Титова 2005 Н.I. – Землi сiльськогосподарського призначення. Права
громадян України
ЗМІСТ
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1 Землі сільськогосподарського призначення: поняття,
особливості, склад (правові аспекти) 9
РОЗДІЛ 2 Ґрунти України та їхня оцінка (географо-екологічні аспекти)
29
РОЗДІЛ 3 Особливості сільськогосподарської праці: проблеми правового
регулювання 54
РОЗДІЛ 4 Особливості правового режиму земель сільськогосподарського
призначення 65
РОЗДІЛ 5 Конституційні засади земельних прав громадян України 76
РОЗДІЛ 6 Права громадян України на землі сільськогосподарського
призначення як спеціалізована складова громадянських прав 87
РОЗДІЛ 7 Право приватної власності громадян України на землі
сільськогос-
подарського призначення 99
Поняття і зміст права приватної власності громадян на землі
сільськогосподарського призначення 99
Об’єкти права приватної власності на землі сільськогосподар-
ського призначення; поняття та особливості 105
Проблема суб’єктів права в інституті права власності громадян
, „, і на землі сільськогосподарського призначення ПО
Обмеження права приватної власності громадян на землі
сільськогосподарського призначення 117
РОЗДІЛ 8 Оренда як форма реалізації громадянами
їхніх земельних прав ‘ 126
РОЗДІЛ 9 Фермерське господарство як організаційно-правова форма
реалізації громадянами України прав на землі 167
РОЗДІЛ 10 Сільськогосподарські кооперативи як організаційно-правова
форма реалізації громадянами України земельних прав 194
РОЗДІЛ 11 Права членів особистого селянськогогосподарства на землі.. 229
РОЗДІЛ 12 Новели Земельного кодексу України 2001 року і земельні
права громадян 238
Гарантії прав на землю 238
Право земельного сервітуту ‘ 247
Добросусідство 254
РОЗДІЛ 13 Проблеми забезпечення загальносоціальних прав селян 264
РОЗДІЛ 14 Правова регламентація режиму сільськогосподарських
земель у СІЛА 280
РОЗДІЛ 15 Представники науки земельного та аграрного права
України стосовно земельних прав громадян України 288
ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ 317
БІБЛІОГРАФІЯ 320
ЗАКОНОДАВСТВО 329
АНОТАЦІЯ 333
SUMMARY 351
ВСТУП
Основне багатство України – землі сільськогосподарського призначення. А
вони, в свою чергу, є незамінною основою виробництва зерна та іншої
продукції харчування людини, а зрештою -продовольчої безпеки держави.
Унікальна цінність цих земель зумовлена, зокрема, тим, що вони є
об’єктивно існуючим фактором забезпечення життя та діяльності людини,
який до того ж не вимагає вкладення праці та капіталу в його створення.
Останнє не означає, що суспільство повинно пасивно ставитись до цього
природного чинника і не дбати про нього. Землі сільськогосподарського
призначення повинні мати свій чіткий пріоритетний правовий режим.
Правовим аспектам земель сільськогосподарського призначення науковцями
УРСР приділялась значна увага. Зокрема, слід виділити праці В. Л.
Мунтяна, П. Д. Індиченка, В. 3. Янчука, Ю. С. Шемшученка, В. П. Цемка,
В. В. Носика, П. Ф. Кулинича, Ю. О. Вовка, Н. І. Титової та інших. У
незалежній Україні, окрім зазначених авторів, вагомий внесок у науку з
цих проблем внесли В. І. Семчик, В. І. Андрейцев, О. О. Погрібний, А. П.
Гетьман, В. К. Гуревський, 1.1. Каракаш та інші. Окремо слід виділити
ґрунтовне всебічне дослідження актуальних правових проблем земельних
відносин у сучасний період, зроблене М. В. Шульгою. У 2003 р. в
Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАЛ України видана
монографія “Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні”
колективом авторів, за редакцією В. І. Семчика, у якій, окрім іншого,
грунтовно досліджуються проблеми правового регулювання земельних
відносин.
Цінність для науки земельного права України становлять ґрунтовні праці
вчених Російської Федерації: Г. О. Аксеньонка, М. І. Козиря, І. О.
Іко-ницької, Г. Ю. Бистрова, Ю. Г. Жарікова, О. С Колбасова, М. І.
Краснова, М. О. Сиродоєва, В. В. Петрова, Г. В. Чубукова, 3. С Беляєвої,
О. О. Са-мончик та інших.
На превеликий жаль, майже не дослідженими залишаються актуальні проблеми
земельних прав громадян України, зокрема в особі селян, у сучасних
складних умовах входження держави до ринкової економіки.
За умов проведення земельної та аграрної реформ землі
сільськогосподарського призначення набули нових правових ознак, їхній
правовий режим став значно багатшим, змінилися його юридичні акценти.
По-перше, ці землі стали не лише об’єктом вкладення праці (переважно
колективної на землях, що монопольно належали державі), а й капіталу,
через те, що виникли різноманітні форми власності на них, у тому числі,
приватна власність. По-друге, ці землі вперше було включено у сферу
підприємництва, тобто діяльності, що безпосередньо пов’язана з
цілеспрямованим одержанням прибутку.
Головне ж полягає в тому, що визначилася тенденція на превалююче,
порівняно з іншими суб’єктами, забезпечення земельних прав громадян. її
юридичною базою є головна доктрина Конституції України, яка полягає у
тому, що права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави (ст. 3). Отже, утвердження і
забезпечення прав саме громадян є головним обов’язком держави. Це повною
мірою стосується і прав громадян на землі сільськогосподарського
призначення.
Конституція України юридично закріпила об’єктивно існуючий постулат про
те, що “земля є основним національним багатством, що перебуває під
особливою охороною держави” (ст. 14). В першу чергу, він безпосередньо
стосується земель сільськогосподарського призначення як найбільш цінної
категорії у складі земель України. А тому не випадково ст. 19 Земельного
кодексу України, прийнятого 25 жовтня 2001 р., ставить ці землі на перше
місце.
Конституційні засади землевикористання розкриваються у Земельному
кодексі України, який, на відміну від ЗК УРСР, значно більше уваги
приділяє правам громадян на землі сільськогосподарського призначення.
Розширилось коло суб’єктів земельних відносин. Проте, саме громадяни
(або як індивідуальні, або як колективні суб’єкти, що реалізують свої
земельні права за допомогою певних аграрно-організаційних структур)
повинні бути основними суб’єктами цих відносин. При цьому йдеться
насамперед про земельні права громадян України (в основному – про
селян).
Права громадян України на землі сільськогосподарського призначення
значною мірою зумовлені особливостями останніх як природного об’єкту і
як об’єкту правових відносин (що між собою взаємопов’язано). Тому у
представленому дослідженні, перш за все,
Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3-4.
аналізуються загальні засади правового режиму земель
сільськогосподарського призначення, їхнє поняття, особливості, а також
конституційні засади земельних прав громадян України; поняття, зміст,
коло земельних прав, їхня якісна характеристика за умов радикального
реформування земельних та аграрних відносин; загальні принципові засади
земельних прав громадян за новим Земельним кодексом України.
Юридична наука належить до категорій суспільних наук, але ті її галузі,
які регулюють суспільні відносини, об’єктом яких є природні ресурси
(зокрема землі), тісно пов’язані з природничими науками. Це повною мірою
стосується науки земельного права і земельного законодавства. Тому як
теоретичні положення, так і законодавча регламентація земельних відносин
повинні бути домірними засадам таких природничих наук, як біологія,
ґрунтознавство, геоботаніка тощо. На жаль, такий науковий зв’язок
зустрічається дуже рідко. Певним надолуженням цієї прогалини є вміщення
у колективній монографії розділу про ґрунти України та їхню оцінку як
природного об’єкту.
Друга частина науково-навчального посібника присвячена характеристиці
конкретних прав громадян України на землі сільськогосподарського
призначення, зокрема права приватної власності на ці землі; земельним
правам, що реалізуються громадянами за допомогою таких найбільш
поширених зараз організаційно-правових форм ведення сільського
господарства, як фермерські господарства, сільськогосподарські
кооперативи, особисті селянські господарства, приватні аграрні
підприємства тощо. Розглядаються права громадян на земельний пай
(частку), які набули поширення у зв’язку з реструктуризацією колективних
сільськогосподарських підприємств і які є дуже складними на практиці. За
сучасних умов аграрної реформи виняткового значення набули права
громадян у сфері оренди земель сільськогосподарського призначення, а
тому вони теж всебічно проаналізовані у роботі.
Земельний кодекс України 2001 р. ввів багато нормативних новел, які
істотно позначаються на земельних правах громадян України. Це стосується
гарантій цих прав, права земельного сервітуту, добросу-сідства тощо.
Малодослідженими на сьогодні є загальносоціальні права селян-землеробів.
Автори посібника торкнулися і цих актуальних питань.
Дещо новим для публікацій такого роду є представлення науки земельного
та аграрного права України у зазначеній сфері суспільних відносин, її
авторського колективу.
На щастя, землі не можна вкрасти фізично, на відміну від майна, яке в
Україні масово пограбовано. Але їх можна “вкрасти” юридично, коли,
внаслідок протиправних дій, унікальні українські землі можуть опинитися
в руках сучасних крупних ділків, а не селян, які все життя на цих землях
працювали. Допомогти захистити законні права громадян України на землі
сільськогосподарського призначення – мета авторського колективу.
Архітектоніка науково-навчального посібника полягає в тому, щоб, почавши
з аналізу загальних засад правового режиму земель сільськогосподарського
призначення, як підґрунтя подальшого змісту, всебічно розкрити основні
права громадян України на ці землі за допомогою різних
організаційно-правових форм їхньої реалізації.
Ця праця може бути використана науковцями, а також у навчальному
процесі, при вивченні студентами надзвичайно важливих на сьогодні курсів
“Земельне право України” та “Аграрне право України”, а також у
правозастосовчій роботі. Важливим призначенням посібника є також
намагання дати громадянам України, і, в першу чергу, селянам, всебічні
знання про їхні права на землі сільськогосподарського призначення.
Науковий керівник та відповідальний редактор: доктор юридичних наук,
професор
Н. І. Титова
РОЗДІЛ 1
ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ: ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ, СКЛАД
(ПРАВОВІ АСПЕКТИ)
1. У межах державного кордону в Україні є різні категорії земель. За
їхнім основним цільовим призначенням, характером використання, формами
власності це можуть бути землі житлової та громадської забудови;
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного
призначення; лісового та водного фонду; промисловості, транспорту,
зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 ЗК України).
Проте, найбільш цінною і суспільно важливою категорією земель є землі
сільськогосподарського призначення. Не випадково в Земельних кодексах та
в іншому законодавстві вони завжди ставляться на пріоритетне перше
місце. Так це зроблено і в Земельному кодексі України 2001 р. Це
зумовлено багатьма факторами біологічного, економічного, політичного та
юридичного характеру.
Україна продовжує залишатися великою аграрною державою. Вона була такою
ще за часів неоліту; це продовжувалось і при трипільській культурі, а
особливо за часів Київської Русі. Цьому сприяли унікально цінні родючі
землі, природні умови ведення сільського господарства. На цій основі
його піднесення спостерігалося ще в часи козацької доби. Адже в Україні
історично першою галуззю суспільного виробництва було саме сільське
господарство.
Визнання сільського господарства базовою галуззю всієї економіки України
за суттю має місце в Україні й зараз у період проведення радикальних
економічних перетворень. Почалися вони, як відомо, з реформування
земельних відносин у аграрному секторі економіки, яке було проголошено
Постановою Верховної Ради УРСР ще 18 грудня 1990 р. “Про земельну
реформу”.’ Вона стала головною складовою аграрної реформи, а отже, і
важливою базою всіх економічних ринкових перетворень. Зауважимо, що
основним змістом земельної та аграрної реформ стало реформування
відносин щодо використання земель сільськогосподарського
Постанова Верховної Ради УРСР „Про земельну реформу” від 18 грудня 1990
р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 10.
призначення. Відтоді загальновизнаною стала теза про те, що від того, як
йтимуть справи у сільському господарстві, залежитиме доля всіх інших
реформ в Україні. Про це, зокрема, йшлося на загальних зборах Академії
аграрних наук, у виступі на цих зборах Президента України Л. Д. Кучми.
На жаль, конкретні наслідки земельного реформування ще не дали належного
масового позитивного результату для селян. їхні земельні права значною
мірою спотворюються, ускладнюється юридичне оформлення прав власності на
землі та оренди земельних ділянок.
Землям сільськогосподарського призначення присвячена окрема спеціальна
глава (п’ята) другого розділу Земельного кодексу України, яка вміщує 16
досить розгорнутих за змістом статей. Це значно більший об’єм матеріалу,
аніж стосовно регламентації правового режиму інших категорій земель. Для
цього є всі підстави.
Землі сільськогосподарського призначення – первісне джерело будь-якого
багатства суспільства. За умов гострої економічної кризи їхнє значення
непомірно зростає, оскільки йдеться про продовольчу безпеку держави, про
вирішення проблем життєзабезпечення громадян. Таким чином, можна
говорити про незамінну, не лише економічну, а й соціальну функцію цих
земель.
Про величезну роль земель сільськогосподарського призначення для України
свідчать й їх кількісні показники: із 60,3 млн гектарів усіх земель
країни майже 70% (41,8 млн га) складають саме ці землі. З них, станом на
1 січня 2001 р., 33 млн га складають орні землі.2 Площі
сільськогосподарських земельних угідь у різних частинах України
коливаються від 37% (Закарпатська область) до 89% (Запорізька область).
2. Юридично важливе значення має правомірність терміну “землі
сільськогосподарського призначення”, який вживався попереднім Земельним
кодексом УРСР і використовується Земельним кодексом України 2001 р. У
ст. 22 чинного ЗК дається таке визначення поняття цих земель: “землями
сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані (підкреслено
нами – Н. Т.) для виробництва сільськогосподарської продукції,
здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної
діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або
призначені (підкреслено нами – Н. Т.) для цих цілей”. Це визначення є
‘ Відродження України повинно розпочатися з села // Голос України. –
1995, 8 лютого. 2 Указ Президента України „Про основні напрями земельної
реформи в Україні на 2001-2005 роки” від ЗО травня 2001 р. // Урядовий
кур’єр. – 2001, 2 червня.
повнішим за те, яке вживалося раніше, проте, воно викликає істотні
зауваження стосовно використання термінів “надані” та “призначені”.
По-перше, період адміністративного “надання” земель, враховуючи перехід
до ринкової економіки, за суттю, в основному завершується, а тому надалі
ці землі будуть не “надаватися”, а “одержуватись” за допомогою таких
правочинів, як купівля-продаж, дарування, міна, успадкування, застава.
По-друге, ці землі не можуть ніким (у тому числі державними органами
будь-якого рівня) бути суб’єктивно “призначені” як сільськогосподарські:
вони об’єктивно, від природи є такими.
По-третє, і це є головне, терміни “надаватися” та “призначатися” за
їхньою адміністративно-правовою суттю самі по собі не випливають із
природних властивостей земель сільськогосподарського призначення, не є
об’єктивною характеристикою цих земель, а тому вони не відображають
їхньої головної природної сутності – бути основним засобом виробництва
продукції сільського господарства.
Виходячи з цього, найбільш правильним слід вважати термін
“сільськогосподарські землі”, який широко використовується у більшості
країн світу, а не “землі сільськогосподарського призначення”.
Поняття “сільськогосподарські землі” повинно базуватися на їхніх
об’єктивних природних властивостях. Тому під цими землями слід розуміти
найбільш суспільно цінну категорію земель, які за природними
властивостями грунтів (родючістю) здатні бути основним засобом для
вирощування сільськогосподарських культур (зерна, овочів тощо) за умов
їхнього раціонального використання, а також для ведення тваринництва та
інших сільськогосподарських галузей.
Сільськогосподарські землі є найбільш цінною категорією земель. Саме
вони складають основне багатство України і підлягають посиленій правовій
охороні. Окрім цього терміну, в законодавстві може використовуватись і
термін “землі, придатні для потреб сільського господарства” (землі Для
будівництва, тваринницьких приміщень, інфраструктури села тощо).1
3. Земельний кодекс України не є послідовним стосовно дотримання
юридичної чистоти застосування термінів “земля” і “землі”. Так, вихідний
ІІ-й розділ Кодексу, визначаючи склад та цільове призначення земель
України (глави 4-13), цілком правильно застосовує термін
Детальніше див.: Титова Н. И. Продовольственная проблема: земля, труд
(правовые аспекты).-Львов, 1989.-С. 32-49.
“землі”. Але, з незрозумілих причин, у подальшому тексті (розділи Ш-У)
вживає інший термін – “земля” і говорить про “Права на землю”, про
“Набуття і реалізацію права на землю”, про “Гарантії прав на землю”. Тим
самим неправомірно ототожнюються юридично різні терміни “земля” і
“землі”.
„Земля” – це відокремлена від природного середовища працею людини
частина (маса) речовини, поміщена в якусь місткість (вагони, контейнери,
мішки, пакети тощо). Це – частина матеріального світу, а не природного
екологічного середовища, що є органічною, тісно взаємопов’язаною між
собою сукупністю всіх природних компонентів. “Земля” – це об’єкт
майновий, цивільно-правовий.
Зовсім інше юридичне змістове навантаження несе на собі термін “землі”
(аналогічно – води). Під ним слід розуміти саме природний компонент, не
вилучений із довкілля, а органічно в нього вплетений, взаємодіючий із
водами, лісами, атмосферним повітрям та іншими природними ресурсами.
Окрім того, землі як об’єкт правових відносин виконують різні функції:
політичну, визначаючи територіальні межі суверенності державної влади та
створюючи основу економічної незалежності держави;
економічну, забезпечуючи базу для господарської діяльності;
соціальну, окреслюючи місце та умови для життя людини;
екологічну як об’єктивний фактор безпечного для життя існування людини.
Виконання всіх цих функцій забезпечується правом, різними його галузями:
конституційним, адміністративним, цивільним, екологічним, земельним,
аграрним. При цьому не слід ігнорувати істотні особливості земель як
природного об’єкту і як об’єкту правових відносин, взяті в їхньому
поєднанні.
4. Земельний кодекс України 2001 р., на відміну від попередніх Земельних
кодексів, широко використовує термін “земельні ділянки”, і
це є однією з позитивних його характеристик. Проте, здебільшого він не
робить істотної різниці між вживанням терміну “землі” і “земельна
ділянка”. Так наприклад, глава 5 ЗК України, з одного боку, правомірно
використовує термін “землі”, коли йдеться про більш узагальнюючі
поняття, а “земельні ділянки” – коли про більш деталізовані. А з другого
боку, у ст. 34 невдало вживає термін “землі”, маючи на увазі земельні
ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Землі сиіьськогосподарського призначення: поняття, особливості, склад
(правові аспекти)
Поняття земельної ділянки завжди передбачає чітку локалізованість земель
сільськогосподарського призначення, їхню відносну визначеність і
конкретність. “Земельна ділянка” – певна їхня складова. Заслуговує на
законодавчу увагу визначення цього поняття, яке дає Н. В. Ільницька: “це
, частина земель, яка, будучи безпосереднім об’єктом земельних
правовідносин, має фіксовану площу, межі, місцерозташування,
характеризується якісним станом, що відповідає її цільовому призначенню
та притаманним їй правовим режимом”.
Принагідно зауважимо, що об’єктом права приватної власності на землі
сільськогосподарського призначення, є не “земельний пай”, підтверджений
сертифікатом”, а безпосередня, конкретна земельна ділянка, право на яку
підтверджено Державним актом на право власності на земельну ділянку.
Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними лише до
виділення власникам земельних ділянок у натурі (на місцевості) та видачі
зазначених державних актів.
Ст. 79 Земельного кодексу України, характеризуючи земельну ділянку як
об’єкт права власності, визначає, що – “це частина земної поверхні з
установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї
правами”. Саме ці ознаки земельної ділянки надають їй конкретної
реальності щодо кожного її власника.
5. Особлива економічна і соціальна роль земель сільськогосподарського
призначення зумовлена їхніми унікальними природними факторами. Головний
із них – здатність родючості, тобто “виробництва” продукції, насамперед
рослинництва, а також тваринництва та деякої іншої. При цьому йдеться
про грунти як складову земель сільськогосподарського призначення, їхнє
наукове визначення дає Закон України “Про охорону земель” від 19 червня
2003 р.2, пояснюючи термін “ґрунти” як “природно-історичне
органо-мінеральне тіло, що утворилось на поверхні земної кори і є
осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та
розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості – родючості” (ст.
1).
Ґрунти, завдяки вмісту в них гумусу – комплексу специфічних органічних
речовин – і є тим безпосереднім природним тілом і, водночас, специфічним
об’єктом правових відносин, що зумовлюють родючість земель
сільськогосподарського призначення (земельних Ділянок,
сільськогосподарських угідь).
Ільницька Н. В. Оренда земель сільськогосподарського призначення:
правові аспекти: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.06. – Київ,
2001. – С 8. ЛРядовий кур’єр. – 2003, б серпня.
Враховуючи таку унікальну цінність ґрунтів, Земельний кодекс 2001 р.
вперше правомірно визнав їх “об’єктом особливої охорони” (ст. 168). Тим
самим ґрунти визнано самостійним об’єктом правових відносин, зокрема
охоронних. У зв’язку з цим ЗК мав би дати юридичне визначення їхнього
поняття, виходячи з того, що грунти (лат.: solum-terra; англ.:
soil-land; франц.: sol-terra in; нім.: boden-land) – поверхневий родючий
шар земель сільськогосподарського призначення (земельних ділянок,
сільськогосподарських угідь), що характеризується наявністю в них гумусу
– комплексу специфічних органічних речовин, які зумовлюють здатність
забезпечувати необхідні передумови праці для вирощування
сільськогосподарських культур (здатність родючості). Цим ґрунти
відрізняються від гірської породи. Людина своєю працею може лише певною
мірою впливати на природну родючість грунтів.
Ґрунти України – еталонно найцінніші у світі. Структура ґрунтового
покриву може бути різною. В Україні домінують чорноземи різних типів.
Ст. 150 ЗК дає їм юридичну градацію, зараховує до “особливо цінних
земель” і встановлює спеціальний порядок їхнього вилучення. Процеси
приватизації земель загострюють проблему посиленої охорони грунтів
України.
Грунти є особливим об’єктом не лише аграрних, але й екологічних
відносин.1 Вони займають особливе місце серед природних ресурсів.
Взаємодіючи з іншими природними компонентами (повітрям, водою,
мінеральними та органічними речовинами тощо), ґрунти створюють} т. зв.
“зону життя”, яка є наслідком їхньої природної родючості.
Суспільно-корисну властивість родючості та прояв функції основного
засобу виробництва продукції сільського господарства грунти реалізують
за допомогою праці людини з використання земель сільськогосподарського
призначення.
6. Новий основний земельний закон України використовує і ще один термін
“угіддя”, який є цілком правомірним для позначення певних складових
земель сільськогосподарського призначення.
Земельний кодекс виділив дві категорії угідь у землях
сільськогосподарського призначення, а саме: а) сільськогосподарські
угіддя] та б) несільськогосподарські угіддя.
‘ На це, зокрема, звертає увагу Н. С. Гавриш; див.: Гавриш Н. С.
Відповідальність зі забруднення та засмічення ґрунтів в Україні:
Автореф. дис… канд. юрид. наукї 12.00.06.-Київ, 2001.-С 4.
Землі сільськогосподарського призначення: поняття, особливості, склад
(правові аспекти)
До сільськогосподарських угідь слід віднести, в першу чергу, ріллю (орні
землі), а також сінокоси, випаси, залежі, земельні ділянки під садами,
виноградниками та іншими багаторічними насадженнями. І коли йдеться про
пріоритетність правового режиму земель сільськогосподарського
призначення, то маються на увазі насамперед сільськогосподарські угіддя,
як найбільш цінна продуктивна складова земель сільськогосподарського
призначення. Цікаву наукову позицію з цього приводу висловлює Г. В.
Чубуков.’
В. В. Янчук ще у 1982 р. дійшов висновку про те, що об’єктом земельних
правовідносин є не лише кожна з категорій земель, взята по-окремо, але і
кожний вид (підвид) земель у кожній категорії, наприклад орні угіддя.
Під орними (сільськогосподарськими) угіддями – ріллею слід розуміти
землі, які за їхніми природними властивостями можуть використовуватись
для виробничих сільськогосподарських потреб. Таких властивостей їм надає
їхня якісна характеристика, що зумовлюється функціональною дією гумусу –
органічної складової грунтів. З огляду на це помилковим є вживання
терміну “угіддя” стосовно господарських шляхів і прогонів, земель під
господарськими будівлями і дворами, яке застосовується ЗК України у ст.
22 (п. б).
7. Як ми бачимо, землі сільськогосподарського призначення мають
унікальні специфічні характеристики, є багатоструктурними за своїм
складом, що слід глибше враховувати при регламентації їхнього правового
режиму.
Як відомо, дискусійною є проблема галузевої належності відносин щодо
регулювання використання цих земель. Існують при цьому дві доктрини:
земельно-правова та цивільно-правова. На користь першої є ціла низка
факторів, які відображають істотні особливості цих земель, врахувати які
покликано саме земельне (а не цивільне) законодавство України. До них,
зокрема, належать наступні:
• Землі сільськогосподарського призначення є невід’ємною складовою
процесу виробництва продуктів харчування; вони -незамінний елемент цього
процесу, основний засіб виробництва.
Див.: Комментарий к Земельному кодексу Российской Федерации / Под ред.
Г. В. Чубукова, М. Ю. Тихомирова. -М., 2001. – С. 344-346.
От.:Янчук В. В. Правовой режим пахотных угодий (на материаллах
Украинской ССР): Дисс… канд. юрид. наук: 12.00.06. – Одесса, 1982. –
С. 17.
Якщо землі житлової та громадської забудови, промисловості, транспорту,
інших (поза сільським господарством) галузей виробництва виконують роль
просторового (територіального) базису, то в сільському господарстві
землі — матеріальна виробнича основа та органічний фактор самого процесу
виробництва. Завдяки природній властивості родючості, ґрунти за
допомогою праці людини виробляють нову продукцію. У такий спосіб землі
сільськогосподарського призначення водночас є основним засобом
виробництва, предметом і загальною умовою сільськогосподарської праці.
Землі існують об’єктивно, вони не створюються працею людини. Тобто це –
природний об’єкт, який виникає без впливу людини, на відміну від майна в
поширеному цивілістичному розумінні. З цієї ж причини їх не можна
“відтворити”, створити штучно, вони не можуть бути “новоствореною
річчю”.
Класична цивілістична концепція, спрямована на правове регулювання
майнових відносин, визначає річчю предмет матеріального світу, яким не
можуть бути землі. Річ як предмет матеріальний створена працею людини,
існуюча ізольовано, безвідносно до сталих природних компонентів і
зв’язків, може бути вилучена в особи, знищена, пошкоджена. Землю фізично
“вилучити” не можна.
Майно у цивілістичному розумінні завжди має споживчу та мінову вартість,
яку легко встановити, виходячи з затрат праці та матеріалів, які
вкладено в певну річ. Економічна і грошова вартість майна визначається,
таким чином, обсягом і вартістю оречевленої праці людини, чого не можна
зробити щодо земель. Тому не випадково їхня вартість підраховується за
спеціальною методикою і носить назву нормативної (а не балансової)
ціни.1
Землі сільськогосподарського призначення, а точніше – ґрунти мають
унікальну природну (а не створену людиною) властивість родючості.
Використання людиною цієї властивості в процесі сільськогосподарської
праці є способом (джерелом) одержання продукції рослинництва. При цьому
ця праця не може бути реалізована “сама по собі”, а лише в процесі
землевикористання, тобто органічного поєднання праці людини з природними
функціональними даними ґрунтів, їхньою здатністю родючості. А оскільки
праця тут виступає не ізольовано,
1 Див.: Методику грошової оцінки земель сільськогосподарського
призначення та населених пунктів, затв. Постановою Кабінету Міністрів
України від 23 березня 1995 р. № 213 // Урядовий кур’єр. – 1995, 4
квітня.
відносини ці не можна вважати суто трудовими, вони є земельно-трудовими,
і як такі вони не можуть регулюватись ані трудовим, ані цивільним
законодавством, а переважно – земельним.
На відміну від матеріалізованих, завдяки праці людини, об’єктів, землі
не можуть людиною ані зменшуватись, ані збільшуватись, в той час, як
майнова шкода за цивільним законодавством означає здебільшого зменшення
наявного майна; на відміну від речей (майна), яке має властивість
зношуватись, зменшуватись, погіршуватись, виходити з господарського
обігу, природні властивості земель залишаються стабільними. Землі є
вічними. При правильному їхньому використанні вони здатні навіть
покращувати свої якісні продуктивні властивості.
Водночас землі, на відміну від типових засобів виробництва, мають
встановлену природою, а не людиною, обмеженість у просторі та
постійність місцезнаходження, а тому їх не можна віднести до цивільної
категорії нерухомого майна. Землі абсолютно не можна перемістити, в той
час як нерухомі речі в принципі можуть бути переміщені (забороняється це
робити, виходячи із засад непропорційності збитків щодо їхнього
призначення). Нерухомість майна в цивілістичному аспекті є відносною
(будинок в принципі може бути пересунуто на інше місце). Нерухомість
земель є абсолютною.
На відміну від майна, коли відсутність одних речей може бути замінена
іншими, землі є унікальними засобами виробництва. Вони й лише вони мають
неповторну природну властивість продукувати сільськогосподарську
продукцію, яка, в свою чергу, є основою життя та розвитку людства.
Землі сільськогосподарського призначення є основою економічного розвитку
держави, матеріального добробуту народу. За умов кризового стану
суспільства, значення цих земель непомірно зростає: збільшується потреба
їхнього раціонального використання та екологічно спрямованого посиленого
захисту. Цілком ясно, що все це – завдання земельного, а не цивільного
законодавства.
Землі як елемент природного середовища, знаходяться в тісному
органічному взаємозв’язку з іншими об’єктами природи: водами, лісами,
надрами, атмосферним повітрям тощо. Все це одна група т. зв.
при-родноресурсових відносин, де властивості кожного компоненту можуть
бути реалізовані лише в їхній функціональній взаємодії. Отже, земельні
відносини, як і водні, лісові, надрові, просякнуті екологічними
вимогами, врахування яких не притаманно цивільному законодавству. Це
-важлива функція екологічного та земельного законодавства.
Сільськогосподарські товаровиробники, за умов ринкових відносин, усе
більше використовують землі для одержання прибутку, забезпечення своєї
аграрної підприємницької діяльності. З цим пов’язана інтенсифікація
процесу землевикористання, що, в свою чергу, активізуєЛ потребу
раціонального використання та охорони земель. Раціональність аграрного
землевикористання включає охорону земель (грунтів) до свого
безпосереднього змісту, а це, як зазначав видатний французький вчений Ж.
Дорст, є однією з головних проблем, від вирішення якої залежить майбутнє
людства. Зрозуміло, що ці відносини безпосередньо входять до змісту
предмету земельного, а не цивільного, права.
У зв’язку з тим, що землі є специфічним природним чинником, а не
майновим (речовим) об’єктом, існує спеціальна плата за їхнє
використання, яка регулюється спеціальним законом і має дві специфічні
форми: земельний податок і орендна плата.
Земельний податок як форма плати за землі зумовлений не номінальною чи
балансовою вартістю земель (таких оціночних понять щодо земель не
існує), а пов’язаний з їхньою земельною кадастровою оцінкою і
визначається частиною чистого доходу, який отримав землевикористач; вона
не залежить від його витрат, зусиль і наслідків господарської
діяльності.
Спеціальними актами земельного (а не цивільного) законодавства
визначається й орендна плата за землі. Вона встановлюється в договорі
оренди земельної ділянки. Згідно з Законом України в редакції від 2
жовтня 2003 р. “Про оренду землі”, орендна плата може встановлюватися не
лише у грошовій формі, а й у інших формах. Про земельно-правову природу
договору оренди земельної ділянки свідчать й інші спеціальні (а не
загальноцивільні) умови цього договору, точна визначеність можливих
сторін договору, їхні права та обов’язки, порядок укладення договору
тощо.
Площі земель сільськогосподарського призначення природно обмежені. Вони
не можуть бути адміністративно ані збільшені, ані зменшені. Водночас,
новим ЗК України передбачено проведення системи спостереження за якісним
станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їхньої оцінки,
відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів (моніторинг
земель). Існують спеціальні методики проведення такого моніторингу1, а
також спеціальні правила суцільної агрохімічної паспортизації,
передбачені Указом Президента України від 2 грудня 1995 р.
‘ Див., наприклад, „Методику моніторингу земель, що перебувають у
кризовому стані” Українська ААН, Інститут ґрунтознавства та агрохімії
ім. О. Н. Соколовського. – X., 1998.
№ 1118 /95. Отже, йдеться переважно про державний контроль за якісним
станом земель сільськогосподарського призначення. Але методом державного
(або іншого) перерозподілу структурного складу земель площі цих земель
фактично не можуть бути змінені. Водночас, нераціональне використання
земель може призводити до їхньої деградації, яка відбувається як
наслідок “відповіді” природних факторів на нераціональну поведінку
людини. Такі втрати сільськогосподарського виробництва повинні бути
відшкодовані відповідно до ст. ст. 207-209 ЗК України.
Існують істотні особливості в характері та способах відшкодування
збитків, завданих земельними правопорушеннями. Це стосується як самих
землевикористувачів, так і інших суб’єктів. Оскільки перші виступають у
ролі товаровиробників, вони зобов’язані дбати про раціональне
використання та охорону земель. А тому припинення права
землекористування (у разі правопорушення) повинно здійснюватись без
відшкодування вкладених у землі затрат.
Універсальним правилом цивільного законодавства є відшкодування збитків
у повному обсязі. Екологічні ж (у тому числі земельні) збитки є
особливими. Вони не обмежуються сумою реальних збитків, у них завжди
переважає втрачена вигода, яка у десятки разів перевищує реальні збитки.
Вони не можуть бути відшкодовані у натурі. І саме головне: земельні
збитки завдаються не лише власнику, а, що надзвичайно важливо, всьому
суспільству. Наприклад, радіоактивне або інше забруднення ґрунтів
призводить до вирощування токсично забрудненої сільськогосподарської
продукції, що, у свою чергу, завдає шкоди здоров’ю людей. Така шкода, на
відміну від цивільної, може проявляти себе не відразу, а через багато
років.
Внаслідок зазначеного, можна зробити висновок, що юридична природа
збитків, завданих земельними правопорушеннями, зумовлена порушенням не
цивільного, а земельного законодавства, і що самі землі не є навіть
“особливим” майном, тобто “окремою річчю”.
Договір купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення за
новим ЗК України правомірно є відповідно спеціалізованим, а тому, за
його юридичною природою, не може бути віднесений до категорії звичайних
цивільно-правових договорів, хоча, безумовно, генетично він з ними
пов’язаний. Так, насамперед, до кола покупців цих земель не можуть
входити іноземні громадяни, іноземні юридичні особи та ‘ноземні держави
(ст. 22); обмежено право спадкування цих земель зазначеними особами (ст.
81).
Істотні правові обтяження прав власників передбачено при використанні
земельних ділянок, в тому числі при їхньому продажу (ст. 111). Нарешті,
громадяни України та юридичні особи України можуть бути покупцями земель
сільськогосподарського призначення лише за наявності суто
земельно-правових умов: перші – мати сільськогосподарську освіту або
досвід роботи у сільському господарстві чи займатися веденням товарного
сільськогосподарського виробництва, а другі – якщо їхніми установчими
документами передбачено ведення сільськогосподарського виробництва (ст.
130).
Значно спеціалізованими (у земельно-правовому та екологічно-правовому
аспектах) є і підстави та порядок припинення прав на землі
сільськогосподарського призначення.
Отже, можна з впевненістю констатувати, що і договір купівлі-продажу
земельної ділянки сільськогосподарського призначення, й інші правочини з
цими землями, і за характером законодавчого регулювання (здебільшого
Земельним, а не Цивільним кодексом) і за його змістом зумовлюють їхню
земельно-правову природу.
Похідним від договору купівлі-продажу земельної ділянки є договір оренди
земельної ділянки. Внаслідок цього, а також враховуючи особливості
земель сільськогосподарського призначення, Цивільний кодекс України 2003
р. відокремив найм (оренду) земельної ділянки від загального правового
регулювання відносин найму (оренди) і лише у вихідних засадах закріпив
їх у ст. 792, зазначивши, що “відносини щодо найму (оренди) земельної
ділянки регулюються законом”. Такий спеціальний закон України – “Про
оренду землі” було прийнято 6 жовтня 1998 р. (діє в редакції Закону
України від 2 жовтня 2003 р.). Принагідно зауважимо, що для зазначених
земельних відносин адекватним є термін саме “оренда”, а не “найм”
земельної ділянки, оскільки остання є природним, а не майновим об’єктом.
Земельно-правовими засадами та екологічними вимогами просякнуто і
відносини юридичної відповідальності за порушення земельного
законодавства (Розділ VIII ЗК України). Відповідно до ст. 211 суб’єкти
несуть відповідальність за такі специфічні правопорушення, як укладення
угод із порушенням земельного законодавства; псування
сільськогосподарських угідь, їхнє забруднення та засмічення; невиконання
вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; непроведения
рекультивації порушених земель; знищення або пошкодження протиерозійних
і гідротехнічних споруд, захисних насаджень тощо.
Землі сільськогосподарського призначення: поняття, особливості, склад
(правові аспекти)
І хоча в новому Земельному кодексі йдеться лише про традиційні види
юридичної відповідальності (цивільну, адміністративну або кримінальну),
у ньому і в іншому законодавстві передбачається застосування таких
санкцій, які не належать до санкцій цих видів відповідальності. Зокрема,
глава 24 ЗК України передбачає відшкодування збитків власникам земель та
землекористувачам; глава 36 – відшкодування втрат сільськогосподарського
та лісогосподарського виробництва. На підставі ст. 139 може бути
проведено відчуження земельної ділянки за рішенням суду на земельних
торгах і лише за певних умов. А договір купівлі такої ділянки є, як вже
зазначалося, земельно-правовим за його суттю. Ст. 143 передбачає
підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, у тому
числі конфіскацію, примусове звернення стягнення на неї тощо.
Зазначені санкції не можуть бути віднесені до санкцій класичних видів
юридичної відповідальності і викликають потребу земельно-правової
відповідальності за зазначені та інші земельні правопорушення.
Нарешті, істотною особливістю найбільш характерної складової земельних
правовідносин, а саме — у сфері сільськогосподарського землевикористання
є їхній специфічний суб’єктний склад.
Соціально персоніфікований склад суб’єктів земельних правовідносин —
громадян України в особі селян найбільш характерний для земель
сільськогосподарського призначення. їхній правовий статус як таких
врегульований Земельним, а не Цивільним кодексом.
Земельний кодекс України, на відміну від попередніх ЗК, значно зміцнив і
розширив його публічно-правові засади. Це зумовлено базовим положенням
Конституції України про те, що земля є основним національним багатством,
що перебуває під особливою охороною держави. Саме це надає правовому
режиму земель публічно-правового характеру (навіть тим, які знаходяться
на праві приватної власності). З цим пов’язана можливість обмеження та
обтяження прав землевласників (Глава 18 ЗК), примусового відчуження
земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності (ст. 147 ЗК),
консервації земель (ст. 172 ЗК) тощо.1
Спеціальне земельне та аграрне законодавство України повинно у цьому
аспекті йти у руслі теорії соціальної функції земельної власності, яка в
Україні запрограмована конституційною нормою про те, що “власність
зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і
суспільству” (ст. 13).
Детальніше див.: Титова Н. Співвідношення Земельного та Цивільного
кодексів України: деякі проблеми // Право України. – 2004. – № 3.
Соціальна спрямованість аграрної економіки України, що базуєть-і ся на
використанні земель сільськогосподарського призначення, повин-; на бути
більш конкретно врегульована земельним і аграрним законодавством
України. Як загальний принцип тенденція обмеження свободи власників із
врахуванням соціальної функції земельної власності повинна бути
врахована і цивільним законодавством. Як справедливо зазначає Г. Ю.
Бистров, “…законодавство країн з розвинутою ринковою аграрною
економікою вже давно відмовилось від поняття земельної власності як
необмеженого нічим права володільця розпоряджатися майном свавільно (jus
utendi et abutendi)”}
Теорія соціальної функції земельної власності, в першу чергу, притаманна
землям сільськогосподарського призначення (сільськогосподарським землям)
як найбільш вагомої суспільної категорії земель. Шляхом
адміністративно-правового обмеження права приватної власності на такі
землі, започаткованим ще Веймарською республікою Німеччини, зараз йде
законодавство Франції, Австрії, Іспанії, Італії, багатьох інших країн із
ринковою економікою.
Загальним висновком з усього сказаного може бути висновок про те, що
Земельний кодекс України 2001 р. можна охарактеризувати як перемогу
земельно-правової концепції регламентації земельних відносин над
цивільно-правовою. Це є законодавчим свідченням закріплення принципу
пріоритету земельного права при регламентації земельних відносин.
Йдеться про наявність спеціального законодавства у цій регламентації, а
отже – про можливість застосування цивільного законодавства до земельних
відносин лише в субсидіарному порядку.
8. Загальна економічна криза, яка існує в країні, істотні прора-хунки в
способах, формах та термінах проведення земельної реформи негативно
позначились на стані земель сільськогосподарського призначення (особливо
їхньої найціннішої частини – орних земель). Продовжується використання
малопродуктивних орних земель, включаючи схилові землі, внаслідок чого
заростають площі еродованих земель, знижується родючість ґрунтів, що
призводить до збитковості всіх галузей сільськогосподарського
виробництва. Як відомо, різко зменшилось внесення органічних і
мінеральних добрив, значно зменшились обсяги
1 Быстрое Г. Е. Правовые проблемы земельной и аграрной реформ в
зарубежных ! странах: теория, практика, итоги, перспективы. – Минск:
БГЭУ, 2001. – С. 72.
агротехнічних та інших протиерозійних робіт, знизилось впровадження
ґрунтозахисної системи землеробства .
Загальна позитивна спрямованість реформування сільського господарства
України, переведення його на рейки ринкової економіки затьмарюється тим,
що вона проводиться однобічно, без реалізації основоположного принципу
раціональності використання (а отже – і охорони) земель
сільськогосподарського призначення. Земельна і аграрна реформи слід було
розпочинати з вироблення їхньої чіткої наукової бази, встановлення
еволюційних етапів їхньої реалізації, врахування не лише економічних, а
й екологічних та соціальних засад. За їхньою відсутністю виникають певні
небажані наслідки та прорахунки.
З величезної низки законодавства про проведення земельної та аграрної
реформ (переважно Указів Президента України) майже повністю випали
правові норми екологічного характеру. Між тим, згідно з Законом України
“Про охорону земель”, одним із принципів державної політики у сфері
охорони земель є “пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні
землі як просторового базису, природного ресурсу і основного засобу
виробництва” (ст. 3). Замість цього зроблено наголос на прискорене
перетворення основного національного багатства на звичайнісіньке товарне
майно. Це неправильне, однобічне, потворне розуміння аграрної ринкової
економіки. Слід всебічно враховувати істотні особливості
сільськогосподарського виробництва, його невигідне становище у товарних
зв’язках при високій соціальній значущості продукції.”
Сільськогосподарські землі – основа існування держави. Слід погодитись
із пропозицією В. В. Юрчишина та О. М. Онищенко про необхідність
прийняття спеціального закону “Про сільське господарство України”.3 Це
повинен бути базовий консолідуючий нормативно-правовий акт про особливе
значення всіх компонентів сільськогосподарського виробництва, починаючи
від оцінки унікального значення земель – основного багатства народу
України.
Див.: Наказ Міністерства агропромислового комплексу України, Державного
комітету по земельних ресурсах, Української академії аграрних наук „Про
стан використання орних земель та першочергові заходи щодо їх охорони та
підвищення родючості”від23 ірудня 1998р. №377/139/143//Агрокомпас-
1999.-№ 10.
Див.: Бичкова Ц. Регулювання сільськогосподарської діяльності і
співвідношення Цивільного та аграрного законодавства // Право України. –
1996. – № 7. – С.38.
Див.: Сучасна аграрка лолітика України: проблеми становлення. – Київ,
19%. -С. 204-213; Юрчишин В. Веління часу: потрібний Закон „Про сільське
господарство України” // Наш час. – 1997, 26 вересня.
9. На підставі Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. “Про
невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора
економіки”1 способом “масової суцільної деколективізації” протягом
чотирьох місяців було ліквідовано колгоспи, розпайовано їхні землі і
розпочато формування нових власників земель сільськогосподарського
призначення та інших землевикористувачів. Цей складний для селян процес
слід було проводити на засадах еволюційності та добровільного вибору
організаційно-правових форм господарювання на землі. Це не виключає
проведення з боку державних структур широкої роз’яснюваль-‘* ної роботи,
надання юридичних консультацій, організації вивчення відповідного
законодавства, а головне – надання реальної фінансової та
матеріально-технічної допомоги новим господарюючим аграрним суб’єктам.
На початок грудня 2002 р. приватну власність на землю оформили 43,5%
власників сертифікатів на земельні паї або 2916514 селян (середній
розмір паю складає 4,2 га).
Проте, досі законодавчо не визначена, окрім фермерських господарств та
сільськогосподарських кооперативів, система організаційно-правових форм
господарювання на землях сільськогосподарського призначення.
Практично з 11393 недержавних сільськогосподарських підприємств
реформовано на засадах приватної власності на землі і майно 11328
господарств. Створено 14510 нових агроформувань ринкового типу, з них
приватних підприємств (приватно-орендних) – 2966 (20,4%), товариств з
обмеженою відповідальністю – 6047(41,7%), акціонерних товариств – 551
(3,8%), сільськогосподарських кооперативів – 3263 (22,5%), фермерських
господарств- 1212 (8,4%) та інших суб’єктів господарювання-471 (3,2%).2
15 травня 2003 р. прийнято Закон України “Про особисте селянське
господарство”.3 Це – особливий суб’єкт аграрних відносин без створення
юридичної особи, який базується на засадах членства фізичної особи або
кількох осіб, що перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно
здійснюють сільськогосподарську діяльність із метою задоволення
особистих потреб шляхом використання земель сільськогосподарського
призначення. На відміну від фермерського господарства, особисте
селянське господарство не є підприємницькою структурою.
Аналіз усіх нових організаційно-правових форм аграрного
земле-використання дає можливість дійти таких висновків:
‘ Урядовий кур’єр. – 1999, 8 грудня.
2 Юридичний вісник України. – 2000, 21 -27 вересня.
3 Урядовий кур’єр. – 2003, 11 червня.
Землі сільськогосподарського призначення: поняття, особливості, склад
(правові аспекти)
На жаль, у процесі прискореного реформування аграрного сектора було
створено відносно мало нових фермерських господарств і
сільськогосподарських кооперативів, які є найбільш притаманними ринковій
економіці організаційно-правовими формами використання земель
сільськогосподарського призначення.
Що стосується орендних (приватно-орендних) підприємств, то слід
зауважити, що оренда земель сільськогосподарського призначення може бути
притаманна будь-якій формі аграрного господарювання, а тому вона не може
виконувати роль фактору, що визначає відокремлену і самостійну
організаційну юридичну структуру. До того ж фактор оренди є тимчасовим,
а отже не постійно визначальним.
Стосовно т. зв. “товариств з обмеженою відповідальністю” та акціонерних
товариств, то вони на сьогодні є різновидом господарських товариств,
правовий статус яких регламентовано Законом України від 19 вересня 1991
р. (із численними наступними змінами), Господарським та Цивільним
кодексами України, які не розраховані на аграрних суб’єктів, не
враховують їхньої специфіки. За відсутності спеціального (аграрного)
законодавства щодо них, вони можуть втратити ті істотні пільги, які
мають аграрні суб’єкти.
Стосовно приватних аграрних підприємств, існування яких в принципі у
ринковій економіці є цілком правомірним, то для визначення їхнього
конкретного правового становища потрібен спеціальний закон.
Не слід забувати, що в аграрному секторі економіки України, окрім
приватної власності, існують ще й державна та комунальна власність. Між
тим у процесі реформування державні сільськогосподарські підприємства,
як суб’єкти аграрного землевикористання, не згадуються. Земельний кодекс
України повинен повніше врегулювати питання права власності на землі
сільськогосподарського призначення державних підприємств, а також
територіальних громад сіл, селищ та міст.
Селяни повинні мати реальне право на свій розсуд обирати форму
господарювання на землях сільськогосподарського призначення.
10. Повинні існувати спеціальний державний контроль за раціональним
використанням та охороною земель і протекціоністська державна Дотаційна
політика сприяння селянам поступового входження у підприємницькі ринкові
відносини. Одним із поширених правових способів реалізації цього процесу
є оренда земель сільськогосподарського призначення.
Якщо землі сільськогосподарського призначення будуть повною мірою
включені до системи ринкового обігу, то виникнення права влас-
ності на них пошириться у формі реалізації різних правочинів:
купівлі-продажу, міни, дарування, спадкування тощо. Проте, і за цих
умов, на нашу думку, земельний обіг саме цих земель, на відміну від
земель інших категорій, обов’язково повинен бути обмежений і
забезпечений особливими правовими умовами та гарантіями.
Право власності на ці землі як об’єкта, що не створюється працею людини,
а є наслідком багатовікового еволюційного розвитку природи і який має
загальнолюдське надбання, є особливою і самостійною юридичною
категорією. Тому не випадково Конституція України чітко відокремила цей
об’єкт правової регламентації від інших об’єктів і надала йому
виняткового публічного соціального значення.
Особливий правовий режим сільськогосподарських земель (грунтів)
характерний і для більшості зарубіжних країн, хоча вони вже давно
перебувають в системі ринкових відносин. У США, де функціонує доктрина
т. зв. “загального права”, існує відокремлена галузь аграрного
(земельного) права, що обґрунтовується “всеосяжним принципом”
(comprehensive principle), про те, що землі є унікальною екологічною,
бізнесовою та соціально-національною цінністю, яка повинна, в силу
цього, мати власну стратегію правотворчості (John Т. Davidson, Neil E.
Harl, Julian K. Juergensmeyer).
Контрольні завдання
Самостійно опрацюйте названі літературні та законодавчі джерела і
визначте:
-значення земель сільськогосподарського призначення України для
забезпечення продовольчої безпеки країни; – структурний аналіз земель
сільськогосподарського призначення за Земельним кодексом України 2001 р.
Назвіть суб’єктів земельних відносин за Земельним кодексом України.
Як змінилося в Україні використання земель сільськогосподарського
призначення за умов проведення земельної реформи?
1 Див.: The Code of the Laws of the USA. Title 7, 43 et. cet. У цьому
спеціальному (сьо-
мому) розділі Зводу Законів США відокремлено врегульовано правовий режим
сіль-
ськогосподарських земель, особливості сільськогосподарської праці,
питання кредиту-
вання фермерів, виробництва і збуту сільськогосподарської продукції,
розвитку сіль-
ської інфраструктури тощо. , …
І
Дискусії та обговорення
Проаналізуйте юридичну правомірність терміну “землі
сільськогосподарського призначення”.
Дайте власне визначення поняття цієї категорії земель.
Чи є юридична різниця між термінами “земля” і “землі”?
Що є об’єктом аграрних земельних відносин: земля, землі, земельна
ділянка, ґрунти, сільськогосподарські угіддя?
Чи можуть земельні відносини регулюватися Цивільним кодексом України?
Чи можуть земельні відносини регулюватися Господарським кодексом
України?
Яка специфіка суб’єктного складу аграрних земельних відносин?
Назвіть та обґрунтуйте публічно-правові засади сучасного земельного
законодавства України.
В яких організаційно-правових формах доцільно, на ваш погляд,
використовувати землі сільськогосподарського призначення за умов
проведення земельної реформи в Україні?
В аграрному секторі України повинні бути лише приватні організаційні
структури по використанню земель сільськогосподарського призначення, чи
також і крупні, засновані на колективній, а також державній та
комунальній власності на ці землі? Ваша думка.
Література
Земельне право. Академічний курс: Підручник для студентів юридичних
спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. докт. юрид. наук,
проф., академіка АПрН України, члена-кор. НАН України В. І. Семчика і
канд. юрид. наук П. Ф. Кулинича. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2001. –
Розділ 1, 2, 10.
Земельне право України. Підручник / За ред. докт. юрид. наук М. В.
Шульги. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України. -К.: Юрінком
Інтер, 2004. – Глава 16.
Земельне право України: Підручник / За ред. О. О. Погрібного, І-1.
Каракаша. – К.: Істина, 2003. – Розділ 12.
Козырь М. И. Аграрное право России: проблемы становления и развития. –
М.: Право и государство, 2О03. – Глава I, III.
Шульга М. В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в
современных условиях. – X.: Консум, 1998. – Глава III, § 3.
Быстрое Г. Е. Правовые проблемы земельной и аграрной реформ в зарубежных
странах: теория, практика, итоги, перспективы. – Минск: БГЭУ, 2001. –
Предисловие, р. 1.
Янчук В. В, Правовой режим пахотных угодий (на материалах Украинской
ССР): Автореф. дис… канд. дисс: 12. 00. 06. – М., 1982.
Носик В. В. Правовое регулирование рационального использования земель
сельскохозяйственных предприятий АПК (на материалах УССР): Автореф.
дис… канд. дисс: 12. 00. 06. – К., 1986.
Каракаш И. И. Право собственности на землю и право землепользования в
Украине: Научно-практ. пособие. -К.: Истина, 2004.
Кулинич П. Ф. Щодо правової охорони родючих ґрунтів// Радянське право. –
1988. – № 3.
Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні: Монографія/
Кол. авторів. За ред В. У. Семчика. – К.: Інститут держави і права ім.
В. М. Корецького НАН України, 2003. – Розділ II.
~
†
’
–
Oe
TH
h
$ h
h
$ h
h
h
†
h
. ¤+1$
`„2
y1$
y ¤n1$`„(
„z
dEy ¤&1$^„z
d
‡|
&
&
&
&
&
&
eayaeyTHa4
6
&
F
&
F
„z
dJy ¤&1$^„z
&
&
&
F
haNae0J?
d-y1$`„a
&
F
????i?’1/2?1/2Oe1/2Tfh??Oo
I
O
a
РОЗДІЛ 2 ҐРУНТИ УКРАЇНИ ТА ЇХНЯ ОЦІНКА (ГЕОГРАФО-ЕКОЛОПЧНІ АСПЕКТИ) Ґрунти України - одне з найбільших її національних багатств. Недарма у світі український чорнозем вважається еталоном родючості грунтів. В Україні у сільськогосподарському вжитку знаходиться до 41,8 млн га земель, із них 33,0 млн га - ріллі. У 1957-1961 рр. на 38,2 млн га проведено великомасштабне дослідження ґрунтів з наступним коригуванням його матеріалів. За результатами досліджень рілля в Україні на 72,5% складається з чорноземних грунтів. Таким багатством орних земель із високою потенціальною родючістю грунтів не володіє жодна країна світу. Проте земельним ресурсам України властивий певний дуалізм: з одного боку, в ґрунтовому покриві ріллі переважають найбільш багаті за родючістю чорноземні ґрунти, з другого - деградаційними процесами охоплена практично вся територія їхнього поширення. Екстенсивне ведення землеробства за часів функціонування колгоспно-радгоспної системи не припинилось. Також в процесі зміни земельних відносин на селі відбувається виснаження поживних речовин грунтів, втрата гумусу через ерозію, збільшення площ кислих і засолених земель тощо. Тобто шаблонний підхід стосовно використання грунтів прослідковується і зараз. З метою оцінки ґрунтів України необхідно привести характеристику їхньої генези, географії, властивостей і сучасного екологічного стану. Ґрунтовий покрив у зв'язку з значною протяжністю України в широтному і меридіональному напрямку досить різноманітний і складається з понад 650 видів грунтів. Це пов'язано не лише з загальною ґрунтово-рослинною зональністю, а і з провінційними відмінами факторів ґрунтоутворення. Понад половину площі сільськогосподарських угідь (23,7 млн га) займають чорноземи і лучно-чорноземні грунти, які сформувалися в умовах Лісостепу і Степу. У найбільш сприятливих кліматичних умовах Лісостепу під лучними Степами утворилися чорноземи типові. Це грунти найвищої якості і відповідно характеризуються найбільшою потенціальною родючістю. За їхніми середніми показниками і встановлено еталон найвищої якості ґрунтів, який оцінюється 100 балами. Цей стандарт прийнято для території України з метою розробки єдиної оціночної шкали. Стандартами служать такі основні властивості чорноземів типових: запаси гумусу 500 т/га в шарі 0-100 см; запаси продуктивної вологи 200 мм в шарі 0-100 см; вміст рухомих форм фосфору, визначених за методом Мачигі-на - 6, Чирікова - 20 і Кірсанова - 26 мг на 100 г грунту; вміст обмінного калію, визначеного за методом Кірсанова - 17, Чирікова -- 20, Маслової - 20, Пейве - 25, Мачигіна - 40 мг на 100 г грунту. Чорноземи типові займають біля 7 млн га, характеризуються глибоким гумусованим профілем (до 1,5 м і глибше), водостійкою агрономічно цінною зернистою структурою. Серед чорноземів типових переважають їхні середньосуглинкові відміни, у яких формуються досить сприятливі водно-фізичні властивості, невисока щільність будови, що зумовлює оптимальну загальну шпаруватість - понад 50% і величину аерації — 25-30%. Реакція ґрунтового розчину нейтральна чи близька до нейтральної з рН 6,1-7,3. Вміст гумусу коливається від 2,5 до 6,5%, що зумовлено значною їхньою еродованістю. Фізико-хімічні властивості чорноземів типових наведено в табл. 1. За даними Н. Бреус (1988 р.), і слабозмиті чорноземи типові займають 21,3%, середньозмиті - 6,1% і сильнозмиті - 1,9% від їхньої загальної площі6. Таблиця Фізико-хімічні властивості чорноземів типових потужних середньогумусних на лесах (околиці с Олексіївка Карлівського району Полтавської обл.) Дані аналізів Н. М. Бреус6 І Генетичний г-оризонт Нк/ор. Нк Нрк Нрк РЫс Р(Ы)к Рк Глибина відбору зразків, см 10-20 30-40 45-55 60-70 80-90 120-130 180-190 рН водний 6,7 6,8 6,8 7,0 7,2 7,2 7,3 Ввібрані катіони, мекв на 100 г фунту: Са2+ 35,34 не визн. не визн. не визн. не визн. не визн. не визн. 4,13 -II- -II- -II- -II- -II- 0,13 -II- -II- -II- -II- -II- -/ К+ 0,41 -II- -II- -II- -II- -II- II - ,/- Гідролітична кислотність, мекв на 100 г грунту 1,19 -II- -II- -II- -II- -II- /Г Ємність вбирання, мекв на 100 г грунту не визн. 40,80 39,10 35,70 33,72 26,88 29,09 || зо Наступні за якісною оцінкою і потенціальною родючістю є чорноземи звичайні, які займають дещо більшу площу, ніж чорноземи типові, біля 8,9 млн га. Сюди відносять понад 5 млн га чорноземів звичайних малопотужних, у яких потужність гумусованого профілю зменшується до 45-65 см в порівнянні з 85-120 см в потужних, що дещо знижує їхню потенційну родючість. За гранулометричним складом переважають важкосуглинкові відміни, що погіршує фізичні і водно-фізичні властивості чорноземів звичайних. Вміст гумусу коливається від 5-7% у глибоких до 3,8% у неглибоких видів чорноземів звичайних, фізико-хімічні властивості чорноземів звичайних наведені в табл. 2. Таблиця 2 Чорноземи звичайні глибокі за своєю якісною оцінкою і відповідно величиною балів бонітету незначно відрізняються від чорноземів типових - на 6-12 балів у залежності від гранулометричного складу та агро-кліматичних умов. У західних провінціях розташування і їхня бонітетна оцінка на 2-3 бали вища від східних у зв'язку з вищими (близькими до оптимальних) запасами продуктивної вологи у шарі 0-100 см. Чорноземи південні займають лише 3,2 млн га і сформувалися у південному Степу під ковилово-типчаковою рослинністю. Характерною їхньою особливістю є незначна (до 60 см) гумусованість ґрунтового профілю. Структура їхня неміцна у зв'язку з наявністю ввібраного натрію. За гранулометричним складом це легкосуглинкові та важкосутлин-кові відміни, площа яких складає понад 85%. Вміст гумусу - 2,5-3,0%, рідко підвищується до 3,5% (табл. 3). Нерідко чорноземи південні солонцюваті чи глибокозасолені. Все це, поряд із недостатнім зволоженням, зумовлює зниження до 25-30% балу бонітету в порівнянні з чорноземами типовими. Таблиця З Чорноземи опідзолені займають значно менші площі в порівняні з чорноземами типовими й поширені в правобережному Лісостепу, особливо в його західній провінції. Займаючи площу біля 1 млн га, вони ча своєю потенційною родючістю знаходяться на другому місці після чорноземів типових завдяки значній потужності гумусового горизонту (60-1Ю см), високій насиченості основами, високим вмістом гумусу -понад 5% (табл. 4). Фізико-хімічні властивості чорноземів опідзолених на лесах (околиці с Кибинці Миргородського району Полтавської обл.) Дані аналізів Н. М. Шелякіна1 Незначні площі в межах Лісостепу і Степу займають чорноземи на щільних породах (вапняках, гранітах тощо), які характеризуються Досить низькою потенційною родючістю через щебенюватість гумусового горизонту, порівняно низьким вмістом гумусу тощо. Незначні площі чорноземів, сформованих на щільних глинах, характеризуються несприятливими водно-фізичними властивостями, наявністю комплексів із мочаристими грунтами • та мочарами, що знижує їхню якісну оцінку та, відповідно, урожай сільськогосподарських культур. їхні бали бонітету не перевищують ЗО. Значні площі в межах Лісостепу (понад 3,6 млн га) займають розорані сірі грунти, до яких відносяться ясно-сірі, сірі лісові та темно-сірі опідзолені ґрунти, генеза яких в тій чи іншій мірі пов'язана з лісовою рослинністю. Темно-сірі опідзолені грунти за потенціальною родючістю і відповідно бальною оцінкою незначною мірою відрізняються від чорноземів звичайних. Займають біля 1,2 млн га переважно в правобережному Лісостепу. Вміщують 2,5-4% гумусу, потужність гумусового горизонту біля 60 см, характеризуються слабокислою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину (рН 5,6-6,8). Фізико-хімічні властивості темно-сірих опідзолених ґрунтів наведені в табл. 5 1. Сірі та ясно-сірі лісові грунти переважають в основному в західному і правобережному Лісостепу. У сільськогосподарському виробництві використовується біля 2,6 млн га. Найбільш поширені легко-(43%) і середньосуглинкові (34%) відміни. Дані грунти характеризуються невисокою гумусованістю (1,0-2,2%), незначною сумою ввібраних основ, слабокислою до кислої реакцією ґрунтового розчину (табл. 6). У зв'язку з цим, ці грунти мають на порядок нижчу потенціальну родючість, особливо їхній ясно-сірий підтип, а бал бонітету не перевищує 35, зменшуючись до 12-14 у еродованих та оглеєних відмінах. Серед інших грунтів України найбільше поширення мають дерново-підзолисті грунти, які займають понад 3,1 млн га сільськогосподарських угідь. Вони сформувалися в Поліссі на породах легкого піщаного і супіщаного гранулометричного складу (воднольодовикові відклади), рідше - легкосуглинкового (на морені). Лише 35% цих Фунтів автоморфні, решта - з різним ступенем оглеєння, максимальні площі (48%) займають ґрунти супіщаного гранулометричного складу, 37% - це піщані ґрунти і лише 12% - легкосуглинкові. Вміст гумусу коливається в межах від 0,85% у піщаних відмінах до 1,7% - в: легкосуглинкових. Ґрунти характеризуються кислою реакцією (рН 4,9- і 5,5), незначною сумою ввібраних основ (табл. 7). Незначний вміст гумусу, неглибока потужність гумусованого профілю (22-26 см), легкий гранулометричний склад ускладнює радіо-нальне і рентабельне ведення землеробства. Це пов'язано з низьким балом бонітету для вирощування більшості сільськогосподарських культур, окрім картоплі та льону. Таблиця 7 і Фізико-хімічні властивості дерново-слабопідзолистих глеюватих глинисто-піщаних грунтів на водно-льодовикових пісках (околиці м. Радомишль Житомирської обл.) Дані аналізів Д. І. Ковалишин1 Показники Генетичний горизонт НЕор. Ре Реі/У РеІБІ Peigl Глибина відбору зразків, см 0-9 36-46 70-80 90-100 100-110 170-180 рН водний 6,2 6,9 6,8 6,9 7,0 7,1 рН сольове 4,9 5,3 4,8 5,0 5,7 6,1 Ввібрані катіони, мекв на 100 г грунту: Са2+ 1,01 0,89 3,38 2,82 2,49 1,22 0,37 0,28 0,64 0,85 0,7 0,56 0,04 0,06 0,11 . 0,09 0,09 0,07 К+ 0,06 0,04 0,09 0,06 0,08 0,04 Гідролітична кислотність, мекв на 100 г грунту 2,1 0,87 1,48 1,05 0,96 0,51 Ємність вбирання, мекв на 100 г грунту 2,60 2,68 4,4 4,0 3,0 4,4 Ступінь насичення основами,% 41 59 74 78 78 79 До 1,3 млн га сільськогосподарських угідь на півдні України займають темно-каштанові, рідше каштанові ґрунти, які сформувалися під полинно-злаковими Степами. Вони містять від 1% до 3-5% гумусу, характеризуються нейтральною чи слаболужною реакцією (рН 6,9-8,0) У більшості випадків ці грунти солонцюваті та засолені (табл. 8), що в поєднанні з тривалою недостатністю вологи в ґрунті різко понижує їхню сільськогосподарську цінність і бал бонітету. 36 Ґрунти України та їхня оцінка (геогрифо-екологічні аспекти) Таблиця Фізико-хімічні властивості темно-каштанових солонцюватих грунтів (околиці смт. Сивашське Новотроїцького району Херсонської обл.) Дані аналізів М. І. Полупана1 8 Значні площі (понад 3 млн га) в межах України займають азональні лучні і дернові ґрунти, які зайняті переважно природними кормовими угіддями. Вони поширені у всіх природних зонах, формуються на різних грунтоутворюючих породах (від пісків до елювію твердих порід), що зумовлює їхній різний ступінь гідроморфності, тому їхня якісна оцінка і господарська цінність досить різноманітна (від 42 балів дернових карбонатних глибоких до 3 балів дернових слаборозвинутих піщаних). Лучно-болотні грунти і болотні, в т. ч. торфові ґрунти, займають площу біля 1,7 млн га сільськогосподарських угідь. Це заболочені землі переважно Полісся, які в більшості випадків осушені й зайняті сіножатями та пасовищами, рідше ріллею. Агрофізична деградація та спрацювання торфу призвели до значного погіршення їхньої якості. В окремих випадках з метою покращення екологічної ситуації осушені грунти доцільно ренатуралізувати. До 750 тис. га грунтів Українських Карпат і гірського Криму зайняті буроземними грунтами, які використовуються як сільськогосподарські угіддя. Це переважно природні кормові угіддя (полонини, яйли, царинки). Ґрунти, зокрема Карпат, характеризуються значною щебенюватістю чи кам'янистістю, дуже низькою кислотністю (рН 3,5-4), унікально високим вмістом рухомого алюмінію (до 100 мг на 100г ґрунту), фульватним типом гумусу (табл. 9). Все це різко знижує можливість їхнього використання під ріллю. Тому бали бонітету даних ґрунтів розраховані для вирощування зернових на порядок, а місцями й більше, нижчі в порівнянні з балами бонітету цих же ґрунтів під сіножатями і пасовищами. Серед інших ґрунтів, які займають біля 200 тис. га сільськогосподарських угідь у Лісостепу і Степу, слід відмітити солонці, які в значній мірі плантажовані, використовуються переважно як пасовища і характеризуються дуже низькими балами бонітету (від 20 у глибоких солонців до 2 у кіркових). Таблиця 9 Фізико-хімічні властивості буроземів кислих малогумусних теплого поясу на елюво-делювії андезито-базальтів, підстелених переміщеною червоноколірною корою вивітрювання (околиці с. Кольчино Мукачевського району Закарпатської обл.) Дані аналізів В. І. Канівця1 Показники морфологічних і фізико-хімічних властивостей ґрунтів є основою проведення достовірної та детальної оцінки земельного фонду. Базуючись на цих властивостях, проведена бонітетна оцінка ґрунтів США за величиною відомою в цьому світі індексу Сторі. В його основу покладено морфологію ґрунту, гранулометричний склад тощо. В основі класифікації і бальної оцінки ґрунтів Німеччини ? ,-ранулометричний склад із врахуванням відсоткового вмісту гранулометричних фракцій, генези ґрунтів і стадії їхнього розвитку. Добре відома в Західній Україні оцінка земель Австрійської республіки, результат якої від кінця XVIII ст. зберігаються в наших архівах. Тут за основу теж взято властивості ґрунтів (вміст гумусу, гранулометрія з розподілом гранулометричних фракцій, ступінь гідро-морфності тощо). Причому для отримання достовірних відомостей ці характеристики визначаються через кожних 40 метрів. Тому неясно, чому у виступах наших народних депутатів, політиків та економістів усе частіше звучить теза щодо оцінки землі не за природними властивостями фунтів, а за урожайністю сільськогосподарських культур. Хоча урожайність є результатом праці землероба, вкладених коштів і засобів для отримання високого врожаю. Нерідко на ґрунтах високого бонітету отримують при невисокому рівні агротехніїси значно нижчі врожаї, ніж на низькобонітетних ґрунтах при застосуванні сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Тобто при такій оцінці недбалі й ліниві господарі будуть платити за землю значно менше, ніж добросовісні з почуттям господаря землі. Отже, нормативна грошова оцінка землі і величина фіксованого сільськогосподарського податку повинні розраховуватися за природними властивостями грунтів, тобто за їхніми балами бонітету. Для того, щоб провести оцінку земель України, потрібно знати основні характеристики земельного фонду. Відповідно до даних Держ-комзему України, наша держава володіє потужним потенціалом земельних ресурсів. Із 60,3 млн га майже 70% займають сільськогосподарські угіддя, 17% - ліси. Біля 4% території України (2,3 млн га) - це селітебні території. На початок 2001 р. 78,1% площі сільськогосподарських угідь складала рілля, 13,1% - пасовища, 5,6% - сіножаті, 2,2% - багаторічні насадження. Розглядаючи динаміку сільськогосподарських угідь, слід відмітити, що площа ріллі зменшилась майже на 1,5%, сіножатей - на 1% за рахунок росту площ пасовищ на 1,8% і багаторічних насаджень - на 0,7%. Проте використання земельного фонду на території України неоднакове, що зумовлено різною продуктивністю ґрунтового покриву в різних природних зонах (табл. 10). У таблиці в графі "Сільськогосподарська освоєність" показано відношення площі сільськогосподарських угідь до загальної площі зони, та лісистість — це відсоток лісів до загальної площі зони . Таблиця 10 Характеристика використання земельного фонду в сільському господарстві в розрізі природних зон за 2000 р. (у %)3 Показники Зона с-г. освоє-ність розора-ність лісис-тість Співвідношення г/т угідь багато-орні річні сіно- І пасо-землі наса- жаті | вища Згідно з багаточисленними дослідженнями з метою оптимізації природокористування і покращення екологічної ситуації, площу сільськогосподарських угідь в Україні слід зменшити до 60-65%, збільшивши за їхній рахунок до 10-12% землі заповідно-охоронного призначення. Згідно з агроекологічною оцінкою земель, проведених Інститутом землеустрою УААН, озиму пшеницю можна вирощувати на площі біля 27 млн га з балом бонітету земель 42, озиме жито відповідно на площі 11 млн га - 44 бали, ячмінь - 28 млн га - 42 бали, овес - 10,6 млн га -44 бали, кукурудзу - 17,5 млн га - 41 бал, соняшник - 14,3 млн га -69 балів, картоплю - 2,8 млн га - 68 балів, льон - 0,8 млн га - 58 балів, цукрові буряки 7 млн га - 52 бали3. На даний час облік, використання та оцінка земель в сільськогосподарському виробництві базується в основному на родючості ґрунтів. Вона залежить, в першу чергу, від властивостей ґрунтів, екологічного стану довкілля і від економіки використання сільськогосподарських угідь. Показники, якими характеризується еколого-економічний стан землі, значною мірою зумовлюючись дією природних і антропогенних чинників, в більшості залежать від якості і родючості ґрунтів. З метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки земель, інформаційного забезпечення оподаткування та ринку земель, Верховною Радою України прийнятий Закон України "Про оцінку земель". Цей Закон визначає правові засади проведення оцінки земель, професійної оціночної діяльності у сфері оцінки земель в Україні8. Тому базою будь-якої оцінки земель є бонітування грунтів як основа оцінки їхньої продуктивності. Завдання бонітування - дати якісну оцінку ґрунтів, рівню їхньої потенційної родючості. Тобто при проведенні бонітування ґрунтів визначається наскільки один ґрунт краще за інший для вирощування тієї чи іншої сільськогосподарської культури. Відмінність ґрунтів характеризують у відносних якісних показниках - балах. Бонітування ґрунтів - це показник їхньої родючості, виражений у балах. Бал бонітету - це інтегральний показник різноманітних ознак і властивостей ґрунтів. Проте продуктивність ґрунтів зумовлена не лише їхніми природними властивостями, а й агрокліматичними показниками, морфологічними характеристиками рельєфу та іншими параметрами компонентів природи. Тому бонітування передує сільськогосподарському районуванню території з виділенням таксономічних одиниць різного рангу (від зони до району). Метою такого районування є інтегральна оцінка всієї різноманітності природно-економічних умов і виділення територіально однорідних регіонів. Проведене на території України природно-сільськогосподарське районування базується на обліку природних умов і зумовлених ними особливостях сільськогосподарського виробництва, а також на інших видах районування (агрокліматичному, агрогрунтовому, ландшафтно-екологічному, сільськогосподарському тощо). Проведене за участю спеціалістів Інституту землеустрою УААН, ННЦ "Інститут ґрунтознавства і агрохімії імені О. Н. Соколовського" УААН, Українським відділом державного науково-дослідного інституту земельних ресурсів природно-сільськогосподарське районування в 1976 р. уточнювалось в 1987 і 1993 рр. У межах України виділено п'ять природно-сільськогосподарських зон і дві гірські області. У їхніх межах виділено 19 провінцій, 32 округи і 200 природно-сільськогосподарські райони. тому одна й та ж агровиробнича група може мати різні бали бонітету у цих районах. У зв'язку з цим, для кожного природно-сільськогосподарського району розробляються шкали бонітету ґрунтів (табл. 11). Цінність грунтів оцінюється за їхньою природною родючістю. Для прикладу в табл. 12 за даними ННЦ "Інституту ґрунтознавства і агрохімії О. Н. Соколовського" наведена урожайність сільськогосподарських культур на найбільш поширених грунтах Львівської області. Як видно з табл. 12, найвища природна родючість чорноземів типових спостерігається на ґрунтах, які характеризуються найвищим балом бонітету. Найменш родючі є сильнозмиті сірі лісові ґрунти і дерново-буроземно-підзолисті ґрунти, в яких і найнижчий бал бонітету (від 13 до 15 балів). Для порівняння: урожайності зернових культур (без кукурудзи) із природною родючістю грунтів за середніми обласними балами бонітету у табл. 13 вибрано регіони зі значною відмінністю ґрунтового покриву. Негативний висновок, як показують дані таблиці, полягає в тому, що урожайність на дослідах без добрив значно вища, ніж урожайність, отримана протягом 1961-1970 рр. і в 2002 р. Це підтверджує недосконалість усієї системи землеробства, яка зумовлена незадовільним обробітком ґрунту, високою забур'яненістю полів, поганою постановкою насінницької справи. Тому не завжди цінність високобонітетних родючих грунтів при такому веденні землеробства може перерости у кількісний вираз ц/га урожаю сільськогосподарських культур. Наведені в табл. 15 шкали бонітету ґрунтів за врожайністю зернових не завжди відповідають дійсності й тому урожайність сільськогосподарських культур не може бути основою для бонітетної та якісної оцінки земель . У табл. 14 наведена грошова оцінка сільськогосподарських угідь за даними бонітування ґрунтів у 1993 р., з якої видно, що 1 га сільськогосподарських угідь на 1.01.2002 р. коштував 8733 грн, а ріллі —\ 9204 грн. Причому найбільш родючі й відповідно, найдорожчі сільськогосподарські угіддя Черкаської області, де найбільші площі високо-бонітетних чорноземів типових, бал бонітету яких коливається в межах 90-95%, а вартість 1 га - 11652 грн7. У табл. 15 наведені дані бонітету і природний (бонітетний) урожай України по адміністративних областях. При середньому балі бонітету 41, найвищою бонітетною оцінкою характеризуються ґрунти Черкаської області (55 бали), а найнижчою (27 балів) - Житомирської області. Дані табл. 15 підтверджують тісний зв'язок балів бонітету з урожайністю зернових культур. Всезростаюче відчуження сільськогосподарських угідь під будівництво промислових, рекреаційних, транспортних об'єктів тощо вимагає визначення втрат сільськогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню. У зв'язку з цим, Постановою Кабінету Міністрів України №1279 від 17 листопада 1997 р. затверджено порядок визначення цих I втрат, який базується на бонітетній оцінці грунтів земельних ділянок, що вилучаються з сільськогосподарського виробництва. Ці втрати визначаються за формулою: Бд ,де Бо Рв - розмір втрат в тис. гривень; Пд - площа ділянки, яка вилучається з сільськогосподарського вжитку; Бд - бал бонітету ділянки, яка вилучається; Бо - середній бал бонітету адміністративної області, в якій знаходиться ділянка; Кінт - коефіцієнт інтенсивного використання сільськогосподарських угідь землеоціночного району, в якому знаходиться ділянка, що планується під вилучення з сільськогосподарського використання. Кінт - це відношення показника диференційного доходу оцінки ріллі землеоціночного району, де розташована земельна ділянка, яка відноситься, до аналогічного показника загалом по адміністративній області. Величина Кгнгпу розрахована для всіх існуючих в Україні природно-сільськогосподарських районів, а нормативи втрат сільськогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, є у додатку до постанови Кабінету Міністрів України № 1279 і наведені в табл. 16. Тривале ведення екстенсивного сільськогосподарського виробництва, гонитва за освоєнням цілинних земель у другій половині минулого століття зумовили наявність значних площ деградованих земель і малопродуктивних земель, введення сільськогосподарського виробництва на яких малоефективне і, в більшості випадків, нерентабельне. Площа таких земель у межах України зараз складає понад 6 млн га (дані Інституту землеустрою УААН за 2000 р.). Складність і важливість земельної та аграрної реформ та їх швидкоплинність практично неуможливило їх безпомилкове і безболісне здійснення. І однією з таких помилок є розпаювання і передача у власність селянам деградованих і малопродуктивних земель. У зв'язку з браком коштів, селяни не можуть застосовувати на них потрібні агротехнічні та агромеліоративні заходи, що зумовлює, в свою чергу, значне зменшення ефективності використання земель, ускладнює екологічну ситуацію, посилює ступінь деградації й нерідко приводить до деструктивних змін в ґрунтовому покриві та навіть До формування територій типу бедленду. У зв'язку з цим, Інститутом землеустрою УААН розроблена концепція консервації деградованих і малопродуктивних земель з метою стабілізації екологічної ситуації в районах їхнього поширення шляхом оптимізації співвідношення різних видів сільськогосподарських угідь (рілля, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження) і лісових масивів. Для цього пропонується проведення двох видів консервації: консервації-трансформації чи консервації-реабілітації. Географія земель, які потребують консервації, їхня площа та типи деградації наведено в табл. 17. Таблиця \1 Деградовані і малопродуктивні орні землі, тис, га' Адміністративні утворення Площа на 1.1.2000 р. Показники деградованості Усього І сільськогосподарські угіддя і 3 II 11 ?з І ц ^ важкий граігуло-метричний склад скелетність 1 -а 1 І 'І '2 Ч F І Y 1*3 болотні осушені техногешю забруднені землі, у т. ч. радіонуклідами Е ^ І І 2 § 1 % ДО ПЛОЩІ ! СІЛЬСЬКОЇ ос по- І. 3 о | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 Автономна Республіка Крим 2608,1 1798,! 1204.5 0,3 - 55,3 27,4 4,4 66,7 154,8 49,5 - - 358,4 13,74 19,93 26,75 Області Вінницька 2649,2 2020,0 1730,5 3.7 23,1 - 116,5 - - - 25,4 1,3 - 170,0 6,42 8,41 9,82 Волинська 2014,4 1067,2 688,0 56,1 - - 46,3 2,5 - - 13,2 23,7 - 141,8 7,04 13,28 20.60 Дніпропетровська 3192,3 2513,6 2112,1 15,2 10,9 - 107,1 2,1 35,9 30,7 11.2 - - 213,1 6,67 ,48 10,09 Донецька 2651,7 2048,5 1660.9 5.4 31,2 2,2 228,8 0,1 16,2 38,6 0,8 - - 323.3 12,19 15,78 19,46 Житомирська 2982,7 1595,2 1094,8 76,8 - 7,4 35,5 1ІЛ - - 88,9 11,5 38,7 269,9 9,05 16,92 24,65 Закарпатська 1275,3 464,0 199,8 2,0 4,7 3,4 - - -1,1 1,1 - 12,3 0,96 2,65 6,15 Запорізька 2718,3 2243,1 1894,6 7,6 33,7 0,3 226,0 92,1 20,8 18,0 35,6 - - 434,1 15,97 19,35 22,91 Івано-Франківська 1392,7 636,8 408,5 - 4,5 10,5 37,5 - - - 16,3 2,3 - 71,1 5,10 11,16 17,40 Київська 2810,0 1676,1 1385,3 34,6 - 58,5 1.2 3,4 0,3 26,3 20,7 82.5 227,5 8,09 13,57 16,42 Кіровоградська 2458,8 2043,6 1772,9 2,7 3,6 - 210,3 - 0,4 0,6 1,7 - - 219,3 8,92 10,73 12.37 Луганська 2668.3 1920,0 1372,5 7,9 9,8 5,6 139,2 8,5 8.9 30.1 8.0 0,9 - 218,9 8,20 11,40 15,95 Льчівська 2183,1 1275,5 840,2 10,8 6,0 3,4 105,9 17.2 - - 30,7 4,4 - 178.4 8,17 13,99 21,24 Миколаївська 2458,5 2013,1 1695,4 1,7 13,4 187,5 0.8 38,3 2,6 48,4 - - 292,7 11,91 14,54 17,27 Одеська 3331,3 2591,8 2075,1 15,0 62,4 0,2 240,2 0,2 12.9 10,3 35,3 - - 376.5 11,30 14,53 18,15 Полтавська 2875,0 2186.2 1772,1 28,2 - 55,0 46,9 50,1 13,8 1.0 - 195,0 6,78 8,92 11,01 Рівненська 2005,1 936,9 649,8 43,3 - 2,4 97,6 2,0 - - 18,8 32,3 11,8 208,2 10,38 22,22 32,03 Сумська 2383,2 1710,1 1284,7 12,6 - 25,5 - 1,0 - 11,5 2,3 0,1 53,0 2,22 3,10 4,12 Тернопільська 1382,4 1055,4 864,1 1,1 - 5,6 115.5 - - - 4,8 2,9 - 129,9 9,40 12,31 15,04 Харківська 3141,8 2423,8 1956,9 5,2 12,4 - 127,0 9,1 5,6 10,4 2,4 - - 163,1 5,19 6,73 8,34 Херсонська 2846,1 [969,8 1 770,8 33,7 - - 56,6 11,1 36,8 108,2 98,6 - - 345,0 12,12 17,51 19,48 Хмельницька 2062,9 1570,4 1 4 4,1 0,7 1,0 199,6 - - - 15,0 5.6 - 226,0 10,96 14,39 18,02 Черкаська 2091,6 1456,1 1282,3 9,0 - 0,2 116,2 1,5 0,3 2.0 4,4 2,9 - 136,5 6,53 9,37 10,64 Чернівецька 809,6 474,5 339,8 - 27,3 2,4 49,1 - 3,1 2,9 - 84,8 10,47 17,86 24,94 Чернігівська 3192,4 2107,7 1348,0 22,4 - 0,2 19,3 0,7 7,3 5,7 25,4 4,1 - 85,1 2,66 4,04 6,31 м. Київ 83,6 5,6 1,1 - - - - - - - - - м. Севастополь 86,4 26,4 11,0 - - - - - - - - - - - - Україна 60354,8 41829,5 32669,9 397,4 241,0 101,4 2631,5 155,6 301,4 462,4 590,0 119,9 133,1 5133,7 8,51 12,27 15,71 Порівняльна ефективність використання земель в Україні та деяких розвинутих країн світу в 1990 р. У зв'язку з використанням в сільськогосподарському виробництві тривалий час деградованих і малопродуктивних земель, з застосуванням екстенсивного введення сільськогосподарського виробництва, ефективність використання земельних ресурсів України значно нижча, ніж у розвинутих країнах світу (табл. 18) Тому і не дивно, що 1 га годує в ФРН 8 чоловік, в Японії — 26,5 чоловік, а в Україні - лише 1,5 особи. А якщо поглянути на продуктивність праці, то вона на наших родючих ґрунтах у 4 рази нижча, ніж в США, понад 5 раз нижча, ніж у Бельгії. І це дані лише за 1990 р. Зараз, без сумніву, результати ще більш плачевні. Ст. 1 визначає землю України, як її "основне національне багатство, яке перебуває під особливою охороною держави". Проте "Національна програма охорони земель", прийнята кілька років тому, залишилася програмою на папері. Така ж доля і "Заходів щодо реалізації Основних напрямків земельної реформи в Україні на 2001-2005 pp.". Згідно з пунктом 16 цих Заходів, потрібно оновити матеріали ґрунтових обстежень сільськогосподарських угідь, витрати на проведення яких складають 27 млн грн з місцевих бюджетів. Знаючи важливість виконання цих робіт, за допомогою яких можна було б оцінити сучасний стан ґрунтового покриву України, поширення деградаційних процесів, зниження родючості ґрунтів у зв'язку з різким зменшенням у них поживних речовин тощо. На даний час для виконання цих робіт практично не виділено будь-яких коштів. Але вони необхідні хоча б для оновлення ґрунтових карт у тих районах, де інтенсифікуються процеси деградації. Не розпочаті, згідно з даними Заходами, і роботи з визначення оцінки і стану земель шляхом розробки і затвердження нормативно-правових актів з питань удосконалення і здійснення моніторингу земель, роботи щодо фонового моніторингу земельних ресурсів ТОЩО. Контрольні завдання Яке місце і значення мають грунти України? Які основні типи грунтів поширені в Україні? Який екологічний стан ґрунтів у вашому регіоні? З якою метою необхідно повторення великомасштабного ґрунтового обстеження? Що таке консервація земель і яка мета її проведення? Які види деградації ґрунтів найбільше поширені в Україні? Дискусії та обговорення Раціональне використання земель неможливе без їхньої постійної охорони. Тому слід вважати вчасним вихід у світ у червні 2003 р. Закону України "Про охорону земель". У ньому вперше наведено детальний перелік заходів, які б покращували сучасний стан ґрунтового покриву і забезпечували оптимізацію землекористування природних ресурсів. До них відносяться: розширене відтворення родючості ґрунтів, покращення їхніх агровиробничих властивостей; попередження деградації, забруднення чи засмічення ґрунтів; запобігання втрат продуктивних (особливо цінних) ґрунтів, у першу чергу шляхом виведення їх із сільськогосподарського вжитку (під будівництво промислових підприємств, транспортної мережі тощо); переважання екологічних інтересів щодо збереження якості грунтів над економічними; відшкодування втрат, заподіяних ґрунтовому покриву, в т. ч. компенсація за руйнування ґрунтів; економічне заохочення землевласників і землекористувачів у охороні і раціональному використанні ґрунтів шляхом надання їм пільг (кредитних, звільнення від податку на землю тощо) та розширення бюджетного фінансування відновлення родючості ґрунтів; - допомога держави в запровадженні економічного (альтернативного) землекористування шляхом надання цінових надбавок на екологічно чисту продукцію; - термінова консервація деграДованих і малопродуктивних земель. Останнє питання стоїть досить гостро, про що свідчить виданий наказ Держкомзему України від 17 жовтня 2002р. № 175 "Про порядок консервації земель", погоджений з Міністерством аграрної політики, Міністерством екології і природних ресурсів та Президентом УААН і зареєстрований у Міністерстві юстиції України 14 лютого 2003 р. Незважаючи на те, що даний наказ діє вже понад рік, реальних здобутків у питаннях консервації земель немає й сьогодні. Прогресує ерозія, виснаження поживних речовин, погіршується агрофізичний стан грунтів тощо. Найактуальнішим є повторне великомасштабне картування ґрунтів. Лише за його допомогою держава і власники-землекористувачі зможуть отримати об'єктивну інформацію про сучасний стан земельних ресурсів з оцінкою агровиробничих властивостей для їхнього раціонального використання. Матеріали повторного обстеження грунтів дадуть змогу оцінити екологічні наслідки аграрної реформи, відіграють важливу роль в охороні грунтів, оскільки новий землевласник дістане змогу планувати агротехнічні та агромеліоративні заходи відповідно до сучасного стану ґрунтового покриву. Тільки після повторного ґрунтового обстеження землевласники зможуть отримати сертифікат якості ґрунтів за ступенем родючості, деградації та за його допомогою провести оцінку їхньої сприятливості для вирощування різних сільськогосподарських культур. Крім того, базуючись на нових даних про грунти, відповідні органи зможуть провести нове бонітування грунтів та наступну їхню грошову оцінку. Наявні зараз матеріали якісної та грошової оцінки ґрунтів значною мірою не відповідають дійсності, оскільки вони базуються на результатах обстеження грунтів до 1990 р. та економічній оцінці земель 1985 р. З прийняттям Земельного кодексу України та Указу Президента "Про основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 рр.", що інтенсифікувало розвиток законодавчої бази у сфері реформування земельних відносин, на розгляд Верховної Ради України станом на середину 2003 р. подано біля 40 проектів законодавчих актів. Основні з них - "Про фермерське господарство", "Про охорону земель", "Про землеустрій" прийнято Верховною Радою у 2003 р. Деякі прийнято за основу у першому чи другому читанні й уточнено, тобто нормативно-правове забезпечення проходить нормально. Але виконання прийнятих законодавчих актів далеке від проголошених законів. Прикладів багато. Наведемо один із них. У Законі "Про охорону земель" сказано, що повторне обстеження грунтів проводиться за рахунок державного бюджету. Проте ні одна організація, яка може виконувати цю роботу, у 2004 р. не отримала навіть мінімум коштів державного фінансування. Усі 6,9 млн громадян України, які отримали свої паї, середній розмір яких становить біля 4,2 га з вартістю кожного біля 30 тис. гривень, чекають на повторне ґрунтове обстеження, за результатами яких вони отримають конкретні і достовірні величини ґрунтового потенціалу своїх земельних ділянок. Контрольні завдання Які заходи для покращення сучасного стану ґрунтового покриву застосовуються у вашому регіоні? Які економічні стимули необхідні для проведення повторного великомасштабного картування ґрунтів? Як інтенсифікувати розвиток законодавчої бази у сфері реформування земельних відносин і охорони земель? Які пільги будуть найбільш ефективними для раціонального використання земель та охороні ґрунтів? Література і законодавство Атлас почв Украинской ССР. - К.: Урожай, 1979. - 160 с. Данилишин Б. М., Дорогунцов С. /., Міщенко В. С. та інші. Природно-ресурсний потенціал розвитку України. - К., 1999. - 715с. Земельні відносини в Україні. Організаційно-правовий механізм / Під ред. А. Даниленка. - К.: КІС, 2001. Добряк Д. С, Канаш О. 77., Розумний І. А. Класифікація та еколо-гобезпечне використання сільськогосподарських земель. - К.: Вид-во Інституту землеустрою УААН, 2001. Новаковский Л. Я., Канаш О. 77., Леонець В. О. Консервація дегра-дованих і малопродуктивних орних земель України // Вісник аграрної науки. - 2000. -№11. - С 54-59. Почвы Украины и повышение их плодородия. Т. 1: Экология, режимы и процессы, классификация и генетико-производственные аспекты / Под ред. Н. И. Полупана. - К.: Урожай, 1988. - 294 с. Стратегічні питання розвитку сільського господарства України. - К.,2002. Закон України "Про оцінку земель" від 11 грудня 2003 р. // Урядовий кур'єр. - 2004, 13 січня. РОЗДІЛ З ОСОБЛИВОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРАЦІ: ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ 1. Сільськогосподарський виробничий процес зумовлений органічним взаємозв'язком таких двох факторів, як землі і праця. Маючи на увазі саме сільськогосподарське виробництво, К. Маркс зазначав, що в ньому "труд не единственный источник производимых или потребительных стоимостей, вещественного богатства. Труд есть отец богатства, как говорит Уильям Петти, земля - его мать".1 Як уже зазначалося, головна цінність грунтів як природного ресурсу -це їхня здатність родючості. Вона буває двох різновидів: 1). природна родючість та 2). економічна родючість. І якщо перша носить об'єктивний характер, то друга означає якість, яку ґрунти одержали внаслідок прикладання до них праці людини (суб'єктивний фактор). Природна родючість зумовлюється довготривалим природним процесом накопичення гумусу. Економічна родючість змінюється швидше і залежить від способів використання грунтів, властивостей вирощуваних сільськогосподарських культур, рівня агротехніки, кількості та складу внесених добрив та інших соціально-економічних факторів. Тому, хоча родючість грунтів є переважно базовим об'єктивним показником, вона значною мірою пов'язана і з факторами суб'єктивного характеру. Ось чому основу взаємозв'язку між людиною та природним середовищем складає процес праці. У сучасних кризових умовах в аграрному секторі цей взаємозв'язок стає особливо важливим; свій безпосередній зміст він реалізує в межах раціональності сільськогосподарського землевикористання. Як зазначав М. І. Краснов, саме вимога раціональності використання землі складає головну сутність земельного права. І, насамперед, це відрізняє його від цивільного права, за яким користування майном (навіть нерухомим) покладається на автономну волю суб'єкта права," а раціональність використання земель сільськогосподарського призначення означає не що інше, як трудову діяльність, яка є екологічно обгрунтованою і найбільш доцільною.3 1 Маркс К. Капитал. Т. 1 // Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. - 2-е изд. - Т.23. - С. 52. 2 Див.: Правовые проблемы рационального использования и охраны сельскохозяйственных земель // Государство и право. - 1998. - № 4. - С. 43. 3 Детальніше див.: Титова Н. И. Продовольственная проблема: земля, труд (правовые аспекты). - Львов: Вища школа, 1989. - С. 95-110. Особливості сільськогосподарської праці: проблеми правового регулювання У сільському господарстві праця, відокремлена від землі (якщо йдеться про вирощування сільськогосподарських культур), є нереальною абстракцією. Ось чому сільськогосподарська праця є нічим іншим, як зем-левикористання. Вона характеризує трудову діяльність працівників усіх аграрних структур, незалежно від форм власності на землі. Водночас, зем-левикористання не є самоціллю, а лише засобом одержання певної сільськогосподарської продукції рослинництва. Отже, землі та праця на них є основними і безпосередніми факторами вирішення продовольчої проблеми. Термін "землевикористання" слід відрізняти від традиційного терміну "землекористування", який вживається в двох аспектах: а) як один із елементів (правомочностей) права власності на землі і б) як самостійний правовий інститут - постійного користування земельною ділянкою (зараз - переважно землями державної або комунальної власності). Суверенність держави може бути забезпечена лише тоді, коли у ній буде вирішена основна життєзабезпечувальна проблема - продовольча. Тому раціональність і ефективність аграрного землевикористання стають зараз завданнями першочергового значення, які до того ж повинні вирішуватись за умов становлення нових форм господарювання на землях сільськогосподарського призначення. Землеробство - процес об'єктивно природний, але він не можливий без втручання в нього людини. Земля - матеріальна передумова процесу праці. Вона - природне тіло, яке "з огляду на переважаючий сільськогосподарський характер економіки країн, що розвиваються, забезпечує рівночасно і працю, і основний фактор виробництва та головне джерело національного багатства". Таким чином, можна констатувати наявність об'єктивного процесу нерозривної єдності земельних і трудових відносин у процесі сільськогосподарського виробництва. З цим значною мірою пов'язані, як ми бачили, особливості земель сільськогосподарського призначення як об'єкту земельних правовідносин. У зв'язку з цим, 1.1. Евтіхієв ще у 1923 р. писав: "Для земельного права характерний не спосіб правового регулювання (договірний або односторонній) і не суб'єкти правових відносин, а той оречевлений об'єкт - земля, призначенням якого є максимальне виробництво продуктів". Не дивлячись на деяке применшення суб'єктного фактору, який тут є особливим і конкретно вираженим - селянство (у різних організаційних формах) та відсутність екологічного обумовлення "максимального виробництва продуктів", цей висновок в основі своїй є правильним дотепер. За кращий розподіл землі. Виклик аграрної реформи. - Львів, 1998. - С 8. Евтихиев И. И. Земельное право. - М., Пт, 1923. - С. 24. ВСТУП ВСТУП РОЗДІЛ 1 РОЗДІЛ 1 2б 2б Землі сільськогосподарського призначення: поняття, особливості, склад (правові аспекти) Землі сільськогосподарського призначення: поняття, особливості, склад (правові аспекти) PAGE 26 PAGE 13 PAGE 18 PAGE 19 РОЗДІЛ 2 Ґрунти України та їхня оцінка (географо-екологічні аспекти) PAGE 20 PAGE 37 РОЗДІЛ 2 Ґрунти України та їхня оцінка (географо-екологічні аспекти) PAGE 22 PAGE 23 РОЗДІЛ 2 Ґрунти України та їхня оцінка (географо-екологічні аспекти) PAGE 24 PAGE 41 РОЗДІЛ 2 Ґрунти України та їхня оцінка (географо-екологічні аспекти) PAGE 42 PAGE 25 РОЗДІЛ 2 Ґрунти України та їхня оцінка (географо-екологічні аспекти) PAGE 28 PAGE 27 Показники Генетичний горизонт Нор. Н Нрк Рк Рк Рк Глибина відбору зразків, см 0-20 30-40 60-70 90-100 130-140 190-200 290-300 рН водний 7,2 7,3 7,7 7,7 7,8 7,8 не визн. Ввібрані катіони, мекв на 100 г грунту: Са2+ 34,2 31,1 29,6 не визн. не визн. не визн. -ii- 8,9 8,4 8,2 -ii- -ii- -ii- -ii- №+ 1,0 1,1 1,2 -ii- -ii- -ii- -ii- К+ 0,90 0,90 0,80 -ii- -ii- -ii- -ii- Ємність вбирання, мекв на 100 г ґрунту 46,10 42,7 40,4 -ii- 33,3 25,0 - іі- Ступінь насичення основами,% 95,3 92,6 93,4 не визн. не визн. не визн. пє визн. СаСО3,% не виявл. не виявл. 14,1 12,0 17,3 14,3 Фізико-хімічні властивості чорноземів звичайних потужних малогумусних на лесах (околиці м. Краснограда Харківської обл.) Дані аналізів В. А. Джамаля1 Показники Генетичний горизонт Hop. Нр(і) Phi/k P(h)k P(h)k Рк Рк Глибина відбору зразків, см 0-10 25-30 40-50 55-60 70-80 90-100 140-150 рН водне 6,9 7,6 7,6 7,9 8,0 8,5 8,6 рН сольове 6,2 6,4 6,9 7,5 7,5 7,6 7,6 Рухомий А1 (за Соколовим), мг на 100 г грунту Не вияв. Не вияв. Не вияв. Не вияв. Не вияв. Не вияв. Не вияв. Ввібрані катіони, мекв на 100 г ґрунту: Са2+ 25,96 24,05 22,98 Не визн. Не визн. Не визн. Не визн. 8,34 7,43 7,56 -ii- -ii- -ii- -ii- 0,4 0,5 0,57 -ii- -ii- -ii- -ii- К+ 0,91 0,59 0,53 -ii- -ii- -ii- -ii- Гідролітична кислотність, мекв на 100 г грунту 1,60 1,20 Не вияв. -ii- -ii- -ii- -ii- Ємність вбирання, мекв на 100 г грунту 36,44 34,6 34,02 25,0 -ii- 21,15 21,4 Ступінь насичення основами,% 95,7 96,44 Не визн. Не визн. -ii- Не визн. Не визн. СаСО3,% Не вияв. Не вияв. 2,6 4,6 13,6 12,4 11,6 Фізико-хімічні властивості чорноземів південні на лесах (околиці с Подове Новотроїцького району Херсонської обл.) Дані аналізів М. І. Полупана1 Показники Генетичний горизонт Неор. Не Нрі Phl P(h)i їк їк Глибина відбору зразків, см 0-10 30-40 50-60 80-90 100-110 130-140 190-200 рН водний 7,0 7,1 7,1 7,2 7,5 8,0 8,2 Ввібрані катіони, мекв на 100 г грунту: Са2+ 22,85 21,25 16,97 13,71 16,32 не визн. не визн. 1,68 4,43 3,88 4,91 3,34 -II- -II- №+ 0,31 0,26 0,26 0,26 0,10 -II- -II- К+ 0,41 0,35 0,51 0,51 0,51 -II- -II- Сума 22,25 26,29 21,62 19,39 20,27 -II- -II- Гідролітична кислотність, мекв на 100 г грунту 3,28 2,86 1,72 1,06 не визн. -II- -II- Ступінь насичення осно-вами,% 88 90 93 95 -li- -II- -II- СаСо3,% не вияв. не вияв. не вияв. не вияв. ne, вияв. 6,88 8,52 Незначні площі в межах Лісостепу займають чорноземи регра- Довані, які сформувалися з опідзолених грунтів при зміні лісової рослинності на трав'яну. За своїми якостями і потенціальною родючістю вони знаходяться між чорноземами типовими і чорноземами опідзоленими, але ближче до останніх. Тобто це теж одні з найбільш цінних грунтів України. Таблиця 4 Показники Генетичний горизонт Не Не Ні І Рі Рк Глибина відбору зразків, см 2-12 13-22 40-50 69-79 110-120 130-140 рН водний 7,0 6,8 7,2 7,2 7,0 7,8 рН сольове 6,3 6,3 5,5 5,8 5,8 Не визн. Ввібрані катіони, мекв на 100 г грунту: Са2+ 23,55 18,96 20,42 17,46 22,77 Не : визн. 6,6 4,8 3,4 6,6 3,0 - II- №+ 0,18 0,16 0,22 0,23 0,27 -II- К+ 0,99 0,77 0,74 0,61 0,61 -II- Сума 31,52 24,63 24,78 24,90 26,65 -//? Гідролітична кислотність, мекв на 100 г грунту 3,87 2,72 2,91 1,82 1,82 Ступінь насичення основами,% 89,0 91,0 90,5 93,0 90,31 Фізико-хімічні властивості темно-сірих опідзолених грунтів на лесах (околиці м. Харкова) Дані аналізів Н. М. Бреус1 Таблиця 5 Показники Генетичний горизонт НЕ Цп) т2 т Рі Рк Вк Глибина відбору зразків, см 10-20 30-40 2 65-75 95-105 125-135 170-180 210-220 рН сольовий 4,5 4,8 4,3 4,4 4,5 не визн. не визн. Ввібрані катіони, мекв на 100 г ґрунту: Са2+ 14,97 13,98 10,84 13,41 19,65 не визн. не визн. Mg2+ 4,0 1,55 6,89 3,57 4,91 -ii- -ii- Na+ 0,2 0,63 0,8 0,72 0,34 -ii- -ii- К+ 0,21 0,27 0,57 0,52 0,48 -ii- -ii- Сума 19,98 16,43 19,1 18,22 16,38 -ii- -ii- Гідролітична кислотність мекв на 100 г грунту 3,52 2,23 3,34 2,99 2,47 -ii- -ii- Ступінь насичення основами,% 85 88 85 86 87 -ii- -ii- СаСо3,% не вияв. не вияв. не вияв. не вияв. не вияв. 2,68 3,33 Фізико-хімічні властивості сірих опідзолених грунтів на лесах (на території Вінницької сільськогосподарської дослідної станції) Дані аналізів Н. М. Бреус1 Таблиця 6 Н(е)ор. Нр(і) РЫ /к Рк(Ы) Рк Рк Глибина відбору зразків, см 0-10 35-45 50-60 70-80 90-100 140-150 рН водний 6,50 6,8 7,0 7,2 7,2 7,8 Ввібрані катіони, мекв на 100 г фунту: Са2+ 23,7 24,0 22,4 не визн. не визн. не визн. 6,9 7,4 8,35 -II- -II- -II- №+ 0,5 0,6 0,7 -II- -II- -II- К+ 1,1 0,9 0,7 -II- -II- -II- Гідролітична кислотність, мекв на 100 г Грунту 1,8 0,4 0,3 -II- -II- -II- Ступінь насичення основами,% 94,7 98,79 99,07 -II- -II- -II- Показники Генетичний горизонт Показники Генетичний горизонт Ш Н Нр HP р Глибина відбору зразків, см 0-6 10-15 35-45 60-65 90-95 рН водний 4,6 4,4 4,6 не визн. не визн. Рухомий А1 (за Крупським), мг на 100 г грунту не визн. 25,5 11,7 -II- -II- Ввібрані катіони, мекв на 100 г грунту: Са2+ 6,0 7,0 6,0 -II- -II- Mg2+ 1,0 1,0 2,0 -II- -II- Гідролітична кислотність, мекв на 100 г грунту 6,3 5,8 3,1 -II- -II- До 300 тис. га земель - це розмиті ґрунти і виходи порід, які не можуть і практично не використовуються в сільськогосподарському виробництві. На них терміново слід провести консервацію-реанімацію з наступним залісненням. Полісся 52,1 62,1 36,9 100,0 65,6 джсиим 1,3 16,0 17,1 Лісостеп 76,6 80,3 14,0 100,0 82,4 2,0 6,1 9,5 Степ 79,8 79,7 6,4 100,0 81,8 2,3 1,7 14,1 Карпати 48,6 52,3 35,4 100,0 55,0 14,0 0,4 30,65 Загалом в Україні 69,3 54,1 17,2 100,0 78,1 2,2 5,6 13,1 всього № Бал Природний Натуральний з/п HYPERLINK "file:///J/JJla/j" \J\JJla\j ±Ь бонітету урожай податок 1 Республіка Крим 37 16,4 5,5 2 Вінницька 40 17,8 5,9 3 Волинська 28 12,4 4,1 4 Дніпропетровська 46 20,4 6,8 5 Донецька 49 21,7 7,2 6 Житомирська 27 11,9 4 7 Закарпатська 41 18,2 6 8 Запорізька 36 16,0 5,3 9 Івано-Франківська 38 16,9 5,6 10 Київська 38 16,9 5,6 11 Кіровоградська 51 22,6 7,5 12 Луганська 40 17,8 5,9 13 Львівська 29 13,0 4,3 14 Миколаївська 40 18,0 6 15 Одеська 49 21,7 7,2 16 Полтавська 47 20,9 7 17 Рівненська 29 18,0 4,3 18 Сумська 39 17,3 5,8 19 Тернопільська 44 19,5 6,5 20 Харківська 52 23,0 7,6 21 Херсонська 34 15,0 5 22 Хмельницька 46 20,4 6,8 23 Черкаська 55 24,4 8,1 24 Чернівецька 53 23,5 7,8 25 Чернігівська 33 14,6 4,9 Україна 41 18,2 6 Таблиця 11 Бали бонітету, природний урожай (бонітетна урожайність), і натуральний податок " | № з/п Типи грунтів Зернові Озима пшениця Яpий ячмінь Цукр. буряк Картопля X о 1 Дерново-щцзолисті супіщані 14,6 15,3 20,6 149 70 6,5 2 Ясно-сірі і сірі опіцзолені легкосуглинкові 21,5 21,8 31,2 156 71 7,8 3 Ясно-сірі і сірі опідзолені слабозмиті легкосуглинкові 18,2 18,7 26,4 178 60 5,6 4 Ясно-сірі і сірі опідзолені середньозмиті легкосуглинкові 11,6 12,6 16,8 218 - 5,1 5 Темно-сірі опідзолені легкосуглинкові 22,8 23,8 33,1 178 74 8,8 6 Темно-сірі опідзолені і чорноземи опідзолені слабозмиті легкосуглинкові 19,8 20,8 28,8 161 83 7,6 7 Темно-сірі опідзолені і чорноземи опід-золені середньозмиті легкосуглинкові 12,9 139 18,7 84 - 5,9 8 Чорноземи типові малогумусні та чорноземи сильнореградовані 23,4 24,5 34,1 194 79 9,2 9 Чорноземи типові малогумусні та чорноземи сильнореградовані слабозмиті 22,1 23,1 32,2 173 62 8,6 10 Чорноземи типові малогумусні та чорноземи сильнореградовані середньозмиті 14,2 15,0 20,6 120 - - 11 Лучні та слабосолонцюваті і слабоосо-лоділі відміни легкосуглинкові 23,4 22,8 24,1 185 80 10,0 12 Ясно-сірі і сірі опідзолені глеюваті супіщані 13,9 15,6 20,2 137 44 6,0 13 Ясно-сірі і сірі опідзолені глеюваті легкосуглинкові 14,5 16,3 21,1 139 48 7,5 14 Ясно-сірі і сірі опідзолені глеюваті сильнозмиті легкосуглинкові 7,9 8,8 11,5 74 24 3,6 15 Дернові глибокі неоглеєні і глеюваті та їх опідзолені відміни супіщані 17,2 16,7 25,0 - - - 16 Дернові глеєві карбонатні середньо-суглинкові 21,5 20,4 31,2. - - - 17 Буроземно-підзолисті, дерново-бурозем-но-підзолисті неоглеєні і глеюваті незмиті і слабозмиті легкосуглинкові 8,6 10,2 - - 48,0 5,0 18 Бурі гірськолісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі щебенюваті слабозмиті легкосуглинкові 10,6 12,9 - - 60 5,1 Таблиця 12 Природна урожайність основних сільськогосподарських культур на найбільш поширених грунтах Львівської області (ц/га) Адміністративні області На дослідах без добрив (1966-1991 p.p.) Статистичні (1961-1970 p.p.) Статистичні (2001 р.) Житомирська 20,1 11,1 19,9 Львівська 20 14,9 20,3 Івано-Франкі вська 23,2 14,6 21,3 Луганська 26,3 16,4 23,3 Полтавська 27,3 17,8 і 26,9 Черкаська 27,4 21,4 31,0 Одеська 28 19,3 31,7 Кіровоградська 29,8 20,2 35,0 Харківська 30,1 18,7 30,1 Таблиця 13 Урожайність зернових (без кукурудзи) по окремих регіонах (ц/га)7 За даними Ради з вивчення продуктивних сил України*" всі землі України на площі 60,3 млн га за грошовою оцінкою на 1. 01. 1997 року за нормативами в Україні коштують 1575,5 млрдгрн або 334,7 млрд доларів США. Коли ж перерахувати вартість земель України за нормативами, прийнятими у ФРН, вона становитиме 3904,7 млрд дол. США. Грошова оцінка 1 га, грн № з/п Назви адміністративно-територіальних одиниць Сільськогосподарських угідь - загалом у т. ч. ріллі 2666 6572 2900 7149 26 м. Київ 5210 12843 2592 6389 27 м. Севастополь 13396 33021 4718 11630 Разом по Україні 3543 8733 3734 9204 Таблиця 14 Грошова оцінка земель України6 60 7 14 29 58 6 12 28 56 5 10 Таблиця 15 Шкали бонітету грунтів за урожайністю *При урожайності більше 50 ц/га грунт оцінюється в 100 балів Регіон Рілля Багаторіч. насадж. Сіножаті Пасовища Автономна Республіка Крим 96,59 415,26 20,77 20,09 Області: Вінницька 108,25 579,99 28,58 25,44 Волинська 110,64 180,13 92,28 74,02 Дніпропетровська 22,37 145,53 20,3 20,64 Донецька 91,04 320,46 26,4 26,13 Житомирська 80,8 652,9 74,34 56,89 Закарпатська 135,58 342,48 81,76 62,91 Запорізька 69,37 148,38 17,48 15,82 Івано-Франківська 111,19 135,52 34,36 34,36 Київська 116,74 615,34 69,34 43,31 Кіровоградська 82 95,37 24,19 20,67 Луганська 65,89 371 37,62 18,84 Львівська 109,55 142,53 45,9 42,4 Миколаївська 65,78 230,94 17,37 17,04 Одеська 75,36 289,76 27,73 19,22 Полтавська 95,4 288,48 36,25 25,47 Рівненська 121,1 197,75 89,49 59,22 Сумська 97,47 195,32 50,59 33,04 Тернопільська 124,58 198,58 54,57 40,12 Харківська 86,25 322,74 24,84 20,18 Херсонська 77,43 232,44 13,71 12,62 Хмельницька 107,92 378,48 34,43 30 Черкаська 122,95 331,96 57,17 23,85 Чернівецька 139,94 574,3 43,52 32,33 Чернігівська 93,33 156,7 67,48 52,36 м. Київ 116,74 615,34 69,34 43,31 м. Севастополь 96,59 415,26 20,77 20,09 :• Таблиця 16 Нормативи втрат сільськогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню Країна Сільськогосподарські угіддя Отримано продукції з 1 га, в дол. США Годує Загалом млн га в т. ч. рілля, млнга Розора-ність,% 1 га ріллі, осіб. 1 працівник сільського госп., осіб. США 413,5 154,9 35,9 580 1,3 80 ФРН 11,9 7,3 61,3 2650 8,0 50 Нідерланди 2,0 0,9 45,0 8900 16,5 60 Бельгія 1,5 0,8 50,0 3750 12,5 100 Данія 2,8 2,6 80,0 1150 2,0 40 Фінляндія 2,5 2,4 90,0 1875 2,0 20 Японія 5,4 4,2 75,8 11250 26,5 20 Україна 42,03 33,5 79,8 450 1,5 19 Таблиця 18 Аналізуючи Земельний кодекс України, слід звернути увагу на ряд статей.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
