.

Права інтелектуальної власності в Україні. Коротко про головне

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
0 8548
Скачать документ

Права інтелектуальної власності в Україні.

Розділ I. Основні стандарти прав інтелектуальної власності в Україні

Зміст

I. Основні стандарти прав інтелектуальної власності в Україні.

1. Об’єкти права інтелектуальної власності.

1.1. Об’єкти інтелектуальної власності у визначеннях норм міжнародного
права.

1.2. Об’єкти інтелектуальної власності у визначеннях законодавства
України.

2. Авторське право та суміжні права.

2.1. Комп’ютерні програми та бази даних.

2.2. Обмеження авторських прав.

2.3. Охорона прав виконавців та виробників фонограм (звукозаписів).

2.4. Забезпечення охорони авторських та суміжних прав.

2.5. Висновок.

3. Товарні знаки.

3.1. Орган, який реалізує державну політику в сфері прав на товарні
знаки, його функції.

3.2. Дія норм міжнародного права на території України.

3.3. Умови надання правової охорони.

3.4. Умови для відмови в наданні правової охорони знаку.

3.5. Права та обов’язки, що випливають із свідоцтва.

3.6. Відповідність норм Закону вимогам угоди TRIPS.

3.7. Висновок.

4. Географічні зазначення.

4.1. Вимоги Угоди TRIPS.

4.2. Термінологія.

4.3. Об’єкти правової охорони та проблема реєстрації.

4.4. Нерівність умов реєстрації для заявників.

4.5. Відповідальність за порушення прав.

4.6. Інше законодавство стосовно географічних зазначень.

4.7.Висновки.

5. Промислові зразки.

5.1. Державний орган України з питань охорони інтелектуальної власності.

5.2. Умови патентоспроможності промислового зразка в Україні.

5.3. Право на одержання патенту.

5.4. Порядок одержання патенту.

5.5. Права та обов’язки, що випливають з патенту.

5.6. Порядок сплати річного збору за патент.

5.7. Припинення дії патенту та визначення його недійсним.

5.8. Захист прав.

5.9. Представники у справах інтелектуальної власності.

5.10. Дія міжнародних угод.

5.11.Висновки.

6. Патенти на винаходи та корисні моделі.

6.1. Національний режим для громадян країн Союзу.

6.2. Прирівняння деяких категорій осіб до громадян країн Союзу.

6.3. Правова охорона винаходів та корисних моделей.

6.4. Право на одержання патенту.

6.5. Порядок одержання патенту.

6.6. Права і обов’язки, що виплавають з патенту.

6.7. Припинення дії патенту та визнання його недійсним.

6.8. Порушення прав власника патенту.

6.9.Висновки.

7. Компонування (топографії) інтегральних мікросхем.

7.1.Обєкт охорони.

7.2. Надання прав на топографію інтегральної мікросхеми.

7.3. Права, що надаються в Україні.

7.4. Можливість використання без дозволу власника прав.

7.5. Захист прав.

7.6. Митні процедури.

7.7. Висновок.

8. Зміни чинного законодавства України в області охорони прав
інтелектуальної власності.

8.1. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного
відтворення їхніх фонограм.

I. Основні стандарти прав інтелектуальної власності в Україні.

1. Об’єкти права інтелектуальної власності.

1.1. Об’єкти інтелектуальної власності у визначеннях норм міжнародного
права.

Відповідно до Конвенції, яка засновує Всесвітню організацію
інтелектуальної власності інтелектуальна власність включає права, що
відносяться до літературних, художніх і наукових творів, виконавчої
діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійним передачам,
винаходам у всіх областях людської діяльності, науковим відкриттям,
промисловим зразкам, товарним знакам, знакам обслуговування, фірмовим
найменуванням і комерційним позначенням, захисту проти недобросовісної
конкуренції, а також всі інші права, що відносяться до інтелектуальної
діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях. За
Угодою TRIPS термін “інтелектуальна власність” означає авторське право
та суміжні права, товарні знаки, географічні зазначення, промислові
зразки, патенти, компонування (топографії) інтегральних мікросхем,
захист нерозголошуваної інформації.

1.2. Об’єкти інтелектуальної власності у визначеннях законодавства
України.

В цілому національне законодавство України вже зараз надає захист тим же
об’єктам права інтелектуальної власності, що й норми міжнародного права.
До таких об’єктів, за визначенням статті 41 Закону України “Про
власність” віднесено твори науки, літератури та мистецтва, відкриття,
винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські
пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних
робіт та інші результати інтелектуальної праці. Згідно ст. 472
Цивільного Кодексу України, законодавством України охороняються особисті
(немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані із
створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва
(авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та
організацій мовлення (суміжні права).

2. Авторське право та суміжні права.

2.1. Комп’ютерні програми та бази даних.

Статтею 10 Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності,
яка являється Додатком 1С до Марракеської угоди про заснування Світової
Організації Торгівлі (далі по тексту – СОТ) встановлено, що комп’ютерні
програми у вихідному або об’єктному коді охороняються подібно до
охорони, що надається літературним творам за Бернською конвенцією.
Компіляція даних або іншої інформації в електронній чи іншій формі, яка
завдяки відбору або упорядкуванню її змісту є результатом
інтелектуальної творчої діяльності, охороняється як така.

Україна являється членом Бернської конвенції з 1995 року, якою
визначаються питання охорони літературних та художніх творів.

Однак, комп’ютерні програми та бази даних не являються об’єктом охорони
Бернської конвенції, їх охорона в Україні здійснюється виключно у
відповідності із Законом України “Про авторське право і суміжні права”
(далі по тексту розділу – Закон), який не в повній мірі відповідає
Бернській конвенції.

2.1.1. Декомпіляція примірників комп’ютерних програм.

Відповідно до ст.ст. 8, 12 Бернської конвенції автори літературних
творів користуються виключним правом дозволяти переклади, переробки,
аранжування й інші зміни своїх творів. Враховуючи вимоги ст. 10 TRIPS
щодо охорони комп’ютерних програм подібно до охорони літературних
творів, можна стверджувати, що автори комп’ютерних програм повинні мати
виключне право дозволяти переклад, переробку програм, іншу зміну у своїх
програмах, тобто повинні дозволяти компіляцію та декомпіляцію програм.

Однак, п. 3 ст. 18 Закону передбачає можливість здійснення декомпіляція
комп’ютерної програми без дозволу автора чи іншої особи, якій належить
авторське право на комп’ютерну програму, у певних випадках, що,
безумовно, обмежує права авторів комп’ютерних програм.

2.1.2. Арешт контрафактних примірників комп’ютерних програм та баз
даних.

Відповідно до ст. 16 Бернської конвенції контрафактні примірники
підлягають арешту, у тому числі при ввезенні. Арешт накладається у
відповідності з законодавством держави, у якій твори підлягають правовій
охороні.

Однак, згідно із п.п. 2, 3 ст. 43 Закону суд має право та може
постановити рішення про вилучення, конфіскацію, знищення всіх
примірників твору, якщо буде достатньо даних про порушення авторського
права і суміжних прав, тобто в момент прийняття рішення по справі.

При цьому автор має право вимагати відшкодування збитків, вилучення та
спрямування на його користь прибутків порушника, виплати компенсації, а
не арешту контрафактних примірників (п. 1 ст. 44 Закону).

Арешт контрафактних примірників можливо здійснити тільки у порядку
розгляду заяви про забезпечення позову згідно із ст. 151 Цивільного
процесуального кодексу. Однак, суд може відхилити зазначену заяву.

2.2. Обмеження авторських прав.

Статтею 13 TRIPS передбачено, що Члени СОТ дотримуються обмежень та
винятків стосовно виключних прав у певних випадках, які не суперечать
звичайному використанню твору та не призводять до надмірної шкоди
законним інтересам власника прав.

Ст. 13 Угоди TRIPS і п. 2 ст. 9 Бернської конвенції передбачає
можливість збереження за законодавством країн права дозволяти
використання творів у визначених особливих випадках за умови, що таке
відтворення не завдаватиме збитки нормальному використанню твору і не
обмежуватиме необґрунтованим способом законні інтереси автора. Звідси
виникає необхідність аналізу законодавства України щодо обмежень
майнових прав авторів творів, наявність яких може бути визнано суттєвим
обмеженням законних інтересів авторів.

Відповідно до п. 6 ст. 14 Закону України “Про авторське право і суміжні
права” вільне використання твору (без згоди автора або іншої особи, що
має авторське право) допускається у певних випадках, але за умови, що
вони не завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору і не
обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

Аналіз можливих випадків вільного використання творів, передбачених
Законом, дозволяє зробити висновок, що обмеження в Україні прав авторів
та осіб, що мають авторське право, не призводять до надмірної шкоди
законним інтересам власникам прав, крім можливості вільної декомпіляції
комп’ютерних програм та відтворення виключно в особистих цілях творів,
зафіксованих у звуко- і відеозаписах, без згоди автора або іншої особи,
що має авторське право, але з виплатою їм винагороди.

Вільне відтворення творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах,
передбачене п. 1 ст. 19 Закону не тільки обмежує майнові авторські
права, а й прямо суперечить іншим нормам Закону щодо виключного права
автора або іншої особі, яка має авторське право, дозволяти або
забороняти відтворення творів. Діюча норма створює дивну ситуацію, коли
твір архітектури або інший, що зафіксовано у відеозапису, можна
відтворити.

Верховною Радою України 16.06.99р. було прийнято у першому читанні
проект Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України
“Про авторське право і суміжні права”. Проект має ряд недоліків. Однак,
має і позитивні пропозиції. Наприклад, запропоновано внести доповнення у
п. 1 ст. 19 Закону, які не дозволять вільне відтворення зафіксованих у
звуко- і відеозаписах творів архітектури у формі будівель і аналогічних
споруд, баз даних, книг (повністю), нотних текстів і оригінальних творів
образотворчого мистецтва, комп’ютерних програм, крім випадків,
передбачених статтею 18 цього Закону.

2.3. Охорона прав виконавців та виробників фонограм (звукозаписів).

П. 1 ст.14 TRIPS передбачено, що у випадку здійснення записів виступів
виконавців без їх дозволу виконавцям надається можливість перешкоджати
наступним діям: запис раніше незафіксованих виступів, відтворення таких
записів (фонограм).

Виконавцям також надається можливість перешкоджати публічному сповіщенню
(сповіщенню для загального відома) їх виступів шляхом передачі в ефір чи
по проводах у випадку здійснення сповіщення без їх дозволу.

Однак, зазначені права в Україні надаються виконавцям згідно із ст. 32
Закону тільки у наступних випадках:

виконання вперше мало місце на території України;

виконання зафіксовано на фонограмі, що охороняється згідно з Законом;

виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації
мовлення, що охороняється згідно з Законом.

Доцільно зазначити, що згідно із ст. 4 Міжнародної Конвенції про захист
виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення кожна Договірна
Країна повинна дати національний режим виконавцям якщо виконання
відбувається в іншій Договірній Країні.

Таким чином, іноземні та українські виконавці, які здійснили перше
виконання не на території України, фактично дискримінуються. Вони
змушені, якщо бажають отримати зазначені права, понести матеріальні
витрати для опублікування фонограми в Україні або домовитися із
організацією мовлення про включення виконання у передачу.

Пунктом 2 Статті 14 TRIPS передбачено, що виробники фонограм повинні
мати право дозволяти або забороняти пряме чи опосередковане відтворення
своїх фонограм.

Однак, зазначені права виробників фонограм, право дозволяти або
забороняти імпорт фонограм охороняються відповідно до ст. 32 Закону,
якщо:

виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним
місцезнаходженням на території України;

фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на
території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій
державі;

перша фіксація фонограми мала місце в Україні.

Таким чином, іноземні виробники фонограм дискриміновані по відношенню до
українських виробників фонограм, для отримання захисту в Україні вони
повинні здійснити першу фіксацію в Україні або опублікувати фонограму на
території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій
державі.

Верховною Радою України 15.06.99р. було прийнято Закон України “Про
приєднання України до Конвенції про охорону інтересів виробників
фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971
року”, що, безумовно, є позитивним кроком у галузі захисту інтересів
виробників фонограм, оскільки Конвенція зобов’язує державу-учасницю
охороняти інтереси виробників фонограм, що є громадянами інших
держав-учасників, від виробництва копій фонограм без згоди виробника і
від ввозу таких копій усякий раз, коли згадані виробництво або ввіз
здійснюються з метою їхнього поширення серед публіки, а також від
поширення цих копій серед публіки.

2.4. Забезпечення охорони авторських та суміжних прав.

Відповідно до ст. 41 Закону відтворення, розповсюдження та інше
використання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають
авторське право і суміжні права (права виконавців, виробників фонограм,
організацій мовлення), примірників творів, фонограм, програм мовлення є
порушенням авторського права і суміжних прав, що дає підстави для
судового захисту.

Примірники творів, фонограм, виготовлених і розповсюджених з порушенням
авторського права і суміжних прав, є контрафактними.

Ввезення на територію України примірників творів і фонограм, що
охороняються на території України відповідно до Закону, із держави, в
якій ці твори і фонограми не охоронялись або перестали охоронятись,
визнається порушенням авторського права і суміжних прав.

Згідно із ст. 42 Закону захист особистих і майнових прав осіб, які мають
авторське право і суміжні права, може здійснюватися в порядку,
встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

Адміністративна відповідальність за порушення авторських та суміжних
прав не встановлена.

Кримінальний кодекс України (ККУ) передбачає відповідальність за випуск
під своїм ім’ям або інше привласнення авторства на чужий твір науки,
літератури та мистецтва, незаконне відтворення або розповсюдження такого
твору у вигляді виправних робіт на строк до двох років або штрафу від 50
до 120 мінімальних розмірів заробітної плати (ст. 136 ККУ).

В разі використання чужого твору без договору з особою, яка має
авторське право і суміжні права, недотримання умов використання творів і
об’єктів суміжних прав, порушення особистих і майнових прав особи, які
мають авторське право і суміжні права, можуть подати позов до суду або
арбітражного, третейського судів про поновлення порушених прав шляхом
внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі про допущене
порушення або іншим способом.

Суд, арбітражний суд має право постановити рішення чи ухвалу про
заборону випуску твору, виконання постановки, фонограми, передачі в ефір
і по проводах, про припинення їх розповсюдження, про вилучення,
конфіскацію всіх примірників твору або фонограми та обладнання і
матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, якщо буде
достатньо даних про порушення авторського права і суміжних прав.

Суд, арбітражний суд може постановити рішення про знищення або
відчуження всіх примірників твору або фонограми, щодо яких встановлено,
що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням виключних прав
осіб, які мають авторське право і суміжні права. Це стосується усіх
кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та
інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники твору,
фонограми, програми мовлення, а також матеріалів і обладнання, що
використовуються для їх відтворення.

Відповідно до ст. 44 Закону особи, які мають авторське право і суміжні
права, можуть вимагати:

відшкодування збитків, завданих їм у результаті порушення авторського
права і суміжних прав, включаючи упущену вигоду;

вилучення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних
ним у результаті порушення авторського права і суміжних прав, замість
відшкодування збитків;

виплати компенсації, яка визначається судом, у сумі від 10 до 50000
мінімальних розмірів заробітної плати, встановлених законодавством
України, замість відшкодування збитків чи стягнення прибутків.

Крім відшкодування збитків, стягнення прибутків, суд, арбітражний суд за
порушення авторського права або суміжних прав стягує штраф у розмірі 10
відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів
направляється у встановленому законодавством порядку до відповідних
бюджетів.

Порушник авторського права і суміжних прав зобов’язаний відшкодувати
особам, які мають авторське право і суміжні права, моральну шкоду в
розмірі, що визначається судом.

2.5. Висновок.

Деякі норми Закону прямо суперечать вимогам TRIPS або не створюють
достатню правову охорону, чи дискримінують певні особи по відношенню до
інших:

1. Вільна декомпіляція комп’ютерних програм, передбачена законодавством
України, дозволяє отримати технологічні напрацювання фірми-розробника
програми та використати їх для створення інших програмних продуктів.
Декомпіляція – це переклад з мови нижчого рівня (машинний код) на мову
вищого рівня (мова програмування). Згідно з п. 2 ст. 14 Закону переклад
творів являється виключним правом автору чи особи, що має авторське
право. Таким чином, виникає суперечність.

2. Арешт контрафактних примірників комп’ютерних програм та баз даних
можливо здійснити тільки у порядку розгляду заяви про забезпечення
позову згідно із ст. 151 Цивільного процесуального кодексу. У випадку
неприйняття судом рішення про арешт контрафактні примірники можуть
потрапити у вільний обіг, що завдасть матеріальні та моральні збитки
автору або особі, що має авторські права.

Закон не передбачає права осіб, які мають авторське і суміжні права,
вимагати вилучення, конфіскації, знищення всіх контрафактних примірників
твору, якщо буде достатньо даних про порушення авторського права і
суміжних прав.

3. Кримінальний кодекс України не передбачає за випуск під своїм ім’ям
або інше привласнення авторства на чужий твір науки, літератури та
мистецтва, незаконне відтворення або розповсюдження такого твору такого
виду покарання як позбавлення волі.

4. Іноземні та українські виконавці, що здійснили перше виконання не на
території України, позбавлені можливості перешкоджати публічному
відтворенню їх виступів шляхом передачі в ефір чи по проводах, у
випадках якщо виконання не зафіксовано українським виробником фонограм,
фонограму не опубліковано в Україні протягом 30 днів від дня її першого
опублікування в іншій державі, перша фіксація фонограми здійснена за
межами України.

5.Іноземні виробники фонограм дискриміновані по відношенню до
українських виконавців та виробників фонограм.

6.Відповідно до ст.ст.51-58 Угоди TRIPS національне законодавство членів
СОТ повинно передбачати процедури захисту прав інтелектуальної власності
при перетині кордонів.

На жаль, законодавство України зазначених процедур не передбачає, крім
неможливості пропуску товарів і предметів, імпорт яких здійснюється з
порушенням прав інтелектуальної власності, у відповідності із ст. 74
чинного Митного кодексу України.

Зазначена норма діє у випадку здійснення суб’єктами підприємницької
діяльності всіх форм власності лише у випадку імпорту, експорту
аудіовізуальних творів та примірників фонограм, оскільки ці операції
здійснюються за наявності атестату, що засвідчує законність і
правомірність використання аудіовізуальних творів та примірників
фонограм.

3. Товарні знаки.

Регулювання відносин, що виникають у зв’язку з набуттям і здійсненням
права власності на знаки для товарів і послуг (знаки) в Україні
здійснюється за допомогою Закону України “Про охорону прав на знаки для
товарі і послуг” (далі по розділу – Закон).

Законом дано визначення термінів, визначено органи які забезпечують
реалізацію державної політики в цій області, визначено права іноземних
громадян і осіб без громадянства, підстави виникнення, відмови в наданні
правової охорони знаку, права і обов’язки, які випливають із свідоцтва
на знак, інші питання, які випливають із положень Паризької конвенції
про охорону промислової власності 1883 року (далі – Паризька конвенція),
до якої приєдналася і Україна.

3.1. Орган, який реалізує державну політику в сфері прав на товарні
знаки, його функції.

Органом, який реалізує державну політику в сфері прав на товарні знаки
Законом визначено Державний комітет України з питань інтелектуальної
власності (Держпатент України).

Однак, до середини 1999 року він існував, як Державне патентне відомство
України. Указом Президента України “Про зміни в системі центральних
органів виконавчої влади України” № 250 від 13.03.99 р. на базі
Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного
відомства України (далі – Відомства) та Державного агентства України з
авторських і суміжних прав, що ліквідовані, утворено Державний комітет
України з питань науки та інтелектуальної власності, який і виконував в
тому числі і функції ліквідованого Відомства, визначеного у Законі. Хоча
при виданні цього Указу було порушено вищезазначений Закон, але такий
Указ відповідає Конституції України, а саме п. 15. статті 106, за якою
Президент утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням
Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи
виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання
органів виконавчої влади. Однак і в цьому статусі відомство проіснувало
доволі недовго. Указом Президента України № 1573 від 15.12.99 р. “Про
зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” на базі
Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності
та Міністерства освіти України було утворено Міністерство освіти і
науки. При цьому Держкомітет з питань науки та інтелектуальної власності
згідно з цим Указом ліквідовано.

3.1.2. Функції Відомства.

За Законом Відомство приймає до розгляду заявки на реєстрацію знаків,
проводить їх експертизу та державну реєстрацію знаків, публікує офіційні
відомості, видає свідоцтва, а також виконує інші функції згідно з
наданими повноваженнями. Відомству також дано право на договірних
засадах надавати будь-якій особі послуги стосовно інформації та
документації у визначеному ним порядку. Як державний орган, Відомство
фінансується за рахунок коштів державного бюджету. Крім того, для
розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності, Відомство
використовує кошти одержані від зборів та за надані послуги.

3.1.3. Щодо спеціальних національних служб по справах промислової
власності.

Паризька Конвенція (ст. 12.) передбачає обов’язок кожної країни –
учасника створити спеціальну службу по справах промислової власності і
центральне сховище для ознайомлення громадськості з патентами на
винаходи, корисними моделями, промисловими зразками і товарними знаками.
Передбачено також видання цією службою офіційного періодичного бюлетеню
з регулярною публікацією прізвищ власників виданих патентів із коротким
найменуванням запатентованих винаходів і репродукцій зареєстрованих
знаків. Що стосується публікування відомостей, слід зазначити, що
офіційним виданням Відомства є бюлетень “Промислова власність”.

Разом з тим, не можна вважати таким, що відповідає вимогам Конвенції
об’єднання Відомства разом з іншими державними органами в одне
відомство, яке становиться багатофункціональним державним органом з
питань з питань освіти та науки і за назвою навіть не має відношення до
інтелектуальної власності. Той факт, що за Конвенцією повинен бути
створений спеціальний орган з питань промислової власності, вказує на
те, що це повинен бути спеціальний орган, відокремлений за своїми
функціями від функцій інших державних органів. Тому поєднання питань
захисту інтелектуальної власності з питаннями розвитку і функціонування
наукової та освітньої сфери не можна вважати доцільним і таким, що
найбільш сприяє розвитку державної системи охорони інтелектуальної
власності.

3.2. Дія норм міжнародного права на території України.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про правонаступництво України”
Україна є правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами
Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам
республіки.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори,
згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною
національного законодавства України.

Таким чином для України Паризька Конвенція є чинною і є складовою
частиною її національного законодавства. За повідомленням Міжнародного
бюро і Міжнародної організації інтелектуальної власності 25 грудня 1991
року визначається як дата, з якої Україна приєдналася до цієї Конвенції.

Разом з тим, СРСР, складовою частиною якого була й Україна (УРСР)
підписав Конвенцію 12.10.67 р., ратифікував 19.09.68 року. В зв’язку з
цим Паризька Конвенція була чинною і відповідно обов’язковою для України
й до 25.12.95 р.

Є чинним для України і Договір “Про Закони щодо товарних знаків” (далі –
Договір), ратифікований Україною у 1995 році.

Статтею третьою Закону, встановлено, що якщо міжнародним договором
України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством
України про знаки, то застосовуються правила міжнародного договору. З
чого випливає, що норми міжнародних договорів з питань прав на знаки для
товарів і послуг мають превалюючу силу, в разі розбіжностей правових
норм України з положеннями цих документів.

3.3. Умови надання правової охорони.

Закон містить певні вимоги щодо об’єктів знаку. Так, знак не повинен
суперечити суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та має
бути таким, щоб на нього не поширювалися підстави для відмови в наданні
правової охорони. Таке визначення цілком відповідає вимогам статтям 5
(D. 3.), 6 quinquies (В.3.) Паризької конвенції. Об’єктом знака можуть
бути словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення або їх
комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.

Свідоцтво, яке засвідчує право власності на знак має строк дії 10 років
від дати подання заявки до Відомства і продовжується Відомством за
клопотанням власника свідоцтва, поданим протягом останнього року дії
свідоцтва, щоразу на 10 років. Слід зазначити, що відповідно до статті
13 (7) Договору строк дії первісної реєстрації складає десять років і
може бути продовжений на наступний десятирічний період.

Можливі випадки дострокового припинення дії свідоцтва розглянуті нижче.

Обсяг правової охорони, що надається відповідно до законодавства
України, визначається наведеними у свідоцтві зображенням знака і
переліком товарів та послуг.

Будь-які особи і об’єднання осіб або їх правонаступники мають право на
одержання свідоцтва у встановленому порядку. Це положення в повній мірі
відповідає положенням Конвенції, зокрема статті 7 bis. Відповідно до
статті 2 (2.b.) Договору, цей Договір не застосовується до колективних
знаків.

Право на отримання свідоцтва має той заявник, який раніше подав
сукупність документів необхідних для отримання свідоцтва до Відомства, а
в разі якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, тобто дату
подання заявки до Відомства чи до відповідного органу держави – учасниці
Паризької конвенції про охорону промислової власності. При цьому, дана
заявка не повинна вважатися відкликаною, не відкликана або не відхилена.

3.4. Умови для відмови в наданні правової охорони знаку.

Українське законодавство не надає охорону доволі широкому колу
зображень, перелічених у статтях 6 bis, 6 ter Конвенції. До таких
позначень віднесені, як загальновживані і загальновідомі позначення, а
також державні герби, емблемі міжурядових організацій і інше.

Крім того, не реєструються як знаки позначення, які відтворюють назви
відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і
персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників
авторського права або їх правонаступників; прізвища, імена, псевдоніми
та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх
згоди.

Позначення державних гербів, прапорів і таке інше можуть бути включені
до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода
відповідного компетентного органу або їх власників. Такий дозвіл в
Україні надається Міжвідомчою комісією щодо погодження питань правової
охорони знаків для товарів і послуг.

Українське законодавство не містить заборон щодо видачі свідоцтва або
його анулювання на підставі того, що продаж товару обмежений або
заборонений національним законодавством.

Крім того, Закон не містить обмежень в реєстрації в Україні знаків, якщо
знак не був заявлений в країні походження, що відповідає положенням
статті 6 (2) Конвенції.

Разом з тим, п. 2 статті 6 bis визначає, що для пред’явлення вимоги про
анулювання знака, який є загальновідомим за визначенням Конвенції,
дається термін не менше п’яти років, з моменту реєстрації знака. Пункт 3
статті 18 Закону визначає, що дія свідоцтва припиняється за рішенням
суду у зв’язку з перетворенням знака в позначення, що стало
загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду після дати
подання заявки.

Таким чином, українське законодавство не має чітко визначених строків
встановлених Конвенцією щодо звернення з вимогою щодо анулювання знаку.

3.5. Права та обов’язки, що випливають із свідоцтва.

Розділ IV Закону встановлює права та обов’язки, що випливають із
свідоцтва на знак для товарів і послуг.

Згідно з статтею 16 Закону права, що випливають із свідоцтва, діють від
дати подання заявки за умови сплати відповідного збору, а свідоцтво
надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися знаком
за своїм розсудом. Використанням знака визнається застосування його на
товарах і при наданні послуг, для яких його зареєстровано, на упаковці
товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу
експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в
проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній із
введенням зазначених товарів і послуг в господарський оборот.

Ця стаття містить також норму, згідно з якою свідоцтво надає його
власнику право забороняти іншим особам використовувати зареєстрований
знак без його дозволу, за винятком випадків, коли використання знака не
визнається згідно з цим Законом порушенням прав власника свідоцтва. Ця
норма відповідає вимогам статей 9 та 10 ter Конвенції. Інші норми статті
16 регулюють права власника свідоцтва на передачу права власності на
знак, на надання права користування знаком на основі ліцензійного
договору. Ці норми також не суперечать відповідним положенням Конвенції.

Стаття 17 Закону встановлює обов’язки власника свідоцтва, головним з
яких є добросовісне використання виключного права на знак. Однак ця
стаття передбачає можливість дострокового припинення дії свідоцтва за
рішенням суду в разі трирічного невикористання або недостатнього
використання зареєстрованого знака на території України. Ця вимога
відповідає статті 5 (C) Конвенції.

3.6. Відповідність норм Закону вимогам угоди TRIPS.

Норми Закону в цілому відповідають вимогам угоди TRIPS, але існують
деякі питання, які можуть викликати суперечливі тлумачення в контексті
формальної відповідності всіх норм Закону вимогам угоди TRIPS.

Так, визначення знаку в Законі передбачає, що він має розрізняти товари
або послуги, для яких зареєстровано цей знак, від однорідних товарів або
послуг. В той же час, угода TRIPS передбачає, що будь-яке позначення або
сполучення позначень, за допомогою яких можна відрізнити товари або
послуги одного підприємства від товарів або послуг іншого підприємства,
являють собою товарний знак.

Тобто формально визначення в Законі має більш вузький зміст, тому що
передбачає, що знак має відрізняти товари або послуги від однорідних, а
не будь-яких інших товарів або послуг іншого виробника, як це
передбачено угодою TRIPS. Однак в тексті Закону (ч. 3 ст. 16)
передбачено, що свідоцтво надає його власнику право забороняти іншим
особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу, за винятком
випадків, коли використання знака не визнається згідно з цим Законом
порушенням прав власника свідоцтва. Тобто охорона зареєстрованого знаку,
згідно Закону, не передбачає обмежень стосовно однорідних або
неоднорідних товарів або послуг.

Визначення знаку в Законі також передбачає, що власником прав на знак
може бути “особа”, тобто згідно з Законом громадянин або юридична особа.
Це викликає деяку невідповідність нормам угоди TRIPS, де в визначенні
згадуються “підприємства”, тобто лише юридичні особи. Однак, згідно з
українським законодавством, суб’єктом підприємницької діяльності може
бути і фізична особа. Тому таку невідповідність можна вважати
пристосуванням норм міжнародного права до українських реалій.

Параграф 2 статті 19 Угоди TRIPS передбачає, що використанням з метою
збереження реєстрації повинно вважатися використання товарного знака
іншою особою за умови контролю з боку власника знака. Однак, Закон не
містить такої норми, і ніяким чином не передбачає це опосередковано.

Можливість неоднозначного тлумачення в контексті відповідності угоді
TRIPS викликає ч. 2 ст. 17 Закону. У статті йдеться про те, що якщо знак
не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом
трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від
дати, коли використання знака було припинено, будь-яка особа має право
звернутися до суду (арбітражного суду) із заявою про дострокове
припинення дії свідоцтва. Угода TRIPS передбачає таку можливість лише в
разі невикористання протягом безперервного принаймні трирічного періоду,
однак не йдеться мова про недостатнє використання знаку. Взагалі не
зовсім зрозуміло, що мається на увазі під терміном недостатнє
використання.

3.7. Висновок.

Таким чином, законодавство України, яким регулюються питання охорони
прав на товарні знаки, має низку внутрішніх суперечностей, які викликані
в першу чергу невідповідністю норм Закону міжнародним угодам, які є
частиною законодавства України.

Однак більш важливим в контексті можливого приєднання України до СОТ є
невідповідність деяких норм Закону вимогам угоди TRIPS. Хоча ці
невідповідності не є принциповими за своєю суттю, вони можуть не
дозволити в деяких випадках забезпечити правову охорону, якої вимагає
угода TRIPS.

 

 

4. Географічні зазначення.

4.1. Вимоги Угоди TRIPS.

В п. 1 ст. 22 угоди TRIPS, визначено, що “географічними зазначеннями,
для цілей цієї Угоди, є зазначення, які визначають товар як такий, що
походить з території Члена, регіону або місцевості на його території,
коли дана якість, репутація або інші характеристики товару значною мірою
пов’язані з його географічним походженням”.

Загальні вимоги щодо захисту географічних зазначень викладені в
параграфах 2- 4 статті 22 угоди TRIPS. Країни-Члени повинні забезпечити
для зацікавлених сторін законні способи, щоб запобігти:

використання будь-яких засобів визначення або представлення товару, який
свідчить або передбачає, що товар походить з географічної території
іншої, ніж реальне місце походження, у такий спосіб, що вводить в оману
широкий загал стосовно географічного походження товару;

будь-якого використання, яке є актом недобросовісної конкуренції в
значенні зазначеному в Статті 10-bis Паризької конвенції.

Країна-Член, ex officio, якщо дозволяє її законодавство або на прохання
зацікавленої сторони, відмовляє у реєстрації товарного знака або признає
недійсною реєстрацію товарного знака, який містить або складається з
географічного зазначення, стосовно товарів, які не походять із
зазначеної території, якщо використання зазначення у товарному знаку для
таких товарів на території цієї країни має характер, котрий вводить в
оману широкий загал щодо реального місця походження цих товарів.

Захист згідно з параграфами 1, 2 та 3 повинен застосовуватися проти
географічного зазначення, яке, хоча у буквальному розумінні правильно
визначає територію, регіон або місцевість походження товарів, але
викликає у широкого загалу хибне уявлення, що товар походить з іншої
території.

Саме в контексті забезпечення вищевказаних умов необхідно розглядати
прийнятий 16 червня 1999 року Верховною Радою України Закон “Про охорону
прав на зазначення походження товарів”(далі по тексту розділу – Закон).

4.2. Термінологія.

В тексті Закону не використовується термін географічне зазначення. Його
замінено терміном “зазначення походження товару”. Під “зазначенням
походження товару” в Законі слід розуміти або просте зазначення
походження товару, або ж кваліфіковане.

Просте зазначення походження товару – це будь-яке словесне чи
зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує
на географічне місце походження товару.

Під кваліфікованим зазначенням в Законі слід розуміти або назву місця
походження товару (далі по тексту НМП), або географічне зазначення
походження товару (далі по тексту – ГЗП).

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону правова охорона надається
кваліфікованим зазначенням походження товарів на підставі їх реєстрації,
яка діє безстроково від дати реєстрації.

НМП товару – це назва географічного місця, яка вживається як позначення
у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має
особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними
для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих
природних умов з характерним для даного географічного місця людським
фактором.

ГЗП товару – це назва географічного місця, яка вживається як позначення
у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні
якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені
характерними для даного географічного місця природними умовами чи
людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Тобто різниця між НМП та ГЗП полягає в тому, що НМП передбачає пряму
залежність особливих властивостей товару, що походить із зазначеного
географічного місця, від природних умов чи людського фактора або
поєднання природних умов і людського фактора, характерних для даного
географічного місця.

В той же час ГЗП передбачає, що природними умовами чи людським фактором,
характерним для даного географічного місця, або їх поєднанням
зумовлюються не особливі властивості товару, а лише певні якості,
репутація або інші характеристики.

Під географічним місцем в Законі слід розуміти будь-який географічний
об’єкт із офіційно визначеними межами, зокрема: країну, регіон як
частину країни, населений пункт, місцевість тощо.

4.3. Об’єкти правової охорони та проблема реєстрації.

Як вже зазначалося, правова охорона за цим Законом надається
кваліфікованим зазначенням походження товару, тобто НМП або ГЗП.
Необхідною умовою надання правової охорони є реєстрація кваліфікованого
зазначення походження товару.

Правова охорона простого зазначення походження товару, згідно з Законом,
надається на підставі його використання.

Правова охорона простого зазначення походження товару полягає у
недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи
такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця
походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає
реєстрації.

В Законі не визначені практичні заходи по недопущенню використання
простих зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять
споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару.

Тобто про реальну правову охорону можна вести мову лише стосовно
кваліфікованих зазначень походження товарів.

В статті 7 Закону зазначається, що правова охорона надається НМП або ГЗП
товару, якщо таке НМП або ГЗП вживається як назва даного товару чи як
складова частина цієї назви.

Тобто в тих випадках, коли НМП або ГЗП товару не входить до його назви,
зареєструвати таке кваліфіковане зазначення походження товару буде
неможливо.

Така умова звужує перелік об’єктів, які підлягають охороні, порівняно з
тим, що передбачається угодою TRIPS. Причина цього в тому, що угода
TRIPS не передбачає, щоб зазначення походження товару обов’язково було
частиною назви такого товару. Тобто ті зазначення походження товару, які
за визначеннями угоди TRIPS є географічними зазначеннями, але не є
частиною назви товару, не матимуть правової охорони згідно з цим
Законом.

Крім того, слід звернути увагу на те, що в Законі передбачені досить
складні умови реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару.
Це питання слід розглянути детально.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону правова охорона надається назві
місця походження товару, щодо якої виконуються такі умови:

а) вона є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;

б) вона вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї
назви;

в) у вказаному цією назвою географічному місці об’єктивно існують
характерні природні умови чи поєднання характерних природних умов і
людського фактора, що надають товару особливих властивостей порівняно з
однорідними товарами з інших географічних місць;

г) позначуваний цією назвою товар має відповідні властивості, що
виключно або головним чином зумовлені характерними для даного
географічного місця природними умовами чи поєднанням цих умов з
характерним для даного географічного місця людським фактором;

д) виробництво (видобування) і переробка позначуваного цією назвою
товару здійснюються в межах зазначеного географічного місця.

Завдяки наявності пункту г) ч. 3 ст. 7 Закону НМП товару може бути
зареєстрована лише для товарів, які безпосередньо видобуваються або
незначною мірою переробляються в цьому географічному місці (наприклад
мінеральна вода). Це викликано тим, що лише для таких товарів можливо
довести прямий зв’язок між місцем їх вироблення та їх особливими
властивостями.

В частині 4 статті 7 зазначені умови, за яких правова охорона може бути
надана ГЗП товару, а саме:

а) воно є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;

б) воно вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї
назви;

в) у вказаному цією назвою географічному місці наявні характерні умови
та/або людський фактор, що надають товару певних якостей чи інших
характеристик;

г) позначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чи інші
характеристики, в основному зумовлені характерними для даного
географічного місця природними умовами та/або людським фактором;

д) хоча б основна складова позначуваного цією назвою товару виробляється
та/або переробляється в межах зазначеного географічного місця.

Викладені в цій частині умови є досить нечіткими. Так, наприклад, досить
важко довести, що якість пива “Оболонь” (найбільшого в Україні виробника
пива) в основному зумовлена характеристиками води, що видобувається з
артезіанської свердловини на території підприємства, або ж репутація
продукції цієї фірми якимось чином пов’язана з її місцезнаходженням.

В той же час, продукти цієї фірми мають якість, репутацію, які у
споживачів пов’язуються саме з цією назвою. Однак важко довести, що ці
характеристики пов’язані саме з цим географічним місцем, а не скажімо з
рецептурою виготовлення пива або ж якимись технологіями чи ноу-хау.

Тобто для більшості товарів, особливо тих, що піддаються значній
переробці, досить важко встановити об’єктивний зв’язок між їх особливими
властивостями, якістю, репутацією, іншими специфічними характеристиками
та географічним місцем походження цього товару.

В пункті б) частини 5 статті 10 Закону зазначається, що разом із заявкою
до Відомства подається висновок спеціально уповноваженого органу про те,
що особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару,
зазначені в заявці, об’єктивно зумовлені чи пов’язані з природними
умовами та/або людським фактором вказаного географічного місця
виготовлення товару.

Однак, як вже зазначалося, досить важко встановити об’єктивну залежність
або зв’язок між характеристиками товару та географічним місцем його
походження, тому при наданні такого висновку можливе суб’єктивне
ставлення до окремих товаровиробників або товарів. А це не сприятиме
справедливості та рівності процедур захисту правінтелектуальної
власності, що вимагається параграфом 2 статті 41 угоди TRIPS.

4.4. Нерівність умов реєстрації для заявників.

Частина 6 статті 10 Закону передбачає, що іноземні заявники повинні
замість документів, зазначених у частині 5 статті 10 Закону, подати лише
документи, які підтверджують:

а) правову охорону заявленого кваліфікованого зазначення походження
товару у відповідній іноземній державі;

б) право іноземного заявника на використання відповідного
кваліфікованого зазначення походження товару.

Така норма в принципі не суперечить нормам угоди TRIPS, однак ставить в
менш сприятливі умови виробників вітчизняних товарів. Це зумовлено
відносною складністю реєстрації географічних зазначень в Україні і
неможливістю їх реєстрації за кордоном без попередньої реєстрації в
Україні (стаття 16 Закону).

4.5. Відповідальність за порушення прав.

Слід зазначити, що ст. 24 Закону, яка передбачає відповідальність за
порушення права на використання кваліфікованого зазначення походження
товару, має лише невелику кількість норм прямої дії, та й ті зводяться
до того, що власник прав може звернутися до суду для захисту своїх прав.

В цій статті (стаття 24 Закону) говориться, що порушення права на
використання кваліфікованого зазначення походження товару тягне за собою
цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із
законом. Однак в спеціальних законах України, які безпосередньо
передбачають вищевказані види відповідальності, відсутні норми щодо
захисту прав на зазначення походження товарів.

4.6. Інше законодавство стосовно географічних зазначень.

Проблема захисту зазначень походження товарів в Україні додатково
ускладнюється тим, що згідно з чинним законодавством, зазначення
походження товарів не є об’єктами інтелектуальної власності.

Так, ст. 41 Закону України “Про власність” визначає виключний перелік
об’єктів права інтелектуальної власності: “Об’єктами права
інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва,
відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки,
раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати
науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці.”

В цьому переліку відсутні зазначення походження товарів. Це викликає
складнощі при застосуванні законодавства, яким безпосередньо встановлено
захист прав інтелектуальної власності.

Так, в Митному кодексі України застосовується лише загальний термін
“інтелектуальна власність”, в який за чинним законодавством України не
входить поняття зазначення походження товару. Тому в Україні неможливе
застосування заходів по припиненню експорту або імпорту товарів, що
перетинають кордон з порушенням прав на зазначення походження товарів.

4.7.Висновки.

Таким чином, законодавство України не забезпечує необхідний за угодою
TRIPS захист прав на зазначення походження товарів.

Основні причини цього такі:

Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” не
забезпечує вимогу параграфу 2 статті 22 угоди TRIPS щодо запобігання
використанню будь-яких засобів визначення або представлення товару, яке
свідчить або передбачає, що товар походить з території іншої, ніж
реальне місце походження, у такий спосіб, що вводить в оману широкий
загал стосовно географічного походження товару.

В законодавчих актах України, які встановлюють конкретну
відповідальність за порушення прав, відсутні норми щодо відповідальності
за порушення прав на зазначення походження товару.

За чинним законодавством України зазначення походження товарів не
відносяться до об’єктів інтелектуальної власності.

5. Промислові зразки.

Відносини, які виникають в зв’язку з набуттям і здійсненням права
власності на промислові зразки в Україні регулюються Законом України
“Про охорону прав на промислові зразки”.

5.1. Державний орган України з питань охорони інтелектуальної власності.

Охорона прав інтелектуальної власності в Україні покладена на Державний
комітет України з питань інтелектуальної власності (далі – Відомство).

5.2. Умови патентоспроможності промислового зразка в Україні.

Основними умовами патентоспроможності промислового зразка повинна бути
його новизна і промислова придатність.

При цьому, промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його
суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки
до Відомства або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Крім
того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до
уваги зміст усіх заявок, що раніше надійшли до Відомства.

Промисловий зразок визнається промислово придатним, якщо його може бути
використано у промисловості або в іншій сфері діяльності.

На визнання промислового зразка патентоспроможним не впливає розкриття
інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо
чи опосередковано таку інформацію протягом шести місяців до дати подання
заявки до Відомства або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.

5.3. Право на одержання патенту.

Право на одержання патенту може належати наступним особам:

автору;

роботодавцю;

провонаступникам;

першому заявнику.

5.4. Порядок одержання патенту.

5.4.1. Порядок подання заяви.

Будь-яка особа, яка бажає одержати патент і має на це право, може подати
до Відомства заявку. Заявка може бути подана безпосередньо заявником або
через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену
особу.

Заявка повинна бути складена українською мовою і повинна містити:

заяву про видачу патенту;

комплект фотографій з зображенням виробу (його макета, малюнка), що
дають повне уявлення про зовнішній вигляд виробу;

опис промислового зразка;

креслення, схему, карту (якщо необхідно).

Заявка повинна розкривати суть промислового зразка досить ясно і повно,
щоб його зміг відтворити фахівець у зазначеній галузі. Відомство може
також ставити і інші вимоги до документів заявки.

За подання заявки сплачується збір, при цьому документ про сплату збору
повинен надійти до Відомства разом з заявкою або протягом двох місяців
від дати подання заявки.

В разі якщо не буде сплачено збору за подання заявки Відомство має право
відмовити у розгляді цієї заявки.

5.4.2. Визначення дати подання заявки.

Важливим в Законі є визначення дати подання заявки, оскільки від цього
залежить встановлення права на патентування будь-якого промислового
зразка. Зрозуміло, що з усіх заявок на видачу патенту на конкретний
промисловий зразок патент видається за тією заявою, яка була подана
першою у встановленому порядку.

Для того, щоб Відомство прийняло заяву, вона повинна містити, принаймні,
наступні матеріали:

клопотання у довільній формі про видачу патенту, викладене українською
мовою;

відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою;

зображення виробу, що дає уявлення про його зовнішній вигляд;

частину, яка зовнішньо нагадує опис промислового зразка, викладену
українською або іншою мовою. Але в будь-якому разі для збереження дати
подання заявки переклад цієї частини українською мовою повинен надійти
до Відомства протягом двох місяців від дати подання заявки.

5.4.3. Визначення пріоритету.

В разі, якщо заявник подавав заявку на такий же промисловий зразок, який
він бажає запатентувати в Україні, до Відомства чи відповідного органу
держави – учасниці Паризької конвенції про охорону промислової
власності, то його заява має пріоритет на одержання патенту по
відношенню до інших заяв.

Строк подання заяви про пріоритет не повинен бути більшим шести місяців
від дати подання попередньої заявки в іншій країні за умовою, що
будь-яка інша особа не заявила пріоритет на зазначену попередню заявку.

Також, заявник може подати заяву про пріоритет на одержання патенту в
випадку, коли промисловий зразок, використаний в експонаті, був
показаний на офіційних або офіційно визнаних міжнародних виставках,
проведених на території держави – учасниці Паризької конвенції. При
цьому датою такого пріоритету вважається дата відкриття виставки. Заява
про пріоритет повинна бути подана не пізніше шести місяців від дати
відкриття такої виставки.

Встановленні цим Законом строки подання заяви про пріоритет узгоджуються
з положеннями статті 4 Паризької конвенції “Про охорону промислової
власності”.

Заява про пріоритет повинна бути подана до Відомства протягом трьох
місяців від дати подання заяви на одержання патенту. В цій заяві повинна
міститись інформація про дату подання і номер попередньої заяви та її
копію. В разі якщо попередня заява подавалась в іноземній державі –
учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, то
зазначена заява повинна бути перекладена українською мовою. В разі якщо
йде посилання на дату демонстрації промислового зразка на виставці, то
для підтвердження цього заявник повинен подати відповідний документ з
виставки.

Необхідно відзначити, що пунктом D(1) статті 4 Паризької конвенції “Про
охорону промислової власності” теж передбачається подання заяви на
встановлення пріоритету та встановлення граничних строків.

V

X

Z

^

ue

?th

J

Z

^

¬

°

?

o

oe

o

ue

B

D

F

J

u

ue

th

A

? ’ ”

,

1/4

A

?ритет якої заявлено.

Важливим є те, що в разі якщо за попередньою заявкою діловодство у
Відомстві не завершено, то з надходженням заяви про пріоритет попередня
заявка вважається відкликаною в частині, на яку заявлено пріоритет.

Даний Закон не містить деяких положень, які передбачаються Паризькою
конвенцією. Так, пункт E статті 4 Конвенції передбачає встановлення
пріоритетного строку для промислових зразків заявлених в країні з
використанням права пріоритету, який базується на поданій заявці на
корисну модель, тобто шість місяців.

5.4.4. Порядок проведення експертизи заявки.

Після встановлення дати подання заявки та за наявності документа про
сплату збору Відомство проводить експертизу заявки за формальними
ознаками, під час якої:

визначається, чи належить об’єкт до промислових зразків, таких як форма,
малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній
вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та
ергономічних потреб;

заявка перевіряється на відповідність вимогам статті 11 Закону, тобто
вона повинна містити комплект фотографій з зображенням виробу (його
макета, малюнка), що дають повне уявлення про зовнішній вигляд виробу,
опис промислового зразка креслення, схему, карту (якщо необхідно);

документ про сплату збору за подання заявки перевіряється на
відповідність встановленим вимогам.

Заявник має право з власної ініціативи вносити до заявки виправлення і
уточнення. Ці виправлення і уточнення не враховуються, якщо вони
надійшли до Відомства після дати одержання заявником рішення про видачу
патенту або про відхилення заявки.

Якщо заявка та документ про сплату збору за подання заявки не відповідає
вимогам, передбаченим вище, то Відомство повідомляє про це заявника. Для
внесення змін до матеріалів надається два місяці від дати одержання
заявником відповідного повідомлення. Якщо за цей строк не будуть усунуті
невідповідності і заявник не подає мотивованого клопотання про його
продовження, Відомство надсилає заявнику рішення про відхилення заявки.

Необхідно відзначити, що при порушенні вимоги єдності промислового
зразка заявнику пропонується повідомити, який промисловий зразок слід
розглядати, і у разі необхідності внести уточнення до заявки. При цьому
інші промислові зразки можуть бути оформлені окремими заявками. Але в
Законі відсутнє право заявника на пріоритет при подачі окремих заявок на
інші промислові зразки за датою подачі першої (комплексної) заявки. В
той же час, пункт G статті 4 Паризької конвенції передбачає можливість
використання такого права заявником.

Якщо заявка відповідає вимогам та документ про сплату збору за подання
заявки оформлено правильно, Відомство надсилає заявнику рішення про
видачу патенту.

Звичайно, що будь-яке рішення Відомства може бути оскаржено в
Апеляційній раді Відомства, але тільки протягом трьох місяців від дати
одержання рішення Відомства чи копій затребуваних патентних матеріалів.
Заявник, також, може оскаржити рішення Апеляційної ради Відомства в
судовому порядку протягом шести місяців від дати одержання такого
рішення.

5.4.5. Реєстрація, публікація та видача патенту.

Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту Відомство здійснює
державну реєстрацію патенту на промисловий зразок, для чого вносить до
Реєстру відповідні відомості.

Патент видається Відомством у місячний строк після проведення державної
реєстрації патенту особі, яка має на нього право.

5.4.6. Строк дії патенту на промислові зразки.

Право власності на промисловий зразок засвідчується спеціальним
патентом, який видається Відомством на 10 років від дати подання заявки
до Відомства.

Строк дії патенту може бути продовжений Відомством за клопотанням
власника патенту, але не більш як на п’ять років.

 

 

5.5. Права та обов’язки, що випливають з патенту.

5.5.1. Права, що випливають з патенту.

Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про
його видачу за умови сплати річного збору за підтримання чинності
патенту.

Патент надає його власнику виключне право використовувати промисловий
зразок за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших
власників патентів.

Взаємовідносини при використанні промислового зразка, патент на який
належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі
відсутності такої угоди кожний власник патенту може використовувати
промисловий зразок за своїм розсудом, але жоден з них не має права
давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання промислового зразка та
передавати право власності на промисловий зразок іншій особі без згоди
решти власників патенту.

Використанням промислового зразка визнається виготовлення, пропонування
для продажу, введення в господарський оборот або зберігання в зазначених
цілях виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого
промислового зразка.

Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на
промисловий зразок та має право дати будь-якій особі дозвіл (видати
ліцензію) на використання промислового зразка на підставі ліцензійного
договору.

Законом вводиться обов’язкова реєстрація договорів, якими передбачається
передача прав власності на промисловий зразок та надання його у
користування, згідно ліцензійного договору. Положеннями Паризької
конвенції “Про охорону промислової власності” не передбачається
застосування реєстрації таких договорів.

Власник патенту має право подати до Відомства для офіційної публікації
заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання
запатентованого промислового зразка. У цьому разі річний збір за
підтримання чинності патенту зменшується на 50 відсотків починаючи з
року, наступного за роком публікації такої заяви. Тим самим українським
законодавством стимулюється використання промислових зразків для
загальносуспільних потреб.

5.5.2. Примусове відчуження прав.

Виходячи із суспільних інтересів та інтересів національної безпеки
Кабінет Міністрів України має право дозволити використання
запатентованого промислового зразка без згоди власника патенту, але з
виплатою йому відповідної компенсації. Це правило не суперечить
положенням міжнародних договорів стосовно охорони прав інтелектуальної
власності.

5.5.3. Дії, які не визнаються порушенням прав.

Якщо до дати подання до Відомства заявки будь-яка особа в інтересах
своєї діяльності добросовісно використала в Україні заявлений
промисловий зразок чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого
використання, вона зберігає право на безоплатне продовження цього
використання або на використання промислового зразка, як це
передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування).

Незрозумілим і законодавчо невизначеним є положення щодо добросовісного
використання промислового зразка в Україні. Яким чином буде визначатись
ступінь такої добросовісності – незрозуміло.

Не відноситься до порушення прав, що надаються патентом, використання
запатентованого промислового зразка:

в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної
держави, який тимчасово або випадково знаходиться у водах, повітряному
просторі чи на території України, за умови, що промисловий зразок
використовується виключно для потреб зазначеного засобу. Стаття 5ter
Паризької конвенції саме так визначає випадки використання предмету
патенту, тобто промислового зразка, без порушення прав власника патенту;

без комерційної мети;

з науковою метою або в порядку експерименту;

за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо).

5.5.4. Обов’язки, що випливають з патенту.

Головним обов’язком власника патенту на промисловий зразок є
добросовісне користуватися виключним правом, що випливає з патенту.

Будь-яка особа може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу
на використання промислового зразка. Підставою для такого звернення є
відмова власника патенту від укладання ліцензійного договору. Зазначена
заява може бути подана до суду тільки за умови, якщо промисловий зразок
не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом
трьох років починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту
на цей промисловий зразок.

Необхідно відзначити, що вищезазначений строк не повністю відповідає
пункту A(4) статті 5 Паризької конвенції, оскільки примусова ліцензія не
може бути видана до закінчення строку в чотири роки, починаючи з дати
подання заявки на патент, або три роки з дати видачі патенту. При цьому
повинен використовуватись строк, якій закінчується пізніше. Таким чином
українське законодавство визначає менший термін для можливості отримання
примусової ліцензії.

Суд може винести рішення про надання дозволу заінтересованій особі на
використання промислового зразка, якщо власник патенту не доведе
поважних причин фактів невикористання цього промислового зразка. В
рішенні суду визначаються обсяги використання промислового зразка, строк
дії дозволу, розмір та порядок виплати винагороди власнику патенту.

В деяких випадках власник патенту також зобов’язаний дати дозвіл (видати
ліцензію) на використання промислового зразка. Такими випадками є
можливість порушення прав першого власника при використанні промислового
зразка, призначеного для досягнення іншої мети або який має значні
техніко-економічні переваги. Такий дозвіл дається в обсязі, необхідному
для використання промислового зразка власником патенту.

5.6. Порядок сплати річного збору за патент.

Річний збір за підтримання чинності патенту на промисловий зразок
сплачується за кожний рік дії патенту, рахуючи від дати подання заявки
на його одержання. Документ про першу сплату зазначеного збору має
надійти до Відомства одночасно з документом про сплату збору за видачу
патенту. Документ про сплату збору за кожний наступний рік має надходити
до Відомства до кінця поточного року, за умови сплати збору протягом
двох останніх його місяців.

В разі сплати річного збору протягом шести місяців після встановленого
строку його сплати, його розмір збільшується на 50 відсотків. При цьому
дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено.

Таким чином з тексту Закону не зрозуміло, втрачає патент чинність в разі
сплати збору протягом шести місяців після встановленого терміну чи ні.

Відповідь на це питання дає Постанова Кабінету Міністрів України “Про
затвердження Положення про порядок сплати зборів за дії, пов’язані з
охороною прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії
інтегральних мікросхем та знаки для товарів і послуг”, якою дія патенту
припиняється у разі неподання документа, що підтверджує сплату збору
встановленого розміру після закінчення шестимісячного терміну.

Отже Постанова, визначаючи інші терміни втрати чинності патенту, не
тлумачить положення Закону, а навпаки – суперечить йому. Згідно
Конституції України закони мають вищу юридичну силу. І таким чином
зазначена Постанова не діє в частині строку втрати дії патенту після
закінчення шестимісячного терміну.

До того ж, на жаль, цей закон не передбачає права відновлення патенту на
винахід, якій втратив силу в наслідок несплати збору. В той же час,
стаття 5bis Паризької конвенції передбачає право встановлення в країнах
Союзу такої норми. Україна цим правом не скористалась.

Згідно вищезазначеної Постанови Кабінету Міністрів України за видачу
патенту на промисловий зразок сплачується збір у розмірі 1
неоподатковуваного мінімуму громадян (17 гривень) – для громадян України
та юридичний осіб – резидентів України, та 100 доларів США для
негромадян та нерезидентів України.

За підтримання чинності патенту на промисловий зразок, щорічно, рахуючи
з дати подання заявки стягується наступна плата:

 

Рік, за який вноситься плата Розмір щорічної плати, в

Неоподатковуваних мінімумах доходів громадян Доларах США

за третій – четвертий 0,1 20

за п’ятий 0,2 40

за шостий 0,4 80

за сьомий 0,6 120

за восьмий 0,8 160

за дев’ятий 0,8 160

за десятий 1,0 200

Таким чином, в Україні встановленні різні розміри плати за видачу та
підтримання чинності патенту для громадян і негромадян України, а також
резидентів та нерезидентів України.

5.7. Припинення дії патенту та визначення його недійсним.

5.7.1. Припинення дії патенту.

Патент може припинити свою дію у наступних випадках:

1) за рішенням власника на підставі заяви, поданої до Відомства. Датою
втрати чинності патенту є дата публікації відомостей про це в офіційному
бюлетені Відомства;

2) у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання
його чинності.

 

5.7.2. Визначення патенту недійсним.

Патент може бути визнано недійсним повністю або частково у разі:

невідповідності запатентованого промислового зразка умовам
патентоспроможності, визначеним вище;

наявності у сукупності суттєвих ознак промислового зразка таких ознак,
яких не було у поданій заявці;

порушення вимог пункту 2 статті 29 цього Закону, яким встановлено
зобов’язання спочатку подавати заявку на отримання патенту в Україні, а
вже потім в іноземній державі з відповідним повідомленням про це
Відомство.

5.8. Захист прав.

5.8.1. Порушення прав власника патенту.

Посягання на права власника патенту, передбачені пунктом 5.5.1. цього
розділу, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою
відповідальність згідно з чинним законодавством України.

На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а
порушник зобов’язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки.

Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа,
яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

Стаття 137 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну
відповідальність за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Кримінально-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності
передбачений в випадках злочинних посягань на суб’єктивні права автора.

Такий злочин може бути вчинено в наступній формі:

1) присвоювання авторства на чужий промисловий зразок;

2) розголос без згоди автора змісту промислового зразка до його
офіційного опублікування.

Порушенням прав на об’єкти права інтелектуальної власності вважається
злочином, якщо його скоєно умисно. Суб’єктом злочину може бути як
посадова особа, так і приватна особа, в тому числі сам автор, якщо він
приховав співавторство іншої особи.

За вчинення вищезазначеного злочину Кримінальним кодексом України
передбачена відповідальність у формі виправних робіт на строк до двох
років або накладення штрафу до тридцяти мінімальних розмірів заробітної
плати ( 2700 гривень – станом на 23 червня 2000 року).

Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає накладання
адміністративного штрафу тільки у разі впровадження промислових зразків,
що не відповідають встановленим нормативам екологічної безпеки та іншим
вимогам щодо охорони навколишнього природного середовища. Зазначені
правопорушення, згідно з статтею 91-1 Кодексу, тягнуть за собою
накладення штрафу на громадян від трьох до п’яти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян (від 51 до 85 гривень) і на посадових осіб –
від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від
68 до 119 гривень).

Таким чином, можна зробити висновок, що порушення прав інтелектуальної
власності на промислові зразки в Україні не передбачає належної
кримінальної та адміністративної відповідальності, адекватної вчиненому
злочину чи правопорушенню. Кримінальне покарання у вигляді виправних
робіт до двох років або накладення штрафу до тридцяти мінімальних
розмірів заробітної плати ( до 490 дол. США, за курсом 1$ – 5,5 грн.) є
мізерним в порівнянні зі збитками, до яких може призвести таке
правопорушення.

5.8.2. Спори, що розв’язуються у судовому порядку.

Спори, пов’язані із застосуванням цього Закону, розв’язуються судом,
арбітражним або третейським судом у порядку, встановленому чинним
законодавством України.

Суди відповідно до їх компетенції в Україні розглядають спори про:

авторство на промисловий зразок;

встановлення власника патенту;

порушення майнових прав власника патенту;

укладання та виконання ліцензійних договорів;

право попереднього користування;

винагороду автору;

компенсації.

Також суди можуть розглядати інші спори, пов’язані з охороною прав, що
надаються цим Законом.

5.9. Представники у справах інтелектуальної власності.

Патентний повірений, згідно Положення про представників у справах
інтелектуальної власності (патентних повірених), надає фізичним та
юридичним особам допомогу і послуги, пов’язані з охороною прав на
об’єкти інтелектуальної власності, зокрема, на промислові зразки,
представляє інтереси зазначених осіб у Держпатенті та установах, що
належать до сфери його управління, а також судових органах, кредитних
установах, у відносинах з іншими фізичними та юридичними особами.

Патентний повірений повинен бути громадянином України, який:

постійно проживає в Україні;

має повну вищу освіту, а також повну вищу освіту в сфері охорони
інтелектуальної власності;

має не менш як п’ятирічний досвід практичної роботи у сфері охорони
інтелектуальної власності;

склав кваліфікаційні екзамени, пройшов атестацію і одержав свідоцтво на
право займатися діяльністю патентного повіреного.

Право займатися діяльністю патентного повіреного в Україні виникає з
дати внесення патентного повіреного до Державного реєстру, після здачі
кваліфікаційних екзаменів. В цьому разі видається відповідне свідоцтво.

5.10. Дія міжнародних угод.

Якщо міжнародним договором України встановлюються інші правила, ніж ті,
що передбаченні законодавством України про промислові зразки, то слід
використовувати правила міжнародних договорів.

З цього виходить, що всі невідповідні положення Закону міжнародним
договорам та суперечні моменти застосовуватись не будуть.

5.11.Висновки.

Виходячи з вищевикладеного можна зробити наступні висновки.

За основними положення Закон України “Про охорону прав на промислові
зразки” відповідає положенням Паризької конвенції “Про охорону
промислової власності” тим самим створює передумови захисту прав
інтелектуальної власності, а саме промислових зразків, у відповідності з
нормами міжнародного права у цій області.

В той же час положення окремих статей Закону не в повній мірі
відповідають положенням зазначеної міжнародної Конвенції, до якої
Україна приєдналась ще у 1991 році.

Такими невідповідностями, що містить українське законодавство, є те, що
не передбачене встановлення пріоритетного строку для промислових
зразків, заявлених в країнах з використанням права пріоритету, який
базується на поданій заявці на корисну модель, тобто шість місяців.

В Законі відсутнє право заявника на пріоритет при подачі окремих заявок
на інші промислові зразки за датою подачі першої (комплексної) заявки. В
той же час, пункт G статті 4 Паризької конвенції “Про охорону
промислової власності” передбачає можливість використання такого права
заявником.

Законом вводиться обов’язкова реєстрація договорів, якими передбачається
передача прав власності на промисловий зразок та надання його у
користування, згідно ліцензійного договору. Положеннями Паризької
конвенції “Про охорону промислової власності” не передбачається
застосування реєстрації таких договорів.

Українське законодавство визначає менший термін для можливості отримання
будь-якою особою примусової ліцензії на користування промисловим
зразком. Пункт A(4) статті 5 Паризької конвенції встановлює неможливість
отримання примусової ліценції до закінчення строку в чотири роки,
починаючи з дати подання заявки на патент, або три роки з дати видачі
патенту. При цьому повинен використовуватись строк, якій закінчується
пізніше. Цей Закон передбачає таку можливість вже після трьох років з
дати видачі патенту.

Щодо відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності на
промислові зразки в Україні, то чинне законодавство не передбачає
належної кримінальної та адміністративної відповідальності, адекватної
вчиненому злочину чи правопорушенню. Кримінальне покарання у вигляді
виправних робіт до двох років або накладення штрафу до тридцяти
мінімальних розмірів заробітної плати ( до 490 дол. США, за курсом 1$ –
5,5 грн.) є мізерним в порівнянні з збитками, до яких може призвести
таке правопорушення.

Охорона промислових зразків в Україні проводиться на належному рівні та
відповідає міжнародному законодавству в області інтелектуальної
власності. Разом з тим деякі положення Закону не в повній мірі
узгоджуються з відповідними положеннями Паризької конвенції, але в цих
випадках, згідно статті 9 Закону, необхідно використовувати норми
міжнародного права.

 

 

6. Патенти на винаходи та корисні моделі.

Одними із об’єктів охорони промислової власності в Україні є патенти на
винаходи і корисні моделі.

Згідно з положеннями Паризької Конвенції “Про охорону промислової
власності” до патентів на винаходи відносяться різні види промислових
патентів, визнаних законодавством країн Союзу. В Україні, згідно з
Законом України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (далі по
розділу – Закон), видаються патенти на винаходи і корисні моделі.

6.1. Національний режим для громадян країн Союзу.

Статтею 2 Паризької конвенції вимагається від країн – членів Союзу, щоб
громадяни кожної країни Союзу користувалися в усіх інших країнах Союзу
такими же перевагами, які надаються відповідними законами власним
громадянам.

Закон, що розглядається, в рівній мірі захищає права як громадян
України, так і громадян країн – членів Союзу. Будь-які переваги не
надаються на основі того, є громадянином України власник патенту чи ні.

Згідно з ст. 4 Закону іноземні особи та особи без громадянства мають
рівні з особами України права, передбачені цим Законом, відповідно до
міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності.

В той же час, іноземні та інші особи, що проживають чи мають постійне
місцезнаходження поза межами України, у відносинах з уповноваженим
державним органом виконавчої влади у справах інтелектуальної власності в
Україні реалізують свої права через представників, зареєстрованих згідно
з Положенням про представників у справах інтелектуальної власності, яке
затверджується Кабінетом Міністрів України. Це положення не суперечить
Паризької конвенції, оскільки, ч.3 ст.2 Паризької конвенції
передбачається збереження національного законодавства кожної країни, яке
відноситься до судової та адміністративної процедури, а також до вибору
місця проживання чи призначення представника.

6.2. Прирівняння деяких категорій осіб до громадян країн Союзу.

До громадян країн Союзу прирівнюються громадяни країн, які не є
учасниками Союзу, які мають на території однієї із країн Союзу
місцезнаходження чи дійсні і серйозні промислові чи торгівельні
підприємства. Так, як Україна приєдналась до Паризької Конвенції “Про
охорону промислової власності” ще в 1991 році то в Україні
використовуються положення цієї міжнародної Конвенції.

6.3. Правова охорона винаходів та корисних моделей.

6.3.1. Умови надання правової охорони.

Об’єктом винаходу може бути:

продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин
рослини і тварини);

спосіб.

Об’єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.

Право власності на винахід або корисну модель в Україні засвідчується
патентом.

Строк дії патенту на винахід становить 20 років від дати подання заявки
до Державного комітету України з питань інтелектуальної власності
(Держпатент України).

Строк дії патенту на корисну модель становить п’ять років від дати
подання заявки до Державного комітету України з питань інтелектуальної
власності (далі – Відомство) і продовжується Відомством за клопотанням
власника патенту, але не більш як на три роки.

Дія патенту, виданого на спосіб одержання продукту, поширюється і на
продукт, безпосередньо одержаний цим способом.

Український Закон не містить будь-яких обмежень стосовно
патентоспроможності винаходів чи корисних моделей на основі того, що
продаж продукту, запатентованого чи виготовленого запатентованим
способом підпадає на основі національного законодавства обмеженням чи
скороченням. Таким чином український Закон не порушує вимоги статті
4quater Паризької конвенції.

6.3.2. Умови патентоспроможності винаходу.

Винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим, має
винахідницький рівень і є промислово придатним.

Винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Об’єкти,
що є частиною рівня техніки, для визначення новизни винаходу можуть
враховуватися лише окремо.

Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними в
світі до дати подання заявки до Відомства або, якщо заявлено пріоритет,
до дати її пріоритету.

6.3.3. Умови патентоспроможності корисної моделі.

Корисна модель відповідає умовам патентоспроможності, якщо вона є новою
і промислово придатною.

Корисна модель визнається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки.
Конструкції, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни можуть
враховуватися лише окремо.

Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними в
світі до дати подання заявки до Відомства або, якщо заявлено пріоритет,
до дати її пріоритету.

6.4. Право на одержання патенту.

Згідно з статтею 4 Закону право на одержання патенту має винахідник,
спадкоємець або роботодавець.

Винахідники, які створили винахід (корисну модель) спільною працею,
мають рівні права на одержання патенту, якщо інше не передбачено угодою
між ними.

Винахіднику належить право авторства, яке є невідчужуваним особистим
правом і охороняється безстроково.

6.5. Порядок одержання патенту.

6.5.1. Заявка.

Особа, яка бажає одержати патент і має на це право, може подати сама або
через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену
особу до Відомства заявку.

Заявка на винахід повинна стосуватися одного або групи винаходів,
пов’язаних єдиним винахідницьким задумом (вимога єдності винаходу).

Заявка на корисну модель повинна стосуватися однієї корисної моделі
(вимога єдності корисної моделі).

Заявка повинна бути складення українською мовою і повинна містити:

заяву про видачу патенту України на винахід (корисну модель);

опис винаходу (корисної моделі);

формулу винаходу (корисної моделі);

креслення (якщо на нього є посилання в описі);

реферат.

6.5.2. Визначення дати подання заявки.

Датою подання заявки є дата одержання Відомством матеріалів. Матеріали
повинні містити такі ж самі данні, як і заявка на одержання промислового
зразка (пункт 5.4.2 попереднього розділу).

Відповідно до статті 4 Паризької конвенції заявка має силу правильно
оформленої в відповідності до національного законодавства кожної країни
Союзу. Під правильно оформленою заявкою необхідно розуміти будь-яку
подачу заявки, яка є достатньою для встановлення дати подачі заявки.

6.5.3. Визначення пріоритету.

Згідно статті 14 Закону заявник має право на пріоритет попередньої
заявки на такий же винахід або корисну модель протягом 12 місяців від
дати подання попередньої заявки до Відомства чи до відповідного органу
держави – учасниці Паризької конвенції про охорону промислової
власності, якщо на попередню заявку не заявлено пріоритет. Статтею 4
Паризької конвенції теж передбачений строк подання заявки на право
пріоритету попередньої заявки протягом 12 місяців.

Заявник, який бажає скористатися правом пріоритету, протягом трьох
місяців від дати подання заявки до Відомства на одержання патенту може
подати заяву про пріоритет з посиланням на дату подання і номер
попередньої заявки та її копію. Якщо ця заявка була подана в іноземній
державі – учасниці Паризької конвенції, то вона повинна бути перекладена
на українську мову. Пункт D ст. 4 Паризької конвенції передбачає
встановлення кожною країною граничного строку, не пізніше якого повинна
бути подана заява на пріоритет. Також, зазначеним пунктом передбачено
надання до Відомства разом із заявою про пріоритет переводу копій заяви
мовою країни.

Подальший порядок визначення дати пріоритету визначається таким же
чином, як і у випадках подачі заявки на одержання патенту на промисловий
зразок (пункт 5.4.3. попереднього розділу).

6.5.4. Порядок проведення експертизи заявки.

Експертиза заявки проводиться з метою визначення, чи належить об’єкт, що
заявляється, до об’єктів винаходу чи корисної моделі. Також
перевіряється заявка на предмет відповідності вимогам статті 12 Закону,
тобто, вона повинна містити опис винаходу або корисної моделі, формулу
винаходу або корисної моделі, креслення (якщо на нього є посилання в
описі). Документ про сплату збору за подання заявки перевіряється на
відповідність встановленим вимогам.

При порушенні вимоги єдності винаходу або корисної моделі заявнику
пропонується повідомити, який винахід або корисну модель слід розглядати
і у разі необхідності внести уточнення до заявки. При цьому інші
винаходи або корисні моделі можуть бути оформлені окремими заявками.

Для внесення змін до матеріалів надається два місяці від дати одержання
заявником повідомлення Відомства. Якщо за цей строк вимогу єдності не
буде виконано, Відомство проводить експертизу винаходу (корисної
моделі), зазначеного у формулі першим.

Це положення в повній мірі відповідає положенням пункту G(1) статті 4
Паризької конвенції, якою передбачається, в разі виявлення в процесі
експертизи що заявка є комплексною, можливість розділення заявки на
деяку кількість окремих заявок. Але в той же час, цим пунктом далі
передбачено збереження при розділенні заявки на деяку кількість, в
якості дати кожної з них, дату первісної заявки і в відповідних випадках
переваги права пріоритету. Український Закон не передбачає такої
можливості.

Теж саме стосується і пункту G(2) статті 4 Паризької конвенції, якою
передбачено можливість збереження в якості дати кожної окремої заявки
дату первісної заявки і в відповідних випадках переваги права
пріоритету, коли за власною ініціативою заявника відбувається розділення
заявки на патент на окремі заявки.

Після закінчення 18 місяців від дати подання заявки на винахід або, якщо
заявлено пріоритет, від дати її пріоритету, Відомство публікує у своєму
офіційному бюлетені визначені ним відомості про заявку за умови, що вона
не відхилена, не відкликана або не вважається відкликаною.

За клопотанням заявника Відомство публікує відомості про заявку раніше
зазначеного строку. На вимогу винахідника він не згадується у відомостях
про заявку, що публікуються.

Якщо за результатами експертизи заявки по суті буде визначено, що
винахід, суть якого виражена у запропонованій заявником формулі,
відповідає умовам патентоспроможності, Відомство надсилає заявнику
рішення про видачу патенту. В іншому разі заявнику надсилається рішення
про відхилення заявки.

6.5.5. Можливість заміни заявок.

Заявнику надається право замінити заявку на винахід на заявку на корисну
модель і навпаки в будь-який час до одержання ним рішення про видачу
патенту або відхилення заявки. У цьому разі зберігається встановлена
дата подання заявки та, якщо заявлено пріоритет, дата її пріоритету.

Це в повній мірі відповідає вимогам пункту E(2) статті 4 Паризької
конвенції, якою допускається подача заявки на корисну модель з
використанням права пріоритету, основаного на подачі заявки на патент, і
навпаки.

6.5.6. Тимчасова правова охорона винаходу.

Законом передбачається надання тимчасової правової охорони за заявкою на
винахід в обсязі формули винаходу від дати опублікування відомостей про
заявку в офіційному бюлетені Відомства до дати видачі патенту.

6.6. Права і обов’язки, що виплавають з патенту.

6.6.1. Права, що випливають з патенту.

Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про
його видачу за умови сплати річного збору за підтримання чинності
патенту.

Патент надає його власнику виключне право використовувати винахід
(корисну модель) на свій розсуд, якщо таке використання не порушує прав
інших власників патентів.

В Україні використання винаходу або корисної моделі визнається таким же
чином, як для патентів на корисні моделі (пункт 5.5.1. попереднього
розділу).

Власник патенту має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію)
на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного
договору.

Порядок подачі до Відомства для офіційної публікації заявки про надання
будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу
(корисної моделі) здійснюється таким же чином, як і для промислових
зразків (пункт 5.5.1. попереднього розділу). У цьому разі річний збір за
підтримання чинності патенту зменшується на 50 відсотків починаючи з
року, наступного за роком публікації такої заяви. Таким чином,
українське законодавство стимулює використання виключного права на
використання винаходу або корисної моделі в загальносуспільних цілях.

6.6.2. Примусове відчуження прав.

Виходячи із суспільних інтересів та інтересів національної безпеки
Кабінет Міністрів України має право дозволити використання винаходу
(корисної моделі) без згоди власника патенту, але з виплатою йому
відповідної компенсації. Це положення не протирічить вимогам
міжнародного законодавства в області захисту прав інтелектуальної
власності.

6.6.3. Дії, які не визнаються порушенням прав.

Не визнається порушенням прав, що надаються патентом, використання
запатентованого винаходу (корисної моделі) у випадках, які зазначаються
у пункті 5.5.3. попереднього розділу для промислових зразків.

6.6.3. Обов’язки, що випливають з патенту.

Власник патенту повинен добросовісно користуватися виключним правом, що
випливає з патенту.

Якщо винахід або корисна модель не використовується або недостатньо
використовується в Україні протягом трьох років, починаючи від дати
публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання
винаходу або корисної моделі було припинено, то будь-яка особа, яка
маєбажання і виявляє готовність використовувати винахід або корисну
модель, у разі відмови власника патенту від укладання ліцензійного
договору, може звернутися до суду (арбітражного суду) із заявою про
надання їй дозволу на використання винаходу або корисної моделі.

Визначений вище строк видачі примусової ліцензії не в повній мірі
відповідає пункту A(4) статті 5 Паризької конвенції, оскільки, за його
положеннями примусова ліцензія не може бути видана до закінчення терміну
у чотири роки з дати подачі заявки на патент, чи трьох років з дати
видачі патенту. При цьому необхідно використовувати строк, якій
закінчується пізніше.

6.6.5. Порядок сплати річного збору за патент.

Річний збір за підтримання чинності патенту на винахід або корисну
модель сплачується за кожний рік дії патенту, рахуючи від дати подання
заявки на його одержання. Документ про першу сплату зазначеного збору
має надійти до Відомства одночасно з документом про сплату збору за
видачу патенту. Документ про сплату збору за кожний наступний рік має
надходити до Відомства до кінця поточного року, за умови сплати збору
протягом двох останніх його місяців.

В разі сплати річного збору протягом шести місяців після встановленого
строку його сплати, його розмір збільшується на 50 відсотків. При цьому
дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено.

Таким чином з тексту Закону не зрозуміло, втрачає патент чинність в разі
сплати збору протягом шести місяців після встановленого терміну чи ні?

Відповідь на це питання дає Постанова Кабінету Міністрів України, якою
дія патенту припиняється у разі неподання документа, що підтверджує
сплату збору встановленого розміру після закінчення шестимісячного
терміну. Отже Постанова, визначаючи інші терміни втрати чинності
патенту, не тлумачить положення Закону, а навпаки – протирічить йому.
Згідно Конституції України закони мають вищу юридичну силу. І таким
чином зазначена Постанова не діє в частині строку втрати дії патенту
після закінчення шестимісячного терміну.

До того ж, нажаль, цей Закон не передбачає права відновлення патенту на
винахід, якій втратив силу в наслідок несплати збору. В той же час,
стаття 5bis Паризької конвенції передбачає право встановлення в країнах
Союзу такої норми. Україна цим правом не скористалась.

Згідно вищезазначеної Постанови Кабінету Міністрів України за видачу
патенту на винахід та корисну модель сплачується збір у розмірі 1
неоподатковуваного мінімуму громадян (17 гривень) – для громадян України
та юридичний осіб резидентів України, та 100 доларів США для негромадян
та нерезидентів України.

За підтримання чинності патенту на промисловий зразок, щорічно, рахуючи
з дати подання заявки стягуються наступна плата:

 

Рік, за який вноситься плата Розмір щорічної плати, в

Неоподатковуваних мінімумах громадян Доларах США

  за винахід за корисну модель за винахід за корисну модель

за перший – другий  – 0,1 – 20

за третій – четвертий 0,4 0,2 50 40

за п’ятий 0,4 0,4 50 80

за шостий – восьмий 0,7 – 100 –

за дев’ятий – чотирнадцятий 1,3 – 250 –

за п’ятнадцятий – двадцятий 2,2 – 450 –

Таким чином, в Україні встановленні різні розміри плати за видачу та
підтримання чинності патенту для громадян і негромадян України, а також
резидентів та нерезидентів України.

6.7. Припинення дії патенту та визнання його недійсним.

6.7.1. Припинення дії патенту.

Патент може припинити свою дію у наступних випадках:

1) за рішенням власника на підставі заяви, поданої до Відомства. Датою
втрати чинності патенту є дата публікації відомостей про це в офіційному
бюлетені Відомства;

2) у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання
його чинності.

Закон не містить необхідних положень щодо позбавлення прав або
анулювання патенту, передбачених пунктом A(3) статті 5 Паризької
конвенції. Зазначеним пунктом передбачається не можливість позбавлення
власника права чи анулювання патенту до закінчення дворічного терміну з
дати видачі першої примусової ліценції у встановленому порядку.

6.7.2. Визначення патенту недійсним.

Патент може бути визнано недійсним повністю або частково у разі:

невідповідності запатентованого винаходу або корисної моделі умовам
патентоспроможності, визначеним вище;

наявності у формулі винаходу або корисної моделі таких ознак, яких не
було у поданій заявці;

порушення вимог пункту 2 статті 32 цього Закону, яким встановлено
зобов’язання спочатку подавати заявку на отримання патенту в Україні, а
вже потім в іноземній державі з відповідним повідомленням про це
Відомство.

6.8. Порушення прав власника патенту.

Посягання на права власника патенту, передбачені пунктом 5.8.1.
попереднього розділу, вважається порушенням прав власника патенту, що
тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а
порушник зобов’язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки.

Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа,
яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

Кримінальна та адміністративна відповідальність за порушення прав
власника патенту на винахід та корисну модель передбачається така ж
сама, як і у випадку порушення прав власника патенту на промисловий
зразок (пункт 5.8.1 попереднього розділу).

Взагалі можна зробити висновок, що порушення прав інтелектуальної
власності на винаходи та корисні моделі в Україні не передбачає належної
кримінальної та адміністративної відповідальності, адекватної вчиненому
злочину чи правопорушенню. Кримінальне покарання у вигляді виправних
робіт до двох років або накладення штрафу до тридцяти мінімальних
розмірів заробітної плати (до 490 дол. США, за курсом 1$ – 5,5 грн.) є
мізерним в порівнянні з збитками, до яких може призвести таке
правопорушення.

6.9.Висновки.

Виходячи з вищевикладеного можна зробити наступні узагальнюючі висновки.

За основними положення Закон України “Про охорону прав на винаходи та
корисні моделі” відповідає положенням Паризької конвенції “Про охорону
промислової власності” тим самим створює передумови захисту прав
інтелектуальної власності, а саме винаходів та промислових зразків, у
відповідності з нормами міжнародного законодавства у цій області.

В той же час положення окремих статей Закону не в повній мірі
відповідають положенням зазначеної міжнародної Конвенції, до якої
Україна приєдналась ще у 1991 році.

В Законі відсутнє право заявника на пріоритет при подачі окремих заявок
на інші промислові зразки за датою подачі першої (комплексної) заявки. В
той же час, пункт G статті 4 Паризької конвенції передбачає можливість
використання такого права заявником.

Законом вводиться обов’язкова реєстрація договорів, якими передбачається
передача прав власності на винахід або корисну модель та надання його у
користування, згідно ліцензійного договору. Положеннями Паризької
конвенції “Про охорону промислової власності” не передбачається
застосування реєстрації таких договорів.

Українське законодавство визначає менший термін для можливості отримання
будь-якою особою примусової ліцензії на користування винаходом або
корисною моделлю. Пункту A(4) статті 5 Паризької конвенції встановлює
неможливість отримання примусової ліценція до закінчення строку в чотири
роки, починаючи з дати подання заявки на патент, або три роки з дати
видачі патенту. При цьому повинен використовуватись строк, якій
закінчується пізніше. Цей Закон передбачає таку можливість вже після
трьох років з дати видачі патенту.

Щодо відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності на
винаходи та корисні моделі в Україні, то чинне законодавство не
передбачає належної кримінальної та адміністративної відповідальності,
адекватної вчиненому злочину чи правопорушенню. Кримінальне покарання у
вигляді виправних робіт до двох років або накладення штрафу до тридцяти
мінімальних розмірів заробітної плати ( до 550 дол. США, за курсом 1$ –
4 грн.) є мізерним в порівнянні з збитками, до яких може призвести таке
правопорушення.

Але в цілому охорона винаходів та корисних моделей в Україні провидиться
на належному рівні та відповідає міжнародному законодавству у області
інтелектуальної власності. Разом з тим деякі положення Закону не в
повній мірі узгоджуються з відповідними положеннями Паризької конвенції,
але в цих випадках, згідно статті 3 Закону, все ж таки необхідно
використовувати норми міжнародного права.

 

 

7. Компонування (топографії) інтегральних мікросхем.

Базовим Законом, згідно з яким в Україні здійснюється захист прав на
компонування (топографії) інтегральних мікросхем, є Закон України “Про
охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” (далі по розділу –
Закон).

В угоді TRIPS захист топографій інтегральних мікросхем передбачений в
статтях 35 – 38.

7.1.Обєкт охорони.

Закон визначає топографію мікросхеми як “зафіксоване на матеріальному
носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів
інтегральної мікросхеми та з’єднань між ними”. В угоді TRIPS прямо не
дається визначення топографії інтегральної мікросхеми, але є посилання
на угоду IPIC. В угоді IPIC топографія інтегральної мікросхеми визначена
як продукт, в кінцевій або проміжній формі, в якому елементи, хоча б
один з яких є активним, та всі або деякі з’єднання спільно сформовані в
і/або на матеріальному носії, і який призначений для виконання
електронної функції.

Тобто визначення топографії в Законі не суперечить визначенню, яке
застосовується для цілей угоди TRIPS. Визначення в Законі можна вважати
навіть більш широким.

7.2. Надання прав на топографію інтегральної мікросхеми.

В розділі III Закону (статті 4, 5) визначаються умови надання прав на
топографію інтегральної мікросхеми. В частині 1 пункту 1 статті 4
говориться, що “Держава здійснює правову охорону топографії ІМС шляхом
її реєстрації у Відомстві”, але правова охорона має передбачати
відповідні санкції за порушення прав на об’єкт,що охороняється, а не
просто державну реєстрацію. Мабуть цією нормою законодавці хотіли
сказати, що правова охорона надається лише зареєстрованим топографіям
інтегральних мікросхем, але в існуючому вигляді зміст цієї норми
незрозумілий.

В пункті 3 статті 4 йдеться про те, що “виключне право на використання
топографії ІМС засвідчується свідоцтвом, яке підтверджує реєстрацію
топографії ІМС. Свідоцтво діє десять років від дати подання заявки до
Відомства або від дати першого використання топографії ІМС за умови, що
від цієї дати до дати подачі заявки до Відомства пройшло не більше ніж
два роки”.

Цей пункт відповідає параграфу 1 статті 38 угоди TRIPS в частині строку
охорони прав на топографію інтегральної мікросхеми. В цьому параграфі
угоди TRIPS говориться, що “для Членів, що вимагають реєстрації як умови
охорони, строк дії охорони топографій не повинен закінчуватися раніше,
ніж через 10 років, відлік яких починається від дати подання заявки на
реєстрацію або від дати її першого комерційного використання будь-де в
світі”.

Незрозумілим є зміст пункту 4 статті 4 Закону, в якому говориться, що
“Обсяг прав на топографію ІМС визначається зображенням топографії ІМС на
матеріальному носії”, тому що, по-перше, обсяг будь-яких прав
визначається законодавством, а по-друге така норма суперечить пункту 3
цієї ж статті, де йдеться про виключні права власника свідоцтва на
топографію інтегральної мікросхеми.

7.3. Права, що надаються в Україні.

Розділ V Закону регулює права та обов’язки, що випливають з реєстрації
топографії інтегральної мікросхеми. В пункті 1 статті 16 Закону
говориться, що “права, що випливають із реєстрації топографії ІМС, діють
від дати внесення відомостей про топографію ІМС до Реєстру”, тобто
охорона прав на топографії інтегральних мікросхем починається з моменту
внесення топографії до Реєстру.

Виключне право власника свідоцтва на топографію мікросхеми
підтверджується пунктом 2 статті 16 Закону: “Реєстрація топографії ІМС
надає власнику зареєстрованої топографії ІМС виключне право
використовувати топографію ІМС на свій розсуд, якщо таке використання не
порушує прав інших власників зареєстрованих топографій ІМС”.

В пункті 3 статті 16 Закону визначаються права власника зареєстрованої
топографії інтегральної мікросхеми: “Реєстрація надає власнику
зареєстрованої топографії ІМС право:

забороняти іншим особам використовувати топографію ІМС без його дозволу,
за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з
статтею 17 цього Закону порушенням прав власника зареєстрованої
топографії ІМС;

передавати на підставі договору право власності на топографію ІМС
будь-якій особі, яка стає правонаступником власника зареєстрованої
топографії ІМС;

видавати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання
зареєстрованої топографії ІМС на підставі ліцензійного договору.

Під використанням топографії ІМС слід розуміти:

копіювання топографії ІМС;

виготовлення ІМС із застосуванням даної топографії;

виготовлення будь-яких виробів, що містять такі ІМС;

ввезення таких ІМС та виробів, що їх містять, на митну територію
України;

пропонування для продажу, продаж, зберігання в зазначених цілях та інше
введення в обіг ІМС, виготовленої із застосуванням даної топографії, та
будь-яких виробів, що містять такі ІМС.

ІМС визнається виготовленою із застосуванням зареєстрованої топографії,
якщо при цьому використано всі елементи, які визначають топографію ІМС
оригінальною”.

Положення пунктів 2 та 3 статті 16 Закону відповідають нормам статті 36
угоди TRIPS, де говориться:

“Члени повинні вважати незаконними такі дії, якщо вони здійснюються без
дозволу власника прав: імпортування, продаж або розповсюдження в інший
спосіб з комерційною метою інтегральних мікросхем, топографіям яких
надано охорону, інтегральних мікросхем, складовою частиною яких є
інтегральні мікросхеми, топографіям яких надано охорону, або вироби, які
містять таку інтегральну мікросхему, лише доти, поки в ній містяться
незаконно вироблені інтегральні мікросхеми”.

Стаття 17 Закону визначає перелік дій, що не є порушенням права на
зареєстровану топографію мікросхеми. Деякі зауваження викликає пункт 3
цієї статті, де говориться:

“Не визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії ІМС,
використання ІМС будь-якою особою, що придбала ІМС і при цьому не знала
і не могла знати, що ця ІМС або виріб, що її містить, були виготовлені і
введені в обіг з порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії
ІМС. Проте після одержання відповідного повідомлення від власника прав
зазначена особа повинна припинити використання ІМС або виплатити йому
компенсацію, розмір якої встановлюється за згодою сторін. Спори щодо
компенсації та порядку її виплати розв’язуються у судовому порядку”.

В той же час стаття 37 угоди TRIPS не передбачає можливості припинення
використання інтегральної мікросхеми, а передбачає лише, що ця особа
може виконувати будь-яку з дій стосовно запасу продукції, який вона має
у своєму розпорядженні або який вона замовила до цього моменту, але на
неї накладається зобов’язання виплатити власнику прав суму, еквівалентну
прийнятній винагороді, яка сплачувалася б за вільно домовленою ліцензією
стосовно такої топографії.

7.4. Можливість використання без дозволу власника прав.

В статті 19 Закону України “Про охорону прав на топографії інтегральних
мікросхем” визначена можливість використання топографії інтегральної
мікросхеми без дозволу власника прав на неї. В пункті 1 цієї статті
йдеться про те, що “Виходячи із суспільних інтересів та інтересів
національної безпеки Кабінет Міністрів України може дозволити
використання зареєстрованої топографії ІМС без згоди її власника, але з
виплатою йому відповідної компенсації”.

Таке використання регламентоване підпараграфами а) – к) статті 31 угоди
TRIPS, а в підпараграфі с) статті 31 TRIPS говориться, що “у випадках
використання напівпровідникових технологій це має бути лише громадське
некомерційне використання або для виправлення практики, яку після
судового чи адміністративного розгляду визнано антиконкурентною”.

На жаль, в Законі України “Про охорону прав на топографії інтегральних
мікросхем” не передбачений механізм обмеження такого використання без
дозволу власника прав.

7.5. Захист прав.

Розділ VII Закону України “Про охорону прав на топографії інтегральних
мікросхем” присвячений захисту прав на топографії інтегральних
мікросхем. Пункт 1 статті 21 передбачає, що “Порушенням прав власника
зареєстрованої топографії ІМС, що тягне за собою відповідальність згідно
з чинним законодавством України, вважається будь-яке посягання на його
права, передбачені статтею 16 цього Закону”.

В цій статті також передбачені заходи цивільного захисту прав на
топографію інтегральної мікросхеми. На жаль, в українському
законодавстві не передбачена адміністративна та кримінальна
відповідальність за порушення прав на топографії інтегральних мікросхем,
тому важко сказати, що права на топографії інтегральних мікросхем можуть
бути реально захищені в Україні.

7.6. Митні процедури.

В статті 74 Митного Кодексу України передбачено лише, що заборонено
переміщення через кордон України товарів, імпорт або експорт яких
здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності. В той же час
в українському митному законодавстві не передбачені спеціальні заходи,
які вимагаються згідно з Розділом VI (статті 51 – 60) угоди TRIPS.

7.7. Висновок.

Чинний Закон України “Про охорону прав на топографії інтегральних
мікросхем” не суперечить вимогам угоди TRIPS стосовно як об’єкту
охорони, так і обсягу прав, що надаються. Однак в чинному законодавстві
не вирішена проблема реального захисту прав на топографії інтегральних
мікросхем.

 

 

8. Зміни чинного законодавства України в області охорони прав
інтелектуальної власності.

8.1. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного
відтворення їхніх фонограм.

У червні 1999 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про приєднання
України до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від
незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року”.

За цією Конвенцією кожна країна-учасниця зобов’язується охороняти
інтереси виробників фонограм (будь-який виключно звуковий запис звуків),
які є громадянами інших країн-учасниць.

Охорона буде складатись:

із захисту від виробництва копій фонограм без згоди виробника;

із захисту від ввезення копій фонограм кожен раз, коли виробництво та
ввезення здійснюються з ціллю їх розповсюдження серед публіки
(проведення будь-яких дій, завдяки яким пропонуються копії в цілому, або
її частини);

із проведення заходів по нерозповсюдженню цих копій серед публіки.

За Україною зберігається право визначати законодавством один або більше
із заходів по охороні інтересів виробників:

охорона шляхом надання авторського чи іншого особливого права;

охорона відповідно до законодавства про недобросовісну конкуренцію;

охорона шляхом кримінального покарання.

Строк охорони інтересів виробників фонограм встановлюється також
законодавством України. При його визначенні необхідно дотримуватись
таких умов Конвенції:

строк захисту не повинен бути меншим двадцяти років;

строк захисту повинен настати з кінця року, в якому було вчинено або
запис фонограми, або зроблена перша публікація.

Єдину формальну умову, яку може вимагати здійснити країна-учасниця
Конвенції для виконання охорони інтересів виробника фонограми, це
зображення на копії фонограми або її упакування спеціального напису у
вигляді символу “Р у колі” із зазначенням року першого видання. І це
позначення розміщується таким чином, щоб було чітко зрозуміло, що копія
фонограми знаходиться під захистом.

І якщо на копії фонограми або її упакуванні не вказано виробника
фонограми, то напис повинен включати також і прізвище виробника, або
його правонаступників, або власника виключної ліцензії.

 

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020