Романів Є.М., Хом\’як Р.Л., Мороз А.С. та ін. 2002 – Контроль і ревізія (книга)

Романів Є.М., Хом’як Р.Л., Мороз А.С. та ін. 2002 – Контроль і ревізія

ЗМІСТ

ЧАСТИНА І.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОПЧНІ ЗАСАДИ

ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ ТА РЕВІЗІЇ————————11

ТЕМА 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ

ЕКОНОМІЧНОГО КОНТРОЛЮ

В УКРАЇНІ
————————————————————–11

1. Суть та функції економічного контролю———————- 11

Класифікація організаційних форм і видів

економічного контролю———————————————–14

Зміст, предмет і метод фінансово-господарського

контролю і
ревізії——————————————————–26

ТЕМА 2. ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА

КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНОЇ

РОБОТИ В УКРАЇНІ—————————————————-30

Поняття контрольно-ревізійної роботи

та її завдання
————————————————————30

Класифікація ревізій фінансово-господарської

діяльності
—————————————————————–33

3. Планування контрольно-ревізійної роботи——————–40

4. Обов’язки, права та відповідальність ревізорів —————44

ТЕМА 3. ОРГАНІЗАЦІЯ РЕВІЗІЙНОГО

ПРОЦЕСУ—————————————————————-4
8

Організація і підготовка до проведення

комплексної
ревізії—————————————————–48

2. Проведення ревізії
————————————————-52

3. Оформлення результатів ревізії ———————————56

Прийняття рішення за результатами

проведеної
ревізії—————————————————-65

Організація контролю за

виконанням рішень за матеріалами ревізії————————72

ЧАСТИНА ІІ.

РЕВІЗІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ————————73

ТЕМА 4.

РЕВІЗІЯ І КОНТРОЛЬ ГРОШОВИХ

КОШТІВ У КАСІ ——————————————————-73

1. Завдання, джерела, нормативні акти, які використовуються

при ревізії коштів у
касі————————————————-73

Ревізія і контроль каси та дотримання умов

зберігання грошових коштів——————————————-78

3. Ревізія і контроль касових операцій —————————–81

ТЕМА 5.

РЕВІЗІЯ ОПЕРАЦІЙ НА РАХУНКАХ В

БАНКУ ТА ІНШИХ

ГРОШОВИХ КОШТІВ ————————————————-90

1. Завдання і джерела ревізії
——————————————90

2. Ревізія операцій на поточному рахунку————————–92

Ревізія операцій по розрахунках

акредитивами і чеками а лімітованих

і нелімітован их чекових книжок ————————————-97

4. Ревізія операцій з
векселями—————————————101

ТЕМА 6. РЕВІЗІЯ ОПЕРАЦІЙ ІЗ ОСНОВНИМИ

ЗАСОБАМИ ТА

НЕМАТЕРІАЛЬНИМИ АКТИВАМИ——————————-106

1. Завдання і джерела ревізій основних засобів——————-106

2.Ревізія дотримання умов збереження

основних
засобів——————————————————–111

3. Ревізія операцій по руху основних засобів ———————117

Ревізія правильності нарахування

амортизації і зносу основних засобів——————————–127

5. Ревізія ремонту основних засобів———————————139

6, Особливості ревізії операцій з

нематеріальними активами———————————————143

ТЕМА 7.

РЕВІЗІЯ МАТЕРІАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ————————–148

1. Завдання і джерела ревізії
——————————————148

2. Ревізія матеріально-технічного забезпечення——————-151

3. Ревізія збереження матеріальних цінностей——————–153

Ревізія операцій Іш руху матеріальних

Цінностей—————————————————————
–162

5. Ревізія операцій з тарою і МШ1І———————————170

ТЕМА 8. РЕВІЗІЯ СОБІВАРТОСТІ

ПРОДУКЦІЇ, РОБІТ ТА ПОСЛУГ———————————174

1. Завдання і джерела ревізії
—————————————-174

Перевірка правильності ведення обліку

витрат, що включаються

до собівартості продукції, робіт, послуг —————————181

Перевірка правильності ведення

обліку загальновиробничих витрат ———————————-197

ТЕМА 9.

РЕВІЗІЯ РОЗРАХУНКОВИХ І КРЕДИТНИХ

ОПЕРАЦІЙ
—————————————————————200

1. Завдан ня і джерела ревізії
—————————————-200

2. Ревізія розрахунків з підзвітними особами ——————–202

3. Ревізія розрахунків з дебіторами і кредиторами————–205

Ревізія операцій по претензіях і

відшкодуванню матеріальних витрат——————————210

5. Ревізія кредитних операїцій ————————————213

ТЕМА 10.

РЕВІЗІЯ РОЗРАХУНКІВ З ОПЛАТИ ПРАЦІ—————–215

1. Завдання та джерела ревізії .———————————–215

Ревізія правильності утримання прибуткового

податку з громадян————————————————–220

Ревізія правильності включення

витрат на оплату праці до валових

витрат при обчисленні податку на прибуток——————-247

Ревізія розрахунків з оплати праці в

натуральному виразі————————————————249

5. Ревізія збору до Пенсійного фонду—————————253

6, Ревізія збору до Фонду

страхування по тимчасовій непрацездатності

та порядку нарахування допомоги по

тимчасовій непрацездатності————————————266

7, Ревізія збору до Фонду страхування на

випадок безробіття ———————————————–281

Ревізія збору до Фонду страхування

від нещасного випадку на виробництві

та професійного захворювання,

які спричинили втрату працездатності————————286

9. Ревізія порядку нарахування сум відпускних—————289

ТЕМА 11.

РЕВІЗІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ———————————————————–310

Завдання, об’єкти, джерела інформації

та методичні прийоми ревізії

результатів фінансово-господарської діяльності—————-310

Ревізія фінансових результатів

діяльності підприємства———————————————-313

Ревізія фінансової стабільності і

платоспроможності та ліквідності підприємства. —————–318

4. Ревізійний контроль використання оборотних коштів——–327

5, Ревізійний контроль розрахункових

взаємовідносин та інших активів

і пасивів
підприємства—————————————————329

6, Узагальнення результатів ревізійного

контролю фінансового стану підприємства ————————-333

ТЕМА 12.

ЗАВДАННЯ, ОБ’ЄКТИ, ДЖЕРЕЛА

ІНФОРМАЦІЇ І МЕТОДИЧНІ ПРИЙОМИ

РЕВІЗІЇ І КОНТРОЛЮ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ————337

1. Перевірка правильності ведення обліку та складаниня фінансової

звітності на
підприємстві———————————————–337

2, Організація ревізій (перевірок) внутрігосподарської

діяльності————————————————————–
–346

ЧАСТИНА III.

РЕВІЗІЯ ПОДАТКОВОГО ОБЛІКУ——————————–352

ТЕМА 13. ЗАВДАННЯ, ДЖЕРЕЛА,

НОРМАТИВНІ АКТИ, ЯКІ

ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ПРИ РЕВІЗІЇ

ПОДАТКОВОГО ОБЛІКУ———————————————–352

1. Завдання та джерела ревізії податкового обліку—————-352

2. Нормативні акти, які використовуються при ревізії системи

податкового обліку ————————————————-357

ТЕМА 14.

РЕВІЗІЯ ПРАВИЛЬНОСТІ НАРАХУВАННЯ ТА СПЛАТИ

ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВА ——————361

Перевірка правильності визначення

платників податку на прибуток та

з’ясування їх особливостей
———————————————-363

2. Попередня перевірка податкової звітності ———————-366

3, Перевірка правильності визначення

валових
доходіів———————————————————-375

Перевірка правильності визначення

доходу від продажу товарів

(робіт,
послуг)—————————————————————38
7

Перевірка доходів від здійснення

товарообмінних (бартерних
операцій)———————————–393

Перевірка доходів підприємств від

виконання довгострокових контрактів —————————399

Перевірка правильності визначення

доходів за операціями

з пов’ язаними сторонами———————————————405

!3.5. Перевірка правильності визначення

доходів від операцій з цінними паперами,

валютними цінностями та борговими зобов’язаннями

Перевірка правильності визначення——————————–406

3,6 доходів від операцій з основними фондами та нематері альними
активами
—————————————————————–411

Перевірка правильності відображення

у складі доходів сум, отриманих у вигляді

безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих

товарів—————————————————————–
—414

Перевірка правильності визначення

доходів від врегулювання сумнівної

та безнадійної заборгованості —————————————416

Перевірка правильності визначенняЇ

валових витрат
—————————————————————–420

Перевірка правильності визначення

витрат підприємства у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням
виробництва, продажем продукції (робіт, послуг)—————–427

4.2. Перевірка правильності визначення витрат підприємства, пов’язаних

з внесенням (нарахуванням)

податків, зборів (обов’язкових платежів)
——————————-454

4,3 Перевірка правильності визначення

витрат підприємства, пов’язаних

з поліпшенням основних
фондів——————————————-458

Перевірка правильності визначення витрат підприємства, пов’язаних з
нарахуванням (сплатою)

процентів за борговими зобов’язаннями

у зв’язку з веденням господарської
діяльності————————-460

Перевірка правильності визначення

витрат підприємства по інших операціях, пов’язаних з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг)
————————————————————————
-463

4.6. Перевірка правильності визначення витрат підприємства за
операціями

з борговими зобов’язаннями та

валютними
цінностями—————————————————-470

4.7. Перевірка правильності визначення витрат підприємства по операціях

з оснокними фондами та

нематеріальними активами
———————————————-473

4.8. Перевірка правильності визначення витрат підприємства за іншими
операціями————————————————————–
-477

Перевірка правильності визначення

амортизаційних
відрахувань———————————————480

6. Перевірка правильності визначення прибутку до оподаткування

та сум фактично сплаченого податку на прибуток——————-490

ТЕМА 15.

РЕВІЗІЯ ПРАВИЛЬНОСТІ НАРАХУВАННЯ ТА СПЛАТИ

ЄДИНОГО ПОДАТКУ—————————————————–499

1. Поняття суб’єкта малого підприємництва як платника єдиного
податку—————————————————————–
—————–499

2. Перевірка правильності визначення бази оподаткування єдиним податком
————————————————————————
——505

3. Перевірка дотримання підприємством вимог, що ставляться до суб’єктів

малого підприємництва – платників єдиного порядку—————-510

4. Перевірка правильності нарахування, узгодження та сплати єдиного
податку
———————————————————————-51
2

5. Перевірка дотримання суб’єктом малого підприємництва – платником
єдиного

порядку вимог щодо сплати інших податків та зборів (обов’язкових
платежів)
————————————————————————
——-515

ЧАСТИНА IV

НОРМАТИВНА БАЗА——————————————————523

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про державну контрольно-ревізійну

службу в
Україні————————————————————-523

ІНСТРУКЦІЯ

Про порядок проведення ревізій і

перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні
————————————————————————
—–541

ІНСТРУКЦІЯ

Про організацію проведення

ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної
служби——————————————————————
———–602

ПОРЯДОК зупинення та

відновлення видаткових операцій підприємств, установ і організацій за
рахунками в банках за поданням органів державної контрольно-ревізійної
служби в Україні
———————————————————-638

ЧАСТИНА І.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ ТА РЕВІЗІЇ

ТЕМА 1.

Теоретичні основи економічного контролю в Україні

1. Суть та функції економічного контролю.

2. Класифікація організаційних форм і видів економічного контролю.

3. Зміст, предмет і метод фінансово-господарського контролю і ревізії.

1. Суть та функцмекономічного контролю

Контроль за господарського діяльністю підприємств і організацій є однією
із найважливіших функцій господарського керівництва і управління.
Контроль як функція управління підпорядкований вирішенню завдань системи
управління. Тому призначення контролю відповідає цілям управління, які
зумовлюються економічними і політичними закономірностями розвитку певної
формації. Суть контролю полягає в тому, щоби за допомогою певної системи
перевірок забезпечити виконання господарських планів, раціональне
використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Функції економічного контролю залежать від дій економічних законів, форм
і цілей суспільства, інтереси якого він забезпечує.

Контроль проявляється як функція системи управління суспільними
процесами. Це стосується переважно соціального управління, політичного
керівництва держави

Контроль як функція соціального управління – – це система спостереження
і перевірки процесу функціонування відповідного об’єкта у соціальній
сфері суспільства з метою встановлення відхилень від заданих параметрів.
Як функція соціального управління контроль об’єктивно необхідний. Він
спрямовує процес управління за встановленими ідеальними моделями,
коригуючи поведінку підконтрольного об’єкта.

У контролі як функції соціального управління яскраво виявляється його
інформаційна І корекційна суть. Контроль є універсальним засобом
одержання Інформації по каналу зворотного зв’язку. Без механізму
зворотного зв’язку між суб’єктом і об’єктом процес соціального
управління втрачає чіткість і цілеспрямованість. Для того, щоб успішно
управляти, той, хто керує, повинен знати результати свого управлінського
впливу на об’єкти управління. Контроль дає змогу отримувати оперативну
інформацію, яка об’єктивно відтворює стан справ на підконтрольних
об’єктах, відповідність діяльності затвердженій соціальній програмі, дає
змогу виявити недоліки в прийнятих рішеннях, в організації виконання,
способах і засобах реалізації.

Контроль як функція політичного керівництва є засобом зміцнення
демократії в умовах багатопартійного суспільства. Основна спрямованість
контролю полягає в перевірці виконання правлячою партією своїх
програмних настанов і передвиборних платформ щодо прискорення
со-ціальпо-економічного розвитку країни і подальшого зростання добробуту
народу. Досвід показує, що після приходу до влади правляча партія не
завжди виконує передвиборні програми. Тому завдання контролю — своєчасно
виявляти ці порушення і конституцїйно усувати їх.

2. Класифікація організаційних форм і видів економічного контролю

Економічний контроль сприяє підвищенню ефективності виробничої і
фінансово-господарської діяльності підприємств з різними формами
власності. При цьому поєднується державний контроль і внутрішній
контроль власників, зацікавлених у виконанні державних замовлень,
контрактів. За допомогою контролю держава захищає інтереси споживачів,
перевіряє якість продукції, забезпечує доступність і вірогідність
інформації про кількість і якість асортименту продукції.

Раціональне господарювання неможливе без застосування економічних
заходів щодо дотримання законодавства в галузі господарської політики,
тобто без систематичного і дієвого контролю з боку держави за
виробництвом, споживанням суспільного продукту, використання як живої,
так і матеріалізованої суспільної праці.

Отже, контроль – цс система спостереження і перевірки відповідності
процесу функціонування об’єкта управління прийнятим управлінським
рішенням, визначення результатів управлінського впливу на керований
об’єкт з виявленням відхилень, допущених в ході виконання цих рішень. За
допомогою контролю встановлюють причини і винних у відхиленнях із метою
усунення негативних явищ і недопущення їх у майбутньому.

Економічний контроль поширюється на сферу розвитку народного
господарства — галузі, підприємства. Економічний контроль, крім того,
передбачає систематичне спостереження за фінансовим станом підприємства,
конкурентоспроможністю його продукції на внутрішньому і світовому ринку.
Отже, зміст економічного контролю — це система конкретних заходів,
спрямованих на раціональне господарювання підприємств з різними формами
власності в умовах ринкових відносин.

Функція економічного контролю поширюється на економічну діяльність усіх
ланок народного господарства.

За організаційними формами економічний контроль в Україні поділяють на:

1) державний;

2) муніципальний;

3) незалежний;

4) контроль власника.

До державних органів, які здійснюють функції економічного контролю,
належать Рахункова палата Верховної Ради України, Державна податкова
адміністрація України, Державна контрольно-ревізійна служба України,
Державне казначейство України, Фонд державного майна України,
Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України,
Міністерство праці та соціальної політики України, Державний комітет
статистики України, Антимонопольний комітет України, Національний банк
України.

Спеціалізовані органи контролю — Державний комітет стандартизації,
сертифікації і метрології України, Державний митний комітет України,
Державний комітет у справах захисту прав споживачів, Державна пожежна
інспекція та інші.

Рахункова палата Верховної Ради України створена відповідно до
Конституції України і є постійно діючим органом державного
фінансово-економічного контролю. Основне завдання — організація і
здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної та видаткової
частин Державного бюджету, витрачанням бюджетних коштів, в тому числі
здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і
зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності
витрачання державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів,
контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного,
соціального та національного розвитку.

Державна податкова адміністрація та її органи контролюють додержання
законодавства про податки, правильність обчислення та своєчасність
внесення до бюджету податків та інших платежів, а також вживають заходи
щодо запобігання ухиленню від сплати податків фізичними та юридичними
особами,

Державна контрольно-ревізійна служба України та її органи контролюють
використання коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до складу
бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів. Вони
також здійснюють контроль за виконанням державних контрактів,
використанням матеріальних цінностей і нематеріальних активів, що
перебувають у державній чи комунальній власності, бюджетних позик та
кредитів, а також позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів, Крім
того, до компетенції даних органів також належить контроль за веденням
бухгалтерського обліку І фінансової звітності на підприємствах, в
установах та організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів
та/або державних цільових фондів, зокрема валютних.

Державне казначейство і його підрозділи контролюють витрачання коштів
Державного бюджету установами і організаціями відповідно до їх
кошторисів оперативно в момент їх витрачання. Так, установи та
організації, що фінансуються з бюджету, не можуть одержувати або
переказувати кошти іншим суб’єктам із поточних рахунків без попереднього
контролю органів Державного казначейства.

Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері
приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових
комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Міністерство економіки України контролює виконання планів економічного і
соціального розвитку держави, затверджених Верховною Радою України,
виявляє відхилення від заданих параметрів розвитку окремих галузей
народного господарства та вживає заходів щодо запобігання їм, тобто
здійснює контроль економіки на макрорівні.

Міністерство фінансів України та його місцеві органи здійснюють контроль
за складанням і виконанням Державного бюджету, затвердженого Верховною
Радою України, надходженням коштів і цільовим витрачанням.

Міністерство праці та соціальної політики України контролює додержання
законодавства з питань праці та заробітної плати в галузях народного
господарства, тарифних угод з оплати праці, механізму регулювання фонду
оплати праці, а також розробляє і затверджує нормативні документи з
питань регулювання зайнятості населення, використання праці та її
оплати.

Державний комітет статистики України контролює достовірність звітності
щодо насичення ринку товарами, виконання програм економічного і
соціального розвитку держави, наявність товарних, матеріальних і
трудових ресурсів, необхідних для населення і розвитку народного
господарства, здійснює вибірково контрольні переписи (ресурсів). Урядом
України надано Держкомстату право контролю за поданням звітності,
перевірки даних обліку.

Антимонопольний комітет України запобігає створенню монопольного
становища на рийку підприємств, що обмежують конкуренцію певного товару,
оскільки цс призводить до порушення ринкових відносин у виробництві та
реалізації окремих видів товарів, до недобросовісної конкуренції на
ринку.

Національний банк України контролює наявність грошей в обігу,
використання кредитів за цільовим призначенням, додержання касової
дисципліни, правил розрахунків в народному господарстві та інших
операцій, покладених на банки в умовах ринкових відносин, а також
витрачання коштів з Державного бюджету; здійснює емісію грошей та
регулює грошові відносини в державі.

Крім того, Національний банк контролює діяльність комерційних банків,
реєструє та одержує від них баланси, розрахунки економічних відносин та
іншу звітність, проводить ревізії, вносить пропозиції щодо поліпшення
їхньої діяльності або про закриття.

Муніципальний економічний контроль здійснюється відповідно до

законодавства про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і
регіональне самоврядування. До компетенції місцевих Рад народних
депутатів віднесено здійснення контролю за станом обліку та звітності на
підприємствах, організаціях, які є комунальною власністю, за додержанням
зобов’язань щодо платежів до бюджету місцевого самоврядування
підприємствами і організаціями.

Незалежний (аудиторський) контроль здійснюють аудитори (фірми) на
госпрозрахункових засадах за договорами з державними і акціонерними
підприємствами. При цьому перевіряють стан обліку зазначених організацій
і підприємств, відповідність звітності даним обліку, своєчасність
розрахунків з бюджетом, підтверджують правильність складання фінансової
звітності, декларацій, які підприємства подають податковим органам.

Економічний контроль власника складається з внутрішньосистемно-го і
внутрішньогосподарського контролю,

Внутріпшьосистемний економічний контроль здійснюють міністерства,
державні комітети, концерни, асоціації, акціонерці виробничі об’єднання
відповідно до законодавства та інших нормативних актів, якими
псредбачсно, що комплексні ревізії і контрольні перевірки
фінансово-господарської діяльності підприємств проводяться за
ініціативою власника, тобто органу, якому підпорядковане підприємство на
правах власності.

Основним завданням внутрішньосистемного контролю є контроль виконання
планових завдань із виробничої і фінансово-господарської діяльності,
використання матеріальних, фінансових ресурсів, недопущення фактів
безгосподарності і марнотратства, збереження власності, правильної
постановки обліку і контрольно-ревізійної роботи, додержання чинного
законодавства з виробничої і фінансово-господарської діяльності.

Внутрішньогосподарський економічний контроль передбачає контрольні
функції, які здійснюються власниками підприємств відповідно до
законодавства. Завданням даного контролю е перевірка господарських
операцій у структурних підрозділах з метою недопущення перевитрат
матеріальних та фінансових ресурсів, виконання виробничих планів
раціонального використання робочої сили, впровадження нових методів і
прогресивних технологій в бригадах, дільницях і т.д.; забезпечення
збереження грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей, економного
витрачання сировини і паливно-енергетичних ресурсів, випуску продукції
високої якості, яка має попит на ринку.

У здійсненні внутрішньогосподарського контролю на підприємствах провідне
місце займають працівники бухгалтерії, зокрема головні бухгалтери.
Функції контролю головний бухгалтер здійснює особисто і через апарат
бухгалтерії. На великих підприємствах є спеціалісти, на яких покладені
обов’язки контролерів (економісти-рсвізори).

Економічний контроль класифікують за такими ознаками:

1) за періодичністю здійснення;

2) за інформаційним забезпеченням;

3) за формами здійснення.

За періодичністю здійснення економічний контроль поділяють па:

1) попередній;

2) оперативний (поточний);

3) заключний (ретроспективний).

Попередній контроль здійснюють перед виконанням господарських операцій,
щоб запобігти нераціональним витратам і безгосподарності, незаконним
діям і різним витратам. Здійснюють його всі органи державного і
господарського управління, а також власники.

Оперативний контроль здійснюється в процесі виконання господарських
операцій. Основними завданнями цього контролю є виявлення відхилень в
процесі виконання операцій з метою вжиття необхідних заходів щодо
усунення негативних факторів і закріплення позитивного досвіду.

Заключний контроль здійснюється після завершення господарських операцій
усіма контрольними органами. Основним завданням заключного контролю є
перевірка правильності і законності проведення господарських операцій на
підприємствах, виявлення порушень і зловживань, а також розробка заходів
щодо усунення виявлених недоліків і запобігання їх в майбутньому.
Найважливішою формою заключного контролю є ревізія виробничої І
фінансово-господарської діяльності підприємств, яка проводиться
власником не більше ніж 1 раз в рік відповідно до Закону України «Про
підприємства в Україні». Завданням ревізії є заключна оцінка діяльності
підприємства за минулий рік, виявлення резервів і надання допомоги
підприємству у використанні їх, перевірка додержання законодавства,
збереження власності, достовірності обліку і звітності.

За інформаційним забезпеченням в економічному контролі розрізняють:

а) документальний ко?ттроль;

б) фактичний контроль.

Документальний контроль полягає в тому, що встановлюють суть і
достовірність господарських операцій за даними первинної документації,
облікових регістрів і звітності, в яких вони знайшли відображення в
бухгалтерському, внутрішньогосподарському і статистичному обліку.

Фактичний контроль полягає в установленні дійсного реального стану
об’єкта шляхом вимірювання, зважування, підрахунку лабораторного аналізу
і тощо.

Фактичний і документальний контроль взаємопов’язані, оскільки їх спільне
застосування дає змогу встановити дійсний стан об’єктів, розробити
заходи щодо усунення недоліків.

За формою здійснення економічного контролю розрізняють такі контрольні
перевірки:

1. превентивні;

2. поточні;

3. тематичні;

4. ревізії.

Превентивні (запобіжні) контрольні первірки здійснюють па стадіях
попереднього контролю виробничої і фінансово-господарської діяльності
підприємств. Власник перевіряє оптимальність планів і збалансованість
ресурсів згідно з технічно-обгрунтованими нормативами. Особливо
відповідальна роль головного бухгалтера у превентивних перевірках
господарських операцій, які відображаються у системі бухгалтерського
обліку. Кожна господарська операція, зафіксована на матеріальних носіях

підлягає повторній превентивній перевірці, яку здійснює головний
бухгалтер, або особа, уповноважена ним.

Превентивні перевірки є найбільш ефективним засобом економічного
контролю, оскільки дають змогу запобігти виникненню недоліків,
перевитрат і втрат ресурсів у господарській діяльності підприємства.

Поточні контрольні перевірки — засіб оперативного систематичного
контролю конкретних операцій господарської діяльності підприємств.
Поточні перевірки проводять усі контрольні органи а питань, які входять
до їх компетепцій.

Тематичні контрольні перевірки — засіб періодичного оперативного
економічного контролю за виконанням підприємствами однорідних
господарських операцій (наприклад, використання матеріальних, трудових,
фінансових ресурсів, забезпечення збереження майна). Тематичні перевірки
подібні до поточних, але проводяться з більш широкого кола показників
конкретної теми, із застосуванням методів економічного аналізу та
залученням спеціалістів різного профілю.

Якщо в процесі поточного обстеження використовують в основному методи
фактичного контролю, то при тематичних перевірках використовується:
нормативна і договірна інформація, дані обліку, вибіркова
інвентаризація, хронометраж.

Ревізія — метод заключного контролю, який дас можливість зробити
всебічну оцінку виробничої і фінансово-господарської діяльності
підприємства та інших об’єктів підприємницької діяльності щодо виконання
виробничих і фінансових планів, витрачання матеріальних і трудових
ресурсів, результатів нскомерційпої діяльності за звітний період,
забезпечення збереження власності, виявлення резервів підвищення
ефективності виробництва.

3. Зміст, предмет і метод фінансово-господарського контролю і ревізії

Виходячи із змісту економічного контролю, періодичності, інформаційного
забезпечення і форм здійснення виділяють: загальноекономічний і
фінансово-господарський контроль.

Фінансово-господарський контроль досліджує фінансово-господарську
діяльність підприємств у сфері виробництва, обміну І споживання
суспільно-необхідного продукту на мікроекономічному рівні.

Господарська діяльність підприємств в умовах ринкової економіки
узагальнюється з використанням грошових вимірників, тобто фінансовего
критерію. Тому в системі економічного контролю сформувався фінансовий
контроль. Змістом цього контролю є виробничі відносини і продуктивні
сили у сфері макро- і мікроскономіки господарської діяльності. У сфері
макроекономіки функціонує державний фінансовий контроль, який здійснює
Рахункова палата Верховної Ради України.

На рівні мікроекономіки функціонує фінансово-господарський контроль,
який здійснюють Державна контрольно-ревізійна служба і
контрольно-ревізійні підрозділи власників капіталу, а також на
замовлення останніх – – незалежні аудиторські організації.

Метою фінансово-господарського контролю є сприяння раціональному
використаїтню засобів і предметів праці, а також самої праці у
підприємницькій діяльності для одержання максимального прибутку.
Завдання фінансово-господарського контролю поділяються на окремі і
загальні.

Розв’язання окремих завдань передбачає перевірку однієї із сторін
господарської діяльності (наприклад, використання сировини у виробничих
цілях); загальних — всієї господарської діяльності підприємств з
визначенням рентабельності і конкурентоспроможності продукції.

Основним завданням фінансово-господарського контролю є виявлення та
профілактика порушень в технології виробництва, які мають причинні
зв’язки з випуском недоброякісної продукції, перевитратами сировини і
матеріалів, збитковості.

Предметом фінансово-господарського контролю та ревізії е процес
розширеного відтворення і дотримання його нормативно-правового
регулювання. Сам предмет фінансово-господарського контролю та ревізії
конкретизується об’єктами, які деталізують кожну стадію розширеного
відтворення. Так, на стадії виробництва суспільного продукту об’єктами
контролю і ревізії є:

• план випуску продукції в номенклатурі і асортименті та його вико-

нання;

• якість випуску виробленої продукції;

• забезпечення підприємства ресурсами.

Об’єкти контролю вибирають відповідно до мсти контролю. Визначивши
об’єкт контролю, встановлюють його параметри, які полягають у вивченні
даного об’єкта відповідно до мети контролю. Від правильності визначення
параметрів даного об’єкта значною мірою залежить сам результат.
Наприклад, контроль грошових коштів визначає такі об’єкти перевірок:

1) збереження грошових коштів у касі;

2) операції з готівкою;

3) операції з грошовими коштами на рахунках в банку;

4) цінні папери, їх збереження та облік.

5) стан бухгалтерського обліку грошових коштів і операцій з ними.

У процесі проведення фінансово-господарського контролю сформувався і
метод фінансового контролю, який базується на загальнонауко-вих і на
специфічних методах і прийомах дослідження об’єктів.

Загальнонаукові методи включають:

• аналіз, синтез;

• індукцію і дедукцію;

• моделювання і аналогію;

• системний аналіз;

” функціонально-вартісний аналіз.

До специфічних прийомів належать:

• інвентаризація – періодична перевірка наявності цінностей, що
перебувають на балансі підприємства, їх етапу та умов зберігання;

« контрольне замірювання – це прийом фактичного контролю, який
використовується при виконанні будівельно-монтажних робіт;

• спостереження (вибіркове, суцільне);

• технологічний контроль, при якому здійснюється контрольний пуск
сировини і матеріалів у виробництво з мстою перевірки оптималь-ності
технології виробництва;

• експертиза – використовується в судово-бухгалтерській практиці;

• службове розслідування – перевірка діяльності керівництва
підприємства;

• економічний аналіз;

• експеримент;

• статистичні розрахунки;

• економіко-математичні методи;

• дослідження документів;

• камеральна перевірка.

ТЕМА 2. Організація і методика контрольно-ревізійної роботи в
Україні

1. Поняття контрольно-ревізійної роботи та її завдання.

2. Класифікація ревізій фінансово-господарської діяльності,

3. Планування контрольно-ревізійної роботи.

4. Обов’язки, права та відповідальність ревізорів.

1. Поняття контрольно-ревізійноїроботи та її’завдання

Контрольно-ревізійна робота відіграє важливу роль в господарському
механізмі управління народним господарством, оскільки координує і
погоджує ряд однорідних процесів, виконання яких здійснюється колективом
працівників.

Під контрольно-ревізійною роботою розуміють сукупність трудових
процесів, пов’язаних з виконанням контрольно-ревізійних процедур, а
також із створенням необхідних умов для їх здійснення.

До контрольно-ревізійних процедур відносять організацію перевірки
наявності та стану матеріальних цінностей, фінансових ресурсів,
розрахункових операцій і т.д.

Контрольно-ревізійна робота проводиться у формі ревізій і перевірок.

Ревізія – цс метод документального контролю за фінансово-господарською
діяльністю підприємства, дотриманням законодавства з фінансових питань,
достовірністю обліку і звітності, спосіб документального розкриття
недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних
цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії
складається акт.

Фактично ревізія – це комплекс взаємопов’язаних перевірок питань
фінансово-господарської діяльності підприємств, що здійснюється з
допомогою прийомів документального та фактичного контролю, спрямований
на виявлення обґрунтованості, доцільності і економічної ефективності
здійснення господарських операцій, стану збереження майна.

Перевірка — це обстеження і визначення окремих ділянок
фінансово-господарської діяльності підприємства або їх підрозділів. На
відміну від ревізії перевірки оформляються довідкою або доповідною
запискою.

Форми контрольно-ревізійної роботи можуть бути централізовані
(зосереджені у вищих ланках управління) і децентралізовані
(характеризується наявністю контрольно-ревізійного апарату на
підвідомчих підприємствах).

За характером виконання контрольно-ревізійних процедур виділяють
бригадну, індивідуальну та змішану форми організації
контрольно-ревізійної роботи.

Ревізія або перевірка здійснюється на підставі розпорядчого документа,
підписаного начальником контрольно-ревізійної служби, начальником
управління, їх заступниками.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про Державну
контрольно-ревізійну службу в Україні» ревізія підприємств, установ та
організацій за ініціативою контрольно-ревізійних органів може,
проводитись не частіше ніж один раз на рік. За дорученням правоохоронних
органів ревізія проводиться в будь-який час.

До завдань контрольно-ревізійної служби належать здійснення контролю за:

• використанням коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до складу
бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів;

• виконанням державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних
коштів;

• використанням матеріальних цінностей і нематеріальних активів, що
перебувають у державній чи комунальній власності, бюджетних позик та
кредитів, а також позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів;

• веденням бухгалтерського обліку і фінансової звітності па
підприємствах, в установах та організаціях, що отримують кошти з
бюджетів усіх рівнів та/або державних цільових фондів, в тому числі
валютних.

2. Класифікація ревізій фінансово-господарської діяльності

Ревізії фінансово-господарської діяльності класифікують за такими
ознаками (Рис. 1):

1) за відношенням до плану роботи;

2) за повнотою перевірки господарських операцій;

3) за широтою охоплених питань;

4) за повторюваністю.

За відношенням до плану роботи ревізії поділяють на:

• на планові — здійснюються за раніше розробленим і .чатвсрджстшм
планом;

• непланові – які проводяться в терміни, не передбачені затвердженим
планом (при незадовільній роботі установи, у випадках крадіжок цінностей
І т.д.); на вимогу слідчих органів – при порушенні кримінальних справ;
па дорученням Президента України або Кабінету Міністрів.

За повнотою перевірки господарських операцій ревізії поділяють па су
цільні-доку ментальні, вибіркові, повні, часткові і комбіновані.

Залежно від широти охоплення питань ревізії можна поділяти па тематичні,
фінансові (некомнлексні) і комплексні.

Залежно від повторюваності контрольних дій розрізняють первинні,
повторні і додаткові.

за відношенням до плану роооти

за дорученням Президента України чи Кабінету Міністрів

на вимоіу слідчих органів

за мокши шо перевірки госіїодареькіїх иік-раіші

У У > і У У

суцільні документальні

вибіркові

погші

часткові

комбіновані

за широтою охопленні питані

фінансові (некомплексш)

Рис.1. Класифікація ревізій фінансово-господарської діяльності

Практичне значення класифікації ревізій полягає в тому, що вона дозволяє
розрахувати необхідний робочий час для перевірок і складати конкретні і
реальні плани ревізій.

Планові ревізії проводять за раніше наміченими планами, які узгоджуються
з вищими органами.

Позапланові ревізії — проводять позачергово, якщо одержано сигнали про
серйозні недоліки в роботі, порушення фінансової дисципліни, крадіжки і
зловживання, а також при погіршенні результатів роботи по основних
фінансових показниках. На вимогу слідчих органів проводяться при
порушенні, наприклад, кримінальних справ, у зв’язку зі зловживанням
відповідних посадових осіб. За дорученням Президента України, Кабінету
Міністрів України проводяться в основному тоді, коли готуються зміни у
чинному законодавстві.

Під час проведення суцільних документальних ревізій дослідженню
піддаються всі господарські операції об’єкта ревізії і за весь
ревізійний період. Вказані ревізії проводяться, як правило, на вимогу
правоохоронних органів.

При суцільній перевірці перевіряються всі документи і регістри
бухгалтерського обліку, в яких відображена фінансово-господарська
діяльність. Суцільна перевірка може використовуватись не тільки по всіх
операціях фінансово-господарської діяльності установи, але і по окремих
однорідних операціях. При ревізіях фінансово-господарської діяльності
суцільній перевірці підлягають касові і банківські операції, інші
питання ревізії можуть перевірятись вибірково. У випадку встановлення
недостач, крадіжок, зловживань суцільній перевірці також підлягають
операції, по яких виявлені зазначені порушення. Згідно із завданням, які
ставляться перед ревізією, можуть перевірятися всі документи і
матеріальні цінності або лийте частина їх вибірково за певний період.

Суцільні перевірки фінансово-господарської діяльності через затрати на
них великої кількості робочого часу проводяться порівняно рідко. На
практиці більш поширені вибіркові перевірки, в ході яких дослідженню
підлягає частина господарських операцій, документів та регістрів
бухгалтерського обліку за попередньо затвердженим планом, (наприклад,
перевірка оприбуткування та правильності списання продуктів харчування в
школі-інтериаті). При цьому деякі господарські операції перевіряються не
за весь ревізійний період, а лише за окремі відрізки часу (наприклад,
продуктів харчування — за лютий, травень, вересень, листопад). При
підготовці та здійсненні таких ревізій дуже важливо правильно вибрати
відрізок часу, за який потрібно проводити перевірки відповідних
первинних документів і операцій, а також визначити їх кількість. Це
повністю залежить від кваліфікації і досвіду ревізорів

Вибіркові ревізії — один з основних способів перевірки
фінансово-господарської діяльності установ, коли досліджуються
документи, які стосуються окремих операцій. Ллє методика їх проведення
розроблена ще не повністю. В багатьох випадках навіть досвідченим
ревізорам не завжди вдається виділити я загальної маси дослідження
потрібну частину документів або господарських операцій. Якщо у процесі
вибіркової ревізії виявлені серйозні порушення і зловживання, то ревізор
повинен провести суцільну перевірку видатків. І слід мати на увазі, що
лише суцільна перевірка повністю гарантує виявлення наявних в установах
і організаціях недоліків і порушень.

Під час ревізій може перевірятися вся фінансово-господарська діяльність
установи. Така ревізія називається повною.

Частковими ревізіями називаються такі, при яких перевірці підлягає
будь-який вид операцій, наприклад, касові операції, витрата певних
матеріалів. У практиці ревізійної роботи застосовуються також
комбіновані ревізії, які являють собою поєднання різних видів ревізій.

Тематичні ревізії передбачають перевірку однотипних установ і
організацій або окремих ділянок їх роботи за спеціальною тематикою. Ціль
тематичних ревізій полягає в одержанні загальної характеристики стану
справ по окремих питаннях. Під час цих ревізій перевіряється, наприклад,
раціональне використання нафтопродуктів, правильність використання і
повнота повернення бюджетної позички, правильність нарахування і виплати
премій, нормування і використання оборотних активів. Це дає можливість
за наслідками тематичних ревізій, проведених на значній кількості
однотипних об’єктів, глибше визначити фактичний стан справ з метою його
поліпшення не лише на об’єктах, що перевіряються, але й о інших
установах і організаціях.

Фінансові (некомплекснІ) ревізії проводяться одним ревізором
(спеціалістом з бухгалтерського обліку та звітності) шляхом перевірки
фінансово-господарської діяльності установи за даними бухгалтерської
документації, облікових регістрів і звітності. Ця форма ревізії найбільш
поширена і часто застосовується контрольно-ревізійною службою, при цьому
прикметник «фінансова» здебільшого опускається.

Комплексні документальні ревізії здійснюються бригадою ревізорів (4-5
працівників) і спеціалістів з метою перевірки цілеспрямованості і
законності господарських операцій, дотримання фінансової дисципліни,
забезпечення збереження державної власності, раціонального використання
матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Проведення комплексної
ревізії сьогодні є найбільш ефективним, бо вона полягає пасамперед в
системному вивченні економіки підприємства (установі!, організації):
взаємозв’язків між фінапсово-екопомічними показниками, технікою,
технологією і організацією виробництва; збереження і раціонального
використання ресурсів; дотримання планової, звітної і фінансової
дисципліни. Основною ознакою комплексної ревізії є участь н її
проведенні спеціалістів різних галузей (економістів, бухгалтерів,
технологів, інженерів тощо), які поряд із фінансовою стороною
перевіряють па підприємстві якісний, технологічний рівень виробництва.

У комплексній ревізії органічно поєднані документальна ревізія, при якій
послідовно перевіряється доцільність і законність господарських
операцій, дотримання фінансової і кошторисної дисципліни, забезпечення
збереження державної власності, і перевірка загального стану
господарства па всіх його ділянках, Нерідко при комплексних ревізіях
установ, що входять в одну систему, ревізуються і їх вищі організації.
Де дас можливість глибіне перевірити рівень господарською керівництва і
внести за результатами ревізій більш обгрунтовані і кваліфіковані
пропозиції. Зрозуміло, що комплексна ревізія е одночасно і повною
ревізією.

Первинна ревізія проводиться ревізором відповідно до ного робочого
плану. Необхідність повторних ревізій виникає у випадку поверхневого
проведення первинної ревізії, необ’єктивного висвітлення фактів
порушення чинних Інструкцій і положень щодо проведення ревізій,
порушення дисципліни ревізійним апаратом в період ревізії і внаслідок
деяких інших причин. Для проведення повторних ревізій, як правило,
призначаються інші ревізори. Додаткові ревізії проводяться у разі
виявлення нових обставин, не викритих первинними або повторними
ревізіями після закінчення первинної або повторної ревізії з ініціативи
контролюючого органу або за вимогою установ, які контролюються.

3. Планування контрольно-ревізійної роботи

Правильний підбір об’єктів і своєчасність проведення на них ревізій
значною мірою впливають на ефективність роботи контролюючих органів. Для
досягнення мети ревізій у контрольно-ревізійному відділі здійснюється
планування роботи на півріччя, а з питань ревізії бюджетів місцевих Рад
народних депутатів протягом року щоквартально.

Нормативне планування базується на ст.2 та ст.И Закону України «Про
державну контрольно-ревізійну службу в Україні», відповідно до яких
органи державної ревізійної служби проводять ревізії та перевірки за
своєю ініціативою не частіше 1 разу в рік. Як правило, між черговими
ревізіями чи перевірками має пройти не менше ніж З місяці.

Теми і об’єкти для ревізій (перевірок) включаються в плани
контрольно-ревізійної роботи відповідно до річного плану основних питань
економічної і контрольної роботи Головного контрольно-ревізійного
управління України, па підставі рішень і вказівок обласного
контрольно-ревізійного управління, вивчення звітних та інших даних про
хід виконання державних та місцевих бюджетів, даних про стан справ щодо
забезпечення збереження коштів і матеріальних цінностей, узагальнення
матеріалів раніше проведених ревізій, на підставі скарг, заяв, звернень
про фінансові порушення та зловживання, що надійшли від громадян,
правоохоронних органів і органів місцевої влади.

Складаючи плани роботи, необхідно керуватися такою періодичністю
проведення ревізій:

1) роботи сільських, селищних і міських Рад народних депутатів по
виконанню бюджетів, кошторисів установ, що утримуються на їх бюджетах,
комплексно проводяться не рідше 1 разу в рік.

2) виконання кошторисів бюджетних установ, що обслуговуються
централізованими бухгалтеріями, а також ведуть самостійний облік – не
рідше 1 разу в два роки. Ці ревізії проводяться працівниками місцевих
фінансових органів, контрольно-ревізійних відділів у районах, містах
спільно із працівниками відповідних відділів місцевих органів державної
влади.

До планів роботи обов’язково долучаються:

1. Централізовані завдання та інші доручення доведені КРУ вищого рангу.
При цьому планувати термін проведення ревізій чи перевірки за
централізованим завданням треба таким чином, щоб мати ие менше як 15
календарних днів для узагальнення і реалізації матеріалів ревізії і
перевірок.

2. Доручення і завдання правоохоронних органів і податкових
адміністрацій, які підписані, переважно, першими особами органів
Прокуратури, МВС, СБУ, ДПА, їх структурних підрозділів та погоджені з
контрольно-ревізійним управлінням.

Перевага у черговості виконання ревізій надається за зверненнями саме
цим органам.

З метою недопущення скарг керівників підприємств про порушення принципів
черговості і періодичності проведення ревізій і перевірок на одному
підприємстві у контрольпо ревізійному відділі ведеться облік і аналіз
кількості проведених ревізій і перевірок пооб’єктно. Не планується
проведення дріб’язкових, короткотривалих перевірок, а лише повних
ревізій і перевірок фінансово-господарської діяльності.

У планах контрольно-ревізійної роботи необхідно також передбачити
періодичні перевірки виконання рішень, пропозицій, вимог, прийнятих за
результатами проведених ревізій.

У плані контрольно-ревізійної роботи вказують:

1) тему ревізії (перевірки);

2) назву об’єкта, його відомчу підпорядкованість;

3) підставу для включення в план (пункт, номер і дату листа КРУ або
конкретного правоохоронного органу, податкової адміністрації);

4) ревізійний період (місяць і рік попередньої ревізії);

5) термін виконання (зазначено місяць, коли буде проводитись ревізія
щодо виконання централізованих завдань ГоловКРУ, КРУ і т.д. і до якого
числа місяця повинна бути надіслана відповідь за матеріалами ревізії);

6) планові затрати часу (тривалість ревізії в робочих днях, як
правило, не більше ЗО робочих днів);

7) виконавці (планові затрати часу в робочих днях по кожному
виконавцю).

Крім перерахованих реквізитів, в плані передбачені ще такі розділи: А –
ревізії і перевірки щодо виконання кошторисів бюджетної установи; Б –
ревізії і перевірки підприємств і організацій; В – перевірка виконання
наказів і рішень, що прийняті за результатами раніше проведених ревізій
і перевірок; Г – організаційна робота.

Зміни у план роботи контрольно-ревізійного відділу вносяться посадовими
особами обласного контрольно-ревізійного управління на підставі
обґрунтованого подання начальника контрольно-ревізійного відділу за
місяць до закінчення поточного півріччя. У змінах вказується номер
пункту плану, назва об’єкта, тема і тривалість ревізій, терміни
проведення чи об’єкти яких підлягають зміні, та на що буде використано
вивільнені людино-дні.

4. Обов’язки, права та відповідальність ревізорів

Якість та ефективність КРР залежить значною мірою від правильного
підбору і кваліфікації ревізорів, які у своїй роботі повинні керуватись
Законом України «Про контрольно-ревізійну службу в Україні». Основною
службовою функцією ревізора є проведення ревізій і перевірок. Ревізор
повинен суворо керуватись чинним законодавством, а також відповідними
інструкціями та нормативними актами.

Ревізор зобов’язаний правдиво, точно і об’єктивно висвітлювати виявлені
ревізією факти порутпснь, зловживань із зазначенням конкретних осіб,
розміру заподіяної шкоди та причин.

У разі встановлення фактів нестач, втрат, що вимагають невідкладних
заходів до винуватця, ревізор за узгодженням з керівником ревізуючого
органу повинен поставити питання про притягнення його до
відповідальності.

Ревізор зобов’язаний перевірити виконання рішень за результатами
попередньої ревізії і відобразити в акті повноту і своєчасність їх
виконання.

За результатами ревізії ревізором складаються висновки і пропозиції, які
спрямовані на виправлення існуючого становища.

В процесі проведення ревізії ревізор має право:

1) ревізувати і перевіряти на підприємствах і в установах грошові та
бухгалтерські документи, кошториси та інші документи, що підтверджують
надходження та витрачання коштів, матеріальних цінностей, проводити
перевірки фактичної наявності цінностей та грошових сум, цінних паперів,
матеріалів, готової продукції і т.д.;

2) безперешкодного доступу на склади, у сховища, виробничі та інші
приміщення для їх обстеження і з’ясування питань, пов’язаних з ревізією.
Припиняти на поточних та інших рахунках в банку розрахункові операції у
випадках, коли керівництво об’єкта перевірки перешкоджає працівнику
контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов’язки;

3) залучати кваліфікованих спеціалістів для проведення експертизи,
контрольних запусків сировини у виробництво, обміру;

4) вимагати від керівника об’єкта, що ревізується, проведення
інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових
коштів, розрахунків; у необхідних випадках опечатувати касу, касові
приміщення, склади, архіви, а у разі виявлення зловживань – вилучати
необхідні документи на строк до закінчення ревізії (залишати у справах
акт вилучення таких документів);

5) одержувати від НБУ, його установ, комерційних банків та інших
кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідок про
банківські операції і залишки коштів на рахунках, а від підприємств і
організацій, в т.ч. недержавних форм власності – довідки і копії
документів про операції та розрахунки з підприємствами, що ревізуються;

6) одержувати від службових та матеріально відповідальних осіб, яких
перевіряють, письмові пояснення з питань, які виникають в ході ревізії;

7) стягувати в дохід держави кошти, одержані підприємством за
незаконними угодами без передбачених законом підстав та з порушеннями
чинного законодавства;

8) накладати у випадках, передбачених законодавством, на керівників та
інших службових осіб підприємства адміністративні штрафи;

9) застосовувати до підприємства фінансові санкції, передбачені
пунктом 7 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в
Україні*.

У своїй роботі ревізор зобов’язаний суворо додержуватись Конституції
України, законів України, прав та інтересів громадян, підприємств,
установ. За невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків він
притягується до дисциплінарної та кримінальної відповідальності
відповідно до чинного законодавства. Працівники Державної
контрольно-ревізійної служби України повинні забезпечити дотримання
комерційної та службової таємниці.

Скарги па дії службових осіб в районах, містах та службових осіб
контрольно-ревізійних управлінь розглядаються і рішення за ними
приймаються начальниками них управлінь, скарги на дії службових осіб
Головного контрольно-ревізійного управління та начальників
контрольно-ревізійних управлінь областей розглядаються начальником
Головного контрольно-ревізійного управління.

Скарги розглядаються і рішення за ними приймаються не пізніше як в
місячний термін з моменту їх надходження. В разі незгоди скарги
розглядаються через суд

ТЕМА 3. Організація ревізійного процесу

1. Організація і підготовка до проведення комплексної ревізії.

2. Проведення ревізії.

3. Оформлення результатів ревізії.

4. Прийняття рішення за результатами проведеної ревізії.

5. Організація контролю за виконанням рішень за матеріалами ревізії.

1. Організація і підготовка до проведення комплексної ревізії

Згідно з методикою проведення комплексної ревізії економічної та
соціальної діяльності ревізійний процес складається з 5 етапів:

• організація і підготовка до проведення комплексної ревізії;

• проведення ревізії;

• оформлення результатів ревізії;

• прийняття рішення за результатами проведеної ревізії;

• організація контролю за виконанням рішень за матеріалами ревізії.

На першому етапі: відповідно до строків, передбачених планом проведення
ревізії керівник контрольно-ревізійного органу за 3-5 днів до початку
ревізії зобов’язаний видати наказ про її проведення.

Начальник контрольно-ревізійного відділу на цьому етапі повинен
правильно визначити тему ревізії, ревізійний період, тривалість ревізії,
створити ревізійну групу, призначити її керівника, розглянути і
затвердити програму ревізії, запропонувати ревізорам ознайомитись з
відповідними нормативними документами, розглянути необхідність залучення
галузевих спеціалістів, а також забезпечити ревізора необхідними
бланками актів, довідок і т.д.

Керівнику ревізійної групи одночасно з наказом про призначення ревізії
дається програма комплексної ревізії, в якій, крім конкретних завдань,
вказуються ділянки роботи, які підлягають суцільній перевірці.

Якщо до часу призначення ревізії в контрольно-ревізійному відділі е
матеріали про факти порушень на об’єкті перевірки (недостачі, крадіжки і
т.д.), то вони також передаються керівнику групи. Склад ревізійної групи
встановлюється залежно від тривалості періоду ревізії та самої програми.
Підготовка ревізії починається із ознайомлення з діяльністю

об’єкта, що підлягає ревізії. На цьому етапі ознайомлюються із
діяльністю об’єкта перевірки, вивчають відповідні
нормативно-інструктивні матеріали, складають робочі плани (Таблиця 3.1.)

Тривалість підготовки до ревізії – не більше 2 днів. Перший день
присвячується ознайомленню з особливостями виробничої і
фінансово-господарської діяльності підприємства. Другий день необхідний
для вивчення нормативних документів та проведення Інструктажу.

Ч’аблиця 3.1.

Робочий план ревізора при проведенні комплексної ревізії грошових коштів

№ п/п Об’єкти ревізії Обсяг роботи Початок Кінець

1. Грошові 1. Раптова ревізія грошових коштів і 14.03.2001
14.03.2001

. цінних паперів

2. Обстеження стану забезпечення 14.03.2001 14.03.2001

збереження грошових коштів у

касі 14.03.2001 14.03.2001

3. Перевірка доставки готівки в касу

4. Дотримання касової дисципліни 14.03,2000 14.03.2000

при проведенні касових операцій

2. Проведення ревізії

Другим етапом проведення ревізії е організаційна робота на об’єкті.
Починається ревізія з моменту прибуття ревізійної групи на підприємство
і пред’явлення керівником групи своїх повноважень на проведення ревізії.
Керівник ревізійної групи на місці здійснює організаційну роботу, яка
полягає в уточненні і конкретизації завдань, передбачених програмою
ревізії. На цьому етапі начальник контрольно-ревізійного відділу в разі
необхідності повинен подати ревізорам додаткову методичну допомогу з
питань ревізії, а також контролювати виконавську і трудову дисципліну
підлеглих, в т.ч.: вихід на об’єкт, а при виникненні суперечностей між
перевіряючими і керівником об’єкта, що ревізується, розв’язувати ті
суперечності. Начальник контрольно-ревізійного відділу має розглядати і
вирішувати по суті звернення керівника ревізійної групи чи керівництва
підприємства, що ревізується, з питань ревізії, в т.ч. щодо продовження
чи скорочення її терміну. Планова тривалість ревізії становить не більше
ніж ЗО робочих днів,

На початковій стадії комплексної ревізії рекомендують перевіряти
виконання заходів з усунення недоліків в роботі, виявлених попередньою
ревізією, ознайомитись із змістом наказів, листуванням, актами
перевірок, проведеними фінансовими органами і т.д. Закінчивши
організаційну стадію комплексної ревізії, ревізійна група приступає до
виконання своїх обов’язків відповідно до своїх робочих планів.

При здійсненні ревізії (перевірки) використовують такі прийоми
документального і фактичного контролю:

1. Техніко-економічні розрахунки проводяться в процесі ревізії для
встановлення правильності розрахункових показників, обгрунтованості
директивних показників, правильності складання кошторису витрат
капітального і поточного ремонту основних засобів і т.д.

2. Нормативна перевірка полягає в зіставленні фактичних звітних даних
із встановленими нормативами, кошторисами або плановими нормами з метою
визначення правильності їх дотримання;

3. Документальна перевірка змісту операцій і процесів є провідним
прийомом документального контролю і проводиться за даними первинних
документів, облікових регістрів, звітності з метою встановлення
законності операцій і процесів.

Перевірка первинних документів може проводиться:

• суцільно — за ревізований період перевіряють зміст всіх господарських
операцій;

• вибірково – під час такої перевірки перевіряють частину операцій
за декілька днів в кожному місяці або за окремі місяці.

Перевірка змісту операцій, відображених в обліку, проводиться як у
хронологічному, так і у систематичному порядку. Практика
контрольно-ревізійної роботи показує, що найбільш раціональним контролем
є систематизована перевірка змісту операцій і запису в облікові
регістри. При такому способі ревізія ведеться по однорідних операціях за
весь ревізований період (наприклад – операції по рахунках в банку, по
розрахунках з підзвітними особами, руху товарно-матеріальних цінностей).

Перевіряючи зміст документів, ревізор повинен знати, що за зовнішньо
правильним оформленням документів іноді ховаються зловживання і
порушення (виписування фіктивних нарядів, трудових угод, актів і т.д.).

Достовірність господарських операцій встановлюють при формальній і
арифметичній перевірці. При формальній перевірці визначають повноту і
правильність заповнення реквізитів, які характеризують операції,
виявляють підчищення, виправлення і т.д.

Арифметична перевірка дає можливість встановити правильність підрахунків
в документах і виявити зловживання, крадіжки.

4. Зустрічна перевірка документальних даних полягає в тому, що
достовірність і правильність відображення в документах господарських
операцій перевіряється зіставленням даних різних документів, які
стосуються одних або різних, але взаємопов’язаних операцій (наприклад:
повноту і своєчасність оприбуткування готівки в касу звіряють з даними
прибуткових касових ордерів і виписок банку).

5. Взаємний контроль змісту різних документів здійснюється шляхом
вивчення і зіставлення окремих реквізитів, що повторюються в різних
документах.

(і. Перевірка правильності відображення господарських операцій за даними
документів в регістрах бухгалтерського обліку (наприклад: касові
операції відображаються в журналі-ордері ,\°1 відомості №1.1)

Практика контрольно-ревізійної роботи показує, що за правильно
оформленими документами, але за неправильним відображенням їх в
регістрах бухгалтерського обліку стоять випадки крадіжок та привласнення
грошових коштів, ТМЦ.

До спеціальних прийомів фактичного контролю належать:

• інвентаризація;

• контрольне замірювання;

• контрольний запуск сировини, матеріалів у виробництво;

• перевірка якості сировини і матеріалів;

• експертна оцінка;

• службове розслідування.

3. Оформлення результатів ревізії

Кваліфіковано провести ревізію, об’єктивно й принципово обгрунтувати
кожний факт, що наведений в акті ревізії, — важлива і відповідальна
частина ревізійної роботи. Ревізія вважається завершеною, якщо виявлені
порушення усунено, винних притягнено до адміністративної, дисциплінарної
чи матеріальної відповідальності і вжито заходів щодо недопущення таких
порушень надалі.

За умови виявлення ревізією грубих порушень чинтпіх нормативних актів
ревізор має встановити обсяг заподіяної матеріальної шкоди, знайти
причини допущених порушень та винних у цьому конкретних осіб,

Від кожної винної у зловживанні особи треба отримати відповідне письмове
пояснення з вичерпними, точними й обгрунтованими поясненнями фактів, що
відображені в акті. Після викладення кожного факту порушень необхідно
обов’язково назвати документи, що підтверджують цей запис і додаються до
акту.

У разі виявлення зловживань ревізор має одержати від посадових осіб
підприємства, установи або організації, що ревізується, копії
документів, які свідчать про зловживання, а у разі необхідності – –
вилучити потрібні йому документи до закінчення ревізії чи перевірки,
залишивши у справах акт про вилучення документів та їхні копії

Копії оригіналів документів ревізор отримує лише за умови, якщо сам
зміст документа є доказом факту порушень. Кожна копія документа має бути
завірена печаткою та підписом посадової особи підприємства, установи чи
організації, що ревізується

На копії кожного документа повинен бути напис такого змісту:

Цю копію знято з оригіналу документа (вказати якого)

« » 200_ р. для (посада ревізуючого). Оригінал
копії

зберігається у справі № (вказати назву підприємства, установи,
організації, бухгалтерський запис ,\!> від « » 200_ р.

Підпис головного бухгалтера

(вказати назву підприємства, установи, організації)

Копія з оригіналу знімається у двох примірниках. Другий примірник копії
зберігається разом з актом у справах контрольно-ревізійної служби,
перший примірник копії разом із матеріалами ревізії передається до
правоохоронних органів.

За результатами документальної ревізії ревізором складається акт —
двосторонній документ, у якому мають бути об’єктивно відображені
наслідки ревізії фінансово-господарської діяльності перевіреного
підприємства, установи чи організації, наведено перелік фактів виявлених
порушень та хиб у їхній роботі. Форма складання акта затверджується
відомчими положеннями й інструкціями.

Розрізняють два види актів — проміжні та загальні.

За проміжними актами оформляються результати інвентаризації коштів,
товарно-матеріальних цінностей, розрахунків із дебіторами й кредиторами,
результати контрольного запуску сировини у виробництво, їх складають і
тоді, коли виявлене порушення чи зловживання може бути приховане, або
коли па підставі виявлених фактів треба вжити термінових заходів, щоб
усунути порушення чи притягти до відповідальності винних у здійсненні
зловживань осіб.

Проміжні акти підписуються ревізорами, які проводять ревізію, та
посадовими особами, які безпосередньо відповідають за ту ділянку, де
здійснюється перевірка. Проміжні акти складаються також і за
результатами ревізії кас. Такі акти підписуються ревізором, головним
(старшим) бухгалтером і матеріально відповідальними особами (касиром).

Загальний акт має бути складений закінчення строку проведення ревізії,
підписаний керівником ревізійної групи, керівником та головним
бухгалтером підприємства, установи, організації, де була проведена
ревізія. У загальному акті відображаються наслідки перевірок усіх
передбачених програмою ревізії питань, у тому числі й за фактами, що
наведені у проміжних актах.

Умовно акт ділиться па кілька частин:

/) Загальні відомості.

У загальній частині вказується підстава для проведення ревізії, склад
ревізійної групи, тема ревізії, повне найменування, а не абревіатура
підприємства, його підпорядкованість, якщо вона є, повна назва
міністерства чи відомства. У цій частині вказується, за який період
діяльності даного підприємства проведено ревізію, зазначається, зокрема,
за який період проведено суцільним методом ревізію касових, банківських
операцій, наводяться прізвища, посади керівників та період, протягом
якого вони відповідали за стан бухгалтерського обліку. У загальній
частині акта наводиться дата початку й закінчення ревізії. Крім того,
зазначається, ким і коли проводилась попередня ревізія, чи усунено
виявдені нею порушення і які перевірки було після неї здійснено.

У цій частині акта наводяться відомості про те, як підприємство, що
ревізується, виконує пропозиції щодо усунення хиб, згаданих у
попередньому акті ревізії, про відшкодування заподіяних збитків,
оформлення позовів чи подання матеріалів до слідчих органів, поліпшення
обліку, окремо вказується на ті вади, для усунення яких не було вжито
належних заходів.

2) Виробнича-фінансова діяльність (виконання кошторисів). У цій
частині наводиться перелік основних показників виробничої програми
протягом одного-двох років і їх виконання, аналізуються фінансові
результати або виконання кошторисів, розрахунки з бюджетом, дебіторами,
кредиторами, підзвітними особами, відображається правильність виплати
готівкою з каси і обґрунтованість безготівкових розрахунків, дотримання
норм використання сировини, матеріальних цінностей, їх збереження тощо.

У цій частині акта у логічній послідовності відповідно до програми
ревізії і з дотриманням суворої об’єктивності чітко, стисло й лаконічно
описуються усі перевірені за наявними на підприємстві, в установі чи
організації документами факти порушень або зловживань. При цьому не
можна записувати до акта (довідки) різних висновків, пропозицій та не
підтверджених документами даних про фінансово-господарську діяльність
об’єкта, що ревізується. Забороняється також вносити до акта (довідки)
дані слідчих матеріалів та посилатися на свідчення посадових осіб, які
вони дали слідчим органам.

Не можна в актах (довідках) давати кваліфікаційної оцінки щодо дій
окремих посадових осіб, при складанні цих документів необхідно також
уникати таких висловлювань, як «привласнив», «розікрав кошти,
товарно-матеріальні цінності», «сфабрикував», «злочинець», «шахрай»,
«недбалість», «зловживання», «злочин» тощо. Ці висловлювання є
прерогативою слідчих і судових органів.

У цій частині загального акта можуть бути виділені окремі розділи
залежно від галузевої специфіки діяльності об’єкта, що ревізується.
Такими розділами можуть бути:

ревізія каси і касових операцій, ревізія операцій за рахунками у банках
та інших коштів, ревізія кредитних операцій, ревізія основних засобів,
ревізія розрахунків з оплати праці й соціального страхування, ревізія
збереження і руху матеріальних цінностей, ревізія операцій з формування
й використання прибутку, ревізія достовірності обліку і звітності. 3)
Бухгалтерський облік і звітність

У цій частині аналізується стан бухгалтерського обліку й достовірність
наданих звітів.

У тому разі, якщо під час проведення ревізії стає зрозуміло, що
матеріали ревізії передаватимуться до слідчих органів, то незалежно від
того, проводитиметься чи не проводитиметься слідство за наслідками
ревізії, при складанні загального акта у ньому необхідно зазначити
кожний факт, кожний епізод зафіксованих порушень чи зловживань. Якщо ж
встановлено достатньо велику кількість ідентичних порушень, що мають
однорідні ознаки (за винятком обсягів збитків, періоду їх заподіяння),
можна застосувати шаблонне за змістом формулювання суті порушення.

У загальному акті небажано наводити численних планових і звітних
показників, а також дрібних порушень, тцо їх було усунено під час
проведення ревізії. Кожне внесене до акта виправлення мас бути
засвідчене підписами особи, яка проводить ревізію, керівника та
головного бухгалтера об’єкта, що ревізується. Один примірник акта
ревізії дається керівнику перевіреного підприємства з його підписом на
першому примірнику акта.

До загального акта додаються проміжні акти, описи та відомості.
Пояснення додаються лише до першого примірника загального акта, що
залишається в особи, яка проводить ревізію.

Загальний акт підписується особами, які брали участь у проведенні
ревізії, а також керівником та головним бухгалтером об’єкта, що
ревізується. Якщо ж виникають які-небудь неузгодження, керівник і
головний бухгалтер підписують акт із відповідним застереженням, даючи
його ревізорові, або ж надсилають керівникові організації, яка проводить
ревізію, мотивуючи заперечення і пояснення з приводу усіх зазначених у
акті хиб і порушень.

Якщо керівником, головним бухгалтером підприємства, установи чи
організації за актом ревізії або перевірки було подано письмові
заперечення, то контролер-ревізор (керівник ревізійної бригади) має
зробити за ними письмові висновки.

Якщо матеріально відповідальними особами до надрукування акта подано
пояснення, які докорінно міняють зміст виявлених порушень, то ревізор
зобов’язаний внести їх до акта, але за умови документального
підтвердження таких пояснень або заяв за наслідками перевірки.

Ревізор повинен ретельно перевірити правильність обґрунтувань, доказів
та фактів, що викладені у поясненнях, зауваженнях або запереченнях
посадових осіб (за необхідності здійснити додаткову перевірку) і скласти
письмовий висновок, текст якого узгоджується з безпосереднім керівником
ревізора й затверджується керівником контрольно-ревізійного підрозділу
(відділу у районі, місті, управління) або його заступниками.

Іноді, ігноруючи встановлене правило, керівник разом із головним
бухгалтером або самостійно відмовляється підписати акт без мотивованих
заперечень або претензій до ревізуючого. Це не повинно непокоїти
ревізора, якщо він об’єктивно, професійно й сумлінно викопав завдання
щодо проведення ревізії (перевірки). В даному випадку ревізором
складається акт такого змісту:

дата

назва населеного пункту

Мною,_________________

У _____________________

присутності____________

АКТ

_____головним контролером-реві зором КРУ

області ____________________________, в

__________ознайомлено керівника підпри-

ємства із загальним актом документальної ревізії фінансово-господарської
діяльності за період із__________________до____________________

Підписати акт________відмовився без якихось мотивів чи заперечень.*

Один примірник загального акта йому залишено під розішску. Головний
контролер-ревізор

(підпис) Присутній

(прізвище)

Примітка *. Залежно від мотивів директора зміст акта може бути таким:
Підписати акт_____________відмовився з мотивів (чітко вказати мотиви), а
далі за текстом.

Крім зазначених у цьому акті мотивів, ревізор пропонує директору
протягом п’яти днів надіслати свої заперечення на адресу посадової
особи, яка призначила ревізію. Може статися й так, що директор не прийме
такої пропозиції. Однак за наявності акта про відмову підписати
загальний акт останній на судовому розгляді матеріалів ревізії
вважається підписаним незалежно від наявності заперечень, бо порушення
заносяться до акта на підставі бухгалтерських документів.

4. Прийняття рішення за результатами проведеної ревізії

Після підписання акта ревізії відповідно до п.7 ст.10 Закону України
«Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» ревізор у 15-денний
термін готує проект обов’язкових вимог щодо усунення виявлених порушень
законодавства з питань збереження і використання державної власності та
фінансів. Матеріали кожної ревізії (перевірки) протягом 15 днів після її
завершення розглядаються й приймаються від ревізорів керівниками
контрольно-ревізійних управлінь або їхніми заступниками, начальниками
відділів цих управлінь, начальниками відділів у районах та містах або
їхніми заступниками.

З метою підготовки наказу або іншого рішення за наслідками ревізії,
спрощення підготовки звітів про контрольно-ревізійну роботу та для
здійснення контролю за виправленням порушень на момент закінчення
ревізії (перевірки) треба скласти узагальнюючу цифрову довідку
(розшифрування збитків і донарахувань).

У деяких випадках матеріали ревізій (перевірок) виносяться на
обговорення в колективах перевірених підприємств, організацій, установ
та оприлюднюються у засобах масової інформації.

У разі виявлення ревізією прихованих і занижених платежів до бюджету
готується рішення за встановленим зразком щодо їх стягнення із
застосуванням фінансових санкцій. Це рішення передається для виконання
до відповідної податкової інспекції. Надалі ревізор має відстежу-вати
процес повного й своєчасного відшкодування завданих державі збитків.

Якщо на об’єкті, що ревізується, не забезпечується усунення виявлених
порушень, керівник, який призначив ревізію (перевірку), надсилає
керівництву цього об’єкта пропозиції щодо повного відшкодування
виявлених збитків і подас пропозиції, як запобігти порушенням або
зловживанням (ст. 15 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну
службу в Україні»),

Інформація про виявлені порушення надається:

– Головним контрольно-ревізійним управлінням України – до Кабінету
Міністрів України, Адміністрації Президента України, Верховної Ради
України, до міністерств, державних комітетів, інших центральних
відомств;

– контрольно-ревізійними управліннями в областях – Головному
контрольно-ревізійному управлінню України, міністерствам, державним
комітетам та іншим відомствам, обласним, районним державним
адміністраціям, керівним органам місцевого підпорядкування;

– контрольно-ревізійними відділами у районах, містах і районів у містах
– – контрольно-ревізійним управлінням в областях, районним державним
адміністраціям та міським, районним виконкомам.

При виявленні серйозних порушень фінансової дисципліни, розкрадань
коштів і матеріальних цінностей та інших зловживань матеріали ревізій
(перевірок) передаються до слідчих органів і одночасно порушується
питання про усунення із займаних посад винних у зловживаннях осіб. А у
тому разі, якщо за фактами зловживань не може бути порушено кримінальної
справи, на винних у здійсненні таких зловживань накладається
адміністративне стягнення.

Найоптимальнішим, звичайно, є варіант забезпечення відшкодування
виявлених збитків під час ревізії. На жаль, за нинішніх економічних
умов, коли існує заборгованість із виплатою заробітної плати, коли немає
коштів на рахунках підприємств, установ та організацій, дуже часто
неможливо безпосередньо під час ревізії забезпечити відшкодування
виявлених збитків та здійснити перерахування до бюджету належних йому
платежів.

Ревізор у переліку обов’язкових вимог, що висуваються до керівника
перевіреного підприємства, установи чи організації, обумовлює термін
подання інформації про хід виконання цих вимог, а потім здійснює
перевірку виконання вказівок безпосередньо на підприємстві. Матеріали
ревізії контролюються до повного відшкодування виявлених збитків та
перерахування до бюджету або до державних цільових фондів донарахованих
платежів.

Робітники і службовці несуть матеріальну відповідальність за шкоду,
заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення
покладених на них трудових обов’язків (ст.ст. 130, 132, 133, 134, 135
Кодексу Законів України про працю).

Згідно з Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в
Україні» (ст. 10) контрольно-ревізійним відділам у містах і районах, КРУ
в областях і ГоловКРУ України надано право вилучати в дохід відповідного
бюджету, залежно від підпорядкованості підприємств, установ, організацій
та інших суб’єктів підприємницької діяльності, виявлені ревізіями
(перевірками) приховані або занижені валютні та інші платежі, стягувати
до бюджету кошти, отримані за допомогою незаконних угод, без
встановлених за законом підстав та з порушенням чинного законодавства,
застосовувати фінансові санкції, що передбачені пунктом 7 статті 11
Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Застосування фінансових санкцій здійснюється незалежно від причин, через
які сталося заниження суми податку, платежу, внеску до податкових
декларацій, розрахунків. Для застосування фінансових санкцій не має
значення і наявність наміру в діях відповідних працівників, платників
Стягнення оформляються відповідним документом рішенням за підписом
начальника (заступника начальника) КРУ.

Рішення у п’яти примірниках складаються контрольно-ревізійними
підрозділами, які здійснювали ревізію чи перевірку. Із суми, що підлягає
вилученню до бюджету, 15% перераховуються на позабюджетний рахунок
контрольно-ревізійного управління, про що зазначається у прийнятому
рішенні. Контрольно-ревізійні відділи здійснюють систематичний контроль
за виконанням платниками прийнятих рішень.

Суми платежів за прийнятими рішеннями КРУ перераховуються
підприємствами, установами, організаціями та іншими суб’єктами
підприємницької діяльності у триденний термін із дня отримання рішення.
Не внесені у цей термін суми стягуються у порядку, встановленому чинним
законодавством.

Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 164-2)
контрольно-ревізійній службі надано право застосовувати штрафні санкції
за порушення законодавства з фінансових питань. Л саме:

– штраф від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян накладається за приховування в обліку валютних та інших
доходів, непродуктивних витрат і збитків, відсутність бухгалтерського
обліку або ведення його з порушенням встановленого порядку, внесення
неправдивих даних до бухгалтерської або статистичної звітності,
несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризацій коштів і матеріальних
цінностей, порушення правил ведення касових операцій, створення перешкод
працівникам державної контрольно-ревізійної служби у проведенні ревізій
та перевірок, невжиття заходів щодо відшкодування з винних осіб збитків
від нестач, розтрат, крадіжок і безгосподарності.

– штраф від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян накладається за ті самі дії, вчинені особою, на яку протягом
року були накладені адміністративні стягнення за одне з правопорушень,
зазначених у частині першій цієї статті.

Сума штрафу визначається начальником КРУ або його першим заступником на
комісії у присутності порушників із використанням протоколів, складених
контрольно-ревізійними підрозділами, які проводили ревізію або
перевірку.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до Кримінального і
Кримінально-процесуального кодексів України щодо посилення боротьби з
порушеннями бюджетного законодавства» від 07.10.1997 р. за «використання
посадовою особою бюджетних коштів невідповідно до їх цільового
призначення або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, а
так само недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків
бюджету чи пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів, як
це встановлено чинним бюджетним законодавством, якщо предметом діянь
були бюджетні кошти у великих розмірах, — караються позбавленням волі
на строк від одного до трьох років або штрафом до трьохсот
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права
займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох
років або без такої».

Згідно .з цим законом до бюджетних коштів належать усі кошти, що
включаються у бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування.
Великим розміром бюджетних коштів вважається сума, що в сто і більше
разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Особливо
великим розміром вважається сума, що перевищує в тисячу і більше разів
неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Згідно з вищезгаданим законом «видання посадовою особою нормативних
актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому
законом порядку, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих
розмірах, — карається позбавленням волі на строк до чотирьох років або
штрафом до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з
позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю
на строк до трьох років.

Ті самі дії, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих
розмірах, або вчинені повторно, — караються позбавленням волі на строк
від трьох до десяти років з позбавленням права займати певні посади або
займатися певною діяльністю на строк до п’яти років».

Не пізніше ніж через один місяць після закінчення ревізії підприємство,
установа або організація подають до контрольно-ревізійного відділу
довідку про усунення виявлених порушень.

5. Організація контролю за виконанням рішень за матеріалами ревізії

На п’ятому етапі ревізії проводиться організація контролю за виконанням
рішень за результатами комплексної ревізії.

Ефективність комплексної ревізії залежить не тільки від якості
проведення, але і від самої організації контролю за виконанням рішень,
прийнятих за її результатами.

В практичній роботі використовують різні способи контролю за виконанням
рішень за результатами комплексної ревізії, зокрема:

• не пізніше ніж через місяць після закінчення ревізії (перевірки)
підприємство, організація подає в КРУ довідку про усунення виявлених
недоліків;

• повторно перевіряють достовірність одержаної інформації про усунення
недоліків.

ЧАСТИНА ІІ. РЕВІЗІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

ТЕМА 4.

Ревізія і контроль грошових коштів у касі

1. Завдання і джерела ревізії грошових коштів у касі.

2. Ревізія і контроль каси та дотримання умов зберігання грошових
коштів.

3. Ревізія і контроль касових операцій.

1. Завдання, джерела, нормативні акти, які використовуються при ревізії
коштів у касі

Підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності згідно з
чинним Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в
Україні, затвердженим Правлінням Національного банку України № 72 від 19
лютого 2001р., можуть розраховуватись готівкою з робітниками і
службовцями при виплаті заробітної плати, премій, винагород, допомог,
пенсій, а також при видачі на господарські витрати та відрядження.

Підприємства, які відкрили поточні рахунки в установах банку, зберігають
на цих рахунках свої кошти на договірних умовах і здійснюють розрахунки
за своїми зобов’язаннями в безготівковій та готівковій формі.

Готівку можна одержувати з власних рахунків в банках в межах наявних на
них коштів на ті ділі, які визначені в грошовому чеку без подання
обґрунтовуючих документів і розрахунків. Підприємства та індивідуальні
підприємці можуть здійснювати розрахунки між собою, а також із фізичними
особами як в готівковій, так і в безготівковій формі.

Розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними
особами проводяться як за рахунок коштів, одержаних з кас банку, так і
за рахунок готівкової виручки, і здійснюються через касу підприємства із
веденням касової книги.

Розрахунки готівкою підприємства між собою та з фізичними особами
проводяться із застосуванням прибуткових, видаткових касових ордерів,
касових і товарних чеків, квитанцій, договорів купівлі-продажу товару,
актів закупівлі, виконання робіт або інших документів, що засвідчують
факт купівлі товару, виконання робіт. Підприємства та індивідуальні
підприємці, які здійснюють розрахунки із споживачами у сфері торгівлі,
громадського харчування, надання послуг за готівку через зареєстровані
реєстратори розрахункових операцій (РРО) зобов’язані видати касовий чек,
а під час виходу з ладу РРО ~ письмовий документ для підтвердження
витрат.

Для збереження готівки, грошових документів та бланків суворої звітності
і здійснення з ними операцій на всіх підприємствах створюються каси. Для
ведення касових операції призначається матеріально відповідальна особа —
касир. Підприємства можуть мати в касі готівку в межах ліміту залишку
готівки в касі на кінець робочого дня, встановленого у договорі який
укладений при відкритті поточного рахунка між банком і підприємством.
Сума встановленого ліміту може бути переглянута у разі звернення клієнта
з ґрунтовними підставами і подання ним заявки-розрахунку.

Перевірку касової дисципліни на підприємствах згідно з Положенням (глава
5) покладено па контролюючі органи України, які визначають періодичність
проведення перевірок та термін їх здійснень.

Основними завданнями ревізії каси і касових операцій е перевірка:

1) забезпечення умов збереження готівки та інших цінностей в касі та
при їх доставці з банку;

2) дотримання правил документального оформлення операцій по руху
готівки;

3) своєчасність та повноти оприбуткування одержаної готівки з банку
від інших осіб;

4) дотримання касової дисципліни при проведенні касових операцій;

5) цільового використання готівки;

6) дотримання ліміту готівки в касі, умов видачі на поточні потреби та
па інші цілі;

7) дотримання встановленого порядку збереження чекових книжок, а також
отримання по них готівки;

8) стану обліку касових операцій, ведення касової книги, книг
аналітичного обліку інших цінностей, які зберігаються в касі;

9) дотримання граничних обмежень на здійснення готівкових розрахунків.

Ревізія каси та касових операцій — одна з найвідповідальніших ділянок
документальної ревізії. Головна її мета полягає у виявленні фактів
недостач, розтрат і привласнення грошових коштів. Це досягається методом
раптової інвентаризації готівки з наступним порівнянням отриманих даних
із записами у відповідних документах.

Джерелами ревізії є:

1) первинні документи:

– прибуткові і видаткові касові ордери;

– квитанції на внесок готівки до банку або на оплату послуг інших
організацій;

– корінці чекової книжки;

– розрахунко-платіжні відомості на виплату заробітної плати, відпуск-

них, матеріальних допомог, компенсацій, відрядних, стипендій та інших
виплат;

– трудові угоди па виконання і оплату певних робіт;

– акти інвентаризації готівки в касі;

– чеки, рахунки на придбання матеріальних цінностей готівкою та
накладні на отримання цінностей і надання послуг;

– договір про матеріальну відповідальність;

2) облікові регістри:

– журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів;

– касові книги;

– звіти касира;

– журпал-ордери і відомості журнально-ордерної форми обліку за
рахунками обліку грошових коштів;

– облікові записи на позабалансовому рахунку 08 «Бланки суворого
обліку»;

– Головна книга;

3) звітні документи:

– книга обліку розрахункових операцій;

– розрахункова книжка, баланс підприємства (установи).

2. Ревізія і контроль каси та дотримання умов зберігання грошових
коштів

Ревізія каси насамперед передбачає встановлення наявного етапу
збереження готівки в касі. Тому першим етапом ревізії є раптова
Інвентаризація наявності грошових коштів та інших цінностей, які є в
касі підприємства. Інвентаризація проводиться за участю касира і
головного бухгалтера. Якщо з поважних причин (хвороби) касир не є
присутнім при ревізії, то призначається спеціальна комісія Із складі
керівника, головного бухгалтера, ревізора та представника громадськості.

Згідно з правилами проведення інвентаризації ревізор має отримати від
касира останній звіт з документами за поточний день і розписку, де
вказано, що гроші, які надійшли в касу, оприбутковані і відповідно
відображені як в прибуткових, так і у видаткових касових ордерах, а псі
наявні документи представлені ревізору. Даний звіт подається в
бухгалтерію.

Наступним етапом перевірки е перерахунок готівки в касі, який спочатку
проводиться касиром, а потім ревізором. Як правило, вся готівка в касі
перераховується покушорію. Під час ревізії й касі можуть знаходитися
відомості на зарплату, строк виплати по яких не закінчений протягом 3
днів. В даному випадку ревізор перераховує фактично виплачені суми і в
акті ревізії їх відмічає в IV розділі акта окремим рядком.

Після визначення суми грошових коштів та наявності грошових документів в
касі підприємства проводиться порівняння фактичних результатів із даними
бухгалтерського обліку. По кожному виявленому порушенні, які перелічені
у розділах «Акту перевірки дотримання порядку ведення операцій з
готівкою», ревізор записує відповідні висновки. Якщо є розбіжності між
даними бухгалтерського обліку і фактичними даними, то ревізор
зобов’язаний взяти пояснення від касира.

У випадку виявлення фактів видачі готівки без належного оформлення
первинних документів і за відсутності підписів (керівника, головного
бухгалтера) такі дані вказуються в акті окремо із прикладеними
поясненнями касира.

При перевірці фактичної наявності грошових документів, цінних паперів в
кожному окремому випадку визначається достовірність кожного документа,
правильність його оформлення та сума. При цьому перевіряється кожний
документ окремо із зазначенням в акті назви, номера серії та загальної
суми.

Одночасно ревізор перевіряє умови збереження грошей в касі. При цьому
з’ясовується:

1) наявність сигналізації і охорони касового приміщення;

2) забезпечення схоронності грошей при одержанні і здачі їх в установу
банку;

3) збереження ключів-дублікатів;

4) правила ведення касової книги, своєчасність записів в пій;

5) наявність зобов’язань про матеріальну відповідальність касира в
особовій справі;

6) зберігання чекових книжок

3. Ревізія і контроль касових операцій

Після інвентаризації ревізор починав ревізію касових операцій. Вона
проводиться суцільним методом перевірки видаткових та вибірковим методом
перевірки прибуткових касових документів. При цьому перевіряється
правильність їх оформлення (наявність підписів на отримання, заповнення
реквізитів, підписів керівника і головного бухгалтера, номера документа
і дати здійснення операції, номера кореспондентського рахунка тощо) й
законності здійснення касової операції.

Необхідно пересвідчитись, чи всі касові прибуткові і видаткові ордери та
інші документи заповнені чорнилом чітко, ясно, без помарок (ніякі
підчищення і виправлення в цих документах не допускаються).

У процесі ревізії потрібно перевірити, чи не суміщали виконання
обов’язків касира особи, які працюють на посаді бухгалтера; чи не
отримували виручку від реалізації матеріальних цінностей особи, зв’язані
з їх виробництвом або відповідальні за їх зберігання.

Перевіряючи касову дисципліну, слід сконцентрувати увагу па можливих
випадках використання грошей не за цільовим призначенням (наприклад, на
господарські потреби) із сум, що отримані на виплату заробітної плати,
використання касової виручки понад установлені норми, на своєчасність
повернення до банку невикористаних коштів, а також їх повноту, здачу в
банк сум за іншими надходженнями.

При складанні прибуткових та видаткових касових ордерів вказується
підстава їх складання. Дані документи повинні бути погашені штампом або
написом «Оплачено», «Одержано» із зазначенням дати і підписом касира.
Відсутність штампів погашення створює умови для повторного їх
використання. При перевірці прибуткових та видаткових касових ордерів
потрібно також перевіряти додані до них документи.

Під час перевірки журналу реєстрації слід звернути увагу па роздільну
нумерацію прибуткових і видаткових касових ордерів. Пропущешгя
порядкових номерів може свідчити про факти порутпень. Щоб їх виявити,
потрібно перевірити, чи відсутні касові ордери зберігаються на
підприємстві в окремій папці для анульованих ордерів.

Результативного може бути перевірка правильності реєстрації грошових
чеків. Після щомісячного підрахунку кількості виписаних чеків і їх суми
слід звірити ці дані з відповідними даними за касовими звітами. У разі
виявлення розбіжностей з’ясовуються їхні причини.

Під час ревізії доцільно вияснити, чи не передав керівник свого права
першого підпису інтпій особі, виявити факти видачі грошей за ордерами чи
платіжними відомостями, підписаними лише головним бухгалтером.

Під час проведення ревізії касових операцій обов’язково вивчаються
матеріали попередніх зовнішніх перевірок, наявність актів раптових
інвентаризацій кас (не менш як один раз на квартал), що повинні
проводитись комісією підприємства, акти передачі касової готівки па
період відпустки касира та наявність наказів по підприємству.

Перевірка повноти і своєчасності оприбуткування готівки по касі
проводиться:

– зіставлянням прибуткових касових ордерів на отримання готівки з банку
із записами в касовій книзі, у тому числі й по валютних коштах, облік
яких має вестися окремо, а також із відповідними записами у виписках із
банку. Перевірка проводиться за сумами та датами отримання грошей.

– зіставлянням сум і дат на оприбуткування виручки в прибуткових
касових ордерах із датами і сумами, проставленими у документах на
реалізацію продукції готівкою, основних фондів та інших матеріальних
цінностей (за даними складу, цеху) в кореспонденції з рахунком 70 «Дохід
від реалізації»;

– зіставлянням сум і дат у прибуткових касових документах і касовій
книзі з первинними документами па сплату комунальних послуг та
документами про надходження від об’єктів соціальної сфери підприємств
побутового обслуговування і громадського харчування, підсобних
господарств, що знаходяться на балансі підприємства у кореспонденції із
субрахунком 23 «Обслуговуючі виробництва»;

– зіставлянням сум і дат у прибуткових касових документах з первинними
документами про надані послуги чи відпущені матеріальні цінності
стороннім організаціям при проведенні вибіркових зустрічних перевірок на
об’єктах, яким надано такі послуги. При цьому контролюється
достовірність і повнота оприбуткування повернених підзвітних сум по касі
з даними журпалу-ордера «Розрахунки з підзвітними особами» по кредиту
рахунків 372 і по дебету ЗОЇ рахунків по руху підзвітних сум стосовно
працівників та зіставлянням ідентичності їх підписів.

Згідно з порядком ведення касових операцій щодо використання готівкових
коштів встановлені такі обмеження:

1) підприємство зобов’язане використовувати готівку, отриману в банку
згідно з цілями, вказаними в чеку. У випадку порушення нараховується
штраф на суму використаної не за цільовим призначенням готівки;

2) сума платежу одного підприємства іншому не повинна перевищувати 3
тис. грн. протягом робочого дня. При цьому кількість підприємств, з
якими проводяться розрахунки, не обмежується. При порушенні сума
виплаченої готівки понад 3 тис. грн. додається до залишку готівки

в касі одноразово в день здійснення даної операції і порівнюється із
встановленим лімітом з моменту здійснення порушення і до моменту його
виявлення контролюючими органами;

3) підприємство, яке має заборгованість перед бюджетом, зобов’язане
проводити оплату праці виключно готівкою, отриманою з рахунку п банку.
В іншому випадку застосовуються санкції. При цьому виплати, не
пов’язані з оплатою праці, дозволяються;

4) видача готівки під звіт проводиться за умови повного звітування
підзвітної особи за попередній аванс.

Перевірка дотримання ліміту готівки каси — обов’язкове питання ревізії.
Воно регламентується Указом Президента України «Про застосування санкцій
за порушення норм з регулювання обігу готівки« від 12.Об. 1995р. № 436.
Згідно з Указом передбачено штрафи;

– за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах -штраф у
двократному розмірі суми виявленої понадлімітної готівки за кожен день
до виявлення порушення;

– за неповне оприбуткування готівки – штраф у п’ятикратному розмірі
неоприбуткувапої суми;

– за перевищення встановлених термінів використання виданої під звіт
готівки і видачу під звіт готівки без попереднього повного звітування
—штраф у розмірі 25% виданих сум

Перевірка готівкових видатків здійснюється зіставлянням записів у
касовій книзі й касовому звіті з доданими видатковими касовими
документами (видаткові касові ордери, платіжні відомості по виплаті
заробітної плати, допомог, лікарняних, відпускних, відомості на виплату
підзвітних сум, депонованої заробітної плати);

При перевірці видачі підзвітних сум потрібно перевірити журнал-ордер,
який ведеться для обліку розрахунків з підзвітними особами. При цьому
перевірка здійснюється по кожній особі, яка отримувала кошти під звіт.
Перевірці підлягають наявні авансові звіти про використання готівки на
потреби виробництва, господарські потреби, придбання матеріальних
цінностей, закупівлю сільськогосподарської продукції тощо, а також
додані первинні документи (накладні, чеки, розрахунки, квитанції, акти
закупівлі, квитанції на закупки сільськогосподарської продукції від
населення тощо).

Перевіряючи видані суми готівки під звіт, пов’язані зі службовим
відрядженням, проводять розрахунок правильності їх визначення. Слід
пам’ятати, що після повернення особа, яка була у відрядженні, протягом З
робочих днів після повернення має подати в бухгалтерію звіт про
витрачання готівки, а невитрачсну готівку повернути в касу.

Законність видачі грошей з каси на виплату заробітної плати та на інші
виплати по платіжних відомостях перевіряється зіставлянням сум і дат у
касовій книзі; касовому звіту, видаткових касових ордерах із доданими
відомостями на виплату зарплати, лікарняних з особистими рахунками з
нарахування зарплати або з розрахунково-платіжними відомостями,
лікарняними листами, журналом обліку депонованих сум та іншими
документами.

Платіжні відомості на виплату зарплати, премій перевіряються у такій
послідовності:

– відповідність платіжних відомостей розрахунковим відомостям;

– правильність підсумування і дублювання їх прописом;

– наявність на платіжних відомостях підписів керівника і головного
бухгалтера, працівників, які склали і перевірили їх;

– наявність підписів одержувачів грошей;

– наявність записів про депонування сум.

Бувають випадки, коли по касі списується готівка за оплаченими раніше
вилученими з архіву документами, тому доцільно звіряти платіжні
відомості з табелями обліку робочого часу.

За допомогою ревізії слід звірити дані видаткових касових ордерів з сум
готівки, яку було здано до банку за квитанціями.

При списанні готівкових сум на виплату зарплати особам неспискового
складу за видатковими касовими ордерами або платіжними відомостями треба
зіставити суми та підписи осіб у платіжних документах із підписами і
сумами у трудових угодах, а також провести зустрічні перевірки
достовірності виконаних робіт та отриманих коштів.

Перевірка відповідності сум в облікових регістрах включає:

– звіряння сум, що відображені у відомості та журналі-ордері «Каса» по
дебету рахунка ЗОЇ «Каса в національній валюті», із даними
журналу-ордсра «Поточний рахунок» кредит рахунка 311 «Поточні рахунки в
національній валюті» та відповідних реєстрів з іншими поточними
рахунками у банках, у тому числі валютних;

– звіряння підсумкових сум відомості, журпалу-ордеру «Каса» із даними
Головної книги;

– звіряння відповідності сальдових залишків по рахунках 301 «Каса в
національній валюті» із даними Головної книги та відповідними рядками
балансу.

Під час перевірки наявності валютних коштів у касі слід керуватися
Положенням про бухгалтерський облік операцій в іноземній валюті,
затвердженим Міністерством фінансів України від 14.02.1996р. за № 29.

Бухгалтерський облік готівки в Іноземній валюті проводиться на рахунку
302 «Каса в іноземній валюті».

Порушеннями правильності оформлення касових документів вважаються:

– відсутність підписів керівника, головного бухгалтера;

– відсутність доручення чи неправильне оформлення доручення при виплаті
третій особі (на видатковому касовому ордері вказується номер, дата і
місце видачі документа, що засвідчує особу фактичного одержувача
грошей);

– невідповідність суми касового видаткового ордера сумі, що дозволена
керівником за заявою, незрозумілість підпису, відсутність знаку
погашення документів;

– наявність при касовому ордері фіктивних документів. Такі документи
необхідно негайно вилучити, залишивши їх копії чи розписку про вилучення

Важливою ділянкою ревізії касових операцій є перевірка правильності їх
відображення на рахунках бухгалтерського обліку. Такий контроль
проводиться при розгляді первинних касових документів та звітів касира.

Ревізору необхідно звернути особливу увагу на ці моменти, тому що
внаслідок допущених тут «помилок» проводяться записи па рахунки, що
дають можливість списувати суми, які розкрадаються. Ревізор повинен
зіставити суми, що позначені по дебету рахунка «Каса», із записами по
кредиту кореспондуючих рахунків у відповідних журналах-ордерах, а по
операції, що відображені по кредиту цього рахунка, – з кореспондуючими
рахунками по дебету у відповідних відомостях. Записи журналів-ордерів та
відомостей звіряються із записами в Головній книзі.

Результати ревізії каси можна оформляти окремим актом або виділяти їх
окремим розділом у загальному акті ревізії.

ТЕМА 5. Ревізія операцій на рахунках в банку та інших грошових
коштів

1. Завдання і джерела ревізії.

2. Ревізія операцій на поточному рахунку.

3. Ревізія операцій по розрахунках акредитивами, чеками з лімітованих і
нелгмітованих чекових книжок.

4. Ревізія операцій з векселями.

1. Завдання і джерела ревізії

Як свідчать матеріали ревізій, протягом останніх років збільшується

кількість зловживань з боку бухгалтерів підприємств. Почастішали випадки
привласнення грошових коштів, в тому числі і додатково виділених із
бюджету, за рахунок отримання готівки в установі банку, а також інші
зловживання, пов’язані з фабрикуванням банківських документів.

Отже, перед ревізією операцій на рахунках в банку та інших грошових
коштів стоять такі завдання:

1. Перевірка своєчасності, законності, достовірності операцій,
відображених на рахунках в банку після надходження і списання грошових
коштів.

2. Контроль за використанням грошових коштів еуворо за цільовим
призначенням.

3. Контроль за своєчасністю надходження і перерахування коштів по
розрахунках з постачальниками і підрядниками, покупцями та замовниками,
бюджетом, банками по позиках, з робітниками і службовцями із розрахунків
по заробітній платі.

4. Контроль за дотриманням правил та форм розрахунків із покупцями та
замовниками.

5. Контроль за законністю і правильністю операцій з іншими грошовими
коштами.

Джерелами ревізії операцій на рахунках банку е:

1. Виписки банку по відповідних рахунках (субрахунках) з додатками, що
є підставою для проведення прибутково-видаткових операцій.

2. Копії платіжних доручень, доручень-вимог, заяв на виставлення
акредитива, книжки грошових та розрахункових чеків і т.д,

3. Книги аналітичного обліку інших грошових коштів.

4. Облікові регістри по рахунках № 31» Рахунки в банках», 33 «Інші
кошти», Головна книга, Баланс.

2. Ревізія операцій на поточному рахунку

Для збереження грошових коштів і здійснення розрахунків установи банку
відкривають всім підприємствам незалежно від форм власності поточні,
депозитні рахунки у національній та іноземній валюті, субрахунки для
філій, представництв а також поточні бюджетні рахунки у національній
валюті України згідно з Інструкцією про відкриття банками рахунків у
національній та іноземній валюті, затвердженою Постановою НБУ від
18.12.1998 р. № 527.

Починаючи перевірку банківських операцій, ревізор спочатку з’ясовує, які
рахунки відкрито підприємству, організації в установах банку. Під час
ревізії операцій па рахунках коштів в банку необхідно провести зустрічні
перевірки, а головне, ретельно перевірити взаємопов’язаність первинних
документів по однорідних операціях. Для цього зіставляють дані записів
бухгалтерського обліку та первинних документів.

Зловживання, якщо вони існують, бажано виявляти на самому об’єкті
перевірки, не сподіваючись на те, що необхідні результати
встановлюватимуться безпосередньо в установі банку. Не виключено, що
деякі працівники банку можуть бути причетними до різних зловживань, що
не раз підтверджували результати ревізій.

Ревізія операцій на рахунках в банку починається з перевірки наявності
усіх виписок банку за поточним рахунком і відповідності зазначених у них
показників даним бухгалтерського обліку. При цьому виписки перевіряються
у хронологічній послідовності для того, щоб вияснити, чи правильно
перенесено залишок з попередньої виписки до наступної.

Не менш важливо пересвідчитись у правильності відображення в обліку сум
оборотів за дебетом і кредитом поточного рахунка. За умови, якщо
бухгалтерські проведення за банківськими операціями складено правильно,
розбіжностей між залишками коштів і сумами оборотів за даними
бухгалтерського обліку не може бути.

Якщо є розбіжності, то ревізор уважно їх розглядає, щоб переконатися в
тому, чи були зловживання при цьому з боку працівників бухгалтерії.

Одне з найважливіших і обов’язкових завдань ревізії операцій на рахунках
в установі байку – перевірка достовірності виписок, які банк видає
підприємству, наявності штампів і підписів працівників установ банку на
документах, що додаються.

Ревізор пі здійснення ті доручення, к У тому ві операції або ний взяти
кс Враховук комп’ютерну кожний день залишки не операцій. Це ний день, за
перерахувань слуг), які за знаходяться Ревізор пі кими виписк;
заносяться д оприбуткував кій виписці І відображено такому разі І даній
операц Якщо вин ком по оперг Головною кн. дера по пото рахунків та І
Оскільки во знати поб; При цьому н значення для по кредиту -свідчить про
ня, а у креди ски копією п виписці аналс моги-доручен За даними грошей
на рахунку.

Ревізор перевіряє наявність усіх додатків до виписок, що засвідчують
здійснення тієї чи іншої операції (платіжні доручення, платіжні
вимоги-доручеїшя, квитанції і т.д.).

У тому випадку, якщо відсутні додатки, які підтверджують здійснені
операції або у виписках є виправлення, підчищення, ревізор зобов’язаний
взяти копії всіх документів в установі банку.

Враховуючи те, що усі банківські установи в Україні перейшли на
комп’ютерну систему обліку і банківські виписки видаються клієнтам на
кожний день здійснення операцій, необхідно звірити вхідні і вихідні
залишки не лише за випискою, а й за датами здійснення попередніх
операцій. Це дає змогу виявити знищені банківські виписки за конкретний
день, за якими проводяться дві операції – надходження коштів і
перерахування різним організаціям в рахунок оплати товарів (робіт,
послуг), які за даними бухгалтерського обліку не оприбутковуються і не
знаходяться в залишках при проведенні інвентаризації.

Ревізор повинен звірити номери корінців грошових чеків з банківськими
виписками, пам’ятаючи про те, що три останні цифри номера чека
заносяться до виписки, а вже потім перевірити одержання і повноту
оприбуткування грошових коштів за касовою книгою. Якщо у банківській
виписці відсутній номер корінця чека, а сам чек у чековій книжці
відображено як зіпсований, то це свідчить про можливі зловживання. В
такому разі необхідно провести зустрічну перевірку в установі банку по
даній операції.

Якщо виникають розбіжності між аналітичним і синтетичним обліком по
операціях з поточним рахунком, то необхідно, аж до звірки із Головною
книгою, переконатись у правильності складання журналуордера по поточному
рахунку. При цьому перевіряється кореспонденція рахунків та визначення
сум оборотів.

Оскільки у виписці банку є лише цифрові дані, то ревізорові важливо
знати побудову та код умовних цифрових позначок змісту операцій. При
цьому необхідно знати, що записи у виписці мають протилежне значення для
підприємств і означають по дебету – зменшення коштів, а по кредиту –
надходження коштів. Наприклад, код 1 у дебеті виписки свідчить про
списання коштів з рахунку на підставі платіжного доручення, а у кредиті
– зарахування на цей рахунок згідно з доданою до виписки копією
платіжного доручення. Код 2 відображає зміст записів у виписці
аналогічно до коду 1, але підставою для записів є платіжні
ви-моги-доручення.

За даними кодів суцільним методом перевіряють повноту надходження грошей
на рахунок банківської установи.

Після порівняння виписок банку з доданими до них первинними
докуічентами, встановлення правильності підрахунків сум оборотів,
початкового і кінцевого сальдо ревізору необхідно перевірити сутність
господарських операцій, а саме законність надходження або списання
грошових коштів з рахунку підприємства. З цією метою, крім взаємного
звіряння (порівняння сум за відповідними документами), необхідно
пересвідчитися у реальності здійснення господарської операції.

Практика КРР показує, що трапляються випадки, коли підприємства
перераховують гроші за придбані товари, які насправді не надійшли на
склад; надійшли, але не того асортименту, що зазначено в документах;
перераховані за придбання матеріальних цінностей і віднесені в дебет
рахунків по обліку витрат, а фактично одержані цінності відображено в
обліку по дебету «Матеріали» і кредиту «Розрахунки з підзвітними
особами».

Особливо ретельно повинні перевірятись оплачені лімітованими чеками
залізничні накладні, рахунки та квитанції інших організацій і установ.
Практика перевірки свідчить, що оплачені розрахунковими чеками документи
повторно додаються до авансових звітів підзвітних осіб і вдруге
оплачуються.

За результатами ревізії складають проміжний акт, в якому вказуються
пропозиції та заходи щодо попередження виникнення зловживань у
майбутньому.

3. Ревізія операцій по розрахунках акредитивами і чеками з лімітованих
і нелімітованих чекових книжок

Акредитивна форма розрахунків вигідна постачальнику тому, що гарантує
йому оплату відвантаженої продукції, робіт, послуг. Джерелами перевірки
операцій по акредитивах є:

1. Заява на відкриття акредитива.

2. Виписки банку.

3. Регістри рахунків й інші документи, додані до виписок.

4. Журнал-ордер по рахунку 33 «Інші кошти».

Акредитиви бувають відзивні та безвідзивні, а також покриті та
непокриті. Відзивний акредитив може бути змінений або анульований
банком-емітентом без попереднього погодження з беиефіціаром,
безвідзив-ний – може бути замінений або анульований тільки за згодою
бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Покритим вважається
акредитив, для здійснення платежів по якому завчасно бронюються кошти
платника в повній сумі на окремому рахунку в бапку-емітенті або у
виконуючому

банку. Непокритий акредитив – цс акредитив, оплата за яким у разі
тимчасової відсутності коштів на рахунку гарантується банком-емітентом
за рахунок кредиту. Кожен акредитив призначений для розрахунків тільки з
одним постачальником. Термін та порядок розрахунків за акредитивами
встановлюється в договорі між постачальником та платником.

Крім розрахунків за акредитивами, у своїй діяльності підприємства
використовують розрахунки чеками.

Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження
власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде
його рахунок, сплатити чскотримачу зазначену в чеку суму коштів,

Чеки згруповані у чекових книжках. Чекові кпижки поділяються на
лімітовані та нслімітовані. Основна різниця між ними полягає в тому, що
джерелом лімітованих чекових книжок є лімітований чековий рахунок,
відкритий клієнтом у банку, на який зараховуються грошові кошти з
поточного рахунку відкритого у томк самому банку. Джерелом
нслімі-товапих чекових книжок є позикові рахунки, на яких ведеться облік
виданих клієнтові кредитів. Па обкладинці лімітованої чекової кпижки
банк проставляє граничну суму-ліміт (цифрами і прописом) і засвідчує ЇЇ
підписом і печаткою.

Чек із чекової кпижки пред’являється до оплати в банк чекотримача
протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується)

Підприємство повинно регулювати перерахування коштів на рахунки
лімітованих чекових книжок в межах мінімальної потреби (1 тиждень,
декада), а загальний ліміт не повинен перевищувати місячну потребу в
коштах для даного виду розрахунків.

На початку ревізії необхідно перевірити, чи перевищує ліміт нормальну
потребу в коштах для проведсітня таких розрахунків, оскільки перевищення
ліміту веде до заморожування коштів ревізуючого підприємства і
скорочення їх оборотності.

Джерелом перевірки операцій по чеках с виписки банку, авансові звіти
підзвітних осіб по виданих чекових книжках з відповідними додатками,
реєстр чеків та відповідні облікові регістри.

Ревізор повинен зіставити залишки ліміту із лімітованих чекових книжок з
залишками на дату перевірки по рахунку 331 «Грошові документи в
національній валюті 4. Ревізія операцій з векселями Перевіряючи вексельні операції ревізору необхідно керуватись такими нормативними актами: 1. Постановою Верховної Ради України «Про застосування векселів в господарському обороті України» від 17.06.1992 р. 2. Указом Президента України «Про розширення сфери обігу вексе- лів» від 26.07.1995 р. 3. Наказом Міністерства фінансів України «Про бухгалтерський облік вексельного обігу» від 12.08.1992 р, з доповненнями і змінами від 26.07.1994 р. При перевірці вексельних операцій використовують такі облікові регістри: платіжні документи; аналітичні відомісті по векселях виданих та отриманих; журнали-ордери; Головну книгу; Баланс. Вексель - письмове боргове зобов'язання встановленої форми, що дає його власнику беззаперечне право після певного строку вимагати від боржника сплати зобов”язання. Розрізняють прості і переказні векселі. Простий вексель виписує і підписує боржник. Ревізор повинен перевірити, чи заповнено такі реквізити: 1. Найменування «Вексель». 2. Проста і нічим не обумовлена обіцянка сплатити визначену суму. 3. Зазначення строку платежу. 4. Зазначення місця, в якому повинен здійснюватись платіж. 5. Найменування юридичної особи, якій або за наказом кого платіж повинен бути здійсненим. 6. Дата та місяць складання векселя. 7. Підпис того, хто видає вексель (векселедавець). Переказний вексель виписує і підписує кред, і він є наказом боржнику про сплату в зазначений строк вказаної в ььому суми третій особі. Він, як і простий вексель, має ті самі реквізити, проте включає ще додаткові реквізити; 1. Нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; 2. Найменування того, хто повинен сплатити за векселем (платники). Ревізор повинен знати, що відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» вексель, у якому немає будь-якого з реквізитів простого чи переказного векселя, не має юридичної сили. Винятком можуть бути такі випадки: 1) вексель, строк платежу тю якому не вказано, розглядають як такий, що підлягає оплаті після пред'явлення; 2) якщо немає особливої вказівки зазначення місця поряд із найменуванням платника (місце складання документа для простого векселя), тоді вважають місцем платежу юридичну адресу платника (векселедавця для простого векселя); 3) вексель, в якому не вказано місце його складання, вважають підписаним в місці, позначеному поряд із найменуванням векселедавця; Заборгованість по розрахунках з покупцями, замовниками та іншими дебіторами, що забезпечена одержаними векселями, відображається підприємством по рахунку 34 «Короткострокові векселі одержані». Аналітичний облік ведеться по кожному векселю. Під час ревізії треба мати на увазі, що коли підприємство відображає в обліку реалізацію продукції (робіт, послуг) за часом пред'явлення розрахункових документів покупцем, то при одержанні векселів за реалізовану продукцію робиться такий запис Дт 34 «Короткострокові векселі одержані» і Кт 36 56 «Розрахунки з покупцями та замовниками». Аналогічно в бухгалтерському обліку повинен робитися запис, пов'язаний з одержанням векселів на забезпечення оплати інших видів дебіторської заборгованості. У міру погашення заборгованості, забезпеченої векселем, здійснюється запис Дт ,31 «Рахунки в банках» Кт 34. Перевіряючи заборгованість по розрахунках з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами, забезпечену векселями, вивчають записи по рахунку 51 «Довгострокові векселі видані» та 62 «Короткострокові векселі видані» по кожному виданому векселю. Слід мати на увазі, що при видаванні векселів робиться запис Дт 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» та Кт 51 або 62. Погашену заборгованість, забезпечену векселями, відображають по дебету 51, 62 рахунків. Ревізору необхідно знати, що аналітичний облік розрахунків по одержаних векселях ведеться па підставі одержаних векселів, платіжних доручень, за якими погашається заборгованість по векселях, в розрізі покуп-ців-векселедавців по заборгованостях, що забезпечені векселями. При цьому необхідно виділяти вексель дисконтований в банку І вексель, за якими не погашена заборгованість в строк. Аналітичний облік по рахунках 51 «Довгострокові векселі видані» та 62 «Короткострокові векселі видані» ведеться по кожному виданому векселю і векселетримачу з виділенням векселів, не погашених в строк. Оперативний контроль на підприємстві за платежами, забезпеченими одержаними і виданими векселями, повинен здійснюватись за строками погашення заборгованості, закладеними в пам'ять ЕОМ або за даними картотеки. Ревізор повинен також знати, що векселі можуть зберігатись як на підприємстві, так і передаватись па зберігання в установу банку. Векселі, які знаходяться на підприємстві, зберігаються в касі разом з готівкою. На всі векселі, що зберігаються в касі підприємства, складається опис, о якому вказується: найменування платника, сума і строк погашення заборгованості. При погашенні заборгованості, забезпеченої векселями, в описі робиться відповідна відмітка із зазначенням дати виписки банку. Якщо одержані векселі здаються на зберігання в банк, то в регістрах аналітичного обліку робиться відповідна відмітка про відповідний документ, який одержаний в банку. У випадках, коли векселетримачу (постачальнику) необхідні кошти раніше настання строку оплати векселя, він може одержати в установі банку позику під заставу векселя із оплатою відповідного процента банку (дисконтований вексель). Вексель передається банку на індосамент і таким чином векселетримач одержує вексельну суму за мінусом облікового процента (дисконту), який становить дохід банку. ТЕМА 6. Ревізія операцій із основними засобами та іншими нематеріальними активами 1. Завдання і джерела ревізій основних засобів. 2. Ревізія дотримання умов збереження основних засобів. 3. Ревізія операцій по руху основних засобів. 4. Ревізія правильності нарахування амортизації і зносу основних засобів. 5. Ревізія ремонту основних засобів. 6. Особливості ревізії операцій з нематеріальними активами. 1. Завдання і джерела ревізій основних засобів Осношіі зароби - - це матеріальні активи, які підприємство утримує для використання їх у виробництві або постачанні товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше від одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Збереження основних засобів, забезпечення їх нормального стану та раціональне використання є основним завданням колективу підприємства. Звідси у програмі проведення комплексної ревізії основною е перевірка операцій, пов'язаних із основними засобами. Важливими завданнями ревізії основних засобів є: 1. Перевірка дотримання умов, що забезпечують зберігання основних засобів та нематеріальних активів. 2. Перевірка законності та правильності операцій, пов'язаних із рухом основних засобів, нематеріальних активів та їх документальним оформленням. 3. Перевірка правильності віднесення активів до основних засобів. 4. Перевірка правильності і своєчасності нарахування та включення у витрати виробництва амортизаційних витрат. 5. Перевірка правильності проведення переоцінки основних засобів. 6. Перевірка правильності відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій, пов'язаних з рухом основних засобів. 7. Перевірка своєчасності освоєння виробничих потужностей, виконання показників ефективності використання обладнання. 8. Виявлення невикористовуваного обладнання, обстеження його стану, умов збереження. 9. Перевірка операцій, пов'язаних з орендою основних засобів. У ході ревізії основних засобів перевіряють: • забезпечення контролю за наявністю і збереженням основних засобів (правильність віднесення об'єктів до основних засобів, правильність класифікації основних засобів, правильність оцінки і переоцінки основних засобів, питання організації аналітичного обліку і матеріальної відповідальності за основні засоби, інвентаризація основних засобів, відповідність даних звітності синтетичному і аналітичному обліку); • документальне оформлення і відображення в обліку операцій надходження і вибуття основних засобів (використання уніфікованих форм первинної облікової документації, відображення операцій надходження і вибуття основних засобів у реєстрах синтетичного обліку, питання оподатковування операцій при надходженні і вибутті основних засобів); • нарахування і відображення в обліку амортизації основних засобів (правильність встановлення терміну корисного використання, правомірність і обгрунтованість використовуваних методів нарахування амортизації, правомірність застосування прискореної амортизації, правильність розрахунків амортизаційних відрахувань, правильність відображення амортизаційних відрахувань в обліку); • відображення в обліку відновлення основних засобів - ремонту, модернізації і реконструкції (документальне оформлення операцій, способи проведення ремонту, правомірність віднесення витрат з ремонту на собівартість, відображення операцій з реконструкції і модернізації в обліку). Інформаційна база, використовувана під час перевірки основних засобів, містить: а) основні нормативні документи, що регулюють питання організації бухгалтерського обліку й оподатковування основних засобів; б) наказ про облікову політику організації; в) первинні документи, які відображають операції по основних засобах: - Акт прийому-передачі (внутрішнього переміщення) (№ОЗ-1), - Акт здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів (ф. ОЗ-2). - Акт на списання основних засобів (№ ОЗ-З). - Акт на списання автотранспортних засобів (№ ОЗ-4). - Акт на установку, пуск, демонтаж будівельних механізмів (№ ОЗ-5). - Інвентарну картку обліку основних засобів (№ ОЗ-6). - Опис інвентарних карток з обліку основних засобів (№ ОЗ-7). - Картку обліку руху основних засобів (№ ОЗ-8). - Інвентарний список основних засобів (№ ОЗ-9). - Розрахунок зносу основних засобів (№ ОЗ-14). - Протоколи інвентаризаційних комісій. - Інвентаризаційні описи та порівняльні відомості з інвентаризації. г) реєстри синтетичного й аналітичного обліку руху основних засобів, використовувані в організації: - Облікові реєстри по рахунках 10, 11, 12, 13,40,41,42,46. - Головну книгу. д) бухгалтерську звітність: - Баланс (Форма № 1). - Звіт про власний капітал (Форма № 4) 2.Ревізія дотримання умов збереження основних засобів Основним документом, що регулює бухгалтерський облік основних засобів, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», яким має керуватися ревізор під час перевірки. Ревізор також має керуватися нормами податкового законодавства. Ревізор повинний ознайомитися з методологією обліку основних засобів, викладеного в наказі про облікову політику організації. Зокрема необхідно знати: • вартісну межу об'єктів для їхнього віднесення до основних засобів; • установлений перелік об'єктів, що відносяться до основних засобів незалежно від вартості; • методи нарахування амортизації основних засобів; • порядок відображення витрат на ремонт основних засобів; • порядок проведення переоцінки основних засобів; • терміни проведення інвентаризації основних засобів; 1 перелік рахунків і субрахунків, установлених робочим планом рахунків і використовуваних для відображення операцій з обліку основних засобів. Ревізія основних засобів починається з перевірки дотримання умов збереження. При наявності інформації про недостачу об'єктів основних засобів ревізору потрібно починати ревізію із раптової перевірки основних засобів за місцем їх знаходження. За відсутності такої інформації ревізору слід починати з перевірки наявності і стану інвентаризаційних карток в картотеці аналітичного обліку основних засобів та відповід- ності даних пооб'єктпого аналітичного обліку основних засобів даним синтетичного обліку. Для нього ревізор зіставляє дані опису інвентарних карток основних засобів за класифікаційними групами з наявними в картотеці інвентарними картками. За відсутності інвентарних карток необхідно: 1) встановити наявність об'єктів основних засобів, для яких відсутні інвентарні картки; 2) вияснити причини продажу, ліквідації основних засобів; 3) відновити з допомогою працівників бухгалтерії аналітичний по-об'єктпий облік основних засобів, якщо він відсутній. Загальний підсумок залишків по всіх класифікаційних групах основних засобів зіставляють із залишком по рахунку 10 «Основні засоби» за Головною книгою. Залишки поііинні бути однакові. Якщо виявлені розбіжності між даними аналітичного і синтетичного обліку, то необхідно встановити причини такого відхилення і винуватців. При ревізії перевіряється: чи не числяться у складі основних засобів об'єкти вартістю нижче встановленої межі та об'єкти, термін служби яких менший 12 місяців (незалежно від вартості). При цьому варто враховувати, що межа вартості об'єкта визначається на дату придбання об'єкта (введення в експлуатацію). Характерною помилкою, що виявляється при перевірках, є необгрунтоване включення основних засобів до складу малоцінних і швидкозношуваних предметів. Часто причиною такого включення е прагнення підприємства збільшити свої витрати за рахунок збільшення нарахування амортизації. При перевірці основних засобів необхідно одержати підтвердження належного оформлення прав власності організації на об'єкти основних засобів. Ревізору повинні бути надані документи па створення, придбання, передачу об'єктів основних засобів, а в необхідних випадках - - і свідчення про реєстрацію угод відповідно до законодавства. Ревізор перевіряє наявність і оформлення договорів купівлі-продажу основних засобів; правомірність включення окремих витрат у вартість основних засобів відповідно до П(С)БО 7; чи правильно визначена інвентарна вартість завершених будівництвом об'єктів; чи правильно визначена вартість об'єкта після добудовування і дообладнання, реконструкції, модернізації чи часткової ліквідації. Важливим питанням при перевірці збереження і наявності основних засобів є з'ясування правильності оцінки основних засобів, оскільки від цього залежить вірогідність визначення фінансових результатів організації і відображення їх у звітності. Перевірка правильності оцінки основних засобів може бути суцільною (при невеликій кількості об'єктів) чи вибірковою. Ревізор перевіряє: чи оформлені протоколи узгодження ціни і чи відображена грошова оцінка в установчих документах; правомірність включення інших витрат у первісну вартість; вірогідність установлення ринкової ціни. Для визначення ринкової ціпи можуть бути використані дані про ціни на аналогічну продукцію, отримані в письмовій формі від організацій-виробпиків; відомості про рівень цін, опубліковані в засобах масової інформації і спеціальній літературі; експертні висновки про вартість окремих об'єктів основних засобів. Ревізору слід знати, що оцінка об'єктів, придбаних за іноземну валюту, відображається у гривнях шляхом перерахунку іноземної валюти за курсом Національного банку України, що діє на дату придбання об'єктів у власність, господарське ведення чи оперативне керування. Ревізор повинен перевірити, чи правильно визначений момент переходу права власності відповідно до умов контракту; чи включені у вартість митні платежі (мита, збори) й інші витрати, пов'язані з придбанням основних засобів. При перевірці правильності оцінки основних засобів необхідно звернути увага на те, чи були випадки зміни первісної вартості об'єктів, які причини викликали ці зміни (добудовування, дообладнання, реконструкція, часткова ліквідація), чи відображені витрати по капітальних вкладеннях на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», чи показано джерело цих капітальних вкладень. Вибірковою перевіркою ревізор встановлює наявність основних засобів за місцями їх експлуатації (на підставі інвентарних списків). Якщо виявлена недостача основних засобів, то необхідно взяти письмове пояснення у матеріально відповідальної особи і вжити відповідні заходи із відшкодування вартості даного об'єкта основних засобів. Перевіряючи якість проведених на підприємстві інвентаризацій основних засобів, слід вияснити: 1) дотримання строків інвентаризації і порядку її проведення на підприємстві; 2) оформлення підсумків інвентаризації (протягом 10 днів). Одночасно ревізор повинен уважно вивчити матеріали попередніх інвентаризацій, особливу увагу звертаючи на правильність відображення результатів в бухгалтерському обліку. На підставі вивчення всіх матеріалів інвентаризації ревізор робить висновок про якість проведеної інвентаризації. Після цього перевіряється, чи всі об'єкти основних засобів закріплені за матеріально відповідальними особами. Для цього вартість закріплених за матеріально відповідальними особами основних засобів за даними інвентаризаційних списків основних засобів зіставляють із залишком по дебету рахунка «Основні засоби» на дату перевірки. Встановивши порушення, ревізор повинен з'ясувати, чому воно допущене, хто винен і якими є його наслідки. Завершують ревізію перевіркою зберігання зайвих, непотрібних, законсервованих основних засобів. Практика роботи показує, що такі об'єкти основних засобів часто зберігаються просто неба і розкомплектовуються. За всіма фактами такого зберігання об'єктів основних засобів необхідно провести детальне розслідування, в результаті якого виявити розмір заподіяної шкоди та її винуватців. 3. Ревізія операцій по руху основних засобів Мстою перевірки обліку надходження основних засобів с підтвердження того, що придбані основні засоби були правильно відображені в обліку і являють собою вартість реальних об'єктів, введених в експлуатацію. Кількість основних засобів збільшується за рахунок: капітальних інвестицій з власних джерел, безоплатного надходження та оприбуткування надлишків основних засобів, виявлених під час інвентаризації. Па цьому етапі ревізії необхідно виконати такі процедури; • одержати список (із зазначенням кількості і вартості) придбаних об'єктів основних засобів, звірити отримані показники з даними оборотів по дебету рахунка 10 «Основні засоби», • перевірити первинні документи і фізичну наявність нових придбаних об'єктів • визначити, що вартість об'єктів основних засобів, введених в експлуатацію, належним чином відображена на рахунках бухгалтерського обліку; • визначити, чи дотримані відповідні положення податкового законодавства. Приступаючи до ревізії надходження основних засобів, варто провести вибіркову перевірку первинних облікових документів з погляду оформлення їх відповідно до встановлених правил. Проводячи ревізію, необхідно взяти до уваги, що облік основних засобів ведеться па рахунку 10 «Основні засоби» за первісною вартістю, яка складається з таких витрат: " суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); • реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав па об'єкт основних засобів; • суми ввізного мита; • суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству); • витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; • витрати на установлення, монтаж, налагодження основних засобів; • інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою. Слід пам'ятати, що до первісної вартості основних виробничих засобів не включаються суми ПДВ, сплачені постачальникам, як такі, що відшкодовуються з бюджету (якщо підприємство є платником ПДВ). По придбаних невиробничих основних фондах сума ПДВ включається в їх вартість, а по виробничих — відноситься до складу податкового кредиту. Витрати на сплату відсотків за користування кредитом теж не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу. Ревізії підлягають основні засоби, що використовуються, та такі, що зберігаються на складі, законсервовані або передані в оренду. Детальній перевірці підлягають операції із надходження основних засобів за рахунок капітальних інвестицій. Законність надходження основних засобів в результаті капітальних інвестицій визначають шляхом зіставлення оприбуткованих об'єктів основних засобів з переліком, передбаченим титульним списком, а також з актами прийманпя-передачі, рахунками, накладними. При цьому ретельно перевіряють ведення обліку по таких основних засобах і джерелах їх фінансування. Особливу увагу слід приділити перевірці операцій з оприбуткування безоплатно одержаних основних засобів. В кожному окремому випадку ревізор перевіряє: 1) наявність згоди ревізуючого підприємства на одержання таких об'єктів основних засобів; 2) економічну доцільність переміщення (це додаткові витрати по демонтажу, транспортуванню); 3) тривалість процесу передачі і ведення їх в експлуатацію на новому місці; 4) відображення витрат по доставці. Під час перевірки правильності та своєчасності оприбуткування основних засобів, що надійшли, ревізору необхідно встановити: 1) дотримання правил оформлення акта прийому-ттсредачі основних засобів; 2) правильність відображення даних операцій на рахунках бухгалтерського обліку. Несвоєчасне оприбуткування основних засобів призводить до зменшення суми нарахованої амортизації, що у свою чергу спричиняє неправильне визначення собівартості виготовленої продукції, виконання робіт, послуг, і зрештою призводить до перекручування фінансових результатів. За усіма незаконними надходженнями основних засобів, переміщенням, неправильним оформленням документів, а також за фактами несвоєчасно оприбуткованих основних засобів у реєстрах бухгалтерського обліку ревізор повинен з'ясувати причину порушень і визначити винних у цьому осіб і застосувати відповідні штрафні санкції. У процесі експлуатації основних засобів підприємство може здійснювати заходи, що ведуть до збільшення економічних вигод, первісне очікуваних від використання відповідних об'єктів основних засобів. Па суму витрат, пов'язаних з покращанням основних засобів, збільшується їхня первісна (переоцінена) вартість. Ревізор повинен перевірити; чи піддавалися переоцінці всі основні засоби чи їхня частина; чи не відбувалася переоцінка земельних ділянок і об'єктів природокористування, що числяться в складі основних засобів; яким способом відбувалася переоцінка (шляхом чи індексації прямого перерахування за документально підтвердженими ринковими цінами); чи мається документальне підтвердження ринкових цін; вибірково перевірити правильність розрахунків; чи мінявся ступінь зносу після проведення переоцінки, чи відображені результати переоцінки в інвентарних картках, чи правильно відображені результати переоцінки у бухгалтерському обліку, чи враховані результати переоцінки при складанні звітності. Згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт. Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки Відомості про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів заносяться до реєстрів їх аналітичного обліку. Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки - - до складу витрат. Перевищення суми попередніх уцінок над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості об'єкта основних засобів при черговій дооцінці вартості цього об'єкта основних засобів включається до складу доходів звітного періоду з відображенням різниці між сумою чергової (останньої) дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів і вказаним перевищенням у складі іншого додаткового капіталу. Перевищення суми попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості об'єкта основних засобів при черговій уцінці залишкової вартості цього об'єкта основних засобів спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу із включенням різниці між сумою чергової (останньої) уцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів і вказаним перевищенням до витрат звітного періоду. Метою перевірки операцій, зв'язаних з вибуттям основних засобів, є встановлення того, що: - первісна вартість і сума накопиченої амортизації цілком і належним чином списані з рахунків їхнього обліку; - фінансові результати (прибуток чи збиток), що утворилися в результаті цих операцій, правильно відображені на рахунках 7 та 9 класів. При цьому повинні бути виконані такі процедури: - одержати список об'єктів основних засобів, що вибули протягом звітного періоду, із зазначенням первісної вартості і суми накопиченої амортизації на день вибуття; причин вибуття; продажної ціни; фінансового результату від операції. Звірити дані отриманої інформації з даними по кредиту рахунка 10 «Основні засоби», дебету рахунка 131 «Знос основних засобів», даними рахунків 972 «Собівартість реалізованих необоротних активів» та 742 «Дохід від реалізації необоротних активів»; - перевірити наявність відповідного дозволу па операції з вибуття основних засобів та їхнє документальне оформлення; - проаналізувати по кожній операції вибуття (при значних обсягах вибірково) правильність списання основних засобів і визначення фінансового результату. У ході перевірки вибуття основних засобів установлюється причина списання, доцільність і законність операції. Для цього використовуються договори на реалізацію основних засобів, акти на списання, акти при-йому-передачі основних засобів, дані аналітичного обліку. У разі вибуття об'єктів основних засобів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об'єкта основних засобів включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу. Ревізору слід пам'ятати, що згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» для цілей оподаткування, у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів групи 1 у зв'язку із реалізацією балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта (якщо балансова вартість менша від виручки, то різниця відноситься до валових доходів, і навпаки, якщо балансова вартість більша, ніж виручка - до валових витрат). У разі виведення з експлуатації основних фондів груп 2 і 3 в зв'язку із реалізацією балансова вартість групи зменшується на суму вартості реалізації таких основних фондів. У разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних фондів групи 1 у зв'язку з ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією, консервацією за рішенням підприємства балансова вартість такого об'єкта для цілей амортизації прирівнюється до 0. У разі виведення з експлуатації окремих фондів груп 2, 3 в зв'язку з ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією, модернізацією, консервацією за рішенням підприємства балансова вартість груп не змінюється. В актах обстеження основних засобів, що підлягають ліквідації, постійно діюча комісія вказує причини ліквідації, описує технічний стан І об'єкта основних засобів, а також у певних випадках вказує винуватців. До актів додаються відомості, які підтверджують оприбуткування прида-1 тпих матеріальних цінностей після ліквідації списаних об'єктів та їх вартості за цінами можливого використання, та акти ліквідації основних засобів. Перевіряючи операції зі списання основних засобів вибулих із експлуатації внаслідок стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій, ревізор повинен вияснити; 1) підставу для списання таких основних засобів (акти, висновки відповідних органів тощо); 2) факти допущеної халатності при збереженні або порушеннях пра-| вил експлуатації основних засобів, внаслідок чого відбулася аварія; 4. Ревізія основних засобів Після цього ревізор перевіряє правильність, своєчасність відображення в обліку операцій з ліквідації основних засобів, зокрема визначення зносу за об'єктами, що вибувають, оприбуткування матеріальних цінностей, які були отримані під час розбирання та демонтажу об'єктів, за ціною їхнього можливого використання. Завершується ревізія основних засобів перевіркою операцій з передачі в оренду. Ревізор повинен перевірити наявність угод про оренду, правильність та обґрунтованість ставок орендної плати, що розраховані відповідно до П(С)БО 14 «Оренда», правильність передачі засобів орендарю. При цьому з'ясовується, чи не віддані в оренду основні засоби, які необхідні підприємству, що ревізується, чи не перевищує сума амортизаційних відрахувань за відданими в оренду основними засобами орендну плату, чи своєчасно та повною мірою вноситься орендна плата. 4. Ревізія правильності нарахування амортизації зносу основних засобів На етапі проведення ревізії правильності нарахування амортизації і зносу основних засобів здійснюється; - перевірка дотримання положень облікової політики підприємства щодо амортизації основних засобів; - перевірка правильності віднесення об'єктів амортизаційних відрахувань до тієї чи іншої групи основних засобів; - перевірка розрахунків сум щомісячних амортизаційних відрахувань; - перевірка своєчасності і правильності їхнього відображення в обліку. Необхідно одержати перелік об'єктів основних засобів, по яких застосовуються особливі умови нарахування амортизації чи її припинення, зокрема: - на які амортизація не нараховується; - які знаходяться на консервації; - по яких нарахування амортизації припинене; - по яких застосовується прискорена амортизація; - невиробничого призначення; - використовуваних організацією за договором оренди; - переданих організацією в оренду. Перевіряючи правильність і своєчасність нарахування амортизації, ревізор мав вияснити, якими методами користується бухгалтер при нарахуванні амортизації (чи із застосуванням П(С)БО 7, чи згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»), Застосування того чи іншого методу нарахування амортизації по групі однорідних об'єктів основних засобів повинне забезпечуватися протягом усього терміну корисного використання. Ревізор повинен пам'ятати, що згідно з П(С)БО 7 с п'ять методів нарахування амортизації основних засобів: 1. Прямолінійний метод Річна сума амортизації визначається діленням вартості, що амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів. Річна сума амортизації визначається за формулою: ЛВ= Норма амортизації: па-лв т _100% т 2. Метод зменшення залишкової вартості Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Залишкова вартість - цс різниця між первісною вартістю та сумою нарахованого зносу у попередніх періодах. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість. Річна сума амортизації визначається за формулою: Залишкова вартість об'єкта: Зв = Пв -1.3. Норму амортизації обчислюють так: Г/7й Яа = |1-Г/— 1-100%. 3. Метод прискореного зменшення залишкової вартості Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату поча- тку нарахува амортизації . Сума амортизації останнього року корисного використання об'єкта повинна бути такою, щоб його залишкова вартість на кінець останнього року експлуатації дорівнювала його ліквідаційній вартості. 4. Кумулятивний метод Річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання: = (Пв-Лв}-К\ К = Т 1 5. Виробничий метод Місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (викопати) з використанням об'єкта основних засобів. АВМ = Ом • Ва; де АВ — річна сума амортизаційних відрахувань; Яв -- початкова вартість; Лв -- ліквідаційна вартість; Т •- термін корисного використання об'єкта; На — норма амортизаційних відрахувань. Зо -- залишкова вартість; ІЗ — сума нарахованого зносу у попередніх періодах; На — норма амортизації; Т - термін корисного використання об'єкта основних засобів; К кумулятивний коефіцієнт; Тк -- кількість років, що залишилися до кінця корисного використання об'єкта; 2Т - сума числа років корисного використання об'єкта основних засобів; ЛВ -- місячна сума амортизаційних відрахувань; Ом — місячний обсяг продукції (робіт, послуг); Ва - виробнича ставка амортизації О — загальний обсяг продукції (робіт, послуг); Крім вищонаведених методів, підприємство може застосовувати норми та методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені по-датковим законодавством. Амортизація інших необоротних активів нараховується аналогічно до амортизації основних засобів. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися такими двома методами: - в першому місяці використання об'єкта 50 % його вартості амортизується, а решта 50% вартості амортизується у місяці вилучення з активів; - в першому місяці використання об'єкта амортизується 100 % його вартості. Нарахування амортизації проводиться протягом всього періоду експлуатації основного засобу. При вибутті основного засобу сума нарахованого зносу списується на зменшення первісної вартості основного засобу. І Об'єктом амортизації є всі основні засоби (крім землі). Нарахування амортизації починається при визнанні об'єкта основних засобів активом (при зарахуванні на баланс) з місяця, наступного за міся-І цем, у якому об'єкт основних засобів став придатним до використання. І Нарахування амортизації призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації. Нарахування амор-1 тизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття основних засобів. Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Перевіряючи правильність і своєчасність нарахування амортизації згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств* для цілей оподаткування, ревізор має знати, що амортизації підлягають: 1) витрати, пов'язані із придбанням основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання (включаючи витра-м ти на придбання племінної худоби). 2) сума с робничих пот які були зай 3) сума в дернізащю, ті гаюї балансої 4) суми, в порту лише І платних посл та послуг з І нам, організа Не підляг витрат звітне ної худоби, І фондів, пема-і тникам або Ь значених для них засобів, І Не підляп рел фінансуй 1) на буд динків, бібліс 2) витрат] ріг загальноп 3) витраті лів, що виког Важливим амортизаційні " групи 1 • групи 2 • групи З Оскільки : -2) сума основних фондів, самостійно виготовлених для власних виробничих потреб, яка включає витрати на виплату зарплати працівникам, які були зайняті виготовленням таких основних фондів; 3) сума витрат на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння, які перевищують п'ять відсотків сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року; 4) суми, витрачені на придбання, ремонт, модернізацію легкового транспорту лише юридичними особами, основною діяльністю яких є падання платних послуг з перевезення сторонніх громадян (таксомоторні парки) та послуг з наданням легкового транспорту в оренду (прокат) громадянам, організаціям. Не підлягають амортизації і повинні відноситись до складу валових витрат звітного періоду витрати на придбання і відгодівлю продуктивної худоби, вирощування багаторічних насаджень, придбання основних фондів, нематеріальних фондів з метою подальшої реалізації іншим платникам або їх використання у виробництві інших основних фондів, призначених для подальшої реалізації іншим платникам, утримання основних засобів, що знаходяться на консервації. Не підлягають амортизації і проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування витрати бюджетів: 1) на будівництво та утримання споруд благоустрою, житлових будинків, бібліотечних і архівних фондів; 2) витрати бюджетів на будівництво й утримання автомобільних доріг загального користування, утримання бібліотечних фондів; 3) витрати на придбання, ремонт та модернізацію легкових автомобілів, що використовуються для інших цілей. Важливим етапом ревізії є перевірка дотримання встановлених норм амортизаційних відрахувань по групах основних фондів: • групи 1 - 5%, • групи 2 - 25%, • групи 3 - 15% річних. Оскільки платник податку може самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації тільки до групи 3, то ревізор повинен перевірити правильність її застосування: 1 рік - 15%; 2 - 30%; 3-20%; 4 - 15%; 5 - 10%; 6 - 5%;, 7 - 5%. Нарахування прискореної амортизації підприємством не проводиться, якщо воно випускає продукцію (роботи, послуги), ціни на яку встановлюються державою. Нарахування амортизації по об'єктах основних засобів групи 1 проводиться до досягнення балансової вартості такого об'єкта 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта відноситься до складу валових витрат за результатом відповідного податкового періоду, а вартість об'єкта прирівнюється до 0. По групах 2 і 3 нарахування амортизації проводиться до досягнення балансового вартістю основних засобів цих груп нульового знамення. Якщо підприємство застосовує щорічну Індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів, то коефіцієнт індексації визначається за формулою КС-[і(л-1)-1101/100, де і(а-\} - індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація. Якщо підприємство застосовує коефіцієнт індексації, то воно зобов'язане визнати капітальний дохід Із сумі, що дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних фондів, визначеною на початок звітного року із застосуванням коефіцієнта, і балансовою вартістю такої групи основних фондів до проведення такої індексації. Цей капітальний дохід належить до складу валових доходів підприємства кожного звітного кварталу (протягом року) в сумі, яка дорівнює відповідному проценту річної норми амортизаційної групи основних фондів від суми капітальних доходів. Також необхідно перевірити правильність термінів початку і закінчення нарахування амортизації, регулярність нарахування амортизації. Вибірково перевіряють арифметичні розрахунки амортизаційних відрахувань. Одним з важливих питань ревізії амортизаційних відрахувань є перевірка правомірності віднесення амортизаційних відрахувань на собівартість продукції (робіт, послуг). Ревізор повинен визначити, до якої групи основних засобів відносяться об'єкти (виробничі чи невиробничі), використовуються основні засоби при виробництві продукції (робіт, послуг) чи здані в оренду. Амортизаційні відрахування по основних засобах невиробничої сфери відносяться за рахунок власних джерел засобів, а по об'єктах, зданих в оренду, -- па рахунок фінансових результатів. Узагальнюючи практику перевірки основних засобів, відзначимо найбільш часті порушення щодо амортизаційних відрахувань (див. таблицю 6.1.). Вид виявленого порушеї по амортизаційних відрахуваннях Неправильне визначення первісної вартості об'єктів завищення чи заниження) Ненарахування амортизаці разі понесення підприємсп збитку Нарахування амортизації один раз у квартал (при складанні квартальної звітності) Помилки у визначенні термінів початку і закінчен нарахування амортизації Пенарахування амортизації капітальних витратах в орендовані основні засоби 5. Ревізія ремонту осі Відновлення основи (поточного, середнього, Здійснюючи нсревірі повинен особливу увагу млсння цих операцій. Згідно з П(С)БО 7 ємство може здійснюваї вигод, первісне очікуваї вних засобів. На суму в бів, збільшується їхня г Крім витрат на покр основних засобів. Ці в очікуваних економічних вісної вартості осповпог Ревізору необхідно з має право протягом звгі Таблиця 6.1. Помилки під час нарахування амортизації Вид виявленого порушення по амортизаційних відрахуваннях Наслідки порушення Неправильне визначення первісної вартості об'єктів (її завищення чи заниження) Завищення (заниження) суми амортизаційних відрахувань, що приводить до неправильного визначення оподатковуваного прибутку Ненарахування амортизації у разі понесеная підприємством збитку Перекручування фінансового результату господарської діяльності і продовження терміну корисного використання об'скта, що амортизується Нарахування амортизації один раз у квартал (при складанні квартальної звітності) Порушення принципу тимчасової визначеності фактів господарської діяльності, неправильне визначення фінансового результату по окремих періодах Помилки у визначенні термінів початку і закінчення нарахування амортизації Передчасний початок нарахування амортизації означає заниження оподатковуваного прибутку, так само як і несвоєчасне закінчення нарахування амортизації Ненарахування амортизації по капітальних витратах в орендовані основні засоби Заниження собівартості продукції, що випускається. Неправильне визначення показників бухгалтерської звітності 5. Ревізія ремонту основних засобів Відновлення основних засобів здійснюється за допомогою ремонту (поточного, середнього, капітального), модернізації чи реконструкції. Здійснюючи перевірку операцій по ремонту основних засобів, ревізор повинен особливу увагу приділити правильності документального оформлення цих операцій. Згідно з П(С)БО 7 у процесі експлуатації основних засобів підприємство може здійснювати заходи, що ведуть до збільшення економічних вигод, первісне очікуваних від використання відповідних об'єктів основних засобів. На суму витрат, пов'язаних з покращанням основних засобів, збільшується їхня первісна (переоцінена) вартість. Крім витрат на покращання, підприємства несуть витрати на ремонт основних засобів. Ці витрати не призводять до збільшення первісне очікуваних економічних вигод, тому їх відносять не на збільшення первісної вартості основного засобу, а до витрат поточного періоду. Ревізору необхідно знати, що підприємство для цілей оподаткування, має право протягом звітного року відносити на валові витрати будь-які витрати, пов'язані з покращанням групи 1, 2 і 3 основних фондів у сумі, що не перевищує 5 % сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду. Якщо витрати перевищують зазначену суму, то їх відносять на збільшення балансової вартості окремих об'єктів групи 1 або балансової вартості груп 2, 3 і підлягають амортизації за нормами. Ревізія операцій з поточного ремонту основних засобів починається з вивчення: 1) змісту плану поточного ремонту як всього підприсмства, так і його структурних підрозділів; 2) обгрунтування нормативу затрат па проведення ремонту; 3) аналізу його виконання в ревізованому періоді. Виявивши невиконання плану за обсягом, перевитрату коштів, ревізор з'ясовує причини, винуватців та наслідки. Практика контрольно-ревізійної роботи показує, що зустрічається економія у витратах на поточний ремонт. Причини такої економії слід детально вивчити, тому що вона може виникнути через неповне виконання обсягу робіт з поточного ремонту основних засобів. За даними первинних документів і записів в облікових реєстрах ревізор встановлює: 1) правильність списання матеріальних цінностей на ремонт; 2) випадки виписування фіктивних документів па підставних осіб, які не брали участі у ремонті; 3) правильність застосування розцінок при оплаті праці; Ревізію операцій на капітальний ремонт основних засобів необхідно починати із перевірки правильності складання плану капітального ремонту і аналізу його виконання за видами основних засобів і окремих об'єктів, за обсягом і собівартістю. У план капремонту включають ті об'єкти основних засобів, що відповідають вимогам капітального ремонту. По всіх таких об'єктах капітального ремонту повинна бути кошторисно-технічна документація. При підрядному способі проведення капітального ремонту на підставі договорів підряду і доданих до них умов ревізор встановлює об'єкти, термін проведення та вартість ремонту за договором. Якщо виявлено випадки передачі в ремонт незапланованих об'єктів основних засобів або завищення вартості ремонту окремих об'єктів, ревізор повинен одержати пояснення від відповідальних посадових осіб та встановити причини порушень та винуватців. Дещо складнішим процесом є ревізія витрат на виконання капремонту, здійсненого господарським способом. Правильпість формування статей витрат на виконання капітального ремонту па підставі даних первинних документів і звітів, а також правильність розподілу непрямих витрат. Перевіряючи витрати, потрібно вияснити, чи отримано при розбиранні відремонтованих об'єктів придатні для подальшого використання матеріальні цінності та перевірити їх оприбуткування. При ревізії затрат на капітальний ремонт нерідко викриваються необгрунтовані завищення обсягів і вартості ремонтних робіт. Ці факти визначаються шляхом встановлення реальних обсягів викопаних ремонтних робіт методом контрольного обмірювання, експертизи. Після цього зіставляють отримані дані із звітними даним по актах приймання ремонтних робіт. У випадку виявлення відхилень по кожному такому факту беруться письмові пояснення відповідальних осіб. Важливе місце у ревізії займає перевірка якості капітального ремонту основних засобів, яка характеризується безвідмовністю в роботі відремонтованих об'єктів, скороченням простоїв, викликаних несправністю, зменшенням затрат на поточний ремонт, дотриманням строків міжремонтних періодів. 6. Особливості ревізії операцій з нематеріальними активами Перевіряючи нематеріальні активи, ревізору необхідно знати, що це особливий вид капітальних вкладень. Нематеріальний актив -• немонетарпий актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше від одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. Бухгалтерський облік нематеріальних активів повинен вестися щодо кожного об'єкта за такими групами: - права користування природними ресурсами (право користування надрами, Іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо); - права користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо); - права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо); - права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо); - авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо); - гудвіл; - інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо). У процесі перевірки ревізору необхідно вияснити, які конкретні об'єкти нематеріальних активів обліковуються на підприємстві. Під ревізією інтелектуальної власності (нематеріальних активів) розуміється перевірка правильності оформлення первинних юридичних і облікових документів і організації бухгалтерського обліку інтелектуальної власності на підприємстві. Також проводяться технічна експертиза об'єктів інтелектуальної власності і юридичний аналіз документів, які підтверджують право на їх власність. Для цього залучаються патентні повірені і юристи. Насамперед перевіряється факт наявності нематеріальних активів за допомогою перевірки документів, де об'єкт описаний, зображений або іншим чином зафіксований на матеріальних носіях. Це може бути документація, в якій описана технологія виробничого процесу, конструкторська документація та ін. Інформація може бути відображена на паперових, магнітних та інших носіях інформації. Крім того, встановлюється наявність акту прийому - передачі, який підтверджує факт отримання підприємством цього нематеріального активу. Слід перевірити документи, які підтверджують право підприємства на відповідний об'єкт нематеріальних активів. Це можуть бути документи, які підтверджують створення даного об'єкта, договір про переуступ-лення права, ліцензійну угоду та ін. Ціллю ревізії нематеріальних активів є встановлення відповідності застосовуваної підприємством методики обліку нематеріальних активів вимогам нормативних актів, які регулюють формування собівартості продукції (робіт, послуг) і фінансових результатів, а також вимогам відповідних стандартів і положенням, що регламентують правила їх обліку. Ревізор повинен послідовно перевірити такі документи: - документальне оформлення факту наявності об'єктів нематеріальних активів і правильне відображення їх первинної балансової вартості ; - організацію аналітичного і синтетичного обліку нематеріальних активів: відомість та журнал обліку нематеріальних активів . - правильність підприємства. - відповідність , матеріальних активів: Важливе місце них документів з н льна характеристик тість, строк корисні використовуватись, які описують сам ( документи, що під-Так, придбання пр; патентами, свідоцтв ріальні активи обл фактичних витратІ. Важливе місце займає перевірка правильності оформлення первинних документів з надходжен?Ія нематеріальних активів, де дається детальна характеристика об'єкта нематеріального активу, його первісна вартість, строк корисного користування, норма зносу, підрозділ, де він буде використовуватись, підписи осіб, що прийняли об'єкт, відповідні додатки, які описують сам об'єкт або порядок його використання, а також інші документи, що підтверджують ті або інші майнові права підприємства. Так, придбання права на винаходи і промислові зразки підтверджується патентами, свідоцтвами, тобто наявністю охоронних документів. Ревізору необхідно перевірити, чи в бухгалтерському обліку нематеріальні активи обліковують за первісною вартістю, яка складається із фактичних витрат на їх придбання та доведення до стану готовності. Нематеріальні активи, які вносяться учасниками в рахунок внеску в статутний фонд підприємства, оприбутковуються за договірною ціною за домовленістю сторін. Ревізору слід знати, що згідно з чинними нормативними документами для правильного нарахування амортизації нематеріальні активи поділяють на дві групи: нематеріальні активи, по яких нараховується знос, і нематеріальні активи, по яких не нараховується знос. В першому випадку вартість нематеріальних активів погашається включенням в затрати виробництва відрахувань по нормах, визначених виходячи із встановленого строку їх корисного використання. Якщо строк корисного використання не можна визначити, норма зносу встановлюється виходячи із первісної вартості. Нарахування зносу проводять до досягнення нематеріальним активом нульового значення. Для нарахування амортизації нематеріальних активів підприємства повинні використовувати норми та методи амортизації, що визначені П(С)БО 7 «Основні засоби». Не нараховується знос на такі об'єкти нематеріальних активів, як «ноу-хау», гудвіл, знаки для товарів і послуг, вартість яких не зменшується в процесі їх використання. При перевірці вибулих нематеріальних активів ревізору необхідно звернути увагу на правильність оформлених документів: акта прийому передачі, акта списання, протоколів засідання правління господарських товариств та правильність визначення результатів від реалізації. ТЕМА 7. Ревізія матеріальних цінностей 1. Завдання і джерела ревізії. 2. Ревізія матеріально-технічною забезпечення. 3. Ревізія збереження матеріальних цінностей. 4. Ревізія операцій по руху матеріальних цінностей. 5. Ревізія операцій з тарою і МШП. 1. Завдання і джерела ревізії Ефективна діяльність підприємства залежить значною мірою від організації матеріально-технічного постачання та правильного і економного використання матеріальних цінностей. Враховуючи значення матеріальних ресурсів виробничої діяльності, перед контрольно-ревізійними органами стоять такі завдання: 1) перевірка законності операцій по руху матеріальних цінностей; 2) перевірка забезпечення умов збереження матеріальних цінностей; 3) перевірка завдань по середньому зниженню норм витрат і економії матеріальних ресурсів; 4) перевірка правильності визначення і списання на витрати виробництва вартості витрачених матеріальних цінностей; 5) перевірка правильності і своєчасності проведення переоцінки матеріальних цінностей. Джерелами ревізії матеріальних цінностей є: 1) договори, укладені між підпрнємством-постачальником і підпри-ємством-споживачсм, а також замовлення і специфікації, обумовлені з постачальником; 2) норми витрат по сировині, паливу і т.д.; 3) первинні документи по обліку матеріальних цінностей (товарно-транспортні накладні, накладні, рахунки-фактури, платіжні вимоги, платіжні доручення, виписки банку, товарні звіти, векселі тощо); 4) інвентаризаційні описи, порівняльні відомості, розрахунки природних втрат; 5) книги складського обліку; 6) книги обліку придбання та продажу товарів; 7) облікові ре 8) Головна кн 9) фінансова, Планування м мовлюс ритмічну номенклатурі та ; обхідно встанови а) питому ваг ми по прямих го2. Ревізія матеріально-технічного забезпечення Планування матеріально-технічного забезпечення великою мірою зумовлює ритмічну роботу підприємства з випуску продукції в заданій номенклатурі та асортименті. Тому па підприємстві, яке ревізується, необхідно встановити: а) питому вагу матеріальних ресурсів згідно з укладеними договорами по прямих господарських зв'язках; б) питому вагу придбаних матеріальних ресурсів на фондовій біржі. Наступним кроком ревізора є перевірка правильності та своєчасності укладення договорів, стану оперативного обліку і контролю за їх виконанням. Ревізор також виясняє, які заходи вживались до постачальників, котрі не виконують своїх договірних зобов'язань. Для перевірки виконання договірних зобов'язань ревізор перевіряє: • наявність наказу по розмежуванню функцій між підрозділами та службою підприємства, які пов'язані з заготівлею матеріалів; • порядок і строки надходження документації, що пов'язана з укладенням договорів; • порядок оформлення, реєстрації та зберігання договору. Перевіряючи виконання плану обсягу поставок матеріальних ресурсів, потрібно розмежувати товарно-матеріальні цінності, придбані за договорами, і товарно-матеріальні цінності, придбані на товарно-фо-идовій біржі. Ревізор вибірково здійснює перевірку правильності визначення планової потреби матеріальних ресурсів. Така потреба визначається за формулою: Я = /71 + Я2 + ЯЗ + 32-31, де Я - - планова потреба в матеріальних ресурсах за звітний період; Пі — потреба в матеріальних ресурсах на виробництво продукції; Я2 -- потреба в матеріальних ресурсах на дослідні роботи; ЯЗ - - потреба в матеріальних ресурсах на ремонт основних засобів тощо; 31 — потреба в матеріальних ресурсах на створення нормативу запасів на кінець року; 31 - запаси на початок року Виявивши факти завищення потреби, купівлі зайвих матеріальних цінностей, ревізор визначав суму придбаних матеріальних цінностей, їх кількість, час придбання тощо. 3. Ревізія збереження матеріальних цінностей До умов збереження товарно-матеріальних цінностей належать: 1) належний підбір матеріально відповідальних осіб; 2) організація і етап складського господарства; 3) організація охорони складських приміщень, перепускної системи, внутрігосподарського контролю за наявністю матеріальних цінностей. Стосовно матеріально відповідальних осіб ревізору потрібно вияснити: а) наявність договору про матеріальну відповідальність; б) чи не притягалась особа до кримінальної відповідальності; в) правила узгодження відпуску матеріальних цінностей зі складу на виробництво, Важливим моментом ревізії е перевірка складського господарства, збереження матеріальних цінностей, забезпеченість складських приміщень вимірювальними приладами, організація охорони та наявність сигналізації, організація видачі перепусток. Дієвим методом перевірки правильного збереження матеріальних цінностей є повна (вибіркова) інвентаризація, яка проводиться згідно з інструкцією не менше ніж один раз в рік, а на підприємствах, де є залишки сировини, матеріалів, інвентаризація проводиться на кожне перше число місяця. Готуючись до інвентаризації, слід визначити кількість основних об'єктів, по яких вона буде проведена. Для цього обов'язково необхідно знати технологію виробництва. Інвентаризація проводиться раптово і одночасно на усіх об'єктах з залученням фахівців, які добре знають технологію виробництва на підприємстві, що ревізується, і обов'язково у присутності матеріально відповідальної особи. До початку інвентаризації ревізор у присутності інвентаризаційної комісії, призначеної наказом керівника підприємства, повинен опломбувати складські приміщення у тому разі, якщо протягом одного дня провести інвентаризацію на усіх складах неможливо. Факт опломбування засвідчується актом, у якому обов'язково вказуються члени інвентаризаційної комісії, дата складання акта, місце знаходження та назва складу, кількість пломб та їхні номери. Акт підписується усіма членами інвентаризаційної комісії. Для забезпечен нтаризації треба о матеріально відпов ків можуть ариваг вартості цінностей, Дуже важливо з надходження та документ підписує' ся дата. Звіт, який сується членами кі первинні документі Після цього ма-що усі первинні д4. Ревізія операцій по руху матеріальних цінностей Перевіряючи операції з надходження матеріальних цінностей, ревізор має керуватися П(С)БО 9 «Запаси», і насамперед зобов'язаний вивчити порядок їх обліку та контролю на підприємстві. Якщо матеріальні цінності надійшли на підприємство шляхом видачі довіреностей особам, які мають право на їх одержання, то ревізор згідно з інструкцією «Про порядок видачі довіреностей» зобов'язаний перевірити: 1. Наявність журналу обліку виданих довіреностей; 2. Наявність наказу па тих осіб, які мають право підпису довіреностей; 3. Своєчасність подання звіту з використання одержаних довіреностей. На підставі журналу р
ми перепустки на вивіз п

Під час ревізії мате; залишки незавершеного включені:

1) матеріали, комплек’ почата їхня обробк

2) забраковані деталі Також необхідно зве

оцінки товарно-матеріал Відповідно П(С)БО і з двох вартостей: первіс
запаси необхідно тоді, к 5. Ревізія операцій з тарою і МШП Практика контрольно-ревізійної роботи свідчить, що при проведенні операцій з тарою та МШП мають місце значні втрати та зловживання. При перевірці операцій з тарою та МШП необхідно керуватись Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», а також відповідними галузевими інструкціями. Перевіряючи операції по тарі та тарних матеріалах, ревізор повинен вияснити: 1) правильність віднесення запасів до тари та тарних матеріалів; 2) яка частина тари обліковується на рахунках 115 «Інвентарна тара» та 204 «Тара й тарні матеріали»; 3) джерела надходження тари; 4) спосіб використання тари. Ревізор зобов'язаний знати, що тара, яка приймається від постачальника, обліковується як матеріали (тара багаторазового використання). Заставна тара обліковується за кількістю. Ревізор зобов'язаний перевірити правильність прийому тари, стан обліку та розрахунків з постачальниками. Джерелами такої перевірки є; • прийомні та комерційні акти; • накладні; • прибуткові ордери; • накладні по внутрішньому переміщенню тари. Як правило, тара, розвантажена і прийнята експедитором, повинна бути здана на підприємство за накладною. Важливе значення при перевірці тари має ревізія повноти оприбуткування. Слід пам'ятати, що тара одноразового використання не підлягає поверненню. Ревізор повинен вияснити подальше використання такої тари. По поворотній та заставній тарі слід перевірити умови повернення, правильність проведення розрахунків з товаро-здавальпиками, обґрунтованості зниження здавальних цін та правильності визначення фінансових результатів з тарою. Ревізор зобов'язаний при цьому знати, що підприємство, яке одержало продукцію чи матеріали н дерев'яній тарі, облік останніх веде за вартістю 40% від суми нової тари. Обов'язковій перевірці підлягає правильність відображення витрат по тарі в собівартості продукції. При перевірці МШП ревізор зобов'язаний звернути увагу на: 1) умови зберігання МШП в складському приміщенні; 2) наявність договорів про матеріальну відповідальність; 3) порядок оформлення операцій по руху МШП; 4) наявність маркування спецодягу, сттсцвзуття; 5) правильність віднесення МШП до складу запасів. Необхідно пам'ятати, що до складу МШП, які обліковуються у складі запасів, відносять тільки ті активи, які використовуються у виробничому процесі чи для управління підприємством терміном ,що менший року або одного операційного циклу (якщо він більний за рік); 6) своєчасність проведення інвентаризації МШП. Детальній перевірці підлягають операції з видачею спецодягу, спец-взуття. При цьому слід вияснити: • хто має право на таке отримання; • за рахунок яких джерел; • норми видачі тощо. Після перевірки достовірності відображення за даними бухгалтерського обліку руху матеріальних цінностей ревізор повинен скласти баланс руху матеріальних цінностей за їх видами з виведенням залишку матеріальних цінностей на момент інвентаризації і зіставити дані залишку балансу руху матеріальних цінностей з фактичною наявністю матеріальних цінностей. У разі перевищення даних залишків балансу руху матеріальних цінностей над даними інвентаризації можна зробити висновок, що матеріальні цінності при надходженні не оприбутковувалися. У деяких випадках за даними бухгалтерського обліку не проводиться списання матеріальних цінностей. Тому, перевіряючи факти списання матеріальних цінностей, ревізор повинен знати, чи використовуються вказані матеріальні цінності у технологічному процесі та якими є їхні норми витрат на виготовлення одиниці продукції. Якщо матеріально відповідальною особою не велось щоденного обліку руху матеріальних цінностей, то його слід поновити. ТЕМА 8. РЕВІЗІЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ, РОБІТ ТА ПОСЛУГ 1. Завдання і джерела ревізії. 2. Перевірка правильності ведення обліку витрат, що включаються до собівартості продукції, робіт, послуг. 3. Перевірка правильності ведення обліку загальновиробничих витрат. 1. Завдання і джерела ревізії Підприємства самостійно визначають обсяги і строки випуску відповідних видів продукції з мстою виконання зобов'язань і завдань по поставках продукції та товарів народного споживання відповідно до укладених договорів. Основними завданнями ревізії собівартості готової продукції е: - перевірка витрат виробництва за елементами та калькуляційними статтями; - перевірка дотримання норм витрат матеріалів та випуску готової продукції; - правильність визначення залишку незавершеного виробництва; - виявлення внутрішніх ресурсів збільшення обсягу випуску продукції та підвищення ЇЇ якості; - дотримання ритмічності випуску продукції. Джерела ревізії: 1) первинні документи щодо руху готової продукції (накладні, приймально-здавальні акти, акти про брак, планові та звітні калькуляції); 2) калькуляції собівартості продукції, кошториси витрат; 3) договори про постачання продукції; 4) рекламації, державні стандарти; 5) техніко-виробничі звіти, акти інвентаризації незавершеного виробництва; 6) реєстри бухгалтерського обліку; 7) статистична, бухгалтерська та оперативна звітність; 8) дані податкового обліку та звітності. Ревізію с послідовності елементами, видами витра за статтями І Ревізор п тість планові продуктивни: Витрати : ти (:ш винят вання па соп них засобів і Основнок ревірка праІ продукції, тс показників, вартості (ріс льності, і от; Основні» кументація і І у виробницті 90 «Собіварі 8-го класу. Ревізію собівартості готової продукції доцільно проводити в такій послідовності: спочатку перевіряють формування витрат виробництва за елементами, правильність та обгрунтованість кошторисів за окремими видами витрат, правильність складання калькуляції собівартості продукції за статтями витрат, досліджують шляхи її зниження. Ревізор повинний простежити за тим, щоб вихідна база - - собівартість планованого обсягу товарної продукції, - - була «очищена» від непродуктивних витрат і невиправданих перевитрат у базовому році. Витрати за економічними елементами включають матеріальні витрати (за винятком зворотних відходів), витрати на оплату праці, відрахування па соціальне страхування і в Пенсійний фонд, амортизацію основних засобів і інших витрат. Основною метою перевірки калькуляції собівартості продукції е перевірка правильності віднесення витрат на виробництво і реалізацію продукції, тому що собівартість продукції -- один з основних оціночних показників, що визначають якість роботи підприємства. Величина собівартості (ріст і зниження її) впливає на формування прибутку і рентабельності, і отже, на платежі в бюджет і виплату дивідендів власникам. Основними джерелами інформації для ревізії служать первинна документація і бухгалтерські записи на рахунках 23 «Виробництво», 24 «Брак у виробництві», 25 «Напівфабрикати», 39 «Витрати майбутніх періодів», 90 «Собівартість реалізації», 91 «Загальвиробничі витрати», на рахунках 8-го класу. Для забезпечення обліку витрат основного виробництва вони групуються за видами виготовленої продукції на рахунку 23. Цей рахунок за економічним змістом характеризує стан господарських процесів, стосовно балансу - - активний. При перевірці калькуляції собівартості продукції ревізору необхідно враховувати принципову особливість включення витрат у собівартість тільки того періоду, до якого вони відносяться, незалежно від часу їхньої оплати. Витрати, щодо яких неможливо точно встановити, до якого калькуляційного періоду вони відносяться, включаються в собівартість продукції в кошторисно-нормалізованому порядку. Облік витрат на виробництво і реалізацію продукції, що включаються в собівартість, базується на первинній документації, складеної у встановленому порядку, якою оформляються всі операції з випуску продукції. Первинні документи повинні містити обов'язкові реквізити; найменування документа (форми); код форми; дату складання; зміст господарської операції; вимірники господарської операції (у кількісному і вартісному вираженні); найменування посад осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особисті підписи і їхні розшифрування. Рахунок 23 «Виробництво» Дебет Кредит Сальдо: фактична собівартість незавершеного виробництва на початок місяця Сума сировини і матеріалів на виготовлення продукції за обліковими цінами. Вартість зекономлених матеріалів і повернення Сума транспортно-заготівельних витрат, що підлягають включенню в собівартість продукції на весь обсяг витрачених цінностей по підприємству в цілому. відходів, зданих па склад Фактична собівартість остаточного невиправного браку продукції Амортизаційні відрахування. Фактична собівартість готової Витрати па оплату праці працівників, зайнятих продукції, зданої на склад випуском продукції, резерв на відпустку. Відрахування в Пенсійний фонд і на соціальне страхування. Сума зносу спеціальних інструментів і пристосу- вання, віднесена на виготовлену продукцію. Витрати на освоєння нових видів продукції і виробництв, що підлягають списанню на виготовлену продукцію. Витрати на утримання і експлуатацію машин і устаткування. Загальвиробничі витрати. Невідшкодовані втрати від браку продукції. Оборот: Сума фактичних витрат звітного місяця Оборот: Сума випущеної з виробництва готової продукції, втрат від браку та повернення матеріалів Сальдо: Сума незавершеного виробництва на кінець місяця 2. Перевірка правильності ведення обліку витрат, що включаються до собівартості продукції, робіт, послуг Під час проведення ревізії витрат виробництва ревізору необхідно керуватися П(С)БО 16 «Витрати». Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнай- І ІІям доходу, для отримання якого вони здійснені. Тобто витрати визнаються виходячи з принципу відповідності доходів і витрат (наприклад, матеріальні витрати, витрати на оплату праці та інші витрати, що склада- ; ють собівартість продукції, визнаються як иитрати в момент відображсн- * ня доходу від реалізації продукції). Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Ще однією обов'язковою умовою визнання витрат, як і інших активів або зобов'язань, є їх достовірна оцінка. Слід відзначити, що не визнаються витратами і не включаються до звіту про фінансові результати: 1) погашення отриманих позик; 2) попередня (авансова) оплата запасів, робіт і послуг; 3) платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента або принципала; 4) витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку; 5) інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, які не відповідають ознакам, наведеним у пункті б П(С)БО 16. Для обліку витрат в Плані рахунків передбачено рахунки класу 8 «Витрати за елементами» і рахунки класу 9 «Витрати діяльності». Елементи витрат - - це сукупність економічно однорідних операцій. Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків на рахунках класу 8 передбачено відображати витрати за елементами так: 1. Витрати операційної діяльності: Рахунок 80 «Матеріальні витрати» Рахунок 81 «Витрати на оплату праці» Рахунок 82 «Відрахування на соціальні заходи» Рахунок 83 «Амортизація» Рахунок 84 «Інші операційні витрати». 2. Витрати, пов'язані з інвестиційною і фінансовою діяльністю, а також витрати від надзвичайних подій: Рахунок 85 «Інші витрати». Групування витрат по елементах дозволяє здійснити контроль за формуванням структурою і динамікою цих витрат по видах. Ревізор повинен знати, що до собівартості продукції підприємства включаються витрати, пов'язані з використанням у процесі виробництва природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів та інших витрат па її виробництво і реалізацію. Зокрема: - витрати на підготовку й освоєння виробництва; - витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією й організацією виробництва, включаючи витрати з контролю виробничих процесів і якості продукції, що випускається; - витрати, зв язані з винахідництвом і раціоналізацією, виготовленням і випробовуванням моделей і зразків, організацією виставок, конкурсів, виплатою авторських винагород та ін.; - витрати, позв'язані з обслуговуванням виробничого процесу; - витрати на забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки; - витрати, пов'язані з управлінням виробництвом; - виплати, передбачені законодавством про працю, за відпрацьований час та чергових і додаткових відпусток, оплата робочого часу за виконання державних обов'язків і іп.; - відрахування на державне соціальне страхування й у пенсійний фонд від витрат на оплату праці, що включаються у собівартість продукції; - платежі по обов'язковому страхуванню майна підприємства, що враховується у складі основних засобів; - витрати на відтворення основних засобів, що нключаються в собівартість продукції у формі амортизаційних відрахувань па повне відновлення від вартості основних фондів; - амортизація нематеріальних активів. Крім того, у собівартість продукції включаються: втрати від браку, втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин, нестачі матеріальних цінностей у виробництві і на складах у межах норм природного збитку і понад норми, якщо винуватець не встановлений. У собівартість продукції не включаються витрати і втрати, які відносяться за рахунок прибутків і збитків: витрати по анульованих виробничих замовленнях, судові витрати й арбітражні збори, штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій за порушення умов господарських договорів, збитки від списання безнадійних боргів та ін. Частина витрат, пов'язаних з виробничою діяльністю, погашається за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства: витрати па фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектних і технологічних робіт, витрати, пов'язані з випуском і реалізацією акцій, облігацій та інших цінних паперів. Основними завданнями ревізора з перевірки обліку витрат на виробництво є: своєчасність, повнота і достовірність відображення фактичних витрат на виробництво і збут продукції, правильність калькулювання фактичної собівартості окремих видів і всієї товарної продукції, чіткий контроль за ощадливим і раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Відповідно до цих завдань контроль обліку витрат на виробництво здійснюється за такими аспектами: - стосовно собівартості (прямі і накладні (непрямі)); - за видами продукції, робіт і послуг; " за місцем вини ми і т.п.); " за видами витр Прямі ті, що н витрати визначеного І плата робітників та ін виробництва. При перевірці вед( ся дані, що містяться - відомості розпо витрат; - відомості розпоF витрат; - розрахунок знос Накладні, чи неп] робіт, послуг, продую вання й ін.) їх вклк після закінчення міся ти, тобто витрати на ються на собівартість Витрати від обсягу постійні. Змінні витрати за; праці і т.д.). Умовно-постійні, і жать від обсягу виро(! При перевірці пра нний насамперед дос/ результати», Головної для записів на рахую реєстри. Як відзначалося ві обліку відображається водячи перевірку, реві що кореспондують за » 20 «Виробничі запас» Матеріали, покупи витратах виробництва рата їх порівняно з продукції. [іею, виготовлен-зацісю виставок, го процесу; техніки безпеки; за відпрацьоиа-робочого часу за у пенсійний фонд артість продукції; жшства, що вра- ючаються в собі-хувань на повне Ітрати від браку, естачі матеріаль-юрм природного й. Ітрати, які відно-званих виробни-:Ітрафи, пені, но-дарських договорі, погашається за Іідприємства: ви-ліструкторських, [пуском і реаліза- витрат на вироблення фактичних з калькулювання продукції, чіткий їм матеріальних, • на виробництво - за місцем виникнення витрат (виробництвами, цехами, ділянками і т.п.); - за видами витрат (елементами і статтями витрат). Прямі — ті, що на основі первинних документів можна віднести на витрати визначеного виду продукції, робіт, послуг (матеріали, заробітна плата робітників та ін.) Це витрати, обумовлені технологічним процесом виробництва. При перевірці ведення обліку і розподілу прямих витрат аналізуються дані, що містяться в таких документах: - відомості розподілу витрат матеріалів по напрямку виробничих витрат; - відомості розподілу нарахування зарплати по рахунках і шифрах витрат; - розрахунок зносу основних засобів, нематеріальних активів. Накладні, чи непрямі витрати одночасно відносяться до усіх видів робіт, послуг, продукції (освітлення, опалення, робота машин і устаткування й ін.) їх включають у витрати при визначенні загальної суми після закінчення місяця шляхом розподілу. Це загальвиробпичі витрати, тобто витрати на організацію управління виробництвом, що списуються на собівартість пропорційно якій-нсбудь базі розподілу. Витрати від обсягу виробництва підрозділяються на змінні й умовио-постійні. Змінні витрати залежать від обсягу виробництва (матеріали, оплата праці і т.д.). Умовно-постійні, як правило, не змінюються й в основному не залежать від обсягу виробництва (амортизація). При перевірці правильності формування собівартості ревізор повинний насамперед досліджувати дані у формі № 2 «Звіт про фінансові результати», Головної книги і первинних документах, що є підставою для записів на рахунках бухгалтерського обліку і занесення в облікові реєстри. Як відзначалося вище, формування собівартості готової продукції в обліку відображається по дебету рахунка 23 «Виробництво». Тому, проводячи перевірку, ревізор повинен звернути увагу на записи на рахунках, що кореспондують за кредитом з рахунками витрат, насамперед рахунком 20 «Виробничі запас». Матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати мають у витратах виробництва велику питому вагу. Тому економія чи перевитрата їх порівняно з встановленими нормами вплине на собівартість продукції. У зв'язку з цим важливим є дієвий контроль за правильним використанням матеріалів у виробництві. Необхідна така організація обліку, при якій фактичні витрати можна було б зіставляти із встановленими кормами безперервно, оперативно виявляти відхилення від установлених норм у процесі виготовлення продукції. Важливе значення при організації обліку матеріалів має порядок списання матеріалів у виробництво. П(С)БО 9 «Запаси» припускає можливість вибору підприємством порядку списання матеріалів. Оцінка запасів може проводитися за такими методами: • за собівартістю перших за часом надходження запасів (РІРО); • за собівартістю останніх за часом надходження запасів (ІЛРО); • за середньозваженою собівартістю; • за цінами продажу; • нормативних витрат; • за ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці запасів. Підприсмство може вибирати одну із двох систем обліку: постійну, періодичну. Вибір системи має бути обумовлений в наказі про облікову політику. При застосуванні періодичної системи обліку надходження та вибуття запасів їх залишки під час складання звітності групуються на певну дату (місяць, квартал, рік). Постійна система обліку надходження та вибуття запасів характеризується тим, що облік за рухом та залишками запасів відображається станом на кінець робочого дня. Ця система обліку є більш точною, оскільки надає оперативну інформацію. Проте її недоліком є велика трудомісткість. Використовуючи один метод оцінки запасів при застосуванні двох систем обліку, отримують різні суми відпущених у виробництво запасів та їх залишки. Цей факт пояснюється різницею в часі відображення оцінки запасів. Середня собівартість матеріалів визначається шляхом розподілу вартості матеріалів наявних на складі на початок місяця і які надійшли за місяць, на кількість одиниць цих чи матеріалів через розрахунок сумі! відсотків транспортно-заготівельних витрат і відхилень фактичної собі-1 вартості від планових цін. Метод РІРО припускає списання матеріалів на витрати з фактичної собівартості придбання в хронологічному надходженні партій матеріалів. У цьому випадку облік матеріалів повинний вестися в розрізі партій, що надходять. Метод ґрунтується на тім, що собівартість матеріалів, придбаних у першу чергу, повинна бути віднесена до матеріалів, списаних у першу чергу. Метод ІЛРО засіюваний на тому, що насамперед на собівартість списуються матеріали по фактичній собівартості останньої закупленої партії. При використанні цього методу матеріальні запаси оцінюються за цінами більш ранніх покупок, у той час як собівартість продукції містить у собі вартість останніх покупок. Цей метод дозволяє збільшити собівартість і зменшити прибуток під час посилення інфляції. Оскільки у фактичну собівартість матеріалів поряд з їхньою вартістю за ціпами придбання (без ПДВ) входять транспортно-заготівельні витрати, необхідно звернути увагу, чи віднесені у вартість матеріалів мита, комісійні винагороди, виплачені постачальницькій і зовнішньоекономічній організаціям; послуги товарним біржам, включаючи брокерські послуги; стороннім організаціям з доставки і збереження матеріальних цінностей. У практиці найчастіше зустрічаються факти, коли в собівартість продукції включаються матеріали, передані у виробничі підрозділи (цехи, ділянки, бригади), але фактично не витрачені у виробництві; чи па витрати основної діяльності відносяться матеріали, використані при проведенні будівельних і ремонтних робіт па об'єктах соціально-культурної сфери, що повинні бути списані за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні фірми, чи на інших об'єктах, що повинні бути профінан-совані за рахунок відповідних джерел. Поряд з матеріальними витратами, про які мова йшла вище, значну питому вагу в собівартості займають витрати на оплату праці, що досягають у деяких галузях матеріального виробництва 1/3 усіх витрат па виробництво. Тому правильності віднесення на собівартість цього виду витрат ревізор також повинен приділити увагу. Причому необхідно враховувати, що витрати на оплату праці відображають у собівартості продукції так само, як і матеріальні витрати, тобто по місцях їхнього виникнення. Як правило, витрати на оплату праці складаються з виплат за відпрацьований час чи обсяг випущеної продукції і стимултотбчих виплат. Як свідчить практика, досить часто у витрати основного виробництва включають витрати з оплати праці працівників, зайнятих іншими видами діяльності (будівництво, соцільио-культурнс обслуговування і тлі.). Це перевіряється звіренням даних по кредиту рахунка 66 «Розрахунки з оплаті праці» у частині, списаної на виробничі рахунки, і даних по підсумку загальної відомості па оплату праці в частині її нарахування. Дані по підсумку загальної відомості у всіх випадках повинні бути більші, ніж дані по дебету рахунків обліку виробничих витрат. Крім того, при перевірці в деяких організаціях транспорту (морського, річкового, автомобільного, авіаційного) і зв'язку працівникам надають різні доплати, пов'язані з умовами праці і роз'їзним характером роботи, за виконання в рейсах додаткових робіт, що повинні входити у фонд оплати праці з відповідними нарахуваннями. Д,ля цього ревізор звіряє дані по кредиту рахунка 66 «Розрахунки з оплаті праці» і дебету рахунка 23 «Виробництво». Якщо з'ясується, що такі виплати віднесені на собівартість продукції, ревізор визначає суму завищення собівартості продукції, а отже, і заниження розміру оподатковуваного прибутку. Допоміжні виробництва - важлива і необхідна ланка в діяльності підприємства, тому що розвинута ремонтна служба, інструментальний цех, налагоджене транспортне господарство, регулярна подача енергії, пари, стиснутого повітря - - запорука ритмічної і якісної роботи всього колективу підприємства. Документальне оформлення витрат тут практично не відрізняється від оформлення витрат в основному виробництві. При цьому аналітичний облік витрат допоміжних виробництв ведуть окремо по кожному виду виробництва. Ревізор контролює правильність віднесення витрат по відомості, що відкривається для кожного допоміжного виробництва. Більшість підприємств облік витрат ведуть на рахунках класу У «Витрати діяльності». Використання рахунків цього класу дозволяє здійснювати докладний облік витрат. Підприємства також можуть використовувати рахунки класу 8 для відображення інформації про витрати за елементами. Такий варіант вважається оптимальним і на його основі без проблем складатиметься «Звіт -. про фінансові результати». Оскільки вся діяльність підприємства поділяється на надзвичайну і ( звичайну (яка в свою чергу включає операційну, фінансову та інвестиційну), то Планом рахунків передбачено окремі рахунки для обліку ви- І трат з цих видів діяльності. Так, для обліку витрат від операційної дія- ! льності використовують рахунки 90 «Собівартість реалізації», 92 «Адмі-І ністративні витрати», 93 «Витрати на збут» і 94 «Інші витрати операцій- Е ної діяльності», для обліку витрат інвестиційної діяльності - - рахунок і 96 «Втрати від участі в капіталі», для обліку надзвичайних витрат -однойменний рахунок 99 тощо. Для обліку основних витрат на виробництво в Плані рахунків при-1 значено такі рахунки: 23 «Виробництво» і 91 «Загальповиробничі витра-І ти». Рахунок 23 призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції. Для правильного визначення виробничої собівартості виготовленої і продукції необхідний облік незавершеного виробництва, тому що усі виграти, піднесені па дебет рахунка 23 «Виробництво», повинні бути розподілені на: - витрати готової продукції; - витрати на продукцію часткової готовності, яка не пройшла всіх операцій виготовлення. Прийнято вважати, що продукція, що не пройшла всіх стадій обробки і не прийнята відділом технічного контролю, а також незакінчені роботи, не прийняті замовниками, називаються незавершеним виробництвом, а витрати, що відносяться до них, — витратами незавершеного виробництва. Перевірку незавершеного виробництва ревізору рекомендується починати з аналізу результатів інвентаризації його залишків. Якщо відповідних матеріалів немає, то ревізору варто організувати таку інвентаризацію силами самих працівників фірми, що перевіряється. Головними цілями інвентаризації, крім визначення фактичної наявності напівфабрикатів обробку яких не завершено, і готової продукції є перевірка правильності розподілу суми витрат по видах продукції, даних обліку руху напівфабрикатів і деталей, і виявлення фактичної комплектності незавершеного виробництва (заділів). З практики роботи відомі випадки, коли в незавершене виробництво включалися матеріали, обробку яких не почато, покупні напівфабрикати, а також остаточно забраковапі і невраховані вироби. Незавершене виробництво можна оцінювати за фактичною собівартістю стосовно оцінки готової продукції, за плановою (нормативною) собівартістю, у розмірі прямих витрат. У масовому і серійному виробництвах залишки незавершеного виробництва оцінюють не за фактичною, а за нормативною чи плановою виробничою собівартістю (практично за чинними нормами витрат). У них допускається оцінювати залишки по собівартості навіть по прямих статтях витрат, з віднесенням усіх непрямих витрат, що залишилися, на собівартість готової продукції, виконаних робіт чи наданих послуг. У прямі витрати тут можна включити тільки вартість сировини, матеріалів і напівфабрикатів. У виробництвах з коротким технологічним циклом оцінку незавершеного виробництва ведуть за вартістю матеріалів, що знаходяться в переробці, сировини і напівфабрикатів. Хоча рішення про застосування того чи іншого способу оцінки залишків приймає сама фірма, ревізор повинен досліджувати, наскільки ретельно були враховані: розміри цих залишків і їхня питома вага у витратах виробництва, стабільність залишків по звітних періодах, структура витрат на виробництво, можливості достовірного визначення залишків незавершеного виробництва й інше. У собівартість незавершеного виробництва не включають втрати від браку, вартість зносу інструментів спеціального призначення. Зазначені витрати підносять тільки на випуск готової продукції. Якщо втрати від браку відносяться до певного замовлення, що не закінчене до кінця місяця, вони включаються в собівартість незавершеного виробництва. 3. Перевірка правильності ведення обліку загальновиробничих витрат Предметом перевірки є також загальвиробпичі витрати. Загальновиробничі витрати відображають за дебетом рахунка 91 «За-гальиовиробничі витрати». Рахунок 91 «Загальновиробничі витрати» призначений для обліку та розподілу непрямих виробничих витрат, зокрема: - витрат па управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування па соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо); - амортизацію основних засобів і нематеріальних активів загально-виробничого призначення; - витрат на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загаль-новиробничого призначення. - витрат на вдосконалення технології й організації виробництва; - витрат на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведсння та інше утримання виробничих приміщень; - витрат на обслуговування виробничого процесу; - витрат на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища; - інших витрат (втрати від браку, оплата простоїв, тощо). Перераховані витрати не можуть бути віднесені до конкретного виду продукції, тому вони підлягають розподілу. Основна частина цих витрат розподіляється між видами продукції (списується на дебет рахунка 23 «Виробництво»), а нерозподілена частина збільшує собівартість продукції, тобто прямо списується на рахунок 90 «Собівартість реалізації». Для визначення суми розподілених і нерозподілених загальновиробничих витрат слід використати Додаток 1 до П(С)БО 16, в якому наводиться розрахунок загальповиробничих витрат. Найбільшу питому вагу в структурі загальвиробничих витрат займають витрати на утримання і експлуатацію устаткування. До них, крім іншого, відносяться амортизаційні відрахування на повне відновлення і витрати на ремонт основних засобів виробничого призначення; витрати на опалення, освітлення і утримання виробничих приміщень і деякі інші. Основна мста ревізорської перевірки -- визначити, чи правильно розподілені ці витрати на собівартість кожного конкретного виду продукції. При цьому ревізору варто враховувати, що в організації можуть застосовуватися різні способи розподілу загальновиробничих витрат, зокрема: - пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників чи кількості випущеної продукції, витратам з переділу; - пропорційно кошторисним чи нормативним ставкам. Застосування того чи іншого способу розподілу загальвиробничих витрат залежить від галузі промисловості, умов технології і виробництва, що навіть в одній галузі можуть бути різні. Однак ревізор під час, перевірки повинен проаналізувати таке: наскільки обраний спосіб відповідає конкретним умовам роботи організації і сприяє систематичному і постійному контролю за загальвиробиичими витратами; наскільки чітко налагоджена розробка нормативів витрат па експлуатацію і ремонт різних груп устаткування, лімітів споживання електроенергії, палива, Інструментів, мастильних матеріалів, а також лімітів чисельності обслуговуючого персоналу. При перевірці необхідності віднесення витрат особливу увагу варто звернути на перевірку витрат на управління виробництвом. Для цілей оподатковування витрати на відрядження, представницькі витрати, витрати на утримання службового автотранспорту, компенсації за використання для службових поїздок особистих легкових автомобілів приймаються в межах норм, установлених законодавством. При перевірці на належну увагу заслуговують обґрунтованість виробничих витрат і наявність виправдувальних документів (рахунка, чеків магазинів, ресторанів і т.д.). ТЕМА 9. Ревізія розрахункових і кредитних операцій 1. Завдання і джерела ревізії. 2. Ревізія розрахунків з підзвітними особами. 3. Ревізія розрахунків з дебіторами і кредиторами. 4. Ревізія операцій по претензіях і відшкодуванню матеріальних витрат. 5. Ревізія кредитних, операцій. 1, Завдання і джерела ревізії" Важливу ділянку економічної роботи підприсмства становлять розрахункові і кредитні операції, від своєчасності і правильності проведення яких залежить виконання планів реалізації продукції і прибутку, прискорення оборотності коштів, мобілізації коштів і спрямування їх на покриття виробничих та інших затрат. Підприємства систематично ведуть розрахунки з постачальниками, покупцями, кредиторами, а також операції з отримання, використання та погашення кредитів. Вся ця діяльність і е об'єктом комплексної ревізії. Основні завдання ревізії розрахункових і кредитних операцій: 1) дотримання чинних положень про оплату витрат на відрядження, по виплаті компенсації при переході на роботу в іншу організа-1 цію, витрачання грошей на операційні і господарські витрати; 2) законність здійснення операцій по розрахунках з дебіторами і кре-І диторами, виконання завдань із зниження дебіторської і кредиторської заборгованості, обґрунтованості їх списання; 3) повнота і своєчасність пред'явлення претензій за порушення договірних зобов'язань, виявлення матеріальних втрат і обґрунтованості їх списання; 4) обґрунтованість одержання, правильного використання і свосчас-; пості погашення кредитів банку; 5) дотримання встановлених правил інвентаризації розрахунків. Джерелами ревізії є: 1) завдання із зниження дебіторської і кредиторської заборгованості; 2) заявки на виділення лімітів кредитування; 3) первинні документи з оформлення розрахункових операцій; 4) матеріали інвентаризації; 5) розрахункові відомості; 6) облікові реєстри по рахунках №№ 36,37, 63, 67, 7) Головна книга, Баланс. 2. Ревізія розрахунків з підзвітними особами Ревізія розрахунків із підзвітними особами має на меті встановити цільове використання підзвітних сум і виявити незаконні і господарське недоцільні витрати. Підставою для перевірки розрахунків із підзвітними особами є накази і розпорядження, авансові звіти із прикладеними документами, записи по рахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами». Ревізію розрахунків з підзвітними особами починають із перевірки змісту касових операцій і операцій по рахунках в банку. Зіставляючи дані аналітичного обліку по рахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами» з даними по касі, визначають, як дотримувався порядок видачі сум на операційні і господарські витрати. Одночасно перевіряють: 1) наявність випадків видачі авансу особам, які своєчасно не розрахувалися за попередній аванс; 2) випадки порушення строків закриття розрахунків по кожному авансу зокрема; 3) випадки видачі авансу до погашення заборгованості по попередньому; 4) передачу сум авансу однією підзвітною особою іншій; 5) своєчасність подання авансових звітів. Перевіряючи авансові звіти із використання підзвітних сум на операційні і господарські витрати, потрібно визначити законність і доцільність таких витрат: детально вивчити документи, які додані до звітів по оплаті готівкою вантажно-розвантажувальних робіт, послуг, придбання ТМЦ. Особливої уваги вимагає перевірка достовірності таких пред'явлених підзвітною особою документів, як касові чеки торгових підприємств за придбані у них товари, рахунки дрібнооптових баз і копії прибуткових документів на здачу придбаних матеріальних цінностей. Джерелами ревізії розрахунків із підзвітними особами по відрядженнях є накази, розпорядження керівника підприємства, посвідчення на відрядження, дані по виданих грошових авансах, письмові пояснення результатів відрядження, авансові звіти з додатками, записи по рахунках ЗО «Каса», 31 «Рахунки в банках», 372 «Розрахунки з підзвітними особами». На підставі наказів і відміток у посвідченні про відрядження визначають задані і фактичні строки відрядження: в межах України - до ЗО календарних днів, за кордон - 60 календарних днів. На підставі відміток у посвідченні при відрядження визначають правильність оплати добових, Невід'ємною частиною ревізії підзвітних сум є перевірка витрат коштів иа службові відрядження. При цьому слід керуватися Постановою Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» затвердженого Міністерством фінансів України від 10.06.1999 року №146 Перевіряючи оплату проїзду, а також проживання в готелі, ревізор керується Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р.№ 283/97 ВР, де вказано, що оплата проводиться в розмірі фактичних видатків тільки при поданні підтверджувальних документів. При наявності підтверджувальних документів відшкодовуються витрати: 1) на побутові послуги, що надаються в готелях (прання, чищення), але не більше 10 % від норм добових витрат для країни, куди відряджається працівник; 2) бронювання місця в готелях в розмірах не більше 50 % вартості місця па добу; 3) за користування постільними речами в поїзді; 4) комісійні в разі обміну валюти. Працівнику видаються кошти як в національній валюті країни, куди ; скеровується працівник, так і у вільно конвертованій валюті у вигляді авансу на поточні потреби згідно з нормами у розмірах, обумовлених їх реальними потребами в країні перебування, 3. Ревізія розрахунків з дебіторами і кредиторами Наявність дебіторської та кредиторської заборгованості є фактором негативним і свідчить про порушення фінансової та розрахункової дисципліни. Для перевірки такої заборгованості ревізор використовує бухгалтерський баланс, регістри бухгалтерського обліку по рахунках 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 37 «Розрахунки з різними дебіторами», 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», 64 «Ром рахунки за податками й платежами», 65 «Розрахунки за страхування», 66 «Розрахунки з оплати праці», 67 «Розрахунки з учасниками», 68 «Розрахунки за іншими операціями», первинні документи по розрахунках з дебіторами і кредиторами, акти звірок. Приступаючи до ревізії, належить вияснити правильність відображення по статтях балансу відповідних залишків заборгованості. Для цього слід порівняти залишки по кожному виду розрахунків на початок ревізованого періоду, що відображені в регістрах аналітичного обліку і призначені для обліку таких розрахунків ІЗ ШШШШ ВДТО№ Ішх статей балансу, перевіряючи при цьому кожний вид розрахунків. Ревізор зобов'язаний з'ясувати: 1) причини утворення такої заборгованості і з чиєї вини вона утворена; 2) реальшеть п одержання (наявність листів, актів звірки, розрахунків, де дебітори визнають свою заборгованість); 3) дотримання строків позовної давності; 4) заходи, що вживалися до її погашення; 5) дотримання вимог проведення інвентаризації розрахунків з дебіторами і кредиторами; Перевіряючи іншу дебіторську заборгованість, потрібно звернути увагу на наявність такої заборгованості у працівників даного підприємства, яка виникає внаслідок відпущення без попередньої оплати ТМЦ за не-зданий, зіпсований одяг, неповсрпуті підзвітні суми. Слід звернути увагу па своєчасність проведення інвентаризації розрахунків. Підприємства-кредитори повинні направити своїм боржникам виписки з особових рахунків про розміри їхньої заборгованості. Боржники у 10-денний термін повинні підтвердити заборгованість або повідомити про свою незгоду. Термін позовної давності по сумах заборгованості становить 3 роки. Після закінчення цього терміну забогованість підлягає списанню. По бухгалтерському обліку прострочена кредиторська заборгованість списується на доходи, дебіторська — па витрати. У податковому обліку кредиторська заборгованість -- па валові доходи, дебіторська — на валові витрати. Перевіряючи кредиторську заборгованість постачальникам та іншим кредиторам, необхідно вияснити: 1) наявність па рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядчиками» сум, по яких пройшов термін позовної давності; 2) випадки списання на доходи підприємства сум кредиторської заборгованості з простроченим терміном позовної давності замість віднесення її в дохід бюджету. Такі суми кредиторської заборгованості, а також суми депонентської заборгованості, щодо яких термін позовної давності минув, підлягають перерахуванню підприємствами та установами до відповідного бюджету не пізніше 10 числа наступного місяця після закінчення терміну позовної давності. 3) своєчасність перерахування сум кредиторської заборгованості в бюджет, оскільки за несвоєчасне перерахування до бюджету справляється пеня в розмірі 0,3 % від цих сум за кожний прострочений день; 4) випадки заліку кредиторської заборгованості в погашення дебіторської заборгованості. Як показує практика контрольно-ревізійної роботи, однією із причин порушення розрахункової дисципліни, виникнення незаконної і нереальної заборгованості, а також несвоєчасного повернення (погашення) сум кредиторської заборгованості є запущеність бухгалтерського обліку по розрахункових операціях. Для цього потрібно перевірити своєчасність та правильність відображення операцій по розрахунках з дебіторами і кредиторами та наявності на інших синтетичних рахунках. Всі виявлені факти простроченої заборгованості та порушення розрахункової дисципліни щодо синтетичних рахунків необхідно узагальнити у спеціальній відомості, що додається до акта за такою формою: Найменування Висновок Назва дебіторської або Дата виник- Причини Сума Вжиті ревізора щодо рахунку кредиторської утворення чаходи реальності заборгованості погашення З метою визначення ступеня порушення фінансово-розрахункової дисципліни доцільно згрупувати дебіторську та кредиторську заборгованість за строками її утворення: до 1 місяця, від 1 до 3; від 3 і більше місяців. 4. Ревізія операцій по претензіях і відшкодуванню матеріальних витрат У своїй повсякденній роботі підприємства повинні детально контролювати виконання договірних зобов'язань і у випадках порушення умов договору вживати необхідні заходи щодо дотримання передбачс- і них в ньому санкцій. Перевіряючи своєчасність пред'явлення претензій, і потрібно знати, що строк позовної давності визначається з дня виник-( неипя права на такий позов, тобто з дня, коли підприємство довідалось, про порушення свого права згідно з умовами договору. Як правило, претензії виникають через втрату або недостачу вантажу І в дорозі, порушення строків доставки вантажу і т.д. Основою претензій! є накладні, де вказується дата прийому вантажу до відправлення. Вико-' ристовуючи дані рахунку 374 «Розрахунки за претензіями», аналітичного; обліку матеріалів та обліку недостач і втрат ТМЦ, ревізор з'ясовує обґрунтованість претензій, та заходи, які вживались щодо відшкодування підприємству втрат, наявність відмови по виставлених претензіях, законність списання претензійних сум на витрати виробництва, або на фінансові результати, якщо таке списання було в даному періоді. Детальній перевірці підлягають операції по рахунку 375 «Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків». При цьому ревізор виясняє, як дотримувались терміни та порядок розгляду випадків нестачі, втрат, розтрат та вжиті заходи по них. При цьому ревізор керується Постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 1996 р, в якій встановлено механізм визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення матеріальних цінностей. При цьому розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення визначається за балансовою вартістю цих цінностей, але не нижче 50 % від балансової вартості на момент встановлення такого факту, з урахуванням індексу інфляції, який щомісячно визначає Дсрж-комстат, відповідного розміру ПДВ та акцизного збору. Далі ревізор перевіряє правильність оформлення матеріалів по претензіях, недостачі, розкрадання, псування та виясняє наявність випадків повернення арбітражем, слідчими та Іншими органами, матеріали по недостачах та крадіжках через неякісне їх оформлення і ті заходи, які застосовувались до винуватців. Практика роботи показує, що неправильне оформлення матеріалів робиться свідомо для порятунку винуватців. Ревізор зобов'язаний визначити причини недостач, крадіжок, розтрат. До них належать: умови збереження матеріальних цінностей, порушення правил прийому та видачі матеріальних цінностей, відсутність контролю за їх збереженням, відсутність точної контрольно-вимірювальної апаратури та інше. Одночасно необхідно вияснити, чи не зверталась матеріально відповідальна особа до адміністрації з питаннями щодо прийняття відповідних заходів із забезпечення нормальних умов збереження, прийому та видачі матеріальних цінностей, та ті заходи, які вжила адміністрація за вимогою матеріально відповідальних осіб. Практика контрольно-ревізійної роботи показує, що присуджені борги списують па збитки. Виявивши такі факти, ревізор перевіряє обґрунтованість такого списання. Списання присуджених боргів на збитки можливе тільки при наявності ухвали суду про неможливість такого утримання. Такі борги обліковуються на позабалансовому рахунку 072 «Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей». Завершуючи перевірку, ревізор з'ясовує: 1) наявність зобов'язання по всіх дебіторах про погашення їхньої заборгованості (або за виконавчими листами); 2) систематичність надходження сум в погашення заборгованості; 3) вжиті заходи до боржників, які порушують розрахункову дисципліну. 5. Ревізія кредитних операцій Ціллю ревізії кредитних операцій є перевірка повноти і правильності отримання банківських кредитів, ефективності їх використання та своєчасності їх погашення. При проведенні ревізії кредитних операцій використовують: заявки на виділення відповідних лімітів кредитування, строкові зобов'язання, де вказано суми і строки погашення виданих кредитів, виписки банку, кредитні договори, розрахунки економічної ефективності і окупності витрат, проведених за рахунок довгострокових кредитів, котпторисно-фінансові розрахунки по заходах, здійснених за рахунок рахунку 50 -«Довгострокові позики». До початку ревізії кредитних операцій необхідно вияснити в установі банку, чи не було порушень правил кредитування з боку підприємства і одночасно ознайомитись із актами перевірок підприємства, проведеними банком. Значне місце в ревізії кредитних операцій займає перевірка кредитних даних із забезпечення виданих позик, тому що на цій стадії ревізії кредитних операцій є найбільше порушень. Практика контрольно-ревізійної роботи показує, що у склад забезпечень включають не прокрсдито-. вані ТМЦ, безтоварні рахунки при кредитуванні під розрахункові доку-1 менти в дорозі. В таких випадках необхідно вияснити, за чиєю вказівкою були включені у склад забезпечення непрокредитовані ТМЦ, безтоварні рахунки і хто виконав дане доручення, в якій сумі була одержана позика банку, на який термін. Короткострокові і довгострокові кредити банк надас на певні цілій тому ревізору необхідно перевірити цільове використання одержавші кредитів. Завершують ревізію кредитних операцій перевіркою своєчао; ності погашення одержаних позик. Для цього використовують дані строї кових зобов'язань по сумах і термінах погашення заборгованості банку, дані виписок по відповідних рахунках, дані бухгалтерського обліку Ім| прострочених платежах. За наявності прострочених кредитів видача нових не допускається! Процентні ставки за користування кредитом, обумовлені в кредитному договорі, нараховуються банком і списуються позичальником не рідше одного разу в квартал за платіжним дорученням. В разі відмови вів сплати боргів за позиками банк їх стягує в претензійно-позовному п рядку. Як правило, контроль за виконанням умов укладеного позичаль ником кредитного договору здійснює банк. ТЕМА 10. Ревізія розрахунків з оплати праці /. Завдання та джерела ревізії. 2. Ревізія правильності утримання прибуткового податку з громадян. 3. Ревізія правильності включення витрат на оплату праці до вало- вих витрат при обчисленні податку на прибуток. 4- Ревізія розрахунків з оплати праці в натуральному виразі. 5. Ревізія збору до Пенсійного фонду. 6. Ревізія збору до Фонду страхування по тимчасовій непрацездатності та порядку нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності. 7. Ревізія збору до Фонду страхування па випадок безробіття. 8. Ревізія зборі/ до Фонду страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. 9. Ревізія порядку нарахування сум відпускних. 1. Завдання та джерела ревізії Перевірка операцій з нарахування зарплати та її виплати є однією з найважливіших частин комплексної ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства. Під час ревізії необхідно перевірити такі основні питання: 1) організація кадрової політики підприємства; 2) дотримання штатної дисципліни; 3) використання робочого часу; 4) виконання норм виробітку; 5) правильність та своєчасність розрахунків з робітниками та службовцями; 6) повноту та своєчасність розрахунків із бюджетом та з фондами соціального страхування. Для цього перевіряються такі документи: - штатний розпис; - накази та розпорядження адміністрації стосовно руху особового складу; - колективний договір, трудові договори, угоди, контракти; - особові картки працівників; - табелі обліку відпрацьованого часу; - наряди за виконану роботу; - листи обліку простоїв; - акти про брак; - виконавчі листи; - листи непрацездатності; - розрахунково-платіжні відомості; - реєстри депонованої зарплати; - журнал по рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці»; - форми бухгалтерської та статистичної звітності. У ході аналізу кадрової політики підприємства ревізор досліджує питому вагу робітників у загальній чисельності працівників. Проводиться також аналіз якісного рівня робітників з використанням при цьому показників професійного та кваліфікаційного складу, рівня освіти. Слід пам'ятати, що досить часто кваліфікаційний рівень працівників залежить від терміну роботи па підприємстві, тобто від стажу. Тому проводять аналіз руху робочої сили, розраховуючи коефіцієнти вибуття, приймання та плинності робочої сили, порівнюючи їх із попередніми періодами. Наступним етапом перевірки є дотримання штатної дисципліни. Пе-І рсдовсім рекомендується здійснити зіставлення фактичного штату працівників та службовців зі штатним розписом. Як наслідок може бути виявлено працівників, що утримуються понад штат. В ході перевірки вивчають розподіл обов'язків працівників і слулН бовців, їх фактичне завантаження роботою. Слід звернути увагу на ефективність використання робочого часу. Спочатку зіставляють фактично відпрацьований час з плановим. При цьому уважно перевіряють табель обліку відпрацьованого часу. Ці табелі пов№ пні вестися по категоріях працівників. Найбільш частими порушеннями! табельного обліку є проставлення робочих днів за період тимчасової не працездатності або за період неявок на роботу без поважних причин. Проводячи ревізію, ревізор має здійснювати власні спостереження щодо своєчасності приходу працівників на роботу і закінчення робочого діш Аналізу підлягають приховані цілоденні та годинні втрати робочого часу, Для перевірки результатів праці робітник*в-відрядників перевіряється точність обліку виробітку. Облік виробітку на підприємстві ведеться у рапортах про виробіток, маршрутних листах, відомостях обліку виробі-; тку, нарядах і т.д. В цих документах повинні бути вказані виробіток; робітника або бригади і розцінки за одиницю продукції. Перевіряючи правильність нарахування погодинної заробітної плаш (службовцям), до уваги беруть дані про фактично відпрацьований час її систему встановлених ставок. При цьому можна виявити такі типові порушення, як неправильне Відображення дати прийому па роботу або звільнення з роботи, завищення окладу, а також включення в робочі дні періоду, за який слід було 6 нараховувати допомогу з тимчасової непрацездатності. Перевіряючи правильність утримань із сум заробітної плати, ревізор повинен мати такі відомості: 1) прибутковий податок згідно із встановленою шкалою з урахуванням пільг; 2) збір на обов'язкове пенсійне страхування згідно із встановленими процентами від нарахованої заробітної плати; 3) збір до фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням згідно із встановленими процентами від нарахованої заробітної плати; 4) збір до фонду соціального страхування, на випадок безробіття згідно з встановленими процентами від нарахованої заробітної плати; 5) аліменти (згідно з виконавчим листом); 6) суму отриманого авансу; 7) надлишкове виплачені суми за попередній період; 8) своєчасно неповерпепі підзвітні суми; 9) штрафи (згідно з протоколами чи актами). При перевірці особливу увагу приділяють правильності оформлення розрахунково-платіжних відомостей, в яких зустрічаються такі порушення: 1) включення до відомостей підставних осіб (встановлюють за допомогою зустрічної перевірки); 2) завищення суми «Разом до виплати» (встановлюють арифметичною перевіркою). 2. Ревізія правильності утримання прибуткового податку з громадян Прибутковий податок - це обов'язковий платіж, що встановлюється державою для фізичних осіб, які отримують доходи. Підприємства, установи, організації зобов'язані: - своєчасно і в повному обсязі нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету суми податку з доходів громадян, що підлягають оподаткуванню; - своєчасно подавати податковим органам відомості за встановленою формою про виплачені громадянам доходи, що підлягають обліку і оподаткуванню; - при укладенні договорів та інших угод забороняється включення податкових застережень, відповідно до яких підприємства, установи, організації, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що виплачують доходи, беруть на себе зобов'язання нести витрати по сплаті податку за громадян. На контролюючі органи покладаються перевірки правильності визначення сукупного оподатковуваного доходу, утримання прибуткового податку, надання пільг, своєчасності і повноти перерахування до бюджету утриманих сум підприємствами, установами, організаціями незалежно від їх підпорядкування, фізичними особами -- суб'єктами підприємницької діяльності. Особливого значення слід надавати перевірці своєчасності та повноти перерахування до бюджету утриманих сум прибуткового податку. Підприємства, установи і організації усіх форм власності, фізичні особи - - суб'єкти підприємницької діяльності після закінчення кожного місяця, але не пізніше строку одержання в установах банків коштів па виплату належних працівникам сум, зобов'язані перераховувати до бюджету суми нарахованого і утриманого прибуткового податку за минулий місяць. Зазначені юридичні і фактичні особи одночасно з поданням чеків па отримання коштів для виплати належних працівникам сум за другу половину місяця подають до установ банків платіжне доручення на перерахування до бюджету утриманих сум прибуткового податку. Чеки на отримання коштів для виплати належних працівникам сум приймаються установами банків тільки за умови одночасного подання до банку платіжного доручення на перерахування до бюджету утриманих сум прибуткового податку. Якщо на рахунку підприємства недостатньо коштів для виплати заробітної плати і перерахування до бюджету сум утриманого податку, підприємство виписує чек на заробітну плату і платіжне доручення на перерахування податку в бюджет пропорційно наявності коштів. Юридичні і фізичні особи, які не мають рахунків в установах банків, а також ті, що виплачують заробітну плату з виручки від реалізації продукції і надання послуг, перераховують утримані суми податку до бюджету через установи банків наступного дня після виплати належних працівникам сум. Виняток робиться лише для сум прибуткового податку, утриманого з одноразових виплат та доходів працівників, яким надана відпустка, і звільнених з роботи. Ці суми мають бути перераховані до бюджету при наступній виплаті заробітної плати. Якщо за певний період прибутковий податок був обчислений неправильно, то працедавці повинні: - суми податку, не утримані або утримані не повністю з працівників, -стягнути з працівників; - суми податку, .чайво утримані — повернути платникові або зарахувати до сплати майбутніх платежів за його заявою. З метою контролю за своєчасним і повним перерахуванням до бюджету прибуткового податку підрозділи податкової інспекції використовують записи по особових рахунках ф.15. При перевірках па підприємствах їх порівнюють з даними бухгалтерського обліку підприємств про перераховані до бюджету суми податку І платіжними документами. У разі виявлення розбіжностей щодо перерахованих до бюджету сум податку між даними податкової інспекції і бухгалтерії підприємств слід порівняти ці документи з даними платіжних повідомлень па сплату податку, які знаходяться в установі банку. Для визначення загальної суми нарахованого прибуткового податку слід порівняти записи бухгалтерського обліку підприємства про нараховані суми податку (по кредиту субрахунка 641 «Розрахунки по прибутковому податку») з підсумками сум податку, утриманого по всіх відомостях на виплату заробітної плати. Щодо визначення заборгованості по прибутковому податку, утриманому, але не перерахованому підприємством у встановлений строк до , бюджету, то слід мати на увазі, що по кредиту відповідного рахунка показується вся сума утриманих податків за поточний місяць, в тому числі і податок, утриманий після встановленого строку, який буде перерахований до бюджету в черговий строк перерахування Крім того, проводяться вибіркові перевірки правильності утримання по-I датку по особових рахунках працівників, відомостях на виплату заробітної І плати та інших документах. У разі встановлення суттєвих помилок прово-1 даться суцільні перевірки всіх особових рахунків. Одночасно перевіряєть-I ся правильність утримання прибуткового податку з доходів громадян, які І працюють за сумісництвом або виконували роботи за договорами, та з ви-I плат за Інші роботи. Також перевіряється утримання податку з дивідендів І за акціями та внаслідок розподілу прибутку (доходу) підприємств. Працівники податкових органів зобов'язані контролювати та забез-I печувати: • своєчасну подачу громадянами декларацій про доходи і ретельно перевіряти їх на підставі матеріалів, які є у податкових інспекціях, а також подачу підприємствами, установами і організаціями довідок ф, № 2, необхідних для правильного і повного оподаткування доходів платників; • обстеження діяльності громадян, пов'язаної з одержанням доходів, у строки, встановлені законодавством; • здійснення перевірок у місцях реалізації виробів, надання послуг та виконання інших робіт. Ревізор повинен знати, що до складу сукупного оподатковуваного доходу, одержаного за місцем основної роботи, зокрема, включаються: - заробітна плата, що нарахована за виконану роботу незалежно від форм і систем оплати праці; - авторський гонорар, винагороди за відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції; - вартість продукції, що видається в порядку натуральної оплати праці; - надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів; - оплата щорічних і додаткових відпусток, грошові компенсації за невикористану відпустку; - виплати за районними коефіцієнтами; - суми, що виплачуються на період працевлаштування працівникам, . звільненим у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, | зі скороченням чисельності або штату працівників, реорганізацією, перепрофілюванням або ліквідацією підприємства; - премії за сприяння винахідництву та раціоналізації, за створення, освоєння та впровадження нової техніки та інші премії, виплачені відповідно до спеціальних рішень уряду; - премії за результати виробничої роботи; - одноразові заохочення та винагороди за підсумками роботи за рік, за вислугу років та стаж роботи; - диференційні суми доплат, що виплачуються працівникам, які брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, а також тим, хто працює і проживає у зонах радіоактивного забруднення; - доплати і надбавки до державних пенсій пенсіонерам, які працюють, за рахунок коштів підприємств; - матеріальна допомога, додаткові блага (матеріальні і соціальні бла-і га у грошовій і натуральній формі за рахунок роботодавця), крім визначених; - видані працівникам кошти (у тому числі які перераховані відповідним закладам) на харчування, за винятком вартості харчуванні,-передбаченого рішеннями Уряду, на погашення позик для полім шсиня житлових умов, первинних внесків для вступу у житлові кооперативи, придбання будинків і гаражів, обзаведення домашнік господарством, оплату квартирної плати та найму житла, продовж льчих та промислових товарів, передплату на газети та журнал, страхування працівників, придбання акцій, туристичних і міжнарЯ дних путівок, доплати понад норми компенсаційних витрат зави користання особистого транспорту, плату за оренду; гумовими викотінтіями в розмірі відсотків сум, стягнутих аямк з
Іриємстві і надаються громадянам за їх вимо гою, а податковому органу —
за запитом. Порядок проведення остаточного річного перерахунку
прибуткового податку за місцем основної роботи:

а) визначається сума сукупного річного оподатковуваного доходу, яка
складається із сум місячних сукупних оподатковуваних доходів (за нятком
сум, тцо не включаються до сукупного оподаткованого доходу) і яка
зменшена на розмір

б) визначається середньомісячний сукупний оподатковуваний дохід шляхом
ділення сукупного річного оподатковуваного доход)’ на 12 місяців;

в) визначається сума прибуткового податку із середньомісячного
сукупного оподатковуваного доходу за ставками, наведеними в Інструкції;

г) визначається річна сума прибуткового податку шляхом множення
значення прибуткового податку із середньомісячного сукупного
оподатковуваного доходу на 12 місяців;

ґ) шляхом порівняння річної суми податку за перерахунком з фактично
утриманою (сплаченою) за рік сумою податку визначається сума
прибуткового податку, яка має бути доутримана і внесена до бюджету, або
визначається зайво утримана (сплачена), яка підлягає поверненню
громадянину, або, за його згодою (заявою), зараховується до сплати
майбутніх платежів прибуткового податку;

д) результати остаточного річного перерахунку оформлюються довідкою за
формою 3 на кожного працівника та звітом за формою згідно з додатком 11
до цієї Інструкції па всіх працівників.

Порядок проведення податковим органом остаточного річного перерахунку
прибуткового податку:

а) визначається сума сукупного річного оподатковуваного доходу з усіх
джерел за річною декларацією шляхом використання відомостей, наданих
громадянином за формою № 3 та надісланих підприємствами, установами,
організаціями, фізичними особами-суб’єктами підприємницької діяльності
відомостей за формою № 2, яка зменшена на розмір пільг, якщо відповідні
документи додані до декларації;

б) проводяться дії, зазначені в пунктах б, в, г, ґ Порядку проведення
остаточного річного перерахунку прибуткового податку за місцем основної
роботи.

3. Ревізія правильності включення витрат на оплату праці до валових
витрат при обчисленні податку на прибуток

При перевірці правильності включення витрат на оплату праці до валових
витрат ревізор має керуватися статтею 5 Закону України від 22.05.97 р.
«Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідно до підпункту 5.6.1
до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату
праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким
платником податку. До таких витрат включають витрати на виплату:

– основної і додаткової заробітної плати;

– інших видів заохочень і виплат у вигляді премій, виходячи з тарифних
ставок;

– авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з
договорами цивільно-правового характеру,

– інших виплат у грошовій або натуральній формі, встановлених за
домовленістю сторін.

Згідно з підпунктами 2.39 та 2.41 статті 2 Інструкції зі статистики
заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства статистики України
від 11.12.95 р. № 323 та зареєстрованої в Міністерстві статистики
України 21.12.95 р. за № 465/1001, до інших заохочувальних та
компенсаційних виплат належать, зокрема, одноразові заохочення
(наприклад, окремих працівників за виконання особливо важливих
виробничих завдань, заохочень до ювілейних та пам’ятних дат як у
грошовій, так і натуральній формі, а також матеріальна допомога
(оздоровчі, екологічні та інші виплати).

Враховуючи вказане, до валових витрат платника податку включаються
виплати працівникам, що підтверджуються положеннями колективного
договору.

4. Ревізія розрахунків з оплати праці в натуральному виразі

Законом України «Про оплату праці» (ст. 23) визначено, що заробітна
плата на території виплачується у грошових знаках, які мають законний
обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових
зобов’язань і розписок або в будь-якій іншій формі заборонена.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про оплату праці»
колективним договором, як виняток, може бути передбачено часткову
виплату заробітної плати натурою (за цінами не вище собівартості) у
розмірі, що Іге перевищує 50 відсотків нарахованої за місяць, у тих
галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна за
вартістю оплаті праці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною для
працівників. Перевіряючи розрахунки з працівниками при натуроплаті,
потрібно вияснити, чи не проводилася їм виплата заробітної плати
недо-зволеними товарами, перелік яких встановлений Кабінетом Міністрів
України (Постанова КМУ від 03.04.93 р. № 244).

При обкладенні податками натуроплати, окрім звичайних для оплати праці
платежів, по даних операціях нараховується ПДВ та податок на прибуток.

Оподаткування податком на прибуток

Підставою для оподаткування натуроплати податком на прибуток служить
п.7.1. ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств». В ньому подані
особливості оподаткування бартерних операцій. Саме до такого виду можна
віднести розрахунки з працівниками при застосуванні натуроплати.

Адже бартер — господарська операція, яка передбачає проведення
розрахунків, в даному випадку, роботи у будь-якій формі, іншій, ніж
грошова.

Доходи та витрати від здійснення товарообмінних операцій визначаються
платником податку виходячи з договірної ціни такої операпії, але не
нижчої за звичайні піни. При оплаті праці в натуральному вигляді
об’єктами обміну виступають:

– заробітна плата, яка належить до виплати працівникам;

– товари чи продукція власного виробництва.

Вартість першого об’єкта обміну можна точно визначити, отримавши дані із
розрахунково-платіжної відомості нарахування заробітної плати

Вартість другого об’єкта обміну можна визначити на підставі Декрету про
прибутковий податок з громадян. Тобто товари чи продукція, якою
оплачується заробітна плата, буде оцінюватися за відпускною середньою
ціню продажу стороннім споживачам.

Отже, ревізор має розуміти, що при натуроплаті обкладанню за ставкою 30%
підпадає різниця між звичайними цінами відпущеної працівникові продукції
(включення до валових доходів) та собівартістю відпущеної продукції
(убуток балансової вартості готової продукції, п.5.9.).

Оподаткування ПДВ

Відповідно до п. 4.2 ст. 4 Закону «Про ПДВ» у випадку здійснення
операцій по натуральних виплатах у рахунок оплати праці фізичним особам,
що перебувають у трудових відносинах із підприємством, базу
оподатковування визначають виходячи з фактичної піни операції, але не
нижче звичайні ціни.

Оподаткування прибутковим податком

Відповідно до статті 2 Декрету № 13-92 доходи, отримані в натуральній
формі, включаються у сукупний оподатковуваний прибуток працівника за
календарний рік за вільними (ринковими) цінами, якщо інше не передбачено
чинним Декретом.

Цей загальний принцип оцінки натуроплати для обкладення прибутковим
податком конкретизований у п. 2.3 Інструкції про прибутковий податок.

Інструкцією про прибутковий податок передбачено три варіанти оцінки
натуральних виплат для включення їх до складу місячного сукупного
оподаткованого прибутку працівника.

1) виплати продукцією власного виробництва.

У випадку виплати заробітної плати в натуральній формі її розмір у
складі місячного сукупного оподаткованого прибутку працівника
обчислюється за відпускною ціною зазначеної продукції стороннім
споживачам у поточному місяці, коли проведене нарахування заробітної
плати.

Якщо в поточному місяці така продукція не реалізовувалася, її розмір
обчислюється за відпускною ціною попереднього місяця.

2) виплати продукцією інших виробників.

Натуральна продукція інших виробників до складу місячного сукупного
оподаткованого прибутку працівника оцінюється за цінами її придбання.

3) виплати продукцією інших виробників, отриманою по бартерних,
(товарообмінних) операціях зовнішньоекономічної діяльності.

Натуроплата такого виду оцінюється у складі місячного сукупного
оподаткованого прибутку працівника за митною вартістю, сплаченою при її
ввозі в Україну, і перераховується у гривні за курсом НБУ на дату
одержання натуральної оплати.

Прибутки громадян, отримані ними від подальшого продажу натуральної
продукції, включаються до складу сукупного оподаткованого прибутку у
вигляді різниці між ціною реалізації і ціною, за якою вони були включені
для оподатковування заробітної плати. Прибутки в натуральній формі і від
подальшого продажу натуральної продукції відображаються в декларації
працівника і підтверджуються довідкою підприємства або організації, що
робили натуральні виплати.

5. Ревізія збору до Пенсійного фонду

Порядок нарахування збору до Пенсійного фонду регулюється Законом
України «Про збір па обов’язкове державне пенсійне страхування» від
26.06.97 р. № 400/97-ВР (із змінами і доповненнями). Об’єктом обкладання
збором є:

– фактичні витрати на оплату праці працівників, що включають витрати на
оплату основної та додаткової заробітної плати й інших заохочувальних і
компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються
згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону
України «Про оплату праці»;

– винагороди, які виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг)
за угодами цивільно-правового характеру.

Ставка збору до Пенсійного фонду для підприємств і організацій усіх форм
власності, а також — фізичних осіб — суб’єктів підприємницької
діяльності становить 32% фонду оплати праці. Виняток становлять під-1
приємства, на яких працюють інваліди і підприємства всеукраїнських
громадських організацій інвалідів. На цих підприємствах збір
визначається І окремо за ставкою 4% від об’єкта оподаткування для
працюючих інвалідів І та за ставкою 32% від об’єкта оподаткування для
інших працівників тако-1 го підприємства. Коли кількість інвалідів
становить не менш ніж 50 від-1

сотків від загальної чисельності працівників, збір на обов’язкове
державне пенсійне страхування визначається за ставкою 4 % від об’єкта
оподаткування для всіх працівників цих підприємств.

Відповідно до Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування» від 26.06.97 р. № 400/97-ВР (із змінами і доповненнями) до
переліку платників збору до Пенсійного фонду в частині утримань входять
фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), і
фізичні особи, котрі викопують роботи (послуги) згідно з угодами
цивільно-правового характеру. Ставку збору для цих платників встановлено
в розмірі 1 % для платників із сукупним оподатковуваним доходом не
більше ніж 150 грн. і 2 % – – для платників із сукупним оподатковуваним
доходом понад 150 грн. в місяць.

Збір перераховують одночасно з одержанням коштів на оплату праці в
установах банку. У випадку недостатності коштів на оплату праці та
сплату збору в повному обсязі видача грошей па оплату праці та сплата до
Пенсійного фонду здійснюється у пропорційних розмірах.

У разі одержання від підприємств доходів у натуральній формі, тобто
продукцією їх власного виробництва, розмір доходу працівника
обчислюється за середньою відпускною ціною продукції стороннім
споживачам у поточному місяці, коли проведено нарахування доходів. Якщо
в поточному місяці така продукція не реалізовувалась, то її вартість
обчислюється за середньою відпускною ціною місяця попередньої
реалізації, але не нижчою від собівартості. Вартість натуральної
продукції інших виробників при визначенні доходу для нарахування збору
обчислюється за ціною її придбання.

Збір з оплати праці (доходу, винагороди), одержаної в іноземній валюті,
сплачується у гривнях. Доходи, одержані в іноземній валюті,
перераховуються у гривні за офіційним курсом валют, що діяв на дату
одержання доходу.

Платники збору зобов’язані:

1. Вести облік фактичних витрат на оплату праці працівників, інших
виплат та облік господарських операцій, що є об’єктом оподаткування
збором на обов’язкове державне пенсійне страхування;

2. Своєчасно і в повному обсязі нараховувати, утримувати та сплачувати
до Пенсійного фонду збір, а також подавати до фонду розрахунок
зобов’язання зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне
страхування;

3. Подавати в установленому порядку до органів Пенсійного фонду
достовірні відомості про персоніфікований облік фізичних осіб, які
працюють у них;

4. На вимогу фізичної особи видавати їй копії документів з відомостями
про неї стосовно персоніфікованого обліку.

Платники зобов’язані вести облік платежів до Пенсійного фонду та
витрачання його коштів.

Розрахунки за нарахуванням суми збору госпрозрахунковими підприємствами
відображаються за дебетом рахунків обліку витрат на виробництво,
використання прибутків та інших фінансових джерел і за кредитом рахунка
65 «Розрахунки за страхуванням», субрахунку 651 «За пенсійним
забезпеченням».

Звітність

Підприємства, установи, організації щомісяця складають у двох
примірниках розрахунок зобов’язання зі сплати збору на обов’язкове
державне пенсійне страхування, у якому зазначають самостійно обчислені
суми зобов’язань.

У розрахунку вказуються всі передбачені показники. У разі незаповнення
того чи іншого рядка через відсутність операції цей рядок
прокреслюється,

У розрахунку не повинно бути ніяких підчисток, помарок. Оригінал
розрахунку подається платником до органу Пенсійного фонду за
місцезнаходженням платника.

Розрахунки подаються зазначеними платниками до органу Пенсійного фонду
для реєстрації протягом 20 календарних днів, наступних за останнім
календарним днем звітного (податкового) місяця.

Розрахунок подається платником незалежно від того, виникло у звітному
періоді в платника зобов’язання чи ні, тобто незалежно від стану І
фінансово-господарської діяльності платника збору.

Платники збору, які мають заборгованість з виплати заробітної плати, до
розрахунку зобов’язання зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне
страхування подають додаток про обчислення належної до сплати суми.

Особи, винні в неподанні чи несвоєчасному поданні до органу Пенсійного
фонду встановленої звітності, а також у поданні недостовірної звітності,
несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Контроль за сплатою збору платниками

Установи Пенсійного фонду України е контролюючими органами стосовно
внесків до Пенсійного фонду України, які мають право здійснювати
перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати
збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та інших платежів,

Контроль за правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням
та надходженням збору, інших платежів здійснюється органами Пенсійного
фонду України відповідно до Закону України «Про здійснення контролю за
сплатою збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та збору на
обов’язкове соціальне страхування» від 21 травня 1999 року № 700-ХІУ.
Контроль на підприємствах, в установах та організаціях проводиться
шляхом перевірки бухгалтерських документів про нарахований заробіток та
інші виплати, нарахування збору, платіжних доручень про перерахування
сум збору на рахунок Пенсійного фонду, документів, що пов’язані зі
сплатою збору.

Перевірці підлягають документи за весь період з моменту проведення
попередньої перевірки.

На виявлені під час перевірки суми коштів, на які платником не
нараховувався збір, за актом перевірки збір донараховується та
застосовуються штрафні санкції, чинні на момент завершення перевірки, а
винні посадові особи несуть відповідальність згідно л чинним
законол^вгтпом.

Факти порушень законодавства щодо сплати збору посадова особа органу
Пенсійного фонду України, уповноважена па проведення перевірки платника,
оформляє актом документальної перевірки, у якому чітко викладається
зміст порушення з обгрунтуванням порушених норм законодавчих актів та
вказуються конкретні їх пункти і статті.

Керівники та посадові особи підприємств і громадяни-платники під час
перевірки, що проводиться органами Пенсійного фонду України, повинні
підписувати акт про проведення перевірки і виконувати вимоги органів
Пенсійного фонду України щодо усунення виявлених порушень законодавства
з платежів до Фонду.

У разі відмови керівника чи головного бухгалтера підприємства (установи,
організації) або громадянина-платника від підписання акта перевірки
службовими особами Пенсійного фонду України складається акт довільної
форми, що засвідчує факт такої відмови.

Акт перевірки підприємства, громадянина-платника і акт відмови керівника
чи головного бухгалтера підприємства (установи, організації) або
громадянина-платника від підписання акта перевірки не пізніше наступного
дня після їх складання реєструється в книзі реєстрації актів і разом з
поясненнями платника (якщо такі є) і матеріалами перевірки подаються для
розгляду керівнику органу Пенсійного фонду України. У разі недодержання
зазначених вимог щодо складання акта перевірки, а також за відсутності
висновку перевіряючих щодо обґрунтованих зауважень, наданих керівником
або головним бухгалтером підприємства, громадянином – платником збору
під час здійснення перевірки керівник органу Пенсійного фонду України
зобов’язаний вжити заходів для усунення цих недоліків або призначити
повторну перевірку.

Рішення про застосування штрафних санкцій за порушення чинного
законодавства за наслідками розгляду матеріалів перевірки приймає
керівник районного (міського) відділу (управління) органу Пенсійного
фонду України або його заступник за встановленою формою у двох
примірниках не пізніше десяти днів від дня складання акта перевірки.
Нумерація рішень провадиться у відповідному журналі, починаючи з першого
номера, у межах календарного року. Ведення журналу обліку прийнятих
рішень про застосування штрафних санкцій покладається на структурний
підрозділ (працівника), до функцій якого входить реєстрація вхідної та
вихідної кореспонденції органу Пенсійного фонду України.

Перший примірник рішення про застосування штрафних санкцій за порушення
чинного законодавства вручається під розписку керівнику або головному
бухгалтеру перевіреного підприємства, установи, організації або
громадянину – платнику збору, або надсилається листом з повідомленням
про вручення.

Другий примірник рішення передається керівнику структурного підрозділу,
на який покладено обов’язки з організації контролю за надходженням сум
збору та інших платежів до Пенсійного фонду.

Після повного надходження сум штрафних санкцій до Пенсійного фонду
рішення долучається до акта документальної перевірки, за наслідками
розгляду якого воно було прийнято.

Відповідальність за повноту і своєчасність сплати штрафних санкцій
несуть керівники підприємств, установ, організацій та громадяни –
платники збору,

Відповідальність платників збору

Пеня нараховується на суми узгодженого зобов’язання після закінчення
встановлених строків його погашення, тобто на суми боргу (без урахування
пені).

Нарахування пені розпочинається:

а) якщо платник самостійно визначив зобов’язання (подав розрахунок
зобов’язання зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне
страхування), — від першого робочого дня, наступного за останнім днем
граничного строку сплати зобов’язання, тобто починаючи з одинадцятого
дня з моменту узгодження зобов’язання;

б) якщо розрахунок суми зобов’язання здійснюється органом Пенсійного
фонду, — від першого робочого дня, наступного за останнім днем |
граничного строку сплати зобов’язання, визначеного в повідомленні.

Якщо платник до початку його перевірки органом Пенсійного фонду
самостійно виявляє факт заниження зобов’язання та погашає йото, ТО пеня
не нараховується, крім випадків, коли платник не подає розрахунок
зобов’язання зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне
страхування за період, протягом якого відбулося таке заниження, та коли
судом

доведено скоєння злочину посадовими особами платника або фізичного
особою – – суб’єктом підприємницької діяльності щодо умисного ухилення
від сплати зазначеного зобов’язання.

Нарахування пені закінчується у день прийняття банком, який обслуговує
платника, платіжного доручення на сплату суми боргу. У разі часткової
сплати суми боргу нарахування пені зупиняється на таку сплачену частку.

Нарахування пені зупиняється у разі погашення суми боргу шляхом
стягнення коштів або відчуження інших активів боржника в день такого
стягнення або відчуження активів з права власності (повного
господарського відання) боржника в рахунок погашення незалежно від
строків оплати вартості таких активів їх покупцем.

Порядок інформування органів Пенсійного фонду про дати погашення сум
боргу встановлюється за погодженням сторін.

Пеня нараховується на суму боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх
наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки
Національного банку України, яка діє на день виникнення такого боргу або
на день його (його частини) погашення, при цьому для розрахунку
використовується більша із зазначених ставок. Розрахунок пені
здійснюється на дату погашення суми боргу (частини боргу) за кожний
календарний день прострочення платежу, включаючи день такого погашення.

Штрафна санкція (штраф) — плата у фіксованій сумі або у вигляді
відсотків від суми зобов’язання (без урахування пені та штрафних
санкцій), яка справляється з платника збору у зв’язку з порушенням ним
правил обчислення та сплати збору на обов’язкове державне пенсійне
страхування, визначених відповідними законами.

У порядку, викладеному в цій Інструкції, проводиться застосування
штрафних санкцій органами Пенсійного фонду.

Якщо платник збору до початку його перевірки органом Пенсійного фонду
самостійно виявляє факт заниження зобов’язання, а також самостійно
погашає суму недоплати та штраф у розмірі десяти відсотків від суми
такої недоплати, то штрафи не застосовуються.

Ця норма не застосовується, якщо:

а) платник збору не подає розрахунок зобов’язання зі сплати збору на
обов’язкове державне пенсійне страхування за період, протягом якого
відбулася недоплата зобов’язання;

б) судом установлено скоєння злочину посадовими особами платника збору
або фізичною особою – платником збору щодо умисного ухилення від сплати
зазначеного зобов’язання.

Службові особи підприємств, винні в порушенні встановленого порядку
реєстрації платників збору, сплати платежів до Пенсійного фонду,

у неподанні звітності до Фонду, залежно від обставин справи,
притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Згідно
із ст. 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення ухилення
громадян – підприємців і адвокатів від реєстрації в органах Пенсійного
фонду України як платників обов’язкових страхових внесків, приховування
(заниження) службовою особою підприємства, установи, організації фонду
оплати праці та громадянами — підприємцями і адвокатами суми доходу, з
якої обчислюються внески на соціальне страхування, порушення
встановленого порядку витрачання коштів на це страхування та строків
перерахування внесків до відповідних фондів, несвоєчасне подання або
неподання за встановленою формою бухгалтерських звітів та інших
документів про нарахування і сплату внесків на соціальне страхування –
тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, учинені особою, яку протягом року було піддано адмініст- І

ратмиїюму стягненню за одне з правопорушень, зазначених у
чаСТИНІ

першій цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від
десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таблиця 10.3. Штрафи при порушенях перед Пенсійним фондом

Хі! П/П Порушення Штраф

1 Неподання розрахунку зобов’язання зі сплати збору на обов’язкове
державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством 10
н.м.г. за кожний випадок

2 Якщо за даними документальних перевірок результати діяльності
платника збору свідчать про заниження або завищення суми його
зобов’язань, заявлених у розрахунках зобов’язань зі сплати збору на
обов’язкове державне пенсійне страхування, та контролюючий орган
самостійно донараховуе суму зобов’язання платника 5%суми недоплати за.
кожний податковий період, але не більше 25% і ‘ не менше 10 н.м.г.

3 Виявлені арифметичні або методичні помилки в поданому розрахунку, які
призвели до заниження суми зобов’язання 5% але не менше 1 н.м.г

4 Ухилення під сплати збору, що призводить до заниження зобов’язання у
великих розмірах 50% але не менше 100 н.м.г

5 Затримка сплати зобов’ячання: до ЗО днів 10% суми

– 31 -90 днів 20% суми

більше 90 днів 50% суми

б. Ревізія збору до Фонду страхування по тимчасовій

непрацездатності та порядку нарахування допомоги по тимчасовій
непрацездатності

Згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,
зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-ПІ,
право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за
загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни.

Відповідно до Закону України «Про розмір внесків на деякі види
загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11 січня
2001 року № 2213-ПІ на 2002 рік установлені такі розміри внесків на
загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності:

• для роботодавців — 2,9% суми фактичних витрат на оплату праці
найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та
додаткової заробітної плати, інпгі заохочувальні і компенсаційні
виплати, у тому числі в натуральній формі;

• для найманих працівників – від суми оплати праці, що включає
основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та
компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають
обкладанню прибутковим податком з громадян:

– 0,25 % – – для найманих працівників, які мають заробітну плату
нижче 150 гривень ;

– 0,5 % — для найманих працівників, які мають заробітну плату більше
150 гривень.

Перевіряючи допомогу з тимчасової непрацездатності, ревізор має знати,
що вона надається з першого дня втрати працездатності і до її
відновлення або встановлення групи Інвалідності. Підставою для
нарахування допомоги у разі тимчасової непрацездатності є листок
непрацездатності, який видасться лікувальним закладом. Перевіряючи цей
документ за формою та змістом, ревізор повинен керуватися Порядком
видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян
який визначений Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства охорони
здоров’я України №455 від 13.11.2001р.

Згідно з цією Інструкцією, листок непрацездатності (довідка) видається і
закривається в одному лікувально-профілактичному закладі, а при
наявності показань може бути продовжений в іншому. Його видає лікуючий
лікар переважно за місцем проживання чи роботи.

У листку зазначається вид непрацездатності та час звільнення з роботи.
На зворотному боці листка непрацездатності відділом кадрів або
корівником підприємства вказується безперервний стаж роботи на
підприємстві. Для того щоб перевірити правдивість вказаних даних,
рекомендується їх зіставити із записами в трудовій книжці. Довідка про |
заробітну плату заповнюється бухгалтерією підприємства.

При втраті працездатності внаслідок захворювання або травми лікуючий
лікар в амбулаторно-поліклінічних закладах може видавати листок
непрацездатності особисто терміном до 5 календарних днів з наступним
продовженням його, залежно від важкості захворювання, до 10 календарних
днів. Якщо непрацездатність триває понад 10 календарних днів,
продовження листка непрацездатності до ЗО днів проводиться лікуючим
лікарем спільно з завідувачем відділення. Листок непрацездатності у
зв’язку з вагітністю і пологами видається за місцем спостереження за
вагітною з ЗО тижнів вагітноссі воднораз на 126 календарних днів (70
календарних днів до передбачуваного дня пологів і 56 – після, а у разі
народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів — 70
календарних днів після пологів).

Відповідно до статті 2 Закону України від 11.01.2001 р. № 2213-Ш «Про
розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного
соціального страхування» допомога з тимчасової непрацездатності
виплачується застрахованим особам:

• власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів
підприємства, установи, організації за основним місцем роботи за перші
п’ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або
травми, не пов’язаної з нещасним випадком па виробництві;

• Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення
працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією
(МСЕК) інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в
період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених
законодавством.

В бухгалтерському обліку наведені випадки відображаються такими
проведеннями:

Дт 23, 92,93 Кт 661 (за перші 5 днів)

Дт 652 Кт 661 (починаючи з шостого дня)

В ревізійній практиці зустрічаються випадки, коли і в перші п’ять днів
лікарняні нараховуються па зменшення страхового зобов’язання, Це є
грубим порушенням чинного законодавства.

Особливу роль при перевірці допомоги з тимчасової непрацездатності
ревізор має відвести перевірці правильності визначення її суми. При
цьому він повинен знати, що порядок розрахунку допомоги з тимчасової
непрацездатності регулюється Постановою КМУ «Про обчислення середньої
.ча-робітної плати (доходу) для розрахунку виплат за
загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням» від 26 вересня
2001 р. № 1266.

Загальна сума допомоги визначається шляхом множення суми допомоги за
один день на кількість робочих днів, що припадають на період
непрацездатності.

Сума допомоги за один день непрацездатності визначається як добуток
середньоденного заробітку та відсотка, що визначається загальним
трудовим стажем роботи. Середньоденна заробітна плата (дохід)
обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період
заробітної плати (оподатковуваного доходу), з якої сплачувалися страхові
внески:

• на кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді —
за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням
та похованням, і від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності (крім розрахунку
страхових виплат добровільно застрахованим особам) та для оплати перших
п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця;

• на кількість календарних днів за розрахунковий період (без урахування
святкових і неробочих днів, установлених законодавством) -за
загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням па випадок
безробіття, для осіб, робочий час яких у зв’язку з особливостями умов
праці не піддається точному обліку, для осіб, які робочий час
розподіляють на свій розсуд (робота вдома, страховий агент тощо), та для
добровільно застрахованих осіб за усіма видами загальнообов’язкового
державного соціального страхування.

Цей розрахунок можна показати у вигляді формули:

д =

з.

/V

де 3 – сума заробітної плати за останні два місяці; А/, – кількість
відпрацьованих робочих днів за розрахунковий період; М2 – кількість
календарних днів; % – відсоток, який залежить від трудового стажу; N –
кількість днів тимчасової непрацездатності.

Розрахунковий період, за який обчислюється середня заробітна плата,
становить, як правило, б календарних місяців. Проте бувають окремі
винятки:

1. Працівникам, які пропрацювали па підприємстві або установі менше ніж
6 календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з
виплат за фактично відпрацьований час.

2. Якщо працівник не відпрацював жодного робочого дня, розрахунок
проводиться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної
ставки, посадового (місячного) окладу. Час, протягом якого працівник
згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працював і
за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з
розрахункового періоду.

Наприклад’, найманий працівник у перший день роботи отримав травму на
підприємстві, на якому встановлено чотириденний робочий тиждень, або 32
години. Нормальна тривалість робочого часу за професією працівника
становить 40 годин на тиждень при п’ятиденному робочому тижні. Тобто
робочий тиждень становить 80 відсотків нормальної тривалості робочого
часу (32 год. : 40 год. х 100 відсотків). Розмір тарифної ставки на цей
час було встановлено — 165 гривень па місяць.

Середньомісячна заробітна плата, з якої розраховуються страхові виплати
та оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок
коштів роботодавця, становить 132 гривні (165 гривень х 80 відсотків :
100 відсотків). Середньоденна заробітна плата — 8 гривень 25 коп. (132
гривні : 16 днів, де 16 днів – кількість робочих днів за графіком роботи
застрахованої особи у місяці, в якому настав страховий випадок).

Працівник ревізійного органу має знати, що відповідно до пункту 7
Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку
виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. №
1266, середня заробітна плата застрахованої особи обчислюється виходячи
з нарахованої заробітної плати за видами виплат, які визначаються згідно
з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України
«Про оплату праці», які підлягають обкладанню прибутковим податком з
громадян та з яких сплачуються страхові внески до фонду
загальнообов’язкового державного соціального страхування в межах
максимальної величини (з 01.05.2002 р. — 2200 гри.). Згідно з листом
Міністерства праці та соціальної політики України № 20-443 від
08.07.2002, до цих виплат включається винагорода за підсумками роботи за
рік, усі види премій, соціально-трудові пільги, які встановлені
колективним договором, незалежне} від кількості відпрацьованих в
розрахунковому періоді ДНІВ. Якщо працівникові виплачено премію або
матеріальну допомогу (що оподатковується) в місяці розрахункового
періоду, коли він не працював, ці виплати враховуються в місяці їх
нарахування в тій сумі, з якої сплачено страхові внески.

Згідно з листом праці та соціальної політики України № 20-443 від
08.07.2002, суми оплати праці у випадках збереження середньої заробітної

плати (в період простою, виконання державних і громадських обов’язків,
оплата відпусток), з яких сплачено страхові внески до Фонду соціального
страхування з тимчасової втрати працездатності за періоди, коли
застрахована особа не працювала, не включаються до розрахунку страхових
виплат. Ревізор має знати, що розмір допомоги залежить від загального
трудового стажу працівника і надається у таких розмірах:

а) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої
відповідно до законодавства: працівникам, які мають загальний трудовий
стаж 8 і більше років; ветеранам війни та особам, на яких поширюється
чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту» та іншим; особам, віднесеним до 1-4 категорій осіб,
які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

б) 80 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої
відповідно до законодавства, — працівникам, які мають загальний трудовий
стаж від 5 до 8 років;

в) 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої
відповідно до законодавства, — працівникам, які мають загальний
трудовий стаж до 5 років.

Тривалість загального трудового стажу визначається згідно із записами у
трудовій книжці. У разі відсутності трудової книжки до уваги беруться
довідки, військовий квиток, витяги з наказів та інші документи, що
містять дані про місце і час роботи. До загального трудового стажу
зараховується стаж роботи на умовах трудового договору (контракту) на
підприємствах в установах, організаціях незалежно від форм власності та
виду діяльності, протягом якого працівник підлягав обов’язковому
соціальному страхуванню.

Наприклад: застрахована особа була відсутня на роботі через тимчасову
непрацездатність з 8 по 28 жовтня 2002 року. Розрахунковий період для
обчислення середньої заробітної плати: квітень – вересень 2002 року.
Встановлений графік роботи — п’ятиденний робочий тиждень з вихідними Із
суботу та неділю. Страховий стаж — 10 років.

Розрахунковий період Робочі дні за графіком роботи Нарахована
заробітна плата, гривень Зарила газ якої сплачувались страхові внески,
гривень Середньоденна заробітна плата, гривень

Вересень 20 2500 2200*

Серпень 22 1000 1000

Липень 22 850 850

Червень 19 400 400

Травень 20 800 800

Квітень 20 750 750

Всього 123 6300 6000 48,78

Тут і далі 2200 гривень с розміром максимальної величини (граничної
суми) заробітної плати (доходу), оподатковуваного доходу (прибутку), з
яких сплачуються страхові внески до фондів загальнообов’язкового
державного соціального страхування.

Виплати у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та оплата за перші
п’ять днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця:

– оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок
коштів роботодавця – 243 гривень 90 коп. (6000 грн. : 123 дні х 5 днів);

– страхова виплата за інші дні тимчасової непрацездатності за рахунок
Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності або Фонду соціального страхування від нещасних випадків
та професійних захворювань – 487 гривень 80коп1йок

(6000 гртт. : 123 дні х 10 днів);

Відповідно до Постанови Кабінет Міністрів України від 6 травня 2001 р. №
439 «Про затвердження Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової
непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з
нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства,
установи, організації», дні тимчасової непрацездатності застрахованій
особі не оплачуються:

– у разі одержання застрахованою особою травми або захворювання при
вчиненні нею злочину;

– у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров’ю з метою ухилення
від роботи чи інших обов’язків або симуляції хвороби;

– за час перебування під арештом і проведення судово-медичної
експертизи;

– за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;

– у разі тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням або
травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного
сп’яніння або пов’язаних з ним дій;

– за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження
заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з
навчанням.

Допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю працівника включається
до його сукупного доходу і оподатковується прибутковим податком на
загальних підставах, а також з неї утримується збір до Пенсійного фонду
(1-2%) і збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття
(0,5 %).

Оскільки допомога з тимчасової непрацездатності не входить до фонду
оплати праці згідно з Інструкцією зі статистики заробітної плати,
затвердженою Наказом Міністерства статистики України № 323 від 11.12.95,
збори у фонди соціального страхування на зазначені виплати не
нараховуються.

Слід зазначити, що право на допомогу з тимчасової непрацездатності мають
працівники, які працюють у підприємця, що перейшов на спрощену систему
оподаткування.

Відповідно до статті 263 КЗпП України всі працівники (незалежно від
форми власності та виду діяльності підприємства, на якому вони працюють)
підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню. Тому листок
непрацездатності найманого працівника, який працює у приватного
підприємця (незалежно від виду сплати податку підприємцем), підлягає
оплаті.

Ревізор зобов’язаний знати що згідно з листом Фонду соціального
страхування України № 04-04-1165 від 10.11.2000 допомога з тимчасової
непрацездатності виплачується за умови, що трудовий договір, укладенні!
з працівником, підприємець зареєстрував в державній службі зайнятості по
місцю свого проживання згідно зі ст. 241 КЗоТ України.

Оскільки відповідно до ст.253 КЗпП України всі працівники підлягають
обов’язковому державному соціальному страхуванню, до трудового договору
між роботодавцем і працівником необов’язково включати умову оплати
листка непрацездатності.

Допомога по тимчасовій непрацездатності та податок на прибуток

підприємств

Проблему визначення джерела здійснення витрат на оплату п’яти днів
тимчасової непрацездатності роз’яснює Міністерство фінансів України
своїм листом № 051-205/506 від 24.04.2001.

В цьому листі наводиться стаття 5 (підпункт 5.2.1) Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств» в якій вказується, що до складу
валових витрат підприємств, установ, організацій включаються суми
будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у
зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем
продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Витрати платника податку, пов’язані з оплатою праці найманих
працівників, у тому числі виплата середньомісячної заробітної плати при
тимчасовій непрацездатності таких працівників внаслідок захворювання або
травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, є неподільними
умовами єдиного процесу утримання найманої робочої сили для здійснення
господарської діяльності. Враховуючи, що такі витрати передбачені
законом, а також керуючись нормою Закону України від 21 грудня 2000 року
№ 2181-Ш «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами?* (абзац ш пункту 4.4.2) про
те, що податкові роз’яснення випливають з економічного змісту податку чи
збору (обов’язкового платежу^»

нансів України вважає, що виплата підприємствами, установами,
організаціями протягом 5 днів тимчасової непрацездатності
середньомісячного заробітку працівникам, які перебувають у трудових
відносинах з платником податків, має природу витрат, пов’язаних з
виробництвом, і має враховуватися платником податку в складі його
валових витрат.

7. Ревізія збору до Фонду страхування на випадок безробіття

Основною законодавчо-нормативною базою, якою керується контролер,
перевіряючи страхування від нещасного випадку, є:

1. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року № 1533-ПІ

2. Закон України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-ХІІ.
Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють

на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять
альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний
робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах,
передбачених законодавством про працю.

Страхуванню на випадок безробіття не підлягають:

• працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства
України виникло право па пенсію;

• іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за
най-мом в Україні.

Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України
встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та
застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України
на поточний рік.

Роботоданці та застраховані особи сплачують страхові внески один раз на
місяць в день одержання роботодавцями в установах банків коштів на
оплату праці.

Від сплати страхових внесків звільняються:

• застраховані особи па період відпустки по догляду за дитиною до
досягнення нею трирічного віку та відпустки по догляду за дитиною до
досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком;

• застраховані особи в частині отриманої допомоги но частковому
безробіттю.

Розміри страхових внесків установлюються на календарний рік:

• для роботодавців — 2,1 % суми фактичних витрат на оплату праці
найманих працівників, що включають витрати па виплату основної та
додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні
виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з
пормати-вно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України
«Про оплату праці», та підлягають обкладанню прибутковим податком;

• для найманих працівників — 0,5 % суми оплати праці, що включас
основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та
компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають
обкладанню прибутковим податком.

Роботодавець зобов’язаний:

1) зареєструватися у виконавчій дирекції Фонду за місцем свого
знаходження як платник страхових внесків у 10-дснний строк з дня
отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької
діяльності або з дня укладення трудового договору з найманим працівником
;

2) своєчасно та в повному розмірі сплачувати страхові внески;

3) надавати виконавчій дирекції Фонду відомості в установленому
порядку про:

– прийняття на роботу працівників;

– заробітну плату працівників, використання робочого часу тощо;

– сплату страхових внесків, у тому числі застрахованими особами;

– ліквідацію чи реорганізацію підприємства, установи, організації,
зміну юридичної адреси.

Достовірність зазначених у документах даних перевіряється виконавчою
дирекцією Фонду. У разі їх педостовірпості роботодавець добровільно чи
на підставі рішення суду повинен відшкодувати страховику заподіяну
шкоду.

Роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність реєстрації як
платник страхових внесків, несвоєчасність сплати та неповну сплату
страхових внесків, у тому числі страхових внесків, що сплачують
застраховані особи через рахунки роботодавців.

У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальниками, у тому
числі через ухилення від реєстрації як платника страхових внесків, або
неповної їх сплати страхувальники сплачують суму донарахованих
контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню.

Штраф накладається у розмірі прихованої суми виплат, на які відповідно
до цього Закону нараховуються страхові внески, а в разі повторного
порушення – у трикратному розмірі зазначеної суми. І Пеня обчислюється
виходячи з 120 відсотків облікової ставки Національного банку України,
що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без
урахування штрафів) за весь її строк.

За порушення строку реєстрації як платника страхових внесків
накладається штраф у розмірі 50 відсотків суми належних до сплати
страхових внесків за весь період, який пройшов з дня, коли страхувальник
повинен був зареєструватися.

Не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в дохід
Фонду із страхувальника у бсзспірному порядку.

Строк давності у разі стягнення страхових внесків, пені, та фінансових
санкцій, передбачених цією статтею, не застосовується.

Посадові особи, винні в порушенні строку реєстрації як платника
страхових внесків, несвоєчасній та неповній їх сплаті, несуть
адміністративну відповідальність згідно із законом.

Право накладати фінансові санкції та адміністративні штрафи від імені
Фонду мають керівник виконавчої дирекції Фонду, його заступники,
керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду в Автономній
Республіці Крим, областях; містах Києві і Севастополі та їх заступники.

8. Ревізія збору до Фонду страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності

Основною законодавчо-нормативною базою, якою керується контролер,
перевіряючи страхування від нещасного випадку, є:

1. Законодавство про охорону праці;

2. Закон України від 23.09.99 р. № 1105-ХІУ «Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

3. Закон України від 22.02.2001 р. № 2272-111 «Про страхові тарифи
па загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності».

Платниками страхових внесків є тільки роботодавці, до яких належать: і

• власник підприємства або уповноважений ним орган;

• фізична особа, яка використовує найману працю;

• власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи,
організації, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на
обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Об’єкт для розрахунку страхових внесків роботодавців — фактичні
витрати на оплату праці найманих працівників, що включають витрати ; на
виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочу- і
вальні й компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що І
визначено відповідно до Закону України «Про оплату праці», які
підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

Розміри страхових внесків встановлені Законом про тарифи залежно від
класу професійного ризику виробництва. Чим вищий пси ризик, тим більший
розмір страхового внеску. Усі галузі економіки (види робіт) розділено на
20 класів. Для кожного з них передбачено відповідний страховий тариф
(від 0,84% до 13,8%). Відсоток відрахувань визначається фахівцями Фонду.

Якщо за результатами перевірки на страхувальника протягом календарного
року накладався штраф за порушення законодавства про охорону пращ, він
втрачає право на знижку страхового тарифу. Коли порушення здійснюються
систематично і внаслідок того зростає ризик настання нещасних випадків і
професійних захворювань, страхувальника може бути віднесено до іншого,
вищого класу професійного ризику виробництва.

Роботодавець (як і у випадку настання тимчасової непрацездатності)
зобов’язаний за рахунок своїх коштів оплачувати перші п’ять днів
непрацездатності, що виникла внаслідок нещасного випадку на виробництві
або професійного захворювання, що спричинили застрахованому професійно
зумовлену фізичку або шшчну здатності оплачуються за рахунок Фонду.

Щ ЩЩ-

9. Ревізія порядку нарахування сум відпускних

Основними документами, на які має спиратися ревізор при перевірці
порядку надання відпусток та правильності нарахування відпускних є
Кодекс законів про працю та Закон України «Про відпустки» № 504/96-ВР
від 15 листопада 1996 року.

Відповідно до Закон України «Про відпустки* відпустки поділяються на:

• щорічні (основна, додаткова за роботу зі шкідливими та важкими
умовами праці, додаткова відпустка за особливий характер праці, інші
додаткові відпустки);

• додаткові відпустки (у зв’язку з навчанням, творчі відпустки,
соціальні відпустки (у зв’язку з вагітністю та пологами; по догляду за
дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткова відпустка
працівникам, які мають дітей); відпустки без збереження заробітної
плати.

Основна відпустка гарантована працівнику незалежно від того, де він
працює і яку роботу виконує. Додаткова відпустка надається у випадку
особливих умов і характеру роботи, тобто визначальними стають особливі
обставини, передбачені законодавством або колективним договором. За
загальним правилом у перший рік роботи щорічна відпустка надається після
закінчення шести місяців безперервної роботи, при цьому її тривалість
визначається пропорційно відпрацьованому часу.

Відпустку за наступні роки може бути надано працівнику в будь-який час
згідно з графіком відпусток на підприємстві.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про відпустки» джерелами
нарахування сум відпускних є:

• для оплати відпусток, передбачених законодавством, — витрати на
оплату праці підприємств чи фізичної особи, в якої працюють за трудовим
договором працівники.

• для оплати інших видів відпусток, передбачених колективним договором
та трудовим угодами, законодавством — прибуток, що залишається на
підприємстві після сплати податків та інших обов’язкових платежів до
бюджету або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за
трудовим договором працівники;

• для оплати допомоги по вагітності та пологах, а також по догляду за
дитиною до досягнення нею трирічного віку – кошти державного
соціального страхування.

Контролююча особа має знати, що згідно з Роз’ясненням ГДПА №
10-114/10-3970 від 12.06.96 критерієм при визначенні джерела витрат на
оплату відпусток у кожному конкретному випадку слід виходити! із тієї
тривалості відпусток, яка передбачена законодавством.

Таблиця 10.4. Тривалість відпусток

Категорія працівників (причини надання) Тривалість відпустки

1 І 1

1. Основна відпустка

1 . Звичайна 24 календарні дні

2. Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної,
електроенергетичної промисловості 24 календарні дні + 2 календарні дні
за 2 відпрацьовані роки, але не більше 28 каленларпих днів

3. Працівники на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар’єрах та
рудниках: – до 1 50 м

– глибше 150м 24 календарні дні + 2 календарні дні за 2 відпрацьовані
роки 28 календарних днів

4. Працівникам лісової промисловості та лісового господарства 28
календарних днів

5. Працівникам освіти до 56 календарних днів

6. Інвалідам І-ІІ груп ЗО календарних днів

7. Інвалідам III групи 26 календарних днів

8. Особам віком до вісімнадцяти років 3 1 календарний день

9. Сезонні працівники Пропорційно відпрацьованому часу

Продовження табл. 10.4.

1 2

2. Додаткова відпустка за особливий характер праці

1. Окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним
нервово-емоційним та інтелектуальним

навантаженням або виконується в особливих природних географічних І І
шлогічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я до 35
календарних днів

працівникам з нєнормовапим робочим днем до 7 календарних днів

3. Додаткова відпустка у зв’язку з навчанням

3 основних та в середніх загальноосвітніх школах па період складання:

\. Випускних іспитів в основній школі ІО календарних днів

2. Випускних іспитів у сіаршій школі 23 календарних дні

3. Перевідних Іспитів в основній та старшій школах від 4 до 6
календарних днів без урахування вихідних

4. Іспитів екстерном за основну або старшу школу 2 І та 28 календарних
днів

У професійно-технічних навчальних закладах

Для підготовки та складання іспитів 35 календарних днів

У вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядишюмної освіти та
аспірантурі

1. На період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання
заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому та другому курсах
у вищих навчальних закладах: – 1 та 11 рівнів акредитації з вечірньою
формою навчання ІО календарних днів

– ІІІ-1У рівнів акредитації з вечірньою формою навчання 20 календарних
днів

– з заочною формою навчання незалежно від рівня акредитації ЗО
календарних днів

2, На період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання
заліків та Іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних
курсах у вищих навчальних закладах з вечірньою формою навчання:

– 1 та 11 рівнів акредитації 20 календарних днів

– ІІІ-ІУ рівнів акредитації ЗО календарних днів

– незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання 40
календарних днів

3, На період складання державних іспитів у вищих навчальних закладах
незалежно від рівня акредитації ЗО календарних днів

4, На період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи)
студентам, які навчаються у В! ІЗ з вечірньою га заочною формами
навчання: – 1 та II рівнів акредитації 2 місяці

– III та IV рівнів акредитації 4 місяці

Продовження табл. 10.4.

1 2

5. Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру,
для підготовки та складання

ІСПИТІВ 1 раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10
календарних днів на кожний іспит

б. Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі
та успішно виконують індивідуальний план підготовки. Додаткова
оплачувана відпустка ЗО календарних днів та ча їх бажанням протягом
чотирьох років навчання – 1 вільний від роботи день на тиждень з оплатою
його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника

4. Творчі відпустки

1. На здобуття наукового ступеня кандидата наук , .

ДО і МІСЯЦІВ

2. На здобуття наукового ступеня доктора наук ДО 6 МІСЯЦІВ

5. Відпустки без збереження заробітної плати

а) в обов’язковому порядку: 1 Матері, що має двох і більше дітей віком
до 1 5 років або дитину-інваліда до 14 календарних днів

2) Чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці до 14
календарних днів

3. Матері, у разі якщо дитина потребує домашнього догляду тривалість.,
визначена у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною
шестирічного віку;

4. Особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до 14 календарних
днів

5. Особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною до 21
календарного дня;

6. Пенсіонерам за віком та інвалідам III групи до ЗО календарних днів

7. Інвалідам І та II груп до 60 календарних днів щорічно;

8. Особам, які одружуються до 10 календарних днів;

9. Працівникам у разі смерті:

– рідних по крові або по шлюбу до 7 календарних днів без урахування
часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад

– інших рідних до 3 календарних днів беч урахування 1 часу,
необхідного для проїзду до місця [ поховання та назад;

10. Працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який
за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду
тривалість, визначена у медичному висновку, але не більше ЗО календарних
днів

1 1 . Працівникам для завершення санаторно-курортного лікування
тривалістю, визначеною у медичному висновку

Продовження табл. 10.4.

1 2

12. Працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади
1 5 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до
місцезнаходження навчального закладу та напад;

13. Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру,
а також працівникам, які навчаються без відрину від виробництва в
аспіран Іурі та успішно викопують індивідуальний план підготовки
тривалість, необхідна для проїзду до місцезнаходження вищою навчального
закладу або закладу науки і назад;

14. Сумісникам до закінчення відпустки за основним місцем роботи

15. Ветеранам праці до 14 календарних днів щорічно;

16. Працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну
основну та додаткові відпустки повністю або частково І одержали за них
грошову компенсації. до 24 календарних днів

У) в термін обумовлений угодою між працівником та власником не більше 1
5 календарних днів на рік

Для перевірки правильності нарахування сум ревізор мас керуватися
Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою
КМУ від 08.02.95 р. № 100.

Відповідно до цього Порядку суми виплат, належних працівнику за час
надання йому щорічних, основної та додаткової відпусток, тривалість яких
визначається в календарних днях, розраховуються шляхом ділення сумарного
заробітку за останні 12 місяців перед паданням відпустки на відповідну
кількість календарних днів року (за винятком святкових і неробочих днів)
і множення отриманого результату (середньоденного заробітку) на
кількість календарних днів наданої оплачуваної відпустки.

Цей розрахунок можна показати у вигляді формули:

М

В =

365 -С

N

де В — сума відпускних;

М – сумарний заробіток працівника за відповідний період;

365 — кількість днів у році;

С – число святкових і неробочих днів, передбачених законодавством;

дг -тривалість відпустки в календарних днях.

Перевірка правильності визначення періоду за яким обчислюється середня
заробітна плата для нарахування відпускних

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної
відпустки, або для виплати компенсації за невикористані відпустки
провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи,
що передують місяцю падання відпустки або виплати компенсації за
невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації
менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за
фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на
роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або
виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з
інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або
зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Перевірка відповідності виплат, що включаються у розрахунок середньої
заробітної плати

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження
включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну
роботу та роботу в пічний час; суміщення професій і посад; розширення
зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт
робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну
майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою,
вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію
конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода
за підсумками річної роботи та вислугу років тощо, виплати за час,
протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час
попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських
обов’язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв’язку з
тимчасового непрацездатністю. Премії включаються в заробіток того
місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на
заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий
проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два
календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає
кількості місяців у розрахунковому періоді.

Одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років
включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку
кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в
поточному році за попередній календарний рік.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому
розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на
податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної
плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без
позбавлення волі.

В ревізійній практиці зустрічаються випадки коли до розрахунку середньої
заробітної плати включають наступні виплати:

а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що
не входять в обов’язки працівника (за винятком доплат за суміщення
професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових
обсягів робіт та виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників, а
також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які
виконують обов’язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або
його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку,
матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію,
вихідна допомога тощо);

в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за
проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються
замість добових);

г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, що виплачуються
у складі премій за результати господарської діяльності);

д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах,
конкурсах тощо;

е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що
сплачується за авторським договором;

ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спсцвзуття та інших засобів
індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів,
молока та лікувально-профілактичного харчування;

з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок
до санаторіїв і будинків відпочинку;

й) виплати, пов’язані з ювілейними датами, днем народження, за
довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу
тощо;

і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних
послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників,
для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним
законодавством);

й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим
ушкодженням здоров’я;

к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового
колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;

л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з
порушенням термінів її виплати.

Включення цих виплат до розрахунку середньої заробітної плати є
порушенням встановленого порядку нарахування відпускних.

Порядок обкладання обов’язковими податками і зборами сум відпускних
такий же, як і порядок оподаткування основної заробітної плати. Проте,
існують особливості нарахування й утримання прибуткового податку з
доходів, що виплачуються працівникові, який іде у відпустку, які
викладено в пп.9.4 п.9 Інструкції про прибутковий податок з громадян,
затвердженої наказом ГДПІ України від 21.04.93 р. № 12.

Порядок нарахування податку такий:

– окремо утримується податок із заробітку за минулий місяць, якщо до
часу, коли працівник іде у відпустку, цей податок не було утримано;

– окремо утримується із заробітку за поточний місяць і заробітку за дні
відпустки в цьому місяці, якщо працівник перебуватиме у відпустці до
кінця цього місяця;

– із заробітку за дні відпустки, що припадають на неповний наступний
місяць, у разі надання відпустки податок не утримується. Податок із цих
сум утримується після повернення з відпустки за сукупністю із заробітком
за весь цей місяць на загальних підставах.

Особливу увагу ревізору потрібно звернути па перевірку грошових
компенсацій за невикористані щорічні відпустки.

Компенсації виплачуються у разі звільнення працівника за всі не
використані ним дні щорічної відпустки.

У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова
компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його
бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке
перейшов працівник.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою
компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та
додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою
компенсацією не допускається.

У період економічної кризи на підприємствах було відпустки без
збереження заробітної плати були досить поширеним явищем. Але після 18
листопада 2001 року, тобто з часу набрання чинності Законом України «Про
внесення змін до Закону України «Про відпустки», надання відпусток без
збереження заробітної плати або з частковим її збереженням у разі
простою підприємства з незалежних від працівників причин неможливо.

Перевіряючий має знати, що відповідно до Листа Пенсійного фонду України
.№ 04/1929-36 від 02.10.99 згідно з Постановою Кабінету Міністрів
України від 03.11.98 р. № 1740, надання відпустки без збереження
заробітної плати зобов’язує підприємства, установи і організації
сплачують збір у розмірі 32 відсотків мінімальної заробітної платні з
розрахунку на одного найманого працівника.

Ревізор може звернути увагу на те чи надання відпустки частинами не
призвело до зменшення річної норми робочого часу порівняно з
використанням працівником цієї відпустки одноразово.

Наприклад: працівник використовує у 2002 році щорічну відпустку
тривалістю ЗО календарних днів частинами: з 1 до 13 липня • 12
календарних днів; з 2 по 7 вересня – – 5 календарних днів; з 1 до 12
жовтня — 11 календарних днів; з 5 до 7 листопада — 2 календарні дні. За
такого поділу відпустки працівник не працював би 26 днів, тоді як при
одноразовому ЇЇ використанні з 1 до 31 липня, на період відпустки
припаде 22 робочі дні. Тобто працівник за рік додатково не відпрацює 4
робочі дні.

Отже, у разі поділу на прохання працівника щорічної відпустки, що
надається в календарних днях, на частини, загальна тривалість її не
тільки не повинна перевищувати норми, передбаченої законодавством для
тієї чи іншої категорії працівників, але й повинно забезпечуватись
збереження річної норми робочого часу з урахуванням тривалості відпустки
за її одноразове надання.

Для цього рекомендовано надавати наступну частину відпустки з дня тижня,
що є наступним за днем закінчення попередньої використаної її частини.

ТЕМА 11. Ревізія результатів фінансово-господарської діяльності

1. Завдання, об’єкти, джерела інформації та методичні прийоми ревізії
результатів фінансово-господарської діяльності.

2. Ревізія загальних фінансових результатів діяльності підприємства.

3. Ревізія фінансової стабільності і платоспроможності та ліквідності
підприємства.

4. Ревізійний контроль використання оборотних коштів.

5. Ревізійний контроль розрахункових взаємовідносин та інших активів і
пасивів підприємства.

6. Узагальнення результатів ревізійного контролю фінансового стану
підприємства

1. Завдання, об’єкти, джерела інформації та методичні прийоми ревізії
результатів фінансово-господарської діяльності

Результати фінансово-господарської діяльності підприємств визнача- І
ються па завершальній стадії виробничої і комерційної діяльності.
Впровадження ринкових відносин, приватизація і комерціалізація
підприємств галузей виробничої сфери і торгівлі, розвиток
зовнішньоекономічних від-1 носин, перехід до вільної оптової торгівлі
замість лімітованого розпаді-1 лу, право вибору торгового партнера та
інші істотні заходи сприяють підвищенню зацікавленості
товаровиробників у боротьбі за споживача і збільшенні кінцевих
результатів виробиичо-комерційної діяльності.

Осгювнлм критерієм діяльності підприємства є прибуток, його розпо- І діл
на загальнодержавні потреби і потреби підприємства для самофінансування
і розвитку науково-технічного прогресу в умовах ринку.

Завдання ревізії полягає у визначенні достовірності бухгалтерського
обліку і звітності про фінансові результати діяльності, фінансового
становища підприємства, правильності розподілу прибутку. Відповідно до
цього моделлю ревізії результатів фінансово-господарської діяльності ;
підприємства визначаються об’єкти, джерела інформації і методичні при-1
йоми перевірки.

Об’єктами ревізії є бізнес-план (баланс доходів і видатків), загальний
фінансовий стан підприємства, його стабільність і фінансова мобільність,
ліквідність.

Дослідження зазначених об’єктів зумовлює перевірку достовірності даних
обліку і звітності.

Джерелами інформації для ревізії с законодавчі акти, що регулюють
фінансово-господарську діяльність, ЇЇ планування, облік і контроль, а
також звітні дані про роботу підприємства за досліджуваний період, які
дають змогу ревізорам зробити висновки про достовірність обліку і
звітності фінансово-господарської діяльності підприємства, правильність
розподілу прибутку між власниками і державою, акціонерами, замовниками
тощо.

При здійсненні ревізії фінансових результатів підприємства застосовують
найбільш поширені дедуктивні методи дослідження. За даними звітності
шляхом економічного аналізу, статистичних розрахунків і
еко-номіко-математичних методів ревізія виявляє фактори, які впливають
на фінансові результати діяльності підприємства. Далі з використанням
документальних методичних прийомів встановлюються конкретні факти
безгосподарності.

Основним джерелом інформації для перевірки фінансового стану
підприємства є бухгалтерський баланс підприємства (ф.ЛГ° 1). Його
значення у цьому настільки велике, що аналіз фінансового стану часто
називають аналізом балансу. Разом з балансом джерелом даних для ревізії
є також інші форми звітності: Звіт про фінансові результати (ф. № 2),
Звіт про рух грошових коштів (ф.№ 3), Звіт про власний капітал (ф.№ 4)
тощо.

2. Ревізія фінансових результатів діяльності підприємства

Кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства — це балансовий
прибуток або збиток, які с алгебраїчною сумою результатів від реалізації
продукції, робіт і послуг, іншої реалізації, доходів і витрат від
позареалізаційних операцій тощо.

Фінансові результати діяльності підприємства характеризують також
показники виручки (валового доходу) від реалізації продукції, товарів,
надання послуг.

Виручка від реалізації продукції характеризує завершення виробничого
циклу на підприємстві, повернення авансованих у виробництво коштів
підприємства і початок нового етапу в обігу коштів. Шляхом вирахування з
виручки від реалізації продукції суми непрямих податків і витрат на
виробництво реалізованої продукції визначається чистий результат
(прибуток чи збиток) від реалізації.

Показники фінансових результатів характеризують абсолютну ефективність
господарювання на підприємстві. Разом з абсолютною оцінкою розраховують
також відносні показники ефективності господарювання – показники
рентабельності. Відношення балансового прибутку до середньої вартості
основних засобів і оборотних коштів визначав загальну рентабельність
підприємства.

В умовах ринкової економіки основу економічного розвитку підприємства
становить прибуток. Прибуток є основним показником ефективності роботи
підприємства, джерелом його діяльності. Зростання прибутку створює
фінансову основу для самофінансування діяльності підприємства,
здійснення розширеного відтворення і задоволення зростаючих соціальних і
матеріальних потреб трудових колективів. За рахунок прибутку виконуються
також зобов’язання підприємства перед бюджетом, банками та іншими
контрагентами. Тому при ревізії прибутку вивчають фактори як його
формування, так і розподілу.

Ревізія фінансових результатів складається з кількох етапів.

1) визначення прибутку від реалізації товарної продукції (робіт,
послуг);

Прибуток від реалізації продукції та іншої реалізації визначається як
різниця між виручкою від реалізації без податку па додану вартість і
витратами на виробництво, на управління підприємством та реалізацію
продукції. У собівартість продукції при визначенні прибутку включа-1
ють; матеріальні витрати; амортизацію основних засобів; витрати на
опла-1 ту праці, відрахування на соціальні заходи, інші операційні
витрати, пов’язані з виробництвом продукції продукції.

2) визначення суми балансового прибутку;

Балансовий прибуток — це сума прибутку від реалізації продукції та іншої
реалізації й доходів від позареалізаційних операцій, зменшена на суму
витрат по цих операціях. До складу доходів (витрат) від
позареалізаційних операцій включають:

доходи, отримані від участі у спільних підприємствах; від здавання майна
в оренду; дивіденди по акціях, облігаціях та інших цінних паперах, які
належать підприємству; суми, одержані у вигляді економічних санкцій і
відшкодування збитків; інші витрати і доходи від операцій, що
безпосередньо не пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції.

При цьому суми, внесені до бюджету у вигляді санкцій відповідно я
законодавства, відносяться за рахунок прибутку, що залишився у
розпорядженні підприємства. До зазначених санкцій належить перерахування
до бюджету прибутку, одержаного внаслідок порушення державної дисципліни
цін, недодержання стандартів і технічних умов, а також суми фінансових
санкцій, утриманих податковими службами, суми пені за несвоєчасну сплату
платежів до бюджету та інші види санкцій.

3) визначення величини податку на прибуток, що належить сплаті до
бюджету;

При перевірці правильності розрахунку суми податку на прибуток ревізор
керується чинними нормативними документами з питань оподаткування, а
також переліком пільг, які надаються суб’єктам підприємницької
діяльності при обчисленні податків.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається зменшенням валового
доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизації.

Валовий дохід – – загальна сума доходів платника податку від всіх видів
діяльності.

Валові витрати виробництва і обігу платника податку — це компенсація
вартості товарів (робіт, послуг), які придбані або виготовлені для
подальшого використання їх у власній господарській діяльності.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів – – поступове
віднесення витрат на відновлення їх вартості, спрямоване на зменшення
прибутку у межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених
податковим законодавством.

4) визначення і розподіл чистого прибутку, що залишився у розпорядженні
підприємства;

Чистий прибуток підприємства визначається ревізором як різниця між
балансовим прибутком, який оподатковується, і величиною податків з
урахуванням пільг. Напрями використання чистого прибутку визначаються
підприємством самостійно.

Державний вплив на вибір напрямів використання чистого прибутку
здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні
санкції.

У випадках, передбачених законодавчими актами або статутом підприємства,
частина чистого прибутку передається у власність членів трудового
колективу підприємства. Розмір цього прибутку і порядок його розподілу
визначаються радою (правлінням) підприємства. Сума прибутку, що належить
члену колективу, утворює його внесок до фондів підприємства.

3. Ревізія фінансової стабільності! платоспроможності та ліквідності
підприємства

Завданнями ревізії фінансового стану підприємств, які працюють в умовах
ринкової економіки, с:

• оцінка платоспроможності підприємств за звітний період у динаміці;

• визначення гуми оборотних коштів (оборотного капіталу), збільшення
його (зменшення) і співвідношення з короткостроковими зобов’язаннями;

• вивчення структури джерел коштів;

• розрахунок дебіторської заборгованості і запасів;

• оцінка прибутковості підприємств;

• обчислення рентабельності підприємств і факторів, що на неї
впливають;

• визначення довгострокової платоспроможності.

Аналіз фінансово-господарської діяльності та стану активів і зобов’язань
відіграє в ринкових умовах важливу роль.

Аналіз фінансового стану необхідний для поліпшення організації фінансів
та підвищення ефективності їх використання в процесі господарської
діяльності. Зміст аналізу полягає у вивченні розміщення і використання
засобів виробництва, платоспроможності підприємства тощо.

Основними джерелами для проведення аналізу є звітні форми та розшифровки
окремих рахунків.

Передусім необхідно звернути увагу на зміну валюти (підсумку) ба-

лшісу. Зростання валюти балансу є по.ІІттІІвиим показником, але у
ВЯПЗ-

дках, коли це зростання відбувається не за рахунок збільшення боргових
зобов’язань, а внаслідок збільшення власного капіталу. Зменшення валюти
балансу сповіщає про звуження діяльності підприємства. В даному випадку
необхідно детально розглянути кожну причину звуження діяльності
підприємства. Негативним явищем в балансі є зростання дебіторської та
кредиторської заборгованості звітного періоду.

Для оцінки фінансового стану фірми необхідно знати, яким чином
формуються її активи: за рахунок власних коштів чи за рахунок зовнішніх
зобов’язань. Тому важливою аналітичною характеристикою фірми є її
фінансова незалежність від зовнішніх позичкових джерел. Така
незалежність характеризується коефіцієнтом фінансової незалежності
(автономності) /С^.який визначається відношенням суми власних коштів
підприємства до підсумку балансу:

Оскільки коефіцієнт фінансової незалежності характеризує незалежність
підприємства від зовнішніх джерел фінансування, то чим вище значення
цього коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан. Вважається, що загальна
сума зобов’язань не повинна перевищувати суми власних коштів. Тобто
значення коефіцієнта фінансової незалежності не повинно бути менше ніж
0,5.

Важливим показником при аналізі фінансового стану є платоспроможність
підприємства, яку визначають озрахункам коефіцієнтів ліквідності.
Ліквідність характеризує здатність підприємства швидко мобілізувати
активи для погашення своїх зобов’язань.

Всі активи підприємства мають різну ліквідність – здатність швидко
перетворюватись на грошові засоби.

Найбільш ліквідними активами є грошові кошти та їх еквіваленти, а також
поточна дебіторська заборгованість. До високоліквідпих активів відносять
також цінні папери, що належать до поточних фінансових інвестицій. Менш
ліквідними активами є товари, готова продукція, запаси, незавершене
виробництво.

Враховуючи рівень ліквідності активів, виділяють такі види
платоспроможності:

1) грошову;

2) розрахункову;

3) фінансову.

Коефіцієнт грошової платоспроможності К/п (коефіцієнт абсолютної
ліквідності) визначається відношенням суми залишків грошових коштів, їх
еквівалентів та поточних фінансових інвестицій до поточних зобов’язань:

р.22$ф.Ш -ь р.230ф.Ш + р.240ф.Ш

*По рядку 630 пасиву балансу «Доходи майбутніх періодів» включається
сума, яка стосується періодів, що не перевищують 12 календарних місяців
з дати складання балансу.

Значення цього коефіцієнта повинно бути в межах 0,2-0,35. Коефіцієнт
розрахункової платоспроможності К (проміжний коефіцієнт
ліквідності) визначається відношенням суми залишків грошових Інвестицій,
дебіторської заборгованості, товарів та готової продукції до поточної
кредиторської заборгованості:

До чисельника та знаменника можуть бути включені відповідно витрати та
доходи майбутніх періодів, які не перевищують 12 календарних місяців з
дати балансу.

Даний показник повинен бути вище від попереднього.

Коефіцієнт ліквідності платоспроможності (К ) визначається відношенням
загальної суми оборотних активів та витрат майбутніх періодів до
загальної суми зобов’язань та доходів майбутніх періодів.

~

Цей показник характеризує здатність підприємства погасити всі свої
зобов’язання і повинен перевищувати 1.

Досить поширеним є середній коефіцієнт ліквідності (Кд,кв( ,) та
коефіцієнт критичної ліквідності (Кл[кв( >). Перший з них не враховує
рівнів ліквідності активів і тому буде не завжди правдивим, оскільки
запаси і продукція па стадії незавершеного виробництва не скоро
перетворюються на гроші. Тому реальнішим є коефіцієнт критичної
ліквідності.

К

_р.260ф.-Ш.

К

р.260ф.№1 – (р.

+ р.

ліке.(крцгп)

Теоретично оправдано, коли Клікв(крІІт) дорівнює 1, але в дійсності
такого досягти важко. Тому цілком достатньо для Клікв(к т) значення
0,8-0,9.

Рекомендується розраховувати коефіцієнт ліквідності на початок і на
кінець звітного періоду та порівнювати їх між собою. Зменшення значення
показників порівняно з попередньою звітною датою свідчить про погіршення
фінансового стану підприємства.

Для детальнішого аналізу фінансового стану необхідно розрахувати
показники оборотності запасів, дебіторської заборгованості,
прибутковості тощо. Це вимагає залучення даних не лише балансу, а й
інших форм звітності.

Коефіцієнт оборотності запасів (Коз) визначається відношенням виручки
від реалізації без врахування непрямих податків до середньої суми
негрошових оборотних активів:

__________________/?.0350.Л62

*^о.з. ~
.

середній залишок негрошових оборотних активів

Середній залишок негрошових оборотних активів визначається як
середньоарифметична величина залишків по рядках 100, 110, 120, 130, 140,
150 балансу підприємства (ф.№1) на початок і на кінець звітного періоду.

Даний показник не має оптимального значення і тому його слід порівнювати
із середньогалузевим показником.

Для внутрішнього використання цей показник рекомендується визначати
іншим шляхом: замість величини виручки від реалізації використати
собівартість реалізованої продукції.

К03 =—————————-‘•

ІА-З. -^ . І*

-•

середній залишок негрошових оборотних активів

Таке значення непридатне для порівняння із середньогалузевим, але може
подати інформацію про середню норму запасів у днях. Для цього необхідно
кількість місяців у календарному році (звітному періоді) розділити на
коефіцієнт оборотності запасів, визначений з використанням собівартості
реалізованої продукції.

Оборотність дебіторської заборгованості визначається відношенням доходів
від продажу (без ПДВ і акцизів) до середньої величини дебіторської
заборгованості, визначеної як середньоарифметична величина між сальдо на
початок і на кінець звітного періоду.

(р. 1600.Л&1 (поч.) + р. 160ф.Ж(/сш.)) •*• 2

Цей показник показує, скільки разів за звітний період обертаються кошти,
вкладені у розрахунки і визначає ефективність кредитного контролю,
оскільки, надаючи товар іншим суб’єктам з відстрочкою платежу,
підприємство фактично їх кредитує. Тривалість оборотів дебіторської
заборгованості (термін кредиту покупцям – Т ) можна визначити,
скориставшись зворотною формулою, а саме:

число календарних днів у звітному періоді = число днів.

В результаті визначається середній термін (в днях), через який надійде
оплата за відвантажені товари.

Показники прибутковості (рентабельності) показують, наскільки ефективно
використовувались всі ресурси, які забезпечили отримання фірмою
прибутку.

Рентабельність як показник дає уявлення про достатність (недостатність)
прибутку порівняно з іншими окремими величинами, які впливають на
виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність
підприємства. При визначенні показника рентабельності прибуток
співвідноситься з чинниками, які мають найбільший вплив на його
отримання. До таких чинників належать інвестиції, активи, витрати.

Відношення прибутку до власного капіталу характеризус прибутковість
власного капіталу (рентабельність інвестицій):

Коефіцієнт прибутковості -власного капіталу

р.220 ф.№2

середній розмір власного капіталу

Середній розмір власного капіталу визначається як середньоарифметичне
значення статутного капіталу (р.ЗОО ф.№1), пайового капіталу (р.ЗЮ ф№1),
додаткового вкладеного капіталу (р.320 ф.№1), іншого додаткового
капіталу (р.ЗЗО ф.№1), резервного капіталу (р.340 ф.№1), нерозподіленого
прибутку (р.350ф.№1), нарахованих учасниками дивідендів (р.590 ф.№1) на
початок та кінець звітного періоду.

Вимірювачем ефективності використання всіх активів підприємства
(рентабельність виробництва) є співвідношенням чистого прибутку і
середньої суми активів:

Коефіцієнт прибутковості -активів

р.220 ф.№2

4. Ревізійний контроль використання оборотних коштів У процесі контролю фінансового стану підприємства насамперед перевіряється достовірність даних про наявність коштів підприємства, відображених у бухгалтерському балансі на звітну дату (квартал, півріччя, дев'ять місяців, рік), які беруться для розрахунку обігу коштів. У балансі підприємства відображаються такі показники наявності активів, які використовуються ревізором при дослідженні використання оборотних коштів: основні засоби, нематеріальні активи, незавершені капітальні інвестиції, довгострокові фінансові інвестиції тощо.Основні засоби відображаються в балансі за фактичними витратами на їх придбання, спорудження, що становить їх первісну вартість, але вона коригується на суму зносу основних засобів, що показують у активі балансу окремою статтею. Нематеріальні активи - це придбані підприємством права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими Зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Нематеріальні активи відображаються у балансі в сумі витрат на придбання і доведення їх до стану, в якому вони придатні для використання за призначенцям. Вартість нематеріальних активів погашається списанням на витрати виробництва та обігу відрахувань за нормами, визначеними відповідно до строку їх використання. Кінцевий результат діяльності підприємства в балансі показується прибутком або збитком. Для ревізії використання оборотних коштів вивчають такі джерела інформації: • Баланс (ф.№ І); • Звіт про фінансові результати (ф.№ 2); • Звіт про рух грошових коштів підприємства (Ф.№ 3). Насамперед за даними активу балансу ревізор визначає; наявність оборотних засобів підприємства. Далі необхідно перевірити виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, готову продукцію, товари, витрати обігу на залишок товарів, інші запаси і витрати. По кожному з названих ресурсів у балансі подають фактичну їх наявність, яку зіставляють із розрахунками нормативів, розроблених підприємством при складанні плану економічного і соціального розвитку на календарний рік. Контроль використання оборотних коштів у сфері виробництва і обороту готового продукту здійснюється із застосуванням розрахунково-аналітичних методичних прийомів, передусім економічного аналізу і ЕОМ по підрозділах і підприємству в цілому. Під час ревізії застосовуються документальні методичні прийоми для встановлення конкретних винуватців негативних явищ, визначаються розміри збитків, причини безгосподарності. 5. Ревізійний контроль розрахункових взаємовідносин та інших активів і пасивів підприємства У процесі своєї діяльності підприємства вступають у різні розрахункові взаємовідносини. Внаслідок нсзавершепия розрахунків на кінець звітного періоду вони у вигляді дебіторської і кредиторської заборгова- : ності відображаються у розділі ТІ активу і III та IV пасиву бухгалтерсь-кого балансу. Завданням ревізора є визначення величини, характеру і динаміки заборгованості та причин її утворення. Крім того, у процесі ревізії необхідно встановити платоспроможність підприємства. Порушення розрахункових взаємовідносин на підприємстві призводить до непередбаченого перерозподілу оборотних коштів, що негативно позначається на фінансовій і виробничій діяльності підприємства. При перевірці стану дебіторської та кредиторської заборгованості особливу увагу ревізор має зосередити на контролі позовної давності заборгованості, що значиться на балансі як реальна, а насправді строки ЇЇ стягнення через арбітраж чи суд адміністрацією підприємства пропущені, тому підлягає списанню на збитки. Ревізору необхідно виявити причини, місце утворення збитків та відповідальних за них осіб. При цьому застосовуються документальні методичні прийоми контролю. Аналогічно перевіряються розрахунки з відшкодування заподіяних збитків, розрахунки з іншими дебіторами. Перевіряючи дебіторську і кредиторську заборгованість за строками ЇЇ виникнення, необхідно визначити поточну і очікувану платоспроможність підприємства. Поточна платоспроможність - - це стан розрахункових відносин, за яких відсутня прострочена кредиторська заборгованість підприємства і, навпаки, при наявності на балансі несплаченої заборгованості кредиторам, за якою втрачені строки платежу, підприємство шзажають неплатоспроможним. Очікувана платоспроможність - - не забезпеченість підприємства коштами для погашснна заборгованості, строки сплати якої настали. Для визначення платоспроможності підприємства використовуються дані бухгалтерського балансу. Застосовуючи методичні прийоми економічного аналізу для дослідження розрахунків підприємства, необхідно розробити заходи щодо повного погашення заборгованості по платежах до державного бюджету, що тісно пов'язано з економічним аналізом стану коштів, що знаходяться на рахунках в банку, касі та у підзвітних осіб, а також інших активів і пасивів балансу. При контролі коштів на розрахунковому рахунку та інших рахунках перевіряють забезпеченість коштами для виконання виробничого процесу, своєчасність виплати заробітної плати працівникам, розрахунки з державним бюджетом і органами соціального страхування та інших розрахунків. При цьому використовується інформація, відображена на рахунках «Рахунки в банках», «Інші кошти». При контролі касових операцій визначається використання готівки для розрахунків по заробітній платі з робітниками і службовцями, а також задоволення невідкладних потреб в коштах підприємства при розрахунках готівкою. Перевірка здійснюється за даними облікових регістрів по рахунку «Каса». При контролі розрахунків з підзвітними особами встановлюється необхідність цього виду розрахунків, їх своєчасність і цільове використання коштів, виданих під звіт працівникам підприємства, згідно з даними на рахунку «Розрахунки з підзвітними особами». Контроль розрахункових взаємовідносин з державним бюджетом охоплює операції, пов'язані з бюджетом по сплаті податку на прибуток, податку на додану вартість, акцизного збіру, а також місцевих податків і зборів, податків із заробітної плати робітників і службовців та інших платежів, відображених по рахунку «Розрахунки за податками й платежами». За даними обліку необхідно встановити правильність і своєчасність нарахування та сплати у державний бюджет належних сум. Причини затримання внесків платежів у бюджет перевіряються по кожному випадку окремо. За даними контролю в разі порушень накладаються певні штрафні санкції на винуватців. 6. Узагальнення результатів ревізійного контролю фінансового стану підприємства Заключною стадією контролю фінансового стану є систематизація і групування результатів контролю, одержаних у процесі ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому складається аналітична таблиця по розділах балансу доходів і видатків (фінансового плану), в якій подаються планові і звітні показники виконання фінансового плану підприємства. Проте в балансі доходів і видатків не відображаються такі важливі показники фінансової діяльності, як використання оборотних коштів не за призначенням, дотримання нормативів матеріальних запасів, їх завищення, кредити банків, розрахункові взаємовідносини та інші показники. Тому доцільно провести групування і зіставлення позапланових вкладень в оборотні кошти, з одного боку, а позапланові джерел їх покриття - з іншого. Позапланові вкладення в оборотні кошти негативно впливають на фінансовий стан підприємства, винятком є лише кошти, які знаходяться на розрахунковому рахунку в банку. Джерела покриття позапланових оборотних коштів бувають економічно обґрунтовані і необгрунтовані. Економічно обґрунтовані джерела — це залишок власних оборотних коштів, незаповнення нормативу виробничих запасів, непрострочена кредиторська заборгованість, невикористані залишки спеціальних фондів. Економічно необгрунтовані джерела це всі види простроченої заборгованості, а також нестачі, розтрати, крадіжки, різні претензійні суми,, незаплановані вилучення власних оборотних коштів у різні активи, не пов'язані з основною діяльністю підприємства (капітальні вкладення). Ревізор, узагальнюючи подані у попередніх параграфах розрахунки, повинен дати інтегральну оцінку фінансової стабільності і платоспроможності підприємства. Зокрема, він мав визначити у своєму висновку такі показники: • кредитоспроможність підприємства — можливості своєчасно і повністю розрахуватися за своїми зобов'язаннями; • ліквідність балансу - покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов'язань; • ліквідність активів - величина, обернена часу, необхідного для перетворення їх у грошові активи. Чим менше часу, необхідного для того, щоб цей вид активів перетворився у гроші, тим вища його ліквідність. Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні коштів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розташованих у порядку зменшення ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими за строками їх погашення і розташованими у порядку зростання строків. Залежно від ступеня ліквідності активи підприємства поділяють на такі групи: • активи найбільш ліквідні - кошти підприємства і поточні (короткострокові) фінансові інвестиції (цінні папери); • активи, які швидко реалізуються: дебіторська заборгованість та інші активи, які визначаються відніманням від підсумку розділу II активу балансу величини найбільш ліквідних активів; 1 активи, що повільно реалізуються: статті розділу II активу балансу, за винятком «Витрати майбутніх періодів», а також статті «Довгострокові фінансові вкладення» розділу 1 активу балансу (зменшуються на величину вкладень до статутних фондів інших підприємств); • активи, що важко реалізуються статті розділу І балансу «Основні засоби», «Нематеріальні активи» тощо. Пасиви балансу групуються ревізором за ступенем їх оплати за календарними періодами. Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидко реалізовуваних активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дає змогу визначити поточну ліквідність. Порівняння активів, які повільно реалізуються, з довго- і середньостроковими пасивами відображає перспективну ліквідність. Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність підприємства на найближчий період. Перспективна ліквідність є прогнозом платоспроможності на підставі порівняння майбутніх надходжень і платежів. Ревізія фінансового стану підприємства завершується розробкою конкретних організащйно-тсхнічних заходів щодо оздоровлення економічного клімату підприємства в цілому і окремо по кожному підрозділу, а також вживанням запобіжних санкціонованих заходів щодо виявлених порушень. ТЕМА 12. Контроль і ревізія ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності підприємства 1. Перевірка правильності ведення обліку та складанния фінансової звітності на підприємстві. 2. Організація ревізій (перевірок) внутрігосподарської діяльності. 1. Перевірка правильності ведення обліку та складанння фінансової звітності на підприємстві Залежно від завдань ревізії і контролю бухгалтерського обліку визначаються його об'єкти, джерела інформації і методичні прийоми (див. рис. 2). Об'єкти контролю — облікова політика підприємства, перспективні і поточні плани удосконалення обліку та превентивного і поточного контролю, їх обґрунтованість і прогресивність, виконання цих планів, організація і стан обліку та контролю, зміст і достовірність звітності, плани внутрігосподарського контролю, аудиту та їх виконання, застосування автоматизації обліку і контролю, плани підвищення кваліфікації працівників обліку, їх виконання. Джерела інформації — законодавство з питань фінансово-господарської діяльності, обліку і контролю, нормативні документи про бухгалтерську звітність, державну контрольно-ревізійну службу, нормативно-мстодичні документи з інвентаризації, обліку, звітності і контролю, матеріали контрольних перевірок і рішень щодо них, рішення за результатами господарської діяльності, первинні документи і облікові регістри, поточні та річна звітності підприємства. Особливості методичних прийомів контролю, узагальнення і реалізації його результатів полягають у суцільних і вибіркових перевірках стану оперативного (внутрігосподарського, управлінського), бухгалтерського і статистичного обліку, його організації і методології, а також: безпосереднього контролю якості стану обліку і звітності. Важливе місце у перевірці стану бухгалтерського обліку займає вивчення облікової політики, тобто взаємозв'язку обліку з управлінням виробництвом, зокрема його інформаційного забезпечення. З'ясовуються можливості інтеграції різних видів бухгалтерського, статистичного і оперативного (управлінського) обліку в єдиній системі господарського обліку на базі швидкодіючої елсктронно-обчислювальїюї техніки, що дуже важливо в умовах створення АСОЇ (автоматизованої системи обробки інформації) різних рівнів та АРМ бухгалтера. У цьому зв'язку контроль досліджує стан централізації обліку як у межах підприємства, так і створення централізованої бухгалтерії для ряду однорідних малих підприємств, кооперативів, бюджетних організацій та інших, визначаючи при цьому доцільність різних форм централізації бухгалтерського обліку. Для встановлення своєчасності подання документів до бухгалтерії та обчислювального центру зіставляють дати фактичного надходження документів з датами, передбаченими у графіку документообігу. Одночасно перевіряють записи в оперативному і бухгалтерському обліку господарських операцій на основі суцільного і безперервного документування. Насамперед перевіряється застосування в обліку господарських операцій типової первинної документації, затвердженої в установленому порядку Держкомстатом України, а також міністерствами і відомствами, правильність оформлення цієї документації і своєчасність ЇЇ подання до бухгалтерії підприємства, додержання методичних вказівок Міністерства фінансів України, Держкомстату України та інших органів з відобра-І жения господарських операцій і процесів на рахунках бухгалтерського | обліку і звітності. Встановлюється достовірність звітності, яка подасть-І ся у різні органи господарського і державного управління, а також стро-I ки її складання. Особливій перевірці підлягає використання даних об-I ліку і звітності у маркетингу, управлінні підприємством. Практика показує, що нерідко на підприємствах порушуються графіки І документообігу. Це призводить до того, що не завжди своєчасно переві-1 ряються дані складського обліку товарів і матеріалів з бухгалтерським і обліком, а виявлені розбіжності усуваються із запізненням, тобто облік І не сприяє збереженню цінностей та раціональному використанню їх. Важливим завданням ревізії і контролю є встановлення того, як пра- | Півники обліку виконують покладені па них обов'язки щодо забезпечення І контролю за достовірністю поданих документів і своєчасністю їх обробки. Достовірність первинних документів встановлюється різними прийо- I нами контролю (за ([юрмою і змістом, зустрічна перевірка документів, І взаємний контроль операцій, аналітична і логічна перевірка). Ревізор 1 перевіряє, наскільки доцільно застосовувати ту чи іншу форму органі- I ИЙЇ обліку (централізовану, децентралізовану), чи відповідає вона кон- I крешм умопам роботи підприємства. Велике значення мають вибір і застосування форм бухгалтерського • обліку. Тому ревізор повинен зробити свої висновки щодо форми бухга-1 Горського обліку, яка застосовується на підприємстві. Перевіряється, як на підприємстві дотримується єдиний план рахунків бухгалтерського обліку. Неправильна кореспонденція рахунків призводить до заплутування обліку, викривлення результатів господарської діяльності. Ревізор також перевіряє, як на підприємстві впроваджуються прогресивні методи і форми обліку, наукова організація обліку, використання ЕОМ. Особливу увагу слід приділяти перевірці взаємозв'язку показників господарської діяльності в різних видах обліку. Важливо, щоб показники різних видів обліку доповнювали один одного і взаємно контролювались. Перевіряється також етап синтетичного обліку і його зв'язок з даними аналітичного обліку. Показники розрахункових статей балансу повинні обов'язково мати розгорнуте сальдо по активу і пасиву та повністю відповідати даним оборотних відомостей, журналів-ордерів. Найважливішим завданням контролю стану бухгалтерського обліку е перевірка, наскільки облік забезпечує збереження цінностей і контроль за їх витрачанням та як головний бухгалтер здійснює покладені на нього функції контролю за збереженням і законністю витрачання грошових коштів і матеріальних цінностей. При цьому з'ясовують, яким чином бухгалтерія здійснює превентивний контроль за господарськими операціями при лімітуванні витрат матеріальних і фінансових ресурсів, оформленні документів, що дають право на витрачання цінностей. Серед основних завдань контролю стану бухгалтерського обліку важливою є перевірка додержання на підприємстві нормативних актів з бухгалтерської звітності і балансів державних, орендних, кооперативних і громадських підприємств та організацій. На підставі первинної документації аналітичного і синтетичного обліку перевіряється достовірність поданої звітності про результати фінансово-господарської діяльності як за окремі періоди, так і в цілому за рік. Особливу увагу зосереджують на виявленні фактів викривлення у звітності дійсного стану діяльності підприємства: чи не було приписок невиконаних робіт, фальсифікації основних показників — прибутку, рентабельності та ін.Користуючись документальними методичними прийомами, ревізор перевіряє правильність відображення у бухгалтерському обліку результатів інвентаризації відповідно до Інструкції по інвентаризації основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів та розрахунків, затвердженої Мінфіном. Виявлені недоліки у проведенні інвентаризації та відображенні її результатів у бухгалтерському обліку ревізор висвітлює в акті (висновку). Перевіряються також права і обов'язки головного бухгалтера, оскільки вони стосуються стану обліку і контролю на підприємстві. Зокрема, ревізор перевіряє, як головний бухгалтер забезпечує контроль за відо-| враженням на рахунках господарських операцій, подає інформацію І управління підприємством, провадить економічний аналіз і виявляє невикористані резерви поліпшення діяльності підприємства та сприяс їх використанню. Крім того, ревізор перевіряє виконання функції головним бухгалтером щодо контролю виконання договірних зобов'язань підприємством, відповідність матеріально відповідальних працівників займаним посадам та їх підзвітність тощо. Одним із завдань ревізії достовірності даних обліку с з'ясування того, наскільки дані первинного документа відповідають дійсності за усіма реквізитами, а саме: за терміном здійснення операції, місцем, за натуральними та ціновими показниками, підписами осіб тощо. Здійснюючи ревізію, треба перевірити безпосередньо на підприємстві за документами правильність відображення на бухгалтерських рахунках результатів попередньої ревізії. Якщо перевірками встановлено допущені у минулому році помилки, то виправлення за минулий рік не вносяться, а відображаються у поточному році як прибутки (збитки) минулих років, що виявлені у звітному періоді, в кореспонденції з відповідними рахунками у звіті за формою №2 та виділяються у відповідному рядку в декларації податку на прибуток. Якщо у звітності поточного року встановлено помилки ще до моменту подання та затвердження річного звіту за поточний рік, то виправлення здійснюються у бухгалтерських звітах сторнуванням неправильних записів та заміною їх правильними у тому місяці, у якому вони виявлені. O Oe aeaeeR T a a F ??????\?F Oe 8aee& T a ¬ ? 0 ? ¬ i ? . 0 ? ? ? ? ’ ? ’ ~ ‚ G G Ae I th $ E ? O oe ue h/L1/4CJ(aJ $ u ue ??????????? † ? ? ??????????? p n p n- r- ? ? L# N# ae# e# I$ I$ ?% O% h/L1/4CJ(OJQJ5p r- ? N# e# I$ >&

L(

-)

E)

*,

¶-

a/

ae/

ae/

o/

?0

v1

2

?2

???????O%

Oe%

&

@&

¤&

?&

?&

J(

L(

)

-)

E)

E)

(,

*,

?-

¶-

Ue/

TH/

a/

ae/

oe/

o/

?0

?0

A0

t1

v1

th1

2

¶2

?2

Oe3

O3

P7

R7

I8

%?2

O3

R7

Ue:

t=

aeC

?F

pL

*O

°O

@P

OP

VQ

aeQ

tR

S

”S

UeS

|U

W

-X

?Y

E[

o_

Ueh

im

p

???????I8

a8

U:

Ue:

r=

t=

aeC

aeC

?F

?F

nK

pK

rK

uK

ueK

thK

nL

pL

(O

*O

®O

°O

>P

@P

OP

OP

TQ

VQ

XQ

ZQ

aQ

aeQ

rR

tR

S

S

S

S

’S

”S

–S

?S

US

UeS

zU

|U

W

W

X

-X

?Y

?Y

3?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

D?

?

?

?

???????ня у податковому обліку відносяться на зменшення прибутку, що
залишився у розпорядженні підприємства, а у бухгалтерському — на
витрати.

Для здійснення ревізії достовірності обліку та звітності користуються
методом зіставлення конкретного факту із даними бухгалтерського обліку
та звітності. Так, наприклад, перевіряючи достовірність виконаних робіт
із ремонту житлових чи інших будинків, треба зіставити обсяги робіт
(площа поверхні, об’єм кладки тощо), які вказані в актах і нарядах із
нарахування заробітної плати за проведену роботу.

Одним із найефективніших методів є контрольні обмірювання, які
здійснюються у присутності замовника та виконавця робіт і за наслідками
яких складається акт. За допомогою каталогів перевіряється правильність
застосування розцінок на окремі види роботи.

Для підвищення ефективності таких перевірок велике значення має знання
технологічних особливостей господарських операцій, які перевіряються, а
також уміння ревізора максимально пов’язати один документ з іншим, який
теж стосується складання документа, що перевіряється. Тобто ревізорові
треба документально поновити рух того чи іншого матеріалу.

Практично перевірка за різними питаннями е перевіркою достовірності
обліку та звітності. Тому головною вимогою ревізора має бути вимога щодо
правильності й достовірності складання первинного документа. Відсутність
на ньому навіть незначного реквізиту — дати, штампа підприємства,
одиниці вимірювання — потребує здійснення детальної перевірки, що в
кінцевому підсумку може сприяти виявленню значних порушень.

Крім того, перевіряються графіки подання звітності і примітки до
фінансових звітів, а також тс, як па підприємстві виконуються зауваження
податкових служб, пропозиції і рішення вищої організації, фінансових
органів, банків щодо поточної і періодичної звітності.

Для визначення правильності складання бухгалтерського балансу, звіту про
фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний
капітал підприємства ревізору обов’язково необхідно перевірити взаємну
погодженість показників фінансової звітності.

2. Організація ревізій (перевірок) внутрігосподарської діяльності

Контроль господарської діяльності здійснюється не тільки оперативним
методом, а й подальшим контролем фінансових органів, що пов’язано в
основному з дотриманням питань оподаткування. Разом з тим у рамках
підприємства можуть функціонувати різні виробничі підрозділи, які
працюють на основі внутрігосподарського розрахунку, підряду, оренди. У
підприємства можуть бути дочірні підприємства. У таких випадках
організовують ревізії (перевірки) діяльності цих господарських під-і
розділів. Основним завданням ревізій (перевірок) є визначення
правильності дій службових осіб щодо керівництва господарством. На
відміну від оперативного бухгалтерського контролю пси контроль є
подальшим, оскільки здійснюється після проведення операцій.

Особливість подальшого контролю у формі перевірок (ревізій) полягає у
тому, що він проводиться на основі даних первинних документів, записів у
облікових реєстрах та за даними звітних форм. Перевірці підлягає
фактичний стан: наявності грошей, товарно-матеріальних цінностей у
натуральному виразі. Такий контроль дає змогу виявити недоліки, помилки,
а іноді й зловживання, які не могли бути визначені у процесі поточного
(оперативного) контролю бухгалтерською службою відповідного підрозділу
господарства.

Об’єктами контролю у цих випадках є контрольний процес відпошд-ного
господарського підрозділу і робота виконавців цих підрозділів. У процесі
контролю визначають номенклатуру, носії контрольної номенклатури та їх
рух.

При виборі номенклатури подальшого контролю господарської діяльності,
яка здійснюється у вигляді ревізії (перевірки), особливу увагу
приділяють вирішенню таких питань:

• обгрунтованості розрахункових програм у господарських
підрозділах та господарських показників (обсяг виробництва, сума
реалізації продукції, прибутку, витрат на виробництво, особливо
матеріальних);

• виконанню достовірних зобов’язань за основними якісними та
кількісними параметрами;

1 змісту господарських операцій за даними облікових документів,
реєстрів, розрахункових таблиць;

1 відповідності цих операцій законам, нормам, плану, квотам, кошторису
тощо;

• додержанню порядку здійснення касових операцій;

• повноті і правильності оприбуткування матеріалів та інших цінностей;

• стану економічної роботи (планової, фінансової, облікової).

Крім зазначених питань, вибираючи контрольні номенклатури, при
топологічних завданнях визначають особливості їхнього складу. Так,
наприклад, при перевірці (ревізії) складського господарства підрозділу
для вибору контрольних номенклатур необхідно дослідити такі питання:

• контрольна інвентаризація матеріальних цінностей;

• стан, зберігання матеріальних цінностей;

• якість та надійність зберігання;

• етап складських приміщень, відповідність призначенню;

• забезпечення збереженості матеріальних цінностей (наявність договору
про матеріальну відповідальність);

• перевірка документів, що свідчать про надходження і витрачання
матеріалів;

• повнота оприбуткування;

• правильність обліку наявності та руху матеріалів на складах.

Аналогічно відбирають контрольні номенклатури і на інших ділянках
обліку: основних засобів, праці та її оплати, витрат виробництва
продукції та її реалізації.

У зв’язку з тим, що практично неможливо повністю перевірити усю
діяльність підрозділу, при проведенні перевірок необхідно визначити
критичні точки (моменти господарської діяльності). Контролю насамперед
підлягають:

• види діяльності, які е вирішальними для конкретного підрозділу;

• важливі моменти, що їх можна реально перевірити.

Такий підхід важливий ще й тому, що обмеження центрів відповідальності
за результати як роботи, так і контролю е дуже важливими.

Об’єкти ревізії і контролю

•N1

о

Облікова політика І стандарти

Плани удосконалення

обліку, превентивного

і поточного контролю,

‘їх обгрунтованість і

прогресивність

Виконання планів

удосконалення обліку превентивного і поточного контролю

Організація і стан обліку превентивного і поточного контролю

Плани внутрігосподарського контролю

Зміст і достовірність

ЗВІТНОСТІ

Використання

АРМ в обліку й

управлінській

діяльності

Плани підвищення кваліфікації працівників обліку і внутрішнього аудит>’
та їх виконання

Джерела інформації

Законодавство з питань фінансово-господарської ДІЯЛЬНОСТІ, обліку і
контролю

Нормативно-правові документи про бухгалтерські звіти і балан-

Норматнвна документація з обліку, контролю, аудиту

Нормативно-методичні документи з Інвентаризації, обліку, звітності,
контролю

Матеріали контрольних перевірок та рішення про них

Рішення про результати фінансово-господарської діяльності

Первинна документація, облікові реєстри

Поточна і річна звітність підприємства

Методичні прийоми контролю

Органолептичні

Розрахунково-аналітичні

Документальні

Суцільні та вибіркові спостереження

Експертизи різних видів

Службове розслідування

Економічний аналіз

Статистичні розрахунки

Інформаційне моделювання

Нормативно-правове регулювання

Дослідження документів

За формою та змістом

Зустрічна перевірка документів

Взаємний контроль операцій

Аналітична і логічна перевірка

Методичні прийоми узагальнення і реалізації результатів контролю

Групування недоліків Документування результатів проміжного контролю
Аналітичне групування недоліків Економічне обґрунтування виявлених
недоліків Систематизоване групування недоліків в акті комплексної
ревізії Прийняття рішень за результатами ревізії Контроль виконання
прийнятих рішень

Хронологічне Систематизоване Хронологічно-систематизоване

т

Рис. 2. Модель псрепліркт* стріну обліку, звітності і
внутрігосподарського контролю

ЧАСТИНА III. РЕВІЗІЯ ПОДАТКОВОГО ОБЛІКУ

ТЕМА 13. Завдання, джерела, нормативні акти, які використовуються
при ревізії податкового обліку

і. Завдання та джерела ревізії податкового обліку. 2. Нормативні акти,
які використовуються при ревізії системи податкового обліку.

1. Завдання та джерела ревізії податкового обліку

Згідно з вимогами чинного законодавства в Україні підприємства повинні
вести податковий облік та складати податкову звітність. За їхніми
результатами визначаються суми податків, зборів (обов’язкових платежів),
які повинні бути сплачені до бюджету або державних цільових фондів.

Податковий облік – це облікова система підприємства, що базується на
даних бухгалтерського обліку і на підставі вимог законодавчих та
підзаконних нормативних актів забезпечує інформаційні потреби
користувачів про нарахування та сплату підприємством податків та зборів
(обов’язкових платежів).

Існуюча в Україні система податкового обліку, що визначена системою
чинного законодавства, з метою визначення податкових зобов’язань як
основне джерело інформації передбачає використання системи
бухгалтерського обліку підприємства. Зважаючи на це переважно саме
працівники бухгалтерської служби підприємства виконують функції
«податкових рахівників», і саме вони визначають та узгоджують суми
податкових зобов’язань, що підлягають сплаті.

Тому ревізія податкового обліку підприємства розглядається як складова
частина планової чи позапланової ревізії системи бухгалтерського обліку
і має на мсті досягнення комплексності звітних результатів про стан
фінансово-господарської діяльності підприємства та достовірність його
відображення в системі бухгалтерського обліку.

Основними завданнями ревізії податкового обліку підприємства є
перевірка:

1) виконання вимог щодо реєстрації підприємства, його філій,
представництв та інших відокремлених підрозділів як платників податків;

2) дотримання вимог чинного законодавства щодо переліку, розміру та
термінів сплати обов’язкових податків, зборів (обов’язкових платежів);

3) стану податкового обліку, правильності документування господарських
операцій, відповідності та ув’язки даних бухгалтерського і податкового
обліку та звітності;

4) дотримання термінів подання податкової звітності та сплати
обов’язкових платежів у бюджет та державні цільові фонди;

5) правильності самостійного нарахування підприємством, у разі
наявності такої необхідності, штрафних санкцій за несвоєчасну сплату
узгоджених податкових зобов’язань, а також подання уточнюючих податкових
декларацій та розрахунків;

6) стану та використання активів підприємства й своєчасності повернення
надмірно сплачених коштів до бюджету або державних цільових фондів.

Джерелами ревізії податкового обліку підприємства є:

1) первинні документи, якими оформлені фінансово-господарські
операції, форма та зміст яких повинні відповідати вимогам п.2 статті 9
Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні» N° 996-ХІУ від 16.07.1999р. з наступними змінами і
доповненнями, у тому числі податкова накладна, форма та зміст якої
визначені наказом ДПА України «Про затвердження форм податкової
накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів
(робіт, послуг), порядку їх заповнення» від 30.05.1997р. №165 з
наступними змінами і доповненнями;

2) реєстри аналітичного бухгалтерського та податкового обліку
підприємства, форму та зміст яких підприємство визначає самостійно
відповідно до вимог п.5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський
облік та фінансову звітність в Україні» та інших законодавчих та
підзаконних актів, що регулюють порядок податкового обліку;

3) податкові декларації та розрахунки, якими підприємство узгодило
суми своїх податкових зобов’язань згідно з вимогами статті 5 Закону
України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ПІ від
21.12.2000р. з наступними змінами і доповненнями;

4) уточнені податкові декларації та розрахунки, а також податкові
повідомлення, за допомогою яких коригувалися узгоджені податкові зо-

бов’язання підприємства, що передбачені Законом України «Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами»;

5) акти звірки розрахунків з державними контролюючими органами про
етап розрахунків підприємства за податками, зборами (обов’язковими
платежами). До контролюючих органів належать:

– митні органи – – стосовно ввізного та вивізного мита, акцизного
збору, податку на додану вартість, інших податків і зборів (обов’язкових
платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні
(пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або
вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України;

– установи Пенсійного фонду України – стосовно внесків до
Пенсійного фонду України;

– установи Фонду соціального страхування України — стосовно внесків до
Фонду соціального страхування України;

– податкові органи — стосовно податків і зборів (обов’язкових
платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів;

6) акти перевірок, постанови, рішення контролюючих органів та інші
документи, які пов’язані з нарахуванням та сплатою податків та зборів
(обов’язкових платежів).

2. Нормативні акти, які використовуються при ревізії системи
податкового обліку

Структура системи податкового обліку підприємства, а також нормативна
база його ревізії базується на переліку податків та зборів (обов’язкових
платежів), які підприємство сплачує до бюджету чи державних цільових
фондів. Згідно із Законом України «Про систему оподаткування» №1251-XII
від 25.06.1991р. у редакції Закону України №77/97-ВР від 18.02.97р. з
наступними змінами і доповненнями в Україні справляються
загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) та місцеві
податки і збори (обов’язкові платежі).

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’язкові
платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) прибутковий податок з громадян;

5) мито;

6) державне мито;

7) плата (податок) за землю;

8) рентні платежі;

9) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів;

10) податок на промисел;

11) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного
бюджету;

12) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

13) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

14) збір на обов’язкове соціальне страхування;

15) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

16) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

17) фіксований сільськогосподарський податок;

18) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

19) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний
кордон України;

20) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

21) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий,
регулярний, спеціальний).

До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:

1) готельний збір;

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий .чбір;

4) ябір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і
лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту,
що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери
послуг;

14) збір з власників собак;

Згідно з наведеним переліком в Україні діють численні законодавчі та
нормативні документи, які регулюють порядок нарахування та сплати
кожного окремого податку, збору (обов’язкового платежу) та
використовуються під час ревізії податкового обліку підприємства.
Основними з них є:

1) Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від
21.12.2000 р. з наступними змінами і доповненнями;

2) Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР
від 28.12.1994 р. у рсдакпії Закону України №283/97-ВР від 22.05.97 р. з
наступними змінами і доповненнями;

3) Закон України «Про податок па додану вартість» №168/97-ВР від
03.04.1997 р. з наступними змінами і доповненнями;

4) Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з
громадян» №13-92 від 26.12.1992 р. з наступними змінами і доповненнями;

5) Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку
та звітності суб’єктів малого підприємництва» № 727/98 від
03.07.1998р. в редакції Указу Президента України №746/99 від
28.06.99р.;

6) Закон України «Про податок з власників транспортних засобів та
інших самохідних машин і механізмів» №1963-ХІІ від 11.12.1991р. в
редакції Закону України №75/97-ВР від 18.02.97р. з наступними змінами і
доповненнями;

7) Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» №
56-93 від 20.05.1993р. з наступними змінами і доповненнями.

З огляду на велику кількість податків та зборів (обов’язкових платежів),
які можуть нараховувати та сплачувати підприємства в Україні, в
наступних темах розглянемо порядок ревізії податкового обліку основних з
них, – – тих, що мають найбільшу питому вагу у загальній сумі податкових
платежів більшості підприємств в Україні.

ТЕМА 14.

Ревізія правильності нарахування та сплати податку на прибуток
підприємства

Ревізія правильності нарахування податку на прибуток здійснюється
відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств», а також численних підзаконішх нормативних документів, що
затверджені у межах своєї компетенції органами виконавчої влади України.

На початку ревізії необхідно передусім врахувати особливості галузі
діяльності підприємства, адже порядок формування валових доходів,
витрат, нарахування амортизації, визначення податку з прибутку до
сплати, а також форма складання декларації мають свої характерні
особливості па підприємствах, основною діяльністю яких є виробництво
сільськогосподарської продукції, у страхових організаціях, а також у
банківських установах (у цьому посібнику не розглядаються). Загальні
підходи до формування названих інститутів на підприємствах усіх інших
галузей діяльності е однаковими і можуть розглядатися у сукупності.

Ревізія правильності нарахування податку на прибуток включає такі стани:

– перевірка правильності визначення платників податку на прибуток та
з’ясування їх особливостей;

– попередня перевірка податкової звітності;

– перевірка правильності визначення валових доходів;

– перевірка правильності визначення валових витрат;

– перевірка правильності визначення амортизаційних відрахувань;

– перевірка правильності визначення прибутку до оподаткування та сум
фактично сплаченого податку на прибуток.

1. Перевірка правильності визначення платників податку на прибуток та
з’ясуванняїх особливостей

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» платниками податку є:

• з числа резидентів – суб’єкти господарської діяльності, бюджетні,
громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють
діяльність, спрямовану па отримання прибутку як на території України,
так і за її межами;

• з числа нерезидентів – юридичні особи, створені у будь-якій
органі-заційпо-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх
походження з України, за винятком установ та організацій, що мають
дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами
України або законом;

• філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку,
що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж
такий платник податку, територіальної громади;

• постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел
їх походження з України або виконують агентські (представницькі)
функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників;

• платниками податку на прибуток, одержаний від господарської
діяльності залізничного транспорту, є управління залізниці;

• Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових,
що оподатковуються у загальному порядку) сплачують до Державного бюджету
України суму перевищення валових доходів консолідованого балансу над
валовими витратами та частиною валових витрат років, що передують
звітному (у разі коли вони не відшкодовані валовими доходами таких
років) після закінчення фінансового року;

• установи пенітенціарної системи та їх підприємства, які
використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від
діяльності, визначеної Державним департаментом України з питань
виконання покарань, па фінансування господарської діяльності таких
установ та підприємств з включенням сум таких доходів до відповідних
кошторисів їх фінансування, затверджених Державним департаментом України
з питань виконання покарань.

Визначення категорії платника податку на прибуток під час ревізії є
важливим заходом, адже для різних категорій платників Законом України
«Про оподаткування прибутку підприємств» установлені певні особливості
оподатковування.

Наступним кроком ревізора під час перевірки правильності нарахування
податку на прибуток є з’ясування такої інформації:

1) юридична і фактична адреса підприємства, дата його державної
реєстрації та постановки на податковий облік, форма власності,
організаційно-правова форма, наявність представництв, філій, розмір
статутного капіталу, дані про засновників;

2) види діяльності, якими підприємство може займатися відповідно до
статутних документів, наявних ліцензій, інших дозвільних документів;

3) дані про пільгові види діяльності;

4) кількість відкритих поточних, депозитних, кредитних чи транзитних
(розподільчих) рахунків у банківських установах;

5) наявність експортно-імпортних операцій;

6) наявність зареєстрованих реєстраторів розрахункових операцій;

7) дані про результати попередніх перевірок правильності нарахування
податку на прибуток, прийняті по них рішення та етап їх виконання
підприємством;

8) технологічний процес і організаційну структуру підприємства, що
перевіряється. Деякі підприємства мають велику інфраструктуру (основне
виробництво, допоміжне виробництво, управління капітального будівництва,
підсобні господарства, підрозділи соціальної сфер, громадського
харчування тощо), що впливає на порядок нарахування податку на прибуток
підприємства у цілому.

2. Попередня перевірка податковоїзвітності

Відповідно до п. 16.1 статті 16 Закону України «Про оподаткування
прибутку підприємств», платники податків самостійно визначають суми
податку, що підлягає сплаті у бюджет.

За наслідками такого визначення підприємства – платники податку з
прибутку подають до податкового органу податкові декларації та
розрахунки, порядок ведення і складання яких встановлений центральним
податковим органом України.

Для довідки: згідно із Законом України «Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами податкова декларація, розрахунок – це документ, що подається
платником податків до контролюючого органу у строки та за формою,
встановленими законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування
та/або сплата податку, збору (обов’язкового платежу).

Залежно від того, до якої категорії платників податку відноситься об’єкт
ревізії, склад податкових декларацій і розрахунків з податку на прибуток
може бути різним. Основні з них такі:

1. Більша частина підприємств-платників податку на прибуток складає та
подає Декларацію про прибуток підприємства за звітний квартал, дані якої
розраховують наростаючим підсумком з початку звітного року, Порядок
складання Декларації про прибуток підприємства затверджений наказом ДПА
України «Про затвердження форми декларації пря прибуток підприємства та
Порядку її складання* №214 від 08.07.97 р. у редакції наказу ДПА України
№37 від 21.01.98 р. з наступними зміна-] ми І доповненнями.

2. Підприємства, що займаються страховою діяльністю і діяльність яких
регулюється Законом України «Про страхування» №85/9б-ВР від 07.03.1996
р. у редакції Закону України №2745-111 від 04.10.2001 р. з наступними
змінами і доповненнями, та які мають ліцензію на здійснення страхової
діяльності, а також їх філії, відділення та інші відокремлені
підрозділи, розташовані па території іншої територіальної громади,
замість Декларації про прибуток підприємства складають та подають
Декларацію про доходи страховика, форма і порядок складання якої
затверджені наказом ДНА України «Про затвердження Порядку складання
декларації про доходи страховика» від № 265 29.07.1997 р. з наступними
змінами і доповненнями.

3. Підприємства, оспошюю діяльністю яких є виробництво
сільськогосподарської продукції, замість Декларації про прибуток
підприємства складають і подають Декларації про прибуток підприємства,
основною діяльністю якого с виробництво сільськогосподарської продукції,
форма і порядок складання якої затверджені наказом ДПА України «Про
затвердження Порядку складання Декларації про прибуток підприємства,
основною діяльністю якого є виробництво сільськогосподарської продукції»
№82 від 20.02.1998 р. з наступними змінами і доповненнями.

4. Банківські установи замість Декларації про прибуток підприємства
складають та подають Декларацію про прибуток банківської установи, форма
і порядок складання якої затверджені наказом ДЇЇА України «Про
затвердження Порядку складання декларації про прибуток банківської
установи» від 31.07.1997 р. №273 у редакції наказу ДПА України №21 від
16.01.98 р. з наступними змінами і доповненнями.

5. Протягом кварталу підприємства-платники податку, за винятком
нерезидентів, а також виробників сільськогосподарської продукції, які
перейшли па сплату фіксованого сільськогосподарського податку,
визначають розмір авансових внесків та узгоджують їх суму шляхом подання
Повідомлення про результати розрахунку суми авансового внеску податку па
прибуток, форма та порядок складання якого затверджені наказом ДПА
України №279 від 04.08.97р. у редакції наказу ДПА України від 01.07.99р.
№339 з наступними змінами і доповненнями;

6. ІІідприємства-платпики податку на прибуток, що прийняли рішення
про перехід до сплати консолідованого податку на прибуток подають до
податкового органу за своїм місцезнаходженням зведену декларацію про
прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку
фінансового року, та розрахунок — повідомлення розподілу консолідованого
податку між юридичною особою та її філіями за формою, що затверджена
наказом ДПА України «Про затвердження Методичних

рекомендацій щодо порядку нарахування та сплати консолідованого податку
на прибуток» №175 від 10.04.1998 р. з наступними змінами і доповненнями;

7. Усі платники податку на прибуток підприємств, крім виробників
сільськогосподарської продукції, за результатами звітного (податкового)
кварталу складають відомості про балансову вартість товарних запасів і
матеріальних ресурсів за формою, затвердженою наказом Мінфіну України
«Про затвердження Порядку ведення обліку приросту (убутку) балансової
вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації,
цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини (палива),
комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному
виробництві і залишках готової продукції (у тому числі малоцінних
предметів па складах)» 124 від 11.06.1998р.;

8. Підприємства-платники податку на прибуток, які уповноважені іншими
сторонами згідно з умовами договору про спільну діяльність на території
України без створення юридичної особи вести облік результатів спільної
діяльності, складають податковий звіт про результати спільної діяльності
на території України без створення юридичної особи, форма та зміст якого
затверджені наказом ДПА України «Про затвердження порядку ведення
податкового обліку та складання податкової звітності результатів
спільної діяльності на території України без створення юридичної особи»
№234 від 11,07.1997р. з наступними змінами і доповненнями;

9. Підприємства-платники податку на прибуток, які вибрали особливий
порядок оподаткування результатів діяльності, що здійснюється за
довгостроковим договором (контрактом), складають звіт про результати
діяльності виконавця довгострокових договорів (контрактів), форма та
зміст якого затверджені наказом ДПА України «Щодо затвердження форм
податкового звіту про результати виконання підприємством довгострокових
договорів (контрактів) та порядку їх ведення і складання* №275 від
31.07.1997р.

Окрім перерахованих, ревізор повинен перевірити інші звітні форми з
податку на прибуток підприємств, наявність яких може бути обумовлена
специфікою господарських операцій підприємства (наприклад, у разі
продажу на території України спеціальних продуктів дитячого харчування
власного виробництва) або його організаційно-правовою формою (звітність
підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів).

Аналізуючи податкові декларації та розрахунки з податку на прибуток
підприємства, ревізор повинен виконати такі дії:

і. Визначити необхідний перелік податкових декларацій та розрахунків з
податку на прибуток підприємства виходячи з періоду діяльності

підприємства та періоду перевірки. При цьому необхідно зважати на тс, що
необхідні податкові декларації та розрахунки представляються платником
податку незалежно від того, виникло у звітному періоді у підприємства
податкове зобов’язання чи ні, тобто незалежно від стану
фінансово-господарської діяльності платника податків.

2. Перевірити правильність заповнення усіх передбачених у податкових
деклараціях та розрахунках показників. При цьому необхідно
використовувати нормативні документи, які визначають форму, зміст та
порядок заповнення кожного окремого податкового звіту (перераховані
вище).

3. Звірити та встановити ув’язки показників окремих форм податкових
декларацій та розрахунків з податку на прибуток підприємства між собою,
а також з податковою звітністю за іншими податками та зборами
(наприклад, з податку на додану вартість). У разі потреби ревізор
повинен визначити можливі розбіжності з метою їх подальшого аналізу.

4. Звернути увагу на правильність заповнення податкових декларацій та
розрахунків з податку па прибуток підприємства. У податковій звітності з
податку на прибуток підприємства повинні бути заповнені усі передбачені
в ній показники. У випадках незаповнення того чи іншого рядка через
відсутність операції цей рядок прокреслюється. Податкова звітність з
податку на прибуток підприємства заповнюється чорнилом, пастою кулькових
ручок, за допомогою друкарських машинок, принтерів, засобів механізації
та інших засобів, які забезпечують збереження цих записів протягом
установленого терміну зберігання звітності. У згаданих податковій
декларації та розрахунках не повинно бути ніяких підчисток, помарок,
непомітних виправлень. Виправлення помилок у податковій звітності з
податку на прибуток підприємства проводиться з дотриманням норм
«Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському
обліку», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від
24.05.1995р. №88. Податкові декларації та розрахунки з податку на
прибуток підприємства заповнюються у тисячах гривень з одним десятковим
знаком.

5. Встановити наявність усієї визначеної у податковій звітності з
податку на прибуток підприємства інформації:,

а) у заголовній частині відображаються повна назва підприємства
відповідно до установчих документів, зареєстрованих у встановленому
порядку, форма власності, за якою зареєстровано підприємство згідно з
Законом України «Про власність», ідентифікаційний код, назва органу, у
віданні якого перебуває підприємство (якщо він є), місцезнаходження та
номер телефону платника, у заголовній частині – – повна назва
підприємства (відповідно до установчих документів), зареєстрованого у
встановленому порядку, форма власності, по якій зареєстроване
підприємство відповідно до Закону України «Про власність» №697-ХІІ від
07.02.1991 р. з наступними змінами І доповненнями, ідентифікаційний код,
назва органу, у веденні якого знаходиться підприємство (якщо він
мається), місцезнаходження і номер телефону платника;

б) в основній частині відображається звітна інформація згідно з
вимогами, встановленими нормативними документами;

в) податкова звітність з податку на прибуток підприємств в
обов’язковому порядку повніша бути підписана керівником підприємства і
головним бухгалтером, а за відсутності па підприємстві бухгалтерської
служби — фахівцем, що веде облік. Підписи повинні бути засвідчені
відбитком печатки, яка має дані про назву підприємства й
ідентифікаційний код.

г) кожна форма податкової декларації чи звіту з податку на прибуток
підприємств повинна мати відмітку податкового органу про ЇЇ прийняття із
зазначенням дати прийняття та підпису відповідального працівника. У разі
відправлення звітності поштою до неї повинні бути прикладені поштові
документи із зазначенням дати відправлення.

6. Перевірити строки представлення декларації та їх дотримання
підприємством. У п.4,1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами» визначена така процедура подання податкових декларацій, у тому
числі податкових декларацій і розрахунків з податку на прибуток
підприємств: податкові декларації подаються за базовий податковий
(звітний) період, що дорівнює:

а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових
внесків), – протягом 20 календарних днів, наступних за останнім
календарним днем звітного (податкового) місяця;

б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при
сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), – протягом 40
календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного
(податкового) кварталу (півріччя);

в) календарному року ~ протягом 60 календарних днів за останнім
календарним днем звітного (податкового) року.

При цьому під терміном «базовий податковий період» розуміється
податковий період, визначений відповідним законом з питань
оподаткування, для податку на прибуток підприємства не звітний квартал.

Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на
вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається
наступний за вихідним або святковим робочий день.

Платники податку мають право не пізніше ніж за 10 днів до закінчення
строку подання податкових декларацій і розрахунків з податку на

прибуток підприємств надіслати їх податковому органу поштою з
повідомленням про вручення.

3. Перевірка правильності визначення валових доходіів

Ревізія правильності нарахування податку на прибуток підприємства
повинна ґрунтуватись на законодавчих нормах, які визначають об’єкти
оподаткування ним податком.

Починаючи з 1 липня 1997 року об’єктом оподаткування податком на
прибуток є прибуток, що визначається за даними податкового обліку згідно
;І нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»
шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на
суму валових витрат платника податків і суму амортизаційних відрахувань.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про оттодаїкування прибутку
підприємств» валовий доход – це загальна сума доходу платника податку
від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного
періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на
території України, її континентальному шельфі, виключній (морській)
економічній зоні, так і за її межами. Скоригований валовий доход — це
сукупний валовий дохід без обліку доходів, що за своїм змістом
підлягають виключенню зі складу валових доходів з метою оподатковування.

Валовий доход підприємства включає:

1. Доходи від продажу товарів (робіт, послуг) (відображаються у додатку
«А» до Декларації про прибуток підприємства). Ревізор повинен звернути
увагу на те, що у разі здійснення товарообмінних (бартерних) операцій як
на території України? так і за її межами платник податків розраховус
фінансові результати за формою додатка «С» до рядка 1.2 додатка «А» до
Декларації про прибуток підприємства.

2. Доходи від операцій з цінними паперами, валютними цінностями і
борговими зобов’язаннями (відображаються у додатку «Б» до Декларації
про прибуток підприємства),

3. Дохід від операцій з основними фондами, нематеріальними активами \
кат’їа.льїШЙ дсух\д, зв’я;уатта з видобуї-ком корисних ксталуш
(дйдо-бражаються у додатку «У» до Декларації про прибуток підприємства):

– прибуток від продажу основних фондів групи 1 чи нематеріальних
активів, що підлягають амортизації;

– сума перевищення вартості основних фондів груп 2 і 3 у зв’язку з
їхнім продажем (товарообміном) над балансовою вартістю відповідної
групи;

– різниця у вартості:

а) основних фондів і нематеріальних активів за результатами їхньої
індексації (капітальний дохід);

б) витрат, зв’язаних з видобутком корисних копалин за результатами
їхньої індексації (капітальний доход);

– компенсація за основні фонди групи 1 у зв’язку з їхньою змушеною
заміною, отримана від страхових організацій чи винних у заподіяній шкоді
юридичних і фізичних осіб;

– доходи від продажу невиробничих фондів.

4. Доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги і безкоштовно
наданих товарів (відображаються у додатку «Г» до Декларації про

приОуток підприємства).

5. Доходи від врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості
(відображаються у додатку «Д» до Декларації про прибуток підприємства).

6. Доходи від здійснення операцій лізингу (оренди), оренди землі,
житлових приміщень й інших споруджень і будівель (окремого додатка до
Декларації про прибуток підприємства не передбачено).

7. Доходи у вигляді пасивного прибутку, отримані за межами митної
території України з урахуванням сплаченого податку (окремого додатка до
Декларації про прибуток підприємства не передбачено).

8. Інші види доходів, що входять до об’єкта оподатковування (додаток
«Е*).

Сума вищеперсрахованих доходів і є сукупним валовим доходом
підприємства.

У додатку «Є» до Декларації про прибуток підприємства відображаються
доходи, що за своїм змістом підлягають вилученню зі складу валових
доходів з метою оподатковування. Після такого вилучення ревізор повинен
отримати значення показника скориговапого валового доходу, який
відображається у рядку 11 Декларації про прибуток підприємства,

Під час перевірки ревізор повинен звернути увагу на одну з особливостей
податкового обліку податку па прибуток, якою є принципово інший, ніж у
бухгалтерському обліку, підхід до моменту виникнення доходів. Ревізору
необхідно з’ясувати правильність визначення підприєм-ством-платником
податку на прибуток дати збільшення свого валового доходу відповідно до
вимог пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств»:

1. Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає па
податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що
сталася раніше:

– або дата зарахування коштів від покупця (замовника) па банківський
рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що

підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку —
дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої —
дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника
податку;

– або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата
фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

2. У разі здійснення торгівлі продукцією (валютними цінностями) або
роботами (послугами) з використанням торговельних автоматів або іншого
подібного обладнання, що не передбачає наявності касового апарата,
контрольованого уповноваженою на цс фізичною особою, датою збільшення
валового доходу вважається дата вилучення з таких торговельних апаратів
або подібного обладнання грошової виручки.

Якщо торгівля продукцією (роботами, послугами) через торговельні
автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших
замінників гривні, датою збільшення валового доходу вважається дата
продажу таких жетонів, карток або інших замінників гривні.

3. Якщо торгівля продукцією (роботами, послугами) здійснюється з
використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних,
персональних або інших чеків, датою збільшення валового доходу
вважається дата оформлення відповідного рахунка (товарного чека).

4. Датою збільшення валового доходу у разі здійснення бартерних
(товарообмінних) операцій вважається будь-яка з подій, що сталася
раніше:

– або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата
фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку;

– або дата оприбуткування товарів, а для робіт (послуг) – дата
фактичного отримання результатів робіт (послуг) платником податку.

5. Датою збільшення валового доходу в разі продажу товарів (робіт,
послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких
коштів па поточний рахунок платника податку або дата отримання
відповідної компенсації у будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення
заборгованості такого платника податку за його зобов’язаннями перед
бюджетом.

Датою збільшення валових доходів кредитора від здійснення
кредит-но-дспозитних операцій є дата нарахування процентів (комісійних)
у строки, визначені кредитним (депозитним) договором. Якщо сума
отриманих від боржника (дебітора) процентів (комісійних) перевищує їх
нараховану суму (дострокове погашення зобов’язань по сплаті процентів
(комісійних), валовий дохід кредитора збільшується на суму фактично
отриманих протягом податкового періоду процентів (комісійних), а валові
витрати дебітора збільшуються на таку ж суму в податковому періоді
такого перерахування.

Якщо дебітор затримує сплату процентів (комісійних), кредитор має право
застосувати механізм врегулювання сумнівної (безнадійної)
заборгованості, визначений пунктом 12.1 статті 12 Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств». При цьому метод нарахувань для
визначення податкових зобов’язань кредитора за таким кредитом
(депозитом) не застосовується до повного погашення дебітором
заборгованості або списання боргу чи його частини на збитки кредитора у
порядку, встановленому цим Законом.

У ході перевірки ревізор повинен визначити суму кожного з перерахованих
видів валових доходів підприємства у розрізі звітних періодів (квартал,
а також місяць для розрахунку авансових внесків) з урахуванням моменту
виникнення валових доходів.

Проводячи таку перевірку ревізор зіштовхується з двома різними підходами
щодо відображення в обліку даних (цифр), які характеризують обсяг
продажів товарів (робіт, послуг) підприємства:

1. Бухгалтерський підхід — згідно зі статтею 2 Закону України «Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський
облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Мето- І
дологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про
доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає
затверджене наказом Мінфіну України Положення (стандарт)
бухгалтерського обліку 15 «Дохід» №290 від 29.11.1999р. зі змінами і
доповненнями.

Традиційні доходи за даними бухгалтерського обліку формуються на
субрахунках рахунка 70 «Доходи від реалізації» і складаються з продажної
вартості відвантажених за звітний період товарів, продукції або наданих
послуг чи виконаних робіт незалежно від того, оплачені вони чи : ні.
Крім того, на решті рахунків класу 7 відображаються інші доходи від
операційної та нсопсраційної діяльності підприємства, а також
иадзии-чайні доходи.

При цьому у системі бухгалтерського обліку та фінансовій звітності
підприємства використовується принцип нарахування – доходи і витрати
відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент
їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати гро- І шових
коштів;

2. Податковий підхід — статтею 11 Закону України «Про оподатку- І вання
прибутку підприємств» визначені правила ведення податкового обліку,
необхідність існування якого обумовлена невідповідністю відо- І браження
в бухгалтерському і податковому обліку валових доходів, витрат і
фінансових результатів.

Валовий дохід у системі податкового обліку підприємства визначається за
першою із можливих подій (наведені вище).

Виходячи із норм статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні», в якій визначено, що податкова звітність
підприємства ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, а також статті
8 згаданого Закону, згідно з якою підприємство має право самостійно
обирати форму бухгалтерського обліку як певну систему реєстрів обліку,
порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з
додержанням єдиних засад, встановлених згаданим Законом, під час
перевірки правильності нарахування та сплати податку на прибуток
підприємства ревізор повинен зважати на можливі способи нагромадження
даних про валові доходи:

– без записів у системі синтетичних та аналітичних реєстрів і рахунків
бухгалтерського обліку з наступним складанням податкової звітності па
основі інформації системи бухгалтерського обліку та її коригування;

– без записів у системі синтетичних реєстрів і рахунків бухгалтерського
обліку, але з веденням нагромаджувальних позабалансових
реєстрів податкового обліку з наступним складанням податкової звітності
на основі інформації таких реєстрів;

– за допомогою записів у системі синтетичних та аналітичних реєстрів
бухгалтерського обліку на спеціальних рахунках (переважно
використовується тими підприємствами, які ведуть бухгалтерський облік з
використанням автоматизованої форми обліку).

Обрана підприємством методика ведення податкового обліку та формування
інформації для складання податкової звітності повинна бути закріплена у
наказі «Про облікову політику підприємства».

Залежно від обраного підприємством способу податкового обліку робота
ревізора з перевірки правильності визначення валового доходу та
скориговапого валового доходу підприємства за звітний період буде
відрізнятись, а саме:

– при першому варіанті ревізор коригує дані системи бухгалтерського
обліку підприємства виходячи з вимог податкового законодавства. У
кінцевому результаті він повинен отримати дані, які підприємство вказало
у податковій звітності з податку па прибуток. Усі відхилення повинні
бути з’ясовані. Можливий і зворотний шлях, коли ревізор, відштовхуючись
від даних податкової звітності підприємства, коригуючи їх відповідно до
вимог бухгалтерського законодавства, перевіряє відповідність отриманих
результатів даним синтетичних та аналітичних реєстрів бухгалтерського
обліку;

– при другому варіанті ревізор перевіряє правильність складання
нагромаджу вальних реєстрів через порівняння їх інформації з даними
системи бухгалтерського обліку підприємства, враховуючи вимоги
податкового законодавства, а пізніше звіряє правильність перенесення
узагальнених показників із нагромаджувальних реєстрів податкового обліку
у податкові декларації та розрахунки з податку на прибуток підприємства.
При цьому варіанті також можлива зворотна послідовність дій;

– при третьому варіанті методика перевірки схожа із другим варіантом,
проте у разі використання підприємством автоматизованої форми обліку
ревізор повинен перевірити алгоритм формування сум валових доходів
різних видів на спеціальних рахунках, що закладений у програму, та
пересвідчитись у його правильності, повноті та відповідності вимогам
податкового законодавства.

Використовуючи будь-який із запропонованих варіантів, ревізор повинен
пов’язати дані про доходи від продажу товарів, готової продукції,
надання послуг чи виконання робіт в системах бухгалтерського та
податкового обліку підприємства за допомогою формули:

Обсяг доходу за даними бухгалтерського обліку (Кт рахунка 70 «Доходи від
реалізації»)

ПДВ і акцизний збір (Дт рахунка 70 «Доходи від реалізації» Кт рахунка 64
«Розрахунки за податками й платежами»)

+

збільшення отриманих авансів на кінець звітного порівняно з початком
звітного періоду за товари, продукцію, роботи, послуги у розрізі
контрагентів та угод без ПДВ (різниця за Кт субрахун-ка 681 «Розрахунки
за авансами одержаними» за мінусом ПДВ)

зменшення отриманих авансів на кінець звітного порівняно з початком
звітного періоду за товари, продукцію, роботи, послуги у розрізі
контрагентів та угод без ПДВ, – інакше кажучи, суми відвантажених
товарів, готової продукції, наданих послуг, викопаних робіт протягом
звітного періоду в рахунок авансів, отриманих у минулих звітних періодах
(різниця за Кт субрахунка 681 «Розрахунки за авансами одержаними» за
мінусом ПДВ).

Застосовуючи цю формулу, ревізор повинен пам’ятати про специфічні
господарські операції, основними з яких за правилами податкового обліку
є бартерні операції, якщо першою подією є оприбуткування товарів, а для
робіт (послуг) – дата фактичного отримання результатів робіт (послуг)
платником податку.

Крім того, ревізор має пам’ятати, що не усе включене до складу валового
доходу розглядається в бухгалтерському обліку як дохід і відображається
за кредитом рахунків класу 7 (наприклад, різниця між звичайною ціною і
ціною реалізації, вартість безкоштовно отриманих основних засобів тощо).
До того ж, якщо в платника податків у звітному періоді були доходи, що
за своїм змістомі підлягають виключенню з валового доходу (рядок 10
Декларації про прибуток підприємства, показник якого віднімається з
показника рядка 9 і в такий спосіб формує показник рядка 11), їх також
треба враховувати під час загальної ув’язки доходів підприємства за
даними бухгалтерського і податкового обліку.

Далі валові доходи ревізор повинен перевіряти, аналізуючи первинні
документи, дані бухгалтерського обліку із метою визначення відповідності
їх інформації даним податкового обліку та звітності. При цьому ревізор
окремо перевіряє кожен із розглянутих видів валових доходів
підприємства.

Розглянемо основні з них.

3.1. Перевірка правильності визначення доходу від продажу товарів
(робіт, послуг)

До складу цих доходів підприємства входять доходи від: – продажу товарів
(робіт, послуг);

— здійснення товарообмінних (бартерних) операцій;

— виконання довгострокових договорів (контрактів);

— перерахунку по довгострокових договорах (контрактах) у випадку
заниження суми податкових зобов’язань у попередніх податкових періодах;

— продажу пов’язаним сторонам товарів (робіт, послуг);

— продажу товарів (робіт, послуг), вартість яких була раніше виключена
з валового доходу у зв’язку з затримкою оплати їхньої вартості, у
випадку незадоволення судом позову платника податку, і сума нарахованої
пені на цю вартість.

Перераховані доходи відображають у рядку 1 Декларації про прибуток
підприємства на підставі додатка «А» до неї.

У першому рядку додатка «А» показують загальну суму від продажу товарів,
виконання робіт, падання послуг.

Під час перевірки ревізор повинен звернути увагу на те, що термін
«продаж» згідно з нормами податкового законодавства мас два різні
значення для товарів і для результатів робіт (послуг).

Продаж товарів – цс будь-які операції, що здійснюються згідно з
договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими
договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за
плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також
операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції
з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального
зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не
передбачають передачу прав власності на такі товари.

Продаж результатів робіт (послуг) – це будь-які операції
цивільно-правового характеру з падання результатів робіт (послуг), з
надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому
числі нема-| тсріальними активами та іншими, ніж товари, об’єктами
власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання
результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає,
зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів
лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або
ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об’єктів
авторського права, патентів, ;шаків для токарі й і послуг, інших
об’єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

При визначенні сукупного валового доходу підприємства ревізору необхідно
від суми валового доходу відняти суми податку на додану вартість і
акцизного збору, які отримані (нараховані) підприємством у складі ціни
продажу товарів, продукції (робіт, послуг).

Інші податки і збори, що входять в обсяг продажів (Кт рахунка 70 «Доходи
від реалізації») сукупний валовий дохід не зменшують. До них належать:

– податок на рекламу;

– готельний збір;

– відрахування до Пенсійного фонду України.

Ці платежі враховуються у рядку 19 декларації про прибуток підприємства.

Мається на увазі, що суми таких податків і зборів у складі ціни продажу
включаються у валовий дохід за правилом першої події і відображаються у
відповідному цьому виду валових доходів рядку Декларації про прибуток
підприємства (один з рядків додатка «А») і одночасно за

методом нарахування включаються до складу валових витрат і
відображаються у рядку 19 Декларації про прибуток підприємства.

Під час перевірки ревізор повинен звернути увагу на можливі
внутрішньогосподарські обороти у межах одного платника податку, суми
яких відображені у системі бухгалтерського обліку на рахунках обліку
доходів. Такі суми необхідно відняти від загального обороту за кредитом
рахунка 70 «Доходи від реалізації».

Особливу увагу ревізор повинен звернути на різну методику обліку
авансів, отриманих у складі доходів у бухгалтерському та податковому
обліку. Тому у ході перевірки ревізор має перевірити, чи визначені у
системі податкового обліку підприємства валові доходи з отриманих від
покупців авансів, що залишилися не закритими на кінець звітного періоду.

Крім того, треба зважати на такі особливості:

– у разі продажу товарів, безпосередньо пов’язаних з технологічними
процесами виробництва сільськогосподарської продукції, виробникам такої
сільськогосподарської продукції на умовах товарного кредиту, валові
доходи підприємства збільшуються у тому податковому періоді, па який
відповідно до умов такого кредитного договору припадає термін здійснення
розрахунків з позичальником;

– доходи, отримані (нараховані) підприємством – платником податку на
прибуток в іноземній валюті у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг)
протягом звітного періоду, перераховуються у гривні за офіційним
валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату
отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у
зв’язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного
періоду. Аналогічно визначається балансова вартість іноземної валюти,
отриманої підприємством – платником податку на прибуток у зв’язку з
таким продажем (виручка в іноземній валюті);

– доходи, отримані підприємством – платником податку па прибуток від
продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам, визначається виходячи
із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари
(роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Для довідки: відповідно до п. 1.20 статті 1 Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств» звичайна ціна — це ціна продажу
товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих
(сплачених.) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути
отримана у разі їх продажу особам, які не пов’язані з продавцем за
звичайних умов ведення господарської діяльності. Згідно зі статтею 13
Указу Президента України «Про деякі заходи з врегулювання
підприємницької діяльності» №817/98 від 23.07.98р. зі змінами і
доповненнями Звичайні ціпи на товари ( роботи, послуги) для
застосуванп.я її у податкових або

митних цілях установлюються па підставі статистичної оцінки рівня цін
реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України,
яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним
порядку. Звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої
влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і
зборів (обов’язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків
відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів
(робіт, послуг).

Пов’язана особа – це особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче
ознак:

– юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або
контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним
контролем з таким платником податку;

– фізична особа або члени сім’ї фізичної особи, які здійснюють контроль
над [ платником податку. Членами сім’ї фізичної особи вважаються її
чоловік або дружила, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи,
так і її І чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого
прямою родича фізичної особи або її чоловіка (дружини);

– посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені
плй- І тпика податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або
зупинення правових відносин, а також члени її сім’ї.

3.2. Перевірка доходів від здійснення товарообмінних (бартерних
операцій)

Перевіряючи правильність нарахування фінансових результатів від
проведення товарообмінних (бартерних) операцій, насамперед, необхідно
чітко визначитися з поняттям «бартер».

У пункті 1.19 Закону України «Про оподаткування прибутку підпри-| ємств»
визначено, що бартер (товарний обмін) – це господарська операція, яка
передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) І у
будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та і
погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається
зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких
товарів (робіт, послуг).

Отже, до бартеру, крім прямого товарообміну, також відноситься досить
широке коло інших взаеморозрахунків, що не передбачають руху коштів, а
саме:

• поступка (перевід) боргу, у результаті якої погашається
заборгованість перед одним постачальником і виникає борг перед іншим
крс-дитором або закривається борг іншого дебітора, у тому числі опе-|
рації, пов’язані із відшкодуванням податку на додану вартість;

• передача постачальнику в обмін на товари векселів або інших видій
цінних паперів (якщо: цінні папери емітовані іншими суб’єктами!’

виступають як товар; цінні папери емітовані підприємством і у
остаточному результаті будуть погашатися негроіповими коштами);

• господарські операції підприємств, що здійснюються за давальницькими
схемами, якщо розрахунки за переробку давальницької сировини
здійснюються частиною сировини або виробленої з такої сировини готової
продукції.

Під час перевірки ревізор повинен звернути увагу на те, що особливості
податкового обліку бартерних (товарообмінних) операцій проявляються лише
у разі, коли:

• першою подією є дата оприбуткування товарів, а для робіт (послуг)
-дата фактичного отримання результатів робіт (послуг) платником податку;

• заключна операція або її частина здійснюється в іншому звітному
періоді.

В інших випадках результати бартерної операції не вимагають особливого
порядку визначення доходу підприємства, хоча вони повинні бути включені
у податкову звітність (додаток «С» до Декларації про прибуток
підприємства).

Джерелами одержання інформації при перевірці правильності визначення
фінансових результатів від товарообмінних (бартерних) операцій є дані:

• податкових декларацій і розрахунків з податку на прибуток
підприємства. У рядку 1.2 додатка «А» до Декларації про прибуток
підприємства відображаються доходи від здійснення товарообмінних
(бартерних) операцій, при цьому особливу увагу ревізору варто приділити
додатку «С» до Декларації про прибуток підприємства, обов’язковість
подання якого при здійсненні товарообмінних операцій передбачена
підпунктом 3.1.2 розділу 3 «Порядку складання декларації про прибуток
підприємства», що затверджений наказом Державної податкової
адміністрації України від 8.07.1997р. №214 зі змінами і доповненнями.
Цей додаток повинен бути заповнений підприємством щодо кожної бартерної
угоди;

• угод (договорів) і зовнішньоекономічних контрактів, укладених
підприємством, а також додатків і доповнень до цих угод, контрактів;

• реєстрів синтетичного й аналітичного бухгалтерського обліку: журнали
та відомості за кредитом рахунків 63 «Розрахунки з постачальниками та
підрядниками*, 68 «Розрахунки за іншими операціями», за дебетом
рахунків 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 37 «Розрахунки з
різними дебіторами» та інші, дані нагромаджу вальних реєстрів або
спеціальних рахунків податкового обліку (залежно від того, яка форма
податкового обліку використовується па підприємстві);

• податкового обліку з податку на додану вартість: книг обліку
придбання та продажу товарів (робіт, послуг), податкових накладних, в
яких міститься інформація про умови продажу І форми розрахунків);

• вантажних митних декларацій, у яких також зазначається вид
розрахунків шляхом зазначення коду операції у графі 20 «Умови поставки».
При товарообмінних (бартерних) операціях третій підрозділ цієї графи
взагалі не заповнюється.

Перевіряючи дотримання порядку визначення фінансових результатів від
товарообмінних (бартерних) операцій ревізор повинен перевірити такі
елементи:

1) підпунктом 11.3.4 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» передбачено, що датою збільшення валового доходу у випадку
здійснення бартерних (товарообмінних) операцій вважається будь-яка з
подій, що відбулася раніше; або дата відвантаження товарів, а для робіт
(послуг) – дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником
податку; або дата оприбуткування товарів, а для робіт (послуг) ~ дата
фактичного отримання результатів робіт (послуг) платником податку.

Отже, при першій події, пов’язаній з оприбуткуванням товарів, отриманням
робіт чи послуг, у підприємства виникає кредиторська заборгованість за
рахунками 66 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками» або 68
«Розрахунки з іншими кредиторами*, яка з точки зору податкового
законодавства розглядається як аванс, отриманий у негрошовій формі, і
сума ЇЇ за мінусом податку на додану вартість включається до складу
валових доходів підприємства у тому звітному періоді, коли відбулася
зазначена господарська операція;

2) підпунктом 7.1.1 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» передбачене відображення валових доходів підприємства від
здійснення товарообмінних (бартерних) операцій виходячи з договірної
ціпи господарської операції, але не нижче за звичайні ціни, зміст та
порядок визначення яких описаний вище;

3) у випадку здійснення товарообмінних (бартерних) операцій як на
території України, так і за її межами платник податків визначає
фінансовий результат по кожній операції окремо. Розрахунок фінансових
результатів по таких операціях платник податку на прибуток подас
щоквартально за формою додатка «С» до Декларації про прибуток
підприємства у податковий орган разом з останньою (підпункт 7.1.2 Закону
України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Отже, виходячи зі звичайних цін, буде вище від контрактної вартості цих
товарів (робіт, послуг), то сума перевищення повинна бути нкліочсна до
складу валового доходу підприємства у тому звітному періоді, коли
відбулася господарська операція;

Під час перевірки правильності визначення доходів підприємства під
бартерних (товарообмінних) операцій ревізор повинен звернути увагу на
різноманітні схеми, що застосовуються підприємствами з метою
приховування бартерних (товарообмінних) операцій і, відповідно, для
заниження доходів у певних звітних періодах. Підприємства можуть
застосовувати таку схему – обидві сторони угоди домовляються про
здійснення бартерної операції, але укладають угоду, що передбачає
розрахунки за відвантажену продукцію (надані послуги, виконані роботи) у
грошовій формі. За такої форми розрахунків після відвантаження товару
(надання послуг, виконання робіт) доходи має лише продавець, а у покупця
виникають витрати одразу на усю суму угоди без ПДВ (при бартерній формі
розрахунку у цій ситуації доходи виникли б у двох сторін, а витрати за
відсутності заключної операції не виникли б пі у кого).

Через деякий час, як правило, у тому звітному періоді, коли відбувається
зустрічна поставка товарів (надання послуг, виконання робіт), до угоди
вносяться зміни і відтоді вона набуває товарообмінного характеру.

У такій ситуації ревізор повинен враховувати, що якщо договір спочатку
передбачає грошову форму розрахунку, а потім укладається додаткова
угода, що передбачає зміну форми розрахунку на товарообмінну, договір
стає бартерним тільки з моменту підписання додаткової угоди. Ця сфера
регламентується цивільним законодавством.

3.3. Перевірка доходів підприємств від виконання довгострокових
контрактів

Доходи підприємств від виконання довгострокових контрактів
відображаються у рядку 1.3 додатка «А» до Декларації про прибуток
підприємства.

Порядок ведення і складання податкового звіту про результати діяльності
виконавця довгострокових договорів (контрактів) затверджений наказом ДПА
України від 31.07.1997р. №275.

Згідно із підпунктом 7.10.2 пункти 7.10 статті 7 Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств» під терміном «довгостроковий договір
(контракт)» розуміють будь-який договір на виготовле* ня будівництво,
встановлення або монтаж матеріальних цінностей, що

входитимуть до складу основних фондів замовника або складових частин
таких основних фондів, а також на створення нематеріальних активів,
пов’язаних з таким виготовленням, будівництвом, встановленням або
монтажем (послуг типу «інжиніринг», науково-дослідних і
дослідно-конструкторських робіт та розробок), за умови, якщо такий
контракт не планується завершити раніше ніж через 9 місяців з моменту
здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

За цим визначенням договір може вважатися довгостроковим, якщо він
одночасно відповідає двом умовам:

1) предметом договору е виготовлення, будівництво, встановлення або
монтаж матеріальних цінностей, що увійдуть до складу основних фондів
замовника чи складових частин таких основних фондів, а також створення
нематеріальних активів, пов’язаних з таким виготовленням, будівництвом,
встановленням або монтажем – ревізор повинен звернути увагу на те, що
такий договір передбачає виготовлення не будь-яких матеріальних
цінностей, а тільки основних фондів чи їх частин, а також тих
нематеріальних активів, що пов’язані з виготовленням основних фондів;

2) договір не планується завершити раніше ніж через 9 місяців з моменту
здійснення перших витрат або одержання авансу (передоплати).

Основні нюанси, на які повинен звернути увагу ревізор під час перевірки
правильності визначення витрат підприємства від виконання довгострокових
контрактів, такі:

1) початком відліку 9 місяців є не дата укладання договору, а (залежно
від того, що відбулося раніше) або дата одержання авансу, або дата
здійснення перших витрат;

2) закінченням відліку 9 місяців є не фактична дата завершення
договору, а запланована дата;

3) згідно зі статтею 41 Цивільного Кодексу України будь-який договір
передбачає участь як мінімум двох сторін. Однак довгостроковим, а отже,
таким, Іцо передбачає особливі умови оподатковування, він може бути лише
для однієї сторони договору – виконавця. Для замовника це звичайний
договір, і усі витрати за таким договором включаються до складу витрат
підприємства або амортизуються за загальними правилами.

Що стосується виконавця, то йому надана можливість вибору підпунктом
7,10.1 пункту 7.10 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств». Він може застосувати особливий порядок оподатковування
результатів діяльності, що здійснюється за довгостроковим договором, а
може його і не застосувати. Якщо платник податку на прибуток –
виконавець договору приймає рішення не застосовувати особливий порядок,
то для нього, так само як і для замовника, договір буде

звичайним, а відповідно, — дохід і витрати будуть формуватись за
загальними правилами ведення податкового обліку;

4) рішення про вибір особливого порядку оподатковування результатів
діяльності за довгостроковим договором (контрактом) повинно бути
зафіксоване документально і затверджене керівником підприємства;

5) якщо платник податку на прибуток приймає рішення про застосування
особливого порядку оподаткування господарських операцій, що здійснюються
на основі укладених довгострокових договорів (контрактів), то за
результатами кожного податкового періоду він повинен подавати у державну
податкову адміністрацію разом із Декларацією про прибуток підприємства
Звіт про результати діяльності виконавця довгострокових договорів
(контрактів) за формою № 1-ддз, що затверджена наказом ДПА України №275
від 31.07.97р.

Шдприємство-викопавсць довгострокового договору (контракту) самостійно
визначає доходи нараховані (понесені) протягом звітного періоду у
зв’язку із виконанням довгострокового договору (контракту),
використовуючи оціночний коефіцієнт виконання такого довгострокового
контракту, який визначається як співвідношення суми фактичних витрат
звітного періоду до суми загальних витрат, що плануються виконавцем при
виконанні довгострокового контракту.

Дохід виконавців у звітному періоді визначається як добуток
загаль-нодоговірної ціни довгострокового договору (контракту) на
оціночний коефіцієнт виконання довгострокового контракту.

Для цілей оподаткування суми авансів або передоплат, наданих
під-приємству-виконавцю довгострокового договору (контракту),
відносяться до складу доходу такого підприємства лише у межах сум,
розрахованих згідно із вищенаведсною методикою.

Після завершення довгострокового договору (контракту)
підприємст-во-виконавець здійснює перерахунок сум податкових
зобов’язань, попередньо визначених ним за наслідками кожного податкового
періоду протягом строку виконання такого довгострокового договору
(контракту), визначаючи фактичний коефіцієнт виконання довгострокового
договору (контракту) як співвідношення витрат відповідних попередніх
звітних періодів до фактичних загальних витрат, понесених (нарахованих)
виконавцем при виконанні довгострокового договору (контракту), та дохід
таких періодів як добуток кінцевої договірної ціни об’єкта
довгострокового договору (контракту) на фактичний коефіцієнт виконання
довгострокового договору (контракту).

Якщо внаслідок перерахунку виявляється, що платник податку завищив або
занизив суму податкових зобов’язань, розраховану за наслідками
будь-якого попереднього податкового періоду протягом виконання
довгострокового договору (контракту), зазначене завищення або заниження
враховується відповідно у зменшенні або збільшенні доходу такого
платника податку в податковому періоді завершення довгострокового
договору (контракту) із застосуванням до суми визначеної різниці
процента, що дорівнює 120 відсоткам ставки Національного банку України,
що діяла на момент здійснення такого перерахунку, за строк дії такої
переплати чи недоплати. При ньому відлік строку позовної давності
починається з податкового періоду, в якому завершується довгостроковий
договір (контракт).

Розрахунок сум доходу і перерахунок податкових зобов’язань, що
включаються у Звіт про результати діяльності виконавця довгострокових
договорів (контрактів), відображаються підприємством у формах № 2-ддз і
N° 3-ддз, затверджених наказом ДПА України №275 від 31.07.97 р. Ці
розрахунки в податковий орган не подаються, а зберігаються на
підприємстві.

У системі бухгалтерського обліку платника податку на прибуток операції
за довгостроковими договорами (контрактами) відображаються у загальному
порядку.

3.4. Перевірка правильності визначення доходів за операціями з
пов’язаними сторонами

У рядку 1.5 додатка «А» Декларації про прибуток підприємства
відображаються доходи від реалізації товарів, виконання робіт, надання
послуг пов’язаним особам.

Визначення терміну «пов’язана особа» наведено вище, і згідно з його
змістом під час перевірки правильності нарахування і сплати податку на
прибуток підприємства ревізор повинен перевірити склад учасників
(акціонерів) підприємства з метою визначення пов’язаних осіб. Ця
необхідність викликана нормою підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону
України «Про оподаткування прибутку підприємств», у якій сказано, що:
«…дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт,
послуг) пов’язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але
не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на
дату такого продажу (див. визначення терміну «звичайна ціна»).

Якщо у ході перевірки ревізор встановив значну кількість випадків
реалізації товарів (робіт, послуг) нижче за звичайні ціни, то доцільно
перевірити коло таких покупців з точки зору їх «пов’язаності» з
підприємством, і, відповідно, у разі необхідності скоригувати суму
доходів підприємства від таких операцій

3.5. Перевірка правильності визначення доходів від операцій з цінними
паперами, валютними цінностями та борговими зобов’язаннями

Під час перевірки зазначених показників ревізор повинен звернути увагу
па специфіку складу доходів цієї категорії, до яких належать:

Одохід від операцій з торгівлі цінними паперами та деривативами у
вигляді прибутку від торгівлі цінними паперами та прибутку від торгівлі
деривативами (платник податку на прибуток повинен вести окремий облік
фінансових операцій по торгівлі цінними паперами і деривативами);

2)дохід від операцій з валютними цінностями у вигляді коштів від продажу
іноземної валюти, різниці за результатами перерахунку на останній
робочій день звітного періоду іноземної валюти (позитивна різниця),
дебіторської заборгованості в іноземній валюті (позитивна різниця) та
кредиторської заборгованості в іноземній валюті (негативна різниця);
3)дохід від торгівлі борговими зобов’язаннями та вимогами. Цінний папір
– цс документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та
відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери.

Порядок формування доходів підприємства від основних, що найчастіше
зустрічаються на практиці, операцій з цінними паперами, валютними
цінностями і борговими зобов’язаннями та їх відображення у Декларації
про прибуток такий:

І) ревізор повинен зважати на те, що однією з особливостей визначення
прибутку до оподаткування від операцій з пінними паперами і деривативами
є те, що підприємство повинно відображати у Декларації з податку на
прибуток лише прибуток від такої діяльності (суму перебільшення валових
доходів над валовими витратами). Отже, окрема сума валових доходів від
такої діяльності підприємством у податковому звіті окремо не вказується,
хоча для його заповнення вона має бути визначена у системі податкового
обліку підприємства. Відповідно до цього принципу у рядках 2.1 та 2.2
додатка «Б» до Декларації з податку на прибуток підприємства повинен
відображатися прибуток, отриманий від продажу (відчуження) цінних
паперів і деривативів протягом звітного періоду, який визначається
шляхом зменшення валового доходу, отриманого (нарахованого) у зв’язку з
продажем (відчуженням) цінних паперів і деривативів, на суму витрат,
пов’язаних з придбанням цінних паперів і деривативів. Збитки від цих
операцій за результатами податкового періоду переносяться па зменшення
валового доходу майбутніх податкових періодів від таких операцій з
урахуванням офіційного індексу інфляції за встановленим порядком.

Ще одна особливість операцій з цінними паперами визначена у підпункті
4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств», згідно з якою не включаються до складу валового доходу
суми одержаного підприємством – платником податку на прибуток емісійного
доходу. Тобто при первинному розміщенні власних цінних паперів, що дають
корпоративні права, не обкладаються податком на прибуток пі номінальна
вартість таких цінних паперів, ні можливий емісійний дохід.

2) у рядку 2.3 додатка «Б» до Декларації з податку на прибуток
підприємства повинен відображатись валовий дохід підприємства від
продажу іноземної валюти — сума у гривнях, отримана від продажу
іноземної валюти (забігаючи у перед, зазначимо, що у додатку «З» до
Декларації з податку на прибуток підприємства у рядку 29.12
відображаються відповідні витрати у вигляді балансової вартості проданої
іноземної валюти на дату продажу, а в рядку 29.11 того самого додатка —
витрати на оплату послуг суб’єктів валютного ринку, які здійснювали
зазначені • мінні операції).

Також ревізору необхідно пам’ятати, що у разі купівлі іноземної люти за
гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються.
Сума гривень, сплачена платником податку у зв’язку з такою купівлею (без
урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють
конверсійні .(обмінні) операції за дорученням підприємства), вважається
балансовою вартістю такої іноземної валюти.

3) у рядку 2.4 додатка «Б» до Декларації з податку па прибуток
підприємства відображається позитивна різниця від перерахунку іноземної
валюти, що перебувала на обліку платника податку на кінець звітного
періоду, у гривні – в разі збільшення офіційного валютного (обмінного)
курсу Національного банку України (знову ж, забігаючи у перед,
зазначимо, що у разі зменшення валютного обмінного курсу Національного
банку України від’ємна різниця від перерахунку в гривні іноземної І
люти, що перебувала на обліку платника податку на кінець звітного
періоду, відображається у рядку 29.9 додатка «З» до Декларації з податку
на прибуток підприємства).

4) у рядку 2.5 до Декларації з податку на прибуток підприємства повинна
відображатись позитивна різниця від перерахунку дебіторської

заборгованості в іноземній валюті, що перебувала на обліку платника
податку на прибуток на кінець звітного періоду, в гривні — при
збільшенні офіційного валютного (обмінного) курсу Національного банку
України, а також від’ємна різниця від перерахунку кредиторської
заборгованості — Із ра:зі зменшення офіційного валютного (обмінного)
курсу Національного банку України, (при зменшенні валютного (обмінного)
курсу Національного банку України від’ємна різниця від перерахунку в
гривні дебіторської заборгованості в іноземній валюті, що перебувала на
обліку у платника податку на кінець звітного періоду, а також позитивна
різниця від перерахунку кредиторської заборгованості у разі збільшення
вказаного курсу відображаються у рядку 29.10 додатка «З» до Декларації
про прибуток підприємства);

У такому самому порядку відображається різниця від перерахунку при
погашенні дебіторської або кредиторської заборгованості протягом
звітного періоду.

Порядок перерахунку суми дебіторської або кредиторської заборгованості
аналогічний порядку перерахунку вартості іноземної валюти.

3.6. Перевірка правильності визначення доходів від операцій з основними
фондами та нематеріальними активами

Валові доходи платника податку на прибуток від операцій з основними
фондами та нематеріальними активами можуть формуватись за такою
структурою:

– сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих
об’єктів основних фондів груп 1, 2 і 3 та нематеріальних активів;

– капітальний дохід за наслідками індексації основних фондів. Платники
податку на прибуток всіх форм власності мають право застосовувати
щорічну Індексацію балансової вартості груп основних фондів та
нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за
формулою:

Кі = [Де-О-101:100,

де ї(а~ 1) — індекс інфляції року, за результатами якого провадиться
індексація.

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не провадиться. У разі
коли платник податку на прибуток застосував коефіцієнт індексації, такий
платник податку зобов’язаний визнати капітальний доход у сумі, що
дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних
фондів (нематеріальних активів), визначеною на початок звітного

року із застосуванням коефіцієнта індексації, і балансовою вартістю
такої групи основних фондів (нематеріальних активів) до такої
індексації.

Зазначений капітальний дохід належить до складу валових доходів платника
податку кожного звітного кварталу звітного року в гумі, яка дорівнює
одній четвертій відсотка річної норми амортизації відповідної групи
основних фондів (нематеріальних активів) від суми капітального доходу
такої групи (нематеріального активу).

Ревізор повинен зважати на те, що у разі застосування прискореного
методу амортизації коефіцієнт індексації не застосовується;

– компенсація за основні фонди у зв’язку з їх вимушеною заміною,
одержана від страхових організацій або винних у заподіяній шкоді
юридичних та фізичних осіб. У разі коли страхова організація або інша
юридична чи фізична особа, визнана винною у заподіяній шкоді, компенсує
платнику податку на прибуток втрати, пов’язані з вимушеною заміною
основних фондів, такий платник податку в податковий період, на який
припадає така компенсація повинен:

а) збільшити валовий дохід на суму компенсації за основні фонди групи
1;

б) зменшити балансову вартість відповідної групи основних фондів на
суму компенсації за основні фонди груп 2 і 3;

– доходи від продажу невиробничих основних фондів. До валових доходів
платника податку на прибуток у разі продажу невиробничих фондів
включаються доходи, отримані (нараховані) від продажу, а до валових
витрат – сума витрат, пов’язаних із придбанням (виготовленням) таких
невиробничих фондів (без врахування зносу) та їх поліпшенням.

Усі перераховані доходи відображаються у додатку «В» до Декларації про
прибуток підприємства та у рядку 3 самої Декларації.

Інформація щодо доходів від продажу основних фондів та нематеріальних
активів формується лише у системі податкового обліку та не збігається з
даними бухгалтерського, тому ревізор повинен уважно її порівняти та
виявити розбіжності.

3.7. Перевірка правильності відображення у складі доходів сум,
отриманих у вигляді безповоротноїфінансовоїдопомоги та безоплатно
наданих товарів

Перевіряючи доходи, отримані у вигляді безповоротної фінансової допомоги
і безкоштовно наданих товарів, ревізор повинен проаналізувати додаток
«Г» до Декларації про прибуток підприємства.

До складу цих доходів входять такі доходи:

1) безповоротна фінансова допомога;

2) безоплатно надані товари (роботи, послуги).

Включення сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої
підприємством, а також вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно
наданих підприємству – платнику податку на прибуток, передбачено
підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування
прибутку підприємств»: «Валовий доход включає… доходи з інших джерел
та від позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді сум
безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку в
звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих
платнику податку в звітному періоді, за винятком випадків, коли така
безповоротна фінансова допомога та безоплатні товари (роботи, послуги)
отримуються неприбутковими організаціями у порядку, визначеному цим
Законом, або такі операції здійснюються між платником податку та його
відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи».

Отже, згідно з підпунктом 4.1.6 Закону України «Про оподаткування
прибутку підприємств», суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої
платником податків у звітному періоді, вартість товарів (робіт, послуг),
безоплатно наданих платнику податків у звітному періоді, відносяться до
доходів, за винятком випадків, коли:

1) таку безповоротну фінансову допомогу і безоплатні товари (роботи,
послуги) отримують неприбуткові організації в порядку, визначеному цим
Законом;

2) такі операції здійснюються між платником податків та його
відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи.

У бухгалтерському обліку суми безоплатно одержаних товарів (робіт,
послуг) або безповоротної фінансової допомоги відображаються за дебетом
рахунків обліку активів (28 «Товари», 23 «Виробництво», 20 «Виробничі
запаси», 31 «Рахунки в банках» тощо) та за кредитом субрахунків 745
«Дохід від безоплатно отриманих активів» або 424 «Безоплатно одержані
необоротні активи».

3.8. Перевірка правильності визначення доходів від

врегулювання сумнівної та безнадійноїзаборгованості

Перевіряючи ці доходи, ревізор повинен проаналізувати додаток «Д» до
Декларації про прибуток підприємства, порівняти їх з даними
бухгалтерського обліку підприємства, а також розглянути згідно з
вимогами законодавчих і нормативних документів.

Безнадійна заборгованість – це заборгованість, яка відповідає будь-якій
з наведених нижче ознак:

1) заборгованість по зобов’язаннях, за якою минув строк позовної

давності;

Сума безнадійної кредиторської заборгованості по кредитних угодах, по
яких минув термін задоволення позову, відображається у рядку 5.1 додатка
«Д» до Декларації про прибуток підприємства, а в системі бухгалтерського
обліку списується проведенням за дебетом рахунків 60 «Короткострокові
позики»

2) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності
майна фізичної чи юридичної особи, оголошеної банкрутом у встановленому
законодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується.

Відповідно до вимог підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону
України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку на
прибуток (кредитор) має право зменшити суму валового доходу звітного
періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих
послуг), якщо покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без
погодження з платником податку оплату їх вартості. Зазначене зменшення
здійснюється, якщо платник податку звернувся із заявою до суду
(господарського суду) про стягнення заборгованості з такого покупця або
про визнання покупця банкрутом, а також у випадках, коли за поданням
продавця нотаріус вчинив виконавчий напис про стягнення боргу з покупця
чи стягнення заставленого майна.

Якщо суд визнав боржника банкрутом, валові доходи підприємства-кредитора
так і залишаються зменшеними.

Активи, отримані кредитором унаслідок завершення ліквідаційної процедури
і реалізації майна позичальника, включаються до складу валових доходів
кредитора у тому податковому періоді, коли вони були фактично одержані.
Ці засоби відображаються у рядку 5.12 додатка «Д» до Декларації про
прибуток підприємства як суми, що надійшли в рахунок погашення
заборгованості внаслідок завершення ліквідаційної процедури та
реалізації майна позичальником, попередньо відшкодованої

кредитором за рахунок страхового резерву або виключеної З ВЗЛОВОГО

доходу.

У бухгалтерському обліку зазначені операції відображаються проведеннями
за дебетом рахунків обліку активів (28 «Товари», 23 «Виробництво», 20
«Виробничі запаси», 31 «Рахунки в банках», тощо) та за кредитом
субрахунків 716 «Відшкодування раніше списаних активів».

Якщо підприємство-кредитор не звернулося в суд, воно зможе відшкодувати
безнадійну заборгованість тільки після закінчення терміну її позовної
давності (три роки) шляхом включення до складу валових витрат відповідно
до підпункту 5.2.8 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування
прибутку підприємств» (це питання докладніше розглянуто питанні 4 цієї
теми);

3) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності
коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних: торгах)
майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної
заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо
примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного
покриття заборгованості;

4) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв’язку з дією
обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору),
підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

5) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних
у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а
також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до
позбавлення волі.

У ході перевірки ревізор також повинен перевірити структуру та
обгрунтування з точки зору вимог системи законодавства інших видів
доходів, що входять до складу об’єкта оподатковування підприємства (які
відображаються у додатку «Е» до Декларації про прибуток), а також
доходів, які за своїм змістом підлягають виключенню зі складу валових
доходів підприємства з метою оподаткування (відображаються у додатку «Є»
до Декларації про прибуток). У ході такої перевірки необхідно
використовувати норми Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств», Наказу ДПА України -«Про затвердження форми декларації про
прибуток підприємства та Порядку її складання», а також інших
законодавчих та нормативних документів.

4. Перевірка правильності визначення валових витрат

Під час перевірки правильності визначення підприємством валових витрат
ревізор повинен застосовувати норми Закону України «Про оподаткування
прибутку підприємств», інших законодавчих документів, а також прийнятих
на їх основі підзаконних нормативних актів.

Статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»
визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі – валові
витрати) – це сума будь-яких витрат платника податку на прибуток

у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання
у власній господарській діяльності.

У податковій звітності валові витрати платника податку на прибуток
відображаються у рядках 12-33 Декларації про прибуток підприємства,
форму якої затверджено наказом ДПА України «Про затвердження форми
декларації про прибуток підприємства та Порядку її складання». Основою
для заповнення цих рядків є інформація додатків «Ж* — «Л» до Декларації
про прибуток підприємства.

Під час перевірки ревізор повинен усі витрати підприємства умовно
розділити на такі основні групи:

– витрати, що не включаються до складу валових витрат;

– витрати, що включаються до складу валових витрат;

– витрати, що частково включаються до складу валових витрат, або
витрати подвійного призначення.

Не повинні включатися до складу валових витрат підприємства

витрати на:

– потреби, не пов’язані з веденням основної діяльності, а саме:

а) організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та
відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних
внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, та витрат,
пов’язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами
підпункту 5.4.4 Закону);

б) придбання лотерейних білетів, участь в азартних іграх;

в) фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат,
передбачених пунктами 5.6 і 5.7, та в інших випадках, передбачених
нормами Закону;

– придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші
поліпшення основних фондів та витрати, пов’язані з видобутком корисних
копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають
амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 Закону;

– сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а
також податків, установлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 Закону;
сплату податку па додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт,
послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або
невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які
відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом
України про оподаткування доходів фізичних осіб;

• сплату вартості торгових патентів, яка враховується у зменшення
податкових зобов’язань платника податку в порядку, передбаченому пунктом
16.3 Закону;

• сплату штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору
або за рішенням відповідних державних органів, суду, господарського або
третейського суду;

• утримання органів управління об’єднань платників податку, включаючи
утримання холдингових компаній, які є окремими юридичними особами;

• виплату емісійного доходу на користь емітента корпоративних прав;

• виплату дивідендів;

• виплату винагород або інших видів заохочень пов’язаним з таким
платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає
документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як
компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час);

” будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими,
платіжними й іншими документами.

До складу валових витрат підприємства включаються:

• суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного
періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва,
продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням
обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 Закону.

1 суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов’язкових платежів),
установлених Законом України «Про систему оподаткування», за винятком
податків, зборів (обов’язкових платежів), передбачених підпунктами
5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5
Закону. Для платників податку, основною діяльністю яких є виробництво
сільськогосподарської продукції, до складу валових витрат включається
плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському
виробничому обороті;

• суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані)
до Державного бюджету України або бюджетів територіальних громад, до
неприбуткових організацій, у випадках, визначених у пункті 7.11 Закону,
але не більше ніж чотири відсотки оподаткованого прибутку попереднього
звітного періоду, за винятком відрахувань, запроваджених пунктом 5.8
Закону;

• суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому
статтею 12 Закону;

суми витрат, не віднесені до складу валових витрат минулих звітних
податкових періодів у зв’язку з втратою, знищенням або зіпсуттям
документів, установлених правилами податкового обліку, та підтверджених
такими документами у звітному податковому періоді; суми витрат, не
враховані у минулих податкових періодах у зв’язку з допущенням помилок
та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового
зобов’язання;

суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до
валових витрат у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів
не привели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості,
стосовно яких закінчився строк позовної давності. Для банків та інших
пебанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням
норм статті 12 Закону;

суми витрат по операціях, передбачених пунктом 5.9 та статтею 7 Закону;

суми витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів у межах,
встановлених підпунктом 8.7.1 Закону, та суми перевищення балансової
вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх
продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 Закону; суми
витрат, пов’язаних з безоплатним наданням працівникам вугільної
промисловості, непрацюючим пенсіонерам, які мають стаж роботи на
підприємствах галузі не менти як 10 років на підземних роботах або не
менш як 20 років на поверхні, інвалідам з числа осіб, що під час роботи
на цих підприємствах отримали каліцтво або професійні захворювання, а
також сім’ям працівників вугільної промисловості, що загинули на
виробництві, які отримують пенсію через втрату годувальника, вугілля на
побутові потреби за нормами, що встановлюються у порядку, визначеному
Кабінетом Міністрів України; суми коштів, спрямовані уповноваженими
банками до додаткового спеціального резерву страхування коштів
пенсійного фонду банківського управління відповідно до Закону України
«Про внесення змін до Закону України «Про проведення експерименту в
житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд»; суми
коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) для
цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам
науки, освіти, культури, заповідникам, музеям-заповідникам а також
неприбутковим установам та організаціям у випадках, визначених у пункті
7.11 статті 7 Закону, але не більше ніж десять відсотків
оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду; суми витрат,
пов’язаних з придбанням, добудовою об’єкта незавершеного будівництва та
введенням його в експлуатацію, які виникають у платника податку –
покупця об’єкта незавершеного будівництва протягом строку будівництва,
визначеного умовами приватизації. При цьому такі витрати амортизації не
підлягають;

1 суми витрат, пов’язаних з підтвердженням відповідності продукції,
систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям,
персоналу встановленим вимогам відповідно до Закону України «Про
підтвердження відповідності;

• суми витрат, пов’язаних з розвідкою та облаштуванням нафтових та
газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин,
що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ).

Розглянемо методику перевірки основних з них.

4.1. Перевірка правильності визначення витрат підприємства у зв’язку з
підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем
продукції(робїт, послуг)

У структурі цих витрат підприємства найбільшу питому вагу займають
витрати, пов’язані з придбанням матеріалів, сировини, комплектуючих
виробів та напівфабрикатів, товарів, – інакше кажучи, запасів.

Відповідно до пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування
прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва
(обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом
якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

– або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на
прибуток на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за
готівку — день їх видачі з каси платника податку;

– або дата оприбуткування платником податку на прибуток товарів, а для
робіт (послуг)— дата фактичного отримання таким платником податку
результатів робіт (послуг).

У бухгалтерському обліку ці операції повинні відображатися такими
проведеннями.

:№за :пор. Зміст господарської операції Дейет Кредит

Перша подія – оприбуткування запасів

1 Надійшли запаси (па суму без ПДВ) Рахунки класу 2 63,68

2 На суму 11 ДВ 641 63, 68

Перша подія – аванс

1 Перерахований аванс (на суму з ПДВ) 37 31

2 На суму ПДВ 641 644

4.1.1. Перевіряючи правильність формування витрат, пов’язаних із
придбанням запасів, ревізор повинен використовувати угоди, первинні
документи (накладні, податкові накладні, товарпо-транспортні накладні,
вантажні митні декларації, І\латіж\и 6алга\вськ\ або касоні
ДОКукектаТОЩОІ звіти матеріально відповідальних осіб, сальдові
відомості, реєстри аналітичного обліку за рахунками (субрахунками) 63
«Розрахунки з постачальниками і підрядниками», 68 «Розрахунки з іншими
кредиторами», 372 «Розрахунки з підзвітними особами».

Відповідно до вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9
«Запаси», що затверджене наказом Мінфіну України від 20.10.1999р. №246
зі змінами і доповненнями, придбані (отримані) або вироблені запаси
зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. При цьому
первісною вартістю запасів, Іцо придбані за плату, є собівартість
запасів, яка складається з таких фактичних витрат;

• сум, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю] за
вирахуванням непрямих податків;

• сум ввізного мита;

• сум непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не
відшкодовуються підприємству;

• транспортно-заготівельних витрат (затрат па заготівлю запасів, оплати
тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування
запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи
витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума
транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому
субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою
залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули
(використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць.
Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що
вибули, визначається як добуток середнього відсотка
транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, ;•)
відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими
відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток
транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків
транспортно-заготівельних витрат па початок звітного місяця і
транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку
запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць;

• інших витрат, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і
доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у
запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні
витрати, прямі витрати па оплату праці, інші прямі витрати

підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних
характеристик запасів.

Під час перевірки ревізор повинен звернути увагу на порядок формування
підприємством первісної вартості запасів, які отримані іншим шляхом, ніж
придбання (виготовлені власними силами, внесені до статутного капіталу
підприємства, одержані підприємством безоплатно тощо). Цей порядок також
визначений нормами ІІ(с)БО 9.

Не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того
періоду, в якому вони були здійснені (встановлені):

– понаднормові втрати і нестачі запасів;

– проценти за користування позиками;

– витрати на збут;

– загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не
по-у’язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану,
в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Для визначення загальної суми валових витрат підприємства від придбання
і використання запасів па виробництво (для продажу) ревізор повинен
враховувати такі деталі:

а) бартерні (товарообмінні) операції, порядок визначення доходів і
витрат по яких с особливим і розглянутий нами у питанні 3 «Валові
доходи»;

б) суми авансів, сплачених постачальникам за запаси, що ще не отримані,
а також суми авансів, сплачених постачальникам у минулих звітних
періодах, в рахунок яких у цьому звітному періоді були отримані запаси.
Зазначені суми беруться без податку на додану вартість, якщо він є у їх
складі, та відповідно збільшують або зменшують суму валових витрат
підприємства від придбання запасів за звітний період;

в) витрати, пов’язані з оплатою підприємством – платником податку на
прибуток для цілей виробництва вартості матеріальних цінностей за
договорами, укладеними з нерезидентами, які розташовані в офтпорпих
зонах, включаються до складу валових витрат у сумі, що дорівнює 85
відсоткам від оплаченої вартості таких матеріальних цінностей і
відображаються ним у рядку 2 додатка «Ж» до Декларації про прибуток. Ті
ж правила стосуються придбаних у нерезидентів, розташованих в офшо-рних
зонах, товарів, робіт чи послуг. Перелік офшорних зон визначається
розпорядженням Кабінету Міністрів України.

г) положення пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування
прибутку підприємств», а також «Порядок ведення обліку приросту (убутку)
балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають
амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини

(палива), комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у
незавершеному виробництві і залишках готової продукції (у тому числі
малоцінних предметів на складах)», що затверджений наказом Міністерства
фінансів України від 11.06.1998р. №124, передбачають для підприємств
обов’язок визначення приросту (убутку) балансової вартості товарних
запасів і матеріальних ресурсів шляхом порівнювання їх залишків па
початок та на кінець звітного кварталу з подальшим коригуванням суми
валових витрат.

Метою складання зазначеного розрахунку є приведення у відповідність
даних про валові витрати платника податку на прибуток від придбання
запасів з даними системи бухгалтерського обліку про використання запасів
на виробництво (для продажу) за звітний період. Суть цього розрахунку
така.

Якщо балансова вартість товарних запасів І матеріальних ресурсів на
кінець звітного кварталу перевищує їх балансову вартість на початок того
ж звітного кварталу, то різниця вираховується із суми валових витрат
платника податку у цьому звітному кварталі. Якщо балансова вартість
товарних запасів і матеріальних ресурсів на початок звітного кварталу
перевищує їх вартість на кінець того ж звітного кварталу, то різниця
додається до складу валових витрат платника податку в цьому звітному
кварталі.

Результати обліку приросту (убутку) запасів відображається підприємством
у відомостях за формою, визначеною у додатках 1 і 2 до «Порядку ведення
обліку приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім
активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та дери-вативів),
матеріалів, сировини (палива), комплектуючих виробів та напівфабрикатів
па складах, у незавершеному виробництві і залишках готової продукції (у
тому числі малоцінних предметів па складах)».

Облік приросту (убутку) запасів ведеться тільки щодо тих запасів, що
придбаваїоться підприємством для подальшого використання у власній
господарській діяльності. Якщо товарні запаси і матеріальні ресурси у
звітному періоді використані на цілі, що не пов’язані з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукцій (робіт, послуг),
то їх балансова вартість вираховується із суми, відображеної у графі
«залишок на початок періоду» відповідної відомості, складеної за
додатками 1 і 2 до цього Порядку.

Той самий порядок застосовується до нестач і надлишків запасів.
Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 12.03.99р.
№03-303/450а у випадках нестач або лишків товарних запасів ресурсів сума
лишків додається, а сума нестачі віднімається від суми, відображеної у

графі «залишок на початок періоду» відповідних відомостей, що
складаються за додатками №1 і 2 до Порядку.

У торговельних підприємствах запаси для розрахунку приросту (убутку)
приймаються за вартістю без торговельної націнки і ПДВ.

Підприємство повинно вести окремий облік приросту або убутку балансової
вартості матеріальних цінностей, придбаних за договорами, укладеними з
нерезидентами, які розташовані в офшорних зонах.

У Декларації про прибуток підприємства результати обліку приросту
(убутку) запасів відображаються так:

– якщо залишки запасів на початок звітного кварталу перевищують залишки
запасів на кінець такого кварталу, то різниця додасться до валових
витрат платника податку на прибуток цього звітного кварталу і
відображається у додатку «Ж» до Декларації про прибуток, а в рядку 13
самої Декларації ця різниця вказується зі знаком «+»;

– якщо залишки запасів на кінець звітного кварталу перевищують залишки
запасів па початок такого кварталу, то різниця віднімається від валових
витрат платника податку на прибуток даного звітного кварталу і
відображається у додатку «Л» до Декларації про прибуток, а в рядку 13
самої Декларації ця різниця вказується зі знаком «-».

Під час перевірки ревізор повинен враховувати, що дія згаданого
«Порядку» не поширюється на запаси, які зберігаються у платника податку
на прибуток на правах консигнації або комісії і перебувають на
відповідальному зберіганні.

Крім того, виходячи з вимог порядку обліку прибутку (убутку) запасів на
підприємстві, на розмір його валових витрат від придбання запасів
безпосередньо впливає правильність списання запасів на виробництво
(продаж) та визначення залишків запасів на підприємстві па кінець
звітного періоду. Тому під час перевірки ревізор повинен проаналізувати
достовірність розміру витрат, собівартості виробленої та реалізованої
продукції (товарів) платника податку на прибуток. При цьому необхідно
враховувати правила ведення бухгалтерського обліку витрат згідно з
вимогами П(с)БО 9 «Запаси», П(с)БО 16 «Витрати», а також П(с)БО З «Звіт
про фінансові результати»;

д) у разі переоцінки товарних запасів, інших матеріальних ресурсів для
відображення їх в обліку за найменшою вартістю (первісною вартістю або
чистою вартістю реалізації запасів) сума уцінки вираховується із суми
балансової вартості таких запасів на початок звітного (податкового)
періоду, а сума дооцінки в межах суми попереднього зменшення (уцінки)
додається. При будь-якому розмірі чистої вартості реалізації запасів
балансова вартість цих запасів на початок звітного (податкового) періоду
не може перевищувати їх первісну вартість.

4.1.2. Під час перевірки структури витрат, пов’язаних з придбанням
запасів, ревізор повинен окремо звернути увагу на витрати, що стосуються
придбання запасів у пов’язаних осіб.

Згідно з підпунктом 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств» витрати, понесені
підприемством-шіатником податку на прибуток у зв’язку з придбанням
товарів (робіт, послуг) у пов’язаної особи визначаються виходячи із
договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого
придбання.

Визначення понять «пов’язана особа» та «звичайні ціпи» наведені у
розділах щодо перевірки валових доходів підприємства.

Такі витрати повинні окремо вказуватись підприємством у рядку З додатка
«Ж» до Декларації про прибуток підприємства, після чого разом з іншими
витратами на придбання матеріалів відображатись у рядку 12 Декларації.

Ревізор під час перевірки господарської діяльності платника податку на
прибуток з пов’язаними сторонами повинен дослідити установчі документи
підприємства, інформація яких дасть можливість встановити склад
пов’язаних осіб та наявність господарських операцій з ними.

Паралельно ревізор може проаналізувати інформацію реєстрів аналітичного
обліку запасів у кількісному та сумовому виразі, в яких є інформація про
запаси, ціна яких значно відрізняється від аналогічних або від ринкової
ціни. У разі їх виявлення необхідно встановити, від кого вони отримані і
чи не с такі особи пов’язаними сторонами щодо підприємства,

4.1.3. У додатку «Ж» до Декларації про прибуток підприємства у тому
числі відображаються витрати за довгостроковими договорами
(контрактами). Визначення поняття «довгостроковий договір (контракт)»,
умови визнання договорів як довгострокових розкриті у вищенаведених
розділах щодо перевірки валових доходів.

Під час перевірки ревізор повинен звернути увагу на те, що особливі
умови оподатковування довгострокових договорів (контрактів) Законом
України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачені лише для
виконавців довгострокових договорів (контрактів). Для замовників – це
звичайний договір, і усі витрати за таким договором включаються до
склад)1 валових витрат чи амортизуються за загальними правилами їх
визначення,

4.1.4. Одним з елементів витрат, пов’язаних з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) є
витрати на оплату праці фізичних осіб (працівників), що перебувають з
платником податку на прибуток у трудових відносинах чи працюють за
договорами цивільно-правового характеру, а також пов’язані з ними
відрахування (збори та внески) на соціальні заходи.

Згідно з пунктом 5.6 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» до складу валових витрат платника податку па прибуток
відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у
трудових відносинах з таким платником податку (далі – працівники), які
включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та
інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді
премій, заохочень, відшкодувапь вартості товарів (робіт, послуг),
витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт
(послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які
інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за
домовленістю сторін.

У статті 2 Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. №108/ 95-ВР
зі змінами і доповненнями наведені дефініції понять «основна і додаткова
заробітна плата», а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Під час перевірки ревізор повинен визначити, чи усі види виплат
працівникам, що віднесені до складу валових витрат платника податку на
прибуток, пов’язані із виробничою діяльністю. При цьому необхідно
застосовувати перелік видів основної і додаткової заробітної плати, а
також інших заохочувальних та компенсаційних виплат, наведений в
«Інструкції зі статистики заробітної плати», що затверджена наказом
Міністерства статистики України від 11.12.95р. №323.

Крім того, ревізор повинен звернути увагу на те, що до валових витрат
платника податку на прибуток витрати па оплату праці відносяться за
принципом нарахування – у тому звітному періоді, коли відбулося
відображення заборгованості перед фізичною особою по оплаті праці, а не
у момент фактичної виплати заробітної плати.

Витрати на оплату праці фізичних осіб (працівників), що перебувають з
платником податку на прибуток у трудових відносинах чи працюють за
договорами цивільно-правового характеру, відображаються у рядку 16
Додатка «Ж» до Декларації про прибуток підприємства, звідки вони
переносяться як одна із складових у рядок 14 Декларації про прибуток
підприємства.

У системі бухгалтерського обліку узагальнення інформації про розрахунки
з персоналом, який належить до облікового і до пеоблікового складу
підприємства, – з оплати праці (за всіма видами заробітної плати,
премій, допомог тощо), а також розрахунки за неодержапу персоналом у
встановлений термін суму з оплати праці (розрахунки з депонентами)
здійснюється на рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці».

За кредитом рахунка 66 «Розрахунки з оплати праці» відображаються
нарахована працівникам підприємства основна та додаткова заробітна
плата, премії, допомога за тимчасовою непрацездатністю, інші
нарахування, ла дебетом – «Іліллата з’ар^бтвдї илати, ирсмли, допомога
ТОЩО, а ТаКОЖ суми утриманих тюдаткт, платіжні за таднавчими
документами, вартість одержаних матеріалів, продукції та товарів в
рахунок заробітної плати та інші утримання із сум оплати праці
персоналу.

Нараховані, але не одержані персоналом у встановлений строк суми з
оплати праці відображаються за дебетом субрахунки 661 «Розрахунки за
заробітною платою» та кредитом субрахунка 662 «Розрахунки з
депонентами». Аналітичний облік розрахунків з персоналом ведеться за
кожним працівником, видам виплат та утримань у відповідних реєстрах
аналітичного обліку.

Перевіряючи склад витрат на оплату праці, що віднесені платником податку
па прибуток до валових витрат, ревізор паралельно повинен здійснити
аналіз сум внесків (зборів) на соціальні заходи, базою для визначення
сум яких е витрати на оплату праці.

На сьогодні платники податку на прибуток можуть нараховувати і
сплачувати внески (збори) до чотирьох фондів соціального характеру:

– збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

– внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у
зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими
народженням та похованням;

– внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття;

– внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку па виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності.

Розглянемо кожен з них.

а) Порядок справляння та використання збору на обов’язкове державне
пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на обов’язкове
державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997р. №400/їй ВР зі
змінами і доповненнями.

Згідно із цим Законом об’єктом оподаткування для суб’єктів
підприємницької діяльності незалежно від форм власності та філій,
відділень та інших відокремлених підрозділів таких суб’єктів
підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, які
розташовані на території іншої, ніж суб’єкт підприємницької діяльності,
територіальної громади, є фактичні витрати на оплату праці працівників,
які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати
та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі у
натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими
актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці» (крім
сум виплат, що не враховуються при визначенні бази нарахування страхових
внесків відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів
України «Про прибутковий податок з громадян»).

Для вказаної вище групи платників збору на обов’язкове державне пенсійне
страхування встановлені ставки збору у розмірі 32 відсотки від об’єкта
оподаткування, сума якого відноситься па валові витрати платника податку
на прибуток за умови, що база для його розрахунку (певний вид
нарахованої заробітної плати) відноситься на валові витрати платника
податку на прибуток.

б) Правові, організаційні та фінансові основи загальнообов’язкового
державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати
працездатності, у зв’язку з вагітністю та пологами, народженням дитини
та необхідністю догляду за нею, у разі смерті, а також падання послуг із
санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та
членам їх сімей визначені у Законі України «Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від
18 січня 2001р. №2240-111.

Відповідно до цього Закону платником страхових внесків на
загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням
та похованням у тому числі е страхувальники (у нашому випадку платники
податку на прибуток).

База оподаткування та розміри внесків на загальнообов’язкове державне
соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та
витратами, зумовленими народженням та похованням визначені у Законі
України «Про розмір внесків па деякі види загальнообов’язкового
державного соціального страхування» від 11 січня 2001р. №2213-111.

Зазначеним законом для роботодавців (у нашому випадку платників податку
на прибуток) встановлений розмір та база розрахунку внесків на
загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням
та похованням – – 2,9 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці
найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та
додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати,
у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з
нор-мативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України

«Про оплату праці», та підлягають обкладанню прибутковим податком з

громадян.

Зазначені суми внесків на загальнообов’язкове державне соціальне
страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,
зумовленими народженням та похованням, відносяться до валових витрат
платника податку на прибуток за тими ж правилами, що і збір на
обов’язкове державне пенсійне страхування.

в) Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового
державного соціального страхування на випадок безробіття визначає Закон
України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття» від 2 березня 2000р. №1533-111 зі змінами і
доповненнями.

Згідно із цим Законом платниками страхових внесків на
загальнообов’язкове державне соціальне страхування па випадок безробіття
е страхувальники (у нашому випадку платники податку на прибуток).

База оподаткування та розміри внесків на загальнообов’язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття визначені у Законі України
«Про розмір внесків па деякі види загальнообов’язкового державного
соціального страхування» від 11 січня 2001р. №2213-Ш – для
роботодавців 2,1 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих
працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової
заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у] тому
числі в натуральній формі, що визначаються згідно з
норматиізію-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України
«Про опла-і ту праці», та підлягають обкладанню прибутковим податком з
громадян.

Зазначені суми внесків па загальнообов’язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття відносяться до валових витрат плат-І
пика податку на прибуток за тими ж правилами, що і збір па обов’язкове
державне пенсійне страхування.

г) Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру
загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих па
виробництві (далі – страхування від нещасного випадку) визначає Закон
України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999р. №1105-ХТУ зі
змінамиі доповненнями.

Згідно із цим Законом суб’єктами страхування від нещасного випадку є
застраховані громадяни, а в окремих випадках — члени їх сімей та

інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа,
па користь якої здійснюється страхування. Фінансування фонду соціального
страхування від нещасних випадків здійснюється у тому числі за рахунок
внесків роботодавців (у нашому випадку – – платників податку па
прибуток). Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від
нещасного випадку.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються у відсотках
(різні залежно від галузі діяльності підприємства) до сум фактичних
витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на
виплату основної та додаткової заробітної плати, па інші заохочувальні і
компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються
відповідно до Закону України «Про оплату прані», які підлягають
обкладенню прибутковим податком з громадян.

Зазначені суми внесків на загальнообов’язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності, відносяться до
валових витрат платника податку на прибуток за тими ж правилами, що і
збір па обов’язкове державне пенсійне страхування.

Нижче наведено узагальнюючу таблицю зборів або внесків, що можуть
нараховуватись і сплачуватись платниками податку на прибуток
підприємств.

Таблиця 14.1.

№за Іюр. Вид збору або внеску Необхідно нарахувати і сплатити за
рахунок коштів підприємства, %

2 Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування 32,0

3 Внески на загальнообов’язкове державне

соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та
витратами, зумовленими народженням та похованням 2,9

4 Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття 2,1

5 Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,

які спричинили втрату працездатності Різні

У системі бухгалтерського обліку інформацію щодо розрахунків за
соціальним страхуванням ревізор може отримати, проаналізувавши дані

рахунка 65 «Розрахунки за страхуванням», на якому у тому числі ведеться
облік розрахунків за зборами на обов’язкове соціальне страхування. За
кредитом рахунка 65 «Розрахунки за страхуванням» відображаються
нараховані зобов’язання за страхуванням, а також одержані від органів
страхування кошти, за дебетом – погашення заборгованості та витрачання
коштів страхування на підприємстві.

4.1.5. Окрім вищепсрерахованих, до витрат, пов’язаних з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг)
відносяться суми внесків працівника до додаткових пенсійних планів, які
вносяться від його імені платником податку на прибуток, але не більше
ніж 15 відсотків сукупного доходу, отриманого таким працівником від
такого платника податку протягом податкового періоду, в якому відбулося
таке внесення (рядок 22 додатка «Ж» до декларації), а також інші
витрати, що відносяться до валових витрат платника податку на прибуток,
але не відображені в інших рядках додатка «Ж» або інших додатках до
Декларації про прибуток підприємства.

Ці витрати не надто часто зустрічаються на практиці, проте у разі їх
наявності ревізор повинен проаналізувати їх структуру та встановити
правомірність віднесення цих витрат до валових витрат відповідно до норм
Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

4.1.6. Додаток «Ж» до Декларації про прибуток підприємства дає не
вичерпний перелік витрат, які згідно із Законом України «Про
оподаткування прибутку підприємств» відносяться до витрат, пов’язаних з
підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції
(робіт, послуг). Суми деяких з них відображаються одразу безпосередньо у
Декларації про прибуток або в інших додатках до неї.

4.1.6.1. До витрат, що пов’язані з підготовкою, організацією, веденням
виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), згідно з підпунктом
5.2.8 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» відносяться суми безнадійної заборгованості в частині, що
не була віднесена до валових витрат у разі коли відповідні заходи щодо
стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку, а також суми
заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної давності.

У процесі здійснення господарської діяльності існують випадки, коли
підприємства порушують чи зовсім не виконують свої зобов’язання по
господарських договорах. Це, у свою чергу, породжує проблеми не тільки
юридичного характеру, а й оподаткування, причому як у постачальника, так
і у покупця. Цивільним кодексом України (статті 71 і 76) встановлено
загальний строк позовної давності – 3 роки з моменту виникнення права на
позов. Право на позов виникає від дня, коли особа довідалася чи повинна
була довідатися про порушення свого права.

Під час перевірки зазначених операцій ревізор у першу чергу повинен
звернутися до господарського договору з метою уточнення дати розрахунків
за товари (роботи, послуги). Після закінчення встановленого строку
позовної давності заборгованість вважають простроченою.

Окрім вищезгаданих норм Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств», під час перевірки правильності віднесення до валових
витрат платника податку на прибуток сум списаної дебіторської
заборгованості ревізор повинен перевірити, чи використовував платник
податку норму статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств», яка також встановлює порядок врегулювання сумнівної,
безнадійної заборгованості та визначає методику її відображення у
Декларації про прибуток підприємства.

У Декларації про прибуток підприємства суми безнадійної заборгованості в
частині, що не була віднесена до валових витрат у разі коли відповідні
заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку, а
також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної
давності, відображаються у рядку 17.

У бухгалтерському обліку джерелом інформації для ревізора щодо списання
дебіторської заборгованості будуть аналітичні дані до рахунків 36
«Розрахунки з покупцями і замовниками», 37 «Розрахунки з різними
дебіторами» тощо. Крім того, списана з балансу дебіторська
заборгованість повинна враховуватись не менш як три роки на
забалансовому субрахунку 071 «Списана дебіторська заборгованість».

4.1.6.2. Згідно із підпунктом 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України
«Про оподаткування прибутку підприємств» для платників податку на
прибуток підприємств, які не зареєстровані як платники податку на додану
вартість, до складу валових витрат виробництва (обігу) входять суми
податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів
(робіт, послуг), вартість яких належить до валових витрат такого
платника податку.

Крім того, у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як
платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з
продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану
вартість та звільнені від оподаткування або не є об’єктом оподаткування
таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на
придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових
витрат, включається до валових витрат платника податку на прибуток

У першому Авипадку ревізор повинен одразу, па початку перевірки,
установити факт реєстрації чи нересстрації платника податку па прибуток
як платника податку па додану вартість і надалі враховувати це під час
перевірки усіх витрат.

У другому випадку ревізор повинен перевірити правильність складання
розрахунку розподілу вхідного податку на додану вартість, методика
складання і перевірки якого буде нами розглянута у наступному розділі.

У Декларації про прибуток підприємства суми податків на додану вартість,
сплачених у складі ціпи придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких
належить до валових витрат такого платника податку, відображаються у
рядку 18.

У бухгалтерському обліку зазначені суми ревізор може відслідкуватй на
рахунках обліку розрахунків з кредиторами – 63 «Розрахунки з
постачальниками і підрядниками», 68 «Розрахунки за іншими операціям™ а
також на субрахунках 643»Податкові зобов’язання» та 644 «Податковий
кредит».

4.1.6.3. -Згідно з підпунктом 5.2.7 пункту 5.2 статті 5 Закону України
«Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат платника
податку на прибуток включаються суми витрат, не враховані у минулих
податкових періодах у зв’язку з допущенням помилок та виявлені у
звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов’язання.

У Декларації про прибуток підприємства для відображення таких витрат
передбачений рядок 23.

У разі заповнення цього рядка ревізор повинен перевірити зміст
проведених коригувань та їх достовірність за правилами, що поширюються
на певний вид витрат (залежно від того, які конкретно витрати
корегуються за минулі звітні періоди), правильність та своєчасність
подання пової Декларації про прибуток підприємства за той звітний
період, за який виявлені помилки, здійснення у разі потреби самостійного
нарахування 10% штрафу відповідно до вимог Закону України «Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами».

Згідно із структурою Декларації про прибуток підприємства, до витрат,
пов’язаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем
продукції (робіт, послуг), окрім розглянутих, належать ще ряд
компонентів, методику ревізії яких, на пашу думку, доцільніше
розглянутий окремих питаннях

4.2. Перевірка правильності визначення витрат підприємства, пов’язаних з
внесенням (нарахуванням) податків, зборів (обов’язкових платежів)

Як уже зазначалось вище, принципи побудови системи оподаткування в
Україні, податки і збори (обов’язкові платежі) до бюджетів та до
державних цільових фондів, а також права, обов’язки і відповідальність
платників в Україні визначені Законом України «Про систему
оподаткування» від 25.06.1991р. №1251-ХІТ зі змінами і доповненнями.

Під час перевірки правильності визначення витрат підприємства,
пов’язаних з внесенням (нарахуванням) податків, зборів (обов’язкових
платежів), ревізор повинен зважати на те, що податки і збори
(обов’язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом України
«Про систему оподаткування» сплаті, а, відповідно, і віднесенню на
валові витрати платника податку на прибуток, не підлягають.

Вище, у підпункті 1 теми 13 цього посібника наведено перелік видів
податків і зборів (обов’язкових платежів), що справляються на території
України. З них на валові витрати платника податку можуть відноситись
лише ті, які визначені у додатку «Ж-1» до Декларації про прибуток
підприємства:

1. Загальнодержавні:

– акцизний збір;

– мито;

– державне мито;

– плата за землю (крім плати за землю, що не використовується в
господарській діяльності платника податку);

– рентні платежі;

– податок з власників транспортних засобів та інших самосхідиих магпин
і механізмів;

– збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного
бюджету;

– збір за спеціальне використання природних ресурсів;

– збір за забруднення навколишнього середовища;

– збір па розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

– єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний
кордон України;

– збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості (з сум);

а) вироблених тютюнових виробів;

б) нерухомого майна виробничого (господарського) призначення,
зазначеної в договорі кунівлі-продажу такого

в) операцій з купівлі-продажу валют;

г) реалізованих ювелірних виробів;

ґ) легкових автомобілів, що відчужуються;

д) будь-яких послуг стільникового рухомого зв’язку. 2. Місцеві:

– податок з реклами;

– комунальний податок;

– готельний збір;

– збір за припаркування автотранспорту (крім легкових автомобілів);

– ринковий збір;

– курортний збір;

– збір за право використання місцевої символіки;

– збір за право проведення кіно- і телезнімапь;

– збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і
лотерей;

– збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що
прямує за кордон;

– збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери
послуг.

До валових витрат платників податку па прибуток не відносяться:

– податок на прибуток підприємств;

– податок на нерухомість;

– податок на дивіденди;

– податок з доходів від грального бізнесу;

– податок на репатріацію доходів;

– податок на додану вартість, що включений до ціни товарів (робіт,
послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або
невиробничого використання;

– податок на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум
виплат таких доходів згідно із законодавством;

– плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

– пені, штрафи, неустойки, сплачені до бюджету.

У системі бухгалтерського обліку для узагальнення інформації про
розрахунки підприємства за усіма видами платежів до бюджету, включаючи
податки з працівників підприємства, та за фінансовими санкціями, що
справляються в дохід бюджету, повинен використовуватись рахунок 64.3. Перевірка правильності визначення витрат підприємства, пов'язаних з поліпшенням основних фондів Згідно із підпунктом 5.2.10 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат платника податку на прибуток включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону. Відповідно до підпункту 8.7.1 цього Закону платники податку па прибуток мають право протягом звітного року віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не перевищує п'ять відсотків сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться па збільшення балансової вартості груп 2 і З (балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1) та підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних основних фондів. Під час перевірки ревізор повинен порівняти дані рядка 24 Декларації про прибуток підприємства, в якому безпосередньо відображаються будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів (поточний, капітальний ремонт, реконструкція, модернізація, технічне переозброєння тотцо), у сумі, що не перевищує 5 відсотків сукупної балансової вартості груп основних фондів па початок звітного року, із розрахунковими даними. Джерелом інформації для визначення граничної суми витрат па поліпшення основних фондів, які платник податку на прибуток міг віднести протягом звітного року на валові витрати, повинні слугувати відомості аналітичного податкового обліку основних фондів, а також інформація про суми проведених поліпшень, яка в системі бухгалтерського обліку повинна накопичуватись на відповідному субрахунку до рахунка 23 «Виробництво». Ревізор повинен зважати на тс, що у додатках до Декларації про прибуток підприємства зазначені суми витрат не відображаються. Крім того, базою для визначення суми дозволених валових витрат на поліпшення основних фондів е залишкова вартість лише власних основних фондів, хоча самі поліпшення можуть бути здійсненні і стосовно орендованих основних фондів. 4.4. Перевірка правильності визначення витрат підприємства, пов'язаних з нарахуванням (сплатою) процентів за борговими зобов'язаннями у зв'язку з веденням господарської діяльності Згідно із підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «йде оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат платника податку на прибуток відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку. Такі витрати відображаються у рядку 27 Декларації про прибуток підприємства. Під час перевірки складу таких витрат ревізор повинен враховувати, що платники податку, в яких 50 або більше відсотків статутного фонду перебуває (безпосередньо чи побічно) у власності або управлінні осіб, що є нерезидентами України, а також неприбуткових установ (організацій), звільнених від сплати податку на прибуток, витрати на виплату або нарахування процентів за борговими зобов'язаннями на користь таких осіб у будь-якому податковому періоді здійснюють у розмірі, що не перевищує суми доходів такого платника податку протягом звітного періоду, отриманих у вигляді процентів, збільшеному на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми отриманих процентів. Такі витрати відображаються у рядку 29.6 додатка «З» до декларації. Тимчасово до 1 січня 2008 року підприємства з виробництва автомобілів і запасних частин до них, які мають інвестицію (у тому числі іноземну) виключно в грошовій формі, що становить суму, еквівалентну не менше 150 мільйонів доларів США за офіційним валютним курсом Національного банку України на день внесення такої інвестиції до їх статутного фонду, яка зареєстрована у встановленому законодавством порядку, витрати на виплату або нарахування процентів за борговими зобов'язаннями у будь-якому періоді здійснюють без вищспаведепих обмежень щодо їх розміру і показують у рядку 29.7 додатка «З» до декларації. Оподатковуваний прибуток без урахування процентів визначається як скоригований валовий дохід звітного періоду (без урахування доходу за звітний період, отриманого у вигляді процентів), зменшений на суму валових витрат звітного періоду, за винятком валових витрат звітного періоду, пов'язаних з виплатою процентів, Витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів, які не були віднесені протягом звітного періоду до складу витрат виробництва (обігу), підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів зі збереженням в ищсна ведених обмежень. У цьому рядку декларації відображається також перевищення сплачених сум над нарахованими по кредитно-депозитних операціях у разі дострокового погашення платником податку боргових зобов'язань. У системі бухгалтерського обліку платника податку на прибуток інформація щодо нарахованих процентів за борговими зобов'язаннями формується на субрахунках: - 373 «Розрахунки за нарахованими доходами» — ведеться облік нарахованих дивідендів, відсотків, роялті тощо, які підлягають отриманню. - 684 «Розрахунки за нарахованими відсотками» — ведеться облік нарахованих відсотків за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит, використання майна, отриманого в користування (орендні, лізингові операції тощо), а також Іншими операціями; - 732 «Відсотки одержані» узагальнюється інформація про відсотки за облігаціями чи іншими цінними паперами, за якими не ведеться облік па субрахунку 731 «Дивіденди одержані», зокрема винагороди за здані в фінансову оренду необоротні активи тощо. - 951 «Відсотки за кредит» — ведеться облік витрат, пов'язаних з нарахуванням та сплатою відсотків за користування кредитами банків. 4.5. Перевірка правильності визначення витрат підприємства по інших операціях, пов'язаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) Згідно з деякими іншими статтями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат платника податку на прибуток також може відноситись ряд інших витрат, а саме: а) страхування ризиків (за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю працівників, обов'язковість якого не передбачена законодавством); б) витрати на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам; в) виплата (за наявності документальних доказів) винагород або інших видів заохочень пов'язаним фізичним чи юридичним особам за фактично надану послугу (відпрацьований час), у сумах, не більших від розрахованих за звичайними цінами; г) обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених актами законодавства; ґ) витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, необхідними для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; д) витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов'язані з науко-во-тсхнічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-скспери-ментальпих та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку; е) витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності платника податку, у тому числі з питань законодавства, і передплату спеціалізованих періодичних видань, а також на проведення аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи проведення добровільного аудиту за рішенням платника податку; є) витрати платника податку, пов'язані з професійною підготовкою або перепідготовкою за профілем такого платника податку фізичних осіб, що перебувають в трудових відносинах з таким платником податку, в українських закладах освіти, за винятком фізичних осіб, пов'язаних з таким платником податку, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України; ж) будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, але не більше від суми, яка відповідає рівню гарантійних замін, визначених у змісті реклами, технічній документації, договорах або інших документах - зобов'язаннях продавця щодо умов та строків гарантійного обслуговування (ці витрати не можуть перевищувати 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування). Платник податку на прибуток веде окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали заміну товару або послуги з ремонту (обслуговування) за порядком, встановленим центральним податковим органом. Заміна товару без зворотного отримання бракованого товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення валових витрат продавця такого товару на вартість замін. Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійних замін, а також перелік товарів, які підлягають гарантійному обслуговуванню, встановлюються Кабінетом Міністрів України; з) витрати платника податку на проведення передпродажних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) цим платником; н) витрати платника податку на утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення (крім тих, що підлягають амортизації або відшкодуванню), які перебувають у його власності, витрати із самостійного зберігання, переробки, захоронсння або оплати послуг із зберігання, переробки, захоронення та ліквідації відходів від виробничої діяльності платника податку сторонніми організаціями, з очищення стічних вод, інші витрати на збереження екологічних систем, які перебувають під негативним впливом господарської діяльності платника податку. Наявність зв'язку проведених витрат на природоохоронні заходи з діяльністю платника податку встановлюється на підставі експертного висновку Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України у разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку; і) будь-які витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів для ведення господарської діяльності, включаючи плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, зокрема, в органах місцевого самоврядування, їх виконавчих органах; ї) витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або с членами керівних органів ; платника податку, у межах фактичних витрат відрядженої особи, на про-I їзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, І так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мо-' телях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття та білизни), найм інших житлових приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, усний та письмовий переклад, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат. Зазначені витрати включаються до складу валових витрат за наявності документів, що засвідчують вартість них витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахун-ків готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Додатково до зазначених витрат відносяться не підтверджені документально витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добових витрат), понесених у зв'язку з її відрядженням, у межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку; й) витрати платника податку на утримання та експлуатацію приміщень житлового фонду (крім тих, що підлягають амортизації), які належать юридичним особам, основною діяльністю яких с надання платних послуг з туристичного обслуговування сторонніх громадян чи здавання таких приміщень в оренду (найм) стороннім громадянам або організаціям; к) витрати на утримання та експлуатацію (крім тих, що підлягають амортизації) легкових автомобілів, побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що належать платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій, а також якщо ці засоби належать спортивним організаціям і використовуються як спортивне знаряддя; л) витрати на придбання і відгодівлю продуктивної худоби; м) витрати па вирощування багаторічних плодоносних насаджень; н) суми витрат, не віднесених до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, установлених правилами податкового обліку, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді. Перевірка правильності формування кожного виду вищєперєрахова-них витрат вимагає від ревізора попереднього ознайомлення з рядом законодавчих і підзаконпих документів, що регулюють окремі питання господарської діяльності підприємства. Інформацію щодо формування цих витрат у системі бухгалтерського обліку платника податку на прибуток можна знайти па численних рахунках та субрахунках обліку витрат класів 2, 8 та 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99р. №291. У Декларації про прибуток підприємства вищсперераховані витрати відображаються у рядку 28 на основі інформації рядка 23 додатка Ж. 4.6. Перевірка правильності визначення витрат підприємства за операціями з борговими зобов'язаннями та валютними цінностями У рядку 29 декларації відображаються витрати, пов'язані з придбанням платником податку - покупцем облігацій, ощадних сертифікатів, інших цінних паперів з обмеженим строком дії та з їх погашенням платником податку - - емітентом номінальної вартості з нарахуванням процентів. Переважно на практиці зустрічаються випадки заповнення додатка «З» до Декларації про прибуток підприємства у рядках 29.9-29.12, і саме на них ревізор повинен звернути основну увагу. У рядку 29.9 додатка «З» до Декларації про прибуток підприємства відображається різниця за результатами перерахунку на останній робочий день звітного періоду іноземної валюти (від'ємна різниця). У рядку 29.10 додатка «З» до Декларації про прибуток підприємства відображається різниця за результатами перерахунку на останній робочий день звітного періоду заборгованості в іноземній валюті: дебіторської (від'ємної різниці) та кредиторської (позитивної різниці). У рядку 29.11 додатка «З» до Декларації про прибуток підприємства відображаються витрати, пов'язані зі здійсненням операцій з валютними цінностями та з оплатою послуг інших осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платників податку на прибуток. У рядку 29.12 додатка «З» до Декларації про прибуток підприємства відображається сума балансової вартості іноземної валюти у разі її продажу за гривні. Вищеперераховаиі витрати формуються за аналогією з валовими доходами, що розкриті нами у підпункті 3.5 цього посібника, тому ми не будемо ще раз зупинятися на їх специфіці. Лише зазначимо, що у системі бухгалтерського обліку інформація про ці витрати формується на таких рахунках та субрахунках: - 945 «Витрати від операційної курсової різниці» -- ведеться облік втрат за активами й зобов'язаннями (іноземна валюта, дебіторська та кредиторська заборгованість) операційної діяльності підприємства від зміни курсу гривні до іноземної валюти; 97/І «Втрати від поопераційних курсових різнипь» - відображаються втрати за активами й зобов'язаннями (іноземна валюта, дебіторська та кредиторська заборгованість) неопераційної діяльності підприємства від зміни курсу гривні до іноземної валюти; - 334 «Грошові кошти в дорозі в іноземній валюті» - відображається балансова вартість іноземної валюти у разі її продажу. Ревізор повинен враховувати деякі відмінності в системах бухгалтерського і податкового обліку платника податку на прибуток щодо курсових різниць. Так, у системі бухгалтерського обліку курсові різниці нараховуються лише за монетарними статтями балансу, а у системі податкового - за усіма без винятку. Для довідки. Згідно з нормами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», що затверджене наказом Мінфіну України від 10.08.2000р. №193 зі змінами і доповненнями, монетарні статті - цс статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів. Тому не завжди інформація системи бухгалтерського обліку буде збігатися з податковим обліком та звітністю платника податку на прибуток. 4.7. Перевірка правильності визначення витрат підприємства по операціях з основними фондами та нематеріальними активами Під час перевірки ревізор повинен звернути увагу на правильність пизначення платником податку тга прибуток валоних витрат за операціями з основними фондами і нематеріальними активами. Загальна сума витрат від цих операцій повинна відображатись платником податку на прибуток у рядку ЗО Декларації про прибуток підприємства і заповнюється вона на підставі інформації додатка «І» до Декларації. У рядку 30.1 додатка «І» відображаються витрати, пов'язані з утриманням основних фондів, які знаходяться на консервації. Виведення з експлуатації окремого об'єкта основних фондів будь-якої групи у зв'язку з його консервацією здійснюється за рішенням платника податку або Кабінету Міністрів України. При цьому балансова вартість такого об'єкта для цілей амортизації прирівнюється до нуля, амортизаційні відрахування не нараховуються. Витрати, пов'язані з утриманням основних фондів, які знаходяться на консервації, відносяться до валових витрат платника податку на прибуток згідно з підпунктом 8.1.3 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». У рядку 30.2 додатка «І» Із ід ображається залишкова вартість об'єкта основних фондів групи 1 у разі досягнення, за наслідками амортизації, балансовою вартістю такого об'єкта розміру ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля. Зазначений порядок встановлений підпунктом 8.3.7 пункту 8.3 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». У рядку 30.3 додатка «І» відображається сума перевищення балансової вартості окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів над виручкою від продажу. Ці суми відносяться до валових витрат платника податку на прибуток згідно з підпунктом 8.3.4 пункту 8.3 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». У рядку 30.4 додатка «І» відображається сума балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1 у разі вимушеної заміни основних фондів, якщо з не залежних від платника податку обставин вони (чи їх частина) зруйновані, вкрадені чи підлягають знесенню або платник податку змушений відмовлятися від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучої заміни, зруйнування або знесення (за умови підтвердження наявності такої загрози або неминучості у порядку, визначеному законодавством). У тому самому додатку платники податку на прибуток повинні відображати ряд інших витрат, що відносяться до валових витрат і пов'язані з операціями з основними фондами та нематеріальними активами, у тому числі (у разі продажу невиробничих основних фондів) суму витрат платника податку, пов'язаних із придбанням (виготовленням) таких невиробничих фондів (без врахування зносу) та їх поліпшенням, а також балансову вартість груп 2 і 3 у разі, якщо на початок звітного періоду вони не містять матеріальних цінностей (остання норма не застосовується при визначенні платником податку амортизаційних відрахувань на суму поліпшень основних фондів, одержаних в оперативний лізинг (оренду)). Під час перевірки витрат, пов'язаних з операціями з основними фондами та нематеріальними активами, ревізор повинен враховувати норми статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2002 рік» від 20.12.2001р. № 2905-111, частиною третьою якої передбачено, що «... для цілей оподаткування амортизація на основні фонди II та III груп, які виведені з експлуатації, не нараховується» (діє з 09.01.2002р. - дата публікації в газеті «Урядовий кур'єр»),а також наказу ДПА України від 13.02.2002р. №68, яким затверджене «Податкове роз'яснення щодо застосування абзацу третього стаггі 7 Закону України «Про Державний бюджет України па 2002 рік» платниками податку на прибуток підприємств». Джерелом іпформйцУї для протає детія релііз'и втлтрат, шув'язаиих з операціями :І основними фондами та нематеріальними активами, в першу чергу с дані реєстрів податкового обліку основних фондів та нематеріальних актити. Це пояснюється тим, що в умовах дії П(с)БО 7 «Основні засоби» та П(с)БО 8 «Нематеріальні активи» бухгалтерський і податковий облік, насамперед, основних фондів (засобів) значно відрізняється. Тому не завжди дані системи бухгалтерського обліку будуть джерелом повної і достовірної інформації для ревізора. Проте вони також повинні використовуватись під час перевірки. 4.8, Перевірка правильності визначення витрат підприємства за іншими операціями Йдеться про ті витрати, які відображаються у додатку «К» до Декларації про прибуток підприємства та у рядку 31 самої Декларації. Основні з них такі. У рядку 31.1 Додатка «К» до Декларації про прибуток підприємства відображається сума збитків, яких зазнав власник корпоративних прав при повній ліквідації підприємства, у разі, якщо сума коштів або вартість майна, отримана у вигляді компенсації, менша від номінальної вартості корпоративних прав. У системі бухгалтерського обліку інформація формується на субрахунках: - 961 «Втрати від інвестицій в асоційовані підприємства» - ведеться облік втрат, пов'язаних зі зменшенням частки інвестора в чистих активах об'єкта інвестування, зокрема внаслідок понесення асоційованими підприємствами збитків або зменшення власного капіталу асоційованих підприємств внаслідок інших подій; - 963 «Втрати від інвестицій в дочірні підприємства» •- ведеться облік витрат, пов'язаних зі зменшенням частки інвестора в чистих активах об'єкта інвестування, зокрема внаслідок понесення дочірніми підприємствами збитків або зменшення їх власного капіталу внаслідок інших подій. У рядку Зі.2 Додатка «К» до Декларації' про прибуток підприємства відображається сума збитків, яких зазнали учасники спільної діяльності без створення юридичної особи, у разі, якщо сума коштів або вартість майна, одержана при завершенні спільної діяльності, менша від балансової вартості матеріальних цінностей та коштів, переданих для здійснення спільної діяльності. У системі бухгалтерського обліку інформація нагромаджується на субрахунку 962 «Втрати від спільної діяльності», на якому ведеться облік витрат, пов'язаних зі зменшенням частки інвестора в чистих активах об'єкта інвестування, зокрема внаслідок одержання спільними підприємствами збитків або зменшення їх власного капіталу внаслідок інших подій. У рядку 31.3 Додатка «К» до Декларації про прибуток підприємства відображаються витрати платника податку, понесені після сплати процентів по депозитах, орендних платежах цивільно-правових договорах пов'язаним з платником податку особам, які визначаються виходячи із договірних цін (процентних ставок за депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні процентні ставки за депозит). У системі бухгалтерського обліку інформація формується на субрахунку 684 «Розрахунки за нарахованими відсотками», на якому ведеться облік нарахованих відсотків за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит, використання майна, отриманого в користування (орендні, лізингові операції тощо), а також іншими операціями. У рядку 31.8 відображаються інші витрати, що не були враховані в додатках «Ж», «Ж-1», «З», «І», «К» декларації, і прямо визначені нормами Закону. У системі бухгалтерського обліку інформація нагромаджується на рахунках і субрахунках обліку витрат. 5. Перевірка правильності визначення амортизаційних відрахувань Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону, а також суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону. Вище ми розглянули методику перевірки правильності формування скоригованого валового доходу платника податку на прибуток, а також методику перевірки правильності формування його валових витрат, які зменшують об'єкт оподаткування податком на прибуток. Іншим важливим елементом, який також зменшує об'єкт оподаткування податком на прибуток, є амортизаційні відрахування. Згідно із підпунктом 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» пе включаються до складу валових витрат платника податку на прибуток витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону. Згідно із підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; - самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; - проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; - поліпшення якості земель, не пов'язаних з будівництвом. Під час перевірки ревізор повинен використовувати норми пункту 8.3 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у якому наведений порядок визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань. Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації, до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду. Амортизаційні відрахування розраховуються за квартал і рівними частинами відносяться на зменшення скоригованих валових доходів платника податку на прибуток щомісяця в рівних частках. Це означає, що вартість груп основних фондів протягом кварталу не змінюється. Балансова вартість групи основних фондів на початок кварталу розраховується за формулою: Б(а) = Б(а - 1) + П(а - 1) - В(д - 1) - А(а-\}у де Б(а} — балансова вартість групи на початок звітного періоду; Б(а - 1) -- балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному; ІІ(а- 1) -- сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному; В(а- 1) — сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному; А(а-\} — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному. Амортизація окремого об'єкта основних фондів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта відноситься до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля. Амортизація основних фондів груп 2 і 3 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення. Для амортизації нематеріальних активів в системі податкового обліку застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості з урахуванням індексації протягом строку, який визначається платником податку на прибуток самостійно виходячи із строку корисного використання таких нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації. Амортизаційні відрахування провадяться до досягнення залишковою вартістю нематеріального активу нульового значення. Порядок збільшення та зменшення балансової вартості груп основних фондів врегульований пунктом 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, якщо платник податку на прибуток зареєстрований платником податку на додану вартість. У разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів платником податку на прибуток для власних виробничих потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених таким платником податку, що пов'язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також ви-грат на виготовлення таких основних фондів, що мають інші джерела фінансування, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток зареєстрований платником податку на додану вартість. У разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів групи 1 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи 1 зменшується яа суму балансової вартості такого об'єкта. У разі виведення з експлуатації основних фондів груп 2 і 3 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу таких основних фондів (вартості продукції, робіт, послуг, отриманих платником податку в межах бартерних (товарообмінних) операцій). У разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних фондів груп 1, 2 чи 3 в зв'язку з їх ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією та консервацією за рішенням платника податку або Кабінету Міністрів України балансова вартість таких об'єктів для цілей амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються. Зворотне введення основних фондів після проведення їх капітального ремонту, реконструкції або модернізації здійснюється у загальному порядку. У разі вимушеної заміни основних фондів, якщо з не залежних від платника податку на прибуток обставин вони (чи їх частина) зруйновані, икрадені чи підлягають внесенню або платггик податку на прибуток змушений відмовлятись від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучої заміни, зруйнування або знесення (за умови підтвердження наявності такої загрози або неминучості у порядку, визначеному законодавством), такий платник податку в звітному періоді, на який припадає така заміна: а) збільшує валові витрати на суму балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1, який підлягає вимушеній заміні, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля; б) не змінює балансову вартість груп 2 і 3 для таких обставин стосовно основних фондів цих груп. Норми амортизації основних фондів встановлені у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок кварталу в такому розмірі (в розрахунку на календарний квартал): група 1 — 1,25 відсотка; група 2 — 6,25 відсотка; група 3 — 3,75 відсотка. При цьому платник податку на прибуток може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи З, придбаних після 1 липня 1997р. за такими нормами (у розрахунку на календарний рік): 1-й рік експлуатації - 15 відсотків; 2-й рік експлуатації — ЗО відсотків; 3-й рік експлуатації — 20 відсотків; 4-й рік експлуатації — 15 відсотків; 5-й рік експлуатації - 10 відсотків; 6-й рік експлуатації — 5 відсотків; 7-й рік експлуатації — 5 відсотків. Ревізор повинен звернути увагу на те, що зазначене рішення не може бути прийняте платниками податку па прибуток, що випускають продукцію (роботи, послуги), ціни (тарифи) на яку встановлюються (регулюються) державою або платниками податку на прибуток, які визнані такими, що займають монопольне становище на ринку, відповідно до закону. Ревізор повинен враховувати, що не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на: - придбання і відгодівлю продуктивної худоби; - вирощування багаторічних плодоносних насаджень; - придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам; - утримання основних фондів, що знаходяться на консервації. Крім того, не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування: - витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою й жилих будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів; - витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування; - витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів, бібліотечних і архівних фондів; - витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів. Під терміном «невиробничі фонди» слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку. До таких невиробничих фондів належать: - капітальні активи (або їх структурні компоненти), які підпадають під визначення групи 1 основних фондів, включаючи орендовані; - капітальні активи, які підпадають під визначення груп 2 і 3 основних фондів, які є невід'ємною частиною, розміщені або використовуються для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під визначення групи 1 основних фондів або вилучені з місця ведення господарської діяльності платника податку та передані у безоплатне користування особам, які не є платниками цього податку. Під час перевірки ревізор повинен зважати на те, що безкоштовно отримані основні фонди не підлягають амортизації, але витрати у зв'язку з поліпшенням, таких основних фондів підлягають амортизації незалежно від того, коли відбулася така безкоштовна передача. Також треба враховувати, що основні фонди, внесені у статутний фонд, не вважаються безкоштовно отриманими, а вважаються придбаними у обмін па корпоративні права, тому на такі основні фонди амортизація повинна нараховуватись. У Декларації про прибуток підприсмства сума нарахованих амортизаційних відрахувань відображається у рядку 34 па основі інформації додатка «М>>
до декларації.

Важливою особливістю процесу нарахування амортизації основних фондів та
нематеріальних активів у податковому обліку є його відмінність від
системи бухгалтерського обліку та, відповідно, непорівнянності
інформації. Тому з системи бухгалтерського обліку ревізор може отримати
інформацію лише про зміни у складі основних фондів, а з метою
нарахування амортизації у податковому обліку платники податку на
прибуток зобов’язані вести окремий від бухгалтерського облік основних
фондів у розрізі груп та їх об’єктів.

Ще однією важливою особливістю є те, що з метою визначення
амортизаційних відрахувань, які за своїм підлягають зменшенню з мстою
оподаткування, передбачений рядок 35 Декларації про прибуток
підприємства, який заповнюється на підставі додатка «Н» до Декларації. У
цьому додатку відображаються амортизаційні відрахування, які за своїм
змістом підлягають зменшенню з метою оподаткування по основних фондах та
нематеріальних активах, що використовуються у зв’язку зі: створенням та
продажем інноваційного продукту, діяльністю резидента платника податку
за межами України, продажем на території України спеціальних продуктів
дитячого харчування власного виробництва, продажем товарів, робіт,
послуг (за винятком грального бізнесу) підприємствами, заснованими
всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів.

6. Перевірка правильності визначення прибутку до

оподаткування та сум фактично сплаченого податку на прибуток

На завершальній стадії перевірки правильності нарахування податку на
прибуток ревізор повинен перевірити достовірність визначеної платником
податку на прибуток:

суми прибутку, що підлягає оподаткуванню,

суми податкового зобов’язання;

нарахованої, узгодженої та сплаченої суми податок на прибуток

6.1.3 мстою визначення суми прибутку, що підлягає або не підлягає
оподаткуванню, ревізор з урахуванням зібраної під час перевірки
інформації аналізує інформацію рядків 36 та 37 Декларації про прибуток
підприємства.

Суму прибутку, що підлягає оподаткуванню (рядок 39 графи 4 Декларації),
платники податку на прибуток повинні розраховувати шляхом зменшення суми
скоригованого валового доходу звітного періоду (рядок 11 Декларації) па
суму валових витрат (рядок 32 мінус рядок 33 Декларації) і суму
амортизаційних відрахувань (рядок 34 мінус рядок 35 Декларації), з
урахуванням положень пунктів 7.12, 7.13, 7.14 та статті 6 Закону України
«Про оподаткування прибутку підприємств» наростаючим підсумком з початку
звітного фінансового року.

Додаток ТЕМА 1 5. Ревізія правильності нарахування та сплати єдиного податку Ревізія правильності нарахування та сплати єдиного податку здійснюється відповідно до вимог Указу Президента України від 28.06.99р. №746/99 «Про внесення змій до Указу Президента України від 3 липня 1998р. №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», який набув чинності 19.09.99р., а також багатьох інших законодавчих та нормативних документів, що затверджені у межах своєї компетенції органами законодавчої та виконавчої влади України. 1. Поняття суб'єкта малого підприємництва як платника єдиного податку На початку перевірки ревізор повинен визначити, чи належить підприємство -- об'єкт перевірки до категорії тих підприємств, Ідо мають право застосовувати спрощену систему оподаткування згідно з вимогами Указу Президента України від 28.0б.99р. №746/99. Законом України від 19.10.2000р. № 2063-111 «Про державну підтримку малого підприємництва» визначено правові основи державної підтримки малого підприємництва. У статті 1 цього Закону дано визначення поняття суб'єкта малого підприємництва, тобто встановлено, які суб'єкти підприємницької діяльності належать до категорії суб'єктів малого підприємництва, а саме: - фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; - юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких серсдньо-облікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500000 євро. У процесі перевірки ревізор повинен зважати на особливості підприємств державної та комунальної форми власності. Враховуючи роз'яснення Державного комітету з питань регуляторної політики та піднриемництва, як основного розробника Указу підприємства з державною та комунальною формою власності можуть застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності зі сплатою єдиного податку у разі, якщо такі підприємства зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством, є платниками податків та зборів (обов'язкових платежів), на загальній системі оподаткування і відповідають вимогам Указу щодо середньооблікової чисельності працюючих, обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та за умоои сплати всіх установлених податків, зборів та обов'язкових платежів. Статтею 2 того ж самого Закону встановлено винятки з кола суб'єктів підприємницької діяльності, які можуть бути віднесені до категорії суб'єктів малого підприємництва, тобто визначені ті суб'єкти, які навіть у разі дотримання вказаних вище вимог не можуть бути віднесені до суб'єктів малого підприємництва. Це такі суб'єкти підприємницької діяльності: - донірчі товариства; - страхові компанії; - ломбарди; - інші фінансово-кредитні та иебаиківські фінансові установи; - суб'єкти підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу; - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють обмін іноземної валюти; - суб'єкти підприємницької діяльності, які є виробниками та імпортерами підакцизних товарів; - суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка вкладів, що належить юридичним особам - засновникам та учасникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25 відсотків. Якщо у статуті суб'єкта малого підприємництва передбачені зазначені види діяльності, але на момент подання заяви про перехід на спрощену систему оподаткування такий суб'єкт підприємництва не здійснює зазначеної діяльності та не отримав відповідної ліцензії, то він може здійснити такий перехід. Під час перевірки ревізор повинен мати на увазі, що не усі суб'єкти малого підприємництва, які е такими відповідно до Закону України від 19.10.2000р. №2063-111 «Про державну підтримку малого підприємництва» можуть перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, а лише ті з них, які визначені Указом Президента України від 28.06.99р. №746/99. Відповідно до статті 1 цього Указу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності можуть перейти такі суб'єкти малого підприємництва: - юридичні особи - - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, ц яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень; - фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. Для довідки. Середньооблікова чисельність працюючих для суб'єктів малого підприємництва визначається за методикою, затвердженою органами статистики^ «Інструкція зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України», затверджена наказом Мінстату України від 07.07.95р. №171 й змінами, внесеними наказом Державного комітету статистики України від 18.02.99р. №67), з урахуванням усіх його працівників, у тому чиип тих, хто працює за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів. У згаданій Інструкції передбачено два варіанти обчислення середньооблікової чисельності працівників: - середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу; середньооблікова чисельність усього персоналу повної зайнятості. Методика визначення середньооблікової чисельності всього персоналу в еквіваленті повної зайнятості передбачає включення, поряд зі штатними працівниками облікового складу, окремих категорій працівників позаоблікового складу (які у звітному періоді також залучалися до роботи і отримували заробітну плату), що відповідач вимогам, норм стащті і Указу Президента України від 28.06.99р. №746/99. Тому для визначення середньооблікової чисельності працюючих за рік з метою використання спрощеної системи оподаткування слід застосовувати методику обчислення середньооблікової чисельності усього персоналу в еквіваленті повної зайнятості. Поряд з передбаченими статтею 2 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» обмеженнями стосовно віднесення тих чи інших осіб до суб'єктів малого підприємництва, а отже, і переходу на сплату єдиного податку, статтею 7 Указу Президента України від 28.06.99р. №746/99 встановлено, що на спрощену систему оподатку вання, обліку та звітності не можуть перейти: - суб'єкти підприємницької діяльності, па яких поширюється дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльпості» від 23.03.1996р. №98/96-НР зі змінами і доповненнями в частині придбання спеціального патенту; - дгтірчл товариству., страхові компанії, банки, ІНШІ фінансово-кре-дитні та нсбапкІБеьк\ фінансові установи; - суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не е суб'єктами малого підприсмпицтва, перевищують 25 відсотків; - фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, які займаються підприємницького діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, паливно-мастильними матеріалами. Крім того, норми Указу Президента України від 28.0б.99р. №746/99 не поширюються на спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким встановлені норми щодо оподаткування податком на прибуток спільної діяльності на території України без створення юридичної особи. 2. Перевірка правильності визначення бази оподаткування єдиним податком Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 28.06.99р. N9746/99 виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на поточний рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Отже, під час перевірки ревізор повинен звернути увагу на те, що на відміну від методу нарахування, за яким визначається дохід (виручка) у системі бухгалтерського обліку підприємства, за умови застосування спрощеної системи оподаткування застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому для визначення суми єдиного податку враховуються усі надходження коштів па поточні рахунки підприємства або в його касу за звітний період . Питання правильності визначення бази для оподаткування єдиним податком є важливим та суперечливим. Ревізор повинен використовувати такі основні положення чинних нормативних документів: - згідно з «Порядком ведення Книги обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва -- юридичної особи, яка застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності», що затверджений наказом ДПА України від 12.10.99р. №554, в її дохідній частині відображаються усі надходження, отримані на поточні рахунки та в касу суб'єктом малого підприємництва від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), майна, включаючи основні фонди, які належать суб'єкту малого підприємництва й реалізовані у звітному (податковому) періоді, позареалізаційні доходи та виручка від іншої реалізації. При цьому згідно з пунктом 1 Указу Президента України від 28.06.99р. №746/99 у разі здійснення операції з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманого від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу. Якщо ж така виручка буде надходити частинами, то податкове зобов'язання також буде виникатиме пропорційними частинами виходячи із суми, що надійшла. При від'ємній різниці між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю об'єкт обкладання єдиним податком буде відсутній; • нормами «Положення про спрощену форму бухгалтерського обліку суб'єктів малого підприємництва», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 30.09.98р. №196 із змінами і доповненнями, передбачено, що виручка від реалізації продукції (дохід) відображається за вартістю відпущеної (відвантаженої) покупцям готової продукції, товарів, інших матеріальних цінностей, виконаних робіт, наданих послуг, що відображена за кредитом рахунка 70 «Доходи від реалізації»; • у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000р. №39 зі змінами і доповненнями визначено, що у статті «Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» відображається загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг. • відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99р. №290 зі змінами і доповненнями, визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: а) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); б) інші операційні доходи; в) фінансові доходи; г) інші доходи; д) надзвичайні доходи. Отже, під час перевірки для визначення бази оподаткування єдиним податком ревізор повинен враховувати усі кошти, отримані на поточний рахунок та в касу підприємства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), суми позареалізаційних доходів та виручки від іншої реалізації, що належать суб'єкту малого підприємництва. Не включаються у базу оподаткування єдиним податком: • кошти, які надходять на поточні рахунки або в касу платників єдиного податку за агентськими договорами, договорами комісії та іншими циві-льно-праіювими договорами, що не передбачають переходу права власності на такі котити. Зазначені кошти с транзитними, підлягають подальшому перерахуванню згідно з призначенням, вказаним в угодах. У такому випадку об'єктом оподаткування єдиним податком є сума комісійної винагороди, що залишається у власності суб'єкта малого підприємництва, тобто плата за здійснення операцій з продажу агентських та комісійних послуг; • поворотна фінансова допомога, яка не повинна вважатися доходом та обкладатись єдиним податком; • грошові кошти, які внесені засновниками у статутний фонд суб'єкта малого підприємництва - платника єдиного податку, адже вони є джерелом формування майна такого суб'єкта малого підприємництва в обмін на корпоративні права. Такі кошти не повинні вважатися виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і для оподаткування єдиним податком також не враховуються. Під час перевірки ревізор також повинен звернути увагу па порядок визначення бази оподаткування єдиним податком сум виручки, що надійшла в іноземній валюті. Згідно з вимогами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000р. №193, статті доходів, витрат та руху грошових коштів підлягають перерахунку за валютним курсом на дату здійснення операцій. Отже, кошти в іноземній валюті, що надходять па рахунки або до каси підприємства, з метою обкладання єдиним податком перераховуються у гривні за офіційним курсом НБУ на дату їх надходження. 3. Перевірка дотримання підприємством вимог, що ставляться до суб'єктів малого підприємництва - платників єдиного порядку Окрім вище названих вимог щодо видів діяльності, порядку формування статутного фонду, чисельності працюючих та обсягів діяльності, яких суб'єкту малого підприємництва - платники єдиного податку повинні дотримуватись, під час перевірки ревізор мас також звернути увагу на ще одну важливу вимогу - грошову форму розрахунків. Відповідно до ст.1 Указу Президента України від 28.0б.99р. №746/99 суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами. У разі виявлення фактів недотримання цієї вимоги (аналогічно як і попередніх), платник єдиного податку повинен з початку наступного за звітним кварталом (кварталом, у якому було фактично здійснено виявлене порушення), перейти на загальну систему оподаткування. В основному це стосується бартерних угод та взаємозаліків. Проте, з цього правила є виключення. У разі отримання платником єдиного податку в оплату за відвантажену продукцію векселя, який пізніше реалізовується іншому суб»скту господарювання, кошти, що надійдуть за такий вексель, враховуються при нарахуванні єдиного податку у момент їх надходження. При цьому умовно вважається, що вони надійшли за відвантажену продукцію. Якщо ж кошти за такий вексель не будуть сплачуватися на поточний рахунок або в касу суб'єкта малого підприємництва, а сума, па яку виданий вексель, буде погашатися товаром, така операція буде вважатися бартерною і не може застосовуватися за умови використання спрощеної системи оподаткування. У разі її застосування платник єдиного податку повинен буде перейти на загальну систему оподаткування. У системі бухгалтерського обліку підприємства інформацію щодо здійснених бартерних (товарообмінних) операцій ревізор може отримати, аналізуючи бухгалтерські проведення за рахунками 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 37 «Розрахунки з різними дебіторами», 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», а також 68 «Розрахунки за іншими операціями» 4. Перевірка правильності нарахування, узгодження та сплати єдиного податку Правильність нарахування єдиного податку суб'єктами малого підприємництва залежить від таких факторів; - достовірність бази оподаткування; - правильність застосування ставки єдиного податку; - відсутність арифметичних помилок. Порядок визначення бази оподаткування єдиним податком ми розглянули у попередньому розділі. Ставки єдиного податку визначені у статті 3 Указу Президента України від 28.0б.99р. №746/99: «Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов па спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку: - 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку па додану вартість згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР зі змінами і доповненнями; - 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку». Обрана ставка зазначається у заяві суб'єкта малого підприємництва та фіксується у Свідоцтві про сплату єдиного податку. Крім того, ревізор повинен перевірити відсутність можливих арифметичних помилок у розрахунках суми єдиного податку, які здійснив суб'єкт малого підприємництва. Під час перевірки правильності нарахування, узгодження та сплати єдиного податку ревізор повинен враховувати, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності, запроваджена Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», у редакції Указу від 28.06.99р. №746/99 передбачає особливий порядок оподаткування суб'єктів малого підприємництва шляхом сплати єдиного податку, який не включено до переліку видів податків і зборів (обов'язкових платежів), що справляються на території України, передбачених Законом України «Про систему оподаткування» під; 25.06.91р. МН2ЯІ-ХІІ зі змінами і допонненнями. Тому підприємства повинні застосовувати терміни узгодження та сплати єдиного податку, які визначені не у Законі України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» Я? 2І81-ІІІ від 21.12.2000р. зі змінами і доповненнями, а у статті 3 Указу Президента України Указу від 28.06.99р. №746/99, Згідно з цим Указом суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи повинні сплачувати єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. За результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що настає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, а також копії платіжних доручень про сплату єдиного податку за звітний період з відміткою банку про зарахування коштів. Якщо останній день строку подання розрахунку чи сплати єдиного податку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається наступний за вихідним або святковим робочий день. У системі бухгалтерського обліку підприємства інформацію про суми та терміни сплати єдиного податку ревізор може отримати на субрахунках до синтетичного рахунка 31 «Рахунки в банках», дані яких повинні підтверджуватись виписками банківських установ та первинними документами. 5. Перевірка дотримання суб'єктом малого підприємництва -платником єдиного порядку вимог щодо сплати інших податків та зборів (обов'язкових платежів) Статтею 6 Указу Президента України від 28.0б.99р. №746/99 визначено, що суб'єкти малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платниками таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): - податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків; - податку на прибуток підприємств; - податку на доходи фізичних осіб; - плати (податку) за землю; - збору на спеціальне використання природних ресурсів; - збору на обов'язкове соціальне страхування; - комунального податку; - податку на промисел; - збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; - збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; - внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів; - внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення; - плати за патенти згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності». Цей перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) є значно коротшим за той, що наведений у Законі України «Про систему оподаткування». Отже, під час перевірки ревізор повинен визначити перелік тих податків чи зборів (обов'язкових платежів), платником яких суб'єкт малого підприємництва - платник єдиного податку залишається незважаючи на пільги, встановлені в Указі Президента України від 28.0б.99р. №746/99 У цій роботі ревізору буде корисною така інформація: - Законом України «Про радіочастотний ресурс України» від 01.06.2000р. №1770-111 зі змінами і доповненнями введено новий загальнодержавний збір - збір за використання радіочастотного ресурсу України і внесені зміни до Закону України від 25.06.91р. №1251-XII «Про систему оподаткування», якими доповнено ст.14 цим збором. У статтю 6 Указу Президента України під 28.06.99р. №746/99 такий збір не включено. Таким чином, суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не звільняються від сплати збору за використання радіочастотного ресурсу України і сплачують його у загальному порядку, установленому законодавством; • відповідно до статті 6 Указу Президента України від 28.06,99р. №746/99 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю. У дужках дається уточнення, від якої саме плати за землю звільняється такий суб'єкт. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.92р. №2535-ХІІ зі змінами і доповненнями: податок ~ цс обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками; оренда - це засноване на договорі строкове платне володіння, користування земельною ділянкою. Статтею 2 цього Закону передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. Таким чином, вищезгаданим Указом суб'єкта малого підприємництва, що сплачує єдиний податок, звільнено від плати за землю у вигляді саме податку, а не від плати за землю у вигляді орендної плати; • з 22 лютого 2001 року втратив чинність Закон України від 26.06.97р. №402/97-ВР «Про збір па обов'язкове соціальне страхування». Його «спадкоємцем» став Закон України від 18.01.2001р. №2240-111 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням». З 1 січня 2001 року набрав чинності Закон України від 02.03.2000р. №1533-111 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Таким чином, 01.01.2001р. набрав і чинності Закон №1533-111 та 22.02.2001р. набрав чинності Закон №2240-III. Незважаючи на те, що порядок обчислення, а також ставки відрізняються від тих, які існували раніше, ці внески е правонаступниками зборів, що діяли раніше та зазначені у статті 6 вищезгаданого Указу: збору до Фонду соціального страхування і збору до Фонду сприяння зайнятості населення. Тому, як і раніше, суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не є платниками таких страхових внесків: ^ 1) у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; 2) на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; • згідно зі статтею 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999р. №1105-ХІУ зі змінами і доповненнями, страхувальниками у тому числі є юридичні особи. Цей Закон не передбачає жодних винятків із загального принципу сплати страхувальником страхових внесків, у тому числі для тих суб'єктів малого підприємництва, що працюють на спрощеній системі оподаткування. У статті б Указу Президента України від 28.06.99р. №746/99 збір па загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, не згадується. Відповідно, усі суб'єкти малого підприємництва — платники єдиного податку є платниками згаданого збору; • юридичні особи — платники єдиного податку незважаючи на те, що вони не є платниками зборів (внесків) до Пенсійного фонду, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, зобов'язані утримувати такі збори з найманих працівників. Наймані працівники підприємств продовжують залишатися платниками таких зборів. Сума заробітної плати включається до сукупного доходу працівника і є об'єктом для утримань збору па обов'язкове державне пенсійне страхування за ставкою 1% або 2%, на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездат- | ності та витратами, зумовленими народженням та похованням за ставкою 0,25% або 0,5 % та обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття за ставкою 0,5%; 1 платники єдиного податку не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій, перелік яких визначений стат- [ тею 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне стра- ; хування» від 26.Об. 1997р. № 400/97-ВР зі змінами і доповненнями, а І саме: 1) з купівлі-продажу валют; 2) при відчуженні легкових автомобілів; 3) при придбанні нерухомого майна. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення першої групи основних фондів згідно Із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»; 4) за користування послугами стільникового рухомого зв'язку; • статтею б Указу Президента України від 28.06.99р. №746/99 визначено, що фізична особа - суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб, Наймані працівники не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Отже, звільняється від сплати прибуткового податку тільки підприємець з власних доходів, отриманих від здійснення підприємницької діяльності. Юридичні особи - платники єдиного податку не звільняються від обов'язку нарахування, утримання та перерахування до бюджету прибуткового податку з громадян з доходів, які виплачуються найманим працівникам, включаючи членів сім'ї, та подання відомостей про виплачені їм доходи до органів державної податкової служби. Особи, які перебувають з платником єдиного податку в трудових відносинах, отримують від нього відповідну винагороду за виконану роботу, в тому числі у вигляді заробітної плати, а не дохід від здійснення підприємницької діяльності. Таким чином, з найманих працівників прибутковий податок суб'єкт малого підприємництва - платник єдиного податку повинен утримувати і перераховувати до бюджету; • відповідно до пункту 1.29 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», податок на дивіденди є видом податку на прибуток і не вважається нововведеним податком. Відповідно до частини першої статті 6 Указу Президента України від 28.06.99р. №746/99 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником ряду податків і зборів (обов'язкових платежів), серед яких і податок на прибуток підприємств. В абзаці другому частини першої статті 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» зазначено, що для суб'єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку. Тому, враховуючи вищенаведене, для суб'єктів малого підприємництва сплата єдиного податку замінює сплату податку на прибуток, а також податку на дивіденди як різновиду податку на прибуток. У своїй роботі ревізор повинен враховувати, що загальний перелік податків та зборів (обов'язкових платежів), які платник єдиного податку повинен сплачувати, є ширшим від вищезгаданих і включає: Із загальнодержавних: 1) податок на додану вартість (за умови застосування 6% ставки еди ного податку); 2) акцизний збір.; 3) прибутковий податок з громадян; 4) мито; 5) державне мито; 6) рентні платежі; 7) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; 8) збір за геологорозвідувальні роботи, викопані за рахунок державного бюджету; 9) збір за забруднення навколишнього природного середовища; 10) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; 11) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України; 12) збір за використання радіочастотного ресурсу України; З місцевих податків та зборів (обов'язкових платежів): 1) податок з реклами; 2) збір за право використання місцевої символіки; 3) збір за право проведення кіно- і телезйомок; 4) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей. Платники єдиного податку — юридичні особи повинні вести податковий облік за тими податками, платниками яких вони в згідно із вищевказаним Указом. ЧАСТИНА IV НОРМАТИВНА БАЗА ЗАКОН УКРАЇНИ Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 10 січня 2002 року № 2921-ПІ, від 10 січня 2002 року № 2922-111 Цей закон визначає статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності. Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Структура державної контрольно-ревізійної служби Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах. Стаття 2, Головні завдання державної контрольно-ревізійної служби Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також па підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому. Державний контроль здійснюється у формі ревізій і перевірок. Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт. Перевірка ^ це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою. Стаття 3. Законодавство, яким керується державна контрольно-ревізійна служба Державна контрольно-ревізійна служба у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента та Кабінету Міністрів України. Стаття 4. Підпорядкованість державної контрольно-ревізійної служби та координація її діяльності з іншими контролюючими органами Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України І підпорядковується Міністерству фінансів України. Контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Кисві і Севастополі підпорядковуються Головному контрольно-ревізійному управлінню України, До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь входять контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах і районах у містах. Державна контрольно-ревізійна служба координує свою діяльність з місцевими Радами народних депутатів та органами виконавчої влади, фінансовими органами, державною податкового службою, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки. Стаття 5. Призначення працівників державної контрольно-ревізійної служби Головне контрольно-ревізійне управління України очолює заступник Міністра фінансів України, начальник управління, який призначається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра фінансів України. Контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі очолюють начальники, які призначаються начальником Головного контрольно-ревізійного управління України за погодженням з Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Начальники контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Кисві і Севастополі призначають і звільняють керівників контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) б районах, містах і районах у містах. Стаття 6. Фінансування державної контрольно-ревізійної служби Видатки на утримання державної контрольно-ревізійної служ.би визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету. Стаття 7, Статус державної контрольно-ревізійної служби Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Кисві і Севастополі с юридичними особами, мають самостійні кошториси, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатки із зображенням Державного герба України і з своїм найменуванням. Контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах і районах у містах як структурні підрозділи контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі мають печатки і відповідні бланки. В окремих випадках Головне контрольно-ревізійне управління України має право вирішувати питання про надання права юридичної особи окремим контрольно-ревізійним підрозділам в районах, містах і районах у містах. Положення про державну контрольно-ревізійну службу затверджується Кабінетом Міністрів України, Розділ II. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНОЇ СЛУЖБИ Стаття 8. Основні Функції Головного контрольно-ревізійного управління України і контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Кисві І Севастополі виконують такі функції: 1) організують роботу контрольно-ревізійних підрозділів в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі по проведенню ревізій і перевірок, узагальнюють наслідки документальних ревізій і перевірок і у випадках, передбачених законодавством, повідомляють про них органам законодавчої та виконавчої влади; 2) проводять ревізії та перевірки фінансової діяльності, етапу збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, в державних фондах, в бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів; 3) проводять ревізії та перевірки правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету; 4) проводять ревізії та перевірки повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів; 5) здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками; 6) розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок; 7) здійснюють методичне керівництво і контроль за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють досвід проведення ревізій та перевірок і поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо удосконалення контролю. Органи контрольно-ревізійної' служби розглядають листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань. Звернення, де повідомляється про крадіжки, розтрати, недостачі, інші серйозні правопорушення, негайно пересилаються правоохоронним органам для прийняття рішення згідно з чинним законодавством. Стаття 9. Функції контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, ГРУП) У районах, містах і районах у містах Контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах і районах у містах викопують функції, визначені статтею 8 цього Закону (за винятком пунктів І і 7). РОЗДІЛІМ. ПРАВА, ОБОВ'ЯЗКИ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНОЇ СЛУЖБИ Стаття 10. Права державної контрольно-ревізійної служби Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право; 1) ревізувати і перевіряти у міністерствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, державних фондах, на підприємствах, в установах і організаціях грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); 2) безперешкодного доступу на склади, у сховища, виробничі та інші примі-піення для їх обстеження і з'ясування питань, пов'язаних з ревізією або перевіркою. Зупиняти видаткові операції за рахунками у банках та інших фінансових установах у випадках, коли керівництво об'єкта, на якому необхідно провести ревізію або перевірку, перешкоджає працівнику державної контрольно-ревізійної служби викопувати свої обов'язки; 3) залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців відповідних міністерств, державних комітетів, інших органів державної виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установ і організацій для проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та Інших робіт, контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок з оплатою за рахунок спеціально передбачених на цю мсту коштів; 4) вимагати від керівників об'єктів, що ревізуються або перевіряються, проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків, у необхідних випадках опечатувати каси та касові приміщення, склади, архіви, а при виявленні підробок, Інших зловживань вилучати необхідні документи па строк до закінчення ревізії або перевірки, залишаючи у справах акт вилучення та копії або регістри вилучених документів; 5) одержувати від Національного банку України та його установ, банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції та залишки коштів на рахунках об'єктів, що ревізуються або перевіряються, а від інших підприємств і організацій, в тому числі недержавних форм власності, - довідки і копії документів про операції та розрахунки з підприємствами, установами, організаціями, що ревізуються або перевіряються. Одержання від банків інформації, що становить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність"; 6) одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб об'єктів, що ревізуються або перевіряються, письмові пояснення з питань, які виникають у ході ревізій і перевірок; 7) пред'являти керівникам та іншим службовим особам об'єктів, що ревізуються або перевіряються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати до бюджету виявлені ревізіями або перевірками приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; 8) стягувати у доход держави кошти, одержані міністерствами, відомствами, державними комітетами, державними фондами, підприємствами, установами і організаціями за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства; 9) накладати у випадках, перед бачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій адміністративні стягнення; 10) застосовувати до підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені пунктом 7 статті 11 Закону «Про державну податкову службу в Україні». Стаття 11. Проведення ревізій та перевірок Ревізія або перевірка проводиться на підставі документа, підписаного начальником контрольно-ревізійної служби, начальником управління, їх заступниками або керівником підрозділу служби в районі, місті або районі у місті. За ініціативою державної контрольно-ревізійної служби ревізія або перевірка підприємства, установи, організації може проводитись не частіше ніж один раз на рік. Ревізію або перевірку за дорученням правоохоронних органів може бути проведено у будь-який час, Службові особи державної контрольно-ревізійної служби зобов'язані пред'явити документ на право проведення ревізії або перевірки керівним працівникам відповідного підприємства, установи або організації. Стаття 12. Обов'язки і відповідальність службових осіб державної контрольно-ревізійної служби Службові особи державних контрольно-ревізійних служб зобов'язані суворо додержувати Конституції України, законів України, прав та інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, що охороняються законом. За невиконання або неналежне виконання службовими особами державних контрольно-ревізійних служб своїх обов'язків вони притягаються до дисциплінарної та кримінальної відповідальності відповідно до чинного законодавства. Працівники державної контрольно-ревізійної служби зобов'язані у випадках виявлення зловживань і порушень чинного законодавства передавати правоохоронним органам матеріали ревізій, а також повідомляти про виявлені зловживання і порушення державним органам і органам, уповноваженим управляти державним майном. При вилученій документів у зв'язку з їх підробкою або виявленими зловживаннями працівник державної контрольно-ревізійної служби зобов'язаний негайно повідомити про це в правоохоронні органи. Вилучені документи зберігаються до закінчення ревізії або перевірки. Після цього вони повертаються відповідному підприємству, установі або організації, якщо правоохоронними органами не прийнято рішення про виїмку цих документів. Працівники державної контрольно-ревізійної служби повинні забезпечувати дотримання комерційної та службової таємниць. Стаття 13. Розгляд скарг на дії службових осіб державної контрольно-ревізійної служби Скарги на дії службових осіб в районах, містах, районах у містах та службових осіб контрольно-ревізійних управлінь розглядаються і вирішуються начальниками цих управлінь. Скарги на дію службових осіб Головного контрольно-ревізійного управління України та начальників контрольно-ревізійних управлінь Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя розглядаються та вирішуються начальником Головного контрольно-ревізійного управління України. Скарги розглядаються і рішення за ними приймаються не пізніш як у місячний строк з моменту їх надходження. У разі незгоди юридичних І фізичних осіб з цими рішеннями вони можуть бути оскаржені до суду чи арбітражного суду. Подання скарги не припиняє оскаржуваної дії службових осіб державної контрольно-ревізійної служби. Розділ IV. ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ СЛУЖБОВИХ ОСІБ ДЕРЖАВНОЇ КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНОЇ СЛУЖБИ Стаття 14. Взаємовідносини державної контрольно-ревізійної служби з правоохоронними органами Органи державної контрольно-ревізійної служби проводять ревізії та перевірки суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності за постановою прокурора або слідчого, винесеною в ході розслідування кримінальної справи. За дорученням Прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, податкових інспекцій у випадках, передбачених Законом, органи державної контрольно-ревізійної служби проводять ревізії та перевірки на підконтрольних підприємствах, в установах та організаціях всіх форм власності. Ревізії та перевірки на прохання правоохоронних органів можуть проводитись також і в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Працівники правоохоронних органів зобов'язані сприяти службовим особам державної контрольно-ревізійної служби у виконанні їх обов'язків. У разі недопущення працівників державної контрольно-ревізійної служби на територію підприємства, установи, організації, відмови у наданні документів для ревізії або перевірки та будь-якої іншої протиправної дії органи міліції на прохання цих осіб зобов'язані негайно вжити відповідних заходів для припинення такої протидії, забезпечити нормальне проведення ревізії або перевірки, охорону працівників контрольно-ревізійної служби, документів та матеріалів, що перевіряються, а також вжити заходів для притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності. Стаття 15. Правове становище службових осіб державної контрольно-ревізійної служби Службові особи державної контрольно-ревізійної служби є представниками органів державної виконавчої влади. Законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються чи перевіряються. Працівник державної контрольно-ревізійної служби при виконанні покладених на нього обов'язків керується чинним законодавством і виконує вказівки своїх керівників. Ніхто інший, за винятком передбачених законодавством випадків, не вправі втручатися в діяльність службової особи державної контрольно-ревізійної служби. Втручання в діяльність працівника державної контрольно-ревізійної служби тягне за собою відповідальність, передбачену законодавчими актами. Стаття 16. Правовий захист службових осіб державної контрольно-ревізійної служби Службова особа державної контрольно-ревізійної служби при виконанні своїх службових обов'язків перебуває під захистом закону. Держава гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності та майна службової особи державної контрольно-ревізійної служби і членів її сім'ї від злочинних посягань та інших протиправних дій. Звільнення службової особи державної контрольно-ревізійної служби з посади у зв'язку з вчиненням злочину під час виконання своїх обов'язків допускається лише після винесення щодо неї обвинувального вироку суду, який набрав чинності. Стаття 17. Державне страхування та відшкодування заподіяної шкоди у разі загибелі або каліцтва службової особи державної контрольно-ревізійної служби У разі загибелі службової особи державної контрольно-ревізійної служби у зв'язку з виконанням службових обов'язків сім'ї загиблого або Його утриманцям виплачується одноразова допомога у розмірі десятирічного грошового утримання загиблого за останньою посадою, яку він займав, за рахунок державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб. У разі заподіяння службовій особі державної контрольно-ревізійної служби тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням нею службових обов'язків, що перешкоджають надалі займатися професійною діяльністю, їй виплачується одноразова допомога в розмірі п'ятирічного грошового утримання за останньою посадою, яку вона займала, за рахунок коштів державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб і у встановленому порядку призначається пенсія по інвалідності. У разі заподіяння службовій особі державної контрольно-ревізійної служби тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням нею службових обов'язків, що не перешкоджають надалі займатися професійною діяльністю, їй виплачується одноразова допомога у розмірі річного грошового утримання за рахунок коштів державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб. Збитки, завдані майну службової особи державної контрольно-ревізійної служби або членів її сім'ї у зв'язку з виконанням нею службових обов'язків, компенсуються в повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб. Річне грошове утримання служботю'і особи державної контрольно-ревізійної служби, що береться для нарахування розміру одноразової допомоги, включає всі види грошових виплат, які отримувала службова особа за час роботи в державній контрольно-ревізійній службі за рік, що передував року загибелі або ушкодження здоров'я. Суми одноразової допомоги та відшкодування майнових збитків оподаткуванню не підлягають. Усі службові особи державної контрольно-ревізійної служби підлягають державному обов'язковому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, а в разі поранення, контузії, травм або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, у розмірі від шестимісячного до п'ятирічного грошового утримання за останньою посадою залежно від ступеня втрати працездатності. Порядок та умови страхування службової особи державної контрольно-ревізійної служби встановлюються Кабінетом Міністрів України. Президент України м. Київ 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ Л. КРАВЧУК Про затвердження Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні Наказ Головного контрольно-ревізійного управління України від 3 жовтня 1997 року № 121 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 жовтня 1997 р. (Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Головного контрольно- ревізійного управління України від 4 жовтня 1999 року № 88, від 29 листопада 2000 року № 95) На виконання Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» та згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.93 № 515 «Питання державної контрольно-ревізійної служби в Україні» НАКАЗУЮ: Затвердити Інструкцію про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні, що додається. Перший заступник начальника ГоловКРУ України М. В. РОМАНІВ ЗАТВЕРДЖЕНО наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 3 жовтня 1997 р. № 121 Заресстровано п Міністерстві юстиції України 24 жовтня 1997 р. ла № 497/2301 ІНСТРУКЦІЯ про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні 1. Загальні положення 1.1. Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні розроблена на підставі Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», введеного в дію Постановою Верховної Ради України від 26.01.93 р., та Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України, затвердженого Указом Президеита України від 28.11.2000 № 1265, та Указу Президента України від 23.07.98 № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», і визначає, порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні. 1.2. Державна контрольно-ревізійна служба у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами І розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також наказами Мінфіну України. 1.3. Ревізії і перевірки повинні сприяти зміцненню державної фінансової дисципліни, поліпшенню фінансового стану підприємств, установ та організацій, збереженню державного і комунального майна, попередженню зловживань, поповненню доходів бюджету. 1.4. Організація проведення ревізії (перевірки) регламентується виключно Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» та цією Інструкцією. Працівник, що здійснює ревізію (перевірку), виконує службове доручення й безпосередньо підпорядковується керівнику органу державної контрольно-ревізійної служби, Втручання органів виконавчої влади, включаючи правоохоронні, та органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, засобів масової інформації, об'єднань громадян та їхніх представників у діяльність органів ДКРС, що здійснюється в межах чинного законодавства, забороняється. 1.5. Терміни, що їх ужито в цій Інструкції, мають таке значення: 1.5.1. Законодавство з фінансових питань - сукупність чинних на будь-який момент контрольного періоду законів та інших нормативно-правових актів держави, якими регулюються процеси утворення, розподілу та використання фінансових ресурсів держави, а також грошові, кредитні й товарообмінні відносини. Основними видами фінансових ресурсів є: прибуток; амортизаційні відрахування; податки й збори з підприємств, установ і організацій та з населення; відрахування на соціальні потреби; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; виручка від реалізації безхазяйного та наявного в надлишках майна; надходження від продажу державних запасів і резервів; надходження від здавання в оренду об'єктів нерухомості, земельних ділянок, устаткування, транспортних засобів; надходження в погашення кредитів, наданих раніше іншим країнам; одержання кредитів і гуманітарної допомоги з-за кордону; надлишок обігових котіттів. 1.5.2. Фінансова дисципліна - стан дотримання органами державної влади й місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання всіх форм власності, об'єднаннями громадян, посадовими особами, громадянами України та іноземними громадянами визначених законодавством та нормативно-правовими актами фінансово-правових норм. 1.5.3. Фінансове правопорушення - дія або бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання всіх форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб, громадян України та іноземних громадян, наслідком яких стало невиконання фінансово-правових норм. 1.5.4. Зустрічна перевірка - метод документального підтвердження на підприємстві, в установі чи організації, що мали договірні взаємовідносини з об'єктом контролю, на прохання контрольного чи правоохоронного органу виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності (повноти відображення в обліку об'єкта контролю). 1.5.5. Підконтрольні органам ДКРС підприємства, установи, організації -центральні та місцеві органи виконавчої влади (крім Адміністрації Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Служби безпеки України), інші бюджетні установи й організації, казенні підприємства незалежно від джерел фінансування, а також підприємства та організації, їх об'єднання незалежно від форми власності, організаційно-правових форм, відомчої належності та підпорядкованості, що отримують (отримували в ревізійному періоді) кошти з бюджетів усіх рівнів чи державних цільових фондів, інші державні кошти (в тому числі державних валютних фондів) та/або кошти, що залишаються у розпорядженні суб'єктів господарювання в зв'язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів. 1.5.6. Правоохоронні органи - органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, підрозділи податкової міліції. 1.5.7. Компетенція органів ДКРС - постійні й тимчасові повноваження органів ДКРС, делеговані їм державою й закріплені за ними статтею 8 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» та іншими законами й нормативно-правовими актами України (передусім законами про державний бюджет, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України), па здійснення в порядку, визначеному статтями 2 і 14 Закону, контролю за дотриманням законодавства з фінансових питань. 1.5.8. Збитки - незаконні грошові або матеріальні витрати, проведені кредитором - об'єктом ревізії (перевірки), втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання були виконані боржником у межах терміну позовної давності. 1.5.9. Акт ревізії - службовий двосторонній документ, який стверджує факт проведення комплексної, фінансової чи тематичної ревізії, що відображає її результати стосовно наслідків окремих фінансово-господарських операцій чи діяльності підприємства в цілому І є носієм доказової інформації про виявлені й систематизовані за економічною однорідністю недоліки в господарюванні та порушення законів і інших иормативно-правових актів. 1.5.10. Комерційна таємниця - склад і обсяг відомостей, що визначені керівником підприємства відповідно до ч. 1 ст. ЗО Закону України «Про підприємства в Україні» та постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.93 № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці». Не є комерційною таємницею установчі документи, документи, що дозволяють займатися господарською діяльністю, інформація за всіма встановленими формами державної звітності, дані, потрібні для обчислення й сплати податків (інших обов'язкових платежів), та документи про їх сплату й платоспроможність підприємства, установи, організації тощо. Працівник, що проводить ревізію (перевірку), має право запросити и керівника об'єкта контролю перелік і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, та порядок їх захисту і зобов'язаний дотримуватися Його. Зокрема - не запрошувати в посадових осіб документи з відомостями, що містять комерційну тасмни-цю, якщо цього не вимагає перелік питань програми ревізії (перевірки). 1.5.11. Службова таємниця - склад і обсяг відомостей, що є в розпорядженні конкретного органу державної контрольно-ревізійної служби або її посадової особи стосовно об'єктів контролю, контрольних, правоохоронних та інших державних органів, їх працівників, способів досягнення визначених законодавством завдань, що необхідні для якісного проведення контрольно-ревізійних дій, забезпечення відповідної їх раптовості та ефективності і які з цієї причини на певний період не підлягають зовнішньому чи внутрішньому розголошенню. Службовими таємницями, зокрема, є: - положення плану контрольно-ревізійної роботи на термін до часу повідомлення об'єкта контролю про початок проведення ревізії (перевірки); - факти виявлених під час проведення ревізій і перевірок порушень, зло- вживань до їх повного документального підтвердження й закріплення в актах, а також заплановані з цією метою зустрічні перевірки, раптові інвентаризації готівки й майна, контрольні обміри та інші ревізійні дії; - надані правоохоронними органами оперативні та інші відомості щодо діяльності підприємств, установ і організацій (вчинених порушень, зловживань посадових осіб, дані посадовими особами письмові пояснення, протоколи допиту з конкретних питань тощо); - Інформація про оперативну й слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, їхніх органів дізнання в тих випадках, коли її розголошення може зашкодити слідству, порушити право людини на справедливий та об'єктивний розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи; - конкретні пояснення посадових осіб щодо виявлених фактів зловживань, крадіжок тощо; - відомості, які містяться у зверненнях громадян щодо їхнього (чи інших громадян) особистого життя, та інша інформація, що зачіпає (порушує) їхні права та законні Інтереси; - документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (до- повідні записки, персписка між підрозділами, матеріали колегій тощо), якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності ДКРС, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю; - інформація банківських і фінансових установ, підготовлена на запити органів державної контрольно-ревізійної служби; - чернетки матеріалів ревізій і перевірок. 2. Основні завдання ревізій і перевірок Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби е здійснення контролю за: - використанням коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до складу бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів; - виконанням державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів; - використанням матеріальних цінностей і нематеріальних активів, що перебувають у державній чи комунальній власності, бюджетних позик та кредитів, а також позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів; - веденням бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах, в установах та організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та/або державних цільових фондів, в тому числі валютних. Основними завданнями ревізій (перевірок) є: 2.1. При проведенні ревізій (перевірок) виконання бюджетів, стану роботи фінансових органів і органів Державного казначейства Автономної Республіки Крим, областей, районів, містКисваі Севастополя: 2.1.1. Перевірка дотримання чинних нормативних актів щодо виконання бюджетів відповідних рівнів, стану роботи фінансових органів і органів Державного казначейства. 2.1.2. Ревізія поточного рахунку відповідного бюджету, позабюджетних і валютних коштів органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, передбачених чинним законодавством. 2.1.3. Ревізія правильності витрачання коштів на утримання фінансових органів і органів Державного казначейства, апарату відповідних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. 2.2. При проведенні ревізій (перевірок) бюджетних установ: 2.2.1. Перевірка забезпечення керівництвом установи виконання чинних законодавчих актів та інших нормативних актів щодо фінансів і фінансової діяльності, зокрема, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, які стосуються підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів, оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери, посилення фінансово-бюджетної дисципліни. 2.2.2. Правильність та обгрунтованість розрахунків кошторисних призначень, виконання кошторисів витрат і основних виробничих показників, використання коштів за цільовим призначенням, забезпечення ощадливого витрачання та збереження коштів і матеріальних цінностей, дотримання фінансової дисципліни, правильність і достовірність ведення бухгалтерського обліку та складання звітності. 2.3. При проведенні ревізій (перевірок) в міністерствах і інших центральних органах виконавчої влади: 2.3.1. Перевірка забезпечення виконання положення про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади України, у частині реалізації державної політики у сфері фінансів і контролю. 2.3.2. Законність і правильність утворення в міністерстві централізованих фондів, їх розміри та витрачання за цільовим призначенням, правильність спрямування та використання бюджетного фінансування, кредитних ресурсів та фінансової допомоги, отриманої за рішенням Уряду чи за угодами з Міністерством фінансів України. 2.3.3. Правильність розрахунків витрат на утримання апарату міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, дотримання чинних нормативних актів при витрачанні коштів на їх утримання, забезпечення збереження державного майна. 2.4. При ревізіях (перевірках) на підприємствах і в організаціях державної і комунальної власності: 2.4.1. Перевірка дотримання чинних нормативних актів щодо цільового і ефективного витрачання коштів і матеріальних цінностей, забезпечення їх збереження, використання фінансових інвестицій і нематеріальних активів, цільового й ефективного використання кредитів, отриманих під гарантію Кабінету Міністрів України, та встановлення фінансових можливостей до їх повернення, достовірності звітності та належного стану бухгалтерського обліку. 2.4.2. Перевірка правильності розрахунків з бюджетом, законності отримання доходів, пільг, дотримання чинного законодавства при зміні форми власності шляхом приватизації, законності проведених операцій у сфері зовнішньоекономі-чної діяльності, повноти відрахування коштів до галузевих державних фондів. 2.5. Завдання (мета) ревізії чи перевірки підприємства, організації недержавного сектору економіки (приватного, колективного, спільного підприємства, кооперативу, комерційного банку, довірчого товариства та іншого фінансового посередника тощо), які не одержували бюджетних коштів, коштів державних цільових або валютних фондів, не використовували державного або комунального майна, визначається органом, який доручив її проведення. Така ревізія (перевірка) проводиться, як правило, за переліком питань (програмою), які забезпечать вирішення головного завдання ревізії (перевірки). Якщо суб'єкт господарювання має частку державного майна, то обов'язково здійснюється аналіз ефективності його використання. 3. Планування, організація і проведення ревізій та перевірок 3.1. Ревізії і перевірки проводяться, як правило, на підприємстві, в установі, організації на основі піврічних планів: - Головного контрольно-ревізійного управління, затверджених його Колегією з урахуванням пропозицій Міністерства фінансів і Кабінету Міністрів України; - контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, затверджених Головним контрольно-ревізійним управлінням України; - контрольно-ревізійних відділів у районах, містах і районах у містах, затверджених контрольно-ревізійними управліннями по Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Ревізійні дії за вилученими у підприємства, установи чи організації документами проводяться у місці, узгодженому з органом, що вилучив документи. 3.2. Об'єкти для ревізій включаються в плани контрольно-ревізійної роботи з урахуванням встановленої періодичності ревізій бюджетних установ, за поданням правоохоронних органів, зверненням органів державної влади і власною ініціативою в межах чинного законодавства. Непланові ревізії та перевірки проводяться, як правило, за окремими зверненнями органів державної влади та правоохоронних органів у межах повноважень органів державної контрольно-ревізійної служби, визначених частиною першою Й другою статті 14 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» та статтею 5 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювашія підприємницької діяльності». Ревізії та перевірки з фінансових питань, нспідконтрольних органам державної контрольно-ревізійної служби підприємств, установ І організацій, проводяться виключно за дорученнями Адміністрації Президента України та Кабінету Міністрів України. 3.3. Державна контрольно-ревізійна служба координує свою діяльність з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фінансовими органами, державними податковими адміністраціями, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України. 3.4. Ревізія (перевірка) міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, підприємства, установи, організації у плановому порядку чи за ініціативою органів державної контрольно-ревізійної служби може проводитись не частіше ніж один раз на рік. Дата початку проведення планової ревізії (перевірки) суб'єкта господарювання погоджується з податковим органом, суб'єкт підприємницької діяльності письмово повідомляється про це контрольно-ревізійним підрозділом не пізніше як за 10 днів до початку ревізії (перевірки). Особливості проведення ревізії чи перевірки за зверненнями правоохоронних органів визначаються Інструкцією про організацію проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненнями правоохоронних органів, що затверджується Головним контрольно-ревізійним управлінням України. 3.5. При плануванні та проведенні ревізій і перевірок працівники державної контрольно-ревізійної служби зобов'язані забезпечувати дотримання службової і комерційної таємниць. За розголошення державних, службових та комерційних таємниць працівники органів ДКРС несуть установлену законодавством відповідальність. Розголошення посадовою особою державної, комерційної чи службової таємниці є порушенням трудових обов'язків, за яке передбачено звільнення з роботи як за одноразове грубе їх порушення згідно з п. 1. статті 41 Кодексу законів про працю України. 3.6. Ревізії виконання бюджету та стану роботи фінансових органів і органів Державного казначейства Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя проводяться комплексно Головним контрольно-ревізійним управлінням України разом з Міністерством фінансів України, Головним управлінням Державного казначейства України за узгодженим між ними планом. 3.7. Ревізії виконання бюджету та стану роботи фінансових органів і органів Державного казначейства районів, міст обласного підпорядкування, районів у містах проводяться комплексно контрольно-ревізійними управліннями в областях разом з обласними фінансовими управліннями, обласними управліннями Державного казначейства за узгодженим між ними планом. 3.8. Ревізії стану виконання бюджету та збереження коштів і матеріальних цінностей в сільських, селищних і міських (містах районного підпорядкування) радах проводяться комплексно працівниками контрольно-ревізійних відділів разом з працівниками фінансових органів та відділів Державного казначейства у районах і містах. Ревізія операцій по справлянню податків та інших платежів від населення проводиться податковими органами, як правило, одночасно з ревізією збереження коштів і матеріальних цінностей. 3.9. Ревізії бюджетних установ, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, Київського і Севастопольського міських бюджетів, проводяться Головним контрольно-ревізійним управлінням України, контрольно-ревізійними управліннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. 3.10. Ревізії бюджетних установ, які утримуються за рахунок місцевих бюджетів, проводяться контрольно-ревізійними управліннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійними відділами в районах і містах. 3.11. Ревізії з питань витрачання коштів і матеріальних цінностей у міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, радах і державних адміністраціях областей, міст Києва і Севастополя проводяться Головним контрольно-ревізійним управлінням України, а у державних адміністраціях і радах районів, міст обласного підпорядкування та районів у містах, органах управління обласних, районних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій та органах господарського управління середнього рівня - контрольно-ревізійними управліннями відповідно в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та за їх дорученнями - контрольно-ревізійними відділами в районах і містах. У разі необхідності контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Кисві і Севастополі та контрольно-ревізійні відділи в містах І районах, за дорученням Головного контрольно-ревізійного управління України, проводять ревізії в міністерствах та інших центральних і місцевих органах виконавчої влади, в органах господарського управління, установах і організаціях незалежно від того, за рахунок якого бюджету попи утримуються. 3.12. Ревізії та перевірки підприємств і організацій, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, а також перевірки правильності використання бюджетних позичок і державних кредитів, своєчасності їх повернення та сплати відсотків за користування ними проводяться органами державної контрольно-ревізійної служби всіх рівнів. 3.13. Ревізії та перевірки Національного банку України, його установ і організацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі за дорученнями Президента України чи Верховної Ради України проводяться Головним контрольно-ревізійним управлінням України, відповідними підрозділами контрольно-ревізійної служби на місцях (за дорученням Головного контрольно-ревізійного управління України). 3.14. Ревізії та перевірки установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету, проводяться Головним контрольно-ревізійним управлінням України та за його дорученням контрольно-ревізійними управліннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. 3.15. Під час проведення ревізій бюджетних установ, підприємств і організацій доцільно широко практикувати проведення зустрічних перевірок. 3.16. На проведення кожної ревізії (перевірки) працівнику органу державної контрольно-ревізійної служби видасться спеціальна посвідка, підписана керівником відповідного підрозділу служби або його заступником та скріплена печаткою цього підрозділу. 3.17. Службові особи державної контрольно-ревізійної служби зобов'язані пред'являти керівнику підприємства (установи, організації), яке буде ревізуватись, посвідчення на право проведення ревізії чи перевірки та на його прохання проставити підписи в журналі відвідування підприємства (установи, організації). 3.18. До участі в ревізіях і перевірках, які проводяться працівниками державної контрольно-ревізійної служби, можуть залучатись на договірних засадах спеціалісти відповідних міністерств та інших органів виконавчої влади, органів державного управління, економічних, бухгалтерських та інших структурних підрозділів підприємств, установ і організацій. 3.19. Строки проведення ревізій та склад ревізійних груп визначаються з урахуванням того обсягу роботи, якого потребує вирішення конкретних питань кожної ревізії (перевірки). 3.20. Термін ревізії (перевірки), як правило - не більше ЗО робочих днів. В окремих випадках, у разі особливої складності, цей строк за доповідною запискою керівника ревізійної групи може бути продовжений керівником контрольно-ревізійного органу, з ініціативи якого проводиться ревізія (перевірка). 3.21. Проведенню ревізії (перевірки) повинна передувати підготовка, вивчення у відповідних правоохоронних, митних органах, органах Державного казначейства, в установах банків, а також в інших органах матеріалів, які стосуються діяльності та фінансового стану підприємства, установи, організації, яка підлягає ревізії (перевірці). На основі вивчення цих матеріалів розробляється програма ревізії (перевірки), в якій визначаються період ревізії (перевірки), її мета та основні питання, на яких слід зосередити увагу. 3.22. Програма ревізії (перевірки) затверджується керівництвом відповідного структурного підрозділу, яке перевіряє підготовленість учасників до проведення ревізії (перевірки) і дає їм необхідні інструктивні вказівки. 3.23. На основі затвердженої програми ревізії (перевірки) складається план її проведення з визначенням конкретних завдань, виконавців, термінів виконання. В період ревізії при необхідності до програми ревізії (перевірки) і плану її проведення вносяться зміни та доповнення. 3.24. Керівник ревізійної групи (ревізор) з відома керівництва підприємства, організації, установи знайомиться з умовами роботи та особливостями конкретного об'єкта контролю, станом справ по збереженню готівки і матеріальних цінностей, організовує ревізію каси, інвентаризацію матеріальних цінностей та здійснює інші необхідні дії щодо організації і створення умов для нормального проведення ревізії (перевірки). 3.25. Ревізуючі мають право вимагати від керівництва підприємства, установи чи організації, що ревізується, щоб матеріально відповідальні особи в обов'язковому порядку брали участь в проведенні інвентаризацій, перевірці довірених їм цінностей, контрольних обмірах виконаних робіт, контрольних запусках у виробництво сировини та матеріалів, відборі проб та зразків на дослідження, а також при інших аналогічних діях, спрямованих на перевірку стану збереження грошових коштів і матеріальних цінностей та діяльності матеріально відповідальних осіб. 3.26. Працівникам державної контрольно-ревізійної служби па об'єкті, що ревізується (перевіряється), надасться місце для роботи, можливість користуватися зв'язком, розмножувальною технікою, іншими послугами для забезпечення нормальних умов праці. 3.27. Якщо в ході підготовки до ревізії (перевірки) або на початку ревізії (перевірки) буде встановлено, що па підприємстві, в установі чи в організації відсутній належний бухгалтерський облік, що унеможливлює якісне її проведення, то ревізори подають керівництву контрольно-ревізійного підрозділу доповідну записку, на підставі якої контрольно-ревізійний підрозділ пред'являє письмові вимоги керівництву об'єкта контролю щодо приведення обліку у відповідність з чинним законодавством з попереднім визначенням стороною, що ревізується (перевіряється), конкретних строків виконання цієї роботи. У таких випадках ревізію слід розпочати після поновлення обліку. Ревізори не повинні поновлювати облік на підприємстві (в установі, організації), яке підлягає ревізії, та проводити ревізію за поновленим ними ж обліком. 3.28. Ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій проводяться шляхом перевірки дотримання чинних законів та інших нормативно-правових актів; уважного і всебічного вивчення наявних бухгалтерських та інших документів, перевірки правильності відображення (проведення) в обліку операцій з готівкою і матеріальними цінностями; проведення зустрічних перевірок в установах банків, постачальників і споживачів; контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво; контрольних аналізів готової продукції; перевірки правильності застосування норм витрат сировини і матеріалів, виходу готової продукції і природних втрат; перевірки зберігання готівки і матеріальних цінностей, організації їх інвентаризації; ретельної перевірки правильності віднесення витрат на виробництво і розрахунків з бюджетом; перевірки дотримання методики оцінки майна при реалізації та приватизації, проведення індексації. 3.29. При виявленій фактів порушень .законів України, постанов Верховної Ради України, нормативних актів Президента України та Кабінету Міністрів України, а також нормативних актів міністерств і відомств, зареєстрованих в установленому порядку в Міністерстві юстиції України, фактів незаконного і нецільового витрачання державних коштів, приховування від бюджету належних йому платежів та інших порушень фінансової дисципліни або зловживань, перевіряючі повинні отримати письмові пояснення від посадових та інших причетних до цього осіб, а також встановити розмір шкоди і заподіяних збитків, причини і обставини їх виникнення, осіб, з вини яких вони допущені. Розмір збитків визначається у відповідності з чинним законодавством. 3.30. При виявленні недостач готівки, матеріальних цінностей чи зловживань працівники державної контрольно-ревізійної служби в строк не пізніше 7 робочих днів після підписання акта ревізії (перевірки) посадовими особами об'єкта контролю чи складання акта про відмову в його підписанні при відсутності зауважень керівництва перевіреного підприємства, установи чи організації або не пізніше 20 робочих днів - при наявності таких зауважень передають матеріали ревізії (перевірки) згідно з описом у правоохоронні органи для проведення розслідування, притягнення винних осіб до відповідальності, забезпечення відшкодування збитків, а також повідомляють про виявлені зловживання й порушення в державні органи й органи, уповноважені управляти державним майном. Вилучення ревізуючими необхідних оригіналів документів у випадках, коли їх збереження в організації, що ревізується, не гарантується, а також у випадках виявлення фіктивних документів, підробок і фальсифікацій проводиться на строк до закінчення ревізії або перевірки. У справах організації, підприємства, установи залишається акт вилучення та копії або реєстр вилучених документів, завірені підписами ревізуючого та головного бухгалтера або іншої відповідальної особи організації, яка ревізується. Про вилучення в період ревізії (перевірки) оригіналів необхідних документів невідкладно письмово повідомляється правоохоронний орган, який вирішує питання щодо забезпечення їх збереження, а після завершення ревізії (перевірки) - щодо потреби в приєднанні їх до справи. 3.31. Посадові та інші особи суб'єктів господарювання, що ревізуються (перевіряються), які не виконують законних вимог ревізорів під час проведення ревізій (перевірок) або створюють їм в цьому перепони, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. 3.32. Основні питання, відповідь на які необхідно дати при проведенні ревізій та перевірок 3.32.1. При проведенні перевірки виконання бюджету та стану роботи фінансових органів і органів Державного казначейства Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя слід перевірити: а) виконання чинних нормативних актів щодо бюджету, фінансів і контролю, зокрема, законів України «Про бюджетну систему України», про Державний бюджет України на поточний рік, відповідних указів Президента України і інших чинних нормативних актів в частині, яка стосується цих ділянок роботи фінансових і казначейських органів; б) наявність і правильність розрахунків та обгрунтувань доходів і видатків бюджету і позабюджетних фондів; ми забезпечено дотримання нормативів відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і інших платежів до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, правильність розподілу джерел доходів і видатків між місцевими бюджетами вказаних адміністративно-територіальних одиниць; в) стан роботи Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських фінансових управлінь, районних, міських і районних у містах фінансових органів та відповідних органів Державного казначейства щодо забезпечення правильності планування і використання фонду заробітної плати по бюджетних установах і органах виконавчої влади та місцевого самоврядування; внесення конкретних пропозицій і здійснення заходів по скороченню бюджетних витрат за рахунок припинення реалізації окремих регіональних програм, не повністю забезпечених джерелами фінансування; приведення мережі, штатів і контингентів установ у відповідність з бюджетними призначеннями на їх утримання тощо; г) правильність утворення і використання резервного фонду Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування; г) розміри дотацій і субвенцій, які передбачено отримати в бюджеті Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя з Державного бюджету України, правильність їх розрахунків і обгрунтувань, скільки їх фактично отримано за відповідний період, чи не мали місця випадки витрачання дотацій і субвенцій не за цільовим призначенням; д) за рахунок яких надходжень планувалось І фактично було утворено позабюджетні фонди Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій чи органів місцевого самоврядування відповідного рівня; чи не передбачалось в бюджеті та ми не мали місця випадки спрямування бюджетних коштів у позабюджетні фонди; е) стан виконання бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст Кисва і Севастополя, а також міських, селищних і сільських бюджетів по доходах і видатках; причини невиконання доходної частини відповідного бюджету по окремих джерелах доходів. Що конкретно робив фінансовий орган, щоб домогтися виконання і перевиконання доходної частини бюджету, як в цілому, так і по кожному джерелу надходження доходу; є) дотримання фінансовими органами і органами Державного казначейства діючого порядку фінансування установ і організацій, зокрема, чи не допускалось перерахування грошових коштів з основного поточного рахунку бюджету на видатки, не передбачені бюджетом, у більших розмірах, ніж передбачено бюджетом, на фінансування позабюджетних фондів та на інші необгрунтовані і не передбачені чинним законодавством заходи; ж) чи приймали Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади відповідного рівня, органи місцевого самоврядування рішення про спрямування бюджетних коштів на видатки, не передбачені бюджетом. Такі рішення можуть прийматись тільки при наявності в бюджеті вільних бюджетних коштів (вільного залишку коштів на початок бюджетного року, додатково одержаного доходу в процесі виконання бюджету, перевищення доходів над видатками), або якщо у регіоні вишукано додаткові фінансові ресурси, які покривають ці видатки; з) чи не мали місця випадки спрямування коштів бюджету па депозитні рахунки в банках (як за ініціативою фіноргану, так і відповідно до рішення органу виконавчої влади) з посиланням на те, що нібито в бюджеті є тимчасово вільні кошти, хоч фактично окремі видатки, передбачені бюджетом, своєчасно не фінансувались; й) чи звертались Уряд Автономної Республіки Крим, виконавчі органи обласних, Київської і Севастопольської міських рад до Кабінету Міністрів України і Міністерства фінансів України, а виконавчі органи районних рад - до відповідних органів обласного рівня з клопотанням про падання їм позичок. Якщо такі клопотання були і позички отримані, то доцільно перевірити їх використання. У разі використання цих коштів не за призначенням видача позички повинна бути припинена, а кошти (отримана позичка) повернуті до бюджету, з якого вони надійшли. Чи не мали місце випадки, коли Уряд Автономної Республіки Крим, виконавчі органи рад ставили питання про надання їм позичок і одночасно приймали рішення про видачу позичок суб'єктам господарювання (особливо недержавного сектору економіки) при умові, що водночас не було забезпечене своєчасне і в повних обсягах фінансування видатків на виплату заробітної плати та інші першочергові і невідкладні заходи, що їх передбачено бюджетом по установах освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення І захисту населення. При перевірці цього питання слід мати на увазі, що ті суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності і підпорядкування, які сплачують податки, збори та інші обов'язкові платежі до бюджету, можуть фінансуватися з бюджету та отримувати позички відповідно до програм економічного і соціального розвитку регіону, але ці позички не повинні бути безпроцентними чи такими, проценти за які є нижчими від розрахункового рівня інфляції; і) як фінансові органи і органи Державного казначейства Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя здійснювали контроль за витрачанням бюджетних коштів установами, підприємствами і організаціями, а також валютних коштів і коштів позабюджетних фондів - органами місцевого самоврядування у випадках, передбачених чинним законодавством. Відповідпо до чинного законодавства органи виконавчої влади разом з органами Міністерства фінансів України здійснюють контроль за станом надходження доходів відповідного бюджету, коштів позабюджетних фондів та правильністю використання підприємствами, установами і організаціями виділених їм з відповідного бюджету асигнувань і котіттів позабюджетних фондів; органи виконавчої влади вищого рівня здійснюють нагляд за ходом виконання бюджету відповідними виконавчими органами нижчого рівня; ї) скоордшювапість роботи фінансових органів і органів Державного казначейства з іншими контролюючими органами, вжиття заходів за результатами перевірок, зокрема, запобігання незаконному витрачанню коштів та відшкодуванню виявлених перевірками незаконних витрат і збитків; й) як здійснювався контроль за своєчасною сплатою комерційними банками відсотків за користування тимчасово вільними залишками бюджетних коштів І котіттів позабюджетних фондів; к) які заходи щодо забезпечення виконання розпоряджень Президента України, постанов Кабінету Міністрів України по активізації боротьби з корупцією і організованою злочинністю, державних цільових програм з цих питань розробляли фінансові органи і органи Державного казначейства та подавали на розгляд і затвердження місцевим державним адміністраціям; л) якість контролю фінансових органів за станом фінансової роботи у сільських, селищних і міських радах, якість і дієвість фінансових органів в проведенні ревізій виконання бюджетів сільських, селищних і міських рад, скоорди-Ішваність цієї роботи з відповідними контрольно-ревізійними підрозділами державної контрольно-ревізійної служби і Державної податкової адміністрації; м) етап роботи з кадрами, їх плинність, розстановку і виховання, роботу по підвищенню ділової кваліфікації, трудову дисципліну, укомплектованість штатів, виконання рішень вищих органів і власних рішень; н) правильність витрачання коштів на утримання фінансових, казначейських органів, місцевих державних адміністрацій і апаратів рад відповідного рівня. 3.32.2. При проведенні ревізій установ і організацій, що фінансуються з бюджету, слід перевіряти: а) наявність єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи, організації, правильність і обгрунтованість його формування. При перевірці цього питання слід користуватися Положенням про порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи, організації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 1997 року № 180; б) правильність списання па витрати котіттів і матеріальних цінностей по кожній зі статей кошторису, наявність належно оформлених касових, банківських та інших бухгалтерських документів, їх достовірність; схоронність (стан збереження) коштів і матеріальних цінностей та правильність ведення їх обліку; при перевірці витрачання коштів па заробітну плату слід, зокрема, перевірю ти правильність встановлення і застосування посадових окладів (ставок) заробітної плати, доплат, надбавок, виплат за заміщення І сумісництво та премій відповідно до чинних нормативних актів; чи не допускались виплати зарплати за невідпрацьовапий час (за час перебування працівників у відпустках, на лікуванні тощо), а також чи не допускалось списання на витрати коштів по фіктивних відомостях на виплату зарплати, по відомостях минулих років (за минулі періоди), па підставних і вигаданих осіб; правильність підсумків у відомостях на виплату заробітної плати, чи не допускались у відомостях на виплату заробітної плати підчистки, дописки і виправлення цифр з метою збільшення суми виплаченої заробітної плати. При наявності підчисток, дописок, виправлень необхідно переконатись у тому, чи власноручно зроблені підписи відповідними працівниками і чи не зроблено це з метою привласнення коштів. Чи правильним є утримання податків Із заробітної плати працівників установи і чи були своєчасними і повними перерахування їх до бюджету, а також відрахування до державних цільових фондів, правильність відображення цих операцій по бухгалтерському обліку; при перевірці витрат на відрядження слід керуватись відповідними постановами Кабінету Міністрів України та інструктивними матеріалами Міністерства фінансів України з цього питання. У разі, якщо мали місце відрядження працівників, які працюють у даній установі за сумісництвом або тих, які постійну роботу в даній установі суміщають з роботою в інших установах, організаціях чи на підприємствах, доцільно провести зустрічні перевірки і переконатись, чи не мала місця подвійна компенсація витрат по відрядженнях; ревізія канцелярських і господарських витрат проводиться шляхом перевірки правильності застосування діючих норм, цін і тарифів на опалення, освітлення, водопостачання, каналізацію; чи не завищувались у документах на оплату господарських та інших витрат показники, від яких залежить розмір оплати, чи забезпечувалось відшкодування витрат за користування комунальними послугами орендарями, правильність надання комунальних послуг окремим категоріям працівників; по витратах на утримання автотранспорту перевіряється правильність застосування норм витрат пально-мастильних матеріалів, заповнення маршрутних листів, використання автотранспорту за призначенням; витрати на поточний ремонт перевіряються шляхом вивчення правильності складання кошторисів на такий ремонт, застосування розцінок, відповідності списання матеріалів до обсягу виконаних робіт по поточному ремонту (при необхідності робляться контрольні заміри виконаних і оплачених робіт); канцелярські і поштово-телеграфні витрати перевіряються, виходячи з необхідності максимальної ощадливості в їх використанні, зокрема, недопущення оплати особистих міжміських телефонних розмов за рахунок державних коштів тощо; при проведенні ревізій в установах охорони здоров'я, дитячих будинках, садках, яслах, школах-інтернатах, ревізій в установах, будинках Інвалідів, в інших установах, яким виділяються кошти на харчування, слід уважно перевірити по документах повноту оприбуткування продуктів харчування та правильність списання їх на витрати, чи не мали місця зловживання шляхом фальсифікації отримувачами документів постачальників продуктів харчування (коли без зміни в документах загальної вартості, суми відпущених установі продуктів, штучно завищуються їх ціни або сорти і занижується кількість деяких видів продукції порівняно з фактично відпущеними), штучного заниження кількості (ваги, смкості) продуктів, які надійшли до установи по накопичувальних відомостях, неправильного підбиття способом завищення у них витрачених продуктів, завищення деяких показників господарської діяльності установи тощо; як здійснювався контроль за повнотою закладки харчових продуктів в казан при приготуванні їжі. Під час ревізії витрат на харчування доцільно провести зустрічні перевірки у деяких постачальників харчових продуктів, провести раптову перевірку повноти закладки продуктів у казан, звірити (хоча б вибірково) дані меню по приготуванню їжі з даними проведення спробних дегустацій медперсоналом установи і встановити, чи нема між ними розбіжностей; ревізія витрат на придбання медикаментів повинна ставити за мету перш за все ретельну перевірку забезпечення збереження державних коштів, їх ощадливого та доцільного витрачання. Ревізія проводиться шляхом ретельного дослідження документів (рахунків, накладних) на придбання медикаментів, їх оприбуткування, вимог па видачу медикаментів, історій захворювань, правильності застосування пін та таксування оплачених рахунків; чи правильно виведені у рахунках, вимогах, накопичувальних відомостях підсумки вартості медикаментів, чи не допущено в них дописок, підчисток, виправлень. Особлива увага приділяється перевірці повноти оприбуткування І правильності списання на витрати наркотичних, дефіцитних і дорогих медпрепаратів. Під час ревізії доцільно провести зустрічні перевірки у постачальників медпрепаратів та у осіб, на лікування яких списувались медикаменти; ревізія витрачання коштів на придбання устаткування, обладнання та інвентарю повинна відповісти в першу чергу на питання, чи забезпечено ощадливе їх витрачання та збереження, чи не витрачались вони на придбання зайвого і взагалі непотрібного інвентарю, устаткування і обладнання, які тривалий час знаходяться на складі і не використовуються, чи не видавався інвентар і обладнання у особисте користування окремих працівників установи; ревізія витрачання коштів на капітальний ремонт приміщень і споруд, як правило, провадиться з залученням фахівців-будівельииків, за допомогою яких перевіряється чи не допущено при оплаті виконаних робіт приписок до фактично викопаних обсягів робіт та неправильного застосування розцінок і зайвого списання матеріалів. Перевірка документів щодо обсягів викопаних робіт та їх оплати, а також контрольний обмір виконаних робіт проводиться з обов'язковою участю в них відповідальних представників замовника і підрядчика. Якщо ремонтно-будівсльні роботи проводились господарським способом, то необхідно особливо ретельно перевірити правильність нарахування і виплати заробітної плати та переконатись, чи не нараховувалась і не сплачувалась зарплата на підставних і вигаданих осіб та чи зайво (над міру) не списувались па витрати будівельні матеріали; в) на початку або в період проведення ревізії проводиться вибіркова інвентаризація (по окремих найменуваннях) продуктів, устаткування, обладнання та інвентарю, визначається правильність його списання (яке стало непридатним) відповідно до чинних нормативних актів, чи не мали місця факти заміни щойно придбаного (нового) інвентарю зношеним (старим), яких було вжито заходів до матеріально відповідальних осіб при виявленні у них недостач матеріальних цінностей, зокрема, в яких розмірах стягувались ці недостачі; ґ) під час проведення ревізії необхідно також перевірити, чи не мали міспе факти використання бюджетних коштів на приховане кредитування суб'єктів підприємницької діяльності, використання коштів та матеріальних цінностей на госпрозрахункову діяльність в разі, коли органи державної влади у випадках, передбачених чинним законодавством, виступають засновником чи співзасновником суб'єкта підприємницької діяльності, чи не залучаються з цією метою бюджетні кошти на укладання різних угод, в тому числі і про спільну діяльність бюджетних установ з суб'єктами підприємницької діяльності; чи не допускались факти, коли бюджетні кошти, замість витрачання їх на першочергові І невідкладні заходи, спрямовувались па депозитні рахунки; законність формування та правильність використання спеціальних коштів, яким був стан розрахункової дисципліни, зокрема, дебіторської і кредиторської заборгованості; правильність і своєчасність розрахунків з бюджетом; стан бухгалтерського обліку і звітності, їх достовірність; І") при проведенні ревізії використання бюджетних коштів підлягають перевірці документи, які пов'язані з операціями по касі та по кожному відкритому рахунку и банках за час, який минув після попередньої ревізії, а при виявленні зловживань - і за більш тривалий період. При цьому касові операції повинні відповідати порядку їх ведення у народному господарстві України, встановленому Національним банком України. Ведення бухгалтерського обліку повинно відповідати діючим нормативним актам 3.32.3. Перед початком ревізії міністерства (іншого центрального органу виконавчої влади) ревізору необхідно уважно ознайомитись з указами Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, в яких міністерствам та іншим державним органам управління дано доручення по здійсненню певних заходів щодо реалізації державної політики у фінапсо-во-економічній сфері. Якщо буде проводитись ревізія в органі управління нижчого рівня (обласного тощо), то перед початком ревізії слід ознайомитись з постановами колегії І наказами відповідного міністерства, рішеннями місцевих державних адміністрацій, інших органів державного управління вищого рівня. Після ознайомлення з такими нормативними актами до попередньо складеної програми ревізії вноситься доповнення щодо перевірки виконання відповідним міністерством, відомством чи іншим органом державного управління конкретних указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів; 3.32.4. При проведенні ревізій фінансово-господарської діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних комітетів, органів місцевого самоврядування слід встановити: а) чи забезпечується виконання завдань в сфері використання і збереження фінансів, передбачених чинним Положенням про нього, а також окремих законодавчих і нормативних актів, що регулюють їх діяльність, які саме акти не виконуються або виконуються недостатньо; б) фінансовий стан галузі, кількість збиткових підприємств і організацій (у відсотках від загальної чисельності), які заходи вживались для досягнення рентабельної роботи підприємств галузі; стан розрахункової дисципліни, зокрема, розрахунків з бюджетом, загальний розмір дебіторської і кредиторської заборгованостей по галузі, що робилось для того, щоб домогтись в максимальному обсязі скорочення заборгованостей, повернення підпорядкованими їм підприємствами коштів з-за кордону; розмір валютних коштів, які тривалий час не повернуті з-за кордону; в) розмір коштів, отриманих з бюджету на фінансування цільових комплексних науково-технічних програм та забезпечення їх використання за призначенням; г) економічний ефект від впровадження у виробництво закінчених наукових розробок; ґ) чи не мали місця випадки припинення робіт по окремих програмах, причини припинення робіт та розмір витрачених по цих програмах бюджетних коштів; д) чи отримувались за рішеннями Кабінету Міністрів України кредити, якими є їх розміри, спрямування і використання; чи не допускались у їх використанні порушення; с) які цільові фонди (інвестиційний тощо) утворювались з віднесенням сум, зарахованих до цих фондів, на собівартість виробництва (продукції, робіт) на підлеглих підприємствах, на підставі яких нормативних актів утворені ці фонди, якими є їх розміри, чи не мали місця випадки витрачання коштів фондів не за призначенням; є) суми коштів, отриманих ними у зв'язку з видачею суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності та за державну реєстрацію суб'єктів підприємництва, правильність спрямовування цих коштів відповідно до чинних нормативних актів і чи забезпечено спрямування їх за призначенням; ж) правильність і ефективність використання іноземної валюти, яка знаходиться у їх віданні (розпорядженні), зокрема, витрачання її на відрядження за кордон, чи дотримувалось міністерство у цьому питанні чинних нормативних актів Кабінету Міністрів України; з) стан контролю за схоронністю, збереженням та ефективним використанням державного і комунального майна, закріпленого за об'єднаннями, підприємствами та організаціями галузі; чи має місце сприяння роздержавленню і демонополізації і чи е це сприяння відповідним до чинного законодавства; й) участь у зовнішньоекономічній діяльності галузі; і) як у межах своїх повноважень здійснювався контроль за виконанням указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, власних рішень щодо заходів виконання «Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996 - 2000 роки», затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 року № 837/96 та «Національної програми боротьби з корупцією», затвердженої Указом Президента України від 10 квітня 1997 року № 319/97, інших нормативних актів з цього питання; ї) стан відомчого контролю, ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності; й) правильність витрачання коштів на утримання апарату. 3.32.5. При проведенні ревізій в обласних управліннях, об'єднаннях й інших структурах середнього рівня господарського управління необхідно перевіряти ті ж напрямки діяльності, що і в міністерствах, але з урахуванням їх місця в системі управління та покладених на них, відповідно до чинного законодавства, завдань. 3.32.6. При проведенні ревізій підприємств і організацій напрямки, які підлягають перевірці, визначаються виходячи з того, яка у них форма власності, які взаємовідносини з державою і яка мета ревізії: а) якщо об'єктом ревізії є підприємство, яке отримує кошти з бюджету, то перевірці (в першу чергу) підлягають питання ощадливого їх витрачання за цільовим призначенням. При цьому особлива увага звертається на те, чи не використовувались ці кошти для перерахування на депозитні рахунки та на необгрунтоване перерахування (приховане кредитування) комерційним та іншим структурам недержавного сектора економіки, чи не допускались факти безгосподарності, марнотратства, непродуктивного витрачання грошових коштів і матеріальних цінностей. У разі виявлення витрачання бюджетних коштів не за цільовим призначенням, ревізуючі повинні поставити питання про припинення фінансування, повернення до бюджету витрачених не за цільовим призначенням коштів та притягнення винних осіб до відповідальності відповідно до чинного законодавства; б) враховуючи, що одним із головних завдань державної контрольно-ревізійної служби с здійснення контролю за збереженням готівки і матеріальних цінностей, ревізуючим при проведенні ревізії підприємства (чи господарської організації) необхідно з'ясувати: - скільки і яких рахунків відкрито в установах банків, ретельно перевірити касу, касові і банківські операції, при необхідності звірити в установах банків їх виписки, окремі грошові й інші документи, які знаходяться на підприємстві, з такими ж документами в установах банків І переконатись у їх ідентичності і достовірності; - стан розрахунків (також і в спосіб зустрічних перевірок) за відпущену продукцію (надані послуги тощо), звернувши особливу увагу на дебіторську заборгованість з тривалим строком її утворення, по якій недостатньо вживалось заходів щодо погашення, а також на товари (продукцію), які тривалий час перебувають в дорозі, товари відвантажені, але не оплачені в строк, товари на відповідальному зберіганні, ретельно вивчити суми дебіторської заборгованості, по якій минули строки позову і суми якої списані на збитки, чи вживались заходи щодо стягнення цієї заборгованості; - правильність списання сировини на виготовлення продукції, у разі необхідності провести контрольний запуск сировини у виробництво за участю спеціалістів; - повноту оприбуткування виготовленої продукції, чи не виготовлялась продукція, прихована від обліку; - наявність договорів про матеріальну відповідальність з матеріально відповідальними особами; - дотримання діючих положень щодо проведення інвентаризацій готівки і матеріальних цінностей та регулювання інвентаризаційних різниць, якість проведених на підприємстві інвентаризацій, у разі необхідності - організувати проведення інвентаризації (повної чи по окремих найменуваннях) товарів, матеріалів, готової продукції тощо; чи не допускалось перекриття недостач у одних матеріально відповідальних осіб лишками у інших; - наявність заборгованості внаслідок недостач, розтрат і крадіжок, яка обліковується по бухгалтерському обліку підприємства, причини їх утворення, яких вживалося заходів по відшкодуванню цієї заборгованості; - дотримання діючого порядку видачі, використання і зберігання бланків довіреностей (доручень); - зовнішньоекономічну діяльність підприємства, обсяг експортних і імпортних операцій за відповідний період, у тому числі бартерних, правильність застосування цін і тарифів при здійсненні цих операцій, своєчасність розрахунків по них, чи не допустило керівництво підприємства незаконного відкриття валютних рахунків за кордоном, утримання на них валюти, прихованої від обліку, а також - чи не вжито заходів щодо повернення з-за кордону сум валюти, яка тривалий час не повернута в Україну; - дотримання чинних нормативних актів щодо приватизації, особливу увагу при цьому необхідно звернути на правильність визначення вартості об'єкта приватизації, проведення індексації в процесі приватизації; - правильність застосування норм витрат сировини і матеріалів, а також норм їх витрат та втрат готової продукції при транспортуванні і зберіганні; правильність утворення і використання фондів; правильність віднесення витрат на виробництво, відображення фінансових рсзулт.татів тю обліку, своєчасність, повнота! правильність перерахування до бюджету належних йому платежів, правильність ведення і достовірність бухгалтерського обліку і фінансової звітності. При цьому стан бухгалтерського обліку слід перевіряти на всіх етапах ревізії, тобто при перевірці кожного без винятку питання ревізії, накопичувати і узагальнювати виявлені недоліки для ґрунтовного висвітлення їх у акті ревізії; в) беручи до уваги, що суб'єктами господарювання недержавної форми власності збитки державі найчастіше завдаються шляхом несплати або неповної сплати податків, слід проаналізувати ефективність укладених угод та виявити схеми заниження бази оподаткування, штучного створення недоїмки і нсрегла-меитовапого державою виробництва товарів та надання послуг. 3.32.7. В залежності від мети ревізії, перевірці підлягають й інші напрямки фінансово-господарської діяльності підприємства чи організації в частині дотримання чинних нормативних актів. 3.33, Відповідно до Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» підрозділи та працівники цієї служби при проведенні ревізій (перевірок) та після закінчення за їх підсумками мають такі права: 3.33.1. Ревізувати і перевіряти грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси та інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів і матеріальних цінностей, фінансових інвестицій і нематеріальних активів, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо). 3.33.2. Безперешкодного доступу на склади, у сховища, виробничі та інші приміщення для їх обстеження та з'ясування питань, пов'язаних з ревізією. Вирішувати питання про припинення відповідно до чинного законодавства на розрахункових та інших рахунках у банках, інших фінансово-кредитних установах операцій у випадках, коли керівництво об'єкта, на якому необхідно провести ревізію чи перевірку, перешкоджає працівнику державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов'язки. 3.33.3. Залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців для проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок з оплатою за рахунок спеціально передбачених на ці потреби коштів 3.33.4. Вимагати від керівників об'єктів, що ревізуються та перевіряються, проведення інвентаризацій основних фондів, матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків, у необхідних випадках опечатувати каси та касові приміщення, склади, комори, архіви, а при виявленні підроблень, інших зловживань -вилучати необхідні документи па строк до закінчення ревізії або перевірки, залишаючи у справі акт вилучення та копії або регістри вилучених документів. 3.33.5. Одержувати від Національного банку України та його установ, комерційних банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції й залишки коштів на рахунках об'єктів, що ревізуються або перевіряються, а від інших підприємств І організацій, у тому числі недержавних форм власності - довідки і копії документів про операції та розрахунки з установами, організаціями, підприємствами, що ревізуються або перевіряються. 3.33.6. Одержувати від службових І матеріально відповідальних осіб письмові пояснення з питань, які виникають у ході ревізій і перевірок. 3.33.7. Пред'являти керівникам та іншим службовим особам об'єктів, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень, вилучати до бюджету та державних цільових фондів додатково нараховані ревізіями платежі разом з фінансовими санкціями, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами, організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства. 3.33.8. Стягувати у доход держави кошти, які без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства одержані міністерствами, іншими органами виконавчої влади, державними комітетами, державними фондами, підприємствами, установами і організаціями за незаконними угодами. 3.33.9. Накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій адміністративні стягнення. Від імені державної контрольно-ревізійної служби в Україні - розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальник Головного контрольно-ревізійного управління України та його заступники, начальники контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники. 3.34. Якщо за наслідками ревізії (перевірки) порушено кримінальну справу, то до посадових осіб адміністративні стягнення не застосовуються. У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення, може бути накладено адміністративне стягнення не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. Фінансові санкції до юридичних осіб застосовуються у відповідності з чинним законодавством. 4. Оформлення результатів ревізій (перевірок), заходи щодо усунення виявлених недоліків і порушень 4.1. Наслідки ревізії оформляються актом, який підписується керівником ревізійної групи (ревізуючим), керівником та головним (старшим) бухгалтером перевіреного міністерства, відомства, іншого органу державного управління, підприємства, установи, організації, а в разі потреби - колишніми керівником та головним (старшим) бухгалтером, в період роботи яких мали місце виявлені порушення, зловживання. Кінцевою датою написання акта, як правило, е останній день проведення ревізії (перевірки), зазначений у посвідці на її проведення. 4.2. Результати перевірки оформляються довідкою, але у всіх випадках виявлення порушень чинних законодавчих і нормативних актів, зловживань, приписок, серйозних недоліків у веденні обліку і звітності, коли державі завдано збитків тощо - за наслідками складається акт, а не довідка. 4.3. Акт перевірки стану роботи фінансового органу чи органу Державного казначейства підписується керівником ревізійної групи, а від перевіряємся об'єкта - керівником, начальником бюджетного підрозділу (відділу, Інспекції) та головним бухгалтером. 4.4. Акт ревізії (перевірки) фінансово-господарської діяльності міністерства, іншого органу управління, підприємства, установи, організації підписується керівником ревізійної групи (ревізуючим), міністром або одним з його заступників, керівником (або заступником) Іншого перевіреного органу управління, підприємства, установи, організації та головним бухгалтером, а у разі потреби -й іншими відповідальними працівниками перевіреного об'єкту, 4.5. Акт ревізії централізованої бухгалтерії, яка обслуговує ряд бюджетних установ, підписується керівником ревізійної групи, керівником органу, при якому утворена централізована бухгалтерія, та головним бухгалтером. Перед підписанням акта ревізії з його змістом повинні бути ознайомлені керівники установ, у фінансовій діяльності яких виявлено недоліки та порушення фінансової дисципліни, про що вони повинні поставити свої підписи та дати пояснення окремо по кожному з виявлених недоліків і порушень. 4.6. Акт (довідка) реєструється в контрольно-ревізійному підрозділі, як правило, відразу після складання, і його другий примірник вручається керівнику (при відсутності останнього - його заступнику або головному бухгалтеру, які мають право підпису фінансових документів) перевіреного об'єкта (для ознайомлення й підписання) під розписку на першому примірнику акта (довідки) із зазначенням дати передачі, але не пізніше наступного робочого дня ;І дати завершення ревізії (перевірки), що визначена в посвідці. Якщо ревізія (перевірка) проводилась за межами населеного пункту, в якому знаходиться контрольно-ревізійний підрозділ, то реєстрація акта (довідки) здійснюється в день повернення керівника ревізійної групи з відрядження. 4.7. При наявності заперечень або зауважень по акту ревізії (перевірки) керівник, головний (старший) бухгалтер чи інші особи, які підписують акт (довідку), в день передачі акта роблять про це застереження перед своїми підписами і не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня їх підписання, із зауваженнями подають з цього приводу письмові пояснення чи заперечення. Якщо протягом зазначеного 5-депного терміну пояснення чи зауваження стосовно акта не надійдуть, то контрольно-ревізійний підрозділ мас право здійснити належні заходи щодо реалізації матеріалів ревізії або перевірки (передати матеріали до правоохоронних органів, інформувати органи влади чи господарського управління, винести рішення про фінансові санкції та адміністративні штрафи тощо). У виняткових випадках за письмовим зверненням керівника об'єкта контролю термін подання пояснення чи зауваження може бути продовжений керівником контрольно-ревізійного органу, за дорученням якого проводиться ревізія (перевірка). 4.8. Після підписання акта ревізії (перевірки) із зауваженнями ревізуючі при потребі невідкладно беруть додаткові пояснення від посадових осіб, причетних до виявлених ревізією (перевіркою) порушень чи зловживань. 4.9. Правильність обгрунтувань, фактів, викладених у поясненнях посадових осіб, ревізуючі повинні ретельно перевірити і в строк не пізніше 15 робочих днів з дня отримання заперечень дати по них письмовий висновок, який затверджується керівником контрольно-ревізійного підрозділу (відділу в районі, місті, управління в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві і Севастополі, відповідного управління в ГоловКРУ України) або його заступником. 4.10. При відмові посадових осіб від ознайомлення і підписання акта (довідки) по наслідках ревізії або перевірки, посадові особи державної контрольноревізійної служби засвідчують це відповідним актом та своїми підписами в день передачі акта на ознайомлення й підписання. Водночас акт (довідка) ревізії (перевірки) направляється керівнику об'єкта контролю для ознайомлення за місцезнаходженням (адресою, вказаною в установчих документах) підприємства, установи, організації рекомендованим листом. Одразу ж після направлення акта поштою контрольно-ревізійний відділ має право здійснити належні заходи щодо реалізації матеріалів ревізії (перевірки) з обов'язковим зазначенням у супровідних листах па адресу органів влади, господарського управління чи правоохоронних органів факту відмови від ознайомлення з актом і від його підписання. При надходженні зауважень за результатами ревізії (перевірки) в термін пізніше 5 робочих днів з часу підписання акта Із зауваженнями чи складанні акта про відмову від ознайомлення і підписання, рішення про їх розгляд приймає керівник контрольно-ревізійного органу. 4.11. Про результати ревізії або перевірки інформуються вищі органи управління (по підпорядкованості), відповідні органи державної влади, а л необхідних випадках матеріали ревізій чи перевірок невідкладно надсилаються правоохоронним органам. 4.12. У тих випадках, коли по виявлених фактах необхідно вжити термінових заходів щодо усунення порушень або притягнення до відповідальності осіб, які винні у зловживаннях, в період ревізії, не чекаючи на її закінчення, складається проміжний акт, від посадових осіб вимагаються необхідні пояснення. Ці матеріали невідкладно надсилаються правоохоронним органам для відповідного реагування. 4.13. Проміжні акти складаються також за результатами ревізій кас. Вони підписуються ревізуючим, головним (старшим) бухгалтером і матеріально відповідальними особами. Факти, що викладені й проміжних актах, включаються у загальний акт ревізії. 4.14. Результати ревізії (перевірки) викладаються в акті (довідці) на підставі перевірених даних і фактів, що випливають з наявних оригіналів документів (у тому числі вилучених в установленому порядку іншими органами державного фінансового контролю або правоохоронними органами) організації, яка ревізується; даних про результати проведених зустрічних перевірок; наслідків інвентаризацій, контрольних обмірів, контрольних запусків сировинні матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів та готової продукції; даних перевірки якості продукції, дотримання технічних умов та технологічних режимів виробництва, відповідності продукції діючим стандартам, цінам і тарифам, а також інших даних. 4.15. При складанні акта (довідки) ревізії або перевірки повинна бути доде-ржана об'єктивність, ясність і вичерпність опису виявлених фактів і даних. 4.16. Не допускаються включення до акту (довідки) ревізії чи перевірки різного роду висновків, пропозицій та не підтверджених документами даних про фінансово-господарську діяльність об'єкта, що ревізується, а також даних із слідчих матеріалів (протоколів допиту) та посилань на свідчення посадових осіб, які вони дали перед слідчими органами, 4.17. В акті ревізії (перевірки) ревізори не повинні давати правову та/або морально-етичну оцінку дій посадових і матеріально-відповідальних осіб об'єкту контролю, кваліфікувати їх наміри або оцінювати дії як «розкрав кошти», «привласнив державне майно», «сфабрикував», «злочинець», «шахрай» та ін. 4.18. В акті ревізії слід вказати, які господарські і фінансові операції та документи перевірені, за який період і яким способом (вибірковим, суцільним). 4.19. При складанні акту перевірки стану виконання бюджету та роботи фінансового органу до нього включаються дані і факти, які виявлені як в самому фіноргані, так і в установах, па підприємствах та в організаціях, якщо вони свідчать про недоліки в роботі фінансового органу, що перевіряється. 4.20. Не допускається внесення до акту перевірки фінансового органу фактів, виявлених на підприємствах, в установах та організаціях, якщо ці факти не пов'язані з його роботото. 4.21. В акті ревізії (довідці перевірки) вказуються: - загальні дані про виконання бюджету, копгторису витрат бюджетної установи, окремих основних виробничих і фінансових показників господарюючого суб'єкту; - виявлені факти порушень законів України, нормативних актів Президента України та Кабінету Міністрів України, а також міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, зареєстрованих в установленому порядку в Міністерстві юстиції Укра'їни; факти неправильних розрахунків з бюджетом, незаконного і не за цільовим призначенням витрачання готівки і матеріальних цінностей та інші порушення фінансової дисципліни, порушень ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності; - виявлені факти безгосподарності; недостач, безпідставного списання й привласнень готівки, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей, інших зловживань, ^регламентованого державою виробництва товарів і надання послуг; - розміри виявлених шкоди та збитків, причини їх виникнення, посади, прізвища та ініціали осіб, які їх допустили. 4.22. У міру виявлення збитків, завданих державі, керівник ревізійної групи (ревізор), не чекаючи закінчення ревізії, має право усно рекомендувати керівництву підприємства, установи, організації, що ревізується чи перевіряється, невідкладно вжити заходів для їх відшкодування та запобігання їм надалі. 4.23. Матеріали кожної ревізії (перевірки) не пізніше З робочих днів від дати підписання акта ревізії (перевірки) або складання акта про відмову від ознайомлення з актом ревізії (перевірки) розглядаються та приймаються від ревізуючих керівником (чи його заступником) відповідного підрозділу контрольно-ревізійної служби, або за їх дорученням - одним із відповідальних працівників (начальником відділу управління, його заступником тощо) цього підрозділу. 4.24. Службові особи при розгляді матеріалів ревізії роблять свої критичні зауваження, дають рекомендації, а в разі необхідності, котра може постати внаслідок неякісного проведення ревізії та інших причин, призначають у відповідності до вимог статті 4 Указу Президента України «Про деякі заходи з дсрегу-лювання підприємницької діяльності» повторну ревізію (перевірку). Про розгляд та прийняття матеріалів ревізій (перевірок) робиться відповідний запис особами, вказаними в пункті 4.23, на останній сторінці акту (довідки) або на окремому аркуші із зазначенням дати розгляду та терміну виконання рекомендацій. Після усунення недоліків, виконання рекомендацій, проведення повторної ревізії або перевірки переліченими службовими особами робиться остаточний висновок щодо можливості прийняття матеріалів ревізій (перевірок), про що робиться позначка на останній сторінці акту (довідки) - «Акт ревізії (довідку перевірки) прийнято», дата, підпис. 4.25. У разі потреби матеріали ревізій (перевірок) виносяться на обговорення в колективах перевірених підприємств, організацій, установ, оприлюднюються через засоби масової інформації. 4.26. У тих випадках, коли вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених ревізією порушень, ревізуючі готують і за підписом керівника (або його заступника) відповідного підрозділу контрольно-ревізійної служби направляють керівництву перевіреного об'єкта вимогу щодо усунення виявлених порушень та вжиття, в установленому чинним законодавством порядку, заходів щодо повного відшкодування збитків та притягнення осіб, винних в допущених порушеннях, до дисциплінарної і матеріальної відповідальності. 4.27. Про виявлені порушення законів України, постанов Верховної Ради України, нормативних актів Президента України і Кабінету Міністрів України, а також нормативпо-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, зареєстрованих в установленому порядку в Міністерстві юстиції України, у випадках, передбачених чинним законодавством, подаються інформації: - Головним контрольно-ревізійним управлінням України - Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади; - контрольно-ревізійними управліннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі - Головному контрольно-ревізійному управлінню України, міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, обласним, районним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям; - контрольно-ревізійними відділами у районах, містах і районах у містах -контрольно-ревізійним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відповідним місцевим державним адміністраціям; - результати ревізій виконання бюджетів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та стану роботи фінансових органів і органів Державного казначейства повідомляються керівником ревізійної групи Раді міністрів Автономної Республіки Крим, керівництву обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій та в разі необхідності розглядаються на засіданнях Ради міністрів Автономної Республіки Крим, колегій обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. Для розгляду на місці результатів таких ревізій, доповідання їх на засіданнях колегій державних адміністрацій, вирішення питань щодо вжиття заходів по підвищенню рівня роботи фінансових органів І органів Державного казначейства та забезпеченню належного рівня виконання бюджету, у необхідних випадках в Автономну Республіку Крим, області, міста Київ і Севастополь виїжджають керівні працівники Міністерства фінансів України чи Головного контрольно-ревізійного управління України. Матеріали таких ревізій за рішенням керівництва Міністерства фінансів України розглядаються на засіданні його колегії; - результати ревізій виконання бюджетів районів, міст, районів у містах та стану роботи фінансових і казначейських органів цих регіонів доповідаються місцевим державним адміністраціям та розглядаються на засіданнях, для участі в роботі яких в райони (міста) виїжджають керівні працівники обласного фінансового управління чи контрольно-ревізійного управління в області (місті). Керівництво обласного фінансового управління і контрольно-ревізійного в області (місті) вирішує також питання про необхідність розгляду наслідків таких ревізій на засіданні обласного (міського) фінансового управління; - результати ревізій виконання бюджетів сільських І селищних рад та забезпечення збереження у них коштів виносяться на розгляд виконкомів цих рад, а в необхідних випадках - на розгляд відповідних рад вищого рівня. 4.28. При виявленні істотних порушень фінансової дисципліни, недостач коштів і матеріальних цінностей, інших зловживань матеріали ревізії (перевірки) передаються слідчим органам і одночасно ставиться перед керівництвом перевіреного підприємства, установи, організації або відповідного органу управління питання про звільнення від займаних посад винних у цьому осіб. 4.29. Вилучені перевіряючими документи зберігаються до закінчення ревізії або перевірки; після цього вони в день підписання акта ревізії (перевірки) повертаються посадовим особам відповідного підприємства, установи або організації під розписку згідно з їх письмовим переліком, якщо правоохоронними органами на дату завершення ревізії (перевірки) не прийнято рішення про виїмку цих документів. 4.30. Матеріали, які передаються у слідчі органи, згідно з описом, повинні містити: лист (в якому має бути викладено коли, ким і за який період проводилась ревізія (перевірка) в чому полягає суть порушень, зловживань, які закони і їх статті порушені, розмір заподіяних збитків, як відображено в бухгалтерському або складському обліку операції, здійснені з порушеннями, прізвища й посади винних осіб); акт ревізії (перший примірник); оригінали документів або їх копії, які підтверджують факти виявлених зловживань, якщо рішення про вилучення оригіналів документів після закінчення ревізії не прийнято правоохоронними органами; пояснення осіб, діяльність яких перевірена, а також інших осіб, які мають значення для перевірки обставин скоєння зловживань; інвентаризаційні описи, якими зафіксовано недостачі коштів і матеріальних цінностей; акти контрольних обмірів виконаних ремонтних і будівельних робіт, якими встановлено відхилення від актів прийому-передачі їх виконання; висновки ревізуючих за поясненнями службових осіб при наявності їх заперечень по акту, опис документів, що додаються до супровідного листа. При цьому в справах контрольно-ревізійного підрозділу повинні бути залишені; другий або третій примірник акту ревізії, копії пояснень посадових осіб перевіреної організації по виявлених порушеннях і зловживаннях, копії основних документів, які цс підтверджують. 4.31. У випадках, коли діями чи бездіяльністю посадових осіб державі аби юридичній особі заподіяні матеріальні збитки, але їх дії в кримінальному порядку не розглядаються, належить поставити вимоги перед керівником перевіреної або вищої (по підпорядкованості) організації щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб. 4.32. Безпідставна відмова в порушенні кримінальної справи або постанова слідчих органів про припинення кримінальної справи, порушеної за матеріалами проведених ревізій, можуть бути оскаржені органами державної контрольно-ревізійної служби в установленому чинним законодавством порядку. 4.33. Якщо виявлено шкоду, заподіяну працівниками перевірених підприємств, установ та організацій внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків, то керівники органів державної контрольно-ревізійної служби або їх підрозділів ставлять перед керівниками перевірених підприємств, установ та організацій, а в необхідних випадках перед керівниками вищих органів господарського управління (по підпорядкованості) вимоги щодо часткового або повного покриття шкоди. 4.34. По наслідках проведених ревізій (перевірок) в межах наданих прав контрольно-ревізійні підрозділи оформляють рішення про застосування фінансових санкцій та накладення адміністративних стягнень. 4.35. Органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні: - здійснюють контроль щодо усунення виявлених на перевірених підприємствах, в установах, організаціях недоліків та порушень, за виконанням своїх вимог, відшкодуванням збитків; - ведуть облік ревізій (перевірок) та їх результатів, складають і подають у вини' органи відповідну звітність про свою роботу за установленими формами у визначені терміни; - систематично вивчають та узагальнюють матеріали ревізій (перевірок) і на підставі цього вносять у відповідні державні органи, в необхідних випадках, пропозиції щодо перегляду чинних законів, положень, правил, інструкцій, поліпшення системи контролю за дотриманням фінансової дисципліни, усунення причин і умов, що сприяли фінансовим правопорушенням, поліпшення стану роботи відомчого контролю; готують і розповсюджують у своїй системі оглядові або інформаційні листи по обміну досвідом у роботі. ЗАТВЕРДЖЕНО наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 26 листопада 1999 р. Л« 107 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 1999 р. за Л'« 906/4199 ІНСТРУКЦІЯ про організацію проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненнями правоохоронних органів 1. Загальні положення 1.1. Органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні (далі -ДКРС) взаємодіють з правоохоронними органами з питань здійснення фінансового контролю на засадах самостійності в ухваленій рішень, незалежності в діях, невтручання у сферу компетенції один одного. Органи ДКРС проводять ревізії й перевірки за зверненнями правоохоронних органів відповідно до статті 14 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні». За зверненнями правоохоронних органів посадові особи органів ДКРС відповідно до статті 14 даного Закону можуть також брати участь у проведенні ревізій (перевірок) підприємств, установ і організацій, що здійснюються іншими органами державного фінансового контролю. Під зверненнями правоохоронних органів у цій Інструкції розуміються постанови слідчих або прокурорів, а також вимоги, доручення чи прохання керівників органів прокуратури, Міністерства.внутріпшіх справ України, Служби безпеки України, підрозділів податкової міліції органів державної податкової служби в Україні та Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. 1.2. Організація контрольно-ревізійної роботи за зверненнями правоохоронних органів здійснюється на підставі Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні*, Указу Президента Укра'їни «Про деякі заходи з дерегулюваиня підприємницької діяльності» і цій' Інструкції, При проведенні ревізій (перевірок), то здійснюються за зверненнями правоохоронних органів, працівники органів ДКРС керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Верховної Ради України, Кабінету М'ийстрлв Украши, Іистр^кщ^ю т\уо порядок тірстедення репнім \ перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, затвердженої наказом ГоловКРУ України від 03.10.97 № 121 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.10.97 за № 497/2301 (із змінами і доповнсннями), іншими Ігорматпвно-правовими актами України. 1.3. За зверненнями органів прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, податкової міліції органів державної податкової служби в Україні, Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України органи ДКРС проводять ревізії (перевірки) на підконтрольних підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності, а також у суб'єктів господарювання щодо використання позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів, або цільового використання коштів державних позабюджетних фондів. Підконтрольними для органів ДКРС є центральні та місцеві органи виконавчої влади (крім Адміністрації Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Служби безпеки України), інші бюджетні установи й організації, казенні підприємства незалежно від джерел фінансування, а також підприємства та організації, їх об'єднання незалежно від форми власності, орга-нізаційно-правових форм, відомчої належності та підпорядкованості, які отримують (отримували в ревізійному періоді) кошти з бюджетів усіх рівнів чи державних цільових фондів, інші державні кошти (в тому числі державних валютних фондів) та/або кошти, що залишаються у розпорядженні суб'єктів господарювання у зв'язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів. Ревізії (перевірки) суб'єктів підприємницької діяльності і організацій, що не входять до складу підконтрольних органам ДКРС, щодо дотримання ними законодавства з фінансових питань проводяться органами ДКРС за постановою прокурора, слідчого про проведення ревізії чи перевірки, винесеної в ході розслідування кримінальної справи, а також за зверненням Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. 1.4. Ревізія (перевірка) суб'єкта підприємницької діяльності, установи чи організації за зверненням правоохоронного органу і в порядку, визначеному цією Інструкцією, може проводитися Із будь-який час незалежно від кількості раніше проведених на цьому суб'єктл ревізій і перевірок, за винятком випадків, коли зазначені у зверненні правоохоронного органу питання за вказаний ревізійний період уже перевірені за зверненням цього чи іншого правоохоронного органу. У виняткових випадках рішення про проведення ревізії (перевірки) з питань, що уже були перевірені за зверненням правоохоронного органу, при-ймас керівник вищого органу ДКРС. 1.5. Працівник органу ДКРС, який здійснює ревізію (перевірку), викопує службове доручення й підпорядковується безпосередньо керівнику органу ДКРС. Ревізор одноосібне оцінює фінансово-господарські операції на предмет наявності в них невиконання фінансово-правових норм і несе визначену законодавством відповідальність за якість і повноту виконання службового доручення. Керівник ревізійної групи в ході ревізії (перевірки), крім того, приймає ревізійні матеріали від ревізорів І несе відповідальність за повноту виконання ЇЇ програми, правильність посилань ревізорів па нормативно-правові акти і достатність обґрунтування та документування виявлених ними порушень. Посадовим особам органів ДКРС слід мати на увазі, що ніхто з представників правоохоронних органів не має права втручатися в роботу ревізора (керівника ревізійної групи): зобов'язувати його до здійснення тих чи інших контрольних заходів, впливати на оцінку ним результатів ревізійних дій, вимагати від нього падання інформації про результати ревізії (перевірки) у спосіб, що суперечить вимогам цієї Інструкції. 2. Порядок призначення ревізії (перевірки) 2.1. Керівники органів ДКРС повинні взяти до уваги, що правовими підставами для звернення правоохоронних органів до органів ДКРС стосовно проведення ревізій та перевірок с: 2.1.1. Для органів прокуратури - частина третя статті 20 Закону України «Про прокуратуру», яка дає право прокурорам та їх заступникам «вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз». 2.1.2. Для органів Міністерства внутрішніх справ: частина друга пункту 24 статті 11 Закону України «Про міліцію», що дас право керівникам управлінь та рай-, міськвідділів «вимагати від матеріально відповідальних і службових осіб підприємств, установ і організацій відомості та пояснення по фактах порушення законодавства, проведення документальних і натуральних перевірок, інвентаризацій і ревізій виробничої та фінансово-господарської діяльності»; підпункт «в» пункту 2 статті 12 Закону України «Про організаційно-пра-вові основи боротьби з організованою злочинністю», що дає право керівникам спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ «залучати до проведення перевірок, ревізій та експертиз кваліфікованих спеціалістів установ, організацій контрольних і фінансових органів»; підпункт 5 пункту 5 Положення про Державну службу боротьби з економічною злочинністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.93 № 510, що дас право керівникам підрозділів Державної служби боротьби з економічною злочинністю «вимагати обов'язкового проведення перевірок, інвентаризацій та ревізій виробничої та фінансової діяльності підприємств, установ і організацій». 2.1.3. Для підрозділів податкової міліції органів державної податкової служби в Україні - стаття 22 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», що надає керівникам підрозділів податкової міліції права, визначені частиною другою пункту 24 статті 11 Закону України «Про міліцію». 2.1.4. Для органів Служби безпеки — підпункт «в» пункту 2 статті 12 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», що дає право керівникам спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Служби безпеки України «залучати до проведення перевірок, ревізій та експертиз кваліфікованих спеціалістів установ, організацій контрольних і фінансових органів». 2.1.5. Для слідчого і прокурора в кримінальних справах, що перебувають в їх провадженні, - стаття 66 Кримінально-процесуального кодексу України, що дає їм право «викликати в порядку, встановленому цим Кодексом, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій». 2.1.6. Для Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України - підпункт «в» пункту 1 статті 18 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю* та частина 3 статті 4 Указу Президента України «Про заходи щодо вдосконалення діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю» від 30.12.94 № 829/94 (із змінами і доповненнями), що дають, зокрема, право Координаційному комітетові «доручати відповідним державним органам або створюваним Координаційним комітетом комісіям проведення перевірок додержання органами виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності вимог чинного законодавства, фінансово-кредитної дисципліни, сплати податків та внесення інших платежів до бюджету; в разі виявлення фактів, що свідчать про вчинення правопорушень, передавати матеріали до відповідних органів для вирішен-ня питання щодо відповідальності винних осіб». 2.1.7. Для інших спеціальних органів по боротьбі з організованою злочинністю — підпункт «в» пункту 1 статті 18 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», що зобов'язує органи ДКРС «проводити у межах своєї компетенції ревізії, перевірки та інші дії щодо контролю за дотриманням законодавства України організаціями і громадянами» за дорученнями цих органів. 2.2. Звернення правоохоронного органу як щодо проведення ревізії (перевірки), так і стосовно участі в проведенні ревізії (перевірки) має містити: повну назву підприємства (установи, організації), його місцезнаходження (адресу, вказану в установчих документах або фактичну), дані про організа-ційно-правову форму; коротку суть фінансових порушень; конкретні питання стосовно дотримання законодавства з фінансових питань, на які необхідно дати відповідь; період, за який слід перевірити діяльність підприємства, установи чи організації з визначених питань. Звернення правоохоронного органу, яке не відповідає наведеним вище вимогам цього пункту, підлягає поверненню йому для уточнення. Для прийняття керівником органу ДКРС рішення щодо проведення ревізії (перевірки) доцільно також, щоб звернення правоохоронного органу містило такі дані; про одержання об'єктом контролю бюджетних коштів, коштів державних валютних фондів, використання державного чи комунального майна або наявність пільг як коштів, що одержані з бюджету; у яких матеріально відповідальних осіб обов'язково потрібно провести інвентаризації та на яких підприємствах, в установах і організаціях — зустрічні перевірки і з яких питань (з обов'язковим зазначенням місцезнаходження об'єктів зустрічних перевірок); про підрозділ правоохоронного органу, номер телефону і прізвище його працівника, з яким слід підтримувати зв'язок для вирішення питань, що потребують втручання правоохоронного органу. У випадку перебування матеріально відповідальної чи посадової особи, проти якої порушено кримінальну справу, під арештом, а також при вилученні бухгалтерських документів ініціатором ревізії (перевірки) про це зазначається у зверненні правоохоронного органу. 2.3. Звернення правоохоронних органів щодо проведення органами ДКРС ревізій (перевірок) або виділення посадових осіб для участі в проведенні ревізій (перевірок) розглядаються начальниками Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі (або їх заступниками, на яких цей обов'язок покладено відповідними наказами) чи начальниками контрольно-ревізійних відділів у районах і містах; у результаті приймається одне з таких рішень: - звернення правоохоронного органу прийнято до виконання, згідно з ним організовується і проводиться позапланова ревізія (перевірка); - звернення правоохоронного органу прийнято до виконання, згідно з ним позапланове виділяються посадові особи для участі в проведенні ревізії (перевірки); - звернення правоохоронного органу стосовно проведення ревізії (перевірки) прийнято до виконання в плановому порядку; - у проведенні ревізії (перевірки) чи виділенні посадових осіб для участі в проведенні ревізії (перевірки) відмовлено. 2.4. Позапланові ревізії та перевірки за зверненнями правоохоронних органів проводяться при наявності хоча б однієї з таких обставин: надання прокурором, слідчим постанови на проведення ревізії (перевірки), винесеної в ході розслідування кримінальної справи; надання письмових відомостей (актів відомчих перевірок, протоколів зборів трудового колективу, заяв і скарг посадових осіб чи інших працівників суб'єкта господарювання, первинних бухгалтерських док.умєптш тощо') про .лловжм-вапня чи значні фінансові порушення па підконтрольному органу ДКРС підприємстві, в установі, організації; надання письмових відомостей про фінансові порушення на підконтрольному органу ДКРС підприємстві, в установі чи організації, за умов проведення їх реорганізації (ліквідації); падання письмових відомостей про порушення чинного законодавства в ході приватизації майна, що на час ревізії (перевірки) перебувас у віданні підконтрольного органу ДКРС підприємства, установи, організації; падання письмових відомостей про нецільове використання позик та кредитів, гарантованих бюджетом, термін повернення яких об'єктом контролю порушено. 2.5. Звернення правоохоронних органів щодо проведення, органом ДКРС ревізій (перевірок) на підприємствах, в установах, організаціях, які не містять визначених пунктом 2.4 даної Інструкції підстав, приймаються до виконання у плановому порядку, про що в термін не пізніше 10 робочих днів з дня їх надходження в орган ДКРС письмово інформується їх ініціатор. Ревізії (перевірки) за такими письмовими зверненнями включаються в плани роботи органу ДКРС в порядку черговості їх надходження та в залежності від визначеної правоохоронними органами важливості справи і виконуються у строки, узгоджені з останніми. 2.6. Посадові особи органів ДКРС направляються за зверненнями правоохоронних органів для участі в проведенні ревізій (перевірок), що проводяться іншими органами державного фінансового контролю, при наявності хоча 6 однієї з таких обставин: проведення органом державного фінансового контролю, якому за чинним законодавством надано відповідні повноваження, ревізії за постановою прокурора, слідчого на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності; наявність вимоги правоохоронного органу про виділення спеціалістів для участі в проведенні ревізії (перевірки) на підконтрольному органу ДКРС підприємстві, в установі, організації, що вже здійснюється іншим державним органом, наділеним відповідними повноваженнями. 2.7. Звернення правоохоронних органів, що стосуються проведення ревізій (перевірок) у межах повноважень і компетенції органів ДКРС та оформлені відповідно до вимог зазначеної Інструкції, є обов'язковими для виконання в плановому чи позаплановому порядку. 2.8. На звернення правоохоронних органів щодо проведення ревізії (перевірки) на підприємствах, в установах чи організаціях, що не с підконтрольними органам ДКРС, при відсутності постанов про порушення кримінальних справ або за умов неодержання ними в ревізійному періоді позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів, державних позабюджетних фондів, а також на звернення з питань, що не належать до компетенції органів ДКРС, ініціатору ревізії (перевірки) в термін не пізніше 10 робочих днів дається обґрунтована відповідь про неможливість проведення за даних обставин ревізій чи перевірок на зазначених об'єктах органами ДКРС. 2.9. При призначенні ревізії (перевірки) керівником контрольно-ревізійного органу визначається персональний склад ревізорів та призначається керівник ревізійної групи, який складає програму ревізії (перевірки) відповідно до компетенції органу ДКРС і питань, поставлених у зверненні, та узгоджує її з правоохоронним органом, за ініціативою якого проводиться ревізія чи перевірка (бажано, щоб керівник правоохоронного підрозділу проставив на програмі напис «Погоджено», дату, підпис, посаду і своє прізвище). При потребі приймається спільне з правоохоронним органом рішення про залучення спеціалістів інших контрольних органів, фахівців відповідних галузей (товарознавців, технологів, будівельників, спеціалістів з питань ціноутворення тощо), призначення спеціальних лабораторних аналізів. У листі, яким орган ДКРС інформує правоохоронний орган про прийняття його звернення до позапланового виконання, вказується керівник ревізійної групи (ревізор), його телефон та орієнтовний термін виконання. 2.10. Органи ДКРС не приймають до виконання звернення правоохоронних органів щодо: визначення доцільності нормативпо-правових актів органів державної влади та місцевого самоврядування, якщо такі акти прийнято в межах повноважень останніх; визначення доцільності складення господарських договорів; перевірки стану розрахунків між суб'єктами підприємницької діяльності, спірні питання стосовно яких вирішуються в претензійно-позовному порядку (за винятком випадків, коли такі питання поставлені постановою ініціатора ревізії чи перевірки); проведення економічних і інших експертиз; інших питань, які не входять до компетенції органів ДКРС. 2.11. Якщо суб'єкт підприємницької діяльності, на якому потрібно провести ревізію (перевірку), зареєстрований і розташований на приватній квартирі, то така ревізія (перевірка) може проводитись у приміщенні суб'єкта підприємницької діяльності лише в присутності працівників правоохоронного органу або в приміщенні правоохоронного органу за належно вилученими ініціатором ревізії (перевірки) первинними бухгалтерськими документами і регістрами. У разі проведення ревізії (перевірки) за вилученими правоохоронним органом оригіналами документів, якщо за вказаною ініціатором ревізії (перевірки) адресою об'єкт контролю відсутній, присутність посадових осіб об'єкта контролю для давання пояснень та підписання акта ревізії (перевірки) забезпечує правоохоронний орган. 2.12. Ревізійні дії за вилученими у підприємства, установи чи організації оригіналами документів та підписання акта (проміжного акта) ревізії (перевірки) проводяться у місці, узгодженому з правоохоронним органом, що вилучив документи. 3. Організація і проведення ревізій (перевірок) 3.1. Ревізії (перевірки) за зверненнями правоохоронних органів, підписаними їх керівниками, заступниками керівників чи начальниками спеціальних підрозділів, проводяться органами ДКРС, як правило, у строк до ЗО робочих днів з дати початку ревізії (перевірки). Дата початку ревізії (перевірки) зазначається керівником органу ДКРС у посвідченні щодо її проведення. У виняткових випадках, при особливій складності, а також при великому переліку об'єктів, де необхідно провести зустрічні перевірки, цей строк може бути продовжений керівником органу ДКРС на термін, узгоджений з правоохоронним органом, за ініціативою якого проводиться ревізія (перевірка). При відсутності згоди ініціатора ревізії (перевірки) на її продовження за умов ненадхо-джсння матеріалів зустрічних перевірок або виявлення в ході ревізії (перевірки) відсутності частини документів бухгалтерського обліку результати ревізії (перевірки) оформляються проміжним актом і невідкладно передаються до правоохоронного органу. 3.2. Внесені правоохоронними органами в ході ревізії (перевірки) додаткові питання приймаються ревізором до виконання лише за рішенням керівника органу ДКРС. 3.3. Керівнику ревізійної групи (ревізору) слід мати на увазі, що працівники правоохоронних органів зобов'язані сприяти посадовим особам органів ДКРС у виконанні їх обов'язків. У разі недопущення працівників органів ДКРС на територію підприємства, установи чи організації, відмови у наданні документів для ревізії (перевірки) та будь-якої іншої протиправної дії органи прокуратури, МВС, СБУ чи податкової міліції на прохання ревізорів зобов'язані негайно вжити відповідних заходів для припинення такої протидії, забезпечити нормальне проведення ревізії (перевірки), охорону працівників контрольно-ревізійної служби, документів та матеріалів, що перевіряються, а також вжити заходів для притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності. 3.4. Якщо на початку або в ході проведення ревізії (перевірки) буде встановлено, що на підприємстві, в установі, організації відсутній належний бухгалтерський облік (відсутні первинці документи, облікові регістри і звіти), що унеможливлює її проведення, ревізор перевіряє, чи повідомлено про це письмово керівником об'єкта контролю правоохоронний орган, чи створено за наказом керівника об'єкта контролю комісію для складання переліку відсутніх документів та розслідування причин їх зникнення або знищення, чи оформлено актом результати роботи комісії та чи надіслано копію акта у 10-денний термін органу, у сфері управління якого перебуває об'єкт контролю, податковим та фінансовим органам. Зазначені контрольні дії ревізор оформляє проміжним актом, який невідкладно надсилається контрольно-ревізійним підрозділом ініціатору ревізії (перевірки). Водночас контрольно-ревізійним підрозділом письмово повідомляється ініціатор ревізії (перевірки) та керівництво об'єкта контролю про необхідність поновлення бухгалтерського обліку і обсяги цієї роботи. Після зазначеного письмового інформування керівництвом контрольно-ревізійного підрозділу може бути прийнято рішення про призупинення такої ревізії (перевірки). Питання поновлення бухгалтерського обліку на об'єкті, який перевіряється, вирішує відповідний правоохоронний орган. Працівники органів ДКРС не залучаються до поновлення бухгалтерського обліку. Після поновлення бухгалтерського обліку в обсягах, що визначаються чинним законодавством, за повідомленням правоохоронного органу або керівництва об'єкта контролю ревізія (перевірка) продовжується. 3.5. Ревізія (перевірка) проводиться за оригіналами або належним чином оформленими копіями первинних бухгалтерських документів, даними обліку і звітності, документами розпорядчого характеру та іншими документами, які відповідають вимогам наказу Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88 «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку і звітності». При виявленні недостач коштів, матеріальних цінностей та інших порушень з ознаками зловживань за умов, коли збереження підтверджувальних документів на об'єкті, який перевіряється, не гарантується, а також у випадках виявлення фіктивних документів, підробок і фальсифікацій ревізори вилучають оригінали необхідних документів па строк до закінчення ревізії (перевірки). У справах підприємства, установи, організації залишається акт вилучення та копії або реєстр вилучених документів, завірені підписами ревізора і головного бухгалтера чи іншої відповідальної особи об'єкта, що ревізується. Копії зазначених документів робляться за рахунок об'єкта контролю. Про вилучення в період ревізії (перевірки) оригіналів необхідних документів керівником контрольно-ревізійного підрозділу невідкладно письмово повідомляється ініціатор ревізії (перевірки), який вирішує питання щодо забезпечення їх збереження, а після завершення ревізії (перевірки) - потреби в приєднанні їх до справи. Якщо правоохоронним органом до часу завершення ревізії (перевірки) не буде прийнято рішення про виїмку документів у органу ДКРС, то останній не пізніше наступного дня після підписання акта ревізії або перевірки має повернути ці документи керівництву об'єкта контролю під розписку з переліком повернених документів. Виїмка правоохоронним органом Із органу ДКРС вилучених останнім в об'єкта контролю документів оформляється протоколом із зазначенням в ньому всіх тих даних, що містяться в акті вилучення. 3.6. У ході ревізії (перевірки) працівники органів ДКРС здійснюють контрольні дії, керуючись при цьому Інструкцією про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, затвердженою наказом ГоловКРУ України від 03.10.97 № 121 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.10.97 за № 497/2301 (із змінами і доповненнями). 3.7. У разі потреби ревізори інформують правоохоронні органи про доцільність проведення контрольних обмірів, контрольних запусків сировини у виробництво, призначення лабораторних аналізів, що потребують спеціальних знань. Проведення зазначених робіт, при неможливості забезпечити їх оперативне виконання силами органу ДКРС, організовує правоохоронний орган - ініціатор ревізії (перевірки). Матеріали роботи залучених спеціалістів подаються в письмовій формі до органу ДКРС, який проводить ревізію (перевірку). 3.8. Результати контрольних обмірів, контрольних запусків сировини у виробництво, лабораторних аналізів за належно оформленими спеціалістами і підписаними керівництвом об'єкта контролю довідками стисло викладаються в основному акті. 3.9. При потребі перевірки стану збереження коштів і товарно-матеріальних цінностей та здійснення розрахунків проводяться інвентаризації. Керівник ревізійної групи забезпечує раптовість проведення інвентаризації та присутність при цьому відповідних посадових І матеріально відповідальних осіб. Ініціатор ревізії (перевірки) при потребі забезпечує залучення до інвентаризацій вузькогалузевих спеціалістів (експертів, мистецтвознавців тощо). У разі відсутності керівника, матеріально відповідальних осіб, що унсможливлгое проведенття інвентаризації за наказом керівництва об'єкта контролю, організацію проведення інвентаризації із залученням незалежних спеціалістів забезпечує ініціатор ревізії (перевірки). 3.10. За фактами виявлених порушень та недостач готівки і товарно-матеріальних цінностей, а також в інших випадках, коли е потреба, ревізор запрошує письмові пояснення від посадових та матеріально відповідальних осіб об'єкта, який ревізується (перевіряється). Пояснення, конкретні й вичерпні по суті поставлених питань, запрошуються на ім'я керівника органу ДКРС, яким призначена ревізія (перевірка), з обов'язковим позначенням дати. З огляду на ці вимоги рекомендується вручати особам, від яких запрошуються пояснення, питання в письмовій формі. Копії переліків цих питань нарівні з одержаними поясненнями слід долучати до матеріалів ревізійної справи. 3.11. Якщо в період проведення ревізії (перевірки) посадова (матеріально відповідальна) особа не з'явилася на запрошення ревізора, відмовилася від надання письмового пояснення або не дала вичерпних відповідей на поставлені питання, ревізор письмово інформує про цс відповідний правоохоронний орган для реагування у відповідності з чинним законодавством. 3.12. При встановленні фактів недостач, знищення або умисного псування товарно-матеріальних цінностей розмір збитків визначається згідно з чинними законами або іншими нормативно-правовими актами. 3.13. При виявленні фактів використання копггів і товарно-матеріальних цінностей не за призначенням їх відшкодування і поновлення, а також усунення інших порушень фінансової дисципліни проводиться згідно я чинним законодавством. 3.14. Якщо в ході ревізії (перевірки) встановлені випадки недостач, знищення, псування товарно-матеріальних цінностей, які були виявлені до початку її проведення при інвентаризаціях силами працівників самого підприємства, установи, організації чи іншими контрольними органами, то ревізором обов'язково перевіряється правильність визначення й відображення в бухгалтерському обліку розміру збитків у відповідності до чинного законодавства; у випадках його порушення визначається і відображається в акті ревізії (перевірки) різниця в оцінці майна, що підлягає відшкодуванню. 3.15. У період проведення ревізії (перевірки) представники правоохоронного органу - ініціатора ревізії (перевірки), при потребі, сприяють одержанню в установленому порядку ревізором від Національного банку України та його установ, комерційних банків та інших кредитних установ потрібних відомостей, копій документів, довідок про банківські операції й залишки коштів на рахунках об'єктів, що ревізуються (перевіряються). 3.16. Для встановлення достовірності здійснених фінансово-господарських операцій на об'єкті, який ревізується (перевіряється), правильності їх відображення в його бухгалтерському обліку ревізори при необхідності за сприяння правоохоронного органу отримують документальні підтвердження цим операціям на інших підприємствах, в установах чи організаціях. Для цього на об'єкти, які мали правовідносини з об'єктом контролю, направляються або письмові запити про надання довідок, копій документів про операції та розрахунки з підприємством, установою, організацією, що ревізується або перевіряється, або на такі об'єкти для ознайомлення з відповідними оригіналами документів, одержання їх копій чи пояснень за посвідченнями про проведення зустрічних перевірок направляються ревізори, які оформляють результати такого контролю актом. При цьому зустрічні перевірки у суб'єктів господарювання, нопідконтрольних органам ДКРС, в ході ревізії (перевірки), що проводяться за постановою прокурора, слідчого чи особи, що проводить дізнання, здійснюються органами ДКРС па підставі постанови про призначення таких зустрічних перевірок. Зустрічні перевірки па непідконтрольних підприємствах за межами регіону (Автономної Республіки Крим, відповідної області, міст Кисва чи Севастополя), в якому з ініціативи правоохоронного органу проводиться основна ревізія чи перевірка, доцільно щоб організовували правоохоронні органи адміністративних центрів, де вони мають бути проведені. 3.17. Органом ДКРС при сприянні правоохоронного органу протягом терміну ревізії (перевірки) вживаються заходи щодо максимального відшкодування завданих державі збитків та усунення Інших фінансових порушень. 3.18. На вимогу правоохоронних органів для з'ясування додаткових питань щодо фінансово-господарської діяльності об'єкта ревізії (перевірки), які не були поставлені в попередній постанові (іншому зверненні), може проводитися додаткова ревізія (перевірка) на підставі окремо винесеної постанови (поданого іншого звернення) за підписом прокурора, слідчого, особи, яка проводить дізнання, чи керівника органу МВС або СБУ, в якій визначаються додаткові питання або уточнюються попередні. Проведення додаткової ревізії (перевірки) за зверненням правоохоронного органу здійснюється тим самим або іншим ревізором (ревізорами) виключно за рішенням керівника органу ДКРС. 3.19. Залучення посадових осіб органів ДКРС на підставі пункту 2.6 цієї Інструкції до участі в ревізіях (перевірках), що проводять інші органи державного фінансового контролю, може здійснюватися на строк до 15 робочих днів. За погодженням з керівництвом контрольно-ревізійного підрозділу цей строк може бути продовжено. При цьому залучені до ревізії (перевірки) ревізори можуть перевіряти; у разі проведення ревізії (перевірки) за постановою прокурора, слідчого або особи, що проводить дізнання, - всі питання, які входять до компетенції органів ДКРС; у разі залучення до проведення ревізії (перевірки) на підконтрольному органу ДКРС підприємстві, в установі, організації - лише питання стосовно використання бюджетних позик, позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів, цільового використання дотацій та субсидій, Інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також належного виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів. 3.20. Підставою для допущення працівників органу ДКРС на об'єкт контролю для проведення чи участі в проведенні ревізії (перевірки) є посвідчення контрольно-ревізійного підрозділу та письмове звернення правоохоронного органу, які пред'являються керівнику об'єкта контролю. 4. Документування і оформлення результатів ревізій (перевірок) 4.1. Результати проведеної органом ДКРС ревізії (перевірки) викладаються в акті (довідці), оформленому на бланку органу ДКРС, на підставі перевірених оригіналів документів (у тому числі вилучених в установленому порядку іншими органами державного фінансового контролю або правоохоронними органами) об'єкта, який ревізується (перевіряється), або належно оформлених їх копій; матеріалів проведених зустрічних перевірок; матеріалів інвентаризацій, контрольних обмірів, контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів та готової продукції; актів перевірки якості продукції, дотримання технічних умов та технологічних режимів виробництва; відповідності продукції чинним стандартам, цінам і тарифам; бухгалтерських регістрів і звітів, а також інших документів. 4.2. У випадках, коли виявлені порушення можуть бути приховані й потрібно вжити невідкладних заходів для їх усунення, а також у всіх випадках призупинення ревізії (перевірки) І за результатами ревізій кас складається проміжний акт. Проміжний акт підписується керівником ревізійної групи та посадовими особами підприємства, установи чи організації, що ревізується. При цьому в обов'язковому порядку зазначаються посади, прізвища, Ініціали відповідальних за перевірену ділянку роботи осіб. До проміжного акта додаються відповідні пояснення посадових осіб стосовно виявлених порушень. Проміжний акт разом з підтверджувальними документами та поясненнями відповідних осіб контрольно-ревізійний підрозділ негайно, не очікуючи завершення ревізії (перевірки), надсилає до правоохоронного органу - ініціатора ревізії (перевірки). Зафіксовані в проміжному акті порушення стисло викладаються в загальному акті (довідці) ревізії (перевірки), а сам проміжний акт (довідка) розглядається як документ, що їх підтверджує. 4.3. Не допускається включення в акт (довідку) ревізії (перевірки) різного роду висновків, що не підтверджені документами про фінансово-господарську діяльність об'єкта, який перевіряється, пропозицій, а також даних слідчих матеріалів (протоколів допиту) та посилань па свідчення посадових осіб, дані правоохоронним органам. 4.4. У випадках знищення документів, створення обставин, що виключають можливість розмежування відповідальності за збереження готівки і товарно-матеріальних цінностей, фальсифікації документів посадовими та матеріально відповідальними особами в акт (довідку) ревізії (перевірки) включаються фа- кти недостач готівки і товарно-матеріальних цінностей, порушень з ознаками зловживань без установлення конкретних винуватців з одночасним висвітленням причин такої ситуації. 4.5. У вступній частині акта (довідки) ревізії (перевірки) обов'язково зазначаються: - прізвища, ініціали ревізорів, їх посади; - номера і дати видачі посвідчень, на підставі яких проводилася ревізія (перевірка), ким їх видано; - номер, дата звернення і назва правоохоронного органу - ініціатора ревізії (перевірки); - повна назва об'єкта, що перевіряється, його підпорядкованість, форма власності, ідентифікаційний код, основні банківські реквізити, місцезнаходження, розміри асигнувань та використання коштів бюджетів і державних валютних фондів; - ревізійний період, дата початку й закінчення ревізії (перевірки); - ким і за який період була проведена попередня ревізія (перевірка) з питань, поставлених у зверненні правоохоронного органу; - посадові особи, що відповідали за фінансово-господарську діяльність протягом періоду ревізії. 4.6. Якщо на вимогу правоохоронних органів проводиться ревізія (перевірка) із залученням спеціалістів інших контрольних органів та різних галузей народного господарства, то в акті (довідці) зазначаються їх місця роботи, прізвища, посади. 4.7. Результати ревізії (перевірки) викладаються в акті (довідці), як правило, у відповідності до питань, поставлених правоохоронним органом. 4.8. При висвітленні в акті (довідці) ревізії (перевірки) кожного поставленого питання має бути зазначено: - які документи перевірені, за який період, метод перевірки (суцільний, вибірковий), наявність наказу керівника об'єкта контролю або іншого відповідного документа щодо закріплення за посадовими особами відповідальності за здійснення окремих операцій, які включені до переліку питань ревізії (перевірки); - яке допущено порушення (назва, дата, номер нормативно-правового акта, номер статті чи пункту, що були порушені); розміри виявлених збитків, причини (по можливості) їх виникнення; посади, прізвища та ініціали осіб, па яких покладено відповідальність за здійснення певних господарських та фінансових операцій, і з вини яких допущено порушення; - як відображено в бухгалтерському або складському обліку операції, здійснені з порушеннями. 4.9. Викладаючи в акті (довідці) порушення ведення бухгалтерського обліку, необхідно конкретно вказувати, які положення та інструкції порушувалися, які з пунктів взагалі не викопувалися. В акті (довідці) не слід використовувати зауваження «облік занедбано», «допущено викривлення обліку», «внаслідок відсутності обліку неможливо встановити» та іп. 4.10. В акті (довідці) ревізії (перевірки) не допускаються як оцінки дій окремих посадових осіб (зокрема: «розкрав кошти», «привласнив державне майно», «сфабрикував», «злочинець», «шахрай»), так і в цілому висновки звинувачувального характеру. 4.11. Виявлені порушення описуються в акті (довідці) доступною мовою, без зайвого застосування спеціальної термінології. 4.12. При організації та проведенні ревізій та перевірок працівники органів ДКРС зобов'язані забезпечити дотримання державної, комерційної та службової таємниць. Розголошення посадовою особою органу ДКРС державної, а також комерційної чи службової таємниці, суть якої визначено підпунктами 1.5.10 і 1.5.11 Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, затвердженої наказом ГоловКРУ України від 03.10.97 № 121 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.10.97 за КЬ 497/2301 (із змінами і доповненнями), є порушенням трудових обов'язків, за яке передбачено звільнення з роботи як за одноразове грубе їх порушення, згідно з пунктом 1 статті 41 Кодексу про працю України. 4.13. Відображені в акті (довідці) ревізії (перевірки) дані про виявлені факти недостач готівки, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей, незаконного, нецільового витрачання державних коштів, інших фінансових порушень підтверджуються відповідними документами, інвентаризаційними описами, актами контрольних обмірів та розрахунками, що додаються до акта (довідки) ревізії (перевірки). 4.14. Акт (довідка) ревізії (перевірки) підписується керівником ревізійної групи (ревізором), керівником та головним (старшим) бухгалтером, або особою, що найнята для ведення бухгалтерського обліку об'єкта контролю. У разі потреби з актом (довідкою) ознайомлюються й інші відповідальні працівники перевіреного об'єкта, що вони підтверджують своїми підписами. 4.15. У разі виявлення значних порушень, недостач, порушень з ознаками зловживань, що тягнуть за собою кримінальну чи адміністративну відповідальність, акт (довідка) підписується також тими колишніми керівниками і матеріально відповідальними особами, до періоду роботи яких на перевіреному підприємстві, в установі, організації вони відносяться (якщо вони продовжують працювати па цьому ж підприємстві, в установі чи організації). У випадках звільнення цих осіб з об'єкта контролю керівник ревізійної групи (ревізор), при потребі, звертається до ініціатора ревізії (перевірки) про забезпечення ознайомлення їх з актом (довідкою) і його (її) підписання. 4.16. Узгодження і підписання акта (довідки) ревізії (перевірки) та розгляд поданих заперечень і зауважень проводиться відповідно до вимог пунктів 4.6-4.10 Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, затвердженої наказом ГоловКРУ України від 03.10.97 № 121 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.10.97 за № 497/2301 (із змінами і доповненнями). 4.17. Акт (довідка) ревізії (перевірки) складається в трьох примірниках, а на письмову вимогу правоохоронних органів - і в більшій кількості. Примірники акта (довідки) для унеможливленім його (її) підробки візуються ревізором на кожній сторінці та належним чином скріплюються із зазначенням на останній сторінці кількості сторінок у ньому (у ній). Один примірник акта (довідки) під розписку офіційно передається в канцелярію об'єкта контролю я обов'язковою позначкою дати та вхідного номера на другому примірнику або вручається керівнику підприємства, а у разі відмови в одержанні - акт (довідка) надсилається рекомендованим поштовим відправленням за адресою об'єкта контролю, вказаною в установчих документах. При направленні акта (довідки) поштою на тих його (її) примірниках, що направляються до правоохоронного органу і залишаються в контрольно-ревізійному підрозділі, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до ревізійної справи. 4.18. У разі залучення посадових осіб органу ДКРС до участі в ревізії (перевірці) результати таких контрольних дій оформляються довідкою перевірки. 5. Реалізація матеріалів ревізій (перевірок) 5.1. Матеріали ревізії (перевірки) передаються в правоохоронні органи в строк не пізніше 7 робочих днів після її завершення на об'єкті контролю (підписання акта (довідки) ревізії (перевірки) посадовими особами об'єкта контролю або складення акта про відмову в його підписанні) при відсутності зауважень керівництва перевіреного підприємства, установи чи організації або не пізніше 20 робочих днів - за наявності таких зауважень. У виняткових випадках термін передачі матеріалів у правоохоронні органи встановлює керівник органу ДКРС, про що письмово повідомляється ініціатор ревізії (перевірки). Основний та проміжні акти (довідки) з усіма додатками передаються в перших примірниках. 5.2. Передача матеріалів ревізії (перевірки) до правоохоронного органу проводиться офіційно через його канцелярію з обов'язковим позначенням дати і вхідного номера на другому примірнику супровідного листа органу ДКРС. Допускається передача ревізійних матеріалів у правоохоронні органи рекомендованим поштовим відправленням. Передача ревізійних матеріалів безпосередньо посадовим особам правоохоронних органів забороняється, в тому числі й під розписку. 5.3. У супровідному листі на ім'я керівника правоохоронного органу в обов'язковому порядку має бути висвітлено: - коли, ким і за який період проводилась ревізія (перевірка); - обставини та суть виявлених порушень законодавства з фінансових питань; - які вимоги чинного законодавства порушено (назва, дата, номер, стаття чи пункт, ким затверджені) і хто відповідальний за це порушення; - коли, на що, в якому обсязі й за чиєю вказівкою були неправомірно використані фінансові ресурси, в тому числі бюджетні кошти; - в якій сумі й кому заподіяно шкоду чи збитки; - як відображено в бухгалтерському або складському обліку операції, здійснені з порушеннями; - які заходи для усунення виявлених порушень вжито в ході ревізії (перевірки) органом ДКРС та керівництвом об'єкта контролю. 5.4. Матеріали, що передаються за результатами ревізії (перевірки) в правоохоронні органи, мають містити такі документи: - оригінал акта (довідки) ревізії (перевірки) з додатками, на які с посилання в ньому, включаючи належно завірені копії розпорядчих чи господарських документів, які містять ознаки здійснених порушень, інвентаризаційні описи, якими зафіксовано недостачі коштів і матеріальних цінностей, акти контрольних обміріи, якими встановлено відхилення від актів приймання викопаних робіт, тощо; - пояснення або заперечення посадових чи матеріально відповідальних осіб підприємства, установи, організації, які перевірялись, та інших осіб щодо обставин порушення (якщо такі подані) й висновки посадових осіб органів ДКРС стосовно таких пояснень, заперечень; - копію повідомлення до правоохоронного органу про доцільність вилучення документів (якщо в ході ревізії чи перевірки ревізорами тимчасово вилучалися документи у зв'язку з їх підробленням або виявленими порушеннями з ознаками зловживань); - опис, документів, що додаються до супровідного листа. 5.5. Матеріали ревізії (перевірки), які передаються в правоохоронні органи, нумеруються по аркушах, В описі зазначається: порядковий номер, повна назва документа, його дата, помер і кількість аркушів, а також загальна кількість матеріалів і аркушів цифрами і літерами. Опис підписується посадовою особою органу ДКРС, ставиться дата його складення. 5.6. Доопрацювання органом ДКРС ревізійних матеріалів у разі порушення вимог пункту 5.4 цієї Інструкції, що перешкоджає всебічному та об'єктивному дослідженню обставин виявленого правопорушення, проводиться позаплапоію. У разі наявності суттєвих протиріч між матеріалами ревізії (перевірки) і висновками правоохоронного органу, висловлених щодо цих матеріалів, керівником органу ДКРС може бути призначена повторна ревізія (перевірка), керівництво проведенням якої доручається іншому працівнику органу ДКРС. 5.7. У справах органу ДКРС залишаються другі примірники акта (довідки) та інших матеріалів ревізії (перевірки), які передані до правоохоронного органу, І повідомлення про прийняті за ними рішення. 5.8. У разі надходження від правоохоронного органу письмової інформації про пеустановлення за ревізійними матеріалами умисних дій щодо порушення законодавства з фінансових питань, відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, орган ДКРС у випадках, передбачених статтею 164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вживав до посадових осіб об'єкта контролю, винних у допущених порушеннях, заходів адміністративного впливу. 5.9. Орган ДКРС після завершення ревізії (перевірки), незалежно від персдачі ревізійних матеріалів до правоохоронних органів, у строк не пізніше 10 днів з дня підписання акта чи розгляду заперечень до нього застосовує до підприємства, установи чи організації, що порушило законодавство з фінансових питань, фінансові санкції та вживає інших заходів, передбачених статтею 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні». 5.10. Вимоги щодо усунення виявлених фінансових порушень, рішення про застосування фінансових санкцій та протоколи про застосування адміпстягнень за матеріалами перевірки, оформлені працівниками органів ДКРС, залученими до участі в ревізії (перевірці), що проводилась іншим органом державного фінансового контролю, подаються керівництву об'єкта контролю за погодженням з ініціатором її проведення. З цією мстою з ініціатором контрольних дій ведеться відповідне листування (матеріали перевірки передаються в порядку, визначеному в пункті 5.2 даної Інструкції). 5.11. У звітність про контрольно-ревізійну роботу результати, отримані за ревізіями й перевірками, проведеними органами ДКРС за дорученнями правоохоронних органів самостійно, як і встановлені при залученні їх посадових осіб до ревізій (перевірок), Ідо проводилися іншими державними органами, включаються на загальних підставах. 5.12. Органи ДКРС не рідше одного разу на квартал проводять звірки з правоохоронними органами результатів розгляду переданих матеріалів ревізій (перевірок), для чого в них призначаються особи, відповідальні за дану роботу. У разі розгляду матеріалів ревізії (перевірки) за порушеною кримінальною справою в судовому порядку органи ДКРС для відображення в обліку розміру присуджених сум відшкодування завданих збитків звертаються з питань звірки до судових органів. Заступник начальника ГоловКРУ України І. Б. Стефанюк ЗАТВЕРДЖЕНО наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 11 травня 2002 р. N 117 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 травня 2002 р. за N 449/6737 ПОРЯДОК зупинення та відновлення видаткових операцій підприємств, установ і організацій за рахунками в банках за поданням органів державної контрольно-ревізійної служби в Україні 1. Цей Порядок розроблено відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні». Порядок визначає підставу і послідовність дій для зупинення та відновлення видаткових операцій підприємств, установ і організацій за рахунками в банках за поданням органів державної контрольно-ревізійної служби. 2. Порядок поширюється на видаткові операції підприємств, установ і організацій, крім операцій з бюджетними коштами, механізм зупинення яких здійснюється в порядку, визначеному статтею 120 Бюджетного кодексу України. 3. Згідно з пунктом 2 статті 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійні відділи в районах, містах і районах у містах мають право зупиняти видаткові операції за рахунками в банках та інших фінансових установах у випадках, коли керівництво об'єкта, на якому необхідно провести ревізію або перевірку, перешкоджає працівникам органів державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов'язки. Перешкоджанням працівнику органу державної контрольно-ревізійної служби викопувати свої обов'язки можуть бути дії або бездіяльність керівництва об'єкта, на якому необхідно провести ревізію або перевірку, що зумовили (зумовлюють) неможливість виконання посадовими особами органів державної контрольно-ревізійної служби протягом більше одного робочого дня своїх службових обов'язків, пов'язаних з проведенням па законній підставі ревізії чи перевірки, зокрема: неправомірне недопущення власником або його вповноваженим представником ревізорів до ревізії або перевірки; непред'явлення на їх письмову вимогу необхідних для проведення ревізії або перевірки бухгалтерських чи інших документів, що наявні у підприємства, установи, організації; відбуття керівника та/або головного (на правах головного) бухгалтера у відрядження чи вихід у відпустку без покладання виконання обов'язків на інших посадових осіб об'єкта, на якому необхідно провести ревізію або перевірку, після одержання повідомлення про початок ревізії (перевірки); заборона проведення або иевиділеїшя відповідних спеціалістів підприємства, установи, організації для здійснення інвентаризації грошових коштів І матеріальних цінностей, контрольних обмірів, запусків сировини і матеріалів у виробництво; заборона відбору проб сировини, матеріалів, готоіюї продукції в порядку і об'ємі, визначеному відповідними держстанда-ртами, для проведення аналізів або експертиз у незалежних науково-дослідних установах; незабезпечення охорони опечатаних у ході ревізії або перевірки кас та касових приміщень, складів, архівів, виробничих приміщень. 4. Зупиненню підлягають всі видаткові операції за рахунками підприємств, установ, організацій, за винятком операцій зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), Інших платежів до бюджетів і державних цільових фондів (у тому числі пені, фінансових санкцій), страхових внесків; операцій з повернення бюджетних позик і кредитів, позик і кредитів, отриманих під гарантію Кабінету Міністрів України; операцій з одержання коштів на виплату заробітної плати, а також з виконання рішень органів, яким відповідно до закону надано право стягнення коштів. 5. Факти перешкоджання при проведенні ревізії чи перевірки посадова особа органу державної контрольно-ревізійної служби у день їх здійснення (виникнення) оформляє актом про вчинення перешкоджання, в якому має бути чітко викладено суть і тривалість дій (бездіяльності) керівництва підприємства, установи або організації, які призвели до неможливості належного виконання повноважень ревізора. Акт про вчинення перешкоджання складається у двох примірниках, який підписується керівником ревізійної групи (ревізуючим), керівником та головним бухгалтером об'єкта контролю. Перший примірник акта не пізніше наступного дня після його складання (для актів, складених працівниками контрольно-ревізійних відділів у районах, містах і районах у містах без статусу юридичної особи — в день його одержання) реєструється в журналі обліку зупинення і відновлення видаткових операцій підприємств, установ, організацій за рахунками в банках (далі —- журнал), який ведеться Головним контрольно-ревізійним управлінням України (далі — ГоловКРУ України), контрольно-ревізійними управліннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та контрольно-ревізійними відділами у районах, містах і районах у містах із статусом юридичної особи за формою, що додається (додаток 1). Другий примірник акта залишається на об'єкті контролю під розписку, про що на примірнику органу державної контрольно-ревізійної служби робиться запис «Один примірник акта одержав — підпис», а в разі неможливості підписання акта він направляється рекомендованим поштовим відправленням. 6. За результатами розгляду акта про вчинення перешкоджання, а також наявних документів, що стосуються даної ревізії чи перевірки (планів роботи, доручень органів влади, правоохоронних органів, посвідчень на проведення ревізій та перевірок, програм їх проведення, пояснень чи скарг керівництва підприємства, установи або організації), Голова ГоловКРУ України (його заступники), начальники контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі чи начальники контрольно-ревізійних відділів у районах, містах і районах у містах із статусом юридичної особи (або особи, що виконують обов'язки начальника) при наявності достатніх підстав приймають розпорядження про зупинення видаткових операцій на рахунках підприємств, установ,організацій в банках (далі — розпорядження про зупинення Ізидаткових операцій), за формами, що додаються (додаток 2). Розпорядження про зупинення видаткових операцій реєструється в журналі. 6.1. У разі необхідності для одержання відомостей про номери відкритих рахунків та ідентифікаційний код для юридичних осіб (філій) за ЄДРПОУ необхідно зробити запити: до органів державної податкової служби за їх місцезнаходженням. 6.2. Розпорядження про зупинення видаткових операцій складається в трьох примірниках, підписується керівником органу державної контрольно-ревізійної служби та засвідчується печаткою. 6.3. Перший примірник розпорядження про зупинення видаткових операцій надсилається рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням або подається нарочним банку протягом 2 робочих днів з дати реєстрації акта про вчинення перешкоджання в журналі ГоловКРУ України, контрольно-ревізійного управління в Автономній Республіці Крим, області, міста Києва чи Севастополя, контрольно-ревізійного відділу у районі, місті або районі у місті із статусом юридичної особи. Другий примірник розпорядження про зупинення видаткових операцій в такий самий термін і в такому самому порядку направляється підприємству, установі або організації, де допущено правопорушення. Останній примірник розпорядження про зупинення видаткових операцій залишається в органі державної контрольно-ревізійної служби. 7. Банк не пізніше наступного дня після отримання розпорядження про зупинення видаткових операцій зупиняє відповідні видаткові операції, У разі надходження розпорядження про зупинення видаткових операцій, що не відповідає встановленій формі або якщо існують інші об'єктивні причини, що унеможливлюють виконання розпорядження про зупинення видаткових операцій, банк не пізніше наступного дня після одержання розпорядження повертає його до органу державної контрольно-ревізійної служби рекомендованим поштовим відправленням або нарочним з письмовим обгрунтуванням прийнятого рішення. 8. Допущення посадових осіб органів державної контрольно-ревізійної служби до проведення ревізії чи перевірки, зупинення інших незаконних дій керівництва підприємства, установи, організації або відміна проведення призначеної ревізії (перевірки) є підставою для відновлення видаткових операцій на їх рахунках. 8.1. Відновлення видаткових операцій за рахунками підприємств, установі організацій проводиться за розпорядженням органу державної контрольно-ревізійної служби про відновлення видаткових операцій за формами, що додаються (додаток 3). 8.2. Розпорядження про відновлення видаткових операцій приймається органом державної контрольно-ревізійної служби, який прийняв розпорядження про зупинення видаткових операцій, на підставі доповідної записки ревізора про усунення правопорушень в день ЇЇ одержання відповідним органом державної контрольно-ревізійної служби і реєструється у журналі. Розпорядження про відновлення видаткових операцій складається в трьох примірниках, підписується керівництвом органу державної контрольно-ревізійної служби, засвід- чується печаткою і не пізніше одного робочого дня з дати оформлення доповідної записки про усунення порушень направляється рекомендованим поштовим відправленням або нарочним до банку та в копії -- підприємству, установі, організації. Останній примірник розпорядження про відновлення видаткових операцій залишається в органі державної контрольно-ревізійної служби. 8.3. Доповідна записка про усунення правопорушень має містити: - назву підприємства, установи чи організації, на рахунках якого(ої) було зупинено видаткові операції; - дату і номер розпорядження про зупинення видаткових операцій; - підставу для відновлення видаткових операцій (із зазначенням дати припинення протиправних дій); - номери рахунків, за якими було зупинено видаткові операції. 9. Банк, в якому знаходяться рахунки, за якими зупинено видаткові операції, відновлює їх за рахунками клієнта у разі отримання від органу державної контрольно-ревізійної служби розпорядження про відновлення видаткових операцій або за рішенням суду. 10. Днем отримання банком розпоряджень про зупинення або відновлення видаткових операцій с; - для рекомендованого поштового відправлення - дата розписки про одержання поштового відправлення; - для кур'єрської пошти (направлення нарочним) - дата розписки. 11. Прийняття розпорядження про відновлення видаткових операцій не позбавляє орган державної контрольно-ревізійної служби права зупинити видаткові операції підприємства, установи, організації на інших підставах, відмінних від тих, на яких прийнято попереднє розпорядження про зупинення видаткових операцій. У цьому випадку орган державної контрольно-ревізійної служби приймає нове розпорядження про зупинення видаткових операцій. 12. Акт про перешкоджання у проведенні ревізії (перевірки) та копії розпорядження про зупинення видаткових операцій, розписки банку, доповідна записка про усунення правопорушень та розпорядження про відновлення видаткових операцій зберігаються у відповідній ревізійній справі. 13. Керівник органу державної контрольно-ревізійної служби, що прийняв рішення про зупинення видаткових операцій, несе персональну відповідальність за правильність і обґрунтованість прийняття розпорядження про зупинення видаткових операцій та своєчасність надання установі банку розпорядження про відновлення видаткових операцій. 14. Рішення про зупинення видаткових операцій на рахунках підприємств, установ, організацій може бути оскаржене в порядку, передбаченому законами України. Начальник Управління забезпечення взаємодії з правоохоронними органами та правової роботи О. П. Лихицький PAGE PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter