.

Штефан М.Й., Омельченко М.П., Штефан С.М. 2001 – Виконання судових рішень (книга)

Язык: русский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 26571
Скачать документ

Штефан М.Й., Омельченко М.П., Штефан С.М. 2001 – Виконання судових
рішень

Розділ 1 Поняття і значення виконавчого провадження

Захист майнових та особистих немайнових прав і свобод громадян,
підприємств, установ і організацій різних форм власності провадиться
судами загальної юрисдикції та іншими несудовими юрисдикційними
органами, що діють у межах і порядку, передбачених для них
законодавством України (ст. 6 ЦК).

У процесі виконання своїх функцій судові органи постановляють рішення,
які після набрання ними законної сили є обов’язковими для всіх органів,
підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і
підлягають виконанню на всій території України (ст. 14 ЦПК).

Рішення, не виконані добровільно, виконуються примусово органами
державної виконавчої служби і посадовими особами у порядку виконавчого
провадження, встановленого законодавством України.

Державна виконавча служба входить до системи органів державної
виконавчої влади. Виконавче провадження врегульоване законодавством про
виконавче провадження України, до якого належать: Закон України від 24
березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу»1, Закон України від 22
квітня 1999 р. «Про виконавче провадження»2, Інструкція МЮ України від
15 грудня 1999 р. «Про проведення виконавчих дій», інші законодавчі
акти, включені до цього посібника. Основою цих законодавчих актів є
Конституція України.

Законодавство про виконавче провадження — це сукупність правових норм,
які входять до системи адміністративно-процесуального права і предметом
регулювання яких є суспільні відносини, що виникають у процесі
діяльності органів державної виконавчої служби України, спрямованої на
примусове виконання

1 Голос України. — 1998. — 21 квітня.

2 Урядовий кур’єр. — «Орієнтир». — 1999. — № 101. — 3 червня.

-4-

рішень, ухвал, постанов судових і несудових органів у передбачених
законом випадках.

Такі правовідносини виконавчого провадження встановлюють
адміністративно-процесуальний порядок примусового виконання рішень
судових і несудових органів, який визначається: системою процесуальних
дій, котрі вчиняються державними виконавцями державної виконавчої служби
України, особами, що беруть участь у виконавчому провадженні —
учасниками виконавчого провадження (сторонами, їх представниками,
експертами, спеціалістами, перекладачами), а також особами, які
залучаються до проведення виконавчих дій (понятими, органами внутрішніх
справ, представниками органів опіки і піклування, іншими органами та
установами в передбачених законом випадках); змістом, формою, умовами
виконання процесуальних дій; системою процесуальних прав і обов’язків
суб’єктів адміністративно-процесуальних виконавчих правовідносин, котрі
визначають зміст таких процесуальних дій; гарантіями реалізації
процесуальних прав і обов’язків та процесуальних дій.

Отже, виконавче провадження — це врегульовані законодавством України
(зокрема Законом України «Про виконавче провадження», іншими
нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону)
суспільні відносини, що виникають і реалізуються в процесі примусового
виконання між органами державної виконавчої служби і посадовими особами,
які здійснюють примусову реалізацію рішень, ухвал, постанов судових і
несудових органів — з одного боку, та між особами, котрі беруть участь у
виконавчому провадженні і залучаються до проведення виконавчих дій — з
другого боку, на підставах, у спосіб та в межах, встановлених законом.
Такі правовідносини виникають, як правило, за схемою: державний
виконавець — стягувач, державний виконавець — боржник, державний
виконавець — експерт тощо.

Але зазначені відносини у виконавчому провадженні можуть виникати також
між особами, які беруть участь у виконавчому провадженні (стороною та її
представником, стороною та перекладачем — статті 12, 15 Закону «Про
виконавче провадження») та іншими.

У процесі примусового виконавчого провадження можуть виникнути не тільки
адміністративні процесуально-виконавчі правовідносини, а й
цивільно-процесуальні, арбітражно-процесуальні правовідносини між
органом державної виконавчої служби і судом, арбітражним судом.
Відповідно до ст. 28 Закону «Про виконавче провадження» у разі, якщо
резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому документі, є
незрозумілою, державний виконавець має право звернутися до суду чи
іншого ор-

-5-

гану (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про
роз’яснення відповідного рішення чи змісту документа. Така заява має
бути розглянута у десятиденний строк від дня її надходження.

Процесуально-правовий порядок роз’яснення рішення суду в цивільних
справах передбачений ст. 215 ЦПК, за якою в разі, коли рішення є
незрозумілим, суд, який розглянув справу, на прохання осіб, що брали
участь у справі, а також органу виконання судового рішення має право
роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Подача заяви
про роз’яснення рішення допускається, якщо воно не виконане або не
закінчився строк його пред’явлення до примусового виконання. Така заява
розглядається судом з викликом сторін, проте їх неявка не перешкоджає
розглядові питання про роз’яснення рішення. Ухвала суду про роз’яснення
рішення може бути оскаржена. В цій нормі закріплений комплекс прав і
обов’язків суду з органом виконання судового рішення, сторонами та
іншими особами, які беруть участь у справі. Реалізація таких прав
спричиняє виникнення і розвиток цивільних процесуальних правовідносин.

Правові відносини у виконавчому провадженні характеризуються
специфічними властивостями методу їх правового регулювання.

Метод правового регулювання виконавчого провадження як сукупність
закріплених у нормах Закону «Про виконавче провадження» способів і
засобів впливу на відносини, які регулюються, і поведінку їх суб’єктів,
обумовлюється властивостями предмета його регулювання, соціальними
функціями, які виконує законодавство про виконавче провадження, і його
зв’язок з юрис-дикційною діяльністю судових і несудових органів із
захисту цивільних та інших майнових і особистих немайнових прав і
охо-ронюваних законом інтересів. За своїм змістом метод регулювання
виконавчого провадження носить імперативно-диспозитивний характер і
визначається нормативними критеріями: підставами виникнення, розвитком і
припиненням адміністративних процесуально-виконавчих правовідносин;
характером правових зв’язків між суб’єктами таких правовідносин;
процесуально-правовим становищем органу державної виконавчої служби,
осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні, та осіб, які
залучаються до проведення виконавчих дій; змістом, формою і порядком
виконання процесуальних дій у провадженні; гарантіями реалізації
повноважень органами державної виконавчої служби, правами і обов’язками
учасників примусового виконавчого провадження.

Імперативний метод впливу на поведінку суб’єктів виконавчо-процесуальних
правовідносин закріплений у нормах права, які встановлюють обов’язок
(обов’язок конкретної активної пове-

-6-

дінки, зокрема, державний виконавець зобов’язаний вживати заходи
примусового виконання рішень — ст. 5 цього Закону); заборону (заборона
певних дій або бездіяльності — державний виконавець, експерт,
спеціаліст, перекладач не можуть брати участі за наявності встановлених
у ст. 17 цього Закону обставин, які свідчать про їх заінтересованість, у
виконанні рішення суду і зобов’язанні заявити самовідвід); примус
(застосування заходів впливу на забезпечення норм виконавчого
провадження — ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу» передбачає,
що державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність у порядку,
встановленому Законом; ст. 87 Закону «Про виконавче провадження» —
відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та
порушення цього Закону тощо).

Диспозитивний метод визначається правами суб’єктів виконавчого
провадження і характеризується дозволом на активну поведінку в межах,
установлених нормами законодавства про виконавче провадження. Наприклад,
державний виконавець має право зупиняти виконавче провадження з підстав
і в порядку, встановлених ст. 35 Закону «Про виконавче провадження»,
використовувати за згодою власника нежилі приміщення — ст. 35 цього
Закону; сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право
знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки,
знімати копії, заявляти клопотання — ст. 29 цього Закону. Диспозитивний
метод широко розповсюджений у нормах виконавчого провадження, в яких
визначено правове становище стягувачів та їх представників. Щодо інших
осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні — понятих,
спеціалістів, експертів, перекладачів, то їх правове становище
визначається, в основному, обов’язком діяти певним чином (ст. 14—16
цього Закону), тобто імперативним методом.

Розглянуті положення надають можливість зробити висновок про те, що
виконавче провадження характеризується такими рисами:

а) його правовою основою є Конституція України, Закони України «Про
державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», інші закони та
підзаконні акти, прийняті відповідно до них, зокрема, Інструкція «Про
проведення виконавчих дій», затверджена наказом Міністерства юстиції
України 15 грудня 1999 р. № 74/5;

б) відповідно до ст. 2 Закону «Про виконавче провадження», примусове
виконання рішень, ухвал, постанов судових і несудо-вих органів у
передбачених законом випадках покладається на державну виконавчу службу,
яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, а також
(відповідно до ст. 9 Закону) на інші органи;

-7-

в) діяльність органів державної виконавчої служби здійснюється на
підставах, у спосіб та в межах повноважень, встановлених законодавством
про виконавче провадження, і спрямовується на своєчасне, повне і
неупереджене примусове виконання рішень, ухвал, постанов судових і
несудових органів (статті 3, 5 Закону «Про виконавче провадження»);

г) встановленням для сторін та інших осіб, які беруть участь у
виконанні та залучаються до проведення виконавчих дій, сукупності таких
процесуальних прав і обов’язків, які дозволяють і зобов’язують їх на
засадах диспозитивності й імперативності спрямовувати свою діяльність на
досягнення мети примусового виконання з реалізації рішень, постановлених
на захист майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом
інтересів, державних і громадських інтересів;

д) гарантіями захисту прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб,
порушених під час проведення виконавчих дій (статті 85, 86 Закону
«Про виконавче провадження»);

е) гарантіями законності вчинення дій у виконавчому провадженні,
встановленням відповідальності: державних виконавців (ст. 11 Закону «Про
державну виконавчу службу»); боржника (статті 46, 87 Закону «Про
виконавче провадження»); зберігача майна (ст. 58 цього Закону); громадян
і посадових осіб (ст. 88 цього Закону) за порушення і невиконання
покладених на них обов’язків щодо вчинення необхідних процесуальних дій
у виконавчому провадженні.

Виконавче провадження має важливе значення: воно є визначеним законом
адміністративним процесуально-правовим засобом, який забезпечує
примусове виконання рішень судових і несудових органів і тим самим
реалізує захист суб’єктивних прав громадян та організацій. Ним
усуваються порушення майнових і особистих немайнових прав шляхом
застосування процесуальних засобів і способів примусу до осіб, які
добровільно не виконали свої обов’язки.

Виконавче провадження забезпечує режим законності в правових відносинах
громадян і юридичних осіб, запобігає правопорушенням і здійснює виховний
вплив на громадян, службових і посадових осіб у дусі розуміння
необхідності належного, своєчасного та повного виконання вимог законів
України.

-8-

Розділ 2 Органи виконання рішень

Законом «Про виконавче провадження» в термінологічний юридичний обіг
введено два поняття: органи і посадові особи, які здійснюють примусове
виконання рішень (органи примусового виконання), і органи, організації
та особи, які не є органами примусового виконання рішень, їх можна
об’єднати одним терміном — органи виконання рішень.

Органами примусового виконання рішень в Україні є державна виконавча
служба, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України і
здійснює виконання рішень судів та інших органів відповідно до Закону
України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. Основи
організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання,
правовий статус державних виконавців та їх соціальний захист
урегульовані Законом України від 24 березня 1998 р. «Про державну
виконавчу службу».

До органів примусового виконання належать також органи та посадові
особи, які виконують рішення про притягнення до кримінальної чи
адміністративної відповідальності ( ч. 2 ст. 9 цього Закону).

Систему органів державної виконавчої служби складають: Департамент
державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділи
державної виконавчої служби Головного управління юстиції МЮ України в
Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського
міських управлінь юстиції; районні, міські (міст обласного значення),
районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних
управлінь юстиції.

Відповідно до Положення1 Департамент державної виконавчої служби є
структурним підрозділом Міністерства юстиції Ук-

Положення про Департамент державної виконавчої служби Міністерства
юстиції України / Затв. наказом Міністерства юстиції України від
15,05.2000. — № 450/к.

-9-

раїни. Департамент очолює директор, який призначається на посаду та
звільняється з посади Міністром юстиції України.

На Департамент державної виконавчої служби покладаються наступні
функціональні обов’язки:

— організація своєчасного, повного і неупередженого примусового
виконання рішень, ухвал, постанов судів у цивільних справах, у справах
про адміністративні правопорушення, вироків, ухвал та постанов судів у
кримінальних справах щодо майнових стягнень, а також постанов і рішень
органів, виконання яких покладене на державних виконавців у порядку,
встановленому законодавством України;

— організація добору кадрів до органів державної виконавчої служби;
методичне керівництво діяльністю державних виконавців, організація їх
професійної підготовки, підвищення кваліфікації та атестації;

— розгляд скарг на дії державних виконавців;

— організація та забезпечення виконання міжнародних договорів України з
питань надання правової допомоги в цивільних, сімейних та кримінальних
справах;

— підготовка необхідних розрахунків щодо фінансового і
матеріально-технічного забезпечення органів державної виконавчої служби;

— узагальнення роботи з питань виконання судових рішень;

— ведення статистики.

Свої функції Департамент здійснює як безпосередньо, так і через
відповідні відділи державної виконавчої служби.

Для виконання функціональних обов’язків Департамент має право:

— організовувати виконання законів і здійснювати керівництво роботою
відповідних відділів державної виконавчої служби;

— перевіряти та контролювати роботу державних виконавців, організовувати
їх професійну підготовку і атестацію;

— залучати до перевірок з питань організаційного забезпечення виконання
рішень спеціалістів відділів державної виконавчої служби, державних
виконавців;

— залучати вчених, спеціалістів місцевих органів державної виконавчої
влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх
керівництвом) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

— безплатно одержувати будь-яку інформацію, пов’язану із здійсненням
своїх повноважень.

Відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції очолюються
начальниками, які призначаються

– 10-

на посаду Міністром юстиції України за поданням начальника відповідного
управління юстиції, погодженим з директором Департаменту державної
виконавчої служби. Начальники відділів державної виконавчої служби є
заступниками начальників відповідних управлінь юстиції.

Районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи
державної виконавчої служби є юридичними особами, мають розрахункові та
інші рахунки в установах банків, гербову печатку, їх начальники
призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного
управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці
Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь
юстиції за поданням начальників відділів державної виконавчої служби
відповідних управлінь юстиції. Вони є заступниками начальників
відповідних управлінь юстиції.

Державні виконавці (крім начальників відділів) — заступник начальника,
старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського
(міста обласного значення), районного у місті відділу державної
виконавчої служби призначаються на посаду і звільняються з неї
начальниками відділів державної виконавчої служби за погодженням з
директором Департаменту державної виконавчої служби.

На органи державної виконавчої служби покладено своєчасне, повне і
неупереджене примусове виконання рішень судових і несудових органів,
перелік яких передбачений ст. З Закону України «Про виконавче
провадження».

Безпосереднє виконання підвідомчих органам державної виконавчої служби
рішень судів та інших органів покладається на державних виконавців
районних, міських (міст обласного значення), районних у місті відділів
державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. До державних
виконавців належать: начальник, заступник начальника, старший державний
виконавець, державний виконавець районного, міського (міст обласного
значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби.

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну
освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати
покладені на нього обов’язки. Але на посаду начальника районного,
міського (міст обласного значення), районного у місті відділу державної
виконавчої служби може бути призначений громадянин України тільки з
вищою юридичною освітою та зі стажем юридичної роботи не менше трьох
років.

– 11-

Забороняється призначення на посаду державного виконавця осіб, стосовно
яких існують обмеження, передбачені Законом України «Про державну
службу», зокрема осіб, які у встановленому порядку визнані
недієздатними, мають судимість або які у разі прийняття на службу будуть
безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, котрі є їх близькими
родичами чи свояками, та в інших випадках, установлених законами України
(ст. 12).

Державні виконавці є державними службовцями, їм видаються службові
посвідчення єдиного зразка, затвердженого Міністром юстиції України, та
формений одяг, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України і
який вони повинні носити під час виконання службових обов’язків.

Для здійснення покладених на державного виконавця функцій він наділений
широким комплексом прав. На нього покладені і певні обов’язки (статті 6,
76 Закону «Про державну виконавчу службу», ст. 5 Закону «Про виконавче
провадження»).

Державний виконавець зобов’язаний сумлінно виконувати службові
обов’язки, не допускати у своїй діяльності порушень прав громадян і
юридичних осіб, гарантованих Конституцією та іншими законами України.
Він зобов’язаний вимагати виконання і вживати заходів примусового
виконання рішень, підвідомчих органам державної виконавчої служби,
неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Для цього він
покликаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного
виконання рішення, зазначеного у виконавчому документі на примусове
виконання, зокрема: звертати стягнення на майно боржника, на заробітну
плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучати у
боржника і передавати стягувачеві певні предмети; застосовувати інші
заходи примусового стягнення.

Вимоги державного виконавця щодо виконання рішень судових і несудових
органів є обов’язковими для всіх органів і організацій, посадових осіб,
громадян і юридичних осіб на території України (ст. 6 цього Закону).
Державний виконавець повинен надати сторонам та їх представникам
можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з
них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти
клопотання, розглядати їх, а також надавати можливість здійснення ними
інших суб’єктивних прав і обов’язків, роз’яснювати їм такі.

На державного виконавця покладений обов’язок для забезпечення
неупередженості та об’єктивності виконання рішення заявити самовідвід
при наявності обставин, визначених ст. 17 Закону «Про виконавче
провадження», а саме: якщо він є близьким родичем сторін або інших осіб,
що беруть участь у виконавчому провадженні (чинний Кодекс про шлюб та
сім’ю України такий склад не визначає. Вважаю, що ними будуть особи, що
відносять-

-12-

ся статтями 529, 530 Цивільного кодексу України до першої і другої черги
спадкоємців за законом), або заінтересований у результатах виконання
рішення, або є інші обставини, що можуть викликати сумнів у
неупередженості і вплинути на об’єктивність виконання цього рішення
(дружні відносини, сумісна праця тощо). Заява про самовідвід державного
виконавця розглядається начальником відповідного відділу державної
виконавчої служби, про що виноситься постанова. Відмова у задоволенні
відводу може бути оскаржена до суду у десятиденний строк.

Державний виконавець для здійснення виконавчого провадження має широкі
права:

1) одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення,
довідки, іншу інформацію, зокрема одержувати на свій запит відомості від
осіб, у яких знаходиться майно боржника, а також майно та кошти, належні
боржникові від інших осіб — ст. 53 цього Закону; одержувати
документальне підтвердження належності боржникові на праві власності
будинку чи іншого нерухомого майна (ст. 62 цього Закону); одержувати
інформацію у податкових органів про наявність у боржника — юридичної
особи рахунків і вкладів у банках чи інших кредитних установах; від
нотаріального органу — чи знаходиться майно боржника під арештом тощо.
Ці та інші документи або їх копії, необхідні для здійснення його
повноважень, повинні бути надані державному виконавцю безкоштовно (ст. 6
цього Закону);

2) здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно
боржників, що працюють у них. Державний виконавець не тільки має право,
а й відповідно до ст. 74 цього Закону зобов’язаний здійснювати
систематичний контроль за своєчасним відрахуванням та надходженням
відрахованих сум аліментів стягувачам;

3) входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті
ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності
примусово відкривати їх у встановленому порядку, опечатувати ці
приміщення і сховища. Реалізація цього права відбувається при накладенні
стягнення на майно боржника, при виселенні боржника із займаного ним
приміщення тощо;

4) накладати арешт на майно боржника, вилучати, передавати таке майно
на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому
законодавством; накладати арешт на грошові кошти та інші цінності
боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах
в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних
паперах. Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні
заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби — в обмеженні права
користування майном або його вилученні у боржника та передачі на
зберігання

– 13-

іншим особам (ст. 55 цього Закону). Майно, на яке накладено арешт,
передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним
державним виконавцем (ст. 58 цього Закону). Гроші, іноземна валюта,
ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини тощо
передаються на зберігання установам Національного банку України (ч. 5
ст. 55 цього Закону). Реалізація арештованого майна, за винятком майна,
виключеного за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом
його продажу через торговельні організації, відповідні структури
Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах тощо (ст. 61 цього
Закону);

5) використовувати за згодою власника нежилі приміщення, що є в
комунальній власності, та інші приміщення для тимчасового зберігання
вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для
перевезення майна;

6) звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз’ясненням
рішення, порушувати клопотання про зміну способу і порядку виконання,
відстрочку та розстрочку виконання рішення. Реалізація цього права
провадиться при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або
роблять його неможливим (ст. 33 цього Закону). Так, наприклад, коли
рішення суду в цивільній справі є неясним, суд має право за заявою
органу виконання судового рішення роз’яснити своє рішення (ст. 215 ЦПК).
Суд, який постановив рішення, може визначити порядок його виконання,
надати відстрочку або розстрочку виконання (ст. 204 ЦПК);

7) звертатися до суду з поданням про розшук боржника. Відповідно до ст.
97 ЦПК, якщо місце фактичного перебування відповідача (боржника)
невідоме, суд може оголосити його розшук як з власної ініціативи, так і
за заявою позивача, а на підставі ст. 5 Закону «Про виконавче
провадження» — за поданням державного виконавця. На розшук боржника суд
виносить ухвалу і покладає розшук на органи внутрішніх справ;

8) викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих документів,
що знаходяться у виконавчому провадженні;

9) залучати до проведення виконавчих дій понятих, інших осіб у
встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, у тому числі і
для оцінки майна. Це право реалізується на підставі і в порядку,
встановлених статтями 14—16 цього Закону. Для з’ясування та роз’яснення
питань, що виникають при здійсненні виконавчого провадження і потребують
спеціальних знань, державний виконавець своєю постановою призначає
експерта або спеціаліста. Перекладач призначається тоді, коли необхідні
послуги особи, яка володіє іноземними мовами, для перекладу в процесі
виконавчого провадження. Залучення понятих можливе

-14-

факультативне і обов’язкове. Присутність понятих обов’язкова при
вчиненні виконавчих дій, пов’язаних із примусовим входженням до жилих і
нежилих приміщень для проведення огляду, арешту, вилучення і передачі
майна, для виселення, для передачі дитини іншим особам, тобто тільки у
випадках, передбачених ч. 2 ст. 16 цього Закону;

10) накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у
випадках, передбачених законом, зокрема, на боржника за невиконання
рішення, що зобов’язує його виконати певні дії на користь стягувача (ст.
87 Закону «Про виконавче провадження»), на громадян і посадових осіб за
невиконання законних вимог державного виконавця, втрату або несвоєчасне
відправлення виконавчого документа, неподання або подання неправдивих
відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також про
неповідомлення боржника про зміну місця роботи і знаходження, а також за
неявку без поважних причин за викликом судового виконавця (ст. 88 цього
Закону);

11) здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про
виконавче провадження, зокрема: вчиняти виконавчі дії на території, на
яку не поширюються його функції при загрозі невиконання рішення (ст. 20
цього Закону); відкладати виконавчі дії (ст. 32), зупиняти виконавче
провадження (ст. 35), закінчувати виконавче провадження (ст. 39),
повертати виконавчий документ (ст. 40); виносити постанову: про розшук
майна (ст. 42), про стягнення витрат, пов’язаних із розшуком боржника,
його майна, розшук дитини (ст. 42); розподіляти суми, стягнені з
боржника, у порядку черговості задоволення вимог стягувачів (ст. 44);
визначати черговість накладення стягнення на кошти та інше майно
боржника (ст. 50); передавати спеціалізованим організаціям на
прилюдні торги реалізацію нерухомого майна (ст. 66); звертатися
до суду з поданням про притягнення до кримінальної відповідальності
винної особи за наявності в її діях ознак злочину (ст. 88), а також
вчиняти інші дії у виконавчому провадженні.

Статтею 9 Закону «Про виконавче провадження» передбачена можливість
виконання рішень судових і несудових органів в Україні не тільки
органами примусового виконання — державною виконавчою службою, а й
іншими органами, організаціями та особами, які не є органами примусового
виконання.

Рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються
податковими органами, установами банку, кредитно-фінансовими установами.
Так, рішення про стягнення недоїмок з податкових і неподаткових
платежів, а також суми штрафів, накладених податковою інспекцією за
порушення податкового законодавства, виконують податкові інспекції, про
стягнення не-

-15-

доїмки із самообкладання — виконком селищної чи сільської Ради народних
депутатів, а недоїмки з державного обов’язкового страхування — органи
державного страхування (статті 249, 253 ЩІК).

Установи банку виконують рішення про стягнення грошових сум шляхом
списання їх з банківських рахунків боржників — юридичних осіб і
зарахування їх на рахунок юридичних осіб — стягу вачів.

Фінансова частина, бухгалтерія юридичних осіб виконують рішення суду
шляхом відрахування із заробітної плати, пенсії та інших платежів, які
видаються боржникам — громадянам.

У названій нормі також зазначається, що рішення судів та інших органів у
випадках, передбачених законом, можуть виконуватися ще й іншими
органами, організаціями, посадовими особами і громадянами, але перелік
таких суб’єктів не встановлюється, тому необхідно звернутися до інших
джерел. За чинним законодавством України органи державного управління
реєстрації актів громадянського стану виконують рішення суду про
розірвання шлюбу, встановлення батьківства; житлово-комунальні, рішення
про право власності на жилий будинок, квартиру; органи опіки і
піклування — рішення про позбавлення батьківських прав; фінансові органи
— про конфіскацію майна.

Рішення, що виникають із виборчих правовідносин, виконуються дільничними
виборчими комісіями і комісіями з референдуму (ст. 234 ЩІК);
територіальними, окружними (територіальними) виборчими комісіями (ст.
2435 ЦПК); Центральною окружною виборчою комісією (статті 24310, 24315,
24320 ЦПК).

Органи і посадові особи виконують рішення, винесені за скаргами на їх
постанови про накладення адміністративних стягнень (ст. 248 ЦПК).
Державний орган України у справах релігій і місцеві органи — рішення за
скаргами на постанови, прийняті щодо релігійних організацій (ст. 24814
ЦПК).

Рішення у справах окремого провадження виконують:

1) органи опіки і піклування — рішення про визнання громадянина обмежено
дієздатним чи недієздатним шляхом призначення відповідного піклувальника
і опікуна (ст. 260 ЦПК);

2) органи реєстрації актів громадянського стану — рішення про
оголошення громадянина померлим шляхом реєстрації його смерті (ст. 264
ЦПК), рішення про виправлення неправильності в актах громадянського
стану (ст. 270 ЦПК), рішення у справах про встановлення юридичних фактів
реєстрації, усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження, смерті
особи в певний час тощо (ст. 275 ЦПК);

-16-

3) установи ощадного банку — рішення про відновлення прав на втрачені
цінні папери на пред’явника (ст. 283 ЩІК);

4) нотаріус, нотаріальний архів, інша особа, яка вчиняє нотаріальну дію
— рішення у справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх
учиненні (ст. 288 ЦПК).

Відповідно до ст. 207 ЦПК суд, постановляючи рішення, яким на
відповідача покладається виконання певних дій, не пов’язаних із
передачею майна або грошових сум, може в цьому рішенні вказати, що, коли
відповідач не виконує рішення протягом встановленого строку, позивач має
право виконати цю дію за рахунок відповідача, стягнувши з нього
необхідні витрати. Оскільки позивачем можуть бути громадяни і юридичні
особи, то вони і виконують рішення суду в таких випадках.

2-1-1485 -17-

Розділ З

Особи, які беруть участь

у виконавчому провадженні

і залучаються до проведення виконавчих дій

І

До суб’єктів виконавчих правовідносин ст. 10 цього Закону відносить дві
групи осіб: учасники виконавчого провадження і ті, хто залучається до
проведення виконавчих дій.

До осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні, ч. 1 ст. 10 цього
Закону віднесені державний виконавець, сторони, представники сторін,
експерти, спеціалісти, перекладачі — тобто учасники виконавчого
провадження. А відповідно до ч. 2 цієї статті, для проведення виконавчих
дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а
також працівники органів внутрішніх справ, органів опіки і піклування,
інших органів, установ у порядку, встановленому цим Законом.

Норма ч. 1 ст. 10 об’єднала різних за виконуваними функціями і
характером юридичної заінтересованості суб’єктів правовідносин у
наслідках виконавчого провадження. І цим самим було проігноровано
цивільне процесуальне законодавство і теоретичні положення цивільного
процесу про поділ суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин на:
осіб, які беруть участь у справі і які характеризуються наявністю
юридичного інтересу в наслідках справи; осіб, які не берутть участі в
справі й які не мають у ній юридичного інтересу, а сприяють суду в
розгляді справи (розділ II ЦПК). До першої групи учасників виконавчого
провадження помилково віднесений державний виконавець, який реалізує
функцію органу державної виконавчої влади (ст. 2 цього Закону) і не має
юридичної заінтересованості в результатах виконання. Наявність такої
заінтересованості є підставою для неможливості здійснення ним
законодавчих дій: він підлягає відводу, самовідводу (ст. 17 цього
Закону). Державний виконавець перебуває у правових адміністративних і
трудових відносинах з регіональними, міськими (міст обласного значення),
районними у містах відділами державної виконавчої служби. Тому державний
виконавець є державним службовцем, який виконує функ-

-18-

цію органу державної виконавчої служби, окремим суб’єктом правовідносин,
які виникають у виконавчому провадженні, а не його учасником. Він має
всі ознаки суб’єкта адміністративно-процесуальних виконавчих
правовідносин, зокрема: про його участь у виконанні є норма права, він
може виконувати процесуальні виконавчі дії на розвиток виконавчого
провадження; його процесуальним правам та обов’язкам кореспондують права
і обов’язки осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні і осіб,
які залучаються до виконавчого провадження.

Сторони

До учасників виконавчого провадження (осіб, які беруть у ньому участь)
належать сторони — стягувачі і боржник (статті 10, 11 цього Закону).
Сторонами називаються такі особи у виконавчому провадженні (громадяни чи
юридичні особи), за справою яких виконується (реалізується) рішення
компетентного судового чи іншого несудового органу, який розглянув
правовий спір між ними, і які мають суб’єктивну матеріально-правову
заінтересованість у наслідках виконання.

Стягувачем називається сторона, право якої визнане рішенням суду чи
іншого юрисдикційного органу і реалізується проведенням на її користь
виконання. Ним може бути фізична чи юридична особа, на користь якої чи в
інтересах якої видано виконавчі документи.

Боржником називається сторона, яка за рішенням суду чи іншого
юрисдикційного органу зобов’язана виконати певні дії на користь
стягувана. Ним може бути фізична або юридична особа, яка за рішенням
суду зобов’язана вчинити певні дії (передати майно, виконати інші
обов’язки, передбачені рішенням), або утриматись від їх виконання (ст.
11 цього Закону).

Правосуб’єктність стягувача і боржника можуть мати як позивач, так і
відповідач, які брали участь у процесі за справою в судових і несудових
органах, в залежності від наслідків вирішення справи судом. При
задоволенні вимог позивача останній у виконавчому провадженні стає
стягувачем. Коли вимога позивача буде відхилена і суд покладе на нього
витрати за справою або задоволить зустрічний позов відповідача, то
стягувачем у виконавчому провадженні буде виступати відповідач, а
позивач стане боржником.

Третя особа із самостійними вимогами, яка бере участь у цивільному
процесі, в разі задоволення позову і винесення на її користь рішення, у
виконавчому провадженні трансформується у стягувача, а боржником буде
позивач чи відповідач, або як позивач, так і відповідач, в залежності
від того, проти кого було постановлене рішення.

2 * -19 –

Треті особи без самостійних вимог у трудових справах, які виступали на
боці відповідача, в разі постановлення рішення про задоволення до них
регресного позову відповідача, у виконавчому провадженні будуть
боржниками, а відповідач, відповідно, стягувачем. Сторони у виконавчому
провадженні характеризуються такими ознаками: з приводу їх справи було
постановлене рішення, на примусове виконання якого відкрито виконавче
провадження; вони беруть участь у виконанні від свого імені; вони несуть
виконавчий збір і їх правосуб’єктність допускає право-наступництво.

Для забезпечення реалізації своїх функцій сторонам надані широкі права і
водночас покладені певні обов’язки. Зокрема, вони мають право:

1) реалізовувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні
самостійно або через представників. При цьому участь громадянина
особисто у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати
представника, за винятком, коли за рішенням боржник зобов’язаний вчинити
певні дії особисто. Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними,
здійснюють свої права та виконують обов’язки у виконавчому провадженні
через своїх законних представників — батьків, опікунів та
піклувальників. Інтереси сторони виконавчого провадження, яка визнана
судом безвісно відсутньою, представляють опікуни майна такої особи, які
залучаються до участі в провадженні за ініціативою державного виконавця.
Справи юридичних осіб у виконавчому провадженні ведуть їх керівники чи
органи, посадові особи, які діють у межах повноважень, наданих їм
законом, статутом чи положенням, або їх представники (ст. 12 цього
Закону);

2) брати участь у процесуальній формі співучасті і доручати участь у
виконавчому провадженні одному із співучасників. Відповідно до ч. З ст.
11 цього Закону, у виконавчому провадженні можуть брати участь кілька
стягувачів або боржників. Кожен із них щодо іншої сторони має право
брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити
участь одному із співучасників. Співучасть у виконавчому провадженні
можлива обов’язкова і факультативна. Обов’язкова настає тоді, коли у
справі виноситься рішення, постановлене на користь кількох позивачів або
проти кількох відповідачів із таких спірних матеріальних правовідносин,
які характеризуються численністю суб’єктів, а права і обов’язки одного з
них не можна було встановити без визначення прав і обов’язків кожного з
них. Факультативна співучасть можлива тоді, коли з процесуальних
міркувань суд має право об’єднати в одне провадження кілька однорідних
вимог за позовом одного і того ж позивача або до того ж самого
відповідача чи до різних відповідачів, або за позовом різних позива-

-20-

чів до одного і того ж відповідача (ст. 144 ЦПК). Отже, співучасть у
виконавчому провадженні передує наявності обов’язкової і факультативної
співучасті в цивільному, арбітражному судочинстві чи в іншому
юрисдикційному органі, рішення яких поставлене на користь кількох
стягувачів чи проти кількох боржників. Умовно можна назвати співучасть
на боці стягувачів з обставин, визначених ч. 1 ст. 49 цього Закону, за
якими у разі, якщо в районному чи міському відділі державної виконавчої
служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного і того ж
боржника, вони об’єднуються у зведене виконавче провадження;

3) на заміну себе правонаступниками. За правилом ч. 4 ст. 11 цього
Закону, у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець
зобов’язаний своєю постановою здійснити заміну цієї сторони
правонаступником, визначеним відповідно до закону: в разі смерті
громадянина, ліквідації юридичної особи, уступки права чи прийняття на
себе обов’язку іншої особи тощо, тобто у випадках настання
правонаступництва в матеріальних правовідносинах майнового, але не
особистого характеру.

Для правонаступника всі дії, вчинені стороною до його вступу у виконавче
провадження, обов’язкові в тій мірі, в якій вони були б обов’язковими
для сторони, котру правонаступник замінив. Правонаступник набуває всіх
нездійснених і нереалізованих прав попередника (сторони) на час вступу у
виконавче провадження і, виходячи з дії принципу диспозитивності, може
вільно ними розпоряджатися;

4) заявляти відводи державному виконавцю, експерту, спеціалісту,
перекладачу. Такі особи не можуть бути учасниками виконавчого
провадження і підлягають відводу, якщо вони є близькими родичами сторін,
їх представників або інших осіб, котрі беруть участь у виконавчому
провадженні чи заінтересовані в результатах виконання рішення, або є
інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості. Відвід цим
особам може бути заявлений сторонами або їх представниками шляхом
подачі письмової заяви у будь-який час до закінчення виконавчого
провадження. Відвід державного виконавця вирішується постановою
начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, а питання
про відвід експерта, спеціаліста і перекладача вирішується мотивованою
постановою державного виконавця, яка затверджується начальником
відповідного відділу (ст. 17 цього Закону);

5) оскаржити постанову державного виконавця про відкриття виконавчого
провадження у порядку, встановленому ст. 24 цього Закону — до начальника
відповідного відділу державної виконавчої служби або відповідного суду у
десятиденний строк.

-21-

І

Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути
також оскаржена заявником начальнику відповідного відділу державної
виконавчої служби або до відповідного суду в десятиденний строк з
моменту її одержання (ст. 25 цього Закону). Може бути також оскаржена
постанова про відкладення виконавчого провадження (ст. 27);

6) знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них
виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали (ст. 29);

7) заявляти клопотання і брати участь у проведенні виконавчих дій (ст.
29);

8) давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій,
висловлюючи свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході
виконавчого провадження, заперечувати проти клопотань, доводів та
міркувань інших учасників виконавчого провадження (ст. 29);

9) оскаржувати рішення дії (бездіяльність) державного виконавця чи іншої
посадової особи державної виконавчої служби з питань виконавчого
провадження (ст. 29 Закону, ст. 24820 ЦПК);

10) укладати мирову угоду, яка затверджується судом, оспорювати
належність майна і його оцінку, подавати заперечення проти розрахунку
державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачаМи та
користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом (ст. 29);

11) подавати заяву про відстрочку або розстрочку виконання, зміну
способу і порядку виконання рішення (ст. 33 Закону, ст. 351 ЦПК) про
зупинення виконавчого провадження (ст. 36), про відкладення проведення
виконавчих дій (ст. 32);

12) оскаржувати: постанову про зупинення виконавчого провадження (ст.
36), постанову про закриття виконавчого провадження (ст. 37), про
закінчення виконавчого провадження (ст. 39), постанову про
стягнення виконавчого збору (ст. 46).

Крім зазначених прав, стягувач і боржник мають тільки властиві для них
права. Стягувач має право:

1) подавати заяву про відкриття провадження до районних (міських)
відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції
за місцем проживання, роботи боржника або за місцем знаходження його
майна (ст. 20 цього Закону). Відповідно до ст. 18 цього Закону,
державний виконавець відкриває виконавче провадження про примусове
виконання рішення за заявою стягувача або його представника;

2) подавати заяву: про видачу дубліката виконавчого документа, про
поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, про
відмову від стягнення і повернення ви-

-22-

конавчого документа (ч. 2 ст. 29, статті 23, 40 цього Закону, статті
350, 353 ЦПК), про оголошення розшуку боржника чи дитини (ст. 355 ЦПК).

Боржник має право: зазначити ті види майна або предмети, на які слід
звернути стягнення в першу чергу (ст. 56), а також визначити, в якій
послідовності необхідно продавати майно (ст. 61) та інші предмети.

Сторони у виконавчому провадженні користуються ще деякими іншими
правами, передбаченими законодавством України.

На сторін покладаються також обов’язки — загальні і спеціальні.
Загальні: сумлінно користуватися всіма наданими їм правами з метою
забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій (ч. 4 ст. 29
цього Закону).

Спеціальні: нести витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій (ст.
45 цього Закону), сплачувати виконавчий збір (ст. 46 цього Закону) та
інші. Боржник зобов’язаний виконувати заборону виконавця розпоряджатися
майном (ст. 55 цього Закону).

Представники сторін

Учасниками виконавчого провадження є також представники сторін, якими
будуть особи, котрі діють від їх імені і в їх інтересах у межах наданих
ними повноважень.

Представництво у виконавчому провадженні є процесуально-правовим
засобом, який забезпечує реалізацію стягувачем і боржником своїх справ і
виконання обов’язків, а також сприяє органу державної виконавчої служби
неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Представник сторін у виконавчому провадженні перебуває в подвійних
правовідносинах: зі стороною та з органом державної виконавчої служби.
Правовідносини між представником і довірителем — стягувачем чи боржником
є матеріально-правовими, оскільки базуються на цивільно-правовому
договорі доручення, трудовому договорі чи контракті, адміністративному
акті, членстві в громадській організації, на родинних зв’язках і
регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного права.

Процесуально-правові відносини виникають між представником і стороною з
приводу визначення і оформлення представникові повноважень у виконавчому
провадженні.

Правовідносини між представником і органом державної виконавчої служби
виникають у виконавчому провадженні в процесі примусового виконання
рішень судових та несудових органів і регулюються нормами Закону «Про
виконавче провадження», іншим законодавством України.

-23-

Представник у виконавчому провадженні покликаний виконувати дві функції:
представляти сторону, бути її повіреним, тобто здійснювати
представництво, а також захищати права та інтереси сторони, тобто
здійснювати правонаступництво.

Правове становище представника у виконавчому провадженні у нормативному
порядку окремо не визначене. Але норма, встановлена ч. 1 ст. 12 цього
Закону про те, що сторони можуть реалізувати свої права і обов’язки у
виконавчому провадженні через представника, свідчить про те, що
представники можуть мати всі права і нести всі обов’язки сторони (ст. 29
та інші) в межах обсягу, визначеного стороною. Не можуть вони тільки
реалізовувати обов’язки боржника, який зобов’язаний, згідно з рішенням,
вчинити певні дії особисто (ч. 1 ст. 12 цього Закону).

Законодавство про виконавче провадження не врегульовує питання про те,
хто може бути представником сторони, тому в цьому разі можуть бути
застосовані субсидіарно норми цивільного процесуального права України,
зокрема, статті 111 і 112 ЦПК України, які визначають коло осіб, що
можуть бути представниками в цивільному процесі України і послуги яких
переносяться на виконавче провадження.

Керуючись вказаними нормами, можна визначити, які особи можуть бути
представниками у виконавчому провадженні:

1) члени органів управління, працівники підприємств, установ,
організацій усіх форм власності в справах таких юридичних осіб. Цей
висновок можна також зробити з ч. 4 ст. 12 Закону «Про виконавче
провадження», якою передбачено, що участь юридичних осіб у виконавчому
провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами,
котрі діють в межах повноважень, наданих їм законом (в широкому
розумінні — також статутом, положенням тощо) або через представників
юридичної особи. Такими, як правило, є працівники юридичної служби;

2) уповноважені профспілок — у справах працівників, а також осіб,
захист прав та інтересів яких здійснюється професійними спілками.
Кодексом законів про працю України (ст. 244) професійним спілкам надане
право представляти і захищати інтереси робітників, службовців, членів
сільськогосподарських колективних підприємств у сфері виробництва,
побуту і культури. Якщо профспілки здійснювали, відповідно до п. 2 ст.
112 ЦПК, представництво інших осіб у справах в цивільному судочинстві,
то вони, звичайно, можуть здійснювати представництво таких осіб у
виконавчому провадженні з реалізації рішень, постановлених у таких
справах. Уповноваженими профспілок є особи, які виділяються ними для
надання допомоги в захисті прав та інтересів у виконавчому провадженні —
стягувачу чи боржникові.

-24-

Такими уповноваженими можуть бути члени профспілок, але, як правило, їх
функції здійснюють постійні працівники профспілкових комітетів
(консультанти, інспектори та інші), які мають юридичну освіту і здатні
кваліфіковано представляти сторону і здійснювати її захист;

3) уповноважені організацій, яким за статутом чи положенням надане
право представляти інтереси членів цих організацій у їх справах. Це
різні громадські організації, якими, відповідно до Закону України
«Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р., є об’єднання
громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних,
економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та
інших інтересів (ст. 3). Членство в громадській організації саме по собі
не є підставою для виникнення процесуального представництва. Для цього
додатково необхідне волевиявлення особи, яка потребує представництва, а
за відсутності на це заяви уповноважений громадської організації не може
бути допущений до здійснення функцій представника. У справах, що
виникають з авторських і суміжних прав та інших прав інтелектуальної
власності, представництво у виконавчому провадженні можуть здійснювати
на договірних засадах уповноважені державного підприємства «Українське
агентство з авторських та суміжних прав», котре перебуває у сфері
управління Державного департаменту інтелектуальної власності, створеного
в системі Міністерства освіти і науки України за постановою Кабінету
Міністрів України від 24 квітня 2000 р. № 601;

4) адвокати. Функціонування адвокатури для надання юридичної допомоги
передбачене ст. 59 Конституції України, а організація і порядок
діяльності визначаються Законом України «Про адвокатуру» від 19 грудня
1992 р. та іншими законодавчими актами, зокрема, ЦПК, КПК, АПК.
Адвокатура покликана сприяти захисту прав, свобод та представляти
законні інтереси громадян і юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну
допомогу (ст. 1, 5 Закону «Про адвокатуру»);

5) один із співучасників за дорученням інших співучасників. Кожен із
співучасників щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому
провадженні самостійно або може доручити участь у ньому одному зі
співучасників (ч. З ст. 11 Закону «Про виконавче провадження»);

6) батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники у справах недієздатних
громадян, громадян, які не мають повної дієздатності, та громадян,
визнаних судом обмежено дієздатними. Кодекс законів про шлюб та сім’ю
України покладає захист прав та інтересів неповнолітніх дітей на їх
батьків, які діють без особливих на те повноважень. У разі одруження
неповнолітнього (ст. 16) він набуває дієздатності в повному обсязі з
моменту одруження

-25-

і здійснює захист своїх прав самостійно (ст. 60 КпШС). Опікуни і
піклувальники мають право і зобов’язані захищати права та інтереси осіб,
які перебувають під опікою і піклуванням (ст. 143 КпШС). У справах осіб,
визнаних у встановленому порядку безвісно відсутніми, процесуальними
представниками є опікуни, призначені для охорони і управління майном
безвісно відсутнього (ст. 19 ЦК, ст. 111 ЦПК). У справі, в якій повинен
брати участь спадкоємець померлої чи оголошеної в установленому порядку
померлою особи, якщо спадщина ще ніким не прийнята, процесуальним
представником є опікун, призначений для управління та охорони спадкового
майна (ч. З ст. 111 ЦПК). Законні представники — батьки, усиновителі і
піклувальники — можуть доручити вести справу в суді, а, отже, і у
виконавчому провадженні, іншій особі, яку вони обрали як представника
(ч. 4 ст. 111 ЦПК);

7) інші особи, допущені у виконавче провадження органом державної
виконавчої служби, який примусово реалізує рішення судових чи несудових
органів. Допуск таких осіб до участі в справі у цивільному чи
арбітражному судочинстві не означає їх автоматичного допуску
представниками і у виконавче провадження.

Функції представника у виконавчому провадженні не можуть виконувати
певні особи. Відповідно до ст. 13 цього Закону представниками у
виконавчому провадженні не можуть бути:

1) особи, які не досягли 18 років, крім випадків, передбачених законом;

2) особи, над якими встановлено опіку чи піклування;

3) судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли
вони діють як законні представники або як уповноважені особи
відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження;

4) інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати
представництво.

Представництво у виконавчому провадженні можливе як для сторін, так і
осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій — органів опіки і
піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому Законом
«Про виконавче провадження» (ст. 10 цього Закону).

Аналіз представництва у виконавчому провадженні дає підставу зробити
висновок, що воно може бути класифіковане на види: за підставами
виникнення, за способами виникнення, за ознаками осіб, в інтересах яких
здійснюється представництво, та за ознаками осіб, які його здійснюють.

За підставами представництво поділяється на законне (батьки, опікуни,
піклувальники) і договірне (адвокати). За способом

-26-

виникнення — на добровільне (адвокати, юрисконсульти) і необхідне
(батьки, опікуни, піклувальники). За ознаками осіб, інтереси яких
представляються, — на представництво стягувана, представництво боржника,
представництво органів опіки і піклування, інших органів і установ. За
ознаками осіб, які здійснюють представництво, — представництво:
адвокатів; юрисконсультів, інших працівників юридичних осіб;
уповноважених профспілок та інших громадських організацій; батьків,
опікунів, піклувальників; співучасників; інших осіб, допущених до
представництва (у провадженні справи в суді — судом, у виконавчому
провадженні — органом державної виконавчої служби).

Здійснення функцій представника у виконавчому провадженні можливе за
наявності у нього відповідних повноважень. Такі повноваження
представника мають бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою
відповідно до вимог закону. Частина 5 ст. 12 Закону «Про виконавче
провадження», в якій закріплене це правило, такого порядку не
передбачає. Але він визначений іншим законодавством.

Так, за правилом ст. 114 ЦПК довіреності від імені підприємств, установ,
організацій видаються у письмовій формі за підписом власника чи
керівника уповноваженого ним органу з прикладенням печатки підприємства,
установи, організації, а від кооперативних організацій, їх об’єднань,
інших громадських організацій — за підписом посадових осіб,
уповноважених статутом, положенням, з прикладенням печатки організації.

Довіреність громадянам посвідчується нотаріально або на підприємстві, в
установі, організації, де вони працюють, або в управлінні будинками,
житлово-комунальному підприємстві за місцем проживання; особам, які
мешкають у населених пунктах, де немає нотаріальних контор — у
виконавчому комітеті міської, селищної чи сільської ради; особам, які
перебувають на лікуванні—у відповідному лікувальному закладі; особам,
котрі перебувають у місцях позбавлення волі, довіреність може бути
посвідчена начальником місця позбавлення волі; військовослужбовцям — у
відповідній військовій частині.

Норма ст. 114 ЦПК, у якій встановлені ці правила стосовно цивільного
судочинства, субсидіарно може бути застосована для видачі і оформлення
довіреності на участь представника у виконавчому провадженні.

Обсяг повноважень представника в дорученні визначається при
добровільному представництві особою, права і обов’язки якої реалізує
представник у виконавчому провадженні. Повноваження законних
представників — батьків, усиновителів, опікунів і піклувальників
підтверджуються відповідно паспортом, свідоцтвом про народження
неповнолітніх дітей, документом про вси-

-27-

новлення — рішенням суду; опікунів і піклувальників — посвідчуючим
документом органу опіки і піклування, якими є державна адміністрація
районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи
районних у містах рад (ст. 129 КпШС).

Законні представники мають право виконувати всі процесуальні дії, які
могли б виконувати сторони, котрі вони представляють, якби ті мали
дієздатність, в тому числі і розпорядчі дії, за окремим винятком,
передбаченим статті 145, 146 КпШС.

Стаття 145 КпШС забороняє опікуну без дозволу органів опіки і піклування
відмовлятися від належних підопічному прав, ділити майно, обмінювати
житлоплощу, видавати письмові зобов’язання та інше.

Виходячи з цих норм, можна зробити висновок, що без дозволу органів
опіки і піклування законні представники не можуть відмовлятися від
стягнення, укладати мирову угоду, зменшувати розмір стягнення.

Експерти і спеціалісти

До учасників виконавчого провадження ч. 1 ст. 10 цього Закону відносить
експерта і спеціаліста, які залучаються державним виконавцем з власної
ініціативи або за заявою сторін для з’ясування та роз’яснення питань, що
виникають при здійсненні виконавчого провадження (ст. 13 Закону). Так,
при покладенні стягнення на майно боржника, якщо оцінити окремі предмети
складно, або якщо боржник чи стягувач заперечує проти проведення
державним виконавцем оцінки, останній запрошує експерта, спеціаліста для
визначення вартості майна (ч. 2 ст. 57 цього Закону).

Експертом, спеціалістом може бути залучена будь-яка дієздатна особа, яка
має необхідні знання, кваліфікацію, досвід роботи у відповідній галузі
науки, мистецтва, техніки або ремесла (ст. 14 цього Закону). Така особа
повинна мати не тільки спеціальні знання, а й бути спеціалістом високої
кваліфікації. Для залучення її до виконавчого провадження державний
виконавець виносить постанову.

Для забезпечення об’єктивності і безсторонності функції експерта,
спеціаліста, ними не можуть бути особи, які є близькими родичами сторін,
їх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому
провадженні, чи заінтересовані у результатах виконання рішення, або є
інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості (ст. 17 цього
Закону). При наявності таких обставин вони підлягають відводу
(самовідводу). Відвід може бути заявлений сторонами або їх
представниками і вирішу-

-28-

ється державним виконавцем, постанова якого затверджується начальником
відповідного відділу державної виконавчої служби.

Особа, яку призначено експертом, спеціалістом, зобов’язана з’явитися на
виклик державного виконавця і дати письмовий висновок з питань,
поставлених йому виконавцем, а також давати усні рекомендації щодо дій,
які виконуються в його присутності.

За відмову або ухилення від дачі висновку чи за дачу завідо-мо
неправдивого висновку експерт несе кримінальну відповідальність за
статтями 178, 179 КК України, про що він має бути попереджений державним
виконавцем.

Експерт і спеціаліст мають права, визначені ст. 29 цього Закону, а також
відповідно до ст. 14 Закону мають право на винагороду за надані ними
послуги, розмір якої визначає начальник відповідного органу державної
виконавчої служби залежно від їх кваліфікації, складності виконуваної
роботи і затраченого часу, керуючись Інструкцією про порядок і розмір
відшкодування ри-трат і виплати винагороди особам у зв’язку з їх
викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду
або до органів (службових осіб), у провадженні яких перебувають справи
про адміністративне правопорушення і виплати державним науково-дослідним
установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій
експертів і спеціалістів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів
України від 1 липня 1996 р. № 710. Про виплату винагороди державний
виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу
державної виконавчої служби.

Розмір винагороди експерта і спеціаліста визначається в межах від 5 до
10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за одну годину
роботи. При проведенні експертизи особливої складності розмір винагороди
збільшується на 25 відсотків.

Перекладачі

До складу учасників виконавчого провадження включений перекладач,
правове регулювання участі якого проведене ст. 15 цього Закону.

Для виконання функцій перекладача необхідно, щоб особа була дієздатною і
володіла мовами, знання яких потрібне для перекладу у виконавчому
провадженні. Але функцію перекладача не можуть виконувати особи, що є
близькими родичами сторін, їх представниками, беруть участь у
виконавчому провадженні чи заінтересовані в результатах виконання
рішення або є інші обставини, що викликають сумнів. При наявності таких
обставин

-29-

перекладач підлягає відводу (самовідводу), який може бути заявлений
сторонами або їх представниками та вирішується постановою державного
виконавця, затвердженою начальником відповідного відділу (ст. 17 цього
Закону).

Державний виконавець або сторони (їх представники) можуть запросити
перекладача у разі необхідності під час провадження виконавчих дій.

Стороні чи іншій особі, якій потрібні послуги перекладача, державний
виконавець надає строк для його запрошення. Якщо така особа не
забезпечить участі перекладача у визначений строк, його може бути
призначено за постановою державного виконавця.

Особа, призначена перекладачем, зобов’язана з’явитися на виклик
державного виконавця і зробити переклад. У разі неправильного перекладу,
а також за відмову виконати обов’язки перекладача особа несе кримінальну
відповідальність за статтями 176 і 179 КК України, про що вона повинна
бути попереджена державним виконавцем.

Перекладач має права, передбачені ст. 29 цього Закону, а також право на
винагороду за виконану роботу, яка встановлюється начальником
відповідного органу державної виконавчої служби за Інструкцією про
порядок і розміри відшкодування витрат та виплату винагороди особам у
зв’язку з їх викликом до органів дізнання, попереднього слідства,
прокуратури, суду або органів (службових осіб), у провадженні яких
перебуває справа про адміністративне правопорушення і виплати державним
науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх
працівниками функцій експертів і спеціалістів затвердженою постановою
Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р.

Про виплату винагороди державний виконавець виносить постанову, яка
затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої
служби. Перекладачам залежно від кваліфікації встановлені такі розміри
винагород:

1) за письмові переклади — від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян за авторський аркуш (40 тисяч друкованих (рукописних)
знаків);

2) за усні переклади — від 5 до 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян за одну годину роботи.

Переклади з рідкісних мов, з писемністю в’яззю, з власною графікою,
ієрогліфами, клинописом, а також із стародавніх мов, як і переклади на
іноземну мову, віднесену до рідкісних мов, що мають писемність в’яззю,
власну графіку, написання ієрогліфами, клинописом, оплачуються із
збільшенням ставок на 25 відсотків.

-ЗО-

Особи, які залучаються до проведення виконавчих дій

Суб’єктами виконавчого провадження, особами, які залучаються державним
виконавцем у необхідних випадках для проведення виконавчих дій, є
поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки
і піклування, інших органів і установ.

Правове регулювання залучення і участі понятих у проведенні виконавчих
дій проведене в ст. 167 Закону «Про виконавче провадження». Понятими
можуть бути запрошені будь-які дієздатні громадяни, які не мають
особистої заінтересованості у провадженні виконавчих дій і не зв’язані
між собою або учасниками виконавчого провадження родинними зв’язками,
підлеглістю чи підконтрольністю.

Усі виконавчі дії, спрямовані на реалізацію рішень судових і несудових
органів, можуть провадитися у присутності понятих, кількість яких має
бути не менше двох. Але для вчинення певних, передбачених Законом,
виконавчих дій залучення і присутність понятих є обов’язковою. Зокрема,
це дії, пов’язані: 1) із примусовим входженням до належних приміщень і
сховищ, у яких зберігається майно боржника, на яке звернене стягнення,
або майно стягувача, яке має бути повернене йому в натурі; 2) з
примусовим входженням до будинків, квартир та інших приміщень, у яких
знаходиться дитина, котра має бути передана іншим особам відповідно до
рішення суду; 3) при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі
майна.

Особа, яка залучається державним виконавцем як понятий, зобов’язана
з’явитися і засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час
проведення яких вона була присутня. Перед початком таких дій державний
виконавець повинен роз’яснити понятим їх права і обов’язки. Вони мають
право знати, для участі в провадженні яких виконавчих дій їх залучено,
на підставі якого виконавчого документа вони здійснюються, а також
робити зауваження з приводу вчинення виконавчих дій. Такі зауваження
державний виконавець заносить до акта відповідної виконавчої дії,
наприклад, акта опису майна тощо.

Витрати, понесені понятими, належать до витрат на проведення виконавчих
дій (ст. 16 цього Закону) і компенсуються їм (ст. 45 Закону).

Для проведення виконавчих дій державним виконавцем залучаються також
працівники органів внутрішніх справ. Так, виселення боржника, тобто
звільнення приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи,
яка виселяється, її майна, домашніх тварин та заборона цій особі
користуватися вказаним

-31-

приміщенням здійснюється у присутності понятих за сприянням органів
внутрішніх справ (ст. 79 цього Закону). Так само у разі, якщо боржник
перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувана, вселення
здійснюється в присутності понятих, із залученням працівників органів
внутрішніх справ (ст. 80 цього Закону).

Для проведення виконавчих дій судовим виконавцем можуть також залучатися
представники органів опіки і піклування, інших органів і установ.
Відповідно до ст. 78 цього Закону, державний виконавець провадить
виконавчі дії на виконання рішення суду про відібрання дитини з
обов’язковою участю особи, якій дитина передається на виховання (нею
можуть бути громадяни і дитячі заклади), та із залученням представників
органів опіки і піклування.

-32-

Розділ 4 Підстави для виконання

Підставами для виконання є рішення, ухвали, постанови судових та інших
юрисдикційних органів, що набрали законної сили, примусова реалізація
яких покладається на органи державної виконавчої служби.

їх перелік передбачений ст. З Закону «Про виконавче провадження». Ними
є:

1. Рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, що набрали
законної сили чи за якими судом допущене негайне виконання, є
обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій,
службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території
України (ст. 14 ЦПК). Рішення суду набирає законної сили після
закінчення строку касаційного оскарження (ст. 291 ЦПК). У разі подання
касаційної скарги або внесення касаційного подання прокурора рішення,
якщо його не скасовано, набуває законної сили після розгляду справи
судом касаційної інстанції (ч. 1 ст. 231 ЦПК). Аналогічно набувають
законної сили ухвали суду першої інстанції, які можуть бути окремо від
рішення оскаржені в касаційному порядку (ст. 323 ЦПК). Рішення
Верховного Суду України набирають законної сили негайно після
проголошення (ч. 2 ст. 231 ЦПК). Ухвали суду касаційної інстанції
набирають законної сили з моменту їх проголошення (ст. 321 ЦПК). З
моменту проголошення набирають законної сиди ухвали і постанови судів
наглядової інстанції.

Набирають законної сили негайно після їх проголошення рішення суду у
деяких справах, що виникають з конституційних (виборчих) і
адміністративно-правових відносин: за скаргами на неправильності в
списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у
референдумі (ст. 243 ЦПК); за скаргами на рішення і дії територіальної,
окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів
сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад
і заявами про скасування рішення виборчої комісії (ст. 2435 ЦПК); за
скаргами на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої

1-1-1485 -33-

комісії, територіальної, дільничної та виборчої комісії по виборах
Президента України та заявах про скасування реєстрації кандидата у
Президенти України (ст. 24310 ЦПК);’ за скаргами, заявами на рішення,
дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах кандидата в народні
депутати (ст. 243й ЦПК); за скаргами на рішення, дії або бездіяльність
Центральної виборчої комісії (ст. 24320 ЦПК); за скаргами на дії органів
і службових осіб у зв’язку із накладенням адміністративних стягнень (ст.
248 ЦПК).

У деяких категоріях справ до набрання рішенням законної сили суд
зобов’язаний, а у інших має право допустити негайне виконання.
Обов’язковому негайному виконанню підлягають рішення про присудження в
межах стягнень за один місяць: про стягнення аліментів, про присудження
зарплати, оплати за працю в колгоспі, про стягнення шкоди, заподіяної
каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я чи втратою годувальника, а
також рішення про поновлення на роботі (ст. 217 ЦПК). Допустити негайне
виконання рішень суд має право в справах про присудження авторської
винагороди за твори літератури, науки і мистецтва, а також об’єкти права
інтелектуальної власності, на які видані охоронні документи; якщо від
затримання виконання рішення може статися значна шкода для сторони, на
користь якої постановлене рішення, і коли є підстави ввважати, що
виконання рішення згодом можде стати неможливим або утрудненим (ст. 218
ЦПК).

Якщо боржник в установлений строк не виконує добровільно судове рішення,
ухвалу, постанову, за якими допущене негайне виконання, — вони
виконуються примусово.

У примусовому порядку виконуються, як правило, рішення суду в цивільних
справах, якими задоволені позовні вимоги про присудження боржника до
виконання певних дій. Рішення про відмову в позові про присудження, про
визнання фактів і правовідносин та рішення про перетворення
правовідносин не потребують примусового виконання, але ці рішення в
частині стягнення судових витрат можуть виконуватися в примусовому
порядку. В іншій частині рішення про визнання і перетворення
правовідносин не потребують примусового виконання, внаслідок їх
загальної обов’язковості (ст. 14 ЦПК) вони є підставами для їх
реалізації іншим способом — реєстрацією компетентним органом держави
встановлених судом правовідносин (Бюро технічної інвентаризації — видачі
свідоцтва про право власності на житловий будинок тощо) чи правового
статусу громадянина (рагсом — свідоцтва про розірвання шлюбу, про смерть
громадянина тощо). Підлягають примусовому виконанню й ухвали суду про
забезпечення позову (ст. 156 ЦПК); про стягнення цивільних процесуальних
штрафів (статті 44, 48, 53, 153, 164, 172, 358, 386, 407,

-34-

417 ЦПК) як заходів цивільної процесуальної відповідальності до осіб,
котрі не виконали покладені на них конкретні процесуальні обов’язки в
складі цивільних процесуальних правовідносин у справі; про поворот
виконання (статті 420—422 ЦПК), а також ухвали касаційної інстанції,
ухвали і постанови наглядової інстанції, якими змінюється чи
постановлюється нове рішення (п. 4 ст. 311, п. 5 ст. 337 ЦПК).

2. Підставами для виконання є також вироки, ухвали і постанови судів у
кримінальних справах в частині майнових стягнень. Це вироки судів, якими
задоволені позови про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, про
накладення штрафу як міри покарання, конфіскацію майна засуджених,
вироки й ухвали судів про стягнення судових витрат та інших грошових
стягнень, про стягнення з підсудного за участь у справі адвоката і його
захист, про забезпечення цивільного позову; ухвали судів касаційної
інстанції, ухвали і постанови судів наглядової інстанції, якими змінені
вироки судів в частині майнових стягнень або по-новому вирішений
цивільний позов (статті 364, 394, 401 КПК України).

3. Вироки судів у частині позбавлення права займати певні посади або
займатися певною діяльністю можуть обмежувати право засудженого на свій
розсуд вибирати роботу або вид діяльності в межах п’яти років (ст. 31 КК
України). До числа заборонених для зайняття засудженим посад можуть
входити платні і безоплатні, постійні і тимчасові, які займаються за
призначенням і вибором, керівні й рядові, а до числа забороненої
діяльності — як службова (лікарська, педагогічна), так і неслужбова
(управління особистим транспортом). Тому у вироку суду має бути точно
зазначено, зайняття яких посад чи зайняття якою діяльністю заборонене
засудженому. Позбавлення права займатися певною діяльністю тягне для
засудженого заборону займати пов’язані з нею посади. Звернення до
виконання таких вироків покладене на суд, який їх виніс, не пізніше
трьох діб з дня вступу їх у законну силу. Для контролю за виконанням
вироку про звільнення з посади державному виконавцеві надається вирок чи
виписка з нього, на яку відкривається виконавче провадження.

4. Постанови суду в частині майнових стягнень у справах про
адміністративні правопорушення є підставами для примусового виконання, в
яких застосовані такі заходи адміністративної відповідальності:

Штраф (ст. 422 КпАП України — за торгівлю, переробку або збут
радіоактивне забруднених продуктів харчування чи іншої продукції; ст. 44
КпАП — за незаконне придбання або зберігання

і * – 35 –

без мети збуту наркотичних засобів у невеликих розмірах; ст. 51 КпАП —
за дрібне розкрадання державного або громадського майна, а також у
випадках, передбачених статтями 51і, 173, 173і, 178, 185-1858, 186-1864,
187 та ін. КпАП України – ст. 221); конфіскація предмета, який став
знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного
правопорушення та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного
правопорушення (ст. 46і КпАП — конфіскація предметів, будівельних
матеріалів, устаткування, транспортних засобів тощо, вивезених без
дозволу із зони радіаційного забруднення; ст. 145 КпАП — конфіскація
радіопередавальних установок, виготовлених і використаних без належного
дозволу; ст. 208і КпАП — конфіскація товарів і цінностей за порушення
встановленого порядку вивезення їх за межі України, а також у випадках,
передбачених статтями 157, 160, 1602-1604, 181 та іншими КпАП України).

Примусове виконання постанови судді про накладення штрафу провадиться у
разі несплати штрафу у строк, встановлений ст. 307 КпАП. Постанова судді
надсилається до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання
правопорушника, роботи чи місцезнаходження майна (ст. 308 КпАП). Тоді,
коли оштрафована особа не працює, або якщо стягнення штрафу із
заробітної плати або іншого заробітку, пенсії чи стипендії
правопорушника неможливе з інших причин, стягнення звертається на
особисте майно правопорушника, а також на його частку в спільній
власності, у спільній власності подружжя чи в майні колгоспного двору
або господарства громадян, які займаються індивідуальною трудовою
діяльністю в сільському господарстві.

Відповідно до ст. 149 Митного кодексу України постанова суду (судді) про
накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил у
частині конфіскації предметів виконується державним виконавцем.
Предмети, вилучені митними органами України, щодо яких винесена
постанова судді про конфіскацію, передаються державному виконавцеві.

5. Цивільну справу, яка перебуває в провадженні суду, сторони можуть
закінчити укладенням між собою мирової угоди (ст. 103 ЦПК) в суді першої
інстанції (ст. 179 ЦПК), в касаційній інстанції (ст. 309 ЦПК), у
виконавчому провадженні (ч. З ст. 29 цього Закону ст. 352). Для того,
щоб мирова угода була підставою для примусового виконання, вона повинна
бути затверджена судом. Суд перевіряє умови мирової угоди і, якщо вони
не суперечать закону і не порушують права будь-яких осіб і їх
охоронювані законом інтереси, виносить ухвалу про затвердження мирової
угоди і закриття провадження у справі. В ухвалі повинні бути зазначені
умови затверджуваної судом мирової уго-

-36-

ди. Оскільки мирова угода засновується на взаємовигідних умовах для
роботи сторін, вона, як правило, виконується ними добровільно. При
невиконанні добровільно вона може бути підставою для примусового
виконання.

6. Підставами для виконання державною виконавчою службою є рішення,
ухвали, постанови арбітражних судів. Арбітражні суди України здійснюють
правосуддя у справах за спорами між підприємствами, установами,
організаціями, в тому числі колгоспами, кооперативами, індивідуальними,
сумісними підприємствами, міжнародними об’єднаннями організацій України
та інших держав, а також іншими юридичними особами, незалежно від форм
власності майна і організаційних форм, які виникають при укладенні,
зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших
підстав, а також за спорами про визнання недійсними актів ненормативного
характеру з підстав, зазначених у законодавстві, за винятком спорів,
вирішення яких чинними законами України, міждержавними договорами та
угодами віднесене до відома інших органів, а також справи про
банкрутство (статті 1, 12 АПК).

Про наслідки розгляду справи по суті арбітражний суд приймає рішення.
Законність і обгрунтованість рішення арбітражного суду може бути
перевірена у порядку нагляду з підстав, передбачених ст. 91 Арбітражного
процесуального кодексу (АПК). Арбітражний суд у наглядовій інстанції
(статті 93—95 АПК) має право змінити або прийняти нове рішення (ст. 106
АПК), поста-новлюючи про це мотивовану постанову (ст. 108 АПК). Тому
постанова арбітражного суду, прийнята в порядку нагляду, якою змінено
рішення арбітражного суду, також є підставою для примусового виконання.
Рішення і постанови арбітражного суду, якими змінено рішення чи
постанову у зв’язку із нововиявлени-ми обставинами, можуть також
виконуватись у примусовому порядку. Примусово виконуються також ухвали
суду, зокрема, про забезпечення позову (ст. 67 АПК) тощо.

Рішення і постанови арбітражного суду вступають у законну силу негайно
після їх прийняття і підлягають обов’язковому виконанню підприємствами,
установами, організаціями, службовими особами (ст. 115 АПК).

При стягненні грошових сум ці рішення виконуються установами банку,
оскільки грошові кошти юридичних осіб перебувають у кредитних установах
і на них звертається стягнення в першу чергу. Органами державної
виконавчої служби рішення арбітражного суду про стягнення грошових сум
виконуються тоді, коли грошові кошти на рахунку боржника відсутні або їх
недостатньо для погашення заборгованості, і стягнення необхід-

-37-

но звернути на належне боржнику або закріплене за ним майно. Державним
виконавцем реалізуються також рішення арбітражного суду: а) про
звільнення виробничих та інших нежилих приміщень, а також виробничих
територій; б) про передачу обладнання або іншого майна; в) про виконання
юридичною особою (боржником) інших дій, не пов’язаних з передачею майна
і перерахуванням коштів.

7. Стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, якщо
заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем
носить безспірний характер, підтверджений документами, провадиться на
підставі виконавчих написів, які вчиняються нотаріусами (статті 87, 88
Закону України від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат»).

Виконавчий напис — це розпорядження нотаріуса, виконане (вчинене) на
документах, що встановлюють заборгованість, про примусове її виконання
шляхом стягнення з боржника грошових сум або витребування майна. Право
вчинення виконавчих написів мають нотаріуси державних нотаріальних
контор, приватні нотаріуси, консульські установи України (п. 17 ст. 34,
п. 13 ст. 38, ст. 36 Закону «Про нотаріат»). Виконавчі написи, за якими
стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, вчиняються
виключно на документах, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів
України (ст. 88 Закону «Про нотаріат»).

Такий перелік затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29
червня 1996 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими
стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі
виконавчих написів нотаріусів». У Перелік включені різні документи, що
посвідчують заборгованість: 1) за нотаріально посвідченими угодами; 2)
фізичних осіб з податкових платежів; 3) що випливає з відносин
авторського права; 4) батьків або осіб, що їх замінюють за утримання
дітей у закладах освіти та за утримання дітей і підлітків у
загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної
реабілітації; 5) за диспашею; 6) з військовослужбовців, звільнених з
військової служби і військовозобов’язаних після закінчення зборів; 7)
повернення об’єкта лізингу; 8) орендної плати за користування державним
чи комунальним майном; 9) за чеками.

У виконавчому написі нотаріуса повинні зазначатися: дата (рік, місце,
число), посада, прізвище, ім’я, по батькові нотаріуса, який вчинив
виконавчий напис; найменування і адреса стягува-ча; найменування,
адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян),
номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який
провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню або предмети, які
підлягають ви-

-38-

•гребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до
стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем
або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий
напис зареєстровано. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою
нотаріуса (ст. 89 Закону України «Про нотаріат» в редакції Закону
України від 19 жовтня 2000 р. № 2056-ПІ).

При наявності спору між стягувачем і боржником виконавчий напис не
вчинюється, а вчинений може бути оспорений у порядку пред’явлення позову
в суд або арбітраж. При оспорюванні боржником виконавчого напису суд
зобов’язаний зупинити за ним стягнення до розгляду питання по суті (п. З
ст. 34, ч. 2 ст. 36 цього Закону).

8. Підставою для виконання державною виконавчою службою є рішення
Конституційного Суду України у випадках, передбачених Законом України
«Про Конституційний Суд України» (статті 69, 70).

Рішення і висновки Конституційного Суду України є обов’язковими для
виконання, їх копії надсилаються після офіційного оприлюдення суб’єкта
права на конституційне звернення, з ініціативи якого розглядалася
справа, до Міністерства юстиції України, а також до органу влади, що
прийняв правовий акт, який був предметом розгляду Конституційного Суду
України. У рішенні, висновку можуть бути визначені порядок і строки їх
виконання, а також покладені на відповідні органи обов’язки щодо
забезпечення виконання рішення, додержання висновку. Конституційний Суд
України має право зажадати від зазначених органів письмового
підтвердження виконання рішення, додержання висновку Конституційного
Суду України.

9. Розрахунки підприємств, установ і організацій здійснюються переважно
у формі акцепту платіжних вимог. При цій формі розрахунків одержувач
коштів подає до банку, який його обслуговує, розрахунковий документ у
формі, встановленій Національним банком України, а також прийнятий у
міжнародній банківській практиці, який вміщує вимогу до платника про
сплату ним одержувачу певної суми через банк за товарно-матеріальні
цінності, виконані роботи і надані послуги. Платіжні вимоги оплачуються
за згодою (акцептом) платника. Отже, акцепт — це згода платника на
списання з його рахунку в банку грошових сум, зазначених у платіжній
вимозі.

Акцепт платіжних вимог може бути попереднім і наступним. При розрахунках
за попереднім акцептом платіжні вимоги вважаються акцептованими і
оплачуються на наступний день після

-39-

закінчення встановленого строку акцепту, якщо протягом цього строку
платник не заявив повну чи часткову відмову від акцепту платіжних вимог.
При розрахунках з наступним акцептом платіжні вимоги оплачуються в день
їх надходження до банку, який обслуговує платника, але за ним
зберігається право в установлений строк заявити відмову, і в цьому
випадку списана сума поновлюється за рахунок платника.

Не оплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником, набувають
сили виконавчого документа і сплачуються після надходження коштів на
рахунок платника відповідно до настання строків їх оплати з дотриманням
черговості платежів у порядку чекової оплати. При несплаті їх у строк
при відсутності на рахунку грошових сум, достатніх для покриття
заборгованості, стягнення може бути звернене на належне боржникові майно
в порядку примусового виконання. Для цього на платіжній вимозі банком
робиться відмітка, що платіжна вимога акцептована платником, і про
причини її виконання. Після цього вона може бути надіслана до районних
(міських) відділів державної виконавчої служби для накладання
примусового стягнення на майно боржника.

10. Підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення
третейських судів відповідно до законів України. Статтею 25 ЦПК
встановлена можливість розгляду цивільних справ третейськими судами в
порядку, передбаченому Положенням про третейські суди України. Таке
Положення було затверджене разом з ЦПК України 18 липня 1963 р. і
вміщене як додаток № 2 до ЦПК. Положенням встановлено (ст. 1), що
громадяни за договором можуть передати будь-який спір, що виник між
ними, на розгляд третейського суду, окрім спорів, що виникають з
трудових і сімейних правовідносин. У справі, розглянутій третейським
судом, постановляється рішення більшістю голосів суддів і викладається в
письмовій формі за визначеним змістом (ст. 13), підписується всіма
суддями і оголошується сторонам в засіданні під розписку.

Рішення, не виконане добровільно, може бути виконане примусово на
підставі виконавчого листа, виданого судом загальної юрисдикції.

Стаття 12 АПК передбачає, що підприємства та організації мають право
передати під відомчий арбітражним судам спір на вирішення третейського
суду, крім спорів про визнання недійсними актів ненормативного характеру
та спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні
господарських спорів з державного замовлення. Рішення третейського суду
між юридичними особами є підставою для примусового його вико-

-40-

нання у випадках, передбачених для виконання рішень арбітражного суду.

Виконання рішень постійно діючих третейських судів передбачене окремими
законами. Так, Законом України від 24 лютого 1994 р. «Про міжнародний
комерційний арбітраж при Торговельно-промисловій палаті України» (який
за юридичною природою є третейським судом) передбачено, що на його
вирішення можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та
інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні
зовнішньо-торговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків,
якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за
кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвесторами і
міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України,
між собою, спори між їх учасниками та спори з іншими суб’єктами права
України.

Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду виконується
сторонами добровільно в установлені ними строки. Рішення про стягнення
грошових сум виконується у встановленому порядку через установи банку,
решта рішень — державною виконавчою службою. За відсутності коштів на
рахунку боржника в банку чи у зв’язку з неможливістю стягнення з інших
причин, рішення може бути виконане примусово органом державної
виконавчої служби шляхом накладення стягнення на майно боржника.

За «Положенням про Морську арбітражну комісію» при
Торговельно-промисловій палаті України її рішення виконуються в такому ж
порядку, як і рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду.

11. Комісія по трудових спорах є обов’язковим первинним органом з
розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах,
організаціях між працівником і власником або уповноваженим ним органом,
незалежно від форми трудового договору, за винятком спорів, що
підлягають розгляду безпосередньо районними (міськими) судами,
вищестоящими у порядку підлеглості органами, а також інших спорів,
встановлених законом (статті 221, 224 КЗпП України).

Рішення Комісії по трудових спорах підлягає виконанню власником або
уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів,
передбачених на його оскарження, якщо ним не встановлено негайне
виконання. Не виконане добровільно рішення Комісії по трудових спорах
може бути виконане примусово органами державної виконавчої служби на
підставі посвідчення Комісії по трудових спорах (ст. 230 КЗпП).

-41-

12. Підлягають виконанню постанови, винесені органами (посадовими
особами), уповноваженими законом розглядати справи про
адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Кодексом про адміністративні правопорушення України надано право
стягувати у безспірному порядку штрафи за вчинене адміністративне
правопорушення: адміністративним комісіям при виконавчих комітетах
районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад народних
депутатів; виконавчим комітетам селищних, сільських рад народних
депутатів; органам внутрішніх справ, органам інспекцій та іншим органам
(службовим особам), уповноваженим на те законодавчими актами України
(статті 213—2442 КпАП України). Якщо оштрафована особа у встановлений
строк не сплатила штрафу, постанова адміністративного органу або
службової особи надсилається до відділу державної виконавчої служби за
місцем проживання правопорушника, роботи чи місцезнаходження майна для
примусового виконання.

Так само постанова у справі про адміністративні правопорушення в частині
відшкодування майнової шкоди, не виконана добровільно в установлений
строк, є підставою для примусового її виконання шляхом стягнення збитків
з боржника у порядку виконавчого провадження (ст. 330 КпАП). Державним
виконавцем виконується також постанова адміністративних органів про
конфіскацію предмета, який став знаряддям або безпосереднім об’єктом
адміністративного правопорушення та грошей, одержаних внаслідок вчинення
адміністративного правопорушення (п. 1 ст. 313 КпАП).

13. Підставою для примусового виконання рішення суду органами
державної виконавчої служби є також рішення іноземних суддів і
арбітражів у передбачених законом випадках. Порядок виконання в Україні
рішень іноземних судів і арбітражів визначається відповідними
міжнародними договорами України (ст. 427 ЦПК), Положенням Указу
Президії Верховної Ради СРСР від 21 червня 1988 року «Про визнання і
виконання в СРСР рішень іноземних судів та арбітражів» з питань, які ще
не врегульовані законодавством України (постанова Верховної Ради України
від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території
України окремих актів законодавства СРСР»), Україна є учасником
численних багатосторонніх і односторонніх міжнародних договорів на
взаємне надання правової допомоги (див.: Вісник Верховного Суду України,
№ 1, 1998, с. 30—31), тому за загальним правилом при вирішенні питань
виконання рішень іноземного суду застосовують спочатку положення двосто-

-42-

ронніх договорів, а до питань, які ними не охоплені, — багатосторонніх.
За відсутності відповідного міжнародного договору з іноземною державою
рішення її судів в Україні не підлягають виконанню.

Рішення іноземного суду (арбітражу) виконується примусово органами
державної виконавчої служби на підставі ухвали обласного, Київського і
Севастопольського міських судів, Верховного Суду Автономної Республіки
Крим, якою задоволене клопотання іноземних заявників про надання дозволу
на його примусове виконання. В такій ухвалі має бути викладено висновок
про задоволення клопотання і надання дозволу на примусове виконання
рішення на території України з викладенням його змісту і визначенням сум
грошових зобов’язань за ним в українській грошовій одиниці за офіційним
валютним курсом НБУ (за винятком, коли такі зобов’язання мають
виконуватися в іншій валюті відповідно до законів України). З набранням
ухвалою законної сили видається виконавчий лист на примусове виконання
рішення іноземного суду.

14. У порядку судового виконання підлягають примусовому виконанню
рішення державних органів з питань володіння і користування культовими
будівлями та майном (п. 17 ст. З Закону).

Законом України від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті і релігійні
організації» передбачається, що релігійні організації мають право
використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на
договірних засадах державними, громадськими організаціями або
громадянами. Культова будівля може передаватися в користування двом і
більше релігійним громадам за їх згодою. З кожною громадою укладається
окремий договір, в якому передбачається порядок і черговість
користування нею. Договори про надання в користування релігійним
організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані
або припинені в порядку і на підставах, передбачених законодавством
України (статті 269, 270 Цивільного кодексу).

Спори з питань щодо володіння та користування культовими будівлями і
майном вирішуються державними органами України та місцевими державними
органами у справах релігій, їх рішення, не оскаржене в суд протягом
місяця з дня його прийняття, а у разі оскарження — після прийняття судом
постанови про відмову в задоволенні скарги (статті 24812, 24818 ЦПК),
може бути виконане примусово органом державної виконавчої служби.

-43-

15. До примусового виконання органом державної виконавчої служби
віднесені рішення Антимонопольного комітету України та його
територіальних відділень у передбачених законом випадках.

Законом України від 28 листопада 1993 р. «Про Антимоно-польний комітет
України» на нього покладено здійснення захисту законних інтересів
підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і
припинення порушень анти-монопольного законодавства, накладення стягнень
за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень
(статті 3, 7, 8, 13, 14). Рішення Антимонопольного комітету і його
територіальних відділень, не виконані зобов’язаною особою добровільно, є
підставою для примусового їх виконання.

16. Виконавчий збір — це санкція відповідальності майнового характеру,
яка накладається на боржника за невиконання рішення у строк,
встановлений для його добровільного виконання (ст. 46 цього Закону). Для
застосування виконавчого збору виконавець виносить постанову, яка у разі
її добровільного невиконання виконується примусово в установленому цим
Законом порядку шляхом накладення стягнення на заробітну плату, інші
види доходів боржника чи на його майно.

Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на
учасників виконавчого провадження, громадян і посадових осіб (статті 46,
58, 87, 88 та інші цього Закону) за невиконання покладених на них
обов’язків щодо вчинення необхідних процесуальних дій у виконавчому
провадженні не виконана добровільно, є підставою для примусового
виконання шляхом звернення стягнення на заробіток чи інші доходи
оштрафованої особи, а за їх відсутності — на її майно.

17. До компетенції органів державної виконавчої служби віднесене також
примусове виконання рішень інших державних або недержавних органів у
випадках, передбачених законом. До них належать рішення комісії рад з
питань поновлення прав реабілітованих. Відповідно до ст. 5 Закону
України від 17 квітня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних
репресій на Україні», такі особи мають право на грошову компенсацію в
установленому нею розмірі, на повернення натурою вилучених будівель та
іншого майна по можливості (якщо будинок не зайнятий, а майно
збереглося). За відсутності такої можливості заявнику відшкодовується
вартість будівель та майна. Рішення про грошову компенсацію, повернення
будівлі та майна чи їх вартості приймаються спеціально створеними для
цього штатними комісіями з питань поновлення прав реабілітованих
районних, міських, об-

-44-

ласних Рад. Такі рішення, добровільно не виконані, є підставою для
примусового їх виконання державною виконавчою службою.

До підстав примусового виконання рішень недержавних органів можна
віднести рішення товариських судів про майнові стягнення. Відповідно до
ст. 7 Положення про товариські суди Української РСР, затвердженого
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29 березня 1977 р. такими є
рішення: а) про відшкодування нанесеної шкоди: втратою, пошкодженням
обладнання, інвентарю, інструментів, матеріалів й іншого державного або
громадського майна внаслідок недобросовісного ставлення особи до своїх
обов’язків (п. 3), самовільним використанням у власних інтересах
належних підприємствам, установам, організаціям транспортних засобів,
сільськогосподарської техніки, станків, інструментів, сировини й іншого
майна (п. 4), пошкодження жилих і нежилих приміщень, комунального
обладнання та недотримання правил протипожежної безпеки (п. 9),
пошкодженням дерев та інших зелених насаджень (п. 12); б) за справами
мешканців із приводу використання підсобних приміщень, будинкових служб,
сплати комунальних послуг, сплати витрат на поточний ремонт місць
загального користування (п. 10); в) про майнові спори між громадянами
(п. 13); г) про накладення грошового штрафу (п. 5 ст. 16 Положення).

Рішення товариського суду про відшкодування нанесеної шкоди, про
накладення штрафу або іншого майнового стягнення повинне виконуватись
зобов’язаною особою в строк, зазначений у рішенні. При невиконанні
рішення добровільно у встановлений строк воно може бути реалізоване
примусово органами державної виконавчої служби на підставі виконавчого
листа, який видається районним (міським) судом після перевірки його
законності та обгрунтованості.

-45-

Розділ 5 Виконавчі документи

Виконавчі документи — це письмові документи встановленої форми і змісту,
які видаються судом та іншими органами вирішення правових спорів
(юрисдикційними органами) для примусового виконання прийнятих ними у
справах рішень, ухвал, постанов, інших актів як підстав для їх
виконання.

Перелік виконавчих документів у законі «Про виконавче провадження» не
визначений, але він зроблений у Інструкції про проведення виконавчих дій
(п. 1 підп. 1.3), аналіз якої свідчить, що одні з них за формою й
змістом відрізняються від підстав виконання, інші — одночасно є
підставою виконання і виконавчим документом. Виконавчими документами є:
виконавчі листи, ухвали суддів у випадках, передбачених законом; ухвали
судів загальної юрисдикції про затвердження мирових угод, накази
арбітражних судів; виконавчі написи нотаріусів; рішення Конституційного
Суду України; не сплачені платіжні вимоги, акцептовані платником;
посвідчення комісії по розгляду трудових спорів; постанови про
адміністративні правопорушення; рішення Анти-монопольного комітету та
його територіальних відділень; постанови державного виконавця про
виконавчий збір та накладення штрафу; рішення інших органів (державних і
недержавних) у випадках, передбачених законом. Але Законом «Про
виконавче провадження» визначені вимоги до змісту виконавчого документа.
В ньому повинні бути зазначені: 1) назва документа, дата видачі та
найменування органу, посадової особи, що видали документ; 2) дата, номер
рішення, за яким видано документ; 3) найменування стягувача і боржника,
їх адреса, дата і місце народження боржника та місце його роботи (для
громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);
4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання чинності рішенням; 6)
строк пред’явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий
документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою, скріплений
печаткою. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги до
виконавчих документів (ст. 19).

-46-

Аналіз чинного галузевого законодавства наочно свідчить про наявність у
них окремих відмінностей.

Найрозповсюдженішими виконавчими документами є виконавчі листи. Це
письмові документи установленого зразка (за формою і змістом), що
видаються загальними судами і зобов’язують боржників, інших юридичних та
фізичних осіб точно і своєчасно виконати рішення суду чи іншого органу
вирішення спорів а також сприяти державним виконавцям у примусовому
виконанні рішення.

Для виконавчих листів встановлено три форми, які мають однакову юридичну
силу на всій території України. Форма № 1 передбачена для виконавчих
листів, які видаються у цивільних справах на тривалий період виконання
(стягнення аліментів або відшкодування шкоди, стягнення за цивільними
справами значних сум, які не можуть бути стягнені шляхом одноразової
реалізації майна боржника тощо). Форма № 2 передбачена для виконавчих
листів, які видаються у кримінальних справах, розрахованих на тривалий
період виконання (стягнення значних сум, які не можуть бути стягнені
шляхом одноразового звернення стягнення на майно боржника, стягнення із
засуджених періодичних платежів тощо). Форма № 3 передбачена для
виконавчих листів як з кримінальних, так і з цивільних справ,
розрахованих на однократне виконання (конфіскація майна, рішення про
виселення), і в інших випадках, коли видача виконавчого листа такої
форми буде визнана доцільною судом, який розглядає справу.

Виконавчі листи видаються для виконання: а) рішень, ухвал і постанов у
цивільних справах, а також вироків, ухвал і постанов у кримінальних
справах в частині майнових стягнень; б) мирових угод, затверджених
судом; в) рішень товариських судів; г) рішень третейських судів у
цивільних справах громадян; д) рішень іноземних судів і арбітражів, якщо
вони визнані і допущені для виконання на території України у
встановленому законодавством порядку.

Бланки виконавчих листів виготовляються централізовано за встановленим
законом змістом. Виконавчий лист виписується канцелярією суду,
підписується суддею і секретарем з прикладенням печатки суду. Виконавчі
листи не видаються для виконання рішень про визнання, зміну та
припинення правовідносин. Копія таких рішень є підставою для їх
реалізації компетентними державними органами шляхом реєстрації правового
становища громадянина та його майна (видача свідоцтва про право
власності на будинок, свідоцтва про розірвання шлюбу (рагс) та інші). У
справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справах
окремого провадження замість виконавчого листа видається копія рішення
суду. Але у справах про стягнення недоїмок

-47-

з податкових і неподаткових платежів видається виконавчий лист.

Виконавчий лист видається не пізніше наступного дня після набрання
рішенням, ухвалою, постановою законної сили, а в справах, у яких рішення
підлягає негайному виконанню, — в день його постановленім.

Відповідно до ст. 20 Положення про товариські суди рішення товариського
суду про стягнення нанесених збитків, накладення штрафу чи інше майнове
стягнення повинне виконуватись в строк, зазначений у рішенні. При
невиконанні рішення у зазначений строк справа надсилається в районний
(міський) суд за місцем діяльності товариського суду. Суддя після
перевірки поданих матеріалів і законності рішення виносить постанову про
видачу або відмову у видачі виконавчого листа.

Для примусового виконання рішення третейського суду у цивільних справах
між громадянами необхідне пред’явлення виконавчого листа, що видається
районним (міським) судом, в районі якого відбувся третейський суд і
якому було передано на зберігання матеріали провадження третейського
суду після розгляду справи.

Заява стягувача про видачу виконавчого листа розглядається суддею, який
перевіряє, чи не суперечить рішення третейського суду законові і чи не
було допущено при його постановленні порушень правил, передбачених
Положенням про третейський суд. Відмова судді у видачі виконавчого листа
може бути оскаржена (статті 16—19 Положення про третейський суд).

На виконання рішення іноземного суду виконавчий лист видається на
підставі ухвали обласного, Київського і Севастопольського міських судів,
Верховного Суду Автономної Республіки Крим, якою задоволена заява
іноземного стягувача і дано дозвіл на примусове виконання рішення
іноземного суду (ст. 427 ЦПК, ст. 84 Закону «Про виконавче
провадження»).

У справах про стягнення аліментів, у разі виплати допомоги на
неповнолітніх дітей у період розшуку їх батьків, суддя на підставі
подання судового виконавця про заборгованість з аліментів, що склалася,
виносить ухвалу про видачу виконавчого листа на стягнення з боржника сум
виплаченої допомоги з нарахуванням встановлених законодавством десяти
процентів на ці суми.

За заявою органів внутрішніх справ суддя виносить ухвалу пр видачу
виконавчого листа на стягнення з боржника витрат із його розшуку.

За кожним рішенням суд, який його постановив, видає один виконавчий
лист. Декілька виконавчих листів видаються на вимогу стягувача для
виконання рішення в різних місцях, а також

-48-

за кожним окремим присудженням чи коли рішення постановлене на користь
кількох позивачів або проти кількох відповідачів. У кожному виконавчому
листі точно зазначається, яку частину рішення згаданим листом треба
виконати.

При виконанні рішення про відшкодування заподіяної шкоди, якщо майно
боржника виявилося недостатнім, з метою повного стягнення має бути
виписаний другий виконавчий лист для звернення стягнення на зарплату чи
інший заробіток боржника за місцем роботи чи відбування покарання.

Виконавчі документи, що стосуються відшкодування шкоди, завданої
злочином, мають певні особливості. У справах, з яких шкода завдана
різними видами злочинів, виконавчі листи виписуються окремо — на суми
відшкодування шкоди від крадіжок і на суми відшкодування шкоди,
заподіяної іншими злочинами.

За заявою стягувача може бути видано кілька виконавчих листів за
кількістю боржників для виконання вироку або рішення, які передбачають
їх солідарну матеріальну відповідальність. У кожному виконавчому листі
обов’язково зазначається сума стягнення і перелічуються всі боржники з
вказівкою на їх солідарну відповідальність.

Якщо рішенням задоволені різнотипні вимоги, то за кожною з них
виписується окремий виконавчий лист, наприклад, один лист про передачу
грошей кредитору і другий — про стягнення з боржника судових витрат у
доход держави.

У разі втрати оригіналу виконавчого листа, суд, який постановив рішення
за заявою стягувача може видати дублікат. Така заява розглядається в
судовому засіданні з викликом сторін і заінтересованих осіб, проте їх
неявка не перешкоджає вирішенню питання про видачу дубліката. Про
наслідки розгляду заяви суд постановляє ухвалу, на яку може бути подано
скаргу, внесено окреме подання прокурором (ст. 353 ЦПК).

Виконавчими документами є також виконавчі написи нотаріусів, які є
одночасно і підставами для судового виконання (п. 7 ст. З Закону «Про
виконавче провадження»).

Виконавчі написи нотаріуса вчиняються на оригіналі документів, що
встановлюють заборгованість, для стягнення грошових сум або витребування
від боржника майна.

Коли стягнення необхідно провести по частинах, у відповідності з
борговим документом, то виконавчий напис за кожним стягненням може бути
зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку
боржника. Але в таких випадках на оригіналі документа, що встановлює
заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і
зазначається, за який строк і які суми стягнуто, дата і номер за
реєстром нотаріальних дій.

4—1-1485 – 49 –

Виконавчий напис нотаріуса вчиняється в разі несплати чека на прохання
чекодержателя як проти чекодавця, так і проти осіб, відповідальних за
чеком, за місцем знаходження платника при наявності його напису про те,
що чек був пред’явлений для оплати із зазначенням для пред’явлення, але
не був оплачений.

Нотаріальний напис за змістом повинен відповідати ст. 89 Закону України
«Про нотаріат» і п. 167 Інструкції МЮ України «Про порядок вчинення
нотаріальних дій нотаріусами України».

Виконавчий напис вчиняється в день звернення заінтересованої особи до
нотаріуса в її присутності і набуває властивостей здатності до
реалізації з часу його вчинення. В цей же день напис може бути
пред’явлений для примусового виконання.

Виконавчий напис, який не поміщається на борговому документі, може бути
продовжений або викладений повністю на прикріпленому аркуші паперу, який
з борговим документом прошнуровується і пронумеровується, кількість
аркушів завіряється підписом нотаріуса з прикладенням печатки.
Виконавчий напис буде мати юридичну силу виконавчого документа також
тоді, коли при його вчиненні була допущена підклейка аркуша паперу з
прикладенням печатки, і частина відтиску знаходиться на приклеєному
аркуші.

Наказ арбітражного суду також є виконавчим документом (ст. 116 АПК),
який видається на виконання: рішення, винесеного арбітражним судом по
суті спору; постанови про зміну рішення, винесеної арбітражним судом,
який переглядав справу в порядку нагляду; рішення і постанови, винесені
арбітражним судом у зв’язку з переглядом справи за нововиявленими
обставинами, якими було змінене рішення арбітражного суду, прийняте по
суті спору (статті 82, 106, 114 Арбітражного процесуального кодексу
України).

Рішення і постанови арбітражного суду набирають законної сили негайно
після їх прийняття, тому разом з ними видаються і надсилаються накази на
примусове виконання. Накази про стягнення грошових сум видаються
стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом, а про
стягнення сум у доход бюджету — місцевим органам податкової служби і
виконуються у встановленому порядку через установи банку. Решта наказів
виконується державним виконавцем. За кожним рішенням видається один
наказ.

Але у разі повного або часткового задоволення первісного і зустрічного
позовів накази про стягнення грошових сум видаються окремо за кожним
позовом (ст. 116 АПК). Якщо у справі беруть участь кілька позивачів і
відповідачів, а в рішенні вказано, як вирішено спір щодо кожного з них
(ст. 86 АПК), то за кожним стягненням видається окремий наказ.

-50-

За змістом наказ повинен відповідати вимогам ст. 117 АПК. У ньому має
бути зазначено: найменування арбітражного суду, номер справи, дата
прийняття рішення, дата видачі наказу та строк його дії; резолютивна
частина рішення; найменування стя-гувача і боржника, їх адреси, номери
рахунків у банках. У випадку, коли рішенням арбітражного суду вирішене
питання про відстрочку або розстрочку виконання, в наказі зазначається
час, з якого починається перебіг строку його дії.

Наказ підписується суддею і засвідчується печаткою арбітражного суду.
Відповідно до ст. 120 АПК у разі втрати наказу арбітражний суд може
видати його дублікат, якщо стягувач звернувся із заявою про це до суду в
межах строку, встановленого для пред’явлення наказу до виконання. До
заяви додаються: довідка установи банку, державного виконавця чи органу
зв’язку про втрату наказу. А при втраті наказу стягувачем — додається
довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та
головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ
втрачено і до виконання не пред’явлено. Про видачу дубліката наказу
суддя виносить ухвалу.

Посвідчення комісії із трудових спорів підприємств, установ, організацій
є виконавчим документом, який видається на виконання рішення комісії із
трудових спорів (п. 11 ст. З Закону «Про виконавче провадження»).

Посвідчення видається у разі невиконання власником або уповноваженим
органом рішення Комісії із трудових спорів у встановлений триденний
строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження у
справах про поновлення на роботі, за якими обов’язкове негайне
виконання, — в день винесення рішення (статті 229, 230, 232 КЗпП
України). При оскарженні рішення комісії із трудових спорів працівником,
власником чи уповноваженим ним органом до районного, міського суду,
посвідчення не видається.

За змістом посвідчення має містити в собі: найменування органу, який
виніс рішення із трудового спору, дату його прийняття і видачі та номер
рішення; прізвище, ім’я, по батькові та адреса стягувача; найменування
та адресу боржника, номери його рахунків у банках, рішення по суті
спору, строк пред’явлення посвідчення до виконання (ст. 230 КЗпП).

Посвідчення засвідчується підписом голови або заступника голови Комісії
із трудових спорів підприємства, установи, організації та печаткою
Комісії із трудових спорів (ст. 230 КЗпП).

Не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником, як підстави
примусового виконання і виконавчі документи (п. 9 Закону «Про виконавче
провадження») втілюються у формі розрахункових документів, встановлених
Національним банком

4• – 51 –

України, а також прийнятих у міжнародній банківській практиці (ст. 33
Закону України від 20 березня 1991 р. «Про банки і банківську
діяльність»).

Платіжні вимоги, акцептовані платником, але не оплачені ним, набувають
силу виконавчих документів, на підставі яких установами банку
провадиться списання коштів з рахунку боржника і перерахування їх на
рахунок стягувача. При відсутності грошових коштів акцептовані вимоги з
відміткою банку про це можуть бути надіслані державному виконавцеві для
звернення стягнення на майно боржника.

Постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими
законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках,
передбачених законом, є одночасно підставою виконання і виконавчим
документом (п. 12 Закону •«Про виконавче провадження»).

Адміністративний орган, службова особа, розглянувши справу про
адміністративне правопорушення, виносять постанову у справі. Постанова
виконавчого комітету сільської, селищної ради у справі про
адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.

Статтею 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення
встановлені обов’язкові вимоги до змісту постанови, зокрема, вона має
містити: найменування органу чи службової особи, які винесли постанову;
дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядалася
справа; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність
за це адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Якщо одночасно з накладенням адміністративного стягнення вирішується
питання про відшкодування винним майнової шкоди, яка підлягає стягненню,
то в постанові зазначається її розмір, порядок і строк відшкодування. В
постанові зазначається також про вирішення питання про вилучені речі і
документи, а також вказівка про порядок і термін її оскарження.
Постанова колегіального органу матиме силу виконавчого документа, коли
вона прийнята простою більшістю голосів членів колегіального органу,
присутніх на засіданні, підписана головуючим на засіданні і секретарем
цього органу. Постанова службової особи підписується такою особою.

Виконавчими документами і одночасно підставами для виконання є рішення
Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торговельно-промисловій
палаті України.

Воно має бути винесене у письмовій формі та підписане арбітром
одноособове або арбітрами, в залежності від того, в якому складі
розглядалася справа. При колегіальному розгляді достатньо підписів
більшості членів суду за умови зазначення причин

-52-

відсутності інших підписів. У арбітражному рішенні повинні бути
зазначені: 1) мотиви, на яких воно грунтується; 2) висновок про
задоволення або відхилення позовних вимог; 3) сума арбітражного збору і
витрат у справі, їх розподіл між сторонами; 4) дата і місце проведення
судового засідання; 5) підписи арбітрів (ст. 31 Закону України «Про
міжнародний комерційний арбітраж»).

На виконання рішення подається його оригінал, належним чином
засвідчений, або належно засвідчена копія, а також оригінал арбітражної
угоди між сторонами чи належно засвідчена її копія (ст. 35 Закону).

Виконавчими документами також є:

1) рішення Морської арбітражної комісії при Торговельно-промисловій
палаті України (п. 5 «Положення про Морську арбітражну комісію при
Торговельно-промисловій палаті України» // Додаток № 2 до Закону України
«Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р. // Закон і
бізнес, 24.07.1996, № 105, с. 29);

2) рішення комісій Рад з питань поновлення прав реабілітованих (ст. 5
Закону України від 17 квітня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних
репресій в Україні»);

3) рішення державних органів з питань володіння і користування
культовими будівлями і майном (Закон України від 23 квітня 1991 р. «Про
свободу совісті та релігійні організації»);

4) рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних
відділень у передбачених законом випадках (Закон України від 28
листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет»);

5) постанови державного виконавця про виконавчий збір та накладення
штрафу (статті 46, 87, 88 Закону «Про виконавче провадження»);

6) рішення інших державних або недержавних органів у випадках,
передбачених законом.

-53-

Розділ 6 Принципи виконавчого провадження

Виконавче провадження в Україні побудоване на демократичних принципах
(засадах, основах). Вони закріплені в нормах права і в них відображені
правові погляди українського народу на завдання і мету виконавчого
провадження, його організаційну побудову і функціональну діяльність
органів державної виконавчої служби, їх повноваження, порядок здійснення
та правове становище учасників виконавчого провадження і осіб, які
залучаються до проведення виконавчих дій.

Демократичний зміст принципів виконавчого провадження полягає в тому, що
для них характерні: підпорядкування закону діяльності органів державної
виконавчої служби й інших учасників провадження; рівність громадян перед
законом і органом державної виконавчої служби; недоторканність людини;
недоторканність житла; гласність провадження; здійснення провадження
державною мовою; диспозитивність у реалізації суб’єктивних прав особами,
які беруть участь у виконавчому провадженні; об’єктивна істина,
змагальність, доступність, безпосередність здійснення виконавчих дій і
публічний характер провадження.

Отже, в принципах виконавчого провадження відображені найхарактерніші
демократичні риси і загальна його спрямованість, у зв’язку з чим ці
принципи дають можливість пізнати його суть і суспільне значення.
Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм законодавства
про виконавче провадження, а також є основою для удосконалення його
нормативного регулювання.

Систему принципів виконавчого провадження складають принципи:
законність, рівність громадян перед законом і органом державної
виконавчої служби, недоторканність людини, недоторканність житла,
гласність, державна мова провадження, диспозитивність, юридична істина,
змагальність, доступність, безпосередність, публічність, оперативність.

-54-

Принцип законності

Цей принцип вимагає, щоб уся діяльність органів державної виконавчої
служби була підпорядкована законові, щоб усі суб’єкти виконавчих
процесуальних правовідносин — особи, які беруть участь у виконавчому
провадженні, та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, —
суворо дотримувалися і виконували вимоги чинного законодавства, яке
врегульовує порядок виконавчого провадження.

Принцип законності виконавчого провадження має Конституційну основу.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та
органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти
лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України. Ця конституційна вимога повністю
стосується органів державної виконавчої влади та їх посадових осіб —
державних виконавців — і знайшла свою трансформацію у Законі «Про
виконавче провадження».

У визначенні виконавчого провадження (ст. 1) зазначається, що це
сукупність дій органів і посадових осіб, «… які здійснюються на
підставах, у спосіб, та в межах повноважень, визначених цим Законом,
іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону
та інших законів…… На вимогу ст. 5

цього Закону державний виконавець зобов’язаний вживати заходів
примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено,
своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. А ст. 7 цього Закону на
державного виконавця покладено обов’язок використовувати надані йому
права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй
діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних
осіб.

Принцип законності виконавчого провадження вимагає, щоб законові була
підпорядкована не тільки діяльність державної виконавчої служби і її
посадової особи — державного виконавця, але й усіх учасників виконавчого
провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій.

У ч. 1 ст. 68 Конституції України проголошено, що громадяни зобов’язані
неухильно додержуватися Конституції України, не посягати на права і
свободи, честь і гідність інших людей.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов’язані сумлінно
використовувати всі надані їм права (ч. 4 ст. 29 Закону «Про виконавче
провадження»).

Гарантіями принципу законності у виконавчому провадженні є контроль за
правильністю, повнотою і своєчасністю виконання рішень державним
виконавцем, здійснений начальником відділу державної виконавчої служби,
якому безпосередньо підпорядко-

-55-

ваний державний виконавець, та керівником вищестоящого органу. Гарантією
законності виконавчого провадження є нагляд, здійснюваний органами
прокуратури у нормативне встановленому порядку (ст. 78 цього Закону), а
також оскарження до суду дій і бездіяльності державного виконавця та
інших посадових осіб державної виконавчої служби (ст. 85 цього Закону).

Рівність громадян перед законом і органом державної виконавчої служби

Цей принцип виконавчого провадження має конституційну основу.
Конституцією України закріплюється, що громадяни мають рівні
конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути
привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими
ознаками (ст. 24). Цей принцип передбачає рівну можливість усіх громадян
брати участь у виконавчому провадженні, перебувати у правовому становищі
визначеної законом процесуальної особи сторони — стягувача і боржника,
представника тощо і в рівній мірі здійснювати закріплені Законом «Про
виконавче провадження» за такими суб’єктами їх права і виконувати
покладені на них обов’язки.

Самостійним відображенням цього принципу є рівність сторін, яка полягає
у наданні законом стягувачу і боржнику не рівних (тотожних) прав, а
рівних можливостей для реалізації ними суб’єктивних прав і виконання
суб’єктивних обов’язків у виконавчому провадженні. Аналіз ч. і ст. 29
цього Закону свідчить про те, що численні права процесуального характеру
не лише сторін, але й інших осіб, які беруть участь у виконавчому
провадженні, співпадають. Разом з тим деякими правами наділений тільки
стягувач: подати заяву про відкриття виконавчого провадження (п. 1 ст.
18 цього Закону), про видачу дубліката виконавчого документа, про
поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до примусового
виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа
(ч. 2 ст. 29 цього Закону). Тільки боржник має право під час проведення
опису зазначати ті види майна або предмети, на які слід звернути стяг- •
нення в першу чергу (ст. 56 цього Закону).

Однак стягувачу і боржнику згідно з дією цього принципу надані рівні
процесуальні можливості реалізації зазначених та інших належних їм
суб’єктивних прав.

Гарантією забезпечення реалізації цього принципу є функціонування у
виконавчому провадженні принципу законності. Державний виконавець
зобов’язаний охороняти права учасників ви-

-56-

конавчого провадження, не допускати у своїй діяльності порушень їх прав
та законних інтересів, роз’яснювати таким особам їх права (ст. 7 цього
Закону), попереджати про наслідки, які можуть настати внаслідок
реалізації ними цих прав, і сприяти їх здійсненню.

Гарантіями принципу рівності громадян перед законом є встановлення
кримінальної відповідальності за обмеження їх у правах залежно від
расової і національної належності (ст. 66 КК України), а також
оскарження дій і бездіяльності державного виконавця у порядку
підлеглості і до суду (ч. З ст. 7, ст. 85 цього Закону).

Принцип недоторканності людини

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека
визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції).

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не
може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за
мотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку,
встановлених законом (ст. 29 Конституції).

У виконавчому провадженні повністю провадиться в життя принцип
недоторканності особи. Забороняється у будь-якій формі посягати на
свободу і гідність громадян — осіб, які беруть участь у виконавчому
провадженні. Законодавство про виконавче провадження забезпечує
реалізацію підвідомчих йому рішень, ухвал, постанов примусово та іншими
заходами. Такі заходи встановлені ст. 4 цього Закону, і ними є: 1)
звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на
заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3)
вилучення у боржника і передача стягувачеві рішення суду. Ці заходи не
порушують недоторканність особи, а свідчать про те, що об’єктом
стягнення є майно боржника (на виконання рішень, постановлених у справах
із спірних майнових правовідносин) і в незначних випадках — дії боржника
(на виконання рішень немайнового характеру). Отже, у виконавчому
провадженні України не допускаються такі примусові заходи щодо особи
боржника, як арешт боржника, його особливий обшук, привід до виконавця,
обмеження територіального пересування.

Для захисту інтересів стягувача ст. 76 цього Закону передбачає
можливість застосування до боржника, який на виконання рішення суду
зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, штрафних
санкцій чи інших заходів, передбачених законодавством, із стягненням
двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій.

-57-

Принцип недоторканності людини, реалізований у виконавчому провадженні,
сприяє зміцненню законності, є гарантією прав і свобод громадян та
відповідає засобам захисту цивільних прав, визначених ст. 6 Цивільного
кодексу України. Об’єктом виконання залишаються майно і певні дії
боржника. Шляхом зменшення матеріальних благ боржника відбувається
поновлення порушених прав стягувача і досягається мета виконавчого
провадження. Тому звернення стягнення на особу боржника не відповідало б
способам і засобам захисту цивільних прав. Гарантіями принципу
недоторканності людини є право заінтересованої особи оскаржити дії
державного виконавця до суду, а також можливість притягнення його до
кримінальної і адміністративної відповідальності (ст. 11 Закону «Про
державну виконавчу службу»).

Принцип недоторканності житла

Цей принцип підтверджує демократичний характер правового статусу особи в
суспільстві і є гарантією охорони матеріальних інтересів та особистого
життя громадян. Принцип недоторканності житла притаманний виконавчому
провадженню і діє в ньому специфічно.

Конституція України гарантує кожному недоторканність житла. Не
допускається проникнення до житла або іншого володіння особи, проведення
в них огляду чи обшуку інакше, як за мотивованим рішенням суду (ст. ЗО).
Тому не будуть порушенням принципу недоторканності житла дії судового
виконавця з примусової реалізації рішення шляхом накладення стягнення на
майно боржника, яке знаходиться в його жилому приміщенні та житлі інших
осіб. При проведенні виконавчих дій державний виконавець має право
входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними,
провадити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності
примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці
приміщення і сховища (ст. 5 Закону «Про виконавче провадження»). Отже,
при вчиненні виконавчих дій державний виконавець має право: примусового
входження до нежилих приміщень і сховищ, у яких зберігається майно
боржника, на яке звернене стягнення, або майно стягувача, яке має бути
повернене йому в натурі; примусового входження до жилих будинків і
квартир для забезпечення примусового вселення в них; примусового
входження до будинків, квартир та інших приміщень, в яких знаходиться
дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду;
примусового входження при проведенні огляду, арешту, вилучення і
передачі майна. Для забезпечення неупередженого і законного вчинення
виконавчих дій, пов’язаних із примусовим входженням

-58-

до жилих, нежилих приміщень і сховищ, такі дії провадяться з
обов’язковою присутністю понятих (ст. 16 цього Закону) за сприяння
органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 10).

Жилий будинок, квартира, інше приміщення, що є нерухомим майном, можуть
бути об’єктом стягнення на виконання рішення суду і провадиться у разі
відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому
спочатку накладається стягнення на земельну ділянку чи нежиле
приміщення, що належить боржникові, а в останню чергу звертається
стягнення на жилий будинок чи квартиру (ч. 1 ст. 62 цього Закону). На
виконання рішення суду при накладенні стягнення на жилий будинок,
квартиру чи інше приміщення державний виконавець має право примусово
входити до таких приміщень, опечатувати їх повністю чи частково й
реалізовувати їх з прилюдних торгів. І це не буде порушенням принципу
недоторканності житла, а винятком з нього.

Принцип гласності

Принцип гласності означає відкритість виконавчого провадження для
сторін, інших осіб, які беруть у ньому участь, осіб, які залучаються до
проведення виконавчих дій та широкої громадськості.

Для сторін та інших учасників виконавчого провадження відкритість
полягає в тому, що вони мають право знайомитися з матеріалами
виконавчого провадження, брати участь у проведенні виконавчих дій (ст. 7
цього Закону), бути проінформованими: про місце і час проведення
виконавчих дій (статті 20, 31 цього Закону), про відкриття виконавчого
провадження (ст. 24 цього Закону), про зупинення і закриття виконавчого
провадження (статті 36, 37 цього Закону), про відновлення виконавчого
провадження (ст. 41 цього Закону), про їх права і обов’язки (ст. 5
Закону).

Про накладення арешту на нерухоме майно — основні засоби виробництва, а
також на сировину і матеріали, призначені для виробництва, які належать
боржнику — юридичній особі, державний виконавець повідомляє власника або
уповноважений ним орган, до сфери управління якого належить майно, та у
разі необхідності — Фонд державного майна України про накладення арешту
на майно боржника — юридичної особи, а також дані про склад і вартість
майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача. Копія
такого повідомлення надсилається до податкового органу, який контролює
здійснення боржником — юридичною особою платежів до бюджетів усіх рівнів
(ст. 65 цього Закону).

Гласність виконавчого провадження полягає також у праві публікувати
звіти і повідомляти про примусове виконання рі-

-59-

шень судових і несудових органів у пресі, інформувати про них по радіо,
телебаченню, в кіно та з використанням інших засобів масової інформації.

У Законі «Про виконавче провадження» відсутня окрема норма права,
присвячена регулюванню принципу гласності і його винятків. Але, виходячи
з установлених Конституцією України гарантій охорони особистого і
сімейного життя (ст. 32), принцип гласності не діє для широкої
громадськості з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимне
життя сторін у справі, а також для забезпечення таємниці усиновлення та
охорони державної таємниці.

Принцип державної мови

Цей принцип виконавчого провадження України не знайшов самостійного
закріплення в Законі «Про виконавче провадження». Нормативною його базою
є ст. 10 Конституції України, якою передбачено, що державною мовою в
Україні є українська мова та гарантується вільний розвиток, використання
і захист російської, інших мов національних меншин України.

Розвиває це правило стосовно цивільного судочинства ст. 9 ЦПК, яка може
бути субсидіарно застосована також у виконавчому провадженні, яке
провадиться українською мовою або мовою більшості населення цієї
місцевості. Особам, що беруть участь у виконавчому провадженні і не
володіють мовою, якою здійснюється провадження, забезпечується право
робити заяви, давати пояснення, заявляти клопотання рідною мовою, а
також користуватися послугами перекладача.

Статтею 15 цього Закону передбачено, що в разі необхідності під час
провадження виконавчих дій державний виконавець або сторони (їх
представники) можуть запросити перекладача. Особі, якій потрібні послуги
перекладача, державний виконавець надає строк для цього запрошення. Коли
зазначена особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк,
його може призначити своєю постановою державний виконавець.

Отже, цим правилом підтверджується дія вказаного принципу, згідно з яким
особам, які беруть участь у виконавчому провадженні і не володіють
українською мовою, забезпечується право заявляти клопотання, давати
пояснення виконавчих дій у пресі, висловлювати свої доводи, міркування
тощо (ст. 29 цього Закону) рідною мовою, користуючись послугами
перекладача. За виконану роботу перекладач має право на винагороду, що
належить до витрат, пов’язаних із провадженням виконавчих дій, які
несуть сторони та інші особи виконавчого провадження (ст. 45 цього
Закону).

-60-

Принцип диспозитивності

У виконавчому провадженні цей принцип закріплений у нормативному
визначенні правового становища сторін та інших осіб, які беруть участь у
виконавчому провадженні, і дозволяє їм вільно розпоряджатися належними
їм матеріальними і процесуальними правами та активно впливати на
розвиток виконавчого провадження.

Виконавче провадження про примусове виконання рішення відкривається
державним виконавцем за заявою стягувача або його представника (ст. 18
цього Закону), який може відмовитися від стягнення і вимагати повернення
виконавчого документа (ч. 2 ст. 29 цього Закону). Сторони мають право
укладати мирову угоду, оспорювати належність майна, його оцінку та інше.

Отже, принцип диспозитивності у виконавчому провадженні характеризується
такими положеннями: 1) можливістю заінтересованої особи пред’являти
заяву про відкриття провадження на примусове виконання рішення суду
(статті 12, 18, 29 та інші цього Закону); 2) можливістю розпоряджатися
об’єктом примусового стягнення (ст. 29 цього Закону); можливістю вільно,
на свій розсуд, реалізовувати свої права, вчиняти відповідні дії у
виконавчому провадженні.

Принцип юридичної істини

Принцип юридичної істини відтворений у ст. 5 цього Закону, яка
зобов’язує державного виконавця вживати заходів примусового виконання
рішень, передбачених законом і зазначених у виконавчому документі,
неупереджено, своєчасно і повно вчиняти виконавчі дії, роз’яснювати
сторонам їх права та обов’язки і сприяти у їх реалізації.

Відповідно до цього державний виконавець повинен при пред’явленні до
нього виконавчого документа до стягнення перевірити: а) наявність у
заінтересованих осіб права на звернення до органу державної виконавчої
служби із заявою про відкриття виконавчого провадження (ст. 18 цього
Закону); б) відповідність виконавчого документа вимогам, які до нього
пред’являються законом (ст. 19 цього Закону); в) дотримання строків
пред’явлення виконавчих документів до примусового виконання (ст. 21); г)
дотримання правил про місце виконання (ст. 20 цього Закону).

У проведенні виконавчих дій із примусового виконання судових рішень
державний виконавець повинен не виходити за межі визначеного у
виконавчому документі об’єкта стягнення і застосовувати лише ті заходи
примусового виконання, які передбачені законом (ст. 4 цього Закону).

-61-

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних
для виконання за виконавчими документами з урахуванням витрат на
виконання (ч. 5 ст. 50 цього Закону). Виявлення майна, на яке може бути
накладене стягнення, має бути повним. Тому в Законі передбачений
обов’язок інших осіб, у яких знаходиться майно боржника, та майно чи
кошти, які вони повинні передати боржникові, на запит державного
виконавця передати у визначений ним строк відомості про таке майно (ст.
53 Закону).

Дія цього принципу проявляється також в оцінці майна боржника, яка
провадиться за ринковими цінами, котрі діють на день проведення оцінки,
крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами. У
випадках, коли оцінка окремих предметів викликає складнощі або якщо
боржник чи стягувач заперечує проти проведення державним виконавцем
оцінки, останній запрошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості
майна (ст. 57 цього Закону).

При неможливості провести повне стягнення через відсутність у боржника
майна, на яке воно може бути звернене, державний виконавець виносить
постанову про повернення стягува-чеві виконавчого документа (ст. 40
цього Закону).

Принцип змагальності

Цей принцип закріплений у нормативних правилах, що надає можливість
сторонам, іншим особам, які беруть участь у виконавчому провадженні,
подавати додаткові матеріали, давати усні і письмові пояснення у процесі
виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що
виникають у ході виконавчого провадження, заперечувати проти клопотань,
доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження. Сторони
мають право оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові
заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів
між стягувачами (ст. 29 цього Закону).

Принцип змагальності повністю діє у провадженні при оскарженні дії
(бездіяльності) державного виконавця та інших посадових осіб державної
виконавчої служби як у порядку підлеглості, так і до суду, а також із
розгляду вимоги про виключення майна з опису, про відшкодування
стягувачу нанесених збитків, заподіяних юридичною особою, що провадила
стягнення, чи державним виконавцем (статті 85, 86 цього Закону), про
відстрочку і розстрочку виконання (ст. 33 цього Закону), про зупинення
виконання (ст. 36 цього Закону), про закриття виконавчого провадження
(ст. 37 цього Закону) та в інших випадках.

-62-

Принцип доступності

Принцип доступності у виконавчому провадженні полягає в забезпеченні
стягувачеві та іншим заінтересованим особам, які мають право на
примусове виконання рішення суду чи іншого несудового органу, фактичну
його реалізацію.

Про доступність виконавчого провадження свідчить норма ст. 45 цього
Закону, якою врегульований правовий режим витрат, пов’язаних із
проведенням виконавчих дій. Ними є витрати на організацію і проведення
виконавчих дій із спеціального фонду виконавчого провадження, а також
кошти сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій, до яких,
зокрема, належать кошти, витрачені на: 1) перевезення, зберігання і
реалізацію майна боржника; 2) оплату праці експертів, перекладачів та
інших осіб, залучених у встановленому порядку до провадження виконавчих
дій; 3) поштовий переказ стягувачеві стягнених сум; 4) розшук боржника,
його майна або розшук дитини; 5) оголошення в засобах масової інформації
(наприклад, про публічні торги); 6) інші необхідні дії. З переліку є
очевидним, що проведення виконавчих дій органом державного виконання є
безкоштовним. Наприклад, заява про відкриття виконавчого провадження.

Процесуальний порядок реалізації заходів примусового виконання, вчинення
інших дій із виконання та процесуально-правове становище учасників
виконавчого провадження чітко визначені Законом «Про виконавче
провадження». Він простий і зрозумілий для суб’єктів виконавчого
провадження.

Принцип безпосередності

Цей принцип полягає в тому, що виконавчі дії, спрямовані на примусове
виконання рішень суду, вчиняються безпосередньо державним виконавцем
районного, міського (міст обласного значення), районних у містах
відділів державної виконавчої служби за встановленим ст. 20 цього Закону
місцем виконання рішення.

Якщо зволікання із вчиненням виконавчих дій створює загрозу невиконання
рішення, державний виконавець має право вчиняти виконавчі дії і на
території, на яку не поширюються його функції, або безпосередньо не
здійснювати виконання рішення, а передати виконавчий документ
відповідному підрозділу державної виконавчої служби в порядку,
встановленому Міністерством юстиції України (ч. 4 ст. 20 цього Закону).

Винятком із принципу безпосередності є можливість здійснення виконавчих
дій іншими органами, організаціями та посадовими особами на вимогу чи за
дорученням державного виконавця (ч. З ст. 2, ст. 9 Закону).

-63-

Принцип публічності

Принцип публічності у виконавчому провадженні має конституційну основу.
В ч. 2 ст. З Конституції України закріплено, що права і свободи людини
та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і
забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Органи держави здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією
межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6 Конституції). Це
означає, що органи державної виконавчої служби як органи держави
здійснюють свою діяльність із виконання рішень судових і несудових
органів у загальнонародних, загальнодержавних інтересах, на захист прав
громадян і юридичних осіб, тобто їх діяльність носить публічний
характер. Такий характер має участь у виконавчому провадженні прокурора,
представників органів внутрішніх справ, опіки і піклування, інших
державних органів і установ у порядку, встановленому цим Законом (ч. 2
ст. 10, п. 2 ст. 18). Публічний характер має нагляд за законністю
виконавчого провадження, який здійснюють органи прокуратури (ч. 2 ст. 8
цього Закону), а також їх діяльність на відкриття виконавчого
провадження у випадках здійснення ними представництва інтересів громадян
або держави в суді (п. 2 ст. 18 цього Закону).

Виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець провадить з
обов’язковим залученням до провадження представників органів опіки і
піклування (ч. 1 ст. 78 цього Закону).

Виконання рішення про виселення боржника провадиться за сприяння органів
внутрішніх справ у присутності понятих (ч. 4 ст. 79 цього Закону).

Публічний характер має участь у виконавчому провадженні експерта,
спеціаліста, перекладача (статті 14, 15 цього Закону).

Принцип оперативності

Цей принцип забезпечує своєчасність примусового виконання рішень судових
і несудових органів у часових межах шляхом найбільш повного і
раціонального використання процесуальних засобів для досягнення швидкого
і правильного здійснення виконання (ст. 25 Закону «Про виконавче
провадження» та ін.).

-64-

Розділ 7 Загальні правила виконавчого провадження

Загальними правилами виконавчого провадження є нормативні положення, які
властиві виконавчому провадженню і відображають його організаційні і
функціональні основи.

До них належать правила, котрі визначають: 1) порядок і умови відкриття
виконавчого провадження; 2) строки пред’явлення виконавчих документів до
примусового виконання; 3) час, місце і строки виконання; 4) ускладнення
виконавчого провадження шляхом відкладення, розстрочки чи відстрочки,
зупинення, закриття виконавчого провадження, повернення виконавчого
документа стягувачу; 5) добровільне виконання; 6) оголошення розшуку
боржника, майна і дитини; 7) розподіл стягнутих з боржника грошових сум
і черговість задоволення вимог стягува-чів; 8) витрати, пов’язані з
проведенням виконавчих дій, і виконавчий збір; 9) передача виконавчих
документів до іншого відділу державної виконавчої служби для примусового
виконання.

Відкриття виконавчого провадження

Відкриття виконавчого провадження про примусове виконання рішення суду
згідно із ст. 18 цього Закону провадиться державним виконавцем за заявою
заінтересованої особи.

Заінтересованими особами, тобто такими, які мають право звертатися до
органу державної виконавчої служби з відповідною заявою, є стягувач або
його представник, прокурор у випадках здійснення ним представництва
інтересів громадян або держави в суді, інші особи в передбачених законом
випадках. Стягувач є правосуб’єктною особою, в інтересах якої
постановлене рішення і провадиться його виконання. Це право стягувач
може реалізувати самостійно або через представника. При цьому особиста
участь громадянина у виконавчому провадженні не виключається при участі
в ньому його представника.

На звернення до органу державної виконавчої служби із заявою представник
стягувача повинен мати від нього необхідне повноваження, підтверджене
належно оформленим (легітимним)

5 – 1 1485 – 65 –

документом. Законні представники право на звернення із заявою на
відкриття виконавчого провадження підтверджують документом, що стверджує
їх правовий статус як батьків, опікунів, піклувальників.

Право на звернення із заявою до органу державної виконавчої служби
прокурора залежить від попередньої його участі у справі, рішення з якої
підлягає виконанню, у цивільному судочинстві, тобто в разі здійснення
ним представництва в суді, що прямо передбачене п. 2 ст. 18 цього
Закону.

Відкриття виконавчого провадження можливе за заявою Ан-тимонопольного
комітету про виконання його рішення, державного виконавця про виконання
постанови щодо стягнення- виконавчого збору і накладеного ним штрафу за
порушення норм виконавчого провадження його суб’єктами. Державний
виконавець відкриває виконавче провадження при надходженні виконавчих
документів із судів про стягнення аліментів, про відшкодування збитків,
завданих злочином, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи
іншим ушкодженням здоров’я чи втратою годувальника, про стягнення
грошових сум із службових осіб, винних у незаконному звільненні чи
переведенні працівників або в невиконанні рішення суду про поновлення на
роботі, про конфіскацію майна, а також про стягнення сум до державного
бюджету, а також при надходженні виконавчих документів із відділів
державної виконавчої служби та інших органів (службових осіб), яким
згідно з законом надане право приймати рішення, що підлягають
примусовому виконанню.

Для того, щоб право на звернення із заявою до органу державної
виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження про примусове
виконання рішення у конкретній справі було реалізоване, необхідна
наявність певних обставин: 1) віднесення виконання рішення, ухвали,
постанови судових і несудо-вих органів до компетенції державної
виконавчої служби (підвідомчість рішення Державній виконавчій службі);
2) втілення звернення до державної виконавчої служби у формі заяви з
додаванням до неї виконавчого документа; 3) подача такої заяви в межах
строків, встановлених для пред’явлення виконавчих документів до
виконання; 4) подання заяви за місцем виконання; 5) відповідність
виконавчого документа вимогам, встановленим ст. 19 цього Закону.

Перелік підвідомчих рішень державної виконавчої служби, встановлений ст.
З цього Закону і проаналізований у розділі 4 цього посібника.

До заяви, її форми і змісту, яка подається на примусове виконання
рішення, закон не пред’являє ніяких вимог, але, враховуючи специфіку
виконавчого провадження і характер права, що

-66-

реалізується, така заява має бути письмовою, а за змістом містити в
собі: 1) назву органу державної виконавчої служби, до якого подається
заява; 2) назву особи (стягувана), яка подає заяву; 3) зміст заявленого
клопотання; 4) підпис особи, яка подає заяву, із зазначенням часу її
подання. Всі інші відомості, необхідні для вчинення виконавчих дій, є у
відповідному виконавчому документі, який обов’язково додається до заяви
і разом з нею подається до компетентного органу державної виконавчої
служби.

Якщо заява подається представником стягувача, то до заяви додається
належно оформлений документ, котрий підтверджує повноваження
представника на звернення до органу держаної виконавчої служби про
відкриття виконавчого провадження.

Заява про відкриття виконавчого провадження подається у межах строків
пред’явлення виконавчих документів до виконання, встановлених ст. 21
цього Закону та іншими Законами України.

Виконавчий лист та інші документи можуть бути пред’явлені до виконання
протягом трьох років. Цей строк встановлюється для виконання рішень і
вироків судів у частині майнових стягнень з наступного дня після
набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у
разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли
рішення підлягає негайному виконанню, — з наступного дня після його
постанов-лення.

Виконавчі листи на виконання рішень про стягнення періодичних платежів
(аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим
ушкодженням здоров’я, втратою годувальника) можуть бути пред’явлені до
виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Виконавчий напис нотаріального органу може бути пред’явленим до
примусового виконання, якщо стягувачем чи боржником є громадянин,
протягом трьох років з дня його вчинення, а в усіх інших випадках —
протягом одного року, якщо законодавством не передбачені інші строки
(ст. 91 Закону України «Про нотаріат»).

Накази арбітражних судів можуть бути пред’явлені для примусового
виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання
рішенням законної сили (ст. 118 АПК).

Протягом трьохмісячного строку можуть бути пред’явлені до виконання
посвідчення комісії із трудових спорів (ст. 230 КЗпП) і постанови
органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про
адміністративні правопорушення (ст. 303 КпАП) з дня видачі посвідчення,
винесення відповідної постанови.

5 * – 67 –

Інші виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання протягом
року з наступного дня після їх видачі, якщо інше не встановлене законом.

Процесуальні строки пред’явлення виконавчих документів до примусового
виконання введені для впорядкування і прискорення провадження, щоб
процесуальні дії здійснювалися ритмічно, сторона, яка зобов’язана
поновити право (боржник), не відтягувала виконання. Для зміцнення
стабільності економічних зв’язків не варто залишати без обмеження певним
відрізком строків взаємовідносин стягувача і боржника.

Строки давності пред’явлення виконавчих документів до виконання
перериваються при частковому виконанні рішення боржником та
пред’явленням виконавчого документа до виконання (ст. 22 цього Закону).
Переривання строків викликає певні правові наслідки, а саме: перебіг
строку поновлюється, і час, що пройшов до переривання строків, до нового
строку не зараховується. У випадку повернення виконавчого документа
стягувачу в зв’язку із неможливістю повного або часткового виконання
рішення строк пред’явлення виконавчого документа до виконання після
перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.

Пропуск строку пред’явлення виконавчого документа до виконання є
перешкодою для відкриття виконавчого провадження. Державний виконавець
відмовляє в прийнятті до провадження виконавчих документів, строк
пред’явлення до примусового виконання яких минув, про що протягом трьох
днів з дня надходження державному виконавцю документів виносить
відповідну постанову. Копія такої постанови надсилається або вручається
стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий
документ. Стягувач, який пропустив строк на пред’явлення виконавчого
документа, виданого судом для реалізації свого рішення, має право
звернутися до цього суду чи до суду за місцем виконання про поновлення
пропущеного строку. Заява про поновлення пропущеного строку
розглядається в десятиденний строк, у судовому засіданні з повідомленням
сторін, які беруть участь у справі, але їх неявка не впливає на
вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Про наслідки
розгляду заяви суд постановляє ухвалу. Стягувачам, які пропустили строк
для пред’явлення виконавчого документа до виконання з причин, визначених
судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. На ухвалу суду з
питання поновлення строку може бути подано скаргу, внесено окреме
подання (ст. 350 ЦПК). Пропущені строки за іншими виконавчими
документами поновленню не підлягають.

-68-

Заява стягувана чи іншої заінтересованої особи, яка має право на
звернення до органу державної виконавчої служби про відкриття
виконавчого провадження про примусове виконання рішення, має бути подана
з дотриманням правил ст. 20 цього Закону про місце виконання. Вона
подається до районних, міських відділів відповідного управління юстиції
за місцем проживання боржника, роботи боржника за місцезнаходженням його
майна, за місцезнаходженням постійно діючого органу юридичної особи —
боржника або його майна.

Якщо підставою виконання є рішення, що зобов’язує боржника вчинити певні
дії, то заява на відкриття виконавчого провадження має бути подана до
органу державної виконавчої служби за місцем вчинення таких дій.

Державний виконавець, перевіривши наявність необхідних умов для
реалізації права на відкриття виконавчого провадження, залежно від їх
наявності чи відсутності відкриває виконавче провадження або відмовляє у
його відкриті, виносячи про це ло-станову. Відповідно до ст. 24 цього
Закону державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання
виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився
строк пред’явлення виконавчого документа до виконання, і цей документ
віднесений ст. З цього Закону до підвідомчості виконання органом
державної виконавчої служби і відповідає вимогам ст. 19 Закону.
Постанова державного виконавця має бути віднесена у триденний строк з
дня надходження виконавчого документа.

Але якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець
виносить постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше
наступного дня після одержання ним від стягувача заяви з виконавчим
документом.

У постанові про відкриття виконавчого провадження встановлюється строк
для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи
днів, а рішень про примусове виселення — п’ятнадцяти днів; боржник
попереджається про примусове виконання рішення після закінчення
встановленого строку, а також про те, що з нього буде стягнено
виконавчий збір і витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій,
передбачені статтями 45, 46 цього Закону.

Про прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження
інформуються стягувач, боржник та судовий чи несудо-вий орган, який
видав виконавчий документ, шляхом надіслання їм державним виконавцем
копії такої постанови не пізніше наступного дня після її винесення.

У постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець
на заяву стягувача одночасно може вирішити питання про забезпечення
виконання рішення за майновими

-69-

стягненнями шляхом опису майна боржника і накладення арешту на його
майно.

Законність постанови про відкриття виконавчого провадження
забезпечується правом сторін на її оскарження протягом десяти днів від
дня її одержання начальнику відповідного відділу державної виконавчої
служби або до відповідного суду за місцем знаходження районного,
міського відділу державної виконавчої служби, державний виконавець якого
виніс постанову, що оскаржується.

Якщо заява про відкриття виконавчого провадження з доданим до неї
виконавчим документом подані за наявності таких умов: з пропущенням
встановленого строку пред’явлення документа до виконання; в разі
непідвідомчості органу державної виконавчої служби виконавчого
документа; представником, повноваження якого не підтверджені належно
оформленим дорученням чи іншим документом; не за встановленим законом
місцем виконання та при наявності інших обставин, передбачених законом,
які виключають здійснення виконавчого провадження, державний виконавець
виносить постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, яка
не пізніше наступного дня надсилається заявникові.

Законність постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження
забезпечується правом заявника на її оскарження протягом десяти днів з
дня її одержання начальнику відповідного відділу державної виконавчої
служби або до відповідного суду.

Інші правові наслідки викликає невідповідність виконавчого документа
вимогам, передбаченим ст. 19 цього Закону. В такому разі державний
виконавець виносить постанову про відкладення відкриття виконавчого
провадження і повертає у триденний строк виконавчий документ суду чи
іншому органу, який видав цей документ, з копією своєї постанови, яка
також надсилається заявнику (стягувачу, його представнику, іншій особі,
яка із дотриманням ст. 18 цього Закону звернулася до органу державної
виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження).

Постанова має бути мотивованою: у ній обов’язково зазначаються порушення
(недоліки), які стали підставою для повернення виконавчого документа, із
встановленням строку їх усунення. Якщо допущені порушення (недоліки)
будуть усунені у встановлений термін, виконавчий документ вважається
поданим у день первісного його надходження.

Виправлення порушень у виконавчому документі не у встановлені строки не
перешкоджає повторному його направленню державному виконавцю у межах
встановлених законом строків пред’явлення такого документа до виконання
(ст. 27 цього Закону).

-70-

Законність постанови про відкладення відкриття виконавчого провадження
забезпечується правом заявника на її оскарження начальнику відповідного
відділу державної виконавчої служби або до відповідного суду протягом
десяти днів з дня її одержання.

Ще інші правові наслідки викликає незрозумілість резолютивної частини
рішення, викладеної у виконавчому документі. У такому випадку державний
виконавець, виходячи з аналізу статей 28 і 35 цього Закону, повинен
відкрити виконавче провадження і звернутися до суду або іншого органу
(посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про
роз’яснення відповідного рішення чи змісту документа. Звернення
державного виконавця до суду чи іншого органу, який видав виконавчий
документ, із заявою про роз’яснення рішення є підставою для винесення
ним постанови про зупинення виконавчого прова-

,дження.

,’ /

^°ґ^ Добровільне виконання

^-“”‘Відкриття виконавчого провадження є тією обставиною (юридичним
фактом), яка спричиняє виникнення виконавчих
адміністративно-процесуальних правовідносин між державним виконавцем
державної виконавчої служби і сторонами виконавчого провадження —
стягувачем і боржником. Внаслідок таких правовідносин його суб’єкти
набувають взаємних прав і обов’язків, можуть і зобов’язані вчиняти дії
на їх здійснення. Державний виконавець повинен провести виконавчі дії на
виконання рішення суду чи несудового органу відповідно до змісту
виконавчого документа.

Процес виконання рішення відповідно до ст. 24 цього Закону
розпочинається із встановлення у постанові про відкриття виконавчого
провадження строку боржнику (до семи днів, а у рішеннях про примусове
виселення — до п’ятнадцяти днів) для добровільного виконання рішення.

Після закінчення встановленого строку державний виконавець має
пересвідчитися, чи отримана боржником копія такої постанови про
відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на
добровільне виконання. При цьому постанова вважається врученою боржнику
за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених
для вручення судових повісток, тобто за правилами статей 91—96 ЦПК
України (п. 4.1.1. Інструкції про проведення виконавчих дій).

Якщо державним виконавцем буде встановлено, що боржник повністю чи
частково виконав рішення добровільно, він складає про це акт, який
підписується також стягувачем і боржником.

-71-

При виявленні, що в зазначений строк для добровільного виконання рішення
не виконане ні повністю, ні частково, державний виконавець невідкладно
розпочинає його примусове виконання з дотриманням строків здійснення
виконавчого провадження, передбачених ст. 25 цього Закону.

Провести примусові виконавчі дії та виконати рішення, не пов’язані з
реалізацією майна боржника, державний виконавець зобов’язаний не пізніше
як у двомісячний строк із дня надходження виконавчого документа, тобто
винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Інакше врегульоване це питання у виконанні рішення, за яким судом
допущене негайне виконання. В таких випадках процедура добровільного
виконання не передбачена. Виконавчі дії провадяться негайно з дня
прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження., 1(>ІІ^’

Негайному виконанню підлягають рішення у справах, передбачених ст. 25
цього Закону. Аналіз цієї норми у порівнянні зі статтями 217, 218 ЦПК,
якими врегульовано обов’язкове і факультативне негайне виконання, котре
допускається судом, свідчить, що вони редакційне відрізняються.

Стаття 25 цього Закону передбачає негайне виконання рішення про
стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, вирахуваних за
один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу за цими виплатами,
якщо рішенням передбачене негайне виконання.

Стаття 217 ЦПК свідчить, що суд зобов’язаний допустити негайне виконання
рішення у справах: про стягнення аліментів — у межах суми платежу за
один місяць; про присудження робітникові або службовцеві заробітної
плати — не більше, як за один місяць; про стягнення на користь члена
колгоспу оплати за працю в колгоспі — не більше середнього заробітку за
один місяць. Із зазначеного видно, що нормою ст. 25 цього Закону є
допущення негайного виконання про стягнення усієї суми боргу (не за
місяць) за зобов’язаннями про сплату аліментів і виплату заробітної
плати при умові, якщо рішенням передбачене її негайне виконання. Але
суд, керуючись ст. 217 ЦПК, допустити негайне виконання рішення про
стягнення усієї суми платежів із аліментів і зарплати не може, воно не
передбачене цією нормою.

Відповідно до п. 2 ст. 25 цього Закону негайному виконанню підлягають
рішення про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно
звільненого або переведеного працівника (аналогічно — п. 4 ст. 217 ЦПК).
Пунктом 3 цієї норми передбачене можливе негайне виконання в інших
випадках, якщо воно передбачене рішенням або законом. Так, п. З ст. 217
ЦПК встановлене обов’язкове негайне виконання у справах про стягнення
відшко-

-72-

дування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а
також втратою годувальника — у межах стягнення за один місяць.

З підстав, передбачених ст. 218 ЦПК, суд, постановляючи рішення, має
право допустити негайне його виконання у випадках: 1) присудження
винагороди авторам за використання творів у галузі науки, літератури і
мистецтва, а також об’єктів права інтелектуальної власності, на які
видано охоронні документи; 2) якщо від затримки виконання рішення може
статися значна шкода для сторони, на користь якої постановлене рішення;
3) коли є підстави вважати, що виконання рішення згодом може стати
неможливим або утрудненим.

Аналіз правила п. З ст. 25 цього Закону про те, що негайному виконанню
підлягають рішення, якщо про це передбачено самим рішенням або законом,
дає підстави зробити такий висновок: якщо суд, постановляючи рішення, не
допустив за ним негайне виконання, зокрема, про відшкодування шкоди,
заподіяної каліцтвом (п. З ст. 217 ЦПК), то державний виконавець,
керуючись п. З ст. 25 цього Закону повинен здійснити за ним негайне
виконання. Але такі дії є порушенням предметної компетенції суду,
ставлять під контроль державного виконавця перевірку повноти рішення
суду, його законності та порушують принцип незалежності суду.

Недолік рішення суду, в якому відсутні вказівки про обов’язкове негайне
виконання, за ст. 214 ЦПК виправляється шляхом постановлення додаткового
рішення.

До загальних правил виконавчого провадження належать нормативне
визначені положення про час вчинення виконавчих дій.

Статтею 32 цього Закону встановлено, що судовий виконавець провадить
виконавчі дії в робочі дні не раніше восьмої години ранку і не пізніше
двадцять другої години вечора у конкретно визначений ним час. При цьому
враховуються пропозиції сторін про зручний для них час проведення
виконавчих дій.

У неробочі та святкові дні, встановлені законодавством, проведення
виконавчих дій допускається лише у випадках, коли зволікання неможливе
або коли в інші дні такі дії неможливо здійснити з вини боржника, за
погодженням із начальником відповідного відділу державної виконавчої
служби. Ними ж допускається проведення виконавчих дій у нічний час, коли
невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров’ю громадян.

Загальними правилами виконавчого провадження є нормативне визначені
положення, які врегульовують ускладнення в •його розвитку передбачених у
процесуальних формах відстрочки або розстрочки виконання, зміни способу
і порядку виконання

-73-

рішення, зупинення виконавчого провадження, закриття виконавчого
провадження, повернення виконавчого документа.

Відстрочка виконання полягає в тому, що у вчиненні виконавчих дій настає
перерва на точно встановлений строк. Розстрочка означає, що виконання
провадиться не одразу в повному обсязі, а у відповідних частинах
протягом точно визначеного судом терміну.

Обставини, що викликають відстрочку або розстрочку виконання, можуть
мати суб’єктивний характер, але вони єдині в своїй суті — ускладнювати
виконання рішення або робити його неможливим.

Стаття 33 цього Закону їх тільки називає, але не розкриває змісту, як це
було зроблено в скасованій ст. 366 ЦПК, якою до таких обставин віднесена
хвороба боржника або членів його сім’ї, відсутність присудженого майна в
натурі, стихійне лихо тощо. Стаття не подає повного переліку обставин,
що ускладнюють виконання або роблять його неможливим, але визначає певні
напрямки для правильного їх установлення.

Відстрочка і розстрочка виконання можуть бути застосовані при врахуванні
не тільки інтересів боржника, але і стягувача. Тому для позитивного
вирішення питання про відстрочку або розстрочку підлягають урахуванню
такі умови: 1) відсутність вини боржника у створенні обставин, що можуть
бути підставою для таких наслідків; 2) тимчасове перебування боржника у
такому стані; 3) виконання може мати особливо несприятливі наслідки для
боржника; 4) коли відстрочка або розстрочка може нанести шкоду
стягувачу. Відстрочка або розстрочка виконання вирішується судом, як
правило, одночасно з постановленням рішення у справі (ч. 1 ст. 204 ЦПК).

Коли це не було зроблене, питання про відстрочку або розстрочку не
порушувалося перед судом, а у виконавчому провадженні були встановлені
обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим,
державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а
також самі сторони можуть звернутися із заявою до суду чи іншого органу,
що видав виконавчий документ, про відстрочку або розстрочку виконання, а
також про зміну способу і порядку виконання (ст. 351 ЦПК). Статтею 121
АПК розширений суб’єктний склад осіб, котрим надано право порушити перед
судом питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали,
постанови арбітражного суду, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Питання про це може бути порушене за заявою сторони, державного
виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною
ініціативою арбітражного суду, який видав виконавчий документ.

-74-

Така заява може бути подана протягом строку давності пред’явлення
виконавчого документа до примусового виконання, коли, безумовно, за
рішенням іще не відбулося стягнення.

Заява розглядається у порядку, встановленому ЦПК, АПК та іншим
законодавством, у десятиденний строк з прийняття ухвали. На ухвалу суду
про відстрочку або розстрочку виконання, зміни способу і порядку
виконання рішення може бути подано скаргу і окреме подання.

Ускладнення виконавчого провадження відбувається також у формі зміни
способу та порядку виконання рішення, під яким мається на увазі
прийняття судом чи іншим органом, що видав виконавчий лист, нових
заходів для реалізації прав осіб, на користь яких постановлено таке
рішення.

Статтею 33 цього Закону і ст. 351 ЦПК для зміни способу і порядку
виконання встановлені такі ж підстави, як і для відстрочки і розстрочки
виконання.

Зміна способу і порядку виконання настає тоді, коли за винесеним
рішенням у визначеному судом порядку виконання неможливо провести
стягнення внаслідок відсутності, обезцінення об’єкта стягнення чи з
інших причин. Коли суд присудив відповідачу передати позивачу певні
індивідуальні речі, а вони були знищені чи обезцінились, або вибули із
володіння відповідача, то, безумовно, виконати рішення, застосувавши
такий захід примусового виконання як вилучення у боржника і передача
стягу-вачеві предметів, зазначених у виконавчому документі, неможливо.
Тут не може настати відстрочка або розстрочка виконання, а настане зміна
способу та порядку виконання.

У Законі не зроблено переліку обставин, які можуть бути підставою для
цього, але обставини, що ускладнюють виконання в одних справах, можуть
бути обставинами, що роблять виконання неможливим у інших. Хвороба
боржника може створити неможливість виконання рішення суду, за яким він
зобов’язаний особисто виконати певні дії на користь стягувача, які
потребують певних фізичних зусиль. У той же час, хвороба боржника не
може перешкоджати виконанню рішення суду про передачу наявного у нього
майна стягувачу. А за рішенням про виселення ця обставина стане
підставою для прийняття відстрочки виконання. З наведених міркувань
можна зробити висновок, що для відстрочки і розстрочки виконання та
зміни способу і порядку виконання існують різні підстави. Для відстрочки
і розстрочки — обставини, що ускладнюють виконання; для зміни способу і
порядку виконання — обставини, що роблять виконання неможливим. Такі
уточнення доцільно було б унести до змісту ст. 33 цього Закону та ст.
351 ЦПК.

-75-

Виходячи з того, що надання відстрочки і розстрочки виконання, зміна
способу і порядку виконання є компетенцією органу, який видав виконавчий
документ (статті 5, 33 цього Закону), правило ч. 2 ст. 76 цього Закону,
яке надає державному виконавцеві право організувати виконання рішення
без участі боржника зі стягненням з нього двократного розміру витрат на
проведення виконавчих дій, фактично уповноважує державного виконавця
провести зміну і порядку виконання рішення, а тому підлягає скасуванню.

Однією з форм ускладнення виконавчого провадження є його зупинення.
Зупинення виконання — тимчасове, на нетривалий строк, припинення
здійснення виконавчих дій у випадках настання обставин, точно
передбачених у законі.

Такі обставини носять у своїй основі суб’єктивний характер. Більшість із
них виникає внаслідок дій сторін виконавчого провадження, але є й такі,
які пов’язані з об’єктивними факторами розвитку подій.

Настання одних обставин породжує обов’язок державного виконавця зупинити
виконавче провадження, настання інших — право зупинити провадження, у
зв’язку з чим зупинення виконавчого провадження поділяється на два види:
обов’язкове і факультативне.

Обставини, що зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження,
визначені в ст. 34 цього Закону, і їх перелік не підлягає розширеному
тлумаченню.

Обов’язкове зупинення виконавчого провадження настає у випадках смерті
стягувача чи боржника, або припинення існування сторони-юридичної особи,
якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво (п. 1
ст. 34), а також визнання стягувача або боржника недієздатним (п. 2 ст.
34).

При наявності зазначених обставин виконавче провадження зупиняється до
призначення правонаступниаків боржника або призначення опікуна
недієздатному боржникові (ч. 2 ст. 36 цього Закону).

При визнанні стягувача або боржника недієздатним виконавче провадження
зупиняється за наявності рішення суду про визнання таких осіб
недієздатними, яке набрало законної сили (ст. 260 ЦПК), і до вступу в
справу законного представника — опікуна, призначеного органами опіки і
піклування (ст. 129 КпШС). При частковому обмеженні в дієздатності
виконавче провадження може бути зупинене у справі, в якій спірні
правовідносини стосуються тих прав, щодо яких особа була обмежена в
дієздатності (із розпорядження майном, одержувати заробітну плату, інші
види доходів і розпоряджатися ними — ст. 15 Цивільного кодексу України).

-76-

Державний виконавець зобов’язаний зупинити виконавче провадження у
випадку проходження боржником строкової військової служби у Збройних
Силах України, передбачених законом інших військових формуваннях, якщо
за умови служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання
стягу-вача, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах
України або інших військових формуваннях (п. З ст. 34 цього Закону).
Виконавче провадження у таких випадках зупиняється до повернення сторони
з військової строкової служби (ч. 2 ст. 36 цього Закону).

Проходження боржником строкової військової служби є підставою, що
викликає зупинення виконання при наявності обста-в™’ як* свЇДчать> Щ° за
умови служби провадження виконавчих дій неможливе. Тому, якщо боржник
проходить строкову військову службу за місцем здійснення виконавчих дій
або доручив реалізувати свої обов’язки представникові, в таких випадках
будуть відсутні підстави для обов’язкового зупинення виконавчого
провадження.

Виконавче провадження обов’язково підлягає зупиненню у випадку
оспорювання боржником виконавчого документа в судовому порядку, якщо
таке допускається законом (п. 4 ст. 34 цього Закону). Так, відповідно до
п. 7 ст. З цього Закону підставою для примусового виконання органом
державної виконавчої служби і виконавчим документом є виконавчий напис
нотаріуса. Вимоги, оформлені виконавчим написом нотаріуса, на підставі
якого можуть провадитися у виконавчому провадженні грошові та інші
майнові стягнення, можуть оспорюватися боржником до суду в порядку
позовного провадження. Тому, якщо виконавчий напис нотаріуса, який
перебуває у провадженні державного виконавця, був оскаржений до суду, ця
обставина є підставою для обов’язкового зупинення виконавчого
провадження. У цьому випадку виконавче провадження зупиняється до
набрання рішенням за скаргою законної сили (ч. 2 ст. 36 цього Закону –
до закінчення існування цих обставин), але при умові підтвердження судом
законності виконавчого напису нотаріуса.

Оскарження до суду інших нотаріальних дій у порядку окремого провадження
(ст. 50 Закону України «Про нотаріат», ст. 235 ЦПК), рішення за якими не
є підставою для примусового виконання, з цих причин і не може викликати
зупинення їх виконання.

Відповідно до п. 5 ст. 34 цього Закону державний виконавець зобов’язаний
зупинити виконавче провадження у разі прийняття судом до розгляду скарги
на дії органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про
адміністративні правопорушення.

-77-

Кодексом України про адміністративні правопорушення (статті 213—2442)
надане право уповноваженим адміністративним органам і посадовим особам
стягувати у безспірному порядку штрафи за вчинення адміністративних
правопорушень. Якщо особа, піддана штрафу, не працює, або стягнення
штрафу з її заробітку неможливе з інших причин, постанова
адміністративного органу і посадової особи надсилається органу державної
виконавчої служби для примусового виконання шляхом накладення стягнення
на майно цієї особи (ст. 330 КпАП). Аналогічно виконується постанова
адміністративного органу про відшкодування майнової шкоди і про
конфіскацію предмета, який став знаряддям учинення адміністративного
правопорушення.

Особи — громадяни, посадові особи, потерпілі від адміністративного
правопорушення, мають право оскаржити постанову про накладення
адміністративних стягнень до суду (ст. 244 ЦПК). У разі оскарження
постанови про адміністративне стягнення, яка перебуває у провадженні
державного виконавця, ця обставина є підставою для зупинення виконавчого
провадження до винесення судом рішення у справі, яке набуває законної
сили з моменту проголошення (ст. 248 ЦПК).

Виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню у випадках
винесення постанови про зупинення виконання відповідного рішення
посадовою особою, якій законом надане таке право (п. 6 ст. 34 цього
Закону).

Так, відповідно до ст. 331 ЦПК службові особи суду і прокуратури, яким
надане право принесення протестів у порядку нагляду (ст. 328 ЦПК),
можуть зупиняти виконання відповідних рішень, ухвал і постанов до
закінчення провадження в порядку нагляду.

Державний виконавець зобов’язаний зупинити виконавче провадження у
випадку подання до суду позову про виключення майна з опису (п. 7 ст. 34
цього Закону).

Майно боржника може знаходитися не у відокремленому стані, а разом з
майном інших осіб — членів сім’ї — чи перебувати у нього на збереженні,
у ремонті, виготовленні тощо. При зверненні стягнення на майно боржника
можливі випадки, коли описане для реалізації майно не належить
боржникові, а є власністю інших осіб.

З метою гарантії захисту майнових прав інших осіб від безпідставних із
них стягнень, які не можуть відповідати за обов’язками боржника, ст. 59
цього Закону надає право особам, які вважають, що майно, на яке
накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду
з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під
арешту.

-78-

З пред’явленням такого позову виконавче провадження у вчиненні дій із
накладення стягнення на таке спірне майно зупиняється до набрання
законної сили рішенням про відмову в задоволенні позову. Коли судом
підтверджується право власності інших осіб на спірне описане майно, воно
виключається зі списку для реалізації і з набранням рішенням законної
сили передається особі, яка пред’явила позов про виключення цього майна
з опису.

Підставою для обов’язкового зупинення виконавчого провадження є
порушення арбітражним судом провадження у справі про банкрутство
боржника (п. 8 ст. 34 цього Закону). Виконавче провадження у цьому
випадку зупиняється до розгляду питання по суті (ч. 2 ст. 36 цього
Закону).

Право на звернення до арбітражного суду із заявою про порушення справи
про банкрутство боржника мають його кредитор, органи державної
податкової або контрольно-ревізійної служби. Після прийняття заяви
арбітражний суд не пізніше п’яти днів з її дня надходження виносить і
надсилає боржникові, кредиторам та банкам, що здійснюють розрахункове
обслуговування боржника, ухвалу про порушення провадження у справі
(статті 5, 7 Закону України «Про банкрутство»). Така ухвала є підставою
для зупинення виконавчого провадження щодо виконання наказу арбітражного
суду.

Факультативне зупинення виконавчого провадження настає з обставин,
встановлених ст. 35 цього Закону.

Державний виконавець має право зупинити виконавче провадження у разі
звернення його із заявою до суду або іншого органу, який видав
виконавчий документ, про роз’яснення рішення (п. 1 ст. 35 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст.28 цього Закону у разі, якщо резолютивна частина,
викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, державний виконавець
має право звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), який
видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення відповідного
рішення чи змісту документа.

У випадку, коли рішення є незрозумілим, суд, який вирішив справу, на
прохання осіб, що брали участь у справі, а також органу виконання
судового рішення має право роз’яснити своє рішення, не змінюючи при
цьому його змісту. Подання заяви про роз’яснення рішення допускається,
якщо воно ще не виконане, або не закінчився строк, протягом якого
рішення може бути пред’явлене до примусового виконання (ст. 215 ЦПК, ст.
21 цього Закону). Відповідно до ст. 89 Арбітражного процесуального
кодексу України арбітр має парво за заявою сторони роз’яснити рішення,
ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту. Право державного виконавця на
звернення до арбітражного суду із заявою

-79-

про роз’яснення його рішення передбачене в правилі п. 1 ст. 35 цього
Закону і в ч. 1 ст. 28 цього Закону.

Виконавче провадження може бути зупинене на прохання боржника, який
проходить строкову, військову службу у складі Збройних Сил України чи
інших передбачених законом військових формувань (п. 2 ст. 35 цього
Закону) — до закінчення проходження строкової служби (ч. 2 ст. 36 цього
Закону). На відміну від підстави, передбаченої п. З ст. 34 цього Закону,
яка зобов’язує державного виконавця зупинити виконавче провадження за
обставин проходження боржником строкової військової служби у Збройних
Силах України, інших законних формуваннях, якщо за умовами служби
провадження виконавчих двій неможливе, на підставі п. 2 ст. 35 цього
Закону виконавче провадження може бути зупинене за заявою боржника,
незалежно від наявності обставин неможливості проведення виконавчих дій.

Факультативне зупинення виконавчого провадження також може мати місце у
випадках перебування боржника у тривалому службовому відрядженні (п. З
ст. 35 цього Закону) або знаходження боржника на лікуванні у
стаціонарному лікувальному закладі (п. 4 ст. 35 цього Закону).

До знаходження сторони у тривалому службовому відрядженні належить
відрядження боржника за кордон для роботи у складі дипломатичного
представництва чи консульської установи України в іноземній державі,
перебування боржника в експедиції, на зимівці, у плаванні, робота за
трудовим контрактом за межами України тощо. Факт знаходження боржника у
тривалому службовому відрядженні повинен бути підтверджений
документально.

Знаходження боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі,
підтверджене документом медичної установи, може бути підставою для
зупинення виконавчого провадження тоді, коли боржник із цих причин не
може брати особистої участі у виконавчому провадженні.

Перебування у тривалому службовому відрядженні і на лікуванні у
стаціонарному лікувальному закладі не завжди є перешкодою для подальшого
розвитку виконавчого провадження. Примусова реалізація рішення суду чи
іншого несудового органу може бути здійснена державним виконавцем тоді,
коли боржник перебуває у тривалому службовому відрядженні або на
стаціонарному лікуванні.

Питання про допуск факультативного зупинення залежить від конкретного
змісту виконавчих дій, які необхідно вчинити на виконання конкретного
рішення. Зрозуміло, що, наприклад, відрахування періодичних платежів,
які стягуються із зарплати, пенсії чи іншого постійного заробітку
боржника, не зупиняється

-80-

внаслідок перебування боржника у тривалому відрядженні чи на
стаціонарному лікуванні. Зупинення може настати тоді, коли боржник
особисто зобов’язаний вчинити певні дії в інтересах стягувана або
утриматися від їх вчинення.

Зупинення виконавчого провадження може мати місце в разі подання скарги
на дії державного виконавця або відмову в його відводі (п. 5 ст. 35
цього Закону).

Гарантією захисту прав сторін виконавчого провадження та забезпечення
його законності є право сторін оскаржити дії (бездіяльність) державного
виконавця із виконання рішення або про відмову у здійсненні виконавчих
дій. Скарга може бути подана начальнику відповідного відділу державної
виконавчої служби або до суду (ст. 85 цього Закону). Незалежно від того,
куди була подана скарга на дії державного виконавця, може мати місце
факультативне зупинення виконавчого провадження.

Неупередженість і об’єктивність виконання забезпечуються правом
стягувача і боржника на заявлення відводу державному виконавцеві (ч. 2
ст 17 цього Закону). Заява про відвід вирішується начальником
відповідного відділу державної виконавчої служби, про що виноситься
постанова. Відмова у задоволенні відводу може бути оскаржена до
відповідного суду. Подача скарги є тією обставиною, на підставі якої
може бути допущене зупинення виконавчого провадження.

Факультативне зупинення виконавчого провадження можливе у випадках
оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини (п. 6 ст. 35
цього Закону). Розшук оголошуєтсья судом за місцем виконання рішення або
за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи
місцезнаходження його майна або за місцем проживання (знаходження)
стягувача (ст. 355 ЦПК).

Оголошення розшуку (ст. 42 цього Закону) можливе у разі відсутності
відомостей про місце проживання (знаходження) боржника, який бере участь
у виконавчому провадженні із виконання рішення про стягнення аліментів,
відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я,
або у зв’язку із втратою годувальника, а також у разі відсутності
відомостей про місце проживання (знаходження) дитини за виконавчими
документами про відібрання дитини.

При наявності таких обставин державний виконавець звертається до суду з
поданням про оголошення розшуку боржника або дитини, яке розглядається у
десятиденний строк, і суд зобов’язаний його оголосити (ч. 2 ст. 97 ЦПК),
постановляючи про це ухвалу. Зазначена ухвала є підставою для зупинення
виконавчого провадження під час розшуку боржника або дитини.

6 – 1-1485 – 81 –

й

Відсутність боржника і відомостей про його місце проживання
(знаходження) при наявності його майна, на яке можна накласти стягнення
у вигляді одноразового чи періодичних платежів, не викличе необхідності
його розшуку, а, отже, і виникнення питання про зупинення виконавчих
дій.

У разі відсутності відомостей про місце знаходження майна боржника, на
яке накладається стягнення за виконавчими документами про стягнення
аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим
ушкодженням здоров’я, або у зв’язку із втратою годувальника, державний
виконавець виносить постанову про розшук майна, яка затверджується
начальником відповідного відділу державної виконавчої служби і є
підставою для вирішення питання про зупинення виконавчого провадження на
час розшуку майна.

Судовий виконавець може зупинити виконавче провадження у разі
знаходження боржника або стягувача у відпустці за межами населеного
пункту, де вони проживають (п. 7 ст. 35 цього Закону). Така необхідність
може бути викликана при необхідності їх особистої участі у проведенні
виконавчих дій.

Про зупинення виконання (обов’язкове і факультативне) державний
виконавець виносить мотивовану постанову, яка затверджується начальником
відповідного відділу державної виконавчої служби, копія якої має бути
надіслана у триденний строк сторонам та суду або іншому органу
(посадовій особі), які видали виконавчий документ. Постанова про
зупинення виконавчого провадження може бути оскаржена до суду в
десятиденний строк. Впродовж строку, на який допущено зупинення,
виконавчі дії не провадяться, але такий строк може бути скорочений
судом.

Усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого
провадження, зобов’язує державного виконавця за власною ініціативою або
за заявою стягувача поновити виконавче провадження.

Формою ускладнення в проведенні виконавчих дій є закриття виконавчого
провадження, яке полягає в тому, що примусове виконання не може
продовжуватися і бути доведеним до завершення внаслідок настання
обставин, передбачених законом, що позбавляють державного виконавця
права здійснювати будь-які виконавчі дії на реалізацію рішення у
відкритому виконавчому провадженні. Обставини, з настанням яких
державний виконавець зобов’язаний закрити виконавче провадження, точно
встановлені ст. 37 цього Закону.

Виконавче провадження підлягає закриттю у випадках прийняття судом
відмови стягувача від стягнення і затвердження судом мирової угоди між
стягувачем і боржником про закриття виконавчого провадження (п. п. 1, 2
ст. 37 цього Закону).

-82-

За положенням принципу диспозитивності, нормативне реалізованому в
правовому становищі сторін, стягувач може подати заяву про відмову від
стягнення, сторони мають право укласти мирову угоду (ст. 29 цього
Закону, ст. 352 ЦПК). Заява стягувана про відмову від стягнення і мирова
угода, укладена між сторонами в процесі виконання рішення подається у
письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше трьохденного
строку передає її до суду за місцем виконання рішення на затвердження.
Суд розглядає заяву про відмову від стягнення і заяву про затвердження
мирової угоди в судовому засіданні в установленому ЦПК порядку. До
прийняття відмови від стягнення і затвердження мирової угоди суд,
керуючись ст. 179 ЦПК, роз’яснює відповідно стягувачу і сторонам правові
наслідки таких процесуальних дій.

Ухвала до прийняття судом відмови стягувача від стягнення і ухвала про
затвердження судом мирової угоди між сторонами є підставою для виконання
їх державним виконавцем. Але якщо такі дії будуть суперечити закону або
порушувати права чи свободи інших осіб, суд не приймає відмову стягувача
від стягнення і не затверджує мирову угоду сторін (ст. 352 ЦПК).

Закриття виконавчого провадження буде мати місце у разі смерті або
оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім
боржника або стягувача, якщо виконання їх обов’язків чи вимог у
виконавчому провадженні не допускає правонаступництва (п. З ст. 37 цього
Закону). Такі наслідки виникають стосовно особистих прав і обов’язків,
які не можуть переходити до інших осіб у порядку правонаступництва. Так,
ст. 223 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання
припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведене без
особистої його участі. Зобов’язання також припиняється смертю кредитора,
тобто коли права і обов’язки виникають тільки для певної особи і з її
смертю припиняються. До них можна віднести аліментні обов’язки,
відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, тощо. Перехід таких прав і
обов’язків до правонаступника не відбувається. У випадку, коли
правонас-тупництво допускається, але правонаступник не вступив до
виконавчого провадження протягом строку давності, виникають підстави для
закриття провадження у справі. Закінчення передбаченого законом строку
для цього виду стягнення є самостійною підставою для закриття
виконавчого провадження, передбаченою п. 7 ст. 37 цього Закону.

Державний виконавець зобов’язаний закрити провадження у разі
недостатності майна юридичної особи-боржника, що ліквідовується, для
задоволення вимог стягувача (п. 4 ст. 37 цього Закону).

ь * – 83 –

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про банкрутство», якщо за
результатами ліквідаційного балансу не залишилося майна після
задоволення вимог кредиторів, арбітражний суд виносить ухвалу про
ліквідацію юридичної особи-банкрута.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними
(п.-10 ст. 21 Закону «Про банкрутство»), тому з цих підстав і
закривається виконавче провадження.

Закриття виконавчого провадження настає також у разі скасування рішення
суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на
основі виконавчого документа (п. 5 ст. 37 цього Закону).

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку чи в порядку нагляду,
має право скасувати рішення повністю або частково і закрити провадження
у справі при наявності підстав, визначених ст. 227 ЦПК (статтями 311,
315, 337, 338 ЦПК): суд розглянув непідвідомчу справу, суд розглянув
справу, у якій є рішення, що набрало законної сили, постановлене за
спором між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, чи
ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про
затвердження мирової угоди сторін, якщо суд виніс рішення у справі при
наявності договору між сторонами про передачу цього спору на вирішення
третейського суду тощо.

Суд, який розглядає справу за нововиявленими обставинами, має право
скасувати рішення, ухвалу, постанову, які були ним постановлені без
урахування цих обставин. При скасуванні рішення суду або іншого органу
(зокрема, виконавчого напису нотаріуса), яке було підставою для
відкриття виконавчого провадження, втрачає силу і виданий виконавчий
документ на виконання такого рішення, тому виконавче провадження
підлягає закриттю.

Виконавче провадження підлягає закриттю у разі письмової відмови
стягувана від одержання предметів, вилучених у боржника, при виконанні
рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути
передана стягувачеві в натурі (п. 6 ст. 37 цього Закону).

При наявності зазначених обставин, передбачених ст. 37 цього Закону,
державний виконавець виносить у триденний строк з дня, коли йому стали
відомі обставини, зазначені в цій статті, мотивовану постанову про
закриття виконавчого провадження, яка затверджується начальником
відповідного відділу державної виконавчої служби. Копія такої постанови
у триденний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу, який
видав виконавчий документ. Закриття виконавчого провадження викликає
певні правові наслідки: припиняється чинність арешту майна боржника,
скасовуються інші здійснені державним

-84-

виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться
інші дії, необхідні у зв’язку із закриттям виконавчого провадження.

Сторони мають право оскаржити постанову про закриття виконавчого
провадження начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби
або до суду в десятиденний строк з дня її одержання.

Суд, перевіривши постанову державного виконавця про закриття виконавчого
провадження, може визнати її законною і винести про це ухвалу. Така
ухвала є підставою для відновлення виконавчого провадження, про що
державний виконавець у триденний строк виносить постанову про
відновлення виконавчого провадження і в той же строк повідомляє
(надсилає копію постанови) стягувача і боржника, а також суд чи інший
орган (посадову особу), які видали виконавчий документ, про відновлення
виконавчого провадження (ст. 41 цього Закону).

Формою ускладнення виконавчого провадження є повернення виконавчого
документа стягувачеві з підстав, передбачених ст. 40 цього Закону.

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за
яким стягнення не провадилося або було проведене частково, повертається
стягувачеві:

1) за письмовою заявою стягувача (п. 1 ст. 40 цього Закону). Внаслідок
дії принципу диспозитивності в нормативному визначенні правового статусу
стягувача розвиток виконавчого провадження перш за все залежить від волі
стягувача. Він має право не тільки подати заяву з виконавчим документом
на відкриття провадження, але і відкликати виконавчий документ. Таке
відкликання може настати в результаті заявленого прохання боржника перед
стягувачем про добровільне виконання з частковим виконанням рішення. Як
свідчить практика, непоодинокі випадки повернення виконавчих документів
про стягнення аліментів відбувається у зв’язку із примиренням подружжя
чи внаслідок добровільного їх перерахування;

2) якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернене стягнення,
і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо
розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Стягнення за
виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в
гривнях та іноземній валюті, інші цінності, кошти на рахунках та вкладах
боржника в установах банків, на рахунку в цінних паперах у диспозитаріях
цінних паперів. При відсутності у боржника таких коштів і цінностей,
достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на
належне боржникові інше майно (ст. 50 цього Закону). Але не все майно
боржника може бути об’єктом стягнен-

-85-

ня, не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в Переліку
видів майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення за
виконавчими документами (Додаток до Закону України «Про виконавче
провадження»).

При відсутності у боржника коштів на рахунках у кредитних установах, а
також при відсутності у боржника майна чи його недостатності для повного
покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішення про
стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує
одного мінімального розміру заробітної плати, стягнення звертається на
пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Коли ж і вони відсутні, то ця
обставина може бути підставою для повернення виконавчого документа
стягувачеві.

У випадках відсутності відомостей про місце знаходження майна боржника
для виконання рішення за виконавчими документами про стягнення
аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим
ушкодженням здоров’я, або у зв’язку із втратою годувальника державний
виконавець виносить постанову про розшук майна, яка затверджується
начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Якщо
заходи щодо розшуку майна боржника виявилися безрезультатними, це є
підставою для повернення виконавчих документів стягувачеві. Але це
правило, закріплене п. 2 ст. 40, не узгоджується з положенням ст. 67
цього Закону;

3) якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не
реалізоване під час виконання рішененя, одержати певні предмети, що
повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням (п. З ст. 40
цього Закону).

Відповідно до ч. З і ч. 4 ст. 61 цього Закону, якщо у двомісячний строк
після переоцінки майно не буде продане торговельною організацією,
державний виконавець повідомляє про це стягува-ча і пропонує йому
визначитися щодо залишення за собою не-проданого майна. У випадку, коли
стягувач у п’ятиденний строк не подасть письмову заяву про своє бажання
залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, майно
повертаєтсья боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у
боржника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, повертається
стягувачеві без виконання.

Правило п. З ст. 40 щодо повернення виконавчого документа в разі відмови
стягувача одержати певні предмети, що повинні бути передані йому від
боржника згідно з рішенням, не узгоджується з положенням, передбаченим
ч. 2 ст. 60 цього Закону. Ним установлено, що у випадку письмової
відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при
виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, державний виконавець
повертає за-

-86-

значені предмети боржникові під розписку і виносить постанову про
закриття виконавчого провадження;

4) у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій,
незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому
виконавчого документа (п. 4 ст. 40 цього Закону).

Про повернення виконавчого документа стягувачеві державний виконавець
виносить постанову, яка затверджується начальником відділу державної
виконавчої служби і може бути оскаржена в десятиденний строк до суду.

Якщо з метою забезпечення провадження виконавчих дій слідчий авансував
витрати на виконавче провадження — за погодженням із державним
виконавцем вніс на депозитний рахунок державної виконавчої служби певну
грошову суму для здійснення необхідних витрат або для покриття їх
частини, то в постанові про повернення стягувачеві виконавчого документа
вирішується також питання про повернення авансового внеску. При цьому,
коли виконавчий документ повертається на заяву стягувача та коли він
відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване на покриття
стягнення за виконавчим документом (п. 1, п. З ст. 40 цього Закону),
авансовий внесок повертається повністю, в інших випадках (п. 2, п. 4 ст.
40 цього Закону) — лише в частині, що перевищує здійснені державним
виконавцем витрати на провадження виконавчих дій.

Стягувач, якому було повернуто виконавчий документ, має право повторно
пред’явити його для виконання у межах строків давності пред’явлення
виконавчих документів до примусового стягнення (ст. 21 цього Закону), за
винятком випадку, коли виконавчий документ повертається за письмовою
заявою стягувача. Цей виняток, передбачений ч. 4 ст. 40 цього Закону, не
узгоджується з правом стягувача на свій розсуд, тобто на диспозитивній
основі, реалізовувати свої суб’єктивні права, в тому числі звертатися
повторно із заявою до органу державної виконавчої служби про відкриття
виконавчого провадження.

До загальних правші виконавчого провадження належать нормативні правила,
що регулюють питання витрат, пов’язаних із проведенням виконавчих дій,
та стягнення виконавчого збору (статті 45, 46 цього Закону).

До витрат, пов’язаних із проведенням виконавчих дій, належать: 1)
витрати на організацію і проведення виконавчих дій із спеціального фонду
виконавчого провадження; 2) кошти сторін та інших осіб на проведення
виконавчих дій, зокрема на: перевезення, зберігання і реалізацію майна
боржника; оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених
у встановленому порядку до проведення виконавчих дій; поштовий переказ
стягу-

-87-

вачеві стягнених сум; розшук боржника, його майна або розшук дитини;
оголошення в засобах масової інформації; інші необхідні виконавчі дії,
здійснені в процесі виконавчого провадження.

За перевезення майна стягуютсья фактичні витрати за транспортні і
вантажні роботи. Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена
його сім’ї, одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої
встановлюється за угодою зберігача з державним виконавцем (ч. З ст. 58
цього Закону).

Продаж майна боржника здійснюється спеціалізованою організацією на
комісійних та інших договірних засадах (ч. 2 ст. 61 цього Закону).

Експерт або спеціаліст має право на винагороду за надані ним послуги,
розмір якої визначає начальник відповідного органу державної виконавчої
служби (ч. 4 ст. 14 цього Закону).

Перекладач має право на винагороду за виконану роботу (ч. 2 ст. 15 цього
Закону).

Поняті мають право на компенсацію витрат, пов’язаних із виконанням
обов’язків понятих (ч. 5 ст. 16 цього Закону).

Витрати, пов’язані з розшуком боржника, його майна та розшуком дитини,
стягуються з боржника (ч. 4 ст. 42 цього Закону).

Для визначення оплати за виконану роботу експертам, спеціалістам,
перекладачам та компенсації понятим, слід керуватися Інструкцією про
порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам у
зв’язку з їх викликом до органів дізнання, попереднього слідства,
прокуратури, суду або до органів (службових осіб), у провадженні яких
перебувають справи про адміністративні правопорушення, і виплати
державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх
працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженою Постановою
Кабінету міністрів України від 1 липня 1996 р. за № 710.

Відповідно до Інструкції свідкам (понятим) виплачується винагорода в
розмірі 12 відсотків мінімального розміру заробітної плати за день.

Експертам (спеціалістам) за виконану роботу встановлюється винагорода в
розмірі від двох до п’яти відсотків мінімального розміру заробітної
плати за годину.

За усі переклади — з розрахунку чотири відсотки мінімального розміру
заробітної плати за годину із збільшенням цієї погодинної ставки до
п’яти відсотків мінімального розміру заробітної плати при застосуванні
рідкісних європейських і східних мов.

Виконавчий збір — це санкція відповідальності у вигляді грошового
стягнення з боржника у разі невиконання рішення у строк, встановлений
для добровільного його виконання. Цей збір стягується за постановою
державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного
відділу державної виконавчої

-88-

служби, у розмірі п’яти відсотків від належної до стягнення суми або
вартості майна боржника, а за невиконання рішення немай-нового характеру
— у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із
боржника, у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян —
із боржника — юридичної особи.

Не стягується виконавчий збір з осіб, звільнених від його сплати згідно
з законодавством.

Про стягнення виконавчого збору виноситься постанова тільки при першому
надходженні виконавчого документа державному виконавцю.

Із стягнутого виконавчого збору п’ятдесят відсотків суми спрямовується у
спеціальний фонд виконавчого провадження на розвиток та
матеріально-технічне забезпечення державної виконавчої служби, а також
на преміювання державних виконавців.

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена у
десятиденний строк до суду.

Сплачений виконавчий збір повертається боржникові у разі скасування
рішення, на виконання якого був виданий виконавчий лист і провадилися
виконавчі дії.

Загальними правилами виконавчого провадження є нормативні положення про
розподіл стягнутих з боржника грошових сум та черговість задоволення
вимог стягувачів (статті 43, 44 цього Закону).

Із сум, стягнутих державним виконавцем із боржника, спочатку сплачується
виконавчий збір, накладений на боржника у процесі виконання рішення, та
компенсуються витрати на здійснення виконавчих дій. Грошова сума, що
залишилася після цього, використовується для задоволення вимог стягувача
та на сплату штрафу. Якщо після задоволення всіх вимог стягувача
залишилася певна сума, вона повертається боржникові.

Якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволення всіх вимог
стягувачів, ця сума розподіляється між ними в порядку черговості,
встановленої ст. 44 цього Закону. В першу чергу задовольняються: 1)
вимоги щодо стягнення аліментів;

2) відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням
здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника;

3) забезпечені заставою вимоги про стягнення вартості заставленого
майна.

У другу чергу задовольняються: 1) вимоги працівників, пов’язані з
трудовими правовідносинами; 2) вимоги щодо виплати наданої адвокатами
юридичної допомоги; 3) виплати винагороди, що належить автору, за
використання його твору, відкриття винаходу, промислового зразка, на які
видано відповідні свідоцтва. Після повного задоволення зазначених вимог
задоволь-

-89-

няються вимоги громадян із спеціального страхування та вимоги громадян
про відшкодування збитків, заподіяних їх майну злочином або
адміністративним правопорушенням. У третю чергу задовольняються вимоги
щодо податків і неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів
страхування з обов’язкового страхування.

У четверту чергу задовольняються всі інші вимоги у порядку надходження
виконавчих документів.

При цьому вимоги стягувача кожної наступної черги задовольняються після
повного задоволення вимог стягувачів попередньої черги.

У разі недостатності стягнутої суми для повного задоволення усіх вимог
однієї черги ці вимоги задовольняються пропорційно належній кожному
стягувачеві сумі.

Стягнуті з боржника суми, які мають бути перераховані стя-гувачам,
зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного
відділу державної виконавчої служби, з якого потім здійснюється
задоволення вимог останніх шляхом видачі чи перерахування в
установленому порядку.

До загальних правил виконавчого провадження відносяться врегульований
Інструкцією про ведення виконавчих дій (п. 3.2.2.) порядок передачі
виконавчих документів до іншого відділу державної виконавчої служби для
примусового виконання.

Якщо державному виконавцеві стало відомо, що змінилося місце проживання
чи місце знаходження боржника, місце його роботи або з’ясувалося, що на
території, на яку поширюються функції відділу державної виконавчої
служби, майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє, однак
належне боржнику майно перебуває на території іншого відділу державної
виконавчої служби, то державний виконавець негайно складає про це
відповідний акт. Копія акта разом з виконавчим документом не пізніше
наступного дня має бути надіслана державним виконавцем до відділу
державної виконавчої служби за новим місцем проживання боржника, місцем
його роботи чи за місцем знаходження майна боржника, про що одночасно в
копії супровідного листа повідомляє стягувача та орган, який видав
виконавчий документ.

Такий лист про направлення виконавчого документа за належністю підписує
начальник відповідного відділу держаної виконавчої служби.

-90-

Розділ 8 Звернення стягнення на майно боржника

Майно боржника — це кошти боржника в гривнях, у іноземній валюті, у
цінних паперах, інші цінності — ювелірні й побутові вироби із золота,
срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і
перлів, а також лом і окремі частини таких виробів тощо, інші
матеріальні предмети та майнові права.

Об’єктом стягнення за виконавчими документами є особисте майно боржника,
яке належить йому на праві приватної власності, його частка в спільній
власності подружжя, в майні колективного підприємства, селянського,
фермерського господарства тощо. Частка боржника у спільній власності при
недостатності майна боржника для покриття боргу визначається судом у
порядку цивільного судочинства за поданням судового виконавця, яке
розглядається в судовому засіданні з викликом боржника та інших
суб’єктів спільної власності.

Виконавчі дії, спрямовані на звернення стягнення на майно боржника, є
комплексними і складаються з виявлення майна, його арешту (опису),
вилучення та примусової реалізації.

У першу чергу стягнення за виконавчими документами звертається на кошти
боржника у гривнях, іноземній валюті, на інші цінності, в тому числі
кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших
кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях
цінних паперів.

На виявлені у боржника гроші, в тому числі іноземну валюту, цінні
папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і
металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перли, а також лом і
окремі частини таких виробів накладається арешт, вони підлягають
обов’язковому вилученню і передаються на зберігання і реалізацію до
територіальних управлінь Національного банку України відповідно до
«Положення про порядок і умови зберігання та реалізації грошей, у тому
числі іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних та інших побутових
виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи,
дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких
виробів, на які накладено арешт», затвердженого Постановою Правління

-91-

Національного банку України 4 жовтня 1999 року № 489 за наявності даних
про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і
вкладах на зберіганні в банках або інших кредитних організаціях, на них
накладається арешт (ст. 50 цього Закону).

Якщо виявлених коштів у боржника в гривнях недостатньо одночасно для
задоволення всіх вимог стягувача, то стягнення звертається на його кошти
в іноземній валюті.

При цьому у тих випадках, коли кошти боржника в іноземній валюті є на
рахунках, внесках або на зберіганні у банку або іншій кредитній
установі, які мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому
валютному ринку України, державний виконавець зобов’язує їх продати
іноземну валюту в розмірі, необхідному для погашення боргу, та
перерахувати цю суму в гривнях на депозитний рахунок відділу державної
виконавчої служби.

Інший порядок звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті,
які знаходяться на рахунках, внесках або на зберіганні в банку або іншій
кредитній організації, які не мають права продажу іноземної валюти на
внутрішньому валютному ринку. В таких випадках державний виконавець
зобов’язує цю кредитну організацію, надіславши до неї платіжну вимогу,
перерахувати такі кошти в іноземній валюті на депозитний рахунок
державної виконавчої служби або зобов’язує таку кредитну організацію
протягом семи днів перерахувати такі кошти до банку чи іншої кредитної
організації, що мають право на їх реалізацію. Кошти в іноземній валюті,
що надійшли на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби,
продаються банком чи іншою кредитною організацією, які мають право їх
реалізації за дорученням державного виконавця.

Якщо у боржника відсутні кошти та цінності, яких було б достатньо для
задоволення вимог стягувача, тоді стягнення звертається на належне
боржникові інше майно, за винятком майна, яке перебуває під забороною
стягнення. Перелік видів такого майна громадян, на яке не може бути
звернене стягнення за виконавчими документами, встановлений додатком до
Закону України від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження».

Відповідно до нього, стягнення за виконавчими документами не може бути
звернене на такі види майна та предмети, що належать боржникові на праві
власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для
боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його утриманні,
зокрема: 1. Носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні
боржникові і особам, які перебувають на його утриманні: а) одяг (на
кожну особу) — одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або
кожух, один зимовий костюм (для жінок — два літніх плаття), головні
убори по

-92-

одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустки, одна
тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зношений більше як на 50
відсотків; б) взуття у кількості по одній парі літнього, осіннього,
зимового та інше взуття, зношене більше як на 50 відсотків; в) білизна у
кількості двох змін на кожну особу; г) постіль (матрац, подушка, два
простирадла, дві наволочки, ковдра) і два особистих рушники на кожну
особу; д) необхідний кухонний посуд; е) один холодильник на сім’ю; є)
меблі — по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна шафа
на сім’ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернене стягнення;
ж) всі дитячі речі. 2. Продукти харчування, потрібні для особистого
споживання боржнику, членам його сім’ї та особам, які перебувають на
його утриманні, — на три місяці. 3. Паливо, необхідне боржникові, членам
його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні, для
приготування їжі та обігрівання приміщення протягом шести місяців. 4.
Одна корова, а у разі відсутності корови — одна телиця, коли немає ні
корови, ні телиці — одна коза, вівця чи свиня — у осіб, які займаються
сільським господарством. 5. Корм для худоби, який не підлягає вилученню
в кількості, потрібній до початку вигону худоби на пасовище або до збору
нових кормів. 6. Насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і
весняного) та незнятий урожай — у осіб, які займаються сільським
господарством (за винятком земельних ділянок, на які накладено
стягнення). 7. Інструменти, необхідні для особистих професійних занять
(музичні та інші).

Певними особливостями характеризується і об’єкт стягнення, яким є
заставлене майно.

Відповідно до ст. 52 Закону звернення на заставлене майно в порядку
примусового виконання допускається як для задоволення вимог
стягувача-заставодержателя, так і для задоволення вимог інших
стягувачів. Але для задоволення вимог стягувача-заставодержателя
стягнення звертається на заставлене майно боржника при недостатності у
нього іншого майна для повного задоволення інших вимог з додержанням
правил, які регулюють порядок звернення стягнення на майно
боржника-юридичної особи (глава 6 Закону «Про виконавче провадження»).

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержате-лями,
стягнення на заставлене майно боржника в порядку примусового виконання
допускається лише у разі, коли вартість предмета застави перевищує
розмір заборгованості боржника за-ставодателю. А кошти, отримані від
реалізації майна, що знаходяться під заставою, спочатку йдуть для
задоволення зобов’язань боржника перед заставодателем, і лише залишок
коштів — для задоволення вимог стягувача.

-93-

При зверненні стягнення на майно боржник має право вказати на ті види
майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. І
така заява підлягає задоволенню, якщо вона не порушує інтересів
стягувача і не перешкоджає виконанню рішення. Але остаточно черговість
стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним
виконавцем.

Початковою дією при зверненні стягнення на майно боржника є його
виявлення, якщо воно не було описане на забезпечення виконання рішення
суду. Способи виявлення майна можуть бути різні, але серед них важливе
значення має реалізація державним виконавцем наданого йому права входити
до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, провадити
огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово
відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і
сховища, а також одержувати від інших осіб необхідні для проведення
виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію (ст. 5 Закону).

Виявленню майна сприяє особиста участь у проведенні виконавчих дій
стягувача та залучених до провадження представників органів внутрішніх
справ, опіки і піклування, інших органів і установ.

Щодо виявлення майна, що перебуває під заставою, то відомості про
заставу нерухомого майна, транспортних засобів, інших об’єктів, згідно
із ст. 15 Закону України «Про заставу» повинні вноситись підприємствами
до Книги запису застави. Крім цього, відомості про заставу рухомого
майна за договорами застави, посвідченими в нотаріальному порядку, а
також інші відомості про заставу рухомого майна можна отримати у
держателя державного реєстру застав рухомого майна (у відповідних
обласних філіях підприємства «Держінформ’юст»). Відомості про заставу
рухомого майна за договорами застави, які не посвідчують-ся у
нотаріальному порядку, можна отримати, ознайомившись із такими
договорами на самому підприємстві, оскільки відомості про них не
вносяться ні до Книги запису застав, ні до Державного реєстру.
Відповідні організації на вимогу державного виконавця зобов’язані надати
такі відомості — довідки, документи, договори (статті 5, 6 цього
Закону).

На виявлене майно боржника накладається арешт, який полягає у проведенні
його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а при необхідності —
в обмеженні права користування майном чи його вилученні у боржника та
передачі на зберігання іншим особам.

Арешт майна застосовується з метою: 1) забезпечення збереження майна
боржника, що підлягає подальшій передачі стягува-чеві або реалізації; 2)
виконання рішення (постанови, вироку)

-94-

про конфіскацію майна; 3) виконання ухвали суду про накладення арешту на
майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи інших осіб,
зокрема ухвали суду про забезпечення позову (п. 1 ст. 152 ЦПК).

Опис майна боржника провадиться державним виконавцем у присутності
боржника чи його представника і не менше двох понятих. Стягувач чи його
представник можуть також бути присутніми при проведенні опису майна.

При відсутності боржника чи його представника опис майна здійснюється в
присутності одного з повнолітніх членів сім’ї боржника, а при їх
відсутності — за участю представника житлово-експлуатаційної організації
або представника органів державної влади та місцевого самоврядування за
мотивами рішення суду.

Інші наслідки настають, коли провести опис майна боржни-ка-юридичної
особи за участю його представника неможливо. В таких випадках державний
виконавець може здійснити опис майна, після проведення якого
зобов’язаний не пізніше наступного дня надіслати копію акта опису
боржникові і повідомити відповідні органи про оголошення заборони
боржнику здійснювати відчуження описаного майна.

Акт опису (арешту) складається у письмовій формі за змістом,
встановленим Інструкцією МЮ України (п. 5.5). У ньому мають бути
зазначені:

1) час і місце складання акта. Час — число і рік — зазначаються
числами, а назва місця — прописом. Місце визначається місцем, де
провадиться опис майна (в будинку, квартирі, їх адреса);

2) назва відділу державної виконавчої служби, в якому працює державний
виконавець, а також прізвище, ім’я, по батькові державного виконавця та
осіб, що були присутні при складанні акта із зазначенням їх
процесуального стану;

3) назва органу чи посадової особи, видане ними рішення або виконавчий
документ, що підлягає виконанню, його резолютивна частина;

4) назва стягувача та боржника;

5) назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (вага,
метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проба, виробнича
марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

6) якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів,
перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих
ознак, відповідним чином пакуються в конверт і прошиваються,
підписуються державним виконавцем, учасниками опису і опечатуються
печаткою відповідного відділу державної виконавчої служби;

7) оцінка кожного внесеного в акт предмета і загальна вартість усього
майна. Така оцінка майна боржника провадиться

-95-

державним виконавцем за ринковими цінами, які діють на день проведення
оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами.
При складності оцінки окремих предметів для визначення їх вартості
залучається експерт або спеціаліст. Вони залучаються і тоді, коли
стягувач чи боржник заперечує проти проведення оцінки майна державним
виконавцем. Сторони мають право оспорювати належність майна і його
оцінку до суду (ч. З ст. 29 Закону);

8) якщо проводилося опечатування предмета, — які предмети, приміщення,
сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб
опечатування;

9) строк, по закінченню якого майно може бути передане для реалізації;

10) назва особи, якій майно передане на зберігання, а якщо майно
передане на зберігання не боржнику, а іншій особі, — паспортні дані, її
адреса;

11) відмітка про роз’яснення зберігачеві майна обов’язків із збереження
майна, попередження про кримінальну та матеріальну відповідальність за
його розтрату, відчуження, утаювання або підміну. Якщо державний
виконавець установив зберігачеві права користування описаним майном, про
це також вказується в акті опису із зазначенням виду, обсягу і строків
обмеження;

12) зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні
при опису, і розпорядження по них державного виконавця.

При проведенні опису майна державний виконавець оголошує боржнику
заборону розпоряджатися описаним майном, а в разі необхідності — його
користуванням.

Види, обсяг і строки обмеження встановлюються в кожному конкретному
випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника або
володільця, необхідності користування та інших обставин.

В акті опису (арешту) майна боржника при необхідності одночасно повинні
бути перераховані предмети, їх вартість як кожного окремо, так і
загальної кількості, які залишені боржнику, а також зроблений перелік
іншого майна, в тому числі, яке є спільною власністю боржника з іншими
особами, на яке не було накладено арешт.

Акт опису майна має бути стверджений підписами державного виконавця,
боржника, стягувача, інших осіб, які були присутні при накладенні арешту
на майно. При відмові від підпису сторін чи інших осіб, які були
присутні при вчиненні арешту майна, державний виконавець робить про це
відмітку в акті опису такого майна.

Акт опису майна складається: в двох примірниках — перший залишається в
провадженні державного виконавця, другий вида-

-96-

ється боржнику під розписку на першому примірнику; в трьох примірниках —
третій вручається зберігачеві майна під розписку, якщо такою особою не є
боржник.

При виконанні ухвали суду про забезпечення позову (п. 1 ст. 152 ЦПК, ст.
67 АПК) акт складається в трьох примірниках: один залишається у
виконавчому провадженні, один надсилається суду, один вручається
зберігачеві майна або боржникові під розписку.

У випадку конфіскації майна або при виконанні рішення про передачу майна
акт опису складається у чотирьох примірниках: один залишається у
провадженні державного виконавця, інші вручаються під розписку боржнику,
представнику державних податкових органів, і один — в орган, що виніс
рішення.

Про опис майна і заборону його відчуження, якщо відчуження описаного
майна може здійснюватися лише у встановленому законодавством порядку,
державний виконавець направляє повідомлення в органи чи установи, які
посвідчують договори відчуження майна або провадять його перереєстрацію
на іншого власника (органи нотаріату, державна автомобільна інспекція,
бюро технічної інвентаризації тощо).

З метою забезпечення збереження майна боржнику, на яке можливо звернути
стягнення, не проводячи опис майна, державний виконавець може винести
постанову про накладення арешту на майно боржника і оголошення заборони
на його відчуження. Така постанова має бути направлена боржнику і в
зазначені вище органи (органи нотаріату тощо) не пізніше наступного дня
після її винесення.

За порушення постанови державного виконавця про заборону посвідчення
відповідних договорів, спрямованих на відчуження описаного
(арештованого) майна боржника, а також про заборону із його
перереєстрації та іншого власника посадові особи чи службові особи
несуть встановлену законом відповідальність — дисциплінарну,
кримінальну, матеріальну.

З метою забезпечення законності звернення стягнення на майно особа, яка
вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові,
може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про
звільнення майна з-під арешту (ст. 59 Закону).

Майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або
іншим особам (зберігачам), призначеним державним виконавцем під розписку
в акті. Якщо боржник або члени його сім’ї чи представник
боржника-юридичної особи відмовилися прийняти описане майно на
зберігання або були відсутні при проведенні опису такого майна, а також
при наявності обставин, що не дозволяють передати зазначеним особам
майно на

7 – 1-1485 -97-

зберігання, державний виконавець призначає зберігачем цього майна іншу
особу.

Зберігач майна має право ним користуватися, але державний виконавець
може опечатати майно і заборонити або обмежити право користування
майном, якщо особливості цього майна при користуванні ним можуть
викликати його обезцінення чи знищення.

Характер обмеження (вид, обсяг, строк) встановлюється з урахуванням
властивостей майна, його значення для сторін, необхідності використання
тощо, але користування предметами одягу та предметами індивідуального
вжитку забороняється.

За виконання обов’язку зберігача, якщо ним не є боржник чи члени його
сім’ї, виплачується винагорода або прибуток від зберігання майна, розмір
яких встановлюється за угодою зберігача з державним виконавцем,
укладеною з дотриманням вимог статей 413—424 Цивільного кодексу України,
які регулюють правовідносини із схову (зберігання) майна.

Такий розмір не може бути більшим від 5% вартості переданого на
зберігання майна за один місяць. Розмір винагороди за зберігання тварин
збільшується на 50% встановленої плати за зберігання майна. Зберігач має
право також на відшкодування витрат, понесених із зберігання майна.

Правом на винагороду за зберігання описаного майна не користуються
посадові особи державної або громадських юридичних осіб, які виконують
обов’язки із збереження ввірених їм цінностей у порядку виконання
посадових обов’язків, зокрема, коменданти, комірники та інші.

Зберігач описаного майна за порушення заборони державного виконавця
розпоряджатися або користуватися ним несе передбачену Законом
відповідальність — матеріальну, дисциплінарну, кримінальну. При
виявленні розтрати, відчуження, утаювання чи підміни переданого на
збереження майна державний виконавець складає про це акт і звертається з
поданням до суду чи органу прокуратури за місцем виконання рішення для
вирішення питання про відповідальність зберігача описаного майна.

Інший правовий порядок передбачений для грошових коштів і цінностей.
Гроші в гривнях та іноземній валюті, цінні папери, ювелірні та інші
побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи,
дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких
виробів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають
обов’язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам
Національного банку України (ст. 55 Закону).

Арешт на цінні папери визначається «Порядком накладення арешту на цінні
папери», який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22
вересня 1999 р. № 1774.

-98-

Цей порядок встановлений відповідно до ст. 55 Закону «Про виконавче
провадження» і визначає основні вимоги щодо накладення арешту на цінні
папери під час виконавчого провадження.

Для цього державний виконавець виносить окрему постанову або в постанові
про відкриття виконавчого провадження зазначає про накладення арешту на
цінні папери боржника. При цьому арешт може бути накладений на будь-які
цінні папери незалежно від їх виду та форми випуску як одного власника,
так і кількох співвласників.

Копія постанови про накладення арешту на іменні цінні папери у
документарній формі надсилається реєстратору або емітенту, що веде
реєстр власників іменних цінних паперів згідно із законодавством
(реєстроутримувачем), а у випадку накладення арешту на цінні папери,
випущені у бездокументарній формі, або знерухомлені цінні папери —
зберігачу, а також іншим особам, визначеним законодавством про виконавче
провадження.

Цінні папери, на які накладено арешт, описуються, про що складається акт
за встановленою формою, в якому зазначається їх вид, найменування
випуску, категорія та кількість.

Описані іменні цінні папери у документарній формі та цінні папери на
пред’явника у документарній формі підлягають обов’язковому вилученню та
негайній передачі на зберігання до установ Національного банку. Крім
того, такі цінні папери обмежуються в обігу шляхом їх блокування
реєстроутримувачем на особовому рахунку власника негайно після отримання
копії відповідної постанови державного виконавця. Блокування полягає в
припиненні реєстрації переходу права власності на іменні цінні папери,
обтяжені зобов’язаннями.

Цінні папери, випущені у бездокументарній формі, та знерухомлені цінні
папери обмежуються в обігу шляхом здійснення зберігачем відповідної
облікової операції негайно після отримання копії постанови державного
виконавця. У цьому випадку цінні папери (частина або всі) на рахунку
власника обмежуються в обігу шляхом виконання відповідного облікового
запису.

Арештоване майно вилучається з передачею його для реалізації державним
виконавцем у встановлений ним строк, але не раніше п’яти днів після
накладення арешту. Негайно після накладення арешту вилучаються і
передаються для продажу продукти та інші речі, що швидко псуються.

Реалізація майна, на яке накладено арешт, провадиться за правилами ст.
61 цього Закону і здійснюється державним виконавцем у двомісячний строк
з дня накладення арешту шляхом продажу такого майна, за винятком майна,
виключеного за законом з обігу, шляхом його продажу через торговельні
організації,

– 99 –

відповідні структури Міністерства фінансів на прилюдних торгах,
аукціонах, якщо інше не передбачене законом.

Речі та предмети рухомого майна продаються спеціалізованою торговельною
організацією на комісійних та інших договірних засадах, установлених
законом. Нерухоме майно боржника реалізується шляхом проведення торгів
спеціалізованими організаціями, які мають право здійснювати операції з
нерухомістю в порядку, встановленому законодавством України. При цьому
порядок реалізації коштів і цінностей (ч. 5 ст. 55 цього Закону)
визначається Національним банком України, а іншого майна — Міністерством
юстиції України.

При реалізації майна боржник має право визначити, в якій послідовності
необхідно продавати майно. Тоді, коли від продажу певної частини майна
буде виручено суму, достатню для задоволення вимог стягувача і для
сплати всіх витрат на виконавче провадження, подальший продаж
арештованого майна припиняється. Державний виконавець має право
відхилити заяву боржника щодо черговості продажу майна, якщо внаслідок
її задоволення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання
або продовжиться його строк.

Передане торговельній організації майно, не реалізоване впродовж двох
місяців, переоцінюється державним виконавцем за участю представника
торговельної організації в присутності стягувача і боржника чи їх
представників. Неявка сторін, викликаних на переоцінку майна, не
перешкоджає вчиненню дій із його переоцінки.

У випадку, коли після переоцінки майна воно не буде продане протягом
двох місяців торговельною організацією, державний виконавець повідомляє
про це стягувача і пропонує йому залишити за собою непродане майно
боржника за рахунок покриття стягнення за рішенням суду.

Стягувач має право впродовж п’яти днів подати письмову заяву про
залишення за собою непроданого майна. Якщо в зазначений строк така заява
не надійде до державного виконавця, останній знімає арешт з майна і воно
повертається боржникові без виконання.

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» наказом
Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року № 42/5 був
затверджений «Порядок реалізації арештованого майна» (зареєстрований в
МЮ України 19 липня 1999 р. за № 480/3773), який регулює реалізацію
арештованого майна, за винятком нерухомого майна, майна, вилученого
законом з обігу, і грошових коштів у гривнях та іноземній валюті, а
також цінностей, визначених у ч. 5 ст. 55 Закону «Про виконавче
провадження».

-100-

«Порядок» встановлює, що реалізація арештованого майна здійснюється
державним виконавцем шляхом його продажу на комісійних та інших
договірних засадах і шляхом продажу на аукціоні. (При цьому продовольчі
товари реалізуються державним виконавцем шляхом продажу на комісійних та
інших договірних началах через торговельні організації негайно).

Для цього відділ державної виконавчої служби укладає договір, яким
доручає реалізацію майна спеціалізованій організації незалежно від форми
власності, яка здійснює реалізацію майна на комісійних та інших
договірних началах і шляхом проведення аукціону за визначену комісійну
винагороду, розмір якої не повинен перевищувати двадцяти відсотків від
суми коштів, одержаних від реалізації майна.

Сторона договору — спеціалізована організація (організатор аукціону) —
повинна мати власне або орендоване приміщення з відповідними умовами для
зберігання, перепродажної підготовки і демонстрації майна, яке
відповідає торговельно-технологічним, санітарно-гігієнічним і
протипожежним нормам, а також приміщення для проведення аукціону.

Майно, яке передається на аукціон, приймається матеріально
відповідальною особою організатора аукціону відповідно до акта передачі
арештованого майна та інших необхідних документів, що містять інформацію
про аукціонне майно.

В акті зазначається: найменування організатора аукціону,
місцезнаходження, телефон, факс, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ,
розрахунковий рахунок, посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, що
прийняла майно; прізвище, ім’я, по батькові державного виконавця, який
передав майно; назва майна, характеристика майна, його кількість, ціна,
стартова ціна лота тощо; підпис особи, що приймає майно, і підпис
державного виконавця, число, місяць, рік передачі майна.

На прийняте майно організатор аукціону складає інформаційні картки на
кожний лот із зазначенням стартової ціни. Лот — одиниця майна, що
виставляється для продажу на аукціоні, або партія аукціонного майна, що
пропонується для продажу як одне ціле. Кожному лоту надається свій
номер, який зазначається в інформаційній картці і оголошується
ліцитатором (ведучий аукціону, який повинен знати порядок і володіти
технікою проведення торгів).

Інформаційна картка має містити в собі: найменування організатора
аукціону; місцезнаходження, телефон, факс; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ
(Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України); номер
розрахункового рахунку в банку, МФО; номер інформаційної картки, назва
лота, характеристика лота, стартова ціна лота; прізвище, ініціали,
підпис

-101-

відповідальної особи організатора аукціону, печатка, число, місяць, рік.

Організатор аукціону несе відповідальність, встановлену законодавством,
за відповідність майна характеристиці, зазначеній в інформаційній
картці. Він несе також відповідальність за збереження майна з часу
прийняття його на аукціон до видачі оплаченого майна покупцю.

Для проведення продажу майна організатор аукціону визначає термін (дату
і час), який не повинен перевищувати 45 днів з дня прийняття майна
організатором аукціону до дня проведення аукціону. Але не пізніше як за
ЗО днів до проведення аукціону організатор дає інформаційне повідомлення
про проведення аукціону — публічно оголошує через рекламні повідомлення
на телебаченні, по радіо, у пресі перелік майна, що виставляється на
аукціоні для продажу, відомості про майно, стартові ціни, кінцевий
термін реєстрації для участі в аукціоні, дату, час, місце ознайомлення з
майном та проведення аукціону, а також адресу, номери телефонів.

З цього часу фізичним та юридичним особам, які бажають взяти участь в
аукціоні, надається можливість попередньо ознайомитися з аукціонним
майном. Для цього майно, призначене на аукціон, з інформаційними
картками виставляється у спеціально відведеному для цього приміщенні для
демонстрації покупцям.

Фізична або юридична особа (покупець), які виявили бажання взяти участь
в аукціоні, сплачують реєстраційний внесок у розмірі, визначеному
організатором аукціону, який не може перевищувати двох неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, та подає організатору аукціону заяву на
участь в аукціоні. В заяві зазначається: найменування заявника (для
юридичної особи — найменування, організаційно-правова форма,
місцезнаходження, ідентифікаційний номер у Державному реєстрі юридичних
осіб, реєстраційний номер; для фізичної особи — прізвище, ім’я, по
батькові, паспортні дані (серія, номер, коли і ким виданий, місце
прописки), ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб,
реєстраційний номер); телефон, факс; прохання про надання дозволу взяти
участь у аукціоні; повідомлення про те, що з умовами продажу майна на
аукціоні ознайомлений і зобов’язаний їх виконувати; підпис заявника.

Особа, яка прийняла заяву (відповідальна особа організатора аукціону),
зазначає свою посаду, прізвище, ім’я, по батькові і дату реєстрації
заяви. Реалізація права на подачу заяви закінчується за три дні до
початку проведення аукціону.

Під час подачі заяви заявник пред’являє паспорт або інший документ, що
засвідчує його особу, а представник юридичної особи — також документ, що
підтверджує його повноваження.

-102-

Всі учасники аукціону заносяться до книги реєстрації із зазначенням
необхідних про них відомостей, вказаних у заяві. Але стосовно юридичних
осіб-нерезидентів вказується тільки їх найменування, місцезнаходження та
країна, де зареєстрована особа. Стосовно іноземців — прізвище, ім’я, по
батькові (у разі наявності такого), адреса їх постійного місця
проживання за межами України.

Зареєстровані учасники аукціону отримують виготовлені друкарським
способом вхідні квитки, в яких на зворотній стороні зазначені умови
проведення аукціону, та картки з аукціонними номерами, які відповідають
реєстраційним номерам і за якими вони беруть участь у торгах.

Відомості про учасників аукціону, їх кількість і пропозиції не
підлягають розголошенню до визначення остаточного переможця.

На аукціоні можуть бути присутні й інші особи за умови внесення вхідної
плати, розмір якої визначається організатором аукціону. Без оплати входу
на аукціоні можуть бути присутні боржник, стягувач, державний
виконавець.

Для проведення аукціону встановлюється такий порядок. Розпочинається
аукціон з оголошення ліцитатором порядку його проведення. Потім він за
кожним лотом, що виставляється на продаж, оголошує номер, вказаний в
інформаційній картці, назву, коротку характеристику майна, стартову ціну
(ціна, яка формується, виходячи з ціни аукціонного майна, з урахуванням
витрат на підготовку та проведення аукціону) і крок аукціону (мінімальна
надбавка, на яку в ході торгів здійснюється підвищення стартової та
кожної наступної ціни, оголошеної ліцитатором. Його розмір встановлює
організатор аукціону на кожний лот, але не менше як на 10 відсотків
вищий за попередню ціну).

Лот виставляється на торги за наявності не менше двох покупців. У
випадку, коли протягом трьох хвилин після триразового оголошення
стартової ціни учасники не виявляють бажання придбати запропонований
ліцитатором лот, то об’єкт продажу знімається з торгів і аукціон за цим
лотом не проводиться.

Учасники аукціону, які виявили бажання придбати заявлений лот на
оголошену ліцитатором ціну, піднімають квиток учасника з номером,
повернутим до ліцитатора або одночасно піднімають квиток з номером і
проголошують свою ціну.

Мовчання учасника аукціону, який першим підняв квиток з номером,
приймається ліцитатором як згода учасника з оголошеною ціною. Після
цього ліцитатор оголошує наступну ціну відповідно до кроку аукціону.
Запропонована учасником аукціону ціна має бути більшою від ціни,
оголошеної ліцитатором.

У випадку, коли ціна, запропонована учасником аукціону, який першим
підняв квиток з номером, є більшою від ціни, за-

-103-

пропонованої ліцитатором, останній називає номер учасника і
запропоновану ним ціну.

Тоді, коли після триразового повторення чергової ціни тільки один з
учасників аукціону, тримаючи квиток з номером, дає згоду на його
придбання, торги за цим лотом закінчуються, і лі-цитатор оголошує про
продаж лота, називає продажну ціну і аукціонний номер переможця.

У процесі проведення аукціону ведеться протокол, в якому зазначається:
номер лота, стартова та продажна ціна майна (лота), пропозиції покупців
і відомості про покупця, який запропонував під час аукціону найвищу ціну
(переможця аукціону).

Протокол підписують ліцитатор та переможець аукціону. Керівник
організації, яка проводила аукціон, зазначає у протоколі відповідні
суми, і у разі сплати їх у багаторазовому порядку, номери рахунків, на
які переможцю потрібно внести кошти на придбане майно, та затверджує
протокол у день проведення аукціону.

Переможець аукціону, який відмовився від підписання протоколу аукціону,
позбавляється права на подальшу участь у цьому аукціоні. За наявності
достатньої кількості покупців торги за цим лотом відновлюються.

При підписанні протоколу ліцитатором, переможцем аукціону і керівником
організатора аукціону копії такого протоколу видаються переможцю
аукціону, а також державному виконавцю в строк не пізніше трьох днів з
дня проведення аукціону.

Державний виконавець на підставі протоколу складає акт про проведений
аукціон і подає його на затвердження суду, який прийняв рішення про
звернення стягнення на майно, або нотаріусу, що вчинив нотаріальний
напис.

Акт державного виконавця повинен містити в собі: ким, коли і де
проводиться аукціон; перелік і коротка характеристика реалізованого
майна; початкова і остаточна ціна реалізованого майна; назва і адреса
покупця (прізвище, ім’я, по батькові, назва юридичної особи); сума,
внесена переможцем аукціону за придбане майно. До акта додається список
учасників аукціону. Копія затвердженого акта видається переможцю
аукціону (покупцю) та організатору аукціону. Придбане покупцем на
аукціоні майно поверненню організатору аукціону не підлягає.

За результатами проведення аукціону складається аукціонна відомість,
копія якої протягом трьох днів передається державному виконавцю.

У процесі проведення аукціону можуть виникати обставини, які ускладнюють
виконання і викликають переоцінку майна. Майно (лот), яке виставлене на
аукціон і не продане, або придбане в кількості, що не перевищує тридцять
відсотків його обсягу,

-104-

підлягає уцінці не більше, ніж на двадцять відсотків вартості,
визначеної в акті опису, оцінки та передачі майна. Але товари, на які
згідно із законодавством установлено мінімальні ціни, можуть бути
уцінені лише до розміру мінімальної ціни, затвердженої в установленому
порядку.

Переоцінка провадиться державним виконавцем за участю представника
організатора аукціону в присутності стягувача і боржника чи їх
представників (ч. З ст. 61 Закону), але неявка стягувача і боржника не
перешкоджає проведенню переоцінки. Про уцінку майна складається акт,
який додається до акту опису, оцінки та передачі майна.

Після уцінки майна проводиться повторний аукціон, але не пізніше ЗО днів
після складання акту уцінки майна та дати інформаційного повідомлення
про проведення аукціону. Якщо майно не було продане або якщо аукціон не
відбувся, майно знімається з аукціонних торгів.

За придбане на аукціоні майно переможці аукціону на підставі копії
затвердженого протоколу протягом трьох днів з дня затвердження
протоколу, не враховуючи дня проведення аукціону, вихідних і святкових
днів, здійснюють розрахунки за придбані на аукціоні товари в порядку,
визначеному законодавством. У випадку продажу майна за готівку
оформлення провадиться через електронні контрольно-касові апарати не
пізніше трьох днів з дня проведення аукціону.

З коштів, одержаних від реалізації майна на аукціоні, відраховується
комісійна винагорода, встановлена договором, а решта суми
перераховується організаторам аукціону у встановленому порядку на
відповідні рахунки виконавчої служби протягом семи банківських днів від
дня затвердження протоколу. За несвоєчасне перерахування належних коштів
реалізатор аукціону сплачує пеню, розмір якої обумовлений договором з
відділом державної виконавчої служби на реалізацію майна шляхом
проведення аукціону.

Майно, не реалізоване на аукціоні, повертається організатором аукціону
державному виконавцеві. Організатор аукціону має право на відшкодування
витрат, понесених на організацію і проведення аукціону та зберігання
нереалізованого майна, розмір яких обумовлений у зазначеному договорі.

Після повного розрахунку за придбане майно до переможця аукціону
(покупця) переходить право власності на таке майно. Плата за зберігання
майна обумовлюється договором між його власником і організатором
аукціону. Документи, які підтверджують розрахунок за придбане на
аукціоні майно, передаються до бухгалтерії організатора аукціону та
державному виконавцеві.

-105-

Несвоєчасна оплата придбаного на аукціоні майна є підставою для
анулювання результатів аукціону за цим лотом (тобто за продажем такого
майна).

Аукціон має бути припинено і майно зняте з продажу в разі: 1)
невиконання правил проведення аукціону, передбачених «Порядком
реалізації арештованого майна», затвердженим МЮ України 15 липня 1999 р.
наказом № 42/5; 2) добровільного виконання рішення боржником; 3)
винесення державним виконавцем постанови про вікладення виконання;
винесення судом ухвали про відстрочку, розстрочку виконання, зміну
способу і порядку виконання; зупинення виконання і закриття виконавчого
провадження (статті 31, 33, 34, 35, 37 Закону «Про виконавче
провадження»). Порушення правил проведення аукціону в порядку,
встановлену «Правилами…», може бути підставою для визнання судом
аукціону недійсним.

Реалізація майна боржника здійснюється державним виконавцем не тільки
шляхом продажу на аукціоні, а також на комісійних та інших договірних
началах згідно з «Правилами комісійної торгівлі непродовольчими
товарами», затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних
зв’язків України від 13 березня 1995 року № 37 і зареєстрованими в МЮ
України 22 березня 1995 року за № 79/615.

Спори, що виникають при реалізації арештованого майна, вирішуються в
судовому порядку.

Порядок звернення стягнення на майно боржника, яке знаходиться в інших
осіб, має певні особливості. Відповідно до ст. 53 Закону «Про виконавче
провадження» звернення стягнення на майно боржника, що знаходиться в
інших осіб, а також на кошти, належні боржникові від інших осіб,
провадиться державним виконавцем на пропозицію боржника або стягувача.

Державний виконавець надсилає запит відповідним організаціям і
громадянам, у яких може знаходитися належне боржникові майно та майно чи
кошти, які вони повинні передати боржникові, на який вони зобов’язані
надати у визначений строк відповідь про таке майно.

При одержанні відомостей від зазначених осіб про наявність майна
боржника державний виконавець описує це майно в присутності понятих,
вилучає і реалізує у встановленому Законом порядку (гл. 5 Закону «Про
виконавче провадження») і описаному в цьому розділі. При цьому кошти та
майно, що належать боржникові від інших осіб, вилучаються державним
виконавцем у цих осіб на підставі ухвали суду в присутності понятих.

Особа, у якої знаходиться майно боржника і яка ухиляється від виконання
розпоряджень державного виконавця, несе від-

-106-

повідальність за ст. 88 цього Закону — майнову (штраф) і кримінальну.

У порядку, встановленому для виконання рішення суду шляхом звернення
стягнення на майно боржника, за окремими винятками накладаються
стягнення на належні йому будинок, квартиру, приміщення, земельну
ділянку (ст. 62 цього Закону),

Звернення стягнення на зазначене нерухоме майно провадиться при умові
відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. Об’єктом
стягнення в першу чергу є окрема від будинку земельна ділянка, інше
приміщення, що належить боржникові. В останню чергу звертається
стягнення на жилий будинок чи квартиру.

При зверненні стягнення на жилий будинок разом з ним стягнення
звертається також на земельну ділянку, що належить боржникові.

Початковою дією державного виконавця при зверненні стягнення на будинок,
квартиру, приміщення, земельну ділянку є направлення ним запиту у
відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого
самоврядування про належність зазначеного майна боржникові на праві
власності та його вартість і надіслання нотаріальному органу запиту про
те, чи не знаходиться це майно під арештом.

Після одержання документального підтвердження належності боржникові на
праві власності будинку, квартири, приміщення, земельної ділянки
державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх
вартістю на момент арешту та надсилає повідомлення нотаріальному органу
за місцем знаходження майна вимогу про реєстрацію цього факту. А про
накладення арешту на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку,
які перебувають під заставою, державний виконавець негайно повідомляє
про це осіб, яким заставлене це майно.

Реалізація описаного нерухомого майна боржника — будинку, квартири,
приміщення — провадиться відповідно до закону шляхом продажу з прилюдних
торгів.

Звернення стягнення на майно боржника може бути накладене шляхом
передачі стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому документі (ст.
60 цього Закону).

Державний виконавець, одержавши від стягувача заяву з виконавчим
документом про присудження йому певних предметів, виносить постанову про
відкриття виконавчого провадження і встановлює боржникові строк для
добровільного виконання рішення. У постанові також зазначається час та
місце примусового виконання рішення з передачі стягувачеві присуджених
предметів, якщо інше не буде виконане добровільно, а також вміщується
попередження стягувачеві про повернення йому виконавчого до-

-107-

кумента у випадку його неявки вдруге на виконання без поважних причин.

Якщо боржник не виконав рішення добровільно, присуджені стягувачеві
предмети, зазначені у виконавчому документі, вилучаються державним
виконавцем у присутності понятих, боржника і передаються стягувачеві,
про що складається акт. При втраті, знищенні предмета, що мав бути
переданий стягувачеві в натурі, державний виконавець складає акт про
неможливість виконання, який є підставою для закриття виконавчого
провадження.

У випадку, коли стягувач вдруге не з’явився на місце виконання без
поважних причин у вказаний в постанові про відкриття виконавчого
провадження час, державний виконавець складає про це акт і виносить
постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві (п. 4 ч. 1
ст. 40 цього Закону).

При наявності з боку боржника дій, які перешкоджають виконанню рішення
про передачу стягувачеві присуджених предметів, державний виконавець
повинен вирішити питання про притягнення боржника до відповідальності в
порядку, встановленому законодавством, у тому числі і кримінальної, за
ст. 1764 КК України.

Якщо стягувач відмовився від одержаних предметів, вилучених у боржника
при виконанні рішення, і свою відмову підтвердив письмово, державний
виконавець повертає такі предмети боржникові під розписку і виносить
постанову про закриття виконавчого провадження.

Звернення стягнення на майно боржника — юридичної особи

Стягнення на майно боржника — юридичної особи звертається шляхом його
виявлення, накладення арешту, вилучення і реалізації. Спочатку стягнення
за виконавчими документами накладається на грошові кошти боржника.
Виявлена готівка в гривнях та іноземній валюті, що знаходиться в касах
або сховищах боржника — юридичної особи, підлягає негайному вилученню,
про що державним виконавцем складається відповідний акт, копія якого
вручається представнику боржника.

Готівка в гривнях і іноземній валюті здається державним виконавцем не
пізніше наступного дня в установу банку для перерахування на рахунок
стягувача для покриття боргу за виконавчими документами, на виконавчий
збір та на покриття витрат на проведення виконавчих дій. При цьому
вилучена готівка в іноземній валюті також не пізніше наступного дня
здається в банк або іншу кредитну організацію, що має право продажу
іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України.

– 108-

Об’єктом стягнення є також кошти боржника-юридичної особи, що
знаходяться в кредитних установах. При цьому підприємства, установи,
організації при зверненні стягнення на належні їм грошові суми, що
знаходяться в кредитних установах, подають виконавчі документи
безпосередньо до кредитних установ згідно з правилами, встановленими
законодавством України. При відсутності даних про наявність у
боржника-юридичної особи рахунків і вкладів у банках чи інших установах,
державний виконавець запитує про такі дані у податкових органів, які
зобов’язані надати йому необхідну інформацію протягом трьох днів.

Якщо у боржника-юридичної особи буде виявлено декілька рахунків у різних
кредитних організаціях, державний виконавець роз’яснює стягувачу його
право одержати від органу або посадової особи, рішення яких виконується,
необхідну кількість екземплярів виконавчих документів для звернення
стягнення на такі грошові кошти.

При відсутності у боржника-юридичної особи необхідних коштів, достатніх
для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на інше майно, що
належить боржникові-юридичній особі на праві власності або закріплене за
ним (за винятком майна, виключеного з обороту або обмеженого в обороті)
незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

Накладення арешту і реалізація такого майна проводиться в установленому
порядку черговості: у першу чергу — майно, яке безпосередньо не
використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та
інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт,
предмети дизайну офісів та інше майно); у другу чергу — готова продукція
(товари), а також інші матеріальні цінності, які безпосередньо не
використовуються у виробництві; у третю чергу — об’єкти нерухомого
майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і
матеріали, призначені для здійснення виробництва.

Про накладення арешту на майно третьої черги державний виконавець у
триденний строк повідомляє власника або уповноважений ним орган, до
сфери управління якого належить майно, та у разі необхідності — Фонд
державного майна України про це, а також дані про склад і вартість
такого майна та про розмір вимог стягувача за виконавчими документами.
Копія зазначеного повідомлення надсилається до податкового органу, який
контролює здійснення юридичною особою-боржником платежів до бюджетів
усіх рівнів.

Відповідний орган управління чи Фонд державного майна України можуть
запропонувати державному виконавцю опублікувати в пресі повідомлення про
звернення стягнення на майно боржника-юридичної особи. Така публікація
провадиться за ра-

-109-

хунок коштів на фінансування державної виконавчої служби (ч. 4 ст. 64
цього Закону) із спеціального фонду виконавчого провадження, Положення
про який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня
1999 року № 1351.

У разі одержання повідомлення від відповідного органу управління Фонду
державного майна України про його звернення до Арбітражного суду із
заявою про порушення справи про банкрутство боржника-юридичної особи,
державний виконавець, керуючись ст. 33 цього Закону, звертається до суду
із заявою про відстрочку виконання.

Тоді, коли справа про банкрутство боржника-юридичної особи була порушена
в суді, державний виконавець виносить постанову про зупинення
виконавчого провадження.

При реорганізації (злиття, приєднання, розділення, виділення,
перетворення) боржника-юридичної особи стягнення за виконавчими
документами звертається на кошти та інше майно юридичної особи, на яку
відповідно до закону покладено відповідальність за зобов’язаннями
боржника-юридичної особи.

У разі ліквідації боржника-юридичної особи, в тому числі внаслідок
визнання його банкрутом, виконавчий документ передається державним
виконавцем до ліквідаційної комісії для вирішення питання про подальший
порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку, про що
повідомляється стягувач.

Реалізацію арештованого майна боржника-юридичної особи організують і
проводять спеціалізовані організації, що мають право здійснювати
операції з нерухомістю, з якими державною службою укладено відповідний
договір. Такі організації провадять прилюдні торги (аукціони) за заявкою
державного виконавця, в якій зазначається мінімальна початкова ціна
майна, що виставляється на торги, до якої повинні бути додані необхідні
документи, а саме: копія виконавчого документа; копія акта арешту майна;
документи, що характеризують об’єкт нерухомості; копії документів, що
підтверджують право користування земельною ділянкою чи право власності
на неї, якщо вона розташована окремо від будівлі. Коли об’єктом продажу
є незавершене будівництво, то до заявки додається також копія рішення
про відведення земельної ділянки та копія дозволу місцевого органу
виконавчої влади і (чи) органу місцевого самоврядування на будівництво.

Для проведення прилюдних торгів передбачений двомісячний строк з дня
одержання спеціалізованою організацією заявки державного виконавця на їх
проведення (ст. 66 цього Закону). Такі прилюдні торги проводяться в
порядку, який визначається законом.

-110-

Розділ 9

Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника

Заробітна плата та прирівняні до неї платежі — пенсія, стипендія,
авторська винагорода й інші — є основним джерелом фінансового
забезпечення проживання переважної більшості населення України, тому ст.
67 цього Закону передбачає можливість звернення стягнення за виконавчим
документом на такі доходи боржника тільки у встановлених нею випадках:
1) при відсутності у боржника коштів у кредитних установах; 2) при
відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття
належних для стягнення сум; 3) при стягненні періодичних платежів; 4)
при стягненні суми, що не перевищує одного мінімального розміру
заробітної плати.

За загальним правилом, передбаченим ст. 50 цього Закону, стягнення за
виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в
гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на
рахунках і вкладах боржника в установах банків та інших кредитних
організаціях, на рахунках в цінних паперах у депозитаріях цінних
паперів.

При відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для
задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові
інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути
накладене стягнення («Перелік видів майна громадян, на яке не може бути
звернене стягнення за виконавчими документами» / Додаток до Закону
України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження»).

У випадку відсутності у боржника майна чи його недостатності для повного
покриття належних до стягнення сум державний виконавець накладає
стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника,
зокрема на:

а) доходи, отримані фізичною особою, яка є суб’єктом підприємницької
діяльності;

б) доходи за працю в колективному сільськогосподарському підприємстві
(фермерському господарстві);

-111-

в) авторську винагороду за твори літератури, науки або мистецтва,
премії, що присуджуються за видатні досягнення в галузі науки,
літератури і мистецтва, винагороду за відкриття, винахід, на який видано
авторське свідоцтво, корисну модель, промисловий зразок і
раціоналізаторську пропозицію;

г) суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим
ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника (ст. 69 цього
Закону). Але не повинне звертатися стягнення на суми цільового характеру
— на протезування, витрати на догляд, посилення харчування та інше.

При недостатності у боржника майна для повного покриття належних до
стягнення сум, визначених виконавчими документами, звернення стягнення
на заробітну плату і прирівняні до неї платежі допускається після
реалізації описаного майна боржника.

Але, незалежно від наявності у боржника коштів і цінностей чи іншого
майна, стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи
боржника накладається у всіх випадках, коли за виконавчими документами
стягуються періодичні платежі та сума, яка не перевищує одного
мінімального розміру заробітної плати.

Разом з тим, Законом «Про виконавче провадження» встановлена заборона
накладення стягнення за виконавчими документами на певні виплати.
Відповідно до ст. 73 стягнення не може бути звернене на такі кошти і
витрати:

1) вихідну допомогу, що виплачується у разі звільнення працівника;

2) компенсацію працівникові за невикористану відпустку, крім випадків,
коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не
використану протягом кількох років;

3) компенсацію працівникові витрат у зв’язку із переведенням,
направленням на роботу чи відрядженням до іншої місцевості;

4) дольове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, які
виплачуються замість добових і квартирних;

5) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу при
безробітті;

6) допомогу при вагітності та пологах;

7) одноразову допомогу при народженні дитини;

8) допомогу із догляду за дитиною;

9) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16
років, із догляду за дитиною-інвалідом, при тимчасовій непрацездатності
у зв’язку з доглядом за хворою дитиною; інші допомоги на дітей,
передбачені законодавством;

10) допомогу на лікування;

-112-

11) допомогу на поховання;

12) щомісячну грошову допомогу у зв’язку з обмеженням споживання
продуктів місцевого виробництва та особистого підсобного господарства
громадянам, які проживають на території радіоактивного забруднення;

13) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв та будинків
відпочинку за рахунок фонду споживання;

14) суми неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

15) грошову компенсацію за видане обмундирування і натуральне
постачання;

16) вихідну допомогу у разі звільнення (виходу у відставку) з
військової служби та органів внутрішніх справ, а також грошове
забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках,
передбачених законодавством.

Крім цього, на деякі виплати встановлена можливість звернення стягнення
тільки на виконання певних рішень. Так, на допомогу із державного
соціального страхування, яка виплачується у разі тимчасової
непрацездатності та інших випадках, і допомогу по безробіттю стягнення
може бути звернене тільки за рішенням про стягнення аліментів, про
відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням
здоров’я, а також втратою годувальника (ст. 72 цього Закону).

Зазначені обмеження пояснюються призначенням допомоги із соціального
страхування. Вона виплачується у разі непрацездатності та в інших
випадках і повинна забезпечувати утримання і лікування боржника, тому з
такої допомоги допускається тільки стягнення, пов’язане з утриманням
стягувача.

Розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших
доходів боржника допускається у межах, точно визначених законодавством,
і вираховується із суми, що залишається після утримання податків (ст. 70
цього Закону).

Із суми заробітної плати, яка виплачується боржнику, пенсії, стипендії й
інших доходів боржника може бути утримано за виконавчими документами до
повного погашення заборгованості;

1) у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної
каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника та
збитків, заподіяних злочином — п’ятдесят відсотків заробітної плати,
пенсії, стипендії, іншого доходу боржника;

2) за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачене законом, —
двадцять відсотків.

При цьому загальний розмір відрахувань при кожній виплаті заробітної
плати не може перевищувати п’ятдесяти відсотків заробітної плати, яка
належить до виплати працівникові, в тому числі при відрахуванні за
кількома виконавчими документами. Але це обмеження не поширюється на
відрахування із заробітної

8 – 1-1485 – 113 –

плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на
неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної
плати, пенсії, стипендії, інших доходів боржників не може перевищувати
семидесяти відсотків (ст. 70 Закону, ст. 128 КЗпП).

Встановлений розмір утримань (20, 50, 70 відсотків) із заробітної плати,
пенсії, стипендії, інших доходів забезпечує як інтереси стягувачів, так
і боржників. Для стягувачів — досягнення наслідків виконання рішень, для
боржників — збереження за ними певної частини заробітної плати і інших
доходів, необхідних для задоволення їх життєво важливих потреб.

Але відрахування із заробітної плати боржника, який за вироком суду
відбуває покарання без позбавлення волі, провадяться з усієї суми
заробітної плати без урахувань стягнень за вироком.

Із засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а
також з осіб, які знаходяться в наркологічних відділеннях психіатричних
диспансерів та стаціонарних лікувальних закладах, відрахування
провадиться з усієї заробітної плати без урахування відрахувань на
витрати з їх утримання в цих закладах.

Відрахування із заробітної плати й іншого доходу боржника проводить
адміністрація підприємств, установ, організацій на підставі надісланих
їм державним виконавцем розпоряджень із доданим виконавчим документом,
про що повідомляється стягу-вачеві. В розпорядженні зазначається порядок
стягнення суми боргу і розмір відрахувань із заробітної плати і іншого
доходу боржника.

Якщо боржник отримує декілька видів доходів (заробітну плату, авторський
гонорар та інші), то в кожну організацію направляються дублікати
виконавчих документів з пропозицією державного виконавця бухгалтерії цих
організацій про звернення стягнення на заробітну плату, інший доход
боржника. Самостійно змінювати порядок стягнення суми боргу та розмір
відрахувань адміністрація організації не має права.

У випадку зміни боржником місця роботи або місця проживання чи навчання
організація (підприємство, установа), яка отримала виконавчий документ,
повертає його не пізніше, як у триденний строк, державному виконавцеві з
відміткою про нове місце роботи, проживання чи навчання, якщо воно
відоме, а також повідомляє про проведені ними стягнення періодичних
платежів за виконавчими документами. За неповідомлення про це без
поважних причин винних осіб може бути притягнено до відповідальності,
встановленої ст. 88 цього Закону.

-114-

Якщо виконавчий документ повертається у зв’язку із звільненням боржника
з роботи, то у відповідних графах виконавчого документа робиться запис
про утримання суми боргу та про утримання періодичних платежів, який
завіряється підписами добровільних осіб та скріпляється печаткою.

Виконавчий документ повертається із супровідним листом організації, яка
проводила стягнення, в якому зазначається нове місце роботи боржника,
його місце проживання чи навчання, якщо вони відомі. Копія такого листа
для інформації надсилається стягувачеві. Передавати виконавчий документ
сторонам і третім особам на руки забороняється.

Певні особливості має встановлений порядок виконання рішення про
стягнення аліментів.

Стягнення аліментів належить до періодичних платежів, тому відповідно до
ст. 67 цього Закону воно провадиться із заробітної плати чи інших
доходів боржника. Якщо протягом трьох місяців підряд неможливо стягнути
аліменти із зарплати та інших доходів боржника, то стягнення звертається
на майно боржника.

До виконання рішення про стягнення аліментів державний виконавець
приступає негайно, одержавши виконавчий лист, вживаючи заходів до
встановлення місяця роботи і місця проживання боржника. Якщо такі місця
не були встановлені, державний виконавець зобов’язаний завернутися до
суду з поданням про розшук боржника через органи внутрішніх справ.

Після встановлення місця роботи боржника туди надсилається виконавчий
лист з розпорядженням до адміністративної організації, за яким
провадиться стягнення із заробітної плати. У розпорядженні зазначається
розмір утримання і заборгованості в гривнях, якщо вона має місце,
порядок утримання у випадку пред’явлення декількох виконавчих листів про
стягнення аліментів і адреса стягувача (стягувачів), за якою потрібно
надсилати утримані суми.

Наявність заборгованості про стягнення аліментів і її розмір
визначаються державним виконавцем, виходячи з фактичного заробітку
(доходу), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не
провадилось, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості у
твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні.

У випадку, коли боржник у цей період не працював, заборгованість
визначається, виходячи із середньої заробітної плати для цієї
місцевості. Про розмір підрахованої заборгованості державний виконавець
повідомляє сторони — стягувача і боржника.

х* -115-

Якщо між сторонами виник спір про розмір заборгованості з аліментів, то
на заяву заінтересованої сторони такий спір вирішується у порядку
цивільного судочинства.

Адміністрація підприємства, установи, організації на підставі
виконавчого листа зобов’язана щомісячно утримувати аліменти із зарплати,
пенсії, стипендії, інших доходів і перераховувати їх стягувачеві не
пізніше, ніж у триденний термін з дня виплати заробітної плати та інших
доходів особі, зазначеній боржником у виконавчому листі.

Утримання аліментів провадиться із суми заробітку платника аліментів
після утримання з нього обов’язкових платежів. Стягнуті суми
перераховуються стягувачеві за рахунок боржника. Якщо адреса особи, на
користь якої стягнуто аліменти, невідома, утримані суми перераховуються
на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби і зберігаються
там в межах загального строку позовної давності.

Утримані суми не можуть бути меншими від розміру, присудженого судом і
зазначеного у виконавчому листі, та 1/2 частини неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян на кожну дитину, але не можуть бути більшими
70% (семидесяти відсотків) розміру заробітної плати, пенсії, стипендії,
іншого доходу.

Постановою Кабінету Міністрів України № 146 від 26.02.1993 р. «Про види
заробітку (доходу), що підлягають обліку при відрахуванні аліментів»
встановлено положення, за яким осіб, що зобов’язані сплачувати аліменти,
у разі виїзду їх для постійного проживання за кордон у країни, з якими
Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення
аліментів провадиться на час виїзду за рішенням суду за весь період до
досягнення дитиною повноліття. Розрахунок суми, що підлягає сплаті,
провадиться, виходячи із заробітку боржника за останній місяць роботи на
час виїзду, або ж з п’ятикратного неоподатковуваного мінімуму доходів. З
осіб, які працюють за контрактом в іноземних державах і одержують
заробітну плату тільки за кордоном, аліменти стягуються в порядку та
розмірах, передбачених законом: не менше 25 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян на кожну дитину (ст. 82 КпШС).

Стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час провадиться в
межах трирічного строку, що передував пред’явленню виконавчого документа
до виконання. Якщо за виконавчими документами, пред’явленими до
виконання, утримання аліментів не провадиться в зв’язку з розшуком
боржника-платника аліментів, стягнення аліментів повинне провадитися за
весь період, незалежно від встановленого трирічного строку та досягнення
повноліття особою, на утримання якої присуджені аліменти.

-116-

Коли за рішенням суду з відповідача належить стягнути аліменти на
утримання трьох і більше дітей, а також заборгованість аліментів за
минулий час, державний виконавець дає вказівку про стягнення 50% із
заробітку боржника для забезпечення поточних платежів. Заборгованість за
минулий час у таких випадках може бути погашена шляхом звернення
стягнення на майно боржника. Покладання стягнення на майно боржника
провадиться і тоді, коли сумарний розмір усіх відрахувань перевищує 70%
заробітку чи іншого доходу боржника.

У процесі здійснення виконавчого провадження із стягнення аліментів може
бути змінено розмір доходів і місце проживання платника аліментів, який
зобов’язаний негайно повідомити про це державного виконавця.
Адміністрація підприємства, установи, організації, яка провадить
утримання аліментів на дітей за виконавчим листом, повинна повідомити в
триденний строк державного виконавця і особу, яка отримує аліменти, про
звільнення з роботи боржника-платника аліментів, а також про його нове
місце роботи або проживання, якщо їй про це відомо, і одночасно
повернути державному виконавцю виконавчий лист.

У випадку неповідомлення без поважної причини зазначених відомостей на
винних у цьому посадових осіб і громадян, у тому числі на платника
аліментів, може бути накладено штраф у відповідності зі ст. 88 цього
Закону.

Особливістю правового регулювання стягнення аліментів є нормативне
правило (ст. 92 КпШС) про те, що таке стягнення можливе у добровільному
порядку при відсутності про це рішення суду. Для цього особи, які є
платниками аліментів, можуть звернутися до адміністрації за місцем
роботи чи одержання пенсії, стипендії, іншого заробітку з письмовою
заявою про утримання з їх заробітку аліментів та передачу їх
стягувачеві. Адміністрація підприємства, установи, організації
зобов’язана проводити за такою заявою відрахування із заробітку чи
іншого доходу в такому ж порядку, як за виконавчим листом, виданим на
примусове виконання рішення суду про стягнення аліментів.

Утримання аліментів на підставі заяви особи, яка виявила бажання
добровільно платити аліменти, можливе і тоді, якщо загальна сума, яка
підлягає стягненню на підставі заяви і виконавчого документа, перевищує
50 відсотків належних боржнику заробітної плати чи інших доходів, а
також тоді, коли з такої особи (боржника) аліменти стягуються за
рішенням суду чи постановою судді на дітей від другої матері.

-117-

Розділ 10 Виконання рішень у немайнових справах

До судових рішень у немайнових справах належать: а) рішення, що
зобов’язують боржника особисто вчинити певні дії на користь стягувана
або утриматись від їх вчинення, зокрема, про поновлення на роботі, про
відібрання дитини, про виселення з приміщення, вселення в приміщення,
про примусовий обмін; б) рішення про заборону діяльності об’єднання
громадян.

При виконанні таких рішень застосовуються правила ст. 76 цього Закону,
якими встановлені загальні умови їх виконання і серед яких особливо
важливе значення набуває стадія добровільного виконання.

Державний виконавець повинен спочатку вичерпати всі надані йому законом
можливості для здійснення виконання в цій стадії. З цією метою він у
постанові про відкриття виконавчого провадження на виконання рішення
суду, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії, або утриматись від їх
вчинення, встановлює відповідно до ст. 24 цього Закону строк для
добровільного виконання такого рішення і попереджає боржника про те, що
після закінчення цього строку буде проведено примусове виконання і з
боржника будуть стягнуті виконавчий збір і витрати, пов’язані з
проведенням виконавчих дій.

У випадку невиконання без поважних причин у встановлений строк вимог про
добровільне вчинення (утримання) певних дій, державний виконавець
застосовує до боржника заходи відповідальності — штраф та виконавчий
збір (статті 46, 87 Закону) і визначає певний строк для виконання.

Виконавчий збір стягується у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян з боржника — громадянина і в розмірі п’яти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — із боржника — юридичної
особи.

Штраф накладається в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян — щодо фізичних осіб і від десяти до двадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо посадових осіб.

-118-

Постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору і
накладення штрафу затверджується начальником відповідного відділу
державної виконавчої служби і може бути оскаржена в десятиденний строк
до суду.

У разі невиконання рішення суду після застосування зазначених санкцій і
якщо його виконання може бути здійснене без участі боржника, державний
виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому
законом, а з боржника стягується двократний розмір витрат на проведення
виконавчих дій. Якщо в рішенні зазначені наслідки його невиконання,
передбачені ст. 207 ЦПК України, то застосовуються такі наслідки.
Відповідно до зазначеної норми суд, постановляючи рішення, яким на
відповідача покладається виконання певних дій, не пов’язаних з передачею
майна або грошових сум, може в тому рішенні вказати, що, коли відповідач
не виконає рішення протягом встановленого строку, позивач має право
виконати цю дію за рахунок відповідача, стягнувши з нього необхідні
витрати.

У разі повторного невиконання рішення, що зобов’язує боржника виконати
певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець
виносить постанову про накладення штрафу на боржника в подвійному
розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний
виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну
відповідальність боржника відповідно до Закону (ст. 87 цього Закону). А
виконавчий документ (якщо виконати рішення суду без участі боржника
неможливо) за постановою державного виконавця, затвердженою начальником
відповідного відділу державної виконавчої служби, повертається до суду
чи іншого органу, що видав виконавчий документ (ч. З ст. 76 цього
Закону).

Порядок виконання рішень у немайнових справах з окремих категорій має
певні особливості, встановлені законодавством.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного
працівника підлягає негайному виконанню (ч. 5 ст. 235 КЗпП, п. 4 ст. 217
ЦПК, ч. 1 ст. 77 цього Закону). Державний виконавець на підставі заяви
працівника (стягувача) з доданим до неї виконавчим листом відкриває
виконавче провадження і направляє адміністрації підприємства,
організації, установи пропозицію про негайне виконання рішення.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 6 листопада 1992 р.
«Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснив, що рішення
суду про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання
власником або уповноваженим ним органом про це наказу (п. 34). Але
відповідно до ч. З ст. 24 КЗпП трудовий договір вважається укладеним і
тоді, коли наказ чи

-119-

розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до
роботи.

У вирішення цього питання була внесена новела (ч. 1 ст. 77 Закону «Про
виконавче провадження»), за якою виконання рішення вважається завершеним
із моменту фактичного допущення зазначеного працівника до виконання
певних обов’язків на підставі відповідного акта (тобто наказу,
розпорядження) органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення або
переведення працівника.

Це правило усуває можливість для адміністрації підприємства, установи
або організації після видання нею наказу про поновлення на роботі
працівника не допустити його до виконання попередніх обов’язків.

У випадку невиконання власником або уповноваженим ним органом (посадовою
особою) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або
переведеного працівника державний виконавець застосовує до них штрафні
та інші заходи відповідальності, передбачені статтями 46, 87 цього
Закону. Державний виконавець також може звернутися до суду з поданням
про вирішення питання про кримінальну відповідальність за ст. 176і КК
України стосовно посадової особи, що перешкоджає проведенню виконання
рішення.

Крім того, відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником
або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі
звільненого або переведеного працівника, суд, за заявою такого
працівника виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або
різниці в заробітку за час затримки.

При виконанні рішення суду про поновлення на роботі на попередній посаді
працівника, який за станом здоров’я не придатний для її виконання,
державний виконавець, керуючись ст. 33 Закону, може звернутися до суду,
який видав виконавчий лист, про відстрочку виконання, якщо за медичним
висновком стан здоров’я його в подальшому поліпшиться і такий працівник
спроможний буде виконувати роботу, на яку поновляється.

У випадках ліквідації підприємства, установи, організації на час
виконання рішення про поновлення на роботі суд, який постановив рішення,
за заявою державного виконавця або за заявою позивача в формі заміни
порядку виконання рішення відповідно до ст. 33 цього Закону може визнати
працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв’язку з ліквідацією
підприємства, установи, організації (ч. 2 п. 32 Постанови пленуму
Верховного Суду № 9 від 6 листопада 1992 р.).

До рішень немайнового характеру, що вимагають примусового виконання і
зобов’язують боржника вчинити певні дії, нале-

-120-

жать рішення про відібрання дитини (ст. 78 Закону). Такі рішення
приймаються у справах про передачу дитини від однієї особи до іншої, на
піклування органу опіки і піклування, про позбавлення батьківських прав,
про скасування усиновлення або визнання його недійсним.

Виконавчі дії про відібрання дитини провадяться державним виконавцем з
обов’язковою участю особи, якій дитина передається на виховання та із
залученням представників органів опіки і піклування, органів та установ,
медичних працівників.

Участь органів опіки і піклування у виконанні рішень про відібрання
дитини обумовлюється здійснюваними ними функціями із захисту особистих і
майнових прав неповнолітніх дітей та інших недієздатних осіб (статті 66,
129 КШС України), тому їх роль у виконавчому провадженні не менш
важлива, ніж державного виконавця, якому вони сприяють в реалізації
рішення про відібрання дитини.

У таких випадках, коли боржник перешкоджає виконанню рішення про
відібрання дитини, до нього застосовуються санкції відповідальності —
штрафу, стягнення виконавчого збору (статті 46, 87 Закону).

У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням
для вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого
лікувального закладу. Відповідно до ст. 354 ЦПК суд у десятиденний строк
розглядає це питання в судовому засіданні з викликом сторін та
обов’язковою участю представників органів опіки і піклування. Проте
неявка сторін не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове
влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу. На ухвалу суду
про тимчасове влаштування дитини може бути подано скаргу, внесено
подання.

При відсутності відомостей про місце проживання (знаходження боржника
або обох) державний виконавець звертається до суду з поданням про розшук
боржника або дитини (ст. 42 Закону). Таке подання надсилається до суду
за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем знаходження
боржника або за місцем проживання (знаходження) стягувача. Суд розглядає
подання державного виконавця у десятиденний строк і має право
витребувати від нього всі необхідні документи для вирішення питання про
оголошення розшуку. За наслідками розгляду подання суд виносить ухвалу.
На ухвалу суду з питання оголошення розшуку дитини може бути подано
скаргу, внесено окреме подання (ст. 355 ЦПК).

У порядку реалізації рішень немайнового характеру, що зобов’язують
боржника вчинити певні дії, виконуються рішення, постановлені у справах
з житлових правовідносин: про виселен-

-121-

ня боржника, про вселення стягувача, про примусовий обмін (статті 79,
80, 81 Закону).

Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому
документі, від особи (осіб), які виселяються, її (їх) майна, домашніх
тварин та у забороні цим особам користуватися звільненим приміщенням.

Виконання рішення про виселення боржника провадиться лише у разі, якщо
боржником воно не виконане добровільно в установлений державним
виконавцем п’ятнадцятиденний строк (ст. 24 Закону), якщо інше не
передбачене рішенням суду (зокрема, надання відстрочки виконання).

Якщо боржник добровільно не звільнив приміщення, а навмисно ухиляється
або перешкоджає виконанню рішення, провадить інші дії, спрямовані на
зволікання рішення, державний виконавець розпочинає виконавчі дії на
примусове його виконання. Для цього він зобов’язаний письмово повідомити
боржника про день і час примусового виконання рішення. Відсутність
боржника, повідомленого про день і час примусового виконання рішення, не
є перешкодою для примусового виконання рішення про виселення.

Виселення відбувається у присутності не менше двох понятих та за
сприяння працівників органів внутрішніх справ. Державний виконавець
зобов’язаний одночасно описати майно боржника і передати йому під
розписку примірник такого акта опису.

Описане майно в необхідних випадках державний виконавець забезпечує
зберіганням (не більше як три роки у встановленому порядку за рахунок
покладення понесених витрат на боржника). Якщо описане майно не було
витребуване після завершення трирічного строку, воно реалізується у
такому ж порядку, як і безхазяйне майно.

Про виселення складається акт, який підписується державним виконавцем,
понятим і особою, котра виселяється, якщо вона присутня при цьому,
іншими особами, що брали участь у виконавчому провадженні.

При відсутності осіб, які підлягають виселенню у примусовому порядку,
відкривається приміщення, з якого повинні бути виселені такі особи, і
державний виконавець зобов’язаний провести опис і оцінку майна, яке
передається на відповідальне зберігання особі, що призначається
охоронцем майна. Приміщення за актом передається особі, якій воно
присуджене і на користь якої відбулось виселення.

Технічне забезпечення виконання рішення про виселення з приміщення,
зокрема відкриття дверей, встановлення замків,

-122-

принесення і перевезення майна покладається на стягувана з подальшим
відшкодуванням видатків за рахунок боржника.

Коли особі, яка виселяється, повинне бути надане інше жиле приміщення,
державний виконавець надсилає відповідному житловому чи іншому органу
повідомлення про строк виконання рішення щодо надання такого приміщення.
Якщо в зазначений строк інше жиле приміщенні не було надане, державний
виконавець складає про це акт і звертається до суду з поданням про
визначення порядку подальшого виконання рішення.

До вирішення судом цього питання виконавчі дії не провадяться.

При виникненні обставин, які роблять неможливим виконання рішення або
перешкоджають виконанню рішення, виконавчі дії із виселення
(переселення) не провадяться, державний виконавець виносить постанову
про зупинення виконавчого провадження і звертається до суду з поданням
про відстрочку виконання чи про зміну способу і порядку виконання
(статті 79, 33 Закону).

Порядок виконання рішення про примусове вселення стягу-вача
врегульований ст. 80 Закону.

Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем
безперешкодного входження стягувача у приміщення, вказане у виконавчому
документі, та його проживання (перебування) в ньому.

У постанові на відкриття виконавчого провадження за виконавчим
документом про примусове вселення стягувача державний виконавець
установлює строк для добровільного його виконання боржником. У разі
добровільного виконання рішення про вселення сторони — стягувач і
боржник підписують про це акт, який передається державному виконавцю
разом із заявою стягувача про повернення йому виконавчого документа.

При невиконанні рішення про вселення стягувача добровільно, вселення
здійснюється у примусовому порядку державним виконавцем.

Про день і час вчинення дій із примусового вселення державний виконавець
повідомляє сторони — боржника і стягувача. Відсутність боржника,
повідомленого про день і час вселення не перешкоджає примусовому
вселенню.

Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача,
вселення провадиться у присутності не менше двох понятих із залученням
працівників органів внутрішніх справ. Про здійснення виконання рішення
про вселення стягувача державним виконавцем складається відповідний акт,
який підписується ним і особами, котрі брали участь у виконанні.

-123-

У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню)
стягувана у приміщенні, зокрема, виселенню іншою особою, яка теж
проживає в цій квартирі, стягувач має право звернутися до державного
виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження.

Факт перешкоди в проживанні має бути підтверджений актами житлових
органів, органів внутрішніх справ та іншими документами, поданими
стягувачем і витребуваними державним виконавцем, а також його виходом на
місце виконання рішення, про що складається відповідний акт.

Про відновлення виконавчого провадження про вселення, при наявності на
це підстав, державний виконавець виносить постанову, після затвердження
якої начальником відділу державної виконавчої служби здійснюється
повторне вселення. У цьому випадку державний виконавець має право
застосувати до боржника штрафні санкції, передбачені ст. 87 Закону.

При відсутності підстав для відновлення виконавчого провадження,
державний виконавець виносить про це відповідну постанову, яка також
затверджується начальником відділу державної виконавчої служби.
Зазначені постанови можуть бути оскаржені до суду у десятиденний строк.

У випадку, коли особа, яка перешкоджає проживанню (перебуванню)
стягувача не є боржником, виконавче провадження не відновлюється і
повторне примусове вселення не проводиться.

Стягувач у цьому разі може звернутися до такої особи з позовною вимогою
про вселення, яка вирішується в порядку цивільного судочинства.

У встановленому порядку виконання рішень про виселення і вселення
виконується рішення про примусовий обмін (ст. 81 Закону).

Державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження
про примусовий обмін встановлює строк для добровільного виконання
рішення боржником.

При добровільному виконанні рішення сторони — стягувач і боржник —
підписують акт, який передається державному виконавцеві разом із заявою
стягувача про повернення йому виконавчого документа.

У випадку, коли рішення про примусовий обмін не виконується добровільно,
державний виконавець здійснює його примусове виконання відповідно до ст.
79 і 80 Закону, якими передбачений відповідний порядок примусового
виконання рішення суду про виселення і вселення, описаний вище.

Про здійснення примусового обміну державний виконавець складає акт, який
підписується ним, стягувачем і боржником.

-124-

До судових рішень у немайнових справах, які виконуються державним
виконавцем, віднесені рішення про заборону діяльності об’єднань
громадян.

Загальні умови виконання таких рішень встановлені ст. 82 цього Закону.

Державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого
провадження на виконання рішення про заборону діяльності об’єднань
громадян за заявою органу, уповноваженого відповідно до закону
здійснювати легалізацію такого об’єднання, з доданого до неї виконавчого
документа про примусовий розпуск цього об’єднання громадян, а також
письмового доказу про офіційне повідомлення у друкованих засобах масової
інформації про вступ у законну силу рішення суду щодо заборони
діяльності об’єднання громадян.

Державний виконавець здійснює виконавчі дії, передбачені рішенням суду
про заборону діяльності об’єднань громадян, у порядку, встановленому
законом «Про виконавче провадження». У випадках, коли резолютивна
частина рішення, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою,
державний виконавець може звернутися до суду, який видав виконавчий
документ, із заявою про роз’яснення відповідного рішення чи змісту
документа (ст. 28 Закону).

Про виконання рішення суду про заборону діяльності об’єднання громадян
державний виконавець складає акт, який підписується ним і представником
легалізаційного органу. Копії такого акта надсилаються до суду, рішення
якого про заборону діяльності об’єднання громадян здійснювалося, та
легалізуючому органу.

-125-

Розділ 11

Гарантії захисту прав та інтересів сторін і інших осіб у виконавчому
провадженні

Права й інтереси сторін та інших осіб у виконавчому провадженні
забезпечуються численними гарантіями, закріпленими в нормах Закону «Про
виконавче провадження» та іншому законодавстві України. До них, зокрема,
відносяться:

1) Функціонування загальних, міжгалузевих принципів, на яких побудована
діяльність державних виконавців та учасників виконавчого провадження
(статті 5, 18, 32, 35, 37, 45 та інші Закону);

2) обов’язок державного виконавця здійснювати надані йому права у точній
відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення
прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб — учасників
виконавчого провадження й інших осіб;

3) обов’язок державного виконавця роз’яснити особам, які беруть участь
у виконавчому провадженні та залучаються до проведення виконавчих дій,
їх права і обов’язки, відповідно до їх визначення в Законі;

4) оскарження особами, які беруть участь у виконавчому провадженні дій
і бездіяльності державного виконавця (ст. 7 Закону);

5) контроль і нагляд за законністю виконавчого провадження (ст. 8
Закону);

6) віднесення на розгляд суду окремих питань, від яких залежить розвиток
виконавчого провадження (статті 28, 32, 33, 42, 78 Закону);

7) звільнення майна з-під арешту (ст. 59 Закону), пред’явлення позову
до юридичної особи, з вини якої не були стягнені кошти з боржника, а
також відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем (ст. 86
Закону);

8) контроль державного виконавця за правильним і своєчасним виконанням
судових рішень про стягнення періодичних платежів (ст. 74 Закону);

9) поворот виконання (статті 420—422 ЦПК).

-126-

Гарантіями прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні є
дія принципів законності, об’єктивності істини, диспозитивності,
рівноправності сторін, доступності виконання, державної мови
провадження, гласності тощо.

На реалізацію загальноправового принципу повноти і реальної
гарантованості суб’єктивних прав громадян встановлений законом і
процесуальний порядок примусового виконання судових і несудових рішень
органом державної виконавчої служби України. Визначений процесуальний
порядок покладає на державного виконавця обов’язок здійснювати свої
повноваження на основі принципу законності — не допускати у своїй
діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних
осіб (ч. 1 ст. 7 цього Закону), в тому числі сторін і інших осіб, які
беруть участь у виконавчому провадженні.

Проявом принципу юридичної істини є нормативне правило, закріплене в ч.
1 ст. 5 цього Закону, у відповідності з яким державний виконавець
зобов’язаний вживати заходи щодо примусового виконання рішень судових і
несудових органів, передбачених ст. З цього Закону, неупереджено,
своєчасно і повно вчиняти виконавчі дії, застосовувати тільки ті заходи
примусового виконання, які визначені законом і передбачені рішенням.

Принцип диспозитивності надає можливість сторонам вільно розпоряджатися
своїми правами у виконавчому провадженні і цим самим активно впливати на
його розвиток. Виконавче провадження може бути відкрите, відкладене,
зупинене, закрите, закінчене за заявою стягувача або його представника
при наявності відповідних повноважень (п. 1 ст. 18, ч. 2 ст. 32, статті
35, 37, 39 цього Закону).

Відповідно до принципу процесуальної рівноправності сторони мають рівні
можливості для реалізації своїх прав і обов’язків у виконавчому
провадженні. Цей принцип є відображенням встановленого ст. 24
Конституції України загальноправового принципу рівності конституційних
прав і свобод громадян та рівності їх перед законом.

У виконавчому провадженні зазначений принцип реалізується незалежно від
походження сторін, їх соціального і майнового стану, расової та
національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, виду і
характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Принцип доступності забезпечує сторонам та іншим заінтересованим особам
у встановленому законом порядку вільний доступ до виконавчого
провадження особисто чи через представника. Виконавчі дії органів
державної виконавчої служби провадяться безкоштовно. Сторони несуть
тільки деякі витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій, що
забезпечують примусове

-127-

виконання (ст. 45 цього Закону). Виконавче провадження провадиться
державною мовою з використанням у встановленому порядку інших мов
національних меншин України (ст. 10 Конституції). Державний виконавець
або сторони можуть запросити перекладача (ст. 15 цього Закону).

Гласність виконавчого провадження надає можливість сторонам і їх
представникам знайомитись з матеріалами виконавчого провадження, бути
присутніми при вчиненні виконавчих дій, виконавчі дії провадяться в
присутності понятих. Наслідки виконавчого провадження можуть бути
висвітлені в пресі, по радіо, на телебаченні тощо. Гласність діє при
проведенні публічних торгів, здійснюваних для реалізації майна боржника,
на яке накладене стягнення. Але гласність не діє, коли це суперечить
інтересам охорони державної таємниці, з метою запобігання розголошенню
відомостей про інтимне життя сторін та забезпечення таємниці
усиновлення.

Важливою інформацією громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні
є роз’яснення їм державним виконавцем їх прав відповідно до вимог цього
Закону.

Встановлене нормативне правило покладає на державного виконавця
обов’язок роз’яснити права особам, які беруть участь у виконавчому
провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій.

До осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні (учасників
виконавчого провадження), належать, окрім державного виконавця, також
сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, яким
державний виконавець повинен роз’яснити їх права (ч. 1 ст. 10 цього
Закону).

Державний виконавець зобов’язаний також роз’яснити права особам, які
залучаються ним до проведення виконавчих дій, а саме понятим,
працівникам органів опіки і піклування, інших органів і установ у
порядку, встановленому цим Законом.

Роз’яснити права зазначеним особам судовий виконавець повинен відповідно
до цього Закону, тобто до ст. 29, якою встановлений їх перелік, та інших
норм Закону «Про виконавче провадження».

Права експерта і спеціаліста мають бути роз’яснені відповідно до змісту
ст. 14 цього Закону, перекладача — ст. 15 Закону, понятих — ст. 16
Закону.

Частиною 2 ст. 7 Закону на державного виконавця покладається обов’язок
роз’яснити учасникам виконавчого провадження та особам, які залучаються
до проведення виконавчих дій, тільки їх права. Але з метою забезпечення
виконання виконавчих дій ч. 4 ст. 29 Закону покладає на учасників
виконавчого провадження (ст. 14 на експерта і спеціаліста, ст. 15 — на
перекладача,

-128-

ст. 14 — на понятих) також певні обов’язки, зокрема, загальні —
користуватися усіма наданими їм правами, які мають бути також роз’яснені
цим особам державним виконавцем.

Закон не встановлює, яким чином та в якій частині виконавчого
провадження мають бути роз’яснені права зазначеним особам, тому такі
роз’яснення можливі в усній і письмовій формі (в постанові про залучення
експертів і спеціалістів, перекладача, понятих) перед вчиненням
виконавчих дій.

До гарантій прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні
належить встановлене ч. З статті 7 право осіб, які беруть участь у
виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, на
оскарження дій державного виконавця, його відмови від вчинення певної
виконавчої дії, зволікання з учиненням виконавчих дій, а також відмова у
задоволенні заяви про відвід державного виконавця. Право на таке
оскарження може бути реалізоване у порядку, встановленому цим Законом,
зокрема статтями 17, 24, 26, 27, 32, 36, 37, 39 тощо.

Скарга може бути подана на ім’я начальника відповідного відділу
державної виконавчої служби або до суду за місцем знаходження такого
відділу, або до іншого суду згідно із законом (ст. 85 Закону).

Процесуальне-правове регулювання розгляду скарг проведено в главі 31-1
ЦПК «Скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи
іншої посадової особи державної виконавчої служби», включеної до Кодексу
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
у зв’язку з прийняттям законів України «Про державну виконавчу службу»
та «Про виконавче провадження» від 19 жовтня 2000 р. № 20-56 III (п.
1.1).

Звернутися до суду зі скаргою мають право учасники виконавчого
провадження (сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти,
перекладачі) та особи, які залучаються до виконання дій державним
виконавцем (поняті, працівники органів внутрішніх справ, опіки і
піклування та інших органів), якщо вони вважають, що рішенням, дією або
бездіяльністю виконавчої служби порушено їх права чи свободи. Суб’єкти
права оскарження в цивільному процесі набувають правосуб’єктність
заявника.

Скаргу може бути подано безпосередньо до суду або після оскарження
рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової
особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу
державної виконавчої служби.

Скарга подається за підсудністю — до суду, за місцем знаходження
відповідного відділу державної виконавчої служби або іншого суду,
встановленого законом, у строки, встановлені ст. 24822 ЦПК: у
десятиденний строк, коли особа дізналася або

9-1-1485 -129-

повинна була дізнатися про порушення її прав і свобод; у триденний
строк, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її
прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження
виконавчих дій. пропущений з поважних причин строк для подання скарги
може бути поновлений судом у порядку, встановленому ст. 89 ЦПК за заявою
особи, що пропустила встановлений процесуальний строк.

Одночасно з заявою про поновлення строку належить подати скаргу, на
подачу якої поновлюється пропущений строк. Заява розглядається судом із
повідомленням особи, яка її подала. За наслідками розгляду
постановляється ухвала. Ухвала про відмову поновити пропущений строк
може бути оскаржена.

Прийнята до провадження суду скарга на рішення, дії або бездіяльність
державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої
служби має бути розглянута в десятиденний строк у судовому засіданні за
участю заявника і державного виконавця чи іншої посадової особи
державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність яких
оскаржуються. За неможливості явки зазначених осіб у судове засідання
справа може бути розглянута за участю їх представників.

Якщо особа, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються, не працює
на попередній посаді, суд залучає до участі в справі посадову особу, до
компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав
чи свобод заявника.

За результатами розгляду справи суд постановляє рішення про задоволення
чи про відмову у задоволенні скарги. При встановленні обгрунтованості
скарги суд визнає оскаржені рішення, дії чи бездіяльність неправомірними
і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу державної
виконавчої служби задовольнити вимогу заявника і усунути порушення або
іншим шляхом поновлює його права чи свободи. За рішенням суду може бути
допущене негайне виконання.

При встановленні судом, що оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність
були вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного
виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права
чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє рішення про
відмову у задоволенні скарги.

Рішення суду у справі може бути оскаржене.

Витрати у справі несуть: заявник (у разі відмови судом у задоволенні
скарги) і відділ державної виконавчої служби (у разі задоволення судом
скарги заявника).

Із набранням рішенням законної сили, воно не пізніше 10 днів
надсилається до відповідного відділу державної виконавчої служби для
виконання, а також заявнику. Відповідний орган державної виконавчої
служби повинен протягом місяця з дня

-130-

одержання рішення повідомити суд і заявника про його виконання.

Статтею 8 цього Закону передбачений контроль і нагляд за законністю
виконавчого провадження.

Встановлений контроль за законністю виконавчого провадження носить
адміністративний характер і здійснюється начальником відділу державної
виконавчої служби, в безпосередньому підпорядкуванні якого перебуває
державний виконавець, а також здійснюється керівником вищестоящого
органу.

До таких керівників, відповідно до ст. 10 Закону «Про державну виконавчу
службу» належать керівники Департаменту державної виконавчої служби
Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби
Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, Управління юстиції в областях, містах Києві та
Севастополі.

їх контрольні функції спрямовуються на перевірку своєчасності,
правильності і повноти виконання рішень державним виконавцем.

Своєчасність перевіряється дотриманням встановлених строків здійснення
виконавчого провадження (ст. 25 Закону), строків відкриття виконавчого
провадження (ст. 24 Закону), строків відкладення виконавчих дій (ст. 32
Закону), зупинення виконання (ст. 36 Закону), дотримання строків
оскарження постанов державного виконавця та строків їх розгляду
компетентними особами.

Правильність виконання рішень державним виконавцем перевіряється на
підставі дотримання ним встановленого нормами цього Закону
процесуального порядку вчинення виконавчих дій і застосування
встановлених Законом і рішенням суду заходів примусового виконання,
дотримання гарантій захисту прав громадян і юридичних осіб у виконавчому
провадженні.

Повнота виконання визначається відповідністю стягнення предмету
присудженого рішенням суду чи іншого юрисдикційно-го органу з його
відображенням у виконавчому документі.

Перевіряється, чи стягнення на майно боржника звертаються в розмірах і
обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням
витрат на виконання (ст. 50 Закону).

За дотриманням законності у виконавчому провадженні органами прокуратури
здійснюється нагляд у передбаченому законом порядку (ч. 2 ст. 8 Закону).
Нагляд прокурора у виконавчому провадженні спрямовується на захист прав
громадян, інтересів держави, прав і інтересів державних підприємств і
організацій. Він покликаний у межах своєї компетенції вживати заходи
Щодо своєчасного і повного виконання судових рішень у справах за
позовами прокурорів. З цією метою він може відповідно до

9 > –
131 –

п. 2 ст. 121 Конституції і п. 2 ст. 18 Закону «Про виконавче
провадження» подати заяву про відкриття виконавчого провадження.

У процесі виконавчого провадження прокурор має право знайомитись з усіма
матеріалами провадження, одержувати довідки про хід виконання, своєчасно
вживати передбачені законом заходи до усунення порушень, хоч би від кого
вони не виходили. Для цього — опротестовувати і вносити окремі подання
на дії державного виконавця, вчинені у виконавчому провадженні, а також
користуватися іншими правами, передбаченими Законом (ст. 35 Закону «Про
прокуратуру», п. 9 Перехідних положень Конституції України(розділ XV).

На захист прав стягувача у виконавчому провадженні спрямоване правило
ст. 86 Закону, за яким стягувач має право звертатися з позовом до
юридичної особи, яка зобов’язана проводити стягнення коштів з боржника,
у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. При цьому
стягнувач звільняється від сплати державного мита.

Якщо при здійсненні виконавчого провадження державним виконавцем були
заподіяні збитки громадянам чи юридичним особам, то такі підлягають
відшкодуванню в порядку, передбаченому Законом.

Майнові права осіб, порушені у виконавчому провадженні шляхом накладення
на їх майно арешту, забезпечуються їх правом на звільнення такого майна
з-під арешту. Відповідно до ст. 59 Закону особа, яка вважає, що майно,
на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до
суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під
арешту.

До процесуальних засобів, які забезпечують права і інтереси сторін та
інших осіб у виконавчому провадженні, є віднесення на розгляд судами
окремих питань, пов’язаних з відкриттям виконавчого провадження і його
розвитком.

Відповідно до ст. 18 Закону державний виконавець відкриває виконавче
провадження за заявою стягувача або інших правомочних осіб на підставі
виконавчого документа.

У разі втрати оригіналу виконавчого листа, суд, який видав цей лист, має
право видати його дублікат. Заява про видачу дубліката розглядається в
судовому засіданні з викликом сторін і заінтересованих осіб, проте їх
неявка не є перешкодою для вирішення питання про видачу дубліката (ст.
357 ЦПК).

Суд, який видав виконавчий документ за наявності обставин, що
ускладнюють виконавче рішення або роблять його неможливим, за заявою
державного виконавця або сторін може надати

-132-

відстрочку або розстрочку виконання, а також змінити спосіб і порядок
виконання (ст. 33 Закону).

У разі, якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому
документі, є незрозумілою, суд, який видав такий виконавчий документ за
заявою державного виконавця і осіб, які брали участь у справі, може
роз’яснити таке рішення (ст. 215 ЦПК, ст. 28 Закону).

На підставі ухвали суду державний виконавець відкладає провадження
виконавчих дій (ч. 1 ст. 32 Закону).

У випадках відсутності відомостей про місце проживання (знаходження)
боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів,
відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, а також про відібрання дитини
державний виконавець звертається до суду з поданням про оголошення
розшуку боржника або дитини (ст. 42 Закону).

При виконанні рішення про відібрання дитини, у разі потреби, державний
виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про
тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу (ст. 78
Закону).

Захист прав стягувача забезпечується встановленням ст. 87 Закону
штрафної відповідальності боржника за невиконання без поважних причин
рішення, яке зобов’язує його виконати певні дії, котрі можуть бути
виконані лише боржником.

Гарантією прав і інтересів сторін та інших осіб під час провадження
виконавчих дій є встановлена ст. 88 Закону відповідальність за
невиконання законних вимог державного виконавця та порушення Закону «Про
виконавче провадження».

За порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог державного
виконавця громадянами чи посадовими особами, втрату або несвоєчасне
відправлення виконавчого документа, подання або неподання неправдивих
відомостей про доходи й майновий стан боржника, а також про
неповідомлення боржника про зміну місця роботи (знаходження), якщо ці
дії не мають ознак злочину, а також за неявку без поважних причин за
викликом державного виконавця на винних осіб накладається штраф від двох
до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку,
передбаченому законом (ст. 18813АПК).

При наявності ознак злочину в діях особи, яка умисно перешкоджає
виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про
виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і
надсилає його до суду з поданням про притягнення винної особи до
кримінальної відповідальності.

Гарантією захисту прав відповідача є поворот виконання.

-133-

Поворот виконання є цивільно-процесуальною гарантією майнових прав
відповідача, яка полягає у поверненні позивачем (стягувачем) відповідачу
(боржнику) всього одержаного за скасованим рішенням. Правове регулювання
повороту виконання проведене в статтях 420—422 ЦПК. Для настання
повороту необхідно: 1) одержання позивачем (стягувачем) майна або
грошових сум у порядку виконання рішення суду; 2) скасування такого
рішення суду і закриття провадження у справі або залишення позову без
розгляду, або відмова у задоволенні позову чи зміна рішення шляхом
задоволення позовних вимог у меншому розмірі, або скасування рішення з
поверненням справи на новий розгляд, при якому позовні вимоги
задовольняються у меншому розмірі чи має місце відмова в їх задоволенні.

Питання про поворот виконання вирішується судом вищої інстанції (який
розглядає справу в касаційному порядку або переглядає її у порядку
нагляду), котрий скасовує або змінює рішення, чи судом, рішення якого
було скасоване, при новому розгляді ним справи. Якщо поворот виконання
не був вирішений зазначеними судами, відповідач у межах загальних
строків позовної давності може звернутися до суду першої інстанції, в
якому знаходиться справа, з заявою про повернення майна, стягнутого з
нього за скасованим рішенням. Суд розглядає заяву з викликом сторін і
постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена. При неможливості повернення
майна в натурі відшкодовується вартість останнього в розмірі суми,
одержаної від його реалізації (статті 206, 420 ЦПК).

Поворот виконання з окремих категорій справ має свої особливості,
передбачені ст. 422 ЦПК.

У справах про стягнення на користь члена колективного
сільськогосподарського підприємства плати за працю в ньому, про
стягнення винагороди за використання авторського права, права на
відкриття, винахід, на які видано авторське свідоцтво,
раціоналізаторську пропозицію і промисловий зразок, про відшкодування
шкоди, заподіяної каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров’я, а також
втратою годувальника, поворот виконання допускається, якщо рішення
скасоване у порядку нагляду або у зв’язку з нововиявленими обставинами,
коли скасоване рішення грунтувалося на повідомлених позивачем
неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

У справах про стягнення аліментів, заробітної плати чи інших виплат, що
випливають з трудових правовідносин, незалежно від того, в якому порядку
скасоване рішення, поворот виконання допускається лише у випадках, коли
рішення було обгрунтоване на підроблених документах або на завідомо
неправдивих відомостях позивача.

-134-

Процесуальне правове регулювання повороту виконання рішення, постанови
арбітражного суду має певні особливості, встановлені ст. 122 АПК.

У разі, коли виконані рішення або постанова були змінені чи скасовані і
прийняте нове рішення про повну або часткову відмову в позові або
провадження у справі припинено або позов залишено без розгляду,
боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача
за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішеннями, постановою.

Повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості проводиться
за наказом арбітражного суду, який видається за заявою боржника, до якої
має бути додана довідка, підписана керівником чи заступником керівника і
головним (старшим) бухгалтером про те, що суму, стягнуту за раніше
прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним
виконавцем.

Інші правові наслідки виникають, якщо виконавче провадження було
відкрите, але рішення або постанова не були приведені у виконання, а
змінені чи скасовані судом, і прийняте таке рішення про повну або
часткову відмову в позові, або провадження у справі припинене чи заяву
залишено без розгляду.

Арбітражний суд у цих випадках виносить ухвалу про повне або часткове
припинення стягнення за зміненим чи скасованим у відповідній частині
рішенням (постановою).

Гарантією захисту прав сторін є обов’язок державного виконавця
здійснювати систематичний контроль за правильним і своєчасним виконанням
судових рішень про стягнення періодичних платежів із заробітної плати,
пенсії, стипендії та інших виплат боржника, які видаються
підприємствами, установами, організаціями, а також за надходженням
відрахованих сум стягува-чам (ч. 6 ст. 74 Закону).

-135-

Нормативні акти

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про державну виконавчу службу

(З наступними змінами та доповненнями)

Цей Закон визначає основи організації та діяльності державної виконавчої
служби, її завдання, правовий статус державних виконавців та їх
соціальний захист.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання державної виконавчої служби

Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства
юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших органів (далі
— рішень) відповідно до законів України.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупе-реджене
примусове виконання рішень, передбачених законом.

Стаття 2. Правова основа діяльності державної виконавчої служби

Правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять
Конституція України, цей Закон, інші закони та підзаконш
нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.

Стаття 3. Органи державної виконавчої служби

Органами державної виконавчої служби є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи
державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на
державних виконавців районних, міських (міст обласного значення),
районних у містах відділів державної виконавчої служби.

Районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи
державної виконавчої служби є юридичними особами, мають розрахункові та
інші рахунки в установах банків, гербову печатку.

Стаття 4. Державні виконавці

Відповідно до цього Закону державними виконавцями є начальник, заступник
начальника, старший державний виконавець, державний виконавець
районного, міського (міста обласного значення), районного у місті
відділу державної виконавчої служби.

-136-

Державний виконавець здійснює примусове виконання рішень у порядку,
передбаченому законом.

Стаття 5. Компетенція органів юстиції з організації діяльності
державної виконавчої служби

Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої
служби Міністерства юстиції України здійснює добір кадрів, методичне
керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх професійного
рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів державної
виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців.

Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, управління юстиції в областях, містах Києві та
Севастополі організують виконання законів і здійснюють керівництво
відділами державної виконавчої служби Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районними,
міськими (міст обласного значення), районними у містах відділами
державної виконавчої служби, координують і контролюють їх діяльність;
організують професійну підготовку і атестацію державних виконавців;
розглядають скарги на дії державних виконавців; заохочують за успіхи в
роботі і накладають стягнення за порушення трудової дисципліни;
здійснюють матеріально-технічне забезпечення державної виконавчої
служби.

Структура, склад та функціональні обов’язки Департаменту державної
виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділів державної
виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції
України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та
Севастопольського міських управлінь юстиції; районних, міських (міст
обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої
служби відповідних управлінь юстиції затверджуються в межах своїх
повноважень Міністерством юстиції України.

РОЗДІЛ II. ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ ВИКОНАВЦІВ

Стаття 6. Правовий статус державних виконавців

Державні виконавці є державними службовцями.

Державним виконавцям видаються службові посвідчення єдиного зразка, який
затверджується Міністром юстиції України.

Державний виконавець під час виконання службових обов’язків носить
формений одяг, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державний виконавець користується правами і виконує обов’язки,
передбачені законом.

Стаття 7. Забезпечення прав громадян і юридичних осіб

Державний виконавець зобов’язаний сумлінно виконувати службові
обов’язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та
юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

-137-

РОЗДІЛ III. ПОРЯДОК ПРИЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ВИКОНАВЦІВ

Стаття 8. Вимоги, що пред’являються до державних виконавців

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну
освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати
покладені на нього обов’язки.

Начальником районного, міського (міста обласного значення), районного у
місті відділу державної виконавчої служби призначається громадянин
України з вищою юридичною освітою і зі стажем юридичної роботи не менше
трьох років.

Не можуть бути призначеними на посаду державного виконавця особи,
відносно яких існують обмеження, передбачені Законом України «Про
державну службу».

Стаття 9. Порядок призначення і звільнення державних виконавців

Державні виконавці призначаються на посаду, звільняються з посади
начальниками районних, міських (міст обласного значення), районних у
містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь
юстиції.

Начальники районних, міських (міст обласного значення), районних у
містах відділів державної виконавчої служби призначаються на посаду та
звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням
начальників відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь
юстиції.

Директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції
України, начальники відділів державної виконавчої служби Головного
управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці
Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі
призначаються Міністром юстиції України.

РОЗДІЛ IV. КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ДЕРЖАВНИХ ВИКОНАВЦІВ

Стаття 10. Контроль за діяльністю державних виконавців

Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють Міністерство
юстиції України через Департамент державної виконавчої служби
Міністерства юстиції України, а Головне управління юстиції Міністерства
юстиції України в Автономній Республіці Крим, управління юстиції в
областях, містах Києві та Севастополі — через відповідні відділи
державної виконавчої служби. Контроль за діяльністю державних виконавців
здійснюють й інші державні органи в порядку, передбаченому законом.

Стаття 11. Відповідальність державних виконавців

Державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність в порядку,
встановленому законом.

-138-

У разі вчинення державним виконавцем під час виконання службових
обов’язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного
правопорушення, він підлягає кримінальній чи адміністративній
відповідальності у порядку, встановленому законом.

Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під
час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому
законом.

Стаття 12. Заохочення за успіхи в роботі

За успіхи в роботі по виконанню рішень державний виконавець може бути
заохочений Міністром юстиції України, начальником Головного управління
юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим,
начальниками управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі з
їх власної ініціативи та за поданням начальника відповідного відділу
державної виконавчої служби.

Стаття 13. Оскарження дій або бездіяльності державних виконавців

Дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до
вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому
законом.

РОЗДІЛ V. ПРАВОВИЙ І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДЕРЖАВНИХ ВИКОНАВЦІВ

Стаття 14. Правовий захист державних виконавців

Державний виконавець перебуває під захистом закону.

Держава гарантує захист здоров’я, честі, гідності, житла, майна
державних виконавців та членів їхніх сімей від злочинних посягань та
інших протиправних дій.

Образа державного виконавця, опір, погроза, насильство та інші дії, які
перешкоджають виконанню покладених на нього обов’язків, тягнуть за собою
встановлену законом відповідальність.

Стаття 15. Соціально-побутове забезпечення державних виконавців

Державні виконавці, які потребують поліпшення житлових умов,
забезпечуються житлом у першочерговому порядку відповідно до
законодавства

Державні виконавці мають право на першочергове встановлення квартирних
телефонів.

Стаття 16. Державне страхування та відшкодування шкоди у разі загибелі
або каліцтва державного виконавця

Державний виконавець підлягає обов’язковому державному страхуванню на
суму десятирічного заробітку за останньою посадою, яку він займає.

Порядок та умови страхування державних виконавців встановлюються
Кабінетом Міністрів України.

У разі загибелі державного виконавця під час виконання службових

-139-

обов’язків сім’ї загиблого або його утриманцям виплачується одноразова
допомога у розмірі десятирічного заробітку загиблого за останньою
посадою, яку він займав, і призначається пенсія у зв’язку з втратою
годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За сім’єю загиблого державного виконавця зберігається право на одержання
жилої площі.

У разі каліцтва, одержаного державним виконавцем під час виконання
службових обов’язків, а також інвалідності, що настала у період
проходження служби або не пізніше як через три місяці після звільнення
зі служби чи після закінчення цього терміну, але внаслідок захворювання
або нещасного випадку, що сталися при виконанні службових обов’язків,
йому виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до
п’ятирічного заробітку (залежно від ступеня втрати працездатності) і
призначається пенсія по інвалідності.

Збитки, завдані майну державного виконавця чи членів його сім’ї у
зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, відшкодовуються у
встановленому законом порядку в повному обсязі за рахунок коштів
Державного бюджету України.

РОЗДІЛ VI. ФІНАНСУВАННЯ І МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, ОПЛАТА ПРАЩ
ДЕРЖАВНИХ ВИКОНАВЦІВ

Стаття 17. Оплата праці державних виконавців

Заробітна плата державного виконавця складається з посадового окладу,
премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також інших
надбавок згідно із законодавством.

Стаття 18. Фінансування і матеріальне забезпечення діяльності
державних виконавців

Фінансування і матеріальне забезпечення діяльності державних виконавців
здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Чисельність державних виконавців, порядок та норми матеріального
забезпечення їх діяльності встановлюються Кабінетом Міністрів України за
поданням Міністерства юстиції України.

Державним виконавцям, які використовують у службових цілях власний
транспорт, виплачується грошова компенсація в розмірах, встановлених
законодавством.

Державний виконавець під час службового відрядження користується правом
придбання без черги проїзних документів на всі види транспорту і
влаштування в готелі.

(Частину п’яту статті 18 виключено на підставі Закону від 17.022000 №
1459-Ш)

Державні виконавці забезпечуються безоплатним форменим одягом за
нормами, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

РОЗДІЛ VII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. До приведення законів України, інших нормативно-правових актів у
відповідність з нормами цього Закону вони застосовуються у частині, що
не суперечить цьому Закону.

-140-

Положення частини першої статті 8 цього Закону щодо наявності у
державного виконавця юридичної освіти вводиться в дію з 1 січня 2002

року.

(Пункт 2 розділу VII доповнено частиною другою згідно із Законом України
від 31.12.98р. № 376-ХІУ)

3. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня набрання
чинності цим Законом:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін
до законів України, що випливають з цього Закону;

привести у відповідність з цим Законом свої нормативно-правові акти;

забезпечити перегляд міністерствами та іншими центральними органами
виконавчої влади України їхніх нормативно-правових актів і скасування
тих актів, що суперечать цьому Закону;

вирішити питання про формування державного замовлення через Міністерство
освіти України, інші центральні органи виконавчої влади на підготовку
спеціалістів з юридичною освітою для забезпечення кадрових потреб
державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

(Пункт 3 розділу VII доповнено абзацом п’ятим згідно із Законом України
від 31.12.98р. № 376-ХІУ)

Президент України Л.
КУЧМА

м. Київ, 24 березня 1998 року

№ 202/98-ВР

ЗАТВЕРДЖЕНО

наказом Міністерства юстиції України від 15.05.2000 р. № 450/к

Положення про департамент державної виконавчої служби Міністерства
юстиції України

1. Загальні положення

1.1. Департамент державної виконавчої служби є структурним підрозділом
Міністерства юстиції України

1.2. У складі апарату Департаменту державної виконавчої служби 24
чоловіки. Департамент очолює директор, який має двох заступників.

1.3. Функціональні обов’язки працівників Департаменту визначаються цим
положенням.

1.4. Департамент державної виконавчої служби включає в себе:

— відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

— районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи
державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

1.5. Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається
на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення),
районних у містах відділів державної виконавчої служби.

-141-

1.6. Районні, міські (міст обласного значення), районні у містах
відділи державної виконавчої служби є юридичними особами, мають
розрахункові та інші рахунки в установах банків, гербову печатку.

1.7. Державними виконавцями є начальник, заступник начальника, старший
державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста
обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої
служби.

1.8. Примусове виконання рішень покладається на державних виконавців у
порядку, передбаченому законом.

2. Функціональні обов’язки Департаменту державної виконавчої служби

2.1. На Департамент державної виконавчої служби покладається:

— організація своєчасного, повного і неупередженого примусового
виконання рішень, ухвал, постанов судів у цивільних справах, у справах
про адміністративні правопорушення, вироків, ухвал та постанов судів у
кримінальних справах щодо майнових стягнень, а також постанов і рішень
органів, виконання яких покладено на державних виконавців (далі рішень)
у порядку, встановленому законодавством України;

— спільно з Департаментом кадрового забезпечення центрального апарату,
територіальних органів системи юстиції та судів України організовує
добір кадрів до органів державної виконавчої служби;

— методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх
професійного рівня;

— розгляд скарг на дії державних виконавців;

— підготовка необхідних розрахунків щодо фінансового і
матеріально-технічного забезпечення органів державної виконавчої служби;

— в межах компетенції, організація та забезпечення виконання міжнародних
договорів України з питань надання правової допомоги в цивільних,
сімейних та кримінальних справах;

— узагальнення роботи з питань виконання судових рішень;

— організація навчання державних виконавців і поширення позитивного
досвіду з питань виконання рішень;

— ведення статистики.

2.2. Свої функції Департамент здійснює як безпосередньо так і через
відповідні відділи державної виконавчої служби Головного управління
юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим,
обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;
через районні, міські (міст обласного значення), районні у містах
відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

2.3. У своїй діяльності Департамент державної виконавчої служби
керується Конституцією України, Законами України «Про державну виконавчу
службу» та «Про виконавче провадження»-, іншими законами та підзаконними
нормативно-правовими актами, що прийняті на їх виконання і цим
Положенням.

3. Порядок формування Департаменту

3.1. Структура, склад та функціональні обов’язки працівників
Департаменту державної виконавчої служби затверджуються Міністром
юстиції України.

-142-

3.2. Керує роботою Департаменту директор Департаменту державної
виконавчої служби, який призначається на посаду та звільняється з посади
Міністром юстиції України.

3.3. Начальники відділів державної виконавчої служби Головного
управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці
Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі
призначаються Міністром юстиції України за поданням начальника
відповідного управління юстиції, погодженим з директором Департаменту
державної виконавчої служби.

3.4. Начальники районних, міських (міст обласного значення), районних у
містах відділів державної виконавчої служби призначаються на посаду та
звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських Управлінь юстиції за поданням
начальників відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь
юстиції.

3.5. Державні виконавці призначаються на посаду, звільняються з посади
начальниками районних, міських (міст обласного значення), районних у
містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь
юстиції за погодженням з директором Департаменту державної виконавчої
служби.

4. Повноваження Департаменту державної виконавчої служби

4.1. Департамент державної виконавчої служби організує виконання законів
і здійснює керівництво роботою відділів державної виконавчої служби
Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських
управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних
у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь
юстиції.

4.2. В межах компетенції перевіряє та контролює роботу, розглядає
скарги на державних виконавців, організує професійну підготовку і
атестацію державних виконавців районних, міських (міст обласного
значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби
відповідних управлінь юстиції.

4.3. Для здійснення своїх повноважень має право:

— залучати в установленому порядку до перевірок з питань організаційного
забезпечення виконання рішень спеціалістів відділів державної виконавчої
служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського
міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення),
районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних
управлінь юстиції, державних виконавців;

— залучати вчених, спеціалістів місцевих органів виконавчої влади,
підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівниками) для
розгляду питань, що належать до його компетенції;

— безоплатно отримувати будь-яку інформацію, пов’язану із здійсненням
своїх повноважень;

— скликати наради з питань що належать до його компетенції.

-143-

4.3. За результатами перевірок вносить пропозиції Міністру юстиції
України, начальникам Головного управління юстиції Міністерства юстиції
України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в областях,
містах Києві та Севастополі про заохочення за успіхи в роботі і
накладення стягнення за допущені порушення працівниками державної
виконавчої служби. Ініціює розгляд цих питань на засіданнях колегії
Міністерства юстиції України.

Затверджено

наказом Міністерства юстиції України від ЗО серпня 2000 р. № 36/5

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України ЗО серпня 2000 р. за №
558/4779

Положення

про Головне управління юстиції Міністерства

юстиції України в Автономній Республіці Крим,

обласні, Київське та Севастопольське

міські управління юстиції

1. Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління
юстиції (далі — управління юстиції) підпорядковуються Міністерству
юстиції України (далі — Мін’юст України) та є його територіальними
органами.

2. Управління юстиції у своїй діяльності керується Конституцією
України, законами України, актами Президента України і Кабінету
Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України та цим
Положенням.

3. Основними завданнями управління юстиції є:

участь у забезпеченні реалізації державної правової політики, державної
політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відносин,
сприяння розвитку системи надання правової допомоги з метою реалізації
прав і свобод громадян, захисту законних інтересів фізичних та юридичних
осіб;

забезпечення захисту прав людини і громадянина у визначеній сфері
діяльності;

підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи, участь
в роботі з вдосконалення законодавства, у розробці проектів
нормативно-правових актів та сприяння відповідно до своєї компетенції
розвитку правової науки;

організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності районних,
районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції,
районних (міських) судів; організація виконання рішень судів та інших
органів відповідно до законів України, робота з кадрами, експертне
забезпечення правосуддя;

-144-

організація роботи державної виконавчої служби, нотаріату та
підпорядкованих відділів реєстрації актів громадянського стану, служби
громадянства та реєстрації фізичних осіб, інших органів та установ
юстиції;

державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств і
республіканських комітетів Автономної Республіки Крим, обласних,
Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх
управлінь, відділів, інших структурних підрозділів, а також місцевих
органів господарського управління і контролю;

здійснення легалізації місцевих об’єднань громадян та реєстрації інших
юридичних осіб у порядку, встановленому чинним законодавством;

здійснення у випадках, передбачених законодавством, реєстрації прав на
нерухоме майно, ведення реєстру застави рухомого майна та реєстру прав
на нерухоме майно;

здійснення контролю за виконанням актів Мін’юсту стосовно
нормативно-методичного забезпечення діяльності бюро технічної
інвентаризації щодо проведення реєстрації прав власності на нерухоме
майно;

методичне керівництво правовою роботою в місцевих органах виконавчої
влади, на державних підприємствах, в установах і організаціях, надання
зазначеним органам, а також органам місцевого самоврядування методичної
допомоги у приведенні їхніх нормативно-правових актів у відповідність до
чинного законодавства;

розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового
світогляду;

представлення в межах своєї компетенції за дорученням Мін’юсту України
інтересів Президента України, Кабінету Міністрів України і Мін’юсту
України під час розгляду справ у судах областей, міст Києва і
Севастополя, підготовка матеріалів до розгляду цих справ;

здійснення міжнародно-правового співробітництва в межах повноважень;

організація роботи з кадрами в апараті управління, районних (міських)
судах, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення)
управліннях юстиції та підвідомчих установах, підвищення їхньої
кваліфікації.

4. Управління юстиції відповідно до покладених на нього завдань:

1) бере участь у забезпеченні реалізації державної правової політики,
державної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних
відносин;

2) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать
до його повноважень, готує пропозиції щодо вдосконалення законодавства,
проведення в Україні правової реформи та подає їх до Мін’юсту України;

3) здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію
нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів
Автономної Республіки Крим, обласних, Київської, Севастопольської
міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших
структурних підрозділів, а також місцевих органів господарського
управління і контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси
громадян або мають міжвідомчий характер, веде реєстр цих актів;

4) сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і
законних інтересів громадян та юридичних осіб, здійснює у випад-

Ю-І-1485 -145-

ках, передбачених законодавством, державну реєстрацію юридичних осіб,
організовує у встановленому порядку в системі органів юстиції надання
громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг правового та
технічного характеру;

5) забезпечує районні, районні у містах, міські (міст обласного
значення) управління юстиції, суди та установи юстиції інформацією з
бази даних Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів;

6) здійснює контроль за дотриманням порядку реєстрації прав на нерухоме
майно, реєстрацію застав рухомого майна та ведення Державного реєстру
прав на нерухоме майно, Державного реєстру застав рухомого майна в
порядку, визначеному чинним законодавством;

7) забезпечує функціонування та розвиток системи правової
інформатизації;

8) веде роботу з обліку та підтримання в контрольному стані актів
законодавства відповідно до Єдиного класифікатора галузей законодавства
України;

9) здійснює контроль та координацію управлінської діяльності начальників
районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь
юстиції;

10) вносить пропозиції з питань організації діяльності районних
(міських), міжрайонних (окружних) судів та щодо змін у мережі судів та
їх штаті;

11) організовує в порядку, встановленому законодавством України, роботу
з кадрового забезпечення районних (міських), міжрайонних (окружних)
судів; готує за рекомендаціями відповідних кваліфікаційних комісій
суддів для подання Мін’юсту України матеріали щодо призначення або
обрання суддів, голів судів, заступників голів судів та переведення на
посади в інші суди та звільнення з посад; формує резерв на посади
суддів, голів судів і заступників голів судів; організовує навчання,
стажування і підвищення кваліфікації суддів, голів судів і заступників
голів судів та інших працівників судів;

12) уносить подання до відповідної кваліфікаційної комісії суддів про
порушення дисциплінарного провадження щодо суддів районних (міських)
судів;

13) готує для подання до Мін’юсту України матеріали щодо заохочення та
нагородження державними нагородами районних (міських) суддів та
працівників підвідомчих установ;

14) здійснює перевірки з питань, віднесених до компетенції управління, в
районних (міських) судах, у разі потреби, проводить цю роботу у
взаємодії з обласним чи прирівняним до нього судом, а також у районних,
районних у містах, міських (міст обласного значення) управліннях
юстиції;

15) спільно з органами суддівського самоврядування, місцевими органами
виконавчої влади здійснює заходи щодо забезпечення незалежності суддів,
соціального захисту суддів та інших працівників судів;

16) сприяє вирішенню питань, пов’язаних із забезпеченням належної
організації в районних (міських) судах щодо оформлення та ведення
діловодства, архівної справи, роботи з речовими доказами, довідкової
роботи із законодавства та судової статистики;

-146-

17) забезпечує достовірність та оперативне подання статистичних звітів,
усебічний аналіз статистичної інформації;

18) спрямовує діяльність органів державної виконавчої служби, координує
і контролює їхню діяльність;

19) організовує в порядку, встановленому законодавством України,
своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та
інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державних
виконавців;

20) вивчає і узагальнює роботу з виконання рішень судів та інших
органів, уживає заходів до усунення причин порушення законів при
здійсненні цієї роботи;

21) готує і надає районним, районним у містах, міським (міст обласного
значення) управлінням юстиції методичні та інструктивні матеріали з
питань, віднесених до компетенції управління;

22) за дорученням Мін’юсту України організовує, забезпечує та контролює
виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в
цивільних, сімейних, кримінальних справах, а також конвенцій і угод щодо
діяльності судів та установ юстиції;

23) організовує діяльність регіональних відділень Національного бюро у
справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини
при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, обласних, Київському та Севастопольському
міських управліннях юстиції, які діють в порядку, передбаченому
Мін’юстом України;

24) за дорученням Уповноваженого у справах дотримання Конвенції про
захист прав і основних свобод людини вивчає факти порушень прав людини
відповідно до запитів Європейського Суду з прав людини, сприяє отриманню
доказів, надсилає повідомлення та додаткові письмові зауваження щодо
конкретних випадків порушень прав людини в Україні;

25) за дорученням Мін’юсту України представляє інтереси Президента
України, Кабінету Міністрів України і Мін’юсту України під час розгляду
справ у судах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя, готує матеріали до розгляду цих справ;

26) у встановленому порядку здійснює легалізацію місцевих громадських
організацій, місцевих осередків зареєстрованих всеукраїнських та
міжнародних об’єднань громадян, реєстрацію місцевих благодійних
організацій, відділень (філій, представництв) всеукраїнських та
міжнародних благодійних організацій, регіональних торгово-промислових
палат, регіональних (місцевих) творчих спілок, територіальних осередків
всеукраїнських творчих спілок, обласних, регіональних і республіканських
професійних спілок та їх об’єднань, кредитних спілок, статутів
територіальних громад, асоціацій та інших форм добровільних об’єднань
органів місцевого самоврядування; бере до уваги організаційні ланки
всеукраїнських професійних спілок; веде відповідні реєстри та книги
обліку, а також готує звітність щодо вищезазначених об’єднань громадян,
яку подає у встановлені терміни до Мін’юсту України;

27) здійснює контроль за додержанням місцевими громадськими
організаціями, місцевими осередками зареєстрованих всеукраїнських та
міжнародних об’єднань громадян, місцевими благодійними організація-

Іо- -147-

ми, відділеннями (філіями, представництвами) всеукраїнських та
міжнародних благодійних організацій, регіональними торгово-промисловими
палатами, регіональними (місцевими) творчими спілками, територіальними
осередками всеукраїнських творчих спілок, кредитними спілками,
територіальними громадами, асоціаціями та іншими формами добровільних
об’єднань органів місцевого самоврядування положень своїх статутів;

28) здійснює контроль за роботою районних, районних у містах, міських
(міст обласного значення) управлінь юстиції щодо легалізації об’єднань
громадян, реєстрації благодійних організацій;

29) готує і надає у межах своїх повноважень районним, районним у містах,
міським (міст обласного значення) управлінням юстиції методичні
матеріали з питань легалізації об’єднань громадян, реєстрації
благодійних організацій;

30) організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність і
вживає заходів щодо її поліпшення, здійснює контроль за законністю
вчинення нотаріальних дій державними і приватними нотаріусами,
нотаріального архіву, забезпечує роботу кваліфікаційної комісії
нотаріату;

31) забезпечує діяльність нотаріального архіву щодо зберігання
нотаріальних документів;

32) організовує та контролює стажування осіб, які мають намір займатися
нотаріальною діяльністю;

33) визначає нотаріальний округ, реєструє приватну нотаріальну
діяльність, уносить зміни в реєстраційне посвідчення та анулює його,
контролює дотримання вимог щодо організації робочого місця приватного
нотаріуса;

34) подає до Мін’юсту України пропозиції щодо визначення граничної
чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних округах області;

35) призупиняє діяльність нотаріусів, готує обгрунтовані подання на
розгляд Мін’юсту України щодо анулювання свідоцтва про право на заняття
нотаріальною діяльністю;

36) затверджує розміри оплати за надання державними нотаріусами
додаткових платних послуг правового і технічного характеру та забезпечує
організаційне керівництво цією роботою;

37) контролює обіг спеціальних бланків та захисних знаків нотаріальних
документів, готує подання до Мін’юсту України щодо необхідності
виготовлення печаток нотаріусів відповідно до зразків, затверджених
Мін’юстом України;

38) здійснює контроль за дотриманням ліцензійних умов суб’єктами
підприємницької діяльності щодо здійснення ними юридичної практики, бере
участь у веденні реєстру ліцензій на здійснення юридичної практики;

39) контролює дотримання ліцензійних умов суб’єктами підприємницької
діяльності щодо провадження підприємницької діяльності судово-експертної
діяльності;

40) уносить до Мін’юсту України пропозиції щодо призупинення дії
ліцензії, наданої суб’єктам підприємницької діяльності, або її
анулювання відповідно до вимог чинного законодавства;

-148-

41) здійснює оплату праці адвокатів, судових експертів, перекладачів за
рахунок коштів державного бюджету в разі участі у кримінальній справі
адвоката, судового експерта, перекладача за призначенням;

42) контролює діяльність підвідомчих органів реєстрації актів
громадянського стану щодо додержання ними чинного законодавства при
реєстрації актів громадянського стану, перевіряє їхню роботу, надає
практичну та методичну допомогу, а також вживає заходів щодо поліпшення
роботи цих органів;

43) бере участь разом з місцевими органами виконавчої влади в галузі
освіти і науки в організації роботи з підготовки фахівців за
спеціальністю «Правознавство» у навчальних закладах незалежно від форм
власності та підпорядкування;

44) забезпечує роботу кваліфікаційної комісії, створеної для визначення
рівня професійної підготовки осіб, які мають намір працювати у відділах
реєстрації актів громадянського стану на посадах державних службовців;

45) розробляє положення, установлює та затверджує розміри оплати за
надання працівниками відділів реєстрації актів громадянського стану
додаткових платних послуг правового і технічного характеру та забезпечує
організаційне керівництво цією роботою;

46) забезпечує органи реєстрації актів громадянського стану бланками
свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану, а також книгами
обліку оприбуткування і витрачання їх, здійснює контроль за станом цієї
роботи та складає звіти щодо їх витрачання;

47) складає у встановленому законодавством порядку статистичну
звітність щодо зареєстрованих актів громадянського стану;

48) розглядає матеріали щодо анулювання поновлених та повторно складених
записів актів громадянського стану;

49) зберігає другі примірники книг реєстрації актів громадянського стану
та метричних книг, складених на території Автономної Республіки Крим, в
областях, містах Києві та Севастополі, уносить у встановленому
законодавством порядку до них відповідні зміни та доповнення і видає на
їх підставі повторні свідоцтва про реєстрацію актів громадянського
стану;

50) веде облік законодавства і практики роботи органів реєстрації актів
громадянського стану та забезпечує належне ведення цієї роботи у
відділах реєстрації актів громадянського стану;

51) перевіряє достовірність, належне оформлення і засвідчує документи,
які видаються підвідомчими відділами реєстрації актів громадянського
стану, для подальшого використання їх за кордоном;

52) забезпечує виконання законодавства з питань громадянства та
реєстрації фізичних осіб;

53) перевіряє стан правової роботи в місцевих органах виконавчої влади,
на державних підприємствах, в установах, організаціях, вносить
рекомендації щодо поліпшення цієї роботи;

54) надає методичну допомогу державним підприємствам, установам,
організаціям, місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого
самоврядування у приведенні їхніх нормативних актів у відповідність до
чинного законодавства;

-149-

55) уживає заходів до підвищення кваліфікації працівників юридичних
служб місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ, організацій, проводить стажування,
семінари й наради з працівниками юридичних служб спільно з іншими
органами виконавчої влади. Поширює сучасні новітні форми й методи роботи
з правового забезпечення господарської діяльності, уносить пропозиції
Мін’юсту України щодо створення госпрозрахункових навчально-методичних
центрів;

56) здійснює через засоби масової інформації інформування населення з
питань держави і права, захисту прав і основних свобод людини, чинного
законодавства та діяльності органів та установ юстиції;

57) координує діяльність місцевих органів виконавчої влади,
підприємств, установ та організацій щодо правової освіти населення;
вивчає стан правоосвітньої роботи в навчальних закладах, на
підприємствах, в установах і організаціях, бере участь у методичному
забезпеченні цієї освіти, формуванні у громадян правового світогляду;

58) надає методичну допомогу представникам державних органів у
реалізації програми правової освіти населення; консультує їх з питань
підготовки навчально-тематичних планів, програм, посібників, визначення
форм і методів правового навчання; дає рекомендації щодо його
вдосконалення; бере участь у проведенні семінарів, конференцій,
олімпіад, конкурсів та інших навчально-методичних заходів;

59) бере участь у виданні журналів і газет загальноправового характеру;
вивчає попит на юридичну літературу, бере участь у плануванні її випуску
місцевими видавництвами;

60) організовує роботу з кадрового забезпечення на посади начальників
(та їхніх заступників) районних, районних у містах, міських (міст
обласного значення) управлінь юстиції, установ юстиції, формує резерв
кадрів на відповідні посади; організовує роботу з підготовки,
перепідготовки та підвищення професійного рівня кадрів установ юстиції,
організовує професійне навчання, стажування і підвищення кваліфікації
працівників установ нотаріату, відділів реєстрації актів громадянського
стану, відділів державної виконавчої служби, узагальнює практику роботи
з кадрами та готує звіти з цих питань;

61) організовує роботу щодо поліпшення умов праці, житлових і побутових
умов працівників управління, установ системи органів юстиції, районних,
міських судів;

62) організовує розгляд звернень громадян з питань, що належать до його
компетенції, пов’язаних з роботою підвідомчих установ, виявляє та усуває
причини, що породжують обгрунтовані скарги громадян;

63) вивчає потреби, укладає договори стосовно постачання
матеріально-технічних ресурсів до районних (міських) судів та установ
нотаріату, відділів державної виконавчої служби, підпорядкованих
відділів реєстрації актів громадянського стану, інших установ юстиції, а
також здійснює контроль за зберіганням та витрачанням грошових коштів і
матеріальних цінностей у підпорядкованих органах та установах юстиції;

64) здійснює збір та систематизацію інформації про потреби управління
юстиції, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення)
управлінь юстиції, відділів державної виконавчої служби, районних
(міських) судів, підпорядкованих відділів реєстрації актів гро-

-150-

мадянського стану, установ юстиції на території Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва і Севастополя в засобах оргтехніки, засобах
зв’язку, технічного та програмного забезпечення, сприяє вирішенню цих
питань;

65) складає проекти кошторисів видатків на утримання районних, районних
у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, районних
(міських) судів, відділів державної виконавчої служби, підпорядкованих
відділів реєстрації актів громадянського стану, інших установ юстиції;

66) розподіляє встановлену чисельність, складає за участю керівників
місцевих органів юстиції штатні розписи працівників органів юстиції;

67) контролює надходження та організовує бухгалтерський облік
позабюджетних коштів судів та органів юстиції, а також звітність про
них;

68) здійснює централізований облік витрат на утримання районних,
районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції,
районних (міських) судів, державної виконавчої служби, підпорядкованих
відділів реєстрації актів громадянського стану, інших установ юстиції;

69) забезпечує у межах своєї компетенції дотримання державної таємниці
в органах юстиції, установах, що належать до сфери його управління;

70) забезпечує в межах своєї компетенції виконання завдань
мобілізаційної готовності;

71) здійснює контроль в апараті управління та підпорядкованих органах і
установах юстиції за дотриманням актів законодавства з питань боротьби з
корупцією і злочинністю та забезпечує їх неухильне виконання.

5. Управління юстиції має право:

здійснювати перевірки в районних, районних у містах, міських (міст
обласного значення) управліннях юстиції та підвідомчих установах;

здійснювати у межах своєї компетенції перевірки в міжрайонних
(окружних), районних (міських) судах;

залучати в установленому порядку до перевірок з питань організаційного
забезпечення діяльності та діловодства судів голів і заступників голів
інших судів або суддів, які перебувають у резерві на ці посади;

залучати в установленому порядку до перевірок роботи установ нотаріату
та приватних нотаріусів завідуючих державними нотаріальними конторами,
кваліфікованих нотаріусів з інших нотаріальних округів, а також
представників відділень Української нотаріальної палати за їхньої
згодою;

залучати вчених, спеціалістів місцевих органів виконавчої влади,
підприємств, установ і організацій (за погодженням з їхніми керівниками)
для розгляду питань, що належать до його компетенції;

залучати в установленому порядку для перевірок роботи суб’єктів
підприємницької діяльності, які займаються судово-експертною діяльністю
на підставі ліцензій Мін’юсту України, кваліфікованих експертів
науково-дослідних інститутів судових експертиз, підпорядкованих Мін’юсту
України;

уносити до Мін’юсту України пропозиції щодо зупинення на певний строк
дії виданої Мін’юстом України ліцензії у разі порушення суб’-

-151-

єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов або невиконання
суб’єктом підприємницької діяльності у визначений строк обов’язкових
умов Мін’юсту України;

уносити до Мін’юсту України пропозиції щодо анулювання виданої Мін’юстом
України ліцензії у разі виявлення недостовірних відомостей у заяві на
видачу ліцензії чи в документах, що додаються до неї, передачі суб’єктом
підприємницької діяльності ліцензії іншій особі, повторного або грубого
порушення суб’єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов;

одержувати безоплатно для здійснення функцій, покладених на управління
юстиції, інформацію від статистичних та контролюючих органів з питань
застосування законодавства в господарській діяльності підприємств,
установ, організацій, місцевих органів виконавчої влади;

брати участь у розробленні пропозицій щодо підготовки юридичних кадрів;

скликати наради з питань, що належать до його компетенції;

перевіряти в міністерствах і республіканських комітетах Автономної
Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських
державних адміністраціях, їх управліннях, відділах, інших структурних
підрозділах, а також місцевих органах господарського управління та
контролю додержання законодавства про державну реєстрацію
нормативно-правових актів, стан організації нормотворчої діяльності,
уносити пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків та
притягнення до відповідальності винних посадових осіб;

скасовувати рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів;

установлювати згідно з чинним законодавством тарифи за надання
працівниками установ нотаріату та органів реєстрації актів
громадянського стану додаткових платних послуг правового, інформаційного
та технічного характеру.

6. Управління юстиції здійснює свої повноваження як безпосередньо, так
і через утворені в установленому порядку районні, районні в містах,
міські (міст обласного значення) управління юстиції.

7. Управління юстиції взаємодіє з місцевими органами виконавчої влади
та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами,
установами, організаціями на відповідній території з питань, віднесених
до його компетенції.

8. Управління юстиції у межах своєї компетенції видає накази, які є
обов’язковими для виконання районними, районними в містах, міськими
(міст обласного значення) управліннями юстиції, підвідомчими йому
установами, органами та посадовими особами.

У випадках, передбачених законодавством, нормативно-правові акти
управління юстиції є обов’язковими для виконання місцевими органами
виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами,
установами й організаціями, незалежно від форм власності, а також
громадянами.

Нормативно-правові акти управління юстиції підлягають державній
реєстрації в порядку, установленому законодавством.

Управління, у разі потреби, видає разом з іншими місцевими органами
виконавчої влади спільні акти.

-152-

9. Начальник Головного управління юстиції Міністерства юстиції України
в Автономній Республіці Крим призначається на посаду та звільняється з
посади Міністром юстиції України за погодженням з Верховною Радою
Автономної Республіки Крим.

Начальники обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь
юстиції призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром
юстиції України за погодженням з головою відповідно обласної, Київської
та Севастопольської міської державної адміністрації.

Начальник управління юстиції має заступника — начальника відділу
реєстрації актів громадянського стану, заступника — начальника відділу
державної виконавчої служби та, при потребі, заступників начальника з
інших напрямків роботи управління. На одного із заступників начальника
управління покладаються обов’язки Голови Регіонального відділення
Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і
основних свобод людини.

Заступники начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції
України в Автономній Республіці Крим призначаються на посаду та
звільняються з посади Міністром юстиції України за погодженням з Головою
Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Головою Ради міністрів
Автономної Республіки Крим.

Заступники начальників обласних, Київського та Севастопольського міських
управлінь юстиції призначаються на посади та звільняються з посад
Міністром юстиції України за поданням начальника відповідного управління
юстиції.

Начальник управління юстиції несе персональну відповідальність за
виконання покладених на управління юстиції завдань і здійснення ним
своїх функцій, впровадження Програми діяльності Кабінету Міністрів
України в частині проведення державної правової політики, державної
політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відносин,
встановлює ступінь відповідальності заступників начальника управління
юстиції, керівників структурних підрозділів управління за керівництво
окремими ділянками його діяльності, а також за роботу районних, районних
у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції,
підвідомчих установ та районних (міських) судів.

10. Начальник управління юстиції:

організовує роботу управління та підвідомчих органів і установ юстиції
на виконання завдань, покладених на Мін’юст України та його
територіальні органи;

здійснює керівництво управлінням юстиції і підвідомчими установами, несе
персональну відповідальність за організацію та результати діяльності
управлінь юстиції згідно з Положенням про Головне управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні,
Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

затверджує положення про структурні підрозділи і функціональні обов’язки
працівників апарату управління юстиції;

затверджує посадові інструкції про основні обов’язки голови районного,
міського суду та його заступника;

організовує роботу щодо забезпечення кадрами районних, районних у
містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, затверджує
кадровий резерв на відповідні посади;

-153-

вносить пропозиції Мін’юсту про призначення на посади та звільнення з
посад начальників районних, районних у містах, міських (міст обласного
значення) управлінь юстиції;

за поданням начальників відділів державної виконавчої служби відповідних
управлінь юстиції призначає на посаду та звільняє з посади начальників
районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) відділів
державної виконавчої служби;

призначає на посади та звільняє з посад за поданням начальників
районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь
юстиції заступників начальників районних, районних у містах, міських
(міст обласного значення) управлінь юстиції, начальників відділів
реєстрації актів громадянського стану у складі районних, районних у
містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції;

заохочує працівників управління юстиції, заступників начальників
районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь
юстиції, керівників підвідомчих установ;

притягає до дисциплінарної відповідальності працівників управління
юстиції, заступників начальників районних, районних у містах, міських
(міст обласного значення) управлінь юстиції, керівників підвідомчих
установ;

вносить обгрунтовані подання Міністру юстиції України про заохочення або
притягнення до дисциплінарної відповідальності чи звільнення з посад
начальників районних, міських управлінь юстицій;

погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників філій
державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції
України та спеціалізованого державного підприємства «Укр-спец’юст»,
уносить пропозиції щодо притягнення їх до дисциплінарної
відповідальності.

11. В управлінні юстиції для колективного вирішення питань, що належать
до його компетенції, утворюється колегія в складі начальника управління
юстиції (голова колегії), заступників начальника управління юстиції за
посадою. До складу колегії можуть входити керівники районних, районних у
містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, а також
інші фахівці. Склад колегії затверджується Міністром юстиції України.

Рішення колегії запроваджуються в життя наказами начальника управління
юстиції.

12. Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо
поліпшення організації і діяльності установ юстиції та з інших питань
при управлінні юстиції можуть бути утворені наукова,
науково-консультативна ради та інші органи дорадчого та координаційного
характеру, склад яких та положення про них затверджує начальник
управління юстиції.

З метою координації діяльності місцевих органів виконавчої влади, інших
організацій та методичного забезпечення правової освіти населення
управління юстиції вносить місцевим державним адміністраціям та органам
місцевого самоврядування пропозиції про створення міжвідомчої
координаційно-методичної ради з правової освіти з представників
відповідних органів, установ та організацій, про склад цієї ради, та
проект положення про неї; бере безпосередню участь у роботі ради.

-154-

13. Управління юстиції утримується за рахунок Державного бюджету
України. Загальну чисельність, фонд оплати праці працівників,
структуру, штатний розпис та кошторис доходів і видатків управління
юстиції затверджує Міністр юстиції України.

14. Управління юстиції є юридичною особою, має самостійний баланс,
рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба
України і своїм найменуванням.

Затверджено

наказом Міністерства юстиції України від ЗО серпня 2000 р. № 36/5

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України ЗО серпня 2000 р. за №
559/4780

Положення

про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення)
управління юстиції

1. Районні, районні у містах, міські (міст обласного значення)
управління юстиції (далі — управління юстиції) є територіальними
органами Міністерства юстиції України (далі — Мін’юст України).

Управління юстиції підпорядковуються Мін’юсту України та безпосередньо
Головному управлінню юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, обласним, Київському та Севастопольському міським
управлінням юстиції.

2. Управління юстиції у своїй діяльності керуються Конституцією
України, законами України, актами Президента України і Кабінету
Міністрів України, наказами Мін’юсту України, наказами Головного
управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці
Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь
юстиції та цим Положенням.

3. Основними завданнями управління юстиції є:

участь у забезпеченні реалізації державної правової політики, державної
політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відносин;

сприяння розвитку системи надання правової допомоги з метою реалізації
прав і свобод громадян, захисту законних інтересів фізичних та юридичних
осіб;

забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній
сфері діяльності;

організація надання юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і
законних інтересів громадян та юридичних осіб;

забезпечення в порядку, установленому законодавством України,
своєчасного і неупередженого примусового виконання рішень судів та інших
органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державних
виконавців;

організаційне забезпечення та координація роботи державної виконавчої
служби, установ нотаріату, органів реєстрації актів громадян-

-155-

ського стану, інших органів та установ юстиції; реалізація основних
завдань, визначених Мін’юстом України, Головним управлінням юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними,
Київським та Севастопольським міськими управліннями юстиції, щодо
діяльності зазначених органів юстиції, здійснення контролю та заходів
щодо поліпшення їх роботи;

державна реєстрація нормативно-правових актів районних, районних у
містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь,
відділів, інших структурних підрозділів;

легалізація місцевих об’єднань громадян та реєстрація інших юридичних
осіб у порядку, встановленому чинним законодавством;

здійснення у випадках, передбачених законодавством, реєстрації прав на
нерухоме майно, ведення реєстру застави рухомого майна та реєстру прав
на нерухоме майно;

здійснення контролю за виконанням актів Мін’юсту стосовно
нормативно-методичного забезпечення діяльності бюро технічної
інвентаризації щодо проведення реєстрації прав власності на нерухоме
майно;

організація діяльності, пов’язаної з громадянством та реєстрацією
фізичних осіб;

методичне керівництво правовою роботою в місцевих органах виконавчої
влади, на державних підприємствах, в установах і організаціях, надання
зазначеним органам методичної допомоги у приведенні нормативних актів у
відповідність до чинного законодавства;

розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового
світогляду;

організація роботи з кадрами апарату управління юстиції, установ
юстиції, підвищення кваліфікації їхніх працівників.

4. Управління юстиції відповідно до покладених на нього завдань:

1) бере участь у забезпеченні реалізації державної правової політики,
державної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних
відносин;

2) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать
до його повноважень, готує пропозиції щодо вдосконалення законодавства,
проведення в Україні правової реформи та подає їх до Головного
управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці
Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь
юстиції;

3) здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів районних,
районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх
управлінь, відділів, інших структурних підрозділів, що зачіпають права,
свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, веде
реєстр цих актів;

4) бере участь у розвитку системи правової інформатизації;

5) веде роботу з обліку та підтримання в контрольному стані актів
законодавства, нотаріальної та судової практики у відповідності до
Єдиного класифікатора галузей законодавства України; надає практичну
допомогу районним (міським) судам та установам юстиції з цих питань;
інформує обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції
про стан обліку нормативно-правових актів в районному управлінні
юстиції, судах і установах юстиції;

-156-

6) забезпечує через відділи державної виконавчої служби в порядку,
установленому законодавством України, своєчасне, повне і неупередже-не
примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб),
виконання яких покладено на державних виконавців;

7) узагальнює практику виконання судових рішень;

8) організовує навчання державних виконавців і поширює позитивний
досвід з питань виконання судових рішень;

9) організовує та контролює відповідно до своєї компетенції виконання
міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних,
сімейних, кримінальних справах, а також конвенцій і угод з питань,
пов’язаних з діяльністю судів та установ юстиції;

10) сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і
законних інтересів громадян та юридичних осіб, здійснює у випадках,
передбачених законодавством, державну реєстрацію юридичних осіб,
організовує у встановленому порядку в системі органів юстиції надання
громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг правового та
технічного характеру;

11) здійснює згідно з чинним законодавством легалізацію місцевих
громадських організацій, місцевих осередків зареєстрованих
всеукраїнських, міжнародних об’єднань громадян та місцевих громадських
організацій, реєстрацію місцевих благодійних організацій, відділень
(філій, представництв) всеукраїнських та міжнародних благодійних
організацій, регіональних (місцевих) творчих спілок, територіальних
осередків всеукраїнських творчих спілок, місцевих професійних спілок та
їх об’єднань, кредитних спілок, асоціацій та інших добровільних
об’єднань органів місцевого самоврядування, статутів територіальних
громад, бере до уваги організаційні ланки обласних, регіональних,
республіканських, всеукраїнських професійних спілок, веде відповідні
реєстри та книги обліку, а також готує звітність щодо цих об’єднань
громадян, яку подає до обласного управління юстиції;

12) контролює додержання місцевими громадськими організаціями, місцевими
осередками зареєстрованих всеукраїнських, міжнародних об’єднань громадян
та місцевими громадськими організаціями, місцевими благодійними
організаціями, відділеннями (філіями, представництвами) всеукраїнських
та міжнародних благодійних організацій, регіональними (місцевими)
творчими спілками, територіальними осередками всеукраїнських творчих
спілок, кредитними спілками, асоціаціями та іншими добровільними
об’єднаннями органів місцевого самоврядування, територіальними громадами
положень їхніх статутів;

13) здійснює контроль за дотриманням суб’єктами підприємницької
діяльності ліцензійних умов щодо провадження підприємницької діяльності
з юридичної практики та судово-експертної діяльності;

14) забезпечує повну, правильну та своєчасну реєстрацію актів
громадянського стану, розгляд матеріалів про переміну прізвищ, імен, по
батькові та про внесення виправлень, змін, доповнень до записів актів
громадянського стану, а також про поновлення втрачених актових записів;
видачу громадянам свідоцтв та довідок про реєстрацію, та сімейний стан
громадян України;

15) забезпечує подання до відділів реєстрації актів громадянського
стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Ав-

-157-

тономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського
міських управлінь юстиції матеріалів для вирішення питання щодо
анулювання поновлених та повторно складених записів актів;

16) забезпечує належний облік, зберігання, витрачання бланків свідоцтв
про реєстрацію актів громадянського стану;

17) забезпечує підвідомчі органи реєстрації актів громадянського стану
бланками свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану, записів
актів громадянського стану, а також іншою документацією;

18) вивчає та узагальнює практику застосування чинного законодавства
при реєстрації актів громадянського стану;

19) забезпечує належне зберігання та оформлення книг реєстрації актів
громадянського стану, метричних книг та іншої документації, пов’язаної з
реєстрацією цих актів;

20) перевіряє дотримання вимог чинного законодавства посадовими особами
виконавчих органів сільських і селищних рад, які реєструють акти
громадянського стану, та надає їм методичну допомогу;

21) забезпечує складання та подання в установленому законодавством
порядку звітів про реєстрацію актів громадянського стану та витрачання
бланків свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану;

22) організовує надання працівниками відділу реєстрації актів
громадянського стану громадянам додаткових платних послуг правового і
технічного характеру;

23) веде облік законодавства та практики роботи органів реєстрації актів
громадянського стану та забезпечує належне ведення цієї роботи у відділі
реєстрації актів громадянського стану;

24) забезпечує підвищення рівня кваліфікації працівників, що
здійснюють реєстрацію актів громадянського стану, та посадових осіб
виконавчих органів сільських і селищних рад, які реєструють акти
громадянського стану;

25) сприяє роботі кваліфікаційної комісії, створеної при Головному
управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці
Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях
юстиції, для визначення рівня професійної підготовки осіб, які мають
намір працювати у відділах реєстрації актів громадянського стану на
посадах державних службовців;

26) організовує виконання законодавства України з питань громадянства
щодо осіб, які постійно проживають в Україні;

27) забезпечує виконання законодавства реєстрації фізичних осіб;

28) перевіряє стан правової роботи в місцевих органах виконавчої влади,
на державних підприємствах, в установах та організаціях, дає
рекомендації щодо її поліпшення та приведення їх нормативно-правових
актів у відповідність до законодавства, уживає заходів з метою
підвищення кваліфікації працівників юридичних служб, поширює сучасні,
новітні форми і методи роботи з правового забезпечення господарської
діяльності;

29) координує діяльність місцевих органів виконавчої влади, державних
підприємств, установ, організацій щодо правової освіти населення,
формування у громадян правового світогляду; вивчає стан правової освіти
та правового інформування в навчальних закладах, на підприємствах, в
установах, організаціях, надає необхідну допомогу, бере участь

-158-

в семінарах, конференціях, олімпіадах правових знань, конкурсах з цих
питань;

30) здійснює добір кадрів управління та установ юстиції, формує резерв
кадрів на відповідні посади, організовує роботу з підготовки,
перепідготовки та підвищення професійного рівня кадрів управління та
установ юстиції, веде встановлену звітно-облікову документацію, готує
державну статистичну звітність з кадрових питань;

31) за дорученням Головного управління юстиції Міністерства юстиції
України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та
Севастопольського міських управлінь юстиції укладає договори, вивчає,
аналізує та узагальнює потреби матеріально-технічного забезпечення
районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь
юстиції, інших установ юстиції; забезпечує збереження матеріальних
цінностей;

32) подає Головному управлінню юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, обласному, Київському та Севастопольському
міським управлінням юстиції узагальнення щодо виконання функціональних
повноважень з питань юридично-правової діяльності місцевих органів
виконавчої влади та правового забезпечення господарської діяльності;

33) здійснює через засоби масової інформації інформування населення з
питань держави і права, захисту прав і основних свобод людини, чинного
законодавства та діяльності органів та установ юстиції;

34) розглядає звернення громадян з питань, що належать до його
компетенції, виявляє та усуває причини, що породжують обгрунтовані
скарги громадян;

35) забезпечує, у межах своєї компетенції, реалізацію державної політики
стосовно державної таємниці, організовує її зберігання в управлінні
юстиції;

36) здійснює облік витрат на утримання районних, районних у містах,
міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, державної
виконавчої служби, підпорядкованих відділів реєстрації актів
громадянського стану, інших установ юстиції;

37) забезпечує, у межах своєї компетенції, виконання завдань
мобілізаційної готовності держави.

5. Управління юстиції має право:

здійснювати перевірки роботи підпорядкованих установ юстиції; залучати
для цього науковців, спеціалістів місцевих органів виконавчої влади,
підприємств, установ і організацій (за узгодженням з їхніми керівниками)
для розгляду питань, що належать до його компетенції;

одержувати безоплатно для здійснення функцій, покладених на управління
юстиції, інформацію від статистичних та контролюючих органів з питань
застосування законодавства в господарській діяльності підприємств,
установ, організацій, місцевих органів виконавчої влади;

скликати та проводити наради з питань, що належать до його компетенції;

перевіряти в районних, районних у містах Києві та Севастополі державних
адміністраціях, їх управліннях, відділах, інших структурних підрозділах
додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових
актів, стан організації нормотворчої діяльності, уносити

-159-

пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнення до
відповідальності винних посадових осіб;

скасовувати рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів;

перевіряти стан розгляду звернень громадян у підвідомчих установах щодо
усунення причин, що породжують надходження обгрунтованих скарг на роботу
установ юстиції;

вивчати в районних, районних у містах Києві та Севастополі державних
адміністраціях, їх відділах, управліннях та інших підрозділах, на
підприємствах, в установах і організаціях, розташованих на відповідній
території, стан правової роботи, вносити пропозиції про усунення
виявлених недоліків і порушень.

6. Управління юстиції взаємодіє з місцевими органами виконавчої влади
та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами,
установами, організаціями на відповідній території з питань, що належать
до його компетенції.

7. Управління юстиції у межах своєї компетенції видає накази,
організовує і контролює їх виконання.

У випадках, передбачених законодавством, нормативно-правові акти
управління юстиції є обов’язковими для виконання місцевими органами
виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами,
установами і організаціями, незалежно від форм власності, та
громадянами.

Нормативно-правові акти управління юстиції підлягають державній
реєстрації в порядку, установленому законодавством.

Управління в разі потреби разом з іншими місцевими органами виконавчої
влади видає спільні акти.

8. Начальник управління юстиції призначається на посаду та звільняється
з посади Міністром юстиції України за поданням начальника Головного
управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці
Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь
юстиції за погодженням з головами відповідних місцевих державних
адміністрацій.

Начальник управління юстиції має заступника — начальника відділу
реєстрації актів громадянського стану, заступника — начальника відділу
державної виконавчої служби та, при потребі, заступників начальника за
іншими напрямками роботи управління.

Заступники начальника управління юстиції призначаються на посаду та
звільняються з посади начальником Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного,
Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням
начальників районних, районних у містах, міських (міст обласного
значення) управлінь юстиції.

Начальники районних, міських (міст обласного значення), районних у
містах відділів державної виконавчої служби призначаються на посаду та
звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням
начальників відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь
юстиції.

-160-

9. Начальник управління юстиції:

здійснює керівництво діяльністю управління, несе персональну
відповідальність за виконання покладених на управління юстиції завдань,
впровадження Програми діяльності Кабінету Міністрів України в частині
забезпечення реалізації державної правової політики, державної політики
з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відносин, визначає
ступінь відповідальності заступників начальника та працівників
управління;

затверджує положення про структурні підрозділи і функціональні обов’язки
працівників управління юстиції та організовує контроль їх виконання;

заохочує працівників управління юстиції та керівників підприємств,
установ і організації, що належать до сфери його управління;

притягає до дисциплінарної відповідальності працівників управління
юстиції, керівників підвідомчих підприємств, установ і організацій.

Затвердження функціональних обов’язків, заохочення та притягнення до
дисциплінарної відповідальності державних виконавців проводиться в
порядку, передбаченому чинним законодавством.

10. Управління юстиції утримується за рахунок Державного бюджету
України. Загальну чисельність, фонд оплати праці працівників,
структуру, штатний розпис та кошторис доходів і видатків управління
юстиції затверджує Головне управління юстиції Міністерства юстиції
України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та
Севастопольське міські управління юстиції у межах, визначених Мін’юстом
України.

11. Управління юстиції є юридичною особою, має самостійний баланс,
рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба
України і своїм найменуванням.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про виконавче провадження

(З наступними змінами та доповненнями)

Цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших
органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому
виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Глава 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Виконавче провадження

J

L

h

j

L

j

O

Oe

TH

a

Oe

a

– ?

” – ?

?

h

f

h

&

(

(

?

?

ue

th

?

D

F

4

6

?

th

F

6

e!

.”

d#

&

e&

6

ae!

e!

,”

.”

b#

d#

&

&

ae&

e&

?’

1/4′

)

-)

()

*)

~*

?*

l,

n,

’/

”/

u0

ue0

¬2

®2

.4

04

^6

`6

?9

?9

Z:

\:

=

=

3/4@

A@

E@

I@

?B

¶B

D

D

D

-D

 D

cD

:E

= A@ I@ ¶B D -D cD [

TH[

a[

U]

Ue]

x^

z^

b_

d_

ae_

ae_

a

-a

aec

ec

Bf

Df

?f

?f

8j

:j

Dj

Fj

Dl

Fl

¦l

?l

‚m

„m

?o

?o

nr

pr

*y

,y

¶}

?}

4

6

&?

(?

2?

4?

?„

?„

?…

?…

&‡

(‡

?

?

X‰

Z‰

Oe?

O?

h?

j?

Z?N

?O

nP

R

S

,S

V

vW

nX

?Y

>[

a[

Ue]

z^

d_

ae_

-a

ec

Df

?f

:j

Fj

Fl

?l

„m

?o

pr

,y

?}

?}

6

(?

4?

?„

?…

(‡

?

Z‰

O?

j?

AE“

?”

4•

z?

*›

6›

O›

Z?

¦!

oeY

N?

.?

Ae“

AE“

°”

?”

2•

4•

x?

z?

(›

*›

4›

6›

?›

O›

X?

Z?

¤!

¦!

oY

oeY

§

L?

N?

,?

.?

i?

??

J

L

b?

d?

o?

oe?

?

?

“?

$?

?

?

–?

??

TH?

a?

?

?

O?

Oe?

1/4

1/4

e1/4

i1/4

®1/2

°1/2

†A

?A

tA

vA

VA

XA

¤E

¦E

°E

?E

oE

oeE

LI

NI

hI

jI

hI

jI

xI

zI

e?

e?

O

O

dO

fO

Z.?

??

L

d?

oe?

?

$?

?

??

a?

?

Oe?

1/4

i1/4

°1/2

?A

vA

XA

¦E

?E

oeE

NI

jI

jI

zI

e?

O

O

fO

‚O

¶O

Oe

’*

E*

O

fO

?O

‚O

?O

¶O

Oe

Oe

*

’*

AE*

E*

O

O

pU

), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень,
визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими
відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що
відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі —
рішення).

11 – 1-1485. – 161-

Стаття 2. Органи і посадові особи, які здійснюють примусове
виконання рішень

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу
службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове
виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст
обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої
служби (далі — державні виконавці).

Інші органи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у
випадках, передбачених цим Законом, у тому числі відповідно до статті 6
цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

Стаття 3. Рішення, що підлягають виконанню Державною виконавчою
службою

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню:

1) рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах;

2) вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині
майнових стягнень;

3) вироки судів у частині позбавлення права займати певні посади або
займатися певною діяльністю;

4) постанови судів у частині майнових стягнень у справах про
адміністративні правопорушення;

5) мирові угоди, затверджені судом;

6) рішення, ухвали, постанови арбітражних судів;

7) виконавчі написи нотаріусів;

8) рішення Конституційного Суду України у випадках, передбачених
законом;

9) не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником;

10) рішення третейських судів відповідно до законів України;

11) рішення комісій по трудових спорах;

12) постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими
законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках,
передбачених законом;

13) рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом
випадках;

14) рішення державних органів, прийняті з питань володіння і
користування культовими будівлями та майном;

15) рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних
відділень у передбачених законом випадках;

16) постанови державного виконавця про виконавчий збір та накладення
штрафу;

17) рішення інших державних або недержавних органів у випадках,
передбачених законом.

Стаття 4. Заходи примусового виконання рішень

Заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на майно боржника;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію,
стипендію боржника;

-162-

3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів,
зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Стаття 5. Обов’язки і права державних виконавців

Державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання
рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти
виконавчі дії.

Державний виконавець:

здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення,
зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі —
виконавчий документ);

надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість
ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх
клопотання;

заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин,
передбачених цим Законом;

роз’яснює сторонам їх права і обов’язки.

Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право:

одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки,
іншу інформацію;

здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно
працюючих у них боржників;

входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними,
проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності
примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці
приміщення і сховища;

накладати арешт на майно боржника, вилучати, передавати таке майно на
зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому
законодавством;

накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі
на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків,
інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах;

використовувати за згодою власника нежилі приміщення, що є в комунальній
власності, та інші приміщення — для тимчасового зберігання вилученого
майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна;

звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз’ясненням
рішення, порушувати клопотання про зміни порядку і способу виконання,
відстрочку та розстрочку виконання рішення;

звертатися до суду з поданням про розшук боржника або дитини;

викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих документів, що
знаходяться у виконавчому провадженні;

залучати до проведення виконавчих дій понятих, інших осіб у
встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, в тому числі для
оцінки майна;

накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у
випадках, передбачених законом;

здійснювати інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

п* -163-

Стаття 6. Обов’язковість вимог державного виконавця

Вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у статті З цього
Закону рішень є обов’язковими для усіх органів, організацій, посадових
осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

Державному виконавцю у встановлений ним строк повинні бути надані
безкоштовно документи або їх копії, необхідні для здійснення його
повноважень.

Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою
відповідальність згідно з законом.

Стаття 7. Гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому
провадженні

Державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у
точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності
порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до
проведення виконавчих дій, повинні бути роз’яснені державним виконавцем
їх права відповідно до вимог цього Закону.

Дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної виконавчої
дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у
задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені
особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до
виконання виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку.

Стаття 8. Контроль і нагляд за законністю виконавчого провадження

Контроль за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рішень
державним виконавцем здійснюють начальник відділу Державної виконавчої
служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та
керівник вищестоящого органу.

Нагляд за законністю виконавчого провадження здійснюють органи
прокуратури в порядку, передбаченому законом.

Стаття 9. Виконання рішень іншими органами

У випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо
стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банків,
кредитно-фінансовими установами. Рішення вказаних органів відповідно до
закону можуть виконуватися також іншими органами, організаціями,
посадовими особами та громадянами.

Органи, організації та особи, зазначені у частині першій цієї статті, не
є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які
виконують рішення про притягнення до кримінальної чи адміністративної
відповідальності.

Глава 2 УЧАСНИКИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Стаття 10. Учасники виконавчого провадження

та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій

Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони,
представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі.

-164-

Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках
залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ,
представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у
порядку, встановленому цим Законом.

Стаття 11. Сторони виконавчого провадження

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем може бути фізична або юридична особа, на користь чи в
інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником може бути фізична
або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії
(передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або
утриматися від їх вчинення.

У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або
боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у
виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у
виконавчому провадженні одному із співучасників.

У разі вибуття однієї з сторін державний виконавець зобов’язаний своєю
постановою здійснити заміну цієї сторони її правонаступником, визначеним
відповідно до закону. Для правонаступника усі дії, вчинені до його
вступу у виконавче провадження, обов’язкові в тій мірі, в якій вони були
б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Стаття 12. Представництво сторін у виконавчому провадженні

Сторони можуть реалізовувати свої права і обов’язки у виконавчому
провадженні самостійно або через представників. Особиста участь
громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати
представника, за винятком випадку, коли боржник зобов’язаний згідно з
рішенням вчинити певні дії особисто.

Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними, здійснюють свої
права та виконують обов’язки у виконавчому провадженні відповідно до
вимог закону.

Якщо стороною виконавчого провадження є особа, визнана судом безвісно
відсутньою, державний виконавець залучає до участі у виконавчому
провадженні особу, яка є опікуном П майна.

Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх
керівниками чи органами, посадовими особами, які діють в межах
повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної
особи.

Повноваження представника мають бути підтверджені довіреністю, виданою і
оформленою відповідно до вимог закону.

Стаття 13. Особи, які не можуть бути представниками у виконавчому
провадженні

Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

1) особи, які не досягли 18 років, крім випадків, передбачених законом;

2) особи, над якими встановлено опіку чи піклування;

3) судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли
вони діють як законні представники або як уповноважені особи
відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження;

-165-

4) інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати
представництво.

Стаття 14. Участь у виконавчому провадженні експерта або спеціаліста

Для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають при здійсненні
виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний
виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю
постановою експерта або спеціаліста, а при необхідності — кількох
спеціалістів або експертів.

Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка дієздатна особа,
яка має необхідні знання, кваліфікацію, досвід роботи у відповідній
галузі.

Експерт або спеціаліст зобов’язаний дати письмовий висновок з питань, що
поставлені йому державним виконавцем, а також давати усні рекомендації
щодо дій, які виконуються в його присутності.

Експерт або спеціаліст має право на винагороду за надані ним послуги,
розмір якої визначає начальник відповідного органу Державної виконавчої
служби. Ця винагорода та інші витрати на проведення експертизи належать
до витрат, пов’язаних із провадженням виконавчих дій.

За відмову або ухилення від дачі висновку чи за дачу завідомо
неправдивого висновку експерт несе відповідальність, передбачену
законом, про що він має бути попереджений державним виконавцем.

Стаття 15. Участь у виконавчому провадженні перекладача

У разі необхідності під час провадження виконавчих дій державний
виконавець або сторони (їх представники) можуть запросити перекладача.
Перекладачем може бути будь-яка дієздатна особа, що володіє мовами,
знання яких необхідно для перекладу. Особі, якій потрібні послуги
перекладача, державний виконавець надає строк для його запрошення. У
випадку, коли зазначена особа не забезпечить участі перекладача у
визначений строк, його може призначити своєю постановою державний
виконавець.

Перекладач має право на винагороду за виконану роботу, що належить до
витрат, пов’язаних із провадженням виконавчих дій.

У разі завідомо неправильного перекладу, а також за відмову виконати
обов’язки перекладача особа несе відповідальність відповідно до закону,
про що вона має бути попереджена державним виконавцем.

Стаття 16. Залучення понятих до провадження виконавчих дій

Виконавчі дії можуть провадитися у присутності понятих.

Присутність понятих обов’язкова при вчиненні виконавчих дій, пов’язаних
із примусовим входженням до нежилих приміщень і сховищ, в яких
зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно
стягувача, яке має бути повернено йому в натурі; примусовим входженням
до жилих будинків, квартир для забезпечення примусового виселення та
вселення в них; примусовим входженням до будинків,

-166-

квартир та інших приміщень, в яких знаходиться дитина, яка має бути
передана іншим особам відповідно до рішення суду; при проведенні огляду,
арешту, вилучення і передачі майна.

Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні громадяни, які не
мають особистої заінтересованості в провадженні виконавчих дій і не
пов’язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними
зв’язками, підлеглістю чи Ігідконтрольністю. Кількість понятих при
вчиненні виконавчих дій не може бути менше двох.

Понятий має право знати, для участі в провадженні яких виконавчих дій
його запрошено, на підставі якого виконавчого документа вони
здійснюються, а також робити зауваження з приводу вчинення виконавчих
дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта відповідної
виконавчої дії. Понятий зобов’язаний засвідчити факт, зміст і результати
виконавчих дій, під час провадження яких він був присутній. Перед
початком виконавчих дій, в яких беруть участь поняті, державний
виконавець роз’яснює їх права і обов’язки.

Поняті мають право на компенсацію витрат, пов’язаних із виконанням
обов’язків понятих. Зазначені витрати належать до витрат на проведення
виконавчих дій.

Стаття 17. Відводи державного виконавця, експерта, спеціаліста,
перекладача

Державний виконавець, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати
участі у виконавчому провадженні і підлягають відводу, якщо вони є
близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, що беруть
участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані в результаті
виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх
неупередженості.

За наявності обставин для відводу зазначені особи зобов’язані заявити
самовідвід. З тих же підстав відвід цим особам може бути заявлений
стягувачем, боржником або їх представниками. Відвід має бути
вмотивованим, викладеним у письмовій формі і заявленим у будь-який час
до закінчення виконавчого провадження.

Питання про відвід державного виконавця вирішується начальником
відповідного відділу Державної виконавчої служби, про що виноситься
постанова

Питання про відвід експерта, спеціаліста чи перекладача вирішується
вмотивованою постановою державного виконавця, яка затверджується
начальником відповідного відділу.

У разі відводу державного виконавця виконавчий документ передається у
встановленому порядку іншому державному виконавцеві або до іншого
підрозділу Державної виконавчої служби.

Відмова у задоволенні відводу державного виконавця може бути оскаржена
до відповідного суду у 10-денний строк, а відводу експерта, спеціаліста,
перекладача — у той же строк начальнику відповідного відділу Державної
виконавчої служби, а у разі його відмови — до суду.

-167-

Глава З ВІДКРИТТЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Стаття 18. Підстави для відкриття виконавчого провадження

Державний виконавець відкриває виконавче провадження:

1) за заявою стягувана або його представника про примусове виконання
рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону, на підставі виконавчого
документа;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина
або держави в суді;

3) в інших передбачених законом випадках.

Стаття 19. Вимоги до виконавчого документа

У виконавчому документі повинні бути зазначені:

1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової
особи, що видали документ;

2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3) найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і місце народження
боржника та його місце роботи (для громадян), номери рахунків у
кредитних установах (для юридичних осіб);

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред’явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий
документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений
печаткою.

Законом можуть бути встановлені також інші вимоги до виконавчих
документів.

Стаття 20. Місце виконання рішення

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання,
роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є
юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його
постійно діючого органу або майна

Виконання рішення, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії,
провадиться державним виконавцем за місцем здійснення таких дій.

Якщо у процесі виконавчого провадження змінилися місце проживання чи
місцезнаходження боржника, місце його роботи або з’ясувалося, що майно
боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє чи його недостатньо,
державний виконавець негайно складає про це акт і не пізніше наступного
дня надсилає виконавчий документ разом з копією цього акта до відділу
Державної виконавчої служби за новим міс-цепроживанням боржника, місцем
його роботи чи місцем знаходження майна боржника, про що одночасно
повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ.

Якщо зволікання вчинення виконавчих дій створює загрозу невиконання
рішення, державний виконавець має право вчиняти виконавчі дії на
території, на яку не поширюються його функції, або передати виконавчий
документ відповідному підрозділу Державної виконавчої служби в порядку,
встановленому Міністерством юстиції України.

-168-

Стаття 21. Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання

Виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання в такі строки:

1) виконавчі листи та інші документи — протягом трьох років;

2) накази арбітражних судів — протягом трьох місяців;

3) посвідчення комісій по трудових спорах — протягом трьох місяців;

4) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи
про адміністративні правопорушення, — протягом трьох місяців;

5) інші виконавчі документи — протягом року, якщо інше не встановлено
законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються:

1) для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стягнень — з
наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення
строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення,
а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, — з наступного
дня після його постановлення;

2) для виконання рішень арбітражних судів — з наступного дня після
набрання рішенням законної сили;

3) для виконання рішень комісій по трудових спорах — з дня видачі
посвідчення на примусове виконання рішення;

4) для виконання рішень, зазначених у пункті 4 частини першої цієї
статті, — з дня винесення відповідної постанови.

По інших виконавчих документах строк пред’явлення їх до виконання
встановлюється з наступного дня після їх видачі, якщо інше не
встановлено законом.

Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення
аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим
ушкодженням здоров’я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред’явлені
для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання встановлюються
для кожного платежу окремо.

Стаття 22. Переривання строку давності пред’явлення виконавчого
документа до виконання

Строки пред’явлення виконавчого документа до виконання перериваються:

а) пред’явленням виконавчого документа до виконання;

6) частковим виконанням рішення боржником.

Після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання
перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до
нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з
неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред’явлення
виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня
повернення виконавчого документа стягувачу.

-169-

Стаття 23. Поновлення пропущеного строку

для пред’явлення виконавчого документа до виконання

Державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого
документа, строк пред’явлення для примусового виконання якого минув, про
що виносить відповідну постанову.

Стягувач, який пропустив строк пред’явлення виконавчого документа до
виконання, має право звернутись із заявою про поновлення пропущеного
строку до суду, який видав відповідний документ, або до суду за місцем
виконання. Суд розглядає таку заяву у 10-денний строк, якщо інше не
встановлено законом.

По інших виконавчих документах пропущені строки поновленню не
підлягають.

Стаття 24. Прийняття виконавчого документа до виконання

Державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий
документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк
пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ
відповідає вимогам, передбаченим цим Законом.

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього
виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого
провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для
добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а
рішень про примусове виселення — п’ятнадцяти днів, та попереджає
боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого
строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних з
провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше
наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій
особі), який видав виконавчий документ.

За заявою стягувача з метою забезпечення виконання рішення по майнових
стягненнях державний виконавець одночасно з винесенням постанови про
відкриття виконавчого провадження описує майно боржника і накладає на
нього арешт, про що зазначається в цій постанові.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена
сторонами начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби
або до відповідного суду у 10-денний- строк.

Стаття 25. Строки здійснення виконавчого провадження

Виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії та виконати рішення, не
пов’язані з реалізацією майна боржника, не пізніше ніж у двомісячний
строк з дня надходження виконавчого документа Продовження зазначеного
строку можливе лише у випадках, передбачених цим Законом.

Негайному виконанню підлягають рішення:

1) про стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, ви-

-170-

рахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу по цих
виплатах, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення;

2) про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно
звільненого або переведеного працівника;

3) в інших випадках, якщо негайне виконання передбачено рішенням або
законом.

Якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець
відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після
одержання документів, зазначених у статті 18 цього Закону, і в той же
день проводить відповідні виконавчі дії.

Стаття 26. Відмова у відкритті виконавчого провадження

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у
разі:

1) пропуску встановленого строку пред’явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа про виконання рішення, зазначеного у
статті 3 цього Закону;

3) наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають
здійснення виконавчого провадження.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець
виносить постанову, яку не пізніше наступного дня надсилає заявникові.

Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути
оскаржена заявником начальнику відповідного відділу Державної виконавчої
служби або до відповідного суду в 10-денний строк з моменту її
одержання.

Стаття 27. Відкладення виконавчого провадження

Державний виконавець у разі невідповідності виконавчого документа
вимогам, передбаченим статтею 19 цього Закону, повертає виконавчий
документ у 3-денний строк органу, який його видав, про що виносить
постанову про відкладення відкриття виконавчого провадження та
повідомляє заявника

У постанові зазначається, на якій підставі повертається виконавчий
документ, і встановлюється строк для усунення порушень. Копія постанови
надсилається заявнику та органу, який видав цей документ.

У разі усунення допущених порушень у встановлений строк виконавчий
документ вважається поданим у день первісного надходження. Порушення
встановленого строку не перешкоджає повторному направленню виконавчого
документа державному виконавцю в загальному порядку.

Постанова про відкладення відкриття виконавчого провадження може бути
оскаржена начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби
або до відповідного суду заявником у 10-денний строк з моменту її
одержання.

Стаття 28. Роз’яснення рішень, які підлягають примусовому виконанню

У разі якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому
документі, є незрозумілою, державний виконавець має право зверну-

-171-

тися до суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий
документ, із заявою про роз’яснення відповідного рішення чи змісту
документа.

Суд або інший орган (посадова особа), який видав виконавчий документ,
зобов’язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-ден-ний строк з
дня її надходження і при необхідності дати відповідне роз’яснення
рішення чи змісту документа, не змінюючи їх змісту.

Глава 4

ПОРЯДОК ТА УМОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Стаття 29. Права і обов’язки сторін та інших осіб у виконавчому
провадженні

Сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право знайомитися
з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати
копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у
провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі
виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що
виникають в ході виконавчого провадження, заперечувати проти клопотань,
доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти
відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії
(бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та
користуватися іншими правами, наданими цим Законом.

Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого
документа, про поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до
виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа

Сторони мають право укласти мирову угоду, яка затверджується судом,
оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення
проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між
стягувачами.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов’язані сумлінно
користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і
своєчасного вчинення виконавчих дій.

Стаття ЗО. Добровільне виконання рішень

Державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен
пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття
виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на
добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно
до статті 24 цього Закону.

Постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою
боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов,
передбачених для вручення судових повісток.

У разі добровільного повного або часткового виконання рішення боржником
державний виконавець складає про це акт, який підписується стягувачем і
боржником.

-172-

Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення
повністю або частково, державний виконавець невідкладно розпочинає його
примусове виконання у межах строку, передбаченого статтею 25 цього
Закону.

Стаття 31. Час провадження виконавчих дій

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні не раніше
шостої години і не пізніше двадцять другої години. Конкретний час
проведення виконавчих дій визначається державним виконавцем. Сторони
виконавчого провадження мають право пропонувати зручний для них час
проведення виконавчих дій.

Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні, встановлені
законодавством, допускається лише у випадках, коли зволікання неможливе
або у разі, коли вони не можуть бути здійснені в інші дні з вини
боржника, і лише за погодженням із начальником відповідного відділу
Державної виконавчої служби.

Проведення виконавчих дій у нічний час допускається з дозволу начальника
відповідного відділу Державної виконавчої служби і лише у випадках, коли
невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров’ю громадян.

Стаття 32. Відкладення провадження виконавчих дій

Державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій на підставі
ухвали суду.

За наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій,
державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача
або за заявою боржника, або з власної ініціативи на строк до 10 днів.
Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить
відповідну постанову, про що повідомляє сторони, суд або інший орган,
який видав виконавчий документ.

Постанова про відкладення провадження виконавчих дій може бути оскаржена
начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби або до суду
в 3-денний строк.

Стаття 33. Відстрочка або розстрочка виконання,

зміна способу і порядку виконання рішення

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його
неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою
сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду чи іншого
органу, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або
розстрочку виконання, а також про зміну способу і порядку виконання.

Рішення про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку
виконання повинно бути прийнято у 10-денний строк і може бути оскаржено
у встановленому порядку.

Стаття 34. Обставини, що зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого
провадження

Виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню у випадках:

-173-

1) смерті стягувана або боржника, оголошення померлим чи визнання
безвісно відсутнім стягувана або боржника, або припинення існування
сторони — юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини
допускають правонаступництво;

2) визнання стягувана або боржника недієздатним;

3) проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах
України, передбачених законом інших військових формуваннях, якщо за
умовами служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання
стягувана, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах
України або інших військових формуваннях;

4) оспорювання боржником виконавчого документа у судовому порядку, якщо
таке допускається законом;

5) прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (посадових осіб),
уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення;

6) винесення постанови про зупинення виконання відповідного рішення
посадовою особою, якій законом надано таке право;

7) подання до суду позову про виключення майна з опису;

8) порушення арбітражним судом провадження у справі про банкрутство
боржника

Стаття 35. Право державного виконавця зупинити виконавче провадження

Виконавче провадження може бути зупинено у разі:

1) звернення державного виконавця до суду або іншого органу, який видав
виконавчий документ, із заявою про роз’яснення рішення, що підлягає
виконанню;

2) прохання боржника, який проходить строкову службу у складі Збройних
Сил України чи інших передбачених законом військових формувань;

3) перебування боржника у тривалому службовому відрядженні;

4) знаходження боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному
закладі;

5) подання скарги на дії державного виконавця або відмову в його
відводі;

6) оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

7) знаходження боржника або стягувача у відпустці за межами населеного
пункту, де вони проживають.

Стаття 36. Порядок і строки зупинення виконавчого провадження

Державний виконавець виносить вмотивовану постанову про зупинення
виконавчого провадження з підстав, передбачених у статтях 34 і 35 цього
Закону, яка затверджується начальником відповідного відділу Державної
виконавчої служби. Копія постанови надсилається у 3-ден-ний строк
сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали
виконавчий документ.

Виконавче провадження зупиняється:

у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 статті 34, — до визначення

-174-

правонаступників боржника або призначення опікуна недієздатному
боржникові;

у випадках, передбачених пунктом 3 статті 34, пунктами 2, 3, 4, 6 і 7
статті 35, — до закінчення існування названих обставин;

у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6, 7 і 8 статті 34, пунктом 5
статті 35, — до розгляду питання по суті.

Постанова про зупинення виконавчого провадження може бути оскаржена до
суду в 10-денний строк. Строки зупинення виконавчого провадження можуть
бути скорочені судом.

Впродовж строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії
не провадяться.

Після усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого
провадження, державний виконавець зобов’язаний поновити виконавче
провадження за власною ініціативою або заявою стягувача.

Стаття 37. Закриття виконавчого провадження

Виконавче провадження підлягає закриттю державним виконавцем у випадках:

1) прийняття судом відмови стягувача від стягнення;

2) затвердження судом мирової угоди між стягувачем і боржником про
закриття виконавчого провадження;

3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання
безвісно відсутнім боржника або стягувача, якщо виконання їх обов’язків
чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонас-тупництва;

4) недостатності майна юридичної особи — боржника, що ліквідується, для
задоволення вимог стягувача;

5) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке
підлягало виконанню на основі виконавчого документа;

6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у
боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення
речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі;

7) закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення.

Державний виконавець виносить у 3-денний строк з дня, коли йому стали
відомі обставини, зазначені в цій статті, вмотивовану постанову про
закриття виконавчого провадження, яка затверджується начальником
відповідного відділу Державної виконавчої служби. Копія постанови
надсилається у 3-денний строк сторонам та суду або іншому органу
(посадовій особі), якими видано виконавчий документ.

Постанова про закриття виконавчого провадження може бути оскаржена
сторонами начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби
або до суду в 10-денний строк з дня її одержання.

Стаття 38. Наслідки закриття виконавчого провадження

У разі закриття виконавчого провадження припиняється чинність арешту
майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи
примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у
зв’язку з закриттям виконавчого провадження. За-

-175-

крите виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків,
передбачених цим Законом.

Стаття 39. Закінчення виконавчого провадження

Виконавче провадження закінчується у випадках:

1) фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом;

2) закриття виконавчого провадження відповідно до статті 37 цього
Закону;

3) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або
іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на
письмову вимогу стягувача;

4) направлення виконавчого документа за належністю до іншого підрозділу
Державної виконавчої служби.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить
постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу Державної
виконавчої служби. Постанова про закінчення виконавчого провадження може
бути оскаржена сторонами до суду у 10-денний строк.

Стаття 40. Повернення виконавчого документа стягувачеві

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за
яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається
стягувачеві:

1) за письмовою заявою стягувача;

2) якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення,
і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо
розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не
реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети, що
повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням;

4) у разі якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій,
незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому
виконавчого документа.

Про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-4 частини першої цієї
статті, державний виконавець складає акт.

У разі повернення стягувачеві виконавчого документа з підстав,
зазначених у пунктах 1 і 3 частини першої цієї статті, йому повністю
повертається авансовий внесок, передбачений цим Законом, а при
поверненні виконавчого документа з інших підстав — лише в частині, що
перевищує здійснені державним виконавцем витрати на провадження
виконавчих дій.

Про повернення виконавчого документа і авансового внеску стягувачеві
державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником
відповідного відділу Державної виконавчої служби, і може бути оскаржена
до суду в 10-денний строк.

Повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених
пунктами 2-4 частини першої цієї статті, не позбавляє його права

-176-

!

повторно пред’явити виконавчий документ до виконання в межах строків,
встановлених статтею 21 цього Закону.

Стаття 41. Відновлення виконавчого провадження

У разі якщо постанова державного виконавця про закриття виконавчого
провадження визнана судом незаконною, виконавче провадження підлягає
відновленню. Про відновлення виконавчого провадження державний
виконавець виносить постанову не пізніше як у 3-денний строк з дня
винесення ухвали суду і в той же строк повідомляє стягува-ча і боржника,
а також суд або інший орган (посадову особу), які видали виконавчий
документ, про відновлення виконавчого провадження.

Стаття 42. Оголошення розшуку

У разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження)
боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів,
відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’ю
або у зв’язку з втратою годувальника, а також дитини за виконавчими
документами про відібрання дитини державний виконавець звертається до
суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини.

У разі відсутності відомостей про місце знаходження майна боржника за
виконавчими документами, зазначеними у частині першій, державний
виконавець виносить постанову про розшук майна, яка затверджується
начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби.

Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за
останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем
знаходження його майна, або за місцем проживання (знаходження)
стягувача. Розшук громадянина-боржника і розшук дитини здійснюють органи
внутрішніх справ, а розшук боржника — юридичної особи, а також майна
боржника здійснює Державна виконавча служба. Постанова про розшук
обов’язкова до виконання.

Витрати, пов’язані з розшуком боржника, його майна та розшуком дитини,
стягуються з боржника за постановою державного виконавця, яка
затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої
служби.

За іншими виконавчими документами державний виконавець може звернутися
до суду з поданням про розшук боржника або дитини чи винести постанову
про оголошення розшуку майна боржника за наявності письмової згоди
стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати
відповідно до цього Закону. В цьому випадку стягувач має право у
судовому порядку вимагати від боржника компенсації витрат, пов’язаних з
проведенням розшуку.

Незвернення державного виконавця до суду у випадках, передбачених
частиною першою цієї статті, а також постанова державного виконавця про
відмову у розшуку майна боржника та постанова про стягнення витрат,
пов’язаних з розшуком, можуть бути оскаржені до відповідного суду у
10-денний строк.

12 – 1-1485 – 177 –

Стаття 43. Розподіл стягнутих з боржника грошових сум

З грошової суми (в тому числі одержаної від реалізації майна боржника),
яка стягнута державним виконавцем з боржника, сплачується виконавчий
збір, накладений на боржника у процесі виконання рішення, компенсуються
витрати на здійснення виконавчих дій. Грошова сума, що залишилася,
використовується для задоволення вимог стягувача та на сплату штрафу.
Сума, що залишилася після задоволення усіх вимог стягувача, повертається
боржникові.

Стаття 44. Черговість задоволення вимог стягувачів

У разі недостатності суми, стягненої з боржника для задоволення всіх
вимог за виконавчими документами, ця сума розподіляється державним
виконавцем між стягувачами в порядку черговості, встановленої цією
статтею.

У першу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів,
відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням
здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника та забезпечені
заставою вимоги про стягнення вартості заставленого майна.

У другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими
правовідносинами, вимоги щодо виплати наданої адвокатами юридичної
допомоги, виплати винагороди, що належить автору за використання його
твору, відкриття, винаходу, промислового зразка, на які видано
відповідні свідоцтва. Після повного задоволення зазначених вимог
задовольняються вимоги громадян із соціального страхування та вимоги
громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх майну злочином або
адміністративним правопорушенням.

У третю чергу задовольняються вимоги щодо податків і неподаткових
платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов’язкового
страхування.

У четверту чергу задовольняються всі інші вимоги в порядку надходження
виконавчих документів.

Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після повного
задоволення вимог стягувачів попередньої черги. У разі недостатності
стягненої суми для повного задоволення усіх вимог однієї черги ці вимоги
задовольняються пропорційно належній кожному стягува-чеві сумі.

Суми, стягнені з боржника як такі, що належать до перерахування
стягувачам, зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок
відповідного відділу Державної виконавчої служби і видаються
стя-гувачеві у встановленому порядку.

Стаття 45. Витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій

Витратами, пов’язаними з проведенням виконавчих дій, є витрати на
організацію і проведення виконавчих дій із спеціального фонду
виконавчого провадження, а також кошти сторін та інших осіб на
проведення виконавчих дій відповідно до цього Закону.

До витрат на проведення виконавчих дій належать кошти, витрачені на:

1) перевезення, зберігання і реалізацію майна боржника;

-178-

2) оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у
встановленому порядку до провадження виконавчих дій;

3) поштовий переказ стягувачеві стягнених сум;

4) розшук боржника, його майна або розшук дитини;

5) оголошення в засобах масової інформації;

6) інші необхідні виконавчі дії, здійснені в процесі виконання рішення.

Стаття 46. Виконавчий збір

У разі невиконання рішення у строк, встановлений для добровільного його
виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка
затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої
служби, стягується виконавчий збір у розмірі п’яти відсотків від
належної до стягнення суми або вартості майна боржника, а за невиконання
рішення немайнового характеру — у розмірі двох неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян із боржника-громадянина і у розмірі п’яти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — із боржника — юридичної
особи.

Виконавчий збір не стягується із страховиків, які здійснюють державне
обов’язкове особисте страхування, при виконанні державними виконавцями
рішень про стягнення коштів за державним обов’язковим особистим
страхуванням, а також з осіб, звільнених від його сплати згідно з
законодавством.

(Частина друга статті 46 в редакції Закону від 18.012001 № 2241-III)

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому
надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних
пред’явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві
виконавчий збір не стягується.

(Частина четверта статті 46 втратила чинність на підставі Закону від
30.06.99 № 783-Ш)

П’ятдесят відсотків суми виконавчого збору, стягнутого Державною
виконавчою службою, спрямовується у спеціальний фонд виконавчого
провадження на розвиток та матеріально-технічне забезпечення Державної
виконавчої служби, а також на преміювання державних виконавців у
встановленому порядку.

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена до суду в
10-денний строк.

У разі закриття виконавчого провадження у зв’язку з скасуванням рішення,
що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір
повертається боржникові.

Стаття 47. Винагорода державному виконавцеві

Державний виконавець, який забезпечив реальне, своєчасне і законне
виконання виконавчого документа, одержує винагороду в розмірі двох
відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а по виконавчому документу
немайнового характеру — не більше п’яти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян.

І2« -179-

Стаття 48. Авансування витрат на виконавче провадження

З метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може за
погодженням із державним виконавцем внести на депозитний рахунок
відповідного відділу Державної виконавчої служби певну грошову суму для
здійснення необхідних витрат або для покриття їх частини.

При завершенні виконавчих дій авансовий внесок повністю повертається
стягувачеві.

Стаття 49. Особливості виконання рішень у разі

відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника

У разі якщо у районному чи міському відділі Державної виконавчої служби
відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого
боржника, вони об’єднуються у зведене виконавче провадження і на майно
боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення,
виконавчого збору і можливих витрат на виконавче провадження.

Якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті у
кількох районних, міських відділах Державної виконавчої служби,
виконання вимог цієї статті забезпечується в порядку, встановленому
Міністерством юстиції України.

З метою реалізації вимог цієї статті Департаментом Державної виконавчої
служби формуються відповідні банки даних про відкриття виконавчих
проваджень у підрозділах Державної виконавчої служби.

Глава 5 ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА МАЙНО БОРЖНИКА

Стаття 50. Порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше
майно боржника

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису),
вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти
боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі
кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших
кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях
цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться
на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних
організаціях, на них накладається арешт.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для
задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові
інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути
накладено стягнення. Боржник має право вказати ті види майна чи
предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно
черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається
державним виконавцем.

-180-

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних
для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на
виконання. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими
особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за
поданням державного виконавця.

Стаття 51. Порядок звернення стягнення на кошти боржника в іноземній
валюті при обчисленні боргу у гривнях

У разі відсутності у боржника коштів у гривнях, достатніх для
одночасного задоволення вимог стягувача, державний виконавець накладає
стягнення на кошти боржника в іноземній валюті.

Якщо кошти боржника в іноземній валюті є на рахунках, внесках або на
зберіганні у банку або іншій кредитній установі, які мають право продажу
іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, державний
виконавець зобов’язує їх протягом семи днів продати іноземну валюту в
розмірі, необхідному для погашення боргу.

Якщо такі кошти є у банку або іншій кредитній установі, які не мають
права продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України,
державний виконавець зобов’язує їх протягом семи днів перерахувати ці
кошти до банку або іншої кредитної установи, що мають таке право для їх
реалізації відповідно до вимог частини другої цієї статті.

Стаття 52. Звернення стягнення на заставлене майно

Стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання
допускається як для задоволення вимог стягувача-заставодержателя, так і
для задоволення вимог інших стягувачів.

Для задоволення вимог стягувача-заставодержателя стягнення звертається
на заставлене майно боржника при недостатності у нього іншого майна для
повного задоволення цих вимог, з додержанням встановлених законодавством
прав заставодержателя та вимог глави 6 цього Закону.

Стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів,
які не є заставодержателями, в порядку примусового виконання
допускається лише у разі, коли вартість предмета застави перевищує
розмір заборгованості боржника заставодержателю. Кошти, отримані від
реалізації заставленого майна, використовуються насамперед для
задоволення зобов’язань боржника перед заставодержателем, і лише залишок
коштів — для задоволення вимог стягувача.

Стаття 53. Звернення стягнення на майно боржника, яке знаходиться в
інших осіб

Державний виконавець має право на пропозицію боржника або стягувача
звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а
також на майно та кошти, належні боржникові від інших осіб.

Зазначені особи зобов’язані на запит державного виконавця надати У
визначений ним строк відомості про належне боржникові майно, що
знаходиться у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати
боржникові

-181-

Одержавши від названих осіб відомості про наявність майна боржника,
державний виконавець описує це майно в присутності понятих, вилучає його
і реалізує у встановленому цим Законом порядку. Кошти та майно, що
належать боржникові від інших осіб, вилучаються державним виконавцем у
цих осіб на підставі ухвали суду в присутності понятих.

За ухилення від виконання розпоряджень державного виконавця на особу, в
якої знаходиться майно боржника, може бути накладено стягнення
відповідно до цього Закону.

Стаття 54. Майно, на яке не може бути звернено стягнення

Не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в Переліку видів
майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими
документами (додаток до цього Закону).

Стаття 55. Арешт та вилучення майна боржника

Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони
розпоряджатися ним, а у разі потреби — в обмеженні права користування
майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим
особам. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним
виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей
майна, його значення для власника чи володільця, необхідності
використання та інших обставин.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися
майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність
зберігача майна, передбачену законом.

Арешт застосовується:

1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній
передачі стягувачеві або реалізації;

2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить
відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться
у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через
п’ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко
псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення
арешту.

Гроші, в тому числі іноземна валюта, цінні папери, ювелірні та інші
побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи,
дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких
виробів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають
обов’язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам
Національного банку України. Арешт на цінні папери накладається в
порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Державний виконавець зобов’язаний подбати про забезпечення умов
реалізації майна боржника, які не ущемлюють його законних інтересів.

-182-

Стаття 56. Право боржника на визначення першочерговості звернення
стягнення на предмети (види майна)

Під час проведення опису боржник має право зазначити ті види майна або
предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу.

Державний виконавець зобов’язаний задовольнити вимоги боржника, якщо
вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють виконання
рішення.

Стаття 57. Оцінка майна боржника

Оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем за ринковими
цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка
провадиться за регульованими цінами.

Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи стя-гувач
заперечує проти проведення державним виконавцем оцінки, останній
запрошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості майна. Витрати
на призначення експерта несе сторона, яка оспорює оцінку майна,
проведену державним виконавцем.

Сторони мають право оскаржити оцінку майна до суду.

Стаття 58. Зберігання майна, на яке накладено арешт

Майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частиш
п’ятій статті 55 цього Закону, передається на зберігання боржникові або
іншим особам, призначеним державним виконавцем (далі — зберігачеві), під
розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, а у
випадках, коли обов’язок зберігання майна покладено на іншу особу, —
також зберігачеві.

Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним
користуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не
призведуть до його знищення або зменшення цінності.

Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його сім’ї, одержує
за зберігання майна винагороду, розмір якої встановлюється за угодою
зберігача з державним виконавцем.

Порядок і умови зберігання майна, на яке накладено арешт, зазначеного в
частині п’ятій статті 55 цього Закону, визначаються Національним банком
України, а щодо іншого майна — Міністерством юстиції України.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися
майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність
зберігача майна, передбачену законом.

Стаття 59. Звільнення майна з-під арешту

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не
боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на
майно і про звільнення майна з-під арешту.

Стаття 60. Передача стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому
документі

У разі присудження стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому
документі, державний виконавець вилучає ці предмети у боржника і

-183-

передає їх стягувачеві, про що складає акт передачі. У разі знищення
речі, що мала бути передана стягувачеві в натурі, державний виконавець
складає акт про неможливість виконання, який є підставою для закриття
виконавчого провадження.

У випадку письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених
у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, державний
виконавець повертає зазначені предмети боржникові під розписку і
виносить постанову про закриття виконавчого провадження.

Стаття 61. Реалізація арештованого майна

Реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного за законом
з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через
торговельні організації, відповідні структури Міністерства фінансів, на
прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачено законом, у
двомісячний строк з дня накладення арешту.

Продаж майна боржника, за винятком нерухомого майна, здійснюється
спеціалізованою організацією на комісійних та інших договірних началах,
передбачених законом. Продаж нерухомого майна боржника здійснюється
шляхом проведення торгів спеціалізованими організаціями, які мають право
здійснювати операції з нерухомістю в порядку, передбаченому
законодавством України. Порядок реалізації майна, зазначеного в частині
п’ятій статті 55 цього Закону, визначається Національним банком України,
а іншого майна — Міністерством юстиції України.

Якщо передане торговельним організаціям майно не буде продане протягом
двох місяців, воно підлягає переоцінці. Державний виконавець переоцінює
майно за участю представника торговельної організації у присутності
стягувача і боржника чи їх представників. Неявка стягувача або боржника
не є підставою для припинення дії державного виконавця з переоцінки
майна Якщо у місячний строк після переоцінки майно не буде продано
торговельною організацією, державний виконавець повідомляє про це
стягувача і пропонує йому визначитися щодо залишення за собою
непроданого майна

Якщо стягувач у 5-денний строк письмово не заявить про своє бажання
залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, воно
повертається боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у
боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, повертається
стягувачеві без виконання.

Боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно продавати
майно. У разі коли від продажу частини майна буде виручено суму,
достатню для задоволення вимог стягувача і для сплати всіх витрат на
виконавче провадження, подальший продаж арештованого майна припиняється.
Вимоги боржника щодо черговості продажу майна не приймаються державним
виконавцем, якщо внаслідок їх задоволення виникнуть перешкоди чи
додаткові труднощі для виконання або подовжиться його строк.

Стаття 62. Звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення,
земельну ділянку

Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення, земельну
ділянку, що є нерухомим майном, провадиться у разі відсутності

-184-

у боржника достатніх коштів чи рухомого майна При цьому в першу чергу
провадиться звернення стягнення на окрему від будинку земельну ділянку,
інше приміщення, що належать боржникові. В останню чергу звертається
стягнення на жилий будинок чи квартиру.

Разом з жилим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну
ділянку, що належить боржникові.

У разі звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, земельну
ділянку державний виконавець запитує відповідні місцеві органи
виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належність
зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість, а
також запитує нотаріальний орган, чи не знаходиться це майно під
арештом.

Одержавши документальне підтвердження належності боржникові на праві
власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний виконавець
накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх вартістю на момент
арешту та надсилає нотаріальному органу за місцем знаходження майна
вимогу про реєстрацію даного факту. Про накладення арешту на будинок чи
інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець
невідкладно повідомляє цих осіб.

Реалізація належних боржникові будинку, квартири та іншого нерухомого
майна провадиться відповідно до закону шляхом продажу з прилюдних
торгів.

Глава 6

ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА МАЙНО БОРЖНИКА -ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Стаття 63. Звернення стягнення на грошові кошти боржника —
юридичної особи

Готівка в національній та іноземній валюті, яка знаходиться в касах або
інших сховищах боржника — юридичної особи, підлягає невідкладному
вилученню після її виявлення та складення відповідного акта державним
виконавцем. Копія акта вручається представнику боржника — юридичної
особи.

Вилучена готівка в національній валюті не пізніше наступного дня
здається в установу банку для перерахування на рахунок стягувача для
покриття боргу за виконавчими документами, на виконавчий збір та на
покриття витрат на проведення виконавчих дій. Готівка в іноземній валюті
у той же строк здається державним виконавцем банку або іншій кредитній
установі, що мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому
валютному ринку України, для реалізації її в розмірі, необхідному для
покриття боргу, сплати виконавчого збору та витрат на проведення
виконавчих дій.

Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника — юридичної
особи, що знаходяться в кредитних установах, в порядку, передбаченому
цим Законом. Якщо даних про наявність у боржника — юридичної особи
рахунків і вкладів у банках чи інших кредитних організаціях немає,
державний виконавець одержує такі дані у податкових органів, які
зобов’язані надати йому необхідну інформацію у 3-денний строк.

-185-

Стаття 64. Звернення стягнення на інше майно боржника — юридичної
особи

У разі відсутності у боржника — юридичної особи коштів, достатніх для
покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне
боржникові — юридичній особі на праві власності або закріплене за ним
(за винятком майна, виключеного з обороту або обмежуваного в обороті)
незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

На зазначене майно накладається арешт, і воно реалізується в такій
черговості:

1) у першу чергу — майно, яке безпосередньо не використовується у
виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках
боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну
офісів та інше майно);

2) У другу чергу — готова продукція (товари), а також інші матеріальні
цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві;

3) у третю чергу — об’єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші
основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для здійснення
виробництва.

У разі накладення арешту на майно третьої черги, що належить боржнику —
юридичній особі, державний виконавець у 3-денний строк повідомляє
власника або уповноважений ним орган, до сфери управління якого належить
майно, та у разі необхідності — Фонд державного майна України про
накладення арешту на майно боржника — юридичної особи, а також дані про
склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог
стягувача. Копія зазначеного повідомлення надсилається до податкового
органу, який контролює здійснення боржником — юридичною особою платежів
до бюджетів усіх рівнів.

На пропозицію відповідного органу управління чи Фонду державного майна
України державний виконавець за рахунок коштів на фінансування Державної
виконавчої служби публікує у пресі повідомлення про звернення стягнення
на майно боржника — юридичної особи.

Отримавши повідомлення відповідного органу управління чи Фонду
державного майна України про вчинення цими органами дій щодо порушення
справи про банкрутство боржника — юридичної особи, державний виконавець
звертається до суду із заявою про відстрочку виконання відповідно до
статті 33 цього Закону. У разі порушення судом провадження у справі про
банкрутство боржника — юридичної особи державний виконавець виносить
постанову про зупинення виконавчого провадження.

Стаття 65. Порядок звернення стягнення на майно

при реорганізації та ліквідації боржника — юридичної особи

У випадку реорганізації (злиття, приєднання, розділення, виділення,
перетворення) боржника — юридичної особи стягнення за виконавчими
документами звертається на кошти та інше майно тієї юридичної особи, на
яку відповідно до закону покладено відповідальність за зобов’язаннями
боржника — юридичної особи.

-186-

У випадку ліквідації боржника — юридичної особи, в тому числі внаслідок
визнання боржника банкрутом, виконавчий документ передається до
ліквідаційної комісії для вирішення питання про подальший порядок
виконання рішення у встановленому законодавством порядку.

Про направлення виконавчого документа до ліквідаційної комісії державний
виконавець повідомляє стягувача.

Стаття 66. Підготовка державним виконавцем

та проведення прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна

Прилюдні торги по реалізації нерухомого майна організують і проводять
спеціалізовані організації, що мають право здійснювати операції з
нерухомістю, з якими укладено відповідний договір Державною виконавчою
службою.

Спеціалізовані організації проводять прилюдні торги за заявкою
державного виконавця, в якій зазначається мінімальна початкова ціна
майна, що виставляється на торги.

До заявки додаються:

1) копія виконавчого документа;

2) копія акта арешту майна;

3) документи, що характеризують об’єкт нерухомості;

4) копії документів, що підтверджують право користування земельною
ділянкою чи право власності на неї, у разі продажу окремо розташованої
будівлі.

У разі продажу об’єкта незавершеного будівництва державний виконавець
додає до заявки також копію рішення про відведення земельної ділянки та
копію дозволу місцевого органу виконавчої влади і (чи) органу місцевого
самоврядування на будівництво.

Прилюдні торги повинні бути проведені у двомісячний строк з дня
одержання спеціалізованою організацією заявки державного виконавця на їх
проведення.

Порядок проведення прилюдних торгів визначається законом.

Глава 7

ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ ТА ІНШІ ВИДИ ДОХОДІВ БОРЖНИКА

Стаття 67. Умови звернення стягнення на заробітну плату та інші
доходи боржника

Стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші
доходи боржника звертається при відсутності у боржника коштів на
рахунках у кредитних установах, відсутності чи недостатності майна
боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при
виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму,
що не перевищує одного мінімального розміру заробітної плати.

Стаття 68. Відрахування із заробітної плати

(заробітку), пенсії, стипендії боржника

Відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії чи стипендії
громадян проводить адміністрація підприємств, установ і організацій на
підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів.

-187-

Якщо боржник змінить місце роботи або місце проживання чи навчання,
підприємства, установи, організації, які отримали виконавчий документ,
повертають його не пізніш як у 3-денний строк державному виконавцеві з
відміткою про нове місце роботи, проживання чи навчання боржника, якщо
воно відоме, а також повідомляють про проведені ними стягнення
періодичних платежів за виконавчими документами. У разі неподання
зазначених відомостей з неповажних причин винних у цьому посадових осіб
може бути притягнуто до відповідальності, передбаченої цим Законом.

Звернення стягнення на пенсії провадиться відповідно до законодавства
про пенсії.

Стаття 69. Звернення стягнення на інші доходи боржника

Зазначені у статтях 67 і 68 цього Закону правила стягнення поширюються і
на випадки звернення стягнення на:

1) доходи, отримані фізичною особою, яка є суб’єктом підприємницької
діяльності;

2) доходи за працю в колективному сільськогосподарському (фермерському)
господарстві;

3) авторську винагороду за твори літератури, науки або мистецтва,
премії, що присуджуються за видатні досягнення в галузі науки,
літератури і мистецтва, винагороду за відкриття, винахід, на який видано
авторське свідоцтво, корисну модель, промисловий зразок і
раціоналізаторську пропозицію;

4) суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим
ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника.

Стаття 70. Розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів

Розмір відрахувань із заробітної плати та інших видів доходів боржника
вираховується із суми, що залишається після утримання податків.

Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати встановлюється
законодавством про працю.

Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими
документами до повного погашення заборгованості:

у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом
або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника, та
збитків, заподіяних злочином, — п’ятдесят відсотків заробітної плати
боржника;

за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, —
двадцять відсотків.

Загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не
може перевищувати п’ятдесяти відсотків заробітної плати, яка належить до
виплати працівникові, в тому числі при відрахуванні за кількома
виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із
заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні
аліментів на неповнолітніх дітей, у цих випадках розмір відрахувань із
заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.

-188-

Правила, встановлені цією статтею, застосовуються також при зверненні
стягнення на належні боржникові стипендію, пенсію та доходи, зазначені в
статті 69 цього Закону.

Стаття 71. Звернення стягнення на заробітну плату боржника, який
відбуває покарання

Відрахування із заробітної плати боржника, який за вироком суду відбуває
покарання без позбавлення волі, провадиться з усієї суми заробітної
плати без урахування стягнень за вироком.

Із засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а
також з осіб, які знаходяться в наркологічних відділеннях психіатричних
диспансерів та стаціонарних лікувальних закладах, відрахування
провадиться з усієї заробітної плати без урахування відрахувань на
витрати по їх утриманню в цих закладах.

Стаття 72. Звернення стягнення на допомогу

по державному соціальному страхуванню

На допомогу по державному соціальному страхуванню, виплачувану у разі
тимчасової непрацездатності та інших випадках, і допомогу по безробіттю
стягнення може бути звернено тільки за рішеннями про стягнення
аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим
ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника

Стаття 73. Кошти, на які не може бути звернено стягнення

Стягнення не може бути звернено на наступні виплати:

1) вихідну допомогу, яка виплачується у разі звільнення працівника;

2) компенсацію працівникові за невикористану відпустку, крім випадків,
коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не
використану протягом кількох років;

3) компенсації працівникові витрат у зв’язку з переведенням,
направленням на роботу чи відрядженням до інших місцевостей;

4) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, які
виплачуються замість добових і квартирних;

5) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по
безробіттю;

6) допомогу по вагітності та пологах;

7) одноразову допомогу при народженні дитини;

8) допомогу по догляду за дитиною;

9) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16
років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у
зв’язку з доглядом за хворою дитиною; інші допомоги на дітей,
передбачені законодавством;

10) допомогу на лікування;

11) допомогу на поховання;

12) щомісячну грошову допомогу у зв’язку з обмеженням споживання
продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного
господарства громадян, які проживають на території радіоактивного
забруднення;

13) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків
відпочинку за рахунок фонду споживання.

-189-

Стягнення не провадиться також із:

1) сум неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

2) грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне
постачання;

3) вихідної допомоги у разі звільнення (виходу у відставку) з військової
служби та з органів внутрішніх справ, а також грошового забезпечення, що
не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених
законодавством.

Стаття 74. Порядок стягнення аліментів

Порядок стягнення аліментів визначається законом.

У разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших
доходів боржника протягом трьох місяців підряд стягнення звертається на
майно боржника

Розмір заборгованості по аліментах визначається державним виконавцем за
місцем виконання рішення виходячи з фактичного заробітку (доходів),
одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося,
або одержуваного ним на момент визначення заборгованості у твердій
грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо боржник в цей період
не працював, заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної
плати для даної місцевості. Державний виконавець у разі надходження
виконавчого документа повинен підрахувати розмір заборгованості по
аліментах і повідомити про нього стягувача і боржника.

З осіб, зобов’язаних сплачувати аліменти, у разі виїзду їх для
постійного проживання у країни, з якими Україна не має договорів про
надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться на час виїзду
за рішенням суду за весь період до досягнення дитиною повноліття.

З осіб, які працюють за контрактами в іноземних державах і одержують
заробітну плату тільки за кордоном, аліменти стягуються в порядку та
розмірах, передбачених законом.

За наявності спору питання про розмір заборгованості по аліментах
вирішується за заявою заінтересованої особи судом у порядку,
встановленому законом.

Державний виконавець зобов’язаний здійснювати систематичний контроль за
правильним і своєчасним відрахуванням та надходженням відрахованих сум
аліментів стягувачам.

Стаття 75. Виконання рішень щодо покарання у вигляді штрафу та
конфіскації майна

Рішення щодо покарання у вигляді штрафу та конфіскації майна підлягають
виконанню в порядку, встановленому цим Законом.

Глава 8 ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ У НЕМАЙНОВИХ СПОРАХ

Стаття 76. Загальні умови виконання рішень, за якими боржник
зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення

Після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який
зобов’язує боржника вчинити певні дії або утриматися від

-190-

їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Закону
визначає йому строк добровільного виконання рішення.

У разі невиконання без поважних причин цих вимог державний виконавець
застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені
законодавством, і призначає новий строк виконання. Якщо після цього
рішення не буде виконано і виконання може бути проведено без участі
боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до
повноважень, наданих йому законом, а з боржника стягується двократний
розмір витрат на проведення виконавчих дій.

Якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, виконавчий документ
постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного
відділу Державної виконавчої служби, повертається до суду чи іншого
органу, що видав виконавчий документ.

Стаття 77. Виконання рішення про поновлення на роботі

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного
працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається завершеним
з моменту фактичного допущення зазначеного працівника до виконання
попередніх обов’язків на підставі відповідного акта органу, що прийняв
незаконне рішення про звільнення або переведення працівника

У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом (посадовою
особою) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або
переведеного працівника державний виконавець застосовує до них штрафні
санкції та інші заходи, передбачені цим Законом.

Стаття 78. Виконання рішення про відібрання дитини

Під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець
провадить виконавчі дії з обов’язковою участю особи, якій дитина
передається на виховання, та з залученням представників органів опіки і
піклування.

У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням
щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи
лікувального закладу.

У разі коли боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини,
до нього застосовуються заходи, передбачені законом.

Стаття 79. Виконання рішення про виселення боржника

Виконання рішення про виселення боржника провадиться лише у разі, якщо
боржником воно не виконано в установлений державним виконавцем строк,
визначений відповідно до статті 24 цього Закону.

Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому
документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин
та у забороні даній особі користуватися цим приміщенням.

Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити боржника про день
і час примусового виселення. Відсутність боржника, повідомленого про
день і час виселення, не є перешкодою для виконання рішення.

Виселення здійснюється у присутності понятих за сприянням органів
внутрішніх справ з обов’язковим описом майна державним виконав-

-191-

цем. Один примірник акта опису майна вручається під розписку боржникові.
Державний виконавець у необхідних випадках забезпечує в установленому
порядку зберігання майна боржника, але не більше як три роки, з
покладенням понесених витрат на боржника Після завершення трирічного
строку невитребуване майно реалізується в порядку, передбаченому для
реалізації безхазяйного майна.

Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності осіб, які підлягають
виселенню, державний виконавець зобов’язаний провести поряд з описом
майна його оцінку. Описане майно передається на відповідальне зберігання
особі, яка державним виконавцем призначена охоронцем майна.

Про виконання рішення про виселення боржника державним виконавцем
складається акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні.

Якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше жиле
приміщення, державний виконавець надсилає відповідному житловому чи
іншому органу повідомлення про строк виконання рішення щодо надання
такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк іншого жилого
приміщення державний виконавець складає про це акт і звертається до суду
з поданням про визначення порядку подальшого виконання рішення. До
вирішення судом цього питання виконавчі дії не провадяться. У разі
виникнення обставин, що перешкоджають виконанню рішення або роблять його
неможливим, державний виконавець виносить постанову відповідно про
відстрочку виконання чи про зупинення виконавчого провадження.

Стаття 80. Виконання рішення про вселення стягувача

Після одержання виконавчого документа про вселення стягувача державний
виконавець встановлює строк для добровільного його виконання боржником.
У разі добровільного виконання рішення про вселення стягувач і боржник
підписують акт, який передається державному виконавцеві разом із заявою
стягувача про повернення йому виконавчого документа

У разі невиконання рішення про вселення стягувача у добровільному
порядку вселення здійснюється примусово державним виконавцем.

Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем
безперешкодного входження стягувача у приміщення, вказане у виконавчому
документі, та його проживання (перебування) в ньому.

Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити боржника і
стягувача про день і час примусового вселення. Відсутність боржника,
повідомленого про день і час вселення, не є перешкодою для виконання
рішення про вселення.

У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення
стягувача, вселення здійснюється у присутності понятих, із залученням
працівників органів внутрішніх справ.

Про виконання рішення про вселення стягувача державним виконавцем
складається акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні.

У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню)
стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має пра-

-192-

во звернутися до державного виконавця з заявою про відновлення
виконавчого провадження. У цьому випадку державний виконавець має право
повторно провести примусове вселення стягувача та застосувати до
боржника штрафні санкції, передбачені цим Законом. Виконавче провадження
не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не провадиться,
якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є
боржником. Питання про вселення стягувача у цьому випадку вирішується в
судовому порядку.

Стаття 81. Виконання рішення про примусовий обмін

Державний виконавець, одержавши виконавчий документ про примусовий
обмін, встановлює строк для добровільного виконання рішення боржником. У
разі добровільного виконання рішення стягувач і боржник підписують акт,
який передається державному виконавцеві разом із заявою стягувача про
повернення йому виконавчого документа.

У разі невиконання рішення про примусовий обмін у добровільному порядку
державний виконавець здійснює його примусове виконання відповідно до
статей 79 і 80 цього Закону.

Про виконання рішення про примусовий обмін державний виконавець складає
акт, що підписується стягувачем і боржником.

Стаття 82. Загальні умови виконання рішення про

заборону діяльності об’єднання громадян

Державний виконавець розпочинає виконання рішення про заборону
діяльності об’єднання громадян за заявою органу, уповноваженого
відповідно до закону здійснювати легалізацію такого об’єднання, на
основі виконавчого документа про примусовий розпуск даного об’єднання
громадян. Легалізуючий орган подає цю заяву до Державної виконавчої
служби після офіційного повідомлення у друкованих засобах масової
інформації про набрання чинності рішенням щодо заборони діяльності
даного об’єднання громадян.

Державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого
провадження відповідно до статті 24 цього Закону та здійснює виконавчі
дії, передбачені рішенням суду про заборону діяльності об’єднання
громадян, у порядку, встановленому цим Законом.

Про виконання рішення суду про заборону діяльності об’єднання громадян
державний виконавець складає акт, який підписують державний виконавець і
представник легалізуючого органу. Копії акта надсилаються до суду, який
постановив рішення, та легалізуючому органу.

Глава 9

ПРОВАДЖЕННЯ ВИКОНАВЧИХ ДІЙ ЩОДО ІНОЗЕМЦІВ, ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА ТА
ІНОЗЕМНИХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ. ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ І АРБІТРАЖІВ

Стаття 83. Виконання рішень щодо іноземців, осіб без громадянства та
іноземних юридичних осіб

При виконанні передбачених статтею 3 цього Закону рішень щодо іноземців,
осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, які від-

П – 1-1485 – 193-

повідно проживають чи зареєстровані на території України, застосовуються
положення цього Закону.

Стаття 84. Виконання рішень іноземних судів і арбітражів

Порядок виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражів
визначається відповідними міжнародними договорами, цим Законом та іншими
законами України. Виконавчий документ, виданий в установленому порядку
на основі рішення іноземного суду чи арбітражу, може бути пред’явлений
до примусового виконання протягом трьох років з моменту набрання
відповідним рішенням законної сили.

Глава 10

ЗАХИСТ ПРАВ СТЯГУВАНА, БОРЖНИКА ТА ІНШИХ ОСІБ ПІД ЧАС ПРОВАДЖЕННЯ
ВИКОНАВЧИХ ДІЙ

Стаття 85. Оскарження дій посадових осіб Державної виконавчої служби

На дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб
Державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у
здійсненні вказаних дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга
до начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби або до
суду за місцем знаходження відповідного відділу Державної виконавчої
служби, або до іншого суду згідно з вимогами закону.

Стаття 86. Захист прав стягувана у виконавчому провадженні

Стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка
зобов’язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання
рішення з вини цієї юридичної особи. При цьому стягувач звільняється від
сплати державного мита

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам
при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в
порядку, передбаченому законом.

Стаття 87. Відповідальність за невиконання рішення, що зобов’язує
боржника виконати певні дії

У разі невиконання у встановлений державним виконавцем строк без
поважних причин рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, які
можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець виносить
постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі від двох до десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо фізичних осіб і від
десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо
посадових осіб, та призначає новий строк виконання.

Постанова державного виконавця про накладення штрафу затверджується
начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби. Постанова
про накладення штрафу може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин
державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на

-194-

боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення
боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про
кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.

Стаття 88. Відповідальність за невиконання законних вимог державного
виконавця та порушення цього Закону

За порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог державного
виконавця громадянами чи посадовими особами, втрату або несвоєчасне
відправлення виконавчого документа, неподання або подання неправдивих
відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення
боржником про зміну місця роботи (знаходження), якщо ці дії не мають
ознак злочину, а також за неявку без поважних причин за викликом
державного виконавця на винних осіб накладається штраф від двох до
десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку,
передбаченому законом.

У разі наявності ознак злочину у діях особи, яка умисно перешкоджає
виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про
виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і
надсилає до суду подання про притягнення винної особи до кримінальної
відповідальності.

Глава 11 ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування і
вводиться в дію з 1 липня 1999 року.

2. Запропонувати Кабінету Міністрів України:

подати у місячний строк після опублікування цього Закону на розгляд
Верховної Ради України необхідні законопроекти щодо внесення змін до
чинного законодавства з метою приведення його у відповідність з цим
Законом;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для
реалізації цього Закону.

Президент України Л.
КУЧМА

м. Київ, 21 квітня 1999 раку № 606-ХІУ

Додаток

до Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІУ

Перелік

видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за
виконавчими документами

Стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на такі види
майна та предмети, що належать боржникові на праві власнос-

ІІ- -195-

ті чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника,
членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його утриманні:

1. Носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові і
особам, які перебувають на його утриманні:

а) одяг — на кожну особу: одне літнє або осіннє пальто, одне зимове
пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок — два зимових плаття),
один літній костюм (для жінок — два літніх плаття), головні убори по
одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустки, одна
тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зношений більш, як на 50
відсотків;

б) взуття у кількості по одній парі літнього, осіннього, зимового та
інше взуття, зношене більш, як на 50 відсотків;

в) білизна у кількості двох змін на кожну особу;

г) постіль (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки, ковдра) і
два особистих рушники на кожну особу;

д) необхідний кухонний посуд;

е) один холодильник на сім’ю;

ж) меблі — по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна
шафа на сім’ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернене
стягнення);

з) всі дитячі речі.

2. Продукти харчування, потрібні для особистого споживання
боржнику, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його
утриманні, — на три місяці.

3. Паливо, потрібне боржникові, членам його сім! та особам, які
перебувають на його утриманні, для готування їжі та обігрівання
приміщення протягом шести місяців.

4. Одна корова, а у разі відсутності корови — одна телиця; коли немає
ні корови, ні телиці — одна коза, вівця чи свиня — у осіб, які
займаються сільським господарством.

5. Корм для худоби, який не піддягає вилученню в кількості, потрібній до
початку вигону худоби на пасовище або до збору нових кормів.

6. Насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняного), та
незнятий урожай — у осіб, які займаються сільським господарством (за
винятком земельних ділянок, на які накладено стягнення).

7. Інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швейні,
музичні та інші).

-196-

Затверджено

наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. № 74/5

Зареєстровано

в Міністерстві юстиції України

15 грудня 1999 р. за № 865/4158

Інструкція про проведення виконавчих дій

(З наступними злаками та доповненнями)

Ця Інструкція розроблена на виконання Закону України «Про виконавче
провадження» (далі — Закон), визначає умови та порядок виконання рішень
судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону, інших
нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі
невиконання їх у добровільному порядку.

1. Загальні положення

1.1. За правилами, викладеними в цій Інструкції, підлягають виконанню:

рішення, ухвали й постанови судів у цивільних справах;

вироки, ухвали й постанови судів у кримінальних справах у частині
майнових стягнень;

вироки судів у частині позбавлення права займати певні посади або
займатися певною діяльністю;

постанови судів у частині майнових стягнень у справах про
адміністративні правопорушення;

мирові угоди, затверджені судом;

рішення, ухвали, постанови арбітражних судів;

виконавчі написи нотаріусів;

рішення Конституційного Суду України у випадках, передбачених законом;

не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником;

рішення третейських судів відповідно до законів України;

рішення комісій по трудових спорах;

постанови, винесеш органами (посадовими особами), уповноваженими законом
розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках,
передбачених законом;

рішення іноземних судів і арбітраже у передбачених законом випадках;

рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування
культовими будівлями та майном;

рішення Антимонопольного комітету та його територіальних відділень у
передбачених законом випадках;

постанови державного виконавця про виконавчий збір та накладення штрафу;

рішення інших державних та недержавних органів у випадках, передбачених
законом.

-197-

1.2. Провадження примусового виконання рішень судів та інших органів
(посадових осіб) (далі — рішення) здійснюється відповідно до Закону,
інших нормативно-правових актів та цієї Інструкції.

1.3. Виконавчими документами є:

виконавчі листи, що видаються на підставі: рішень, вироків, ухвал,
постанов судів загальної юрисдикції; рішень іноземних судів та
арбітра-жів, якщо вони визнані й допущені для виконання на території
України у встановленому законодавством порядку;

ухвали судів у випадках, передбачених законом;

ухвали судів загальної юрисдикції про затвердження мирових угод

накази, що видаються на підставі рішень, ухвал, постанов арбітражних
судів;

виконавчі написи нотаріусів;

рішення Конституційного Суду України у випадках, передбачених законом;

не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником;

посвідчення, що видаються на підставі рішень комісій по трудових спорах;

постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими
законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках,
передбачених законом;

рішення Антимонопольного комітету та його територіальних відділень у
передбачених законом випадках;

постанови державного виконавця про виконавчий збір та накладення штрафу;

рішення інших державних та недержавних органів у випадках, передбачених
законом.

1.4. У виконавчому документі повинні бути зазначені:

назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що
видали виконавчий документ;

дата й номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

найменування стягувача й боржника, їх адреси, дата й місце народження
боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків у
кредитних установах (для юридичних осіб);

резолютивна частина рішення;

дата набрання чинності рішенням;

строк пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою особою і
скріплений печаткою.

Законом можуть бути встановлені також інші вимоги до виконавчих
документів.

1.5. Державний виконавець уживає заходів примусового виконання, якщо
боржник не виконує добровільно рішення у встановлений виконавцем строк
відповідно до статті 24 Закону.

Заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на грошові
кошти боржника; звернення стягнення на інші види майна боржника;
звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію,
стипендію боржника;

-198-

вилучення в боржника й передача стягувачеві певних предметів, зазначених
у рішенні; відібрання дитини; інші заходи, передбачені рішенням.

1.6. Вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у пункті 1.1
цієї Інструкції рішень є обов’язковими для всіх органів, організацій,
посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

Державному виконавцю у встановлений ним строк мають бути надані
безкоштовно документи або їх копії, потрібні для здійснення його
повноважень.

Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою
відповідальність, передбачену статтею 88 Закону.

1.7. Бланки та захисні знаки документів виконавчого провадження.

1.7.1. Зразки і технічні описи бланків та захисних знаків документів
виконавчого провадження (далі — бланки та захисні знаки) затверджуються
Міністерством юстиції України відповідно до постанови Кабінету Міністрів
України від № 283 19.04.93 -«Про встановлення порядку виготовлення
бланків цінних паперів і документів суворого обліку» (із змінами і
доповненнями).

1.7.2. З використанням бланків складаються (виконуються) такі документи
виконавчого провадження:

1.7.2.1. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на
його відчуження (додаток 26 до Інструкції про проведення виконавчих дій
(далі — Інструкція)).

1.7.2.2. Акт вилучення у боржника предметів, зазначених у рішенні суду,
та передачі стягувачу (додаток 29 до Інструкції).

1.7.2.3. Квитанційна книжка (додаток ЗО до Інструкції).

1.7.2.4. Розпорядження (додаток 33 до Інструкції).

1.7.2.5. Розпорядження (додаток 34 до Інструкції).

1.7.3. Копії документів виконавчого провадження, передбачені пунктом
1.7.2, маркуються захисними знаками.

1.7.4. Документи та копії документів виконавчого провадження,
передбачені пунктом 1.7.2 та складені (виконані) без використання
бланків або захисних знаків, вважаються недійсними.

(Інструкцію доповнено пунктом 1.7 згідно з Наказом Мін’юсту від
04.122000 № 62/5)

2. Учасники виконавчого провадження

2.1. Учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до
проведення виконавчих дій, їх права та обов’язки

2.1.1. Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець,
сторони, їхні представники, експерти, спеціалісти, перекладачі.

Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у разі потреби
залучаються поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники
органів опіки і піклування, представники органів і установ освіти,
медичні працівники, а також представники інших органів і установ У
порядку, встановленому Законом та цією Інструкцією.

2.1.2. Загальні права і обов’язки державних виконавців у виконавчому
провадженні визначені статтею 5 Закону. Державний виконавець
зобов’язаний використовувати надані йому законом та передбачені цією

-199-

Інструкцією права і обов’язки в точній відповідності до закону, не
допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів
громадян і юридичних осіб, роз’яснювати особам, які беруть участь у
виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їх
права.

2.1.3. Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Стягувачем може бути фізична або юридична особа, на користь чи

в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником може бути фізична
або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням учинити певні дії
(передати майно, виселитись з приміщення, виконати інші обов’язки,
передбачені рішенням) або утриматися від їх учинення.

У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або
боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у
виконавчому провадженні самостійно або доручити участь у виконавчому
провадженні одному із співучасників.

У разі вибуття однієї зі сторін (смерть громадянина, реорганізація
юридичної особи тощо) державний виконавець зобов’язаний своєю постановою
(додаток 1) здійснити заміну цієї сторони її правонаступником,
визначеним відповідно до чинного законодавства. Для правонаступника всі
дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов’язкові в тій
мірі, в якій вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник
замінив.

Заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником здійснюється
на підставі документів, якими правонаступник визначений.

Такими документами є:

рішення суду (арбітражного суду);

статут;

свідоцтво про право на спадщину;

інші документи у передбачених законодавством випадках.

2.1.4. Сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право
знайомитись з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки,
знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати
участь у провадженні виконавчих дій, давати усні й письмові пояснення в
процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх
питань, що виникають у ході виконавчого провадження, заперечувати проти
клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження,
заявляти відводи у випадках, передбачених Законом, оскаржувати дії
(бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та
користуватись іншими правами, наданими Законом.

Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого
документа, про поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до
виконання, про відмову від стягнення й повернення виконавчого документа.

Сторони можуть подати письмові заперечення проти розрахунку державного
виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами, укласти мирову угоду,
яка затверджується судом, оспорювати належність майна і його оцінку.

2.2. Участь у виконавчому провадженні експерта або спеціаліста

2.2.1. Для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають при здійсненні
виконавчого провадження й потребують спеціальних знань,

-200-

державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає
своєю постановою (додаток 2) експерта або спеціаліста, а при потребі —
кількох спеціалістів або експертів.

Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка дієздатна особа,
яка має потрібні знання, кваліфікацію, досвід роботи у відповідній
галузі. Експерт має бути віднесеним до Реєстру атестованих судових
експертів державних і підприємницьких структур та громадян.

Експерт або спеціаліст зобов’язаний дати письмовий висновок з питань, що
поставлені йому державним виконавцем, а також давати усні пояснення та
рекомендації щодо дій, які виконуються в його присутності.

2.2.2. Експерт або спеціаліст має право на винагороду за надані ним
послуги, розмір якої визначає начальник відповідного відділу державної
виконавчої служби за розрахунком, поданим експертом або спеціалістом
(але не більше, ніж передбачено Інструкцією про порядок і розміри
відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до
органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, державної
виконавчої служби, суду або до органів, у провадженні яких перебувають
справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним
науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх
працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженою постановою
Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року № 710. Ця винагорода та
інші витрати на проведення експертизи належать до витрат, пов’язаних із
здійсненням виконавчих дій. Про виплату винагороди державний виконавець
виносить постанову, яка затверджується начальником відділу державної
виконавчої служби (додаток 3).

2.2.3. За відмову або ухилення від дачі висновку чи за дачу завідомо
неправдивого висновку експерт несе відповідальність, передбачену
законом, про що він має бути попереджений державним виконавцем.

2.3. Участь у виконавчому провадженні перекладача 2.3.1. У разі потреби
під час провадження виконавчих дій державний виконавець або сторони (їх
представники) можуть запросити перекладача. Перекладачем може бути
будь-яка дієздатна особа, що володіє мовами, знання яких необхідні для
перекладу. Особі, якій потрібні послуги перекладача, державний
виконавець надає строк для його запрошення (від 3 до 5 днів). Якщо
зазначена особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк, то
його може призначити своєю постановою (додаток 4) державний виконавець.
2.3.2. Перекладач має право на винагороду за виконану роботу, про що
державний виконавець виносить постанову (додаток 3) на підставі
кошторису, який повинен подати перекладач. Ця постанова затверджується
начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Винагорода
виплачується в розмірі, не більшому, ніж передбачено Інструкцією про
порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що
викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури,
державної виконавчої служби, суду або до органів, у провадженні яких
перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати
державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх
працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженою постановою
Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року № 710.

-201-

2.3.3. Особа, яка запрошується державним виконавцем до участі у
виконавчому провадженні, повинна надати документ, який підтверджує, що
вона володіє мовами, знання яких необхідні для перекладу.

2.3.4. У разі завідомо неправильного перекладу, а також за відмову
виконати обов’язки перекладача особа несе відповідальність відповідно до
закону, про що вона має бути попереджена державним виконавцем.

2.4. Залучення понятих до провадження виконавчих дій

2.4.1. Виконавчі дії можуть провадитися в присутності понятих.
Присутність понятих обов’язкова при вчиненні виконавчих дій,

пов’язаних із примусовим входженням до нежитлових приміщень і сховищ, в
яких зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно
стягувача, яке має бути повернене йому в натурі; примусовим входженням
до житлових будинків, квартир для забезпечення примусового виселення та
вселення в них; примусовим входженням до будинків, квартир та інших
приміщень, в яких перебуває дитина, яка має бути передана іншим особам
відповідно до рішення суду; при проведенні огляду, арешту, вилученні й
передачі майна.

Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні громадяни, які не
мають особистого зацікавлення в провадженні виконавчих дій і не
пов’язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними
зв’язками, підлеглістю чи Ігідконтрольністю. Кількість понятих при
вчиненні виконавчих дій не може бути менше двох.

2.4.2. Понятий має право знати, для участі в провадженні яких
виконавчих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа
вони здійснюються, а також робити зауваження з приводу вчинення
виконавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта
відповідної виконавчої дії. Понятий зобов’язаний засвідчити факт, зміст
і результати виконавчих дій, під час проведення яких він був присутній.
Перед початком виконавчих дій державний виконавець роз’яснює їх права і
обов’язки.

2.4.3. Поняті мають право на компенсацію витрат, пов’язаних із
виконанням обов’язків понятих. Зазначені витрати належать до витрат на
проведення виконавчих дій.

Компенсацію громадянам витрат, пов’язаних із виконанням обов’язків
понятих, слід проводити із розрахунку середньоденного заробітку за
місцем роботи, а громадянам, які не працюють, — із розрахунку
середньоденного заробітку, розрахованого за середньомісячною заробітною
платою для даної місцевості.

2.5. Підстави та порядок відводу державного виконавця, експерта,
спеціаліста визначаються статтею 17 Закону. Про відвід державного
виконавця, експерта, спеціаліста виноситься постанова (додатки 20 та
25).

3. Відкриття виконавчого провадження

3.1. Підстави для відкриття виконавчого провадження Державний виконавець
відкриває виконавче провадження: за заявою стягувача або його
представника про примусове виконання рішення, зазначеного в пункті 1.1
цієї Інструкції, на підставі виконавчого документа;

за заявою прокурора в разі представництва інтересів громадянина або
держави в суді;

-202-

при надходженні виконавчих документів: із судів щодо справ про стягнення
аліментів, про відшкодування збитків, завданих злочином, про
відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я
або втратою годувальника, про стягнення грошових сум з посадових осіб,
винних у незаконному звільненні чи переведенні працівників або в
невиконанні рішення суду про поновлення на роботі, про конфіскацію
майна, а також про стягнення сум до державного бюджету; із відділів
державної виконавчої служби та інших органів (посадових осіб), яким
згідно з законом надане право приймати рішення, що підлягають
примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку;

в інших випадках, передбачених законом.

3.2. Місце виконання рішення

3.2.1. Виконавчі дії проводяться державним виконавцем відповідного
відділу Державної виконавчої служби, який розташований:

за місцем проживання, роботи боржника — фізичної особи або за
місцезнаходженням його майна;

за місцезнаходженням постійно діючого керівного органу або майна
боржника — юридичної особи;

за місцем здійснення певних дій, які зобов’язаний вчинити боржник за
відповідним рішенням суду або іншого органу (посадової особи).

3.2.2. Якщо в процесі виконавчого провадження державному виконавцеві
стало відомо, що змінилося місце проживання чи місцезнаходження
боржника, місце його роботи або з’ясувалося, що на території, на яку
поширюються функції відділу державної виконавчої служби, майно боржника,
на яке можна звернути стягнення, відсутнє, однак належне боржнику майно
перебуває на території іншого відділу державної виконавчої служби, то
державний виконавець негайно складає про це відповідний акт (додаток 5).

Виконавчий документ разом з копією акта не пізніше наступного дня
державний виконавець зобов’язаний надіслати до відділу державної
виконавчої служби за новим місцем проживання боржника, місцем його
роботи чи за місцезнаходженням майна боржника, про що одночасно, в копії
супровідного листа, повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий
документ. Супровідний лист про направлення виконавчого документа за
належністю підписує начальник відповідного відділу державної виконавчої
служби.

3.2.3. Якщо в процесі виконання стало відомо, що майна боржника для
задоволення вимог стягувача недостатньо, однак належне боржнику майно
перебуває на території іншого відділу державної виконавчої служби і при
цьому зволікання вчинення виконавчих дій створює загрозу невиконання
рішення, то державний виконавець негайно складає про це відповідний акт
та звертається до начальника відповідного відділу державної виконавчої
служби, якому підпорядковується, з доповідною запискою стосовно
порушення перед начальником Головного управління юстиції Міністерства
юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та
Севастопольського міських управлінь юстиції питання про надання дозволу
на проведення виконавчих дій на території, на яку не поширюються функції
відділу державної виконавчої служби.

-203-

Начальник відділу державної виконавчої служби, після проведення
відповідної перевірки, не пізніше наступного дня з часу одержання
доповідної записки, звертається з поданням до начальника Головного
управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим,
начальників обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь
юстиції про надання дозволу на проведення виконавчих дій на території,
на яку не поширюються функції відділу державної виконавчої служби. До
подання додаються копії документів, що підтверджують потребу провадження
таких виконавчих дій.

Начальником Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, начальниками обласних, Київського та
Севастопольського міських управлінь юстиції рішення щодо подання
начальника відділу державної виконавчої служби повинно бути прийняте на
протязі 3 днів з дня його надходження.

При задоволенні подання начальник Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальники
обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції
видають наказ, яким надають відділу державної виконавчої служби право
вчиняти виконавчі дії на території району (районів) у межах відповідно
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

3.2.4. Для здійснення виконавчих дій на території іншого району
(районів) за межами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя начальник Головного управління юстиції Міністерства юстиції
України в Автономній Республіці Крим, начальники обласних, Київського та
Севастопольського міських управлінь юстиції протягом 3 днів з дня
надходження подання начальника районного (міського) відділу державної
виконавчої служби звертаються з поданням до Міністра юстиції України про
надання права відділу державної виконавчої служби вчиняти виконавчі дії
на території, на яку не поширюються його функції, в межах України. До
подання приєднуються копії документів, що підтверджують потребу
провадження таких виконавчих дій.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
протягом 3 днів з часу надходження подання вирішує питання про надання
відділу державної виконавчої служби права вчиняти виконавчі дії на
території району (районів) Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва та Севастополя, на яку не поширюються його функції, та готує
проекти наказів, які подаються Міністру юстиції України для
затвердження.

Копія наказу про надання права відділу державної виконавчої служби
вчиняти виконавчі дії на іншій території доводиться до відома відповідно
Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, обласних, Київського, Севастопольського міських
управлінь юстиції, на території яких будуть проводитись такі Дії.

3.2.5. Відповідні територіальні відділи державної виконавчої служби
сприяють державному виконавцеві, який вчиняє виконавчі дії на їхній
території.

3.3. Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання

-204-

3.3.1. Виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання в такі
строки:

виконавчі листи та інші судові документи — протягом трьох років;

накази арбітражних судів — протягом трьох місяців;

посвідчення комісій по трудових спорах — протягом трьох місяців;

постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про
адміністративні правопорушення, — протягом трьох місяців;

інші виконавчі документи — протягом року, якщо інше не встановлене
законом.

3.3.2. Строки, зазначені в абзаці першому цього пункту, встановлюються:

для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стягнень — з
наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення
строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення,
а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, — з наступного
дня після його постановлення;

для виконання рішень арбітражних судів — з наступного дня після набрання
рішенням законної сили;

для виконання постанов органів (посадових осіб), уповноважених
розглядати справи про адміністративні правопорушення, — з дня винесення
відповідної постанови;

для виконання рішень комісій по трудових спорах — з дня видачі
посвідчення на примусове виконання рішення.

3.3.3. Щодо інших виконавчих документів строк пред’явлення їх до
виконання встановлюється з наступного дня після їх видачі, якщо інше не
встановлене законом.

3.3.4. Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про
стягнення аліментів, про відшкодування шкоди в разі ушкодження здоров’я
тощо) можуть бути пред’явлені для виконання протягом усього періоду, на
який присуджені платежі.

Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання встановлюються
для кожного платежу окремо.

3.4. Переривання строку давності пред’явлення виконавчих документів до
виконання

3.4.1. Строки пред’явлення виконавчого документа до виконання
перериваються:

пред’явленням виконавчого документа до виконання; частковим виконанням
рішення боржником з гадтверджувальними документами про часткове
виконання рішення.

3.4.2. Після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до
виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання
строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з
неможливістю його повного або часткового виконання строк пред’явлення
виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня
повернення виконавчого документа стягувачу.

3.5. Поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого
документа до виконання

3.5.1. Державний виконавець відмовляє в прийнятті до провадження
виконавчих документів, строк пред’явлення для примусового вико-

-205-

нання яких минув, про що протягом 3 днів з дня надходження державному
виконавцю документів виносить відповідну постанову (додаток 6). Копія
постанови надсилається або вручається стягувачу, боржнику та органу
(посадовій особі), який видав виконавчий документ.

3.5.2. Стягувач, який пропустив строк пред’явлення виконавчого листа або
іншого судового документа до виконання, має право звернутись із заявою
про поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний
документ, або до суду за місцем виконання.

Щодо інших виконавчих документів пропущені строки поновленню не
підлягають.

3.6. Прийняття виконавчих документів до виконання

3.6.1. Державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання
виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився
строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ
відповідає вимогам статті 19 Закону.

Виконавчі документи, що не відповідають вимогам згаданої статті Закону,
а також ті, що повернулися з підприємств, установ, організацій та ін.,
де провадилися стягнення із заробітку чи інших доходів боржника, як
виконані направляються відділом державної виконавчої служби до суду чи
органу (посадовій особі), що видав даний виконавчий документ. У разі
помилкового надходження виконавчих документів (не за територіальністю)
державний виконавець виносить постанову про відмову у відкритті
виконавчого провадження (додаток 6).

3.6.2. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього
виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого
провадження (додаток 7). У постанові державний виконавець установлює
строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати 7
днів, а рішень про примусове виселення — 15 днів, та попереджає боржника
про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі
стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних з провадженням
виконавчих дій. При цьому вказується дата виконання.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше
наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій
особі), який видав виконавчий документ.

3.6.3. Якщо зволікання у вчиненні виконавчих дій створює загрозу
невиконання рішення, то державний виконавець за заявою стягувача або з
власної ініціативи, з метою забезпечення виконання рішення щодо майнових
стягнень одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого
провадження описує майно боржника й накладає на нього арешт, про що
зазначається в цій постанові.

Якщо в постанові зазначено потребу опису майна, то копія такої постанови
вручається боржнику при проведенні опису майна.

3.6.4. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути
оскаржена сторонами начальнику відповідного відділу державної виконавчої
служби або до відповідного суду в 10-денний строк.

3.7. Строки здійснення виконавчого провадження

3.7.1. Виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії та виконати
рішення, не пов’язані з реалізацією майна боржника, не пізніше, ніж у
двомісячний строк з дня надходження виконавчого документа до дер-

-206-

жавного виконавця. Продовження зазначеного строку можливе лише у
випадках, передбачених Законом (зупинення виконавчого провадження,
звернення до суду з питань відстрочки, розстрочки виконання, змін
способу й порядку виконання та ін.).

3.7.2. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, то державний
виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня
після одержання виконавчого документа.

3.8. Відмова у відкритті виконавчого провадження

3.8.1. Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого
провадження в разі:

пропуску встановленого строку пред’явлення документів до виконання;

неподання виконавчого документа про виконання рішення, зазначеного в
пункті 1.1 цієї Інструкції (наприклад, подання судового рішення без
виконавчого листа або наказу, у випадках, коли передбачена видача
останніх);

помилкового надходження виконавчого документа (не за територі-альністю);

наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають
здійснення виконавчого провадження.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець
виносить постанову, яку не пізніше наступного дня надсилає заявникові
(додаток 6).

3.8.2. Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може
бути оскаржена заявником начальнику відповідного відділу державної
виконавчої служби або до відповідного суду в 10-денний строк з моменту
її одержання.

3.9. Відкладення виконавчого провадження

3.9.1. Державний виконавець у разі невідповідності виконавчого документа
вимогам, передбаченим статтею 19 Закону, повертає виконавчий документ у
3-денний строк органу (посадовій особі), який його видав, про що
виносить постанову про відкладення відкриття виконавчого провадження та
повідомляє заявника (додаток 8).

У постанові зазначається, на якій підставі повертається виконавчий
документ, і встановлюється строк (від 3 до 5 днів) для усунення
порушень. Копія постанови надсилається заявнику та органу (посадовій
особі), який видав цей документ. У цій постанові вказується, що в разі
не-усунення порушень у визначений термін провадження вважається не
відкритим.

У разі усунення допущених порушень у встановлений строк виконавчий
документ вважається поданим у день первісного надходження.

Порушення встановленого строку не перешкоджає повторному направленню
виконавчого документа державному виконавцю в загальному порядку.

3.9.2. Постанова про відкладення відкриття виконавчого провадження
може бути оскаржена начальнику відповідного відділу державної виконавчої
служби або до відповідного суду заявником у 10-денний строк з моменту її
одержання.

3.10. Роз’яснення рішень, які підлягають примусовому виконанню 3.10.1.
Якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчо-

-207-

му документі, є незрозумілою, то державний виконавець має право
звернутись до суду (в тому числі арбітражного суду) або іншого органу
(посадової особи), які видали виконавчий документ, із заявою про
роз’яснення відповідного рішення чи змісту документа.

Суд або інший орган (посадова особа), які видали виконавчий документ,
зобов’язані розглянути заяву державного виконавця в 10-ден-ний строк з
дня її надходження і, при потребі, дати відповідне роз’яснення рішення,
не змінюючи його змісту.

3.10.2. У строки здійснення виконавчих дій не враховується термін, з
якого державний виконавець звернувся до суду або іншого органу
(посадової особи) про роз’яснення рішення до моменту надходження
роз’яснення у відділ державної виконавчої служби.

4. Порядок та умови здійснення виконавчого провадження

4.1. Добровільне виконання рішень

4.1.1. Державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен
пересвідчитись, чи отримана боржником копія постанови про відкриття
виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на
добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк.

При цьому до отримання відомостей про одержання боржником копії
постанови для захисту прав стягувача державний виконавець може вжити
заходів щодо забезпечення виконання.

Постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою
боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов,
передбачених для вручення судових повісток.

4.1.2. У разі добровільного, повного або часткового виконання рішення
боржником державний виконавець складає про це акт, який підписується
стягувачем і боржником або підтверджується відповідним документом.

4.1.3. Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення
повністю або частково, то державний виконавець невідкладно розпочинає
його примусове виконання в межах строку, передбаченого статтею 25
Закону.

4.1.4. Добровільне виконання рішень не поширюється на виконавчі
документи про конфіскацію майна, про стягнення матеріальних збитків з
боржників, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, про
накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, про
стягнення періодичних платежів, якщо відоме місце роботи боржника, та в
інших, передбачених чинним законодавством, випадках.

4.2. Час провадження виконавчих дій

4.2.1. Виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні не
раніше 6-ї години і не пізніше 22-ї години. Конкретний час проведення
виконавчих дій визначається державним виконавцем. Сторони виконавчого
провадження мають право пропонувати зручний для них час проведення
виконавчих дій.

4.2.2. Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні,
встановлені законодавством, допускається лише у випадках, коли
зволікання неможливе, або в разі, коли вони не можуть бути здійснені в
інші дні з вини боржника, і лише за погодженням з начальником
відповідного відділу державної виконавчої служби.

-208-

Проведення виконавчих дій у нічний час допускається з дозволу начальника
відповідного відділу державної виконавчої служби й лише у випадках, коли
невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров’ю громадян.

4.2.3. Для проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні або в
нічний час державним виконавцем виноситься постанова, яка письмово
затверджується начальником відділу державної виконавчої служби (додаток
3).

4.3. Відкладення провадження виконавчих дій

4.3.1. Державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій на
підставі ухвали суду.

4.3.2. За наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих
дій, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою
стягувача або за заявою боржника, або з власної ініціативи на строк до
10 днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець
виносить відповідну постанову (додаток 9), про що негайно повідомляє
сторони, суд або інший орган, який видав виконавчий документ.

4.3.3. Постанова про відкладення провадження виконавчих дій може бути
оскаржена начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби
або до суду в 3-денний строк.

4.4. Відстрочка або розстрочка виконання, зміна способу і порядку
виконання рішення

4.4.1. За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або
роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або
за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду чи
іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із
заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про зміну
способу й порядку виконання.

4.4.2. Рішення суду чи іншого органу (посадової особи) про відстрочку
або розстрочку виконання, зміну способу й порядку виконання має бути
прийнято в 10-денний строк і може бути оскаржено у встановленому
порядку.

4.5. Виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню у випадках:

смерті стягувача або боржника, оголошення померлим чи визнання безвісно
відсутнім стягувача або боржника, або припинення існування сторони —
юридичної особи, якщо установлені судом правовідносини допускають
правонаступниіггво;

визнання стягувача або боржника недієздатним;

проходження боржником строкової військової служби в Збройних Силах
України та інших військових формуваннях, якщо за умовами служби
провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягувача, який
проходить строкову військову службу в Збройних Силах України або інших
військових формуваннях;

оспорювання боржником виконавчого документа в судовому порядку, якщо
таке допускається законом. При цьому, боржник має надати письмове
повідомлення суду про надходження скарги;

прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (посадових осіб),
уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушен-

14-1-1485 -209-

ня. При цьому, боржник має надати письмове повідомлення суду про
надходження скарги;

винесення постанови про зупинення виконання відповідного рішення
посадовою особою, якій законом надане таке право;

подання до суду позову про виключення майна з опису. При цьому, боржник
має надати письмове повідомлення суду про надходження позовної заяви;

порушення арбітражним судом провадження у справі про банкрутство
боржника.

4.6. Виконавче провадження може бути зупинено в разі: звернення
державного виконавця до суду або іншого органу (посадової особи), які
видали виконавчий документ, із заявою про роз’яснення рішення, що
підлягає виконанню;

прохання боржника, який проходить строкову службу в складі Збройних Сил
України чи інших передбачених законом військових формувань;

перебування боржника в тривалому службовому відрядженні;

перебування боржника на лікуванні в стаціонарному лікувальному закладі;

подання скарги на дії державного виконавця або на відмову в його
відводі;

оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

перебування боржника або стягувача у відпустці за межами населеного
пункту, де вони проживають.

4.7. Порядок і строки зупинення виконавчого провадження

4.7.1. Державний виконавець виносить вмотивовану постанову про
зупинення виконавчого провадження (додаток 10) з підстав, передбачених у
пунктах 4.5. та 4.6. Інструкції, яка затверджується начальником
відповідного відділу державної виконавчої служби. Копія постанови
надсилається в 3-денний строк сторонам та суду або іншому органу
(посадовій особі), які видали виконавчий документ.

4.7.2. Виконавче провадження зупиняється:

у випадках смерті стягувача або боржника, оголошення померлим чи
визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення
існування сторони — юридичної особи, якщо встановлені судом
правовідносини допускають правонаступництво, визнання стягувача або
боржника недієздатним — до визначення правонаступників боржника або
призначення опікуна недієздатному боржникові;

у випадках проходження боржником строкової військової служби у Збройних
Силах України, передбачених законом інших військових формуваннях, якщо
за умовами служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання
стягувача, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах
України або інших військових формуваннях; прохання боржника, який
проходить строкову службу в складі Збройних сил України чи інших
передбачених законом військових формувань; перебування боржника у
тривалому службовому відрядженні; перебування боржника на лікуванні у
стаціонарному лікувальному закладі; оголошення розшуку боржника, його
майна або розшуку дитини; перебування боржника або стягувача у відпустці
за межами населеного

-210-

пункту, де вони проживають, — до закінчення існування названих обставин;

у випадках оспорювання боржником виконавчого документа в судовому
порядку, якщо таке допускається законом; прийняття судом до розгляду
скарги на дії органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи
про адміністративні правопорушення; винесення постанови про зупинення
виконання відповідного рішення посадовою особою, якій законом надано
таке право; подання до суду позову про виключення майна з опису;
порушення арбітражним судом провадження у справі про банкрутство
боржника; подання скарги на дії державного виконавця або відмову в його
відводі, — до розгляду питання по суті.

4.7.3. Постанова про зупинення виконавчого провадження може бути
оскаржена до суду в 10-денний строк. Строки зупинення виконавчого
провадження можуть бути скорочені судом.

4.7.4. Після усунення обставин, які стали підставою для зупинення
виконавчого провадження, державний виконавець зобов’язаний поновити
виконавче провадження за власною ініціативою або за заявою стягу-вача,
про що виноситься постанова (додаток 11). Копія постанови про поновлення
виконавчого провадження надсилається сторонам та органу (посадовій
особі), який прийняв рішення.

4.7.5. Упродовж строку, на який виконавче провадження зупинено,
виконавчі дії не провадяться. Цей строк не входить у строки здійснення
виконавчого провадження (за винятком випадків, коли судом було скасовано
постанову державного виконавця про зупинення виконавчого провадження).

4.8. Закриття виконавчого провадження

4.8.1. Виконавче провадження підлягає закриттю державним виконавцем у
випадках:

прийняття судом відмови стягувача від стягнення;

затвердження судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закриття
виконавчого провадження;

смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно
відсутнім боржника або стягувача, якщо виконання їх обов’язків чи вимог
у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

недостатності майна юридичної особи-боржника, що ліквідується, для
задоволення вимог стягувача;

скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке
підлягало виконанню на підставі виконавчого документа;

письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у
боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення
речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі;

закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення в
результаті помилкового прийняття до виконання рішення.

4.8.2. Державний виконавець виносить у 3-денний строк з дня, коли йому
стали відомі обставини, зазначені в цьому пункті, вмотивовану постанову
про закриття виконавчого провадження (додаток 12), яка затверджується
начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Копія
постанови надсилається у 3-денний строк сторонам та суду або іншому
органу (посадовій особі), якими видано виконавчий документ.

14- -211-

4.8.3. Постанова про закриття виконавчого провадження може бути
оскаржена сторонами начальнику відповідного відділу державної виконавчої
служби або до суду в 10-денний строк з дня її одержання.

4.9. Закінчення виконавчого провадження

4.9.1. Виконавче провадження закінчується у випадках: фактичного
повного виконання рішення згідно з виконавчим документом;

закриття виконавчого провадження;

повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого
органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на
письмову вимогу стягувача;

направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу
державної виконавчої служби.

4.9.2. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець
виносить постанову (додаток 13), яка затверджується начальником
відповідного відділу державної виконавчої служби, її копія направляється
сторонам, суду або іншому органу (посадовій особі), які видали
виконавчий документ, або за належністю до іншого відділу державної
виконавчої служби. До копії постанови державний виконавець додає
виконавчий документ, який повертається органу, що його видав, або
стя-гувачу, або передається за належністю.

4.9.3. Постанова про закінчення виконавчого провадження може бути
оскаржена стягувачем або боржником до суду в 10-денний термін.

4.10. У разі закриття або закінчення виконавчого провадження
припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші
здійсненні державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а
також провадяться інші дії, необхідні у зв’язку з закриттям виконавчого
провадження. Закрите або закінчене виконавче провадження не може бути
розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом. Копія постанови
про закриття виконавчого провадження, у разі потреби, надсилається
учасникам виконавчого провадження для припинення чинності заходів,
ужитих державним виконавцем.

4.11. Повернення виконавчого документа стягувачеві

4.11.1. Виконавчий документ, який прийнятий державним виконавцем до
виконання, і за яким стягнення не провадилося або було проведено
частково, повертається стягувачеві:

за письмовою заявою стягувача;

якщо в боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і
здійснені державним виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку
такого майна виявилися безрезультатними;

якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не
реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети, що
повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням;

якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, незважаючи на
попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого
документа.

4.11.2. Про наявність обставин, зазначених у абзацах третьому-п’ятому
пункту 4.11.1 цієї Інструкції, державний виконавець складає акт (додаток
5).

-212-

Акт має бути перевірений начальником відповідного відділу державної
виконавчої служби на предмет правильності вказаних у ньому відомостей, у
т. ч., чи вжиті державним виконавцем усі необхідні заходи щодо розшуку
майна боржника, правильність оформлення опису й оцінки майна з
залученням до цього сторін або їх представників, його схоронність на
день складання акта тощо. У разі потреби при такій перевірці може бути
викликаний і опитаний стягувач, чи немає в нього відомостей щодо
наявності в боржника майна, не виявленого державним виконавцем при
проведенні опису.

У разі встановлення перевіркою неповноти проведених виконавчих дій, з
метою повного виконання рішення начальник відділу державної виконавчої
служби дає письмову вказівку державному виконавцю про вжиття додаткових
заходів для розшуку майна боржника і його реалізації. Така вказівка
приєднується до матеріалів виконавчого провадження.

4.11.3. У разі повернення стягувачеві виконавчого документа з підстав,
зазначених у абзацах другому-четвертому пункту 4.11.1 цієї Інструкції,
йому повністю повертається авансовий внесок, а при поверненні
виконавчого документа з інших підстав — лише в частині, що перевищує
здійснені державним виконавцем витрати на проведення виконавчих дій.

4.11.4. Про повернення виконавчого документа і авансового внеску
стягувачеві державний виконавець виносить постанову (додаток 14), яка
затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої
служби. Постанова може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

4.11.5. Повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав,
передбачених абзацами третім-п’ятим пункту 4.11.1 цієї Інструкції, не
позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до
виконання в межах строків, установлених пунктом 3.3 цієї Інструкції.

Державний виконавець зобов’язаний роз’яснити стягувачеві наслідки
повернення йому виконавчого документа.

4.12. Відновлення виконавчого провадження

4.12.1. Якщо постанова державного виконавця про закриття виконавчого
провадження визнана судом незаконною або скасована начальником
відповідного відділу державної виконавчої служби, то виконавче
провадження підлягає відновленню.

4.12.2. Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець
виносить постанову (додаток 15) не пізніше як у 3-денний строк з дня
винесення ухвали суду або постанови начальника відповідного відділу
державної виконавчої служби і в такий самий строк повідомляє сторони, а
також суд або інший орган (посадову особу), які видали виконавчий
документ, що виконавче провадження відновлено.

Відновлене виконавче провадження здійснюється надалі в загальному
порядку відповідно до Закону до остаточного прийняття рішення щодо
нього.

4.13. Оголошення розшуку

4.13.1. Підставами для оголошення розшуку є відсутність в ході
виконавчого провадження відомостей про місце проживання (знаходження)
боржника, його майна, а також дитини.

-213-

Державний виконавець звертається до суду з поданням про оголошення
розшуку боржника чи дитини або виносить постанову про розшук майна
боржника (додаток 16), яка затверджується начальником відділу державної
виконавчої служби за виконавчими документами про стягнення аліментів,
відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я
або у зв’язку з втратою годувальника, а також про відібрання дитини.

За іншими виконавчими документами державний виконавець може звернутися
до суду з поданням про розшук боржника або дитини чи винести постанову
про оголошення розшуку майна боржника за наявності письмової згоди
стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати
відповідно до Закону. У цьому разі сгягувач має право в судовому порядку
вимагати від боржника компенсації витрат, пов’язаних із проведенням
розшуку.

4.13.2. Ухвалою суду чи постановою державного виконавця розшук
оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім
відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцезнаходженням
його майна, або за місцем проживання (знаходження) стягувача

4.13.3. Розшук громадянина-боржника і розшук дитини здійснюють органи
внутрішніх справ за місцезнаходженням стягувача за ухвалою суду, а
розшук боржника — юридичної особи, а також майна боржника здійснює
державна виконавча служба шляхом запитів до відповідних установ
(Державної автомобільної інспекції, бюро технічної інвентаризації,
податкової адміністрації, банків або інших кредитних установ тощо).

4.13.4. Постанова державного виконавця про розшук обов’язкова до
виконання всіма громадянами та посадовими особами. За її невиконання
настає відповідальність, передбачена статтею 88 Закону.

4.13.5. Витрати, пов’язані з розшуком боржника, дитини, майна за
виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди,
заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я або у зв’язку з
втратою годувальника, про відібрання дитини, стягуються по його
завершенні з боржника за постановою державного виконавця, яка виноситься
з обгрунтованим зазначенням відповідних сум і затверджується начальником
відповідного відділу державної виконавчої служби (додаток 17).

4.13.6. Незвернення державного виконавця до суду з поданням про
винесення ухвали про розшук боржника або дитини, а також постанова
державного виконавця про відмову в розшуку майна боржника (додаток 18)
та постанова про стягнення витрат, пов’язаних з розшуком, можуть бути
оскаржені до відповідного суду в 10-денний строк.

4.14. Розподіл стягнутих з боржника грошових сум та черговість
задоволення вимог стягувачів визначаються статтями 43 та 44 Закону.

4.15. Витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій

4.15.1. Витратами, пов’язаними з проведенням виконавчих дій, є витрати
на організацію й проведення виконавчих дій.

До витрат на проведення виконавчих дій належать кошти, витрачені на:

перевезення, зберігання й реалізацію майна боржника;

-214-

оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у
встановленому порядку до провадження виконавчих дій;

поштовий переказ стягувачеві стягнутих сум;

розшук боржника, його майна або розшук дитини;

оголошення в засобах масової інформації;

інші необхідні виконавчі дії, здійснені в процесі виконання рішення.

До інших витрат на організацію виконавчих дій належать витрати на
виготовлення бланків (запитів, повідомлень, викликів, постанов
державного виконавця тощо) та інших документів, які використовуються у
виконавчому провадженні, оплату послуг поштового, телефонного,
телеграфного, модельного зв’язку, проїзд державного виконавця та інші
витрати на забезпечення виконавчого провадження.

(Пункт 4.15.1 в редакції наказу Мін’юсту від 19.012000 № 2/5)

4.15.2. Про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій
державний виконавець зобов’язаний винести постанову, яка затверджується
начальником відповідного відділу державної виконавчої служби (додаток
3).

4.15.3. Державний виконавець зобов’язаний мати документи, які
підтверджують розмір витрат на виконання. Контроль та облік витрат на
виконання покладається на начальника відповідного відділу державної
виконавчої служби. Витрати покриваються за рахунок спеціального фонду
виконавчого провадження, а також коштів сторін та інших осіб на
проведення виконавчих дій відповідно до Закону.

Формування коштів спеціального фонду виконавчого провадження
визначається Положенням про спеціальний фонд виконавчого провадження,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999
року № 1351.

4.16. Виконавчий збір

4.16.1. У разі невиконання рішення у строк, установлений для
добровільного його виконання, з боржника постановою державного
виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу державної
виконавчої служби (додаток 3), стягується виконавчий збір у розмірі
п’яти відсотків від належної до стягнення суми (окрім періодичних
платежів) або від вартості майна боржника, а за невиконання рішення
не-майнового характеру — у розмірі двох неоподаткованих мінімумів
доходів громадян із боржника — громадянина і в розмірі п’яти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — із боржника — юридичної
особи.

Не стягується виконавчий збір з осіб, звільнених від його сплати згідно
із законодавством.

4.16.2. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при
першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю, копія
постанови направляється боржнику. При наступних пред’явленнях до
виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір
не стягується.

4.16.3. Кошти виконавчого збору спрямовуються у спеціальний фонд
виконавчого провадження.

Половина коштів виконавчого збору (50 відсотків) витрачаються відповідно
до положень підрозділу 4.15 цієї Інструкції.

Друга половина виконавчого збору згідно з пунктом 2.4 цієї Інструкції
про використання і облік коштів спеціального фонду виконавчого

-215-

провадження та звітності по них, затвердженої наказом Міністерства
юстиції України від 11 жовтня 1999 року № 65/5, зареєстрованої в
Міністерстві юстиції України 14 жовтня 1999 року за № 701/3994,
районними, міськими, районними в містах відділами державної виконавчої
служби відповідних управлінь юстиції раз на місяць перераховується
Головному управлінню юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, обласним, Київському та Севастопольському міським
управлінням юстиції для подальшого використання, у тому числі на виплату
винагороди державному виконавцю.

4.16.4. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена
до суду в 10-денний строк.

4.16.5. У разі закриття виконавчого провадження у зв’язку із
скасуванням рішення, що підлягало виконанню на підставі виконавчого
документа, виконавчий збір повертається боржникові відділами державної
виконавчої служби. Повернення коштів здійснюється в порядку, визначеному
Міністерством юстиції України.

4.16.6. Про винесення постанови про стягнення виконавчого збору та про
суми виконавчого збору, фактично стягнуті за цією постановою, державним
виконавцем робиться відмітка на зворотному боці виконавчого документа Ці
записи при поверненні виконавчого документа або скеруванні його до
іншого відділу державної виконавчої служби скріпляються підписом
начальника відповідного відділу державної виконавчої служби та печаткою
цього відділу. Записи про наступні стягнення сум виконавчого збору або
повне його стягнення виконуються відповідними відділами державної
виконавчої служби, куди виконавчий документ надійшов для подальшого
виконання разом з постановою про стягнення виконавчого збору.

За постановами про стягнення виконавчого збору виконавчі провадження не
заводяться, виконавчий збір не береться, постанова приєднується до
виконавчого провадження, щодо якого винесено цю постанову. Виділення
постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження
допускається в разі винесення постанови про закінчення виконавчого
провадження, щодо якого було винесено постанову про стягнення
виконавчого збору. При виконанні цієї постанови виконавчий збір не
береться.

4.17. Винагорода державному виконавцеві

4.17.1. Державний виконавець, який забезпечив реальне, своєчасне й
законне виконання виконавчого документа, одержує винагороду в розмірі 2
відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше 10
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом
немайнового характеру — не більше 5 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян. Винагорода виплачується із спеціального фонду виконавчого
провадження.

4.17.2. Начальник відділу державної виконавчої служби контролює
наявність підстав для виплати винагороди, узагальнює їх щодо кожного
державного виконавця та ставить перед начальником відповідного районного
(міського), районного в місті управління юстиції питання про внесення
подання про виплату винагороди до вищестоящого управління юстиції для
фінансування витрат на винагороду. Виплата винагороди

-216-

здійснюється після проведення фінансування на підставі наказу начальника
районного (міського), районного в місті управління юстиції.

4.17.3. Половина виконавчого збору (50 відсотків), яка акумулюється у
вищестоящих управляннях юстиції, в першу чергу направляється на виплату
винагороди державним виконавцям, на передбачених Законом підставах.

4.18. Авансування витрат на виконавче провадження

4.18.1. З метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може
за погодженням із начальником відділу державної виконавчої служби внести
до спеціального фонду відповідного відділу державної виконавчої служби
певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або для покриття їх
частини.

4.18.2. При завершенні виконавчих дій авансовий внесок повністю
повергається стягувачеві протягом десяти днів з дня проведення розподілу
стягнутої з боржника суми.

4.18.3. Авансові внески для здійснення необхідних витрат на
забезпечення провадження виконавчих дій або для покриття їх частини
можуть бути зроблені стягувачем шляхом внесення готівки до бухгалтерії
відповідного відділу державної виконавчої служби, державному виконавцю
(з обов’язковим наступним зарахуванням цих сум до депозитного рахунку в
обох випадках) або шляхом переказу цих коштів безпосередньо на
депозитний рахунок відповідного відділу державної виконавчої служби.

4.19. Особливості виконання рішень у разі відкриття кількох виконавчих
проваджень щодо одного боржника

4.19.1. Якщо в районному (міському) відділі державної виконавчої служби
відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого
боржника, то вони об’єднуються у зведене виконавче провадження за
постановою державного виконавця (додаток 19) протягом трьох днів після
закінчення строку, даного боржнику для добровільного виконання. До
зведеного виконавчого провадження повинні бути приєднані всі інші
виконавчі документи, що надходять стосовно стягнень з цього боржника
протягом трьох днів після закінчення строку, поданого боржнику для
добровільного виконання.

4.19.2. Якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника
відкриті в кількох районних (міських) відділах державної виконавчої
служби, то вони об’єднуються у зведене виконавче провадження за наказом
начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, начальників обласних, Київського та
Севастопольського міських управлінь юстиції (у межах області, міст Києва
та Севастополя) та за наказом Міністра юстиції України (у межах держави)
з їх власної ініціативи або за поданням начальників нижчестоящих у
порядку підлеглості відділів.

У наказі визначається відділ, який веде таке зведене виконавче
провадження та координує діяльність інших відділів з його здійснення. З
державних виконавців цих відділів утворюється виконавча група,
керівником якої визначається начальник відділу, якому доручено вести
зведене виконавче провадження. До зведеного виконавчого провадження з
інших відділів надсилаються копії виконавчих і процесуальних документів
з виконання. З моменту утворення такої групи до її керівника пе-

-217-

реходить право вирішення питань здійснення цього зведеного виконавчого
провадження, відповідно до Закону.

4.19.3. При задоволенні вимог стягувачів зведеного виконавчого
провадження слід керуватися вимогами статті 44 Закону.

У разі недостатності стягненої суми для повного задоволення вимог однієї
черги ці вимоги задовольняються пропорційно належній кожному стягувачеві
сумі з урахуванням календарних строків надходження виконавчого документа
на виконання у відповідний відділ державної виконавчої служби.

Державний виконавець складає розрахунки і проводить виплати, якщо сума
стягнених коштів перевищує 5 відсотків належних до виплати стягувачам
сум, але не рідше одного разу на місяць.

4.19.4. Строк проведення виконавчих дій щодо зведеного виконавчого
провадження відраховується з моменту приєднання до зведеного виконавчого
провадження останнього виконавчого документа.

4.19.5. Після виконання окремого виконавчого документа виконавче
провадження за цим виконавчим документом виводиться із зведеного
виконавчого провадження постановою державного виконавця (додаток 19) і
виноситься постанова про закінчення виконавчого провадження.

5. Звернення стягнення на майно боржника

5.1. Порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника

5.1.1. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його виявленні
(шляхом надіслання запитів до органів державної податкової інспекції,
банків, дорожньої автомобільної інспекції, бюро технічної
інвентаризації, нотаріату тощо), описі, арешті, вилученні та примусовій
реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти
боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі
кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших
кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях
цінних паперів.

5.1.2. Готівкові кошти, виявлені в боржника, вилучаються, про що
державний виконавець складає акт. Вилучення проводиться за участю
понятих; боржника, його представника (для юридичних осіб); представника
або членів сім’ї боржника (для фізичних осіб). Акт складається у двох
примірниках, перший залишається у виконавчому провадженні, другий —
вручається боржнику під розписку в першому примірнику.

Вилучена готівка в національній валюті не пізніше наступного робочого
дня здається на депозитний рахунок відповідного відділу державної
виконавчої служби для покриття витрат на проведення виконавчих дій та на
покриття боргу за виконавчими документами, а також на повернення
авансового внеску, якщо такий мав місце. Кошти, що залишилися після
покриття всіх вимог стягувачів, повертається боржникові. Виконавчий збір
перераховується у спеціальний фонд виконавчого провадження без
попереднього зарахування на депозитні рахунки. Суми коштів, необхідних
для покриття витрат на проведення виконавчих дій, направляються до
спеціального фонду виконавчого провадження після винесення постанови про
стягнення з боржника зазначених витрат.

-218-

Готівка в іноземній валюті у той самий строк здається державним
виконавцем банку або іншій кредитній установі, що мають право продажу
іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, для реалізації
її в розмірі, необхідному для покриття боргу, сплати виконавчого збору
та витрат на проведення виконавчих дій. При цьому, державний виконавець
зобов’язує банк здійснити продаж і зарахувати кошти від продажу на
депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби протягом семи
днів.

5.1.3. За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що
знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших
кредитних установах, на них накладається арешт.

У разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для
задоволення вимог стягувана, стягнення звертається на належне боржникові
інше майно. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які
потрібно звернути стягнення в першу чергу. Державний виконавець
зобов’язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не порушують
інтересів стягуюча й не ускладнюють виконання рішення. Остаточно
черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається
державним виконавцем.

5.1.4. Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах,
потрібних для виконання за виконавчими документами, з урахуванням витрат
на виконання. Якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, то
стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням
державного виконавця.

Стягнення може бути звернено на майно боржника, яке належить йому на
праві приватної власності.

Якщо в боржника — фізичної особи достатньо коштів та цінностей для
задоволення вимог за виконавчими документами, то стягнення не може бути
звернено на інше майно.

5.1.5. Стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на
види майна та предмети, які визначені в Переліку видів майна громадян,
на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами
(додаток до Закону, що належать боржникові на праві власності чи є його
часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім!
та осіб, які перебувають на його утриманні.

Державний виконавець зобов’язаний задовольнити вимоги боржника, якщо
вони не порушують інтересів стягувача й не ускладнюють виконання
рішення.

5.2. Порядок звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті
при обчисленні боргу в гривнях

5.2.1. У разі відсутності в боржника коштів у гривнях, достатніх для
одночасного задоволення вимог стягувача, державний виконавець накладає
стягнення на кошти боржника в іноземній валюті.

5.2.2. Якщо кошти боржника в іноземній валюті є на рахунках, внесках або
на зберіганні в банку або іншій кредитній установі, які мають право
продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, то
державний виконавець зобов’язує їх протягом семи днів продати іноземну
валюту в розмірі, достатньому для погашення виконавчого збору, витрат на
виконання, боргу, та перерахувати кошти на Депозитний рахунок відділу.

-219-

5.2.3. Якщо такі кошти є в банку або іншій кредитній установі, які не
мають права продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку
України, то державний виконавець зобов’язує їх протягом семи днів
перерахувати ці кошти до банку або іншої кредитної установи, що мають
таке право для їх реалізації. Останні, в свою чергу, зобов’язує протягом
семи днів продати іноземну валюту в розмірі, достатньому для погашення
виконавчого збору, витрат на виконання, боргу та перерахувати кошти на
депозитний рахунок відповідного відділу та до спеціального фонду
виконавчого провадження у порядку, встановленому пунктом 5.1.2 цієї
Інструкції.

Форма зобов’язання встановлюється за погодженням з Національним банком
України.

5.3. Звернення стягнення на заставлене майно

5.3.1. Стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання
допускається як для задоволення вимог стягувача-заставодержа-теля, так і
для задоволення вимог інших стягувачів.

5.3.2. Для задоволення вимог стягувача-заставодержателя стягнення
звертається на заставлене майно боржника при недостатності в нього
іншого майна для повного задоволення цих вимог, з додержанням
встановлених законодавством прав заставодержателя та вимог глави 6
Закону «Про виконавче провадження». При реалізації цієї норми слід мати
на увазі, що згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про
заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі
невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою
зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна
переважно перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на
звернення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20
Закону України «Про заставу». Тому, при зверненні стягнення для
задоволення вимог стягувача-заставодержателя на інше майно боржника, а
не безпосередньо на заставлене майно, державний виконавець повинен
отримати згоду заставодержателя-стягувача на задоволення його вимог за
рахунок іншого майна боржника Такі дії мають бути проведені державним
виконавцем тільки в тому разі, якщо в рішенні суду або виконавчому
написі нотаріуса не зазначено конкретно майно боржника, на яке має бути
звернене стягнення для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

5.3.3. Стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог
стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового виконання
допускається лише, коли вартість предмета застави перевищує розмір
заборгованості боржника заставодержателю. Кошти, отримані від реалізації
заставленого майна, використовуються насамперед для задоволення
зобов’язань боржника перед заставодержателем, і лише залишок коштів —
для задоволення вимог стягувача. При реалізації цієї норми державний
виконавець зобов’язаний попередити заставодержателя про звернення
стягнення на майно боржника для задоволення вимог інших стягувачів,
з’ясувати, чи не знаходиться майно в податковій заставі, чи є наступні
застави цього ж майна і повідомити наступних за-ставодержателів,
оскільки забезпечені заставою вимоги задовольняються в першу чергу
(частина перша статті 44 Закону України «Про виконавче провадження». При
цьому, для того, щоб визначити, чи достатньо

-220-

буде коштів, отриманих від реалізації предмету застави, для задоволення
вимог заставодержателя (заставодержателів) та вимог інших стягува-чів,
державний виконавець має отримати від заставодержателя
(заставодержателів) розмір вимог, які мають бути задоволені за рахунок
заставленого майна. Згідно із статтею 19 Закону України «Про заставу» за
рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої
вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного
задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих
прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором,
— неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також
витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не
передбачено договором застави.

Для підтвердження своїх вимог заставодержатель надає державному
виконавцю договір застави, кредитний договір або інший договір, який
підтверджує основне зобов’язання, документи, які підтверджують виконання
боржником зобов’язань перед заставодержателем (платіжне доручення,
квитанція тощо про сплату відповідних сум), розрахунки, які
підтверджують вимоги заставодержателя, та інші документи на
підтвердження таких вимог.

5.3.4. Відомості про заставу рухомого майна державний виконавець може
отримати у реєстраторів Державного реєстру застав рухомого майна, якими
згідно з постановою Кабінету Міністрів України від ЗО липня 1998 року №
1185 •«Про порядок ведення Державного реєстру застав рухомого майна» є
Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України
та його обласні філії, державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси
та комерційні банки. Проте слід мати на увазі, що внесення записів про
заставу рухомого майна не є обов’язком заставодавця або
заставодержателя, тому додатково таку інформацію про наявність застави в
разі відсутності такого запису в Державному реєстрі можливо отримати в
боржника Інформацію про наявність податкової застави можна також
отримати в органах державної податкової служби.

Інформацію про заборони відчуження нерухомого майна можна отримати в
нотаріальному органі за місцезнаходженням цього майна

5.4. Звернення стягнення на майно громадянина-підприємця, визнаного
банкрутом

На підставі постанови арбітражного суду про визнання
громадянина-підприємця банкрутом та виконавчого листа про звернення
стягнення на майно громадянина-Ігідприємця державний виконавець виносить
постанову про відкриття виконавчого провадження.

Реалізації підлягає все майно громадянина-підприємця, визнаного в
установленому порядку банкрутом, за винятком майна, що не включається до
складу ліквідаційної маси згідно з Законом України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного
банкрутом, а також наявні в нього кошти в готівковій формі вносяться у
розмірі, достатньому для сплати виконавчого збору, компенсації витрат на
здійснення виконавчих дій, на депозитний рахунок відповідного відділу
державної виконавчої служби та до спеціального фонду виконавчого
провадження у порядку, установленому пунктом

*

-221-

5.1.2 цієї Інструкції. Грошова сума, що залишилася, перераховується на
депозитний рахунок нотаріальної контори та використовується за рішенням
арбітражного суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом.

5.5. Звернення стягнення на майно боржника, яке знаходиться в інших
осіб

5.5.1. Державний виконавець на письмову пропозицію боржника або
стягувача має право звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться
в інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові від інших
осіб.

Зазначені особи на запит державного виконавця зобов’язані надати у
визначений ним строк відомості про належне боржникові майно, що
знаходиться в них, та майно чи кошти, які вони повинні передати
боржникові.

Одержавши від названих осіб відомості про наявність майна боржника,
державний виконавець на підставі ухвали суду описує це майно в
присутності понятих, вилучає його й реалізує у порядку, передбаченому
Законом та цією Інструкцією.

5.5.2. За ухилення від виконання розпоряджень державного виконавця на
особу, в якої знаходиться майно боржника, може бути накладено штраф
відповідно до статті 88 Закону.

5.6. Арешт та вилучення майна боржника

5.6.1. Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони
розпоряджатися ним, а в разі потреби — в обмеженні права користування
майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим
особам.

5.6.2. Арешт застосовується:

для забезпечення збереження майна боржника, що піддягає наступній
передачі стягувачеві або реалізації;

для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить
відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

5.6.3. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і
передаються для продажу негайно після накладення арешту.

5.6.4. Гроші, у тому числі іноземна валюта, цінні папери, ювелірні та
інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової
групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких
виробів, виявлені при опису і на які накладено арешт, підлягають
обов’язковому вилученню і негайно передаються (перераховуються) на
зберігання установам Національного банку України. Арешт на цінні папери
накладається за правилами, передбаченими Порядком накладення арешту на
цінні папери, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22
вересня 1999 року № 1744 «Про затвердження Порядку накладення арешту на
цінні папери».

5.6.5. Державний виконавець зобов’язаний подбати про забезпечення умов
реалізації майна боржника, які не обмежують його законних інтересів.

5.6.6. Акт опису і арешту майна складається за встановленою формою
(додаток 21).

*

-222-

В акті опису і арешту повинні бути вказані:

час і місце складання акта;

назва відділу державної виконавчої служби, в якому працює державний
виконавець, а також прізвище, ім’я та по батькові державного виконавця
та осіб, що були присутні при складанні акта із зазначенням їх
процесуального стану;

назва органу чи посадової особи, якими виданий виконавчий документ, що
підлягає виконанню, його резолютивна частина;

назва стягувача та боржника;

назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (вага,
метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича
марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів,
перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих
ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються
державним виконавцем, учасниками акта опису й опечатуються печаткою
відповідного відділу державної виконавчої служби;

оцінка кожного внесеного в акт предмета і загальна вартість усього
майна;

якщо проводилось опечатування предмета — які предмети, приміщення,
сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб
опечатування;

строк, після закінчення якого майно може бути передане для реалізації;

назва особи, якій передане майно на зберігання, а якщо майно передано на
зберігання не боржнику, а іншій особі, — паспортні дані, її адреса;

відмітка про роз’яснення зберігачеві майна обов’язків із збереження
майна, попередження про кримінальну та матеріальну відповідальність за
його розтрату, відчуження, утаювання або підміну;

зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при
опису і розпорядження за ним державного виконавця.

Якщо державний виконавець установив зберігачеві обмеження права
користуватися майном, то про це також указується в акті опису і арешту
майна із зазначенням виду, обсягів і строку обмеження.

При потребі, одночасно з арештом майна в акті повинні бути перелічені
предмети, які залишені боржнику, із зазначенням їх вартості, як окремо
кожного, так і загальної кількості, а також перелічено інше майно, у
тому числі те, яке перебуває у спільній власності боржника з іншими
особами і на яке не було накладено арешт.

Акт опису й арешту майна підписується державним виконавцем, понятими,
зберігачем майна, боржником та стягувачем, іншими особами, які були
присутні при накладенні арешту на майно. У разі відмови від підпису
сторін чи інших осіб, що були присутні при виконанні, про Це робиться
відмітка в акті. Акт опису і арешту майна складається в двох
примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а
другий — видається боржнику під розписку на першому примірнику, що
залишається у державного виконавця.

Якщо описане майно передано на зберігання не боржникові, а іншій особі,
то акт опису й арешту майна складається в трьох примірниках.

-223-

Перший залишається в провадженні державного виконавця, а інші вручаються
зберігачеві майна та боржнику під розписку (на першому примірнику).

При конфіскації майна або при виконанні рішення про передачу майна
державі акт опису складається в трьох примірниках. Перший залишається в
провадженні державного виконавця, два інші вручаються під розписку (на
першому примірнику) боржнику, представнику державних податкових органів
(якщо він був присутній) або надсилаються їм.

У разі виконання рішень, передбачених статтею 156 Цивільного
процесуального кодексу України та статтею 67 Арбітражного процесуального
кодексу України складається акт у трьох примірниках, один з яких разом з
виконавчим документом надсилається до суду, перший залишається у
виконавчому провадженні, а інший вручається зберігачеві майна або
боржнику під розписку (на першому примірнику). У цьому разі виконавче
провадження підлягає закінченню.

5.6.7. При проведенні опису майна державний виконавець оголошує
боржнику про заборону розпоряджатися описаним майном (здійснювати його
відчуження), а в разі потреби — про обмеження права користуватися
описаним майном. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним
виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей
майна, його значення для власника чи володільця, потреби користуватися
та інших обставин.

5.6.8. Про накладення арешту на нерухоме майно державний виконавець не
пізніше наступного дня надсилає повідомлення нотаріальному органу за
місцезнаходженням нерухомого майна Про накладення арешту на нерухоме
майно, яке заставлено третім особам, останні також повідомляються
державним виконавцем. Про накладення арешту на майно, яке підлягає
реєстрації (наприклад, автотранспортні засоби тощо), державний
виконавець повідомляє відповідні органи, які здійснюють таку реєстрацію.

5.6.9. Відсутність боржника не може бути перешкодою для проведення
опису майна У таких випадках опис майна громадян здійснюється в
присутності його представника, одного з повнолітніх членів сім’ї
боржника, а за їх відсутності — за участю представника
житлово-експлуатаційної організації або представника органів державної
влади та місцевого самоврядування (при цьому державний виконавець
зобов’язаний не пізніше наступного дня направити копію акта опису й
арешту майна боржнику). Опис майна боржника — юридичної особи
здійснюється у присутності представника боржника.

Якщо провести опис майна боржника — юридичної особи за участю його
представника неможливо, то державний виконавець може описати майно без
його участі. Після проведення такого опису державний виконавець
зобов’язаний не пізніше наступного дня направити копію акта опису й
арешту майна боржникові.

5.6.10. Особи, винні в порушенні заборони посвідчення відповідних
договорів, спрямованих на відчуження описаного (арештованого) майна
боржника, а також скоєнні дій щодо його перереєстрації на іншого
власника, притягуються до відповідальності, установленої законодавством.

-224-

5.6.11. Державний виконавець роз’яснює сторонам та зацікавленим особам,
які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, що вони
мають право оскаржити дії державного виконавця, а також звернутися до
суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під
арешту.

5.7. Оцінка майна боржника

5.7.1. Оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем за
ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, якщо вартість
майна не перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, крім
випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами.

Державне регулювання цін і тарифів передбачено Законом України 4ІІро
ціни і ціноутворення». Зокрема, статтею 9 цього Закону передбачено, що
державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються
державними органами України. Постановою Кабінету Міністрів України від
25 грудня 1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів
виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін
(тарифів)» затверджено повноваження центральних органів виконавчої
влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів
міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції,
товарів і послуг. Крім того, згідно зі статтею 8 Закону України «Про
ціни і ціноутворення» Кабінетом Міністрів України можуть уводитися
методи державного регулювання цін і тарифів.

5.7.2. Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо вартість майна
перевищує 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, то державний
виконавець для проведення оцінки описаного майна залучає у встановленому
порядку експерта (спеціаліста), зокрема фахівців науково-дослідних
інститутів судових експертиз та суб’єктів підприємницької діяльності, що
мають відповідну ліцензію Міністерства юстиції України. У цьому разі
оплата їх праці здійснюється із спеціального фонду виконавчого
провадження. Витрати на оплату винагороди експерту або спеціалісту в
установленому порядку стягуються з боржника.

5.7.3. Якщо стягувач чи боржник заперечує проти проведення оцінки
державним виконавцем, то останній у встановленому порядку призначає
експерта чи спеціаліста для визначення вартості майна. Витрати за
проведену експертизу несе сторона, яка заперечує оцінку майна, проведену
державним виконавцем.

Сторони мають право оскаржити оцінку майна до суду.

5.8. Зберігання майна, на яке накладено арешт

5.8.1. Майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в
пункті 5.6.4 цієї Інструкції, передається на зберігання боржникові або
іншим особам, призначеним державним виконавцем (далі — збері-гач), під
розписку в акті опису і арешту майна. Копія акта опису і арешту майна
видається боржникові, а у випадках, коли обов’язок зберігання майна
покладено на іншу особу, — також зберігачеві.

5.8.2. Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його сім’ї,
має право на одержання за зберігання майна винагороду або прибуток
від.зберігання майна, розмір яких установлюється за угодою збе-

15-1-1485 -225-

рігача з державним виконавцем, укладеною відповідно до вимог статей
413—424 Цивільного кодексу України.

5.8.3. Порядок і умови зберігання арештованого майна, зазначеного в
пункті 5.6.4 цієї Інструкції, визначаються Національним банком України.

5.8.4. У разі відмови боржника або членів його сім’ї, чи представника
боржника — юридичної особи прийняти майно на зберігання, відсутності їх
при проведенні опису майна, а також за наявності обставин, що не дають
змогу передати вказаним особам майно на зберігання, державний виконавець
призначає зберігачем описаного майна іншу особу.

5.8.5. Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним
користуватися. При потребі державний виконавець може опечатати предмети,
включені до акта опису й арешту майна, що передається на зберігання, та
заборонити або обмежити право користування майном, якщо особливості
цього майна в разі користування можуть призвести до його знищення або
зменшення цінності.

Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у
кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його
значення для власника чи зберігача, потреби використання та інших
обставин. Користування предметами одягу та предметами індивідуального
вжитку забороняється.

5.8.6. Розмір винагороди зберігачу встановлюється державним виконавцем
за згодою зберігача, але не більше 5 відсотків вартості переданого на
зберігання майна за 1 місяць. Розмір винагороди за зберігання тварин
збільшується на 50 відсотків установленої плати за зберігання майна
Зберігачу відшкодовуються витрати, необхідні для збереження майна, якщо
такі витрати були. Зберігачі майна, які є працівниками боржника —
юридичної особи виконують обов’язки із збереження довірених їм цінностей
в порядку виконання службових обов’язків (коменданти, комірники тощо),
не користуються правом на отримання винагороди за зберігання описаного
майна.

5.8.7. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або
користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою
відповідальність зберігача майна, передбачену Законом.

Державний виконавець, виявивши розтрату, відчуження, утаювання чи
підміну переданого на збереження майна, складає про це акт і звертається
з поданням до суду чи в органи прокуратури за місцем виконання рішення
для вирішення питання про притягнення зберігача описаного майна до
відповідальності.

5.9. Передача стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому документі

5.9.1. У разі присудження стягувачеві предметів, зазначених у
виконавчому документі, державний виконавець вилучає ці предмети в
боржника і передає їх стягувачеві, про що складає відповідний акт
(додаток 22). У разі знищення речі, що мала бути передана стягувачеві в
натурі, державний виконавець складає акт про неможливість виконання,
який є підставою для закриття виконавчого провадження.

5.9.2. Отримавши виконавчий документ про присудження стягувачеві
предметів, державний виконавець у встановлений строк виносить постанову
про відкриття виконавчого провадження (додаток 7) і вста-

-226-

новлює боржнику строк для добровільного виконання рішення. Одночасно в
постанові вказуються час та місце примусового виконання рішення про
передачу стягувачеві присуджених предметів, якщо рішення не буде
виконано добровільно, а також попередження стягувачеві про повернення
йому виконавчого документа, якщо він протягом двох разів не з’явиться на
виконання без поважних причин.

5.9.3. Якщо боржник не виконав рішення добровільно, то державний
виконавець вилучає у нього в присутності понятих предмети, зазначені у
виконавчому документі, і передає їх стягувачеві, про що складає акт
передачі в трьох примірниках. Перший примірник залишається у виконавчому
провадженні, інші — вручаються стягувачеві та боржнику під розписку на
першому примірнику.

5.9.4. Якщо стягувач удруге не з’явиться на місце виконання без поважних
причин у встановлений державним виконавцем час, то державний виконавець
складає акт про неявку стягувача на місце виконання (додаток 5) і
виносить постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

5.9.5. У разі письмової відмови стягувача від одержання предметів,
вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві,
державний виконавець повертає зазначені предмети боржникові під розписку
і виносить постанову про закриття виконавчого провадження.

5.9.6. Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про передачу
стягувачеві присуджених предметів, то державний виконавець вирішує
питання про притягнення його до відповідальності, встановленої чинним
законодавством.

5.10. Звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, земельну
ділянку

5.10.1. Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення,
земельну ділянку, що є нерухомим майном, провадиться у разі відсутності
в боржника достатніх коштів чи рухомого майна При цьому в першу чергу
провадиться звернення стягнення на окрему від будинку земельну ділянку,
інше приміщення, що належать боржникові.

Такими земельними ділянками можуть бути земельні ділянки, на які видані
державні акти на право приватної власності і межі яких установлені в
натурі (на місцевості), як це передбачено статтею 22 Земельного кодексу
України.

Згідно із статтею 6 зазначеного Кодексу до таких земельних ділянок
можуть належати землі:

для ведення селянського (фермерського) господарства;

для ведення особистого підсобного господарства;

для садівництва;

для дачного і гаражного будівництва;

набуті в результаті реалізації права селянина на виділення земель, які
передбачені сертифікатом на право на земельну частку (пай) із земель КСП
(колективного сільськогосподарського підприємства) за його власною
заявою.

5.10.2. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи
квартиру.

Із- -227-

Разом з житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу
земельну ділянку, що належить боржникові. Такими земельними ділянками є
земельні ділянки, зазначені в статті 67 Земельного кодексу України.

5.10.3. У разі звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення,
земельну ділянку державний виконавець звертається з запитом до
відповідних місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування про належність зазначеного майна боржникові на праві
власності та про його вартість, а також до нотаріального органу, чи не
знаходиться це майно під арештом, забороною.

Одержавши документальне підтвердження належності боржникові на праві
власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний виконавець
накладає на них арешт шляхом опису й оцінки за їх вартістю на момент
арешту та надсилає повідомлення про накладення арешту нотаріальному
органу за місцезнаходженням майна Про накладення арешту на будинок чи
інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець
невідкладно повідомляє цих осіб.

5.11. Підготовка державним виконавцем та проведення прилюдних торгів з
реалізації нерухомого майна.

Прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять
спеціалізовані організації, що мають право здійснювати операції з
нерухомістю і з якими укладено відповідний договір державною виконавчою
службою. Такою спеціалізованою організацією є Спеціалізоване державне
підприємство «Укрспец’юст» Міністерства юстиції України, яке створено
відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 1999
року № 1270.

Спеціалізована організація проводить публічні торги за заявкою
державного виконавця, в якій зазначається мінімальна початкова ціна
майна, що виставляється на торги.

До заявки додаються:

копія виконавчого документа;

копія акта арешту майна;

копії правовстановлювальних документів, що підтверджують право власності
майном;

документи, що характеризують об’єкт нерухомості (копію технічного
паспорта на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо);

у разі продажу об’єкта незавершеного будівництва державний виконавець
додає до заявки також копію рішення про відведення земельної ділянки та
копію дозволу місцевого органу виконавчої влади і (чи) органу місцевого
самоврядування на будівництво.

Прилюдні торги мають бути проведені спеціалізованою організацією у
двомісячний строк з дня одержання заявки державного виконавця на їх
проведення.

Порядок проведення прилюдних торгів визначається законом. До прийняття
такого закону діє Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних
торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджене наказом
Міністерства юстиції України 27 жовтня 1999 року № 68/5, зареєстроване в
Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038.

-228-

5.12. Реалізація арештованого майна

5.12.1. Реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного
за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його
продажу через торговельні організації, відповідні структури Міністерства
фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачено
законом, у двомісячний строк з дня накладення арешту.

5.12.2. Продаж майна боржника, за винятком нерухомого майна,
здійснюється спеціалізованою організацією на комісійних та інших
договірних началах, передбачених законом. Такими спеціалізованими
організаціями є Спеціалізоване державне підприємство «Укрспец’юст»
Міністерства юстиції України та інші суб’єкти господарювання, які
здійснюють реалізацію майна на комісійних, інших договірних началах та
шляхом проведення аукціонів.

Порядок реалізації арештованого майна затверджено наказом Міністерства
юстиції України від 15 липня 1999 року за № 42/5, зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 19 липня 1999 року за № 480/3773, із
змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України
від 27 жовтня 1999 року № 67/5, зареєстрованими в Міністерстві юстиції
України 2 листопада 1999 року за № 746/4039.

Якщо передане торговельним організаціям майно не буде продане протягом
двох місяців, то воно підлягає переоцінці. Державний виконавець
переоцінює майно за участю представника торговельної організації у
присутності стягувача і боржника чи їх представників. Неявка стягу-вача
або боржника не є підставою для припинення дії державного виконавця з
переоцінки майна. Якщо в місячний строк після переоцінки майно не буде
продано торговельною організацією, то державний виконавець повідомляє
про це стягувача і пропонує йому визначитися щодо залишення за собою
непроданого майна.

5.12.3. Продаж нерухомого майна здійснюється шляхом проведення торгів
спеціалізованими організаціями, які мають право здійснювати операції з
нерухомістю в порядку, передбаченому законодавством України. До
прийняття закону, яким буде визначено статус таких організацій та умови
здійснення операцій з нерухомим майном, Кабінетом Міністрів України
такою спеціалізованою організацією визначено Спеціалізоване державне
підприємство «Укрспец’юст» Міністерства юстиції України, яке створено
відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 1999
року № 1270.

Порядок проведення прилюдних торгів визначається законом. До прийняття
такого закону діє Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних
торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджене наказом
Міністерства юстиції України 27 жовтня 1999 року № 68/5 і зареєстроване
в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038.

5.12.4. Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації
провадиться у строк, установлений державним виконавцем, але не раніше
ніж через 5 днів після накладення арешту.

У разі накладення арешту при відкритті виконавчого провадження майно
передається на реалізацію не раніше ніж через 10 днів, тобто після
закінчення строку для оскарження постанови державного виконавця про
відкриття виконавчого провадження.

-229-

Продукти та інші речі, що швидко псуються, передаються на реалізацію
негайно після накладення на них арешту.

5.12.5. Якщо стягувач у 5-денний строк письмово не заявить про своє
бажання залишити за собою непродане майно, то арешт з майна знімається,
воно повертається боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності в
боржника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, повертається
стягувачеві без виконання.

5.12.6. Боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно
продавати майно. Коли від продажу частини майна буде виручено суму,
достатню для задоволення вимог стягувача і для сплати всіх витрат на
виконавче провадження, подальший продаж арештованого майна припиняється.
Вимоги боржника щодо черговості продажу майна не приймаються державним
виконавцем, якщо внаслідок їх задоволення виникнуть перешкоди чи
додаткові труднощі для виконання або подовжиться його строк.

5.12.7. Кошти, отримані від реалізації арештованого майна, вносяться на
депозитний рахунок відділу та до спеціального фонду виконавчого
провадження у порядку, встановленому пунктом 5.1.2 цієї Інструкції.

6. Звернення стягнення на майно боржника — юридичної особи

6.1. Готівка в національній та іноземній валюті, яка знаходиться в
касах або інших сховищах боржника — юридичної особи, підлягає
невідкладному вилученню після її виявлення у порядку, передбаченому
пунктом 5.1.2 цієї Інструкції.

Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника — юридичної
особи, що знаходяться в кредитних установах, в тому числі в органах
Державного казначейства в порядку, передбаченому Законом.

Якщо даних про наявність у боржника — юридичної особи рахунків і вкладів
у банках чи інших кредитних установах немає, то державний виконавець
одержує такі дані в податкових органах, які зобов’язані надати йому
необхідну інформацію у 3-денний строк.

У разі наявності в боржника — юридичної особи декількох рахунків у
різних кредитних установах державний виконавець роз’яснює стягува-чу
його право звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), які
видали виконавчий документ, для одержання потрібної кількості дублікатів
виконавчих документів для звернення стягнення на грошові кошти.

6.2. У разі відсутності в боржника — юридичної особи коштів, достатніх
для покриття заборгованості стягнення звертається на інше майно, належне
боржникові — юридичній особі на праві власності, або майно державної
форми власності, закріплене за ним (за винятком майна, виключеного з
обороту або обмеженого в обороті), незалежно від того, хто фактично
використовує це майно.

На зазначене майно накладається арешт, і воно реалізується в такій
послідовності:

у першу чергу — майно, яке безпосередньо не використовується у
виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках
боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну
офісів та інше майно);

-230-

у другу чергу — готова продукція (товари), а також інші матеріальні
цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві;

у третю чергу — об’єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші
основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для здійснення
виробництва.

У разі накладення арешту на майно третьої черги, що належить боржнику —
юридичній особі, державний виконавець у 3-денний строк повідомляє
власника або уповноважений ним орган, до сфери управління якого належить
майно, та в разі потреби (якщо державі належить 25%, 50%, плюс одна
акція та більше) — Фонд державного майна України про накладення арешту
на майно боржника — юридичної особи, а також дані про склад і вартість
майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача. Копія
зазначеного повідомлення надсилається до податкового органу, який
контролює здійснення боржником — юридичною особою платежів до бюджетів
усіх рівнів.

На пропозицію відповідного органу управління чи Фонду державного майна
України державний виконавець за рахунок коштів на фінансування державної
виконавчої служби публікує у пресі повідомлення про звернення стягнення
на майно боржника — юридичної особи. Повідомлення про звернення
стягнення на нерухоме майно боржника — юридичної особи має містити
інформацію, зазначену в Тимчасовому положенні про порядок проведення
прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна.

Отримавши повідомлення відповідного органу управління чи Фонду
державного майна України про вчинення цими органами дій щодо порушення
справи про банкрутство боржника — юридичної особи, державний виконавець
звертається до суду з заявою про відстрочку виконання відповідно до
статті 33 Закону. У разі порушення судом провадження у справі про
банкрутство боржника — юридичної особи державний виконавець виносить
постанову про зупинення виконавчого провадження (додаток 10). Копія
постанови надсилається стягувачу з роз’ясненням йому права звернутися до
відповідного арбітражного суду з заявою про визначення його кредитором.

6.3. У разі реорганізації (злиття, приєднання, розділення, виділення,
перетворення) боржника — юридичної особи стягнення за виконавчими
документами звертається на кошти та інше майно тієї юридичної особи, на
яку відповідно до закону покладено відповідальність за зобов’язаннями
боржника — юридичної особи.

У разі ліквідації боржника — юридичної особи, у тому числі внаслідок
визнання боржника банкрутом, виконавчий документ передається до
ліквідаційної комісії для вирішення питання про подальший порядок
виконання рішення у встановленому законодавством порядку.

Про направлення виконавчого документа до ліквідаційної комісії державний
виконавець повідомляє стягувача.

7. Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника

7.1. Умови звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи
боржника

7.1.1. Стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію

-231-

та інші доходи боржника звертається за відсутності в боржника коштів на
рахунках у банках та інших кредитних установах, відсутності чи
недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення
сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та
стягнень на суму, що не перевищує одного мінімального розміру заробітної
плати.

7.1.2. При виконанні в примусовому порядку виконавчих документів про
стягнення сум боргів, що перевищують один мінімальний розмір заробітної
плати, державний виконавець у першу чергу перевіряє наявність коштів на
рахунках боржника в банках та інших кредитних установах шляхом
проведення запитів, а також перевіряє майновий стан боржника.

7.1.3. Виконавчі документи направляються за місцем роботи боржника,
отримання ним пенсії, стипендії чи інших доходів для проведення
стягнення в передбаченому законом порядку.

7.2. Відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії, стипендії
боржника

7.2.1. Відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії чи
стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і
організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих
документів та розпорядження (додаток 32).

7.2.2. Якщо боржник змінить місце роботи або місце проживання чи
навчання, то підприємства, установи, організації, які отримали
виконавчий документ, повертають його не пізніше як у 3-денний строк
державному виконавцеві з відміткою про нове місце роботи, проживання чи
навчання боржника, якщо воно відоме, а також повідомляють про проведеш
ними стягнення періодичних платежів за виконавчими документами. У разі
неподання зазначених відомостей з неповажних причин винних у цьому
посадових осіб може бути притягнуто до відповідальності, передбаченої
статтею 88 Закону.

7.2.3. Звернення стягнення на пенсії провадиться відповідно до
законодавства про пенсії.

7.2.4. Виконавчі документи за місцем виконання зберігаються в сейфах,
вогнетривких шафах.

7.2.5. Порядок стягнення суми боргу, розмір відрахування визначаються
державним виконавцем у розпорядженні, що направляється разом з
виконавчим документом, про що в копії повідомляється стягува-чеві.

Якщо боржник отримує декілька видів доходів, то дублікати виконавчих
документів направляються із розпорядженнями державного виконавця до
бухгалтерій підприємств, установ, організацій для звернення стягнення на
заробітну плату боржника У разі направлення декількох виконавчих
документів до бухгалтерії одного підприємства, установи, організації
державний виконавець щодо кожного виконавчого документа направляє
розпорядження.

7.2.6. Самостійно змінювати порядок стягнення суми боргу та розмір
відрахування адміністрації підприємств, установ, організацій не мають
права.

7.2.7. При поверненні виконавчих документів у зв’язку із звільненням
боржника з роботи у відповідних графах виконавчого документа

-232-

робиться запис про утримання суми боргу, а в разі стягнення періодичних
платежів — про час їх утримання та розмір заробітної плати за останні
три місяці. Цей запис завіряється підписами відповідальних осіб та
скріплюється печаткою. У супровідному листі до виконавчого документа
адміністрація зазначає нове місце роботи чи навчання боржника, його
місце проживання, якщо вони відомі. Копія супровідного листа
направляється стягувачу до відома.

7.2.8. Передача виконавчого документа сторонам (третім особам) на руки
забороняється.

7.3. Звернення стягнення на інші доходи боржника

7.3.1. Зазначені в підрозділах 7.1 та 7.2 цієї Інструкції правила
стягнення поширюються і на випадки звернення стягнення на:

доходи, отримані фізичною особою, яка є суб’єктом підприємницької
діяльності;

доходи за працю в колективному сільськогосподарському (фермерському)
господарстві;

авторську винагороду за твори літератури, науки або мистецтва, премії,
що присуджуються за видатні досягнення в галузі науки, літератури і
мистецтва, винагороду за відкриття, винахід, на який видано авторське
свідоцтво, корисну модель, промисловий зразок і раціоналізаторську
пропозицію;

суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням
здоров’я, а також втратою годувальника.

7.3.2. Для встановлення таких доходів державний виконавець за заявою
стягувача, боржника робить запити у відповідні органи.

7.3.3. На допомогу по державному соціальному страхуванню, виплачувану в
разі тимчасової непрацездатності та в інших випадках, і допомогу в
зв’язку з безробіттям стягнення може бути звернене тільки за рішеннями
про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом
або іншим ушкодженням здоров’я, а також у зв’язку з втратою
годувальника.

7.3.4. Стягнення не може бути звернене на виплати, визначені у статті
73 Закону.

7.4. Розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів боржника

7.4.1. Відрахування із заробітної плати та інших видів доходів боржника
вираховується із суми, що залишається після утримання податків.

Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати встановлюється
законодавством про працю та статтею 70 Закону. Цією самою статтею Закону
встановлюються обмеження розміру відрахувань із стипендії, пенсії та
інших доходів боржника.

7.4.2. Відрахування із заробітної плати боржника, який за вироком суду
відбуває покарання без позбавлення волі, провадиться з усієї суми
заробітної плати без урахування стягнень за вироком.

7.4.3. Із засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення
волі, а також з осіб, які перебувають у наркологічних відділеннях
психіатричних диспансерів та стаціонарних лікувальних закладах,
відрахування провадяться з усієї заробітної плати без урахування
відрахувань на витрати щодо їх утримання в цих закладах.

-233-

7.5. Порядок виконання рішень про стягнення аліментів ‘7.5.1. У разі
неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших доходів
боржника протягом трьох місяців підряд стягнення звертається на майно
боржника.

7.5.2. Розмір заборгованості з аліментів визначається державним
виконавцем за місцем виконання рішення, виходячи з фактичного заробітку
(доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не
провадилося, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості в
твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо боржник у цей
період не працював, то заборгованість визначається, виходячи з середньої
заробітної плати для даної місцевості. Державний виконавець у разі
надходження виконавчого документа повинен підрахувати розмір
заборгованості з аліментів і повідомити про нього стягу-вача і боржника.

7.5.3. З осіб, зобов’язаних сплачувати аліменти, у разі виїзду їх для
постійного проживання у країни, з якими Україна не має договорів про
надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться на час виїзду
за рішенням суду за весь період до досягнення дитиною повноліття.

З осіб, які працюють за контрактами в іноземних державах і одержують
заробітну плату тільки за кордоном, аліменти стягуються в порядку та
розмірах, передбачених законом.

7.5.4. За наявності спору питання про розмір заборгованості з аліментів
вирішується за заявою зацікавленої особи судом у порядку, встановленому
законом.

7.5.5. Державний виконавець зобов’язаний здійснювати систематичний
контроль за правильним і своєчасним відрахуванням та надходженням
відрахованих сум аліментів стягувачам.

7.5.6. Якщо вжитими заходами місце проживання та місце роботи боржника
не будуть встановлені, то державний виконавець зобов’язаний порушити
перед судом питання про розшук боржника через органи внутрішніх справ.
Необгрунтоване пересилання виконавчих листів для оголошення розшуку не
допускається.

7.5.7. Повернення виконавчого документа стягувачеві в зв’язку з
не-встановленням місця роботи чи проживання боржника не допускається.

7.5.8. Особи, що виявили бажання сплачувати аліменти добровільно,
можуть звернутися до адміністрації за місцем роботи, за місцем отримання
пенсії, стипендії тощо з письмовою заявою про утримання з їх заробітку
аліментів та передачі їх стягувачеві. Адміністрація підприємства,
установи, організації тощо зобов’язана проводити за такою заявою
утримання аліментів у тому самому порядку, як і за виконавчим листом.

Заяви про утримання аліментів, а також про зміну їх розміру або
припинення утримання аліментів, що надійшли від осіб, які виявили
бажання сплачувати їх добровільно, зберігаються адміністрацією в
порядку, установленому для зберігання виконавчих документів, і за втрату
такої заяви винна посадова особа несе відповідальність.

За невиконання вищезазначених обов’язків на винних посадових осіб може
бути накладено штраф згідно з законом.

7.5.9. Адміністрація підприємства, установи, організації тощо на
підставі письмової заяви платника аліментів або виконавчого листа
зобов’язана щомісяця утримувати аліменти із заробітної плати, пенсії,
сти-

-234-

пендії і інших сум і перераховувати їх не пізніше ніж у 3-денний термін
з дня виплати заробітної плати, пенсії, стипендії, інших сум особі,
зазначеній в заяві чи виконавчому листі.

7.5.10. Стягнення аліментів провадиться із суми заробітку платника
аліментів після утримання з нього обов’язкових податків. Перерахування
їх стягувачем проводиться за рахунок боржника.

При утриманні аліментів за місцем роботи боржника суми їх не можуть бути
меншими від присудженого рішенням суду розміру та 1/2 частини
неоподаткованого мінімуму доходів громадян на кожну дитину. У цьому
випадку із заробітної плати (доходу) не може бути утримано більше 70
відсотків.

Стягнення аліментів за виконавчими листами за минулий час провадиться в
межах трирічного терміну, що передував пред’явленню виконавчого листа до
виконання.

Якщо за виконавчим документом, пред’явленим до виконання, утримання
аліментів не провадилося у зв’язку з розшуком боржника, то стягнення
аліментів має провадитись за весь період незалежно від установленого
трирічного терміну та досягнення повноліття особою, на утримання якої
присуджені аліменти.

Якщо за рішенням суду з відповідача слід стягувати аліменти на утримання
трьох і більше дітей, а також заборгованість з аліментів за минулий час,
то державний виконавець дає вказівку про стягнення 50% із заробітку
боржника для забезпечення поточних платежів. Заборгованість за минулий
час у таких випадках може бути погашена шляхом звернення стягнення на
майно боржника

7.5.11. Звільнення від сплати аліментів та питання про розмір
заборгованості з них вирішується за заявою зацікавленої особи судом у
порядку, встановленому діючим законодавством.

7.5.12. Платник аліментів повинен негайно повідомити державному
виконавцю про зміну місця роботи чи проживання, а також про інші доходи.

У разі неповідомлення з неповажної причини зазначених відомостей на
винних у цьому посадових осіб і громадян, у тому числі й на платника
аліментів, може бути накладено штраф згідно зі статтею 88 Закону.

7.6. Виконання рішень щодо покарання у вигляді штрафу та конфіскації
майна

7.6.1. Виконання рішень щодо покарання у вигляді штрафу провадиться
після закінчення наданого засудженому судом строку державним виконавцем
в порядку, визначеному цією Інструкцією.

7.6.2. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням
суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у
власність держави всього або частини майна, яке є приватною власністю
засудженого.

7.6.3. При виконанні конфіскації майна засудженого за вироком суду
державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого
провадження, якщо виконавчий лист відповідає вимогам статті 19 Закону, з
доданням до нього копії вироку суду, протоколу накладення арешту на
майно і опису майна або протоколу про відсутність майна,

-235-

яке підлягає опису, або довідки суду про їх відсутність у кримінальній
справі, а при потребі й копії постанови про накладення арешту на майно.

При виконанні конфіскації майна за постановами суду державний виконавець
виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, якщо постанова
суду відповідає вимогам статті 19 Закону, з доданням до неї протоколу
вилучення майна, яке підлягає конфіскації.

7.6.4. У разі невідповідності виконавчого документа статті 19 Закону
або відсутності одного з вищеперелічених документів державний виконавець
виносить постанову про відкладення відкриття виконавчого провадження.

7.6.5. Для виявлення майна, яке підлягає конфіскації, державний
виконавець негайно надсилає запити до органів державної податкової
інспекції, банків та інших кредитних установ, органів ДАІ, БТІ,
нотаріату тощо та перевіряє майновий стан боржника за останнім місцем
його прописки, проживання, місцезнаходженням майна.

7.6.6. У процесі виконання державний виконавець виявляє, описує і
накладає арешт не тільки на майно, яке було включене раніше в протокол
опису і арешту майна, складений органами слідства, а й інше виявлене
майно, що підлягає опису, про що складається акт опису і арешту майна з
указівкою попередньої оцінки майна.

Не підлягає конфіскації і не включається до акта опису й арешту майно,
на яке за законом не може бути звернено стягнення.

7.6.7. Установивши розтрату відчуження, підміну переданого на зберігання
майна, держаний виконавець складає про це акт.

У такому разі державний виконавець негайно готує подання про вирішення
питання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності і
надсилає його до органів прокуратури або до суду. До подання додаються
копії акта про відсутність майна, вироку суду та протоколу опису й
арешту майна органами попереднього слідства. Такі дії провадяться також
у випадку, коли майно, що підлягає конфіскації, було виявлено і
арештовано державним виконавцем.

Указане виконавче провадження державний виконавець тримає на контролі до
вирішення питання по суті.

7.6.8. Частка майна засудженого в спільній власності з іншими особами,
яка підлягає конфіскації, визначається судом.

7.6.9. При виконанні вироку суду про конфіскацію вилученого в
засудженого майна виконання провадиться в загальному порядку. При
виконанні конфіскації вилучених у засудженого коштів та цінностей, що
зберігаються в ФІНО органів попереднього слідства, державний виконавець
направляє до ФІНО копію виконавчого листа з розпорядженням. Таке
виконавче провадження вважається закінченим за наявності підтвердження з
ФІНО про виконання розпорядження державного виконавця. Виконавчий лист з
відміткою про виконання повертається до суду, що його видав.

7.6.10. За наявності декількох виконавчих документів про стягнення
коштів чи ін. щодо одного боржника, майно, якого за рішенням суду
підлягає конфіскації, реалізується в порядку, встановленому цією
Інструкцією. У цьому разі розподіл суми, що надійшла після реалізації,
встановлюється відповідно до статті 43 Закону та пункту 5.1.2 цієї
Інструк-

-236-

ції, а також з урахуванням установленої статтею 44 Закону черговості
задоволення вимог стягувачів.

7.6.11. Розмір виконавчого збору за виконавчими документами про
конфіскацію майна визначається від розміру оцінки описаного і
арештованого державним виконавцем майна

7.6.12. Після виконання виконавчого документа про конфіскацію майна
державний виконавець робить відповідні відмітки про виконання у
виконавчому документі і повертає його відповідному суду.

8. Виконання рішень у немайнових спорах

8.1. Виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити
певні дії або утриматись від їх учинення

8.1.1. Після відкриття виконавчого провадження за виконавчим
документом, який зобов’язує боржника вчинити певні дії або утриматися
від їх учинення, державний виконавець відповідно до статті 24 Закону
визначає йому строк добровільного виконання рішення.

8.1.2. У разі невиконання без поважних причин цих вимог державний
виконавець застосовує до боржника штрафні санкції, передбачені статтею
87 Закону, і призначає новий строк виконання.

Якщо після цього рішення не буде виконане і виконання може бути
проведене без участі боржника, державний виконавець організовує
виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а з боржника
стягується двократний розмір витрат на проведення виконавчих дій.

8.1.3. Якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, то
виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою
начальником відповідного відділу державної виконавчої служби,
повертається до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали
виконавчий документ (додаток 23).

8.2. Виконання рішення про поновлення на роботі

8.2.1. Виконавчий документ про поновлення на роботі незаконно
звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання
вважається завершеним з моменту фактичного допущення працівника до
виконання попередніх обов’язків на підставі відповідного наказу органу,
який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення
працівника.

8.2.2. У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом
(посадовою особою) рішення про поновлення на роботі незаконно
звільненого або переведеного працівника державний виконавець застосовує
до них штрафні санкції, передбачені статтею 87 Закону.

Крім того, державний виконавець у разі умисного невиконання посадовою
особою рішення суду може звернутися до суду з поданням про вирішення
питання про притягнення її до відповідальності, передбаченої статтею
176-4 Кримінального кодексу України.

8.2.3. Після фактичного допущення працівника до роботи складається акт
про виконання рішення, виконавче провадження підлягає закінченню і не
поновлюється при повторному недопущенні працівника до роботи, а в
працівника з’являється право на звернення до суду в порядку позовного
провадження.

8.3. Виконання рішень про відібрання дитини

8.3.1. Під час виконання рішень про відібрання дитини державний

-237-

виконавець провадить виконавчі дії з обов’язковою участю особи, якій
дитина передається на виховання, із залученням представників органів
опіки і піклування, а при потребі — представників органів та установ
освіти, медичних працівників.

8.3.2. У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з
поданням про вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до
дитячого чи лікувального закладу.

8.3.3. При неможливості з’ясування місцезнаходження боржника, дитини
або обох державний виконавець звертається з поданням до суду про розшук
дитини або боржника У разі перешкоди з боку боржника щодо виконання
державний виконавець вирішує питання про застосування до нього штрафних
санкцій.

8.3.4. При виконанні рішень про відібрання дитини забороняється
застосувати до дитини заходи фізичного впливу.

8.4. Порядок виконання рішень про виселення боржника

8.4.1. Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у
виконавчому документі, від особи, яка виселяється, її майна, домашніх
тварин та в забороні даній особі користуватися звільненим приміщенням.

8.4.2. Щодо справ про виселення державний виконавець надає боржнику
термін для добровільного виконання (до 15 днів).

8.4.3. Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити боржника
про день і час примусового виселення. Відсутність боржника,
повідомленого про день і час виселення, не є перешкодою для виконання
виконавчого документа.

8.4.4. Виселення здійснюється у присутності понятих за сприянням
органів внутрішніх справ, з обов’язковим описом майна державним
виконавцем. Один примірник акта опису майна вручається під розписку
боржникові. Державний виконавець у разі потреби забезпечує в
установлений термін зберігання майна боржника протягом строку, що не
перевищує трьох років, з покладенням зазначених витрат на боржника.
Після завершення трирічного строку невитребуване майно реалізується в
порядку, передбаченому для реалізації безхазяйного майна.

8.4.5. Якщо виконання здійснюється за відсутності осіб, що виселяються,
то державний виконавець зобов’язаний провести разом з описом майна його
оцінку. Описане майно передається на відповідальне зберігання особі, яка
державним виконавцем призначена зберігачем майна

8.4.6. Про виконання рішення державним виконавцем складається акт, який
підписується особами, що брали участь у виконанні.

8.4.7. Якщо особі, яка виселяється, має бути надане інше житлове
приміщення, то державний виконавець надсилає відповідному житловому чи
іншому органу повідомлення про строк виконання рішення щодо надання
такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк іншого житлового
приміщення державний виконавець складає про це акт і звертається до суду
з поданням про визначення порядку подальшого виконання рішення. До
вирішення судом цього питання виконавчі дії не провадяться. У разі
виникнення обставин, які перешкоджають виконанню рішення або його
унеможливлюють, державний виконавець виносить постанову про зупинення
виконавчого провадження і звертається до суду з поданням про роз’яснення
подальшого порядку виконання або про відстрочку виконання.

-238-

8.5. Виконання рішення про вселення стягувача

8.5.1. Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем
безперешкодного входження стягувача в приміщення, вказане у виконавчому
документі, та його проживання (перебування) у ньому.

8.5.2. Після одержання виконавчого документа про вселення стягувача
державний виконавець установлює строк для добровільного його виконання
боржником.

У разі невиконання виконавчого документа про вселення у добровільному
порядку вселення здійснюється примусово державним виконавцем.

Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити боржника і
стягувача про день і час примусового вселення. Відсутність боржника,
повідомленого про день і час вселення, не є перешкодою для виконання
рішення про вселення.

8.5.3. Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення
стягувача, то вселення здійснюється у присутності понятих, із залученням
працівників органів внутрішніх справ.

8.5.4. Про виконання рішення державним виконавцем складається акт, який
підписується особами, що брали участь у виконанні цього рішення.

8.5.5. Якщо стягувач звернувся до державного виконавця із заявою про
відновлення виконавчого провадження з документами, що підтверджують
перешкоди в проживанні (акти житлових органів, органів внутрішніх справ
та ін.), то державний виконавець, перевіряючи підстави для відновлення,
може зажадати додаткові документи або провести вихід за місцем виконання
рішення, про що складає відповідний акт.

8.5.6. У разі наявності підстав для відновлення виконавчого провадження
державним виконавцем виноситься постанова про відновлення виконавчого
провадження, яка затверджується начальником відділу державної виконавчої
служби (додаток 15), а до боржника застосовуються штрафні санкції.

8.5.7. У разі відсутності підстав для проведення повторного примусового
вселення державним виконавцем також виноситься постанова, яка
затверджується начальником відділу державної виконавчої служби із
зазначенням усіх мотивів відмови у відновленні виконавчого провадження.

8.5.8. Зазначені постанови можуть бути оскаржені до суду в 10-денний
термін.

8.5.9. Відновлення виконавчого провадження здійснюється державним
виконавцем один раз не пізніше 10 днів з моменту закінчення виконавчого
провадження. Тому при винесенні постанови про закінчення виконавчого
провадження про примусове вселення державний виконавець роз’яснює
стягувачу його право звернутися з заявою про відновлення виконавчого
провадження протягом 10 днів з моменту отримання ним постанови про
закінчення виконавчого провадження.

Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення
стягувача не проводиться, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню
(перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача у цьому
випадку вирішується в судовому порядку.

8.6. Виконання рішення про примусовий обмін

-239-

8.6.1. Державний виконавець, одержавши виконавчий документ про
примусовий обмін, установлює строк для добровільного його виконання
боржником.

8.6.2. У разі невиконання рішення про примусовий обмін у добровільному
порядку державний виконавець здійснює його примусове виконання
відповідно до вимог підрозділів 8.4 та 8.5 цієї Інструкції.

8.6.3. Про виконання рішення про примусовий обмін державний виконавець
складає акт, який підписується стягувачем і боржником (додаток 5).

8.7. Загальні умови виконання рішення про заборону діяльності об’єднання
громадян

8.7.1. Державний виконавець розпочинає виконання рішення про заборону
діяльності об’єднання громадян за заявою передбаченого законом
легалізуючого органу на підставі виконавчого документа про примусовий
розпуск даного об’єднання громадян. Легалізуючий орган подає цю заяву до
державної виконавчої служби після офіційного повідомлення в друкованих
засобах масової інформації про набрання чинності рішенням щодо заборони
діяльності об’єднання громадян.

8.7.2. Державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого
провадження та надає боржнику строк для добровільного виконання.

8.7.3. Державний виконавець повинен зажадати від керівників або
засновників об’єднання громадян оригінали свідоцтва про державну
реєстрацію та Статуту об’єднання громадян, документи органів внутрішніх
справ, які підтверджують знищення печаток та штампів, дані від
банківських установ про закриття рахунків, акт з податкової
адміністрації про здавання звітності керівним органом об’єднання тощо.

У разі невиконання з боку об’єднання громадян зазначених вимог державний
виконавець сам уживає заходів до виконання (вилучає свідоцтво, статут,
печатку, штамп; свідоцтво та статут передаються легалізуючому органу,
печатка та штамп — до органів внутрішніх справ тощо).

8.7.4. Про виконання рішення про заборону діяльності об’єднання
громадян державний виконавець складає акт, який підписують державний
виконавець і представник легалізуючого органу. Копії акта надсилаються
до суду, який видав виконавчий документ, та легалізуючому органу.

9. Провадження виконавчих дій щодо іноземців,

осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб.

Виконання рішень іноземних судів і арбітражів

9.1. При виконанні передбачених статтею 3 Закону рішень щодо іноземців,
осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, які проживають чи
зареєстровані на території України, застосовуються положення Закону та
цієї Інструкції.

9.2. Визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражів
проводиться на підставі відповідних міжнародних договорів та чинного
законодавства України.

Клопотання про визнання і виконання рішення шоземного суду розглядається
компетентним судом і після винесення ухвали про визнання та прийняття до
виконання рішення іноземного суду на терито-

-240-

рії України виписується виконавчий лист, що і є основою для провадження
виконавчих дій.

Основою для виконання рішення іноземного арбітражу є наказ арбітражного
суду та ухвала компетентного суду України про визнання та виконання
рішення іноземного арбітражу на території України.

Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при
Торгово-промисловій палаті України є виконавчим документом, якщо
примусове виконання цього рішення повинне проводитись на території
України. Виконання вказаного рішення проводиться на підставі заяви
зацікавленої особи, яка адресується відповідному відділу державної
виконавчої служби.

Виконавчий документ, виданий в установленому порядку на підставі рішення
іноземного суду чи арбітражу, може бути пред’явлений до примусового
виконання протягом трьох років з моменту набрання відповідним рішенням
законної сили.

10. Захист прав стягувана, боржника та інших осіб під час провадження
виконавчих дій

10.1. На дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових
осіб державної виконавчої служби з виконання рішення або на відмову в
здійсненні вказаних дій у встановлені Законом строки стягувач чи боржник
можуть подати скаргу до начальника відповідного відділу державної
виконавчої служби або до суду за місцезнаходженням районного (міського),
районного в місті відділу державної виконавчої служби або до іншого суду
згідно з чинним законодавством.

Про задоволення чи відмову в задоволенні начальником відповідного
відділу державної виконавчої служби скарги виноситься вмотивована
постанова (додаток 20), яка оскаржується в порядку, установленому
Законом. У постанові начальник відділу державної виконавчої служби дає
вказівки державному виконавцю про хід подальшого виконання виконавчого
документа

Скарги на дії начальника відділу державної виконавчої служби подаються
до суду.

10.2. У разі невиконання у встановлений державним виконавцем строк без
поважних причин рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, які
можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець виносить
постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі від двох до десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо фізичних осіб і від
десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо
посадових осіб та призначає новий строк виконання.

Постанова державного виконавця про накладення штрафу затверджується
начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Постанова
про накладення штрафу може бути оскаржена до суду в 10-денний строк
(додаток 24).

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин
державний виконавець у тому самому порядку накладає штраф на боржника в
подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником
державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну
відповідальність боржника відповідно до закону.

16-1-1485 -241-

За наявності підстав, передбачених статтями 34, 35 Закону державний
виконавець вирішує питання про зупинення виконавчого провадження
(додаток 10).

10.3. За порушення вимог Закону, невиконання законних вимог державного
виконавця громадянами чи посадовими особами, втрату або несвоєчасне
відправлення виконавчого документа, неподання або подання неправдивих
відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення
боржником про зміну місця роботи (знаходження), якщо ці дії не мають
ознак злочину, а також за неявку без поважних причин за викликом
державного виконавця на винних осіб за поданням державного виконавця
начальником відповідного відділу державної виконавчої служби
накладається штраф від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян у порядку, передбаченому законом.

Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена до суду в 10-денний
строк (додаток 24).

У разі наявності ознак злочину в діях особи, яка умисно перешкоджає
виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про
виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення
(додаток 5) і надсилає до суду або органів прокуратури подання про
притягнення боржника або винної особи до кримінальної відповідальності.

11. Приймання державним виконавцем коштів, видача їх стягувачам та
звітність за цими сумами

11.1. Порядок приймання державним виконавцем коштів

11.1.1. Державні виконавці в процесі виконання рішення можуть особисто
за квитанційною книжкою приймати кошти від боржників.

Приймання державними виконавцями коштів у вказаних випадках проводиться
тільки за квитанцією встановленої форми.

11.1.2. При прийманні готівки заповнюються квитанція та корінець
квитанції під одним номером. Квитанція та її корінець підписуються
особисто.

Квитанція за підписом державного виконавця видається платнику під його
розписку на корінці квитанції. Ніякі виправлення, перекреслен-ня сум,
дат або прізвищ платників у квитанціях не допускаються. Неправильно
заповнена квитанція та її корінець анулюються шляхом напису на них
чорнилом «зіпсовано» та залишаються в квитанційній книзі для обліку.

11.1.3. Державним виконавцям забороняється отримувати гроші без
виписування та видачі квитанції встановленої форми за будь-якими
розписками на виконавчих документах, касовими ордерами установ і т. ін.

11.1.4. Отримані за квитанційними книжками суми повинні бути здані
державним виконавцем на відповідні рахунки відділу державної виконавчої
служби не пізніше наступного робочого дня після їх отримання. Суми,
отримані для зарахування на користь держави, у період, наданий боржнику
для добровільного виконання, здаються безпосередньо до установ
Ощадбанку.

Суми, що стягнуті на користь держави після винесення постанови про
стягнення виконавчого збору при відсутності витрат на виконання,

-242-

здаються до установ Ощадбанку, а 5 відсотків (виконавчий збір) — на
відповідний рахунок спеціального фонду виконавчого провадження.

11.1.5. До кожного корінця квитанційної книжки.вклеюється відповідна
квитанція (Ощадбанку чи банку) про отримання коштів. У виконавчому
провадженні робиться відмітка про прийняття коштів із зазначенням дати
заповнення та номера квитанції.

11.1.6. Забороняється державним виконавцям проводити видачу та переказ
стягнутих ними сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок
державної виконавчої служби.

11.1.7. При зарахуванні коштів на депозитний рахунок державний
виконавець негайно складає розпорядження чи розрахунок за правилами,
викладеними в підрозділі 11.2 цієї Інструкції.

11.1.8. Квитанційні книжки видаються в Головному управлінні юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних,
Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції начальникам
відділів державної виконавчої служби відповідно до потреб. Квитанційна
книжка видається державному виконавцю начальником відділу державної
виконавчої служби за відомістю обліку квитанційних книжок під його
розписку в цій відомості з указівкою дати видачі та з якого і до якого
номера в книжці містяться квитанції.

11.1.9. Кожна закінчена квитанційна книжка здається державним
виконавцем начальнику відділу державної виконавчої служби під розписку у
відомості обліку квитанційних книжок.

Закінчені квитанційні книжки зберігаються в архіві відповідного відділу
державної виконавчої служби за правилами зберігання документів суворої
звітності.

11.1.10. Правильність ведення квитанційних книжок та своєчасність
унесення сум державним виконавцем перевіряються начальником відповідного
відділу державної виконавчої служби щомісячно.

11.1.11. Нова квитанційна книжка видається державному виконавцю лише
після перевірки начальником відповідного відділу державної виконавчої
служби правильності та повноти внесення стягнутих державним виконавцем
коштів на депозитний рахунок державної виконавчої служби, на відповідний
рахунок спеціального фонду виконавчого провадження та до установ
Ощадбанку. Це проводиться шляхом Ігідра-хувань стягнутих державним
виконавцем коштів за корінцями квитанційної книжки та звірення цієї суми
з сумою, внесеною ним на рахунок відділу або установи Ощадбанку, за
відповідними квитанціями про отримання коштів, з випискою органу
Державного казначейства та записами в книзі обліку депозитних сум.

11.1.12. При здачі справ державний виконавець здає начальнику відділу
державної виконавчої служби незакінчену квитанційну книжку та квитанції
банку про зарахування коштів на депозитний рахунок відділу державної
виконавчої служби, відповідний рахунок спеціального фонду виконавчого
провадження або установ Ощадбанку.

11.2. Порядок видачі коштів стягувачам та обліку депозитних сум 11.2.1.
Для контролю і перевірки стану реєстраційного рахунку з обліку
депозитних сум та відповідного рахунку в банку і визначення належності
коштів ведеться звітність за депозитними сумами державної виконавчої
служби. Реєстраційні рахунки з обліку депозитних сум від-

16* -243-

криваються в органах Державного казначейства на ім’я відділу державної
виконавчої служби. Крім того, для виплати стягувачам — фізичним особам
належних їм сум готівкою відділ державної виконавчої служби відкриває на
своє ім’я в установах банку поточний рахунок.

11.2.2. У відділі державної виконавчої служби за кожним рахунком окремо
заводиться книга обліку депозитних сум строком на один рік (додаток 31).
У книгах обліку депозитних сум записуються всі суми, які рахуються на
день їх відкриття в залишку на спеціальних реєстраційних рахунках з
обліку депозитних сум чи на рахунках в банку.

Книги обліку депозитних сум повинні бути пронумеровані, прошнуровані та
скріплені відповідно печаткою Головного управління юстиції Міністерства
юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та
Севастопольського міських управлінь юстиції.

11.2.3. Начальником відділу державної виконавчої служби визначається
особа, яка здійснює ведення книг обліку депозитних сум та здійснює
банківські операції, а також ведення необхідних нарядів банківських
документів та розпоряджень державних виконавців.

Особа, що веде депозитний рахунок, щомісячно розшифровує суми, що
залишились на 1 число кожного місяця.

11.2.4. Книги обліку депозитних сум не менше одного разу на місяць
перевіряються начальником відділу державної виконавчої служби шляхом
підрахунку та звірення сум, що надійшли та видані, з випискою із
спеціального реєстраційного рахунку з обліку депозитних сум чи рахунку в
банку, в результаті чого залишок на перше число кожного місяця повинен
відповідати залишку депозитних сум на рахунках.

Після перевірки залишку депозитних сум начальник відділу робить напис
«перевірено» та підтверджує цей напис своїм підписом.

11.2.5. Депозитні суми, які залишились на перше січня нового року на
рахунках, переносяться в нові книги з повною назвою кожної окремої суми
та вказівкою, кому вона належить. У книгах обліку депозитних сум
залишки, які переходять на перше січня нового року, виводяться в графу
«залишки».

11.2.6. У міру надходження з органу Державного казначейства чи банку
виписок про наявність на спеціальному реєстраційному рахунку з обліку
депозитних сум або поточному рахунку коштів у книги негайно вносяться
записи.

Особа, яка веде облік депозитних сум, негайно повідомляє відповідного
державного виконавця відділу про надходження коштів на спеціальний
реєстраційний рахунок з обліку депозитних сум або на поточний рахунок.

11.2.7. У разі відсутності відомостей, яким чином провадити виплату
коштів державний виконавець повідомляє стягувачу про наявність належних
йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів.

Після цього державний виконавець у разі достатності суми для покриття
всіх вимог стягувача готує розпорядження, яким визначає належність
указаних коштів та спосіб перерахування (видачі) стягувачу, і яке
затверджується начальником відділу державної виконавчої служби. Указане
розпорядження готується в 2 примірниках, оригінал видається

-244-

особі, яка веде облік депозитних сум, копія залишається у виконавчому
провадженні.

Щодо кожного виконавчого провадження (тобто для кожного стя-гувача
окремо) готується окреме розпорядження.

При складанні розпорядження слід ураховувати, що до визначення
стягувачем — фізичною особою шляху отримання ним коштів у розпорядженні
не зазначаються засоби видачі (перерахування) коштів.

11.2.8. У разі надходження суми, яка не задовольняє вимог усіх
стя-гувачів, а також при необхідності відрахування виконавчого збору,
витрат на виконання, винагороди державним виконавцем складається
розрахунок. Даний розрахунок затверджується начальником відділу
державної виконавчої служби і складається у 2 примірниках, оригінал
видається особі, яка веде облік депозитних сум, копія залишається у
виконавчому провадженні.

11.2.9. При перерахуванні коштів, які належать стягувачу — юридичній
особі, списання коштів із спеціальних реєстраційних рахунків з обліку
депозитних сум здійснюється на підставі платіжних доручень, підписаних
начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

11.2.10. Якщо у стягувача — фізичної особи є рахунок в установі банку,
то в платіжному дорученні обов’язково вказується, на який рахунок слід
перерахувати кошти.

11.2.11. При переказі коштів з реєстраційних рахунків поштою начальник
відповідного відділу державної виконавчої служби підписує доручення, до
якого додається перелік стягувачів з указівкою їх адреси та сум
переказів.

11.2.12. При списанні коштів із спеціальних реєстраційних рахунків з
обліку депозитних сум для виплати належних стягувачам — фізичним особам
сум готівкою в платіжному дорученні вказується відповідний рахунок
відділу.

11.2.13. Іменні чеки видаються особисто стягувачам або особам, які
мають від них довіреність на отримання грошей, тільки за пред’явлення
паспорта або документа, який засвідчує особу, про що робиться відмітка
на звороті корінця чека з указівкою номера документа, часу його видачі і
ким видано. Виписування чека на пред’явника, а також на ім’я державного
виконавця або інших працівників державної виконавчої служби категорично
забороняється.

11.2.14. Особою, яка веде облік депозитних сум, складається довідка до
чека. Указана довідка готується в 2 примірниках. Оригінал залишається в
наряді, а копія видається державному виконавцю, у якого на виконанні
знаходиться виконавчий документ, за яким було видано чек.

При перерахуванні коштів на рахунок стягувача особа, яка веде облік
депозитних сум, подає державному виконавцю копію платіжного доручення.

Вищевказані копії довідки та платіжного доручення залишаються у
виконавчому провадженні

11.2.15. Чек і платіжне доручення підписуються начальником відділу
державної виконавчої служби (перший підпис) та особою, яка веде
депозитний рахунок служби (другий підпис).

-245-

11.2.16. Кошти, які внесені на депозитний рахунок державної виконавчої
служби, зберігаються:

депозитні суми, які підлягають передачі громадянам, — на протязі трьох
років;

депозитні суми, які підлягають передачі юридичним особам незалежно від
форм власності, — на протязі одного року;

аліментні суми у зв’язку з відсутністю відомостей про місцезнаходженням
стягувача — на протязі трьох років з моменту надходження останньої суми.

11.2.17. Якщо організація або особа, на ім’я якої гроші або цінності
внесені на депозит, повідомлена про те, що на її ім’я внесені на депозит
гроші або цінності, перебуває за кордоном, то обчислення цих термінів
починається з моменту, коли ця організація або особа отримають дозвіл на
розпорядження внесених на їх ім’я на депозит грошима або цінностями.

11.2.18. Строк зберігання цих сум обчислюється з дня надіслання
стягувачу повідомлення про потребу отримання належних йому коштів.

11.2.19. Ніхто, крім начальника відділу державної виконавчої служби або
уповноваженої ним особи, який є розпорядником рахунку, не може дати
розпорядження про видачу або списання коштів з рахунків.

12. Діловодство державної виконавчої служби

Порядок ведення діловодства в державній виконавчій службі визначається
Інструкцією з діловодства в районних, міських (міст обласного значення),
районних у містах відділах державної виконавчої служби, затвердженою
наказом Міністерства юстиції України від 5 липня 1999 року № 470/7.

Додаток 1

до пункту 2.1.3 Інструкції про проведення виконавчих дій

ПОСТАНОВА про заміну сторони виконавчого провадження

_»_________________року м.

Мною, державним виконавцем_________________________відділу

державної виконавчої служби____________________управління юстиції, при
примусовому виконанні_________________________________,

(назва документа)

виданого «___»___________року

(назва органу чи посадової особи,

яка видала документ)

про_______

(резолютивна частина документа)

встановлено:

-246-

Ураховуючи викладене, керуючись статтею 11 Закону України «Про
виконавче провадження»-, ПОСТАНОВЛЯЮ:

Державний виконавець

Додаток 2

до пункту 2.2.1 Інструкції про проведення виконавчих дій

ПОСТАНОВА про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні

року м.

Мною, державним виконавцем_____________відділу державної виконавчої
служби_________________________управління юстиції, при

примусовому виконанні________________________________________,

(назва документа)

виданого 4___»____________________________________________

(назва органу чи посадової особи,

яка видала документ)

про______________________________________________________

(резолютивна частина документа)

встановлено:

Ураховуючи викладене, керуючись статтею 14 Закону України «Про
виконавче провадження»,

ПОСТАНОВЛЯЮ:

1. Призначити____________________________________________,

(прізвище, ім’я та по батькові)

який має ліцензію (свідоцтво) на право зайняття експертною діяльністю,
видану «___»_________________року за N°_______________,

(орган, який видав ліцензію (свідоцтво) на право зайняття експертною
діяльністю)

експертом у виконавчому провадженні з примусового виконання

(назва документа) -247-

виданого «___»_________________року

(назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

про____________________________________________________

(резолютивна частина документа)

2. Експерту__________________________________________________

(прізвище, ім’я та по батькові) надати письмовий висновок з питань

(перелік питань, щодо яких експерту необхідно скласти висновок)

3. Попередити експерта______________________________, що він

за відмову або ухилення від дачі висновку чи за дачу завідомо
неправдивого висновку несе відповідальність згідно із законодавством
України.

З постановою експерт______________

ознайомлений «___»•________________року

(підпис експерта) Державний виконавець
_______________( )

Додаток З

до пунктів 2.2.2, 2.3.2, 4.2.3, 4.15.2, 4.16.1 Інструкції про проведення
виконавчих дій

«ЗАТВЕРДЖУЮ»

Начальник відділу державної виконавчої служби
_______________________управління юстиції

.року.

ПОСТАНОВА

року м.

Мною, державним виконавцем_____________________відділу державної
виконавчої служби______управління юстиції, при примусовому

виконанні_____________________________________________________

(назва документа)

виданого «__>_________року

назва органу чи посадової особи,

яка видала документ) про__________

(резолютивна частина документа)

встановлено:

-248-

Ураховуючи викладене, керуючись ст.___________Закону України

«Про виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

Державний виконавець

Додаток 4

до пункту 2.3.1 Інструкції про проведення виконавчих дій

ПОСТАНОВА

про призначення перекладача для участі у виконавчому провадженні

року м.

Мною, державним виконавцем_________________________відділу

державної виконавчої служби___________________управління юстиції,

при примусовому виконанні____________________________________,

(назва документа)

виданого «__»_____року

(назва органу чи посадової особи,

яка видала документ) про__________

(резолютивна частина документа) встановлено:

Ураховуючи викладене, керуючись статтею 15 Закону України «Про
виконавче провадження», ПОСТАНОВЛЯЮ:

1. Призначити_____________________________________________

(прізвище, ім’я та по батькові) перекладачем у виконавчому провадженні з
примусового виконання

(назва документа) виданого «___»_________________року

(назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

про_________________________________________________________________

(резолютивна частина документа)

2. Попередити перекладача _________________, що він у разі

завідомо неправильного перекладу або відмови виконати обов’язки
перекладача несе відповідальність згідно із законодавством України.

З постановою перекладач_________________________ознайомлений
«___»________________року ______________________

(підпис перекладача)

Державний виконавець _____________(_____ )

-249-

Додаток 5

до пунктів 3.2.2, 4.11.2, 5.9.4, 8.6.3,103 Інструкції про проведення
виконавчих дій

АКТ державного виконавця

«___»•_________________року м.___________________

Мною, державним виконавцем_________________________відділу

державної виконавчої служби___________________управління юстиції,

при примусовому виконанні_____________________________________

(назва документа) виданого «____»__________________року_________

(назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

про_________________________________________________

(резолютивна частина документа)

участю понятих:

1._____________

_

у присутності:

встановлено:

Державний виконавець___________________(___________)

Стягувач_______________________________(_________________)

Боржник________________________________(_________________)

Поняті: 1._______________________________(_________________)

2._______________________________(_________________)

Інші особи, що були залучені до проведення виконавчих дій:

Даний акт можливо застосовувати як загальний для статей: ч. З ст. 20, ч.
З ст. ЗО, ч. 2 ст. 40, ч. 1 ст. 60 (неможливість виконання), ч. 1 ст.
62, ч. 1 ст. 64, ч. 1 ст. 67. В акті визначаються всі обставини, які
встановлені при виконанні рішень.

-250-

Додаток 6

до пунктів 3.5.1, 3.6.1, 3.8.1, 3.8.2 Інструкції про проведення
виконавчих дій

ПОСТАНОВА

про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до
провадження виконавчого документа)

року м.

Мною, державним виконавцем_________________відділу державної

виконавчої служби_________________управління юстиції, розглянута

заява_________________________________________________________

(найменування осіб, визначених ст. 18 Закону України

«Про виконавче провадження»)

про примусове виконання _

(назва документа) виданого «___»_________________року_______

(назва органу чи посадової особи, яка видала документ)

про______________________________________________________

(резолютивна частина виконавчого документа)

що вступив у законну силу (набрав чинності) ч__»____року.

Заява про примусове виконання подана *__»____року.

У процесі проведеної перевірки

встановлено:

(обставини, визначені ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження»)

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 21, 23, 26 Закону України «Про
виконавче провадження»-, ПОСТАНОВЛЯЮ:

1. Відмовити в прийнятті до провадження виконавчого документа та у
відкритті виконавчого провадження з примусового виконання

2. Копію постанови направити

3. Постанова може бути оскаржена начальнику відділу державної

виконавчої служби_____________________________управління юстиції

або до_____________суду в 10-денний строк з моменту її одержання.

Державний виконавець_____________(__________)

-251-

Додаток 7

до пунктів 3.6.2, 5.9.2 Інструкції про проведення виконавчих дій

ПОСТАНОВА про відкриття виконавчого провадження

року м.

Мною, державним виконавцем_____________________відділу державної
виконавчої служби_______________________управління юстиції,
розглянуто________________________________________________

(найменування осіб, визначених ст. 18 Закону України

«Про виконавче провадження»)

про примусове виконання_____

(назва документа) виданого

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020