.

Стеценко С.Г. 2007 – Адміністративне право України частина 3 (книга)

Язык: русский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 7070
Скачать документ

Стеценко С.Г. 2007 – Адміністративне право України частина 3

ТЕМА № 19 ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

§ 1 Загальна характеристика національної безпеки як об єкта державного
управління

§ 2 Суб єкти державного управління у сфері національної безпеки § 3
Державний кордон України, його захист і охорона

§ 1. Загальна характеристика національної’безпеки як об’єкта державного
управління

Кожна держава намагається забезпечити безпеку своїх громадян та держави
в цілому Механізмів, що втілюються у практику з метою досягнення
вказаної мети, є багато, проте слід зазначити, що майже всі вони
об’єднані навколо держави Незважаючи на розвиток громадянського
суспільства, процес демократизації, переважна більшість елементів
загальної системи забезпечення національної безпеки належить до
державних

Національна безпека – це захищеність життєво важливих інтересів людини і
громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий
розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання й нейтралізація
реальних і потенційних заіроз національним інтересам.

Об’єктами національної безпеки є:

людина і громадянин – їхні конституційні права і свободи Права, свободи
і законні інтереси людини та громадянина переважно торкаються
забезпечення особистої безпеки, якості й рівня життя, можливостей
реалізації своїх прав і свобод,

суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні,
інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє
природне середовище і природні ресурси Інтереси суспільства є
узагальненою характеристикою інтересів громадян і зводяться до
необхідності створення соціальної правової держави, забезпечення розви
гку національної культури, мистецтва, звичаїв,

держава – її конституційний лад, суверенітет територіальна цілісність і
недоторканність Держава зацікавлена у стабільності основних факторів
свого існування (територіальна цілісність, суверенітет, забезпечення
законності в усіх сферах суспільного життя), а також у забезпеченні
громадського порядку та громадської безпеки, плідній міжнародній
співпраці.

Загрози національній безпеці – це наявні та потенційно можливі явища і
чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам
України. Керуючись цим визначенням, необхідно вказати, що факторами
небезпеки у цьому аспекті можуть бути різні явища, обставини, вчинки.
Йдеться про криміналі-зацію суспільства, коррупцію, стан вітчизняної
економіки, загострення міжнаціональних відносин, рівень захворюваності
населення тощо.

Керуючись наведеними факторами, держава має спрямовувати свої зусилля на
мінімізацію можливостей виникнення загроз національній безпеці, а у разі
їх виявлення – на розробку та введення у дію адекватних заходів
протидії. З урахуванням геополітичної та внутрішньої обстановки в
Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на
прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні та нейтралізації
зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету
і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору,
піднесенні економіки країни, забезпеченні особистої безпеки,
конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні
злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності
і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності
суспільства, зміцненні позицій України у світі, підтриманні на належному
рівні її оборонного потенціалу та обороноздатності, радикальному
поліпшенні екологічної ситуації.

Сьогоднішній стан розвитку України свідчить про можливість виокремлення
таких основних загроз національній безпеці

7. Забезпечення територіальної цілісності держави. Стаття 2 Конституції
України свідчить про те, що Україна є унітарною державою. Територія
України в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною. У
контексті загроз національній безпеці йдеться про те, що існує велика
кількість факторів, які свідчать про зовнішні та внутрішні чинники, що
негативно впливають на цілісність країни. Територіальна претензії інших
держав, внутрішньополітичні заклики до певної самостійності деяких
регіонів України (загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах
України) свідчать про необхідність сприйняття зазначеного як загрози
національній безпеці.

Неіегальна міграція Геостратепчне розміщення України є одним із
визначальних чинників сприйняття нашої держави як об’єкта для
нелегального перетину кордону громадянами інших країн з метою подальшого
пересування до країн Європейського Союзу Основна причина нелегальної
міграції – намагання людей знайти високооплачувану роботу, захист і
перспективи кращого життя Зараз міграція здійснюється за принципом «від
гіршого до кращого», коли з країн, котрі характеризуються високим рівнем
безробіття, низькою вартістю робочої сили, громадяни намагаються
потрапити до країн із вищим рівнем життя і нестачею робочої сили

На сьогоднішній день нелегальна міграція стала складним та
багатоаспектним явищем, в якому використовуються самі різноманітні схеми
Керуючись особливостями міждержавних домовленостей України з країнами
СНД (одним із проявів яких є спрощений порядок перетину державного
кордону), іноземці третіх країн потрапляють в Україну Що характерно,
значна частина їх у подальшому не має змоги перетнути кордон нашої
країни з країнами Євросоюзу (через жорсткий прикордонний контроль у цих
країнах), що призводить до залишення мігрантів на території України

Ключовий фактор сприйняття нелегальної міграції як загрози національній
безпеці Україні – можлива неконтрольованість міграційних процесів, яка,
керуючись соціальною незахищеністю і побутовими проблемами мігрантів,
потенційно призводить до створення етнічних протиправних груп

Тероризм – суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому,
цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників,
підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або
вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей
або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей

Дедалі більше країн світу страждають від проявів тероризму Росія, США,
Іспанія, Велика Британія, Ізраїль – це аж ніяк не повний перелік країн,
де мали місце терористичні акти, які, на жаль, призвели до людських
жертв Терористичні організації нерідко є наднаціональними структурами Це
збільшує вірогідність потрапляння зброї, вибухових речовин також і до
України 3 метою захисту особи, держави і суспільства від тероризму,
виявлення та усунення причин і умов, які його породжуюіь, держава у
чинному законодавстві визначає правові та організаційні основи боротьби
з цим небезпечним явищем, повноваження та обов’язки органів виконавчої
влади, об’єднань громадян і організацій, посадових осіб та окремих
громадян у цій сфері, порядок координації їхньої діяльності, гарантії
правового і соціального захисту громадян, які беруть участь у боротьбі з
тероризмом.

Одним із основних суб’єктів боротьби з проявами тероризму в Україні є
Служба безпеки України, при якій діє Антитерористич-ний центр. Його
головними завданнями є:

розроблення концептуальних засад та програм боротьби з тероризмом,
рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності заходів щодо
виявлення та усунення причин та умов, які сприяють вчиненню
терористичних актів та інших злочинів, здійснюваних з терористичною
метою;

збирання в установленому порядку, узагальнення, аналіз та оцінка
інформації про стан і тенденції поширення тероризму в Україні та за її
межами;

організація і проведення антитерористичних операцій та координація
діяльності суб’єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до
конкретних антитерористичних операцій;

взаємодія із спеціальними службами, правоохоронними органами іноземних
держав та міжнародними організаціями з питань боротьби з тероризмом
(Закон України від 20 березня 2003 р. № 638-ІУ «Про боротьбу з
тероризмом»).

4. Організована злочинність та корут^ія. Організована злочинність – це
сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку з створенням та діяльністю
організованих злочинних угруповань. Корупція – діяльність осіб,
уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне
використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ,
послуг, пільг або інших переваг.

Держава здійснює боротьбу з організованою злочинністю з метою
встановлення контролю над організованою злочинністю, її локалізацією,
нейтралізацією та ліквідацією, а також з метою усунення причин і умов
існування організованої злочинності. Своєю чергою, боротьба з корупцією
здійснюється на основі чіткої правової регламентації діяльності
державних органів, служб і осіб, уповноважених на виконання функцій
держави, забезпечення гарантій прав та інтересів фізичних і юридичних
осіб.

За корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією, на
підставі чинного законодавства, несуть відповідальність такі особи,
уповноважені на виконання функцій держави

а) державні службовці,

б) Прем’єр-міністр України, Перщий вще-прем’єр-мшістр, ві-

це-прем’єр-мшістри, міністри,

в) народні депутати України, депутати Верховної Ради Авто-

номної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських,

районних у містах, районних, обласних рад,

г) посадові особи місцевого самоврядування,

д) військові посадові особи Збройних Сил України та інших

військових формувань (крім військовослужбовців строкової

служби)

Існування шкідливого для суспільства явища, такого як корупція, що
завдає шкоди державі та розвитку суспільних відносин, потребує вжиття
заходів, спрямованих на боротьбу з його поширенням Одним із головних і
визначальних напрямків протидії корупції є здатність виявляти факти
вчинення корупційних діянь, а також подальше притягнення винних осіб до
відповідальності

5 «Тінізація» національної економіки Необхідно говорити про те, що
нелегалізованість частини національної економіки спричиняє неможливість
для держави збирати податки, виплачувати громадянам пенси, заробітну
платню, соціальну допомогу тощо Через це в суспільстві зростають
соціальна напруженість, невдоволення частини населення ефективністю
державного управління Як наслідок такого стану національної економіки –
системні загрози національній безпеці

Основними напрямами державної політики у сфері національної безпеки
України, відповідно до вимог чинного законодавства, є:

реформування правоохоронної системи з метою підвищення ефективності її
діяльності на основі оптимізацп структури, підвищення рівня координації
діяльності правоохоронних оргашв, покращення їх фінансового,
матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового
забезпечення,

зосередження ресурсів і посилення координації діяльності правоохоронних,
розвідувальних і контррозвідувальних органів України для боротьби р
організованою злочинністю та наркобізне-сом, участь України в
міжнародній співпраці у сфері боротьби з міжнародною злочинністю,
тероризмом, наркобизнесом, нелегальною міграцією;

відпрацювання ефективно діючої системи контролю за поставками продукції,
технологій оборонного призначення і подвійного використання;

впровадження системи демократичного цивільного контролю над Воєнною
організацією та правоохоронними органами держави;

– боротьба з організованими злочинними угрупованнями, зокрема
міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України, в
пунктах пропуску та виключній (морській) економічній зоні України;

забезпечення політичної стабільності, громадянського миру та
взаєморозуміння в суспільстві, запобігання проявам екстремізму тощо.

Нормативно-правовою базою державного управління у сфері національної
безпеки є положення наступних документів:

Закон України від 4 листопада 1991 р. № 1777-ХІІ «Про державний кордон
України»;

Закон України від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ «Про Службу безпеки
України»;

Закон України від 17 грудня 1993 р. № 3745-ХІІ «Про пожежну безпеку»;

Закон України від 21 січня 1994 р. № 3855-ХІІ «Про державну таємницю»;

Закон України від 8 лютого 1995 р. № 39/95-ВР «Про використання ядерної
енергії та радіаційну безпеку»;

Закон України від 4 березня 1998 р. № 160/98-ВР «Про державну охорону
органів державної влади України та посадових осіб»;

Закон України від 26 грудня 2002 р. № 374-ІУ «Про контр-розвідувальну
діяльність»;

Закон України від 19 червня 2003 р. № 964-1V «Про основи національної
безпеки України»;

Закон України від 1 грудня 2005 р. № 3160-1V «Про Службу зовнішньої
розвідки України»;

Закон України від 23 лютого 2006 р. № 3475-1У «Про Державну службу
спеціального зв’язку та захисту інформації України»;

Указ Президента України від 12 лютого 2007 р. № 105/2007 «Про стратегію
національної безпеки України» тощо.

§ 2. Суб’єкти державного управління у сфері національної безпеки

Комплексний характер проблематики національної безпеки обумовлює
необхідність існування у державі низки органів, що спеціалізуються на
діяльності у різних сферах забезпечення національної безпеки. Йдеться як
про спеціалізовані органи, основним завданням яких є боротьба з певними
загрозами національної безпеки, так і про ті, що мають широкі
повноваження, частина яких належить до питань національної безпеки.
Класифікацію суб’єктів державного управління у сфері безпеки наведено на
рис. 19.1.

СУБ’ЄКТИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Суб’єкти, повноваження яких визначено в Конституції України

Служба безпеки України

Спеціальної компетенції

Служба зовнішньої розвідки України

Управління державної охорони України

Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України

Адміністрація Державної прикордонної служби України

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

Рис. 19.1. Суб’єкти державного управління у сфері національної безпеки

Суб’єкти, повноваження яких визначено в Конституції України, здійснюють
адмшютративно-правове регулювання у сфері національної безпеки за
рахунок утілення в життя відповідних норм Основного Закону держави Що ж
стосується інших суб’єктів, наведених у класифікації, то відносно них
необхідно сказати таке

Суб’єкти, повноваження яких визначено в інших нормативно-правових актах.

7. Загальної компетенції

Рада національної безпеки і оборони України (РНБОУ) – це

координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при
Президентові України

Стосовно компетенції РНБОУ у сфері національної безпеки, слід сказати,
що до повноважень цього конституційного органу у визначеній сфері
належать

розробка та розгляд на своїх засіданнях питання, які відповідно до
Конституції та законів України належать до сфери національної безпеки,
та подання пропозиції Президентові України щодо

визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних
підходів та напрямів забезпечення національної безпеки у політичній,
економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній,
інформаційній та інших сферах,

проектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента
України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України,
міжнародних договорів, інших нормативних актів та документів з питань
національної безпеки,

удосконалення системи забезпечення національної безпеки, утворення,
реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері,

заходів політичного, економічного, соціального, воєнного,
науково-технолопчного, екологічного, інформаційного та іншого характеру
відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним
інтересам України,

залучення контрольних, інспекційних та наглядових органів, що
функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення контролю за
своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою національної безпеки і
оборони України рішень, введених в дію указами Президента України,

здійснення поточного контролю за діяльністю органів виконавчої влади у
сфері національної безпеки, подання Президентові України відповідних
висновків га пропозицій,

координація і контроль переведення центральних і місцевих органів
виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного
чи надзвичайного стану;

координація та контроль діяльності органів виконавчої влади по відбиттю
збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його
життєдіяльності, охороні життя, здоров’я, конституційних прав, свобод і
законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку при
виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України
(Закон України від 5 березня 1998 р. № 183/98-ВР «Про Раду національної
безпеки і оборони України»).

Служба безпеки України – це центральний орган виконавчої влади зі
спеціальним статусом, який забезпечує дероюавну безпецу України. Служба
безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна
Верховній Раді України. Загальна чисельність Служби безпеки України
станом на 2006 р. складала 41 750 осіб, зокрема 34 610
військовослужбовців.

На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством
компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу,
територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного
потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від
розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань
з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони
державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить
попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і
безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної
діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які
безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

До органів Служби безпеки України приймаються на конкурсній,
добровільній і договірній основі громадяни України, здатні за діловими
та моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров’я ефективно
виконувати службові обов’язки. Критерії професійної придатності, зокрема
юридичної обізнаності, визначаються кваліфікаційно-нормативними
документами, які затверджуються Головою Служби безпеки України.

Для забезпечення виконання покладених на Службу безпеки України завдань
у Центральному управлінні Служби безпеки України та підпорядкованих йому
органах відповідно до закону створюються і діють функціональні
підрозділи:

контррозвідки,

захисту національної державності,

контррозвідувального захисту економіки держави,

боротьби з корупцією та організованою злочинністю,

боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та
працівників правоохоронних органів,

досудового слідства,

охорони державної таємниці,

оперативно-технічних заходів,

оперативного документування,

організаційного, інформаційно-аналітичного, кадрового, правового,
господарського, фінансового та інших видів забезпечення
оперативно-службової діяльності Служби безпеки України

При Службі безпеки України функціонує Антитерористичний центр

Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов’язана

здійснювати інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного
проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і
зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного
будівництва, науково-технічного прогресу, екологи та інших питань,
пов’язаних з національною безпекою України,

здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних
представництв, консульських та інших державних установ, а також заходи,
пов’язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної та
зовнішньоекономічної діяльності, безпекою громадян України за кордоном,

виявляти, припиняти та розкривати злочини, розслідування яких віднесено
законодавством до компетенції Служби безпеки України, проводити дізнання
і слідство у цих справах, розшукувати осіб, я і переховуються у зв’язку
із вчиненням зазначених злочинів,

здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення,
припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності
проти України,

забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і
територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку
окремих осіб та їх об’єднань,

6) здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного

комплексу, Збройних Сил України, інших військових формувань,
дислокованих на території України, енергетики, транспорту, зв’язку, а
також важливих об’єктів інших галузей господарства;

здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у
сфері державної безпеки;

забезпечувати засекреченим і шифрованим зв’язком державні органи України
і посадових осіб відповідно до переліку, який встановлюється Кабінетом
Міністрів України, здійснювати заходи щодо криптографічного та
технічного захисту секретної інформації (Закон України від 25 березня
1992 р. № 2229-XII «Про Службу безпеки України»).

Розвиток громадянського суспільства і його демократичних інститутів в
Україні обумовлює необхідність якісного здійснення дієвого цивільного
контролю за діяльністю Служби безпеки України. Якщо говорити про
Верховну Раду України, то контрольні повноваження стосовно діяльності
Служби безпеки має комітет з питань національної безпеки і оборони.
Голова Служби безпеки регулярно інформує Верховну Раду України і
вказаний комітет про стан державної безпеки, дотримання чинного
законодавства, забезпечення прав і свобод громадян та з інших питань,
щорічно подає Верховній Раді України звіт про діяльність СБ України. Як
приклад слід навести те, що 8 листопада 2006 р. Комітет з питань
національної безпеки і оборони в порядку парламентського контролю
заслухав інформацію Голови Служби безпеки України щодо діяльності Служби
безпеки України в 2006 р. в контексті дотримання законодавства України в
службово-оперативній діяльності та в процесі реформування системи
забезпечення національної безпеки.

Процес підготовки пропозицій щодо реформування СБУ, законодавчих
напрацювань стосовно її статусу і завдань вимагає активної участі
Верховної Ради України, до повноважень якої належать питання
затвердження загальної структури, чисельності та функцій цього
відомства. У зв’язку з цим потребує посилення парламентський контроль за
дотриманням чинного законодавства під час проведення
організаційно-кадрових заходів у Службі безпеки України.

Народні депутати вирішили створити в комітеті з питань національної
безпеки і оборони спільну з СБУ робочу групу з підготовки та опрацювання
пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері діяльності Служби
безпеки України, якій доручити розробку законопроекту про внесення змін
до Закону України «Про основи національної безпеки України» (в частині,
що стосується СБУ) та нової редакції Закону України «Про Службу безпеки
України»1

Своєю чергою, з боку Президента України контроль за діяльністю Служби
безпеки України відповідно до чинного законодавства здійснюється
спеціально призначеною Президентом України посадовою особою –
Уповноваженим Президента України з питань контролю за діяльністю Служби
безпеки України Основними завданнями вказаної посадової особи є контроль
за додержанням конституційних прав громадян і законодавства в
оперативно-роз-шуковій діяльності органів і підрозділів Служби безпеки
України, а також контроль за відповідністю виданих Службою безпеки
України положень, наказів, розпоряджень, інструкцій і вказівок
Конституції та законам України

2. Спеціальної компетенції

Служба зовнішньої розвідки України – це державний орган, який здійснює
розвідувальну діяльність у політичній, економічній, військово-технічній,
науково-технічній інформаційній та екологічній сферах Служба зовнішньої
розвідки України підпорядкована Президентові України та підконтрольна
Президентові України і Верховній Раді України Загальна чисельність
Служби зовнішньої розвідки України складає 4350 осіб, у тому числі до
4010 військовослужбовців

На Службу зовнішньої розвідки України покладається

добування, аналітична обробка та надання розвідувальної інформації
Президентові України, Голові Верховної Ради України, Прем’єр-міністрові
України та іншим визначеним Президентом України споживачам,

здійснення спеціальних заходів впливу, спрямованих на підтримку
національних інтересів і державної політики України в економічній,
політичній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах,
зміцнення обороноздатності, економічного і науково-технічного розвитку,

участь у забезпеченні безпечного функціонування установ України за
кордоном, безпеки співробітників цих установ та членів їх сімей у країні
перебування, а також відряджених за кордон

Дані офіційного сайту Комітету з питань національної безпеки і оборони
Верховної Рати України www rada gov ua/~k_obor/

громадян України, які обізнані з відомостями, що становлять державну
таємницю,

участь у боротьбі з тероризмом, міжнародною організованою злочинністю,
незаконним обігом наркотичних засобів, незаконною торгівлею зброєю і
технологією п виготовлення, незаконною міграцією,

вжиття заходів протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України,
життю, здоров’ю ії громадян та об’єктам державної власності за межами
України (Закон України від 1 грудня 2005 р № ЗІ60-ІУ «Про Службу
зовнішньої розвідки України»)

Керуючись матеріалами комплексного огляду сектора безпеки України,
підготовленими Службою зовнішньої розвідки України наприкінці 2006 р ,
можна дійти певних висновків Служба виходить з того, що на зламі 2015 р
поряд із загрозами і викликами критичної гостроти набуде боротьба за
оволодіння ресурсами та опанування новітніми революційними технологіями
Водночас розподіл сил у світі визначається існуючими центрами сил США,
Європейський Союз, Китай, Індія, Росія Новими центрами сили можуть стати
формотворення з країн ісламського світу

Головним змістом воєнно-політичної ситуації в період до 2015 р може
стати протистояння центрів сил, які формуються навколо США і
Європейського Союзу, з одного боку, та Роси й Китаю – з шшого Водночас
допускається можливість загострення боротьби в політичній і економічній
сферах між центрами воєнно-політичних сил -США та Європейським Союзом –
за ринки збуту, стратегічні ресурси, за свій вплив на країни, що
залишаються на периферії світової політики Подальше розповсюдження
ядерної та іншої зброї масового ураження може призвести до того, що її
може одержати Іран, ймовірно інші країни, метою політики яких буде
шантаж і залякування інших центрів сил (передусім США та Європейського
Союзу)

Розподіл воєнно-політичних сил в Європі визначатиметься Європейським
Союзом і НАТО, які значно підвищили свій потенціал за рахунок всіупу
нових членів Болгари, Румуни, Словаччини, Словени, країн Балтп
Домінуючою державою в Європі може стати Німеччина Туреччина, як держава
– член НАТО, реалізуючи політику, спрямовану на створення «Великої
Туреччини», прагне стати лідером Чорноморсько-Каспійського регіону, до
якого провідні «гравці», країни регіону та політики світу виявляють
певний інтерес1

Дані офіційного сайгу Служби зовнішньої розвідки України www s/ru gov ua

525

Виходячи з цього Україна зацікавлена в зайнятті свого місця у
міжнародній системі безпеки, що повинно стати ключовим елементом
підтримки конституційного правопорядку і реального забезпечення прав і
свобод кожного окремого громадянина України.

Управління державної охорони України — це центральний орган виконавчої
влади зі спеціальним статусом, який забезпечує державну охорону органів
державної влади України та посадових осіб, підпорядкований Президентові
України та підконтрольний Верховній Раді України. Загальна чисельність
Управління державної охорони України станом на ЗО грудня 2006 р.
складала 2993 особи, у тому числі 2912 військовослужбовців.

У відповідності до норм чинного законодавства, на сьогоднішній день
державна охорона забезпечується відносно наступних об’єктів (рис.
19.2.).

На Управління державної охорони України покладаються завдання:

здійснення державної охорони щодо органів державної влади України;

забезпечення безпеки посадових осіб, визначених законодавством, за
місцем їх перебування як на території України, так і за її межами;

забезпечення безпеки членів сімей посадових осіб, визначених
законодавством, які проживають разом з ними або супроводжують їх;

запобігання протиправним посяганням на посадових осіб і членів їхніх
сімей та об’єкти, щодо яких здійснюється державна охорона, їх виявлення
та припинення;

~ охорони об’єктів, визначених законодавством;

забезпечення безпечної експлуатації транспортних засобів, призначених
для визначених законодавством посадових осіб (Закон України від 4
березня 1998 р. № 160/98-ВР «Про державну охорону органів державної
влади України та посадових осіб»).

Державна служба спеціального зв }язку та захисту інформації України
(Держспецзв’язку) – це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним
статусом, призначений для забезпечення функціонування і розвитку
державної системи урядового зв’язку, Національної системи
конфіденційного зв ‘язку, захисту державних інформаційних ресурсів в
інформаційно-телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного
захисту інформації, діяльність якого спрямовується і координується
Кабінетом Міністрів України.

Орі ани державної влади

Верховна Рада України

Кабінет Міністрів України

Президент України

Голова Верховної Ради України

Громадяни, зареєстровані кандидатами в

Президенти України

Конституційний Суд України

Верховний Суд України

Прем’єр-міністр України

Голова Конституційного Суду України

Голова Верховного Суду України

Глави іноземних

держав, парламентів та урядів і члени їхніх сімей, керівники міжнародних
організацій, що перебувають на території України

Перший заступник Голови Верховної Ради України

Перший вще-прем’єр-мшістр України

Міністр закордонних справ України

Інші особи – у разі наявності загрози життю чи здоров’ю – за рішенням
Президента України

Генеральний прокурор України

Рис 19 2 Об1

єкти державної охорони в

Україні

Основними завданнями Державної служби спеціального зв’язку та захисту
інформації України є:

участь у формуванні та реалізація державної політики у сфері захисту
державних інформаційних ресурсів в інформаційно-телекомунікаційних
системах, криптографічного та технічного захисту інформації;

забезпечення в установленому порядку урядовим зв’язком Президента
України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, інших
посадових осіб органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, органів військового управління, керівників підприємств,
установ і організацій у мирний час, в умовах надзвичайного та воєнного
стану, а також у разі виникнення надзвичайної ситуації;

забезпечення функціонування, безпеки та розвитку державної системи
урядового зв’язку і Національної системи конфіденційного зв’язку;

визначення вимог і порядку створення та розвитку систем технічного та
криптографічного захисту інформації, яка є власністю держави, або
інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена
законом;

здійснення державного контролю за станом криптографічного та технічного
захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим
доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, а також за
додержанням вимог законодавства у сфері надання послуг електронного
цифрового підпису;

охорона об’єктів, приміщень, систем, мереж, комплексів, засобів
урядового і спеціального зв’язку, ключових документів до засобів
криптографічного захисту інформації Державної служби спеціального
зв’язку та захисту інформації України (Закон України від 23 лютого
2006р. № 3475-ІУ «Про Державну службу спеціального зв язку та захисту
інформації України»).

Державна прикордонна служба України – це центральний орган виконавчої
влади зі спеціальним статусом, який забезпечує недоторканність
державного кордону та охорону суверенних прав України в її виключній
(морській) економічній зоні. Загальна чисельність Державної прикордонної
служби України становить 50 000 осіб, у тому числі 42 000
військовослужбовців.

Основними функціями Державної прикордонної служби України є:

охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та
інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його
лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та
прикордонного режиму;

здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску
через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та
іншого майна, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх
переміщення;

охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній
зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов’язань у цій зоні
інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб,
міжнародних організацій;

ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та
опера-тивно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту
державного кордону України згідно із законодавством;

участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній
міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих
прикордонних районів;

охорона закордонних дипломатичних установ України тощо (Закон України
від 3 квітня 2003 р. № 661-IV«Про Державну прикордонну службу України»),

Докладніше особливості державного управління у сфері захисту кордону
України буде висвітлено в наступному параграфі цієї теми.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі – МНС) – це
центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної
політики у сфері цивільного захисту, керівниг\тво діяльністю єдиної
державної систелги цивільного захисту населення і територій, поводження
з радіоактивними відходами, ліквідаїїії наслідків Чорнобильської
катастрофи, рятувальної справи, техногенної та пожежної безпеки,
створення та функціонування системи страхового фонду документації,
профілактики травматизму невиробничого характеру, а також
гідрометеорологічної діяльності.

Україна, на жаль, має сумні наслідки трагедії 1986 р., коли 26 квітня
сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Це обумовило
суттєві негативні наслідки для здоров’я громадян, екологічного стану
значної території нашої держави. Тому не випадково створене міністерство
має таку назву.

Основними завданнями МНС є:

керівництво у мирний час та особливий період діяльністю єдиної системи
цивільного захисту, з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи,
правового, радіаційного та комплексного медико-санітарного захисту
громадян, які постраждали від радіаційних аварій і катастроф або брали
участь у ліквідації їх наслідків, а також реабілітації радіоактивно
забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територій, проведення
пошуково-рятувальних робіт, забезпечення техногенної і пожежної безпеки;

здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законів та
інших нормативно-правових актів з питань цивільного захисту та
запобігання надзвичайним ситуаціям, профілактики травматизму
невиробничого характеру, готовності органів управління та сил реагування
до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення
надзвичайної ситуації, техногенної небезпеки на потенційно небезпечних
об’єктах, а також здійснення державного пожежного нагляду;

забезпечення в межах своїх повноважень реалізації державної політики
щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів,
радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання на
підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його
управління, здійснення методичного забезпечення та контролю за їх
діяльністю із зазначених питань;

здійснення в межах своїх повноважень заходів щодо виконання Державної
програми забезпечення безпечного зберігання відпрацьованих
високоактивних джерел іонізуючого випромінювання;

ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, реабілітація
радіоактивно забруднених територій і забезпечення захисту населення від
впливу іонізуючого випромінювання, організація і координація робіт та
здійснення заходів щодо комплексного розв’язання проблем, пов’язаних із
зняттям з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворенням об’єкта
«Укриття» в екологічно безпечну систему тощо (постанова Кабінету
Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1539 Про затвердження
Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у
справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи»).

У структурі МНС існують такі урядові органи державного управління, що
утримуються на окремих штатних розписах.

Державний департамент пожежної безпеки.

Державна авіаційна пошуково-рятувальна служба.

Державний департамент страхового фонду документації.

Державний департамент – Адміністрація зони відчуження і зони безумовного
(обов’язкового) відселення.

Державна гідрометеорологічна служба.

§ 3. Державний кордон України, його захист і охорона

Україна, керуючись Конституцією України, Декларацією про державний
суверенітет України та Актом проголошення незалежності України,
неухильно проводить політику миру, виступає за зміцнення безпеки народів
України виходячи із принципів непорушності державних кордонів, які є
відображенням територіальної цілісності, політичної та економічної
незалежності, суверенітету та єдності України Державний кордон України є
недоторканним Будь-які порушення його рішуче припиняються

Державний кордон України – це лінія і вертикальна поверхня, що проходить
по цій лінії) які визначають межі території України – суходолу, вод,
надр, повітряного простору.

Статистичні дані свідчать1, що загальна протяжність кордонів України –
6993,63 км, з яких суходільна ділянка 5638,63 км, морська ділянка 1355
км (із них по Чорному морю 1056,5 км, по Азовському морю 249,5 км, по
Керченській протоці 49 км)

Україна має кордони з такими державами (табл 19 1)

Захист державного кордону України є невід’ємною частиною
загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у
скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів
держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом Ця
діяльність провадиться в межах

Дані офіційного сайту Державної прикордонної служби України www pvu gov
ua

наданих їм повноважень через вжиття комплексу політичних,
ор-гашзащйно-правових, дипломатичних, економічних, військових,
прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контррозвідуваль-них,
оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно-карантинних,
екологічних, технічних та інших заходів

Охорона державного кордону України є невід’ємною складовою заі
альнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні
Державною прикордонною службою України на суходолі, морі, річках, озерах
та інших водоймах, а також Збройними Силами України у повітряному та
підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою
забезпечення недоторканності державного кордону України

Державний кордон України встановлюється

на суходолі – по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих
орієнтирах,

на морі – по зовнішній межі територіального моря України,

на судноплавних річках – по середині головного фарватеру або тальвегу
річки, на несудноплавних річках (ручаях) – по їх середині або по
середині головного рукава річки, на озерах та інших водоймах – по прямій
лінії, що з’єднує виходи державного кордону України до берегів озера або
іншої водойми Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю),
озеру чи іншій водоймі, не переміщується як за зміною обрису їхніх
берегів або рівня води, так і за відхилення русла річки (ручаю) в той чи
інший бік,

на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах -відповідно до
лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх
заповнення,

на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що
проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок
(ручаїв),- по середині цих споруд або по їхній технологічній осі,
незалежно від проходження державного кордону України на воді

Режим державного кордону України – це порядок перетинання державного
кордону України, плавання і перебування українських та іноземних
невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі та
внутрішніх водах України, заходження іноземних невійськових суден і
військових кораблів у внутрішні води і порти України та перебування в
них, утримання державного кордону України, провадження різних робіт,
промислової та іншої діятьності на державному кордоні України

Громадянин України має право виїхати з України, крім випадків,
передбачених законодавством, та в’їхати в Україну. На громадян України,
які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі
положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і
несуть встановлені законом обов’язки. За громадянами України
зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші
цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке
обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших
прав не допускається. Громадянин України ні за яких підстав не може бути
обмежений у праві на в’їзд в Україну.

Документами, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну та
посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами,
є:

паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

проїзний документ дитини;

дипломатичний паспорт;

службовий паспорт;

посвідчення особи моряка.

Перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється
в пунктах пропуску через державний кордон України після пред’явлення
одного з документів, зазначених вище.

Громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта
(тимчасово відмовлено у виїзді за кордон при наявності паспорта) у
випадках, якщо:

він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю,-до
закінчення терміну, встановленого чинним законодавством;

діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані
зобов’язання – до виконання зобов’язань, або розв’язання спору за
погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення
зобов’язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором
України;

проти нього порушено кримінальну справу – до закінчення провадження у
справі;

він засуджений за вчинення злочину – до відбуття покарання або
звільнення від покарання;

він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим
рішенням,- до виконання зобов’язань;

він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості – до з’ясування
причин і наслідків подання неправдивих відомостей;

він підлягає призову на строкову військову службу – до вирішення питання
про відстрочку від призову;

щодо нього подано цивільний позов до суду – до закінчення провадження у
справі;

він за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи
перебуває під адміністративним наглядом міліції – до погашення (зняття)
судимості чи припинення нагляду (Закон України від 21 січня 1994 р. №
3857-XII «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян
України»).

Перетинання державного кордону України здійснюється через пункти
пропуску через державний кордон, де встановлюється і діє єдиний порядок
їх відкриття, діяльності та закриття. Пункт пропуску – спеціально
виділена територія на залізничних і автомобільних станціях, у морських і
річкових портах, аеропортах (на аеродромах), з комплексом будівель,
споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші
види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних
засобів, вантажів та іншого майна.

Слід зазначити, що існує практика двосторонніх угод, згідно з якими
спрощується порядок перетинання кордону між два країнами для жителів
прикордонних районів. Так, наприклад, згідно з Угодою між Кабінетом
Міністрів України та Урядом Російської Федерації про порядок перетинання
українсько-російського державного кордону жителями прикордонних районів
України та Російської Феде-рацїі (затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 26 липня 2006 р. № 1031), жителі прикордонних
районів можуть перетинати кордон у місцевих пунктах пропуску (місцях
перетинання кордону), у будь-який час доби.

Жителі прикордонних районів можуть перетинати кордон пішки, на
велосипедах і гужовому транспорті, що їм належать. Жителі прикордонних
районів можуть переміщувати через кордон легкові транспортні засоби, що
їм належать, без реєстрації їх на території прикордонних районів
упродовж строку, визначеного законодавством держави Сторони перебування.

Жителі прикордонних районів перетинають кордон на умовах цієї Угоди на
підставі документів, що посвідчують особу і громадянство України або
Російської Федерації та підтверджують постійне проживання в прикордонних
районах, і мають право знаходитися на території держави іншої Сторони
лише в межах прикордонних районів. Жителі прикордонних районів України –
діти віком до 16 років перетинають кордон у супроводі батьків
(усиновлювачів), опікунів, піклувальників або осіб, уповноважених на це
батьками (усиновлюванами), опікунами, піклувальниками. Жителі
прикордонних районів, які перетинають кордон на зазначених умовах,
можуть знаходитися на території прикордонних районів держави іншої
Сторони без реєстрації. При перетинанні кордону жителями прикордонних
районів на умовах цієї Угоди міграційні картки не заповнюються.

Провідна роль у забезпеченні захисту і охорони державного кордону
України належить Державній прикордонній службі України.

Загальну структуру Державної прикордонної служби України наведено на рис
19.3.

ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Адміністрація Державної прикордонної служби України

ї

Регіональні органи управління

Органи охорони державного кордону

Сили морської охорони

Північне регіональне управління (м Житомир)

Прикордонні загони

Загони морської охорони

Західне регіональне управління (м Львів)

Мобільний прикордонний загін

Дивізіон кораблів

і катерів спецпризначення

Східне регіональне управління (м Харків)

ОКПП «Київ»

Південне регіональне управління (м Одеса)

Окремі авіаескадрильї

Азово-Чорноморське регіональне управління (м Сімферополь)

Загін спеціального призначення

Рис 19 3 Загальна структура Державної прикордонної служби України

Україна намагається оптимізувати діяльність спеціальних суб’єктів щодо
захисту та охорони державного кордону. Йдеться про те, що певні країни,
з якими наша держава межує, стали членами Європейського Союзу, що
автоматично посилило вимоги відносно діяльності прикордонних служб.
Концепція розвитку Державної прикордонної служби України на період до
2015 р. (затверджена Указом Президента України від 19 червня 2006 р. №
546/2006) містить перелік напрямів, що їх прикордонна служба планує
реалізувати у зазначений термін. Для створення сучасної інтегрованої
системи охорони державного кордону та суверенних прав України в її
виключній (морській) економічній зоні планується:

сформувати відділи прикордонної служби, які будуть здійснювати
оперативну, технічну та фізичну охорону державного кордону, прикордонний
контроль і пропуск через державний кордон у встановленому порядку осіб,
транспортних засобів, вантажів та іншого майна, виявляти і припиняти
випадки незаконного їх переміщення, а також забезпечувати дотримання
режиму державного кордону та прикордонного режиму;

удосконалити охорону державного кордону поза пунктами пропуску шляхом
запровадження системи збирання та аналізу даних щодо протиправної
діяльності, формування системи інженерного забезпечення;

удосконалити прикордонний контроль розгортанням новітніх технічних
систем і комплексів, у тому числі для біометричного контролю, а також
запровадити спільний контроль із відповідними органами суміжних держав
за переміщенням у пунктах пропуску через державний кордон осіб,
транспортних засобів, вантажів та іншого майна;

реформувати мобільні підрозділи у підрозділи, які здатні за рівнем
фахової підготовки особового складу, технічної оснащеності й
забезпечення самостійно здійснювати спеціальні заходи з охорони
державного кордону;

нарощувати оперативну складову в системі заходів з охорони державного
кордону.

Розвиток оперативно-розшукової діяльності має бути спрямовано на
посилення протидії транскордонній організованій злочинності у сфері
незаконної міграції, торгівлі людьми, незаконного переміщення через
державний кордон зброї та інших засобів терору, товарів військового
призначення і подвійного використання, наркотичних засобів, психотропних
речовин і прекурсорів, радіоактивних речовин, вантажів та іншого майна.

Контрольні питання та завдання

Дайте визначення національної безпеки та вкажіть об’єкти національної
безпеки

Що таке загрози національній безпеці7 Проаналізуйте забезпечення
територіальної цілісності держави та нелегальну міграцію

Проаналізуйте тероризм, організовану злочинність і корупцію,
«тініза-цію» економіки як загрози національній безпеці

Назвіть документи, положення яких складають нормативно-правову базу
державного управління у сфері національної безпеки

Наведіть класифікацію суб’єктів державного управління у сфері
національної безпеки

Які повноваження Ради національної безпеки і оборони України та Служби
безпеки України у сфері національної безпеки7

Які повноваження Служби зовнішньої розвідки України та Управління
державної охорони України у сфері національної безпеки7

Наведіть класифікацію об’єктів державної охорони

Які повноваження Державної служби спеціального зв’язку та захисту
інформації, Державної прикордонної служби та МНС України у сфері
національної безпеки7

Дайте визначення державного кордону України У чому проявляється його
захист та охорона7

Охарактеризуйте режим державного кордону України та основні аспекти
в’їзду та виїзду з України

Наведіть загальну структуру Державної прикордонної служби України

Теми рефератів

Забезпечення національної безпеки України пошук нових способів

Контроль за діяльністю Служби безпеки України суб’єкти и повноваження

Основні орієнтири реформування Державної прикордонної служби України

Рекомендована література

Основна

Адміністративне право України Академічний курс Підручник У 2 т – Т 2
Особлива частина / Ред колегія В Б Авер’янов (голова) таш-К Юрид думка,
2005- С 333-346

Адміністративне право України Підручник / За заг ред С В Кі-валова-Одеса
Юридична література, 2003 – С 783-800

Адміністративне право України Підручник/Ю П Биіяк, В М Га-ращук, О В
Дьяченко та ін , За ред Ю П Битяка – К Юршком Інтер, 2005 -С 480-488

Гіадун З С Адміністративне право України Навч посібник – Тернопіль
Карт-бланш, 2004 – С 442-454

Даиічьян О Г Дзьобань О П Панов М І Національна безпека України
структура та напрямки реалізації Навчальний посібник- X Фолю, 2002 –
285 с

Колпаков В К, Кузьменко О В Адміністративне право України Підручник – К
Юрінком Інтер, 2003 – С 385-399

Національна безпека України стан, кризові явища та шляхи їх подолання
Міжнар наук -практ конфер (Київ, 7-8 грудня 2005 р ) Збірник наук праць
/ Редкол С А Єрохш, С І Пирожков, В А Гошовська, В Ф Погорілко та ін – К
Національна академія управління – Центр перспективних соціальних
досліджень, 2005 – 400 с

Олефір В І Адміністративно-правове регулювання протидії нелегальній
міграції та торгівлі людьми / Національна академія внутрішніх справ
України – К Видавництво МВС України, 2004 – 308 с

Додаткова

Астахов С Граница завтрашнего дня // 2000 – 2005 – 9 декабря – С 6

Голо мша М Економічна безпека – основа національних пріоритетів //
Вісник прокуратури – 2006 – № 8 – С 8-11

Коршч С Щодо Національної служби розслідувань // Вісник прокуратури –
2006 – № 7 – С 60-65

Кравченко В Пограничный шлагбаум на дороге в НАТО // Зеркало недели –
2005 – № 49 – С 6

Кузьменко А Особливості реформування спецслужб та правоохоронних органів
України у сучасних умовах Євроштеграцп // Юридичний журнал – 2006 – № 8
– С 66-81

Ліпкан В А Стан адміністративно-правового регулювання у сфері
національної безпеки // Науковий вісник Київського національного
університету внутрішніх справ – 2006 – № 3 – С 107- і 12

Майоров В Розмежування терористичної та екстремістської діяльності //
Юридична Україна – 2006 – №> 11 – С 27-34

Мыхайченко М Безопасность внутренний и внешний выбор поствыборной
Украины // 2000 – 2006 – 12 мая – А5

Москаль Г Г Окремі питання механізму протидії незаконній міграції в
Україні // Вісник Луїанської академії внутрішніх справ імені 10-річчя
незалежності України – 2005 – № 2 – С 161-163

Мостовая Ю От кого – щит1? Для кого – меч9 // Зеркало недели -2005 -№23
С 1,4

Оіефір В І Конституційні засади регулювання мпращйних про цесів в
Україні // Науковий вісник Київського національного універсиїе іу
внутрішніх справ – 2006 – № З С 29-33

Очефір В Цвігхн Д Еволюція та сутність поняття нелегальної ми рації //
Право України – 2005 – № 4 – С 81 84

Пеидюра М. М, Рымаренко Ю. І. Співпраця правоохоронних органів щодо
унеможливлення сучасних викликів та загроз // Науковий вісник Київського
національного університету внутрішніх справ.- 2006-№ 2.-С. 239-245.

Петрітенко О. Хто відповідає за забезпечення безпеки держави //
Юридичний журнал – 2006.- № 7 – С. 75 -78.

Погорілко В. Теоретичні і практичні проблеми сучасного українського
державотворення // Прокуратура. Людина. Держава.- 2005-№9.-С. 3-13.

Романов О. Національна безпека: сучасний стан та перспективи //
Юридичний журнал – 2005 – № 4 – С. 74-75.

Сизов В. Незаконная миграция // Законность – 2005 – № 6 – С. 10-14.

Стеценко С. Г., Ткаченко А. В. Меры противодействия коррупции в Украине
и России: сравнительно-правовой аспект // Юрист- 2006-№ 10.-С. 61-64.

Шимчук В. Рейдерство та корупція // Вісник прокуратури.-2006.-№ П.-С.
13-18.

Шокало А. Интеграция или возвращение домой? // Зеркало недели.-2005.-№
12.-С. 20.

ТЕМА № 20 ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

§ 1 Організаційно-правові основи управління у сфері внутрішніх справ

§2 Міліція повноваження та структура

§ 3 Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України

§ 1. Організаційно-правові основи управління у сфері внутрішніх справ

Історично шд внутрішніми справами розуміли велику кількість сфер
суспільного життя, що не охоплювались поняттям «зовнішні» справи
Справді, розподіл на внутрішні та зовнішні свідчив, що до перших
належать економічна, соціальна, медична, освітянська, правоохоронна та
інші складові діяльності держави Своєю чергою, говорячи про зовнішні
справи, мова йшла виключно про іноземні, закордонні справи Таке бачення
напрямів діяльності держави зберігалося досить довгий час

Сьогоднішній день свідчить про необхідність сприйняття внутрішніх справ,
управління у сфері внутрішніх справ тільки крізь призму діяльності
правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ Охорона
громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьба зі
злочинністю, охорона прав, свобод і законних інтересів громадян,
убезпечення дорожнього руху – ці та деякі інші завдання і складають суть
діяльності органів внутрішніх справ

Управління у сфері внутрішніх справ – це цілеспрямована організаційна
діяльність, спрямована на охорону громадського порядку, забезпечення
громадської безпеки, боротьбу зі злочинністю, захист прав, свобод і
законних інтересів громадян.

Управління в галузі внутрішніх справ е одним із варіантів управління
взагалі, тобто йому притаманні загальні риси управління з боку держави
стосовно тієї чи іншої сфери суспільного життя Водночас специфічний
характер внутрішніх справ як об’єкта управління обумовлює необхідність
виокремлення певних характеристик, що відображають його особливості До
характер них ознак управиння в гаїузі внутрішніх справ належать такі

1 Значний обсяг державно-владних повноважень Не випадково, коли в
підручнику мова йшла про економічну чи соціальнокультурну сфери життя,
то вживались терміни «адміністративно-правове регулювання» чи «державне
регулювання». У рамках же адміністративно-політичної сфери доцільно та
обґрунтовано вживається термін «державне управління» (що безпосередньо
стосується і до управління у галузі внутрішніх справ), оскільки держава
таки має значний об’єм повноважень у зазначеній сфері. Застосування
заходів адміністративного примусу до осіб, котрі є правопорушниками, або
до інших громадян (наприклад, що підозрюються у вчиненні правопорушення)
є легітимним, тому що згідно з чинним законодавством органи внутрішніх
справ мають такі повноваження.

Значний ступінь централізації. Територія нашої держави, кількість
населення обумовлюють необхідність розгалуженої системи органів
внутрішніх справ. Водночас, із метою забезпечення якісного управління,
система є централізованою. Ця характерна ознака ілюструється тим, що на
території областей України органи внутрішніх справ представлені
управліннями (Головними управліннями) Міністерства внутрішніх справ
України. Керівників управлінь призначає на посаду Міністр внутрішніх
справ України.

Переважно профілактична спрямованість діяльності. Значний обсяг
повноважень органів внутрішніх справ торкається профілактичної
(попереджувальної) діяльності. Дільничні інспектори міліції, патрульна
служба, Державна служба охорони при МВС, підрозділи судової міліції
«Грифон» тощо в переважній більшості зайняті попередженням вчинення
правопорушень. Для держави і суспільства більш вигідно провадити
профілактику правопорушень, ніж їх розслідування, пошук порушників,
ліквідацію негативних наслідків.

Головним органом у системі державного управління внутрішніми справами є
Міністерство внутрішніх справ України (далі -МВС України). Постановою
Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 р. № 1383 було затверджено
Положення про МВС України. Водночас, Президент України своїм Указом від
31 жовтня 2006 р. № 909/2006 призупинив дію зазначеної постанови з
мотивуванням про те, що Положення не узгоджується з нормами Конституції
та законів України, актів Президента України. Тому фактично на
сьогоднішній день легітимним є Положення про МВС України, затверджене
Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. № 1138/2000. Згідно з
ним, МВС України є центральним органом виконавчої влади з питань
формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод
громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань,
ведення боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку,
забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та
оборони особливо важливих державних об’єктів, діяльність якого
спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України Загальна
чисельність МВС України (за винятком чисельності внутрішніх військ МВС
України, складає 324 400 осіб, у тому числі 240 200 осіб рядового і
начальницького складу За рахунок Державного бюджету України утримуються
190 500 працівників органів внутрішніх справ Гранична чисельність
працівників центрального апарату МВС становить 3800 осіб Основними
завданнями МВС України є

організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо
захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від
протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення
громадської безпеки,

участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби із
злочинністю,

забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і
розслідування, розшук осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до
усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень,

організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих
державних об’єктів,

забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства,

забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи,

організація роботи, пов’язаної з убезпеченням дорожнього

руху,

здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності

Одними з головних чинників управління в галузі внутрішніх справ є
охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки Ці
явища є взаємопов’язаними між собою і, відповід но, складають одну з
найгочовніших цілей діяльності органів внут рішніх справ Адже що краще
здійснюється діяльність стосовно громадського порядку та громадської
безпеки, то менш вірогідно скоєння злочинів, інших правопорушень, тим
більш захищеними відчувають себе громадяни. Даючи визначення, слід
вказати, що громадський порядок – це частина суспільних відносин, що
склалися переважно в громадських місцях, метою яких є підтримка
особистої безпеки громадян, суспиіьного спокою, забезпечення нормальних
умов для функціонування державних і громадських організацій, для праці
та відпочинку громадян. В основі забезпечення громадського порядку
лежить його охорона. Своєю чергою, основну роль у забезпеченні
громадського порядку відіграють органи внутрішніх справ. Від злагодженої
дії багатьох структурних елементів системи органів внутрішніх справ
залежить стан громадського порядку. Водночас основним елементом охорони
громадського порядку є діяльність міліції громадської безпеки – одного з
підрозділів міліції.

Громадська безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів держави
та суспільства, який характеризується відсутністю загроз нормальному
функціонуванню державних і громадських органЬацій, звичайному ритму
життя пересічних громадян. Громадська безпека є похідним від терміна
«безпека» і характеризує його основну сторону – рівень захищеності
суспільства.

Громадська безпека базується на дотриманні й виконанні спеціальних
правових та організаційно-технічних норм. В основі охорони громадської
безпеки лежать дії, направлені на запобігання таким явищам, як стихійні
лиха, техногенні катастрофи, пожежі, загрози джерел підвищеної небезпеки
та ін. Тож можна вказати, що громадський порядок і громадська безпека є
взаємопов’язаними явищами, які спрямовані на досягнення спільної єдиної
мети – такого позитивного стану суспільства, який унеможливлює (в
ідеалі) чи робить мінімально можливим виникнення небезпек як перед
суспільством, так і перед окремими громадянами.

Слід зазначити, що в державі діяльність, спрямовану на охорону
громадського порядку та забезпечення громадської безпеки здійснюють
підрозділи громадської безпеки. У широкому розумінні до блоку
громадської безпеки МВС України входять такі складові (рис. 20.1).

Задля об’єктивності необхідно вказати, що охорону громадського порядку
згідно з чинним законодавством можуть здійснювати також спеціально
уповноважені громадські організації. Йдеться про громадські формування з
охорони громадського порядку і державного кордону (далі – громадські
формування). Однією з головних їхніх функцій (що видно навіть з назви) є
охорона громадського порядку.

МІЛІЦІЯ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Департамент громадської безпеки

Департамент Державної автомобільної інспекції

Управління ветеринарної міліції з проведення карантинних вете ринарних
заходів

Рис 20 1 Складові блоку міліції громадської безпеки МВС України

Підставами для створення таких формувань є те, що громадяни України
відповідно до Конституції України мають право створювати в установленому
законодавством порядку громадські об’єднання для участі в охороні
громадського порядку, сприяння правоохоронним органам у запобіганні та
припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та
здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних
посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та
інших надзвичайних обставин Громадські формування можуть бути створені
на засадах громадської самодіяльності як зведені загони громадських
формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції, асоціації
громадських формувань тощо

Громадські формування створюються і діють у взаємодії з правоохоронними
органами, додержуючись принципів гуманізму, законності, гласності,
добровільності, додержання прав та свобод людини і громадянина, прав і
законних інтересів юридичних осіб, рівноправності членів цих формувань
Координацію діяльності громадських формувань здійснюють відповідно місце
ві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування Повсякденна
(оперативна) діяльність таких формувань організо вується, спрямовується
і контролюється відповідними органами внутрішніх справ Громадські
формування не мають права займа тися підприємницькою або іншою
діяльністю з меюю одержання прибутку

Основними завданнями громадських формувань у сфері охорони громадського
порядку є

надання допомоги органам внуїршшіх справ у забезпеченні

громадського порядку і громадської безпеки, запобіганні
адміністративним проступкам і злочинам;

інформування органів та підрозділів внутрішніх справ про вчинені або ті,
що готуються, злочини, місця концентрації злочинних угруповань;

сприяння органам внутрішніх справ у виявленні і розкритті злочинів,
розшуку осіб, які їх вчинили, захисті інтересів держави, підприємств,
установ, організацій, громадян від злочинних посягань; участь у
забезпеченні безпеки дорожнього руху та боротьбі з дитячою
бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх (Закон України від 22
червня 2000 р. № 1835-Ш «Про участь громадян в охороні громадського
порядку і державного кордону»).

Громадські формування з охорони громадського порядку провадять свою
діяльність під контролем органів внутрішніх справ, наприклад, у вигляді
спільного з працівниками органів внутрішніх справ патрулювання і
виставлення постів на вулицях, майданах, залізничних вокзалах, в
аеропортах, морських і річкових портах, у місцях компактного проживання
громадян, розташування підприємств, установ, організацій, навчальних
закладів, участі в забезпеченні охорони громадського порядку під час
проведення масових заходів.

Нормативно-правовою базою державного управління в галузі внутрішніх
справ є положення таких документів:

Закон України від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ «Про міліцію»;

Закон України від 18 лютого 1992 р. № 2135-ХІ1 «Про
опера-тивно-розшукову діяльність»;

Закон України від 26 березня 1992 р. № 2235-ХІІ «Про внутрішні війська
Міністерства внутрішніх справ України»;

Закон України від 22 червня 2000 р. № 1835-Ш «Про участь громадян в
охороні громадського порядку і державного кордону»;

Закон України від 22 лютого 2006 р. № 3460-ІУ «Про Дисциплінарний статут
органів внутрішніх справ України»;

Указ Президента України від 17 жовтня 2000 р. № 1138/2000 «Про Положення
про Міністерство внутрішніх справ України»;

Указ Президента України від 22 січня 2001 р. № 29/2001 «Про утворення
місцевої міліції»;

постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 576 «Про
затвердження Положення про дозвільну систему»;

наказ МВС України від 20 жовтня 2003 р. № 1212 «Про затвердження
Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі
Міністерства внутрішніх справ України» тощо.

§ 2. Міліція: повноваження та структура

У системі МВС України провідне місце посідає міліція Це торкається як
завдань, що стоять перед міністерством, так і чисельності працівників
міліції у загальній чисельності МВС України Міліція в Україні – це
державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя,
здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище,
інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міліція є єдиною системою органів, яка виконує адміністративну,
профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу
та охоронну (на договірних засадах) функції Міліція складається з
підрозділів (рис 20 2)

ВИДИ ПІДРОЗДІЛІВ МІЛІЦІЇ

Кримінальна

міліція

Міліція громадської безпеки

Місцева міліція

Транспортна міліція

Міліція охорони

Державна автомобільна інспекція

Судова міліція

Спеціальна міліція

Рис 20 2 Види підрозділів міліції

Кримінальна міліція – це підрозділи, покликані здійснювати карний
розшук, боротьбу з організованою злочинністю, кримінальний пошук, слідчу
роботу і дізнання

До блоку кримінальної міліції входять (рис 20 3) Аналізуючи основні
завдання блоку кримінальної міліції, слід вказати, що до них належать

виявлення та розкриття тяжких і особливо тяжких злочинів, пов’язаних з
організованою і груповою злочинністю, незаконним обігом вогнепальної
зброї та вибухових речовин, злочинних посягань, учинених на автошляхах,
і розшук осіб, які їх скоїли,

знешкодження наркоугруповань, документування злочинної діяльності
наркоділків, осіб, які втягують у наркоманію інших людей, організаторів
наркфпритонів і нарколабораторій,

КРИМІНАЛЬНА МІЛІЦІЯ

Департамент карного розшуку

Департамент державної служби боротьби з економічною злочинністю

Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків

Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми

Департамент кримінальної міліції у справах неповнолітніх

Департамент оперативної служби

Департамент оперативно-технічних заходів

Кшолопчна служба

Рис 20 3 Складові блоку кримінальної міліції МВС України

виявлення та розкриття економічних злочинів на підприємствах, в
установах, організаціях, комерційних структурах, фінансово-кредитній та
банківській системі, а також осіб, які вдаються до підробленням грошей,
чекових книжок, акцій та інших цінних паперів,

боротьба з нецільовим використанням бюджетних коштів, злочинами на
фондовому ринку, корупцією, порушеннями правил торговельної діяльності,
посяганнями на інтелектуальну власність, а також інших злочинів,
передбачених у Кримінальному кодексі України,

організація боротьби зі злочинністю та розшуку неповнолітніх, проведення
профілактики правопорушень серед неповнолітніх і налагодження співпраці
з іншими галузевими службами органів внутрішніх справ України та
відповідними міністерствами, а також організація роботи
приймальників-розподільників для неповнолітніх

Міліція громадської безпеки – це підрозділи, покликані здійснювати
охорону громадського порядку та забезпечення громадської безпеки

міліції громадської безпеки, що їх очолює Департамент громадської
безпеки Міністерства внутрішніх справ України, структуру якого наведено
на рис 20 4

Основні завдання міліції громадської безпеки

здійснення заходів, спрямованих на забезпечення правопорядку та безпеки
під час проведення масових, охоронних, релігійних заходів та акцій на
території держави,

організація та вжиття заходів щодо підвищення готовності органів
внутрішніх справ до локалізації та припинення масових безпорядків і
групових порушень громадського порядку,

організація та забезпечення правопорядку, попередження і припинення
правопорушень на вулицях та в інших громадських місцях, розкриття
злочинів,

організація охорони затриманих і взятих під варту осіб, їх конвоювання
та виконання постанов суду про адміністративний арешт,

організація роботи щодо видачі відповідно до законодавства дозволів на
придбання, зберігання, носіння та перевезення зброї, боєприпасів,
вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин щодо
зберігання на використання яких установлено спеціальні правила, а також
на відкриття об’єктів дозвільної системи, де вони використовуються, та
щодо контролю за додержанням зазначених правил і функціонування цих
об’єктів,

організація роботи спецшдрозділів судової міліції щодо охорони судових
установ, приміщень і територій відділень судово-психіатричної експертизи
та режиму тримання осіб, які перебувають під вартою та направлені на
судово-психіатричну експертизу, а також охорону приміщень судових
експертиз Міністерства юстиції України і контроль за цією діяльністю

З 2001 р в Україні з’явилася місцева міліція ^ яка утворюється органами
місцевого самоврядування за спільним поданням місцевих державних
адміністрацій та виконавчих органів сільських, селищних, міських рад,
погодженим із МВС України, на базі підрозділів міліції громадської
безпеки і утримується за рахунок коштів місцевого бюджету Місцеву
міліцію було створено з метою підвищення рівня роботи міліції щодо
забезпечення захисту життя, здоров’я, прав і свобод громадян, їхньої
власності, охорони громадського порядку в містах та інших населених
пунктах, запобігання правопорушенням, посилення боротьби зі злочинністю,
своєчасного виявлення фактів недодержання вимог законодавства та
виходячи з необхідності більш тісної співпраці п з населенням На місцеву
міліцію покладається виконання завдань із забезпечення захисту життя,
здоров’я, прав, свобод і законних інтересів громадян, охорони
громадського порядку і боротьби зі злочинністю на відповідній території
Місцеву міліцію очолює керівник, який є заступником начальника
відповідного управління (відділу) внутрішніх справ із громадської
безпеки Керівник місцевої міліції у встановлені відповідною радою строки
звітує перед нею про стан охорони громадського порядку та громадської
безпеки на відповідній території

Реальність свідчить про те, що місцева міліція де-юре створена, а
де-факто її існування є проблемним виходячи із фінансових труднощів як
держави, так і органів місцевого самоврядування Саме тому протягом
декількох останніх років, через недостатнє фінансування дія норм
законодавства, що визначають діяльність місцевої міліції, тимчасово
призупиняється

Транспортна міліція – це підрозділи, що забезпечують охорону
громадського порядку та боротьбу з проявами злочинності на залізничному,
водному та повітряному транспорті

Міліція охорони – підрозділи, які створюються для охорони об’єктів та
іншого майна, зокрема вантажів, а також грошових знаків, цінних паперів,
інших цінностей, що перевозяться, інкасації в місцях, не охоплених
централізованою службою інкасації і перевезень цінностей Національного
банку України, забезпечення особистої га майнової безпеки громадян на
договірних засадах Структурно вказаний підрозділ міліції керований
Державною службою охорони при МВС України

Державна служба охорони є підпорядкованою Міністрові внутрішніх справ
єдиною централізованою системою, очолюваною Департаментом Державної
служби охорони при МВС, яка складається з управлінь, відділів Державної
служби охорони при головних управліннях МВС в Автономній Республіці
Крим, м. Києві та Київській області, Харківській, Донецькій та Одеській
областях, управліннях МВС в областях та м. Севастополі та
підпорядкованих їм підрозділів охорони: міських, районних, міжрайонних
відділів, відділень, підрозділів воєнізованої охорони та охоронних
підрозділів, стройових підрозділів міліції охорони, пунктів
централізованого спостереження, зокрема на окремих об’єктах, а також
установ і навчальних закладів професійної підготовки працівників
охорони.

Державна автомобільна інспекція – це підрозділи, що забезпечують:

реалізацію державної політики з убезпечення дорожнього руху;

організацію контролю за додержанням законів, інших нормативних актів із
питань безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища від
шкідливого впливу транспортних засобів;

удосконалення регулювання дорожнього руху з метою його убезпечення та
підвищення ефективності використання транспортних засобів;

виявлення та припинення фактів порушення безпеки дорожнього руху, а
також виявлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню.

Слід вказати, що відповідно до Указу Президента України від 19 липня
2005 р. № 1109/2005 «Про ліквідацію Державної автомобільної інспекції
Міністерства внутрішніх справ України» з метою наведення порядку у сфері
контролю за дотриманням учасниками дорожнього руху правил дорожнього
руху, впорядкування державного управління у цій сфері, підвищення
безпеки на автомобільних шляхах та захисту прав і законних інтересів
учасників дорожнього руху Державну автомобільну інспекцію було
реорганізовано. На виконання зазначеного указу та з метою підвищення
ефективності роботи підрозділів міліції із забезпечення охорони
громадського порядку та безпеки дорожнього руху наказом МВС України від
28 лютого 2006 р. № 214 «Про створення патрульної служби Міністерства
внутрішніх справ України та реорганізацію дорожньо-патрульної служби
Державної автомобільної інспекції» було створено Патрульну службу МВС
України.

Судова міліція (спеціальні підрозділи судової міліції «Грифон») –
підрозділи, що створюються для:

забезпечення підтримання порядку в суді, припинення проявів неповаги до
суду, а також охорону приміщень суду, виконання функцій щодо державного
захисту суддів, працівників суду, убезпечення учасників судового
процесу;

вжиття заходів безпеки під час розгляду судових справ у всіх інстанціях,
працівників правоохоронних органів, інших органів, які здійснюють
правозастосовні або правоохоронні функції, членів їхніх сімей та
близьких родичів;

убезпечення судді, членів його сім’ї, збереження їхнього майна, якщо від
судді надійде відповідна заява;

убезпечення в разі надходження заяви учасника кримінального судочинства,
члена його сім’ї чи близького родича, звернення керівника відповідного
державного органу;

забезпечення охорони приміщень і територій установ судових експертиз
Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України, а
також режиму утримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на
судово-психіатричну експертизу.

Спеціальна міліція – це підрозділи, які забезпечують громадський порядок
на об’єктах і територіях, що мають важливе значення, а також в
екстремальних умовах. Для прикладу спеціальних підрозділів можна навести
такі.

Підрозділи міліції особливого призначення «Беркут». Входять до структури
патрульної служби міліції. Виконують завдання з припинення
антигромадських виявів, масових безпорядків, вжиття заходів із боротьби
проти організованої злочинності, розшуку і затримання особливо
небезпечних і озброєних злочинців, забезпечення охорони громадського
порядку під час проведення масових заходів, великих виробничих аварій,
катастроф, стихійних лих та інших надзвичайних обставин.

Б. Спеціальні підрозділи міліції охорони «Титан» є складовою частиною
Державної служби охорони при органах внутрішніх справ та призначені для
здійснення на договірній основі охорони власності фізичних та юридичних
осіб, забезпечення особистої безпеки фізичних осіб від злочинних
посягань, надання спеціальних охоронних послуг.

Спеціальний загін особливого призначення «Кобра» існує при Департаменті
Державтоінспекції МВС України та виконує спеціальні завдання у сфері
убезпечення дорожнього руху та боротьби з правопорушеннями на
автомобільних дорогах.

Г. Підрозділи швидкого реагування «Сокіл» – спеціальні мобільні
оперативні відділи, які входять до структури Головного управління по
боротьбі з організованою злочинністю МВС і відповідних управлінь
(головних управлінь) областей України. Ці підрозділи виконують завдання
щодо проведення антитерористичних операцій, ліквідації бандформувань,
організованих злочинних угруповань, затримання та знешкодження озброєних
небезпечних злочинців, які чинять активний опір, визволення заручників
тощо.

§ 3. Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України

Внутрішні війська МВС України – це воєнізовані формування, призначені
для охорони та оборони важливих державних об’єктів, охорони установ
виконання покарань і лікувально-трудових установ, а також для участі в
охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю

Основними завданнями внутрішніх військ МВС України є:

супроводження спеціальних вантажів;

здійснення пропускного режиму на об’єктах, що охороняються;

конвоювання заарештованих і засуджених;

охорона підсудних під час судового процесу;

переслідування і затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли
з-під варти;

виконання доручень адміністрації установ виконання покарань і
лікувально-трудових профілакторіїв щодо забезпечення внутрішнього
порядку;

участь в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю;

– участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об’єктах, що
охороняються;

охорона дипломатичних представництв і консульських установ іноземних
держав на території України (Закон України від 26 березня 1992 р. №
2235-ХП «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України»).

Внутрішні війська складаються зі з’єднань, військових частин і
підрозділів з охорони важливих державних об’єктів, зокрема атомних
електростанцій, та установ виконання покарань, із супроводження
спеціальних вантажів і конвоювання заарештованих і засуджених, із
військових частин спеціального призначення та спеціальних моторизованих
військових частин міліції, підрозділів зв’язку, військових установ,
навчальних закладів і учбових частин. Центральний апарат представлений
Головним управлінням внутрішніх військ МВС України.

Відповідно до вимог чинного законодавства, загальна чисельність
внутрішніх військ МВС України станом на ЗО грудня 2005 р. становила 33
300 осіб, у тому числі 32 700 військовослужбовців.

Військовослужбовцям внутрішніх військ для виконання покладених на них
обов’язків надається право вимагати від громадян і посадових осіб
додержання порядку, який гарантує безпеку, і виконання обов’язків
військовими нарядами; у разі залучення до виконання завдань з охорони
громадського порядку та боротьби зі злочинністю затримувати і доставляти
в органи внутрішніх справ громадян, підозрюваних у вчиненні злочинів, і
тих, які вчинили адміністративні правопорушення; затримувати і
передавати адміністрації об’єкта, що охороняється, осіб, які порушили
встановлений пропускний режим; вести переслідування, проводити
затримання, оформляти первинні документи, передавати органам внутрішніх
справ чи безпеки злочинців і осіб, які вчинили напад на об’єкт, що
охороняється, особовий склад варти, військовий наряд або які намагалися
перетнути лінію охорони об’єкта чи доставити на нього заборонені речі;
проводити оточення (блокування) районів місцевості, окремих будівель та
об’єктів під час розшуку і затримання осіб, які втекли з-під варти;
провадити огляд вантажів, а за наявності відомостей про вчинення
правопорушення – і огляд осіб на контрольно-пропускних пунктах об’єктів,
що охороняються, особистий огляд і опитування затриманих, перевірку
документів у громадян під час оточення (блокування); заходити на
земельні ділянки, в житлові та інші приміщення громадян, приміщення
підприємств, установ і організацій та провадити їх огляд під час
безпосереднього переслідування та затримання злочинців, осіб, які втекли
з-під варти або вчинили напад на об’єкт, що охороняється, особовий склад
варти, військовий наряд, із подальшим повідомленням про це прокурора
протягом доби; використовувати і застосовувати зброю та спеціальні
засоби на підставах і в порядку, передбачених чинним законодавством
тощо.

Керуючись Концепцією розвитку внутрішніх військ МВС України на період до
2015 року, затвердженою наказом МВС

України від 29 листопада 2006 р. № 1167, на базі нинішніх внутрішніх
військ планується створення мобільного військового формування, що має
залучатися для забезпечення громадської безпеки та виконання інших,
передбачених законодавством, завдань.

Головною метою розвитку внутрішніх військ є створення на їх базі за
принципом достатності мобільного військового формування, оптимального за
чисельністю, та приведення його у відповідність до наявних і
прогнозованих завдань з урахуванням економічних можливостей держави. У
процесі розвитку внутрішніх військ мають бути реалізовані такі основні
завдання:

забезпечення принципу верховенства права в діяльності внутрішніх військ;

підвищення ефективності функціонування внутрішніх військ через
раціоналізацію їхніх організаційних структур і систем управління ними,
оптимізацію штатної чисельності;

забезпечення подальшого вдосконалення системи бойової та мобілізаційної
готовності з’єднань і військових частин та їх підготовки до участі в
територіальній обороні України;

розроблення ефективно діючої системи і механізмів демократичного
цивільного контролю за діяльністю внутрішніх військ, дотримання ними
конституційних прав і свобод людини, поваги її гідності та гуманного
ставлення до неї;

вирішення питань правового та соціального захисту військовослужбовців
тощо.

Контрольні питання та завдання

1. Дайте визначення управління в галузі внутрішніх справ та вкажіть його
характерні ознаки

Назвіть основні завдання МВС України

Дайте визначення та охарактеризуйте терміни «громадський порядок» і
«громадська безпека»

Назвіть складові блоку громадської безпеки МВС України

Охарактеризуйте громадські формування з охорони громадського порядку і
державного кордону.

Назвіть документи, положення яких складають нормативно-правову базу
державного управління в галузі внутрішніх справ

Дайте визначення міліції та вкажіть назви й підрозділів

Назвіть складові блоку кримінальної міліції МВС України та проаналізуйте
основні завдання кримінальної міліції

Що входить до структури Департаменту громадської безпеки МВС України7
Проаналізуйте основні завдання міліції громадської безпеки

10 Охарактеризуйте місцеву міліцію, транспортну міліцію та міліцію
охорони

Проаналізуйте завдання Державної автомобільної інспекції судової та
спеціальної міліції Які види спеціальної міліції Вам відомі9

Дайте визначення та вкажіть основні завдання внутрішніх військ МВС
України

Вкажіть основні завдання внутрішніх військ відповідно до Концепції
розвитку внутрішніх військ МВС України на період до 2015 року

Теми рефератів

1 Забезпечення громадського порядку під час проведення масових акцій

2 Актуальні проблеми реформування Державної автомобільної інспекції

3 Спеціальні підрозділи міліції завдання та повноваження

Рекомендована література

Основна

Адміністративне право України Академічний курс Підручник У 2 т – Т 2
Особлива частина / Ред колегія В Б Авер’янов (голова) та ін – К Юрид
думка, 2005 – С 347-365

Адміністративне право України Підручник / За заг ред С В Кі-валова –
Одеса Юридична література, 2003 – С 826-853

Адміністративне право України Підручник / Ю П Битяк, В М Гаращук, О В
Дьяченко та ш, За ред Ю П Битяка-К Юршком Інтер, 2005 – С 489-507

Вельский К С Полицейское право Лекционный курс / Под ред канд юрид наук
А В Куракина – М Издательство «Дело и Сервис», 2004- 816 с

Капитонов С А Правообеспечительная функция милиции – СПб Издательство Р
Асланова «Юридический центр Пресс», 2004 – 338 с

Ко таков В К Кузьменко О В Адміністративне право України Підручник-К
Юршком Інтер, 2003 – С 413-437

КомзюкА Т Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності
міліти поняття, види та організаційно-правові питання реалізації
монографія / За заг ред проф О М Бандурки – Харків Вид-во Нац ун-ту
внутр справ, 2002 – 336 с

Кіюшниченко А П Меры административного принуждения, применяемые милицией
(Особенности Классификация Самовыражение) Учебное пособие – К КВШ МВД
СССР, 1979 – 87 с

Коиопльов В В Управлінські рішення в адміністративній діяльності органів
внутрішніх справ сутність та організаційно-правові питання підготовки і
прийняття – Сімферополь, 2006 – 356 с

10 Манлян С С Административно-правовые режимы в теории ад-

министративного права и практике государственного управления право

охранительной деятельностью Монография – М ЮНИТИ-ДАНА, За-

кон и право, 2002 – 214 с

Моїсеєв Є М Правопорядок європейські цінності і український вибір //
Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ –
2006 – № 2 – С 3-11

Сущенко В Д Очефір В І, Константшов С Ф та ін Адміністративна діяльність
органів внутрішніх справ Навчальний посібник для викладачів юридичних
вузів, слухачів і курсантів вищих навчальних закладів МВС України,
практичних працівників органів внутрішніх справ – Тернопіль ТзОВ
«Терно-граф», 2006 – 176 с

Додаткова

Аврутин Ю Е Полиция и милиция в механизме обеспечения государственной
власти в России іеория, история, перспективы – СПб Издательство
«Юридический центр Пресс», 2003 – 501 с

Ануфрієв М 1 Працівники органів внутрішніх справ як державні службовці
(в контексті De Lege Ferenda) // Вісник Запорізького юридичного
інституту – 2003 № 3 – С 3-11

Баранник П Теорегико-методолопчні засади удосконалення
організаційно-управлінської діяльності органів внутрішніх справ // Право
України – 2006 – № 7 – С 32-35

Боков А В, Солодовников С А Деятельноеіь органов внутренних дел по
обеспечению правопорядка и безопасности граждан от криминальных угроз //
Вестник Московского университета МВД России -2004-№3-С 63-66

Братель О Взаємодія державної служби охорони при МВС України з
недержавними підприємствами Адмшістративно-правовий аспект // Юридична
Україна – 2006 – № 5 – С 36-41

Воловик В Формула перетворень // Дзеркало тижня – 2005 – № 47 – С 6

Воронов А М Маркина З В Методологические проблемы становления теории и
практики обеспечения общественной безопасности // Вестник Московского
университета МВД России – 2004 – № 3 – С 95-100

Даничъчук М Діяльність дозвільної системи органів внутрішніх справ – під
прокурорським наглядом // Вісник прокуратури – 2006 -№ 5 – С 23-26

Дємків Р Проблеми вдосконалення нормативно-правового регулювання
діяльності міліції України в умовах побудови правової держави //
Підприємництво, господарство і право – 2006 – № 4 – С 100-102

Ігнатенко В І Васиїьєва Л В Організація діяльності чергових частин
органів внутрішніх справ щодо забезпечення громадського порядку та
громадської безпеки в особливих умовах // Вісник Одеською інеїитуту
внутрішніх справ 2005 -№ З С 81-86

Кабчов Д Ґенеза проблем існування громадських формувань з охорони
громадського порядку // Право України – 2006 -№ 5 – С 157-161

Кваша Л Ф Милиция (полиция) в условиях переходного типа государства и
права // История х осударства и права – 2006 – № 3 – С 26-29

Квитчук А С Синькевич Н А Проблемы общественной безопасности в контексте
административной реформы // История государства и права – 2006 – № 3 – С
23-26

Клюев О Напрями реформування органів внутрішніх справ на місцевому рівні
// Право України – 2006 — № 1 – С 54-57

Коноплъов В Специфіка процесу прийняття управлінських рішень у
адміністративній діяльності органів внутрішніх справ // Право України –
2006 – № 7 – С 27-3 З

Корнієпко М Реформа міліції Спроба номер три // Дзеркало тижня – 2006 –
№ 11 – С 5

Маліков В Особливості правового регулювання суспільних відносин у сфері
громадського порядку // Право України – 2005 – № 12 – С 49-53

Мельник І В Система заходів примусу, які застосовуються міліцією при
охороні громадського порядку // Бюлетень з обміну досвідом роботи МВС –
2005 – № 158 – С 96-98

Микитюк М Діяльність дорожньої патрульної служби у світлі
адміністративної реформи // Право України – 2005 – № 11 – С 20-23

Мирзоев Г Б Защита прав человека и роль правоохранительной системы
государства в ее обеспечении // Современное право – 2006 – № 3 – С 2-9

Новіков В В Керівники органів внутрішніх справ як суб’єкти
внутрівідомчого контролю // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ
– 2005 – № 2 – С 120-323

Петрова І Нормотворча діяльність у Міністерстві внутрішніх справ України
// Підприємництво, господарство і право – 2006 – № 11 – С 102-105

Проскурняк Р Судовий контроль за законністю у сфері
адміністративно-правової діяльності органів внутрішніх справ // Юридична
Україна – 2006 – № 12 – С 49-51

Сущенко В Д Смирнов А М, Коваленко О І, Смирнов А А Ор ганізащя
управління персоналом в органах внутрішніх справ / Національна академія
внутрішніх справ України / В Д Сущенко (ред) – К, 1999-352 с

Фатхутдінов В Г Становлення та організація діяльності патрульної служби
Міністерства внутрішніх справ України // Адміністративне право і процес
шляхи вдосконалення законодавства і практики 36 матер наук -практ конф
(м Київ, 22 грудня 2006 р ) / Ред кол О М Джужа, В М Дзюба, С Г Стеценко
та ш – К Київський нац ун-т внутр справ, 2006-С 8-11

Я повий О Участь громадськості в охороні громадського порядку
законодавче врегулювання в окремих країнах СНД та їх регіонах // Право
України – 2005 – № 1 – С 122-124

Яр макі X П Сутність адміністративно-наглядової діяльності міліції //
Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя
незалежності України – 2005 – № 2 – С 191-198

ТЕМА № 21 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ
ЮСТИЦІЇ

§ 1. Організаційно-правові основи управління у сфері юстиції § 2.
Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері юстиції. § 3
Організація нотаріальної служби та діяльність адвокатури. § 4.
Реєстрація актів цивільного стану та діяльність державної виконавчої
служби.

§ 1. Організаційно-правові основи управління

у сфері юстиції

Значні соціально-економічні та політичні перетворення, що мають місце в
Україні за останні 10-15 років, з усією очевидністю продемонстрували
важливість юридичного супроводження, юридичного забезпечення
здійснюваних процесів. Саме право здатне консолідувати зусилля,
забезпечити загальнообов’язковість виконання тих чи інших правил.
Необхідно говорити, що право є об’єктивною категорією, тоді як і від
держави, і від недержавних інституцій виступають органи чи організації,
окремі фізичні особи, які своїми діями втілюють у життя (забезпечують)
законність, правозахисні заходи, посвідчення прав і юридично значущих
фактів. Усе це об’єднується під єдиним поняттям юстиції.

Юстиція (лат. ^іїііа) – справедливість, правосуддя. Останнє саме по собі
не є об’єктом вивчення адміністративного права, оскільки воно пов’язано
перш за все з діяльністю судів, які сукупно складають незалежну гілку
влади – судову. Адміністративно-правове забезпечення у сфері юстиції –
це діяльність суб’єктів державного управління, спрямована на
забезпечення законності та правопорядку в державі, захист прав, свобод і
законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Становлення України як
демократичної соціально орієнтованої держави супроводжується зростанням
ролі та значення органів юстиції, розширенням сфери їхньої діяльності.
Важливого значення набуває термін «правова політика держави», яка
реалізується насамперед у діяльності органів юстиції. З позицій
адміністративно-правового забезпечення необхідно вказати, що до
характерних рис юстиції належать:

– багатооб’єктність (об’єктами юстиції є органи реєстрації актів
громадянського стану, нотаріат, адвокатура, судово-експертні установи
тощо) Це дає можливість свідчити, що юстиція є системним утворенням,
котре об’єднує значну кількість як об’єктів регулювання, так і суб’єктів
державного управління. Основні об’єкти юстиції наведено на рис 211,

ОСНОВНІ ОБ’ЄКТИ ЮСТИЦІЇ

Державна реєстрація нормативно-правових актів

Адвокатура

Нотаріат

Реєстрація актів цивільного стану

Державна виконавча служба

Установи судової експертизи

Організаційне забезпечення діяльності судів

Рис 21 1 Основні об’єкти юстиції

– комплексність (за рахунок функції державної реєстрації
нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади)
Міністерство юстиції України є органом, який самостійно та через
відповідні визначені структури здійснює державну реєстрацію
нормативно-правових актів органів виконавчої влади Виходячи з того, що
характер правових актів, перелік органів, які спрямовують документи на
державну реєстрацію, є значним, можна говорити про комплексність
діяльності органів системи Міністерства юстиції України;

різноманітність форм і методів управління. Вказана риса випливає з
попередньої та свідчить про те, що залежно від об’єкта регулювання, від
повноважень суб’єкта державного управління залежить сутність впливу
держави у цій сфері. Скажімо, коли стосовно державної реєстрації
нормативно-правових актів у системі Міністерства юстиції України можна
говорити як про значний вплив держави на цей процес, то регулювання
процесу діяльності адвокатів має переважно організуючий, рекомендаційний
характер, оскільки адвокати є незалежними у своїй професії;

-значні контрольні повноваження. Вони проявляються у тому, що
Міністерство юстиції та відповідні органи на місцях мають виражені
контрольні повноваження стосовно діяльності об’єднань громадян, а також
діяльності органів та організацій, правові акти яких реєструються в
органах юстиції;

реалізація на практиці взаємодії держави та недержавних інституцій.
Йдеться про те, що такі недержавні інституції, які діють у сфері юстиції
(адвокати, приватні нотаріуси, незалежні експерти тощо) повинні діяти за
загальними правилами, що встановлюються компетентними державними
органами (Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів України,
Міністерство юстиції тощо).

Важливе значення державного управління у сфері юстиції (і це лежить в
основі певної кількості характерних рис) пояснюється наявністю функції
стосовно державної реєстрації нормативно-правових актів органів
виконавчої влади. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові
акти, що містять одну або більше норм, які:

1) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права,
свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані
Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і
основоположних свобод 1950 р. і протоколами до неї, міжнародними
договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою
України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики
Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють,
доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;
встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують існуючий
організаційно-правовий механізм їх реалізації;

2) мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для міністерств,
інших органів виконавчої влади, органів державного управління та органів
місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій, що
не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий
акт.

Державну реєстрацію здійснюють:

нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади, органів господарського управління та контролю –
Міністерство юстиції України;

нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів
Автономної Республіки Крим – Головне управління юстиції Міністерства
юстиції України в Автономній Республіці Крим;

нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської
міських державних адміністрацій, їхніх управлінь, відділів, інших
підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та
контролю – обласні, Київське та Севастопольське міські управління
юстиції;

нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та
Севастополі державних адміністрацій, їхніх управлінь, відділів, інших
підрозділів – районні, районні у містах Києві та Севастополі управління
юстиції.

Умови проведення Міністерством юстиції України державної реєстрації
нормативно-правових актів органів виконавчої влади.

Для проведення державної реєстрації відповідний орган виконавчої влади
повинен представити в Міністерство юстиції разом із нормативно-правовим
актом і супровідним листом до нього таке.

Пояснювальну записку обсягом не більше чотирьох сторінок, у якій
зазначаються підстава та мета розроблення нормативного акта,
визначається його місце у відповідній сфері правового регулювання,
міститься аналіз причин, наводяться факти і цифрові дані, що
обґрунтовують необхідність його прийняття, відображаються
фінансово-економічні розрахунки та пропозиції щодо джерел покриття
витрат (якщо реалізація акта не потребує фінансування з державного чи
місцевого бюджетів, то про це окремо повідомляється в записці),
прогнозуються очікувані соціально-економічні результати реалізації акта.

Відомості про чинні акти з питання, що належить до сфери правового
регулювання виданого акта, інформація про строки приведення їх у
відповідність до нормативно-правового акта, поданого на державну
реєстрацію, а також про акти, що втрачають чинність із прийняттям цього
акта.

Копію нормативно-правового акта, до якого вносяться зміни або який
визнається таким, що втратив чинність, у контрольному стані.

Відомості про офіційне погодження акта із заінтересованими органами
незалежно від того, чи є таке погодження обов’язковим згідно із
законодавством (оригінал, який після прийняття рішення щодо державної
реєстрації повертається суб’єкту нормотворення, та 2 копії).

Завірену копію рішення Державного комітету України з питань регуляторної
політики та підприємництва про погодження проекту регуляторного акта
(для регуляторних актів).

Довідку про відповідність нормативно-правового акта основним положенням
законодавства Європейського Союзу, якщо цей акт за предметом правового
регулювання належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства
України.

Висновок Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист
прав і основних свобод людини Міністерства юстиції України щодо
відповідності нормативно-правового акта положенням Конвенції та практиці
Європейського суду з прав людини.

8. Інформаційно-аналітичні матеріали з публічного обговорен-

* ня проектів нормативно-правових актів (у разі необхідності).

Строк проведення державної реєстрації нормативно-правового акта у
Міністерстві юстиції України становить 10 робочих днів, а якщо акт має
великий обсяг,- 15 робочих днів від дня, наступного після надходження
його до Міністерства Юстиції України (Наказ Міністерства юстиції України
від 12 квітня 2005 р. № 34/5 «Про вдосконалення порядку державної
реєстрації нормативно-правовых актів у Міністерстві юстиції України та
скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів»).

На державну реєстрацію не подаються акти:

а) персонального характеру (про склад комісій, призначення на

посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо);

б) дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім ак-

тів про затвердження положень, інструкцій та інших актів, що міс-

тять правові норми, а також тимчасові, строк дії яких вичерпано;

в) оперативного, організаційно-розпорядчого характеру (разові

доручення) та інші, які не мають нормативного характеру, зокрема ті, які
містять лише індивідуально-конкретні приписи,

г) якими доводяться до відома підприємств, установ і оріашза-

щй рішення вищих органів,

д) спрямовані на організацію виконання рішень органів вищо-

го рівня і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої

влади, органів господарського управління та контролю, що не ма-

ють нових правових норм, а також внутрішньовідомчого харак-

теру,

е) нормативно-технічного характеру (державні стандарти, буді-

вельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, форми

звітності тощо),

є) рекомендаційного, роз’яснювального та інформаційного характеру
(методичні рекомендації, роз’яснення тощо)

Отже, слід указати, що державна реєстрація нормативно-правових актів –
не механічний процес, а процедура, яка дозволяє здійснювати моніторинг
чинного законодавства та не допускати ситуацій, за яких порушуються
права, свободи та законні інтереси громадян

Нормативно-правовою базою адміністративно-правового забезпечення
управління у сфері юстиції є положення наступних документів:

Закон України від 19 грудня 1992 р № 2887-ХІІ «Про адвокатуру»,

Закон України від 24 грудня 1993 р № 3807-XII «Про органи реєстрації
актів громадянського стану»,

Закон України від 2 вересня 1993 р № 3425-ХІІ «Про нотаріат»,

Закон України від 15 січня 1998 р № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції»,

Закон України від 21 квітня 1999 р № 606-ХІУ «Про виконавче
провадження»,

Закон України від 18 березня 2004 р № 1629-ІУ «Про Загальнодержавну
програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського
Союзу»,

Указ Президента України від 3 жовтня 1992 р № 493/92 «Про державну
реєстрацію нормативно-правових акпв міністерств та інших органів
виконавчої влади»,

постанова Кабінету Міністрів України від 8 і рудня 2006 р № 1689 «Про
затвердження Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату»,

- наказ Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р «Про
затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні»
тощо

§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання

у сфері юстиції

Держава здійснює регулювання у сфері юстиції за допомоги різних органів
та організацій, які в цілому складають систему суб’єктів
адмшютративно-правового регулювання у цій сфері Попри те, що вони
належать як до державних органів, так і до недержавних інституцій,
загалом вони реалізують повноваження у сфері адміністративно-правового
(державного) регулювання зазначеної сфери Класифікацію суб’єктів
адміністративно-правового регулювання у сфері юстиції наведено на рис 21
2

Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері юстиції

Суб’єкти, повноваження яких визначено в Конституції України

Суб’єкти, повноваження яких визначено в інших нормативно-правових актах

Верховна Рада України

Міністерство юстиції України

Президент України

Державна судова адміністрація України

Кабінет Міністрів України

Державний комітет у справах національностей та релігій

Вища рада юстиції

Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при Міністерстві юстиції України

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті Міністрів України

Рис 21 2 Суб’єкти адмшістративно-правового регулювання у сфері юстиції
564

Суб’єкти, повноваження яких визначено в Конституції України, здійснюють
адміністративно-правове регулювання у сфері юстиції за рахунок утілення
в життя відповідних норм Основного Закону держави. Особливу роль у
здійсненні державного управління у сфері юстиції відіграє Вища рада
юстиції – конституційно визначений орган, до відання якого належать:

внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх
із посад;

прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо
несумісності;

здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду
України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення
про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і
місцевих судів, а також прокурорів.

За своїм статусом Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом,
а за порядком утворення та діяльності – демократичним. Рада формується
трьома гілками влади – законодавчою, виконавчою і судовою, а також
прокурорською системою та інститутами громадського суспільства –
адвокатурою, навчальними та науковими юридичними колами.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України,
Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд
представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ
призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська
конференція працівників прокуратури – двох членів Вищої ради юстиції. До
складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду
України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

На посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин
України, не молодший тридцяти п’яти років і не старший шістдесяти п’яти
років, який проживає в Україні не менш як десять останніх років, володіє
державною мовою, має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права
не менше десяти років.

У Вищій раді юстиції утворюються секції:

З питань підготовки подань для призначення суддів уперше та звільнення
їх з посад.

Дисциплінарна секція для здійснення дисциплінарного провадження,
розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної
відповідальності і прийняття рішення про порушення суддями і прокурорами
вимог щодо несумісності. Вища рада юстиції приймає такі акти:

подання про призначення суддів;

подання про звільнення суддів з посади;

рішення про порушення вимог щодо несумісності;

рішення про дисциплінарну відповідальність;

рішення по скарзі на рішення про притягнення до дисциплінарної
відповідальності;

рішення про увільнення члена Вищої ради юстиції (Закон України від 15
січня 1998 р. № 22/98-ВР «Про Вигцу раду юстиції»).

Вища рада юстиції може притягнути до дисциплінарної відповідальності
Голову, заступників Голови та суддів Верховного Суду України, Голову і
заступників Голови та суддів вищих спеціалізованих судів із підстав,
передбачених у чинному законодавстві.

Вища рада юстиції може накласти на цих суддів такі стягнення:

догану;

пониження кваліфікаційного класу.

Вища рада юстиції може прийняти рішення про невідповідність судді
займаній посаді та направити це рішення до органу, який призначив чи
обрав суддю.

Прикладом практичної діяльності Вищої ради юстиції може слугувати
засідання даного колегіального органу 23 січня 2007 р. У цей день
відбулося дев’яносто четверте засідання ради, на якому прийнято рішення
про внесення подання Президентові України щодо призначення 16 кандидатів
на посади суддів окружних адміністративних судів, місцевих загальних і
місцевих господарських судів. Рада прийняла рішення про внесення подання
до Верховної Ради України про звільнення 2 суддів із посад за загальними
обставинами. Рада також відхилила рекомендацію кваліфікаційної комісії
суддів господарських судів України та рекомендації кваліфікаційних
комісій суддів загальних судів Дніпропетровського, Житомирського,
Запорізького апеляційних округів про прийняття подання про звільнення 6
суддів з посад за порушення присяги1.

Суб’єкти, повноваження яких визначено в інших нормативно-правових актах.

Дані офіційного сайту Вищої ради юстиції HYPERLINK
“http://www.vru.gov.ua” www.vru.gov.ua

1. Міністерство юстиції.України – це центральний орган виконавчої влади,
який забезпечує реалізацію державної правової політики.

Основними завданнями Міністерства юстиції є:

забезпечення реалізації державної правової політики та політики у сфері
адаптації законодавства України до законодавства ЄС;

підготовка пропозицій щодо проведення правової реформи, сприяння
розвитку правової науки;

забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній
сфері;

підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його
систематизація, розроблення проектів нормативно-правових актів та
міжнародних договорів України з правових питань, проведення правової
експертизи проектів нормативно-правових актів, державна реєстрація
нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких
актів;

планування за пропозиціями інших центральних органів виконавчої влади
законопроектної роботи та роботи з адаптації законодавства України до
законодавства ЄС, координація нормотвор-чої діяльності центральних
органів виконавчої влади та контроль за провадженням такої діяльності;

координація роботи з виконання Загальнодержавної програми адаптації
законодавства України до законодавства ЄС;

організація виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)
відповідно до законів, робота з кадрами, експертне забезпечення
правосуддя;

організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів громадянського
стану;

розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового
світогляду;

здійснення міжнародно-правового співробітництва (постанова Кабінету
Міністрів України від 14 листопада 2006 р. № 1577 «Про затвердження
Положення про Міністерство юстиції України»).

Державне управління у сфері юстиції безпосередньо здійснюється системою
органів юстиції, яка містить у собі:

Міністерство юстиції України.

Головне управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці
Крим.

Обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції.

Районні, районні у містах управління юстиції.

5. Міські (міст обласного значення) управління юстиції.

Районні та міські (міст обласного значення) управління юстиції

можуть бути об’єднані у міськрайонні управління юстиції, а районні у
містах (крім міст Києва та Севастополя) – у міжрайонні управління
юстиції за рішенням Міністра юстиції.

На місцевому рівні органи юстиції діють на підставі наказу Міністерства
юстиції України від 14 лютого 2007 р. №> 47/5 «Про затвердження
Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях,
містах Києві та Севастополі та Положення про районні, районні у містах,
міські (міст обласного значення), міськрайонні і міжрайонні управління
юстиції».

Одним із пріоритетних завдань Міністерства юстиції України є . адаптація
законодавства України до законодавства Європейсько* го Союзу. Державна
політика України щодо адаптації законодав-\ ства формується як складова
частина правової реформи в Україні та спрямовується на забезпечення
єдиних підходів до нормопроек-тування, обов’язкового врахування вимог
законодавства Європейського Союзу під час иормопроектування, підготовки
кваліфікованих спеціалістів, створення належних умов для
інституціонально-го, науково-освітнього, нормопроектного, технічного,
фінансового забезпечення процесу адаптації законодавства України.

Відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і
Європейським Союзом та його державами-членами Україна взяла на себе
зобов’язання вживати заходів для поступового приведення національного
законодавства у відповідність до законодавства Європейського Союзу у
визначених сферах. До таких сфер належать: митне право; законодавство
про компанії; банківське право; бухгалтерський облік компаній; податки,
включаючи непрямі; інтелектуальна власність; охорона праці; фінансові
послуги; правила конкуренції; державні закупівлі; охорона здоров’я та
життя людей, тварин, рослин; довкілля; захист прав споживачів; технічні
правила і стандарти; транспорт; енергетика, включаючи ядерну.

З метою реалізації завдань щодо адаптації законодавства України у складі
Міністерства юстиції України на правах урядового органу державного
управління діє Державний департамент з питань адаптації законодавства.

Основними завданнями Департаменту є:

організація роботи з реалізації державної політики у сфері адаптації
законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

участь у межах своєї компетенції в координації роботи, пов’язаної з
виконанням Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до
законодавства Європейського Союзу;

організація науково-експертного, аналітичного, інформаційного та
методологічного забезпечення виконання Програми;

підготовка рекомендацій щодо приведення законодавства України у
відповідність з acquis communautaire та на їх підставі розроблення
проектів нормативно-правових актів і підготовка пропозицій щодо
укладення відповідних міжнародних договорів;

проведення експертизи щодо Ьідповідності проектів законів України та
інших нормативно-правових актів, що за предметом правового регулювання
належать до сфер, правовідносини в яких регулюються правом Європейського
Союзу, acquis communautaire;

узагальнення інформації про стан адаптації законодавства України до
законодавства Європейського Союзу;

організація моніторингу імплементації актів законодавства України,
проекти яких розроблені відповідно до acquis communautaire;

,

.

,

.

&

&

F

t

y1$^„I

„O1$`„O

&

F

„\

]„\

d?th1$

d?th ¤

&

iUIA1/2±!“……uh

&

&

&

F

&

F

&

F

&

F#

&

F#

&

F$

&

&

F+

v

?

&

F2

/iaaUOOIOAE3/4??I???

d¦th1$

&

F:

&

F:

&

F:

&

F:

&

F:

ом у сфері адаптації законодавства України до законодавства
Європейського Союзу та у сфері юстиції свободи та безпеки і з питань
забезпечення стабільності та ефективності функціонування інститутів, які
гарантують демократію, верховенство права, додержання прав людини;

координація та моніторинг в межах своїх повноважень роботи центральних
органів виконавчої влади з виконання зобов’язань, взятих на себе
Україною перед Європейським Союзом, Радою Європи, іншими міжнародними
організаціями, щодо забезпечення стабільності та ефективності
функціонування інститутів, які гарантують демократію, верховенство
права, додержання прав людини (постанова Кабінету Міністрів України від
24 грудня 2004 р. № і 742 «Про утворення Державного департаменту з
питань адаптації законодавства»).

З метою якісного попереднього відпрацювання питань адаптації
законодавства України до законодавства Європейського Союзу постановою
Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р.

№ 1365 «Деякі питання адаптації законодавства України до законодавства
Європейського Союзу» було створено Координаційну раду з адаптації
законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Вказана Рада
утворюється для забезпечення взаємодії органів державної влади та
недержавних інституцій під час виконання Загальнодержавної програми
адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу
Основними завданнями Координаційної ради є

розроблення пропозицій щодо розвитку співпраці з Європейським Союзом у
сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського
Союзу,

формування єдиних підходів до провадження діяльності з адаптації
законодавства України до законодавства Європейського Союзу,

визначення переліку органів виконавчої влади, відповідальних за
організацію роботи з адаптації законодавства України до законодавства
Європейського Союзу,

підготовка щорічного плану заходів із виконання Загальнодержавної
програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського
Союзу,

розгляд стану реалізації плану заходів із виконання Загальнодержавної
програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського
Союзу,

підготовка та подання Верховній Раді України щорічної доповіді про стан
виконання згаданої вище Програми

Ще один важливий напрям діяльності Міністерства Юстиції України –
представництво України в Європейському Суді з прав людини Наша країна,
обравши курс на забезпечення пріоритетності прав, свобод і законних
інтересів людини у діяльності держави, останніми роками дедалі тісніше
взаємодіє з європейськими судовими організаціями, зокрема з Європейським
Судом з прав людини 3 метою оптимізацн діяльності у цьому напрямі
започатковано посаду Урядового уповноваженого у справах Європейського
суду з прав людини. На вказану посадову особу покладено повноваження
щодо забезпечення представництва України в Європейському Суді з прав
людини (далі – Суд) під час розгляду справ про порушення Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод, а також інформування
Комітету Міністрів Ради Європи про хід виконання рішень Суду

Уповноваженою особою призначається особа, яка є громадянином України,
має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менш як три
роки, володіє однією з офіційних мов Ради Європи.

Основними завданнями Уповноваженої особи є:

забезпечення представництва України в Суді під час розгляду справ про
порушення нею Конвенції, справ за заявами України стосовно порушення
Конвенції іншими державами – її учасницями, а також як третьої сторони
під час розгляду справ за заявами громадян України або юридичних осіб –
резидентів України проти інших держав – учасниць Конвенції;

координація роботи, пов’язаної з підготовкою матеріалів для розгляду
справ у Суді та виконанням його рішень, співпраця з цією метою з іншими
органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

підготовка і внесення на розгляд Суду необхідних матеріалів, участь у
слуханні справ, які ним розглядаються;

інформування в установленому порядку Комітету Міністрів Ради Європи про
хід виконання Україною рішень Суду;

виявлення причин порушення Конвенції, розроблення пропозицій щодо їх
усунення та недопущення порушень у майбутньому;

організація роботи із створення необхідних умов для проведення Судом
розслідування у справі про порушення Конвенції та вжиття заходів
відповідно до регламенту Суду;

подання необхідної інформації уповноваженим особам, які проводять
перевірку дотримання Конвенції.

Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини
призначає на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України за
поданням Міністра юстиції. За умовами оплати праці,
матеріально-побутового та іншого забезпечення Уповноважений
прирівнюється до посади заступника міністра (постанова Кабінету
Міністрів України від 31 травня 2006 р. № 784 «Про заходи щодо
реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини»).

2. Державний комітет у справах національностей та релігій –

це центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та
реалізацію державної політики у сфері забезпечення прав національних
меншин України, біженців, міжнаціональних відносин, міграції, а також
стосовно релігії, церкви та релігійних організацій.

Вказаний комітет був створений постановою Кабінету Міністрів України від
8 листопада 2006 р № 1575 на базі реорганізованих Державного комітету у
справах національностей та міграції (центрального органу виконавчої
влади) і Державного департаменту у справах релігій (урядового органу
державного управління у складі Міністерства юстиції України)

Необхідність існування такого органу обумовлено потребами формування та
здійснення державної політики у двох широких напрямах питання
міжнаціональних відносин і релігії

Стосовно першого напряму – міжнаціональні відносини, перед указаним
комітетом стоять завдання стосовно забезпечення прав національних меншин
України, депортованих за національною ознакою осіб, які повертаються в
Україну, біженців та інших категорій мігрантів, а також забезпечення
зв’язків з українцями, які проживають за межами України, та організація
співпраці з ними Також важливим завданням убачається сприяння
задоволенню національно-культурних, освітніх потреб і розвитку етнічної
самобутності українців, які проживають за межами держави, а також
зміцненню їхніх зв’язків з Україною

Другий напрям – реалізація державної політики у сфері релігії є досить
важливим і не менш складним Українське законодавство забезпечує рівні
права для всіх, незалежно від їхнього світогляду, проте держава має
підтримувати і захищати релігійні та культурні форми життя своїх
громадян В умовах демократичного громадянського суспільства держава
частково довіряє церкві в опіку певні сфери відповідальності,
насамперед, у царині освіти, соціального служіння і надає церкві
відповідну підтримку Саме держава через відповідний державний комітет
повинна сприяти зміцненню взає-мопорозумшня між релігійними
організаціями різних віросповідань, вирішенню у межах компетенції
спірних питань, які виникають у відносинах між такими організаціями
Комітет надає допомогу у вирішенні питань, пов’язаних із переданням
релігійним організаціям колишніх культових будівель та іншою церковного
майна

3. Державна судова адміністрація України (далі – ДСА України) – це
центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, що
відповідає за організаційне забезпечення діяльності судів загальної
юрисдикції (крім Конституційного Суду України, Верховного Суду України
та вищих спеціалізованих судів), діяльність якого спрямовується і
координується Кабінетом Міністрів України

Територіальні управління державної судової адміністрації утворюються в
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Територіальні управління державної судової адміністрації
підпорядковуються Державній судовій адміністрації України. У структурі
Державної судової адміністрації України утворюється структурний
підрозділ з управління організаційним забезпеченням військових судів.
Посадові особи державної судової адміністрації є державними службовцями.

Основними завданнями ДСА України є:

організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції,
забезпечення діяльності Академії суддів України, роботи з’їздів суддів
України, діяльності Ради суддів України, конференцій суддів, рад суддів;

участь у межах своїх повноважень у формуванні судів загальної
юрисдикції;

розроблення пропозицій щодо вдосконалення організаційного забезпечення
діяльності судів загальної юрисдикції;

здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та
працівників апаратів судів (Указ Президента України від З березня 2003
р. № 182/2003 «Про Положення про Державну судову адміністрацію
України»).

4. Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при Міністерстві юстиції –
орган, призначений для розгляду скарг на рішення кваліфікаційних комісій
нотаріату при головних управліннях юстиції Міністерства юстиції в
Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі про
можливість допуску особи до нотаріальної діяльності.

Комісія:

розглядає скарги на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату про
відмову в допуску особи до нотаріальної діяльності;

вирішує питання щодо складення повторного кваліфікаційного іспиту
комісії особою, яка подала скаргу;

розробляє і затверджує план складення кваліфікаційних іспитів особами,
які виявили бажання займатися нотаріальною діяльністю.

До складу комісії входять чотири нотаріуси, три представники
Міністерства юстиції та два представники легалізованих в установленому
порядку об’єднань нотаріусів із всеукраїнським статусом (постанова
Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 р.

№ 1689 «Про затвердження Положення про Вищу кваліфікаційну комісію
нотаріату»).

5. Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті Міністрів України
– орган, призначений для розгляду скарг на рішення
кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури:

а) розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних

комісій адвокатури або їх палат про відмову в допуску до кваліфі-

каційних іспитів; відмову у видачі свідоцтва про право на заняття

адвокатською діяльністю; анулювання рішення атестаційної пала-

ти про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяль-

ністю; накладення на адвоката дисциплінарного стягнення; припи-

нення адвокатської діяльності та анулювання свідоцтва про право

на заняття адвокатською діяльністю; на дії кваліфікаційно-дис-

циплінарних комісій адвокатури, їх палат або членів палат, вчине-

ні з порушенням чинного законодавства;

б) розробляє і затверджує програми і порядок складання квалі-

фікаційних іспитів особами, які виявили намір займатися адвокат-

ською діяльністю, порядок видачі та анулювання свідоцтва про

право на заняття адвокатською діяльністю;

в) здійснює контроль за діяльністю кваліфікаційно-дисциплі-

нарних комісій адвокатури, аналізує практику застосування ними

вимог чинного законодавства про адвокатуру, Положення про ква-

ліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, актів, прийнятих

Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури, розробляє і здійс-

нює заходи щодо поліпшення роботи цих комісій;

г) схвалює Правила адвокатської етики;

д) встановлює порядок здійснення контролю за додержанням

адвокатами зобов’язань, що випливають із Присяги адвоката Ук-

раїни, актів законодавства України, Правил адвокатської етики;

е) затверджує Положення про Єдиний реєстр адвокатів Украї-

ни, складає, веде і систематично оприлюднює цей Реєстр;

є) затверджує зразок ордера, що використовується адвокатом для
підтвердження своїх повноважень з представництва або захисту клієнта;

ж) виготовляє за встановленим зразком бланки свідоцтва про

право на заняття адвокатською діяльністю тощо (Указ Президента

України від 5 травня 1993 р. № 155/93 «Про Положення про ква-

ліфікаційио-дисциплінарну комісію адвокатури та Положення про

Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури»).

§ 3. Організація нотаріальної служби та діяльність адвокатури

Нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які
покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне
значення, та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної
вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні можуть здійснювати:

Державні нотаріуси.

Приватні нотаріуси.

3. Посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних,

міських рад народних депутатів (у населених пунктах, де немає

нотаріусів).

4. Консульські установи та дипломатичні представництва

України за кордоном.

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту
(університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести
місяців в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається
приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав
свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Не може бути
нотаріусом особа, яка має судимість.

Важливі аспекти, на які варто звернути увагу при розумінні впливу
держави на нотаріальну службу,- це питання проходження стаоїсування та
отримання права на заняття нотаріальною діяльністю.

Конкретний перелік питань, що вивчається стажистом під час проходження
стажування, та/або завдань, які необхідно йому виконати, що випливають
із зазначеної Програми, зазначаються в індивідуальному плані стажування,
який складається керівником стажування та затверджується начальником
відповідно головного управління юстиції Міністерства юстиції в
Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі чи його
заступником з питань нотаріату. В індивідуальному плані також
визначаються терміни з проставленням дат і годин, відведених на вивчення
і засвоєння кожної теми (наказ Міністерства юстиції України від 25
грудня 2006 р. № 103/5 «Про затвердження Примірної програми стажування
громадян України в державних нотаріальних конторах або в нотаріусів, що
займаються приватною нотаріальною практикою»).

Стосовно отримання свідоцтва про право на заняття нотаріальною
діяльністю слід зазначити, що його видача здійснюється Міністерством
юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату
(створюється при місцевому головному управлінні (управлінні) юстиції).

Керуючись результатами складеного іспиту, кваліфікаційна комісія
нотаріату приймає рішення про можливість допуску особи до нотаріальної
діяльності. Особи, які не склали кваліфікаційного іспиту, допускаються
до його повторного складання не раніш як через один рік. Рішення
кваліфікаційної комісії може бути оскаржено у Вищу кваліфікаційну
комісію нотаріату при Міністерстві юстиції України в місячний строк від
дня вручення його копії заінтересованій особі.

Державні нотаріальні контори відкриваються і ліквідуються Міністерством
юстиції України. Штати державних нотаріальних контор затверджуються
місцевими органами юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних,
Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій в межах
установленої для державних нотаріальних контор штатної чисельності і
фонду заробітної плати. Державна нотаріальна контора є юридичною особою.
Очолює державну нотаріальну контору завідувач.

Призначення на посаду державного нотаріуса, звільнення з посади та
реєстрація приватної нотаріальної діяльності провадиться місцевими
органами юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій. Реєстраційне
посвідчення видається управлінням юстиції у 15-денний строк від моменту
поданя заяви. Відмова у реєстрації приватної нотаріальної діяльності не
допускається. Про видане реєстраційне посвідчення управління юстиції
повідомляє податкову інспекцію за місцезнаходженням робочого місця
нотаріуса. У реєстраційному посвідченні вказуються територія діяльності
приватного нотаріуса (нотаріальний округ) та адреса розташування його
робочого місця. Після отримання реєстраційного посвідчення приватний
нотаріус зобов’язаний у тримісячний строк розпочати нотаріальну
діяльність. Якщо протягом цього строку без поважних причин нотаріус не
приступить до роботи, за рішенням управління юстиції видане йому
реєстраційне посвідчення може бути анульовано.

Безпосередньо за питання організації діяльності нотаріату в структурі
Міністерства юстиції відповідає Департамент нотаріату і реєстрації
адвокатських об’єднань. Основними завданнями Департаменту є забезпечення
виконання покладених на Міністерство юстиції України завдань щодо
розвитку системи нотаріальних послуг, організації роботи органів єднань,
а також виконання в межах нотаріату договорів про правову допомогу та
правові відносини, укладених з іншими державами, та конвенцій, до яких
приєдналась Україна Департамент організує та перевіряє роботу державних
нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів і приватних
нотаріусів, а також Головною управління юстиції Міністерства юстиції
України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та
Севастопольського міських управлінь юстиції зі здійснення ними
керівництва та контролю за діяльністю державних і приватних нотаріусів,
надає їм необхідну методичну і практичну допомогу та дає вказівки щодо
усунення виявлених недоліків, здійснює контроль за дотриманням вимог
чинного законодавства, виконанням наказів, інструкцій, вказівок
Міністерства юстиції України з цих питань

Адвокатура України – це добровільне професійне громадське об’єднання,
покликане сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси
громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних
осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу

Вимоги до адвоката:

вища юридична освіта,

стаж роботи у галузі права не менше двох років,

володіння державною мовою,

складені кваліфікаційні іспити,

наявність свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю,

– прийняття присяги адвоката України Адвокатом не може дути особа, яка:

працює в суді, прокуратурі, державному нотаріаті,

працює в органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного
управління,

має судимість

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства
закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності Адвокат
має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкриіи своє
адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колеги,
адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють
відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об’єднань

Адвокатські об’єднання діють на засадах добровільності, самоврядування,
колегіальності та гласності Реєстрація адвокатських об’єднань
провадиться у Міністерстві юстиції України Адвокатські об’єднання
письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а
адвокати – про одержання свідоцтва про право на адвокатську діяльність

Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських
об’єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права
та обов’язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що
належать до їхньої діяльності, регулюються статутом відповідного
об’єднання

Види адвокатської діяльності:

консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні й письмові довідки
щодо законодавства,

складання заяв, скарг та інших документів правового характеру,

посвідчення копій документів у справах, які вони ведуть,

здійснення представництва в суді, інших державних органах, перед
громадянами та юридичними особами,

подання юридичної допомоги підприємствам, установам, організаціям,

правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності
громадян і юридичних осіб,

виконання своїх обов’язків відповідно до кримінально-процесуального
законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства

Важливе значення у вирішенні питань отримання права на адвокатську
діяльність і дисциплінарної відповідальності адвокатів має створення і
функціонування кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури

Ці комісії утворюються у складі двох палат – атестащйної та
дисциплінарної

Атестаційна палата утворюється у складі 11 членів, до неї входять 4
адвокати, 4 судді та по одному представнику від Ради Міністрів
Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських рад
народних депутатів, управління юстиції Ради міністрів Республіки Крим,
обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій,
відділення Спілки адвокатів України

Рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською
діяльністю або про відмову у видачі свідоцтва приймається відкритим
голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів палати
Особа, яка не склала кваліфікаційних іспитів, має право складати їх
повторно через рік

Дисциплінарна начата утворюється у складі 9 членів, до неї входять 5
адвокатів, 2 судді, по одному представнику від управління юстиції Ради
міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської
міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України.
Рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності
приймається відкритим голосуванням двома третинами голосів від загальної
кількості членів палати.

У роботі кваліфікаційно-дисциплінарної комісії з правом дорадчого голосу
можуть брати участь вчені-юристи та народні депутати.

Для розгляду скарг на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій при
Кабінеті Міністрів України створено Вищу кваліфікаційну комісію
адвокатури. Вона має право скасовувати або змінювати рішення
кваліфікаційно-дисциплінарних комісій. До складу Вищої кваліфікаційної
комісії адвокатури входять по одному представнику від кожної
кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду
України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України.

Дисциплінарна відповідальність адвоката.

Дисциплінарні стягнення, що можуть застосовуватися до адвоката рішенням
дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії за порушення
вимог законодавства України, що регулюють діяльність адвокатури, Присяги
адвоката України:

попередження;

зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на
строк до одного року;

анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Говорячи про відносини адвокатури з Міністерством юстиції України, слід
указати, що останнє забезпечує необхідне фінансування оплати праці
адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката у кримінальній
справі за призначенням та при звільненні громадян від оплати юридичної
допомоги; узагальнює адміністративні дані про адвокатську діяльність;
сприяє проведенню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів.
Важливу роль у питаннях організації діяльності адвокатури відіграє
Департамент нотаріату і реєстрації адвокатських об’єднань, який діє у
структурі Міністерства юстиції.

Департамент відповідно до покладених на нього завдань здійснює правову
експертизу документів, поданих для реєстрації об’єднань, а також щодо
внесення змін і доповнень до статутних адвокатських об єднань, готує
висновки щодо видачі чи відмови у видачі свідоцтв про реєстрацію
адвокатських об’єднань, а також готує пропозиції щодо анулювання
реєстрації адвокатських об’єднань

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю як індивідуально,
так і через об’єднання з іншими адвокатами в колеги, адвокатські фірми,
контори та інші адвокатські об’єднання Адвокатські об’єднання діють на
засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності
Реєстрація адвокатських об’єднань провадиться в Міністерстві юстиції

Для реєстрації адвокатського об ‘єднання до Міністерства юстиції
подаються

заява, підписана уповноваженим представником об’єднання,

статут адвокатського об’єднання,

установчий договір чи протокол зборів адвокатів про створення
адвокатського об’єднання,

дані про кількісний склад адвокатського об’єднання, наявність у його
членів свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю,

документ про внесення плати за реєстрацію

§ 4. Реєстрація актів цивільного стану та діяльність державної’
виконавчої’ служби

Акти цивільного стану – події та дії, які нерозривно пов’язані з
фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її
можливість бути суб’єктом цивільних прав та обов’язків Раніше, до
введення в дію Сімейного та Цивільного кодексів України, вказані дп мали
назву актів громадянського стану

Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її
походження, набуття громадянства, вихід із громадянства та його втрата,
досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності,
обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб,
розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо
При цьому державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та п
походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть

Реєстрацію актів цивільного стану мають право здійснювати:

1 Відділи реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних,
Київського та Севасюпольського міських, районних, районних у містах,
міських (міст обласного значення) управлінь юстиції. Вони мають право
здійснювати реєстрацію:

народження;

смерті;

одруження;

розірвання шлюбу;

встановлення батьківства;

переміни прізвища, імені, по батькові.

Також указані органи приймають і розглядають заяви громадян про внесення
змін, доповнень, поновлення, а також анулювання записів актів
громадянського стану та в установленому порядку зберігають актові книги.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного
значення) рад. Вони мають право здійснювати реєстрацію:

народження;

смерті;

одруження;

встановлення батьківства.

Консульські установи та дипломатичні представництва України (щодо
громадян України, які проживають за кордоном). Вони мають право
здійснювати реєстрацію:

народження;

смерті;

одруження;

розірвання шлюбу;

встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові. Також
указані органи приймають і розглядають заяви громадян

про внесення змін, доповнень, поновлення та анулювання записів актів
громадянського стану.

Державна виконавча служба – це складова системи органів Міністерства
юстиції України, що здійснює виконання рішень судів, третейських судів
та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

Органами державної виконавчої служби є;

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

– районні, міські (міст обласною значення), районні у містах відділи
державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції

Працівники органів державної виконавчої служби є державними службовцями

Основними документами, що містять положення щодо правового регулювання
діяльності державної виконавчої служби, є закони України від 24 березня
1998 р № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та від 21 квітня 1999
р № 606-ХІУ «Про виконавче провадження»

Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої
служби Міністерства юстиції України здійснює керівництво органами
державної виконавчої служби та контроль за їхньою діяльністю, добір
кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців,
підвищення їхнього професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне
забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на
дії державних виконавців, організовує виконання рішень відповідно до
закону, надає роз’яснення та рекомендації щодо виконання державними
виконавцями рішень у порядку, встановленому законом

Рішення, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою.

Відповідно до вимог чинного законодавства державною виконавчою службою
підлягають виконанню такі виконавчі документи

виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у
тому числі на підставі рішень третейського суду,

ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних і
кримінальних справах у випадках, передбачених законом,

судові накази,

виконавчі написи нотаріусів,

посвідчення комісій із трудових спорів, що видаються на підставі
відповідних рішень цих комісій,

постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про
адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом,

рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і
користування культовими будівлями та майном,

постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат
на проведення виконавчих дій та накладення штрафу,

9) рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за

законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

10) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням

особливостей, передбачених Законом України «Про виконання

рішень Європейського Суду з прав людини».

Заходами примусового виконання рішень є:

звернення стягнення на майно боржника;

звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію,
стипендію боржника;

вилучення у боржника і передання стягувачеві певних предметів,
зазначених у рішенні;

інші заходи, передбачені рішенням.

Державний виконавець, який забезпечив реальне, своєчасне і законне
виконання виконавчого документа за рахунок стягнутого з боржника
виконавчого збору, одержує винагороду в розмірі двох відсотків стягнутої
ним суми або вартості майна, але не більше тридцяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового
характеру – не більше п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.

Стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на такі види
майна та предмети, що належать боржникові на праві власності чи є його
часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім’ї
та осіб, які перебувають на його утриманні (згідно з положеннями Додатку
до Закону України від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІУ «Про виконавче
провадження»):

1. Носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові і
особам, які перебувають на його утриманні:

а) одяг – на кожну особу: одне літнє або осіннє пальто, одне

зимове пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок – два

зимові плаття), один літній костюм (для жінок – два літні плаття),

головні убори по одному на кожний сезон. Для жінок, крім того,

дві літні хустки, одна тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зно-

шений більш як на 50 відсотків;

б) взуття у кількості по одній парі літнього, осіннього, зимово-

го та інше взуття, зношене більш як на 50 відсотків;

в) білизна у кількості двох змін на кожну особу;

г) постіль (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки,

ковдра) і два особисті рушники на кожну особу;

д) необхідний кухонний посуд;

е) один холодильник на сім’ю;

є) меблі – по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна
шафа на сім’ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернено
стягнення);

ж) всі дитячі речі.

Продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржникові,
членам його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні,- на три
місяці.

Паливо, потрібне боржникові, членам його сім’ї та особам, які
перебувають на його утриманні, для готування їжі та обігрівання
приміщення протягом шести місяців.

4. Одна корова, а в разі відсутності корови – одна телиця;

коли немає ні корови, ні телиці – одна коза, вівця чи свиня – в

осіб, зайнятих сільським господарством.

Корм для худоби, який не підлягає вилученню в кількості, потрібній до
початку вигону худоби на пасовище або до збору нових кормів.

Насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняного), та
незнятий урожай – у осіб, зайнятих сільським господарством (за винятком
земельних ділянок, на які накладено стягнення).

Інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швейні, музичні
та інЛ

Контрольні питання та завдання

Дайте визначення адміністративно-правового забезпечення у сфері юстиції
та проаналізуйте характерні риси юстиції

Охарактеризуйте державну реєстрацію нормативно-правових актів органів
виконавчої влади в органах юстиції

Назвіть документи, положення яких складають нормативно-правову базу
адміністративно-правового забезпечення управління у сфері юстиції

Наведіть класифікацію суб’єктів адміністративно-правового регулювання у
сфері юстиції

Які повноваження у Вищої ради юстиції’?

Охарактеризуйте повноваження Міністерства юстиції України

Яким чином і за допомоги яких органів здійснюється адаптація
законодавства України до законодавства Європейського Союзу’?

У чому полягає суть діяльності Урядового уповноваженого у справах
Європейського суду з прав людини’?

Проаналізуйте повноваження Державного комітету у справах національностей
та релігій і Державної судової адміністрації України

10 Для чого існують Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при Мінютер-

стві юстиції та Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті
Міністрів України7

Охарактеризуйте організацію нотаріальної служби в Україні

Яким чином здійснюється регулювання організації діяльності адвокатури7

13 У чому полягає сутність адмшютративно-правового регулювання ре-

єстрації актів цивільного стану7

14 Яким чином регулюється діяльність Державної виконавчої служби7

Теми рефератів

Державна реєстрація правових актів органів місцевого самоврядування
аргументи за і проти

Способи вдосконалення діяльності Державної судової адміністрації України

Реалізація державної політики у сфері взаємин з релігійними
організаціями

Рекомендована література

Основна

Адміністративне право України Академічний курс Підручник У 2 т – Т 2
Особлива частина / Ред колегія В Б Авер’янов (голова) таш-К Юрид думка,
2005-С 315-332

Адміністративне право України Навч посіб / Г Г Забарний, Р А Калюжний, В
К Шкарупа- К Вид ПАЛИВОДА А В, 2005-С 343-349

Адміністративне право України Підручник / За заг ред С В Кі-валова –
Одеса Юридична література, 2003 – С 854-866

Адміністративне право України Підручник / Ю П Битяк, В М Гаращук, О В
Дьяченко та ш , За ред Ю П Битяка – К Юрінком Інтер,2005 -С 527-534

Колпаков В К, Кузьм єн ко О В Адміністративне право України Підручник –
К Юрінком Інтер, 2003 – С 406-413

Додаткова

Герасимова Г К Российский нотариат сеюдня // Юстиция – 2005-№2-С 81-86

Гончаренко О Законодавство України про біженців – реальні проблеми та
шляхи їх подолання // Підприємництво, господарство і право -2006 -№ 12 –
С 10-13

Гріненко О О Особливості правового статусу консула при виконанні
нотаріальних функцій Автореф дис канд юрид наук 12 0011/ Київський
національний ун-г їм Тараса Шевченка – К , 2005 – 20 с

Гуїсвська Г Дуалізм правового статусу приватного нотаріуса в умовах
реформування засад державного управління нотаріатом в Україні //
Підприємництво, господарство і право – 2004 – № 1 – С 20-24

Жечєзняк И Проблеми адаптації законодавства України до законодавства
Європейського Союзу // Право України – 2004 – № 11 – С 140-143

Захарова О С Проблемы участия адвоката в административном процессе //
Юстиция – 2005 – № 3 – С 75-87

Казапевич И Л Проблемы реформирования нотариата в Российской Федерации
// Юстиция – 2005 – № 4 – С 87-92

Коваль Л Український суд очима європейського // Дзеркало тижня – 2006 -№
43 – С 7

Комаров В , Баранкова В Законодавство про нотаріат очікувані зміни //
Право України – 2003 – № 11 – С 60-64

Кравчук І Адаптація права України до права Європейського Союзу цілі,
етапи, пріоритети // Право України – 2004 – № 10 – С 132-135

Меіьник М Суд на владному роздоріжжі // Дзеркало тижня-2005-№27-28-С 1,9

Мирзоев Г Б, Бойков А Д Проблемы корпоративной демократии адвокатуры //
Юстиция – 2005 – № 2 – С 87-94

Назаров І Підстави та порядок припинення повноважень члена Вищої ради
юстиції // Право України – 2006 – № 12 – С 79-82

Перепелиця А І Організаційно-правові засади діяльності державної
виконавчої служби в Україні Автореф дис канд юрид наук 12 00 07 /
Національна академія держ податкової служби України – Ірпінь, 2005- 19 с

Посилення співпраці між Україною та ЄС щодо утвердження верховенства
права в Україні Аналітична доповідь та рекомендації / За заг ред І
Солоненко – К «КІС », 2006 – 159 с

Прымаченко О Адвокати всієї країни, об’єднуйтеся1 // Дзеркало тижня –
2006 – № 44 – С 7

Ришечюк А , Мельник М Стабільність і якість закону // Дзеркало тижня
2006-№21 – С 6

Святоцька В Адаптація законодавства України про адвокатуру до
європейських стандартів деякі пиіання // Право України – 2005 -№ 10-С
87-89

Стасюк Р Роль адвоката у захисті прав та законних інтересів громадян та
юридичних осіб у суді // Юридична Україна – 2003 – № І -С 79-83

Тарбагаева Е Б Нотариат как институт предупредительного правосудия
признаки, функции, форма//Юстиция 2006 – № 1 – С 84-94

Федькович О Інтеграційна функція органів юстиції у справі формування
основних юридичних професій в Украпи // Право України -2005 -№9-С 53-56

Халюк С О Місце та роль Вищої ради юстиції у формування
ви-сокопрофесійною суддівською корпусу в Україні // Науковий вісник
Київською національного університету внутрішніх справ – 2006- № 1

С 110-115

Шупеня М, Кузь О, Бачук Б Шляхи удосконалення діяльності державної
виконавчої служби // Право України – 2005 – № 5 – С 36 38

ТЕМА №22 ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ

§ 1. Організаційно-правові основи управління у сфері закордонних справ.

§ 2. Суб’єкти державного управління у сфері закордонних справ § 3.
Основні напрями зовнішньої політики України.

§ 1. Організаційно-правові основи управління у сфері закордонних справ

Кожна незалежна держава, зокрема і Україна, намагається відповідати всім
критеріям незалежності. Серед основних із них є визнання держави на
міжнародній арені. Запорукою реального визнання держави у світі, окрім
політичних аспектів, є належне державне управління у сфері закордонних
справ. Конституція України, що є документом вищої юридичної сили, у ст.
18 визначає, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на
забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання
мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного
співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного
права. Виходячи з цього вся діяльність держави та її компетентних
органів повинна базуватися на визначених конституційних нормах.

Базовою вимогою у здійсненні зовнішньої політики України є якнайповніше
і якнайефективніше забезпечення національних інтересів країни.
Національні інтереси України у сфері міжнародних відносин становлять три
основні групи:

стратегічні та геополітичні інтереси, пов’язані з забезпеченням
національної безпеки України та захистом її політичної незалежності;

економічні інтереси, пов’язані з інтегруванням економіки України у
світове господарство;

регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов’язані із
забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку
України.

Необхідність державної о управління у сфері закордонних справ України
необхідно розглядати крізь призму її національних інтересів. Виходячи з
цього, а також керуючись Постановою Верховної Ради України від 2 липня
1993 р. № 3360-ХІІ «Про Основні напрями зовнішньої політики України»,
вирізняються такі обставини, що свідчать про необхідність державного
управління у сфері закордонних справ:

Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави. 16
липня 1990 р. Верховна Рада України проголосила державний суверенітет
України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади
держави в межах її території та незалежність і рівноправність у
зовнішніх зносинах. Надалі 24 серпня 1991 р. Україну її законодавчим
органом було проголошено незалежною демократичною державою. Намагаючись
розвивати Україну як незалежну демократичну державу, протягом подальших
років було здійснено значні кроки, спрямовані на введення вітчизняної
грошової одиниці, відкриття дипломатичних представництв і консульських
установ за кордоном, розбудову українських Збройних Сил, зміцнення
державного кордону тощо.

Забезпечення стабільності міжнародного становища України. Із здобуттям
незалежності України перед нашою державою постали нові завдання,
пов’язані з визнанням України міжнародним співтовариством, установленням
дипломатичних відносин, створення ефективної мережі власних
дипломатичних і консульських представництв, розбудовою повноцінних
двосторонніх відносин з іншими країнами, набуттям членства і
утвердженням у провідних міжнародних організаціях. Всі ці дії було
спрямовано на забезпечення стабільного міжнародного становища України.

За перші роки незалежності Україну визнало понад 170 країн. Практично з
усіма ними встановлені дипломатичні відносини та активно розвивається
двостороння співпраця. В Україні діє понад 100 представництв інших
держав і міжнародних організацій.

Стабільність міжнародного становища важлива як для України, так і для
наших закордонних партнерів, оскільки демонструє можливість співпраці з
нашою державою, налагодження міждержавних відносин, здійснення
масштабних інвестицій тощо.

Збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її
кордонів. Конституція держави у ст. 2 визначає, що Україна є унітарною
державою. Намагаючись підтвердити і зміцнити свій статус як незалежної
держави, що характеризується верховенством влади всередині країни та
незалежністю на міжнародній арені, Україна здійснює заходи, спрямовані
на збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її
кордонів.

З цією метою приймаються закони, підзаконні акти, з державного бюджету
відбувається фінансування Збройних Сил України, інших державних силових
структур

Долучення національного господарства до світової економш ноі системи для
його повноцінного економічного розвитку, забезпечення потреб громадян і
підвищення добробуту народу

Повномасштабш торговельні, виробничі та фінансові відносини з іншими
державами та активна співпраця з міжнародними організаціями є важливим
фактором внутрішнього економічного розвитку України та інтегрування її
національної економіки у світову Широка міжнародна економічна співпраця
має стати способом використання закордонного економічного потенціалу та
досвіду ринкового господарювання для прискорення реформ в Україні,
здійснення структурної перебудови п національної економіки, модернізації
окремих галузей виробництва та запровадження нових технологій,
підвищення продуктивності праці, збільшення обсягів виробництва якісної
та конкурентоспроможної продукції

Останніми роками Україна здійснює активну поступальну політику відносно
набуття членства у Світовій організації торгівлі (далі – СОТ) –
авторитетній міжнародній структурі, яка об’єднує переважну більшість
країн світу 3 метою досягнення вказаної мети Верховною Радою України
прийнято відповідні закони, органи виконавчої влади здійснюють заходи з
модернізації вітчизняної економіки відповідно до критеріїв СОТ, укладено
двосторонні міждержавні угоди

Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за
кордоном, створення умов для підтримання контактів з закордонниими
українцями і вихідцями з України, подання їм допомоги згідно з
міжнародним правом Керуючись міжнародними стандартами прав людини,
Україна намагається сприяти широкому розвитку гуманітарних та інших
контактів закордонних українців і вихідців з України з історичною
батьківщиною 3 цією метою Україна здійснює заходи, спрямовані на
підтримку необхідних зв’язків з усіма державами світу, в яких проживають
українці

Україна має постійно і систематично піклуватися про забезпечення і
задоволення національно-культурних, духовних, мовних та інших потреб і
запитів етнічних українців, що проживають поза державним кордоном
Важливою функцією зовнішньої політики України в цьому контексті є захист
прав українців у державах, що утворилися на геополітичному просторі
колишнього Союзу PCP

6 Поширення у світі образу України як надійного і передбачу ваного
партнера З метою реалізації цієї стратегічної мети, держава,
використовуючи й адміністративно-правові форми та методи, намагається
формувати свій позитивний імідж Йдеться про те, що незалежно від зміни
влади всередині держави, міжнародні пріоритети і стратегія повинні
залишатися незмінними Іноземні партнери мають бути впевнені, що надійні
та якісні відносини триватимуть незалежно від зміни внутрішніх чинників
в Україні

Нормативно-правовою базою державного управління у сфері закордонних
справ є положення таких документів:

Віденська конвенція про дипломатичні зносини 18 квітня 1961р,

Віденська конвенція про консульські зносини 24 квітня 1963 р Ці
конвенції створено для уніфікації підходів щодо міждержавних стосунків
Держави, що є сторонами цих конвенцій (зокрема Україна), сподіваються,
що консульські зносини сприятимуть розвитку дружніх відносин між
державами незалежно від державного та суспільного ладу,

Декларація про державний суверенітет України, прийняття Верховною Радою
України 16 липня 1990 р Серед положень декларації необхідно вирізнити
те, що державний суверенітет України – це верховенство, самостійність,
повнота і неподільність влади в межах п території та незалежність і
рівноправність у зовнішніх зносинах Розділ X Декларації (Міжнародні
відносини) свідчить про те, що Україна є суб’єктом міжнародного права,
здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними
договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними
представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в
обсязі, необхідному для ефективного забезпечення своїх національних
інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній,
науковій, технічній, культурній і спортивній сферах

Закон України від 20 вересня 2001 р № 2728-Ш «Про дипломатичну службу»
Цей Закон визначає правові засади та порядок організації діяльності
дипломатичної служби України як складової частини державної служби, а
також особливості правового статусу державних службовців, які
перебувають на дипломатичній службі Згідно з положеннями Закону,
дипломатична служба – професійна діяльність громадян України, спрямована
на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захист
національних інтересів

України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян
і юридичних осіб України за кордоном;

Закон України від 28 листопада 2002 p. № 253-IV «Про дипломатичні ранги
України». Дипломатичний ранг – спеціальне звання, що присвоюється
державним службовцям в системі дипломатичної служби. Дипломатичні ранги
від Надзвичайного і Повноважного Посла до аташе прирівнюються до рангів
державних службовців відповідно від першого до одинадцятого рангу.
Дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і
Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайного і Повноважного
Посланника другого класу присвоюються Президентом України за поданням
Міністра закордонних справ України;

Постанова Верховної Ради Української PCP від 24 серпня 1991 p. №
1427-ХІІ «Про проголошення незалежності України»;

Постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993 р. № 3360-ХІІ «Про
Основні напрями зовнішньої політики України»;

Указ Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94 «Про Консульський
статут України». Консульські установи України захищають за кордоном
права та інтереси України, юридичних осіб і громадян України, сприяють
розвиткові дружніх відносин України з іншими державами, розширенню
економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних, культурних,
спортивних зв’язків і туризму. Консульські установи сприяють вихідцям з
України та їх нащадкам у підтримці контактів з Україною;

Указ Президента України від 11 червня 1998 р. № 615/98 «Про затвердження
Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу»;

– Указ Президента України від 26 березня 2002 року № 301/2002 «Про
Перелік посад, приписаних до дипломатичних рангів України»;

розпорядження Президента України від 22 жовтня 1992 р. № 166/92-рп «Про
затвердження Положення про дипломатичне представництво України за
кордоном»;

постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р. № 960 «Про
затвердження Положення про Міністерство закордонних справ України»;

постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. № 1034 «Про
затвердження Державної програми співпраці із закордонними українцями на
період до 2010 року» тощо.

§ 2. Суб’єкти державного управління у сфері закордонних справ

Українська держава здійснює управління в галузі закордонних справ за
рахунок багатьох органів, організацій, посадових осіб. Основна
обставина, яка має бути при цьому врахована,- те, що зовнішню політику
України підпорядковано її внутрішньополітичним інтересам. Саме з таких
позицій необхідно оцінювати всі прояви в управлінні закордонними
справами. Класифікацію суб’єктів державного управління у сфері
закордонних справ наведено на рис. 22.1.

Суб’єкти, повноваження яких визначено в Конституції України.

Верховна Рада України належить до суб’єктів державного регулювання у
сфері закордонних справ за рахунок того, що до її повноважень належать:

визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;

оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру,
схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил
України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти
України;

затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги
іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання
Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових
організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України,
здійснення контролю за їх використанням;

призначення за поданням Президента України Міністра закордонних справ
України;

схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про
направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про
допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

надання в установлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних
договорів України та денонсація міжнародних договорів України.

Президент України є важливим суб’єктом державного управління у сфері
закордонних справ. Йдеться про те, що Президент України:

представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво
зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає
міжнародні договори України;

Суб’єкти державною управління у сфері закордонних справ

Суб’єкти, повноваження яких визначено в Конституції України

Суб’єкти, повноваження яких визначено в інших нормативно-правових актах

Президент України

Кабінет Міністрів України

Міністерство закордонних справ України (МЗС України)

Інші центральні органи виконавчої влади

Державна митна служба України

Представництва на території України

Дипломатичні представництва

Адміністрація

Державної прикордонної служби України

Державний

комітет у справах національностей та релігій

Рис 22 1 Суб’єкти державного управління у сфері закордонних справ

приймає рішення про визнання іноземних держав;

призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших
державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні
грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

вносить до Верховної Ради подання про призначення Міністра закордонних
справ України;

присвоює вищі дипломатичні ранги;

приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення
громадянства України, про надання притулку в Україні.

Кабінет Міністрів України впливає на державне управління закордонними
справами за рахунок того, що до його повноважень віднесено:

забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності
України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави,

здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності й національної
безпеки України,

організація і забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України,
митної справи.

Суб’єкти, повноваження яких визначено в інших нормативно-правових актах.

Міністерство закордонних справ України (далі – МЗС України) – це
центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної
політики у сфері зовнішніх зносин України та координацію відповідних
заходів, зокрема тих, що спрямовані на досягнення стратегічних цілей
зовнішньої політики України.

Основними завданнями МЗС України є:

участь у забезпеченні захисту національних інтересів і безпеки України
шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами
міжнародного співтовариства;

забезпечення проведення зовнішньополітичного курсу України, спрямованого
на розвиток політичних, економічних, гуманітарних, наукових та інших
зв’язків з іноземними державами, міжнародними організаціями;

забезпечення дипломатичними засобами захисту суверенітету, безпеки,
територіальної цілісності та непорушності кордонів України, її
політичних, торгово-економічних та інших інтересів;

координація заходів, здійснюваних органами виконавчої влади, щодо
проведення єдиного зовнішньополітичного курсу України,

здійснення загального нагляду за виконанням міжнародних договорів
України, в тому числі іншими сторонами, забезпеченням реалізації прав,
що випливають з таких договорів для України,

сприяння входженню України до світового інформаційного простору,

сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України,
піднесенню її міжнародного авторитету, формуванню позитивного іміджу
держави як надійного і передбачуваного партнера,

реалізація державної політики інтеграції України до ЄС з питань
зовнішньої політики та безпеки,

створення зовнішніх умов для зміцнення незалежності, державного
суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної
цілісності України,

забезпечення у межах своїх повноважень послідовності та узгодженості
зовнішньополітичного курсу України,

захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном,

забезпечення розвитку зв’язків із закордонними українцями та їх
громадськими організаціями, координація заходів, здійснюваних органами
виконавчої влади у цій сфері (постанова Кабінету Міністрів України від
12 липня 2006 р № 960 «Про затвердження Положення про Міністерство
закордонних справ України»)

Сьогодні в системі МЗС – понад 2000 працівників (у 18 разів більше ніж
1990 р) Важлива увага надається підготовці нових поколінь українських
дипломатів Серед учбових закладів України, що дають вищу дипломатичну
освіту, ключовими є Дипломатична академія при МЗС України, Інститут
міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка,
Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, Інститут
сходознавства і міжнародних відносин «Харківський колегіум»

Представництва МЗС України на території України існують для координації
діяльності у сфері зовнішніх зносин 1 для шд-

1 Дані офіційного сайту Міністерства закордонних справ України www mfa
gov ua готовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів На
сьогодні функціонують представництва МЗС України у Донецьку, Львові,
Сімферополі, Одесі та Ужгороді Функцію підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації кадрів виконує Дипломатична академія при МЗС
України

Представництва та установи за кордоном бувають трьох видів: 1.
Дипломатичні представництва – це постійно діючі установи України за
кордоном, що покликані підтримувати офіційні міждержавні відносини,
здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права та
інтереси її громадян і юридичних осіб

Основними функціями дипломатичного представництва є

представництво України в державі перебування та підтримання з цією
державою офіційних відносин,

захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб
у державі перебування,

ведення переговорів з урядом держави перебування,

з’ясування всіма законними засобами становища і подій у державі
перебування та інформування про них відповідних органів України,

поширення в державі перебування інформації про становище в Україні та
події міжнародного життя,

заохочення дружніх відносин між Україною та державою перебування,
розвиток їхньої співпраці в галузях економіки, культури і науки

Главою дипломатичного представництва України може бути а) посол, б)
посланник, в) повірений у справах Посол або посланник призначається
Указом Президента України за поданням Міністра закордонних справ
України, а повірений у справах України, а також інші члени
дипломатичного персоналу призначаються наказом Міністра закордонних
справ України Обов’язковою умовою призначення посла або посланника є
отримання згоди (агреману) на це призначення тієї держави, до якої ця
особа призначається

Главою дипломатичного представництва України, членами дипломатичного
персоналу дипломатичного представництва України в іншій державі можуть
бути тільки громадяни України Членами адмішсіративно-технічного та
обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва України можуть
бути громадяни України і, в окремих випадках, іромадяни держави
перебування за відповідного повідомлення Міністерства закордонних справ
держави перебування про їх прийняття на роботу до цього представництва.

Для повноцінного виконання покладених обов’язків та з огляду на
міжнародні конвенції та міждержавні угоди для деяких категорій
працівників дипломатичних представництв існують привілеї та імунітети-
Дипломатичні привілеї та імунітети – це сукупність прав і переваг, що
надаються дипломатичним представництвам та особисто дипломатам для
забезпечення їхньої повноцінної діяльності. Такі права і переваги мають
аналогічні представники більшості держав світу, що забезпечується
приєднанням цих держав до міжнародних конвенцій. Основу дипломатичних
прав і привілеїв складають:

недоторканність приміщень дипломатичних представництв;

недоторканність офіційної кореспонденції дипломатичних представництв;

особиста недоторканність і неможливість арешту чи затримання в будь-якій
формі дипломатичного кур’єра;

імунітет від кримінальної юрисдикції дипломатичного агента та імунітет
від цивільно-правової та адміністративної юрисдикції (за деякими
винятками) та ін.

2. Консульські установи – це постійно діючі установи України в окремих
територіях інших держав (консульських округах), які створюються для
захисту прав та інтересів України, юридичних осіб і громадян України,
сприяння розвиткові дружніх відносин України з іншими державами,
розширення економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних,
культурних, спортивних зв’язків і туризму. До консульських установ
належать Консульське управління Міністерства закордонних справ України,
консульські відділи дипломатичних представництв України, генеральні
консульства, консульства, віце-консульства та консульські агентства.
Консульські установи функціонують у великих містах, морських, річкових
портах тощо. Для прикладу можна навести генеральні консульства України,
що існують у деяких країнах світу (Білорусь, Греція, Бразилія, Італія,
Канада, Казахстан). У Російській Федерації діють чотири Генеральних
консульства України (Санкт-Петербург, Ростов-на-Дону, Тюмень,
Владивосток), у Сполучених Штатах Америки три (Нью-Йорк, Чикаго,
Сан-Франциско).

Главою консульської установи може бути: а) генеральний консул; б)
консул; в) віце-консул; г) консульський агент. Своєю чергою, консули
можуть бути штатними (працівники консульських установ, які є громадянами
України і постійно проживають в Україні, перебувають на державній службі
в Міністерстві закордонних справ України) та нештатними, або почесними
(як громадяни України, так і іноземні громадяни з числа осіб, які
посідають помітне становище в суспільстві держави перебування і мають
необхідні особисті якості. Вони не повинні бути на державній службі у
державі перебування чи брати активну участь у її політичному житті).

Обов’язковими вимогами для призначення на посаду консула є наявність: 1)
консульського патенту – письмового повноваження від Міністерства
закордонних справ України; 2) екзекватури – дозволу держави перебування.

Функції консула можна представити у наступному вигляді:

Щодо юридичних осіб і громадян України (відновлення порушених прав,
прийняття письмових та усних звернень, облік громадян України, які
проживають у консульському окрузі, виконання доручень слідчих і судових
органів України, реєстрація актів громадського стану, видача паспортів і
віз та ін.).

Б. Нотаріальні дії, консульська легалізація (вчинення різних
нотаріальних дій, встановлення і засвідчення справжності підписів на
документах і актах держави перебування).

Щодо військових кораблів, цивільних повітряних суден України, інших
засобів транспорту (надання всебічної допомоги).

3. Представництва при міжнародних організаціях створені та функціонують
для якісного забезпечення інтересів України в діяльності цих
організацій. Мова йде про такі організації як ООН, ОБСЄ, Рада Європи,
СНД та ін.

Серед ключових представництв України при міжнародних організаціях можна
вирізнити такі:

Постійне представництво України при міжнародних організаціях у Відні;

Представництво України при Європейському Союзі:

Місія України при НАТО;

Постійне представництво України при координаційних інститутах СНД;

Постійне представництво України при ООН;

Постійне представництво України при Раді Європи;

Постійне представництво України при ЮНЕСКО;

Постійне представництво України при відділенні ООН та інших міжнародних
організаціях у Женеві.

Коли мова йде про інші центральні органи виконавчої влади.

які відіграють суттєву роль у державному управлінні у сфері закордонних
справ, необхідно розуміти, що повноваження в цій галузі залежать від
загальних повноважень (митна справа, прикордонна служба, процеси
міграції тощо). Водночас, із метою подальшого забезпечення ефективної
реалізації державної зовнішньої політики та узгодженості заходів
центральних органів виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин, Указом
Президента України від 31 грудня 2005 р. № 1901/2005 затверджено
Положення про дипломатичного радника центрального органу виконавчої
влади. Дипломатичний радник центрального органу виконавчої влади
-дипломатичний працівник, тимчасово відряджений Міністром закордонних
справ України до центрального органу виконавчої влади для виконання
дипломатичних функцій.

Основними завданнями дипломатичного радника є:

представлення позиції Міністерства закордонних справ України під час
здійснення центральним органом виконавчої влади заходів у сфері
зовнішніх зносин;

надання допомоги у здійсненні зв’язків центрального органу виконавчої
влади з відповідними органами інших держав і міжнародними організаціями;

забезпечення центрального органу виконавчої влади необхідною для
ефективного виконання покладених на нього завдань інформацією щодо
політичного та економічного становища у світі, зовнішньої та внутрішньої
політики інших держав, діяльності міжнародних організацій;

розроблення та внесення в установленому порядку пропозицій щодо
підвищення ефективності діяльності центрального органу виконавчої влади
у сфері зовнішніх зносин;

забезпечення взаємодії центрального органу виконавчої влади з
Міністерством закордонних справ України.

§ 3. Основні напрями зовнішньої політики України

Керуючись положенням нормативно-правових актів і сьогоднішнім
геополітичним становищем України, з-поміж основних напрямів зовнішньої
політики України необхідно вирізнити (рис. 22.2):

/. Розвиток міждержавних відносин.

Це – один із основних пріоритетів державної зовнішньої політики. Україна
зацікавлена в налагодженні добросусідських відносин з усіма державами.
Це сприяє розвитку економічних взаємин,

покращенню діяльності туристичної галузі При цьому всі держави стосовно
України необхідно переділяти на

1) прикордонні держави Говорячи про сусідні держави, необ-

хідно вказати, що на заході Україна межує із Польщею, Угорщи-

ною та Словаччиною, територіями яких пролягає найкоротший

шлях, що зв’язує Україну з країнами Західної та Центральної Єв-

ропи На сході та півночі України – кордон із Росією, на південно-

му заході – з Молдовою та Румунією На півночі Україна межує з

Білоруссю, через яку здійснюється зв’язок із країнами Балтп З

Румунією та Росією Україна має не тільки сухопутний, а й мор-

ський кордон У вказаному напрямі зовнішньої політики зусилля

мають бути постійно спрямовані нате, щоби прикордонні держави

утворювали навколо України надійну смугу миру і стабільності

У цьому контексті кожна прикордонна держава є стратегічним

партнером України Домінантою двосторонніх відносин із прикор-

донними державами є украінсько-російські відносини Для Украї-

ни вони є відносинами «особливого партнерства», оскільки від

їхнього характеру значною мірою залежатиме доля прогресивного

демократичного розвитку як України, так і Російської Федерації,

стабільність у Європі та в усьому світі,

2) західні держави ~ чи єни ЄС та МАТО Західним державам

належить провідна роль у сучасній міжнародній системі, зокрема у
всесвітньому економічному комплексі іа в міждержавних шститу-ційних
механізмах управління глобальними і регіональними процесами Визначальною
рисою зовнішньої політики України щодо цих держав є встановлення з ними
відносин політичного і військового партнерства, взаємовигідної
економічної співпраці, широких культурних, наукових, гуманітарних
зв’язків,

географічно близькі держави (йдеться про країни Центральної,
Північно-Східної та Південно-Східної Європи, країни Кавказького регіону)
Співпраця з географічно близькими державами розширюватиме смугу
стабільності й миру навколо України, сприятиме п утвердженню як
впливової європейської держави, торуватиме шляхи до широких політичних,
економічних, культурних, наукових, гуманітарних відносин)

держави Ази, Азійсько-Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської
Америки Виходячи з міркувань політичної та економічної доцільності,
Україна підтримує двосторонні відносини з тими азійськими,
африканськими, латиноамериканськими державами, а також країнами
Азійсько-Тихоокеанського регіону, які відіграють помітну роль у світовій
та регіональній політиці, мають високий рівень економічного розвитку,
розташовані у стратегічно важливих для Української держави регіонах

У цьому контексті Україна шукатиме контактів із країнами Близького та
Середнього Сходу, зокрема членами ОПЕК, «новими індустріальними
країнами» Азії та ш Відносини з такими державами, як Японія, Республіка
Корея, Сінгапур, Південно-Африкан-ська Республіка, Австралія можуть
відкрити потужні джерела інвестицій в українську національну економіку
та сприяти впровадженню сучасних технологій, необхідних для прискореного
вирішення економічних і соціальних проблем України

Геостратепчні та геоекономічні інтереси України вимагають також
підтримання тісних і широких відносин з Індією, Китаєм, Єгиптом та
Ізраїлем Поступова розбудова відносин із державами Азії, Африки і
Латинської Америки допомагатиме диверсифікува-ти міжнародні зв’язки
України, сприятиме утвердженню економічної незалежності, зміцненню н
позиції в світі Визначені пріоритети двосторонніх відносин не є
абсолютними і не відкидають установлення і підтримання відносин з іншими
державами у випадках, коли цього вимагають національні інтереси України
відповідно до принципів економічної вигоди та політичного
прагматизму (постанова Верховної Ради України від 2 чипня 1993 р №>
1360-ХП «Про Основні напрями зовнішньої політики України»)

II. Інтеграція до міжнародних організацій.

Реали сьогодення свідчать про суттєву вигідність для держав бути членами
тих чи інших міжнародних міждержавних організацій Це певною мірою
спрощує економічні, соціальні та політичні відносини, дозволяє
користуватися перевагами членства стосовно забезпечення національної
безпеки, експорту вітчизняних товарів на нові ринки збуту тощо Існує
велика кількість різних міжнародних організацій, щодо України на перший
план виходять такі

1) Європейський Союз (далі – ЄС)

Зовнішньополітичні зусилля України мають бути постійно спрямовані на
розвиток європейської регіональної співпраці в усіх сферах із метою
зміцнення її державної незалежності та ефективного забезпечення
національних інтересів Перспективною метою української зовнішньої
політики є членство України в Європейському Союзі Наша держава здійснює
певні практичні кроки, спрямовані на формування партнерства і співпраці,
що повинно стати першим етапом просування до асоційованого, а згодом –
до повного її членства у цій організації

Європейська інтеграція – це ключовий пріоритет, який акуму лює в собі
комплекс внутрішньо- і зовнішньополітичних зусиль України з метою
наближення до ЄС та створення необхідних передумов для вступу до
Європейського Союзу в майбутньому

Національні інтереси України потребують утвердження України як впливової
європейської держави, повноправного члена ЄС У результаті розширення ЄС
Україна межує з країнами ЄС, що створює принципово нову геополітичну
ситуацію Тому є необхідним чітке та всебічне визначення
зовнішньополітичної стратеги щодо ішеграцп України до європейського
політичного (зокрема у сфері зовнішньої політики і політики безпеки),
інформаційного, економічного та правового простору

Керуючись нормами чинного законодавства, основними напрямами
інтеграційного процесу України стосовно ЄС можна вважати такі

адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забез печення прав
людини,

економічна інтеграція і розвиток торговельних відносин між Україною та
ЄС,

інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської

безпеки,

політична консолідація та зміцнення демократи,

адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС,

культурно-освітня і науково-технічна інтеграція,

регіональна інтеграція України,

галузева співпраця,

співпраця у царині охорони довкілля

Правовою основою взаємин України та країн – членів ЄС є насамперед Угода
про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими
Співтовариствами та їх державами-членами, ратифікована Верховною радою
України 10 листопада 1994 р Нинішній розвиток політичного діалогу між
Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратеги інтеграції до
ЄС, виконанні сторонами УПС та опрацюванні Плану дій в рамках
Європейської політики сусідства Україна виходить із того, що реалізація
зазначеного документа має сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС
в умовах розширення, створити необхідні умови для переходу в майбутньому
до якісно нового рівня відносин з ЄС Належна імплементація Плану дій
повинна також сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього
ринку ЄС і створити передумови для започаткування з ЄС зони вільної
торгівлі Кінцевою політичною метою Плану дій має стати укладення нової
посиленої угоди з ЄС

Динамічно розвивається торговельно-економічна співпраця між Україною та
Європейським Союзом 3 року в рік стабільно зростають двосторонній
зовнішньоторговельний оборот та пряма іноземні інвестиції з країн ЄС в
українську економіку На сьогодні ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним
партнером України у світі (на країни – члени ЄС припадає понад 30%
зовнішньоторговельного обороту України)

2) Співдружність незалежних держав (далі – СНД) Україна як одна із
засновниць Співдружності незалежних держав розвиває співпрацю з країнами
– учасницями СНД відповідно до положень Угоди про Співдружність
незалежних держав із Застереженнями до неї, зробленими Верховною Радою
України Участь України в СНД відкриває можливість для вирішення на
міжнародно-правових засадах питань, пов ‘язаних із правонаступництвом
колишнього СРСР, є вагомим чинником стабілізації міжнародного становища
України і забезпечення її політичної безпеки

Україна розглядає Співдружність як міжнародний механізм багатосторонніх
консультацій і переговорів, що доповнює процес формування якісно нових
повномасштабних двосторонніх відносин між державами-учасницями і має на
меті сприяння більш успішному вирішенню проблем, які виникли після
розпаду Союзу PCP Україна виступає за розвиток торговельно-економічних
та інших зв’язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства,
рівноправності і взаємовигоди Україна відстоюватиме позицію
збалансованої господарської діяльності в рамках СНД як необхідного етапу
у впровадженні цивілізованих форм розвитку інтеграційних процесів
Визнаючи потребу тісної економічної взаємодії в рамках СНД, Україна
виходитиме з того, що нагальною потребою сучасного етапу є перегляд
старих і перехід до нових форм інтеграції, які сприяли би входженню
України та інших заінтересованих країн СНД в європейську і світову
економічну систему Однією з таких форм є створення Єдиного економічного
простору з Росією, Білорусією та Казахстаном

3) Оргашзашя Об’єднаних Націй (далі – ООН)

Одним із головних завдань України в цій сфері є підвищення ефективності
и рентабельності нашої участі в ООН та інших міжнародних організаціях,
спрямування зусиль на активізацію діяльності України у структурах, які
здатні забезпечувати мир і порядок у світі та реально сприяти вирішенню
соціально-економічних проблем України

Україна надає першочергового значення миротворчій діяльності органів
ООН, спрямованій на відвернення і врегулювання міжнародних конфліктів
Україна й надалі співпрацюватиме в ООН у справі забезпечення загальної
та регіональної безпеки через участь в операціях із підтримання миру та
виступатиме за підвищення ефективності механізму санкцій ООН Україна
продовжуватиме активну роботу в ООН у традиційних формах, а також
підтримуватиме нові напрями її діяльності, які мають на меті більш
активне залучення Організації до вирішення питань, пов’язаних з
забезпеченням міжнародного миру та безпеки, реального роззброєння,
охороною навколишньої о середовища тощо

У рамках співпраці з ООН наша держава взаємодіє з окремими структурами
ООН Україна є членом ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЬСКО) з 12
травня 1954 р 3 грудня 1962 р в Парижі функціонує Постійне
представництво України при ЮНЕСКО Членство України в ЮНЕСКО стратегічно
орієнтоване на сприяння розширенню міжнародної співпраці наукових,
освітніх і культурних інституцій через забезпечення їхньої участі у
програмній діяльності Організації Метою такої співпраці є зміцнення
інтелектуального потенціалу країни та залучення його до загальносвітових
процесів у гуманітарній сфері, а також використання в національних
інтересах можливостей ЮНЕСКО та міжнародного досвіду в галузях п
компетенції

4) Світова організація торгівлі (далі – СОТ)

СОТ – провідна міжнародна економічна організація, членами якої є 149
країн, на які припадає близько 96% обсягів світової торгівлі Вступ
України до СОТ є одним із пріоритетів її зовнішньоекономічної політики,
він розглядається як системний фактор розвитку національної економіки,
лібералізації зовнішньої торгівлі, створення передбачуваного
транспарентного середовища для залучення іноземних інвестицій, що
відповідає національним інтересам України

Загалом процес вступу України до СОТ передбачає дві головні складові

завершення двосторонніх переговорів із доступу до ринків товарів і
послуг з країнами – членами Робочої групи з розгляду заявки України про
вступ до СОТ,

гармонізація законодавства України відповідно до вимог угод СОТ

Сучасний стан переговорного процесу, рівень досягнутих домовленостей і
ступінь узгодження позицій дозволяє сподіватися на завершення технічної
частини переговорів зі вступу України в СОТ найближчим часом

/77. Захист прав громадян України за кордоном та співпраця із
закордонними українцями.

Україна намагається таким чином розвивати свої відносини із іншими
державами, щоб громадяни України, які на законних підставах перебувають
за кордоном, відчували себе максимально захищеними та мали впевненість у
тому, що в разі потреби Україна надасть їм вичерпну допомогу За різними
статистичними підрахунками від 5 до 7 млн громадян України з тих чи
інших причин опинилися поза межами своєї держави На жаль, певна частина
з них перебуває за кордоном на нелегальній основі

З метою допомоги українцям, які перебувають за кордоном, 4 березня 2005
р було створено Центр допомоги українцям за кордоном при Міністерстві
закордонних справ України Центр зосе реджує увагу на підтримці
співвітчизників, які опинилися за кордоном Він надаватиме допомогу
українцям незалежно від того, легально вони працюють у тій чи іншій
країні, чи нелегально Україна активно працює над угодами щодо
легалізації українських трудящих за кордоном Такі угоди вже діють із
Португалією, Польщею, Словаччиною, Литвою, Латвією

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р № 1034 «Про
затвердження Державної програми співпраці із закордонними українцями на
період до 2010 року» створено програму, яка, в разі п успішної
реалізації, дозволить значно покращити стан цієї співпраці Програму
спрямовано на захист прав та інтересів закордонних українців у державах
їх постійного чи тимчасового проживання, збереження їхньої
національно-культурної самобутності та етнічної ідентичності,
забезпечення участі у процесах державотворення в Україні

Засади співпраці з закордонними українцями відповідають загальновизнаним
міжнародним нормам і стандартам, зокрема положенням Загальної декларації
прав людини, Європейської конвенції про захист прав і основних свобод
людини, Рамкової конвенції про захист національних меншин, Європейської
хартії регіональних мов або мов меншин та іншим міжнародним актам
Демократичні перетворення в Україні сприяють формуванню відносин із
закордонними українцями, що дає змогу забезпечувати цілеспрямовану,
довготривалу і конкретну підтримку закордонних українців як носив
української культури, мови і духовності

Мета Програми полягає в реалізації державної політики співпраці з
закордонними українцями, у збереженні їхньої етнічної ідентичності та
національно-культурної самобутності, використанні інтелектуального,
ділового та духовного потенціалу, зміцненні зв’язків з Україною

Основними завданнями Програми є

оптимізащя роботи з закордонними українцями відповідно до нових
нацюнально-політичних реалій,

удосконалення законодавства з питань співпраці з закордонними українцями
та посилення захисту їхніх законних інтересів у державах постійного чи
тимчасового проживання,

збереження національної самобутності та етнічної ідентичності
закордонних українців,

задоволення культурних, освітніх, інформаційних і соціально-гуманітарних
потреб закордонних українців,

залучення інтелектуального потенціалу закордонних українців до процесів
державотворення в Україні;

поширення в Україні наукових, технічних, культурних і мистецьких
здобутків закордонних українців.

Також на досягнення покращення взаємин України з закордонними українцями
спрямовано Національну концепцію співпраці з закордонними українцями,
схвалену Указом Президента України від ІЗ жовтня 2006 р. № 875/2006.
Державна політика щодо закордонних українців є складовою внутрішньої та
зовнішньої політики України, її” реалізація передбачає здійснення
органами державної влади, органами місцевого самоврядування,
громадськими організаціями економічних, соціальних, інформаційних,
освітніх, культурно-мистецьких, організаційних та інших заходів, зокрема
надання закордонним українцям державної підтримки й допомоги з
урахуванням їхніх реальних потреб, відповідно до загальновизнаних
принципів і норм міжнародного права, чинного законодавства України, а
також національного законодавства інших держав.

Україна бере на себе зобов’язання підтримувати закордонних українців
шляхом:

продовження утвердження принципів цивілізованого діалогу з державами
громадянства, проживання закордонних українців відповідно до
національного законодавства та загальновизнаних принципів і норм
міжнародного права;

сприяння в забезпеченні додержання і захисту прав, свобод та інтересів
закордонних українців, задоволенні їхніх культурних, інформаційних,
освітніх, соціально-гуманітарних та інших потреб;

активізації відносин із громадськими організаціями закордонних
українців;

сприяння відкриттю в державах проживання закордонних українців
культурно-інформаційних центрів України.

Контрольні питання та завдання

Назвіть і охарактеризуйте обставини, що свідчать про необхідність
державного управління у сфері закордонних справ

Положення яких документів становлять основу нормативно-правової бази
державного управління у сфері закордонних справ7

3. Наведіть класифікацію суб’єктів державного управління у сфері закор-

донних справ

4. Проаналізуйте повноваження Верховної Ради України, Президента

України та Кабінету Міністрів України у сфері закордонних справ

У чому проявляються повноваження Міністерства закордонних справ України7

Охарактеризуйте представництва та установи МЗС України за кордоном

7 Проаналізуйте розвиток міждержавних відносин як напрям зовнішньої
політики України

8 Дайте характеристику інтеграції до міжнародних організацій як напрям
зовнішньої політики України

9 У чому проявляється захист прав громадян України за кордоном та
співпраця із закордонними українцями як напрям зовнішньої політики
України7

Теми рефератів

Дипломатичні привілеї та імунітети

Вступ України до Світової організації торгівлі плюси та мінуси для
економіки держави

Способи забезпечення захисту громадян України за кордоном

Рекомендована література

Основна

Адміністративне право в контексті європейського вибору України Збірник
наукових праць – К Мілешум, 2004 – 196 с

Адміністраіивне право України Академічний курс Підручник У 2 і – Т 2
Особлива частина / Ред колегія В Б Авер’янов (голова) та ін – К Юрид
думка, 2005 – С 385-398

Адміністративне право України Підручник / За заг ред С В Кі-валова-Одеса
Юридична література, 2003 – С 867-885

Адміністративне право України Навч посіб / Г Г Забарний, Р А Калюжний, В
К Шкаруиа-К Вид ПАЛИВОДА А В , 2005 -С 349-359

Адміністративне право України Підручник/Ю П Битяк, В М Га-ращук, О В
Дьяченко та ш , За ред Ю П Битяка – К Юрінком Інтер, 2005-С 516-525

Коїпаков В К Кузьменко О В Адміністративне право України Підручник – К
Юрінком Інтер, 2003 – С 399^406

Копійка В В Європейський Союз Досвід розширення і Україна-К Юрид думка,
2005 – 448 с

Додаткова

Вишняков О Європейський Союз дискримінаційний режим у торі їв н з
Україною Ч Право України – 2005 – С 128 130

Друзенко Г Напередодні сампу Україна – ЄС підсумки заради перспектив //
Дзеркало іижня – 2005 № 46 – С 5

Кравчук / Адаптація права України до права Європейського Союзу цілі,
етапи, пріоритети // Право України — 2004 – № 10 С 132-135

Оніщук М, Юлдагиев О. Нова програма адміністративного реформування як
крок на шляху до ЄС і побудови конкурентного уряду // Юридична Україна.-
2003.- № 8.- С. 39^4.

Посилення співпраці між Україною та ЄС щодо утвердження верховенства
права в Україні. Аналітична доповідь та рекомендації / Під заг. ред. І.
Солоненко- К.: «К.І.С.», 2006.- 159 с.

Пухтецька А. Поняття європейського адміністративного простору:
необхідність запровадження у вітчизняній адміністративно-правовій науці
// Юридична Україна.- 2006.- № 2.- С. 38-43.

Святоцька В. Адаптація законодавства України про адвокатуру до
європейських стандартів: деякі питання // Право України- 2005-№10.-С.
87-89

Фиалко А. II «Хіба ревуть воли, як гасла певні?» // Зеркало недели.-
2006 – № 7 – С. 5

Чалый В. Украина-Россия: не медовые 100 дней // Зеркало недели.-2005.-№
18 – С. 9.

Шокало А. Интеграция или возвращение домой? // Зеркало недели.-2005.-№
12.-С. 20.

Юсупов В. Визначеність зовнішньоекономічної політики держави – основний
чинник її законодавчого забезпечення // Підприємництво, господарство і
право – 2005 – № 5.- С. 82-85.

Предметний покажчик

А

Адміністративне право

визначення 12

джерела 34-40

історія становлення 13—17

методи 21-28

предмет 17-21

система 33-34

як галузь права 28-29

як навчальна дисципліна 29-30

як наука 30-32

Адміністративно-правові відносини

класифікація 83-85

особливості 80-82

структура 82-83 Адміністративний примус 176-189 Адміністративна
відповідальність

основні риси 225-227

поняття 223

принципи 223-225

спеціальних суб’єктів 244

юридичних осіб 248 Адміністративне правопорушення

ознаки 228-229

поняття 228

склад 229-235 Адміністративний процес

поняття і характерні риси 256-260

принципи 260-264

структура 264-270 Аїропромисловий комплекс, адміністративно-правове
забезпечення управління

державний контроль і нагляд 397-402

загальна характеристика 381 — 388

суб’єкти 389

Б

Безпека національна, державне управління

загальна характеристика 513-5 3 8

суб’єкти 519-530

В

Внутрішні справи, державне управління

організаційно-правові основи 540-545

д

Державне управління

методи 172—176

основні риси 50-52

поняття 49-50

принципи 52-57

співвідношення з державною виконавчою владою 57-60

форми 166-169 Державна служба

організаційно-правові засади 137-144

проходження 153-158 Державний кордон 531

Е

Економіка, адміністративно-правове забезпечення управління

загальна характеристика 298-301

основні напрями державного регулювання 311-327

суб’єкти 301-311

з

Закордонні справи, державне управління

організаційно-правові основи 587-591

основні напрями зовнішньої політики 599-607

суб’єкти 592-599

К

Культура, адмшістративно-правове забезпечення управління

державний контроль і нагляд 489-491

загальна характеристика 470-480

суб’єкти 481-489 Контроль

громадський 209-213

державний 198-209

митний 339-341 Комунікації, адмшістративно-правове забезпечення
управління

визначення та характерні риси 352-355

державний контроль та нагляд 375-379

М

Механізм адміністративно-правової о регулювання суспільних відносин

поняття 64

складові частини 65-67 стадії 67-68

Митна справа, адміністративно-правове забезпечення управління ‘

відповідальність за порушення митних правил 346-349

загальна характеристика З 3 0-3 З З

суб’єкти 333-339

Міліція, повноваження та структура 546-552

Н

Норми адміністративного права

види 74-78

поняття 69

способи реалізації 78-79

структура 71 -74 Нагляд 213-216

Наука, адміністративно-правове забезпечення управління

загальна характеристика 426-429

основні напрями державного регулювання 437-443

суб’єкти 430-^37 Нотаріальна служба 575-577

О

Освіта, адміністративно-правове забезпечення управління

державний контроль 420-^423

загальна характеристика 405-410

основні напрями державного регулювання 415-419

суб’єкти 410-415

Охорона здоров’я, адміністративно-правове забезпечення управління

державний контроль і нагляд 464-466

загальна характеристика 446-451

основні напрями державного регулювання 459-464

суб’єкти 451-459 Оборона, державне управління

загальна характеристика 493-499

контроль 506-511

суб’єкти 500-506

п

Провадження

неюрисдикційні 286-294

юрисдикційні 271-285

Р

Режим митний 341-346

С

Суб’єкти адміністративного права

державні органи та організації 102-124

недержавні органи та організації 124-133

індивідуальні 93-102

класифікація 91-93 Стягнення адміністративні

класифікація 236-241

правила накладення 241-244

У

Управління 44-48

Ю

Юстиція, адміністративно-правове забезпечення управління

– організаційно-правові основи 558-563

суб’єкти 564-574

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ВСЬОГО КУРСУ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

Авер’янов В Б Нова доктрина українського адміністративного права
концептуальні позиції // Право України – 2006 – № 5 – С 11-17

Авер’янов В Б Питання методологи сучасної адміністративно-правової
доктрини України (аналітичний огляд цікавого і корисного дослідження) //
Право України – 2005 – № 1 – С 26-29

Авер ‘янов В Б Предмет адміністративного права нова доктри-нальна оцінка
// Право України – 2004 – № 10 – С 25-30

Авер’янов В, Андрійко О Актуальні завдання створення нового
законодавства про державну службу в Україні // Юридичний журнал-2005 – №
3 – С 53-55

Авер ‘янов В Б, Андрійко О Ф, Битяк Ю П та ш Виконавча влада і
адміністративне право / HAH України, Інститут держави і права їм В М
Корецького / В Б Авер’янов (ред ) – К Видавничий Дім «Ін Юре», 2002 –
668 с

Аврутин Ю Е Полиция и милиция в механизме обеспечения государственной
власти в России теория, история, перспективы – СПб Издательство
«Юридический центр Пресс», 2003 – 501 с

Агапов А Б Административная ответственность Учебник – М «Статут», 2000 –
251 с

Административная ответственность вопросы теории и практики / Под ред
Хаманевой Н Ю – М ИГП РАН, 2005 – 286 с

Административное и административно-процессуальное право Актуальные
проблемы Ч 2-М ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право,2005-448 с

Административное право зарубежных стран Учебник / Под ред А Н Козырина и
М А Штатиной-М Спарк, 2003 – 464 с

Административное право и административный процесс актуальные проблемы /
Отв ред Л Л Попов и М С Студеникина – М Юристъ, 2004-302 с

Административное право и процесс полный курс Второе издание, дополненное
и переработанное / Ю А Тихомиров – М Изд Тихомирова М Ю , 2005 – 697 с

Административное право Российской Федерации / Отв ред Н Ю Хаманева – 2-е
изд , перераб и доп – М Юристъ, 2005 – 553 с

Административное право Учебник / Под ред Л Л Попова-2-е изд , перераб и
доп – М Юристъ, 2005 – 703 с

Административно-правовой статус гражданина Сборник материалов седьмого
«круглого стола» «Лазаревские чтения» / Отв ред Н Ю Хаманева – М
Институт государства и права РАН, 2004 – 262 с

Административно-процессуальное право Курс лекций / Под ред проф И Ш
Килясханова – М ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004 – 399 с

Адміністративна процедура та адміністративні послуги Зарубіжний досвід і
пропозиції для України / Автор-упорядник В П Тимощук К Факт, 2003 – 496
с

Адміністративна реформа – історія, очікування та перспективи // Упоряд В
П Тимощук К Факт, 2002 – 100 с

Адміністративна реформа в Україні шлях до Європейської інтеграції
Збірник наукових праць – К , 2003 – 322 с

Адміністративне право в контексті європейського вибору України Збірник
наукових праць – К Міленіум, 2004 – 196 с

Адміністративне право і процес шляхи вдосконалення законодавства і
практики 36 матер наук -практ конф (м Київ, 22 грудня 2006 р ) / Ред кол
О М Джужа, В М Дзюба, С Г Стеценко та ін – К Київський нац ун-гвнутр
справ, 2006 – 360 с

Адміністративне право України в схемах Загальна частина Навч посібник /
Ю П Битяк, В В Зуй, В М Гарашук та ш – X «Одіс-сей», 2005- 128 с

Адміністративне право України Академічний курс Пщруч У двох томах Том 1
Загальна частина / Ред колегія В Б Авер’янов (голова) -К Видавництво
«Юридична думка», 2004 – 584 с

Адміністративне право України Академічний курс Підруч У двох томах Том 2
Особлива частина / Ред колегія В Б Авер’янов (голова) та ін -К Юридична
думка, 2005 – 624 с

Адміністративне право України Навч посіб / Г Г Забарний, Р А Калюжний, В
К Шкарупа – К Вид ПАЛИВОДА А В , 2005 -368 с

Адміністративне право України Підручник / За заг ред С В Кі-валова –
Одеса «Юридична література», 2003 – 893 с

Адміністративне право України Підручник / Ю П Битяк, В М Гарашук, О В
Дьяченко та ш , За ред Ю П Битяка – К Юршком Інтер, 2005 – 544 с

Актуальные вопросы административно-деликтного права Материалы
Международной научно-практической конференции, посвященной 70-летию
Заслуженного деятеля науки Российской Федерации, доктора юридических
наук, профессора А П Шергина – М ВНИИ МВД России,2005 444 с

Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности
Материалы 1-й Всероссийской научно-практической конференции Москва, 16
мая 2003 і / Под общ ред д ю н С Г Стеценко М Издательская группа
«Юрисі», 2003 344 с

Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности
Материалы 2-й Всероссийской научно-практической конференции Москва, 26
марта 2004 г / Под общ ред д ю н С Г Стеценко – М Издательская і руппа
«Юрист», 2004 – 376 с

Аіехин А П Кариоищкгш А А Административное право России Основные поняіия
и институты Учебник – М ИКД «Зерцало-М», 2004 – 352 с

Андрійко О Ф Державний контроль в Україні організаційно правові засади –
К Наукова думка, 2004 299 с

Антолої \я української юридичної думки В 6 і / Редкол

Ю С Шемшученко (голова) та ш Том 5 Поліцейське та адміністративне право
– К Видавничий Дім «Юридична книга», 2003 – 600 с

Бандурка О М Тищенко М М Адміністративний процес підручник для вищих
навч закл – К Літера ЛТД, 2002 – 288 с

Бахрах Д Н Административное судопроизводство, административная юстиция и
административный процесс // Государство и право -2005 -№ 2-С 19-25

Бахрах Д Н О предмете административного права России // Государство и
право – 2003 – № 10 – С 31-38

Бахрах Д Н, Российский Б В , Старилов Ю Н Административное право Учебник
для вузов – М Норма, 2004 – 768 с

Бачило И Л Функции органов управления Правовые проблемы оформления и
реализации – М Юрид лит , 1976 – 198 с

Бевзенко В М Адміністративні суди України Навчальний посібник – К
Алеута, КНТ, 2006 – 271 с

Беленчук І А Адміністративне право України Навч посіб – К Видавництво А
С К , 2004 – 176 с

Вельский К С К вопросу о предмете административного права // Государство
и право – 1997 – № 11 – С 14-21

Вельский К С Полицейское право Лекционный курс / Под ред канд юрид наук
А В Куракина – М Издательство «Дело и Сервис», 2004-816 с

Битяк Ю П Державна служба в Україні організаційно-правові засади
Монографія-X Право, 2005 – 304 с

Бочотіна Н Медичне право в системі права України // Право України-
1999-№ 7-С 116-121

Бочаров С Н, Зубач А В , Костенников М В и др Административная
юрисдикция Учебное пособие – М МосУ МВД России, Изд-во «Щит-М», 2006 –
318 с

Взаємодія Верховної Ради України, Президента України та Кабінету
Міністрів України в умовах конституційних змін // Автори упорядники В
Тимощук, О Струц – К , 2006 – 28 с

Габричидзе Б Н, Чернявский А Г Ким-Кимэн А Н Административное право
Учебник – М ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004 -480 с

Герменчук В В Подготовка государственных служащих в зарубежных странах
Монография – Минск Академия управления при Президенте Республики
Беларусь, 2005 – 296 с

Гладун 3 С Адміністративне право України Навч посібник -Тернопіль
Карт-бланш, 2004 – 579 с

Гочостченко І П Адміністративне право України (основні категорії і
поняття) / Міжрегіональна академія управління персоналом – К , 1998-52 с

Голосніченко І Перспективні положення кодифікації норм правового
інституту адміністративної відповідальності // Право України -2006-ЛЬ
8-С 60-63

Гоюсшченко І Правосвідомість і правова культура у розбудові Української
держави // Право України – 2005 – № 4 – С 24-25

Голосніченко І ТІ, Стахурський М Ф Адміністративний процес Навчальний
посібник / За заг ред проф І П Голосніченка – К ГАН, 2003 – 256 с

Гончарук С Т Основи адміністративного права України Навчальний посібник
– К , 2004 – 200 с

Громадянське суспільство і держава в Україні проблеми взаємодії
Матеріали методологічного семінару Відп Ред В В Цветков, І О Кре-сша
Упорядник Є В Перегуда – К Інститут держави і права їм В М Ко-реиького
HAH України, 2004 – 84 с

Грянка Г В, Матвшчук В Ку Нікітін Ю В Адміністративне право України
практикум – К «Азимут-Україна», 2004 – 144 с

Державне управління проблеми адмшістративно-правової теорії та практики
/ В Б Авер’янов (заг ред), HAH України, Інститут держави і права їм В М
Корецького – К Факт, 2003 – 384 с

Дыхтыевский Л В Административно-правовое принуждение в механизме
обеспечения личной безопасности Монография – М ЮНИТИ-ДАНА, Закон
и право, 2004 – 256 с

Дмитриев Ю А , Евтеева А А , Петров С М Административное право Учебник –
М Изд-во Эксмо, 2005 – 1008 с

Доступ до інформації та електронне урядування / Автори-упо-рядники М С
Демкова, М В Фігель-К Факт, 2004 – 336 с

Дугенеіі А С Административно-юрисдикционный процесс Монография – М ВНИИ
МВД России, 2003 – 274 с

Дугенец А С О необходимости выработки административной политики в
Российской Федерации // Адміністративне право і процес шляхи
вдосконалення законодавства і практики 36 матер наук -практ конф (м
Київ, 22 грудня 2006 р ) / Ред кол О М Джужа, В М Дзюба, С Г
Сте-ценкотагн-К Київський нац ун-т внутр справ, 2006-С 21-25

Ермочович В Ф, Кутилин О В Административно-правовые режимы в обеспечении
пограничной безопасности Республики Беларусь / Под общ ред А А
Павловского – Мн Тесей, 2004 – 296 с

Еропкин М И О классификации мер административного принуждения // Вопросы
административного права на современном этапе – М Госюриздат, 1963 – С
60-68

Ефективна публічна адміністрація (довідник для міністрів) //
Ав-тори-упорядники 1 Коліушко, В Тимощук – К , 2006 – 32 с

Калюжний Р А , Шамрай В О, Швець М Я Інформаційне забезпечення
управлінської діяльності в умовах інформатизації організаційно-правові
питання теорії і практики / Академія держ податкової служби України / Р
А Калюжний (ред ), В О Шамрай (ред ) – К , 2002 -296 с

Калюжний Р Крупчан О Взаємодія приватного та публічного в цивільному та
адміністративному праві України // Юридична Україна-2006 -№ 10- С 31-39

Капитонов С А Правообеспечительная функция милиции – СПб Издательство Р
Асланова «Юридический центр Пресс», 2004 – 338 с

Килясханов И Ш Предмет административного права и актуальные проблемы
структурного построения курса // Вестник Московского университета МВД
России – 2004 – № 1 – С 105—111

Кгвалов С В, Біла Л Р Адміністративне право України Навчально-методичний
посібник – Вид друге, перероб і дои – Одеса Юридична література, 2002 –
312 с

Клюшниченко А П Меры административного принуждения, применяемые
милицией (Особенности Классификация Самовыражение) Учебное пособие – К
КВШ МВД СССР, 1979 – 87 с

Коваленко А А Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі
теорія та практика Монографія – К Ін-т держави і права їм В М Корецького
HAH України, 2002 – 512 с

Коваль Л В Адміністративне право Курс лекцій для студентів юрид вузів та
факультетів – К Вентурі, 1998 – 208 с

Кодекс адміністративного судочинства України Науково-практичний коментар
/ За ред С В Ківалова, О І Харитонової – X TOB «Одісей», 2005 – 552 с

Козлов Ю М Административные правоотношения – М Юрид лит, 1976- 184 с

Козлов Ю М Предмет советского административного права -М Изд-во
Московського университета, 1967 – 160 с

Котушко 1, Голосшченко І До проблеми відмежування адміністративних
проступків від проступків, що підлягають під юрисдикцію суду // Право
України -2001 – № З – С 39^2

Колодій А М Принципи права України Монографія – К Юрін-ком Інтер,
1998-208 с

Коломоєць Т Адміністративний примус у публічному праві як новітній
інститут системи права України // Право України – 2005 – № 10 -С 3-6

Колпаков В К Адміністративно-деліктний правовий феномен Монографія – К
Юршком Інтер, 2004 – 528 с

Колпаков В К, Кузьменко О В Адміністративне право України Підручник – К
Юршком Інтер, 2003 – 544 с

Комзюк А Т Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності
міліцій поняття, види та організаційно-правові питання реалізації
монографія / За зат ред проф О М Бандурки – Харків Вид-во Нац ун-ту
внутр справ, 2002 – 336 с

Конин Н М Журик В В , Петров М П Административное право Российской
Федерации / Под ред дюн, проф Н М Конина – М Норма, 2005 – 480 с

Конопчьов В В Управлінські рішення в адміністративній діяльності органів
внутрішніх справ сутність та організаційно-правові питання підготовки і
прийняття – Сімферополь, 2006 – 356 с

Константин О В Джерела адміністративного права України Мо-ноі рафія К
Укр агентство інформації та друку «Рада», 2005 – 120 с

Константинов П Ю Соловьева А К Стуканов А П Взаимосвязь административных
правонарушений и преступлений проблемы теории и практики // Известия
ВУЗов Правоведение – 2005 – № 3 – С 58-74

Копычеико О Л З історії законодавства про громадянство України /
Інститут держави і права їм В М Корецького НАН України -К Новий
Парламентський інститут, Парламентське видавництво, 2001 -71 с

Котика В В Європейський Союз Досвід розширення і Україна К Юрид думка,
2005 – 448 с

Коршєнко М Реформа міліції Спроба номер три // Дзеркало тижня – 2006-№
11 – С 5

Костицъкий В Економічний патріотизм як складова національної ідеї в
умовах глобалізації // Право України – 2006 – № 12 – С 3-8

Крамник А Н Административно-правовое принуждение – Мн Тесей, 2005 208
с

Крамник А Н Курс административного права Республики Беларусь – Мн Тесей,
2006 -616 с

Круглое В А Административно-деликтное право – Мн Амал-фея, 2006 388 с

Крупчан О Д Організація виконавчої влади Монографія – К Вид-воУАДУ, 2001
132 с

Кубко С Про предмет адміністративного права // Право України 2000 – №
5 – с 3-6

Кузь менко О В Процесуальні категорії адміністративного права Монографія
НАВСУ, Львів ВАТ «Львівська книжкова фабрика «Атлас», 2004 – 232 с

Кузьменко О В Теоретичні засади адміністративного процесу Монографія – К
Атіка, 2005 – 352 с

Кургпо В Деякі питання адміністративного процесу // Юридична Україна –
2004 – № 12 С 29-31

Курінний С В Предмет і об’єкт адміністративного права України Монографія
– Д Юридична академія МВС України, Ліра ЛТД, 2004 340 с

Липатов Э Г Лысенко В В Матвиенко Г В и др Административное право Курс
лекций Учебное пособие для вузов / Под общ ред Э Г Липатова, С Е
Чаннова-М Издательство «Экзамен», 2006 – 509 с

3 01 Лтецькыи С В Метаморфози державного режиму України (політико
правовий аналіз) К Атіка, 2003 – 168 с

Ломакина В Ф Административное право Российской Федерации Учебное пособие
М Изд-во Эксмо, 2005 – 528 с

Лук янеиь Д М Адміністративно-делппиі відносини в України теорія та
практика правового регулювання Монографія – Суми ВДТ «Університетська
книга» 2006 367 с

104 Маиінн С С Административно-правовые режимы в теории

административного права и практике государственного управления
правоохранительной деятельностью Монография – М ЮНИТИ-ДАНА, Закон и
право, 2002 – 214 с

Максимов И В Система административных наказании по законо-дагельству
Российской Федерации / Под ред Н М Конина – Саратов Изд-во ГОУ ВПО
«Саратовская государственная академия права», 2004 – 188 с

Малиновський В Я Державна служба теорія і практика Навчальний посібник –
К Атіка, 2003 – 160 с

Мах И И Административное право Республики Беларусь курс лекций – Минск
ГИУСТ БГУ, 2006 – 543 с

Медицинское право Украины Учебное пособие / Волков В Д, Дешко Л Н ,
Заброцкий В П и др – Донецк ДонНУ, 2005 – 268 с

Медичне право України Збірник нормативно-правових актів / Упоряд і наук
ред Н Б Болотша- К Видавничий Дім «Ін Юре», 2001 -412 с

Мыколенко А И Административный процесс и административная
ответственность в Украине учебное пособие Издание второе, дополненное –
X «Одиссей», 2006 – 352 с

Мироненко Н М Правовые проблемы государственного управления НТП в
промышленности / АН Украины, Институт государства и права им В М
Корецкого-К Наукова думка, 1992 – 227 с

Моїсеєв ? М Правопорядок європейські цінності і український вибір //
Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ –
2006 — № 2 – С 3-11

Морозова В О, Корнієнко М В Адміністративно-деліктні проблеми
відповідальності за порушення громадської моралі Монографія -Д Юрид
академія М-ва внутр справ, 2005 – 164 с

Мосьондз С О Адміністративне право України у визначеннях та схемах Навч
посіб – К Прецедент, 2006 – 176 с

Нижник Н Р, Олуйко В М, Яцюк В А Державний службовець в Україні
удосконалення підвищення кваліфікації (організаційно-правовий аспект) –
Львів Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2003 –
296 с

Николаева Л А , Соловьева А К Административная юстиция и
административное судопроизводство зарубежный опыт и российские традиции
Сборник- СПб Издательство Р Асланова «Юридический центр Пресс», 2004 –
332 с

Оіефір В І Адмшісгративно-правове реіулювання протидії нелегальній
міграції та торгівлі людьми і Національна академія внутрішніх справ
України – К Видавництво МВС України, 2004 – 308 с

Опришко В Ф, Шуіьженко Ф П, Тайдуїш О О та ш Теоретичні та пракіичні
проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного
розвитку сусшльсіва і держави – К КНЕУ, 2006 – 702 с

Орзіх М Інноваційна реконструкція адмпистраї ивно-іерито-ріального
устрою України // Право України – 2005 – № 7 – С 11-15

Осиицев Д В Методы административно-правового воздействия- СПб
Издательство Р Асланова «Юридический ценгр Пресс», 2005 – 278 с

Основи адміністративного судочинства в Україні (навчальний посібник для
юридичних факультетів та юридичних клінік) / За заг ред Александрової Н
В , Куйбіди Р О – К Конус-Ю, 2006 – 256 с

Основи адміністративного судочинства та адміністративного права / Навч
посібник / За заг ред Куйбіди Р О, Шишкша В І – К Старий світ, 2006 –
576 с

Особливості виконавчої влади в пострадянській Україні Моногр / О О
Кордун, К О Ващенко, Р М Павленко, За заг ред О О Кордуна – К МАУП, 2000
– 248 с

Оцінка якості адміністративних послуг // Тимощук В П , Кір-мач А В – К
Факт, 2005 – 88 с

Панова И В Административно-процессуальная деятельность в Российской
Федерации – Саратов Приволжское книжное издательство, 2001 -452 с

Педько Ю С Становлення адміністративної юстиції в Україні Монографія – К
Ін-т держави і прави їм В М Корецького НАН України, 2003-208 с

Перепелюк В Г Адміністративний процес Загальна частина Навчальний
посібник 2-ге видання, змінене і доповнене – К «Центр навчальної
літератури», 2004 – 368 с

Петришіш А В Государственная служба Историко-теорети-ческие предпосылки
Сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ / Национальная
юридическая академия им Ярослава Мудрого – X Факт, 1998- 167 с

Петров Г Предмет советского административного права // Советское
государство и право – 1940 – № 7 – С 34-44

Петров Г И Советские административно-правовые отношения – Л Изд-во Лен
ун-та, 1972 – 157 с

Пгицыта А И Согласие на медицинское вмешательство Медико-правовой анализ
Юридические стандарты Практика реализации – М Центральная клиническая
больница РАН, 2006 – 210 с

План дій з реформування системи органів виконавчої влади в Україні //
Центр політико-правових реформ – К Конус-Ю, 2006 – 215 с

Попов Л Л Сущность административного права // Проблемы административного
и административно-процессуального права Сборник тезисов статей – М
Московский университет МВД России, 2003 – С 4-9

Прішмаченко Д В Інстшуцюнальний механізм формування та реалізації митної
політики // Підприємництво, господарство і право 2005- № П – С 17-20

Пронкгш С В Петрутша О Е Государственное управление зарубежных стран
Учебное пособие – М Аспект Пресс, 2001 – 416 с

Радиш Я Ф Державне управління охороною здоров’я в Україні генезис,
проблеми та шляхи реформування (Монографія) /

Передмова і загальна редакція – проф Н Р Нижник – К Вид-во У АДУ, 2001
-360 с

Реформа публічної адміністрації в Україні Проекти концепції та законів /
Упоряд І Коліушко, В Тимощук – К , 2005 – 192 с

Розвиток публічного права в Україні (доповідь за 2003-2004 роки) // За
заг ред 1 Б Коліушка, Н В Александрової – К Вид Лікей, 2005 – 448 с

Российский Б В Административная ответственность Курс лекций-М. Норма,
2004 – 448 с

Российский Б В, Гончарова Н Г Административное право Практикум
Учебно-методическое пособие / Под ред Б В Российского -М Изд-во Эксмо,
2006 – 576 с

Рудий В М Законодавче забезпечення реформи системи охорони здоров’я в
Україні – К Сфера, 2005 – 272 с

Рудик П А Конституційна реформа в Україні проблеми та перспективи – К
Атіка, 2006 – 256 с

Сальников В П Социалистическая правовая культура Методологические
проблемы / Под ред Н И Матузова – Саратов Изд-во Сара г ун-та, 1989- 142
с

Сальников В П, Стег\енко С Г Регламентация медицины в России
(историко-правовое исследование) Серия «Право и медицина» / СПб
Санкт-Петербургский университет МВД России, Академия права, экономики и
безопасности жизнедеятельности, Фонд «Университет», 2002 – 144 с

Сальников В П, Стеценко С Г Трансплантация органов и тканей человека
проблемы правового регулирования Научное издание Серия «Право и
медицина» – СПб , Фонд «Университет», 2000 – 140 с

Сатышев В Е Административное право России курс лекций-М Омега-Л, 2006 –
220 с

Селіванов А О Адміністративний процес в Україні реальність і перспективи
розвитку правових доктрин – К Видавничий Дім «Ін Юре», 2000 – 68 с

Селіванов А О Наука і закон Перший досвід системного аналізу
законодавства в сфері науки і науково-технічної діяльності – К ЛОГОС,
2003 – 264 с

Селіванов В До проблеми методологічного забезпечення теоретичною аналізу
державотворення і право творення в Украпи // Право України-2006-№ 4-С
21-28

Сенюта І Я Медичне право право людини на охорону здоров’я Монографія –
Львів Астролябія, 2007 – 224 с

Сіренко В Ф Інтереси і влада – К Оріяни, 2006 – 536 с

Совгиря О В Правовий статус парламентської опозиції Навчальний посібник
— К Центр навчальної літератури, 2006 – 264 с

Сорокин В Д Административно-процессуальное право Учебник – СПб
Издательство «Юридический центр Пресс», 2004 – 540 с

Сорокин В Д О двух тенденциях, разрушающих целостность института
административной ответственности // Известия ВУЗов Правоведение – !999-№
1 – С 46-54

Старилов Ю И Административная юстиция Теория, история, перспективы – M
Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М), 2001 -304 с

Старилов Ю H Административные суды в России новые аргументы «за» и
«против» / Под ред и с предисл к ю н , проф В И Рад-ченко – M Норма,
2004 – 128 с

Стефанюк В С Судовий адміністративний процес Монографія – Харків Фірма
«Консум», 2003 – 464 с

Стеценко Г С, Побережний А 1, Сміянов В А, Андріївський 1 Ю, Гавргпюк О
Ф Реформа охорони здоров’я в Україні / За ред проф Го-ляченка О M –
Тернопіль Лілея, 2006 – 160 с

Стеценко С Г Медицинское право Учебник-СПб Издательство «Юридический
центр Пресс», 2004 – 572 с

Стеценко С Г Право и медицина проблемы соотношения -M Международный
университет (в Москве), 2002 – 250 с

Стеценко С Г, ПигцитаА H, Гончаровы Г Очерки медицинского права – M ЦКБ
РАН, 2004 – 170 с

Стеценко С Г, Ткаченко А В Меры противодействия коррупции в Украине и
России сравнительно-правовой аспект // M Юристъ -2006-№ Ю-С 61-64

Стеченко Д M Державне регулювання економіки Навч по-сіб – 2-ге вид ,
стереотип – К МАУП, 2004 – 2004 – 176 с

і 64 Судова практика у справах про адміністративні правопорушення
(2003-2005 рр ) / За заг ред В Т Маляренка- К Юрисконсульт, 2006 – 498 с

Сущенко В Д Смирнов A M, Коваленко О І, Смирнов А А Організація
управління персоналом в органах внутрішніх справ / Національна академія
внутрішніх справ України / В Д Сущенко (ред ) – К, 1999-352 с

Суіценко В Д, Очефір В І, Константинов С Ф та ш Адміністративна
діяльність органів внутрішніх справ / Навчальний посібник для викладачів
юридичних вузів, слухачів і курсантів вищих навчальних закладів МВС
України, практичних працівників органів внутрішніх справ / Тернопіль
ТзОВ «Терно-граф», 2006 – 176 с

Тихомиров Ю А Современная теория административного права // Государство
и право – 2004 № 11 -*С 10-18

Українське адміністративне право сучасний стан і перспективи
реформування Матеріали IV Національної науково-теоретичної конференції
// Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених
Сімферополь, 2005 – Спеціальний випуск у2ч-Ч 1-144 с , 4 2 228 с

Фатхутдшов В Г Становлення та організація діяльності патрульної служби
Міністерства внутрішніх справ України // Адміністративне право і
процес шляхи вдосконалення законодавства і практики

36. матер, наук.-практ. конф. (м. Київ, 22 грудня 2006 р.) Ред. кол.:
О. М. Джужа, В. М. Дзюба, С. Г. Стеценко та ін – К.: Київський нац. ун-т
внутр. справ, 2006 – С. 8-11.

Хазаиов С. Д., Новоселова Н. В. Административное право: Практикум- СПб.:
Издательство «Юридический центр Пресс», 2003-356 с.

Халтнева Н. Ю. Административно-правовые споры: проблемы и способы их
разрешения // Государство и право.- 2006 – № 11 – С. 3-13.

Харитонова О. І. Адміністративно-правові відносини (проблеми теорії) /
Одеська національна юридична академія – О.: Юридична література, 2004.-
328 с.

Цветков В., Селіванов В. Проблеми методологічного забезпечення
вітчизняного державного управління // Вісник Академії правових наук
України.- 2005.- № 3.- С. 101-112.

Цветков В. В., Кресіна І. О., Коваленко А. А. Суспільна трансформація і
державне управління в Україні: політико-правові детермінанти:
Монографія.- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.-496 с.

Чабан В. П. Акти адміністративного примусу в діяльності міліції України.
Навч. посібник.- К.: Атіка, 2002.- 144 с.

Чемерис А, О., Артим І. І, Рудніцька Р. М, Лесечко М. Д. Оцінка
ефективності управління в районних державних адміністраціях / За заг.
ред. М. Д. Лесечка.- Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2005.- 296 с.

Чиркин В. Е. Государственное и муниципальное управление: Учебник.- М.:
Юристь, 2004.- 320 с.

Шаповал В. М Конституція і виконавча влада – К.: Юрінком Інтер, 2004.-
80 с.

Шатіло В. А. Інститут президентства в системі державної влади України.-
К.: Український центр політичного менеджменту, 2004,-159 с.

Шергин А. П. Проблемы административно-деликтного права // Государство и
право – 1994.— № 8-9- С. 52-65.

Шкарупа В. К, Коломоєць Т. О., Гулевсъка Г. Ю. та ін. Адміністративне
право України: Навч. посів – К.: Істина, 2007 – 216 с.

Ярмакі X. П. Адміністративно-наглядова діяльність міліції в Україні:
Монографія – Одеса: Юрид. література, 2006.- 336 с.

PAGE 4

PAGE 1

PAGE 519

PAGE 519

PAGE 10

PAGE 9

PAGE 12

PAGE 527

PAGE 527

PAGE 527

PAGE 13

PAGE 527

PAGE 527

PAGE 527

PAGE 527

PAGE 527

PAGE 527

PAGE 18

PAGE 19

PAGE 535

PAGE 535

PAGE 20

PAGE 535

PAGE 22

PAGE 21

PAGE 24

PAGE 26

PAGE 544

PAGE 544

PAGE 544

PAGE 38

PAGE 37

PAGE 559

PAGE 559

PAGE 42

PAGE 41

PAGE 43

PAGE 563

PAGE 563

PAGE 63

PAGE 593

PAGE 65

PAGE 593

PAGE 593

PAGE 76

PAGE 77

PAGE 78

PAGE 87

Суб’єкти, повноваження яких визначено в інших нормативно-правових актах

Кабінет Міністрів України

Загальної компетенції

Рада національної безпеки і оборони України

ОБ’ЄКТИ ДЕРЖАВНОЇ ОХОРОНИ В УКРАЇНІ

Посадові особи

Інші особи

з/п Країна, з якою межує Україна Протяжність кордону

1 Російська Федерація 2295,04 км зокрема суходільна 1974,04, морська
321 км

2 Білорусь 1084,2 км, зокрема річкова 325,9 км

3 Польща 542,39 км, зокрема річкова 187,3 км

4 Угорщина 136,7 км, зокрема річкова 85,1 км

5 Словаччина 98,5 км, зокрема річкова 2,3 км

6 Румунія 613,8 км, зокрема річкова 292,2 км,

7 Молдавія 1222 км, зокрема річкова 267 км

Таблиця 191

Характеристика кордонів України з іншими державами

ДЕПАРТАМЕНТ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ МВС УКРАЇНИ

Управління масових акцій та охоронних заходів

Управління дільничних інспекторів міліції

Управління організації діяльності патрульної служби

Управління дозвільної системи та ліцензування

Управління спеціальних установ, конвойних підрозділів і судової міліції

Рис 20 4 Структура Департаменту громадської безпеки МВС України

Верховна Рада України

Представництва та установи за кордоном

Консульські установи

Представництва при міжнародних організаціях

Основні напрями зовнішньої політики

України

Рис 22 2 Основні напрями зовнішньої політики України

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019