоронної діяльності Комітету у сфері , захисту конкуренції.

Закон істотно посилює правові гарантії суб’єктів господарювання. В ньому
дано конкретний та виключний перелік діянь, які вважаються порушенням
законодавства про захист економічної конкуренції. Закон упорядковує
систему відповідальності шляхом запровадження однакових: порядку
розслідування, розгляду справ, меж відповідальності для юридичних та
фізичних осіб-суб’єктів господарювання. Разом з підвищенням правової
регламентації дій Комітету він підвищує граничний розмір штрафу за
порушення законодавства від 5 до 10% виручки від реалізації продукції.
При цьому абсолютні розміри санкцій можуть бути знижені у зв’язку з тим,
що в Законі не передбачено стягнення з суб’єктів господарювання
незаконно одержаного прибутку, отриманого внаслідок порушення
законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх
посадові особи зобов’язані діяти тільки на основі, у межах повноважень,
а також у спосіб, передбачений Конституцією і законами України. У
зв’язку з цим дві третини норм Закону стосуються регламентації
діяльності самого Комітету. Це забезпечить підвищення ефективності
реалізації матеріальних норм, рівень правової захищеності підприємців
від неправомірних дій, прозорість та передбачуваність діяльності
Антимонопольного комітету України.

Разом з тим Закон удосконалює систему забезпечення доказової бази у
справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції,
надаючи додаткові повноваження щодо вилучення доказів, накладення арешту
на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами у
справі, та встановлює відповідальність за чинення перешкод уповноваженим
працівникам Комітету в доступі до інформації. Питання вилучення доказів
у житлах чи інших володіннях фізичних осіб має бути розв’язано шляхом

внесення змін до Цивільного процесуального кодексу, які б передбачали
процедуру прийняття судом такого рішення.

Важливим кроком на шляху запобігання порушенням законодавства про захист
економічної конкуренції є введення механізму попереднього отримання
дозволу Комітету на вчинення узгоджених дій. При цьому запроваджується
механізм винятків, який встановлює типові вимоги до узгоджених дій, при
додержанні яких не потрібно звертатися за отриманням такого дозволу.

Щоб запобігти порушенням законодавства, введено нор- ‘ му, яка
зобов’язує Антимонопольний комітет України надавати підприємцям висновки
про те, чи будуть їх певні дії порушенням законодавства. Ця норма
гарантуватиме підвищення передбачуваності застосування законодавства про
захист економічної конкуренції, що додасть упевненості підприємцям під
час здійснення господарської діяльності.

Контрольні запитання для самоперевірки

/. У чому полягає сутність конкуренції?

2. Що таке економічна конкуренція?

3. Які ознаки притаманні економічній конкуренції?

4. Чому необхідно захищати економічну конкуренцію?

5. Яким чином держава здійснює захист економічної конкуренції?

6. Які функції виконує конкуренція у ринковій економіці? «7. У чому
полягає негативне явище монополії?

8. У чому полягає сутність монополії?

9. Коли виникає монополія в економіці?

10. Які типи монополій Вам відомі? її. Чому держава має підтримувати
економічну конкуренцію?

12. У чому різниця між судовим та адміністративним шляхами захисту
економічної конкуренції?

13. З чого складається законодавство про захист економічної конкуренції?
‘ Ш

14. Який закон України є основним у сфері захисту еко- ~л помічної
конкуренції? І

щ

Глава 3 |И Регулювання монополій ^Ш

ЯІ

§ 1. Загальні аспекти регулювання монополій і

Перш за все необхідно зауважити, що для того щоб об’єктивно
застосовувати засоби регулювання монополій необхідно зрозуміти сутність
монополізму та монополій.

Існування монополій — це тягар для економіки. У зв’язку з тим, що
монополістам у найближчій перспективі конкуренція не загрожує, вони
мають змогу зловживати своїм монопольним становищем, нехтуючи при цьому
економічними законами та інтересами суспільства. Тому існування та
діяльність монополій регулюється та регламентується законодавством.
Одними з найпоширеніших напрямів регулювання монопольного сектора,
зокрема, є:

• демонополізація монопольних утворень;

• регулювання діяльності суб’єктів природних монополій;

• контроль за ціновою політикою монополістів;

• попередження, припинення та усунення порушень законодавства.

Монополізм — стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання
можуть нав’язувати власні інтереси іншим суб’єктам господарювання та
суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між
монополістами та іншими учасниками ринку, свідчать про нерівноправність
цих суб’єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій
діяльності, а також про зловживання своїм монопольним становищем з боку
суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення
діяльності на ринку на конкурентних засадах.

Монополія в економіці може виникнути природним шляхом, коли в результаті
конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні,
економічно ефективні та рентабельні підприємства, які згодом починають
чинити тиск на інших учасників ринку. Монополія в економіці може
з’явитися і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління
встановлюють для будь-якої особи особ-

ливий правовий режим чи надають їй виключне право на будь-яку
діяльність.

Незалежно від того, яким чином виникають монопольні утворення, їх
діяльність на ринку має регламентувати та регулювати держава. Розглянемо
кілька шляхів такої регламентації та регулювання.

§ 2. Демонополізація економіки

За радянських часів, коли монопольний сектор в економіці становив
практично стовідсоткову частку, держава мала змогу примушувати
виробників (підприємства, організації тощо) реалізовувати так звані
загальнонародні, а по суті відомчі інтереси, не замислюючись при цьому
про розвиток економіки, зростання виробництва, розширення асортименту
вироблюваних товарів. За існуючих у той час методів управління економіка
не враховувала суспільних інтересів і рухалася шляхом, чітко визначеним
керівництвом країни. Коли держава повністю володіла засобами виробництва
та матеріалами праці, конкуренції у країні майже не існувало, були
відсутні стимули для впровадження нових технологій, розширення
асортименту вироблюваної продукції, підвищення її якості тощо.

Здолати ці негативні явища в економіці можна було, лише усунувши
причини, що їх породжували, а саме — за рахунок роздержавлення сектора
економіки, який належав державі, і побудови ринкової економіки,
основаної на різних формах власності.

Перехід в Україні від монополізованої, командно-адміністративної моделі
економіки радянського типу до сучасної ринкової моделі економіки, що
базується на принципах забезпечення державою права на здійснення
підприємницької діяльності, захисту і підтримки конкуренції, недопущення
зловживань монопольним становищем, обмеження конкуренції та
недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, зумовили в
Україні процес демонополізації економіки.

Демонополізація економіки — це здійснюваний державою комплекс заходів, у
тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації
ринків.

В Україні демонополізацію було запроваджено з метою формування і
розвитку конкурентного середовища, яке забезпечувало б ефективне
використання суспільних ресурсів,

вільний вступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі
товарів широкого асортименту, кращої якості і за нижчими цінами.

Першочерговими завданнями під час демонополізації економіки України
були:

• збільшення кількості господарюючих суб’єктів, які конкурують на
ринках;

• зниження рівня монополізації та розвиток конкуренції на ринку;

• захист інтересів підприємців та споживачів від діяль- . ності
монопольних утворень;

• створення структури горизонтальних ринкових зв’язків між
господарюючими суб’єктами для забезпечення саморегулюючих механізмів
розвитку економіки;

• зменшення залежності господарюючих суб’єктів від-державних
управлінських структур;

• адаптація управлінських кадрів державних підприємств та об’єднань до
роботи в нових умовах.

Демонополізація економіки в Україні відбувалася у кілька етапів. Так
склалося, що перший етап збігся з періодом подолання інфляційної кризи
та початком стабілізації економіки. Особливістю цього етапу була
необхідність поєднати заходи стабілізаційного характеру, покликані
посилити державне управління в державному секторі економіки, із
заходами, спрямованими на здійснення ринкових реформ.

З цієї причини робота щодо демонополізації економіки на першому етапі,
особливо на його початку, мала обмежений характер. Відповідні заходи
застосовувалися переважно до окремих монопольних утворень та ринків, на
яких вони діяли. Проводилися заходи щодо скорочення кількості державних
організаційних структур монопольного типу. Водночас розроблялася
необхідна нормативна та інституційна база, на основі якої поступово
формувалася цілісна система демонополізації економіки, антимонопольного
регулювання та застосування антимонопольного законодавства.

Частина завдань з демонополізації економіки та розвитку конкуренції на
цьому етапі розв’язувалася в ході приватизації майна державних
підприємств, конверсії підприємств воєнно-промислового комплексу,
розвитку підприємництва та залучення іноземних інвестицій.

Другий етап розпочався після початку стабілізації економіки, коли
розвинулася ринкова інфраструктура, утворилася

значна кількість малих і середніх підприємств, збільшилася на ринках
України кількість іноземних підприємців.

На цьому етапі з’явилася можливість значно обмежити втручання держави в
господарську діяльність підприємців, завершити ліквідацію або
реорганізацію державних організаційних структур монопольного типу,
зменшити кількість галузевих міністерств і відомств. Крім того, у сферу
демонополізації та розвитку конкуренції включилися такі сектори
економіки, як фінансово-кредитний, науки і наукового обслуговування.
Здійснюються заходи щодо створення нових і демонополізації існуючих
банківських структур.

Сьогодні об’єктами демонополізації є:

• монополізовані ринки у визначених територіальних і товарних межах;

• господарюючі суб’єкти, що займають монопольне становище на ринках.
Об’єктами демонополізації можуть також бути:

• державні організаційні структури монопольного типу;

• центральні органи державної виконавчої влади, рішення або дії яких
негативно впливають або можуть вплинути на конкуренцію.

Суб’єктами демонополізації є державні органи, які забезпечують процес
демонополізації економіки та розвитку конкуренції:

• Верховна Рада України приймає законодавчі акти з питань
демонополізації економіки і розвитку конкуренції;

• Президент України приймає рішення з питань демонополізації економіки і
розвитку конкуренції у межах своїх повноважень;

• Кабінет Міністрів України забезпечує розробку Державної програми
демонополізації економіки і розвитку конкуренції, приймає рішення з
питань забезпечення процесу демонополізації; делегує повноваження щодо
демонополізації міністерствам, відомствам, іншим центральним, а також
місцевим органам державної виконавчої влади;

• Антимонопольний комітет України бере участь у проведенні
демонополізації окремих об’єктів; здійснює державний контроль за
додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, забезпечує
захист інтересів підприємців від його порушень; прий-

&&

має розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень у разі
зловживання ними монопольним становищем; вносить до відповідних органів
пропозиції відповідно до його компетенції;

• Фонд державного майна України, місцеві органи приватизації здійснюють
приватизацію майна державних підприємств з урахуванням вимог
законодавства про захист економічної конкуренції і вимог Державної
програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції;

• центральні та місцеві органи державної виконавчої влади розробляють і
реалізують заходи щодо демонополізації економіки та розвитку
конкуренції, які є складовою галузевих і регіональних програм ринкових
перетворень; виходять з ініціативою щодо демонополізації конкретних
об’єктів; вживають заходів щодо регулювання відповідних ринків і
діяльності монопольних утворень. Суб’єктами демонополізації можуть також
виступати:

• керівництво і трудові колективи підприємств (об’єднань), які виходять
з ініціативою щодо розукрупнення підприємств (об’єднань) з метою
ліквідації їх монопольного становища, створення на основі структурних
підрозділів (одиниць) самостійних господарюючих суб’єктів, виходу
підприємств зі складу об’єднань;

• покупці, які виявляють ініціативу щодо приватизації структурних
підрозділів підприємств, а також структурних одиниць об’єднань, статус
не відповідає чинному законодавству.

Демонополізація економіки відбувається різними шляхами і залежно від
особливостей монополізованих ринків для її проведення застосовують такі
способи:

• децентралізацію управління, що передбачає: розмежування функцій між
різними органами державної виконавчої влади; обмеження і регламентацію
функцій центральних та місцевих органів державної виконавчої влади,
органів місцевого та регіонального самоврядування стосовно господарюючих
суб’єктів; позбавлення зазначених органів не властивих їм функцій, а
також права втручатися в господарську діяльність підприємств (крім
випадків, передбачених законодав-

ством України); зменшення кількості галузевих органів виконавчої влади;

• зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих
суб’єктів на існуючі ринки, що передбачає: скорочення переліку видів
підприємницької діяльності, які ліцензуються або є державною монополією;
зниження або скасування митних тарифів; скасування або обмеження
податкових, кредитних та інших пільг, бюджетних дотацій і субсидій, які
надаються монопольним утворенням; припинення шляхом застосування
законодавства про захист економічної конкуренції антиконкурентних дій
господарюючих суб’єктів, внаслідок яких виникають бар’єри вступу на
ринки; інші дії, що знімають обмеження вступу господарюючих суб’єктів на
існуючі ринки;

• стимулювання вступу на монополізовані ринки нових господарюючих
суб’єктів, що передбачає: надання за рішенням Кабінету Міністрів України
господарюючим суб’єктам, що вступають на монополізовані ринки,
податкових пільг, а також пільг в одержанні кредитів, державних
замовлень, у забезпеченні ресурсами, які централізовано розподіляє
держава; заохочення інвестицій, у тому числі іноземних, спрямованих на
зниження монополізації ринків; створення но-

• вих підприємств, здатних конкурувати з існуючими монопольними
утвореннями;

• поділ державних монопольних утворень, що передбачає: розукрупнення з
метою зниження рівня монополізації ринку державних монопольних утворень
шляхом створення самостійних підприємств на базі структурних підрозділів
державних підприємств або об’єднань, статус яких не відповідає чинному
законодавству;

• ліквідація державних організаційних структур монопольного типу, що
передбачає: ліквідацію державних організаційних структур монопольного
типу як юридичних осіб взагалі або з наступним створенням на їх базі
нових господарюючих суб’єктів (підприємств). При цьому господарюючі
суб’єкти—засновники структури зберігають статус самостійних підприємств.

Щоб запобігти виникненню монопольних утворень у приватному секторі
економіки, якщо цього потребує структура ринку, приватизацію державних
підприємств-монополістів за наявності економічних, технологічних та
інших умов слід проводити водночас з їх демонополізацією.

Поділ і ліквідація монопольних утворень здійснюються, як правило, у
процесі приватизації майна державних підприємств. Якщо майно підприємств
залишається у державній власності, ці способи застосовують переважно у
разі передачі майна у комунальну власність або в управління місцевих
органів державної виконавчої влади, перетворення та перереєстрації
існуючих об’єднань державних підприємств у добровільні об’єднання
(торговельно-промислові асоціації), а також корпоратизації та
комерціалізації.

Заходи щодо стимулювання вступу нових господарюючих суб’єктів на
монополізовані ринки мають здійснюватися протягом обмеженого періоду,
достатнього для закріплення нового господарюючого суб’єкта на ринку. Ці
заходи не повинні призводити до витіснення з ринку діючих господарюючих
суб’єктів на ньому.

Як радикальний засіб поділ монопольних утворень потребує виважених дій і
може бути здійснений, якщо:

• зафіксовано зловживання монопольним становищем на ринку певного
товару;

• внаслідок монопольного становища певного господарюючого суб’єкта
виникають бар’єри вступу на ринок інших господарюючих суб’єктів;

• немає тісного технологічного зв’язку між підприємствами, структурними
підрозділами (одиницями), які входять до складу господарюючого суб’єкта;

• підприємства, структурні підрозділи (одиниці) самостійно виробляють
товари однакової споживчої вартості.

Демонополізація монопольних утворень, до яких входять підприємства, що
підлягають приватизації за погодженням із Кабінетом Міністрів України,
має проводитися переважно шляхом відокремлення структурних підрозділів
(одиниць) підприємств (об’єднань), які не мають тісного технологічного
зв’язку з іншими підрозділами (одиницями), а також шляхом зниження або
усунення бар’єрів, що обмежують вступ господарюючих суб’єктів на ринки.

Демонополізації, як правило, не підлягають підприємства-монополісти, які
відповідно до чинного законодавства не приватизуються, за винятком
випадків, коли демонополізацію можна провести шляхом відокремлення
непрофільних структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань),
а також зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ
господарюючих суб’єктів на існуючі ринки.

У зовнішньоекономічній діяльності демонополізація полягає у поетапному
переході переважно до тарифного регулювання та зниження митних тарифів
на імпорт стосовно внутрішніх ринків, які підлягають демонополізації
відповідно до рішень Кабінету. Міністрів України.

§ 3. Природні монополії

Важливим напрямом сучасної економічної політики в Україні є розвиток та
захист конкуренції. Але за умов існування сфер економіки, в яких
конкуренція з об’єктивних причин (технологічні особливості виробництва,
характер попиту та пропозиції) неможлива, виникають та існують
монопольні утворення. Такі суб’єкти панують на ринках централізованого
постачання теплової енергії, централізованого водопостачання, зв’язку та
інших і належать до сфери природних йонополій. Завдяки монопольному
становищу, якому не загрожує конкуренція у найближчій перспективі, такі
суб’єкти природних монополій не схильні до збільшення обсягу своїх
послуг, підвищення якості та продуктивності праці, запровадження
інновацій. При цьому зростання попиту на послуги суб’єктів природних
монополій спричиняє, як правило, зростання цін.

Відповідно до Закону України «Про природні монополії» «природна
монополія — стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому
ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок
технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням
витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів
виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних
монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами
(послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше
залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари
(послуги)». „,

« • ^яИ^

Отже, природна монополія — сфера економіки, що ефективно функціонує за
умови, якщо весь ринок охоплює лише один господарюючий суб’єкт.

Існування природних монополій пояснюється тим, що через значну
капіталоємність їх суб’єктів виграш від наявності конкуренції на цих
ринках не покриває значних витрат суспільства на її запровадження і
підтримання.

З економічної точки зору природна монополія існує, коли ефект масштабу
настільки великий, що один суб’єкт може забезпечити весь ринок, маючи
при цьому нижчі витрати на виробництво одиниці продукції, ніж їх би мав
ряд конкуруючих суб’єктів. Прикладом може бути знов-таки діяльність
підприємств, що надають суспільству послуги з електропостачання, зв’язку
тощо. У цьому разі ефект масштабу у виробництві та розподілі товару
забезпечує отримання ефекту низьких витрат на виробництво одиниці
продукції і виходячи з цього — низьку ціну. За цих умов конкуренція є
нерентабельною. Якщо б ринок поділити між виробниками, ефекту масштабу
не було б досягнуто. Витрати на виробництво одиниці продукції мали бути
значними і відповідно товари мали б високу ціну, яка б забезпечувала
покриття витрат на виробництво.

Сьогодні в Україні суб’єкти природних монополій діють на таких ринках:

• транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

• транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його
розподіл;

• транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

• передачі та розподілу електричної енергії;

• користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами
та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного
транспорту загального користування;

• управління повітряним рухом;

• зв’язку загального користування;

• централізованого водопостачання та водовідведення;’

•• централізованого постачання теплової енергії;

• спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за
переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Суб’єкти природних монополій — особливий вид суб’єктів господарювання.
Для забезпечення їх ефективної діяльності держава передбачила
спеціальний механізм регулювання. Це передбачений законодавством
комплекс заходів щодо встановлення та застосування обов’язкових вимог до
господарської діяльності та продукції суб’єктів, які діють на ринках
природних монополій. Державне регулювання необхідно перш за все для
захисту інтересів споживачів товарів і послуг суб’єктів природних
монополій, а також для підвищення економічного ефекту від їх діяльності.
Воно відбувається на основі збалансування інтересів суспільства,
суб’єктів природних монополій та споживачів їх товарів.

Регулюванню підлягають усі відносини, що виникають на товарних ринках
України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних
ринках за участю суб’єктів природних монополій. Суміжні товарні ринки не
перебувають у стані природної монополії, але для суб’єктів, які діють на
них, реалізація вироблених товарів або використання товарів інших
суб’єктів господарювання неможливі без безпосереднього використання
товарів, що виробляються (реалізу- ш ються) суб’єктами природних
монополій. І

До суміжних товарних ринків належать такі ринки: • ‘:1

• постачання природного газу та інших речовин, транс- І портування яких
здійснюється трубопровідним транс-’И портом;

• зберігання природного газу в обсязі, що перевищує рівень, який
встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької
діяльності зі зберігання природного газу (ліцензійними умовами);

• внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним,
повітряним, річковим та морським транспортом;

• виробництво електричної енергії в обсязі, що перевищує рівень, який
встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької
діяльності з виробництва електричної енергії (ліцензійними умовами);

• постачання електричної енергії;

• виробництво теплової енергії (крім випадків, коли її використовують
виключно для внутрішньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують
рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підпри- -(

, •• —— ємницької діяльності з виробництва теплової
енергіг^І

(ліцензійними умовами);

• надання послуг міжміського та міжнародного телефонного зв’язку.

Посилення впливу з боку держави на діяльність суб’єктів природних
монополій пов’язано з відсутністю нині дієвого механізму регулювання
зазначених суб’єктів. Для налагодження такого механізму було розроблено
та прийнято Закон України «Про природні монополії», який визначає
правові, економічні та організаційні засади регулювання цієї сфери.
Відповідно до цього Закону регулюванню підлягають:

• ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами
природних монополій;

• доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються)
суб’єктами природних монополій;

• інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках,
передбачених законодавством.

Суб’єкти природних монополій діють на ринках, що мають для держави та
суспільства першочергове соціальне значення. Вони є тією інфраструктурою
яка забезпечує життєдіяльність держави. Ефективна діяльність суб’єктів
природних монополій має не лише економічне, а й політичне значення.
Виходячи з цього, з метою регулювання ринків, що перебувають у стані
природних монополій, в Україні передбачено діяльність національних
комісій з регулювання суб’єктів природних монополій, які мають діяти у
різних галузях та сферах економіки. Так, законодавством передбачено
діяльність Національної комісії регулювання електроенергетики України,
на яку державою покладено регулювання діяльності суб’єктів природних
монополій у сфері електроенергетики та нафтогазовому комплексі, на
ринках транспортування природного та нафтового газу трубопроводами,
транспортування нафти та нафтопродуктів, інших речовин магістральними
трубопроводами тощо.

Законодавством передбачено діяльність національних комісій з регулювання
суб’єктів природних монополій, що діють у галузі транспорту та зв’язку.
Зазначені комісії мають забезпечити контроль за діяльністю суб’єктів
природних монополій у цих галузях.

Національні комісії з регулювання діяльності суб’єктів природних
монополій є центральними органами виконавчої влади зі спеціальним
статусом, вони утворюються та ліквіду-

ються Президентом України, який також затверджує положення, на підставі
яких діють комісії. Для здійснення своїх повноважень комісії можуть
створювати та ліквідовувати свої територіальні органи, які діють на
підставі положень, що затверджуються комісіями. Комісії складаються з
Голови комісії та не менш як двох членів комісії, яких призначає і
звільняє за поданням Прем’єр-міністра України Президент України. Термін
повноважень голів і членів комісій становить шість років; одна й та сама
особа не може бути членом комісії більше двох термінів підряд. Комісії
ліквідуються у разі виникнення можливості для розвитку конкуренції на
відповідному товарному ринку.

Основні завдання національних комісій:

• регулювання діяльності суб’єктів природних монополій;

• сприяння створенню умов, які забезпечують за рахунок виникнення та
розвитку конкуренції виведення товарного ринку зі стану природної
монополії, що дасть можливість ефективніше задовольняти попит, а також
сприяння розвиткові конкуренції на суміжних , ринках;
і9И

• формування цінової політики у відповідній сфері регу- Д лювання;
Щр

• сприяння ефективному функціонуванню товарних ринків на основі
збалансування інтересів суспільства, суб’єктів природних монополій та
споживачів товарів,

• що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій.

Виходячи з цього та відповідно до покладених на них завдань, комісії:

• розробляють та затверджують спеціальні умови і правила здійснення
підприємницької діяльності суб’єктами природних монополій та суб’єктами
господарювання, що діють на суміжних ринках, контролюють їх додержання,
вживають у встановленому порядку заходів щодо запобігання порушенням цих
умов і правил;

• видають у встановленому порядку суб’єктам природ-• них монополій та
суб’єктам господарювання, що діють на суміжних ринках, ліцензії на
здійснення відповідних видів підприємницької діяльності;

• формують у відповідних сферах природних монополій цінову політику,
визначають умови доступу споживачів до товарів, що виробляються
суб’єктами природних монополій;

• подають відповідним державним органам пропозиції щодо укладення
державних контрактів, розробки стандартів і показників якості товарів і
послуг та пропозиції щодо регулювання інвестиційних _ процесів у сферах
природних монополій;

• . складають і ведуть реєстри суб’єктів природних моно-1 ‘полій,
передають до відповідних державних органів • матеріали про порушення
чинного законодавства;

• беруть участь у розробці та вносять у встановленому порядку пропозиції
щодо вдосконалення законодав-

• ства про природні монополії;

• інформують громадськість через засоби масової інформації, а також
публікують щорічні доповіді про свою діяльність і діяльність суб’єктів
природних монополій;

• здійснюють інші функції, що випливають з покладених на них завдань.

З метою реалізації державної політики щодо регулювання сфери природних
монополій та виконання покладених на них завдань, комісії мають право:

• отримувати документи, статистичну та іншу інформацію про діяльність
суб’єктів природних монополій, необхідні для здійснення покладених на
них функцій;

• приймати в межах своєї компетенції у порядку, встановленому
положеннями про комісії, рішення, що є обов’язковими для виконання
суб’єктами природних монополій;

• приймати рішення про накладання штрафів на суб’єктів природних
монополій;

• складати протоколи про порушення посадовими особами суб’єктів
природних монополій законодавства про природні монополії відповідно до
Кодексу України про адміністративні правопорушення;

• застосовувати у встановленому законом порядку відповідні санкції до
суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання, що діють на
суміжних ринках, за порушення ними умов та правил підприємницької
діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках
(ліцензійних умов);

• приймати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні акти,
контролювати їх виконання;

• встановлювати для суб’єктів природних монополій у порядку, визначеному
комісіями, вимоги щодо здійснення ними підприємницької діяльності, яка
не нале->. жить до сфери природних монополій, у разі, якщо ця
-діяльність має вплив на ринок, що перебуває у стані природної
монополії;

• звертатися до суду (господарського суду) з відповідними позовними
заявами у разі порушення суб’єкта-.ми природних монополій та суб’єктами
господарювання, що діють на суміжних ринках, норм законодавства.

Національні комісії регулювання суб’єктів природних монополій у межах
своєї компетенції приймають рішення, що є обов’язковими до виконання.
Рішення приймаються на засіданнях комісій, які проводяться у формі
закритих або відкритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе
суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, у
яких беруть участь представники суб’єктів природних монополій та
суб’єктів господарювання, що діють на суміжних ринках, об’єднань
споживачів і громадськості. Обов’язкова умова прийняття рішень комісіями
— забезпечення додержання прав і законних інтересів громадян,
підприємців і суспільства. Рішення комісій підлягають виконанню у
визначені ними терміни. Рішення у справах, пов’язаних з порушеннями
законодавства про природні монополії, які впливають на суспільні
інтереси, публікуються у засобах масової інформації не пізніше, ніж
через місяць з дня їх прийняття.

Заінтересовані особи, які незгодні з рішенням комісії, мають право у
місячний термін з дня одержання копії рішення оскаржити його у судовому
порядку. Водночас оскарження рішень комісій у судовому порядку не
зупиняє їх виконання. Зупинити виконання рішення комісії на час розгляду
справи в суді може лише суд (господарський суд) за клопо- вь танням
заінтересованих осіб. . •

Суб’єкти природних монополій мають певні обов’язки. • Вони повинні:
У ‘ додержуватися встановленого
порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару,
а також інших умов та правил здійснення підприєм-

…. . . .„ і

ницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької
діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках;

• вести окремий бухгалтерський облік за кожним видом діяльності, що
підлягає ліцензуванню;

• забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію вироблених ними
товарів споживачам, а також не чинити перешкод для реалізації угод між
виробниками, що діють на суміжних ринках, та споживачами;

• надавати органам, які регулюють їх діяльність, документи та
інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в
обсягах та у строки, встановлені відповідними органами;

• забезпечувати посадовим особам органів, які регулюють їх діяльність,
доступ до документів та інформації, необхідних для здійснення цими
органами своїх повноважень, а також до об’єктів, устаткування та
земель– них ділянок, що є у їх власності або користуванні. У разі
недодержання суб’єктами природних монополій своїх обов’язків та
порушення ними законодавства, що регулює діяльність у сфері природних
монополій, комісії можуть накладати на цих суб’єктів штрафи за:

• несвоєчасне надання інформації органам, які регулюють діяльність
суб’єктів природних монополій, — у розмірі до двохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян;

• ненадання інформації органам, які регулюють діяльність суб’єктів
природних монополій, або надання за-відомо недостовірних даних — у
розмірі до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• невиконання або несвоєчасне виконання рішень органів, які регулюють
діяльність суб’єктів природних мо-. нополій, та порушення умов і правил
здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на
суміжних ринках (ліцензійних умов) — у розмірі до п’яти тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суб’єкти природних монополій, на які накладено штраф, сплачують його у
30-денний термін з дня одержання рішення про накладення штрафу. За кожен
день прострочення сплати штрафу нараховується пеня у розмірі одного
відсотка суми штрафу, а у разі відмови суб’єктів природних монопо-

лій від сплати штрафу він стягується за рішенням суду (господарського
суду).

Посадові особи суб’єктів природних монополій несуть адміністративну
відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання рішень
органів, які регулюють діяльність суб’єктів природних монополій,
ненадання чи несвоєчасне надання інформації цим органам або надання
завідомо недос- . товірних даних у порядку, передбаченому Кодексом
України про адміністративні правопорушення.

§ 4. Ціноутворення в умовах ринку

Люди не знаходять в природі у готовому вигляді багато чого з того, що їм
необхідно для існування. У зв’язку з цим вони змушені переробляти
природні ресурси так, щоб вони були придатні для задоволення їхніх
потреб. Все, що задовольняє потреби людей, є блага. Блага можуть бути
матеріальними, інтелектуальними, духовними, продукцією, роботами,
послугами тощо. Процес переробки природних ресурсів — це процес
виробництва, а блага, вироблені під час цього процесу для продажу, є
товари.

Таким чином, для виробництва товарів необхідно витрачати природні
ресурси та працю людей. Обсяг природних ресурсів та праці, витраченої на
виробництво товарів, визначають їх вартість. Вартість товарів
вимірюється у грошових одиницях. Вартість товару, виміряна у грошових
одиницях, є ціна виробництва. Тобто у кожних товару, роботи, послуги є
своя ціна, що визначається витратами на виробництво й реалізацію
продукції та розміром необхідного прибутку. Ц

Отже, ціна — вартість товару (продукції, послуги) ^В грошовому вимірі.
Й

За часів адміністративно-командної економіки ціноутворення ігнорувало
об’єктивні економічні закони ринкової економіки. Ціни не були вільними,
тобто залежали переважно від «команди зверху», вони ігнорували попит і
пропозицію, їх штучне зниження або підвищення державою, суворий контроль
за їх рівнем негативно позначалися на виробниках та споживачах
продукції, а також на економіці в цілому. Оскільки підприємства не мали
права змінювати ціни на товари, вони ухилялися від виробництва
нерентабельної продукції і збільшували випуск високоприбуткових товарів,
які не завжди були належної якості і тому не задовольняли потреби
споживачів.

Сучасна ринкова економіка об’єктивно вимагає впровадження вільних цін,
тобто цін, які встановлюються не державою, а виникають об’єктивно на
ринку внаслідок конкурентної боротьби, враховуючи справжню вартість
товару, співвідношення попиту і пропозиції на нього. Оскільки ціна за
умов конкурентного ринку визначається рівновагою попиту і пропозиції,
окремий продавець не може впливати на ціноутворення на ринку і пропонує
свій товар за ціною, яку його змушує встановлювати ринок.

Якщо товару на ринку не вистачає, то ціни на нього починають зростати, а
коли на ринку існує надлишок певного виду товару ціни починають падати.
Але це не завжди так. Кожна конкретна ситуація залежить від багатьох
обставин, що виникають на ринку. Важливе значення при цьому мають такі
фактори:

1. Кількість покупців і продавців, які діють на ринку. Чим більше
покупців і продавців, тим складніше будь-кому з них впливати на
ціноутворення на ринку.

.2. Незалежність учасників ринку. Якщо два чи більше покупці або
продавці об’єднуються для здійснення спільної господарської діяльності,
то разом вони впливають чи можуть вплинути на ринкове ціноутворення.

3. Ступінь індивідуалізації продукції. Чим різноманітніший асортимент
товарів, тим більше шансів, що на ціну окремих товарів не впливатимуть
загальні коливання цін на ринку.

4. Зовнішні обмеження. Рівень цін на будь-якому ринку може
встановлюватися не тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, а
й під впливом інших факторів, зокрема втручання держави в ціноутворення
на ринку.

Держава не може зовсім усунутися від ціноутворення на ринку. Вона має
забезпечувати стабільність цінової рівноваги на ринку та встановлювати
певні правила цінової поведінки для його учасників. У будь-якій
цивілізованій ринковій економіці діють приблизно ті самі закони та
правила щодо ціноутворення. Серед них можна виділити такі:

• між виробниками і продавцями не повинно бути жодної угоди щодо
встановлення фіксованих цін. Має зберігатися внутрішньогалузева
конкурентна боротьба;

• виробник не має права вимагати від посередників, які реалізують товар,
продавати його за певною роздрібною ціною;

• продавець зобов’язаний пропонувати свій товар покупцям на однакових
умовах щодо рівня цін, крім випадків, коли продавець має більші витрати
(віддаленість місць реалізації вимагає більших транспортних затрат) або
товари різняться якістю (вироблено новий товар, якіснішій за його
попередні аналоги);

• продавець не повинен пропонувати товар за ціною, нижчою, ніж його
собівартість, якщо це призводить чи може призвести до усунення
конкурентів з ринку;

• підприємства в умовах конкурентної боротьби мають право підвищувати
ціни до будь-якого рівня, вийнят-ком є запровадження державного
регулювання цін на їх товари.

Стабільність цінової рівноваги забезпечується через органи державної
виконавчої влади. Ці органи розробляють та приймають нормативно-правові
акти, в яких встановлюються правила ціноутворення, вживають заходів щодо
цінового регулювання та стабілізації окремих товарних ринків,
застосовують методи впливу на механізм регулювання ринкового
ціноутворення тощо. Серед методів впливу на механізм ринкового
ціноутворення найпоширеніші такі:

1. Встановлення максимальних цін. Це означає, що держава забороняє
підвищувати ціни вище певного рівня. Це робиться для захисту інтересів
споживачів від надмірного зростання цін. Контроль за цінами може бути
запроваджений, наприклад, щоб утримувати темпи інфляційного зростання,
запобігати отриманню монопольними об’єднаннями надприбутків у період
тимчасової відсутності товарів.

Але якщо встановлена державою максимальна ціна продажу товару буде
нижча, ніж ціна, що склалася внаслідок «природних» економічних обставин
на вільному від обмежень ринку, це може призвести до того, що
виробникові товарів буде не вигідно реалізовувати товари за
встановленими державою цінами. Наслідком можуть бути:

• зникнення певних товарів з ринку;

• виникнення черг;

• нормування товарів;

• пошуки легальних шляхів подолання обмежень;

• накопичення товарів;

• «чорний ринок».

2. Встановлення мінімальних цін. Уряд встановлює мінімальні ціни, вищі
за ціни, які б склалися на ринку з

об’єктивних причин, що призводить до утворення надлишкової пропозиції,
скорочення виробництва і встановлення ціни ринкової рівноваги на
мінімальному рівні.

3. Створення резерву товару. Система регулювання цін, як правило,
запроваджується разом з планами створення резервів товару. Коли на ринку
існує надлишок певного , виду товару і при цьому ціни на нього падають,
урядові органи купують товари. За рахунок цього створюється резервний
запас. Якщо на ринку утвориться дефіцит певного виду товару і ціни на
нього значно зростуть, споживачам пропонуватимуться товари з резервних
запасів, що призведе до цінової стабілізації.

Частіше створюються запаси сільськогосподарської продукції, оскільки
обсяг поставок цієї продукції щороку різний і в основному залежить від
урожаю. Створення резервних запасів зумовлено необхідністю постійно
забезпечувати населення потрібними товарами, а також його захисту від
різких коливань цін.

В Україні ціни регулюються за допомогою законодавства про ціноутворення,
що складається з Закону України «Про ціни і ціноутворення», нормативних
актів, які видано відповідно до нього, та стосуються політики
ціноутворення.

Політика ціноутворення — складова загальної економічної і соціальної
політики України, спрямована на забезпечення:

• рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності,
економічної самостійності підприємств, організацій та
адміністративно-територіальних регіонів республіки;

• існування збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

• протидії монопольним тенденціям виробникам продукції, товарів і
послуг;

• об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську
продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

• розширення сфери застосування вільних цін;

• підвищення якості продукції;

• соціальних гарантій, в першу чергу для низькооплачу-ваних і
малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у
зв’язку зі зростанням цін і тарифів;

• створення необхідних економічних гарантій для виробників;

• орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

В народному господарстві застосовуються вільні ціни і та-„ рифи,
державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи
встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих,
щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, заходи ‘ щодо
демонополізації економіки дали можливість скасувати державне регулювання
цін (тарифів) на значну частину то-’варів, які реалізуються в Україні.
Державне регулювання цін (тарифів) нині здійснюється, як правило, лише
на продукцію і послуги суб’єктів природних монополій та частини інших
монопольних утворень регіонального рівня. З іншого боку, товари (роботи,
послуги), щодо яких здійснюється державне регулювання цін (тарифів),
становлять значну частину внутрішнього валового продукту України, тому
помилки у застосуванні державного регулювання цін (тарифів), особливо
щодо монопольних утворень, лягають тягарем на всю економіку країни.

В Україні ціни підлягають регулюванню з таких причин:

по-перше, є такі галузі господарства, які мають монопольний характер,
тобто там немає практики вільного ціноутворення через відсутність
конкуренції. Тому такі підприємства можуть встановлювати монопольні чи
дискримінаційні ціни;

по-друге, в деяких галузях в окремі періоди може різко скоротитися
пропозиція товарів і послуг або значно зрости попит.

Щоб запобігти цьому, держава може скористатися своїм впливом на
ціноутворення, тобто встановити певний рівень цін, який не може бути
порушений.

За загальним правилом, державне регулювання цін (тарифів) встановлюється
на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і
динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне
значення, а також на продукцію виробничо-технічного призначення, товари
народ- д;

ного споживання, роботи і послуги суб’єктів природних мо- І нополій і
суб’єктів господарювання з числа тих, яких вклю- І ‘ чено до переліку
підприємців, що займають монопольне ста- | новище на загальнодержавних
та регіональних ринках, а та- «|

кож до осіб, які порушують законодавство про захист економічної
конкуренції України шляхом встановлення монопольних або дискримінаційних
цін.

Ціни регулюються шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів
цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових
націнок, граничних нормативів рентабельності або запровадженням
обов’язкового декларування зміни цін.

Рішення про запровадження державного регулювання, приймають уповноважені
на те органи державної виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує здійснення в Україні
державної політики цін; визначає перелік продукції, товарів і послуг,
державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджують
відповідні органи державного управління; визначає повноваження органів
державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів)
та контролю за ними.

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України разом
з Антимонопольним комітетом України запроваджують та скасовують державне
регулювання цін на продукцію монопольних утворень на загальнодержавних
ринках.

Уряд Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві органи влади разом з
органами Антимонопольного комітету запроваджують та скасовують державне
регулювання цін на продукцію монопольних утворень на регіональних
ринках. Виняток становить продукція, ціни на яку регулюються рішеннями
Кабінету Міністрів України.

На загальнодержавних ринках обирає методи і встановлює терміни
регулювання Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції
України, на регіональних — Уряд Автономної Республіки Крим, відповідні
місцеві органи влади.

Запроваджуючи регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вони
зобов’язані подати у терміни, встановлені відповідним органом:

• відомості про запланований рівень цін;

• калькуляцію собівартості продукції з розшифровкою матеріальних і
трудових затрат;

• відомості про обсяги виробництва (фактичні за минулий і поточний роки
та планові на поточний рік);

• дані про запланований і досягнутий розмір прибутків від реалізації
продукції, про розмір прибутків, рентабельність підприємства у цілому;

• пояснювальну записку.

Рішення про запровадження чи скасування державного регулювання цін,
реєстрацію декларованих цін (тарифів) або їх зміни надсилається до
монопольного утворення, відповідного органу Антимонопольного комітету та
органу державного контролю за цінами.

Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується,
нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та
високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції
(протягом трьох років з моменту постановки її на виробництво).

Суб’єкти господарювання, у яких в результаті перевірок виявлено
порушення вимог законодавства України про захист економічної конкуренції
шляхом встановлення монопольних або дискримінаційних цін, зобов’язані в
10-денний термін після одержання акта перевірки повідомити відповідні
органи про вжиті заходи щодо усунення порушень.

Функціонуючи на ринку, суб’єкти господарювання, що займають монопольне
становище, можуть встановлювати монопольні чи дискримінаційні ціни. Тим
самим вони порушують норми законодавства, щоб отримати надприбутки за
рахунок споживачів та інших суб’єктів господарювання.

Монопольна ціна — ціна, яку встановлює суб’єкт господарювання, який
займає монопольне становище на ринку, що призводить до обмеження
конкуренції або порушення прав споживача. Вона може бути монопольне
високою або

монопольне низькою.

Монопольне висока ціна — ціна, встановлена суб’єктом

господарювання, що займає монопольне становище на ринку як постачальник,
продавець товару, надавач послуг, виконавець робіт, понад рівень ціни,
що існував би за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень
якої призвів або може призвести до порушення прав. Монопольне високою є
також ціна, яку встановив суб’єкт господарювання, що займає монопольне
становище на ринку як споживач, отримувач, покупець товару, замовник
робіт та послуг, нижча ніж ціна, що існувала б за умов значної
конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести
до порушення прав інших споживачів, у тому числі прав інших суб’

єктів господарювання — продавців, надавачів, отримувачів, покупців
товару, виконавців, замовників робіт і послуг. Монопольне висока ціна,
зокрема, має місце у разі:

підвищення ціни, не обрунтованої кон’юнктурою ринку чи необхідними
витратами, що може призвести до одержання додаткових прибутків чи
компенсації необрунтованих витрат;

прихованого підвищення ціни у вигляді незмінності її номінального рівня
при зниженні якості товару, зміні його комплектації, погіршенні
сервісного обслуговування, технічних характеристик виробів тощо, що
призвело або може при-; звести до одержання додаткових прибутків чи
компенсації

І необрунтованих витрат.

Монопольна низька ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що
займає монопольне становище на ринку ! як постачальник, продавець
товару, надавач послуг, викона-’ вець робіт, нижча ніж ціна, що існувала
б за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів
або може призвести до обмеження конкуренції на зазначеному .. ринку або
суміжних з ним ринках. Монопольне низькою є також ціна, яку встановив
суб’єкт господарювання, що займає монопольне становище на ринку як
споживач, отримувач, покупець товару, замовник робіт та послуг, вища за
ціну, що існувала б-за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна,
рівень якої призвів або може призвести до обме-| ження конкуренції.

І Монопольне низька ціна, зокрема, має місце, якщо ціна | товару нижча
власних витрат (собівартості) і при цьому | призвів чи міг призвести до
одержання збитків, не обрунто-

Іваних кон’юнктурою ринку, та обмеження конкуренції у вигляді
встановлення перешкод вступу на ринок інших суб’єктів господарювання
(конкурентів) та усунення конкурентів шляхом підриву їх
фінансово-економічного становища.

Дискримінаційна ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що
займає монопольне становище на ринку, на один і той самий товар понад
(нижче) ціну для інших споживачів цього ринку (за рівних інших умов),
яка призвела до обмеження прав окремих споживачів, у тому числі прав
окремих суб’єктів господарювання — отримувачів, покупців товару,
замовників робіт, послуг, поставивши їх у невигідне становище в
конкуренції.

Дискримінаційна ціна може, зокрема, мати місце, якщо встановлено різні
ціни на один і той самий товар для різних споживачів, різниця між якими
не обрунтована необхідними витратами, що призвело до одержання
додаткових прибутків та обмеження прав окремих споживачів; встановлено
однаковий рівень цін на товари, що істотно різняться за якістю,
специфікацією або витратами на транспортування, реалізацію тощо для
різних споживачів, що призвело до одержання додаткових прибутків та/або
обмеження прав окремих споживачів.

Щоб запобігти та надалі не допустити економічно необ-

рунтованого зростання цін та в разі потреби запровадити механізм їх
державного регулювання в Україні, органи державної виконавчої влади
проводять щоденний моніторинг цін на

споживчому ринку.

Під поняттям «моніторинг цін на споживчому ринку»

розуміють роботу з оперативного дослідження цінової ситуації на ринку,
розвитку її динаміки, аналізу та визначення тенденцій її впливу на
розвиток інфляційних (дефляційних) процесів у регіонах України та в
державі у цілому. Моніторинг цін на споживчому ринку — складова
економіко-аналі-тичної роботи з оцінки та прогнозування процесів
соціально-економічного розвитку, проводиться окремо від здійснення
перевірок стану додержання порядку формування, встановлення та
застосування цін.

Метою проведення моніторингу цін на споживчому ринку

є вивчення динаміки розвитку цінових процесів на прикладі окремих
найбільш соціальне значущих продуктів харчуван-’. ня та споживчих
товарів для оперативного інформування органів державної виконавчої влади
України, забезпечення керованості інфляційними процесами в державі
шляхом своєчасного застосування необхідних заходів впливу на їх

розвиток.

В результаті проведення оперативного моніторингу цін на

споживчому ринку забезпечується своєчасне інформування органів державної
виконавчої влади України про стан розвитку цінової ситуації на ньому.

Й&

Контрольні запитання для самоперевірки ^Щ

1. Чому виникає необхідність у державному регулюван- 😐 ні діяльності
суб’єктів, що займають монопольне у становище?

2. У чому полягає сутність демонополізації економіки?

3. Для чого необхідна демонополізація економіки?

4. Які органи забезпечують процес демонополізації?

5. Що таке природна монополія? -;

6. На яких ринках діють суб’єкти природних монополій?

7. Які органи мають забезпечувати регулювання діяльності суб’єктів
природних монополій?

8. Що таке монопольні та дискримінаційні ціни?

9. Хто запроваджує та скасовує державне регулювання цін на продукцію
монопольних утворень?

. ч»д»а

Глава 4 Ринок та його дослідження

§ 1. Сутність ринку

З економічної точки зору ринок (тагкеї) можна визначити як інститут чи
механізм, що зводить разом покупців і продавців певних товарів і послуг.
Ринкові механізми створювались та розвивались протягом століть.
Передумовою виникнення ринку був природно-історичний розвиток
виробництва і обміну товарів, що зумовив появу товарного господарства.
Це відбувалося шляхом суспільного поділу праці, виникнення економічно
самостійних, юридичне незалежних суб’єктів господарювання і переходу від
натурального виробництва до прямого продуктообміну, а згодом і до обміну
товарів на ринку.

Крім економічної точки зору на існування ринку, існує також юридичне
його визначення. З юридичної точки зору ринок — це місце де укладаються
угоди, метою яких є придбання чи реалізація товару та отримання
прибутку.

Відповідно до законодавства України товарний ринок — сфера обороту
товару (взаємозамінних товарів) на який протягом певного часу і в межах
певної території є попит і пропозиція.

Напевно у багатьох слово «ринок» асоціюється з базаром — місцем
придбання та реалізації товару. Але це не зовсім так. Ринок здатен
набувати різних форм. Найближчий універмаг, майстерня з ремонту взуття,
газетний кіоск, їдальня, біржа — все це звичайні товарні ринки.

Найкраще зрозуміти сутність ринку можна, дослідивши функції, які він
виконує. Найголовніші з них: регулююча, стимулююча, розподільча та
інтегруюча.

Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними
галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в
економіці та безперервність процесу відтворення.

Стимулююча функція ринку заохочує суб’єктів господарювання витрачати час
та кошти на організацію своєї діяльності, розробку та використання
новітніх технологій, забез

печувати нижчі витрати на виробництво одиниці продукції і виходячи з
цього — найнижчі ціни тощо.

Розподільча функція. У процесі функціонування ринку відбувається оборот
капіталу, який накопичується у ефективних власників. Підприємці, що
господарюють на ринку ефективно і здатні конкурувати з іншими його
учасниками, залишаються на ринку, а неефективні йдуть з нього. Тобто
відбувається розподіл учасників ринку за доходами: ефективні стають
багатими, неефективні — бідними.

Інтегруюча функція ринку полягає в тому, що він з’єднує світову
економіку в єдине ціле, розвиваючи при цьому систему горизонтальних і
вертикальних зв’язків, у тому числі зовнішньоекономічних.

Ринки можна класифікувати за різними критеріями. За економічним
призначенням їх поділяють на ринки предметів споживання, фінансовий,
валютний, ринок праці тощо. Ці ринки у свою чергу поділяються на ринки
м’яса, риби, хлібу і хлібобулочних виробів, коксу, вугілля, цінних
паперів та ін.

В залежності від інфраструктури та обсягів обміну товарів, є ринки, що
розвиваються, розвинуті та високорозвинуті ринки. Наприклад, товарні та
фондові біржі — це високо-розвинуті ринки.

В залежності від території, яку охоплює ринок, він може бути
регіональним, загальнодержавним і міжнародним.

Крім того, залежно від кількості суб’єктів господарювання на ринку, їх
ринкових часток, наявності та ступеня перебор-ності бар’єрів на шляху
вступу на ринок, існують такі основні типи (моделі) ринків:

• досконала (довершена) конкуренція;

• монополістична конкуренція;

• олігополія;

• абсолютна монополія.

Досконала (довершена) конкуренція. До такого типу (моделі) ринку
належить ринок, на якому діє велика кількість незалежних суб’єктів
господарювання (продавців), що мають однаковий рівень або з незначною
різницею часток на ринку. Нові суб’єкти господарювання мають можливість
легко вступити на цей товарний ринок. Ринок з досконалою (довершеною)
конкуренцією характеризується наявністю таких умов:

1) на ньому діє настільки велика кількість покупців і продавців, що
жоден з них, діючи самостійно, не у змозі вплинути на ціни на ринку;

2) немає перешкод на шляху вступу на ринок, виходу з

нього;

3) всі особи (продавці та покупці), що діють на ринку,

мають вільний доступ до інформації, яка необхідна для прийняття рішень,
пов’язаних з виробництвом і споживанням;

4) продукція однорідна (гомогенна).

Монополістична конкуренція. Цей тип (модель) ринку зовні схожий на
досконалу конкуренцію, але йому притаманні також елементи абсолютної
монополії. На ринку діє велика кількість суб’єктів господарювання, що
мають незначну частку, кожний з яких пропонує різновиди одного й того
самого товару. Такий ринок має незначний, легко переборний рівень
бар’єрів на шляху вступу на ринок. Основні відмінності ринку з
монополістичною конкуренцією від ринків з досконалою конкуренцією і
абсолютною монополією полягають насамперед у поведінці кожного суб’єкта
господарювання у сфері ціноутворення, тобто у незначному впливі кожного
з суб’єктів господарювання на рівень ціни, який може значно перевищувати
конкурентну ціну у разі досконалої конкуренції і бути нижчим, ніж рівень
на ринку абсолютної

монополії.

Олігополія — найпоширеніший тип (модель) ринку і, на

відміну від ринкових структур, що були наведені раніше, включає
різноманітні ринкові ситуації. Спрощену модель олігополії залежно від
структурних показників ринку можна визначити як «групова монополія» або
обмежена конкуренція. Олігополія характеризується невеликою кількістю
діючих на ньому суб’єктів господарювання, причому кожен з учасників
цього ринку має змогу незалежно від інших встановлювати ціни та
визначати обсяги виробництва продукції.

Олігополія відрізняється від досконалої (довершеної) конкуренції тим, що
її учасники не залежать один від одного;

від монополістичної конкуренції — тим, що суб’єкти господарювання мають
певний контроль над встановленням цін;

від абсолютної монополії— тим, що кожний її учасник ретельно стежить за
діяльністю конкурентів (у абсолютного

монополіста немає конкурентів).

Є кілька видів олігополії. Якщо ринкові частки суб’єктів господарювання,
що діють на олігополістичному ринку, приблизно рівні — це симетрична
олігополія, а якщо різні — асиметрична. Спрощеною формою олігополії є
дуополія. Дуополія — це ситуація, за якої на ринку діють два продавці.

Абсолютна монополія — ринок, на якому діє один продавець та існують
непереборні бар’єри на шляху вступу на ринок. Абсолютна монополія
протилежна досконалій (довершеній) конкуренції. Учасник цього ринку має
владу над’ці-I ноутворенням, він сам визначає і встановлює рівень цін.

Абсолютну монополію слід відрізняти від ринкової влади. Ринкову владу
набувають учасники ринку не лише там, де існує абсолютна монополія, а й
там де є олігополія, монополістична конкуренція чи домінуючий суб’єкт
господарювання.

Абсолютна монополія існує, якщо наявні бар’єри входу на. ринок.
Виникнення таких бар’єрів може бути зумовлено як юридичними, так і
економічними чинниками. Так, правовий захист плодів інтелектуальної
діяльності може утворювати бар’єр входу на певний товарний ринок.
Економічні бар’єри можуть виникати в результаті стратегічних дій
суб’єктів господарювання або внаслідок економії на масштабі.

Крім того, існують олігопсонічна та монопсонічна моделі ринку.
Олігопсонія — ринок, на якому діє кілька покупців. І Монопсонія — ринок,
на якому діє один покупець.

Докладніше характерні властивості основних чотирьох типів (моделей)
ринків представлені на таблиці у праці Р. Маконнела та Л. Брю
«Економіко».

Характерні ознаки чотирьох основних типів (моделей) ринку

Характерні

Типи (моделі) ринку

відмінності

(ознаки)

Досконала

Монопо

Олігополія

. Абсолютна

конкуренція

лістична

(групова

монополія

конкуренція

монополія)

,

Кількість

значна

велика

невелика

один

суб’єктів

(велика)

кількість

кількість

господа

кількість

рювання

Тип товару

стандарти

диферен

стандарти

відсутн

зований

ційований

зований

товари-

або диферен

замінники

ційований

Контроль

відсутній

незначний,

обмежений

значний

за ціною

але в значно

взаємо

(безумовний)

вужчих

залежністю

межах

або значний

за наявності

погоджених

дій (таємної

змови)

Бар’єри

відсутні

переборні

непереборні

непереборні

вступу на

або незначні

в коротко

(блоковано

ринок

(легко

строковий

вступ

переборні)

період

на ринок)

Нецінова

відсутня

стосується

існує,

стосується

конкуренція

реклами,

особливо

лише реклами

торговельної

притаманна

щодо зв’язку

марки тощо

цьому ринку

з громад

ськими

організаціями

Приклади

роздрібна

ринок послуг,

ринки вироб

ринки

торгівля

зокрема

ництва сталі,

природних

сільськогоспо

ринки індпо

автомобілів,

МОНОПОЛІЙ

дарськими

шиву одягу,

сільськогоспо

товарами,

взуття,

дарського

фондова

роздрібна

реманенту,

біржа,

торгівля

побутових

ринок інвалют

електро

приладів

§ 2. Аналіз ринку

Аналіз ринку здійснюється з метою дослідити стан конкурентного
середовища на певному товарному ринку, оцінити його й визначити
можливості (умови) щодо обмеження або ослаблення конкуренції на ньому.

Для оцінки стану конкуренції на товарному ринку обов’язково визначають
такі показники:

1. Товарні межі ринку.

2. Суб’єкти ринку. ^

3. Територіальні (географічні) межі ринку. Н

4. Часові межі ринку. ^Г

5. Обсяг ринку товару. ‘ ^^Н

6. Частка суб’єкта господарювання на ринку. ^^И

7. Рівень ринкової концентрації.

8. Бар’єри вступу на ринок.

9. Відкритість ринку для міжрегіональної та міжнародної конкуренції.

10. Визначення ринкової влади.

11 .^ Стан конкурентного середовища на ринку, потенціал його розвитку та
висновки щодо доцільності запровадження заходів, спрямованих на розвиток
конкуренції.

Враховуючи результати аналізу, можна зробити висновок щодо стану
конкуренції на ринку і відповідно до цього прийняти рішення про
застосування тих чи інших заходів щодо захисту чи розвитку конкуренції.

Для аналізу ринку можуть використовуватися такі джерела інформації:

офіційна державна статистика — про економічні, соціальні, демографічні
процеси, явища, стан ринку і вплив на нього окремих факторів;

відомча статистика — про стан, розвиток і результати діяльності
конкретних міністерств, відомств, підвідомчих підприємств та організацій
стосовно поставок, задоволення заявок і замовлень щодо потреб ринку;

дані вибіркових обстежень і опитувань населення або інших покупців
(фізичних та юридичних осіб) про ситуацію на ринку — сукупність
відповідей респондентів на певне коло питань, зокрема думки покупців про
асортимент і якість товарів, оцінки намірів та мотивів поведінки
покупців, їх уподобань, побажань і вимог до споживчих якостей товарів та
їх взаємозамінності, характеристики використання товару;

дані про виробничі плани підприємців — учасників ринку;

дані відомчих і незалежних дослідних та інформаційних центрів про стан,
структуру та обсяг товарних ринків, участь у товарообігу окремих
виробників та покупців.

У ході аналізу ринку, зокрема, використовують інформацію про стан і
поповнення товарного асортименту, товарних запасів, виконання заявок і
замовлень промисловості, виробничі програми підприємств, проведення
оптових ярмарків, товарообіг та його товарне забезпечення, ефективність
рекламної діяльності з формування попиту потенційних покупців нових
товарів тощо.

Суб’єктами ринку є всі продавці, які функціонують на даному товарному
ринку, та всі покупці, що придбавають товар у конкретного покупця.
Можливих продавців і покупців

(потенційних конкурентів) на досліджуваному товарному ринку, тобто
суб’єктів господарювання, фізичних осіб, які мають можливість або намір
увійти на цей ринок, встановлюють, ураховуючи такі обставини.

Потенційними конкурентами (продавцями) можна вважати:

— суб’єктів господарювання, які мають матеріально-тех- ‘ нічну базу,
кадри, технології (у тому числі ті, за якими виготовляли цей товар
раніше), але з різних причин не реалізують ці можливості;

— суб’єктів господарювання, які виготовляють певний товар, але не
продають (реалізують) його в конкретно визначених територіальних межах
цього товарного ринку;

— нових суб’єктів господарювання, щодо яких є відомості про наміри
увійти на відповідний ринок.

Потенційними конкурентами (покупцями) можна вважати:

— суб’єктів господарювання, фізичних осіб покупців, які купують товар на
іншому ринку, але через певні обставини (поліпшення умов
транспортування, зменшення (зняття) інших бар’єрів) можуть з’явитися на
цьому товарному ринку як споживачі;

— нових суб’єктів господарювання, щодо яких є факти про готовність у
майбутньому споживати відповідний товар.

Існування потенційних конкурентів впливає або може істотно вплинути на
розвиток і функціонування ринку та на стан конкуренції на ньому.

Аналізуючи ринок, важливо правильно визначити товарні, територіальні
(географічні) та часові його межі. У разі занадто широкого визначення
меж ринку рівень конкуренції на ньому може бути завищений, а частка
домінуючого суб’-’ єкта занижена. В той час коли, надмірно вузьке
визначення меж ринку, навпаки призведе до завищення частки такого
суб’єкта та заниження рівня конкуренції на ринку. Наслідком цього можуть
бути необ’єктивні висновки та прийняття неправильного рішення щодо
розвитку та захисту конкуренції на ринку.

Визначення товарних меж ринку — це процедура визначення товару (його
споживчих якостей), товарів-замінників і формування групи товарів
(товарної групи), сфера обігу яких розглядається споживачами (покупцями)
як-один товарний ринок.

Товар — це будь-який предмет господарського обороту, у тому числі
продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов’язання та
права, зокрема, цінні папери.

Товарні межі певного ринку визначають шляхом аналізу споживчих якостей
товару (призначення, технічні і експлуатаційні показники, фізичні
якості, ціну), а також умов споживання чи експлуатації товару покупцями,
умов реалізації товару та рівня задоволення попиту. Для цього необхідно
послідовно виконати такі операції:

• визначити досліджуваний товар, щодо якого здійснюватиметься пошук
товарів-замінників;

• попередньо скласти перелік товарів-замінників;

• дослідити взаємозамінюваність товарів за обраними критеріями;

• остаточно скласти перелік товарів-замінників.

При цьому найголовніше — визначити групи взаємозамінних товарів.
Взаємозамінні товари (товари-замінники) — це товари, які оцінюються
споживачами як замінники один одного за функціональним призначенням,
споживчими якостями, ціною, експлуатаційними та іншими якісними
характеристиками.

Основою для визначення групи взаємозамінних товарів є , наявність
перехресної еластичності попиту від ціни (на підставі концепції
перехресної еластичності попиту), яка показує зміну обсягу реалізації
певного товару, необхідного для задоволення попиту, внаслідок зміни ціни
іншого схожого товару на один відсоток, і обчислюється як співвідношення
між зміною обсягу реалізації одного товару та зміною ціни іншого товару
за певний період.

Наприклад, розглядаються товари Х та У як товарозамін-ники. Попит на
товар Х при підвищенні ціни товару V зростає або зменшується залежно від
ставлення покупця до спільного використання обох товарів. Якщо при
підвищенні ціни на товар Х відбувається збільшення обсягу виробництва
(реалізації) товару У, необхідного для задоволення попиту, за умови, що
ціна товару V лишається незмінною, тоді товари Х та V —
товари-замінники.

За реальних економічних умов, яким притаманні досить високі темпи
інфляції, незбалансованість попиту і пропозиції, ці спостереження
ускладнюються. Ціни можуть змінюватися швидко, стихійно і, відповідно,
розрахунки індексів пе-

рехресної еластичності в деяких випадках можуть призвести до
необ’єктивних результатів.

Тому при визначенні товарних меж ринку слід враховувати, що:

істотне значення має незначне, але значиме підвищення ціни, оскільки
лише воно може виділити реальні товари-замінники;

значне підвищення ціни виявляє більш далекі товари-замінники, тобто до
товарного ринку можуть бути включені занадто віддалені товари-замінники,
що призведе до помилки стосовно товарних меж ринку;

для покупця перехід на товар-замінник може бути складним і він не
реагуватиме на незначну зміну ціни.

Для окреслення товарних меж ринку необхідно використовувати 5%-ий поріг,
а саме: не істотним вважається підвищення ціни менш ніж на 5% (сІЦ5-%),
як правило, за проміжок часу, не менший ніж один рік.

Крім того, при визначенні товарних меж ринку, слід враховувати, що
взаємозамінні товари належать до групи досить однорідних товарів, які
споживач вважає одним і тим самим товаром, незважаючи на деяку різницю
між ними. Взаємозамінні товари можуть бути стандартизовані або
диференційовані, що не усуває конкуренції між ними.

Диференціація здійснюється за зовнішнім виглядом, якістю, терміном
споживання, наявністю певних додаткових послуг (сервісне
обслуговування), що дає можливість споживачам визначити переваги щодо
конкретного товару, який виробляється (реалізується) певним суб’єктом
господарювання (продавцем).

Згідно з єдиною системою параметрів стандартизований товар поділяється:
на товар технічних стандартів і товар стандартів застосування. Стандарти
стосуються габаритів, якості сировини, технології виготовлення,
використання тощо. Крім обов’язкових стандартів, що їх встановлюють
державні органи (державні стандарти), є добровільні стандарти, які
встановлюють, наприклад, асоціація виробників певного товару.

Визначення територіальних (географічних) меж ринку — це визначення меж
території, на якій споживачі придбають або можуть при необхідності
придбати відповідний товар для задоволення своїх потреб. Територіальні
(географічні) межі ринку визначають шляхом розв’язання пи

тання взаємозамінності товарів з точки зору постачання иР конкретним
споживачам.

При цьому пороговим показником визначення територі-,а альних
(географічних) меж ринку є 5%-ва зміна ціни за про-№ міжок часу, не
менший, ніж один рік. Зокрема, якщо покуп-^ ці певного товару в одному
регіоні у відповідь на неістотне, | але стале (за певний проміжок часу)
підвищення цін, почнуть купувати такий товар в іншому регіоні, тоді ці
два регіони перебуватимуть у межах одного географічного ринку цього
товару. Якщо покупці не вважають, що товар, який продається в одному
регіоні, замінює товар, який продається в іншому регіоні, то ці два
регіони належать до різних географічних меж ринків цього товару.

Територіальні (географічні) межі ринку — це територія зі сферою
взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи товарів у межах одного
товарного ринку), що може бути територією держави, області, району,
міста тощо або їх частиною. Територіальні (географічні) межі ринку
визначаються за такими ознаками:

• можливість переміщення товару (попиту) між територіями, які за
припущенням входять до одного географічного ринку (доступність
транспортних засобів, які зв’язують покупця і продавця товару; незначні
транспортні витрати, як правило, не більше 5% від ціни товару);

• можливість переміщення товару (пропозиції) між територіями, які за
припущенням входять до одного географічного ринку (незначні витрати — в
межах 5% від ціни товару — на транспортування товару до покупця;
збереження рівня якості та споживчих властивостей товару при
транспортуванні; відсутність на цій території адміністративних обмежень
на ввезення і вивезення товарів та ін.);

• прийнятний рівень співвідношення цін на певні товари в межах цього
ринку;

• збереження рівня якості і споживчих властивостей товару при
транспортуванні;

• відсутність на відповідній території адміністративних та інших
бар’єрів на вивезення чи ввезення товару;

• порівнянний рівень цін на певні товари на відповідній території.

Визначення часових меж ринку—визначення проміжку часу, протягом якого
певна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями і покупцями
утворює самодостатній ринок товару зі сталою структурою.

Часові межі ринку — це час стабільності ринку, тобто період, протягом
якого структура ринку, співвідношення попиту та пропозиції істотно не
змінюються.

Для визначення часових меж ринку використовують проміжок часу, протягом
якого зміна показників структури ринку, за інших звичайних умов, досягає
або може досягнути певного порогового значення у відповідь на зміни
внутрішніх чи зовнішніх чинників, що впливають на ринкову

ситуацію.

При визначенні часових меж доцільніше використовувати зміну ціни на
ринку як індикатор ситуації на ньому. При цьому пороговим показником для
визначення часових меж ринку є 5%-ва зміна ціни.

Як свідчить світовий досвід, для більшості ринків товарів часові межі
ринку становить проміжок часу, не менший одного року. Проміжок часу,
менший одного року, може визнаватися часовими межами ринку лише за умов,
якщо протягом цього часу продавці товарів, які дійсно обмежують
здатність відповідних продавців підвищувати ціну, мають достатньо часу,
щоб вжити відповідних заходів, а значна частина покупців, які скоротили
споживання цього товару внаслідок підвищення ціни, без значного ажіотажу
відновити його.

Якщо застосування порогу, яким є 5%-ве підвищення ціни, не відображає
реальне становище на ринку, використовують інші показники підвищення
ціни, а саме: період виробництва і обороту товару — визначення меж ринку
здійснюється за проміжок часу, не менший трьох періодів повного обороту
авансованого капіталу при виробництві (реалізації) цього товару.

Визначення кількісних показників полягає у дослідженні:

• обсягу ринку товару;

• частки суб’єкта господарювання на ринку;

• рівня ринкової концентрації. Обсяг ринку товару визначають обсягом
реалізації певного товару в натуральному або вартісному виразі,
враховуючи, що він є показником обсягу поставок та споживання товару на
ринку.

Якщо дані щодо обсягів реалізації не доступні, використовують обсяги
виробництва. Але при цьому слід враховувати, що за певних умов обсяг
виробництва товару на ринку не є достовірним показником обсягу певного
ринку, який розглядається як сфера обігу (продажу-купівлі) товару в
певних товарних та географічних межах. Маються на увазі випадки, коли
деякі суб’єкти господарювання частину обсягу виробництва направляють за
межі цього географічного ринку або частину товару виробляють для
внутрішнього користування, подальшої переробки або обробки (наприклад,
за наявності вертикальної інтеграції суб’єктів господарювання, які діють
на певному ринку). Тому в розрахунках необхідно використовувати тільки
ту частину обсягу виробництва, що призначена для реалізації лише на
цьому ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах.

Обсяг ринку товару розглядається як загальний обсяг реалізації цього
товару в певних товарних і територіальних (географічних) межах ринку (в
натуральному або вартісному виразі) і дорівнює сумі обсягів реалізації
цього товару кожного з суб’єктів господарювання, що діють на певному
ринку:

п

0 свідчить про наявність ринкової влади, а розмір відхилення
від нуля дає змогу оцінити її ступінь.

На практиці визначити граничні витрати дуже складно. Тому, щоб обчислити
індекс Лернера, припускають, що в довгостроковому періоді граничні
витрати дорівнюють середнім витратам на одиницю товару суб’єкта
господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на цьому
ринку (за наведеною нижче формулою) : ‘

^ч»

або:

. (Ц – СВ) х 0 _ Прибуток ~ Ц х 0 Обсяг реалізації’

Ц -— ціна;

СВ— середні витрати;

О — обсяг реалізації у натуральному вимірі.

Індекс Лернера — статичний показник, який не дає можливості оцінити
вплив існування ринкової влади на стан конкурентного середовища. Тому
необхідно досліджувати діяльність зазначеного монопольного утворення
щодо відповід-’ ності (сумісності) його діяльності конкурентним
співвідношенням, впливу на стан конкуренції.

Ринкова влада пов’язана зі здатністю суб’єкта господарювання впливати з
вигодою для себе на ціну, якість, рекламу, нововведення тощо і
спрямована на спотворення конкуренції для підтримки і захисту власного
існування шляхом підвищення рівня бар’єрів, чим знижує можливість
потенційних конкурентів впливати на стан конкурентного середовища цього
товарного ринку, а також створення умов для зловживання монопольним
становищем, що призводить до обмеження (порушення) прав суб’єктів
господарювання—конкурентів.

Виявлення ринкової влади, аналіз її наслідків та доведення того, що її
існування призвело або може призвести до обмеження конкуренції на
відповідному ринку, дає підстави для оцінки стану конкурентного
середовища та вжиття певних заходів щодо сприяння конкуренції.

Оцінка стану конкурентного середовища на певному товарному ринку дає
змогу зробити висновок щодо доцільності втручання у процес формування
конкурентного середовища на такому товарному ринку, визначає напрями та
заходи цього втручання.

Залежно від стану конкурентного середовища товарного ринку вживають
таких заходів, що сприяють розвиткові конкуренції:

Для висококонцентрованих ринків:

• контроль за додержанням законодавства про захист економічної
конкуренції суб’єктами господарювання, які займають монопольне становище
на ринку, а також попередження порушень або припинення їх;

• примусовий поділ монопольних утворень, які зловживають своїм
монопольним становищем;

• зниження бар’єрів вступу на ринок перш за все шляхом активізації
інвестиційних процесів;

• здійснення заходів щодо поділу або реорганізації організаційних
структур монопольного типу;

• сприяння розвиткові міжрегіональної та міжнародної торгівлі;

• сприяння розвиткові та підтримання малого підприємництва;

• обмеження процесів злиття та створення об’єднань

юридичних осіб. Для помірно концентрованих ринків:

• моніторинг показників стану конкурентного середовища;

• контроль за додержанням законодавства про захист

економічної конкуренції суб’єктами господарювання, зокрема щодо
антиконкурентних узгоджених дій (погоджених дій, угод);

• при підвищенні рівня концентрації або інших показників, які свідчать
про зниження рівня конкуренції, > впровадження заходів щодо
сприяння розвиткові конкуренції.

Для неконцентрованих ринків: м ! • моніторинг
показників концентрації з метою запобігти І підвищенню рівня
концентрації та підтримки розвитку • конкурентного середовища на
товарному ринку; |

• контроль за додержанням законодавства про захист • економічної
конкуренції суб’єктами господарювання, ^ зокрема щодо антиконкурентних
узгоджених дій та недобросовісної конкуренції. Висновки щодо оцінки
стану конкурентного середовища можуть бути використані органами
державної влади, органами місцевого самоврядування, органами
адміністративно-господарського управління та контролю для розробки
конкретних заходів щодо демонополізації, розвитку конкуренції та
створення і підтримання сприятливого клімату для розвитку
підприємництва.

Контрольні запитання для самоперевірки. І /. Що таке
товарний ринок? •

2. Які функції виконує ринок? І

3. Які існують основні типи (моделі) ринків? Щ

4. Яким чином визначаються товарні, територіальні \ (географічні) та
часові межі ринку?

5. Хто є суб’єктом ринку?

6. Яке значення для ринку мають потенційні конкуренти?

7. Яким чином відбувається визначення кількісних показників?

8. Яким чином відбувається визначення якісних показ- ^ ників?
Й

9. Які бар’єри входу на ринок Вам відомі? І

10. Яким чином визначається ринкова влада? І //. Які можуть
бути вжиті заходи щодо сприяння роз- І виткові конкуренції?

Глава 5 | Держава як інститут, що забезпечує І захист та
розвиток конкуренції І

§ 1. Органи, які забезпечують захист ^Н та розвиток конкуренції
в Україні. •ЯИ Загальні засади діяльності
«««^ Антимонопольного комітету України Я

Розвиток і вдосконалення конкуренції у підприємницькій діяльності
належать до загальносуспільних питань, на вирішення яких відповідно до
їх компетенції спрямована діяльність органів державної влади та органів
місцевого самоврядування. Правила добросовісної конкуренції втілюють у
життя: Верховна Рада України — шляхом відповідного законодавчого
забезпечення; Президент України — спрямуванням діяльності органів
виконавчої влади усіх рівнів на реалізацію ринкових перетворень і
забезпеченням економічного зростання в Україні, проведенням відповідної
внутрішньої і зовнішньої політики держави; Кабінет Міністрів України —
реалізовуючи завдання щодо управління економічними процесами в державі,
визначених Президентом та Верховною Радою України.

Важливу роль у реалізації конкурентної політики відіграє Міністерство
економіки та з питань європейської інтеграції України, яке не лише
забезпечує розробку відповідних програмних документів, а й разом з
іншими органами виконавчої влади здійснює регулювання монополій,
забезпечує моніторинг процесів розвитку ринкових відносин.

Свій внесок у реалізацію конкурентної політики під час приватизації
державного майна і створення структурних передумов розвитку конкуренції
вносить Фонд державного майна України, а також Державний комітет України
з питань регуляторної політики і підприємництва, забезпечуючи вирішення
проблем з оптимізації обсягів втручання держави у підприємницьку
діяльність.

Слід зазначити, що істотним фактором, який сприяє розвиткові
конкуренції, є кардинальні зміни, що відбулися останнім часом у підходах
до розвитку конкуренції з боку дер

жавних органів усіх рівнів, а значить і в їх діяльності, злам у
розумінні ними того, що ефективна конкурентна політика — одна із
головних складових державної/а не вузьковідом-. чої чи регіональної,
політики.

Важливу роль у реалізації конкурентної політики держави відіграють
судові органи, насамперед, господарські суди, які дають можливість
підприємцям захистити своє право займатися незабороненою законом
діяльністю.

Центральне місце у державному захисті економічної конкуренції, обмеженні
монополістичної діяльності, виявленні та припиненні порушень
законодавства про захист економічної конкуренції посідає Антимонопольний
комітет України (далі — Комітет).

На відміну від країн з розвинутою ринковою економікою, таких, як
Німеччина чи США, де, як правило, антимоно-польні відомства виникали на
базі структур, що існували раніше, з використанням їх спеціалістів та
матеріально-технічної бази, в Україні створювати систему антимонопольних
органів довелося з нуля.

Створення Антимонопольного комітету України відбувалося у кілька етапів.
Перший розпочався з прийняттям у лютому 1992 р. Закону України «Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності». У жовтні 1992 р. було призначено Голову
Антимонопольного комітету України, а прийняття 26 листопада 1993 р.
Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та призначення у
грудні того ж року державних уповноважених Антимонопольного комітету
започаткувало його повномасштабну діяльність як колегіального органу.
Тому саме 26 листопада 1993 р. вважається офіційною датою створення
Комітету. З утворенням протягом 1994— 1995 років мережі територіальних
відділень завершився другий етап формування системи органів
Антимонопольного комітету України. Сучасний етап діяльності Комітету
щодо розбудови ефективного конкурентного середовища визначив прийнятий у
січні 2001 р. Закон України «Про захист економічної конкуренції», в
основу якого покладено принципово нові правові норми, що мають сприяти
захистові та розвитку конкуренції в Україні.

Відповідно до Закону України «Про Антимонопольний комітет України»,
Комітет є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом,
мета діяльності якого — за-

безпечити державний захист конкуренції у підприємницькій діяльності.
Особливості спеціального статусу Комітету обумовлюються його завданнями
та повноваженнями, і полягають, зокрема, в особливому порядку
призначення та звільнення Голови Комітету, його заступників, державних
уповноважених, голів територіальних відділень, у спеціальних
процесуальних засадах діяльності Комітету, наданні соціальних гарантій,
охороні особистих і майнових прав його працівників на рівні з
працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Комітет підконтрольний Президентові України та підзвітний Верховній Раді
України. Такий подвійний контроль в повній мірі повинен забезпечувати
законність його діяльності та неупередженість його органів при прийнятті
ними своїх рішень.

Основним завданням Комітету є участь у формуванні та реалізації
конкурентної політики держави, а це включає в себе: 1) здійснення
державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної
конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом
та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення
порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 2) контроль
за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання та
регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються)
суб’єктами природних монополій; 3) сприяння розвитку добросовісної
конкуренції; 4) методичне забезпечення застосування законодавства про
захист економічної конкуренції.

Якщо порівнювати основні принципи діяльності Комітету з конституційними
то можна стверджувати про їх схожість. У своїй діяльності Комітет
керується конституційними принципами: законності, гласності, захисту
конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом
та пріоритету прав споживачів. Свою діяльність він здійснює виключно
відповідно до Конституції України, законів України «Про захист
економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції»,
«Про Антимонопольний комітет України», інших законів та
нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана
Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить
законодавство України, то застосовуються правила міжнародного договору.

§ 2. Структура, компетенція ИЯ|Н Г організація
діяльності • органів Антимонопольного комітету
України ^

Місце знаходження Комітету — місто Київ. Крім того, в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворено його
територіальні відділення.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти
державних уповноважених. З числа державних уповноважених призначаються
два перших заступники та три заступники Голови Антимонопольного комітету
України. Антимонопольний комітет України утворює територіальні
відділення. Один з державних уповноважених Комітету за посадою є також
головою Київського міського територіального відділення Антимонопольного
комітету України.

Як орган державної влади свої повноваження Комітет здійснює з
додержанням Конституції та законів України, а також незалежно від
органів влади, адміністративно-господарського управління та контролю,
місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб’єктів господарювання,
об’єднань громадян чи їх органів. Будь-яке втручання зазначених органів
або осіб в діяльність Антимонопольного комітету чи його територіальних
відділень забороняється.

Державою на Комітет покладено завдання із забезпечення захисту та
розвитку конкуренції в економіці України. Виходячи з цього, він
наділений певними повноваженнями. Необхідно звернути увагу на те, що, в
залежності від завдання такі повноваження різні та мають специфічний
характер.

II Так, згідно зі статтею 7 Закону України «Про Антимоно-. польний
комітет України», свої повноваження Комітет реалізує у трьох різних
сферах:

1) у сфері здійснення контролю за додержанням законодавства про захист
економічної конкуренції;

2) у сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією;

3) у сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння
розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності
Комітету та застосування законодавства про захист економічної
конкуренції.

У сфері здійснення контролю за додержанням законодавства про захист
економічної конкуренції Комітет має такі повноваження:

* розглядати заяви і справи про порушення законодав-

ства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за
цими заявами і справами;

• приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції
розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та
переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій
відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

• розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати
постанови та перевіряти їх законність та обрунтованість;

• перевіряти суб’єктів господарювання, об’єднання, органи влади,
місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та
контролю щодо додержання ними вимог законодавства про захист економічної
конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, проведенні перевірок та в інших передбачених
законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань,
органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського
управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних
та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

• призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють
необхідними знаннями для надання експертного висновку;

• у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових
приміщень та транспортних засобів суб’єктів господарювання — юридичних
осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії
інформації, які можуть бути доказами або джерелом доказів у справі
незалежно від їх місцезнаходження;

• у разі перешкоджання працівникам Комітету у виконанні ними
повноважень, залучати працівників органів внутрішніх справ для
застосування заходів, передбачених законом, для подолання перешкод;

• залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших
правоохоронних органів для забезпечен-

* ня проведення розгляду справи про порушення зако-г нодавства
про захист економічної конкуренції, зокрема в разі проведення
розслідування;

• залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій за
погодженням з їх керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою;

• проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також
становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання
на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

• визначати наявність або відсутність контролю між суб’єктами
господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання,
що є єдиним суб’єктом господарювання;

• вносити до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування
обов’язкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення
операцій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів
господарювання, у разі порушення ними законодавства про захист
економічної конкуренції;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації органам влади,
місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та
контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо припинення дій або
бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист
економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і
умов, що їм сприяють;

• звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв’язку із
застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також
із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються
цими судами відповідно до законодавства про захист економічної
конкуренції;

• звертатись та одержувати від компетентних органів інших держав
необхідну інформацію для здійснення своїх повноважень;

• надавати компетентним органам інших держав інформацію у випадках та
порядку, передбачених законом;

• здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист
економічної конкуренції. У сфері здійснення контролю за узгодженими
діями, концентрацією Комітет має такі повноваження:

• розглядати заяви і справи про надання дозволу, надання висновків,
попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проводити
дослідження за цими заявами і справами;

• приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції
розпорядження та рішення за заявами і справами про надання дозволу на
узгоджені дії, концентрацію, надавати висновки, попередні висновки
стосовно узгоджених дій, концентрації, висновки щодо кваліфікації дій
відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

• переглядати, перевіряти рішення, прийняті Органак^Д Комітету в межах
компетенції; ‘ЦІ’

• дозволяти або забороняти узгоджені дії, концентрацію;

• при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених
законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань,
органів влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб
і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі
з обмеженим доступом;

• призначати експертизу, проводити дослідження ринку, визначати
наявність або відсутність контролю між суб’єктами господарювання,
звертатися до суду, звертатися та одержувати інформацію, необхідну для
здійснення своїх повноважень;

• здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист
економічної конкуренції.

У сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння
розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності
Комітету та застосування законодавства про захист економічної
конкуренції Комітет має такі повноваження:

• вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади,
місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та
контролю, їх посадо

вих осіб інформацію, у тому числі з обмеженим досту-пом, необхідну для
дослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної
політики;

• узагальнювати та аналізувати інформацію про реалізацію актів
законодавства про захист економічної конкуренції щодо пріоритетів і
напрямів конкурентної політики;

• брати участь у розробленні та вносити в установленому порядку
Президенту України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо законів
та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання розвитку
конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки,
погоджувати проекти нормативно-правових актів Президента України,
Кабінету Міністрів України, центральних місцевих органів виконавчої
влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського
управління та контролю, що можуть вплинути на конкуренцію;

• призначати експертизу, проводити дослідження рин- ‘ ку, визначати
наявність або відсутність контролю між ‘ суб’єктами господарювання,
звертатися до суду;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та вносити до органів
державної влади, місцевого самоврядування, установ, організацій,
суб’єктів господарювання, об’єднань пропозиції щодо здійснення заходів,
спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і
конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист економічної
конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, які можуть
мати негативний вплив на конкуренцію;

• взаємодіяти з органами державної влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю, підприємствами,
установами та організаціями з питань розвитку, підтримки, захисту
економічної конкуренції та демонополізації економіки;

• узагальнювати практику застосування законодавства про захист
економічної конкуренції, вносити до відповідних органів державної влади
пропозиції щодо його удосконалення;

• розробляти та організовувати здійснення заходів, спрямованих на
запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції;

• брати участь у розробленні та внесенні Президенту України та Кабінету
Міністрів України пропозицій щодо проектів нормативно-правових актів з
питань конкурентної політики, розвитку і захисту конкуренції та
демонополізації економіки;

• розробляти та затверджувати разом з іншими заінтересованими органами
державної влади міжвідомчі нормативно-правові акти з питань розвитку і
захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки;

• приймати власні нормативно-правові акти у формі розпоряджень з питань,
що належать до його компетенції, зокрема щодо контролю за узгодженими
діями, концентрацією, підвідомчості та розгляду заяв і справ про
узгоджені дії, концентрацію, порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, організації діяльності органів Антимонопольного
комітету України;

• здійснювати офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів;

• надавати рекомендаційні роз’яснення з питань застосування
законодавства про захист економічної конкуренції;

• вносити пропозиції Президенту України, Кабінету Міністрів України,
Національному банку України, приписи органам влади, місцевого
самоврядування щодо зміни прийнятих ними нормативно-правових актів, які
не відповідають законодавству про захист економічної конкуренції або
внаслідок неоднозначного розуміння яких створюються перешкоди для
розвитку конкуренції;

• утворювати адміністративні колегії Комітету;

• утворювати територіальні відділення та дорадчі органи Комітету;

• брати участь у розробленні та реалізації міжнародних проектів і
програм, а також здійснювати співробітництво з міжнародними
організаціями, державними органами і неурядовими організаціями інших
держав з питань, що належать до компетенції Комітету;

• видавати свої друковані органи, офіційні видання (збірники) актів
законодавства про захист економічної конкуренції, вести електронну
сторінку в мережі Інтернет;-

. . •

• здійснювати інші повноваження, передбачені законо-»1

давством про захист економічної конкуренції. Отже, завдання та
повноваження надані Комітету держа-. вою є достатніми для досягнення ним
мети своєї діяльності — забезпечення державного захисту конкуренції у
підприємницькій діяльності.

Антимонопольний комітет України очолює голова, який ;

має статус державного уповноваженого. Голова Комітету представляє його у
взаємозв’язках з органами влади та управління, зарубіжними
антимонопольними органами, громадськими організаціями тощо, координує
діяльність Коміте- , ту і взагалі здійснює особливі функції та приймає
найважливіші рішення, що стосуються діяльності органів Комітету. Він
призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за
згодою Верховної Ради України. Строк ;

його повноважень становить сім років. Після закінчення цього строку
Голова продовжує виконувати свої обов’язки до призначення нового Голови.
Голова Комітету може бути ;

звільнений з займаної посади у разі вчинення ним злочину, , грубого
порушення службових обов’язків та у зв’язку з неможливістю виконання
обов’язків за станом здоров’я. Крім того, він має право заявити про свою
відставку Президенту України.

Припинення повноважень Голови Комітету не тягне за собою складення
повноважень державними уповноваженими. У разі дострокового припинення
повноважень Голови Комі-| тету, на його місце має бути призначено нового
Голову на | строк, що залишився. Голова Комітету:

| • очолює Комітет та спрямовує його діяльність, головує | на
засіданнях Комітету;

| • вносить Прем’єр-міністру України пропозиції щодо |
призначення та звільнення з посад заступників Голо-| ви та
державних уповноважених Комітету;

1 • розподіляє обов’язки між першими заступниками, за-?;
ступниками Голови та державними уповноваженими | Комітету,
спрямовує діяльність територіальних відді-| лень Комітету;

ї ‘ подає на затвердження Комітету кошторис доходів і ;;
видатків Комітету та його територіальних відділень;

‘,’ • є розпорядником бюджетних асигнувань на утримай- ‘ ^ ня і
забезпечення діяльності Комітету;

• здійснює прийняття, переведення та звільнення пра-

цінників апарату Комітету та його територіальних відділень, застосовує
заходи заохочення та накладає дисциплінарні стягнення на працівників
апарату Комітету та його територіальних відділень;

• утворює територіальні відділення в межах кошторису, тимчасові
адміністративні колегії Комітету для розгляду питань, що належать до
компетенції Комітету;

• видає накази, затверджує положення, інструкції та інші акти,
обов’язкові для працівників Комітету та його територіальних відділень;

• представляє Комітет у відносинах з органами державної влади, місцевого
самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю,
суб’єктами господарювання, громадянами та об’єднаннями суб’єктів
господарювання чи громадян та підписує від імені Комітету міжвідомчі
нормативно-правові акти;

• має право за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, поданням
органів Комітету, голови його територіального відділення або з власної
ініціативи витребувати будь-які матеріали, в тому числі заяви і справи
про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, що перебувають на
розгляді органу Комітету чи голови його територіального відділення, та
передати їх на розгляд іншому органу Комітету чи голові територіального
відділення, за винятком заяв і справ, віднесених до виключної
компетенції Комітету як вищого колегіального органу;

• затверджує структуру Комітету;

• затверджує штатний розпис та кошторис Комітету за погодженням з
уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань фінансів,
штатний розпис та кошторис територіальних відділень;

• здійснює інші дії, передбачені законодавством про захист економічної
конкуренції.

Голова Комітету має право брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів
України з правом дорадчого голосу.

Голова Комітету має перших заступників і заступників, яких з числа
державних уповноважених призначає на посади та звільняє з посад
Президент України за поданням Прем’єр-міністра України, яке вноситься на
підставі пропозицій Голови Комітету. Строк повноважень перших заступ-

Р

ників та заступників Голови Комітету припиняється із завершенням строку
їх повноважень як державних уповноважених. Разом з тим, заступники
Голови, державний уповноважений Комітету може бути звільнений з посади:
за станом здоров’я, який перешкоджає продовженню роботи; за власним
бажанням; у разі грубого порушення службових _ обов’язків або вчинення
ним злочину.

Перші заступники та заступники Голови Комітету:

‘ • координують і контролюють роботу територіальних ; відділень,
дорадчих органів та установ, що належать до сфери управління Комітету;

; • спрямовують і контролюють діяльність підпорядкова-I’ них їм
структурних підрозділів;

; • організовують правове забезпечення діяльності структурних
підрозділів апарату Антимонопольного коміте-I ту України;

• забезпечують взаємодію Комітету з Верховною Радою ; України,
міністерствами та іншими центральними ор-? ганами виконавчої влади,
правоохоронними органами, ^ судами, іншими органами державної
влади, підприєм-. ствами, установами та організаціями, міжнародними
організаціями, державними органами та неурядовими організаціями інших
держав;

|і • за дорученням Голови Комітету беруть участь у засіданнях
комітетів Верховної Ради України під час роз-| гляду питань,
пов’язаних з діяльністю Комітету, та

представляють Комітет у відносинах з іншими органа- ‘ • ми
державної влади, місцевого самоврядування, під-| приємствами,
установами та організаціями;

| • погоджують призначення на посади та звільнення з і посад
працівників, зміни у структурі та штатному роз-;, писі
підпорядкованих їм структурних підрозділів.

Виключною функцією перших заступників Голови Коміте-; ту є те, що вони
мають додаткове право уповноважувати працівників Комітету та його
територіальних відділень представляти інтереси Комітету в суді.

Розподіл обов’язків між першими заступниками Голови та заступниками
Голови Комітету здійснює Голова. Перші- заступники і заступники Голови
Комітету виконують за дорученням Голови окремі його функції і заступають
Голову Комітету у разі його відсутності або неможливості здійснення ним
своїх повноважень. У разі відсутності перших заступни-

ків і заступників обов’язки Голови Комітету виконує державний
уповноважений.

Голові Комітету, його заступникам та державним уповноваженим після
закінчення строку їх повноважень надається попередня робота (посада),
місце навчання, а у разі неможливості (ліквідація підприємства,
установи, організації) — їм надається рівноцінна робота на іншому
підприємстві, в установі, організації або вони зараховуються до резерву
кадрів державної служби за посадою, що відповідає їх професійному рівню,
з урахуванням рангу державного службовця.

На період працевлаштування за колишніми Головою, його заступниками та
державними уповноваженими Комітету зберігається середньомісячний
заробіток, але не більше одного року.

§ 3. Система органів Антимонопольного комітету України

Комітет, його адміністративні колегії, державні уповноважені,
адміністративні колегії територіальних відділень-Комітету є органами
Антимонопольного комітету України.

Систему органів Комітету очолює Антимонопольний комітет України як вищий
колегіальний орган. Вищий колегіальний орган покликаний розглядати та
вирішувати першочергові завдання у сфері захисту та розвитку економічної
конкуренції. Комітет як вищий колегіальний орган може розглядати
будь-яке питання, що належить до компетенції його

« органів.

Виключно до компетенції Комітету, як вищого колегіального органу
належать:

• надання дозволу або заборона узгоджених дій;

• перевірка рішень, прийнятих державними уповноваженими та
адміністративними колегіями Комітету, перевірка законності та
обгрунтованості постанов про адміністративні правопорушення, винесених
державними уповноваженими та адміністративними колегіями Комітету. (Це
обмеження не розповсюджується на випадки перевірок, розслідувань і
судових розглядів відповідними правоохоронними органами і судами);

• перегляд рішень, прийнятих Комітетом, у справах про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції та за заявами і
справами про узгоджені дії, концентрацію;

Я

• затвердження власних нормативно-право.вих актів;

• затвердження разом з іншими заінтересованими органами виконавчої влади
міжвідомчих нормативно-правових актів;

• схвалення проектів нормативно-правових актів, розроблених Комітетом з
питань, що належать до його компетенції, відповідно до законодавства про
захист економічної конкуренції;

• офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів і надання
рекомендаційних роз’яснень з питань застосування законодавства про
захист економічної конкуренції;

• затвердження Положення про територіальне відділення Комітету;

• затвердження положень про дорадчі- органи Комітету та їх склад;

• утворення постійно діючих адміністративних колегій Комітету;

• заслуховування звітів державних уповноважених, голів територіальних
відділень, керівників структурних підрозділів апарату Комітету;

• затвердження звітів про діяльність Комітету для подання їх Верховній
Раді України.

Для реалізації повноважень Комітету у сфері захисту та розвитку
економічної конкуренції утворюються й інші колегіальні органи. Так
можуть утворюватися: постійно діючі адміністративні колегії, тимчасові
адміністративні колегії, адміністративні колегії територіальних
відділень.

Постійно діючі адміністративні колегії Антимонопольного комітету України
утворюються Комітетом з числа державних уповноважених у складі трьох
осіб. Постійно діючу адміністративну колегію очолює перший заступник або
один із заступників Голови Комітету.

Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного комітету України
має такі повноваження:

• розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх
висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проводити розслідування
або дослідження за цими заявами і справами;

• приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції
розпорядження та рішення, на-

давати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про
захист економічної конкуренції, попередні висновки стосовно узгоджених
дій, концентрації;

• перевіряти рішення адміністративних колегій територіальних відділень
Комітету;

• переглядати рішення, прийняті постійно діючою адміністративною
колегією Комітету;

• при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених
законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань,
органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського
управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних
та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

• призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють
необхідними знаннями для надання експертного висновку;

• проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також
становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання
на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

• визначати наявність або .відсутність контролю між суб’єктами
господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання,
що є єдиним суб’єктом господарювання;

• вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для розгляду подання
щодо анулювання ліцензій, припинення операцій, пов’язаних із
зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання, у разі
порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації органам влади,
місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та
контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо припинення дій або
бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист
економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і
умов, що їм сприяють;

• розглядати справи про адміністративні правопорушення, виносити
постанови, а також перевіряти законність та обгрунтованість постанов,
винесених адміністративними колегіями територіальних відділень Комітету,
в цих справах;

• звертатися до суду із запитами щодо надання інформації про справи, що
розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист
економічної конкуренції.

Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольно-го комітету
України має право надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та
вносити пропозиції органам державної влади, місцевого самоврядування,
установам, організаціям, суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо
здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток
підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням законодавства про
захист економічної конкуренції, а також щодо припинення дій або
бездіяльності, що можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Тимчасові адміністративні колегії Антимонопольного комітету України
утворюються Головою Комітету з числа державних уповноважених та голів
територіальних відділень Комітету у складі не менше ніж три особи.
Тимчасову адміністративну колегію очолює державний уповноважений. Така
колегія утворюється на певний визначений строк або для досягнення певної
мети. Компетенція тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного
комітету України майже подібна до компетенції постійно діючої
адміністративної колегії Антимонопольного комітету України.

Адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного
комітету України утворюється головою територіального відділення з числа
керівних працівників територіального відділення у складі не менше ніж
три особи. За згодою Голови Комітету до складу адміністративної колегії
територіального відділення можуть входити посадові особи Комітету.
Адміністративну колегію територіального відділення Антимонопольного
комітету України очолює голова територіального відділення або його
заступник.

Діяльність адміністративної колегії територіального відділення
Антимонопольного комітету України координує голова відповідного
територіального відділення. Адміністративна

колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має
такі повноваження:

• розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх
висновків стосовно узгоджених дій, проводити розслідування або
дослідження за цими заявами і справами;

• приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції
розпорядження та рішення, на-’ давати висновки щодо кваліфікації дій
відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції,
попередні висновки стосовно узгоджених дій;

• розглядати справи про адміністративні правопорушення, виносити
постанови в цих справах; |

• переглядати рішення, прийняті адміністративною ко- і| легією
територіального відділення Комітету; •

• при розгляді заяв і справ про порушення законодав- І ства про захист
економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених
законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань,
органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського
управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних
та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

• призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють
необхідними знаннями для надання експертного висновку;

• проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також
становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання
на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

• визначати наявність або відсутність контролю між суб’єктами
господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання,
що є єдиним суб’єктом господарювання;

• вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для розгляду подання
щодо анулювання ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної
діяльності суб’єктів господарювання у разі порушення ними законодавства
про захист економічної конкуренції;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації орга-

| нам влади, органам місцевого самоврядування, орга-| нам
адміністративно-господарського управління та [ контролю, суб’єктам
господарювання, об’єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які
містять Г ознаки порушень законодавства про захист економічної
конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм
сприяють;

;’ • • звертатися до суду із запитами щодо надання інфор-I
мації про справи, що розглядаються цими судами від-:, повідно до
законодавства про захист економічної кон-I куренції.

і Адміністративна колегія територіального відділення Анти-;;
монопольного комітету України має право надавати обов’яз-і кові для
розгляду рекомендації та вносити до органів дер-; жавної влади, органів
місцевого самоврядування, установ, ? організацій, суб’єктів
господарювання, об’єднань пропозиції І щодо проведення заходів,
спрямованих на обмеження моно-ґ полізму, розвиток підприємництва і
конкуренції, запобігання 6 порушенням законодавства про захист
економічної конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності,
що можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Члени Комітету, його адміністративної колегії, адміністративної колегії
територіального відділення Комітету мають рівні права щодо розгляду
питань, що належать до компетенції цих органів відповідно до
законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі під час
прийняття розпоряджень і рішень.

Рішення адміністративної колегії Антимонопольного комітету України
приймається від імені Комітету, а рішення адміністративної колегії
територіального відділення від імені територіального відділення
Комітету.

Формою роботи Комітету та його адміністративних колегій,
адміністративних колегій територіальних відділень Комітету є їх
засідання. Такі засідання є правомочними за умови присутності більшості
від їх встановленого складу. Розпорядження та рішення Комітету, його
адміністративної колегії, адміністративної колегії територіального
відділення Комітету приймаються шляхом голосування більшістю голосів
присутніх на їх засіданнях членів.

У разі перевірки Комітетом рішення, прийнятого державним уповноваженим,
адміністративною колегією Комітету, перевірки законності та
обгрунтованості постанови про адмі-

ністративне правопорушення, винесеної адміністративною колегією
Комітету, державним уповноваженим, засідання є правомочним, якщо на
ньому присутня більшість від встановленого складу Комітету, без
урахування осіб, які приймали рішення, виносили постанову, що
перевіряється. У такому разі рішення приймається Комітетом більшістю від
його встановленого складу. При цьому особи, які приймали рішення,
виносили постанову, що перевіряється, не беруть ь участі у голосуванні.
||

Державні уповноважені Комітету є однією із голов- |, них осіб при
розгляді справ та доведенні вчинення порушень законодавства про захист
економічної конкуренції. Вони координують діяльність працівників
Комітету під час розгляду справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, визначає напрями їхньої роботи, приймає
розпорядження та постанови в межах своєї компетенції, робить запити до
підприємств та установ тощо.

Державні уповноважені призначаються на посади та звільняються з посад
Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України, яке вноситься
на підставі пропозицій Голови Комітету. Строк їх повноважень становить
сім років. Після закінчення цього строку державний уповноважений
продовжує виконувати свої обов’язки до призначення на цю посаду нової
особи. Державним уповноваженим може бути призначено громадянина України,
який досяг тридцяти років, має вищу, як правило, юридичну чи економічну
освіту, стаж роботи за фахом не менше п’яти років протягом останніх
десяти років. Державні уповноважені є членами Комітету як вищого
колегіального органу та очолюють або входять до складу адміністративних
колегій, а також виконують інші обов’язки за дорученням Голови Комітету.

Державний уповноважений Комітету має такі повноваження:

• розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх
висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, приймати розпорядження
про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про
відмову в розгляді справи, проводити, організовувати розслідування або
дослідження за цими заявами і справами, закривати провадження у цих

справах незалежно від їх підвідомчості іншим органам Комітету, вносити,
передавати їх в установленому Комітетом порядку на розгляд цих органів
для прийняття рішення;

• приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції
розпорядження та рішення, надавати висновки щодо кваліфікації дій
відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції,
попередні висновки стосовно узгоджених дій;

• складати протоколи, розглядати справи про адміністративні
правопорушення, виносити постанови в цих справах;

• проводити перевірки суб’єктів господарювання, об’єднань, органів
влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання
ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час
проведення розслідувань за заявами і справами про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції;

• безперешкодно входити до приміщень підприємств, установ та організацій
під час проведення перевірок та розслідувань за заявами і справами про
порушення , законодавства про захист економічної конкуренції за умови
пред’явлення службового посвідчення і документів, що підтверджують
проведення перевірки чи розслідування; –

• при розгляді заяв і справ про порушення законодав-. ства про захист
економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених
законом випадках вимагати інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

• викликати для надання пояснень під час розгляду заяв і справ про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції посадових
осіб і працівників суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади,
місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та
контролю, інших юридичних осіб, їх структурних підрозділів, філій,
представництв, а також фізичних осіб;

• призначати експертизу та експерта з числа осіб, які

володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

• у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових
приміщень та транспортних засобів суб’єктів господарювання — юридичних
осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії
інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі
незалежно від їх місцезнаходження;

• у разі перешкоджання працівникам Комітету виконувати повноваження,
залучати працівників органів внутрішніх справ для застосування
передбачених законом заходів, необхідних для подолання перешкод;

• залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших
правоохоронних органів до забезпечення проведення розгляду справи про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема в
разі проведення розслідування, в тому числі збирання та вилучення
доказів, накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії
інформації;

• залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій за
погодженням з їх керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою;

• проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також
становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання
на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

• визначати наявність або відсутність контролю чи узгодженості дій між
суб’єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів
господарювання, що є єдиним суб’єктом господарювання;

• вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для

розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припи-•’ нення операцій,
пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання,
у разі порушення ними законодавства про захист економічної кон-

, куренції;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та вносити пропозиції
щодо здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток
підприєм

ництва і конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист
економічної конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності,
що можуть мати негативний вплив на конкуренцію;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації щодо припинення дій або
бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист
економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і
умов, що їм сприяють;

• ‘звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв’язку із
застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також
із запитами щодо надання інформації про справи, що розглядаються цими
судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

• представляти Комітет без спеціальної довіреності в ‘ суді;

• здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист
економічної конкуренції.

Рішення та розпорядження державних уповноважених приймаються від імені
Комітету. Без згоди Комітету як вищого колегіального органу державний
уповноважений не може входити до складу комісій, комітетів та інших
органів, що створюються органами державної влади, органами місцевого
самоврядування. Державний уповноважений зобов’язаний виконувати вимоги
законодавства України, бути об’єктивним та неупередженим під час
здійснення своїх повноважень.

Він може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності (крім
звільнення) на загальних підставах в порядку, встановленому законом.
Державний уповноважений може бути звільнений з посади за станом
здоров’я, який перешкоджає продовженню роботи, за власним бажанням, в
разі грубого порушення службових обов’язків або вчинення ним злочину.
Крім того, він має право на відставку в порядку, визначеному законом.

Державним уповноваженим забороняється займатися підприємницькою
діяльністю або здійснювати будь-яку іншу діяльність за сумісництвом.
Виключенням є наукова, викладацька та творча діяльність. Вимоги
державних уповноважених в межах їх повноважень є обов’язковими для
виконання

у визначені ними строки. Невиконання їх законних вимог тягне за собою
передбачену законом відповідальність.

Важливу роль у забезпеченні функціонування системи органів
Антимонопольного комітету України відіграє апарат Комітету, його
територіальних відділень. Він здійснює робо- . ту із забезпечення
діяльності Комітету та його органів, територіальних відділень, в тому
числі організаційну, технічну, аналітичну, інформаційно-довідкову та
іншу роботу.

Посадові особи апарату Комітету та його територіальних відділень за
дорученням Голови, державного уповноваженого чи іншого органу Комітету
можуть здійснювати такі дії:

• проводити розслідування за заявами і справами про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження за заявами
і справами про надання дозволу та попередніх висновків стосовно
узгоджених дій, концентрації суб’єктів господарювання, проводити
дослідження ринків;

• проводити перевірки суб’єктів господарювання, об’єднань, органів
влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського
управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про
захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за
заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції;

• безперешкодно входити до приміщень підприємств, установ та організацій
під час проведення перевірок та розслідувань за заявами і справами про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції, за умови
пред’явлення службового посвідчення і документів, що підтверджують
проведення перевірки чи

розслідування;

• при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених
законом випадках вимагати інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

• у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових
приміщень та транспортних засобів суб’єктів господарювання — юридичних
осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії
інформації, які можуть бути доказами

чи джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;

• у разі перешкоджання працівникам Комітету виконувати повноваження
залучати працівників органів внутрішніх справ для застосування
передбачених законом заходів, необхідних для подолання перешкод;

• залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших
правоохоронних органів до забезпечення проведення розгляду справи про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема в
разі проведення розслідування, в тому числі збирання та вилучення
доказів, накладення арешту на май-ь. но, предмети, документи, інші
носії інформації;

;: • залучати до проведення перевірок спеціалістів органів |
державної влади, органів місцевого самоврядування, : • підприємств,
установ, організацій за погодженням з їх ; керівниками, депутатів
місцевих рад за їх згодою;

• складати протоколи про адміністративні правопорушення.

§ 4. Правові основи реалізації повноважень Антимонопольного комітету
України

; Відповідно до статті 19 Закону України «Про Антимонополь-» ний комітет
України», під час розгляду заяв і справ про ? узгоджені дії,
концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції, в тому числі під час проведення розслідувань, досліджень,
прийняття розпоряджень, рішень за заявами і справами, здійснення інших
повноважень у сфері контролю за дотриманням законодавства про захист
економічної конкуренції, контролю за узгодженими діями, концентрацією
органи та посадові особи Комітету та його територіальних відділень
керуються лише законодавством про захист економічної конкуренції і є
незалежними від органів державної влади, місцевого самоврядування, їх
посадових осіб та суб’єктів господарювання, а також політичних партій та
інших об’єднань громадян чи їх органів.

Втручання центральних та місцевих органів державної виконавчої влади,
місцевого самоврядування, їх посадових осіб, об’єднань громадян та їх
представників в діяльність Комітету та його територіальних відділень
забороняється.

Вплив у будь-якій формі на працівника Комітету та його територіальних
відділень з метою перешкоджання виконанню ним службових обов’язків або
прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність,
передбачену законодавством.

З метою координації діяльності у питаннях розвитку конкуренції та
демонополізації економіки, органи Комітету взаємодіють із центральними
та місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого
самоврядування. Основними формами зазначеної взаємодії є: розроблення
спільних планів проведення заходів щодо контролю за дотриманням вимог
законодавства, в тому числі конкурентного, демонополізації галузей,
підгалузей або конкретних суб’єктів господарювання; підготовляння
спільних наказів, інструктивних та інформаційних листів; створення
спільних робочих груп, взаємні консультації, обмін інформацією;
проведення спільних нарад, конференцій і семінарів; взаємне залучення
фахівців до виконання певних завдань тощо.

У процесі своєї діяльності органи влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю приймають певні
рішення, що є обов’язковими до виконання. Якщо виконання цих рішень може
призвести до обмеження, усунення чи спотворення конкуренції на
відповідних товарних ринках, то зазначені органи зобов’язані погоджувати
їх з органами Комітету, а також одержувати згоду на створення,
реорганізацію, ліквідацію суб’єктів господа- •;

рювання, створення об’єднань підприємств, при перетворенні органів влади
та управління в об’єднання у випадках, передбачених законодавством.

Надані законом повноваження щодо погодження рішень зазначених органів,
що стосуються питань розвитку конкуренції, демонополізації економіки.
Комітетом використовуються, головним чином, для запобігання порушенням
законодавства про захист економічної конкуренції. Поряд із цим, механізм
контролю за дотриманням вимог законодавства про захист економічної
конкуренції при прийнятті відповідними органами рішень дозволяє
розвивати нормативно-правові засади реалізації конкурентної політики,
вдосконалювати координацію дій органів Комітету з іншими державними
органами при захисті підприємців і споживачів від порушень законодавства
про захист економічної конкуренції.

• ••»•

| Приклад з практики І органів
Антимонопольного комітету

; 3 метою усунення обмежень конкуренції на ринках агент-: ських
послуг з продажу авіаційних перевезень на території !: України,
Комітет запропонував Мінтрансу України внести відповідні зміни до
«Положення про сертифікацію суб’єктів, що надають агентські послуги з
продажу авіаційних перевезень на території України», яке надавало певні
переваги системі продажу і бронювання авіаквитків фірми «АМАОЕНЗ», ‘
не сприяло розвитку конкуренції, створювало бар’єри для ; входу на
цей ринок і містило ознаки порушення законодав-; ства про захист
економічної конкуренції у вигляді обмеження прав суб’єктів
господарювання щодо придбання товарів. • Наказом Міністерства
транспорту України антиконку- , рентні норми, що надавали односторонні
переваги одному з суб’єктів господарювання, було скасовано. ‘;
* * *

Крім того, органи державної влади, місцевого самовряду- • ; вання,
адміністративно-господарського управління та конт-|. ролю, їх посадові
особи зобов’язані передавати Комітету та ^ його територіальним
відділенням відомості, що можуть свід-; чити про порушення законодавства
про захист економічної і конкуренції.

‘ Разом з тим, органи Комітету з окремих питань та в межах своєї
компетенції можуть приймати певні рішення, які є обов’язковими для
виконання. Рішення зазначених органів приймаються у формі розпоряджень
та постанов. Рішення та розпорядження, що приймаються органами Комітету,
голо-’: вами його територіальних відділень відповідно до законодавства
про захист економічної конкуренції, надаються особам, , які беруть
участь у справі, у вигляді їх копій, посвідчених у порядку,
встановленому законодавством.

Суб’єкти господарювання, об’єднання, органи влади, місцевого
самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю,
інші юридичні особи, їх структурні , підрозділи, філії, представництва,
їх посадові особи та пра-| цівники, фізичні особи зобов’язані на вимогу
органу Комітету, голови територіального відділення або уповноважених
ними працівників, подавати документи, предмети чи інші но-! сії
інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим
доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Комітетом, його
територіальними відділеннями

завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Документи, статистична та інша інформація, необхідні для виконання
завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції,
надаються на вимогу органу Комітету, голови територіального відділення
або уповноважених ними працівників безкоштовно. Вимоги органу Комітету,
голови територіального відділення можуть передбачати як одноразове, так
і періодичне надання інформації.

Інформація з обмеженим доступом, одержана Комітетом, його
територіальними відділеннями у процесі здійснення своїх повноважень,
використовується ними виключно з метою забезпечення виконання завдань,
визначених законодавством про захист економічної конкуренції, і не
підлягає розголошенню.

Така інформація може бути надана органам слідства та суду відповідно до
закону. За розголошення комерційної таємниці працівники Комітету, його
територіальних відділень несуть відповідальність.

Усні вимоги державного уповноваженого Комітету, голови територіального
відділення або уповноважених ними працівників, пояснення осіб та інші
дії, вчинені на виконання цих усних вимог, фіксуються в протоколі, в
якому зазначається також дата і місце його складання, прізвища
державного уповноваженого, голови територіального відділення та
уповноважених ними працівників із зазначенням їх посад, прізвищ осіб,
які надають пояснення.

Протокол підписується відповідно головуючим колегіального органу
Комітету, державним уповноваженим Комітету, головою територіального
відділення, уповноваженим ними працівником та особами, до яких були
звернені усні вимоги. Про відмову осіб, до яких були звернені усні
вимоги підпи-• сати протокол, зазначається у протоколі. Особа має право
надати пояснення і зауваження стосовно змісту протоколу, які додаються
до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.

З метою захисту інтересів держави, споживачів та суб’єк- | тів
господарювання Комітет, або його територіальні відділен- | ня у зв’язку
з порушенням законодавства про захист еконо-Е І’ мічної конкуренції
органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови,
скарги до суду, в тому числі про:

• визнання недійсними нормативно-правових та інших

актів, зокрема рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо, органів
влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського
управління та контро-

\ лю чи розірвання угоди в разі невиконання ними у встановлені
строки рішень органів Комітету про ска-

; сування або зміну актів, прийнятих органами влади, місцевого
самоврядування, адміністративно-господар-

? ського управління та контролю, або про розірвання угоди;

• стягнення не сплачених у добровільному порядку штрафів та пені;

• припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• зобов’язання виконати рішення органів Комітету;

• безоплатне вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням
та (або) копій виробів іншого суб’єкта господарювання;

• вилучення, накладення арешту на майно, документи, предмети, інші носії
інформації у місцях проживання та інших володіннях особи;

• з інших підстав, передбачених законом.

: Приклад з практики і органів Антимонопольного комітету України

? Згідно з рішенням сесії Донецької обласної ради було створено
закрите акціонерне товариство «Розвиток Донбасу».

До його складу увійшов 151 суб’єкт господарювання, у І тому числі 8
підприємців-монополістів. Створення ЗАТ «Роз-| виток Донбасу» могло
призвести до посилення монопольного ^ становища окремих суб’єктів
господарювання, посилення Ц ринкової влади та сфери впливу на товарні
ринки, контролю Ц за господарською діяльністю суб’єктів
господарювання.

г Створення було здійснене без отримання попередньої згоди органів
Комітету, що є порушенням законодавства про захист економічної
конкуренції.

‘ Засновники товариства чинили перешкоди розгляду спра-’ ви, не
надаючи належну інформацію. Донецьке територіаль-\ , не відділення
Антимонопольного комітету звернулось до господарського суду Донецької
області з позовом про визнання акта державної реєстрації недійсним.
Господарський суд Донецької області задовольнив позов територіального
відділен-

• ня комітету.

* * *

Діяльність щодо виявлення, запобігання та припинення порушень
законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі
законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, проводиться
Комітетом, його органами та посадовими особами з додержанням
процесуальних засад, визначених законодавчими актами України про захист
економічної конкуренції.

Порядок розгляду Комітетом та його територіальними відділеннями справ
про порушення законодавства про захист економічної конкуренції повинен
забезпечувати дотримання прав і законних інтересів фізичних та юридичних
осіб

і держави.

Органи Комітету, які розглядають справу про надання

дозволу на узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про
захист економічної конкуренції, в тому числі про недобросовісну
конкуренцію, до прийняття рішення по суті можуть проводити слухання у
справі. Слухання проводиться органом Комітету, який розглядає справу, чи
за дорученням голови цього органу одним або декількома його

членами.

Орган Комітету до слухання у справі залучає осіб, які беруть участь у
розгляді справи, для надання ними пояснень, доводів та інших міркувань,
необхідних для встановлення

фактичних обставин справи.

У слуханні у справі беруть участь працівники Комітету, його
територіальних відділень, а в разі потреби залучаються експерти. До
слухання у справі можуть бути залучені інші особи, якщо заявник, а у
справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції —
заявник і відповідач, не висловили проти цього обгрунтованих заперечень.

Орган Комітету за власною ініціативою чи за заявою осіб, які беруть
участь у розгляді справи, може провести повністю або частково закрите
слухання у справі, якщо відкрите слухання може завдати шкоди інтересам
держави, осіб, які беруть участь у розгляді справи, та інших осіб, або
перешкодити подальшому розгляду справи. Порядок проведення слухання у
справі визначається Комітетом відповідно до законодавства про захист
економічної конкуренції.

Структура, гранична чисельність працівників, штатний розпис Комітету та
його територіальних відділень затверджується Головою Комітету в межах
видатків згідно з кошторисом доходів і видатків.

Л.

Г • • :
Працівники Комітету при виконанні службових обов’язків

• є представниками державної влади. Їх особисті і майнові ‘ права
охороняються законом нарівні з працівниками право-, охоронних органів.
Життя і здоров’я працівників Комітету та його територіальних відділень,
які здійснюють розгляд справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, підлягають обов’язковому державному страхуванню
за рахунок коштів державного бюджету на суму п’ятирічної заробітної
плати за їх останньою посадою. У разі заподіяння зазначеним особам у
зв’язку з виконанням службових обов’язків каліцтва, поранення, контузії,
травми, захворювання чи іншого стійкого ушкодження здоров’я, що виключає
можливість продовження професійної діяльності, їм виплачується страхова
сума у розмірі від річної до п’ятирічної заробітної плати за їх
останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності), а у разі
загибелі (смерті) працівника внаслідок тілесного чи іншого ушкодження
здоров’я, пов’язаного з виконанням службових обов’язків, сім’ї загиблого
виплачується страхова сума у розмірі п’ятирічної заробітної плати за
його останньою посадою.

Збитки, завдані знищенням або пошкодженням майна працівнику Комітету чи
працівнику територіального відді-’ лення або членам його сім’ї у зв’язку
з виконанням ним ; службових обов’язків, відшкодовуються в установленому
законом порядку в повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету з
наступним стягненням цієї суми з винних осіб.

§ 5. Завдання, компетенція, повноваження

та організаційні засади діяльності територіального

відділення Антимонопольного комітету України

Основні завдання, компетенцію, повноваження та організаційні засади
діяльності територіального відділення як органу ‘ Антимонопольного
комітету України закріплено в Положен-. ні про територіальне відділення
Антимонопольного комітету, : затвердженому розпорядженням Комітету від
23 лютого « 2001 р. №32-р.

Територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі —
відділення) є органом виконавчої влади у сис- , темі органів
Антимонопольного комітету України, утвореним для реалізації завдань,
покладених на Комітет Законом

України «Про Антимонопольний комітет України», іншими актами
законодавства про захист економічної конкуренції.

Відділення утворюються Комітетом в Автономній Республіці Крим, областях,
містах Києві і Севастополі, інших адміністративно-територіальних
одиницях (далі — регіони), йому підпорядковані й підзвітні. Спрямування,
координацію і контроль за діяльністю відповідних відділень Комітету
здійснюють Голова Комітету, його заступники, державні уповноважені
Комітету згідно з розподілом їхніх функціональних обов’язків.

Відділення є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні
рахунки в Державному казначействі України, печатку із зображенням
Державного Герба України і своїм найменуванням. Його основними
завданнями є: здійснення державного контролю за додержанням
законодавства про захист економічної конкуренції; запобігання, виявлення
і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
контроль за узгодженими діями; сприяння розвиткові добросовісної
конкуренції.

Свої завдання відділення здійснює у відповідному регіоні, а у випадках,
передбачених законодавством, та за дорученням Голови Комітету — за
межами регіону.

З метою забезпечення захисту та сприяння розвиткові конкуренції
законодавством на відділення покладено певні завдання, зокрема
відділенням

• контролює додержання законодавства про захист економічної конкуренції
суб’єктами господарювання, об’єднаннями, органами влади, місцевого
самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю;

• розглядає заяви і справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, про надання дозволу на узгоджені дії в межах
підвідомчості і за результатами їх розгляду приймає відповідні рішення,
у тому числі про накладення штрафів та припинення порушення
законодавства про захист економічної конкуренції;

• звертається до суду чи господарського суду з позовами (заявами) у
зв’язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції,
надсилає правоохоронним органам матеріали, що містять ознаки злочину;

• взаємодіє з органами влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю у питаннях
розвитку конкуренції та демонополізації економіки, запобігання,
виявлення та припинення порушень законодавства про захист економічної
конкуренції;

• дає рекомендації та вносить пропозиції органам влади, установам,
органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання та
об’єднанням щодо проведення заходів, спрямованих на обмеження
монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання
порушенням законодавства про захист економічної конкуренції;

• дає рекомендації органам влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктам
господарювання, об’єднанням стосовно припинення дій, які містять ознаки
порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення
причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а якщо порушення
припинено, — щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих по-’ рушень;

• погоджує рішення органів влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю, які можуть
вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб’єктів
господарювання, встановлення, зміни правил їхньої поведінки на ринку, чи
такі, що можуть призвести до недопущення, обмеження, спотворення
конкуренції або до створення монопольних утворень;

• узагальнює практику застосування законодавства про захист економічної
конкуренції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх
на розгляд Комітету;

• організовує виконання науково-дослідних робіт з питань проведення
конкурентної політики, розвитку товарних ринків за завданнями Комітету;

• бере участь в організації підготовки та навчання спеціалістів з
питань, що належать до компетенції відділення;

• вживає заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства
про захист економічної конкуренції;

• взаємодіє із засобами масової інформації та громад-, ськими
організаціями у роботі із запобігання порушенням законодавства про
захист економічної конкуренції, систематично інформує населення про свою
діяльність;

• сприяє іншим відділенням Комітету в реалізації їхніх

повноважень;

• здійснює інші дії з метою контролю за додержанням законодавства про
захист економічної конкуренції в .

межах його повноважень. Для реалізації прав та обов’язків, що випливають
із завдань покладених законодавством на відділення, воно може визначати
самостійно, а при потребі — разом з іншими територіальними відділеннями,
межі товарного ринку, а також становище, у тому числі монопольне
(домінуюче) становище суб’єктів господарювання на ньому. Крім того,
відділення може приймати відповідно до законодавства про захист
економічної конкуренції обов’язкові для виконання суб’єктами
господарювання, об’єднаннями, органами влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю розпорядження та
рішення, накладати штрафи, застосовувати інші санкції. А в разі
порушення суб’єктами господарювання законодавства про захист економічної
конкуренції вносити до органів влади обов’язкові для розгляду подання
щодо скасування ліцензій, припинення операцій

зовнішньоекономічної діяльності.

Разом з тим відділення має повноваження давати висновки на проекти
рішень та рішення органів влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління і контролю, суб’єктів
господарювання, зокрема щодо планів приватизації та документів на
корпоратизацію підприємств, які займають монопольне становище на
товарних ринках.

Також, відповідно до компетенції відділення, воно може одержувати
безкоштовно надані на вимогу органу Антимо-нопольного комітету України,
голови відділення чи уповноважених ним осіб документи, статистичну та
іншу інформацію незалежно від місцезнаходження цієї інформації або
суб’єкта, у якого вона запитується, у тому числі ту, яка дає можливість
встановлювати наявність чи відсутність порушення законодавства про
захист економічної конкуренції, необхідні для здійснення завдань,
покладених на відділення.

VI- . .

Відділення не має права втручатися в господарську діяльність суб’єктів
господарювання, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Територіальне відділення Комітету очолює голова відділення, який
призначається Головою Комітету. Це особа, яка має вищу освіту, як
правило економічну чи юридичну, і стаж роботи на керівних посадах не
менше трьох років. Голова відділення в Автономній Республіці Крим
призначається за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки
Крим. Він має заступників, які за його поданням призначаються Головою
Комітету. Заступником голови відділення призначається особа, яка має
вищу освіту. Заступники голови відділення виконують за дорученням голови
відділення окремі його повноваження і заступають голову відділення у
разі його відсутності або неможливості здійснення ним своїх повноважень.

Голова відділення несе персональну відповідальність за виконання
покладених на відділення завдань і функцій, ви-, значає ступінь
відповідальності заступників голови, керівників структурних підрозділів
та працівників відділення.

Голова відділення або особа, яка виконує його обов’язки:

• спрямовує діяльність відділення;

• розподіляє обов’язки між заступниками;

• розробляє штатний розпис відділення в межах уста- • новленої
структури, чисельності та фонду оплати праці працівників, кошторис
витрат, затверджує поло- . ження про структурні підрозділи, визначає
їхні функції і компетенцію та затверджує посадові інструкції працівників
відділення;

• є розпорядником асигнувань на утримання і забезпечення діяльності
відділення;

• приймає на роботу, переводить, переміщує та звільняє працівників
відділення (крім заступників);

• застосовує заходи заохочення та накладає дисциплінарні стягнення на
працівників відділення (крім за-ступників);

• видає накази, розпорядження, затверджує положен- :

ня, інструкції та інші акти, обов’язкові для працівни-’ •’ ків
відділення; ,

• представляє відділення у відносинах з органами державної влади, у тому
числі з судом, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського
управлін- ^

ня та контролю, суб’єктами господарювання, громадянами та об’єднаннями
суб’єктів господарювання чи

громадян;

• приймає розпорядження про визначення меж товарних ринків та становища,
у тому числі монопольного (домінуючого) становища суб’єктів
господарювання

на ньому;

• звертається до Голови Комітету з поданням про створення в разі потреби
тимчасових адміністративних ко-

•• легій Комітету для розгляду окремих справ про порушення законодавства
про захист економічної конкуренції та інших питань, віднесених до
повноважень

Комітету;

• створює та очолює адміністративні колегії територіального відділення
Антимонопольного комітету України, забезпечує їх діяльність;

• приймає обов’язкові для виконання рішення та здійснює інші дії в межах
компетенції і повноважень відділення;

• здійснює інші дії за дорученням Комітету. Голова відділення Комітету
під час реалізації завдань, покладених на відділення, має певні
повноваження. Так, він

має право:

• безперешкодно входити на підприємства, в установи, організації за
службовим посвідченням та мати доступ до документів та інших матеріалів,
необхідних для

• проведення перевірки, якщо інше не передбачено законом;

• вимагати усних або письмових пояснень посадових

осіб та громадян;

• вимагати для перевірки додержання законодавства про захист економічної
конкуренції необхідні документи та іншу інформацію;

• залучати за погодженням з відповідними органами державної влади,
місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та
контролю, підприємствами і об’єднаннями їхніх спеціалістів, депутатів
місцевих рад для проведення перевірок та

ревізій;

• складати протоколи про адміністративні правопорушення;

• розглядати справи про адміністративні правопорушен

ня та накладати адміністративні стягнення за порушення законодавства про
захист економічної конкуренції у випадках, передбачених законом;

• вилучати та накладати арешт на предмети, майно, документи та інші
носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі
про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• розглядати заяви про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції, про надання дозволу на узгоджені дії;

• представляти територіальне відділення без спеціальної довіреності в
суді чи господарському суді;

• одержувати відповідно до чинного законодавства від суб’єктів
господарювання, органів влади, місцевого самоврядування та
адміністративно-господарського управління та контролю та їх посадових
осіб, а також від громадян пояснення, документи, іншу інформацію, в тому
числі інформацію з обмеженим доступом, необхідну для здійснення завдань,
покладених на відділення, у тому числі для розгляду заяв і справ про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• входити до складу постійно діючих та тимчасових адміністративних
колегій Комітету (і під час прийняття •ними рішень мати рівні права з
державними уповноваженими, що входять до складу колегії);

• брати участь у засіданнях Антимонопольного комітету України з правом
дорадчого голосу;

• здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством.

Особа, яка виконує обов’язки голови відділення Комітету, має ті самі
повноваження, які встановлені для голови відділення Комітету.

Вимоги голови відділення є обов’язковими для виконання у визначені ним
строки, якщо інше не передбачено законодавством. Невиконання законних
вимог голови відділення тягне за собою передбачену законом
відповідальність. Інформація, доступ до якої обмежено законодавством,
одержана головою відділення, використовується ним відповідно до чинного
законодавства.

Під час реалізації повноважень, покладених законодавством, голова
відділення Комітету зобов’язаний виконувати

вимоги законодавства України, бути об’єктивним та неупе-редженим під час
реалізації своїх повноважень; направляти органам влади, місцевого
самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю і
суб’єктам господарювання подання щодо порушень посадовими особами
законодавства про захист економічної конкуренції України; на вимогу
Голови Комітету, але не рідше одного разу на рік, звітувати про
діяльність відділення.

Діяльність щодо виявлення, попередження та припинення порушень
законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється
територіальним відділенням з додержанням процесуальних засад, визначених
законодавчими актами України, а також Правил розгляду справ про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції, заяв і справ про надання дозволу на узгоджені дії
здійснюється адміністративними колегіями територіального відділення
Антимонопольного комітету України відповідно до законодавства про захист
економічної конкуренції та Регламенту про адміністративні колегії
територіального відділення Антимонопольного комітету України.
Забезпечення розгляду заяв і справ адміністративною колегією
територіального відділення здійснюється головою територіального
відділення Комітету відповідно до його повноважень.

Голова територіального відділення без згоди Комітету не може входити до
складу комісій, комітетів та інших органів, що створюються органами
державної влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю.

§ 6. Проведення органами Антимонопольного комітету перевірок додержання
законодавства про захист економічної конкуренції

Проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної
конкуренції здійснюється органами Антимонопольного комітету з метою
забезпечення державного конт-. ролю за додержанням законодавства про
захист економічної конкуренції, захисту інтересів суб’єктів
господарювання та споживачів від його порушень при здійсненні
господарської діяльності суб’єктами господарювання та при реалізації
повноважень органами влади, місцевого самоврядування, адмі

ністративно-господарського управління та контролю щодо суб’єктів
господарювання.

Проведення уповноваженими працівниками Антимонопольного комітету України
(далі — Комітет) і його територіальних відділень (далі — відділення)
планових і позапланових виїзних перевірок додержання законодавства про
захист економічної конкуренції при здійсненні господарської діяльності
суб’єктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади,
органами місцевого самоврядування, органами
адміністративно-господарського управління та контролю (далі — об’єкти
перевірки) щодо суб’єктів господарювання здійснюється на підставі
Положення про порядок перевірок додержання законодавства про захист
економічної конкуренції, затвердженого розпорядженням Антимонопольного
комітету України від 25 грудня 2001 року №182-р. Перевірки, що
здійснюються органами Антимонопольного комітету України, можна поділити
на два види.

1. Планові виїзні перевірки додержання законодавства ;

про захист економічної конкуренції. «

2. Позапланові виїзні перевірки додержання законодав- •’;

ства про захист економічної конкуренції.

Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка об’єктів, яка
проводиться за їх місцезнаходженням або за місцезнаходженням їхнього
відокремленого структурного підрозділу, у комплексі питань
уповноваженими працівниками Комітету, відділення, виходячи з їхніх
функціональних повноважень, і передбачена планами роботи.

Планова виїзна перевірка одного і того самого об’єкта перевірки
проводиться за наказом Голови Комітету чи голови :

відділення не частіше одного разу на календарний рік у межах компетенції
Комітету (відділення). Підставою для про- , ведення планових перевірок є
план-графік перевірок, затверджений Головою Комітету, головою
відділення.

Планова виїзна перевірка додержання законодавства про ;

захист економічної конкуренції може бути проведена лише в тому разі,
якщо особі у якої планується здійснити перевірку к не пізніше ніж за
десять календарних днів до дня її прове- ‘ дення надіслано письмове
повідомлення із зазначенням дати, , проведення такої перевірки.
•;’

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена
в планах роботи Комітету, відділення і може проводитися без попереднього
письмового повідом-

лення. Така перевірка проводиться відповідно до наказу Голови Комітету,
голови відділення, розпорядження органу Комітету за місцезнаходженням
об’єкта перевірки або за місцезнаходженням його відокремленого
структурного підрозділу уповноваженими працівниками Комітету,
відділення, виходячи з їхніх функціональних повноважень. Позапланова
перевірка може бути проведена лише у таких випадках:

• за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України;

• за заявами суб’єктів господарювання, громадян, об’єднань, установ,
організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності,
визначених Законом України «Про захист економічної конкуренції»;

• за поданням органів влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції;

• за ініціативою органів Комітету, голови відділення, відповідно у разі
безпосереднього виявлення державними службовцями Комітету, відділення
ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• за ініціативою органів Комітету, у разі надходження від заявника
клопотання про можливість настання негативних наслідків, пов’язаних із
поданням заяви, та з метою захисту його інтересів;

• у разі виявлення недостовірності даних, заявлених об’єктом перевірки в
документах, поданих на обов’язковий запит органу Комітету, голови
відділення;

• у разі подання об’єктом перевірки в установленому порядку скарги про
порушення законодавства посадовими особами Комітету, відділення під час
проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;

• у разі виникнення потреби в перевірці відомостей, отриманих від особи,
яка мала правові відносини з об’єктом перевірки (якщо він не надасть
пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий запит органу
Комітету, голови відділення протягом трьох робочих днів від дня
отримання запиту щодо додержання законодавства про захист економічної

конкуренції);

• на особисте прохання об’єкта перевірки;

• за дорученням спеціальних органів боротьби з органі- ::

зованою злочинністю.

Крім того, Комітет, Голова Комітету мають право прийняти рішення щодо
повторної перевірки додержання законодавства про захист економічної
конкуренції об’єктом перевірки лише у тому разі, коли стосовно
уповноважених працівників Комітету, його відділення, які проводили
планову або позапланову перевірку зазначеного об’єкта перевірки, |
розпочато службове розслідування або порушено криміналь- | ну справу.
І

Органи Комітету, голова відділення, уповноважені ними державні службовці
мають право проводити зазначені перевірки лише в межах наданої
компетенції та відповідно до ви-р значених завдань. ! Основними
завданнями перевірок є:

• здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист
економічної конкуренції;

; • своєчасне попередження, виявлення та припинення

І дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов,
що їм сприяють, а у разі, якщо порушення припинено, — вжиття заходів |
для усунення наслідків цих порушень;

І • збір доказів у заявах і справах про порушення зако-I
нодавства про захист економічної конкуренції;

| • оцінка діяльності об’єктів перевірки щодо додержання ?•
законодавства про захист економічної конкуренції та І виконання
рішень чи розпоряджень органів Комітету;

: • аналіз рішень органів влади, місцевого самоврядуван-| ня,
адміністративно-господарського управління та І контролю на
відповідність законодавству про захист | економічної конкуренції.

і Для проведення перевірки за наказом Голови Комітету, голови
відділення, розпорядженням органу Комітету утворюється Комісія з
перевірки (далі — Комісія) у складі не менше двох фахівців.

До роботи Комісії можуть залучатися в установленому порядку працівники
інших підприємств, установ і організацій та фахівці (експерти). У
кожному конкретному випадку строки проведення перевірок та склад Комісії
з перевірки визначаються з урахуванням об’єкта перевірки та очікуваного
обсягу роботи, необхідного для виконання поставленого

завдання.

У своїй діяльності Комісія керується Конституцією України, законами
України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від
недобросовісної конкуренції», «Про захист економічної конкуренції» та
іншими нормативно-правовими актами.

Персональний склад Комісії, її голова, заступник та строки проведення
перевірки затверджуються наказом Голови Комітету, голови відділення,
розпорядженням органу Комітету з делегуванням Комісії відповідних
повноважень щодо проведення перевірки. Комісія проводить перевірку в
установлені терміни і в обсязі завдання на проведення перевірки. Комісію
очолює голова. На голову Комісії покладено певні обов’язки. Так голова
Комісії відповідно до покладених на

нього обов’язків:

• забезпечує повідомлення керівника об’єкта перевірки не менш як за 10
календарних днів до дня її проведення про проведення перевірки;

• організовує роботу Комісії, визначає коло питань, що підлягають
перевірці, виходячи з того, чи є перевірка плановою чи позаплановою;

• розподіляє між членами Комісії конкретні завдання

для перевірки;

• забезпечує координацію роботи між членами Комісії та взаємодію зі
структурними підрозділами Комітету та його відділеннями, контрольними
органами, які здійснюють перевірку зазначеного об’єкта, при підготовці
та проведенні перевірки;

• подає Голові Комітету, органу Комітету, голові відділення пропозиції
щодо змін у персональному складі

Комісії. Перевірка проводиться на підставі певних документів.

Для її проведення потрібні такі документи.

1. Наказ (розпорядження) про проведення перевірки та

створення Комісії.

2. План проведення перевірки. Він складається головою Комісії і
затверджується органом, посадовою особою, що ви-дав(ла) наказ
(розпорядження) про проведення перевірки та створення Комісії, і має
містити в собі: визначення завдань перевірки; визначення кола питань,
які потрібно з’ясувати в ході перевірки; строки перевірки.

3. Доручення Голови Комітету, державного уповноваженого Комітету, голови
відділення про делегування відповідних повноважень щодо проведення
перевірки. Воно має містити в собі вказівку про делегування голові та
членам Комісії на час проведення перевірки визначених актами
законодавства повноважень, а саме:

• безперешкодно входити на підприємства, в установи, організації за
службовим посвідченням і мати доступ

Ідо документів та інших матеріалів, потрібних для проведення перевірки.
Для перевірки підприємств, установ, організацій з особливим режимом
роботи допускаються державні службовці органів Комітету, що мають
відповідний допуск до державної таємниці, оформлений в установленому
порядку;

• вимагати усних або письмових пояснень посадових осіб і громадян;

• вимагати необхідні документи та іншу інформацію, у тому числі з
обмеженим доступом, таку, що є комерційною таємницею, у зв’язку з
реалізацією своїх повноважень;

• вилучати в установленому порядку письмові та речові докази, зокрема
документи, предмети чи носії інформації, що можуть бути доказами чи
джерелом доказів у справі про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, а в разі, коли вилучити докази немає
можливості, накладати арешт на предмети, документи, інші носії
інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі;

• залучати за погодженням з відповідними центральними та місцевими
органами влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами й
об’єднаннями їхніх спеціалістів, депутатів місцевих рад для проведення
перевірки.

Перед проведенням перевірки структурні підрозділи Комітету, відділення
здійснюють попередній аналіз відповідного ринку товарів, вивчають
нормативні акти, що регулюють діяльність об’єкта перевірки, при потребі
готують та направляють в установленому порядку запити про надання
інформації щодо діяльності суб’єкта господарювання.

На основі підготовчої роботи розробляється план (програма) перевірки, у
якому визначаються період перевірки, її

мета; визначаються основні питання, на яких слід зосередити увагу.

Першим днем перевірки вважається день прибуття членів Комісії на об’єкт
перевірки. У перший день перевірки голова Комісії повідомляє про мету і
термін перевірки, надає керівникові об’єкта перевірки (у разі
відсутності керівника — особі, що його заміщує) документи про склад
Комісії, повноваження її членів; перелік питань, які слід з’ясувати при
проведенні перевірки, а також пропонує керівникові (або особі, що його
заміщує) створити належні умови для забезпечення роботи Комісії.

Залежно від завдання і мети перевірки голова та члени Комісії запитують
у керівництва об’єкта перевірки, зокрема керівників і членів органів
управління, керівників структурних підрозділів, документи, письмові та
усні пояснення та іншу інформацію, що стосується завдань та мети
перевірки (у тому числі з обмеженим доступом), потрібну для здійснення
Комісією своїх функцій. Отже, уповноважені особи Комітету можуть
витребувати будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити
наявність або відсутність порушення. Такі фактичні дані можуть
складатись, зокрема, з:

вхідної та вихідної документації, ураховуючи тексти факсів і
телефонограм, матеріалів діловодства всіх підрозділів об’єкта перевірки;
наказів, розпоряджень, резолюцій керівництва об’єкта перевірки; переліку
акціонерів (учасників) суб’єкта господарювання; відомостей про
собівартість виробленої продукції (робіт, послуг) та їх відпускну
вартість;

документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

угод, підписаних суб’єктами господарювання як постачальниками або
споживачами продукції (робіт, послуг), у тому числі
зовнішньоторговельних та іншого.

Комісії повинна бути надана повна, всебічна та об’єктивна інформація з
усіх питань, які містить у собі план проведення перевірки.

Усні пояснення службових чи посадових осіб об’єкта перевірки, які
містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення,
фіксуються у протоколі, складеному Комісією та підписаному членами
Комісії і особою, що дала

пояснення.

У протоколі зазначається: дата і місце його складання, повна і скорочена
назви об’єкта перевірки, прізвища, імена та по батькові і посади членів
Комісії з перевірки та служ

бової чи посадової особи об’єкта перевірки, яка дала усні пояснення,
короткий виклад причин, у зв’язку з чим надані пояснення, повний виклад
пояснень. Перед підписом особи, що дала пояснення, нею має бути
зроблений власноручний запис такого змісту: «Прочитав(ла), з моїх слів
записано вірно». У разі відмови цієї особи підписати протокол, про це
зазначається у протоколі.

У разі, коли зазначена особа вважає за необхідне уточнити надані нею
пояснення або пояснити причини відмови від підписання протоколу, ця
особа має право власноручно зробити це на цьому самому протоколі або ж
окремо, що має бути додано до протоколу. Після чого протокол підписують
члени Комісії.

Результати перевірки члени Комісії оформляють довідкою, що має містити в
собі аналіз, висновки та пропозиції з усіх питань, які перевірялися.

Голова Комісії підсумовує подані матеріали та складає акт перевірки у
двох примірниках. Акт підписується головою Комісії та її членами,
керівником об’єкта перевірки, а в разі потреби й іншими відповідальними
працівниками об’єкта перевірки. Один примірник акта подається Голові
Комітету, органу Комітету, голові відділення, другий — в термін не «
більше п’яти робочих днів після закінчення перевірки вручається під
розписку на першому примірнику акта (направляється в установленому
порядку) керівникові об’єкта перевірки, а в разі його відсутності —
здається до канцелярії під розписку в акті із зазначенням прізвища та
посади працівника, що прийняв акт, або надсилається рекомендованим
листом із поштовим підтвердженням про вручення поштового відправлення.

Акт перевірки повинен містити наведені результати перевірки з усіх
питань, передбачених планом проведення перевірки; об’єктивна оцінка
діяльності об’єкта перевірки щодо додержання законодавства про захист
економічної конкуренції; пропозиції щодо порушення справи про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції тощо.

Член Комісії, який не погоджується з висновками Комісії, викладеними в
акті, має право письмово викласти свою окрему думку, що долучається до
акта. Викладаючи окрему думку, член Комісії повинен підписати акт,
зробивши помітку: «Із зауваженнями, що містяться в «окремій думці».

При відмові керівника об’єкта перевірки від підписання акта про
результати перевірки службові особи, що здійснили перевірку, засвідчують
це відповідним записом за своїми підписами в кінці акта.

За наявності заперечень або зауважень до акта перевірки керівник чи інші
особи, які підписують акт, роблять про це застереження перед своїми
підписами і не пізніше ніж через п’ять календарних днів з дня їх
підписання подають з цього приводу письмові пояснення чи заперечення.

У тих випадках, коли потрібно вжити термінових заходів щодо усунення
виявлених порушень законодавства про захист економічної конкуренції, у
період перевірки, не чекаючи на її закінчення, складається проміжний
акт, від посадових осіб вимагаються пояснення. Ці матеріали негайно
подаються керівництву Комітету, голові відділення, у разі потреби
готується повідомлення правоохоронним органам. Факти, викладені в
проміжних актах, включаються до загального акта перевірки.

Результати перевірки викладаються в акті на підставі перевірених даних і
фактів, що випливають із наявних оригіналів документів об’єкта
перевірки, а також інших даних. При складанні акта перевірки повинна
бути додержана об’єктивність і вичерпність опису виявлених фактів і
даних. Не допускається включення до нього висновків, пропозицій та да-•
них, не підтверджених документами. Крім того, в ньому слід указати, які
операції та документи перевірені, за який період і в який спосіб
(вибірково чи суцільно).

Голова Комісії протягом п’яти робочих днів після завершення перевірки
доповідає про її результати органу, посадовій особі Комітету,
відділення, що видав(ла) наказ (розпорядження) про проведення перевірки
та створення Комісії, з наданням акта та інших матеріалів Комісії,
складених за результатами перевірки, з відміткою про вручення його
керівнику об’єкта перевірки, а в разі необхідності також уносить подання
про початок розгляду справи або готує рекомендації.

§ 7. Міждержавний орган з антимонопольної політики країн СНД

З метою створення правових і організаційних основ співробітництва у
сфері антимонопольної політики і розвитку конкуренції, а також усунення
негативних для торгівлі та еко-

1ЧП

немічного розвитку факторів і недопущення дій, що наносять збиток
національним економікам внаслідок монополістичної діяльності та
недобросовісної конкуренції, країни — учасниці СНД уклали договір «Про
проведення узгодженої антимонопольної політики».

Відповідно до цього договору було утворено Міждержавну раду з
антимонопольної політики (надалі — Антимоно-польна рада). Основним її
завданням є вироблення критеріїв і способів оцінки монополістичної
діяльності, недобросовісної конкуренції, процедур розслідування справ
про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також
розробка правил і механізмів впливу на суб’єктів господарювання, органи
влади і управління, що порушують правила конкуренції на товарних ринках.

До функцій, що виконує Антимонопольна рада відносяться:

і. * координація спільної діяльності країн—учасниць дого-|
вору зі створення правових основ з попередження, | обмеження і
припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції на
товарних ринках;

• сприяння країнам—учасницям договору у розробці й удосконалюванні
національних законодавств із питань захисту конкуренції та регулювання
монополій;

• розробка і надання рекомендацій країнам—учасницям

договору щодо правил і механізмів реалізації конкретні них дій з
попередження, обмеження і припинення І монополістичної діяльності
та недобросовісної конку-І ренції;

ь» • сприяння країнам—учасницям договору в обміні нор-

•^ мативно-правовою, методичною та іншою інформа-

•I цією в області політики щодо захисту конкуренції та Р^
регулювання монополій.

І Антимонопольна рада формується з повноважних пред-| ставників
країн—учасниць договору. Кожна країна має пра-Е во призначити двох
повноважних представників і має право І одного голосу. Із числа
представників обирається Голова Антимонопольної ради та два його
заступники. Термін дії повноважень Голови та його заступників — 2 роки.
За рішенням Антимонопольної ради термін може бути подовжений чи
скорочений.

Для виконання своїх функцій Антимонопольна рада має ^ право:

І • організовувати проведення експертизи проектів доку-

ментів, пов’язаних з реалізацією положень договору ^ «Про проведення
узгодженої антимонопольної політики»;

• створювати для підготовки відповідних проектів документів групи
експертів;

• вносити у встановленому порядку підготовлені Анти-монопольною радою
документи на розгляд Економічної ради, Ради глаі урядів і Ради глав
держав СНД;

• запитувати й одержувати від країн—учасниць договору інформацію,
необхідну для виконання своїх функцій;

• розробляти і затверджувати регламент своєї роботи, а також вносити в
нього зміни;

• взаємодіяти з антимонопольними органами третіх країн і відповідними
міжнародними організаціями в межах своєї компетенції.

Формою роботи Антимонопольної ради є засідання. Поточна робота й
організаційно-технічна підготовка засідань Антимонопольної ради
здійснюється Секретаріатом Антимонопольної ради, функції якого виконує
відповідний структурний підрозділ Виконавчого комітету СНД.
Періодичність і порядок підготовки і проведення засідань Антимонопольної
ради визначаються регламентом його роботи. Позачергові засідання можуть
скликатися з ініціативи Голови чи за вимогою представників не менш ніж
трьох країн—учасниць

договору.

Рішення Антимонопольної ради приймаються кваліфікованою більшістю
голосів (двома третинами присутніх і приймаючих участь у голосуванні
повноважних представників). Будь-яка країна—учасниця договору може
заявити про свою незгоду з рішенням, що стосується того чи іншого
питання. Але це не є перешкодою для ухвалення рішення іншими
зацікавленими країнами. На країни—учасниці договору, що заявили про свою
незгоду з рішенням, прийняте рішення не

поширюється.

Робочою мовою Антимонопольної ради є російська мова. Місце перебування
Секретаріату Антимонопольної ради — місто Москва.

. Контрольні запитання для самоперевірки ^

‘ /. Через які органи влади держава забезпечує захист ‘[ та розвиток
конкуренції?

> 2. Які основні завдання, компетенція, права Антимонопольного комітету
України? ; 3. Які права та повноваження мають Голова Коміте-| ту,
його заступники, державні уповноважені? І 4. Який склад та права
Комітету? ‘ . 5. Форма та мета взаємодії органів Антимонопольного

комітету України?

6. Який статус мають працівники органів Антимонопольного комітету
України?

. . 7. Які завдання покладаються на територіальне відді-I; лення
Антимонопольного комітету України? І 8. Які завдання, функції і
повноваження Голови тери-Р торіального відділення Антимонопольного
комітету

України? 9. З якою метою проводяться перевірки додержання

законодавства про захист економічної конкуренції^ •^ 10. Яка процедура
проведення перевірок, законодавства Ц про захист економічної
конкуренції? Ц //. Що таке Міждержавна рада з антимонопольної по-(в
літики, з якою метою вона створена?

Глава 6

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Розгляд
справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 1. Сутність та склад порушення законодавства про захист економічної
конкуренції

На розвиток конкуренції та функціонування економічних відносин
безпосередньо впливає поведінка суб’єктів господарювання. Залежно від
поведінки для конкуренції та учасників ринкових відносин настають
позитивні чи негативні наслідки. З юридичної точки зору поведінка
суб’єкта на ринку може бути правомірною або протиправною і виявлятися у
формі дій чи бездіяльності.

Правомірна поведінка суб’єктів господарювання на ринку характеризується
позитивними для ринкової конкуренції та осіб, які діють на ринку,
наслідками, виникненням суспільне корисних благ та відповідністю
правовим нормам.

Протиправна поведінка суб’єктів господарювання на ринку протилежна їх
правомірній поведінці. Якщо правомірна поведінка характеризується
позитивними економічними та,юридичними наслідками, протиправна поведінка
характеризується шкідливими (небезпечними) наслідками для ринкової
конкуренції і учасників ринкових відносин та негативними юридичними
наслідками (покаранням). Протиправна поведінка виражається у вчиненні
неправомірних дій, що є шкідливими (небезпечними) для ринкової
конкуренції та учасників ринкових відносин. Ознакою протиправної
поведінки є її здатність призводити до обмеження, спотворення чи
усунення конкуренції з ринку, порушення прав та охоро-нюваних законом
інтересів підприємців та споживачів, а також до порушення норм
законодавства про захист економічної конкуренції і невиконання юридичних
обов’язків закріплених у нормативно-правових актах.

Протиправна поведінка суб’єктів господарювання на ринку, яка призводить
до порушення чи невиконання норм за-

| конодавства про захист економічної конкуренції, до обме-^ ження,
спотворення або усунення конкуренції з ринку, а та-^ кож порушення прав
та охоронюваних законом інтересів | підприємців і споживачів є
порушенням законодавства про І- захист економічної конкуренції. Вчинення
такого порушення ‘ передбачає настання юридичної відповідальності
(покарання). Слід зауважити, що термін «справи про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції» включає також і справи
про недобросовісну конкуренцію.

Отже, порушення законодавства про захист економічної конкуренції — це
шкідливі для ринкової конкуренції, осіб, що функціонують на ринку, дії
(бездіяльність)’, вчинення яких передбачає настання юридичної
відповідальності.

\ Порушення законодавства про захист економічної конкуренції за його
наслідками є суто негативним явищем і призводить до:

1) обмеження, спотворення або усунення конкуренції з ринку;

2) порушення прав та охоронюваних законом інтересів підприємців, які
діють на ринку;

3) порушення прав споживачів.

У боротьбі із порушеннями законодавства про захист економічної
конкуренції важливо досягти ефективності цієї боротьби і не допустити
порушення закону. Тому головне — встановити факт вчинення порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, мати законні підстави
для накладення санкцій і додержуватися норм відповідного законодавства.
З цією метою законодавством встановлено певні ознаки протиправних діянь,
сукупність яких утворює підстави для відповідальності за вчинення
порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Вся
сукупність встановлених законодавством ознак, які характеризують
протиправні діяння як порушення законодавства про захист економічної
конкуренції, називається складом порушення. Склад порушення становлять
його об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона.

Об’єктом порушення законодавства, про захист економічної конкуренції є
ринкова конкуренція, права та охоронювані законом інтереси підприємців і
споживачів.

Таким чином, об’єктом порушення законодавства про захист економічної
конкуренції є суспільно-економічні відноси-

ни, що виникають під час функціонування осіб на ринку. Я Хоч порушення
законодавства про захист економічної конкуренції і вчиняються з метою
отримати надприбутки, дістати певні переваги над конкурентами, захопити
ринки збуту та інше, вони спрямовані на порушення прав та охоронюва-них
законом інтересів осіб, які діють на ринку. Тому наслідком будь-якого
такого порушення є обмеження, спотворення або взагалі усунення
конкуренції з ринку, а також порушення прав та інтересів учасників
ринкових відносин — держави, підприємця, громадянина.

Наприклад, якщо місцевий орган державної влади неправомірно забороняє
здійснювати той чи інший вид підприємницької діяльності, незабороненої
законом, то порушується гарантоване Конституцією України право на
здійснення підприємницької діяльності. Або, якщо недобросовісний
підприємець під чужою торговою маркою реалізує свій неякісний товар,
який є неякісним, і відповідно гіршим ніж оригінальний, він порушує
право добросовісного підприємця щодо права його інтелектуальної
власності, а також права споживачів на споживання потрібного їм товару
належної якості.

Отже, на підставі викладеного, можна зробити висновок, що хоч метою
будь-якого порушення законодавства про захист економічної конкуренції є
отримання матеріальних благ, зокрема надприбутків або великої ринкової
частки, об’єктом такого порушення можуть бути виключно
суспільно-економічні відносини, які охороняються нормами законодавства
про захист економічної конкуренції.

Об’єктивну сторону порушення законодавства про захист економічної
конкуренції складають неправомірні дії (бездіяльність), що спрямовані на
обмеження, спотворення чи усунення конкуренції з ринку або на порушення
прав та охоронюваних законом інтересів підприємців і споживачів, шкода,
завдана конкуренції, підприємцям, споживачам неправомірними діями, а
також негативні наслідки, до яких призводять чи можуть призвести
зазначені неправомірні дії.

Об’єктивну сторону порушення законодавства про захист економічної
конкуренції утворюють зовнішні його ознаки, у яких виявляється зовні
процес вчинення порушення і які відповідають на запитання, як його було
вчинено. Процес вчинення порушення характеризується з боку послідовного
розвитку тих подій і явищ, які починаються зі здійснення

І певної дії (бездіяльності) або низки дій і закінчуються вчи-1 ненням
порушення та настанням негативних наслідків. ? Умовно процес вчинення
порушення законодавства про захист економічної конкуренції можна
поділити на три елементи:

1. Неправомірна дія (бездіяльність). Цей етап характеризує порушення як
явище і визначає місце, час, спосіб вчинення порушення. Неправомірні дії
є свідомою поведінкою особи, спрямованою на певний об’єкт для досягнення
певної мети. Така дія може складатися з кількох окремих дій, що
спрямовані на порушення законодавства про захист економічної конкуренції
і являють собою небезпечну для конкуренції, протиправну, усвідомлену
поведінку, яка виявляється в активній формі. Вони можуть виявлятися у
прийнятті розпоряджень, наказів, укладенні усних або письмових угод
тощо.

Неправомірна бездіяльність у пасивній формі виявляється у невиконанні
суб’єктом певних дій, вчинення яких передба-I чено законодавством про
захист економічної конкуренції для і захисту суспільно-економічних
відносин. Відповідальність за | бездіяльність настає лише тоді, коли
суб’єкт не виконує по-; кладених на нього нормами законодавства про
захист еконо-? мічної конкуренції обов’язків, маючи можливість їх
виконати. Прикладом такої неправомірної бездіяльності є неподан-I ня
суб’єктом господарювання на вимогу органів Антимоно-I польного комітету
необхідної інформації.

| 2. Причинний зв’язок. Порушення законодавства про захист економічної
конкуренції призводить до змін на ринку, які в свою чергу зумовлюють
певний розвиток подій на ньому. Такий розвиток може мати різні напрями
та різні за своєю тяжкістю для ринкової конкуренції негативні наслідки,
які залежатимуть від характеру та мети неправомірних дій
(бездіяльності), а також від місця та обставин їх вчинення.

При вчиненні порушення законодавства про захист економічної конкуренції
обов’язково настають негативні наслідки. Але такі наслідки для ринкової
конкуренції та споживачів необов’язково можуть виникати внаслідок
порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Вони можуть
бути зумовлені низкою економічних, соціальних, політичних тощо факторів.
Тому, розглядаючи справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, необхідно встановити зв’язок між вчиненим
порушенням та наявни-

ми негативними наслідками. Суб’єкт має відповідати лише ч за ті
негативні наслідки, які були зумовлені його поведінкою. Якщо ж зв’язку
між вчиненим порушенням і негативними наслідками, що настали, немає, ці
наслідки не можуть бути осудними, і суб’єкт не може за них відповідати.

3. Завдана шкода та наслідки порушення законодавства про захист
економічної конкуренції. Це ті зміни, до яких призводить порушення і які
є шкідливими для суспільно-економічних відносин. Будь-яке порушення
законодавства про захист економічної конкуренції заподіює шкоду ринковій
конкуренції або споживачам. Дія, що не завдає шкоди, не є порушенням.
Саме тому, що порушення заподіює шкоду, воно визнається небезпечним для
суспільно-економічних відносин, протиправним та карним.

Суб’єктом, порушення законодавства про захист економічної конкуренції є
юридичні (підприємства, організації, установи тощо) та фізичні (посадові
особи підприємств, організацій, установ тощо або особи, які
зареєстровані як підприємці) особи.

Суб’єктом порушення законодавства про захист економічної конкуренції є
особи, які вчинили певне порушення та можуть і повинні відповідати за
здійснені дії (бездіяльність). Таким суб’єктом може бути як юридична,
так і фізична особа. Залежно від того, хто є суб’єктом вчиненого
порушення юридична чи фізична особа, яке ставлення у цієї особи до
вчиненого порушення, а також від того, на що були спрямовані бажані
наслідки, для настання яких було вчинено порушення, для особи
встановлюється характер та розмір відповідальності.

Суб’єктивну сторону порушення законодавства про захист економічної
конкуренції складає — вина порушника, його ставлення до вчиненого
порушення та шкоди, завданої ринковій конкуренції, підприємцям,
споживачам.

Суб’єктивна сторона порушення законодавства про захист економічної
конкуренції — внутрішній бік порушення, процеси, що відбуваються у
свідомості суб’єкта і характеризують волю, пов’язану з вчиненням
правопорушення та його

наслідками.

Велике практичне значення при розгляді справи про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції має суб’єктивна сторона
порушення. Відповідальність за вчинене порушення настає лише за
наявності у діянні вста

новлених законом суб’єктивних ознак свідомості, інтелекту, І волі. Ці
ознаки суб’єктивної сторони порушення мають ви-I рішальне значення при
оцінці небезпечності діяння для сус-| пільно-економічних відносин,
правильної кваліфікації пору-I шення законодавства про захист
економічної конкуренції, | встановлення відповідальності.

І Вчинення порушень законодавства про захист економіч-I ної
конкуренції завдає значної шкоди як економіці, так і сус-I пільству
України. Тому дуже важливо вчасно виявляти та І припиняти такі
порушення. Відповідно до законодавства ви-I явлення, припинення та
розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції належать до компетенції органів Антимонопольного комітету
України.

Особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про
захист економічної конкуренції та про захист від недобросовісної
конкуренції визначені Правилами розгляду справ про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, що затверджені
розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р.
?;, №5 з наступними змінами і доповненнями. І Відповідно до Закону
України «Про захист економічної й конкуренції» можна виділити такі види
порушень законодав-I ства про захист економічної конкуренції:

« 7. Виконання рішення.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть бути
виявлені й відповідно до цього розпочата справа, у разі звернення
підприємця, органу влади, місцевого самоврядування, чи громадянина з
повідомленням про відомий їм факт вчинення порушення або у разі
проведення органами Антимонопольного комітету планових чи позапланових
виїзних перевірок щодо додержання законодавства про захист економічної
конкуренції.

Отже, органи Антимонопольного комітету можуть розпочати справу про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції у таких
випадках:

1) надходження до органів Комітету заяв від суб’єктів господарювання,
громадян, об’єднань, установ, організацій про порушення їх прав
внаслідок дій чи бездіяльності, визначених як порушення законодавства
про захист економічної конкуренції;

2) надходження до органів Комітету відповідних подань від органів
державної влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю з питань, що
стосуються порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

3) за власною ініціативою органів Комітету.

Якщо справа розпочинається за заявою, а її розгляд підвідомчий
адміністративній колегії територіального відділення Комітету, подається
до відділення за місцем вчинення порушення або за місцезнаходженням
відповідача, або за місцем настання наслідків порушення. В усіх інших
випадках заяви подаються до Антимонопольного комітету України. Заява має
відповідати певним критеріям, вона має подаватися в письмовій формі й
містити:

• найменування органу, до якого подається заява;

• найменування, поштову адресу, інші реквізити (факс, телефон) заявника;

• найменування, поштову адресу, інші реквізити відповідача;

• зміст вимог і виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги;

• перелік документів, що додаються до заяви;

• підпис заявника або його представника із зазначенням часу подання
заяви.

До заяви додаються наявні у заявника матеріали, якими він обґрунтовує
свої вимоги.

Заява розглядається протягом ЗО календарних днів, а уЯ разі потреби
одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником,
строк розгляду заяви може бути подовжений державним уповноваженим,
головою відділення на 60 календарних днів, про що письмово
повідомляється заявникові. Якщо щодо відповідача, зазначеного у заяві,
вже порушено справу за наведеними у заяві ознаками порушення, заява може
бути приєднана до цієї справи, про що також письмово повідомляється
заявникові.

Якщо заяву було подано без додержання певних вимог і це перешкоджає її
розглядові, державний уповноважений, голова відділення залишає таку
заяву без руху, про що письмово повідомляє заявника і дає йому строк на
усунення недоліків. При цьому час залишення заяви без руху не
зараховується у строк розгляду заяви. Якщо заявник не усуне недоліки,
визначені державним уповноваженим, головою територіального відділення
Комітету у встановлений строк, заява може взагалі бути залишена без
розгляду, про що також буде письмово повідомлено заявника.

Якщо заявник відмовився від заяви, вона залишається без розгляду, що не
є перешкодою для продовження Комітетом, відділенням дослідження з
питань, порушених у заяві. Залишення заяви без розгляду не позбавляє
заявника права звернутися до Комітету, відділення з повторною заявою про
порушення.

Розгляд заяви може бути зупинено з власної ініціативи органу Комітету чи
голови територіального відділення або за заявою особи, яка бере участь у
справі, до завершення розгляду органом Комітету, судом, господарським
судом пов’язаної з цією заявою справи або до розв’язання державним
органом пов’язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду заяви
письмово повідомляється заявникові.

У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної
конкуренції службовцями Комітету, територіального відділення готується і
вноситься на розгляд відповідних органів подання про початок розгляду
справи, в якому встановлюються обставини справи та подаються конкретні
пропозиції щодо доцільності початку розгляду справи. Відповідно до
подання службовців та за наявності ознак порушення розпочинається
процедура розгляду справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, під час якої встановлюються обставини справи,
визначаєть-

ся спричинена шкода та встановлюються санкції. Справа про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття
розпорядження, яке надсилається відповідачу, заявнику та третім особам
протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. Розпорядження про
початок розгляду справи або відмову у розгляді справи, • підвідомчої
Комітету, адміністративній колегії чи державному уповноваженому
Комітету, приймає державний уповноважений Комітету, а у справах
підвідомчих адміністративній колегії територіального відділення, —
зазначена колегія.

Розпорядження про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції складається зі вступної, описово-мотивувальної та
резолютивної частин.

Вступна частина має містити дату і місце прийняття розпорядження,
найменування посади та прізвище особи, яка прийняла розпорядження;
найменування сторін та третіх осіб, які беруть участь у справі (щодо
підприємства повну його назву) із зазначенням юридичної адреси (поштових
реквізитів), номер справи відповідно до вимог діловодства.

В описово-мотивувальній частині розпорядження мають бути дані про
об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону порушення; опис
доказів, на яких грунтуються висновки у справі про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції; висновки експертизи (у
разі її проведення); пояснення, заперечення відповідача, третіх осіб;

доводи та мотиви, за якими відхиляються ті чи інші заперечення;
вмотивований висновок про доведення факту вчинення порушення та про
кваліфікацію дій відповідача з посиланням на акти законодавства, що були
підставою такої кваліфікації (із зазначенням номерів статей, частин,
пунктів);

зазначення процесуальних норм законів, правил, положень тощо.

Резолютивна частина розпорядження має містити висновок про визнання
порушника таким, що займає (займав) монопольне (домінуюче) становище на
відповідному ринку під час вчинення ним порушення (у разі порушення
передбаченого ст. 12 Закону України «Про захист економічної
конкуренції»); висновок про визнання дій відповідача порушенням
законодавства про захист економічної конкуренції з наведенням повної
кваліфікації порушення та з визначенням цих дій. Кожне порушення
визначається окремо, наводиться

відповідна кваліфікація та короткий опис кожної дії, якщо в

діях відповідача є кілька порушень.

Взагалі, розпорядження органами Антимонопольного комітету приймаються не
лише у разі відкриття провадження у справі, а й у інших випадках. Аналіз
законодавства про захист економічної конкуренції дає можливість
стверджувати, що органи Антимонопольного комітету приймають такі
розпорядження, зокрема, у таких випадках:

• про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції;

• про відмову у розгляді справи;

• про об’єднання і виділення справ, зупинення розгляду

ви. справи та його поновлення;

Д| • про заміну відповідача або про залучення до участі у

Ір справі співвідповідачів;

В? • про призначення експертизи, в тому числі про призна-

р чення експерта;

| • про вилучення чи накладення арешту (на майно, предмети,
документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелом
доказів у справі);

• про повернення вилучених предметів, документів, інших носіїв
інформації;

• про заборону вчиняти певні дії; .^^

• про надання інформації; «ІЦ

• про залишення без розгляду заяви про надання дозИ « волу на
узгоджені дії, концентрацію; Й ? • про початок розгляду
справи про узгоджені дії, кон-ь центрацію;

| • про зупинення або поновлення розгляду справи про узгоджені дії,
концентрацію;

• про залучення третіх осіб у справі про узгоджені дії, концентрацію;

• про закриття розгляду справи про узгоджені дії, концентрацію;

• про залишення заяви без руху;

• з питань визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів
господарювання на ринку.

Під час розгляду справи службовці органів Антимонопольного комітету
збирають та аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб,
іншу інформацію, що може бути доказом у справі, зокрема проводять
дослідження регіональних або загальнодержавних ринків; одержують від

сторін, третіх осіб, інших осіб письмові та усні пояснення, які фіксують
у протоколі; вилучають письмові та речові докази, у тому числі,
документи, предмети чи інші носії інформації, що можуть бути доказами чи
джерелами доказів у справі; накладають арешт на предмети, документи,
інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелами до-• казів у
справі.

За результатами збирання доказів у справі складається ще одне подання,
але воно вже стосується попередніх висновків у справі. Його вносять на
розгляд органів Комітету, яким підвідомча справа. Це подання містить:

1. Зміст заяви або інших підстав для початку розгляду справи.

2. Обставини, у яких є ознаки порушення, а саме дані про:

• об’єкт порушення — права, суспільні відносини, на які посягає діяння;

• об’єктивну сторону порушення — діяння (вчинок, опис дій, що містить
порушення), час, місце, спосіб вчинення порушення, наслідки вчиненого
порушення, наслідки неправомірних дій відповідача (що настали чи могли
настати), причинний зв’язок між неправомірними діями відповідача й
наслідками цих дій;

• суб’єкт порушення — конкретного відповідача;

• суб’єктивну сторону порушення — вину, мету (у разі потреби).

3. Опис доказів, які підтверджують чи спростовують наявність у діях
відповідача складу порушення.

4. Пояснення (заперечення) відповідача, третіх осіб щодо вчиненого
порушення.

5. Доводи та мотиви, за якими пропонується відхилити ті чи інші докази
та врахувати (відхилити) заперечення відповідача та третіх осіб.

6. Висновки експертів (за їх наявності).

7. Вмонтований висновок про доведення (не доведення) факту порушення.

Крім того, у разі доведення вчинення порушення, подання має містити
висновок про кваліфікацію дій відповідача, інформацію про те, чи
припинено відповідачем порушення законодавства про захист економічної
конкуренції на момент складання подання, пропозиції про вжиття заходів
щодо припинення відповідачем порушення, висновок щодо розмі

ру незаконно одержаного прибутку та періоду його отримаїД

ня й обчислення та ін. Н і Копії
подання з попередніми висновками (або витяги зй нього, що не містять
інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним
державним уповноваженим, головою відділення інформації, розголошення
якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, що беруть участь у справі,
або перешкодити подальшому розглядові справи) не пізніше ніж за десять
днів до прийняття рішення у справі надсилаються сторонам і третім
особам. При доведенні вчинення по-. рушення залежно від обставин у
справі приймається одне чи кілька рішень. У рішенні вказують результати
розгляду справи по суті, наводять мотиви рішення, зазначаються дії, які
повинні виконати або від яких утриматися, та строк виконання рішення.
Органи Комітету, які прийняли рішення, не мають права його скасувати або
змінити. Вони вправі лише виправити допущені в рішенні описки чи явні
арифметичні помилки, роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його
змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що
досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення. | Рішення
приймають органи Комітету у разі:

| • завершення розгляду справи про порушення законо-| давства про
захист економічної конкуренції, у тому ‘ числі справи про
недобросовісну конкуренцію, неза-і- лежно від того чи вирішується
справа по суті;

^ • якщо прийнято додаткове рішення у справі;

; • прийняття попереднього рішення у справі про пору-1 шення
законодавства про захист економічної конкуренції;

• визнання рішення таким, дія якого не зупиняється;

• за результатами перевірки та перегляду рішень у справах про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі справах
про недоб-

. росовісну конкуренцію;

‘ • надання дозволу, заборони узгоджених дій, концент-

:[ рації;

• перевірки та перегляду рішень у заявах, справах про ‘• узгоджені
дії;

• перегляду рішень у заявах, справах про концентрацію.

У процесі розгляду справи органи Антимонопольного ко-;у мітету за
поданою суб’єктом господарювання заявою про

вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних

наслідків для суб’єктів господарювання внаслідок порушення законодавства
про захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про
заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення,
вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів або про
обов’язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є
необхідним виходячи із законних прав та інтересів інших осіб. Попереднє
рішення може бути оскаржене у 15-денний строк з дня його одержання. Цей
строк не може бути поновлено.

У разі закриття розгляду справи у зв’язку з недоведенням вчинення
порушення відповідач може звернутися до суду про відшкодування йому
суб’єктом господарювання, який подав заяву, збитків, завданих у зв’язку
з прийняттям попереднього рішення. Попереднє рішення, якщо в ньому не
зазначено коротший строк, втрачає чинність з дня отримання відповідачем
рішення, прийнятого за результатами розгляду справи.

За результатами розгляду справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції органи Антимо-нопольного комітету України
приймають рішення, зокрема про:

• визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної
конкуренції;

• припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• зобов’язання органу влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або
змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані
антиконкурентними діями органів влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю;

• визнання суб’єкта господарювання таким, що займає монопольне
(домінуюче) становище на ринку;

• примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне
(домінуюче) становище на ринку;

• накладення штрафу;

• блокування цінних паперів;

• усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної
конкуренції;

• скасування дозволу на узгоджені дії у разі неправо

мірного використання суб’єктом господарювання ринкового становища;

• оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації
Антимонопольного комітету чи його територіального відділення стосовно
рішення, прийнятого у справі про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, в тому числі опублікування рішень у повному
обсязі (за винятком інформації з обмеженим доступом, а також визначеної
відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення
інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб,
які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або
законодавством;

• закриття провадження у справі.

З метою захисту суспільних інтересів чи відвернення негативних або
непоправних наслідків для суб’єктів господарювання органи
Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення про визнання
рішення у справах про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції, таким, дія якого не зупиняється у зв’язку з:

• порушенням судом, господарським судом провадження у справі про
визнання його недійсним;

• перевіркою за заявою сторони відповідного рішення (постанови) суду,
господарського суду в порядку нагляду;

• переглядом за заявоісг сторони відповідного рішення (постанови) суду,
господарського суду за нововиявле-ними обставинами.

Таке рішення приймається за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи
з власної ініціативи органів Антимонопольного комітету України. Його
приймають як перед поданням відповідної заяви до суду, господарського
суду, так і після її подання, якщо суд, господарський суд не зупинять
дію рішення органу Антимонопольного комітету України, що оскаржується.

Рішення (витяг з нього, за винятком інформації з обмеженим доступом, а
також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного
комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного
комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди
інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпоря-

дження органів Антимонопольного комітету України, голів його
територіальних відділень надаються для виконання шляхом надсилання або
вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.

Якщо вручити рішення немає можливості внаслідок відсутності фізичної
особи за останнім відомим місцем проживання (місцем реєстрації) або
відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб’єкта
господарювання, органу адміністративно-господарського управління та
контролю за відповідною юридичною адресою, рішення органів
Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене
відповідачеві, через десять днів з дня оприлюднення інформації про
прийняте рішення в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради
України «Голос України», газета Кабінету Міністрів України «Урядовий
кур’єр», «Офіційний вісник України», друковані видання відповідної
обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем
реєстрації, юридичної адреси відповідача).

Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України,
голів його територіальних відділень є обов’язковими до виконання.

Розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті, якщо:

• справа не підлягає розгляду в органах Антимонопольного комітету;

• не встановлено відповідача або його місцезнаходження;

• відповідача — юридичну особу ліквідовано;

• вже розглянуто чи розглядається органами Антимонопольного комітету
справа з тих самих підстав щодо того самого відповідача;

• не доведено вчинення порушення;

• є інші підстави, передбачені законом.

З метою встановлення фактичних обставин справи про вчинення порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, всебічного її розгляду
та доведення вчинення порушення органи Комітету, які розглядають справу,
до прийняття рішення по суті можуть проводити слухання у справі. Його
проводить орган Комітету, який розглядає справу, або колегіальний орган,
один або кілька його членів. Про день, час і місце проведення слухання у
справі осіб, які бе

руть участь у справі, повідомляють не пізніше ніж за 5 днів до його
проведення.

Орган Комітету на слухання у справі запрошує осіб, які беруть участь у
справі, для надання ними зауважень, пояснень, доводів, необхідних для
встановлення фактичних обставин справи. У слуханні у справі можуть брати
участь працівники Комітету, його територіальних відділень, а у разі
потреби залучається експерт. На слухання можуть бути запрошені інші
особи, якщо заявник і відповідач не висловили проти цього обгрунтованих
заперечень.

Орган Комітету за власною ініціативою чи за заявою осіб, які беруть
участь у справі, може провести повністю або

„ частково закрите слухання у справі, якщо відкрите слухання може
завдати шкоди інтересам держави, особам, які беруть

; участь у справі, чи іншим особам або перешкодити подаль-

• шому розглядові справи.

Головуючий на слуханні вживає заходів для встановлення

; фактичних обставин справи. Він може видалити осіб, які порушують
порядок проведення слухання; слухання продовжу-

^ ється без їх участі.

; Слухання протоколюється. У протоколі зазначаються:

орган Комітету, який проводить слухання;

; . форма проведення слухання (відкрите, закрите), місце,

: дата, час початку й закінчення слухання;

; прізвища, ім’я та по батькові головуючого, членів колегі-

} ального органу Антимонопольного комітету України із зазначенням їх
посад та інших осіб, присутніх на слуханні;

питання, які розглядалися, та основний зміст зауважень, пояснень,
доводів, наданих учасниками слухання.

Протокол слухання протягом трьох днів підписують головуючий, члени
колегіального органу Комітету, які проводили слухання у справі. У цей
самий строк особи, які брали участь у слуханні, можуть.ознайомитися зі
змістом протоколу, подати пояснення або зауваження до нього, які
додають-

« ся до протоколу. Про ознайомлення осіб, які брали участь у

[ слуханні, зі змістом протоколу зазначається у протоколі.

; Слухання чи його частина може не проводитися, якщо це загрожуватиме
громадському порядку, державній безпеці

: або розголошенню інформації з обмеженим доступом чи ін-

і ‘формації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам

І осіб, що беруть участь у розгляді справи.

§ 5. Перевірка, перегляд та оскарження рішень органів Антимонопольного
комітету у справах про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції. Зміна, скасування та визнання рішень недійсними Рішення,
прийняті адміністративною колегією територіального відділення, державним
уповноваженим, адміністративною колегією Антимонопольного комітету
України у справах про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції, у заявах, справах про узгоджені дії, можуть бути перевірені
за заявою осіб, які брали участь у справі, або за власною ініціативою у
порядку, встановленому Антимоно-польним комітетом України.

Заяву про перевірку рішення подають до Антимонопольного комітету України
у 2-місячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути
відновлено.

Рішення адміністративної колегії територіального відділення
перевіряються Антимонопольним комітетом України чи його адміністративною
колегією, рішення державного уповноваженого, адміністративної колегії
Антимонопольного комітету України — Антимонопольним комітетом України.

Органи Антимонопольного комітету України, які перевіряють рішення,
можуть зупинити виконання рішення до закінчення його перевірки, про що
письмово повідомляються Особи, які беруть участь у справі. За
результатами перевірки рішення зазначені органи мають право залишити
рішення без змін, змінити рішення, скасувати рішення частково і
направити справу на новий розгляд у цій частині, скасувати рішення і
прийняти нове рішення або передати справу на новий розгляд чи припинити
провадження у справі.

Крім того, органи Антимонопольного комітету України з власної ініціативи
чи за заявами осіб можуть переглянути рішення, прийняті ними у справах
про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у
заявах, справах про узгоджені дії та концентрацію. Такий перегляд можна
здійснити у разі:

• якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі органам
Антимонопольного комітету України, що призвело до прийняття незаконного
або необгрунтованого рішення;

• якщо рішення було прийнято на підставі недостовір

ної інформації, що призвело до прийняття незаконного або
необгрунтованого рішення;

• невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і
зобов’язань, які усувають або пом’якшують негативний вплив узгоджених
дій та концентрації на конкуренцію;

• якщо обставини, на підставі яких було прийнято рішення про надання
дозволу на узгоджені дії та концентрацію суб’єктів господарювання, вже
не існують;

• наявності інших підстав, передбачених законами України.

Органи Антимонопольного комітету України, які прийняли рішення, можуть
зупинити його виконання до закінчення перегляду, про що письмово
повідомляються особи, які беруть участь у справі. За результатами
перегляду органи Антимонопольного комітету України можуть залишити
рішення без змін, змінити рішення, скасувати його або прийняти нове
рішення.

Якщо за результатами перегляду рішень Антимонополь-ний комітет України
приймає рішення про заборону концентрації, державна реєстрація суб’єкта
господарювання, створеного в результаті концентрації, скасовується у
судовому порядку за позовом Антимонопольного комітету України.

Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів
Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду у
2-місячний строк з дня одержання і рішення. Цей строк не може бути
відновлено.

І Рішення Антимонопольного комітету України, його адмі-; ністративної
колегії та державного уповноваженого оскар-е жуються до Вищого
господарського суду України; рішення адміністративної колегії
територіального відділення — до господарського суду Автономної
Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських
господарських судів.

Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів
Антимонопольного комітету України є:

неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведення
обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може
бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення лише
за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
^

Контрольні запитання для самоперевірки і /. У чому полягає
сутність порушення законодавства про захист економічної конкуренції?

2. Що таке порушення законодавства про захист економічної конкуренції?

3. Який склад порушення законодавства про захист економічної
конкуренції?

4. Що таке докази у справі про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, їх джерела?

5. Які особи беруть участь у справі?

6. Як відбувається вилучення,’ накладення арешту на майно?

7. Експертиза у справі про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції.

8. Які органи розглядають справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції?

9. У чому полягає сутність рекомендацій органів Анти-монопольного
комітету?

10. Назвіть стадії процесу розгляду справи про порушення законодавства
про захист економічної конкуренції.

11. Заява про порушення законодавства про захист еко- ц помічної
конкуренції, її розгляд, я

12. Коли проводяться слухання у справі? В

13. У яких випадках органи Антимонопольного коміте- -В ту приймають
розпорядження, а у яких рішення? я

14. Яким чином здійснюються перевірка, перегляд, оскар- «• ження рішень
органів Антимонопольного комітету?

Глава 7

Основні види порушень законодавства про захист економічної конкуренції

§ 1. Загальна характеристика основних порушень законодавства про захист
економічної конкуренції

З точки зору законодавства про захист економічної конкуренції
господарська діяльність на ринку може здійснюватися | як правомірно і
спрямовуватися на розвиток суспільства та І: економіки, так і
неправомірно, що завдає суспільству шкоди, е гальмує економічний
розвиток. Це, зокрема, відбувається г внаслідок спотворення, обмеження
або усунення конкурен-; ції з ринку.

Дії, що призводять або можуть призвести до спотворення, обмеження або
усунення конкуренції з ринку, порушують законодавство про захист
економічної конкуренції і підлягають покаранню. Вони є протиправними і
шкідливими для ринкової конкуренції та осіб, які функціонують на ринку.

Головною ознакою протиправних дій є їхня здатність спотворювати чесні
правила гри на ринку, порушувати права та охоронювані законом інтереси
підприємців і споживачів, а також порушувати норми законодавства про
захист економічної конкуренції.

Відповідно до законів України «Про захист економічної конкуренції» та
«Про захист від недобросовісної конкуренції» основними порушеннями
законодавства про захист економічної конкуренції, вчинення яких
спричиняє, можливо, найістотнішу шкоду ринковій конкуренції, можна
назвати:

1. Антиконку рентні узгоджені дії суб’єктів господарювання — вчиняються
виключно групою суб’єктів господарювання, одна особа сама по собі не
може вчинити анти-конкурентні узгоджені дії.

2. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку — може
вчинятися як однією особою, так і групою осіб.

3. Антиконку рентні дії органів влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю —- вчиняють
виключно зазначені органи

шляхом прийняття неправомірних рішень та вчиняючи дії, що обмежують
вільну економічну діяльність на ринку та спотворюють дію економічних
законів.

4. Недобросовісна конкуренція. Основою недобросовісної конкуренції є
нечесне, неправомірне ведення підприємницької діяльності.

Вчинення цих неправомірних дій заборонено і тягне за со-^ бою
відповідальність згідно з законодавством. вдосконалення, щоб забезпечити
значно вищий рівень ефективності господарювання. Одним із важливих
напрямів такого , реформування є вдосконалення здійснення господарської
ді-, яльності органами виконавчої влади в частині надання платних \
послуг суб’єктам господарювання та громадянам.

І Нині більшість органів виконавчої влади, надаючи платні І послуги
суб’єктам господарювання та громадянам, поєднує ! діяльність з виконання
і реалізації цілей, завдань та функцій, | покладених на них державою,
метою яких є забезпечення • виконання та додержання усіма суб’єктами
ринкових відно-’ син Конституції та законів України, нормативно-правових
актів органів виконавчої влади, принципів законності та правопорядку,
гарантій щодо прав і свобод громадян тощо, з діяльністю, пов’язаною з
госпрозрахунковою діяльністю, що за своєю суттю є підприємницькою, метою
якої є отримання | прибутку або доходу.

Всього в Україні органи виконавчої влади здійснюють близько 100 видів
господарської діяльності, яка включає надання платних інформаційних,
консультативних, експертних та інших послуг фізичним і юридичним особам
та населенню. На сучасному етапі послуги у сфері господарської
діяльності держави надають:

1) державні органи (органи виконавчої влади,
адміністративно-господарського управління та контролю), які надають:

• послуги, що є безпосереднім наслідком виконання державних функцій;

• послуги, які пов’язані з виконанням державних функ-: цій, але
надання яких внаслідок соціально-політичних ! чинників закріплено
за державними органами, а також ‘. послуги, що є супутніми до
виконання цих функцій;

2) державні установи та організації, які надають насамперед послуги,
пов’язані з виконанням державою своїх функцій,, а також послуги, що є
супутніми до виконання цих функцій;

3) суб’єкти господарювання, які здійснюють свою діяльність,
використовуючи делеговані їм владні повноваження, і надають послуги,
пов’язані з виконанням державою своїх функцій, а також послуги, що є
супутніми до виконання цих функцій.

Практика здійснення органами Антимонопольного комітету України контролю
за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції
підтверджує висновки про необхідність обмеження владно-господарського
дуалізму державних органів як чинника, що сприяє неправомірному
обмеженню конкуренції і вчиненню значної кількості порушень
законодавства. Слід зазначити, що кожне порушення законодавства про
захист економічної конкуренції, вчинене органом виконавчої влади чи його
посадовою особою, є неправомірним обмеженням прав і свобод суб’єктів
господарювання, які діють на ринку, а це є передумовою повного усунення
або часткового обмеження конкуренції на товарних ринках та їх
монополізації.

Нині господарська діяльність органів виконавчої влади більше слугує
відомчим інтересам, ніж інтересам держави і суспільства в цілому. Така
діяльність із кожним роком все більше суперечить основному напряму
економічної політики держави — побудові цивілізованої,
соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Беззаперечно можна стверджувати, що в процесі здійснення своєї
діяльності органи виконавчої влади зловживають своїм становищем. Ці
зловживання можна класифікувати таким чином.

1. Державні функції делегуються органами виконавчої влади «своїм»
господарюючим суб’єктам, які так чи інакше залежать від цих державних
органів і слугують їх владним інтересам.

2. Непоодинокі випадки самостійного розширення органами виконавчої влади
сфери господарської діяльності шляхом створення знов-таки «своїх»
госпрозрахункових підрозділів та надання їм певних пільг, у той же час
послугами цих госпрозрахункових підрозділів підприємців змушують
користуватися під час реєстрації підприємств, отриманні ліцензій,
дозволів тощо.

3. Поширена практика:

• нав’язування підприємцям непотрібних їм супутніх ^ послуг за додаткову
плату; |1

• непередбаченого законодавством делегування функцій державного
управління суб’єктам господарювання;

•. самочинного розширення кола платних послуг, що надаються, та
встановлення необгрунтоване високих тарифів на них;

• прийняття власних неправомірних владних рішень, норми яких
зобов’язують суб’єктів господарювання користуватися послугами органів
виконавчої влади.

Типовим прикладом зловживань, є дії Держуправління екобезпеки в
Донецькій області.

Так, органи Мінекобезпеки України під час видачі дозволів та лімітів на
скиди та викиди забруднюючих речовин протягом тривалого часу змушували
суб’єктів господарювання отримувати платні послуги, які мали право
надавати зазначені органи, в той час, коли підприємцям такі послуги були
не потрібні. Переважну більшість цих послуг могли надавати суб’єктам
господарювання інші підприємці на вигідніших умовах. Але статус та дії
органів Мінекобезпеки України призводили до усунення таких підприємців з
ринку, оскільки матеріали, які вони готували, не бралися до уваги
органами Мінекобезпеки. Внаслідок цього відбулася монополізація ринків
певних послуг з усіма негативними наслідками для споживачів.

Складається ситуація, коли учасники ринку потрапляють під подвійний тиск
таких «госпрозрахункових» відомств, з одного боку як конкуренти, з
іншого — як об’єкти контролю, що призводить до усунення з ринку «не
своїх» суб’єктів господарювання та монополізації відповідних товарних
ринків. У кінцевому підсумку цей тиск перетворюється на додатковий і
досить істотний, а іноді непереборний бар’єр вступу на ринок для
підприємців, а відтак знов-таки призводить до монополізації відповідних
товарних ринків.

Для органів виконавчої влади стало нормою, поряд із платними послугами
згідно з нормами законодавства, надавати знов-таки платні послуги, але
такі, що відповідно до норм законодавства України входять до прямих
функціональних обов’язків органів виконавчої влади і мають надаватися
безплатно, за рахунок відповідних бюджетів. На більшості ринків послуг
органи виконавчої влади через природні економічні, соціальні, політичні
умови є монополістами, отже, можуть зловживати своїм монопольним
становищем.

-ТіЧ л/^ґ-

За умов сьогодення наявність значного сектора економіки, в якому в одній
особі поєднуються владні та господарські функції, не відповідає сучасним
умовам економічного й суспільного розвитку держави. Недоліки та
порушення у сфері господарської діяльності не можна подолати шляхом
косметичних виправлень, тому сфера господарської діяльності потребує
докорінного реформування.

Проте слід враховувати, що в умовах фінансової скрути, недостатнього,
нестабільного бюджетного фінансування деякі органи виконавчої влади, які
фінансуються з державного бюджету, змушені надавати платні послуги,
інакше вони просто були б не в змозі виконувати функції, покладені на
них державою. Так, архівні установи України за умов недостатнього і
нестабільного бюджетного фінансування змушені створювати
госпрозрахункові підрозділи та надавати платні послуги, інакше через
відсутність власних джерел доходів (за рахунок надання платних послуг)
вони не зможуть виконувати свої функції, оновлювати матеріально-технічну
базу. Це, безумовно, призведе до занепаду архівної справи в Україні.
Такий стан речей стосується багатьох підприємств, установ, організацій
України, що фінансуються з державного бюджету.

За таких обставин вирішення проблеми владно-господарського дуалізму в
діяльності органів виконавчої влади має відбуватися шляхом:

• .припинення неправомірного здійснення органами виконавчої влади
госпрозрахункової діяльності;

• забезпечення фінансування діяльності цих органів з державного бюджету
в повному обсязі;

• створення на базі госпрозрахункових підрозділів державних органів
відповідних підприємств з їх подальшою приватизацією чи без такої;

• виключення можливості нав’язування супутніх послуг, пов’язаних із
виконанням державних функцій;

• запровадження у разі потреби надання супутніх, послуг державними
органами, регулювання відповідних цін, тарифів.

У цілому позитивними соціально-економічними наслідками від перетворення
госпрозрахункових підрозділів державних органів на самостійні
господарські суб’єкти, які вестимуть підприємницьку діяльність, будуть:

• можливість отримання підприємцями та населенням якісних послуг
безплатно або за помірну плату;

• поліпшення якості послуг, що надаються, з одночасним зниженням їхньої
вартості;

• значне зменшення кількості порушень законодавства, вчинених шляхом
корупційних діянь, зловживань службовим становищем, хабарництва та
дискримінації підприємців з боку державних органів;

• зменшення або зняття бар’єрів, що перешкоджають вступу підприємців на
ринок;

• збільшення кількості суб’єктів господарювання на ринку;

• збільшення надходжень до державного бюджету за

рахунок сплати податків суб’єктами господарювання, ^ що діятимуть
на цих ринках.

В І Контрольні запитання для самоперевірки.

/. Які основні види порушень законодавства про захист економічної
конкуренції Вам відомі?

2. Які нормативні акти визначають основні види порушень законодавства
про захист економічної конкуренції?

3. У чому полягає сутність антиконкурентних узгоджених дій?

4. Які існують види антиконкурентних узгоджених дій?

5. У чому полягає різниця між горизонтальними та вертикальними
антиконку’рентними узгодженими діями?

6. Що таке зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку?

7. Яким чином визначається монопольне становище суб’єкта на ринку?

8. У чому полягає сутність антиконкурентних узгоджених дій органів
влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського
управління та контролю?

9. Яким чином органи влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю можуть вчиняти
порушення законодавства про захист економічної конкуренції? 10. Чому
господарська діяльність органів виконавчої влади негативно впливає на
ринкову конкуренцію?

Глава 8 ^^^^Н Недобросовісна конкуренція ^^^В

ІЯІ^Н

§ 1. Загальні засади поняття ЯН недобросовісна
конкуренція «•ЯЯІ

Якщо є ринок, то на ньому існує конкуренція. Добросовісна»9 конкуренція
— це благо для економіки, вона забезпечує її розвиток та становлення.
Але поряд з нормальною, добросовісною конкуренцією завжди може існувати
неправомірна, недобросовісна конкуренція. Добросовісну конкуренцію на
ринку держава не лише дозволяє, а й захищає та підтримує. Недобросовісна
конкуренція заборонена законодавством, особи, які під час здійснення
підприємницької діяльності вчиняють дії, визнані як недобросовісна
конкуренція, порушують принципи Конституції України щодо недопущення не-
-добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності і підлягають
покаранню.

Недобросовісна конкуренція спричиняє шкоду однаковою мірою як
споживачам, так і конкуренції на ринку. На конкурентному ринку споживачі
мають змогу ознайомитися з перевагами та недоліками запропонованих їм
товарів і вибирати з-поміж них ті, що можуть повністю задовольнити їхні
потреби. Ідеальне становище на ринку — це коли продавці рекламують і
продають свої товари так, щоб споживач мав змогу об’єктивно їх оцінити.
На жаль, це не завжди так. Іноді продавці надають споживачам
необ’єктивну інформацію про свої товари чи товари своїх конкурентів, а
також намагаються видати свої товари за ті, що виробляються іншими
підприємцями і мають відоміші торгові марки та кращу репутацію.

Зазвичай добросовісні продавці намагаються здобути ділову репутацію
високого рівня, забезпечуючи споживачів товарами високої якості. Якщо
виробник рекламує свій товар як товар високої якості, а виробляє товар
низької якості, то споживачі швидко зрозуміють дійсний стан речей і
виникне ситуація, за якої вони повністю відмовляться від товару
недобросовісного підприємця та придбаватимуть товар його добросовісних
конкурентів. Наслідком цього буде зниження обсягів реалізації товару
недобросовісним підприємцем, а в подальшому — його банкрутство.
||

За умов розвинутої ринкової економіки недобросовісна конкуренція є
вийнятком, а не правилом. Оскільки більшість підприємців орієнтується на
постійних споживачів, які тривалий час споживають продукцію з їх
торговими марками, вони постійно намагаються підвищити якість та
розширити асортимент пропонованої продукції, щоб зберегти своїх
споживачів і залишитися на ринку.

Зрозуміло, що метою діяльності підприємця є отримання прибутку від
використання майна, продажу товарів, виконання робіт, надання послуг.
При цьому він намагається отримати найбільшу користь для себе. За умов
конкурентної боротьби на ринку це можливо лише за наявності у підприємця
певних правомірних переваг над конкурентами, якими, зокрема, є:

• краща організація підприємницької діяльності;

• наявність новітніх технологій виробництва;

• результати маркетингових досліджень щодо прихильності споживачів до
тих чи інших товарів;

• нижчі витрати на виробництво одиниці продукції і виходячи з цього —
найнижчі ціни тощо.

Отже, неправомірні дії підприємців, спрямовані на отримання
неправомірних переваг при здійсненні ними господарської діяльності,
можуть бути визнані недобросовісною конкуренцією, що в свою чергу є
порушенням конкурентного законодавства.

Основою недобросовісної конкуренції є нечесне, неправомірне ведення
підприємницької діяльності. У той час, коли добросовісні учасники ринку
витрачають свій час та значні кошти на здобуття ділової репутації,
розробку та втілення нових технологій, схилення споживачів до
використання товарів з їх торговою маркою, тобто ведуть чесну
конкурентну боротьбу, їх несумлінні конкуренти всілякими шляхами
намагаються неправомірно використати чужу ділову репутацію, створити
перешкоди своїм конкурентам під час здійснення ними господарської
діяльності і, таким чином, досягти неправомірних переваг у бізнесі.

Законодавством України чітко визначено види й форми недобросовісної
конкуренції, відповідальність за її вчинення. За Законом України «Про
захист від недобросовісної конкуренції», недобросовісною конкуренцією є
будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим
чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Характерною ознакою недобросовісної конкуренції є ак-^ тивна поведінка
особи, спрямована на вчинення неправомірних дій. Бездіяльність не може
бути визнана недобросовісною конкуренцією.

Зазначені неправомірні дії, спрямовані на досягнення неправомірних
переваг у конкурентній боротьбі, мають такі спільні ознаки:

1) спричиняють збитки іншим господарюючим суб’єктам чи їх діловій
репутації;

2) спрямовані на отримання неправомірних переваг у підприємницькій
діяльності;

3) порушують норми законодавства України. Відповідно до законодавства
України недобросовісна конкуренція — протиправна, карана поведінка.
Норми, що визначають цю поведінку як протиправну містяться у
конкурентному законодавстві, а також в інших нормативно-правових актах.

За формою недобросовісну конкуренцію можна класифікувати виходячи зі
змісту та спрямованості неправомірних дій. Їх можна поділити на три
великі групи:

• неправомірні дії, спрямовані на отримання певних переваг над
конкурентом за рахунок його інтелектуальної діяльності та ділової
репутації;

• неправомірні дії, пов’язані з дезорганізацією виробничого процесу
конкурента, створенням йому перешкод у процесі конкурентної боротьби та
досягненням неправомірних переваг у конкуренції;

• дії, пов’язані з неправомірним збиранням, розголошенням та
використанням комерційної таємниці.

§ 2. Отримання переваг над конкурентом за рахунок його інтелектуальної
діяльності та ділової репутації

До першої групи порушень, що вчиняються шляхом недобросовісної
конкуренції, належать неправомірні дії, спрямовані на отримання певних
переваг над конкурентом за рахунок . його інтелектуальної діяльності та
ділової репутації. Ця група включає такі порушення:
ЛЬ

1. Неправомірне використання чужих позначень, реклам- Й них матеріалів,
упаковки. ‘•

2. Неправомірне використання товару іншого виробника.

3. Копіювання зовнішнього вигляду виробу.

4. Порівняльна реклама.

Характерною ознакою цих порушень є те, що вони водночас спрямовані на
неправомірне використання результатів інтелектуальної праці суб’єкта
господарювання та на спотворення його ділової репутації, навмисно чи
ненавмисно.

Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів,
упаковки. Відбувається у вигляді неправомірного використання предметів
інтелектуальної праці, а саме: чужого імені, фірмового найменування,
знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних
матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів,
періодичних видань, назв місць походження товарів.

Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не
визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь
відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого
господарюючого суб’єкта (підприємця).

Зазначені предмети є результатами інтелектуальної діяльності фізичних чи
юридичних осіб, права на них охороняються законодавством. Тому їх
використання без дозволу уповноваженої на те особи (власника) є
правопорушенням. Захист від неправомірного використання чужих позначень,
рекламних матеріалів, упаковки необхідний ще й тому, що він дає змогу;

• стимулювати творчу діяльність та заохочувати прагнення здобути ділову
репутацію високого рівня;

• забезпечити споживачів важливою інформацією (споживач знатиме, що
товар виробила добросовісна особа);

• зменшити можливість несумлінних продавців реалізовувати товар
неналежної якості.

Неправомірне використання товару іншого виробника. Ним визнається
введення на ринок товару конкурента під своїм позначенням шляхом змін чи
зняття позначень конкурента без його дозволу. Таким чином
недобросовісний конкурент намагається здобути певний імідж на ринку та
«розкрутити» свою торгову марку за рахунок сумлінного суб’єкта
господарювання, який належним чином стежить за якістю та асортиментом
продукції, вкладаючи при цьому значні кошти.

За такої ситуації добросовісний підприємець може нестіР значних збитків,
наприклад, у разі проведення недобросовісним конкурентом «агресивної»
рекламної компанії своєї торгової марки.

Копіювання зовнішнього вигляду виробу. Вчиняється шляхом копіювання
зовнішнього вигляду виробу конкурента і введення його на ринок без
однозначного зазначення виробника копії. Ці дії можуть бути визнані
порушенням, якщо вони призводять чи можуть призвести до змішування з
виробами іншого суб’єкта господарювання.

Не визнається порушенням копіювання зовнішнього вигляду виробу або його
частин, якщо воно зумовлено виключно їх функціональним застосуванням.

Через зовнішній вигляд товару підприємець намагається виділити його із
загальної маси схожих товарів. Це здійснюється шляхом надання своєму
товару нової оригінальної форми, малюнку, кольорової гами тощо.
Зовнішній вигляд товару — результат творчої діяльності підприємця. Щоб
надати товару оригінальності та неповторності, він витрачає значні
інтелектуальні та фінансові ресурси. Наділяючи товар оригінальними
ознаками, підприємець намагається здобути прихильність споживачів,
забезпечуючи при цьому його належну якість. Тому копіювання зовнішнього
вигляду товару недобросовісним конкурентом може завдати збитків дійсному
виробникові, а також підірвати його авторитет на ринку.

Порівняльна реклама — реклама, що містить порівняння з товарами,
роботами, послугами чи діяльністю іншого суб’єкта господарювання. Це
порушення вчиняється шляхом доведення до споживачів неправдивих,
неточних або неповних відомостей стосовно товару конкурента. Зазначені
неправомірні відомості можуть стосуватися якості, асортименту, вартості
тощо продукції конкурента.

Разом з тим порівняння у рекламі, що підтверджені фактичними даними, є
достовірними, об’єктивними та корисними для споживачів, не можуть бути
визнані недобросовісною конкуренцією.

Предметом порівняння у рекламі можуть бути товари, ділова репутація
конкурента. Порівняльна реклама може бути правомірною та неправомірною.
Правомірна порівняльна реклама містить об’єктивну інформацію стосовно
конкурента, неправомірна — неправдиву, неточну або неповну інформацію
стосовно товару конкурента. ||

Приклад недобросовісної конкуренції з практики органів Антимонопольного
комітету, вчиненої шляхом неправомірного використання назв місць
походження товарів

За заявою Державної антимонопольної служби Грузії, яка діяла в інтересах
тринадцяти підприємців Грузії, що мають пріоритетне право на
використання назви місця походження товару (Боржомі) при виробництві та
реалізації мінеральної води з Боржомських джерел, органи
Антимонопольного ко-і мітету провели дослідження ринку мінеральної води
з метою виявлення неправомірного використання позначення «Бор-жомі» на
етикетках мінеральної води, яка реалізується на українському ринку.

За наслідками перевірок встановлено, що, не маючи дозволу від власників
ліцензій або уповноважених ними осіб, хлібокомбінати Любешівської та
Ратнівської райспоживспі-лок, СП «Колківський хлібокомбінат» Маневицької
райспо-живспілки, СП «Хлібзавод Старовижівської райспоживспіл-ки»
(Волинська область); ТОВ «Фірма «ІНЕКС» (м. Дніпропетровськ); СП ТОВ
«Голд Вассер», ТОВ «Компанія продім-порт», ТОВ «Встреча» (м. Київ);
хлібохарчокомбінати Володарської та Обухівської райспоживспілок,
промкомбінат Ба-ришівської райспоживспілки, ТОВ «Баланс-2» (Київська
область); ТОВ ВКП «Манг» (м. Луганськ), ТОВ «Завод безалкогольних
напоїв» та КСП «Тепличний» (Луганська область);

ТОВ «Дарл» (м. Одеса); СП «Острозький плодоконсервний завод», СП
«Рівненський заготівельно-виробничо-збутовий комбінат», ВАТ
«Здолбунівський завод продтоварів» (Рівнен-

Іська область); ТОВ «Арвіді» та науково-виробнича приватна фірма «Іштар»
(м. Харків); ВАТ «Високопільська харчосмакова фабрика», Високопільська
філія виробничо-комерційної компанії «Орбі-Україна» (Херсонська
область); ТОВ «Талер» (м. Ялта) для маркування своєї продукції — штучно
мінералізованої води використовували на етикетках позначення «Боржомі»
(типу Боржомських вод), яке містило неправомірне порівняння штучно
мінералізованої води виробництва цих підприємств зі справжньою
загальновідомою лікувально-столовою мінеральною водою грузинського
походження з наз- • вою «Боржомі». Використання позначення «Боржомі» на
етикетці виробів українських підприємств призводило до змішування їх
продукції з продукцією грузинського походження.

Дії підприємств органи Антимонопольного комітету Украї-1 ни
кваліфікували за ст. 4 Закону України «Про захист від

недобросовісної конкуренції» як неправомірне використанню без дозволу
уповноваженої на те особи назв місць походження товарів, що може
призвести до змішування з діяльністю іншого підприємця, який має
пріоритет на їх використання.

* * •

Приклад недобросовісної конкуренції з практики органів Антимонопольного
комітету, вчиненої шляхом використання без дозволу уповноваженої на те
особи знаків для товарів і послуг

До Запорізького відділення Комітету надійшла заява від ЗАТ «Оболонь» (м.
Київ) про неправомірне використання його об’ємного товарного знака у
вигляді пляшки ТОВ «ЛГЗ «Кристал» (м. Запоріжжя).

ЗАТ «Оболонь» та ТОВ «ЛГЗ «Кристал» займаються ідентичною діяльністю —
виробництвом слабоалкогольних напоїв. Свою продукцію обидва підприємства
розливають у пляшки місткістю 0,33 л із написом «ОБОЛОНЬ». ЗАТ «Оболонь»
у свій час за рішенням Держпатенту України отримало свідоцтва на
об’ємний товарний знак у вигляді пляшки та на словесний товарний знак у
графічному зображенні «ОБОЛОНЬ».

Згідно з експертним висновком патентного повіреного пляшка з позначенням
«ОБОЛОНЬ», яка використовується ТОВ «ЛГЗ «Кристал» як тара для
розливання напоїв, тотожна пляшці, в яку розливає свою продукцію ЗАТ
«Оболонь». За цих обставин можливе змішування продукції двох зазначених
підприємств.

Дії ТОВ «ЛГЗ «Кристал» Запорізьке відділення Антимонопольного комітету
кваліфікувало за ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної
конкуренції» як неправомірне використання без дозволу уповноваженої на
те особи знаків для товарів і послуг, інших позначень, що може призвести
до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта, який має
пріоритет на їх використання.

* * *

Приклад недобросовісної конкуренції з практики органів Антимонопольного
комітету, вчиненого шляхом порівняльної реклами

До Антимонопольного комітету України звернувся представник компанії
«Яманучі Юроп Б. В.» (Японія) із повідомленням про те, що компанія
«Ранбаксі» (Індія) здійснила порівняльну рекламу свого препарату
«Гистак» (рос. мовою), який реалізується на українському ринку медичних
препара

тів, з іншими препаратами, зокрема з препаратом «Де-нол» виробництва
компанії «Яманучі Юроп Б. В.», і при цьому навела недостовірні
відомості.

Антимонопольний комітет України розглянув рекламний проспект препарату
«Гистак», наданий представником компанії «Яманучі Юроп Б. В.», в якому
зазначалось: «Гистак» превосходит по безопасности й зкономичности другие
про-тивоязвенньїе препарати, не имеет недостатков й побочних зффектов,
свойственних циметидину, омепразолу, де-нолу» (рос. мов.) і дійшов
висновку, що наведена в рекламі інформація може бути недостовірною й
некорисною для споживачів.

Представникові компанії «Яманучі Юроп Б. В.» було роз’-^ яснено права
компанії щодо захисту від проявів недобросо-1 вісної конкуренції та
деякі норми Закону України «Про за-

• хист від недобросовісної конкуренції», а також надано про-

•| позиції щодо врегулювання спору без втручання відповідних

•І органів державної влади.

•І Представництво компанії «Яманучі Юроп Б. В.» повідоми-р ло
Антимонопольний комітет про те, що спірне питання, яке Г виникло між
компаніями «Яманучі Юроп Б. В.» та «Ранбаксі», врегульовано.

* * *

§ 3. Дезорганізація виробничого процесу конкурента, створення перешкод
та досягнення неправомірних переваг у конкуренції

Другу групу порушень, що вчиняються шляхом недобросовісної конкуренції,
становлять неправомірні дії, пов’язані з дезорганізацією виробничого
процесу конкурента, створенням йому перешкод у процесі конкурентної
боротьби та досягненням неправомірних переваг у конкуренції. Ця група
включає такі порушення:

1. Дискредитація господарюючого суб’єкта (підприємця).

2. Купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим
асортиментом.

3. Схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця).

4. Схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника).

5. Схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до ро^ зірвання
договору з конкурентом.

6. Підкуп працівника постачальника.

7. Підкуп працівника покупця (замовника). Т»^И

8. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції. ЦІ

Вчиняючи зазначені порушення, недобросовісний конкурент намагається
особисто або за допомогою третіх осіб негативно вплинути на ринкове
становище свого конкурента, його ділову репутацію, процес виробництва.

Дискредитація господарюючого суб’єкта (підприємця). Відбувається у
вигляді поширення недобросовісним конкурентом неправдивих, неточних або
неповних відомостей стосовно свого конкурента, які завдали чи можуть
завдати шкоди його діловій репутації.

Дискредитацію можна охарактеризувати як підрив довір’я до когось,
приниження чиєїсь гідності, авторитету.

Під поширенням неправдивих, неточних або неповних відомостей, які
завдали або могли завдати шкоди діловій репутації конкурента слід
розуміти опублікування таких відомостей у пресі, транслювання по радіо
та на телебаченні, демонстрацію в кінохронікальних програмах та інших
засобах масової інформації, викладення в публічних виступах, заявах,
адресованих посадовим особам, чи повідомлень в іншій формі кільком чи
одній особі. Неправдиві відомості навмисно спотворюють дійсний стан
справ у конкурента. Неповні відомості вибірково встановлюють ті чи інші
факти. Неточні відомості повністю не відображають стан справ у
конкурента.

Купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим
асортиментом. Відбуваються шляхом купівлі-продажу одних товарів,
виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів,
виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

Порушення полягає у примушуванні суб’єкта господарювання до вчинення
додаткових дій (купувати товар, виконувати роботи, надавати послуги) для
задоволення своїх потреб.

Таким чином недобросовісний конкурент намагається додатково позбутися
товарів, виконати роботи, надати послуги, що не користуються попитом, за
рахунок товарів, робіт, послуг, що користуються підвищеним попитом.

Схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця). Полягає у
безпосередньому або через посередників спонуканні певною особою іншої
особи до відмовиь від встановлення договірних зв’язків з її конкурентом.
Ці

Виявляється у безпідставній повній чи частковій відмові від підтримки
ділових стосунків з суб’єктом господарювання (відмові купувати,
продавати товар) або у встановленні таких цін, тарифів на свої товари чи
послуги, за яких суб’єкт господарювання сам буде змушений відмовитися
від них.

За умов відсутності ділових стосунків з постачальниками суб’єкт
господарювання може опинитися у становищі, за якого він не матиме
можливості виготовляти продукцію або йому буде не вигідно її
виготовляти.

Схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника).
Відбувається шляхом спонукання недобросо-; вісним конкурентом
постачальника до надання йому певних : переваг перед конкурентом, який є
покупцем (замовником) | цього постачальника.

‘ Може відбуватися у вигляді першочергових поставок то-| варів,
виконання робіт, надання послуг, а також у зниженні ; цін, тарифів на
товари.

. Схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до ; розірвання
договору з конкурентом. Полягає у спонуканні і недобросовісним
конкурентом особи, яка перебуває у дого-

I’’ вірних відносинах з його конкурентом, до невиконання договору або
виконання його неналежним чином. При цьому недобросовісний конкурент
надає або пропонує особі, що пере-I буває у договірних відносинах з його
конкурентом, особисто І чи через посередника матеріальну винагороду,
компенсацію І або інші переваги.

| Підкуп працівника постачальника. Відбувається шля-I хом надання або
пропонування працівнику постачальника | певних цінностей чи благ особою,
яка є конкурентом покуп-I ця товарів, робіт, послуг, за невиконання або
неналежне ви-| конання працівником постачальника своїх службових І
обов’язків. Обов’язки працівника постачальника мають стосуватися
виконання змісту або процедури укладення договору між постачальником і
покупцем певних товарів, робіт та послуг.

Порушення вважатиметься вчиненим, якщо неправомірні дії, пов’язані з
виконанням працівником постачальника своїх службових обов’язків,
призвели або можуть призвести до отримання недобросовісним конкурентом
певних переваг над своїм конкурентом.

До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка відповідно
до наданих їй повноважень приймає рі-

шення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт,
надання послуг чи впливає на прийняття такого рішення або якимось чином
пов’язана з ним.

Підкуп працівника покупця (замовника). Порушення за складом схоже на
порушення, пов’язане з підкупом працівника постачальника. Відбувається
шляхом надання або пропонування працівникові покупця певних цінностей чи
благ особою, яка є конкурентом постачальника товарів та робіт, послуг за
невиконання або неналежне виконання своїх службових обов’язків, що
випливають з укладеного або пов’язані з укладенням між постачальником і
покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що
в свою чергу призвело або може призвести до отримання конкурентом
постачальника переваг над ним.

До працівника покупця прирівнюється й інша особа, яка відповідно до
покладених на неї обов’язків приймає рішення від імені покупця про
придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття
такого рішення або якимось чином пов’язана з ним.

Досягнення неправомірних переваг у конкуренції. Ним вважається отримання
неправомірних переваг відносно іншого суб’єкта господарювання шляхом
порушення чинного законодавства, яке підтверджене рішенням державного
органу, наділеного відповідною компетенцією.

Характерною ознакою цього порушення є те, що факт вчинення порушення
законодавства суб’єктом господарювання вже доведений певним державним
органом і у зв’язку з цим ним прийнято відповідне рішення (постанова,
припис, наказ тощо) про порушення особою законодавства.

Під терміном «державний орган» розуміють суди, органи виконавчої влади,
місцевого самоврядування, на які законодавством покладено здійснення
контролю за додержанням законодавства у певній галузі господарства та
прийняття рішення про встановлення (припинення) порушень згідно з їх
компетенцією.

Приклад недобросовісної конкуренції з практики органів Антимонопольного
комітету, вчиненої шляхом дискредитації господарюючого суб’єкта

До Антимонопольного комітету України звернувся Інститут біоорганічної
хімії та нафтохімії Національної Академії наук України (ІБОНХ НАН
України) із заявою про недобро

совісну конкуренцію з боку японських компаній «Санкіо Ко. *в Лтд» та
«Сумітомо Корпорейшн» у вигляді дискредитації господарюючого суб’єкта
(підприємця).

ІБОНХ НАН України розроблено технологію виробництва й застосування
сульфокарбатіону-К (СКК) — протруйника (фунгіциду), що призначений для
захисту проростків і сходів цукрових буряків від коренеїда та
запобігання поширенню хвороб цукрових буряків через насіння. Інститут
розпочав виробництво СКК. із давальницької сировини італійської фірми
«Сер-Італія».

Компанія «Санкіо Ко. Лтд» є виробником тачигарену-про-труйника
(фунгіциду), призначення якого аналогічне призначенню СКК. Зазначеною
компанією та представництвом в Україні компанії «Сумітомо Корпорейшн» на
насіннєвих заводах України було розповсюджено листівку з рекламою
протруйника цукрових буряків від коренеїда тачигарен виробництва
компанії «Санкіо Ко. Лтд» та проспект «Результати порівняльного
випробування протруйників тачигарен, виробництва Санкіо Ко. Лтд і
сульфокарбатіону-К, проведеного Інститутом цукрових буряків УААН».

У листівці та проспекті наведено фотографію сходів цукрових буряків
після застосування зазначених препаратів, на якій густота сходів
цукрових буряків, насіння яких оброблене СКК, у кілька разів
поступається густоті сходів цукрових буряків, насіння яких оброблене
тачигареном. Однак різниця у польовій схожості насіння цукрових буряків,
яка наведена на фотографії у проспекті та листівці, існувала тільки в
одному досліді з п’ятнадцяти, тому вона не може відображати типового
співвідношення дії тачигарену та СКК на польову схожість цукрових
буряків. Тачигарен та СКК є високоефективними як щодо захисту сходів
цукрових буряків від коренеїда, так і стосовно збереження врожаю
коренеплодів.

За інформацією, отриманою Комітетом від фірми «Сер-Італія», фотографія в
листівці та проспекті негативно вплинула на виконання фірмою зобов’язань
за контрактом з ІБОНХ НАН України та на наміри щодо подальшого
співробітництва з інститутом. Фірма «Сер-Італія» провела випробування
щодо ефективності СКК, позитивні результати яких підтвердили наміри щодо
співробітництва з ІБОНХ НАН України. Таким чином, відомості, наведені в
листівці та проспекті, могли завдати шкоди діловій репутації ІБОНХ НАН
України.

Антимонопольний комітет України визнав зазначені дії компаній «Санкіо
Ко. Лтд» та «Сумітомо Корпорейшн» пору-

шенням антимонопольного законодавства України, передбаченим ст. 8 Закону
України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді
дискредитації господарюючого суб’єкта шляхом поширення у письмовій формі
неточних та неповних відомостей, пов’язаних з діяльністю господарюючого
суб’єкта, які могли завдати шкоди його діловій репутації.

* * *

Приклад недобросовісної конкуренції з практики органів Антимонопольного
комітету, вчиненої шляхом схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта
(підприємця)

АТ «Українська пожежно-страхова компанія» (далі — Компанія), уклавши
договір про співробітництво з Головним управлінням державної пожежної
охорони МВС України та його підрозділами в областях, використовувала їх
як посередників для спонукання підприємців до відмови від встановлення
договірних зв’язків з іншими страховими компаніями, які працювали на
ринку послуг вогневого страхування та обов’язкового особистого
страхування працівників відомчої і сільської пожежної охорони та членів
добровільних пожежних дружин. З цією метою працівники державної пожежної
охорони через приписи (обов’язковий для виконання документ) змушували
керівників підприємств страхувати членів добровільних пожежних дружин
тільки в Компанії.

Київське обласне відділення Комітету кваліфікувало дії Компанії за ст.
10 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» як
схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця).

* * *

Приклад недобросовісної конкуренції з практики органів Антимонопольного
комітету, вчиненої шляхом досягнення неправомірних переваг у конкуренції

ТОВ «Санітас» (м. Харків) відкрило на автомагістралях, біля постів ДАІ,
пункти санітарної обробки транспбртних засобів. При цьому поряд було
встановлено стенди з напи- .Й сами: «Внимание водители! Вгезд в город
Харьков й проезд ‘• по дорогам области легкового транспорта
осуществляется • через пункт санитарной обработки» (рос. мов.).
Працівники ТОВ «Санітас», одягнені у форму, дуже схожу на форму
працівників ДАІ, зупиняли автомобілі з інших міст і змушували водіїв
проходити «санітарну обробку автомобіля». Слід зазначити, що така
«санобробка» не мала ніяких правових

підстав, крім того, здійснювалася водою без будь-яких дезин-; фікуючих
розчинів. Фактично ТОВ «Санітас» надавало послугу миття автомобілів і
при цьому вводило споживачів в оману стосовно необхідності отримання
цієї послуги. Харківське обласне управління у справах захисту прав
споживачів визнало дії ТОВ «Санітас» порушенням Закону України «Про
захист прав споживачів». Крім порушення прав власників автомобілів, дії
ТОВ «Санітас» неправомірно надавали йому переваги в конкуренції на ринку
послуг миття автомобільного транспорту.

Харківське відділення Антимонопольного комітету України кваліфікувало
дії ТОВ «Санітас» за ст. 15 Закону України «Про захист від
недобросовісної конкуренції» як досягнення неправомірних переваг у
конкуренції відносно інших суб’єктів господарювання шляхом порушення
чинного законодавства, яке підтверджено рішенням компетентного
державного

органу.

* * *

І § 4. Збирання, розголошення |

та використання комерційної таємниці |

До третьої групи порушень, що вчиняються шляхом недобросовісної
конкуренції належать неправомірні дії, пов’язані з неправомірним
збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці. Ця група
включає такі порушення:

1. Неправомірне збирання комерційної таємниці.

2. Розголошення комерційної таємниці.

3. Схилення до розголошення» комерційної таємниці.

4. Неправомірне використання комерційної таємниці.

Зазначені неправомірні дії полягають у отриманні, використанні,
розголошенні науково-технічної або торгової таємниці, а також
комерційної таємниці, без згоди її власника. На відміну від відомостей,
що добровільно адресуються їх власником третім особам (наприклад,
містяться в рекламі), можливість доступу до інформації, яка стосується
виробничо-господарської діяльності суб’єкта, може бути обмежена її
власником. Комерційна таємниця має цінність для її власника лише тому,
що вона не відома іншим особам. До неї на законних | підставах немає
вільного доступу. Її власник охороняє кон-:; фіденційність цієї
інформації. Тому неправомірне отримання | і введення цієї інформації в
господарській оборот може нега-

I тивно вплинути на підприємницьку діяльність суб’єкта.

Під комерційною таємницею мають на увазі відомостіЯ пов’язані з
виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою
діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, але розголошення
(передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.

Законодавством не визначено, які саме відомості є комерційною таємницею;
склад та обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх
захисту визначає керівник підприємства. Але разом з тим, законодавством
чітко визначений перелік відомостей, що не можуть становити комерційну
таємницю.

• установчі документи, документи, що дозволяють займатися
підприємницькою діяльністю та її окремими видами;

• інформація за всіма формами державної звітності;

• дані, необхідні для перевірки, обчислення і сплати податків та інших
обов’язкових платежів;

• відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в
цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих
місць;

• документи про сплату податків та обов’язкових платежів;

• інформація про забруднення навколишнього природного середовища,
недодержання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди
здоров’ю;

• документи про платоспроможність;

• відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих
підприємствах, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються
підприємницькою діяльністю;

• відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають
оголошенню.

Усі інші відомості, пов’язані з виробництвом, керівництвом, фінансами та
іншою діяльністю підприємства за рішенням керівника можуть бути
віднесені до інформації, що є комерційною таємницею даного підприємства.

Зафіксовані в статуті підприємства положення щодо комерційної таємниці
дають його власникові право: вимагати захисту інтересів підприємства
перед державою і судовими органами; включати вимоги щодо захисту та
збереження комерційної інформації в усі види договорів; видавати
документи з питань забезпечення нерозголошення відомостей, які

| становлять комерційну таємницю; створювати на підприємстві підрозділи
економічної безпеки, а також вимагати від-I шкодування шкоди, завданої
підприємству як його працівни-, ками, так і іншими фізичними чи
юридичними особами. І Взаємні обов’язки власника підприємства та його
трудо-; вого колективу з захисту відомостей, що становлять комер-| ційну
таємницю, можуть бути закріплені у колективній уго-іді, а обов’язки із
захисту відомостей, що становлять комер-; ційну таємницю кожного
працівника окремо, — у правилах | внутрішнього розпорядку або у трудових
договорах, контрактах.

: Неправомірне збирання комерційної таємниці — добування протиправним
способом відомостей, що відповідно до законодавства становлять
комерційну таємницю, якщо це Завдало чи може завдати шкоди підприємцю.

Під неправомірним збиранням комерційних відомостей, |> що становлять
комерційну таємницю, розуміють активні дії, і. спрямованні на отримання
таких відомостей будь-яким шляхом: вилучення, а також викрадення
документів, що містять | комерційну таємницю; неправомірного
ознайомлення з такими документами шляхом підслуховування телефонних чи
усних розмов, опитування працівників підприємця тощо.

ї Розголошення комерційної таємниці — ознайомлення і будь-якої особи з
відомостями, що становлять комерційну І, таємницю без згоди особи, яка є
власником цих відомостей,

особою, якій ці відомості були довірені у встановленому по-; рядку або
стали відомі у зв’язку з виконанням службових

обов’язків.

\. Розголошення комерційної таємниці полягає у незаконно-: му
ознайомленні інших осіб з відомостями конфіденційного І характеру, що
віднесені підприємцем до таких, що є його ко-I мерційною таємницею, а
також у навмисному створенні \ умов, які сприяють ознайомленню з ними
сторонніх осіб. Ці

дії вчиняє особа, якій такі відомості стали відомі у зв’язку з ; її
професійною діяльністю і яка повинна тримати такі відомості у таємниці.

Розголошення відомостей, що становлять комерційну та-і ємницю,
відбувається різними шляхами: повідомлення зазначених відомостей іншим
особам, зокрема конкурентам І підприємця; надання іншим особам для
ознайомлення документів, що містять комерційну таємницю; розголошення
ві-

домостей, що містять комерційну таємницю в засобах масо^ вої інформації
тощо.

Обов’язковою ознакою порушення конкурентного законодавства у вигляді
розголошення комерційної таємниці є наявність шкоди, завданої підприємцю
таким розголошенням.

Схилення до розголошення комерційної таємниці — спонукання особи, якій
були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з
виконанням службових обов’язків відомості, що становлять комерційну
таємницю, до розкриття цих відомостей.

Відбувається шляхом пропонування особі, якій відомі відомості, що
становлять комерційну таємницю, винагороди, матеріальних чи
нематеріальних благ.

Ці дії будуть порушенням конкурентного законодавства, якщо вони завдали
чи можуть завдати шкоди суб’єктові господарювання.

Неправомірне використання комерційної таємниці — впровадження у
виробництво або врахування під час планування чи здійснення
підприємницької діяльності без дозволу – уповноваженої на те особи
неправомірно здобутих відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Приклад недобросовісної конкуренції з практики органів Антимонопольного
комітету, вчиненого шляхом схилення постачальника до дискримінації
покупця та неправомірного використання комерційної таємниці

Дочірнє підприємство «Бурда—Україна» схилило Державне підприємство з
розповсюдження періодичних видань «Преса» до проведення рекламної акції
у вигляді безплатного поширення близько 40 тисяч рекламних примірників
журналу «^отап» серед передплатників схожого за тематикою журналу
«Наталі», видавцем якого є ЗАТ «Видавництво «Бліц—Інформ». При цьому
було враховано, що попередній номер журналу «Наталі» вийшов спареним.
Таким чином, серед передплатників журналу «Наталі» могла скластися
думка, що журнал «^Уогпап» надійшов за передплатою замість «Наталі». До
кожного примірника «^отап» була додана анкета, яка передбачала, поряд з
іншою інформацією, також отримання адресної бази передплатників
«Наталі», що є комерційною таємницею підприємців, які діють на ринку
періодичних видань, і була у встановленому законом порядку визнана такою
ЗАТ «Видавництво «Бліц—Інформ».

Крім того, ДП «Бурда—Україна» оголосила безплатну передплату на наступні
два номери журналу «ХУотап» на кожну десяту заповнену та надіслану
анкету. Отриману від передплатників журналу «Наталі» інформацію ДП
«Бурда— Україна» планувало використати під час організації передплати та
роздрібного продажу свого видання.

Розглянувши за заявою ЗАТ «Видавництво «Бліц—Інформ» справу про
порушення антимонопольного законодавства, Тимчасова адміністративна
колегія Антимонопольного комітету України відповідно до статей 11 та 19
Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»
кваліфікувала дії ДП «Бурда—Україна» як недобросовісну конкуренцію у
вигляді схилення постачальника до дискримінації покупця та
неправомірного використання комерційної таємниці.

* * *

Приклад недобросовісної конкуренції з практики органів Антимонопольного
комітету, вчиненого шляхом неправомірного використання комерційної
таємниці

Виробничо-господарський центр «Піраміда» (далі — ВГЦ «Піраміда»)
виконувало роботи з ремонту енергетичного устаткування на атомних та
теплових станціях України. Під час ремонту реактора на Хмельницькій АЕС
ВГЦ «Піраміда» використав без дозволу технічну документацію, розроблену
ВАТ «Львівенергоремонт», що була комерційною таємницею останнього.

ДІЇ ВГЦ «Піраміда» Львівське відділення Антимонопольного комітету
кваліфікувало за ст. 19 Закону України «Про захист від недобросовісної
конкуренції» як неправомірне використання комерційної таємниці без
дозволу уповноваженої

особи.

* * *

§ 5. Можливі шляхи захисту від недобросовісної конкуренції та санкції за
її вчинення

Сучасне українське законодавство дає можливість підприємцям захищати
свої права та законні інтереси від недобросовісної конкуренції різними
шляхами. Залежно від засобів захисту та бажаних наслідків умовно можна
виділити три такі

шляхи.

1. Судовий шлях, який передбачає звернення підприємця до суду. В Україні
права та інтереси юридичних осіб та осіб,

.’які є суб’єктами підприємницької діяльності, захищають господарські
суди. До господарського суду зазначені особи можуть звернутися також за
захистом своїх прав, що порушуються недобросовісним конкурентом.

2. Адміністративний шлях пов’язаний зі зверненням потерпілої особи до
органів Антимонопольного комітету України для розгляду та прийняття
рішення стосовно порушеного права.

3. Самозахист підприємця від неправомірних дій конкурентів.

Одна з можливостей запобігти недобросовісній конкуренції — це
передбачити в договорі між особами умови, які зобов’язують їх не вчиняти
дії, що можуть бути визнані недобросовісною конкуренцією. Наприклад,
може виникнути ситуація, коли робітник підприємства, який звільнився,
створює власне підприємство та в процесі своєї діяльності використовує
виробничу, фінансову, технологічну та іншу інформацію з попереднього
місця роботи. Щоб запобігти цьому підприємцям доцільно передбачати в
трудових угодах спеці- « альні умови, які зобов’язують їх робітників не
розголошувати та не використовувати комерційну інформацію до і після
звільнення.

Існують і інші засоби боротьби з недобросовісною конкуренцією. Так,
підприємці можуть об’єднуватися в союзи, асоціації тощо. Ці об’єднання
розробляють та встановлюють для своїх учасників правила та кодекси
поведінки на ринку, які встановлюють чесні правила та звичаї здійснення
господарської діяльності учасників об’єднань підприємців та забороняють
дії, що призводять чи можуть призвести до обмеження, спотворення або
усунення конкуренції з ринку.

Отже, нині вже є певна практика регулювання конкуренції за допомогою
правил, звичаїв, стандартів здійснення чесної підприємницької
діяльності, що розробляються та встановлюються об’єднаннями підприємців.
Така практика дасть змогу запобігти вчиненню дій, визнаних
недобросовісною конкуренцією, яка суперечить не лише нормам законодав- .
ства, а й чесним правилам здійснення підприємницької ді- , яльності.
|

При здійсненні дій, визнаних законодавством України не- | добросовісною
конкуренцією, Антимонопольним комітетом ‘ України до суб’єктів
господарювання, які вчинили порушення, застосовують такі примусові
заходи:

1. -Накладання штрафів:

• ‘на суб’єктів господарювання — юридичних осіб та їх об’єднання — у
розмірі до 3% виручки від реалізації . товарів, виконання робіт, надання
послуг суб’єкта господарювання за останній звітний рік, що передував
року, в якому накладається штраф, а якщо обчислити виручку
господарюючого суб’єкта неможливо або виручки немає — у розмірі до п’яти
тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• на юридичних осіб, їх об’єднання та об’єднання громадян, що не є
суб’єктами господарювання — у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян;

• на громадян, що є суб’єктами підприємницької діяльності, а також на
тих, хто не є підприємцями, накладаються адміністративні стягнення
згідно із законодавством.

Накладення штрафів — один із найпоширеніших та гнучких заходів
покарання. При його застосуванні є можливість встановити розмір
покарання залежно від завданих збитків конкуренту та завданої шкоди
конкуренції.

2. Вилучення товарів з неправомірно використаним чужим позначенням,
рекламними матеріалами, упаковкою або скопійованого виробу.

Вилучення зазначених товарів застосовують, якщо можливість змішування з
результатами діяльності іншої особи не можна усунути іншим шляхом. Таке
вилучення товарів є дієвим засобом у боротьбі з недобросовісною
конкуренцією. Але воно має ряд негативних факторів. По-перше, вилучення
зазначених товарів є справою досить трудомісткою, для його забезпечення
уряд повинен витратити значні кошти; по-друге, вилучення таких товарів
може завдати збитків безвинним продавцям, які не знають та й не можуть
знати, що вони продають товар недобросовісного підприємця; по-третє
вилучення означає знищення корисних для споживачів товарів.

3. Спростування дискредитуючої інформації, поширеної стосовно іншого
суб’єкта господарювання.

У разі встановлення факту дискредитації суб’єкта господарювання органи
Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про
офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих,
неточних або неповних відомостей. Навіть якщо поширення таких

відомостей мало разовий характер, споживачі пам’ятатимуть повідомлення
та продовжуватимуть купувати товар, базуючись на хибній інформації.

Таким чином, спростування дискредитуючої інформації може бути найкращим
засобом, щоб перешкодити недобросовісному конкуренту отримати незаконні
прибутки внаслідок поширення неправдивих, неточних або неповних
відомостей стосовно свого конкурента.

4. Заборона особі, в діях якої вбачаються ознаки порушення, визначеного
законодавством України як недобросовісна конкуренція, вчиняти певні дії.

5. Накладення арешту на майно або грошові суми, що належать особі, в
діях якої вбачаються ознаки порушення, визначеного законодавством
України як недобросовісна конкуренція.
^

Контрольні запитання для самоперевірки ^ /. Що таке
недобросовісна конкуренція? ир

2. Яким чином вчиняються порушення, що спрямовані на отримання певних
переваг над конкурентом за рахунок його інтелектуальної діяльності та
ділової репутації?

3. Що є наслідком недобросовісної конкуренції?

4. Які порушення конкурентного законодавства, що пов’язані з
дезорганізацією виробничого процесу конкурента Вам відомі?

5. Яким чином вчиняються порушення, що пов’язані з неправомірним
збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці?

6. Які шляхи захисту від недобросовісної конкуренції Вам відомі?

7. Які санкції застосовуються до осіб, що вчинили дії визнані
недобросовісною конкуренцією?

Глава 9 Узгоджені дії суб’єктів господарювання

І’-

І . .

І

к

§ 1. Сутність узгоджених дій

Під час здійснення господарської діяльності на ринку з метою отримання
прибутку і налагодження взаємозв’язків, розширення виробництва тощо
суб’єкти господарювання у тій чи іншій формі укладають між собою угоди,
приймають –

(певні рішення, створюють нові підприємства, тобто вчиняють узгоджені
дії, які як юридичні факти завжди мають вольовий характер і можуть бути
як правомірними, тобто вчи-г неними в рамках закону, так і
неправомірними, вчиненими з його порушенням.

Відповідно до ст.. 5 Закону України «Про захист економіч-, ної
конкуренції»

| узгоджені дії — це укладення суб’єктами господарю-’ вання угод у
будь-якій формі, прийняття об’єднаннями ; рішень у будь-якій формі, а
також будь-яка інша погод-| жена конкурентна поведінка (діяльність,
бездіяль-I ність) суб’єктів господарювання. І, Узгодженими діями є
також створення суб’єкта господа-Е рювання, метою чи наслідком створення
якого є координація | конкурентної поведінки між суб’єктами
господарювання, що | створили зазначений суб’єкт господарювання, або між
ними | та новоствореним суб’єктом господарювання. . | Особи, які
чинять або мають намір чинити узгоджені дії, ї є учасниками узгоджених
дій.

| Два підприємства уклали договір про купівлю-продаж то-| варів,
суб’єкти господарювання уклали установчий договір І про створення
господарського товариства, органи адмініст-|: ративно-господарського
управління прийняли рішення про ;; встановлення заборони на реалізацію
певних видів товарів, ? — все це узгоджені дії суб’єктів господарювання:

‘‘. Із загальної точки зору, узгоджені дії — це волевиявлення ‘
суб’єкта господарювання, змістом якого є намір вчинити ті чи інші дії:
продати чи купити товар, виконати роботу, ство-; рити нову юридичну
особу, укласти угоду та ін. Самі по собі \; узгоджені дії є невід’ємним
елементом господарських відно-

син і функціонування ринкової економіки. Їх вчинення є необхідною
передумовою діяльності суб’єктів господарювання на ринку.

Відповідно до п. І Типових вимог до узгоджених дій суб’єктів
господарювання для загального звільнення від попереднього одержання
дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії
суб’єктів господарювання, затверджених розпорядженням Антимонопольного
комітету України від 12 лютого 2002 р. №27-р, узгоджені дії суб’єктів
господарювання можна класифікувати на:

1. Горизонтальні узгоджені дії.

2. Вертикальні узгоджені дії.

3. Конгломератні узгоджені дії.

4. Змішані узгоджені дії.

Горизонтальні узгоджені дії — укладення суб’єктами господарювання угод у
будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі,
будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність,
бездіяльність) суб’єктів господарювання, створення суб’єкта
господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація
конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили
зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та ново-створеним
суб’єктом господарювання, коли суб’єкти господарювання, до складу яких
входять учасники .узгоджених дій, конкурують або можуть конкурувати між
собою на одному ринку товарів.

Інакше кажучи, горизонтальні узгоджені дії здійснюються на одному й тому
самому товарному ринку, їх чинять суб’єкти господарювання, які
конкурують між собою.

Вертикальні узгоджені дії — укладення суб’єктами господарювання угод у
будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі,
будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність,
бездіяльність) суб’єктів господарювання, створення суб’єкта
господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація
конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили
зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новостворе-ним
суб’єктом господарювання, коли суб’єкти господарювання, до складу яких
входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих умов не
можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому
перебувають або можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відпо

відних товарних ринках (продавець—покупець, постачал^^

ник—споживач).

Отже, вертикальні узгоджені дії здійснюють суб’єкти господарювання, що
діють на різних товарних ринках, не кон-I курують і не можуть
конкурувати між собою, але можуть | перебувати у відносинах
купівлі-продажу.

| Конгломератні узгоджені дії — укладення суб’єктами | господарювання
угод у будь-якій формі, прийняття об’єднан-| нями рішень у будь-якій
формі, будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність,
бездіяльність) суб’єктів господарювання, створення суб’єкта
господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація
конкурентної , поведінки між суб’єктами господарювання, що створили
зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та ново-

1 створеним суб’єктом господарювання, коли суб’єкти господарювання, до
складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих
умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому
не перебувають або не можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на
відповідних товарних ринках (продавець—покупець, постачальник—споживач).

Отже, конгломератні узгоджені дії мають місце, коли їх учасники не
конкурують і не можуть конкурувати між собою, діють на різних товарних
ринках, а також не перебувають у відносинах купівлі-продажу.

Змішані узгоджені дії — укладення суб’єктами господарювання угод у
будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі,
будь-яка інша погоджена конкурент– на поведінка (діяльність,
бездіяльність) суб’єктів господарювання, створення суб’єкта
господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація
конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили
зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним
суб’єктом господарювання, коли частина суб’єктів господарювання, до
складу якої входять учасники узгоджених дій, конкурує або може
конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому перебувають
або можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних
товарних ринках (продавець—покупець, постачальник—споживач), а інша
частина не конкурує і за існуючих умов не може конкурувати між собою на
одному ринку товарів і при цьому не перебуває або не може перебувати у
відносинах купівлі-продажу

на відповідних товарних ринках (продавець—покупець,
постачальник—споживач).

Інакше кажучи, учасниками змішаних узгоджених дій є суб’єкти
господарювання, з яких одна частина діє на одному товарному ринку і
конкурує або може конкурувати між собою та при цьому перебуває у
відносинах купівлі-продажу, а інша частина діє на різних товарних
ринках, не конкурує та не перебуває у відносинах купівлі-продажу.

Таким чином зазначений вид узгоджених дій є сукупністю усіх можливих
варіантів узгоджених дій. На думку автора, така структура узгоджених дій
є занадто складною і навряд-чи найближчим часом відповідний прецедент
знайде своє відображення у вигляді подання суб’єктами господарювання
заяви до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу
на здійснення відповідних узгоджених дій.

Поряд з узгодженими діями суб’єктів господарювання, метою вчинення яких
є дії, спрямовані на поліпшення загальної ринкової ситуації,
забезпечення споживачів товарами найвищої якості, розширення асортименту
вироблюваних товарів, впровадження нових технологій тощо, можуть
здійснюватись узгоджені дії, метою яких є отримання надприбутків за
рахунок: усунення з ринку або обмеження доступу на нього інших суб’єктів
господарювання; розподілу ринків за територіальним принципом,
асортиментом товарів, колом покупців або продавців тощо, обмеження
виробництва певних товарів та ін. Такі узгоджені дії є неправомірними і
можуть призводити до обмеження, спотворення та усунення конкуренції з
ринку, порушення прав споживачів.

Щоб запобігти цьому, в Україні запроваджено контроль за здійсненням
суб’єктами господарювання узгоджених дій. Такий контроль здійснюють
органи Антимонопольного комітету України відповідно до Положення про
порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про
надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення про
узгоджені дії), затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету
України від 12 лютого 2002 р. №26-р.

Це положення містить інформацію щодо: випадків, коли вчинення суб’єктами
господарювання узгоджених дій потребує одержання згоди органів
Антимонопольного комітету України; порядку підготовки і подання заяви
про надання

о «««‘««

…. . .. •

дозволу на узгоджені дії та документів до неї; процедурД

розгляду та підвідомчості заяви тощо. •ЇЙ

: Поряд з цим законодавством чітко визначено, у яких ви^* падках
суб’єкти господарювання звільняються від необхідності одержувати дозвіл
на здійснення узгоджених дій. Таке звільнення передбачено Типовими
вимогами до узгоджених

: дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від
попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного

• комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання.

§ 2. Узгоджені дії, що не потребують одержання дозволу органів
Антимонопольноп комітету України

Як уже зазначалося, здійснення узгоджених дій суб’ господарювання
потребує одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України.
Разом з тим існує низка випадків, за яких узгоджені дії суб’єктів
господарювання дозволяються і непотребують одержання дозволу відповід-1
них органів.

| Якщо проаналізувати Типові вимоги до узгоджених дій | суб’єктів
господарювання для загального звільнення від попереднього одержання
дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії
суб’єктів господарювання, можна стверджувати, що дозволяються і не
потребують згоди органів Антимонопольного комітету України узгоджені
дії, які здійснюються суб’єктами господарювання, вартісні порогові
показники яких не перевищують певних, визначених законодавством меж, а
також узгоджені дії, які через незначний масштаб та неістотність не
впливають на стан конкуренції на ринку та не можуть призвести до
обмеження, І спотворення або усунення конкуренції з нього. І Так,
дозволяються і не потребують згоди будь-які узгод- :

І жені дії, якщо сукупна частка на ринку товару всіх суб’єктів .
господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, на
будь-якому задіяному ринку товару не досягає 5%. При цьому, якщо сукупна
частка на ринку товару всіх учасників узгоджених дій на будь-якому
задіяному ринку товару спочатку не перевищує 5%, але в майбутньому
перевищує цей рівень і залишається меншою 10%, узгоджені дії
дозволяються і не потребують згоди протягом двох років поспіль після
року, в якому поріг у 5% було перевищено»

вперше, а у разі перевищення порогу у 10%—протягом одного року.
; ‘

Винятком є створення суб’єкта господарювання учасниками (засновниками)
узгоджених дій, вартісні порогові показники яких перевищують певні,
визначені законодавством межі.

Крім того, дозволяються і не потребують згоди органів Антимонопольного
комітету України будь-які узгоджені дії, за наявності водночас таких
умов:

• жоден із суб’єктів господарювання, до складу яких входять учасники
узгоджених дій, не займає монопольного (домінуючого) становища на
будь-якому за-діяному ринку товару і не має виключних або переважних
прав чи повноважень від органів державної влади, місцевого
самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю,
суб’єктів природної монополії чи інших монопольних утворень;

• сукупна частка на ринку всіх суб’єктів господарювання, до складу яких
входять учасники горизонтальних та змішаних узгоджених дій, на
будь-якому задіяному ринку товару не досягає 15%. При цьому, якщо
сукупна частка на ринку всіх учасників горизонтальних та змішаних
узгоджених дій на будь-якому задіяному ринку товару спочатку не
перевищує 15%, але в майбутньому перевищує цей рівень і залишається
меншою 20%, узгоджені дії дозволяються і не потребують згоди протягом
двох років поспіль після року, в якому поріг у 15% було перевищено
вперше, а у разі перевищення порогу у 20% — протягом одного року;

• сукупна частка на ринку всіх суб’єктів господарювання, до складу яких
входять учасники вертикальних та конгломератних узгоджених дій, на
будь-якому задіяному ринку товару не досягає 20%. При цьому, якщо
сукупна частка на ринку всіх учасників вертикальних та конгломератних
узгоджених дій спочатку не перевищує 20%, але в майбутньому перевищує
цей рівень і залишається меншою 25%, узгоджені дії дозволяються і не
потребують згоди протягом двох років поспіль після року, в якому поріг у
20% було перевищено вперше, а у разі перевищення порогу у 25% — протягом
одного року.

Але і з цього правила є винятки. По-перше, потребують одержання згоди
органів Антимонопольного комітету України узгоджені дії, що здійснюються
суб’єктами господарювання, вартісні порогові показники яких перевищують
певні визначені законодавством межі; по-друге, суб’єкти господарювання
повинні одержувати згоду органів Антимонопольного комітету України на
здійснення узгоджених дій, якщо: горизонтальні або змішані узгоджені дії
можуть призвести до фіксації цін (тарифів, розцінок), за. якими ці
товари (роботи, послуги) реалізуються третім особам чи придбаваються у
третіх осіб; узгоджені дії призводять або можуть призвести до обмеження
обсягів реалізації товарів (робіт, послуг) третім особам чи придбання
товарів (робіт, послуг) у третіх осіб; узгоджені дії можуть призвести до
розподілу ринків або продавців, покупців, споживачів.

Отже, якщо перший виняток спрямований на недопущен- . ня здійснення без
попереднього дозволу органів Комітету узгоджених дій суб’єктами
господарювання, вартісні порогові показники яких перевищують певну,
визначену законодавством межу, яка виражається у вартості активів або
обсягах реалізації товарів учасниками узгоджених дій і має чітко
визначений грошовий еквівалент, то другий — на недопущення дій, що
призводять чи можуть призвести до обмеження, спотворення або усунення
конкуренції з ринку і є досить абстрактними.

111,0 стосується вартісних порогових показників, наявність або
відсутність яких зумовлює необхідність одержання дозволу органів
Антимонопольного комітету України на здійснення узгоджених дій, то вони
чітко визначені законодавством. Суб’єкти господарювання — учасники
узгоджених дій повинні звернутись за дозволом до органів
Антимонопольного комітету України, якщо: сукупна вартість активів або
сукупний обсяг реалізації товарів усіх суб’єктів господарювання, до
складу яких входять учасники узгоджених дій, за останній фінансовий рік,
у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 млн євро,
визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день
фінансового року, і при цьому вартість (сукупна вартість) активів або
обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не
менш як у двох суб’єктів господарювання, до складу яких входять учасники
узгоджених дій, перевищує суму, еквівалентну 1 млн євро, визначену за
кур- .

ЯУ

сом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового
року у кожного, та вартість (сукупна вартість) активів або обсяг
(сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоч би одного суб’єкта
господарювання, до складу якого входять учасники узгоджених дій,
перевищує суму, еквівалентну 1 млн євро, визначену за курсом
Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року.

Крім зазначеного, п. З Типових вимог до узгоджених дій суб’єктів
господарювання для загального звільнення від попереднього одержання
дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії
суб’єктів господарювання, визначає окремі випадки узгоджених дій
суб’єктів господарювання що не потребують попереднього одержання дозволу
органів Антимонопольного комітету України.

Так, не потребують дозволу Антимонопольного комітету України або його
органів створення:

• суб’єкта господарювання двома та більше суб’єктами

• господарювання, яке призводить чи може призвести до посилення
координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що
створюють цей суб’єкт господарювання, або між ними та новостворюваним
суб’єктом господарювання, якщо засновники (учасники) поєднані
відносинами контролю внаслідок перебування у власності, управлінні
(користуванні) понад 50% часток (акцій, паїв) або об’єднані в один
концерн, створений на основі повної фінансової залежності від одного або
групи підприємств і дозвіл на створення чи вступ до якого надано
органами Антимонопольного комітету України;

• саморегулівних організацій ринку цінних паперів, які не обмежують
конкуренції між засновниками (учасниками), а також вступ до них
суб’єктів господарювання, якщо ці організації створюються і діють
відповідно до вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та
фондового ринку і Антимонопольним комітетом України.

Крім того, не потребують дозволу Антимонопольного комітету України або
його органів узгоджені дії, пов’язані зі вступом суб’єктів
господарювання до об’єднання, що не обмежує конкуренції між засновниками
(учасниками), і дозвіл на створення якого було надано Комітетом або його
органами, якщо рішення про вступ суб’єктів господарювання до

об’єднання (в тому числі рішення щодо внесення змін до установчих
документів об’єднання), прийняті об’єднанням після одержання дозволу
Антимонопольного комітету України або його органів на створення цього
об’єднання, не посилюють узгодженість дій на ринку засновників
(учасників) об’єднання та не призводять до погіршення умов конкуренції
між засновниками (учасниками).

Не потребують дозволу зміни до узгоджених дій щодо створення суб’єктів
господарювання, не пов’язані зі зміною предмета і мети діяльності
суб’єктів господарювання, порядку розподілу прибутків і збитків, складу,
порядку формування та компетенції органу управління, порядку прийняття
орга- , ном управління рішень, а також інші зміни до узгоджених дій щодо
створення суб’єктів господарювання, що не посилюють узгодженості дій на
ринку засновників (учасників) суб’єктів господарювання, не призводять в
інший спосіб до погіршення умов конкуренції між засновниками
(учасниками).

Також не потребують дозволу Антимонопольного комітету України або його
органів узгоджені дії, пов’язані з виходом господарських товариств,
підприємств із об’єднань.

§ 3. Загальні засади щодо одержання дозволу органів Антимонопольного
комітету України на здійснення узгоджених дій

Одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на
здійснення узгоджених дій відбувається відповідно до вимог Положення про
порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про
надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення про
узгоджені дії), затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету
України від 12 лютого 2002 р. № 26-р.

Зазначене Положення було розроблено згідно з законами України «Про
захист економічної конкуренції» та «Про Ан-тимонопольний комітет
України» з метою запобігти недопущенню, усуненню чи обмеженню
конкуренції. Воно встановлює порядок подання та розгляду заяв до органів
Антимонопольного комітету України щодо надання дозволу на узгоджені дії
суб’єктів господарювання, які призвели чи можуть призвести до
недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, надання попередніх
висновків стосовно таких дій, а також надання висновків щодо
відповідності узгоджених дій

суб’єктів господарювання вимогам законодавства про захист економічної
конкуренції.

Процедура одержання дозволу на узгоджені дії грунтується на нормах
Закону України «Про захист економічної конкуренції». Таким чином,
відповідно до ст. 10 Закону України «Про захист економічної конкуренції»
попереднє одержання дозволу органів Комітету є обов’язковим на вчинення
суб’єктами господарювання узгоджених дій, що призвели чи можуть
призвести до недопущення, усунення чи обмеження ^ конкуренції, зокрема
узгоджених дій, які стосуються: В

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалі»! зації товарів;
||

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-техно-логічного
розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом,
асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом
продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів та тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших
суб’єктів господарювання, покупців та продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами
господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання
додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та
іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються
предмета цих угод;

8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів
господарювання на ринку без об’єктивних на те причин.

Попереднє одержання дозволу органів Комітету на вчинення суб’єктами
господарювання узгоджених дій, зазначених вище, є обов’язковим у разі:
укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі; створення
суб’єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є
координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що
створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними

та новоствореним суб’єктом господарювання; прийняття об’єднаннями рішень
у будь-якій формі; здійснення будь-якої іншої погодженої поведінки
(діяльності, бездіяльності) суб’єктів господарювання, яка призвела чи
може призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції;
внесення змін до узгоджених дій, на які було отримано дозвіл органів
Комітету, якщо ці зміни передбачають зміну кола учасників ^ та/або
поширюються на інші товарні ринки.

І Попереднє одержання дозволу органів Комітету є також | обов’язковим
у разі внесення змін до узгоджених дій, на які І було отримано дозвіл
органів Комітету, якщо ці зміни не пе-I редбачають зміни кола учасників
та не поширюються на ін-

Еші товарні ринки, але пов’язані зі зміною предмета і цілей узгоджених
дій, порядку розподілу прибутків і збитків між учасниками узгоджених
дій, порядку формування та компе-[• тенції органу управління створеного
суб’єкта господарюван-і, ня, порядку прийняття рішень цим органом
управління, а та-’’:. кож якщо ці зміни посилюють узгодженість учасників
на | ринку та призводять до погіршення умов конкуренції між І учасниками
узгоджених дій в інший спосіб.

| Якщо суб’єкти господарювання мають намір чинити узго-v джені дії, що
не зазначені у переліку дій, які потребують одержання попереднього
дозволу органів Антимонопольного комітету України, то вони можуть з
власної ініціативи звернутися із відповідною заявою до Комітету або його
територіального відділення, щоб одержати дозвіл на ці дії.

Відповідно до положень Закону України «Про захист економічної
конкуренції» подання заяви про надання дозволу не потребує будь-яких
добровільних узгоджених дії малих або середніх підприємців щодо
спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження
конкуренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або
середніх підприємців.

Крім того, подання заяви про надання дозволу не потребує узгоджених дій
щодо постачання чи використання товарів, якщо учасник цих дій стосовно
іншого учасника узгоджених дій встановлює обмеження на:

• використання поставлених ним товарів чи товарів інших постачальників;

• придбання у інших суб’єктів господарювання або продаж іншим суб’єктам
господарювання чи споживачам інших товарів;

• придбання товарів, які за своєю природою або згідно • з торговими та
іншими чесними звичаями в підприєм- Щ ницькій діяльності не належать до
предмета угоди; Щ

• формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару
іншим суб’єктам господарювання чи споживачам, але при цьому не
призводять до: суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в
значній його частині, у тому числі монополізації відповідних ринків;

•• економічно не обгрунтованого підвищення цін або дефіциту товарів;

• обмеження доступу на ринок інших суб’єктів господа- Й рювання.

Угоди про передачу прав інтелектуальної власності або у про використання
об’єкта права інтелектуальної власності, які обмежують у здійсненні
господарської діяльності сторону угоди, якій передається право, також не
потребують дозволу органів Антимонопольного комітету України. При цьому
ці обмеження не повинні виходити за межі законних прав суб’єкта права
інтелектуальної власності.

Вважається, що не виходять за межі законних прав суб’єкта права
інтелектуальної власності обмеження стосовно обсягу прав, які
передаються, строку та території дії дозволу на використання об’єкта
права інтелектуальної власності, а також виду діяльності, сфери
використання, мінімального обсягу виробництва.

Учасниками узгоджених дій є суб’єкти господарювання (юридичні чи фізичні
особи), які чинять або мають намір чинити узгоджені дії.

§ 4. Заява про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання
та її подання

Під поданням заяви до органів Антимонопольного комітету України
розуміють подання заяви про надання дозволу на узгоджені дії (зміни в
узгоджених діях) суб’єктів господарювання, про надання попередніх
висновків або про надання висновків щодо кваліфікації дій.

Отже, заява може бути чотирьох типів:

І.-Про надання дозволу на узгоджені дії. 2. Про надання дозволу на зміни
в узгоджених діях.

3. Про надання попередніх висновків.

4. Про надання висновків щодо кваліфікації дій.

За подання заяв про надання дозволу на узгоджені дії у встановленому
порядку справляється плата; заява подається у письмовій формі і має
містити:

• найменування органу, до якого подається заява;

• посилання на відповідний нормативно-правовий акт (пункт, частина,
стаття), що передбачає звернення до Комітету, відділення;

• найменування, реквізити заявника та його представ-

; ника (орган державної влади, орган місцевого самоврядування,
орган адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єкт
господарювання, фізич-

, на особа, представництво іноземного суб’єкта господарської
діяльності в Україні тощо);

• зміст узгоджених дій, за наданням дозволу на які звертається заявник;

• зміст позитивного суспільного ефекту від узгоджених дій, змін в
узгоджених діях, а саме те, що ці дії сприяють: вдосконаленню
виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному,
економічному розвитку; розвитку малих або середніх підприємців;
оптимізації експорту чи імпорту товарів;

розробці ‘та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на
товари; раціоналізації виробництва;

• найменування, реквізити (поштова адреса, факс, теле-^ фон та
ін.) учасника(ів) узгоджених дій;

| • перелік документів і відомостей, що додаються до зая-|» ви
про надання дозволу.

Крім того, в обов’язковому порядку до заяви додається документ, що
підтверджує внесення плати за її подання (платіжне доручення на
перерахування плати з відміткою установи банку або квитанція).

До заяви обов’язково додається комплект документів що потрібен для її
розгляду та прийняття рішення по суті. Документи у комплекті мають бути
складені у певному порядку. Комплект документів повинен мати суцільну
нумерацію та бути підшитий у папці-швидкозшивачі. Установчі документи,
зміни до них які додаються до заяви, мають бути засвідчені у
встановленому порядку. Заяву про надання дозволу на узгоджені дії або
про надання дозволу на зміни

в узгоджених діях, яка подається до органів Комітету, підпи-В сує
керівник юридичної особи — заявник (уповноважена І ним особа) або
фізична особа — заявником. І

Відомості та інші документи, що додаються до заяви, під- Ч писує
заявник, який або від імені якого здійснюються ці узгоджені дії, або
уповноважена ним особа та засвідчуються печаткою. Також зазначаються
прізвище, посада, місце ро-» боти, контактний телефон того, хто готував
відповіді на питання відповідного розділу, дата закінчення підготовки
відомостей.

Учасники узгоджених дій мають право подати спільну заяву. Таку заяву
підписують керівники всіх юридичних осіб та фізичні особи — заявники
(або уповноважені ними особи).

У зв’язку з тим, що узгоджені дії за своїм змістом мають різні види та
форми, з заявою до органів Комітету про надання дозволу на здійснення
узгоджених дій звертаються різні особи. Так, із заявою про надання
дозволу, попередніх висновків звертаються:

• сторони угод — на укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій
формі;

• об’єднання, що приймає рішення — на прийняття об’єднаннями рішень у
будь-якій формі;

• засновники (учасники) — на створення суб’єкта господарювання;

• учасники відповідних дій, які приймають рішення про цю поведінку — на
іншу погоджену конкурентну поведінку;

• учасники узгоджених дій, які чинять або мають намір чинити змінені
узгоджені дії — на внесення змін до узгоджених дій.

Зазначені органи та особи можуть призначити та уповноважити свого
представника звернутися до Комітету, відділення із заявою, а також
представляти інтереси учасника заявленої дії у процесі розгляду заяви,
справи.

Для представлення інтересів учасників узгоджених дій, представники мають
подати письмові підтвердження своїх повноважень у формі договору,
доручення чи довіреності учасника заявленої дії своєму представнику
представляти інтереси в органах Комітету. У цьому дорученні слід
зазначити:

• прізвище, ім’я та’по батькові представника, його посаду та місце
роботи;

• адресу представника, номери телефону, телефаксу;

• назву суб’єкта господарювання, інтереси якого уповноважений
представляти представник.

У дорученні також обов’язково зазначається, що ризики негативних
наслідків, пов’язаних із переглядом органом Комітету рішення, прийнятого
на підставі поданої представником недостовірної інформації, несуть
учасники узгоджених дій, які призначили представника, або їхні
правонаступники.

Залежно від змісту узгоджених дій та їх виду в органах Антимонопольного
комітету існує певна підвідомчість розгляду заяв. Входячи з цього
органи, до яких має подаватися для розгляду заява про надання дозволу на
узгоджені дії,

(різні та мають різний статус.

Так, заяву про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів

господарювання розглядають.

1. Комітет.

2. Адміністративна колегія Комітету.

3. Державний уповноважений Комітету.

4. Адміністративна колегія територіального відділення Комітету.

Заява з питань, підвідомчих Комітету, адміністративній колегії Комітету,
державному уповноваженому Комітету, подається до Антимонопольного
комітету України. У всіх інших випадках заява подається до
територіального відділення Комітету.

Комітету підвідомчі питання про надання попередніх висновків та питання
про узгоджені дії:

• які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження
конкуренції на ринках, географічні межі яких охоплюють більше ніж
третину регіонів України;

• учасником яких є підприємство, що має стратегічне значення для
економіки та безпеки держави;

• учасником яких є транснаціональна корпорація, суб’єкт господарювання
відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції»,
у складі якого хоч би одна юридична (фізична) особа має постійне
місцезнаходження (місце проживання) за ме-, жами України;

• учасником яких є суб’єкт господарювання, який займає монопольне
(домінуюче) становище на ринку товару, за винятком випадків, коли всі
учасники узгод-

жених дій зареєстровані в одному регіоні та діють наї регіональних
ринках, що не виходять за межі цьогоИ

регіону; -І

• на підставі рішення Верховної Ради України, Прези-И

дента України, Кабінету Міністрів У країни; Я|

• пов’язані із забезпеченням національної безпеки, оборони, суспільних
інтересів.

Крім того Комітет може прийняти до свого розгляду будь-яке питання про
узгоджені дії.

Адміністративній колегії Комітету підвідомчі питання про надання
попередніх висновків та про узгоджені дії, за винятком питань,
підвідомчих Комітету, у разі передачі заяви на її розгляд Головою
Комітету.

Державному уповноваженому Комітету підвідомчі питання про надання
попередніх висновків та про узгоджені дії, за винятком питань,
підвідомчих Комітету та адміністративним колегіям Комітету, у випадках,
якщо:

• учасники узгоджених дій зареєстровані в різних регіонах або/та діють
на регіональних ринках, які охоплюють територію кількох регіонів, у тому
числі частин кількох регіонів;

• узгоджені дії, що можуть призвести до недопущення, усунення чи
обмеження конкуренції, поширюються на ринки, географічні межі яких
охоплюють кілька регіонів України.

Адміністративній колегії територіального відділення Комітету підвідомчі
питання про надання попередніх висновків та про узгоджені дії, за
винятком питань, підвідомчих .Комітету, адміністративній колегії
Комітету та державному уповноваженому Комітету, якщо учасники узгоджених
дій зареєстровані в одному регіоні і діють на регіональному ринку, що не
виходить за межі цього самого регіону, і при цьому узгоджені дії, які
можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції,
поширюються на ринки, що не виходять за географічні межі відповідного
регіону України.

Голова Комітету має право за клопотанням заявника, органу Комітету або з
власної ініціативи витребувати будь-яку заяву, що є у провадженні органу
Комітету чи посадової особи Комітету, уповноважених розглядати заяву, і
передати її на розгляд адміністративної колегії Комітету, іншого органу
„ь Комітету чи посадової особи Комітету. •

• Якщо сторони, які подають заяву, вважають, що їхнім ін-

• тересам буде завдано шкоди в разі публікації або розголо-Ц шення
будь-яким іншим чином певної інформації, то ця ін-^ формація подається
окремо в запечатаному печаткою кон-I верті, а на кожній сторінці чітко
зазначається «Інформація І з обмеженим доступом». Необхідно зазначити
вид інформа-1 ції і пояснити, чому цю інформацію не можна розголошувати
! або публікувати.

і І

, § 5. Порядок розгляду заяви.

Попередні висновки щодо кваліфікації дій

; Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про захист еко-| номічної
конкуренції» заява про дозвіл або висновки вважа-і ються прийнятими до
розгляду по закінченні 15-денного терміну з дати. надходження її до
відповідного органу Комітету, якщо протягом цього часу державний
уповноважений Комітету чи голова територіального відділення Комітету не
по-, вернули заявникові зазначену заяву з повідомленням, ‘;. що вона та
інші документи, які додано до неї, не відповіда-1 ють встановленим
Комітетом вимогам, що перешкоджає її | розгляду.

; Органи Комітету розглядають заяви про надання дозволу

на узгоджені дії протягом трьох місяців з дня прийняття її до . розгляду
відповідним органом Комітету.

Заяву про зміни в узгоджених діях, на які було отримано дозвіл органів
Комітету, якщо ці зміни не передбачають змі-і ну кола учасників та не
поширюються на інші товарні рин-! ки, але пов’язані зі зміною предмета і
цілей узгоджених дій, і порядку розподілу прибутків і збитків між
учасниками узго-і джених дій, порядку формування та компетенції органу
уп-’ равління, створеного суб’єкта господарювання, порядку прийняття
рішень цим органом управління, а також якщо ці зміни посилюють
узгодженість учасників на ринку та при-; зводять до погіршення умов
конкуренції між учасниками уз-| годжених дій в інший спосіб, органи
Комітету розглядають І протягом ЗО днів з дня прийняття її до розгляду
відповідним , органом Комітету.

; Заява залишається без розгляду у разі надходження від : заявника
клопотання про відкликання заяви, про що приймається розпорядження
відповідних органів Комітету. Його копію надсилають заявнику протягом 10
днів з дня прийнят-

тя рішення. Залишення заяви без розгляду не позбавляє за-| явника права
звернутися до Комітету, його територіальногої відділення з повторною
заявою. • І

Якщо учасник узгоджених дій відмовляє іншому учасни-’ кові узгоджених
дій — заявнику в наданні документів та іншої інформації, необхідної для
розгляду заяви органами Комітету, то державний уповноважений Комітету чи
голова територіального відділення Комітету на підставі звернення
заявника приймає розпорядження про надання учасником узгоджених дій
такої інформації у визначений строк. Про прийняте розпорядження
повідомляється заявникові.

Якщо дозвіл на узгоджені дії було надано органами Комітету на конкретно
визначений строк, зокрема на строк дії договору (угоди, рішення), то
суб’єкти господарювання мають право звернутися до органів Комітету із
заявою про подовження дії дозволу. Така заява подається за три місяці до
закінчення строку дії дозволу.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про захист економічної
конкуренції», якщо узгоджені дії провадяться із застосуванням конкурсних
процедур (торги, аукціони, конкурси, тендери тощо), заява може
подаватись як до початку конкурсної процедури, так і після,’але не
пізніше ЗО днів з дати оголошення переможця, якщо інше не передбачено
законом, а згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України «Про захист економічної
конкуренції», якщо суб’єкт господарювання вчиняє рівноцінні узгоджені
дії з різними суб’єктами господарювання, то заява може бути подана щодо
однієї узгодженої дії за умови надання інформації щодо всіх інших
учасників узгоджених дій.

Інформацію стосовно заявлених узгоджених дій, а саме щодо
організаційно-правової форми учасників узгоджених дій, місцезнаходження
та їхніх представництв, філій, а також виду та змісту узгоджених дій,
Комітет чи його територіальне відділення може опублікувати в друкованих
чи електронних засобах масової інформації або оприлюднити в інший
спосіб. Може бути оприлюднено й іншу інформацію стосовно заявлених
узгоджених дій, якщо вона раніше була публічно оголошена або заявник не
заперечує проти такої публікації.

Якщо протягом визначеного законодавством строку розгляду заяви органи
Комітету не надали дозволу або не розпочали розгляду справи про
узгоджені дії, рішення про на-

вдання дозволу на узгоджені дії вважається прийнятим. Про | це орган
Комітету, який розглядав заяву, може повідомити І заявника протягом 10
днів. Прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені дії у такий
спосіб називається мовчаз-1 на згода. Днем прийняття рішення про надання
дозволу на ;• узгоджені дії, зміни в узгоджених діях, вважається
останній : день строку розгляду заяви.

?У разі виявлення підстав, за яких орган Комітету не може надати дозвіл
на узгоджені дії, зміни в узгоджених діях, а та-в, кож у разі
необхідності проведення складного поглибленого ; дослідження чи
експертизи відповідні органи Комітету роз-1 починають розгляд справи про
узгоджені дії, про що приймається розпорядження та письмово
повідомляється особа, яка подала заяву. Разом із повідомленням про
початок, розгляду ! справи надсилається перелік інформації, яку заявник
пови-і нен надати для прийняття Комітетом рішення у справі.

І Дозвіл на узгоджені дії, які призвели чи можуть призвес-; ти до
недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, може бути надано, якщо
учасники узгоджених дій доведуть, що ці дії не призводять до суттєвого
обмеження конкуренції на всьому ринку чи у значній його частині і
сприяють від-і.повідно:

, • вдосконаленню виробництва, придбанню або реаліза-1 ції
товару;

• техніко-технологічному, економічному розвитку;

‘ • розвитку малих або середніх підприємців;

; • оптимізації експорту чи імпорту товарів;

• розробці та застосуванню уніфікованих технічних Е умов або
стандартів на товари;

• раціоналізації виробництва.

Дозвіл Комітету на узгоджені дії, зміни в узгоджених діях не може бути
наданий, якщо конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи у
значній його частині.

Разом з тим Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на
які Антимонопольний комітет України не дав дозволу, якщо учасники
узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів
переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. Порядок надання
такого дозволу Кабінетом Міністрів України визначається окремо.

Рішення про надання дозволу на узгоджені дії зберігає чинність протягом
року, якщо більший строк не зазначено в рі-

шенні. Для здійснення узгоджених дій після перебігу строку чинності
рішення учасники узгоджених дій подають нову заяву. Узгоджені дії,
здійснені після перебігу строку чинності рішення, вважаються здійсненими
без згоди органу Комітету.

Орган чи посадова особа, які прийняли рішення, не мають права визнати
його недійсним або змінити. Вони мають право виправити допущені в
рішенні описки чи арифметичні помилки, роз’яснити своє рішення, не
змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо
з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду заяви (справи), не
прийнято рішення.

Органи Комітету надають суб’єктам господарювання, органам влади,
місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та
контролю на підставі заяви про надання попередніх висновків, про надання
висновків щодо кваліфікації дій та доданої до неї інформації попередні
висновки стосовно надання дозволу на узгоджені дії, зміни в узгоджених
діях. Одержання попередніх висновків, висновків щодо кваліфікації дій не
є обов’язковим і здійснюється виключно у разі виникнення потреби у
суб’єкта господарювання.

Строк розгляду заяв про надання попередніх висновків стосовно надання
дозволу на узгоджені дії, про надання висновків щодо кваліфікації дій,
зміни в узгоджених діях становить один місяць з моменту прийняття заяви
до розгляду.

Висновки щодо кваліфікації дій надають органи Комітету у формі
рекомендаційних роз’яснень і мають вигляд листа, в якому зазначається
про:

• можливість надання дозволу на узгоджені дії, зміни в узгоджених діях;

• можливість відмови в наданні дозволу на узгоджені дії, зміни в
узгоджених діях;

• необхідність чи відсутність необхідності одержання дозволу на
узгоджені дії, зміни в узгоджених діях;

• недостатність інформації для будь-якого висновку. Одержання попередніх
висновків стосовно узгоджених дій не звільняє учасників узгоджених дій,
органи влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського
управління та контролю від необхідності звернутися до відповідних
органів Комітету із заявою про надання дозволу на здійснення узгоджених
дій.

1

§ 6. Відповідальність за вчинення узгоджених дій без дозволу органів
Антимонопольного комітету України

Вчинення узгоджених дій без одержання дозволу органів Комітету є
порушенням законодавства про захист економічної конкуренції і тягне за
собою відповідальність, встановлену законом.

| Порушення законодавства про захист економічної конку-| ренції шляхом
здійснення узгоджених дій без дозволу орга-^ ну Комітету вважається
вчиненим, зокрема, при:

; • укладенні суб’єктами господарювання угод у будь-| якій формі
— з моменту укладення угоди;

• створенні суб’єкта господарювання, метою чи наслід-> ком
створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами
господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між
ними та | новоствореним суб’єктом господарювання — з момен-I
ту державної реєстрації суб’єкта господарювання;

І • прийнятті об’єднаннями рішень у будь-якій формі — І з
моменту набрання рішенням чинності;

| • здійсненні будь-якої іншої погодженої поведінки (ді-1
яльності, бездіяльності) суб’єктів господарювання, :! яка
призвела чи може призвести до недопущення, || усунення чи
обмеження конкуренції — з моменту по-К1 чатку фактичного вчинення
такої поведінки.

1| Якщо орган Комітету надав дозвіл на узгоджені дії на у підставі
поданої недостовірної інформації, рішення про надання дозволу може бути
переглянуто за нововиявленими ; обставинами в 5-річний строк з моменту
його прийняття. За | результатами перегляду може бути прийнято рішення
про:

• підтвердження попереднього рішення щодо здійсненії ня узгоджених
дій;

І • скасування повністю або частково рішення про наданії ня
дозволу на узгоджені ді’і\та прийняття нового рі-| шення;

| • накладення штрафу в порядку, визначеному законо-I
давством. ‘

: Після одержання дозволу органів Комітету учасники узгоджених дій у
встановлений термін зобов’язані подати до

., органів Комітету копії установчих договорів прийнятих рішень,
укладених угод тощо для укладення або прийняття яких здійснювались
узгоджені дії.

У разі неподання у встановлений термін таких документів відповідний
орган Комітету, який дав дозвіл на узгоджені дії, порушує справу про
неподання інформації, а у разі якщо подані документи відрізняються від
документів, на підставі яких орган Комітету дав дозвіл на узгоджені дії
у частині умов, що були підставами для надання дозволу, рішення про
надання дозволу може бути переглянуто за нововиявленими обставинами в
5-річний строк з моменту його прийняття/За результатами перегляду може
бути прийнято рішення про: •

• підтвердження попереднього рішення щодо здійснення узгоджених дій;

• скасування повністю або частково рішення про надання дозволу на
узгоджені дії та прийняття нового рішення;

• накладення штрафу в порядку, визначеному законодавством.

Контрольні запитання для самоперевірки

/. Що таке узгоджені дії суб’єктів господарювання?

2. Яка існує класифікація узгоджених дій?

3. У яких випадках здійснення узгоджених дій не потребує одержання
дозволу органів Антимонопольного комітету України?

4. Який нормативний акт звільняє від необхідності одержання дозволу на
вчинення узгоджених дій?

5. У яких випадках необхідно одержати дозвіл на здійснення узгоджених
дій?

6. Який порядок звернення за дозволом на здійснення узгоджених дій?

7. Які існують види заяви?

8. До яких органів може бути подана заява, й підвідомчість?

9. Який порядок розгляду заяви? 10. У яких випадках вважається порушеним
законодавство про захист економічної конкуренції шляхом здійснення
узгоджених дій без дозволу Комітету?

Глава 10 ЯИ Державний контроль за процесами ^т| створення,
ліквідації та реорганізації | суб’єктів господарювання, придбання, |
передачі в оренду майна | (економічна концентрація) •^ш

§ 1. Сутність економічної концентрації Щ

Здійснення підприємницької діяльності суб’єктами господарювання зумовлює
процеси їх економічної концентрації, яка відбувається у вигляді
створення, злиття, ліквідації підприємств, переходу прав власності,
управління або користування майном, набуттям одними підприємцями прямого
або опосередкованого контролю над іншими. Таким чином, з юридичної точки
зору економічну концентрацію можна визначити як дії, спрямовані на
створення, ліквідацію, реорганізацію суб’єктів господарювання,
придбання, передачу в оренду майна. З економічної точки зору
концентрація — це дії, спрямовані на набуття контролю над ринком товару.
Внаслідок економічної концентрації відбувається перехід ресурсів від
однієї особи до іншої, окремі суб’єкти господарювання можуть набувати
значної ринкової влади, що у свою чергу дає їм змогу самостійно або
разом з іншими впливати на ринкову конкуренцію.

Державний контроль за економічною концентрацією — ефективний засіб
конкурентної політики, що застосовується у багатьох зарубіжних країнах,
зокрема у Німеччині, Словаччині та Росії. Він здійснюється з метою
запобігання появі монопольних утворень, монополізації товарних ринків,
набуття або посилення свого монопольного становища окремими суб’єктами
господарювання, а також унеможливлення спотворення, обмеження або
усунення конкуренції з ринку. Отже, значно легше запобігти появі нових
монопольних утворень, ніж потім боротися з їх зловживаннями та чинити
примусовий поділ.

Відповідно до правил, прийнятих Європейською спільнотою, про всі випадки
концентрації, показники яких перевищують певні визначені величини, їх
учасники мають повідо-

мити Європейську Комісію. У разі неподання відповідної інформації
передбачено відповідальність у вигляді штрафів. Якщо Комісія дійде
висновку, що така концентрація створює або посилює домінуюче становище і
через це ефективна конкуренція може бути істотно обмежена на спільному
ринку або в його значній частині, вона оголошує її несумісною зі
спільним ринком. При цьому, якщо така концентрація вже •відбулася.
Комісія може вимагати від ініціаторів концентрації її скасування.

У Федеративній Республіці Німеччині про кожне злиття, в якому задіяно
підприємство із сукупним річним оборотом, що перевищує визначену законом
суму, в обов’язковому порядку повідомляється Федеральне картельне
відомство. Якщо очікується, що через злиття виникне або буде посилене
домінуюче становище на ринку, Федеральне картельне відомство забороняє
злиття. При цьому може бути заборонено як злиття, що вже відбулося, так
і заплановане злиття.

Згідно із законодавством Франції будь-який проект концентрації або
заходи з концентрації, які здатні погіршити конкуренцію, можуть бути
піддані за запитом міністра економіки експертизі Ради з конкуренції. На
підставі висновку Ради міністр економіки або міністр, що відає
відповідною галуззю, може видати постанову про скасування проекту
концентрації, відновлення попереднього становища або вжиття заходів щодо
забезпечення або поновлення достатньої конкуренції.

Аналогічні правові інститути є у законодавстві країн з перехідною
економікою. Відповідно до законодавства Російської Федерації у
визначених законом випадках злиття й приєднання комерційних організацій,
створення, злиття й приєднання їх об’єднань, ліквідація й розділ
(виділення) державних і муніципальних унітарних підприємств здійснюється
за попередньою згодою федерального антимонопольного органу. За
попередньою згодою федерального антимонопольного органу за певних умов
здійснюється також придбання акцій (часток) із правом голосу у
статутному капіталі господарського товариства, набуття у власність або
користування одним господарюючим суб’єктом основних виробничих засобів
або нематеріальних активів іншого господарюючого суб’» єкта. Федеральний
антимонопольний орган має право відхилити відповідні клопотання, якщо їх
задоволення може призвести до посилення домінуючого становища
господарюючо-

;; го суб’єкта та (або) обмеження конкуренції. Якщо вищезазначені дії
можуть призвести до виникнення або посилення домінуючого становища
господарюючого суб’єкта та (або) обмеження конкуренції, особи, які їх
здійснюють, зобов’язані на вимогу федерального антимонопольного органу у
ви– значені ним строки вжити заходів щодо поновлення необхідних умов
конкуренції*.

Вплив процесу економічної концентрації на конкуренцію є неоднозначним. З
одного боку, економічна концентрація зовсім необов’язково призводить до
негативних економічних наслідків і навіть навпаки сприяє підвищенню
ефективності виробництва, зниженню виробничих витрат суб’єктів
господарювання та скороченню дублюючих ланок виробництва, відкриває нові
ринки. Велику заінтересованість у поширенні процесу економічної
концентрації виявляють, зокрема, ті країни, де є великі холдингові
компанії, оскільки йдеться не стільки про концентрацію виробництв,
скільки про концентрацію капіталів, на базі яких розвиваються ці
виробництва. Споживачі також отримують певний виграш від економічної
концентрації у вигляді ширшого вибору товарів, пропонованих за
доступнішими й вигіднішими цінами.

З іншого боку, в економічній концентрації суб’єктів господарювання може
критися небезпека для конкуренції, оскільки лідерство на ринку за
змістом дуже близьке до домінування на ньому. Як для світової економіки,
так і для економіки України, можуть мати місце й негативні наслідки від
процесу економічної концентрації. Вони полягають, зокрема, у створенні
сприятливих передумов для утворення монополій та олігополій, зловживання
ринковою владою великими компаніями у ключових галузях економіки.

Тому процеси економічної концентрації суб’єктів господарювання
потребують контролю з боку відповідних конкурентних відомств. В Україні
згідно з законодавством такий контроль здійснюють органи
Антимонопольного комітету України.

§ 2. Економічна концентрація в Україні

В Україні з метою запобігання монополізації товарних ринків,
зловживанням монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції
здійснюється державний контроль за концентрацією суб’єктів
господарювання. У певних випадках створення, реорганізація (злиття,
приєднання), придбання активів, часток (акцій, паїв), ліквідація
суб’єктів господарювання, особливо створення асоціацій, концернів,
міжгалузевих, регіональних та інших об’єднань підприємств, перетворення
органів управління на зазначені об’єднання може призвести до суттєвого
обмеження конкуренції на ринку або до його монополізації. Щоб запобігти
негативним наслідкам таких перетворень, починаючи з 1995 р. в Україні
запроваджено процедуру отримання згоди органів Антимоно-польного
комітету України на економічну концентрацію суб’єктів господарювання.

Основними нормативними актами, що регулюють процеси економічної
концентрації суб’єктів господарювання, є закони України «Про захист
економічної конкуренції» та «Про Антимонопольний комітет України».
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист економічної
конкуренції», економічною концентрацією суб’єктів господарювання
визнається:

• злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта
господарювання до іншого;

• набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома
суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами
господарювання чи частинами суб’єктів господарювання, зокрема, шляхом:
безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність
іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або
структурного підрозділу суб’єкта господарювання, одержання в управління,
оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування
активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного
підрозділу суб’єкта господарювання, у тому числі придбання активів
суб’єкта господарювання, що ліквідується;

призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника
спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу
суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кіль

ка з перелічених посад в інших суб’єктах господарювання, або створення
ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради,
правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше
суб’єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи; створення
суб’єкта господарювання двома і . більше суб’єктами господарювання, який
тривалий період самостійно здійснюватиме господарську діяльність, і при
цьому зазначене створення не приведе до координації конкурентної
поведінки між суб’єктами господарювання, що створили цей суб’єкт
господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання;

• безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим
способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує
досягнення чи перевищення 25 або 50% голосів у вищому органі управління
відповідного суб’єкта господарювання.

Не вважається економічною концентрацією суб’єктів господарювання:

• створення суб’єкта господарювання, метою чи внаслідок створення якого
здійснюється координація конкурентної поведінки між суб’єктами
господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між
ними та новоствореним суб’єктом господарювання. Такі дії розглядаються
як узгоджені дії суб’єктів господарювання;

• придбання часток (акцій, паїв) суб’єкта господарювання особою,
основним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій чи
операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх
наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в
голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб’єкта
господарювання. У такому випадку наступний перепродаж має бути
здійснений протягом одного року з дня придбання « часток (акцій, паїв).
На клопотання зазначених осіб з обгрунтуванням про неможливість
здійснити наступний перепродаж органи Антимонопольного комітету України
можуть прийняти рішення про подовження цього строку;

• набуття контролю над суб’єктом господарювання або

його частиною, у тому числі завдяки праву управління та розпорядження
його майном господарським керуючим, службовою чи посадовою особою органу
державної влади.

Відповідно до законодавства України учасниками концентрації є суб’єкти
господарювання, які створюються, ліквідуються, реорганізуються, фізичні
та юридичні особи, пов’язані з учасниками концентрації відносинами
контролю, що дає підстави визнати відповідну групу осіб єдиним суб’єктом
господарювання, а також суб’єкти господарювання, які набувають або мають
намір набути контролю над суб’єктом господарювання або його активами
(майном), частками (акціями, паями) шляхом набуття їх у власність,
одержання в управління (користування), оренду, лізинг, концесію.
Учасниками економічної концентрації визначаються також суб’єкти
господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль або
активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність,
одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію.

Отже, учасниками економічної концентрації є особи, які у будь-який
спосіб набувають контролю над суб’єктом господарювання, а також особи,
щодо яких набувається такий контроль.

Крім того, учасниками концентрації є суб’єкти господарювання, що є або
мають намір стати засновниками (учасниками) новостворюваного суб’єкта
господарювання. Якщо одним із засновників є орган влади або управління,
учасником концентрації вважається також суб’єкт господарювання, активи
(майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду
новостворюваного суб’єкта господарювання.

Дії, що відповідно до законодавства України визнаються економічною
концентрацією суб’єктів господарювання, потребують одержання згоди
органів Антимонопольного комітету України. Разом з тим не всі дії,
визнані економічною концентрацією, потребують попереднього одержання
згоди.

Згода на здійснення економічної концентрації необхідна лише у певних
визначених випадках. Якщо обсяг продажу, вартість активів або ринкові
частки учасників економічної концентрації перевищують певні порогові
показники, одержати попередню згоду органів Антимонопольного комітету
України на концентрацію необхідно, а якщо порогові показники не
перевищуються, згода не потрібна. Наприклад, не

обхідно одержати попередню згоду на створення нового
торговельно-промислового підприємства, якщо загальна частка

І засновників на певному ринку перевищує 35% або якщо хоч один із
засновників займає монопольне становище на ринку. Таким чином, згідно зі
ст. 24 Закону України «Про захист економічної конкуренції» попереднє
одержання згоди органів Антимонопольного комітету на концентрацію є
обов’язковим у разі вчинення дій, що відповідно до законодавства
визнаються економічною концентрацією суб’єктів господарювання, якщо
сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників
концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий
рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 млн євро,
визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день
фінансового року, і при цьому:

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг)
реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох
учасників концентрації, з урахуванням відносин б; контролю, перевищує
суму, еквівалентну 1 млн євро, визна-1 чену за курсом Національного
банку України, що діяв в ос-| танній день фінансового року, у кожного;

‘ вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний | обсяг)
реалізації товарів в Україні хоч би одного учасника ? концентрації, з
урахуванням відносин контролю, перевищує ! суму, еквівалентну 1 млн
євро, визначену за курсом Націо-| нального банку України, що діяв в
останній день фінансо-I вого року.

| Інакше кажучи, згода органів Антимонопольного комітету . на
здійснення економічної концентрації суб’єктів господарю-і вання
необхідна, якщо є підстави вважати, що така концент-і рація може
призвести до появи монопольних утворень, поси-| лення монополізації чи
суттєвого обмеження конкуренції на | всьому ринку чи в значній його
частині. Відповідно до цього, | дозвіл на здійснення економічної
концентрації органи Комі-| тету можуть надати лише у тому разі, якщо
вона не призведе І до зазначених негативних наслідків. Але Кабінет
Міністрів | України може дозволити економічну концентрацію, на здійс-I
нення якої Антимонопольний комітет України не надав доз-| волу. Такий
дозвіл надається, якщо позитивний ефект для І суспільних інтересів
переважає негативні наслідки від обме-1 ження конкуренції. У той же час
дозвіл не може бути нада-| ний, якщо обмеження конкуренції, зумовлені
концентрацією,

не є необхідними для досягнення мети концентрації або становлять загрозу
загальній системі ринкової економіки.

Таким чином, Комітет відмовляє у наданні згоди на економічну
концентрацію, якщо вона створює загрозу конкуренції та призводить або
може призвести до монополізації всього товарного ринку або значної його
частини.

Якщо здійснення економічної концентрації може призвести до появи
монопольних утворень, посилення монополізації чи суттєвого обмеження
конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині, Антимонопольний
комітет може запропонувати суб’єктові господарювання вчинити певні дії,
прийняти зобов’язання, за умов виконання яких буде надано згоду на
здійснення економічної концентрації. Покладення на учасників економічної
концентрації певних зобов’язань (зміни умов концентрації, вчинення
певних дій тощо) є дієвим засобом запобігання монополізації товарних
ринків та обмеження конкуренції на них. Це дає змогу запобігти можливим
негативним наслідкам від відповідної економічної концентрації для
конкуренції, не забороняючи саму концентрацію.

Приклад з практики органів Антимонопольного комітету

До Комітету надійшла заява про надання згоди на створення Спілки
кабельного телебачення України (далі — Спілка). Її засновниками були
вісім суб’єктів господарювання, що діють на ринках послуг кабельного
телебачення міст Києва, Львова, Дніпропетровська, Кременчука,
Комсомольська (Полтавська область) та Південноукраїнська (Миколаївська
область). Усі засновники як оператори кабельного телебачення, займають
монопольне становище на відповідних регіональних ринках послуг
кабельного телебачення.

Аналіз установчих документів Спілки дав змогу зробити висновок, що
окремі їх положення створюють можливість для здійснення узгоджених дій,
які обмежуватимуть конкуренцію як між засновниками і членами Спілки, так
і між ними та самою Спілкою при здійсненні нею підприємницької
діяльності на тих ринках, де діють її учасники і де деякі з них
(наприклад, ВАТ «ІВК», ВАТ :‚„AAV X † ? E I v a X ? I ®e±Ae? ???O3/4TH3/4oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe? oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oe?oee?oe?aeY?Y?Y?Y?Y?Y?Y?Y?Y?Y 1/4?AaeAiA Uuououiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiu iuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiu ¦ ooeoooaeoooooeoooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooooeoooooooooooo ooooooooooooooooooo ????( ????( ????( ????( ????( ????( ????( ????( ????( ????( ????( ????( 0 ? ? uouououoeououououououauauououououououououououououououoauouououoeouououou ououououououououou 0 EHoy ? ” D ? ooooooooooooooooooooooeoeoooooeoooooooooooooeoooooooooooooooeoeooooooooo oooooooooooooooooooo ¤ X" Z" e$ e$ °& ?& ?* c* *B

¤ z V n O- ¦ i! ue" O# e$ `% D) L, –- ~. e1 84 "6 T7 *9 ¦B

OC

BE

lG

\H

I

BI

aJ

M

&S

PT

aU

~\

°^

`

$`

\`

?`

a`

a

~

(?

p†

a‰

~‘

““

?–

??

oe™

TH›

TH›

😕

?

??

’ 

ue 

a!

?c

VF

???????????????????????????| ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ????????| ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? E I EHoy H* O? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? TH годже-, ним без прийняття розпорядження, про що орган Комітету, і який розглядав заяву, повідомляє заявника протягом 10 днів | з дня, коли рішення вважається прийнятим. Надання попередніх висновків — процедура надання вис-• новків органом Антимонопольного комітету щодо його ймовірного рішення з приводу економічної концентрації. Інакше кажучи, звертаючись до органів Антимонопольного комітету з заявою про надання попередніх висновків про можливість здійснення економічної концентрації, суб’єкти господарювання отримують однозначну відповідь про: ймовірне надання згоди на концентрацію, ймовірну відмову в наданні згоди на концентрацію, необхідність (відсутність необхідності) [ одержання згоди на концентрацію, недостатність інформації ? для будь-як&го висновку. } Отримання згоди на економічну концентрацію внаслідок | процедури попередніх висновків не дають суб’єкту господа-» рювання права на здійснення економічної концентрації без згоди органів Антимонопольного комітету, якщо така згода є необхідною. Але такий суб’єкт може бути впевнений, що якщо він надав достовірну інформацію та економічне становище (частка на ринку, обсяг виробництва тощо) учасників концентрації на ринку не змінилося, дозвіл на здійснення економічної концентрації буде надано. Отримання висновків не є обов’язковим і здійснюється виключно у разі виникнення потреби у суб’єкта господарювання. яр Процедура одержання попередніх висновків дає можливість суб’єктам господарювання уникати порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді здійснення концентрації без згоди Антимонопольного комітету, коли така згода необхідна. Приклад з практики органів Антимонопольного комітету Антимонопольний комітет України розглянув заяву про» надання попередніх висновків щодо погодження змін до установчих документів виробничого об’єднання птахівничої промисловості «Житомирптахопром» (далі — ВО «Житомирптахопром»). В результаті аналізу проектів нової редакції установчих документів було встановлено, що відповідно до них ВО «Житомирптахопром» здійснював би контроль над своїми засновниками і таким чином виступав би як єдиний суб’єкт господарювання, частки якого на ряді регіональних ринків перевищували б 90% у межах Житомирської області. Таким чином, ВО «Житомирптахопром» залишився б монопольним утворенням на регіональних ринках Житомирської області. Виходячи з цього були підстави для відмови у погодженні змін до установчих документів ВО «Житомирптахопром» у редакції, запропонованій для розгляду. Комітет повідомив заявників, що зміни до установчих документів ВО «Житомирптахопром» можуть бути погоджені за умови перегляду складу засновників об’єднання, щоб їх сумарна частка на цих ринках була меншою 35%, або внесення змін до установчих документів, які передбачатимуть створення об’єднання на принципах асоціації. * * * В ряді випадків у попередніх висновках органи Антимонопольного комітету можуть зауважити, що відповідно до наданої інформації концентрація не потребує згоди Комітету, однак для прийняття остаточного рішення необхідно подати додаткові відомості. Таким чином суб’єкти господарювання визначаються з обсягом інформації, потрібної при поданні заяви, зменшується ризик притягнення до відповідальності за здійснення концентрації без згоди Комітету або негативних наслідків розгляду заяви, якщо надану інформацію буде визнано неповною для прийняття рішення по суті. Приклад з практики ^И органів Антимонопольного комітету Розглянувши заяву представника ТОВ «Бозак Трейдінг Лімітед» (Республіка Кіпр) про надання згоди на придбання пакета акцій «Любашівський елеватор», державний уповноважений Комітету зазначив, що відповідно до наданої інформації таке придбання не потребує попереднього одержання Г згоди Комітету. В той же час установчі документи заявника ^ свідчили про існування певної вірогідності відносин контролю між засновниками ТОВ «Бозак Трейдінг Лімітед». У зв’язку з цим у попередніх висновках було зауважено, якщо з урахуванням всіх можливих відносин контролю за участю цих засновників порогові показники досягнуть значень, за яких необхідне одержання згоди Комітету, ТОВ «Бо-зак Трейдінг Лімітед» повинно звернутися до Комітету у встановленому порядку із заявою, розкривши при цьому повні відносини контролю своїх засновників. •- * * * _ Таким чином, наявність практики надання попередніх висновків дає суб’єктам господарювання можливість звертатися до органів Антимонопольного комітету на будь-якому етапі підготовки до здійснення економічної концентрації та прогнозувати остаточні рішення його органів. У разі якщо відмова має високу ймовірність, одержання попередніх висновків дає змогу відмовитися від економічної концентрації на ранніх етапах, значно заощадивши час та кошти, або посилити обгрунтованість своїх дій, довести переваги позитивного ефекту від концентрації для суспільних інтересів над негативними наслідками від обмеження конкуренції. Отже, механізм попередніх висновків виступає як форма цивілізо-г ваного діалогу та узгодження інтересів між державою в осо-. , бі Антимонопольного комітету, з однієї сторони, та суб’єктами господарювання — учасниками економічної концентрації — з іншої. і Під час розгляду заяви про економічну концентрацію мо-~; жуть виникнути підстави для заборони економічної концентрації суб’єктів господарювання. Виявивши такі підстави, а також у разі потреби провести складне поглиблене дослідження (у тому числі одержання додаткової необхідної інформації) орган Антимонопольного комітету може прийняти розпорядження про початок розгляду справи про економічну концентрацію. Про початок розгляду справи у письмовій формі повідомляється заявник. Строк розгляду справи про концентрацію не повинен перевищувати трьох місяців. Перебіг строку починається з дня подання заявником у повному обсязі інформації та отримання висновку експерта. Якщо протягом строку розгляду справи органи Антимонопольного комітету України не прийняли рішення, вважається, що на концентрацію надано дозвіл. Днем прийняття рішення про надання дозволу на концентрацію вважається останній день строку розгляду справи. Розгляд справи зупиняється, якщо неможливо її розглянути до вирішення органом Антимонопольного комітету України, судом, господарським судом пов’язаної з нею іншої справи або до- вирішення державним органом пов’язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду справи та його поновлення органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження, про що повідомляється заявникові. Розгляд справи поновлюється після усунення обставин, які зумовили його зупинення. За результатами справи про економічну концентрацію приймаються відповідні рішення з питань концентрації, а також робляться висновки про можливість оренди та умови договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного підрозділу, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим. Рішення у справі про економічну концентрацію приймаються у формі розпорядження. У рішенні зазначаються результати розгляду справи по суті (надано, згоду на концентрацію чи відмовлено, у наданні згоди на концентрацію, у тому числі надано дозвіл або відмовлено в наданні дозволу орендодавцю на оренду цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного підрозділу, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим), наводяться мотиви рішення, висновки щодо умов договору оренди, зазначаються дії, які заявник повинен виконати, а від яких утриматися. Копія рішення надсилається заявнику в 10-ден-ний строк із дня його прийняття. Рішення про надання згоди на концентрацію зберігає чинність протягом року, якщо більший строк не зазначено в рішенні. Для здійснення концентрації після перебігу строку чинності рішення учасники концентрації повинні подати нову заяву. Якщо концентрацію здійснено після перебігу стро ку чинності рішення, то вона вважається здійсненою без згоди органу Антимонопольного комітету. Орган чи посадова особа, які прийняли рішення, не мають права визнати його недійсним або змінити. Але вони можуть виправити допущені описки чи явні арифметичні помилки, роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду заяви (справи), не прийнято рішення. Здійснення економічної концентрації без згоди органів Антимонопольного комітету, якщо одержання такої згоди необхідно, є порушенням законодавства і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. | Якщо встановлено, що економічну концентрацію було І здійснено без попереднього одержання згоди органів Коміте-ї ту, хоч такої згоди потребує законодавство, але при цьому за результатами розгляду справи визнано, що внаслідок цієї концентрації не відбулося обмежень конкуренції, органи Комітету, як правило, надають згоду на здійснення концентрації з одночасним застосуванням санкцій за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Приклад економічної концентрації суб’єктів господарювання з практики органів Антимонопольного комітету ВАТ «Рассвет» (рос. мовою) (м. Запоріжжя) придбало пакет акцій ВАТ «Центр інформаційних технологій» (м. Бердянськ) без згоди на це органів Антимонопольного комітету. Зазначений пакет акцій ВАТ «Рассвет» придбавало частками на вторинному ринку цінних паперів за договорами купівлі-продажу. Придбання останніх двох пакетів акцій призвело до набуття 52,44% голосів у вищому органі управління емітента. У зв’язку з тим, що ВАТ «Рассвет» займало монопольне становище, придбання пакетів потребувало і, одержання згоди органів Комітету, хоч вартість сукупного | пакета не перевищувала 100 тис. доларів США. Але із зая-I вою про надання згоди покупець не звертався. | Дії ВАТ «Рассвет» Запорізьке відділення Комітету квалі-| фікувало як порушення законодавства і відповідно до цього | відкрило справу. | У ході розгляду справи ВАТ «Рассвет» визнало факт по-I рушення, звернулось до відділення із заявою про надання згоди на зазначене придбання і сплатило за це встановлений законодавством збір. Крім того, на порушника було накладено штраф. Оскільки не було підстав для заборони економічної концентрації, згоду на придбання ВАТ «Рассвет» пакета акцій ВАТ «Центр інформаційних технологій» надано. * * * Якщо при поданні заяви на здійснення економічної концентрації суб’єкт господарювання подав до органу Антимо-нопольного комітету недостовірну інформацію і на підставі цієї інформації надано дозвіл на здійснення економічної концентрації, то у цьому разі відповідне рішення може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у 5-річний строк з моменту його прийняття. За результатами такого перегляду приймається рішення про: • підтвердження попереднього рішення щодо здійснення економічної концентрації; • скасування повністю або частково рішення про надання згоди на економічну концентрацію та прийняття нового рішення; • накладення штрафу в порядку, визначеному чинним законодавством. § 3. Глобалізація економіки Для глобальної фірми не існує державних кордонів, тому внаслідок глобалізації діяльності підприємств національні кордони окремих країн стрімкими темпами долаються іноземними суб’єктами господарювання. Зростаючий процес інтернаціоналізації економіки призводить до скорочення впливу на неї з боку національних урядів, адже на глобалізова-них ринках саме підприємці, споживачі та власники капіталу визначають хід економічних перетворень. Причиною глобалізації діяльності підприємств є намагання максимізувати прибутки за рахунок розширення географії діяльності підприємства, вибору певної стратегії та структури підприємства. Використовуючи ефект економії на масштабі, глобальні фірми мають незначні витрати на виробництво продукції, що дає їм змогу легко входити до галузі й утримувати там свої позиції. Кожна глобальна фірма має свою стратегію поведінки на ринку і свої цілі. Якщо її метою є отримання надприбутків за рахунок своїх конкурентів та споживачів, їй важко завадити. Глобалізації діяльності підприємств сприяють: • розвиток вільної торгівлі, виникнення глобальних ‘ ринків; • усунення бар’єрів між країнами щодо переливу капіталу; • розвиток засобів комунікації; • науково-технічний прогрес. Коли підприємство має ефективні, конкурентоспроможні технології, воно створює в іншій країні новий товарний ри- : нок (наприклад, послуги Інтернету) або вступає на вже існуючий товарний ринок (наприклад, послуги зв’язку). Глобалізація діяльності підприємств може відбуватися різними шляхами, зокрема: • створенням дочірнього підприємства в іншій країні, в тому числі спільно з іншим, можливо національним, підприємством; • набуттям контролю над підприємством в іншій країні; • створенням різного роду об’єднань, корпорацій, концернів; • укладенням угод про спільну діяльність між підприємствами різних країн; • злиттям з підприємством, яке розташоване в іншій країні. Процес глобалізації економіки має як позитивні, так негативні сторони. З одного боку, глобалізація сприяє зниженню вартості окремих товарів і послуг, вільному переміщенню ін- .» формації та технологій через державні кордони, інвестуванню в економіки держав, що розвиваються, тощо; з іншого —• вона може бути причиною появи потужних олігопольних чи монопольних утворень. Такі утворення домінуватимуть в окремих галузях та сферах світового господарства одноособове, встановлюючи свої ринкові закони або домовляючись між собою. Це, безперечно, призведе до обмеження, спотворення чи усунення конкуренції з деяких товарних ринків з усіма можливими негативними наслідками. За таких умов є нагальна потреба посилити контроль за діяльністю та процесами злиття глобальних підприємств з боку національних антимонопольних відомств. Це можна здійснити, зокрема, посиливши роль конкурентної політики та законодавства як засобу регулювання економічних відносин та інструмента контролю за діяльністю глобальних під- приємств. А для цього необхідно, щоб важелі конкурентної політики були ефективними й адекватними негативним наслідкам від процесів глобалізації економіки і зростання діяльності транснаціональних підприємств, оскільки без цих важелів неможливо володіти сучасною економічною ситуацією. Якщо відомства, відповідальні за збереження нормального конкурентного середовища, прагнуть зберегти за собою функцію «приборкувача економічної влади» на глобальних ринках, то вони мають переосмислити критерії своєї діяльності. Взагалі можна стверджувати, що економічний прогрес країн світу перебуває у прямій залежності від наявності й ефективності впровадження національного законодавства про захист економічної конкуренції. Слід зазначити, що особливо негативні наслідки від процесу глобалізації відчувають країни, де немає контролю за злиттям або він недосконалий. Це спонукає національні уряди до створення власного законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки на сучасному етапі основою захисту конкуренції від негативного впливу новітніх глобальних економічних перетворень залишається саме національне законодавство. Можливо, одним з дієвих заходів, що допоможе запобігти негативним наслідкам від процесу глобалізації, є глобалізація законодавства про захист економічної конкуренції, тобто зведення воєдино національних законів, що регулюють діяльність глобальних підприємств. Міжнародне зближення законів, що регулюють діяльність таких підприємств, сприятиме запровадженню єдиних правових норм, які забезпечать певні економічні та комерційні переваги. В економіці, що стає дедалі більш міжнародною, відсутність єдиного підходу до регулювання діяльності та процесів злиття глобальних підприємств все помітніша під час вирішення проблемних питань конкуренції міжнародного рівня, зокрема тих, які зумовлені діяльністю та злиттями глобальних підприємств. Контрольні запитання для самоперевірки /. Що таке економічна концентрація суб’єктів господарювання? 2. Чому потрібен контроль за економічною концентрацією? 3. Який орган в Україні здійснює контроль за економічною концентрацією? . . , 4. З яких нормативно-правових актів складається законодавство, що регулює процеси економічної кон-- центрації суб’єктів господарювання? 5. Яка концентрація потребує попереднього одержання ^ згоди, а яка не потребує? ї 6. Що необхідно зробити для здійснення економічної концентрації? ‘• 7. Хто є учасниками концентрації^? 8. У чому полягає сутність надання попередніх висновків на концентрацію? 9. Коли розпочинається розгляд справи про економічну концентрацію? 10. У яких випадках не надається згода на економічну концентрацію? 11. У чому полягає сутність глобалізації економіки? Глава 11 Захист національних товаровиробників від несприятливої іноземної конкуренції § 1. Застосування спеціальних захисних заходів Процеси інтеграції України у європейську та світову економіку, підвищення відкритості національного ринку для іноземних товаровиробників зумовили зростання обсягів товарів, що ввозяться в Україну. Це не завжди позитивно впливає на українську економіку та національних товаровиробників. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні здійснюється на засадах недискримінаційності та рівності всіх її учасників перед законом. Але іноді, щоб захистити національних товаровиробників від зростаючого імпорту в Україну з інших країн, митних союзів або економічних угруповань, держава повинна втручатися у зовнішньоекономічну діяльність і обмежувати імпорт. Надмірне зростання імпорту призводить чи може призвести до погіршення виробничого, торговельного чи фінансового становища національних товаровиробників, що у свою чергу зумовлює значний загальний спад національного виробництва певного товару. У загальному • розумінні національний товаровиробник — це не один окремий суб’єкт господарювання, а суб’єкт чи сукупність суб’єктів, загальний обсяг виробництва яких становить основну частину всього виробництва в Україні певного товару. Захист національних товаровиробників здійснюється шляхом порушення та проведення спеціальних розслідувань щодо фактів зростання імпорту в Україні, за результатами яких застосовуються спеціальні захисні заходи. Спеціальні розслідування поділяються на антидемпінгові та антисубсидиційні. Їх проводять Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України (далі — Мінекономіки), Державна митна служба України та Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі. При проведенні розслідування важливу роль відіграє Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, яку очолює Голова — Міністр Мінекономіки. Формою роботи Комісії є засідання, що проводяться на вимогу Голови Комісії чи на письмову обгрунтовану вимогу члена Комісії, яка подається Голові, а також в інших випадках. Засідання є правомочним, якщо на ньому присутні не менш як половина членів Комісії. На засіданнях приймаються рішення, що стосуються проведення спеціальних розслідувань та застосування спеціальних заходів, які є обов’язковими для виконання. Рішення приймаються простою більшістю голосів, а в деяких випадках — двома третинами (кваліфікованою більшістю) голосів її членів. Рішення, яке приймається простою більшістю голосів, вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість членів Комісії. У разі рівного розподілу голосів голос Голови Комісії є вирішальним. Рішення, яке приймається кваліфікованою більшістю голосів, вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало дві третини членів Комісії. На засіданнях Комісії приймаються такі рішення: • про порушення спеціального розслідування; • про позитивні або негативні висновки щодо наявності шкоди та її розмір; • щодо визначення причинно-наслідкового зв’язку між імпортом та шкодою; • про застосування спеціальних заходів; • з інших питань у межах повноважень, передбачених законодавством. Спеціальному розслідуванню передує процедура, в ході якої розглядаються докази, що містяться у скарзі, і визначається, чи є ці докази достатніми для порушення розслідування. Процедуру розпочинає Мінекономіки на підставі скарги, поданої національним товаровиробником або від його імені. Скаргу подає у письмовій формі заявник — національний товаровиробник чи фізична або юридична особа, що діє від імені національного товаровиробника. Вона має містити докази наявності шкоди від імпорту, а також докази того, що шкода спричинена саме цим імпортом. Крім того, вона має містити відомості, якщо вони є або мають бути у розпорядженні заявника, зокрема, про: • заявника та осіб, які входять до його складу, підтвердження відповідної дієздатності цих осіб, обсяги та вартість виробництва ним в Україні товару ідентичного тому, що є об’єктом розслідування. Якщо скарга подається від імені національного товаровиробника, в ній мають бути відомості про національного товарови- робника, від імені якого ця скарга подається, обсяг і щ вартість виробництва в Україні зазначеного товару або перелік усіх відомих українських виробників цього товару (або об’єднань українських виробників товару) та при можливості — обсяг і вартість виробництва цими виробниками в Україні товару, ідентичного тому, що є об’єктом розслідування; • товар (включаючи його повний опис), про який стверджується, що він завдає шкоди національному товаровиробникові, назву країни походження або експорту, яка є об’єктом скарги; • кожного відомого експортера або іноземного виробника разом з переліком відомих осіб (фізичних або юридичних), що імпортують товар, який є об’єктом скарги; • обсяги та динаміку імпорту, про який стверджується, що він завдає шкоди національному товаровиробникові, вплив цього імпорту на ціни товару на ринку України, а також наслідки цього імпорту для національного товаровиробника. Розслідування щодо імпорту в Україну певного товару може бути розпочато за скаргою, якщо її підтримують українські товаровиробники, сукупний обсяг виробництва яких становить понад 50% від загального обсягу виробництва в Україні товару, який є ідентичним тому, що є об’єктом розслідування. Розслідування не порушується, якщо сукупне виробництво підприємств, які подали скаргу, становить менше 25% від загального обсягу виробництва в Україні товару, ідентичного тому, що є об’єктом розслідування. Якщо скаргу подали виробники, обсяг виробництва яких становить 25% та більше (але менше 50%) загального виробництва в Україні товару, ідентичного тому, що є об’єктом розслідування, їх повинна підтримати решта національних виробників, голосів яких не вистачає, до моменту порушення розслідування. Спеціальне розслідування може бути розпочато за скаргою органу державної виконавчої влади або професійної спілки працівників підприємств національного товаровиробника, якщо вони нададуть достатніх доказів наявності шкоди від імпорту. Рішення про порушення розслідування приймається, як правило, у 30-денний строк з дня подання скарги. Воно приймається на підставі доказів, що підтверджуються фактичними даними процедури. Для збирання доказів у спеціальному розслідуванні до експортерів, імпортерів та інших сторін, що беруть участь у розслідуванні, Мінекономіки може направляти запити про надання інформації. Інформація за такими запитами має бути надана Мінекономіки у 30-денний строк з дня отримання запиту. Строк відповіді на запит може бути подовжений, як- • що особа обгрунтує необхідність такого подовження. При проведенні спеціального розслідування Мінекономіки має право доручати органам державної виконавчої влади в Україні здійснювати перевірки або заходи контролю за діяльністю імпортерів, продавців та українських товаровиробників, а також здійснювати перевірки отриманої від заінтересованих сторін інформації в інших країнах у разі їх згоди та відсутності заперечень з боку компетентних органів цих країн. Спеціальні розслідування проводяться для виявлення фактів зростання імпорту окремих товарів в Україну, якщо це заподіює значної шкоди або загрожує заподіянням значної шкоди національному товаровиробникові. Період спеціального розслідування становить, як правило, від 6 місяців до одного року, в деяких випадках може бути більше року. , У розслідуваннях беруть участь заінтересовані особи — будь-які особи, які повідомили Мінекономіки про свою заінтересованість у спеціальному розслідуванні та які беруть активну участь у такому розслідуванні шляхом подання у письмовій формі доказів або іншої інформації. Заінтересованими сторонами можуть бути: • іноземний виробник, експортер або імпортер товару, що є об’єктом розслідування, або об’єднання (асоціація), більшість членів якого становлять іноземні виробники, експортери або імпортери товару, що є об’єктом спеціального розслідування; • компетентні органи країни експорту товару, що є об’єктом розслідування; • національний товаровиробник, виробник або оптовий продавець подібного товару в Україні; • об’єднання (асоціація), більшість членів якого виробляє або продає оптом подібний товар в Україні; • професійна спілка, що об’єднує працівників підприємств, які виробляють або продають оптом подібний товар в Україні; • органи виконавчої влади в Україні в межах їх компетенції. У процесі спеціального розслідування проводять дослідження щодо тенденцій зростання обсягу імпорту в Україну товару, умов здійснення імпорту товарів, фактів заподіяння значної шкоди та виникнення загрози заподіяння значної шкоди національному товаровиробникові, що є наслідком - цього імпорту, а також наявності причинно-наслідкового зв’язку між зростанням імпорту товару, умовами здійснення імпорту товарів та заподіянням значної шкоди чи виникненням загрози заподіяння такої шкоди національному товаровиробникові. При цьому для з’ясування всіх обставин, що стосуються імпортних операцій в Україні, та прийняття об’єктивного рішення щодо імпорту вивчають такі фактори: • обсяг імпорту в Україну товару, якщо цей обсяг значною мірою збільшувався у період розслідування у відносних або в абсолютних величинах стосовно обсягів виробництва чи споживання в Україні подібних або безпосередньо конкуруючих товарів; • ціну імпорту в Україну цього товару, якщо у період спеціального розслідування відбулося зниження його •’_ ціни стосовно ціни подібного товару в Україні; • наслідок, який є результатом дії зазначених факторів, для національного товаровиробника. Цей наслідок ви- -значається тенденцією зміни деяких економічних факторів, зокрема: виробництва національним товаровиробником товарів, які є об’єктом розслідування; використання ним виробничих потужностей; запасів цих товарів, їх продажу; частки ринку України національного товаровиробника; ціни цих товарів (тобто зниження цін або перешкоджання підвищенню цін, що, ; як правило, склалися); розміру прибутків національного товаровиробника; його прибутку з інвестиційне- ^ го капіталу; стану ліквідності та зайнятості на підпри- | ємствах національного товаровиробника тощо; , | • інші фактори, що стосуються розслідування, ‘к За результатами розслідування робляться відповідні вис- . новки та приймається рішення про застосування спеціаль- , них заходів. Висновки щодо необхідності застосування спе- „. ціальних заходів, мають грунтуватися на оцінці інтересів . всіх, включаючи інтереси національного товаровиробника та споживачів, вплив імпорту, що є об’єктом спеціального розслідування, на зайнятість населення, інвестиції національне- ; го товаровиробника та споживачів, а також на міжнародні^ [. економічні інтереси України. Особлива увага приділяється необхідності усунення впливу диспропорцій у торгівлі та відновленню конкуренції. Рішення про застосування спеціальних заходів приймається після вивчення всіх доказів стосов-| но зростання імпорту в Україну та встановлення факту заподіяння значної шкоди чи виникнення загрози заподіяння значної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв’язку між імпортом товару та заподіянням значної шкоди або виникненням загрози заподіяння шкоди національному товаровиробникові подібного або безпосередньо конкуруючого товару, відповідності застосування спеціальних заходів національним інтересам. У рішенні про застосування спеціальних заходів міститься інформація про. закінчення спеціального розслідування та його результати, а також зазначаються спеціальні заходи, які передбачено застосувати, назва та код товару згідно з Гармонізованою системою кодування та опису товарів, що є об’єктом цих спеціальних заходів, назва країни походження товару, строки дії дозволів на імпорт, обсяги квот, строки дії спеціальних заходів, дата початку їх застосування, дата набрання чинності рішенням та інша інформація. Спеціальними заходами, що застосовуються до імпорту в Україну, є обмеження строку дії дозволів на імпорт, які були видані Мінекономіки, а також запровадження режиму квотування імпорту в Україну, що є об’єктом спеціального розслідування, з визначенням обсягів квот та порядку їх розподілу. Спеціальні заходи застосовують протягом строку, який дає змогу не допустити заподіяння значної шкоди або ком-; пенсувати заподіяну шкоду національному товаровиробникові, а також дає йому можливість відновити своє становище на ринку. Цей строк не може перевищувати чотирьох років. Строк застосування спеціальних заходів може бути подовжений, якщо подовження строку необхідне, щоб запобігти заподіянню значної шкоди або компенсувати заподіяну національному товаровиробникові значну шкоду, або є докази того, що становище заінтересованого національного товаровиробника є ще незадовільним. § 2. Захист національного товаровиробника ЯЯ від демпінгового імпорту і Відповідно до українського законодавства демпінг — це ввезення на митну територію України товару за цінами, нижчими від порівнянної ціни на подібний товар у країні експорту, що заподіює шкоду національному товаровиробникові подібного товару. Способом виявлення демпінгу є порівняння фактичних цін ввезених товарів на територію країни із внутрішніми цінами країни-експортера та встановлення факту продажу товарів за зниженими цінами. Отже, демпінг можна визначити як продаж на території України імпортних товарів за ціною, нижчою ніж у країні, що виробила цей товар. Продаж в Україні товарів за демпінговими цінами може спричиняти шкоду як її економіці, так і національним товаровиробникам. Щоб запобігти цьому держава проводить спеціальні антидемпінгові розслідування щодо вявлення факту демпінгу та його впливу на національного товаровиробника, а також для встановлення величини демпінгової маржі. Встановлення такого факту дає підстави для застосування антидемпінгових заходів до імпортерів. За результатами спеціального розслідування вживають антидемпінгових заходів. Ці заходи мають вигляд антидемпінгового мита, яке справляється у разі ввезення на митну територію України товару, який є об’єктом застосування антидемпінгових заходів. Для вжиття цих заходів необхідно визначити демпінгову маржу. Демпінгова маржа — це сума, на яку ціна товару на внутрішньому ринку в країні експорту перевищує експортну ціну. Щоб встановлити демпінгову маржу, необхідно визначити нормальну вартість імпортованого товару, яка, в свою чергу, визначається на основі цін, встановлених під час здійснення торговельних операцій між незалежними покупцями у країні експорту, та експортної ціни. Експортною ціною є ціна, за якою фактично оплачується або підлягає оплаті товар, який продається в країну імпорту з країни експорту. Різниця між вартістю товару на внутрішньому ринку країни експортера та експортною ціною і є демпінговою маржею. Демпінгова маржа має велике значення при застосуванні антидемпінгових заходів, бо відповідно до неї встановлюється розмір антидемпінгового мита. Таким митом обкладається імпортний товар, що ввозиться в Україну, і є об’єктом антидемпінгового розслідування. Якщо не можна визначити конкретного постачальника імпортова-Я ного товару в Україну, що є об’єктом антидемпінгового розслідування, мито встановлюється для країни звідки імпортується цей товар. Розмір антидемпінгового мита має не перевищувати демпінгової маржі, та бути меншим, якщо його розмір є достатнім для покриття шкоди, що завдається національному товаровиробникові. Антидемпінгове мито поділяється на попереднє та остаточне антидемпінгове мито. Попереднє мито запроваджується під час порушення антидемпінгової Процедури та антидемпінгового розслідування. Його застосовують протягом чотирьох місяців. Цей строк може бути подовжений на два місяці, але загальний строк його застосування не повинен перевищувати шести місяців. Строк застосування попередніх антидемпінгових заходів подовжується до шести місяців, якщо експортери, що проводять значну кількість торговельних операцій, які є об’єктом розгляду, звертаються до компетентних органів із заявою про подовження строку застосування попереднього антидемпінгового мита або не заперечують проти подовження строку застосування такого мита. Остаточне антидемпінгове мито встановлюється за результатами антидемпінгового розслідування і є причиною його припинення. Його встановлюють на строк та у розмірі, необхідному для усунення демпінгу та заподіяної ним шкоди. Рішення про встановлення такого мита втрачає чинність через 5 років від дати його прийняття. Якщо втрата чинності рішенням про встановлення антидемпінгового мита спричинить подовження дії або поновлення демпінгу та заподіяння шкоди, дію такого рішення може бути подовжено. § 3. Захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту Надання однією державою експортної субсидії певному товару може мати негативні наслідки для інших держав. Це може призвести до необгрунтованого порушення їх торговельних інтересів, а також перешкоджати належному додержанню загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Субсидія — це фінансова або інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту, споживання товару, в результаті якої суб’єкт господарювання країни експорту одержує пільги (прибутки). Експортні субсидії надаються у таких формах: • надання державним органом прямих субсидій підприємству або галузі промисловості залежно від результативності експортної операції; • запровадження програм, які передбачають утримання валюти або інші аналогічні заходи, що забезпечують виплату премії у разі здійснення експортних операцій; • встановлення державою пільгових (за ставками, базою обчислення, механізмом справляння тощо), порівняно з перевезеннями на національному ринку, транспортних або фрахтових тарифів для експортних відвантажень; • безпосереднє або опосередковане постачання державним органом імпортних або національних товарів для використання у виробництві продукції на експорт на умовах більш сприятливіших порівняно з умовами постачання таких товарів для виробництва продукції, призначеної для споживання на національному ринку; • встановлення звільнень чи винятків щодо сплати або відстрочення сплати прямих податків, що їх сплачують або мають сплачувати виробники, експортери чи імпортери у разі проведення експортної операції чи сплати внесків до фондів соціального страхування, що їх сплачують або мають сплачувати виробники, експортери чи імпортери у разі здійснення експортної операції; • відстрочення податкових платежів може не вважатися експортною субсидією, зокрема у разі сплати відповідних відсотків за цими платежами; • надання знижок при сплаті податків щодо їх ставок чи сум, що мають сплачуватися, якщо такі знижки безпосередньо пов’язані з експортом або результативністю експортної операції та якщо вони перевищують відповідні знижки, що їх надають стосовно прямих податків, якими оподатковується виробництво товару, призначеного для споживання на національному ринку, за умови, що розрахунки проводяться відповідно до бази оподаткування зазначеними прямими податками; • у разі виробництва та постачання товарів на експорт встановлення звільнень чи винятків щодо сплати або І повернення сплачених сум певних податків, які справляються у разі виробництва та постачання таких товарів для продажу чи споживання на національному ринку; • встановлення звільнень чи винятків щодо сплати або відстрочення сплати певних податків, які справляються з майна і послуг, використаних під час виробництва товарів, що експортуються. В Україні, якщо на її територію ввезено товари, яким на-хається експортна субсидія, та якщо такий товар завдає або може завдати шкоди національному товаровиробникові, проводяться спеціальні антисубсидиційні розслідування, за результатами яких у разі наявності чи можливості заподіяння - шкоди національному товаровиробнику субсидованим імпортом можуть застосовуватися компенсаційні заходи. При цьому встановлюється, чи мало місце взагалі субсидування експорту. Вважається, що факт надання субсидії відбувся, якщо є фінансовий внесок державних органів або . надається в будь-якій формі підтримка бюджетних надходжень чи підтримка цін, внаслідок чого надається пільга. У процесі антисубсидиційного розслідування досліджуються факти наявності фінансового внеску державних органів і встановлюється, чи здійснює державний орган пряме переведення грошових сум (у формі дарування, дотації, позики та участі в акціонерному капіталі тощо) або бере зобов’язання щодо прямого переведення цих сум або грошових зобов’язань (гарантія тощо), а також чи відмовляється державний орган від справляння податків з доходів, що, як правило, підлягають справлянню, або вони не справляються (у разі встановлення податкових пільг, зокрема відстрочен->
ня сплати податку тощо).

Крім того, при проведенні антисубсидиційного розслідування мають
значення факти забезпечення державними органами суб’єктів господарювання
майном (у тому числі товарами) чи послугами, крім призначених для
створення за-; гальної інфраструктури, або купівлі майна (у тому числі
товарів), а також чи бере участь державний орган у фінансуванні
суб’єктів господарювання.

Залежно від наслідків для національного товаровиробника’ субсидії, які
надаються державою, визнаються легітимними» тобто такими, що не дають
підстави для застосування ком-

пенсаційних заходів, чи нелегітимними, такими, що дають підстави для
застосування компенсаційних заходів.

Легітимними визнаються, зокрема, субсидії, що надаються для досліджень,
які проводяться підприємствами або вищими навчальними чи дослідними
закладами на підставі відповідного контракту, укладеного з іншими
підприємствами, і якщо ці субсидії обмежуються виключно:

• витратами на заробітну плату персоналу (дослідників, техніків та інших
осіб, які займаються виключно дослідною діяльністю);

• витратами на придбання інструментів, обладнання, а також витратами на
плату за користування землею та будівлями, що використовуються виключно
та постійно (за винятком, коли є уступка прав на будівлі на комерційній
основі) у дослідній діяльності;

• витратами на консультаційні послуги, а також на послуги, що
використовуються в дослідній діяльності, включаючи дослідження, технічні
знання, патенти тощо, що купуються в інших організацій та осіб;

• додатковими накладними витратами безпосередньо на проведення дослідної
діяльності;

• експлуатаційними витратами, зокрема витратами на придбання матеріалів,
сировини, та іншими витратами безпосередньо на проведення дослідної
діяльності.

Крім того, визнаються легітимними субсидії для регіонів, які перебувають
у невигідному та несприятливому становищі, у межах території країни
походження або країни експорту, що надаються відповідно до загальної
програми регіонального розвитку. Вони є легітимними за умов, що:

• кожний регіон, що перебуває у невигідному та несприятливому становищі,
буде географічне точно визначеною зоною з чітко окресленими економічними
та адміністративними ознаками;

• регіон вважається таким, що перебуває у невигідному та несприятливому
становищі, якщо неупереджені та дійсні критерії свідчать, що труднощі
регіону залежать від обставин короткочасної дії.

Легітимною визнається також субсидія, що надається для сприяння
адаптації (включаючи вдосконалення та розгортання) наявного обладнання
до нових вимог щодо охорони довкілля, наслідком чого є значне
перенапруження та фінан

совий тягар для підприємств. Субсидія вважається легітимною за умов, що:

• буде одноразовим заходом, який не повторюється;

• буде обмежена сумою до 20% витрат на пристосування;

• не покриває витрат на відновлення та використання

субсидованих капіталовкладень, які мають повністю ^ компенсувати
заінтересовані підприємства;

Д|> • безпосередньо пов’язується та надається пропорційно ДІ зниженню
рівня шуму, обсягів диму, відходів виробив’ ництва тощо, а також
забрудненню довкілля, що пе-р редбачається підприємством, і не
покриває економії, ‘‘ яка може досягти розміру витрат виробництва;

• • пропонується всім підприємствам, які можуть присто-’ сувати
нове обладнання та нові технології, методи, процеси виробництва.

При доведенні нелегітимності субсидії необхідно встановити, чи є ця
субсидія специфічною для підприємства, галузі промисловості або групи
підприємств чи групи галузей промисловості. Субсидія є специфічною,
тобто нелегітимною, якщо державний орган, що надає субсидію, або
законодавство, на підставі якого діє цей орган, недвозначно надає доступ
до субсидії лише певним підприємствам, субсидії використовує обмежена
кількість певних підприємств або певним підприємствам надаються
непропорційно значні суми субсидій чи державний орган надає субсидії на
власний розсуд.

Однозначно специфічними є субсидії, надання яких відповідно до
законодавства або фактично залежить від результативності експортної
операції, а також субсидії, надання яких виключно або як одна з інших
умов залежить від переважного використання національних товарів.

Наявність лише факту надання субсидії підприємствам, що експортують
товар, не є підставою для визначення експортної субсидії нелегітимною.

За результатами антисубсидиційного розслідування та у разі встановлення
факту заподіяння субсидією шкоди національному товаровиробникові
застосовуються компенсаційні заходи. Їх можуть застосовувати шляхом
запровадження справляння попереднього або остаточного компенсаційного
мита. Розмір ставки компенсаційного мита встановлюється відповідним
рішенням Міжвідомчої комісії з міжнародної | торгівлі. Він визначається
у відсотках до митної вартості то-

вару, що є об’єктом антисубсидиційного розслідування, або за різницею
між ціною товару, за якою його продаж не заподіює шкоди національному
товаровиробникові та митною вартістю зазначеного товару.

Розмір ставки попереднього компенсаційного мита має не перевищувати
попередньо розраховану загальну суму нелегітимної субсидії та бути
нижчим за цю суму за умови, що ставка мита буде достатньою, щоб
запобігти шкоді, завданій національному товаровиробникові.

Компенсаційні заходи застосовують тільки протягом строку та у розмірі,
необхідних для усунення дії нелегітимної субсидії, що заподіює шкоду.
Рішення про застосування компенсаційних заходів втрачає чинність через
п’ять років від дати їх застосування або через п’ять років від дати
винесення відповідними органами рішення про перегляд компенсаційних
заходів, результатом якого було одночасне встановлення факту надання
субсидії та заподіяння шкоди, у разі якщо під час цього перегляду не
було зроблено висновків про те, що закінчення дії компенсаційних заходів
сприятиме продовженню дії або поновленню субсидування та заподіянню
шкоди.

Контрольні запитання для самоперевірки /. Яким чином імпорт може
спричинити шкоду національному товаровиробникові? «^

2. Що таке демпінг? Н|

3. Що таке спеціальні розслідування? Д

4. Які органи проводять спеціальні розслідування? Щі

5. Які можуть бути. застосовані компенсаційні заходив

6. Що таке демпінгова маржа?

7. Чому надання іноземною державою експортної субсидії певному товару
може мати негативні наслідки для товаровиробників в Україні?

8. Яка різниця між легітимною та нелегітимною субсидією?

Глава 12 ^ Відповідальність за вчинення порушення
законодавства про захист економічної

конкуренції л

———————————————— ВІ^^В

§ 1. Загальні засади відповідальності ^^1 за вчинення порушення
законодавства •ЩН про захист економічної конкуренції
‘^д

Під час функціонування на ринку суб’єкти господарювання^ здійснюють свою
діяльність шляхом вчинення правомірних чи протиправних дій. Таким чином,
вони так чи інакше потрапляють у сферу діяння законодавства про захист
економічної конкуренції. Вибір правомірного варіанта поведінки на ринку
забезпечує їм низку переваг: інші суб’єкти господарювання зобов’язані
сприяти їм діями або не втручатися у їх господарську діяльність; у разі
невиконання будь-яким суб’єктом господарювання своїх визначених
законодавством обов’язків держава через свої органи впливає на цього
суб’єкта і забезпечує виконання ним відповідних обов’язків. Отже,
правомірна поведінка як юридичний факт тягне за собою не просто
виникнення правовідносин, а певну дію заходів правового регулювання,
спрямовану на гарантування, захист і охорону прав та інтересів тих
суб’єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на ринку у
рамках закону.

Здійснення суб’єктом господарювання діяльності на ринку протиправним
шляхом є правопорушенням і тягне за собою настання юридичної
відповідальності у вигляді застосування заходів державного примусу
караної спрямованості. Вчинення правопорушення, спрямованого на
обмеження, спотворення або усунення конкуренції з ринку, є підставою для
настання відповідальності за вчинення порушення зако-

Інодавства про захист економічної конкуренції. Відповідальності за
вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції
притаманні такі ознаки:

• застосовується за рішенням уповноважених на те державних органів;

• настає за вчинення дій, спрямованих на обмеження, спотворення або
усунення конкуренції з ринку;

• для порушника настають негативні наслідки, зокреійг штраф, примусовий
поділ монопольного утворення, зобов’язання відшкодувати заподіяні збитки
тощо;

• здійснюється у процесуальній формі.

Основними принципами застосування відповідальності за вчинення порушення
законодавства про захист економічної конкуренції є законність,
обгрунтованість, рівність усіх суб’єктів перед законом, невідворотність.

Головне призначення відповідальності за вчинення порушення законодавства
про захист економічної конкуренції штрафне (покарання). Поряд з функцією
покарання, відповідальність за порушення законодавства про захист
економічної конкуренції виконує роль механізму, що забезпечує поновлення
порушених прав та охоронюваних,законом інтересів осіб, що діють на
ринку.

Відповідальність за дії, що призводять до спотворення, обмеження, або
взагалі усунення конкуренції з ринку, настає відповідно до норм
законодавства про захист економічної конкуренції. Але залежно від особи
порушника, особи потерпілого та тяжкості заподіяної такими діями шкоди
може наставати відповідальність іншого виду. За порушення законодавства,
що призводять до спотворення, обмеження або усунення конкуренції з
ринку, застосовується відповідальність згідно з нормами
адміністративного, кримінального або цивільного права України.

Таким чином, відповідальність за заподіяння шкоди ринковій конкуренції
настає відповідно до норм:

1. Закону України «Про захист економічної конкуренції». Вона
застосовується тільки до юридичних осіб та фізичних осіб, які є
суб’єктами підприємницької діяльності, виключно на підставі положень
законодавства України про захист економічної конкуренції.

2. Кодексу України про адміністративні правопорушення. Таку
відповідальність застосовують до фізичних осіб, які .займають певні
посади в органах влади та управління.

3. Кримінального кодексу України. Кримінальну відповідальність
застосовують до фізичних осіб. Вона настає, коли порушення законодавства
про захист економічної конкуренції переростає у злочин, який становить
підвищену небезпеку конкуренції на ринку.

4. Цивільного кодексу України. На відміну від вищезазначених нормативних
актів, положення цього кодексу не міс

тять чіткого визначення видів та розмірів цивільної відповідальності за
правопорушення, що спричиняють шкоду ринковій конкуренції. Разом з тим
на законодавчому рівні закріплено, що будь-яка особа, право якої
порушено або якій заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про
захист економічної конкуренції, може звернутися до суду із заявою про
відновлення порушеного права та відшкодування завданої шкоди і таким
чином притягнути винну особу до цивільної відповідальності.

І І

к§ 2. Відповідальність згідно з законодавством І 9 про захист
економічної конкуренції Щ

Відповідно до норм законодавства про захист економічної конкуренції
відповідальність за вчинення порушення законодавства про захист
економічної конкуренції може наставати • у вигляді штрафу, примусового
поділу монопольного утворення, блокування цінних паперів, відшкодування
збитків тощо.

Окремо слід виділити тапкий вид відповідальності, як штраф. Штраф —
найпоширеніший та гнучкий засіб впливу на порушника. Він дає можливість
застосувати до порушни-

Іка санкції залежно від ступеня його вини та розміру шкоди, завданої
конкуренції. У зв’язку з тим, що залежно від виду та способу вчинення
порушення для конкуренції на ринку настають різні за своєю тяжкістю
наслідки, розміри штрафів також різні. Так, відповідно до ст. 52 Закону
України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного
комітету України накладають штрафи на об’єднання та окремих суб’єктів
господарювання, зокрема юридичних осіб, фізичних осіб та групи суб’єктів
господарювання. За різні види порушень штрафи накладаються у таких
розмірах:

• за вчинення порушення у вигляді: антиконкурентних узгоджених дій;
зловживання монопольним (домінуючим) становищем; невиконання рішення,
попередньо-$ го рішення органів Антимонопольного комітету України
або їх виконання не в повному обсязі — у розмірі : до 10% доходу
(виручки) суб’єкта господарювання |- від реалізації продукції
(товарів, робіт, послуг) за ос-| танній звітний рік, що передував
року, в якому накладається штраф. За наявності незаконно одержаного ‘
прибутку, який перевищує 10% зазначеного доходу

(виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного
розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного
прибутку може бути обчислено оцінним шляхом;

• за вчинення порушення у вигляді: здійснення суб’єктами господарювання
антиконкурентних узгоджених дій до моменту отримання у встановленому
порядку дозволу органів Антимонопольного комітету на їх здійснення;
обмежувальної діяльності суб’єктів господарювання, об’єднань, що полягає
у схиленні або примушуванні суб’єктів господарювання до вчинення
порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також
неправомірного використання суб’єктами господарювання свого ринкового
становища, дискримінації конкурентів; не здійснення особою перепродажу
протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв), якщо їх було
придбано для наступного перепродажу; порушення положень, погоджених з
органами Антимонопольного комітету України, установчих документів
суб’єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це
призводить до обмеження конкуренції; концентрації без отримання
відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, якщо
наявність такого дозволу необхідна; невиконання учасниками узгоджених
дій концентрації вимог і зобов’язань, якими було обумовлене рішення про
надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, — у розмірі до 5% доходу
(виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів,
робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому
накладається штраф;

• за вчинення порушення у вигляді: схилення суб’єктами господарювання чи
їх об’єднаннями інших суб’єктів господарювання до вчинення порушень
законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяння вчиненню
таких порушень; неподання інформації Ан-тимонопольному комітету України,
його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного
комітету України, головою його територіального відділення чи
нормативно-правовими актами строки; подання інформації в неповному
обсязі Анти-монопольному комітету України, його територіально

му відділенню у встановлені органами Антимонополь-’ІІ ного комітету
України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими
актами строки;

подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його
територіальному відділенню;

створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його
територіального відділення під час проведення перевірок, огляду, при
вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші
носії інформації; обмеження в господарській діяльності суб’єкта
господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного
комітету України, його територіального відділення із заявою про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції, — у розмірі
до 1 % доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції
(товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в
якому накладається штраф.

Дохід (виручка) суб’єкта господарювання від реалізації продукції
(товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу
(виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх
юридичних та фізичних осіб, що входять до групи суб’єктів
господарювання.

При накладенні штрафу використовується зовсім інший підхід, якщо доходу
(виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного
комітету України, голови його територіального відділення не надав
розміру доходу (виручки). У цьому разі штраф передбачений за:

• вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій;
зловживання монопольним (домінуючим) становищем; невиконання рішення,
попереднього рішення органів Антимонопольного комітету Украї-? ни
або виконання їх не в повному обсязі накладається | у розмірі до
20 тис. неоподатковуваних мінімумів до-I- ходів громадян;

І • вчинення порушення у вигляді: здійснення суб’єктами І
господарювання антиконкурентних узгоджених дій до і. моменту
отримання у встановленому порядку дозволу ; органів
Антимонопольного комітету на їх здійснення;

, ‘ обмежувальної діяльності суб’єктів господарювання, і
об’єднань, яка полягає у схиленні або примушуванні І « суб’єктів
господарювання до вчинення порушень зако-

нодавства про захист економічної конкуренції, а та-. кож неправомірного
використання суб’єктами господарювання свого ринкового становища,
дискримінації конкурентів; не здійснення особою перепродажу протягом
одного року з дня придбання часток (акцій, паїв), якщо їх придбано для
наступного перепродажу;

порушення положень, погоджених з органами Анти-монопольного комітету
України, установчих документів суб’єкта господарювання, створеного в
результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;
концентрації без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного
комітету України, якщо наявність такого дозволу необхідна; невиконання
учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов’язань, якими було
обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, —
накладається у розмірі до 10 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян;

• вчинення порушення у вигляді: схилення суб’єктами господарювання чи їх
об’єднаннями інших суб’єктів господарювання до вчинення порушень
законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяння вчиненню
таких порушень; неподання інформації Анти-монопольному комітету України,
його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного
комітету України, головою його територіального відділення чи
нормативно-правовими актами строки;

подання інформації в неповному обсязі Антимоно-польному комітету
України, його територіальному відділенню у встановлені органами
Антимонопольного комітету України, головою його територіального
відділення чи нормативно-правовими актами строки; подання недостовірної
інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному
відділенню;

створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його
територіального відділення під час проведення перевірок, огляду, при
вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші
носії інформації; обмеження в господарській діяльності суб’єкта
господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного
комітету України, його територіального відділення із заявою про

і’
…. і

; порушення законодавства про захист економічної кон- і ‘
куренції, -* накладається у розмірі до 2 тис. неопо-

| датковуваних мінімумів доходів громадян.

| При цьому рішення про накладення штрафів у розмірі по-; • над 1
тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [ приймає виключно
Антимонопольний комітет України, адмі-! ністративна колегія
Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.

Якщо суб’єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу
обчислюється залежно від доходу (вируч-| ки) суб’єкта господарювання за
весь час до прийняття рі-| шення про накладення штрафу.

І При розгляді справи про порушення законодавства про І захист
економічної конкуренції та визначенні розміру штра-^ фу за вчинення
порушення, необхідно врахувати, зокрема:

ступінь обмеження конкуренції на конкретному товарному ринку; розмір
незаконно одержаного прибутку; наявність і розмір збитків, заподіяних
вчиненням порушення законодавства про захист економічної конкуренції,
або їх відсутність;

повторність вчинення порушення; тривалість вчинення порушення, що
визначається роками, місяцями, днями; вчинення суб’єктом господарювання
послідовно або одночасно ; кількох порушень законодавства про захист
економічної ; конкуренції; поведінка суб’єкта господарювання після
виявів лення ознак порушення, а саме, чи визнав (не визнав) він ; факт
вчинення порушення, чи добровільно відшкодував (не : відшкодував)
потерпілим заподіяні збитки, співробітництво з органами Комітету
(сприяння розгляду справи, створення : перешкод) тощо; фінансовий стан
відповідача (немає можливості сплатити штраф у повному обсязі за один
раз, брак , коштів на рахунках, розмір дебіторської та кредиторської
заборгованості тощо). Всі ці обставини (перелік яких не є ви-і черпним)
викладені послідовно, за ступенем їхньої важли-, вості, але ця
послідовність залежно від складності та обста-’ вин справи, що
розглядається може бути й іншою.

Здійснюючи захист підприємців і споживачів від пору-; шень законодавства
про захист економічної конкуренції, зокрема від зловживань монопольним
(домінуючим) становищем на ринку. Комітет має право відповідно до ст. 53
Закону України «Про захист економічної конкуренції» прийняти рішення про
примусовий поділ монопольних утворень.

^

Але тут є низка винятків, за яких примусовий поділ не ‘ може бути
застосований. Зокрема, його не застосовують у разі неможливості
організаційного або територіального відокремлення підприємств,
структурних підрозділів чи структурних одиниць, а також якщо наявний
тісний технологічний зв’язок підприємств, структурних підрозділів чи
структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб’єктом
господарювання, перевищує 30% валового обсягу продукції підприємства,
структурного підрозділу чи структурної одиниці).

Примусовий поділ монопольних утворень об’єктивно пов’язаний з певними
витратами, зачіпає майнові інтереси та права власності акціонерів, інших
осіб, які взаємодіють із монопольним утворенням. Його здійснення є
досить тривалим і після прийняття відповідного рішення термін його
виконання не може бути менший 6 місяців. Реорганізація монопольного
утворення здійснюється на власний розсуд такого утворення, але її
обов’язковою умовою є усунення монопольного (домінуючого) становища на
ринку.

Досвід органів Антимонопольного комітету України показує, що ефективне
вирішення питання поділу монопольних утворень можливе лише за умови
глибокого аналізу економічної ситуації на ринку певних товарів,
організаційної структури, технологічних зв’язків і фінансового стану
монопольного утворення, інших характеристик його господарської
діяльності. Розв’язання проблем, пов’язаних із приму-.совим поділом,
залежить також від заінтересованості та іні- І ціативи центральних та
місцевих державних органів. |

§ 3. Відповідальність згідно ^1 з Кодексом України
^В про адміністративні правопорушення

На відміну від справ про порушення законодавства про з8^| хист
економічної конкуренції, де об’єктом порушення є І складні
суспільно-економічні відносини, що виникають під час функціонування осіб
на ринку і доведення яких потребує складного глибокого аналізу товарних
ринків, визначення монопольного становища суб’єктів господарювання на
них, збирання численних доказів про вчинені діяння та можливі наслідки,
іноді проведення експертиз, соціологічних опитувань тощо, справи про
порушення, які передбачають відпо-| _відальність за створення перешкод
при здійсненні Антимо-Г нопольним комітетом України, його органами і
посадовими особами своїх функцій, невиконання рішень Комітету та
порушення порядку надання інформації його органам можуть розглядатись за
процедурою, визначеною Кодексом України про адміністративні
правопорушення (далі — КУпАП).

Відповідно до положень кодексу адміністративній відповідальності
підлягають фізичні особи. З точки зору законодав-і ства про захист
економічної конкуренції адміністративній відповідальності у вигляді
штрафу підлягають лише посадові особи та інші працівники суб’єктів
господарювання, органів І влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господар-? ського управління та контролю. Так, статтями
1643, 1661 — , 1664 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність і
за правопорушення, спрямовані на обмеження, спотворення ? або взагалі
усунення конкуренції з ринку. Така відповідальність передбачена за:

1. Недобросовісну конкуренцію.

Стаття 1643. Недобросовісна конкуренція

Незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього і оформлення, а так
само імітація, копіювання, пряме відтво-’ рення товару іншого
підприємця, самовільне використання

його імені —

\ тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до соро-| ка чотирьох
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ; з конфіскацією
виготовленої продукції, знарядь виробництва ; і сировини чи без такої.

Умисне поширення неправдивих або неточних відомос-| тей, які можуть
завдати шкоди діловій репутації або майно-; вим інтересам іншого
підприємця, —

: тягне за собою накладення штрафу від п’яти до дев’яти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також
конфіденційної інформації з метою заподіян1-ня шкоди діловій репутації
або майну іншого підприємця — тягне за собою накладення штрафу від
дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Зловживання монопольним становищем на ринку.-1

Стаття 1661. Зловживання монопольним становищем .’І на ринку
І

Нав’язування таких умов договору, які ставлять контр-Я агентів в нерівне
становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, в
тому числі нав’язування товару, не потрібного контрагенту, обмеження або
припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою
створення або підтримки дефіциту на ринку чи вста- ‘ новлення
монопольних цін, часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі
товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою
створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних
цін, інші дії, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок (виходу
з ринку) інших підприємців, встановлення монопольних цін (тарифів,
розцінок) на свої товари, а також дискримінаційних цін, що обмежують
права окремих споживачів, —

тягнуть за собою накладення штрафу на керівників (розпорядників
кредитів.) підприємств (об’єднань, господарських товариств тощо) у
розмірі до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а
на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, — до тридцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ,

3. Неправомірні угоди між підприємцями. . |

Стаття 1 6 б2. Неправомірні угоди між підприємцями •

Укладення угод, спрямованих на встановлення (підтримання) монопольних
цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок, розподіл ринків за
територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи
закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх
монополізації, усунення з ринку або обмеження доступу на нього
продавців, покупців, інших підприємців —

тягне за собою накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів)
підприємств (об’єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до
п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які
займаються – підприємницькою діяльністю, — до тридцяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.

• ^^н

4. Дискримінацію підприємців ЯШ^^^Н : органами влади і
управління. ^^^Н

,’

о

^Ч^^І

‘ Стаття 166». Дискримінація підприємців ^^1 :
органами влади і управління ПІЦ

‘ Заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм
підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення
обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних
видів товарів з метою обмеження конкуренції, примушування підприємців до
вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші
об’єднання підприємств, а також до пріоритетного укладення договорів,
першочергової поставки товарів певному колу споживачів, прийняття рішень
про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного
становища на ринку, встановлення заборони на реалізацію товарів з одного
регіону республіки в інший, надання окремим підприємцям податкових та
інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших
підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару,
обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації товарів,
встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців або груп
підприємців -—

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі до п’ятнадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

^МХЦІЛ

5. Порушення порядку подання інформації .^Н та виконання рішень
Антимонопольного комітету ^^И України та його територіальних відділень.
чЯ

Стаття 1664. Порушення порядку подання інформації та виконання рішень
Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень

Неподання, несвоєчасне подання посадовими особами органів виконавчої
влади та органів місцевого самоврядування, а також керівниками
(розпорядниками кредитів) підприємств (об’єднань, господарських
товариств тощо) та особами, які І займаються підприємницькою діяльністю,
інформації або по-^ дання завідомо недостовірної інформації
Антимонопольному , І комітету України та його територіальним відділенням
— і тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та

керівників у розмірі до семи неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, — до
двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ухилення осіб, зазначених у частині першій цієї статті, від виконання
рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних
відділень, чи несвоєчасне виконання їх рішень —

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у
розмірі до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на
осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, — до шістнадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,
у

Разом з тим при накладенні штрафу на фізичних осіб, які не є суб’єктами
господарювання, у органів Антимонопольного комітету України виникають
певні труднощі. Так, передбачений ст. 38 КУпАП строк притягнення до
адміністративної відповідальності унеможливлює застосування заходів
адміністративного впливу до керівників суб’єктів господарювання, які
вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Це
зумовлює обмежену сферу за- , стосування цього засобу впливу на
порушників законодавства про захист економічної конкуренції та, в
кінцевому підсумку, його недостатню ефективність. Адже згідно зі ст. 38
КУпАП адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше двох
місяців з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні —
двох місяців з дня його виявлення. У той же час з метою всебічного,
повного і об’єктивного з’ясування дійсних обставин справи, прав та
обов’язків сторін органи Комітету зобов’язані досліджувати регіональні
та загальнодержавні товарні ринки, одержувати від сторін, інших осіб
письмові та усні пояснення, складати подання з попередніми висновками і
вносити їх на розгляд органів чи посадових осіб, яким підвідомча справа.
Для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують
спеціальних знань, проводиться експертиза. Зазначені заходи, як правило,
неможливо провести за два місяці, протягом яких суд може прийняти
рішення.

Приклад з практики Ц органів Антимонопольного
комітету

Постановою голови Донецького відділення Комітету за зловживання
монопольним (домінуючим) становищем на ринку було притягнуто до
відповідальності ЗАТ «Горлівськ-тепломережа», але притягти до
адміністративної відповідаль-, ності його керівника не було можливості
у зв’язку із закін-; ченням перебігу строку, передбаченого ст. 38
КУпАП. Аналогічні обставини склалися і в багатьох інших справах.

, Крім того, є випадки, коли навіть у разі своєчасного скла-’
дання та надсилання органами Комітету протоколів про ад-;
міністративне правопорушення — порушення законодавства І про захист
економічної конкуренції до суду, перебіг терміну І накладення
стягнення закінчився під час розгляду справи в ;;. суді.

* * *

Приклад з практики органів Антимонопольного комітету

,. За результатами розгляду справи про адміністративне
правопорушення у вигляді неподання інформації,’що вчинено директором
біржі «Лепта» (м. Херсон) Суворовський ра-I йонний суд не визнав
останнього правопорушником. За зая-| вою Херсонського відділення
Комітету рішення Суворовсько-’.• го суду переглянуто обласним судом,
скасовано та направ-’ лено на новий розгляд. При повторному розгляді
дії директора біржі «Легіта» визнано адміністративним правопорушенням,
але штраф на нього не накладено у зв’язку із закінченням терміну
притягнення порушника до відповідальності. . *
* *

І’

§ 4. Відповідальність згідно з Кримінальним кодексом України

Кримінальна відповідальність за вчинення порушень, спрямованих на
обмеження, спотворення або усунення конкуренції з ринку, настає, коли
такі порушення переростають у

І злочин. Злочин можна визначити як передбачене кримінальним законом
суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на
суспільний лад України, його політичну й економічну системи, власність,
особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян.
Отже, порушення законодавства про захист економічної конкуренції пе-

ретворюється на злочин, якщо наслідки його вчинення становлять підвищену
небезпеку для конкуренції на ринку, а відповідальність винної особи не
може бути обмежена лише адміністративними санкціями. Наприклад порушення
законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді
неправомірного використання чужих позначень рекламних матеріалів
упаковки переростає у злочин, якщо його вчинення було пов’язане з
отриманням порушником доходу у великих розмірах.

До кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, що становлять
особливу небезпеку для конкуренції на ринку, можуть бути притягнуті лише
фізичні особи. До них належать підприємці, посадові особи та інші
працівники суб’єктів господарювання, органів влади, місцевого
самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

Відповідно до статей 228—232 КК України кримінальна відповідальність при
вчиненні порушення, спрямованого на обмеження, спотворення або усунення
конкуренції з ринку, настає за:

• примушування до антиконкурентних узгоджених дій;

. • незаконне використання товарного знака;

• незаконне збирання з метою використання або використання відомостей,
що становлять комерційну таємницю;

• розголошення комерційної таємниці.

1. Примушування до антиконкурентних узгоджених дій.

Стаття 228. Примушування до антиконкурентних узгоджених дій

1. Примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені
законом про захист економічної конкуренції, шляхом насильства або
заподіяння матеріальної шкоди, або погрози застосування насильства чи
заподіяння такої шкоди — __

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Ті самі дії, вчинені організованою групою або особою, раніше судимою
за злочин, передбачений цією статтею, — караються позбавленням волі на
строк від семи до дванад-

цяти років. • * * *

розвиток і становлення ринкових відносин в економіці • передбачає
наявність економічної конкуренції між суб’єкта- | „ ми господарювання що
діють на товарних ринках. У широ- ^ І кому розумінні економічна
конкуренція це — змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття
завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами
господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають
можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий
суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Тому вчинення антиконкурентних узгоджених дій спричиняє значну шкоду
ринковій конкуренції, обмежуючи її. На відміну від законодавства про
захист економічної конкуренції, де відповідальність передбачена за
антиконкурентні узгоджені дії, що вчиняються суб’єктами господарювання,
так би. мовити на добровільних засадах, КК України передбачена
відповідальність лише за примушування до антиконкурентних узгоджених
дій. І хоч кодексом не визначено, які саме дії визнаються примушуванням,
за анологією зі ст. 6 Закону України «Про захист економічної
конкуренції» можна стверджувати, що кримінальна відповідальність може
настати у разі примушування до:

• встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

; • обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-тех-і.
нелогічного розвитку, інвестицій або встановлення

контролю над ними;

• розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом,
асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом
продавців, покупців \ або споживачів чи за іншими ознаками;

|: • спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів,

| тендерів;

• усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших
суб’єктів господарювання, покупців, продавців;

• застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами
господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

• укладення угод за умови прийняття іншими суб’єкта- ^ : ми
господарювання додаткових зобов’язань, які за І ; своїм змістом
або згідно з торговими та іншими чес- •

ними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих
угод;

• істотного обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів
господарювання на ринку без об’єктивних причин.

2. Незаконне використання товарного знака.

Стаття 229. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового
найменування, кваліфікованого зазначення походження товару

1. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового
найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше
умисне порушення права на ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди
у великому розмірі, –

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або
позбавленням волі на той самий строк,. з конфіскацією відповідної
продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для
її виготовлення.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою
групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі,

караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або
позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з конфіскацією
відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально
використовувались для її виготовлення.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені
службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої
особи, –

караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням
волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади
або займатися ‘ певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо
її розмір у двісті і більше разів

перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в
особливо великому розмірі – якщо її розмір у тисячу і більше разів
перевищує неоподатковуваний мінімум

доходів громадян.

• * *

Отже ст. 229 містить три дії, вчинення яких може бути визнано злочином,
— використання чужого знака для товарів чи послуг (товарного знака),
фірмового (зареєстрованого) найменування чи маркування, зазначення
(походження) товару.

Під знаком для товарів і послуг розуміється позначення, за яким товари і
послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших
осіб. Об’єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об’ємні та
інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи
поєднанні кольорів.

Фірмове (зареєстроване) найменування — найменування (назва) юридичної
особи, зазначене у його установчих документах, зареєстрованих у
встановленому законом порядку, та свідоцтві про державну реєстрацію
(легалізацію). Зокрема, у найменуванні підприємства визначаються його
назва І (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (індивідуальне, сі-I
мейне, приватне, колективне, державне).

‘; Під незаконним використанням чужого знака для товарів [ чи послуг
розуміють застосування знака, свідоцтво на який * видано іншому
громадянину або юридичній особі без дозволу власника цього знака; під
незаконним використанням фірмового найменування — використання
зареєстрованого у встановленому порядку фірмового найменування юридичної
особи, яка внесена до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності
особою, яка не має права на використання цього фірмового
(зареєстрованого) найменування. Чужий знак для товарів і послуг, так
само як і фірмове (зареєстроване) найменування, можуть незаконно
використовуватись на товарах, при наданні послуг, для яких товарний знак
зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, , на
вивісках, бланках та іншій документації.

Під маркуванням товару розуміють позначення, яке містить інформацію про
товар, що нанесена на етикетку, ярлик, упаковку товару, технічну
документацію чи на інший матеріальний носій, у тому числі і
безпосередньо на сам товар-Інформація про товари має містити: назви
нормативних до-

«V

кументів, вимогам яких повинні відповідати товари; перелік основних
споживчих властивостей товарів, а щодо продуктів харчування — склад,
калорійність; ціну та умови придбання товару; дату виготовлення товару
та іншу інформацію.

Незаконне використання чужого маркування товару — позначення вироблених
товарів маркуванням інших, здебільшого відомих, товаровиробників таких
самих чи аналогічних товарів, продукція яких користується попитом. Часто
чуже маркування товару (етикетка, упаковка, технічна документація)
використовується для маркування підпільно (незаконно) виготовлених, як
правило, фальсифікованих алкоголь-^ них напоїв, тютюнових виробів,
продуктів харчування, деяких промислових товарів. При цьому водночас
може мати місце й незаконне використання фірмового найменування або
товарного знака товаровиробників, маркування товарів яких незаконно
використовується, оскільки на етикетках, ярликах, упаковці, технічній
документації є, як правило, зображення товарного знака товаровиробника
та його фірмове найменування. ‘А

3. Незаконне збирання з метою використання Й або використання
відомостей, що становлять • комерційну таємницю.
Ц

Стаття 231. Незаконне збирання з метою використанням або використання
відомостей, • що становлять комерційну таємницю ІЦ

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну
таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей
(комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких
відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської
діяльності, —

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або
позбавленням волі на строк до трьох років.

* * *

Ця стаття передбачає відповідальність за дві форми злочину: 1) дії,
спрямовані на отримання відомостей (комерційне шпигунство); 2) незаконне
використання відомостей, що ^ становлять комерційну таємницю, якщо це
спричинило іс-• тотну шкоду суб’єктові господарської діяльності.
‘В

^

Під вчиненням дій, спрямованих на отримання відомос- | тей, що
становлять комерційну таємницю, розуміють добу- | вання у будь-який
протиправний спосіб відомостей, що ви- 1 знані законодавством або
суб’єктом господарювання комерційною таємницею.

Під незаконним використанням відомостей, що становлять комерційну
таємницю, слід розуміти впровадження у виробництво або врахування під
час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу
уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що
становлять комерційну таємницю.

Обов’язковою ознакою незаконного використання відомостей, що становлять
комерційну таємницю, є наслідки у вигляді істотної шкоди, заподіяної
суб’єктові господарської діяльності. Завдана шкода може бути
матеріального і нематеріального характеру.

4. Розголошення комерційної таємниці.

Стаття 232. Розголошення комерційної таємниці

Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її:

власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку, з професійною або
службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих
мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності,—

карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян з позбавленням права ;, обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на ; строк до трьох років, або виправними
роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий
строк. * * *

На законодавчому рівні проголошено правовий захист інформації з
обмеженим доступом, різновидом якої є конфіденційна інформація —
відомості, якими володіють, користуються або розпоряджаються окремі
фізичні або юридичні • особи і які поширюються за їх бажанням відповідно
до передбачених ними умов. До конфіденційної інформації належать і
відомості, що становлять комерційну таємницю суб’єкта господарської
діяльності.

Розголошення комерційної таємниці — ознайомлення іншої особи без згоди
уповноваженої на те особи з відомостя-

ми, що становлять згідно з чинним законодавством комерційну таємницю,
особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або
стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

І

Контрольні питання для самоперевірки ЯІ /. Які ознаки
притаманні відповідальності за вчинення порушення законодавства про
захист економічної конкуренції?

2. Положення якого законодавства містять норми, що передбачають
відповідальність за обмеження, спотворення або усунення конкуренції з
ринку?

3. Яку відповідальність передбачено законодавством про захист
економічної конкуренції?

4. Від чого залежить розмір штрафу за вчинення порушення законодавства
про захист економічної конкуренції?

5. Назвіть види відповідальності, передбачені Кодексом України про
адміністративні правопорушення.

6. Які існують проблеми при накладенні адміністративних стягнень на
фізичних осіб?

7. Назвіть види відповідальності, передбачені Кримінальним кодексом
України.

8. Коли порушення законодавства про захист економічної конкуренції
переростає у злочин?

Додаток 1

ПРОГРАМА курсу «Конкурентне право України»

(Для студентів юридичних та економічних факультетів і вузів)

Мета і завдання курсу «Конкурентне право України»

Програма курсу «Конкурентне право України» призначена для студентів
юридичних та економічних факультетів і вузів.

І Навчальна дисципліна складається з 16 тем. Основною метою
викладання цього курсу є формування у студентів необхідних правових і
економічних знань щодо науки конкурентного права, що невід’ємно
пов’язані з їх підготовкою та подальшою професійною діяльністю.

Студент має опанувати відповідну сукупність знань, вмінь та навичок.

• проблемні питання науки конкурентного права, шляхи її вдосконалення та
розвитку;

• чинне законодавство, що захищає конкуренцію та регулює монополії,
основну мету, принципи і завдання конкурентного права;

• законодавчі засади раціонального застосування норм права, що захищають
конкуренцію та регулюють монополії, організаційно-правові заходи охорони
конкуренції, регулювання монополій;

• систему органів, що контролюють додержання конкурентного законодавства
та законодавства з регулювання монополій, їх завдання, функції, принципи
діяльності;

• , види юридичної відповідальності за порушення конкурентного
законодавства та законодавства, що регулює монополії;

• принципи, проблеми, напрями щодо захисту економіки

України від недобросовісної вітчизняної та іноземної

конкуренції. Вміти:

•’ застосовувати норми права, що захищають, конкуренцію та регулюють
монополії на практиці;

узагальнювати практику застосування конкурентного законодавства та
законодавства, що регулює монополії, та робити відповідні висновки за
результатами узагальнення;

правильно використовувати роз’яснення законодавчих, виконавчих, судових
та інших органів у процесі застосування норм конкурентного законодавства
та законодавства, що регулює монополії;

• вести пропаганду конкурентного законодавства та законодавства, що
регулює монополії серед широкого загалу. У запропонованій програмі
висвітлено основні положення українського конкурентного законодавства та
законодавства, що регулює монополії. Вона покликана допомогти студентам
юридичних та економічних вузів і факультетів у вивченні норм цього
законодавства та у його застосуванні у повсякденному житті. Вивчення
курсу «Конкурентне право України» підвищить правосвідомість осіб, які
його вивчають, дасть змогу розкрити юридичні й економічні аспекти науки,
що захищає конкуренцію та регулювання монополій, а відтак забезпечить
послідовне додержання норм конкурентного законодавства та законодавства,
що регулює монополії майбутніми юристами та економістами, що у свою
чергу дасть їм як фахівцям, які працюватимуть у різних галузях і сферах
народного господарства України, можливість:

як підприємцям здійснювати свою діяльність відповідно до норм чинного
законодавства, захистити себе від неправомірних дій органів влади й
управління, а також від .. неправомірних дій конкурентів, що спрямовані
на спо- , творення конкурентного клімату на ринку;

• як посадовим особам органів влади та управління запобігти прийняттю
своїх неправомірних рішень, точніше кваліфікувати неправомірні дії
органів влади й управління, а також підприємців;

• як громадянам захистити свої права як споживачів. Новий навчальний
курс «Конкурентне право України» має викладатися у юридичних і
економічних вузах та факультетах для студентів, які прагнуть здобути
кваліфікаційний рівень бакалавра, спеціаліста та магістра, протягом
одного навчального року на третьому чи четвертому році навчання. За
результатами першого семестру навчання студенти складають залік, а після
вивчення всього курсу — іспит.

Кількість осіб на лекціях може бути від 20 до 120 слухачів, але
семінарські заняття мають бути організовані в межах однієї групи. Курс
«Конкурентне право України» розрахований на 108 годин, у тому числі ЗО
годин лекцій і 32 години семінарських занять.

1 •» т»

Програма курсу «Конкурентне право України»

Тема 1. Предмет, система та джерела конкурентного права України

Історичний аспект виникнення необхідності захисту конкуренції та
регулювання монополій в умовах ринкової економіки.

Поняття і предмет Конкурентного права України (далі — конкурентне право)
як галузі права. Місце конкурентного права в системі права України.
Система навчального курсу «Конкурентне право України».

Огляд законодавства, наукової літератури та інших джерел курсу
«Конкурентне право». Системно-структурна характеристика конкурентного
права. Основні завдання і принципи конкурентного права. Інститути
конкурентного права. Норми конкурентного права (поняття, форми виразу,
юридичні властивості), їх класифікація. Відповідальність у конкурентному
праві.

Тема 2. Наука конкурентного права, його теоретичні та методологічні
основи

Поняття, предмет і система науки конкурентного права, етапи виникнення,
становлення, сучасний стан та перспективи розвитку.

Методологія конкурентного права. _.

Методи дослідження: порівняльно-правовий, історико-правовий,
соціологічний, політико-правовий, формально-юридичний та ін.

Конкурентне право України як наука, навчальна дисципліна- , і галузь
права. Конкурентне право та інші дисципліни правове- ;1 го та
економічного циклу. . |

Місце конкурентного права в системі правових та економіч- | них наук.
Роль конкурентного права у здійсненні економічної політики України.
Основні напрями державної конкурентної політики. Відносини, що виникають
під час правового регулювання конкуренції. Відносини, що виникають під
час правового регулювання монополій. Принципи правового захисту
конкуренції та регулювання монополій, а

Тема 3. Законодавство, що забезпечує І захист конкуренції та
регулює монополії |

Законодавче та нормативно-правове регулювання у сфері конкуренції та
монополії.

Положення Конституції України як гарант здійснення державної політики
щодо захисту конкуренції.

Законодавча та нормативно-правова база, яка є основою державної політики
захисту конкуренції, регулювання монополій.

Дія норм конкурентного законодавства у часі, за територією, і колом
осіб. Нормативно-правове забезпечення захисту конкуренції, регулювання
монополії. Основні напрями правової політики щодо захисту конкуренції та
регулювання монополії в Україні.

Тлумачення та застосування нормативно-правових актів, що стосуються
захисту конкуренції та регулювання монополій.

Проблеми ефективності законодавства у галузі регулювання монополії та
захисту конкуренції. ^

Законодавство про конкуренцію провідних зарубіжних країн.

Тема 4. Ринок: поняття, структура та основні елементи

Поняття і структура ринку. Класифікація основних типів (моделей) ринків.
Збирання, аналіз та використання інформації щодо ринку. Визначення та
дослідження товарних, географічних та часових меж ринку. Суб’єкти ринку,
реальні та потенційні конкуренти. Визначення, дослідження та шляхи
усунення бар’єрів, що перешкоджають вступу на ринок потенційним кон- |
курентам. 1

Тема 5. Дослідження ринку І та суб’єктів господарювання, що
діють на ньому

Аналіз структури ринку, визначення кількісних та якісних показників.
Обсяг ринку товару. Частка (наявність монопольного становища) суб’єктів
господарювання на ринку певного товару, її визначення. Оцінка стану
конкурентного середовища на ринку.

Дослідження відкритості ринку щодо міжрегіональної та міжнародної
торгівлі, визначення можливостей для вступу на ринок суб’єктів
господарювання з інших регіонів.

Ринкова влада. Дослідження основних та додаткових умов, що зумовлюють
існування ринкової влади. Методи та шляхи оцінки ринкової влади.

Загальна оцінка стану конкурентного середовища на товарному ринку та її
практичне застосування.

Тема 6. Антимонопольні органи

Місце і роль Антимонопольного комітету України в системі органів
державної влади: загальні поняття та правові основи реалізації завдань.
Історія виникнення та становлення антимо- , нопольних органів України.
Завдання та основні принципи ді- І яльності антимонопольних органів
України, і

—v

Правовий статус Антимонопольного комітету України та його територіальних
відділень.

Структура, компетенція й організація діяльності Антимонопольного
комітету України та його територіальних відділень.

Правові форми і засоби щодо захисту конкуренції та регулювання
монополій, що використовуються антимонопольними органами України.
Нормативно-правові акти Антимонопольного комітету України. Компетенція
Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень щодо
розгляду справ про порушення конкурентного законодавства.

Порядок виконання та оскарження рішень Антимонопольного комітету
України, його територіальних відділень. Статус Голови Антимонопольного
комітету України, його заступників, державних уповноважених
Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень
Антимонопольного комітету України.

Інші державні органи та громадські організації, що здійснюють захист
конкуренції та контролюють діяльність суб’єктів господарювання, що є
монополістами. Принципи та правові засади їх взаємодії з органами
Антимонопольного комітету України.

Соціально-правові основи захисту особистих майнових та не-майнових прав
і свобод працівників Антимонопольного комітету України, його
територіальних відділень.

Освітянське, науково-методичне, фінансове та матеріально-технічне
забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України, його
територіальних відділень.

Історія та правові основи діяльності антимонопольних органів зарубіжних
країн з розвинутою ринковою економікою.

Тема 7. Порушення конкурентного законодавства. Розгляд справ про
порушення конкурентного законодавства

Поняття, склад, основні види порушень конкурентного законодавства.
Адміністративна, цивільно-правова, кримінально-правова характеристика
(об’єкт, суб’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона, предмет
правопорушуючого посягання), слідова картина, особа порушника, основа
(типова модель) встановлення порушення конкурентного законодавства.

Розгляд справ про порушення конкурентного законодавства. Органи та
посадові особи, уповноважені здійснювати розгляд справ про порушення
конкурентного законодавства, підвідомчість справ. Докази і доказування у
справі. Підстави для початку розгляду справи про порушення конкурентного
законодав-

ства. Особи, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки. * Заява
про порушення конкурентного законодавства та її розгляд. Розгляд та
рішення у справах про порушення конкурентного законодавства. Визнання
рішень у справах недійсними, перегляд рішень у зв’язку з нововиявленими
обставинами. Оскарження та виконання рішень у справах про порушення
конкурентного законодавства.

Тема 8. Узгоджені дії суб’єктів господарювання

Поняття, сутність, класифікація узгоджених дій суб’єктів господарювання.
Юридична сутність узгоджених дій суб’єктів господарювання. Правомірні та
неправомірні узгоджені дії суб’єктів господарювання. Види неправомірних
угод.

Дозвіл на узгоджені дії суб’єктів господарювання. Орган влади, що
уповноважений надавати дозвіл на здійснення узгоджених дій суб’єктів
господарювання. Заява про надання дозволу на узгоджені дії, її розгляд.

Заява про надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій та про
надання висновків щодо кваліфікації дій суб’єктів господарювання.

Узгоджені дії суб’єктів господарювання, що потребують одержання
попередньої згоди та дії, що не потребують одержання попередньої згоди.

Тема 9. Антиконкурентні узгоджені дії

Поняття, види, класифікація антиконкурентних узгоджених дій.
Антиконкурентні узгоджені дії між підприємцями. Правомірні та
неправомірні угоди між суб’єктами господарювання.

Визначення та дослідження негативних наслідків, що настають або можуть
настати від вчинення антиконкурентних узгоджених дій. Особливості
кваліфікації порушень, пов’язаних з вчиненням антиконкурентних
узгоджених дій.

Узгоджені дії малих або середніх підприємств. Узгоджені дії стосовно
постачання та використання товарів. Антиконкурентні узгоджені дії, що
можуть бути дозволені. Звільнення від відповідальності за вчинення
антиконкурентних узгоджених дій.

Тема 10. Монопольна діяльність суб’єктів господарювання на ринку.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем

Поняття та види монополій. Монопольна діяльність та монополії.

Суб’єкти природних монополій. Державне регулювання суб’єктів природних
монополій, сфери діяльності суб’єктів природ-

НІ них монополій. Органи, що здійснюють регулювання суб’єктів И|
природних монополій, їх завдання, функції та повноваження. ^
Компетенція щодо визначення монопольного становища суб’-в| єкта
господарювання на ринку. Примусовий поділ монопольних г утворень.
Монопольне ціноутворення. Демонополізація економіки.

Поняття та види зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку.
Суб’єкт господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на
ринку. Структура, класифікація порушень, пов’язаних із зловживанням
монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Тема 11. Антиконкурентні дії органів влади, ИЦ місцевого
самоврядування, адміністративне- Й господарського управління та
контролю й

Монопольна діяльність державних органів як їх природна особливість,
пов’язане з цим збільшення кількості вчинених ними порушень
конкурентного законодавства.

Поняття та види антиконкурентних дій органів влади, місцевого
самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.
Правомірні та неправомірні акти органів влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю. Класифікація
порушень пов’язаних з ан-тиконкурентною діяльністю органів державної
влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського
управління та контролю. : ^

Тема 12. Контроль за процесами створення, «Й реорганізації,
ліквідації суб’єктів господарювання, • приватизацією, орендою
• та набуттям у власність майна Н

Поняття економічної концентрації. Необхідність здійснення контролю за
економічною концентрацією. Органи, що здійснюють контроль за економічною
концентрацією. Економічна концентрація, що потребує одержання згоди
органів Антимоно-польного комітету України та така, що не потребує
одержання згоди органів Антимонопольного комітету України. Учасники
концентрації. Заява на здійснення економічної концентрації, її види.
Порядок подання заяви та її розгляд.

Попередні висновки про надання згоди на економічну концентрацію, їх
відмінність від надання згоди, їв

Контроль за додержанням конкурентного законодавства у Н процесі
приватизації. Н

Контроль за додержанням конкурентяого законодавства У Й

процесі оренди державного, комунального, приватного та іншого майна.

Контроль за додержанням конкурентного законодавства у процесі набуття
майна у власність.

Тема 13. Недобросовісна конкуренція

Поняття, види та форми недобросовісної конкуренції.

Неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб’єкта.

Створення перешкод господарюючим суб’єктам у процесі конкуренції та
досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної
таємниці.

Відшкодування збитків, заподіяних внаслідок вчинення дій, визнаних
недобросовісною конкуренцією. Вилучення товарів з неправомірно
використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого
суб’єкта. Спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей.

Правові засади захисту від недобросовісної конкуренції.

Тема 14. Відповідальність за порушення конкурентного законодавства

Юридична відповідальність. Види, класифікація відповідальності.

Відповідальність суб’єктів господарювання, керівників і посадових осіб
органів влади та місцевого самоврядування.

Відповідальність за порушення конкурентного законодавства, вчиненого
шляхом здійснення антиконкурентних узгоджених дій.

Відповідальність за порушення конкурентного законодавства, вчиненого
шляхом зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Відповідальність за порушення конкурентного законодавства, вчиненого
шляхом антиконкурентних дій органів державної влади, місцевого
самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

Відповідальність за порушення конкурентного законодавства, вчиненого
шляхом здійснення узгоджених дій без згоди органів Антимонопольного
комітету.

Відповідальність за порушення конкурентного законодавства, вчиненого
шляхом створення, реорганізації, ліквідації суб’єктів господарювання,
оренди, набуття у власність, одержання в управління майна без згоди
органів Антимонопольного комітету України.

| Відповідальність за неподання, несвоєчасне подання або по- -| дання
завідомо недостовірної інформації органам Антимоно-| польного комітету
України.

Відповідальність посадових осіб Антимонопольного комітету ; України та
його територіальних відділень за вчинення посадо-. вих правопорушень та
злочинів.

І І; Тема 15. Захист економіки України

І від недобросовісної іноземної конкуренції

; Правові та організаційні заходи щодо захисту галузей економіки
України та діючих суб’єктів господарювання від несприятливого впливу
недобросовісної іноземної конкуренції.

Правові особливості застосування спеціальних захисних заходів. Типи та
види захисних заходів, їх класифікація. Юридичні, економічні основи та
межі захисту національного товаровиробника від демпінгового та
субсидованого імпорту. Застосування спеціальних заходів щодо імпорту в
Україні.

Обмеження імпорту та експорту товарів. Захист економічних інтересів
України при здійсненні зовнішньоекономічної ді-

^ яльності.

Тема 16. Міжнародне конкурентне право

| Науково-методологічна основа міжнародного конкурентного

(права.

Місце міжнародно-правових норм охорони конкуренції на

« ринках у загальній системі міжнародного права.

Поняття міжнародного конкурентного права. Принципи між-\ народного
конкурентного права. | Механізм забезпечення
міжнародно-правовоїохорони конку-

I ренції.

| Нормативні акти як джерела міжнародного конкурентного | права.
Координуюча роль міжнародного права у світовому ме-| ханізмі охорони
конкуренції. Пріоритетні напрями розвитку ‘ І міжнародного конкурентного
права.

І Питання до іспиту .^л з курсу «Конкурентне
право України» |^1

: 1. Монополія, її загальна характеристика. ^В

2. Конкурентне право в системі права України.. |Н|

3. Проблеми ефективності законодавства у сфері захисту « ; конкуренції
та регулювання монополії. ‘:

4. Дослідження відкритості ринку щодо міжрегіональної та і міжнародної
торгівлі.

5. Антимонопольний комітет України в системі органів державної влади
України.

6. Учасники економічної концентрації.

7. Історичні передумови розвитку норм, що обмежують монополізм та
захищають конкуренцію в Україні.

8. Вертикальні антиконкурентні узгоджені дії.

9. Органи та особи, уповноважені розглядати справи про порушення
конкурентного законодавства, і-’

10. Положення Конституції України щодо захисту конкуренції.

11. Правовий статус голови територіального відділення Ан-тимонопольного
комітету України.

12. Контроль за додержанням конкурентного законодавства у процесі
приватизації.

13. Природні монополії, поняття та класифікація.

14. Дія норм конкурентного законодавства у часі, за територією, колом
осіб.

15. Ринок, його поняття та структура.

16. Система органів Антимонопольного комітету України.

17. Незаконно отриманий прибуток, заподіяні збитки.

18. Конкуренція, поняття та роль в економічному розвитку держави.

19. Подання заяви на здійснення економічної концентрації, її розгляд.

20. Монополістична конкуренція, її загальна характеристика.

21. Правомірні та неправомірні акти органів влади та управління.

22. Розгляд справ про порушення конкурентного законодавства.

23. Монопольне ціноутворення.

24. Неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб’єкта.

25. Відповідальність за порушення конкурентного законодавства, вчиненого
шляхом антиконкурентних дій органів державної влади, місцевого
самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

26. Докази у справі про порушення конкурентного законодавства.

27. Основні завдання та принципи конкурентного права.

28. Ринкова влада, її дослідження та методи оцінки.

29. Рішення у справах про порушення конкурентного законодавства.

30. Захист економічних інтересів України при здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності.

31. Наука та методи конкурентного права.

32. Необхідність здійснення контролю за процесами економічної
концентрації.

33. Правовий статус Голови Антимонопольного комітету України.^

34. Відповідальність за порушення конкурентного законодавства, вчиненого
шляхом зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

і 35. Предмет конкурентного права України.

; 36. Мета, завдання та принципи діяльності органів Антимонопольного
комітету України.

37. Поняття та види антиконкурентних дій органів держав-

‘ ної влади та управління.

‘: 38. Попередні висновки про надання згоди на економічну

; концентрацію.

; 39. Вилучення товарів з неправомірно використаним позна-

! ченням та копій виробів іншого господарюючого суб’єкта.

І 40. Класифікація видів порушень конкурентного законодавства. 41.
Розгляд справ про порушення конкурентного законодавства.

? 42. Реалізація державної політики щодо захисту конкуренції та
регулювання монополій.

43. Оцінка стану конкурентного середовища на ринку.

44. Подання та розгляд заяви про порушення конкурентного законодавства.

45. Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної
таємниці.

46. Місце і роль монополії та конкуренції в ринковій економіці. ; 47.
Порівняльна характеристика монополії та конкуренції.

48. Загальна характеристика заходів щодо захисту націо-, нального
товаровиробника від демпінгового та субсидованого

імпорту.

‘\ 49. Поняття та види монополій. Монопольна діяльність та монополії.

50. Суб’єкти природних монополій. ^

51. Система нормативно-правових актів, що регулюють ді-|| яльність
монополій та захищають конкуренцію. В

52. Принципи міжнародного конкурентного права. Й

53. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

54.. Види відповідальності за порушення конкурентного зако-I нодавства,
їх класифікація. І 55. Примусовий поділ монопольних утворень.

56. Товарні, географічні, часові межі ринку. ? 57. Відповідальність
за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної
інформації органам Антимонопольного комітету України.

58. Поняття та види порушень, пов’язаних зі зловживанням монопольним
(домінуючим) становищем на ринку.

Ч-

59. Суб’єкти ринку, реальні та потенційні конкуренти.

60. Міжнародні нормативно-правові акти, спрямовані н хист конкуренції.

61. Правомірні та неправомірні угоди між суб’єктами господарювання.

62. Відповідальність суб’єктів господарювання, керівників і посадових
осіб органів влади та місцевого самоврядування за порушення
конкурентного законодавства України.

63. Визнання рішень у справах про порушення конкурентного законодавства
недійсними, перегляд рішень у зв’язку з но-вовиявленими обставинами.

64. Конгломератні антиконкурентні узгоджені дії.

65. Монопольна діяльність державних органів як їх природ-^ на
особливість. .

66. Узгоджені дії, що не потребують одержання попередньо^ згоди органів
Антимонопольного комітету.

67. Досконала (довершена) конкуренція, її загальна характеристика.

68. Поняття економічної концентрації.

69. Основні типи (моделі) ринку.

70. Органи, що здійснюють контроль за процесами економічної
концентрації.

71. Олігополія, її загальна характеристика.

72. Держава як гарант забезпечення захисту та розвитку конкуренції.

73. Антимонопольні органи зарубіжних країн з розвинутою ринковою
економікою.

74. Правові особливості застосування спеціальних захисних заходів. Типи
й види захисних заходів, їх класифікація.

75: Контроль за додержанням конкурентного законодавства у процесі оренди
державного, комунального, приватного та інших видів майна.

76. Поняття, види недобросовісної конкуренції.

77. Бар’єри вступу на ринок.

78. Органи, що здійснюють регулювання суб’єктів природних монополій, їх
завдання, функції, повноваження.

79. Монопсонія та олігопсонія, їх загальна характеристика.

80. Відшкодування збитків, заподіяних внаслідок вчинення дій, визнаних
недобросовісною конкуренцією.

81. Поняття, склад порушення конкурентного законодавства.

82. Поняття узгоджених дій суб’єктів господарювання. |

83. Горизонтальні антиконкурентні узгоджені дії. |

84. Державний уповноважений Антимонопольного комітету | України.
. І

…к;

85. Монополія як протилежність конкуренції, її негативні наслідки. ,

86. Відповідальність за порушення конкурентного законодав- , ства,
вчиненого шляхом створення, реорганізації, ліквідації ‘ суб’єктів
господарювання, оренди, набуття у власність, одер- .

жання в управління майна без згоди органів Антимонопольного ; комітету
України. і 87. Демонополізація економіки.

І 88. Відповідальність посадових осіб Антимонопольного комі- ‘, тету
України та його територіальних відділень за вчинення посадових
правопорушень та злочинів.

89. Заходи, які здійснює держава щодо захисту економіки України від
несприятливого впливу іноземної недобросовісної / конкуренції.

90. Законодавство про конкуренцію провідних зарубіжних країн.

і 91. Оскарження та виконання рішень у справах про порушення
конкурентного законодавства.

92. Обмеження імпорту та експорту товарів.

93. Частка суб’єкта господарювання на ринку. і 94. Місце
міжнародно-правових норм охорони конкуренції , на ринках у загальній
системі міжнародного права.

95. Регулювання діяльності суб’єктів природних монополій. ? 96.
Поняття, види та класифікація антиконкурентних узгод-; жених дій.

97. Відповідальність за порушення конкурентного законодавства, вчиненого
шляхом здійснення антиконкурентних узгоджених дій.

98. Визначення монопольного становища суб’єкта господарювання на ринку.

99. Оскарження та виконання рішень органів Антимонопольного комітету
України.

100. Антиконкурентні узгоджені дії, що можуть бути дозволені.

101. Звільнення від відповідальності за вчинення антиконкурентних
узгоджених дій.

План семінарських і практичних занять до курсу ^ «Конкурентне право
України» . «1|

Теми 1—2. Предмет, система, наука та джерела Ц конкурентного права
України №

1. Поняття та предмет конкурентного права.

2. Система конкурентного права.

3. Джерела конкурентного права.

4. Наука конкурентного права.

5. Методи конкурентного права.

6. Механізм формування конкурентного права.

7. Принципи захисту конкуренції та регулювання монополії.

Література до теми

1. Тотьев К. Ю. Конкурентнеє право. — М., 2000.

2. Портер М. Международная конкуренция. — М.: Между-народньїе отношения,
1993.

3. Удалов Т. Г. До проблеми розвитку антимонопольної політики в Україні:
Наук.-метод. зб. Проблеми освіти. — К., 1999.

— Вип. 19. — С. 182—192.

4. Удалов Т. Г. Конкурентне право як наука, юридична норма та навчальна
дисципліна: Наук.-метод. зб. Проблеми освіти.

— К., 2001. — Вип. 24. — С. 38—44.

Контрольні запитання

1. Що є предметом конкурентного права?

2. Хто є суб’єктами конкурентного права? ‘ 3. Які джерела конкурентного
права Ви знаєте?

4. Що таке конкуренція?

5. Сучасний стан та перспективи розвитку науки конкурентного права?

6. Які методи конкурентного права Ви знаєте?

7. Яке місце займає конкурентне право в системі правових та економічних
наук?

8. Які основні напрями державної політики щодо захисту конкуренції та
регулювання монополій?

9. Яким чином відбувається регулювання монополій? і,

10. Яким чином відбувається захист конкуренції? ||

Р ‘« Тема 3. Законодавство, що забезпечує захист |

конкуренції та регулює монополії |

1. Об’єктивні передумови розвитку законодавства, яке захи-| щає
конкуренцію та обмежує монополізм. {‘

2. Система конкурентного законодавства. |

3. Характеристика законодавчої бази, яка є основою держав-

| ної політики захисту конкуренції.

| 4. Нормативно-правове регулювання у сферах конкуренції та

! монополії.

5. Дія норм конкурентного законодавства. І 6. Законодавство про
конкуренцію зарубіжних країн з роз-; винутою ринковою економікою.

Література до теми |Ц|

1. Конституція України. Н ‘ 2. Кодекс
України Про адміністративні правопорушення. Н

3. Господарський процесуальний кодекс України. Й і; 4.
Кримінальний кодекс України. |И

5. Закон України «Про захист економічної конкуренції» вГд^ – 11 січня
2001 р. № 2210-ПІ.

^ 6. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» ; від 26
листопада 1993 р. № 3659-12.

: 7. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7
червня 1996 р. № 236/96-ВР.

8. Закон України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р. №
1682-11.

9. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних
органів» від 23 грудня 1993 р. № 3781-12. ;. 10. Закон України «Про
рекламу» від 3 липня 1996 р. і № 270/96-ВР.

11. Закон України «Про Підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698-12.

: 12. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991
р. № 887-12.

13. Закон України «Про господарські товариства» від 19 ве-| ресня 1991
р. № 1576-12.

14. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від . І 18 червня
1991 р. № 1201-12.

15. Закон України «Про промислово-фінансові групи в Украї-, ні» від 21
листопада 1995 р. № 437/95 ВР. , ,

16. Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня І 1990 р. №
507-12.

17. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня
1991 р. № 959-12.

18. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10
квітня 1992 р. № 2269-12. •

19. Указ Президента України «Про основні напрями конку-\ рентної
політики на 2002—2004 роки» від 19 листопада 2001 р. ‘ №1097.

20. Антимонопольне законодавство України / Укладачі: М. Я. Бараш, Т. Г.
Удалов // Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. — №1.
^

21. Тотьев К. Ю. Конкурентнеє право. — М., 2000. Н

Контрольні запитання Н

1. Які нормативно-правові акти становлять систему конкурентного
законодавства?

2. Як діють норми конкурентного законодавства у часі, за територією,
колом осіб?

3. Як відбувається тлумачення та застосування нормативно-правових актів,
що захищають конкуренцію та регулюють монополії?

4. Які перспективні напрями підвищення ефективності конкурентного
законодавства?

« 5. У чому схожість і відмінність конкурентного законодавства
зарубіжних країн з розвинутою економікою та конкурентного законодавства
України?

Теми 4 і 5. Ринок: поняття, структура, основні елементи. Дослідження
ринку

1. Поняття і структура ринку.

2. Класифікація основних типів ринку.

3. Товарні, географічні, часові межі ринку.

4. Суб’єкти ринку, реальні та потенційні конкуренти.

5. Бар’єри, що перешкоджають вступу на ринок потенційним конкурентам.

6 Кількісні та якісні показники ринку.

7. Оцінка стану конкурентного середовища на ринку.

8. Ринкова влада.

Література до тем

1. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження
Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів
господарювання на ринку» від 5 березня 2002 р. №49-р.

2. Селенова Л. Н. Антимонопольне і конкурентне право — К., 1999. – 3.
Портфель конкуренции й управления финансами. — М.:

Соминтзк, 1996.

4. Фишер С., Дорнбуш Р., Щмалензи Р. Зкономика. — М.:

Дело, 1993.

Контрольні запитання

1. Які основні типи (моделі) ринку?

2. Що таке ринок, його товарні, географічні та часові межі?

3. Який суб’єктивний склад ринку?

4. Які існують бар’єри вступу на ринок?

5. Яким чином здійснюються:

а) дослідження обсягу ринку товару;

б) оцінка стану конкурентного середовища на ринку;

в) дослідження відкритості ринку щодо міжрегіональної та міжнародної
торгівлі, визначення можливостей для вступу на ринок суб’єктів
господарювання з інших регіонів;

г) оцінка ринкової влади;

д) загальна оцінка стану конкурентного середовища на товарному ринку.

Тема 6. Антимонопольніоргани

1. Історія виникнення та становлення антимонопольних органів в Україні.

2. Правовий статус органів Антимонопольного комітету України.

3. Структура, компетенція та організація діяльності Антимонопольного
комітету України, його територіальних відділень.

4. Голова Антимонопольного комітету України, його заступники, державні
уповноважені Антимонопольного комітету України, голови територіальних
відділень Антимонопольного комітету України.

5. Інші державні органи та організації, що здійснюють захист
конкуренції.

Література до теми

1. Конституція України.

2. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001
р. №2210-111.

3. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада
1993 р. № 3659-12.

4. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7
червня 1996 р. № 236/96-ВР.

5. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних
органів» від 23 грудня 1993 р. № 3781-12.

6. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про Положення про
територіальне відділення Антимонопольного комітету України» від 23
лютого 2001 р. № 32-р.

7. Розпорядження- Антимонопольного комітету України «Про

затвердження Положення про порядок погодження з органами
Антимонопольного комітету України рішень органів державної влади,
органів адміністративно-господарського управління та контролю, органів
місцевого самоврядування щодо демонополізації економіки, розвитку
конкуренції та антимонопольного регулювання» від 1 квітня 1994 р. № 4-р.

8. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про положення про
порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист
економічної конкуренції» від 25 грудня 2001 р. №182-р:

9. Антимонопольне законодавство України/ Укладачі: М. Я. Ба-раш, Т. Г.
Удалов / / Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. —
№1.

10. Юридична енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія імені М. П.
Бажана. — Т.1. — 1998.

Контрольні запитання

1. Історія виникнення та становлення антимонопольних органів України.

2. Яка система антимонопольних органів в Україні?

3. Який правовий статус антимонопольних органів України?

4. Який правовий статус Голови Антимонопольного комітету України, його
заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України,
голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України?

5. Який порядок оскарження та виконання рішень антимонопольних органів
України?

Тема 7. Порушення конкурентного законодавства. Розгляд справ про
порушення конкурентного законодавства

1. Поняття та види порушень конкурентного законодавства.

2. Склад порушення конкурентного законодавства.

3. Порядок розгляду справ про порушення конкурентного законодавства.

4. Органи та посадові особи, уповноважені розглядати справи про
порушення конкурентного законодавства.

5. Заява та рішення у справах про порушення конкурентного законодавства.
•• ; •

Література до теми

1. Господарський процесуальний кодекс України.

««ч

2. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від , 11 січня
2001 р. №2210-111.

3. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» | від 26
листопада 1993 р. № 3659-12.

4. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7
червня 1996 р. № 236/96-ВР.

5. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження
Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного
законодавства України» від 19 квітня 1994 р. № 5.

6. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про положення про
порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист
економічної конкуренції» від 25 грудня 2001 р. №182-р.

7. Антимонопольне законодавство України / Укладачі: М. Я. Ба-раш, Т. Г.
Удалов // Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. — №1.

8. Тотьев К. Ю. Конкурентнеє право. — М., 2000.

Контрольні запитання

1. Що є підставою для початку розгляду справи про порушення
конкурентного законодавства?

2. Як відбуваються збирання доказів і доказування у справі?

3. Які справи про порушення конкурентного законодавства підвідомчі
Антимонопольному комітету України, а які його територіальним
відділенням?

4. Які вимоги до оформлення заяви?

5. Які є підстави для перегляду рішень у справах?

6. Яким чином оскаржують та виконують рішення у справах про порушення
конкурентного законодавства?

Теми 8 і 9. Узгоджені дії суб’єктів господарювання. Антиконкурентні
узгоджені дії

1. Поняття, сутність та класифікація узгоджених дій суб’єктів
господарювання.

2. Правомірні та неправомірні узгоджені дії суб’єктів господарювання.

3. Узгоджені дії, що не потребують одержання дозволу органів
Антимонопольного комітету.

4. Дозвіл на узгоджені дії суб’єктів господарювання.

5. Орган влади, що уповноважений надавати дозвїл на здійснення
узгоджених дій суб’єктів господарювання.

6. Заява про надання дозволу на узгоджені дії, її розгляд.

7. Заява про надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій та про
надання висновків щодо кваліфікації дій суб’єктів господарювання.

8. Поняття, види та класифікація антиконкурентних узгоджених дій.

9. Правомірні та неправомірні угоди між суб’єктами господарювання.

10. Антиконкурентні узгоджені дії, які можуть дозволити.

11. Звільнення від відповідальності за вчинення антиконкурентних
узгоджених дій.

Література до тем

1. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001
р. № 2210-Ш.

2. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада
1993 р. № 3659-12.

3. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження
Положення про порядок подання заяви до органів Антимонопольного комітету
України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання»
від 12 лютого 2002 р. №26-р.

4. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження
Тимчасових вимог до узгоджених дій суб’єктів господарювання для
загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів
Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів
господарювання» від 12 лютого 2002 р. №27-р.

5. Наказ Антимонопольного комітету України «Про Методику визначення
відносин контролю» від 12 лютого 2002 р. №7.

6. Антимонопольне законодавство України / Укладачі: М. Я. Ба-раш, Т. Г.
Удалов / / Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. —
№1.

Завдання до тем

Завдання. Представники акціонерних товариств «Микола-ївцемент»,
«Подільський цемент», «Югцемент», «Одесацемент» в усній формі домовилися
встановити та в подальшому підтримувати вигідний для них рівень цін на
цемент, що постачається на ринок Одеської області. Зазначені дії
акціонерних товариств призвели до монополізації ринку цементу в Одеській
області.

Одеське територіальне відділення Антимонопольного коміте- Ц ту України,
дослідивши ринок цементу в Одеській області та Ц

проаналізувавши дії виробників цементу, почало розгляд спр^І ви про
порушення антимонопольного законодавства. |Н

^ 1. Норми якого Закону України порушують дії акціонерншД

г товариств?

ї 2. Які санкції можна застосувати до порушників конкурентного
законодавства?

3. Які порушення конкурентного законодавства вчинили акціонерні
товариства?

Контрольні запитання

1. Що таке узгоджені дії суб’єктів господарювання?

2. У яких випадках потрібна згода органів Антимонопольного комітету на
узгоджені дії?

3. Які є види антиконкурентних узгоджених дій?

4. Які угоди між підприємцями є антиконкурентними узгод-, женими діями?

5. За яких обставин суб’єкт господарювання, що вчинив ан-• тиконкурентні
узгоджені дії, звільняється від відповідальності?

1^

Теми 10 і 11. Монопольна діяльність суб’єктів господарювання на ринку.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Антиконкурентні дії
органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського
управління та контролю

1. Поняття та види монополій. ^ш|

2. Суб’єкти природних монополій. ^В

3. Монопольне ціноутворення. ^И

4. Демонополізація економіки. 1Н

5. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на : ринку.
і,-

6. Поняття та види антиконкурентних дій органів влади, міс-і цевого
самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

7. Правомірні та неправомірні акти органів влади, місцевого
самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

8. Класифікація порушень, пов’язаних з антиконкурентними діями органів
влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського
управління та контролю.

Література до тем

1. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001
р. № 2210-Ш.

2. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада
1993 р. № 3659-12.

3. Закон України «Про природні монополії» від 20 ‘квітня 2000 р. №
1682-11.

4. Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 р. №
507-12.

5. Постанова Верховної Ради України «Про Державну програму
демонополізації економіки і розвитку конкуренції» від 21 грудня 1993 р.
№ 3757-12.

6. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження
Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів
господарювання на ринку» від 5 березня 2002 р. №49-р.

7. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження
Положення про складання та ведення Переліку підприємців, що займають
монопольне становище на ринку» від 10 березня 1994 р. № 2-р,.

8. Наказ Антимонопольного комітету України «Про Методику визначення
відносин контролю» від 12. лютого 2002 р. №7.

9. Наказ Антимонопольного комітету України «Про затвер-» дження
Методичних рекомендацій щодо визначення монопольного ціноутворення» від
13 лютого 2002 р. №9.

10. Антимонопольне законодавство України / Укладачі: М. Я. Ба-раш, Т. Г.
Удалов // Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. — №1.

11. Тотьев К. Ю. Конкурентнеє право. — М., 2000.

12. Фишер С., Дорнбуш Р., Щмалензи Р. Зкономика. — М.: Дело, 1993.

Завдання до тем

Завдання 1. Підприємство, що надає послуги з передачі електричної
енергії, перевищило встановлені законодавством ціни (тарифи) на
зазначену продукцію.

Яким чином та відповідно до якого закону можна вплинути на дії цього
підприємства? ‘

Чи можна у цьому разі застосувати положення конкурентного законодавства,
що стосуються встановлення монопольних цін?
|

Завдання 2. Відповідно до наказу Державної адміністрації залізничного
транспорту України «Укрзалізниця» за користування вагонами, які є
власністю країн СНД та держав Балтії, підпорядковані їй залізниці мали
вносити плату в середньому 5 швейцарських франків за вагоно-добу, в той
час як вантажовласники та порти були зобов’язані вносити плату за
користу-[ вання тими самими вагонами під час перебування на їхніх ;
під’їзних коліях у розмірі 29 швейцарських франків за вагоно-добу.

Яким чином необхідно класифікувати дії «Укрзалізниці»? Завдання 3.
Ужгородський міськвиконком своїм рішенням зобов’язав адміністрацію
міського ринку укладати договори на | оренду приміщень тільки з
організаціями, зареєстрованими в І м. Ужгороді.

Е, Крім того, рішенням міської ради підприємства, установи, ор-;
ганізації, не зареєстровані в м. Ужгороді, та фізичних осіб було ;
зобов’язано проводити реалізацію товарів через торгові точки . суб’єктів
підприємницької діяльності, які зареєстровані в місті та ! на міських
ринках, або придбати у виконкомі патент на право І здійснення
торгово-посередницької діяльності на території міста. І’ Цим же рішенням
суб’єктів підприємницької діяльності, які прк-1 дбали об’єкти торгівлі
шляхом викупу або за конкурсом, зобов’я-I зано укладати договори на
реалізацію товарів від суб’єктів під-I приємницької діяльності, не
зареєстрованих у місті.

| 1. Чи є правомірними дії Ужгородської міської ради та її ви-Й
конкому?

2. Під дію якої норми права підпадають зазначені рішення?

3. Які дії повинні вчинити антимонопольні органи? Завдання 4.
Новоселицька райдержадміністрація Черні-,; вецької області прийняла
розпорядження, яким службі автобус-| них станцій ВАТ «Компанія
«Чернівціоблавтотранс» делеговано | функції замовника у міжобласному та
міжнародному сполученні. | Інших Суб’єктів підприємницької діяльності,
які здійснювали І перевезення на постійних маршрутах у районі,
райдержадмі-I ністрація зобов’язала укласти угоди з ВАТ «Компанія
«Чернів-| ціоблавтотранс», що є їх конкурентом. І Як можна
кваліфікувати дії Новоселицької райдержадмі-Ї ністрації?

Контрольні запитання

1. Які бувають різновиди монополій? •И

2. Хто такі суб’єкти природних монополій? Н

3. Які органи регулюють діяльність суб’єктів природних монополій, чим
вона регулюється?

4. Яким чином визначається монопольне становище суб’єкта господарювання
на ринку?

5. Що таке монопольне ціноутворення?

6. Яким чином відбувалася демонополізація економіки в Україні?

7. Що таке зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, як
воно відбувається?

8. Що таке антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю?

9. Які акти органів влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю є правомірними,
які неправомірними?

10. Класифікація порушень конкурентного законодавства пов’язаних з
антиконкурентними діями органів влади, місцевого самоврядування,
адміністративно-господарського управління та контролю?

Теми 12 і 13. Контроль за процесами створення, реорганізації, ліквідації
суб’єктів господарювання, приватизацією, орендою, набуттям у власність
майна. Недобросовісна конкуренція

1. Поняття економічної концентрації суб’єктів господарювання.

2. Органи, що здійснюють контроль за економічною концентрацією.

3. Одержання згоди на економічну концентрацію.

4. Заява на економічну концентрацію, її види.

5. Контроль за додержанням конкурентного законодавства у процесі
приватизації, оренди державного, комунального, приватного та іншого
майна, у процесі набуття у власність майна.

6. Поняття, види та форми недобросовісної конкуренції.

7. Відшкодування збитків, заподіяних внаслідок вчинення дій, визнаних
недобросовісною конкуренцією.

8. Вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій
виробів іншого господарюючого суб’єкта.

Література до тем

1. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від . 11 січня
2001 р. № 2210-Ш.

2. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада
1993 р. № 3659-12.

3. Закон України «Про захист від недобросовісної конкурен-I ції» від 7
липня 1996 р. № 236/96-ВР. І 4. Закон України «Про підприємства в
Україні» від 27 берез-I ня 1991 р. № 887-12.
:

„ 5. Закон України «Про оренду державного та комунального | майна»
від 10 квітня 1992 р. № 2269-12. І 6. Постанова Кабінету Міністрів
України «Про затверджен-| ня Положення про створення (реєстрацію),
реорганізацію та ‘ ліквідацію промислово-фінансових груп» від 20 липня
1996 р. І № 781.

І 7. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про
затвердження Положення про порядок одержання згоди Антимонопольного
комітету України на створення холдингових компаній в процесі
корпоратизації та приватизації» від 21 червня 1994 р. № 6-р.

8. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про І затвердження
Положення про порядок погодження з Антимо- І нопольним комітетом України
проектів установчих документів І та планів розміщення акцій холдингових
компаній, що створю-| ються в процесі корпоратизації та приватизації»
від 21 червня ‘ 1994 р. № 7-р.

; 9. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про |
затвердження Положення ‘про порядок одержання згоди Анти-; монопольного
комітету України на поглинання господарюючих суб’єктів у процесі
приватизації» від 21 червня 1994 р. № 8-р.

10. Розпорядження Антимонопольного комітету України ; «Про затвердження
Положення про порядок підтвердження Ан-тимонопольним комітетом України
наявності контрольного пакета акцій» від 21 червня 1994 р. № 9-р.

, , 11. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про
затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного
комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію
суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію)» від 19 лютого
2002 р. № 33р.

12. Наказ Антимонопольного комітету України «Про Методику визначення
відносин контролю» від 12 лютого 2002 р. №7.

13. Селенова Л. Н. Антимонопольне і конкурентне право. — К., 1999.

14. Дахно І. І. Антимонопольне право. — К.: Четверта хвиля, 1998.

15. Антимонопольне законодавство України / Укладачі: М. Я. Ба-раш, Т. Г.
Удалов / / Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. —
№1.

16. Тотьев К. Ю. Конкурентнеє право. — М., 2000.

17. Портер М. Международная конкуренция. —М.: Меж-Г дународньїе
отношения, 1993. : ‘

18. Портфель конкуренций й управлений фінансами. — М..:м Соминтзк, 1996.

Завдання до тем

Завдання 1. На зборах акціонерних товариств «Екер» та «Лазер», сумарна
вартість активів яких за підсумками останнього фінансового року
перевищує суму у валюті України еквівалентну 14 млн євро, було прийнято
рішення про їх злиття, причому за згодою на злиття до органів
Антимонопольного комітету України зазначені суб’єкти не звертались.
Після реєстрації реорганізоване підприємство було зареєстровано
відповідно до законодавства.

Про це стало відомо органу Антимонопольного комітету України, який
прийняв рішення про скасування факту реєстрації зазначеного
підприємства.

Зробіть висновок, чи є правомірними дії акціонерних товариств «Екер» та
«Лазер», а також органу Антимонопольного комітету України?

Які дії мали вчинити акціонерні товариства та орган Анти-. монопольного
комітету України у цій ситуації?

Завдання 2. До Донецького територіального відділення Антимонопольного
комітету України звернулося керівництво ВАТ «Донецький хлібозавод №14»
із заявою про надання попередніх висновків стосовно можливої
реорганізації шляхом приєднання до нього ВАТ «Кіровський хлібокомбінат».

За результатами розгляду заяви було встановлено, що частка ВАТ
«Донецький хлібозавод №14» на ринку хліба та хлібобулочних виробів у
межах м. Донецька становить понад 30%, ВАТ «Кіровський хлібокомбінат» —
понад 15%. Отже частка ВАТ «Донецький хлібозавод №14» після приєднання
до нього ВАТ «Кіровський хлібокомбінат» значно перевищуватиме 35% ринку
хліба та хлібобулочних виробів у межах м. Донецька.

Яким має бути рішення Донецького територіального відділення
Антимонопольного комітету України?

Які наслідки можуть настати у разі надання Донецьким територіальним
відділенням Антимонопольного комітету України згоди на зазначену
економічну концентрацію?

Завдання 3. ПП «КІОТ» та ЗАТ «Кримтаксосервіс» згідно із дилерськими
угодами є офіційними дилерами фірми «Мазда Моторе» та уповноважені
представляти інтереси фірми «Мазда Моторе Україна».

На замовлення ЗАТ «Кримтаксосервіс» було розповсюджено

рекламу з твердженнями, що всі інші фірми, крім ЗАТ «Крим-|
таксосервіс», які здійснюють реалізацію автомобілів «Мазда», І не
уповноважені представляти інтереси компанії «Мазда Мо-| торс», а також
заклик: «Вирішувати Вам: купувати у несумлін-| ного імпортера автомобіль
на кілька відсотків дешевше, який , повністю непристосований до наших
доріг, чи купити його у ‘ нас та ніколи не знати проблем і почувати себе
впевнено». І Однак, на момент замовлення та розповсюдження зазначених
рекламних проспектів офіційним дилером фірми «Мазда Моторе» було також
ПП «КІОТ», і ЗАТ «Кримтаксосервіс» було про це відомо.

: ПП «КІОТ» пов’язувало з цією рекламою зниження рівня продажу ним
автомобілів «Мазда».

Під дію якого закону підпадають дії з розповсюдження такої реклами?

Який висновок можна зробити за цих обставин?

Контрольні запитання

1. У чому полягає сутність поняття «економічна концентрація»?

2. Які органи уповноважені здійснювати контроль за економічною
концентрацією?

3. Який порядок подання заяви на економічну концентрацію та її розгляду?

4. У чому відмінність попередніх висновків про надання згоди на
економічну концентрацію від надання згоди?

5. Яким чином відбувається контроль за додержанням конкурентного
законодавства у процесі приватизації, оренди державного, комунального,
приватного та іншого майна, у процесі набуття у власність майна?

6. Що таке недобросовісна конкуренція, її поняття, види та форми?

7. Як здійснюється захист від недобросовісної конкуренції в Україні?

8. Як відшкодовуються збитки заподіяні внаслідок вчинення дій, визнаних
недобросовісною конкуренцією?

9. Як відбувається вилучення товарів з неправомірно використаним
позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб’єкта?

Тема 14. Відповідальність за порушення конкурентного законодавства

1. Види відповідальності та їх класифікація.

2. Відповідальність за порушення конкурентного законодавства, вчиненого
шляхом:

а) здійснення антиконкурентних узгоджених дій;

б) зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку;’
«:

в) антиконкурентних дій органів державної влади, місцевого
самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю;

г) здійснення узгоджених дій без згоди органів Антимоно-польного
комітету України;

д) створення, реорганізації, ліквідації суб’єктів господарю-’ вання,
оренди, набуттям у власність, одержання в управління майна без згоди
органів Антимонопольного комітету України.

3. Відповідальність за неподання, несвоєчасне подання або подання
завідомо недостовірної інформації органам Антимонопольного комітету.

4. Відповідальність за вчинення дій, визнаних недобросовісною
конкуренцією. « •

5. Відповідальність посадових осіб Антимонопольного комітету України та
його територіальних відділень за вчинення посадових правопорушень та
злочинів.

Література до теми «

1. Кодекс України Про адміністративні правопорушення,

2. Кримінальний кодекс України.

3. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001
р. №2210-111.

4. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада
1993 р. № 3659-12.

5. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7
червня 1996 р. № 236/96-ВР.

6. Антимонопольне законодавство України / Укладачі. М. Я. Ба-раш, Т. Г.
Удалов // Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. — №1.
Й

й

Контрольні запитання

1. Які існують види відповідальності?

2. Чим відрізняється відповідальність посадових осіб від
відповідальності підприємця?

3. Яку відповідальність встановлено за порушення конкурентного
законодавства, що вчинено фізичною особою?

4. Яку відповідальність встановлено за порушення конкурентного
законодавства, що вчинено юридичною особою?

е

І Теми 15 і 16. Захист економіки України від недобросовісної
іноземної конкуренції. Міжнародне конкурентне право

1. Правові та організаційні заходи щодо захисту економіки України від
несприятливого впливу недобросовісної іноземної І конкуренції.

І 2. Юридичні, економічні основи та межі захисту національного |
товаровиробника від демпінгового та субсидованого імпорту. | 3.
Застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україні. | 4. Поняття
та принципи міжнародного конкурентного права. | 5. Норми
міжнародного права,, що захищають конкуренцію.

| Література до тем

1. Закон України «Про захист національного товаровиробника від
демпінгового імпорту» від 22 грудня 1998 р. № ЗЗО-ХГУ.

2. Закон України «Про захист національного товаровиробника від
субсидованого імпорту» від 22 грудня 1998 р. № 331-ХГУ.

3. Закон України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в
Україні» від 22 грудня 1998 р. № 332-ХГУ.

4. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»« від 16 квітня
1991 р. № 959-12.

5. Парижская конвенция по охране промьішленой собствен-ности от 20 марта
1883 г.

6. Международньїй договор «Генеральнеє соглашение по тарифам й торговле»
от ЗО октября 1947 г. –

7. Договор стран СНГ «О проведений согласованой антимо-нопольной
политики» от 25 января 2000 г.

8. Дахно І. І. Антимонопольне право. — К.: Четверта хвиля, 1998.

9. Антимонопольне законодавство України / Укладачі М. Я. Ба-раш, Т. Г.
Удалов // Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. — №1.

: 10. Портер М. Между народная конкуренция. — М.: Меж-дународньїе
отношения, 1993.

‘•• 11. Удалов Т. Г. Правовий захист українських товаровиробників від
несприятливої іноземної конкуренції /Зб. матеріалів V міжнар.
наук.-практичної конференції УАЗТ «Вплив глобалі-

; зації на формування та розвиток зовнішньоекономічних зв’язків

^ України». — К., 2002. — С. 184—186.

І Контрольні запитання

, 1. Які існують правові та організаційні заходи щодо захисту ^
економіки України від несприятливого впливу недобросовісної іноземної
конкуренції?

•і

2. Як здійснюється захист українського товаровиробника від

демпінгового імпорту?

3. Які органи проводять антидемпінгові розслідування?

4. Яким чином відбувається захист українського товаровиробника від
субсидованого імпорту?

5. Які існують поняття та принципи міжнародного конкурентного права?

6. Що таке норми міжнародного права, які захищають конкуренцію?

Тематика курсових та наукових робіт до курсу «Конкурентне право України»

1. Історія виникнення та становлення конкурентного права в Україні.

2. Система конкурентного права.

3. Характеристика конкурентного законодавства.

4. Класифікація основних типів ринків.

5. Поняття, структура та основні елементи ринку.

6. Антимонопольні органи України.

7. Види і характеристика порушень конкурентного законодавства.

8. Монопольна діяльність та монополії.

9. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

10. Антиконкурентні узгоджені дії.

11. Антиконкурентні дії органів державної влади, місцевого
самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

12. Поняття та характеристика економічної концентрації.

13. Правові засади захисту від недобросовісної конкуренції.

14. Відповідальність за порушення конкурентного законодавства України,
її види.

15. Міжнародне конкурентне право.

16. Захист внутрішнього ринку України від несприятливого впливу
недобросовісної іноземної конкуренції.

17. Демонополізація економіки.

18. Монопольне ціноутворення.

19. Узгоджені дії суб’єктів господарювання. / ,

20. Правомірні та неправомірні узгоджені дії суб’єктів господарювання.

; Список рекомендованої літератури до навчального ї курсу
«Конкурентне право України»

і. І. Конституція України.

і 2. Кодекс України про адміністративні правопорушення.

; 3. Господарський процесуальний кодекс України.

4. Кримінальний кодекс України.

5. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001
№2210-111.

‘ 6. Закон України «Про Антимонопольний комітет України»

І від 26 листопада 1993 р. № 36590-12.

; 7. Закон України «Про захист від недобросовісної конкурен-

;: ції» від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР.

; 8. Закон України «Про природні монополії» від 20 квітня

, 2000 р. № 1682-11.

; 9. Закон України «Про державний захист працівників суду і

Е правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. № 3781-12.

; 10. Закон України «Про рекламу» від 3 липня 1996 р.

І № 270/96-ВР.

‘: 11. Закон України «Про підприємництво» від /лютого 1991 р. №
698-12. ‘ 12. Закон
України «Про підприємства в Україні» від 27 бе-

, резня 1991 р. № 887-12.

• 13. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня
1991 р. № 1576-12.

14. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991
р. № 1201-12.

15. Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» від
21листопада 1995 р. № 437/95-ВР.

16. Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня ^’ 1990 р. №
507-12.

: 17, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від « 16
квітня 1991 р. № 959-12.

18. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10
квітня 1992 р. № 2269-12.

19. Закон України «Про захист національного товаровиробни- ‘ ка від
демпінгового імпорту» від 22 грудня 1998 р. № ЗЗО-ХІУ. ‘- 20. Закон
України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого
імпорту».

21. Закон України від 22.12.98 № 332-ХІУ «Про застосуван- ^ ня
спеціальних заходів щодо імпорту в Україні» від 22 грудня 1998 р. №
331-XIV.

22. Постанова Верховної Ради України «Про Державну програму
демонополізації економіки і розвитку конкуренції» від 21 грудня 1993 р.
№ 3757-12. ,

23. Указ Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15
червня 1993 р. № 210/93.

24. Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні
компанії» від 19 лютого 1994 р. №55/94.

25. Указ Президента України «Про холдингові компанії, що створюються в
процесі корпоратизації та приватизації» від 11 травня 1994 р. № 224/94.
!

26. Указ Президента України «Про основні напрями конку-1 рентної
політики на 2002—2004 роки» від 19 листопада 2001 р. №1097.

27. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Положення про державне
регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення,
товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень» від
22 лютого 1995 р. № 135.

28. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про
створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію
промислово-фінансових груп» від 20 серпня 1996 р. № 781.

29. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження
Положення про складання та ведення Переліку підприємців, що займають
монопольне становище на ринку» від 10 березня 1994 р. № 2-р.

30. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження
Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного
законодавства України» від 19 квітня 1994 р. № 5.

31. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження
Положення про порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України
на створення холдингових компаній в процесі корпоратизації та
приватизації» від 21 червня 1994 р. № 6-р.

32. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження
Положення про порядок погодження з Антимонопольним комітетом України
проектів установчих документів та планів розміщення акцій холдингових
компаній, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» від
.21 червня 1994 р. № 7-р.

33. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження
Положення про порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України
на поглинання господа- у рюючих суб’єктів у процесі приватизації» від 21
червня 1994 р. | № 8-р.
‘І

34. Розпорядження Антимонопольного комітету України І «Про затвердження
Положення про порядок підтвердження Ан- |

тимонопольним комітетом України наявності контрольного пакета акцій» від
21 червня 1994 р. № 9-р.

35. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження
Положення про особливості контролю за дотриманням антимонопольного
законодавства інвестиційними | фондами та інвестиційними компаніями» від
18 листопада 1994 р. : № 13-р.

‘ 36. Розпорядження Антимонопольного комітету України,

«Про Положення про територіальне відділення Антимонополь-; ного
комітету України» від 23 лютого 2001 р. № 32-р. , 37. Розпорядження
Антимонопольного комітету України ‘ «Про затвердження Положення про
порядок подання заяви до органів Антимонопольного комітету України про
надання доз-

Іволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання» від 12 лютого 2002 р.
№26-р.

38. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження
Тимчасових вимог до узгоджених дій суб’єктів господарювання для
загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів
Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів
господарювання» від 12 лютого 2002 р. №2 7-р.

39. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження
Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України
про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання
(Положення про концентрацію)» від 19 лютого 2002 р. № 33-р.

40. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження
Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів
господарювання на ринку» від 5 березня 2002 р. №49-р.

41. Наказ Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення
про прядок розробки, затвердження та ;• подання на державну реєстрацію
нормативних актів Антимоно-I польного комітету України» від 1 серпня
1994 р. № 22/01. і 42. Наказ Антимонопольного комітету України «Про
Мето-; дику визначення відносин контролю» від 12 лютого 2002 р. №7.

43. Наказ Антимонопольного комітету України «Про затвердження Методичних
рекомендацій щодо визначення моно-^ польного ціноутворення» від 13
лютого 2002 р. №9. І 44. Парижская конвенция по охране промьішленой
собст-| венности от 20 марта 1883 г.

:, 45. Международньїй договор «Генеральнеє соглашение по ‘ тарифам й
торговле» от ЗО октября 1947 г.

46. Договор стран СНГ «0-проведении согласованой антимо-» нопольной
политики» от 25 января 2000 г. і

47. Дахно І. І. Антимонопольне право. — К.: Четверта хвиля, 1998.
ї,

48. Семенова Л. Н. Антимонопольне і конкурентне право.—•’ Київ., 1999.
‘ . -.

49. Антимонопольне законодавство України / Укладачі М. Я. Ба-раш, Т. Г.
Удалов. // Бюлетень законодавства і юридичної практики. — К., 2001. —
№1. •;

50. Удалов Т. Г. До проблеми розвитку антимонопольної пси літики в
Україні // Наук.-метод. зб. «Проблеми освіти». — К., 1999. — Вип. 19. —
С. 182—192. .

51. Цьіганов А. Г. Конкуренция й антимонопольное регули-рование. — М.:
Логос, 1999. і

52. Клейн Н. Й., Фонарева Н. Е. Конкурентное право Рос-сийской
Федерации. — М.: Логос, 1999.

53. Тотьев К. Ю. Конкурентнеє право. — М., 2000.

54. Портер М. Конкуренция. — СПб, М., К.: Вильямс, 2001.

55. Удалов Т. Г. Конкурентне право як наука, юридична норма та навчальна
дисципліна. // Наук.-метод. зб. «Пробле-ми освіти». — К., 2001. — Вип.
24. — С. 38—44. |

56. Портер М. Международная конкуренция. — М.: Меж- • дународньїе
отношения, 1993. Ц

57. Портфель конкуренций й управлення финансами. — М;:

Соминтзк, 1996.

58. Удалов Т. Г. Правові та інформаційні засади захисту та розвитку
конкуренції в банківській і страховій справі / / Між-нар. конференція
«Інформаційні технології в банківській і страховій справі». — К., 2002.
— С. 82—87.

59. Удалов Т. Г. Правовий захист українських товаровиробників від
несприятливої іноземної конкуренції // Зб. матеріалів V міжнар.
наук.-практичної конференції УАЗТ «Вплив гло- ^ балізації на формування
та розвиток зовнішньоекономічних Й зв’язків України». — К., 2002. — С.
184—186. І

60. Талах В., Галузинський С., Бараш М. Що слід знати І про контроль за
економічною концентрацією — Українська ін- І ституція розвитку
конкуренції. — К., 1999. К

61. Юридична енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія імені М. П.
Бажана. — Т. 1. — 1998.

62. Юридична енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія імені М. П.
Бажана. — Т. 2. — 1998. л

63. Фишер С., Дорнбуш Р., Щмалензи Р. Зкономика. — • М.: Дело, 1993.
В

Додаток 2

ЗАКОН УКРАЇНИ Про захист економічної конкуренції

(Відомості Верховної Ради (ВВР). 2001. № 12, ст. 64) (З наступними
змінами і доповненнями)

Цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту І економічної
конкуренції, обмеження монополізму в господар-| ській діяльності і
спрямований на забезпечення ефективного ! функціонування економіки
України на основі розвитку конкурентних відносин.

І Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ( Стаття 1. Визначення
термінів

І Терміни, що вживаються в цьому Законі, мають таке значення:

| економічна конкуренція (конкуренція) — змагання між суб’-і єктами
господарювання з метою здобуття завдяки власним до-| сягненням переваг
над іншими суб’єктами господарювання, ! внаслідок чого споживачі,
суб’єкти господарювання мають | можливість вибирати між кількома
продавцями, покупцями, а | окремий суб’єкт господарювання не може
визначати умови обороту товарів на ринку;

ї інформація — відомості в будь-якій формі й вигляді та збе-|
режені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, ‘ помітки,
ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, § схеми тощо),
фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, І звукові записи,
бази даних комп’ютерних систем або повне чи і часткове відтворення їх
елементів), пояснення осіб та будь-які | інші публічно оголошені чи
документовані відомості;

І контроль — вирішальний вплив однієї чи декількох пов’язаних
юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяль-| ність суб’єкта
господарювання чи його частини, який здійсню-^ ється безпосередньо або
через інших осіб, зокрема завдяки:

І: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною

частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на форму-| вання
складу, результати голосування та рішення органів уп-| равління
суб’єкта господарювання; укладенню договорів і ; контрактів, які дають
можливість визначати умови господар-;: ської діяльності, давати
обов’язкові до виконання вказівки або | виконувати функції органу
управління суб’єкта господарюван-| ня; заміщенню посади керівника,
заступника керівника спосте-? режної ради, правління, іншого
наглядового чи виконавчого ор-

гану суб’єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із
зазначених посад в інших суб’єктах господарювання;

обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління,
інших наглядових чи виконавчих органів суб’єкта господарювання особами,
які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб’єкті
господарювання. Пов’язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які
спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі
спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб’єкта
господарювання;

малий та середній підприємець — суб’єкт господарювання, доход (виручка)
від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній фінансовий
рік чи вартість активів якого не перевищує суми, еквівалентної 500
тисячам євро, визначеної за курсом Національного банку України, що діяв
в останній день фінансового року, якщо на ринках, на яких діє цей
підприємець, є конкуренти із значно більшою ринковою часткою;

монополізація — досягнення суб’єктом господарювання монопольного
(домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього
становища;

органи влади — міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади
Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання
діяльності суб’єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні
органи приватизації, Національна рада України з питань телебачення і
радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади;

об’єднання — об’єднання юридичних та/або фізичних осіб, у тому числі
об’єднання підприємств, а також громадські організації;

органи адміністративно-господарського управління та контролю — суб’єкти
господарювання, об’єднання, інші особи в частині виконання ними функцій
управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів влади
чи органів місцевого самоврядування;

органи Антимонопольного комітету України — Антимоно-польний комітет
України, постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії
Антимонопольного комітету України, державний уповноважений
Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії
територіальних відділень Антимонопольного комітету України;

ринок товару (товарний ринок) — сфера обороту товару (взаємозамінних
товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є
попит і пропозиція;

суб’єкт господарювання — юридична особа незалежно від
організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що
здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу
господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою
юридичною чи фізичною особою;

група суб’єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють
контроль над іншими. Суб’єктами господарювання визнаються також органи
державної влади, органи місцевого , самоврядування, а також органи
адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх
діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої
господарської діяль-’ ності. Господарською діяльністю не вважається
діяльність фі-I зичної особи з придбання товарів народного споживання
для •, кінцевого споживання;

| товар — будь-який предмет господарського обороту, в тому І- числі
продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджу-! ють зобов’язання
та права (зокрема цінні папери).

Стаття 2. Сфера застосування Закону

, 1. Цим Законом регулюються відносини органів державної | влади,
органів місцевого самоврядування, органів адміністра-|
тивно-господарського управління та контролю із суб’єктами |
господарювання; суб’єктів господарювання з іншими суб’єкта-| ми
господарювання, із споживачами, іншими юридичними та І фізичними особами
у зв’язку з економічною конкуренцією. | 2. Цей Закон застосовується
до відносин, які впливають чи мо-ї. жуть вплинути на економічну
конкуренцію на території України.

Стаття 3. Законодавство про захист економічної конкуренції

д 1. Законодавство про захист економічної конкуренції грунтується на
нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього
Закону, законів України «Про Антимонополь-ний комітет України», «Про
захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових
актів, прийнятих відповідно до цих законів.

2. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана
Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться
у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору.

3. Особливості застосування законодавства про захист економічної
конкуренції, зокрема щодо певних галузей промисловості, можуть бути
встановлені виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Стаття 4. Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та
обмеження монополізму

1. Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та
обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів
щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної,
інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб’єктів
господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами
державної влади, органами місцевого самоврядування та органами
адміністративно-господарського управління та контролю.

2. Суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевого
самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління
та контролю зобов’язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти
будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на
конкуренцію.

3. Державний контроль за додержанням законодавства про захист
економічної конкуренції, захист інтересів суб’єктів господарювання та
споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного
комітету України.

4. Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи
адміністративно-господарського управління та контролю зобов’язані
сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненні його повноважень
у сфері підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження
монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист
економічної конкуренції.

5. З метою однакового застосування норм законодавства про захист
економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від
недобросовісної конкуренції, Антимонопольний комітет України дає
рекомендаційні роз’яснення з питань застосування цього законодавства.

Розділ II. АНТИКОНКУРЕНТНІ УЗГОДЖЕНІ ДІЇ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ,

ЗЛОВЖИВАННЯ МОНОПОЛЬНИМ (ДОМІНУЮЧИМ) СТАНОВИЩЕМ НА РИНКУ

Стаття 5. Узгоджені дії

1. Узгодженими діями є укладення суб’єктами господарювання угод у
будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а
також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність,
бездіяльність) суб’єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб’єкта господарювання, метою чи
наслідком створення якого є координація кон

курентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили
зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та но-воствореним
суб’єктом господарювання.

2. Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками
узгоджених дій.

Стаття 6. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання

1. Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи
можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

2. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені
дії, які стосуються:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-техноло-гічного
розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом,
асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом
продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших
суб’єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами
господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання
додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та
іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються
предмета цих угод;

8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів
господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.

3. Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за
собою відповідальність згідно з законом.

4. Особа, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших
учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет
України чи його територіальне відділення та надала інформацію, яка має
суттєве значення для прийняття рішення у справі, звільняється від
відповідальності

за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої статтею 52
цього Закону.

Не може бути звільнена від відповідальності особа, визначена у цій
частині, якщо вона:

не вжила ефективних заходів стосовно припинення нею антиконкурентних
узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету
України;

була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконку-рентними
узгодженими діями;

не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею

порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно
отримати.

Стаття 7. Узгоджені дії малих або середніх підприємців

Положення статті 6 цього Закону не застосовуються до будь-яких
добровільних узгоджених дій малих або середніх підпри- ‘ ємців щодо
спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження
конкуренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або
середніх підприємців.

Стаття 8. Узгоджені дії стосовно постачання та використання товарів

1. Положення статті 6 цього Закону не застосовуються до узгоджених дій
щодо постачання чи використання товарів, якщо учасник узгоджених дій
стосовно іншого учасника узгоджених дій встановлює обмеження на:

використання поставлених ним товарів чи товарів інших постачальників;

придбання в інших суб’єктів господарювання або продаж іншим суб’єктам
господарювання чи споживачам інших товарів;

придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та
іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не належать до
предмета угоди;

формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару
іншим суб’єктам господарювання чи споживачам. 2. До узгоджених дій,
передбачених частиною першою цієї

статті, застосовуються положення статті 6 цього Закону, якщо такі
узгоджені дії:

призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому

.ринку чи в значній його частині, у тому числі монополізації відповідних
ринків;

обмежують доступ на ринок інших суб’єктів господарювання;

призводять до економічно необгрунтованого підвищення цін і або
дефіциту товарів. -’ ‘

Стаття 9. Узгоджені дії стосовно прав інтелектуальної власності

1. Положення статті 6 цього Закону не застосовуються до угод про
передачу прав інтелектуальної власності або про використання об’єкта
права інтелектуальної власності в тій частині, в якій вони обмежують у
здійсненні господарської діяльності сторону угоди, якій передається
право, якщо ці обмеження не виходять за межі законних прав суб’єкта
права інтелектуальної власності.

2. Вважається, що не виходять за межі прав, зазначених у частині першій
цієї статті, обмеження стосовно обсягу прав, які передаються, строку та
території дії дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної
власності, а також виду діяльності, сфери використання, мінімального
обсягу виробництва.

Стаття 10. Узгоджені дії, які можуть бути дозволені

1. Узгоджені дії, передбачені статтею 6 цього Закону, можуть бути
дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо
їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

техніко-технологічному, економічному розвитку;

розвитку малих або середніх підприємців;

оптимізації експорту чи імпорту товарів;

розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів
на товари;

раціоналізації виробництва. ‘ •

2. Узгоджені дії, передбачені в частині першій цієї статті, не можуть
бути дозволені органами Антимонопольного комітету України, якщо
конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи в значній його
частині.

3. Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які
Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу відповідно до
частини другої цієї статті, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що
позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки
обмеження конкуренції.

4. Дозвіл згідно з частиною третьою цієї статті не може бути наданий,
якщо:

учасники узгоджених дій застосовують обмеження, які не є необхідними для
реалізації узгоджених дій;

обмеження конкуренції становить загрозу системі ринкової економіки.

5. Вчинення узгоджених дій, передбачених частиною пер-

шою цієї статті, забороняється до отримання в установленому порядку
дозволу органів Антимонопольного комітету України. Стаття 11. Типові
вимоги до узгоджених дій

1. Антимонопольний комітет України може визначати типові вимоги до
узгоджених дій, передбачених у статтях 7, 8, 9 і 10 цього Закону.

2. Узгоджені дії, що відповідають типовим вимогам до певних видів
узгоджених дій, встановлених Антимонопольним комітетом України,
дозволяються і не потребують згоди органів Антимонопольного комітету
України відповідно до частини першої статті 10 цього Закону, якщо про це
прямо вказано в рішенні

Антимонопольного комітету України про встановлення типових • вимог.

Стаття 12. Монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання

1.’Суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на
ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу
інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та
збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів
господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

2. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта
господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків,
якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

3. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта
господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше
відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок
порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

4. Вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господарювання
займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно
певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна
конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов,
передбачених частиною першою • цієї статті.

5. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох
суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: •

сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарюван- |

«— . І

ня, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, • |

перевищує 50 відсотків; І І
сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарюван-I ня, яким на
одному ринку належать найбільші частки на ринку, | перевищує 70
відсотків —

| і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не викону-|: ються
умови частини четвертої цієї статті.

І Стаття 13. Зловживання монопольним (домінуючим) | •
становищем на ринку

‘ 1. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на |й ринку є
дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який зай-г має монопольне
(домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до
недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження
конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання, або ущемлення
інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б не- .
можливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

2. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема,
визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або ; реалізації
товару, які неможливо було б встановити за умов І існування значної
конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівно-I значних угод
з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно
виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання
додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та
іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються
предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи
може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за
відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів
господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на • те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з
ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

3. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на

1

ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з |
законом. .|

Стаття 14. Висновки щодо кваліфікації дій |

З метою запобігання порушенням законодавства про захист В економічної
конкуренції, підвищення передбачуваності його застосування органи
Антимонопольного комітету України можуть надавати суб’єктам
господарювання на підставі наданої ними інформації висновки у формі
рекомендаційних роз’яснень щодо відповідності дій суб’єктів
господарювання положенням статей 6, 10 та 13 цього Закону.

Розділ III. АНТИКОНКУРЕНТНІ ДІЇ ОРГАНІВ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО
САМОВРЯДУВАННЯ, ОРГАНІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ ТА
КОНТРОЛЮ

Стаття 15. Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та
контролю

1. Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та
контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, на– казів, розпоряджень,
постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або
будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та
контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або
можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення
конкуренції.

2. Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та
контролю, зокрема, визнаються:

заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення
підприємництва в інших організаційних формах . у будь-якій сфері
діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів
діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів
товарів;

пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до вступу в
асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об’єднань
або здійснення концентрації суб’єктів господарювання в інших формах;

пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до
пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів
певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних
продавців;

будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також
розподіл ринків між суб’єктами господарювання за територіальним
принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або
за колом споживачів чи продавців;

встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону
країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного
регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

надання окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів
господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване
становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до
недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

дія, внаслідок якої окремим суб’єктам господарювання або групам
суб’єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні
умови діяльності порівняно з конкурентами;

дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та
обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи
реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та
розвитку, розпорядження прибутком.

3. Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та
контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з
законом.

Стаття 16. Заборона делегування повноважень органів влади та органів
місцевого самоврядування

Органам влади та органам місцевого самоврядування забороняється
делегування окремих владних повноважень об’єднанням, підприємствам та
іншим суб’єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до
недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Стаття 17. Заборона схилення до порушень законодавства про захист
економічної конкуренції та їх легітимації

Забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та
контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у
схиленні суб’єктів господарюван-

ня, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів Я
адміністративно-господарського управління та контролю до порушень
законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для
вчинення таких порушень чи їх легітимації.

Розділ IV. ОБМЕЖУВАЛЬНА ТА ДИСКРИМІНАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ
ГОСПОДАРЮВАННЯ, ОБ’ЄДНАНЬ

Стаття 18. Обмежувальна діяльність суб’єктів господарювання, об’єднань

1. Суб’єктам господарювання, об’єднанням забороняється схиляти інших
суб’єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист
економічної конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень.

2. Суб’єктам господарювання, об’єднанням забороняється примушувати інших
суб’єктів господарювання:

до антиконкурентних узгоджених дій, визначених статтею 6 цього Закону;

до узгоджених дій, визначених статтями 7, 8, 9 та 10 цього Закону;

до участі у концентрації суб’єктів господарювання, визначеної статтею 22
цього Закону.

Стаття 19. Неправомірне використання суб’єктом господарювання ринкового
становища

1. Суб’єктам господарювання, які отримали дозвіл відповідних органів
Антимонопольного комітету України на узгоджені дії відповідно до частини
першої статті 10 цього Закону, суб’єктам господарювання, узгоджені дії
яких дозволені згідно із статтями 7, 8 і 9 цього Закону, забороняється
встановлювати щодо господарської діяльності суб’єктів господарювання
обмеження, які, як правило, не застосовуються до інших суб’єктів
господарювання, або застосовувати без об’єктивно виправданих причин
різний підхід до різних суб’єктів господарювання.

2. Суб’єктам господарювання, які відповідно до частини третьої статті 10
цього Закону отримали дозвіл Кабінету Міністрів України на узгоджені дії
незалежно від наявності в них монопольного становища, забороняється
вчиняти дії, що вважаються зловживанням монопольним (домінуючим)
становищем на ринку, відповідно до статті 13 цього Закону.

3. Суб’єктам господарювання, зазначеним у частині першій цієї статті,
забороняється схиляти інших суб’єктів господарювання до надання
будь-яким суб’єктам господарювання без об’єктивних причин переважних
умов у господарській діяльності.

‘ ?

«4. Положення частин першої та третьої цієї статті застосовуються також
до суб’єктів господарювання, якщо від них че- ‘ рез відсутність
альтернативних джерел отримання чи постачай- • ня певного виду товарів
залежать малі або середні підприємці;

Продавець певного виду товарів вважається таким, що залежить від
покупця, якщо цей покупець отримує від такого продавця, крім традиційних
торговельних знижок чи винагород в іншій формі, особливу винагороду, яку
не отримують інші подібні покупці.

Стаття 20. Дискримінація конкурентів суб’єктами

господарювання .

Суб’єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив
порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами,
забороняється створення перешкод у господарській діяльності малим або
середнім підприємцям, зокрема вчинення дій, заборонених згідно з
частинами першою та третьою статті 19 цього Закону.

Стаття 21. Обмежувальна діяльність об’єднань

1. Не допускається обмежувальна діяльність об’єднань шляхом відмови
суб’єктові господарювання у прийнятті до такого об’єднання, яка ставить
його у невигідне становище в конкуренції, якщо така відмова є
необгрунтованою і невиправданою.

2. Частина перша цієї статті засто’совується до об’єднань, якщо стосовно
них виконуються такі умови:

об’єднання може об’єднати всіх учасників певного ринку чи території;

об’єднання створюється чи діє для досягнення цілей, що не передбачають
отримання прибутку;

створення та діяльність об’єднання не призводить до економічної
концентрації та антиконкурентних узгоджених дій згідно .:

з цим Законом.

Розділ V. КОНТРОЛЬ ЗА КОНЦЕНТРАЦІЄЮ і СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 22. Концентрація суб’єктів господарювання

1. З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання
монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи
Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за
концентрацією суб’єктів госпо1 дарювання (далі — концентрація).

2. Концентрацією визнається:

1) злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта
господарювання до іншого;

2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або
кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами
господарювання чи частинами суб’єктів господарювання, зокрема, шляхом:

а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність
іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або
структурного підрозділу суб’єкта господарювання, одержання в управління,
оренду, лізинг, концесію .чи набуття в інший спосіб права користування
активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного
підрозділу суб’єкта господарювання, в тому числі придбання активів
суб’єкта господарювання, що ліквідується;

б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника
спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу
суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з
перелічених посад в інших суб’єктах господарювання, або створення
ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради,
правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше
суб’єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

в) створення суб’єкта господарювання двома і більше суб’єктами
господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати
господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до
координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що
створили цей суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним
суб’єктом господарювання;

3) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим
способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує
досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі
управління відповідного суб’єкта господарювання.

3. Не вважаються концентрацією:

1) створення суб’єкта господарювання, метою чи внаслідок створення якого
здійснюється координація конкурентної поведінки між суб’єктами
господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між
ними та новоствореним суб’єктом господарювання. Такі дії розглядаються
як узгоджені дії відповідно до абзацу другого частини першої статті 5
цього Закону;

2) придбання часток (акцій, паїв) суб’єкта господарювання особою,
основним видом діяльності якої є проведення фінансо

вих операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це при- . дбання
здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначена
особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах
управління суб’єкта господарювання. У такому випадку наступний
перепродаж має бути здійснений протягом одного року з дня придбання
часток (акцій, паїв). На клопотання зазначених осіб із обгрунтуванням
про неможливість здійснення наступного перепродажу органи
Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення , про
продовження цього строку;

3) дії, які здійснюються між суб’єктами господарювання, пов’язаними
відносинами контролю, у випадках, передбачених частиною другою цієї
статті, крім випадків набуття такого контролю без отримання дозволу
Антимонопольного комітету України, якщо необхідність отримання такого
дозволу передбачена законом;

4) набуття контролю над суб’єктом господарювання або його частиною, в
тому числі завдяки праву управління та розпоряд- . ження його майном
арбітражним керуючим, службовою, чи посадовою особою органу державної
влади. . __

Стаття 23. Учасники концентрації суб’єктів – И господарювання

Учасниками концентрації визнаються: ЯИ

суб’єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або^ має здійснитися
злиття, приєднання;

суб’єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль
над суб’єктом господарювання, чи суб’єкти господарювання, щодо яких
набувається або має набутися контроль;

. суб’єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких
набуваються у власність, одержуються в управління (користування),
оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі),
набувачі;

суб’єкти господарювання, що є або мають намір стати засновниками
(учасниками) новостворюваного суб’єкта господарювання. У разі коли одним
із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування,
орган адміністративно-господарського управління та контролю, учасником
концентрації вважається також суб’єкт господарювання, активи (майно),
частки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду новостворюваного
суб’єкта господарювання;

фізичні та юридичні особи, пов’язані з учасниками концентрації,
зазначеними в абзацах другому — п’ятому цієї статті, відносинами
контролю, що дає підстави визнати відповідну гру-

. пу осіб згідно із статтею 1 цього Закону єдиним суб’єктом
господарювання.

Стаття 24. Випадки, в яких необхідне отримання дозволу на концентрацію
суб’єктів господарювання

1. Концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання
дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії
Антимонопольного комітету України:

у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та
іншими актами законодавства, коли сукупна вартість активів або сукупний
обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин
контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном,
перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за курсом
Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року, і
при цьому:

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг)
реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох
учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму,
еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку
України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг)
реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з
урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону
євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в
останній день фінансового року.

2. При розрахунку обсягів реалізації товарів учасників концентрації
використовується сума доходу (виручки) від реалізації продукції
(товарів, робіт, послуг) за вирахуванням суми податку на додану
вартість, акцизного збору, інших податків або зборів, базою для
оподаткування в яких є оборот, за останній фінансовий звітний рік, що
передував поданню заяви. Кошти, отримані від реалізації товарів у межах
однієї групи суб’єктів господарювання, пов’язаних відносинами контролю,
якщо такий облік ведеться, не враховуються.

3. Якщо учасниками концентрації виступають комерційні банки, для
розрахунку вартості активів та обсягів реалізації використовується
десята частина вартості активів комерційного банку. У випадках, коли
учасниками концентрації є страховики, для розрахунку вартості активів
страховика використовується сума неттоактивів, а для розрахунку обсягів
реалізації товарів — сума доходів від страхової діяльності, визначених
відповідно до законодавства України про страхову діяльність.

р 4. Порядок обчислення порогових показників, що використовуються для
цілей цієї статті, а також його особливості стосовно окремих категорій
суб’єктів господарювання встановлюють- -ся Антимонопольним комітетом
України.

5. Концентрація, яка потребує дозволу відповідно до частини першої цієї
статті, забороняється до надання дозволу на її здійснення. До надання
такого дозволу учасники концентрації зобов’язані утримуватися від дій,
які можуть призвести до обмеження конкуренції та неможливості
відновлення початкового стану.

Стаття 25. Підстави надання дозволу на концентрацію суб’єктів
господарювання

ь 1. Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія
Антимонопольного комітету України надають дозвіл на концентрацію у разі,
якщо вона не призводить до монополізації ‘ чи суттєвого обмеження
конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині.

2. Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на здійснення
якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу як на таку, що не
відповідає умовам частини першої цієї статті, якщо позитивний ефект для
суспільних інтересів ‘ зазначеної концентрації переважає негативні
наслідки обмеження конкуренції.

3. Дозвіл згідно з частиною другою цієї статті не може бути наданий,
якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією:

не є необхідними для досягнення мети концентрації;

становлять загрозу системі ринкової економіки.

Розділ VI. РОЗГЛЯД ЗАЯВ ТА СПРАВ ПРО НАДАННЯ ДОЗВОЛУ НА УЗГОДЖЕНІ ДІЇ,
КОНЦЕНТРАЦІЮ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 26. Подання заяви про надання дозволу

на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів \
господарювання

г 1. Учасники узгоджених дій, учасники концентрації, органи ; влади,
органи місцевого самоврядування, органи адміністратив-і
но-господарського управління та контролю у порядку, встанов-| леному
Антимонопольним комітетом України, звертаються:

І із заявою про надання дозволу на узгоджені дії — до Антимо-?
нопольного комітету України чи його територіальних відділень;

Ї із заявою про надання дозволу на концентрацію — до Антимонопольного
комітету України. ‘ Учасники узгоджених дій, концентрації, органи
влади, орга-

ни місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського
управління та контролю подають спільну заяву. Інформація з обмеженим
доступом, необхідна для розгляду заяви може подаватися до відповідних
органів Антимонопольного ко. мітету України цими особами окремо.

Зазначені особи можуть визначити особу, яка представляє їх інтереси та
подає заяву.

Заява та додані до неї документи мають містити повну та достовірну
інформацію.

У разі подання недостовірної інформації заявники несуть відповідальність
згідно із статтею 52 цього Закону.

2. Заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її
надходження, якщо протягом цього часу державний уповноважений
Антимонопольного комітету України, голова його територіального
відділення не повернули заявнику заяву із повідомленням, що вона та інші
документи не відповідають встановленим Антимонопольним комітетом України
вимогам і це перешкоджає її розгляду.

У разі, якщо учасник концентрації відмовляє іншому учаснику концентрації
— заявнику у наданні документів та іншої інформації, необхідної для
розгляду Антимонопольним комітетом України чи адміністративною колегією
Антимонопольного комітету України заяви, державний уповноважений
Антимонопольного комітету України на підставі звернення заявника приймає
розпорядження про надання учасником концентрації такої інформації у
визначений строк. Про прийняте розпорядження повідомляється заявнику.
Заява вважається прийнятою до розгляду після отримання всієї інформації,
передбаченої цим розпорядженням.

3. Якщо дозвіл на узгоджені дії було надано органами Антимонопольного
комітету України на конкретно визначений строк, суб’єкти господарювання
мають право звернутися до органів Антимонопольного комітету України із
заявою про продовження дії дозволу. Така заява подається за три місяці
до закінчення строку дії дозволу.

4. У разі, якщо узгоджені дії чи концентрація провадяться із
застосуванням конкурсних процедур (торги, аукціони, конкурси, тендери
тощо), заява може подаватись як до початку конкурсної процедури, так і
після, але не пізніше тридцяти днів з дати оголошення переможця, якщо
інше не передбачено законом.

5. Якщо суб’єкт господарювання вчиняє рівноцінні узгоджені дії з різними
суб’єктами господарювання, заява може бути подана щодо однієї узгодженої
дії за умови надання інформації

щодо всіх інших учасників узгоджених дій у порядку, встановленому
Антимонопольним комітетом України.

Стаття 27. Розгляд заяви про надання дозволу |1 на узгоджені дії,
концентрацію суб’єктів ^Н І господарювання

; 1. Органи Антимонопольного комітету України розглядаютЖ і заяву про
надання дозволу на узгоджені дії протягом трьох .місяців з дня прийняття
її до розгляду відповідним органом г Антимонопольного комітету України.

Заява про зміни в узгоджених діях, на які було отримано дозвіл органу
Антимонопольного комітету України, що не змінюють кола учасників і не
поширюються на інші товарні ринки, розглядається органами
Антимонопольного комітету України протягом тридцяти днів.

Антимонопольний комітет України чи. адміністративна колегія
Антимонопольного комітету України розглядають заяву про надання дозволу
на концентрацію протягом тридцяти днів з дня ‘ прийняття її до розгляду
відповідним органом Антимонопольно- , го комітету України.

2. Заява залишається без розгляду у випадку надходження від заявника
клопотання про відкликання заяви, про що приймається розпорядження
відповідних органів Антимонопольного комітету України.

3. Залишення заяви без розгляду не позбавляє заявника права звернутися
до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення з
повторною заявою.

4. Інформація стосовно заявлених узгоджених дій, а саме « щодо:
організаційно-правової форми учасників узгоджених дій, їх
місцезнаходження та їх представництв, філій, а також виду та змісту
узгоджених дій може бути опублікована в друкованих • чи електронних
засобах масової інформації або оприлюднена Антимонопольним комітетом
України чи його територіальним відділенням в інший спосіб.

Крім того, може бути оприлюднена й інша інформація стосовно заявлених
узгоджених дій, а також інформація щодо кон-| центрації, якщо така
інформація раніше була публічно оголо-і шена або заявник не заперечує
проти такої публікації.

; Стаття 28. Прийняття рішень у заявах про надання ^
дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання

1. Якщо протягом строку розгляду заяви, передбаченого час-• тиною першою
статті 27 цього Закону, органи Антимонополь-; ного комітету України не
розпочали розгляду справи про узгод-

жені дії чи концентрацію, рішення про надання дозволу на узгоджені дії
чи концентрацію вважається прийнятим.

2. Днем прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені дії,
концентрацію, відповідно до частини першої цієї статті, вважається
останній день строку розгляду заяви, передбаченого частиною першою
статті 27 цього Закону.

Стаття 29. Надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій,
концентрації суб’єктів господарювання

1. Органи Антимонопольного комітету України надають суб’єктам
господарювання, органам влади, органам місцевого самоврядування, органам
адміністративно-господарського управління та контролю на підставі заяви
про надання попередніх висновків та доданої до неї інформації попередні
висновки стосовно узгоджених дій; Антимонопольний комітет України чи
адміністративна колегія Антимонопольного комітету України — що-до
концентрації, Ц

Строк розгляду заяв про надання попередніх висновків сто- і совно
узгоджених дій, концентрації становить один місяць. Щ

2. Попередні висновки відповідного органу Антимонопольного комітету
України надаються у формі листа, в якому зазначається про:

можливість надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

можливість відмови в наданні дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

необхідність чи відсутність необхідності одержання дозволу на узгоджені
дії, концентрацію;

недостатність інформації для будь-якого висновку.

3. Одержання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації
не звільняє учасників узгоджених дій, учасників концентрації, органи
влади, органи місцевого самоврядування, органи
адміністративно-господарського управління та контролю від необхідності
звернутися до відповідних органів Антимонопольного комітету України із
заявою про надання доз-’ волу на узгоджені дії, концентрацію у випадках,
передбачених статтями 10 та 24 цього Закону.

Стаття ЗО. Розгляд справи про узгоджені дії,

концентрацію суб’єктів господарювання

1. У разі виявлення підстав для заборони узгоджених дій, концентрації, а
також у разі необхідності проведення складного поглибленого дослідження
чи експертизи відповідні органи Антимонопольного комітету України
розпочинають розгляд спра-

I

. ви про узгоджені дії чи концентрацію, про що приймається роЯЯ •
порядження та письмово повідомляється особа, яка подала зая- ;

ву. Разом із повідомленням про початок розгляду справи над- , силається
перелік інформації, яку заявник повинен надати для прийняття органами
Антимонопольного комітету України рішення у справі.

2. Органи Антимонопольного комітету України можуть запитувати у заявника
та інших осіб додаткову інформацію, якщо її відсутність перешкоджає
розгляду справи, а також призначити експертизу в порядку, визначеному
статтею 43 цього Закону.

3. Строк розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію не повинен
перевищувати трьох місяців. Перебіг стрдку починається з дня подання
заявником у повному обсязі інформації та отримання висновку експерта
згідно з частинами першою та ;. другою цієї статті. Якщо протягом строку
розгляду справи ор- ;

ганами Антимонопольного комітету України рішення не прий- ^ нято,
вважається, що на узгоджені дії чи концентрацію надано дозвіл.

Днем прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені дії,
концентрацію вважається останній день строку розгляду справи,
передбачений абзацом першим цієї частини.

4. Розгляд справи зупиняється у разі неможливості її розгляду до
вирішення органом Антимонопольного комітету України, судом пов’язаної з
нею іншої справи або до вирішення держав- . ним органом пов’язаного з
нею іншого питання. Про зупинення розгляду справи та його поновлення
органами Антимонополь- « ного комітету України приймається
розпорядження, про що повідомляється заявнику.

Органи Антимонопольного комітету України поновлюють ‘. розгляд справи
після усунення обставин, які зумовили його зупинення.

Перебіг строку розгляду справи зупиняється з дня зупинення розгляду
справи. З дня поновлення розгляду перебіг строку розгляду справи
продовжується.

5. У розгляді заяв, справ можуть брати участь треті особи, якщо рішення
органів Антимонопольного комітету України може суттєво зачепити їх права
та інтереси, охоронювані цим Законом.

Питання про залучення до участі у розгляді справи третіх осіб
вирішується органами Антимонопольного комітету України. Про залучення
третьої особи органами Антимонопольного • комітету України приймається
розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Стаття 31. Рішення у справах про узгоджені дії,

. концентрацію суб’єктів господарювання

1. За результатами розгляду справ про узгоджені дії, концентрацію
приймається рішення:

Антимонопольним комітетом України — про надання дозволу на узгоджені
дії; заборону узгоджених дій; надання дозволу на концентрацію;
погодження установчих документів господарських товариств, об’єднань чи
змін до них; заборону концентрації;

адміністративною колегією Антимонопольного комітету України — про
надання дозволу на концентрацію; погодження установчих документів
господарських товариств, об’єднань чи змін до них; надання дозволу на
узгоджені дії, крім дозволів на підставі частини першої статті 10 цього
Закону; заборону узгоджених дій;

державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, відповідною
адміністративною колегією територіального відділення Антимонопольного
комітету України — про надання дозволу на узгоджені дії, крім дозволів
на підставі частини першої статті 10 цього Закону; заборону узгоджених
дій.

2. Рішення органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу
на узгоджені дії, концентрацію може бути обумовлено виконанням
учасниками узгоджених дій, концентрації певних вимог і зобов’язань, які
усувають або пом’якшують негативний вплив узгоджених дій, концентрації
на конкуренцію. Такі умови і зобов’язання можуть стосуватися, зокрема,
обмеження стосовно управління, користування чи розпорядження майном, а
також зобов’язання суб’єкта господарювання здійснити відчуження майна.

Рішення про надання дозволу на узгоджені дії може бути надано на
невизначений або конкретно визначений строк, який, як правило, не
повинен перевищувати п’яти років.

3. Узгоджені дії, концентрація мають бути здійснені протягом року з дня
прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію,
якщо більший строк не визначено у рішенні. Якщо узгоджені дії,
концентрація у цей строк не здійснені, учасники узгоджених дій,
концентрації мають подати нову заяву про отримання дозволу органів
Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, концентрацію.

4. Заявнику надсилається рішення, крім інформації з обмеженим доступом,
а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою
відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам
інших осіб.

5. Органи Антимонопольного комітету України, які прийняли рішення, не
мають права його скасувати або змінити, крім

випадків, передбачених статтею 58 цього Закону. Вони мають право
виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки,
роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також
прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося
під час розгляду справи, не прийнято рішення.

6. Інформація про прийняті рішення за результатами розгляду заяв, справ
про узгоджені дії, концентрацію може бути опублікована в «Офіційному
віснику України», інших друкованих чи електронних засобах масової
інформації або оприлюднена в інший спосіб,

Стаття 32. Підстави закриття розгляду справи

про узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання

1. Розгляд справи про узгоджені дії, концентрацію суб’єктів
господарювання підлягає закриттю без прийняття рішення по суті у разі:

надходження від заявника клопотання про відкликання заяви або про
закриття розгляду справи;

неподання заявником інформації у визначений органами Антимонопольного
комітету України, головою його територіальних відділень строк, якщо
відсутність такої інформації перешкоджає розгляду справи.

2. Закриття розгляду справи не позбавляє заявника права звернутися до
Антимонопольного комітету України, його тери-, торіального відділення з
новою заявою про надання згоди на узгоджені дії, концентрацію.

і Стаття 33. Порядок надання Кабінетом Міністрів Украї-.
ни дозволу на узгоджені дії, концентрацію

; 1. У тридцятиденний строк від дня прийняття рішення Ан-.
тимонопольним комітетом України про заборону узгоджених І дій чи
концентрації особи, визначені в частині першій статті 26 | цього Закону,
можуть звернутися до Кабінету Міністрів Украї-1 ни із заявою про надання
дозволу на відповідні узгоджені дії чи І концентрацію на підставі
частини третьої статті 10 або частини І другої статті 25 цього Закону.

? 2. Кабінет Міністрів України приймає мотивоване рішення | про
надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію або про

відмову у наданні такого дозволу.

; 3. Рішення Кабінету Міністрів України про надання дозволу на
узгоджені дії, концентрацію може містити певні вимоги та зобов’язання до
учасників узгоджених дій концентрації, в тому

числі стосовно вчинення ними певних дій. Такі вимоги та зобов’язання не
можуть бути спрямовані на здійснення тривалого контролю за діяльністю
учасників узгоджених дій, концентрації.

4. Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії,
концентрацію встановлюється Кабінетом Міністрів України та має, зокрема,
передбачати:

створення комісії з числа незалежних експертів для оцінки позитивних і
негативних наслідків узгоджених дій, концентрації;

встановлення порядку здійснення контролю за виконанням рішення про
надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію.

5. У разі втрати чинності рішенням Кабінету Міністрів України про
надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію чи визнання його
недійсним в установленому порядку органи Ан-тимонопольного комітету
України приймають рішення про вжиття заходів з відновлення початкового
становища чи інших заходів, які усувають або пом’якшують негативний
вплив узгоджених дій, концентрації на конкуренцію.

Стаття 34. Плата для відшкодування витрат, пов’язаних із розглядом заяв

1. За подання заяв про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію,
надання висновків відповідно до статей 14 та 29 цього Закону
справляється плата в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті.

2. Плата справляється:

із заяв про надання дозволу на концентрацію — у розмірі 300
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі сплати суми збору
відповідно до абзацу четвертого цієї частини за надання попередніх
висновків з цих питань — у розмірі 220 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян;

із заяв про надання дозволу на узгоджені дії — у розмірі 150
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі сплати суми збору
відповідно до абзацу четвертого цієї частини за надання попередніх
висновків з цих питань — у розмірі 70 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян;

із заяв про надання висновків відповідно до статей 14 та 29 цього Закону
— у розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за видачу додаткових примірників завірених копій рішень з питань,
передбачених цією частиною, — у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян за кожен примірник.

3. Плата зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України
як власні надходження Антимонопольного комітету України і
використовується на потреби Антимоно-

| польного комітету України та його територіальних відділень, ^ | якщо
інше, прямо не передбачено законом. ‘, І 4.
Неподання до Антимонопольного комітету України, його ‘ | територіального
відділення документа, що підтверджує сплату збору, є підставою для
залишення заяви без руху на строк, визначений органом Антимонопольного
комітету України, головою його територіального відділення. У разі
несплати суми збору у строк, визначений органом Антимонопольного
комітету України, головою його територіального відділення, заява
залишається без розгляду, що не позбавляє заявника права зверну-|: тися
до цього органу з повторною заявою. І 5. Подання повторної заяви, в
якій обставини, що характе-| ризують узгоджені дії, концентрацію,
суттєво не змінилися, не ^ потребує повторного внесення плати.

І Розділ VII. РОЗГЛЯД СПРАВ

ПРО ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

; Стаття 35. Розгляд справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції

1. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду
справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

2. При розгляді справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України:

збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб,
іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в
межах своїх повноважень;

отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб
за їх клопотанням чи з власної ініціативи.

Стаття 36. Підстави для початку розгляду справи

1. Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи
про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:

заявами суб’єктів господарювання, громадян, об’єднань, установ,
організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності,
визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної
конкуренції;

поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
органів адміністративно-господарського управління

та контролю про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції;

власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

У разі надходження від заявника клопотання про можливість настання
негативних наслідків, пов’язаних із поданням заяви, та з метою захисту
його інтересів розгляд справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції розпочинається за власною ініціативою органів
Антимонопольного комітету України.

2. У випадках, коли порушення законодавства про захист економічної
конкуренції не має відчутного впливу на умови конкуренції на ринку,
заявнику може бути відмовлено у розгляді справи.

Стаття 37. Початок розгляду справи

1. У разі виявлення ознак порушення законодавства проЗахист економічної
конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають
розпорядження про початок розгляду справи.

2. Розпорядження про початок розгляду справи надсилається відповідачу
протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.

3. Повідомлення про початок розгляду справи надсилається заявнику та
третім особам.

Стаття 38. Об’єднання і виділення справ, зупинення розгляду справи та
його поновлення

1. Органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти
розпорядження про об’єднання кількох справ в одну або про виділення
справи для окремого розгляду.

2. Розгляд справи може бути зупинено з власної ініціативи відповідного
органу Антимонопольного комітету України чи за заявою особи, яка бере
участь у справі, до завершення розгляду органом Антимонопольного
комітету України, судом пов’язаної з цією справою іншої справи або до
вирішення державним органом пов’язаного з нею іншого питання. Про
зупинення розгляду справи та його поновлення приймається розпорядження.

Стаття 39. Особи, які беруть участь у справі

1. Особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті
особи, їх представники.

2. Сторонами у справі є відповідач і заявник (у разі якщо справу
розпочато за відповідною заявою).

Заявником є особа, яка подала заяву, подання про порушення законодавства
про захист економічної конкуренції.

Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв’язку з тим, що
рішення може суттєво зачепити її права та інтереси, охоронювані цим
Законом. Про визнання третьою особою органами Антимонопольного комітету
України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які
беруть участь у справі.

3. Встановивши, що як відповідач до участі у справі повинна бути
залучена інша особа, органами Антимонопольного комітету України
приймається розпорядження про заміну відповідача або про залучення до
участі у справі співвідповідачів, про що повідомляються особи, які
беруть участь у справі.

Стаття 40. Права і обов’язки осіб, які беруть участь у справі

1. Особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право:

ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інформації з обмеженим
доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди
інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або
перешкодити подальшому розгляду справи);

наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові по- • яснення
(заперечення);

одержувати копії рішень у справі (витяги з них, крім інформації з
обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати
шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі);

оскаржувати рішення в порядку, визначеному законом.

2. Особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно
користуватися належними їм правами.

Стаття 41. Забезпечення доказів

1. Доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають
можливість встановити наявність або відсутність порушення.

Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх
осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами,
речовими доказами і висновками експертів.

Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та
громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність
порушення, фіксуються у протоколі.

2. Збір доказів здійснюється Антимонопольним комітетом

;чг

України, його територіальними відділеннями незалежно від
місцезнаходження доказів.

3. Особи, які беруть участь у справі, мають право надавати докази та
доводити їх достовірність (об’єктивність).

Стаття 42. Строк давності притягнення до відповідальності за порушення
законодавства про захист економічної конкуренції

1. Суб’єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності
за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо
минув строк давності притягнення до відповідальності.

Строк давності притягнення до відповідальності за порушення
законодавства про захист економічної конкуренції становить п’ять років з
дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення — з дня закінчення
вчинення порушення.

Строк давності притягнення до відповідальності за порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами
13—16 статті 50.цього Закону, становить три роки з дня вчинення
порушення, а в разі триваючого порушення — з дня закінчення вчинення
порушення.

2. Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами
Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про
захист економічної конкуренції.

Стаття 43. Забезпечення проведення експертизи

1. Органи Антимонопольного комітету України за власною ініціативою чи за
клопотанням особи, яка бере участь у справі, мають право призначати
експертизу, про що приймається розпорядження.

2. Призначаючи експертизу та встановлюючи коло питань, що слід поставити
перед експертами, відповідний орган Антимонопольного комітету України
має право запитати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у
справі. У розпорядженні про призначення експертизи зазначаються питання,
на які потрібні висновки експертів, та особа, яка буде проводити
експертизу.

3. Експертиза проводиться експертами відповідних установ . або іншими
спеціалістами. Експертом може бути призначена будь-яка особа, яка
володіє необхідними знаннями для дачі висновку.

4. Орган Антимонопольного комітету України, якщо це необхідно для дачі
висновку, може надати експерту для ознайомлення матеріали справи. При
цьому експерт не має права роз

голошувати інформацію з обмеженим доступом, а також інфор- Щ мацію,
розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть
(брали) участь у справі, або перешкодити подальшому розгляду справи, що
міститься в матеріалах справи.

5. Експерт має право відмовитися від дачі висновку, якщо наданих йому
матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань для
виконання покладеного на нього обов’язку.

6. У разі необхідності проведення додаткових досліджень, а також у разі
суперечливості висновків кількох експертів орган Антимонопольного
комітету України може призначити додаткову або повторну експертизу.

7. Експерт за розголошення інформації з обмеженим доступом чи іншої
інформації, розголошення якої заборонено, дачу неправдивого висновку або
за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього
обов’язків несе кримінальну відповідальність відповідно до закону.

8. Витрати на проведення експертизи відшкодовуються за рахунок особи,
яка вчинила порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
У разі відмови у відшкодуванні зазначених витрат особа, яка понесла ці
витрати, може звернутися до суду із заявою про їх відшкодування.

Стаття 44. Вилучення доказів, накладення арешту

1. Вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів
чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів
у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції,
проводиться на підставі розпорядження державного уповноваженого
Антимонопольного комітету України чи голови територіального відділення
особисто або уповноваженими ними працівниками Антимонопольного комітету
України, його територіального відділення у випадках, якщо:

докази не було надано і є достатні підстави вважати, що документи,
предмети чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом
доказів у справі, знаходяться у певному місці;

існує загроза, що відповідні документи, предмети чи інші носії
інформації можуть бути знищені.

2. У разі вилучення оригіналів письмових доказів Антимоно-польний
комітет України чи його територіальне відділення на клопотання особи, в
якої вилучено відповідні докази, протягом трьох днів з дня внесення
клопотання надає цій особі завірені копії цих доказів. Завірені
Антимонопольним комітетом Украї-

ни чи його територіальним відділенням копії письмових доказів мають силу
оригіналу при пред’явленні їх іншим особам.

3. Якщо вилучення письмових доказів утруднено, наприклад, через їх
численність або внаслідок того, що тільки частина з них має значення для
справи, уповноважені працівники Анти-монопольного комітету України чи
його територіальних відділень можуть отримувати витяги з них, засвідчені
в установленому порядку особою, якій належать документи.

За клопотанням осіб, у яких було вилучено оригінали письмових доказів,
ці докази можуть бути повернені після закінчення строку оскарження
відповідного рішення органу Антимоно-польного комітету України до суду.
У матеріалах відповідної справи залишається копія письмового доказу,
засвідчена в установленому порядку особою, якій повертається оригінал.

В окремих випадках речові докази після огляду та дослідження їх
відповідним органом Антимонопольного комітету України можуть бути
повернуті за клопотанням осіб, від яких вони були одержані, до
закінчення розгляду справи, якщо задоволення такого клопотання можливе
без шкоди для розгляду справи.

4. У разі, коли вилучити докази немає можливості, державний
уповноважений, голова територіального відділення Антимонопольного
комітету України чи уповноважені ними працівники Антимонопольного
комітету України, його територіального відділення накладають арешт на
предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи
джерелом доказів у справі.

5. Вилучення чи накладення арешту на майно, предмети, ‘ документи, інші
носії інформації проводиться у робочий час незалежно від їх
місцезнаходження, в тому числі в службових приміщеннях та транспортних
засобах, що належать суб’єкту господарювання, на робочих місцях
працівників на підставі розпорядження державного уповноваженого чи
голови територіального відділення Антимонопольного комітету України; у
місцях проживання Та інших володіннях осіб — на підставі рішення суду.

Про вилучення чи накладення арешту на майно, предмети, документи, інші
носії інформації складається протокол, в якому зазначаються дата його
складання, прізвище та посада особи, ‘:

яка провела вилучення, наклала арешт, перелік вилучених чи тих, на які
накладено арешт, предметів, документів, інших носіїв інформації чи
майна. Протокол підписується двома уповноваженими працівниками
Антимонопольного комітету України,

його територіальних відділень, які провели вилучення, наклали арешт.
Протокол також підписують особи, які були присутніми при вилученні,
накладенні арешту.

У разі відмови осіб від підписання протоколу в ньому робиться запис про
це. Особа має право подати пояснення і зауваження стосовно змісту
протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї
відмови від його підписання.

Копія протоколу про вилучення, накладення арешту надається суб’єкту
господарювання, документи, предмети, інші носії інформації у якого були
вилучені, арештовані, або вручається ‘ представнику суб’єкта
господарювання.

6. Повернення вилучених предметів, документів, інших носіїв інформації
оформляється протоколом у порядку, встановле- :

ному для вилучення.

і Про повернення чи зняття арешту з майна, предметів, доку-; ментів,
інших носіїв інформації державний уповноважений і Антимонопольного
комітету України, голова територіального 1 відділення Антимонопольного
комітету України приймає розпорядження.

? 7. Антимонопольний комітет України, його територіальні від- ^ | –
ділення забезпечують зберігання письмових та речових доказів. е За
утаювання, розтрату чи втрату предметів, документів, ін-і ших носіїв
інформації особи, яким вони передані на зберігання, І несуть
відповідальність, передбачену законом.

Стаття 45. Сприяння проведенню розгляду справи про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції

Для забезпечення проведення розгляду справи про порушен-;; ня
законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема І виконання
дій, передбачених статтею 44 цього Закону, органи | внутрішніх справ,
митні органи та інші правоохоронні органи зо-|; бов’язані надавати у
межах наданих їм прав допомогу Антимо-1 нопольному комітету України,
його територіальним відділенням.

Стаття 46. Рекомендації органів Антимонопольного комітету України

1. Органи Антимонопольного комітету України мають право , надавати
рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам
адміністративно-господарського управлін-ня та контролю, суб’єктам
господарювання, об’єднанням стосовно припинення дій, які містять ознаки
порушення законе- , давства про захист економічної конкуренції, усунення
причин .. виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а у разі,

якщо порушення припинено, — щодо вжиття заходів для усунення наслідків
цих порушень. Рекомендації надаються у формі листа.

2. Рекомендації органів Антимонопольного комітету України підлягають
обов’язковому розгляду органами чи особами, яким вони надані. Про
результати їх розгляду Антимонопольному комітету України, його
територіальному відділенню повідомляється у десятиденний строк з дня
отримання рекомендацій, якщо органами Антимонопольного комітету України
не продовжено цей строк.

3. За умови виконання положень рекомендацій у разі, якщо порушення не
призвело до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції, не завдало
значних збитків окремим особам чи суспільству та вжито відповідних
заходів для усунення наслідків порушення, провадження у справі про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції не
розпочинається, а розпочате провадження закривається.
ц|

Стаття 47. Попереднє рішення у справі Ц

1. У процесі розгляду справи органи Антимонопольного ко- Щ мітету
України за поданою суб’єктом господарювання заявою про вжиття заходів
для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб’єктів
господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної
конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про:

заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення,
вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів;

обов’язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є
необхідним виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.

2. Попереднє рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею
60 цього Закону, у п’ятнадцятиденний строк з дня його одержання. Цей
строк не може бути поновлено.

3. У разі закриття розгляду справи у зв’язку з недоведенням вчинення
порушення відповідач може звернутися до суду про відшкодування йому
суб’єктом господарювання, який подав заяву відповідно до частини першої
цієї статті, збитків, завданих у зв’язку з прийняттям попереднього
рішення.

4. Попереднє рішення, якщо в ньому не зазначено коротший строк, втрачає
чинність з дня отримання відповідачем рішення, прийнятого за
результатами розгляду справи.

Стаття 48. Рішення у справах про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції

1. За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України
приймають рішення, в тому числі про:

визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної
конкуренції; . •

припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

зобов’язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу
адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або
змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані
антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування,
органів адміністративно-господарського управління та контролю;

визнання суб’єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче)
становище на ринку;

примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне
(домінуюче) становище на ринку;

накладення штрафу;

блокування цінних паперів;

усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної
конкуренції;

скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених
згідно із статтею 19 цього Закону;

оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації
Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення
стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі
опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з
обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним
уповноваженим, головою’те-I риторіального відділення інформації,
розголошення якої може

• завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), ‘ у
строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;

; закриття провадження у справі. ;, 2. Органи Антимонопольного
комітету України, які прийня-

•^ ли рішення, не мають права його скасувати або змінити, крім ‘
випадків, передбачених статтею 58 цього Закону. Вони можуть | виправити
допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз’яснити своє
рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове
рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду
справи, не прийнято рішення.

3. З метою захисту суспільних інтересів чи відвернення не-

гативних або непоправних наслідків для суб’єктів господарювання органи
Антимонопольного комітету України приймають рішення про визнання
рішення, прийнятого відповідно до частини першої цієї статті, частини
першої статті ЗО Закону України «Про захист від недобросовісної
конкуренції», таким, дія якого не зупиняється у зв’язку з:

порушенням судом провадження у справі про визнання його недійсним;

переглядом відповідного рішення (постанови) суду. (абзаци третій і
четвертий частини третьої статті 48 замінено одним абзацом згідно із
Законом України від 15.05.2003 р. № 762-ІУ,

у зв’язку з цим абзац п’ятий вважати абзацом четвертим) Рішення органу
Антимонопольного комітету України, передбачене цією частиною, може бути
прийняте за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної
ініціативи органів Антимонопольного комітету України. Таке рішення може
прийматись як перед поданням відповідної заяви до суду, так і після
подання такої заяви, якщо судом не зупинено дію рішення органу
Антимонопольного комітету України, що оскаржується.

Стаття 49. Підстави закриття розгляду справи про порушення законодавства
про захист економічної конкуренції

Розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті, якщо:

справа не підлягає розгляду в Антимонопольному комітеті України, його
територіальному відділенні;

не встановлено відповідача або його місцезнаходження;

відповідача — юридичну особу ліквідовано;

вже розглянуто чи розглядається органами Антимонопольного комітету
України справа з тих же підстав щодо того самого відповідача;

не доведено вчинення порушення;

є інші підстави, передбачені законом.

Розділ VIII. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ
ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Стаття 50. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції

Порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є:
;

1) антиконкурентні узгоджені дії; ЩЩ

2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування,
органів адміністративно-господарського управління та контролю;

4) невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного
комітету України або їх виконання не в повному обсязі;

5) здійснення учасниками узгоджених дій — суб’єктами господарювання дій,
заборонених згідно з частиною п’ятою стат-

| ті 10 цього Закону;

| 6) делегування повноважень органів влади чи органів місце-

| вого самоврядування у випадках, заборонених згідно із статтею 16 цього
Закону;

‘. 7) вчинення дій, заборонених згідно із статтею 17 цього Закону;

8) обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із
частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього Закону;

9) обмежувальна діяльність, заборонена згідно із частиною . першою
статті 18 цього Закону;

10) недотримання умов, передбачених- пунктом 2 частини третьої статті 22
цього Закону;

11) порушення положень погоджених з органами Антимонопольного комітету
України установчих документів суб’єкта господарювання, створеного в
результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;

12) концентрація без отримання відповідного дозволу органів
Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу
необхідна;

13) неподання інформації Антимонопольному комітету України, його
територіальному відділенню у встановлені органами • ‘ Антимонопольного
комітету України, головою його територіаль-,. ного відділення чи
нормативно-правовими актами строки; « ‘ 14) подання інформації в
неповному обсязі Антимонопольно-; му комітету України, його
територіальному відділенню у вста-: новлені органами Антимонопольного
комітету України, голо-і вою його територіального відділення чи
нормативно-правовими актами строки;

15) подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України,
його територіальному відділенню;

16) створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України,
його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду,
вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші
носії інформації;

17) надання рекомендацій суб’єктами господарювання, об’- Я єднаннями,
органами влади, органами місцевого самоврядування, органами
адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до
вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи
сприяють вчиненню таких порушень;

18) обмеження в господарській діяльності суб’єкта господарювання у
відповідь на те, що він звернувся до Антимонополь-ного комітету України,
його територіального відділення із заявою про порушення законодавства
про захист економічної конкуренції;

19) невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і
зобов’язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на
узгоджені дії, концентрацію;

20) обмежувальна діяльність об’єднань, заборонена згідно зі

статтею 21 цього Закону, й Стаття 51.
Види відповідальності • Порушення законодавства про
захист економічної конкурен- |

ції тягне за собою відповідальність, встановлену законом. ™

Стаття 52. Штрафи

1. Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на
об’єднання, суб’єктів господарювання:

юридичних осіб;

фізичних осіб;

групу суб’єктів господарювання — юридичних та/або фізичних осіб, що
відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб’єктом господарювання,
у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.

2. За порушення, передбачені:

пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі
до десяти відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік,
що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності
незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків
зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не
перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір
незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом;

пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 цього Закону, накладаються
штрафи у розмірі до п’яти відсотків доходу (виручки) суб’єкта
господарювання від реалізації продукції (товарів,

робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року,^^

• якому накладається штраф;

пунктами 9, 13—16 та 18 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у
розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб’єкта господарювання від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік,
що передував року, в якому

> накладається штраф.

3. Доход (виручка) суб’єкта господарювання від реалізації продукції
(товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу
(виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх
юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається
суб’єктом господарювання відповідно до стат- ‘ ті 1 цього Закону.

4. У разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб — суб’єктів
господарювання, які входять до групи, що визнається суб’єктом
господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), ,: які призвели до
порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним
суб’єктом господарювання, та/або мають права, без яких вчинення
порушення було б неможливим, та/або отримали чи можуть отримати переваги
у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб’єкт
господарювання в особі юридичних та/або фізичних осіб, які вчинили
наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати
наведені вигоди. Під вигодою вважається, зокрема, можливість впливати на
діяльність інших юридичних та/або фізичних осіб — суб’єктів
господарювання, одержання частини їх прибутку.

5. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів
Антимонопольного комітету України, голови його територіального
відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф, передбачений абзацом
другим частини другої цієї статті, накладається у розмірі до двадцяти
тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений
абзацом третім частини другої цієї статті, — у розмірі до десяти тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений аб-’ •
зацом четвертим частини другої цієї статті, — у розмірі до двох тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

6. Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно
Антимонопольним комітетом України, адміністративною колегією
Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.

7. У разі, якщо суб’єкт господарювання працював менше од-^ ного року,
розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб’єкта господарювання
за весь час до прийняття рішення про накладення штрафу.

Стаття 53. Примусовий поділ

1. Якщо суб’єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим)
становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають
право прийняти рішення про примусовий поділ суб’єкта господарювання, що
займає монопольне (домінуюче) становище.

2. Примусовий поділ не застосовується у разі:

неможливості організаційного або територіального відокремлення
підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних
підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається
суб’єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу
продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

3. Рішеяня органів Антимонопольного комітету України про примусовий
поділ суб’єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк,
який не може бути меншим шести місяців.

4. Реорганізація суб’єкта господарювання, що підлягає примусовому
поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного
(домінуючого) становища цього суб’єкта господарювання на ринку.

Стаття 54. Адміністративна відповідальність посадових осіб та інших
працівників суб’єктів господарювання, органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та
контролю

1. За правопорушення, передбачені пунктами 13—16 статті 50 цього Закону,
посадові особи та інші працівники суб’єктів господарювання, працівники
органів влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю несуть
адміністративну відповідальність згідно з законом.

2. За правопорушення, передбачені пунктами 4, 13—16 статті 50 цього
Закону, посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування,
органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть
адміністративну відповідальність згідно з законом.
Ц|

І ^ !
‘•

• Стаття 55. Відшкодування шкоди «ЯЦ

1. Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення зако- І нодавства про
захист економічної конкуренції, можуть зверну- І . тися до суду із
заявою про її відшкодування. І

2. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної
конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50
цього Закону, відшкодовується особою, що

• вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди. ^

І Розділ IX. ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ, ПЕРЕВІРКА, | ; ПЕРЕГЛЯД,
ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, І і РОЗПОРЯДЖЕНЬ, ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ
|

І ТА ОБМІН ІНФОРМАЦІЄЮ |

І «Ч ‘ Стаття
56. Порядок виконання рішень та розпоряджень І органів
Антимонопольного комітету України,

голів територіальних відділень Антимоно-; польного
комітету України

; 1. Рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим
доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим
Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення
Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може
завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі),
розпорядження органів Ан- порушення законодавства про захист економічної конкуренції тощо,
встановлюються законодавством про захист економічної :

конкуренції, а також органами Антимонопольного комітету Ук-’ раїни,
головою територіального відділення Антимонопольного і: комітету України.
Зазначені строки визначаються календарною [ датою, зазначенням події, що
повинна неминуче настати, чи • ; періодом часу.
;’ ‘ 2. Перебіг строку, який обчислюється роками,
місяцями або 1 днями, починається наступного дня після календарної дати
або ‘ ; настання події, якими визначено його початок. – . ^
Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповід-| ний місяць
і число останнього року строку. :

; Строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповід- ‘‘ ; не
число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, який об-1 числюється
місяцями, припадає на такий місяць, що не має відпо-:; відного числа,
строк закінчується в останній день цього місяця. | У разі, коли
останній день припадає на неробочий день, днем І закінчення строку
вважається перший наступний за ним робочий день.

і Останній день строку триває до 24 години, але, коли в цей \ строк
необхідно було вчинити дію в Антимонопольному коміте-і: ті України чи
його територіальному відділенні, строк закінчується в момент закінчення
робочого дня.

‘ 3. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчен- ^ ня
необхідні документи здано на пошту. |

Стаття 63. Обмін інформацією Е

1. Суб’єкти господарювання, пов’язані відносинами контро- ‘«• лю
відповідно до статті 1 цього Закону, зобов’язані забезпечувати обмін
інформацією між собою, в тому числі стосовно випадків, передбачених
частиною другою статті 22 цього Закону, та вживати інших заходів у такий
спосіб та у такому обсязі, . які б забезпечували запобігання вчиненню
порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

2. Невиконання суб’єктами господарювання вимог частини першої цієї
статті не звільняє інших суб’єктів господарювання, ; яким повинна бути
надана інформація чи які повинні були вжи-\ ти інших заходів, від
відповідальності.

Розділ X. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через рік після його опублі- ? ‘ кування,
крім пунктів 2 і 3 цього розділу, які набирають чинності з дня
опублікування.

2. До набрання чинності цим Законом суб’єкти господарю-

вання повинні звернутися до органів Антимонопольного комітету України із
заявою про надання дозволу на узгоджені дії, якщо ці дії матимуть місце
на день набрання чинності цим Законом і можуть бути дозволені відповідно
до статті 10 цього Закону.

3. Узгоджені дії, стосовно яких було подано заяву згідно з пунктом 2
цього розділу, вважаються дозволеними, якщо протягом одного року з дня
набрання чинності цим Законом органами Антимонопольного комітету України
не прийнято рішення про заборону цих узгоджених дій.

4. Стаття 44 цього Закону в частині проникнення до житла чи до іншого
володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку набирає чинності з
дня набрання чинності законом, що передбачить порядок прийняття судом
рішення стосовно проникнення до житла чи до іншого володіння особи,
проведення в них огляду чи обшуку.

5. Доручити Кабінету Міністрів України у тримісячний строк після
введення в дію Закону України «Про захист економічної конкуренції»:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення
законодавчих актів України у відповідність із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

• забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими
-центральними органами виконавчої влади України їх нормативно-правових
актів, що суперечать цьому Закону;

розробити нормативно-правові акти, передбачені цим Законом.

6. Визнати такими, що втратили чинність:

Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності» (Відомості Верховної Ради
України, 1992 р., № 21, ст. 296; 1993 р„ № 27, ст. 291; 1995 р., № 28,
ст. 202; 1998 р., № 34, ст. 229);

пункт 12 Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких
законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності»
(Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 13, ст. 85);

пункт 3 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законів
України, що передбачають безспірне списання (стягнення) коштів з
рахунків юридичних осіб та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької
діяльності у банках» (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 10,
ст. 36).

Президент України Л; КУЧМА м. Київ, 11 січня 2001 року,
№ 2210-1 II

І ЗАКОН УКРАЇНИ ІИН

‘‘ . ‘ ‘^^И І Про
Антимонопольний комітет України ^ ^И

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993. № 50, ст. 472) ‘^1 (З наступними
змінами і доповненнями) :.^Н

Глава І. Загальні положення ^Н Стаття 1. Антимонопольний
комітет України НІ

Антимонопольний комітет України є державним органом із ‘ спеціальним
статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту
конкуренції у підприємницькій діяльності.

(стаття 1 в редакції Закону України від 13.07.2000 р. 1907-ІІІ, із
змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.11.2003 р. №
1294-ІУ)

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України
обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у
формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими
актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку
призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його
. заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету
України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету
України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного
комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і
майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з
працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

(статтю 1 доповнено частиною другою згідно із Законом України від
20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 2. Підконтрольність та підзвітність Антимонопольного комітету
України

Антимонопольний комітет України підконтрольний Прези-

? денту України та підзвітний Верховній Раді України.

; Антимонопольний комітет України щорічно подає Верховній

[ Раді України звіт про свою діяльність.

? (стаття 2 в редакції Закону України від 13.07.2000 р.

‘ № 1907-111)

Стаття 3. Завдання Антимонопольного комітету України Основним завданням
Антимонопольного комітету України є

(участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про
захист економічної конкуренції на засадах рівності

суб’єктів господарювання, перед законом та пріоритету прав споживачів,
запобігання, виявлення і припинення порушень за-конодавства про захист
економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання
та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються)
суб’єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист
економічної конкуренції.

(стаття 3 в редакції Законів України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ, від
20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 4. Основні принципи діяльності Антимоно-польного комітету України

Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на . принципах:

— законності;

— гласності;

— захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб
перед законом та пріоритету прав споживачів.

(абзац четвертий статті 4 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. №
1294-1 V)

Стаття 5. Законодавство про Антимонопольний комітет України

Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до
Конституції України, законів України «Про захист економічної
конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», цього
Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно
до цих законів.

(частина перша статті 5 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. №
1294-1 V)

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана
Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить
цей Закон, то застосовуються правила міжнародного договору.

У цьому Законі відповідні терміни розуміються у значеннях, визначених
Законом України «Про захист економічної конкуренції».

(частина третя статті 5 у редакції Закону України від 20,11.2003 р. №
1294-1 V)

У цьому Законі термін «законодавство про захист економічної конкуренції»
розуміється у значенні, визначеному статтею З’Закону України «Про захист
економічної конкуренції».

ь-

(частина четверта статті 5 у редакції Закону України, від 20.11.2003 р.
№ 1294-1 V) , І (стаття 5 в редакції
Закону України від 13.07.2000 а^ № 1907-ІІІ)
•• , .!•

; Глава II. Структура, компетенція і організація |^1 ;
діяльності Антимонопольного комітету України «^»?»

‘ Стаття 6. Система органів Антимонопольного комітету України

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Го-\ лови та десяти
державних уповноважених.

З числа державних уповноважених призначаються два перших заступники та
три заступники Голови Антимонопольного комітету України. , (частина
друга статті 6 із змінами, внесеними згідно із ;

? Законами України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ, від ;

? 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Антимонопольний комітет України^ утворює територіальні

[відділення. > Один з державних
уповноважених Антимонопольного коміте-’ ту України за посадою є також
головою Київського міського територіального відділення Антимонопольного
комітету України. ; (статтю 6 доповнено новою частиною четвертою
згід-\ но із Законом України від 20.11.2003 р. № ! 294-1 V, у зв’язку і
з цим частини четверту та п’яту вважати відповідно час-» тинами п’ятою
та шостою) •:. \ Антимонопольний комітет
України і його територіальні від-і ділення становлять систему органів
Антимонопольного коміте-; ту України, яку очолює Голова Комітету. |
Антимонопольний комітет України, його територіальні відді-’ лення є
юридичними особами, мають поточні та вкладні (депо- > зитні) рахунки в
установах банку, печатки із зображенням Дер- :

жавного герба України та своїм найменуванням.

(частина шоста статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом України
від 10.01.2002 р. № 2921-III) ••

Антимонопольний комітет України, адміністративні колегії ••
Антимонопольного комітету України, державні уповноважені ,
Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії
територіальних відділень Антимонопольного комітету України є [ органами
Антимонопольного комітету України.

(статтю 6 доповнено частиною сьомою згідно із Зако-1 ном України від
20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 7. Повноваження Антимонопольного комітету І України
В

У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства ^ про захист
економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі
повноваження:

1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і
справами;

2) приймати передбачені законодавством про захист економічної
конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти
та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації
дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

3) розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати
постанови та перевіряти їх законність та обгрунтованість;

4) перевіряти суб’єкти господарювання, об’єднання, органи влади, органи
місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського
управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про
захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за
заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції;

5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених
законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань,
органів влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб
і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі
з обмеженим доступом;

6) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють
необхідними знаннями для надання експертного висновку;

7) у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд
службових приміщень та транспортних засобів суб’єктів господарювання —
юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи
інші носії інформації, які можуть бути доказами або джерелом доказів у
справі незалежно від їх місцезнаходження;

8) у разі перешкоджання працівникам Антимонопольного комітету України у
виконанні ними повноважень, передбачених пунктами 4, 5 і 7 цієї частини,
залучати працівників органів внутрішніх справ для застосування заходів,
передбачених законом, для подолання перешкод;

г-

9) залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших
правоохоронних органів для забезпечення проведення розгляду справи про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема в
разі проведення розслідування;

10) залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, підпри-

| ємств, установ, організацій за погодженням з їх керівниками,

і депутатів місцевих рад за їх згодою;

: 11) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а
також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів
господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення
(розпорядження);

12) визначати наявність або відсутність контролю між суб’єктами
господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання,
що є єдиним суб’єктом господарювання;

13) вносити до органів виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування обов’язкові для розгляду подання щодо анулювання
ліцензій, припинення операцій, пов’язаних із зовнішньоеко-: номічною
діяльністю суб’єктів господарювання, у разі порушен-> ня ними
законодавства про захист економічної конкуренції;

14) надавати обов’язкові для розгляду рекомендації органам влади,
органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського
управління та контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо
припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень
законодавства про захист еко-.’ немічної конкуренції, та усунення причин
виникнення цих по-; рушень і умов, що їм сприяють;

і 15) звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у

зв’язку із застосуванням законодавства про захист економічної |
конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові
справи, що розглядаються цими судами відповідно до ‘: законодавства про
захист економічної конкуренції;

, 16) звертатись та одержувати від компетентних органів інших держав
необхідну інформацію для здійснення своїх повно-; важень;

і 17) надавати компетентним органам інших держав інформацію у
випадках та порядку, передбачених законом;

18) здійснювати інші повноваження, передбачені законодав-: ством про
захист економічної конкуренції. і У сфері здійснення контролю за
узгодженими діями, кон-’ центрацією Антимонопольний комітет України має
такі повноваження:

1) розглядати заяви і справи про надання дозволу, надання

висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, кон-.
центрації, проводити дослідження за цими заявами і справами;

2) приймати передбачені законодавством про захист економічної
конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами про надання
дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надавати висновки, попередні
висновки стосовно узгоджених дій, концентрації, висновки щодо
кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної
конкуренції;

3) переглядати, перевіряти рішення, прийняті органами Ан-тимонопольного
комітету України в межах компетенції;

4) дозволяти або забороняти узгоджені дії, концентрацію;

5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених
законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань,
органів влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб
і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі
з обмеженим доступом;

6) здійснювати повноваження, передбачені пунктами 6, 11, 12, 15 і 16
частини першої цієї статті;

7) здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист
економічної конкуренції.

У сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння
розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності
Антимонопольного комітету України та застосування законодавства про
захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі
повноваження:

1) вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади,
органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського
управління та контролю, їх посадових осіб інформацію, у тому числі з
обмеженим доступом, необхідну для дослідження ринків, а також інформацію
про реалізацію конкурентної політики;

2) узагальнювати та аналізувати інформацію про реалізацію актів
законодавства про захист економічної конкуренції щодо пріоритетів і
напрямів конкурентної політики;

3) брати участь у розробленні та вносити в установленому порядку
Президенту України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо законів
та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання розвитку
конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки,
погоджувати проекти нормативно-правових актів Президента України,
Кабінету Мініст

рів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів
місцевого самоврядування, органів адміністративно-гос-, подарського
управління та контролю, що можуть вплинути на | конкуренцію;

І 4) здійснювати повноваження, передбачені пунктами 6, 11, 1 12 і 15
частини першої цієї статті;

1; 5) надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та вноси-| ти до
органів державної влади, органів місцевого самоврядуван-( ня, установ,
організацій, суб’єктів господарювання, об’єднань -І пропозиції щодо
здійснення заходів, спрямованих на обмежен-; ня монополізму, розвиток
підприємництва і конкуренції, запо- , | бігання порушенням законодавства
про захист економічної кон- • ? куренції, а також щодо припинення дій
або бездіяльності, які ‘ можуть мати негативний вплив на конкуренцію;

6) взаємодіяти з органами державної влади, органами місцевого
самоврядування, органами адміністративно-господарського « управління та
контролю, підприємствами, установами та орга- , нізаціями з питань
розвитку, підтримки, захисту економічної- :• 1. конкуренції та
демонополізації економіки;

>‘ 7) узагальнювати практику застосування законодавства про ї захист
економічної конкуренції, вносити до відповідних органів державної влади
пропозиції щодо його удосконалення;

8) розробляти та організовувати здійснення заходів, спрямованих на
запобігання порушенням законодавства про захист , економічної
конкуренції;

Г 9) брати участь у розробленні та внесенні Президенту Ук-* раїни та
Кабінету Міністрів України пропозицій щодо проектів і
нормативно-правових актів з питань конкурентної політики, ^ розвитку і
захисту конкуренції та демонополізації економіки;

| 10) розробляти та затверджувати разом з іншими заінтере-| сованими
органами державної влади міжвідомчі нормативно-I правові акти з питань
розвитку і захисту економічної конкуренті; ції та демонополізації
економіки;

І 11) приймати власні нормативно-правові акти у формі розпо-I?
ряджень з питань, що належать до його компетенції, зокрема що-| до
контролю за узгодженими діями, концентрацією, підвідомчо-I сті та
розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, по-I рушення
законодавства про захист економічної конкуренції, ор-| ганізації
діяльності органів Антимонопольного комітету України;

І 12) здійснювати офіційне тлумачення власних нормативно-| правових
актів;

| 13) надавати рекомендаційні роз’яснення з питань застосу-I вання
законодавства про захист економічної конкуренції;

14) вносити пропозиції Президенту України, Кабінету Міністрів України,
Національному банку України, приписи органам влади, органам місцевого
самоврядування щодо зміни прийнятих ними нормативно-правових актів, які
не відповідають законодавству про захист економічної конкуренції або
внаслідок неоднозначного розуміння яких створюються перешкоди для
розвитку конкуренції; И|

15) утворювати адміністративні колегії АнтимонопольногоИ комітету
України; « • ^

16) утворювати територіальні відділення та дорадчі органи в
Антимонопольного комітету України; |?

17) брати участь у розробленні та реалізації міжнародних проектів і
програм, а також здійснювати співробітництво з міжнародними
організаціями, державними органами і неурядовими організаціями інших
держав з питань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету
України;

18) видавати свої друковані органи, офіційні видання (збірники) актів
законодавства про захист економічної конкуренції, вести електронну
сторінку в мережі Інтернет;

19) здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист
економічної конкуренції.

Здійснення іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного
комітету України, передбачених пунктами 1—4 і 11 частини першої,
пунктами 1, 2 і 4 частини другої, пунктами 11—13, 15 і 16 частини
третьої цієї статті, не допускається.

(стаття 7 в редакції Закону України від 13.07.2000 р. № 1907- IIІ, із
змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 р. № 762-ІУ,
у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 8. Виключена

(стаття 8 в редакції Закону України від 13.07.2000 р. № 1907-III,
виключена згідно із Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Стаття 9. Голова Антимонопольного комітету України

Голова Антимонопольного комітету України призначається на посаду та
звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради
України.

Строк повноважень Голови- Антимонопольного комітету України становить
сім років. Голова Антимонопольного комітету України не може призначатися
на цю посаду більше ніж на два строки підряд.

(частина друга статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом України
від 20.И.2003 р. № 1294-ІУ) . •

Після закінчення строку повноважень Голова Антимонополь-. ного комітету
України продовжує виконувати свої обов’язки до ? призначення нового
Голови.

у Голова Антимонопольного комітету України може бути звільнений з
посади у разі вчинення ним злочину та у зв’язку з неможливістю виконання
обов’язків за станом здоров’я. Голова Антимонопольного комітету України
має право заявити про свою відставку Президенту України. Припинення
повноважень Голови Комітету не тягне за собою складання повноважень
державними уповноваженими Антимонопольного коміте-’ту України.

. (частина четверта статті 9 із змінами, внесеними згід-; но із
Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Замість Голови Антимонопольного комітету України, повноваження якого
достроково припинено, має бути призначено нового Голову на строк, що
залишився.

Голова Антимонопольного комітету України:

° очолює Антимонопольний комітет України та спрямовує його
діяльність, головує на засіданнях Антимонопольного коміте-:-• ту
України;

(абзац другий частини шостої статті 9 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ) ; вносить
Прем’єр-міністру України пропозиції щодо призна-;, чення та звільнення
з. посад заступників Голови та державних « уповноважених
Антимонопольного комітету України;

|; розподіляє обов’язки між першими заступниками, заступниками Голови
та державними уповноваженими Антимонопольного комітету України,
спрямовує діяльність територіальних від-’ ділень Антимонопольного
комітету України;

(абзац четвертий частини шостої статті 9 у редакції Закону України від
20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

подає на затвердження Антимонопольному комітету України кошторис доходів
і видатків Антимонопольного комітету України та його територіальних
відділень;

є розпорядником бюджетних асигнувань на утримання і забезпечення
діяльності Антимонопольного комітету України;

здійснює прийняття, переведення та звільнення працівників апарату
Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень,
застосовує заходи заохочення та накладає дисциплінарні стягнення на
працівників апарату Комітету та його територіальних відділень відповідно
до закону;

утворює територіальні відділення в межах кошторису, тим- і часові
адміністративні колегії Антимонопольного комітету Ук- | раїни для
розгляду питань, що належать до компетенції Анти- ~ монопольного
комітету України;

(абзац восьмий частини шостої статті 9 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

видає накази, затверджує положення, інструкції та інші ак- , ти,
обов’язкові для працівників Антимонопольного комітету України та його
територіальних відділень;

(абзац дев’ятий частини шостої статті 9 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

представляє Антимонопольний комітет України у відносинах з органами
державної влади, органами місцевого самоврядування, органами
адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктами
господарювання, громадянами та об’єднаннями підприємців чи громадян та
підписує від імені Антимонопольного комітету України міжвідомчі
нормативно-правові акти;

(абзац десятий частини шостої статті 9 із змінами. внесеними згідно із
Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

має право за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, поданням
органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального
відділення або з власної ініціативи витребувати будь-які матеріали, в
тому числі заяви і справи про надання дозволу на узгоджені дії,
концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції, що перебувають на розгляді органу Антимонопольного комітету
України чи голови територіального відділення Антимонопольного комітету
України, та передати їх на розгляд іншому органу Антимонопольного
комітету України чи голові територіального відділення Антимонопольного
комітету України, за винятком заяв і справ, віднесених до виключної
компетенції Антимонопольного комітету України як вищого колегіального
органу;

(частину шосту статті 9 доповнено новим абзацом одинадцятим згідно із
Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

затверджує структуру Антимонопольного комітету України;

(частину шосту статті 9 доповнено новим абзацом дванадцятим згідно із
Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

затверджує штатний розпис та кошторис Антимонопольного

комітету України за погодженням з уповноваженим центральним органом
виконавчої влади з питань фінансів, штатний розпис та кошторис
територіальних відділень Антимонопольного комітету України;

(частину шосту статті 9 доповнено новим абзацом тринадцятим згідно із
Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ, у зв’язку з цим абзац
одинадцятий вважати абзацом чотирнадцятим)

здійснює інші дії, передбачені законодавством про захист економічної
конкуренції.

(абзац чотирнадцятий частини шостої статті 9 у редакції Закону України
від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Голова Антимонопольного комітету України на вимогу Верховної Ради
України, але не рідше одного разу на рік, звітує перед Верховною Радою
України про діяльність Комітету.

Голова Антимонопольного комітету України має статус державного
уповноваженого, передбачений цим Законом.

(стаття 9 в редакції Закону України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ)

Голова Антимонопольного комітету України має право брати участь у
засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.

(статтю 9 доповнено частиною дев’ятою згідно із Законом України від
20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 10. Заступники Голови Антимонопольного комітету України

Перших заступників і заступників Голови Антимонопольного комітету
України з числа державних уповноважених призначає на посади та звільняє
з посад Президент України за поданням Прем’єр-міністра України, яке
вноситься на підставі пропозицій Голови Антимонопольного комітету
України.

(частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом України
від 20.11.2003 р. № 1294-1’V)

Строк повноважень перших заступників та заступників Голови
Антимонопольного комітету України припиняється із завершенням строку їх
повноважень як державних уповноважених або відповідно до частини другої
статті 18 цього Закону.

(статтю /О доповнено новою частиною другою згідно із Законом України від
20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Перші заступники та заступники Голови Антимонопольного комітету України:

1) координують і контролюють роботу територіальних відділень
Антимонопольного комітету України, дорадчих органів Ан-

. тимонопольного комітету України та установ, що належать до сфери
управління Антимонопольного комітету України;

2) спрямовують і контролюють діяльність підпорядкованих їм структурних
підрозділів;

3) організовують правове забезпечення діяльності структурних підрозділів
апарату Антимонопольного комітету України;

4) забезпечують взаємодію Антимонопольного комітету Ук- ;

раїни з Верховною Радою України;

5) забезпечують взаємодію Антимонопольного комітету України з
міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади,
правоохоронними органами, судами, іншими’ органами державної влади,
підприємствами, установами та організаціями;

6) забезпечують співробітництво Антимонопольного коміте- ту
України утворюються Головою Антимонопольного комітету України з числа
державних уповноважених та голів територіальних відділень
Антимонопольного комітету України у складі не менше ніж три особи.
Тимчасову адміністративну колегію очолює державний уповноважений
Антимонопольного комітету України.

;, Адміністративна колегія територіального відділення
Антимонопольного комітету України утворюється головою територіаль-’’
ного відділення Антимонопольного комітету України з числа керівних
працівників територіального відділення у складі не менше ніж три особи
цього територіального відділення. За згодою Голови Антимонопольного
комітету України до складу адміністративної колегії територіального
відділення Антимонопольного комітету України можуть входити посадові
особи Антимонопольного комітету України. Адміністративну колегію
територіального відділення Антимонопольного комітету України очолює
голова територіального відділення або його заступник.

Діяльність адміністративної колегії територіального відділення
Антимонопольного комітету України координує голова від-і; повідного
територіального відділення Антимонопольного комітету України. ,
Члени Антимонопольного комітету України, адміністратив-

ної колегії Антимонопольного комітету України, адміністратив- Я ної
колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України
мають рівні права щодо розгляду питань, що належать до компетенції цих
органів відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції,
в тому числі під час прийняття розпоряджень і рішень.

Рішення адміністративної колегії Антимонопольного комітету України
приймається від імені Антимонопольного комітету України.

Рішення адміністративної колегії територіального відділення
Антимонопольного комітету України приймається від імені територіального
відділення Антимонопольного комітету України.

Формою роботи Антимонопольного комітету України, адміністративних
колегій Антимонопольного комітету України, адміністративних колегій
територіальних відділень Антимонопольного комітету України є їх
засідання.

Засідання Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії
Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії
територіального відділення Антимонопольного комітету України є
правоможним за умови присутності більшості від їх встановленого складу.

Розпорядження та рішення Антимонопольного комітету України,
адміністративної колегії Антимонопольного комітету України,
адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного
комітету України приймаються шляхом голосування більшістю голосів
присутніх на їх засіданнях членів.

У разі перевірки Антимонопольним комітетом України рішення, прийнятого
державним уповноваженим Антимонопольного комітету України,
адміністративною колегією Антимонопольного комітету України, перевірки
законності та обгрунтованості постанови про адміністративне
правопорушення, винесеної адміністративною колегією Антимонопольного
комітету України, державним уповноваженим Антимонопольного комітету
України, засідання є правоможним, якщо на ньому присутня більшість від
встановленого складу Антимонопольного комітету України, без урахування
членів Антимонопольного комітету України, які приймали рішення, виносили
постанову, що перевіряється. У такому разі рішення приймається
Антимонопольним комітетом України більшістю від його встановленого
складу. При цьому члени Антимонопольного комітету України, які приймали
рішення, виносили постанову, що перевіряється, не беруть участі у
голосуванні.

Порядок діяльності Антимонопольного комітету України, ад

міністративних колегій Антимонопольного комітету України,
адміністративних колегій територіального відділення Антимонопольного
комітету України як колегіальних органів визначається цим Законом,
іншими актами законодавства про захист економічної конкуренції, в тому
числі регламентами цих органів, що затверджуються Антимонопольним
комітетом України.

((Закон доповнено статтею 12 згідно із Законом. України від 20.11.2003
р. № 1294-1 V)

Стаття 13. Виключна компетенція Антимонопольного комітету України як
вищого колегіального органу

Виключно до компетенції Антимонопольного комітету України належать:

\ 1) надання дозволу або заборона узгоджених дій відповідно

‘ до частин першої та другої статті 10 Закону України «Про за-

, хист економічної конкуренції»;

? 2) перевірка рішень, прийнятих державними уповноваженими та
адміністративними колегіями Антимонопольного комітету України, перевірка
законності та обгрунтованості постанов про адміністративні
правопорушення, винесених державними уповноваженими та адміністративними
колегіями Антимонопольного комітету України. Це обмеження не
розповсюджується на випадки перевірок, розслідувань і судових розглядів
відповідними правоохоронними органами і судами;

3) перегляд рішень, прийнятих Антимонопольним комітетом України, у
справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції
та за заявами і справами про узгоджені дії, концентрацію;

4) затвердження власних нормативно-правових актів;

5) затвердження разом з іншими заінтересованими органами виконавчої
влади міжвідомчих нормативно-правових актів;

6) схвалення проектів нормативно-правових актів, розроблених
Антимонопольним комітетом України з питань, що належать до його
компетенції, відповідно до законодавства про захист економічної
конкуренції;

7) офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів . і надання
рекомендаційних роз’яснень з питань застосування законодавства про
захист економічної конкуренції;

8) затвердження Положення про територіальне відділення Антимонопольного
комітету України;

9) затвердження положень про дорадчі органи Антимонопольного комітету
України та їх склад;

10) утворення постійно діючих адміністративних колегій Ан-

тимонопольного комітету України;

11) заслуховування звітів державних уповноважених, голів територіальних
відділень, керівників самостійних структурних • підрозділів апарату
Антимонопольного комітету України;

12) затвердження звітів про діяльність Антимонопольного комітету України
для подання їх Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України як вищий колегіальний орган може
розглядати будь-яке питання, що належить до компетенції його органів.
\

(стаття ІЗ із змінами, внесеними згідно із Законом Ук- ;

раї’ни від 13.07.2000 р. № 1907- III, у редакції Закону України „ від
20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Стаття 14. Компетенція адміністративних колегій Антимонопольного
комітету України та адміністративних колегій територіального відділення
Антимонопольного комітету України

Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного комітету України
має такі повноваження:

1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх
висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проводити розслідування
або дослідження за цими заявами і справами;

2) приймати передбачені законодавством про захист економічної
конкуренції розпорядження та рішення, надавати висновки щодо
кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної
конкуренції, попередні висновки стосовно узгоджених дій, концентрації;

3) перевіряти рішення адміністративних колегій територіальних відділень
Антимонопольного комітету України;

4) переглядати рішення, прийняті постійно діючою адміністративною
колегією Антимонопольного комітету України;

5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених
законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань,
органів влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб
і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі
з обмеженим доступом;

6) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які во-

Ї

лодіють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

т\ – – •

7) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також
становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання
на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

І 8) визначати наявність або відсутність контролю між суб’єк-|
тами господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів |
господарювання, що є єдиним суб’єктом господарювання;

І 9) вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для роз-

• гляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення опера-; цій,
пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів й
господарювання, у разі порушення ними законодавства про за-| лист
економічної конкуренції;

І 10) надавати обов’язкові для розгляду рекомендації органам

І влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністра-,,.
тивно-господарського управління та контролю, суб’єктам госпо-I
дарювання, об’єднанням щодо припинення дій або бездіяльнос-;:’ ті, які
містять ознаки порушень законодавства про захист еко-| номічної
конкуренції, та усунення причин виникнення цих по-1 рушень і умов, що
їм сприяють;

І 11) розглядати справи про адміністративні правопорушення, |
виносити постанови, а також перевіряти законність та обгрун-и
тованість постанов, винесених адміністративними колегіями те-|
риторіальних відділень Антимонопольного комітету України, в | цих
справах;

| 12) звертатися до суду із запитами щодо надання інформації 1 про
справи, що розглядаються цими судами відповідно до зако-& нодавства про
захист економічної конкуренції.

| Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного р:
комітету України має право надавати обов’язкові для розгляду І
рекомендації та вносити пропозиції органам державної влади, | органам
місцевого самоврядування, установам, організаціям, І суб’єктам
господарювання, об’єднанням щодо здійснення захо-;; дів, спрямованих на
обмеження монополізму, розвиток підпри-г; ємництва і конкуренції,
запобігання порушенням законодавства

•; про захист економічної конкуренції, а також щодо припинення І дій
або бездіяльності, що можуть мати негативний вплив на ;;; конкуренцію.

^ Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного і
комітету України здійснює інші повноваження відповідно до за-„
конодавства про захист економічної конкуренції. ‘« До компетенції
тимчасової адміністративної колегії Антимо-

нопольного комітету України належать перегляд прийнятих тимчасовою
адміністративною колегією Антимонопольного комітету України рішень,
здійснення повноважень, передбачених ‘• у пунктах 1, 2, 5—10 і 12
частини першої, частині Другій цієї статті, а також здійснення інших
повноважень відповідно до законодавства про захист економічної
конкуренції.

Адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного
комітету України має такі повноваження:

1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства -про захист
економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх
висновків стосовно узгоджених дій, проводи- «•• ти розслідування або
дослідження за цими заявами і справами; «.

2) приймати передбачені законодавством про захист еконо- • мічної
конкуренції розпорядження та рішення, надавати висновки щодо
кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної
конкуренції, попередні висновки стосовно

узгоджених дій;

3) розглядати справи про адміністративні правопорушення,

виносити постанови в цих справах;

4) переглядати рішення, прийняті адміністративною колегією
територіального відділення Антимонопольного комітету

України;

5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства^ про захист
економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених
законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань,
органів влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб
і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі
з обмеженим доступом;

6) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють
необхідними знаннями для надання експертного висновку;

7) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного , ринку, а
також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів
господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення
(розпорядження);

8) визначати наявність або відсутність контролю між суб’єктами
господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання,
що є єдиним суб’єктом господарювання;

9) вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для розгляду подання
щодо анулювання ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної
діяльності суб’єктів господарювання у

разі порушення ними законодавства про захист економічної

конкуренції; . ‘

; 10) надавати обов’язкові для розгляду рекомендації органам влади,
органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського
управління та контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо
припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень
законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин
виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

11) звертатися до суду із запитами щодо надання інформації про справи,
що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист
економічної конкуренції.

Адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного
комітету України має право надавати обов’язкові для розгляду
рекомендації та вносити до органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, установ, організацій, суб’єктів господарювання,
об’єднань пропозиції щодо проведення заходів, спрямованих на обмеження
монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання
порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а також
щодо припинення дій або бездіяльності, що можуть мати негативний вплив
на конкуренцію.

Адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного
комітету України здійснює інші повноваження відповідно до законодавства
про захист економічної конкуренції.

(стаття 14 із змінами, внесеними згідно із Законом України, від
13.07.2000 р. № 1907-ІІІ, у редакції Закону України від 20.11.2003 р. №
1294-1 V)

Стаття 15. Апарат Антимонопольного комітету України, його територіальних
відділень

Апарат Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень
здійснює роботу із забезпечення діяльності ‘ Антимонопольного комітету
України та його органів, територіальних відділень Антимонопольного
комітету України, в тому числі організаційну, технічну, аналітичну,
інформаційно-довідкову та іншу роботу.

Посадові особи апарату Антимонопольного комітету України та його
територіальних відділень з метою виконання завдань, визначених частиною
першою цієї статті, за дорученням Голови Антимонопольного комітету
України, державного уповноваженого чи іншого органу Антимонопольного
комітету України можуть здійснювати такі дії:

1) проводити розслідування за заявами і справами про пору-

шення законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження за
заявами і справами про надання дозволу та попередніх висновків стосовно
узгоджених дій, концентрації суб’єктів господарювання, проводити
дослідження ринків; :

2) проводити перевірки суб’єктів господарювання, об’єднань, органів
влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання
ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час
проведення розслідувань за заявами і справами про порушення
законодавства про захист економічної ,

конкуренції;

3) безперешкодно входити до приміщень підприємств, установ та
організацій під час проведення перевірок та розслідувань за заявами і
справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції,
за умови пред’явлення службового посвідчення і документів, що
підтверджують проведення перевірки чи розслідування;

4) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених
законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань,
органів влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб
і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі
з обмеженим доступом;

5) у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд
службових приміщень та транспортних засобів суб’єктів господарювання —
юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи
інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у
справі незалежно від їх місцезнаходження;

6) у разі перешкоджання працівникам Антимонопольного комітету України
виконувати повноваження, передбачені пунктами 2—5 частини другої цієї
статті, залучати працівників органів внутрішніх справ для застосування
передбачених законом заходів, необхідних для подолання перешкод;

7) залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших
правоохоронних органів до забезпечення проведення розгляду справи про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема в
разі проведення розслідування, в тому числі збирання та вилучення
доказів, накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії
інформації;

8) залучати до проведення перевірок спеціалістів’ органів

державної влади, органів місцевого самоврядування, підпри-I ємств,
установ, організацій за погодженням з їх керівниками, | депутатів
місцевих рад за їх згодою;

і’ 9) складати протоколи про адміністративні правопорушення. ‘і
Посадові особи апарату територіальних відділень Антимоно-? польного
комітету України за дорученням органів Антимонопольного комітету
України, голів відповідних територіальних | відділень Антимонопольного
комітету України можуть здійснювати дії, передбачені частиною другою
цієї статті. ; Положення про структурні підрозділи апарату
Антимоно-» польного комітету України затверджує Голова Антимонополь-:
ного комітету України, а про структурні підрозділи апарату
територіального відділення — голова територіального відділення
Антимонопольного комітету України..

(стаття 15 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. ; № 1294-ІУ)

Глава III. Статус Державного уповноваженого та голови територіального
відділення Антимонопольного комітету України

; Стаття 16. Компетенція державного уповноваженого Антимонопольного
комітету України

; Державний уповноважений Антимонопольного комітету України має такі
повноваження:

1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, про надання дозволу, на-

: дання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації,
приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати
мотивовану відповідь про відмову в розгляді спра-

; ви, проводити, організовувати розслідування або дослідження за цими
заявами і справами, закривати провадження у цих справах незалежно від їх
підвідомчості іншим органам Антимонопольного комітету України, вносити,
передавати їх в установленому Антимонопольним комітетом України порядку
на розгляд цих органів для прийняття рішення;

2) приймати передбачені законодавством про захист економічної
конкуренції розпорядження та рішення, надавати висновки щодо
кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної
конкуренції, попередні висновки стосовно узгоджених дій;

3) складати протоколи, розглядати справи про адміністративні
правопорушення, виносити постанови в цих справах;

4) проводити перевірки суб’єктів господарювання, об’єднань,

органів влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання
ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час
проведення розслідувань за заявами і справами про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції;

5) безперешкодно входити до приміщень підприємств, установ та
організацій під час проведення перевірок та розслідувань за заявами і
справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції
за умови пред’явлення службового посвідчення і документів, що
підтверджують проведення перевірки чи розслідування;

6) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених
законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань,
органів влади, органів місцевого самоврядування, ррганів
адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб
і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі
з обмеженим доступом;

7) викликати для надання пояснень під час розгляду заяв і справ про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції посадових
осіб і працівників суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади,
органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського
управління та контролю, інших юридичних осіб, їх структурних
підрозділів, філій, представництв, а також фізичних осіб;

8) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють
необхідними знаннями для надання експертного висновку;

9) у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд
службових приміщень та транспортних засобів суб’єктів господарювання —
юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи
інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у
справі незалежно від їх місцезнаходження;

10) у разі перешкоджання працівникам Антимонопольного комітету України
виконувати повноваження, передбачені пунктами 4—6 і 9 частини першої
цієї статті, залучати працівників органів внутрішніх справ для
застосування передбачених законом заходів, необхідних для подолання
перешкод;

11) залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших
правоохоронних органів до забезпечення проведення розгляду справи про
порушення законодавства про захист еко-

(

? немічної конкуренції, зокрема в разі проведення розслідування, • в
тому числі збирання та вилучення доказів, накладення арешту на майно,
предмети, документи, інші носії інформації;

12) залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ,
організацій за погодженням з їх керівниками, депутатів місцевих рад за
їх згодою;

13) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також
становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання
на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

14) визначати наявність або відсутність контролю чи узгодженості дій між
суб’єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів
господарювання, що є єдиним суб’єктом господарювання;

15) вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для розгляду подання
щодо анулювання ліцензій, припинення операцій, пов’язаних із
зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання, у разі
порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції;

16) надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та вносити пропозиції
органам державної влади, органам місцевого самоврядування, установам,
організаціям, суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо здійснення
заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і
конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист економічної
конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, що можуть
мати негативний вплив на конкуренцію;

17) надавати обов’язкові для розгляду рекомендації органам влади,
органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського
управління та контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо
припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень
законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин
виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

18) звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв’язку із
застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також
із запитами щодо надання інформації про справи, що розглядаються цими
судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

19) представляти Антимонопольний комітет України без спеціальної
довіреності в суді;

20) здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист
економічної конкуренції.

Рішення та розпорядження державних уповноважених Анти-монопольного
комітету України приймаються від імені Антимо-нопольного комітету
України.

Без згоди Антимонопольного комітету України як вищого колегіального
органу державний уповноважений не може в-хо-дити до складу комісій,
комітетів та інших органів, що створюються органами державної влади,
органами місцевого самоврядування.

Державний уповноважений Антимонопольного комітету України зобов’язаний
виконувати вимоги законодавства України, бути об’єктивним та
неупередженим під час здійснення своїх повноважень.

(стаття 16 в редакції Закону України від 13.07.2000 р. № 1907-ІИ, із
змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 р. № 762-ІУ,
у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Стаття 17. Компетенція голови територіального відділення
Антимонопольного комітету України

Голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має
такі повноваження:

1) проводити, організовувати розслідування за заявами про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження за заявами
про надання дозволу, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, що
підвідомчі адміністративним колегіям територіального відділення, а за
дорученням Голови чи органів Антимонопольного комітету України —
розслідування за заявами і справами про порушення законодавства про
захист економічної конкуренції, дослідження за заявами і справами про
надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, підвідомчими цим
органам;

2) приймати передбачені законодавством про захист економічної
конкуренції розпорядження;

3) проводити перевірки суб’єктів господарювання, об’єднань, органів
влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання
ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час
проведення розслідувань за заявами і справами про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції;

4) безперешкодно входити до приміщень підприємств, установ та
організацій під час проведення перевірок та розслідувань

І за заявами і справами про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції за умови пред’явлення службового посвідчення і
документів, що підтверджують проведення перевірки чи розслідування;

„ 5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства Г про
захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в | інших
передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів 1 господарювання,
об’єднань, органів влади, органів місцевого са-ї моврядування, органів
адміністративно-господарського управ-I ління та контролю, їх посадових
осіб і працівників, інших фі-| зичних та юридичних осіб інформацію, в
тому числі з обмеже-I* ним доступом;

і 6) викликати для надання пояснень під час розгляду заяв і І справ
про порушення законодавства про захист економічної : конкуренції
посадових осіб і працівників суб’єктів господарю-1 вання, об’єднань,
органів влади, органів місцевого самовряду-’• вання, органів
адміністративно-господарського управління та

контролю, інших юридичних осіб, їх структурних підрозділів, І філій,
представництв, а також фізичних осіб;

| 7) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які воло-I
діють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

І 8) у випадках та порядку, передбачених законом, проводити

огляд службових приміщень та транспортних засобів суб’єктів 1
господарювання — юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на
предмети, документи чи інші носії інформації, які \ можуть бути доказами
чи джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;

і| 9) у разі перешкоджання працівникам Антимонопольного ко-| мітету
України виконувати повноваження, передбачені пункта-| ми 3, 4, 5 і 8
частини першої цієї статті, залучати працівників | органів внутрішніх
справ до застосування передбачених законом заходів, необхідних для
подолання перешкод;

І 10) залучати працівників органів внутрішніх справ, митних | та
інших правоохоронних органів до забезпечення проведення | розгляду
справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції,
зокрема в разі проведення розслідування, | в тому числі збирання та
вилучення доказів, накладення ареш-| ту на майно, предмети, документи,
інші носії інформації;

| 11) залучати до проведення перевірок спеціалістів органів \
державної влади, органів місцевого самоврядування, підпри-| ємств,
установ, організацій за погодженням з їх керівниками, депутатів місцевих
рад за їх згодою;

| 12) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного

ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів
господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення
(розпорядження);

13) визначати наявність або відсутність контролю між суб’єктами
господарювання чи їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання,
що є єдиним суб’єктом господарювання;

14) вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для розгляду подання
щодо анулювання ліцензій, припинення операцій, пов’язаних із
зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання, у разі
порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції;

15) надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та вносити до органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, установ, організацій,
суб’єктів господарювання, об’єднань пропозиції щодо здійснення заходів,
спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і
конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист економічної
конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, що можуть
мати негативний вплив на конкуренцію;

16) звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв’язку із
застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також
із запитами щодо надання інформації про справи, що розглядаються цими
судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

17) представляти територіальне відділення Антимонопольно-го комітету
України без спеціальної довіреності в суді;

18) уповноважувати своїх заступників здійснювати повноваження,
передбачені пунктами 1—2 частини першої цієї статті;

19) складати протоколи про адміністративні правопорушення;

20) здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист
економічної конкуренції.

Голова територіального відділення Антимонопольного комітету України в
Автономній Республіці Крим, голова територіального відділення
Антимонопольного комітету України з питань, віднесених до його
компетенції, має право бути невідкладно прийнятим відповідно Головою
Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Головою Ради міністрів
Автономної Республіки Крим, керівниками та посадовими особами місцевих
орга-’ нів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ, організацій.

Голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має
права і виконує обов’язки в межах компетенції, визначеної цим Законом,
іншими актами законодавства, По-

і ложенням про територіальне відділення Антимонопольного ко-1 мітету
України, що затверджується Антимонопольним коміте-. том України,
здійснює керівництво діяльністю територіального

відділення, забезпечує виконання завдань і функцій, покладе-, них на
територіальне відділення та його адміністративні колегії. і
Розпорядження голови територіального відділення Антимо-І нопольного
комітету України приймаються від імені територіального відділення
Антимонопольного комітету України.

: Без згоди Антимонопольного комітету України як вищого і
колегіального органу голова територіального відділення Анти-І
монопольного комітету України не може входити до складу ко-? місій,
комітетів та інших органів, що утворюються органами

державної влади, органами місцевого самоврядування. ‘ Голова
територіального відділення Антимонопольного комі-! тету України
зобов’язаний додержуватись вимог законів, бути об’єктивним і
неупередженим під час здійснення своїх повноважень.

• (стаття 17 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. ‘ № 1294-ІУ)

Стаття 18. Дисциплінарна відповідальність та звільнення з посад першого
заступника Голови Антимонопольного комітету України, дер-!
жавного уповноваженого

ї (назва статті 18 із змінами, внесеними згідно із Зако-} ном України
від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ) 1 Перший заступник, заступник Голови
Антимонопольного комітету України, державний уповноважений
Антимонопольного І комітету України може бути притягнутий до
дисциплінарної | відповідальності (крім звільнення) на загальних
підставах в по-’ рядку, встановленому законом.

\ (частина перша статті 18 із змінами, внесеними згідно ‘ о Законами
України від 13.07.2000 р. № 1907-111, від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Перший заступник, заступник Голови Антимонопольного комітету України,
державний уповноважений Антимонопольного комітету України може бути
звільнений з посади:

(абзац перший частини другої статті 18 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ) за станом здоров’я, який
перешкоджає продовженню роботи;

‘ за власним бажанням; « . .

в разі грубого порушення службових обов’язків або вчинен-

• ня ним злочину.

;.; Частину третю статті 18 виключено

(згідно із Законом України від 13.07.2000 р. № .1907-111, у зв’язку з
цим частину четверту вважати відповідно частиною третьою)

Перший заступник, заступник Голови антимонополбного комітету України,
державний уповноважений Антимонопольного комітету України має право на
відставку в порядку, визначеному законом.

(частина третя статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законами
України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Глава IV. Правові основи реалізації повноважень Антимонопольного
комітету України

Стаття 19. Гарантії здійснення повноважень Антимонопольного комітету
України

Під час розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі
під час проведення розслідування, дослідження, прийняття розпоряджень,
рішень за заявами і справами, здійснення інших повноважень у сфері
контролю за дотриманням законодавства про захист економічної
конкуренції, контролю за узгодженими діями, концентрацією органи та
посадові особи Антимонопольного комітету України та його територіальних
відділень керуються лише законодавством про захист економічної
конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб’єктів господарювання,
а також політичних партій та інших об’єднань громадян чи їх органів.

(частина перша статті 19 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. №
1294-1 V)

Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх
посадових осіб та суб’єктів господарювання, а також політичних партій та
інших об’єднань громадян чи. їх органів у діяльність Антимонопольного
комітету України та йо- „| го територіальних відділень забороняється, за
винятком випад- ‘| ків, визначених законами України.
|

(частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом України
від 13.07.2000 р. №1907-111, у редакції Закону України від 20.11.2003 р.
№ 1294-1 V)

Вплив у будь-якій формі на працівника Антимонопольного комітету України
та його територіальних відділень з метою перешкоджання виконанню ним
службових обов’язків або прий- |

няття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність,
передбачену законодавством.

Стаття 20. Відносини Антимонопольного комітету України з органами
державної влади, органами місцевого самоврядування, органами
адміністративно-господарського управління та контролю, засобами масової
інформації та громадськими організаціями

Органи влади, органи місцевого самоврядування беруть ;,- участь у
розробленні та реалізації конкурентної політики, вза-| ємодіють з
Антимонопольним комітетом України в питаннях і. розвитку конкуренції,
розроблення регіональних програм еко-1 немічного розвитку та інформують
Антимонопольний комітет І України про виконання заходів, пов’язаних з
реалізацією кон-, курентної політики.

(статтю 20 доповнено новою частиною першою згідно із Законом України від
20.11.2003 р. № 1294-1 V. у зв’язку з цим частини першу — третю вважати
відповідно частинами другою — четвертою) І У питаннях розвитку
конкуренції та демонополізації еконо-

(міки Антимонопольний комітет України та його територіальні ь відділення
взаємодіють з органами державної влади, органами І місцевого
самоврядування, органами адміністративно-господар-I’ ського управління
та контролю.

| Антимонопольний комітет України та його територіальні від-1;
ділення взаємодіють із засобами масової інформації та громад-1 ськими
організаціями у роботі по запобіганню порушенням за-| конодавства про
захист економічної конкуренції, оприлюдню-|і ють у засобах масової
інформації повідомлення про свою діяль-| ність і прийняті рішення.

І (частина третя статті 20 із змінами, внесеними згідно І із Законом
України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

І Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи ад-1
міністративно-господарського управління та контролю зобов’язані
погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними
відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які
можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб’єктів
господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або
такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи
спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл
Антимонопольного комітету України на концентрацію у ‘ випадках,
передбачених законом.

(частина четверта статті 20 у редакції Закону України від 20.11.2003 р.
№ 1294-1 V) • -• .

(стаття 20 в редакції Закону України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ)

Стаття 2 0 *. Відносини Антимонопольного комітету Ц України з
Верховною Радою України, | Кабінетом Міністрів України . |

Антимонопольний комітет України щорічно до 15 березня наступного за
звітним року подає до Верховної Ради України • звіт про свою діяльність.

Верховна Рада України щорічно розглядає до 15 квітня звіт
Антимонопольного комітету України, а також заслуховує доповіді,
інформацію (повідомлення) Антимонопольного комітету України.

Антимонопольний комітет України в разі необхідності подає до комітетів
Верховної Ради України пропозиції до законопроектів з питань, що
належать до його компетенції.

Антимонопольний комітет України взаємодіє з Кабінетом Міністрів України
в питаннях розроблення і здійснення програм економічного розвитку
України.

Антимонопольний комітет України розробляє та подає до Кабінету Міністрів
України проекти актів щодо пріоритетів і напрямів конкурентної політики
на визначений період, узагальнює та аналізує інформацію про їх
виконання.

(Закон доповнено статтею 20 згідно із Законом України від 20.11.2003 р.
№ 1294-1 V)

Стаття 21. Повідомлення про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи
адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадові особи
зобов’язані передавати Антимонопольно-му комітету України та його
територіальним відділенням відомості, що можуть свідчити про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції.

(стаття 21 в редакції Закону України від 13.07.2000 р № 1907-ІІІ)

Стаття 22. Обов’язковість виконання розпоряджень, рішень та вимог органу
Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення
Антимонопольного комітету України

Розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету
України, голови територіального відділення Анти

монопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників
Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в
межах їх компетенції є обов’язковими для виконання у визначені ними
строки, якщо інше не передбачено законом.

Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного
комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного
комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного
комітету України, його територіального відділення тягне за собою
передбачену законом відповідальність.

(стаття 22 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-ІУ)

Стаття 221. Обов’язок надання інформації

Суб’єкти господарювання, об’єднання, органи влади, органи місцевого
самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та
контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії,
представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи
зобов’язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови
територіального відді-г лення Антимонопольного комітету України,
уповноважених ни-•; ми працівників Антимонопольного комітету України,
його тери-? торіального відділення подавати документи, предмети чи інші
носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим
доступом та банківську таємницю, необхідну для , виконання
Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями
завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Документи, статистична та інша інформація, необхідні для виконання
завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції,
надаються на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови
територіального відділення Антимонопольного комітету України,
уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його
територіального відділення безкоштовно. Вимоги органу Антимонопольного
комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного
комітету України можуть передбачати як одноразове, так і періодичне
надання інформації.

Інформація з обмеженим доступом, одержана Антимонополь-! ним комітетом
України, його територіальними відділеннями у { процесі здійснення своїх
повноважень, використовується ними ; виключно з метою забезпечення
виконання завдань, визначе-ї них законодавством про захист економічної
конкуренції, і не

підлягає розголошенню. Така інформація може бути надана ор-ц ганам
слідства та суду відповідно до закону. •

За розголошення комерційної таємниці працівники антимо-у нопольного
комітету України, його територіальних відділень несуть відповідальність,
встановлену законом.

Усні вимоги державного уповноваженого Антимонопольного комітету України,
голови територіального відділення Антимонопольного комітету України,
уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його
територіального відділення, пояснення осіб та інші дії, вчинені на
виконання цих усних вимог, фіксуються в протоколі, в якому зазначається
також дата і місце його складання, прізвища державного уповноваженого
Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення
Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників
Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із
зазначенням їх посад, прізвищ осіб, які надають пояснення.

Протокол підписується відповідно головуючим колегіального органу
Антимонопольного комітету України, державним уповноваженим
Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення,
уповноваженим ними працівником Антимонопольного комітету України, його
територіального відділення та особами, до яких були звернені усні
вимоги. Про відмову осіб, до яких були звернені усні вимоги підписати
протокол, зазначається у протоколі. Особа має право надати пояснення і
зауваження стосовно змісту протоколу, які додаються до протоколу, а
також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.

(Закон доповнено статтею 22\ згідно із Законом України від 20. И.2003 р.
№ 1294-1 V) Щг

Стаття 222. Співробітництво Антимонопольного Ц;

комітету України з компетентними ‘В органами інших держав
Ц;

Антимонопольний комітет України на підставі міжнародних договорів
України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України,
співпрацює з компетентними органами інших держав, зокрема шляхом обміну
інформацією.

Антимонопольний комітет України може надавати компетентним органам інших
держав та отримувати від них інформацію, зокрема з обмеженим доступом.

Надання інформації компетентним органам інших держав можливе лише в
разі, якщо:

інформація буде використана конкурентним відомством ви

ключно для виконання покладених на нього згідно із законодав-

; ством завдань;

| відповідне конкурентне відомство може забезпечити такий режим
доступу до інформації, який би не призвів до розкриття інформації для
інших цілей чи її розголошення в будь-який спосіб, у тому числі шляхом
несанкціонованого доступу.

(Закон доповнено статтею 22 згідно із Законом України від 20.Її.2003 р.
№ 1294-ІУ)

Стаття 23. Процесуальні засади діяльності Антимоно-і
польного комітету України

Діяльність щодо виявлення, запобігання та припинення порушень
законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі
законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, проводиться
Антимонопольним комітетом України, ! його органами та посадовими особами
з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами
України про : захист економічної конкуренції. . …

(частина перша статті 23 у редакції Закону України від 20.11.2003 р. №
І294-ІУ)

Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України та його
територіальними відділеннями справ про порушення законодавства про
захист економічної конкуренції повинен забезпечувати дотримання прав і
законних інтересів фізичних та юридичних осіб і держави.

(частина друга статті 23 із змінами, внесеними згідно .. із Законом
України від 13.07.2000 р. № 1907-Н1)

Стаття 231. Слухання у справах про надання дозволу на узгоджені дії,
концентрацію, про порушення законодавства про захист економіч-;
мої конкуренції

Органи Антимонопольного комітету України, які розглядають справу про
надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, в ; тому числі про
недобросовісну конкуренцію, до прийняття рі-1 шення по суті можуть
проводити слухання у справі.

Слухання проводиться органом_ Антимонопольного комітету і України, який
розглядає справу, чи за дорученням голови цього

органу одним або декількома його членами. і Орган Антимонопольного
комітету України до слухання у | справі залучає осіб, які беруть участь
у розгляді справи, для надання ними пояснень, доводів та інших
міркувань, необхідних для встановлення фактичних обставин справи,

У слуханні у справі беруть участь працівники Антимонополь-ного комітету
України, його територіальних відділень, а в разі потреби залучаються
експерти.

До слухання у справі можуть бути залучені інші особи, якщо заявник, а у
справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції —
заявник і відповідач не висловили проти цього обгрунтованих заперечень.

Орган Антимонопольного комітету України за власною ініціативою чи за
заявою осіб, які беруть участь у розгляді справи, може провести повністю
або частково закрите слухання у справі, якщо відкрите слухання може
завдати шкоди інтересам держави, осіб, які беруть участь у розгляді
справи, та інших осіб або перешкодити подальшому розгляду справи.

Порядок проведення слухання у справі визначається Антимо-нопольним
комітетом України відповідно до цього Закону та інших актів
законодавства з питань захисту економічної конкуренції.

(Закон доповнено статтею 231 згідно із Законом України від 20.11.2003 р.
№ 1294-1 V)

Стаття 24. Надання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного
комітету України і голів його територіальних відділень

Рішення та розпорядження, що приймаються органами Антимонопольного
комітету України, головами його територіальних відділень відповідно до
законодавства про захист економічної конкуренції, надаються особам, які
беруть участь у справі, у вигляді їх копій, посвідчених у порядку,
встановленому законодавством.

Особливості порядку надання та оприлюднення рішень, розпоряджень
встановлюються законодавством про захист економічної конкуренції.

(стаття 24 із змінами, внесеними згідно із Законом України від
13.07.2000 р. № 1907-1ІІ, у редакції Закону України від 20.11.2003 р. №
1294-1’V) . І

Стаття 25. Звернення до суду І

З метою захисту інтересів держави, споживачів та суб’єктів .
господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення
Антимонопольного комітету України у зв’язку з порушенням законодавства
про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи
фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі
про:

визнання недійсними нормативно-правових та інших актів, зокрема рішень,
наказів, розпоряджень, постанов тощо, органів

В влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністра-Р
тивно-господарського управління та контролю чи розірвання ‘ угоди в разі
невиконання ними у встановлені строки рішень органів Антимонопольного
комітету України про скасування або зміну актів, прийнятих органами
влади, органами місцевого самоврядування, органами
адміністративно-господарського управління та контролю, або про
розірвання угоди;

стягнення не сплачених у добровільному порядку штрафів та пені;

припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

зобов’язання виконати рішення органів Антимонопольного комітету України;

безоплатне вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та
(або) копій виробів іншого суб’єкта господарювання;

вилучення, накладення арешту на майно, документи, предмети, інші носії
інформації у місцях проживання та інших володіннях особи;

І з інших підстав, передбачених законом. ^ (стаття 25 із змінами,
внесенми згідно із Законами України від 13.07.2000 р. № 1907-1ІІ, від
15.05.2003 р. № 762-ІУ.

у редакції Закону України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V) ‘

:> ^^^|Ц

Глава V. Інші питання діяльності . ,,^Н Антимонопольного комітету
України ^В

Стаття 26. Науково-методичне та інформаційне ЩЛ забезпечення
діяльності Антимонопольного ., комітету України

(назва статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом України від
20.11.2003 р. № 1294-1 V)

Для підготовки рекомендацій з питань організації та діяльності
Антимонопольного комітету України, методології і методики здійснення
контролю за дотриманням законодавства про захист економічної
конкуренції, розробки пропозицій щодо його засто- , сування та
удосконалення, а також з інших питань Антимонопольний комітет України
створює дорадчі органи, проводить тех-ніко-економічні та наукові
дослідження, залучає експертів та консультантів, готує кадри за
спеціальними програмами.

Антимонопольний комітет України видає власні друковані • органи, в яких
висвітлюються питання діяльності Антимоно-I польного комітету України та
конкурентної політики. | (статтю 26 доповнено частиною другою згідно
із Зако-I ном України від 20.11.2003 р. № 1294-1 V)

_

Стаття 27: Структура, гранична чисельність, |И| штатний розпис,
умови оплати праці, матеріально-побутового та іншого забезпечення

Структура, гранична чисельність працівників, штатний розпис
Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень
затверджується Головою Антимонопольного комітету України в межах
видатків згідно з кошторисом доходів і видатків.

Оплата праці, матеріально-побутове забезпечення, транспортне та медичне
обслуговування, надання соціальних гарантій Голові Антимонопольного
комітету України здійснюються на умовах і в порядку, визначених
законодавством для міністрів; першому заступнику Голови — для перших
заступників міністрів; заступникам Голови та державним уповноваженим
Антимонопольного комітету України — для заступників міністрів; іншим
працівникам центрального апарату Антимонопольного комітету України — для
відповідних категорій спеціалістів міністерств; голові територіального
відділення Антимонопольного комітету України в Автономній Республіці
Крим і його заступникам — відповідно для заступника Голови Ради
Міністрів та міністрів Автономної Республіки Крим; головам обласних,
Київського та Севастопольського міських територіальних відділень
Антимонопольного комітету України — відповідно для заступників голів
обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
заступникам голів територіальних відділень в областях, містах Києві та
Севастополі — відповідно для начальників управлінь, самостійних відділів
обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
іншим працівникам територіальних відділень — відповідно для спеціалістів
міністерств Автономної Республіки Крим, управлінь, самостійних відділів
обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
При цьому посадові оклади працівників Антимонопольного комітету України
та його територіальних відділень, службові обов’язки яких полягають у
безпосередньому виконанні функцій, визначених статтею 2 Закону України
«Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»,
встановлюються на тридцять відсотків вище відповідних окладів державних
службовців.

Умови оплати праці працівників Антимонопольного комітету України та його
територіальних відділень встановлюються Кабінетом Міністрів України
відповідно до закону.

(стаття 27 в редакції Закону України від 13.07.2000 р. № І907-ПІ)
, ^

Стаття 28. Фінансування та матеріально-технічне забезпечення
Антимонопольного комітету України

Фінансування Антимонопольного комітету України та його територіальних
відділень здійснюється за рахунок коштів загального та спеціального
фондів державного бюджету.

Обсяг асигнувань з державного бюджету на утримання Антимонопольного
комітету України та його територіальних відділень, у тому числі розмір
видатків на оплату праці їх працівників щорічно встановлюється Верховною
Радою України окремим рядком під час затвердження державного бюджету.

Фінансування витрат на утримання Антимонопольного комітету України та
його територіальних відділень відбувається шляхом перерахування Головним
управлінням Державного каз-

Іначейства України на їх поточні бюджетні рахунки коштів загального
фонду державного бюджету відповідно до нормативу перерахувань. Розмір
цього нормативу встановлюється Верхов-’- ною Радою України під час
затвердження державного бюджету на черговий рік.

Плата, що справляється для відшкодування витрат, пов’язаних із розглядом
заяв про надання дозволу на узгоджені дії, : концентрацію суб’єктів
господарювання, висновків, а також кошти від сплати штрафів, накладених
за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, та пені
за прострочення їх сплати зараховуються до доходів спеціального фонду
державного бюджету на спеціальний рахунок, не підлягають вилученню та
використовуються за цільовим призначенням на фінансування діяльності
Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень,
зокрема, на матеріально-технічне, в тому числі, транспортне
забезпечення, створення та розвиток інформаційно-аналітичної бази,
видання друкованих органів Антимонопольного комітету України,
підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації та
соціально-побутове за-I безпечення працівників Антимонопольного комітету
України та його територіальних відділень.

(дію частини четвертої статті 28 зупинено на 2002 рік в частині
зарахування до спеціального фонду державного бюдже-I ту штрафів,
накладених за порушення антимонопольного зако*

нодавства та пені за прострочення їх сплати згідно із Законом ! України
від 20.12.2001 р. № 2905-ІІІ,

на 2003 рік — згідно із Законом України від 26.12.2002 р. № 380-ІУ,

на 2004 рік — згідно із Законом України від 27.11.2003 р. № 1344-1 V)

(частина четверта статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом
України від 20. II. 2003 р. № 1294-IV)

Кошторис доходів і видатків Антимонопольного комітету України та його
територіальних відділень, у тому числі обсяг асигнувань на утримання
Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень
матеріально-побутового забезпечення, транспортного та медичного
обслуговування, забезпечення соціальних гарантій та розмір фонду оплати
праці працівників Комітету та його територіальних відділень,
затверджується Антимонопольним комітетом України за поданням Голови
Антимонопольного комітету України.

(частини першу — третю статті 28 замінено частинами першою — п’ятою
згідно із Законом України від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ, у зв’язку з цим
частину четверту вважати відповідно частиною шостою)

Транспортними і матеріально-технічними засобами Антимо-нопольний комітет
України забезпечується за рахунок державного бюджету України в порядку,
що визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 29. Охорона особистих і майнових прав працівників
Антимонопольного комітету України

Працівники Антимонопольного комітету України при виконанні службових
обов’язків є представниками державної влади. Їх особисті і майнові права
охороняються законом нарівні з працівниками правоохоронних органів.

Життя і здоров’я працівників Антимонопольного комітету України та його
територіальних відділень, службові обов’язки яких полягають у
безпосередньому виконанні функцій, визначених статтею 2 Закону України
«Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»,
підлягають обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів
державного бюджету на суму п’ятирічної заробітної плати за їх останньою
посадою.

(статтю 29 доповнено частиною другою згідно із Законом України від
13.07.2000 р. № 1907-ІІІ)

У разі заподіяння зазначеним особам у зв’язку з виконанням службових
обов’язків каліцтва, поранення, контузії, травми, захворювання чи іншого
стійкого ушкодження здоров’я, що виключає можливість продовження
професійної діяльності, їм виплачується страхова сума у розмірі від
річної до п’ятирічної заробітної плати за їх останньою посадою (залежно
від ступеня втрати працездатності), а у разі загибелі (смерті)
працівника внаслідок тілесного чи іншого ушкодження здоров’я, пов’язано

го з виконанням службових обов’язків, сім’ї загиблого виплачується
страхова сума у розмірі п’ятирічної заробітної плати за його останньою
посадою.

(статтю 29 доповнено частиною третьою згідно із Законом України від
13.07.2000 р. № 1907-ІІІ)

Збитки, завдані знищенням або пошкодженням майна працівнику
Антимонопольного комітету України чи працівнику територіального
відділення або членам його сім’ї у зв’язку з виконанням ним службових
обов’язків, відшкодовуються в установленому законом порядку в повному
обсязі за рахунок коштів державного бюджету з наступним стягненням цієї
суми з винних осіб.

(статтю 29 доповнено частиною четвертою згідно із Законом України від
13.07.2000 р. № 1907-ІІІ)

Порядок та умови обов’язкового державного страхування і перелік посад,
які підлягають обов’язковому державному страхуванню, визначаються
Кабінетом Міністрів України.

(статтю 29 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом України від
13.07.2000 р. № 1907-ІІІ)

Стаття 291. Соціальні гарантії для Голови, його заступників та державних
уповноважених Антимонопольного комітету України

Голові Антимонопольного комітету України, його заступникам та державним
уповноваженим після закінчення строку їх повноважень надається попередня
робота (посада), місце навчання, а у разі неможливості (ліквідація
підприємства, установи, організації) — їм надається рівноцінна робота на
іншому підприємстві, в установі, організації або вони зараховуються до
резерву кадрів державної служби Антимонопольного комітету України за
посадою, що відповідає їх професійному рівню, з урахуванням рангу
державного службовця. На період працевлаштування за колишніми Головою,
його заступниками та державними уповноваженими Антимонопольного комітету
України зберігається середньомісячний заробіток, але не більше одного
року.

Порядок виплати зазначених коштів визначається Кабінетом

^ Міністрів України.

| Положення цієї статті застосовуються, якщо вони не погір-

| шують рівень соціальних гарантій, які випливають із статті 27

І цього Закону.

|. (Закон доповнено статтею 29 згідно із Законом Украї-

I ни від 13.07.2000 р. № 1907-ІІІ)

Стаття ЗО. Посвідчення працівника Антимонопольного комітету України

Державні уповноважені, голови територіальних відділень, відповідальні
працівники Антимонопольного комітету України та його територіальних
відділень мають службове посвідчення. Положення про службове посвідчення
працівника Антимонопольного комітету затверджується Президентом України.

(стаття ЗО із змінами, внесеними згідно із Законом України від
13.07.2000 р. № 1907-ІП)

Президент України . Л. КРАВЧУК ^ м. Київ, 26 листопада
1993 року № 3659-ХІІ

І

ЗАКОН УКРАЇНИ | Про захист від недобросовісної
конкуренції «‘

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 36, ст. 164)

(З наступними змінами і доповненнями)

Цей Закон визначає правові засади захисту господарюючих суб’єктів
(підприємців) і споживачів від недобросовісної конкуренції.

Закон спрямований на встановлення, розвиток і забезпечення торгових та
інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприємницької
діяльності в умовах ринкових відносин.

Глава 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Недобросовісна конкуренція

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать
правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами 2—4
цього Закону.

Терміни, які вживаються для цілей цього Закону, визначені Законом
України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності».

Стаття 2 . Застосування Закону

Закон застосовується до відносин, у яких беруть участь господарюючі
суб’єкти (підприємці), їх об’єднання, а також органи державної влади,
громадяни, юридичні особи та їх об’єднання, що не є господарюючими
суб’єктами (підприємцями), у зв’язку у

з недобросовісною конкуренцією, в тому числі у разі вчинення

І ними дій за межами України, якщо ці дії мають негативний

^ вплив на конкуренцію на її території.

І Цей Закон не поширюється на відносини, в’ яких беруть участь
зазначені суб’єкти, якщо результат їх діяльності прояв-ляється лише за
межами України, в разі, коли інше не встанов-

, лено міжнародним договором, в якому бере участь Україна.

:, Стаття 3. Законодавство України про захист від недобросовісної
конкуренції

‘; – Відносини, пов’язані захистом від недобросовісної конкурен-, ції,
регулюються цим Законом, Законом України «Про обме-: ження монополізму
та недопущення недобросовісної конкурен-; ції у підприємницькій
діяльності», Законом України «Про Анти-монопольний комітет України»,
Законом України «Про зовніш-1 ньоекономічну діяльність», іншими актами
законодавства, виданими на підставі законів чи постанов Верховної Ради
України.

ї Глава 2 г НЕПРАВОМІРНЕ ВИКОРИСТАННЯ

ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ ГОСПОДАРЮЮЧОГО СУБ’ЄКТА (ПІДПРИЄМЦЯ)

Стаття 4. Неправомірне використання чужих позначень, рекламних
матеріалів, упаковки

Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи
чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших
позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв
літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження
товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого
господарюючого суб’єкта (підприємця), який має пріоритет на їх
використання.

(частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом України
від 15.11.2001 р. № 2783-ІІ!)

Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не
визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь
відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого
господарюючого суб’єкта (підприємця).

Стаття 5.’ Неправомірне використання товару іншого

виробника

‘ Неправомірним використанням товару іншого виробника є і введення
у господарський обіг під своїм позначенням товару

іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробнийп! без дозволу
уповноваженої на те особи. ;

Стаття 6. Копіювання зовнішнього вигляду виробу

Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду
виробу іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) і введення його у
господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може
призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта
(підприємця).

Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або
його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним
застосуванням.

Дія цієї статті не поширюється на вироби, що мають охорону як об’єкти
права інтелектуальної власності.

Стаття 7. Порівняльна реклама

Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами,
послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця).

Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені
відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є
достовірними, об’єктивними, корисними для інформування споживачів.

Глава З

СТВОРЕННЯ ПЕРЕШКОД ГОСПОДАРЮЮЧИМ СУБ’ЄКТАМ (ПІДПРИЄМЦЯМ) У ПРОЦЕСІ
КОНКУРЕНЦІЇ ТА ДОСЯГНЕННЯ НЕПРАВОМІРНИХ ПЕРЕВАГ У КОНКУРЕНЦІЇ

Стаття 8. Дискредитація господарюючого суб’єкта (підприємця)

Дискредитацією господарюючого суб’єкта (підприємця) є поширення у
будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей,
пов’язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб’єкта (підприємця),
які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого
суб’єкта (підприємця).

Стаття 9. Купівля-продаж товарів, виконання робіт, на- . дання послуг
із примусовим асортиментом

Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із
примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт,
надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт,
надання послуг, не потріб- • них споживачу або контрагенту.

Стаття 10. Схилення до бойкоту господарюючого Й суб’єкта (підприємця)

Схиленням до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця) вважається
спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника,
до відмови від встановлення договірних зв’язків із цим господарюючим
суб’єктом (підприємцем).

Стаття 11. Схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника)

Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) є
спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо
або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця
(замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на
те підстав.

Стаття 12. Схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання
договору з конкурентом

Схиленням господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з
конкурентом іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) є вчинене з
корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого
суб’єкта (підприємця) — учасника договору до невиконання або виконання
неналежним чином договірних зобов’язань перед цим конкурентом шляхом
надання або пропонування господарюючому суб’єкту (підприємцю) — учаснику
договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди,
компенсації чи інших переваг.

Стаття 13. Підкуп працівника постачальника

Підкуп працівника постачальника — це надання або пропонування йому
конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника,
матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне
виконання або невиконання працівником постачальника службових
обов’язків, що випливають з укладеного або пов’язані з укладенням між
постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт,
надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом
покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).

До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно з
своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника про
поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття
такого рішення або якимось чином пов’язана з ним.

Стаття 14. Підкуп працівника покупця (замовника)

Підкуп працівника покупця (замовника) — це надання або пропонування йому
конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника,
матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне
виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових
обов’язків, що випливають з укладеного або пов’язані з укладенням між
постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт,
надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом
постачальника певних переваг перед постачальником.

До працівника покупця прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми
повноваженнями приймає рішення від імені покупця про придбання товару,
виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або
якимось чином пов’язана з ним.

Стаття 15. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції

Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отри-. мання таких
відносно іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) шляхом порушення
чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу,
наділеного відповідною

компетенцією.

Глава 4

НЕПРАВОМІРНЕ ЗБИРАННЯ, РОЗГОЛОШЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ

Стаття 16. Неправомірне збирання комерційної таємниці

Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування
протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України
становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди
господарюючому суб’єкту (підприємцю).

Стаття 17. Розголошення комерційної таємниці

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди
особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного
законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці
відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у
зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало чи могло
завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю).

Стаття 18. Схилення до розголошення комерційної ^Н

таємниці 1^1 ‘ Схиленням до розголошення
комерційної таємниці є спону^-Я ? кання особи, якій були довірені у
встановленому порядку або і. стали відомі у зв’язку з виконанням
службових обов’язків ві-’ домості, що відповідно до законодавства
України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей,
якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту
(підприємцю).

Стаття 19. Неправомірне використання комерційної

таємниці

Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у
виробництво або врахування під час планування чи здійснення
підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи
неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до
законодавства України комерційну таємницю.

Глава 5 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕДОБРОСОВІСНУ КОНКУРЕНЦІЮ

Стаття 20. Види відповідальності

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція,
тягне за собою накладання Антимонопольним комітетом України штрафів,
передбачених цим Законом, а також адміністративну, цивільну та
кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством.

Стаття 21. Накладання штрафів на господарюючих суб’єктів — юридичних
осіб та їх об’єднання

Вчинення господарюючими суб’єктами — юридичними осо-Сі бами та їх
об’єднаннями дій, визначених цим Законом як не-?’ добросовісна
конкуренція, тягне за собою накладання на них І- Антимонопольним
комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі
до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт,
надання послуг господарюючого суб’єкта за останній звітний рік, що
передував року, в якому накладається штраф.

У разі, якщо обчислення виручки господарюючого суб’єкта . неможливе або
виручка відсутня, штрафи, зазначені у частині першій цієї статті,
накладаються у розмірі до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян.

Стаття 22. Накладання штрафів на юридичних осіб, їх об’єднання та
об’єднання громадян, що не є господарюючими суб’єктами

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція,
юридичними особами, їх об’єднаннями та об’єднаннями громадян, що не є
господарюючими суб’єктами, тягне за собою накладання на них
Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями
штрафів у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.

Стаття 23. Адміністративна відповідальність громадян

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція,
громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення
юридичної особи, тягне за собою накладення адміністративного стягнення
згідно із законодавством.

Вчинення в інтересах третіх осіб дій, визначених цим Законом як
недобросовісна конкуренція, громадянами, що не є підприємцями, тягне за
собою накладення адміністративного стягнення згідно із законодавством.

Стаття 24. Відшкодування збитків

Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Законом як
недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами
заінтересованих осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством
України.

і

Стаття 25, Вилучення товарів з неправомірно викорис- ! таним позначенням
та копій виробів іншого І господарюючого суб’єкта (підприємця)

У разі’встановлення факту неправомірного використання чужих позначень,
рекламних матеріалів, упаковки, передбаченого статтею 4 цього Закону,
або факту копіювання виробів, передбаченого статтею 6 цього Закону,
заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету
України, його територіальних відділень із заявою про вилучення товарів з
неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого
господарюючого суб’єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця.

Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів
України.

Вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій
виробів іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) застосовується у
разі, коли можливість змішування з діяльністю іншого господарюючого
суб’єкта (підприємця) не може бути усунена іншим шляхом.

Стаття 26. Спростування неправдивих, неточних «^ЯИ

або неповних відомостей Н

‘^ЯИ У разі встановлення факту дискредитації господарюючого’

суб’єкта (підприємця) Антимонопольний комітет України, його
територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне
спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних
або неповних відомостей у строк і спосіб, визначені законодавством або
цим рішенням.

Глава 6

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАХИСТУ ВІД НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Стаття 27. Процесуальні засади розгляду Антимонопольним комітетом
України та його територіальними відділеннями справ про недобросовісну
конкуренцію

Справи про недобросовісну конкуренцію розглядаються Антимонопольним
комітетом України та його територіальними відділеннями у порядку,
визначеному цим Законом, Законом України «Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»,
Законом України «Про Антимонопольний комітет України» та іншими актами
законодавства України.

Стаття 28. Строк звернення із заявою про захист прав

Особи, права яких порушені діями, визначеними цим Законом як
недобросовісна конкуренція, можуть протягом шести місяців з дня, коли
вони дізнались або повинні були дізнатися про порушення своїх прав,
звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних
відділень із заявою про захист своїх .прав.

Закінчення строку звернення із заявою є підставою для відмови у
прийнятті заяви.

Якщо Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення
визнають поважними причини пропуску строку звернення із заявою, порушене
право підлягає захисту.

Стаття 29. Заходи, які забезпечують виконання рішень Антимонопольного
комітету України та його територіальних відділень

У процесі розгляду справи Антимонопольний комітет України, його
територіальні відділення за поданою заявником заявою • мають право вжити
заходів щодо забезпечення виконання рі-

шення, якщо невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим
його виконання.

З метою забезпечення виконання рішення Антимонопольний комітет України,
його територіальні відділення виносять розпорядження про:

заборону особі, в діях якої вбачаються ознаки порушення (відповідачу),
вчиняти певні дії;

накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

Розпорядження може бути оскаржене до суду в порядку, визначеному статтею
32 цього Закону, у п’ятнадцятиденний строк з дня одержання копії
розпорядження.

(частина третя статті 29 із змінами, внесеними згідно Із Законом України
від 15.05.2003 р. № 762-ІУ)

Відповідач у разі закриття провадження у справі у зв’язку з недоведенням
вчинення порушення може стягнути з заявника збитки, завдані йому
забезпеченням виконання рішення, у порядку, визначеному цивільним
законодавством України.

Стаття ЗО. Рішення Антимонопольного комітету України та його
територіальних відділень

Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення у справах
про недобросовісну конкуренцію приймають обов’язкові для виконання
рішення про:

визнання факту недобросовісної конкуренції;

припинення недобросовісної конкуренції;

офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих,
неточних або неповних відомостей;

накладання штрафів;

вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій
виробів іншого господарюючого суб’єкта (підприємця);

скасування або зміну центральними та місцевими органами державної
виконавчої влади, виконавчими органами місцевого самоврядування
прийнятих ними неправомірних актів і розірвання укладених ними угод.

Рішення про накладання штрафів у розмірах понад чотириста
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймається виключно
Антимонопольним комітетом України на його засіданнях.

Рішення про вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням
та копій виробів іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) підлягає
виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Стаття 31. Порядок виконання рішень про накладання штрафу

Порушник, на якого накладено штраф, сплачує його у тридцятиденний строк
з дня одержання рішення про накладення штрафу, якщо інше не визначено
цим рішенням.

За кожен день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі
одного відсотка від суми штрафу.

У разі відмови від сплати штрафу Антимонопольний комітет України, його
територіальні відділення стягують штраф та пеню у судовому порядку.

(частина третя статті ЗІ із змінами, внесеними згідно із Законом України
від 18.11.97 р. № 642/97-ВР)

Частина четверта статті 31 втратила чинність.

(згідно із Законом України від 30.06.99 р. № 783-ХІУ)

Стаття 32. Оскарження рішень Антимонопольного комітету України та його
територіальних відділень

Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних
відділень, прийняті у справах про недобросовісну конкуренцію, можуть
бути оскаржені до суду заінтересованими особами у тридцятиденний строк з
дня одержання копії рішення.

(стаття 32 у редакції Закону України від 15.05.2003 р. № 762-1 V)

Стаття 33. Правила професійної етики

Господарюючі суб’єкти (підприємці) при сприянні Торгово-промислової
палати України та інших заінтересованих організацій можуть розробляти
правила професійної етики у конкуренції для відповідних сфер
підприємницької діяльності, а також для певних галузей економіки.
Розроблені господарюючими суб’єктами (підприємцями) правила професійної
етики у конкуренції погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Правила професійної етики у конкуренції можуть використовуватись при
укладанні договорів, розробці установчих та інших документів
господарюючих суб’єктів (підприємців).

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ, 7 червня 1996 року

№ 236/96-ВР •

Правила

розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції

(назва із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Анти -монопольного
комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

ЗАТВЕРДЖЕНО

розпорядженням Антимонопольного

комітету України • ^

від 19 квітня 1994 р. № 5
|

(в редакції розпорядження ^ікЛІ

Антимонопольного комітету України ^^Н

від 29 червня 1998 р. № 169-р) ^Н

Зареєстровано ^^И в
Міністерстві юстиції України І^^И 22
липня 1998 р. за № 471/2911 ^В

(Офіційний вісник України (ОВУ), 1998, № ЗО. ст. 1144) (З наступними
змінами і доповненнями)

ї. Загальні положення

1. Ці Правила визначають окремі особливості порядку розгляду заяв, справ
про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому
числі про захист від недобросовісної конкуренції (далі — порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, порушення) органами
Антимонопольного комітету України відповідно до Закону України «Про
захист економічної конкуренції», Закону України «Про захист від
недобросовісної конкуренції», Закону України «Про Антимоно-польний
комітет України» та встановлюють порядок перевірки рішень органів
Комітету в цих справах і діють до прийняття відповідних актів
законодавства.

(пункт 1 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від
12.02.2002 р. № 24-р)

2. Розгляд справ здійснюється на засадах рівності сторін перед законом
та органами Антимонопольного комітету України (далі — Комітет), які
розглядають справи.

(пункт 2 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Антимонопольного
комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

3. Повноваження посадових осіб, передбачені цими Правилами, можуть
виконуватись посадовими особами, що їх заміщають (заступають) в
установленому порядку.

II. Органи Комітету, які розглядають справи, підвідомчість справ

4. Справи про порушення законодавства про -захист еконо

мічної конкуренції у межах компетенції розглядаються органами Комітету:

— Комітетом;

— Постійно діючою адміністративною колегією Комітету;

— тимчасовою адміністративною колегією Комітету;

— державним уповноваженим Комітету;

— адміністративною колегією територіального відділення Комітету.

5. Адміністративній колегії територіального відділення Комітету
підвідомчі справи про порушення у вигляді:

зловживання монопольним (домінуючим) становищем, анти-конкурентних
узгоджених дій, недобросовісної конкуренції, якщо наслідки порушення
мають місце на регіональному ринку;

антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування,
органів адміністративно-господарського управління та контролю, крім тих,
що підвідомчі Постійно діючій адміністративній колегії Комітету;

делегування повноважень органів влади чи органів місцевого
самоврядування, крім тих, що підвідомчі Постійно діючій адміністративній
колегії Комітету;

схилення до порушень, створення умов для вчинення таких порушень чи їх
легітимація органами влади, органами місцевого самоврядування, органами
адміністративно-господарського управління та контролю, крім тих, що
підвідомчі Постійно діючій адміністративній колегії Комітету;

обмежувальної та дискримінаційної діяльності суб’єктів господарювання,
об’єднань, передбаченої частинами першою та другою статті 18, статтями
19, 20 та 21 Закону України «Про захист економічної конкуренції», крім
тих, що підвідомчі державному уповноваженому Комітету;

неподання, подання інформації в неповному обсязі територіальному
відділенню у встановлені головою територіального відділення,
адміністративною колегією територіального відділення Комітету чи
нормативно-правовими актами строки або подання недостовірної інформації
територіальному відділенню;

створення перешкод працівникам територіального відділення Комітету в
проведенні перевірок, огляду, у вилученні чи накладенні арешту на майно,
документи, предмети чи інші носії інформації;

надання рекомендацій суб’єктами господарювання, об’єднаннями, органами
влади, органами місцевого самоврядування, органами
адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до
вчинення порушень законодавства про за-

хист економічної конкуренції чи сприяють учиненню таких порушень, окрім
тих, що підвідомчі Постійно діючій адміністративній колегії Комітету.

Справи, підвідомчі адміністративній колегії територіального відділення
Комітету, розглядаються у територіальному відділенні за місцем вчинення
порушення або за місцезнаходженням відповідача, або за місцем настання
наслідків порушення.

6. Державному уповноваженому Комітету підвідомчі справи про порушення у
вигляді:

зловживання монопольним (домінуючим) становищем, анти-конкурентних
узгоджених дій, недобросовісної конкуренції, якщо наслідки порушення
мають місце на ринку, що охоплює декілька регіонів, чи на
загальнодержавному ринку;

обмежувальної та дискримінаційної діяльності суб’єктів господарювання,
об’єднань, передбаченої частинами першою та другою статті 18, статтями
19, 20 та 21 Закону України «Про захист економічної конкуренції», якщо
наслідки порушення мають місце на загальнодержавному ринку;

неподання, подання інформації в неповному обсязі Комітету в установлені
державним уповноваженим Комітету, адміністративною колегією Комітету,
Комітетом чи нормативно-правовими актами строки або подання
недостовірної інформації Комітету;

створення перешкод працівникам Комітету в проведенні перевірок, огляду,
вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші
носії інформації.

7. Тимчасова адміністративна колегія Комітету може бути утворена для
розгляду будь-якої справи.

8. Постійно діючій адміністративній колегії Комітету підвідомчі справи
про порушення у вигляді:

антиконкурентних дій органів адміністративно-господарського управління
та контролю, діяльність яких поширюється на всю територію України;

делегування повноважень центральних органів виконавчої влади, обласних,
Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, органів
місцевого самоврядування відповідного рівня;

схилення до порушень, створення умов для вчинення таких порушень чи їх
легітимація центральними органами виконавчої влади, обласними. Київською
та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органами
місцевого самоврядування відповідного рівня;

надання рекомендацій центральними органами виконавчої влади, обласними.
Київською та Севастопольською міськими

?: державними адміністраціями, органами місцевого самовряду-, вання
відповідного рівня, що схиляють до вчинення порушень | законодавства про
захист економічної конкуренції чи сприяють е учиненню таких порушень.

| Постійно діюча адміністративна колегія Комітету за доручен-| ням
Голови Комітету може розглянути будь-яку справу, окрім і тих, що
підвідомчі Комітету. І 9. Комітету підвідомчі:

[і справи про порушення у вигляді антиконкурентних дій центральних
органів виконавчої влади, обласних, Київської та Севастопольської
міських державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування
відповідного рівня;

справи, матеріали яких пов’язані із забезпеченням національної безпеки,
оборони, суспільних інтересів або містять дер-і жавну таємницю, або
якщо відповідачем у справі є Верховна р Рада Автономної Республіки Крим,
Рада міністрів Автономної Ц Республіки Крим.

р Комітет може прийняти до свого провадження і розглянути

• будь-яку справу.

і 10. Справи про порушення, передбачені пунктами 5, 10, 11,

12 та 19 статті 50 Закону України «Про захист економічної ,
конкуренції», підвідомчі відповідним органам Комітету, до ком-

• ‘ петенції яких відноситься вирішення питань про надання дозволу на
вчинення цих дій.

101. Справи про порушення у вигляді обмеження в господарській діяльності
суб’єкта господарювання у відповідь на те, що ; він звернувся до
Комітету або його територіального відділення ‘ із заявою про порушення
законодавства про захист економічної І конкуренції, підвідомчі тим
органам Комітету, яким підвідомча ; справа, що має розглядатися за
такою заявою.

102. Справи про порушення у вигляді невиконання рішення, І попереднього
рішення органів Комітету або їх виконання не в , повному обсязі
розглядаються органами Комітету, які прийняли І відповідне попереднє
рішення або рішення.

11. Голова Комітету має право за клопотанням осіб, які беруть участь у
справі, за поданням державного уповноваженого Комітету, керівника
структурного підрозділу Комітету, голови територіального відділення або
з власної ініціативи будь-які матеріали, що є в провадженні органу чи
посадової особи, уповноважених на їх розгляд, передати на розгляд іншого
органу чи посадової особи.

(розділ II в редакції розпорядження, Антимонопольного комітету України
від 12.02.2002 р. № 24-р)

III. Докази

12. Доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають
можливість визначити наявність або відсутність порушення.

Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх
осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами,
речовими доказами і висновками експертів.

13. Збір доказів здійснюється органами чи посадовими особами Комітету,
відділення незалежно від місця знаходження доказів.

IV. Підстави для початку розгляду справ

(назва розділу IV із змінами, внесеними згідно з розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

14. Органи Комітету розпочинають розгляд справи про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції за підставами,
визначеними статтею 36 Закону України «Про захист економічної
конкуренції».

(пункт 14 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від
12.02.2002 р. № 24-р)

V. Особи, які беруть участь у справі, їхні права й обов’язки

15. Особи, які беруть участь у справі, визначаються статтею 39 Закону
України «Про захист економічної конкуренції».

(пункт 15 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від
12.02.2002 р. № 24-р)

16. Особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право
ознайомлюватися з матеріалами справи (за винятком інформації з обмеженим
доступом, а також інформації, визначеної відповідним державним
уповноваженим, головою відділення, розголошення якої може завдати шкоди
інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або
перешкодити подальшому розгляду справи) після одержання копії подання з
попередніми висновками в справі (витягу з нього відповідно до пункту 26
цих Правил), а також мають право наводити докази, подавати клопотання,
усні й письмові пояснення, одержувати копії рішень у справі (витяги з
них, за винятком інформації з обмеженим доступом, а також інформації,
визначеної відповідним державним уповноваженим, головою відділення,
розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали
участь у справі), подавати свої міркування та заперечення, оскаржувати
рішення в порядку, визначеному законодавством.

(пункт 16 змінено згідно з розпорядженням Антимоно-; пального комітету
України від 30.09.98 р. № 260-р)

VI. Подання заяви та її розгляд

17. Заяви про порушення у справах, підвідомчих адміністративній колегії
територіального відділення Комітету, подаються до відділення за місцем
вчинення порушення або за місцем знаходження відповідача, або за місцем
настання наслідків порушення. Заяви про порушення в інших справах
подаються до Комітету.

(пункт 17 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Антимонопольного
комітету України від 12.02.2002 р. ; № 24-р) ї 18. Заява має
подаватися в письмовій формі й містити:

найменування органу, до якого подається заява;

найменування, поштову адресу, інші реквізити (факс, телефон) заявника;

найменування, поштову адресу, інші реквізити відповідача;

зміст вимог і виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги;

перелік документів, що додаються до заяви;

підпис заявника або його представника із зазначенням часу подання заяви.

До заяви додаються наявні у заявника матеріали, якими заявник
обґрунтовує свої вимоги.

19. Заява про порушення розглядається протягом ЗО календарних днів, а у
разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана
заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений державним
уповноваженим, головою відділення на 60 календарних днів, про що
письмово повідомляється заявнику.

Якщо щодо відповідача, зазначеного у заяві, вже порушено справу за
наведеними у заяві ознаками порушення, заява може бути приєднана до цієї
справи, про що письмово повідомляється заявнику.

Встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у пункті
18 цих Правил, і це перешкоджає розгляду заяви, державний уповноважений,
голова відділення залишає заяву без руху, про що письмово повідомляє
заявника і надає йому строк для усунення недоліків.

Час залишення заяви без руху не зараховується у строк розгляду заяви.

У разі невиконання зазначених вимог у встановлений строк заява може бути
залишена .без розгляду, прощо письмово повідомляється заявнику.

Якщо заявник відмовився від заяви, вона залишається без розгляду, що не
є перешкодою для продовження Комітетом, відділенням дослідження з
питань, порушених у заяві.

Залишення заяви без розгляду не позбавляє заявника права звернутися до
Комітету, відділення з повторною заявою про порушення.

Розгляд заяви може бути зупинено з власної ініціативи органу Комітету чи
голови територіального відділення, чи за заявою особи, яка бере участь у
справі, до завершення розгляду органом Комітету, судом, господарським
судом пов’язаної з цією заявою справи або до вирішення державним органом
пов’язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду заяви письмово
повідомляється заявнику.

(пункт 19 доповнено абзацом восьмим згідно з розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

20. У разі невиявлення ознак порушення законодавства про захист
економічної конкуренції державний уповноважений, голова відділення
відмовляють у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.

(абзац перший пункту 20 в редакції розпорядження Антимонопольного
комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

При цьому відповідним державним органам та суб’єктам господарювання
можуть бути надані рекомендації щодо проведення заходів, спрямованих на
запобігання порушенням, розвиток підприємництва і конкуренції.

20 . Розпорядження про початок розгляду справи або про відмову в
розгляді справи на підставі статті 36 Закону України «Про захист
економічної конкуренції», підвідомчої Комітету, адміністративній колегії
Комітету, державному уповноваженому Комітету, приймає державний
уповноважений Комітету.

(Правила доповнено пунктом 20 згідно з розпорядженням Антимонопольного
комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

20 . Розпорядження про початок справи або про відмову в розгляді справи
на підставі статті 36 Закону України «Про захист економічної
конкуренції», підвідомчої адміністративній колегії територіального
відділення Комітету, приймає адміністративна колегія територіального
відділення Комітету.

(Правила доповнено пунктом 20ізгідно з розпоряджен-

• 1—— ням
Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р.^

№ 24-р) І

20 . Розпорядження про початок розгляду справи надсилається відповідачу
протягом трьох робочих днів із дня його прийняття.

Повідомлення про початок розгляду справи надсилається заявнику та третім
особам.

. (Правила доповнено пунктом 20^ згідно з розпоряджен- • ням
Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

VII. Розгляд справи

21. Розгляд справи розпочинається відповідно до статті 37 і Закону
України «Про захист економічної конкуренції».

(пункт 21 в редакції розпорядження Антимонопольного ‘• І комітету
України від 12.02.2002 р. № 24-р) ї 22. Повноваження службовців
Комітету щодо збирання доказів під час розгляду справи стверджуються
службовим дорученням, виданим державним уповноваженим, а зазначені
повноваження службовців відділення — службовим дорученням, виданим
державним уповноваженим, головою відділення.

23. Службовцями Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз
доказів, проводяться дії, направлені на всебічне, повне і об’єктивне
з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін.

Зокрема у справах можуть проводитися такі дії:

(абзац другий пункту 23 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням
Антимонопольного комітету України від І2.02.2Щ р. № 24-р) дослідження
регіонального або загальнодержавного ринку;

одержання від сторін, третіх осіб, інших осіб письмових та усних
пояснень, які можуть фіксуватися в протоколі;

вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів чи
інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у
справі;

(пункт 23 доповнено абзацом п’ятим згідно з розпорядженням
Антимонопольного комітету України від | 12.02.2002 р. № 24-р)

І накладення арешту на предмети, документи, інші носії ін-»;1
формації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі.

(пункт 23 доповнено абзацом шостим згідно з розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р, у
зв’язку з цим абзаци п’ятий та шостий вважати відповідно абзацами сьомим
та восьмим)

За результатами збирання доказів у справі складається подання з
попередніми висновками, яке вноситься на розгляд органів Комітету, яким
підвідомча справа.

(абзац сьомий пункту 23 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

Для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують
спеціальних знань у галузі науки, техніки, ремесла тощо, розпорядженням
органів Комітету, яким підвідомча справа, може бути призначена
експертиза.

(абзац восьмий пункту 23 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

24. Установивши, що як відповідач до участі в справі повинна бути
залучена інша особа, органами Комітету приймається розпорядження про
заміну відповідача або про залучення до участі в справі
співвідповідачів, про що повідомляються особи, які беруть участь у
справі.

(пункт 24 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від
12.02.2002 р. № 24-р)

25. Органи Комітету, які розпочали або розглядають справу, можуть
прийняти розпорядження про об’єднання кількох справ в одну або про
виділення справи для окремого розгляду.

(пункт 25 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від
12.02.2002 р. № 24-р)

26. Копії подання з попередніми висновками (або витяги з нього, що не
містять інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним
державним уповноважеЯІгм, головою відділення інформації, розголошення
якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть участь у
справі, або перешкодити подальшому розгляду справи) не пізніше ніж за
десять днів до прийняття рішення у справі надсилаються сторонам та
третім особам.

(пункт 26 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від
12.02.2002 р. № 24-р)

27. Рішення може бути прийняте раніше, якщо від сторони та третіх осіб,
яким було надіслано подання, одержано відповідь.

Про день, час і місце розгляду справи особи, що беруть участь у справі,
повідомляються не пізніше ніж за п’ять днів.

(пункт 27 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від
12.02.2002 р. № 24-р)

28. Розгляд справи може бути зупинено з власної ініціативи відповідного
органу Комітету чи за заявою особи, яка бере

участь у справі, до завершення розгляду органом Комітету, су- ‘ дом,
господарським судом пов’язаної з цією справою іншої справи або до
вирішення державним органом пов’язаного з нею іншого питання. Про
зупинення розгляду справи та його поновлення приймається розпорядження.

(пункт 28 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від
12.02.2002 р. № 24-р)

VIII. Рішення у справах

29. При доведенні вчинення порушення залежно від обста-вин у справі може
бути прийнято одне чи декілька рішень згід-»‘, но зі статтею 48 Закону
України «Про захист економічної кон-

? куренції».

[ (пункт 29 в редакції розпорядження Антимонопольного ‘

: комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

30. У процесі розгляду справи органи Комітету можуть прийняти попереднє
рішення у справі відповідно до статті 47 Закону України «Про захист
економічної конкуренції».

(пункт ЗО в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від
12.02.2002 р. № 24-р)

31. Штрафи за порушення, передбачені Законом України «Про захист
економічної конкуренції», на об’єднання, суб’єктів господарювання
накладаються відповідно до статті 52 Закону України «Про захист
економічної конкуренції».

(пункт ЗІ в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від
12.02.2002 р. № 24-р)

32. Штрафи на суб’єктів господарювання — юридичних осіб за порушення,
передбачені Законом України «Про захист від недобросовісної
конкуренції», накладаються:

у розмірі, що не перевищує 400 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, — Комітетом, Постійно діючою адміністративною колегією,
тимчасовою адміністративною колегією, державним уповноваженим,
адміністративною колегією територіального відділення Комітету;

(абзац другий пункту 32 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

| у розмірі понад 400 неоподатковуваних мінімумів доходів

і громадян — Комітетом.

І 33. У рішенні вказуються результати розгляду справи по суті,
наводяться мотиви рішення, зазначаються дії, які сторони повинні
виконати або від яких утриматися, та строк виконання

|к рішення.

в’

При вирішенні питання про накладення штрафу у резолютивній частині
рішення вказується розмір штрафу.

. (абзац другий пункту 33 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

34. Рішення у справі надається для виконання відповідно до статті 56
Закону України «Про захист економічної конкуренції»;

(пункт 34 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від
12.02.2002 р. № 24-р)

35. Органи Комітету, які прийняли рішення, не мають права його скасувати
або змінити.

(абзац перший пункту 35 в редакції розпорядження Антимонопольного
комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

Вони вправі виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні
помилки, роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а
також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що
досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення.

36. Встановивши під час розгляду справи факт порушення, орган Комітету,
який розпочав або розглядає справу, має право вносити у відповідні
державні органи обов’язкові для розгляду подання щодо скасування
ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів
господарювання.

(абзац перший пункту 36 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

Абзац другий пункту 36 виключено

(згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України від
12.02.2002 р. № 24-р)

Встановивши дані, що свідчать про наявність ознак злочину, орган чи
посадова особа, які порушили або розглядають справу, вносять подання у
правоохоронні органи або надсилають їм відповідні матеріали для розгляду
по суті.

37. Розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті відповідно
до статті 49 Закону України «Про^. захист економічної конкуренції».
‘,•

(пункт 37 в редакції розпорядження Антимонопольногаїя комітету України
від 12.02.2002 р. № 24-р) ||

IX. Перевірка, перегляд, оскарження рішень у справах та обчислення
строків

(назва розділу IX в редакції розпорядження Антимонопольного комітету
України від 12.02.2002 р. № 24-р)

|

‘ (У розділі IX слово «перегляд» у всіх відмінках замінено

« словом «перевірка» у відповідному відмінку, а слова «пере-

ь гляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами» у

; всіх відмінках замінено словом «перегляд рішення» у відпо-

| відному відмінку згідно з розпорядженням Антимонополь-

| ного комітету України від 12 лютого 2002 року № 24-р)

; 38. Абзац перший пункту 38 виключено

І (згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету

України від 12.02.2002 р. № 24-р) | Заява про перевірку рішення у
справі або про перегляд рі-; шення підлягає розгляду у строк,
передбачений абзацом пер-| шим пункту 19 цих Правил. ї 39. Перевірка
рішень у справах здійснюється:

і Комітетом — за заявою осіб, які брали участь у справі, по-: даннями
Голови Комітету, протестами Генерального прокурора

України, заступників Генерального прокурора України про пе-; ревірку
рішень державних уповноважених або адміністративних колегій Комітету у
справах;

? (абзац другий пункту 39 із змінами, внесеними згідно з

розпорядженням Антимонопольного комітету України від ^ 12.02.2002 р. №
24-р)

і’ Комітетом, адміністративними колегіями — за заявою осіб, які брали
участь у справі, поданнями державних уповноважених, протестами прокурора
автономної Республіки Крим, області, міст Києва, Севастополя та їх
заступників про перевірку рішень адміністративних колегій територіальних
відділень Ко-[ мітету у справах.

І (абзац третій пункту 39 із змінами, внесеними згідно з |
розпорядженням Антимонопольного комітету України від . | 12.02.2002 р. №
24-р)

Iі’ 40. Державні уповноважені вправі за заявою осіб, які брали •
участь у справі, або з власної ініціативи витребувати відповідну справу
для вирішення питання про наявність підстав для внесення подання про
перевірку рішення у справі.

(абзац перший пункту 40 із змінами, внесеними згідно з розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 р. № 24-р)

При відсутності підстав для внесення подання про це повідомляється
особа, за заявою якої справа була витребувана для перевірки, із
зазначенням мотивів відмови внесення подання. 41. Службові особи, яким
надано право вносити подання про перевірку рішення у справі, можуть
зупинити виконання рішен-

ня до закінчення його перевірки, про що письмово повідомляються особи,
які беруть участь у справі.

42. Копія подання про перевірку рішення у справі (витяг з нього за
вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної
відповідним державним уповноваженим, головою відділення інформації,
розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали
участь у справі) надсилається сторонам та третім особам, які брали
участь у справі.

Сторони та треті особи, які брали участь у справі, мають право подати
письмові пояснення на подання.

43. За результатами перевірки рішення органи Комітету мають право
прийняти рішення відповідно до частини п’ятої статті 57 Закону України
«Про захист економічної конкуренції».

(пункт 43 в редакції розпорядження Антимонопольногд комітету України від
12.02.2002 р. № 24-р)

44. Перегляд рішення здійснюється органом Комітету, яким воно прийнято,
за поданням службовців Комітету, відділення, яким доручено збирання та
аналіз доказів у справі.

За відсутності підстав для перегляду рішення заявник повідомляється
письмово із зазначенням мотивів відмови перегляду. . (пункт 44 в
редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 12.02.2002
р. № 24-р)

45. Орган Комітету, який прийняв рішення, може зупинити виконання
рішення до закінчення його перегляду, про що письмово повідомляються
особи, які беруть участь у справі.

(пункт 45 в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від
12.02.2002 р. № 24-р)

46. Копія подання про перегляд рішення у справі (витяг з нього за
вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної
відповідним державним уповноваженим, головою відділення інформації,
розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали
участь у справі) надсилається сторонам та третім особам, які брали
участь у справі.

Сторони та треті особи, які брали участь у справі, мають право подати
письмові пояснення на подання.

Абзац третій пункту 46 виключено

(згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України від
12.02.2002 р. № 24-р)

47. Копія рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим
доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим,
головою відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди
інтересам інших осіб, які брали участь у справі), прийнятого за
результатами перевірки

рішення у справі та перегляду рішення, у п’ятиденний строк з ; дня його
прийняття надсилається для виконання.

X. Слухання у справі

48. Органи Комітету, які розглядають справу про порушення законодавства
про захист економічної конкуренції, до прийняття рішення по суті можуть
проводити слухання у справі.

Про день, час і місце проведення слухання у справі особи, • які беруть
участь у справі, повідомляються не пізніше ніж за 5 днів до проведення
слухання.

Слухання проводиться органом Комітету, який розглядає справу або за
дорученням голови колегіального органу, одним або декількома його
членами.

Орган Комітету на слухання у справі запрошує осіб, які беруть участь у
справі, для надання ними зауважень, пояснень, доводів, необхідних для
встановлення фактичних обставин справи. \_ У слуханні у справі беруть
участь працівники Комітету, його

територіальних відділень. Орган Комітету, у разі необхідності, ; на
слухання у справі Залучає експертів.

На слухання у справі можуть бути запрошені інші особи, якщо заявник та
відповідач не висловили проти цього обгрунтованих заперечень.

Орган Комітету за власною ініціативою чи за заявою осіб, які беруть
участь у справі, може провести повністю або частково закрите слухання у
справі, якщо відкрите слухання може завдати шкоди інтересам держави,
особам, які беруть участь у „ справі, чи іншим особам, або перешкодити
подальшому розгля-^ ду справи.

| Головуючий на слуханні вживає заходів для встановлення | фактичних
обставин справи. Він може видалити зі слухання | осіб, які порушують
порядок його проведення. У цьому разі ‘ слухання продовжується без
участі цих осіб.

49. Слухання чи його частина може не проводитися, якщо його проведення
може спричинити загрозу громадському порядку, державній безпеці або
загрозу розголошення інформації з обмеженим доступом чи інформації,
розголошення якої може

, завдати шкоди інтересам осіб, які беруть участь у розгляді

г справи.

| Слухання протоколюється. У протоколі зазначається:

І. орган Комітету, який проводить слухання;

І форма проведення слухання (відкрите, закрите), місце, дата,

І час початку й закінчення слухання;

І прізвища, ім’я та по батькові головуючого, членів колегіаль-

ного органу Антимонопольного комітету України із зазначенням їх посад та
інших осіб, присутніх на слуханні;

питання, які розглядалися, та основний зміст зауважень, пояснень,
доводів, наданих учасниками слухання.

Протокол слухання протягом трьох днів підписується головуючим, членами
колегіального органу Комітету, які проводили слухання. У цей самий строк
особи, які брали участь у слуханні, можуть ознайомитись із змістом
протоколу, подати пояснення або зауваження до нього, які додаються до
протоколу.

Про ознайомлення осіб, які брали участь у слуханні, із змістом протоколу
зазначається у протоколі.

(розділ Х в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від
12.02.2002 р. № 24-р)

XI. Розділ XI виключено

(розділ XI із змінами, внесеними згідно з розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 р. № 33-р, виключено
згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.2002
р. № 24-р) ^

Типові вимоги до узгоджених дій д суб’єктів господарювання для
загального Ц звільнення від попереднього одержання дозволу |Ц органів
Антимонопольного комітету України Ц на узгоджені дії суб’єктів
господарювання Ц

ЗАТВЕРДЖЕНО З
розпорядженням Антимонопольного комітету України • від 12
лютого 2002 р. № 27-р ^^Ц

Зареєстровано |^^Н в
Міністерстві юстиції України Я^^І 7
березня 2002 р. за № 239/6527 ‘•ЩЯ

(Офіційний вісник України (ОВУ), 2002, №11, ст. 543) Щ Ці Типові
вимоги розроблені відповідно до положень статті 11 Закону України «Про
захист економічної конкуренції» (надалі — Закон) і визначають вимоги до
узгоджених дій, у разі відповідності яким узгоджені дії дозволяються і
не потребують згоди органів Антимонопольного комітету України відповідно
до частини першої статті 10 Закону.

1. Визначення термінів

У цих Типових вимогах терміни вживаються в такому значенні:
Щ

1.1. Терміни «контроль», : ню у власності, управлінні (користуванні) більш як 50 відсотків

і часток (акцій, паїв);

, об’єднані в один концерн, створений на основі повної фінан-

| сової залежності від одного або групи підприємств і дозвіл на
створення якого, а також дозвіл на вступ до якого надано
Ан-тимонопольним комітетом України або його органами.

|, 3.1.2. Саморегулівних організацій ринку цінних паперів, які

[ не обмежують конкуренції (діж засновниками (учасниками), а також вступ
до них суб’єктів господарювання, якщо ці організації створюються і діють
відповідно до вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та
фондового ринку і Антимонопольним комітетом України.

3.2. Не потребують дозволу Антимонопольного комітету України або його
органів узгоджені дії, пов’язані з вступом суб’єктів господарювання до
об’єднання, що не обмежує конкуренції між засновниками (учасниками), і
дозвіл на створення якого було надано Комітетом або його органами, якщо
рішення про вступ суб’єктів господарювання до об’єднання (в тому числі

рішення щодо внесення змін до установчих документів об’єднання),
прийняті об’єднанням після одержання дозволу Анти-монопольного комітету
України або його органів на створення цього об’єднання, не посилюють
узгодженість дій на ринку засновників (учасників) об’єднання та не
призводять до погіршення умов конкуренції між засновниками (учасниками).

3.3. Не потребують дозволу Антимонопольного комітету України або його
органів зміни до узгоджених дій щодо створення суб’єктів господарювання,
не пов’язані із зміною предмета і мети діяльності суб’єктів
господарювання, порядку розподілу прибутків і збитків, складу, порядку
формування та компетенції органу управління, порядку прийняття органом
управління рішень, а також інші зміни до узгоджених дій щодо створення
суб’єктів господарювання, що не посилюють узгодженості дій на ринку
засновників (учасників) суб’єктів господарювання, не призводять в інший
спосіб до погіршення умов конкуренції між засновниками (учасниками).

3.4. Не потребують дозволу Антимонопольного комітету України або його
органів узгоджені дії, пов’язані з виходом господарських товариств,
підприємств із об’єднань.

3.5. Пункти 3.1—3.4 цих Типових вимог поширюються виключно на дії
суб’єктів господарювання, які створені з додержанням вимог
антимонопольного законодавства та законодавства про захист економічної
конкуренції.

4. Розрахунок показників щодо визначення випадків узгоджених дій, які не
потребують попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного
комітету України

4.1. Порядок обчислення показників учасників узгоджених дій, суб’єктів
господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій (вартість
(сукупна вартість) активів, обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів
(робіт, послуг), частка (сукупна частка) на відповідному задіяному ринку
(ринках)), що використовуються у цих Типових вимогах, а також його
особливості стосовно окремих категорій суб’єктів господарювання,
встановлено Положенням про порядок подання заяв до органів
Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії
суб’єктів господарювання (надалі — Положення про узгоджені дії),
затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України від
12.02.2002 № 26-р.

4.2. Показники суб’єктів господарювання — учасників узгоджених дій,
суб’єктів господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених
дій, вартість (сукупна вартість) активів,

І обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів (робіт, послуг), часЯИЯ ка
(сукупна частка) на відповідному задіяному ринку (ринках) -|
визначаються з урахуванням показників усіх суб’єктів господарювання, між
якими існують відносини, що забезпечують контроль, у значенні статті 1
Закону України «Про захист економічної конкуренції».

4.3. Кошти, отримані від реалізації товарів у межах однієї |

; групи суб’єктів господарювання, пов’язаних відносинами конт- І

: ролю, якщо такий облік ведеться, не враховуються. |

У випадку, якщо з моменту створення суб’єкта господарю- ‘ вання пройшло
менше року, його вартісні показники розраховуються за фактично
відпрацьований час.

5. Вчинення учасниками узгоджених дій будь-яких дій, передбачених
статтею 6 Закону та спрямованих на досягнення результатів зазначених
частиною першою статті 10 Закону, які не відповідають вимогам пунктів 2
та 3 цих Типових вимог і не підпадають під звільнення від необхідності
одержання попереднього дозволу органів Антимонопольного комітету
України, потребує попереднього одержання дозволу органів Антимоно- ,,
польного комітету України на їх здійснення у порядку, визна-’ ченому
Положенням про узгоджені дії, якщо стосовно них іншими типовими вимогами
до узгоджених дій, визначеними від- :

повідно до статті 11 Закону, не передбачено звільнення від не-

‘•• обхідності одержання дозволу Антимонопольного комітету Ук-

; раїни з інших підстав.

Положення про порядок подання заяв

до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на
узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення про узгоджені дії)*

ЗАТВЕРДЖЕНО

розпорядженням Антимонопольного комітету України

від 12 лютого 2002 р. № 26-р

Зареєстровано

в Міністерстві юстиції України

7 березня 2002 р. за № 238/6526

(Офіційний вісник України (ОВУ), 2002. № 11, ст. 542) (Витяг)

1. Загальні положення

Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету
України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання
(надалі — Положення про узгоджені дії) розроблено відповідно до Законів
України «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний
комітет України» з метою запобігання недопущенню, усуненню чи обмеженню
конкуренції.

Положення про узгоджені дії встановлює порядок подання та розгляду заяв
до органів Антимонопольного комітету України (надалі — Комітет) щодо
надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання, які призвели
чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції,
надання попередніх висновків стосовно таких дій, а також надання
висновків щодо відповідності узгоджених дій суб’єктів господарювання
вимогам Закону України «Про захист економічної конкуренції».

2. Терміни та скорочення, що вживаються у Положенні про узгоджені дії

2.1. Надання дозволу (відмова в наданні дозволу) —прийняття органом
Комітету рішення про надання дозволу (відмову в наданні дозволу) на
узгоджені дії суб’єктів господарювання, зміни в узгоджених діях
суб’єктів господарювання.

2.2. Надання попередніх висновків — надання органом Ко

мітету висновків щодо ймовірного рішення по суті питання про одержання
заявником дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання, які
призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження
конкуренції, а також висновків щодо потреби одержання згоди на зазначені
дії без проведення додаткового дослідження.

2.3. Надання висновків щодо кваліфікації дій — надання органом Комітету
суб’єктам господарювання висновків на підставі наданої ними інформації у
формі рекомендаційних роз’яснень щодо відповідності дій суб’єктів
господарювання положенням статей 6 та 10 Закону України «Про захист
економічної конкуренції».

« 2.4. ЄДРПОУ — Єдиний державний реєстр підприємств та

І’ організацій України.

| 2.5. Заява — заява до органів Комітету про надання дозволу

і. на узгоджені дії (зміни в узгоджених діях) суб’єктів господарю-

| вання, про надання попередніх висновків або про надання вис-

1 новків щодо кваліфікації дій.

| 2.6. Справа — справа про узгоджені дії.

1; 2.7. Рівноцінні узгоджені дії — узгоджені дії, що мають од-

; накову мету, вчиняються однаковим способом, на однакових умовах та з
високою ймовірністю матимуть однакові наслідки

; для конкуренції, але в яких беруть участь різні суб’єкти
господарювання.

\ 2.8. Регіон — Автономна Республіка Крим, область, міста

| Київ чи Севастополь.

. 2.9. Термін «цілісний майновий комплекс» використовується

: в його значенні відповідно до статті 4 Закону України «Про оренду
державного та комунального майна». :

[ 2.10. Терміни «економічна конкуренція (конкуренція)», «ін-

« формація», «контроль», «пов’язані особи», «малий та середній
підприємець», «монополізація», «органи влади», «об’єднання», «органи
адміністративно-господарського управління та контролю», «органи
Антимонопольного комітету України», «ринок товару (товарний ринок)»,
«суб’єкт господарювання», «товар» використовуються в їхніх значеннях
відповідно до статті 1 Закону

| України «Про захист економічної конкуренції».

І 3. Сфера застосування

? 3.1. Попереднє одержання дозволу органів Комітету відповідно до
статті 10 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є
обов’язковим на вчинення суб’єктами господарю-

; вання узгоджених дій, що призвели чи можуть призвести до

недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема узгоджених дій,
які стосуються:

1) установлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-техноло-гічного
розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом,
асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом
продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших
суб’єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами
господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання
додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та
іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються
предмета цих угод;

8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів
господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.

Попереднє одержання дозволу органів Комітету є обов’язковим також на
зміни в таких узгоджених діях.

3.2. Попереднє одержання дозволу органів Комітету на вчинення суб’єктами
господарювання узгоджених дій, зазначених у пункті 3.1, є обов’язковим у
таких випадках:

3.2.1. Укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі.

3.2.2. Створення суб’єкта господарювання, метою чи наслідком створення
якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами
господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між
ними та новоствореним суб’єктом господарювання.

3.2.3. Прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі.

3.2.4. Здійснення будь-якої іншої погодженої поведінки (діяльності,
бездіяльності) суб’єктів господарювання, яка призвела чи може призвести
до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

3.2.5. Унесення змін до узгоджених дій, передбачених пунктами
3.2.1—3.2.4, на які було отримано дозвіл органів Коміте

ту, якщо ці зміни передбачають зміну кола учасників та/або поширюються
на інші товарні ринки.

3.3. Попереднє одержання дозволу органів Комітету є обов’язковим також у
разі внесення змін до узгоджених дій, на які було отримано дозвіл
органів Комітету, якщо ці зміни не . передбачають зміни кола учасників
та не поширюються на інші товарні ринки, але пов’язані зі зміною
предмета і цілей узгоджених дій, порядку розподілу прибутків і збитків
між учасниками узгоджених дій, порядку формування та компетенції органу
управління створеного суб’єкта господарювання, порядку прийняття рішень
цим органом управління, а також якщо ці зміни посилюють узгодженість
учасників на ринку та/або призводять до погіршення умов конкуренції між
учасниками узгоджених дій в інший спосіб.

3.4. Подання заяви про надання дозволу не потребують такі види
узгоджених-дій відповідно до статей 7, 8 та 9 Закону України «Про захист
економічної конкуренції», передбачених пунктами 3.1, 3.2 Положення про
узгоджені дії:

3.4.1. Будь-які добровільні узгоджені дії малих або середніх підприємців
щодо спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого
обмеження конкуренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності
малих або середніх підприємців.

3.4.2. Узгоджені дії щодо постачання чи використання товарів, якщо
учасник цих дій стосовно іншого учасника узгоджених, дій встановлює
обмеження на:

використання поставлених ним товарів’чи товарів інших постачальників;

придбання в інших суб’єктів господарювання або продаж іншим суб’єктам
господарювання чи споживачам інших товарів;

придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та
іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не належать до
предмета угоди;

формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару
іншим суб’єктам господарювання чи споживачам,

але при цьому не призводять до:

суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його
частині, у тому числі монополізації відповідних ринків;

економічно не обрунтованого підвищення цін або дефіциту товарів;

обмеження доступу на ринок інших суб’єктів господарювання.

!^ 3.4.3. Угоди про передачу прав інтелектуальної власності або про
використання об’єкта права інтелектуальної власності, які обмежують у
здійсненні господарської діяльності сторону уго-

ди, якій передається право, але ці обмеження не виходять за межі
законних прав суб’єкта права інтелектуальної власності.

Уважається, що не виходять за межі прав, зазначених у частині першій
цього пункту, обмеження стосовно обсягу прав, які передаються, строку та
території дії дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної
власності, а також виду діяльності, сфери використання, мінімального
обсягу виробництва.

3.4.4. Інші узгоджені дії, що відповідають типовим вимогам, установленим
Антимонопольним комітетом України, якщо про це прямо вказано в рішенні
Антимонопольного комітету України про встановлення цих типових вимог.

3.5. Учасниками узгоджених дій є суб’єкти господарювання (юридичні чи
фізичні особи), які чинять або мають намір чинити узгоджені дії.

4. Порядок подання заяви

4.1. Із заявою про надання дозволу, попередніх висновків звертаються:

4.1.1. На укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі —
сторони угод.

4.1.2. На прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі — об’єднання,
що приймає рішення.

4.1.3. На створення суб’єкта господарювання — засновники (учасники):

4.1.4. На іншу погоджену конкурентну поведінку — учасники відповідних
дій, які приймають рішення про цю поведінку.

4.1.5. На внесення змін до узгоджених дій — учасники узгоджених дій, які
чинять або мають намір чинити змінені узгоджені дії.

4.1.6. Органи, особи, зазначені у пунктах 4.1.1—4.1.5, можуть подати
спільну заяву, можуть призначити та уповноважити свого представника
звернутися до Комітету, відділення із заявою, а також представляти
інтереси учасника(ів) заявленої дії у процесі розгляду заяви, справи.

Повноваження представника підтверджуються дорученням учасника(ів)
заявленої дії, оформленим у встановленому порядку.

Заява та додані до неї документи повинні містити повну та достовірну
інформацію.

4.2. У разі узгоджених дій, які не передбачені пунктом 3.1 Положення про
узгоджені дії, особи й органи, зазначені у пунктах 4.1.1—4.1.5 цього
Положення, можуть з власної ініціативи звернутися із заявою до Комітету,
відділення з метою одержання дозволу на ці дії.

5. Підвідомчість заяви

«5.1. Заява з питань, підвідомчих Комітету, Адміністративній колегії
Комітету, державному уповноваженому Комітету, подається до Комітету.

У всіх інших випадках заява подається до територіального відділення
Комітету.

5.2. Комітету підвідомчі питання про надання попередніх висновків та
питання про узгоджені дії:

які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження
конкуренції на ринках, географічні межі яких охоплюють більш ніж третину
регіонів України;

учасником яких є підприємство, яке має стратегічне значення для
економіки та безпеки держави;

учасником яких є транснаціональна корпорація, суб’єкт господарювання
відповідно до статті 1 Закону України «Про захист економічної
конкуренції», у складі якого хоча б одна юридична (фізична) особа має
постійне місцезнаходження (місце проживання) за межами України;

учасником яких є суб’єкт господарювання, який займає монопольне
(домінуюче) становище на ринку товару, за винятком випадків, коли всі
учасники узгоджених дій зареєстровані в одному регіоні та діють на
регіональних ринках, що не виходять за межі цього регіону;

на підставі рішення Верховної Ради України, Президента України, Кабінету
Міністрів України;

пов’язані із забезпеченням національної безпеки, оборони, суспільних
інтересів.

Комітет може також прийняти до свого розгляду будь-яке питання про
узгоджені дії.

5.3. Адміністративній колегії Комітету підвідомчі питання про надання
попередніх висновків та про узгоджені дії, за винятком питань,
підвідомчих Комітету, у разі передачі заяви на її розгляд Головою
Комітету.

5.4. Державному уповноваженому Комітету підвідомчі питання про надання
попередніх висновків та про узгоджені дії, за винятком питань,
підвідомчих Комітету й Адміністративним колегіям Комітету, у випадках,
якщо:

учасники узгоджених дій зареєстровані в різних регіонах або/та діють на
регіональних ринках, які охоплюють територію декількох регіонів, у тому
числі частин декількох регіонів;

узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення
чи обмеження конкуренції, поширюються на ринки, географічні межі яких
охоплюють декілька регіонів України.

5.5. Адміністративній колегії територіального відділення Комітету
підвідомчі питання про надання попередніх висновків та про узгоджені
дії, за винятком питань, підвідомчих Комітету, Адміністративній колегії
Комітету та державному уповноваженому Комітету, якщо учасники узгоджених
дій зареєстровані в одному регіоні і діють на регіональному ринку, що не
виходить за межі цього самого регіону, і при цьому узгоджені дії, які
призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження
конкуренції, поширюються на ринки, що не виходять за географічні межі
відповідного регіону України.

5.6. Голова Комітету має право за клопотанням заявника, органу Комітету
або з власної ініціативи витребувати будь-яку ‘ заяву, що є у
провадженні органу Комітету чи посадової особи Комітету, уповноважених
розглядати заяву, і передати її на розгляд Адміністративної колегії
Комітету, іншого органу Комітету чи посадової особи Комітету.

5.7. Інформація з обмеженим доступом, необхідна для розгляду заяви, може
подаватися до відповідних органів Комітету окремо відповідно до пункту 5
додатка 1.

6. Розгляд заяви органами Комітету

6.1. Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про захист
економічної конкуренції» заява про дозвіл або висновки вважається
прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її надходження після
закінчення п’ятнадцятиденного терміну з дати надходження її до
відповідного органу Комітету, якщо протягом цього часу державний
уповноважений Комітету чи голова територіального відділення Комітету не
повернули заявнику зазначену заяву з повідомленням, що вона та інші
документи не відповідають установленим Комітетом вимогам і це
перешкоджає її розгляду.

6.2. Якщо учасник узгоджених дій відмовляє іншому учаснику узгоджених
дій — заявнику в наданні документів та іншої інформації, необхідної для
розгляду Комітетом, Адміністративною колегією Комітету, державним
уповноваженим Комітету чи адміністративною колегією територіального
відділення Комітету заяви, то державний уповноважений Комітету чи голова
територіального відділення Комітету на підставі звернення заявника
приймає розпорядження про надання учасником узгоджених дій такої
інформації у визначений строк. Про прийняте розпорядження повідомляється
заявнику.

6.3. Заява вважається прийнятою до розгляду після отримання всієї
інформації, передбаченої розпорядженням, зазначеним

у пункті 6.2 Положення про узгоджені дії, про що орган Комі– тету
протягом 10 днів повідомляє заявника. : 6.4. Якщо дозвіл на узгоджені
дії, які передбачені пунктом 3.1 Положення про узгоджені дії, відповідно
до частини третьої статті 26 Закону України було надано органами
Комітету на конкретно визначений строк, зокрема на строк дії договору |
(угоди, рішення), то суб’єкти господарювання мають право і звернутися до
органів Комітету із заявою про продовження дії ‘І дозволу. Така заява
подається за три місяці до закінчення стро-| ку дії дозволу.

6.5. Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про
захист економічної конкуренції», якщо узгоджені дії провадяться із
застосуванням конкурсних процедур (торги, аукціони, конкурси, тендери
тощо), заява може подаватись як до початку конкурсної процедури, так і
після, але не пізніше тридцяти днів з дати оголошення переможця, якщо
інше не передбачено законом.

6.6. Відповідно до частини п’ятої статті 26 Закону України «Про захист
економічної конкуренції», якщо суб’єкт господарювання вчиняє рівноцінні
узгоджені дії з різними суб’єктами господарювання, то заява може бути
подана щодо однієї узгодженої дії за умови надання інформації щодо всіх
інших учасників узгоджених дій у порядку, визначеному цим Положення про
узгоджені дії.

6.7. Суб’єкти господарювання можуть з власної ініціативи звернутися до
органів Комітету із заявою про надання попередніх висновків стосовно
запланованих узгоджених дій.

6.8. За подання заяв про надання дозволу на узгоджені дії в
установленому порядку справляється плата.

6.9. Заява про надання дозволу подається у письмовій формі і повинна
містити:

найменування органу, до якого подається заява;

посилання на відповідний нормативно-правовий акт (пункт, частина,
стаття), що передбачає звернення до Комітету, відді-.Д лення;

найменування, реквізити заявника та його представника (ор- І ган
державної влади, орган місцевого самоврядування, орган
адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єкт
господарювання, фізична особа, представництво іноземного суб’єкта
господарської діяльності в Україні тощо);

зміст узгоджених дій, про надання дозволу на які звертається заявник;

зміст позитивного суспільного ефекту від узгоджених дій,

змін в узгоджених діях з підстав, передбачених частиною першою статті 10
Закону України «Про захист економічної конкуренції», а саме того, що ці
дії сприяють:

вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

техніко-технологічному, економічному розвитку;

розвитку малих або середніх підприємців;

оптимізації експорту чи імпорту товарів;

розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів
на товари;

раціоналізації виробництва;

найменування, реквізити (поштова адреса, факс, телефон та ін.)
учасника(ів) узгоджених дій;

перелік документів і відомостей, що додаються до заяви про надання
дозволу.

Визначення переліку суб’єктів господарювання, стосовно яких учасники
узгоджених дій подають документи і відомості, що додаються до заяви про
надання дозволу, здійснюється згідно з Порядком визначення переліку
суб’єктів господарювання, щодо яких учасники узгоджених дій подають
інформацію, наведеним в додатку 4.

6.10. До заяви про надання дозволу додаються підготовлені згідно з
Вимогами щодо порядку підготовки і подання заяви та документів, що до
неї додаються, викладеними в додатку 1, такі документи:

6.10.1. У випадку укладення угод, що потребують державної реєстрації,
нотаріального посвідчення, — установчі угоди (договори), у тому числі
установчі договори суб’єктів господарювання, що створюються, до їх
державної реєстрації.

Після одержання дозволу органу Комітету та державної реєстрації
документів, передбачених частиною першою пункту 6.10.1, до органу
Комітету у десятиденний строк з моменту відповідної державної реєстрації
подаються їх копії.

6.10.2. У випадку укладення угод, прийняття рішень об’єднаннями, що
містять відкладальну умову щодо набуття угодою, рішенням об’єднання
чинності лише у разі одержання дозволу органу Комітету — копії укладених
договорів (угод), прийнятих об’єднаннями рішень.

6.10.3. У випадку укладення інших угод, прийняття рішень об’єднаннями,
що не потребують державної реєстрації, — проект рішення об’єднання,
проект угоди (договору), підписаний всіма сторонами рішення, угоди
(договору), із зазначенням, що цей проект не є підставою встановлення,
зміни або припинення прав і обов’язків.

Після одержання дозволу органу Комітету на рішення об’єднання, укладення
угоди (договору) у встановленій формі у де-; сятиденний строк з моменту
прийняття рішення, укладення ^ угоди (договору) до органу Комітету
подається копія рішення,

; укладеної угоди (договору).

6.10.4. У випадку прийняття рішень об’єднаннями, не передбачених пунктом
6.10.2, — проект рішення, підписаний уповноваженими на прийняття такого
рішення особами, із зазначенням, що цей проект не є підставою
встановлення, зміни або

припинення прав і обов’язків.

Після одержання дозволу органу Комітету та прийняття рішення об’єднанням
у десятиденний строк з моменту прийняття рішення до органу Комітету
подається копія прийнятого рішення.

6.10.5. У випадку вчинення інших дій, що погоджують конкурентну
поведінку суб’єктів господарювання, на підставі рі-. шень, не
передбачених пунктом 6.10.2, — проекти відповідних : рішень, підписані
особами, уповноваженими на прийняття таких рішень, із зазначенням, що ці
проекти не є підставою вста-^ новлення, зміни або припинення прав і
обов’язків. І Після одержання дозволу органу Комітету та прийняття
від-, повідного рішення у десятиденний строк з моменту прийняття рішення
до органу Комітету подається копія прийнятого рішення. і 6.10.6. У
всіх випадках надання дозволу на узгоджені дії до органу Комітету
подаються:

‘ 6.10.6.1. Належним чином оформлені установчі документи (установчий
договір, статут) суб’єктів господарювання — учас-; ників узгоджених
дій, копії їхніх свідоцтв про реєстрацію.

6.10.6.2. Відомості про узгоджені дії суб’єктів господарюван-. ня, які
містять інформацію про зміст заявленої дії та розраху-» нок вартісних
показників за обсягом, формою та змістом згідно

з додатком 2. •

6.10.6.3. Відомості про основні види діяльності кожного учасника
узгоджених дій, його частку на ринку згідно з додатком 3, які, зокрема,
містять інформацію про основні види діяльності суб’єктів господарювання,
до складу яких входить учасг ник узгоджених дій, дані про їхні частки на
загальнодержавному і регіональному товарних ринках за останні два роки.

6.10.6.4. Документ, що підтверджує внесення плати за подання заяви про
надання дозволу на узгоджені дії.

6.10.7. При змінах в узгоджених діях, на які було отримано дозвіл органу
Антимонопольного комітету України, якщо ці змі- • ни не передбачають
зміну кола учасників та не поширюються на інші товарні ринки, але
пов’язані зі зміною предмета і цілей

узгоджених дій, порядку розподілу прибутків і збитків між учасниками
узгоджених дій, порядку формування та компетенції органу управління
створеного суб’єкта господарювання, порядку прийняття рішень цим органом
управління, а також якщо ці зміни посилюють узгодженість учасників на
ринку та/або призводять до погіршення умов конкуренції між учасниками
узгоджених дій в інший спосіб, до органу Комітету подаються:

6.10.7.1. Належним чином оформлені установчі документи (установчий
договір, статут) суб’єктів господарювання — учасників узгоджених дій,
копії їхніх свідоцтв про реєстрацію.

6.10.7.2. Копії рішень про зміни угод, письмових домовленостей, копії
документів, що стосуються зазначених змін в узгоджених діях.

6.10.7.3. Інформація згідно з пунктами 6.10.6.1, 6.10.6.2 та 6.10.6.3.

6.10.8. Представництвом іноземного суб’єкта господарювання в Україні
подається також копія свідоцтва про реєстрацію, виписка з торговельного
(банківського) реєстру країни, де офіційно зареєстровано головний орган
управління іноземного суб’єкта, та довіреність на здійснення
представницьких функцій, оформлена в установленому порядку.

Виписка з реєстру та довіреність мають бути нотаріально засвідчені за
місцем їх видачі, легалізовані належним чином у консульських установах,
які представляють інтереси України, якщо міжнародними договорами України
не передбачено інше, і супроводжуватися перекладом на українську мову,
який засвідчується в установленому порядку.

6.10.9. Якщо учасник узгоджених дій входить до складу об’єднання
підприємств, то надаються копії установчих документів (установчий
договір, статут), копія свідоцтва про реєстрацію та
організаційно-правову структуру цього об’єднання. Якщо об’єднання
виконує щодо підприємств, що входять до його складу, функції контролю
господарської діяльності, то подаються ще форми звітності та відомості,
перелічені в пунктах 6.10.6.2 та 6.10.6.3, про діяльність об’єднання та
підприємств, що входять до його складу.

6.10.10. Економічне обгрунтування узгоджених дій та економічне
обгрунтування позитивного ефекту від узгоджених дій, що переважає
негативні наслідки обмеження конкуренції, згідно з додатком 1.

6.10.11. Письмові підтвердження повноважень представників учасників
узгоджених дій (у формі договору, доручення чи довіреності учасника(ів)
заявленої дії своєму представнику

представляти інтереси учасника(ів) заявленої дії перед оргагі^^В

. ми Комітету). ;|^Н

6.10.12. До заяви додається документ, що підтверджує вне^Я сення плати
за її подання (платіжне доручення на перерахуван- • ня плати з відміткою
установи банку або квитанція). |

6.10.13. Розрахунок вартості (сукупної вартості) активів, об- | сягу
(сукупного обсягу) реалізації товарів та частки, сукупної | частки на
ринках товарів кожного учасника узгоджених дій, що | здійснюється згідно
з Порядком обчислення порогових показ- І

ників, наведеним у додатку 5.

6.11. Заява про надання попередніх висновків подається відповідно до
вимог пункту 6.9 Положення про узгоджені дії. При поданні заяви про
надання попередніх висновків заявник само-; стійно визначає обсяг
інформації та документів, виходячи з його власного розуміння
особливостей узгоджених дій відповідно до вимог цього Положення, згідно
з додатком 1.

6.12. При розгляді заяви в разі потреби в суб’єктів господарювання —
учасників узгоджених дій, інших юридичних та фі-’ зичних осіб може бути
запитана інша інформація, що дає змогу

з’ясувати зміст і наслідки узгоджених дій.

. 6.13. Якщо зазначені в пункті 6.10 документи (окрім зазна-; чених у
пункті 6.10.13) подавалися до Комітету, відділення не більше року тому
назад і до них після цього не вносилися змі-ни, то вони замінюються
письмовим посиланням на дату і номер супровідного листа, яким подавалися
ці документи. і У разі неможливості подання інформації щодо учасників
уз-Iе годжених дій, зазначених у пункті 2 Порядку визначення пере-1 ліку
суб’єктів господарювання, щодо яких учасники узгодже-| них дій подають
інформацію, наведеному у додатку 4, обов’яз-і ково зазначаються причини
неподання такої інформації.

6.14. Якщо суб’єкт господарювання вчиняє рівноцінні узгод-у жені дії з
різними суб’єктами господарювання, заява може бути [ подана щодо однієї
узгодженої дії за умови надання щодо всіх ? інших учасників рівноцінних
узгоджених дій інформації, перед-с баченої пунктами 6.9 та 6.10
Положення про узгоджені дії.

6.15. Якщо для прийняття рішення немає потреби в одержанні усіх
документів і відомостей, зазначених у пункті 6.10, то їхній перелік, за
погодженням з державним уповноваженим, головою відділення, може бути
скорочено.

6.16. Прийняття рішення на підставі скороченого переліку документів і
відомостей, що визначають підвідомчість питання \ про узгоджені дії,
може здійснюватись:

І Комітетом або Адміністративною колегією Комітету, держав-

ним уповноваженим Комітету, адміністративною колегією територіального
відділення Комітету в разі отримання повноважень щодо розгляду питання
про узгоджені дії від Голови Комітету відповідно до пункту 5.6 цього
Положення про узгоджені дії.

6.17. Заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її
надходження, якщо протягом цього часу державний уповноважений Комітету,
голова територіального відділення Комітету не повернули заявнику заяву з
повідомленням, що вона та інші документи не відповідають установленим
Комітетом вимогам і це перешкоджає її розгляду.

, Якщо учасник узгоджених дій відмовляє іншому учаснику узгоджених дій —
заявнику в наданні документів та іншої інформації, необхідної для
розгляду Комітетом, Адміністративною колегією Комітету чи
адміністративною колегією територіального відділення Комітету заяви, то
державний уповноважений Комітету чи голова територіального відділення
Комітету на підставі звернення заявника приймає розпорядження про
надання учасником узгоджених дій такої інформації у визначений строк.
Про прийняте розпорядження повідомляється заявнику. Заява про надання
дозволу вважається прийнятою до розгляду після отримання всієї
інформації, передбаченої цим розпорядженням, про що орган Комітету
протягом 10 днів повідомляє заявника,

7. Порядок розгляду заяви про надання Й попередніх висновків
стосовно узгоджених дій Й та про надання висновків щодо кваліфікації
дій Н суб’єктів господарювання НІ

7.1. Органи Комітету надають суб’єктам господарювання, органам влади,
органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського
управління та контролю на підставі заяви про надання попередніх
висновків, про надання висновків щодо кваліфікації дій та доданої до неї
інформації попередні висновки стосовно надання дозволу на узгоджені дії,
зміни в узгоджених діях.

Одержання попередніх висновків, висновків щодо кваліфікації дій не є
обов’язковим і здійснюється виключно в разі виникнення потреби в
суб’єкта господарювання.

7.2. Строк розгляду заяв про надання попередніх висновків стосовно
надання дозволу на узгоджені дії, про надання висновків щодо
кваліфікації дій, зміни в узгоджених діях становить один місяць з
моменту прийняття заяви до розгляду.

7.3. Висновки щодо кваліфікації дій надаються органами Комітету у формі
рекомендаційних роз’яснень щодо відповідності

дій суб’єктів господарювання положенням статей 6, 10 Закону України «Про
захист економічної конкуренції».

Попередні висновки відповідного органу Комітету надаються у формі листа,
у якому зазначається про:

можливість надання дозволу на узгоджені дії, зміни в узгод-

, жених діях;

; можливість відмови в наданні дозволу на узгоджені дії, зміни

ї в узгоджених діях;

і необхідність чи відсутність необхідності одержання дозволу

. на узгоджені дії, зміни в узгоджених діях;

11 недостатність інформації для будь-якого висновку.

7.4. Одержання попередніх висновків стосовно узгоджених дій,
передбачених пунктом 3.1 Положення про узгоджені дії, не ; звільняє
учасників узгоджених дій, органи влади, органи місцевого самоврядування,
органи адміністративно-господарського управління та контролю від
необхідності звернутися до відповідних органів Комітету із заявою про
надання дозволу на здійснення узгоджених дій у випадках, передбачених
статтею 10 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

8. Порядок розгляду заяви про надання дозволу на узгоджені дії

8.1. Органи Комітету розглядають заяву про надання дозволу на узгоджені
дії протягом трьох місяців з дня прийняття її до розгляду відповідним
органом Комітету.

І. 8.2. Заява про зміни в узгоджених діях, на які було отримано |
дозвіл органів Комітету, якщо ці зміни не передбачають зміну кола
учасників та не поширюються на інші товарні ринки, але пов’язані зі
зміною предмета і цілей узгоджених дій, порядку розподілу прибутків і
збитків між учасниками узгоджених дій, порядку формування та компетенції
органу управління створеного суб’єкта господарювання, порядку прийняття
рішень цим органом управління, а також якщо ці зміни посилюють
узгодженість учасників на ринку та/або призводять до погіршення умов
конкуренції між учасниками узгоджених дій в інший спо-| сіб,
розглядається органами Комітету протягом тридцяти днів з дня прийняття
її до розгляду відповідним органом Комітету.

8.3. Заява залишається без розгляду в разі надходження від заявника
клопотання про відкликання заяви, про що приймається розпорядження
відповідних органів Комітету.

Залишення заяви без розгляду не позбавляє заявника права звернутися до
Комітету, його територіального відділення з повторною заявою.

8.4. Копія рішення органів Комітету про залишення заяви

без розгляду надсилається заявнику протягом 10 днів з дня прийняття
рішення.

8.5. Комітетом чи його територіальним відділенням може бути оприлюднена
інформація стосовно заявлених узгоджених дій, а саме щодо
організаційно-правової форми учасників узгоджених дій, їх
місцезнаходження та їх представництв, філій, а Також виду та змісту
узгоджених дій може бути опублікована в друкованих чи електронних
засобах масової інформації або оприлюднена Комітетом чи його
територіальним відділенням в інший спосіб.

Крім того, може бути оприлюднена й інша інформація стосовно заявлених
узгоджених дій, якщо така інформація раніше була публічно оголошена або
заявник не заперечує проти такої публікації.

8.6. Якщо протягом строку розгляду заяви, передбаченого в пунктах 8.1 та
8.2 Положення про узгоджені дії, органи Комітету надали дозвіл або не
розпочали розгляду справи про узгоджені дії, то рішення про надання
дозволу на узгоджені дії вважається прийнятим. Про це орган Комітету,
який розглядав заяву, може повідомити заявника протягом 10 днів.

8.7. Днем прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені дії, зміни
в узгоджених діях вважається останній день строку розгляду заяви,
передбаченого частиною першою статті 27 Закону України «Про захист
економічної конкуренції».

8.8. У разі виявлення підстав, за яких орган Комітету не може надати
дозвіл на узгоджені дії, зміни в узгоджених діях, а також у разі
необхідності проведення складного поглибленого дослідження чи експертизи
відповідні органи Комітету розпочинають розгляд справи про узгоджені
дії, про що приймається розпорядження та письмово повідомляється особа,
яка подала заяву. Разом із повідомленням про початок розгляду справи
надсилається перелік інформації, яку заявник повинен надати для
прийняття Комітетом рішення у справі.

8.9. Дозвіл на узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до
недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, пе- « редбачені пунктом’
3.2 Положення про узгоджені дії, може бути надано, якщо учасники
узгоджених дій доведуть, що ці дії не призводять до суттєвого обмеження
конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині і сприяють
відповідно:

удосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;,
техніко-технологічному, економічному розвитку; |и| розвитку
малих або середніх підприємців; _ оптимізації експорту
чи імпорту товарів; Ц

розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів
на товари;

раціоналізації виробництва.

8.10. Дозвіл Комітету на узгоджені дії, зміни в узгоджених діях,
передбачені пунктом 3.1 Положення про узгоджені дії, не може бути
наданий, якщо конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи в
значній його частині.

8.11. Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які
Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу, якщо учасники
узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів
переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. І Порядок надання
Кабінетом Міністрів України дозволу на

узгоджені дії, на які Комітетом не було надано дозволу, визна-I’ чається
окремо.

, 8.12. Рішення про надання дозволу на узгоджені дії зберігає чинність
протягом року, якщо більший строк не зазначено в рішенні. Для здійснення
узгоджених дій після перебігу строку чинності рішення учасники
узгоджених дій подають нову заяву. Узгоджені дії, що здійснені після
перебігу строку чинності рі-’ шення, уважаються здійсненими без згоди
органу Комітету.

8.13. Орган чи посадова особа, які прийняли рішення, не мають права
визнати його недійсним або змінити.

Вони мають право виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні
помилки, роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а
також прийняти додаткове -рішення, якщо з якогось питання, що
досліджувалося під час ^ розгляду заяви (справи), не прийнято рішення.

І- 9. Відповідальність за порушення вимог р
Положення про узгоджені дії І 9.1. Вчинення узгоджених дій,
передбачених пунктом 3.1 Положення про узгоджені дії, без одержання
дозволу органів Комітету є порушенням законодавства про захист
економічної конкуренції і тягне за собою відповідальність, установлену
законом.

9.2. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом
здійснення узгоджених дій без дозволу органу Комітету вважається
вчиненим, зокрема при:

9.2.1. Укладенні суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі — з
моменту укладення угоди.

9.2.2. Створенні суб’єкта господарювання, метою чи наслідком створення
якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами
господарювання, що створили зазначений суб’єкт

господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання —
з моменту державної реєстрації суб’єкта господарювання.

9.2.3. Прийнятті об’єднаннями рішень у будь-якій формі — з моменту
набрання рішенням чинності.

9.2.4. Здійсненні будь-якої іншої погодженої поведінки (діяльності,
бездіяльності) суб’єктів господарювання, яка призвела чи може призвести
до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції — з моменту початку
фактичного вчинення такої поведінки.

9.3. Якщо органом Комітету надано дозвіл на узгоджені дії на підставі
поданої недостовірної інформації, то рішення про . надання дозволу може
бути переглянуто за нововиявленими обставинами в п’ятирічний строк з
моменту його прийняття. За результатами перегляду може бути прийнято
рішення про:

підтвердження попереднього рішення щодо здійснення узгоджених дій;

скасування повністю або частково рішення про надання дозволу на
узгоджені дії та прийняття нового рішення;

накладення штрафу в порядку, визначеному законодавством.

9.4. У разі неподання до органу Комітету суб’єктом господарювання копій
документів, передбачених пунктами 6.10.1— 6.10.5’Положення про узгоджені
дії, у визначений у цих пунктах термін, відповідний орган Комітету, який
надав дозвіл на узгоджені «дії, порушує справу про неподання інформації.

9.5. Якщо подані до органу Комітету копії зареєстрованих, нотаріально
засвідчених документів, передбачених абзацом другим підпункту 6.10.1 та
документів, передбачених абзацами другими пунктів 6.10.3—6.10.5,
відрізняються від документів, на підставі яких органом Комітету було
надано дозвіл на узгоджені дії, у частині умов, що були підставами
надання дозволу, рішення про надання дозволу може бути переглянуто за
ново-виявленими обставинами в п’ятирічний строк з моменту його
прийняття. За результатами перегляду може бути прийнято рішення про:

підтвердження попереднього рішення щодо здійснення узгоджених дій;

скасування повністю або частково рішення про надання дозволу на
узгоджені дії та прийняття нового рішення;

накладення штрафу в порядку, визначеному законодавством.

Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України
про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання
(Положення про концентрацію)*

ЗАТВЕРДЖЕНО

розпорядженням Антимонопольного комітету України

від 19 лютого 2002 р. № 33-р

Зареєстровано

в Міністерстві юстиції України

21 березня 2002 р. за № 284/6572

(Офіційний вісник України (ОВУ),2002.М 13. ст. 679) (Витяг)

1. Загальні положення

1.1. Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету
України щодо попереднього отримання дозволу на концентрацію суб’єктів
господарювання (далі — Положення) розроблено відповідно до Законів
України «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний
комітет України», «Про оренду державного та комунального майна», «Про
промислово-фінансові групи в Україні», з метою запобігання монополізації
товарних ринків, зловживанню монопольним (домінуючим) становищем,
обмеженню конкуренції.

Положення встановлює порядок подання заяв до Антимоно-польного» комітету
України про попереднє отримання дозволу Антимонопольного комітету
України чи Адміністративної колегії Антимонопольного комітету України на
концентрацію суб’єктів господарювання, а також їх розгляду та одержання
висновків з питань концентрації суб’єктів господарювання.

1.2. Терміни та скорочення, що вживаються у цьому Положенні, мають таке
значення:

1.2.1. Концентрація суб’єктів Господарювання (далі—— концентрація):

1) злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта
господарювання до іншого;

2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або
кількома суб’єктами господарювання над одним або

кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів
господарювання, зокрема шляхом:

а) безпосереднього або опосередкованого (через інших осіб) придбання,
набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового
комплексу або структурного підрозділу суб’єкта господарювання, одержання
в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права
користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або
структурного підрозділу суб’єкта господарювання, у тому числі придбання
активів суб’єкта господарювання, що ліквідується;

б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника
спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу
суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з
перелічених посад в інших суб’єктах господарювання, або створення
ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради,
правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше
суб’єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

в) створення суб’єкта господарювання двома і більше суб’єктами
господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати
господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до
координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що
створили цей суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним
суб’єктом господарювання;

3) безпосереднє або опосередковане (через інших осіб) придбання, набуття
у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій,
паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків
голосів у вищому органі управління відповідного суб’єкта господарювання.

1.2.2. Органи Антимонопольного комітету України (далі — Комітет) —
Комітет, постійно діюча Адміністративна колегія Комітету, тимчасова
Адміністративна колегія Комітету, державний уповноважений Комітету,
адміністративні колегії територіального відділення Комітету.

1.2.3. Адміністративна колегія Комітету — постійно діюча Адміністративна
колегія Комітету, тимчасова Адміністративна колегія Комітету.

1.2.4. Державний уповноважений — державний уповноважений Комітету.

1.2.5. ПФГ — промислово-фінансова група.

1.2.6. ТЕО — техніко-економічне обгрунтування.

1.2.7. Генеральна угода ПФГ — Генеральна угода про сумісну діяльність
щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ.

1.2.8. ЄДРПОУ — Єдиний державний реєстр підприємств та організацій
України.

1.2.9. Заява — заява про надання:

дозволу на концентрацію;

висновків з питань концентрації.

1.2.10. Висновки з питань концентрації:

попередні висновки стосовно концентрації, у тому числі оренди, лізингу,
концесії; .

висновки щодо доцільності створення ПФГ, ТЕО та Генеральної угоди ПФГ;

висновки орендодавцеві про можливість оренди та умови договору оренди
цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного
підрозділу, що перебуває у державній, комунальній власності або належить
Автономній Республіці Крим.

1.2.11. Опосередковане (через інших осіб) придбання, набуття в інший
спосіб у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій,
паїв), активів (майна) у вигляді цілісного майнового комплексу суб’єкта
господарювання чи його ] структурного підрозділу — отримання однією
юридичною чи фізичною особою можливості впливати на реалізацію прав, що
випливають з володіння чи управління (користування) частка-| ми
(акціями, паями), активами (майном) іншої юридичної особи, завдяки:

наявності контролю над особами, які набувають у власність чи одержують в
управління (користування) зазначені частки (акції, паї), активи (майно);

наявності або появі контролю над тими юридичними особами, які володіють
чи управляють (користуються) зазначеними частками (акціями, паями),
активами (майном);

поєднанню наведених умов.

1.2.12. Недружнє придбання, набуття в інший спосіб у власність,
одержання в управління (користування) — придбання, набуття в інший
спосіб у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій,
паїв), що забезпечує досягнення або перевищення 25, 50 відсотків голосів
у вищому органі управління суб’єкта господарювання, в осіб, які не
здійснюють контролю над ним, при відмові цього суб’єкта господарювання
надати заявнику (уповноваженій ним особі) інформацію, необхідну для
одержання дозволу органів Комітету.

1.2.13. Терміни «учасник ПФГ», «ініціатори створення ПФГ», «уповноважена
особа (особи) ініціаторів створення ПФГ» вико-

ристовуються в їхньому значенні відповідно до статті 1 Закону України
«Про промислово-фінансові групи в Україні».

1.2.14. Термін «цілісний майновий комплекс» використовується в його
значенні відповідно до статті 4 Закону України «Про оренду державного та
комунального майна».

1.2.15. Термін «лізинг» використовується в його значенні відповідно до
статті 1 Закону України «Про лізинг».

1.2.16. Термін «концесія» використовується в його значенні відповідно до
статті 1 Закону України «Про концесії».

1.2.17. Терміни «товар», «органи влади», «органи
адміністративно-господарського управління та контролю», «економічна
конкуренція (конкуренція)», «ринок товару (товарний ринок)»,
«монополізація», «суб’єкт господарювання», «інформація», «контроль»,
«об’єднання» використовуються в їхніх значеннях відповідно до статті 1
Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі — Закон).

Термін «монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання»
використовується у значенні відповідно до статті 12 Закону.

1.3. Порядок одержання дозволу органів Комітету на поглинання одного
суб’єкта господарювання іншим шляхом придбання контрольного пакета акцій
суб’єктів господарювання у процесі приватизації регламентується
Положенням про порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України
на поглинання господарюючих суб’єктів у процесі приватизації,
затвердженим розпорядженням Комітету від 21 червня 1994 року № 8-р і
зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 5 липня 1994 року за №
148/357, окрім випадків, визначених законодавством.

Порядок одержання дозволу органів Комітету на створення холдингових
компаній у процесі корпоратизації та приватизації регламентується:

Положенням про порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України
на створення холдингових компаній у процесі корпоратизації та
приватизації, затвердженим розпорядженням Комітету від 21 червня 1994
року № 6-р і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 5 липня 1994
року за № 150/359;

Положенням про порядок погодження з Антимонопольним комітетом України
проектів установчих документів та планів розміщення акцій холдингових
компаній, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації,
затвердженим розпорядженням Комітету від 21 червня 1994 року № 7-р і
зареєст

рованим у Міністерстві юстиції України 5 липня 1994 року за № 149/358;

Положенням про порядок підтвердження Антимонопольним комітетом України
наявності контрольного пакета акцій, затвердженим розпорядженням
Комітету від 21 червня 1994 року № 9-р і зареєстрованим у Міністерстві
юстиції України 5 липня 1994 року за № 147/356.

Порядок повідомлення Комітету, відділення про придбання цінних паперів
інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями, а також про
укладення інвестиційним керуючим договору управління активами
інвестиційних фондів і компаній регулюється Положенням про особливості
контролю за дотримай- . ням антимонопольного законодавства
інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями, затвердженим
розпорядженням

, Комітету від 18 листопада 1994 року № 13-р і зареєстрованим у
Міністерстві юстиції України 9 грудня 1994 року за

; № 297/507 (зі змінами і доповненнями).

, 2. Сфера застосування

2.1. Попереднє одержання дозволу Комітету або Адміністративної колегії
Комітету на концентрацію є обов’язковим, коли і сукупна вартість активів
або сукупний обсяг реалізації товарів ! учасників концентрації, з
урахуванням відносин контролю, за • останній фінансовий рік, у тому
числі за кордоном, перевищує І суму, еквівалентну 12 мільйонам євро,
визначену за курсом | Національного банку України, що діяв в останній
день .фінансового року, і при цьому:

; вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний об-; сяг)
реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох
учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму,
еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку
України, що діяв в останній день фінансового року, у кожного, та

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг)
реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з
урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону
євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в
останній день фінансового року, у разі:

2.1.1. Злиття двох або більше суб’єктів господарювання;

12.1.2. Приєднання одного суб’єкта господарювання до іншого;

2.1.3. Набуття безпосередньо або через інших осіб контролю , одним або
кількома суб’єктами господарювання над одним або

кількома суб’єктами господарювання чи. частинами суб’єктів
господарювання, зокрема шляхом:

2.1.3.1. Безпосереднього або опосередкованого (через інших осіб)
придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді
цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта
господарювання, у тому числі придбання активів суб’єкта господарювання,
що ліквідується;

2.1.3.2. Одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в
інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового
комплексу або структурного підрозділу суб’єкта господарювання, у тому
числі придбання активів суб’єкта господарювання, що ліквідується;

2.1.3.3. Призначення або обрання на посаду керівника, заступника
керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи
виконавчого органу суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну
чи кілька з перелічених посад в інших суб’єктах господарювання;

2.1.3.4. Створення ситуації, при якій більше половини посад членів
спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів
двох чи більше суб’єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

2.1.3.5. Створення суб’єкта господарювання двома і більше суб’єктами
господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати
господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до
координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що
створили цей суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним
суб’єктом господарювання;

2.1.3.6. Набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або
кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами
господарювання чи частинами суб’єктів господарювання в інший спосіб ніж
зазначено у пунктах 2.1.3.1 — 2.1.3.5 Положення;

2.1.4. Безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у
власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв),
що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у
вищому органі управління відповідного суб’єкта господарювання.

2.2. Не вважається концентрацією і не потребує дозволу органів Комітету
на концентрацію:

2.2.1. Створення суб’єкта господарювання, метою чи внаслідок створення
якого здійснюється координація конкурентної поведінки між суб’єктами
господарювання, що створили зазна

чений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом
господарювання.

Таке створення, а також внесення змін до установчих документів, на
підставі яких створюються суб’єкти господарювання, об’єднання
розглядаються як узгоджені дії відповідно до статті 5 Закону.

2.2.2. Придбання часток (акцій, паїв) суб’єкта господарювання особою,
основним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій чи
операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх
наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в
голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб’єкта
господарювання. У такому разі наступний перепродаж має бути здійснений
протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв). На клопотання
зазначених осіб із обгрунтуванням про неможливість здійснення наступного
перепродажу органи Комітету можуть прийняти рішення про продовження
цього строку;

2.2.3. Дії, які здійснюються між суб’єктами господарювання, пов’язаними
відносинами контролю, у випадках, передбачених пунктом 2.1
Положення,’крім випадків набуття такого контролю без отримання дозволу
Антимонопольного комітету України, якщо необхідність отримання такого
дозволу передбачена законом;

2.2.4. Набуття контролю над суб’єктом господарювання або його частиною,
у тому числі завдяки праву управління та розпорядження його майном
арбітражним керуючим, службовою чи посадовою особою органу державної
влади.

2.3. Учасниками концентрації відповідно до статті 23 Закону є:

2.3.1. Суб’єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або має
здійснитися злиття, приєднання;

2.3.2. Суб’єкти господарювання, які набувають або мають намір набути
контроль над суб’єктом господарювання, чи суб’єкти господарювання, щодо
яких набувається або має набутися контроль;

2.3.3. Суб’єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких
набуваються у власність, одержуються в управ-ління (користування),
оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі),
набувачі;

2.3.4. Суб’єкти господарювання, що є або мають намір стати засновниками
(учасниками) новостворюваного суб’єкта господарювання.

Якщо одним із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого
самоврядування, орган адміністративно-господар-

ського управління та контролю, то учасником концентрації вважається
також суб’єкт господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) якого
вносяться до статутного фонду новостворюваного суб’єкта господарювання;

2.3.5. Фізичні та юридичні особи, пов’язані з учасниками концентрації,
зазначеними у пунктах 2.3.1 — 2.3.4 Положення, відносинами контролю, що
дає підстави визнати відповідну групу осіб згідно зі статтею 1 Закону
єдиним суб’єктом господарювання.

2.4. Висновки Комітету щодо доцільності створення ПФГ, ТЕО та
Генеральної угоди ПФГ надаються відповідно до статті З Закону України
«Про промислово-фінансові групи в Україні».

2.5. Висновки органів Комітету про можливість оренди та умови договору
оренди цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного
підрозділу, що перебуває у державній, комунальній власності або належить
Автономній Республіці Крим, надаються орендодавцеві відповідно до статті
9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

2.6. Визначення складу суб’єктів господарювання — учасників
концентрації, поєднаних відносинами контролю у значенні статті 1 Закону,
та фактичних значень їх вартісних показників (вартості /сукупної
вартості/ активів, обсягів /сукупних обсягів/ реалізації товарів),
необхідних для порівняння з порого-вими значеннями, наведеними в пункті
2.1 Положення, здійснюється відповідно до Порядку обчислення показників
учасників концентрації, наведеного в додатку 5.

3. Порядок подання заяви

3.1. При перевищенні вартісними показниками учасників концентрації
порогових значень, наведених у пункті 2.1 Положення, а також створенні
ПФГ учасники концентрації, органи влади, органи місцевого
самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та
контролю, які в межах своїх повноважень приймають рішення про
концентрацію або які здійснюють концентрацію, повинні звернутися із
заявою про надання:

дозволу Комітету на Концентрацію, у тому числі оренду, лізинг, концесію;
. Ц

висновків Комітету щодо доцільності створення ПФГ, стосов-1 но ТЕО та
Генеральної угоди ПФГ. І

Подання заяви (окрім заяв про одержання висновків Коміте-ту щодо
доцільності створення ПФГ та висновків про можливість оренди та умови
договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства чи його
структурного підрозділу, що

перебуває у державній чи комунальній власності або належить Автономній
Республіці Крим) здійснюється органами державної влади, органами
місцевого самоврядування, органами адмініст-I ративно-господарського
управління та контролю, орендарем, ЛІ-1, зингоодержувачем,
концесіонером, суб’єктами господарюван-^ • ня, фізичними та юридичними
особами, які в межах своїх повноважень приймають рішення про
концентрацію або які здійс-; нюють концентрацію. Заява подається до
Комітету.

; Учасники концентрації, органи влади, органи місцевого
самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та
контролю подають спільну заяву.

Подання заяви про одержання висновків Комітету щодо доцільності
створення ПФГ, стосовно ТЕО та Генеральної угоди ПФГ здійснюється
уповноваженою особою (особами) ініціаторів створення ПФГ.

Подання заяви про надання висновків про можливість оренді ди та умови
договору оренди цілісного майнового комплексу | підприємства чи його
структурного підрозділу, що перебуває у ? державній чи комунальній
власності або належить Автономній І’ Республіці Крим, до відповідного
органу Комітету здійснюється | орендодавцем. Ця заява може подаватися
одночасно з заявою | орендаря про надання дозволу на концентрацію. І
Заява та додані до неї документи мають містити повну та р достовірну
інформацію.

Ї У разі подання недостовірної інформації заявники несуть від-I
повідальність згідно із статтею 52 Закону. І Інформація з обмеженим
доступом, необхідна для розгляду заяви, може подаватися до відповідних
органів Комітету цими особами окремо.

3.2. У разі, якщо концентрація проводиться із застосуванням конкурсних
процедур (торги, аукціони, конкурси, тендери тощо), заява може
подаватись як до початку конкурсної процедури, так і після, але не
пізніше тридцяти днів з дати оголошення переможця, якщо інше не
передбачено законом.

3.3. У тих випадках концентрації (окрім створення ПФГ та надання
висновків про можливість оренди та умови договору оренди цілісного
майнового комплексу підприємства чи його структурного підрозділу, що
перебуває у державній чи комунальній власності або належить Автономній
Республіці Крим), які не передбачені пунктом 2.1, особи й органи,
зазначені в пункті 3.1, можуть з власної ініціативи звернутися із заявою
до Комітету з метою одержання дозволу на ці дії.

Суб’єкти господарювання можуть з власної ініціативи звер-

нутися до органів Комітету із заявою про отримання попередніх висновків
стосовно питань запланованої концентрації.

3.4. Попередні висновки стосовно питань запланованої концентрації не
звільняють заявника від необхідності звернутися до органу Комітету із
заявою про надання дозволу на концентрацію у випадках, передбачених
пунктом 2.1.

3.5. За подання заяв про надання дозволу Комітету на концентрацію,
надання попередніх висновків відповідно до статей 26 та 29 Закону
справляється плата в розмірах, передбачених частиною другою статті 34
Закону.

3.6. Органи, особи, визначені в пункті 3.1 Положення, можуть призначити
та уповноважити свого представника подати заяву до Комітету або його
відділення, а також представляти інтереси учасника(ів) заявленої дії у
процесі розгляду заяви.

Повноваження представника підтверджуються дорученням учасника(ів)
заявленої дії, оформленим у встановленому порядку з урахуванням вимог,
установлених у пункті 3 додатка 1.

3.7. Підвідомчість заяв з питань концентрації.

Комітету підвідомчі питання про надання попередніх висновків стосовно
концентрації та питання про надання дозволу на концентрацію:

учасником якої є підприємство, яке має стратегічне значення для
економіки та безпеки держави:

учасником якої є транснаціональна корпорація, суб’єкт господарювання
відповідно до статті 1 Закону, у складі якого хоча б одна юридична
(фізична) особа має постійне місцезнаходження (місце проживання) за
межами України;

учасником якої є суб’єкт господарювання, який за результатами
концентрації досягає монопольного (домінуючого) становища, підтримує або
посилює це становище;

яка призводить до створення суб’єкта господарювання, який за
концентрацією досягає монопольного (домінуючого) становища, підтримує
або посилює це становище, чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому
ринку чи в значній його частині;

на підставі рішень Верховної Ради України, Президента України, Кабінету
Міністрів України;

пов’язану із забезпеченням національної безпеки, оборони, суспільних
інтересів.

Комітету підвідомчі також питання про концентрацію, пов’язану із
створенням ПФГ, а також про надання орендодавцеві висновків про
можливість оренди та умови договору оренди цілісного майнового комплексу
підприємства чи його структурного підрозділу, що перебуває у державній,
комунальній влас- ^

ності або належить Автономній Республіці Крим, коли такі підприємства
діють на ринках, які охоплюють територію понад половину регіонів України
(Автономна Республіка Крим, облас-[ ті, міста Київ та Севастополь), у
тому числі частин цих регіонів.

Учасник концентрації та його склад визначається відповідно до пункту 2.3
Положення згідно з Порядком обчислення показників учасників
концентрації, наведеним у додатку 5.

Комітет може також прийняти до розгляду будь-яке питання про
концентрацію.

; Адміністративній колегії Комітету підвідомчі питання про надання
попередніх висновків стосовно концентрації та про кон-; центрацію, за
винятком питань, підвідомчих Комітету.

Адміністративній колегії Комітету підвідомчі також питання і про надання
висновків орендодавцеві про можливість оренди та

умови договору оренди цілісного майнового комплексу підпри-’ ємства чи
його структурного підрозділу, що перебуває у дер-; жавній, комунальній
власності або належить Автономній Рес-1» публіці Крим, коли такі
підприємства діють на регіональних ринках, які охоплюють територію
декількох регіонів України (Автономна Республіка Крим, області, міста
Київ та Севасто-; поль), у тому числі частин цих регіонів.

| Адміністративній колегії територіального відділення Комітету
підвідомчі питання про надання орендодавцеві висновків про . можливість
оренди та умови договору оренди цілісного майно-і? вого комплексу
підприємства чи його структурного підрозділу, ; що перебуває у
державній, комунальній власності або нале-Е жить Автономній Республіці
Крим, якщо учасники концентрації . зареєстровані в одному регіоні
України (Автономна Республіка ; Крим, області, міста Київ та
Севастополь) і діють на регіональному ринку, який охоплює територію
одного регіону України.

Голова Комітету має право за клопотанням заявника, органу р Комітету або
з власної ініціативи витребувати будь-яку заяву, справу, що є в
провадженні органу, уповноваженого розглядати заяву, справу, і передати
її на розгляд іншого органу Комітету. 3.8. Заява подається у письмовій
формі і повинна містити:

найменування органу, до якого подається заява;

посилання на відповідний нормативно-правовий акт (пункт, частина,
стаття), що передбачає звернення до Комітету, відділення;

найменування, реквізити заявника та його представника (орган державної
влади, орган місцевого самоврядування, орган
адміністративно-господарського управління та контролю, суб’-

єкт господарювання, фізична особа, представництво іноземного суб’єкта
господарської діяльності в Україні тощо);

зміст дії, про надання дозволу на яку звертається заявник;

найменування, реквізити (поштова адреса, факс, телефон та ін.)
учасника(ів) концентрації;

перелік документів і відомостей, що додаються до заяви. 3.9. До заяви
(окрім заяви про надання висновків Комітету про можливість оренди та
умови договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства чи його
структурного підрозділу, що перебуває у державній, комунальній власності
або належить Автономній Республіці Крим) додаються документ, що
підтверджує-.сплату збору за її подання (платіжне доручення на
перерахування збору з відміткою установи банку або квитанція), а також
підготовлені згідно з вимогами, викладеними в’додатку 1, такі документи:

3.9.1. При злитті суб’єктів господарювання або приєднанні одного
суб’єкта господарювання до іншого.

3.9.1.1. Належним чином оформлені установчі документи (установчий
договір, статут) суб’єкта господарювання, що утворюється в результаті
злиття, копії установчих документів суб’єктів господарювання, які
зливаються, приєднуються та до яких приєднуються, копії їхніх свідоцтв
про реєстрацію, а також рішення про злиття, приєднання.

3.9.1.2. Відомості про концентрацію суб’єктів господарювання, які
містять інформацію про зміст заявленої дії та розрахунок сумарних
вартісних показників за обсягом, формою та змістом згідно з додатком 2.

3.9.1.3. Відомості про основні види діяльності кожного учасника
концентрації, його частку на ринку (за обсягом, формою та змістом згідно
з додатком 3), які, зокрема, містять інформацію про основні види
діяльності суб’єктів господарювання, зазначених у пункті 2.3 Положення,
дані про їх частки на загальнодержавному і регіональному товарних ринках
за два останні роки і за звітний період поточного року, а також
інформацію про основні види діяльності утворюваного суб’єкта
господарювання, оцінки його частки на загальнодержавних і регіональних
товарних ринках.

3.9.2. При набутті безпосередньо або через інших осіб контролю одним або
кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами
господарювання чи частинами суб’єктів господарювання шляхом
безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність
іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або
структур-

ного підрозділу суб’єкта господарювання, одержання в управління, оренду,
лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у
вигляді цілісного майнового комплек-; су або структурного підрозділу
суб’єкта господарювання, у тому числі придбання активів суб’єкта
господарювання, що ліквідується.

3.9.2.1. Копії установчих документів (установчий договір, статут)
суб’єктів господарювання, що набувають контроль та над якими набувається
контроль, копії свідоцтв про реєстрацію під-; приємства, цілісний
майновий комплекс або структурний підроз-1 діл якого передається в
управління, оренду, лізинг, концесію чи ‘ відносно якого набувається
право користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або
структурного підрозділу суб’єкта господарювання, у тому числі придбання
активів . суб’єкта господарювання, що ліквідується, та орендаря, лізин-.
гоодержувача, концесіонера, набувача прав щодо контролю.

3.9.2.2. Проект договору про управління, оренду, лізинг, кон-’ цесію,
набуття у власність активів іншим способом або копія

зазначеного договору з відкладальною умовою та пояснення | до нього.

І. 3.9.2.3. Копії рішень, угод, документів тощо, а також проекти 1
інших рішень, угод, документів, реалізація яких у сукупності

забезпечить набуття контролю.

3.9.2.4. Копії установчих документів (установчий договір, статут)
учасників концентрації, зазначених у пунктах 2.3.2 та 2.3.3 Положення.

3.9.2.5. Інформація згідно з пунктами 3.9.1.2 та 3.9.1.3 Положення.

3.9.3. При набутті безпосередньо або через інших осіб контролю одним або
кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами
господарювання чи частинами суб’єктів господарювання шляхом призначення
або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради,
правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта
господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад
в інших суб’єктах господарювання, або створення ситуації, при якій
більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших
наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб’єктів господарювання
обіймають одні й ті самі особи.

І 3.9.3.1. Належним чином оформлені копії установчих доку-’ ментів
(установчий договір, статут) юридичних осіб — суб’єктів господарювання
учасників концентрації, зазначених у пунк-

тах 2.3,2 та 2.3.3 Положення, копії рішень суб’єктів господарювання про
призначення або обрання осіб на посаду керівника, заступника керівника
спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу
суб’єкта господарювання, інформація та перелік посад, які вже обіймають
зазначені особи в інших суб’єктах господарювання.
||

3.9.3.2. Інформація згідно з пунктами 3.9.1.2, 3.9.1.3 таї 3.9.2.4
Положення. «Я

3.9.4. При набутті безпосередньо або через інших осіб контролю одним або
кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами
господарювання чи частинами суб’єктів господарювання шляхом створення
суб’єкта господарювання — юридичної особи двома і більше суб’єктами
господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати
господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до
координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що
створили цей суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним
суб’єктом господарювання.

3.9.4.1. Належним чином оформлені установчі документи суб’єкта
господарювання, що створюється (установчий договір, статут), рішення про
створення (протокол установчих зборів) із зазначенням повноважень
представників.

3.9.4.2. Інформація згідно з пунктами 3.9.1.2, 3.9.1.3, 3.9.2.3 та
3.9.2.4 Положення.

3.9.5. При набутті контролю одним або кількома суб’єктами господарювання
над одним або кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів
господарювання в інший спосіб, ніж зазначений у пунктах 2.1.3.1—2.1.3.5
Положення.

3.9.5.1. Копії рішень, угод, документів тощо, а також проекти інших
рішень, угод, документів, реалізація яких у сукупності призведе до
набуття контролю.

3.9.5.2. Інформація згідно з пунктами 3.9.1.2, 3.9.1.3, 3.9.2.3 та
3.9.2.4 Положення.

3.9.6. При безпосередньому або опосередкованому (через інших осіб)
придбанні, набутті у власність іншим способом чи одержанні в управління
часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50
відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб’єкта
господарювання:

3.9.6.1. Копії установчих документів (установчий договір, статут), копія
свідоцтва про реєстрацію покупця (одержувача).

3.9.6.2. Проект договору (купівлі-продажу, управління, користування
тощо) або копія зазначеного договору з відкладаль-ною умовою та
пояснення до нього.

3.9.6.3. Копія балансу суб’єкта господарювання, що набуває частки
(акції, паї), за станом на кінець останнього звітного кварталу, що
передує даті подання заяви.

3.9.6.4. Інформація згідно з пунктами 3.9.1.2, 3.9.1.3, 3.9.2.3 та
3.9.2.4 Положення.

3.9.7. При недружньому придбанні, набутті в інший спосіб у власність,
одержанні в управління (користування).

3.9.7.1. Копії установчих документів (установчий договір, статут), копія
свідоцтва про реєстрацію суб’єкта господарювання, що набуває частки
(акції, паї).

3.9.7.2. Проект договору, відповідно до якого набуваються частки (акції,
паї), або копія зазначеного договору з відкладаль-ною умовою та
пояснення до нього.

3.9.7.3. Копія балансу суб’єкта господарювання, що набуває частки
(акції, паї), за станом на кінець останнього звітного кварталу, що
передує даті подання заяви.

3.9.7.4. Інформація згідно з пунктами 3.9.1.2, 3.9.1.3, 3.9.2.3 та
3.9.2.4 Положення стосовно суб’єкта господарювання, що набуває частки
(акції, паї), і суб’єктів господарювання, пов’язаних з ним відносинами
контролю.

3.9.7.5. Копія листа (з повідомленням про його вручення) суб’єкту
господарювання, частки (акції, паї) якого набуваються, про надання
інформації, зазначеної у пунктах 3.9.1.2, 3.9.1.3, 3.9.2.3 та 3.9.2.4
Положення, стосовно цього суб’єкта господарювання та суб’єктів
господарювання, пов’язаних з ним відносинами контролю, на який заявником
не було отримано відповіді або було отримано негативну відповідь.

3.9.8. У випадках, зазначених у пунктах 3.9.1 — 3.9.7, до заяви також
додаються списки осіб, які входять до складу спостережної ради чи
виконавчого, контрольного органів, виконують обов’язки керівника,
заступника керівника, головного бухгалтера учасника заявленої дії. За
кожною особою надається інформація щодо інших суб’єктів господарювання,
до складу спостережних рад чи виконавчих, контрольних органів яких вона
входить, із зазначенням займаних посад за обсягом, формою та змістом
згідно з додатком 4.

3.9.9. При наданні висновків щодо доцільності створення
промислово-фінансових груп, стосовно техніко-економічного обгрунтування
та Генеральної угоди про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої
продукції ПФГ.

3.9.9.1. Доручення уповноваженої особи ініціаторів створення ПФГ.

3.9.9.2. Генеральна угода.

3.9.9.3. ТЕО. |

3.9.9.4. Інформація згідно з пунктами 3.9.1.2 та 3.9.1.3. І 3.9.10.
При одержанні висновків про можливість оренди та | умови договору оренди
цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного
підрозділу, що перебуває у державній, комунальній власності або належить
Автономній Республіці Крим.

3.9.10.1. Копії установчих документів (установчий договір, статут),
копія свідоцтва про реєстрацію підприємства, цілісний майновий комплекс
якого передається в оренду.

3.9.10.2. Проект договору оренди.

3.9.10.3. Копія дозволу органу Комітету на одержання в оренду цілісного
майнового комплексу підприємства чи його структурного підрозділу, що
перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній
Республіці Крим.

3.9.10.4. Інформація про підприємство, цілісний майновий комплекс якого
передається в оренду, згідно з пунктами 3.9.1.2 та 3.9.1.3.

3.9.11. При одержанні в оренду, лізинг, концесію активів у вигляді
цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта
господарювання.

3.9.11.1. Копії установчих документів (установчий договір, статут),
копії свідоцтв про реєстрацію підприємства, активи у вигляді цілісного
майнового комплексу або структурного підрозділу якого передаються в
оренду, лізинг, концесію, та орендаря, лізингоодержувача, концесіонера.

3.9.11.2. Проект договору оренди, лізингу, концесії або копія
зазначеного договору з відкладальною умовою та пояснення до нього.

3.9.11.3. Інформація згідно з пунктами 3.9.1.2 та 3.9.1.3.

3.9.12. Стосовно підприємств, які приватизуються, подаються копії: плану
приватизації об’єкта; плану розміщення акцій;

акта оцінки вартості майна.

3.9.13. Стосовно іноземних суб’єктів господарювання подаються виписки з
торговельних (банківських) реєстрів країн, де офіційно зареєстровано
головні органи управління цих суб’єктів.

Представництво іноземного суб’єкта господарської діяльності в Україні
подає також копію документа про реєстрацію, виписку з торговельного
(банківського) реєстру країни, де офіційно зареєстровано головний орган
управління іноземного суб’єкта, та довіреність на здійснення
представницьких функцій, оформлену згідно з законом країни, де офіційно
зареєстровано головний орган іноземного суб’єкта господарської
діяльності.

Виписка з реєстру та довіреність мають бути нотаріально засвідчені за
місцем їх видачі, легалізовані належним чином у консульських установах,
які представляють інтереси України, якщо міжнародними договорами України
не передбачено інше, і супроводжуватися перекладом на українську мову,
який засвідчується у встановленому порядку.

3.9.14. Якщо учасник концентрації входить до складу об’єднання
підприємств, то потрібно подати копії установчих документів (установчий
договір, статут), копію свідоцтва про реєстрацію та
організаційно-правову структуру цього об’єднання. Якщо об’єднання
виконує щодо підприємств, що входять до його складу, функції контролю
господарської діяльності відповідно до пункту 2.3.5 Положення, то
подаються ще форми звітності та відомості, перелічені в пунктах 3.9.1.2
та 3.9.1.3 Положення, про діяльність об’єднання та підприємств, що
входять до його складу.

3.9.15. Подається економічне обґрунтування концентрації, вимоги щодо
якого наведено в додатку 1 до Положення.

3.9.16. Письмові підтвердження повноважень представників учасників
концентрації (у формі договору-доручення чи довіреності учасника(ів)
заявленої дії своєму представнику представляти інтереси учасника(ів)
заявленої дії перед органами Комітету).

3.10. При поданні заяви про надання попередніх висновків стосовно
концентрації обсяг інформації та документів може бути розширений
заявником з урахуванням особливостей концентрації.

3.11. При розгляді заяви в разі необхідності в суб’єктів господарювання
— учасників концентрації, органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та
контролю, інших юридичних та фізичних осіб можуть бути запитані:

копії остаточних або останніх варіантів усіх документів, на основі яких
здійснюється концентрація (договір між сторонами, заявка на придбання
пакета акцій, заявка на участь у торгах тощо);

копії форм фінансової та статистичної звітності всіх сторін — учасниць
концентрації за підсумками двох останніх фінансових років і за звітний
період поточного року та відомості, а саме:

баланс підприємства (форма № 1);

звіт про фінансові результати (форма № 2);

звіт про фінансово-майновий стан (форма № 3, затверджена Міністерством
фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України
для річної звітності 1999 року

наказом від 17.11.99 № 282, зареєстрованим у Міністерстві юстиції
України 2 грудня 1999 року за № 832/4125, далі — форма № 3);

звіт промислового підприємства (об’єднання) про продукцію (форма № 1-П,
форма № 1-П натура або відповідні форми звітності за видами діяльності);

звіти за формами:

— № 1-підприємництво (річна) «Звіт про основні показники діяльності
підприємства за рік»;

— № 1-підприємництво (квартальна) «Звіт про основні показники діяльності
підприємства»;

— № 1-підприємництво (малі) — піврічна «Звіт про основні показники
діяльності малих промислових та будівельних підприємств»;

витяг з річних інвентаризаційних відомостей про частки (акції, паї) у
майні інших суб’єктів господарювання, якими володіє, управляє
(користується) учасник концентрації;

перелік суб’єктів господарювання, які володіють або управляють
(користуються) частками (акціями, паями) учасника концентрації, та
перелік суб’єктів господарювання, у яких учасник концентрації володіє
або управляє (користується) частками (акціями, паями); •

копії тих звітів, планів або проектів, які були підготовлені у зв’язку з
концентрацією;

перелік і короткий опис змісту всіх аналізів, звітів, досліджень, які
були підготовлені для будь-якої сторони, що робить повідомлення, або
підготовлені нею самою з метою оцінки запропонованої концентрації з
приводу умов конкуренції, конкурентів (явних і потенційних), а також
умов на ринках (за кожним пунктом переліку мають бути вказані прізвище
автора та , посада, яку він займає);

додаткові відомості про джерела коштів для придбання або виконання
інвестиційних зобов’язань та (або) умови фінансової підтримки для
здійснення придбання (довідки банків, кредитні угоди, гарантійні
зобов’язання тощо);

копії установчих документів (статут, установчий договір) з наступними’
змінами і доповненнями, копії свідоцтв про реєстрацію учасників
концентрації, зазначених у пункті 2.3.5 Положення;

інша інформація, необхідна для розгляду заяви (справи), в межах
компетенції Комітету, визначеної Законом України «Про Антимонопольний
комітет України».

3.12. Якщо зазначені в пункті 3.9 документи подавалися до

Комітету, відділення не більше року тому і до них після цього не
вносилися зміни, то вони замінюються письмовим посиланням на дату та
номер супровідного листа, яким подавалися ці документи.

У разі неможливості подання інформації щодо учасників концентрації,
зазначених у пункті 2.3, обов’язково зазначаються причини неподання
такої інформації.

3.13. Якщо для прийняття рішення немає потреби в одержанні усіх
документів і відомостей, зазначених у пункті 3.9, то їхній перелік, за
погодженням з державним уповноваженим може бути скорочено.

4. Порядок розгляду заяви

4.1. Комітет чи Адміністративна колегія Комітету надають ; суб’єктам
господарювання, органам влади, органам місцевого • самоврядування,
органам адміністративно-господарського уп-і равління та контролю на
підставі заяви про надання попередніх \ висновків та доданої до неї
інформації попередні висновки стосовно концентрації.

\ Строк розгляду заяв про надання попередніх висновків сто-I совно
концентрації становить один місяць. | Попередні висновки відповідного
органу Комітету надаються І’ у формі листа, в якому зазначається про:

І можливість надання дозволу на концентрацію;

| можливість відмови в наданні дозволу на концентрацію;

і. необхідність чи відсутність необхідності одержання дозволу на
концентрацію;

недостатність інформації для будь-якого висновку. Одержання попередніх
висновків стосовно концентрації не звільняє учасників концентрації,
органи влади, органи місцевого самоврядування, органи
адміністративно-господарського управління та контролю від необхідності
звернутися до Комітету із заявою про надання дозволу на концентрацію у
випадках, передбачених пунктом 2.1 Положення.

Попередні висновки надаються виключно на підставі наданої заявником
інформації.

Орган Комітету надає орендодавцеві у випадках, передбачених
законодавством, висновки про можливість оренди та умови договору оренди
протягом п’ятнадцяти днів після надходження до нього надісланих йому
матеріалів і надсилає їх орендодавцеві відповідно до статті 9 Закону
України «Про оренду державного та комунального майна».

4.2. Розгляд заяви про надання дозволу на концентрацію суб’єктів
господарювання.

4.2.1. Комітет чи Адміністративна колегія Комітету розглядають заяву про
надання дозволу на концентрацію протягом тридцяти днів з дня прийняття
її до розгляду відповідним органом Антимонопольного комітету України.

Заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її
надходження, якщо протягом цього часу державний уповноважений Комітету
не повернув заявнику заяву із повідомленням, що вона та інші документи
не відповідають встановленим Комітетом вимогам і це перешкоджає її
розгляду.

4.2.2. Заява залишається без розгляду у разі надходження від заявника
клопотання про відкликання заяви, про що приймається рішення відповідних
органів Комітету.

4.2.3. Залишення заяви без розгляду не позбавляє заявника права
звернутися до Комітету з повторною заявою.

4.2.4. Інформація щодо концентрації може бути оприлюднена, якщо така
інформація раніше була публічно оголошена або заявник не заперечує проти
такої публікації.

4.2.5. У разі недружнього придбання, якщо учасник концентрації відмовляє
іншому учаснику концентрації — заявнику у наданні документів та іншої
інформації, зокрема інформації згідно з пунктами 3.9.1.2 та 3.9.1.3,
необхідної для розгляду Комітетом чи Адміністративною колегією Комітету
заяви, то державний уповноважений Комітету на підставі звернення
заявника приймає рішення про надання учасником концентрації такої
інформації у визначений строк. Про прийняте рішення повідомляється
заявнику. Заява вважається прийнятою до розгляду після отримання всієї
інформації, передбаченої цим рішенням. До надходження зазначеної
інформації заява залишається без руху.

4.2.6. Заява без доданих документів, що підтверджують сплату збору за її
подання, залишається без руху, про що заявник повідомляється письмово.
Заява залишається без розгляду у разі ненадходження від заявника
документів, що підтверджують сплату збору за подання заяви, протягом ЗО
днів з дати отримання заявником повідомлення про залишення заяви без
руху.

4.2.7. Повторна заява стосовно раніше заявленої концентрації подається
до Комітету як нова заява, якщо порівняно з попередньою заявою суттєво
змінюються обставини, що характеризують концентрацію, зокрема:

заявник;

учасники концентрації;

вид концентрації;

‘; період, за який подаються відомості щодо учасників концентрації;

1 відомості відповідно до розділів 3 та 4 додатка 2.

За подання нової заяви сплачується плата. і Якщо обставини, що
характеризують концентрацію, суттєво ! не змінюються, то до повторної
заяви додаються:

; копія заяви (без додатків),, яка не була прийнята до розгляду;

); документи з виправленими недоліками;

документи, що не були додані до попередньої заяви (наприклад, відомості
про відносини контролю, про учасників концентрації).

Подання такої заяви не потребує повторної сплати. 4.3. При відсутності
підстав для заборони концентрації Ко– мітет чи Адміністративна колегія
Комітету приймає рішення і про надання дозволу на концентрацію. і У
разі виявлення підстав для заборони концентрації, а також

у разі необхідності проведення складного поглибленого дослід-| ження чи
експертизи відповідні органи Комітету розпочинають розгляд справи про
концентрацію, про що приймається розпо-рядження та письмово
повідомляється особа, яка подала заяву. ? Разом із повідомленням про
початок розгляду справи надсилається перелік інформації, яку заявник
повинен надати для прийняття органами Комітету рішення у справі.

Органи Комітету можуть запитувати у заявника та інших , осіб додаткову
інформацію, якщо її відсутність перешкоджає « .розгляду справи, а також
призначити експертизу в порядку,

визначеному статтею 43 Закону.

: 4.4. Якщо протягом строку -розгляду заяви, передбаченого І пунктом
4.2 Положення, крім випадків надання дозволу відпо-I відно до пункту 4.3
Положення, Комітет чи Адміністративна : колегія Комітету не розпочали
розгляду справи про концентра-; цію, то рішення про надання дозволу на
концентрацію вважа-I ється прийнятим. Про що орган Комітету, який
розглядав заяву, може повідомити заявника.

« 4.5. Строк розгляду справи про концентрацію не повинен перевищувати
трьох місяців. Перебіг строку починається з дня подання заявником
інформації у повному обсязі. Якщо протя-^ том строку розгляду справи
органами Комітету рішення не ; прийнято, вважається, що на концентрацію
надано дозвіл. Про ; що орган Комітету, який розглядав справу, може
повідомити ‘ заявника.

; Розгляд справи зупиняється у разі неможливості її розгляду до
вирішення органом Комітету, судом, господарським судом

пов’язаної з нею іншої справи або до вирішення державним органом
пов’язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду справи та його
поновлення органами Комітету приймається розпорядження, про що
повідомляється заявнику.

Органи Комітету поновлюють розгляд справи після усунення обставин, які
зумовили його зупинення.

Перебіг строку розгляду справи зупиняється з дня зупинення розгляду
справи. З дня поновлення розгляду перебіг строку розгляду справи
продовжується.

У розгляді заяв, справ можуть брати участь треті особи, якщо рішення
органів Комітету може суттєво зачепити їх права та інтереси, що
охороняються Законом.

Питання про залучення до участі у розгляді справи третіх осіб
вирішується органами Комітету. Про залучення третьої особи органами
Комітету приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які
беруть участь у розгляді справи.

4.6. За результатами розгляду справ про концентрацію приймається
рішення:

4.6.1. Комітетом — про надання дозволу на концентрацію;

погодження змін до установчих документів господарських товариств,
об’єднань чи заборону концентрації.

4.6.2. Адміністративною колегією Комітету —про надання дозволу на
концентрацію, погодження змін до установчих документів господарських
товариств, об’єднань.

4.6-3. У рішенні вказуються результати розгляду справи по суті (надано
дозвіл на концентрацію чи відмовлено у наданні дозволу на концентрацію,
у тому числі надано дозвіл або відмовлено в наданні дозволу орендодавцю
на оренду цілісного майнового комплексу підприємства чи його
структурного підрозділу, що перебуває у державній, комунальній власності
або належить Автономній Республіці Крим), наводяться мотиви рішення,
висновки щодо умов договору оренди, зазначаються дії, які заявник
повинен виконати або від яких утриматися.

4.6.4. У разі відмови в наданні дозволу на концентрацію в рішенні можуть
бути запропоновані дії, зобов’язання, за умови виконання яких Комітет,
Адміністративна колегія Комітету матимуть підстави для надання дозволу
на концентрацію.

4.6.5. Рішення органів Антимонопольного комітету України про надання
дозволу на концентрацію може бути обумовлено виконанням учасниками
концентрації певних вимог і зобов’язань, які усувають або пом’якшують
негативний вплив концентрації на конкуренцію. Такі умови і зобов’язання
можуть стосуватися, зокрема, обмеження стосовно управління, користуван

ня чи розпорядження майном, а також зобов’язання суб’єкта господарювання
здійснити відчуження майна.

4.6.6. Рішення про надання дозволу на концентрацію може бути надано на
невизначений або конкретно визначений строк, який, як правило, не
повинен перевищувати п’яти років.

4.6.7. Концентрація має бути здійснена протягом року з дня ‘ прийняття
рішення про надання дозволу на концентрацію, якщо : більший строк не
визначено у рішенні. Якщо концентрація у цей і строк не здійснена,
учасники концентрації мають подати нову заяву про отримання дозволу
органів Комітету на концентрацію.

4.6.8. Заявнику надсилається рішення, крім інформації з обмеженим
доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим
інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб.

? 4.6.9. Органи Комітету, які прийняли рішення, не мають права його
скасувати або змінити, крім випадків, передбачених статтею 58 Закону.
Вони мають право виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні
помилки, роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а
також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що
досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення.

4.6.10. Інформація про прийняті рішення за результатами розгляду заяв,
справ про концентрацію може бути опублікована ‘ в «Офіційному віснику
України», інших друкованих чи електронних засобах масової інформації або
оприлюднена в інший спосіб.

4.6.11. Розгляд справи про концентрацію суб’єктів господарювання
підлягає закриттю без прийняття рішення по суті справи у разі:

надходження від заявника клопотання про відкликання заяви або про
закриття розгляду справи;

неподання заявником інформації у визначений органами Комітету строк,
якщо відсутність такої інформації перешкоджає розгляду справи.

4.6.12. Закриття розгляду справи не позбавляє заявника пра-і. ва
звернутися до Комітету з новою заявою про надання дозволу на
концентрацію.

4.6.13. Рішення про надання дозволу на створення суб’єкта ‘,
господарювання, який є господарським товариством чи об’єднанням, є
водночас рішенням про погодження установчих документів відповідного
господарського товариства, об’єднання.

4.7. Службовці Комітету, відділення, яким доручено з’ясування фактичних
обставин справи, збирають і аналізують документи і відомості,
досліджують ринок, одержують усні та

письмові пояснення службових осіб та громадян, організовують проведення
експертиз, уносять на розгляд органів, указаних у пункті 4.6, подання з
висновками у справі.

4.8. При потребі усні пояснення, які мають значення для розгляду заяви,
справи, оформляються протоколом. Протокол підписується особами, які
надали та отримали усні пояснення.

З метою з’ясування питань, що виникають при розгляді заяви, справи і
потребують наукових, технічних або інших спеціальних знань, державний
уповноважений призначає експертизу.

4.9. Надання дозволу на концентрацію:

4.9.1. Комітет чи Адміністративна колегія Комітету надають дозвіл на
концентрацію у разі, якщо вона не призводить до монополізації чи
суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його
частині.

4.9.2. Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на
здійснення якої Комітет не надав дозволу, якщо позитивний ефект для
суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні
наслідки обмеження конкуренції, у порядку, визначеному постановою
Кабінету Міністрів України від 28’02.2002 № 219 «Про затвердження
Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії,
концентрацію суб’єктів господарювання».

4.10. Концентрація в процесі приватизації може бути заборонена у разі,
якщо вона призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції
на всьому ринку чи в значній його частині.

4.11. Копія рішення надсилається заявнику в десятиденний строк з дня
його прийняття. ,.

5. Використання інформації з обмеженим доступом

5.1. Інформація, одержана згідно з цим Положенням і визнана інформацією
з обмеженим доступом, тобто конфіденційною або таємною, у тому числі
інформацією комерційного, банківського та іншого характеру, має
використовуватися та зберігатися відповідно до законодавства.

При поданні заяви і документів, що додаються до неї, органи й особи,
зазначені в пункті 3.1 Положення, мають указати, які відомості не
підлягають розголошенню.

5.2. Інформація про прийняті рішення за результатами розгляду заяв,
справ про концентрацію може бути опублікована в «Офіційному віснику
України», інших друкованих чи електронних засобах масової інформації або
оприлюднена в інший спосіб.

6. Відповідальність за порушення вимог Положення

6.1. Вчинення концентрації без отримання відповідного доз

волу органів Антимонопольного комітету України у разі, якщо наявність
такого дозволу необхідна, є порушенням законодавства про захист
економічної конкуренції і тягне за собою відповідальність, встановлену
законом.

6.2. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом
здійснення концентрації без дозволу органу Комітету вважається вчиненим,
якщо інше не передбачено законодавством чи не випливає з дій суб’єкта
господарювання, зокрема при:

здійсненні концентрації шляхом створення суб’єкта господарювання —
юридичної особи — з моменту державної реєстрації цієї юридичної особи;

створенні суб’єкта господарювання шляхом набуття одним або кількома
суб’єктами господарювання контролю над одним або кількома суб’єктами
господарювання чи частинами суб’єктів господарювання — з моменту набуття
контролю;

злитті суб’єктів господарювання — з моменту державної реєстрації
суб’єкта господарювання, що виник у результаті злиття;

приєднанні суб’єкта господарювання — з моменту виключення суб’єкта
господарювання, що приєднується, з Реєстру суб’єктів підприємницької
діяльності;

придбанні простих іменних акцій у документарній формі — з моменту
внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів у зв’язку з
придбанням пакета акцій;

придбанні простих іменних акцій, випущених у бездокумен-тарній формі,
або знерухомлених акцій — з моменту зарахування придбаних цінних паперів
на рахунок покупця у зберігача;

придбанні, набутті іншим способом у власність, одержанні в управління
(користування) часток чи паїв — з моменту набуття права власності, права
на управління (користування) на частки чи паї відповідно до договору
(доручення);

придбанні акцій на пред’явника — з моменту переходу права власності на
акції відповідно до договору купівлі-продажу;

одержанні акцій в управління (користування) — з моменту набуття прав на
управління (користування) акціями відповідно до договору (доручення);

придбанні, набутті іншим способом у власність, одержанні в управління
(користування) активів (майна) у вигляді цілісного майнового комплексу
суб’єкта господарювання чи структурного підрозділу суб’єкта
господарювання — з моменту набуття права власності, права управління
(користування) активами (майном) відповідно до договору (доручення).

6.3. Якщо концентрація призводить чи може призвести до монополізації чи
суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його
частині, крім випадків, зазначених у пунктах 4.9.1 та 4.9.2 Положення,
орган Комітету може звернутися до суду, господарського суду із заявою
(позовом) про визнання недійсними угод, рішень, інших актів, відповідної
установчої угоди про створення суб’єкта господарювання та скасування
його державної реєстрації.

6.4. У разі виявлення під час розгляду питання про надання дозволу на
концентрацію інших порушень, передбачених статтею 50 Закону, орган
Комітету виділяє їх в окреме провадження.

6.5. Якщо органом Комітету надано дозвіл на концентрацію на підставі
поданої недостовірної інформації, то рішення про надання дозволу може
бути переглянуто за нововиявленими обставинами на протязі п’яти років з
моменту його прийняття. За результатами перегляду може бути прийнято
рішення про:

підтвердження попереднього рішення щодо здійснення концентрації;

скасування повністю або частково рішення про надання дозволу на
концентрацію та прийняття нового рішення;

накладення штрафу в порядку, визначеному законодавством.

ВИМОГИ

до порядку подання та оформлення заяви та документів, що до неї
додаються, на надання Кабінетом Міністрів України дозволу суб’єктам
господарювання на узгоджені дії, концентрацію,

на які Антимонопольний комітет України не надав дозволу

ЗАТВЕРДЖЕНО

наказом Міністерства економіки

та з питань європейської інтеграції України

від 24 квітня 2003 р. № 105,

розпорядженням Антимонопольного комітету України

від 11 лютого 2003 р. № 40-р

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

14 травня 2003 р. за № 365/7686

(Офіційний вісник України (ОВУ), 2003, № 21, ст. 974)

1. Заяву про надання дозволу Кабінетом Міністрів України на узгоджені
дії чи концентрацію суб’єктів господарювання по

дають учасники узгоджених дій, учасники концентрації, органи влади,
органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського
управління та контролю (далі — заявники) Міністерству економіки та з
питань європейської інтеграції України (далі — Міністерство) у
тридцятиденний строк після прийняття Антимонопольним комітетом України
рішення про заборону узгоджених дій чи концентрації.

2. Заявники подають спільну заяву. Вони можуть визначити особу, яка
представлятиме їх інтереси і подаватиме заяву.

Заяву подають на ім’я заступника Державного секретаря Міністерства,
якому Міністром надано право координувати діяльність Комісії з питань
оцінки позитивних і негативних наслідків узгоджених дій, концентрації.
Одночасно копію заяви та додатки до неї надсилають Антимонопольному
комітету України.

3. Заяву подають на паперових та електронних носіях інформації, і вона
повинна містити:

найменування, адресу, інші реквізити заявника чи його пред-\ ставника;

‘ зміст узгоджених дій чи концентрації, за наданням дозволу на які
звертається заявник;

виклад обставин, якими заявник обґрунтовує можливість надання дозволу на
узгоджені дії чи концентрацію;

перелік документів і відомостей, що додаються до заяви;

> підпис, печатку заявника.

4. У заяві також зазначаються прізвище, посада, місце ро-; боти, номер
контактного телефону відповідального за підготовку відповідних розділів
доданих до заяви документів, дата закінчення їх підготовки.

5. До заяви додають:

інформацію про узгоджені дії, концентрацію (відомості про учасників);

копію рішення Антимонопольного комітету України про заборону відповідних
узгоджених дій, концентрації;

матеріали, якими заявник обґрунтовує необхідність надання дозволу на
узгоджені дії, концентрацію, доводить те, що позитивний ефект для
суспільних інтересів у разі здійснення узгоджених дій, концентрації,
буде переважати негативні наслідки обмеження конкуренції, а також те, що
обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією, або обмеження, які
застосовуватимуть учасники узгоджених дій, концентрації, є необхідними
для досягнення мети концентрації чи раелізації узгоджених дій та не
становлять загрози системі ринкової економіки, зок-

рема економічне обгрунтування очікуваного позитивного ефекту з
відповідними розрахунками показників соціально-економічних та інших
наслідків узгоджених дій, концентрації;

матеріали, що дають змогу оцінити ризики та перешкоди на шляху
досягнення очікуваного позитивного ефекту.

6. В економічному обгрунтуванні узгоджених дій, концентрації
висвітлюють:

мету;

очікувані результати щодо кожного учасника;

вплив дій, що заявляються, на відповідні товарні ринки;

зміни споживчих якостей товарів.

Економічне обгрунтування очікуваного ефекту для суспільних інтересів
повинно доводити, що він досягається саме за рахунок узгоджених дій,
концентрації, на які Анти-монополь-ним комітетом України не було надано
дозволу, зокрема завдяки поліпшенню, у тому числі розширенню та/або
вдосконаленню:

показників виробництва основних видів продукції (послуг);

структури виробництва;

сервісного обслуговування (стосовно технічної продкуції);

конкурентоспроможності товарів;

експортної діяльності підприємства з визначенням існуючих і запланованих
контрактів та грошових надходжень;

існуючої системи постачання сировини підприємству, можливостей заміни
сировини (низька якість, висока монопольна ціна);

• виробничого процесу, діючих технологій, машин та обладнання на
піприємствах галузі;

кількості робочих місць.

Економічне обгрунтування очікуваного ефекту для суспільних інтересів
унаслідок учинення узгоджених дій або концентрації повинно містити
зобов’язання учасників узгоджених дій або концентрації щодо забезпечення
конкретних кількісних та якісних показників, що характеризують
відповідний позитивний ефект цих узгоджених дій або концентрації у:

короткостроковій (до 1 року) перспективі;

середньостроковій (до 3 років) перспективі;

довгостроковій (понад 3 роки) перспективі’;

строки досягнення цих показників.

7. Заява та подані до неї документи повинні містити об’єктивну повну та
достовірну інформацію.

8. Комплект* документів повинен мати суцільну нумерацію та бути підшитий
у папці-швидкозшивачі.

І

9. Копії установчих документів, змін до установчих документів мають
бути засвідчені в установленому порядку;

| 10. Відомості та інші документи, які додаються до заяви, ^
підписують заявники.

! 11. Спільну заяву підписують керівники всіх юридичних осіб та
фізичні особи-заявники (або уповноважені ними особи).

12. Матеріали, надані іноземною мовою, повинні бути перекладені на
українську мову і засвідчені в установленому порядку.

13. Інформація про концентрацію суб’єктів господарювання подається
відповідно до розділу II додатка 2 Положення про концентрацію,
затвердженого розпорядженням Антимонополь-ного комітету України від
19.02.2002 № 33-р та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 21
березня 2002 р. за № 284/6572.

Інформація про узгоджені дії суб’єктів господарювання подається
відповідно до розділу II додатка 2 Положення про узгоджені дії,
затвердженого розпорядженням Антимонополь-ного комітету України від
12.02.2002 № 26-р та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 7
березня 2002 р. за № 238/6526.

Склад, частка учасників концентрації, узгоджених дій та оцінка впливу
концентрації, узгоджених дій на економічну конкуренцію на товарних
ринках визначаються на підставі інформації, що міститься в рішенні
Антимонопольного комітету України у справі про відповідні узгоджені дії,
концентрацію суб’єктів господарювання.

14. Документи, зазначені в пункті 5, крім копій рішень Антимонопольного
комітету України, подаються також і в електронному вигляді.

; 15. У разі недотримання вимог, викладених у пунктах 3—14,

, заява до розгляду не приймається.

; 16. Якщо заявники вважають, що їхнім інтересам буде завдано шкоди в
разі опублікування або розголошення, будь-яким іншим чином певної
інформації, то вони повинні подавати цю інформацію, окремо в опечатаному
конверті, а на кожній сторінці чітко зазначати: «інформація з обмеженим
доступом».

; У письмовому вигляді надають пояснення, чому ця інформація не підлягає
розголошенню та опублікуванню. Інформацію з обмеженим доступом можна
подавати окремо і посилатися на неї як на доповнення. У таких випадках
комплект документів, доданих до заяви, вважатиметься повним після
одержання всіх доповнень.

Навчальне видання Тимофій Геннадійович УДАЛОВ

КОНКУРЕНТНЕ ПРАВО

Навчальний посібник ^||

^і^^^и

‘ « , ТІ

Шеф-редактор видавництва І.С. ЯЦЕНКО Редакція юридичної літератури

Відповідальна за випуск ТА. Яскажук Редактор Г.І. Вівдиченко Коректор
Н.Т. Линевич Художній редактор С.М. Железняк Технічний редактор Н.Ю.
Якушко Комп’ютерна верстка Т.М. Виноградової

Підписано до друку 14.06.04. Формат 84х108’/з2. Папір газетний.
Гарнітура Ап^ча. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 26,88. Обл.-вид. арк.
26,90. Тираж 5000 прим. (1-й завод 1—2500 прим.). Зам. № 4-776.

Видавництво ТОВ «Школа». 02152, Київ, пр. Павла Тичини, 15. Свідоцтво
про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи ДК № 6
від 15.02.2000.

Видано за участю ЗАТ «Національний книжковий проект»

Віддруковано з готових діапозитивів у ВАТ «Харківська книжкова фабрика
«Глрбус»« 61012, м. Харків, вул. Енгельса, 11.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020