.

Скордамалья В. 2004 – Право інтелектуальної власності ЄС (книга)

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
0 21903
Скачать документ

Скордамалья В. 2004 – Право інтелектуальної власності ЄС

Зміст

HYPERLINK \l “bookmark3” 1. Інтелектуальна власність та міжнародне
співробіт ництво 9

HYPERLINK \l “bookmark5” Поняття зміст інтелектуальної власності 9

HYPERLINK \l “bookmark6” Історія виникнення інтелектуальної власності
9

HYPERLINK \l “bookmark9” Промислова власність 11

HYPERLINK \l “bookmark8” Авторське право і суміжні права 11

HYPERLINK \l “bookmark8” Сфера недобросовісної конкуренції 12

HYPERLINK \l “bookmark10” Територіальний характер прав інтелектуально ї
власності 12

HYPERLINK \l “bookmark12” Паралельні права 13

HYPERLINK \l “bookmark12” Міжнародне співробітництво 13

HYPERLINK \l “bookmark13” Паризька Конвенція про охорону промис лової
власності та HYPERLINK \l “bookmark14” Бернська Конвенція про охорону
літературних творів та творів мистецтва

HYPERLINK \l “bookmark17” 13

HYPERLINK \l “bookmark17” Акти, прийняті в розвиток Паризької та Б
ернської Конвенцій .14

HYPERLINK \l “bookmark18” Окремі конвенції, прийняті в межах Пари
зького та Бернського

HYPERLINK \l “bookmark22” Союзів 15

HYPERLINK \l “bookmark22” Нормативні акти, які визначають основоп
оложні принципи захисту

HYPERLINK \l “bookmark21” прав інтелектуальної власності 15

HYPERLINK \l “bookmark24” Конвенції, які встановлюють міжнародну с
истему реєстрації.. 17

HYPERLINK \l “bookmark24” Конвенції про міжнародну систему класи
фікації 19

HYPERLINK \l “bookmark25” Міжнародні об’єднані відомства з інтелек
туальної власності

HYPERLINK \l “bookmark26” (МОВІВ) 19

HYPERLINK \l “bookmark27” Всесвітня організація інтелектуальної вла
сності (ВОІВ) 20

HYPERLINK \l “bookmark29” Роль Сот всесвітньої торгової організації 20

HYPERLINK \l “bookmark29” Угода про торговельні аспекти прав інте
лектуальної власності

(Угода TRIPS) 21

Основні положення 21

Основні принципи Угоди TRIPS 21

Мінімальні норми щодо існування, обсягу та здійснення прав

інтелектуальної власності 22

Заходи щодо забезпечення виконання положень про

інтелектуальну власність 23

Перехідні положення Угоди TRIPS 23

Вирішення спорів 24

ВОІВ і СОТ: подвійний форум 25

Роль інших міжнародних організацій, зокрема, ЮНЕСКО та Ради

Європи 26

HYPERLINK \l “bookmark33” 2. Інтелектуальна власність у Європейському
Співтова ристві 27

HYPERLINK \l “bookmark37” Твердження про відсутність компетенції ЄС 27

HYPERLINK \l “bookmark47” Національні системи інтелектуальної власнос
ті можуть діяти як заходи

HYPERLINK \l “bookmark51” еквівалентні кількісним обмеженням 28

HYPERLINK \l “bookmark54” Вичерпання прав на території Співтовариства
30

HYPERLINK \l “bookmark66” Правила конкуренції 36

HYPERLINK \l “bookmark70” Позов про контрафакцію 37

HYPERLINK \l “bookmark77” Передача права 37

HYPERLINK \l “bookmark78” 2.4.1. Ліцензійні договори 38

HYPERLINK \l “bookmark88” Зловживання домінуючим положенням 41

HYPERLINK \l “bookmark94” Спільна торговельна політика 42

HYPERLINK \l “bookmark95” 2.5. Застосування Співтовариством інших
інструм ентів прямого впливу на

HYPERLINK \l “bookmark103” національні акти у сфері інтелектуальної
власності 44

HYPERLINK \l “bookmark103” Конвенції, укладені країнами-членами 44

HYPERLINK \l “bookmark104” Директиви про гармонізацію законодавст ва 46

HYPERLINK \l “bookmark106” Створення єдиних охоронних документів
Співтовариства 49

HYPERLINK \l “bookmark107” Зовнішні відносини 51

HYPERLINK \l “bookmark108” 2.6.21. Початкова стадія 51

HYPERLINK \l “bookmark109” 2.6.2. Зовнішні повноваження Співтовариства
52

HYPERLINK \l “bookmark110” Положення, які стосуються інтелектуальної в
ласності, в Договорі, що

HYPERLINK \l “bookmark112” встановлює Конституцію для Європи 55

HYPERLINK \l “bookmark114” Положення, перенесені з попередніх Дого
ворів 55

HYPERLINK \l “bookmark119” Нові положення 56

3 HYPERLINK \l “bookmark122” . Патент на винахід 58

HYPERLINK \l “bookmark123” 3.1. Європейський патент 58

HYPERLINK \l “bookmark127” Відмінності в національних процедурах р
еєстрації 58

HYPERLINK \l “bookmark128” Міжнародний патентний інститут в Гаазі 59

HYPERLINK \l “bookmark130” Конвенція Ради Європи про уніфікацію д еяких
положень

патентного права 59

Перша спільна європейська ініціатива: (1958 – 1962) 60

Друга спільна європейська ініціатива: (1968 – 1973) 61

Європейська патентна конвенція 62

Європейський патент 63

Європейська патентна організація 64

Адміністративна Рада 64

Європейське патентне відомство (ЄПВ) 65

Права за патентом ЄПК 67

Умови патентоспроможності 67

Виключення з патентоспроможних об’єктів 67

Право на європейський патент та статус винахідника 69

HYPERLINK \l “bookmark132” Термін охорони 69

HYPERLINK \l “bookmark135” Права, що надаються європейським патентом,
і обсяг охорони

HYPERLINK \l “bookmark136” 70

HYPERLINK \l “bookmark137” Переклад опису до європейського па тенту 71

HYPERLINK \l “bookmark139” Європейська заявка 72

HYPERLINK \l “bookmark140” Розгляд заявки до видачі патенту 72

HYPERLINK \l “bookmark141” Процедура заперечення 74

HYPERLINK \l “bookmark143” Процедура обмеження обсягу охорони а бо
відкликання 75

HYPERLINK \l “bookmark145” Процедура апеляції 75

HYPERLINK \l “bookmark147” Процедурні правила 76

HYPERLINK \l “bookmark148” Взаємодія з національними законодавств ами
77

HYPERLINK \l “bookmark150” Договір про патентну співпрацю (РСТ) 78

HYPERLINK \l “bookmark152” РСТ 78

HYPERLINK \l “bookmark155” Зв’язок між РСТ і ЄПК 80

HYPERLINK \l “bookmark155” С. Патент Співтовар ства 81

HYPERLINK \l “bookmark157” Конвенція про патент Співтовариства 197 5 р.
(КПС) 81

HYPERLINK \l “bookmark159” Угода щодо патентів Співтовариства 1989 р
81

HYPERLINK \l “bookmark160” Пропоз ція Комісії щодо регламенту Рад
стосовно патенту

HYPERLINK \l “bookmark162” Співтовариства 82

HYPERLINK \l “bookmark163” Патент Співтовариства буде європейськи м
патентом 84

HYPERLINK \l “bookmark165” Патент Співтовариства буде єдиним охоро нним
документом, що

HYPERLINK \l “bookmark165” базуватиметься на юридичних засадах ЄС 85

HYPERLINK \l “bookmark167” Патентне право 85

HYPERLINK \l “bookmark170” Право на патент 85

HYPERLINK \l “bookmark177” Права, що надаються патентом 86

HYPERLINK \l “bookmark179” 3.3.7. Мовний режим 87

HYPERLINK \l “bookmark180” Рішення, запропоноване КПС у 1975 р 87

HYPERLINK \l “bookmark193” Рішення, запропоноване Угодою 1989 р 88

Рішення, запропоноване проектом, що розглядається 88

3.3.8. Режим розв’язання спорів 90

Режим розв’язання спорів за КПС (1975 р.) та Угодою (1989 р.)

90

Пропозиція Комісії 91

Позов , розгляд як х буде віднос т ся до в ключної

компетенції Суду з патентів Співтовар ства 93

3.3.9. Режим фінансування 95

3.4. Законотворча діяльність Співтовар ства в сфері патентного права 95

Додаткові свідоцтва 95

Юридичний захист біотехнологічних винаходів 96

Патентоспроможність винаходів, створених комп’ютером …. 100

HYPERLINK \l “bookmark201” Корисні моделі 100

Обов’язкові ліцензії на патенти для вир HYPERLINK \l “bookmark201” об
ництва фармацевтичних

HYPERLINK \l “bookmark203” продуктів, які експортуват муться у країн ,
в я к х ускладнено охорону

HYPERLINK \l “bookmark208” здоров’я 101

4 HYPERLINK \l “bookmark217” . Торговельна марка 102

HYPERLINK \l “bookmark217” 4.1. Мадридська угода 1891 р 102

HYPERLINK \l “bookmark226” Перша ініціатива на рівні Співтовариства
(195 9-1962 р.р.) 104

HYPERLINK \l “bookmark233” Друга ініціатива Співтовариства та пропозиці
ї Комісії 1980 р 105

HYPERLINK \l “bookmark241” Перша Директива Ради № 89/104/ЄЕС від 21
грудня 1988 про HYPERLINK \l “bookmark243” зближення законодавств
країн-членів ЄС у пита ннях торговельних марок

HYPERLINK \l “bookmark244” 108

HYPERLINK \l “bookmark250” Регламент щодо торговельної марки Спів
товариства 110

HYPERLINK \l “bookmark264” Бюро з гармонізації внутрішнього ринку 112

HYPERLINK \l “bookmark265” Право торговельної марки Співтовариства 117

HYPERLINK \l “bookmark269” Визначення торговельної марки 117

HYPERLINK \l “bookmark270” Право на торговельну марку 117

HYPERLINK \l “bookmark273” Причини відмови у реєстрації 118

HYPERLINK \l “bookmark274” Відносні причини відмови у реєстрації 119

HYPERLINK \l “bookmark275” Права, що їх надає торговельна марка 123

HYPERLINK \l “bookmark276” Вичерпання прав 123

HYPERLINK \l “bookmark278” Термін охорони 123

HYPERLINK \l “bookmark279” Передача прав та ліцензійні договори 124

HYPERLINK \l “bookmark281” Колективні торговельні марки Співтовариства
125

HYPERLINK \l “bookmark282” Заявка на реєстрацію торговельної марки Спі
втовариства 125

HYPERLINK \l “bookmark283” Процедура реєстрації 127

HYPERLINK \l “bookmark286” Експертиза заявки 127

HYPERLINK \l “bookmark287” Експертиза абсолютних причин відмови 127

Пошук 127

Публікація заявки 128

Процедура заперечення 129

Відклик, зміна, скорочення та розділення заявки 129

Реєстрація та її подовження 129

4.9. Припинення чинності свідоцтва на марку 130

Процедура скасування свідоцтва 130

Процедура оскарження 131

Позов до Апеляційних палат Бюро 131

Оскарження у Суді першої інстанції та Суді ЄС 132

4.12. Правила розв’язання спорів в Бюро 134

4.13. Розв’язання спорів стосовно марок Співтовариства 136 HYPERLINK \l
“bookmark288”

4.13.1. Застосування Брюссельської виконавчої конвенції 1968 р. та
HYPERLINK \l “bookmark289” Регламенту Ради 44/2001 про судову компетенці
ю, визнання та виконання

HYPERLINK \l “bookmark291” рішень у цивільних та господарських справах
136

HYPERLINK \l “bookmark291” 4.14.Специфічні норми міжнародної
компетенції у справах про

HYPERLINK \l “bookmark293” контрафакцію 138

HYPERLINK \l “bookmark294” 4.14.1. Контроль чинності свідоцтва на марку
С півтовариства шляхом

HYPERLINK \l “bookmark295” зустрічного позову 139

HYPERLINK \l “bookmark299” Право, що застосовується 140

HYPERLINK \l “bookmark299” Санкції, тимчасові заходи та заходи з заб
езпечення позову.. 140

HYPERLINK \l “bookmark298” Інші види спорів (окрім чинності свідоц тва
та контрафакції)140 HYPERLINK \l “bookmark307” 4.15. Відносини між
маркою Співтовариства й нац іональними знаками141

HYPERLINK \l “bookmark309” 4.16.Виключні заходи у зв’язку з розширенням
ЄС 142

HYPERLINK \l “bookmark310” 4.17.Протокол до Мадридської угоди від 28 ч
ервня 1989 р. стосовно

HYPERLINK \l “bookmark310” міжнародної реєстрації торговельних марок
144

Дві причини ухвалення Протоколу 144

Зміст Протоколу 146

Відносини між Протоколом і маркою Співтовариства 147

Міжнародна реєстрація ґрунтується на заявці на марку

Співтовариства чи свідоцтві на марку Співтовариства 149

Міжнародна реєстрація, в якій зазначається Європейське

Співтовариство 149

1. Інтелектуальна власність та міжнародне с івробітництво

Поняття та зміст інтелектуальної власності

Під інтелектуальною власністю, відповідно до практ к Всесвітньої
Організації Інтелектуальної Власності (далі – ВОІВ) та Світової
організації торгівлі (далі – СОТ), розуміють одночасно як промислову
власність, так і сферу авторських і суміжних прав. Права інтелектуальної
власності мають подвійн й зміст: вон надають в ключні майнові права, а
також, в більшій мірі стосовно авторськ х прав і в меншій стосовно пром
слової власності, особисті або немайнові права.

За трад цією право інтелектуальної власності поділяється на право
промислової власності і авторське право. Цей розподіл закріплено у двох
Конвенціях: Пар зькій Конвенції про охорону пром слової власності та
Бернській Конвенції про охорону літературн х творів та творів м стецтва.

Історія виникнення інтелектуальної власності

истема привілеїв в Об’ єднаному Королівстві. Істор чно інтелектуальна
власність в н кла в Об’ єднаному Королівстві. За часів середньовіччя бр
танська корона була вправі надават за плату монопольні права на в робн
цтво або комерційну діяльність у формі пр вілеїв (Crown privileges).
Виступаючи проти цих привілеїв, Парламент Великобританії ухвал в в 1б24
році татут про монополії, як й в цілому позбавляв монархічну владу ц х
можл востей. Втім, стосовно в находів пр вілеї бул зал шені, однак татут
про монополії суттєво обмеж в як д скреційні повноваження бр танської
корон , так і термін дії пр вілеїв, які відтепер передбачал надання в
нахідн ку в ключного права на в кор стання в находу не більше, як на 14
років. Це право було зафіксовано в Litterae patentes (лат. – відкриті
листи) британської корони, звідки й виникло слово патент. Французьк й
термін brevet і відповідн й італійськ й термін brevetto походять від
Litterae Breves, коротк х офіційн х документів, що засвідчувал в ключне
право і вперше з’ яв л сь у XVI сторіччі у Венеціанській Республіці.

Конституція Сполучених Штатів Америки про патенти і авторське право.
Цікаво зазначити, що в 1789 році в Сполучених Штатах, які слідували
переважно англійськ м правов м пр нц пам, в Конст туції (Ст. 1, Розділ
8) з’являється положення про те, що Конгрес має на меті “заохочувати
розвиток наук та ремесел шляхом забезпечення авторам і в нахідн кам на
певн й термін виключного права на їхні відповідні твори і винаходи”.
Таким чином, в наход і авторство потрап л до сфер федерального
регулювання.

Законодавство за часів Наполеона і його вплив на теренах Європи. У
Франції анулювання привілеїв старого режиму призвело до прийняття Закону
від 7 січня 1791 року про корисні відкриття і засоби щодо забезпечення
прав власності авторам. Під впливом ідей “світлоносного віку” виключне
право було закріплено через в знання пр родного права автора бут власн
ком свого твору, звідк й в н кл поняття промислова власність та
інтелектуальна власність.

За часів правління Наполеона такий французький підхід поширився на всю
конт нентальну Європу і був відображен й в національн х законодавч х
системах, які протягом XIX сторіччя розвивались паралельно.

Розбіжність в підходах країн Британської Співдружності та країн
континентальної Європи. Ця розбіжність носить, переважно, теоретичний
характер.

Країн Бр танської Співдружності вбачають у в ключному праві поз т вне
право, що надається владою тій особі, фіз чній або юр д чній, яка бере
на себе економічне використання твору або в находу (привілеї виключного
типу, обмежені в часі – феодальний підхід). Ця особа, зазвичай, є
автором або в нахідн ком, але існує можл вість в н кнення права
безпосередньо на рівні керівн цтва підпр ємством, яке буде в кор
стовуват твір або в нахід.

Під впл вом аналогії з правом власності на рухоме і нерухоме майно с
стема, яка застосовується в конт нентальній Європі, в свою чергу роб ть
наголос на абсолютній природі права: йдеться про речове право, яке на
теорет чному рівні втілюється в право на заборону третім особам в кор
стовуват твір або в нахід без згод власн ка прав. Поз т вне право на в
кор стання твору або в находу також в знається в праві конт нентальної
Європ , але воно є вже наслідком більш загального права на розпорядження
своїм майном, що власт ве речов м правам.

Ця розбіжність в підходах має відчутні наслідк у сфері авторського
права. Країн Бр танської Співдружності створ л майже цілком орієнтовану
на захист економічних прав при використанні авторських прав систему,
тоді як європейські системи роблять більший наголос на нематеріальних
правах автора літературного або художнього твору. Обмеженість
виключності в часі, логічна при феодальному підході, але не властива
класичному праву власності, виправдана в європейському підході
зацікавленістю суспільства у вільному в кор станні через деяк й час в
находу або твору, як й перетворюється тоді у загальне надбання. Саме
виходячи з цього тлумачення поняття власності в Німеччині народилася
доктрина “Immaterialgьterrechte “, права на нематеріальні активи, які
складають третю категорію об’єктів права власності на рівні з рухом м і
нерухом м майном.

Промислова власність

Права промислової власності традиційно охоплюють три групи прав:

а) права, спрямовані на впровадження технологічних та

функціональних інновацій (переважно патенти на винаходи,

корисні моделі, нові сорти рослин);

б) права на розрізнювальні позначення (марк , комерційні

найменування, фірмові найменування). Найчастіше сюд ж

відносять також зазначення географічн х місць походження

товарів, хоча їх юридична сутність дещо інша;

в) окрема категорія прав на пром слові малюнк і зразк , які

зах щають нову, ор гінальну форму в робів, але частково або

цілком збігаються із змістом авторського права.

Авторське право і суміжні права

Авторське право захищає твори, які є результатами творчої діяльності
автора. Вони традиційно поділяються на твори літературні та мистецькі.
Втім, авторське право охоплює і багато інших творів: музичних, театральн
х, кінематографічн х, аудіовізуальн х, а також, в останній час, такі в
твор суто технічного характеру, як комп’ ютерне програмне забезпечення
та структура баз дан х.

Суміжні або супутні права захищають певні види діяльності, які мають
безпосереднє відношення до творів, зах щен х авторськ м правом, але не
вважаються так м , що в пл вають з цього права. Основн м категоріям
осіб, що володіють суміжн м правам , є актори і виконавці, виробники
носіїв, на яких записані твори (диски та касети), підприємства

теле- та радіомовлення. Особи, які сприяють створенню кінематографічного
або аудіовізуального твору, можуть розглядатися або як суб’єкти
авторського права, або ж в рамках суміжних прав, в залежності від
національного законодавства.

Сфера недобросовісної конкуренції

Сфера недобросовісної конкуренції є супутньою для всіх цих прав. Вона
окремо розглядається в Паризькій Конвенції і, отже, має бути віднесена
до інтелектуальної власності, хоча в даному випадку йдеться не про
надання виключних прав, а про визнання юридичних вимог щодо необхідності
додержання конкуруюч м підпр ємствам чесн х прав л в їх комерційній
діяльності. В рамках цієї ж д сц плін здійснюється зах ст комерційн х
або виробничих секретів (ноу-хау), які одержали спеціальну регламентацію
в Угоді TRIPS (Угода про торговельні аспекти інтелектуальної власності).

Територіальний характер прав інтелектуальної власності

Права інтелектуальної власності охороняють нематеріальні об’єкти: твір,
винахід, форму виробу, позначення. На відміну від рухомого і нерухомого
майна, використання якого можливе лише власником і ніким іншим, ідея,
форма, слоган, позначення, після обнародування, можуть бути використані
невизначеним колом осіб в будь-якому місці. Розкриття їх призводить до
втрати possessio rei (лат. – володіння річчю), яке зберігається за
автором л ше дот , док його твір зал шається в секреті.

В знаюч права інтелектуальної власності, кожна юр д чна с стема став
ла перед собою п тання створення відповідного закону, як й був б здатним
регулювати відносини щодо цих нематеріальних об’єктів, що “не знають
кордонів” і можуть бути використаними в різних місцях і до того ж
-одночасно. Отже, необхідно було ввест ідею локалізації, пр в’ язк до
місця.

Критерій “прив’язки до місця” в юриспруденції традиційно викладається у
формі “місце, де права реалізуються”. Тут також спрацьовує аналогія з
правом власності в клас чному розумінні, де кр терієм пр в’ язк є locus
situationis або locus rei sitae (лат. – місце знаходження майна, речі).
Стосовно нематеріального об’ єкта так м місцем є місце, де діє право на
нього. Одностайне пр йняття такого прав ла юр д чн м с стемам ч сленн х
держав пр звело до появ твердження, що права інтелектуальної власності
підлягають загальному принципу територіальності, відповідно до якого
національне законодавство діє л ше на тер торії, де діють повноваження
законодавця. З цього випливають такі наслідки:

а) охорона, надана в одній державі, діє незалежно від охорон , що

може існуват в іншій державі (пр нц п незалежності

паралельних прав інтелектуальної власності);

б) порушенням прав вважаються л ше дії, вч нені на тій тер торії,

де охорона ц х права гарантована державою.

Паралельні права

Практ чн м наслідком тер торіального пр нц пу є те, що особа, яка бажає
зах ст т свій твір, в нахід або позначення, пов нна, беруч до уваг
нематеріальну пр роду об’ єкту, забезпеч т в знання своїх прав в кожній
країні, де треті особ можуть в яв т зацікавленість в комерційному в кор
станні цього об’ єкту на шкоду власн кові прав. Такі права, які
стосуються одного об’ єкту і мають одного власн ка, але набуті в рамках
самостійних юридичних систем, звуться паралельними правами. Якщо йдеться
про авторські права, то вон в н кають і в знаються без зайв х
формальностей, однак їх зміст може відрізнятись дещо в різних країнах.
Це стосується також і суміжн х прав, в значен х нормам , нещодавно
розроблен м під впл вом норм авторського права. В той же час,
необхідність паралельного зах сту є дос ть обтяжл вою для власн ків прав
пром слової власності, щодо якої набуття прав найчастіше в магає
офіційної публікації та внесення до державного реєстру, які, в свою
чергу, стають можл в м л ше після складної та недешевої адміністрат вної
процедур .

Незручності, що випливають з цих вимог і повторюються в кожній країні,
де бажано набути охорону, призвели наприкінці XX століття до надзв чайно
акт вного розв тку міжнародного співробітн цтва у сфері охорон пром
слової власності.

Міжнародне співробітництво

1.8.1. Паризька Конвенція про охорону промислової власності та Бернська
Конвенція про охорону літературних творів та творів мистецтва

Міжнародна система інтелектуальної власності базується сьогодні на двох
конвенціях, укладених наприкінці XIX століття: Паризькій Конвенції про
охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (далі – Паризька
Конвенція) та Бернській Конвенції про охорону літературних творів та
творів мистецтва від 9 вересня 1886 року (далі – Бернська Конвенція). Ці
дві Конвенції, які спочатку були підписані кількома індустріально
розвинутими державами, відіграли фундаментальну роль в наступному
розвитку правових інституцій. Відтоді, перелік країн, які приєдналися до
цих Конвенцій, постійно збільшується1, а юридичні норми, які в них
проголошені (конвенційні норми), стали основою для розвитку національних
законодавств.

1.8.2. Акти, прийняті в розвиток Паризької та Бернської Конвенцій

Конвенційні норм набул розв тку після пр йняття Конвенцій завдяки їх
переглядам, що мали місце протягом наступних років. Втім, акти, пр йняті
в більш пізні час , не пр звел до змін змісту попередніх редакцій цих
Конвенцій. Взагалі, існує певне співіснування різних редакцій актів,
завдяк чому всеред ні обох союзів держав (Пар зького і Бернського) одна
й та сама держава може керуват сь рат фікованою нею більш ранньою
редакцією Конвенції, яка зал шається в с лі для держав, що теж її рат
фікувал , і, в той же час, у стосунках з інш м державам керуват сь більш
пізнім редакціям , якщо вон теж рат фіковані обома сторонам . Слід
відзначити, що кожний наступний акт є більш досконалим, ніж попередні,
зокрема, щодо загального рівня правової охорон .

Останні редакції актів, що мають силу в рамках обох Конвенцій і до яких
приєдналась більшість європейських держав, є наступними:

Стокгольмський акт від 14 липня 1967 року до Паризької Конвенції.
Україна, починаючи з 25 грудня 1991 року, а також 25 країн-членів ЄС є
учасн кам HYPERLINK “http://www.wipo.int/treaties/en/ip” саме цієї
редакції П ар зької Конвенції.

Пар зьк й акт 1971 року до Бернської Конвенції. Україна з 25 грудня 1991
року, а також 24 країн -член ЄС пр єднал сь саме до цієї редакції
Бернської Конвенції. Серед країн ЄС лише Ірландія залишається учасницею
Брюссельського Акту.

Станом на 24 вересня 2004 року країнами – учасницями Паризької Конвенції
стали 168 держав. Станом на 3 листопада 2004 року до Бернської Конвенції
приєдналось 157 держав. Повний перелік цих держав можна знайти на
Інтернет сторінці BOIB www. wipo. int/treatie s/en/ip.

Окремі конвенції, прийняті в межах Паризького та Бернського Союзів

В рамках Паризького та Бернського Союзів були укладені численні
міжнародні конвенції. Координатором при цьому виступає ВОІВ.

Ці конвенції можна розділ т на тр вел кі груп :

конвенції, що визначають основні, прийняті на міжнародному рівні, норм
щодо охорон інтелектуальної власності в кожній країні;

конвенції, які створюють механізм набуття прав в декількох або всіх
країнах – учасницях шляхом однієї реєстрації або шляхом подання однієї
заявки. Такі механізми спрощують процедуру та зменшують в трат для заявн
ка, як й більше не має необхідності подават заявку окремо в кожній
країні, де він бажає отр мат охорону прав інтелектуальної власності;

конвенції з п тань клас фікацій, які спрямовані на створення с стем
індексації для полегшення інформаційн х пошуків щодо в находів,
позначень та пром слов х зразків.

Ці конвенції також часто набувають форму союзів. Як і у в падку
Паризького і Бернського Союзів, вони об’єднують групи країн, які вже
можуть бути пов’язані між собою різними і послідовними редакціями однієї
конвенції. В інш х в падках, і це т пово для останніх часів, вон можуть
мат форму клас чн х угод.

Нормативні акти, які визначають основоположні принципи захисту прав
інтелектуальної власності.

До списку нормативних актів, які разом з Паризькою та Бернською
Конвенціям в значають на міжнародному рівні основоположні норм зах
сту прав інтелектуальної власності, належать:

Мадридська угода 1891 р. про санкції за неправдиві дані або такі, що
можуть ввест спож вачів в оману відносно місця походження товару. Станом
на 24 вересня 2004 р. сторонами угоди виступають 34 країни-учасниці.
Україна не є учасницею Мадридської угоди. З 25 держав-членів ЄС лише 12
є учасницями угоди: Вел кобр танія, Ірландія, Іспанія, Італія, Німечч
на, Польща, Португалія, Словаччина, Угорщина, Франція, Чехія та Швеція.

Римська конвенція 1961 р. про захист прав виконавців, в робн ків
фонограм і організацій мовлення. Станом на 4 л стопада 2004 р. сторонам
конвенції в ступають 79 країн-учасниць конвенції. Україна є учасницею
Римської конвенції, починаючи з 12 червня 2002 року. З 25 країн-членів
ЄС 23 є учасницями конвенції, за винятком Кіпру та Мальти.

Женевська конвенція 1971 р. про захист виробників фонограм від
незаконного відтворення їх фонограм (Конвенція про фонограм ). Станом на
20 вересня 2004 р. сторонам конвенції в ступають 73 країн -учасн ці
конвенції. Україна є учасн цею Конвенції про фонограм , поч наюч з 18
лютого 2000 року. З 25 країн-членів ЄС 20 є учасн цям цієї конвенції, за
в нятком Бельгії, Ірландії, Мальт , Польщі та Португалії.

Брюссельська конвенція 1974 р. про розповсюдження несучих програм с
гналів, що передаються через супутн к (Конвенція про супутн к ). Станом
на 20 вересня 2004 р. сторонам угод в ступають 26 країн-учасн ць
конвенції. Україна не є учасн цею Брюссельської конвенції. З 25
країн-членів ЄС 6 є учасн цям конвенції: Австрія, Греція, Італія,
Німеччина, Португалія та Словенія.

Найробський договір 1981 р. про захист олімпійського символу. Станом на
20 жовтня 2004 р. було 43 країн -учасн ці. Україна є учасн цею
Найробського договору з 20 грудня 1998 року. З 25 країн-членів ЄС л ше 5
є учасн цям договору: Греція, Італія, Кіпр, Польща та Словенія.

Женевський договір 1989 р. про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних
творів (Договір про реєстр фільмів). Станом на 15 жовтня 2004 р. було 13
країн-учасн ць. Україна не є учасн цею цього договору. З 25 країн-членів
ЄС учасницями Женевського договору 1989 є Австрія, Словаччина, Угорщина,
Франція та Чехія.

Женевський договір 1994 р. про право на торговельний знак (ТЬТ). Станом
на 1 жовтня 2004 р. було 33 країни-учасниці. Україна є учасн цею цього
договору з 1 серпня 1966 року. З 25 країн-членів ЄС 15 є учасн цям
договору. Не є учасн цям цього договору наступні країн -член ЄС:
Австрія, Греція, Італія, Люксембург, Мальта, Польща, Португалія,
Фінляндія, Франція та Швеція.

Женевський договір 1996 р. про авторське право. Станом на 27 жовтня 2004
р. було 49 країн-учасниць. Україна є учасницею цього договору з 6
березня 2002 р. З 25 країн-членів ЄС лише 8 є учасницями договору: Кіпр,
Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія.

Женевський договір 1996 р. про виконання і фонограми. Станом на 15 л
стопада 2004 р. було 46 країн-учасн ць. Україна є учасн цею цього
договору з 20 травня 2002 р. З 25 країн-членів ЄС л ше 7 є учасн цям
договору: Латвія, Л тва, Польща, Словачч на, Словенія, Угорщ на та
Чехія.

Женевський договір 2000 р. про патентне право (РЬТ). Договір підписано
53 країнами (серед яких 20 країн-членів ЄС) та Європейським патентним
відомством; станом на 24 вересня 2004 р. договір ще не набув ч нності.
Заявк про рат фікацію або вступ подал наступні держав : Україна і 4
країн -член ЄС (Данія, Естонія, Словаччина та Словенія).

1.8.5. Конвенції, які встановлюють міжнародну систему реєстрації.

До переліку конвенцій, які створюють міжнародну с стему подання заявок
або реєстрації прав інтелектуальної власності, належать:

Мадридський союз 1891 р., заснований Мадридською угодою 1891 р. про
міжнародну реєстрацію торговельн х марок та Мадр дськ м протоколом 1989
р. про міжнародну реєстрацію торговельн х марок. Станом на 24 вересня
2004 р. було 77 країн-учасн ць Мадр дського союзу (56 сторін Мадр дської
угод , 66 сторін Мадр дського протоколу). Україна є учасн цею Мадр
дської угод з 25 грудня 1991 року, Мадр дського протоколу – з 25 грудня
2000 року. Крім Європейського Співтовар ства, до Мадр дського союзу
належать 24 країн -член ЄС, за в нятком Мальт (16 країн-членів ЄС є
сторонам Мадр дської угод , 24 країн -член ЄС та Європейське Співтовар
ство є сторонам Мадр дського протоколу).

Лісабонський союз щодо охорони назв місць походження товарів та їх
міжнародної реєстрації. Станом на 4 жовтня 2004 р. було 22 країн -учасн
ці Лісабонського союзу. Україна не є учасн цею цього союзу. З 25
країн-членів ЄС л ше 6 є учасн цям

Лісабонського союзу: Угорщина, Італія, Португалія, Словаччина, Франція
та Чехія.

1 Stricto sensu UPOV є міжурядовою незалежною організацією, яка уклала
угоду з ВОІВ, яка забезпечує діяльність її адміністративно-фінансової
частини. Генеральний директор ВОІВ діє як генеральний секретар UPOV.

Гаазький союз щодо міжнародної реєстрації промислових зразків,
заснований Лондонським актом 1934 р., Гаазьким актом 1960 р. (доповненим
Стокгольмським актом 1967 р.), та Женевським актом 1999 р. Станом на 1
жовтня 2004 р. було 40 країн-учасниць Гаазького союзу (16 країн-учасниць
Лондонського акту, 31 -Гаазького акту, 16 – Женевського акту). Україна є
учасницею Гаазького акту з 28 серпня 2002 р., Женевського акту – з 23
грудня 2003 року. З 25 країн-членів ЄС лише 11 є учасницями Гаазького
союзу: Бельгія (Гаазький акт), Греція (Гаазький акт), Естонія (Женевськ
й акт), Іспанія (Лондонськ й та Женевськ й акт ), Італія (Гаазький акт),
Люксембург (Гаазький акт), Нідерланди (Гаазький акт), Німеччина
(Лондонський та Гаазький акти), Словенія (Гаазьк й та Женевськ й акт ),
Угорщ на (Лондонськ й, Гаазьк й та Женевськ й акт ), Франція (Лондонськ
й та Гаазьк й акт ). Європейське Співтовар ство може стат учасн ком
Женевського акту.

Міжнародний союз охорони сортів рослин (ЦРРУ). Станом на 9 л стопада
2004 р. було 58 країн-учасн ць союзу. Україна є учасн цею союзу (1978) з
3 л стопада 1995 р. З 25 країн-членів ЄС 21 є учасницею цього союзу, за
винятком Греції, Кіпру, Люксембургу та Мальти.1

Вашингтонський союз або Союз РСТ 1970 р. щодо патентної кооперації. За
станом на 24 вересня 2004 р. було 124 країн -учасниці союзу РСТ. Україна
є учасницею цього союзу з 25 грудня 1991 р. 24 держав -член ЄС є учасн
цям союзу, за в нятком Мальт .

Будапештський союз 1977 р. щодо міжнародного визнання депонування
мікроорганізмів для цілей патентної процедур . За станом на 15 жовтня
2004 р. було 59 країн-учасн ць союзу. Україна є учасн цею цього союзу з
2 л пня 1997 року. З 25 держав-членів ЄС 22 є учасн цям цього союзу, за
в нятком Кіпру, Люксембургу та Мальт .

Конвенції про міжнародну систему класифікації

До списку конвенцій, які встановлюють міжнародну систему
класифікації, належать:

Ніццький союз 1957 р. щодо міжнародної класифікації товарів і послуг для
реєстрації торговельних марок. За станом на 24 вересня 2004 р. було 72
країни-учасниці Ніццького союзу, з яких майже всі є учасницями
Женевського акту 1977 року. Україна є учасницею цього Акту з 29 грудня
2000 року. З 25 держав-членів ЄС 23 є учасницями цього Акту, за винятком
Кіпру та Мальти.

Локарнський союз 1968 р., який встановлює міжнародну клас фікацію пром
слов х зразків. Станом на 24 вересня 2004 р. було 44 країн -учасн ці
союзу. Україна не є учасн цею цього союзу. З 25 країн-членів ЄС 18 є
учасн цям цього союзу, за винятком Кіпру, Латвії, Литви, Люксембургу,
Мальти, Польщі та Португалії.

Страсбурзький союз або Союз IPC 1971 р. щодо міжнародної патентної клас
фікації. Станом на 20 вересня 2004 р. було 54 країн -учасн ці союзу.
Україна не є учасн цею цього союзу. З 25 країн-членів ЄС 20 є учасн цям
цього союзу, за в нятком Кіпру, Латвії, Л тв , Люксембургу, Мальт та
Угорщ н .

Віденський союз 1973 р. щодо міжнародної класифікації зображувальн х
елементів торговельної марк . Станом на 24 вересня 2004 р. було 19
країн-учасн ць союзу. Україна не є учасницею цього союзу. З 25
країн-членів ЄС лише 7 є учасницями цього союзу: Австрія, Люксембург,
Нідерланд , Польща, Словенія, Франція та Швеція.

Міжнародні об’єднані відомства з інтелектуальної власності (МОВІВ)

МОВІВ, створені після прийняття Паризької та Бернської Конвенцій,
відігравал значну істор чну роль до часів після Другої світової війн ,
кол їм на зміну прийшла ВОІВ. Це був зародок міжнародної організації,
який діяв у швейцарській федеральній адміністрації в Берні і
забезпечував управління Пар зькою та Бернською Конвенціям , а також
окрем м договорам , які укладал сь за ц м двома конвенціям .

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

ВОІВ була заснована Конвенцією, пр йнятою у 1967 р. і зміненою у 1979 р.
Станом на 24 вересня 2004 р. членам ВОІВ є 181 країн. Україна є членом
цієї організації з 26 квітня 1970 року. Усі 25 країн-членів ЄС є членам
ВОІВ. ВОІВ – це спеціалізована агенція ООН, яка розташована в Женеві.
Це, перш за все, міжнародн й форум, на якому зв чайно обговорюються на
світовому рівні договор , укладені у сфері інтелектуальної власності.
Секретаріат ВОІВ, як й замін в МОВІВ, забезпечує управління інструментам
, в як х безпосередньо зацікавлені підпр ємства, так м як Мадридський
союз або Союз РСТ, якщо згадати тільки про найважливіші. ВОІВ створ ла
також Центр арбітражу і посередн цтва для в рішення спорів у сфері
інтелектуальної власності; діяльність цього центру користується постійно
зростаюч м успіхом. ВОІВ є дуже незалежною організацією у фінансовому
відношенні: внески держав-членів становлять лише біля 5-6% від її щорічн
х надходжень (пр бл зно 17 000 швейцарськ х франків у 2003 р.) ВОІВ
фінансує свою діяльність завдяк надходженням коштів за послуг , надані
пр ватному сектору; це, головн м ч ном, депонування міжнародн х патентн
х заявок, міжнародна реєстрація торговельн х марок та пром слов х
зразків, а також сплата за послуг арбітражу (в 2003 р. надходження ВОІВ
складал біля 200 000 швейцарськ х франків).

Роль Сві HYPERLINK \l “bookmark20″ т ової організації торнгівлі

1 Ця угода відома під назвою Угода TRIPS, яка походить від її
англійського акроніма (Agreement on Trade-Related Aspects of
Intellectual Property Rights)

СОТ, заснована Маракешським договором у результаті Уругвайського раунду,
була створена в 1995 році, замінивши ГАТТ (Генеральну угоду по тар фам і
торгівлі). Станом на 13 жовтня 2004 р. 148 країн є членам СОТ. Україна
ще не вступ ла до цієї організації, але має статус спостерігача. Всі 25
країн-членів ЄС, а також Європейське Співтовар ство є учасн цям
організації. СОТ розташована в Женеві, її секретаріат нараховує пр бл
зно 600 службовців. СОТ набула вел кого значення в сфері інтелектуальної
власності у зв’язку з прийняттям Угоди про торговельні аспекти прав
інтелектуальної власності.1 Пр ч на, яка спонукала держав обрат інш й,
ніж ВОІВ, форум для переговорів щодо цієї угод , полягала у зростаючому
незадоволенні існуюч м контрастом між точністю, елегантністю, навіть в
шуканістю договірн х документів, які бул предметом переговорів у ВОІВ, і
недосконалістю засобів для забезпечення практ чної реалізації
та однакового тлумачення цих договорів в різних країнах. Прийняття в
сфері міжнародної торгівлі угоди, яка охоплювала, крім товарів, також
послуги і комерційні аспекти інтелектуальної власності, краще дозволяло
створювати механізми вирішення спорів між договірними сторонами, а також
передбачати ефективні санкції проти сторін, якщо вони вперто продовжують
порушувати свої зобов’язання. Ця глобальна угода також полегшувала
переговори з країнами, що розвиваються: в попередні роки спроби залучити
ці країни до участі в конвенціях ВОІВ залишались безрезультатними.

1.8.10. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності
(Угода TRIPS)

Основні положення

Угода TRIPS є Додатком до Маракешського договору, який заснував СОТ. її
можна вважати сукупністю норм, які регламентують сферу торгівлі та
інвестування в ідеї та творчість. Ці норм передбачають процедур та метод
зах сту інтелектуальної власності в торговельній сфері.

В Угоді TRIPS розглядаються п’ять важл в х п тань:

основоположні принципи торговельної системи та міжнародні угоди щодо
інтелектуальної власності;

мінімальний рівень охорони прав інтелектуальної власності;

заход щодо забезпечення в конання ц х норм;

порядок в рішення спорів у сфері інтелектуальної власності;

перехідні заход в період впровадження с стем .

Основні принципи Угоди TRIPS

Основоположними принципами, викладеними в першій частині угоди TRIPS, є:

пр нц п запобігання д скр мінації, як й існує у двох формах: як принцип
національного режиму (заборона дискримінації відносно громадян однієї
держави-члена та громадян інших держав-членів) і принцип режиму
найбільшого сприяння (заборона дискримінації відносно всіх торговельн х
партнерів-членів СОТ);

дотримання положень Паризької (про промислову власність), Бернської
(авторське право) та Римської (суміжні права) конвенцій;

обов’язок держав, які не є учасниками конвенції Паризького союзу,
прийняти статті 1-12 та 19 цієї конвенції (зокрема, про пріоритетне
право).

1.8.10.3. Мінімальні норми щодо існування, обсягу та здійснення прав
інтелектуальної власності

Ці норми викладено у другій частині Угоди TRIPS. Угода широко
використовує нормативно-правовий доробок конвенцій ВОІВ, іноді додаючи
до н х нові прав ла. Пр встановленні ц х норм бул враховані в мог країн,
що розвиваються, тому передбачені стандарти здаються іноді європейському
ч тачеві менш сувор м , ніж ч нне національне законодавство. Але ж не
слід забувати, що йдеться про мінімальні норми. Ця частина Угоди TRIPS
охоплює наступні типи прав інтелектуальної власності:

авторське право і суміжні права;

торговельні марк , включно з товарн м знакам ;

назви місць походження товарів (Програмою Доха були передбачені
переговор з цього п тання для покращення й пош рення надійного зах сту,
зокрема, сп ртн х напоїв);

промислові зразки;

патенти (цей розділ містить, зокрема, нову детальну регламентацію щодо
„обов’язкової ліцензії”. Програма Доха все ж передбачає подальші
переговори для того, щоб захист патентів на фармацевтичні товари не
перешкоджав доступу до мед каментів у бідн х країнах, і щоб в той же час
була збережена роль патентів як ст мулу для досліджень і розв тку у
фармацевтичному секторі. На міністерській конференції у м. Доха в
листопаді 2001 р. міністри держав-членів ВОТ прийняли спеціальну
декларацію, в якій зазначається, що Угода TRIPS не заважає державам пр
ймат заход у сфері охорон здоров’я населення і кор стуват сь елементам
гнучкості, які допускає Угода TRIPS (зокрема, обов’язкові ліцензії).
Крім того, була досягнута домовленість подовжити до 2016 року пільг ,
передбачені для найменш розв нут х країн, щодо патентного захисту
фармацевтичних продуктів. Залишилося неурегульован м п тання щодо можл
вості для країн, які не мають внутрішнього в робн чого потенціалу для в
готовлення фармацевт чн х продуктів, імпортуват патентовані лік , в
готовлені на підставі обов’язкової ліцензії. 30 серпня 2003 р.
держави-члени домовились про в ключення з прав л, яке дозволяє в кор
стат цей додатков й елемент гнучкості);

компонування (топографія) інтегральних мікросхем, відносно яких робиться
посилання на Вашингтонський договір 1989 р. (укладений ВОІВ і ще не
набув ч нності) про інтелектуальну власність щодо ІМС;

захист конфіденційної інформації (комерційна таємниця і ноу-хау);

контроль за недобросовісною конкуренцією в сфері договірн х ліцензій.

Заходи щодо забезпечення виконання положень про інтелектуальну власність

Положення третьої част н Угод TRIPS зобов’язують держав діят так м ч
ном, щоб їх законодавство забезпечувало в конання пр п сів у сфері
інтелектуальної власності. Щоб запобігти правопорушенням, правові
санкції у в падку порушень пов нні бут достатньо обтяжл в м . Процедур
пов нні бут лояльн м та справедл в м і не пов нні бут складн м або дорог
м . Вон пов нні встановлюват розумні строк і не пр звод т до нев правдан
х затр мок. Сторон пов нні мат можл вість звернут сь до суду з проханням
переглянут адміністрат вне рішення або подат апеляцію на рішення н жчого
суду.

Угода TRIPS детально оп сує порядок правового регулювання, включаюч прав
ла про отр мання свідчень і доказів, т мчасові і охоронні заход , пр п с
і судові заборон , відшкодування зб тків та інші санкції. Суд пов нні
мат право в дават розпорядження про в лучення з торговельного обігу або
зн щення піратської продукції ч підробок. Ум сне в готовлення піратської
продукції ч підробок для комерційного в кор стання має розглядат ся як
кр мінальн й злоч н, М тні орган пов нні спр ят запобіганню імпортові
піратської продукції ч підробок.

Перехідні положення Угоди TRIPS

Ці положення дозволяють розподіл т в часі зобов’язання, які містяться в
Угоді TRIPS в залежності від рівня розв тку тієї ч іншої держави. З
огляду на те, що Угода TRIPS набула чинності 1 січня 1995 р., розв нут м
країнам було надано 1 рік (до 1 січня 1996 р.) для забезпечення
відповідності їхніх нормат вн х актів положенням Угод TRIPS. Країнам, що
розв ваються, було надано 5 років (до 1 січня 2000 р.); найменш розв
нуті країн мають для цього 11 років (строк закінчується 1 січня 2006
р.). Однак для патентів на фармацевт чну продукцію цей строк було
подовжено на додаткові 10 років, строк цієї відстрочк буде в черпано л
ше 1 січня 2016 р. Країнам, що розв ваються і в як х не існує патентного
зах сту в деяк х галузях технік , було надано 10 років, щоб розроб т
законодавчу базу. Але для фармацевт чної продукції вон зобов’язані пр
ймат патентні заявк і до закінчення цього строку, навіть якщо патент
може бут надано л ше після набуття ч нності нов м законодавством.

1.8.11. Вирішення спорів

Процедура вирішення господарських спорів, передбачена СОТ,
використовується також в Угоді TRIPS. Йдеться про наріжний камінь
світової торговельної с стем , як й гарантує в конання договірн х
положень. І навіть якщо ця с стема нагадує судові процедур , перш за все
вона спрямована на врегулювання суперечок за взаємною домовленістю.
Майже дві третини з 300 справ, які бул відкр ті в 1995-2004 р., можна
було в ріш т ще на етапі консультацій. Якщо ж вирішення спору за
взаємною домовленістю в являється неможл в м, процедура встановлює чіткі
строк для різн х етапів процесу, що може закінч т ся пр значенням
санкцій комерційного характеру щодо країн, які поруш л свої
зобов’язання.

Перш м етапом процедур є консультації між сторонам спору. Строк етапу
консультацій складає 60 днів. Якщо консультації не пр вел до
врегулювання спору, пр значається спеціальна група експертів. Цю групу
пр значає орган врегулювання спорів (Рада СОТ, яка представлена всіма
договірн м сторонам ). Робоча група експертів працює протягом шест
місяців і передає свої в сновк або рекомендації органу врегулювання
спорів. Ці в сновк можуть бут відх лені органом врегулювання спору л ше
за умов досягнення консенсусу, що означає обов’язкове отр мання згод поз
вача. Якщо в сновк звіту експертів не відх лені, вон стають рішенням
СОТ. Сторон можуть подават апеляцію на це рішення до постійного
апеляційного органу, як й складається з осіб, що мають вел к й автор тет
в галузі права та міжнародної торгівлі і не пов’язані з національн м
органам влад . Строк апеляційної процедур не може перев щуват двох, або,
щонайбільше, трьох місяців. Орган врегулювання спорів зобов’язан й погод
т сь з рішенням апеляційної інстанції. Він може їх відх л т , але, знову
ж так , на умовах консенсусу.

Кол рішення остаточно пр йнято, сторона, яка в знана в нною, має можл
вість в конат умов рішення і т м сам м ун кнут будь-як х санкцій. Для
того, щоб ця сторона повідомила СОТ про свій намір виконати рішення, їй
надається 30 днів. Після цього їй звичайно надається „розумний строк”,
щоб привести своє законодавство у відповідність до рішення СОТ. Якщо ж
сторона не дотримується цього строку, позивач може просити СОТ накласт
на порушн ка санкції комерційного характеру. СОТ дозволяє призначення
таких санкцій; перш за все санкції повинні застосовуватися в тому
секторі, в якому встановлені порушення, але у в падку значн х порушень
санкції можуть пош рюват сь на інші сектор . Отже, не виключено, що у
випадку значних порушень Угоди TRIPS можуть застосовуват ся тар фні
санкції або санкції щодо сектору послуг.

1.8.12. ВОІВ і СОТ: подвійний форум

З 1995 року центром міжнародн х переговорів з п тань інтелектуальної
власності, які до цього часу трад ційно обмежувал сь рамками ВОІВ, стає
також СОТ. У цій ситуації „двоглавості ” виникла проблема коорд нації
дій ц х двох організацій, яка була в рішена пр йняттям Угод між ВОІВ і
СОТ, підп саної 22 грудня 1995 р. Створення нового центру інтересів СОТ
не обмеж ло діяльність ВОІВ, про що свідчать важл ві договор , які вона
уклала в ц х умовах протягом 1996-2000 років. Непроста різн ця між
„інтелектуальною власністю як такою” і „торговельними аспектами”,
пов’язаними з нею, ефективно використовується як кр терій надання
основної компетенції одній ч другій організації. Напр клад, нещодавно в
яв лось, що пошук рішення проблем , про яку згадується в Програмі Доха,
проблем патентів на фармацевт чні в роб , пов’язаної з питаннями охорони
здоров’я населення в деяких країнах, що розв ваються, краще провод т в
рамках СОТ, ніж ВОІВ, у зв’язку із наслідкам для торгівлі. Можна було б
також теорет чно стверджуват що для п тання міжнародної в черпаності
прав інтелектуальної власності, про яке тільк згадується в Угоді TRIPS,
центром переговорів буде в майбутньому СОТ, а такі п тання, як
патентоспроможність ж в х істот або програмне забезпечення комп’ютерів,
на міжнародному рівні пов нні бул б належат до компетенції ВОІВ.

1.8.13. Роль інших міжнародних організацій, зокрема, ЮНЕСКО та Ради
Європи

На закінчення цієї глави слід нагадати, що ВОІВ і СОТ не вичерпують
собою список міжнародних організацій, які в разі потреби або відповідно
до їх статусу займаються питаннями інтелектуальної власності. Достатньо
нагадати, що в рамках Ради Європи проводились численні переговори щодо
укладання договорів в юридичній сфері, внаслідок чого Рада Європи брала
на себе також ініціативу в сфері інтелектуальної власності, як,
наприклад, у випадку Конвенції від 27 листопада 1963 р. про уніфікацію
деяких елементів патентного права на винахід, що відкрило шлях
європейському законодавству в цій галузі. ЮНЕСКО, зі свого боку,
розгортає значну діяльність в сфері авторського права у зв’язку з її
спеціальними компетенціями в галузі культур .

2. Інтелектуальна власність у Європейському Співтоваристві

2.1. Твердження про відсутність компетенції ЄС

Шість країн-засновників (Німеччина, Бельгія, Франція, Італія, Люксембург
і Нідерланди), укладаючи у Римі Договір від 25 березня 1957 р. про
заснування Європейського Економічного Співтовариства, старанно уникали
положень, які б наділяли новоутворені інституції повноваженнями у сфері
інтелектуальної власності. Хоча найпершою метою Договору було
започаткувати “спільний ринок”, – а як відомо, у функціонуванні
будь-якого р нку першочергову роль відіграють саме права на
інтелектуальну власність, – засновн к ЄЕС вважал недоцільн м дублюват
роботу вже існуючого у ВОІВ центру міжнародного співробітництва й
паралельно створювати у Брюсселі новий центр переговорів, що несло б у
собі ризик перерозподілу влад між національн м адміністрат вн м органам
й наднаціональн м інституціями, ще й за умови нового механізму прийняття
рішень, правила застосування якого здавал ся у той час нев значен м .

Ця позиція знайшла своє чітке відображення у тексті двох статей Договору
про заснування ЄС, які не зазнал жодн х змін підчас багаторазового
перегляду Договору починаючи з 1958 р. (Єдиний Європейський Акт,
Маастрихтський договір, Амстердамський договір, Ніццьк й договір).
Незмінн м ці статті увійшл і до тексту Договору, що встановлює
Конституцію Європи (Договір підписано у Римі 29 жовтня 2004 р., але ще
не ратифіковано). Йдеться про статті 295 та 30 Договору про заснування
ЄС (далі – ДЄС).1

1 Перша нумерація цих статей була такою: ст. 222 та ст.36 ДЄС. її було
змінено на ст.295 та 30 ДЄС Амстердамським договором. Номери відповідних
двох статей в договорі, що встановлює Конституцію Європи -ст. Ш-425 та
ст. Ш-154.

Стаття 295 ДЄС проголошує: “Цей Договір жодною мірою не порушує норми
держав-членів, які регулюють систему володіння власністю.” Хоча головною
функцією цього положення було роз’яснити, що Договір не торкався права
держав пр ват зуват або націоналізуват підпр ємства, формулювання
“система володіння власністю” охоплює також й інтелектуальну власність.

Опосередковано ст. 30 ДЄС також підтверджує намір держав-учасниць
відокремити інтелектуальну власність, поряд з сільським господарством,
транспортом або торговельною політикою, від галузей, в яких державні
повноваження мали бути передані інституціям Співтовариства. Стаття 30
ДЄС є відх ленням від HYPERLINK \l “bookmark36” ф ундаментального пр нц
пу, як й гарантує вільне пересування товарів у межах спільного р нку з
одночасною забороною на кількісні обмеження імпорту та на “еквівалентні
дії” (ст. 28 ДЄС)1. Натомість, ст. 30 ДЄС дозволяє скасовувати цю
заборону у випадку, коли HYPERLINK \l “bookmark36” н аціональні заходи
виправдані низкою причин, серед яких “захист промислової й комерційної
власності”2. При першому знайомстві здається, що це положення закріплює
за кожною країною-членом суверенні права у сфері інтелектуальної
власності, навіть якщо ці права стають на заваді вільного пересування
товарів.

2.2. Національні системи інтелектуальної власності можуть діяти як
заходи, еквівалентні кількісним обмеженням

Що слід розуміти під висловом “заходи, еквівалентні кількісним
обмеженням на імпорт або експорт” у визначенні ст.28 ДЄС? Таке
визначення дає у 1974 р. Суд ЄС у своєму рішенні у справі Ва$$опуШв3,
визначення, яке було неодноразово підтверджено у наступних рішеннях:

“будь-який законодавчий акт країн-членів, який може прямо або
опосередковано, тепер або у майбутньому, створити перешкоди для
внутрішньої торгівлі, повинен розглядатися як захід, еквівалентний
кількісним обмеженням”.

1 Виключення зі ст. 30 ДЄС застосовується також до ст. 29 ДЄС, яка
забороняє кількісні обмеження експорту й заход з рівнозначн м
наслідками, але ст.29 менш поширена на практиці, ніж ст.28.

2 На перший погляд здається, що терміни “промислова й комерційна
власність” виключають авторське право, але Суд ЄС постановив, що під ц м
термінам слід розуміт всі в д інтелектуальної власності.

3 Справа 8/74 Королівський прокурор/Дассонвіль – Зб. 1974 стор.837

Це поняття складається з двох елементів:

а) у першу чергу мова йдеться про державні заходи або дії

державних установ: положення нормативних актів, рішень

національн х судів, адміністрат вні заход , документ , що

в даються державн м органам влад або дії державн х

установ.

б) захід повинен призвести до наслідків, які обмежують торгівлю

на території ЄС. Як тільки об’єктивно доведено, що існують або

будуть існуват такі наслідк , застосовується ст.28 ДЄС. Не треба

довод т , що захід має д скр мінаційн й або протекціоністськ й

характер, тобто не треба перевірят існування суб’ єкт вн х умов,

які б стосувал ся намірів державного органу влад , як й вдався

до цього заходу.

Деякі положення нормат вного акту щодо зах сту прав інтелектуальної
власності відповідають в щенаведеному в значенню. Положення, яке
визначає наслідки якого-небудь виду права на інтелектуальну власність,
дозволяє його власн кові заборон т третім особам в кор стовуват це право
без його дозволу. В кор стання може набуват різн х форм: в робн цтво,
збут, в кор стання й зберігання у комерційн х цілях товарів, які містять
право, що охороняється. Територіальний принцип, характерн й для ц х
прав, в магає доповн т в щезазначені форм в кор стання ще однією формою
– ввезення з-за кордону товарів, які містять право, що охороняється.
Можна негайно побач т , якою мірою відповідає цей останній елемент
визначенню “еквівалентних дій”, яке наводиться вище, якщо країною
походження імпорту є інша країна-учасн ця. Йдеться про законодавч й
захід, тобто дію, що поход ть від держав , й цей захід перешкоджає
внутрішній торгівлі, оскільк на нього може пос лат ся власн к, намагаюч
сь завад т ввезенню товарів з інш х країн-учасн ць на тер торію країн ,
де зазначене право на інтелектуальну власність охороняється. Якб ст. 30
ДЄС не дозволяла роб т в няток, положення національного законодавства,
які наділяють власн ка права можл вістю перешкоджат імпорту, діял б так
само, як й кількісні обмеження, а тому бул б заборонені на підставі ст.
28 ДЄС, їх слід було б в луч т з законодавства, дотр муюч сь пр нц пу
верховенства права Співтовар ства над національн м.

Але такі наслідк бул б надмірн м . Оскільк пр нц п
тер торіальності обмежує дію охоронного документа тер торією держав , в
якій існує певне право, без зах сту прот імпорту права на
інтелектуальну власність відчутно втрат л б у значущості. Не можл во
було б оскарж т найзухваліші підробк , в готовлені на тер торії
сусідньої країн . Стаття 30

ДЄС врівноважує розбіжності інтересів в цій цар ні і зберігає всю свою
актуальність, незважаюч на те, що внутрішній р нок сьогодні є більш
інтегрован м, ніж спільн й р нок кол сь. Проілюструємо важл вість цієї
статті на простому пр кладі.

Припустимо, що підприємство зареєструвало у країні-члені А товарний знак
з метою збуту своєї продукції. На момент реєстрації вже існував ідент чн
й товарн й знак на таку саму продукцію, що належав іншому підприємству у
країні-члені В. Власник свідоцтва на знак з держави А не зміг – або,
навіть, не захотів, – поширити охорону свого права на території держав В
через пр дбання паралельного права. Що ж до власн ка знаку з країн В,
він не вважав за доцільне реєструват свій знак у країні А, док там не
з’явився власник аналогічного знаку. Останній повинен мати можливість в
магат заборон т ввезення на тер торію А товарів схожого знаку, які однак
реалізуються на р нку власн ком знаку з країн В на законн х підставах.
Останній кор стується так м сам м правом, кол йдеться про продаж
продукції аналогічного знаку, але в готовленої власн ком знаку з країни
А. Без винятку ст. 30 ДЄС ці товари могли б вільно реалізовуватися на р
нках обох держав, але спож вачі країн А і В без сумніву бул б не
спроможні в знач т країну походження товарів, які вон купують, що позбав
ло б знак його основної функції.

Можна навести й інші приклади, які б обґрунтовували необхідність
обмежуват вільне пересування товарів, з т м щоб зберегт фундаментальні
функції прав на інтелектуальну власність. Однак, існують інші с туації,
в як х застосування ст. і 30 ДЄС могло б завдат значної шкод самій ідеї
внутрішнього р нку. Саме ці с туації оп н л ся у центрі уваг керівн ків
адміністрат вн х органів країн-членів з моменту набуття ч нності
Договору про заснування Європейського Економічного Співтовариства в 1958
р. Оскільк на той час Суд ЄС ще не дав свого тлумачення ст. 30 ДЄС,
керівн к шукал способ дії у ц х с туаціях не відступаюч пр цьому від пр
нц пу, згідно з як м п тання інтелектуальної власності зал шаються у
компетенції держав-учасн ць.

2.3. Вичерпання прав на території Співтовариства

Дуже швидко Комісія також звернула увагу на ситуації, які викликали
заклопотаність національн х органів влад . Н жченаведена с туація є
найбільш очев дною, але, зв чайно, не єд ною, яку можна собі уяв т . Пр
пуст мо, підпр ємство отр мало комплекс паралельн х прав, що
охороняються на території всіх країн-членів. За принципом
територіальності це підпр ємство володіє н зкою автономн х прав, кожне з
як х діє на тер торії однієї країн . Тоді йому було б дозволено
реалізовуват свою продукцію, що міст ть право, про яке йдеться, у країні
А й прот стоят розповсюдженню ц х товарів в інш х країнах, сп раюч сь на
національне право, що паралельно діє у кожній з країн. Цьому підпр
ємству було б легко ізолюват національні р нк й підтр муват на кожному з
н х різні цін , унеможл влююч встановлення економічного реж му,
заснованому на конкуренції. Якб в няток ст. 30 ДЄС регулював цю с
туацію, права інтелектуальної власності створювал б такі перешкод на
шляху до створення спільного р нку, що вон надійно замін л б м тні збор
, скасовані між країнами-членами, або, як казали у той час, “офіцери
судової поліції замінили б митників”, створюючи бар’єри на шляху
вільного пересування товарів.

1 У той час до переліку не входило авторське право, очевидно, тому що
існувала Конвенція Бернського союзу, яка без будь-як х формальн х в мог
гарантувала авторові паралельн й зах ст його прав на тер торії всіх
країн-учасн ць.

2 Що стосується промислових малюнків і корисних моделей, зусилля зазнали
невдачі, тому що розробн к проекту не змогл знайт спільну модель правов
х віднос н, яка б влаштувала всі шість країн-членів.

Необхідність запобігат в н кненню так х наслідків спонукало шість
країн-засновн ць ЄС розпочат в 1958 р. роботу над трьома проектам
міжнародн х конвенцій, в ключн м учасн кам як х бул б ці країн , й які б
започаткувал єд ні правові норм для патентів, торговельн х марок, пром
слов х зразків1. Планувалося, що спільні відомства в дават муть
відповідні свідоцтва інтелектуальної власності єд ного зразка, ч нні на
тер торії Співтовар ства. Пр нц п тер торіальності за комунітарною
ознакою пов нен був замін т пр нц п тер торіальності за національною
ознакою, так м ч ном свідоцтва, отр мані в одній з країн-членів, більше
не розглядал сь б як автономні, й можна було б ун кнут р з ку законної
ізоляції р нків на підставі статті 30 ДЄС. Було розроблено два проект ,
які стосувалися патентів і торговельних марок2. У наступних розділах
буде розглянуто їх роль у розв тку права у ц х галузях. Однак, на рівні
Співтовар ства ці зус лля не мал успішного розв тку. Проект стосовно
патентів, до якого дуже серйозно постав л ся міністр шест країн-членів у
1962 р., в решті решт зазнав поразки з політичних причин, пов’язаних з
невдал м переговорам про вступ до Співтовар ства Вел кобр танії.

Занадто широке тлумачення статті 30 ДЄС наражало на ризик спільний
ринок. Вирішення цієї проблеми знайшов Суд ЄС. У своєму рішенні від 8
квітня 1971 р. у справі «Deutsche Grammophon/Metro»1 Суд уперше
сформулював доктрину в HYPERLINK \l “bookmark43” и черпання прав
HYPERLINK \l “bookmark42” н а території Співтовариства, доктрину, яка
усунула потенційну загрозу для спільного ринку, що її містили
неузгодженні тлумачення статті 30 ДЄС. У питанні патентів й знаків цю
доктрину було запроваджено й розвинуто у двох рішення Суду ЄС від 31
жовтня 1974 р.: Centrafarm/Sterling Drug 2 та Centrafarm/ Winthrop 3.
Пізніше ця доктр на знайшла своє підтвердження у вел кій кількості судов
х рішень і на сьогодні вважається загальнопош реною для всіх в дів прав
інтелектуальної власності.

Суд ЄС керувався так м міркуванням : національне законодавство, яке
дозволяє власникові протистояти ввезенню з інших країн-членів товарів,
які б порушувал його права інтелектуальної власності на тер торії
власної країн , віднос ться саме до статті 28 ДЄС, оскільк це
законодавство призводить до створення перешкод вільному пересуванню
товарів. Однак, таке законодавство в правдовується зах стом
інтелектуальної власності, а тому можна застосовуват в няток зі ст. 30
ДЄС. До того ж, щоб скор стуват ся зазначен м в нятком, треба довест ,
що заборона імпорту національн м законодавством була необхідн м заходом
для охорон прав, які склад HYPERLINK \l “bookmark41” а ють “специфічний
предмет” (або “сутність”, або “основну функцію'”) права інтелектуальної
власності, що зачіпається.

Такий підхід спонукав Суд ЄС визначити “специфічний предмет охорони” для
кожного права інтелектуальної власності, на яке посилаються у справі,
яку розглядає Суд ЄС. Зокрема, для патентів спец фічн м предметом

1 Справа 78/70 Зб. 1971 стор. 487

2 Справа 15/74 Зб. 1974 стор. 1147

3 Справа 16/74 Зб. 1974 стор. 1183

4 Рішення «Centrafarm/Sterling Drug»

є “забезпечити власникові патенту гідну винагороду за винахід, і з цією
метою надати йому виключне право використовувати цей винахід у
виробництві, при першому продажу промислового виробу, шляхом
безпосереднього використання або надання ліцензій третім особам, а також
наділити власника патенту правом оскаржувати у суді будь-яку підробку
“4. Для товарного знаку специфічним предметом є “забезпечити власникові
свідоцтва виключне право використовувати знак підчас першого продажу
продукції, захищаючи таким чином право власника від конкурентів, які б
вдалися до зловживання положенням та репутацією знаку, незаконно
використовуючи його для продажу своєї продукції”1. У наступних рішеннях
Суду ЄС було сформульовано відповідні в значення для більшості інш х
прав інтелектуальної власності.

Як тільк власн к уперше в пуст в у торговельн й обіг продукцію, що
охороняється, він кор стується гарантіям , що їх надає спец фічн й
предмет охорон , не тільк в країні, де його право зареєстровано, але й у
всіх інш х країнах-членах, незалежно від того, ч набув там власн к
паралельне право, ч ні. Це прав ло зал шається ч нн м, якщо уперше
продукція реалізується третьою особою за згодою власн ка. Якщо, після
першого продажу, дозвол т власн кові пос лат ся на своє право в одній із
країн з метою завад т паралельному імпортуванню, це б дозвол ло йому
вдруге в кор стат перевагу, надану спец фічн м предметом охорон , дозвол
ло б йому ізолюват національні р нк й, так м ч ном, ввест обмеження
товарообміну, що не могло б більше в правдовуват ся необхідністю охорон
інтелектуальної власності.

Так м ч ном Суд ЄС окресл в поняття “вичерпання прав на території
півтовариства”. Національні законодавчі акт , які дозволяють власн кові
заборон т ввезення товарів у країну, де його право інтелектуальної
власності охороняється, не можуть бут узаконен м ст. 30 ДЄС з огляду на
ст. 28 ДЄС, якщо ці акт стосуються товарів, які продаються на законн х
підставах в іншій країні-члені сам м власн ком або третьою особою за
його згодою. Треба підкресл т , що існування паралельн х прав не є
необхідною умовою для в черпання прав, але це – одна з особливих
ситуацій, в якій його можна в знач т . Основною й необхідною умовою є
згода власн ка на перш й продаж товару в одній з країн Співтовар ства.

Будуч загальнопош реною у Європейському Союзі, ця доктр на була
деталізована у вел кій кількості рішень Суду ЄС, які складають звід
законів, необхідн й для того, щоб орієнтуват ся у віднос нах між пр нц
пом вільного пересування товарів і охороною прав інтелектуальної
власності. Найбільш характерн м рішенням Суду є:

а) Стосовно патентів:

1 Рішення «Centrafarm/ Winthrop». Це визначення специфічного предмету
охорони для знаку було розширено й доповнено, у наступних постановах є
посилання на “основну функцію гарантії походження товару відносно до
споживачів”

– Рішення від 14.7.1981 р. у справі 187/80 МєгсШєрИаг (Зб. 1981 стор.
2063): має місце в черпання прав, навіть якщо товар предмети
паралельного імпорту уперше були випущені на ринок країни, в якій
власник не міг отримати патент на підставі чинного законодавства цієї
країни.

Рішення від 9.7.1985 р. у справі 19/84 Pharmon/Hoechst (Зб. 1985 стор.
2291): вичерпання прав не має місця, якщо товари -предмет паралельного
імпорту реалізовувал ся на р нку власником обов’язкової (примусової)
ліцензії на патент: не в стачає згод власн ка патенту.

1 Багато постанов, з яких – деякі недавні, наслідували й деталізували цю
судову практику.

2 Ця постанова скасувала практику, закріплену постановою від 3.7.1974 р.
у справі 192/73 Van Zuylen/Hag (Зб. 1974 стор. 731)

б) Стосовно товарних знаків:

Рішення від 23.5.1978 р. у справі 102/77 Hoffmann Laroche/Centrafar (Зб.
1978 стор. 1139)1 : у випадку відкриття упаковк ліків й повторного
нанесення початкового товарного знаку, здійснених третьою особою без
згоди власника, не має місця вичерпання прав, якщо споживачі більше не
мають гарантії цілісності продукції, яка забезпечувалась непошкодженою
упаковкою.

Рішення від 17.10.1990 р. у справі 10/89 CNL SUCAL NV/Hag (Зб. 1990
стор. 3711) 2: немає вичерпання прав, якщо власник двох паралельних
марок у двох країнах-членах зазнав примусового відчуження одного зі
знаків на кор сть підпр ємства, яке не має економічн х стосунків з власн
ком знаку: відсутня згода власн ка охоронного документу.

Рішення від 2.2.1994 р. у справі C-315/92 Verband Sozialer Wettbewerb/
Clinique Laboratories et Estee Lauder (Зб. 1994 стор.І-317): косметичні
товари продавалися під маркою Clinique у всій Європі за винятком
Німеччини, де ця назва сприймалася як непр ємна, й в робн к в мушен й
був в кор стовуват марку Linique. Ввезення у Німеччину косметичних
товарів зі знаком Clinique стал об’ єктом судов х позовів. Суд юст ції
проголос в, що мало місце в черпання прав, заборона на імпорт на
підставі непр ємного найменування в далася надмірною у цій справі з
огляду на пр нц п пропорційності.

Рішення від 22.6.1994 р. у справі С-9/93 “Internationale Heiztechnik
GmbH/Ideal Standard GmbH.: вичерпання прав не проголошується у випадку,
коли власник двох паралельних знаків у двох країнах-членах продав один
із знаків іншому підприємству, яке не має стосунків з першим власником
знаку: відсутня згода першого власника знаку на продаж товарів, що
містять проданий знак; відсутній предмет паралельного імпорту,
враховуючи відмову правовласника здійснювати будь-який контроль за
якістю товарів.

в) Стосовно авторського права:

Рішення від 17.5.1988 р. у справі 158/86 Warner Brothers/Christiansen
(Зб. 1988 стор. 2605): не можна посилатися на в черпання прав у в падку
відеокасет , законно пр дбаної в одній з країн-членів (Великобританія),
де чинне законодавство не визнавало за автором твору право надання на
прокат, якщо ця відеокасета надається на прокат в іншій країні-члені
(Данія), яка надає авторові таке право: охорона права на надання на
прокат є складовою специфічного предмету авторського права.

г) Стосовно пром слов х зразків:

Рішення 14.9.1882 р. у справі 144/81 ” Kleurkoop/Nancy Kean Gifts (Зб.
1982 ст. 2853): норм вільного пересування товарів не впл вають на ч
нність положень національного нормат вного акту, за як м жодна особа,
крім справжнього автора пром слового зразка, не може пос лат ся на
непатентноспроможність зразка.

Рішення від 22.1.1981 р. у справі 58/80 Dansk Supermarked/Imerco (Зб.
1981 стор. 181): в черпання прав має місце у в падку паралельного
імпорту продукції н жчої якості (фаянсові сервіз із зображенням датськ х
королівськ х палаців), хоча ексклюз вн й дистриб’ютор у скандинавських
країнах заборонив особисто англійському в робн кові експортуват у ці
країн продукцію не першої категорії якості. Однак, продаж продукції
нижчої якості може бут заборонен й в одній зі сканд навськ х країн на
підставі національн х нормат вн х актів про недобросовісну конкуренцію і
зах ст прав спож вачів.

Суду все ще інкол довод ться роз’ яснюват деякі аспект або незрозумілі
місця цієї доктрини. Треба підкреслити, що Суд розробив цю доктрину,
спираючись саме на текст статей 28 і 30 ДЄС. Тобто йдеться про
нормативні акти, що відносяться до основного права Співтовариства, до
права установчих договорів. Кодифікація цієї доктрини у директивах і
регламентах, виданих пізніше, не виконує декларативної функції, вона
висловлює політичне прагнення законодавця виключити, принаймні на деякий
час, принцип міжнародного вичерпання прав на інтелектуальну власність1 й
зберегти контроль за будь-яким випадком розширення вичерпання прав
Співтовариства за його межами2.

Ця доктрина виявила, що з правової точки зору неможливо втілити у життя
прагнення країн-учасниць утримувати питання інтелектуальної власності у
рамках окремої країн або міжурядов х віднос н, повністю виключаючи
компетенцію Співтовариства. Вимоги спільного ринку й властивої йому
вільної конкуренції зобов’язували країни-члени внести поправк до
національного законодавства у сфері інтелектуальної власності з тим, щоб
виключити елементи, які б заборонялися статтею 28 ДЄС і не підпадали під
виняток зі ст. 30 ДЄС, наприклад, права заборони на паралельн й імпорт з
країн-членів ЄС.

2.4. Правила конкуренції

Якщо доктрина вичерпання прав у Співтоваристві насправді обмежила
прагнення країн-членів в нест п тання інтелектуальної власності поза
сферу в конання Договору про заснування ЄС, постало багато інш х с
туацій, для врегулювання як х слід було в знат , що у галузі
інтелектуального права треба було застосовуват й інші аспект права
Співтовар ства.

1 Див. Постанова Суду від 16.7.1998 у справі C-355/96 Silhouette
International Schmied GmbH & Co. KG/Hartlauer Handelsgesellschaft mbH,
яка містить тлумачення статті 7 Першої директиви Ради від 21 грудня 1988
р., яке зближує законодавства країн-членів про знаки.

2 Таким чином вичерпання прав у Співтоваристві було поширено на треті
держави, які входили до Європейського економічного простору (Ісландія,
Ліхтенштейн та Норвегія) на підставі Угоди про утворення ЄЕС.

3 Нумерація цих положень у Договорі ЄЕС у його версіях, що передували
Амстердамському договору, була такою: ст. 85 й 86 ЄС. Ті ж самі
положення, майже без змін, знаходимо у Договорі про Конституцію для
Європи, у статтях III-161 та III-162.

Деякі справ , які розглядал ся Судом ЄС й стосувал ся застосування
правил конкуренції ЄС (ст. 81 і 82 ДЄС3), поставили питання
співвідношення між ц м прав лам й правам інтелектуальної власності.
Вел ка кількість рішень Комісії й Суду ЄС дали змогу перевірити, чи не
блокується реалізація правил конкуренції тим фактом, що дії підприємств,
неоднозначні з погляду норм Співтовар ства, полягал у кор стуванні
правам на інтелектуальну власність. До того ж, Суд ЄС чітко розмежував
поняття “існування права” й “здійснення права” інтелектуальної
власності, перше відноситься до сфери національного законодавства, друге
може бут обмежен м застосуванням правил конкуренції ЄС. Останні є
нормами прямого застосування й санкціонують угоди антиконкурентного
характеру та зловживання домінуючим положенням на ринку. Якщо до таких
дій підприємства вдаються на підставі прав на інтелектуальну власність,
треба зважат не на зміст національного законодавства, яке обґрунтовує
існування цих прав, а на спосіб, у який підприємства користуються ними.
Цивільні санкції та штрафи, які стягуються за порушення у так й спосіб
норм Співтовар ства, не становлять пріоритетний спір / взаємодію /
взаємну протидію з законодавчою владою країн-членів.

Поз HYPERLINK \l “bookmark53” о в про контрафакцію

Було встановлено, що якщо одностороннє здійснення права на
інтелектуальну власність (позов про контрафакцію) не відноситься до в
падків існування угод між двома підпр ємствам , які забороняються ст. 81
(1) ДЄС, сам факт подання судового позову про контрафакцію з метою
розподілу спільного ринку порушує цю статтю у якості “предмета, способу
або наслідків” антиконкурентної угоди. Такого висновку Суд дійшов у
справі Consten Grundig 1. Судді вважали, що позов щодо права власності
на торговельну марку, порушен й з метою перешкод т паралельному імпорту
й забезпеч т собі абсолютн й зах ст на тер торії однієї країн -члена
(Франції), мав ознаки угоди між підприємствами, забороненої статтею 81
(1) ДЄС. Виголошена Комісією заборона посилатися за таких обставин на
товарн й знак не є посяганням на існування цього права, вона тільк
обмежує умов здійснення права, що дозволяється законодавством Співтовар
ства.

Передача права

1 Справа. 56&58/64, Зб. 1966 стор.299 (текст англійською).

Той самий принцип діє стосовно передачі права на інтелектуальну
власність третій особі. Право є нематеріальним майном зі своєю власною р
нковою вартістю, і його власн к вправі його передат третій особі, пр
цьому контракт на передачу права не обов’язково підпадатиме під статтю
81

(1) ДЄС. Однак, пер HYPERLINK \l “bookmark57” е дача права може
становити “предмет, спосіб або наслідки” антиконкурентной угоди1 або
слугувати інструментом зловживання домінуюч м положенням на р нку2.

Проблем в н кають, кол власн к свідоцтва володіє всім комплексом
паралельних прав на території Європейського Союзу. Чи припустимо, у
світлі конкурентного права Співтовар ства, передат третій особі деякі з
ц х прав, зберігаючи за собою власність на інші права? Можна подумати,
що такі дії шкодять торгівлі між країнам -членам , оскільк в н кають
нові бар’ єр , пов’ язані з тер торіальною пр родою прав, які внаслідок
їх передачі опиняються в руках різних осіб. У першу чергу постає питання
вичерпання права. У справі Ideal Standard 3 Суд виголосив, що передача
містила у собі надання повного права й відмову першого власн ка права
контролюват його в кор стання правонаступн ком, а тому права не можуть
вважат ся вичерпаними4. Але цей висновок не виключає існування особливих
випадків, у як х передача права є част ною комерційної стратегії підпр
ємств, кінцева мета якої полягає у сегментації р нку, що супереч ло б
нормам конкуренції й спр ч няло б застосування статті 81(1) ДЄС.

2.4.1. Ліцензійні договори

1 Справа Sirena 40/70, 36. 1971 p. 69 (текст англійською).

2 У справі. T-51/89 Tetra Pak I (36. 90-ІІ-стор.309) набуття
обов’язкової ліцензії на патент було визнано проявом зловживання
домінуючим положенням на ринку.

3 Справа. C-9/93 Internationale Heiztechnik GmbH/Ideal Standard GmbH.
Постанова від 22/6/1994.

4 Таке міркування є недоречним, якщо відносини між цесіонарієм й
набувачем права продовжують створювати економічні зв’язки, як у
випадках, де все ще існує ризик використання права його першим
власником, ставлячи в залежність, наприклад, ціну придбання права від
прибутків правонаступника, які він отримає при використанні права.

Права на інтелектуальну власність мають в ключн й характер, а їх власн к
може надат третім особам право в кор стання відповідного об’ єкта
інтелектуальної власності, укладаюч ліцензійн й договір, за як м
ліцензіар зобов’язується вносити за це певні платежі (роялті). Ліцензія
може бути виключною і невиключною (простою). Факт надання ліцензії сам
собою не станов ть ант конкуренту дію, оскільк в результаті він збільшує
на р нку кількість осіб, які можуть кор стуват ся певн м правом. На
відміну від передачі права, ліцензія зберігає за ліцензіаром право
контролю над в кор станням об’ єкта ліцензіатом. Деякі пункт договору,
що пр ймаються сторонам , можуть за певн х обстав н перешкоджат
конкуренції на р нку, особл во у в падках ліцензій, обмежен х тер
торією. В н кає багато запитань. Наприклад, у якій мірі можна обмежувати
право ліцензіата використовувати договір за межами території, на яку
видано право? Чи може ліцензіар завад т такому в кор станню, пос лаюч сь
на свої паралельні права й доктр ну в черпання прав Співтовар ства? Ч
можна обмеж т свободу ліцензіата пр встановленні цін на продукцію, в
готовлену за ліцензією? Ч можна заборон т ліцензіату в магат в знання
недійсн м права, на яке він отр мав ліцензію? Це тільк деякі з ч сельн х
п тань, які постають з огляду на прав ла конкуренції під час укладання
ліцензійного договору.

Практ ка Комісії та Суду ЄС поступово дає відповіді на всі ці запитання.
У своєму рішенні Semence de maпs \ фундаментальному у цій царині, Суд
визначив різницю між виключними ліцензіями відкритого типу та виключними
ліцензіями закритого типу. Відкритою є ліцензія, положення якої,
забороняюч укладат договор з інш м контрагентам , обмежують конкуренцію
тільк у віднос нах між власн ком права і ліцензіатом. Закр тою є
ліцензія, яка, навпак , перешкоджає будь-якій конкуренції на тер торії,
на яку в дано право, включно з конкуренцією, що породжується паралельним
імпортом та існуванням інших ліцензіатів. Ліцензія відкритого типу не
може зашкодити конкуренції: вона містить обмеження, необхідні для того,
щоб переконат ліцензіата піт р з к в кор стання нової технології або
продажу нового продукту на зазначеній тер торії. Ліцензія ж закр того т
пу станов ть в падок, заборонен й статтею 81 (1) ДзЄС.

1 Справа 258/78 Nungesser/Commission – Зб. 1982 стор.2015.

Хоча такі рішення, як Semence de maпs окреслили основні принципи, що
застосовуються у ц х п таннях, складність й різноманітність с туацій,
які можуть в н кат , в магал впровадження правов х норм, які б більш
чітко в значал , що дозволено, а що заборонено. Тільк за так х умов
підпр ємствам був б гарантован й розумн й рівень правової безпек . Ця в
мога ставала ще більш актуальною з огляду на недолік та повільність
функціонування механізму обов’язкового інформування Комісії про укладені
договори; цей механізм було введено в дію Регламент Ради № 17 (ЄЕС) від
16 лютого 1962 р. (перш й регламент про застосування статей 81 і 82
Договору про заснування ЄС)1. До того ж, Рада у своєму регламенті №
19/65 (Регламент 19/65)2 дозволила Комісії приймати, починаючи з 1965
р., регламенти про винятки за категоріями, до яких відносилися деякі
категорії угод, і зокрема обмеження, що вста HYPERLINK \l “bookmark61” н
овлювал ся пр пр дбанні й в кор станні прав на об’ єкт інтелектуальної
власності, а також договор про передачу прав або ліцензії на в кор
стання ноу-хау. Комісія скор сталася ц м дозволом тільк у 1984 р. й
виключно у галузі патентів, вона прийняла Регламент 2349/84 про
ліцензійні договор на патент3. Кілька років потому Комісія в дала
додатков й Регламент 556/89 про деякі категорії ліцензійн х договорів на
використання ноу-хау4. У 1996 р. ці два документи було замінено на один
-Регламент Комісії 240/965. Ціла н зка фундаментальн х змін була внесена
до цього тексту новим Регламентом, що його прийняла Комісія 7 квітня
2004 р. – Регламент 772/2004 6, він набув чинності 1 травня 2004 р. й
тепер заміщує Регламент 240/96.

1 Офіційний вісник 13 від 21.2.1962 р., стор. 204/62. Текст Регламенту
було змінено Регламентом № 1216/1999 (Офіційний вісник Ь 148 від
15.6.1999, стор. 5).

2 Регламент Ради № 19/65 від 2.3.1965 стосовно застосування статті 85
[81] (3) до деяк х категорій договорів й узгоджен х дій.

3 Регламент Комісії №. 2349/84 (Офіційний вісник Ь 219 від 16.8.1984
р.), змінений регламентом Комісії (ЄС) № 2131/95 (Офіційний вісник Ь 214
від

8. 9. 1995).

4 Регламент Комісії №. 556/89 (Офіційн й вісн к Ь 61 від 4.3.1989 р.),
змінений угодою про вступ Австрії, Фінляндії та Швеції.

5 Регламент Комісії (ЄС) № 240/96 від 31 січня 1996 стосовно
застосування статті 85, параграфу 3 Договору до деяк х категорій угод
про передачу технологій (Офіційний вісник Ь 031 від 9/02/1996 р.).

6 Регламент Комісії (ЄС) № 772/2004 від 7 квітня 2004 стосовно
застосування параграфу 3 статті 81 Договору про деякі категорії угод про
передачу технологій (Офіційн й вісн к Ь 123 від 27 квітня 2004 р.).

Регламент 772/2004 передбачає скасування заборон статті 81 (1) ДЄС на
такі в д угод, як передача технологій між двома підпр ємствам з
укладанням ліцензійн х угод на в кор стання патентів, пром слов х
зразків, авторськ х прав на програмне забезпечення, ноу-хау. Якщо угода
стосується інш х прав на об’ єкт інтелектуальної власності (напр клад,
товарного знаку або баз дан х), ліцензія не забороняється тільк за тієї
умов , що положення про інші права відіграють допоміжну роль порівняно з
положенням про передачу технологій.

Регламент розрізняє договір між підприємствами, що конкурують, і
підприємствами, що не конкурують. Для перших встановлені більш жорсткі
умови звільнення від заборони, оскільки вони збільшують ризики для
конкуренції. Наслідуючи приклад вже випробуваних на практиці економічних
дій за Регламентом 1999 р. про винятки за категоріями для
дистриб’юторських угод1, виняток робиться, якщо частина потенційних
ринків технології або товару не перевищує певний відсоток. Для
конкуруючих підприємств цю частку встановлено на рівні 20% від обсягу
ринку, який займають обидва підприємства; для не конкуруючих підприємств
це – 30% від частки ринку, яку обіймає кожне з підприємств. У статтях 4
та 5 регламенту міститься чорний список, тобто список положень договору
про передачу HYPERLINK \l “bookmark68” т ехнологій, наявність як х
достатня для в знання договору так м, що порушує ст.. 81 (1) ДЄС.

Ліцензії на торговельні марки, авторські права (інші, ніж програмне
забезпечення) та права на інші об’ єкт інтелектуальної власності ще не
бул HYPERLINK \l “bookmark69” п редметом регламенту про винятки за
категоріями договорів. Згідно з новим загальн м реж мом застосування
статей 81 та 82 ДЄС, як й набув ч нності з 1 травня 2004 р.2,
підприємства більше не мають можливості інформувати Комісію про укладені
ними угоди й повинні самі, під свою відповідальність, перевірят їх від
HYPERLINK \l “bookmark69” п овідність прав лам конкуренції Співтовар
ства, так само, як і для договорів передачі технологій, де частка
потенційного р нку перебільшувала б в щезгадані ліміт .

2.4.4. Зловживання домінуючим положенням

Регламент Комісії (ЄС) № 2790/99 від 22 грудня 1999 р. стосовно
вертикальних угод про купівлю або продаж товарів та послуг.

2 Регламент Ради ЄС № 1/2003 від 16 грудня 2002 р. стосовно застосування
правил конкуренції, передбачених статтями 81 та 82 Договору.

3 Справа Т – 69/89 Рішення Суду першої інстанції (ЗБ. 1991 ІІ-стор.485)
та справа С-241&242/91 Рішення Суду ЄС.

У деяк х в падках здійснення права на інтелектуальну власність може
станов т зловж вання домінуюч м положенням на р нку. До такого висновку
прийшли Комісія, Суд першої інстанції та Суд ЄС у справі Magill або
Radio Telefis Eireann 3. Ірландські та британські телевізійні компанії
скористалися своїми авторськими правами й відмовляли у будь-якому
відтворенні їх т жнев х телепрограм, перешкоджаюч так м ч ном створенню
й розповсюдженню в Ірландії й Ольстері періодичного видання з щот жнев м
програмам всіх телеканалів, які віщал на ц х тер торіях, хоча
громадськість відчувала потребу у такому новому продукті. Судові
інстанції Співтовар ства в знал таку поз цію телекомпаній зловж ванням
домінуюч м положенням на потенційному р нку щот жнев х телевізійн х в
дань з телепрограмам . Унеможл влююч створення такого продукту, власн к
авторського права в йшл за межі необхідного зах сту, метою якого є
забезпечення авторської в нагород . Суд також в знав правомірн м заходи
Комісії й схвалив рішення Суду ЄС першої інстанції, які зобов’язували
телекомпанії надават їх т жневі програм за розумну ціну будь-якій третій
особі, яка зроб ть відповідн й зап т з метою публікації ц х програм у
періодичному виданні. Йдеться про справжнє преторіанське утворення
гіпотези обов’язкової ліцензії або правової лі HYPERLINK \l “bookmark72″
ц ензії, що ґрунтується на праві Співтовариства. Це рішення вважається
першим, у якому Суд скористався поняттям «essential facility»
(„необхідна послуга”), періодичне видання представляло собою «facility»,
чиє створення унеможливлювалося відмовою осіб, які мал авторське право
на в кор стання необхідної для цього інформації.

Слід навести також рішення Суду у справі Volvo/Veng \ Суд не погодився з
тим, що в даній справі компанія Вольво зловжила своїм домінуюч м
положенням, відмов вш сь надат ліцензію на кор сні моделі вузлів
кузовів. Однак, у obiter dictum Суд навів приклади обставин, у яких така
відмова становила б зловживання відповідно до ст. 82 ДЄС: свавільна
відмова постачат запасні част н незалежн м автомайстерням, встановлення
надмірн х цін на запасні част н , пр п нення в робн цтва запасн х част н
для моделі авто, яка ще ш роко в кор стовується.

Можна також навести приклад справи Tetra Pak I2, у якій Суд вважав, що
підпр ємство, яке займало домінуюче положення на р нку, маюч майже повн
й контроль над існуюч м технологіям в робн цтва, вдалося до зловж вання
ц м положенням підчас укладання в ключного ліцензійного договору на
патент, як й охороняв єд ну альтернат вну технологію, розроблену на той
час, пр тому стані розв тку технік .

2.4.5. Спільна торговельна політика

1 Справа 238/87 зб 1988 стор.6211.

2 Рішення Комісії 1988 р. (Офіційний вісник L 272).

Іншою сферою діяльності, яка виявила неможливість утримувати п тання
інтелектуальної власності повністю поза межам компетенції

Співтовариства, є спільна торговельна політика (ст.ст. з 131 по 134 ДЄС
1). Ця галузь в першу чергу стосується тарифних відносин з третіми
країнами. Зважаючи на те, що внутрішній ринок характеризується єдиним
митним збором, повноваження у п таннях віднос н країн-членів з третім
країнам цілком пр родно бул , передані за Договором про заснування ЄС до
компетенції Співтовариства. Протягом більш, ніж 40 років існування ГАТТ
Співтовар ство діяло й було загально в знан м у світі як од н з головн х
торговельн х партнерів.

HYPERLINK \l “bookmark75” У 80-ті роки Співтовариство HYPERLINK \l
“bookmark73” відчуло потребу забезпечити кращий зах ст своїх прав
інтелектуальної власності від контрафактної та піратської продукції, що
походила з третіх країн. Йдеться п HYPERLINK \l “bookmark76” р о
односторонні заходи зах сту, які дозволял ся ГАТТ, схожі за пр родою на
ант демпінгові дії. 1 грудня 1986 р. Рада ЄС прийняла Регламент У
3842/86 про заходи запобігання розповсюдженню контрафактних товарів2 .
Цей регламент було замінено 22 груд HYPERLINK \l “bookmark75” н я 1994
р. Регламентом Ради ЄС У 3295/94 про заходи запобігання розповсюдженню,
експорту, повторному експорту й обігу у пільговому митному режимі
контрафактної та піратської продукції3. Останній було у свою чергу
замінено 22 липня 2003 р. Регламентом ради ЄС У 1383/2003 стосовно дій
митних органів у випадку існування підозри на порушення прав
інтелектуальної власності та стосовно заходів щодо продукції,
виготовленої й розповсюдженої з порушенням прав інтелектуальної
власності4. Цей регламент, який враховує обов’язки Співтовариства і його
членів згідно з Угодою АОРІС (аспекти права інтелектуальної власності,
які стосуються торгівлі), набрав ч нності з 1 л пня 2004 р.

1 Перша нумерація ц х статей в Договорі про заснування ЄС до його
перегляду Маастрихтським договором була такою: зі ст. 110 по ст. 115. У
Договорі, що встановлює Конст туцію для Європ відповідні статті
перетворилися на ст.ст. ІІІ-314 та ІІІ-315.

2 Офіційний вісник Ь 357 від 18. 12. 1986, ст. 1.

3 Офіційний вісник Ь 341 від 30.12.1994, ст. 8. Текст змінено
Регламентом ЄС № 806/2003 (ГО Ь 122 від 16.5.2003,ст. 1.

4 Офіційний вісник Ь 196 від 2/8/2003. стор. 7

Регламент 1383/2003 в значає умов втручання м тн х органів країн-членів
ЄС у в падках, кол товар , що підозрюються у контрафакції або піратстві,
перетинають митний кордон ЄС. В регламенті також наводяться заход , які
впроваджуються компетентн м органам (частіше за все, судов м ), якщо
доведено в готовлення й розповсюдження ц х товарів з порушенням прав
інтелектуальної власності. Хоча положення трьох вищезгаданих регламентів
не поширюються на конртафактну та піратську продукцію, в готовлену у
межах Співтовар ства, – що було б неможл в м через скасування м тного
контролю на кордонах країн-членів, – вон мал значн й впл в на
національні законодавства, зокрема у п таннях адміністрат вної й судової
процедур та дій щодо товарів, в знан х як такі, що порушують права
інтелектуальної власності.

Компетенція Співтовар ства у цій сфері значно розш р лася завдяк роботі
Уругвайського раунду, із створенням СОТ та підп санням Угод ДОРІС.
Оскільки ця подія відбулася не так давно, а внутрішні повноваження
Співтовар ства суттєво пос л л ся задовго до цього, то її буде
розглянуто у параграфі 7, пр свяченому зовнішнім віднос нам.

2.5. Застосування Співтовариством інших інструментів прямого впливу на
національні акти у сфері інтелектуальної власності

Незважаючи на обмеження, продиктовані доктриною вичерпання прав у
Співтовар стві, прав ла конкуренції Співтовар ства та спільної
торговельної політ к , права інтелектуальної власності зал шал ся, по
суті, за межам компетенції Співтовар ства, а норм , які їх регулюють, в
значал ся законодавством кожної окремої країн -члена.

2.5.1. Конвенції, укладені країнами-членами

В економічному просторі, де поступово формувався спільний ринок, що
перетвор вся пізніше на внутрішній р нок ЄС, дуже шв дко стала відчутною
потреба надат підпр ємствам права, які б значно не відрізнял ся в
залежності від країн , та раціоналізуват процедуру отр мання й
оскарження паралельн х прав. Спочатку задовольн т цю потребу намагал ся
шляхом укладання конвенцій між країнам -членам . Так й інструмент
відповідав прагненню держав зберегт свою незалежність від механізмів у
сфері інтелектуальної власності.

Проект конвенцій 1958 – 1962 рр., які зазначал ся в ще, належать до цієї
категорії документів. Ці проекти конвенцій, не маючи чіткої правової баз
у Договорі про заснування ЄС, в правдовувал ся необхідністю спр ят
втіленню у життя цілей Договору про заснування ЄС, зокрема “усувати
можливості спотворення умов конкуренції, які випливають з

територіального характеру національних систем права інтелектуальної
власності”, “усувати перешкоди на шляху вільного пересування товарів”.
Жоден з цих проектів не був затверджений.

Ідея вдатися до цього ж правового інструменту знову з’явилася у 1968 р.
стосовно проекту патенту Співтовар ства. На цей раз ініціат ва мала
успіх від самого початку, і країни-члени ЄС, – на той час їх було 9, –
підписали 15 грудня 1975 р. Люксембурзьку конвенцію про в дачу
європейськ х патентів. Однак ця Конвенція набрала чинності із затримкою,
її було переглянуто й доповнено Люксембурзькою угодою 15 грудня 1989 р.
стосовно європейськ х патентів, підп саною 12 країнам , які складал на
той час Співтовар ство. За кожною зі своїх двох версій конвенція
надавала європейськ м інст туціям деякі повноваження, не передбачені
Договором про заснування ЄС, внаслідок чого для набуття ч нності її пов
нні бул рат фікуват всі країн -член 1. Конвенція так і не набула ч
нності через брак рат фікацій держав, які її підписали. її значення та
зміст будуть викладені у розділі, присвяченому патентам. Тривалий час
Конвенцію визначали як документ третинного комунітарного права, тобто як
право, яке не поход ть безпосередньо ні від Договору про заснування ЄС
(первинне законодавство), ні від законодавч х актів, пр йнят х на
підставі Договору про заснування ЄС (вторинне законодавство). Вона
супроводжувала ці дві категорії права і належ ть до документів, які
називають “нормативно-правовим надбанням Співтовариства” (l’acquis
communautaire).

Так м ч ном, застосування такого інструменту не набуло пош рення. Цей
факт пояснюється низкою обставин: вимога одностайного прийняття рішень
на переговорах, де Комісія не мала права ініціат в , а Європейськ й
парламент – політ чного права контролю; затяжн й характер національн х
процедур ратифікації, через що процес розширення Співтовариства
випередив ратифікацію, а тексти ставали застарілими ще до набуття ними ч
нності; складнощі конст туційного характеру; необхідність рат фікації
всіма країнам -членам для набуття ч нності. Країн -член ЄС добре
усвідомлювал всі ці труднощі, але до кінця 80-х років ХХ ст. бажання
зберегт законодавчу автономію у п таннях інтелектуальної власності
переважало над всіма інш м міркуванням .

Дійсно, було б неможливо наділити новими повноваженнями спільні
інституції шляхом прийняття рішення, дійсного тільки для деяких
країн-членів.

2.5.2. Директиви про гармонізацію законодавства

Для в ходу з цієї с туації Комісії в ріш ла, у 70-і рок , застосуват
правов й інструмент Співтовар ства, як й існував з самого початку, але
ще не розкрив весь свій потенціал. Стаття 94 ДЄС1 передбачає, що “Рада,
на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом і
Економічним та Соціальним комітетом, приймає одноголосним рішенням
директиви про зближення нормативних та адміністративних актів
держав-членів, які мають безпосередній вплив на створення і
функціонування спільного ринку”. У 60-і та 70-і роки Співтовариство
багаторазово вдавалося до цієї статті, зокрема для подолання технічн х
перешкод в економічн х обмінах.

HYPERLINK \l “bookmark81” У 1973 р. Комісія в яв ла намір скор стат ся
цією юр д чною базою для підготовк д рект в про гармонізацію положень
матеріального права, які застосовувал ся до національн х торгов х
знаків. На думку Комісії розбіжності у рівні та способах охорон прав на
знак у законодавствах країн-членів негат вно впл вал на функціонування
спільного р нку. Незважаюч на сумнів та негат вну реакцію з боку
національн х органів влад , Комісія не обл ш ла свого рішення й у 1980
р. подала пропоз цію директиви. З самого початку Раді було дуже важко
просуватися уперед у роботі над прое HYPERLINK \l “bookmark81” к том
директиви: процедура одностайного прийняття рішень наділяла кожну
країну-члена правом вето, якщо учасн к сумнівал ся у правомірності робот
, до якої їх запрошувала Комісія. Все ж так , згода рамках працюват у
Раді, схвальн й в сновок Європейського парламенту, т ск з боку
зацікавлен х кіл, які також схвально став л ся до цього проекту, відзнач
л змін с туації на краще порівняно з попереднім періодом, кол повністю в
ключалася компетенція Співтовар ства у цій сфері.

1 До Амстердамського договору ця стаття мала номер 100. У Договорі, що
встановлює Конст туцію для Європ , цю статтю було збережено, вона отр
мала номер ІІІ-173.

2 До Амстердамського договору ця стаття мала номер 100 А. У Договорі, що
встановлює Конст туцію для Європ , цю статтю було збережено, вона отр
мала номер ІІІ-172. Співвідношення між ст. 94 та ст. 95 ДЄС завжд було
двозначн м, й цікава інверсія двох статей, здійснена Договором, що

Переговор у Раді затягувал ся, аж док у 1985 р. Єд н й Європейськ й Акт
доповн в ст. 94 ДЄС ще одн м положенням, ст. 95, яка передбачає
застосування більш гнучкої процедур ухвалення заходів збл ження
законодавства2. Одноголосне пр йняття рішень було заміненоголосуванням
кваліфікованою більшістю у Раді, Європейськ й парламент отр мав спочатку
право співпраці, а потім (разом з Маастр хтською угодою) – право
спільного прийняття рішень, а заходи не обов’язково повинні ухвалюват ся
у в гляді д рект в. Комісія, скор HYPERLINK \l “bookmark83” с тавш сь
своїм правом ініціат в , змін ла правові засад своєї пропоз ції, пос
лаюч сь не на ст. 94, а на ст. 95 ДЄС, а Рада змогла, так м ч ном, ухвал
т 21 грудня 1988р. Першу д рект ву про гармонізацію законодавства у
галузі товарн х знаків1, незважаючи на те, що Іспанія проголосувала
проти.

1 Офіційний вісник Ь 40 від 11.2.1989.

2 Постанова Суду від 13 липня 1995 р. у справі С-350/92 Королівство
Іспанія проти Ради Європейського оюзу. Позов щодо скасування
Регламенту Рад (ЄЕС) № 1768/92 від 18 червня 1992 р., стосовно створення
додаткового охоронного свідоцтва для ліків. Збірка 1995 стор. І-01985

3 Більшість д рект в про гармонізацію авторського права містять подвійну
юр д чну базу: окрім ст.. 95 ДЄС вон часто стосуються й ст. 55. Йдеться
про положення, яке дозволяє вдават ся до дій Співтовар ства з метою
полегш т обмін послугам на внутрішньому р нку. Саме до форм надання
послуг часто застосовується авторське право (напр клад, доступ до баз
дан х, ретрансляція телевізійної програм , прокат відеокасет). Д рект ва
стосовно інформаційн х фірм до двох в щезазначен х юр д чн х баз статтю
47 (2) ЄС, оскільк ця д рект ва застосовується до в падків доступу до
неоплачуван х в дів діяльності , тобто до с туацій, в як х реалізується
право (іноземців) здійснюват професійну діяльність.

HYPERLINK \l “bookmark85” Т м часом Комісія представ ла, сп раюч сь на
цю нову правову базу, інші пропоз ції, які стосувал ся інш х прав
інтелектуальної власності. З того часу практ ка ухвалення д р HYPERLINK
\l “bookmark84” е кт в про гармонізацію національного матеріальн
HYPERLINK \l “bookmark85” о го права у п таннях охоронн х свідоцтв
більше не в кл кала спорів. Однак законотворче право Співтовар ства було
остаточно в знане країнам -членам тільк після судового позову Іспанії
прот Рад (1995 р), у якому Іспанія в магала в знат недійсн м регламент
про введення додаткового охоронного свідоцтва для ліків. Рішення Суду ЄС
у справі усунуло раз і назавжд цю негат вну тенденцію2. Вел ка кількість
заходів HYPERLINK \l “bookmark85” н ормат вн х актів, в основному у в
гляді д рект в, була ухвалена у сфері авторського права3, права пром
слов х зразків, топографії інтегральн х мікросхем, патентного права. їх
зміст буде розглянуто у наступних розділах. HYPERLINK \l “bookmark85” Ц
і д рект в складають законодавчу базу, яка безпосередньо впл ває на
національне законодавство та зумовлює його розвиток. Щодо прав, про які
йдеться, зберігається принцип територіальності (дії на державній
території), але національн й законодавець дуже обмежен й у в значенні
прав л, які він застосовує.

Розрізняються дві вел кі груп д рект в:

Д рект в , які повністю й с стемно регламентують матеріальне право, що
застосовується до певного в ду прав інтелектуальної власності. Типовими
прикладами є вищезазначена Директива з питань товарних знаків та
Директива 98/71/ЄС Європейського парламенту й Рад про правову охорону
пром слов х зразків від 13 жовтня 1998 р.1. Цей підхід було поширено
нещодавно на ц вільно-процесуальні та адміністрат вні заход ,
передбачені у кожній країні-члені: Директива 2004/48/ЄС Європейського
парламенту й Ради від 29 квітня 2004 р.

Нормат вні акт , які регламентують окремі аспект охорон певного в ду
прав, де існуючі розбіжності у підході створюють ризик нанесення шкоди
функціонуванню внутрішнього ринку. Часто такі нормативні акти
приймаються під впливом культурних та технологічн HYPERLINK \l
“bookmark86” х змін, які в магають адаптації вже існуюч х законодавч х
норм або введення нов х законодавч х актів. Такого підходу дотр мувал ся
у галузях авторського і патентного права. У в падку пр йняття нормат
вного акту цього т пу країн -член продовжують на свій розсуд і незалежно
регламентуват інші аспект законодавства, про яке йдеться у д рект ві.

1 Офіційний вісник Ь 228 від 28.10.1998 стор. 28

2 Коли заходи приймаються у вигляді регламенту, як це було у випадку з
додатковими охоронними свідоцтвами для фармацевтичних й
фітофармацевтичних продуктів, вони мають пряме застосування.

Важл во підкресл т , що з моменту пр йняття цієї правової баз
матеріальне право інтелектуальної власності в значається у кожній
країні-члені безпосередньо цими директивами2. Останні зобов’язують
країни-члени адаптувати їх національне законодавство до права
Співтовариства. Якщо одна з країн не роб ть цього у пр йнятн й термін
або здійснює це у неправ льн й спосіб, Комісія може подати позов до Суду
ЄС та вимагати санкцій за недотримання країною своїх обов’язків (Ст. 226
ДЄС). Окрім цієї форми судового контролю будь-як й суддя у будь-якій
країні-члені ЄС, застосовуюч національне законодавство, може пересвідч т
ся, ч прав льно бул перенесені положення д рект в до законодавства
країн . Якщо це не так, він пов нен, керуюч сь пр нц пом верховенства
європейського права, відмов т ся від застосування національн х норм на
кор сть положень, які містить директива. Крім того, якщо суддя
країни-члена має сумніви щодо тлумачення того ч іншого положення д рект
в , він може надіслат преюд ціальн й зап т до Суду ЄС (Ст. 234 ДЄС),
відповідь на як й буде для нього не тільк обов’ язковою до застосування,
але й створ ть прецедент для судової практ к всіх країн-членів.

2.5.3. Створення єдиних охоронних документів Співтовариства

Поч наюч з 90-х років застосування д рект в про гармонізацію
законодавства країн-членів ЄС суттєво змін ло співвідношення між
європейськ м та національн м правом у сфері інтелектуальної власності.
Тепер кожного разу, кол розбіжності між національн м законодавствам
загрожують нормальному функціонуванню внутрішнього р нку, Комісія має
право ініціюват розгляд д рект в про гармонізацію, у рамках процедур
спільного пр йняття рішення, тобто спільного його ухвалення Європейськ м
парламентом та Радою.

Ця дуже ш рока компетенція Співтовар ства, зумовлена в ключно доведеною
необхідністю запровадження відповідн х заходів для функціонування
внутрішнього р нку, обмежується пр нц пом тер торіальності прав
інтелектуальної власності. Д рект в збл жують та гармонізують положення
законів, які застосовуються до прав інтелектуальної власності, які, у
свою чергу, зберігаються на національній тер торії. Д рект в не
дозволяють Співтовар ству розроб т та запровад т єд ні охоронні документ
, на зразок федеральн х документів на об’ єкт інтелектуальної власності
у Сполучених Штатах. Про це свідчить невдала спроба запровад т
європейськ й патент шляхом укладення конвенції.

1 До ухвалення Амстердамського Договору ця стаття мала номер 235.

У 1973 р., кол Комісія представляла свій проект стосовно торгов х
знаків, вона пр тр мувалася думк , що такі охоронні документ Співтовар
ства бул не альтернат вою, а необхідн м доповненням процесу гармонізації
національного законодавства. Правову базу для створення єдиного
документу зразка Співтовариства визначено у ст. 308 ДЄС1, яка
передбачає: “Якщо під час функціонування спільного ринку виникає потреба
у діях з боку Співтовариства з метою досягнення однієї з цілей
Співтовариства, і якщо цей Договір не надає для цього необхідних
повноважень, Рада, на підставі одноголосно прийнятого рішення, за
пропозицією від Комісії та після консультацій з Європейським
Парламентом, вживає відповідних заходів.” Це положення, як і ст. 94 ДЄС,
існувало у Договорі про заснування ЄС з самого початку і не зазнало змін
підчас його послідовн х переглядів. Як і у в падку ст. 94, інст туції не
відразу в знал вел кі потенційні можл вості, які пр ховувала ст. 308, і
тільк у 1973 р. Комісія в яв ла намір скор стат ся цієї статтею, для
того, щоб запроп HYPERLINK \l “bookmark92” о нуват створ т європейськ й
товарн й знак через ухвалення Радою відповідного регламенту. Країн -член
дуже негат вно постав л ся до цієї пропоз ції, і тільк у 1993 р. ця ідея
знайшла загальну підтр мку у Ра HYPERLINK \l “bookmark91” д і, яка пр
йняла регламент про впровадження європейського торговельного знаку1. Всі
сумнів щодо пр йнятності такої юр д чної баз бул розвіяні Судом ЄС у
його в сновку 1/942.

Процес було розпочато, і дуже шв дко з’ яв л ся два інш х єд н х права з
тієї ж самою юр д чною базою, право Співтовар ства на нові сорт росл н3
і право на пром слов й зразок4. Тепер роб ться спроба запровад т на т х
сам х засадах європейськ й патент: обговорення у Раді пропоз ції Комісії
дуже добре просуваються, але все ще існує незгода у деяк х суттєв х п
таннях, яка не дає досягт одностайності, необхідної для ухвалення нормат
вного акту. У розділі, пр свяченому патентам, м детально розглянемо цю
ініціат ву.

1Регламент Ради ЄС №. 40/94 про європейський торговий знак від 23 грудня
1993 (Офіційний вісник Ь 11 від 14.1.1994).

2 Висновок 1/94 від 15 листопада 1994, Збірка стор. І-5267 (див. Пункти
55371).

3 Регламент Рад ЄС № 2100/94, від 27 л пня 1994, про впровадження реж му
Співтовар ства охорон нов х сортів росл н (Регламент щодо нов х сортів
росл н).

4 Регламент Рад ЄС № 6/2002 щодо пром слов х зразків Співтовар ства від
12 грудня 2001 р.

У загальній карт ні інтелектуальної власності єд ні права на рівні
Співтовариства становлять новий і дуже вагомий елемент. Йдеться про
права, які походять безпосередньо з правової с стем Співтовар ства (пр
нц п автономії) і які охороняють права на всій тер торії Співтовар ства
(пр нц п єдності). Вон доповнюють або дублюють національні права, які
продовжують існуват на тер торії кожної країн -члена. П тання коорд
нації між с стемою Співтовар ства і національною с стемам охорон прав
регламентуються положенням регламенту, як й впроваджує відповідне
право інтелектуальної власності на рівні Співтовар ства.

Відповідь на це запитання полегшу HYPERLINK \l “bookmark96” є ться тим
фактом, що після гармонізації національне матеріальне право й
матеріальне право, що в значає охоронні документи Співтовариства, стають
майже тотожними1. Якби таке порівняння не здавалося небезпечн м з політ
чної точк зору, можна було б сказат , що охоронні документи
Співтовариства відповідають “федеральним” європейськ м правам, які,
однак, не в тісн л відповідні національні права, HYPERLINK \l
“bookmark96” щ о продовжують співіснуват поряд з н м , пропонуюч
зацікавлен м особам ш року палітру правов х інструментів охорон , добре
адаптован х до різноманітн х спец фічн х потреб.

2.6. Зовнішні відносини

Поступов й розв ток внутрішньої компетенції Співтовар ства у галузі
інтелектуального права, що його оп сано у попередньому розділі, відб вся
на статусі й діяльності Співтовар ства у міжнародн х організаціях, в як
х обговорювалися ці самі питання, у першу чергу ВОІВ та СОТ.

2.6.21. Початкова стадія

1 Те саме можна сказати про право торгових знаків й промислових зразків.
У галузі нових сортів рослин Співтовариство, навпаки, не ухвалило
директиви про гармонізацію національного законодавства країн-членів.

У 70-ті та 80-ті роки, коли ще не всі країни-члени погодилися з
внутрішньою компетенцією, Співтовар ство поступово розв вало практ ку
представлення узгодженої поз ції підчас переговорів у ВОІВ. Комісія пр
ймала участь у коорд наційн х зборах й часто в словлювала цінні ідеї,
але в неї не було формального права ініціативи. Не було також правил
ухвалення в робленої спільної поз ції, а тому Комісія і делегація, що
головує у Раді, постійно намагалися досягти консенсусу, вдаючись інколи
до компромісів. Така практ ка не була прод ктована обов’ язкам , які в
пл вал з Договору, вона була результатом усвідомлення національн м
делегаціям пос лення їх ролі у переговорах з третім країнам , якщо вон
в ступал єд н м фронтом. Інкол вдавалася взнак слабкість нормат
вно-правової баз , через що не можл во було пр м р т кард нально прот
лежні погляд країн-членів ЄС та обстоюват узгоджену поз цію. Потроху
треті країн зв кл до думк , що вон ведуть переговор із цілісною
групою держав, а прест ж Співтовар ства на світовій політ чній арені
відб вався на його іміджі серед спеціалізован х організаціях з п тань
інтелектуальної власності.

2.6.2. Зовнішні повноваження Співтовариства

З розв тком внутрішніх повноважень у п таннях інтелектуальної власності
треба було також в знат за Співтовар ством справжню компетенцію у
зовнішніх відносинах. Юридична база такої компетенції подвійна:

Спільна торговельна політ ка,

Неявні зовнішні повноваження або доктрина наданих повноважень, яка в пл
ває із внутрішнього законодавства Співтовар ства.

1) Спільна торговельна політика

Боротьба з міжнародним обігом контрафактної та піратської продукції над
хнула Співтовар ство на односторонні внутрішні дії та уточнення
повноважень м тн х органів країн-членів у цій галузі. Переговор стосовно
Угоди ДОРІС позначили перехід від суто внутрішньої роботи до
міжнародного в знання ролі Співтовар ства. Кол розпочал ся переговор
щодо майбутнього Угоди ДОРІС, країни ЄС досить стримано ставилися до
того, що Комісія буде діят згідно з процедурн м нормам й практ кою,
властивими для ГАТТ. Таке ставлення поступово долалося за рахунок особл
вого наголосу на комерційні аспект інтелектуальної власності та тиску
Сполучених Штатів, основної зацікавленої сторони, а Договір СОТ окремо
передбачає право Співтовар ства в ступат стороною у переговорах, поряд з
країнам ЄС.

Як тільк Договір про створення СОТ врегулював п тання
зовнішньополітичного права Співтовариства приймати участь в Угоді ДОРІС
у якості представн ка спільної торговельної політ к , постало п тання
про обсяг компетенції ЄС у цій сфері. Багато років Комісія в магала, щоб
до спільної торговельної політ к віднос л ся всі переговор з третім
країнам з п тань інтелектуальної власності, як м б не був їх предмет та
місце проведення, зокрема переговори з ВОГВ. Рада ніколи не
погоджувалася з цією в могою. Процедура рат фікації Договору про
створення СОТ стала для Комісії нагодою спробуват ще раз провест свою
пропоз цію: Комісія стверджувала, що обов’язки за Угодою ДОРІС мали
покладатися виключно на Співтовар ство, оскільк країн -член більше не
бул компетентн м у цих питаннях, які відтепер відносилися до спільної
торговельної політики. Рада не хотіла йт ц м шляхом й звернулася за
порадою до Суду ЄС, як це передбачено статтею 300 (6) ДЄС. У своєму
Висновку1 Суд так сформулював свою поз цію: компетенція Співтовар ства
обмежується п танням , які стосуються боротьб з міжнародною
контрафакцією та піратством, але вона не пош рюється, згідно з
Договором, на положення матеріального та процесуального права у галузі
інтелектуальної власності, де компетенція, в пр нц пі, закріплюється за
країнам -членам , за в нятком в падків, кол Співтовар ство ухвалює
внутрішні нормат вні акт , за як м створюється надане повноваження на
рівні зовнішніх віднос н Співтовар ства, відповідно до доктрини ЛЕТЯ.

Комісія в мушена була дотр муват ся цього в сновку, завдяк чому Угода
ЛОРІС_носить змішаний характер: Співтовариство приймає в ній участь
поряд з країнами ЄС, які виступають індивідуально. Але Комісія
продовжувала політ чн й т ск на підтр мку своєї першої в мог й досягла
так м ч ном того, що підчас укладення Ніццької угод статтю 133 ДЄС
стосовно спільної торговельної політ к було доповнено пунктом (7) у
такому формулюванні: “Не перешкоджаючи застосуванню першого абзацу
пункту 6, Рада, на підставі одноголосно прийнятих рішень, за пропозицією
комісії і після консультацій з Європейським Парламентом, може розширити
застосування пунктів 1- 4 до міжнародних переговорів і угод щодо
інтелектуальної власності в тій мірі, в HYPERLINK \l “bookmark99″ я кій
вони не охоплюються пунктом 5” 2. До сьогодні це положення не
застосовувалося й малоймовірно, що Рада проголосує одноголосно за пропоз
цію, яка б пр звела до його втілення у життя, але цей пункт свідчить про
життєздатність підходу, за яким всі міжнародні переговор з п тань
інтелектуальної власності провод л ся б у HYPERLINK \l “bookmark99” р
амках спільної торговельної політ к .

2) Неявна компетенція у зовнішніх зносинах

1 Висновок 1/94 від 15 листопада 1994, Збірка стор. І-5267 (див. Пункти
55721)

2 тобто не вход ть у сектор комерційн х аспектів інтелектуальної
власності.

3 Справа 22/70 “ЛЕТЯ” (Комісія/Рада) Рішення від 31.3.1971 – Зб.1971
стор.

263.

У 1971 р. Суд постанов в, що Співтовар ство наділено неявною
компетенцією укладат навіть ті угод з третім країнам , які не
передбачені Договором ЄС. Нагодою для цього стала справа ЛЕТЯ 3, у якій
Комісія прот стояла Раді пр розгляді спору, як й в н к навколо договору
про автомобільні транспортування. Рішення Суду, що має загальну сферу
дії, виходило за рамки спільної транспортної політики: “Кожного разу, як
півтовариство приймає положення нормативно-правові акти, які містять
спільні норми у будь-якій формі, держави втрачають право – індивідуальне
% колективне – укладати з третіми країнами угоди, зобов ‘язання за якими
порушують зазначені норми”. Ця доктрина неявної зовнішньої компетенції
являє з того часу один зі стовпів системи повноважень

Матеріали у справі Kramer^ внесли уточнення до доктрини AETR: “Для того,
щоб визначити в кожному окремому випадку, чи компетентне Співтовариство
приймати на себе міжнародні зобов’язання, треба керуватися правом
Співтоварис HYPERLINK \l “bookmark101” т ва в цілому, або окремими його
положеннями. У жодному випадку така компетентність не повинна бути
окремо передбачена Договором ЄС, але вона може випливати, навіть неявно,
з інших положень Договору, Акту про приєднання або документів, прийнятих
європейськими інституціями на підставі цих положень “.

Висновок Суду у справі “натуральний каучук”2 розширив визначення неявних
повноважень. Співтовариство може приймати міжнародні зобов’язання,
необхідні для досягнення однієї з цілей Договору навіть за відсутності
положень, які б це окремо передбачали. Однак цей постулат діє тільки,
“коли повноваження, невід’ємні від внутрішньої компетенції, були
використані для ухвалення заходів реалізації спільної політики, а також
коли окремі заходи на рівні півтовариства приймаються виключно з метою
укладення й виконання міжнародної угоди”.

1 Об’єднані справи 3, 4 та 6/76 – Рішення від 14.7.1976 – Зб. 1976 стор.
279.

2 Висновок 1/76 від 26.4.1977 Зб.1977 стор. 741.

Як тільки було відкинуто доктрину виключної компетенції у галузі
спільної торговельної політ к , доктр на AETR почала, цілком пр родно,
застосовуват ся у галузі інтелектуальної власності. Після пр йняття д
рект в про гармонізацію законодавства країнам-членам ЄС не дозволялося,
ні інд відуально, ні колект вно, укладат з третім країнам угод , які б
могл зашкодити виконанню обов’язків перед Співтовариством, що випливали
з директив. Таким правом з того часу володіло тільки Співтовариство. З
іншого видно, що інколи директиви стосуються специфічних аспектів
якогось одного права на інтелектуальну власність. У такому випадку
проблема зовнішньої компетенції ускладнюється, оскільк Співтовар ство
наділено неявною зовнішньою компетенцією тільк відносно вже затверджен х
норм, стосовно інш х норм країн -член зберігають свої повноваження. Це
створює складні с туації, незрозумілі партнерам у міжнародн х
організаціях. Успішно подолат такі проблем можл во в ключно завдяк
гарній коорд нації дій і пошуку спільн х поз цій.

Доктрину ЛЕТЯ застосовують також під час переговорів, які стосуються єд
н х прав ЄС, створен х регламентом. У цьому в падку зовнішня компетенція
Співтовар ства є, безсумнівно, в ключною, але її втілення підпорядковано
важл вій в мозі, яка не в сувається, кол зовнішня компетенція базується
на д рект вах за статтею 95 ДЄС. Враховуюч , що регламент на
внутрішньому рівні пр ймаються, згідно зі ст. 308 ДЄС, одностайн м
рішенням Рад , те ж саме прав ло діє для ухвалення Комісією мандату на
початок переговорів і для остаточного затвердження міжнародної угод .

Немає й досі відповіді на зап тання, ч достатньою є пропоз ція Комісії
щодо внутрішніх заходів для в н кнення неявної зовнішньої компетенції,
якщо Рада та Європейськ й Парламент ще не ухвал л ці заход . Незалежно
від відповіді, яку, теорет чно можна дат на це зап тання, зрозуміло, що
держав та інст туції ЄС пов нні у так х в падках діят з вел кою
обережністю й узгодженістю, з т м щоб не зашкод т здійсненню зовнішньої
компетенції після ухвалення внутрішніх заходів.

2.7. Положення, які стосуються інтелектуальної власності, в Договорі, що
встановлює Конституцію для Європи

Договір, що встановлює Конст туцію для Європ , ввів певну кількість
положень, які стосуються безпосередньо інтелектуальної власності. Деякі
з н х бул перенесені з попередніх текстів Договорів, інші є абсолютно
нов м .

2.7.1. Положення, перенесені з попередніх Договорів

Статті ІІІ-425 еі ІІІ-154 дослівно повторюють статті 295 та 30 ДЄС. Це
означає, що нічого не змінюється у сфері внутрішніх повноважень
Співтовар ства: п тання інтелектуальної власності і надалі будуть, в пр
нц пі, віднос т ся до національної компетенції, але внутрішнє
законодавство країн-членів ЄС піддават муться гармонізації через пр
йняття заходів на рівні Співтовар ства, необхідн х для забезпечення
нормального функціонування внутрішнього р нку. В няток із пр нц пу
вільного пересування товарів і надалі функціонуват ме у всіх в падках,
кол превалюват муть інтерес охорон інтелектуальної власності. Як
наслідок, доктр на в черпання прав у Співтовар стві зал шається
незмінною.

Стаття III-315 з питань спільної торговельної політики повторює, з
деякими змінами, текст статті 133 ДЄС. Комерційні аспекти
інтелектуальної власності є предметом пункту (1) й входить до цілей
цієї’ політики. Загальна процедура передбачає, що переговори проводяться
Комісією на підставі рекомендацій, ухвалених кваліфікованою більшістю
Ради. Рішення про підписання Угоди Рада також приймає кваліфікованою
більшістю. Пункт 4 уточнює, однак, що саме у галузі інтелектуальної
власності рішення пр ймаються одностайно, як щодо впровадження
внутрішніх заходів, так і щодо визначення мандата на переговори й
укладення угод. Враховуючи загальну нормат вно-правову базу, яка в пл
ває з Договору, що встановлює Конст туцію для Європ , це прав ло буде у
майбутньому застосовуват ся до п тань інтелектуальної власності тільк у
в падку угод, в як х компетенція Співтовар ства неявно в тікає з
регламентів, які впроваджують єд ні права, а також якщо угода зачіпає
мовн й реж м ц х прав.

Стаття III-364 підтверджує спеціальні повноваження Суду ЄС у сфері
єдиних прав Співтовариства, як це передбачено статтями 225 bis та 229
bis Ніццької угоди. До розгляду цього положення ми повернемося у
розділи, як й оп сує роботу по введенню європейського патенту.

2.7.2. Нові положення

Стаття II-77 (2) Розділу про Хартію фундаментальних прав Європейського
Союзу доповнює трад ційне в значення права власності уточненням, що
“інтелектуальна власність охороняється”. Охорона інтелектуальної
власності окремо зазначається у цьому пункті з огляду на зростаючу
вагомість цього в ду власності й похідного європейського права.

Стаття III-176 заслуговує на уважний розгляд. Йдеться про повністю нове
положення, в якому стверджується: “У межах встановлення й функціонування
внутрішнього ринку європейський закон або рамковий закон визначає заходи
по створенню європейських охоронних документів з метою забезпечення
єдиної системи охорони прав інтелектуальної власності у Союзі, а також
заходи по впровадженню централізованих систем дозволів, координації й
контролю у масштабі Союзу. Окремий європейський закон, ухвалений Радою,
визначає мовний режим європейських охоронних документів. Рада приймає
рішення одноголосно, після консультацій з Європейським парламентом”. Це
положення створить специфічну правову базу для введення єд н х
загальноєвропейськ х прав на інтелектуальну власність. Пр гадаймо як вже
зазначалося, товарн й знак, пром слов й зразок й право на нові сорт
росл н вже бул створені на рівні

Співтовариства на підставі статті 308 ДЄС, яка вимагає, з одного боку,
доказу “доцільності” заходу для нормального функціонування спільного
ринку, а, з іншого боку, передбачає прав ло одноголосного пр йняття
рішень. Саме на основі цієї статті буде створен й патент Співтовар ства,
якщо переговор з цього пр воду досягнуть поставленої мет . Наразі, нове
положення спростовує необхідність першої умов : створення так х охоронн
х документів вважається у Договорі кор сн м для встановлення й
функціонування внутрішнього р нку і є підставою для наділення інст туцій
відповідними повноваженнями. Щодо процедури ухвалення заходів, буде
застосовуват ся загальна процедура, заснована на праві пр ймат спільне з
Європейськ м Парламентом рішення, а також на новому прав лі ухвалення
рішень кваліфікованою більшістю в Раді, як це передбачається Договором.
Однак залишається виняток стосовно мовних режимів цих охоронних
документів: не було можл в м, підчас переговорів щодо Договору, отр мат
згоду всіх країн-членів з т м, щоб і в цьому п танні можна було
застосовуват пр нц п більшості. Пок що зал шається ч нн м пр нц п
одноголосності. Слід зазнач т , що на сьогодні переговор щодо
європейського патенту заблоковано з пр ч н незгод саме з мовн м реж мом.
Все ж так , нове положення є більш гнучк м і зал шає поле для майбутніх
поправок до діюч х регламентів з аспектів, які не стосуються мовного реж
му, а також стосовно відкр ття переговорів з третім країнам про ці права
(ще раз за в нятком аспектів, що стосуються їх мовного реж му), оскільк
буде впроваджено голосування кваліфікованою більшістю, а Парламент отр
має право спільного рішення, якого він сьогодні позбавлен й на підставі
статті 308 ДЄС.

3. Патент на винахід

Міжнародна співпраця щодо патентів на винаходи має довгу історію.
Початок цьому процесу було покладено ще Паризькою конвенцією. Відтоді,
протягом сторіччя, а особливо – за останні тридцять років, він набув
значного розв тку і всесвітнього в знання. В цьому розділі будуть
послідовно викладені всі події, що мають відношення до Європейського
Співтовариства: європейський патент, патент РСТ, патент Співтовариства,
інші ініціативи Співтовар ства стосовно патентного права та засобів зах
сту нов х технологій.

3.1.Європейський патент

3.1.1. Відмінності в національних процедурах реєстрації

В усіх країнах – засновн ках Пар зького Союзу, а серед так х країн
більшість складал європейські країн , в дача патентів передбачає їх
внесення до державного реєстру, як й ведеться вповноважен м державн м
органом – патентним відомством. Процедура реєстрації в першій половині
XX століття втіл лася у двох пр нц пово різн х н зках адміністрат вн х
заходів.

Існує група країн, де реєстрація здійснюється лише після експертизи
винаходу по суті з метою перевірки його патентоздатності; в цих країнах
патентні відомства мають штат спеціальних дослідників (експертів), а
також утримують фонди бібліографічної інформації, необхідної для
проведення експерт з по суті. Внаслідок цього в дача патенту суттєво
утруднюється через тривалу і досить дорогу процедуру, але власники
одержать “міцний” охоронн й документ, як й має значну економічну
цінність і як й нелегко анулювати в межах національного законодавства.
До цієї групи країн належать Сполучені Штати, Велика Британія, Ірландія,
Німеччина, Австрія, Нідерланди, країни Північної Європи.

Інша група країн здійснює реєстрацію після простої формальної перевірк
заявк . Процедура пр скорена і дешева, національні патентні відомства не
мають потреб ані в спеціалістах, ані в ч сленній технічній документації,
але видані патенти залишаються “слабкими”; без перевірки по суті вон
можуть бут легко анульован м внаслідок судового позову. До цієї
групи належать більшість країн Південної Європи: Франція, Італія,
Іспанія, Португалія, Греція, а також Бельгія, Люксембург та Туреччина.

Міжнародний патентний інститут в Гаазі1

Після закінчення другої світової війни суспільна думка у Франції, яка
шукала відповідь на питання про причини поразки країни вже на
початковому етапі війни, дійшла висновку, що однією з таких причин була
слабкість національної системи видачі патентів в порівнянні з
Німеччиною. Оскільки створення власного національного патентного
відомства, здатного здійснюват експерт зу по суті, в магало часу,
Франція в ріш ла звернут ся до країн Бенілюксу, зокрема – до
Нідерландів, і в 1947 р. підписала Угоду про створення в Гаазі
Міжнародного Патентного Інституту. Йшлося про установу, де б могл
працювал експерт з країн – учасн ць угод і кор стуват ся пр цьому
бібліографічним інформаційним фондом патентного відомства Нідерландів
(Осігооігаай), який являв собою чи не найповніше у світі і чудово
упорядковане зібрання патентних і технічних документів. Втім, завданням
Інст туту була не в дача патентів замість національн х патентн х
відомств, а л ше надання їм та інш м зацікавлен м особам звітів про
інформаційні пошуки щодо рівня техніки; таким чином, заявники мали б
змогу одержуват інформацію про вже відомі технічні рішення, що можуть
бут прот ставлені їх патентам і на підставі цієї інформації пр ймат
рішення про підтр мання, внесення змін або відмову від поданої заявк . В
п’ятдесяті роки до перших чотирьох країн-засновників приєдналися ще
декілька, серед яких були Велика Британія, Італія та Швейцарія.

Конвенція Ради Європи про уніфікацію деяких положень патентного права

Ще одна міжнародна організація, Рада Європи, в свою чергу вирішила, в
рамках програм щодо юр д чної діяльності, звернут увагу на патентне
право. В результаті, 23 листопада 1963 р. була укладена Конвенція про
уніфікацію деяких положень патентного права. Ця конвенція стала відправн
м пунктом у розв тку міжнародної кооперації стосовно патентів. В ній в
значені пр йняті сьогодні в усьому світі тр умов патентоспроможності в
находу: нов зна, пром слова пр датність і в нахідн цьк й рівень. Рат
фікація цієї конвенції багатьма європейськ м

1 В Україні цей заклад більше відомий як Міжнародний пошуковий центр в
Гаазі – прим. перекладача країнами1 мала гармонізуючий вплив на
національні законодавства в цьому п танні і хоча певні розбіжності щодо
трактування ц х понять все іще існують, основа відтоді була закладена
чітко. Одночасно Конвенція полегш ла міжнародні переговор , які в
шістдесяті рок дозвол л підготували Конвенцію про європейський патент та
Угоду РСТ саме на базі уніфікованого уявлення про умови
патентоспроможності. її вплив вийшов далеко за межі країн, що її рат
фікувал , і в значення умов патентоспроможності відтепер є практ чно
однаков м в переважній більшості національн х правов х с стем Європ .

3.1.4. Перша спільна європейська ініціатива: (1958 – 1962)

1 Конвенція набрала чинності 1 липня 1980 р. після її ратифікації 8
державами. На 31 грудня 2004 р. вона діяла в 13 європейських державах:
Німеччині, Бельгії, Данії, Франції, Ірландії, Італії, Ліхтенштейні,
Люксембурзі, колишній Югославській республіці Македонії, Нідерландах,
Вел кій Бр танії, Швеції та Швейцарії.

В попередньому розділі були визначені причини, які пов’язані із
функціонуванням Спільного Р нку і які підштовхнул шість держав-учасн ць
Європейського Економічного Співтовариства розпочати роботу із укладання
Конвенції, метою якої було створення л ше для членів Співтовар ства
спільного патентного відомства, яке б в давало після експерт з по суті
єд ні патенти, чинні на території Співтовариства. До того ж такі країни
як Франція, Італія та Бельгія бул зацікавлені в створенні інструменту,
як й дозвол в б їм мат патент , що пройшл експерт зу і надійність як х в
ща ніж після процедури, здійснюваної Міжнародним Патентним Інститутом в
Гаазі. Діяльність міжурядової груп , створеної Шісткою, до якої бул
залучені і представн к Європейської Комісії, пр звела до появ
Попереднього проекту Конвенції, який було опубліковано. У 1962 – 1963
роках ця публікація стала об’ єктом політ чн х д скусій на рівні
міністрів економік та міністрів закордонн х справ держав-членів. В ході
обговорення Нідерланд запропонувал відкр т Конвенцію для Вел кої Бр
танії на підставі того, що заявн к , які здійснюють патентування за
кордоном, майже завжд об рають Німечч ну, Францію та Об’ єднане
Королівство. Отже, без участі цієї держав ефект від спрощення процедур в
дачі патентів завдяк спільному патентному відомству був би неповний.
Зауваження було вкрай доречним, але перша негативна реакція на вступ
Великої Британії до Спільноти в 1964 р., спричинена вето, накладеним
Францією, позбавила і пропозицію Нідерландів, і саму Конвенцію будь яких
шансів на успіх.

3.1.5. Друга спільна європейська ініціатива: (1968 – 1973)

В 1968 р. ситуація суттєво змінилася у двох аспектах. На політичному
рівні були поновлені переговори щодо вступу Об’єднаного Королівства до
Спільноти і, на цей раз – з надією на успішний результат. На патентному
рівні діяльність ВОШ давала підстави очікувати реалізації в найближчий
час міжнародного проекту у сфері патентної кооперації, що і сталося в
1970 р., з підписанням Угоди РСТ. Беручи до уваги ці обставини, Франція
вирішила поновити європейські ініціативи і в 1968 р. подала до Ради
Міністрів Співтовар ства проект, що передбачав поділ раніше
підготовленого проекту на два механізми:

один, відкритий для всіх європейських країн, передбачав створення
Європейського патентного відомства, яке б в давало груп патентів, ч нн х
в країнах, обран х заявн ком (європейський патент)

друг й, пр значен й л ше для країн Співтовар ства, з в кор
станням пр нц пів, закладен х в першому, надавав б унітарного характеру
європейському патенту, в якому зазначені країн Співтовар ства (патент
Співтовар ства).

1 Німеччина, Австрія, Бельгія, Данія, Іспанія, Фінляндія, Греція,
Ірландія, Італія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Норвегія, Нідерланди,
Португалія, Швеція, Швейцарія, Туреччина та Югославія. Серед запрошених
участь не взял тільк Кіпр та Ісландія. Країн Центральної та Східної
Європ , які в той час належал до груп соціаліст чн х країн, не
запрошувал сь через розбіжності в ідеології щодо ролі патентів в
економічній сфері.

Пропозиція Франції була схвалена. Для здійснення першої частини проекту
в Люксембурзі була скликана Європейська Конференція під головуванням
през дента патентного відомства Німечч н , відомого в Європі доктора
Курта Хертеля. На конференцію була запрошена 21 держава. 19 держав 1
взял участь в роботі, яка продовжувалась з 1969 по 1972 рік. Європейське
Економічне Співтовариство та Європейська Асоціація Вільної Торгівлі (в
англійському скороченні – ЕБТЛ) відігравали роль секретаріату.
Конференція підготувала повн й проект, як й став предметом розгляду
Дипломатичної Конференції в Мюнхені, де у вересні 1973 р. зібрались ті ж
19країн. На Конференції була схвалена і відкрита починаючи з 5 жовтня
1973 р. для підпису Європейська патентна конвенція. Далі, в розділі,
присвяченому патенту Співтовариство, буде розказано про долю другої
французької пропоз ції.

3.1.6. Європейська патентна конвенція

Європейська патентна конвенція (далі – ЄПК) вступила в силу 1 жовтня
1977 р. після того, як її ратифікували шість держав. 1 квітня 1978 р.
Європейське патентне відомство (далі – ЄПВ) відкрило свої віконця для
прийняття європейських заявок відповідно до положень ЄПК.

Успіх, як HYPERLINK \l “bookmark117” и м відтоді почала користуватись ця
організація, не може не вражат . ЄПВ дає пр клад напрочуд вдалої
економічної і політ чної кооперації європейськ х країн. ЄПВ дає заявн
кам можл вість отр мат патентн й зах ст в країнах-учасн цях на підставі
однієї поданої заявк і однієї процедур в дачі патенту.

За станом на 31 грудня 2004 р. ЄПК об’єднує 30 країн-учасниць, серед
яких 24 країни – члени ЄС1.

Слід очікувати вступу ще деяких європейських держав, зокрема Латвії та
Мальти, які є єдиними членами ЄС, що поки не приєднались. Україна, як
європейська держава, має всі підстав для вступу, але необхідно, аб
Адміністративна Рада Європейської патентної організації надала
відповідне запрошення (ст. 166(1) б)). На підставі окрем х угод дія
європейської заявк може бут пош рена на ще деякі європейські держав 2.

1 Німечч на, Австрія, Бельгія, Болгарія, Кіпр, Данія, Естонія, Іспанія,
Фінляндія, Греція, Угорщ на, Ірландія, Ісландія, Італія, Ліхтенштейн, Л
тва, Люксембург, Монако, Норвегія, Нідерланд , Польща, Португалія,
Румунія, Велика Британія, Чеська Республіка, Словенія, Словаччина,
Швеція, Швейцарія, Туречч на.

2 Албанія, Боснія Герцеговина, Хорватія, Латвія, колишня Югославська
республіка Македонія, Сербія та Чорногорія

З часу початку робот ЄПВ здійсн ло публікацію понад мільйона заявок на
патент . В останні рок надходження заявок сягають 160 000 на рік.
Кількість працююч х в ЄПВ станов ть 6000 осіб. Кількість од н ць
патентної документації досягла 32 000 000. Діяльність ЄПВ поставила

Мюнхен в од н ряд з Ваш нгтоном і Токіо, в знан м патентн м стол цям
світу.

ЄПК існує сьогодні в редакції 1973 р. Перша Конференція по внесенню змін
відбулася в 1991 р. Йшлося л ше про одну статтю, статтю 63, що
стосується терміну дії європейського патенту. Змінений текст цієї статті
вступив в силу 4 липня 1997 р. Друга Конференція, більш представницька,
відбулася 20 – 29 листопада 2000 HYPERLINK \l “bookmark120” р., у
Мюнхені. Як наслідок, багато статей зазнал змін, переважно в напрямку
спрощення редакції і перенесення всіх процедурн х п тань до В конавчої
Інструкції. Втім, з’ яв лося і певна кількість нововведень. Докладніше
про це йт меться далі. Текст редакції HYPERLINK \l “bookmark120” Є ПК
2000 р. (далі ЄПК 2000) поки не набрав чинності, але існують всі підстав
сподіват ся, що це відбудеться в 2005 р15. На сьогодні діють л ше деякі
фінансові положення, що замін л собою положення 1973 р.; представн к
урядів, які брал участь у Конференції 2000 р., в ріш л ввест їх в дію
раніше, ніж повн й переглянут й текст.

3.1.7. Європейський патент

В значення, яке європейськ й патент одержав в ЄПК, є майже тавтологічн
м: європейськ й патент це патент, в дан й відповідно до ЄПК, тобто
патент, в дан й ЄПВ у відповідності до положень ЄПК (ст. 2(1)). В
HYPERLINK “http://www.european-patent-office.org/” к ожній державі, для
якої його в дано HYPERLINK “http://www.european-patent-office.org/” ,
він має так й саме статус і підлягає HYPERLINK
“http://www.european-patent-office.org/” тако му ж регулюванню, що й
національн й патент (ст. 2(2)).

Європейськ й патент може бут в дан й для однієї, кількох або всіх
держав-учасн цю ЄПК, в залежності від в мог заявн ка (ст. 3).

Європейська патентна організація

ЄПК заснувала нову міжнародну структуру, Європейську патентну
організацію. Ця організація цілком незалежна від ЄС та EFTA, хоча на
початку ці дві організації надавали їй сприяння.

Європейська патентна організація складається з двох органів:
Європейського патентного відомства (ЄПВ) та Адміністративної Ради (ст.
4). Перегляд ЄПК в 2000 р. також передбачає утворення Зборів Міністрів
країн-учасниць ЄПК, які мають проходити щонайменше кожні 5 років (ст. 4
bis

ЄПК 2000).

Адміністративна Рада

Адміністрат вна Рада складається з представн ків держав-учасн ць (ст.
26). Як правило, це вповноважені особи з національних патентних
відомств. Президент Ради обирається з членів Ради строком на 3 роки (ст.
27). Адміністративна Рада збирається принаймні один раз на рік, а
практично -два або три рази на рік, найчастіше в Мюнхені (ст. 29).

В рамках ЄПК на Адміністрат вну Раду покладені метод чно-процедурні
питання. Вона може відміняти або модифікувати нормативні документи щодо
механізмів реалізації положень ЄПК: інструкції, тарифи, фінансові прав
ла, документ щодо статусу та умов оплат працівн ків ЄПВ (ст. 34 (1)б) та
(2)).

Крім того, ЄПК покладає на цей орган також певні функції законодавчого
характеру. Адміністрат вна Рада може, напр клад, змінюват певні статті
ЄПК, пр наймні щодо в значен х в ц х статтях термінів (ст. 34 (1) а)).
Це дозволяє пр стосовуват ч сленні встановлені термін до реальн х умов
процедур без громіздкого перегляду всього тексту ЄПК, як це передбачено
в ст. 172.

Практ ка в той же час свідч ть про те, що автор ЄПК бул занадто
обережними, обмежуючи ці повноваження лише переглядом термінів. Існує
потреба в перегляді також багатьох інш х процедурн х п тань, передбачен
х ЄПК. Крім того, перегляду потребують і певні пр нц пові положення,
оскільк світове і європейське патентне право продовжує удосконалюват сь.
Отже, перегляд ЄПК в 2000 р. дозволив, з одного боку, спростити велику
кількість статей ЄПК шляхом в лучення з н х процедурн х норм і
перенесення їх до інструкт вн х документів, які можуть змінюват сь за
рішенням Адміністрат вної Рад , а з другого боку – надав Адміністрат
вній

Раді більш ш рокі повноваження. Адміністрат вна Рада зможе змінюват
будь-які положення ЄПК за винятком інституціональних і прикінцевих, що
дозвол ть гармонізуват її з міжнародн м договором щодо патентів та
патентн м законодавством Співтовар ства.

Рішення в Адміністрат вній Раді пр ймаються простою більшістю голосів
представн ків держав. Для пр йняття окрем х рішень щодо структури та
роботи ЄПВ необхідні % голосів. В тих випадках, коли такі рішення пов’
язані із суттєв м фінансов м аспектам , застосовується відповідно до ст.
36 “ваговий” принцип оцінки голосів, який бере до уваги кількість
патентів в тій чи іншій державі (ст. 35(1) та (2)). Якщо ж йдеться про
зміну ЄПК з метою пр ведення її до відповідності з міжнародною угодою
або законодавством ЄС, рішення пр ймається за умов його одностайного
схвалення. До того ж, ч нності таке рішення набере л ше через рік,
протягом якого будь-яка держава може відмов т сь від раніше в словленої
згод (ст. 35(3) ЄПК2000). Якщо така заява буде зроблена, то єд н м
шляхом для внесення змін залишиться процедура, передбачена ст.172.

3.1.10. Європейське патентне відомство (ЄПВ)

ЄПВ є органом, що реалізує процедури, передбачені ЄПК. В 2004 р. в ньому
працювало 6000 осіб, з як х пр бл зно 3600 знаход л сь у Мюнхені, а 2400
– в Гаазі. Керівн ком ЄПВ є През дент, як й об рається Адміністративною
Радою. Йому допомагають п’ять Віце-президентів, яких також пр значає
Адміністрат вна Рада (ст. 10 і 11).

ЄПВ має подвійну структуру: адміністрат вну і функціональну. В
адміністрат вному плані ЄПВ має трад ційну ієрархічну побудову: на
верхньому ступені знаход ться През дент і п’ ять Віце-през дентів, кожен
з як х відповідає за одне з п’ ят Головн х Управлінь. Головні Управління
також мають ієрархічно структуровані підрозділ . В той же час, ЄПВ має і
децентралізовану функціональну структуру, яка накладається на структуру
адміністрат вну і має ряд інстанцій для реалізації певн х процедурн х
дій (ст.15). Для кожної категорії цих інстанцій, які мають назву
“відділи” (або “палати”, для процедури оскарження), існує велика
кількість функціональн х підрозділів, перелік як х в значено ЄПВ і які
складаються зі спеціалістів, відібран х за фахом (ст. 16 – 22). Кожен з
ц х підрозділіввідповідає за обробку на певному етапі процедури окремих
справ, що надходять до нього, і здатен приймати від імені ЄПВ остаточне
рішення, передбачене на цьому етапі. Таким чином, не існує, як в
традиційних структурах, механізму підготовк рішень н зов м підрозділам з
наступн м їх формальним затвердженням Президентом або вповноваженою ним
посадовою особою. Відповідальність в рамках ЄПК децентралізована і
розподілена між цими підрозділами. Зрозуміло, що працівники підрозділів
є працівн кам ЄПВ , а відтак мають дотр муват ся в мог керівн х
інструкцій (Guidelines), які видаються Президентом ЄПВ і містять
вказівки щодо в конання положень ЄПК, а також метод к в конання робіт на
кожному етапі процедур . Втім, такої підпорядкованості не існує щодо
працівн ків Апеляційної та Головної Апеляційної Палати, які є цілком
незалежними від Президента (ст.21-24)

Мовний режим в ЄПВ передбачає використання трьох мов: німецької,
англійської та французької. Діловодство здійснюється на одній з цих
трьох мов, яку об рає заявн к. Заявн к з країн, офіційна мова як х інша,
можуть подават заявк на своїй мові, але мають надават переклад на одну з
ц х трьох мов. Подальше діловодство здійснюват меться цією мовою і
патент буде видано на цій мові (ст.14). При видачі патенту заявник також
має надат переклад формул на дві інші мов , оскільк саме ця част на
патенту визначає обсяг правової охорони, що надається об’єкту.
Публікація патенту здійснюється на мові діловодства з додаванням
перекладів формул на дві інші мов .

Фінансовий режим ЄПВ відзначається незалежністю ЄПВ від країн-учасниць
(ст. 37 – 51). Бюджет ЄПВ складається виключно із власних коштів, що
надходять у в гляді зборів, які сплачують заявн к . Збор поділяються на
дві груп :

збор за проведення процедур , що сплачуються за кожн й її етап
безпосередньо до ЄПВ і регламентовані відповідними тарифами;

щорічні збор за підтр мання ч нності в дан х європейськ х патентів, які
сплачуються до національн х відомств за прогрес вною шкалою у розмірі,
що зростає з рокам і визначається національними Відомствами. Національні
Відомства перераховують до ЄПВ певн й відсоток ц х надходжень, як й на
сьогодні сягає 50 %. Саме ці надходження складають основу бюджету ЄПВ.

3.1.11. Права за патентом ЄПК

ЄПК міст ть певні норм майнового права, що супроводжують європейськ й
патент. Як прав ло, ці норм відповідають нормам національного
законодавства, що застосовуються до національн х патентів. Деякі з ц х
норм, які, напр клад, стосуються кр теріїв патентоспроможності,
застосовуються у відповідний момент часу безпосередньо ЄПВ. Інші, навпак
, можуть набут значення л ше на рівні національн х судов х процесів.

Умови патентоспроможності

Європейський патент може бути видано лише на об’єкт, що задовольняє три
вимоги: новизна, винахідницький рівень та промислова придатність (ст.
52(1)).

Щоб бути новим, винахід не повинен становити частину відомого рівня розв
тку технік , тобто не пов нен бут відом м нев значеному колу осіб до дат
подачі заявк (або до дат пріор тету) на європейськ й патент (ст. 56).

Винахід вважається таким, що має винахідницький рівень, якщо для
середнього спеціаліста він не в пл ває явн м ч ном з рівня розв тку
технік (ст. 56). Ця в мога дозволяє оцін т внесок до рівня технік , як й
і являє собою в нахід, або, інакше кажуч , той творч й доробок, як й
належ ть в нахідн ку. Політ ку в цьому п танні ЄПВ в значає переважно
посеред ні між двома полярн м підходам : просте вдосконалення у межах
очев дності або вимога надто геніального рішення. Нарешті, винахід
вважається промислово придатним, якщо він може бут в готовлен м пром
слов м шляхом або застосован м у пром словості ч сільському
господарстві (ст.

57).

Виключення з патентоспроможних об’єктів

ЄПК міст ть перелік об’ єктів, які не можуть вважат ся в находам (ст. 52
(2)).

Більшість цих об’єктів не викликає сумнівів (відкриття та наукові
теорії, математичні методи), але виключення також комп ‘ютерних програм
(ст. 52 (2) с)) в кл кає сьогодні д скусії на європейському та світовому
рівні.

Слід підкреслити, що ЄПВ завжди наполягало на тому, що комп ‘ютерна
програма не може бути захищена сама по собі (ст. 52 (3)). Ці об’єкти
інтелектуальної власності охороняються подібно до літературн х творів в
межах авторського права. В той же час ЄПВ погоджується надават охорону в
находам, в кор стання як х потребує застосування комп’ ютерн х програм,
які, так м ч ном, в являються охоплен м в ключн м правам , що надаються
патентом. Існують десятки тисяч європейських патентів, які відрізняються
саме цією р сою.

В останні роки Сполучені Штати змінили законодавство в напрямку полег
HYPERLINK \l “bookmark129” ш ення надання правової охорон комп’ ютерн м
програмам, які не спрямовані на досягнення технічного результату, так
званим «способам ведення бізнесу»». Звідси і певний тиск зацікавлених
кіл на відповідні національні законодавства та поз цію ЄПВ. Комісія в
2002 р. підготувала проект Д рект в Європейського парламенту і Рад щодо
патентоспроможності в находів, які реалізуються за допомогою комп’
ютерів. Цей проект отр мав негат вну оцінку Парламенту в 2003 р. Рада
погод лась з н м в 2004 р. Погоджен й спільн й текст буде знову передано
до Європейського Парламенту для другого ч тання і погодження. Важко
прогнозуват , як м буде остаточне рішення, особл во беруч до уваг , що
після в борів 2004 р. склад Європейського Парламенту вже не той, як й
дав проекту негат вну оцінку.

ЄПК передбачає також ряд в ключень стосовно в находів, які мають певні
особл вості (ст. 53). Це стосується об’єктів, в кор стання як х супереч
ть громадському порядку і моралі, нов х сортів росл н (зах щаються в
рамках законодавства про сорт росл н) і селекційн х досягнень в твар нн
цтві, методів хірургічного або терапевт чного лікування людей і твар н,
а також методів діагност к . Застосування на практ ці ц х положень шв
дко пр звело до проблем патентного зах сту ж в х істот. ЄПК свого часу
передбач ла, що заборона патентування біологічн х методів не
розповсюджується на мікробіологічні технології, тобто патентування
мікроорганізмів є можл в м.

Втім, з часу пр йняття редакції ЄПК біологічні наук зазнал значного
прогресу і зараз постають п тання щодо патентоспроможності результатів
генної інженерії. Європейське Співтовар ство торкається цієї проблем в

Директиві 98/44/ЄС від 6 липня 1998 щодо правової охорони винаходів у

сфері біотехнологій, яка наведена в цьому розділі. Важливо зазначити, що
пр перегляді у 2000 р. ЄПК не зазнала змін з цього пр воду і її текст
було визнано таким, що узгоджується з Директивою Співтовариства.
Адміністративна Рада змінила Робочу Інструкцію до ЄПК шляхом включення
до неї розділу, що практ чно повторює положення Д рект в . ЄПВ і, так м
чином, застосовує зараз права, надані директивою, навіть до тих
європейськ х патентів, в як х серед зазначен х держав ЄС є такі, що пок
не внесл положень д рект в до національного законодавства, і на
національні патент , на які ці положення не розповсюджуються.

Право на європейський патент та статус винахідника

Для подання європейської заявк не існує обмежень щодо національності або
місцеперебування (ст. 58).

Право на одержання європейського патенту належ ть в нахідн ку або його
правонаступн ку. Патент дуже часто в даються на ім’ я юр д чн х осіб,
які в таких випадках обов’язково є правонаступниками винахідників; при
цьому винахідниками вважаються виключно фізичні особи або колективи
фізичних осіб. Винахідник, навіть якщо він погодився на те, щоб патент
було в дано на ім’ я третьої особ , завжд зал шається особою фіз чною і
має право бачити своє прізвище на матеріалах заявки, а згодом – на
патенті (ст.

62).

Зіштовхнувшись із проблемою службових винаходів, ЄПК була не в змозі
запропонуват норму майнового права. Вона була в мушена задовольн т сь
альтернат вною нормою, яка в знавала необхідність в кор стання норм
національного законодавства, тобто норм держав , на тер торії якої
найман й працівн к здійснює свою діяльність (ст. 60 (1)).

ЄПК не може в рішуват спор щодо авторства стосовно патентн х прав: право
на одержання патенту належить тій особі, що подала заявку (ст. 60 (3)).
Протокол щодо підсудності справ і визнання рішень про видачу патентів,
який додається до ЄПК, дозволяє визначити судові інстанції держав-учасн
ць, до компетенції як х належать такі спор , а також в знач т прав ла в
знання судов х рішень, пр йнят х відповідно до ц х норм.

Термін охорони

Термін охорони, що надається європейським патентом, становить 20 років
від дати подання заявки (ст. 63 (1)). Це положення викликало труднощі,
коли Співтовариство забажало ввести додаткові сертифікати про подовження
строку дії патентів на медичні препарати. Причини такої ініціативи
розкриті в цьому розділі, але виникло питання відповідності цих заходів
статті 63 ЄПК, яка не передбачає подовження строку охорони понад 20
років у випадках, що стосуються згаданих сертифікатів. З метою уникнення
конфлікту між міжнародними зобов’язаннями країн-учасниць ЄПК, що
випливають з членства в ЄПК, і їх зобов’язаннями перед Співтовариством,
що випливають з існування норм, які легалізують додаткові серт фікат ,
довелося скл кат дипломатичну Конференцію ЄПК, що відбулася в 1991 р.
Переглянутий текст ст. 63 (2), який дозволяв існування сертифікатів,
вступив в силу 4 липня 1997 р.

3.1.11.5. Права, що надаються європейським патентом, і обсяг охорони

Європейськ й патент надає своєму власн ку в кожній державі ті самі
права, що й національн й патент (ст. 64).

ЄПК була вимушена визначитись з одним із найскладніших питань патентного
права, а саме з оцінкою обсягу правової охорон , що забезпечується
патентом і на підставі якої встановлюється факт порушення або
відсутності порушення прав. Щодо цього в Європі існували дві цілком
різні точки зору. В одній групі держав, насамперед – в Об’єднаному
Королівстві, обсяг правової охорон в значався на підставі суто
буквального, вузького змісту формули винаходу. Такий підхід вимагав від
заявника дуже уважного і відповідального ставлення до формул , оскільк
занадто ш роке (або занадто вузьке) формулювання здатне пр звест до нев
правданого і небажаного звуження прав. З другого боку, цей підхід пр
мушує поважат права третіх осіб: якщо патент означає заборону третім
особам в кор стовуват в нахід, то необхідно чітко в знач т межі цієї
заборон і дат третім особам можл вість брат пр цьому до уваг зміст
формул . В іншій групі країн, наприклад, в Німеччині, обсяг охорони
визначався на підставі whole content approach (аналіз змісту в цілому),
тобто не лише на підставі формул , а й на підставі оп су і креслень, що
дозволяло збагнут загальн й в нахідн цьк й задум, що підлягає охороні.
Так й підхід дозволяє знехтуват певн м недосконалостям формул , але роб
ть для третіх осіб оцінку обсягу прав набагато складнішою, оскільк
остаточне рішення щодо наявності контрафакції може бут пр йнято л ше
суддею у справі про порушення прав.

ЄПК виходила з бажання знайти “золоту середину” між цими підходами. Саме
це намагається викласти Стаття 69 (1), яка встановлює, що обсяг охорони
визначається змістом формули, але опис і креслення можуть братися до
уваги при тлумаченні формули. Оскільки таке формулювання вочев дь не
було здатн м дат чіткі уявлення національн м суддям, для як х воно і
призначалося, автори ЄПК додали окремий Протокол щодо роз ‘яснення ст.
69, в якому, після викладення обох зазначених вище підходів, було
зазначено, що ст. 69 має на увазі так й підхід, як й здатен забезпеч т
достатню охорону пр достатній інформації для третіх осіб. Пр перегляді
2000-го р. цей протокол було доповнено параграфом (2), де уточнюється,
що пр інтерпретації формул слід брат до уваг теорію еквівалентів.

Національні судові с стем пр розгляді справ про контрафакцію
продемонструвал значні труднощі, з як м зіштовхнул ся судді, . змушені
відмов т ся від трад ційн х підходів. І якщо положення Статті 59 і не
застосовуються пок цілком однаково в усіх країнах ЄС, певн й прогрес у
цьому п танні безумовно має місце. Пр скорююч м ч нн ком стал семінар
для суддів, які ЄПВ провод ть кожні два рок і де судді з країн-учасн ць
можуть обмінят сь досвідом та спостереженням .

3.1.11.6. Переклад опису до європейського патенту

HYPERLINK \l “bookmark134” Ц е пи HYPERLINK \l “bookmark134” т ання
одне із найскладніших щодо європейського патенту. Європейськ й патент в
дається на одній з трьох робоч х мов ЄПВ з доданням перекладу формул на
дві інші мов . П тання полягає в тому, ч може патент вважат ся діюч м в
тій із зазначен х держав, де офіційна мова є іншою, ніж одна з робоч х
мов ЄПВ. В рішення цього п тання має бут так м, аб , з одного боку, не
порушуват права третіх осіб, для як х найкраще було б забезпечуват
переклад європейського патенту на кожну з офіційних мов зазначених
держав (на сьогодні, 30 держав-учасниць та 22 мови), а з другого боку,
не робити європейський патент надто дорогим. Треба в знат , що не
зважаюч на всі зус лля це п тання й досі рад кально не в рішено. В
статті 65 ЄПК передбачено, що кожна з держав-учасн ць має право (але не
обов’ язок) в магат аб переклад європейського патенту протягом трьох
місяців від дат в дачі був подан й до національного відомства з метою
надання патенту реальної с л . Це положення, в кладене як факультат вне,
було, т м не менш, схвалене практ чно в усіх державах учасн цях,
внаслідок чого до в трат на одержання європейського патенту необхідно
тепер додават в трат на його переклад, подачу до національного відомства
із залученням до цієї процедур національного патентного повіреного та
публікацію, здійснювану національн м відомством за в нятком тих, де
офіційна мова співпадає з однією з робочих мов ЄПВ. Як наслідок,
європейськ й патент, в якому зазначені всі держав -учасн ці, стає в 10
разів дорожчим, ніж паралельний федеральний патент США. Звідси
зрозуміло, чому кількість зазначен х держав в європейському патенті в
середньому складає не більше 7 – 8, а патенти, за виключенням
фармацевтичних, де були б зазначені всі держав , є радше в ключенням.

ЄПК 2000 передбачає пом’ якшення ц х в мог, але невідомо, якою буде
реакція держав-учасн ць. Так, держава набуває можл вості в магат , щоб
переклад було подано іншою мовою, ніж офіційна (напр клад -англійською),
а термін його подання було збільшено понад тр місяці від дат видачі (ст.
65 (1) ЄПК 2000).

Європейська заявка

ЄПК в значає формальні в мог і в мог по суті, як м пов нна відповідат
європейська заявка. Заявка пов нна стосуват сь одного в находу (в мога
єд ності в находу); в нахід пов нен бут в кладен й так ясно і повно, щоб
середній спеціаліст міг його реалізуват ; формула має бут ясною і в
черпною та пов нна базуват сь на оп сі (ст. 78 та 82 – 84).

Заявн к навод ть в заявці перелік зазначен х держав-учасн ць, де він
бажає отр мат охорону. Слід підкресл т , що в ході розгляду заявк деякі
зазначені держав можуть бут в креслені, але зворотна процедура
неможлива, і додати держави до зазначених в заявці заявник не може (ст.
79).

За умов подання заявк , що відповідає в могам, ЄПВ встановлює і
повідомляє заявн ку дату подачі заявк , яка може бут в кор стана н м, пр
необхідності, для в мог встановлення пріор тету, якщо він забажає
отр мат на базі цієї перв нної заявк охорону в інш х державах, не
членах

ЄПК (ст. 80).

Заявн к може скор стат ся правом пріор тету по даті подання перв нної
заявк на той же в нахід. Пріор тет, передбачен й Пар зькою конвенцією та
Угодою TRIPS, складає 12 місяців (ст. 87 – 89).

Розгляд заявки до видачі патенту

Ця процедура регламентована статтями 90 – 98. Вона складається з кількох
етапів.

Заявка може бути подана безпосередньо або до ЄПВ (Мюнхен або Гаага), або
до національного відомства держави-учасниці. Подача до національного
відомства є обов’ язковою в т х в падках, кол заявка подається вперше,
тобто кол в нахід розкр вається в перш й раз. В ц х в падках національн
й орган здійснює, як прав ло, перевірку того, ч не є в нахід секретн м і
ч не станов ть він цінності з точк зору національної безпек .

Після перевірк на відповідність формальн м в могам ЄПВ та В конавчої
Інструкції, заявка надход ть до пошукового підрозділу, як й готує звіт
про пошук. Цей звіт надсилають для ознайомлення заявникові, аби він мав
змогу ознайом т сь з документам , що можуть бут прот ставлені його
заявці, а отже – внести до неї зміни або відкликати. Не пізніше 18
місяців від дат подачі (або 6 місяців, якщо було заявлено пріор тет),
заявка, на тій робочій мові, на якій вона була подана, публікується ЄПВ
і стає доступною широкій громадськості. Публікація заявки
супроводжується публікацією звіту про пошук.

На цьому етапі, заявн к, якщо він бажає продовж т процедуру, пов нен
подат клопотання про проведення експерт з , після чого починається
експертний розгляд заявки експертним підрозділом. Йдеться про процедуру
єх-рагґє (односторонню), яка має радше форму діалогу, зазвичай у
письмовій формі, між заявником та експертами. Останні формулюють
зауваження до тексту, наданого заявн ком, перевіряють в кладені в ще тр
умов патентоспроможності і надають заявн кові можл вість відреагуват
відповідн м ч ном. Внаслідок цього діалогу, як й може продовжуват сь
протягом необмеженого строку, експертн й підрозділ пр ймає одне з так х
рішень:

видати заявникові патент відповідно до поданих матеріалів або

відхилити заявку на видачу патенту, або

в дат патент із змінам , на які заявн к погод вся.

Після пр йняття рішення про в дачу патенту, ЄПВ публікує в своєму
Бюлетені відомості про видачу і з цієї дати патент набирає чинності.
Опис до патенту також публікується ЄПВ на тій мові, якою здійснювалась
процедура; до оп су додається переклад формул на дві інші робочі мов
ЄПВ. Так м ч ном, відбуваються дві публікації, друга з як х є остаточною
і в значає обсяг прав власн ка патенту.

На кожному з окреслен х в ще етапів заявн ку пропонується сплат т
відповідн й збір.

3.1.14. Процедура заперечення

Після в дачі і публікації європейськ й патент наб рає повної ч нності в
кожній із зазначен х в ньому країн. Втім, ЄПК передбачає централізовану
процедуру анулювання європейського патенту, що може бут розпочата
протягом кількох місяців після його видачі. Йдеться про процедуру
заперечення, розкриту у статтях 99 – 105.

Повн й перелік підстав для заперечення в значено ЄПК. Так х підстав тр :
непатентоспроможність в находу, недостатньо повне і чітке в кладення
суті в находу, надання патентом більш ш рок х прав, ніж це в н кає із
заявк .

Будь-яка особа має право висловити заперечення проти видачі
європейського патенту протягом 9 місяців від дат публікації про його в
дачу. Процедура здійснюється за участі підрозділу, де накоп чуються всі
заперечення проти певного патенту. Цей підрозділ забезпечує доведення
суті заперечень до відома власн ка патенту, як й має в знач т сь щодо н
х. Підрозділ має також право в слов т свою точку зору щодо експерт з
заявк , не обмежену міркуванням , в кладен м сторонам . Йдеться про
процедуру inter partes (між сторонами), що здійснюється за принципом
змагальності. Кол обмін аргументам між сторонам в яв ться достатнім для
пр йняття експертам рішення, а строків щодо цього в ЄПВ не існує,
підрозділ з розгляду заперечень пр ймає одне з трьох рішень:

заперечення відк нуто і патент продовжує дію, у тому в гляді, в якому
він був в дан й або

заперечення задоволено і патент анульовано заднім ч слом, від дат в
дачі, на тер торії всіх держав-учасн ць або

патент зал шається в с лі, але у зміненому в гляді, з урахуванням
зауважень, з як м власн к погод вся. В цьому в падку ЄПВ здійснює нову
публікацію оп су до патенту із внесен м змінам .

ЄПВ дотр мується особл вого реж му щодо компенсації в трат на процедуру
заперечення. Незалежно від того, хто в грав процес, в трат
розподіляються між сторонам .

Після в черпання строку для подання заперечень або після завершення
процедур розгляду заперечень, оскарження європейського патенту
є можл в м л ше судов м шляхом в кожній із зазначен х держав окремо. Пр
цьому пр йняте судом рішення про анулювання патенту мат ме с лу л ше

для тієї держави, де відбувся суд; для решти держав патент залишиться
чинним, зважаючи на принцип незалежності прав інтелектуальної власності.

Процедура обмеження обсягу охорони або відкликання

ЄПК 2000 передбачає введення в дію нової централізованої процедури на
рівні ЄПВ, яка може бути спрямована проти європейського патенту після
вичерпання строку для подання заперечень. Йдеться про процедуру
обмеження обсягу охорони (ст. 105 bis – 105 quater ЄПК 2000). Власник
європейського патенту, якому загрожує анулювання внаслідок національної
судової процедури, матиме змогу за певних обставин самостійно, з власної
ініціат в , змін т в односторонньому порядку свій патент аб ун кнут можл
в х спроб його анулювання. В цьому в падку він зможе подат до ЄПВ
клопотання про обмеження обсягу охорон . ЄПВ розгляне це клопотання
самостійно, щоб пересвідчитись, що, незважаючи на обмеження, предмет
патенту зал шат меться охороноздатн м навіть в обмеженому вигляді.
Рішення ЄПВ матиме силу для всіх держав, де цей патент діє, і буде
опубліковано. Якщо ЄПВ вирішить, що обмеження неможливе, патент зал ш
ться в с лі в повному обсязі.

Якщо власн к передбачає нем нучість анулювання його патенту внаслідок
судової процедур , він мат ме змогу подат до ЄПВ клопотання про
відкликання патенту.

Процедура апеляції

Будь-яке рішення ЄПВ, прийняте по завершенні етапу процедури і як м
сторона не задоволена, може бут оскаржено в апеляційному порядку шляхом
подання скарг до апеляційного підрозділу ЄПВ. Порядок апеляції
регламентовано статтями 106 – 112. Термін подання апеляції не може
перевищувати 2-х місяців від дати прийняття рішення, що оскаржується. Ще
два місяці даються на підготовку аргументації.

Апеляційна палата здійснює процедуру на принципах змагальності, в реж мі
діалогу з однією або двома сторонам , в залежності від характеру
апеляції, яка може бути ex-parte або inter-partes (односторонньою або
двосторонньою). Процедурно це нагадує суд першої інстанції.

Апеляційні палати складаються з експертів високої кваліфікації,
спеціалістів з технічн х п тань і юр стів. Вон цілком незалежні від През
дента ЄПВ та його апарату. Вон мають мандат на певн й строк, протягом
якого не підлягають звільненню. Всі ці гарантії роблять їх практично
подібними до суддів. їх рішення остаточне і оскарженню не підлягає. Ці
рішення мають велике значення для практики застосування норм ЄПК. При
необхідності, Президент може на підставі узагальнення цих рішень вносити
зміни до Інструкцій, аби привести їх у відповідність з практикою
апеляційної палати.

Велика Апеляційна Палата (ст. 112) на сьогодні не є органом, здатним в
касаційному порядку переглядат рішення апеляційн х палат. її завданням є
забезпечення єд ного підходу до застосування правов х норм або в рішення
пр нц пов х правов х п тань, необхідність в чому може в н кнут в двох
випадках:

щодо звернення апеляційної палати, яка просить висвітлити проблему,
невирішеність якої заважає її діяльності;

щодо в мог През дента ЄПВ, як й зіштовхнувся з
розбіжностям в підходах апеляційн х палат.

ЄПК 2000 передбачає надання Великій Апеляційній Палаті додаткової
функції (ст. 112 bis): перегляд рішення апеляційної палати. Визначені
п’ять підстав для такого перегляду:

порушення прав л щодо відводу членів апеляційної палат ,

участь в засіданні палат сторонніх осіб,

недостатня мот вація рішення апеляційної палат ,

грубе порушення процедур розгляду апеляції,

можл вість впл ву на рішення палат іншого доведеного
правопорушення.

З цього переліку видно, що йдеться не про касаційний розгляд, а скоріше
про контроль щодо додержання процедурн х в мог під час робот апеляційної
палат .

3.1.17. Процедурні правила

ЄПК міст ть н зку процедурн х прав л, як х мають додержуват сь всі
служби ЄПВ. Наведемо головні з них:

будь-яке рішення має бути відповідним чином вмотивовано (ст. 113),

ЄПВ на кожному етапі розгляду повинно оцінювати з власної ініціативи
заявку або патент на їх придатність до надання правової охорони (ст.
114),

повинні використовуватись відповідні інструкції (ст. 117),

restitutio integrum (повернення до початкового стану) є регламентованим
(ст. 122),

ЄПВ веде реєстр європейських патентів і забезпечує доступ до нього (ст.
127 і 128),

представн цтво в ЄПВ через патентного повіреного не є обов’язковим для
осіб, що мешкають в державах-учасницях. Для осіб з інших держав таке
представництво є обов’язковим. Втім, незважаюч на це, залучення патентн
х повірен х є бажан м через складність процедур і р з к для заявн ка
втрат т свої права внаслідок простого недодержання термінів або пом лк
пр підготовці документів. Особи, що мають право виступати перед ЄПВ в
ролі представн ків, внесені до реєстру, як й веде ЄПВ. Щоб потрапити до
цього переліку, потрібно не тільки мешкати в одній з держав-учасн ць і
мат відповідне громадянство, але й пройти спеціальні кваліфікаційні
іспити (ст. 133 і 134). При ЄПВ створено спеціальний Інститут
європейських патентних повірених, як й діє як професійне європейське об’
єднання.

3.1.18. Взаємодія з національними законодавствами

ЄПК передбачає випадки, коли заявка не може бути розглянута ЄПВ
внаслідок, напр клад, того, що пр її поданні через національне відомство
бул пропущені передбачені строк . В такому в падку заявн к може подат
клопотання про перетворення європейської заявк в національну в кожній із
зазначених ним в заявці країн-учасниць (ст. 135 – 137, суттєво спрощені
в ЄПК 2000).

(

*

0

2

4

d

f

?

?

°

?

?

ae

e

????$??/???????y???????y???????????M?????^[email protected]\^`’”?¶?1/43/4A
oo(

*

0

2

4

6

h

j

?

Ue

TH

&

F*

?

?

d y ¤?1$

*

y0JN

y0JN

? z

?

y ¤}1$`„;

x

z

I

e

u

y0JN

y0JN

y0JN

y0JN

*

H

d

t

?

?

¬

A

u

y0JN

cEE1/2???!›“t

y0JN

/neOeEneAE???ne

D

D

B

D

F

H

?

o

oe

4D

??????????$??/?5?????????????????????/?ювання європейського патенту.
Суть цієї статті полягає в тому, щоб заборон т державам-учасн цям ввод т
в національне законодавство додаткові підстав , навіть якщо такі існують
стосовно національн х патентів. Внаслідок певного пр родного
антагонізму, що існує між ц м двома т пам охоронн х документів (якщо в
мог щодо національного патенту будуть суворіш м , ніж до європейського,
або навпак , заявн к мат ме сх льність об рат більш зручн й документ).

Стаття 138 спрямована, таким чином, на гармонізацію норм з національними
законодавствами. Підстав для анулювання існує всього п’ять, причому три
перші співпадають із підставами для подання заперечень:

непатентоспроможність винаходу,

опис винаходу недостатньо повний і ясний,

вихід обсягу охорони за межі викладеного в заявці,

розш рення зах сту, наданого європейськ м патентом,

власн к патенту не мав права його отр муват .

Договір про патентну співпрацю (РСТ)

3.2.1. РСТ

Невдача, що спіткала в 1964 р. першу ініціативу Співтовариства, пр звела
до пошуків альтернат вн х шляхів удосконалення процедур в дачі патентів
відразу в декількох країнах. Рішення, яке було запропоновано для країн
ЄС, вочевидь не підходило для вирішення проблеми на світовому рівні, але
певного прогресу можна було досягти і тут. Особливо нераціональним в
давалось те, що кожне національне патентне відомство для здійснення
експертизи по суті вимагало проведення того ж самого інформаційного
пошуку і того ж самого дослідження кр теріїв патентоспроможності, зовсім
не беруч до уваг результат ц х сам х процедур, вже здійснен х в інш х
національних відомствах. Внаслідок консультацій, розпочатих ВОІВ на
світовому рівні, 17 червня 1970 р. в Вашингтоні був відкритий для
підпису Договір про патентну співпрацю, відомий під скороченою назвою
РСТ (від англійського Patent Cooperation Treaty).

Цей договір, що мав великий успіх, був двічі переглянутий в 1979 та 1984
роках. Сьогодні він об’єднує 124 країни, в тому числі – всі розвинені в
технічній і технологічній сферах країн .

Договір стосується переважно процедурних питань. Він надає кожній особі,
що мешкає в одній з країн-учасниць або має відповідне громадянство, можл
вість зажадат правову охорону одночасно в багатьох країнах шляхом
подання “міжнародної заявки” на патент до ВОІВ. Заявник обирає серед
держав-учасн ць ті, в як х його заявка пов нна набуват статусу
національної заявки (зазначені держави).

Коли міжнародна заявка надходить до ВОІВ, вона вступає в міжнародну
фазу. Вона спочатку стає об’єктом міжнародного пошуку, за результатами
якого складається звіт про міжнародний пошук, який містить
бібліографічний перелік відомих технічних рішень, що мають відношення до
патентоспроможності винаходу. В 2004 р. повноваження щодо проведення
міжнародного пошуку відповідно до РСТ мали патентні відомства таких
країн, як Австралія, Австрія, Китай, Іспанія, Сполучені Штати, Росія,
Японія, Корея, Швеція, а також HYPERLINK \l “bookmark144” Є ПВ.

Якщо після ознайомлення з матеріалам звіту про пошук заявн к бажає зал ш
т свою заявку в с лі, вона публікується і розс лається в супроводі звіту
про пошук до всіх зазначених держав. Заявнику надається строк в 21
місяць від дати пріоритету для вступу в національну фазу в кожній із
зазначених держав. Строк 20 місяців може бути подовжено ще на 10
місяців, якщо до закінчення 19-го місяця від дати пріоритету заявник
зажадає проведення “попередньої міжнародної експертизи “. Звіт про цю
експертизу готується “органом попередньої міжнародної експертизи” і
містить попередній і не обов’ язков й для третіх осіб в сновок про
охороноспроможність заявленого в находу. В 2004 р. повноваження органів
щодо проведення попередньої міжнародної експерт з відповідно до РСТ мал
патентні відомства так х країн, як Австралія, Австрія, К тай, Іспанія,
Сполучені Штат , Росія, Японія, Корея, Швеція, а також ЄПВ.

Після цього починається національна фаза, в ході якої національне
відомство кожної країн здійснює експерт зу заявк із застосуванням норм
власного законодавства, але процедура експерт з пр цьому в являється
спрощеною і пр скореною завдяк наявності звіту про міжнародн й пошук та
в сновку попередньої міжнародної експерт з . За результатам експерт з
національне відомство пр ймає рішення щодо можл вості в дачі
національного патенту.

3.2.2. Зв’язок між РСТ і ЄПК

ЄПК, підписана трьома роками пізніше РСТ, не могла не враховувати
значення, яке мала б для Європи можливість використовувати кадровий
потенціал і документацію ЄПВ для діяльності міжнародної системи. Адже
ЄПВ повинно було стати великим експертним органом, а враховуючи, що воно
одержувало в спадок технічну документацію Міжнародного патентного
Інституту в Гаазі, воно могло легко задовольнити високі вимоги РСТ щодо
отримання статусу міжнародного пошукового органу і органу попередньої
міжнародної експертизи. Друга частина ЄПК містить положення, що
встановлюють цей зв’язок (ст. 150 – 158, суттєво спрощені в ЄПК 2000).

ЄПК визнає міжнародні заявки як такі, що придатні для проходження
процедури в ЄПВ. ЄПВ працює при цьому як “відомство-одержувач”
(відомство, що одержує міжнародні заявки і передає їх до ВОГВ) по
відношенню до заявників з країн-учасниць або заявників, що мешкають в
цих країнах (ст. 151 ЄПК 2000). До того ж ЄПВ діє як міжнародний
пошуковий орган для т х сам х категорій заявн ків (ст. 152 ЄПК 2000).

У випадках, коли країна є учасницею ЄПК, заявник може, таким ч ном, в
магат , аб міжнародна заявка розглядалась не як національна заявка такої
країн , а як європейська заявка, в якій ця країна є серед зазначених.
Якщо йдеться про Бельгію, Кіпр, Францію, Грецію, Італію, Ірландію,
Монако та Нідерланди, заявник навіть вимушений обирати європейську
заявку, де зазначені ті з цих країн, де він хоче одержати охорону;
національн й шлях пр цьому для нього закр то. Міжнародні заявк , що
набувають статусу європейських, відомі під назвою “заявки євро-РСТ”.

Стосовно заявок євро-РСТ національна фаза перетворюється в регіональну
фазу. ЄПВ здійснює за міжнародними заявками процедуру, передбачену ЄПК,
але також спрощену завдяк наявності звіту про міжнародн й пошук, а можл
во – і в сновку попередньої міжнародної експерт з , і пр ймає рішення
про можл вість в дачі європейського патенту, що в кожній з держав мат ме
с лу національного.

Ефективність системи РСТ підтверджується численними міжнародними
євро-РСТ заявками, що надходять до ВОІВ. В 1979 р. їх було 2625, а в
2003 р. – вже 110 065.

3.3. Патент Співтовариства

Конвенція про патент Співтовариства 1975 р. (КПС)

Для реалізації другого пакету пропозицій, підготованих Францією в 1968
р., робоча група, паралельно з діяльністю, що завершилась укладанням
ЄПК, розробила текст другого документу, який став предметом обговорення
на Конференції Дев’ятки1 та Європейської Комісії в Люксембурзі у грудні
1975 р.. Конференція зіштовхнулася із суттєвими труднощами стосовно
вимог до перекладу патенту Співтовариства, але все ж таки досягла
компромісу, і 15 грудня 1975 р. текст Конвенції про патент
Співтовариства (КПС) був підписаний 9 державами Співтовариства. Для
набрання чинності, Конвенція мала пройти ратифікацію в усіх державах, що
її підписали. Ця умова не була в конана через конст туційні і політ чні
ускладнення, що виникли у зв’язку з КПС у Данії та Ірландії, і Конвенція
в силу так і не вступ ла.

Угода щодо патентів Співтовариства 1989 р.

Затримка із набранням чинності КПС в 1975 р. підштовхнула держави
Співтовариства, яких після вступу Греції (1981 р.) стало 10, а згодом,
після приєднання Іспанії та Португалії (1985 р.) – 12, до розробки
уточнень та доповнень до цієї Конвенції. Переважно це стосувалося
регламентації розв’ язання спірн х п тань щодо патентів Співтовар ства,
як м у редакції 1975 р. майже не було пр ділено уваг .

Ця діяльність пр звела до скл кання в Люксембурзі в 1985 р. нової
Конференції 12 держав-учасниць і Європейської Комісії, на якій було
схвалено проект Протоколу щодо розв’ язання спорів за європейськ м
патентами. Втім, завершити роботу підписанням тексту не вдалося,
оскільки в н кл нові ускладнення, зумовлені переглядом редакції ЄПК 1975
р., зокрема щодо перекладу оп сів до патентів і розподілу між державам
фінансов х надходжень від зборів за підтр мання ч нності патентів
Співтовар ства.

В 1973 р. Данія, Ірландія та Велика Британія приєднались до
Європейського Співтовар ства.

В наступні рок продовжувал сь спроб дійт згод , і нова Конференція 12
держав-учасн ць і Європейської Комісії була скл кана в Люксембурзі в
1989 р. На ній 12 держав підписали Угоду про патенти

Співтовариства. Ця угода являє собою рамкову Конвенцію, невід’ємними
додаткам до якої є текст ЄПК 1975 р. і текст Протоколу про спірні п
тання щодо європейськ х патентів. Як і у в падку з КПС, набрання ч
нності цією Конвенцією в магало рат фікації всіма 12 державам , зокрема
у зв’ язку з появою нов х повноважень, які одержал інст туції ЄС, перш
за все – Суд.

Підп сання угод стало можл в м перед усім завдяк компромісу щодо
перекладів оп су до патенту, як й враховував категор чні в мог деяк х
держав (перш за все, Іспанії та Португалії), але роб в процедуру
одержання патенту надто дорогою. Так, став лася в мога, щоб патент, в
дан й однією з трьох мов (англійська, німецька і французька), був у
повному обсязі перекладен й на всі офіційні мов Співтовар ства, до того
ж – в строк, що не перевищував би 6 місяців від дати видачі. Але навіть
на той час офіційн х мов у Співтовар стві існувало вже 9, що означало
переклад повного тексту патенту на 8 мов. Зацікавлені кола не могли
приховати свого розчарування на Конференції 1989 р. і в слов л сь на кор
сть подальшого в кор стання скоріше європейського патенту, як більш
гнучкого і дешевого, ніж патенту Співтовар ства. Ця заява позбав ла
процедуру рат фікації Угод політичного забарвлення і в 1992 р. на ще
одній Конференції в Лісабоні, де зібрал сь представн к 12 держав-учасн
ць і Європейської Комісії, було констатовано, що умов для набрання
Угодою ч нності все ще не створені.

3.3.3. Пропозиція Комісії щодо регламенту Ради стосовно патенту
Співтовариства

Осередок уваг Європейської Комісії між т м перейшов від патенту
Співтовар ства, реалізація якого розглядалась все ще як міжнародн й
проект поза інст туційною структурою ЄС, до правн чої діяльності на
рівні Співтовар ства, спрямованої на певні аспект патентного права, які
в магал оновлення в державах-членах. Так, поч наюч з 90-х років, її
діяльність концентрувалась на створенні регламенту щодо додатков х
свідоцтв до патентів на фармацевт чні і фітофармацевт чні препарат , а
пізніше – на д рект ві щодо охорон в находів у сфері біотехнологій.

Перспект ва набрання ч нності Угодою про патент Співтовар ства в першій
полов ні 90-х років ставала дедалі більш неясною. Однак, в 1997 р., на
хв лі ентузіазму з пр воду успішного введення в дію Регламенту про
торговельну марку Співтовар ства, Комісія в ріш ла, що пр йшов час
повернут сь до цього п тання, але на нов х засадах. Вона опублікувала
Зелену книгу про патент Співтовариства та патентну систему в Європі, яка
підсумовувала недоліки колишніх пропозицій, що містились в Угоді 1989
р., і накреслювала можл ві шлях їх усунення, в значаюч пр цьому, як х
політ чн х поступок це в магат ме. Все це було подано в рамках не
міжнародної конвенції, а регламенту, що спирався на ст. 308 ДЄС, як це
мало місце стосовно торговельної марк Співтовар ства.

Зелена кн га надала зацікавлен м колам можл вість в слов т сь. В цілому
відгук бул схвальн м , але, як і раніше, за умов , що вартість
патенту Співтовар ства буде суттєво зн жена, щоб ЄС могло отр мат
інструмент, подібний до федерального патенту Сполучених Штатів.

Знайшовши підтримку, Комісія подала в 2000 р. пропозиції щодо регламенту
Ради стосовно патенту Співтовариства, що базувались на ст. 308 ДЄС.
Європейськ й Парламент надав схвальну оцінку ц м пропоз ціям і Рада
розпочала відповідну роботу. Цікаво зазначити, що ця діяльність дістала
повну політичну підтримку Європейської Ради на зустрічах керівників
держав і засіданнях урядів. Останні неодноразово, але без великого
успіху, підштовхувал Раду до схвалення регламенту в найкоротш й строк,
оскільк патент Співтовар ства в давався їм конче необхідн м для
здійснення бажаного технологічного прор ву у сфері досліджень і розв
тку.

Але Рада, керуючись принципом “змагальності”, здійснила протягом
чотирьох останніх років дуже значну роботу. Текст пропозицій,
підготовлен х Комісією, зазнав значн х змін і важл в х доповнень.
Більшість ускладнень була знята завдяки знайденим компромісам. Це
стосується, насамперед, проблем в рішення спорів, де бул запропоновані
нові, небачені досі підход .

В л стопаді 2003 р. під головуванням Італії до Рад була подана
консолідована пропоз ція. Спроба знайт консенсус була невдалою через
питання перекладів. У травні 2004 р. під головуванням Ірландії була
зроблена ще одна спроба дійт згод з цього п тання, і в друг й раз –
невдало. Німечч на та Іспанія займал прот лежні поз ції і не бажал
поступ т ся своїм в могам . За часів головування Нідерландів п тання до
порядку денного не включалось. Не відомо, ч буде зроблена ще одна спроба
під головуванням Люксембургу, в першому кварталі 2005 р.

Суть проекту, поданого до Ради викладена нижче, із висвітленням, коли це
необхідно, відмінностей від тексту Угоди 1989 р.

3.3.4. Патент Співтовариства буде європейським патентом

Проект регламенту повторює і підтверджує положення КПС 1975 р.: головну
роль щодо видачі і регулювання стосовно патентів Співтовариства повинно
відігравати ЄПВ. Таким чином, патент ЄС буде патентом європейським, в
якому Співтовариство буде зазначатись в цілому (а не як країни-учасниці)
і який буде видаватися ЄПВ у відповідності до ЄПК 2000 р.

Для того, щоб це стало реальним, необхідно, щоб Співтовариство як таке
стало учасником ЄПК, таким самим, як і 14 держав-учасниць. Група
експертів вже підготувала змін до ЄПК, що мають бут внесені пр її
перегляді, які забезпечать досягнення цієї мети. Як тільки на рівні Ради
буде досягнута згода щодо створення європейського патенту, країн ЄС
поставлять питання про скликання міжнародної конференції для перегляду
ЄПК, де будуть розглянуті підготовані пропоз ції. Передбачається, що
Комісія буде представляти Європейське Співтовариство в Адміністративній
Раді Європейської Патентної Організації, де вона матиме такий саме
статус, що й представн к держав-учасн ць.

HYPERLINK “http://www.register.consilium.eu.int/” Г олосування відбуват
меться або в рамках Комісії з кількістю голосів HYPERLINK
“http://www.register.consilium.eu.int/” з а кількістю де HYPERLINK
“http://www.register.consilium.eu.int/” ржав ЄС – членів ЄПК, або за
участю самих держав, в залежності від того, наскільки обговорюване
питання “зачіпатиме” право ЄС (доктрина АБТЕІ). Якщо виникне
необхідність, узгодження позицій держав-учасниць може бути проведено до
голосування, шляхом звичайних європейських зовнішньополітичних процедур.

Віднос н між ЄПК і патентом ЄС будуть так м : с стема європейськ х
патентів продовжуват ме своє існування так, як це передбачено

ЄПК 2000 р. Заявн к мат ме можл вість подат або унітарну заявку на все
Співтовар ство, або європейську заявку із зазначенням л ше т х країн ЄС,
де він бажає отр мат охорону. Крім того, заявн к мат ме ще й можл вість
отр мат національні патент шляхом звернення безпосередньо до відповідн х
національн х відомств.

Патент Співтовариства буде єдиним охоронним документом, що
базуватиметься на юридичних засадах ЄС

Патент Співтовар ства буде нов м об’ єктом права, створен м Співтовар
ством в рамках власної юр д чної с стем , і існуват ме поряд з
європейськ м патентам , що міст т муть зазначення країн ЄС і після в
дачі мат муть статус подібно до національн х патентів.

Патент Співтовариства буде керуватися двома принципами: унітарність та
незалежність. Його дія розповсюджуватиметься на всю тер торію Співтовар
ства і його буде неможл во передат , анулюват або відмов т сь від нього
на якійсь окремій част ні цієї тер торії.

Патентне право

В цілому, положення проекту не відрізняються суттєво від положень КПС
1975 р. або положень Угод 1989 р. Ці дві угод , хоча вон і не набрал
чинності, виконали функцію “зразкового закону” для національних
законодавств всіх держав ЄС і навіть поза їх межам . Перетворення юр д
чного статусу з конвенції на регламент на формулюваннях суттєво не
познач лось.

3.3.6.1. Право на патент

Проект зазначає л ше, що право на одержання патенту має в нахідн к або
його правонаступн к, так само, як це зазначено в ЄПК: стосовно
службового в находу діят ме право тієї держав , на тер торії якої
працівн к працює (ст. 4).

3.3.6.2. Права, що надаються патентом

Більшість положень цього розділу проекту (ст. 7 – 22) дуже наближена до
змісту ЄПК 1975 р. та Угоди 1989 р., а також до норм національних
законодавств країн-учасниць. В ході підготовчих робіт робоча група
постійно звертала увагу на те, щоб ці положення відповідали вимогам
Угоди TRIPS, зокрема щодо примусових ліцензій.

Проект передбачає наступне:

заборону на пряме використання запатентованого об’єкту третьою особою
без згоди власника (ст. 7),

заборону на непряме в кор стання запатентованого об’ єкту, а саме –
надання особі, що займається контрафакцією, засобів реалізації в находу
(ст. 8),

обмеження (ст. 9) прав, що надаються патентом за певн х умов, а саме: –
дії, що мають пр ватн й та некомерційн й характер,

дії, вч нені з дослідн цькою метою,

переважне право аграрія, що одержав і розпоряджається врожаєм, як й пр
значено для відтворення сорту росл н , зах щеного патентом,

переважне право аграрія на худобу, що охороняється, за умов , що твар н
або обладнання для репродукування зах щені патентом,

дії щодо програмного забезпечення, дозволені положенням про декомпіляцію
та сумісність програм,

дії, дозволені статтею 10 директиви 98/44/ЄС стосовно правового зах сту
в находів у сфері біотехнологій,

в черпання прав Співтовар ства(ст. 10),

перекладення тягаря доказів щодо патентів на способи (ст. 13),

інст тут ліцензійн х угод, як й дозволяє позов про контрафакцію до
ліцензіата, що поруш в умов угод (ст. 19),

інст тут відкр т х ліцензій, які надаються на підставі заяв власн ка
патенту про його згоду на надання ліцензії будь-якій особі-ліцензіату в
обмін на відповідну в нагороду (ст. 20),

можл вість пр мусов х ліцензій (ст. 21 і 22).

Положення про примусові ліцензії є найбільш новаторськими і вочевидь
повторюють відповідні положення Угоди TRIPS. Основними підставами є
такі:

невикористання або недостатнє використання патенту протягом чотирьох
років від дати подачі заявки або трьох років від дати видачі патенту,

неможл вість в кор стання патенту або права на сорт без порушення
попереднього патенту Співтовариства (ситуація залежності) за умови, що
залежний винахід передбачає досягнення

“суттєвого технічного прогресу, що супроводжується суттєвим економічним
ефектом”,

кр зові с туації або надзв чайні обстав н .

Положення, що стосуються пр мусов х ліцензій, і відповідні процедурні
питання висвітлені в статті 22. Компетентним органом, який може приймати