.

Шкарупа В.К. 2007 – Фінансове право України (книга)

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
0 44929
Скачать документ

Шкарупа В.К. 2007 – Фінансове право України

Зміст

Тема 1.ФІНАНСОВЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА.

Тема 2. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ.

Тема 3. ДЕРЖАВНІ ДОХОДИ ТА ДЕРЖАВНІ ВИТРАТИ.

Тема 4. ПОНЯТТЯ БЮДЖЕТУ. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ.

Тема 5 ПРАВОВІ ОСНОВИ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ.

Тема 6 ПРАВОВА ПРИРОДА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ. ДЕРЖАВНА ПОЗИКА.

Глава 7 ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ.

Глава 8 ПРАВОВІ ОСНОВИ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ.

Тема 9. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН.

Тема 10. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ФІНАНСОВОГО

ЗАКОНОДАВСТВА.

Тема 1.ФІНАНСОВЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА.

Поняття, предмет і метод фінансового права.

Співвідношення фінансового права з іншими галузями права.

Система і джерела фінансового права.

Наука фінансового права. Фінансова політика. Фінансова діяльність
держави.

Фінансово-правові норми: поняття, структура, види.

Фінансові правовідносини.

1. Поняття ,предмет і метод фінансового права.

Фінансове право – галузь національного права, норми якої регулюють
відносини, які складаються в процесі мобілізації, розподілу,
перерозподілу та використання державних коштів. Фінансове право – це
галузь публічного права. Як і будь яку галузь права, фінансове право
характеризують: предмет правового регулювання; метод правового
регулювання; система законодавства.

Предмет фінансового права – це суспільні відносини, які виникають в
процесі фінансової діяльності держави, тобто в процесі мобілізації,
розподілу перерозподілу й використання державних коштів. Однак не всі
правові відносини, в яких бере участь держава та її органи, є
фінансовими. Предметом фінансового права є лише ті фінансові відносини,
які випливають із владної діяльності держави в особі уповноважених нею
органів в процесі фінансової діяльності. Інші види грошових відносин
регулюються нормами інших галузей права (цивільним, адміністративним
тощо).

Метод фінансового права – це органічна система прийомів і способів
безперервного впливу на поведінку учасників фінансових відносин. Метод
фінансового права – це метод владних приписів, який характеризується
абсолютною визначенністю правових приписів, нерівністю учасників
правових відносин, каральним характером фінансово-правових санкцій.
Метод владних приписів – це основний метод регулювання суспільних
відносин у процесі фінансової діяльності. Додатковий характер мають:
метод рекомендацій, метод погодження та ряд інших, роль яких останнім
часом підвищується.

2. Співвідношення фінансового права з іншими галузями права.

Фінансове право займає своє місце в системі національного права. Для
співвідношення галузей права, як правило використовують предмет і метод
правового регулювання. Простежимо співвідношення фінансового права з
деякими галузями права.

Фінансове право і конституційне право.

За предметом правового регулювання галузі права, що розглядаються,
різняться, оскільки конституційне право регулює основи суспільного ладу,
політики, державний устрій, правове положення громадян, систему і
принципи організації діяльності державних органів, завдання і функції
держави. Фінансове право регулює фінансову діяльність держави. Як і інші
галузі права, фінансове право розвивається на базі конституційного,
розвиває, деталізує положення конституційно-правових норм щодо
фінансової діяльності держави.

Щодо методів правового регулювання, треба відзначити, що вони дуже схожі
за своїм характером та ознаками.

Фінансове право і адміністративне право.

Простежується схожість у методах правового регулювання (владний
характер, нерівність сторін, каральний характер санкцій тощо). Щодо
предмету регулювання, треба відзначити, що фінансове право теж
спирається на норми адміністративного права, які регулюють основні
принципи взаємовідносин особи і органів виконавчої влади, повноваження
органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності, їх
організаційно-правову структуру та інші положення. Фінансове право
конкретизує положення, пов’язані з реалізацією вищезазначеними органами
повноважень у фінансовій діяльності, організаційно-правові питання
фінансової діяльності та інші положення.

Фінансове право і цивільне право.

Стосовно методів правового регулювання варто відзначити їх різний
характер, оскільки цивільно-правовий метод правового регулювання
характеризується, на відміну від фінансового, диспозитивністю, рівністю
сторін, добровільністю тощо. Щодо предметів правового регулювання,
спостерігається тісний їх зв’ язок, оскільки цивільне право регулює
серед багатьох майнових відносин й грошові відносини. Проте фінансове
право регулює тільки організаційно-майнові відносини, що випливають із
владної діяльності держави.

3. Система і джерела фінансового права. Система фінансового права – його
внутрішня побудова, взаємозв’язок його структурних одиниць. Традиційно
виділяють Загальну та Особливу частини фінансового права. У Загальну
частину входять норми які регулюють: загальні принципи, форми і методи
фінансової діяльності держави; правовий статус суб’єктів
фінансово-правових відносин; фінансовий контроль; фінансово-правові
норми і фінансово-правові відносини. Особливу частину фінансового права
складають: норми бюджетного права; норми, що регулюють суспільні
відносини у сфері державних доходів (податкові відносини, відносини
державного кредиту, державного страхування); норми, що регулюють
відносини у сфері державних видатків ( бюджетне фінансування,
кошторисно-бюджетне тощо); норми банківського права; норми валютного
регулювання; норми, що регулюють грошово-розрахункові відносини.

Загальна та Особлива частини взаємодоповнюють одна одну й становлять
єдине ціле. Систему фінансового права також розглядають як сукупність:
інститутів фінансового права (державного кредиту, валютного регулювання,
державних видатків тощо); фінансово-правових норм.

Джерела фінансового права – зовнішні форми вираження норм фінансового
права. Для фінансового права характерна множинність джерел різної
юридичної природи. Завдяки мобільності відносин, які регулює . фінансове
право, в Україні відсутній єдиний кодифікований акт, який би містив всі
фінансово-правові норми. Також відсутні кодифіковані акти інститутів
фінансового права, хоча на сьогоднішній день іде робота над створенням
Податкового кодексу України.

На сьогоднішній день джерелами фінансового права України є:

Конституція України;

Закони України (“Про Державний бюджет на 2007 рік”, “Про державну
податкову службу в Україні”, “Про податок на додану вартість” тощо);

Регламент Верховної Ради України;

Укази та розпорядження Президента України;

Постанови, розпорядження, декрети Кабінету Міністрів України.

Нормативні акти міністерств, державних комітетів, органів виконавчої
влади зі спеціальним статусом (Міністерства фінансів України, Державного
казначейства, НБУ тощо).

Для джерел фінансового права характерна поширеність підзаконних
нормативно-правових актів. Продовжують діяти правові акти СРСР у
частині, що не суперечить Конституції України та законам України до
прийняття аналогічних документів державними органами України (згідно з
положенням Закону України “Про правонаступництво”). Також діють
міжнародні акти, ратифіковані Верховною Радою України.

Для фінансового права характерна ще одна особливість джерел, а саме:
актів, які б містили суто фінансово-правові норми досить мало (“джерел у
чистому вигляді”), в основному зустрічаються нормативно-правові акти
комплексного характеру, які поряд з нормами фінансового права містять
норми й інших галузей права.

4. Наука фінансового права.

Фінансове право розглядають як галузь права, як галузь законодавства і
як науку. Наука фінансового права – внутрішня цілісна система
узагальнених знань про фінансове право і фінансову діяльність держави і
закономірності розвитку цих знань. Предмет науки фінансового права –
система знань у формі наукових досліджень, фінансово-правових понять і
категорій.

Особливості: це суспільнознавча наука; це юридична наука; це наука
публічного права. Її функції: аналітична; критична; конструктивна;
прогнозуюча.

Науковці фінансисти: Ю.А.Ровинський, М.А.Гурвич, С.Д.Ципкін,
Л.В.Воронова, Н.І.Хімічева, І.В.Март’янов, М.І.Піскотін, О.М.Горбунова,
Н.А. Куракова, Д.А.Бекерська, Є.О.Алісов, М.П.Кучерявенко, Л.А.Савченко,
С.Т.Кадькаленко, П.С.Пацюрківський тощо.

Фінансова діяльність. Фінансова політика держави.

Фінансова діяльність держави – процес збирання, розподілу, перерозподілу
та використання централізованих та децентралізованих грошових фондів, що
забезпечують виконання функцій держави.

Централізовані державні кошти – грошові фонди, які потрапляють у
розпорядження держави, за рахунок яких фінансуються капітальне
будівництво, реконструювання невиробничої сфери, оборонний сектор,
управління, правоохоронні органи тощо.

Децентралізовані державні фонди – фонди грошей підприємств, установ,
організацій усіх форм власності, утворені за рахунок власних прибутків.
Сукупність централізованих і децентралізованих грошових фондів
-фінансові ресурси.

Об’єктом фінансової діяльності є відносини, що регулюють рух державних
грошових фондів на всіх стадіях їхнього обігу (формування, розподіл,
використання). У вузькому змісті слова йдеться про рух грошей, які
утворюють державні фонди. Суб’єктний склад відносин, що регулюють
фінансову діяльність, досить традиційний і визначений (держава,
територіальні громади, юридичні та фізичні особи). Однак, слід
відзначити особливість ролі держави. її ролі й місцю в цих умовах
притаманна подвійність: з одного боку, держава виступає як суб’єкт, що
хазяює, має статус власника коштів і організатора господарської
діяльності; з іншого боку, держава виступає носієм влади, яку реалізує в
сфері фінансової діяльності.

Зміст фінансової діяльності розкрито на окремих стадіях, якими й
визначено особливості її здійснення:

1. На стадії формування централізованих і децентралізованих фондів

створюють бюджетні фонди (Державного бюджету України й місцевих

бюджетів), децентралізовані фонди.

На стадії розподілу коштів. У цьому випадку потрібно звернути увагу на
три рівні здійснення фінансової діяльності в умовах цієї стадії: а) на
рівні формування грошових фондів, що відбувається, наприклад, під час
надходження коштів у бюджети (податок з доходів фізичних осіб,
наприклад, поділяють під час сплати на три частини, що надходять до
місцевих бюджетів різних видів); б) власне розподіл охоплює рух коштів,
уже закріплених за окремими бюджетами, на фінансування державних завдань
і функцій; в) перерозподіл, який здійснюють через механізми непрямих
податків, мита, трансферних платежів.

На стадії використання державних коштів фінансову діяльність
розподіляють за різними напрямами (галузями, регіонами тощо).

Завершальною стадією є контроль за рухом грошових фондів. Йому
притаманна певна своєрідність. Якщо перші три стадії руху грошових
фондів і, відповідно, фінансової діяльності послідовно випливають одна
за одною й закінчення однієї припускає початок наступної стадії, то
контроль різниться певною подвійністю: а) з одного боку, він має
наскрізний характер і його здійснюють на кожній стадії руху коштів; б) з
іншого боку, він виступає як підсумковий етап у русі грошових ресурсів,
що поєднує підсумково-звітні дії.

Принципи фінансової діяльності держави: публічний характер діяльності;
розподіл функцій фінансової діяльності між органами законодавчої та
виконавчої влади; пріоритет у фінансовій діяльності органів
представницької влади; пріоритет публічних видатків над прибутками;
здорові фінанси; фінансова безпека держави; єдність фінансової
діяльності і грошової системи держави; міжгалузевий характер діяльності;
самостійність у визначених державою межах фінансової діяльності
місцевого самоврядування; соціальна спрямованність діяльності;
плановість; гласність тощо.

Методи фінансової діяльності – 1) методи формування грошових фондів:
метод мобілізації коштів обов’язкового характеру; метод добровільної
мобілізації грошових коштів; 2) методи розподілу грошових коштів: метод
фінансування: бюджетного; відомчого; позабюджетного; 3) методи
використання грошових фондів: метод встановлення цільового призначення
державних фондів грошей; метод встановлення порядку використання коштів;
метод встановлення порядку і нормативів розподілу прибутку державних
суб’єктів; метод встановлення лімітів використання грошей; метод
планування; метод фінансового контролю тощо.

Здійснюється фінансова діяльність держави за допомогою фінансової
системи – сукупність різних ланок відносин, врегульованих фінансово
правовими нормами, за допомогою яких держава здійснює фінансову
діяльність. Елементи фінансової системи держави: загальнодержавні
централізовані фонди (Державний бюджет); фінанси державного соціального
страхування (Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування
України); децентралізовані фонди; місцеві бюджети; державний та інші
види кредиту; страхування.

Здійснюється фінансова діяльність держави за допомогою заходів, які у
сукупності утворюють фінансову політику держави. Здійснюють фінансову
діяльність держави: Верховна Рада України; Президент України; Кабінет
Міністрів України; Міністерство фінансів України; НБУ; Державне
казначейство України; Рахункова палата Верховної Ради України; місцеві
органи самоврядування й місцеві органи виконавчої влади; Державна
податкова адміністрація України тощо.

Здійснюють фінансову діяльність держави: 1. Верховна Рада України.
Державну політику в фінансовій сфері здійснює Верховна Рада України, що
затверджує загальнодержавні програми, Державний бюджет і внесення змін
до нього, здійснює контроль за використанням Державного бюджету України,
приймає рішення щодо звіту про його виконання. Виключно законами України
регулюють найважливіші питання в фінансовій сфері.

Президент України має певні повноваження стосовно фінансової сфери:
призначення міністра фінансів; подання на затвердження до Верховної Ради
кандидатур Голови Національного банку України.

Кабінет Міністрів України, який забезпечує: проведення фінансової,
цінової, інвестиційної та податкової політики; розробку проекту Закону
про Державний бюджет України; виконання затвердженого Державного бюджету
України; надання звіту про виконання Державного бюджету України.

Міністерство фінансів України, яке здійснює оперативне управління через
систему спеціалізованих органів.

НБУ здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політик.

Державне казначейство України, яке забезпечує організацію виконання
Державного бюджету України, здійснює контроль за його виконанням і
регулювання відносин між Державним бюджетом України та позабюджетними
фондами, формує короткострокові прогнози обсягів державних фінансових
ресурсів і надання інформації Верховній Раді та Президенту України.

Рахункова палата Верховної Ради України – орган державного
фінансово-економічного контролю, створений Верховною Радою України.
Рахункова палата забезпечує єдину систему контролю за виконанням
Державного бюджету України й використанням позабюджетних фондів.

місцеві органи самоврядування й місцеві органи виконавчої

влади.

9. Державна податкова адміністрація України тощо.

Здійснюється фінансова діяльність переважно у правових формах, які

доповнюються неправовими.

5. Фінансово-правові норми: поняття, структура, види. Фінансово-правові
норми – це встановлені державою, загальнообов’язкові приписи щодо
мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання централізованих та
децентралізованих фондів, виражені у категоричній формі та забезпечені
примусовою силою держави у разі недодержання.

Структура фінансово-правової норми традиційна, тобто гіпотеза ,
диспозиція і санкція.

Гіпотеза – частина норми, яка вказує на умови за яких виникають у суб’
єктів фінансових правовідносин права та обов’ язки (якщо має декілька
джерел доходу).

Диспозиція_- основна частина норми, яка вказує на модель поведінки
суб’єктів фінансових правовідносин (подання декларації, сплата податку).

Санкція – частина норми, яка вказує на негативні наслідки у разі
порушення фінансово-правових приписів (застосування фінансових санкцій
тощо).

Види фінансово-правових норм:

за характером припису:

зобов’язуючі – що передбачають обов’язок виконати певні дії у сфері
фінансової діяльності (подання декларації про доход, сплата податку
тощо);

забороняючі – що передбачають утриматися від здійснення певних дій у
фінансовій сфері (заборона проведеня касових операцій без видачі чеку
тощо);

уповноважуючі – що надають учасникам фінансово-правових відносин право
здійснити певні дії.

за змістом:

матеріальні – вміщують матеріальний зміст юридичних прав і обов’язків
суб’ єктів фінансових правовідносин (обсяги фондів, ставки тощо);

процесуальні – визначають процедуру здійснення фінансової діяльності
держави (бюджетний процес тощо).

Особливості фінансово-правових норм: імперичний характер; переважно
абсолютно-визначений характер; визначає моделі поведінки у сфері
фінансової діяльності держави; публічний характер.

б.Фінансово-правові відносини: поняття, особливості, види
Фінансово-правові відносини – це врегульовані нормами фінансового права
суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав і
обов’ язків, які реалізують приписи цих норм у сфері фінансової
діяльності держави.

Особливості фінансово-правових відносин: 1) їх змістом є діяльність
уповноважених державних органів по розподілу, перерозподілу та
використанню державних коштів та здійсненню контролю за дотриманням
законності у цій сфері; 2) одним із обов’ язкових суб’ єктів цих
відносин є держава в цілому або уповноважені нею органи і, насамперед,
фінансові та кредитні органи, які реалізують у цих відносинах свої
владні повноваження, а з іншого боку суб’ єктами цих відносин виступають
приватні фізичні та юридичні особи, які є споживачами державних коштів,
і джерелом їх накопичення через податкові правовідносини, якщо мають
самостійне джерело доходу; 3) суб’ єкти фінансових правовідносин завжди
нерівноправні, оскільки держава та її органи виступають у них як такі,
що наділені владними повноваженями, а інші їх учасники є об’єктами
підпорядкування; 4) об’єктом фінансових правовідносин є гроші або зобов’
язання в зв’ язку з утворенням, розподілом або використанням
централізованих чи децентралізованих фондів коштів; 5) вони носять
публічний та імперативний характер, оскільки їх виникнення, зміни та
припинення визначені законом і від волі сторін не залежать.

Функції фінансово-правових відносин вказують на коло осіб, на яких
розповсюджується дія певної фінансово-правової норми; визначають
конкретну модель поведінки у сфері фінансової діяльності держави;
виступають умовою забезпечення реалізації прав і обов’ язків суб’ єктів
фінансово-правових відносин.

Виникають фінансово-правові відносини на підставі юридичних фактів:

– дій – повязаних з волею суб’єктів фінансово-правових відносин:

правомірних дій – поведінки, яка не суперечить приписам
фінансово-правових норм (індивідуальні акти; юридичні вчинки; правомірні
дії, скеровані на підтримку фінансових інтересів держави);

неправомірних дій – поведінки, яка суперечить приписам
фінансово-правових норм.

подій – не пов’язаних з волею суб’єктів фінансово-правових відносин.
Структуру фінансово-правових відносин складають: суб’єкти

правовідносин; об’ єкти правовідносин; зміст (сукупність прав і обов’
язків правовідносин).

Види фінансово-правових відносин:

– залежно від функцій, що виконуються:

регулятивні;

правоохоронні.

залежно від галузевої належності:

матеріальні;

процесуальні.

за галузевою діяльністю:

бюджетні;

податкові;

валютні;

у галузі державних видатків;

у галузі державних доходів;

страхування;

у галузі державного кредиту;

у галузі грошового обігу тощо.

за направленістю:

зовнішні;

внутрішні.

за механізмом захисту:

ті, що захищаються у судовому порядку;

ті, що захищаються у адміністративному порядку, тощо.

Питання для самоконтролю.

Предмет, метод і система фінансового права.

Місце фінансового права у системі права України.

Джерела фінансового законодавства.

Поняття, структура фінансово-правових норм.

Класифікація фінансового-правових норм.

Поняття, структура, види фінансово-правових відносин.

Особливості фінансових правовідносин.

Фінансова політика держави.

Фінансова діяльність, її поняття, принципи.

Суб’єкти фінансової діяльності, їх повноваження.

Тести

1. Фінансове право – це:

а) галузь права;

б) інститут права;

в) комплексний інститут права;

г) підгалузь права.

Фінансове право -це:

а) галузь публічного права;

б) інститут публічного права;

в) галузь приватного права;

г) підгалузь приватного права.

Предмет фінансового права – це:

а) це суспільні відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності

держави, тобто в процесі мобілізації, розподілу перерозподілу й
використання

державних коштів;

б) це суспільні відносини, які виникають в процесі розподілу
перерозподілу й

використання державних коштів;

в) це суспільні відносини, які виникають в процесі мобілізації,
державних

коштів;

г) це суспільні відносини, які виникають в процесі перерозподілу
державних

коштів.

Метод фінансового права:

а) імперативний;

б) диспозитивний;

в) координації;

г) ре ординації.

Джерелом фінансового права є:

а) Бюджетний кодекс України;

б) Кодекс адміністративного судочинства України;

в) Лісовий кодекс України;

г) Митний кодекс України.

Структурним елементом фінансово-правової норми є:

а) гіпотеза;

б) зміст;

в) юридичний факт;

г) відповідальність.

Фінансова діяльність -це:

а) процес збирання, розподілу, перерозподілу та використання
централізованих

та децентралізованих грошових фондів, що забезпечують виконання функцій

держави;

б) процес збирання і розподілу грошових фондів, що забезпечують
виконання

функцій держави;

в) процес збирання, розподілу, перерозподілу грошових фондів, що

забезпечують виконання функцій держави;

г) процес збирання, розподілу, перерозподілу та використання
централізованих

грошових фондів, що забезпечують виконання функцій держави.

Фінансово-правові відносини – це:

а) це врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини,
учасники

яких виступають як носії юридичних прав і обов’язків, які реалізують
приписи

цих норм у сфері фінансової діяльності держави;

б) це врегульовані нормами цивільного та трудового права суспільні
відносини,

учасники яких виступають як носії юридичних прав і обов’ язків, які
реалізують

приписи цих норм у сфері фінансової діяльності держави;

в) це врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини,
учасники

яких виступають як носії юридичних прав і обов’ язків, які реалізують
приписи

цих норм у сфері господарської діяльності держави;

г) це врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини,
учасники яких виступають як носії юридичних обов’ язків, які реалізують
приписи цих норм у сфері фінансової діяльності держави.

9. За направленістю фінансово-правові відносини поділяються на:

а) зовнішні та внутрішні;

б) матеріальні та процесуальні;

в) прості та складні;

г) правомірні та протиправні.

10. Що є джерелом фінансового права:

а) Конституція України;

б) Кодекс поведінки державних службовців;

в) Концепція судово-правової реформи України;

г) Статут вищого навчального закладу.

Рекомендована література

Конституція України: Прийнята 28.06.1996 р.// Відомості Верховної Ради.
– 1996. – N 30. – Ст. 141.

Бюджетний кодекс України// Відомості Верховної Ради України. -2001.- №
37-38. – Ст. 189.

Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 25.05.1997 р.
№280/97-ВР// Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24. -Ст. 170.

Фінансове право України: підручник/ Г.В. Бех, О. О.Дмитрик,
І.Є.Криницький; За ред.. М.П.Кучерявенка. – К.: Юрчнком Інтер, 2006. –
320с.

Орлюк О. П. Фінансове право. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 527с.

Дмитренко Е. С. Фінансове право України: Практикум. – К.: Атіка, 2004. –
216с.

Музика О.Л. Фінансове право: Навчальний посібник. – К.: Вид. Паливода
А.В., 2004. – 220с.

Финансовое право. Л.К. Воронова. Н.П. Кучерявенко. – Х.: Легас, 2003. –
360 с.

Тема 2. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

Поняття, сутність, призначення фінансового контролю.

Види і методи фінансового контролю.

Органи та організація фінансового контролю.

1. Поняття, сутність, призначення фінансового контролю. Фінансовий
контроль – частина загальнодержавного контролю. Йому властиві всі риси
державного контролю, який одночасно може виступати однією з функцій
управління та його стадією, елементом керівництва і засобом забезпечення
законності. Значення фінансового контролю визначається характером
фінансової діяльності держави.

Завдання фінансового контролю – 1) забезпечити своєчасне, найбільш
ефективне, повне збирання грошових коштів, сприяти їх збільшенню, пошук
нових джерел доходів; 2) перевірка фінансових планів підприємств,
установ і організацій, планів виробництва, планів по собівартості,
прибутку, платежах у бюджет тощо з метою раціонального використання
коштів; 3) забезпечення виконання і додержання законів і фінансової
дисципліни всіма державними, громадськими організаціями, посадовими
особами і громадянами; 4) попередження та усунення порушень фінансової
дисципліни.

Фінансова дисципліна – дотримання всіма фізичними і юридичними особами
порядку ведення фінансового господарювання, дотримання встановлених
правил, виконання фінансових зобов’ язань.

Фінансовий контроль є завершальною стадією управління фінансами,
наділеною специфікою вторинності, тобто перевірки вже наявного. Оскільки
фінансовий контроль не є інструментом безпосередньої організації
фінансової діяльності держави, а лише інструментом попередження,
усунення порушень у цій діяльності та поліпшення її.

Об’єкт фінансового контролю не обмежено перевіркою тільки грошових
фондів, насправді він містить у собі й матеріальні, природні, трудові та
інші ресурси держави, тому що їх використання здійснюють у грошовій
формі або опосередковано нею. Іншими словами, фінансовий контроль
поширюється не тільки на безпосередньо фінансові, але й на пов’язані з
ними господарські відносини. Безпосереднім предметом фінансового
контролю виступають первинні документи, що містять відомості про
фінансово-господарську діяльність контрольованого суб’єкта.

Фінансовий контроль є інструментом фінансового права, який складається
із норм матеріальних та процесуальних, які регулюють суспільні
відносини, які виникають з приводу встановлення відповідності фактичного
стану завданому в галузі фінансової діяльності держави.

Таким чином, фінансовий контроль – це діяльність державних органів і
недержавних організацій по забезпеченню законності, фінансової
дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі, перерозподілі та
використанні грошових коштів та зв’ язаних з цим матеріальних цінностей.

2. Види і методи фінансового контролю. Види фінансового контролю:

1) в залежності від часу проведення:

попередній – здійснюється на стадії розробки прогнозних розрахунків за
бюджетом і планом, має на меті перевірку обґрунтованості розрахунків і
пошук можливості більш ефективного їх використання;

поточний (оперативний) – здійснюється під час виконання планів,
проведення грошових операцій, реалізації матеріальних цінностей. Мета
-досягти найбільш раціонального використання фінансових ресурсів,
виявити додаткові можливості для збільшення доходів і зменшення витрат;

– наступний_- здійснюється за наслідками фінансово-господарської
діяльності, при розгляді і затвердженні звітів, аналізів, виконання
завдань, списання матеріальних цінностей і здійснюється шляхом ревізій,
перевірок, інвентаризації. Мета – оцінка досягнутого й розробка
стратегії на майбутнє.

за характером:

обов’язковий – здійснюється в силу вимог нормативних актів або за
рішеннями компетентних органів держави;

ініціативний – здійснюється на підставі власних рішень господарюючих
суб’ єктів.

за суб’єктами:

контроль органів законодавчої влади і місцевого самоврядування;

контроль Президента України;

контроль органів виконавчої влади загальної компетенції;

контроль органів виконавчої влади спеціальної компетенції;

контроль фінансово-кредитних органів;

відомчий контроль;

громадський контроль;

аудиторський контроль.

Існує й інша класифікація фінансового контролю за суб’ єктами
здійснення:

державний фінансовий контроль;

муніципальний фінансовий контроль;

суспільний (громадський) фінансовий контроль;

аудиторський фінансовий контроль.

за джерелами інформації:

фактичний, який полягає у вивченні реального стану об’єктам, який
перевіряється, його огляду, обмірювання в натурі, встановлення дійсності
наявності грошових і матеріальних ресурсів, аналізу отриманої інформації
і документів на предмет їхньої відповідності;

документальний – перевірка та аналіз первинних документів, які містять
відомості про рух коштів.

за формою проведення:

обов’ язковий (зовнішній);

ініціативний (внутрішній).

Методи фінансового контролю_- це прийоми і засоби його здійснення. Вони
різноманітні й залежать від об’єкту контролю, мети і завдань, які стоять
перед особами, які здійснюють перевірку, та інших факторів.

перевірка – обстеження і вивчення окремих ділянок
фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій та
їх підрозділів. Наслідки перевірки оформлюються довідкою або доповідною
запискою;

ревізія – метод документального контролю за фінансово-господарською
діяльністю підприємств, установ, організацій, дотриманням законодавства
з питань фінансів, достовірністю обліку і звітності, спосіб
документального відкриття недостач, розтрат, привласнень, інших
зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Ревізії поділяються на: планові та позапланові; фактичні та
документальні; фронтальні та вибіркові (часткові); комплексні та
тематичні.

обстеження – метод контролю окремих сторін діяльності підприємства,
установи, організації, проте за значно ширшим колом показників, в ході
якого здійснюється опитування, анкетування;

інспекція – метод фінансового контролю на місцях, здійснюється з метою
загального ознайомлення зі станом справ на місцях та надання оперативної
практичної допомоги;

спостереження – метод фінансового контролю, який має на меті загальне
ознайомлення із станом фінансової діяльності бюджетних підприємств,
установ та організацій. Цей метод як правило, передує застосуванню
інших. Спостереження буває загальним і спеціальним.

облік – специфічний фінансово-контрольний метод, сфера застосування
якого переважно обмежується діяльність контролюючих органів під час
здійснення реєстрації суб’ єктів контролю або в інших випадках,
зазначених чинним законодавством. Він не обмежений тільки реєстраційною
роботою, також він містить аналітику й створення інформаційної бази.

аналіз – здійснюється на основі звітності, він ґрунтується на
використання спеціальних статистичних прийомів – індикативного методу,
методу середніх і відносних величин.

фінансово-економічна експертиза (проводиться щодо певних фінансових
документів і за підсумками її видається висновок. наприклад,
здійснюється рахунковою палатою Верховної ради України щодо проектів
державного бюджету, законів та інших нормативних актів, міжнародних
договорів України щодо питань фінансів тощо).

Методи фінансового контролю слід відрізняти від методики Їх проведення.
Методика – це конкретні прийоми та засоби певних дій. Вона показує, у
якому порядку проводити, наприклад, ревізію, з чого починати і чим
закінчувати її. Методики контролю розробляються з урахуванням форми
власності, організаційної структури, територіального аспекту.

Сфера фінансового контролю:

бюджетний контроль;

податковий контроль;

валютний контроль;

банківський контроль;

страховий контроль.

З.Органи та організація фінансового контролю.

Фінансовий контроль здійснюється багатьма органами:

Верховною Радою України, яка безпосередньо і через свої органи вирішує
різноманітні питання фінансової діяльності. Вона здійснює фінансовий
контроль при прийнятті законів, затвердженні Державного бюджету України
та внесенні змін до нього; при виконанні бюджету, прийнятті рішення щодо
звіту про його виконання. Верховна Рада України заслуховує послання
Президента України про внутрішнє та зовнішнє становище України;
розглядає Програми діяльності Кабінету Міністрів України і контролює їх
виконання; вирішує організаційні питання фінансової діяльності
держави. У межах своїх повноважень Верховна Рада України може
створювати тимчасові слідчі комісії для розслідування справ, які
становлять суспільний інтерес.

Рахунковою палатою Верховної Ради України, яка створена для здійснення
найвищого фінансово-економічного контролю Верховною Радою України
діяльності органів виконавчої влади. Правовий статус цього органу
визначено у ст. 85 Конституції України, Законі України від 11.07.1996 р.
“Про Рахункову палату Верховної Ради України”. Завдання Рахункової
палати: організація і здійснення фінансового контролю за виконанням
Державного бюджету, витрачанням коштів цільових фондів, за утворенням і
погашенням боргу України, за наданням позичок і кредитів іноземним
державам та за використанням одержаних коштів тощо.

Президентом України через виконання своїх функцій безпосередньо та через
спеціально створені органи: Секретаріат Президента України та інші
органи. Наприклад, Президент України має право вето щодо прийнятих
Верховною Радою України законів із поверненням їх на повторний розгляд.

Кабінетом Міністрів України як вищий орган виконавчої влади при
забезпеченні виконання фінансової функції держави. Він забезпечує
керівництво державними фінансами та паралельно здійснює загальний
фінансовий контроль.

місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого
самоврядування.

Міністерством Фінансів України за виконанням державного бюджету і за
додержанням установами банківської системи правил касового виконання
державного бюджету по доходах; встановлює порядок ведення
бухгалтерського обліку і звітності про виконання бюджетів, форми обліку
і звітності щодо касового виконання бюджетів.

Державним казначейством через організацію виконання Державного бюджету і
контроль за його виконанням, а також контроль за надходженням і
використанням коштів державних позабюджетних фондів.

Державною податковою адміністрацією через здійснення контролю за
додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою
і своєчасністю сплати до бюджету податків, зборів, інших обов’язкових
платежів.

Державною податковою міліцією через здійснення оперативної роботи і
перевірку матеріалів про правопорушення податкового законодавства;

Державною контрольно-ревізійною службою через здійснення державного
контролю за збереженням і використанням бюджетних коштів.

Національний банк України через здійснення банківського регулювання та
нагляду, здійснення сертифікації аудиторів, що проводять аудиторські
перевірки банків, організацію та здійснення валютного контролю, аналіз
стану грошово-кредитних, фінансових, цінових і валютних відносин.

Державна митна служба України через контроль за дотриманням правил
переміщення валютних цінностей через митний кордон України, за точною та
своєчасною сплатою митна та інших митних платежів.

– Державна пробірна палата через контролю за випробуванням,
виробництвом, використанням, обігом, збереженням дорогоцінних металів та
каменів, виконанням операцій з цими цінностями.

– аудиторські фірми та фізичні особи, які здійснюють аудиторську
діяльність (так званий аудиторський фінансовий контроль). Аудит –
перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку первинних
документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності
суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності,
обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та
встановленим нормам. Основне завдання аудиторського контролю – отримання
об’єктивної інформації про фінансовий стан суб’єкта, який перевіряють,
відповідність його господарської діяльності чинному законодавству.
Аудиторські перевірки можуть бути добровільними (ініціативними,
проведеними за рішеннями самого суб’єкта господарської діяльності) та
обов’язковими (ст. 10 Закону України «Про аудиторську діяльність»).

Питання для самоконтролю

Поняття, сутність фінансового контролю.

Суб’ єкти фінансового контролю в Україні.

Форми фінансового контролю: поняття, види.

Ревізія як метод фінансового контролю.

Методи фінансового контролю.

Принципи фінансового контролю.

Класифікація суб’ єктів фінансово-контролю.

Аудит та його роль у здійсненні фінансового контролю.

Види фінансового контролю, критерії розподілу.

Функції фінансового контролю.

Тести

Фінансовий контроль – це:

а) діяльність державних органів і недержавних організацій по
забезпеченню

законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації,
розподілі,

перерозподілі та використанні грошових коштів та зв’ язаних з цим

матеріальних цінностей;

б) діяльність недержавних організацій по забезпеченню законності,
фінансової

дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі, перерозподілі та

використанні грошових коштів та зв’ язаних з цим матеріальних цінностей;

в) діяльність державних органів і недержавних організацій по
забезпеченню

доцільності при мобілізації, розподілі, перерозподілі та використанні
грошових

коштів та зв’ язаних з цим матеріальних цінностей;

г) діяльність державних органів і недержавних організацій по
забезпеченню

мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання грошових коштів та

зв’ язаних з цим матеріальних цінностей.

Методами фінансового контролю є: а) перевірка;

б) вилучення фінансових документів;

в) звітність;

г) аудит.

3. Чи є Рахункова палата при Верховній Раді України суб’єктом

фінансового контролю?

а) так

б) ні

в) в залежності від періоду

г) лише при вчиненні спільних дій із правоохоронними органами.

Суб’ єктами фінансового контролю в Україні є:

а) Президент України;

б) Міністерство внутрішніх справ України;

в) Вища атестаційна комісія України;

г) Антимонопольний комітет України.

Ревізія – це:

а) метод фінансового контролю;

б) форма фінансового контролю;

в) принцип фінансового контролю;

г) функція фінансового контролю.

В залежності від часу проведення фінансовий контроль буває:

а) попередній, поточний, наступний;

б) попередній, послідовний;

в) поточний, наступний, підсумковий;

г) попередній, підсумковий.

Фінансово-економічна експертиза є:

а) формою фінансового контролю;

б) методом фінансового контролю;

в) елементом методики фінансового контролю;

г) принципом фінансового контролю.

За підсумками ревізії оформлюється:

а) акт;

б) протокол;

в) довідка;

г) постанова.

За суб’ єктами здійснення фінансовий контролю буває:

а) державний;

б) навчальний;

в) ініціативний;

г) процесуальний.

10. Муніципальний фінансовий контролю здійснюють:

а) Міністерство фінансів України;

б) Державна податкова адміністрація України;

в) органи місцевого самоврядування;

г) Президент України.

Рекомендована література

Конституція України: Прийнята 28.06.1996 р.// Відомості Верховної Ради.
– 1996. – N 30. – Ст. 141.

Бюджетний кодекс України// Відомості Верховної Ради України. -2001.- №
37-38. – Ст. 189.

Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 25.05.1997 р.
№280/97-ВР// Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24. -Ст. 170.

Фінансове право України: підручник/ Г.В.Бех, О.О.Дмитрик,
І.Є.Криницький; За ред.. М.П.Кучерявенка. – К.: Юрчнком Інтер, 2006. –
320с.

Орлюк О.П. Фінансове право. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 527с.

Дмитренко Е. С. Фінансове право України: Практикум. – К.: Атіка, 2004. –
216с.

Музика О.Л. Фінансове право: Навчальний посібник. – К.: Вид. Паливода
А.В., 2004. – 220с.

Финансовое право. Л.К. Воронова. Н.П. Кучерявенко. – Х.: Легас, 2003. –
360 с.

Тема 3. ДЕРЖАВНІ ДОХОДИ ТА ДЕРЖАВНІ ВИТРАТИ

Поняття та класифікація державних і муніципальних доходів.

Поняття та класифікація державних і муніципальних витрат.

1. Поняття та класифікація державних і муніципальних доходів

Для реалізації державою своїх функцій, здійснення мети та завдань, що
стоять перед нею, необхідною умовою є наявність відповідних фінансових
коштів, за рахунок яких і задовольняються державні потреби. Формування
таких фінансових коштів виражається через такі категорії, як публічні,
державні та муніципальні доходи. При цьому перша включає у себе дві
останніх.

Публічні доходи – це врегульовані нормами фінансового права доходи до
грошових фондів суб’єктів публічного права, що спрямовуються останніми
на реалізацію завдань і функцій держави, органів місцевого
самоврядування та на задоволення публічного інтересу. Це частина
національного доходу країни, що при його розподілі й перерозподілі
надходить у розпорядження держави, органів місцевого самоврядування та
державних цільових фондів коштів.

Основним джерелом доходів держави є внутрішній валовий продукт, частину
якого вона використовує для покриття власних видатків.

Державні доходи – це частина внутрішнього валового продукту, що
надходить у вигляді різних грошових платежів і надходжень у власність
держави для використання їх компетентними державними органами для
забезпечення мети й завдань, що стоять перед державою.

В юридичній літературі слушно зроблено зауваження про необхідність
відмежування понять державні доходи та фінансові ресурси держави, адже
останні є ширшим поняттям, і включають у себе не лише доходи держави, а
й доходи усіх фізичних та юридичних осіб України, що отримують доходи на
території України і за її межами та володіють певним майном на праві
власності.

Відповідно до ст. 142 Конституції України та ст. 60 Закону України Про
місцеве самоврядування в Україні територіальні громади сіл, селищ, міст,
районів у містах мають власні доходи, якими розпоряджаються відповідні
органи місцевого самоврядування (муніципальні доходи).

Муніципальні доходи – частина внутрішнього валового продукту, що
надходить у формі платежів і надходжень у місцеві бюджети її служить
розв’язанню різних питань, що стоять перед органами місцевого
самоврядування.

У формуванні державних доходів беруть участь усі ланки фінансової
системи країни. В результаті цієї діяльності держава формує низку
грошових фондів, утворення яких відбувається за різними напрямами (кошти
держави, надходження від юридичних і фізичних осіб, кошти, відраховані
громадськими організаціями).

Центральне місце у системі доходів держави посідають доходи бюджету, які
являють собою всі податкові, неподаткові та інші надходження на
безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством
України.

Державні та муніципальні доходи становлять багатогранну та єдину
систему, яка може бути класифікована в залежності від того чи іншого
критерію, покладеного в її основу. Так, залежно від методу утворення
державні та муніципальні доходи поділяються на обов’язкові та
добровільні.

Залежно від порядку утворення державні та муніципальні доходи
поділяються на централізовані та децентралізовані. Централізовані
зосереджуються на рівні державного бюджету, в той час як
децентралізовані акумулюються на рівні державних підприємств,
організацій чи установ.

Залежно від юридичної форми надходжень державні та муніципальні доходи
поділяються на податкові та неподаткові. До податкових відносяться
податки й збори податкового характеру (збори, мита, плати). Їх
характерною рисою є те, що саме ці платежі становлять основу доходів
держави та органів місцевого самоврядування. До неподаткових можна
віднести штрафи, кошти, що надходять від реалізації державної власності.

Залежно від територіального рівня державні та муніципальні доходи
поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Залежно від джерела утворення державні та муніципальні доходи
поділяються на отримані від державного або муніципального господарства;

від юридичних осіб, заснованих на недержавній власності; від громадських
організацій; від фізичних осіб.

Бюджетні доходи, як основну складову державних доходів, в свою чергу
також можна класифікувати за різними підставами. За
соціально-економічними ознаками доходи бюджетів поділяються на доходи
від господарської діяльності, від зовнішньоекономічної діяльності, від
використання природних ресурсів, від державних монополій, митні платежі,
збори та інші неподаткові платежі тощо. За порядком зарахування до
бюджету доходи поділяються на власні, закріплені та регулюючі.

Власні доходи бюджетів формуються за рахунок надходжень від власних
джерел. Правову базу для формування власних доходів місцевих бюджетів
основаних, насамперед, на комунальній власності територіальних громад,
складають Конституція України, закони України Про місцеве самоврядування
та Про власність. Бюджетне законодавство, в свою чергу, конкретизує
загальні норми вищезазначених нормативно-правових актів (наприклад, ст.
69 Бюджетного кодексу України).

Закріплені доходи – це доходи, віднесення яких до певного рівня бюджету
здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України на довготривалій
основі у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому
розмірі. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого
самоврядування, належать плата за ліцензії на провадження певних видів
господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими
органами відповідних рад, плата за торговельний патент на здійснення
деяких видів підприємницької діяльності тощо. Закон про Державний бюджет
щороку передбачає склад закріплених доходів державного бюджету в повному
або процентному відрахуванні від надходжень.

Регулюючі доходи – це доходи, надходження яких до бюджетів нижчих рівнів
щорічно визначає Верховна Рада України або представницький орган
місцевої влади при затвердженні своїх актів про бюджет. Юридичною
підставою зарахування регулюючих доходів до кожного бюджету нижчого
рівня є правовий акт про бюджет вищого рівня, тобто зарахування
регулюючих доходів до регіональних бюджетів та бюджетів АРК, міст Києва
та Севастополя здійснюється на підставі Закону про Державний бюджет.
Зарахування до сільського або селищного бюджету здійснюються на підставі
рішення про районний бюджет.

За юридичною формою доходи бюджетної системи поділяються на податкові та
неподаткові. Формування доходної частини бюджетів в основному
зорієнтовано на податкові доходи.

У Бюджетному кодексі (ст. 9) наведено наступну класифікацію доходів
бюджету:

– податкові надходження. Податковими надходженнями визнаються
передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві
податки, збори та інші обов’язкові платежі;

– неподаткові надходження. Неподатковими надходженнями визнаються:
доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні
збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;
надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові
надходження;

доходи від операцій з капіталом;

трансферти (кошти, одержані від органів державної влади, органів влади
Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших
держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній
основі).

Формування державних та муніципальних доходів забезпечується
фінансово-правовими нормами, що регулюють відносини, які виникають при
встановленні та введенні податків, неподаткових доходів до бюджетів та
цільових фондів; визначенні принципів формування доходів, структури
доходів бюджетної системи; справлянні податків та обов’язкових зборів,
плат тощо; здійсненні контролю за надходженням коштів до бюджету;
застосуванні уповноваженими органами санкцій за порушення фінансового
законодавства. Аналіз чинного фінансового законодавства дозволяє зробити
висновок, що правові норми, які регулюють питання формування державою
грошових фондів, переважно розкидані між такими підгалузями фінансового
права, як бюджетне й податкове.

Основними фінансовими інструментами формування доходів виступають:

податки, що являють собою плату суспільства державі за виконання нею
певних завдань та функцій, відрахування частини внутрішнього валового
продукту на суспільні цілі та потреби;

відрахування, що здійснюються за встановленими нормативами та
передбачають цільове призначення платежів, у тому числі при зарахуванні
до Спеціального фонду бюджету;

плати, які передбачають певну еквівалентність взаємовідносин між
державою та платниками, оскільки держава виступає власником ресурсів або
має монопольне право на надання певних послуг, яких потребують юридичні
та фізичні особи.

2. Поняття та класифікація державних і муніципальних витрат

Формування публічних (державних та муніципальних) доходів та їх
використання для забезпечення державних та місцевих потреб безсумнівно є
взаємозалежними процесами. Обсяг витрат безпосередньо залежить від
обсягу доходів. За їх невідповідності настають негативні наслідки у
вигляді дефіциту бюджету, інфляції, введення додаткових податкових
важелів та фінансової кризи. Тому під час планування витрат з боку
органів держави й місцевого самоврядування необхідним є передбачення
можливості їх покриття за рахунок очікуваних доходів.

Державні витрати – це планова діяльність органів держави й місцевого
самоврядування щодо цільового використання публічних коштів. У складі
державних витрат виділяють витрати бюджетів. Державні витрати є однією
із сторін фінансової діяльності. До прийняття Бюджетного кодексу України
у правовій літературі терміни “витрати” та “видатки” ототожнювались. Але
законодавець у п. 13 та 14 ст. 2 Бюджетного кодексу надав тлумачення цих
термінів. Витрати бюджету він визначив як видатки бюджету та кошти на
погашення основної суми боргу, а видатки – як кошти, спрямовані на
здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за
винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру
сплачених до бюджету сум. На нашу думку, не має різниці в термінах
(значеннях), є різні види витрат.

Поняття державних видатків і видатків державного бюджету співвідносяться
як загальне та частина, оскільки останні разом із видатками місцевих
бюджетів, а також державних цільових фондів коштів належать до державних
видатків.

В доктрині виділяють наступні підходи до класифікації державних і
муніципальних витрат. Витрати держави можна класифікувати на поточні
витрати та витрати на розвиток.

Враховуючи розподіл централізованих фондів (бюджетів) на загальний та
спеціальний, витрати можна класифікувати на пов’язані з фінансуванням
діючих підприємств, учбових закладів, соціальних програм і т.п. та
витрати, пов’язані з окремими, спеціальними напрямками.

Залежно від форм власності суб’єктів, що здійснюють публічні витрати,
витрати поділяються на державні та муніципальні.

За характером участі в суспільному виробництві державні і муніципальні
витрати поділяються на основні кошти, оборотні кошти та резерви.

За джерелом отримання й використання державні і муніципальні витрати
поділяються на централізовані та децентралізовані. Виробничі
підприємства в системі господарства покривають свої потреби за рахунок
власних коштів або залучених у кредитно-фінансових установах кредитних
ресурсів. За своєю фінансовою природою такі витрати є
децентралізованими. Витрати бюджетних організацій є централізованими,
оскільки здійснюються за рахунок коштів відповідного бюджету (державного
або місцевого). В той же час бюджетні установи, що фінансуються за
рахунок коштів централізованого фонду, мають можливість отримати доходи
від власної діяльності. У зв’язку з цим існує два режими бюджетного
фінансування: кошторисно-бюджетний режим та режим фінансування
підприємств і організацій, які мають свої доходи, а бюджетні асигнування
одержують як фінансову допомогу.

За цільовим призначенням витрати можуть здійснюватись на заробітну
плату, на господарські витрати, на поточний ремонт.

За роллю в суспільному виробництві витрати спрямовуються: на розвиток
матеріального виробництва та на нематеріальну сферу.

За функціональною ознакою (кошти спрямовують відповідно до функцій
діяльності держави) основні напрями витрат на:

загальнодержавні функції;

– економіку держави (з виокремленням її галузей: будівництво,
промисловість, зв’язок і т. д.);

національну оборону;

громадський порядок, безпеку та судову владу;

духовний та фізичний розвиток;

соціальний захист та соціальне забезпечення.

науку й освіту;

державне управління й місцеве самоврядування;

охорону здоров’я;

– охорону навколишнього природного середовища, попередження та
ліквідацію надзвичайних ситуацій, наслідків стихійних лих;

житлово-комунальне господарство;

обслуговування державного боргу;

міжнародну діяльність тощо.

Певну класифікацію мають і видатки бюджету. Так, за економічним змістом
видатки бюджету поділяються на поточні, капітальні та видатки на
кредитування за вирахуванням погашення. Їх склад визначає Кабінет
Міністрів України. Поточні видатки забезпечують постійне фінансування
завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування. Вони
спрямовуються на утримання бюджетних установ, організацій та органів, що
діють на початок бюджетного періоду; на фінансування затверджених
національних або муніципальних програм; на фінансування заходів
соціального призначення та інше. До поточних видатків відносять і
трансферти бюджетам місцевого самоврядування, трансферти населенню або
певним групам населення, трансферти підприємствам або іншим країнам.

Капітальні видатки спрямовані на фінансування інвестиційної та
інноваційної діяльності, ноу-хау, на розширене відтворення. До них
належать кошти, що використовуються на придбання земельних ділянок,
будівель, споруд та устаткування; витрати згідно з прямими кредитними
зобов’язаннями та кредитними гарантіями або на придбання інших
фінансових активів; витрати на проведення науково-дослідної роботи,
освіту та підвищення кваліфікації.

Обсяги державних капітальних вкладень по міністерствах, відомствах, а
також переліки будов виробничого і соціального призначення, які
споруджуються із залученням капітальних вкладень за рахунок коштів
державного бюджету, щорічно розподіляються і затверджуються Кабінетом
Міністрів України, і, як правило, із значним запізненням, що вкрай
негативно впливає на ефективність використання бюджетних коштів.

Юридичне значення поділу видатків на поточні та капітальні полягає у
тому, що за наявності бюджетного дефіциту першочергово фінансуватимуться
поточні видатки.

У випадках невистачання бюджетних коштів для покриття всіх витрат, що
включені у бюджет, застосовується секвестр витрат, тобто пропорційне
скорочення всіх витрат, окрім захищених (ст. 55 Бюджетного кодексу
України). захищені витрати визначаються щорічно Законом про Державний
бюджет.

Стаття 82 Бюджетного кодексу встановлює витрати, які фінансуються з
Державного бюджету, а ст. 87 – державні програми.

З Державного бюджету України фінансуються видатки на:

1) державне управління:

а) законодавчу владу;

б) виконавчу владу;

в) Президента України;

судову владу;

міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-

технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та
інформаційні

зв’язки державного значення;

національну оборону;

правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

освіту:

а) загальну середню освіту:

спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на
державній формі власності;

загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти,
засновані

на державній формі власності);

в) вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

г) післядипломну освіту;

ґ) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з
дітьми, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

д) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання

загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом

Міністрів України;

охорону здоров’я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну

допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують
специфічні

загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом

Міністрів України);

б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та

стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів,
спеціалізовані

лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної
війни,

спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки,

спеціалізовані стоматологічні поліклініки, згідно з переліком,
затвердженим

Кабінетом Міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для

хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для
дітей та

підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної
війни);

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції,

дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

ґ) інші програми в галузі охорони здоров’я, що забезпечують виконання
загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом
Міністрів України;

соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та
старшинського складу строкової служби та членам їх сімей, пенсії
військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів
внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом; сплату до Пенсійного
фонду України страхових внесків за окремі категорії осіб, передбачені
законом; фінансування доплат, надбавок, підвищень до пенсій,
встановлених законом;

б) державні програми соціальної допомоги (грошову допомогу біженцям;

компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із

соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду
України

соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних
громадянам;

заходи, пов’язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та
осіб

інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна

разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна

стипендія для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду

соціального страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат
на

виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);

в) державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які

мають статус всеукраїнських;

г) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;

ґ) державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання
загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок,
сім’ї;

д) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для

окремих категорій громадян;

культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні програми (національні та державні

бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники

національного значення, міжнародні культурні зв’язки, державні
культурно-

освітні заходи);

б) державні театрально-видовищні програми (національні театри,

національні філармонії, національні та державні музичні колективи і
ансамблі

та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим
Кабінетом

Міністрів України);

в) державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що

мають статус національних;

г) державні програми розвитку кінематографії;

ґ) державну архівну справу;

державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси,
книговидання, інформаційних агентств;

фізичну культуру і спорт:

а) державні програми підготовки резерву та складу національних команд та
забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення
(утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності,
перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, формування
національних команд, проведення навчально-тренувальних зборів і змагань
державного значення з традиційних та нетрадиційних видів спорту;
підготовка і участь національних збірних команд в олімпійських та
паралімпійських іграх, у тому числі фінансова підтримка баз олімпійської
підготовки);

б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр

“Інваспорт”, участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту,
навчально-

тренувальні збори до них);

в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості;

державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних
галузей економіки;

програми реставрації пам’яток архітектури державного значення;

державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв’язку,
телекомунікацій та інформатики;

державні інвестиційні проекти;

державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи,
охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки,
попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного
лиха;

створення та поповнення державних запасів і резервів;

обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів, державне фінансування

політичних партій;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

Серед видатків Державного бюджету України, як складової державних
видатків, виділяються також таємні видатки, які пов’язані з державною
таємницею. Таємні видатки передбачені на діяльність органів державної
влади в інтересах національної безпеки. Контроль за проведенням таємних
видатків здійснюють Рахункова палата та Міністерство фінансів України у
порядку, визначеному Верховною Радою України. Звіти про проведені таємні
видатки розглядаються парламентськими комітетами з питань бюджету, з
питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, з питань
боротьби з організованою злочинністю і корупцією, з питань національної
безпеки і оборони.

У процесі здійснення видатків держави й органів місцевого самоврядування
виникає широке коло відносин, які завжди виявляються у формі
правовідносин і мають грошовий характер. Ці відносини регулюються
різними галузями права: фінансовим, цивільним, господарським і т.д. У
фінансово-правових відносинах з витрат завжди бере участь три суб’єкти.

Насамперед, це орган, уповноважений державою чи органом місцевого
самоврядування, що представляє публічний інтерес, оскільки ці відносини
виникають не в інтересах окремої фізичної чи юридичної особи, а в
інтересах держави чи органів місцевого самоврядування.

Другим обов’язковим суб’єктом відносин в сфері витрат є банк, через який
Державне казначейство України видає кошти;

Третій суб’єкт – отримувач коштів, яким може бути підприємство,
установа, організація державної, комунальної або, навіть, приватної форм
власності.

Державні й муніципальні витрати здійснюють шляхом фінансування.
Фінансуванням є безоплатне та безповоротне виділення коштів із державних
або муніципальних фінансових фондів на здійснення публічних потреб.

Фінансування поширено здебільшого на державні об’єкти. Разом з тим
порядок фінансування має свої особливості, залежно від цільового
призначення коштів, суб’єктів, що їх отримують, джерел фінансування.
Фінансування є діяльністю, яка має плановий характер, у зв’язку з чим
виділяють короткострокове, середньострокове та довгострокове
фінансування, а також окреме місце посідає річне фінансування.

Держава, виділяючи бюджетні асигнування, завжди визначає пріоритети
витрат; загальний обсяг фінансування; цільове використання коштів та
норми витрат.

Незалежно від джерел покриття видатків фінансування здійснюється на
підставі принципів плановості, безоплатності і безповоротності,
цільового спрямування коштів, ефективності їх використання, фінансування
в міру виконання плану, оптимального поєднання власних, бюджетних та
кредитних джерел, здійснення контролю за використанням коштів.

Окремо виділяють додаткові принципи кошторисно-бюджетного фінансування,
до яких відносять одержання максимуму ефективності при мінімумі витрат
та урахування раніше використаних коштів.

Принцип плановості проявляється в тому, що свою фінансову діяльність
держава здійснює за допомогою методу планування, суть якого полягає в
тому, що всі витрати з централізованих фондів коштів повинні обов’язково
відображатися у фінансових планах. Об’єктивною необхідністю планування
за нинішніх умов є посилення соціальної спрямованості фінансових планів,
відмова від залишкового методу фінансування соціальної сфери. Об’єктом
фінансового планування є фінансові ресурси.

Фінансове планування здійснюється шляхом укладання індивідуальних і
зведених фінансових планів. Індивідуальні фінансові плани включають
баланси доходів та видатків підприємств та кошториси бюджетних установ.
Зведені фінансові плани, в свою чергу, поділяються на загальнодержавні,
територіальні та галузеві. Загальнодержавними планами є зведений
фінансовий баланс, державний бюджет, баланс доходів і витрат населення.
Територіальними фінансовими планами виступають місцеві бюджети, зведені
фінансові баланси територій, плани фінансових інститутів. Галузеві
включають фінансові плани міністерств, відомств, корпорацій, об’єднань
тощо. Усі фінансові плани пов’язані між собою.

Характерною рисою видаткових правовідносин є їх безоплатний характер,
оскільки кошти з бюджету виділяють на виконання певних завдань і функцій
уповноважених органів або фінансування загальнодержавних чи місцевих
програм і не вимагають повернення.

Принцип безповоротності та безоплатності фінансування державних видатків
означає виділення коштів без прямого їх повернення державі та без
внесення до державних фондів коштів будь-якої платні за отримання цих
коштів.

Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у
необхідності суворого додержання при здійсненні видатків цілей та
заходів, що фінансуються відповідно до затверджених фінансових планів.
Якщо кошторисом бюджетної установи передбачено певну суму, що повинна
спрямовуватися на фінансування поточних видатків протягом звітного
періоду, така сума може відпускатися саме на фінансування поточних
видатків. Кошти мають відпускатися та використовуватися у межах
затверджених фінансових планів на підставі чітко визначених нормативів.

Законодавство обмежує можливість використовувати кошти не за цільовим
призначенням. Для додержання принципів ефективності та збалансованості
бюджетів відповідного рівня бюджетним установам заборонено здійснювати
запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів
позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених
законом.

Принцип ефективного використання коштів має на меті одержання суспільно
необхідного або бажаного результату за мінімальних витрат трудових і
матеріальних ресурсів. Це означає вдосконалення форм і методів
оперативного управління виробничою та фінансовою діяльністю держави,
розробку додаткових важелів і стимулів, спрямованих на скорочення
матеріальних втрат і непродуктивних витрат, інтенсифікацію виробництва
та використання науково-технічного прогресу; використання високих
комп’ютерних технологій тощо.

Принцип фінансування в міру виконання планів означає виділення коштів не
автоматично, а відповідно до фактичного виконання робіт, кількісних та
якісних показників, що зумовлюють обсяги витрат на конкретні цілі в
момент виникнення реальної потреби у наданні коштів. Саме завдяки цьому
принципу грошові ресурси можуть перебувати у постійному обігові.
Реалізується цей принцип при фінансуванні капіталовкладень і капітальних
ремонтів, де в разі невиконання планів засвоєння коштів невикористані
грошові ресурси враховуються при наданні бюджетних коштів на наступний
період.

Принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів
полягає в тому, що під час визначення обсягу фінансування на всіх рівнях
спочатку враховується наявність та можливість використання власних
коштів або скорочення власних видатків, потім – можливість отримання
банківських кредитів і лише за об’єктивної неможливості покрити видатки
з вищезазначених джерел вирішується питання про виділення бюджетного або
відомчого фінансування. Цей принцип застосовується на стадії планування,
розподілу та використання державних ресурсів при покритті поточних
видатків та капіталовкладень. Реалізація цього принципу на практиці має
певні труднощі.

Принцип додержання режиму економії застосовується на стадії фактичного
використання коштів і проявляється у раціональному використанні трудових
та матеріальних ресурсів, використанні новітніх ресурсозберігаючих
технологій, підвищенні норм виробітку сировини та природних ресурсів
тощо. Чинне законодавство встановлює, що обов’язковим є виконання вимоги
щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату
праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ. Під
час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинна
забезпечуватися економія коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів
можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством,
необхідність яких зумовлена характером діяльності установи. Видатки на
придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є
першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами
невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на
заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від
обсягу діяльності, що проводиться за рахунок цих коштів, із
застосуванням встановлених законодавством норм, які використовуються
установами аналогічного профілю.

Пошук та розвиток техніки і технології виробництва, пошук дешевих
ресурсів можуть привести до економії та раціонального використання
природних, матеріальних та грошових ресурсів держави.

Принцип здійснення контролю за використанням коштів забезпечує
додержання фінансової дисципліни всіма учасниками видаткових відносин.
Контроль дає можливість з’ясувати помилки та недоліки у фінансовій
діяльності держави та вжити заходів щодо їх усунення. В подальшому на
підставі одержаних інформаційних даних розробляються показники для
перспективного та поточного планування державних видатків під час
визначення цільового спрямування коштів та їх оптимальних обсягів.

Питання для самоконтролю:

Дайте визначення та охарактеризуйте державні доходи.

Розкрийте співвідношення державних доходів і доходів бюджетів.

Розмежуйте поняття державні доходи та фінансові ресурси держави.

Дайте визначення та охарактеризуйте муніципальні доходи.

Назвіть відомі Вам класифікації державних та муніципальних доходів.

Які класифікації бюджетних доходів як основної складової державних
доходів Вам відомі?

Проаналізуйте чинне бюджетне та податкове законодавство та наведіть
приклади правових норм, які регулюють питання формування державою
грошових фондів у Бюджетному кодексі України та податковому
законодавстві.

Які основні фінансові інструменти формування доходів держави Вам відомі?

Поняття державних витрат.

10. Види державних і муніципальних витрат.

Тести:

1. Частина внутрішнього валового продукту, що надходить у вигляді різних
грошових платежів і надходжень у власність держави для використання їх
компетентними державними органами для забезпечення мети й завдань, що
стоять перед державою, це:

а) державні доходи;

б) муніципальні доходи;

в) державні витрати;

г) муніципальні витрати.

Частина внутрішнього валового продукту, що надходить у формі платежів і
надходжень у місцеві бюджети її служить розв’язанню різних питань, що
стоять перед органами місцевого самоврядування, це:

а) державні доходи;

б) муніципальні доходи;

в) державні витрати;

г) муніципальні витрати.

Залежно від методу утворення державні та муніципальні доходи поділяються
на:

а) обов’ язкові та добровільні;

б) централізовані та децентралізовані;

в) податкові та неподаткові;

г) загальнодержавні та місцеві.

Залежно від порядку утворення державні та муніципальні доходи
поділяються на:

а) обов’ язкові та добровільні;

б) централізовані та децентралізовані;

в) податкові та неподаткові;

г) загальнодержавні та місцеві.

Залежно від юридичної форми надходжень державні та муніципальні доходи
поділяються на:

а) обов’ язкові та добровільні;

б) централізовані та децентралізовані;

в) податкові та неподаткові;

г) загальнодержавні та місцеві.

Залежно від територіального рівня державні та муніципальні доходи
поділяються на:

а) обов’ язкові та добровільні;

б) централізовані та децентралізовані;

в) податкові та неподаткові;

г) загальнодержавні та місцеві.

Залежно від джерела утворення державні та муніципальні доходи
поділяються на:

а) обов’ язкові та добровільні;

б) централізовані та децентралізовані;

в) доходи від державного або муніципального господарства, юридичних

осіб, громадських організацій та фізичних осіб.

г) податкові та неподаткові.

Безоплатне та безповоротне виділення коштів із державних або
муніципальних фінансових фондів на здійснення публічних потреб, це:

а) фінансування;

б) інвестування;

в) самоокупність;

г) трансферти.

Планова діяльність органів держави й місцевого самоврядування щодо
цільового використання публічних коштів, це:

а) державні доходи;

б) муніципальні доходи;

в) державні витрати;

г) муніципальні витрати.

10. Принцип фінансування видатків, згідно з яким закріплюється

необхідність суворого додержання при здійсненні видатків цілей та
заходів, що

фінансуються відповідно до затверджених фінансових планів, це:

а) принцип плановості;

б) принцип ефективного використання коштів;

в) принцип безповоротності та безоплатності фінансування державних

видатків;

г) принцип цільового спрямування фінансування державних витрат.

Рекомендована література

1. Конституція України: Прийнята 28.06.1996 р.// Відомості Верховної

Ради. – 1996. – N 30. – Ст. 141.

Бюджетний кодекс України// Відомості Верховної Ради України. – 2001.-№
37-38. – Ст. 189.

Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 25.05.1997 р.
№280/97-ВР// Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24. – Ст. 170.

Про власність: Закон України від 07.02.1991 р. №697-ХІІ// Відомості
Верховної Ради України. – 1991. – №20. – Ст. 249.

Дмитренко Е. С. Фінансове право України: Практикум. – К.: Атіка, 2004. –
216 с.

6. Музика О. А. Доходи місцевих бюджетів за українським

законодавством. – К.: Атіка, 2004. – 344 с.

7. Музика О.Л. Фінансове право: Навчальний посібник. – К.: Вид.

Паливода А.В., 2004. – 220 с.

8. Науково-практичний коментар Бюджетного кодексу України / Кол. авт.:

В.І. Антипов, Л.К. Воронова, Н.В. Вороніна та ін.; За заг. ред. проф.
П.В.

Мельника; ДПА України; Нац. акад. держ. подат. служби України; АПрН

України; Наук.-досл. ін-т фінанс. права. – К.: Юрінком Інтер, 2003. –
416 с.

Орлюк О.П. Фінансове право: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. –
528 с.

Финансовое право. Л.К. Воронова. Н.П. Кучерявенко. – Х.: Легас, 2003. –
360 с.

Фінансове право України: Підручник / Г.В. Бех, О.О. Дмитрик, І.С.
Криницький / За ред М.П. Кучерявенка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 320
с.

Байбакова О.О. Кошторисам доходів і видатків – повсякденну увагу (Про
форми і методи контролю за дотриманням законодавства при формуванні,
затвердженні і виконанні кошторису бюджетних установ // Фінансовий
контроль. – 2004. – №2. – С. 6-10.

Тема 4 ПОНЯТТЯ БЮДЖЕТУ. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ.

1. Поняття бюджету та бюджетної системи України, внутрішня

структура бюджетів.

Бюджетний процес та його учасники.

Правове регулювання місцевого бюджетного процесу.

4. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства,

відповідальність за бюджетні правопорушення.

1. Поняття бюджету та бюджетної системи України, внутрішня структура

бюджетів

Конституція України визначила коло функцій, виконання яких покладено на
державні органи поєднані у спеціальні системи. Для виконання таких
функцій державним органам необхідні фінансові та матеріальні ресурси,
які в умовах товарно-грошових відносин мають грошовий характер.

Витрати кожного державного органу на виконання державних функцій
покриваються з одного „базового” джерела – загальнодержавних фінансів,
які поєднуються у централізованому фонді – Державному бюджеті. Бюджет
являє собою розпис доходів і витрат держави, підприємства, установи,
організації, родини або окремої особи на певний (бюджетний) період, що
передбачає розробку загального плану створення (формування) та
використання ресурсів з метою забезпечення виконання функцій кожного
органу окремо. Складності такому плану додає той факт, що грошей у
бюджеті у цілісному вигляді ніколи не буває, після їх надходження на
бюджетний рахунок, вони у найкоротший термін використовуються на
фінансування відповідних потреб. Таким чином бюджет є головним
фінансовим планом, що поєднує доходи і витрати за обсягом, термінами та
суб’єктами.

У державі бюджет виконує ряд основних функцій: перерозподіляє
національний дохід, стабілізує процеси суспільного виробництва, здійснює
державну соціальну політику. Під час їх виконання бюджет отримує такі
характеристики: економічну – бюджет впливає на економіку, а її реальний
стан

на бюджетні показники, політичну – вищий представницький орган держави

Верховна Рада – затверджує обсяги доходів та видатків бюджету, чим
ставить уряд під свій контроль на час його виконання, правову – бюджет
затверджується у формі Закону України – вищого за юридичною силою та
обов’язковістю виконання нормативно-правового акту.

Суспільні відносини, що складаються у процесі формування та виконання
Державного бюджету регулюються бюджетним правом. Такими відносинами є
фінансові відносини у сферах визначення бюджетного устрою, повноважень
держави, Автономної Республіки Крим (далі – АРК) та
адміністративно-територіальних одиниць у галузі бюджету, прав окремих
державних органів щодо здійснення таких повноважень, розмежування
доходів та видатків між різними ланками бюджетної системи, а також
спеціальний порядок складання, розгляду, затвердження й виконання
бюджетів, складання звітів про їх виконання.

Бюджетне право займає особливе, панівне місце у системі фінансового
права, а більшість інших інститутів лише забезпечують його розвиток або
є його „продовженням”. Поряд з цим бюджетне право має деякі особливі
характеристики, що „обмежують” його значення та розповсюдження. Так,
бюджетне право регулює фінансові відносини лише між державними органами,
підприємствами, установами, організаціями. Бюджетне право – сукупність
фінансово-правових норм, що регулюють суспільні відносини, які
складаються у процесі формування та використання державного бюджету.

Нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні,
є: 1) Конституція України; 2) Бюджетний Кодекс України; 3) закон про
Державний бюджет України; 4) інші закони, що регулюють бюджетні
правовідносини; 5) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України,
прийняті на підставі і на виконання Бюджетного Кодексу та інших законів
України; 6) нормативно-правові акти центральних органів виконавчої
влади, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного Кодексу, інших
законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України;
7) рішення органів АРК, місцевих державних адміністрацій, органів
місцевого самоврядування, прийняті відповідно до Бюджетного Кодексу,
нормативно-правових актів.

При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення будь-яких
нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не
суперечать положенням Конституції України, Бюджетного Кодексу та закону
про Державний бюджет України. Якщо міжнародним договором України,
поданим на ратифікацію, встановлено інші положення, ніж у відповідних
нормах бюджетного законодавства України, такі положення приймаються
окремими законами про внесення змін до відповідних законів і
розглядаються

Верховною Радою України одночасно з ратифікацією міжнародного договору
України, яким такі положення передбачені.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження,
виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю
за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів
регулюються лише Бюджетним кодексом України. Таким саме ним визначаються
засади бюджетної системи України, її структура, принципи, основи
бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за
порушення бюджетного законодавства.

Бюджетна система України – сукупність державного бюджету та місцевих
бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і
адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

При цьому, бюджет – це план формування та використання фінансових
ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами
державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування
протягом бюджетного періоду.

Місцеві бюджети – бюджет АРК, обласні, районні бюджети, бюджети районів
у містах та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого
самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст
та їх об’єднань.

Між державою, АРК та місцевим самоврядуванням виникають відносини щодо
забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для
виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами
України, метою регулювання яких є забезпечення відповідності між
повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами
України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати
виконання цих повноважень.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів
державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на:

видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної
цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші
передбачені Бюджетним Кодексом видатки, які не можуть бути передані на
виконання АРК та місцевому самоврядуванню та здійснюються за рахунок
коштів Державного бюджету України. Відповідальність за їх здійснення
покладається на відповідні органи державної влади;

видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до
виконання АРК та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш
ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності здійснюються
за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з
Державного бюджету України. Відповідальність за їх здійснення
покладається на Раду міністрів АРК, місцеві державні адміністрації,
виконавчі органи відповідних рад, міських, селищних, сільських голів;

видатки на реалізацію прав та обов’язків АРК та місцевого
самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами
України здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі
трансфертів з Державного бюджету України. Відповідальність за їх
здійснення покладається на Раду міністрів АРК, місцеві державні
адміністрації, виконавчі органи відповідних рад, міських, селищних,
сільських голів.

Держава може передати Раді міністрів АРК чи органам місцевого
самоврядування право на здійснення видатків лише за умови відповідної
передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними
бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів)
або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи
відповідних рад, міські, селищні, сільські голови зобов’язані
забезпечити здійснення видатків з відповідних місцевих бюджетів з
додержанням розподілу цих видатків між бюджетами. Забороняється
планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів
Бюджетним Кодексом, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду
видатки на фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів.

Розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється на
основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання
послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих
критеріїв виділяються на такі групи: перша група – видатки на
фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне
першочергове надання соціальних послуг і які розташовані найближче до
споживачів. Видатки цієї групи здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст
та їх об’єднань; друга група – видатки на фінансування бюджетних установ
та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг для всіх
громадян України. Видатки цієї групи здійснюються з бюджетів міст
республіканського значення АРК та міст обласного значення, а також
районних бюджетів; третя група -видатки на фінансування бюджетних
установ та заходів, які забезпечують соціальні послуги для окремих
категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в
усіх регіонах України. Видатки цієї групи здійснюються з бюджету АРК та
обласних бюджетів.

З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох

груп.

Для визначення розподілу міжбюджетних трансфертів використовується
фінансовий норматив бюджетної забезпеченості, який визначається шляхом
ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на
реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів
соціальних послуг. При його розрахунку може передбачатися обсяг
нерозподілених видатків, який об’єднує види видатків на ті повноваження,
встановлення нормативів по яких є недоцільним.

Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів
коригуються коефіцієнтами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України
та враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно
від: 1) кількості населення та споживачів соціальних послуг; 2)
соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших
особливостей (з часу їх визначення) адміністративно-територіальних
одиниць. Міжбюджетні трансферти поділяються на:

дотацію вирівнювання;

субвенцію;

3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих
бюджетів з інших місцевих бюджетів; 4) інші дотації.

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні
трансферти місцевим бюджетам: 1) дотація вирівнювання бюджету АРК,
обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам
та бюджетам міст республіканського значення АРК та міст обласного
значення; 2) субвенція на здійснення програм соціального захисту; 3)
субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування
на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених
державою; 4) субвенція на виконання інвестиційних проектів; 5) інші
субвенції.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання
та субвенцій окремо для бюджету АРК, кожного з обласних бюджетів,
бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського АРК, міст
обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються
до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для
їх надання та отримання.

Розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів визначається на основі формули,
що затверджується Кабінетом Міністрів України і повинна враховувати такі
параметри: 1) фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі
коефіцієнти до них; 2) кількість мешканців та кількість споживачів
соціальних послуг; 3) індекс відносної податкоспроможності відповідного
міста чи району; 4) прогнозний показник кошика доходів бюджетів
місцевого самоврядування для бюджетів міст Києва та Севастополя, міст
республіканського значення АРК та міст обласного значення, і прогноз
доходів районних бюджетів; 5) коефіцієнт вирівнювання.

Обсяг кошика доходів відповідного бюджету визначається із застосуванням
індексу відносної податкоспроможності бюджету на основі даних про
фактичне виконання відповідного бюджету за три останні бюджетні періоди
– коефіцієнту, що визначає рівень податкоспроможності
адміністративно-територіальної одиниці у порівнянні з аналогічним
середнім показником по Україні у розрахунку на одного мешканця. Для його
визначення використовується кошик доходів бюджетів місцевого
самоврядування, що збільшується на суму втрат у доходах, що виникли
внаслідок надання пільг платникам податків.

Індекси відносної податкоспроможності відповідних бюджетів не можуть
змінюватися і переглядатися частіше, ніж раз на три роки.

Коефіцієнт вирівнювання застосовується до обчисленого за формулою обсягу
дотації вирівнювання і визначається в межах від 0,60 до одиниці. При
цьому загальний обсяг коштів, на який зменшується сума
дотацій вирівнювання, є тотожним загальному обсягу коштів, на який
зменшується сума коштів, що передаються до Державного бюджету України з
місцевих бюджетів у разі застосування коефіцієнту вирівнювання.

Якщо прогнозні показники доходів бюджету АРК, обласних і районних
бюджетів, міських бюджетів, перевищують розрахунковий обсяг видатків
відповідного бюджету, обрахований із застосуванням фінансових нормативів
бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів, для такого бюджету
встановлюється обсяг коштів, що підлягають передачі до Державного
бюджету України. Коефіцієнт вирівнювання застосовується до обчисленого
за формулою обсягу коштів, що підлягають передачі до Державного бюджету
України, і визначається в межах від 0,60 до одиниці.

Міські та районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації
вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст
районного значення та їх об’єднань, а також кошти, що передаються з цих
бюджетів.

Верховна Рада АРК та відповідні ради можуть передбачати у відповідних
бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів: 1) субвенції на утримання
об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків
діяльності об’єктів спільного користування; 2) субвенції на виконання
власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх
об’єднань; 3) субвенції на виконання інвестиційних проектів; 4) інші
субвенції.

Сукупність показників бюджетів, що використовуються для аналізу і
прогнозування економічного і соціального розвитку держави має назву
зведеного бюджету.

Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України,
зведеного бюджету АРК та зведених бюджетів областей та міст Києва і
Севастополя. Зведений бюджет АРК включає показники бюджету АРК, зведених
бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського значення.
Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених
бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.
Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів
міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району.
Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського
бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. У разі, коли
місту або району у місті адміністративно підпорядковані інші міста,
селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті включає
показники бюджетів цих міст, селищ та сіл.

Функціонування бюджетної системи України ґрунтується на таких принципах:
1) єдності бюджетної системи України – єдність бюджетної системи України
забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним
регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю
порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і
звітності; 2) збалансованості – повноваження на здійснення витрат
бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний
бюджетний період; 3) самостійності – Державний бюджет України та місцеві
бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе
відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади АРК та органів
місцевого самоврядування. Органи влади АРК та органи місцевого
самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності
за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання
держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними
відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади,
органів влади АРК та органів місцевого самоврядування на визначення
напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом
Верховної Ради АРК та відповідних рад самостійно і незалежно одне від
одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети; 4) повноти – до
складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та
витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових
актів органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого
самоврядування; 5) обгрунтованості – бюджет формується на реалістичних
макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та
розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються
відповідно до затверджених методик та правил; 6) ефективності – при
складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають
прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу
бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні
визначеного бюджетом обсягу коштів; 7) субсидіарності – розподіл видів
видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між
місцевими бюджетами повинен грунтуватися на максимально можливому
наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача; 8)
цільового використання бюджетних коштів – бюджетні кошти
використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями; 9)
справедливості і неупередженості -бюджетна система України будується на
засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства
між громадянами і територіальними громадами; 10) публічності та
прозорості – Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються,
а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною
Радою України, Верховною Радою АРК та відповідними радами; 11)
відповідальності учасників бюджетного процесу – кожен учасник бюджетного
процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній
стадії бюджетного процесу.

Важливу роль для регулювання бюджетних відносин відіграє доступність
інформації про бюджет. Міністерство фінансів України забезпечує
доступність до публікації: 1) проекту закону про державний бюджет; 2)
закону про Державний бюджет України на відповідний період з додатками,
що є його невід’ємною частиною; 3) інформації про виконання Державного
бюджету України за підсумками кварталу та року; 4) інформації про
показники виконання зведеного бюджету України; 5) іншої інформації про
виконання Державного бюджету України.

Проект закону про державний бюджет підлягає обов’язковій публікації в
газеті «Урядовий кур’єр» не пізніше ніж через сім днів після його
подання Верховній Раді України. Верховна Рада АРК та Рада міністрів АРК,
місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування
забезпечують публікацію інформації про місцеві бюджети, в тому числі
рішень про місцевий бюджет та періодичних звітів про їх виконання.
Рішення про місцевий бюджет повинно бути оприлюднене не пізніше десяти
днів з дня його прийняття. Інформація про виконання Державного бюджету
України та місцевих бюджетів (крім бюджетів сіл і селищ) підлягає
обов’язковій публікації не пізніше 1 березня року, що наступає за роком
звіту: Державного бюджету України – в газетах «Голос України» та
«Урядовий кур’єр»; місцевих бюджетів – у газетах, визначених
відповідними радами. Міністерство фінансів України до 20 березня за
участю Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Рахункової
палати здійснює публічне представлення звіту про виконання Державного
бюджету України за попередній рік у розрізі економічної класифікації
видатків. Інформація про час і місце публічного представлення
публікується разом із звітом про виконання Державного бюджету України.
Головні розпорядники коштів Державного бюджету України здійснюють
публічне представлення звітів про витрачання бюджетних коштів у розрізі
економічної класифікації видатків до 15 квітня. Рішення про час і місце
представлення звітів визначається рішенням Кабінету Міністрів України,
яке підлягає публікації в газеті «Урядовий кур’єр». Головні розпорядники
бюджетних коштів зобов’язані додавати до звітів розшифрування
(деталізацію) витрат за статтями, які перевищують 5 млн. гривень (крім
заробітної плати з нарахуваннями на неї та комунальних платежів).

Публічне представлення звітів (в розрізі економічної класифікації
видатків) про виконання місцевих бюджетів (крім бюджетів сіл і селищ)
здійснюється до 20 березня. Інформація про час і місце публічного
представлення звітів публікується разом із звітом про виконання
відповідних бюджетів. До звітів додається розшифрування (деталізація)
витрат за статтями, розмір яких перевищує (крім заробітної плати з
нарахуваннями на неї та комунальних платежів): для бюджету міста Києва –
2 млн. гривень; для бюджету АРК, обласних бюджетів, бюджету міста
Севастополя – 1 млн. гривень; для бюджетів міст, районів – 500 тис.
гривень.

Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної
влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших
розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі
доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій
видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності
бюджетних показників застосовується бюджетна класифікація України, яку
затверджує Міністр фінансів України та інформує про це в обов’язковому
порядку Верховну Раду України.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1) класифікація доходів бюджету; 2) класифікація видатків (в тому числі
кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;

класифікація фінансування бюджету;

класифікація боргу.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

податкові надходження;

неподаткові надходження;

доходи від операцій з капіталом;

трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами
України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові
платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та
підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи
від некомерційного та побічного продажу; 3) надходження від штрафів та
фінансових санкцій; 4) інші неподаткові надходження.

Доходи Державного бюджету України включають: 1) доходи (за винятком тих,
що згідно з статтями 64, 66 та 69 Бюджетного Кодексу закріплені за
місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про
податки, збори і обов’язкові платежі та Закону України «Про основи
соціальної захищеності інвалідів», а також від плати за послуги, що
надаються бюджетними установами та інших визначених законодавством
джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або
підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди,
нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських
товариств; 2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку; 3) міжбюджетні
трансферти з місцевих бюджетів.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та
враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать
такі податки і збори (обов’язкові платежі): 1) податок з доходів
фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 Бюджетного Кодексу; 2)
державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам; 3) плата за
ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та
сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад; 4) плата
за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що
справляється виконавчими органами відповідних рад; 5) плата за торговий
патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за
винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу
нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що
справляється виконавчими органами відповідних рад; 6) надходження
адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами
відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку
адміністративними комісіями; 7) єдиний податок для суб’єктів малого
підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Вказані податки і збори (обов’язкові платежі) складають кошик доходів,
що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються
при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. При цьому податок з
доходів фізичних осіб, який сплачується юридичною особою (працедавцем),
зараховується до відповідного місцевого бюджету за її місцезнаходженням
та місцезнаходженням її підрозділів, уповноважених підрозділів в обсягах
податку, нарахованого працівникам цих підрозділів.

Доходи бюджету АРК та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні
обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок: 1) 25 відсотків
податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) на
відповідній території; 2) 25 відсотків плати за землю, що сплачується
(перераховується) на території АРК та відповідної області; 3) плати за
ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та
сертифікати, що видаються Радою міністрів АРК та обласними державними
адміністраціями.

Доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів
міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок: 1) 50 відсотків податку
з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) на території
сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань; 2) 15 відсотків
плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного
значення та їх об’єднань; 3) плати за ліцензії на провадження певних
видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними
державними адміністраціями; 4) плати за державну реєстрацію суб’єктів
підприємницької діяльності, що сплачується (перераховується) районними
державними адміністраціями; 5) надходження адміністративних штрафів, що
накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в
установленому порядку адміністративними комісіями.

До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу
міжбюджетних трансфертів, належать: 1) місцеві податки і збори, що
зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування; 2) 100 відсотків
плати за землю – для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків
плати за землю – для бюджетів міст республіканського АРК та міст
обласного значення; 60 відсотків плати за землю – для бюджетів сіл,
селищ, міст районного значення та їх об’єднань; 3) податок з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині,
що зараховується до відповідного бюджету; 4) надходження сум відсотків
за користування тимчасово вільними бюджетними коштами; 5) податок на
промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; 6)
надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських
товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; 7) плата
за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що
зараховується до відповідного бюджету; 8) кошти від відчуження майна,
яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу
земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у
комунальній власності; 9) фіксований сільськогосподарський податок у
частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; 10)
плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній
власності; 11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей; 12)
плата за гарантії; 13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку; 14)
власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів
відповідного бюджету; 15) податок на прибуток підприємств комунальної
власності; 16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів
місцевого значення; 17) інші надходження, передбачені законом.

Видатки бюджету класифікуються за:

функціями, з виконанням яких пов’язані видатки (функціональна
класифікація видатків);

економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються
ці видатки (економічна класифікація видатків);

ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація
видатків);

4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації: 1)

розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно
загальних функцій держави, АРК чи місцевого самоврядування; 2)
підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування
бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, АРК чи
місцевого самоврядування.

За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні
видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення,
склад яких визначається Міністром фінансів України.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних
розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство
України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників
бюджетних коштів.

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні
бюджету за програмно-цільовим методом.

Видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення,
встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що
пов’язані з реалізацією державних программ (функцій): 1) державне
управління: а) законодавчу владу; б) виконавчу владу; в) Президента
України; 2) судову владу; 3) міжнародну діяльність; 4) фундаментальні та
прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного
значення, міжнародні наукові та інформаційні зв’язки державного
значення; 5) національну оборону; 6) правоохоронну діяльність та
забезпечення безпеки держави;7) освіту: а) загальну середню освіту:
спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на
державній формі власності; загальноосвітні школи соціальної
реабілітації; б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади
освіти, засновані на державній формі власності); в) вищі навчальні
заклади, засновані на державній формі власності; г) післядипломну
освіту; ґ) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи
з дітьми; д) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують
виконання загальнодержавних функцій; 8) охорону здоров’я: а) первинну
медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу
(багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні
загальнодержавні функції); б) спеціалізовану, високоспеціалізовану
амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки
науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри,
лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни,
спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки,
спеціалізовані стоматологічні поліклініки); в) санаторно-реабілітаційну
допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз,
загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків,
спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни); г)
санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції,
дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями); ґ) інші програми в
галузі охорони здоров’я, що забезпечують виконання загальнодержавних
функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
9) соціальний захист та соціальне забезпечення: а) виплату пенсій
військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів
внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом; сплату до Пенсійного
фонду України страхових внесків за окремі категорії осіб, передбачені
законом; фінансування доплат, надбавок, підвищень до пенсій,
встановлених законом; б) державні програми соціальної допомоги (грошову
допомогу біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування;
програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі
програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів;
відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов’язані з
поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших
національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна
разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна
стипендія для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду
соціального страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат
на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів); в) державну
підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають
статус всеукраїнських; г) державні програми і заходи стосовно дітей,
молоді, жінок, сім’ї; ґ) державну підтримку молодіжних громадських
організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно
дітей, молоді, жінок, сім’ї; д) державні програми підтримки будівництва
(реконструкції) житла для окремих категорій громадян; 10) культуру і
мистецтво: а) державні культурно-освітні програми (національні та
державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення,
заповідники національного значення, міжнародні культурні зв’язки,
державні культурно-освітні заходи); б) державні театрально-видовищні
програми (національні театри, національні філармонії, національні та
державні музичні колективи і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва
згідно з переліком); в) державну підтримку громадських організацій
культури і мистецтва, що мають статус національних; г) державні програми
розвитку кінематографії; ґ) державну архівну справу; 11) державні
програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання,
інформаційних агентств; 12) фізичну культуру і спорт: а) державні
програми підготовки резерву та складу національних команд та
забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення
(утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності,
формування національних команд, проведення навчально-тренувальних зборів
і змагань державного значення з традиційних та нетрадиційних видів
спорту; підготовка і участь національних збірних команд в олімпійських
та паралімпійських іграх, у тому числі фінансова підтримка баз
олімпійської підготовки); б) державні програми з інвалідного спорту та
реабілітації (центр «Інваспорт», участь у міжнародних змаганнях з
інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них); в) державні
програми фізкультурно-спортивної спрямованості; 13) державні програми
підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки; 14)
програми реставрації пам’яток архітектури державного значення; 15)
державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв’язку,
телекомунікацій та інформатики; 16) державні інвестиційні проекти; 17)
державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи,
охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки,
попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного
лиха; 18) створення та поповнення державних запасів і резервів; 19)
обслуговування державного боргу; 20) проведення виборів та референдумів,
державне фінансування політичних партій; 21) інші програми, які мають
виключно державне значення.

Державний бюджет України має містити пояснення всіх видатків, за
винятком видатків, що пов’язані з державною таємницею (таємних
видатків). Контроль за проведенням таких видатків здійснюється
Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України. Звіти про
проведені таємні видатки розглядаються Комітетом Верховної Ради України
з питань бюджету, Комітетом Верховної Ради України з питань
законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Комітетом
Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і
корупцією, Комітетом Верховної Ради України з питань національної
безпеки і оборони. Окремі звіти про проведені таємні видатки
розглядаються Верховною Радою України на закритому засіданні.

Захищеними статтями видатків бюджету визнаються статті Державного
бюджету України, обсяг яких не може змінюватися при проведенні
скорочення затверджених бюджетних призначень. Перелік захищених статей
видатків Державного бюджету України визначається законом про Державний
бюджет України.

Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені
рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов’язані з
реалізацією «місцевих» програм.

До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного
значення та їх об’єднань та враховуються при визначенні обсягу
міжбюджетних трансфертів, належать видатки на: 1) органи місцевого
самоврядування сіл, селищ, міст районного значення; 2) освіту: дошкільну
освіту; загальну середню освіту (школи-дитячі садки); 3) первинну
медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу
(дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та
фельдшерські пункти); 4) сільські, селищні та міські палаци культури,
клуби та бібліотеки; 5) місцеву міліцію.

До видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст
республіканського АРК і міст обласного значення та враховуються при
визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на: 1)
державне управління: а) органи місцевого самоврядування міст
республіканського АРК і міст обласного значення; б) органи місцевого
самоврядування районного значення; 2) освіту: а) дошкільну освіту; б)
загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому
числі: школи-дитячі садки, спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії,
колегіуми, вечірні (змінні) школи; в) заклади освіти для громадян, які
потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні
школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і
дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячі будинки (у разі, якщо
не менше 70 відсотків кількості учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів,
загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені
піклування батьків, дитячих будинків формується на території
відповідного міста чи району), дитячі будинки сімейного типу та прийомні
сім’ї, допомога на дітей, які перебувають під опікою і піклуванням; г)
інші державні освітні програми; ґ) вищу освіту (вищі навчальні заклади
І-ІУ рівнів акредитації, що перебувають у власності АРК, спільній
власності територіальних громад, а також вищі навчальні заклади
державної та комунальної форм власності) відповідно до програм
соціально-економічного розвитку регіонів; 3) охорону здоров’я: а)
первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну
допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та
невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні
стоматологічні поліклініки, дільничні лікарні, медичні амбулаторії,
фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти, в тому числі ті, що
знаходяться на території сіл, селищ, міст районного значення
відповідного району); б) програми медико-санітарної освіти (міські та
районні центри здоров’я і заходи по санітарній освіті); 4) соціальний
захист та соціальне забезпечення: а) державні програми соціального
забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70
відсотків кількості дітей, які перебувають в цих закладах, формується на
території відповідного міста чи району), територіальні центри і
відділення соціальної допомоги на дому; б) державні програми соціального
захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім’ям з дітьми,
додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати
житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд
окремих категорій громадян; в) державні програми підтримки будівництва
(реконструкції) житла для окремих категорій громадян; г) районні та
міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно
дітей, молоді, жінок, сім’ї; 5) культуру і мистецтво: а) державні
культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри, бібліотеки,
музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання
дітей); б) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та
бібліотеки; 6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту:
утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних
шкіл всіх типів (крім шкіл республіканського АРК і обласного значення),
заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій
фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого
значення; 7) місцеву міліцію.

До видатків, які здійснюються з бюджету АРК і обласних бюджетів та
враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать
видатки на: 1) державне управління: а) представницьку і виконавчу владу
АРК; б) обласні ради; 2) освіту: а) загальну середню освіту для
громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спеціальні
загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції
фізичного та (або) розумового розвитку, санаторні школи-інтернати;
загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для
дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі
будинки (крім загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх
шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені батьківського
піклування, дитячих будинків та дитячих будинків сімейного типу і
прийомних сімей); б) заклади професійно-технічної освіти, що перебувають
у власності АРК і виконують державне замовлення; в) вищу освіту (вищі
навчальні заклади І-ІУ рівнів акредитації, що перебувають у власності
АРК, спільній власності територіальних громад, а також вищі навчальні
заклади державної та комунальної форм власності) відповідно до програм
соціально-економічного розвитку регіонів; г) післядипломну освіту
(інститути післядипломної освіти вчителів та центри і заходи з
підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів виконавчої
влади та органів місцевого самоврядування, постійно діючі курси (центри)
підвищення кваліфікації працівників соціально-культурної сфери та
агропромислового комплексу, що знаходяться у комунальній власності); ґ)
інші державні освітні програми; 3) охорону здоров’я: а) первинну
медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу; б)
спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу
(спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, центри,
диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки
дитини, станції переливання крові); в) санаторно-курортну допомогу
(санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків,
санаторії медичної реабілітації); г) інші державні програми медичної та
санітарної допомоги; 4) соціальний захист та соціальне забезпечення: а)
державні програми соціального захисту та соціального забезпечення:
допомога по догляду за інвалідами І чи ІІ групи внаслідок психічного
розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям; виплати
компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання та
трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для престарілих і
інвалідів; будинки-інтернати для дітей-інвалідів; центри по нарахуванню
пенсій; притулки для неповнолітніх; б) програми і заходи з реалізації
державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї; в) інші
державні соціальні програми; 5) культуру і мистецтво: а) державні
культурно-освітні програми (республіканські АРК та обласні бібліотеки,
музеї та виставки); б) державні театрально-видовищні програми
(філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки
культури, інші заклади та заходи у галузі мистецтва); в) інші державні
культурно-мистецькі програми; 6) фізичну культуру і спорт: а) державні
програми з розвитку фізичної культури і спорту (навчально-тренувальна
робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів республіканського АРК
та обласного значення, заходи з фізичної культури і спорту
республіканського АРК та обласного значення); б) державні програми з
інвалідного спорту і реабілітації; 7) місцеву міліцію.

До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу
міжбюджетних трансфертів, належать видатки на: 1) місцеву пожежну
охорону; 1-1) місцеву міліцію; 2) позашкільну освіту; 3) соціальний
захист та соціальне забезпечення: а) програми місцевого значення
стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї; б) місцеві програми соціального
захисту окремих категорій населення; в) програми соціального захисту
малозабезпеченої категорії учнів професійно-технічних навчальних
закладів; 4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства
та благоустрою населених пунктів; 5) культурно-мистецькі програми
місцевого значення; 6) програми підтримки кінематографії та засобів
масової інформації місцевого значення; 7) місцеві програми з розвитку
фізичної культури і спорту; 8) типове проектування, реставрацію та
охорону пам’яток архітектури місцевого значення; 9) транспорт, дорожнє
господарство: а) регулювання цін на послуги метрополітену; б)
експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (в тому числі роботи,
що роводяться спеціалізованими монтажно-експлуатаційними підрозділами);
в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого
значення; 10) заходи з організації рятування на водах; 11)
обслуговування боргу органів місцевого самоврядування; 12) програми
природоохоронних заходів місцевого значення; 13) управління комунальним
майном; 14) регулювання земельних відносин; 15) інші програми,
затверджені відповідною радою згідно із законом.

Фінансування бюджету – надходження та витрати у зв’язку із зміною обсягу
боргу, а також зміною залишку готівкових коштів по бюджету, які
використовуються для покриття різниці між доходами і видатками бюджету.
Класифікація фінансування бюджету визначає джерела отримання фінансових
ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання
фінансових ресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів
бюджету над його видатками (до цієї категорії належать платежі з
погашення основної суми боргу).

Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими ознаками:

фінансування за типом кредитора – за категоріями кредиторів або
власників боргових зобов’язань;

фінансування за типом боргового зобов’язання – за засобами, що
використовуються для фінансування дефіциту або профіциту.

Державний борг (борг АРК чи борг місцевого самоврядування) -загальна
сума заборгованості держави (АРК чи місцевого самоврядування), яка
складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави
(АРК чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов’язання
держави (АРК чи міських рад), що вступають в дію в результаті виданих
гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі
законодавства або договору. Класифікація боргу систематизує інформацію
про всі боргові зобов’язання держави, АРК, місцевого самоврядування.
Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового
зобов’язання.

Структурно бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.
Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом
про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду
визначаються виключно законами України. Підставою для рішення
відповідної ради про його створення у складі місцевого бюджету може бути
виключно закон про Державний бюджет України.

Загальний фонд бюджету включає: 1) всі доходи бюджету, крім тих, що
призначені для зарахування до спеціального фонду; 2) всі видатки бюджету
за рахунок надходжень до загального фонду бюджету; 3) фінансування
загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає: 1) бюджетні призначення на видатки за
рахунок конкретно визначених джерел надходжень; 2) гранти або дарунки (у
вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на
конкретну мету; 3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду
бюджету.

Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету
дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до
закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради.

Створення позабюджетних фондів не допускається.

Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених
видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені
при складанні проекту бюджету у розмірі, що не перевищує одного відсотка
обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Порядок
використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом
Міністрів України. Рішення про виділення коштів з резервного фонду
бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою
міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями та виконавчими
органами місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні
адміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування щомісячно
звітують відповідно перед Верховною Радою України, Верховною Радою АРК
та відповідною радою про витрачання коштів резервного фонду відповідного
бюджету.

У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов’язково.
Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету
приймає відповідна рада.

2. Бюджетний процес та його учасники.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему,
становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і
закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України
закону про Державний бюджет України до 1 січня не є підставою для
встановлення іншого бюджетного періоду.

Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного
бюджету України за особливих обставин може бути іншим. У разі прийняття
Державного бюджету України на інший бюджетний період місцеві бюджети
можуть бути прийняті на такий же період. Особливими обставинами, за яких
Державний бюджет України може бути прийнято на інший бюджетний період,
є: 1) введення воєнного стану; 2) оголошення надзвичайного стану в
Україні або в окремих її місцевостях; 3) оголошення окремих місцевостей
зонами надзвичайної екологічної ситуації, необхідність усунення
природних чи техногенних катастроф.

Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність, пов’язана
із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і
контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що
складають бюджетну систему України;

Стадіями бюджетного процесу визнаються:

складання проектів бюджетів;

розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про
місцеві бюджети;

виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до
закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення
щодо нього.

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль,
аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів.

Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, які наділені
бюджетними повноваженнями, якими визнаються права і обов’язки учасників
бюджетних правовідносин.

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів
бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на
головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних
коштів нижчого рівня.

Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не
мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів),
надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про
Державний бюджет України, – органи, уповноважені відповідно Верховною

Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України
забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також
міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний
Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи
та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу
Кабінету Міністрів України, а також спеціально уповноважені законом
органи на здійснення розвідувальної діяльності, Національна академія
наук України, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук
України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук
України, Академія мистецтв України, в особі їх керівників;

за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом АРК, -уповноважені
юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної
Ради АРК та Ради міністрів АРК, а також міністерства та інші органи
влади АРК в особі їх керівників;

за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, –
керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх
секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та
інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних
адміністрацій, виконавчих органів рад.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються
законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних
призначень. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються
рішенням про місцевий бюджет.

Головний розпорядник бюджетних коштів: 1) розробляє план своєї
діяльності виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за
рахунок бюджетних коштів; 2) розробляє на підставі плану діяльності
проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів
України чи місцевому фінансовому органу; 3) отримує бюджетні призначення
шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішенні
про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників
бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості
про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;
4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня,
якщо інше не передбачене законодавством; 5) здійснює внутрішній контроль
за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів
нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними
бюджетних коштів; 6) одержує звіти про використання коштів від
розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних
коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.

Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного
періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені
багаторічні бюджетні призначення.

Кожен законопроект, внесений до Верховної Ради України, протягом семи
днів подається до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету для
проведення експертизи щодо його впливу на доходну та/або видаткову
частину бюджетів та виконання закону про Державний бюджет України у
поточному бюджетному періоді. Протягом двох тижнів Комітет Верховної
Ради України з питань бюджету забезпечує підготовку експертного висновку
щодо впливу відповідного законопроекту на доходну та/або видаткову
частину бюджетів. До проектів законів, набрання чинності якими в
поточному чи наступному бюджетних періодах призведе до збільшення
видатків або скорочення доходів бюджету, суб’єктом законодавчої
ініціативи додаються пропозиції про видатки, які належить скоротити,
та/або пропозиції про джерела додаткових доходів для покриття збільшення
видатків. Жодна з таких змін не повинна призвести до збільшення
державного боргу і державних гарантій, розмір яких встановлений законом
про Державний бюджет України. При цьому: 1) законопроекти, які згідно з
експертним висновком та рішенням Комітету Верховної Ради України з
питань бюджету не впливають на доходну та/або видаткову частину
бюджетів, вносяться до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради
України для їх розгляду у загальному порядку, встановленому Регламентом
Верховної Ради України; 2) законопроекти, які згідно з експертним
висновком та відповідним рішенням Комітету Верховної Ради України з
питань бюджету впливають на доходну чи видаткову частину бюджетів,
протягом трьох днів передаються Міністерству фінансів України для
експертного висновку щодо визначення вартісної величини впливу
законопроектів на доходну чи видаткову частину бюджетів та для
пропозицій щодо доцільності їх прийняття, можливості та терміну набрання
ними чинності. Міністерство фінансів України у двотижневий термін готує
експертний висновок та пропозиції до законопроектів і передає Комітету
Верховної Ради України з питань бюджету для підготовки висновків щодо
доцільності їх прийняття Верховною Радою України і термінів набрання
ними чинності.

Закони України, які впливають на формування доходної чи видаткової
частини бюджетів, повинні бути офіційно оприлюднені до 15 серпня року,
що передує плановому. В іншому разі норми відповідних законів
застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, наступного за
плановим.

Міністр фінансів України на підставі основних макропоказників
економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний
період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді
визначає загальний рівень доходів та видатків бюджету і дає оцінку
обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного
бюджету України.

Національний банк України до 1 квітня року, що передує плановому, подає
до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України: 1) проект
основних засад грошово-кредитної політики на наступний бюджетний період;
2) проект кошторису доходів та видатків Національного банку України.

Не пізніше 1 червня або першого наступного за цією датою дня пленарних
засідань Верховної Ради України у Верховній Раді України відбуваються
парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний
бюджетний період. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на
наступний бюджетний період виступає Прем’єр-міністр України або за його
дорученням Міністр фінансів України. Кабінет Міністрів України подає до
Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на
наступний бюджетний період не пізніше, ніж за чотири робочих дні до
початку проведення парламентських слухань з питань бюджетної політики на
наступний бюджетний період.

Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний
період містить пропозиції Кабінету Міністрів України щодо: 1) граничного
розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до
прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту; 2) частки
прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що
перерозподіляється через зведений бюджет України; 3) граничного обсягу
державного боргу та його структури; 4) обґрунтувань і розрахунків
питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного
бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів; 5)
питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України
та пріоритетних напрямів їх використання; 6) взаємовідносин Державного
бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;
7) змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації
бюджетної політики держави; 8) переліку головних розпорядників коштів
Державного бюджету України; 9) захищених статей видатків бюджету; 10)
обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та спеціальний
фонди; 11) встановлення розміру мінімальної заробітної плати та рівня
забезпечення прожиткового мінімуму на плановий бюджетний період.

За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає
постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної
політики на наступний бюджетний період. Зазначена постанова може містити
пропозиції Верховної Ради України, в тому числі відповідні доручення
Кабінету Міністрів України.

Для підготовки проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів
України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів
інструкції щодо підготовки бюджетних запитів, які, відповідно, можуть
запроваджувати організаційні, фінансові та інші обмеження, яких
зобов’язані дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі
підготовки бюджетних запитів. Головні розпорядники бюджетних коштів
організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству
фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством
фінансів України, несуть відповідальність за своєчасність, достовірність
та зміст поданих бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію,
необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України.

Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду
проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту,
поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його
відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання
бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України
приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту

Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету
Міністрів України.

Міністерство фінансів України подає проект закону про Державний бюджет
України Кабінету Міністрів України для розгляду, а також вносить
пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в Кабінеті
Міністрів України. Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо
схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його
разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15
вересня року, що передує плановому.

Разом з проектом закону про Державний бюджет України, схваленим
Кабінетом Міністрів України, подаються: 1) пояснювальна записка до
проекту закону про Державний бюджет України, яка повинна містити: а)
інформацію про економічне становище держави та основні прогнозні
макропоказники економічного і соціального розвитку України на наступний
бюджетний період, покладені в основу проекту Державного бюджету України;
б) оцінку надходжень доходів та інших коштів (позик), що пропонуються
для забезпечення фінансовими ресурсами витрат бюджету; в) пояснення до
основних положень проекту закону про Державний бюджет України, включаючи
аналіз пропонованих обсягів видатків на виконання функцій, програм у
розрізі територій. Обгрунтування включають бюджетні показники за
попередній, поточний, наступний бюджетні періоди в розрізі класифікації
видатків бюджету; г) інформацію щодо врахування Основних напрямів
бюджетної політики на наступний бюджетний період та пропозицій Верховної
Ради України до них; ґ) аналітичні дані, розрахунки з обґрунтуваннями
особливостей міжбюджетних взаємовідносин, а саме: детальні розрахунки
прогнозного загального обсягу доходів та видатків, що враховуються при
визначенні міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та місцевими
бюджетами, за видами доходів та за функціями; базові показники та
результати обрахунку індексів відносної податкоспроможності в розрізі
місцевих бюджетів; детальний розрахунок розміру фінансового нормативу
бюджетної забезпеченості по функціях та видах місцевих бюджетів;
детальний розрахунок коригуючих коефіцієнтів та коефіцієнту
вирівнювання; розрахунки обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим
бюджетам за видами пільг і допомог та детальними фінансовими та
кількісними показниками; д) інформацію щодо обсягів державного боргу, в
тому числі за типом боргового зобов’язання, графіка його погашення,
обсягів та умов запозичень; е) прогноз основних макропоказників
економічного і соціального розвитку України, показників зведеного
бюджету України за основними видами доходів, видатків та фінансування на
наступні три бюджетні періоди; 2) прогнозні показники зведеного бюджету
України (включаючи оцінку Державного бюджету України та місцевих
бюджетів) відповідно до бюджетної класифікації, а також зведений баланс
фінансових ресурсів України; 3) перелік пільг по податках, зборах (інших
обов’язкових платежах) із розрахунком втрат доходів бюджету від їх
надання; 4) показники видатків Державного бюджету України, необхідних на
наступні бюджетні періоди для завершення програм, що враховані в проекті

Державного бюджету України, за умови реалізації цих програм протягом
більш як одного бюджетного періоду; 5) зведення та структура фінансових
зобов’язань із державного боргу та державних гарантій на поточний і
наступний бюджетні періоди до повного погашення боргових зобов’язань,
включаючи суми на обслуговування державного боргу; 6) перелік
інвестиційних програм на наступний бюджетний період, під які можуть
надаватися гарантії Кабінету Міністрів України; 7) доповідь про хід
виконання Державного бюджету України у поточному бюджетному періоді; 8)
проекти кошторисів усіх державних цільових фондів, які створюються за
рахунок податків і зборів (обов’язкових платежів) відповідно до закону;
9) пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту
Державного бюджету України; 10) інші матеріали, обсяг і форму яких
визначає Кабінет Міністрів України.

Не пізніше ніж через п’ять днів після подання Кабінетом Міністрів
України проекту закону про Державний бюджет України до Верховної Ради
України Міністр фінансів України представляє його на пленарному
засіданні Верховної Ради України. Голова Комітету Верховної Ради України
з питань бюджету доповідає про відповідність проекту закону про
Державний бюджет України вимогам Бюджетного Кодексу, Основним напрямам
бюджетної політики на наступний бюджетний період та пропозиціям
Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на
наступний бюджетний період.

За результатами обговорення проекту закону про Державний бюджет України
Верховна Рада України може прийняти вмотивоване рішення про його
відхилення у разі невідповідності Бюджетному Кодексу та Основним
напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період та пропозиціям
Верховної Ради України до них. У разі відхилення проекту закону про
Державний бюджет України Кабінет Міністрів України зобов’язаний у
тижневий термін з дня набрання чинності рішенням про відхилення подати
проект закону про Державний бюджет України на повторне представлення з
обгрунтуванням внесених змін. Міністр фінансів України повторно
представляє проект закону про Державний бюджет України не пізніше трьох
днів після його повторного подання до Верховної Ради України.

Після прийняття до розгляду представленого проекту закону про Державний
бюджет України не пізніше 1 жовтня (6 жовтня, якщо проект бюджету був
прийнятий до розгляду після повторного подання) року, який передує
плановому, проект закону про Державний бюджет України розглядається
народними депутатами України, а також у комітетах, депутатських фракціях
та групах Верховної Ради України. Комітети Верховної Ради України
формують свої пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України
і передають їх до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та
призначають представників для участі у роботі Комітету Верховної Ради
України з питань бюджету. Після чого прийняття пропозицій Комітетом
Верховної Ради України з питань бюджету припиняється.

Пропозиції стосовно збільшення видатків Державного бюджету України мають
визначати джерела покриття таких видатків, а пропозиції стосовно
зменшення доходів Державного бюджету України – джерела компенсації втрат
доходів Державного бюджету України або види та обсяги видатків, що
підлягають відповідному скороченню. Жодна з вказаних пропозицій не
повинна призводити до збільшення державного боргу і гарантій порівняно з
їх обсягом, передбаченим у представленому проекті закону про Державний
бюджет України.

Комітет Верховної Ради України з питань бюджету не пізніше 15 жовтня (20
жовтня) року, який передує плановому, спільно з уповноваженими
представниками Кабінету Міністрів України розглядає пропозиції до
проекту закону про Державний бюджет України і готує Висновки та
пропозиції до нього, а також таблиці пропозицій суб’єктів права
законодавчої ініціативи, які пропонується підтримати чи відхилити, і
приймає з цього приводу відповідне рішення. Показники, що містяться у
Висновках та пропозиціях до проекту закону про Державний бюджет України,
мають бути збалансованими.

Висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України, а
також таблиці пропозицій Апаратом Верховної Ради України
розповсюджуються серед народних депутатів України не пізніше ніж за два
дні до розгляду проекту закону про Державний бюджет України у першому
читанні на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Перше читання проекту закону про Державний бюджет України починається з
доповіді Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо
Висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України.
В обговоренні цього питання беруть участь представники комітетів
Верховної Ради України, депутатських фракцій та груп, народні депутати
України, представники Кабінету Міністрів України та Рахункової палати.
Висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України
голосуються в цілому. Якщо позитивне рішення не прийнято, відбувається
постатейне голосування. Під час постатейного голосування розглядаються
пропозиції, які Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету
пропонується відхилити і на розгляді яких наполягають їх автори.
Прийняття рішення щодо Висновків та пропозицій до проекту закону про
Державний бюджет України вважається прийняттям проекту закону про
Державний бюджет України у першому читанні. Показники бюджету, що
містяться у Висновках та пропозиціях до проекту закону про Державний
бюджет України, мають бути збалансованими. Схвалені Верховною Радою
України Висновки та пропозиції Комітету Верховної Ради України з питань
бюджету набувають статусу Бюджетних висновків Верховної Ради України.
Верховна Рада України приймає проект закону про Державний бюджет України
у першому читанні не пізніше 20 жовтня (25 жовтня) року, що передує
плановому.

Після прийняття проекту закону про Державний бюджет України у першому
читанні Кабінет Міністрів України у двотижневий термін готує і подає не
пізніше 3 листопада (8 листопада) року, що передує плановому, проект
закону про Державний бюджет України, доопрацьований відповідно до
Бюджетних висновків Верховної Ради України, і порівняльну таблицю щодо
їх врахування з вмотивованими поясненнями щодо неврахованих пропозицій.
Доопрацьований до другого читання проект закону про Державний бюджет
України має містити текстові статті та показники, які пропонувались
Кабінетом Міністрів України в першому читанні, або схвалені Бюджетними
висновками Верховної Ради України. У разі, якщо Кабінет Міністрів
України пропонує нові текстові статті, до них додається детальне
обґрунтування їх необхідності. Ці вимоги щодо цифрових показників можуть
бути змінені виключно у випадку, якщо основні прогнозні макропоказники
економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний
період, покладені Кабінетом Міністрів України в основу проекту
Державного бюджету України, поданого до Верховної Ради України 15
вересня року, що передує плановому, змінилися на час розгляду в другому
читанні більше ніж на два відсотки.

Проект закону про Державний бюджет України, підготовлений Кабінетом
Міністрів України з порушеннями, повертається Кабінету Міністрів України
на доопрацювання і подається ним на повторне друге читання у тижневий
термін з дня прийняття Верховною Радою України відповідного рішення.

Комітет Верховної Ради України з питань бюджету протягом трьох днів
після внесення проекту закону про Державний бюджет України,
підготовленого Кабінетом Міністрів України до другого читання, готує
висновки щодо розгляду проекту закону про Державний бюджет України у
другому читанні.

При розгляді проекту закону про Державний бюджет України у другому
читанні пропозиції народних депутатів України, комітетів Верховної Ради
України, депутатських груп та фракцій щодо змін до проекту закону про
Державний бюджет України не розглядаються, крім висновків Комітету
Верховної Ради України з питань бюджету щодо розгляду проекту закону про
Державний бюджет України у другому читанні, в тому числі щодо врахування
Кабінетом Міністрів України Бюджетних висновків Верховної Ради України
при підготовці проекту закону про Державний бюджет України до другого
читання.

Друге читання розпочинається з доповіді Міністра фінансів України щодо
доопрацьованого з урахуванням Бюджетних висновків Верховної Ради України
проекту закону про Державний бюджет України. Голова Комітету Верховної
Ради України з питань бюджету доповідає висновки Комітету Верховної Ради
України з питань бюджету щодо врахування Кабінетом Міністрів України
Бюджетних висновків Верховної Ради України при підготовці проекту закону
про Державний бюджет України до другого читання.

Друге читання проекту закону про Державний бюджет України передбачає в
першу чергу затвердження загального обсягу дефіциту (профіциту), доходів
і видатків Державного бюджету України, розміру мінімальної заробітної
плати та рівня забезпечення прожиткового мінімуму на плановий бюджетний
період з подальшим постатейним голосуванням проекту закону про Державний
бюджет України, поданого Кабінетом Міністрів України на друге читання.

Друге читання проекту закону про Державний бюджет України завершується
не пізніше 20 листопада року, що передує плановому. При цьому загальний
обсяг дефіциту (профіциту), доходів і видатків Державного бюджету
України, розмір мінімальної заробітної плати та рівень забезпечення
прожиткового мінімуму на наступний бюджетний період, обсяг міжбюджетних
трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих
бюджетів, повинні бути прийняті у другому читанні в обов’язковому
порядку і не підлягають розгляду у третьому читанні.

Статті проекту закону про Державний бюджет України, не прийняті у
другому читанні, переносяться на розгляд у третьому читанні. Комітет
Верховної Ради України з питань бюджету доопрацьовує проект закону про
Державний бюджет України та вносить його на розгляд Верховної Ради
України у третьому читанні не пізніше 25 листопада року, що передує
плановому.

Третє читання проекту закону про Державний бюджет України починається з
доповіді Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та
співдоповіді Міністра фінансів України. Після доповіді Голови Комітету
Верховної Ради України з питань бюджету та співдоповіді Міністра
фінансів України Верховна Рада України проводить голосування по
пропозиціях Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо статей
проекту закону про Державний бюджет України, що не були прийняті у
другому читанні, та по проекту закону в цілому. У разі якщо рішення про
схвалення закону про Державний бюджет України із запропонованими
пропозиціями Комітету Верховної Ради України з питань бюджету в цілому
не прийнято, проводиться голосування по кожній запропонованій Комітетом
Верховної Ради України з питань бюджету пропозиції.

Закон про Державний бюджет України приймається Верховною Радою України
до 1 грудня року, що передує плановому.

Якщо до початку нового бюджетного періоду не набрав чинності закон про
Державний бюджет України, Кабінет Міністрів України має право
здійснювати витрати Державного бюджету України з наступними обмеженнями:
1) витрати Державного бюджету України можуть здійснюватися лише на цілі,
які визначені у законі про Державний бюджет України на попередній
бюджетний період і одночасно передбачені у проекті закону про Державний
бюджет України на наступний бюджетний період, поданому Кабінетом
Міністрів України до Верховної Ради України; 2) щомісячні видатки
Державного бюджету України не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків,
визначених законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний
період; 3) до прийняття закону про Державний бюджет України на поточний
бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється, крім
випадків, пов’язаних з введенням воєнного чи надзвичайного стану,
оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної
ситуації.

Не пізніше двох місяців з дня набрання чинності законом про Державний
бюджет України Міністр фінансів України інформує Верховну Раду України
про взяті бюджетні зобов’язання та здійснені платежі по яких бюджетні
призначення у затвердженому Державному бюджеті України не передбачені.

Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету
України, а Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію
та управління виконанням Державного бюджету України, координує
діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного
бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством
України: 1) операцій з коштами державного бюджету; 2)
розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; 3)
контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті
зобов’язань та проведенні платежів; 4) бухгалтерського обліку та
складання звітності про виконання державного бюджету.

Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується
Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний
термін після набрання чинності законом про Державний бюджет України. До
затвердження розпису Міністром фінансів України затверджується
тимчасовий розпис на відповідний період. Примірник затвердженого
бюджетного розпису передається до Комітету Верховної Ради України з
питань бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни.

Стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються:
1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на
основі затвердженого бюджетного розпису; 2) затвердження кошторисів
розпорядникам бюджетних коштів; 3) взяття бюджетних зобов’язань; 4)
отримання товарів, робіт та послуг; 5) здійснення платежів; 6)
використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів
Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є
підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим
документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання
доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для
виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей,
визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Зміни до закону про Державний бюджет України можуть вноситися у випадках
виникнення відхилення оцінки прогнозу макропоказників економічного і
соціального розвитку України та надходжень до бюджету від прогнозу,
врахованого при затвердженні Державного бюджету України на відповідний
бюджетний період, а також зміни структури видатків державного бюджету та
в інших випадках, передбачених Бюджетним Кодексом у формі проекту закону
про внесення змін до закону про Державний бюджет України.. Міністерство
фінансів України проводить щомісячну оцінку відповідності прогнозу
надходжень показникам, встановленим Державним бюджетом України. Кабінет
Міністрів України проводить щоквартальну оцінку відповідності
прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку
України показникам, врахованим при затвердженні Державного бюджету
України на відповідний бюджетний період.

У разі якщо за результатами місячного звіту про виконання загального
фонду Державного бюджету України виявиться, що отриманих надходжень
недостатньо для здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних
призначень з урахуванням граничного рівня дефіциту (профіциту),
затвердженого законом про Державний бюджет України, Міністерство
фінансів України встановлює тимчасове обмеження асигнувань загального
фонду Державного бюджету України.

У разі якщо за результатами квартального звіту про виконання Державного
бюджету України має місце недоотримання доходів загального фонду
Державного бюджету України більше ніж на 15 відсотків від суми,
передбаченої розписом державного бюджету на відповідний період,
Міністерство фінансів України готує пропозиції про внесення змін до
Державного бюджету України. Кабінет Міністрів України, розглянувши ці
пропозиції, подає до Верховної Ради України розроблений на їх основі
проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України
не пізніше двох тижнів з дня подання пропозицій Міністром фінансів
України. Верховна Рада України приймає рішення щодо зазначеного проекту
закону стосовно скорочення видатків Державного бюджету України у
двотижневий термін з дня відповідного подання Кабінетом Міністрів
України. До прийняття Верховною Радою України відповідного рішення
видатки провадяться з урахуванням тимчасових обмежень бюджетних
асигнувань, встановлених Міністерством фінансів України.

Не пізніше 31 грудня або на останній день іншого бюджетного періоду
Державне казначейство України закриває всі рахунки, відкриті у поточному
бюджетному періоді. За виняткових обставин Міністр фінансів України може
визначити інший термін закриття рахунків, який повинен настати не пізніш
як через п’ять робочих днів після закінчення бюджетного періоду.

Зведення, складання та надання звітності про виконання Державного
бюджету України здійснюються Державним казначейством України.
Розпорядники бюджетних коштів відповідно до єдиної методики звітності
складають та подають детальні звіти, що містять бухгалтерські баланси,
дані про виконання кошторисів, результати діяльності та іншу інформацію
за формами, встановленими законодавством України. Єдині форми звітності
про виконання Державного бюджету України встановлюються Державним
казначейством України за погодженням з Рахунковою палатою та
Міністерством фінансів України.

Звітність про виконання Державного бюджету України є оперативною,
місячною, квартальною та річною.

Місячна звітність про виконання Державного бюджету України надається
Державним казначейством України Верховній Раді України, Кабінету
Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не
пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Зведені показники звітів про виконання бюджетів, інформація про
виконання захищених статей Державного бюджету України, інформація про
використання коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України
надається Державним казначейством України Верховній Раді України,
Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів
України не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним. Звіт про
бюджетну заборгованість надається не пізніше 15 числа другого місяця,
наступного за звітним.

Місячний звіт про фактичні надходження податків і зборів (обов’язкових
платежів) та інших доходів до бюджету, місячний звіт про податкову
заборгованість, включаючи суми недоїмки та переплат (у галузевому і
територіальному розрізі, а також у розрізі джерел доходів та форм
власності), надається органами стягнення Верховній Раді України,
Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів
України не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.

Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України надається
Державним казначейством України Верховній Раді України, Кабінету
Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не
пізніше 35 днів після закінчення звітного кварталу.

Органи стягнення надають інформацію Верховній Раді України, Кабінету
Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України
про втрати доходів бюджету внаслідок податкових пільг, а також про суми
реструктуризованої та списаної податкової заборгованості (у галузевому і
територіальному розрізі, а також у розрізі джерел доходів та форм
власності) і суми відстрочених та розстрочених платежів не пізніше 35
днів після закінчення кварталу.

Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається
Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України не пізніше 1 травня
року, наступного за звітним.

Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України включає
такі частини: 1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету
України; 2) звіт про виконання Державного бюджету України; 3) звіт про
рух грошових коштів; 4) інформацію про виконання захищених статей
видатків Державного бюджету України; 5) звіт про бюджетну
заборгованість; 6) звіт про використання коштів з резервного фонду
Кабінету Міністрів України; 7) інформацію про стан державного боргу; 8)
звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних
зобов’язань; 9) зведені показники звітів про виконання бюджетів; 10)
інформацію про виконання місцевих бюджетів; 11) іншу інформацію, визнану
Кабінетом Міністрів України необхідною для пояснення звіту.

Рахункова палата протягом двох тижнів з дня офіційного подання Кабінетом
Міністрів України річного звіту про виконання закону про Державний
бюджет України готує висновки щодо використання коштів Державного
бюджету України. Верховна Рада України розглядає звіт про виконання
закону про Державний бюджет України у двотижневий термін з дня отримання
висновків Рахункової палати щодо використання коштів Державного бюджету
України.

Звіт Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України про
виконання закону про Державний бюджет України представляє Міністр
фінансів України. Верховна Рада України може заслухати головних
розпорядників коштів Державного бюджету України щодо використання ними
бюджетних коштів. Із співдоповіддю про виконання закону про Державний
бюджет України виступають Голова Комітету Верховної Ради України з
питань бюджету та Голова Рахункової палати.

За результатами розгляду Верховна Рада України приймає рішення щодо
звіту про виконання закону про Державний бюджет України.

3. Правове регулювання місцевого бюджетного процесу.

Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів АРК, місцевим
державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад
особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний
бюджетний період. Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації та
виконавчі органи відповідних рад зобов’язані надавати необхідну
інформацію: Міністерству фінансів України – для проведення розрахунків
обсягів міжбюджетних трансфертів та інших показників; Верховній Раді
України – для перевірки достовірності цих розрахунків.

Згідно з типовою формою бюджетних запитів, визначеною Міністерством
фінансів України та з урахуванням особливостей складання проектів
місцевих бюджетів місцеві фінансові органи розробляють і доводять до
головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки
бюджетних запитів.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних
запитів для подання місцевим фінансовим органам в терміни та порядку,
встановлені цими органами. Головні розпорядники бюджетних коштів несуть
відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих
місцевим фінансовим органам бюджетних запитів, які мають містити всю
інформацію, необхідну для аналізу показників проекту місцевого бюджету,
згідно з вимогами місцевих фінансових органів.

Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду
проектів місцевих бюджетів проводять аналіз бюджетного запиту, поданого
головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності
меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання
бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого
фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до
пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд
відповідно Раді міністрів АРК, місцевим державним адміністраціям та
виконавчим органам відповідних

рад.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного значення)
рад, районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі
подають відповідно районним чи міським фінансовим органам пропозиції
щодо показників проектів відповідних бюджетів.

Після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний
бюджет України Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів
АРК, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних
рад розрахунки прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методику їх
визначення та інші показники, необхідні для складання проектів місцевих
бюджетів, а також пропозиції щодо форми проекту рішення про місцевий
бюджет (типова форма рішення).

У тижневий термін після ухвалення закону про Державний бюджет України в
другому читанні Кабінет Міністрів України доводить Раді міністрів АРК,
місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад
положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги між бюджетних
трансфертів для відповідних бюджетів і текстові статті, що визначають
особливості міжбюджетних відносин на наступний бюджетний період), які
були проголосовані Верховною Радою України при прийнятті проекту закону
про Державний бюджет України в другому читанні.

На підставі отриманої інформації Рада міністрів АРК, місцеві державні
адміністрації та виконавчі органи відповідних рад готують проекти рішень
про відповідні місцеві бюджети.

Проект рішення про місцевий бюджет перед його розглядом на сесії
Верховної Ради АРК, відповідної ради схвалюється Радою міністрів АРК,
місцевою державною адміністрацією чи виконавчим органом відповідної
ради.

Разом з ним необхідно подавати: 1) пояснювальну записку до проекту
рішення, яка повинна містити: а) інформацію про соціально-економічний
стан відповідної адміністративно-територіальної одиниці і прогноз її
розвитку на наступний бюджетний період, які покладено в основу проекту
місцевого бюджету; б) оцінку надходжень доходів з урахуванням втрат
доходів у результаті наданих відповідною радою податкових пільг; в)
пояснення до основних положень проекту рішення про місцевий бюджет,
включаючи аналіз пропонованих обсягів видатків щодо функцій та програм.
Обгрунтування включають бюджетні показники за попередній, поточний,
наступний бюджетні періоди в розрізі класифікації видатків бюджету; г)
обгрунтування особливостей міжбюджетних взаємовідносин (для районних,
міських з районним поділом, міських, що об’єднують бюджети села, селища,
міста районного значення) та надання субвенцій на виконання
інвестиційних проектів (для бюджету АРК, бюджетів міст Києва та
Севастополя, обласних бюджетів); ґ) інформацію щодо погашення боргу АРК
та місцевого самоврядування, обсягів та умов запозичень; 2) прогноз
показників відповідного бюджету за основними видами доходів, видатків та
фінансування на наступні три бюджетні періоди; 3) проект показників
зведеного бюджету району, міста з районним поділом, міста, що об’єднує
бюджети села, селища, міста районного значення; 4) показники видатків,
необхідні на наступні бюджетні періоди для завершення проектів, що
враховані в бюджеті, за умови, якщо реалізація проекту триває більше
одного бюджетного періоду; 5) перелік інвестиційних програм на наступний
бюджетний період та на наступні три бюджетні періоди; 6) інформацію про
хід виконання відповідного бюджету у поточному бюджетному періоді; 7)
пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту
відповідного бюджету (подаються до бюджетної комісії відповідної ради);
8) інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Рада міністрів АРК,
місцева державна адміністрація чи виконавчий орган відповідної ради.

Рішенням про місцевий бюджет визначаються: 1) загальна сума доходів і
видатків (з розподілом на загальний та спеціальний фонди), а також з
розподілом видатків на поточні і капітальні; 2) граничний обсяг річного
дефіциту (профіциту) місцевого бюджету в наступному бюджетному періоді і
боргу АРК чи місцевого самоврядування на кінець наступного бюджетного
періоду; повноваження щодо надання гарантій АРК та місцевого
самоврядування, а також розміри цих гарантій; 3) бюджетні призначення
головним розпорядникам коштів за бюджетною класифікацією; 4) доходи
бюджету за бюджетною класифікацією; 5) бюджетні призначення міжбюджетних
трансфертів; 5-1) розмір оборотної касової готівки місцевого бюджету; 6)
додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

Верховна Рада АРК та відповідні ради при затвердженні місцевих бюджетів
повинні врахувати обсяги міжбюджетних трансфертів та інші положення,
необхідні для формування місцевих бюджетів, що були затверджені
Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний
бюджет України у другому читанні.

Бюджет АРК, обласні і районні бюджети, міські (міст Києва та
Севастополя, міст республіканського АРК та міст обласного значення)
бюджети на наступний бюджетний період затверджуються рішенням Верховної
Ради АРК, відповідної обласної, районної чи міської ради не пізніше ніж
у двотижневий термін після офіційного опублікування закону про Державний
бюджет України.

Міські (міст районного значення) бюджети, районні у містах (якщо такі
створено), селищні та сільські бюджети на наступний бюджетний період
затверджуються відповідно рішеннями міської, районної в місті, селищної
або сільської ради не пізніше ніж у двотижневий термін після
затвердження районного чи міського (міст Києва і Севастополя, міста
республіканського АРК чи міста обласного значення) бюджету.

Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи
відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (в разі, якщо
відповідні виконавчі органи не створені) забезпечують виконання
відповідних місцевих бюджетів. Місцеві фінансові органи здійснюють
загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого
бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань
виконання бюджету.

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється
територіальними органами Державного казначейства України. Державне
казначейство України веде облік всіх надходжень, що належать місцевим
бюджетам, та за поданням органів стягнення, погодженим з відповідними
фінансовими органами, здійснює повернення коштів, що були помилково або
надмірно зараховані до бюджету.

Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником
місцевого фінансового органу. До затвердження розпису керівником
місцевого фінансового органу затверджується тимчасовий розпис на
відповідний період. Керівник місцевого фінансового органу протягом
бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету
встановленим бюджетним призначенням.

Місцевий фінансовий орган у процесі виконання місцевого бюджету за
доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів відповідного бюджету.
Податки, збори (обов’язкові платежі) та інші доходи місцевого бюджету
зараховуються безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, відкритий в
територіальному органі Державного казначейства України, і не можуть
акумулюватися на рахунках органів стягнення. Податки, збори (обов’язкові
платежі) та інші доходи визнаються зарахованими в доход місцевого
бюджету з моменту зарахування на р