.

Цибульов, Чеботарьов, Зенов, Суіні – Управління інтелектуальною власністю, 2005 (книга)

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
7 68786
Скачать документ

Цибульов, Чеботарьов, Зенов, Суіні – Управління інтелектуальною
власністю, 2005

Зміст

Вступ 9

Розділ 1. Інтелектуальна власність як об’єкт управління 12

1.1. Інтелектуальна власність як право 12

Інтелектуальна власність як право на результат

творчої діяльності 12

Подвійна природа права інтелектуальної власності 13

Обмеження права інтелектуальної власності 15

Здійснення майнових прав інтелектуальної

власності 16

1.2. Об’єкти права інтелектуальної власності 17

Класифікація об’єктів права інтелектуальної

власності 17

Об’єкти авторського права та суміжних прав 18

1.2.2.1 Об’єкти авторського права 18

1.2.2.2 Об’єкти суміжних прав 22

Результати науково-технічної творчості 24

Винахід, корисна модель, промисловий зразок 24

Компонування інтегральних мікросхем 28

Сорти рослин, породи тварин ЗО

Наукові відкриття 31

Раціоналізаторські пропозиції 32

Комерційна таємниця 33

1.2$» Комерційні позначення 34

Торговельні марки 34

Географічні зазначення 36

Комерційні найменування 37

1.3. Суб’єкти права інтелектуальної власності 39

1.3.1. Суб’єкти авторського права та суміжних прав 39

Суб’єкти авторського права „; 39

Суб’єкти суміжних прав 40

Суб’єкти права на результати науково-технічйої

творчості 42

Суб’єкти нрава на комерційні позначення 43

Чи є держава суб’єктом права інтелектуальної

власності? 44

1.4. Законодавство України про інтелектуальну власність 45

1.4.1. Еволюція законодавства про інтелектуальну

власність в Україні 45

З

1.4.2. Сучасний стан законодавства України про

інтелектуальну власність 47

1.5 Державна система правової охорони інтелектуальної

власності 51

1.6. Міжнародна система інтелектуальної власності 56

Міжнародні договори з питань інтелектуальної

власності 56

Всесвітня організація інтелектуальної власності 57

1.7. Поняття управління інтелектуальною власністю 58

1.8. Принципи управління інтелектуальною власністю 66

Розділ 2. Управління процесом створення об’єктів права

інтелектуальної власності 76

2.1. Відмінності життєвого циклу об’єкта права

інтелектуальної власності від життєвого циклу нового

товару 76

Життєвий цикл нового товару 76

Життєвий цикл об’єкта права інтелектуальної

власності 78

Особливості маркетингу інноваційних товарів не

різних етапах їхнього життєвого циклу 79

2.2. Пошук та генерування нових ідей 85

2.2.1. Відбір нових ідей 85

Етапи відбору нових ідей 85

Процедура відбору ідей 87

Технічний аналіз конкурента 92

Процедура отримання нових ідей із звтяшшіх

джерел 94

2.2.2. Генерування ідей 96

Цілі та передумови генерування нових ідей 96

Аналіз тенденцій 98

Методи експертних оцінок 104

Багатоваріантний аналіз 108

2.3. Прогнозування нових технологій 110

Необхідність і завдання прогнозування 110

Основні методи прогнозування технологій 112

Заміна технологій 113

2.4. Патентні дослідження на різних стадіях процесу

розроблення нової продукції 115

Взаємозв’язок стадій розроблення нової продукції з

патентними дослідженнями 115

Патентні дослідження на стадії пошуку нових ідей 119

Патентні дослідження на стадії відбору ідей 121

Патентні дослідження на стадії формування

концепції нової продукції 122

Патентні дослідження на стадії фюрмування

концепції технологічного процесу 124

Патентні дослідження на стадії розроблення

продукції 125 Розділ 3. Управління процесом набуття прав на об’єкти
права

інтелектуальної власності 127

3.1. Стратегії правової охорони результатів досліджень і

розробок 127

Стратегія захисту від конкурентів 127

Стратегія нападу на конкурентів 128

Стратегія створення іміджу компанії 129

Стратегія оптимізації фінансово-господарської

діяльності \Ж)

Визначення етапу, на якому слід здійснювати

правову охорону 133

Відпрацювання рішення про необхідність правової

охорони 134

Оцінка доцільності правової охорони 142

Оцінка доцільності отримання патенту 151

Вибір між патентною охороною та засекречуванням 164

Розподіл прав на об’єкти права інтелектуальної

власності між суб’єктами права 172 Розділ 4. Управління інтелектуальною
власністю та її комерціалізація в університетах і дослідницьких центрах
179

Зростання розуміння ролі інтелектуальної власностів

сучасній економіці та необхідності управляти нею 179

Вихідні умови для управління інтелектуальною

власністю 186

Дослідницька угода 186

Політика та правила щодо інтелектуальної

власності 188

4.3. Управління інтелектуальною власністю 193

Розуміння інтелектуальної власності 193

Підвищення рівня обізнаності офісу з передання

технологій 198

4.4. Формальне розголошення інформації про

інтелектуальну власність офісом з передання

технологій 200

Попередня оцінка 200

Детальна оцінка 203

Підготовка до використання технології 221

Ліцензування 224

Управління після угоди 230

Ключові чинники успіху впровадження технологій 231

Управління процесами створення об’єктів права

інтелектуальної власності в наукових організаціях

України 234

Тенденції розвитку наукового потенціалу України 234

Управління інтелектуальною власністю у вищих

навчальних закладах України 237

Проблема розподілу прав на об’єкти права

інтелектуальної власності при управлінні правами на результати
досліджень 242 Розділ 5. Управління процесом використання об’єктів права

інтелектуальної власності 246 5.1. Роль інтелектуальної власності в
управлінні

підприємством 246 5.2 Формування портфелю інтелектуальної власності на

підприємстві 248

Загальні підходи до формування портфелю об’єктів

права інтелектуальної власності 248

Послідовність формування портфелю ОПІВ на

підприємстві 252

Запобігання втраті комерційної таємниці 254

Запобігання передчасному розкриттю винаходів 264

Моніторинг інноваційної діяльності компаній-

конкурентів 267

Виявлення конкурентів 267

Запобігання порушенню чужих прав 269

Виявлення фактів порушення прав своєї компанії 270

Патентний наступ на конкурентів 273

5.6. Інформаційне забезпечення управління

інтелектуальною власністю 274

Створення бази даних об’єктів права

інтелектуальної власності 274

Джерела патентної інформації 275

Проведення патентного пошуку для оцінки патентоздатності технічних
рішень 282

Проведення патентного пошуку під час експертизи

на патентну чистоту 283

Пошук під час аналізу тенденцій розвитку 284

Пошук з метою аналізу діяльності фірм-

конкурентів 284

Пошук з метою встановлення вимог до продукції

конкретного виду 285

Пошук з метою встановлення рівня техніки 285

Колективне управління правами суб’єктів авторського

права та суміжних прав 286

Інвентаризація та бухгалтерський облік об’єктів права

інтелектуальної власності на підприємстві 290

Інвентаризація інтелектуальної власності 290

Бухгалтерський облік інтелектуальної власності 296

Оподаткування операцій з об’єктами права

інтелектуальної власності 302

5.9. Оцінка вартості прав на об’єкти права інтелектуальної

власності 306

Цілі та нормативно-правова база оцінки 306

Підходи до оцінки 308

Метод оцінки вартості прав на об’єкти права

інтелектуальної власності 312

Оцінка вартості прав на результати науково-

технічної діяльності 318 5.9-5. Оцінка вартості прав на об’єкти
авторського права 322 5.9.6. Оцінка вартості ліцензії 326 5.&-Т. Оцінка
вартості гудвілу 334 5.9.8. Оцінка вартості «людського капіталу» 337
Розділ 6. Інтелектуальна власність при управлінні

інноваційними проектами 346

Інтелектуальна власність як основа інноваційного

проекту 346

Особливості правової охорони результатів наукових

досліджень і розробок, виконаних до здобуття

Україною незалежності 353

Правове регулювання створюваних в інноваційних

проектах результатів досліджень і розробок 356

Інтелектуальна власність на різних стадіях управління

інноваційним проектом 369

6.5. Оцінка економічної ефективності інноваційних

проектів 375

Критерії для оцінки економічної ефективності 375

Чиста дійсна вартість (NPV) 376

Період окупності (РВР) 378

Внутрішня норма віддачі (IRR) 379

Індекс прибутковості (PI) 381

Середній дохід на чистий капітал (BRR) 381

Розділ 7. Управління трансфером технологій 384

Об’єкти та суб’єкти трансферу технологій 384

Форми та основні етапи трансферу технологій 386

Види договорів про трансфер технологій та передачу

прав на об’єкти права інтелектуальної власності 390

Пошук партнерів, підготування та проведення

переговорів щодо передачі прав на об’єкти права

інтелектуальної власності 394

Передліцензійні угоди 403

Зміст договорів про передачу прав на використання

інтелектуальної власності 413

7.7. Договори, що супроводжують трансфер технологій 417

Розділ 8. Захист права інтелектуальної власності в Україні 419

Види порушень прав на об’єкти права інтелектуальної

власності 419

Запобігання порушенням прав на об’єкти права

інтелектуальної власності 422

Відстеження порушень прав інтелектуальної власності 425

Форми та способи захисту прав інтелектуальної

власності 427

Форми захисту прав 427

Способи захисту прав інтелектуальної власності 429

Адміністративно-правовий спосіб захисту

прав 429

Цивільно-правовий спосіб захисту прав 430

Кримінальна відповідальність за порушення

прав 431

8.4.3. Захист прав інтелектуальної власності в рамках

угоди TRIPS 432

Перелік посилань 435

Вступ

Не сировина, не робоча сила і навіть не фінанси визначають сьогодні
добробут компанії. В умовах ринкової економіки основним джерелом успіху
стає сукупність знань, якими володіє компанія, так званий
інтелектуальний капітал, головним складником якого є інтелектуальна
власність — права на результати творчої діяльності: винаходи, корисні
моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення,
комерційні таємниці, комп’ютерні програми, інформаційні бази даних,
твори літератури та мистецтва, фонограми й відеограми тощо. Саме вони
забезпечують конкурентнозда-тність товарів і послуг і стають таким чином
вирішальним фактором економічного розвитку в XXI столітті.

Протягом минулого століття переважно було вирішено питання правової
охорони та захисту інтелектуальної власності. Останніми десятиріччями
виникла тенденція до розв’язання її економічних проблем. Є багато
книжок, автори яких розглядають інтелектуальну власність з правового,
економічного, інформаційного та інших поглядів [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7].
Але практично немає книжок, де розглянуто питання управління
інтелектуальною власністю на різних стадіях її життєвого циклу. На
пострадянському просторі можна назвати хіба що книжку В. Зінова, яка
присвячена цій проблемі [8].

У сучасному світі спостерігається чітка тенденція переносу акцентів з
питань правової охорони інтелектуальної власності на економічні, а
останнім часом — на питання управління інтелектуальною власністю. Такі
фірми, як «Oxford Innovation» (Велика Британія), Масачусетський
технологічний інститут (США), «Nokia» (Фінляндія) досягли, мабуть,
найкращих результатів в управлінні інтелектуальною власністю.

Для України необхідність управляти інтелектуальною власністю є вельми
актуальною, оскільки, з одного боку, країна проголосила інноваційний
шлях розвитку економіки, підґрунтям якого є інтелектуальна власність, а
з іншого — вступ до COT та ЄС, що неминуче приведе до загострення
конкуренції на ринку товарів і послуг, яку неможливо виграти без
інтелектуальної власності.

Управління інтелектуальною власністю є частиною стратегічного
менеджменту компанії й тісно пов’язане з основними напрямами її
діяльності. Завданнями управління інтелектуальною власністю є створення,
виявлення та вибір виду правової охорони, ефективне використання й
захист прав на об’єкти права інтелектуальної власності. Здатність
виконувати ці завдання — найважливіші складники кваліфікації сучасного
менеджера. Проте комплексної відповіді щодо розв’язання питань про роль
і місце результатів інтелектуальної діяльності в загальній стратегії
бізнесу, ефективному управлінні ними в практичній діяльності компанії у
вітчизняній літературі поки що немає. Ця книжка ставить своїм завданням
висвітлити ці питання.

Видання розраховане насамперед на менеджерів, експертів, консультантів,
науковців та інших фахівців сфери інноваційної діяльності. Книжка може
бути корисною як навчальний посібник для викладачів і студентів вищих
навчальних закладів.

В основу книжки автори поклали принцип розвитку об’єктів права
інтелектуальної власності за життєвим циклом: ідея — створення об’єкта
права інтелектуальної власності — набуття прав на нього — використання —
правова охорона. Під час написання книжки автори використовували як
власний досвід [9, 10, 11, 12, 13, 14], так і досвід інших фахівців,
інформація про яких міститься в численних публікаціях.

Рукопис складається зі вступу та восьми розділів. У першому розділі
розглянуто інтелектуальну власність як об’єкт управляння, дане уявлення
про систему інтелектуальної власності в Україні, сформульовані принципи
управління інтелектуальною власністю.

Другий розділ присвячено управлінню процесом створення об’єктів права
інтелектуальної власності, починаючи з відбору комерційно значущих ідей
і закінчуючи розробленням об’єкта інтелектуальної власності.

У третьому розділі йдеться про набуття прав інтелектуальної власності з
огляду на стратегію й тактику їх правової охорони, альтернативи щодо
засекречування результатів інтелектуальної діяльності та вирішення
питань розподілу прав на об’єкти права інтелектуальної власності між
замовником, розробником і користувачем.

Четвертий розділ присвячено управлінню інтелектуальною власністю в
університетах і дослідницьких центрах.

Управління процесом використання об’єктів права інтелектуальної
власності (розділ 5) є ключовою темою книжки. Тут розглянуто питання
формування портфелю інтелектуальної власності, її інвентаризації,
бухгалтерського обліку та оподаткування, а також оцінка вартості прав на
об’єкти права інтелектуальної власності.

Окремо висвітлено питання щодо управління інтелектуальною власністю в
інноваційних проектах (розділ 6). Тут ідеться про правову охорону
результатів проведених раніше досліджень, а також отриманих у процесі
виконання інноваційних проектів, наукових досліджень і розробок. Значну
увагу приділено визначенню економічної ефективності інноваційних
проектів та пошукові джерел їх фінансування на різних стадіях.

Управління трансфером технологій є предметом сьомого розділу. У цьому
розділі розглянуто об’єкти й суб’єкти трансферу технологій, його основні
стадії, види ліцензійних договорів про передачу прав на технології,
зміст ліцензійних договорів, а також тих, що супроводжують трансфер
технологій.

У восьмому розділі розглянуто питання захисту прав на об’єкти права
інтелектуальної власності. Основну увагу приділено визначенню видів
порушень прав та формам і способам їх захисту. Розглянуто прийоми
запобігання порушенню таких прав.

Ця книжка з-поміж інших вирізняється тим, що, з одного боку, враховує
особливості законодавчого, економічного, соціального, політичного поля
України, а з іншого — досвід розвинених країн світу, особливо Великої
Британії, яка є одним з визнаних лідерів у цій сфері.

Автори висловлюють велику подяку Британській Раді в Україні, й особливо
панові Кириленку В.М., за підтримки яких уможливлено видання цієї
книжки.

Розділ 1. Інтелектуальна власність як об’єкт управління

1.1. Інтелектуальна власність як право

1.1.1. Інтелектуальна власність як право на результат творчої діяльності

Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом
права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій,
літературній і художній сферах. Інтелектуальна діяльність — це творча
діяльність, а творчість — це цілеспрямована розумова робота людини,
результатом якої є щось якісно нове, що відзначається неповторністю,
оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал
індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності.

Для людини характерні два види творчості — художня й технічна.
Результатом художньої творчості є літературні і художні твори.
Результатом технічної творчості — винаходи, торговельні марки,
комерційні таємниці тощо. Результати художньої творчості
використовуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу
людини, формування її світогляду. Результати ж технічної творчості
застосовуються переважно в сфері виробництва товарів і надання послуг.
Вони сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його
ефективності, забезпечують конкурентноздат-ність вироблених товарів і
послуг.

За сформованою історичною традицією результати технічної творчості
називають об’єктами права промислової власності, або «промисловою
власністю». Поняття «промислова власність» іноді помилково ототожнюють з
матеріальними об’єктами промисловості — будинками, спорудами,
устаткуванням. Однак це не так. Слово «промислова» в цьому
словосполученні закріпилося, очевидно, в результаті того, що цей вид
інтелектуальної власності застосовують головно в промисловості, яка є
зацікавлена у них.

Наголосимо, що під інтелектуальною власністю розуміють не результат
інтелектуальної діяльності людини як такий, а право на нього. Право не
можна відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним
об’єктом.

З цього випливає низка важливих наслідків. Зокрема, заволодіти
інтелектуальною власністю в багатьох випадках набагато легше, ніж
матеріальним об’єктом. Скажімо, якщо в процесі бесіди буде розкрито
комерційну таємницю, то інформація про це потрапляє до мозку
співрозмовника й повернути її назад неможливо. Відтепер обидві сторони
володітимуть одним і тим же об’єктом. Відмінності спостерігаються також
під час обміну. Якщо ви, наприклад, обмінялися з партнером комп’ютерами,
то після такого обміну кожна зі сторін матиме по одному комп’ютерові.
Але якщо ви обмінялися ідеями як результатами творчої діяльності, то
кожна зі сторін матиме по дві ідеї. Отже, об’єктом власності є право на
результати інтелектуальної діяльності людини.

Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать
одне від одного. Перехід права інтелектуальної власності не означає
переходу права власності на річ. Перехід права власності на річ не
означає переходу права на об’єкт інтелектуальної власності [15].

Право інтелектуальної власності є непорушним. Нікого не можна позбавити
права інтелектуальної власності чи обмежити в його здійсненні, крім
передбачених законом випадків. За порушення права інтелектуальної
власності, зокрема й невизнання його чи посягання на нього, передбачена
встановлена законом відповідальність. Кожна особа має право звернутися
до суду, аби захистити своє право інтелектуальної власності відповідно
до закону [15, ст. 16]. Суд у випадках та в порядку, встановлених
законом, може винести рішення, зокрема, про припинення дій, що порушують
права, компенсацію збитків, завданих порушенням прав тощо [15].

1.1.2. Подвійна природа права інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності має подвійну природу. З одного боку,
творці (автори) нематеріального та матеріального об’єктів власності
мають подібні права власності, тому що право на результат творчої
діяльності забезпечує його власникові виняткову змогу розпоряджатися ним
на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто так само, як і
стосовно матеріальних об’єктів (майнове право). З іншого боку, поряд з
майновим правом є певне духовне право творця на результат творчої праці,
так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових
(моральних), що не можуть відчужуватися від нього, та майнових прав.
Іншими сло-

вами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці можна
відділити від творця (передати іншій особі в обмежене чи необмежене
користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від
творця й не може бути переданим іншій особі.

Отже, право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав
(права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та
немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо)
(рис. 1.1).

Майновими правами інтелектуальної власності є такі:

право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної
власності;

виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права
інтелектуальної власності, зокрема й забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах
інтелектуальної власності за умови, що вони не створюють істотних
перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної
власності та здійснення законних інтересів суб’єктів цих прав.

Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути
внеском до статутного капіталу юридичної особи, пред-

1’і

Метом Договору застави та інших зобов’язань, а також використовуватися в
інших цивільних відносинах [15, с. 424].

Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є

такі:

право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником
тощо) об’єкта права інтелектуальної власності;

право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної
власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта
права інтелектуальної власності;

інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені
законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві
об’єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених
законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть
належати іншим особам. Особисті немайнові права інтелектуальної
власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Вони
не можуть відчужуватися (передаватися), окрім встановлених законом
винятків [15, с. 423]. Право інтелектуальної власності виникає
(набувається) на підставах, встановлених Цивільним кодексом, іншим
законом чи договором.

Деякі науковці вважають, що право інтелектуальної власності — це
виключне право правовласника дозволяти або забороняти іншим особам
користуватися результатами творчої діяльності. Але в українському
законодавстві закріплена конструкція права інтелектуальної власності, що
відтворена на рис. 1.1. Тому в подальшому ми користуватимемося саме
таким поняттям права інтелектуальної власності.

Майнові й немайнові права на результат творчої діяльності взаємозалежні
й якнайтісніше переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Подвійна
природа права — найважливіша особливість інтелектуальної власності.

1.1.3. Обмеження права інтелектуальної власності

Права інтелектуальної власності можуть бути обмеженими в часі, за
територією їх дії, а також за законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними
безстроково, якщо інше не встановлено законом. Майнові права
інтелектуальної власності є чинними протягом термінів, встановлених
Цивільним кодексом, іншим законом чи договором. Майнові права
інтелектуальної власності можуть бути припинені достроково у випадках,
встановлених Цивільним кодексом [15], іншим законом чи договором.

Зазвичай право інтелектуальної власності діє на території тієї країни, в
якій отримано охоронний документ (патент, свідоцтво), що засвідчує це
право.

1.1.4. Здійснення майнових прав інтелектуальної власності

Способи використання об’єкта права інтелектуальної власності
визначаються Цивільним кодексом [15] та іншими законами. Особа, яка має
виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної
власності, може використовувати цей об’єкт на власний розсуд з
додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об’єкта права
інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка
має виключне право дозволяти це, крім випадків правомірного використання
без такого дозволу, передбачених Кодексом [15] або іншими законами.
Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об’єкта права
інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором,
який укладається з додержанням вимог Кодексу [15] або іншого закону.

Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані іншій особі
відповідно до закону повністю або частково. Умови пе-редання майнових
прав інтелектуальної власності можуть бути визначені також договором.

Право інтелектуальної власності, яке належить одразу кільком особам,
може здійснюватися за договором між ними. Якщо нема такого договору,
право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам,
здійснюється спільно. Особисті немайнові права інтелектуальної власності
на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать
працівникові, який створив його. У випадках, передбачених законом,
окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий
об’єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої
працює працівник. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної
власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового
договору, можуть бути встановлені законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений
за замовленням, належать його творцеві. У випадках, передбачених
законом, окремі особисті права інтелектуальної власності на такий об’єкт
можуть належати замовникові [15, с. 430].

1.2. Об’єкти права інтелектуальної власності

1.2.1. Класифікація об’єктів права інтелектуальної власності

Згідно з Цивільним кодексом України до об’єктів права інтелектуальної
власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп’ютерні
програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми,
відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття;
винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії)
інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин,
породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки
(знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні
таємниці.

Для зручності ці об’єкти поділимо на три групи: об’єкти авторського
права та суміжних прав, результати науково-технічної творчості,
комерційні позначення (рис. 1.2).

1.2.2. Об’єкти авторського права та суміжних прав

1.2.2.1. Об’єкти авторського права

Об’єктами авторського права є твори, а саме:

літературні та художні твори, зокрема:

романи, поеми, статті та інші письмові твори;

лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні,
інші сценічні твори;

музичні твори (з текстом або без);

аудіовізуальні твори;

твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

фотографічні твори;

твори декоративно-ужиткового мистецтва;

ілюстрації, карти, плани, ескізи й пластичні твори, що стосуються
географії, топографії, архітектури або науки;

переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або
художніх творів;

збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їхніх складових
частин є результатом інтелектуальної діяльності;

комп’ютерні програми;

компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням
їхніх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

інші твори.

Твори є об’єктами авторського права без виконання будь-яких
формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення,
цінності тощо, а також способу чи форми вираження. Авторське право не
поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні
концепції як такі. Комп’ютерні програми охороняються як літературні
твори. Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються
як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не
зачіпає авторського права на дані або матеріал, що є складовими
компіляції. Не є об’єктами авторського права: – акти органів державної
влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови,
рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені
органами державної влади;

повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної
прес-інформації;

інші твори, встановлені законом.

На відміну від промислової власності, де автори одержують охоронні
документи у формі патентів чи свідоцтв і де є суворі процедури для
цього, оформлення прав на об’єкти авторського права не настільки
формалізовано.

Авторське право виникає від моменту створення твору. Таким моментом є
вираження твору на матеріальному носії таким чином, щоб він став
доступним для розуміння іншим особам.

Виникнення та здійснення авторських прав не потребує виконання жодних
формальностей. Одна з форм охорони полягає в тому, що власник
авторського права для оповіщення про свої права може використовувати
знак охорони авторського права, що міститься на кожному примірникові
твору й складається з латинської букви «С» в колі, імені (найменуванні)
власника авторського права та року першого опублікування твору.
Наприклад: © Інститут інтелектуальної власності і права, 2005.

Якщо за публічне використання літературно-художніх і музичних творів
авторам — постійним жителям України нараховується авторська винагорода,
вони для одержання гонорару реєструють свої твори в ДП «Українське
агентство з авторських і суміжних прав» УААСП у порядку, обумовленому
«Інструкцією про порядок обліку авторів, реєстрації творів і розподілу
гонорару», що затверджено наказом УААСП від 19 лютого 1997 №10. Автори,
яким виплачуються лише договірні й інші разові суми, в зазначеній
установі не реєструються. їхні права, звичайно, охороняються договірним
правом.

Власник авторського права для одержання свідоцтва про авторство на
оприлюднений твір у будь-який час протягом терміну охорони авторського
права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах.

Державна реєстрація здійснюється відповідно до встановленого порядку
УААСП, яке складає й періодично видає каталоги всіх реєстрацій.

Після реєстрації прав авторові видають свідоцтво. При виникненні
суперечки реєстрацію визнає суд як юридичну презумпцію авторства, тобто
вона вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Варто враховувати ту обставину, що авторське право на твір, створений за
договором з автором, який працює за наймом, належить авторові. А от
виключне право на використання такого твору належить особі, з якою автор
перебуває в трудових відносинах (роботодавцеві), якщо інше не
передбачено договором.

Охорона майнових прав автора в Україні діє протягом всього його життя і
70 років після смерті. Дія терміну охорони починається з 1 січня року,
що настає за тим, коли відбулись юридичні факти.

Безстроково охороняються законом право авторства, право на ім’я та право
протидіяти перекручуванню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому
зазіханню на твір, що може зашкодити честі й репутації автора.

Майновими правами інтелектуальної власності на твір є такі:

право на використання твору;

виключне право дозволяти використання твору;

право перешкоджати неправомірному використанню твору, зокрема й
забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено
договором чи законом.

Авторові твору належать особисті немайнові права, що встановлені
Кодексом [15, с. 423], а також право:

вимагати зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, якщо це
практично можливо;

забороняти зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору;

обирати псевдонім у зв’язку з використанням твору;

на недоторканність твору.

Автор має право протидіяти будь-якому перекручуванню, спотворенню або
іншій зміні твору чи всілякому іншому посяганню на твір, що може
зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без
його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо. У
разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, яку він
уповноважив на це. Без такого уповноваження недоторканність твору
охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими
особами.

Використанням твору є його:

опублікування;

відтворення в будь-який спосіб та в будь-якій формі;

переклад;

перероблення, адаптація, аранжування та інші подібні зміни;

включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій,
енциклопедій тощо;

публічне виконання;

продаж, передання в найм (оренду) тощо;

імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо.

Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.

Твір вважається опублікованим, якщо він будь-яким способом повідомлений
невизначеному колу осіб, зокрема й виданий, публічно виконаний, публічно
показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у
загальнодоступних електронних системах інформації. Твір не можна
опубліковувати, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого
й сімейного життя, завдає шкоди громадському порядкові, здоров’ю та
моральності населення. Ніхто не має права публікувати твір без згоди
автора, крім випадків, встановлених Кодексом [15] та іншим законом. У
разі смерті правонаступники автора мають право на опублікування твору,
якщо це не суперечить його волі.

Використання твору здійснюється лише за згоди автора, крім випадків
правомірного використання твору без такої згоди, встановлених Кодексом
[15] та іншим законом.

Твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно
використаний будь-якою особою:

як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у
виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах і відеограмах, призначених
для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела
запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в
обсязі, виправданому поставленою метою;

для відтворення в судовому й адміністративному провадженнях в обсязі,
виправданому цією метою;

в інших випадках, передбачених законом.

Особа, яка використовує твір, зобов’язана зазначити ім’я автора твору та
джерело запозичення.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає
через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за
роком смерті автора чи останнього зі співавторів, який пережив інших,
крім випадків, передбачених законом.

По закінченні строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на
твір його може вільно та безоплатно використовувати будь-яка особа, крім
винятків, встановлених законом.

Автор має невідчужуване право на одержання грошової суми в розмірі п’яти
відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи
оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням
оригіналу, здійсненим автором. Зазначену суму сплачує продавець
оригіналу твору.

1.2.2.2. Об’єкти суміжних прав

Об’єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо них
та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу
чи форми їх вираження є [23]:

виконання;

фонограми;

відеограми;

програми (передачі) організацій мовлення.

Право інтелектуальної власності на виконання виникає від моменту першого
його здійснення. Право інтелектуальної власності на фонограму чи
відеограму виникає від моменту її вироблення. Право інтелектуальної
власності на передачу (програму) організації мовлення виникає від
моменту її першого здійснення. Особа, яка має суміжне право, для
сповіщення про це може використовувати спеціальний знак, встановлений
законом. Наприклад, вона може на всіх примірниках фонограм і відеограм
чи на їхніх упаковках проставляти знак охорони суміжних прав, що
складається з латинської літери Р у колі, імені (найменування) власника
суміжних прав і року першої публікації фонограми. Наприклад: ® Apreleska
Sound Production, 1995.

Майновими правами інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав є
такі:

право на використання об’єкта суміжних прав;

виключне право дозволяти використання об’єкта суміжних прав;

право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта суміжних прав,
зокрема й забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав
належать, відповідно, виконавцеві, виробникові фонограми, виробникові
відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором
чи законом.

Використанням виконання є:

доведення виконання до відома публіки під час його здійснення;

записування (фіксування) виконання під час його здійснення, якщо таке
записування дає можливість сприйняття, відтворення та передачі виконання
за допомогою технічних засобів;

пряме чи опосередковане відтворення запису виконання будь-яким способом
та у будь-якій формі;

продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису виконання;

оренда оригіналу чи примірника запису виконання;

забезпечення засобами зв’язку можливості доступу будь-якої особи до
записаного виконання з місця та в час, обраних нею. Використанням
виконання є також інші дії, встановлені законом. Використанням
фонограми, відеограми є:

пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій
формі відеограми, фонограми;

продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фонограми, відеограми;

оренда оригіналу чи примірника фонограми, відеограми;

– забезпечення засобами зв’язку можливості доступу будь-якої особи до
фонограми, відеограми з місця та в час, обраних нею. Використанням
фонограми, відеограми є також інші дії, встановлені законом.

Використанням передачі (програми) організації мовлення є:

здійснення (трансляція, ретрансляція) передачі (програми) організації
мовлення;

записування (фіксування) передачі (програми) організації мовлення, якщо
таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та здійснення її
за допомогою технічних засобів;

відтворення запису передачі (програми) організації мовлення;

– представлення передачі (програми) організації мовлення публіці у
місці, де встановлено вхідну плату.

Використанням передачі (програми) організації мовлення є також інші дії,
встановлені законом [23].

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання
спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з першого січня року,
наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за
відсутності такого запису — з першого січня року, наступного за роком
здійснення виконання. Строк чинності майнових прав інтелектуальної
власності на фонограму, відеограму спливає через п’ятдесят років, що
відліковуються з першого січня року, наступного за роком її
опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п’ятдесяти
років від дати її вироблення — з першого січня року, наступного за роком
вироблення фонограми, відеограми. Строк чинності майнових прав
інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення
спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з першого січня року,
наступного за роком її першого здійснення. Законом в окремих випадках
моясуть встановлюватися інші строки чинності суміжних прав.

Охорона суміжних прав здійснюється без завдання шкоди охороні творів
авторським правом.

Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів
творів, що виконуються. Виробники фонограм і відеограм, а також
організації мовлення повинні дотримуватись прав авторів і виконавців.
Організації мовлення повинні дотримуватись прав виробників фонограм,
авторів і виконавців.

1.2.3. Результати науково-технічної творчості

1.2.3.1. Винахід, корисна модель, промисловий зразок

Винахід — це технологічне або технічне рішення, що відповідає критеріям
патентоспроможності, тобто новизні, винахідницькому рівню та промисловій
придатності [16, с 1]. Об’єктами винаходу можуть бути продукт (пристрій,
штам мікроорганізмів, культура клітин рослин і тварин тощо), спосіб, а
також застосування раніше відомого продукту чи способу за новим
призначенням [16].

Корисна модель — це нові й промислово придатні рішення, що стосуються
конструктивного використання пристрою [16, с. 6]. Об’єктом корисної
моделі може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у
будь-якій сфері технології. Корисна модель вважається придатною для
набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо, відповідно до
закону, є новою й придатною для промислового використання.

Промисловим зразком є результат творчої діяльності людини в галузі
художнього конструювання [17, с. 1]. Об’єктом промислового зразка можуть
бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають
зовнішній вигляд промислового виробу [15, с. 461]. Промисловий зразок
вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на
нього, якщо він, відповідно до закону, є новим.

Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель,
промисловий зразок охороняється державою й засвідчується патентом.

Патент — це техніко-юридичний документ, виданий заявникові на винахід,
корисну модель чи промисловий зразок, що відповідає умовам
патентоспроможності та підтверджує авторство, пріоритет і право
власності на зазначені об’єкти.

Критерій новизни для винаходу полягає в тому, що останній не є частиною
рівня техніки, який визначає всі відомості, котрі стали
загальнодоступними в світі до дати подання заявки в установу, або якщо
заявлено пріоритет — до дати її пріоритету.

Витвір має винахідницький рівень, якщо фахівцеві він не є очевидним,
тобто не випливає явно з рівня техніки.

Промислова придатність визначається тим, що винахід можна використати в
промисловості або в іншій сфері діяльності.

Для кожного об’єкта інтелектуальної власності є свої критерії
охороноздатності, що визначені у відповідних законах України.

Для оформлення прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки
необхідно подати відповідно оформлену заявку в Державний департамент
інтелектуальної власності (далі — Держдепартамент). Для цього заявку
направляють на адресу державного підприємства «Український інститут
промислової власності», підлеглого Держдепартаментові, де проходить
експертизу (рис. 1.3). Водночас з публікацією відомостей про видання
патенту Держдепартамент здійснює державну реєстрацію патенту, для чого
вносить до реєстру відповідні дані. Патент видає Держдепартамент
протягом місяця після його реєстрації.

Право на подання заявки має насамперед автор. У встановлених законом
випадках це право має роботодавець.

В Україні діють два види патентів на винахід: патент із терміном дії 20
років, що видається після проведення експертизи по суті, і деклараційний
патент — різновид патенту, що видається за результатами формальної
експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід. Термін
дії деклараційного патенту — 6 років. З 1 січня 2003 р. Держдепартамент
припинив приймати заявки на деклараційні патенти.

Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі,
сукупністю суттєвих ознак промислового зразка.

Майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель,
промисловий зразок є:

право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка;

виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі,
промислового зразка (видавати ліцензії);

виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу,
корисної моделі, промислового зразка, зокрема й забороняти таке
використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель,
промисловий зразок належать власникові відповідного патенту, якщо інше
не встановлено договором чи законом [15, с. 464].

Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модйУга,
промисловий зразок є чинними від дати, наступної за датою їх державної
реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону.
Термін чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на
винахід спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання
заявки на винахід в установленому законом порядку. Цей термін може бути
продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання
якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу (наприклад,
для ліків). Термін чинності виключних майнових прав інтелектуальної
власності на корисну модель спливає через десять років від дати подання
заявки на неї в установленому законом порядку. Строк чинності виключних
майнових прав інтелектуальної власності на промисловий зразок
закінчується через п’ятнадцять років від дати подання заявки на нього в
установленому законом порядку [15, с. 465].

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну
модель, промисловий зразок може бути припинено достроково за ініціативою
особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а
також в інших випадках, передбачених законом. Одним з таких випадків є
несвоєчасна сплата зборів за підтримання охоронного документа — чинного
патенту.

Уразі припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної
власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок ЦІ об’єкти може
вільно та безоплатно використовувати будь-яка особа, окрім встановлених
законом винятків. Якщо у зв’язку з достроковим припиненням чинності
виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну
модель, промисловий зразок завдано збитків особі, якій було надано
дозвіл на використання цих об’єктів, такі збитки відшкодовує особа, яка
надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної
власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути
відновлено в порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці
права належали в момент їх припинення.

Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на винахід, корисну модель,
промисловий зразок або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету
заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала винахід,
корисну модель, промисловий зразок в Україні або здійснила значну й
серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне
продовження такого використання або яке передбачалося зазначеною
підготовкою (право попереднього користувача).

Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої
особи тільки разом з підприємством або діловою практикою або з тією
частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано
винахід, корисну модель, промисловий зразок або здійснено значну й
серйозну підготовку для такого використання.

1.2.3.2. Компонування інтегральних мікросхем

Закон [21] дає таке означення: «Інтегральна мікросхема —
мі-кроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для
виконання функцій електронної схеми, елементи і з’єднання якого
неподільно сформовані в об’ємі і (або) на поверхні матеріалу, що
становить основу такого виробу, незалежно від способу його
виготовлення».

Компонування інтегральної мікросхеми вважається придатним для набуття
права інтелектуальної власності на нього, якщо воно є оригінальним.

Набуття права інтелектуальної власності на компонування інтегральної
мікросхеми засвідчується свідоцтвом. Обсяг правової охорони компонування
інтегральної мікросхеми визначається зображенням цього компонування на
матеріальному носієві.

Майновими правами інтелектуальної власності на компонування інтегральної
мікросхеми є:

право на використання компонування інтегральної мікросхеми;

виключне право дозволяти використовувати компонування інтегральної
мікросхеми;

виключне право перешкоджати неправомірному використанню компонування
інтегральної мікросхеми, зокрема й забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на компонування інтегральної
мікросхеми належать володільникові відповідного свідоцтва, якщо інше не
встановлено законом чи договором.

Майнові права інтелектуальної власності на компонування інтегральної
мікросхеми (ІМС) є чинними від дати, наступної за датою їх державної
реєстрації або від дати комерційного використання ІМС будь-де в світі за
умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону. Строк чинності
виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування
інтегральної мікросхеми спливає через десять років, що відліковуються
від дати подання заявки на компонування інтегральної мікросхеми або від
дати комерційного використання ІМС в установленому законом порядку.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на компонування
інтегральної мікросхеми може бути припинено достроково за ініціативою
особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а
також в інших випадках, передбачених законом.

У разі припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної
власності на компонування інтегральної мікросхеми його може вільно та
безоплатно використовувати будь-яка особа, окрім встановлених законом
винятків. Якщо у зв’язку з достроковим припиненням чинності виключних
майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної
мікросхеми завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на його
використання, такі збитки відшкодовує особа, яка надала зазначений
дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної
власності на компонування інтегральної мікросхеми може бути відновлено в
порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали
в момент їх припинення.

Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на компонування інтегральної
мікросхеми або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки
в інтересах своєї діяльності добросовісно використала компонування
інтегральної мікросхеми в Україні або здійснила значну й серйозну
підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження
такого використання або яке передбачалося зазначеною підготовкою (право
попереднього користувача). Право попереднього користувача може
передаватися або переходити до іншої особи тільки разом з підприємством
чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової
практики, в яких було використано компонування інтегральної мікросхеми
або здійснено значну й серйозну підготовку для такого використання [15].

1.2.3.3. Сорти рослин, породи тварин

Сорт рослин — це окрема група рослин у рамках нижчого з відомих
ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, відповідає вона повністю
або ні умовам правової охорони:

може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності
цього генотипу або комбінації генотипів;

може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву
принаймні однієї з цих ознак;

може розглядатися як єдине ціле з огляду на її придатність для
відтворення в незмінному вигляді цілих сортів рослин.

При цьому під ботанічним таксоном розуміється відособлена група рослин,
споріднених між собою спільністю ознак і властивостей, завдяки чому їм
можна присвоїти таксономічну категорію. Категоріями сорту рослин, на які
набуваються права, можуть бути клон, лінія, гібрид першого покоління та
популяція [19, с. 1]. Сорт рослин вважається охороноспроможним —
придатним для набуття прав на нього як об’єкт прав інтелектуальної
власності, якщо за правом ознак, породженим певним генотипом або певною
комбінацією генотипів він є новим, іншим, однорідним і стабільним [19,
с. 11].

Згідно з проектом Закону України «Про правову охорону селекційних
досягнень у тваринництві», що його на момент написання цієї книжки
відхилила Верховна Рада України, термін «тварина» розглядається як
складник терміна «селекційне досягнення».

Селекційне досягнення — створена в результаті цілеспрямованої творчої
діяльності група племінних тварин (порода, порідний тип, лінія, родина
тощо), яка має нові високі генетичні ознаки та стійко передає їх
нащадкам [20].

Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин
становлять:

особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин,
породу тварин, засвідчені державною реєстрацією;

майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин,
засвідчені патентом;

майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин,
породи тварин, засвідчене державною реєстрацією. Майновими правами
інтелектуальної власності на сорт рослин,

породу тварин, засвідченими патентом, є:

право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для
поширення в Україні;

_ виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин;

_ виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин,
породи тварин, зокрема й забороняти таке використання;

– інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин
належать власникові патенту, якщо інше не встановлено договором чи
законом.

Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин,
засвідчені патентом, є чинними від дати, наступної за датою їх державної
реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону.
Законом можуть бути встановлені умови тимчасової чинності майнових прав
інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин до набрання ними
чинності відповідно До частини першої цієї статті. Термін чинності
виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу
тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев і винограду — через
тридцять п’ять років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за
роком державної реєстрації цих прав. Чинність виключних майнових прав
інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин може бути
припинено достроково або поновлено у випадках та у порядку, встановлених
законом. Право на поширення сорту рослин, породи тварин є чинним від
дати, наступної за датою його державної реєстрації, та діє безстроково
за умови підтримання чинності цього права відповідно до закону. Чинність
виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу
тварин може бути припинено достроково або поновлено у випадках та в
порядку, встановлених законом [15, с. 488].

1.2.3.4. Наукові відкриття

Цивільним кодексом України [15] наукові відкриття віднесені до об’єктів
права інтелектуальної власності. Згідно з цим Кодексом науковим
відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об’єктивних
закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, які вносять
докорінні зміни в рівень наукового пізнання.

Автор наукового відкриття має право назвати його своїм ім’ям або дати
спеціальну назву. Право на наукове відкриття засвідчується Дипломом і
охороняється в порядку, встановленому законом.

На час написання рукопису цієї книжки ще не було створено закону «Про
охорону прав на наукове відкриття». На нашу думку, створення такого
закону є проблемним, тому, що воно суперечитиме засадничим принципам
правової охорони інтелектуальної власності, а саме:

право надається об’єктам, що створені розумом людини;

це право не повинно надавати правоволодільцю занадто широку монополію.

Стосовно відкриття ці принципи не реалізуються, тому що, по-перше, автор
не створює відкриття, а тільки встановлює невідомі раніше, але
об’єктивні закономірності, властивості та явища (тобто створені
природою, а не автором). По-друге, право на відкриття не може бути
надане матеріально, оскільки воно призведе до надмірно широкої
монополії, яка порушить баланс інтересів між автором і суспільством.
Тому на відкриття, на відміну від інших об’єктів права інтелектуальної
власності, можуть бути надані лише особисті (не-майнові права). Отже,
наукове відкриття є суспільним надбанням.

1.2.3.5. Раціоналізаторські пропозиції

Відповідно до Цивільного кодексу України [15, гл. 41],
раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція,
яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення в
будь-якій сфері діяльності. Об’єктом раціоналізаторської пропозиції може
бути матеріальний об’єкт або процес.

Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції визначається її
описом, а також кресленнями, якщо їх подано.

Автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне
заохочення від юридичної особи, якій цю пропозицію подано. Юридична
особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на
використання її в будь-якому обсязі.

Порядок оформлення прав на раціоналізаторську пропозицію регламентовано
«Методичними рекомендаціями про порядок складання, подачі і розгляду
заяви на раціоналізаторську пропозицію», що затверджені наказом
Державного патентного відомства України [22].

Для оформлення прав на раціоналізаторську пропозицію автор подає заявку
на неї тому підприємству, діяльності якого вона відповідає. Заява
реєструється у відповідному реєстраційному журналі за формою,
затвердженою Державним комітетом статистики України. На підприємстві
пропозиція піддають своєрідній експертизі по суті. Якщо її визнають
раціоналізаторською, то приймають для використання. По закінченні місяця
після ухвалення позитивного рішення авторові видають охоронний
документ-свідоцтво встановленої форми. Свідоцтво підписує керівник
підприємства й затверджує печаткою. Це свідоцтво закріплює за автором
немайнові та майнові права. До останніх належить право на винагороду.

1.2.3.6. Комерційна таємниця

Комерційна таємниця виконує важливу функцію в забезпеченні
конкурентноздатності товарів і послуг. Тому правовласник, безумовно, має
право на захист її від неправомірного використання. Але, попри високу й
дедалі більшу значущість цього об’єкта інтелектуальної власності, немає
його пряма правова охорона. На цей час немає закону про охорону
комерційної таємниці. Основною перешкодою для розроблення його є те, що
інформація про комерційну таємницю внаслідок її конфіденційності не
підлягає реєстрації. Саме тому охоронних документів на неї ніхто не
видає. До того ж виявити неправомірне використання такої інформації
майже неможливо, встановити порушення та порушника дуже складно.

Частково правова охорона комерційної таємниці можна здійснити в рамках
законів України «Про інформацію» та «Про науково-технічну інформацію» в
частині, що стосується нерозкритої інформації. Однак варто мати на
увазі, що нерозкрита інформація може бути об’єктом правової охорони
доти, поки вона зберігає свою конфіденційність. Надійнішим способом
охорони такої інформації може бути застосування заходів, що гарантують
збереження її конфіденційності. Умови конфіденційності, зокрема, можуть
охоронятися договором.

Основним джерелом права щодо охорони комерційної таємниці є Цивільний
кодекс України [15, гл. 46]. Згідно з Кодексом комерційною таємницею є
інформація, яка є секретною в тому розумінні, Що вона загалом чи певною
формою та сукупністю складників не відома та не легкодоступна для осіб,
які звичайно мають справу з таким видом інформації, у зв’язку з цим має
комерційну цінність і була предметом адекватних наявним обставинам
заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно
контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості
технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого
характеру, окрім тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені
До комерційної таємниці.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

право на використання комерційної таємниці;

виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або
використанню комерційної таємниці;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать
особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо
інше не встановлено договором.

На сьогодні немає спеціального закону про охорону прав на комерційну
таємницю. Але органи державної влади зобов’язані охороняти від
недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною
таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм
заради отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов’язану
з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що
містять нові хімічні сполуки. Цю інформацію охороняють органи державної
влади також від розголошення, крім випадків, коли воно необхідне для
забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від
недобросовісного комерційного використання. Органи державної влади
зобов’язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках,
передбачених законом.

Термін чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю
обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці,
встановлених частиною першою статті 505 цього Кодексу [15].

1.2.4. Комерційні позначення

1.2.4.1. Торговельні марки

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яке поєднання
позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що їх виробляє
(надає) одна особа, від товарів (послуг), які виробляють (надають) інші
особи. Такими позначеннями можуть бути, зокрема: слова, літери, цифри,
зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку
засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва
встановлюються законом [15, с. 494, 18]. Обсяг правової охорони
торговельної марки визначається наведеними в свідоцтві її зображенням та
переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом. Набуття
права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну
реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не
вимагає засвідчення свідоцтвом.

Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

право на використання торговельної марки;

виключне право дозволяти використання торговельної марки;

виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної
марки, зокрема й забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать
власникові відповідного свідоцтва, володільцеві міжнародної реєстрації,
особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку
добре відомою, якщо інше не зазначено договором.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними
протягом десяти років від дати, наступної за датою подання заявки на
торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не
передбачено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на
десять років у порядку, встановленому законом.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку
припиняється достроково у зв’язку з перетворенням торговельної марки на
загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг. Чинність
майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути
припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це
не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених
законом. Якщо у зв’язку з достроковим припиненням чинності виключних
майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку завдано
збитків особі, якій було надано дозвіл на її використання, такі збитки
відшкодовує особа, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не
Встановлено договором чи законом.

Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної
власності на торговельну марку може бути відновлено в порядку,
встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали в момент
їх припинення.

Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або,
якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах
своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні
або здійснила значну й серйозну підготовку для такого використання, має
право на безоплатне продовження такого використання або яке
передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).

Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої
особи тільки разом з підприємством чи діловою практикою або з тією
частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано
торговельну марку або здійснено значну й серйозну підготовку для такого
використання [15].

1.2.4.2. Географічні зазначення

На момент написання цієї книжки не існувало юридичного означення цього
об’єкта, тому наводимо означення з проекту нового закону України «Про
охорону прав на географічні зазначення».

Географічні зазначення — це позначення, яке ідентифікує товар (послугу)
як такий, що походить із території певного географічного місця (країни,
регіону чи місцевості на території країни або іншого географічного
об’єкта) та має певну якість, репутацію чи характеристики, істотно
зумовлені цим географічним місцем, зокрема й природними умовами, чи
людський фактор або поєднання природних умов і людського фактора.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає від
дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.
Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається
характеристиками товару (послуги) та межами географічного місця його
(її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права
інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:

право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

право на використання географічного зазначення;

право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення,
зокрема й забороняти таке використання. Права інтелектуальної власності
на географічне зазначення,

що належать окремим суб’єктам права інтелектуальної власності на
географічне зазначення, встановлюються законом.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним від
дати, наступної за датою державної реєстрації, й охороняється
безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги),
позначених цим зазначенням.

1.2.4.3. Комерційні найменування

На момент написання цієї книжки не існувало закону «Про охорону прав на
комерційне найменування». Але Цивільний кодекс України містить окремі
положення, на основі яких у подальшому буде створено відповідний закон.

Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає змогу
вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо
справжньої її діяльності. Право інтелектуальної власності на комерційне
найменування є чинним від моменту першого використання цього
найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього
чи його реєстрації й незалежно від того, є чи ні комерційне найменування
частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування
можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється
законом. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не
вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або)
реалізовують, та надаваних послуг.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є
такі:

право на використання комерційного найменування;

право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне
найменування, зокрема й забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування
передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи,
якій ці права належать, або його відповідною частиною.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне
найменування припиняється в разі ліквідації юридичної особи та через
інші підстави, встановлені законом [15, с. 489-491].

Характеристики об’єктів науково-технічної творчості

Основні характеристики деяких об’єктів права інтелектуальної власності
наведено в таблиці 1.1.

Продовження таблиці 1.1

Торговельна марка (знак для товарів і послуг) будь-яке позначення
(слова, літери, цифри тощо) або будь-яке поєднання позначень
відповідність

публічному

порядку,

принципам

гуманності та

моралі свідоцтво 10*

Географічне зазначення назва географічного місця, яка вживається для
позначення товару правдивість свідоцтво безстроково

*) Термін правової охорони щороку може бути продовженим ще на 10 років
по закінченні попереднього.

1.3. Суб’єкти права інтелектуальної власності

1.3.1. Суб’єкти авторського права та суміжних прав

1.3.1.1. Суб’єкти авторського права

Первинним суб’єктом авторського права є автор твору. Якщо нема інших
фактів, автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним
способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція
авторства). Суб’єктами авторського права є також інші фізичні та
юридичні особи, які набули прав на твори відповідно договору чи закону
[15].

Автором твору може бути будь-яка фізична особа незалежно від стадії,
віку, громадянства та стану дієздатності. Авторами визнають творців не
тільки оригінальних товарів, а й похідних, тобто перекладів, переробок,
копій творів образотворчого мистецтва тощо [23].

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам
спільно, незалежно від того, становить він одне нерозривне ціле чи
складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення.
Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має
самостійне значення, якщо її можна використати незалежно від інших
частин цього твору. Кожен зі співавторів зберігає своє авторське право
на створену ним частину твору, яка має самостійне значення. Відносини
між співавторами можуть бути визначені договором. Якщо нема такого
договору, авторське право на твір здійснюють усі співавтори спільно [15,
гл. 36].

Власниками авторських прав на твори після смерті автора стають його
спадкоємці. Успадкування авторських прав на твори за загальним правилом
може здійснюватися за законом або заповітом. При успадкуванні за законом
власниками авторських прав на твори можуть стати тільки громадяни, які
входять до тієї чи іншої черги законних спадкоємців. Якщо померлий автор
не мав законних спадкоємців і не залишив заповіту, його авторські права
на твір, на відміну від іншої спадкоємної маси, до держави не
переходять, а припиняються. При успадкуванні за заповітом авторські
права на твір можуть бути передані будь-якій особі незалежно від її
громадянства та наявності родинних відносин з померлим чи юридичній
особі незалежно від профілю її діяльності та місцезнаходження [24].

До спадкоємців не переходять особисті немайнові права авторів.
Спадкоємці мають лише право протидіяти посяганню на твір, яке може
зашкодити честі та репутації автора.

Юридична особа може стати суб’єктом авторського права в порядку
правонаступництва (злиття, приєднання, поділу, перетворення).

Суб’єктами авторського права, які набувають майнових прав за законом,
крім автора, можуть бути:

– роботодавець (наймач) автора твору, створеного у зв’язку з виконанням
трудового договору (службового твору) — стаття 16 Закону України «Про
авторське право і суміжні права» та стаття 429 Цивільного кодексу
України;

— особа, яка випускає періодичні видання (газети, журнали) та збірники
(енциклопедії, енциклопедичні словники, періодичні збірники, збірники
наукових праць), — стаття 19 Закону України «Про авторське право і
суміжні права».

Види, зміст, порядок укладення договорів щодо розпоряджання правами
інтелектуальної власності визначаються цивільним законодавством України,
зокрема главою 75 Книги V Цивільного кодексу України [15, 25].

1.3.1.2. Суб’єкти суміжних прав

Первинними суб’єктами суміжних прав є виконавець, виробники фонограми,
виробники відеограми, організація мовлення. Без доказів іншого
виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі)
організації мовлення вважається особа, ім’я (найменування) якої
зазначено, відповідно, у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи
упаковці, а також під час передачі організації мовлення. Суб’єктами
суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до
договору чи закону [ 15].

Виконавець — це актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист
або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на
музичному інструменті, танцює чи в будь-який інший спосіб виконує твори
літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні,
лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і
музично-драматичних творів. Виконавцями можуть бути тільки фізичні
особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Виробником фонограми може бути як фізична, так і юридична особа, яка
взяла на себе ініціативу та відповідальність за перший звуковий запис
виконання або будь-яких інших звуків. Тобто особа, яка задумала цей
проект і втілила його в життя (орендувала чи створила студію, уклала
договори з авторами й виконавцями на запис виконання, фінансувала цей
проект або уклала відповідні договори зі спонсорами чи кредиторами,
здійснила інші необхідні дії).

Виробником відеограми може бути фізична або юридична особа, яка взяла на
себе ініціативу й несе відповідальність за перший від-еозапис виконання
або будь-яких рухомих зображень (як зі звуковим супроводом, так і без
нього).

Законом України «Про авторське право і суміжні права» до організацій
мовлення належать організації ефірного або кабельного мовлення.

Організація ефірного мовлення визначається як телерадіоорга-нізація, що
здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм
мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій)
шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних
променів, гама-променів тощо) в будь-якому частотному діапазоні (зокрема
й з використанням супутників).

Організація кабельного мовлення визначається як телерадіоор-ганізація,
що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм
мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій)
шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою того чи іншого виду
наземного, підземного чи підводного кабелю (провідникового,
оптоволоконного чи іншого виду) [25].

1.3.2. Суб’єкти права на результати науково-технічної творчості

Відповідно до цивільного кодексу України суб’єктами права
інтелектуальної (промислової) власності на винахід, корисну модель та
промисловий зразок є винахідник, автор промислового зразка та інші
особи, які набули прав на них за договором чи законом [15].

Безумовно, первинним суб’єктом права є творець — автор, винахідник.
Відповідно до закону автором винаходу, корисної моделі чи промислового
зразка визнається фізична особа, творчою працею якої вони створені. Для
визнання особи автором відповідного рішення не мають значення ні віл, ні
стан її дієздатності. Неповнолітні особи від 14 до 18 років не лише
здобувають, а й самостійно здійснюють належні їм права. Часткову
цивільну дієздатність мають особи віком до 14 років.

Поряд з українськими громадянами, авторами та власниками прав на
винаходи, корисні моделі та промислові зразки можуть бути особи без
громадянства, які проживають на території України. Іноземні громадяни та
особи без громадянства, які проживають поза межами України, з
урахуванням міжнародних зобов’язань нашої держави мають в Україні такі ж
самі права, що й українські громадяни [24].

Ще одним суб’єктом права є патентовласник, тобто особа, яка отримала
патент на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Ним може бути
автор, його спадкоємець чи інший патентовласник. Законодавство України
надає авторові можливість поступитися своїм правом на одержання патенту
будь-якій фізичній або юридичній особі, наприклад, роботодавцеві.

У разі смерті автора або власника патенту патентні права переходять до
їхніх спадкоємців. Успадкування патентних прав відбувається як за
законом, так і за заповітом. При успадкуванні патентних прав до
спадкоємців переходять майнові права патентовласни-ка в повному обсязі
[24].

Патентний повірений хоча й не є суб’єктом права на винахід, корисну
модель та промисловий зразок, але як високопрофесійний фахівець він
надає допомогу заявникам у справі набуття ними прав на об’єкти
інтелектуальної власності, а також здійснює посереднидькі функції між
заявниками, патентним відомством і патентними повіреними інших країн.
Згідно з законом патентування за кордоном здійснюється через патентного
повіреного. Відносини, що пов’язані з професійною роботою патентних
повірених, регулюються Положенням про представників у справах
інтелектуальної власності (патентних повірених), затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1997 р. №938.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на компонування інтегральної
мікросхеми є його автор або інші особи, які набули прав на зазначеному
компонуванні за договором чи законом.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин
є автор або інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної
власності за договором чи законом.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на наукові відкриття є
насамперед їхні автори, тобто фізичні особи, творчою працею яких
зроблено ці відкриття. Після смерті автора його право на наукове
відкриття переходить до спадкоємців за законом або заповітом [24]. Слід
відзначити, що, на відміну від інших об’єктів права інтелектуальної
власності, закон не закріплює за авторами наукових відкриттів
монопольних прав на встановлені ними закономірності, властивості та
явища матеріального світу. Наукові відкриття від моменту оприлюднення їх
стають суспільним надбанням і їх може використати кожна зацікавлена
особа.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську
пропозицію є її автор та юридична особа, якій цю пропозицію подано.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю є як
фізичні, так і юридичні особи, які правомірно визначали інформацію
комерційною таємницею [24].

1.3.3. Суб’єкти права на комерційні позначення

Суб’єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є
фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну
торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або)
юридичним особам. Взаємовідносини при використанні знака, свідоцтво на
яке належить кільком особам, визначаються угодою між ними. Коли нема
такої угоди, кожен власник свідоцтва може використовувати знак на свій
розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію)
на використання

знака й передавати право власності на знак іншій особі без згоди решти
власників свідоцтва.

Суб’єктом права інтелектуальної власності на географічне зазначення є
виробники товарів, асоціації споживачів, інші визначені законом особи.

Суб’єктами права на комерційні найменування є комерційні організації, що
мають статус юридичної особи та є власниками свідоцтв на них [24].
Суб’єктом права може бути також фізична особа-підприємець. Особи можуть
мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману
споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізують, і
їхніх послуг [15].

Суб’єкти права на комерційні найменування на сьогодні не отримують
свідоцтв на них і такі права, як на об’єкт права ІВ, поки що не
реєструються.

1.3.4. Чи є держава суб’єктом права інтелектуальної власності?

Відповідно до ст. 40 закону України «Про власність» суб’єктами права
інтелектуальної власності визнаються громадяни, юридичні особи та
держава. Отже, законом держава визначається суб’єктом права
інтелектуальної власності. Водночас новим Цивільним кодексом України
[15, с. 421] визначено, що «суб’єктами права інтелектуальної власності є
творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор,
виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті
немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до
цього Кодексу чи договору». Тобто Цивільним кодексом держава не
визнається суб’єктом права інтелектуальної власності, отож виникає
правова колізія.

Оскільки Кодекс має вищу юридичну силу, ніж закон, то з цього випливає,
що держава не є суб’єктом права інтелектуальної власності.

Тим не менш, держава у визначених законом випадках може забороняти
правовласникові користуватися об’єктом права інтелектуальної власності
та дозволяти користуватися цим правом іншим особам. Наприклад, Законом
України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» [16, ст. З, п.
3] передбачено, що «з метою забезпечення здоров’я населення, екологічної
безпеки та інших інтересів суспільства Кабінет Міністрів України може
дозволити використання запатентованого винаходу (корисної моделі)
визначеній ним особі без згоди власника патенту (деклараційного патенту)
у разі його безпідставної відмови у видачі ліцензії на використання
винаходу (корисної моделі)».

1.4. Законодавство України про інтелектуальну власність

1.4.1. Еволюція законодавства про інтелектуальну власність в Україні

До 1991 року в Україні, як і в усьому колишньому Радянському Союзі, в
силу переваги суспільної форми власності та панівної соціалістичної
ідеології не було спеціальних законів про охорону інтелектуальної
власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося
переважно підзаконними актами. Виключеннями були розділи IV «Авторське
право» та VI «Винахідницьке право» Цивільного кодексу УРСР, а також
«Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції»,
затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 р.

Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання
результатів творчої праці громадян в інтересах держави та суспільства.
Наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське
свідоцтво, що давало виключне право на використання об’єкта
інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське
законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських
прав. Воно дозволяло вільно використовувати випущені в світ твори на
телебаченні, радіо, в кіно та газетах. І авторське, й патентне права
допускали примусовий викуп суб’єктивних прав на творчі досягнення у
їхніх власників, можливість видачі примусових дозволів на їхнє
використання.

Водночас механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені
законодавством санкції були незначними, а судова процедура — складною. У
результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ була
мізерною.

Після проголошення незалежності й державотворення України 24 серпня 1991
року почалося формування спеціального законодавства, що регулює
правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність
вважається день прийняття Закону України «Про власність», тобто 7 лютого
1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше було
визнано об’єктами права власності. Деякі норми, що належать до
інтелектуальної власності, відбилися в інших законах України.

Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства
про промислову власність було «Тимчасове положення про правову охорону
об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій»,
затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року. Відтоді ця
дата стала професійним святом винахідників і раціоналізаторів України.

Однак основними джерелами права промислової власності, що складали
основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали
закони України: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про
охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для
товарів і послуг», які набрали чинності 15 грудня 1993 року.

У той же період було прийнято закони України «Про обмеження монополізму
та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»
(18 грудня 1992 року), «Про охорону прав на сорти рослин» (21 квітня
1993 року, «Про захист від недобросовісної конкуренції» (7 червня 1996
року), «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (5
листопада 1997 року).

Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і
суміжних прав, став Закон України «Про авторське право і суміжні права»
(23 грудня 1993 року). Питання правової охорони прав авторів відбились
також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: «Про
мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів
літератури і мистецтва» та «Про державну реєстрацію прав автора на
добутки науки, літератури і мистецтва» (2003), а також у нормативних
актах державного підприємства «Українське агентство з авторських і
суміжних правах».

Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну
власність стало прийняття 1996 року Конституції України, яка містить
норми стосовно інтелектуальної власності.

Важливою подією в розбудові законодавства України у сфері
інтелектуальної власності стало прийняття 2003 року Верховною Радою
України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву «Право
інтелектуальної власності».

1.4.2. Сучасний стан законодавства України про інтелектуальну власність

Систему законодавства України про інтелектуальну власність умовно можна
представити у вигляді піраміди, вершиною якої є Конституція України, а
підґрунтям — загальне законодавство, що містить норми права
інтелектуальної власності (рис. 1.4).

Конституція України наголошує, що «кожен має право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами
інтелектуальної, творчої діяльності» [26, ст. 41]. «Громадянам
гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної
творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав,
моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними
видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на
результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може
використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками,
встановленими законом» [26, ст. 54].

Норми права інтелектуальної власності містяться в Цивільному,
Господарському, Кримінальному та Митному кодексах України, а також у
Кодексі України про адміністративні правопорушення і в Господарському
процесуальному кодексі. Системно викладені норми права інтелектуальної
власності в книзі четвертій «Право інтелектуальної власності» Цивільного
кодексу України [15]. Там визначено поняття права інтелектуальної
власності, співвідношення права інтелектуальної власності та права
власності, об’єкти й суб’єкти права інтелектуальної власності, особисті
немайнові та майнові права інтелектуальної власності, наслідки порушення
та захист права інтелектуальної власності. Послідовно розглянуто права
на окремі об’єкти права інтелектуальної власності й визначено правила
розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Господарський кодекс України обмежує монополізм і захищає суб’єктів
права інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції, а також
встановлює правила використання в господарській діяльності прав
інтелектуальної власності [27, гл. З, 16].

Кодекс України про адміністративні правопорушення [28] розглядає
порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності (ст. 51-2),
недобросовісну конкуренцію (ст. 164-3), незаконне розповсюдження
примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних
програм, баз даних (ст. 164-9), порушення законодавства, що регулює
виробництво, експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування,
експорт та імпорт обладнання чи сировини для їх виготовлення (ст.
164-13).

Кримінальний кодекс України [29] визначає порушення авторського та
суміжних прав (ст. 176), порушення прав на винахід, корисну модель,
промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин,
раціоналізаторську пропозицію (ст. 177), незаконне використання знака
для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення
походження товару (ст. 229), незаконне збирання з метою використання або
використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231),
розголошення комерційної таємниці (ст. 232). Згідно з кримінальним
кодексом порушники прав інтелектуальної власності караються штрафом до
двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними
роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох
до п’яти років з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і
матеріалів, які спеціально використовувались для виготовлення (ст. 177
ч. 2).

Митний кодекс України [ЗО] містить норми, що регулюють переміщення через
митний кордон України товарів або предметів, виготовлених з порушенням
прав на об’єкти права інтелектуальної власності (ст. 116-1), порядок
митного контролю та митного оформлення товарів, що містять об’єкти права
інтелектуальної власності (ст. 255), заходи митних органів щодо контролю
за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об’єкти
права інтелектуальної власності (ст. 256), призупинення митного
оформлення товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності
(ст. 257), взаємодією митних органів з іншими органами державної влади у
сфері охорони права інтелектуальної власності (ст. 258).

Спеціальне законодавство складається з дев’яти основних законів та
містить найбільшу кількість норм, що регулюють правовідносини, предметом
яких є права на об’єкти права інтелектуальної власності. Це:

Закон України «Про авторське прав і суміжні права» [23];

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [16];

Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» [17];

Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»
[21];

Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» [19];

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» [18];

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [31];

Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів,
фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» [32];

Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності
суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом
дисків для лазерних систем зчитування» [33].

Із перерахованих у класифікації 20 об’єктів права інтелектуальної
власності (рис. 1.2) ці закони охороняють 15. Розробляються також інші
закони. Закон України «Про охорону прав на селекційні досягнення у
тваринництві» [34] пройшов перше читання у Верховній Раді України.
Підготовлено проект закону України «Про охорону прав на наукові
відкриття». Заплановано розробити закони про охорону прав на комерційні
найменування, на комерційні таємниці та на раціоналізаторські
пропозиції.

Відзначимо, що на сьогодні є розбіжності між Цивільним кодексом України
та спеціальним законодавством з інтелектуальної власності. Ці
розбіжності найближчим часом буде усунено. Але є ще серйозніша проблема
— це проблема гармонізації спеціального законодавства України з нормами
міжнародної угоди про торговельні аспекти інтелектуальної власності
(Угода TRIPS), яка є однією з найважливіших угод Світової організації
торгівлі (COT). Необхідно умовою для вступу України до COT є обов’язкове
виконання норм цієї угоди.

Відповідно до вимог частини III Угоди TRIPS «Захист прав інтелектуальної
власності», країни-учасниці зобов’язуються забезпечити на своїй
території дію таких процедур, які дозволяють здійснювати заходи, що
запобігають порушенню законодавства у сфері охорони прав інтелектуальної
власності та їх недопущення. Зокрема, стаття 41 Угоди TRIPS зазначає, що
законодавство кожної країни повинно мати норми, що дозволяли б удатися
до ефективних дій, спрямованих проти будь-якого порушення прав
інтелектуальної власності, зокрема й до термінових заходів для
запобігання порушенням і правових санкцій на випадок подальших порушень.

Подальше вдосконалення національного законодавства України здійснюється
з урахуванням вимог цього важливого міжнародного нормативного акта.

Суттєвим доповненням до спеціального законодавства про інтелектуальну
власність є понад 50 підзаконних актів — положень, порядків, правил,
інструкцій, регламентів, які регулюють окремі дії щодо об’єктів прав
інтелектуальної власності [35].

Велика кількість норм, що регулюють правовідносини у сфері
інтелектуальної власності, розпорошена по багатьох загальних законах
України. Найважливішими з них є закони України:

«Про власність» [36];

«Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в
Україні» [37];

«Про оподаткування прибутку підприємств» [38];

«Про інформацію» [39];

«Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» [40];

«Про науково-технічну інформацію» [41];

«Про збереження і розвиток народних художніх промислів України в
ринкових умовах» [42];

«Про телебачення і радіомовлення» [43];

«Про захист інформації в автоматизованих системах» [44];

«Про наукову і науково-технічну експертизу» [45];

«Про рекламу» [46];

«Про видавничу справу» [47];

«Про систему суспільного телебачення і радіомовлення в Україні» [48];

«Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист
журналістів» [49];

«Про професійних творчих працівників і творчі союзи» [50];

«Про кінематографію» [51] тощо.

Важливим джерелом права інтелектуальної власності також є міжнародні
конвенції і договори, до яких приєдналась Україна.

Отже, в Україні загалом створено законодавчу базу, що регулює
правовідносини в сфері інтелектуальної власності. Але попереду чекає
велика робота з її вдосконалення та гармонізації з міжнародним
(передовсім європейським) законодавством.

1.5. Державна система правової охорони інтелектуальної власності

За роки незалежності в Україні розбудовано державну систему правової
охорони інтелектуальної власності (рис. 1.5). За здійснення політики в
сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти
і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері Міністерство
освіти і науки України делегувало Державному департаментові
інтелектуальної власності, що йому підпорядкований.

Основними завданнями Департаменту є:

участь у межах своєї компетенції в забезпеченні реалізації державної
політики в сфері інтелектуальної власності;

прогнозування та визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку
в сфері інтелектуальної власності;

~ організаційне забезпечення охорони прав на об’єкти інтелектуальної
власності.

Державний департамент інтелектуальної власності є урядовим органом
державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати та
підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі,
промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження
товарів, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати
реєстрацію об’єктів авторського права: творів літератури та мистецтва,
комп’ютерних програм, баз даних тощо. Державний департамент
інтелектуальної власності проводить єдину державну політику в сфері
охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Він працює над
удосконаленням законодавчої й нормативної бази, стосовно міжнародного
співробітництва у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для
введення інтелектуальної власності до цивільного обігу, переймається
питаннями підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері
інтелектуальної власності, взаємодіє з громадськими організаціями тощо.

Український, інститут промислової власності (Укрпатент) є державним
підприємством, що перебуває в сфері управління Міністерства освіти і
науки України та Державного департаменту інтелектуальної власності
Міністерства освіти і науки України.

Головними завданнями Укрпатенту є:

приймання заявок на видачу охоронних документів на результати
науково-технічної діяльності, проведення експертизи заявок на результати
науково-технічної діяльності на відповідність їх умовам надання правової
охорони, забезпечення здійснення державної реєстрації об’єктів
промислової власності та змін їхнього правового статусу й офіційної
публікації відповідних відомостей;

участь у розробленні пропозицій формування державної політики в сфері
охорони промислової власності, заходів щодо її реалізації та здійсненні
цих заходів;

участь у розробленні пропозицій щодо вдосконалення законодавства в сфері
охорони промислової власності;

забезпечення, в межах своїх повноважень, виконання міжнародних
зобов’язань України в сфері охорони промислової власності, участь у
підготуванні та укладанні міжнародних договорів України з питань охорони
промислової власності;

участь в організації підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів
з питань охорони промислової власності;

забезпечення здійснення державної реєстрації договорів про передачу
права власності на результати науково-технічної діяльності, що
охороняються в Україні, та договорів про видачу дозволу (ліцензійних
договорів) на їх використання;

забезпечення виконання завдань Державної програми інформатизації України
в частині, що стосується промислової власності;

~ інформаційне забезпечення функціонування державної системи охорони
промислової власності: створення, актуалізація та забезпечення
функціонування патентно-інформаційної бази, необхідної для проведення
експертизи, та довідково-пошукового апарату;

забезпечення фізичних і юридичних осіб інформацією про результати
науково-технічної діяльності;

забезпечення формування фондів національної патентної документації в
органах державної системи науково-технічної інформації України;

проведення науково-дослідних робіт і підготування пропозицій щодо
вдосконалення методології проведення експертизи, підвищення її якості,
юридичного та технологічного забезпечення;

участь у судових справах стосовно об’єктів промислової власності;

матеріально-технічне та методологічне забезпечення в сфері охорони
промислової власності.

Українське агентство з авторських та суміжних прав належить до сфери
управління Міністерства освіти і науки України та підпорядкованого йому
Державного департаменту інтелектуальної власності.

Головними завданнями Агентства є:

участь у розробленні пропозицій з формування державної політики в сфері
авторських і суміжних прав, заходів щодо її реалізації та здійсненні цих
заходів;

забезпечення охорони відповідно до чинного законодавства авторських і
суміжних прав правовласників України та право-власників інших країн і
їхніх правонаступників на території України та поза її межами;

участь у розробленні пропозицій, пов’язаних з удосконаленням
законодавства України в сфері авторських і суміжних прав;

забезпечення здійснення державної реєстрації прав авторів на твори
науки, літератури та мистецтва;

забезпечення формування та ведення Реєстру суб’єктів авторських та
суміжних прав;

сприяння розширенню міжнародного наукового й культурного
співробітництва, обміну духовними цінностями, залучення громадян України
до надбань світової культури;

забезпечення, в межах своїх повноважень, виконання міжнародних
зобов’язань України в сфері авторських і суміжних прав, участь у
підготуванні й укладанні міжнародних договорів України з питань охорони
авторських та суміжних прав;

_ участь в організації підготовки та підвищення кваліфікації
спеціалістів з питань охорони авторських і суміжних прав;

_ забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією про об’єкти
авторських та суміжних прав;

методологічне забезпечення функціонування державної системи охорони
авторських і суміжних прав;

управління майновими правами авторів або їх правонаступників на
колективній основі у випадках, коли існують перешкоди в їх практичному
здійсненні в індивідуальному порядку (публічне виконання, зокрема й на
радіо та телебаченні, відтворення творів за допомогою механічного,
магнітного й іншого записів, репродукування, тиражування творів
образотворчого мистецтва в промисловості, відтворення аудіовізуальних
творів чи звукозаписів творів в особистих цілях та інші випадки;

надання допомоги авторам і іншим правовласникам авторських і суміжних
прав в управлінні їхніми майновими правами;

забезпечення обслуговування правовласників та їхніх правонаступників на
основі використання нової техніки та передових технологій.

Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки,
перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері
інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі
спеціальності «Інтелектуальна власність», а також підвищує кваліфікацію
патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на
об’єкти права інтелектуальної власності, державних службовців тощо.

Однією з функції! інституту є поширення знань про інтелектуальну
власність серед широких верств населення завдяки проведенню курсів,
конференцій, семінарів. Особлива увага приділяється студентській
аудиторії, для чого у вищих навчальних закладах України III-IV рівнів
акредитації запроваджено дисципліну «Інтелектуальна власність».

Державне підприємство «Інтелзахист» опікується питаннями боротьби з
порушеннями прав на об’єкти права інтелектуальної власності, причому
більшою мірою — суміжними правами.

У складі Державного департаменту інтелектуальної власності створено
підрозділ державних інспекторів з питань інтелектуальної власності.
Робота цього підрозділу спрямована на забезпечення систематичного
державного контролю за дотриманням суб’єктами господарювання
законодавства в сфері інтелектуальної власності. Державні інспектори
діють у всіх регіонах України. Вони вповноважені здійснювати планові й
раптові перевірки суб’єктів господарювання, діяльність яких пов’язана з
використанням об’єктів права інтелектуальної власності. При цьому
державні інспектори співпрацюють з підрозділами правоохоронних і
контрольних органів Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової
адміністрації та Державної митної служби України.

1.6. Міжнародна система інтелектуальної власності

1.6.1. Міжнародні договори з питань інтелектуальної власності

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності на кінець 2004
року є 23 угоди, 15 з яких регулюють правовідносини у сфері промислової
власності, а вісім — стосуються авторського та суміжних прав. Україна
приєдналася до 18 договорів і продовжує роботу щодо приєднання до інших.
Нижче наведено перелік Міжнародних договорів.

Договори про охорону прав інтелектуальної власності:

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;

Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що несуть програми
через супутник;

Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного
відтворення їхніх фонограм;

Мадридська угода про санкції за неправдиві та неправильні позначення
походження виробів;

Найробський договір про охорону олімпійського символу;

Паризька конвенція про охорону промислової власності;

Договір про патентне право (РЬТ);

Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм
і організацій мовлення;

Договір про закони про торговельні марки (ТЬТ);

Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів;

Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно
інтегральних схем (поки що не набрав чинності);

Договір ВОІВ про авторське право;

_ Договір ВОІВ про виконання і фонограми. Глобальні договори системи
охорони:

Будапештський договір про міжнародне визнання депонування
мікроорганізмів з метою патентної процедури;

_ Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків;

Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх
міжнародної реєстрації;

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків;

Договір про патентну кооперацію. Договори про класифікації:

Локарнська угода про утворення міжнародної класифікації промислових
зразків;

Ніццька угода про міжнародну реєстрацію товарів і послуг для реєстрації
знаків;

Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію;

Віденська угода про утворення міжнародної класифікації зображувальних
елементів.

Зі змістом міжнародних договорів можна ознайомитися в збірці [52].

1.6.2. Всесвітня організація інтелектуальної власності

Адмініструє міжнародні договори з питань інтелектуальної власності
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), заснована 1967
р. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі. У 1974 р. ВОІВ дістала
статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій 00Н. На сьогодні її
членами є 179 держав, зокрема й Україна.

Головними завданнями ВОІВ є:

поліпшення взаєморозуміння та розвиток співпраці держав в інтересах
їхньої взаємної користі на основі поваги до їх суверенітету та рівності;

заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної
власності в усьому світі;

модернізація та підвищення ефективності адміністративної діяльності
міжнародних угод, що створені в сфері охорони промислової власності, а
також охорона літературних і художніх творів;

– контроль за виконанням угод здійснюють керівні органи ВОІВ.
Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає наявність чотирьох органів:
Генеральної Асамблеї, Конференції, Координаційного комітету та
Міжнародного бюро ВОІВ (секретаріату).

Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени ВОІВ за умови, що
вони також є членами Асамблеї Паризького і (або) Бернського Союзів, а
також Швейцарської Конфедерації — країни місця розташування ВОІВ, є
верховним органом ВОІВ. На відміну від Генеральної Асамблеї, в
Конференції беруть участь усі держави, що є членами ВОІВ. Членами
Координаційного комітету є 72 країни, зокрема й Україна. Координаційний
комітет — це виконавчий орган Генеральної Асамблеї та Конференції, що
виконує консультативні функції.

Генеральна Асамблея та Конференція скликаються на чергові сесії щодва
роки, Координаційний комітет — щорічно. Виконавчим головою ВОІВ є
Генеральний директор, якого обирає Генеральна Асамблея на шестирічний
термін. Секретаріат ВОІВ має назву «Міжнародне бюро». Він розташований у
Женеві (Швейцарія).

1.7. Поняття управління інтелектуальною власністю

Управління інтелектуальною власністю (ІВ) — це діяльність, спрямована на
отримання кінцевого результату — прибутку або іншої користі внаслідок
створення та використання об’єктів права інтелектуальної власності в
усіх галузях економіки.

Ефективне управління ІВ передбачає щонайменше узгодження інтересів її
творців, споживачів та суспільства (рис. 1.6).

Однак конкретні об’єкти права інтелектуальної власності (ОПІВ) у
більшості випадків лише частково задовольняють інтереси згаданих
суб’єктів правовідносин. Звичайно, інтереси цих суб’єктів, як правило,
не завжди збігаються й можуть істотно відрізнятися.

ОПІВ, що відповідають сферам 1…4 (рис. 1.6), зрештою, можуть бути
реалізовані на ринку. В ОПІВ сфери 2 зацікавлені творці й держава, яка
представляє інтереси суспільства, але не зацікавлені споживачі
(виробники).

В сфері 3 знаходяться ОПІВ, що відповідають інтересам держави та
виробника інноваційних товарів або послуг, але вони не цікавлять через
ті чи інші причини творця. В сфері 4 ОПІВ цікавлять як творця, так і
споживача. Творець формує пропозицію, а виробник (споживач) — попит на
ОПІВ. Але держава безпосередньо не зацікавлена в таких ОПІВ.

Найбільша вірогідність бути впровадженими в цивільний обіг існує для
ОПІВ у сфері 1, де збігаються інтереси всіх трьох суб’єктів: розробника
(творця), виробника (споживача) та держави.

ОПІВ, що відповідають інтересам лише одного суб’єкта, є практично
неприйнятними, оскільки їм активно протидіють два інших суб’єкти.

Отже, першочерговим завданням управління є створення таких ОПІВ, які
найбільше відповідали б інтересам усіх суб’єктів, що зацікавлені в
створенні, впровадженні в цивільний обіг та отриманні прибутку або іншої
користі від конкретного об’єкта права інтелектуальної власності.

Отже, суб’єктами управління інтелектуальною власністю можуть бути:

юридичні або фізичні особи, що створюють об’єкти права інтелектуальної
власності;

юридичні або фізичні особи, що використовують ці об’єкти;

держава.

Всі вони є суб’єктами правовідносин у сфері інтелектуальної власності,
але не всі є суб’єктами права інтелектуальної власності. Як уже
відзначалося, держава не є суб’єктом права інтелектуальної власності.
Суб’єктами права інтелектуальної власності є юридичні або фізичні особи,
що визначені в законах України про правову охорону результатів
інтелектуальної діяльності.

Хто або що є предметом управління?

По-перше, це об’єкти права інтелектуальної власності, що згідно з
законодавством дістали правову охорону. Ці об’єкти розглянуто раніше й
вони визначені у відповідних законах про інтелектуальну власність.

Права на конкретний результат творчої діяльності можуть бути оформлені
на вибір правовласника за законом про охорону інтелектуальної власності,
якщо вони відповідають критеріям охоронозда-тності. При такому виборі
керуються економічними наслідками цієї охорони.

Вибір серед результатів творчої діяльності тих, на які доцільно отримати
права, є першим практичним завданням управління інтелектуальною
власністю.

Слід відзначити, що всі оригінальні результати творчої діяльності, які
не суперечать принципам моралі й гуманності, а також законові, апріорі є
об’єктами права інтелектуальної власності. Але сила їх правової охорони
може суттєво відрізнятися.

Зокрема, відповідно до закону України «Про авторське право і суміжні
права» правова охорона об’єктам авторського права надається автоматично
від моменту створення автором твору. Але авторське право охороняє тільки
форму вираження тієї чи іншої нової ідеї, а саму ідею залишає в
розпорядженні суспільства. Закон охороняє матеріальні права автора на
твір тільки стосовно отримання матеріальної винагороди за «копірайт»,
тобто за відтворення твору. Але автор не отримує винагороду за
використання змісту твору.

Відносини, що виникають у зв’язку з правами на результати
інтелектуальної діяльності, які визначаються оригінальністю не форми, а
змісту, регулюються законодавством про інтелектуальну власність, що
належить до результатів науково-технічної творчості. Це право охороняє
саме зміст ідеї, незалежно від форми її відтворення.

З огляду на авторське право такі об’єкти є об’єктами права
інтелектуальної власності незалежно від того, чи дістали вони правову
охорону у рамках відповідного закону, наприклад, закону України «Про
охорону прав на винаходи і корисні моделі». Але якщо об’єкт не отримав
охорону у відповідно до такого закону, то його автор не має майнових
прав на нього. Якщо така охорона здійснено й отримано відповідний
охоронний документ — патент чи свідоцтво, то автор має на цей об’єкт
майнові права. Саме в цьому полягає основна різниця між авторськими
правами та правами на результати науково-технічної творчості.

Можна виділити принаймні три варіанти управління інтелектуальною
власністю:

управління результатами творчої діяльності;

управління людьми, що створюють або використовують об’єкти права
інтелектуальної власності;

управління організаціями, що розробляють або використовують об’єкти
права інтелектуальної власності.

Перший варіант розглядає управління як процес, тобто сукупність
управлінських дій, що забезпечують досягнення поставлених цілей шляхом
перетворення ресурсів на «вході» в продукцію «на виході» [53].
Схематично це представлено на рис. 1.7.

Другий варіант розглядає управління як функцію, тобто цілеспрямований
інформаційний вплив на людей, мета якого — спрямувати їхні дії й
отримати бажані результати [53].

За третім варіантом розглядатимемо управління як апарат — сукупність
структур і людей, що забезпечують використання та координацію всіх
ресурсів соціальних систем для досягнення їхніх Цілей [53]. Цей варіант
управління придатний для використання суб’єктом управління — державою.

Для того що б управляти інтелектуальною власністю, необхідно насамперед
відповісти на два запитання:

– чи оформлені права на об’єкт права інтелектуальної власності і якщо
так, то яким чином?

– Кому належать права на об’єкт права інтелектуальної власності? Якщо в
законодавстві безпосередньо не згадано того виду результатів творчої
діяльності, одержання правової охорони для якого необхідно в конкретному
випадку використання, то, як правило, завжди можна знайти серед наявних
об’єктів права інтелектуальної власності такі, що підходять хоча б за
формальними ознаками. Це цілком прийнятно, якщо, наприклад, потрібно
перетворити оригінальну інформацію в об’єкт цивільного права для
внесення до статутного капіталу або оформити передачу прав на неї для
інших цілей. Адже далеко не для кожного результату творчої діяльності
доцільно реєструвати виняткові монопольні права з метою одержання
переваги перед конкурентами. У такому разі може навіть виникнути
ситуація, коли об’єкт інтелектуальної власності називається зовсім
по-іншому, не так, як охоронюваний результат інтелектуальної діяльності.
Наприклад, комп’ютерну програму можна зареєструвати як об’єкт
авторського права для захисту від незаконного копіювання (тиражування).
Одночасно ідею алгоритму цієї ж програми можна оформити як винахід на
пристрій і спосіб перетворення сигналу, що дозволить одержати правовий
захист від незаконного запозичення ідеї алгоритму для розроблення нової
програми, яка зовсім не обов’язково повинна бути повною копією
первісної. У назві й описі такого винаходу не буде сказано ні про
комп’ютерну програму, ні про її алгоритм, тому що закон України «Про
охорону прав на винаходи і корисні моделі» [16] не передбачає охорону
комп’ютерних програм або алгоритмів.

Власне кажучи, вибір правової охорони конкретного результату творчої
діяльності пов’язаний з планованою формою його використання. Якщо
товаром у нашому прикладі будуть копії комп’ютерної програми, то цілком
прийнятний захист її як об’єкта авторського права. Якщо продаватиметься
устаткування, куди належить мікропроцесор на основі розробленої
оригінальної комп’ютерної програми, то доцільніше одержати патент на
винахід, зрозуміло, за відповідності критеріям патентоздатності.

Винятком є ті результати інтелектуальної творчої діяльності, що виведені
з цивільного обігу й регулюються іншою галуззю права. Як такі результати
інтелектуальної діяльності не можна зареєструвати об’єкти цивільних
прав.

Наприклад, інформацію, що засекречена на основі Закону України «Про
державну таємницю» від 21 січня 1994 р. [54], слід розглядати як
вилучену з цивільного обігу, що перестала бути об’єктом цивільних прав
і, відповідно, не повинна підлягати правовій охороні як об’єкт права
інтелектуальної власності. На відміну від державної таємниці,
інформація, що її засекретила організація як службову або комерційну
таємницю, є об’єктом цивільних прав, зокрема й прав інтелектуальної
власності, і може потрапляти в цивільний обіг, стати предметом
купівлі-продажу тощо.

Права на об’єкт інтелектуальної власності існують незалежно від прав на
матеріальний носій, у якому чи на якому виражено результати творчої
діяльності, що мають правову охорону. Поки не прийнято відповідних
заходів щодо оформлення прав на результати творчої діяльності,
застосовувати подібні результати ризиковано, тому що їх можуть безкарно
використовувати інші особи, і тоді поняття «інтелектуальна власність»
фактично стає для її власника тільки образним висловом.

Приклад

Російський математик-програміст Олексій Пожитнов, що працював в
інституті АН СРСР, у 1985 році винайшов на комп’ютері «Електроніка-60»
гру-головоломку «Тетріс» з падаючими фігурами різної форми. Сьогодні ця
гра, без перебільшення, відома всім дітям і Дорослим в усьому світі.
Тоді СРСР ще не приєднався до міжнародних конвенцій про захист
програмного забезпечення. Та й своїх законів про інтелектуальну
власність ще не було. Гра потрапила до рук завзятих іноземців, що
придумали чимало комерційних варіантів її реалізації в різних формах і
привласнили собі право продавати на Неї ліцензії іншим виробникам.

До літа 1986 року гра почала завойовувати популярність в Угорщині й
інших країнах. Число носіїв інформації та форматів невигадливої гри, яку
легко адаптувати й версифікувати, зростало щодня. «Тетріс» стає
бестселером в Америці, Європі, Азії. Однак від мільярдних обігів
закордонних виробників кишенькової електронної гри через суд фірмі
«Элоргпрограмма», що відала тоді комерційними справами в Академії наук
СРСР, вдалося в 1989 році відсудити тільки 10 млн. дол. Автор гри
одержав лише кілька недорогих подарунків від різноманітних закордонних
візитерів, а також службову премію, персональний комп’ютер та кілька
дефіцитних подарунків від Академії наук.

Якби Пожитнов, який придумав «Тетріс», оформив свої права на розроблену
ним програму для ЕОМ як на об’єкт інтелектуальної власності, то
одержував би частку від усіх варіантів використання гри-головоломки на
ринку й став би мультимільйонером. Однак тоді не було законів, згідно з
якими він міг би оформити свої права, хоча всі знали, хто саме є автором
гри [8].

Неоформления, неправильне оформлення або недостатньо повне оформлення
прав призводить до істотних матеріальних втрат під час реалізації
результатів інтелектуальної діяльності на ринку.

Наголосимо на деяких особливостях управління інтелектуальною власністю
під час використання результатів досліджень і розробок. Товаром на ринку
є або права на результати творчої діяльності у формі наукових звітів,
комплектів конструкторської та технологічної документації, оригінальних
технічних рішень і програмного забезпечення, які мають нематеріальну
природу, або матеріальні товари, що є носіями об’єктів права
інтелектуальної власності.

Звичайно, будь-яку розробку можна продати, не передаючи права, але
далеко не кожен покупець погодиться за це заплатити, не одержавши
виключні прав на придбаний товар. Утім такі випадки трапляються, якщо
продавати результати досліджень на дуже ранній стадії створення нової
технології. З передачею прав розробка коштує завжди значно дорожче.

Для введення результатів інтелектуальної діяльності в цивільний обороту
потрібно обов’язково дотримуватися таких двох умов:

по-перше, мати правові підстави володіти конкретними результатами
інтелектуальної творчої діяльності та використовувати їх;

по-друге, оформити свої права на результати інтелектуальної діяльності
відповідно до вимог законодавства.

Перша умова продиктована цілком очевидною обставиною: не буває нічийних
предметів обміну, застави або спадкування. Те, що виноситься на ринок,
має комусь належати, щоб у ході торгової операції міг змінитися власник
товару.

Результати інтелектуальної діяльності — це далеко не завжди достатньою
для покупця мірою дороблена технологія, найчастіше це поки що тільки
сировина, потрібні ще час і кошти, щоб перетворити її в технологію
виготовлення купованої продукції. Будь-яке доопрацювання технології
породжує нові результати інтелектуальної діяльності, й щоразу постає
питання про те, кому ці нові результати належать.

Другою умовою введення результатів інтелектуальної діяльності в
цивільний обіг є реєстрація об’єктів права інтелектуальної власності
(обов’язкова або добровільна), без якої не можна реалізувати права, так
само як не можна продати будинок або пред’явити його як заставну
цінність без оформлених документів на право власності, навіть якщо ніхто
з оточення не сумнівається в законності пропонованих документів на
придбання матеріалів та робіт з будівництва цього будинку.

Одержати документи на право володіти нерухомістю можна тільки одним
певним чином, що діє в регіоні згідно з правилами реєстрації. Обрати, у
виді якого об’єкта права інтелектуальної власності оформити права на
результати досліджень і розробок, можна по-різному, узгоджуючи з
планованою формою їх використання, стратегією бізнесу і, зрозуміло,
відповідно до вимог чинного законодавства [8].

Отже, перша умова засвідчує необхідність довести, що результати
інтелектуальної діяльності є законно отриманим, придбаним або створеним
майном правовласника. Друга умова впровадження в цивільний обіг
результатів інтелектуальної діяльності вимагає реєстрації
інтелектуального майна як об’єкта права інтелектуальної власності.

Як відомо, право власності містить три правомочності: володіти,
Користуватися та розпоряджатися. Наявність правових підстав Вважати
результати інтелектуальної діяльності майном певного Правовласника дає
йому законну можливість зберігати, підтримувати в стані, придатному для
використання, і використовувати у власному виробництві ці результати
творчості. Однак продати, передати 8 Довірче управління, внести до
статутного капіталу, оформити як Уставу, передати в спадщину та вчиняти
інші дії з використання об’єкта майнових прав у цивільному обороті
правовласник не може, поки не зареєструє відповідний об’єкт власності.
Відповідно до чинного законодавства реєстрація результатів
інтелектуальної діяльності (нематеріального інтелектуального майна)
можлива тільки як реєстрація об’єктів права інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність як об’єкт управління потребує комплексного
розгляду. З одного боку, необхідне глибоке розуміння стратегії бізнесу,
чинників, що впливають на його успіх, серед яких важливе місце займає
механізм правової охорони використовуваних результатів творчої
діяльності. З іншого боку, менеджерові необхідно чітко розуміти суть
правового механізму, що надає виключні права на результати
інтелектуальної діяльності, що належать компанії.

Економічну доцільність оформлення прав при управлінні інтелектуальною
власністю можна виразити досить чітко. Якщо витрати на одержання
правової охорони інтелектуальної власності будуть менші, ніж від
одержання виключних прав при достатній імовірності досягнення цієї
вигоди, то реєструвати об’єкти інтелектуальної власності доцільно [8].

1.8. Принципи управління інтелектуальною власністю

Інтелектуальну власність слід розглядати як знання, що мають цінність
сьогодні або в майбутньому. Це актив, здатний створювати в
підприємницькій діяльності реальну вартість. Успішними керівниками
бізнесу стануть ті, хто розробляє стратегію та приймає методики
управління, що дозволяють здійснювати ідентифікацію, надбання прав,
правову охорону та ефективне використання об’єктів права інтелектуальної
власності створених або придбаних їхніми фірмами. Вони також повинні
бути здатними встановлювати, які об’єкти права інтелектуальної власності
необхідно придбати, а які створити для того, щоб бути
конкурентоспроможними на ринку товарів або послуг.

Знання й розуміння принципів ефективного управління інтелектуальною
власністю дадуть змогу тим, хто обслуговує бізнес — бухгалтерам,
венчурним капіталістам, краще розуміти спосіб, у який інтелектуальна
власність може приносити бізнесові додатковий прибуток.

Інтелектуальна власність належить до нематеріальних активів, що мають
управлятися подібно до будь-яких інших активів, щоб максимізувати
дохідність капіталу, представленого таким активом.

Наведені нижче 10 принципів є фундаментом управління інтелектуальним
капіталом [55]. Використання їх дозволить встановити зв’язок між
інтелектуальною власністю та фінансовим станом ділового підприємства або
його частини, а також визначити, яким чином управління інтелектуальною
власністю забезпечить поліпшення фінансового стану підприємства.

Принцип перший — усвідомте роль інтелектуальної власності. В сучасних
ринкових умовах роль інтелектуальної власності є дедалі більшою та
всеохопною. Важко уявити собі підприємство, яке не використовує в своїй
діяльності таких об’єктів права інтелектуальної власності, як
торговельні марки та фірмові найменування. їхня роль, залежно від
характеру виробництва, може бути як малою, так І надзвичайно високою.

У рутинних відсталих виробництвах керівник, що перебуває під пресингом
повсякденної роботи, зазвичай не звертає уваги на інтелектуальну
власність. Хоча й на цих виробництвах є окремі комерційні таємниці
(ноу-хау), про управління якими слід було б подбати.

Але в таких галузях виробництва, як фармацевтична, радіоелектронна,
хімічна, біотехнологічна, телекомунікаційна тощо, принципово неможливо
створити конкурентний продукт без використання об’єктів права
інтелектуальної власності. Зокрема, у виробництві стільникового телефону
фірми «NOKIA» використовують близько 300 винаходів. Використання
винаходів та інших об’єктів права інтелектуальної власності дозволяє, з
одного боку, забезпечити конкурентоспроможність товару чи послуги, а з
іншого — обмежити можливості конкурентів.

Це не означає, що чим більше об’єктів права інтелектуальної власності
буде на підприємстві, тим більшою буде його конкурент-ноздатність.
Керівник повинен відрізняти корисну для бізнесу інтелектуальну власність
від непотрібної, з одного боку, та корисну інтелектуальну власність від
усієї власності підприємства — з іншого.

Необхідно не тільки ідентифікувати наявну інтелектуальну власність, але
й виявляти, кому належать права на неї, чи є портфель інтелектуальної
власності достатнім, щоб забезпечити патентну чистоту продукту, що його
використовує підприємство. Катастрофою для керівників є випуск на ринок
нового товару, який порушує права інших правовласників. Юридична баталія
з приводу порушення цих прав інтелектуальної власності здатна привести
до великих, а інколи до незворотних фінансових і моральних втрат.

Принцип другий — зробіть інтелектуальну власність частиною стратегічного
бізнес-планування. Успішний бізнес розпочинається з прогнозування
майбутнього конкурентного продукту на майбутньому ринку. Тому від самого
початку слід визначати, які саме об’єкти права необхідно створити та/або
придбати для того, щоб забезпечити конкурентність товарів або послуг,
що, відповідно, вироблятимуться чи надаватимуться за його участі.

Стратегія має охоплювати все або дещо з такого:

розроблення та впровадження процедур, які забезпечують контроль за
ризиками стосовно прав на об’єкти права інтелектуальної власності інших
осіб, тому що закріплені за ними юридичні права можуть нести в собі
загрозу довготривалій прибутковості га зростанню бізнесу;

максимізація прибутку, що має бути отриманий від будь-якого наявного в
підприємства об’єкта права інтелектуальної власності, шляхом
запровадження відповідних управлінських процедур;

поінформованість про новітні технології, які були створені в їхньому
власному бізнесі, та технології, що їх розробляють інші, та оцінка
останніх як потенційних конкурентних загроз;

надбання відповідної правової охорони створених власними силами об’єктів
права інтелектуальної власності;

пошук об’єктів права інтелектуальної власності, що стосуються важливих
технічних новинок, котрі мають надійну юридичну охорону, а також оцінка
того, чи не варто придбати ці права інтелектуальної власності, або
щонайменше право на їх використання. Цілком очевидно, що для деяких фірм
ці проблеми опиняться

поза увагою їхніх керівників. Для фірм-лідерів, а також для тих, хто
прагне до лідерства, питання стратегічного планування стосовно
інтелектуальної власності буде одним з найважливіших. Відповідно
змінюватиметься ступінь інтеграції інтелектуальної власності до процесів
стратегічного мислення та планування.

Відразу стане очевидним, що інтелектуальний капітал опиниться поза
увагою вищого виконавчого керівництва в деяких фірмах. В інших
інтелектуальний капітал буде одним з найважливіших, якщо не
найважливішим активом ділового підприємства. Відповідно змінюватиметься
ступінь інтеграції інтелектуального капіталу до процесів стратегічного
мислення та планування.

Однак у кожному бізнесі необхідно дотримуватися процедури управління
інтелектуальним капіталом. У деяких галузях підприємницької діяльності
це може бути простою справою, яка не вимагає величезних витрат або часу,
що потрібний для управління, чи грошових коштів. Для інших галузей
підприємництва ця справа буде життєво важливою з огляду на стратегію,
комплексною й такою, що потребує великих витрат часу і значних коштів,
пов’язаних з цим процесом.

Принцип третій — виявіть свої об’єкти права інтелектуальної власності. У
2003 році на виконання Указу Президента України «Про заходи щодо охорони
інтелектуальної власності в Україні» від 27.04.2001 р. №285 Державний
департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки
України направив відповідний запит до галузевих міністерств. На цей
запит один з міністрів відповів, що на підприємствах і в організаціях
міністерства взагалі немає інтелектуальної власності. Таку відповідь
можна було б вважати анекдотичною, якби цієї думки не дотримувалися
деякі, якщо не більшість керівників підприємств.

Багато керівників не володіють інформацією про те, які об’єкти права
інтелектуальної власності існують на їхньому підприємстві, кому належать
права на ці об’єкти, чи не вичерпався їхній юридичний термін дії тощо.
Без відповідей на ці питання неможливе управління інтелектуальною
власністю.

Вочевидь для різних підприємств «портфель» інтелектуальної власності
буде різним. Для одних це буде фірмове найменування й, можливо, деякі
прості ноу-хау. Для інших бізнес визначатимуть комплексні технології, до
складу яких входитимуть десятки, навіть сотні об’єктів права
інтелектуальної власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки,
торговельні марки, комерційні найменування тощо.

Важливим моментом є те, щоб ідентифікувалися всі об’єкти права
інтелектуальної власності, навіть якщо вони будуть незначними або
пов’язаними із застарілими технологіями.

Наступна після ідентифікації прав стадія полягає в тому, щоб визначити:

– яким шляхом пов’язані з інтелектуальним капіталом юридичні права на
такі об’єкти, як: винаходи, промислові зразки та торговельні марки,
авторські права, комерційні таємниці тощо;

чи окремо взятий об’єкт права інтелектуальної власності перебуває в
одноосібній або спільній власності, чи отриманий він на підприємстві або
переданий до користування за ліцензією;

яким чином ця інтелектуальна власність використовується на підприємстві.

Результатом застосування цього принципу управління інтелектуальною
власністю буде те, що керівництво підприємства матиме правильне та
всеохопне уявлення про інтелектуальну власність у їхньому бізнесі,
пов’язані з ним юридичні права і якнайточніше — як ця інтелектуальна
власність застосовується для забезпечення щоденної діяльності та
управління підприємством. Це уявлення конче необхідне для правильного
управління інтелектуальною власністю й саме по собі є життєво важливою
частиною управління ризиками та виконанням узятих на себе фінансових та
інших зобов’язань.

Процес інвентаризації прав обов’язково має бути ретельно продуманим і
запровадженим. Процес має бути безперервним, але ступінь його
застосування залежатиме від конкретного підприємства. Для деяких
підприємств могла б бути адекватною щоквартальна перевірка, для інших
вона могла б бути щорічною. Окрім цього, деякі підприємства могли б
потребувати іншої процедури, яка будувалася б не на регулярних
перевірках, а на системі звітування про важливі технічні новації в міру
їх виникнення.

Необхідно, щоб цей процес підтримувався на вищому рівні управління
підприємства, і він потребуватиме особистості, що має в бізнесі
достатній авторитет для просування і стимулювання цього процесу в рамках
всієї організації [55].

Принцип четвертий — зберіть інформацію про конкурентну інтелектуальну
власність. Це потребуватиме оцінки потенційних можливостей
інтелектуального капіталу та пов’язаних з ними стратегій підприємницької
діяльності наявних конкурентів, щойно створених фірм і дослідницьких
установ, у міру можливості — на регулярній основі.

Важливим елементом стратегії управління інтелектуальною власністю є
інформованість стосовно прав інтелектуальної власності, які могли б
зробити конкурентів здатними заважати вашому бізнесові у використанні
нових товарів, технологічних процесів або послуг. Мета полягає в тому,
щоб установити, чи може будь-яке з прав інтелектуальної власності інших
осіб перешкоджати будь-якій здійснюваній вами комерційній або
дослідницькій діяльності. Бажано це зробити до того, як буде здійснено
суттєві інвестиції, які могли б бути витраченими марно, якщо така
діяльність не зможе тривати або її потрібно буде припинити [55].

Принцип п ‘ятий — ідентифікуйте потрібну вам інтелектуальну власність.
Життєвий цикл товару, за Ф. Котлером [56], охоплює п’ять етапів:
створення вихід на ринок зростання продажів зрілість занепад. Важливою
функцією є визначення на етапі створення тих об’єктів права
інтелектуальної власності, які забезпечать конкурентоспроможність товару
або послуги на ринку. Для того щоб продовжити існування товару на ринку
й збільшити прибуток, необхідно виявити можливість його вдосконалення на
наступних після створення етапах за рахунок використання нових об’єктів
права інтелектуальної власності.

Радикальним рішенням буде створення або придбання нових об’єктів права
інтелектуальної власності, що здатні забезпечити конкурентоспроможність
нового товару одразу після виходу на ринок попереднього. Така стратегія
дозволить підприємству підтримувати на високому рівні обсяг продажів.

При формуванні портфелю інтелектуальної власності слід брати до уваги,
що з часом змінюється як ринок, так і товар конкурентів. Ці обставини
значно заважають прогнозуванню об’єктів права інтелектуальної власності,
на які є попит.

Принцип шостий — створіть або придбайте права на потрібні вам об’єкти
права інтелектуальної власності. Після того, як виявлено об’єкти права
інтелектуальної власності, необхідні для виживання та майбутнього
процвітання підприємства, треба вирішити, де їх взяти.

Є два шляхи для цього. Перший — створити їх власними силами або за
замовленням. Другий — придбати такі об’єкти через договір уступки прав
або ліцензійний договір.

Другий шлях має низку переваг. По-перше, він дає змогу виграти час.
По-друге, він менш ризикований, оскільки ризики унеможливлюються на
стадії створення цих об’єктів. Але він проблематичніший, позаяк мало хто
захоче продати нові розробки. Тенденція така, що продають права на
результати інтелектуальної діяльності, які вже замінюються новими.
Існують значні ризики як у створенні потрібних об’єктів права
інтелектуальної власності самостійно або разом з іншими, так і в набутті
прав на об’єкти права інтелектуальної власності через їх придбання за
ліцензійним договором.

Принцип сьомий — оцініть економічну ефективність своєї інтелектуальної
власності. Оцінка вартості прав на об’єкти прав інтелектуальної
власності необхідне принаймні для досягнення таких досить важливих і
чітких цілей:

дізнатися про витрати на створення, набуття правової охорони та
підтримання чинності прав на об’єкт права інтелектуальної власності;

оцінити розмір грошових потоків, які здатні генерувати ці об’єкти при
використанні їх у власному виробництві;

– визначити ціну, за якою можна продати (уступити) права на об’єкт права
інтелектуальної власності або передати права користування цим об’єктом
за ліцензійним договором. Інвестування в інтелектуальну власність
виправдане тільки тоді, коли це приносить додатковий прибуток на
інвестицію. Можливо, є однин виняток з цього правила, якщо об’єкт права
інтелектуальної власності може бути використаний для блокування
конкурента або для зміцнення власних позицій на ринку.

Конкретне рішення про інвестування стосуватиметься одного з трьох видів
витрат, що стосуються інтелектуальної власності. По-перше, наскільки
реально, щоб були виправдані витрати на отримання інтелектуальної
власності та пов’язаних з нею юридичних прав? По-друге, чи схоже на те,
щоб виправдовувалися витрати на подальше підтримання чинності прав на цю
інтелектуальну власність та пов’язаних з нею юридичних прав? По-третє,
наскільки обґрунтованими виглядають (вірогідно, високі) витрати на
забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності.

Для керівників підприємства буде необхідно приймати рішення, які
частково можуть залежати від визначеної вартості окремо взятого об’єкта
права інтелектуальної власності. Подібні рішення могли б бути тими, що
стосуються продовження дорогих дослідницьких програм, спорудження нових
виробничих цехів, випуску на ринок товару чи послуги або придбання
ліцензії на технологію.

Процедура оцінки вартості прав визначатиме потенційну виручку, що її
можна отримати від ліцензування. Вона Дозволить також ідентифікувати
об’єкти права інтелектуальної власності, які не використовуються певний
час або які дають низький прибуток. Якщо буде виявлено, що такі об’єкти
даватимуть низький прибуток при їх використанні, то підтримання чинності
цих об’єктів права інтелектуальної власності не виправдане.

Відмова від економічно неефективних об’єктів права інтелектуальної
власності може суттєво заощадити кошти. Але передчасна відмова може бути
ризикованою з огляду на те, що в майбутньому цей об’єкт права міг би
принести значний прибуток. І це є також частиною управління
інтелектуальною власністю.

Доходи від вдалого використання інтелектуальної власності на
підприємстві, зокрема й ліцензійна діяльність, всі разом
забезпечуватимуть підвищення прибутку.

Принцип восьмий — думайте про податок на інтелектуальну власність.
Процедуру управління інтелектуальним капіталом слід здійснювати з
належним консультуванням стосовно бухгалтерського обліку та
оподаткування.

Українське законодавство дозволяє ставити права на об’єкти права
інтелектуальної власності на бухгалтерський облік підприємства [57]. Це
може привести принаймні до двох протилежних наслідків в оподаткуванні. З
одного боку, постановка на бухгалтерський облік автоматично передбачає
механізм амортизації об’єктів права інтелектуальної власності і тим
самим зменшує на величину амортизації прибуток, що є базою для
оподаткування в Україні. При цьому підприємство буцімто не віддає
частини грошей у бюджет, а залишає їх у своєму розпорядженні. З іншого
боку, на величину поставлених на баланс об’єктів права інтелектуальної
власності збільшуються активи підприємства, тобто виникає вартість, яка
оподатковується податком на додану вартість.

Розмір податку залежатиме від того, чи ці об’єкти права створені
власними силами, чи вони придбані за ліцензійним договором і якщо так,
то від кого — фізичної чи юридичної особи. Ці нюанси треба враховувати
при управлінні інтелектуальною власністю. Основний принцип такий:
необхідно мінімізувати податки, звичайно, в рамках чинного
законодавства.

Принцип дев’ятий — будьте готові захищати права на свою інтелектуальну
власність. На якомусь етапі ваша інтелектуальна власність приверне увагу
конкурентів. Вони занепокояться, коли ваш успіх зачепить їхній бізнес.
Це може статися, коли ваш товар вийде На ринок. Або раніше, якщо
відомості про розроблення вами власних об’єктів права інтелектуальної
власності, що представляють потенційну небезпеку для конкурента, стануть
доступними йому.

У недобросовісного конкурента може з’явитися спокуса порушити ваші
права, тобто використати їх без вашого дозволу. Наприклад, Чарльз Гуд’єр
запатентував першу в світі технологію вулканізації гуми (US Patent No
3633 від 15.06.1844 p.) внаслідок десяти років наполегливих досліджень.
Напевно, на нього чекало багатство. Так ні. Цей технологічний процес
виявився простим для копіювання, конкуренти просто поцупили його, а
Гуд’єр не мав коштів, аби забезпечити дотримання прав, що надаються
згідно з патентом, проти всіх конкурентів, хто почав використовувати
його інтелектуальну власність.

Важливе значення придбання юридичних прав на інтелектуальну власність
полягає в тому, що такі права можуть бути використані для того, аби
припинити незаконне використання вашої інтелектуальної власності іншими
особами. Це важливо через дві причини. По-перше, модель вашого бізнесу
зазвичай базуватиметься на володінні винятковими правами на
інтелектуальну власність. По-друге, через те, що надання іншим особам
дозволу використовувати інтелектуальну власність зазвичай пов’язане з
платежами або іншими наслідками на вашу користь. Без юридичних прав ні
те, ні інше неможливе. Але так само важливо знати, що забезпечення
дотримання юридичних прав на інтелектуальну власність зумовлюватиме
витрати, іноді — доволі суттєві. Якщо у вас є права, але немає коштів,
щоб забезпечити дотримання їх, тоді результат часто буде таким, нібито
цих прав взагалі не існує, бо їх ігнорують інші, як у прикладі з
Гуд’єром. Інший бік медалі полягає в тому, що підприємство в своїй
діяльності не повинно порушувати навмисно чи через незнання чужих прав
інтелектуальної власності тому, що власник прав може подати позов до
суду стосовно порушення його прав і досягти успіху, що може закінчитися
для підприємства значними збитками.

Управління інтелектуальною власністю, взяте на озброєння окремим
підприємством, обов’язково має передбачати правила поведінки стосовно
відносин з порушниками прав та план витрат на розв’язання спорів щодо
прав інтелектуальної власності шляхом переговорів, позову до порушника
прав або використання альтернативних процедур урегулювання спорів.

Принцип десятий — вимірюйте ефективність управління інтелектуальною
власністю. Невіддільною частиною кваліфікованого управління
інтелектуальною власністю є розроблення критеріїв вимірювання
ефективності менеджменту.

Найважливішою узагальненою вимогою є вимірювання ефективності управління
інтелектуальною власністю. Для цього ще до початку запровадження
процедури управління інтелектуальною власністю необхідно встановити
деякі відправні точки.

Відповідними відправними точками могли б стати витрати на підтримання
портфелю інтелектуальної власності та заздалегідь пов’язаних із нею
юридичних прав. Це можуть бути результати інвентаризації прав на об’єкти
права інтелектуальної власності на підприємстві, оцінки рівня знань з
питань інтелектуальної власності в менеджерів, розуміння персоналом ролі
інтелектуальної власності в створенні конкурентоспроможних товарів і
послуг, інформація про склад портфелю інтелектуальної власності в
конкурентів або про ті об’єкти права інтелектуальної власності, завдяки
яким отримують доходи [55].

Періодична оцінка вартості гудвілу підприємства є інтегральною
характеристикою ефективності управління інтелектуальною власністю.

Проведення технологічного аудиту на підприємстві допоможе виявити
об’єкти права інтелектуальної власності, які воно не використовуються
зовсім або недостатньо. Продаж прав на ці об’єкти, з одного боку,
дозволить заощадити кошти на їх підтримання, а з іншого — отримати
додатковий прибуток. Сума цих показників може також служити одним з
індикаторів ефективності управління інтелектуальною власністю.

Розділ 2. Управління процесом створення об’єктів права інтелектуальної
власності

2.1. Відмінності життєвого циклу об’єкта права інтелектуальної
власності від життєвого циклу нового товару

2.1.1. Життєвий цикл нового товару

Створення об’єкта права інтелектуальної власності нерозривно пов’язане
зі створенням нового товару, з його життєвим циклом.

Життєвий цикл нового товару містить таких п’ять стадій: розроблення
товару, виведення на ринок, зростання, зрілість і занепад. Схематично це
показано на рис. 2.1 [56].

На першій стадії відбувається розроблення нового товару. Новий товар —
це виріб, що порівняно з аналогами може виконувати нову або додаткову
функції, або ж він ліпшої якості. Розроблення нового товару пов’язане із
синтезом і відбором ідей, підтвердженням ідеї, виготовленням дослідного
зразка товару, аналізом можливостей виробництва та збуту, виготовленням
товару. Після успішного проходження всіх цих стадій товар може бути
внесений у виробничу програму.

Стадія виведення товару на ринок починається від моменту закінчення його
розроблення й надходження до продажу. Збут товару зростає повільно,
фірма несе збитки через незначні продажі та високі витрати з організації
розподілу товару та стимулювання його збуту. Виробників на цій стадії
небагато, випускають товар тільки основних варіантів, оскільки ринок ще
не готовий до прийняття його модифікацій. Ціни на цій стадії звичайно
високі, тому фірми зосереджують свої зусилля на представниках груп
населення з високим рівнем доходів.

Стадія зростання пов’язана зі швидким сприйняттям товару ринком і
збільшенням обсягу продажів. За прикладом перших покупців ідуть звичайні
споживачі, особливо якщо поширюються схвальні відгуки про товар.
Водночас більшає конкурентів, що пропонують товар з новими
властивостями. На цій стадії виробники прагнуть підвищити якість
новинки, випустити її нові моделі, проникнути в нові сегменти ринку,
розширити канали збуту, вчасно знизити ціни для залучення додаткових
покупців. Прибутки на цій стадії зростають, оскільки витрати виробництва
та стимулювання збуту припадають на більший обсяг продажів.

Стадія зрілості характеризує період уповільнення темпів збуту, оскільки
товар уже затребуваний більшістю потенційних покупців і темпи подальшого
зростання його продажів скорочуються. Прибутки стабілізуються або
знижуються через зростання витрат на захист товару від конкурентів. Ця
стадія звичайно триваліша за попередні. На перше місце тут виходить
проблема управління маркетингом. На стадії зрілості в багатьох
виробників накопичуються запаси непроданих товарів, що веде до
загострення конкуренції. Зростають витрати на рекламу, модифікацію
товарів, надання пільг, знижуються ціни. Наслідком цього є уповільнення
темпу зростання прибутку.

На стадії зрілості фірмі варто вдаватись до найенергійніших заходів для
модернізації ринку товару та проводити комплекс маркетингових заходів.
Модернізація ринку передбачає пошук нових користувачів і нових його
сегментів, стимулювання наявних клієнтів до інтенсивного споживання
товару. Удосконалення товару здійснюється через поліпшення якості та
властивостей товару, а також його зовнішнього вигляду.

Стадія занепаду характеризується різким падінням збуту та зниженням
прибутку. Падіння збуту пов’язане з низкою причин, зокрема й появою
нових товарів і технологій, зміною моди та споживацьких смаків,
загостренням конкуренції з боку вітчизняних і закордонних виробників.
Підтримка на ринку товару, який застаріває, стає нерентабельною,
відволікає фірму від вжиття енергійних заходів з пошуку його заміни.

2.1.2. Життєвий цикл об’єкта права інтелектуальної власності

Все в цьому світі має початок і кінець. Об’єкт інтелектуальної власності
не є винятком. Можна виділити п’ять етапів життєвого циклу об’єкта права
інтелектуальної власності (ОПІВ) (рис. 2.2): створення ОПІВ, набуття
прав на ОПІВ, використання (комерціалізація) прав на ОПІВ, захист прав
інтелектуальної власності, утилізація ОПІВ.

Створення об’єктів права інтелектуальної власності розпочинається з
ідеї. Наприклад, це може бути ідея винаходу або художнього твору. У
підприємницькій діяльності ідеї, як правило, спрямовані на підвищення
конкурентності технологій або виробів. Далі йде розроблення цієї ідеї.
Наприклад, якщо це винахід, то необхідно зробити патентний пошук, аби
переконатися, що таких винаходів ще не було. Потім перевірити цю ідею
експериментально. Закінчується створення об’єкта інтелектуальної
власності відтворенням його на матеріальному носії (папері, електронному
носії тощо) таким чином, щоб він став зрозумілим для інших осіб.
Підкреслимо, що створенням об’єктів права інтелектуальної власності
займаються люди творчої праці: науковці, інженери, музиканти,
письменники тощо.

Набуття прав на об’єкт права інтелектуальної власності є важливим етапом
його життєвого циклу. Річ у тім, що ці об’єкти вразливі стосовно
недобросовісних конкурентів. Наприклад, ви розповіли про ідею винаходу
іншій особі. Ця особа може використати його без вашого дозволу в своєму
виробництві. Навіть якщо ваше та його виробництва розпочнуться
одночасно, то конкурент виграє, тому що він не вкладав гроші в розробку
ідеї винаходу і, отже, його товари чи послуги, в яких буде використано
винахід, будуть дешевшими, тобто більш конкурентоспроможними. Щоб
запобігти цьому негативному явищу необхідно одержати правову охорону на
ОПІВ або обмежити доступ до таємниці, що використовується в технології.

Використання прав на об’єкти права інтелектуальної власності є
найпродуктивнішим етапом його життєвого циклу. До цього етапу ОПІВ не
приносив користі розробникові. Навпаки, витрачалися кошти на створення
ОПІВ та забезпечення правової охорони. І тільки на етапі використання
(комерціалізації) компенсуються попередні витрати, а також одержують
прибуток — власне те, для чого в більшості випадків вони створюються. Є
багато шляхів комерціалізації ОПІВ. Основні з них описані в розділі 5.

Захист прав здійснюється в разі, коли ці права порушує недобросовісний
конкурент. Чинне законодавство України надає власникові прав на ОІВ
кілька шляхів захисту їх. Найдійовішою формою захисту є звернення до
суду.

Утилізація — останній етап життєвого циклу ОПІВ. Оскільки за означенням
ОПІВ є нематеріальним об’єктом, то немає потреби його знищувати або
переробляти в щось інше. Після закінчення юридично визначеного терміну
дії прав інтелектуальної власності він зникає як об’єкт власності й
переходить у суспільне надбання. Тобто будь-хто може його
використовувати без дозволу правовлас-ника. Якщо на момент закінчення
використання прав на ОПІВ юридичний термін служби його не буде
вичерпаним, то можна продовжити використання такого об’єкта за
відповідну винагороду (роялті) або уступити (продати) права власності на
нього, отримавши таким чином додатковий прибуток.

2.1.3. Особливості маркетингу інноваційних товарів на різних етапах
їхнього життєвого циклу

Специфіка маркетингових досліджень при комерційному використанні
інтелектуальної власності виявляється в різниці підходів до створення та
збуту її об’єктів порівняно з традиційними товарами. Виробництво й
реалізація традиційних товарів безпосередньо пов’язані з ринком, на
якому зосереджені однакові або взаємозамінні товари. Необхідність
обов’язкових постачань цих товарів на ринок диктується умовами товарного
виробництва в світовій економіці. Від самого початку їхні створення та
виробництво орієнтовані на ринок; питання полягає не в тому,
спрямовувати їх туди чи ні, а в створенні конкурентної продукції та
використанні найсприятливішої кон’юнктури для її реалізації [58].

Необхідність продажу або купівлі об’єктів права інтелектуальної
власності не настільки очевидна для їхніх власників і потенційних
покупців цієї продукції. У первісному вигляді науково-технічні
досягнення фірми створюють переважно не для продажу, а для застосування
у власному виробництві. Виняток становлять ті винаходи, власники яких не
мають змоги здійснити їх виробниче освоєння та використання або не
зацікавлені в їх застосуванні, тому що ці винаходи не відповідають
профілю їхньої діяльності.

Великі фірми та монополії, що володіють науково-технічними досягненнями,
отримують прибуток насамперед від реалізації виготовленої продукції з їх
використанням. Питання про продаж цих досягнень у формі ліцензій постає
для них пізніше, коли під впливом кон’юнктурних чинників виникають
сприятливі умови для цього. Передчасний вихід на ринок з об’єктами
інтелектуальної власності або запізнення з продажем можуть позбавити
власника нововведення значних прибутків і погіршити його позиції в
боротьбі з конкурентами.

Часто є доцільним паралельне використання обох варіантів: виробництво
товарів на власному підприємстві з подальшою реалізацією їх на
перспективних для компанії ринках і продаж ліцензії в своїй країні або в
інші країни й регіони, в які за тими чи іншими обставинами постачання
вироблених компанією товарів не може бути здійсненим або є
малоефективним.

Товари ринкової новизни, що були створені без використання ОПІВ та на
основі винаходів і інших об’єктів промислової власності, в своєму
розвитку проходять ті ж стадії життєвого циклу нового товару, що були
розглянуті на рис. 2.1. Основні відмінності спостерігаються на першому
етапі — при розробленні нового товару.

Перший етап життєвого циклу інноваційного товару складається принаймні з
семи стадій (рис. 2.3).

На стадії маркетингових досліджень необхідно відповісти на питання:
«Яким повинен бути товар, щоб маги попит на ринку в майбутньому,
можливо, за кілька років?» І тільки тоді варто братися за його
розроблення. Необхідно виробити стратегію фірми. Спланувати
капіталовкладення в інтелектуальну власність, визначити ресурси, що
необхідні для розроблення нової технології та забезпечення
конкурентоспроможності як самої технології, гак і товарів, що
виробляються на її основі. Треба також оцінити можливості основних
конкурентів.

Розроблення інноваційного товару починається з пошуку ідей для новинки.
Невичерпним джерелами ідей є винахідники, патентні повірені, лабораторії
університетів і академічних інститутів, НДІ, науково-дослідні відділи
промислових виробництв тощо.

Ідея товару дає загальне уявлення про новинку. Задум товару — це
пророблений варіант ідеї, виражений у зрозумілих для споживача
характеристиках. Образ товару — конкретне уявлення, що склалося в
споживачів про реальний або потенційний товар.

Етап маркетингових досліджень передбачає вивчення розроб-лювачем потреб
і вимог у нових товарах, аналіз товарів-аналогів і виявлення
властивостей аналогів, які не задовольняють цих потреб, дослідження
вимог до конкурентоспроможності нових товарів і умов реалізації їх на
галузевих ринках. Маркетингові дослідження мають забезпечити виявлення
чинників конкурентоспроможності об’єктів інтелектуальної власності, яка
складається на ринку кон’юнктури та перспектив реалізації продукції, що
виготовляється з використанням ОПІВ.

Стадія патентних досліджень. При визначенні стратегії фірми щодо
розроблення об’єктів права інтелектуальної власності, їх правової
охорони та подальшого використання неоціненну користь дають патентні
дослідження, що проводяться на основі патентної інформації. Патентні
дослідження дозволяють визначити технічний рівень розробки, виявити
чинники, що є ключовими в забезпеченні конкурентоспроможності майбутніх
виробів, а також спрогнозуваги Перспективи розвитку в цій галузі.

Стадія науково-дослідної роботи. При позитивному рішенні про створення
інноваційного товару за результатами маркетингових і патентних
досліджень, здійснюється формування різних ідей товарів, вибір їх,
розроблення задуму товару та його перевірка. Стадія науково-дослідних
робіт (НДР) передбачає аналіз результатів проведених маркетингових
(зокрема й патентних) досліджень, що може призвести до позитивного або
негативного рішення щодо розроблення інноваційного товару. Вихід на
ринок з новим товаром пов’язаний з чималим ризиком. У світовій практиці
є багато прикладів створення відомими фірмами нової продукції, на яку не
виникло попиту на ринку, в результаті чого фірми зазнали великих втрат,
або навіть краху. За даними західних експертів, на ринку товарів
широкого вжитку зазнає невдачі 40% усіх пропонованих новинок, на ринку
товарів промислового призначення — 20% і на ринку послуг — 18%.

Стадія дослідно-конструкторських і дослідно-технологічних робіт. На
етапі дослідно-конструкторських робіт (ДКР) і дослідно-технологічних
робіт (ДТР) втілюють задум у реальний товар. На цій стадії створюють
конструкцію або розроблюють технологічний процес, готують
конструкторську й технологічну документацію, виготовляють, випробовують
і добирають різні варіанти Дослідного зразка товару. При цьому
властивості, науково-технічні, економічні, екологічні й естетичні
характеристики та параметри створюваного товару мають відповідати
чинникам конкурентності, визначеним за результатами маркетингових
досліджень. На етапі ДКР і ДТР дається відповідь, чи піддається ідея
нового товару втіленню у виріб, чи рентабельне воно з технічних і
комерційних міркувань.

Стадія набуття прав на ОПІВ. Набуття прав на ОПІВ (правова охорона)
здійснюється тоді, коли в новому товарі передбачено реалізацію об’єктів
права інтелектуальної власності, що відповідають умовам
патентоспроможності. Для винаходу це новизна, винахідницький рівень і
промислова придатність. Під патентуванням розуміється комплекс заходів
для забезпечення правової охорони об’єктів інтелектуальної власності в
різних країнах, що передбачає відбір винаходів для патентування, вибір
країн і процедур патентування, а також здійснення необхідних дій з
оформлення заявок та одержання патентів у патентних відомствах
відповідних країн. Проведення цих заходів має ґрунтуватися на
маркетингових дослідженнях, виконаних як на перших двох стадіях етапу
розроблення нового товару, так і при визначенні цілей патентування.

Основною метою патентування є одержання виключних прав на результати
науково-технічної діяльності та захист їх від конкурентів на території
країн, що становлять для патентовласника інтерес з погляду постачання до
цих країн нових товарів і продажу ліцензій. При доборі винаходів для
патентування враховуються результати прогнозування потреб потенційних
покупців і можливості патентовласника задовольнити ці потреби шляхом
пропозиції відповідних промислових виробів чи технологій. Пропонований
для патентної охорони об’єкт повинен мати, як правило, вищі
техніко-економічні показники порівняно з кращими вітчизняними і
закордонними зразками.

Стадія створення прототипу товару. Стадія створення прототипу товару
означає фізичне втілення його задуму й одержання одного або кількох
зразків товару, що:

задовольняють вимоги та потреби споживачів, виявлені в результаті
маркетингових досліджень;

безпечні й надійні при використанні в звичайних умовах;

за собівартістю знаходяться в рамках розрахункових кошторисних витрат
виробництва.

Створений прототип піддається перевірці та функціональним випробуванням,
проведеним у лабораторіях і в експлуатаційних умовах. По його завершенні
проводяться випробовування прототипу в ринкових умовах.

Стадія промислового освоєння. Ця стадія означає підготування виробництва
та розгортання процесу комерційної реалізації нового товару. Вона
пов’язана з великими витратами на будівництво або оренду приміщень,
придбання устаткування, проведення монтажних і пусконалагоджувальних
робіт, впровадження нових технологічних процесів, проведення рекламної
кампанії, створення або розширення збутової мережі та інші заходи.
Програма маркетингу інноваційного товару має охоплювати питання
своєчасності виходу на ринок, територій збуту товару та послідовність
освоєння їх, визначення профілів першорядних за значенням сегментів
ринку, а також заходи щодо реалізації різних елементів комплексу
маркетингу. Здійснення заходів для розгортання комерційного виробництва
нових товарів має враховувати сформовану загальногосподарську й галузеву
кон’юнктуру на територіях країн реалізації нового товару, а також
тенденції розвитку ринку.

По завершенні першого етапу життєвого циклу створений товар на основі
винаходу дістає дві альтернативи його комерційного використання. У
першому випадку при використанні його розроб-лювачем у власному
виробництві він продовжує шлях свого розвитку відповідно до етапів
життєвого циклу традиційного товару, тобто проходить етапи виведення на
ринок, зростання, зрілості й занепаду. В другому випадку розроблений і
захищений об’єкт права інтелектуальної власності, наприклад винахід,
може стати самостійним товаром і вийти на ринок вже після першого етапу
життєвого циклу. У цьому разі між власником розробки та зацікавленою
особою має бути укладений ліцензійний договір або угода про поступку
прав на ОШВ. Найбільшу цінність як об’єкт ліцензій для покупців
становлять розробки на етапі промислового освоєння.

Особливості управління інтелектуальною власністю на наступних етапах
життєвого циклу інноваційного товару

Маркетолога цікавить, який за тривалістю цикл життя товару на ринку.
Будь-який товар рано чи пізно буде витіснено з ринку. З часом він його
замінять на досконаліший. Для визначення форм економічного обігу
об’єктів права інтелектуальної власності необхідно передбачити термін
життя інноваційного товару на ринку. Маркетингові дослідження дозволяють
на стадії виходу інноваційного товару на ринок вивчити споживчий попит
на нього, наявність на ринку аналогічного товару. Найповніші дослідження
здійснюються на цьому етапі. Коли життєвий цикл інноваційного товару
досягне стадії зростання, обсяги постачань на ринок почнуть
збільшуватись. На цій стадії проводиться дослідження ринку, вивчення
змін споживчого попиту, проводяться прогнозні дослідження ринку. При
цьому рекламна діяльність стає найактивнішою, й вона постійно
вдосконалюється.

На стадії зрілості сповільнюються темпи збуту, оскільки відбувається
насичення ринку і з’являються досконаліші конкурентні товари. На цій
стадії, як і на попередній, необхідно активізувати маркетингові зусилля
й подбати про вдосконалення товару.

На стадії занепаду зменшується обсяг виробництва. Маркетингові
дослідження на цій стадії здійснюють задля вивчення зміни споживчого
попиту й аналізу нових виниклих товарів, їхніх властивостей. Це
необхідно для заміни колишнього товару чи внесення технічних
удосконалень у відомий товар, додання йому нових властивостей, чого
очікує споживач. На цій стадії можливі кілька варіантів рішень.
Найпростіше з них — припинити виробництво цього товару. Інший варіант —
піти на інший сегмент ринку, що здатний сприйняти цей товар. Третій
варіант — поліпшити якість товару за рахунок його вдосконалення,
виконаного на попередніх стадіях життєвого циклу, і тим самим продовжити
перебування на ринку. Однак найвдалішим буде варіант, за яким у момент
досягнення максимуму продажів старого товару фірма виводить на ринок
завчасно розроблений новий товар. Тобто одразу після закінчення першого
етапу необхідно подбати про розроблення нових ОПІВ, які б послугували б
основою для створення нового конкурентного продукту.

2.2. Пошук та генерування нових ідей

2.2.1. Відбір нових ідей

2.2.1.1. Етапи відбору нових ідей

Пошук, відбір і генерування якомога більшої кількості ідей створення
нового продукту є найважливішою вихідною передумовою успішного
інноваційного проекту.

Де взяти нові ідеї? Для цього є два шляхи- Перший — знайти наявні ідеї й
відібрати з них найперспективніші- Другий — генерувати нові ідеї, що
адекватні поставленій меті.

Логічно розпочати з реалізації першого шляху тому, що, по-перше, можна
виграти час. По-друге, підприємство не завжди має людські й технічні
ресурси для генерування нових ідей.

При відборі ідей ідеться не просто про технічну ідею, яку можна отримати
в результаті наукових досліджень, а про ідею бізнесу, яка має
завершитися отриманням прибутку, що генерується за допомогою об’єктів
права інтелектуальної власності.

Етапи

Відбір комерційно значущих ідей з безлічі подібних є складним і
відповідальним завданням. На цьому етапі необхідно подолати міф про те,
що саме ця розробка є найкращою. Насправді це не так. Як приклад
наведемо криву відсівання ідей, яку зробила фірма «ЗМ» за методикою
компанії «OXFORD INNOVATION* (рис. 2.4) [59].

Після відсівання на першому етапі з 540 вихідних ідей лишилося 92, що,
як здавалося, мали шанси на успіх при комерціалізації. На другому етапі
ці 92 ідеї перевірялися на предмет їхньої конкурентоспроможності на
ринку. Якість восьми ідей, що лишилися, перевірялася на дослідних
зразках, після чого було відібрано дві ідеї. Надалі їх випробовували
ринком. Результати показали, що ринок сприйняв одну ідею.

Витрати на відсівання ідей на першому етапі становлять 3-5% від
загальної вартості таких робіт, а на кінцевому — 60-70%. Звідси
випливає, що відбір ідей на першому етапі треба здійснювати дуже
ретельно, оскільки незначна економія грошей на цьому етапі призведе до
втрати значніших сум на наступних. Іншим результатом є те, що процес
добору сам по собі створює дорожчі та привабливіші для потенційних
інвесторів продукти.

2.2.1.2. Процедура відбору ідей

Перш ніж прийняти нову інноваційну ідею для економічної оцінки, корисно
відповісти на низку запитань:

Чи спроможна ідея з технічних міркувань?

Які технологічні бар’єри треба подолати?

Чи можна захистити ідею за допомогою патенту або інших за: собів?

Чи випробовувалися подібні ідеї та чому вони провалилися?

Чи може наявна технологія становити небезпеку?

У чому полягає конкурентна технічна перевага?

Чи обмежена перевага конкретними умовами?

Хто ще працює над подібними або суміжними ідеями? Аналіз відповідей на
ці питання допоможе виваженіше підійти

до наступного розгляду можливості комерціалізації ідеї або ж істотно
змістити акценти в її застосуванні.

Зокрема, одним із привабливих способів перетворити сонячну енергію в
електричну є використання кремнієвих сонячних батарей. Щоб знизити
вартість сонячних елементів, американська компанія почала впроваджувати
програму з виробництва кремнієвої плівки. Очікувалося, що це буде
привабливішим, ніж застосовна раніше основа, яку виготовляли шляхом
вирощування великих циліндричних кремнієвих кристалів і нарізування з
них тонких пластин, тому що вирощування плівки скорочує низку коштовних
технологічних стадій.

Коли процес вивчили детально, з’ясувалося, що якість матеріалу була
задовільною тільки за умови низької швидкості вирощування Плівки. Це
означало, що для забезпечення заданої продуктивності знадобитися
встановлювати безліч пристроїв для її вирощування.

Отже, початкова ідея розроблення серійного устаткування для вирощування
кремнієвої плівки була трансформована в ідею збільшення швидкості її
вирощування.

Визначення етапу розроблення ідеї

При доборі ідей важливо усвідомити, на якому етапі перебуває розроблення
продукту. Під терміном «продукт» тут варто розуміти як нову технологію,
так і нові товари та послуги на основі нових технологій. Щоб установити
етап розроблення, корисно відповісти на чотири запитання, проставивши
проти кожного в колонках позначки «так» і «ні» (табл. 2.1).

Після того, як буде визначено етап, на якому перебуває розроблення,
необхідно відповісти на питання, що наведені в табл. 2.2.

Робочий прототип У чому полягають проблеми масового виробництва? Чи
підходять для цього наявні виробничі системи? Чи буде кінцевий продукт
мати такі ж характеристики?

Чи можна інтегрувати його до інших систем?

Комерційний продукт Чи працюватиме він гак добре, як передбачається? Чи
з’явиться несподівана конкуренція? Чи задовольнить він потреби
користувача, що змінюються?

Як мояша поліпшити продукт?

Ефективним інструментом для відбору однієї ідеї з кількох розглянутих є
аналіз ризиків. Такий аналіз можна виконати за допомогою матриці
ризиків, що представлена далі. Передбачається, що низку ідей, які
виглядали спочатку досить привабливими, після такого розгляду відкинуть.
А для тих ідей, що лишилися, надалі буде проведено поглиблений аналіз із
залученням методик, що використовують кількісні характеристики. Тільки
після цього варто приступати до цих розробок.

Процедура відбору має на увазі вивчення ризиків за шістьма пунктами:

Привабливість ринку. Цей пункт містить у собі розмір ринку ідеї,
перспективи його зростання, бар’єри на шляху до ринку, інтенсивність
конкуренції й типові розміри прибутку.

Синергія бізнесу. Тут враховуються використання або невикористання
наявних у компанії професійних знань, виробничих систем, а також
можливість продажу наявній клієнтурі. Синергія припускає одержання
додаткового прибутку за рахунок перерахованих чинників.

Обґрунтованість ідеї. Аналізується рівень складності ідеї, новизна
технології, ступінь її патентної чистоти, необхідність в одержанні
дозволів на її використання.

Потреби в ресурсах. Цей пункт має на увазі вивчення потреби в додатковій
робочій силі й устаткуванні, оцінку погодинної Шкали проекту, а також
обсяг зовнішнього фінансування.

Переваги для користувача. Розглядається «унікальність» одержуваних
переваг, функціональні аспекти та цінові вигоди, а також очевидність
потреби в новій технології або товарі для користувача.

6. Правова охорона ідеї. Розглядається стратегія правової охорони,
можливість дублювання технології несумлінними конкурентами, види
ліцензій на розроблену технологію.

Чинники дослідження ризиків

Для кожного пункту формулюються позитивні й негативні показники, що
заносяться до таблиці. Якщо якісь пункти виявляться для конкретного
випадку несуттєвими, то їх можна не враховувати або замінити іншими, що
вважаються важливішими. Є багато варіантів кількісної оцінки розглянутих
чинників. У першому наближенні можна вибрати схему, за якою їм
привласнюються бали від +2 (для найпозигивнішого показника) до -2 (для
найнегагивнішого показника). Можна оцінити ризики як для однієї ідеї,
так і для конкурентних ідей (табл. 2.3).

Наявні виробнича й розподільна системи можуть бути застосовані на
експлуатаційному етапі Експлуатаційний етап потребуватиме інвестицій у
виробничу і/або розподільну системи

3. Обґрунтованість ідеї

Технологія, що лежить в основі ідеї, підтверджена й зрозуміла Ідея
спирається на нову неперевірену концепцію

Ідея полягає в новому застосуванні продукту або процесу Ідея має на
увазі нову продуктову концепцію або нову концепцію процесу

Успіх не залежить від інших розробок Інновація залежить від інших
розробок

Інновація не задіює складних і незнайомих підсистем Кілька складних
систем будуть інтегровані, щоб у результаті народилась інновація

Використання не вимагає ніяких погоджень і дозволів Будуть потрібні
узгодження і дозвіл на реалізацію ідеї

4. Потреба в ресурсах

Потрібний незначний обсяг (або не буде потрібно зовсім) додаткових
ресурсів для розроблення та реалізації ідеї Виникне потреба в
додатковому фінансуванні, перш ніж удасться повною мірою реалізувати
ідею

Ідею можна швидко розробити і реалізувати Буде потрібно багато часу,
перш ніж ідея буде розроблена і впроваджена в практику

Існує доступ до фондів/грантів для проведення розробок Розробка ідеї
буде цілком залежати від зовнішнього фінансування

Буде досить наявного персоналу для експлуатації ідеї Доведеться наймати
нових людей для розроблення й реалізації ідеї

5. Переваги для користувача

Ідея забезпечить унікальні вигоди для користувачів Ідея не дасть жодних
особливих переваг для користувачів

Ідея пропонує користувачам поліпшені експлуатаційні якості продукту
Експлуатаційні якості продукту будуть приблизно такими ж, як і колись

Цінові переваги продукту будуть значними 3 новою ідеєю не будуть
пов’язані жодні цінові переваги

Ідея позитивно вплине на довкілля Будуть потрібні спеціальні зусилля,
щоб знизити екологічні наслідки впровадження ідеї

Є чітка й підтверджена потреба в зручностях, одержувани&