.

Цибульов, Чеботарьов, Зенов, Суіні – Управління інтелектуальною власністю, 2005 (книга)

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
6 68747
Скачать документ

Цибульов, Чеботарьов, Зенов, Суіні – Управління інтелектуальною
власністю, 2005

Зміст

Вступ 9

Розділ 1. Інтелектуальна власність як об’єкт управління 12

1.1. Інтелектуальна власність як право 12

Інтелектуальна власність як право на результат

творчої діяльності 12

Подвійна природа права інтелектуальної власності 13

Обмеження права інтелектуальної власності 15

Здійснення майнових прав інтелектуальної

власності 16

1.2. Об’єкти права інтелектуальної власності 17

Класифікація об’єктів права інтелектуальної

власності 17

Об’єкти авторського права та суміжних прав 18

1.2.2.1 Об’єкти авторського права 18

1.2.2.2 Об’єкти суміжних прав 22

Результати науково-технічної творчості 24

Винахід, корисна модель, промисловий зразок 24

Компонування інтегральних мікросхем 28

Сорти рослин, породи тварин ЗО

Наукові відкриття 31

Раціоналізаторські пропозиції 32

Комерційна таємниця 33

1.2$» Комерційні позначення 34

Торговельні марки 34

Географічні зазначення 36

Комерційні найменування 37

1.3. Суб’єкти права інтелектуальної власності 39

1.3.1. Суб’єкти авторського права та суміжних прав 39

Суб’єкти авторського права „; 39

Суб’єкти суміжних прав 40

Суб’єкти права на результати науково-технічйої

творчості 42

Суб’єкти нрава на комерційні позначення 43

Чи є держава суб’єктом права інтелектуальної

власності? 44

1.4. Законодавство України про інтелектуальну власність 45

1.4.1. Еволюція законодавства про інтелектуальну

власність в Україні 45

З

1.4.2. Сучасний стан законодавства України про

інтелектуальну власність 47

1.5 Державна система правової охорони інтелектуальної

власності 51

1.6. Міжнародна система інтелектуальної власності 56

Міжнародні договори з питань інтелектуальної

власності 56

Всесвітня організація інтелектуальної власності 57

1.7. Поняття управління інтелектуальною власністю 58

1.8. Принципи управління інтелектуальною власністю 66

Розділ 2. Управління процесом створення об’єктів права

інтелектуальної власності 76

2.1. Відмінності життєвого циклу об’єкта права

інтелектуальної власності від життєвого циклу нового

товару 76

Життєвий цикл нового товару 76

Життєвий цикл об’єкта права інтелектуальної

власності 78

Особливості маркетингу інноваційних товарів не

різних етапах їхнього життєвого циклу 79

2.2. Пошук та генерування нових ідей 85

2.2.1. Відбір нових ідей 85

Етапи відбору нових ідей 85

Процедура відбору ідей 87

Технічний аналіз конкурента 92

Процедура отримання нових ідей із звтяшшіх

джерел 94

2.2.2. Генерування ідей 96

Цілі та передумови генерування нових ідей 96

Аналіз тенденцій 98

Методи експертних оцінок 104

Багатоваріантний аналіз 108

2.3. Прогнозування нових технологій 110

Необхідність і завдання прогнозування 110

Основні методи прогнозування технологій 112

Заміна технологій 113

2.4. Патентні дослідження на різних стадіях процесу

розроблення нової продукції 115

Взаємозв’язок стадій розроблення нової продукції з

патентними дослідженнями 115

Патентні дослідження на стадії пошуку нових ідей 119

Патентні дослідження на стадії відбору ідей 121

Патентні дослідження на стадії формування

концепції нової продукції 122

Патентні дослідження на стадії фюрмування

концепції технологічного процесу 124

Патентні дослідження на стадії розроблення

продукції 125 Розділ 3. Управління процесом набуття прав на об’єкти
права

інтелектуальної власності 127

3.1. Стратегії правової охорони результатів досліджень і

розробок 127

Стратегія захисту від конкурентів 127

Стратегія нападу на конкурентів 128

Стратегія створення іміджу компанії 129

Стратегія оптимізації фінансово-господарської

діяльності \Ж)

Визначення етапу, на якому слід здійснювати

правову охорону 133

Відпрацювання рішення про необхідність правової

охорони 134

Оцінка доцільності правової охорони 142

Оцінка доцільності отримання патенту 151

Вибір між патентною охороною та засекречуванням 164

Розподіл прав на об’єкти права інтелектуальної

власності між суб’єктами права 172 Розділ 4. Управління інтелектуальною
власністю та її комерціалізація в університетах і дослідницьких центрах
179

Зростання розуміння ролі інтелектуальної власностів

сучасній економіці та необхідності управляти нею 179

Вихідні умови для управління інтелектуальною

власністю 186

Дослідницька угода 186

Політика та правила щодо інтелектуальної

власності 188

4.3. Управління інтелектуальною власністю 193

Розуміння інтелектуальної власності 193

Підвищення рівня обізнаності офісу з передання

технологій 198

4.4. Формальне розголошення інформації про

інтелектуальну власність офісом з передання

технологій 200

Попередня оцінка 200

Детальна оцінка 203

Підготовка до використання технології 221

Ліцензування 224

Управління після угоди 230

Ключові чинники успіху впровадження технологій 231

Управління процесами створення об’єктів права

інтелектуальної власності в наукових організаціях

України 234

Тенденції розвитку наукового потенціалу України 234

Управління інтелектуальною власністю у вищих

навчальних закладах України 237

Проблема розподілу прав на об’єкти права

інтелектуальної власності при управлінні правами на результати
досліджень 242 Розділ 5. Управління процесом використання об’єктів права

інтелектуальної власності 246 5.1. Роль інтелектуальної власності в
управлінні

підприємством 246 5.2 Формування портфелю інтелектуальної власності на

підприємстві 248

Загальні підходи до формування портфелю об’єктів

права інтелектуальної власності 248

Послідовність формування портфелю ОПІВ на

підприємстві 252

Запобігання втраті комерційної таємниці 254

Запобігання передчасному розкриттю винаходів 264

Моніторинг інноваційної діяльності компаній-

конкурентів 267

Виявлення конкурентів 267

Запобігання порушенню чужих прав 269

Виявлення фактів порушення прав своєї компанії 270

Патентний наступ на конкурентів 273

5.6. Інформаційне забезпечення управління

інтелектуальною власністю 274

Створення бази даних об’єктів права

інтелектуальної власності 274

Джерела патентної інформації 275

Проведення патентного пошуку для оцінки патентоздатності технічних
рішень 282

Проведення патентного пошуку під час експертизи

на патентну чистоту 283

Пошук під час аналізу тенденцій розвитку 284

Пошук з метою аналізу діяльності фірм-

конкурентів 284

Пошук з метою встановлення вимог до продукції

конкретного виду 285

Пошук з метою встановлення рівня техніки 285

Колективне управління правами суб’єктів авторського

права та суміжних прав 286

Інвентаризація та бухгалтерський облік об’єктів права

інтелектуальної власності на підприємстві 290

Інвентаризація інтелектуальної власності 290

Бухгалтерський облік інтелектуальної власності 296

Оподаткування операцій з об’єктами права

інтелектуальної власності 302

5.9. Оцінка вартості прав на об’єкти права інтелектуальної

власності 306

Цілі та нормативно-правова база оцінки 306

Підходи до оцінки 308

Метод оцінки вартості прав на об’єкти права

інтелектуальної власності 312

Оцінка вартості прав на результати науково-

технічної діяльності 318 5.9-5. Оцінка вартості прав на об’єкти
авторського права 322 5.9.6. Оцінка вартості ліцензії 326 5.&-Т. Оцінка
вартості гудвілу 334 5.9.8. Оцінка вартості «людського капіталу» 337
Розділ 6. Інтелектуальна власність при управлінні

інноваційними проектами 346

Інтелектуальна власність як основа інноваційного

проекту 346

Особливості правової охорони результатів наукових

досліджень і розробок, виконаних до здобуття

Україною незалежності 353

Правове регулювання створюваних в інноваційних

проектах результатів досліджень і розробок 356

Інтелектуальна власність на різних стадіях управління

інноваційним проектом 369

6.5. Оцінка економічної ефективності інноваційних

проектів 375

Критерії для оцінки економічної ефективності 375

Чиста дійсна вартість (NPV) 376

Період окупності (РВР) 378

Внутрішня норма віддачі (IRR) 379

Індекс прибутковості (PI) 381

Середній дохід на чистий капітал (BRR) 381

Розділ 7. Управління трансфером технологій 384

Об’єкти та суб’єкти трансферу технологій 384

Форми та основні етапи трансферу технологій 386

Види договорів про трансфер технологій та передачу

прав на об’єкти права інтелектуальної власності 390

Пошук партнерів, підготування та проведення

переговорів щодо передачі прав на об’єкти права

інтелектуальної власності 394

Передліцензійні угоди 403

Зміст договорів про передачу прав на використання

інтелектуальної власності 413

7.7. Договори, що супроводжують трансфер технологій 417

Розділ 8. Захист права інтелектуальної власності в Україні 419

Види порушень прав на об’єкти права інтелектуальної

власності 419

Запобігання порушенням прав на об’єкти права

інтелектуальної власності 422

Відстеження порушень прав інтелектуальної власності 425

Форми та способи захисту прав інтелектуальної

власності 427

Форми захисту прав 427

Способи захисту прав інтелектуальної власності 429

Адміністративно-правовий спосіб захисту

прав 429

Цивільно-правовий спосіб захисту прав 430

Кримінальна відповідальність за порушення

прав 431

8.4.3. Захист прав інтелектуальної власності в рамках

угоди TRIPS 432

Перелік посилань 435

Вступ

Не сировина, не робоча сила і навіть не фінанси визначають сьогодні
добробут компанії. В умовах ринкової економіки основним джерелом успіху
стає сукупність знань, якими володіє компанія, так званий
інтелектуальний капітал, головним складником якого є інтелектуальна
власність — права на результати творчої діяльності: винаходи, корисні
моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення,
комерційні таємниці, комп’ютерні програми, інформаційні бази даних,
твори літератури та мистецтва, фонограми й відеограми тощо. Саме вони
забезпечують конкурентнозда-тність товарів і послуг і стають таким чином
вирішальним фактором економічного розвитку в XXI столітті.

Протягом минулого століття переважно було вирішено питання правової
охорони та захисту інтелектуальної власності. Останніми десятиріччями
виникла тенденція до розв’язання її економічних проблем. Є багато
книжок, автори яких розглядають інтелектуальну власність з правового,
економічного, інформаційного та інших поглядів [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7].
Але практично немає книжок, де розглянуто питання управління
інтелектуальною власністю на різних стадіях її життєвого циклу. На
пострадянському просторі можна назвати хіба що книжку В. Зінова, яка
присвячена цій проблемі [8].

У сучасному світі спостерігається чітка тенденція переносу акцентів з
питань правової охорони інтелектуальної власності на економічні, а
останнім часом — на питання управління інтелектуальною власністю. Такі
фірми, як «Oxford Innovation» (Велика Британія), Масачусетський
технологічний інститут (США), «Nokia» (Фінляндія) досягли, мабуть,
найкращих результатів в управлінні інтелектуальною власністю.

Для України необхідність управляти інтелектуальною власністю є вельми
актуальною, оскільки, з одного боку, країна проголосила інноваційний
шлях розвитку економіки, підґрунтям якого є інтелектуальна власність, а
з іншого — вступ до COT та ЄС, що неминуче приведе до загострення
конкуренції на ринку товарів і послуг, яку неможливо виграти без
інтелектуальної власності.

Управління інтелектуальною власністю є частиною стратегічного
менеджменту компанії й тісно пов’язане з основними напрямами її
діяльності. Завданнями управління інтелектуальною власністю є створення,
виявлення та вибір виду правової охорони, ефективне використання й
захист прав на об’єкти права інтелектуальної власності. Здатність
виконувати ці завдання — найважливіші складники кваліфікації сучасного
менеджера. Проте комплексної відповіді щодо розв’язання питань про роль
і місце результатів інтелектуальної діяльності в загальній стратегії
бізнесу, ефективному управлінні ними в практичній діяльності компанії у
вітчизняній літературі поки що немає. Ця книжка ставить своїм завданням
висвітлити ці питання.

Видання розраховане насамперед на менеджерів, експертів, консультантів,
науковців та інших фахівців сфери інноваційної діяльності. Книжка може
бути корисною як навчальний посібник для викладачів і студентів вищих
навчальних закладів.

В основу книжки автори поклали принцип розвитку об’єктів права
інтелектуальної власності за життєвим циклом: ідея — створення об’єкта
права інтелектуальної власності — набуття прав на нього — використання —
правова охорона. Під час написання книжки автори використовували як
власний досвід [9, 10, 11, 12, 13, 14], так і досвід інших фахівців,
інформація про яких міститься в численних публікаціях.

Рукопис складається зі вступу та восьми розділів. У першому розділі
розглянуто інтелектуальну власність як об’єкт управляння, дане уявлення
про систему інтелектуальної власності в Україні, сформульовані принципи
управління інтелектуальною власністю.

Другий розділ присвячено управлінню процесом створення об’єктів права
інтелектуальної власності, починаючи з відбору комерційно значущих ідей
і закінчуючи розробленням об’єкта інтелектуальної власності.

У третьому розділі йдеться про набуття прав інтелектуальної власності з
огляду на стратегію й тактику їх правової охорони, альтернативи щодо
засекречування результатів інтелектуальної діяльності та вирішення
питань розподілу прав на об’єкти права інтелектуальної власності між
замовником, розробником і користувачем.

Четвертий розділ присвячено управлінню інтелектуальною власністю в
університетах і дослідницьких центрах.

Управління процесом використання об’єктів права інтелектуальної
власності (розділ 5) є ключовою темою книжки. Тут розглянуто питання
формування портфелю інтелектуальної власності, її інвентаризації,
бухгалтерського обліку та оподаткування, а також оцінка вартості прав на
об’єкти права інтелектуальної власності.

Окремо висвітлено питання щодо управління інтелектуальною власністю в
інноваційних проектах (розділ 6). Тут ідеться про правову охорону
результатів проведених раніше досліджень, а також отриманих у процесі
виконання інноваційних проектів, наукових досліджень і розробок. Значну
увагу приділено визначенню економічної ефективності інноваційних
проектів та пошукові джерел їх фінансування на різних стадіях.

Управління трансфером технологій є предметом сьомого розділу. У цьому
розділі розглянуто об’єкти й суб’єкти трансферу технологій, його основні
стадії, види ліцензійних договорів про передачу прав на технології,
зміст ліцензійних договорів, а також тих, що супроводжують трансфер
технологій.

У восьмому розділі розглянуто питання захисту прав на об’єкти права
інтелектуальної власності. Основну увагу приділено визначенню видів
порушень прав та формам і способам їх захисту. Розглянуто прийоми
запобігання порушенню таких прав.

Ця книжка з-поміж інших вирізняється тим, що, з одного боку, враховує
особливості законодавчого, економічного, соціального, політичного поля
України, а з іншого — досвід розвинених країн світу, особливо Великої
Британії, яка є одним з визнаних лідерів у цій сфері.

Автори висловлюють велику подяку Британській Раді в Україні, й особливо
панові Кириленку В.М., за підтримки яких уможливлено видання цієї
книжки.

Розділ 1. Інтелектуальна власність як об’єкт управління

1.1. Інтелектуальна власність як право

1.1.1. Інтелектуальна власність як право на результат творчої діяльності

Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом
права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій,
літературній і художній сферах. Інтелектуальна діяльність — це творча
діяльність, а творчість — це цілеспрямована розумова робота людини,
результатом якої є щось якісно нове, що відзначається неповторністю,
оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал
індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності.

Для людини характерні два види творчості — художня й технічна.
Результатом художньої творчості є літературні і художні твори.
Результатом технічної творчості — винаходи, торговельні марки,
комерційні таємниці тощо. Результати художньої творчості
використовуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу
людини, формування її світогляду. Результати ж технічної творчості
застосовуються переважно в сфері виробництва товарів і надання послуг.
Вони сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його
ефективності, забезпечують конкурентноздат-ність вироблених товарів і
послуг.

За сформованою історичною традицією результати технічної творчості
називають об’єктами права промислової власності, або «промисловою
власністю». Поняття «промислова власність» іноді помилково ототожнюють з
матеріальними об’єктами промисловості — будинками, спорудами,
устаткуванням. Однак це не так. Слово «промислова» в цьому
словосполученні закріпилося, очевидно, в результаті того, що цей вид
інтелектуальної власності застосовують головно в промисловості, яка є
зацікавлена у них.

Наголосимо, що під інтелектуальною власністю розуміють не результат
інтелектуальної діяльності людини як такий, а право на нього. Право не
можна відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним
об’єктом.

З цього випливає низка важливих наслідків. Зокрема, заволодіти
інтелектуальною власністю в багатьох випадках набагато легше, ніж
матеріальним об’єктом. Скажімо, якщо в процесі бесіди буде розкрито
комерційну таємницю, то інформація про це потрапляє до мозку
співрозмовника й повернути її назад неможливо. Відтепер обидві сторони
володітимуть одним і тим же об’єктом. Відмінності спостерігаються також
під час обміну. Якщо ви, наприклад, обмінялися з партнером комп’ютерами,
то після такого обміну кожна зі сторін матиме по одному комп’ютерові.
Але якщо ви обмінялися ідеями як результатами творчої діяльності, то
кожна зі сторін матиме по дві ідеї. Отже, об’єктом власності є право на
результати інтелектуальної діяльності людини.

Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать
одне від одного. Перехід права інтелектуальної власності не означає
переходу права власності на річ. Перехід права власності на річ не
означає переходу права на об’єкт інтелектуальної власності [15].

Право інтелектуальної власності є непорушним. Нікого не можна позбавити
права інтелектуальної власності чи обмежити в його здійсненні, крім
передбачених законом випадків. За порушення права інтелектуальної
власності, зокрема й невизнання його чи посягання на нього, передбачена
встановлена законом відповідальність. Кожна особа має право звернутися
до суду, аби захистити своє право інтелектуальної власності відповідно
до закону [15, ст. 16]. Суд у випадках та в порядку, встановлених
законом, може винести рішення, зокрема, про припинення дій, що порушують
права, компенсацію збитків, завданих порушенням прав тощо [15].

1.1.2. Подвійна природа права інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності має подвійну природу. З одного боку,
творці (автори) нематеріального та матеріального об’єктів власності
мають подібні права власності, тому що право на результат творчої
діяльності забезпечує його власникові виняткову змогу розпоряджатися ним
на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто так само, як і
стосовно матеріальних об’єктів (майнове право). З іншого боку, поряд з
майновим правом є певне духовне право творця на результат творчої праці,
так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових
(моральних), що не можуть відчужуватися від нього, та майнових прав.
Іншими сло-

вами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці можна
відділити від творця (передати іншій особі в обмежене чи необмежене
користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від
творця й не може бути переданим іншій особі.

Отже, право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав
(права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та
немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо)
(рис. 1.1).

Майновими правами інтелектуальної власності є такі:

право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної
власності;

виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права
інтелектуальної власності, зокрема й забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах
інтелектуальної власності за умови, що вони не створюють істотних
перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної
власності та здійснення законних інтересів суб’єктів цих прав.

Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути
внеском до статутного капіталу юридичної особи, пред-

1’і

Метом Договору застави та інших зобов’язань, а також використовуватися в
інших цивільних відносинах [15, с. 424].

Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є

такі:

право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником
тощо) об’єкта права інтелектуальної власності;

право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної
власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта
права інтелектуальної власності;

інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені
законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві
об’єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених
законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть
належати іншим особам. Особисті немайнові права інтелектуальної
власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Вони
не можуть відчужуватися (передаватися), окрім встановлених законом
винятків [15, с. 423]. Право інтелектуальної власності виникає
(набувається) на підставах, встановлених Цивільним кодексом, іншим
законом чи договором.

Деякі науковці вважають, що право інтелектуальної власності — це
виключне право правовласника дозволяти або забороняти іншим особам
користуватися результатами творчої діяльності. Але в українському
законодавстві закріплена конструкція права інтелектуальної власності, що
відтворена на рис. 1.1. Тому в подальшому ми користуватимемося саме
таким поняттям права інтелектуальної власності.

Майнові й немайнові права на результат творчої діяльності взаємозалежні
й якнайтісніше переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Подвійна
природа права — найважливіша особливість інтелектуальної власності.

1.1.3. Обмеження права інтелектуальної власності

Права інтелектуальної власності можуть бути обмеженими в часі, за
територією їх дії, а також за законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними
безстроково, якщо інше не встановлено законом. Майнові права
інтелектуальної власності є чинними протягом термінів, встановлених
Цивільним кодексом, іншим законом чи договором. Майнові права
інтелектуальної власності можуть бути припинені достроково у випадках,
встановлених Цивільним кодексом [15], іншим законом чи договором.

Зазвичай право інтелектуальної власності діє на території тієї країни, в
якій отримано охоронний документ (патент, свідоцтво), що засвідчує це
право.

1.1.4. Здійснення майнових прав інтелектуальної власності

Способи використання об’єкта права інтелектуальної власності
визначаються Цивільним кодексом [15] та іншими законами. Особа, яка має
виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної
власності, може використовувати цей об’єкт на власний розсуд з
додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об’єкта права
інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка
має виключне право дозволяти це, крім випадків правомірного використання
без такого дозволу, передбачених Кодексом [15] або іншими законами.
Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об’єкта права
інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором,
який укладається з додержанням вимог Кодексу [15] або іншого закону.

Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані іншій особі
відповідно до закону повністю або частково. Умови пе-редання майнових
прав інтелектуальної власності можуть бути визначені також договором.

Право інтелектуальної власності, яке належить одразу кільком особам,
може здійснюватися за договором між ними. Якщо нема такого договору,
право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам,
здійснюється спільно. Особисті немайнові права інтелектуальної власності
на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать
працівникові, який створив його. У випадках, передбачених законом,
окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий
об’єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої
працює працівник. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної
власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового
договору, можуть бути встановлені законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений
за замовленням, належать його творцеві. У випадках, передбачених
законом, окремі особисті права інтелектуальної власності на такий об’єкт
можуть належати замовникові [15, с. 430].

1.2. Об’єкти права інтелектуальної власності

1.2.1. Класифікація об’єктів права інтелектуальної власності

Згідно з Цивільним кодексом України до об’єктів права інтелектуальної
власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп’ютерні
програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми,
відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття;
винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії)
інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин,
породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки
(знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні
таємниці.

Для зручності ці об’єкти поділимо на три групи: об’єкти авторського
права та суміжних прав, результати науково-технічної творчості,
комерційні позначення (рис. 1.2).

1.2.2. Об’єкти авторського права та суміжних прав

1.2.2.1. Об’єкти авторського права

Об’єктами авторського права є твори, а саме:

літературні та художні твори, зокрема:

романи, поеми, статті та інші письмові твори;

лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні,
інші сценічні твори;

музичні твори (з текстом або без);

аудіовізуальні твори;

твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

фотографічні твори;

твори декоративно-ужиткового мистецтва;

ілюстрації, карти, плани, ескізи й пластичні твори, що стосуються
географії, топографії, архітектури або науки;

переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або
художніх творів;

збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їхніх складових
частин є результатом інтелектуальної діяльності;

комп’ютерні програми;

компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням
їхніх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

інші твори.

Твори є об’єктами авторського права без виконання будь-яких
формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення,
цінності тощо, а також способу чи форми вираження. Авторське право не
поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні
концепції як такі. Комп’ютерні програми охороняються як літературні
твори. Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються
як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не
зачіпає авторського права на дані або матеріал, що є складовими
компіляції. Не є об’єктами авторського права: – акти органів державної
влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови,
рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені
органами державної влади;

повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної
прес-інформації;

інші твори, встановлені законом.

На відміну від промислової власності, де автори одержують охоронні
документи у формі патентів чи свідоцтв і де є суворі процедури для
цього, оформлення прав на об’єкти авторського права не настільки
формалізовано.

Авторське право виникає від моменту створення твору. Таким моментом є
вираження твору на матеріальному носії таким чином, щоб він став
доступним для розуміння іншим особам.

Виникнення та здійснення авторських прав не потребує виконання жодних
формальностей. Одна з форм охорони полягає в тому, що власник
авторського права для оповіщення про свої права може використовувати
знак охорони авторського права, що міститься на кожному примірникові
твору й складається з латинської букви «С» в колі, імені (найменуванні)
власника авторського права та року першого опублікування твору.
Наприклад: © Інститут інтелектуальної власності і права, 2005.

Якщо за публічне використання літературно-художніх і музичних творів
авторам — постійним жителям України нараховується авторська винагорода,
вони для одержання гонорару реєструють свої твори в ДП «Українське
агентство з авторських і суміжних прав» УААСП у порядку, обумовленому
«Інструкцією про порядок обліку авторів, реєстрації творів і розподілу
гонорару», що затверджено наказом УААСП від 19 лютого 1997 №10. Автори,
яким виплачуються лише договірні й інші разові суми, в зазначеній
установі не реєструються. їхні права, звичайно, охороняються договірним
правом.

Власник авторського права для одержання свідоцтва про авторство на
оприлюднений твір у будь-який час протягом терміну охорони авторського
права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах.

Державна реєстрація здійснюється відповідно до встановленого порядку
УААСП, яке складає й періодично видає каталоги всіх реєстрацій.

Після реєстрації прав авторові видають свідоцтво. При виникненні
суперечки реєстрацію визнає суд як юридичну презумпцію авторства, тобто
вона вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Варто враховувати ту обставину, що авторське право на твір, створений за
договором з автором, який працює за наймом, належить авторові. А от
виключне право на використання такого твору належить особі, з якою автор
перебуває в трудових відносинах (роботодавцеві), якщо інше не
передбачено договором.

Охорона майнових прав автора в Україні діє протягом всього його життя і
70 років після смерті. Дія терміну охорони починається з 1 січня року,
що настає за тим, коли відбулись юридичні факти.

Безстроково охороняються законом право авторства, право на ім’я та право
протидіяти перекручуванню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому
зазіханню на твір, що може зашкодити честі й репутації автора.

Майновими правами інтелектуальної власності на твір є такі:

право на використання твору;

виключне право дозволяти використання твору;

право перешкоджати неправомірному використанню твору, зокрема й
забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено
договором чи законом.

Авторові твору належать особисті немайнові права, що встановлені
Кодексом [15, с. 423], а також право:

вимагати зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, якщо це
практично можливо;

забороняти зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору;

обирати псевдонім у зв’язку з використанням твору;

на недоторканність твору.

Автор має право протидіяти будь-якому перекручуванню, спотворенню або
іншій зміні твору чи всілякому іншому посяганню на твір, що може
зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без
його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо. У
разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, яку він
уповноважив на це. Без такого уповноваження недоторканність твору
охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими
особами.

Використанням твору є його:

опублікування;

відтворення в будь-який спосіб та в будь-якій формі;

переклад;

перероблення, адаптація, аранжування та інші подібні зміни;

включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій,
енциклопедій тощо;

публічне виконання;

продаж, передання в найм (оренду) тощо;

імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо.

Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.

Твір вважається опублікованим, якщо він будь-яким способом повідомлений
невизначеному колу осіб, зокрема й виданий, публічно виконаний, публічно
показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у
загальнодоступних електронних системах інформації. Твір не можна
опубліковувати, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого
й сімейного життя, завдає шкоди громадському порядкові, здоров’ю та
моральності населення. Ніхто не має права публікувати твір без згоди
автора, крім випадків, встановлених Кодексом [15] та іншим законом. У
разі смерті правонаступники автора мають право на опублікування твору,
якщо це не суперечить його волі.

Використання твору здійснюється лише за згоди автора, крім випадків
правомірного використання твору без такої згоди, встановлених Кодексом
[15] та іншим законом.

Твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно
використаний будь-якою особою:

як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у
виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах і відеограмах, призначених
для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела
запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в
обсязі, виправданому поставленою метою;

для відтворення в судовому й адміністративному провадженнях в обсязі,
виправданому цією метою;

в інших випадках, передбачених законом.

Особа, яка використовує твір, зобов’язана зазначити ім’я автора твору та
джерело запозичення.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає
через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за
роком смерті автора чи останнього зі співавторів, який пережив інших,
крім випадків, передбачених законом.

По закінченні строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на
твір його може вільно та безоплатно використовувати будь-яка особа, крім
винятків, встановлених законом.

Автор має невідчужуване право на одержання грошової суми в розмірі п’яти
відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи
оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням
оригіналу, здійсненим автором. Зазначену суму сплачує продавець
оригіналу твору.

1.2.2.2. Об’єкти суміжних прав

Об’єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо них
та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу
чи форми їх вираження є [23]:

виконання;

фонограми;

відеограми;

програми (передачі) організацій мовлення.

Право інтелектуальної власності на виконання виникає від моменту першого
його здійснення. Право інтелектуальної власності на фонограму чи
відеограму виникає від моменту її вироблення. Право інтелектуальної
власності на передачу (програму) організації мовлення виникає від
моменту її першого здійснення. Особа, яка має суміжне право, для
сповіщення про це може використовувати спеціальний знак, встановлений
законом. Наприклад, вона може на всіх примірниках фонограм і відеограм
чи на їхніх упаковках проставляти знак охорони суміжних прав, що
складається з латинської літери Р у колі, імені (найменування) власника
суміжних прав і року першої публікації фонограми. Наприклад: ® Apreleska
Sound Production, 1995.

Майновими правами інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав є
такі:

право на використання об’єкта суміжних прав;

виключне право дозволяти використання об’єкта суміжних прав;

право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта суміжних прав,
зокрема й забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав
належать, відповідно, виконавцеві, виробникові фонограми, виробникові
відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором
чи законом.

Використанням виконання є:

доведення виконання до відома публіки під час його здійснення;

записування (фіксування) виконання під час його здійснення, якщо таке
записування дає можливість сприйняття, відтворення та передачі виконання
за допомогою технічних засобів;

пряме чи опосередковане відтворення запису виконання будь-яким способом
та у будь-якій формі;

продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису виконання;

оренда оригіналу чи примірника запису виконання;

забезпечення засобами зв’язку можливості доступу будь-якої особи до
записаного виконання з місця та в час, обраних нею. Використанням
виконання є також інші дії, встановлені законом. Використанням
фонограми, відеограми є:

пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій
формі відеограми, фонограми;

продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фонограми, відеограми;

оренда оригіналу чи примірника фонограми, відеограми;

– забезпечення засобами зв’язку можливості доступу будь-якої особи до
фонограми, відеограми з місця та в час, обраних нею. Використанням
фонограми, відеограми є також інші дії, встановлені законом.

Використанням передачі (програми) організації мовлення є:

здійснення (трансляція, ретрансляція) передачі (програми) організації
мовлення;

записування (фіксування) передачі (програми) організації мовлення, якщо
таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та здійснення її
за допомогою технічних засобів;

відтворення запису передачі (програми) організації мовлення;

– представлення передачі (програми) організації мовлення публіці у
місці, де встановлено вхідну плату.

Використанням передачі (програми) організації мовлення є також інші дії,
встановлені законом [23].

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання
спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з першого січня року,
наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за
відсутності такого запису — з першого січня року, наступного за роком
здійснення виконання. Строк чинності майнових прав інтелектуальної
власності на фонограму, відеограму спливає через п’ятдесят років, що
відліковуються з першого січня року, наступного за роком її
опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п’ятдесяти
років від дати її вироблення — з першого січня року, наступного за роком
вироблення фонограми, відеограми. Строк чинності майнових прав
інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення
спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з першого січня року,
наступного за роком її першого здійснення. Законом в окремих випадках
моясуть встановлюватися інші строки чинності суміжних прав.

Охорона суміжних прав здійснюється без завдання шкоди охороні творів
авторським правом.

Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів
творів, що виконуються. Виробники фонограм і відеограм, а також
організації мовлення повинні дотримуватись прав авторів і виконавців.
Організації мовлення повинні дотримуватись прав виробників фонограм,
авторів і виконавців.

1.2.3. Результати науково-технічної творчості

1.2.3.1. Винахід, корисна модель, промисловий зразок

Винахід — це технологічне або технічне рішення, що відповідає критеріям
патентоспроможності, тобто новизні, винахідницькому рівню та промисловій
придатності [16, с 1]. Об’єктами винаходу можуть бути продукт (пристрій,
штам мікроорганізмів, культура клітин рослин і тварин тощо), спосіб, а
також застосування раніше відомого продукту чи способу за новим
призначенням [16].

Корисна модель — це нові й промислово придатні рішення, що стосуються
конструктивного використання пристрою [16, с. 6]. Об’єктом корисної
моделі може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у
будь-якій сфері технології. Корисна модель вважається придатною для
набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо, відповідно до
закону, є новою й придатною для промислового використання.

Промисловим зразком є результат творчої діяльності людини в галузі
художнього конструювання [17, с. 1]. Об’єктом промислового зразка можуть
бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають
зовнішній вигляд промислового виробу [15, с. 461]. Промисловий зразок
вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на
нього, якщо він, відповідно до закону, є новим.

Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель,
промисловий зразок охороняється державою й засвідчується патентом.

Патент — це техніко-юридичний документ, виданий заявникові на винахід,
корисну модель чи промисловий зразок, що відповідає умовам
патентоспроможності та підтверджує авторство, пріоритет і право
власності на зазначені об’єкти.

Критерій новизни для винаходу полягає в тому, що останній не є частиною
рівня техніки, який визначає всі відомості, котрі стали
загальнодоступними в світі до дати подання заявки в установу, або якщо
заявлено пріоритет — до дати її пріоритету.

Витвір має винахідницький рівень, якщо фахівцеві він не є очевидним,
тобто не випливає явно з рівня техніки.

Промислова придатність визначається тим, що винахід можна використати в
промисловості або в іншій сфері діяльності.

Для кожного об’єкта інтелектуальної власності є свої критерії
охороноздатності, що визначені у відповідних законах України.

Для оформлення прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки
необхідно подати відповідно оформлену заявку в Державний департамент
інтелектуальної власності (далі — Держдепартамент). Для цього заявку
направляють на адресу державного підприємства «Український інститут
промислової власності», підлеглого Держдепартаментові, де проходить
експертизу (рис. 1.3). Водночас з публікацією відомостей про видання
патенту Держдепартамент здійснює державну реєстрацію патенту, для чого
вносить до реєстру відповідні дані. Патент видає Держдепартамент
протягом місяця після його реєстрації.

Право на подання заявки має насамперед автор. У встановлених законом
випадках це право має роботодавець.

В Україні діють два види патентів на винахід: патент із терміном дії 20
років, що видається після проведення експертизи по суті, і деклараційний
патент — різновид патенту, що видається за результатами формальної
експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід. Термін
дії деклараційного патенту — 6 років. З 1 січня 2003 р. Держдепартамент
припинив приймати заявки на деклараційні патенти.

Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі,
сукупністю суттєвих ознак промислового зразка.

Майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель,
промисловий зразок є:

право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка;

виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі,
промислового зразка (видавати ліцензії);

виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу,
корисної моделі, промислового зразка, зокрема й забороняти таке
використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель,
промисловий зразок належать власникові відповідного патенту, якщо інше
не встановлено договором чи законом [15, с. 464].

Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модйУга,
промисловий зразок є чинними від дати, наступної за датою їх державної
реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону.
Термін чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на
винахід спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання
заявки на винахід в установленому законом порядку. Цей термін може бути
продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання
якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу (наприклад,
для ліків). Термін чинності виключних майнових прав інтелектуальної
власності на корисну модель спливає через десять років від дати подання
заявки на неї в установленому законом порядку. Строк чинності виключних
майнових прав інтелектуальної власності на промисловий зразок
закінчується через п’ятнадцять років від дати подання заявки на нього в
установленому законом порядку [15, с. 465].

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну
модель, промисловий зразок може бути припинено достроково за ініціативою
особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а
також в інших випадках, передбачених законом. Одним з таких випадків є
несвоєчасна сплата зборів за підтримання охоронного документа — чинного
патенту.

Уразі припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної
власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок ЦІ об’єкти може
вільно та безоплатно використовувати будь-яка особа, окрім встановлених
законом винятків. Якщо у зв’язку з достроковим припиненням чинності
виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну
модель, промисловий зразок завдано збитків особі, якій було надано
дозвіл на використання цих об’єктів, такі збитки відшкодовує особа, яка
надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної
власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути
відновлено в порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці
права належали в момент їх припинення.

Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на винахід, корисну модель,
промисловий зразок або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету
заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала винахід,
корисну модель, промисловий зразок в Україні або здійснила значну й
серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне
продовження такого використання або яке передбачалося зазначеною
підготовкою (право попереднього користувача).

Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої
особи тільки разом з підприємством або діловою практикою або з тією
частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано
винахід, корисну модель, промисловий зразок або здійснено значну й
серйозну підготовку для такого використання.

1.2.3.2. Компонування інтегральних мікросхем

Закон [21] дає таке означення: «Інтегральна мікросхема —
мі-кроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для
виконання функцій електронної схеми, елементи і з’єднання якого
неподільно сформовані в об’ємі і (або) на поверхні матеріалу, що
становить основу такого виробу, незалежно від способу його
виготовлення».

Компонування інтегральної мікросхеми вважається придатним для набуття
права інтелектуальної власності на нього, якщо воно є оригінальним.

Набуття права інтелектуальної власності на компонування інтегральної
мікросхеми засвідчується свідоцтвом. Обсяг правової охорони компонування
інтегральної мікросхеми визначається зображенням цього компонування на
матеріальному носієві.

Майновими правами інтелектуальної власності на компонування інтегральної
мікросхеми є:

право на використання компонування інтегральної мікросхеми;

виключне право дозволяти використовувати компонування інтегральної
мікросхеми;

виключне право перешкоджати неправомірному використанню компонування
інтегральної мікросхеми, зокрема й забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на компонування інтегральної
мікросхеми належать володільникові відповідного свідоцтва, якщо інше не
встановлено законом чи договором.

Майнові права інтелектуальної власності на компонування інтегральної
мікросхеми (ІМС) є чинними від дати, наступної за датою їх державної
реєстрації або від дати комерційного використання ІМС будь-де в світі за
умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону. Строк чинності
виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування
інтегральної мікросхеми спливає через десять років, що відліковуються
від дати подання заявки на компонування інтегральної мікросхеми або від
дати комерційного використання ІМС в установленому законом порядку.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на компонування
інтегральної мікросхеми може бути припинено достроково за ініціативою
особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а
також в інших випадках, передбачених законом.

У разі припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної
власності на компонування інтегральної мікросхеми його може вільно та
безоплатно використовувати будь-яка особа, окрім встановлених законом
винятків. Якщо у зв’язку з достроковим припиненням чинності виключних
майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної
мікросхеми завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на його
використання, такі збитки відшкодовує особа, яка надала зазначений
дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної
власності на компонування інтегральної мікросхеми може бути відновлено в
порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали
в момент їх припинення.

Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на компонування інтегральної
мікросхеми або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки
в інтересах своєї діяльності добросовісно використала компонування
інтегральної мікросхеми в Україні або здійснила значну й серйозну
підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження
такого використання або яке передбачалося зазначеною підготовкою (право
попереднього користувача). Право попереднього користувача може
передаватися або переходити до іншої особи тільки разом з підприємством
чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової
практики, в яких було використано компонування інтегральної мікросхеми
або здійснено значну й серйозну підготовку для такого використання [15].

1.2.3.3. Сорти рослин, породи тварин

Сорт рослин — це окрема група рослин у рамках нижчого з відомих
ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, відповідає вона повністю
або ні умовам правової охорони:

може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності
цього генотипу або комбінації генотипів;

може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву
принаймні однієї з цих ознак;

може розглядатися як єдине ціле з огляду на її придатність для
відтворення в незмінному вигляді цілих сортів рослин.

При цьому під ботанічним таксоном розуміється відособлена група рослин,
споріднених між собою спільністю ознак і властивостей, завдяки чому їм
можна присвоїти таксономічну категорію. Категоріями сорту рослин, на які
набуваються права, можуть бути клон, лінія, гібрид першого покоління та
популяція [19, с. 1]. Сорт рослин вважається охороноспроможним —
придатним для набуття прав на нього як об’єкт прав інтелектуальної
власності, якщо за правом ознак, породженим певним генотипом або певною
комбінацією генотипів він є новим, іншим, однорідним і стабільним [19,
с. 11].

Згідно з проектом Закону України «Про правову охорону селекційних
досягнень у тваринництві», що його на момент написання цієї книжки
відхилила Верховна Рада України, термін «тварина» розглядається як
складник терміна «селекційне досягнення».

Селекційне досягнення — створена в результаті цілеспрямованої творчої
діяльності група племінних тварин (порода, порідний тип, лінія, родина
тощо), яка має нові високі генетичні ознаки та стійко передає їх
нащадкам [20].

Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин
становлять:

особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин,
породу тварин, засвідчені державною реєстрацією;

майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин,
засвідчені патентом;

майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин,
породи тварин, засвідчене державною реєстрацією. Майновими правами
інтелектуальної власності на сорт рослин,

породу тварин, засвідченими патентом, є:

право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для
поширення в Україні;

_ виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин;

_ виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин,
породи тварин, зокрема й забороняти таке використання;

– інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин
належать власникові патенту, якщо інше не встановлено договором чи
законом.

Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин,
засвідчені патентом, є чинними від дати, наступної за датою їх державної
реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону.
Законом можуть бути встановлені умови тимчасової чинності майнових прав
інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин до набрання ними
чинності відповідно До частини першої цієї статті. Термін чинності
виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу
тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев і винограду — через
тридцять п’ять років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за
роком державної реєстрації цих прав. Чинність виключних майнових прав
інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин може бути
припинено достроково або поновлено у випадках та у порядку, встановлених
законом. Право на поширення сорту рослин, породи тварин є чинним від
дати, наступної за датою його державної реєстрації, та діє безстроково
за умови підтримання чинності цього права відповідно до закону. Чинність
виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу
тварин може бути припинено достроково або поновлено у випадках та в
порядку, встановлених законом [15, с. 488].

1.2.3.4. Наукові відкриття

Цивільним кодексом України [15] наукові відкриття віднесені до об’єктів
права інтелектуальної власності. Згідно з цим Кодексом науковим
відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об’єктивних
закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, які вносять
докорінні зміни в рівень наукового пізнання.

Автор наукового відкриття має право назвати його своїм ім’ям або дати
спеціальну назву. Право на наукове відкриття засвідчується Дипломом і
охороняється в порядку, встановленому законом.

На час написання рукопису цієї книжки ще не було створено закону «Про
охорону прав на наукове відкриття». На нашу думку, створення такого
закону є проблемним, тому, що воно суперечитиме засадничим принципам
правової охорони інтелектуальної власності, а саме:

право надається об’єктам, що створені розумом людини;

це право не повинно надавати правоволодільцю занадто широку монополію.

Стосовно відкриття ці принципи не реалізуються, тому що, по-перше, автор
не створює відкриття, а тільки встановлює невідомі раніше, але
об’єктивні закономірності, властивості та явища (тобто створені
природою, а не автором). По-друге, право на відкриття не може бути
надане матеріально, оскільки воно призведе до надмірно широкої
монополії, яка порушить баланс інтересів між автором і суспільством.
Тому на відкриття, на відміну від інших об’єктів права інтелектуальної
власності, можуть бути надані лише особисті (не-майнові права). Отже,
наукове відкриття є суспільним надбанням.

1.2.3.5. Раціоналізаторські пропозиції

Відповідно до Цивільного кодексу України [15, гл. 41],
раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція,
яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення в
будь-якій сфері діяльності. Об’єктом раціоналізаторської пропозиції може
бути матеріальний об’єкт або процес.

Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції визначається її
описом, а також кресленнями, якщо їх подано.

Автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне
заохочення від юридичної особи, якій цю пропозицію подано. Юридична
особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на
використання її в будь-якому обсязі.

Порядок оформлення прав на раціоналізаторську пропозицію регламентовано
«Методичними рекомендаціями про порядок складання, подачі і розгляду
заяви на раціоналізаторську пропозицію», що затверджені наказом
Державного патентного відомства України [22].

Для оформлення прав на раціоналізаторську пропозицію автор подає заявку
на неї тому підприємству, діяльності якого вона відповідає. Заява
реєструється у відповідному реєстраційному журналі за формою,
затвердженою Державним комітетом статистики України. На підприємстві
пропозиція піддають своєрідній експертизі по суті. Якщо її визнають
раціоналізаторською, то приймають для використання. По закінченні місяця
після ухвалення позитивного рішення авторові видають охоронний
документ-свідоцтво встановленої форми. Свідоцтво підписує керівник
підприємства й затверджує печаткою. Це свідоцтво закріплює за автором
немайнові та майнові права. До останніх належить право на винагороду.

1.2.3.6. Комерційна таємниця

Комерційна таємниця виконує важливу функцію в забезпеченні
конкурентноздатності товарів і послуг. Тому правовласник, безумовно, має
право на захист її від неправомірного використання. Але, попри високу й
дедалі більшу значущість цього об’єкта інтелектуальної власності, немає
його пряма правова охорона. На цей час немає закону про охорону
комерційної таємниці. Основною перешкодою для розроблення його є те, що
інформація про комерційну таємницю внаслідок її конфіденційності не
підлягає реєстрації. Саме тому охоронних документів на неї ніхто не
видає. До того ж виявити неправомірне використання такої інформації
майже неможливо, встановити порушення та порушника дуже складно.

Частково правова охорона комерційної таємниці можна здійснити в рамках
законів України «Про інформацію» та «Про науково-технічну інформацію» в
частині, що стосується нерозкритої інформації. Однак варто мати на
увазі, що нерозкрита інформація може бути об’єктом правової охорони
доти, поки вона зберігає свою конфіденційність. Надійнішим способом
охорони такої інформації може бути застосування заходів, що гарантують
збереження її конфіденційності. Умови конфіденційності, зокрема, можуть
охоронятися договором.

Основним джерелом права щодо охорони комерційної таємниці є Цивільний
кодекс України [15, гл. 46]. Згідно з Кодексом комерційною таємницею є
інформація, яка є секретною в тому розумінні, Що вона загалом чи певною
формою та сукупністю складників не відома та не легкодоступна для осіб,
які звичайно мають справу з таким видом інформації, у зв’язку з цим має
комерційну цінність і була предметом адекватних наявним обставинам
заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно
контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості
технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого
характеру, окрім тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені
До комерційної таємниці.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

право на використання комерційної таємниці;

виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або
використанню комерційної таємниці;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать
особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо
інше не встановлено договором.

На сьогодні немає спеціального закону про охорону прав на комерційну
таємницю. Але органи державної влади зобов’язані охороняти від
недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною
таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм
заради отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов’язану
з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що
містять нові хімічні сполуки. Цю інформацію охороняють органи державної
влади також від розголошення, крім випадків, коли воно необхідне для
забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від
недобросовісного комерційного використання. Органи державної влади
зобов’язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках,
передбачених законом.

Термін чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю
обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці,
встановлених частиною першою статті 505 цього Кодексу [15].

1.2.4. Комерційні позначення

1.2.4.1. Торговельні марки

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яке поєднання
позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що їх виробляє
(надає) одна особа, від товарів (послуг), які виробляють (надають) інші
особи. Такими позначеннями можуть бути, зокрема: слова, літери, цифри,
зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку
засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва
встановлюються законом [15, с. 494, 18]. Обсяг правової охорони
торговельної марки визначається наведеними в свідоцтві її зображенням та
переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом. Набуття
права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну
реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не
вимагає засвідчення свідоцтвом.

Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

право на використання торговельної марки;

виключне право дозволяти використання торговельної марки;

виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної
марки, зокрема й забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать
власникові відповідного свідоцтва, володільцеві міжнародної реєстрації,
особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку
добре відомою, якщо інше не зазначено договором.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними
протягом десяти років від дати, наступної за датою подання заявки на
торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не
передбачено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на
десять років у порядку, встановленому законом.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку
припиняється достроково у зв’язку з перетворенням торговельної марки на
загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг. Чинність
майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути
припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це
не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених
законом. Якщо у зв’язку з достроковим припиненням чинності виключних
майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку завдано
збитків особі, якій було надано дозвіл на її використання, такі збитки
відшкодовує особа, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не
Встановлено договором чи законом.

Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної
власності на торговельну марку може бути відновлено в порядку,
встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали в момент
їх припинення.

Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або,
якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах
своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні
або здійснила значну й серйозну підготовку для такого використання, має
право на безоплатне продовження такого використання або яке
передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).

Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої
особи тільки разом з підприємством чи діловою практикою або з тією
частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано
торговельну марку або здійснено значну й серйозну підготовку для такого
використання [15].

1.2.4.2. Географічні зазначення

На момент написання цієї книжки не існувало юридичного означення цього
об’єкта, тому наводимо означення з проекту нового закону України «Про
охорону прав на географічні зазначення».

Географічні зазначення — це позначення, яке ідентифікує товар (послугу)
як такий, що походить із території певного географічного місця (країни,
регіону чи місцевості на території країни або іншого географічного
об’єкта) та має певну якість, репутацію чи характеристики, істотно
зумовлені цим географічним місцем, зокрема й природними умовами, чи
людський фактор або поєднання природних умов і людського фактора.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає від
дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.
Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається
характеристиками товару (послуги) та межами географічного місця його
(її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права
інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:

право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

право на використання географічного зазначення;

право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення,
зокрема й забороняти таке використання. Права інтелектуальної власності
на географічне зазначення,

що належать окремим суб’єктам права інтелектуальної власності на
географічне зазначення, встановлюються законом.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним від
дати, наступної за датою державної реєстрації, й охороняється
безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги),
позначених цим зазначенням.

1.2.4.3. Комерційні найменування

На момент написання цієї книжки не існувало закону «Про охорону прав на
комерційне найменування». Але Цивільний кодекс України містить окремі
положення, на основі яких у подальшому буде створено відповідний закон.

Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає змогу
вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо
справжньої її діяльності. Право інтелектуальної власності на комерційне
найменування є чинним від моменту першого використання цього
найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього
чи його реєстрації й незалежно від того, є чи ні комерційне найменування
частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування
можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється
законом. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не
вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або)
реалізовують, та надаваних послуг.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є
такі:

право на використання комерційного найменування;

право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне
найменування, зокрема й забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування
передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи,
якій ці права належать, або його відповідною частиною.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне
найменування припиняється в разі ліквідації юридичної особи та через
інші підстави, встановлені законом [15, с. 489-491].

Характеристики об’єктів науково-технічної творчості

Основні характеристики деяких об’єктів права інтелектуальної власності
наведено в таблиці 1.1.

Продовження таблиці 1.1

Торговельна марка (знак для товарів і послуг) будь-яке позначення
(слова, літери, цифри тощо) або будь-яке поєднання позначень
відповідність

публічному

порядку,

принципам

гуманності та

моралі свідоцтво 10*

Географічне зазначення назва географічного місця, яка вживається для
позначення товару правдивість свідоцтво безстроково

*) Термін правової охорони щороку може бути продовженим ще на 10 років
по закінченні попереднього.

1.3. Суб’єкти права інтелектуальної власності

1.3.1. Суб’єкти авторського права та суміжних прав

1.3.1.1. Суб’єкти авторського права

Первинним суб’єктом авторського права є автор твору. Якщо нема інших
фактів, автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним
способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція
авторства). Суб’єктами авторського права є також інші фізичні та
юридичні особи, які набули прав на твори відповідно договору чи закону
[15].

Автором твору може бути будь-яка фізична особа незалежно від стадії,
віку, громадянства та стану дієздатності. Авторами визнають творців не
тільки оригінальних товарів, а й похідних, тобто перекладів, переробок,
копій творів образотворчого мистецтва тощо [23].

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам
спільно, незалежно від того, становить він одне нерозривне ціле чи
складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення.
Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має
самостійне значення, якщо її можна використати незалежно від інших
частин цього твору. Кожен зі співавторів зберігає своє авторське право
на створену ним частину твору, яка має самостійне значення. Відносини
між співавторами можуть бути визначені договором. Якщо нема такого
договору, авторське право на твір здійснюють усі співавтори спільно [15,
гл. 36].

Власниками авторських прав на твори після смерті автора стають його
спадкоємці. Успадкування авторських прав на твори за загальним правилом
може здійснюватися за законом або заповітом. При успадкуванні за законом
власниками авторських прав на твори можуть стати тільки громадяни, які
входять до тієї чи іншої черги законних спадкоємців. Якщо померлий автор
не мав законних спадкоємців і не залишив заповіту, його авторські права
на твір, на відміну від іншої спадкоємної маси, до держави не
переходять, а припиняються. При успадкуванні за заповітом авторські
права на твір можуть бути передані будь-якій особі незалежно від її
громадянства та наявності родинних відносин з померлим чи юридичній
особі незалежно від профілю її діяльності та місцезнаходження [24].

До спадкоємців не переходять особисті немайнові права авторів.
Спадкоємці мають лише право протидіяти посяганню на твір, яке може
зашкодити честі та репутації автора.

Юридична особа може стати суб’єктом авторського права в порядку
правонаступництва (злиття, приєднання, поділу, перетворення).

Суб’єктами авторського права, які набувають майнових прав за законом,
крім автора, можуть бути:

– роботодавець (наймач) автора твору, створеного у зв’язку з виконанням
трудового договору (службового твору) — стаття 16 Закону України «Про
авторське право і суміжні права» та стаття 429 Цивільного кодексу
України;

— особа, яка випускає періодичні видання (газети, журнали) та збірники
(енциклопедії, енциклопедичні словники, періодичні збірники, збірники
наукових праць), — стаття 19 Закону України «Про авторське право і
суміжні права».

Види, зміст, порядок укладення договорів щодо розпоряджання правами
інтелектуальної власності визначаються цивільним законодавством України,
зокрема главою 75 Книги V Цивільного кодексу України [15, 25].

1.3.1.2. Суб’єкти суміжних прав

Первинними суб’єктами суміжних прав є виконавець, виробники фонограми,
виробники відеограми, організація мовлення. Без доказів іншого
виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі)
організації мовлення вважається особа, ім’я (найменування) якої
зазначено, відповідно, у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи
упаковці, а також під час передачі організації мовлення. Суб’єктами
суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до
договору чи закону [ 15].

Виконавець — це актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист
або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на
музичному інструменті, танцює чи в будь-який інший спосіб виконує твори
літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні,
лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і
музично-драматичних творів. Виконавцями можуть бути тільки фізичні
особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Виробником фонограми може бути як фізична, так і юридична особа, яка
взяла на себе ініціативу та відповідальність за перший звуковий запис
виконання або будь-яких інших звуків. Тобто особа, яка задумала цей
проект і втілила його в життя (орендувала чи створила студію, уклала
договори з авторами й виконавцями на запис виконання, фінансувала цей
проект або уклала відповідні договори зі спонсорами чи кредиторами,
здійснила інші необхідні дії).

Виробником відеограми може бути фізична або юридична особа, яка взяла на
себе ініціативу й несе відповідальність за перший від-еозапис виконання
або будь-яких рухомих зображень (як зі звуковим супроводом, так і без
нього).

Законом України «Про авторське право і суміжні права» до організацій
мовлення належать організації ефірного або кабельного мовлення.

Організація ефірного мовлення визначається як телерадіоорга-нізація, що
здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм
мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій)
шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних
променів, гама-променів тощо) в будь-якому частотному діапазоні (зокрема
й з використанням супутників).

Організація кабельного мовлення визначається як телерадіоор-ганізація,
що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм
мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій)
шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою того чи іншого виду
наземного, підземного чи підводного кабелю (провідникового,
оптоволоконного чи іншого виду) [25].

1.3.2. Суб’єкти права на результати науково-технічної творчості

Відповідно до цивільного кодексу України суб’єктами права
інтелектуальної (промислової) власності на винахід, корисну модель та
промисловий зразок є винахідник, автор промислового зразка та інші
особи, які набули прав на них за договором чи законом [15].

Безумовно, первинним суб’єктом права є творець — автор, винахідник.
Відповідно до закону автором винаходу, корисної моделі чи промислового
зразка визнається фізична особа, творчою працею якої вони створені. Для
визнання особи автором відповідного рішення не мають значення ні віл, ні
стан її дієздатності. Неповнолітні особи від 14 до 18 років не лише
здобувають, а й самостійно здійснюють належні їм права. Часткову
цивільну дієздатність мають особи віком до 14 років.

Поряд з українськими громадянами, авторами та власниками прав на
винаходи, корисні моделі та промислові зразки можуть бути особи без
громадянства, які проживають на території України. Іноземні громадяни та
особи без громадянства, які проживають поза межами України, з
урахуванням міжнародних зобов’язань нашої держави мають в Україні такі ж
самі права, що й українські громадяни [24].

Ще одним суб’єктом права є патентовласник, тобто особа, яка отримала
патент на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Ним може бути
автор, його спадкоємець чи інший патентовласник. Законодавство України
надає авторові можливість поступитися своїм правом на одержання патенту
будь-якій фізичній або юридичній особі, наприклад, роботодавцеві.

У разі смерті автора або власника патенту патентні права переходять до
їхніх спадкоємців. Успадкування патентних прав відбувається як за
законом, так і за заповітом. При успадкуванні патентних прав до
спадкоємців переходять майнові права патентовласни-ка в повному обсязі
[24].

Патентний повірений хоча й не є суб’єктом права на винахід, корисну
модель та промисловий зразок, але як високопрофесійний фахівець він
надає допомогу заявникам у справі набуття ними прав на об’єкти
інтелектуальної власності, а також здійснює посереднидькі функції між
заявниками, патентним відомством і патентними повіреними інших країн.
Згідно з законом патентування за кордоном здійснюється через патентного
повіреного. Відносини, що пов’язані з професійною роботою патентних
повірених, регулюються Положенням про представників у справах
інтелектуальної власності (патентних повірених), затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1997 р. №938.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на компонування інтегральної
мікросхеми є його автор або інші особи, які набули прав на зазначеному
компонуванні за договором чи законом.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин
є автор або інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної
власності за договором чи законом.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на наукові відкриття є
насамперед їхні автори, тобто фізичні особи, творчою працею яких
зроблено ці відкриття. Після смерті автора його право на наукове
відкриття переходить до спадкоємців за законом або заповітом [24]. Слід
відзначити, що, на відміну від інших об’єктів права інтелектуальної
власності, закон не закріплює за авторами наукових відкриттів
монопольних прав на встановлені ними закономірності, властивості та
явища матеріального світу. Наукові відкриття від моменту оприлюднення їх
стають суспільним надбанням і їх може використати кожна зацікавлена
особа.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську
пропозицію є її автор та юридична особа, якій цю пропозицію подано.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю є як
фізичні, так і юридичні особи, які правомірно визначали інформацію
комерційною таємницею [24].

1.3.3. Суб’єкти права на комерційні позначення

Суб’єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є
фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну
торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або)
юридичним особам. Взаємовідносини при використанні знака, свідоцтво на
яке належить кільком особам, визначаються угодою між ними. Коли нема
такої угоди, кожен власник свідоцтва може використовувати знак на свій
розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію)
на використання

знака й передавати право власності на знак іншій особі без згоди решти
власників свідоцтва.

Суб’єктом права інтелектуальної власності на географічне зазначення є
виробники товарів, асоціації споживачів, інші визначені законом особи.

Суб’єктами права на комерційні найменування є комерційні організації, що
мають статус юридичної особи та є власниками свідоцтв на них [24].
Суб’єктом права може бути також фізична особа-підприємець. Особи можуть
мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману
споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізують, і
їхніх послуг [15].

Суб’єкти права на комерційні найменування на сьогодні не отримують
свідоцтв на них і такі права, як на об’єкт права ІВ, поки що не
реєструються.

1.3.4. Чи є держава суб’єктом права інтелектуальної власності?

Відповідно до ст. 40 закону України «Про власність» суб’єктами права
інтелектуальної власності визнаються громадяни, юридичні особи та
держава. Отже, законом держава визначається суб’єктом права
інтелектуальної власності. Водночас новим Цивільним кодексом України
[15, с. 421] визначено, що «суб’єктами права інтелектуальної власності є
творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор,
виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті
немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до
цього Кодексу чи договору». Тобто Цивільним кодексом держава не
визнається суб’єктом права інтелектуальної власності, отож виникає
правова колізія.

Оскільки Кодекс має вищу юридичну силу, ніж закон, то з цього випливає,
що держава не є суб’єктом права інтелектуальної власності.

Тим не менш, держава у визначених законом випадках може забороняти
правовласникові користуватися об’єктом права інтелектуальної власності
та дозволяти користуватися цим правом іншим особам. Наприклад, Законом
України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» [16, ст. З, п.
3] передбачено, що «з метою забезпечення здоров’я населення, екологічної
безпеки та інших інтересів суспільства Кабінет Міністрів України може
дозволити використання запатентованого винаходу (корисної моделі)
визначеній ним особі без згоди власника патенту (деклараційного патенту)
у разі його безпідставної відмови у видачі ліцензії на використання
винаходу (корисної моделі)».

1.4. Законодавство України про інтелектуальну власність

1.4.1. Еволюція законодавства про інтелектуальну власність в Україні

До 1991 року в Україні, як і в усьому колишньому Радянському Союзі, в
силу переваги суспільної форми власності та панівної соціалістичної
ідеології не було спеціальних законів про охорону інтелектуальної
власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося
переважно підзаконними актами. Виключеннями були розділи IV «Авторське
право» та VI «Винахідницьке право» Цивільного кодексу УРСР, а також
«Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції»,
затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 р.

Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання
результатів творчої праці громадян в інтересах держави та суспільства.
Наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське
свідоцтво, що давало виключне право на використання об’єкта
інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське
законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських
прав. Воно дозволяло вільно використовувати випущені в світ твори на
телебаченні, радіо, в кіно та газетах. І авторське, й патентне права
допускали примусовий викуп суб’єктивних прав на творчі досягнення у
їхніх власників, можливість видачі примусових дозволів на їхнє
використання.

Водночас механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені
законодавством санкції були незначними, а судова процедура — складною. У
результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ була
мізерною.

Після проголошення незалежності й державотворення України 24 серпня 1991
року почалося формування спеціального законодавства, що регулює
правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність
вважається день прийняття Закону України «Про власність», тобто 7 лютого
1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше було
визнано об’єктами права власності. Деякі норми, що належать до
інтелектуальної власності, відбилися в інших законах України.

Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства
про промислову власність було «Тимчасове положення про правову охорону
об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій»,
затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року. Відтоді ця
дата стала професійним святом винахідників і раціоналізаторів України.

Однак основними джерелами права промислової власності, що складали
основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали
закони України: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про
охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для
товарів і послуг», які набрали чинності 15 грудня 1993 року.

У той же період було прийнято закони України «Про обмеження монополізму
та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»
(18 грудня 1992 року), «Про охорону прав на сорти рослин» (21 квітня
1993 року, «Про захист від недобросовісної конкуренції» (7 червня 1996
року), «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (5
листопада 1997 року).

Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і
суміжних прав, став Закон України «Про авторське право і суміжні права»
(23 грудня 1993 року). Питання правової охорони прав авторів відбились
також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: «Про
мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів
літератури і мистецтва» та «Про державну реєстрацію прав автора на
добутки науки, літератури і мистецтва» (2003), а також у нормативних
актах державного підприємства «Українське агентство з авторських і
суміжних правах».

Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну
власність стало прийняття 1996 року Конституції України, яка містить
норми стосовно інтелектуальної власності.

Важливою подією в розбудові законодавства України у сфері
інтелектуальної власності стало прийняття 2003 року Верховною Радою
України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву «Право
інтелектуальної власності».

1.4.2. Сучасний стан законодавства України про інтелектуальну власність

Систему законодавства України про інтелектуальну власність умовно можна
представити у вигляді піраміди, вершиною якої є Конституція України, а
підґрунтям — загальне законодавство, що містить норми права
інтелектуальної власності (рис. 1.4).

Конституція України наголошує, що «кожен має право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами
інтелектуальної, творчої діяльності» [26, ст. 41]. «Громадянам
гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної
творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав,
моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними
видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на
результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може
використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками,
встановленими законом» [26, ст. 54].

Норми права інтелектуальної власності містяться в Цивільному,
Господарському, Кримінальному та Митному кодексах України, а також у
Кодексі України про адміністративні правопорушення і в Господарському
процесуальному кодексі. Системно викладені норми права інтелектуальної
власності в книзі четвертій «Право інтелектуальної власності» Цивільного
кодексу України [15]. Там визначено поняття права інтелектуальної
власності, співвідношення права інтелектуальної власності та права
власності, об’єкти й суб’єкти права інтелектуальної власності, особисті
немайнові та майнові права інтелектуальної власності, наслідки порушення
та захист права інтелектуальної власності. Послідовно розглянуто права
на окремі об’єкти права інтелектуальної власності й визначено правила
розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Господарський кодекс України обмежує монополізм і захищає суб’єктів
права інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції, а також
встановлює правила використання в господарській діяльності прав
інтелектуальної власності [27, гл. З, 16].

Кодекс України про адміністративні правопорушення [28] розглядає
порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності (ст. 51-2),
недобросовісну конкуренцію (ст. 164-3), незаконне розповсюдження
примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних
програм, баз даних (ст. 164-9), порушення законодавства, що регулює
виробництво, експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування,
експорт та імпорт обладнання чи сировини для їх виготовлення (ст.
164-13).

Кримінальний кодекс України [29] визначає порушення авторського та
суміжних прав (ст. 176), порушення прав на винахід, корисну модель,
промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин,
раціоналізаторську пропозицію (ст. 177), незаконне використання знака
для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення
походження товару (ст. 229), незаконне збирання з метою використання або
використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231),
розголошення комерційної таємниці (ст. 232). Згідно з кримінальним
кодексом порушники прав інтелектуальної власності караються штрафом до
двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними
роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох
до п’яти років з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і
матеріалів, які спеціально використовувались для виготовлення (ст. 177
ч. 2).

Митний кодекс України [ЗО] містить норми, що регулюють переміщення через
митний кордон України товарів або предметів, виготовлених з порушенням
прав на об’єкти права інтелектуальної власності (ст. 116-1), порядок
митного контролю та митного оформлення товарів, що містять об’єкти права
інтелектуальної власності (ст. 255), заходи митних органів щодо контролю
за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об’єкти
права інтелектуальної власності (ст. 256), призупинення митного
оформлення товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності
(ст. 257), взаємодією митних органів з іншими органами державної влади у
сфері охорони права інтелектуальної власності (ст. 258).

Спеціальне законодавство складається з дев’яти основних законів та
містить найбільшу кількість норм, що регулюють правовідносини, предметом
яких є права на об’єкти права інтелектуальної власності. Це:

Закон України «Про авторське прав і суміжні права» [23];

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [16];

Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» [17];

Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»
[21];

Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» [19];

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» [18];

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [31];

Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів,
фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» [32];

Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності
суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом
дисків для лазерних систем зчитування» [33].

Із перерахованих у класифікації 20 об’єктів права інтелектуальної
власності (рис. 1.2) ці закони охороняють 15. Розробляються також інші
закони. Закон України «Про охорону прав на селекційні досягнення у
тваринництві» [34] пройшов перше читання у Верховній Раді України.
Підготовлено проект закону України «Про охорону прав на наукові
відкриття». Заплановано розробити закони про охорону прав на комерційні
найменування, на комерційні таємниці та на раціоналізаторські
пропозиції.

Відзначимо, що на сьогодні є розбіжності між Цивільним кодексом України
та спеціальним законодавством з інтелектуальної власності. Ці
розбіжності найближчим часом буде усунено. Але є ще серйозніша проблема
— це проблема гармонізації спеціального законодавства України з нормами
міжнародної угоди про торговельні аспекти інтелектуальної власності
(Угода TRIPS), яка є однією з найважливіших угод Світової організації
торгівлі (COT). Необхідно умовою для вступу України до COT є обов’язкове
виконання норм цієї угоди.

Відповідно до вимог частини III Угоди TRIPS «Захист прав інтелектуальної
власності», країни-учасниці зобов’язуються забезпечити на своїй
території дію таких процедур, які дозволяють здійснювати заходи, що
запобігають порушенню законодавства у сфері охорони прав інтелектуальної
власності та їх недопущення. Зокрема, стаття 41 Угоди TRIPS зазначає, що
законодавство кожної країни повинно мати норми, що дозволяли б удатися
до ефективних дій, спрямованих проти будь-якого порушення прав
інтелектуальної власності, зокрема й до термінових заходів для
запобігання порушенням і правових санкцій на випадок подальших порушень.

Подальше вдосконалення національного законодавства України здійснюється
з урахуванням вимог цього важливого міжнародного нормативного акта.

Суттєвим доповненням до спеціального законодавства про інтелектуальну
власність є понад 50 підзаконних актів — положень, порядків, правил,
інструкцій, регламентів, які регулюють окремі дії щодо об’єктів прав
інтелектуальної власності [35].

Велика кількість норм, що регулюють правовідносини у сфері
інтелектуальної власності, розпорошена по багатьох загальних законах
України. Найважливішими з них є закони України:

«Про власність» [36];

«Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в
Україні» [37];

«Про оподаткування прибутку підприємств» [38];

«Про інформацію» [39];

«Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» [40];

«Про науково-технічну інформацію» [41];

«Про збереження і розвиток народних художніх промислів України в
ринкових умовах» [42];

«Про телебачення і радіомовлення» [43];

«Про захист інформації в автоматизованих системах» [44];

«Про наукову і науково-технічну експертизу» [45];

«Про рекламу» [46];

«Про видавничу справу» [47];

«Про систему суспільного телебачення і радіомовлення в Україні» [48];

«Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист
журналістів» [49];

«Про професійних творчих працівників і творчі союзи» [50];

«Про кінематографію» [51] тощо.

Важливим джерелом права інтелектуальної власності також є міжнародні
конвенції і договори, до яких приєдналась Україна.

Отже, в Україні загалом створено законодавчу базу, що регулює
правовідносини в сфері інтелектуальної власності. Але попереду чекає
велика робота з її вдосконалення та гармонізації з міжнародним
(передовсім європейським) законодавством.

1.5. Державна система правової охорони інтелектуальної власності

За роки незалежності в Україні розбудовано державну систему правової
охорони інтелектуальної власності (рис. 1.5). За здійснення політики в
сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти
і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері Міністерство
освіти і науки України делегувало Державному департаментові
інтелектуальної власності, що йому підпорядкований.

Основними завданнями Департаменту є:

участь у межах своєї компетенції в забезпеченні реалізації державної
політики в сфері інтелектуальної власності;

прогнозування та визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку
в сфері інтелектуальної власності;

~ організаційне забезпечення охорони прав на об’єкти інтелектуальної
власності.

Державний департамент інтелектуальної власності є урядовим органом
державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати та
підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі,
промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження
товарів, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати
реєстрацію об’єктів авторського права: творів літератури та мистецтва,
комп’ютерних програм, баз даних тощо. Державний департамент
інтелектуальної власності проводить єдину державну політику в сфері
охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Він працює над
удосконаленням законодавчої й нормативної бази, стосовно міжнародного
співробітництва у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для
введення інтелектуальної власності до цивільного обігу, переймається
питаннями підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері
інтелектуальної власності, взаємодіє з громадськими організаціями тощо.

Український, інститут промислової власності (Укрпатент) є державним
підприємством, що перебуває в сфері управління Міністерства освіти і
науки України та Державного департаменту інтелектуальної власності
Міністерства освіти і науки України.

Головними завданнями Укрпатенту є:

приймання заявок на видачу охоронних документів на результати
науково-технічної діяльності, проведення експертизи заявок на результати
науково-технічної діяльності на відповідність їх умовам надання правової
охорони, забезпечення здійснення державної реєстрації об’єктів
промислової власності та змін їхнього правового статусу й офіційної
публікації відповідних відомостей;

участь у розробленні пропозицій формування державної політики в сфері
охорони промислової власності, заходів щодо її реалізації та здійсненні
цих заходів;

участь у розробленні пропозицій щодо вдосконалення законодавства в сфері
охорони промислової власності;

забезпечення, в межах своїх повноважень, виконання міжнародних
зобов’язань України в сфері охорони промислової власності, участь у
підготуванні та укладанні міжнародних договорів України з питань охорони
промислової власності;

участь в організації підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів
з питань охорони промислової власності;

забезпечення здійснення державної реєстрації договорів про передачу
права власності на результати науково-технічної діяльності, що
охороняються в Україні, та договорів про видачу дозволу (ліцензійних
договорів) на їх використання;

забезпечення виконання завдань Державної програми інформатизації України
в частині, що стосується промислової власності;

~ інформаційне забезпечення функціонування державної системи охорони
промислової власності: створення, актуалізація та забезпечення
функціонування патентно-інформаційної бази, необхідної для проведення
експертизи, та довідково-пошукового апарату;

забезпечення фізичних і юридичних осіб інформацією про результати
науково-технічної діяльності;

забезпечення формування фондів національної патентної документації в
органах державної системи науково-технічної інформації України;

проведення науково-дослідних робіт і підготування пропозицій щодо
вдосконалення методології проведення експертизи, підвищення її якості,
юридичного та технологічного забезпечення;

участь у судових справах стосовно об’єктів промислової власності;

матеріально-технічне та методологічне забезпечення в сфері охорони
промислової власності.

Українське агентство з авторських та суміжних прав належить до сфери
управління Міністерства освіти і науки України та підпорядкованого йому
Державного департаменту інтелектуальної власності.

Головними завданнями Агентства є:

участь у розробленні пропозицій з формування державної політики в сфері
авторських і суміжних прав, заходів щодо її реалізації та здійсненні цих
заходів;

забезпечення охорони відповідно до чинного законодавства авторських і
суміжних прав правовласників України та право-власників інших країн і
їхніх правонаступників на території України та поза її межами;

участь у розробленні пропозицій, пов’язаних з удосконаленням
законодавства України в сфері авторських і суміжних прав;

забезпечення здійснення державної реєстрації прав авторів на твори
науки, літератури та мистецтва;

забезпечення формування та ведення Реєстру суб’єктів авторських та
суміжних прав;

сприяння розширенню міжнародного наукового й культурного
співробітництва, обміну духовними цінностями, залучення громадян України
до надбань світової культури;

забезпечення, в межах своїх повноважень, виконання міжнародних
зобов’язань України в сфері авторських і суміжних прав, участь у
підготуванні й укладанні міжнародних договорів України з питань охорони
авторських та суміжних прав;

_ участь в організації підготовки та підвищення кваліфікації
спеціалістів з питань охорони авторських і суміжних прав;

_ забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією про об’єкти
авторських та суміжних прав;

методологічне забезпечення функціонування державної системи охорони
авторських і суміжних прав;

управління майновими правами авторів або їх правонаступників на
колективній основі у випадках, коли існують перешкоди в їх практичному
здійсненні в індивідуальному порядку (публічне виконання, зокрема й на
радіо та телебаченні, відтворення творів за допомогою механічного,
магнітного й іншого записів, репродукування, тиражування творів
образотворчого мистецтва в промисловості, відтворення аудіовізуальних
творів чи звукозаписів творів в особистих цілях та інші випадки;

надання допомоги авторам і іншим правовласникам авторських і суміжних
прав в управлінні їхніми майновими правами;

забезпечення обслуговування правовласників та їхніх правонаступників на
основі використання нової техніки та передових технологій.

Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки,
перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері
інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі
спеціальності «Інтелектуальна власність», а також підвищує кваліфікацію
патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на
об’єкти права інтелектуальної власності, державних службовців тощо.

Однією з функції! інституту є поширення знань про інтелектуальну
власність серед широких верств населення завдяки проведенню курсів,
конференцій, семінарів. Особлива увага приділяється студентській
аудиторії, для чого у вищих навчальних закладах України III-IV рівнів
акредитації запроваджено дисципліну «Інтелектуальна власність».

Державне підприємство «Інтелзахист» опікується питаннями боротьби з
порушеннями прав на об’єкти права інтелектуальної власності, причому
більшою мірою — суміжними правами.

У складі Державного департаменту інтелектуальної власності створено
підрозділ державних інспекторів з питань інтелектуальної власності.
Робота цього підрозділу спрямована на забезпечення систематичного
державного контролю за дотриманням суб’єктами господарювання
законодавства в сфері інтелектуальної власності. Державні інспектори
діють у всіх регіонах України. Вони вповноважені здійснювати планові й
раптові перевірки суб’єктів господарювання, діяльність яких пов’язана з
використанням об’єктів права інтелектуальної власності. При цьому
державні інспектори співпрацюють з підрозділами правоохоронних і
контрольних органів Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової
адміністрації та Державної митної служби України.

1.6. Міжнародна система інтелектуальної власності

1.6.1. Міжнародні договори з питань інтелектуальної власності

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності на кінець 2004
року є 23 угоди, 15 з яких регулюють правовідносини у сфері промислової
власності, а вісім — стосуються авторського та суміжних прав. Україна
приєдналася до 18 договорів і продовжує роботу щодо приєднання до інших.
Нижче наведено перелік Міжнародних договорів.

Договори про охорону прав інтелектуальної власності:

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;

Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що несуть програми
через супутник;

Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного
відтворення їхніх фонограм;

Мадридська угода про санкції за неправдиві та неправильні позначення
походження виробів;

Найробський договір про охорону олімпійського символу;

Паризька конвенція про охорону промислової власності;

Договір про патентне право (РЬТ);

Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм
і організацій мовлення;

Договір про закони про торговельні марки (ТЬТ);

Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів;

Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно
інтегральних схем (поки що не набрав чинності);

Договір ВОІВ про авторське право;

_ Договір ВОІВ про виконання і фонограми. Глобальні договори системи
охорони:

Будапештський договір про міжнародне визнання депонування
мікроорганізмів з метою патентної процедури;

_ Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків;

Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх
міжнародної реєстрації;

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків;

Договір про патентну кооперацію. Договори про класифікації:

Локарнська угода про утворення міжнародної класифікації промислових
зразків;

Ніццька угода про міжнародну реєстрацію товарів і послуг для реєстрації
знаків;

Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію;

Віденська угода про утворення міжнародної класифікації зображувальних
елементів.

Зі змістом міжнародних договорів можна ознайомитися в збірці [52].

1.6.2. Всесвітня організація інтелектуальної власності

Адмініструє міжнародні договори з питань інтелектуальної власності
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), заснована 1967
р. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі. У 1974 р. ВОІВ дістала
статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій 00Н. На сьогодні її
членами є 179 держав, зокрема й Україна.

Головними завданнями ВОІВ є:

поліпшення взаєморозуміння та розвиток співпраці держав в інтересах
їхньої взаємної користі на основі поваги до їх суверенітету та рівності;

заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної
власності в усьому світі;

модернізація та підвищення ефективності адміністративної діяльності
міжнародних угод, що створені в сфері охорони промислової власності, а
також охорона літературних і художніх творів;

– контроль за виконанням угод здійснюють керівні органи ВОІВ.
Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає наявність чотирьох органів:
Генеральної Асамблеї, Конференції, Координаційного комітету та
Міжнародного бюро ВОІВ (секретаріату).

Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени ВОІВ за умови, що
вони також є членами Асамблеї Паризького і (або) Бернського Союзів, а
також Швейцарської Конфедерації — країни місця розташування ВОІВ, є
верховним органом ВОІВ. На відміну від Генеральної Асамблеї, в
Конференції беруть участь усі держави, що є членами ВОІВ. Членами
Координаційного комітету є 72 країни, зокрема й Україна. Координаційний
комітет — це виконавчий орган Генеральної Асамблеї та Конференції, що
виконує консультативні функції.

Генеральна Асамблея та Конференція скликаються на чергові сесії щодва
роки, Координаційний комітет — щорічно. Виконавчим головою ВОІВ є
Генеральний директор, якого обирає Генеральна Асамблея на шестирічний
термін. Секретаріат ВОІВ має назву «Міжнародне бюро». Він розташований у
Женеві (Швейцарія).

1.7. Поняття управління інтелектуальною власністю

Управління інтелектуальною власністю (ІВ) — це діяльність, спрямована на
отримання кінцевого результату — прибутку або іншої користі внаслідок
створення та використання об’єктів права інтелектуальної власності в
усіх галузях економіки.

Ефективне управління ІВ передбачає щонайменше узгодження інтересів її
творців, споживачів та суспільства (рис. 1.6).

Однак конкретні об’єкти права інтелектуальної власності (ОПІВ) у
більшості випадків лише частково задовольняють інтереси згаданих
суб’єктів правовідносин. Звичайно, інтереси цих суб’єктів, як правило,
не завжди збігаються й можуть істотно відрізнятися.

ОПІВ, що відповідають сферам 1…4 (рис. 1.6), зрештою, можуть бути
реалізовані на ринку. В ОПІВ сфери 2 зацікавлені творці й держава, яка
представляє інтереси суспільства, але не зацікавлені споживачі
(виробники).

В сфері 3 знаходяться ОПІВ, що відповідають інтересам держави та
виробника інноваційних товарів або послуг, але вони не цікавлять через
ті чи інші причини творця. В сфері 4 ОПІВ цікавлять як творця, так і
споживача. Творець формує пропозицію, а виробник (споживач) — попит на
ОПІВ. Але держава безпосередньо не зацікавлена в таких ОПІВ.

Найбільша вірогідність бути впровадженими в цивільний обіг існує для
ОПІВ у сфері 1, де збігаються інтереси всіх трьох суб’єктів: розробника
(творця), виробника (споживача) та держави.

ОПІВ, що відповідають інтересам лише одного суб’єкта, є практично
неприйнятними, оскільки їм активно протидіють два інших суб’єкти.

Отже, першочерговим завданням управління є створення таких ОПІВ, які
найбільше відповідали б інтересам усіх суб’єктів, що зацікавлені в
створенні, впровадженні в цивільний обіг та отриманні прибутку або іншої
користі від конкретного об’єкта права інтелектуальної власності.

Отже, суб’єктами управління інтелектуальною власністю можуть бути:

юридичні або фізичні особи, що створюють об’єкти права інтелектуальної
власності;

юридичні або фізичні особи, що використовують ці об’єкти;

держава.

Всі вони є суб’єктами правовідносин у сфері інтелектуальної власності,
але не всі є суб’єктами права інтелектуальної власності. Як уже
відзначалося, держава не є суб’єктом права інтелектуальної власності.
Суб’єктами права інтелектуальної власності є юридичні або фізичні особи,
що визначені в законах України про правову охорону результатів
інтелектуальної діяльності.

Хто або що є предметом управління?

По-перше, це об’єкти права інтелектуальної власності, що згідно з
законодавством дістали правову охорону. Ці об’єкти розглянуто раніше й
вони визначені у відповідних законах про інтелектуальну власність.

Права на конкретний результат творчої діяльності можуть бути оформлені
на вибір правовласника за законом про охорону інтелектуальної власності,
якщо вони відповідають критеріям охоронозда-тності. При такому виборі
керуються економічними наслідками цієї охорони.

Вибір серед результатів творчої діяльності тих, на які доцільно отримати
права, є першим практичним завданням управління інтелектуальною
власністю.

Слід відзначити, що всі оригінальні результати творчої діяльності, які
не суперечать принципам моралі й гуманності, а також законові, апріорі є
об’єктами права інтелектуальної власності. Але сила їх правової охорони
може суттєво відрізнятися.

Зокрема, відповідно до закону України «Про авторське право і суміжні
права» правова охорона об’єктам авторського права надається автоматично
від моменту створення автором твору. Але авторське право охороняє тільки
форму вираження тієї чи іншої нової ідеї, а саму ідею залишає в
розпорядженні суспільства. Закон охороняє матеріальні права автора на
твір тільки стосовно отримання матеріальної винагороди за «копірайт»,
тобто за відтворення твору. Але автор не отримує винагороду за
використання змісту твору.

Відносини, що виникають у зв’язку з правами на результати
інтелектуальної діяльності, які визначаються оригінальністю не форми, а
змісту, регулюються законодавством про інтелектуальну власність, що
належить до результатів науково-технічної творчості. Це право охороняє
саме зміст ідеї, незалежно від форми її відтворення.

З огляду на авторське право такі об’єкти є об’єктами права
інтелектуальної власності незалежно від того, чи дістали вони правову
охорону у рамках відповідного закону, наприклад, закону України «Про
охорону прав на винаходи і корисні моделі». Але якщо об’єкт не отримав
охорону у відповідно до такого закону, то його автор не має майнових
прав на нього. Якщо така охорона здійснено й отримано відповідний
охоронний документ — патент чи свідоцтво, то автор має на цей об’єкт
майнові права. Саме в цьому полягає основна різниця між авторськими
правами та правами на результати науково-технічної творчості.

Можна виділити принаймні три варіанти управління інтелектуальною
власністю:

управління результатами творчої діяльності;

управління людьми, що створюють або використовують об’єкти права
інтелектуальної власності;

управління організаціями, що розробляють або використовують об’єкти
права інтелектуальної власності.

Перший варіант розглядає управління як процес, тобто сукупність
управлінських дій, що забезпечують досягнення поставлених цілей шляхом
перетворення ресурсів на «вході» в продукцію «на виході» [53].
Схематично це представлено на рис. 1.7.

Другий варіант розглядає управління як функцію, тобто цілеспрямований
інформаційний вплив на людей, мета якого — спрямувати їхні дії й
отримати бажані результати [53].

За третім варіантом розглядатимемо управління як апарат — сукупність
структур і людей, що забезпечують використання та координацію всіх
ресурсів соціальних систем для досягнення їхніх Цілей [53]. Цей варіант
управління придатний для використання суб’єктом управління — державою.

Для того що б управляти інтелектуальною власністю, необхідно насамперед
відповісти на два запитання:

– чи оформлені права на об’єкт права інтелектуальної власності і якщо
так, то яким чином?

– Кому належать права на об’єкт права інтелектуальної власності? Якщо в
законодавстві безпосередньо не згадано того виду результатів творчої
діяльності, одержання правової охорони для якого необхідно в конкретному
випадку використання, то, як правило, завжди можна знайти серед наявних
об’єктів права інтелектуальної власності такі, що підходять хоча б за
формальними ознаками. Це цілком прийнятно, якщо, наприклад, потрібно
перетворити оригінальну інформацію в об’єкт цивільного права для
внесення до статутного капіталу або оформити передачу прав на неї для
інших цілей. Адже далеко не для кожного результату творчої діяльності
доцільно реєструвати виняткові монопольні права з метою одержання
переваги перед конкурентами. У такому разі може навіть виникнути
ситуація, коли об’єкт інтелектуальної власності називається зовсім
по-іншому, не так, як охоронюваний результат інтелектуальної діяльності.
Наприклад, комп’ютерну програму можна зареєструвати як об’єкт
авторського права для захисту від незаконного копіювання (тиражування).
Одночасно ідею алгоритму цієї ж програми можна оформити як винахід на
пристрій і спосіб перетворення сигналу, що дозволить одержати правовий
захист від незаконного запозичення ідеї алгоритму для розроблення нової
програми, яка зовсім не обов’язково повинна бути повною копією
первісної. У назві й описі такого винаходу не буде сказано ні про
комп’ютерну програму, ні про її алгоритм, тому що закон України «Про
охорону прав на винаходи і корисні моделі» [16] не передбачає охорону
комп’ютерних програм або алгоритмів.

Власне кажучи, вибір правової охорони конкретного результату творчої
діяльності пов’язаний з планованою формою його використання. Якщо
товаром у нашому прикладі будуть копії комп’ютерної програми, то цілком
прийнятний захист її як об’єкта авторського права. Якщо продаватиметься
устаткування, куди належить мікропроцесор на основі розробленої
оригінальної комп’ютерної програми, то доцільніше одержати патент на
винахід, зрозуміло, за відповідності критеріям патентоздатності.

Винятком є ті результати інтелектуальної творчої діяльності, що виведені
з цивільного обігу й регулюються іншою галуззю права. Як такі результати
інтелектуальної діяльності не можна зареєструвати об’єкти цивільних
прав.

Наприклад, інформацію, що засекречена на основі Закону України «Про
державну таємницю» від 21 січня 1994 р. [54], слід розглядати як
вилучену з цивільного обігу, що перестала бути об’єктом цивільних прав
і, відповідно, не повинна підлягати правовій охороні як об’єкт права
інтелектуальної власності. На відміну від державної таємниці,
інформація, що її засекретила організація як службову або комерційну
таємницю, є об’єктом цивільних прав, зокрема й прав інтелектуальної
власності, і може потрапляти в цивільний обіг, стати предметом
купівлі-продажу тощо.

Права на об’єкт інтелектуальної власності існують незалежно від прав на
матеріальний носій, у якому чи на якому виражено результати творчої
діяльності, що мають правову охорону. Поки не прийнято відповідних
заходів щодо оформлення прав на результати творчої діяльності,
застосовувати подібні результати ризиковано, тому що їх можуть безкарно
використовувати інші особи, і тоді поняття «інтелектуальна власність»
фактично стає для її власника тільки образним висловом.

Приклад

Російський математик-програміст Олексій Пожитнов, що працював в
інституті АН СРСР, у 1985 році винайшов на комп’ютері «Електроніка-60»
гру-головоломку «Тетріс» з падаючими фігурами різної форми. Сьогодні ця
гра, без перебільшення, відома всім дітям і Дорослим в усьому світі.
Тоді СРСР ще не приєднався до міжнародних конвенцій про захист
програмного забезпечення. Та й своїх законів про інтелектуальну
власність ще не було. Гра потрапила до рук завзятих іноземців, що
придумали чимало комерційних варіантів її реалізації в різних формах і
привласнили собі право продавати на Неї ліцензії іншим виробникам.

До літа 1986 року гра почала завойовувати популярність в Угорщині й
інших країнах. Число носіїв інформації та форматів невигадливої гри, яку
легко адаптувати й версифікувати, зростало щодня. «Тетріс» стає
бестселером в Америці, Європі, Азії. Однак від мільярдних обігів
закордонних виробників кишенькової електронної гри через суд фірмі
«Элоргпрограмма», що відала тоді комерційними справами в Академії наук
СРСР, вдалося в 1989 році відсудити тільки 10 млн. дол. Автор гри
одержав лише кілька недорогих подарунків від різноманітних закордонних
візитерів, а також службову премію, персональний комп’ютер та кілька
дефіцитних подарунків від Академії наук.

Якби Пожитнов, який придумав «Тетріс», оформив свої права на розроблену
ним програму для ЕОМ як на об’єкт інтелектуальної власності, то
одержував би частку від усіх варіантів використання гри-головоломки на
ринку й став би мультимільйонером. Однак тоді не було законів, згідно з
якими він міг би оформити свої права, хоча всі знали, хто саме є автором
гри [8].

Неоформления, неправильне оформлення або недостатньо повне оформлення
прав призводить до істотних матеріальних втрат під час реалізації
результатів інтелектуальної діяльності на ринку.

Наголосимо на деяких особливостях управління інтелектуальною власністю
під час використання результатів досліджень і розробок. Товаром на ринку
є або права на результати творчої діяльності у формі наукових звітів,
комплектів конструкторської та технологічної документації, оригінальних
технічних рішень і програмного забезпечення, які мають нематеріальну
природу, або матеріальні товари, що є носіями об’єктів права
інтелектуальної власності.

Звичайно, будь-яку розробку можна продати, не передаючи права, але
далеко не кожен покупець погодиться за це заплатити, не одержавши
виключні прав на придбаний товар. Утім такі випадки трапляються, якщо
продавати результати досліджень на дуже ранній стадії створення нової
технології. З передачею прав розробка коштує завжди значно дорожче.

Для введення результатів інтелектуальної діяльності в цивільний обороту
потрібно обов’язково дотримуватися таких двох умов:

по-перше, мати правові підстави володіти конкретними результатами
інтелектуальної творчої діяльності та використовувати їх;

по-друге, оформити свої права на результати інтелектуальної діяльності
відповідно до вимог законодавства.

Перша умова продиктована цілком очевидною обставиною: не буває нічийних
предметів обміну, застави або спадкування. Те, що виноситься на ринок,
має комусь належати, щоб у ході торгової операції міг змінитися власник
товару.

Результати інтелектуальної діяльності — це далеко не завжди достатньою
для покупця мірою дороблена технологія, найчастіше це поки що тільки
сировина, потрібні ще час і кошти, щоб перетворити її в технологію
виготовлення купованої продукції. Будь-яке доопрацювання технології
породжує нові результати інтелектуальної діяльності, й щоразу постає
питання про те, кому ці нові результати належать.

Другою умовою введення результатів інтелектуальної діяльності в
цивільний обіг є реєстрація об’єктів права інтелектуальної власності
(обов’язкова або добровільна), без якої не можна реалізувати права, так
само як не можна продати будинок або пред’явити його як заставну
цінність без оформлених документів на право власності, навіть якщо ніхто
з оточення не сумнівається в законності пропонованих документів на
придбання матеріалів та робіт з будівництва цього будинку.

Одержати документи на право володіти нерухомістю можна тільки одним
певним чином, що діє в регіоні згідно з правилами реєстрації. Обрати, у
виді якого об’єкта права інтелектуальної власності оформити права на
результати досліджень і розробок, можна по-різному, узгоджуючи з
планованою формою їх використання, стратегією бізнесу і, зрозуміло,
відповідно до вимог чинного законодавства [8].

Отже, перша умова засвідчує необхідність довести, що результати
інтелектуальної діяльності є законно отриманим, придбаним або створеним
майном правовласника. Друга умова впровадження в цивільний обіг
результатів інтелектуальної діяльності вимагає реєстрації
інтелектуального майна як об’єкта права інтелектуальної власності.

Як відомо, право власності містить три правомочності: володіти,
Користуватися та розпоряджатися. Наявність правових підстав Вважати
результати інтелектуальної діяльності майном певного Правовласника дає
йому законну можливість зберігати, підтримувати в стані, придатному для
використання, і використовувати у власному виробництві ці результати
творчості. Однак продати, передати 8 Довірче управління, внести до
статутного капіталу, оформити як Уставу, передати в спадщину та вчиняти
інші дії з використання об’єкта майнових прав у цивільному обороті
правовласник не може, поки не зареєструє відповідний об’єкт власності.
Відповідно до чинного законодавства реєстрація результатів
інтелектуальної діяльності (нематеріального інтелектуального майна)
можлива тільки як реєстрація об’єктів права інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність як об’єкт управління потребує комплексного
розгляду. З одного боку, необхідне глибоке розуміння стратегії бізнесу,
чинників, що впливають на його успіх, серед яких важливе місце займає
механізм правової охорони використовуваних результатів творчої
діяльності. З іншого боку, менеджерові необхідно чітко розуміти суть
правового механізму, що надає виключні права на результати
інтелектуальної діяльності, що належать компанії.

Економічну доцільність оформлення прав при управлінні інтелектуальною
власністю можна виразити досить чітко. Якщо витрати на одержання
правової охорони інтелектуальної власності будуть менші, ніж від
одержання виключних прав при достатній імовірності досягнення цієї
вигоди, то реєструвати об’єкти інтелектуальної власності доцільно [8].

1.8. Принципи управління інтелектуальною власністю

Інтелектуальну власність слід розглядати як знання, що мають цінність
сьогодні або в майбутньому. Це актив, здатний створювати в
підприємницькій діяльності реальну вартість. Успішними керівниками
бізнесу стануть ті, хто розробляє стратегію та приймає методики
управління, що дозволяють здійснювати ідентифікацію, надбання прав,
правову охорону та ефективне використання об’єктів права інтелектуальної
власності створених або придбаних їхніми фірмами. Вони також повинні
бути здатними встановлювати, які об’єкти права інтелектуальної власності
необхідно придбати, а які створити для того, щоб бути
конкурентоспроможними на ринку товарів або послуг.

Знання й розуміння принципів ефективного управління інтелектуальною
власністю дадуть змогу тим, хто обслуговує бізнес — бухгалтерам,
венчурним капіталістам, краще розуміти спосіб, у який інтелектуальна
власність може приносити бізнесові додатковий прибуток.

Інтелектуальна власність належить до нематеріальних активів, що мають
управлятися подібно до будь-яких інших активів, щоб максимізувати
дохідність капіталу, представленого таким активом.

Наведені нижче 10 принципів є фундаментом управління інтелектуальним
капіталом [55]. Використання їх дозволить встановити зв’язок між
інтелектуальною власністю та фінансовим станом ділового підприємства або
його частини, а також визначити, яким чином управління інтелектуальною
власністю забезпечить поліпшення фінансового стану підприємства.

Принцип перший — усвідомте роль інтелектуальної власності. В сучасних
ринкових умовах роль інтелектуальної власності є дедалі більшою та
всеохопною. Важко уявити собі підприємство, яке не використовує в своїй
діяльності таких об’єктів права інтелектуальної власності, як
торговельні марки та фірмові найменування. їхня роль, залежно від
характеру виробництва, може бути як малою, так І надзвичайно високою.

У рутинних відсталих виробництвах керівник, що перебуває під пресингом
повсякденної роботи, зазвичай не звертає уваги на інтелектуальну
власність. Хоча й на цих виробництвах є окремі комерційні таємниці
(ноу-хау), про управління якими слід було б подбати.

Але в таких галузях виробництва, як фармацевтична, радіоелектронна,
хімічна, біотехнологічна, телекомунікаційна тощо, принципово неможливо
створити конкурентний продукт без використання об’єктів права
інтелектуальної власності. Зокрема, у виробництві стільникового телефону
фірми «NOKIA» використовують близько 300 винаходів. Використання
винаходів та інших об’єктів права інтелектуальної власності дозволяє, з
одного боку, забезпечити конкурентоспроможність товару чи послуги, а з
іншого — обмежити можливості конкурентів.

Це не означає, що чим більше об’єктів права інтелектуальної власності
буде на підприємстві, тим більшою буде його конкурент-ноздатність.
Керівник повинен відрізняти корисну для бізнесу інтелектуальну власність
від непотрібної, з одного боку, та корисну інтелектуальну власність від
усієї власності підприємства — з іншого.

Необхідно не тільки ідентифікувати наявну інтелектуальну власність, але
й виявляти, кому належать права на неї, чи є портфель інтелектуальної
власності достатнім, щоб забезпечити патентну чистоту продукту, що його
використовує підприємство. Катастрофою для керівників є випуск на ринок
нового товару, який порушує права інших правовласників. Юридична баталія
з приводу порушення цих прав інтелектуальної власності здатна привести
до великих, а інколи до незворотних фінансових і моральних втрат.

Принцип другий — зробіть інтелектуальну власність частиною стратегічного
бізнес-планування. Успішний бізнес розпочинається з прогнозування
майбутнього конкурентного продукту на майбутньому ринку. Тому від самого
початку слід визначати, які саме об’єкти права необхідно створити та/або
придбати для того, щоб забезпечити конкурентність товарів або послуг,
що, відповідно, вироблятимуться чи надаватимуться за його участі.

Стратегія має охоплювати все або дещо з такого:

розроблення та впровадження процедур, які забезпечують контроль за
ризиками стосовно прав на об’єкти права інтелектуальної власності інших
осіб, тому що закріплені за ними юридичні права можуть нести в собі
загрозу довготривалій прибутковості га зростанню бізнесу;

максимізація прибутку, що має бути отриманий від будь-якого наявного в
підприємства об’єкта права інтелектуальної власності, шляхом
запровадження відповідних управлінських процедур;

поінформованість про новітні технології, які були створені в їхньому
власному бізнесі, та технології, що їх розробляють інші, та оцінка
останніх як потенційних конкурентних загроз;

надбання відповідної правової охорони створених власними силами об’єктів
права інтелектуальної власності;

пошук об’єктів права інтелектуальної власності, що стосуються важливих
технічних новинок, котрі мають надійну юридичну охорону, а також оцінка
того, чи не варто придбати ці права інтелектуальної власності, або
щонайменше право на їх використання. Цілком очевидно, що для деяких фірм
ці проблеми опиняться

поза увагою їхніх керівників. Для фірм-лідерів, а також для тих, хто
прагне до лідерства, питання стратегічного планування стосовно
інтелектуальної власності буде одним з найважливіших. Відповідно
змінюватиметься ступінь інтеграції інтелектуальної власності до процесів
стратегічного мислення та планування.

Відразу стане очевидним, що інтелектуальний капітал опиниться поза
увагою вищого виконавчого керівництва в деяких фірмах. В інших
інтелектуальний капітал буде одним з найважливіших, якщо не
найважливішим активом ділового підприємства. Відповідно змінюватиметься
ступінь інтеграції інтелектуального капіталу до процесів стратегічного
мислення та планування.

Однак у кожному бізнесі необхідно дотримуватися процедури управління
інтелектуальним капіталом. У деяких галузях підприємницької діяльності
це може бути простою справою, яка не вимагає величезних витрат або часу,
що потрібний для управління, чи грошових коштів. Для інших галузей
підприємництва ця справа буде життєво важливою з огляду на стратегію,
комплексною й такою, що потребує великих витрат часу і значних коштів,
пов’язаних з цим процесом.

Принцип третій — виявіть свої об’єкти права інтелектуальної власності. У
2003 році на виконання Указу Президента України «Про заходи щодо охорони
інтелектуальної власності в Україні» від 27.04.2001 р. №285 Державний
департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки
України направив відповідний запит до галузевих міністерств. На цей
запит один з міністрів відповів, що на підприємствах і в організаціях
міністерства взагалі немає інтелектуальної власності. Таку відповідь
можна було б вважати анекдотичною, якби цієї думки не дотримувалися
деякі, якщо не більшість керівників підприємств.

Багато керівників не володіють інформацією про те, які об’єкти права
інтелектуальної власності існують на їхньому підприємстві, кому належать
права на ці об’єкти, чи не вичерпався їхній юридичний термін дії тощо.
Без відповідей на ці питання неможливе управління інтелектуальною
власністю.

Вочевидь для різних підприємств «портфель» інтелектуальної власності
буде різним. Для одних це буде фірмове найменування й, можливо, деякі
прості ноу-хау. Для інших бізнес визначатимуть комплексні технології, до
складу яких входитимуть десятки, навіть сотні об’єктів права
інтелектуальної власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки,
торговельні марки, комерційні найменування тощо.

Важливим моментом є те, щоб ідентифікувалися всі об’єкти права
інтелектуальної власності, навіть якщо вони будуть незначними або
пов’язаними із застарілими технологіями.

Наступна після ідентифікації прав стадія полягає в тому, щоб визначити:

– яким шляхом пов’язані з інтелектуальним капіталом юридичні права на
такі об’єкти, як: винаходи, промислові зразки та торговельні марки,
авторські права, комерційні таємниці тощо;

чи окремо взятий об’єкт права інтелектуальної власності перебуває в
одноосібній або спільній власності, чи отриманий він на підприємстві або
переданий до користування за ліцензією;

яким чином ця інтелектуальна власність використовується на підприємстві.

Результатом застосування цього принципу управління інтелектуальною
власністю буде те, що керівництво підприємства матиме правильне та
всеохопне уявлення про інтелектуальну власність у їхньому бізнесі,
пов’язані з ним юридичні права і якнайточніше — як ця інтелектуальна
власність застосовується для забезпечення щоденної діяльності та
управління підприємством. Це уявлення конче необхідне для правильного
управління інтелектуальною власністю й саме по собі є життєво важливою
частиною управління ризиками та виконанням узятих на себе фінансових та
інших зобов’язань.

Процес інвентаризації прав обов’язково має бути ретельно продуманим і
запровадженим. Процес має бути безперервним, але ступінь його
застосування залежатиме від конкретного підприємства. Для деяких
підприємств могла б бути адекватною щоквартальна перевірка, для інших
вона могла б бути щорічною. Окрім цього, деякі підприємства могли б
потребувати іншої процедури, яка будувалася б не на регулярних
перевірках, а на системі звітування про важливі технічні новації в міру
їх виникнення.

Необхідно, щоб цей процес підтримувався на вищому рівні управління
підприємства, і він потребуватиме особистості, що має в бізнесі
достатній авторитет для просування і стимулювання цього процесу в рамках
всієї організації [55].

Принцип четвертий — зберіть інформацію про конкурентну інтелектуальну
власність. Це потребуватиме оцінки потенційних можливостей
інтелектуального капіталу та пов’язаних з ними стратегій підприємницької
діяльності наявних конкурентів, щойно створених фірм і дослідницьких
установ, у міру можливості — на регулярній основі.

Важливим елементом стратегії управління інтелектуальною власністю є
інформованість стосовно прав інтелектуальної власності, які могли б
зробити конкурентів здатними заважати вашому бізнесові у використанні
нових товарів, технологічних процесів або послуг. Мета полягає в тому,
щоб установити, чи може будь-яке з прав інтелектуальної власності інших
осіб перешкоджати будь-якій здійснюваній вами комерційній або
дослідницькій діяльності. Бажано це зробити до того, як буде здійснено
суттєві інвестиції, які могли б бути витраченими марно, якщо така
діяльність не зможе тривати або її потрібно буде припинити [55].

Принцип п ‘ятий — ідентифікуйте потрібну вам інтелектуальну власність.
Життєвий цикл товару, за Ф. Котлером [56], охоплює п’ять етапів:
створення вихід на ринок зростання продажів зрілість занепад. Важливою
функцією є визначення на етапі створення тих об’єктів права
інтелектуальної власності, які забезпечать конкурентоспроможність товару
або послуги на ринку. Для того щоб продовжити існування товару на ринку
й збільшити прибуток, необхідно виявити можливість його вдосконалення на
наступних після створення етапах за рахунок використання нових об’єктів
права інтелектуальної власності.

Радикальним рішенням буде створення або придбання нових об’єктів права
інтелектуальної власності, що здатні забезпечити конкурентоспроможність
нового товару одразу після виходу на ринок попереднього. Така стратегія
дозволить підприємству підтримувати на високому рівні обсяг продажів.

При формуванні портфелю інтелектуальної власності слід брати до уваги,
що з часом змінюється як ринок, так і товар конкурентів. Ці обставини
значно заважають прогнозуванню об’єктів права інтелектуальної власності,
на які є попит.

Принцип шостий — створіть або придбайте права на потрібні вам об’єкти
права інтелектуальної власності. Після того, як виявлено об’єкти права
інтелектуальної власності, необхідні для виживання та майбутнього
процвітання підприємства, треба вирішити, де їх взяти.

Є два шляхи для цього. Перший — створити їх власними силами або за
замовленням. Другий — придбати такі об’єкти через договір уступки прав
або ліцензійний договір.

Другий шлях має низку переваг. По-перше, він дає змогу виграти час.
По-друге, він менш ризикований, оскільки ризики унеможливлюються на
стадії створення цих об’єктів. Але він проблематичніший, позаяк мало хто
захоче продати нові розробки. Тенденція така, що продають права на
результати інтелектуальної діяльності, які вже замінюються новими.
Існують значні ризики як у створенні потрібних об’єктів права
інтелектуальної власності самостійно або разом з іншими, так і в набутті
прав на об’єкти права інтелектуальної власності через їх придбання за
ліцензійним договором.

Принцип сьомий — оцініть економічну ефективність своєї інтелектуальної
власності. Оцінка вартості прав на об’єкти прав інтелектуальної
власності необхідне принаймні для досягнення таких досить важливих і
чітких цілей:

дізнатися про витрати на створення, набуття правової охорони та
підтримання чинності прав на об’єкт права інтелектуальної власності;

оцінити розмір грошових потоків, які здатні генерувати ці об’єкти при
використанні їх у власному виробництві;

– визначити ціну, за якою можна продати (уступити) права на об’єкт права
інтелектуальної власності або передати права користування цим об’єктом
за ліцензійним договором. Інвестування в інтелектуальну власність
виправдане тільки тоді, коли це приносить додатковий прибуток на
інвестицію. Можливо, є однин виняток з цього правила, якщо об’єкт права
інтелектуальної власності може бути використаний для блокування
конкурента або для зміцнення власних позицій на ринку.

Конкретне рішення про інвестування стосуватиметься одного з трьох видів
витрат, що стосуються інтелектуальної власності. По-перше, наскільки
реально, щоб були виправдані витрати на отримання інтелектуальної
власності та пов’язаних з нею юридичних прав? По-друге, чи схоже на те,
щоб виправдовувалися витрати на подальше підтримання чинності прав на цю
інтелектуальну власність та пов’язаних з нею юридичних прав? По-третє,
наскільки обґрунтованими виглядають (вірогідно, високі) витрати на
забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності.

Для керівників підприємства буде необхідно приймати рішення, які
частково можуть залежати від визначеної вартості окремо взятого об’єкта
права інтелектуальної власності. Подібні рішення могли б бути тими, що
стосуються продовження дорогих дослідницьких програм, спорудження нових
виробничих цехів, випуску на ринок товару чи послуги або придбання
ліцензії на технологію.

Процедура оцінки вартості прав визначатиме потенційну виручку, що її
можна отримати від ліцензування. Вона Дозволить також ідентифікувати
об’єкти права інтелектуальної власності, які не використовуються певний
час або які дають низький прибуток. Якщо буде виявлено, що такі об’єкти
даватимуть низький прибуток при їх використанні, то підтримання чинності
цих об’єктів права інтелектуальної власності не виправдане.

Відмова від економічно неефективних об’єктів права інтелектуальної
власності може суттєво заощадити кошти. Але передчасна відмова може бути
ризикованою з огляду на те, що в майбутньому цей об’єкт права міг би
принести значний прибуток. І це є також частиною управління
інтелектуальною власністю.

Доходи від вдалого використання інтелектуальної власності на
підприємстві, зокрема й ліцензійна діяльність, всі разом
забезпечуватимуть підвищення прибутку.

Принцип восьмий — думайте про податок на інтелектуальну власність.
Процедуру управління інтелектуальним капіталом слід здійснювати з
належним консультуванням стосовно бухгалтерського обліку та
оподаткування.

Українське законодавство дозволяє ставити права на об’єкти права
інтелектуальної власності на бухгалтерський облік підприємства [57]. Це
може привести принаймні до двох протилежних наслідків в оподаткуванні. З
одного боку, постановка на бухгалтерський облік автоматично передбачає
механізм амортизації об’єктів права інтелектуальної власності і тим
самим зменшує на величину амортизації прибуток, що є базою для
оподаткування в Україні. При цьому підприємство буцімто не віддає
частини грошей у бюджет, а залишає їх у своєму розпорядженні. З іншого
боку, на величину поставлених на баланс об’єктів права інтелектуальної
власності збільшуються активи підприємства, тобто виникає вартість, яка
оподатковується податком на додану вартість.

Розмір податку залежатиме від того, чи ці об’єкти права створені
власними силами, чи вони придбані за ліцензійним договором і якщо так,
то від кого — фізичної чи юридичної особи. Ці нюанси треба враховувати
при управлінні інтелектуальною власністю. Основний принцип такий:
необхідно мінімізувати податки, звичайно, в рамках чинного
законодавства.

Принцип дев’ятий — будьте готові захищати права на свою інтелектуальну
власність. На якомусь етапі ваша інтелектуальна власність приверне увагу
конкурентів. Вони занепокояться, коли ваш успіх зачепить їхній бізнес.
Це може статися, коли ваш товар вийде На ринок. Або раніше, якщо
відомості про розроблення вами власних об’єктів права інтелектуальної
власності, що представляють потенційну небезпеку для конкурента, стануть
доступними йому.

У недобросовісного конкурента може з’явитися спокуса порушити ваші
права, тобто використати їх без вашого дозволу. Наприклад, Чарльз Гуд’єр
запатентував першу в світі технологію вулканізації гуми (US Patent No
3633 від 15.06.1844 p.) внаслідок десяти років наполегливих досліджень.
Напевно, на нього чекало багатство. Так ні. Цей технологічний процес
виявився простим для копіювання, конкуренти просто поцупили його, а
Гуд’єр не мав коштів, аби забезпечити дотримання прав, що надаються
згідно з патентом, проти всіх конкурентів, хто почав використовувати
його інтелектуальну власність.

Важливе значення придбання юридичних прав на інтелектуальну власність
полягає в тому, що такі права можуть бути використані для того, аби
припинити незаконне використання вашої інтелектуальної власності іншими
особами. Це важливо через дві причини. По-перше, модель вашого бізнесу
зазвичай базуватиметься на володінні винятковими правами на
інтелектуальну власність. По-друге, через те, що надання іншим особам
дозволу використовувати інтелектуальну власність зазвичай пов’язане з
платежами або іншими наслідками на вашу користь. Без юридичних прав ні
те, ні інше неможливе. Але так само важливо знати, що забезпечення
дотримання юридичних прав на інтелектуальну власність зумовлюватиме
витрати, іноді — доволі суттєві. Якщо у вас є права, але немає коштів,
щоб забезпечити дотримання їх, тоді результат часто буде таким, нібито
цих прав взагалі не існує, бо їх ігнорують інші, як у прикладі з
Гуд’єром. Інший бік медалі полягає в тому, що підприємство в своїй
діяльності не повинно порушувати навмисно чи через незнання чужих прав
інтелектуальної власності тому, що власник прав може подати позов до
суду стосовно порушення його прав і досягти успіху, що може закінчитися
для підприємства значними збитками.

Управління інтелектуальною власністю, взяте на озброєння окремим
підприємством, обов’язково має передбачати правила поведінки стосовно
відносин з порушниками прав та план витрат на розв’язання спорів щодо
прав інтелектуальної власності шляхом переговорів, позову до порушника
прав або використання альтернативних процедур урегулювання спорів.

Принцип десятий — вимірюйте ефективність управління інтелектуальною
власністю. Невіддільною частиною кваліфікованого управління
інтелектуальною власністю є розроблення критеріїв вимірювання
ефективності менеджменту.

Найважливішою узагальненою вимогою є вимірювання ефективності управління
інтелектуальною власністю. Для цього ще до початку запровадження
процедури управління інтелектуальною власністю необхідно встановити
деякі відправні точки.

Відповідними відправними точками могли б стати витрати на підтримання
портфелю інтелектуальної власності та заздалегідь пов’язаних із нею
юридичних прав. Це можуть бути результати інвентаризації прав на об’єкти
права інтелектуальної власності на підприємстві, оцінки рівня знань з
питань інтелектуальної власності в менеджерів, розуміння персоналом ролі
інтелектуальної власності в створенні конкурентоспроможних товарів і
послуг, інформація про склад портфелю інтелектуальної власності в
конкурентів або про ті об’єкти права інтелектуальної власності, завдяки
яким отримують доходи [55].

Періодична оцінка вартості гудвілу підприємства є інтегральною
характеристикою ефективності управління інтелектуальною власністю.

Проведення технологічного аудиту на підприємстві допоможе виявити
об’єкти права інтелектуальної власності, які воно не використовуються
зовсім або недостатньо. Продаж прав на ці об’єкти, з одного боку,
дозволить заощадити кошти на їх підтримання, а з іншого — отримати
додатковий прибуток. Сума цих показників може також служити одним з
індикаторів ефективності управління інтелектуальною власністю.

Розділ 2. Управління процесом створення об’єктів права інтелектуальної
власності

2.1. Відмінності життєвого циклу об’єкта права інтелектуальної
власності від життєвого циклу нового товару

2.1.1. Життєвий цикл нового товару

Створення об’єкта права інтелектуальної власності нерозривно пов’язане
зі створенням нового товару, з його життєвим циклом.

Життєвий цикл нового товару містить таких п’ять стадій: розроблення
товару, виведення на ринок, зростання, зрілість і занепад. Схематично це
показано на рис. 2.1 [56].

На першій стадії відбувається розроблення нового товару. Новий товар —
це виріб, що порівняно з аналогами може виконувати нову або додаткову
функції, або ж він ліпшої якості. Розроблення нового товару пов’язане із
синтезом і відбором ідей, підтвердженням ідеї, виготовленням дослідного
зразка товару, аналізом можливостей виробництва та збуту, виготовленням
товару. Після успішного проходження всіх цих стадій товар може бути
внесений у виробничу програму.

Стадія виведення товару на ринок починається від моменту закінчення його
розроблення й надходження до продажу. Збут товару зростає повільно,
фірма несе збитки через незначні продажі та високі витрати з організації
розподілу товару та стимулювання його збуту. Виробників на цій стадії
небагато, випускають товар тільки основних варіантів, оскільки ринок ще
не готовий до прийняття його модифікацій. Ціни на цій стадії звичайно
високі, тому фірми зосереджують свої зусилля на представниках груп
населення з високим рівнем доходів.

Стадія зростання пов’язана зі швидким сприйняттям товару ринком і
збільшенням обсягу продажів. За прикладом перших покупців ідуть звичайні
споживачі, особливо якщо поширюються схвальні відгуки про товар.
Водночас більшає конкурентів, що пропонують товар з новими
властивостями. На цій стадії виробники прагнуть підвищити якість
новинки, випустити її нові моделі, проникнути в нові сегменти ринку,
розширити канали збуту, вчасно знизити ціни для залучення додаткових
покупців. Прибутки на цій стадії зростають, оскільки витрати виробництва
та стимулювання збуту припадають на більший обсяг продажів.

Стадія зрілості характеризує період уповільнення темпів збуту, оскільки
товар уже затребуваний більшістю потенційних покупців і темпи подальшого
зростання його продажів скорочуються. Прибутки стабілізуються або
знижуються через зростання витрат на захист товару від конкурентів. Ця
стадія звичайно триваліша за попередні. На перше місце тут виходить
проблема управління маркетингом. На стадії зрілості в багатьох
виробників накопичуються запаси непроданих товарів, що веде до
загострення конкуренції. Зростають витрати на рекламу, модифікацію
товарів, надання пільг, знижуються ціни. Наслідком цього є уповільнення
темпу зростання прибутку.

На стадії зрілості фірмі варто вдаватись до найенергійніших заходів для
модернізації ринку товару та проводити комплекс маркетингових заходів.
Модернізація ринку передбачає пошук нових користувачів і нових його
сегментів, стимулювання наявних клієнтів до інтенсивного споживання
товару. Удосконалення товару здійснюється через поліпшення якості та
властивостей товару, а також його зовнішнього вигляду.

Стадія занепаду характеризується різким падінням збуту та зниженням
прибутку. Падіння збуту пов’язане з низкою причин, зокрема й появою
нових товарів і технологій, зміною моди та споживацьких смаків,
загостренням конкуренції з боку вітчизняних і закордонних виробників.
Підтримка на ринку товару, який застаріває, стає нерентабельною,
відволікає фірму від вжиття енергійних заходів з пошуку його заміни.

2.1.2. Життєвий цикл об’єкта права інтелектуальної власності

Все в цьому світі має початок і кінець. Об’єкт інтелектуальної власності
не є винятком. Можна виділити п’ять етапів життєвого циклу об’єкта права
інтелектуальної власності (ОПІВ) (рис. 2.2): створення ОПІВ, набуття
прав на ОПІВ, використання (комерціалізація) прав на ОПІВ, захист прав
інтелектуальної власності, утилізація ОПІВ.

Створення об’єктів права інтелектуальної власності розпочинається з
ідеї. Наприклад, це може бути ідея винаходу або художнього твору. У
підприємницькій діяльності ідеї, як правило, спрямовані на підвищення
конкурентності технологій або виробів. Далі йде розроблення цієї ідеї.
Наприклад, якщо це винахід, то необхідно зробити патентний пошук, аби
переконатися, що таких винаходів ще не було. Потім перевірити цю ідею
експериментально. Закінчується створення об’єкта інтелектуальної
власності відтворенням його на матеріальному носії (папері, електронному
носії тощо) таким чином, щоб він став зрозумілим для інших осіб.
Підкреслимо, що створенням об’єктів права інтелектуальної власності
займаються люди творчої праці: науковці, інженери, музиканти,
письменники тощо.

Набуття прав на об’єкт права інтелектуальної власності є важливим етапом
його життєвого циклу. Річ у тім, що ці об’єкти вразливі стосовно
недобросовісних конкурентів. Наприклад, ви розповіли про ідею винаходу
іншій особі. Ця особа може використати його без вашого дозволу в своєму
виробництві. Навіть якщо ваше та його виробництва розпочнуться
одночасно, то конкурент виграє, тому що він не вкладав гроші в розробку
ідеї винаходу і, отже, його товари чи послуги, в яких буде використано
винахід, будуть дешевшими, тобто більш конкурентоспроможними. Щоб
запобігти цьому негативному явищу необхідно одержати правову охорону на
ОПІВ або обмежити доступ до таємниці, що використовується в технології.

Використання прав на об’єкти права інтелектуальної власності є
найпродуктивнішим етапом його життєвого циклу. До цього етапу ОПІВ не
приносив користі розробникові. Навпаки, витрачалися кошти на створення
ОПІВ та забезпечення правової охорони. І тільки на етапі використання
(комерціалізації) компенсуються попередні витрати, а також одержують
прибуток — власне те, для чого в більшості випадків вони створюються. Є
багато шляхів комерціалізації ОПІВ. Основні з них описані в розділі 5.

Захист прав здійснюється в разі, коли ці права порушує недобросовісний
конкурент. Чинне законодавство України надає власникові прав на ОІВ
кілька шляхів захисту їх. Найдійовішою формою захисту є звернення до
суду.

Утилізація — останній етап життєвого циклу ОПІВ. Оскільки за означенням
ОПІВ є нематеріальним об’єктом, то немає потреби його знищувати або
переробляти в щось інше. Після закінчення юридично визначеного терміну
дії прав інтелектуальної власності він зникає як об’єкт власності й
переходить у суспільне надбання. Тобто будь-хто може його
використовувати без дозволу правовлас-ника. Якщо на момент закінчення
використання прав на ОПІВ юридичний термін служби його не буде
вичерпаним, то можна продовжити використання такого об’єкта за
відповідну винагороду (роялті) або уступити (продати) права власності на
нього, отримавши таким чином додатковий прибуток.

2.1.3. Особливості маркетингу інноваційних товарів на різних етапах
їхнього життєвого циклу

Специфіка маркетингових досліджень при комерційному використанні
інтелектуальної власності виявляється в різниці підходів до створення та
збуту її об’єктів порівняно з традиційними товарами. Виробництво й
реалізація традиційних товарів безпосередньо пов’язані з ринком, на
якому зосереджені однакові або взаємозамінні товари. Необхідність
обов’язкових постачань цих товарів на ринок диктується умовами товарного
виробництва в світовій економіці. Від самого початку їхні створення та
виробництво орієнтовані на ринок; питання полягає не в тому,
спрямовувати їх туди чи ні, а в створенні конкурентної продукції та
використанні найсприятливішої кон’юнктури для її реалізації [58].

Необхідність продажу або купівлі об’єктів права інтелектуальної
власності не настільки очевидна для їхніх власників і потенційних
покупців цієї продукції. У первісному вигляді науково-технічні
досягнення фірми створюють переважно не для продажу, а для застосування
у власному виробництві. Виняток становлять ті винаходи, власники яких не
мають змоги здійснити їх виробниче освоєння та використання або не
зацікавлені в їх застосуванні, тому що ці винаходи не відповідають
профілю їхньої діяльності.

Великі фірми та монополії, що володіють науково-технічними досягненнями,
отримують прибуток насамперед від реалізації виготовленої продукції з їх
використанням. Питання про продаж цих досягнень у формі ліцензій постає
для них пізніше, коли під впливом кон’юнктурних чинників виникають
сприятливі умови для цього. Передчасний вихід на ринок з об’єктами
інтелектуальної власності або запізнення з продажем можуть позбавити
власника нововведення значних прибутків і погіршити його позиції в
боротьбі з конкурентами.

Часто є доцільним паралельне використання обох варіантів: виробництво
товарів на власному підприємстві з подальшою реалізацією їх на
перспективних для компанії ринках і продаж ліцензії в своїй країні або в
інші країни й регіони, в які за тими чи іншими обставинами постачання
вироблених компанією товарів не може бути здійсненим або є
малоефективним.

Товари ринкової новизни, що були створені без використання ОПІВ та на
основі винаходів і інших об’єктів промислової власності, в своєму
розвитку проходять ті ж стадії життєвого циклу нового товару, що були
розглянуті на рис. 2.1. Основні відмінності спостерігаються на першому
етапі — при розробленні нового товару.

Перший етап життєвого циклу інноваційного товару складається принаймні з
семи стадій (рис. 2.3).

На стадії маркетингових досліджень необхідно відповісти на питання:
«Яким повинен бути товар, щоб маги попит на ринку в майбутньому,
можливо, за кілька років?» І тільки тоді варто братися за його
розроблення. Необхідно виробити стратегію фірми. Спланувати
капіталовкладення в інтелектуальну власність, визначити ресурси, що
необхідні для розроблення нової технології та забезпечення
конкурентоспроможності як самої технології, гак і товарів, що
виробляються на її основі. Треба також оцінити можливості основних
конкурентів.

Розроблення інноваційного товару починається з пошуку ідей для новинки.
Невичерпним джерелами ідей є винахідники, патентні повірені, лабораторії
університетів і академічних інститутів, НДІ, науково-дослідні відділи
промислових виробництв тощо.

Ідея товару дає загальне уявлення про новинку. Задум товару — це
пророблений варіант ідеї, виражений у зрозумілих для споживача
характеристиках. Образ товару — конкретне уявлення, що склалося в
споживачів про реальний або потенційний товар.

Етап маркетингових досліджень передбачає вивчення розроб-лювачем потреб
і вимог у нових товарах, аналіз товарів-аналогів і виявлення
властивостей аналогів, які не задовольняють цих потреб, дослідження
вимог до конкурентоспроможності нових товарів і умов реалізації їх на
галузевих ринках. Маркетингові дослідження мають забезпечити виявлення
чинників конкурентоспроможності об’єктів інтелектуальної власності, яка
складається на ринку кон’юнктури та перспектив реалізації продукції, що
виготовляється з використанням ОПІВ.

Стадія патентних досліджень. При визначенні стратегії фірми щодо
розроблення об’єктів права інтелектуальної власності, їх правової
охорони та подальшого використання неоціненну користь дають патентні
дослідження, що проводяться на основі патентної інформації. Патентні
дослідження дозволяють визначити технічний рівень розробки, виявити
чинники, що є ключовими в забезпеченні конкурентоспроможності майбутніх
виробів, а також спрогнозуваги Перспективи розвитку в цій галузі.

Стадія науково-дослідної роботи. При позитивному рішенні про створення
інноваційного товару за результатами маркетингових і патентних
досліджень, здійснюється формування різних ідей товарів, вибір їх,
розроблення задуму товару та його перевірка. Стадія науково-дослідних
робіт (НДР) передбачає аналіз результатів проведених маркетингових
(зокрема й патентних) досліджень, що може призвести до позитивного або
негативного рішення щодо розроблення інноваційного товару. Вихід на
ринок з новим товаром пов’язаний з чималим ризиком. У світовій практиці
є багато прикладів створення відомими фірмами нової продукції, на яку не
виникло попиту на ринку, в результаті чого фірми зазнали великих втрат,
або навіть краху. За даними західних експертів, на ринку товарів
широкого вжитку зазнає невдачі 40% усіх пропонованих новинок, на ринку
товарів промислового призначення — 20% і на ринку послуг — 18%.

Стадія дослідно-конструкторських і дослідно-технологічних робіт. На
етапі дослідно-конструкторських робіт (ДКР) і дослідно-технологічних
робіт (ДТР) втілюють задум у реальний товар. На цій стадії створюють
конструкцію або розроблюють технологічний процес, готують
конструкторську й технологічну документацію, виготовляють, випробовують
і добирають різні варіанти Дослідного зразка товару. При цьому
властивості, науково-технічні, економічні, екологічні й естетичні
характеристики та параметри створюваного товару мають відповідати
чинникам конкурентності, визначеним за результатами маркетингових
досліджень. На етапі ДКР і ДТР дається відповідь, чи піддається ідея
нового товару втіленню у виріб, чи рентабельне воно з технічних і
комерційних міркувань.

Стадія набуття прав на ОПІВ. Набуття прав на ОПІВ (правова охорона)
здійснюється тоді, коли в новому товарі передбачено реалізацію об’єктів
права інтелектуальної власності, що відповідають умовам
патентоспроможності. Для винаходу це новизна, винахідницький рівень і
промислова придатність. Під патентуванням розуміється комплекс заходів
для забезпечення правової охорони об’єктів інтелектуальної власності в
різних країнах, що передбачає відбір винаходів для патентування, вибір
країн і процедур патентування, а також здійснення необхідних дій з
оформлення заявок та одержання патентів у патентних відомствах
відповідних країн. Проведення цих заходів має ґрунтуватися на
маркетингових дослідженнях, виконаних як на перших двох стадіях етапу
розроблення нового товару, так і при визначенні цілей патентування.

Основною метою патентування є одержання виключних прав на результати
науково-технічної діяльності та захист їх від конкурентів на території
країн, що становлять для патентовласника інтерес з погляду постачання до
цих країн нових товарів і продажу ліцензій. При доборі винаходів для
патентування враховуються результати прогнозування потреб потенційних
покупців і можливості патентовласника задовольнити ці потреби шляхом
пропозиції відповідних промислових виробів чи технологій. Пропонований
для патентної охорони об’єкт повинен мати, як правило, вищі
техніко-економічні показники порівняно з кращими вітчизняними і
закордонними зразками.

Стадія створення прототипу товару. Стадія створення прототипу товару
означає фізичне втілення його задуму й одержання одного або кількох
зразків товару, що:

задовольняють вимоги та потреби споживачів, виявлені в результаті
маркетингових досліджень;

безпечні й надійні при використанні в звичайних умовах;

за собівартістю знаходяться в рамках розрахункових кошторисних витрат
виробництва.

Створений прототип піддається перевірці та функціональним випробуванням,
проведеним у лабораторіях і в експлуатаційних умовах. По його завершенні
проводяться випробовування прототипу в ринкових умовах.

Стадія промислового освоєння. Ця стадія означає підготування виробництва
та розгортання процесу комерційної реалізації нового товару. Вона
пов’язана з великими витратами на будівництво або оренду приміщень,
придбання устаткування, проведення монтажних і пусконалагоджувальних
робіт, впровадження нових технологічних процесів, проведення рекламної
кампанії, створення або розширення збутової мережі та інші заходи.
Програма маркетингу інноваційного товару має охоплювати питання
своєчасності виходу на ринок, територій збуту товару та послідовність
освоєння їх, визначення профілів першорядних за значенням сегментів
ринку, а також заходи щодо реалізації різних елементів комплексу
маркетингу. Здійснення заходів для розгортання комерційного виробництва
нових товарів має враховувати сформовану загальногосподарську й галузеву
кон’юнктуру на територіях країн реалізації нового товару, а також
тенденції розвитку ринку.

По завершенні першого етапу життєвого циклу створений товар на основі
винаходу дістає дві альтернативи його комерційного використання. У
першому випадку при використанні його розроб-лювачем у власному
виробництві він продовжує шлях свого розвитку відповідно до етапів
життєвого циклу традиційного товару, тобто проходить етапи виведення на
ринок, зростання, зрілості й занепаду. В другому випадку розроблений і
захищений об’єкт права інтелектуальної власності, наприклад винахід,
може стати самостійним товаром і вийти на ринок вже після першого етапу
життєвого циклу. У цьому разі між власником розробки та зацікавленою
особою має бути укладений ліцензійний договір або угода про поступку
прав на ОШВ. Найбільшу цінність як об’єкт ліцензій для покупців
становлять розробки на етапі промислового освоєння.

Особливості управління інтелектуальною власністю на наступних етапах
життєвого циклу інноваційного товару

Маркетолога цікавить, який за тривалістю цикл життя товару на ринку.
Будь-який товар рано чи пізно буде витіснено з ринку. З часом він його
замінять на досконаліший. Для визначення форм економічного обігу
об’єктів права інтелектуальної власності необхідно передбачити термін
життя інноваційного товару на ринку. Маркетингові дослідження дозволяють
на стадії виходу інноваційного товару на ринок вивчити споживчий попит
на нього, наявність на ринку аналогічного товару. Найповніші дослідження
здійснюються на цьому етапі. Коли життєвий цикл інноваційного товару
досягне стадії зростання, обсяги постачань на ринок почнуть
збільшуватись. На цій стадії проводиться дослідження ринку, вивчення
змін споживчого попиту, проводяться прогнозні дослідження ринку. При
цьому рекламна діяльність стає найактивнішою, й вона постійно
вдосконалюється.

На стадії зрілості сповільнюються темпи збуту, оскільки відбувається
насичення ринку і з’являються досконаліші конкурентні товари. На цій
стадії, як і на попередній, необхідно активізувати маркетингові зусилля
й подбати про вдосконалення товару.

На стадії занепаду зменшується обсяг виробництва. Маркетингові
дослідження на цій стадії здійснюють задля вивчення зміни споживчого
попиту й аналізу нових виниклих товарів, їхніх властивостей. Це
необхідно для заміни колишнього товару чи внесення технічних
удосконалень у відомий товар, додання йому нових властивостей, чого
очікує споживач. На цій стадії можливі кілька варіантів рішень.
Найпростіше з них — припинити виробництво цього товару. Інший варіант —
піти на інший сегмент ринку, що здатний сприйняти цей товар. Третій
варіант — поліпшити якість товару за рахунок його вдосконалення,
виконаного на попередніх стадіях життєвого циклу, і тим самим продовжити
перебування на ринку. Однак найвдалішим буде варіант, за яким у момент
досягнення максимуму продажів старого товару фірма виводить на ринок
завчасно розроблений новий товар. Тобто одразу після закінчення першого
етапу необхідно подбати про розроблення нових ОПІВ, які б послугували б
основою для створення нового конкурентного продукту.

2.2. Пошук та генерування нових ідей

2.2.1. Відбір нових ідей

2.2.1.1. Етапи відбору нових ідей

Пошук, відбір і генерування якомога більшої кількості ідей створення
нового продукту є найважливішою вихідною передумовою успішного
інноваційного проекту.

Де взяти нові ідеї? Для цього є два шляхи- Перший — знайти наявні ідеї й
відібрати з них найперспективніші- Другий — генерувати нові ідеї, що
адекватні поставленій меті.

Логічно розпочати з реалізації першого шляху тому, що, по-перше, можна
виграти час. По-друге, підприємство не завжди має людські й технічні
ресурси для генерування нових ідей.

При відборі ідей ідеться не просто про технічну ідею, яку можна отримати
в результаті наукових досліджень, а про ідею бізнесу, яка має
завершитися отриманням прибутку, що генерується за допомогою об’єктів
права інтелектуальної власності.

Етапи

Відбір комерційно значущих ідей з безлічі подібних є складним і
відповідальним завданням. На цьому етапі необхідно подолати міф про те,
що саме ця розробка є найкращою. Насправді це не так. Як приклад
наведемо криву відсівання ідей, яку зробила фірма «ЗМ» за методикою
компанії «OXFORD INNOVATION* (рис. 2.4) [59].

Після відсівання на першому етапі з 540 вихідних ідей лишилося 92, що,
як здавалося, мали шанси на успіх при комерціалізації. На другому етапі
ці 92 ідеї перевірялися на предмет їхньої конкурентоспроможності на
ринку. Якість восьми ідей, що лишилися, перевірялася на дослідних
зразках, після чого було відібрано дві ідеї. Надалі їх випробовували
ринком. Результати показали, що ринок сприйняв одну ідею.

Витрати на відсівання ідей на першому етапі становлять 3-5% від
загальної вартості таких робіт, а на кінцевому — 60-70%. Звідси
випливає, що відбір ідей на першому етапі треба здійснювати дуже
ретельно, оскільки незначна економія грошей на цьому етапі призведе до
втрати значніших сум на наступних. Іншим результатом є те, що процес
добору сам по собі створює дорожчі та привабливіші для потенційних
інвесторів продукти.

2.2.1.2. Процедура відбору ідей

Перш ніж прийняти нову інноваційну ідею для економічної оцінки, корисно
відповісти на низку запитань:

Чи спроможна ідея з технічних міркувань?

Які технологічні бар’єри треба подолати?

Чи можна захистити ідею за допомогою патенту або інших за: собів?

Чи випробовувалися подібні ідеї та чому вони провалилися?

Чи може наявна технологія становити небезпеку?

У чому полягає конкурентна технічна перевага?

Чи обмежена перевага конкретними умовами?

Хто ще працює над подібними або суміжними ідеями? Аналіз відповідей на
ці питання допоможе виваженіше підійти

до наступного розгляду можливості комерціалізації ідеї або ж істотно
змістити акценти в її застосуванні.

Зокрема, одним із привабливих способів перетворити сонячну енергію в
електричну є використання кремнієвих сонячних батарей. Щоб знизити
вартість сонячних елементів, американська компанія почала впроваджувати
програму з виробництва кремнієвої плівки. Очікувалося, що це буде
привабливішим, ніж застосовна раніше основа, яку виготовляли шляхом
вирощування великих циліндричних кремнієвих кристалів і нарізування з
них тонких пластин, тому що вирощування плівки скорочує низку коштовних
технологічних стадій.

Коли процес вивчили детально, з’ясувалося, що якість матеріалу була
задовільною тільки за умови низької швидкості вирощування Плівки. Це
означало, що для забезпечення заданої продуктивності знадобитися
встановлювати безліч пристроїв для її вирощування.

Отже, початкова ідея розроблення серійного устаткування для вирощування
кремнієвої плівки була трансформована в ідею збільшення швидкості її
вирощування.

Визначення етапу розроблення ідеї

При доборі ідей важливо усвідомити, на якому етапі перебуває розроблення
продукту. Під терміном «продукт» тут варто розуміти як нову технологію,
так і нові товари та послуги на основі нових технологій. Щоб установити
етап розроблення, корисно відповісти на чотири запитання, проставивши
проти кожного в колонках позначки «так» і «ні» (табл. 2.1).

Після того, як буде визначено етап, на якому перебуває розроблення,
необхідно відповісти на питання, що наведені в табл. 2.2.

Робочий прототип У чому полягають проблеми масового виробництва? Чи
підходять для цього наявні виробничі системи? Чи буде кінцевий продукт
мати такі ж характеристики?

Чи можна інтегрувати його до інших систем?

Комерційний продукт Чи працюватиме він гак добре, як передбачається? Чи
з’явиться несподівана конкуренція? Чи задовольнить він потреби
користувача, що змінюються?

Як мояша поліпшити продукт?

Ефективним інструментом для відбору однієї ідеї з кількох розглянутих є
аналіз ризиків. Такий аналіз можна виконати за допомогою матриці
ризиків, що представлена далі. Передбачається, що низку ідей, які
виглядали спочатку досить привабливими, після такого розгляду відкинуть.
А для тих ідей, що лишилися, надалі буде проведено поглиблений аналіз із
залученням методик, що використовують кількісні характеристики. Тільки
після цього варто приступати до цих розробок.

Процедура відбору має на увазі вивчення ризиків за шістьма пунктами:

Привабливість ринку. Цей пункт містить у собі розмір ринку ідеї,
перспективи його зростання, бар’єри на шляху до ринку, інтенсивність
конкуренції й типові розміри прибутку.

Синергія бізнесу. Тут враховуються використання або невикористання
наявних у компанії професійних знань, виробничих систем, а також
можливість продажу наявній клієнтурі. Синергія припускає одержання
додаткового прибутку за рахунок перерахованих чинників.

Обґрунтованість ідеї. Аналізується рівень складності ідеї, новизна
технології, ступінь її патентної чистоти, необхідність в одержанні
дозволів на її використання.

Потреби в ресурсах. Цей пункт має на увазі вивчення потреби в додатковій
робочій силі й устаткуванні, оцінку погодинної Шкали проекту, а також
обсяг зовнішнього фінансування.

Переваги для користувача. Розглядається «унікальність» одержуваних
переваг, функціональні аспекти та цінові вигоди, а також очевидність
потреби в новій технології або товарі для користувача.

6. Правова охорона ідеї. Розглядається стратегія правової охорони,
можливість дублювання технології несумлінними конкурентами, види
ліцензій на розроблену технологію.

Чинники дослідження ризиків

Для кожного пункту формулюються позитивні й негативні показники, що
заносяться до таблиці. Якщо якісь пункти виявляться для конкретного
випадку несуттєвими, то їх можна не враховувати або замінити іншими, що
вважаються важливішими. Є багато варіантів кількісної оцінки розглянутих
чинників. У першому наближенні можна вибрати схему, за якою їм
привласнюються бали від +2 (для найпозигивнішого показника) до -2 (для
найнегагивнішого показника). Можна оцінити ризики як для однієї ідеї,
так і для конкурентних ідей (табл. 2.3).

Наявні виробнича й розподільна системи можуть бути застосовані на
експлуатаційному етапі Експлуатаційний етап потребуватиме інвестицій у
виробничу і/або розподільну системи

3. Обґрунтованість ідеї

Технологія, що лежить в основі ідеї, підтверджена й зрозуміла Ідея
спирається на нову неперевірену концепцію

Ідея полягає в новому застосуванні продукту або процесу Ідея має на
увазі нову продуктову концепцію або нову концепцію процесу

Успіх не залежить від інших розробок Інновація залежить від інших
розробок

Інновація не задіює складних і незнайомих підсистем Кілька складних
систем будуть інтегровані, щоб у результаті народилась інновація

Використання не вимагає ніяких погоджень і дозволів Будуть потрібні
узгодження і дозвіл на реалізацію ідеї

4. Потреба в ресурсах

Потрібний незначний обсяг (або не буде потрібно зовсім) додаткових
ресурсів для розроблення та реалізації ідеї Виникне потреба в
додатковому фінансуванні, перш ніж удасться повною мірою реалізувати
ідею

Ідею можна швидко розробити і реалізувати Буде потрібно багато часу,
перш ніж ідея буде розроблена і впроваджена в практику

Існує доступ до фондів/грантів для проведення розробок Розробка ідеї
буде цілком залежати від зовнішнього фінансування

Буде досить наявного персоналу для експлуатації ідеї Доведеться наймати
нових людей для розроблення й реалізації ідеї

5. Переваги для користувача

Ідея забезпечить унікальні вигоди для користувачів Ідея не дасть жодних
особливих переваг для користувачів

Ідея пропонує користувачам поліпшені експлуатаційні якості продукту
Експлуатаційні якості продукту будуть приблизно такими ж, як і колись

Цінові переваги продукту будуть значними 3 новою ідеєю не будуть
пов’язані жодні цінові переваги

Ідея позитивно вплине на довкілля Будуть потрібні спеціальні зусилля,
щоб знизити екологічні наслідки впровадження ідеї

Є чітка й підтверджена потреба в зручностях, одержуваних від реалізації
цієї ідеї Немає причин думати, що переваги реалізації ідеї оцінять
користувачі

6. Правова охорона ідеї

Для інших компаній буде важко скопіювати ідею Тільки-но ідея надійде до
продажу, інші зможуть її скопіювати

Найімовірніше, можна буде дістати правову охорону технології (патенти,
свідчення) Перспектива ефективної патентної охорони ідеї дуже слабка

Можна одержати додатковий дохід шляхом укладання ліцензійних угод із
третіми сторонами Дохід від ліцензування навряд чи покриє додаткові
витрати

Разом:

За результатами аналізу ризиків відбирається ідея (ідеї), що набрала
найбільшу кількість балів. Для відібраної ідеї надалі здійснюється
економічної оцінки бізнесу.

2.2.1.3. Технічний аналіз конкурента

Дуже часто доводиться чути, що пропонується унікальна технологія, що
нічого подібного ніде в світі в цій галузі немає. Іноді дійсно буває
так, що в якійсь сфері немає конкуренції. Але здебі

льшого твердження про відсутність конкурентів — хибне. Зокрема, аналіз
бізнес-планів, представлених інвесторам у США, показав, що в 32%
бізнес-планів чи презентаційних матеріалів стверджувалося, що в компанії
або немає конкурентів взагалі, або недооцінювалася сила конкурентів.
Крім того, також було з’ясовано, що майже в 30%) випадків було погано
пояснено можливості та переваги нової технології чи нової продукції над
наявними.

Таблиця аналізу конкурентів

Тому дійовим інструментом для відбору ідей є порівняння характеристик
технології або товару, що вироблятиметься за відібраною технологією, з
такими ж технологіями або товарами конкурента. Для цього виконують
технічний аналіз конкурента (табл. 2.4).

Ця таблиця заповнюється в такий спосіб:

1. У графі 2 записують не менше п’яти ключових технічних факторів, за
якими Ви можете порівняти себе з конкурентами. Такими факторами можуть
бути:

фізичні характеристики (наприклад, вага, розміри тощо);

робочі характеристики (швидкість, потужність, продуктивність, простота
експлуатації, довговічність тощо);

виробничі характеристики (наприклад, легкість складання, спосіб
виготовлення, кількість технологічних стадій).

У графі 3 таблиці записують коментарі для кожного фактора Вашого
продукту, а в графах 4-6 — коментарі для кожного фактора продуктів
конкурентів. Тут не слід піддаватися спокусі охарактеризувати свій
продукт у кращому світлі, ніж у конкурентів.

Проранжуйте компанії за кожним із факторів у порядку їх погіршення,
наприклад, використовуючи вже розглянутий прийом (+2) (-2).

Проставте цифри, отримані під час ранжирування факторів, у правому
нижньому куті граф 3-6 для кожного з них.

Складіть цифри в графах 3-6 по вертикалі й запишіть результат у
квадратиках напроти напису «загальний бал».

Порівнюючи отримані суми, визначите рейтинг своєї технології або
продукту. Якщо він виявиться нижчим, ніж у конкурента, то, можливо, цю
ідею варто відсіяти, або ж зосередити увагу на тих параметрах, за якими
ваша технологія або товар поступаються конкурентам.

2.2.1.4. Процедура отримання нових ідей із зовнішніх джерел

Компанії часто одержують нові ідеї з найрізноманітніших зовнішніх
джерел: пошта, телефон, оголошення в комерційних журналах, повідомлення
кого-небудь зі службовців іншої компанії. Ці ідеї можуть містити різну
інформацію — від патентоспроможного технічного рішення до
раціоналізаторської пропозиції про вдосконалення товару.

Практика інноваційної діяльності показує, що на багатьох підприємствах
успішною й ефективною інновацією є не своя оригінальна, а запозичена
ідея. У цьому разі проблеми можуть виникнути, якщо запозичення цієї ідеї
розробки супроводжуватиметься порушенням прав інтелектуальної власності
щодо неї.

Створення процедур роботи з отриманням іззовні ідей важливе тому, що
використання їх, випадкове чи цілеспрямоване, без згоди їхніх
правовласників може призвести до судового процесу за фактом порушення
цих прав.

Для того щоб захиститися від чиїхось претензій з приводу того, до
компанія украла його ідеї, рекомендується виділити одного службовця для
реєстрації всіх корисних ідей, що надходять від сторонніх осіб. Якщо
ідея виражена в письмовому вигляді, то хтось із представників підрозділу
з роботи над кореспонденцією повинен негайно довести відповідні
документи до цього службовця. Якщо ідею висловила стороння особа, що
зателефонувала до компанії, то її необхідно з’єднати з таким службовцем.
У тих випадках, якщо стороння особа шукає підходів до одного зі
службовців компанії в неробочий час, цього службовця варто
проінструктувати, щоб він відклав обговорення цієї ідеї й попросив
особу, що звертається, зв’язатися безпосередньо зі службовцем,
відповідальним за такі контакти.

Важливо, щоб до всіх сторонніх осіб, що представили будь-яку ідею,
висували вимогу підписувати угоду про розголошення, перш ніж будь-хто
інший з компанії, крім відповідального службовця, оцінить запропоновану
ідею. Ця угода звичайно вимагає, щоб стороння особа відмовилася від усіх
прав конфіденційності й від усіх прав на ідею. Точно сформульована угода
допомагає відхилити всі претензії, що їх висуває стороння особа,
стосовно того, що компанія порушила конфіденційні домовленості з цією
особою, використавши ідею. Можна покласти відповідальність за підписання
сторонньою особою неконфіденційної угоди про розголошення на того ж
службовця, що відповідає за роботу з усіма отриманими ззовні ідеями.

Незалежно від того, чи погодиться стороння особа підписати таку угоду,
завжди потрібно зберігати її копію, послану в компанію, подалі від
службовців, що працюють у відповідній сфері. Найголовніше — не дозволяти
нікому зі службовців, особливо тим, кому ця ідея якнайбільш підійшла б,
ознайомлюватися з нею доти, доки стороння особа не підпише
неконфіденційну угоду про розголошення. Це запобіжить усіляким
обвинуваченням у тому, що компанія довідалася про ідею від цієї
сторонньої особи, а не розробила її незалежно й потім використовувала
її, не надавши ніякої компенсації цій особі.

Далі, якщо в когось зі службовців компанії виникне та ж ідея, компанія
захоче довести, що знахідка службовця була незалежним винаходом, а не
результатом розголошення цієї ідеї сторонньою особою. Сувора політика
відмови від розгляду незатребуваних ідей, якщо немає неконфіденційної
угоди про розголошення, є важливою частиною такого доказу. З іншого
боку, компанія може мати значні труднощі під час захисту за позовом,
якщо ця стороння особа зможе довести, що:

Жодної неконфіденційної угоди про розголошення не підписувалося;

компанія будь-як використовувала цю ідею або розкрила її іншим.

У поодиноких випадках, якщо компанія хоче розглянути винахід, а
винахідник відмовляється підписати неконфіденційну угоду про
розголошення, вони разом можуть обговорити й підписати особливу
конфіденційну угоду про розголошення. Це угода, як правило, охоронятиме
інформацію, розкриту винахідником, якщо тільки компанія не зможе
документально підтвердити наявність свого власного попереднього
винаходу.

Відповідальний службовець повинен стежити за виконанням процедур,
призначених для того, щоб запобігти можливості випадкового ознайомлення
службовців з незатребуваною ідеєю, перш ніж стороння особа підпише
неконфіденційну угоду про розголошення. Для цього існує два типи
процедур:

негайно повернути документи, що підтверджують розкриття незатребуваної
ідеї винахідникові разом з листом (на бланку), у якому заявити, що цю
кореспонденцію розглянули лише в канцелярії, тому що вона являла собою
розкриття незатребуваної ідеї за відсутності відповідної
неконфіденційної угоди про розголошення. Попросіть винахідника підписати
неконфіденційну угоду про розголошення й потім повторно представити
документи, що підтверджують розкриття цієї ж ідеї, разом з підписаною
угодою;

зареєструвати цю ідею в надійній картотеці й попросити сторонню особу
підписати неконфіденційну угоду про розголошення. Якщо ця особа
відмовляється підписати її, зберегти її ідею в цій же картотеці. Якщо
стороння особа підпише неконфіденційну угоду про розголошення, довести
цю незатребувану ідею до відділу з інтелектуальної власності чи до
відповідного інженерного відділу, щоб оцінити її [8].

2.2.2. Генерування ідей

2.2.2.1. Цілі та передумови генерування нових ідей

Якщо не вдається знаііти в довколишньому середовищі ідеї, здатні
забезпечити досягнення кінцевої мети інновації — отримання прибутку або
іншої користі, необхідно генерувати такі ідеї.

У нашій країні й за кордоном розроблено досить багато методів і методик
проведення формалізованого й евристичного пошуку інноваційних ідей,
науковий рівень і практична результативність котрих постійно
підвищується. Якщо спочатку ці методи спиралися тільки на найпростіші
прийоми асоціативного мислення, то для сучасних методів пошуку рішень
характерні комплексний підхід, системний аналіз проблеми й
алгоритмізація творчого процесу, що допомагають швидко знайти
найефективніше рішення. Сучасні методи передбачають можливість
автоматизованої реалізації цього процесу за допомогою новітньої
обчислювальної техніки та з використанням глобальної інформаційної
мережі, що істотно розширює творчі можливості людини.

Методи пошуку нових ідей при їх кваліфікованому застосуванні є надійним
і дійовим інструментом з арсеналу інноваційного менеджменту. Знати й
уміти їх використовувати — прямий обов’язок будь-якого керівника, що
працює в творчій сфері [60].

Керівник повинен розуміти просту істину, що компанія навіть для того,
щоб стояти на місці в сучасному світі, мусить досить швидко бігти. Тим
більше в компанії, що прагне обігнати конкурентів, має бути серйозно
налагоджена робота з пошуком і генеруванням ідей для випуску
конкурентних продуктів [61].

Генерування нових ідей базується на науці про творче мислення —
евристиці. Разом з нею також успішно використовуються досягнення таких
наук, як психологія творчості, системний аналіз, дослідження операцій,
теорія ігор тощо. Евристичні методи набагато частіше приводять до
принципово нових інноваційних рішень, що потім дістають статус винаходу
або навіть відкриття. Найнеймо-вірніші ідеї, отримані евристичним
шляхом, можуть забезпечити технологічний прорив у тій чи іншій галузі.
Наприклад, одна з систем голографії народилася з неймовірної ідеї
одержувати фотографії без об’єктива. У свій час неймовірними були ідеї
радіо, телебачення, телефону тощо [1, 60].

Генерування нової ідеї має здійснюватися з урахуванням часу, який сплине
від моменту виникнення ідеї до її фактичної реалізації. Тобто сама по
собі ідея може бути багатообіцяльною, але якщо її спроектувати на
майбутнє, то може виявитися, що вона не конкурентоспроможна.

Є принаймні понад 40 методів генерування (прогнозування) Нових ідей
[59]. Для зручності об’єднаємо їх у три групи:

аналіз тенденцій;

експертні оцінки;

багатоваріантні методи аналізу.

При використанні методів генерування (прогнозування) нових ідей бажано
додержуватися таких рекомендацій:

цілі прогнозування треба сформулювати до вибору відповідного методу
їхнього досягнення. Для правильного вибору методу й застосування
отриманих результатів спочатку треба задатися питанням: «У чому
проблема?», а потім «Що ми маємо намір робити з результатом
прогнозування?»;

варто використовувати два або кілька методів, оскільки жоден метод не
здатний відповісти на всі питання;

оскільки на ідею в широкому значенні цього слова, і особливо на їхні
кінцеві продукти, істотно впливають чинники нетехніч-ного характеру
(загальне середовище бізнесу, економіка, політика, суспільна ситуація,
законодавство, соціальні переваги й багато іншого), то методи
генерування ідей повинні також містити відповідні елементи економічного
прогнозування й аналізу політичної ситуації;

майже всі методи прогнозування можуть також використовуватися для цілей
прогнозування інших тенденцій.

2.2.2.2. Аналіз тенденцій

Аналіз тенденцій дотепер залишається найпоширенішим підходом з
прогнозування тенденцій. Його базові передумови прості: треба зібрати
доречні історичні дані й потім графічно, або в чисельній формі,
спроектувати відповідні зміни на майбутнє. Попри розходження конкретних
методик, прийоми аналізу тенденцій мають низку спільних допущень і
особливостей, а саме:

майбутнє представляється безперервним продовженням недавнього минулого,
і, отже, на нього поширюються встановлені раніше закономірності;

є тільки один варіант майбутнього, і він передбачуваний, якщо правильно
зрозуміти закони змін, що відбуваються, виявлених під час аналізу
тенденцій.

З наукового погляду екстраполяція є забороненим прийомом, проте, за
правильного врахування причиново-наслідкових зв’язків, вона може дати
прийнятні результати.

Метод екстраполяції тенденцій заснований на екстраполяції поведінки
змінної, що шукається в заданому часовому відтинку. Як приклад на рис.
2.5 наведено екстраполяцію тенденцій зміни ефективності штучних джерел
світла [61, 62].

Як бачимо, до 1970 р. лініііна екстраполяція добре передбачала
результати. Однак протягом наступних ЗО років цю тенденцію поки що не
підтверджено. Цілком можливо, що зростання буде, тому що така тенденція
підтверджена більш ніж сторічним досвідом. Варто мати на увазі, що чим
більший часовий інтервал, тим менш надійним буде прогнозований
результат.

Екстраполяцію тенденцій використовують для прогнозування параметрів
ефективності технологій, параметрів якості продукції, рівня продажів
даного продукту, тривалості розроблення конкретної технології тощо. На
практиці майже кожна (і не тільки західна) компанія в усіх галузях
промисловості збирає інформацію про історичні тенденції змін важливих
параметрів, використовуючи її як стартову точку для прийняття якихось
стратегічних рішень. Прості екстраполяційні графіки служать для багатьох
компаній корисними «кваліфікованими підказками».

01 її і і і і і І і і »

‘ 1860 1880 1900 1920 1940 1960 1980 2000 2020

Час, роки

Рис. 2.5. Екстраполяція тенденцій ефективності Штучних джерел світла

За наявності необхідних даних екстраполяція тенденцій є досить недорогим
і швидким методом. З урахуванням простоти опрацювання даних цей метод
використовують як перший ступінь технічного та технологічного
прогнозування, одержання якогось першого наближення.

Основним недоліком методу є низька точність, оскільки характер впливу
зовнішніх обставин на розглянуті перемінні непостійний у часі, і тому
найкращі результати можна отримати при використанні цього методу лише на
найближче прогнозування (кілька кварталів, один рік).

Регресивний аналіз. Якщо зв’язок між досліджуваною величиною, наприклад,
параметром якості, та технологічними параметрами процесу можна
представити у формі математичної залежності — рівняння регресії, то це
дає змогу розрахувати кількісні характеристики досліджуваної величини,
навіть якщо параметри залежать один від одного, тобто корельовані.
Позитивним у цьому методі є те, що є добре розроблена теорія
регресивного аналізу та комп’ютерні програми для розрахунків значень
параметрів. Якщо відомі причиново-наслідкові зв’язки між параметрами, то
такий аналіз дає якісніші прогнози, ніж метод екстраполяції, що дозволяє
здійснювати середньо- й довгострокові прогнози.

Метод Б-кривих. Залежність багатьох процесів від часу має Б-подібний
характер: на початковому етапі параметри збільшуються повільно (йде
нагромадження — так званий інкубаційний період), потім іде період
швидкого зростання і, по досягненні певної величини, швидкість процесу
зменшується, асимптотично наближаючись до певної межі. Така залежність
характерна для багатьох параметрів якості продукції або для виведеного
на ринок товару, коли частка відповідного ринку зростає спочатку
повільно, потім швидко, а потім різко сповільнюється, після чого починає
падати.

Процедуру побудови З-кривої коротко можна описати в такий спосіб:

визначити характеристику товару, якої потребує ринок;

визначити технологічний параметр або параметри, якими можна забезпечити
цю характеристику;

зібрати інформацію про динаміку розвитку цього параметру в минулому;

визначити природне обмеження цього параметру;

побудувати на основі отриманої інформації в-криву, що мас асимптоту до
природного обмеження;

визначити події й тенденції, що можуть уплинути на майбутній розвиток
параметра і як наслідок — на форму кривої. Схематично це показано на
рис. 2.6 [62].

Якщо побудувати декілька S-подібних кривих заміни технологій
виявляється, що вони складають криву, що огинає всі попередні, має також
S-подібну форму. Як приклад на рис. 2.7 показано S-криву, побудовану для
прогнозування швидкості транспорту.

Якщо відомі такі криві для аналогічних параметрів, то цей метод може
бути корисним для прогнозування розвитку технологій, особливо на стадіях
НДР і НДДКР. Метод також корисний своїм нагадуванням про те, що
технологічні параметри не можуть зростати нескінченно, запобігаючи тим
самим типовій помилці, коли прогнозування виходить з лінійної
екстраполяції.

Метод історичних аналогів. Відомий вислів «Дурень учиться на власних
помилках, а розумний — на чужих» відбився в цьому методі. Якщо відомі
рішення, що їх застосовували великі фірми в ситуаціях, подібних до
Вашої, то є велика ймовірність того, що, прийнявши аналогічне рішення,
Ви одержите позитивний результат. Для цього на Заході є бази даних,
наприклад, «Вплив ринкової стратегії на бізнес» (Profit Impact of Market
Strategy — PIMS), де узагальнено велику кількість конкретних ситуацій
для 1700 компаній у різних галузях промисловості. Поки що користуватись
цією базою даних досить дорого, однак їх бурхливий розвиток сприятиме
здешевленню та підвищенню надійності цього методу прогнозування.

1750 1850 1950 2050

роки

Рис. 2.7. Я-кривадля прогнозування швидкості транспорту

Метод аналізу винахідницької активності. Аналіз динаміки патентування
винаходів дозволяє отримати інформацію про технічні й технологічні
тенденції, а також про основних учасників розроблення нових технологій і
продуктів. Патенти є добротним матеріалом для досліджень, оскільки
розробники, піклуючись про захист своїх прав, патентують їх. Якщо ще
кілька років тому такий аналіз був утруднений, то тепер — зі зростанням
комп’ютеризації, наявності інтернет-мережі, забезпеченні вільного
доступу до патентних фондів в електронному виді — ефективність такого
аналізу різко зросла. Можна сподіватися, що в найближчому майбутньому
цей метод стане одним з найнадійніших для прогнозування технологій та
інноваційних продуктів [14].

Більшість компаній додержуються такої схеми патентних досліджень:

визначення об’єктів дослідження;

формулювання проблеми та встановлення сфери пошуку;

пошук необхідних патентів;

завантаження патентів у програму для ЇХ опрацювання;

комп’ютерне опрацювання патентів;

інтерпретування результатів патентного аналізу.

Аналіз динаміки винахідницької активності за роками дозволяє виявити
тенденції: чи зростає кількість Цатентів, чи залишається постійною або ж
зменшується. Такий аналіз дозволяє виявити домінування конкретного
розроблювача аб^ виробника. Важливе значення має аналіз портфелю
патентів компанії, що дає змогу виявити напрямок проведених конкурентами
Науково-технічних розроблень.

Статичний аналіз описів винаходів і корисних моделей дозволяє не тільки
виявити вичерпний список вимог до певної продукції, але й проранжувати
їх за ступенем значущості (ваги), тобто скласти /ик’оннншг .грзлрЧіп!
іютр*лF^ажгащцу ^окукгів. Ак&ліз а&тек-тів дозволяє прогнозувати появу
на ринку Нових розробок за 6-18 місяців і є наразі одним із кращих
способів відстеження технологічних змін у всьому світі. Він також
дозволяє; виявити потенційних кандидатів для купівлі або продажу
ліцензій. На розроблювані технології.

Для забезпечення необхідної повноти відомостей варто оновляти чи
повторювати патентний пошук щороку. У великих компаніях цим займаються
зазвичай до 10 чоловік.

Як приклад наведемо один з результатів виконаного нами прогнозу розвитку
металургійної галузі (рис. 2-8) [63]. Аналіз проводили за класами МПК
С21, С22, С23, С25, С30, що відповідають металургійній галузі.
Дослідження здійснено ^002 року з прогнозом на 2003-2004 роки (жирні
лінії на рис. 2.8).

З рис. 2.8 видно, що за останні п’ять роЩв спостерігається тенденція до
зменшення активності патентувався. Перевірка прогнозу в 2003 році
показала, що у США, як і передбачалося, за перше півріччя не було
отримано в цій галузі жодного патенту, тоді як у 1999 році кількість
патентів становила понад 25()0. Тенденція до зменшення патентної
активності спостерігається ‘Ьакож у Російській Федерації та в Китаї.
Звідси можна зробити висновок, що металургійна галузь не є
інноваційно-привабливою і навряд чи слід шукати нові ідеї в цій сфері.

Аналіз наукової літератури. Цей метод певною мірою є доповненням до
попередніх. Однак є й відмінності. З одного боку, не більш як третина
досліджень доводяться до стадії патентування. З іншого боку, вони
передують патентуванню, тому допоможуть виявити тенденції значно раніше.
Вважається, що аналіз наукової літератури дозволяє зробити прогноз не
більше ніж на 3-4 роки, тому його бажано повторювати щорічно. Поки що
кількість фірм, що пропонують подібні послуги, вкрай обмежена, а
вартість таких досліджень висока (за даними 1991 року одне таке повне
дослідження в СІЛА коштувало від 50 до 150 тис. доларів). Однак варто
очікувати, що в міру переведення реферативних журналів на електронні
носії швидкість і ефективність такого аналізу істотно зросте, а їхня
вартість суттєво знизиться.

2.2.2.3. Методи експертних оцінок

У строгому означенні експертні оцінки є судженням або викладом
висновків, базованих на інтерпретації логічних міркувань, доказах або
обґрунтованих майбутніх очікуваннях, що їх надають люди, які
відрізняються глибокими знаннями в розглянутій сфері.

До експертних оцінок вдаються, коли немає необхідних для екстраполяції
даних, а причиново-наслідкові зв’язки між параметрами настільки складні,
що їх не можна визначити математично. У цьому разі приходять на допомогу
інтуїція та знання експертів.

Інтерв’ювання є добре відомим способом збору інформації, що широко
практикується. Мета інтерв’ю — одержати глибокі судження експерта щодо
предмета прогнозування. Оскільки одна людина не може бути однаково
підготовленою за всіма аспектами, зазвичай беруть інтерв’ю в кількох
експертів, а потім роблять висновки.

При проведенні інтерв’ю корисно дотримуватись кількох простих порад:

інтерв’ю експертів треба заздалегідь ретельно спланувати;

корисно підготувати особу, в якої буде взято інтерв’ю за допомогою
заздалегідь направленого до неї листа з указівкою цілей інтерв’ю і,
можливо, деякими орієнтовними питаннями;

інтерв’ю проводять віч-на-віч або телефоном у вигляді обміну усними
питаннями та відповідями;

процес інтерв’ю має бути неупередженим збором інформації, не
перекрученим впливом інтерв’юера.

Анкетування. Анкетування за своєю суттю є тим же інтерв’ю, але проведене
у вигляді письмових відповідей на поставлені питання за відсутності
інтерв’юера, і є ефективним способом неупередже-ного аналізу думок
багатьох людей. Основна вада анкетування полягає в тому, що
структурування питань і відповідей часто заважає людям висловити свої
думки.

Численні джерела інформації стосовно проведення анкетування дозволяють
дати такі рекомендації:

бажано розробити форму анкети на основі ретельного аналізу провідних
індивідуальних експертів, а також груп, організацій, асоціацій з
максимально рівномірним представництвом професіоналів у цій сфері;

структура аналізу має бути чітко орієнтованою на цілі опитування, що
забезпечує її стислість;

в анкеті важливо передбачити можливість розгорнутих (крім

«так» або «ні») відповідей, а також коментарів.

Анкетування використовується досить широко для цілей технічного й
технологічного прогнозування, коли необхідно встановити Ймовірність і
можливі терміни досягнення тих або інших технічних параметрів. Такі
ймовірності можна розглядати як гіпотетичні, однак це думка експертів,
яку варто брати до уваги.

Анкетування широко використовується як інструмент маркетингу для
прогнозування продуктів і на стадії генерування ідеї, і на завершальних
стадіях НДДКР.

Метод Делфі — це метод прогнозування, метою якого є згрупування знань
експертів. Це ітераційний метод анкетування, що приводить до консенсусу
експертів. У дослідженні можуть брати участь сотні експертів.

Процес проведення досліджень складається з таких стадій:

призначення адміністратора, що буде відповідальним за проведення цього
дослідження;

підготування проекту анкети;

добір експертів;

проведення експериментального дослідження з Метою уточнення анкети;

поширення анкети серед експертів (етап 1);

аналіз результатів першого раунду, повернення анкет експертам (етап 2);

аналіз результатів другого раунду, повернення анкет експертам (етап 3);

аналіз результатів третього раунду, підготування кінцевого варіанта
прогнозу.

На першому етапі експерти роблять прогноз незалежно один від одного.
Вони не знають, хто є іншими учасниками дослідження (оптимальна
кількість експертів — 25). Протягом місяця експерти повертають заповнені
бланки і адміністратор опрацьовує ці анкети, визначаючи серединні
значення і інквартильний розмах. Під серединним значенням розуміється
таке число, значення, менше за яке вибрала половина респондентів.
Інквартильний розмах містить половину відповідей по різні боки від
серединного значення.

На другому етапі анкети зі значеннями серединної величини й
інквартильного розмаху роздають експертам. їх просять обґрунтувати свої
прогнози або переглянути їх. Одержавши відповіді, адміністратор знову
розраховує серединне значення й інквартильний розмах.

Подібно здійснюється третій етап. Завдання — виробити узгоджене рішення.

Електронні засоби комунікації дозволяють прискорити процес досліджень.
Експерти можуть надавати свої дані будь-коли. У таких випадках завершити
дослідження можна, коли серединне значення та інквартильний розмах
стануть постійними.

При використанні методу Делфі особливу увагу варто приділити доборові
експертів. Це мають бути люди, глибоко обізнані в кожній сфері. Щоб
урахувати різні думки, бажано залучити по три експерти з кожної галузі.
Крім технологів, корисно залучити фахівців з нетехнічних галузей знань:
економіки, політики, соціальної сфери. Відсутність цих експертів є
частою помилкою технологів, що складають прогноз ізольовано без
врахування впливу оточуючого середовища.

Метод Делфі все частіше застосовується для:

ідентифікації застосувань існуючих і нових технологій;

визначення часу реалізації технології, досягнення певних параметрів або
готовності конкретного технологічного продукту до ринку.

Метод «мозкового штурму». «Мозковий штурм» є інструментом для швидкої
генерації або відбору ідей. У процесі беруть участь 8-12 провідних
експертів. Дискусію веде так званий модератор. Результат вирішальною
мірою залежить від кваліфікації модератора, який повинен не тільки вміти
керувати груповою дискусією, але розуміти предмет обговорення й не
проявляти упередженості як до різних думок, так і до членів групи. Метод
застосовується для:

ідентифікації нових застосувань наявних технології або продукту;

ідентифікації перспективних технологій або продуктів для розв’язання
повсякденних потреб;

ідентифікації параметрів і чинників, які варто впровадити в загальному
підході до технологічного прогнозування;

ідентифікації конкретного використання та можливих стратегій
застосування результатів прогнозування як частини процесу стратегічного
планування.

Зрозуміло, виявлені ідеї потребують подальшого аналізу на предмет їх
упровадження. Проте вони можуть служити вихідними даними для інших
методів прогнозування.

Варіантом «мозкового штурму» є метод номінальних груп. Він служить радше
не для генерації ідей, а для їх відбору. Суть методу полягає в тому, що
учасники письмово формулюють ідеї, що виникли, після чого всі вони по
черзі обмінюються з іншими — по одній ідеї в одному виступі з подальшим
їх узагальненням, уточненням та усуненням дублювання. Особливість методу
та його відмінність від звичайних «мозкових штурмів» — таємне
голосування учасників по кожній з ідей, як правило, одночасно у вигляді
числа голосів підтримки («за» або «проти») та якогось рейтингу, яким
оцінюють кожну з ідей, що потрапили до списку. Таке голосування
забезпечує певний консенсус щодо найкращих ідей.

«Мозковий штурм» є поширеним методом для прогнозування Нових продуктів
чи технологій. Як експертів часто використовують Найерудованіших
фахівців фірми. Але вже з’являються професійні групи, що виконують
«мозковий штурм» на замовлення.

Теорія розв’язання творчих задач (ТРТЗ). ТРТЗ є дуже ефективним методом
під час розв’язання творчих задач будь-якої складності й дозволяє
знаходити необхідні рішення на рівні вдосконалень, винаходів, великих
винаходів, відкриттів, що визначають принципово нові напрямки в науці й
техніці. Метод ТРТЗ розроблено в колишньому СРСР під керівництвом
російського науковця Г.С. Альтшуллера.

На основі ТРТЗ створено низку алгоритмів розв’язань винахідницьких задач
(АРВЗ), які поступово вдосконалюються. Розширюється сфера й галузі їх
застосування. Теорія розв’язання винахідницьких задач широко
використовується на практиці для підвищення ефективності винахідницької
й раціоналізаторської діяльності, розвитку творчого мислення фахівців
тощо [60].

В основі ТРТЗ лежать засоби розв’язання «технічних суперечностей» та
функціональні схеми типових взаємодій частин механічних систем, що були
визначені як метод «РЕПОЛЬ» (від речовина — енергія — поле).
Найефективніше цей метод застосовується для розв’язання творчих задач у
галузі машинобудування [64].

2.2.2.4. Багатоваріантний аналіз

В основу багатоваріантного аналізу, на відміну від усіх інших методів
прогнозування, покладено концепцію, за якою в силу багатьох
невизначеностей не можна заздалегідь знати те «одне» майбутнє, що колись
постане, тому треба оцінити ймовірні альтернативні наслідки різних його
варіантів і бути готовим до можливих змін, заздалегідь виявивши різні
схеми реакції на конкретний розвиток подій.

Такий підхід до аналізу незамінний для компаній, чиї споживачі та ціни
мінливі, а структура ринку коливається під впливом політики,
законодавства, соціальних уподобань тощо. Прогноз ґрунтується на
розгляді альтернативних наслідків, на основі яких розробляється
стратегія, що здатна якнайімовірніше привести до бажаних результатів.

Метод сценаріїв. Цей метод дозволяє об’єднати соціально-політичні,
економічні й технологічні чинники, хоча й не дає таких точних
мікровідповідей, як статистичні моделі та економетрика.

Як і інші методи прогнозування, метод сценаріїв добре підходить для
одних типів застосувань і непридатний — для інших. Його найбільша
ефективність спостерігається, якщо до методу прогнозування висуваються
такі вимоги:

прогноз повинен враховувати макроскопічні фактори, що знаходяться поза
межами кількісних перемінних і встановлених зв’язків між ними
(наприклад, необхідно врахувати можливі зміни політики й економіки);

потрібний прогноз на тривалий час;

немає потреби встановлювати фактичну послідовність подій і їх координат
у часі: фіксується тільки початковий і кінцевий стан системи;

розглянуте питання пов’язане з дуже великою невизначеністю;

до процесу повинні бути залучені некількісні фактори (зміна доктрин,
концепцій, законодавства).

Метод припускає таку послідовність дій:

детальне документування аналізу тенденцій і виявлення передбачуваних
подій, що мають відбутись до передбачуваного терміну (за змоги з оцінкою
їх імовірності або хоча б з ранжиру-ванням у порядку ієрархії
ймовірностей);

виявлення альтернативних груп найважливіших факторів;

об’єднання значущих сценаріїв між собою;

бачення майбутнього (майбутніх) сценарію, за яким створюється основа для
планування та прийняття відповідних рішень в умовах невизначеності.

Конкретні способи побудови сценаріїв є різними, проте є добре розроблені
прийоми, наприклад, метод «Монте-Карло» для оцінки ризиків і комп’ютерні
програми — для його реалізації.

Моделювання. Суть методу полягає в тому, що створюється якась модель
минулого, сьогодення або майбутнього й задається алгоритм дій, за
допомогою яких виявляється вплив зміни вхідних УМОВ на кінцевий
результат. Наприклад, це може бути математична модель. Цей метод
дозволяє випробувати варіанти, що неможливі в реальному втіленні.

Подібно до лабораторних експериментів моделювання дає змогу для
досліджень впливу великого діапазону вимірюваних параметрів без
реального ризику, з яким ці зміни могли б бути пов’язані в натуральному
експерименті.

Водночас треба відзначити й серйозні недоліки, що обмежують використання
цього методу на рівні керівництва корпорацій:

Базові моделі, що використовуються під час моделювання, часто не дуже
точні й надто спрощені, що може призвести до помилок як у самому
моделюванні, так і при прийнятті рішень.

Побудова базових моделей вимагає значних ресурсів, особливо під час
побудови «реалістичних». Чим реалістичніша модель, тим вона складніша й
тим менше керівництво схильне використовувати її.

Наявна тенденція до збільшення потужності комп’ютерів має підвищити як
точність базових моделей, так і знизити трудомісткість їх побудови.

2.3. Прогнозування нових технологій 2.3.1. Необхідність і завдання
прогнозування

Технологічне прогнозування визначають як прогнозування майбутніх
характеристик технологій, устаткування або методів, їхніх конкретних
характеристик, параметрів. Іншими словами, це опис майбутнього в словах
або цифрах стосовно сфер використання технології. Методи технологічного
прогнозування можуть бути застосовані на будь-якій стадії технологічного
проекту, починаючи з фундаментальних досліджень, виявлення комерційного
потенціалу розробки й закінчуючи аналізом виробленого продукту, а також
економічного середовища та ринку.

Оскільки ціль будь-якої нової технології або інноваційного проекту —
посилення конкурентоспроможності, а здійснення технологічної розробки
часто забирає роки, важливо, щоб до моменту його завершення мета проекту
(досягнення якихось певних конкурентних переваг) залишалася, як і
раніше, актуальною, а досягнуті параметри зберігали переваги щодо
можливих конкурентів.

Отже, задачі, які необхідно розв’язувати при прогнозуванні нової
технології, зазвичай передбачають:

_ проведення порівняльного аналізу (визначення технічного рівня)
планованої розробки;

_ аналіз зовнішніх тенденцій у процесі виконання розробки, що повинна
зберегти свою конкурентність на момент її завершення;

_ експертні судження про можливі наслідки здійснюваної розробки або
продуктів для компанії й економіки загалом. Щоб визначити технічний
рівень технології на будь-якій стадії комерціалізації, слід виконати
такі кроки:

_ виявити весь набір критичних параметрів технології або продукту, що
виробляється за цією технологією, які обумовлюють їх конкурентність;

формалізувати опис цих параметрів;

зіставити ці параметри з відповідними характеристиками, що їх досягли
основні конкуренти;

визначити можливий розвиток або еволюцію технології чи продукту
порівняно з описаними за час передбачуваного здійснення розробки.

Крім технічних параметрів, критеріями оцінки «перспективності» розробки
мають бути такі характеристики, як:

величина необхідних витрат;

доведена «ринковість проекту» (ситуація на ринку, підтверджена
зацікавленість споживачів до цієї сфери технологій, продукту, галузі
застосування; корисність для суспільства);

співвідношення ризиків та очікуваної користі;

технічна можливість керувати проектом (графік здійснення і наявних
ресурсів).

Типовою помилкою є врахування тільки технічних параметрів та ігнорування
інших факторів навколишнього економічного, політичного, соціального
середовищ, зв’язок між якими показано на рис. 2.9 [62].

Ось, наприклад, науковці розробили технологію вирощування трансгенної
сої, що обіцяє великі економічні прибутки. Але населення (соціальний
аспект) побоюється споживати продукти, що її містять. Воно апелює до
уряду про заборону застосування сої в харчових продуктах (політичний
аспект). Уряд, своєю чергою, може ініціювати, а парламент прийняти
закон, що забороняє використання трансгенної сої (юридичний аспект).
Отже, технологічні аспекти не можна вивчати ізольовано.

2.3.2. Основні методи прогнозування технологій

Опис результатів технологічного прогнозу має містити чотири обов’язкових
елементи:

обговорений період (уроках);

прогноз загальної ситуації в конкретній галузі технологій;

прогнозовані характеристики якості (за змоги у вигляді кількісних
параметрів);

імовірність зазначених змін до зазначеного часу.

Вже на етапі генерації ідеї нової технології необхідно вивчити три
фактори:

Технологічні аспекти: технічні характеристики порівняно з тим,

що можливо досягнути; потенційна продуктивність; час, який необхідно
витратити для розроблення; дата запуску розробки у виробництво.

Економічні характеристики: витрати на розробку порівняно з потенційним
прибутком від її використання; собівартість продукції порівняно з
плановою ціною; обсяг очікуваних продажів порівняно з витратами на
виробництво.

3. Ринок: зміна пошуку; поява технологій конкурентів і технічні

характеристики їхніх технологій, розмір ринку та тенденції йо-

го зростання.

Цілком зрозуміло, що на етапі генерування ідеї нової технології такі
оцінки будуть грубими. Але їх необхідно буде повторювати на наступних
етапах:

оцінка вірогідності створення технології;

розроблення і прогнозування технології;

підготування її до виробництва і запуск виробництва. Зазвичай під час
переходу від етапу до етапу прогнозні оцінки

ставатимуть дедалі точнішими. Образно процес уточнення прогнозу
представив Браєн Твісс на прикладі автомобільної подорожі [62]. Перш ніж
відправитись у подорож, вивчається карта й обирається маршрут. Це
вихідне планування, що визначає час у дорозі. Але дорогою доводиться
змінювати швидкість через повороти та щільність руху. Гарний водій
враховує ці зміни заздалегідь, що схоже на процес короткострокового
прогнозування. Якусь інформацію можна одержати, подивившись у дзеркало
заднього виду, тобто одержати інформацію про минуле. Відставання може
бути також спричинене дорожньо-ремонтними роботами або поломкою
автомобіля. Ці події можна передбачити, однак неможливо спрогнозувати,
коли вони відбудуться. Проте їх варто врахувати під час планування
непередбачених обставин. Якщо ж вони відбудуться, можна буде підготувати
новий план з іншим часом прибуття та зміненим маршрутом. А для цього
необхідно зробити новий прогноз. Зрештою, може виявитись, що новий
очікуваний час прибуття не влаштовує водія й тоді він вирішує скасувати
поїздку.

Для прогнозування технологій можна практично використовувати й інші
методи прогнозування, вже описані в цьому розділі.

2.3.3. Заміна технологій

Рано чи пізно виникає ситуація, коли спроби вдосконалити технологію не
мають успіху. Тоді виникає потреба замінити стару технологію на нову.
Безумовно, за такої заміни необхідно брати до уваги економічні й інші
чинники, але ключовою проблемою, без розв’язання якої успіх неможливий,
є пошук принципово нової межі ключового технологічного параметру. Часто
проблему розв’язують на основі винаходу або навіть відкриття.

Для пояснення цього повернімося до методу в-кривих (рис. 2.10).
Уповільнення зростання параметра (верхня частина в-кривої) для
технології А свідчить про те, що значення цього параметра наближається
до природної межі (фізичного обмеження), тому необхідно подумати про
заміну цієї технології на нову, для якої фізичне обмеження буде більшим,
ніж для технології А (технологія Б).

Час, І

Рис. 2.10. Заміна технологій

Цілком вірогідно, що ця нова технологія натрапить на протидію персоналу
підприємства. Принаймні є дві причини для цього. По-перше, на час ЬІ
(рис. 2.10): критичний параметр нової технології Б буде нижчим, ніж для
технології А. По-друге, нова технологія зведе нанівець більшу частину
капіталовкладень в обладнання технології А. Тому є бажання працювати на
цьому обладнанні якомога довше, щоб отримати віддачу від вкладення
інвестицій. Песимістично можуть ставитись до нової технології і
технологи, оскільки їх знання про старі технології значні, а про нові —
не достатні. Керівники часто недооцінюють весь масштаб загрози, що може
мати катастрофічні наслідки для їхнього майбутнього, якщо вчасно не
замінити стару технологію.

Під час прогнозування нової технології слід звернути увагу на її
природні обмеження. Якщо обмеження нової й наявної технології однакові,
то переваги першої можуть виявитися незначними, і попередні витрати,
невизначеність і ризики можуть призвести до того, що її буде недоцільно
здійснити, попри переваги. Однак якщо обмеження для нової технології
значно перевищує як таке для старої, то нова технологія може забезпечити
конкурентоспроможність товарів, що вироблятимуться за її допомогою.

Але для того, щоб знайти нове вище обмеження, необхідно принаймні
здійснити винахідницький крок, тобто зробити винахід, який ляже в основу
цієї технології.

Є багато прикладів заміни технології через пошук нових природних
обмежень. Один з них — технологія відтворення звуку. Спочатку це був
фонограф, у якому механічні коливання сталевої голки передавалися на
металеву мембрану. Потім була магнітна стрічка, яка містила звукову
доріжку у вигляді намагнічених ділянок магнітного носія. Тепер для
запису та відтворення звуку застосовуються цифрові технології. Тобто
звук кодується в цифровому вигляді, а для його відтворення
застосовується цифрова техніка. При цьому перехід від одної технології
до іншої супроводжується значним підвищенням якості звуку.

2.4. Патентні дослідження на різних стадіях процесу розроблення нової
продукції

2.4.1. Взаємозв’язок стадій розроблення нової продукції з патентними
дослідженнями

Одним з інструментів управління інтелектуальною власністю на етапі
розроблення нового товару є використання патентних досліджень на всіх
стадіях цього процесу. Такі дослідження проводять на основі патентної
інформації.

Патентна інформація — це технічна та правова інформація, що міститься в
офіційних періодичних публікаціях відомств інтелектуальної власності,
які є в усіх країнах, де законодавством передбачена правова охорона
об’єктів права інтелектуальної власності. Майже дві третини технічної
інформації, що розкривається в патентній інформації, більш ніде не
публікується. Загальна кількість патентних документів у світі сягає нині
40 млн. Як результат, патентна інформація є єдиною всеохопною добіркою
систематизованої технічної інформації. Крім цього, патентні документи
класифікуються за технічними галузями відповідно до єдиної детально
розробленої Міжнародної патентної класифікації, що значно полегшує пошук
потрібної інформації.

Для підприємств патентна інформація корисна передусім тим, Що завдяки її
оперативності вона може з успіхом використовуватись для стратегічного
планування в сфері бізнесу. Вона дає змогу Дізнатися про поточні
дослідження та інновації раніше, ніж з’явиться на ринку відповідна
продукція.

У галузі комерційної стратегії бізнесу патентна інформація допоможе:

відстежувати передові досягнення у Вашій сфері;

знайти бізнесових партнерів;

знайти постачальників і матеріали;

відстежувати діяльність реальних і потенційних конкурентів;

знайти відповідні ринки.

Технічна інформація, яка міститься в патентних документах, дозволить
МСП:

уникнути зайвих витрат на дублювання досліджень;

виявити й оцінити технологію для ліцензування та передання технології;

знайти альтернативні технології;

бути на сучасному рівні в певній галузі;

знайти готові рішення стосовно технологічних проблем;

знайти ідеї для подальших інновацій.

І, нарешті, патентну інформацію підприємство може використовувати для
того, щоб:

уникнути можливих проблем з порушенням прав власників охоронних
документів на результати науково-технічної діяльності;

оцінити патентоспроможність власних винаходів;

заперечувати проти видачі патентів, які знаходяться у протиріччі з
патентом, що належить даному підприємству. Найважливіша частина
патентної інформації складається з

офіційних публікацій відомств, відповідальних за правову охорону
об’єктів промислової власності: винаходів, корисних моделей, промислових
зразків, знаків для товарів і послуг у кожній державі (національна
патентна документація) та регіональних і міжнародних організацій з
охорони інтелектуальної (промислової) власності.

Такими публікаціями є офіційні бюлетені промислової власності та описи
до патентів на винаходи й корисні моделі. Офіційні бюлетені містять
бібліографічну інформацію щодо зареєстрованих у країні об’єктів
промислової власності, які охороняються в цій країні, а також зазвичай
реферативну та графічну інформацію. Найповніше уявлення про винахід
можна отримати при вивченні його опису, однак для визначення обсягу
прав, що випливають з патенту, необхідно аналізувати формулу винаходу,
що є складовою частиною опублікованого опису та публікується також і в
офіційних бюлетенях.

Патентні дослідження проводять підприємства та організації відповідно до
чинних з 01.01.1998 в Україні державних стандартів ДСТУ 3575-97
«Патентні дослідження. Основні положення та порядок проведення» та
3574-97 «Патентний формуляр. Основні положення. Порядок складання та
оформлення». Застосування цих стандартів є обов’язковим для підприємств,
організацій та інших суб’єктів господарської діяльності, розробки яких
фінансуються повністю або частково за рахунок державного бюджету. Однак
для всіх інших розробників нової продукції та технологій проведення
патентних досліджень, визначених цими стандартами, не менш необхідне.
Вони дадуть змогу підприємцеві впевнено планувати свою ринкову
стратегію; визначати доцільність вжиття заходів для отримання правової
охорони винаходу, промислового зразка або знака для товарів і послуг;
допоможуть уникнути порушення прав промислової власності інших суб’єктів
господарської діяльності, а тим самим — значних фінансових санкцій;
виявити можливості обійти або скасувати охоронний документ, що заважає
реалізації виробничих планів підприємства.

За цими стандартами на всіх етапах життєвого циклу об’єкта господарської
діяльності — дослідження та обґрунтування розробки, розроблення
продукції, виробництво продукції та експлуатація чи застосування
продукції — проводяться патентні дослідження, які передбачають пошук,
відбір та аналіз опублікованої патентної й науково-технічної інформації,
оформлення визначених стандартами документів. Обсяг (перелік країн
публікації та глибина пошуку) інформації, що підлягає вивченню,
зумовлений метою патентних досліджень на кожному етапі життєвого циклу
ОПІВ.

Для проведення патентних досліджень необхідні відповідні інформаційні
ресурси — упорядковані повні фонди патентної документації. Найбільші в
Україні інформаційні ресурси (як української, так і зарубіжної патентної
документації), придатні для проведення патентних досліджень, зосереджені
в Фонді патентної документації громадського користування (ФГК) філії
Українського інституту промислової власності — Українського центру
інноватики та патент-но-інформаційних послуг. Цей фонд містить офіційні
бюлетені 53 країн та міжнародних організацій (переважно з 1993-1994 рр.)
та описи до патентів України й розвинених країн світу (зарубіжні описи
переважно на оптичних дисках), методичну та нормативно-правову
літературу з питань інтелектуальної власності [13].

Взаємозв’язок стадій розроблення нової продукції з видами патентних
досліджень показано на рис. 2.11 [65, 66].

2.4.2. Патентні дослідження на стадії пошуку нових ідей

Патентний пошук на стадії пошуку та відбору нових ідей, що був
розглянутий раніше, є дієвим засобом досягнення мети. Важливим на цьому
етапі є значення вимог до продукції на основі патентних досліджень. У
тексті патенту на винахід є розділ, у якому винахідник аналізує
попередній стан розвитку об’єкта техніки, розкриває недоліки відомих
технічних рішень і формулює вимоги до вдосконалення цього об’єкта шляхом
визначення мети винаходу. Зіставлення таких цілей з вимогами, які
висувають споживачі продукції, дають багатий матеріал для забезпечення
конкурентоспроможності продукції через удосконалення саме цих її
якостей, що є критичними з погляду користувача (техніко-економічного
показника продукції-ТЕП).

Далі для кожного з виявлених ТЕП продукції складають динамічні ряди
патентування винаходів (табл. 2.5) [66].

Таблиця 2.5

Динамічний ряд патентування винаходів, що пов’язані з поліпшенням ТЕП

В табл. 2.5 у крайній лівій графі записується найменування ТЕП, що
покращується (надійність, можливість відтворення, точність тощо), з
числа виявлених під час аналізу текстів патентів.

У наступних п’яти графах таблиці, що відповідають п’ятьом останнім
рокам, вказуються номери патентів на винаходи (корисні моделі), в яких
ставиться завдання або формулюється мета, що пов’язана з поліпшенням
цього ТЕП.

У нижніх рядках таблиці формуються динамічні ряди патентування, що
пов’язані з поліпшенням цього ТЕП. При цьому передостанній рядок таблиці
характеризує розподіл виданих охоронних документів за роками. Зручнішим
для аналізу нижній (кумулятивний) рядок, в якому йде накопичення
винаходів за роками.

Нижній ряд можна зобразити на графіку (рис. 2.12).

0 12 3 4

Роки

Рис. 2.12. Динаміка патентування, що пов’язана з поліпшенням окремих
ТЕП.

Для виявлення коефіцієнта ваги кожного ТЕП проведемо дотичну лінію до
кривих у точках перетину їх з вертикаллю, що відповідає середині
дослідженого інтервалу й знайдемо тангенси кутів ОС,, СИ1 і Ску
Коефіцієнти ваги кожного ТЕП у частках одиниці знайдемо за формулою:

п

де Іі — тангенс кута нахилу дотичної лінії до кри-

вої динаміки патентування і-го ТЕП;

” сума тангенсів кутів дотичних ліній до

2_^і&а\ — кривих динаміки винахідницької актив-

<=1 ності всіх ТЕП цієї продукції.Отже, забезпечення одного з найважливіших чинників конку-рентності — відповідності якості продукції вимогам споживача — може базуватися не тільки на традиційній методиці, пов'язаній з проведенням опитувань та анкетуванні користувачів, але й на проведенні патентних досліджень, що пов'язані з аналізом таких розділів текстів патентних документів, в яких формулюються цілі й завдання винаходу.2.4.3. Патентні дослідження на стадії відбору ідейОдним з основних чинників, який необхідно брати до уваги при розробленні нового продукту є визначення частки ринку, яку він може потенційно завоювати. Для цього необхідно виявити фірм-конкурентів. Відповідь на це питання можна отримати на основі маркетингових досліджень ринку, що потребують великих витрат коштів і Часу. Водночас можна використати для цього простішу процедуру патентних досліджень конкурентів на ринку, маючи на увазі наявну конкуренцію між кількістю отриманих ними патентів і зайнятою цим продуктом часткою ринку, з одного боку, та кількістю отриманих патентів і вірогідністю виходу через деякий час (3-5 років) цього продукту на ринок — з іншого.Аналіз активності фірм можна провести за двома варіантами: статично (загальна кількість патентів за певний часовий інтервал) та динамічно (розподіл патентів за роками пріоритету або зростання загальної кількості патентів для кожної фірми в інтервалі досліджуваного часу). У першому випадку формується перелік фірм, що активно патентують винаходи, пов'язані з удосконаленням цієї продукції. При цьому фірми ранжуються за ступенем активності в порядку зменшення кількості патентів, що їм належать [66]. Такий перелік дозволить виявити провідних фірм та оцінити займану на ринку певної продукції частку кожної фірми.Беручи до уваги також кореляцію між винахідницькою активністю та витратами на дослідження з розроблення продукції, а також те, що ці витрати складають певну частину від обсягу продажів Цього продукту, можна орієнтовно оцінити частку, яку займає фірма на ринку конкретної продукції в конкретній країні [67, 68]: де:Кореляція між кількістю патентів та обсягом продажівГЧЛ - кількість патентів на винаходи, пов'язана з удосконаленням певної продукції, що випущена в цій країні протягом визначеного періоду (5-10 років); - загальна кількість патентів на винаходи, пов'язані з використанням цієї продукції і які були видані в цій країні за однаковий період. Для ілюстрування взаємозв'язку між обсягом патентування та обсягом продажів відповідної продукції розгляньмо дані для провідних фірм у мотоциклетній галузі за 1981-1991 роками (табл. 2.6) [67].2.4.4. Патентні дослідження на стадії формування концепції нової продукціїКонцептуальна стадія розроблення — це період, протягом якого формується концепція продукції, встановлюється наукова достовірність цієї концепції та підтверджується її потенційна значущість на основі моделі, що дозволяє перевірити базовий принцип.Для досягнення цілей концептуальної стадії розроблення необхідне проведення таких видів патентних досліджень:_ складання дерева цілей для розроблюваної продукції на основі аналізу описів винаходів, спрямованих на вдосконалювання продукції певного виду;_ детальніший аналіз напрямків науково-технічних пошуків конкурентів на основі вивчення виданих їм патентів у попередні роки та прогнозування нових видів продукції, що вони можуть поставити на ринок;_ аналіз тенденцій розвитку ринку продукції певного виду;оцінка перспективного технічного рівня розроблюваної продукції та визначення її можливих переваг порівняно з конкурентними зразками продукції;експертиза на патентну чистоту технічних і художньо-конструкторських рішень, планованих до використання в розроблюваній продукції [66].Інформацію про складання дерева цілей Можна знайти в спеціальному розділі опису винаходу, в якому характеризується результат від його використання. Наприклад: «метою винаходу є підвищення надійності роботи пристрою», «метою винаходу є підвищення виробничої потужності апарата» тощо.Другим важливим результатом патентних досліджень на цій стадії є оцінка результатів, що пов'язані з патентною чистотою нової продукції, тобто можливості комерційної реалізації продукції без порушення прав таких осіб, що закріплені їхніми патентами чи іншими охоронними документами третіх осіб на території тієї країни, де передбачається комерційна реалізація нової продукції.Експертиза на патентну чистоту проводиться для того, щоб мати змогу безперешкодно використовувати продукцію в певній країні чи групі країн і виробити рекомендації із забезпечення таких умов використання, що не призводять до порушення патентів третіх осіб. Вона полягає в пошуку й установленні всіх чинних у певній країні (країнах) патентів на різні види промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки), що стосуються продукції, яка перевіряється, їхнього аналізу, а також дослідження умов, Що сприяють вільному використанню цієї продукції у відповідній країні (країнах).Експертизу на патентну чистоту треба здійснювати на, можливо, більш ранніх стадіях процесу розроблення продукції, для того Щоб за її результатами можна було внести необхідні зміни в концепцію розроблювальної продукції з мінімальними витратами [66].Експертиза об'єктів техніки на патентну чистоту передбачає такі основні операції:встановлення країн, за якими треба перевірити патенти;вивчення особливостей патентного законодавства країн, за якими здійснюється перевірка;аналіз об'єкта перевірки тд виділення технічних і художньо-конструкторських рішень, що підлягають перевірці на патентну чистоту;визначення класифікаційних рубрик для виділених технічних рішень (МПКіМКПО);пошук і добір патентів, що стосуються виділених технічних рішень;попередній аналіз патентів і відбір тих із них, що потребують детального дослідження та встановлення їхньої дійсності;ня формули винаходу (пунктів домагань), інших елементів опису, що мають правове значення, і креслень для встановлення патентів, які заважають;визначення умов безперешкодної реалізації продукції в країні перевірки з урахуванням результатів експертизи [66]. Підкреслимо, що патентна нечистота унеможливлює продажпродукту на ринках країн, в яких такої чистоти не забезпечують, що може призвести до великих фінансових втрат. І навпаки, якщо це буде встановлено на ранніх етапах розроблення продукту, то буде змога або своєчасно внести корективи в цей процес з метою забезпечення патентної чистоти, або відмовитись від розроблення, якщо це можливо, що заощадить кошти, або ж продовжувати розробляти продукт, що не є патентно чистим. Але в цьому разі буде значно обмежена територія її продажу (країни) й існуватиме значний ризик порушення чужих прав, якщо хтось із конкурентів запатентує свііі винахід, який має стосунок до цього продукту на території (в країні), де здійснюється його продаж.2.4.5. Патентні дослідження на стадії формування концепції технологічного процесуЗ погляду інтелектуальної власності є три можливості забезпечити успіх товарів чи послуг на ринку:змінювати якість продукції та послуг відповідно до попиту користувачів;_ змінювати способи виробництва товарів і послуг з метою підвищення їх конкурентоспроможності;- змінювати одночасно перше й друге, оскільки технологія здатна впливати на якість товарів і послуг.Патентна інформація є одним з найважливіших джерел інформації про нові технології. Врешті, для прогнозування нових технологій можна застосовувати ті ж прийоми патентних досліджень, що й для продукції.2.4.6. Патентні дослідження на стадії розроблення продукціїСтадія розроблення — це період, протягом якого проводиться необхідне вдосконалення окремих функціональних елементів та продукції загалом, зокрема і її дизайну, вдосконалення використовуваних у продукції матеріалів і технологічного процесу її виготовлення, а також підтвердження придатності продукції для промислового виробництва.Метою розглянутої стадії є не тільки здійснення необхідних удосконалень, але й підтвердження того, що Продукція матиме заявлені параметри та споживчі властивості [66],Численні приклади переконливо показують, що належна увага до спрощення продукції та її промислового дизайну дозволяє значно зменшити витрати на пізніших стадіях. Наприклад, у виробництві принтерів однієї з провідних компаній спрощення дизайну привело до триразового скорочення конструктивних елементів, що вилилося в десятикратне зменшення витрат на стадії збирання та налагодження принтерів.На стадії розроблення продукції основними видами проведених патентних досліджень є оцінка охороноздатності створюваних технічних і художньо-конструкторських рішень, оцінка технічного рівня та перевірка на патентну чистоту створеного на цій стадії технічного прототипу продукції [66].У зв'язку з тим, що на цій стадії в об'єкт розроблення вносяться зміни й доповнення, необхідно кожне внесене технічне рішення перевірити на патентну чистоту стосовно тих країн, за якими проведено таку перевірку на стадії формування концепції. Оскільки всі зміни, внесені в об'єкт на цій стадії, здійснювалися з урахуванням результатів експертизи об'єкта на патентну чистоту, що проводилась на стадії формування концепції, то така додаткова перевірка, як правило, не забирає багато часу і засобів [66].Отже, патентні дослідження слід проводити практично на всіх стадіях процесу розроблення нової продукції. Вони є основою для прийняття найважливіших управлінських рішень, пов'язаних із продовженням процесу розроблення (переходом на наступну стадію), зміною напрямку розроблення (повернення до попередніх стадій) або припинення розроблення.Особливе значення патентні дослідження мають на початкових стадіях процесу розроблення і, зокрема, на стадії формування концепції нової продукції. Проведення їх на початкових стадіях дозволяє істотно знизити всі види ризиків, пов'язаних з розробленням нової продукції, і підвищити ймовірність створення конкурентної продукції [66].Розділ 3. Управління процесом набуття прав на об'єкти права інтелектуальної власності3.1. Стратегії правової охорони результатів досліджень і розробок3.1.1. Стратегія захисту від конкурентівПісля того, як закінчено розроблення об'єкта права інтелектуальної власності, постає проблема її правової охорони (набуття прав на неї). З одного боку, правова охорона необхідний, щоб запобігти можливому в майбутньому порушенню прав недобросовісним конкурентом. З іншого — відмова від правової охорони на користь охорони прав у режимі комерційної таємниці іноді буває ефективнішим заходом. У цьому разі виникає потреба вибору між двома різними варіантами охорони прав.Але навіть якщо обрано режим правової охорони, цілі фірми при цьому можуть бути різними. Є кілька стратегій правової охорони:захист від конкурентів;напад на конкурентів;створення іміджу компанії;оптимізація фінансово-господарської діяльності.Стратегія щодо конкурентів захищає права через отримання монопольних прав на нову продукцію шляхом набуття їх на об'єкти права інтелектуальної власності, що використовуються у виробництві цієї продукції.Отримавши виключні права на використання винаходу, підприємство стає монополістом у невеликому сегменті ринку, межі якого визначені формулою винаходу. Чим більше патентів у фірми, тим більше шансів закріпитися в цьому сегменті ринку.Досвід конкурентної боротьби на ринках наукомістких технологій свідчить, що менше ніж з кількома десятками патентів сподіватись на монополізацію ринку не варто. Це той мінімум, що дозволяє утримувати найскромніші позиції в конкурентній боротьбі. Кілька десятків патентів — це рівень невеликого підприємства з чисельністю в межах 100 осіб і річним обігом не більш як кілька сот тисяч доларів. Де йдеться про ринки місткістю в мільярди доларів, мінімальною кількістю патентів, з якою можна заявляти про свої монопольні права на великий сектор товарного ринку, може бути портфель у кілька тисяч патентів, що відповідає рівневі солідних фірм. У максимальному варіанті — це досить великі корпорації, що отримують пристойні прибутки, скажімо, в кілька сотень мільйонів і навіть мільярдів доларів. Наприклад, світовий лідер комп'ютерної техніки — фірма «ІВМ» щорічно отримує понад тисячу патентів, витрачаючи на це мільйони доларів.Отже, для того щоб закріпитися на ринку та відстоювати свої позиції на ньому, необхідно подбати про якомога ширшу правову охорону власних товарів шляхом отримання охоронних документів на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки тощо, які використовуються у виробництві та реалізації цих товарів.3.1.2. Стратегія нападу на конкурентівСтратегія нападу може здійснюватися шляхом отримання монопольних прав на результати досліджень і розробок, які доти не мали правової охорони і якими користуються або мають намір користуватися конкуренти. Набуття прав на ці об'єкти спонукає всіх, хто використовує аналогічні, але не захищені об'єкти, придбати в правовласника дозвіл на продовження користування ними. Отже, якщо фірма має право на винаходи, що є основою технології виробництва продукції, то, навіть не випускаючи її, можна на законній підставі контролювати весь ринок і переслідувати конкурентів.Досить навести приклад використання інтелектуальної власності в корпорації «Texas Instruments*. У 60-х роках ця компанія складала свій «портфель» інтелектуальної власності винятково задля оборони. Однак до середини 80-х років компанія змінила тактику на наступальну й стала переслідувати компанії, що незаконно використовували її інтелектуальну власність. Врегулювання пред'явлених ризиків допомогло одержати значні прибутки. Загальний прибуток, отриманий компанією від використання інтелектуальної власності, за 1986-1993 р. склав 1,2 млрд. дол.Однак перш ніж здійснювати це, необхідно продумати наслідки. Ось приклад. Дві фірми виготовляли та встановлювали металеві двері. Попит на таку продукцію стійкий: міцні двері потрібні як для офісів, так і для приватного житла. Одна з фірм ЗАТ «Прогрес» зуміла отримати патент на особливу конструкцію замка, вмонтованого в двері, та вирішила отримати додатковий прибуток від продажу ліцензії на право використовувати свій винахід, подавши позов на іншу фірму — TOB «Клін», яка випускає подібну продукцію. Однак відповідач у суді вимагав визнати патент недійсним. Основою для таких претензій стала рекламна листівка, яку ЗАТ розповсюджувало на початку своєї діяльності, рекламуючи вдалу схему замка, але не подавши ще заявку до патентного відомства (тобто не було виконано одного з трьох критеріїв патентоздатності — новизни).Зустрічний позов став повною несподіванкою для ЗАТ «Прогрес», і було вирішено запропонувати «мирову» у формі безоплатної ліцензії, що зберігало патент і дозволяло обом фірмам продовжувати свою діяльність. Однак для TOB «Клін» бажання провчити конкурента було дорожче, ніж прорахувати свої можливі втрати. На переговорах кожна сторона не думала про всі наслідки й стояла на своєму. TOB «Клін» намагалося одержати патент самостійно, але деякі вдосконалення були недостатні порівняно з хоч і визнаним недійсним, але опублікованим патентом ЗАТ «Прогрес». У результаті вдалу конструкцію дверей стали копіювати інші фірми, заборонити їм робити це було неможливо, адже патентування не відбулося. Ціни на такі двері впали, і обидві конфліктні фірми зазнали збитків.Висновок: для здійснення стратегії нападу необхідне оформлення достатнього обсягу прав, тому що слабкий захист легко обходять конкуренти і досягти переваг на ринку стає проблематично.3.1.3. Стратегія створення іміджу компаніїІнформування про правову охорону продукції, що випускається, або про роботу з ліцензією відомого виробника завжди свідчить про унікальності використовуваної технології та, як наслідок, про унікальності виробленої продукції. Цю стратегію вже стали використовувати українські підприємства. Наприклад, ті з них, що починають активно працювати з відомими закордонними фірмами, оформлюють свої права на їхні торговельні марки, зміцнюючи свою позицію на ринку й охороняючи себе від однобічного розриву контракту з іменитим партнером.Добровільну реєстрацію програм для ЕОМ і баз даних у депозитаріях зі світовою популярністю справедливо оцінюють компанії як вкладення в рекламну кампанію.Компанії прагнуть бути в списку лідерів за кількістю отриманих патентів, що диктується маркетинговими й рекламними цілями. Це стимулює позитивну оцінку з боку громадськості технологічного рівня кампанії. Патенти важливі як свідчення перевищення цього рівня над світовим технічним рівнем. Важливий також сам факт їхньої наявності, оскільки в закордонній практиці це є основним критерієм оцінки ефективності керівників і символом технічної переваги кампанії над конкурентами. Такі переваги є козирем у конкурсі за замовлення, а також при оцінюванні кредитоздатності.Кредиторові завжди важлива кількість патентів, якими володіє кампанія. Власний патентний фонд також необхідний при укладанні угоди про співробітництво, при проведенні спільних НДДКР.Наявність великої кількості об'єктів прав інтелектуальної власності підвищує престиж підприємства на внутрішньому та зовнішньому ринках, сприяє розвиткові ділових контактів, збільшує ступінь довіри до підприємства, дозволяє залучати позикові кошти в більшому обсязі.3.1.4. Стратегія оптимізації фінансово-господарської діяльностіНабуття правової охорони на об'єкти права інтелектуальної власності можуть бути здійсненими з метою збільшення маси активів підприємства або для зменшення податку.Зменшення податку на прибуток можливе, якщо знизити базу оподаткування на величину амортизації поставлених на баланс підприємства прав на об'єкти права інтелектуальної власності як нематеріальні активи, а також за рахунок віднесених затрат на створення цих об'єктів на валові затрати підприємства.Механізм цього такий. За законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» [38], база оподаткування може бути визначена так:П = Д — 3 — А,де: П — прибуток, що є базою оподаткування (розмір визначається як 25% від цієї бази); Д — валовий дохід підприємства; З — валові затрати; А — амортизація.Права на об'єкти права інтелектуальної власності можуть стати нематеріальними активами підприємства від моменту постановки їх на бухгалтерський облік. Тільки-но це відбулося, відповідно до закону включається механізм амортизації цього активу і прибуток, відповідно, зменшується на величину амортизації (А).Згідно з законом України «Про оподаткування доходів підприємств» [69, ст. 3], для цілей оподаткування валовий дохід підприємств зменшується:«д) на суму витрат по нематеріальних активах у вигляді вартості придбаних патентів, авторських прав, ліцензій, «ноу-хау»; вартості власного патентування, що виключаються з валового доходу методом часткового віднесення цих витрат до собівартості на період використання активів, але не більше десяти років; е) на суму витрат на право використання промислових зразків, товарного знаку, авторського права, ... програмне забезпечення обчислювальної техніки»...Отже, набуваючи права на об'єкти права інтелектуальної власності та ставлячи їх на бухгалтерський облік, підприємство зменшує тим самим базу оподаткування (прибуток підприємства) за рахунок зменшення валового доходу й підвищення обсягу амортизаційних відрахувань.Однак використання цього механізму має також і недоліки. При постановці на бухгалтерський облік прав на об'єкти права інтелектуальної власності збільшується вартість активів підприємства, тобто виникає додана вартість, що зумовлює згідно з законом податок на додану вартість (20%). Але цього можна уникнути законно, якщо працівник підприємства створить об'єкт права інтелектуальної власності на ініціативній основі, а не за службовим завданням, а потім передасть цей об'єкт підприємству за авторським або ліцензійним договорами як фізична особа.Другий недолік полягає в тому, що хоча заощаджувані за рахунок зменшення податку кошти осідають на підприємстві у формі амортизаційних відрахувань, одночасно на величину амортизації зменшуються обігові кошти підприємства. Тому перш ніж використовувати цей механізм, необхідно уважно зважити всі «за» та «проти».Є й інший варіант здійснення цієї стратегії — набуття правової охорони з метою внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу створюваних підприємств. Таку можливість передбачено законодавством України.Права можна передати до статутного капіталу на правах власності, на правах господарського оперативного управління. Вносячи права як внесок у статутний капітал підприємства на правах власності, патентовласник передає права на об'єкт права інтелектуальної власності у власність підприємства й отримує такі зобов'язальні права стосовно підприємства:право на отримання частини прибутку (дивідендів);право на участь в управлінні підприємством через загальні збори учасників;право на отримання ліквідаційної квоти в разі ліквідації підприємства;право на ознайомлення зі звітною інформацією про діяльність підприємства.При вкладенні прав на об'єкт права інтелектуальної власності в статутний капітал на правах оперативного управління власник об'єкта права інтелектуальної власності вправі вилучити згадані об'єкти, які не використовуються, або ті, що використовуються не за призначенням.При внесенні прав на об'єкт права інтелектуальної власності в статутний капітал підприємства на правах власності власникові (підприємству) належать права володіння, використання та розпоряджання об'єктом права інтелектуальної власності. Власник вправі на свій розсуд здійснювати стосовно належного йому майна будь-які дії, що не суперечать законові: відчужувати об'єкт права інтелектуальної власності у власність іншим особам, передавати їх під заставу, залишаючись власником об'єкта права інтелектуальної власності, та розпоряджатися ними в інший спосіб. Патентовласник, що вносить об'єкт права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства на правах власності, позбавляється прав, але отримує дивіденди пропорційно до свого внеску. Може виявитися, що сума винагороди не відповідає справжній вартості прав на об'єкт права інтелектуальної власності.Підприємство, що отримало об'єкт права інтелектуальної власності як внесок у статутний капітал на правах господарського ведення, може використовувати вкладені об'єкти, продавати їх, здавати в оренду, віддавати під заставу та вкладати в інші господарські товариства. Патентовласник, який зробив внесок у вигляді об'єкта права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства на правах господарського ведення, не має права вилучити його назад.Об'єкти права інтелектуальної власності, що вкладаються в статутний капітал підприємств, ставлять на бухгалтерський облік у складі нематеріальних активів [58].Є й інша користь від внесення прав на об'єкт права інтелектуальної власності до статутного капіталу. Інколи основною цінністю для підприємства є не сам об'єкт права, а досвід автора, який ще буде чи має доробити технологію або іншим чином реалізовуватиме свій внесок у розвиток підприємства. Тоді оформлення об'єкта інтелектуальної власності носить лише формальний характер для входження в склад співзасновників нового учасника без внесення матеріального внеску.В основі цієї стратегії покладено розуміння головного принципу: правова охорона має приносити більшу перевагу, ніж затрати на набуття прав.3.1.5. Визначення етапу, на якому слід здійснювати правову охоронуСтратегічною помилкою є оформлення прав на об'єкт права інтелектуальної власності на ранніх стадіях інноваційного процесу. Однак така помилка часто повторюється. Ще на концептуальній стадії, коли виникла ідея винаходу, винахідник подає заявку на винахід в установу, побоюючись, що коли він нічого не зробить, то його випередять конкуренти. Це побоювання зрозуміле, але воно помилкове й ось чому. За процедурою набуття прав на винахід [16], не пізніше трьох місяців від дати опублікування відомостей про видачу патенту, Держдепартамент публікує опис до патенту, що містить формулу та опис винаходу, а також креслення, на яке є посилання в описі винаходу, тобто від цього моменту повна інформація про винахід стає відомою для конкурентів. За час, поки патентовла-сник доводитиме свій винахід до стану промислового використання, конкурент матиме змогу обійти цей патент з усіма негативними наслідками для першого патентовласника, які з цього випливають.Проти раннього патентування свідчить низька вірогідність на ранніх стадіях інноваційного процесу комерційної реалізації патенту. Вважається, що вірогідність успіху на концептуальній стадії не перевищує 10%, на стадії лабораторного зразку < 20%, на стадії дослідного зразка < 66%, при виході товару на ринок < 75%.Оптимальним є патентування в момент виходу товару на ринок. В цьому разі в конкурента не залишиться часу на опорочения винаходу або для створення контр-винаходу. Але для цього слід точно спрогнозувати початок етапу виведення товару на ринок і відрахувати від нього інтервал часу, що за вибраною процедурою патентування необхідний для отримання патенту. І саме тоді слід подавати Заявку на винахід.3.2. Відпрацювання рішення про необхідність правової охорониПитання, з яким стикається кожен менеджер або інженер, що має справу з проблемами інтелектуальної власності, або патентний повірений, що працює з нею, формулюється так: який спосіб є най-придатнішим для охорони прав на конкретний результат інтелектуальної діяльності? На жаль, просте знання про те, що існують різні способи правової охорони, не обов'язково допоможе менеджерові вибрати саме той спосіб, який найкраще підходить для конкретного випадку.Наприклад, компанія робить вимірювальні прилади. Інженер з компанії приходить до менеджера й каже: «Я пропоную замінити прокладки з металу в наших манометрах на полімерні. Манометри при цьому матимуть швидшу реакцію й настільки простіше влаштовані, що ми зможемо знизити витрати на їх виробництво». Ця пропозиція зацікавить, тому що якісніший товар можна буде виробляти за нижчою ціною.Тепер потрібно вирішити, чи варто охороняти це нове технічне рішення. Але яку форму охорони варто обрати? Чи варто запатентувати нове рішення, а може, зберегти як комерційну таємницю? Чи мають намір компанії продавати її під новою торговельною маркою? Чи варто зареєструвати цю марку? Чи почне компанія нову рекламну кампанію на телебаченні й радіо, а також з випуску нових проспектів? Чи потрібно зареєструвати авторські права на рекламні тексти?Вибір форми охорони інтелектуальної власності є дуже важливим, тому що дозволяє максимально збільшити ступінь правової охорони результатів інтелектуальної діяльності. В одній ситуації комерційна таємниця може забезпечити кращу охорону, ніж будь-який патент, навіть якщо доступними є обидва способи. В іншій ситуації патент може забезпечити кращу охорону, ніж комерційна таємниця. Рішення приймаються на основі планів використання охороноздатних результатів на ринку.Патентознавці не в змозі активно й безупинно контролювати технічні відділи компанії та відділ з маркетингу на предмет доцільності правової охорони розроблюваних технічних і технологічних рішень та ідей. Попереднє виявлення передбачуваних об'єктів права інтелектуальної власності всередині компанії довіряється в руки тих, хто найглибше задіяний у технологічних інноваціях компанії.Саме на інженерах і менеджерах лежить відповідальність за виявлення всіх результатів інтелектуальної діяльності, що може реалізувати компанія.Насамперед потрібно виявити ті результати, що мають комерційну значущість і придатні для забезпечення правової охорони відповідно до чинного законодавства. Кожен об'єкт права інтелектуальної власності забезпечує власникові різні юридичні права з певними перевагами й обмеженнями. Кожен об'єкт має свій власний набір юридичних вимог, що їх треба задовольнятися до того, як компанія дістане права інтелектуальної власності. Додатково, щоб вибрати придатний спосіб, варто оцінити багато чинників економічного характеру.Схему вироблення рішення про правову охорону результатів досліджень і розробок у загальному вигляді показано на рис. 3.1. Тут досягаються дві важливі цілі. По-перше, схема забезпечує системний підхід до кожної ситуації, пов'язаної з інтелектуальною власністю. По-друге, вона гарантує розгляд усіх типів інтелектуальної власності для кожної ситуації.Схема вибору способу охорони є комплексною в тому значенні, що для розуміння й оцінки певних кроків потрібно зрозуміти й оцінити наслідки. Менеджер повинен знати ті вигоди, що можуть дати різні види об'єктів права інтелектуальної власності.Схема охорони бере початок у лівому верхньому куті з безперервного нарощування компанією фундаменту комерційної таємниці. Кожне з повсякденних зусиль полягає в додаванні ще одної «цеглинки» в цей фундамент. Згодом з цієї комерційної таємниці можуть розвитися цілком визначені розпізнавані ідеї, концепції, технічні або комерційні рішення.Відповідно до схеми охорони, першим кроком є визначення того, чи достатню цінність має певний розпізнавальний об'єкт, якого створила компанія, щоб виправдати правову охорону. Початкове рішення дуже важливе, оскільки всі інші дії з правової охорони є його наслідком. На це рішення впливає багато чинників. Якщо цей розпізнавальний об'єкт не достатньо цінний, то, мабуть, немає потреби його охороняти. Натомість компанія просто може використовувати цей об'єкт без охорони або відкинути його через непотрібність. Як альтернативу компанія може захотіти опублікувати досягнуті результати, щоб зробити цей об'єкт усім доступним і тим самим застерегти будь-кого від претензії на нього як на свою інтелектуальну власність.З іншого боку, якщо об'єкт достатньо цінний для компанії й охорона видається необхідною, наступним кроком відповідно до схеми є присвоєння цьому об'єктові статусу комерційної таємниці. Цей крок відносно простий, тому що від компанії він вимагає лише свідомого та формального зусилля засекретити цього об'єкта.Одна з юридичних вимог до охорони комерційної таємниці полягає в тому, що компанія починає «формальні підтверджувальні кроки» зі збереженню об'єкта охорони в таємниці. Перший формальний підтверджувальний крок полягає у виділенні цінного об'єкта, який варто охороняти, і відділенні його від інших незначних об'єктів, що лишаються незахищеними. У результаті цього кроку встановлюється, що компанія свідомо починає зусилля зі збереження особливого об'єкта в комерційній таємниці. Далі, свідомого вилучаючи незначні об'єкти, що не мають цінності, зі сфери охорони комерційної таємниці і, можливо, опублікування цих незначних результатів, компанія дає «формальне підтвердження» тому, що об'єкт охорони, що має цінність, розглядається як комерційна таємниця. Таким способом запобігають виникненню зайвого обсягу охорони, що міг би призвести до зниження ефективності програми дій компанії в сфері комерційної таємниці.Як показано на рис. 3.1., наступний вибір маршруту в системі охорони пов'язаний зі з'ясуванням того, чи має розглянутий об'єкт, який наразі класифікується як комерційна таємниця, бути захищеним за допомогою патенту або свідоцтва замість охорони комерційною таємницею.Спочатку найкраще розглянути кожний результат інтелектуальної власності незалежно від інших, аби переконатися, що доступної форми правової охорони через недогляд не було пропущено.Цей фрагмент схеми охорони пропонує гнучкий підхід до прийняття рішень. Шляхи прийняття рішень, що стосуються всіх типів інтелектуальної власності, розміщені по вертикалі й межують один з одним, при цьому кожен маршрут виходить безпосередньо з блоку комерційної таємниці. Таке розміщення допускає гнучкість прямого переходу від розгляду комерційної таємниці до будь-якого іншого об'єкта права інтелектуальної власності. Подібна гнучкість є корисною для досвідченого менеджера, що може відразу ж розпізнати оптимальну форму охорони й продовжувати рухатися, роблячи відповідні кроки, Що стосуються вже цього об'єкта права інтелектуальної власності. Для Менш досвідченого менеджера конструкція вертикального стовпця Допускає послідовний підхід до моделі, у якій він просто розглядає кожен об'єкт права інтелектуальної власності незалежно від інших і в Порядку проходження починає з розгляду винаходів.Об'єкт, для якого розглядається можливість правової охорони шляхом патентування, є суто технічним. Він належить до функціональних і утилітарних аспектів інновації. Навпаки, патенти на промислові зразки захищають декоративні особливості виробленого товару. Спочатку потрібно відповісти на такі два запитання:чи відповідає об'єкт охорони юридичним вимогам, яких вимагає патентне право;чи є патентна охорона мудрим кроком з позицій ділової перспективи.Якщо відповідь хоча б на одне з цих питань негативна, то для цього конкретного об'єкта можливість патентування варто відкинути. З іншого боку, якщо відповіді на обидва ці запитання позитивні, то варто вирішити, чи є патентна охорона більш бажанішим, ніж охорона як комерційної таємниці. Це одне з найважливіших рішень, прийнятих на основі розглянутої схеми охорони. Об'єкт, що захищається комерційною таємницею, має зберігатися в секреті, тоді як об'єкт, що охороняється патентом, повинен бути привселюдно розкритим. Ці два види охорони виключають один одного, так що один і той же об'єкт не може бути захищеним одночасно патентом і комерційною таємницею. Існує безліч конкурентних чинників при виборі між цими двома типами правової охорони, кожен з яких має певні переваги й недоліки, які необхідно зважити.Думаючи, що патентування є надійнішим, ніж охорона комерційною таємницею, компанії варто почати відповідні кроки, щоб забезпечити патентування. Схема охорони виявляє в цьому процесі найважливіші кроки. По-перше, компанії варто провести дослідження на патентоздатність щодо попередніх і загальновідомих технічних рішень, щоб домогтися розуміння потенційного діапазону прав, які мають бути отримані в результаті патентної охорони. Таке дослідження, як правило, проводиться шляхом експертизи наявних рішень. Дослідження встановлює, чи цей винахід є досить новим, чи обґрунтованість претензії на патент не настільки очевидна.Якщо за результатами патентних досліджень установлено, що патентна охорона не задовольняє юридичних вимог, компанія може зберегти об'єкт охорони просто як комерційну таємницю. Однак якщо дослідження забезпечило позитивні результати, компанія може оформити й подати в патентне відомство заявку на патент, що охоплює цей об'єкт охорони.Компанія також повинна визначитися з реєстрацією патентної заявки в інших країнах. Відповідно до Паризької конвенції, до якої приєдналась Україна, є правило конвенційного пріоритету, на підставі якого компанія має один рік, починаючи від моменту реєстрації її патентної заявки в Укрпатенті, щоб зареєструвати подібну патентну заявку в країні-учасниці цієї міжнародної угоди на той же самий об'єкт охорони.Після реєстрації патентної заявки патентне відомство піддає її спочатку формальній експертизі, а потім експертизі на предмет відповідності критеріям патентоздатності. Якщо патентне відомство приймає рішення про видачу патенту, то в компанії виникають патентні права на певний об'єкт і їй варто позначати свої рекламні матеріали й товари привласненим патентові номером. Навпаки, якщо патентне відомство не приймає рішення про видачу патенту, то компанії варто продовжувати охороняти цей об'єкт як комерційну таємницю. При патентуванні, відповідно до чинного закону, процедура припускає етап тимчасової охорони й обов'язкову публікацію матеріалів заявки в офіційному бюлетені до ухвалення рішення про видачу патенту. Тому можливість продовжувати правову охорону як комерційної таємниці зберігається тільки в разі зняття заявки з розгляду до публікації.Наступна стадія, що міститься в схемі охорони, — визначити, чи варто охороняти об'єкт авторським правом. Об'єкт, що передбачається охороняти авторським правом, може бути як технічного типу, наприклад, комп'ютерне програмне забезпечення, так і нетехні-чного типу, як-от рекламна брошура.Об'єкти авторського права охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права» від моменту їх виникнення. Таким моментом вважається втілення їх на матеріальному носії таким чином, щоб його могла сприйняти інша особа. На цьому етапі попередження інших осіб про те, що об'єкт перебуває під охороною, на твір слід ставити знак © із вказівкою імені виробника та дати, від якої діє правова охорона.Наступним кроком є визначення того, чи призначається цей твір для опублікування, що має на увазі необмежене публічне розповсюдження копій зазначеної роботи. Компанія може зареєструвати всі роботи, які публікуються в ДП «Українське агентство з авторських і суміжних прав». Така реєстрація є корисною, якщо передбачається комерційне використання цих прав. У разі порушення їх недобросовісним конкурентом, свідоцтво та реєстрація є доказами при розгляді спорів у судовому порядку.Об'єкти авторського права, також як і об'єкти права промислової власності, можуть охоронятися в режимі комерційної таємниці. Наприклад, перший технологічний регламент тощо.При реєстрації твір піддається тільки формальній експертизі, щоб визначити, чи містять матеріали об'єкт, що підходить для реєстрації як об'єкт авторського права.Кінцева фаза, відбита в схемі охорони, — це визначення того, чи може цей об'єкт бути захищеним як засіб індивідуалізації. Об'єкт охорони, розглянутий при цьому, має бути нетехнічним за своєю природою, наприклад, назва, що позначає новий товар, девіз рекламної кампанії.Підставами для розгляду засобу індивідуалізації продукції (символи, емблеми, девізи) як торгової марки можуть бути такі міркування:позначення повинно використовуватися або плануватися до використання в торгівлі найближчим часом;при використанні в торгівлі позначення мають бути прикріплені до товарів так, щоб покупець міг легко їх бачити. Цю вимогу дотримано, якщо торговою маркою служить сама пакувальна форма;позначення має бути або унікальним, або досягти унікальності за допомогою вторинного змісту;позначення не повинно бути ідентичним або сильно схожим (так що виникає плутанина) на яку-небудь іншу торгову марку, використовувану на подібних типах товарів або послуг;позначення має носити нефункціональний характер. Початковий аналіз, по суті, зводиться до з'ясування того, чи єнове позначення достатньою мірою унікальним, щоб бути підходящим для охорони. Якщо так, то компанії варто дослідити об'єкт охорони щодо новизни й оригінальності. Мета такого дослідження має подвійний характер. По-перше, буде зрозуміло, чи зможе компанія зареєструвати цю конкретну марку для своїх товарів, або може бути, що інша компанія вже використовує той же самий або подібний знак для аналогічних товарів. По-друге, дослідження допомагає виявити випадки, коли компанія, використовуючи якусь конкретну марку могла б порушити чиїсь права на використання торгової марки.Чинники, які варто розглянути при визначенні, чи має сенс охороняти торговельну марку з погляду ділової перспективи:реєстрація забезпечує виняткове використання марки на всій території її дії;реєстрація є доказом володіння торговельною маркою;реєстрація служить свідченням законності торговельної марки;реєстрація впливає на вибір торговельної марки іншими компаніями;компанія може зарезервувати в країні реєстрацію торговельної марки для майбутнього використання;компанія може поширити дію наявної торговельної марки замість створення та реєстрації нової.Якщо дослідження засвідчить унікальність розглянутої торговельної марки, виникає необхідність вирішити, чи потрібно реєструвати її в патентному відомстві. При затримці реєстрації завжди є ризик, що представники будь-якої іншої сторони можуть зареєструвати ту ж саму або схожу марку й тим самим назавжди унеможливлять правової охорони певного об'єкта.Патентне відомство проводить експертизу заявки на реєстрацію торговельної марки, щоб з'ясувати, чи відповідає подана на реєстрацію марка юридичним вимогам. Відхиляють заявку зазвичай у двох випадках:ця марка занадто схожа на яку-небудь уже наявну;марка містить занадто довільний опис товару або послуги, з яким має використовуватися.У будь-якому разі рекомендується обрати нову торговельну марку. Якщо відмінність не суттєва, потрібно все-таки зберегти марку, щоб додати їй особливих ознак.Водночас новим, невідомим раніше покупцям товарам доцільно давати назви, підтримані зареєстрованою торговельною маркою. Це служить додатковим захистом від копіювання конкурентами, принаймні на період виведення на ринок і набуття авторитету в покупців.Деякі об'єкти підходять для більш ніж одного типу правової охорони. Наприклад, об'єкт може відповідати одночасно юридичним вимогам, поставленим до промислового зразка і торговельної марки, тобто може бути захищений одночасно двома законодавчими Нормами. Наприклад, виноробна компанія зареєструвала як торговельну марку форму своїх пляшок, хоча вже мала патент на промисловий зразок для цієї пляшки. Статуетка танцівниці, що її випускають серійно і яка була використана як основа для настільних ламп, відповідає одночасно юридичним вимогам як для одержання патенту, так і для охорони авторським правом. Форму статуетки Кваліфікували для охорони авторським правом, а дизайн серійно виробленої основи для настільної лампи відповідав вимогам охорони патентом на промисловий зразок.Урок, який потрібно усвідомити з можливості такого перетинання, полягає в тому, що потрібно бути обережнішим при розгляді кожного виду охорони за схемою. Наприклад, якщо встановлено, що охорона патентом на промисловий зразок є доступним і має сенс, не слід припиняти на цьому аналіз.3.3. Оцінка доцільності правової охорониПочатковою передумовою в схемі охорони (рис. 3.1) є те, що все створене компанією народжується як комерційна таємниця — джерело ідей і новацій, у яких можна впевнитися. Це основа, на якій розвивається вся творча діяльність. Вона містить у собі технологію використання устаткування, результати роботи службовців, досвід і командну роботу, а також експерименти, інженерні плани, ескізи, плани підприємства, шляхи поширення товарів і методи опрацювання інформації. «Ноу-хау» також містить у собі попередні невдачі, перевірені експерименти та будь-які інші несподівані або небажані події, що сприяють придбанню компанією цінної інформації, тобто переборені компанією труднощі.Нагромадження ноу-хау протягом певного періоду створює інкубаційне середовище, що дає початок унікальним ідеям, концепціям або інноваціям. При додатковому дослідженні ідеї, концепції або інновації стають більш визначеними і «цеглинки» ноу-хау збираються в одне ціле, формуючи об'єкт охорони, що міг би кваліфікуватися для застосування до нього законодавства про інтелектуальну власність.Описаний процес може тривати роками, а може початися й завершитись протягом однієї ночі. Наприклад, після багатьох років досліджень науковець, зрештою, відкриває оптимальний хімічний процес, який можна буде охороняти комерційною таємницею або патентуванням. Фахівець з маркетингу після кількох днів мозкового штурму формує гасло для нової рекламної кампанії, яке можна охоронятися торговельною маркою. Хоча генезис і часові рамки для обох об'єктів охорони різні, кожен з них базується на фундаменті ноу-хау. У такий спосіб ноу-хау — це фундамент, на якому компанії формують портфель своєї інтелектуальної власності, куди входять патенти, авторські права, торговельні марки, комерційні таємниці тощо.Об'єкт, що кваліфікується для охорони патентом, авторським правом, торговельною маркою, міститься всередині ноу-хау. Зовнішня частина цього простору складається з непридатних для правової охорони результатів інтелектуальної діяльності. Патентна сфера містить предметну галузь, що патентується, зокрема й деталі та вузли устаткування, способи операцій з матеріальними об'єктами, штучно створені речовини й матеріали. Частина цієї сфери відведена предметній галузі, що підходить для охорони патентом на промисловий зразок. Вона містить у собі декоративні художньо-консгрукторські аспекти товарів, що серійно випускаються. Сфера авторських прав охоплює предметну галузь, що підходить для охорони авторським правом творів, зокрема й рекламу, ярлики, брошури, програмне забезпечення. І, нарешті, сфера торговельних марок містить предметну галузь, що підходить для реєстрації засобів індивідуалізації товарів і послуг.Розгляньмо основні етапи, які треба враховувати при визначенні, чи виправдує певний розпізнавальний об'єкт будь-яку охорону взагалі.Першим важливим етапом відповідно до схеми охорони (див. рис. 3.1.) є визначення того, чи варто охороняти цей об'єкт. Для відповіді на питання про необхідність правової охорони потрібно проаналізувати низку чинників [70].Чи є об'єкт охорони відомим? Загальновідомий об'єкт не буде придатним для охорони комерційною таємницею в силу невідповідності вимозі засекреченості. Цей об'єкт не буде придатним для охорони патентом або товарним знаком, якщо його вже знають і використовували інші до того часу, як компанія розробила й ідентифікувала його.Чи є ексклюзивне (виключне) володіння об'єктом передбачуваної охорони? Зазвичай наявність виключних прав — це основна причина охорони інтелектуальної власності і, на жаль, часто, єдиний чинник, що його розглядають компанії, визначаючи необхідність охорони тих або інших ідей. Власник патенту має право відсторонити інших від виробництва, використання або реалізації певного винаходу або його еквівалента на всій території дії патенту та на весь термін його дії. Власник авторських прав має виключне Право робити копії й поширювати твори, захищені авторськими правами. Власник торговельної марки має виключне право на фактичне використання зареєстрованої марки на всій території її дії. Власник комерційної таємниці має право перешкодити іншим красти його секрети, хоча, власне кажучи, це право є винятковим не наоб'єкт охорони, а на охорону комерційних інтересів власника комерційної таємниці.Виключні права на об'єкти права інтелектуальної власності використовуються як у захисних цілях, щоб не дозволити конкурентам законно використовувати чужі творчі досягнення, так і як ефективна наступальна зброя, для того щоб:не тільки зупинити виготовлення або використання конкурен-тами-порушниками прав безпосередньо об'єкта охорони, але й заборонити або обмежити використання його еквівалента, навіть якщо конкуренти створили останнього незалежно;відшкодувати грошові збитки, понесені в результаті чиєїсь діяльності, що порушує права інтелектуальної власності. Конкурент може, наприклад, дістати значну ринкову перевагу зконкретної технології, навіть якщо ця ж сама технологія не приносить відчутної користі тому, хто нею правомірно володіє. Компанія може захотіти послабити дію конкурентів на свої товари шляхом захисту подібної технології.Є два альтернативних шляхи запобігання можливості володіти об'єктом з боку конкурента: одержати на цей об'єкт права інтелектуальної власності або привселюдно розсекретити його в якій-небудь публікації. Щодо першої альтернативи можна сказати, що одержання прав інтелектуальної власності перешкодить конкурентові дістати аналогічні права інтелектуальної власності на цей об'єкт. Компанії варто обрати першу альтернативу, якщо вона планує комерціалізувати об'єкт охорони або прагне послабити вплив товарів конкурента на свою продукцію.З іншого боку, можна обрати шлях опублікування, якщо немає жодного комерційного інтересу до цієї технології й немає заклопотаності тим, чи матимуть конкуренти доступ до неї. У результаті опублікування ніхто, зокрема й автор та його конкуренти, не зможе заволодіти матеріальними правами інтелектуальної власності на цю технологію.3. Чи є об'єкт охорони практичним з економічних міркувань? Економіка відіграє важливу роль у визначенні того, чи потрібно охороняти той або інший об'єкт. Окремі інновації вочевидь роблять якість товару кращою порівняно з іншими. Однак вони можуть так ніколи і не потрапити у виробничі лінії через непомірні витрати на здійснення їх. Інновації, що є занадто дорогими для впровадження у виробничий цикл, не дуже привабливі для їх охорони.Чи сприяє об'єкт охорони зниженню витрат компанії? Об'єкт, що певною мірою допоможе знизити витрати компанії, варто охороняти. Наприклад, нову технологію, що знижує виробничі витрати, варто оформити комерційною таємницею або патентом. Нову бухгалтерську процедуру, що знижує адміністративні витрати, варто теж охороняти як комерційну таємницю.Чи сприяє об'єкт охорони задоволенню бажань споживача? Об'єкт, що допомагає задовольнити бажання споживачів, варто охороняти. І компанія-творець об'єкта, і її конкуренти постійно прислухаються до споживачів, і це втілюється в концентрованих зусиллях, спрямованих на ліпше обслуговування їхніх потреб. Будь-яка нова концепція, що може дати компанії виграш у змаганні зі своїм конкурентом через задоволення визначеної потреби клієнтів, виправдує охорону. Приміром, товар, створений у відповідь на пропозиції споживачів або у відповідь на результати дослідження потреб споживача, варто патентувати. Ефективніший план збуту, спрямований на поліпшення обслуговування потреб клієнтів, слід охороняти як комерційну таємницю.Чи сприяє об'єкт охорони досягненню цілей компанії? Цілі, що їх ставить компанія в галузі технології, є важливими чинниками при встановленні виправданості охорони визначеного об'єкта. Інновації, згенеровані в результаті дослідницьких зусиль і належні до основної технології компанії, мають бути захищеними.Чи сприяє об'єкт охорони здійсненню стратегії компанії та зміцненню її становища на ринку? Становище на ринку й стратегія компанії зі збільшення частки ринку відіграють важливу роль при встановленні виправданості охорони визначеного об'єкта. Якщо нова концепція може вплинути на становище компанії на ринку, то її треба охороняти як інтелектуальну власність.Інтелектуальна власність часто корисна для забезпечення кон-куренгносгі компанії на ринку. Вона може допомогти контролювати частку ринку й полегшити вихід на нові зовнішні або внутрішні ринки. Охоронювана інтелектуальна власність також може запобігти виходові на ринок потенційних конкурентів. Вона може також сприяти збільшенню тривалості життя на ринку продукції компанії.Чи готовий і чи досить розвинутий ринок, щоб прийняти певну технологію? Правова охорона інновацій носить менш критичний характер, коли ринок не дозрів для нової технології й видно, що не буде готовий до цього протягом усього терміну дії охорони. Якщо ринок не готовий прийняти нову технологію, капітал, вкладений у її охорону, може бути просто розтрачений даремно. Приміром, чи повинна компанія патентувати ідею про транзитну систему? Відповідно до цієї ідеї передбачається всі основні дороги обладнати вбудованими магнітними коліями для автомобілів, що рухаються із заздалегідь визначеною швидкістю потоку та відповідним маршрутом. У процесі ухвалення рішення про охорони цієї ідеї, ймовірно, спливе той факт, що реалізація її можлива в настільки далекому майбутньому, що термін патентної охорони закінчиться навіть раніше, ніж ідею розглянуть урядові органи.9. Чи посилює об'єкт охорони становище компанії в певній галузі? Правова охорона інновацій дуже важливий для нових або малих компаній у силу того, що це Дає їм великі шанси в конкуренції з більшими компаніями, які закріпилися на ринку. Тоді як великі компанії мають добре організовані виробничі лінії, мережі збуту та поширення товарів, а також давні відносини зі споживачем, молодші й дрібніші мусять покладатися на свою технологічну перевагу. Якщо не охорони передову технологію, це мояїє призвести до зменшення терміну життя нової або малої компанії.Коли компанія «ХЕВОХ» була ще молодою, її портфель патентів на копіювальні машини, які працюють зі звичайним папером, врятував її від великих компаній, що могли б легко захопити копіювальну промисловість, якби не було патентна охорона. Крім того, унікальна торговельна марка «ХЕВОХ» забезпечила компанії значну ринкову перевагу, тому що стала загальновідомою. Інтелектуальна власність «ХЕВОХ» довела своє величезне значення на ранніх стадіях зростання цієї компанії.Компанія, що посилено вкладає гроші в дослідження та розробки, повинна віддати перевагу правовій охороні. Витрати на дослідження та розробки будуть компенсовані повніше, якщо кінцевий продукт має як комерційний успіх, так і охорону.Охорона інтелектуальної власності в одних галузях промисловості важливіший, аніж в інших. Компанія, що функціонує в галузі з найсильнішою конкуренцією, повинна віддати перевагу правовій охороні. Солідний портфель інтелектуальної власності може забезпечити необхідну перевагу над конкурентами в певній галузі. Показником того, що компанія повинна формувати свій портфель інтелектуальної власності, є активність її конкурентів, які займаються придбанням інтелектуальної власності. Однак, навіть якщо вони цим не займаються, компанія може дістати відчутну перевагу над ними за допомогою охорони своїх інновацій.Чи є об'єкт охорони потенційно ліцензованим? Потенційно ліцензований об'єкт варто охороняти. Ліцензований об'єкт може:приносити додатковий річний прибуток за допомогою виплати винагороди власникові (ліцензіарові);бути використаним при обміні на технологію іншої компанії шляхом перехресного ліцензування;створити основу в майбутньому на одержання прав на вдосконалену технологію з іншої компанії, що передаються назад ліцензіарові за умовами зворотної ліцензії.Чи поліпшить об'єкт охорони корпоративні позиції в сфері укладання угод? Часто компанії підписують угоди з обміну технологічними ідеями, щоб почати спільне ризиковане підприємство розроблення майбутніх технологій. Солідний портфель інтелектуальної власності допоможе посилити позиції компанії під час переговорів щодо підписання таких угод. Якщо компанії як інтелектуальну власність нічого покласти на стіл переговорів, то вона в процесі переговорів не має взагалі або має мало важелів для підписання взаємовигідних угод з іншою компанією.Портфелі інтелектуальної власності також відіграють важливу роль у потенційних ділових відносинах між двома або більше компаніями. Солідність цих портфелів може забезпечити компаніям необхідний спонукальний мотив, щоб сісти за стіл переговорів.Солідний портфель інтелектуальної власності, що зміцнює позиції компанії при підписанні угод, особливо важливий для малих компаній. Одним із кращих способів залучення більших компаній до серйозних ділових переговорів є володіння інтелектуальною власністю, що була б вигідною й для більшої компанії.Чи має об'єкт охорони достатню цінність, щоб виправдати витрати обмежених ресурсів? Більшість компаній мають відносно малі бюджети для охорони інтелектуальної власності. Тому компанії зобов'язані максимізувати охорону своєї інтелектуальної власності в рамках обмежених економічних можливостей. Охороняти всі комерційні таємниці найчастіше неможливо. І тим не менш, коли нема охорони в значущих інноваціях, це може завдати компанії серйозної шкоди.Щоб оцінити кількість охоронюваної інтелектуальної власності, нерідко дотримуються правила, відповідно до якого компанія буде охороняти стільки ж технологічних інновацій, скільки й інші компанії певної галузі. Крім того, компанія може втратити, якщо кожна її ідея або концепція діставатиме зайву патентну охорону, у результаті чого буде зменшена ефективність кроків стосовно охорони комерційних секретів. З іншого боку, через зайву охорону ноу-хау виникають труднощі під час судового розгляду, пов'язаного з відділенням ноу-хау, яке компанія бажає захистити, починаючи формальні підтверджувальні кроки, від ноу-хау, що не надто сильно її хвилює.13. Чи підвищує об'єкт охорони вартість сумарних активів? Права на об'єкти прав інтелектуальної власності є ціннішими активами, ніж неохоронювані результати творчої діяльності. Інтелектуальна власність є розпізнаною й має значні юридичні права та засобами проти злодійства і порушень. її набагато легше виразити кількісно на переговорах стосовно ліцензування або в інших ділових угодах, ніж неохоронювану інформацію. Крім того, інтелектуальну власність можна використовувати як додаткову заставу в угодах про заставне фінансування. Банки віддають перевагу конкретній власності, зокрема й інтелектуальній. Поки що в Україні така практика трапляється рідко.Чинники, що впливають на рішення про охоронуУ табл. 3.1. зібрано деякі з основних чинників, які треба розглянути при визначенні того, чи виправдовує певний ідентифікований об'єкт який-небудь охорону узагалі.Об'єкт охорони відповідає бажанням споживачів Об'єкт охорони не відповідає бажанням споживачівОб'єкт охорони сприяє досягненню цілей компанії Об'єкт охорони ніяк не співвідноситься з цілями компаніїОб'єкт охорони поліпшує становище компанії на ринку Об'єкт охорони не чинить жодного впливу на становище компанії на ринкуРинок дозрів і готовий прийняти технологію, що містить об'єкт охорони Ринок або не дозрів, або не готовий прийняти технологію, що містить об'єкт охорониОб'єкт охорони поліпшує становище компанії в сфері підписання угод Об'єкт охорони не поліпшує становища компанії в сфері підписання угодОб'єкт охорони має потенціал ліцензування Об'єкт охорони не має жодного потенціалу ліцензуванняОб'єкт охорони має достатню цінність, щоб виправдати обмежені капітальні витрати Об'єкт охорони не вартий інвестування обмеженого капіталуЗахищений об'єкт містить у собі вимірювані активи Незахищений об'єкт може й не містити вимірюваних активівЯкщо в результаті розгляду відповідних чинників на користь і проти охорони можна дійти висновку, що всі «за» та «проти» збалансовані, то варто обрати варіант правової охорони нового об'єкта. Краще помилитися, вибравши охорону інновації або ідеї спочатку як комерційної таємниці з дуже малими капітальними витратами, ніж надалі шкодувати про втрачену можливість. Пізніше завжди можна прийняти рішення про доцільність продовження правової охорони.Охороняючи інновації тимчасово як комерційні секрети, можна заощадити час для додаткової оцінки того, чи є нова технологія цінністю для компанії. Коли змінюється споживчий попит, то технологія, яку визнавали малоцінною, може зненацька стати цінною. Отже, охорона інновацій комерційною таємницею, принаймні тимчасовий, дасть змогу пізніше прийняти рішення про подальшу правову охорону, коли буде отримано нову інформацію. Навпаки, за незахищеності нових ідей від початку виникає значний ризик втрати взагалі можливості правової охорони їх у майбутньому. Якщо від самого початку Нові ідеї не класифікуються як комерційні таємниці, працівники компанії можуть не дотримуватися розумної обережності, щоб охороняти їх у відповідному режимі.Однак перед тим як використовувати власні інновації, потрібно мати на увазі, що ті з них, які автор вважає новими, можуть виявитися такими, на які вже хтось інший має права інтелектуальної власності. Отже, варто визначити, чи є нова ідея доступною для використання, до того як компанія через свою необізнаність почне використовувати її або порушувати чиїсь права власності. Перш ніж сліпо впроваджувати інновацію в будь-який товар, потрібно визначити, чи не порушує вона чиїхось прав.Така альтернатива може бути не настільки очевидною. Компанія може опублікувати свої результати в технічному або комерційному журналах, щоб зробити певний об'єкт доступним для громадськості. Головною підставою для такої публікації є запобігання «відкриттю» цього ж самого об'єкта конкурентами та блокування використання його іншими учасниками ринку.Приклад. Компанія виробляє й реалізовує аналогові фільтри для використання їх у телевізорах, радіо та мікрохвильових системах зв'язку. У сфері виробництва аналогових фільтрів наявна сильна конкуренція. Одного разу інженер компанії знайшов оригінальний спосіб поліпшити експлуатаційні якостей своїх фільтрів. Він з'ясував, що, розміщуючи елементи схеми окремо й подалі один від одного та розташовуючи всі ємнісні елементи на протилежному боці монтажної плати, за допомогою такого фільтра можна знизити рівень небажаних шумів на п'ять відсотків. Компанія уважно розглянула можливість охорони вдосконалення, запропонованого інженером, але визнала його недостатньо цінним, щоб захистити. Вона знайшла дві причини для такого рішення. По-перше, нове технічне рішення може не задовольнити вимог, поставлених до патентування. Наприклад, удосконалення може не бути досить новим або бути очевидним. Отже, на думку компанії, визначена ймовірність неотримання патентної охорони не виправдовує тих витрат, що підуть на процедуру підготування та подання заявки на винахід. По-друге, оформлення комерційної таємниці не забезпечить адекватної охорони. Якщо певне вдосконалення впровадити в будь-яку продукцію, його легко виявлять конкуренти при розкритті виробу, в результаті чого охорона комерційною таємницею, найімовірніше, буде втрачено.Попри те, що компанія вирішила не охороняти вдосконалення, вона усвідомлює, що її конкуренти можуть визнати подібне технічне рішення таким, що виправдовує витрати на патентування. Конкуренти можуть незалежно один від одного знайти подібний варіант І заявити вдосконалення як своє власне. Щоб запобігти можливості претензій конкурентів стосовно пропозиції інженера компанії, слід його опублікувати. Така публікація перешкодить конкурентам одержати патентні права на аналогічне технічне рішення, тому що компанія встановлює для них перешкоди «опорочено за критерієм новизни». Опублікування також заздалегідь передбачає володіння правами на комерційну таємницю.Можна опублікувати опис певної інновації в будь-якому журналі або бюлетені незалежно від накладу й авторитету видання серед фахівців. Наприклад, компанія IBM періодично публікує своє ноу-хау в «Технічних показниках ІВМ» (IBM Technical Disclosure).Як відомо, опис винаходу, вміщений у патентну заявку, має бути таким, щоб середній фахівець у певній галузі міг відтворити його. Інакше винахід вважається недостатньо розкритим для навколишнього світу. Такий же підхід повинен бути при намірі опублікувати нову технологію, щоб запобігти можливості заяви іншими виключних прав на неї. Потрібно впевнитися, що ця технологія в публікації розкривається достатньо, для того щоб інші могли її практично використовувати [8].3.4. Оцінка доцільності отримання патентуНаступний етап відповідно до схеми охорони (рис. 3.1.) стосується визначення того, чи треба патентувати розглянутий об'єкт. Таке з'ясування містить у собі відповіді на два питання:чи відповідає об'єкт охорони критеріям патентоздатності?чи є патентна охорона досить вигідною з-поміж позицій стратегії бізнесу?Патентування може бути занадто дорогою процедурою. Компанії повинні насамперед упевнитися в тому, що ті вигоди від патенту виправдають витрати на його отримання.Просте отримання патенту не обов'язково забезпечує охорону товару від дій конкурентів, а також не гарантує успіху запатентованому товарові на ринку. Обсяг прав, наданих патентом, значною мірою змінюється, залежачи від того, наскільки вузько або широко написані патентні формули. У разі, коли є хоча б мінімальний винахідницький складник, досвідчені патентні повірені, як правило, можуть скласти якусь патентну формулу. Однак вона може бути настільки вузькою, що не забезпечуватиме адекватну охорону товару на ринку, дозволяючи конкурентам без особливих зусиль створювати щось подібне й не підпадає під дію цієї вузької патентної формули.Однак у деяких випадках вузькі патентні формули можуть стати надто цінними, якщо вони охоплюють найвигідніший спосіб виробництва конкурентної продукції. Часто виникає ситуація, коли одночасно існує багато конкурентних патентів, які поширюються на винаходи, спрямовані на розв'язання однієї й тієї ж проблеми. І все-таки тільки один з них може бути найкращим для цього. Такий патент може бути цінним, навіть маючи вузьку формулу винаходу.Взагалі відповідь на питання про вигоду від патентної охорони з позицій стратегії бізнесу містить у собі оцінку потенційної користі від нього та порівняння цієї користі з витратами на одержання патенту.Компанія повинна прагнути патентної охорони, якщо:\Т > З,

де V — вигода, яку дістає компанія в результаті патентування; Р —
імовірність того, що ця вигода дійсно буде; З — витрати на одержання
патенту та підтримування його в силі.

Ця формула не, претендує на точність розрахунку. її наведено, щоб
передати вплив факторів, залучених до процесу визначення економічної
доцільності одержання патенту. Отже, ця формула є концептуальним діловим
підходом до розв’язання питання про те, чи має об’єкт охорони достатню
цінність, щоб виправдати патентування.

Однак цю формулу можна використовувати як приблизну після того, як
оцінено значення факторів. Наприклад, якщо є 25-відсоткова ймовірність
того, що патент, поширюваний на визначений об’єкт, матиме потенціал для
ліцензійних виплат у сумі (після оподатковування) 50 000 дол., то варто
одержати його, якщо витрати на це складуть суму меншу, ніж 12 500 дол.

Кожний із факторів можна оцінити за низкою чинників [70], що впливають
на корисність патенту. Розгляньмо чинники, що впливають на величину V.

1. Виключні права. Патент дає компанії право відсторонити конкурентів
від виготовлення, використання або продажу запатентованого винаходу чи
еквівалентного товару протягом терміну дії патенту.

Примус, спрямований проти порушників. Патент можна використати в суді
проти конкуренга-порушника. Якщо факт порушення встановлено, суд може
прийняти постанову, що зобов’язує конкурента припинити виготовлення
товарів, які порушують патент. Суд також може зобов’язати відшкодувати
збитки, заподіяні власникові патенту, та судові витрати, зокрема й
адвокатські гонорари.

Передача або ліцензування для одержання щорічного прибутку. Права, що
випливають з патенту, можна уступити або ліцензувати іншій компанії в
обмін на винагороду. Патент — це своєрідний правозасвідчувальний
документ, такий же, як на ділянку землі або на автомобіль, у тому
розумінні, що він може забезпечити продаж за одноразовою ціною (тобто
всю суму виплачують відразу). Як альтернативу цьому варіантові патент
може генерувати дохід шляхом ліцензійних виплат (тобто періодичних
виплат).

Перехресне ліцензування. Патент може бути ліцензований іншій компанії в
обмін на ліцензію на її запатентовану технологію. Така ліцензійна угода
дозволить компанії розширити свою технологічну базу, не витрачаючи
великих сум свого капіталу на дослідження та розробки.

Зворотні ліцензії. Патент на специфічну технологію може бути
ліцензований іншій компанії в обмін на майбутні ліцензії, яка будуть
отримані з цієї компанії на запатентовані вдосконалення, що охоплюють
технологію, котра виникла зі спочатку переданої технології.

Поліпшення становища компанії в сфері підписання угод. Компанії із
соліднішими портфелями патентів можуть мати перспективи вигіднішого
становища в сфері підписання угод, ніж мають з менш солідним портфелем
патентів. У результаті цього компанії із соліднішим портфелем патентів
можуть змусити інших піти на великі поступки в контрактній угоді.

Компенсація витрат на дослідження та розробки. Патент може дати змогу
компанії виправдати витрати на діяльність з досліджень і розробок у силу
того, що він забезпечує охорону на весь термін своєї дії.

Використання ярлика «очікує рішення про патентування». У законодавстві
низки країн дозволено після подання патентної заявки використовувати
ярлик «очікує рішення про патентування» на своїх товарах, щоб
попереджати про майбутнє поширення на них патенту. Цей ярлик дає ринкову
перевагу. Для споживачів він означає, що цей товар повинен бути в
певному розумінні особливим і, отже, кращим порівняно з незапатентованим
конкурентним товаром. Конкурента цей ярлик оповіщає про те, що було
подано заявку на патентування будь-якої складової цього товару. Тому що
конкурент не знає ні того, яка складова товару може бути запатентованою,
ні того, наскільки широко описані патентні формули поширюються на цю
складову товару, такий ярлик відіб’є в конкурента бажання виготовляти
копії або проектувати аналогічні товари.

9. Вплив на конкурентні промислові зразки. Патент може зму-

сити конкурента змінити свій первісний промисловий дизайн або

скоріше спробувати одержати в компанії ліцензію, ніж ризикнути

піти на порушення патенту.

Патент може допомогти компанії контролювати свою частку ринку. Через те
що патент передбачає можливість виготовлення, використання або продажу
конкурентами запатентованих компанією товарів, він може обмежити
кількість видів продукції, що її конкуренти можуть зробити доступною для
споживача. Крім того, патент може допомогти компанії вийти на новий
ринок, забезпечити свій інтерес на ньому або створити новий ринок.

Демпфіювання товарів. Патент може послабити дію товарів конкурентів на
продукцію компанії. Така стратегія допомагає відрізняти товари компанії
під час продажу їх. Патенти, отримані на основну технологію компанії та
на подібну до неї (хоча й не очевидну з погляду основної), запобіжать
можливості використання їх конкурентами. У результаті конкуренти
муситимуть використовувати технологію, що значно відрізняється від
основної, яку використовує компанія.

Збільшення тривалості життя товару. Патент може збільшити термін життя
товарів компанії. Звичайно товари проходять визначений життєвий цикл, що
охоплює етап розвитку (період становлення) та етап згасання (період
спадання). Патентування допомагає захистити товар компанії від тиску
конкурентів, який доводиться відчувати на стадії його становлення, і тим
самим збільшує тривалість життя цього товару.

Застава для заставного фінансування. Патент може виступати як застава,
щоб забезпечити фінансування, тому що банки або інші фінансові
організації визнають патенти власністю, яка має вартість. Здатність
позичати гроші, залишаючи в заставу патенти, часто є дуже цінною для
молодих компаній, у яких патенти становлять основний актив. Зауважмо, що
для України цей спосіб використання інтелектуальної власності не
типовий.

Зміцнення іміджу. Солідний портфель патентів може забезпечити добрий
технічний імідж в очах споживачів, фінансових інвесторів і власників
акцій. Такий імідж може побічно сприяти виробничому й акціонерному
функціонуванню компанії.

Тепер розгляньмо чинники, що діють на фактор Р, який характеризує
ймовірність того, що патент дійсно принесе користь.

Поточний споживчий ринковий попит на аналогічні товари. Патент на товар
з високим попитом буде з більшою ймовірністю приносити вигоду, ніж
патент на товар з низьким попитом.

Сприйнятливість споживача до нової технології. Патент на технологію, яку
можна добре реалізувати на ринку вже зараз, буде з більшою імовірністю
приносити вигоду, ніж патент на технологію, що може добре продаватися на
ринку в майбутньому. Створення кращого товару не обов’язково забезпечує
його успіх на ринку. Споживачі повинні мати бажання й здатність купити
кращий товар вже сьогодні або в найближчому майбутньому.

Присутність комерційно прийнятних альтернатив. Запатентований товар, що
є істотно панівним або основним товаром на ринку, дуже ймовірно, принесе
вигоду. Патент, що поширюється на найкращий товар на визначеному ринку,
ймовірно, здатний принести значну вигоду. Це відбувається в силу того,
що споживачі не мають жодних комерційно прийнятних альтернатив, до яких
могли б удатися. З іншого боку, менш імовірно, що патент принесе вигоду,
якщо патентований товар є лише однією з декількох комерційно прийнятних
альтернатив.

Розв’язання нагальної проблеми певної галузі. Винахід, що розв’язує
проблему, яка турбувала цю галузь протягом певного часу, і тим самим
сягає наступної «планки», має високу ймовірність принести вигоду.

Протягом багатьох років компанії, що робили фотоапарати, визнавали
наявність ринку фотоапаратів і фотоплівок для миттєвого фото. Однак
протягом багатьох років численні компанії з виробництва фотоапаратів не
мали успіху в серійній реалізації цієї технології. Зрештою «Роїагоіс!»
розробила товар, що відповідав цій потребі, і її Патенти принесли
величезний прибуток у наступні роки.

Розуміння щодо ціни. Патент, що поширюється на нову та Передову
технології, найімовірніше, принесе вигоду, якщо ця технологія буде
представлена за ціною, конкурентною порівняно з іншими технологіями,
наразі доступними на ринку.

Відношення між прибутком і пропонованою продавцем ціною. Патент, що
поширюється на товар з великим відношенням прибутку До пропонованої
ціни, має високу імовірність одержання вигоди. Велика величина таких
відносин забезпечує високу швидкість повернення інвестицій у дослідження
та розробки, а також забезпечує «подушку» для пом’якшення ризику
зниження цін при конкуренції.

Витрати на використання винаходу. Споживач може не захотіти купити
запатентовану продукцію або технологію, якщо витрати на її використання
перевищують ті, що споживач несе в певний момент при експлуатації
наявної технології. Патент, поширюваний на нову технологію, що вимагає
від покупця нових або ще більших додаткових удосконалень, збільшення
споживання пального або енергії, має меншу ймовірність принести вигоду.

Потенційна споживча база. Патент, що поширюється на товар, який можна
продати широкому колу споживачів, з більшою ймовірністю може принести
вигоду, ніж патент на товар, який можна продати лише кільком споживачам.

Величина спектру споживчих можливостей. Патент із більшою ймовірністю
може принести вигоду, якщо ті споживачі, на яких він розрахований, мають
бажання та здатні платити за нову технологію.

10. Обсяг охорони. Розгляньмо два крайніх випадки — патенти

на піонерську розробку та патенти на вдосконалення. Патенти на

піонерську розробку — це ті, що фактично не мають аналогів. Тран-

зистор, лампочку, телебачення, лазер, мікрохвильову піч можна

вважатися піонерськими розробками. Патенти, що поширюються

на ці розробки, як правило, містять дуже широкі формули винаходу.

Патенти на вдосконалення поширюються на технологічні переваги.
Ефективніша кухонна плита, економічніший двигун, міцніший дверний замок
— усе це може бути охоплено патентами на вдосконалення. Патенти на
вдосконалення становлять більшість серед патентів. Формули винаходу в
патенті на вдосконалення завжди є вужчими щодо охоплення порівняно з
формулами піонерського патенту. Наприклад, патентні формули на
ефективнішу кухонну плиту можуть бути спрямовані винятково на визначене
поліпшення характеристики, що робить плиту ефективнішою.

В основному патент із ширшими за обсягом охорони формулами з більшою
ймовірністю принесе вигоду, ніж той, що містить вузькі за охопленням
формули винаходу. Однак у поодиноких випадках таке узагальнення може не
дотримуватися, тому що вузька за охопленням формула, спеціально
спрямована на визначену характеристику товару, може принести значну
вигоду, якщо ця характеристика обумовлює кращий спосіб реалізації
(виконання) товару.

Наявність потенційних власників ліцензії. Патент із більшою ймовірністю
принесе вигоду, якщо наразі вже можна встановити компанії, зацікавлені в
цій запатентованій технології.

Інтуїція менеджера. Передчуття з приводу комерційного успіху
патентованого товару вже стало причиною просування багатьох великих
ідей. Ґрунтуючись на своєму досвіді та знанні ринку, менеджер може
визначити, коли товар матиме успіх, а коли зазнає невдачі і, отже, чи
принесе вигоду патентна охорона цього товару, навіть за недостатності
об’єктивних даних.

Розгляньмо чинники, які діють на фактор витрат 3, що містить витрати,
пов’язані з патентуванням. Цей фактор містить у собі три складові;

витрати на одержання патенту;

витрати на підтримку патенту;

витрати на використання патенту.

Власне кажучи, до цих витрат варто також додати такі, що виникають через
можливість патентування одних ідей і непатенту-вання інших, якщо
обмежені ресурси. Однак оцінити ці витрати в цьому контексті дуже важко.

Витрати на одержання патенту містять у собі збори, що їх сплачують у
патентне відомство, гонорар патентознавця або патентного повіреного за
підготування заявки та зарплату інженера, що готує матеріали для
патентної заявки.

Витрати на підготування заявки можуть час від часу значно відрізнятися.
Якщо об’єкт охорони має складний характер, витрати можуть бути досить
високими. З іншого боку, ці витрати можуть бути дуже невеликими, якщо
об’єкт відносно простий. Витрати на патентну охорону збільшуються, якщо
є потреба в поданні додаткових іноземних заявок. Одержання іноземної
патентної охорони є істотно дорожчим, ніж патентування в країні, де
зроблено винахід: виникають додаткові витрати на закордонного патентного
повіреного і найчастіше — на кількаразовий переклад тексту матеріалів
заявки.

Витрати ка підтримку патенту містять у собі витрати на патентні мита й
на визначення потенційних порушників прав інтелектуальної власності на
ринку. У ці витрати входять гонорари судовим експертам і витрати на
судові позови.

Витрати на використання патенту можуть містити в собі витрати на
менеджмент, інженерний час і час, витрачений патентним повіреним на
обговорення умов і підготування ліцензії. Витрати на використання також
припускають ведення фінансових документів і інших бухгалтерських
процедур задля контролю ліцензійних угод.

Приклад. Очікувані витрати з патентування можуть бути такими [71]. У
Великій Британії, щоб подати попередню заявку, достатньо сплатити ЗО
фунтів стерлінгів. Але тут треба взяти до уваги, що ви також
користуєтеся послугами юриста в галузі патентного права. І вартість його
послуг становитиме близько 1000 фунтів стерлінгів.

Послуги з патентного пошуку та дослідження патентованого об’єкта
коштують близько 300 фунтів.

Якщо ви хочете одержати європейський патент або патент у рамках
європейської угоди, то тоді вже заявка на патентування коштуватиме
близько 1000 фунтів.

Щоб забезпечити свій патент на території основних країн, вам доведеться
заплатити 15000 фунтів.

10000 фунтів раз у 5 років вам треба буде сплатити для підтримки
патенту.

Послуги фахового патентного агента коштують близько 500 фунтів у день.
Працює він з одним патентом, як правило, днів десять, але іноді й
набагато більше.

Найважливішим моментом тут є саме юридично правильні дії з оформлення та
підтримки своїх патентів.

Організація «Британська технологічна група» виконувала роль служби
посередників з промисловістю до того, як у Великій Британії з’явилися ці
структури. Вони займалися захистом патентів британських університетів.
Був випадок, коли «Британській технологічній групі» пред’явили позов на
1 млн. доларів у суді, де розглядали порушення патентного права одного з
британських університетів Міністерством оборони США.

Можна сказати, що патенти є дорогим засобом правової охорони
інтелектуальної власності, тому треба продумати всі можливі інші
варіанти, перш ніж зважитися на патентування.

Наступним кроком є проведення патентного пошуку (дослідження на
патентоздатність). Це спроба відшукати наявні патенти або технічні
публікації (все разом це називається матеріалами про попередній рівень
техніки), що безпосередньо стосуються винаходу компанії або передують
йому. Патентний пошук зазвичай проводять досвідчені в цій справі
фахівці. Ці люди переглядають індексовані патенти та публікації, що
зберігаються в каталозі в патентному відомстві. Тепер комп’ютерні мережі
уможливили простіший доступ до патентних баз даних. Однак робота з
патентною інформацією, як і раніше, потребує високої кваліфікації.

Патенти та публікації, знайдені під час такого пошуку, корисні через дві
причини. По-перше, вони дають первісну вказівку на те, чи містить
винахід новизну та винахідницький рівень, тобто чи є неочевидним.
Патентні експерти з патентного відомства, що будуть, зрештою, піддавати
експертизі патентну заявку, як правило, використовують багато що з цих
самих патентів і технічних публікацій для визначення патентоздатності
заявленого винаходу. По-друге, кількість патентів і публікацій вкаже на
патентну активність у цьому виді технології. Пошук виявить, які компанії
активно займаються патентуванням в сфері цієї технології, кількість
патентів за цією технологією, наскільки вузькі або широкі за охопленням
патентні формули й наскільки широкою буде патентна формула заявленого
винаходу. Тому проведення патентного пошуку часто бажане ще до того, як
компанія витратить гроші на подання патентної заявки.

Зворотним боком проведення патентного пошуку є те, що компанія,
витративши на нього час, може спізнитися з поданням заявки і, отже, з
одержанням патенту. Зазвичай компанії затримуються з поданням патентної
заявки на кілька тижнів або місяців доти, поки не будуть вивчені
результати патентного пошуку. У деяких галузях з високою конкуренцією,
де багато компаній майже одночасно займаються розробленням аналогічних
технологій, найбільш рання, наскільки це можливо, дата реєстрації може
стати важливою обставиною при одержанні патенту, даючи перевагу над
іншими компаніями галузі, і може стати важливим фактором, що допомагає
обійти законні перешкоди.

Після проведення патентного пошуку й оцінки нової технології компанії в
світлі патентів і документів, знайдених під час пошуку, варто відповісти
на спірне запитання щодо того, чи є ця технологія все ще патентоздатною.
Якщо патентний пошук виявить інформацію, що описує ту ж саму або дуже
подібну технологію, можна зробити висновок, що патентування є
недоступним, тому що ця технологія не має новизни або є очевидною,
беручи до уваги інші патенти. У цій ситуації компанія може захотіти
відмовитись від патентної охорони й натомість зберегти винахід як
комерційну таємницю. Пошук може й не виявити аналогічних технологій,
тоді патентна охорона може бути доступною.

Припускаючи, що патентний пошук не виявив аналогів, що Перешкодило б
патентуванню винаходу компанії, наступним кроком відповідно до схеми
охорони буде спроба патентування. Щоб зробити це, компанія повинна
подати патентну заявку в патентне відомство. Патентна заявка містить
докладний технічний опис і креслення, що належать до винаходу; слідом за
цим іде патентна формула, що визначає обсяг охорони винаходу.

Експерт оцінює патентну заявку, визначаючи, чи містить цей винахід
винахідницький крок, достатній для видачі патенту. Експерт робить пошук
попередніх патентів і технічних публікацій (як правило, ті ж самі
документи, що були знайдені під час пошуку заявника). Експерт також
переглядає всі документи, подані компанією (це ті документи, що компанія
знайшла при своєму власному патентному пошуку). Потім експерт визначає,
чи містить цей винахід новизну й чи є він неочевидним у світлі
попередніх патентів і технічних публікацій.

Обов’язок експерта полягає в захисті суспільного інтересу. Отже, він
ратує за формули винаходу з вузьким охопленням патентної охорони, для
того щоб надмірно не обтяжувати суспільство виключними правами власників
патентів. Патентознавець представляє інтереси клієнта, тому він веде
переговори на користь формул із широким охопленням охорони. У процесі
обговорення патентні формули можуть зазнавати значних змін, якщо
порівнювати їхню первинну форму, коли патентна заявка була вперше
зареєстрована, і остаточну, коли фактично видається патент.

Кожна особа з компанії, залучена до підготування або просування
патентної заявки, під час роботи з патентним відомством зобов’язана
надавати всю відому інформацію як «матеріал про патен-тоздатність».
Типова інформація, пропонована патентному експертові, містить у собі
патенти, видані до моменту подання дійсної заявки, статті, опубліковані
раніше дати подання заявки та будь-яку іншу інформацію, що стосується
публічного використання винаходу й діяльності з його продажу. Ненадання
інформаційного матеріалу, про який заявник обізнаний на момент
реєстрації або стане обізнаний під час просування заявки, найімовірніше,
стане причиною визнання в разі судової суперечки щодо незаконності
майбутнього патенту.

Тільки-но компанія подала заявку на патент у країні створення винаходу,
їй варто розглянути можливість іноземної патентної охорони того ж самого
винаходу. Не існує жодних так званих міжнародних патентів, що
забезпечували б якому-небудь винаходові виключні права в усьому світі.
Патентні права реєструються, і їх домагаються за принципом «країна за
країною». Зазвичай ці права дозволяють контролювати виготовлення,
використання або продаж певного винаходу в рамках кордонів тієї країни,
де видається патент.

Подати заявку на передбачуваний винахід потрібно перед тим, як трапиться
яке-небудь публічне розкриття деталей винаходу. Майже всі закордонні
країни перешкоджають реєстрації заявок на винаходи, що вже були
представлені громадськості.

Україна та більшість розвинутих країн є учасниками міжнародної угоди,
відомої під назвою Паризька конвенція. За цією угодою, заявник може
використовувати свою дату реєстрації, отриману в стані подання першої
заявки, як дату пріоритету для будь-якої іноземної заявки за умови, що
заявка в іншій країні-учасниці Паризької конвенції подається протягом
одного року від моменту реєстрації першої заявки. На практиці це
дозволяє компанії мати один рік на визначення того, чи є іноземні
патентні права бажаними в наявних ринкових умовах у цих країнах без
утрати першої пріоритетної дати.

Однак правила, що містяться в Паризькій конвенції, не перекривають
патентного законодавства окремих країн. Якщо було публічне розкриття,
пропозиція для продажу або публічне використання товару, що втілює
винахід, ще до моменту реєстрації його в країні першої заявки, то для
багатьох країн не виконується критерій патентоздатності «новизна».
Відповідно, якщо компанія здійснила кожну з цих дій ще до дати подання
першої заявки, більшість іноземних патентних прав буде втрачено. Річний
пільговий період, наданий Паризькою конвенцією, не зможе врятувати
передчасно привселюдно розкритий винахід.

Країни, що не входять до Паризької конвенції, вимагають дотримання вимог
новизни на момент подання заявки в цих країнах незалежно від того, чи
відбулася вже реєстрація заявки в рідній країні заявника.

Тому якщо є намір одержати іноземну охорону, то можна:

подати заявку в країні створення винаходу й у будь-яких (за бажанням)
країнах, що не ратифікували Паризької конвенції, до початку будь-яких
публічних кроків, що стосуються винаходу;

завершити подання всіх заявок (для країн-учасниць Паризької конвенції)
до збігання одного року після дати подання першої заявки.

Існує три основних способи ініціювати зусиль з іноземної реєстрації:

1. Зареєструвати національні патентні заявки окремо в кожній з обраних
країн пріоритетного інтересу. Цей вибір пов’язаний з найбільшими
невідкладними зусиллями і витратами, але в результаті можна домогтися
швидшого одержання іноземних патентів. Недолік полягає в тому, що ця
заявка буде незалежно досліджена й піддана експертизі в кількох
патентних службах і результати цих процедур можуть не відповідати один
одному. За кожну експертизу потрібно буде платити окремо.

Зареєструвати патентну заявку в Європейському патентному відомстві
(ЄПВ), якщо є бажання одержати патентну охорону у кількох країнах, що є
учасницями Паризької конвенції. При цьому компанія подає одну заявку в
ЄПВ. Після того як її обстежать і піддадуть експертизі, схвалений
європейський патент буде перекладено відповідними мовами й зареєстровано
в обраних заявником європейських країнах. Цей крок процедурний за
характером, тому що кожна країна приймає результати експертизи ЄПВ.
Переваги реєстрації в ЄПВ полягають у тому, що заявка є предметом тільки
для однієї експертизи, всі процедури можуть проводитися однією мовою, і
компанія може відстрочити більші витрати на переклад заявки доти, поки
не одержить підтвердження позитивних результатів експертизи. Україна не
є членом ЄПВ.

Зареєструвати патентну заявку на основі Угоди про патентну кооперацію
(Patent Cooperation Treaty — РСТ). Відповідно до цього підходу потрібна
єдина міжнародна заявка, подана через одне з восьми патентних відомств
мовою відомства. Українське Патентне відомство входить до числа
отримуючих відомств за системою РСТ, і подати заявку можна українською
мовою. Потім цю заявку піддадуть глибокій експертизі задля виявлення її
переваг, а також буде проведено міжнародний пошук. Цей шлях дає
найбільшу свободу вибору для подальшої реєстрації. Основна перевага
подання заявки за системою РСТ полягає в тому, що мінімізуються
одноразові витрати й зберігається можливість для прийняття рішень про
подальшу реєстрацію за кордоном. Ці рішення можуть бути відкладені на
термін аж до ЗО місяців від моменту першої реєстрації. Тим часом можна
вивчити результати пошуку й експертизи. Заявка, подана за системою РСТ,
може потім привести до подальшої реєстрації в ЄПВ або подання
національних заявок, після того як її піддадуть міжнародній експертизі
та пошукові.

У разі одержання патенту рекомендується компанії позначити свої
запатентовані товари новим патентним номером. Таке позначення дає
публічне повідомлення, що компанія має патентні права на технологію,
використану в цьому товарі.

Встановлення номеру патенту важливе в справі боротьби з порушеннями.
Якщо товар позначений, компанії фактично не потрібно доводити до відома
конкурента про його порушувані дії, щоб висунути проти нього
обвинувачення. Ярлик з патентним номером слугує конструктивним
повідомленням, і передбачається заздалегідь, що компанія-порушниця
повинна знати про патентні права вже тому, що номер патенту міститься на
випущеному компанією товарі. Якщо результатом цього буде розгляд за
фактом порушення, то грошова компенсація запитується за кожним фактом
виробництва, використання або продажу товару конкурентом-порушником.
Якщо конкурент продовжує виготовляти, використовувати або продавати
товар, то він може стати «навмисним порушником», що може призвести до
накладення компенсаційної виплати за заподіяний порушенням збиток у
великому розмірі за позовом. Однак важливіше те, що в разі непозначення
на товарах зазначеного ярлика результатом може стати втрата грошових
компенсацій за збиток, заподіяний конкурентом-порушником, у всіх
випадках продажу, що відбулись до подання позову.

У патентному законодавстві багатьох країн сказано, що якщо компанія не
позначила свій товар патентним номером, то за будь-яким позовом за
фактом порушення її прав не призначається жодної компенсації за
заподіяний збиток, якщо тільки компанія не зможе довести, що
компанія-порушниця була спеціально поінформована про існування патенту
якимись іншими засобами і все ж таки порушувала. Якщо конкурентові
ніколи спеціально не доводили до відома і товар був не позначений, то
компанії важче стягнути грошову компенсацію за період до моменту
фактичного повідомлення, отриманого конкурентом-порушником.

У разі одержання патенту правовласникові варто підтримувати й
комерціалізувати свої патентні права. Щоб підтримувати в силі патент на
весь термін його дії, компанія зобов’язана виплачувати щорічне мито.
Комерціалізація запатентованого винаходу містить у собі створення
товарів, охоронюваних патентом, ліцензування патентних прав,
використання патенту для ділових концесій і припинення (відстеження)
потенційних порушників. Є й багато інших варіантів практичного
використання винаходу, заснованого на перевазі, що її дають патентні
права.

3.5. Вибір між патентною охороною та засекречуванням

Приклад. В кінці XIX століття одна невелика компанія відкрила новітню
формулу складу напою. Відкриття порушило перед цією невеликою компанією
питання про прийняття одного дуже важливого рішення: чи варто їй
патентувати нову формулу або зберегти формулу у вигляді комерційної
таємниці? Невелика компанія прийняла правильне рішення й зберегла
формулу в комерційнім таємниці. І донині, хоча пройшло понад 100 років,
громадськість досі не знає, які інгредієнти входять у популярний напій
під назвою «Кока-кола». У результаті корпорація «Кока-кола» стала
мегакомпанією з ринками збуту в усьому світі. Однак якби вона
запатентувала цю формулу, багато компаній могли б законно скопіювати її
ще багато десятиліть тому по завершенні терміну дії патенту. Рішення
зберегти формулу кока-коли як комерційну таємницю важко переоцінити,
тому що воно дотепер залишається одним з видатних рішень у сфері бізнесу
всіх часів.

Вибір між патентною охороною і засекречуванням лише в поодиноких
випадках матиме (якщо взагалі будь-коли матиме) таке ж комерційне
значення, як аналогічне рішення у випадку з напоєм «Кока-кола». Проте
важливо побачити розходження між двома видами охорони та переваги
кожного виду. Патентування, пов’язане з публікацією опису об’єкта
охорони, і засекречування — несумісні. Може бути обрано лише один вид
охорони — комерційна таємниця або патент.

У виборі між патентуванням і засекречуванням зазвичай керуються аналізом
таких чинників [70]:

Чи є доступною патентна охорона. Очевидно, компанія повинна передусім
визначити, чи є доступною патентна охорона для певного об’єкта, перед
тим як проводити аналіз решти чинників. Якщо об’єкт охорони не
задовольняє юридичних вимог (новизна, винахідницький рівень і промислове
застосування), то він є непатен-тоздатним і може бути збереженим як
комерційна таємниця. Аналіз нижченаведених чинників у такому разі
втрачає зміст.

Природа об’єкта охорони: чи можна його тримати в секреті. Об’єкт, що
його можна легко виявити за допомогою вивчення товару або його
розбирання, не підійшов би бездоганно для захисту комерційною таємницею.
Конкуренти можуть просто купити цей товар і швидко знайти й вивчити
новий об’єкт.

Такі товари варто охороняти, якщо взагалі слід це робити, патентом. З
іншого боку, винаходи, що не є легко виявленими шляхом «розбирання»,
можуть бути краще захищені як комерційні таємниці. Наприклад, нові
технологічні процеси можуть бути краще захищені законами про комерційну
таємницю, тому що їх важко знайти при розбиранні готової продукції й
можна таємно використовувати протягом періоду, що перевищує термін дії
патенту.

Очікуваний період тривалості життя технології. Технологія, яка швидко
розвивається, може краще підходити для захисту комерційною таємницею.
Технологія, що застаріє за менш ніж 18 місяців, не дотягне до виходу
патенту через відносно тривалу процедуру одержання правової охорони
через патентне відомство. Якщо широкі за охопленням патентні формули не
можуть бути написані так, щоб охопити й наявну технологію, й
удосконалену, можливо, краще використовувати капітал для збереження
технології як комерційної таємниці, ніж вкладати його в патент.

Розгляньмо, наприклад, область напівпровідникової пам’яті, яка швидко
розвивається. Пристрій пам’яті та способи її організації змінюються дуже
швидко в міру вдосконалення технології. Якщо об’єкт охорони є чимось, що
його можна захистити патентом із широким охопленням формули, наприклад,
новою організацією структур пам’яті високої щільності, тоді об’єкт може
бути краще захищений патентом. З іншого боку, якщо об’єкт охорони є
новим способом збирання для однієї специфічної схеми пам’яті, що за рік
виявиться застарілою, цей об’єкт може краще підійти для захисту
комерційною таємницею.

До патентної охорони висуваються більш суворіші юридичні вимоги, ніж до
засекречування. Практично всі об’єкти придатні для захисту комерційною
таємницею. Об’єкт охорони повинен містити мінімальну новизну, але вимога
до новизни в разі комерційної таємниці далеко не така сувора, як у
випадку з патентом. Для визнання наявності комерційної таємниці об’єкт
охорони повинен бути засекреченим компанією, мати цінність для компанії
в силу невідомості третім особам і бути предметом зусиль з утримування
його в таємниці. Компанія може з більшою легкістю визначити свої власні
комерційні таємниці й задовольнити юридичні вимоги, пропоновані до їх
захисту комерційною таємницею, ніж задовольнити об’єктивну вимогу
патентного експерта з виконання критеріїв патенто-здатності.

Наявність виключних прав. Патенти забезпечують виключні права, тоді як
комерційна таємниця не забезпечує такої охорони. Патент передбачає право
відсторонити інших від виготовлення, використання або продажу винаходу
на території його дії. Це право забороняє виготовляти, використовувати
або продавати винахід навіть тим, хто в подальшому незалежно винайде цей
самий об’єкт. На противагу цьому, комерційна або службова таємниці лише
дають право зберігати зміст засекреченої інформації в таємниці, тобто
зберігати комерційні інтереси компанії.

Комерційна таємниця не запобігає можливостям на законній підставі
незалежного розкриття іншими певного технічного рішення або розбирання
певного товару з метою виявлення комерційної таємниці. До речі,
наступний винахідник може одержати патентну охорону на винахід, який
хтось придумав раніше й засекретив. Більше того, в цьому разі новий
патентовласник вправі зупинити виготовлення, використання або продаж
раніше засекреченого об’єкта попередньому власникові комерційної
таємниці. Порівняння юридичних вимог у випадку охорони винаходу патентом
або комерційною таємницею представлено в табл. 3.2.

На жаль, щойно комерційна таємниця випадково або шляхом розбирання
товару виявляється, форма правової охорони шляхом засекречування зникає.
Хоча тривалість життя середньостатистич-ної комерційної таємниці оцінити
дуже важко (якщо взагалі можливо), є думка, що середня тривалість її
життя становить приблизно три роки.

Витрати на одержання та підтримку охорони. Одержувати та підтримувати в
силі дорожче патенти, ніж комерційну таємницю.

Витрати на охорону комерційної таємниці містять у собі лише витрати,
пов’язані з організацією й реалізацією політики компанії з охорони
інформації, що становить комерційну таємницю. Тому комерційні таємниці
можуть мати меншу собівартість у разі правильної організації заходів
щодо засекречування, зокрема й здійснення формальних підтверджувальних
кроків зі збереження об’єкта охорони в секреті.

Водночас потрібно мати на увазі, що витрати компанії, пов’язані з
організацією й реалізацією політики з охорони інформації, що становить
комерційну таємницю, містять у собі істотні витрати зі забезпечення
організаційних і технічних засобів збереження таємниці. Якщо в компанії
ці питання вже вирішено, то додаткових витрат із засекречування чергової
цінної інформації не буде потрібно.

У малих інноваційних компаніях, як правило, все робиться в режимі
жорсткої економії на накладних витратах, тому організаційні й технічні
заходи щодо збереження в таємниці ще не тільки не здійснено, але й не
розроблено.

Таблиця 3.2.

Порівняння юридичних вимогу разі охорони винаходу патентом або в режимі
комерційної таємниці

Комерційна таємниця Патент

Об’єкт охорони має дуже мало юридичних обмежень Об’єкт охорони має
багато юридичних обмежень

Потрібен мінімальний ступінь новизни об’єкта охорони Потрібна новизна
об’єкта охорони щодо всіх відкритих джерел інформації

Дотримання режиму таємності для об’єкта охорони до й після ухвалення
рішення про засекречування Немає еквівалентної вимоги

Наявність доказів цінності об’єкта охорони для компанії Немає
еквівалентної вимоги

Немає еквівалентної вимоги Об’єкт охорони повинен відповідати критерію
«винахідницький рівень»

Немає еквівалентної вимоги Об’єкт охорони повинен відповідати критерію
«промислова придатність»

Право компанії визначати свої секрети самостійно Рішення про вид патенту
приймає не компанія, а патентне відомство

Немає еквівалентної вимоги Наявність обов’язкових платежів за юридично
значущі дії при одержанні патенту

Дає переваги власникові назавжди Термін охорони обмежений 20 роками

Перехід працівників в іншу компанію дуже ускладнює збереження таємниці
Права на патент зберігаються в компанії після звільнення винахідника

Водночас потрібно мати на увазі, що витрати компанії, пов’язані з
організацією й реалізацією політики з охорони інформації, що становить
комерційну таємницю, містять у собі істотні витрати зі забезпечення
організаційних і технічних засобів збереження таємниці. Якщо в компанії
ці питання вже вирішено, то додаткових витрат із засекречування чергової
цінної інформації не буде потрібно. У малих інноваційних компаніях, як
правило, все робиться в режимі жорсткої економії на накладних витратах,
тому організаційні й технічні заходи щодо збереження в таємниці ще не
тільки не здійснено, але й не розроблено.

Обсяг прав. Право на винахід не більше за те, що визначено в змісті
формули винаходу. На противагу цьому комерційна таємниця не обмежується
будь-якою формулою. Компанія може заявити як комерційну таємницю
практично будь-яку інформацію за умови, що ця таємниця має цінність для
компанії, не є загальновідомою для інших осіб і її свідомо охороняють.
Це дає власникові комерційної таємниці дещо більшу свободу дій при
визначенні правової охорони результатів своєї інтелектуальної
діяльності, ніж це дозволяють зробити вимоги до патентування.

Можливість здійснювати контроль за дотриманням прав. Здійснювати
контроль за патентними правами легше, ніж за правами на комерційну
таємницю. Кожен патент точно встановлює обсяг прав на охоронювану
інтелектуальну власність у відповідній формулі винаходу. Якщо є патент
на товар або його складову частину, власник патенту може просто
досліджувати наявні на ринку товари, щоб з’ясувати, чи порушують вони
патент.

Про порушення прав щодо патентів на визначений спосіб виробництва товару
довідатися набагато складніше, тому що найчастіше патентовласник не в
змозі з’ясувати, в який спосіб було зроблено кінцевий продукт, наявний
на ринку. І все ж таки патентне законодавство сприяє власникові патенту
в здійсненні контролю за патентами на спосіб. Закон припускає, що має
місце порушення прав на запатентований спосіб, якщо суд знайде, що цей
товар, імовірно, був виготовлений запатентованим способом, а власник
патенту робив розумні спроби, щоб визначити, який спосіб був насправді
використаний у виробництві товару.

Комерційна таємниця зазвичай у деталях не визначається. Отже, процес
аналізу товару на ринку, з метою визначення, чи використовує цю
комерційну таємницю яка-небудь інша компанія, є ускладненішим. Навіть
якщо комерційну таємницю використовують, довести, що одна компанія
нечесно заволоділа комерційною таємницею іншої компанії, часто буває
неможливо.

9. Ризик втрати прав. Ризик втрати прав на комерційну таємницю на багато
вищий за ризику втрати патентних прав. Права на засекречену інформацію
можуть бути втрачені просто через ненавмисне розкриття. Одне випадкове
розкриття таємниці з вини службовця може призвести до безповоротної
втрати комерційної таємниці компанії. Комерційна таємниця може бути
також загублена через незалежне розбирання товару.

Патент може бути втрачений тільки в тому разі, якщо пізніше він буде
визнаний недійсним відповідно до закону. Будучи один раз виданим, патент
протягом встановленого законом терміну вважається дійсним, якщо до
патентного відомства продовжують надходити платежі за його підтримку.
Однак наявність і обсяг патентних прав можуть бути оскаржені в суді або
через спеціальні процедури повторної експертизи.

Законність патенту найчастіше піддається перевірці або при позові за
фактом порушення, або при проведенні повторної експертизи. У разі позову
за фактом порушення сторона, до якої пред’являється позов про порушення
патенту, майже завжди будує свій захист на обґрунтуванні того, що патент
позивача не дійсний. Такий захист здійснюється незалежно від доводів на
користь того, що не було ніякого порушення. Сторона, обвинувачувана в
порушенні, часто в агресивній формі висуває проти власника патенту
зустрічний позов, домагаючись проведення повторної експертизи з обліком
деяких заново виявлених зразків попередньої техніки (таких як інші
патенти або публікації), яких не було в експерта під час первісної
експертизи винаходу.

Патент може бути визнаний нездатним до відстоювання прав як законний
інструмент, наприклад, через несплату вчасно мита на його підтримку або
через невдачі в обстоюванні патентних прав у боротьбі проти іншого
відомого порушника протягом певного часу. Під час патентного діловодства
передбачається, що патент є дійсним. Спочатку власникові патенту не
потрібно доводити його законність. Натомість обвинувачуваний у порушенні
обтяжений доказом того, що патент не дійсний. Власникові патенту
необхідно лише довести, Що було порушення патенту.

На власниках комерційних таємниць споконвічно лежить додатковий тягар
доведення їх існування. Якщо вони впорались із цим, то зобов’язані ще
довести, що їхню комерційну таємницю було нечесно взято або привласнено.

Витрати на обстоювання прав. Якщо компанія-порушниця відмовляється
придбати ліцензію або власник патенту вирішує не ліцензувати патент, то
відстоювання патентних прав зазвичай передбачає судовий розгляд.
Відстоювання патентних прав, як правило, дороге заняття. Складний
характер технології, складності, що виникають із застосуванням законів
про патентування, і величезний обсяг розслідувань, необхідних для
виявлення відповідних фактів, — усе це сприяє тривалому й дорогому
судовому розглядові. На розгляд можуть знадобитися роки, і позивач може
понести істотні витрати на доказ того, що патент є законним і товар
порушника йому шкодить. Тому позови про порушення патенту подаються, як
правило, якщо обсяг угод, якими порушувалися права, перевищує
прогнозовані судові витрати. Юридичний позов з відстоювання патентних
прав цілком може викликати оплату гонорарів юристів і судових мит на
рівні $1 000 000. Таких прикладів у світовій практиці чимало.

Відстоювання комерційної таємниці звичайно коштує дешевше. Оцінено, що в
середньому судовий розгляд за позовом про складну технологічну
комерційну таємницю коштує на одну-дві третини менше, ніж аналогічна
справа про складну технологію, що містить патент.

Можливість впливати на порушника. Власник патенту може домогтися
постанови суду про припинення діяльності, що порушує його права, а також
може подати позов про відшкодування збитків, щоб компенсувати втрачені
прибутки, і вже в крайньому випадку йому надається компенсація в сумі,
що складає, в межах розумного, авторський гонорар із продажів (роялті).
Крім того, якщо з’ясується, що компанія-порушниця свідомо й навмисно
порушувала патентні права, суд може зажадати від неї відшкодування
збитку, завданого правовласникові, У разі комерційної таємниці, якщо
тільки власник доведе її існування, може бути визнаний факт дійсної
крадіжки або, за певних обставин, факт наявності погрози крадіжки
комерційної таємниці. Крім того, власник комерційної таємниці може
подати позов про відшкодування збитків, яких зазнав у результаті дійсної
втрати, спричиненої крадіжкою комерційної таємниці. Проте, на відміну
від власників патенту, яким гарантована розумна сума відшкодування
збитку, стягнута з порушників, власникам комерційних таємниць значно
складніше домогтися гарантій відшкодування завданого збитку.

Чи є технологія піонерською. Якщо інновація є піонерською технологією,
варто забезпечити патентну охорону. Патентні формули можуть бути доволі
широкими, охоплюючи основні характеристики цієї піонерської технології.
Якщо формули широкі за охопленням, то технології, розроблені іншими й
засновані на запатентованій піонерській технології, будуть,
найімовірніше, порушувати патентні права. Як приклад можна розглянути,
яке значення мало одержання первісного патенту на перший кінескоп або на
основну конструкцію транзистора, або на замінник цукру.

З іншого боку, якщо інновація є простим удосконаленням у якій-небудь
переповненій технологічній галузі, патентна охорона може бути не
настільки цінним. Отже, в цьому випадку охорона комерційною таємницею
може стати більш економічним рішенням.

Чи готовий ринок. Якщо ринок не готовий для певної технології, не
потрібно намагатися одержати патентну охорону негайно. У технологічних
інноваціях, що далеко випереджають наявні на ринку товари, термін дії
патентної охорони може закінчитися перш ніж ринок встигне за ними. Є
безліч причин того, чому ринок відстає від технології. Наприклад, нова
технологія може бути занадто дорогою, при цьому будуть доступні дешевші
альтернативи. Товари (нові або старі), що необхідні для підтримки нової
технології, можуть бути ще недостатньо адаптовані до неї. Кінцевий
користувач може бути непідготовленим до того, щоб використовувати нову
технологію без додаткових зусиль.

Якщо ринок не готовий, доцільніше зберегти нову технологію як комерційну
таємницю та продовжити її доведення й удосконалення. Коли ринок буде
готовим, можна спробувати одержати патентну охорону. Небезпека
зволікання полягає в тому, що інші можуть забезпечити собі патентні
права, випередивши того, хто зробив винахід раніше, тому що «секретний»
винахід не може унеможливити патентоздатність «повторного винаходу»,
зробленого будь-ким іншим.

Потенціал ліцензування. І комерційні таємниці, і патенти можна продавати
за ліцензійним договором іншим компаніям. Однак є одна істотна
відмінність між ліцензіями на комерційну таємницю та патентні ліцензії.
Патент може бути ліцензованим на термін, що не повинен перевищувати
термін дії патенту. Комерційні таємниці можна ліцензувати на
невизначений термін, навіть якщо Цей секрет пізніше відкривається
світові.

Приклад. Зазначену відмінність можна проілюструвати справою про
лістерин. Дж. Дж. Лоуренс, винахідник Listerine®, ліцензував цю секретну
формулу компанії «Warner-Lambert Pharmaceutical* (WL) у 1881 році в
обмін на роялті від продажів лістерину. До 1949 року формула стала
відомою громадськості, тому що була опублікована в багатьох професійних
журналах. Компанія WL пред’явила судовий позов проти спадкоємців Дж. Дж.
Лоуренса, заявляючи, що вона більше не зобов’язана сплачувати роялті за
комерційну таємницю, що стала надбанням гласності. Суд прийняв рішення
на користь спадкоємців Лоуренса і зобов’язав WL продовжувати виплати за
використання лістерину доти, поки компанія реалізує цей продукт на
ринку.

Можна припустити, на основі рішення суду, що й сьогодні, хоча пройшло
вже понад 100 років після набуття чинності ліцензії на цю комерційну
таємницю, компанія WL усе ще виплачує за використання ліцензії на
лістерин. Тому термін дії ліцензій на комерційні таємниці не потрібно
обмежувати, як у разі з ліцензіями. На практиці більшість ліцензіатів
комерційних таємниць (компанії, що беруть ліцензію на секретну
технологію) знають про наслідки, що описані в справі про лістерин. Тому
сучасні ліцензіати, безумовно, не підуть на те, щоб допустити можливість
невизначеного терміну дії ліцензії, яку беруть. Проте цей термін може
бути тривалішим за термін дії патенту.

3.6. Розподіл прав на об’єкти права інтелектуальної власності між
суб’єктами права

Вже на етапі створення об’єкта права інтелектуальної власності необхідно
подбати про розподіл прав на нього. Річ у тім, що на цьому етапі основні
сторони правовідносин — замовник, виконавець і користувач — знаходяться
по один бік «барикад». Вони однаково зацікавлені як у створенні ОПІВ,
так і в досягненні кінцевої мети — отриманні прибутку від його
використання. На цьому етапі мало хто замислюється над тим, кому
належатимуть права на ОПІВ і в якій пропорції буде розділений прибуток
від його використання між суб’єктами правовідносин. Але тільки-но
прибуток буде отримано, ці суб’єкти, як правило, займають позиції по
різні боки «барикад». Тому що кожен з них хоче отримати якомога більшу
частину прибутку. Часто це питання вирішується в судовому порядку, що є
не найкращим способом розв’язання спорів.

Спрощену схему відносин між замовником, виконавцем і користувачем ОШВ
представлено на рис.3.2.

Типовим є випадок, коли замовник дає завдання виконавцеві розробити,
скажімо, технологію або художній твір і дає останньому гроші на
виконання роботи. Натомість замовник повинен отримати від виконавця
частину прав на створення ОПІВ. Виконавець, своєю Чергою, передає
частину прав на розроблений ним ОПІВ користувачеві, розраховуючи
отримати за це гроші. Зрештою, замовник може також передати
користувачеві свою частину прав на ОПІВ в обмін на грошовий еквівалент.

Розгляньмо послідовно правовідносини між замовником та виконавцем і
виконавцем і користувачем. Для першої двійки типовими є дві пари:
«держава — юридична особа», «юридична особа — фізична особа».

Як було розглянуто вище, держава згідно з Цивільним кодексом України
[15], не може бути суб’єктом права інтелектуальної власності, тобто,
надаючи бюджетні кошти на створення ОПІВ через проекти державних
науково-технічних програм і державні цільові програми, органи державного
управління не можуть отримати майнові права на створені за ці кошти
ОПІВ. Тільки в окремих випадках (велике значення для підвищення
обороноздатності країни, здоров’я людей тощо) держава може відповідно до
закону перебрати на себе право розпоряджатися цими правами.

Тим не менш, уряди активно займаються одержанням економічної й
соціальної вигоди від фінансованих державою досліджень. У минулому
держава задовольнялася одержанням такої вигоди, фінансуючи
фундаментальні дослідження та створюючи позитивний зовнішній або
супутній ефекти, наприклад, переміщуючи науковців і дослідників у сферу
виробництва чи публікуючи наукові результати в академічних виданнях. Від
початку 80-х років наміти лась тенденція до створення сприятливих умов
трансферу технологій і знань, створених у державних дослідницьких
структурах, у приватний сектор. Основним механізмом була передача права
на володіння інтелектуальною власністю від фінансованих державою
дослідницьких структур державному або приватному виконавцеві, що виконує
дослідження.

Не менш важливий механізм полягав у поширенні державно-приватного
партнерства в НДДКР при передкомерціалізаційній діяльності. Таке
партнерство спирається на право інтелектуальної власності задля
стимуляції співробітництва фірм із державними дослідницькими
структурами. Держава все далі просувається шляхом комерціалізації
виконаних на її кошти результатів досліджень, а промисловість усе більше
фінансує такі дослідження. Чіткі правила та сильна правова охорона
інтелектуальної власності, створеної державними дослідницькими
структурами, стають дедалі істотнішими ири одержанні доходів від
вкладень у НДДКР. Сильна правова охорона досліджень зменшує
невизначеність, з якою стикаються фірми при розробленні або
комерціалізації технологій з держсектору.

Отже, уряд, не маючи права безпосередньо отримати віддачу від створення
на його кошти ОПІВ, може отримати значну користь від податків, що будуть
отримані від введення ОПІВ у цивільний обіг та від збільшення
інтелектуального потенціалу держави.

ОПІВ, що створені фізичними особами (творцями) на замовлення юридичної
особи (роботодавця) називають службовими. Не-відрегульованість
правовідносин між цими суб’єктами є найпоширенішим джерелом конфліктів.

Цивільний кодекс України [15, ст. 429] встановлює, що «майнові права
інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням
трудового договору, належить працівникові, який створив цей об’єкт та
юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює спільно, якщо
інше не встановлено договором», тобто немає пояснень, як саме поділити
ці права.

Тому, беручись до створення ОПІВ, необхідно подбати про юридичне
оформлення розподілу прав. Для цього є різні способи. Наприклад, при
наймі працівника на роботу в контракті слід визначити, кому належатимуть
права на ОПІВ, що створені працівником на підприємстві. Однак навіть за
наявності такої норми в контракті, в разі виникнення спору, суд може й
не дозволити компанії привласнити всі права на всі винаходи, створені
службовцем під час роботи в компанії, навіть якщо є таке положення про
передання прав. Це стосується прав на інформацію або винаходи, для
одержання яких не використовуються устаткування, кошти або ресурси
компанії.

Приклад. Фармацевтична компанія, розташована в одному з периферійних
міст України, розробила новий препарат, на який очікувався значний
ринковий попит. До розроблення препарату на стадії НДР та НДКР залучали
наукового працівника. Ще до закінчення випробувань компанія відкрила в
Києві свою філію та призначила її директором саме цього наукового
працівника. Незабаром він на своє ім’я подав до Патентного відомства
заявку на винахід — спосіб отримання препарату та у встановленому
порядку отримав на нього патент. Після цього компанія, не підозрюючи про
наявність патенту, вийшла з препаратом на ринок. Дізнавшись про це,
правовласник винаходу запропонував компанії купити в нього ліцензію на
винахід вартістю в кілька мільйонів гривень. Компанія вважала, що цей
винахід є службовим і подала заяву до суду. Але для визнання винаходу
службовим судові необхідно було представити суттєві докази за семи
пунктами: документи про те, що цей науковий працівник був призначений
для виконання відповідної НДР, що він використовував в роботі наукове
обладнання компанії, її фінансові ресурси тощо. Зібрати ці докази
виявилося дуже важкою справою.

Не менш складною справою є розподіл прав між університетом як
роботодавцем, з одного боку, та викладачами, науковими працівниками,
аспірантами і студентами — з іншого.

Більшість університетів намагаються накласти на дослідників контрактне
зобов’язання про передання університетові майнових прав на створені
об’єкти права інтелектуальної власності. Однак ці умови в контракті
особистого найму не завжди мають чинність закону. Наприклад, у Великій
Британії такі умови будуть скасовані відповідно до Акта про патентування
1977 року (Patent Act 1977) безвідносно до будь-якого пункту в контракті
особистого найму.

В акті про патентування (розділ 39) сказано таке: «Попри всі вказівки в
нормах права, винахід, зроблений службовцем, повинен належати цьому
службовцеві».

Ситуація може бути відносно простою для викладачів і професорського
складу в силу стабільного характеру їхньої роботи (наймання). При цьому
університет володіє інтелектуальною власністю за будь-яких умов гранта
на велику частину їхніх робіт. Однак де задіяні треті сторони або
винахід перебуває поза повсякденною сферою діяльності дослідника, або
його робота не є прикладним дослідженням, права власності потребують
ретельного аналізу.

Труднощі також виникають, коли до дослідження залучено більш ніж одну
організацію, наприклад, коли працівник після докторантури винаходить
що-небудь у процесі виконання контрактів на дослідження, укладених з
двома або більше організаціями. Де організація, котра фінансує,
наполягає на переданні всієї інтелектуальної власності, створеної в
результаті її грантів, ситуація може бути ще більше ускладненою через
видачу кількох грантів від різних організацій, залучених у дослідження,
що ведуть до реєстрації патентів.

Проблема залучення аспірантів у процес винаходу підлягає розглядові з
юридичного боку. Вони не є службовцями, а в законодавстві кожної країни
міститься положення, відповідно до якого тільки винахідник і
роботодавець можуть обговорювати права власності. Багато університетів
наполягають на тому, щоб аспіранти відмовлялися ще до початку роботи від
усіх прав на все те, що буде винайдено протягом терміну їхніх
досліджень. Спірним є питання про законність подібних «контрактів».
Багато університетів також наполягають на переданні будь-яких прав, на
які може бути виданий патент, за символічну компенсацію.

Є проблеми з правами студентів, що через дипломні та магістерські роботи
беруть участь у створенні ОПІВ:

Зловживання впливом. Викладачі є керівниками студентів. Можна вважати,
що вони самі та їхні колеги зловживають своїм впливом на студентів,
позбавляючи їх права на результати досліджень.

Порушення «прав справедливості» (в Англії, Ірландії та СІЛА поряд зі
звичайними законодавчими актами є система законодавчих норм, що заступає
ці акти в разі невідповідності їх один одному). Умови контракту, що
містять такі порушення, можуть слугувати ще одним фактором при
визначенні прав студента.

3. Характер стандартної роботи та проведених студентом досліджень. Права
власності на будь-який винахід, значно віддалений від поля діяльності
безпосереднього винахідника, можуть законно знаходитися в руках цього
дослідника, хоча багато організацій думають, що вони самі мають права
власності і, отже, можуть ліцензувати або продавати їх.

Університети часто намагаються виправдати свої претензії на права
власності тим аргументом, що вони надають матеріали, на основі яких було
отримано підтвердження концепції. Однак це саме по собі ще не дає прав
на патент, а дає лише справедливе право на одержання компенсації за
використання матеріалів.

Є одне просте, хоча й підступне, рішення щодо цієї проблеми. Менеджерів
відділів у великій дослідницькій організації зараз наймають з-поміж
перспективних аспірантів як техніків і тільки після виконання частини
розробки потім реєструють їх як аспірантів. Це автоматично вводить
результати праці таких працівників у рамки службових винаходів, хоча, як
наслідок, виникають деякі витрати.

Особлива проблема, хоча вона й рідше виникає, пов’язана із ситуацією,
коли студенти оплачують своє навчання. Відомі такі випадки, коли
університети намагалися претендувати на права власності на винаходи,
зроблені студентами, що платили за своє навчання. Університетам радили
не подавати позовів проти цих студентів.

Ще однією проблемою є те, що у вищих навчальних закладах України не
відрегульовані права викладачів на створені ними електронні версії
підручників і навчальних посібників.

Для того, щоб розв’язати ці проблеми, необхідно в університеті розробити
низку внутрішніх нормативних актів, які б регулювали розподіл прав між
університетом та його творчими працівниками.

Що стосується розподілу прав між виконавцем і користувачем, то він
більшою мірою, регулюється суттєвими умовами звичайних цивільних
договорів. Важливо пам’ятати про це ще на етапі розроблення ОПІВ.

Розгляньмо питання розподілу авторських прав у контексті Закону України
«Про авторське право і суміжні права» [23]. Статтею 16 цього закону
«Авторське право на службові твори» встановлено, Що авторське особисте
немайнове право на службовий твір наложить його авторові. Виключне
майнове право на службовий твір належить роботодавцеві, якщо інше не
передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим
договором між автором і роботодавцем.

За створення та використання службового твору авторові належить
авторська винагорода, розмір і порядок виплати якої встановлюються
трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між
автором і роботодавцем. Це дещо суперечить статті 429 Цивільного кодексу
України [15].

У Цивільному кодексі України [15] виділено окрему групу договорів, яка
регулює відносини, пов’язані з розпорядженням майновими правами
інтелектуальної власності. Цьому питанню присвячено окрему главу 75
Книги V «Зобов’язальне право», статті 1107-1114.

Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, зокрема й
авторськими правами на твір, здійснюється на підставі таких договорів:

ліцензії на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

ліцензійного договору;

договору про створення за замовленням і використання об’єкта права
інтелектуальної власності;

договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної
власності;

іншого договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної
власності [25].

Наприкінці розгляньмо розподіл прав між творцями (авторами) ОПІВ, так
зване співтовариство, що виникає, коли два або кілька авторів спільно
творчою працею створюють твір [23, ст. 13].

Якщо твір створено у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то
жоден зі співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим
співавторам у дозволі на опублікування або інше використання твору.
Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частинах,
якщо в договорі між ними не передбачено інше. Якщо нема такого договору,
авторське право на твір здійснюють всі співавтори спільно.

Якщо твір, створений у співавторстві, складається з частин, кожна з яких
має самостійне значення, то кожен зі співавторів має право
використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше
не передбачено угодою між співавторами [23, ст. 13].

Розділ 4. Управління інтелектуальною

власністю та її комерціалізація в університетах і дослідницьких центрах

4.1. Зростання розуміння ролі інтелектуальної власності в сучасній
економіці та необхідності управляти нею

У сьогоднішніх економіках, заснованих на знанні, де первинним
економічним активом є інтелектуальна власність, університети та
дослідницькі центри (в подальшому — дослідницький заклад, або заклад)
відіграють ключову роль як головні творці цих потенційно цінних активів.
Необхідно з’ясувати, як найкраще управляти цими активами і як отримати
прибуток від їх використання. Традиційно дослідники прагнуть видати свої
роботи в наукових журналах і оприлюднити їх на конференціях, і це донині
все ще є стимулом і мірою їхнього успіху. Проте сьогодні, тільки-но
комерційний потенціал результатів досліджень стає очевидним, слід
зробити дійові управлінські кроки, щоб уникнути «витоку» інтелектуальної
власності через неуважне або передчасне суспільне розголошення. Водночас
заохочення використання цих результатів у режимі конфіденційної
інформації є не менш важливим. Оскільки дослідники добре розуміють
результати своєї роботи, вони іноді вважають, що ці результати є
тривіальні або очевидні, не розуміючи їх комерційного значення. Справді,
деякі з найкращих винаходів найпростіші, найбільш фундаментальні. Велику
роль відіграє запровадження університетами й дослідницькими центрами
ефективної стратегії, системи та ресурсів, спрямованих на заохочення
оцінки комерційного потенціалу результатів досліджень і вкладення грошей
у подальше доопрацювання та доведення їх до стану, в якому буде
зрозумілі-Шою цінність цих активів.

Сьогодні уряди та промисловість інвестують величезну кількість грошей у
дослідження в університетах і дослідницьких центрах. Завдання — отримати
прибуток від цієї інвестиції. У зв’язку з цим розгляньмо деякі практичні
адміністративні заходи й інструменти, які можуть допомогти досягти
цього. Викладені далі пропозиції ґрунтуються на досвіді та найкращій
практиці.

В усьому світі було розроблено дуже багато стратегій і заходів, щоб
допомогти перетворити наукове дослідження на багатство та соціальний
добробут. Є багато варіантів «передання технологій», проте буде помилкою
просто імпортувати цей досвід без адаптації, оскільки починаючи з різних
місцевих умов, як, наприклад, комерційне й академічне оточення,
культура, місцеві та національні політичні уподобання, — все має вплив.
Наприклад, у США відносно легкий доступ до венчурного капіталу на ранніх
стадіях розвитку фірми в поєднанні з підприємницькою культурою
керівництва призвело до поширення моделі створення нових фірм. Ситуація
в Україні є іншою, і просте запозичення американської моделі не буде
ефективним, доки не відбудеться відповідна венчурна консолідація й не
буде здійснено розбудову необхідної інфраструктури з її обслуговування.

Коротко розгляньмо історію передання технологій і розвитку офісів з
передання технології (ОПТ). Потім зачепимо практичні проблеми, які
спочатку має розв’язати керівництво установи, наприклад, політика,
правила та системи ідентифікації, управління й використання результатів
досліджень. Це передбачає досить детальне обговорення та приклади
механізмів і таблиць контрольних перевірок для їх оцінки й використання.
На завершення підсумуємо ключові чинники, які приводять ОПТ до успіху.

Цікаво подивитись, як зросла важливість інтелектуальних активів у
сьогоднішній економіці, ґрунтованій на знаннях, і як формальне
управління ними та їх використання розвивалися в дослідницьких
установах. У Сполученому Королівстві розвиток організацій,
відповідальних за управління результатами досліджень, розпочався
відносно нещодавно — в 1948 з прийняттям «Акта створення винаходів» і
заснування Національної корпорації досліджень і розробок (НКДР).
Протягом минулих 20 років, починаючи від середини 1980-х, відбувся
значний поступ у цій сфері — великою мірою завдяки зростанню сектору
глобальних комунікацій і глобальному ринку.

Економісти й історики говорять про хвилі інновацій — головні
фундаментальні технологічні інновації, які змінили суспільство.
Наприклад, перше застосування сили води привело до промислового
перевороту в Англії у XVIII і XIX сторіччях. Потім винайшли паровий
двигун, залізницю і телеграф. На початку XX сторіччя на зміну прийшла
електрика й автомобілі. Важко уявити, де б ми були сьогодні без
електрики, автомобілів або залізниць. Остання половина XX сторіччя
ознаменувала розвиток авіації, телебачення й електроніки. Багато з цих
нововведень — залізниці, телеграф, літаки, телебачення — пов’язані з
поліпшенням комунікацій. Сьогодні ми спостерігаємо вплив інтернету. За
цими інноваційними хвилями криються фундаментальні зміни. Економічні
системи XVII і XVIII сторіч були переважно засновані на сільському
господарстві. Власники землі або її «продукції» управляли економікою.
Головні товари протягом XIX і XX сторіч були фізичними активами, як,
наприклад, вугілля, залізо і нафта. Ті, хто володів або мав доступ до
цих фізичних активів, управляли економікою. Сьогодні, в XXI сторіччі,
ключовим активом е інтелектуальна власність. Тепер ми можемо легко
купити сировину де-небудь у світі (де це найдешевше) і відвезти її до
місця переробки. Ми можемо розмістити виробництво там, де це можна
зробити найдешевше. Ми можемо рекламувати й продавати продукцію по
всьому світові, використовуючи сучасні технології комунікацій та
інтернет. Ми можемо готові вироби перевезти літаком клієнтам у будь-яку
точку світу. Зокрема, стогодні головним є власник інтелектуальної
власності, а не власник сировини чи виробничих потужностей. Головним
цінностями в світі є знання, або інтелектуальна власність, і їх
прибуткове використання бізнесом — це ключ до конкурентності та
зростання. Таке твердження слушне не тільки для великих міжнародних
корпорацій, але й для всіх бізнес-структур, зокрема й малих.

Є проблема, на яку наражаються всі бізнес-структури, великі чи малі,
постачальники виробів або послуг. — це проблема забезпечення
конкурентності. Загальна причина економічної кризи в бізнесі —
технологічне старіння. Утримання рівня конкурентноздат-ності означає
безперервно вдосконалювати товари, послуги. Це також означає збереження
бізнесу! Отже, основна ідея в цій справі одна — «Впроваджуй інновації
або помри»! Бізнес-структури виживають і ростуть, маючи конкурентні
переваги. Вони можуть бути Пов’язаними з технологіями, обслуговуванням,
якістю, вартістю або розташуванням. Що б це не було, але конкурентні
переваги будуть «розмиті» конкурентами, якщо бізнес не продовжуватиме
інноваційну діяльність. Сьогодні багато інновацій можуть бути описані в
термінах «права інтелектуальної власності». Саме ці активи
безпосередньо, а не вироби, в яких вони виражені, нині визнають як такі,
Що мають найбільшу вартість і значення.

Отже, де може організації одержати ці знання? Багато великих організацій
мають свої власні внутрішні дослідницькі відділи — Вони давно вже
визнали необхідність проводити дослідження. Вони Також визнають, що не
кожен результат досліджень, які вони проводять, відповідають потребам
їхнього бізнесу, або що вони мають монополію на цінні ідеї. Великі
компанії стають дедалі активнішими сьогодні в ліцензійному бізнесі, як
купуючи, так і продаючи інтелектуальну власність. Малі компанії,
навпаки, мають мало ресурсів, щоб виконувати дослідження для
майбутнього. їм також доводиться впроваджувати інновації, але їхні
ресурси для виконання наукових і прикладних досліджень обмежені.
Ключовим джерелом нових ідей і нововведень, як Для великих, так і для
малих компаній, є результати досліджень та інтелектуальна власність,
створена в університетах і дослідницьких центрах. Це багатий і значною
мірою невикористаний ресурс. Багато людей сьогодні стверджують, що такі
дослідницькі установи — двигуни економіки, заснованої на знаннях.
Результат діяльності бізнес-структур — товари або послуги, а
університетів — знання та інтелектуальні активи, а також
висококваліфіковані фахівці.

Уряди розуміють, що найдинамічніші економіки мають сильні університети,
які розвивають співпрацю з бізнесом. Але перетворення нової ідеї, що
виникла в результаті університетського дослідження, на комерційний успіх
— не легка справа.

Як було згадано вище, професійне управління та використання результатів
досліджень, фінансованих державою, почалися у Великій Британії 1948
року. Фактично ж цікавитися наукою та технологіями британський уряд
почав ще в 1675 році — із заснуванням Королівської обсерваторії. Проте
до початку XX сторіччя наука була залишена значною мірою науковцям і
багатим підприємницям — прихильникам науки. Після Другої світової війни
уряд Великої Британії усвідомив значення і важливість інтелектуальної
власності в результаті національного скандалу, який виник з пеніциліном.
Поки Олександр Флемінг винаходив пеніцилін, а дослідники в Оксфордському
університеті виявляли способи його застосування, американці
запатентували виробничий процес — і в результаті британський уряд було
втягнуто в тривалий судовий процес під час війни. В результаті в 1948
був прийнято законопроект «Акт створення винаходів», який зумовив
створення Національної корпорації досліджень та розробок (НКДР).. Роль
НКДР полягала в тому, щоб володіти, охороняти, розвивати й
використовувати результати досліджень, фінансованих урядом. Це була
перша організація в світі, що взяла на себе таку роль, і її заснування
стало ключовим моментом у комерціалізації університетських досліджень.
Доти багато залежало від комерційних стимулів, навичок і ресурсів
окремих науковців і багатих індивідуумів.

НКДР була дуже успішною, відповідаючи за охорону та отримання прибутку
від використання багатьох важливих винаходів, таких як, наприклад,
транспортний засіб на повітряній подушці, тілесні сканери MRI
(магніто-резонансне відображення) та інсектициди Pyrethrin. У 1980 р.
відбулося злиття НКДР з іншою організацією — Національною радою
підприємств (НРП), в результаті чого утворилася Британська технологічна
група (БТГ). НРП заснував британський уряд у 1970 р. для того, щоб
інвестувати в британську промисловість. Це була насправді урядова
установа венчурного фінансування. БТГ мала переважне право, а не
зобов’язання, управляти створенням і комерціалізацією винаходів у
британських університетах. Власність на ці розробки все ще залишилась за
державними фондами, що фінансували їх. Але у 1985 р. це змінилося й
університетам було надано право власності на об’єкти права
інтелектуальної власності та право самим використовувати результати
досліджень. Це призвело до створення офісів передачі технологій у
багатьох університетах Великої Британії. Ці університети незалежно
встановили свою власну політику щодо прав інтелектуальної власності,
комерціалізації та правила для спільного використання прибутку. Проте ці
установи переймалися не лише управлінням і комерціалізацією
інтелектуальної власності (ІВ), але їм довелося управляти також іншими
відносинами з промисловістю та місцевим суспільством (наприклад,
консультації і технопарки), а також дослідницькими контрактами. Пізніше
деякі установи створили незалежні ОПТ, щоб зосередитися на управлінні
комерціалізацією досліджень, без розпорошення уваги та відволікання
ресурсів на іншу діяльність.

Тим часом у США ключовим моментом стало прийняття Акта Бея-Доула у 1980
році. Метою цього документа було просування використання винаходів,
створених під час виконання фінансованих урядом досліджень, і надання
дозволу університетам мати власні патенти, які виникли в результаті їх
виконання. Університети тепер могли продавати ліцензії на використання
цих результатів Досліджень, але не передавати всі права повністю, і вони
також підлягали зобов’язанню надавати безоплатну ліцензію уряду та при
виборі партнерів віддавати перевагу американським компаніям. Формальні
вимоги були також накладені на університетський штат: розкривати
винаходи тепер вони мали за трудовою угодою. Також було прийнято
загальну схему розподілу прибутку. У США більшість університетів нині
мають офіси передання технології, які ді-іоть подібно до своїх
британських колег і мають подібні завдання.

У Великій Британії, США та більшості країн Європи власність на
фінансовані урядом результати інтелектуальної праці залишаються за
установою-розробником. Є, звичайно, дохід, що розділяється з
винахідниками, і винахідникам також дозволяється брати участь у процесі
використання ІВ. У меншості країн ІВ все ще перебуває у власності особи
або держави — без винагород для індивідуальних винахідників. Проте
більшість країн зараз схиляються до моделей власності розробника, які
передбачають розподілення частки доходу між індивідуальними
винахідниками і дозволяють їм брати участь у комерціалізації винаходів.
Багато європейських дослідницьких установ нині відкрили ОПТ, чия роль
передбачає не тільки питання управління та комерціалізації ІВ, але часто
також інші дії.

Хоча ці заходи й заохочують приплив інвестицій в управління та
комерціалізацію результатів досліджень, деякі проблеми все ще
залишаються. Більша частина всіх ОПТ є складовими частинами
дослідницьких установ і як такі мають надавати послуги. Це означає, що
вони не можуть легко спеціалізуватись або зосереджуватися на ключових
елементах, а повинні бути експертами з усіх питань. Більшість
університетських ОПТ володіють дуже малими ресурсами. Ці ресурси
необхідні для того, щоб підтримувати й управляти великим (міжнародним
або навіть національним) патентним портфелем. Проблемою для
індивідуальних ОПТ є зібрання необхідної кількість фахівців, щоб оцінити
технології або ринки. Крім того, багато наявних ОПТ виконують інші
функції. Управління ІВ зазвичай є тільки частиною їхніх обов’язків. Вони
повинні також управляти дослідницькими контрактами й іншими
«комерційними» завданнями, як, наприклад, консультування,
бізнес-інкубатори тощо. Це тільки деякі з проблем, які стали очевидними
через певний час завдяки досвіду і які, можливо, стали уроками. Це також
означає, що для ефективного управління ОПТ має бути центром з чіткими
структурою та системною й процедурною підтримкою.

Розгляньмо практичні аспекти управління та використання результатів
досліджень. Базуючись на досвіді Великої Британії, США та Європи
ідентифікуємо деякі ключові проблеми та чинники успіху. На сьогодні ще
немає ні простої відповіді, ні набору правил для досягнення успіху. Але
обізнаність з проблемами може допомогти намалювати дорожню карту для
ефективного використання результатів досліджень, виробити систему
використання директив і таблиць контрольних перевірок.

У цьому розділі ми спочатку розглянемо процеси ідентифікації, захисту й
комерціалізації результатів досліджень та інших об’єктів права
інтелектуальної власності. Потім, для того щоб забезпечити підґрунтя для
управління та комерціалізації ІВ, зосередимося на проблемах, на які
необхідно звернути увагу перед безпосереднім початком дослідження. До
цих аспектів належить, зокрема, впевненість, що дослідницькі угоди
безпосередньо зачіпають проблеми ІВ і що установа встановила певні
правила щодо ІВ. З’ясувавши ці деталі, перейдемо до практичних проблем
ідентифікації, управління та комерціалізації результатів досліджень. Це
передбачає підвищення рівня обізнаності дослідників щодо ІВ
безпосередньо (таким чином, щоб вони могли розпізнавати об’єкти),
політики установи у сфері ІВ, правил і процедур (вони мають знати, що
робити після того, як розпізнали об’єкт). Також важливо пояснювати
дослідникам роль і можливості офісу передання технологій (ОПТ).
Обговоривши проблеми підвищення рівня обізнаності, розгляньмо деякі
процедури та системи, які можуть бути використані з метою (а)
формалізації виявлення результатів досліджень, (б) оцінка сили ІВ і її
комерційного потенціалу, (в) пошуку партнерів для впровадження ІВ. Далі
розгляньмо низку проблем, пов’язаних з комерціалізацією ІВ, зокрема й
деякі детальні поради щодо ліцензування — одного з найпоширеніших шляхів
використання ІВ. Обговорімо також «управління проектом після завершення
угоди» та кроки, які потрібно здійснити, ведучи переговори щодо
укладання угоди. Наприкінці зазначимо деякі «ключові чинники успіху»
ОПТ, тобто ті характеристики, які ОПТ повинні постаратися напрацювати,
щоб бути успішними.

Комерціалізації винаходів та нових ідей не завжди відбуваються
безпосередньо в університетському або комерційному середовищах. Один зі
всесвітніх найбільш «плідних» винахідників Томас Альва Едісон казав:
«Винахід складається з 2% натхнення і 98% поту». Для процесу
комерціалізації необхідні відповідні навички та ресурси. їх мають,
наприклад, патентні повірені й інші фахівці в сфері ІВ, адвокати,
торгівці, комерційні менеджери, посередники при укладанні угод та
аудитори з роялті. Роль офісу передання технологій —- звести разом т
управляти цими фахівцями і, звичайно, управляти безпосередньо
винахідниками — фахівцями в створенні об’єктів права інтелектуальної
власності.

На різних стадіях процесу адміністративні заходи мають бути спрямовані
на одержання потрібної інформації, документації або Підготування
формальних угод. Наприклад, інформацію безпосередньо про винахід, про
правовідносини між творцями винаходу, якщо залучено кілька винахідників,
участь і зобов’язання інших учасників, що мають стосунок до винаходу.
Після початкової ідентифікації винаходу слід ужити певних заходів, щоб
оцінити ефективність винаходу й визначити найбільш підходящі форми його
охорони. Для об’єктів авторського права та суміжних прав охорона виникає
автоматично. Але для набуття прав винахід вимагає витрат (наприклад, на
отримання патенту). Необхідно оцінювати комерційну ефективність
(співвідношення витрат і потенційної вигоди). Також потрібно брати до
уваги походження інтелектуальної власності, попередній рівень технології
та умови використання.

4.2. Вихідні умови для управління інтелектуальною власністю

4.2.1. Дослідницька угода

Важливо мати на увазі деякі проблеми перед початком проекту, особливо
якщо залучені треті сторони як партнери, або ж як спонсори. Більшість
університетів мають адміністративний або юридичний персонал, який
займається дослідницькими контрактами й угодами співпраці. Проте часто
проблеми, що впливають на ефективне управління результатами досліджень і
їх використання, залишаються невизначеними. Якщо їх не враховувати
заздалегідь, вони можуть призвести до конфлікту пізніше. Наприклад, якщо
потенційний власник ліцензії виявляє свій інтерес (і залучаються гроші),
годі це не кращий час, щоб вести переговори про власність, вартість і
розподіл прибутку. До початку партнерського дослідницького проекту, який
може генерувати ІВ, необхідно укласти договір про співпрацю. Цей договір
має визначати контекст співпраці та структури й процеси управління
проектом, а також повинен містити угоду щодо використання результатів
дослідження — тобто прав на ІВ. Наприклад, потрібно розглядати такі
проблеми:

правила володіння пріоритетними об’єктами ІВ. Вони будуть розділені між
усіма партнерами чи належить тільки тим, хто сприяв створенню винаходу?

Використання та права доступу. Всі партнери проекту мають право
використовувати результати проекту (пріоритетні об’єкти ІВ) для цілей
проекту, навіть якщо вони не є творцями цього об’єкта безпосередньо, але
чи мають вони права на їх комерціалізацію? Чи можуть вони
використовувати її в своїх власних комерційних продуктах, і, якщо так,
то за якою вартістю? Чи можуть вони видавати субліцензії?

Правління та використання ІВ. Найкраще мати одного учасника,
відповідального за управління та використання ІВ. Якщо їх більше ніж
один, то можлива плутанина на ринку й неефективність системи прийняття
рішень серед співвласників. Якщо це можливо, угода щодо співпраці має
прояснити, хто буде відповідальним за управління ІВ (або щонайменше
необхідно вирішити це питання на ранній стадії проекту). Управління ІВ
включає не лише формальні дії, наприклад, реєстрацію патентів, але й має
забезпечувати безпечне зберігання дослідних зразків продукції,
конфіденційні повідомлення, наприклад, лабораторні блокноти тощо.

Розгляд результатів досліджень. Угода щодо співпраці має гарантувати
наявність узгодженої структури управління. Має бути визначена група
осіб, що управляє ІВ, а також узгоджені політика та процедура її
використання. Наприклад, згадана група повинна регулярно переглядати
результати досліджень і приймати рішення щодо їх захисту та
використання.

Розподіл прибутку і витрат. Зазвичай погодити це наперед неможливо,
оскільки внески учасників ще не відомі, проте це має бути зроблено за
першої ж змоги й бажано в той час, коли «група управління ІВ» вирішить
формально захищати та використовувати ІВ. Якщо це можна зробити
заздалегідь, то, звичайно, в подальшому цих переговорів можна буде
уникнути.

Зберігання записів. Тягар доведення прав власності на ІВ передовсім
лежить на творцях, тому дуже важливо, щоб дослідники вели якісні записи
— особливо в спільних проектах. Партнери мають узгодити процедури
ведення записів (наприклад, лабораторні блокноти та внутрішні звіти) і
комунікації (наприклад, використання та зберігання поштових повідомлень,
листів і факсів).

Треті сторони.

На додачу до гарантій власності має бути угода між партнерськими
дослідницькими установами. Також важливо, щоб адміністративні системи та
процедури гарантували згоду з правилами поводження з ІВ будь-яких третіх
сторін, що можуть долучитися на пізніших стадіях. Це можуть бути
студенти або професори, які не є Працівниками установи. Наприклад,
професорові, що працює за сумісництвом, або студентові останнього курсу,
який працює над дослідницьким проектом, перед тим як вони почнуть свою
роботу, можуть відправити листа такого змісту:

«Стосується дослідного проекту (XX) Умови участі

Шановний….

Я маю честь запросити Вас до участі в згаданому вище дослідницькому
проекті. Ваша участь і Ваш доступ до необхідних засобів інституту
обумовлені вимогами, вказаними в цьому листі. Умовами Вашої участі та
доступу є:

Дотримання політики та правил стосовно інтелектуальної власності
установи:

а) утримання в безпеці та, конфіденційності всієї інформа-

ції та майна, що стосується або отримана через проект;

б) визначення будь-якої інтелектуальної власності, що Ви

використовуєте у проекті і яка Вам не належить.

Передача установі прав на інтелектуальну власність, яку Ви створюєте
протягом реалізації проекту.

Зважаючи на Вашу згоду з цими умовами, на додаток до вигід від участі,
Ви одержите частку інших прибутків, які може отримати установа від
результатів проекту при їх комерціалізації».

4.2.2. Політика та правила щодо інтелектуальної власності

У попередньому типовому листі зроблено посилання на «політику і правила
щодо ІВ» установи. Це є ключовим складником успішної комерціалізації й
управління ІВ. Вони мають значення, коли необхідно прояснити права
власності щодо різних об’єктів права ІВ, які створює установа, хто
відповідальний за управління нею і якими є обов’язки творців та
установи. В подальшому керуватимемось тим, що власником прав на об’єкти
права інтелектуальної власності є установа, а не індивідуальний
дослідник чи держава.

Як преамбулу до будь-якого документа, що визначає політику ІВ, потрібно
чітко зазначити, що інтелектуальна власність — це актив, який може мати
комерційну цінність і що установа зобов’язана гарантувати ефективне
управління ним.

Далі політика має визначати, що:

Результат інтелектуальної діяльності, що вироблений за допомогою
елементів середовища інституту — засобів, ресурсів, зокрема й
інтелектуальної власності, повинен належати, захищатися і
використовуватися інститутом для загального добра всієї інститутської
спільноти.

Інститут повинен вчасно виявляти й нагороджувати людей, які:

а) в межах інституту створюють інтелектуальну власність,

яка має комерційне значення;

б) приносять в інститут, на його користь, власну вже створе-

ну інтелектуальну власність.

Інститут не повинен порушувати права інших, хто володіє та використовує
інтелектуальну власність.

Інститут повинен відповідати за своїми зобов’язаннями перед усіма
учасниками дослідження, зокрема й тими, що вимагають управління та
використання результатів досліджень.

Ці основні чотири положення є основою політики інтелектуальної
власності.

Політика ІВ не є ефективною сама по собі. її слід підтримувати
правилами, які розроблені для здійснення цієї політики й дозволяють
інститутові захищати та використовувати вироблену інтелектуальну
власність, визнавати й винагороджувати творців ІВ та уникати порушення
прав ІВ третьою стороною. Ці правила можуть становити частину контракту
про працевлаштування або виступати як умови залучення студента чи
відвідувача до участі в дослідницькому проекті. Далі вказано головні
компоненти правил ІВ:

Відповідальність. Необхідно прояснити, хто відповідає за розвиток і
виконання стратегії установи щодо управління інтелектуальною власністю
та за спрямування управління й експлуатації ІВ. Зазвичай цим займається
офіс передання технологій.

Поширення правил. Ця вимога повинна визначати так звані активи та людей,
на яких поширюються правила. Наприклад, можна визначити, що правила
поширюються на всі результати, що стосуються будь-якої діяльності
установи — досліджень, консультування, академічної, професійної або
іншої, яка передбачає створення ІВ з використанням університетських
засобів і ресурсів. Це також охоплювало б ІВ, створену індивідуумом,
який працює на університет, за тих обставин, коли закон припускає
наявність прав власності у роботодавця, якщо власник ІВ передав свої
права установі.

Ці правила можуть поширюватися й на інших людей, які працюють за
контрактом (як, наприклад, контракт про надання послуг або студентський
контракт), в якому вони погодились дотримуватися правил.

Винятки з правил. Звичайно, можуть бути й винятки з правил. Зазвичай це
стосується людей, які безпосередньо не зв’язані роботою або контрактом,
наприклад, студенти, які сплатили гроші за своє навчання. Винятки можуть
стосуватись і ІВ, створеної студентами останнього курсу й аспірантами,
окрім випадків, де університет вів спеціальні переговори й узгодив це
питання інакше (наприклад, стосовно завершальних щорічних проектів;
проектів, до яких залучена третя сторона; відносно роботи, яка вимагає
використання наявної ІВ, що належить університетові, як зазначено вище).
Звичайно, також не враховуються академічні роботи, проведені тільки
заради просування академічної кар’єри, як, наприклад, статті в журналах,
матеріали для конференцій, навчальні записи не для викладання та книги,
не замовлені установою.

Відповідальність за виявлення та охорону ІВ (зокрема й обов’язок
дотримуватись конфіденційності). Як уже згадувалось раніше, важливо
заохочувати дослідників виявляти й належно та своєчасно постачати
інформацію ОПТ, а також залишати відповідну інформацію конфіденційною. В
подальшому буде розглянуто зміст понять «усвідомлення» та «мотивація»
дослідників, адже без їхньої готовності розкривати інформацію не буде
нічого. Тут допомагають правила, якщо вони можуть накласти зобов’язання
на дослідників, щоб зробити це. Наприклад, правила можуть встановлювати,
що, здійснюючи в установі роботу, в результаті якої може бути створено
об’єкт ІВ, дослідники повинні;

(а) тримати природу та сутність об’єкта ІВ у таємниці, доки ме-

тод оприлюднення не буде узгоджений з ОПТ;

(б) сприяти охороні прав па ІВ, зберігаючи відповідні записи

створення всюди, де це можливо. (Використання лаборато-

рних блокнотів і «найкраща практика», пов’язана зі збері-

ганням «записів створення» пізніше обговорюватимуться

детальніше).

Розкриття інформації. Тоді як попереднє правило стосується ведення
записів, також може бути обов’язок розкривати будь-які доречні питання
ІВ, щойно вони будуть виявлені. Наприклад:

(а) будь-яка потенційно придатна для використання ІВ, що

може виникнути в результаті їхньої роботи;

(б) використання в роботі будь-якої ІВ, що належить третій

стороні;

(в) використання в роботі установи наявної ІВ;

(г) будь-яка ІВ, що належить дослідникові і яку пропонують

для використання в установі.

Інформація про нову придатну для використання ІВ може бути розкрити
шляхом заповнення «Форми розкриття винаходу». Пізніше це питання буде
розглянуто детальніше.

Винагорода за створення. Мотивація, звичайно, є важливою, отже, гроші,
як і «медалі», виступають для дослідників мотива-торами. Має бути
вироблена система нагороди для творців — індивідуумів чи команд, якщо
створена ними ІВ представляє цінність для установи. Коли ІВ створюється
спільними зусиллями колективу, до якого можуть входити студенти
останнього курсу або аспіранти, вони повинні узгодити між собою власні
індивідуальні внески в розробку, щоб визначити розподіл винагород. Якщо
вони не можуть погодити це питання між собою, то має бути механізм його
вирішення — наприклад, якщо немає ніякої угоди, то директор ОПТ (або
якась інша незалежна людина) повинен визначити відносні внески.

Залишання університету. Звичайно, дослідники часто переходять в інші
установи на постійну роботу або на роботу за сумісництвом. Тому правила
мають враховувати таку ситуацію. Вони мають гарантувати, що пов’язані
правилами особи продовжують визнавати й дотримуватись прав ІВ установи
на об’єкти права ІВ, які були створені протягом періоду їх роботи (або
інших договірних зобов’язань в установі), аби не ввести в оману
майбутніх роботодавців, співробітників або інших третіх сторін щодо
питань, які стосуються ІВ.

Далі наведено форму розкриття винаходу:

«?Для того, щоб захистити права всіх залучених учасників організації,
важливо цілковито визначити всю інформацію щодо винаходу (зокрема й
ноу-хау, проекти, авторське право, програмне забезпечення тощо). Ця
форма розкриття винаходу передбачає запис суті винаходу та сприяє
якомога швидшому його впровадженню. Інформація, що забезпечена цією
формою, має бути конфіденційною та використовуватися тільки з метою
оцінки та охорони винаходу. 1) Учасники розробок (штатні) — повністю для
кожного учасника

Ім’я:

Посада:

Науково-дослідний інститут/департамент:

Домашня адреса:

Національність:

(необхідна д.’ілреєстрації патенту)

Відповідна частка внеску (у відсотках)

(необхідна дл.ч розподілу прибутку І

2) Учасники іншої 3-ї сторони (позаштатні) — повністю для кожного
учасника (Включаючи студентів та запрошених дослідників, субпідрядників
та ін.)

їм ‘я:

Посада:

Науково-дослідний інститут/департамент:

Домашня адреса:

Національність:

(необхідна для реєстрації патенту)

Відповідна частка внеску (у відсотках)

{нгоСіхкіші при ро-тоііілу прибцть-у)

3) Зовнішнє фінансування. Будь ласка, дайте детальний перелік УСЬОГО
зовнішнього фінансування, використаного у зв’язку з проведеною роботою,
враховуючи гранти, контракти, стипендії:

Короткий опис винаходу (приблизно 150 слів). Будь ласка, дайте загальний
опис винаходу:

Попередні витвори. Будь ласка, повідомте про будь-яку попередню подібну
роботу, про яку ви знаєте (попередні витвори). Будь ласка, додайте копії
та дати відповідних публікацій, зокрема й деталі:

в) Публікації/розкриття (обнародування). Будь ласка, надайте інформацію
про будь-які публікації, що стосуються винаходу, який ви зробили чи
маєте намір зробити, чи будь-які інші формирозкрит-тя (зокрема й усну)
із зазначенням дати та форми розкриття:

Винахідницький крок.

Вудь ласка, надайте інформацію про специфіку зробленого винахідницького
кроку. Будь ласка, додайте 2-3 друковані сторінки формату А4 з наданням
повного технічного опису винаходу/проекту (це знадобиться для можливого
інструктажу патентного повіреного) та додайте ескіз, чи ескізи,
винаходу/проекту.

Інша інформація. Будь ласка, забезпечте будь-яку іншу інформацію,
наприклад, потенційні маршрути до введення в експлуатацію; компанії, які
можуть бути зацікавлені; альтернативні ринки, на яких винахід може
використовуватися.

Підписи та заяви.

Усі співробітники штату ОПТ мають підписатися тут.

Я заявляю, що інформація, забезпечена мною в цій формі, наскільки мені
відомо, є повною та правильною. Я також згоден співпрацювати з
Організацією в пошуку патентного чи іншого юридичного захисту та у
використанні цього винаходу /проекту.

Підпис їм ‘я Дата

4.3. Управління інтелектуальною власністю 4.3.1. Розуміння
інтелектуальної власності

Встановивши правила та рамки діяльності, дослідницькі організації
опинились у ситуації необхідності створення управлінських систем і
процедур для визначення, управління та користування результатами
досліджень — інтелектуальною власністю. Все починається з того, що
основний учасник (автор ІВ) повинен розуміти, що він створює, знати свої
права та обов’язки й елементи системи, які Можуть йому допомогти в
цьому.

Весь процес, який у завершенні має привести до отримання прибутків від
ІВ, великою мірою залежить від просування дослідниками своїх розробок.
Результати досліджень — це цінна власність, і подібно до матеріальної
власності нею також необхідно правильно управляти. Отже, дуже важливим є
поширення знань про управління ІВ серед дослідників.

Але одного тільки підвищення обізнаності не достатньо. Дослідник має
усвідомити, що охорона, управління та використання ІВ — це завдання для
професіоналів, і воно вимагає володіння професійними знаннями з
інтелектуальної власності, комерції, права, комунікацій, фінансів тощо.
Дуже важливо просувати професіональні послуги та навички ОПТ у рамках
установи й підтримувати добрі стосунки між ОПТ та дослідниками.

На жаль, дуже часто дослідники не знають реальної ціни своєї розробки
або навіть не розуміють мотивації інвесторів, які вкладають гроші в їхні
винаходи. Наприклад, медичні дослідницькі проекти зазвичай фінансуються
для того, щоб розробити концепції, які приведуть до створення нових
продуктів, що допоможуть краще лікувати людей. Але компанії галузі не
вкладатимуть великих суми грошей, які необхідні для перетворення ідей у
товари в реальному виконанні, поки не матимуть гарантії та монопольної
позиції на ринку. В такому разі це означає володіння патентом чи іншою
формою документа, яка підтверджує право інтелектуальної власності. Якщо
дослідники оприлюднюють (зазвичай через необачність) результати свого
дослідження, перед тим як захистити його, вони знецінюють ці результати.
Це основне положення, й воно діє в будь-якій точці земної кулі. В деяких
країнах обізнаність дослідників вища, ніж в інших, але загалом рівень
обізнаності низький, а нові науковці з’являються щороку. Отож необхідно
підтримувати постійний процес навчання в установі.

Семінари з прав інтелектуальної власності (ПІВ) мають проводитись
щорічно для всіх нових дослідників (студентів і персоналу), щоб навчити
їх основ ІВ і дати їм навички управління інтелектуальною власністю. Вони
також мають знати правила, рамки діяльності та складові елементи
установи й роль ОПТ.

Основна проблема — це передчасна публікація результатів досліджень.
Проте дослідники живуть для того, щоб публікувати, і публікують для
того, щоб жити. Отже, заборона оприлюднювати результати досліджень (або
навіть перенесення термінів публікації) не є ефективним кроком. Але якщо
дослідники розуміють, як працює система ІВ, вони мають змогу одночасно й
публікувати свої дослідження, і захищати свою ІВ. На жаль, є багато
схованих пасток, які спричинює передчасне розголошення результатів
досліджень. Наприклад, дослідники повинні знати такі потенційні
«пастки»:

публікація в літературі;

внесення до тез або іншого доступного документа, що зберігається в
бібліотеці, зокрема й приватних колекцій, які проіндек-совані в
бібліотеці;

розміщення інформації в інтернеті;

усне чи письмове розкриття на виставках, наукових чи інших зборах;

роздатковий матеріал для представлення на таких зборах;

будь-яка розмова або демонстрація на виставці, дні відкритих дверей,
семінарі чи лекції;

розкриття будь-якому відвідувачеві компанії чи лабораторії в
не-конфіденційній манері, зокрема й на інформаційних дошках в коридорах
установи;

витік інформації під час експериментальних або польових випробувань, які
проводяться без заходів для уникнення цього.

Не кожен винахід є патентоздатним, до нього висувається низка вимог. Це
має бути не «тривіальне» копіювання, патентоздатний винахід має давати
чітку перевагу над уже наявною технологією. Це означає, що винахід не
повинен бути очевидним фахівцеві в певній сфері.

Означення поняття «очевидний», надане Європейським патентним відомством:

«Термін «ОЧЕВИДНИЙ* означає те, що не виходить за рамки нормального
прогресу технологій, але прямо чи логічно випливає з попередніх знань,
тобто щось, що не потребує додаткових знань чи навичок, окрім тих, які
повинна мати людина, обізнана в цій галузі».

Так само як із нововведеннями, тут існують приховані пастки, які можуть
спричинити опротестування правомірності патенту. Деякі з цих «прихованих
пасток» можуть навіть виникнути в майбутньому, після того як патент уже
був отриманий, вдало ліцензований і навіть приносив прибутки. Наприклад,
описуючи успішний винахід, дослідник може використати такі твердження:

«Кириленко та Мазнєва показали це, і ми вирішили спробувати*;

«Ми очікували, що так станеться, й отримали результати, які підтвердили
наші очікування»;

«Логіка вказує на те, що…»

Такі вислови вказують на те, що можна зробити спробу опротестувати
правомірність патенту і, очевидно, що вона буде вдалою.

Має проводитись навчання, як правильно користуватись лабораторними
журналами. Це є необхідною й базовою навичкою для науковців. Для всіх
форм ІВ обов’язок довести право власності та дату оприлюднення лежить на
плечах винахідника.

Зазвичай вважається «гарним прикладом» серед дослідників, розробників та
інженерів мати журнал із записами своєї діяльності, і багато хто з них
вже так робить, але часто вони ведуть журнал не так, щоб можна було
потім використовувати їх у суді. Постійний хронологічний запис процесу
досліджень і розробок — це важливий актив будь-якої організації, великої
чи малої. Такі записи показують послідовність досліджень і розробок і є
важливим джерелом інформації, незалежно від змін персоналу чи сподівань
на пам’ять.

Наслідування «гарного досвіду» та записування результатів процесу НДДКР
в організації дає впевненість у тому, що створювана інтелектуальна
власність не зникає безслідно і будь-яка потенційно важлива
інтелектуальна власність помічається на початковій стадії. Кожна
організація, що займається створенням інтелектуальної власності, повинна
замислитись над використанням «щоденника» або «лабораторного журналу»
для запису всіх ідей і винаходів. Такий журнал має бути власністю
установи (або будь-кого, хто є власником ІВ), його слід постійно
поновлювати та переглядати на предмет потенційно важливої інформації.

Важко переоцінити ефект від правильного використання лабораторних
журналів для запису всієї діяльності, пов’язаної з проектом, не тільки
для патентноздатних винаходів, але й для інших форм інтелектуальної
власності. Лабораторний журнал — це дуже важливий інструмент, до
використання якого треба залучати всіх дослідників.

Якщо правильно вести лабораторний журнал, то він збирає та зберігає
інформацію для майбутнього доказу й аргументації того, що було виконано
під час проекту, які винаходи зроблена і коли. Якщо його вести
неправильно, він не зможе виступати доказом того що було досягнуто чи
виконано під час досліджень, крім того, він не дасть інформації стосовно
дат і строків винаходів, що призводить до суттєвих втрат. Враховуючи все
сказане вище, просто необхідно вести лабораторні записи, аби бути певним
у тому, що прийнятний доказ дослідницької діяльності завжди під рукою. З
правового погляду запис у лабораторному журналі має бути достатнім для
доказу певних фактів, таких як концепція ідеї, тестування моделі,
результати тестування. Записи можна й бажано робити у відносно повному й
зрозумілому форматі без зайвого витрачання на це свого часу та ресурсів.

Наступні принципи вважаються загальною інструкцією до правильного
використання лабораторного журналу. Вони мають бути частиною будь-якого
тренінгу чи навчальної програми для нових дослідників:

палітурка журналу має бути жорсткою. Відривні, спіральні або інші
тимчасові варіанти палітурки дають змогу замінювати та видаляти
сторінки, а це неприпустимо;

сторінки в журналі мають бути пронумеровані. Така система дає більше
шансів на захист правоспроможності записів у журналі;

журнали ніколи не повинні використовуватись для чернеток, з них не можна
виривати або відрізати сторінки;

довговічність записів — це основна вимога, тому необхідно
використовувати папір найвищої якості. Чорнило для записів треба
використовувати чорне й стійке до зовнішніх впливів;

у журналі повинно бути достатньо інформації для того, щоб хтось,
працюючи в польових умовах, зміг повторити роботу;

у записах вся інформація має бути підпорядкованою проектові, до якого
вона належить, наприклад, позначена номером проекту або описовим
заголовком;

потрібно уникати сленгу, скорочень і нелогічного технічного жаргону.
Журнал повинен бути зрозумілим для інших, не тільки патентним повіреним,
але й суддям і, можливо, інвесторам;

записи повинні бути послідовно датованими. Будь-яку підпорядковану
попередню інформацію, наприклад, результати аналізів, слід заносити на
окремий аркуш із посиланням на головний запис;

у журналі не повинно бути порожніх місць на сторінках. Проведіть лінії
через невикористане місце на сторінці; ?”- записи повинні бути
розбірливо записаними та насиченими фактами. Важливо описати
експериментальні процедури якомога детальніше. Це повинно охоплювати всі
умови експерименту та все використане обладнання. Детальна інформація
щодо технічних даних обладнання також має бути занесена в журнал;

не описуйте своїх вражень або ідей у журналі. Лабораторний журнал має
обмежуватись фактичними даними, кількісним і якісним аналізом;

якщо до запису додається інформація на комп’ютерних носіях або графіки,
рисунки, фотографії, кожен з цих елементів має бути датованим і
прикріпленим до наступних сторінок журналу. Якщо додаткова інформація не
може бути додана до журналу (наприклад, великі інженерні креслення,
комп’ютерний код), тоді посилання на них повинно бути зроблено в записі,
а сама інформація має впорядковано зберігатись і бути доступною за
вимогою;

помилки не слід стирати до втрати зображення. Також не можна
використовувати коректори. Просто закресліть помилку, так щоб було
видно, що тут її допущено. Робіть пояснення всіх помилок;

попередні записи ніколи не можна змінювати або доповнювати. Краще
зробити новий запис, вказуючи, де відбулася зміна. Рисунки й діаграми,
зроблені олівцем, не можна наводити чорнилом;

незалежний свідок повинен регулярно підписувати журнал для підтвердження
записів. Якщо робітник проходить навчання на здобуття наукового звання,
тоді його науковий керівник не може бути таким свідком, оскільки він
зазвичай стає співавтором винаходу, а отже, не є незалежним;

до лабораторного журналу потрібно ставитись як до конфіденційного
правового документа, й тому його використання повинно контролюватись.
Врешті-решт, це ж головне сховище потенційно дуже дорогих активів. Після
заповнення журнал потрібно зберігати в безпечному місці. До нього не
можна ставитись як до публікації з вільним доступом.

4.3.2. Підвищення рівня обізнаності офісу з передання технологій

Самого підойму рівня обізнаності ІВ замало. Дослідник також мусить
знати, що охорона, управління та використання ІВ потребують значного
обсягу фахових знань і вмінь. Так само необхідною для ОПТ є побудова
гарних стосунків з дослідниками.

Вони дуже важливі для того, щоб продавати професійні послуги ОПТ,
наприклад, передавати права ІВ.

Треба докласти зусиль, щоб досягти й підтримувати певний «обмін думками»
з винахідниками щодо проблем права ІВ і дій ОПТ таким чином, щоб, коли
винахідник припускатиме, що в результаті дослідження може бути створена
ІВ, — він одразу ж звернеться до ОПТ.

Регулярний контакт із дослідниками потрібно підтримувати будь-якими
засобами. Ось деякі приклади того, як це можна зробити.

Особистий Контакт. Оскільки для контакту з кожним дослідником бракує
часу, то перевагу слід віддавати провідним та/або впливовим дослідникам.

Семінари. Вони забезпечують хороші можливості для передан-ня
повідомлень. Оскільки не всі їх відвідують, семінари варто регулярно
повторювати. Семінар треба проводити на початку кожного академічного
року, його мають відвідати всі нові співробітники та дослідники (за
запрошенням керівника!). Окрім важливості права ІВ, там можуть
обговорювати політику та правила установи стосовно ІВ.

Інформаційні бюлетені. Це ефективний шлях передання повідомлень, новин
та історій людям, з якими ви можете не зустрічатись або які не
відвідують семінарів. Інформаційні бюлетені є добрим способом нагадати
людям про роботу ОПТ. Використання електронної пошти може дуже зменшити
витрати: сьогодні всі дослідники мають адреси електронної пошти, яку
вони постійно перевіряють.

Інші публікації. Будь-яка інша публікація, як, наприклад, «прес-реліз»,
нова брошура, нова веб-сторінка, повідомлення про семінар, курс,
виставку, ярмарок тощо є причиною для того, щоб відновити контакти з
дослідниками й нагадати їм про дії та успіхи ОПТ. Знову ж таки, за
допомогою електронної пошти це можна зробити дуже дешево й ефективно.

Особливі дати. Особливі дати протягом року можуть бути використані для
підтримки контакту. Наприклад, Різдво (відправте електронну листівку),
початок або кінець фінансового/академічного/календарного року тощо.

Групова електронна розсилка. Потрібно мати базу даних електронних адрес
професорів та інших «впливових осіб», щоб можна було швидко й дешево
передавати їм інформацію.

Цей внутрішній маркетинг і дії, спрямовані на підвищення рівня
обізнаності, мають на меті гарантувати, що дослідник спершу піде до ОПТ,
отже, можна буде захистити цінну ІВ і запобігти передчасній публікації.

4.4. Формальне розголошення інформації про інтелектуальну власність
офісом з передання технологій

4.4.1. Попередня оцінка

Згідно зі встановленою політикою та правилами свідомі дослідники (які
добре вели лабораторні журнали), які знають, що ОПТ має вміння та
ресурси для допомоги, на встановленій стадії мають надати інформацію про
свій винахід ОПТ. Як уже згадувалось раніше, це часто робиться через
«Форму розкриття винаходу», приклад якої наведено в Додатку 1, Проте на
практиці ці форми зазвичай бувають неповними і розкриття інформації,
потрібної ОПТ, відбувається в кілька етапів. Коли ОПТ пропонується
винахід (у будь-якій формі), необхідно провести початкова оцінка цього
винаходу й вирішити, чи проводити подальші процедури.

Розголошення може бути формальним — у формі розкриття винаходу, або менш
формальним — через електронну пошту чи телефон. У будь-якому разі
хорошим рішенням було б домовитись про зустріч з винахідником (або
винахідниками) не лише щоб дістати цілковите уявлення про винахід, але й
для того, щоб почати будувати відносини з винахідником, що є важливою
частиною процесу. Протягом першої зустрічі з винахідником треба зачепити
кілька проблем. Таблицю контрольних питань, надану нижче, можна
використовувати протягом зустрічі, або краще дати її винахідникові до
зустрічі, щоб він міг підготувати відповіді. Хоча деякі подробиці,
можливо, вже були вказані у формі розкриття винаходу, це не зменшує
важливості особистої зустрічі й відповідної дискусії. Теми, які
необхідно зачепити протягом першої зустрічі з винахідником, могли б
містити такі питання:

Стисло опишіть винахід.

На Вашу думку, який комерційний потенціал матиме цей винахід?

На якій стадії розвитку перебуває винахід (наприклад, чи існують
прототипи, чи потрібна подальша робота, щоб довести концепцію тощо)?

З ким (із людей/компаній тощо) Ви обговорювали Ваш винахід? Якою була
природа цих обговорень? Чи покривалися вони яким-небудь договором про
конфіденційність?

Будь ласка, надайте деталі всіх письмових документів, які описують або
згадують винахід.

Чи надавали Ви які-небудь папери або виписки з них? Будь ласка, надайте
подробиці.

Чи відправляли Ви листи електронною поштою стосовно цієї технології або
обговорювали це з колегами в інтернеті? Будь ласка, надайте подробиці.

Чи вели Ви які-небудь документальні записи своєї роботи (наприклад,
лабораторний журнал)? Будь ласка, надайте подробиці.

Чи буде написана дисертація (наприклад, докторська) з посиланням на цю
роботу? (Якщо так, то, можливо, потрібно обмежити доступ, доки не буде
виданий патент).

Чи знаєте Ви про будь-яку патентну заявку(и), вже складену або подану за
цим напрямом? Чи відомо вам про існуючу процедуру оформлення патенту?

Чи проводили Ви патентний і літературний пошуки? Будь ласка, надайте
подробиці.

Чи мали Ви дискусію з будь-якими компаніями щодо ліцензування або
фінансової підтримки? Який був результат?

На Вашу думку, хто може бути цільовою групою для ліцензування?

На Вашу думку, в чому полягає змагання як у дослідженні, так і на ринку?
Що ви думаєте про ці сфери?

Якою, на Ваш погляд, була б унікальна пропозиція кінцевих виробів, що
використовують цю технологію, тобто що змусить кінцевого користувача
купити їх?

16. Що для Вас є головним — отримання прибутку чи визнання?

Перша зустріч і ці питання мають на меті дізнатися про погля-

ди дослідника (і деякі факти). Це допоможе з початковою оцінкою,

але не може замінити детальнішого, яке відбуватиметься пізніше.

Проте це має дати вказівку щодо важливості подальшої співпраці.

Адже патенти можуть дорого коштувати, отже, перед тим як витра-

чати дуже великі гроші на отримання патенту, потрібно провести

підготовчу роботу аби остаточно впевнитись, що ідея справді варта

патентування. Базуючись на зібраній інформації, необхідно прове-

сти такі перевірки:

– Приховані пастки. Повторна перевірка на «приховані пастки» (які вже
згадувались раніше), аби гарантувати, що заява на патент не буде легко
відмінена або оскаржена.

Патентний пошук та пошук літератури. Зробіть попередній (тобто не
детальний) пошук літератури, щоб вирішити, чи є ідея справді
винахідницькою й новою, і з’ясувати що було зроблено в цій сфері раніше.
Те, що спочатку може здатися оригінальною ідеєю, при подальшому вивченні
може виявитися не новою. Патентний пошук міг би запобігти за великим
рахунком фінансовим витратам або навіть тяжбі. Можна використати для
цього професійних дослідників, щоб вони проглянули відповідну
літературу, попередні патенти та іншу патентну документацію, але це буде
надто дорого. На цій ранній стадії від цього, мабуть, слід утриматися.
Тепер можна безкоштовно знайти більшість наявних патентів і літератури в
інтернеті. Наприклад, існують бази даних патентів ЄПВ ( HYPERLINK
“http://www.espacenet.com” www.espacenet.com ). Онлайнові бази даних
патентів загалом охоплюють лише обмежену кількість минулих років, але
якщо технологія є досить новою, можна розраховувати, що більшість
відповідних патентів буде охоплено. За певну платню можна також отримати
доступ безпосередньо до баз даних ширшого користування, що стосуються
патентів і наукової літератури. Але це краще залишити експертам.

Патентний пошук може виявити наявні патенти та заявки, які могли б
уплинути на ваш винахід. Вивчаючи їх, можна модифікувати і/або поліпшити
вашу власну заяву. Це дає змогу внести до майбутньої ліцензії супутні
винаходи або виявляє напрямки можливої кооперації.

Щойно основну інформацію про винахід буде зібрано, слід приступити до
початкової оцінки, яке має визначити:

природу винаходу;

який вид охорони є найпридатнішим? (Можуть підходити кілька видів
правової охорони, наприклад, патент, авторське право, комерційна
таємниця тощо);

хто володіє правами на винахід, зокрема, якщо йдеться про партнерський
проект?

чи є (на цій стадії) винахід комерційно спроможним (тобто чи
припускається, що потенційні вигоди перевищать витрати на охорону)?

Базуючись на зазвичай обмеженій (і часто суб’єктивній) інформації,
доступній протягом ранніх стадій, можна сформувати початкову думку щодо
потенційної сили та цінності винаходу. Пам’ятайте, що «інтелектуальні
активи» містять не тільки очевидні результати науково-технічної
діяльності чи об’єкти авторського права, але й такі, як, наприклад,
«ноу-хау». Потім ОПТ вирішує, чи витрачати далі зусилля на винахід і як
його можна захистити, комерціалізувати й управляти ним.

Продовжувати чи ні? Якщо ОПТ вирішує продовжувати роботу над винаходом,
потрібно укласти з винахідником(ами) формальні договори щодо винаходу та
розподілу прибутку. Окрім вказівок, як будуть розділені будь-які
прибутки, ці угоди також покладають обов’язок на:

(а) університет — він має докладати всіх зусиль, щоб отримати

прибуток з ідеї/винаходу;

(б) винахідників — вони мають гарантувати, що не скопіювали

винаходу свідомо, й повинні підтримувати процес комерціалі-

зації.

Якщо університет вирішує не продовжувати роботу над винаходом, то
необхідно розглянути можливість ліцензування розробки та визначити, кому
в подальшому належатимуть права на неї.

4.4.2. Детальна оцінка

Перш ніж витратити важливі ресурси, слід здійснити детальніша оцінка
комерційних можливостей. Це дозволить зробити висновок щодо можливих
прибутків від інвестицій, які можуть бути зроблені: інвестицій у
реєстрацію інтелектуальної власності, в їх подальший розвиток, маркетинг
і продаж товарів чи послуг, можливі судові витрати тощо. Це також
приведе до кращого розуміння ринку та сфери технологій, що допоможе
прийняти необхідні стратегічні рішення. Структурований підхід до цієї
«належної реальності» є переважним значною мірою тому, що він дає змогу
краще порівняти різні можливості й гарантує охоплення всіх питань.
Однак, з огляду на ранню стадію більшості винаходів, завжди є велика
кількість припущень та суб’єктивних суджень. Немає легкого надійного
способу визначати переможців. Не існує ніякої магічної формули. Нема
жодної простої відповіді та ніякого набору правил. Але знання деяких
певних проблем може допомогти створити дорожню карту, яка вестиме до
успіху. Тому розгляньмо деякі питання, що мають бути порушені при
створенні цієї карти.

Є багато проблем. Одна з них — зробити об’єктивну оцінку майбутніх
цільових ринків. Часто, через те що ми маємо зовсім нову концепцію, ми
насправді намагаємося продати мрію. Є добре відомий приклад, який це
ілюструє. Двом ринковим дослідникам дали завдання дослідити можливості
продажу черевиків у пустелі Сахарі. Один з них повернувся і сказав:
«Жодної можливості — ніхто не носить черевики, отож немає попиту». Інший
повернувся і сказав: «Фантастична можливість: ніхто не носить черевиків
— велика кількість потенційних клієнтів».

Частина детальної оцінки припадає безпосередньо на права інтелектуальної
власності та шляхи впровадження її на ринок. Технологію слід продавати
за ліцензією чи без неї? Чи має компанія бути сформованою для
виробництва та продажу продукту з використанням прав на ІВ? Критичним
фактором може також бути вибір часу. Наприклад, великий вплив має
готовність ринку та відповідної інфраструктури. Немає жодної користі від
фантастичних комп’ютерних рішень, якщо вони вимагають модернізації
кожного комп’ютера. Технологія «8тагт,сагсІ8» існувала багато років, але
вона могла використовуватися тільки в інфраструктурі її читачів. Крім
того, оскільки сьогодні мгг маємо глобальну комерційну експлуатацію, то
мусимо враховувати культури різних національностей та секторну динаміку.

Тепер докладніше розглянемо деякі питання, які треба визначити протягом
процесу детальної оцінки, тобто як оцінити ринок, технології та права
інтелектуальної власності.

Вже було сказано, що немає певних правил чи рецептів успіху. Як сказав
лауреат Нобелівської премії Нільс Бор: «Пророкувати дуже важко, особливо
коли це стосується майбутнього». Кожен випадок не схожий на інший, але є
певні загальні правила, знання яких може допомогти триматися найкращого
курсу, що відверне нас від загрози бути надто амбіційними чи навпаки —
недооцінити свої можливості. Тож як визначити переможців? Як вирішити,
куди вкладати час та гроші?

При спробі визначити переможців завжди варто повернутися до базових
понять. Люди не купують технології — вони купують товари та послуги, що
задовольняють їхні потреби й бажання. Не технологія приносить інновації,
а суспільство.

Проблема оцінки майбутніх ринків для нових технологій полягає в тому,
щоб визначити попит на ще не вироблений продукт від покупців, які про
нього ще не знають. Так, як черевики в пустелі Сахарі. Звичайно, ми
маємо зробити все, щоб мінімізувати ризики та максимізувати можливості,
але, знову ж таки, маємо розуміти, що неможливо передбачити майбутнє.
Ось деякі з відомих помилок.

Томас Едісон, 1880

«Фонограф не має ніякої комерційної цінності».

Лорд Келвін, 1895

«Існування літальних механізмів, що важать більше, ніж повітря, — немож-

ливе».

Том Ватсон, IBM, 1943

«Я вважаю, що світовий комп’ютерний ринок вміщується в п’ять одиниць».

Кен Ослон, грудень, 1977 «Немає жодного сенсу будь-якій особі

мати коми ютер удома».

Акіо Моріта з компанії «Sony» зробив такі коментарі щодо ринкових
досліджень:

«Наш план полягає в тому, щоб привести нові продукти до людей, а не
запитувати в них, які продукти вони хочуть. Люди не знають, що можливо,
але ми знаємо».

… Про плеєр «Walkman» він сказав:

«Кожен завдав мені тяжкого часу. Здавалося, ніби нікому не подобалась
ідея».

Отже, ми маємо розпізнати ризики. Ми не можемо їх відвернути, але можемо
спробувати керувати ними й зменшувати їх. Струк-турований підхід з
відповідною методологією — це один зі шляхів зробити це. Немає великої
різниці між тим, як діють професійні інвестори, коли інвестують
компанії, і тим, як діють професійні гравці, коли роблять ставки на
коней.

Можливо, перше питання, що ми маємо поставити: «Хто найкращий експерт з
цінності винаходу?» Це не лише технолог чи фахівець з патентів. Слід
ураховувати думки багатьох людей, щоб визначити, чи має винахід
комерційну цінність. Життєво важливо об’єднати погляди бізнесмена,
технолога (чи винахідника), фахівця в галузі права інтелектуальної
власності та юриста. Оцінка технології, Права інтелектуальної власності
та ринку пов’язане також з комерційними проблемами.

На цьому етапі слід оцінити переваги та можливості інтелектуальної
власності.

Раніше ми вже зазначили,, що інтелектуальна власність — це актив, який
також має цінність, як і фізичний. Але будинок, що збудований з каменю,
матиме більшу цінність, ніж паперовий. Не Достатньо просто отримати
патент (зареєструвати торговельну марку чи авторське право). Є змога
придбати патент на винахід (також, як, можливо, збудувати паперовий
будинок), але цей винахід (як і захист, який він пропонує) може бути
дуже слабким. Звичайно, він може містити новизну, винахідницький крок та
промислову придатність. Але в разі, якщо легше (чи ефективніше з
комерційних міркувань) виробити той самий товар іншим способом, навіщо
комусь використовувати цей патент? В такому разі патент стає пасивом, а
не активом. Слід бути обережним при придбанні патенту та переконатися,
що він є ефективним для роботи, яку він має виконувати.

Слід також оцінити, чи є патент одночасно міцним і повним? Для цілей
комерціалізації патенти мають бути «наступальні», а не «захисні» якщо
передбачається, що вони матимуть цінність для ліцензування. У разі, якщо
патенти первісно виступають захисним інструментом, стратегія
комерціалізації може обертатися навколо доведення прав і погроз (або
дій) щодо подання позову до суду.

Права власності також є критичними. Доки права на інтелектуальну
власність не визначені, важко просуватися далі до визначення цінності.
Часто є проблема зі спільними науково-дослідними проектами, чи з
залученими позаштатними робітниками, наприклад, студентами або
запрошеними дослідниками.

Розуміння сфери. Корисно також розглянути сферу прав інтелектуальної
власності, щоб визначити можливості чи слабкості. Це можна зробити,
створюючи дерева цитат або тематичні карти, і деякі компанії
забезпечують необхідні інструменти для їх виконання. Одна з них —
Місгораіепт,, з її продуктом Аигека ( HYPERLINK
“http://www.micropatent.comi” www.micropatent.comi . Приклади
відтворених дерев цитат і тематичних карт з використанням цих
інструментів наведено далі (рис. 4.1, 4.2).

При створенні уявлення про сферу прав інтелектуальної власності може
розглядатися потенціал «патентного збагачення». Перший винахід зазвичай
— це тільки початок. Часто завдяки співпраці можна зібрати пакети
документів (наприклад, доповнюючи патенти) та зробити подальшу роботу
для побудови міцніших патентних позицій.

Слід також розглянути основні питання «свободи використання». Чи має ваш
партнер (ліцензіат) отримати ліцензію від іншої сторони, перш ніж він
зможе використовувати ваш патент? Це, звичайно, залежить від кожного
окремого комерційного випадку.

Необхідно також дослідити й оцінити цільові ринки. Ми маємо спробувати
розпізнати:

великі, що швидко зростають, ринки;

ринки зі значними незадоволеними потребами споживача;

можливості ліцензування та створення нового підприємства.

Робити це ми можемо не тільки за допомогою інтернет-мережі, але й через
посилання на звіти консультантів, чи навіть просто спілкування з
компаніями та науковими працівниками. Торгові презентації — чудове місце
для початку розуміння ринків, технологій і потреб промисловості.
Виконання цього ринкового дослідження дуже важливе, тому що воно
допомагає нам зменшити ризики. Ось деякі з питань, які потребують
відповіді через дослідження ринку:

На який саме ринок увійти?

Хто є кінцевими споживачами та які в них потреби?

Який розмір та ймовірне зростання має цільовий сектор?

Які існують конкурентні рішення (прямі й непрямі)?

Які унікальні властивості продажу має винахід?

Хто є потенційними одержувачами ліцензії (ліцензіатами) ? Це одна
мультинаціональна чи багато маленьких компаній?

– Чи існують якісь проблеми з додержанням стандартів? Наскільки важлива
оцінка ринків, технологій і прав інтелектуальної власності, настільки
важко його зробити.

Система ТАМЕ™ (Technology Assessment and Market Evaluation),
представлена нижче, була заснована і впроваджена компанією «lambic
Innovation» для забезпечення структурованого підходу до оцінки
технології та ринкових досліджень. ТАМЕ”” — це інструмент систематичної
оцінки винаходу та його комерційного потенціалу. У багатьох ситуаціях,
особливо в сфері нових технологій, кількісні дані не доступні і
дослідники мають спиратися на суб’єктивну оцінку. Однак зазвичай досить
дати розумну оцінку потенціалові технології, щоб дістати змогу порівняти
можливості й витрати та прийняти рішення щодо доцільності докладання
подальших зусиль.

ТАМЕ™ розглядає п’ять головних критеріїв оцінки:

сила та можливості прав інтелектуальної власності;

природа технології;

проблеми впровадження технології;

проблеми підтримки;

комерційні проблеми.

Кожну з цих сфер можна вивчати систематично з використанням наступних
таблиць питань і запропонованих класифікацій, що Наведені нижче.

Ми не можемо точно передбачити майбутнє, не можемо уникнути ризиків, але
можемо спробувати керувати ними та зменшити ЇХ. ТАМЕ не дасть відповіді
на всі питання, але вона може зробити внесок у процес систематичної
оцінки. Слід бути обережними при виведенні висновків щодо необхідних
витрат та ринкового потенціалу. Наприклад, при продажу фармацевтичних
продуктів (ліки тощо) регуляційними перешкодами можуть бути час
використання та їх ціна. Права інтелектуальної власності можуть бути
ризикованими, але потенційний ринок може бути настільки великим, що
ризик буде вартим того. Для іншої технології права інтелектуальної
власності можуть бути дуже міцними, але необхідні витрати настільки
великими, а ринок настільки маленьким, що буде прийнято рішення не
просувати її на ринок. Ще в одному прикладі низький рівень готовності
технології та високий рівень ринкового потенціалу може привести до
вищого загального рівня на пізнішій стадії. Тому важливо взяти до уваги
всі компоненти процесу оцінки загалом.

Система оцінки за рівнем може бути використана для забезпечення
кількісної бази. Це може також бути корисним для порівняльних аналізів з
іншими винаходами або для визначення переваг і недоліків в окремих
випадках. Існують загальні показники (понад 200 пунктів, які можуть бути
розділені на два, щоб отримати відсоткові результати). Для технологій,
де маються дискретні та різні ринкові сегменти чи продукти (географічна
область використання), кожен ринковий сегмент може бути досліджений
індивідуально за системою оцінки рівня (максимально 50 пунктів, що
можуть бути подвоєні, для отримання відсотка).

Оцінка прав інтелектуальної власності

Наступні таблиці можна заповнити та використати для підтримки процесу
оцінки винаходу.

Характер винаходу Фундаментальний Майже фундаментальний Значне
вдосконалення Середнє вдосконалення Незначне вдосконалення

Загальна сила прав Дуже міцні Міцні Середні Слабкі Дуже слабкі

ймовірність існування конкурентних винаходів (попередні винаходи) Немає
ризику Маленька кількість попередніх винаході іі Середня кількість
Багато попередніх винаходів Дуже багато попередніх винаходів

«Набір прав». Чи захищений винахід низкою прав, чи тільки одним? Низка
вагомих наданих прав — – — Сдиие право

Можливість надати більшої чинності патенте ні (через придбання інших
патентів чи партнерство). Дуже сильна Сильна Середня Слабка Дуже-слабка

Ймовірність зміцнити ІВ через подальше розвинення Дуже сильпа Сильна
Середня Слабка Дуже слабка

Чи вільна 1В

від 30-

бов’язапь/ко пфліктів Жодних

30-

бов’яза пь – Можливі

30-

бов’яза пий — ІВ мас

30-

Характер Дуже

Існують

ринкового

попере-

сегмента / гаряче.

дньо

технології Зароджується нова

сфера Гаряче Тепло ‘їрохо-лодпо встановлені ринки та постачальники

Ринкова

Зріла

структура Зародження пової галузі промисловості.

иа конкуренція — — — галузь промисловості, добре визначена коп-‘
куреї/-ція, встановлені гравці ґ

Особливо- Легко

Важко

сті спожи- визна-

в«значи-

вача чити та досягги

ти та досягти

Сприй-

няття (ре-

агування)

спожива-

чем. Чи

сприймуть споживачі цю технологію (в деяких Швидко реагують па

технологічні зміни — — — Ііовіл МІО реагують

па технологічні

секторах споживачі

зміни

сприйма-

ють шви-

дкі зміни,

в інших —

ні)

Чи іспус багато прямих конкурентів (подібних технологій)? Немає прямих
конкурентів (нова технологія, новий ринок) Декілька початківців з
ріпними можливостями Декілька маленьких компаній з міцними фондами
Встановлені середні компанії, які починають домінувати Домінують
му-льтина-ціопаль-ні компанії

Чи існує багато

Декі- Декілька,

непрямих

лька які

конкурен- Немає непря- мо-

тів (альте- непря- мих жуть

1 Іанівпі

рнативні мих кон- змага-

мульти-

рішення 3 конку- курен- тися

націона-

різними рентів. тів, за по- Міцні льні ком-

підхода- існує але в дібних конку- панії, які

ми) ? тільки них умов рентні пропо-

один багато (різні середні нують

спосіб недо- техно- компанії альтер-

розв’яза ліків логії,

нативи

пня (шви- але

високого

пробле- дкість, схоже

рівня.

ми. кошти тощо) від-творон п я)

Межа

конкурен-

тпоздат- Значна

пості (чи перевага

буде технологія «значним стрибком», чи над

прямими та

Підрахований період окупності <1 рік 2 роки 3 роки 4 роки > 5 років

Очікуваний термін придатності кінцевого продукту Тривалий — — —
Короткий

Відсоток кінцевого продукту, в якому використовується [В 100% — — —
<10%Чи залежить успіх кінцевого продукту від [В Та к — — — ПіПідсумкова оцінка прана ІВ (макс. 50):Підсумкова оцінка технологіїПримітка: Щоб оцінити у відсотках, необхідно бали поділити на 2.Тепер здійснимо підсумкова оцінка ринкового сегмента (табл. 4.8).По завершенні робіт за таблицями 4.1-4.5 можна підготувати підсумкову оцінку, щоб оцінити виконавця, порівняльну базову оцінку та рекомендації (табл. 4.7).Рекомендації4.4.3. Підготовка до використання технологиЗробивши оцінку, ми визначили деякі об'єкти інтелектуальної власності, які, як ми вважаємо, мають комерційний потенціал, що його нам слід ураховувати під час виявлення партнерів. Ральф Балдо Емерсон якось сказав (і це часто цитують): «Якщо людина може написати кращу книгу, проголосити кращу проповідь чи зробити кращу мишоловку, ніж її сусід, навіть якщо вона збудує свою оселю в лісі, світ прокладе стежку до її дверей».Маркетинг і торгівля в сфері інтелектуальної власності потребують значно більшої уваги, ніж маркетинг споживчих товарів та інших продуктів. Є багато різних моделей бізнесу від прямого продажу об'єктів інтелектуальної власності (ІВ) до комплексних заходів зі створення спільних підприємств. Кожен шлях вимагає різних навичок і різних форм маркетингу та переговорів. Це робить його цікавим і далеким від звичайних формул про ринки зі «споживчими товарами, що швидко просуваються».В сучасних умовах важко здійснити бізнес самому. Тому виявлення комерційних партнерів на цьому етапі є нагальним завданням.Побудова пропозиції є наступним кроком у подальшому просуванні технології. Базуючись на інформації, здобутій до цього часу, слід враховувати ринкову стратегію та ймовірний вихід на ринок. Наприклад, ліцензія, продаж, запуск, спільне підприємство, подальші дослідження для зміцнення ІВ тощо. Необхідно також побудувати «Пакет впровадження технологій». Важливо враховувати, як основний об'єкт ІВ може набувати більшої сили за поширення низки прав. Деякі права інтелектуальної власності мають триваліший термін дії, ніж інші (наприклад, авторське право порівняно з патентами). Слід не переоцінювати цінності «довготривалих» прав інтелектуальної власності при створенні пакета пропозицій. Пропозиція може містити не тільки винаходи, але також і інші об'єкти права інтелектуальної власності, такі як комерційна таємниця (ноу-хау), програмне забезпечення, креслення, звіти тощо. Корисним може також бути внесення інформації, зібраної протягом процесу оцінки. Наприклад, звіти про ринкові дослідження чи попередні звіти. Вони можуть бути дуже корисними при переконанні потенційних партнерів у цінності ІВ та її комерційних можливостях. Засіб впровадження технології, звичайно, може бути різним для різних цільових ринків, областей чи потенційних партнерів. Зібрання пакету документів на винаходи та інші види ІВ з інших джерел (наприклад, партнерство) може також посилити пропозицію. Вони можуть бути визначені з попередніх ринкових досліджень, чи інших ліцензійних можливостей, цитат, ринкового дослідження чи з ліцензійних можливостей інших технологій.Тільки-но «пакет впровадження технології» зібрано, слід починати роботу з визначення потенційних ліцензіатів, а також «маркетингу» та «просування» винаходу до них. Зазвичай це робиться шляхом використання короткої неконфіденційної «листівки», яка наголошує на головних перевагах, та кількох особливостях. У разі, якщо компанія зацікавлюється, можна надати подальшу інформацію після підписання угоди про нерозголошення. Додаткові матеріали для підтримки маркетингової діяльності та полегшення процесу прийняття рішення компанії можуть містити інформацію про маркетингові дослідження чи інші відповідні публікації, такі як «читабельні» звіти або статті винахідника (патенти не завжди можуть бути легкі для сприйняття).Незалежно від того, з маленькими чи великими компаніями ведеться справа, головною проблемою постає поняття «Не ми винайшли», звичайне серед технічних відділів компаній. Наближуючись до компаній, важливо зосередитися перш за все на комерційних (а не технічних) обставинах, а також визначити провідну особу компанії й працювати з нею.Перш ніж «запускати» нову технологічну пропозицію, слід завчасно підготувати необхідні матеріали. Інакше результатом може бути нездатність швидко відреагувати відповідно на будь-які прояви зацікавленості. Вказані далі матеріали, що слід підготувати, містять таке:Рекламне оголошення. Це дуже короткий (на один параграф) опис винаходу. Він може використовуватися для короткого інформаційного звіту, наповнення каталогу, а також для внутрішньої маркетингової діяльності щодо впровадження технології.Представницька листівка. Це типовий опис на 1-2 сторінки А4, який висвітлює головні преваги технології. Він може використовуватися як перше представлення.Пакет неконфіденційної інформації. Важливо завчасно підготувати цю, а також детальнішу конфіденційну інформацію, щоб мати змогу швидко відреагувати на прояви зацікавленості. Зазвичай цього зібрання детальнішої друкованої інформації достатньо для того, щоб потенційний покупець мав змогу в перспективі прийняти рішення. Корисно, якщо пакет неконфіденційної інформації містить відомості, зібрані на стадії оцінки. Наприклад, підсумки про ринкові дослідження, результати попередніх досліджень. Якщо моделі чи експериментальні зразки доступні для розгляду, це також має бути згадано.Пакет конфіденційної інформації. В разі, якщо потенційні покупці, вивчивши неконфіденційну інформацію, виявляють бажання почати серйозне обговорення, вони матимуть це робити відповідно до угоди про конфіденційність. Інформація, яку слід забезпечити на цій стадії, залежить від технології, але важливо не передавати всю інформацію про цінну ІВ, особливо про ноу-хау. Цінні активи слід постачати тільки відповідно до повної ліцензії. Тому необхідні попереднє узгодження та підготування змісту цієї інформації. Вона не повинна ставити під погрозу цінність ІВ.Повний (конфіденційний) пакет «впровадження технології». Тільки-но ліцензію чи іншу угоду підписано, можна починати процес впровадження. Він, звичайно, передбачатиме використання та продаж прав інтелектуальної власності відповідно до ліцензії, але на практиці він може також передбачати інші дії, такі як узгоджений триваліший час спілкування з винахідниками, науково-дослідну роботу з організаціями.Маркетингова стратегія. Маркетингова стратегія відрізнятиметься для кожної технології. При її виконанні можна використовувати деякі з матеріалів, що наведено далі. Засоби маркетингу, які можуть бути використані, можна розподілити на дві категорії: «реактивні» та «проактивні».- «Реактивні» засоби маркетингу — це, власне кажучи, вітрини. Інформація, що надається в цей спосіб, буде «рекламним оголошенням» чи «листівкою». Ось деякі приклади реактивних засобів маркетингу:організаційні чи інші веб-сайти;каталоги технологічних можливостей — друковані чи електронні версії;зображення на постерах і виставках;офіційні прес-релізи.- «Проактивні» засоби спрямовані на потенційних покупців (чи їх групи). Ці потенційні покупці мають бути попередньо визначеними. Слід завчасно узгодити всі дії як частину загальної маркетингової стратегії відповідно до кожного окремого випадку. Деякі проактивні засоби, які можуть використовуватися (не для всіх випадків!) містять:прямі поштові надходження;обслуговування в окремих випадках і/чи завчасно організовані зустрічі;спеціально організовані семінари;особистий контакт;спрямовані рекламні засоби чи оголошення в пресі.- Укладання угоди. Це можна зробити в окремих випадках. Існує широкий діапазон можливостей і варіацій переговорів — від прямого продажу до розмаїтості ліцензій. У разі, якщо ми маємо справу з компаніями-початківцями, це дає змогу залучати активи. Спільні підприємства також можуть надавати широкі можливості. Ліцензування — це найпоширеніший спосіб впровадження ІВ.4.5. ЛіцензуванняІснують багато різних шляхів комерціалізації інтелектуальної власності, але, напевно, найприйнятніший (та найбільш комплексний) — це ліцензування. При передачі винаходу компанії на підставі ліцензії життєво важливо переконатися, що власник оригінального (первісного) винаходу матиме довготривалу користь. Це потребує не тільки гарантії, що ліцензійна угода добре структурована й охоплює всі важливі питання, але також і оцінки одержувача ліцензії (ліцензіата). Зрештою, ліцензіар передає ліцензіатові не тільки право, а й відповідальність за здійснення цього права, зокрема й стосовно ліцензіара. Дуже важливо, щоб ліцензії передавали компаніям, які мають бажання, спроможність і ресурси для розвитку технології та її впровадження на ринок. Без будь-якого з цих пунктів важко реалізувати потенціал технології та отримати будь-яку винагороду.Тому завжди необхідно зробити деякі дослідження про потенційних ліцензіатів. Більшість цієї інформації можна отримати з друкованих матеріалів (наприклад, щорічних звітів) чи з опитування представників компанії. Слід також зробити деякі висновки щодо спроможності компанії до процвітання. Більшість цієї базової інформації може також бути корисною при встановленні розміру ліцензійних платежів, первісних внесків чи інших пунктів угоди.Слід також переконатися, що компанія не хоче придбати патент чи іншу ІВ лише для того, щоб «поставити її на полицю», і таким чином захистити свою власну позицію.Найважливішим є фінансовий стан компанії. Вона повинна мати кошти для отримання ліцензії, розвитку технології та її впровадження на ринок. Для оцінки фінансового стану компанії ми можемо розглянути низку таких показників, як-от:товарообіг;прибутковість;тенденції розвитку протягом попередніх років;сплачені дивіденди.Ми можемо оцінити місце компанії в загальному комерційному, технологічному та ринковому просторах, що допоможе визначити можливості компанії щодо ефективної комерціалізації технології. Для цього слід поставити такі питання:Чи має вже компанія продукти і/чи права інтелектуальної власності в цій сфері? Якщо так, яка їх ринкова частка?Чи відповідає нова технологія наявним технологіям компанії, чи є цілком протилежною?Чи знаходиться нова технологія в іншій технологічній сфері згідно з іншими продуктами компанії, але в тому ж самому сегменті бізнесу?Чи знаходиться Нова технологія в тій самій технологічній області, що й інші продукти компанії, та тому ж самому сегменті бізнесу? Якщо так, які переваги принесе технологія компанії?Чи знаходиться нова технологія в тій самій технологічній області, що й інші продукти компанії, але в іншому сегменті бізнесу? Якщо так, як компанія планує увійти в цей сегмент? Які в неї плани щодо ринкової долі та зростання в цьому секторі?Важливим є також розуміння компанією безпосередньо самої технології та своїх технічних можливостей щодо її розвитку й підтримки. Наступні питання сприятимуть кращому розумінню ситуації:Чи має компанія необхідні технічні навички для розвитку технології?Чи буде необхідним отримання технічної підтримки для компанії? Якщо так, хто її потребуватиме (винахідник, інша компанія тощо) і яка сама підтримка?Який подальший розвиток буде потрібний для підготування продукту до ринку? Як це здійснюватиметься?Які модифікації наявного продукту знадобляться? Скільки вони коштуватимуть?При обговорені ліцензійних умов постають комплексні питання. Наступний список може бути корисним при визначенні питань, які слід враховувати, укладаючи відповідну ліцензійну угоду:Тип ліцензії. Ліцензія може бути виключна, не-виключна чи одинична. Вона також може бути обмежена географічно-територіально, за ринковим сегментом. При виключній ліцензії, продукт може використовувати тільки ліцензіат. За невик-лючної ліцензії ліцензіар зберігає право передачі прав користування. При одиничній ліцензії (достатньо рідкісній через неправильне розуміння) ліцензіар зберігає право користуватися правом нарівні з ліцензіатом, але не може передавати права іншим ліцензіатам. Отже, при одиничній ліцензії тільки ліцензіат та ліцензіар можуть користуватися правами.Термін дії ліцензії. В більшості країн патенти діють протягом 20 років. У випадку фармацевтики він може бути подовжений. Інші права на об'єкти права інтелектуальної власності мають різні терміни дії. Тому термін дії ліцензії може коливатися від кількох років до повного вичерпання права інтелектуальної власності, що визначений законом.Зазвичай слід припускати ймовірність «перерви» чи «зупинки», які дозволяють сторонам подовжити чи скасувати ліцензію, при непогоджені в певних обставинах, таких як представлення, платежі чи розвиток.Територія. Вона може поширюватися на всю сферу існування права інтелектуальної власності. Згадані права згідно з патентом поширюються на виробництво та продаж. Отже, можна надати права на виробництво тільки в Японії, а право продавати — в усьому світі.Сфера використання. Можна відповідно до обмежених (невик-лючних угод) надати права тільки для окремого ринкового чи технологічного сегмента, наприклад, «тільки для використання на ринку охорони здоров'я», чи «тільки для заявників телекомунікаційної сфери». Згідно з такими угодами розвиток технології для одного сегмента може бути доступним для іншого без змагання за право першого розробника. Це також дозволяє власникові отримати максимальний прибуток від технології, надаючи ліцензії багатьом людям, які мають справу з тією ж самою технологією в різних сегментах (можливо, навіть розв'язують ті ж самі проблеми).Платежі. Вони зазвичай розподіляються на первісні внески та виплати за ліцензією (ліцензійні платежі). Кожен з них має кілька різновидів. Не існує встановлених правил щодо суми, вона завжди залежить від переговорів.Первісні внески можуть бути одноразовою сплатою, яка покриває всі права інтелектуальної власності, чи окремими первісними внесками за кожне право (патент, авторське право, проект тощо). Первісні платежі можуть бути сплачені одноразово чи поступово. Поступово їх можна платити:при підписанні угоди;при впровадженні технології;після першого продажу;на інших етапах (наприклад, перший експериментальний зразок тощо).Встановлені та відстрочені платежі дозволяють ліцензіарові краще контролювати просування та використання ІВ. При невідповідному використанні ІВ ліцензіатом дія ліцензії може бути припинена.Сплата ліцензійних платежів може стати обов'язковою на кожній стадії виробничого циклу. Наприклад, при виведенні продукту з поточного виробництва, при переміщенні його до складу, при переданні його дистриб'юторові чи при продажу його кінцевому користувачеві.Бажано встановлювати ліцензійний платіж у відсотку від кінцевої ціни (зазвичай найвищої), але встановлювати його якомога раніше (зазвичай при переміщенні продукту на склад). Незалежно від умов ліцензійного платежу його мають легко контролювати і ліцензіар, і ліцензіат.Також зазвичай існують мінімальні щорічні сплати за ліцензіями, особливо за виключними ліцензіями для підтвердження виключності. Цей мінімум може зростати згідно з очікуваним зростанням обігу. Це дуже важливо для переконання, що ліцензіат використовує винахід з максимальною вигодою для ліце-нзіара.Також заведено встановлювати «пільгові мінімуми» — мінімальна кількість грошей, що її треба сплачуватися щорічно, аби запобігти припиненню дії ліцензії.У разі затримки надходження прибутку від винаходу може надаватися «відпускний період» до початку сплати ліцензійних платежів. Наприклад, перший ліцензійний платіж може призначатися тільки через 2 роки після підписання угоди.Контроль. Ліцензіар має переконатися, що він матиме право контролювати ліцензіата щодо правильності ліцензійних платежів.Критерії виконання. У разі, якщо вартість має бути повернена ліцензіарові (винахідникові), важливо, щоб ліцензіат належно здійснював виконання. Критерії виконання мають бути передбачені в угоді. Вони можуть містити певні умови згідно з пропозиціями ліцензіатові про плани входження в ринок (які ліцензіат може розглянути до отримання ліцензії, щоб переконатися, що вона варта одержання), чи це може просто бути угода про забезпечення регулярних звітів про досягнуті результати.Зобов'язання ліцензіара. Будь-яка угода містить також зобов'язання сторін. Для ліцензіара, за угодою, деякі типові зобов'язання містять:підтримку прав. Це також передбачає захист прав, на які отримано ліцензію. Зазвичай вона представлена «на розсуд» ліцензіара;впровадження технології. Слід визначити та внести до угоди додаткові умови. Наприклад, програми тренінгів і консультаційне обслуговування (кількість днів, місце розташування, кошти тощо);" інформування ліцензіата про нові (відповідні) вдоскона-Зобов'язання ліцензіата. З іншого боку, зобов'язання ліцензіа-та можуть охоплювати:використання винаходу найкращим чином в інтересах обох сторін;одержання відповідної гарантії відповідальності (оскільки ліцензіар має погашати зобов'язання);представлення зразків ліцензіарові задля контролю якості;дозвіл огляду виробничих засобів (задля контролю якості);одержання будь-якого необхідного схвалення від органів виконавчої влади;звітування про нові вдосконалення та модифікації;маркування продукції згідно з вимогами ліцензіара. Наприклад, за номером патенту та посиланням, що продукт вироблено за ліцензією від ліцензіара чи за торговельною маркою.Субліцензування. Субліцензійні права мають бути недвозначно надані або недвозначно заборонені. При наданні субліцензії ліце-нзіар має переконатися, що вона охоплює всі зобов'язання ліцензіата. В іншому разі ліцензіар не зможе здійснювати контроль.і і.Порушення. При отриманні ліцензії ліцензіат сплачує ліцензіарові за отримані від нього права. Тому ліцензіар має гарантувати, що не повинно бути ніякого порушення цих прав, яке може зашкодити інтересам ліцензіата. Однак для ліцензіара витрати із захисту прав можуть перевищувати будь-який прибуток, що робить ліцензійний договір комерційно нежиттєздатним. Отже, ліцензіар не хоче бути обтяженим «зобов'язаннями» захищати права від порушень. Важливо, щоб рішення вживати заходів щодо захисту прав лишалося за ліцензіаром. Запропоновану процедуру можна застосовувати до такого:якщо ліцензіар чи ліцензіат дізнається про порушення, він негайно повідомить іншу сторону;у межах відведеного терміну (напр., ЗО днів) ліцензіар вирішує, чи починати він слухання проти порушника. Якщо так, він понесе певні витрати й матиме право на будь-яку компенсацію збитків;якщо ліцензіар вирішує не вживати заходів, він повідомляє про це ліцензіата, і вони обговорюють, яких спільних заходів вони мають ужити (якщо таке трапиться) та як будуть розподілені витрати й компенсація;якщо ліцензіар вирішує не приймати спільних дій, ліцен-зіат може почати самостійно діяти проти порушника. В такому разі тільки ліцензіат несе витрати та отримує компенсацію;якщо ліцензіат вирішує не порушувати кримінальну справу проти порушника, він матиме право на вільний ліцензійний платіж за не-виключною ліцензією на залишок терміну.4.6. Управління після угодиЗвичайно, відносини не закінчуються після підписання угоди, якщо тільки не йдеться про продаж повного пакета прав інтелектуальної власності за договором уступки прав.Коли ви надаєте ліцензію на права інтелектуальної власності, то надаєте право користування цими правами інтелектуальної власності ліцензіатові і водночас маєте намір захистити їх від порушників. Ліцензіар дістає обмежену монопольну позицію. Він має продовжити (протягом всього терміну дії патенту чи ліцензії) захищати інтереси винахідника та ліцензіата. Це може тривати до 20 років для патенту та значно довше — для авторського права чи торговельної марки.Ліцензії слід регулярно контролювати (для запевнення в тому, що вони максимізують користь від винаходу). Якщо ліцензіат не використовує вашого винаходу, ви не одержите жодної винагороди.*,@FP ¦uethn r ‚ ? I uNR????y????????RTV ¬®??ue$??????њ????y?????????&?????$??&?&&&gd—]’&&&^„2gd—]’&F'&F/d y ¤e1$`„?„¤51$^„d y ¤&1$`„md y ¤+1$`„r2 D X t ‚ ?   iaaaaaaiO41$^„.`„Oth .d y ¤&1$`„“y ¤n1$`„c?wjd y ¤+1$`„hue?AE?y1$^„AE`„:y?†„j ¤†1$]„ja$d y1$oenaOeE·? ??†y„3y1$^„X -„`„d y ¤"1$`„?„v ¤"1$`„v&FL&FLy ¤"1$`„…&FI&FId-y ¤&1$`„…?&FW&FX&FW&FW&F\Y&F\&F\&F\&F\&F`&F_&F_&F^&F^&F]&FL&FL&Fa&FaY&F`d y ¤&1$`„“gd—]’Zae&Fb?Y???????????y??????????Y??Fc&Ff&Fe&Fd&Fl&Fod&Fod y ¤"1$`„?1$`„?†?RbE?#?#&&t'x'z'†'i'AE,E,?F??????????????????th???????????????????y???????????y?????????y???????E,!F!o"?#r$D%SS???C????$????\?????????????y??????????????????????????R??????$?????y???????????y?????????????th???????????????y???????????? ????[?????????????????????????????????$??F F?KOKYYV[b[*]?a?athaFb–bab|d?d d¤dAdAEdeXe\edefete?e¬egXg`glgpgAegAEgJiLi%??????????????????????????????????UeathaFb–babdd*d|d~d?d dcd¤dAEdfAEde\e?egAEgLiBklkAEm?o®o&F|&F|d&F{d&Fz&Fz„0 ¤ 1$^„0Lifihi?i?iEjIjjklk2l:l?o?o¬o®oUeoaeoppoeququeqr(r,rvr‚r„rIrptttIuUuueuva’TH”¶—™oCzEIY

@Y

pY

@a

aee

???]???????????y??????????]???????????y??????????Oe*

oe*

?U

1/4U

OU

OU

xUe

>Y

@Y

pY

Bu

ju

u

Uu

.?

?

?

?

?

?

?

?

?

?>????$?????

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?]???????????y??????????]???????????y??????????]???????????y??????????]?
??????????????????]???????????????????]????????????????????

y

y

y

y

y

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?????????

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

7?

?

?

?

?

?

?

?

?

????

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?????????

?

?

y ¤F1$`„? Перевірки контрактів і ліцензійних платежів мають становити
частину угоди про впровадження технології. Це необхідно не тому, що
ліцензіати навмисно передають невірні звіти про продаж, а тому, що часто
після, можливо, 10 чи 15 років, за умов зміни людей чи продукту,
детальні умови ліцензійних платежів можуть переглянути.

Отже, ліцензія — це не одноразова операція, а довгострокове
зобов’язання.

Одним з елементів управління на цьому етапі є побудова тривалих відносин
із промисловістю. Раніше вже згадувалося про деякі проактивні та
реактивні техніки виявлення комерційних партнерів. Проблема є в тому, що
пропозиція про впровадження технології також передбачає довготривалі
відносини з промисловістю. Потреби компаній, особливо маленьких, часто
формуються на короткостроковому тактичному попиті останнього споживача,
а не з огляду на довгостроковий стратегічний план. Тому вони зазвичай не
розуміють, що саме можуть їм запропонувати новітні технології. Та доки
компанії не знають, що є можливим, вони не знатимуть, що вони можуть
зробити.

Проблема оцінки майбутніх ринків для нових технологій полягає в тому,
щоб визначити попит на продукт, якого ще нема, від споживачів, які про
нього ще не знають.

Потреба в обопільній взаємодії між винахідниками нових технологій і їх
користувачами може бути корисною для обох сторін. Люди з різних
технічних галузей та з різних ринкових сегментів також можуть об’єднати
зусилля для стимулювання нових ідей і напрямів. Пропозиції зі
впровадження технологій можуть відігравати важливу роль каталізатора,
який дасть зерно для майбутньої співпраці. Налагодження ефективної
роботи З іншою організацією часто вимагає часу (для побудови відносин,
розуміння того, як працює організація). Часто краще створити ці
відносини та розуміння, співпрацюючи над «некритичними» проектами.

Таким чином пропозиції із впровадження технологій сприяють об’єднанню
людей, наприклад, «мережеві» події, як-от низка семінарів/обідів. Вони
допомагають «розкрити очі» на промисловість, яка може бути корисною для
тої чи іншої компанії та сприятиме більшому розумінню дослідниками
потреб і Проблем компаній. Це також можуть бути демонстраційні програми
з просування технологічних можливостей.

4.7. Ключові чинники успіху впровадження технологій

Раніше було розглянуто в деяких деталях системи та процедури управління
комерціалізацією ІВ на базі дослідницьких закладів. Тепер спробуймо
підсумувати дослідницькі спостереження щодо наявних впроваджених
технологій, деякі ключові чинники успіху, необхідні для створення умов
щодо успішного впровадження технології, чи принаймні мінімізувати ризики
та максимізувати можливості.

Ефективні та придатні системи й методології. Традиційні структури
університету та дослідницького центру створювали не задля впровадження
технології, а тільки для її дослідження й вивчення. В результаті часто
виникають організаційні обмеження, які зменшують (обмежують) їх
здатність комерціалізувати результати їхнього дослідження.

Трансформація застарілої структури в сучаснішу часто є дуже напруженим
процесом, який забирає багато часу. Тому зазвичай набагато скоріше та
легше заснувати нові структури або приєднатися до наявних. Переважна
більшість успішних практичних прикладів у сфері
університетсько-промислового співробітництва фактично сприяє такому
альтернативному маршрутові: надання більшої організаційної незалежності
окремим структурам чи маленьким підструктурам у межах університету, або
розміщення деяких підрозділів університетської структури поза системою
університету.

Ресурси, люди та кошти — це інвестиції, а не витрати. Один з
найважливіших ключових елементів у дослідницько-промисловому
співробітництві — чи дійсно є люди, достатньо кваліфіковані для
ефективного впровадження технології. Функції та ролі виконавців такого
впровадження технології багатогранні й потребують людей з відповідними
навичками та досвідом. Типове впровадження технології потребує технічних
і комерційних навичок, а також доступу до спеціалістів у сфері
інтелектуальної власності, юристів та інших фахівців. Цих людей не
завжди легко знайти та залучити. Тому важливим чинником постає
підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів ОПТ.

Фінансові ресурси також мають бути доступними для створення
обґрунтованого пакету документів на винаходи та міжнародної реєстрації
їх. їх треба розглядати як інвестиції, а не як витрати.

Побудований на використанні досліджень бізнес — ризикований. Тут більше
поразок, ніж успіхів. Це природно, тим не менше, кілька успішних
проектів цілковито перекривають витрати багатьох невдалих проектів. Саме
тому у великих університетів, що мають багато об’єктів права
інтелектуальної власності, які вони можуть реалізувати, великі шанси на
успіх. Менші організації не мають надії на успіх, якщо тільки їм не
пощастить.

Більшість інститутів працює з дуже широким діапазоном технологій і мають
обмежені фінансові ресурси. В результаті кожен розробник технологій не в
змозі конкурувати з великою кількістю наявних технологій і самостійно
вийти на ринки, а міцних пакетів прав інтелектуальної власності він ще
не створив. Навіть великі організації не можуть ані бути експертами в
кожній технології, ані знати кожен ринковий сектор.

Так само жоден інститут не має повної монополії над винаходом. Здатність
поєднати разом кілька складників прав інтелектуальної власності з різних
джерел та створити міцний пакет ІВ для успіху дуже важлива.

Нині ми спостерігаємо, як багато науково-дослідних інститутів, які
об’єднуються та співпрацюють для побудови критичної кількості прав ІВ та
ресурсів, за яких можна розв’язати ці проблеми.

Дуже важливо чітко визначити можливості, які надасть діяльність
розробників технологічних винаходів, та дозволити їм зосередитися на цій
діяльності. Наприклад, інновації ISIS — це Університет Оксфордського
офісу впровадження технологій. Вони зосереджуються на комерціалізації
результатів дослідження, лишаючи керування іншої діяльності іншим групам
у межах Університету.

Впровадження технологічних винаходів ґрунтується на розпізнаванні
винахідником/дослідником ймовірної вигоди від створеного технологічного
винаходу. Має існувати добре відомий та легко доступний «вхідний шлях».
Винахідники мають підвищувати обізнаність університетського середовища
щодо створеного активу. Дослідники мають вчитися розуміти, що таке
інтелектуальна власність, як її розпізнати та що робити далі.
Винахідники також мають підвищувати інформованість щодо власного
існування, їх відповідного досвіду та змоги надати консультації та
підтримку стосовно питань захисту та використання прав інтелектуальної
власності, а також про те, що вони «відкриті для роботи».

Легко доступні «вхідні шляхи» мають бути забезпечені також для
промислових компаній. Промислові компанії повинні мати змогу швидко й
легко знайти різні види обслуговування. Тому науково-дослідні інститути
мають представити свої пропозиції в зрозумілій для промислових компаній
формі. Крім того, за потреби компанії мають отримати від університету
всі необхідні експертизи.

Існування добре розробленої пропозиції впровадження технології самого по
собі не достатньо для того, щоб привернути увагу промислових компаній та
привести її до успіху. Пропозиція має стати відомою й бути оціненою
відповідними промисловими компаніями. Для загального стимулювання
впровадження технології успішні інститути втручаються в різні сфери
маркетингової діяльності. Немає єдиного кращого напряму маркетингової
діяльності, потрібне поєднання цих напрямків. Вони включають дні
відкритих дверей та інформаційні події, на яких компанії можуть отримати
перше враження про всі можливості інституту; спеціалізовані семінари та
симпозіуми, на яких компанії можуть дізнатися про деталі окремої
технології та її можливого застосування; пропозиції технічного
обслуговування, як-от випробування, вимір, створення експериментальних
моделей, узгодження та організація спеціальних тре-нінгів, які
дозволяють зацікавленим компаніям поновити їхні технологічні знання.

Отже, шлях від ідеї до виробництва, від патенту до продукту, від
дослідження до винагороди — дуже довгий і потребує великого досвіду й
багатьох різних навичок: технічних, комерційних, фінансових, у сфері
інтелектуальної власності, маркетингових та ринкових.

Але загалом впровадження технології — це людська справа, вона потребує
взаємодії для стимулювання нових ідей і розробок, довготривалої
співпраці для розкриття потенціалу та цінності результатів дослідження.
Це відбувається не раптово. Коротко кажучи, «впровадження технології —
це марафон, а не спринтерський забіг!»

4.8. Управління процесами створення об’єктів права інтелектуальної
власності в наукових організаціях України

4.8.1. Тенденції розвитку наукового потенціалу України

Україна є п’ятою за чисельністю населення (~47 млн. жителів)
європейською державою, яка до розпаду Радянського Союзу мала значний
науково-технологічний потенціал завдяки цільовому фінансуванню науки,
спрямування її на розвиток військового потенціалу, існуванню значного
ринку інновацій на всій території СРСЙ^ісля розпаду Радянського Союзу та
проголошення Україною 1991 р. державної незалежності відбулася
реструктуризація промислового виробництва та перерозподіл ринків
інновацій. Ці об’єктивні явища призвели до негативних наслідків для
науки, зокрема до зменшення обсягу фінансування наукових досліджень
(табл. 4.9).

Спостерігається також тенденція до зменшення загальної чисельності
зайнятих у науково-технічній сфері (рис. 4.3). Зменшується чисельність
науковців і докторів наук та відбувається їх старіння.

Основними організаціями, що розроблюють об’єкти права інтелектуальної
власності в Україні, є такі: інститути Національної академії наук,
галузеві науково-дослідні та дослідно-конструкторські інститути, вищі
навчальні заклади.

За останні 14 років найбільших втрат зазнала галузева наука. Галузі не
спроможні фінансувати свої інститути, й нині розглядається питання про
підпорядкування їх провідним вищим навчальним закладам. Цілком вірогідна
суттєва перебудова системи Національної академії наук України, яка тепер
практично перебуває на бюджетному фінансуванні, що, як ми бачили, є
малим (0,3-0,4% від ВВП від запланованого 1,7%). Тому найближчим часом
вона, можливо, переорієнтується на фундаментальні дослідження.

Вимальовується тенденція до зосередження науки при вищих навчальних
закладах (ВНЗ). Передумовами для цього є дедалі більший рівень
фінансування, що його виділяють держава та громадяни на освіту,
зосереджену у ВНЗ найбільшої чисельності науковців вищої кваліфікації —
кандидатів і докторів наук. Наявність дешевої й потенційно привабливої
«робочої сили» — студентів, близько 150 тисяч яких займають місця в
аудиторіях понад 900 ВНЗ.

Попри втрати, що понесла наука України, є надія на її розвиток.
Підставою для цього є дедалі більша кількість наукових публікацій (рис.
4.5) [72], а також патентів на винаходи, корисні моделі, промислові
зразки, торговельні марки. Зокрема, на 01.01.2005 р. в Україні є чинними
41810 патентів на винаходи, їх кількість щороку зростає приблизно на
10000 [73].

Іншою позитивною тенденцією є стійке зростання ВВП, починаючи з 2000
року.

4.8.2. Управління інтелектуальною власністю у вищих навчальних закладах
України

Є думка, що у вищих навчальних закладах України є велика кількість
наукових розробок, що за своїм рівнем у багатьох випадках не
поступаються закордонним і які чекають своєї реалізації в промисловості.
Це оптимістичний погляд. Існує й інша думка про те, Що кількість
об’єктів права інтелектуальної власності, що створюється у великих
навчальних закладах за останні 10-15 років, значно зменшилася і їхній
науковий рівень знизився. Є об’єктивні причини цього: падіння
виробництва, обмеженість бюджетного фінансування, старіння матеріальної
бази, особливо наукового обладнання тощо.

Якщо раніше ВНЗ планував запатентувати якомога більше розробок, тому що
авторські свідоцтва, а потім і патенти на винахід враховувалися як
показники ефективності роботи ВНЗ і його науковців, то сьогодні суттєво
змінився погляд на це. В ринкових умовах ректори ВНЗ беруть до уваги
економічний бік правової охорони. Вони не зацікавлені в набутті правової
охорони і підтриманні в силі патенту на неперспективний для
комерціалізації винахід. Тому, хоча кількість винаходів, що набувають
правової охорони у ВНЗ зменшилася, але економічний потенціал кожного з
цих винаходів зріс.

Окрім об’єктів промислової власності у ВНЗ створюються об’єкти
авторського права, такі як підручники, навчальні посібники, комп’ютерні
програми тощо. З одного боку, ВНЗ зацікавлені в комерціалізації своїх
об’єктів права інтелектуальної власності, а з іншого — вони, як правило,
не мають відповідної інфраструктури для цього.

Патентні відділи, які де-не-де залишилися, не в змозі виконувати ті
функції, яких вимагає сучасне ринкове оточення.

З метою ефективного використання наукового потенціалу ВНЗ та сприяння
комерціалізації об’єктів права інтелектуальної власності, що створюються
під час проведення науково-дослідних робіт, наказом Міністерства освіти
і науки України від 24.06.2004 р. №533 у вищих навчальних закладах
ІІІ-ІV рівнів акредитації було створено підрозділи комерціалізації
об’єктів права інтелектуальної власності та затверджене типове положення
про такий підрозділ.

Основними завданнями Підрозділу є:

організація та забезпечення сучасних методів управління у сфері
інтелектуальної власності, просування на ринок та комерціалізація
науково-технічних розробок ВНЗ, залучення інвестицій і розвиток
співробітництва з підприємствами та науковими організаціями України й
іноземних держав з використанням результатів вказаної діяльності;

забезпечення захисту та правомірного використання об’єктів права
інтелектуальної власності, що відповідають потребам вітчизняного та
світового ринків;

проведення експертизи комерційного потенціалу результатів наукової
діяльності з метою визначення найперспективніших об’єктів і напрямків,
що є комерційно привабливими;

забезпечення набуття прав інтелектуальної власності вищим навчальним
закладом, що створені в результаті його наукової, науково-технічної та
освітньої діяльності, їх просування та пе-редання в сферу виробництва;

формування атмосфери довіри та співробітництва на основі балансу
інтересів між вищим навчальним закладом, структурними підрозділами,
працівниками, студентами, аспірантами, а також підприємствами,
інвесторами й іншими потенційними комерційними партнерами, встановлення
ділової репутації вищого навчального закладу як надійного та
передбачуваного партнера;

інформаційно-аналітичне забезпечення робіт зі створення, охорони,
захисту та комерціалізації використання об’єктів права інтелектуальної
власності;

– захист прав і законних інтересів вищих навчальних закладів та його
працівників, творців від незаконного використання об’єктів права
інтелектуальної власності — в адміністративному порядку та в суді,
зокрема захист від недобросовісної конкуренції, запобігання
неправомірному одержанню прав на використання об’єктів права
інтелектуальної власності, що належать вищому навчальному закладові,
третіми особами та несанкціоноване використання таких об’єктів.
Передбачається, що для виконання покладених на нього завдань Підрозділ
буде:

досліджувати потреби ринку у використанні об’єктів права інтелектуальної
власності вищого навчального закладу під час пошуку потенційних
партнерів, розроблення навчальних програм, укладанні та виконанні угод
на проведення науково-дослідних робіт;

здійснювати спільно з відповідними підрозділами вищих навчальних
закладів аналіз науково-дослідних і навчальних робіт, що плануються до
виконання, прогнозування їх результатів з метою визначення
патентоздатних об’єктів інтелектуальної власності, які мають комерційний
потенціал, доцільності їх правової охорони в Україні та в іноземних
державах;

виконувати разом з відповідними підрозділами вищих навчальних закладів
патентні, патентно-кон’юнктурні та маркетингові дослідження при
проведенні науково-дослідних, навчально-методичних робіт, підготуванні
пропозицій щодо доцільності їх патентування та передання прав на них,
рекламі, розробленні інноваційних і інвестиційних проектів,
бізнес-планів і програм перспективного розвитку вищого навчального
закладу;

готувати пропозиції щодо віднесення науково-технічної та іншої
інформації до категорії з обмеженим доступом, зокрема конфіденційної
інформації, комерційної таємниці;

проводити експертизу результатів наукових досліджень та освітньої
діяльності щодо можливості їх відкритого опублікування, використання,
експонування, передання третім особам і в інформаційні центри, внесення
до баз даних та інших форм інформації, доступних невизначеному колу
осіб;

проводити разом із навчальними та науковими підрозділами, з іншими
навчальними закладами та науковими установами моніторинг і аналіз
результатів наукових досліджень та освітньої діяльності для своєчасного
виявлення створених комерційно значущих об’єктів права інтелектуальної
власності;

брати участь у пошуку потенційних інвесторів для фінансування робіт,
пов’язаних з доведенням об’єктів права інтелектуальної власності до
рівня комерційного продукту, здатного забезпечити потреби потенційних
ліцензіатів і/чи промисловості;

здійснювати правове забезпечення договорів, стороною яких є вищий
навчальний заклад, у частині, що стосується правовідносин у сфері
інтелектуальної власності, зокрема й давати роз’яснення щодо
застосування законодавства, брати участь у переговорах і розробленні
проектів договорів щодо формування умов, прав і обов’язків сторін
(правова охорона, використання об’єктів права інтелектуальної власності,
розподіл прав, забезпечення конфіденційності, виплата винагороди тощо),
контролювати їх виконання;

брати участь у підготуванні та поданні документів (заявок) на об’єкти
права інтелектуальної власності у визначені законодавством органи для
патентування в Україні та в інших державах світу відповідно до
національних і міжнародних процедур;

забезпечувати комерціалізацію об’єктів права інтелектуальної власності,
права на які належать вищому навчальному закладові, в Україні та/або в
іноземних державах, зокрема: реклама наукового та інноваційного
потенціалів конкретних розробок (технологій) і виробів; налагодження
контактів із підприємствами, зацікавленими в їх комерційному
використанні; аналіз комерційних пропозицій потенційних ліцензіатів та
інвесторів; укладання договорів щодо розпоряджання майновими правами
інтелектуальної власності; розроблення проектів положень установчих
договорів юридичних осіб, створюваних для реалізації прав на об’єкти
інтелектуальної власності вищого навчального закладу тощо;

брати участь у підготуванні та забезпеченні укладання передбачених
чинним законодавством договорів з авторами щодо реалізації прав на
об’єкти інтелектуальної власності та здійснювати контроль за їх
виконанням;

вживати заходів для запобігання порушенню майнових прав під час
використання інтелектуальної власності, що належать вищому навчальному
закладові, та запобігання порушенню ним аналогічних прав третіх осіб;

брати участь у підготуванні, укладанні та контролі за виконанням
трудових договорів з винахідниками (авторами) щодо реалізації прав на
об’єкти інтелектуальної власності, сприяти додержанню законності в
реалізації немайнових і майнових прав авторів під час реалізації
об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема й щодо виплати їм
винагороди;

розробляти локальні нормативні й методичні документи вищого навчального
закладу, що регламентують питання створення, правової охорони і
використання реалізації прав на об’єкти інтелектуальної власності,
фінансування такої діяльності, надходження й розподілу ліцензійних
платежів і Інших доходів від використання прав на об’єкти
інтелектуальної власності, виплати винагород і інших форм заохочення
працівникам — винахідникам (авторам) і особам, які сприяли цій
діяльності; забезпечувати прийняття та моніторинг виконання зазначених
документів структурними підрозділами, працівниками, аспірантами й
студентами вищого навчального закладу;

щорічно готувати кошторис витрат на забезпечення діяльності вищого
навчального закладу, пов’язаною з інтелектуальною власністю;

надавати працівникам і особам, які навчаються у вищому навчальному
закладі, консультативно-правову, інформаційну й адміністративну допомогу
в реалізації особистих немайнових і майнових прав на об’єкти права
інтелектуальної власності, що їм належать, і пільг, передбачених чинним
законодавством та локальними нормативними актами вищого навчального
закладу, зокрема й щодо прав працівників — винахідників (авторів) на
винагороду за використання прав на об’єкти права інтелектуальної
власності, створених ними у зв’язку, з виконанням трудового договору чи
доручення роботодавця;

брати участь у міжнародному співробітництві у сфері інтелектуальної
власності в рамках міжнародних програм, проектів і професійних
асоціацій;

проводити науково-дослідну та науково-методичну роботу в сфері
інтелектуальної власності;

здійснювати заходи з організації навчання та підвищення кваліфікації в
сфері інтелектуальної власності та комерціалізації прав на об’єкти права
інтелектуальної власності працівників вищого навчального закладу,
зокрема брати участь у навчанні студентів і аспірантів стосовно цих
питань;

здійснювати звітність у сфері правової охорони та результатів
комерційної реалізації інтелектуальної власності вищого навчального
закладу;

проводити аналіз стану наукової діяльності вищого навчального закладу та
окремо його підрозділів у сфері інтелектуальної власності, готувати
пропозиції щодо її вдосконалення тощо. Як бачимо, функції такого
підрозділу визначені в майбутньому

часі, оскільки ці підрозділи тільки-но почали створюватися. Є багато
проблем, які необхідно розв’язати на шляху створення та функціонування
підрозділів: невизначений науковий статус персоналу, брак фінансування
та нормативної бази, недостатній досвід роботи в ринкових умовах тощо.

З перших днів організації підрозділів комерціалізації виникла проблема
навчання керівників таких підрозділів управляти інтелектуальною
власністю. Багато керівників вже пройшли підготовку на базі
навчально-науково-виробничого комплексу «Академія інтелектуальної
власності».

Передбачається, що на першому етапі за підтримки Державної системи
правової охорони інтелектуальної власності вищі навчальні заклади
створять нормативно-правову базу з організаційного, правового й
економічного забезпечення комерціалізації прав на об’єкти права
інтелектуальної власності, що розроблені у вищому навчальному закладі.

4.8.3. Проблема розподілу прав на об’єкти права інтелектуальної
власності при управлінні правами на результати досліджень

Справедливий розподіл прав на об’єкти права інтелектуальної власності
між суб’єктами права є однією з основних передумов, від виконання якої
залежить успіх нової розробки. Принаймні є три основні суб’єкти, що
мають стосунок до розробки: замовник, розробник і користувач. Ці
елементи (суб’єкти) та зв’язки між ними утворюють систему (рис. 3.2).

Як видно з рис. 3.2, є три підсистеми: замовник (роботодавець) —
розробник ОШВ; розробник ОШВ — користувач ОШВ; користувач ОПІВ —
роботодавець. У кожного є власні інтереси стосовно ОПІВ. Як правило, це
матеріальні інтереси. Тому мова йде про розподіл між ними матеріального
права на ОПІВ.

Питання це не просте, як може здаватися на перший погляд. Нагадаймо, що
за конституцією України [26, ст. 41] «кожен має право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї
інтелектуальної творчої діяльності». На цій підставі дехто з
винахідників, авторів, науковців вважають апріорі, що права на створений
ними об’єкт права інтелектуальної власності належить саме їм.

Законом України «Про власність», який поки що діє, встановлено [36, ст.
41], що суб’єктами права інтелектуальної власності є громадяни, юридичні
особи та держава. Тобто, окрім фізичних осіб, суб’єктами права
інтелектуальної власності можуть бути юридичні особи, наприклад,
підприємство, де працює творець, стосовно якого воно є роботодавцем, а
також держава.

Цивільним кодексом України [15, ст. 421] визначено, що «суб’єктом права
інтелектуальної власності є: творець (творці), суб’єкти права
інтелектуальної власності (автори, виконавці, винахідники тощо) та інші
особи, яким належать особисті немайнові права та(або) майнові права
інтелектуальної власності…» Як бачимо, цим важливим нормативним актом
державу вилучено з кола суб’єктів права інтелектуальної власності, тобто
вона не може володіти, користуватись і розпоряджатися правами
інтелектуальної власності. Тим не менш, вона залишається суб’єктом
цивільних правовідносин.

Поверховий огляд цих нормативних актів показує, що існують Колізії щодо
суб’єктів права інтелектуальної власності навіть на вищому
законодавчо-нормативному рівні.

Побутує думка, що на стадії нової ідеї ще нічого ділити, позаяк не
відомо, чи буде вона реалізована взагалі, і саме тоді, коли її буде
здійснено, й слід ділити права. Це типова помилка, тому що знайдеться
небагато тих, хто захоче ділитися прибутком від реалізації ідеї з
іншими. Коротко розгляньмо пари суб’єктів права інтелектуальної
власності, що відображені на рис. 4.6.

Замовник — виконавець. Розгляньмо два варіанти: а) замовник — юридична
особа (роботодавець); б) замовник — держава. У першому випадку
роботодавець часто не визнає матеріального права виконавця (творця) на
тій підставі, що виконавець за свою роботу отримує заробітну плату. І
тому часто винахідники не отримують винагороди за створений винахід,
викладачі — за розроблені підручники та навчальні посібники тощо. Для
того, щоб унеможливити такі випадки, необхідно в контракті між
роботодавцем і виконавцем визначити, що саме належить до обов’язків
виконавця. Якщо створення об’єктів права інтелектуальної власності
входить до його обов’язків, то матеріальне право на ці об’єкти
належатиме роботодавцеві. На жаль, ще існує правовий нігілізм, тому
розподілом прав нехтують і це призводить до втрат також для роботодавця.
Типовий випадок — винахідник перейшов на роботу до конкурента
роботодавця. Роботодавець вважає, що права належать йому, а винахідник —
навпаки. Справа переходить до судового розгляду, й роботодавцеві дуже
складно довести в суді, що за всіма ознаками винахід слід вважати
службовим.

Розгляньмо випадок, коли замовник — держава. Це частий випадок, тому що
держава фінансує державні наукові технічні про грами, цільові наукові
програми, надає гранти тощо. Чи може вона розраховувати на частку
прибутку, що його буде отримано від реалізації прав на об’єкт права
інтелектуальної власності, створений за її кошти? На перший погляд так,
тому що закон України «Про власність» визначає державу суб’єктом права
інтелектуальної власності. На цій підставі Міністерство освіти і науки
України в договори з виконавцями, які воно уклало для виконання
державних науково-технічних програм, заклало норму, що права на об’єкти
права інтелектуальної власності, які будуть створені в процесі виконання
договору, належать Міністерству. З цим не можна погодитись, оскільки,
по-перше, Цивільним кодексом України, що має верховенство перед законом,
держава не визнається суб’єктом права інтелектуальної власності.
По-друге, органи державної влади згідно із законодавством не мають права
займатися комерційною діяльністю.

Не менш напруженими є правовідносини між виконавцем (розробником) і
користувачем. Тому розподіл прав між ними має бути чітко відрегульованим
на якомога більш ранній стадії розроблення об’єкта права інтелектуальної
власності.

Насамкінець відзначимо, що інноваційна ідея матиме шанси на успіх, якщо
всі три суб’єкти — замовник, виконавець і користувач — будуть
зацікавленими в кінцевому результаті — отриманні прибутку.

А зацікавлені вони будуть тоді, коли буде чітко визначено частку кожного
з них, яку буде отримано від використання прав ІВ. Для цього необхідно
якомога раніше розподілити права на об’єкт права інтелектуальної
власності, що створюється й використовується їхніми спільними зусиллями.

Розділ 5. Управління процесом

використання об’єктів права інтелектуальної власності

5.1. Роль інтелектуальної власності в управлінні підприємством

Нове покоління керівників бізнесу, що нині приходить до влади, розцінює
інтелектуальну власність як новий базовий складник успішного
підприємництва [74]. Правда, такі керівники — радше виняток, ніж
правило. Проте їхні компанії є найуспішнішими. До них належать такі
світові лідери, як «Microsoft», «Lucent», «Intel», «Dow Chemical»,
«Gilette», «Pfizer» та інші. Лідери цих компаній розпочали капіталізацію
найбільших і на сьогодні ще не повною мірою освоєних активів —
інтелектуальної власності.

Стратегії й тактики управління інтелектуальною власністю ще не знають
більшість західних компаній, тим більше, вітчизняних підприємств. Крім
того, більшість директорів українських підприємств помилково відносять
інтелектуальну власність до віддаленого майбутнього. Але це не так. Ще
не так давно інформаційні технології вважали чимось екзотичним. їм
приписували суто технічні функції. Тепер неможливо уявити управління
підприємством без застосування таких технологій. Експерти прогнозують,
що найближчим часом теж саме відбудеться й з інтелектуальною власністю.

Більшість керівників вищої ланки сьогодні делегують функції управління
інтелектуальною власністю патентним підрозділам або юридичним відділам.
Проте в сучасних умовах управління інтелектуальною власністю стає однією
з основних функцій керівника підприємства.

Належно розроблена патентна стратегія дозволяє компанії:

зайняти сприятливіші ринкові позиції, використовуючи сучасні технології
у виробництві своєї продукції та послуг, активізуючи НДДКР, підвищуючи
ефективність маркетингу й передбачаючи можливі комерційні і технологічні
зміни;

удосконалити фінансову діяльність, виявляючи патентні активи для
одержання нових доходів, зменшення витрат і підтримки на належному рівні
загальнокорпоративних вартісних оцінок;

– підвищити конкурентність компанії за допомогою застосування в
технології обхідних маневрів, використання нових ринкових можливостей і
нейтралізації погроз, що виходять від конкурентів [74]. Ось приклад.
54-річний Р. Томан був у минулому головним фінансистом компанії «ІВМ»,
де агресивний наступ у сфері інтелектуальної власності забезпечив
феноменальне зростання ліцензійних роялті на 3300% — з 30 млн. дол. у
1990 р. до 1 млрд. дол. сьогодні. Важливо наголосити, що цей мільярд у
рік надходить у вигляді чистого щорічного доходу, що становить одну
дев’яту всіх щорічних прибутків компанії. Для одержання такого ж
прибутку іншим шляхом компанії довелося б щорічно продавати продукції ще
на 20 млрд. дол. у рік, що становить чверть її загальносвітових
продажів. У 1997 p. Р. Томан прийшов до компанії «Хегох». Доти портфель
компанії нараховував 8000 патентів. Однак ніхто не міг доволі впевнено
сказати, яка частина цих патентів мала будь-яку комерційну цінність. У
результаті компанія одержала в 1997 р. всього 8,5 млн. ліцензійних
платежів. У 1998 p. Р. Томан створив спеціальний підрозділ з керування
інтелектуальною власністю та призначив першого віце-президента з
інтелектуальної власності. За обережними оцінками експертів, стратегія
Р. Томана може збільшити ринкову капіталізацію активів компанії «Хегох»
на 13% за умов зростання патентних платежів до 60 млн. дол. на рік [74].

Збільшення портфелю інтелектуальної власності сприяє також зростанню
інвестиційної привабливості підприємства. Це збільшення може
здійснюватися шляхом залучення працівників з високим творчим потенціалом
(людський капітал); накопичення об’єктів права інтелектуальної
власності, використання в технології виробництва невідокремлюваних від
неї результатів інтелектуальної діяльності (структурний капітал).

Зрозуміло, стратегії управління інтелектуальною власністю повинні бути
різними для виробництв, які динамічно розвиваються, що потребують
стабілізації їхнього бізнесу та підприємств, що перебувають у критичному
стані.

Ще одна важлива функція інтелектуальної власності полягає в регулюванні
сегментів ринку наукомісткої продукції за допомогою інструментів
виключних прав. Пояснимо це на прикладі. Припустимо, що підприємство
володіє винаходом, обсяг прав якого обмежується формулою винаходу. Це
дає право підприємству бути законним монополістом у цій галузі й
забороняти конкурентам робити ге ж саме. Звичайно, це слабкий захист.
Великі підприємства, що борються з конкурентами за значні сегменти
ринку, повинні мати велику кількість патентів, щоб затвердитися на
ринку. Наприклад, фірма «ІВМ» щорічно отримує близько 1000 патентів,
витрачаючи на це мільйони доларів. Пакет патентів перетворюється на
інструмент регулювання меж сегмента ринку.

У ширшому плані фірма повинна створювати пакет об’єктів права
інтелектуальної власності (ОПІВ), до якого, крім винаходів, належать
промислові зразки, корисні моделі, торговельні марки, комерційна
таємниця, об’єкти авторського права та суміжних прав тощо.

5.2. Формування портфелю інтелектуальної власності на підприємстві

5.2.1. Загальні підходи до формування портфелю об’єктів права
інтелектуальної власності

Портфель ОПІВ — це пакет патентів та інших охоронних документів, що
захищають низку науково-технічних напрямів, у рамках яких створено
товарний продукт [75].

Якщо підприємство випускає широку номенклатуру наукоміс-тких продуктів,
то воно повинно мати такий портфель ОПІВ, який повністю захистив би весь
перелік наукомісткої продукції, яку випускає це підприємство. Йдеться
про правову охорону науково-технічних напрямів, що становлять
науково-технічний потенціал підприємства.

Підхід до формування портфелю ОПІВ має ґрунтуватися на відстежуванні
всього ланцюга від виникнення ідеї нового товару до його реалізації на
ринку. Отже, цей підхід пов’язаний з:

конструктивними та функціональними особливостями створюваної
наукомісткої продукції;

особливостями технології виробництва продукції;

обраною технологією продажу на ринку;

формуванням і монополізацією значного сегмента товарного ринку [75].

У загальному випадку для формування портфелю ОПІВ використовують кілька
підходів. Конструкційний підхід пов’язаний з особливостями конструкції
виробу, тобто з об’єктами, що належать до пристроїв. Функціональний
підхід враховує виконання дій над матеріальними об’єктами, тобто він
належить до способу. Технологічний підхід оснований на особливостях
виробництва наукомісткої продукції. Підхід з позиції технологій продажів
і формування сегментів ринку пов’язаний із захистом продукції фірмовим
найменуванням, торговельною маркою, а іноді й географічним зазначенням.

Пояснимо застосування конструкційного та функціонального підходів на
прикладі [75]. Припустімо, що одне з вітчизняних виробництв розробляє
сучасні комп’ютери, які за низкою характеристик не поступаються світовим
аналогам.

Для забезпечення виходу на ринки нової комп’ютерної техніки поставлено
завдання сформувати портфель ОПІВ, що захищає розробку за всіма
ключовими науково-технічними напрямами при створенні нової моделі
комп’ютера.

Результати структурування науково-технічних напрямів наведено на рис.
5.1 [75].

Кожен з цих напрямів може захищатися патентами, свідоцтвами, в режимі
комерційної таємниці або сукупністю об’єктів права інтелектуальної
власності.

Але цього замало. Захист буде посилений, якщо додати сюди фірмове
найменування, торговельну марку, а також додаткові патенти на
технологічне обладнання, на якому вироблятимуть окремі вузли комп’ютера.
Наприклад, під час виробництва комп’ютерної техніки широко
використовується обладнання для виробництва друкованих плат, способи
літографії тощо. Якщо таке обладнання та спосіб виготовлення на ньому
багатошарових друкованих плат розроблені на цьому підприємстві й суттєво
підвищують технічні характеристики цих плат, або зменшують вихід
бракованих плат, то вони повинні бути захищені патентами.

Отже, для розглянутого нами прикладу структура портфеля ОПІВ
підприємства має наведений далі вигляд (рис. 5.2) [75].

Під час формування портфелю ОПІВ підприємства необхідно уважно
проаналізувати, чи не порушуватимуться чужі права інтелектуальної
власності в результаті виробництва та продажу комп’ютерів. Якщо права на
будь-які елементи комп’ютера на території, де він виробляється або
продається, захищаються конкурентами, то такий комп’ютер не
відповідатиме вимогам патентної чистоти і на його виробництво й продаж
будуть накладені санкції. Щоб запобігти цьому, необхідно придбати права
на використання цього ОПІВ шляхом укладання ліцензійного договору.

Підприємство, що виробляє наукомістку продукцію для того, щоб захистити
й розширити свої позиції на ринку, повинно володіти портфелем ОПІВ, що
містить кілька сотень, а може, й тисячі патентів.

На рис. 5.2 показано тільки «рафіновані» об’єкти права інтелектуальної
власності, майнові права на які охороняються спеціальними законами (поки
що крім фірмового найменування та комерційної таємниці).
Неформалізованим, але дуже важливим складником портфелю інтелектуальної
власності на підприємстві є інтелектуальний потенціал його творчих
працівників. Вважається, що в сучасних умовах успіх бізнесу залежить
передусім від інтелектуального потенціалу команди менеджерів. Тому
передові фірми витрачають значні кошти на підвищення компетенції своїх
творчих працівників, залучення кращих менеджерів з фірм-конкурентів,
утримання кращих працівників на своєму підприємстві.

Зокрема, відома японська фірма «JVC», наприклад, оголосила про
готовність платити своїм службовцям до 8,5 тис. дол. за кожен винахід,
що веде до отримання нового патенту. Щоб утримати найпродуктивніших
винахідників фірми пропонують їм пару «золотих наручників» або щось
привабливіше [74].

5.2.2. Послідовність формування портфелю ОПІВ на підприємстві

З урахуванням викладених підходів загальні параметри портфелю ОПІВ
підприємства формуються в такий спосіб [76].

Перший етап. Формується багато науково-технічних напрямів, що цілком
перекривають усі напрями, використовувані тією чи іншою мірою в повному
технологічному циклі створення великої кількості наукомістких виробів з
виходом їх на товарний ринок.

Другий етап. Виявляються області перетинання науково-технічних напрямів,
що дублюються при створенні різних зразків техніки.

Третій етап. Оптимізуються сформовані пакети патентів у рамках
загального портфелю ОПІВ задля мінімізації кількості патентів у
пересічних науково-технічних напрямах.

Четвертий етап. Розробляється загальна стратегія формування портфелю
ОПІВ: її основне призначення — монополізувати низку конкурентних
науково-технічних напрямів на інтелектуальному ринку. Монополізація
науково-технічних напрямів на інтелектуальному ринку дозволить створити
умови для монополізації відповідного сегмента товарного ринку.

П’ятий етап. Формується портфель ОПІВ у рамках розробленої
науково-технічної стратегії.

Отже, для забезпечення виходу наукомісткого товарного продукту на ринок
необхідно сформувати портфель ОПІВ у вигляді патентів (свідоцтв тощо) з
урахуванням усього технологічного циклу створення наукомісткої
продукції. Інакше ризики інвестицій різко зростають.

Істотного зниження інвестиційних ризиків у наукомісткі технології можна
досягти лише за умови, якщо виконується наступне правило. Пріоритети
патентів, що захищають науково-технічні напрями, повинні бути істотно
ранніми або хоча б відповідати початкові кожної технологічної операції
виходу наукомісткої продукції на товарний ринок.

Якщо портфель ОПІВ буде занадто великим, то виникнуть проблеми
дублювання окремих з них. Тому для упорядкування та спрощення управління
ним цей портфель доцільно розділити на спеціалізовані: об’єкти
авторського права та суміжних прав; патенти та комерційні таємниці;
засоби індивідуалізації. Розподіл доцільно робити в кількох випадках.

По-перше, коли кількість ОПІВ досягне кількох сотень і підприємство
починає активно працювати з ними як нематеріальними активами. Різні
групи активів працюють з різними об’єктами права інтелектуальної
власності, і саме ці групи розроблятимуть стратегію та політику
виключних прав, спрямовану на захват відповідного сегмента ринку
наукомісткої продукції.

По-друге, така необхідність виникає, коли велика фірма передає частину
своїх виключних прав іншій фірмі.

По-третє, коли кілька фірм, що спеціалізуються в розробленні
наукомісткої продукції, формують спеціалізовані портфелі ОПІВ, узгоджено
працюючи на один загальний сегмент товарного ринку.

Формування портфелю ОПІВ має здійснюватися не стихійно за принципом «чим
більше — тим краще», а на основі виваженої політики виключних прав. На
жаль, в Україні існує погляд на ОПІВ як товар, якого треба якомога
швидше оцінити й продати. Підтвердженням цього є дані річного звіту
Державного департаменту інтелектуальної власності за 2004 рік [73]. За
цими даними, із 990 зареєстрованих у Державному департаменті
інтелектуальної власності договорів щодо розпорядження майновими правами
інтелектуальної власності 616 (тобто 62%) — це договори про уступку
прав. Тобто правовласник відмовляється від будь-яких майнових прав на ці
об’єкти і не може використовувати їх у подальшому.

Водночас західні фірми високу прибутковість забезпечують не за рахунок
продажу виключних прав на об’єкти права інтелектуальної власності, а за
рахунок отримання прибутку від використання ОПІВ у власному виробництві
[77, 78]. Це зовсім інша політика. Ця політика передбачає не стільки
захист наукомісткої продукції як такої, а захоплення сегмента товарного
ринку. Тобто підприємство має докладати зусилля для того, щоб через
монополізацію сегмента ринку шляхом отримання виключних прав усунути з
нього конкурентів.

Відзначимо, що високоефективний портфель ОПІВ може бути сформований
тільки при реалізації на підприємстві агресивної патентної політики, що
ґрунтується на ефективному науково-технічному прогнозуванні та
маркетингових дослідженнях [79-84].

При формуванні ОПІВ слід також брати до уваги такі обставини. По-перше,
ринок України значною мірою монополізований західними транснаціональними
компаніями, зокрема й через політику виключних прав. Скажімо, 2004 року
в патентному відомстві України зареєстровано 5778 заявок на винаходи,
зокрема й 1693 (29,3%) іноземних заявників. Від іноземних заявників у
2004 році надійшло 2433 заявки на торговельні марки, і кількість їх
постійно зростає. Зважаючи на те, що, крім поодиноких винятків,
вітчизняні підприємства не провадять активної політики з формування
портфелів ОПІВ, їхні можливості із завоювання та розширення сегментів
ринку наукомісткої продукції суттєво обмежені.

Підприємство повинно мати в своєму штаті експертів, здатних компетентно
формувати портфель ОПІВ, який був би строго сполученим з продукцією, що
випускається або планується до випуску. Головну увагу при формуванні
науково-технічних напрямків і відповідних портфелів ОПІВ слід приділяти
підвищенню конкурент-ноздатності продукту (енергоощадженню, зменшенню
металомісткості, підвищенню якості, поліпшенню технічних характеристик,
розширенню функціональних можливостей тощо. Портфелі ОПІВ мають захищати
продукцію, що може надійти до товарних ринків у найкоротші строки та з
мінімальними інвестиціями.

Зазначимо, що формування портфелів ОПІВ дозволить вітчизняним виробникам
забезпечити регулювання великих сегментів товарних ринків наукомісткої
продукції та досягнути зміни їх структури на користь Україні.

5.3. Запобігання втраті комерційної таємниці

Як було показано в третьому розділі, засекречування є базовою формою
правової охорони створеної в компанії корисної інформації, яка має
статус інтелектуальної власності. Відповідно до чинного українського
законодавства, оформлення такої інформації як комерційної таємниці не
дає змоги надати їй статус об’єкта права інтелектуальної власності та
поставити її на облік як нематеріальний актив. Між іншим, своєчасне
засекречування створеної в компанії інформації на ранній стадії її
використання дозволяє надалі за потреби одержати об’єкт патентного чи
авторського права й мати всі переваги, що дає управління інтелектуальною
власністю. Тому запобігання втрат комерційно значущих секретів є
найважливішим напрямком політики компанії в галузі інтелектуальної
власності.

У судових суперечках, пов’язаних з комерційно значущими секретами, суди
в усіх країнах, проводячи розслідування, з’ясовують два основних
питання:

чи існують службова та комерційна таємниці;

чи дійсно інша компанія вкрала цю таємницю або нечесно заволоділа нею.

Під час захисту своїх службових і комерційних таємниць кожна компанія
повинна мати це на увазі.

Процедури та політика в галузі інтелектуальної власності, що ретельно
виписані для компанії, необхідні, аби впевнитися, що таємниці оформлені
відповідно до чинного законодавства, а також щоб перешкодити іншим
компаніям законними засобами довідатися про них.

Службова та комерційна таємниці вважаються наявними, якщо об’єкт охорони
є секретним, коштовним і відомості про нього є невідомими поза межами
компанії, а компанія застосовувала формальні підтверджувальні кроки для
збереження її в таємниці.

Суди традиційно користуються такими критеріями, щоб визначити, чи
задовольняються ці юридичні вимоги:

ступінь популярності об’єкта охорони поза, межами компанії;

ступінь популярності об’єкта охорони що служить і іншим особам,
залученим до компанії;

обсяг превентивних заходів, прийнятих компанією для охорони таємності
певного об’єкта;

цінність, що об’єкт становить для самої компанії та її конкурентів;

обсяг зусиль і коштів, витрачених компанією під час розроблення цього
об’єкта;

ступінь легкості або складності, з якою об’єкт захисту можуть законно
отримати або дублювати інші компанії.

Щоб зберегти об’єкт у таємниці, кожна компанія зобов’язана починати
формальні підтверджувальні кроки- Що являють собою ці кроки? Відповідь
на це питання не настільки очевидна. Простий «намір» компанії зберегти
об’єкт як комерційну таємницю є недостатнім. Більше того, недодержання
процедур, визначених для охорони таємниць, іноді може бути розцінене
гірИге, ніж коли нема таких процедур узагалі. Тому формальні
підтверджувальні кроки повинні складатися принаймні у виконанні
доДаткових заходів обережності, крім звичайних процедур використання.
Формальні підтверджувальні кроки можуть бути такими:

обмеження доступу до ключового устаткування;

інформування службовців на предмет існування секретів;

визначення для кожного зі службовців, Які фрагменти проектів, над якими
він працює, є комерційною таємницею;

попередження службовців про неприпустимість розкриття секретів;

закриття доступу до записів та іншої конфіденційної інформації, що
належить до таємниці;

вимога, щоб службовці підписували угоди про нерозголошення;

7) виконання вимоги, щоб інші компанії підписували угоди про

нерозголошення, перш ніж відбувається розкриття таємниць.

Виконання різноманітних процедур, призначених для запобі-

гання втрати комерційної таємниці, є, можливо, найкращим фор-

мальним підтверджувальним кроком, що його компанія готова по-

чати. Наприклад, в одному випадку було визнано, що компанія по-

чинала достатні формальні підтверджувальні кроки із захисту своєї

комерційної таємниці шляхом підписання службовцями угод, до-

тримань суворого режиму таємності на підприємстві, обмеження

доступу до комп’ютерів.

Якщо не вдатись до таких кроків, це може призвести до втрати комерційної
таємниці. Відсутність формальних підтверджувальних кроків для збереження
комерційних таємниць можна проілюструвати на прикладі справи корпорації
«Motorola» проти корпорації «Fairchild» [8].

Приклад. Відома фірма «Motorola* подала позов проти «Fairchild» і своїх
колишніх службовців, що працювали пізніше на «Fairchild», у зв’язку з
нечесним заволодінням комерційними таємницями. «Motorola» спочатку
заявила про викрадення 140 комерційних таємниць, але пізніше знизила цю
кількість до 10. Ці 10 комерційних таємниць стосувалися виробництва двох
дискретних транзисторних пристроїв — пластико-герметичних ТО-92 і ТО-3 з
алюмінієвим корпусом.

Показання свідків виявили, що «Motorola» допускала проведення заводських
екскурсій по всій виробничій лінії ТО-92. На лінії не було жодних
знаків, що попереджають про комерційні таємниці, не давали ніяких
попереджень тим людям, що проводили екскурсії. «Motorola» ні від кого не
вимагала підписувати заяви або надавати розписки про нерозголошення
комерційних таємниць. Службовці «Motorola» іноді навіть пояснювали
відвідувачам, як функціонує ця виробнича лінія. Інші свідчення виявили,
що «Motorola» дозволяла репортерам з якогось технологічного журналу
фотографувати виробничу лінію ТО-92 для статті. Вона демонструвала
фільми про цю виробничу лінію на комерційних показах. Багато комерційних
таємниць також було розкрито в патентах і публікаціях.

Можливо, найшкідливішим у випадку з «Motorola» було те, що компанія
навіть не знала, що саме вона вважає своїми комерційними таємницями.
Вона ніколи не мала записів, предметного покажчика або списку, що
стосуються її комерційних таємниць.

Ґрунтуючись на цих свідченнях, суд відхилив позов «Motorola», тому що
дійшов висновку, що корпорація не зробила жодних спроб, щоб визначити
свої комерційні таємниці та захищати їх.

Політика та процедури в сфері охорони комерційної таємниці необхідні ще
й для того, аби підтвердити, що компанія правильно визначає й документує
свої комерційно значущі таємниці, починає формальні підтверджувальні
кроки до їх збереження. Як ми бачили, це може дуже знадобитися в
судовому розгляді з цього приводу. З’ясувавши існування комерційної
таємниці, суд проведе дослідження на предмет незаконності заволодіння
комерційно значущим секретом іншою компанією. Вважається, що компанія
нечесно заволоділа таємницею, якщо використовувала для цього
протизаконні (нечесні) засоби.

Нечесне заволодіння комерційною таємницею припускає такі дії, як
крадіжка, підкуп службовця заради розкриття комерційно значущого
секрету, шахрайство, електронне шпигунство й інші дії, наприклад,
порушення контракту.

Чесні засоби розкриття службової та комерційної таємниць є такими:

розбирання (розкриття) виробу;

незалежне відкриття;

відкриття після публічного розсекречення (ненавмисного або будь-якого
іншого), зробленого власником комерційної таємниці. У пошуку відповіді
на питання, чи використовувала компанія

чесні або нечесні засоби, суд з’ясовує, як обвинувачувана компанія
фактично довідалася про комерційно значущий секрет, а не як вона могла б
про нього довідатися.

Приклад. Винахідник на ім’я Чарльз Сайкс зробив значне вдосконалення
електричного інструмента, що використовується для зрізання трави та
бур’янів. Винахід полягав у заміні металевого леза нейлоновою ліскою, що
складається з однієї нитки. Сайкс погодився продемонструвати свій
винахід компанії «McGraw-Edison» — виробникові різальних інструментів.
Перш ніж він це зробив, Сайкс змусив «Mcraw-Edison» підписати
конфіденційну угоду про Нерозголошення, що забороняє публічне розкриття
його таємниці Протягом двох років.

Компанія «МсСгаху-Еалэоп» продемонструвала інтерес до інструмента, тому
що її власна модель ще не планувалася для виходу на ринок протягом
найближчих двох років. Однак через два тижні «МсОга\у-Е(іІ80п»
інформувала Сайкса про те, що її власний товар готується до виходу на
ринок через кілька місяців. Компанія запропонувала Сайксу невеликі
роялті за його внесок, але він відхилив цю пропозицію. Через кілька
місяців компанія «МсСгауу-Еалэоп» випустила на ринок різальний
інструмент, що використовує нейлоновий моношнур, такий самий, як у
пристрої Сайкса. Він подав позов на компанію за використання його
комерційної таємниці при створенні різального інструмента, що порушувало
їхню конфіденційну угоду про нерозголошення. «МсСга\у-Ес!І80п»
затверджувала, що вона не використовувала ідеї Сайкса і що його
комерційний секрет був уже привселюдно відомий у той час, коли Сайкс
розкрив його компанії.

Суд не прийняв цієї позиції. Він дійшов висновку, що «МсСга\у-Ес!І80п»
довідалася про нейлоновий шнур від Сайкса і використовувала його ідею в
порушення їхньої угоди, навіть попри те, що «МсСга\у-Ес1І80П» могла б
незалежно довідатися про це вдосконалення, не докладаючи завеликих
зусиль. Показання свідків продемонстрували, що ніхто в компанії
«МсСга\у-Е(іІ80П» до того, як Сайкс розкрив свою таємницю, не думав про
заміну металевого леза нейлоновою ліскою. Той факт, що комерційний
секрет Сайкса, будучи одного разу розкритим, стане відомий усьому
світові й може бути на законних підставах втілений у практику,
безпосередньо не стосувався справи. Сайксу призначили компенсацію за
збиток у розмірі 900 000 дол.

«МсСга\у-Ес1І80п» наполягла на повторному слуханні справи. На повторному
слуханні суд підкреслив той факт, що юридичне порушення компанією
«МсСга\Y-Ес1І80п» полягало у використанні нечесних засобів для одержання
та експлуатації комерційної таємниці Сайкса. Компанія підписала
конфіденційну угоду про нерозголошення, щоб заволодіти секретом, а потім
порушила цю угоду. Суд дійшов висновку, що «кожен, хто конфіденційно
домагається подібних знань, не може повернути їх на свою власну користь,
порушуючи цю конфіденційність, навіть якщо подальші події зроблять їх
доступними широкому загалові».

Компанія обов’язково повинна проводити процедури та політику в сфері
охорони інтелектуальної власності, комерційної таємниці, щоб запобігти
крадіжці їх. До того ж заходи щодо запобігання втраті таємниць можуть
сприяти зменшенню шансів для будь-кого довідатися про них чесними
способами.

І все-таки, можливо, найбільшу загрозу втрати прав на комерційну
таємницю становлять певні дії власника комерційно значущого секрету, а
не дії його конкурентів. Компанія може втратити свої секрети, зробивши
їх відомими конкурентові незалежно від його поведінки. Причиною може
стати власна поведінка, наприклад, коли один зі службовців випадково
розкриває секрет, поміщаючи його до публікації або поширюючи інформацію
про нього на семінарах чи виставках. У кожному такому випадку
необережність службовців, що втілюється в публічному розкритті
комерційної таємниці, може призвести до негайної втрати компанією її
охорони безвідносно до поводження конкурентів.

Ще один ключовий момент охорони комерційно значущих секретів пов’язаний
зі службовцями, що звільняються. У багатьох галузях службовці мігрують
від одного конкурента до іншого, забираючи з собою «багаж», повний
приватної інформації. Часто вони розкривають, випадково або
цілеспрямовано, своїм новим роботодавцям секрети колишніх роботодавців.
При цьому новий роботодавець іноді є просто безневинним одержувачем
секрету. Тому, якщо будь-який службовець звільнюється, запобігання
розкриттю таємниць стає важко здійсненним завданням. Ще менш здійсненне
завдання — відстояти свої права на комерційно значущу таємницю перед
новим роботодавцем. Загальне правило говорить: новий роботодавець, що
одержує комерційно значущі таємниці колишнього роботодавця від своїх
нових службовців, не підозрюючи про це, є невинним. У такому разі новий
роботодавець не несе відповідальності перед колишнім.

Це можна проілюструвати на прикладі справи «Соптаг». Службовці компанії
«Соптаг Products* залишили її та перейшли на роботу до
компанії-конкурента «Universal Slide Fasteners* (універсальні коливальні
застібки). Обидві компанії конкурували в сфері виробництва
застібок-блискавок. «Соптаг» обвинуватила своїх колишніх службовців у
крадіжці комерційних секретів, що належать до способів виготовлення
застібок-блискавок. Будучи найнятими в «Соптаг», ці службовці підписали
договори про конфіденційність, обіцяючи не розкривати комерційних
таємниць компанії. Пішовши з «Соптаг», вони використовували її
комерційні таємниці на своїх нових робочих місцях у компанії «Universal
Slide Fasteners*, порушуючи підписані ними договори. Однак компанія
«Universal Slide

Fasteners* не знала про те, що ці службовці підписували такі договори
при найманні, та про те, що її нові службовці використовували комерційні
таємниці компанії «Соитаг». Суд ухвалив, що компанія «Universal Slide
Fasteners* не може нести відповідальності перед «Соптаг» за оволодіння
зазначеними комерційними секретами, тому що перша була невинною в
крадіжці цих секретів.

Процедури та політика компанії в галузі інтелектуальної діяльності
повинні здійснюватися й для того, щоб застерегти колишнього службовця, а
також його нового роботодавця про те, що цьому колишньому службовцеві
відомі службові та комерційні таємниці компанії. Такі процедури й
політика спрямовані на прорив лінії захисту невинного одержувача
таємниці шляхом обґрунтування того, що обвинувачувана сторона знала про
існування статусу службової та комерційної таємниці.

Будь-яке розкриття службових і комерційних таємниць партнерові або
третій стороні в ділових відносинах має відбуватися під завісою
конфіденційності. Як правило, це досягається за допомогою висування до
іншої компанії вимоги підписати угоду про конфіденційність. Відсутність
узагалі будь-якої вимоги таємності стосовно перспективного ділового
партнера може призвести до втрати компанією права на службову та
комерційну таємниці.

В одному з реальних випадків компанія встановила прототип блоку для
тестування й надала інженерні креслення цього блоку одному зі своїх
клієнтів. Компанія не попередила клієнта про те, що сам прототип і
креслення були конфіденційними, а також не позначила креслення знаком
конфіденційності. Крім того, іншим людям, що не були залучені до ділових
відносини, було дозволено бачити цей прототип без будь-яких обмежень. На
основі свідчень суд дійшов висновку, що компанія не має жодних прав на
службову та комерційну таємниці, наявні в технології та втілені в
прототипі й кресленнях, тому що вона ніколи не обходилася з ними як з
комерційно значущими секретами і не здійснювала ніяких заходів щодо
захисту їхньої конфіденційності.

Процедури та політика в сфері інтелектуальної власності необхідні, аби
впевнитися в тому, що відповідна конфіденційна угода була досягнута,
перш ніж відбулося розкриття матеріалів, які належать до комерційної
таємниці.

Для захисту комерційної таємниці необхідно щонайменше забезпечити таке:

наявність угод з працівниками, що, зокрема, передбачають обов’язок
працівників не розголошувати комерційної таємниці роботодавця;

наявність відповідних угод або спеціальних положень у контрактах, які
передбачають захист комерційної таємниці в договорах із замовниками,
виконавцями, консультантами й іншими юридичними та фізичними особами, що
складаються в договірно-правових відносинах між власником комерційної
таємниці особами, котрі не є його працівниками;

наявність у власника комерційної таємниці інструкцій, що визначають
принципи віднесення інформації до розряду конфіденційної, порядок роботи
з конфіденційною інформацією та контролю за дотриманням установленого
режиму роботи з конфіденційною інформацією.

У переважній більшості промислово розвинених країн подібні угоди є
ефективним інструментом захисту комерційної таємниці. Такі угоди між
працівником і роботодавцем складають або паралельно із встановленням
трудових відносин, або від моменту, коли працівник дістає доступ до
комерційної таємниці роботодавця.

Варто мати на увазі, що угоди такого типу звичайно укладаються з
працівниками, які в перебігу виконання своїх трудових (службових)
обов’язків на підприємстві (в організації, установі тощо) мають або
одержують доступ до технічної, комерційної чи фінансової інформації зі
статусом конфіденційної або самі створюють таку інформацію.

Ключовим елементом процесу передачі та використання комерційної таємниці
є договір про конфіденційність і нерозголошення, що дозволяє
застосовувати різні підходи, і численні комбінації їх з урахуванням мети
договору, позицій сторін, специфіки розголошуваної інформації і
особливостей національного законодавства.

Визначальним критерієм необхідності висновку угоди про конфіденційність
є той факт, що в процесі виконання трудових (службових) обов’язків або
визначених у договорі робіт працівник дістає доступ до комерційної
таємниці або синтезує інформацію, яку необхідно зберегти як
конфіденційну.

Українське законодавство не встановлює жодних специфічних умов, що мають
бути відбиті в угодах про конфіденційність. Роботодавці та працівники є
вільними у визначенні будь-яких умов угоди, Що не суперечать
законодавству.

Угода про конфіденційність може мати досить просту структуру й зміст.
Проте, готуючи відповідні положення трудового договору та угоди про
конфіденційність, варто брати до уваги чинне законодавство, зокрема
загальні положення про угоди й договори.

Наведені в рекомендаціях умови мають містити основні положення,
спрямовані на врегулювання відносин між роботодавцем і працівником задля
забезпечення необхідних заходів, щоб захистити комерційну таємницю. При
наймі працівника на роботу він, крім трудового договору, підписує цілий
пакет самостійних угод, зокрема угоду про конфіденційність.

Першим кроком у створенні системи захисту комерційної таємниці на
підприємстві є складання документа (наказу або положення), що встановлює
межі комерційної таємниці в усіх сферах діяльності організації,
відповідальних осіб, терміни актуальності секретної інформації та засоби
покарання в разі її розголошення. Після складання такого документа з
усіх працівників підприємства потрібно взяти підписку про те, що вони з
ним ознайомлені й зобов’язуються не розголошувати секретні відомості
протягом установленого терміну актуальності інформації.

Наступним кроком є вироблення та реалізація заходів для запобігання
витокові інформації. Вони можуть варіюватися залежно від роду діяльності
підприємства та суворості охорони комерційної таємниці. Необхідно:

підготувати наказ про збереження інформації на загальнодоступному диску,
що регламентує правила збереження інформації на електронних носіях і
ступінь доступності інформації для менеджерів різних рівнів;

закріпити за всіма менеджерами, зайнятими в продажах, конкретну сферу
діяльності, де вони обслуговують старих і шукають нових клієнтів. Усі
відомості про потенційних клієнтів (контактні особи, телефони, дати й
результати зустрічей і телефонних розмов, а також особисті примітки
менеджерів) слід заносити в спеціальну базу даних, що зберігається в
мережі. Щомісяця менеджери повинні готувати звіти про пошук нових
клієнтів у надрукованому вигляді, ці звіти варто зберігати в кабінеті
начальника відділу для забезпечення схоронності інформації (клієнтської
бази даних) при звільненні персоналу;

інтегровану програму з виписування рахунків, наявності продукції на
складі тощо написати під інтерфейс, несумісний з «MS Windows», для того
щоб забезпечити захист інформації від копіювання даних до інших програм
«MS Office*, від будь-якого іншого копіювання інформації з бази даних
тощо. Або забезпечити цей захист іншим програмним способом;

простежити за тим, щоб на робочих станціях (терміналах) продавців не
були встановлені дисководи, аби запобігти копіюванню інформації з бази
даних;

при звільненні менеджера або начальника відділу проводити
здавання-прийняття справ. Причому передавати не тільки клієнтську базу,
але й інформацію про всі неформальні відносини, встановлені з клієнтом.
Крім того, менеджер, що звільняється, повинен не тільки в присутності
спадкоємця зателефонувати своїм клієнтам і представити їм нову людину,
але в деяких випадках навіть особисто об’їхати VIP-клієнтів і
познайомити їх з новим менеджером;

при звільненні менеджера або начальника відділу конфіскувати в нього
візитні картки інших організацій, отримані їм під час роботи на
підприємстві, і телефонні записні книжки;

для працівників, яким були надані ноутбуки, створити спеціальні
механізми синхронізації даних. На всі ноутбуки підприємства силами
ІТ-відділу встановити системи захисту від злому та криптування
інформації. У результаті навіть загублений або украдений ноутбук не
стане джерелом витоку конфіденційних даних: розшифровка інформації,
закритої з використанням сучасних криптотехнологій (наприклад, PGP),
звичайно, можлива, але потребує дуже серйозних матеріальних і технічних
ресурсів і наразі під силу лише державним відомствам і дуже великим
корпораціям.

Технічна документація (креслення, технологічні регламенти), Що містить
комерційну таємницю, виконана на паперових носіях, має дуже слабкий
захист авторським правом. Тому необхідно подбати про те, щоб ці
матеріали зберігалися в сейфі, доступ до якого Мав би тільки один
працівник, а ознайомлюватись з матеріалами дозволялося б тільки
визначеному колу осіб з обов’язковою фіксацією в спеціальному журналі,
хто саме, до яких матеріалів і в який Час мав доступ. Записи про це
допоможуть при розгляді справ у суді, особливо якщо працівник перейде на
роботу до конкурента.

5.4. Запобігання передчасному розкриттю винаходів

Коли компанії втрачають змогу запатентувати винаходи, це відбувається,
як правило, через одну причиною — недотримання юридичних вимог, що
висуваються до патентоздатності відповідно до чинного законодавства.
Багато компаній не можуть дістати права на зроблений винахід лише через
те, що не розробили правильної політики та процедур патентування.

Вимога новизни під час одержання патенту виявляє численні перешкоди для
патентоздатності. Ці перешкоди фатальні для спроб запатентувати винахід,
не дозволяючи видати патент або роблячи недійсним той, що його помилково
надало патентне відомство.

Перешкоди для патентоздатності можна розподілити на дві групи:

– перешкоди, причиною яких є інші винахідники;

– перешкоди, причиною яких є компанія-розроблювач винаходу. Перша група
підприємств не дозволяє компанії одержати патент, тому що винахід у
минулому вже зробив хтось інший. У цьому разі компанія нічого не може
змінити, тому що сам перебіг подій «ставить хрест» на патентуванні.

Однак компанія може запобігти виникненню перешкод другої групи. Ці
перешкоди підконтрольні компанії й можуть виникнути через її
необережність або через брак знань про те, як функціонує патентне
законодавство.

Наприклад, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»
[16] визначає, що одним з трьох критеріїв патентоздатності є критерій
новизни. Винахід визнають новим, якщо він не є частиною рівня техніки.
При визначенні рівня техніки до уваги беруть усі відомості, які стали
загальнодоступними в світі до дати подання заявки, або, якщо заявлено
пріоритет, — до дати її пріоритету. Отже, новизна винаходу залежить від
того, на який момент часу її визначають, які джерела інформації беруть
до уваги і на якій території (в країні або за кордоном) розкриття
винаходу порушує новизну. Подібна норма є в патентних законах багатьох
країн.

Першою перешкодою для патентоспроможності є друкована публікація, що
описує будь-яку технологію й достатньою мірою є загальнодоступною для
публіки, що цікавиться цією технологією.

Друкована публікація складається не тільки з надрукованого й
опублікованого документа. Вона містить комп’ютерне збереження даних на
диску та за допомогою інших форм збереження інформації, відновлення й
поширення даних. До друкованих публікацій належать: статті в професійних
або комерційних журналах, дипломні роботи, дисертації, газетні статті,
брошури, мікрофільми, фотографії, дані, що зберігаються на комп’ютерному
диску, виробничі каталоги, рекламна інформація.

Другою можливою перешкодою для патентоздатності є публічне використання,
котре визначається як будь-яке використання винаходу, що відбувається
без будь-яких обмежень або зобов’язань таємності перед винахідником.
Компанія втрачає змогу дістати патентні права на нову технологію, якщо
вона привселюдно використовує її або дозволяє іншій компанії
використовувати її без обмеження, до подачі заявки на патент.

З іншого боку, компанія може використовувати цю нову технологію потаіі
або дозволити іншій компанії використовувати її, наклавши на неї
обмеження таємності.

Приклади публічного використання: демонстрація прототипу групі
потенційних партнерів; надання споживачеві зразків нового товару;
випробовування споживачами нового товару; спроби продати товар, що
підлягає патентуванню; поширення рекламних брошур, які описують винахід;
показ фотокопій або фотографій перспективним покупцям; детальне
обговорення винаходу під час комерційних показів; контрактна пропозиція,
що деталізує винахід; поширення зразків; продаж товару, виготовленого за
допомогою захищеного патентом способу, навіть якщо цей спосіб не є
привселюдно відомим.

У більшості країн патентне законодавство висуває суворі вимоги щодо
новизни та патентоздатності. У цих країнах заздалегідь не припускається
будь-яке публічне розкриття до подачі патентної заявки, на відміну від
патентного законодавства Сполучених Штатів, що надає винахідникові
12-місячний пільговий період для подачі патентної заявки після
публічного використання або продажу. Одні країни надають коротший термін
після розкриття змісту патентної заявки, інші — взагалі не надають
такого пільгового терміну. У більшості країн будь-яке публічне розкриття
до подачі патентної заявки автоматично унеможливлює одержання іноземних
патентних прав.

Іноді виникає ситуація, коли дві компанії незалежно одна від одної
розробляють ту ж саму нову технологію. Якщо жодна компанія не знає про
розробки іншої, то кожна з них може подати патентну заявку на свою
технологію, заявляючи її як свою власну. Однак патентне законодавство
допускає надання тільки одного патенту на один винахід. Отож лише одна
компанія одержить патентні права. В Україні патент дістане та компанія,
яка першою подасть заявку на винахід до патентного відомства. У США
патентне відомство вирішує, яка з компаній першою винайшла цю нову
технологію, і привласнює першість у винаході тій компанії, яка доведе,
що її винахід зроблений раніше, ніжу конкурентної компанії.

Іноді передчасне ненавмисне розкриття винаходу до подачі заявки в
патентне відомство, не відоме цьому відомству, може послужити приводом
для того, щоб виданий патент на винахід був оскаржений конкурентом за
критерієм новизни та був скасованим.

Ось приклад. Громадянин Великої Британії свого часу зробив винахід на
віндсерфінг (дошка з парусом). У встановленому порядку він подав заявку
на винахід до патентного відомства й згодом отримав на нього патент.

Фірма, що займалася виробництвом і продажем спортивного інвентарю,
ознайомившись із патентом, побачила в ньому великий комерційний
потенціал. Вона звернулася до винахідника з пропозицією продати їй права
на цей винахід. Винахідник відмовився від пропозиції, мотивуючи це тим,
що планує розпочати свій бізнес на основі винаходу. Тоді фірма вирішила
оскаржити патент за критерієм новизни. Ретельні дослідження доступних
джерел інформації не дали бажаного результату. Винахід справді був
новим. Але одного разу до агентів фірми випадково потрапив відеозапис,
зроблений аматорською камерою самим винахідником, на якій було
зафіксовано, як його син-підліток катається на віндсерфінгу, зробленому
з прасувальної дошки, яку він позичив у матері. На плівці також було
зафіксовано інших людей, які були в той час на пляжі, а також дату
зйомки, що була більш ранньою, ніж дата подачі заявки до патентного
відомства. На цій підставі суд визнав, що критерію новизни не виконано,
і відомство скасувало патент.

5.5. Моніторинг інноваційної діяльності компаній-конкурентів

5.5.1. Виявлення конкурентів

Компанії здійснюють дороге патентування винаходів, сподіваючись на
реалізацію в подальшому їхнього економічного потенціалу. Однак без
належного управління патентною інформацією ці сподівання можуть бути
невиправданими.

Для запобігання невдачам необхідно проводити моніторинг у трьох
площинах:

моніторинг інноваційної діяльності компаній з метою виявлення
конкурентів;

моніторинг чинних патентів власної компанії з метою запобігання
порушенню прав інтелектуальної власності конкурентів;

моніторинг порушників прав своєї інтелектуальної власності. Отримати
загальну інформацію щодо діяльності конкурентів

можна легко шляхом регулярного відстежування патентної, кон’юнктурної,
науково-технічної інформації, відвідування комерційних виставок.

Офіційні бюлетені Державного департаменту інтелектуальної власності
«Промислова власність» та «Авторське право і суміжні права» містять
повну реферативну інформацію про зареєстровані в Україні винаходи,
корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки (знаки для товарів
і послуг), географічні зазначення (кваліфіковані зазначення походження
товарів), об’єкти авторського права (зокрема й комп’ютерні програми) та
суміжних прав. Ці джерела містять великі масиви інформації для аналізу
діяльності конкурентів, відповідний персонал повинен регулярно вйізчати
їх.

Іноземні патенти є надзвичайно важливою базою для виявлення конкурентів,
а також тенденцій інноваційної діяльності в тій чи тій галузі економіки.
Бази даних патентів США, Європейського патентного відомства, Японії
охоплюють понад 80% усіх світових патентів. Деякі з цих баз (наприклад,
патентна база даних США) доступні для користування через інтернет в
онлайн-режимі. Деякі розміщують інформацію про патенти на дисках для
лазерного зчитування. Ці диски мають власну пошукову систему, що дає
змогу Швидко здійснити пошук конкурентів.

Маючи змогу отримувати такі послуги шляхом пошуку за назвою
компанії-конкурента, серед власників патентів можна визначити, які
патенти були надані конкурентам. У такий спосіб мояша довідатися, над
якими технологіями наразі працюють конкуренти і які типи охорони вони
вже одержали. Деякі бази даних також дозволяють шукати патенти за
специфічними типами мови патентних формул або за специфічною мовою в
короткій анотації до патенту. Кожна з цих можливостей може стати
корисним інструментом при з’ясуванні того, чим займаються конкуренти й
на яких позиціях перебувають.

Щоб користуватися цим важливим джерелом інформації, в компанії має бути
обладнане робоче місце (комп’ютер з доступом до мережі інтернет).

Професійна література. Компанії варто також підписатися на професійні й
комерційні журнали, що стосуються її бізнесу. Багато статей, які
публікуються в таких журналах, написали люди, котрі на цей момент
розробляють нові технології. Для винахідника звичайне явище — спочатку
зареєструвати патентну заявку на нову технологію, а потім опублікувати
дослідження в журналі. Тому що до видачі патенту (якщо це взагалі
відбудеться) після подання патентної заявки необхідний термін в один або
два роки, і журнали можуть надати інформацію про нову технологію, перш
ніж ця технологія буде привселюдно описана у відповідному патенті.

Література, що стосується конкурентів. Багато компаній уже визнали
значення спостереження за конкурентами, керуючись фінансовими й
маркетинговими інтересами, і відповідно до них вже склали картотеки
літератури про конкурентів. Ці самі картотеки можуть надати цінну
інформацію для виявлення потенційних намірів і дій конкурентів у сфері
інтелектуальної власності. Крім того, цінну інформацію, що стосується
потенційної інтелектуальної власності конкурентів, можна отримати з
їхніх рекламних матеріалів, аркушів опису основних характеристик,
посібників користувача та сервісних посібників.

Комерційні демонстрації. Це одне з найкращих джерел інформації про нові
технології і, отже, про інтелектуальну власність, яке захищають
потенційні конкуренти. По-перше, ці нові технології перебувають на
загальному огляді. По-друге, необережність торговельних представників
конкурентів може прояснити, які товари (або фрагменти товарів)
вважаються унікальними і, отже, потенційно підходять для захисту
конкурентами.

5.5.2. Запобігання порушенню чужих прав

Перш ніж випустити новий товар на ринок, компанії варто визначити, чи
буде він порушувати патент будь-якої іншої компанії. Такий процес
перевірки на можливе порушення відомий під назвою «експертиза на
патентну чистоту». Асоційована з цим товаром експертиза полягає в
процедурах, метою яких є гарантування того, що, наприклад, торговельна
марка, обрана для нового товару, не порушує прав ще чиєїсь торговельної
марки.

Патент надасть компанії право відсторонювати інших компаній від
виготовлення, використання або продажу цього винаходу. Тому навіть якщо
новий товар охороняється частково або цілковито патентом, яким володіє
компанія, цей товар, проте, може порушувати патент будь-якої іншої
компанії.

Експертизу на патентну чистоту зазвичай виконує фахівець з
інтелектуальної власності, вона складається з проведення патентного
пошуку й аналізу отриманої інформації. Якщо цей новий товар не підпадає
під обсяг прав будь-яких чинних і зобов’язальних до дотримання формул
винаходів з будь-яких інших патентів, то його можна вважати чистим для
виробництва та продажу. З іншого боку, якщо новий товар з певною
ймовірністю порушує чинну та зобов’язальну до дотримання формулу
винаходу з патенту будь-якої іншої компанії, варто повторно оцінити
ризики, пов’язані з визнанням товару, що порушує чиїсь права, шанси щодо
ліцензування та можливості створення нового товару, що не пору
нгує-чужих прав.

Перш ніж випустити нову торговельну марку, асоційовану з новим товаром,
рекомендується провести дослідження торговельних марок у межах процесу
проведення експертизи товару. Важливішим є те, що невиконання такого
своєчасного пошуку перед виходом нової торговельної марки може бути
витлумачене як нехтування правами на торговельну марку, що належить
комусь іншому, якщо марка вийде на ринок з порушенням цих прав.

Мета проведення експертизи товару на патентну чистоту має подвійний
характер. По-перше, така експертиза мінімізує ризик порушення патентів
інших компаній. А це, своєю чергою, дозволяє уникнути потенційно
тривалого й дорогого судового розгляду за фактом порушення. По-друге,
вона знижує ризик визнання навмисного порушення з боку власної компанії.
Визнання порушення навмисним може спричинити потроєння суми фактичних
компенсацій за заподіяний збиток. Деякі суди накладають на компанію
формальне підтвердження обов’язку ретельно визначати, чи порушує її
товар патент ще будь-якої компанії, перш ніж вона почне виробництво,
використання або продаж цього товару. Проведена експертиза на патентну
чистоту може свідчити про те, що цей обов’язок виконано.

Додатково, якщо є занепокоєння, що певний товар порушить будь-чий
патент, то можна дізнатися думку стороннього патентного повіреного, перш
ніж сумнівний товар вийде на ринок. Зазвичай, якщо є обґрунтована думка,
висловлена до того й після того, як компанія почала будь-які дії, що їх
можна витлумачити як порушення, це є важливим чинником визначення
правильності дій компанії. Навпаки, якщо не вивчали такої думки, це може
свідчити про те, що компанія навмисно зневажила чужі права
інтелектуальної власності.

5.5.3. Виявлення фактів порушення прав своєї компанії

Оскільки суди все частіше визнають той факт, що інтелектуальна власність
робить додатковий внесок у функціонування компаній і асоційовану з нею
грошову вартість, нині дедалі більшого значення набувають системи, що
дозволяють максимізувати використання можливостей інтелектуальної
власності. Компанія, що постійно намагається мати нову інтелектуальну
власність і експлуатує отриману, має великі шанси залишатися здоровою у
фінансовому сенсі. Така компанія підтримує конкурентність, захищаючи
свої товари, що постійно вдосконалюються і появи яких чекають на ринку.
Крім того, така компанія зміцнює свою конкурентність, примушуючи до
виплати компенсацій тих конкурентів, що змагаються з її запатентованими
товарами.

Завдання відстежувати потенційних порушників може виконати, якщо
компанія поєднає моніторинг конкурентів з корпоративною поінформованістю
про свою інтелектуальну власність. Завдяки правильній внутрішній
політиці щодо захисту й експлуатації інтелектуальної власності компанія
та її службовці уважно ставляться до всього портфелю інтелектуальної
власності, а також до діяльності конкурентів. Відповідно до цього
службовці повинні швидко розпізнавати товари, торговельні марки або
технології, права на які порушено.

Діяльність з моніторингу забезпечує компанії рушійну силу для
розслідування потенційних порушень. Наприклад, фахівець з маркетингу
побачив конкурентний товар, що виставлений на комерційному шоу, і описав
його своєму менеджерові. Інформований у такий спосіб менеджер може
згадати про наявність патенту на товар, аналогічний описаному його
службовцем- Стосовно цього питання менеджер зі своїми висновками може
зв’язатися з юридичним відділом, і в такий спосіб можна перевірити факт
порушення. Ключовим моментом тут є підготування службовців, щоб вони
були компетентними в питаннях інтелектуальної власності компанії.
Важливим є заохочення їхньої активності в цьому напрямку.

Тільки-но потенційного порушника виявлено, відділ з інтелектуальної
власності або адвокат приступають до перевірки факту порушення. Така
перевірка може складатися із закупівлі товару потенційного порушника,
закупівлі товару з торговельною маркою, права на яку порушуються,
досліджень технології, яка потенційно порушує права, а також безліч
інших видів діяльності, спрямованих на пошук фактів.

Коли пошук фактів буде завершено, потенційний товар-порушшіи,
техиолотїя-порушттагад або мариа-порушнтгад тіортвїїю-ються з тими
об’єктами права інтелектуальної власності, якими володіє компанія. У
результаті цього можна визначити, що порушення було й компанії завдано
збитків на певну суму. Потім на основі аналізу вигід-витрат-ризику можна
прийняти ділове рішення про те, чи намагатися ліцензувати інтелектуальну
власність, чи починати судовий розгляд за фактом порушення або не
вдаватись до жодних дій.

Якщо відділ або фахівець з інтелектуальної власності дійдуть висновку,
що конкурент дійсно порушує права компанії, не потрібно баритися з
обстоюванням своїх прав на інтелектуальну власність. Необґрунтована
затримка може спричинити^рату цих прав стосовно цього конкурента.
Затримки терміном більш ніж три роки зазвичай визнаються
необґрунтованими, навіть ненабагато коротші — також.

Відлік часу для обстоювання прав починається відтоді, коли компанія знає
або, зважаючи на все, повинна довідатися про товар-порушника. Якщо,
наприклад, у результаті моніторингових зусиль компанії менеджер
довідається, що товар конкурента може порушувати один з патентів
компанії, то початком періоду необгрунтованої затримки може стати дата,
коли менеджер довідався про цей товар. Відповідно, тільки-но потенційне
порушення ідентифіковане, компанія зобов’язана вжити заходів
обережності, щоб упевнитися в тім, що з її боку немає жодного
необгрунтованого зволікання після цієї ідентифікації.

Службовці компанії повинні усвідомити, що їхні знання про потенційні
порушення не тільки забезпечують можливості використання інтелектуальної
власності компанії, але також можуть ініціювати певний період, по
закінченні якого ті ж самі можливості можуть бути втрачені. Тому
компанія повинна мати план інструктування службовців, для того щоб вони
швидко доносили до свого менеджера або юридичного відділу всі факти, про
які довідаються, що свідчать про порушення з боку конкурентів.

У силу того, що можливості використання прав інтелектуальної власності
можуть бути втрачені в результаті необгрунтованої затримки з
обстоюванням цих прав, стандарти з розкриття інформації, що стає відомою
в процесі моніторингу, повинні стати частиною стандартів компанії з
моніторингу діяльності конкурентів. Якщо компанія втрачає можливості
використовувати права інтелектуальної власності, такі втрати мають бути
питанням вибору, а не стати результатом того, що компанія забула про
існування своєї інтелектуальної власності або про існування
конкурентного потенційного товару-иорушника. Коли компанія довідається
про факти, що свідчать про можливе порушення, це спірне питання варто
доповісти в юридичний відділ і без великого зволікання провести щодо
нього розслідування.

Зважаючи на те, що обстоювання порушених прав є дуже клопіткою й дорогою
справою, бажано передбачити майбутні порушення. Це можна зробити, якщо
буде встановлено тісний зв’язок між патентами своєї й іншої компанії та
ступінь їх взаємозалежності через аналіз цитування патентів.

Взаємозалежні патенти підлягають подальшому відстеженню, оскільки тут
виникає ймовірність актів передання патентних прав, вичерпання терміну
дії одного з патентів або перехід винахідника в іншу організацію.
Зацікавлена компанія може піти на одержання необхідної технології за
ліцензією через придбання патентних прав або створення спільного
підприємства. Якщо нічого подібного не трапиться, потрібно й надалі
відстежувати виробничі процеси підозрюваної компанії на предмет
можливого правопорушення.

Розглянутий метод також корисний під час виявлення часто цитованих
патентів, і, отже, їх варто підтримувати в силі протягом усього їхнього
терміну дії, і тих, від яких цілком можна відмовитись.

Аналіз патентного цитування належить до діяльності, іменованої останнім
часом конкурентною розвідкою, що переважно призначена для забезпечення
керівників інформацією, яка є необхідною для прийняття обґрунтованих
рішень [75].

5.5.4. Патентний наступ на конкурентів

Безумовними лідерами в захопленні ринків наукомісткої продукції є США та
Японія. Сходинкою нижче знаходяться країни Західної Європи [75]. Роль
України не помітна. Передові компанії розвинених країн обрали стратегію
збільшення своєї конкурентнос-ті за рахунок лідерства в отриманні
якнайбільшої кількості патентів у сфері наукомістких технологій.
Зокрема, фірма «International Business Machines* (США) останнім часом
отримує не менш як 1000 патентів щорічно. У цих перегонах компанії
використовують усі свої науково-технічні резерви й активно залучають
своїх партнерів, формуючу групу дружніх компаній, що спільно володіють
одним і тим же патентом. На світовій арені фактично формуються два
великих портфелі патентів — американський та японський, за допомогою
яких вони збираються розподілити між собою цей ринок, на якому буде мало
місця для інших країн.

Крім стратегії «патентної повені», деякі, особливо японські, компанії
застосовують стратегію «патентної облоги» ефективного патенту
фірми-конкурента десятками вузькоспеціалізованих патентів суміжного
характеру. В результаті цей патент блокується й компанія втрачає змогу
його розвивати.

На жаль, українські розробники наукомістких технологій, посилаючись на
скрутне становище з фінансуванням, практично відмовилися від змагання із
західними фірмами щодо завоювання ринку наукомісткої продукції. Але
цілком погодитись з тим, що Україна не може хоч трохи конкурувати з
розвиненими країнами, не можна.

Керівникам підприємств необхідно зрозуміти, що високу
конкурентоспроможність продукції можна забезпечити тільки за рахунок
використання в ній технологічних рішень винахідницького рівня. Захист
цих рішень патентами дозволить не тільки закріпити цей рівень, але за
відповідних умов заявити щонайменше про контроль, а щонайбільше — про
монополізацію сегмента товарного ринку й тим самим здійснити тиск на
своїх конкурентів [75].

Станом на 01.01.2005 р. на території України є чинними 41810 патентів, з
них 20-річних патентів —- 14599. За останні чотири роки на ім’я
іноземних заявників видано 4770 патентів, що становить 33%. Тобто
принаймні третину патентного простору України вже захопили іноземні
компанії. З обмеженими фінансовими можливостями важко відвоювати власний
патентний простір, а тим більше — завоювати його на території розвинених
країн. Але завжди є змога конкурувати з окремими фірмами на певних
вузьких науково-технічних напрямах. Попри велику перевагу супротивника,
завжди можна знайти обходи або проходи в середовищі чинних патентів,
зосередивши зусилля на вузькій сфері та за допомогою низки винаходів
сформувати новий науково-технічний напрям.

5.6. Інформаційне забезпечення управління інтелектуальною власністю

5.6.1. Створення бази даних об’єктів права інтелектуальної власності

Компанії, що займаються розробленням нових технологій, зацікавлені в їх
патентній охороні, оцінці та використанні нематеріальних активів, що
накопичуються в такий спосіб. Обов’язковим інструментом створення
необхідних для цього «патентних досьє» є відповідні бази даних.

Формування «досьє» варто починати з визначення змісту «ідеальної БД» і
вимог потенційних користувачів. Така БД дозволить:

ідентифікувати дорогі й усе ще не використовувані патенти, а також
активи, що не приносять прибутків, але які можна продати чи списати;

вчасно вносити зміни в основні напрями діяльності компанії;

групувати патенти, що стосуються подібних технологій, виділяти серед них
як найважливіші, так і менш значущі аналоги;

виявляти реальних і потенційних конкурентів стосовно кожного патенту.

У БД має надходити нова інформація з багатьох джерел, однак потрібно
враховувати, в якому ступені буде відкрито доступ до цих відомостей для
різних категорій користувачів.

Користувачами подібної БД можуть стати фахівці зі стратегічного
планування та ліцензійної діяльності, штатні патентознавці, керівники
виробництва й інноваційних проектів, інженери. Працюючи з БД, вони
будуть залежно від професійних обов’язків виявляти сильні (з погляду
конкуренції) патенти, а також патенти, що зацікавлять потенційних
партнерів у спільній діяльності, або придатні для розроблення нових
напрямів, ліцензування тощо.

З метою забезпечення максимальної ефективності БД за мінімальних витрат
рекомендується проаналізувати технологічну схему керування
інтелектуальною власністю.

Основним джерелом відомостей для управління інтелектуальною власністю
варто вважати дані про підприємницьку стратегію очікуваної реалізації
запатентованих інновацій у продукції своєї компанії та конкурентів або
про можливе перетворення їх в об’єкти ліцензування. Для цього в БД треба
регулярно вводити обновлювані перехресні посилання «патент — продукт» та
інші засоби ідентифікації ймовірних сфер комерційного застосування
накопичуваних інтелектуальних активів. Маркетингові дослідження й оцінка
конкурентних технологій є обов’язковою частиною вироблення стратегічних
рішень, тому сформована БД має містити інформацію, що дозволяє виділяти
інновації, які варто патентувати, й придатні для ліцензування патенти
[83].

5.6.2. Джерела патентної інформації

Патентна інформація використовується на всіх етапах життєвого циклу
інноваційної продукції. Порівняно з іншими джерелами інформації вона має
такі переваги:

оперативність (вона зазвичай передує публікації інших інформаційних
матеріалів);

вірогідність (вона перевіряється й підтримується державною патентною
експертизою);

повнота відомостей (вона досягається тому, що розроблено спеціальні
чіткі правила викладу описів винаходів);

упорядкованість (у більшості країн застосовують наскрізну нумерацію
патентних документів).

Основна цінність патентної документації полягає в повних описах
винаходів. Відповідно до патентного законодавства, описи винаходів не
можуть містити неправильних відомостей і мають відрізнятися новизною.
Тому патентна інформація дає змогу здійснювати нові розробки на рівні
кращих світових зразків з урахуванням наявних рішень і основних
тенденцій розвитку техніки.

Деякі патентні відомства, що публікують патентні заявки, після того як
останні пройшли експертизу, публікують також звіти про патентний пошук,
що їх підготували експерти цих відомств. Звіти Про патентний пошук
звичайно додаються до відповідних заявок.

Бібліографічна інформація наводиться звичайно на першій сторінці патенту
(титульному листі) й містить у собі, крім назви винаходу, номер патенту
країни видачі, номер заявки, дати подання заявки та публікації,
пріоритетні дані, дані про авторів винаходу та власників патенту,
класифікаційні індекси за міжнародною патентною класифікацією й у деяких
випадках — за національною класифікацією.

Кожен пункт бібліографічних даних на першій сторінці патентного
документа шифрується універсальним двозначним цифровим кодом (код ШГО),
який полегшує ідентифікацію бібліографічних записів, де містяться
прізвища, дати, адреси та класифікаційні позначення, що можна зрозуміти
навіть без знання мови, якою опублікований патент.

Повний опис винаходу, що міститься в патентному документі, складається з
короткого опису наявного рівня техніки (аналоги, їхні недоліки тощо),
детального опису винаходу (для того, щоб фахівець у відповідній галузі
міг реалізувати цей винахід), формулу винаходу, що відбиває його
сутність і визначає обсяг прав за патентом, а також креслень, які
пояснюють сутність винаходу.

Формування баз даних на основі патентної та іншої інформації, пов’язане
з використанням описів винаходів та іншої літератури, дозволяє створити
своєрідне досьє на кожне нововведення, що періодично доповнюється й
корегується. Аналіз таких даних дає змогу встановити низку найважливіших
чинників під час маркетингового опрацювання продукту. Наприклад:

розподіл патентів, що були видані окремим фірмам, за роками дозволяє
виявити тенденції в їхньому розвитку;

розподіл за роками та країнами патентів з удосконалення продукції
дозволяє усвідомити ступінь активності фірм на ринках конкретних країн.
Це також може визначити напрямок робіт і зміну потреб споживача;

правовий статус патенту (терміни заявки, термін дії тощо) надає
інформацію під час проведення експертизи на патентну чистоту, що є
складовою частиною маркетингових досліджень;

встановлення патентів-аналогів (за номером першої заявки), що необхідно
для аналізу географії патентування фірм-конкурентів. Крім того, ця
інформація використовується при оцінці комерційної значущості новинки;

інформація про можливі сфери застосування винаходів може бути
використана задля сегментації ринку;

джерела інформації, що мають посилання на цей патент, особливо ті, де
розглядаються шляхи застосування на практиці. В них завжди можна знайти
дані про переваги та недоліки; це дозболить одержати повніше уявлення
про ступінь готовності винаходу до використання та про його значущість.
Дані, які можна одержати з патентної інформації, важливі як під час
продажу продукту, так і під час його купівлі. Дані про недоліки можна
одержати з описів пізніших за пріоритетом винаходів, де конкретний
винахід використовується для порівняння як аналог.

Інформація, що містить відомості про розробки й технології, наведена
головно в патентних документах і звітах про НДР і ДКР із випередженням
часу реалізації в кілька років. Звіти про іспити дослідних зразків,
фірмові проспекти й каталоги повідомляють про початок промислового
освоєння. Науково-технічні журнали та реферативні видання інформують про
наявний факт найчастіше із запізненням у 1-2 роки. Стандарти та технічні
умови закріплюють вимоги до промислового виробництва, запізнюючись на
кілька років.

Інформація з виставок, ярмарків, тематичних семінарів, симпозіумів з
усіх видів інформації комерційної спрямованості є найповнішою й
інтегрованою. Для об’єктів інтелектуальної власності як товару особливо
важлива інформація спеціалізованих інноваційних міжнародних виставок, де
всі — продавці й покупці, експоненти та відвідувачі — тією чи тією мірою
пов’язані інтересом до інновацій.

Поширення інформації неможливе без застосування нових інформаційних
технологій. Останніми роками найпоширенішим засобом доступу до світових
патентно-інформаційних ресурсів став інтернет. Цьому сприяє та
обставина, що більшість патентних відомств провідних країн світу
забезпечує безкоштовний доступ до своїх патентних фондів у мережі
інтернет. Охарактеризуймо коротко деякі з найдоступніших баз даних
патентних відомств провідних країн світу.

Від кінця 2002 року функціонує інтерактивна спеціалізована база даних
«Винаходи в Україні» (хууууу. HYPERLINK “http://ukrpatent.org”
ukrpatent.org ). де накопичено відомості про понад 70 тисяч патентів,
зареєстрованих в Україні: бібліографічні дані, реферати, формули та
описи винаходів. Оперативний пошук інформації в цій базі даних
здійснюється за допомогою механізму ефективної пошукової системи, який
на запит користувача реалізує такі види пошуку: предметний (тематичний)
пошук; іменний пошук; нумераційний пошук; пошук за ключовими словами в
назвах винаходів і текстах рефератів. Доступ до бібліографічних Даних та
рефератів винаходів у цій базі даних безоплатний, а до формул і описів
винаходів — на договірних засадах. Умови користування вміщено на сайті
за вищевказаною інтернет-адресою.

Для пошуку зарубіжної патентної документації в інтернеті можна
використовувати безоплатні патентні бази даних, перелік яких наведено в
табл. 5.1.

Таблиця 5.1

Перелік адрес патентних баз даних, до яких надається безоплатний доступ
в інтернеті

№ пи. Відомство публікації Адреса в інтернеті Примітки

1. Елсктроппо-цифрова бібліотека Європейського патентного відомства
ЕБРОСЕГЧЕТ http: HYPERLINK “file:////ep.espacenel.com/”
//ep.espacenel.com/

або з сайту СПВ: HYPERLINK “http://www.eu” http://www.eu гореап-
HYPERLINK “http://patenl-office.org” patenl-office.org [email protected]
Патентна документація країп-члепів ЄПО, принаймні за 2 останніх роки
публікації. Глибока патентна докумонт-тація багатьох країн світу, але
немає жодних відомостей щодо повноти та пробілів у цих масивах

2. Електронно-цифрова бібліотека Патентного відомства Японії HYPERLINK
“http://wwwl.ipdl.ipo.p-o.jp/” http://wwwl.ipdl.ipo.p-o.jp/ Англомовні
реферати японських патентних заявок з 1976 р.

Повні описи до патентів японською мовою з автоматизованим перекладом на
англійську переважно з 1993р., більш ранні — лише мовою оригіналу

PA 1/cgi-bin/PA 11 NIT ? або з сайту відомства: HYPERLINK
“http://www.jpo.go.jp” http://www.jpo.go.jp — Searching 1PDL: розділи
Searching PAJ (англомовні реферати), Patent Database (повні описи,
нумераційний пошук) Concordance (відповідність між номерами різних
публікацій одного винаходу), FI/F-term search (застосування японських
пошукових класифікацій)

3. БД Патентного відомства Канади HYPERLINK
“http://Patents1.ic.g-c.ca/iht” http://Patents1.ic.g-c.ca/iht ro-e.html
сайт відомства HYPERLINK “http://opic.gc.ca/” http://opic.gc.ca/ Описи
до патентів Канади за 75 років

4. БД Відомства інтелектуальної власності Австралії htlp://www.
HYPERLINK “http://ipaustralia.gov” ipaustralia.gov Описи до заявок і
патентів Австралії

.au/patonts/Р specs.htm HYPERLINK “http://www” http://www . I
(‘Australia.go

v.au/services/S soft.htm

сайт відомства

HYPERLINK “http://www.ipaustralia.gov” http://www.ipaustralia.gov

.au/

5. ВОІВ HYPERLINK “http://ipdl.wipo.int/en” http://ipdl.wipo.int/en
Заявки РСТ (реферативна інформація з 1997 р.)

6. БД Відомства з патентів і товарних знаків СаїЛ hltp:// HYPERLINK
“http://www.uspto.gov/patft” www.uspto.gov/patft Описи до патентів СШЛз
1790 р.

/index.html

7. Електронно-цифрова бібліотека Відомства з патентів і товарних знаків
Німеччини HYPERLINK “http://www.depalisnet.de/”
http://www.depalisnet.de/ Патентна документація Німеччини та інших
країн світу. Повнота не гарантується

8. Патентно відомство Великої Британії Патентний реєстр HYPERLINK
“http://www.patent.gov.uk/” http://www.patent.gov.uk/
patont/dbase/index.htm — пошук в БД відомства, зокрема й у патентному
бюлетені

h ttp: //webdt/i. patent, gov. u k/patents — патентний реестр

HYPERLINK “http://gb.espaconol.com” http://gb.espaconol.com — патентні
документи з №2000001 (з 1979 р.) Правовий статус

Заявки, патенти, свідоцтва додаткової охорони

9. Інститут інтелектуальної власності Швейцарії h Up: //www. s w і
ssreg.ch HYPERLINK “http://www.ospacenel.ch” http://www.ospacenel.ch
Реєстр об’єктів промислової власності

Багато корисної інформації з питань інтелектуальної власності в Україні,
патентно-інформаційних ресурсів та послуг вміщено в інтернеті на сайті
Державного департаменту інтелектуальної власності ( HYPERLINK
“http://www.sdip.kiev.ua” www.sdip.kiev.ua ) та на сайті філії ДП
«Український інститут промислової власності» — Українського центру
інноватики та патентно-інформаційних послуг ( HYPERLINK
“http://www.ip-centr.kiev.ua” www.ip-centr.kiev.ua ) та Інституту
інтелектуальної власності та права ( HYPERLINK
“http://www.iipl.ukrpatent.org” www.iipl.ukrpatent.org ).

Федеральний інститут промислової власності (РФ) пропонує користувачам
інтернету три БД, створені на основі офіційних публікацій Роспатенту:

безкоштовний доступ до БД з рефератами описів винаходів до заявок і
патентів РФ російською (RUABRU) і англійською (RU-ABEN) мовами з 1994
року;

доступ за підпискою до описів винаходів російською мовою (RURAT) до
патентів РФ із 1994 року;

доступ за підпискою до БД із рефератами описів корисних моделей
російською мовою (RUABUI) з 1994 року (адреса в ін-тернет: HYPERLINK
“http://www.fips.ru” http://www.fips.ru ).

Європейське патентне відомство (ЕПВ) надає доступ до БД ЕПВ, що містить
інформацію про патентні документи Франції, Німеччини, Швейцарії, СІЛА,
ЕПВ і ВОІВ (бібліографічні дані, реферати англійською мовою та повні
описи винаходів), Китаю і Японії (бібліографічні дані, реферати
англійською мовою), а також до бібліографічних БД патентних документів
47 національних і 3 регіональних патентних відомств, зокрема й РФ, низки
країн СНД і Євразійське патентне відомство (ЕАПВ) (адреса в інтернеті:
HYPERLINK “http://www.european-patent-ofrice.org”
http://www.european-patent-ofrice.org ).

Патентне відомство СІЛА надає безкоштовний доступ до БД рефератів і
повних описів винаходів США з 1976 року, рефератам описів винаходів
англійською мовою до патентів ЕПВ і Японії (адреса в інтернеті:
HYPERLINK “http://www.uspto.gov” http://www.uspto.gov ).

Патентне відомство Японії оголосило про відкриття доступу до масивів
своєї електронно-цифрової бібліотеки з промислової власності. З квітня
1998 року був відкритий доступ до масиву рефератів англійською мовою
(Patent Abstracts of Japan). У березні того ж року до нього додалися БД
заявок на товарні знаки, а з 2000 року — під’єднано нові БД (адреса в
інтернеті: HYPERLINK “http://www.jpomiti.go.jp”
http://www.jpomiti.go.jp ).

Відомості про патенти Великої Британії можна одержати за адресою:
HYPERLINK “http://www.patent.gov.uk” http://www.patent.gov.uk . З грудня
1998 року діють сайти таких патентних відомств:

Австрії ( HYPERLINK “http://at.dips.org” at.dips.org , patent. HYPERLINK
“http://bmwa.gv.at” bmwa.gv.at ), Бельгії ( HYPERLINK
“http://be.dips.org” be.dips.org ), Данії ( HYPERLINK
“http://dips.dkpto.dk” dips.dkpto.dk ), Фінляндії ( HYPERLINK
“http://mc.dips.org” mc.dips.org ), Португалії ( HYPERLINK
“http://www.dips.inpi” www.dips.inpi . Pt), Іспанії ( HYPERLINK
“http://www.dips.oepm.es” www.dips.oepm.es ), Швейцарії ( HYPERLINK
“http://www.dips.ch” www.dips.ch ).

Сайти фірми «ІВМ» забезпечують безкоштовний доступ до мережі
«Intellectual Property Network*, що дозволяє проводити пошук і
переглядати формули винаходів та повні описи винаходів до патентів США,
патентів і заявок ЄПВ, японські патентні документи і заявки ВОІВ за
адресою в інтернеті: HYPERLINK “http://www.ibm.com” http://www.ibm.com
.

Патентний пошук тепер простий як ніколи. Більшість країн, що

мають патентні відомства, присутні в інтернеті, а багато з них, зок-

рема й США, мають дуже повні сайти з корисною інформацією. На

сайті американського патентного відомства

< HYPERLINK "http://www.uspto.gov" http://www.uspto.gov > можна знайти
опубліковані американські патенти з кресленнями, починаючи з 1976 року.
Наразі триває робота з підготування іншої інформації, і найближчим часом
з’являться всі дані.

Британська бібліотека створила міжмережевий інтерфейсний сайт з
міжнародних патентів під назвою «Посилання на джерела інформації з
патентів та інтелектуальної власності»: < HYPERLINK "http://www.bl.uk/services/stb/etalmenu.html" http://www.bl.uk/services/stb/etalmenu.html >.

Юридичні фірми та деякі інші компанії також розміщують на сайтах досить
повну та корисну інформацію про патенти. Мережа інтелектуальної
власності Delphion (колишній патентний сервер IBM) на сайті < HYPERLINK "http://patent.womplex.ibm.com/" http://patent.womplex.ibm.com/ > надала
доступ до опублікованих у США патентів (починаючи з 1971 року) ще до
того, як це зробило патентне відомство США. Вона пропонує дуже потужну
пошукову машину, патенти можна роздрукувати або, якщо необхідна висока
якість, купити. Недавно на сайті з’явилася можливість пошуку міжнародних
патентів, зокрема і європейських та японських. Юридичні фірми й
університети розміщують на сайтах статті, есе та рекомендації для
винахідників і тих, хто здійснює патентний пошук.

Перед поданням патентної заявки винахідник повинен здійснити патентний
пошук найближчих аналогів (тобто наявних винаходів). Література для
такого пошуку легко доступна завдяки інтерне-тові. Багато баз даних
безкоштовні, наприклад, MEDLINE (корисна під час пошуку в галузі ліків і
медичного устаткування), деякі БД доступні за передплатою (Elsevier,
ProQuest, IEEE).

Допомогти винахідникам можуть також сайти вищезгаданих національних
патентних відомств і компаній, які є спонсорами цих сайтів. Винахідники
користуються інтернетом і з метою допомоги один одному. Такі сайти, як
«Patent Cafe» < HYPERLINK "http://www.patentcafe.cc-m/" http://www.patentcafe.cc-m/ >, пропонують поради від людей-практиків у
будь-який сфері — від вибору патентного повіреного до оскарження заявки.

На завершення наведемо кілька корисних посилань в інтернеті:

Канадська патентна база даних. Пошук і огляд патентів < HYPERLINK "http://gb.espacenet.com/" http://gb.espacenet.com/ > [email protected] Home.

Патентне відомство Великої Британії «Європейська мережа патентних баз
даних». Пошук і огляд європейських патентів < HYPERLINK "http://www.european-patent-office.org/" http://www.european-patent-office.org/ >.

Інформація про ЄПВ — Європейське патентне відомство. Посилання на
[email protected] для патентного пошуку < HYPERLINK "http://www.ipdl.jpomiti.go.jp/homepg_e.ipdl" http://www.ipdl.jpomiti.go.jp/homepg_e.ipdl >.

Цифрова бібліотека індустріальної власності — Японія. Пошук і
відображення японських патентів англійською мовою < HYPERLINK "http://www.ipaustralia.gov.au/" http://www.ipaustralia.gov.au/ >.

5.6.3. Проведення патентного пошуку для оцінки патентоздатності
технічних рішень

В Україні патентні дослідження підприємства та організації проводять
відповідно до чинних з 01.01.1998 державних стандартів ДСТУ 3575-97
«Патентні дослідження. Основні положення та порядок проведення» та
3574-97 «Патентний формуляр. Основні положення. Порядок складання та
оформлення». Застосування цих стандартів є обов’язковим для підприємств,
організацій та інших суб’єктів господарської діяльності, розроблення
яких фінансуються повністю або частково за рахунок державного бюджету.
Однак для всіх інших розробників нової продукції та технологій
проведення патентних досліджень, визначених цими стандартами, не менш
необхідне.

При проведенні цього пошуку можна скористатися всіма доступними базами
даних, представленими в інтернеті. При цьому пошук можна проводити за
класифікаційними рубриками МПК, ключовими словами, фразами (сполучення
слів, обмежене лапками), ключовими словами, доповненими булевими
операторами й іншими пошуковими елементами. У результаті пошуку на
моніторі з’являється список виявлених патентів з указівкою їхніх номерів
і назв винаходів. Цей список може бути систематизований у хронологічному
порядку або за ступенем релевантності документів.

Далі на екран монітора можна вивести реферат з бібліографічними даними
або титульний лист документа, що містить такі дані, реферат і основне
креслення, і за потреби можна вивести й роздрукувати повний опис
винаходу, зокрема й пункти формули винаходу та всі креслення (БД
Патентного відомства США або ЄПВ).

Пошук за зазначеними вище пошуковими елементами на наступному етапі
можна доповнити ще й за назвами фірм або прізвищами винахідників,
установленими шляхом вивчення бібліографічних даних документів,
відібраних на попередньому етапі.

Основними перевагами використання інтернету для цілей пошуку «на
новизну» є:

а) різке скорочення витрат часу на проведення пошуку;

б) зменшення матеріальних витрат, обумовлених відряджанням фахі-

вців у відповідні інформаційні центри;

в) підвищення якості та повноти пошуку;

г) підвищення зручності проведення пошуку (пошук можна прово-

дити в домашніх умовах, що, наприклад, роблять експерти деяких

патентних відомств закордонних країн);

д) спрощення складання звіту про пошук (звіт про пошук склада-

ється на основі матеріалів, отриманих шляхом роздруківки віді-

браних документів).

5.6.4. Проведення патентного пошуку під час експертизи на патентну
чистоту

Ефективність проведення пошуку задля перевірки на патентну чистоту
визначається тим, за якою країною необхідно здійснити цю перевірку.
Якщо, наприклад, необхідно здійснити експертизу на патентну чистоту
стосовно США, то така експертиза може бути здійснена ефективно із
застосуванням інтернету, тому що останній забезпечує безкоштовний доступ
до повних описів винаходів патентів США від 1976 року. При цьому пошук
рекомендується проводити в два етапи.

На першому етапі доцільно скористатися базою даних патентів США фірми
«ІВМ» ( HYPERLINK “http://www.ibm.com” www.ibm.com ), у якій поряд з
бібліографічними даними та рефератами представлено головні (перші)
пункти формули винаходу й дані про правовий статус патенту. Відібравши
на цьому етапі інформацію про потенційні патенти