Підопригора О.А., Бутнік-Сіверський О.Б. та ін. 2002 – Право
інтелектуальної власності
Передмова 7
Розділ 1. Загальні положення про інтелектуальну
власність 11
Інтелектуальна діяльність та її місце в соціально-
економічному розвитку суспільства 11
Види інтелектуальної діяльності 23
Особливості літературної діяльності 27
Науково-технічна діяльність 32
Засоби індивідуалізації учасників цивільного
обороту, товарів і послуг 36
1.6. Становлення системи правової охорони
результатів інтелектуальної власності 37
1.7. Поняття права інтелектуальної власності 52
1.8. Види права інтелектуальної власності 65
Розділ 2. Право інтелектуальної власності в Україні 76
2.1. Становлення і розвиток законодавства України
про інтелектуальну власність 76
2.2. Загальні положення законодавства України
про інтелектуальну власність 85
2.3. Авторське право і патентне право: спільне
і відмінність 106
2.4. Інтелектуальна власність України та її вплив
на соціально-економічний розвиток держави 115
2.5. Державне управління інтелектуальною власністю 120
Розділ 3. Об’єкти права інтелектуальної власності 128
Об’єкти авторського права 128
Об’єкти суміжних прав 136
Об’єкти промислової власності 138
Об’єкти засобів індивідуалізації учасників
цивільного обороту, товарів і послуг 151
З
ЗМІСТ
Розділ 4. Об’єкти селекційних досягнень 163
Розділ 5. Об’єкти науково-технічної інформації 168
Розділ 6. Об’єкти нетрадиційних рішень 176
Об’єкти наукових відкриттів 176
Об’єкти раціоналізаторських пропозицій 178
Об’єкти захисту від недобросовісної
конкуренції 181
Розділ 7. Суб’єкти права інтелектуальної власності 187
Загальні положення 187
Автори — творці об’єктів права інтелектуальної
власності 188
Заявники 195
Правонаступники як суб’єкти права
інтелектуальної власності 202
Розділ 8. Оформлення прав на об’єкти інтелектуальної
власності 207
8.1. Виникнення прав на твори науки, літератури
і мистецтва та об’єкти суміжних прав 207
8.2. Оформлення прав на об’єкти промислової
власності 208
8.3. Заявка на засоби індивідуалізації учасників
цивільного обороту, товарів і послуг 217
8.4. Видача охоронного документа на об’єкт
інтелектуальної власності 224
Розділ 9. Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної
власності, що випливають з охоронних
документів 228
Виникнення суб’єктивних прав на об’єкти
інтелектуальної власності 228
Особисті немайнові права на об’єкти
інтелектуальної власності 231
9.3. Майнові права авторів творів науки, літератури,
мистецтва і суміжних прав та суб’єктів
промислової власності 239
Розділ 10. Припинення правової охорони інтелектуальної
власності 306
4
ЗМІСТ
Загальні положення 306
Припинення правової охорони об’єктів
промислової власності 308
10.3. Припинення правової охорони засобів
індивідуалізації учасників цивільного обороту,
товарів і послуг 318
10.4. Припинення правової охорони знаків
для товарів і послуг 318
Розділ 11. Договори у сфері інтелектуальної діяльності 324
Загальні положення 324
Авторські договори 333
Договори у сфері науково-технічної діяльності 361
Договори на використання об’єктів
промислової власності 385
Розділ 12. Патентування об’єктів промислової власності
в іноземних державах 400
Загальні положення 400
Умови патентування об’єктів промислової
власності в іноземних державах 404
12.3. Договір про патентну кооперацію 407
Розділ 13. Колективне управління майновими правами
суб’єктів інтелектуальної власності 421
Загальні положення 421
Колективне управління майновими правами
авторів за типовим законом ВОІВ 424
Управління майновими правами суб’єктів
промислової власності 430
Представники у справах інтелектуальної
власності (патентні повірені) 433
Розділ 14. Захист права інтелектуальної власності 441
Загальні положення про систему захисту прав
інтелектуальної власності 441
Цивільно-правовий захист права
інтелектуальної власності 448
14.3. Кримінально-правовий захист права
інтелектуальної власності 460
5
ЗМІСТ
14.4. Адміністративно-правовий захист права
інтелектуальної власності 465
Розділ 15. Економіка інтелектуальної власності 467
Інтелектуальна власність — складова
інтелектуального капіталу за економічним змістом 467
Оцінка вартості інтелектуальної власності 474
Інтелектуальна власність в господарській
діяльності 481
15.4. Механізм комерціалізації інтелектуальної
власності 488
15.5. Оподаткування операцій з нематеріальними
активами 493
Розділ 16. Міжнародні угоди в сфері інтелектуальної
власності 509
16.1. Загальні міжнародні угоди з питань
інтелектуальної власності 509
16.2. Міжнародні конвенції про охорону авторського
права і суміжних прав 515
16.3. Міжнародно-правова охорона промислової
власності 530
16.4. Міжнародно-правова охорона засобів
індивідуалізації учасників цивільного обороту,
товарів і послуг 548
Розділ 17. Стимулювання і заохочення інтелектуальної
діяльності 561
Загальні положення 561
Державне стимулювання і заохочення
інтелектуальної діяльності 563
17.3. Пільги для учасників інтелектуальної діяльності 566
Короткий термінологічний словник 573
Основні джерела права інтелектуальної власності 610
Література для поглибленого вивчення курсу 618
Передмова
Двадцять перше століття стане століттям економіки, заснованої на
знаннях, у якій інтелектуальна власність буде основною рушійною силою1.
Світло вільної наукової, технічної і художньої творчості з давніх часів
наполегливо пробивається до світового визнання. Завдяки бурхливому
розвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації господарських
зв’язків, комп’ютеризації виробництва інформація стала таким же об’єктом
права власності, як і засоби виробництва. Досвід розвинених країн
показав, що саме по собі виробництво вже не є визначальним чинником
зростання економічних показників, воно поступово поступається місцем
науці, розвитку нових технологій. У зв’язку з цим питома значимість
інтелектуальної власності в житті людей зростає вже не щодня, а
щогодини.
Охорона прав на результати інтелектуальної діяльності введена порівняно
недавно — дещо більше 200 років тому, — термін, з історичної точки зору,
мізерно малий. І відносилася вона тільки до деяких видів інтелектуальних
продуктів, що є результатами творчої діяльності, які вийшли на той час
на ринок, — творів літератури і мистецтва, а також винаходів.
Відповідно до Конституції України, що гарантує кожному громадянину
свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, наша
незалежна держава послідовно створює свої власні механізми захисту
авторських прав, прав промислової власності, моральних і матеріальних
інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної
діяльності.
‘Матеріали Асамблеї держав — членів ВОІВ. Тридцять четверта серія
засідань. Женева, 20—29 вересня 1999 р.
ПЕРЕДМОВА
ПЕРЕДМОВА
Країни приймають закони з охорони інтелектуальної власності через такі
основні причини:
по-перше, вони прагнуть законодавчо оформити немайнові та майнові права
творців на їхні твори і право суспільства на доступ до цих творів;
по-друге, уряди країн свідомо прагнуть заохочувати творчість, поширення
і застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній
торгівлі в інтересах економічного та соціального розвитку.
У цілому законодавство у сфері інтелектуальної власності прагне
захистити інтереси авторів та інших творців інтелектуальних товарів і
послуг шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що
дозволяють їм контролювати використання їхньої творчої діяльності.
Причому ці права стосуються не матеріального об’єкта, у якому може бути
втілений результат творчої праці, а продукту діяльності людського розуму
як такого.
Питання охорони і використання інтелектуальної власності в сучасних
умовах переходу до ринкових відносин починають відігравати все важливішу
роль у комерційній, підприємницькій і виробничій діяльності підприємств
та установ України усіх форм власності. У цьому відношенні всім, хто
займається або готується до подібного роду діяльності, необхідно досить
чітко уявляти собі, що таке інтелектуальна власність, у чому полягає її
сутність, як вона охороняється в сучасному світі і до яких серйозних
матеріальних витрат може привести порушення її прав.
Інтелектуальна власність, яка охороняється зараз у більшості країн
світу, в сучасних умовах є одним з наймогутніших стимуляторів прогресу у
всіх галузях розвитку суспільства. Психологи вивчають її як результат
розумової праці, новаторського пошуку. Науковці, що вивчають творчу
діяльність (фахівці з евристики), розглядають механізм діяльності
людини, розкривають закономірності створення новацій. Соціологи
встановлюють взаємозв’язок між розвитком творчої діяльності, соціальним
і науковим прогресом. Економісти розглядають інтелектуальну власність як
засіб підвищення ефективності виробництва. Правознавці вивчають її як
об’єкт права у зв’язку із суспільною цінністю та пов’язані з нею
правовідносини.
8
Інтелектуальна власність — частина цивільного права, що включає дві
сфери прав — промислову власність та авторське право і суміжні права.
Промислова власність охоплює досить широке коло об’єктів, що знайшли
застосування в міжнародному торговому обороті. Поняття «промислова
власність», після прийняття Паризької конвенції про охорону промислової
власності 1883 p., стало загальновживаним, універсальним у патентній
практиці терміном, що ввійшов у побут міжнародних контактів.
До об’єктів права промислової власності відносяться: технічні рішення
(винаходи), корисні моделі; символи чи позначення, що проставляються на
промислових виробах, що використовуються при наданні послуг (знаки для
товарів і послуг); зовнішній вигляд промислових виробів (промислові
зразки — малюнки чи моделі); сорти рослин; зазначення місць походження
товарів; найменування фірм, під якими вони виступають у господарському
обороті (фірмові найменування); топографії інтегральних мікросхем. У
право промислової власності включене також право на припинення
недобросовісної конкуренції, тобто на використання прийомів, що
суперечать усталеним у промисловій і торговельній практиці чесним
звичаям.
Авторське право і суміжні права охороняють права автора твору,
створеного в результаті творчої інтелектуальної праці. Вони стосуються
особливих форм творчості, що мають відношення головним чином до засобів
масових комунікацій — не тільки до друкованих публікацій, а й до радіо-
та телепередач, прокату фільмів, комп’ютерних систем збереження та
відтворення інформації.
Авторське право охороняє форму вираження ідей, а не самі ідеї. Як тільки
ідеї втілюються в матеріальний носій, виникає правова охорона форми
твору —розташування слів, нот, знаків. В об’єктивному змісті авторське
право являє собою сукупність правових норм, що регулюють відношення з
приводу створення і використання творів науки, літератури, мистецтва. У
суб’єктивному змісті авторське право — це особисті немайнові та майнові
права, що належать особам, котрі створили твори науки, літератури,
мистецтва.
Права, які стосуються виконавців, виробників фонограм, відеограм і
організацій мовлення прийнято називати «суміжними правами», тобто
правами в галузях, суміжних з авторським правом.
9
ПЕРЕДМОВА
Для того, щоб навчитися вчасно виявляти у своїй продукції, розробках
створювані при цьому об’єкти інтелектуальної власності, необхідно набути
певних знань у зазначеній сфері. Це дасть можливість одержати не тільки
право на охорону інтелектуальної власності в країні та за кордоном, а й
перетворити її у особливо конкурентоспроможний на ринку товар, нерідко
дуже дорогий і високоприбутковий, в разі правильного його використання.
Пропонований підручник підготовлений на виконання Указу Президента від
27 квітня 2001 року «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в
Україні» для запровадження у вищих навчальних закладах курсу з основ
інтелектуальної власності.
10
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
1.1. Інтелектуальна діяльність та її місце в соціально-економічному
розвитку суспільства
Людина з найдавніших часів була творцем: забезпечуючи свою
життєдіяльність, виробляла продукти харчування, будувала житло,
створювала знаряддя праці, одяг, прикраси, твори мистецтва. У процесі
праці, у постійній взаємодії з навколишнім природним середовищем
відбувалося становлення, самостворення людини і як біологічного виду, і
як розумної істоти, яка пізнає світ і саму себе. Разом з фізичним
розвитком людини здійснювався і її розумовий розвиток. З часом людина
збагнула, що важку виснажливу фізичну працю можна полегшити за рахунок
посилення своїх фізичних зусиль певними придуманими знаряддями праці та
способами використання земельних і сировинних ресурсів.
Творчою працею людини створюються всі багатства суспільства. Так було, є
і буде. Людство у своєму розвитку ніколи не досягне такого стану, коли б
його задовольняли наявні засоби забезпечення життєдіяльності. Людина
постійно знаходиться у творчому пошукові. Це невід’ємна властивість
людини, якою природа наділяє кожного із нас.
Творчість притаманна людині у будь-якій сфері її діяльності — у
промисловому чи сільськогосподарському виробництві, військовій справі,
охороні здоров’я людей, лікуванні тварин, організації свого відпочинку і
дозвілля тощо.
Ці неспростовні істини наведено для того, щоб показати, що забезпечення
своєї життєдіяльності люди все більше і більше пов’язу-
11
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
ють із досягненнями розумової діяльності. Відомо, яку велику роль у
історичному розвитку людства відіграють, наприклад, транспортні засоби.
А для їх створення одних фізичних зусиль замало — тут потрібні уже
зусилля розумові. Саме завдяки розумовій діяльності людство переходить
від одного етапу забезпечення необхідними засобами та знаряддями для
свого існування до іншого — більш досконалого. Людство все більше
переключається в цьому процесі на створення нових знарядь і засобів,
тобто акцент переноситься саме на творчість, майстерність, уміння, що
визначається словом «техніка», запозиченим із грецької мови. Поняття
«техніка» має кілька значень: це майстерність, уміння, мистецтво, а
також сукупність знарядь і засобів праці. Часто сукупність навиків і
способів, високе виконання певних функцій також називають високою
технікою, наприклад, відносно гри на музикальному інструменті, гри у
футбол, співу тощо. Проте нас термін «техніка» передусім інтересує в
розумінні сукупності знарядь і засобів, створюваних для здійснення
процесів виробництва і обслуговування невиробничих потреб суспільства.
Отже, основним призначенням техніки є якомога повніша заміна функцій, у
першу чергу фізичних, людини в процесі забезпечення свого існування і
передусім у виробничому процесі, полегшення праці та підвищення її
продуктивності.
Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо в
другій половині XX ст., свідчать про те, що людство у своєму розвитку
підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме
розумовою діяльністю суспільства. Іншими словами, саме результати
розумової діяльності або за теперішньою термінологією — інтелектуальної
діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного
розвитку будь-якої країни. Уже тепер видно, що високий рівень
інтелектуальної діяльності у тій чи іншій країні зумовлює високий рівень
добробуту її народу.
Там, де поважають науку, культуру, мистецтво, люди живуть краще. Адже
досягнення інтелектуальної діяльності зумовлюють рівень виробництва,
культури, освіти тощо. Зазначені досягнення, безперечно, будуть
визначати рівень виробництва, яке стане лише засобом чи способом
реалізації здобутків науки, культури, техніки. Не викликає сумніву, що
досягнення науки мають пріоритетне значення і мо-
12
жуть бути використані в будь-якій сфері діяльності людей.
Науково-технічні досягнення формують рівень і характер виробництва.
Інтелектуальні досягнення у сфері художньої літератури, мистецтва і
культури в цілому формують моральні засади суспільства, його світогляд,
ставлення до навколишнього середовища, його бачення, тобто ті засади,
які ми називаємо людськими цінностями і які визначають духовний світ
людини і суспільства. Видається, що саме ці засади є найбільш важливими
у формуванні світогляду суспільства і кожного окремого індивіда.
Духовний характер суспільства формують саме діячі художньої літератури,
культури і мистецтва, особливо найбільш видатні їх представники. Від
характеру духовного світосприйняття залежать характер і напрями
науково-технічного прогресу. Якби в дискусії 50-х років XX ст. між
фізиками і ліриками перемогли лірики, у нас не було б Чорнобильської
трагедії.
Важливою складовою рівня інтелектуальної діяльності є освіта, зміст якої
також визначається рівнем науки, культури і мистецтва.
У недалекі минулі часи розвиток науки, техніки і виробництва називали
науково-технічним прогресом. У найменуванні цього процесу також
відобразилися наслідки тієї давньої дискусії між ліриками і фізиками.
Культуру і мистецтво, які зверхньо називали лірикою, до уваги взагалі не
брали. На думку тодішніх «верхів» лірика аж ніяким чином не могла
впливати на соціально-економічний розвиток суспільства і її просто
зневажали. Це і знайшло своє відображення в акцентах розвитку складових,
із яких складався науково-технічний прогрес.
Отже, поняття інтелектуальної діяльності і науково-технічного прогресу
ні в якій мірі не співпадають. Поняття науково-технічного прогресу
стосувалося лише розвитку науки, техніки і на цій основі виробництва.
Поза межами цього поняття залишалися література, культура і мистецтво.
Поняття інтелектуальної діяльності охоплює собою весь комплекс
складових, що складають основу соціально-економічного розвитку
будь-якого суспільства.
Науково-технічний прогрес представляє собою досить складний механізм, у
тому числі і з точки зору права. Саме в цьому аспекті він нас інтересує.
Науково-технічний прогрес — це поступальний рух у розвитку науки і
техніки, який складається із певних стадій, що у
із
у
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
своїй сукупності утворюють певний діалектичний виток по спіралі. Перша
стадія цього руху — виявлення, формування і формулювання суспільних
потреб у тих чи інших засобах і знаряддях праці, матеріалах і
технологіях, у новій продукції тощо.
Науково-технічний прогрес визначався і визначається поки що
виробництвом, доцільною діяльністю людини. Саме практична діяльність
людини, передусім виробнича, є першопочатковим джерелом, поштовхом
науково-технічного прогресу і його кінцевою метою. Виробнича діяльність
суспільства, під якою слід розуміти будь-яку доцільну діяльність людини,
разом з науково-технічною діяльністю утворюють єдиний діалектичний цикл,
спіральний виток. У цьому циклі виробництво посідало визначальне місце.
У свою чергу виробництво зумовлюється потребами суспільства.
У процесі виробничої діяльності людина зустрічає ряд нерозв’язаних
проблем, постають задачі, для розв’язання яких потрібні нові методи,
способи, шляхи тощо. Починаються пошуки цих засобів чи способів
розв’язання посталих проблем, передусім у навколишньому середовищі, в
природі шляхом вивчення її закономірностей, властивостей і явищ. Таким
чином, виробництво ставить перед наукою завдання знайти способи
розв’язання посталих проблем, відшукати нові засоби чи способи
розв’язання виробничих та інших завдань. Наука повинна дати відповіді на
поставлені суспільною практикою запитання. Формування і формулювання цих
завдань знаходить своє правове закріплення в науково-технічних
прогнозах, науково-технічних програмах, планах. На цій стадії
визначаються основні напрями розвитку науки і техніки. Виявлення цих
напрямів має істотне значення для розвитку науково-технічного прогресу —
їх вибір може або сприяти його прискоренню, або гальмувати його.
Наступна стадія — фундаментальні дослідження, результатом яких є
встановлення закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу,
тобто наукові відкриття. Зрозуміло, далеко не всі фундаментальні
дослідження завершуються відкриттями.
По мірі накопичення наукових знань наука все більше стає необхідним
елементом виробничого процесу — здійснюється широкий процес онаучування
виробництва. Виробництво уже не може успішно розвиватися без належного
наукового забезпечення. Виробничий
14
процес і науково-технічний прогрес на цьому етапі перетворюються в
єдиний науково-виробничий процес.
Результати науково-дослідної діяльності, тобто відкриття, стають основою
нового винаходу, нового удосконалення методів виробництва. Проте винахід
— це лише ідеальне розв’язання практичного завдання, яке ще не може бути
використане безпосередньо у виробництві. Винахід необхідно певним чином
матеріалізувати, втілити в певну конструкцію, технологію, речовину тощо
— перетворити ідеальне розв’язання в оречевлений предмет — техніку,
оречевлену силу знання. Створення і впровадження у виробництво нової
техніки складають сутність наступної стадії технічного прогресу.
Отже, науково-технічний прогрес складається із певних стадій, які
знаходяться в постійному розвитку, взаємно обумовлені і послідовно
замінюють одна одну. Підсумком цих стадій є наукові відкриття, винаходи,
нова техніка. Сутність цих стадій полягає в безпе-ревному пізнаванні
матеріального світу і послідовному перетворенні (оречевленні) пізнаних
закономірностей, властивостей і явищ в інтересах доцільної діяльності
людини.
Спираючись на вище викладене, сутність науково-технічного прогресу можна
визначити як безперервний і поступальний, такий, що постійно
удосконалюється, взаємообумовлений процес пізнання закономірностей,
властивостей і явищ матеріального світу, їх перетворення (оречевлення) і
використання в доцільній діяльності людини.
Сутність технічного прогресу полягає в поступальному процесі
перетворення (оречевлення) і використанні пізнаних закономірностей,
властивостей і явищ матеріального світу в доцільній діяльності людини,
який взаємообумовлений і постійно удосконалюється.
Технічний прогрес є не що інше як процес перетворення досягнень науки в
безпосередню продуктивну силу.
Отже, сутність науково-технічного прогресу полягає у виявленні,
встановленні і пізнанні нових закономірностей, властивостей і явищ
матеріального світу, в їх перетворенні (оречевленні) для використання в
доцільній діяльності людини. Іншими словами, це процес добування і
застосування нових наукових і технічних знань в інтересах задоволення
матеріальних і духовних потреб суспільства. Основна функція
науково-технічного прогресу — забезпечити виробництво та
15
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
іншу доцільну діяльність людини найбільш оптимальними засобами,
способами, матеріалами, методами тощо для досягнення практичних цілей.
Цей своєрідний екскурс наведено з метою розкрити сутність
науково-технічного прогресу та виявити його відмінності від поняття
інтелектуальної діяльності.
Таким чином, поняття науково-технічного прогресу не охоплює собою цілу
сферу інтелектуальної діяльності, а саме літературу, культуру і
мистецтво. Такі поняття як інтелектуальна діяльність, творча діяльність
або просто творчість та науково-технічний прогрес перехрещуються,
переплітаються між собою, хоча й істотно відрізняються одне від одного.
Що таке науково-технічний прогрес — у тій чи іншій мірі ми з’ясували.
Постає запитання, що таке інтелектуальна діяльність і чим вона
відрізняється від творчості.
Досить часто ці поняття вживають як однозначні — інтелектуальна
діяльність і є творчою. Безперечно, це так. Інтелектуальна діяльність не
може бути не творчою. Проте і творчість, і інтелектуальна діяльність
мають свої особливості або відмінності.
Конституція України в ст. 41 проголошує: «Кожен має право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своє
інтелектуальної, творчої діяльності». Отже, в Конституції України
розрізняється інтелектуальна діяльність і творча діяльність. В усякому
разі ці поняття не тотожні і означають вони не одне і те ж.
Творча діяльність або просто творчість — це діяльність, внаслідок якої
народжується щось якісно нове, що відзначається неповторністю,
оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива
тільки людині — адже творити може тільки людина. Суб’єктом творчої
діяльності може бути тільки людина. Природа інколи також створює
унікальні шедеври, але в природі здійснюється процес розвитку, а не
творчості. Творчість — процес усвідомлений, цілеспрямований і, як
правило, передбачуваний.
Отже, результатом творчої діяльності є щось таке, чого ще не було — це
суспільно-історична унікальність. Цей результат має бути новим,
оригінальним, він не може бути повторенням уже відомого. Такі результати
можуть появитися саме в результаті творчої діяльності.
16
У цьому аспекті специфічною рисою творчості є саме те, що творча
діяльність не може бути повторенням відомого, її результату завжди
властива новизна.
Творчість властива людині у будь-якій сфері її доцільної діяльності.
Конституція України проголошує свободу творчості (ст. 54 Конституції).
Це означає, що людина може творити в будь-якій галузі діяльності і
творити все, що їй забажається. Проте обмеження творчості встановлюються
законом — творчість не може бути анти-суспільною, аморальною,
спрямованою проти людства.
Творча діяльність — поняття більш широке ніж інтелектуальна діяльність.
Під поняття «результати творчої діяльності» чи просто «результати
творчості» або «творчі результати» підпадають будь-які результати
творчості. Результати інтелектуальної діяльності — це безперечно
результати творчої діяльності. Але результати інтелектуальної діяльності
обов’язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Тільки за
цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об’єктами
інтелектуальної власності. У разі їх невідповідності вимогам закону вони
не можуть стати об’єктами правової охорони.
Інтелектуальна діяльність і творча діяльність — це розумова діяльність.
У цьому аспекті ці два види діяльності співпадають. Але не всяка
розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою. Людина може розумово
працювати, але творчого результату не досягти. Слід мати на увазі й те,
що розумовою діяльність займаються багато людей і з розвитком
суспільства їх стає більше, це — вчені, інженери, вчителі, лікарі тощо.
Творчість, у результаті якої появляється щось нове, властива далеко не
всім.
Таким чином, інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що
її результати неодмінно стають об’єктами правової охорони. Далеко не всі
результати творчої діяльності стають об’єктами інтелектуальної власності
і, отже, об’єктами правової охорони.
Кількість результатів творчої діяльності значно переважає кількості
об’єктів інтелектуальної власності. До результатів творчої діяльності
відносяться й ті, які з тих чи інших причин не можуть стати об’єктами
правової охорони, наприклад, відкриття, винаходи, які
17
2 2-131
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
втратили патентоздатність, не запатентовані об’єкти промислової
власності.
Зазначена істотна відмінність між інтелектуальною власністю та іншим
результатом творчої діяльності виявила таку ж істотну неузгодженість у
правовому режимі цих двох результатів. Знову звернемося до ст. 41
Конституції України. Відповідно до цієї статті кожен має право володіти,
користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної,
творчої діяльності. Видається, що наведену конституційну норму слід
розуміти так: результати інтелектуальної і творчої діяльності наділені
однаковим правовим режимом. Насправді це не так — наукові відкриття не
підлягають правовій охороні як об’єкти інтелектуальної діяльності. Але ж
ні в кого не викликає сумніву, що відкриття — це результат важкої,
напруженої, тривалої творчої праці.
Наведемо ще такий приклад. Створено цінний винахід. Проте його автори
тим чи іншим способом розголосили його сутність задовго до подання
заявки на патентування (більше року). У такому разі цей винахід не
підлягає патентуванню. Але ж він не перестав бути тим самим цінним
винаходом. Проте за формальними вимогами чинного законодавства такий
«розголошений» винахід випадає із кола об’єктів правової охорони, він не
може бути визнаний об’єктом інтелектуальної власності. Постає далеко не
риторичне запитання, а чия ж це власність. Чинне законодавство України
про інтелектуальну власність відповіді на це запитання не містить.
Аналогічна ситуація складається і у випадках, коли на об’єкт промислової
власності закінчився строк правової охорони. У більшості випадків
винахід та інші об’єкти промислової власності з часом морально старіють
і вже не представляють будь-якого економічного інтересу. Але ж серед
таких винаходів інколи є такі, які морально не застаріли і продовжують
використовуватися. Проте правова охорона на них уже не поширюється. У
такому разі знову постає запитання — чия це власність. Держава від
об’єкта промислової власності відмовляється, а патентовласник
позбавлений правової охорони.
У наведених прикладах власність і правова охорона припиняються чи просто
не виникають. У таких випадках об’єкт промислової власності може бути
використаний будь-ким без будь-якого дозволу і без виплати винагороди
будь-кому (державі чи патентовласнику).
18
Нарешті, об’єкт промислової власності з тих чи інших причин може бути
просто не запатентованим. Винахідник просто не надав належного значення
патентуванню.
Таким чином, певна кількість результатів творчої діяльності не підлягає
правовій охороні і на ці результати не виникає право інтелектуальної
власності. Складається парадоксальна ситуація — є творчий результат,
який може стати або уже став об’єктом інтелектуальної власності, але
перестав ним бути, а права на нього немає. Але ж така правова ситуація
суперечить раніше зазначеній нормі Конституції України, відповідно до
якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм
результатом творчої діяльності. Іншими словами, Конституція України
визнає право власності на такий результат, а чинне законодавство України
про інтелектуальну власність не визнає.
Безперечно, зазначену проблему необхідно розв’язувати. Ті результати
творчої діяльності, які з тих чи інших причин не дістали спеціальної
правової охорони відповідно до чинного законодавства України про
інтелектуальну власність, слід визнати об’єктами права власності (не
інтелектуальної) відповідно до Конституції України. Така власність має
охоронятися загальними цивільно-правовими нормами.
Отже, творчі результати — це результати творчої діяльності, які можуть
бути об’єктами правової охорони, а можуть і не бути. Ті результати
творчої діяльності, які наділяються правовою охороною і визнаються
об’єктами інтелектуальної власності, і є результатами саме
інтелектуальної діяльності.
Таким чином, інтелектуальна власність (результати інтелектуальної
діяльності) є результатом інтелектуальної, творчої діяльності, який
відповідає вимогам чинного законодавства. Тільки в такому разі їй
надається правова охорона. У наш час роль і значення інтелектуальної
власності інтенсивно зростають, вона давно уже стала найбільш цінним
капіталом людства. В усьому світі інтелектуальна власність є об’єктом
цивільного обороту. В силу істотного значення інтелектуальної діяльності
і особливо її результатів для соціально-економічного розвитку будь-якого
суспільства попит на неї також інтенсивно зростає. Вона часто стає
об’єктом неправомірних дій,
19
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
зловживання, недозволеного використання, тому потребує надійної і
ефективної правової охорони.
Посилення правової охорони інтелектуальної власності необхідне ще й
тому, що саме інтелектуальна діяльність, як показує досвід країн з
розвиненою економікою, все в більшій і більшій мірі буде визначати
стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни. Визначальне,
пріоритетне місце буде посідати не виробництво, а саме наука, культура,
техніка. Поняття «культура» в даному разі слід розуміти в її широкому
значенні — це і освіта, і культура поведінки, науково-технічний рівень
виробництва та іншої доцільної діяльності людини, література і мистецтво
та багато інших складових, що визначають рівень цивілізованості того чи
іншого суспільства.
Саме рівень культури визначає світогляд, світовідчуття, моральні засади
та інші людські цінності як суспільства в цілому, так і кожного окремого
індивіда. Іншими словами, саме культура в самому широкому значенні цього
поняття зумовлює, формує духовний світ суспільства і кожної окремої
людини. Духовний світ (чи духовність) суспільства зумовлює напрями
розвитку науки, техніки (технологій) і виробництва. Саме тому патентні
закони не визнають науково-технічними досягненнями пропозиції, які мають
антисуспільний, аморальний характер. До них варто було б віднести зброю
масового знищення людей, зомбування та інші досягнення, спрямовані проти
людства.
Духовний світ суспільства визначається видатними діячами літератури,
культури, мистецтва. Ми не дуже пам’ятаємо вчених стародавнього світу,
які розвивали техніку того часу. Але ми добре пам’ятаємо діячів духовної
сфери. Духовний рівень не тільки українського суспільства визначали і
визначають такі діячі, як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко,
Олесь Гончар та ін. Вони формували і формують моральні засади
суспільства, визначають його духовний рівень.
Залежність науково-технічного розвитку від духовного можна простежити на
прикладах життя і діяльності видатних вчених сучасності Нільса Бора та
Андрія Сахарова. Нільс Бор — видатний фізик, який стояв біля витоків
атомної фізики, прийшов до висновку, що
20
досягнення науки не повинні бути використані на шкоду людству. Такої ж
позиції дотримувався Андрій Сахаров. Вони виступили з різкими протестами
проти використання досягнень науки для масового знищення людей. Висока
духовність цих та багатьох інших видатних вчених стала над їх науковими
досягненнями. Саме духовність в їх світогляді перемогла і зумовила
потребу припинити їх дослідження у військовій сфері. У своїй подальшій
громадсько-суспільній діяльності вони керувалися інтересами людства в
цілому, а не окремих держав і монополій. Вони відмовилися працювати в
інтересах останніх.
Послідовників такої позиції у світі не так вже й мало. До них
відносяться такі видатні особисті як М. Ганді, М. Кінг, мати Марія, М.
Грушевський, В. Короленко та ін.
Духовність формує людину, яка виробляє економічні, політичні, соціальні
цінності. Людство випробувало багато шляхів поліпшення свого буття,
чимало з них виявилися або непридатними, або придатними не повною мірою.
Сьогодні людство не відчуває відсутності ідей щодо організації свого
існування. Проте гостро відчувається недостаток духовних цінностей, що
істотно гальмує соціальний та науково-технічний прогрес. Будь-яка
діяльність, що виходить із-під контролю моральних засад суспільства і
людини, її розуму та гуманістичної доцільності, стає бездуховною, що
робить таку діяльність небезпечною. Тому в колізіях сучасності, коли
треба вибирати між технологічною та гуманістичною перспективою, перевагу
слід надавати моральній, духовній доцільності1. Іншими словами, в
сучасному розвитку суспільства пріоритетне значення набуває саме
формування духовності як самого суспільства, так і окремої людини.
Висловлюється навіть така думка: або XXI ст. буде століттям духовності,
або його взагалі не буде. Видається, що для такого песимізму все ж
підстав немає — людство переможе бездуховність, розум візьме верх.
Складовою духовності або однією з її передумов є культура, зміст якої
також формується духовністю. Культура завжди посідала висо кий щабель у
соціальному розвитку суспільства. Проте в другій по-
— Урядовий
21
Кримський С Духовність: запити відроджуваної совісті. к>р’єр. — 2000, 12
серпня.
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
ловині XX ст. її роль і значення істотно зросли. Зміст культури
визначається духовністю суспільства, але й культура певною мірою
визначає рівень духовності. Академік В. Семиноженко стверджує, що у
світі уже відбулася гуманітарно-інноваційна революція. Автор звернув
увагу на те, що окремі духовні цінності — надбання культури —набувають
усе більшого значення товару, об’єкта цивільного обігу. Гуманітарний
капітал не просто здатний, а вже приносить вагомі прибутки тим, хто
вміло використовує надбання культури. Усе більше визнаються гуманітарні
та інформаційні технології. Зростає ціна на ринку не лише на нове,
найдосконаліше обладнання та технології, а ще в більшій мірі на нові
концепції, ідеї та способи їх реалізації, іншими словами — зростає ціна
на патенти, науково-технічні досягнення. Зазначені фактори ще раз
підтверджують пріоритетність науки як індикатора, джерела і двигуна
соціально-економічного прогресу. Тобто в сучасних умовах уже ні в кого
не виникає будь-якого сумніву щодо доцільності та економічної вигідності
інтелектуальної діяльності в цілому. Стрімко зростає роль і значення
тієї частини інтелектуальної діяльності, яка охоплюється поняттями —
наука, культура, мистецтво. Пріоритетність науки уже безспірна. У той же
час зростає економічне значення надбань культури та мистецтва. Вони не
тільки формують духовний світ людини, а й стають вигідною сферою
капіталовкладень та джерелом одержання прибутків. Надбання культури і
мистецтва дуже швидко трансформуються у вигідний капіталомісткий,
технологічно насичений ринок. Дуже вигідними стали кіноіндустрія,
телебачення, книговидавництво, шоу-бізнес тощо. Споживання гуманітарної
продукції стало масовим, зростають масштаби гуманітарних послуг.
Сукупність цих ринків створює потужний сектор економіки, новий за своїм
характером, який розв’язує низку істотних проблем: стає вигідним
джерелом прибутків, певною мірою розв’язує проблему зайнятості та
доходів населення і є одним із головних чинників позитивної динаміки
економічного зростання1.
Важко переоцінити значення інтелектуальної, творчої діяльності і для
розвитку технологій, нової техніки та виробництва. Уже безспір-
1 Семиноженко В. У світі відбулася гуманітарно-інноваційна революція. —
Урядовий кур’єр. — 2000, 27 травня.
22
ною стала теза: успішний розвиток виробництва в сучасних умовах
можливий лише за належного його науково-технічного забезпечення. У свою
чергу належне науково-технічне забезпечення можливе лише за умови
ефективного, точного і своєчасного науково-технічного прогнозування
розвитку техніки, технологій і виробництва.
Досвід країн світу з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що
високий технічний рівень виробництва в сучасних умовах можливий за умови
інтеграції наукової, технологічної та промислової політики країни. Усі
ланки розвитку техніки і виробництва мають здійснюватися за єдиною
технологічною схемою від зародження ідеї до її втілення в продукцію і
реалізації на ринку.
Нова техніка, яка зумовлює технічний рівень виробництва, сама має
створюватися на науково-технічних розробках на рівні винаходів.
Винахідництво є одним із найпотужніших двигунів науково-технічного
прогресу. Саме тому винахідництво є одним із найважливіших напрямів
інтелектуальної діяльності, який опирається передусім на досягнення
науки.
Президент України Л. Д. Кучма, виступаючи на засіданні Президії
Національної академії наук України 27 січня 2000 p., підкреслив, що
наука і науково-технічний прогрес справедливо відносяться в сучасному
світі до головних чинників соціально-економічного розвитку. Це зумовлює
необхідність зберегти той потужний інтелектуальний потенціал, який має
Україна, і послідовно його нарощувати1.
1.2. Види інтелектуальної діяльності
Перелічити все, що відноситься до інтелектуальної діяльності, — заняття
досить безперспективне. Адже творчість людини не має меж і наявний на
сьогодні перелік видів творчості завтра поповниться новими видами.
Творчість — це життя, а життя затиснути в якісь рамки, перерахувати його
прояви просто неможливо.
Уже з часу виникнення і становлення правової охорони резуль-
Науки надійне плече. З виступу Президента України Л. Д. Кучми на
засіданні Президії Національної академії наук України 27 січня 2000 р. —
Урядовий кур’єр. — 2000, 29 січня.
23
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
татів творчої діяльності почали розрізняти літературну творчість і
творчість у сфері виробництва — технічну творчість. Останню часто
називають науково-технічною творчістю, оскільки технічна творчість
обов’язково має опиратися на досягнення науки.
Раніше було висловлено думку про пріоритетність науки, якої і будемо
дотримуватися — будь-яка творчість розвивається за схемою: суспільна
потреба — наука — творчість. Суспільні потреби ставлять завдання перед
наукою, остання знаходить способи розв’язання потреб — проблем. На
досягнення науки опирається будь-який вид творчості людини — літературна
і технічна.
Наука, точніше її результати, її досягнення, можуть бути виражені як в
літературній формі — шляхом запису чи опису, так і в формі створення
технічного пристрою, обладнання тощо — винаходу, корисної моделі,
промислового зразка, селекційного досягнення тощо. Звідси і місце науки
в творчій діяльності людини. В одних випадках результати наукових
пошуків реалізуються у формі науково-літературного твору, в інших —
науковий результат може досягатися шляхом наукового експерименту і
реалізуватися у формі технічних пристроїв, обладнання, селекційного
досягнення тощо.
Відповідно до міжнародних конвенцій результати інтелектуальної
діяльності уже давно почали поділяти на дві основні групи: твори
літератури і мистецтва або літературно-художня власність і технічні
творчі витвори або промислова власність. Звідси і поділ творчості:
літературно-художня творчість і науково-технічна творчість. Зазначені
групи видів творчості об’єднували і об’єднують широке коло окремих видів
інтелектуальної, творчої діяльності.
Проте автори Модельного цивільного кодексу для країн СНД, враховуючи
реальний стан, висунули пропозицію усі результати творчої діяльності
поділяти не на дві, а на три групи: об’єкти літературно-художньої
власності, об’єкти промислової власності і засоби індивідуалізації
учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Цей поділ знайшов
визнання, принаймі в Україні і Російській Федерації. Справді, за своїм
технічним чи творчим рівнем не можна зрівнювати винахід і фірмове
найменування, літературні твори і знаки для товарів і послуг. Тому
виділення зазначених засобів в окрему групу видається науково
обгрунтованим, виправданим і доцільним. Хоча в
24
міжнародно-правовій практиці цей поділ поки що не знайшов
підтвердження, це зовсім не означає, що ми маємо сліпо наслідувати
зарубіжний досвід.
У підручнику ми будемо розглядати три групи результатів інтелектуальної,
творчої діяльності, які породжуються різними видами творчості.
Міжнародна конвенція про охорону промислової власності була прийнята
дещо раніше від такої ж конвенції по авторському праву. Але в
нормативних актах і спеціальній літературі у більшості випадків спочатку
розглядають авторське право, а потім право промислової власності.
Інтелектуальну, творчу діяльність по створенню творів науки, літератури
і мистецтва назвемо літературно-мистецькою діяльністю. Літературні твори
в буквальному значенні є твори написані чи записані. Проте чинний Закон
України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня
2001 р. до літературних творів відносить і усні твори, які відповідають
вимогам закону.
Літературні твори у свою чергу поділяються на твори наукової літератури
і твори художньої літератури. Отже, літературна діяльність об’єднує в
собі два види діяльності — наукову і літературно-художню. Але коло
об’єктів авторського права включає в себе ще одну досить велику групу
творів — твори мистецтва. Цей поділ творів, що охороняються авторським
правом, безперечно, в певній мірі є умовним. Адже наука і художня
література теж є видами мистецтва. При цьому слід додати, що із досить
великої кількості різноманітних мистецьких творів переважна більшість є
або писаними творами, або яким-небудь іншим способом зафіксованими на
матеріальному носії. До неписаних творів можна віднести усні твори,
скульптури та деякі інші. Зрозуміло, що твори образотворчого мистецтва,
малюнки, музичні твори, пластичні твори пишуться не літерами. Отже,
більшість творів, які охороняються авторським правом, можна було б
визнати як літературні, оскільки вони за загальним правилом набувають
об’єктивної форми через письмо. З іншого боку, зазначені твори за своїм
змістом у більшості є також мистецькими. Але традиційно склалося так, що
всі вони поділяються на твори науки, літера-
25
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
тури і мистецтва, маючи при цьому на увазі, що наукові твори також є
літературними. Отже будемо дотримуватися традиційного поділу.
Слід відзначити, що термін «мистецтво» в нашій літературі вживається в
кількох значеннях. Найбільш поширене значення — це художня творчість в
цілому — література, архітектура, скульптура, образотворче мистецтво,
графіка, декоративно-прикладне мистецтво, музика, танець, кіно та інші
види творчої діяльності людей у духовній сфері. Тобто ті види творчої
діяльності, які збагачують внутрішній світ людини.
У вузькому значенні мистецтвом визнається лише образотворче мистецтво,
яке охоплює собою живопис, скульптуру і графіку.
У третьому значенні мистецтвом називають високу ступінь уміння,
майстерності в будь-якій сфері діяльності. Висока ступінь майстерності,
уміння або те, що називають технікою виконання, інтелектуальною
діяльністю не визнається.
Таким чином, діяльність у сфері духовного збагачення людини, результати
якої підпадають під охорону авторського права і суміжних прав, у
широкому значенні охоплюються поняттям «мистецька діяльність». У
вузькому значенні це лише образотворче мистецтво. Але термін «мистецтво»
часто вживається в більш широкому значенні. Інколи до мистецтва
відносять театр, кіно, телебачення і радіо.
Для нас важливо те, що творча діяльність у сфері мистецтва визнається
інтелектуальною, а її результати об’єктами правової охорони і, отже,
об’єктами інтелектуальної власності.
Найбільш поширеною формою інтелектуальної діяльності в гуманітарній
сфері є літературна діяльність, результатом якої є твори науки і
художньої літератури. Закон України «Про авторське право і суміжні
права» в редакції від 11 липня 2001 р. проголошує, що цим Законом
охороняються твори науки, літератури і мистецтва. Як уже відзначалося,
літературними визнаються твори, створені в письмовій формі. Це можуть
бути твори белетристичного, наукового, технічного або практичного
характеру (книги, брошури, статті, комп’ютерні програми тощо).
Літературна діяльність як вид інтелектуальної творчої діяльності
здійснюється в різноманітних формах. Адже твором визнається результат
літературної діяльності незалежно від призначення, жанру,
26
достоїнства, обсягу, мети (освіта, пропаганда, інформація, реклама,
розваги тощо). Результат літературної діяльності підлягає правовій
охороні незалежно від способу відтворення — письмового, усного чи
будь-якого іншого.
Підпункт 2 ст. 8 цього Закону проголошує, що об’єктами правової охорони
є також виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори.
Зазначена норма звертає на себе увагу двома обставинами. Перша полягає в
тому, що Закон визнає об’єктом правової охорони і усні твори. Друга
обставина — в цій нормі йдеться про виступи, лекції, промови, проповіді,
які виголошені чи відтворені в усній формі. Отже, мова йде про
відтворення зазначених творів в усній формі, а не про їх створення.
Автором лекції цей твір може бути написаний, але публічно проголошений в
усній формі. Проте Закон не виключає, що зазначені твори можуть бути і
створені в усній формі. Але в даному разі мова йде саме про форму
відтворення уже створеного твору, незалежно від того, в якій формі цей
твір створено. Іншими словами, твір підлягає правовій охороні незалежно
від способу його створення за умови, що він відповідає вимогам закону.
1.3. Особливості літературної діяльності
Літературна діяльність характеризується певними специфічними
особливостями, які відрізняють її від інших видів інтелектуальної
творчої діяльності. Такими особливостями є: 1. У спеціальній літературі
прийнято тезу, відповідно до якої об’єктом правової охорони визнається
твір, який носить творчий характер і виражений у такій об’єктивній
формі, яка дозволяє його відтворювати.
Отже, твір має бути результатом творчості, а не механічною копією уже
створеного твору. Іншими словами, твір має бути оригінальним,
відрізнятися від інших подібних творів певною новизною. З цього
положення випливає одна із основних особливостей літературної діяльності
— у творі захищається його форма, а не зміст. Це означає, що коли в
опублікованій науковій статті викладена сутність певного винаходу
настільки повно, що цим винаходом може
27
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
скористатися будь-яка третя особа, то таке використання винаходу не буде
порушенням права на твір.
Якщо хтось запозичить зміст опублікованої наукової статті і своїми,
іншими словами викладе її зміст у статті за своїм підписом так, що
дослівного співпадіння з текстом раніше опублікованої статті не буде, то
це також не буде порушенням права на твір. Відомо, що вірші на тему «Я
пам’ятник собі…» були написані кількома авторами задовго до О. С
Пушкіна, але О. С Пушкін ту ж саму тему висловив у новій витонченій
формі. Цей приклад досить чітко демонструє, що об’єктом правової охорони
є саме форма, а не зміст.
На нашу думку, це — уразливе місце правової охорони результатів
літературної творчості. Якщо наукова стаття одного автора
публікується іншою особою, але в новій формі, — така «творчість» не
повинна була б мати правову охорону. Проте за чинним законодавством це
не визнається порушенням авторського права. 2. Результат літературної
творчості чи інтелектуальної діяльності стає об’єктом правової охорони
незалежно від науково-теоретичного чи художньо-естетичного рівня самого
твору. Літературний твір підлягає правовій охороні незалежно від
достоїнства, жанру, призначення, мети тощо. Оцінка твору буде дана
суспільством. У такий спосіб будуть визначені честь, талант, хист самого
автора. Отже, суспільна художня, публіцистична та інші якості твору для
визнання творчого результату літературним твором значення не мають.
Навіть, якщо твір буде досить сумнівного рівня, за змістом носитиме
антисуспільний, аморальний характер, суперечитиме суспільному
світогляду, його автор не може відмовитися від свого авторства на нього,
а такий літературний «опус» підлягає правовій охороні. Безперечно, такий
твір знайде належну оцінку з боку суспільства. Ідеї автора, його
міркування, ті чи інші погляди, що знайшли своє відображення у творі,
будуть засуджені суспільством, запозичувати такий твір також ніхто не
буде, але сам твір не перестає бути твором.
Твір може бути підданий осуду, критичній оцінці не весь у цілому, але
лише його окремі положення, погляди тощо. Але навіть найбільш різка
критична оцінка твору чи його частини ніякою мірою не впливає на
визнання результату літературної діяльності літератур-
28
ним твором. Існує багато творів, які одержали негативну суспільну
оцінку. Звичайно, така оцінка могла бути надана лише після публікації
твору, що позбавляє такий твір наступних публікацій. Але ще більше
творів, які перевидаються багато разів. Однак в обох випадках автори
зазначених творів дістають охорону свого авторського права.
Таким чином, на відміну від науково-технічної діяльності літературна
діяльність та її результати не підлягають будь-якій перевірці на
відповідність вимогам закону. Якщо ж будуть мати місце запозичення
(плагіат) тексту чи частини тексту чужого твору, то це визнається
правопорушенням, яке тягне за собою відповідальність за законом.
Характерною рисою літературної діяльності є те, що ні сама зазначена
діяльність, ні її результати не підлягають обов’язковій державній
реєстрації.
Літературна діяльність у будь-якій формі і будь-якого автора не підлягає
будь-якому ліцензуванню. На літературну діяльність має право будь-яка
фізична особа — громадянин України, громадянин зарубіжної держави і
особа без громадянства без обмеження віку. Ніякого дозволу на здійснення
літературної діяльності закон не вимагає. Навпаки, Конституція України у
ст. 54 проголошує свободу літературної творчості і гарантує право на цю
свободу. Чинне законодавство України не вимагає від суб’єкта
літературної діяльності не тільки спеціального дозволу на її здійснення,
а й будь-якої державної реєстрації цієї діяльності. Свобода слова — це
конституційний принцип літературної діяльності, він не може бути
обмеженим будь-якою мірою.
Літературний твір має бути оригінальним, тобто не схожим на подібні
опубліковані твори. Разом з тим літературні твори не підлягають
будь-якій перевірці, експертизі, атестації тощо. Автор має право на
опублікування свого твору незалежно від його змісту, достоїнства,
призначення тощо. Звичайно, видавництва та видавці як специфічні
підприємці бажають бути впевненими в тому, що даний твір буде мати попит
у покупців. З цією метою вони часто просять в автора твору рецензії чи
рекомендації інших авторитетних осіб. Але такі дії видавців не є
обмеженням свободи слова в будь-якій формі.
Ще однією специфічною рисою літературної діяльності є те, що літературні
твори не підлягають будь-якій державній реєстрації.
29
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
Літературні твори не підлягають і будь-якій іншій реєстрації. Інші
результати інтелектуальної творчої діяльності, крім об’єктів авторського
права, підлягають обов’язковій державній реєстрації. Авторське право на
будь-який твір виникає з факту створення твору, а не з його реєстрації.
Проте відповідно до ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні
права» особа, яка має авторське право або будь-яку виключну
правомочність на твір, для засвідчення авторства на оприлюднений чи не
оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які
стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони
авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних
державних реєстрах.
Державна реєстрація здійсняється відповідно до постанови Кабінету
Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756 «Про державну реєстрацію
авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір».
Зазначена реєстрація здійснюється Міністерством освіти і науки в особі
Державного департаменту іетелектуальної власності, що діє у складі
зазначеного Міністерства.
Державний департамент інтелектуальної власності складає і періодично
видає каталоги всіх реєстрацій.
Зазначена реєстрація не є обов’язковою, вона може здійснюватися лише за
бажання авторів або осіб, які мають авторські права.
Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво, яке є не чимось іншим,
як юридичною презумпцією авторства. Свідоцтво про реєстрацію може бути
визнано недійсним лише в судовому порядку. Будь-яка інша особа не може
перешкоджати авторові чи особі, що має авторське право, зареєструвати
свої права на літературний чи будь-який інший твір.
Інтелектуальна, творча діяльність, спрямована на гуманітарну сферу,
наведеними видами не обмежується. Види творчої діяльності, результатом
яких є твори науки, літератури і мистецтва (літературно-мистецька
діяльність) в коло своїх об’єктів правової охорони не включають ще
досить велику групу видів творчості, які в чинному законодавстві
іменуються об’єктами суміжних прав.
Суміжні права об’єктами своєї охорони мають виконавську діяльність,
діяльність виробників фонограм і відеограм та діяльність
30
організацій теле- і радіомовлення щодо здійснення своїх передач
(програм).
Виконавську діяльність здійснюють актори (театру, кіно тощо), співаки,
музиканти, танцюристи або інші особи, що виконують роль, співають,
читають, декламують, грають на музичному інструменті, танцюють чи
будь-яким іншим способом виконують твори літератури або мистецтва,
включаючи твори фольклору, особи, які виконують циркові, естрадні,
лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригенти музичних і
музично-драматичних творів. Зазначені особи безперечно здійснюють творчу
діяльність.
Творчою визнається також діяльність по запису будь-якого звукового
виконання або інших звуків на фонограму. Фонограмою визнається виключно
звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків, наприклад, пташиний
спів, звуки тварин, грози, моря тощо. Грамофонні платівки, диски,
магнітофонні касети та інші носії записів є примірниками фонограми.
До творчої діяльності відноситься відеозапис на відповідному
матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску
тощо) виконавця або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом
чи без нього), що здійснюється виробниками відеограми.
Організації мовлення здійснюють творчу діяльність по складанню програм
своїх передач.
Зазначені види інтелектуальної, творчої діяльності за своїм характером і
змістом наближаються до творів літератури і мистецтва.
Характерною особливістю літературно-мистецької діяльності є сфера
застосування чи використання її результатів. Ця діяльність спрямована на
збагачення внутрішнього світу людини, тобто на її духовний світ. Саме
результати літературно-мистецької діяльності формують людину як
соціальну особистість. Те, що ми зараз називаємо людськими цінностями
(гуманітарна сфера), формується в людини під впливом
літературно-мистецької діяльності, під враженнями від її результатів.
Честь, гідність, порядність, чуйність, доброта, доброзичливість,
прагнення допомогти іншому — усі ці якісні характеристики людини
складаються і розвиваються в кожної окремої людини під впливом творів
літератури, науки і мистецтва. Суспільна свідомість також
31
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
зумовлюється цими ж факторами, які визначають свідомість кожної окремої
людини. Діти рідко поводять себе в суспільстві інакше ніж їхні батьки.
Якісні характеристики людини зумовлюються передусім навколишнім
суспільним середовищем, яке в свою чергу, складається під впливом
літературно-мистецької діяльності попереднього покоління.
Це, так би мовити, позитивний вплив літературно-мистецької діяльності на
формування суспільного світогляду, світовідчуття і світосприйняття. Але
духовний світ людини формується також під впливом літературно-мистецької
діяльності, спрямованої на руйнування духовного світу людини і особливо
молоді. Складається враження, що більших успіхів у сучасних умовах
досягли саме ті сили, які ставлять собі за мету обезцінити, знизити роль
* значення духовності в розвитку суспільства. В значній мірі сучасний
телеекран, радіомовлення та художня література, замішані на насильстві і
крові, розпусті і сексі, безчесті і обмані також формують світогляд
молодої людини та підлітків. Руйнівна сила такого впливу уже досить
помітна. Опір суспільства такому впливу, навпаки, поки що мало помітний.
1.4. Науково-технічна діяльність
Це друга, досить значна, група видів інтелектуальної, творчої
діяльності. Характерною особливістю цієї групи видів творчої діяльності,
яка, власне, їх об’єднує в одну групу, є її спрямованість на матеріальне
забезпечення потреб суспільства. На підставі наукових досягнень мають
бути створені необхідні засоби і знаряддя виробництва та іншої доцільної
діяльності людей.
Науково-технічна діяльність охоплює собою велике коло видів творчої
діяльності, спрямована на досягнення певних науково-технічних
результатів, необхідних людям для забезпечення своєї життєдіяльності.
Поняття «науково-технічна діяльність» набагато ширше від поняття
«промислова власність», хоча багато об’єктів цих двох понять
співпадають, наприклад, винахід є результатом науково-технічної
діяльності і разом з тим він є об’єктом промислової власності. Але
далеко не всі результати науково-технічної діяльності стають
32
об’єктами промислової власності і, отже, об’єктами правової охорони.
Багато результатів науково-технічної діяльності залишаються поза межами
зазначених понять з тих чи інших причин.
Будь-який результат науково-технічної діяльності, безперечно, є творчим
результатом. Але не кожний творчий результат стає об’єктом правової
охорони.
Науково-технічна діяльність охоплює науково-дослідну діяльність у тій
частині, в якій вона стосується техніки і технологій. Цим поняттям
охоплюються також проектно-конструкторські і проектно-технологічні
роботи, винахідницька і раціоналізаторська діяльність та інші види
творчої діяльності, спрямовані на створення промислових зразків,
топографій інтегральних мікросхем, засобів індивідуалізації учасників
цивільного обороту, товарів і послуг тощо. Безперечно, цей перелік не
може бути вичерпним.
За Паризькою конвенцією про охорону промислової власності всі результати
творчої діяльності, які не охоплюються поняттям «авторське право і
суміжні права», складають перелік об’єктів промислової власності. До
переліку за Конвенцією включена також недобросовісна конкуренція та
деякі інші об’єкти промислової власності.
Новіший перелік наводиться в Конвенції, що засновує Всесвітню
організацію інтелектуальної власності (ВОІВ). Цей перелік до об’єктів
інтелектуальної власності відносить: літературні, художні і наукові
твори; виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні
передачі; наукові відкриття; промислові зразки; товарні знаки, знаки
обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення; захист
проти недобросовісної конкуренції; а також всі інші досягнення, які
стосуються інтелектуальної діяльності — у виробничій, науковій,
літературній і художній областях.
Переліки результатів інтелектуальної, творчої діяльності в цілому, і
результати науково-технічної діяльності, наведені в міжнародних угодах —
Паризькій конвенції про охорону промислової власності і Конвенції, що
засновує ВОІВ, — та чинному законодавстві України про інтелектуальну
власність, не співпадають. Так, наприклад, Конвенція, що засновує ВОІВ,
передбачає правову охорону відкриттів, а законодавство України цього не
передбачає. Законодавство України
32-131 33
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
передбачає правову охорону селекційних досягнень, якої немає в переліках
зазначених конвенцій. Але їх міжнародно-правова охорона передбачена
іншими угодами. При цьому слід мати на увазі, що селекційні досягнення,
безперечно, не являються результатами науково-технічної творчості, адже
вони стосуються живої природи, а не техніки. В Україні селекційні
досягнення за своїм правовим режимом прирівняні до винаходів, але в
точному значенні цього слова винаходами не являються.
У підручнику ми будемо дотримуватися поділу результатів інтелектуальної,
творчої діяльності на три групи, про які йшлося вище. Відповідно до
цього поділу до об’єктів промислової власності відносяться винаходи,
корисні моделі, промислові зразки; селекційні досягнення; топографії
інтегральних мікросхем; нерозкрита (конфіденційна) інформація, в тому
числі секрети виробництва (ноу-хау) та інші результати науково-технічної
діяльності, які відповідно до чинного законодавства можуть бути визнані
об’єктами правової охорони, тобто об’єктами інтелектуальної власності.
Науково-технічна діяльність, результати якої визнаються об’єктами
промислової власності, також характеризується своїми особливостями. Вона
також досить різноманітна і складає собою широке коло видів цієї
творчості, яке безперечно, не є вичерпним. Основною ознакою цього виду
діяльності є її мета — забезпечити суспільство необхідними засобами
існування.
На відміну від авторського права, яке надає правову охорону будь-якому
твору незалежно від його наукового чи художнього рівня і достоїнства,
об’єктом промислової власності визнається лише той результат
науково-технічної творчості, який відповідає умовам охороноздатності,
які встановлює закон. Отже, характерною ознакою зазначених результатів є
їх відповідність умовам охороноздатності. Для визнання їх об’єктами
інтелектуальної власності творчі результати мають пройти обов’язкову,
встановлену законом, перевірку, експертизу, атестацію. В одних випадках
така експертиза має встановити, чи відповідає заявлена пропозиція
необхідному науково-технічному рівню. Наприклад, заявка на видачу
патенту на винахід строком на 20 років має пройти так звану експертизу
по суті, мета якої виявити
34
цей необхідний рівень. В інших випадках провадиться лише експертиза за
формальними ознаками, коли перевіряється лише відповідність документів
заявки вимогам закону.
Законодавство України про промислову власність не передбачає надання
правової охорони лише за фактом створення того чи іншого її об’єкта.
Отже, для визнання творчого результату у сфері техніки об’єктом правової
охорони встановлена спеціальна процедура перевірки творчого результату
на відповідність його вимогам охороноздатності. Якщо за результатами
такої перевірки (експертизи за формальними ознаками і експертизи по суті
у випадках, передбачених законом) виявиться, що заявлена пропозиція
відповідає умовам охороноздатності, вона підлягає обов’язковій державній
реєстрації шляхом занесення її до відповідних державних реєстрів.
На підставі державної реєстрації на заявлену пропозицію видається
охоронний документ. Зараз в Україні об’єкти промислової власності
охороняються двома документами — патентом або свідоцтвом. Патентом
охороняються винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні
досягнення. На запатентовані топографії інтегральних мікросхем видаються
свідоцтва.
Експертиза заявлених пропозицій, їх державна реєстрація та видача
охоронних документів здійсниться спеціально уповноваженими на це
державними органами.
Оскільки в основному об’єкти промислової власності охороняються
патентами, звідси і пішла назва правового інституту, який регулює
відносини, що складаються в процесі створення, використання і охорони
цих творчих результатів. Його прийнято називати патентним правом або
правом промислової власності.
Ті результати технічної творчості, які не підпадають під правову охорону
з тих чи інших причин, не визнаються об’єктами промислової власності і,
отже, об’єктами інтелектуальної власності. Вони ніби нікому не належать,
нікому не потрібні, не представляють собою будь-якої цінності. Але ж це
не так. Отже, проблема залишається відкритою. Між тим, її не можна
залишати невирішеною, оскільки серед відхилених пропозицій можуть бути
досить цінні.
3-2131 35
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
1.5. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і
послуг
Третю групу складають види творчості, які спрямовані на створення
засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг,
якими є фірмове найменування, знаки для товарів і послуг і зазначення
походження товарів. Цей вид творчості не можна назвати ні
літературно-художнім, ні технічним. Зазначені засоби можуть наближатися
до літературно-художньої або технічної творчості. Так, наприклад,
зображувальні знаки для товарів і послуг інколи можуть бути об’єктами
авторського права — вони можуть бути створені у вигляді малюнка
(рисунка), графічного чи скульптурного зображення. Позначення для
товарів і послуг може мати вигляд форми виробу, що наближає його до
промислового зразка.
Отже, ця група видів творчості посідає проміжне місце між
літературно-художньою і технічною творчістю. Зазначена творчість не
відзначається високим творчим рівнем. Від неї, наприклад, не вимагається
створення результату на рівні світової новизни. Новизна зазначених
засобів обмежується територією держави, де вони зареєстровані. Всі
засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг
підлягають обов’язковій експертизі і державній реєстрації. Захищаються
вони свідоцтвами, а не патентами. Строки правової охорони визначаються
законом.
Спільною ознакою результатів цього виду творчості є їх призначення —
індивідуалізувати учасників цивільного обороту (фірмові найменування),
товарів і послуг (знаки для товарів і послуг і зазначення походження
товарів). Особливістю цих засобів індивідуалізації є те, що не всі вони
є об’єктами виключного права на використання. Право на використання
зазначення походження товару може належати кільком особами одночасно і в
рівній мірі, тобто це право не є виключним.
Спеціального закону для охорони фірмового найменування Україна поки що
не має. Основні положення цієї охорони містяться лише в проекті
Цивільного кодексу України.
36
1.6. Становлення системи правової охорони результатів інтелектуальної
власності
Творчість людини виникла разом з людиною. Людина починає творити, як
тільки вона усвідомлює навколишній світ і виділяє себе з середовища, у
якому живе.
Без будь-якого сумніву створене людиною навіть у дуже далекі часи, як
особисто нею самою, так і тими, хто її оточував, усвідомлювалося, як її
власність. Уже в ті далекі часи власність визнавалася священною і
недоторканною. Отже, з цього випливає, що уже в ті далекі часи існували
засоби охорони своєї власності, в тому числі і результатів своєї
творчості. Відомо, що в Стародавньому Римі і в Греції плагіат та
літературна крадіжка досить суворо каралися. А про застосування і
охорону товарних знаків відомо ще раніше. Раз існували ці об’єкти, то
існувала і їх охорона.
Дослідження римських джерел засвідчують, що автори творів науки,
літератури і мистецтва уже на той час мали певний зиск від своїх творів.
Отже, можна припустити, що авторське право уже існувало в епоху
звичаєвого права, хоча воно ще не знайшло відповідного відображення у
звичаєвих нормах або ж просто нам такі норми невідомі. В ті далекі часи
ні в кого не викликало сумніву щодо приналежності створеного людиною —
воно визнавалося власністю його творця. І це було справедливо.
В історії розвитку науки, літератури, мистецтва, техніки тощо щодо їх
охорони простежуються чотири етапи, які істотно відрізняються один від
одного і які послідовно змінюють один одного. Перший етап — найдавніший
— фактично нам невідомий. Його правові засади в історичній літературі не
простежуються. Ми можемо лише припускати, — якщо були результати
творчості, то були і засоби їх охорони. Цей етап існував приблизно до
XII ст.
Другий етап становлення правової охорони результатів творчої діяльності
характеризується привілеями. Цей період охоплює приблизно XII—XVIII
століття. Привілей надавався певній особі, як правило, наближеній до
першої особи, надавав їй певне виключне право, певну перевагу перед
іншими. Разом з тим привілей був монопольним правом. Він засвідчувався
певною грамотою, яку видавав
37
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
владика, носій вищої влади (сюзерен, король, цар, імператор, князь
тощо).
Привілей міг полягати в самих різноманітних перевагах, полегшеннях,
звільненнях від зборів і податків, у наданні монополії тощо.
Підставою для надання привілею також могли бути різні причини. Це могло
бути винайдення нового способу вироблення певних виробів, виявлення
корисних копалин, удосконалення певної системи тощо. За загальним
правилом, підставою для надання привілею могла бути будь-яка новизна, що
приносила певну вигоду, користь, прибуток особі, яка видає привілей, чи
його державі.
Можновладці були заінтересовані в розвитку і процвітанні свого краю,
землі, держави, тому сприяли будь-яким діям, які були спрямовані на
розвиток виробництва, війська, зброї, пошук та добування корисних
копалин тощо. Зазначені можновладці були заінтересовані в заміні
привізних товарів своїми власними і т. ін.
Мудрий владика завжди підтримував автора такої новизни і передусім
наданням йому привілею. Венеціанська Республіка в 1474 р. першою
прийняла положення про привілеї «Парте Венеціана»1.
Разом з наданням привілеїв почали складатися їх правові засади.
Основними з них були: корисність новизни для держави, виключне право
(монополія) на його використання особи, яка його створила; покарання
порушника наданого привілею.
На той час серед країн, що досягай найвищого економічного розвитку,
якому сприяв розвиток технічної творчості, виділялася Англія. В Англії
привілеї почали надаватися уже у XII ст. і до XV ст. надавалися
королівською владою. Особливими привілеями підтримувалося заснування
нових виробництв на імпортній технології. Зазначені привілеї передбачали
виключне право на їх використання і, безперечно, на одержані прибутки.
Привілеї встановлювали достатній строк для впровадження зазначених
технологій у виробництво і, що було головним, сприяли поширенню цих
технологій в Англії. Такі привілеї передбачали досить ефективну охорону
виключних прав цих промисловців, незалежність і відчутні переваги перед
іншими виробниками. Це була своєрідна винагорода за запро-
вадження в Англії нових виробництв. Активізація технічної творчості в
Англії зумовила зростання кількості привілеїв. Особливо їх кількість
зросла у зв’язку з промисловою революцією. Зростання кількості
привілеїв, які на той час набули форми патентних грамот, зумовило
зростання кількості зловживань з боку королівської влади. Промисловці
заявляли рішучі протести і королівська влада змушена була поступитися.
Вона дозволила судам розглядати спори з приводу патентних грамот.
Подібні зловживання продовжувалися в Англії аж до 1628 p., коли було
прийнято Положення про монополії, яке встановило одну досить принципову
засаду охорони патентних прав. У Положенні було проголошеного, що всі
монополії позбавлялися будь-яких привілеїв, а їх надання оголошувалося
недійсним, за винятком «усіх патентних грамот і надання привілеїв на
строк на чотирнадцять років або менший від того, які будуть вчинені
пізніше, на виключне зайняття або створення нових виробництв у цьому
королівстві, справжньому і першому винахідникові таких виробництв, якими
не мають права користуватися інші особи на час вчинення таких патентних
грамот і надання прав»1.
Цим Положенням був закладений уже конкретний принцип патентного права —
виключність наданих прав — і чітко визначений строк їх чинності.
Для розвитку засад патентної форми охорони промислової власності важливе
значення мав судовий розгляд справ з приводу спорів, що виникали з
привілеїв. По судовій справі «Сукновиробників з Іпсвіча» було
постановлено: «Та якщо хтось вніс новий винахід і нове виробництво у
королівстві з ризиком для свого життя і з затратою свого статку або
запасів тощо, або хтось створив яке-небудь нове відкриття, то в таких
випадках король за своєю прихильністю і милістю для компенсації його
коштів і зусиль може встановити, що лише тільки він буде мати право
користуватися таким виробництвом або торгівлею протягом певного часу,
оскільки спочатку люди в королівстві не знають про нього і не мають
знань і майстерності для
1 Основи інтелектуальної власності. — К.: Ін Юре, 1999. — С. 26.
38
‘Цитовано по книзі «Основи інтелектуальної власності». — К.: Ін Юре,
1999.-С. 27.
39
РОЗДІЛ 1
його використання. Проте, коли патент припинить його дію, король не може
видати його знову»1.
Таким чином, система привілеїв, що складалася і розвивалася в усьому
світі, закладала основи патентної охорони результатів творчої
діяльності. При цьому слід мати на увазі, що системи привілеїв різних
країнах розвивалися по-різному в залежності від їх економічного
розвитку.
Так, у Росії перший нормативний акт про привілеї був прийнятий у 1723 р.
під назвою «Правила выдачи привилегии на заведение фабрик». Цим актом
певною мірою було упорядочено видання привілеїв. 17 червня 1812 р. було
прийнято закон Росії «О привилегиях на разные изобретения и открытия в
художествах и ремеслах». Цим законом передбачалася видача привілеїв на
власні винаходи і ті, що завозилися із-за кордону, строком на три, п’ять
і десять років.
Становлення системи правової охорони творів науки, літератури і
мистецтва відбувалося разом із виникненням цих видів творчості. Тому не
можна погодитися з думкою, що ідея охорони авторського права з’явилася з
винайденням друкування. Задовго до часу виникнення друкування наука,
література і мистецтво уже досягли високого розвитку. Зазначені об’єкти,
безперечно, діставали певну правову охорону. Проте правова охорона
зазначених творів у формі привілеїв дійсно почала складатися після
виникнення друкування.
У зв’язку з виникненням друкування появилися фахівці цієї справи —
виробники друкованої продукції та торгівці нею. Друкування книг вимагало
вкладення в цю справу великих коштів — потрібно було закупити
устаткування, необхідне для друкування, та папір, які коштували тоді
досить дорого. Немало коштувала і наймана робоча сила. Все це разом
виливалося в солідні суми, які могли бути компенсовані продажем книг.
Але надрукована книга легко діставалася недобросовісному конкуренту,
який неправомірно використовував її для відтворення на своєму
устаткуванні, не витрачаючи при ньому коштів на впровадження нового
виробництва. Тому підприємці в галузі друкування і недобросовісні
конкуренти виявлялися в явно
‘Цитовано по книзі «Основи інтелектуальної власності». — К.: Ін Юре,
1999.-С. 27.
40
Загальні положення про інтелектуальну власність
нерівному становищі. Були потрібні певні правові засоби проти
недобросовісних конкурентів, яким відтворення книг діставалося значно
дешевше. За такої ситуації вкладення коштів у первісне друкування стало
досить ризикованим. Підприємці-друкарі через неправомірне використання
їх книг часто банкрутували.
Усе це зумовило необхідність створення правової охорони друкованої
продукції і вона почала складатися у формі привілеїв. Зазначені привілеї
в Англії та Франції надавалися королівською владою, в Німеччині —
князями. Надані привілеї передбачали охорону виключних прав на
друкування і поширення друкованої продукції на певний час. Охорона
виключних прав досягалася шляхом штрафів, арештів, конфіскації
підроблених копій. Мало місце і відшкодування заподіяних збитків.
Істотний недолік системи привілеїв як форми охорони виключних прав
друкарів та розповсюджувачів книг полягав у тому, що зазначені привілеї
надавали захист прав лише друкарів. Поза межами цієї охорони залишалися
самі творці книг — їх автори. Весь прибуток діставався лише
підприємцям-книговидавцям. Автор міг лише продати за певну ціну свій
твір книговидавцеві. На одержаний ним прибуток від продажу книг автор
книги права не мав. Це викликало справедливе обурення авторів творів і
вони стали більш рішуче відстоювати свої права.
У 1709 р. королева Анна змушена була прийняти спеціальне положення про
захист прав авторів — Статут Анни. Це був перший нормативний акт,
спрямований на захист прав авторів книг. Основним положенням цього
Статуту було визнання за автором книги виключного права на друкування і
опублікування її протягом 14 років від дати її першої публікації.
Визначений Статутом строк охорони міг бути продовжений на наступні 14
років і таким чином за життя автора строк охорони фактично надавався на
28 років. Якщо ж на час прийняття Статуту Анни книга уже була
надрукована, строк охорони складав 21 рік. Статут Анни проголошував твір
власністю його автора.
Безперечно, свої виключні права автор твору міг якимсь чином
відчужувати. Найчастіше мав місце продаж цих прав книговидавцеві, який
знову виявився у виграші — всі прибутки від опублікування книги та її
продажу діставалися саме йому. Це викликало велику
41
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
кількість судових спорів між авторами і книговидавцями, що свідчило про
істотну недосконалість Статуту Анни. Судові справи виникали головним
чином з приводу співвідношення авторського права із загальним правом і
авторського права із Статутом Анни. У 1774 р. Палата лордів по справі
Дональдсон проти Беккета визнала, що автор має виключне право на
надрукування і опублікування своїх книг. Але як тільки книга була
опублікована, права на неї регулювалися виключно Статутом. Лише Закон
про авторське право 1911 р. відмінив це положення.
Система привілеїв існувала також і в інших країнах і за своїм змістом
була приблизно такою ж. Велика Французька революція відмінила всі
привілеї, в тому числі привілеї книговидавців. Конституційна асамблея
Франції декретом 1791 р. надала автору право на публічне виконання
(будь-яке опублікування твору) протягом усього його життя і 5 років
після його смерті спадкоємцям та іншим правонаступникам.
Декретом 1793 р. автору було надано виключне право на відтворення його
творів протягом усього його життя і 10 років після його смерті
спадкоємцям та іншим правонаступникам. Цими двома декретами в Франції
були закладені засади авторського права. У них уже йшла мова про права
автора, а не видавців, як це було передбачено Статутом Анни.
Права авторів на твори науки, літератури і мистецтва визнавалися як
права власності. Такий підхід у цих країнах зберігся і до цього часу.
Німеччина також визнала право власності на літературно-мистецькі твори,
на що певним чином вплинула філософія Канта.
Сполучені Штати Америки до 1976 p., коли був прийнятий нині чинний закон
про авторське право, для охорони авторських прав використовували
положення Статуту Анни. Закон США 1976 p. надавав охорону прав авторам
протягом їх життя та 50 років після їх смерті. Проте в цьому Законі
збереглася норма із Статуту Анни, за якою всі твори для одержання
охорони підлягають державній реєстрації і депонуванню.
Норма про обов’язкову державну реєстрацію і депонуванням книг була
важливою особливістю Статуту Анни. Опубліковані книги
42
реєструвалися в Центрі книговидань, а їх копії депонувалися для
використання університетами та бібліотеками.
Крім Англії і США, обов’язкової реєстрації опублікованих книг
законодавство інших країн не вимагало. Ця принципова засада авторського
права (необов’язковість спеціальної реєстрації та будь-якої експертизи
творів) збереглася в усіх правових системах.
Становлення правової охорони товарних знаків. Слід відразу підкреслити,
що поняття «товарний знак» у теперішньому значенні виникло лише в XIX
ст. Проте виділення виробниками своїх виробів (товарів) спеціальними
позначеннями має давню історію. Спочатку такі позначення
використовувалися як зазначення походження, приналежності виробу тому чи
іншому виробникові. Потреба в індивідуалізації своїх виробів, робіт чи
послуг у людей виникла уже давно. Історичні джерела наводять багато
прикладів стародавнього маркування виробів. Свої вироби маркували
виробники цегли, шкіри, книг, зброї, кухонного посуду та інших речей ще
у давніх культурах. Такі позначення мали форму окремих букв, як правило,
першої букви імені виробника, або його ініціалів чи інших символічних
позначень. Широко застосовувалося таврування. Але такі позначення ще не
виконували функцій теперішнього товарного знака.
Для споживачів товарний знак — це візитна картка, символ певного
виробника, гільдії, фірми тощо. Товарний знак представляє собою певне
позначення, яким виробник чи особа, що надає послуги, позначає (маркує)
свої товари чи послуги з метою відрізнити їх від товарів і послуг такого
ж виду, що виробляються або надаються іншими виробниками чи особами, що
надають послуги чи виконують певну роботу. Позначення для відрізняння
товарів виробників за допомогою певних знаків, якими ці товари
позначаться виробниками чи купцями, майже завжди були свідченням високої
якості товарів, послуг чи робіт. Ця ідея не нова, вона виникла ще в
стародавні часи. Уже стародавні римляни, греки і єгиптяни користувалися
ярликами ремісників і художників, що служили зазначеннями походження чи
приналежності товарів такій-то майстерні або міста. Майже за 4000 років
до н.е. майстри Асірії і Вавілона вирізали на камінні збудованих ними
споруд свої фірмові знаки. Ці знаки, знайдені археологами у XX ст.,
можна вважати попередниками товарних
43
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
знаків. Прототипи сучасних знаків появилися в період рабовласницького
ладу.
Є підстави гадати, що знайдені в Греції знаки, які відносяться до
другого тисячоліття до н.е. і складаються із букв або групи букв,
утворювали певні словесні позначення1. Історичні джерела містять дані
про те, що етруски позначали вироблений ними сир символом місяця. Ювенал
писав: «Роки і бруд стирали позначення місця виробництва з багатьох
пляшок». А в Помпеї була знайдена вивіска з позначенням м’ясника, на
якому було зображено окорок, вивіска молочника з зображенням кози, а
також пекар на фоні млина та ін2.
Ремесло і торгівля зумовлюють швидке зростання ролі і значення
клеймування товарів та позначення послуг. Цьому в значній мірі сприяла
також поява дворянських гербів, які були родовими позначеннями. Такі
знаки ставилися на різних предметах — на зброї, меблях, одязі тощо.
Такими ж знаками стали користуватися ремісники і купці. Слідом за
дворянськими гербами появилися цехові позначення. Замість клейма майстра
на виробах стали проставляти герб цеху або який-небудь із його
елементів. У такий спосіб доход ремісників був поставлений у залежність
від збуту виробленої ними продукції, а збут, у свою чергу, зумовлювався
її якістю. Був встановлений суворий контроль за тим, аби клеймо не було
поставлене на неякісному виробові3.
З поширенням виробництва паперу постала необхідність також певним чином
позначати папір певного виробника. У XIII ст. уже появляються перші
позначення паперовиробників — ними стали водяні знаки, які, між іншим,
застосовуються й до цього часу. Певна форма водяного знака
індивідуалізувала його виробника, що спонукало до підвищення якості
паперу.
Стародавні германці певними знаками позначали збудовані ними будинки і
двори, цими знаками позначали також товари, що вироблялися в цих
будинках чи дворах або якими велася торгівля.
1 Блаватская Т. В. Ахейская Греция во втором тисячелетии до н. е. — М.,
1966. – С. 17. 2Хекл Б., Шунда М. Товарные знаки и промышленные образцы.
— М.:
ЦНИИПИ, 1969. -С. 68. 3 Щербина В. Геральдика производства // Наука и
жизнь. — 1970. — № 7. —
С. 69-73.
44
У середні віки широкого розвитку набули гільдії, які стали основною
формою ремісницького виробництва. Гільдії і окремі майстри користувались
різними позначеннями для виділення своїх виробів. Ці позначення часто
були у формі печаток, що прикріплювалися до матеріалу, а також пробірних
клейм для виробів із дорогоцінних металів. Такі позначення мали своєю
функцією не тільки відрізняння виробів даного майстра чи гільдії від
виробів інших майстрів чи гільдій. Вони покладали також на виробників
сувору відповідальність за якість виробу. Функції товарних знаків таким
позначенням були ще мало властиві.
Ці знаки уже чітко зазначали походження товарів, що знаходило
закріплення в правових нормах. Статути гільдій уже містили приписи, за
якими золотих і олов’яних справ майстри зобов’язані були застосовувати
особисті клейма, які заносилися до спеціальних реєстрів, проте
користуватися такими позначеннями могли тільки члени гільдій.
Наприкінці XVIII ст. роль гільдій помітно падає. У Франції вони були
ліквідовані Законом від 17 березня 1791 р. Привілеї гільдій в Англії
були припинені в 1835 р.
Підробка знаків або зловживання ними суворо каралися. Люди, що
користувалися чужими позначеннями, піддавалися суворим покаранням. Таким
же покаранням піддавалися також і ті, хто своїм тавром позначав чужу
худобу. Едиктом короля Карла П’ятого 1544 р. передбачалося виключення з
професії чи гільдії, відсікання правої руки, а французький Королівський
Едикт 1564 р. встановив смертну кару за підробку маркування.
Отже, в порівнянні з іншими окремими об’єктами промислової власності
(корисними моделями, промисловими зразками тощо) товарні знаки мають
найдавнішу історію, їх виникнення можна віднести до часів
рабовласницького ладу. А перші привілеї на винаходи історія відносить
лише до XII ст.
Проте найкращі умови для маркування товарів були створені ринковою
економікою. Бурхливий розвиток промисловості та інших галузей
господарювання сприяли появі на ринку великої кількості товарів різних
виробників. Покупець (споживач) опинився в складному становищі — як в
масі товарів, що заполонила ринок, вибрати
45
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
найкращий, той, який йому потрібний. Гостра конкуренція виробників
зумовила необхідність шукати свого споживача, свого покупця. Для цього
треба було підвищити якість свого товару, виникла необхідність його
позначення певними знаками. Таким чином, зазначені позначення товару
вказували на його виробника, виконували рекламну функцію і, безумовно,
свідчили про високу якість товару. Цим почали зловживати недобросовісні
виробники, які для позначення своїх не дуже якісних товарів стали
використовувати чужі позначення. Виникла гостра необхідність у правовій
охороні позначень товарів. Виникли перші закони, метою яких була
державна охорона товарних знаків. Спочатку появилися закони, які
встановлювали сувору кримінальну відповідальність за підробку товарних
знаків, а згодом дістала поширення і цивільно-правова охорона товарних
знаків. Перші закони, що встановлювали цивільно-правову охорону товарних
знаків, були прийняті в другій половині XIX ст.: у Франції — в 1857 р.,
в США — в 1881 p., у Великобританії — в 1883 p., Німеччині — в 1884 р.!
Проте в царській Росії такий закон був прийнятий ще раніше — в 1830 р.2
За цим законом власники певних виробництв (суконних, шляпних, паперових
та інших фабрик) зобов’язані були мати спеціальні клейма, якими вони
мали позначати свої вироби. В 1838 р. в Росії був прийнятий закон про
товарні знаки. Цим законом встановлювалася кримінальна відповідальність
за підробку товарного знака. Останнім законом царської Росії про товарні
знаки був Закон про товарні знаки від 26 лютого 1896 р.3 Характерною
рисою законодавства країн з розвиненою ринковою економікою минулого
століття є те, що воно виділило товарні знаки із загального поняття
клейм. Товарні знаки були визнані об’єктами промислової власності з
виключними правами на них. Клеймам як особливим позначенням
1 Свядосп Ю. И. Правовые вопросы регистрации и использования иностранных
товарных знаков в СССР // Вопросы изобретательства. — 1969. — № 8. – С.
31-35.
2Щербина В. Геральдика производства // Наука и жизнь. — 1970. — № 7. —
С. 71.
3Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. — М., 1995. — С.
264.
46
було надано більш вузьке значення, наприклад, гарантійні, пробірні
клейма, клейма якості тощо.
В умовах ринкової економіки товарні знаки виконують багато функцій,
спрямованих на певне правове забезпечення ефективності товарного ринку.
Вони стали необхідним елементом товарообміну, своєрідним правовим
інструментом, який певним способом регулює товарообіг. Уявити собі
товарний ринок у сучасних умовах без товарного знака просто неможливо.
Це був би хаос, нагромадження товарів, їх знеособлення.
У кінці XVIII ст. система охорони промислової власності у формі
привілеїв почала помітно втрачати своє значення і масштаби. Вона ще не
відмерла повністю, але в економічно розвинених на той час країнах рішуче
вступає в силу патентна система. Перший патентний закон у 1790 р.
приймають Сполучені Штати Америки. Наступного 1791 р. такий же закон
приймає Франція. Французький патентний закон заклав принципово важливу
засаду. Стаття 1 французького патентного закону від 7 січня 1791 р.
проголосила: «Будь-яке відкриття або новий винахід у будь-якому виді
виробництва є власність його автора; внаслідок цього закон повинен
гарантувати йому всебічне і повне використання ним відповідно до умов і
на строк, які будуть встановлені далі»1. У вступній частині цього закону
підкреслювалося: «Будь-яка нова ідея, проголошення і здійснення якої
може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і
було б обмеженням прав людини не розглядати промисловий винахід як
власність його творця2. Ідея визнання за творцем права власності на його
творчий результат була ще раніше проголошена в США — в законі штату
Масачусетс від 17 березня 1789 р. зазначалося, що «немає власності, що
належить людині більше, ніж та, яка є результатом її розумової праці»3.
Цей пропрієтарний принцип знайшов своє визнання також у законодавстві
Саксонії, Прусії, Данії, Норвегії та інших країн.
‘Цитується по книзі «Основи інтелектуальної власності». — К.: Ін Юре,
1999.-С. 27.
2 ПиленкоА. Право изобретателя. – СПб, 1902. – Т. 1. – С. 84. 3Азбука
авторского права. – М.: ЮНЕСКО, 1982. – С. 22.
і
47
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
З принципу, закладеному у французькому патентному законі 1791 p.,
випливало кілька важливих засад: 1) будь-який творчий результат
визнавався об’єктом права власності; 2) винаходом визнавався творчий
результат у будь-якому виді доцільної діяльності людини за умови його
відповідності вимогам закону; 3) держава гарантувала охорону прав творця
шляхом видачі охоронного документа — патенту; 4) вводилася обов’язкова
державна реєстрація винаходів попередньою експертизою заявки по суті.
Проте патентні закони тих часів були далеко не ідеальними. Та новела
1793 p., що була внесена до патентного закону США, встановила правило,
за яким патенти видавалися лише громадянам США. Французький патентний
закон визнавав патент, виданий у Франції, недійсним, якщо цей же
запатентований у Франції винахід після цього патентувався в зарубіжній
країні. Винахідниками визнавалися й ті особи, які лише запозичували
зарубіжну техніку.
Промислова революція, що відбулася в ряді країн наприкінці XIX ст. та на
початку XX ст. зумовила різке зростання винахідницької активності.
Кількість виданих патентів також невпинно збільшується. У період
1815—1820 pp. США, Франція, Британія видавали по 100 патентів на рік, а
у період 1850—1854 pp. кожна з названих країн уже видавала більше 1000
патентів на рік.
Патентна система охорони промислової власності все більше поширюється у
світі і одночасно удосконалюється. Промисловці, що просто завозили
зарубіжну техніку і впроваджували в себе на батьківщині, перестали
визнаватися винахідниками. У цей же час розробляється і впроваджується
принцип новизни винаходу. Все ж патентування одного і того ж винаходу в
кількох країнах здійснюється ще досить рідко.
Проте патентування мало і негативні наслідки. Воно певною мірою
обмежувало свободу торгівлі, адже запатентовані вироби, в яких було
використано запатентований винахід, не можна було ввозити в країну
патентування без дозволу патентовласника.
Так поступово виникали і складалися передумови ідеї міжнародної охорони
винаходів. Спочатку німецькі країни ще до об’єднання і створення імперії
утворили Митний союз німецьких держав. Відповідно до статуту цього союзу
патентовласник втрачав право заборо-
48
няти імпорт товарів, у яких використано його винахід, за умови, що ці
товари були виготовлені в одній із країн зазначеного Митного союзу. Ідея
міжнародної охорони винаходів вступила в гостру суперечки з принципом
свободи міжнародної торгівлі. Здавалося, патентна система охорони
промислової власності рухне, не витримавши натиску торгівців із Англії
та інших країн. Рішучий опір цьому натиску організували промисловці
разом із винахідниками, висунувши і стверджуючи ідею міжнародної охорони
промислової власності. Зазначена ідея була реалізована 20 березня 1883
р. у формі Паризької конвенції, якою було засновано Союз з промислової
власності.
Наступний етап у розвитку системи правової охорони промислової власності
характеризується її інтернаціоналізацією. Початок етапу був покладений
названою Паризькою конвенцією. Принциповими засадами Конвенції є
національний режим, право пріоритету, загальні правила.
Відповідно до положень про національний режим прирівнення Конвенція
передбачає, що стосовно охорони промислової власності кожна із країн, що
вступила до цього Союзу, зобов’язана надавати громадянам інших країн, що
приєдналися чи є членами цього Союзу, таку ж саму охорону, яку ця країна
надає власним громадянам. Зазначене правило поширюється також і на тих
осіб, які не є громадянами країни-члена Союзу, але мають постійне місце
проживання або дійсне і неефективне промислове чи торговельне
підприємство в країні-члені Союзу.
Право пріоритету — принцип, закладений Паризькою конвенцією, полягає в
тому, що заявка, подана в одній із країн-членів Паризького Союзу, надає
заявникові право подати цю ж заявку на цей же винахід протягом 12
місяців від дати подання першої заявки до будь-якої країни-члена
Паризького Союзу з пріоритетом по першій заявці. Це правило стосується
також усіх інших об’єктів промислової власності, але строки, протягом
якого зберігається право пріоритету, різні — 12 місяців для винаходів, 6
місяців для промислових зразків і товарних знаків.
Загальні правила, встановлені Конвенцією. їх кілька. Стосовно патентів
діє правило, за яким патент, виданий в одній із країн — 47 членів Союзу,
має чинність тільки в межах цієї країни. Патенти,
49
4 2-131
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
видані в різних країнах Союзу на один і той же винахід, незалежні один
від одного. Факт видачі патенту в одній країні-члені Союзу, не
зобов’язує інші країни-члени Союзу, видавати патент на цей же винахід.
Так само відмова у видачі патенту в одній із країн Союзу, визнання його
недійсним або таким, у якого закінчився строк охорони, не може бути
підставою для відмови у видачі патенту в іншій країні-члені Союзу або
для визнання його недійсним чи таким, у якого закінчився строк охорони.
Винахідник має право бути названим як такий в патенті. У видачі
патенту не може бути відмовлено чи патент визнано недійсним на тій
підставі, що продаж запатентованого виробу чи виробу, виготовленого
запатентованим способом, підпадає під заборону чи обмеження, які
випливають із національного законодавства.
Конвенція передбачає певні обмеження і щодо інших об’єктів промислової
власності.
Інтернаціоналізація, безперечно, поширилася і на сферу
літературно-мистецької діяльності. У 1886 р. було підписано Бернську
конвенцію про охорону літературних і художніх творів, якою був
заснований Міжнародний союз по охороні літературних і художніх творів.
Бернська конвенція набула чинності на території України 25 жовтня 1995
р. Станом на 15 січня 2001 р. учасницями цієї Конвенції були 147 держав.
Бернська конвенція грунтується на трьох принципах:
на принципі «національного режиму», відповідно до якого ство
рені в одній із країн-учасниць цього Союзу твори повинні отримува
ти в усіх інших країнах-учасницях Союзу таку ж охорону, яку ця
країна надає своїм громадянам;
на принципі «автоматичної охорони», відповідно до якого
національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов,
охорона надається в силу факту створення твору і не обумовлюється
реєстрацією, депонуванням тощо;
на принципі «незалежності охорони», відповідно до якого во
лодіння наданими правами та їх реалізація не залежать від надання
охорони в країні походження твору.
У 1952 р. в Женеві була підписана ще одна конвенція — Всесвітня
конвенція про авторське право. В 1971 р. в Парижі на засіданні
Міжнародної конференції держав-членів ЮНЕСКО прийнята нова ре-
50
дакція цієї Конвенції, яка набула чинності в 1974 р. Постановою
Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р. Україна підтвердила своє
членство у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 р.
Більш елективній міжнарбднІЙ 5Щ8ЙІ Р83РШГІВ ТВОРЧОЇ ДІЯЛІ» ності
сприяють багато інших міжнародних угод. Для координації їх діяльності з
метою посилення міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної,
творчої діяльності в 1967 р. у Стокгольмі була підписана Конвенція про
утворення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), яка
набула чинності з 1970 p., а з 1974 р. одержала статус спеціалізованої
установи Організації Об’єднаних Націй.
ВОІВ своїм завданням ставить:
поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між
державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до суве
ренітету і рівності;
заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуаль
ної власності в усьому світі;
модернізацію і підвищення ефективності адміністративної
діяльності Союзів договорів, створених у сфері охорони промислової
власності, а також охорони літературних і художніх творів за умови
повної поваги до самостійності кожного із Союзів.
Конвенція про утворення ВОІВ у поняття інтелектуальної власності включає
дві основні сфери прав: промислову власність, яка охоплює головним чином
винаходи і товарні знаки, і авторське право, що стосується літературних,
музикальних, художніх і аудіовізуальних творів.
За станом на травень 1998 р. членами ВОІВ були 169 держав, у тому числі
і Україна.
Інтернаціоналізація правової охорони товарних знаків була започаткована
Паризькою конвенцією про охорону промислової власності, адже товарний
знак вважався одним із об’єктів останньої. Трохи пізніше була підписана
Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891 p.), якою був
утворений спеціальний союз для країн-членів Паризької конвенції.
51
Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію товарних знаків у
Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. За цією Угодою таку реєстрацію може
здійснити лише громадянин країни-члена Паризь-
4-2131
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
кої конвенції або заявник, який має місце проживання чи дійсне і
нефіктивне промислове або торговельне підприємство на території
країни-члена Конвенції. Заявник спочатку повинен заявити свій знак у
національному чи регіональному (Бенілюкс) відомстві по товарних знаках у
країні походження. Лише після цього заявка на міжнародну реєстрацію може
бути подана через національне відомство.
Міжнародна реєстрація публікується органом, що її здійснює (Міжнародне
бюро ВОІВ), і про це повідомляються країни, в яких заявник бажає
одержати охорону свого знака. Протягом року від дати реєстрації кожна з
цих країн має право відмовити в наданні такої охорони, відповідним чином
обгрунтувавши свою відмову. Якщо протягом року така відмова не буде
заявлена Міжнародному бюро ВОІВ, реєстрація набуває чинності
національної реєстрації в тих країнах, які були зазначені в заявці.
Міжнародна реєстрація надає власнику знака ряд переваг. Замість заявок,
які мав би подати заявник у кожну із країн, у яких він бажає одержати
охорону своєму знаку, він подає лише одну заявку (французькою мовою),
сплачуючи мито тільки по одній заявці. Міжнародна реєстрація може бути
продовжена за таких же умов на 20 років.
1.7. Поняття права інтелектуальної власності
Термін «власність» щодо результатів творчої діяльності в законодавстві і
спеціальній літературі використовується уже давно. Наведені вище
приклади із патентного закону Франції (1791 р.) і закону штату
Масачусетс США (1789 p.) свідчать про те, що результати творчої
діяльності уже в ті часи визнавалися об’єктами власності і, отже, права
власності.
Термін і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно.
Проте в спеціальній літературі поняття «власність» і «інтелектуальна
власність» використовуються як однозначні. Можна вважати, що походження
терміна «інтелектуальна власність пов’язано з французьким законодавством
кінця XVIII ст. Це поняття склалося під впливом французьких
філософів-просвітителів. Пропрієтарна теорія права на творчі результати
найбільшого поширення набула в XIX ст. Ця теорія уже спочатку її появи
піддавалася і піддається за-
52
раз гострій критиці. Суть цієї критики зводиться в основному до того,
що результати творчої діяльності не можуть бути об’єктами права
власності. Проте термін «інтелектуальна власність» широко
використовується й зараз. Найчастіше його розуміють як збірне поняття.
Поняття «інтелектуальна власність» має принаймні два основних значення:
як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб’єктивних прав творця
на результат його творчої діяльності.
Право інтелектуальної власності у зазначенні цивільно-правового
інституту є сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини
у сфері створення, оформлення, використання і охорони результатів
інтелектуальної діяльності людей.
Суб’єктивне право інтелектуальної власності є право його суб’єкта на
володіння, користування і розпорядження належним йому відповідно до
закону результатом інтелектуальної діяльності.
Отже, зміст права інтелектуальної власності ми визначаємо так, як він
визначається для звичайного права власності. Зміст правомоч-ностей
звичайного права власності залежить від об’єкта власності. Так, право
власності на землю безумовно відрізняється від права власності на
шкарпетки. Але повернемося до змісту права інтелектуальної власності.
Вище ми підкреслювали, що власник результату творчості може ним володіти
і володіє так само, як і звичайний власник. Але особливість об’єкта
інтелектуальної власності полягає в тому, що він має здатність до
тиражування і його копією можуть володіти треті особи, яким належить
право власності на носій результату інтелектуальної діяльності. Власники
зазначених носіїв володіють результатом інтелектуальної власності від
імені власника цього результату.
Як відомо, володіння може бути також двох видів — володіння фактичного
володільця чи власника і похідне володіння, яке здійснюється від імені
власника третіми особами.
Стосовно творів науки, літератури і мистецтва, то до їхнього
оприлюднення (опублікування, публічного виконання, публічного показу,
публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо) володіння
здійснюється їхніми авторами. Ніхто інший цими творами без дозволу
автора володіти не може. Фактичне володіння здійснює сам автор твору.
Після опублікування твору чи оприлюднення іншим
53
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
способом в силу його здатності до тиражування право володіння на копії
цього твору переходить до невизначеного кола інших осіб. Але їх
володіння — це володіння похідне, яке їм передає автор чи його
правонаступник шляхом видачі дозволу на опублікування чи інше доведення
твору до широкого загалу. В усіх інших випадках володіння твором буде
неправомірним.
Результати технічної творчості знаходяться у виключному володінні
авторів зазначених результатів до їх кваліфікації відповідним державним
органом — в Україні Державним департаментом інтелектуальної власності,
утвореним Указом Президента України «Про зміни у структурі центральних
органів вищої виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. у складі
Міністерства освіти і науки України. Після кваліфікації пропозиції як
винаходу, промислового зразка чи якогось іншого результату складається
патентний опис цього результату, який стає загальнодоступним. Описом
будь-якого результату технічної творчості за невелику винагороду (збір)
в принципі може володіти будь-яка особа. Це також буде похідне володіння
сутністю самого технічного рішення, яке здійснюється від імені автора чи
його правонаступників. При цьому варто підкреслити, що володіти
зазначеним рішенням можна, а використовувати — лише за дозволом автора
чи його правонаступників.
Проте і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно сам його
автор. Йдеться про секрети виробництва (ноу-хау). Під ноу-хау слід
розуміти знання та досвід науково-технічного, виробничого,
організаційного, фінансового, торговельного чи іншого характеру, які, як
правило, не є загальновідомими і придатні для використання в будь-якій
сфері діяльності1. Проте є й інші думки. Наприклад, В. М. Брижко до
ноу-хау відносить «гіпотези, ідеї, факти та інші неохороноспроможні
об’єкти, що мають наукове і технічне значення» 2.
Ноу-хау не є загальновідомим, якщо зміст його не розкритий для
невизначеного кола осіб настільки, що існує можливість його само-
1996. 54
‘ Цивільний кодекс України: Проект від 25 серпня 1996 р. — Ст. 413—519.
2Брижко В. М. Патентознавство як самостійна наукова дисципліна. — К.,
стійного використання’. Отже, володільцем цієї інформації є завжди сам
автор зазначеного секрету виробництва. Він також може передавати його
третім особам і тоді вони здійснюють володіння від імені автора.
Серед суміжних прав невіддільним є виконавська діяльність, якою володіє
виключно сам виконавець. Майстерність виконавця, в якій проявляється
його індивідуальність, художній рівень, мистецький хист тощо як об’єкт
права може бути у володінні лише у самого виконавця, треті особи можуть
володіти матеріальними носіями, на яких зафіксоване виконання.
Перелік видів виконавської діяльності, наведений у ст. 1 Закону України
«Про авторське право і суміжні права», свідчить, що існує досить широке
коло об’єктів інтелектуальної власності, володіння якими здійснює сам
власник цих об’єктів. Що стосується інших видів суміжних прав — прав
розробників фонограм, відеограм, теле-і радіопрограм, то знову-таки
володільцями вироблених фонограм, відеограм чи теле- і радіопрограм є
їхні автори. Інші особи можуть володіти матеріальними носіями фонограм,
відеограм чи програм лише за дозволом їхніх виробників чи авторів. У ст.
40 Закону «Про авторське право і суміжні права» проголошується, що
виробники фонограм і виробники відеограм мають виключне право дозволяти
чи забороняти їхнє відтворення та розповсюдження. У ст. 41 цього ж
Закону також говориться, що організації мовлення мають виключне право
дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх
трансляції і ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення
своїх передач тощо.
Нарешті, в офіційних документах Всесвітньої організації інтелектуальної
власності вживається термін «володіння авторським правом». Володільцем
авторського права, стверджується в цих документах, на твір, принаймні з
початку його створення, є його творець, тобто автор твору.
З наведеного, на нашу думку, можна зробити висновок, що твори
літератури, науки і мистецтва, а також об’єкти промислової влас-
1 Чобіт О. А. «Ноу-хау» та договір на його передачу: Автореф. канд. дис.
— Харків, 1994. – С 14-15.
55
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
ності можуть бути у фактичному володінні автора1. Автор позбавляється
свого володіння лише тоді, коли твір гине, тобто перестає існувати
фізично, або він уступає його іншим особам. На нашу думку, автор
зберігає за собою володіння навіть тоді, коли твір, матеріалізований у
певному носії, переходить до третіх осіб. Скульптура, картина,
фотографія та інші подібні твори, якщо власниками їх є інші особи, ідеї,
символи, бачення, світогляд, закладені в цих творах, завжди залишаються
і у власності, і у володінні їх авторів.
Право користування об’єктами права інтелектуальної власності також
належить власнику цього об’єкта чи його правонаступникам. Воно полягає в
тому, що суб’єкт цього права має законну підставу вилучати із належного
йому результату інтелектуальної діяльності всі корисні якості, що може
дати людині цей результат. Якщо йдеться про літературні чи художні
твори, то їх, як правило, можуть використовувати шляхом випуску у світ,
розмноження і в такий спосіб одержувати прибуток. Автор твору чи його
правонаступники можуть також видавати дозвіл — ліцензію на використання
зазначених творів іншими особами. Якщо ж йдеться про результати
технічної творчості, то їх також можуть використовувати або сам автор
цього досягнення, або спадкоємці, або за ліцензією автора інші особи.
Використання винаходу чи інших результатів технічної творчості
здійснюється, як правило, шляхом впровадження їх у виробництво.
Внаслідок такого впровадження ефективність виробництва зростає і
приносить певний прибуток власнику зазначеного результату. Безумовно,
використання об’єктів інтелектуальної власності може мати місце в
будь-який інший доцільний спосіб, що не суперечить чинному
законодавству.
Слід підкреслити, що за загальним правилом люди творять для того, щоб
полегшити своє життя2. Природа наділила ту чи іншу фізичну особу
талантом, здатністю створювати інтелектуальні цінності.
В умовах ринкової економіки навряд чи знайдуться такі люди, які б
створювали зазначені цінності тільки заради власного задоволення.
‘Але є й інші думки. Напр.: Зенин И. А. Рынок и право интеллектуальной
собственности в СССР // Вопросы изобретательства. — 1991. — № 3. — С.
21-25.
2 За легендою винахідництво виникло саме тому, що ліниві люди не бажали
виконувати важку, одноманітну і виснажливу фізичну роботу. Аби полегшити
собі життя, вони й придумували різні пристрої та обладнання.
56
Вони їх створюють для того, аби шляхом їх використання одержати певний
прибуток. Прагнення людини здобути собі гроші шляхом створення
інтелектуальної цінності і в такий спосіб поліпшити своє особисте життя
чи життя своїх близьких слід визнати нормальним явищем і нікому не спаде
на думку такі дії засуджувати.
Зрозуміло, що способи використання об’єктів інтелектуальної власності
зумовлюється характером самого об’єкта (книга, винахід, селекційне
досягнення тощо), а також доцільністю.
У ст. 15 Закону «Про авторське право і суміжні права» проголошується, що
автору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права
на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Автор має
право дозволяти або забороняти використовувати твір третім особам
різними способами, що не суперечать чинному законодавству. Зазначена
стаття містить широкий перелік способів, якими можна використати твір.
Проте й тут широке коло об’єктів літературної і художньої творчості
зумовлює різноманітність способів їх використання. Твори скульптури,
архітектури, образотворчого мистецтва, пластичні твори та інші подібні
твори можуть використовуватися шляхом копіювання, фотографування,
експонування на виставках тощо. Одним із поширених способів використання
творів образотворчого мистецтва є їх видання, тобто відтворення
поліграфічним способом, твори образотворчого мистецтва та
декоративно-прикладні твори можуть використовуватися в промислових
виробах.
Музичні і музично-драматичні твори можуть використовуватись у кіно- і
телефільмах, радіо тощо. Сценічні твори використовуються в театрах,
кіностудіях тощо. Важливий не спосіб використання, а його правомірність.
Істотне значення для визначення способу використання того чи іншого
твору має доцільність використання та його ефективність.
Багато з технічних рішень так і не знаходять використання, причини чого
зумовлені раціональністю та доцільністю самого господарювання. Винахід
чи корисна модель можуть бути не використані в промисловості, оскільки
їх використання не принесе бажаного ефекту в порівнянні із затратами на
впровадження. Наведені та багато інших, передбачених законом способів
використання результатів
57
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
інтелектуальної діяльності, свідчать лише про те, що об’єкти
інтелектуальної власності можуть використовуватися і використовуються
відповідно до їх характеру таким же чином, як об’єкти звичайного права
власності.
Проте є одна особливість використання результатів інтелектуальної
діяльності, яка не властива об’єктам звичайного права власності. Йдеться
про виключення із загального правила, за яким результат творчості може
бути використаний лише тільки за дозволом його творця чи
правонаступника. Закони про інтелектуальну власність України
передбачають ряд випадків, коли використовувати результат
інтелектуальної діяльності можна без дозволу його власника. Усі ці
випадки передбачені чинним законодавством і так зване вільне
використання має відповідати вимогам закону1. Допускається також і
примусове ліцензування використання творів чи інших об’єктів
інтелектуальної діяльності.
Використання результатів інтелектуальної діяльності за загальним
правилом здійснюється тільки на платній основі. Користувач має сплатити
власнику результату певну винагороду. Але не можна стверджувати, що це
особливість інтелектуального права власності. Об’єкти звичайного права
власності також передаються іншим особам в користування, як правило, за
плату2.
Отже, така правомочність суб’єкта власності, як право використання
об’єкта на свій розсуд, нічим не відрізняється від цієї ж правомочності
суб’єкта права інтелектуальної власності.
Слід відзначити, що право використання результату інтелектуальної
діяльності, на нашу думку, є чи не найширшою правомочністю суб’єкта
взагалі права власності і суб’єкта права інтелектуальної власності
зокрема. Саме через використання власник зазначеного об’єкта одержує
очікувані ним вигоди, прибуток тощо.
Право розпорядження є правомочність, яка також властива праву
інтелектуальної власності. Вона полягає в тому, що суб’єкт права
інтелектуальної власності має право визначити правову долю результату
творчості, що належить йому. Право розпорядження в суб’єк-
тивному розумінні — це закріплена в нормах права можливість визначити
юридичну чи фактичну долю майна. Такі правомочності, як володіння і
користування, часто передаються власником іншим особам, які здійснюють
зазначені правомочності від імені власника. Право розпорядження — це
така правомочність, яку за загальним правилом здійснює особисто власник.
Проте чинне законодавство передбачає винятки з цього загального правила,
коли розпорядження майном здійснюють інші особи. Ці винятки стосуються і
права інтелектуальної власності.
Право розпорядження реалізується власником шляхом припинення або
обмеження належного йому права власності. Власник може передати своє
право власності на майно, в тому числі і на об’єкти інтелектуальної
власності, іншим особам (продати, подарувати, обміняти тощо)1. Власник
може обмежити своє право власності. Так, відповідно до Закону України
«Про власність» (п. 6 ст. 4) у випадках і в порядку, встановлених
законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено або
припинено, або власника може бути зобов’язано допустити обмежене
користування його майном іншими особами. Але це припинення чи обмеження
примусове, воно може бути вчинене і самим власником. Так, власник сам
може встановити сервітут на користь іншої особи, чим обмежує своє право
власності.
У зміст правомочності розпорядження майном входить також право власника
відмовитися від свого права шляхом викидання або знищення належних йому
речей. Право розпорядження майном власник може також передавати іншим
особам. Так, в силу зайнятості, похилого віку або нездоров’я власник
може передати своє право розпорядження іншим особам. Розпорядження
майном може також бути реалізовано примусово, наприклад, при конфіскації
і реквізиції.
Ці загальні положення стосуються і права інтелектуальної власності.
Власник може вчиняти будь-які цивільно-правові правочини, спрямовані як
на використання об’єкта права власності, так і на роз-
1 Напр.: статті 21—25 Закону «Про авторське право і суміжні права».
2Напр.: ст. 256 ЦК України.
58
1 Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». — Ст.
28 в редакції від 1 червня 2000 р.
59
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
порядження. Так, відповідно до Закону України «Про охорону прав на
винаходи і корисні моделі» право власності на винахід (корисну модель)
засвідчується патентом. Стаття 28 цього Закону надає власнику патенту
право передавати на підставі договору право власності на винахід
(корисну модель) будь-якій особі, яка стає правонаступником власника
патенту. Він має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на
використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного
договору, тобто обмежити своє право власності на винахід чи корисну
модель. Цей же Закон передбачає інші випадки обмеження права власності
на винахід чи корисну модель (статті 29, ЗО, 31). Зазначений Закон, на
жаль, не містить спеціальної норми, яка б передбачала перехід прав
власника винаходу чи корисної моделі у спадщину за заповітом
(розпорядженням). Відповідні норми містяться у Законі України «Про
охорону прав на промислові зразки», в Законі України «Про охорону прав
на знаки для товарів і послуг»’ та інших законодавчих актах.
Отже, за названими законодавчими актами суб’єкту права промислової
власності як і будь-якому власнику надається право вчиняти будь-які
цивільно-правові угоди на відчуження належного йому результату
творчості. Іншими словами, суб’єкт права інтелектуальної власності
користується такою ж правомочністю, як і будь-який інший суб’єкт права.
Якими ж правомочностями користується суб’єкт виключного права на
використання результату інтелектуальної діяльності? Як уже
підкреслювалось, виключне право на об’єкт інтелектуальної власності
проголошується багатьма правовими системами світу. Було виголошено воно
і в радянському праві. Стаття 23 Положення про відкриття, винаходи та
раціоналізаторські пропозиції 1973 р. проголошує, що володілець
виключного права на винахід здійснює право користування і розпорядження.
Закон СРСР «Про винаходи в СРСР» у ст. 9 надавав винахіднику чи його
правонаступникам право
1 Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» // ВВР України.
— 1994. — № 7. — Ст. 34; Закон України «Про охорону прав на знаки для
то-
варів і послуг». — Там само. — № 7. — Ст. 36.
60
передачі права на патент і право на використання винаходу’. Основи
цивільного законодавства СРСР і республік від 31 травня 1991 р. в ст. 45
також проголошували: «Патент закріплює за патентоволо-дільцем виключне
право використання винаходу на свій розсуд»2. Ця ж норма відтворена і в
ст. 10 Патентного Закону Російської Федерації від 23 вересня 1992 р. У
ній сказано: «Патентоволодільцю належить виключне право на використання
винаходу, корисної моделі і промислового зразка, що охороняються
патентом, на свій розсуд»3. Майже слово в слово ця норма відтворена в
ст. 1115 проекту Модельного кодексу4.
Такої ж позиції дотримується і законодавець у Законі України «Про
авторське право і суміжні права». Стаття 15 (п. 1 і 2) цього Закону
встановлює, що автору або іншій особі, яка має авторське право, належать
виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким
способом.
Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» в редакції від 17 січня
2002 р.5 у ст. 10 встановлює такі права на сорти: особисте не-майнове
право авторства на сорт; майнове право власника сорту. Про особисте
немайнове право авторства на сорт свідчать Реєстр сортів, Реєстр
патентів, свідоцтво про авторство на сорт рослин, патент. Про майнове
право власника сорту свідчать Реєстр патентів, патент.
Які ж суб’єктивні права належать суб’єкту виключного права на
використання результату інтелектуальної діяльності? Коло виключних прав
на використання твору науки, літератури і мистецтва визначається
законом. До цього кола відносяться право відтворення,
‘Закон СССР «Об изобретениях в СССР // Ведомости съезда народных
депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1991. – № 25. – Ст. 703.
ведомости съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. —
1991.-№26. -Ст. 773.
3 Сборник официальных документов по охране промышленности в Российской
Федерации. — К., 1993.
4Гражданский кодекс (проект). Ч. 2. Модель.
5 Офіційний вісник України. — 2002. — № 7. — Ст. 278.
61
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
розповсюдження, публічний показ, прокат екземплярів тощо. Стаття 15
Закону «Про авторське право і суміжні права» встановлює, що володілець
виключного права може ним розпорядитися на свій розсуд: правоволоділець
може по авторському договору передати своє право на використання твору
іншій особі — правонаступнику згідно з положенням ст. 31 цього Закону.
Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у
ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як
відчужувані, вважаються такими, що не передані.
Що стосується винаходів, корисних моделей та промислових зразків, то ст.
28 п. 6. Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»
також встановлює, що виключне право на використання результатів
технічної творчості може переходити до другої особи — правонаступника на
підставі договору. Пунктом 1 ст. 40 Закону «Про охорону прав на сорти
рослин» власнику сорту надається право передати своє майнове право на
сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його
правонаступником.
Немає потреби аналізувати законодавчі акти про інтелектуальну власність
Російської Федерації про відчуження майнових прав на результати творчої
діяльності та інших країн СНД. Всі вони містять норми, за якими
патентовласники наділені такою правомочністю, як право розпорядження.
Принципової різниці у змісті цієї правомочності немає.
В усьому світі результати інтелектуальної власності визнаються товаром з
усіма наслідками, що з цього випливають. Товар виробляють для того, щоб
його запустити в обіг і в такий спосіб одержати прибуток. Тому
законодавство про інтелектуальну власність усіх країн світу передбачає
можливість вчиняти будь-які цивільно-правові угоди з приводу передусім
об’єктів промислової власності1.
Цей короткий аналіз правомочності розпорядження суб’єкта пра-
ва звичайної власності і суб’єкта права інтелектуальної власності
свідчить, що в змісті цієї правомочності, як, між іншим, і в
право-мочностях володіння і користування, принципової різниці немає. Але
не тільки в наведеному співвідношенні різниці не помітно. Не вбачається
її і в правовому режимі понять «право власності на результат
інтелектуальної діяльності» і «виключне право на використання результату
інтелектуальної діяльності». Суб’єкти як права власності на результат
інтелектуальної діяльності, так і виключного права на використання
об’єкта інтелектуальної діяльності володіють одними і тими самими
правами. Між правами зазначених суб’єктів не помітно істотної
відмінності.
Саме цим пояснюється та обставина, що в різних правових системах світу
права на об’єкти інтелектуальної діяльності визначаються по-різному. У
Великобританії, Іспанії, Португалії, Франції, ФРН, Японії, США та деяких
інших країнах результати інтелектуальної діяльності визнаються об’єктами
права власності. В Австрії, Бельгії, Греції, Нідерландах, Скандинавських
країнах, Швейцарії, Єгипті та в деяких інших країнах ці ж результати
визнаються об’єктами виключного права на використання1.
Проте аналіз передусім патентного законодавства зазначених країн як
однієї, так і другої групи, свідчить, що суб’єкти і права власності, і
виключного права на використання мають такі ж самі права. Отже, правовий
режим цих узагальнених понять зумовлюються скоріше певними традиціями,
менталітетом тощо2.
Що стосується законодавства України про інтелектуальну власність, то
воно містить певні розбіжності у визначенні цих понять. Одні закони
визнають право власності на об’єкти науково-технічної творчості (Закони
України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону
прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і
послуг» та ін.), інші — тільки виключне право на використання.
Безумовно, така розбіжність в одній правовій системі неприпустима. Вона
має бути усунена шляхом визнання права власності на всі результати
інтелектуальної діяльності
1 Патентное законодательство зарубежных стран. У 2-х томах. — М., 1987;
Матеріали міжнародного симпозіуму: Правовий прогрес через порівняльне
право: проблеми розбудови комерційного законодавства України на тлі
досвіду Сполучених Штатів Америки. — К., 1993. — Кн. 3.
62
1 Патентное законодательство зарубежных стран. У 2-х томах. — М., 1987.
2 Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Феде-
рации. – М, 1996. – С. 10.
63
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
без винятку. Цей висновок можна обгрунтувати.
По-перше, для творчого загалу не зовсім зрозуміла позиція законодавця,
яка не визнає права власності на те, що створено тим чи іншим автором.
Не зрозуміло, чому чоботар, що пошив собі чоботи, є їх власником,
столяр, що зробив стола, є його власником, а письменник, що написав
твір, художник, що написав картину, не визнаються власниками свого
творіння. Тим бідьше, що законодавець України вже став на шлях визнання
результатів інтелектуальної діяльності об’єктами права власності (статті
13 і 41 Закону України «Про власність»).
По-друге, кожний громадянин, не вдаючись до юридичних тонкощів, досить
чітко уявляє, що таке право власності на річ чи майно, що належить йому.
Будь-який автор також глибоко переконаний в тому, що його твір належить
йому і нікому більше. Його не цікавлять ті юридичні викрутаси, які
визнають за ним лише якесь там виключне право на використання. Він
досить добре знає, що те, що він створив, — це його. Він може ним
розпоряджатися на свій розсуд. Проте він не уявляє, що таке виключне
право на використання і чим воно відрізняється від права власності.
Усвідомлення будь-яким автором того, що результат його творчої
діяльності є його власністю — настільки усталена реальність, що з нею не
рахуватися не можна. Ця правова дійсність значною мірою знайшла
адекватне відображення в чинному законодавстві, але ще не повністю.
По-третє, визнання права власності на результати творчої діяльності буде
стимулювати подальшу активізацію літераторів та інших митців на
створення нових творів науки, літератури і мистецтва. Автори старшого
покоління ще якось погоджувалися з тим, що створене ними не є їх
власністю, але той самий твір ніби й не належав нікому іншому. Твір був
нібито нічий. Але ж така невизначеність не може довго продовжуватися.
Сучасний автор буде почувати себе більш впевнено перед видавцем, якщо
він буде усвідомлений того, що створений ним твір — це його власність і
він має право робити з ним те, що і будь-який інший власник майна.
Не може вважатися нормальним, коли праця письменника оцінюється сумою,
якої ледве вистачає, щоб оплатити послуги друкарки. Прийде час, коли
праця авторів буде оцінена суспільством на-
64
лежним чином, і тоді видавець буде «кланятись» авторові, а не навпаки,
як зараз.
На нашу думку, усвідомлення свого права власності на результат технічної
творчості також буде сприяти розвитку винахідництва та інших видів
технічної творчої діяльності.
1.8. Види права інтелектуальної власності
Вид інтелектуальної власності зумовлюється видом творчої діяльності.
Межі творчої діяльності людини практично не визначені. Немає такої сфери
людської діяльності, щоб там не можна було проявити творчості. Творчість
— це діяльність, у результаті якої народжується щось якісно нове, що
відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною
унікальністю1.
Творчість властива лише людині. Хоча інколи й природою створюються
справжні шедеври. Проте то не усвідомлена творчість. Творчість —
складний процес, який зумовлюється індивідуальними здібностями творця,
умовами, за яких він творить, метою, яку він перед собою поставив, та
іншими факторами, які передбачити важко. Творити — в широкому значенні
цього слова — означає створювати щось нове, тобто таке, чого раніше
взагалі не було. Однак слово «творчість» вживається й в іншому —
спеціальному значенні. В цьому значенні творчість — це не будь-яка
робота, а лише усвідомлена творча діяльність2.
У спеціальній літературі до цього часу доцільну діяльність людини
поділяли на два види: матеріальне виробництво і духовне. В процесі
матеріального виробництва виробляються знаряддя праці, сировина,
матеріали, готові вироби тощо. Результатом другого виду виробництва є
твори науки, літератури, мистецтва і т. д. Звідси робиться висновок, що
творчість — це сфера духовного виробництва, яке
1 Йойрыш А. И. Научно-технический прогресе и новые проблемы права. —
М., 1981. — С. 12; Йонас В. Я. Произведения творчества в гражданском пра
ве. – М., 1972.-С. 11.
2 Йонас В. Я. Произведения творчества в гражданском праве. — М., 1972. —
С 91.
65
5 2131
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
наділено певними якостями інтелектуальної діяльності людини1. Не
вдаючись до глибокої дискусії з цього приводу, зауважимо лише, що важко
погодитися з тим, ніби творчість — це виробництво. Безумовно, якоюсь
мірою це так, бо матеріальне виробництво — це виробництво матеріальних
цінностей, а духовне виробництво — це виробництво духовних цінностей.
Саме в цьому криється невідповідність цих понять. На нашу думку, не
можна звичайне виробництво чого б то не було прирівнювати до творчого
процесу. А саме творчий процес називають духовним виробництвом. Навряд
чи можна погодитися з тим, що будь-яке виробництво і творчість — це одне
і те саме.
Звичайно, будь-якому виробництву властива творчість, але стверджувати,
що виробничий процес і творчий процес за своєю суттю адекватні, мало хто
наважиться. Вислів «духовне виробництво» вживали, скоріше за все, у
образному значенні.
Буде більш правильним розглядати матеріальне виробництво і
інтелектуальну діяльність як єдиний духовно-виробничий процес. Сфера
матеріального виробництва — це не що інше, як сфера реалізації здобутків
інтелектуальної діяльності. Нині дедалі помітнішою є тенденція зростання
ролі і значення саме інтелектуальної діяльності. У XXI ст. саме ця сфера
доцільної діяльності людини посяде провідне і вирішальне місце.
Безумовно, метою цієї діяльності має стати і, будемо сподіватися, з
часом стане забезпечення умов життя, гідного людини. Уся цілеспрямована
суспільна діяльність має бути підпорядкована інтересам людини, в тому
числі і інтелектуальна діяльність. Матеріальне виробництво має
забезпечити суспільство всім необхідним, виходячи із самого високого
рівня добробуту. Але воно зможе забезпечити такий рівень лише за умови,
що буде продовженням інтелектуальної діяльності. Іншими словами,
найкращі досягнення інтелектуальної діяльності реалізуватимуться у
матеріальному виробництві. Чим вищий рівень інтелектуальної діяльності,
тим вищий науково-технічний рівень матеріального виробництва.
1 Иоффе О. С. Основы авторского права. — М, 1969. — С. 5. 66
Отже, ці дві сфери доцільної діяльності людини слід розглядати як
єдиний процес, а не протиставляти один одному. Сумнів у такому
протиставленні висловив ще раніше В. І. Жуков1.
Разом з тим духовну сферу діяльності людини прийнято розглядати окреме.
Отже, існують і духовні цінності людини. Проте спробуйте знайти в
будь-якому словнику тлумачення поняття духовних цінностей. Сфера
духовного життя людини визначається рівнем відповідності внутрішнього
світу людини загальновизнаним людським цінностям. Внутрішній світ людини
охоплює собою багато аспектів її життя. Це — честь, гідність,
порядність, чесність, доброзичливість, співчуття до чужої біди. Це —
світогляд людини, її бачення реального і духовного світу, світовідчуття
тощо. Це духовний світ людини, це сфера її духовного життя. Тому, на наш
погляд, вважати технічну творчість духовною творчістю не можна.
Безперечно, духовність людини впливає на рівень і зміст технічної
творчості. А. Д. Сахаров — міра нашої совісті — сам засудив застосування
тих винаходів, які він розробив. Ще раніше так поступив Н. Бор2.
Якщо мислительні операції, засобами яких віднайдено те чи інше технічне
рішення, вважати духовною сферою, то тоді технічну творчість варто
визнати духовною. Але нам видається, що це не так.
Творчий процес, що відбувається у свідомості людини, безумовно,
інтелектуальний3, але це ще не означає, що він є духовним. Історія
свідчить, що інтелектуальний процес може бути і бездуховним. Недарма
патентне законодавство багатьох країн містить норми, за якими не
визнаються винаходами технічні рішення, які суперечать суспільним
інтересам, принципам гуманності і моралі (ст. 6 п. 1 Закону України «Про
охорону прав на винаходи і корисні моделі»).
Не поринаючи глибоко в цю філософську проблему, видається, що поділ
видів творчості можна здійснювати за іншим критерієм.
1 Жуков В. Я. Гражданское законодательство и институт интеллектуальной
собственности // Вопросы изобретательства. — 1989. — № 8. — С. 9—14.
1 Данин Д. Нильс Бор: «Достаточно ли безумна эта теория, чтобы сказаться
истинной?» // Известия. — 1998. — 22 января.
3Иоффе О. С. Советское гражданское право. — Л., 1965. — Т. III — С. 5.
67
5*2-131
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
Передусім, об’єктивно існує такий вид творчої діяльності, як наукова чи
науково-дослідна діяльність. У свою чергу вона поділяється на
фундаментальну і прикладну. За критерієм належності науки цей вид
діяльності можна поділити на академічну, вузівську, відомчу і навіть
заводську. Наскільки цей поділ відповідає реальному станові речей,
сказати важко.
У результаті фундаментальної наукової творчості з’являються такі наукові
досягнення, як наукові відкриття. Це — найвищий рівень наукового
пізнання матеріального світу. У колишньому СРСР наукові відкриття мали
правову охорону1. Вони підлягали обов’язковій державній реєстрації,
автору відкриття видавався диплом з одноразовою грошовою винагородою.
Відкриття реєструвалися з пріоритетом з 1947 р. Проте, коли почалися
активні кодифікаційні роботи, розпочалася активна дискусія з приводу
доцільності надання науковим відкриттям правової охорони. Варто
підкреслити, що на той час колишній СРСР добився включення наукових
відкриттів в перелік об’єктів правової охорони ряду міжнародних
конвенцій2. Проте в цій дискусії перемогли прихильники погляду про
недоцільність надання науковим відкриттям спеціальної правової охорони.
Чи то за інерцією, чи то на знак прихильності до Москви, чи то з інших
причин, але Національна академія наук України (НАН України) також
висловилась проти надання спеціальної правової охорони науковим
відкриттям. Нині в Україні немає спеціальної правової охорони наукових
відкриттів. Проте самі наукові відкриття існували, існують і будуть
існувати в майбутньому.
Наукове відкриття — це встановлення закономірностей, властивостей і явищ
матеріального світу. До певної пори людина про ці, об’єктивно існуючі
закономірності, властивості чи явища, просто не знала. В результаті, як
правило, тривалих, копітких і дорогих науково-дослідних робіт зазначені
закономірності, властивості, явища людиною виявляються, пізнаються,
встановлюються. Отже, на відміну від винаходу та інших технічних рішень,
які втілюють ідею людини,
‘Положение об открытиях, изобретениях и рационализаторских предложениях
1973 г. 2 Шатров В. П. Международное сотрудничество в области
изобретательско-
го и авторского права. — М., 1982. — С. 169.
68
наукові відкриття людиною не створюються, вони існують в природі
незалежно від волі людини, а людиною лише пізнаються. Цей процес
вивчення навколишнього середовища, матеріального світу, людини тощо
почався як тільки з’явилася сама людина і буде продовжуватися, поки
людина буде жити на землі. Відкриття не втрачають свого значення з
плином часу, так само як не може зупинитися здійснення самого відкриття.
Світова традиція склалася таким чином, що наукові відкриття в силу
їхньої надзвичайно великої цінності для всього людства не визнаються
об’єктами чийогось монопольного або якогось іншого виключного права.
Наукові відкриття — надбання всього людства і ними людство має
користуватися безперешкодно. Саме цим пояснюється та обставина, що майже
усі правові системи не передбачають спеціальної правової охорони
наукових відкриттів.
Проте, на нашу думку, правова охорона відкриттів доцільна. Вона
передусім закріплює державний пріоритет на відкриття, що саме по собі
досить важливе. Вона закріплює індивідуальний пріоритет вченого, який це
відкриття зробив. Державна реєстрація наукового відкриття фіксує його
наявність і оголошує про зроблене відкриття. Тому збереження спеціальної
правової охорони відкриття у законодавстві України нікому не зашкодило
б.
Про значення реєстрації відкриттів свідчить хоча б те, що з приводу
правової охорони відкриттів тільки в журналі «Вопросы изобретательства»
було опубліковано близько трьох десятків науково-практичних статей
вчених. Серед них варто назвати таких видатних вчених, як Є. Н. Єфімов,
І. Е. Маміофа, Н. С. Фролов, В. В Сапелкін.
Саме у цьому журналі в останні роки існування СРСР активно дискусувалося
питання правової охорони відкриттів.
Результати науково-дослідних робіт у вигляді завершених звітів за
загальним правилом охороняються авторським правом. Проте ст. 8 Закону
«Про авторське право і суміжних прав» у переліку творів, що підпадають
під дію цього Закону, не згадує про звіти про науково-дослідну роботу.
На нашу думку, такий результат науково-дослідних робіт охоплюється
поняттям літературні письмові твори наукового характеру. Проте Закон
України «Про власність» результати науково-дослідних робіт прямо
проголошує об’єктом права власності. От-
69
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
же, будь-які результати науково-дослідних робіт підлягають правовій
охороні, якщо вони оформлені у формі звіту. Закон України «Про
науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р.1 у ст. 2 також
визнає, що науково-технічна інформація охоплює отримувані в процесі
науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної,
виробничої та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі,
яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення (підкреслено
автором — О. П.).
Однак результати науково-дослідних робіт, зокрема прикладних, можуть
бути у вигляді винаходів, корисних моделей, селекційних досягнень тощо,
які охороняються патентами або свідоцтвами, тобто засобами права
промислової власності, а не авторського. Засобами авторського права
охороняються результати науково-дослідних робіт, які певним чином
опубліковані або обнародувані. Якщо ж результати науково-дослідних робіт
реалізувалися у винаході чи якому іншому технічному рішенні, то вони
охороняються засобами права промислової власності. Тобто правова охорона
результатів науково-дослідної діяльності зумовлюється формою їх
реалізації — описом чи втіленням у креслення, або ж у металі —
конструкції, обладнанні, пристрої і т. п.
Результати іншої інтелектуальної діяльності (крім науково-дослідної)
поділяються на дві основні групи. Та група результатів творчості, що
охороняється авторським правом, своєї офіційної власної назви в Україні
поки що не має. Це, безперечно, не може вважатися нормальним. У
міжнародних угодах таку групу називають літературною і художньою
власністю2.
Друга група складається із результатів науково-технічної творчості і
відповідно називається «промислова власність». Назва цієї групи
відповідає реальному станові речей — результати промислової власності
дійсно використовуються в промисловості, сільському господарстві, в
інших галузях господарства та суспільно корисної діяльності3.
‘ВВР України. – 1993. – № 33. – Ст. 345.
1Всемирная организация интеллектуальной собственности: Общая информация.
— С. 4. 3Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20
березня 1883 р.
70
Оскільки назва «промислова власність» визнається за сферою використання
результатів, що її становлять, то було б доцільно за таким самим
критерієм визначити назву тієї групи результатів інтелектуальної
творчості, що охороняється авторським правом. Результати цього виду
творчості стосуються духовного життя людини. Вони формують духовний світ
людини, її світобачення і світосприйняття, ставлення до навколишнього
середовища і до іншого собі подібного, норму поведінки і взагалі те, що
прийнято нині називати загальнолюдськими цінностями.
Отже, якщо результати інтелектуальної діяльності використовуються у
сфері духовного життя людини чи суспільства, збагачують духовний світ
людини, то цю творчість можна назвати духовною творчістю і відповідно
духовною власністю. Звичайно, ця теза не безспірна. Ми лише намагаємося
підкреслити, що зазначений вид творчої діяльності та її результати
взагалі не мають своєї власної спеціальної назви. Термін «авторська
діяльність» не сприйнятний, він занадто розпливчатий і не відбиває
змісту цього виду творчості. Не можна також назвати групу результатів
цього виду діяльності термінами «авторські результати» чи «авторське
право» тощо. В усякому разі назву треба шукати.
Перелік результатів конкретних видів творчої діяльності, що охороняються
авторським правом, наведено в ст. 8 Закону України «Про авторське право
і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 р.
Результатами видів науково-технічної творчості за Паризькою Конвенцією є
патенти на винаходи, загальнокорисні моделі, промислові рисунки чи
зразки, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове
найменування, вказівка про місце походження або найменування місця
походження, а також боротьба з недобросовісною конкуренцією. Зазначені
результати є об’єктами правової охорони і об’єднуються під загальною
назвою «Промислова власність». Це поняття розуміється в найширшому
значенні і поширюється не тільки на промисловість і торгівлю в самому
широкому значенні, а й на сільське господарство, добування корисних
копалин і на всі продукти, — як вироблювані, так і природного
походження, наприклад вино, зерно, тютюнові вироби, фрукти, худоба,
корисні копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно.
71
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
Під патентами на винаходи також розуміються різні види промислових
патентів, які визнаються законодавством країн Союзу, наприклад: ввізні
патенти, патенти на удосконалення, додаткові патенти і посвідчення. За
радянським законодавством цей перелік дещо ширший, він включав
раціоналізаторські пропозиції, які законодавством зарубіжних країн не
визнаються об’єктом правової охорони.
Чинний Цивільний кодекс України (розділ VI) передбачає право на винахід,
корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг та
раціоналізаторські пропозиції.
Тому видається більш вдалою структура цього розділу, сприйнята проектом
Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. Весь Кодекс поділений
на вісім Книг, четверта з яких присвячена праву інтелектуальної
власності України. Вона називається «Право інтелектуальної власності».
Книга має загальну частину, виділені в окрему главу «Загальні положення
про інтелектуальну власність». Остання частина Книги поділена на три
розділи: перший — «Авторське право та суміжні права»; другий — «Право
промислової власності» і третій — «Право на засоби індивідуалізації
учасників цивільного обороту, товарів і послуг». Книга складається із 11
глав, які об’єднують 120 статей. Робота над проектом триває і можливі
зміни.
Перший розділ розглядає два основні цивільно-правові інститути —
«Авторське право» і «Суміжні права», складається з чотирьох глав: перша
глава — «Авторське право»; друга — «Суміжні права»; третя — «Колективне
управління майновими правами» і четверта — «Захист авторського права і
суміжних прав».
Другий розділ «Право промислової власності» складається з трьох глав:
перша глава — «Право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки»;
друга — «Право на нові сорти рослин і нові породи тварин»; третя —
«Право на захист нерозкритої інформації від незаконного використання».
Третій розділ четвертої Книги також складається з трьох глав: перша
глава — «Право на фірмове найменування (фірму)»; друга — «Право на знаки
для товарів і послуг» і третя — «Право на використання найменування
місця походження товару».
У цілому структура Книги «Право інтелектуальної власності» не викликає
принципових заперечень. Більш вдалою є назва третього
72
розділу Книги «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного
обороту, товарів і послуг». На відміну від Модельного кодексу назва
цього розділу більш точна — право саме на засоби, а не способи, бо
охороняються все ж права, а не способи. Крім того, види засобів
індивідуалізації поділені на окремі глави відповідно до їхнього
призначення, що також видається більш логічним.
Однак структура четвертої Книги проекту Цивільного кодексу України не
видається ідеальною. Структура першого розділу «Авторське право та
суміжні права» зауважень не викликає. Структура ж другого розділу «Право
промислової власності» видається не дуже вдалою передусім за своїм
складом. До цього розділу необхідно включити також право на
раціоналізаторські пропозиції. Вони також є об’єктами інтелектуальної,
творчої діяльності і тому повинні визнаватися об’єктами промислової
власності. Раціоналізаторські пропозиції заслуговують правової охорони
на рівні закону.
Було б доцільним до цього розділу включити також право на всі види
науково-технічної інформації. В умовах ринкової економіки будь-яка
інформація, у тому числі і науково-технічна, стає товаром і, отже,
об’єктом цивільного обороту, іншими словами, цивільних прав. Зазначені
фактори зумовлюють необхідність охорони науково-технічної інформації
саме засобами цивільного права. Разом з тим до Проекту включена лише
нерозкрита інформація. її місце в проекті Цивільного кодексу України
заперечення не викликає, але охоронятися цивільно-правовими засобами має
не лише нерозкрита інформація, а й інші види науково-технічної
інформації, тим більше, що всі вони визнані об’єктами права власності.
З науково-технічною інформацією тісно пов’язаний інститут права на
захист від недобросовісної конкуренції. Недобросовісна конкуренція є
результатом незаконного використання об’єктів промислової власності.
Саме цим зумовлюється місце цього інституту в розділі «Право промислової
власності». Міжнародні угоди захист від недобросовісної конкуренції
відносять саме до промислової власності1 і це логічно. Отже, інститут
захисту від недобросовісної конкуренції має посісти належне йому місце в
розділі «Право промислової власності» проекту Цивільного кодексу
України.
1 Всемирная организация интеллектуальной собственности: Общая
информация. – С. 16, 20.
73
РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність
Стосовно селекційних досягнень практичні працівники вважають, що
оскільки селекційні досягнення захищаються патентом, то їх треба
включити до глави «Право на винаходи, корисні моделі і промислові
зразки». Другий розділ пропонується назвати просто «Право на об’єкти
промислової власності». Видається, що така пропозиція не може бути
прийнята. Селекційні досягнення мають свої особливості, які відрізняють
їх від інших об’єктів промислової власності. Селекційні досягнення в
плані правової охорони прирівняні до об’єктів промислової власності, але
за своєю сутністю такими не є. Тому видається доцільним виділити їх в
окрему главу, як це зроблено в проекті Цивільного кодексу України. Але
цю главу краще назвати «Право на селекційні досягнення» замість «Право
на нові сорти рослин і нові породи тварин».
Що стосується третього розділу четвертої Книги, то він викликає одне
зауваження. До нього включено лише найменування місця походження товару.
Проте в міжнародних угодах і в законодавстві зарубіжних країн мають
чинність й такі інститути, як географічні зазначення та зазначення
походження товарів1.
Було б доцільним ці три інститути об’єднати в один, назвавши його «Право
на використання найменування місця походження товару, географічного
зазначення та зазначення походження товару». За юридичною природою вони
близькі між собою. Географічне зазначення походження товару — це назва
населеного пункту, місцевості або іншого географічного об’єкта, у
виключних випадках назва країни, що служать для позначення товару,
якість, репутація або інші властивості якого пов’язуються з цим
географічним об’єктом, і який виробляється в обмеженому географічному
регіоні.
Географічним зазначенням походження товару може бути історична назва
географічного об’єкта або традиційна географічна назва місця походження
товару, якщо вони позначають товар, особливі властивості якого
визначаються природними умовами чи іншими чинниками певного
географічного об’єкта. Зазначення походження — це будь-яке позначення,
що вказує на країну або географічне місце
1 Соглашение по торговым аспектам прав интеллектуальной собственности. —
Ст. 22; Паризька конвенція про охорону промислової власності.
74
походження товару. Наведене дає підставу зробити висновок про
можливість об’єднання цих позначень в одному цивільно-правовому
інституті.
До об’єктів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона,
не входить наукове відкриття. Законодавець поки що залишає відкриття в
числі об’єктів, яким надається правова охорона чинним Цивільним
кодексом1.
Питання для контролю
Виникнення, становлення і розвиток інтелектуальної влас
ності.
Поняття інтелектуальної власності.
Поняття права інтелектуальної власності.
Види інтелектуальної власності.
Види права інтелектуальної власності.
‘Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих
актів України щодо охорони інтелектуальної власності» // ВВР України. —
1995. – № 13. – Ст. 85.
75
Право інтелектуальної власності в Україні
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
2.1. Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну
власність
Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде і
його становлення продовжується одночасно з становленням державності та
формуванням правової держави. Якщо не було держави, то навряд чи можна
говорити про право неіснуючої держави. І все ж Україна має свою власну
історію, в тому числі й історію держави й права. У цьому контексті нас
цікавить історія становлення цивільного права, зокрема права про
інтелектуальну власність.
У процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важлива роль
цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство про
інтелектуальну власність. В ієрархії права друге місце після Конституції
(Основного Закону) має посідати цивільне право. І це справді так. Воно
регулює ті суспільні відносини, які за своїм змістом є життєвою тканиною
суспільства.
Парадоксально, але в Україні ніколи не було свого завершеного цивільного
законодавства. На території України в різні часи діяло законодавство тих
держав, до складу яких вона входила: Великого князівства Литовського,
Речі Посполитої, Російської держави, Австро-Угорщини. Багато факторів і
найголовніший серед них — відсутність власної самостійної і незалежної
держави зумовили те, що в Україні діяло польське, російське, австрійське
та інше законодавство, але не українське. Але категорично стверджувати,
що Україна зовсім не мала цивільного законодавства, не можна.
Були правові традиції і норми звичаєвого права. Наприклад, Литовський
Статут у трьох його редакціях є пам’яткою не лише ли-
76
товського, а й українського та білоруського народів. Багато його норм
сягали своїм корінням у «Руську правду» часів Київської Русі. Правові
звичаї продовжували існувати в Україні навіть у той час, коли вона
входила до складу Росії. Згадаймо юридичні документи України XVIII і
першої половини XIX століть: «Права, по которым судится малороссийский
народ» (1743), «Экстрат малороссийских прав» (1767), «Экстрат из указов,
инструкций и постановлений» (1786), «Собрание прав Малороссии» (1807),
«Свод местных законов западных губерний» (1837).
Під час роботи кодифікаційної комісії на чолі з Ф. Давидовичем було
прийнято рішення про створення окремих збірників, які б систематизували
діючі форми кримінального і цивільного права. Це була чи не перша спроба
розробити проект першого Цивільного кодексу України. «Собрание прав
Малороссии» було підготовлено на основі чинних в Україні Зерцала
Законів, Литовського Статуту, Права Хелмського, Магдебурзького та інших.
Цей збірник діяв в Україні до 1843 р., в ньому в основному були
викладені норми цивільного права. Проте внаслідок самодержавної політики
царської Росії основним джерелом усіх галузей права в Україні в першій
половині XIX ст. став «Свод законов Российской империи» в редакції 1842
р., десятий том якого містив норми цивільного права. Але свого власного
цивільного кодексу не мала й Росія, не могла його мати й Україна.
Не мала повністю сформованого цивільного законодавства і Українська
Народна Республіка. У Законі УНР «Про порядок видання законів» від 8
грудня 1917 р. проголошувалось: «Всі закони і постанови, які мали силу
на території Української Народної Республіки до 7 жовтня 1917 p.,
оскільки вони не змінені і не скасовані Універсалами, постановами
Української Центральної Ради, мають силу і надалі як закони і постанови
Української Народної Республіки». До таких належали і норми цивільного
права «Своду законов Российской империи», які поширювалися на територію
України.
Авторське право з’явилося в Росії лише на початку XIX ст. в досить
своєрідній формі — в Статуті Цензурному від 22 квітня 1828 p., в якому
за автором визнавалося виключне право на відтворення своїх творів шляхом
друку. Проте вже в законі від 8 січня 1830 р. пра-
77
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
во автора на створений ним твір визнається як право власності, яким
можна торгувати. Твір розглядався як «майно благонабуте», а його автору
(або перекладачу) довічно надавалося виключне право видання і продажу.
Зазначені права переходили до спадкоємців строком на 25 років; пізніше
(1857 р.) цей строк було подовжено до 50 років. Під час чергового
перевидання десятого тому Зводу законів Російської імперії авторське
право вперше переноситься в цей том як додаток до ст. 420. У цьому
додатку авторське вправо розглядається як право власності. Проте 20
березня 1911 р. приймається закон про авторське право, який досить
детально регулював авторські відносини. Цим законом права автора були
істотно урізані.
У перші роки радянської влади було прийнято ряд нормативних актів, які
регулювали авторські відносини. Лише 30 січня 1925 р. були прийняті
«Основи авторського права» як загальносоюзний закон. Саме цим
пояснюється те, що в Україні з 1925 р. по 1929 р. не було прийнято
загального закону про авторське право. В Україні в цей час приймалися
лише нормативні акти з окремих проблем авторського права, зокрема
постанова РНК УРСР від 8 грудня 1925 р. «Про авторський гонорар за
публічне виконання драматичних і музичних творів».
Багато положень з «Основ авторського права» були згодом перенесені в
українське законодавство про авторське право. Проте термін дії
авторського права після смерті автора було скорочено до 25 років, а в
Основах авторського права СРСР від 16 травня 1928 р. авторське право
мало чинність лише за життя автора. Основи допускали можливість
будь-якої об’єктивізації творів, на які поширювалось авторське право (як
союзного, так і республіканського законодавства), і діяли аж до другої
кодифікації цивільного законодавства. Так, в Україні діяв Закон від 6
лютого 1929 р.
Цивільний кодекс РРФСР від 11 червня 1964 р. авторське право включив
повністю. Йому присвячено IV розділ, який складається із 41 статті (ст.
475—516 Цивільного кодексу РРФСР).
Цивільний кодекс УРСР, прийнятий Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р.1
також містить розділ IV «Авторське право», який
‘ВВР УРСР. – 1963. – № 51. – Ст. 731.
складається із 44 статей (ст. 472—516 Цивільного кодексу Української
РСР). Після прийняття Цивільного кодексу було прийнято ряд нормативних
актів з окремих питань, наприклад, про розмір ставок авторського
гонорару за використання тих чи інших творів, про авторські договори та
ін. Звичайно, до розділу IV цього Кодексу було прийнято ряд змін і
доповнень. Але радикальним нормативним актом, що докорінно обновив
авторське право, став Закон України «Про авторське право і суміжні
права», прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 р.’. Згодом
було прийнято також ряд нормативних актів, у тому числі постанови
Кабінету Міністрів України «Про мінімальні ставки авторської винагороди
за використання творів літератури і мистецтва» від 18 листопада 1994 р.
№ 784 та «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури
і мистецтва» від 18 липня 1995 р. № 532. Верховна Рада України 31 травня
1995 р. прийняла Закон «Про приєднання України до Бернсь-кої конвенції
про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня
1971 p., зміненого 2 жовтня 1979 р.). У зв’язку з прийняттям Закону
України «Про авторське право і суміжні права» до Цивільного кодексу
України були внесені відповідні зміни.
Отже, авторське право в Україні почало розвиватися, хоча й під впливом
Москви, з 20-х років XX ст. До того часу власного авторського права
Україна не мала. Але й авторське право, що було започатковано в 1929 p.,
українським вважалося формально, бо воно було точною копією російського
авторського права.
Приблизно таким саме шляхом розвивалось і право на винаходи, промислові
зразки та інші результати технічної творчості. Першим актом, що
встановлював загальні правила по видачі привілеїв на винаходи в царській
Росії, був маніфест 17 червня 1812 p., опублікований під назвою «Про
привілеї на різні винаходи і відкриття в художніх промислах»2. За цим
законом видача привілеїв носила факультативний характер, і держава не
зобов’язана була надавати привілей при наявності в пропозиції певних
ознак. Строк привілею встановлювався за бажанням заявника, але не більше
як на 10 років.
‘ВВР України. – 1994. – № 13. – Ст. 64.
2Полное собрание законов. — Т. XXXII. — № 25, 143.
78
79
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
У 1833 р. було зроблено спробу істотно переробити закон 1812 р. Проте за
обома цими законами привілеї видавались на розсуд начальства.
Першим царським законом про винаходи пореформеної Росії був закон від ЗО
березня 1870 р. Цей закон уже використав досвід Західної Європи, взявши
за основу її законодавство. Останнім законом царської Росії про патенти
був закон-від 20 травня 1896 р. Він дотримувався перевірочної системи
видачі патентів, у результаті якої перевірялась наявність істотної
новизни. Патент видавався на 15 років і міг переходити до інших осіб за
договором або в спадщину.
Перший радянський декрет про винаходи був прийнятий 30 червня 1919 р.
Цим декретом уперше запроваджувалося авторське свідоцтво замість
патента, а сам винахід оголошувався надбанням держави1. Наступним етапом
був Закон про патенти на винаходи (1924 р.)2. У період НЕПу радянська
держава повернулась до патентів, але встановлювала примусове відчуження
патенту на свою користь, якщо з патентоволодільцем не вдавалося досягти
угоди. Патент видавався на 15 років. Це вже був союзний закон, який став
обов’язковим для всіх республік. Власне з цього часу законодавство про
винахідництво було тільки загальносоюзним, і Україна була позбавлена
можливості мати власне законодавство про винаходи та інші результати
технічної творчості3.
Закон 1924 р. було замінено Законом від 9 квітня 1931 p., яким
затверджувалось Положення про винаходи і технічні удосконалення4.
Цим Законом знову було відновлено авторське свідоцтво, а також визнано
новий об’єкт правової охорони — технічні удосконалення. Це Положення
діяло до 5 березня 1941 p., коли постановою Раднар-кому СРСР було
затверджено нове Положення про винаходи і тех-
‘СУ РСФСР. – 1919. – № 34. – Ст. 341.
Постановление ЦИК и Совнаркома СССР от 12 сентября 1924. — СЗ СССР. –
1924. – № 9. – Ст. 97.
3 Цивільний кодекс Української РСР. — Ст. 3.
“Постановление ЦИК и Совнаркома от 9 апреля 1931 г. — СЗ СССР. — 1931. —
№ 21. — Ст. 180; Алексеев Г. М. Советское изобретательство: этапы
большого пути // Вопросы изобретательства. — 1987. — № 11. — С. 6—11.
нічні удосконалення1. Це Положення було замінено новим від 24 квітня
1959 р.2, за яким технічні удосконалення були замінені
раціоналізаторськими пропозиціями. Нарешті, згадане Положення було
замінено Положенням про відкриття, винаходи і раціоналізаторські
пропозиції 1973 р.3. Верховною Радою СРСР 31 травня 1991 р. було
прийнято Закон СРСР «Про винаходи в СРСР»4. Цим Законом єдиним охоронним
документом було визнано патент, а сам винахід — товаром з усіма
наслідками, що з цього випливають.
Закон набрав чинності з 1 липня 1991 p., але через фактичний розпад СРСР
він майже не діяв. Проте його позитивна роль все ж мала місце — його
основні положення були сприйняті законодавствами колишніх республік,
оскільки він мав уже деякі риси ринкового характеру.
Отже, Україна ніколи не мала законодавства про промислову власність.
Тільки після проголошення незалежності в Україні почалися активні
кодифікаційні роботи, в тому числі і щодо законодавства про промислову
власність. Очевидно, першою ластівкою в цьому напрямі варто вважати
Закон України «Про власність», який у статтях 13 і 41 проголосив два
важливих положення: 1) результати інтелектуальної діяльності є об’єктами
права власності; і 2) дав приблизний перелік результатів інтелектуальної
діяльності, яким надається правова охорона передусім цим Законом5.
Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. було затверджено
Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності
та раціоналізаторських пропозицій в Україні6. Одночасно велась розробка
пакету законів про правову охорону об’єктів промислової власності.
‘Постановление СНК СССР от 5 марта 1941 г. // СП СССР. – 1941. -№9.-Ст.
150.
2 Положение об открытиях, изобретениях и рационализаторских предложениях
от 24 апреля 1959 г. // СП СССР. – 1959. – № 9. – Ст. 59.
3СП СССР. – 1973. – № 19. – Ст. 109.
4Ведомости съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. —
1991. — № 25. — Ст. 703.
5 Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. — Відомості
Верховної
Ради Української РСР. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
6 Збірник нормативних актів з питань промислової власності. — К.: Вища
школа, 1998. – С 25.
80
6 2-131
81
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
У цей же час Уряд України оголосив Заяву, за якою Україна визнала для
себе чинною Паризьку конвенцію про охорону промислової власності,
Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків та Договір про
патентну кооперацію1. Проте основу законодавства про промислову
власність, мабуть, склав Закон України «Про основи державної політики в
сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р.2 Хоча
в цілому Закон носить декларативний характер, проте він проголосив ряд
принципових засад. У Законі дано визначення науково-технічної
діяльності, проголошено створення ринку науково-технічної продукції,
визначаються державні пріоритети в науково-технічній діяльності,
результати науково-технічної діяльності визначаються об’єктами права
власності тих, хто створив цей результат. Ці ж засади було покладено в
основу Закону «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р.3 У
цьому ж році було прийнято пакет законів про промислову власність, серед
яких: Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»4,
«Про охорону прав на промислові зразки»5, «Про охорону прав на знаки для
товарів і послуг»6 (ці закони були прийняті 15 грудня 1993 p.). Цього ж
дня було прийнято Закон «Про племінне тваринництво»7. Трохи раніше був
прийнятий Закон «Про охорону прав на сорти рослин»8. Наведені закони
склали правову основу захисту прав на об’єкти промислової власності.
Крім названих законодавчих актів, були прийняті й інші, в яких тою чи
іншою мірою йшлося про інтелектуальну власність.
Зокрема були прийняті Закон України «Про державну таємницю» від 21 січня
1994 р.9, «Про захист інформації в автоматизованих сис-
1 Інновація. – 1992. – № 4-5.
2ВВР України. – 1992. – Ст. 165. Нова редакція від 1 грудня 1999 p. BBP
України. – 1999, № 2-3. Ст. 20.
3ВВР України. – 1993. – Ст. 345.
“Там само. – 1994. – № 7. – Ст. 32.
5 Там само. — Ст. 34.
6Там само. — Ст. 26.
7Там само. – № 2. – Ст. 7. Нова редакція від 21 грудня 1999. – ВВР
України. – 2000. – № 6. – Ст. 37.
8Там само. – 1993. – № 21. – Ст. 218. Нова редакція від 17 січня 2002 р.
-Офіційний вісник України. — 2002. — № 7. —Ст. 278.
9ВВР України. – 1994. – № 16. – Ст. 93.
82
темах» від 5 липня 1994 р.’, «Про наукову і науково-технічну
експертизу» від 10 лютого 1995 р.2 У зв’язку з прийняттям пакету законів
про промислову власність внесено відповідні зміни до Цивільного кодексу
України, до Кодексу законів про працю України, до Митного кодексу3 і т.
ін. Відповідні зміни внесено також і до раніше прийнятих законів
України4.
Чи можна вважати становлення законодавства про інтелектуальну власність
України закінченим? Безумовно, ні. Процес становлення продовжується.
Нині завершується робота по проекту Цивільного кодексу України,
прийняття якого зумовить необхідність розробки ще ряду законодавчих
проектів.
Прийняття законів України про інтелектуальну власність — це
громадсько-політична подія в житті нашої держави. Незважаючи на те, що
прийняті закони в ряді випадків недосконалі, суперечать один одному,
часто мають місце нечіткі формулювання тощо, їхнє прийняття — явище
надзвичайної ваги.
По-перше, це свідчення того, що Україна спроможна розробити і прийняти
власне законодавство про інтелектуальну власність, якого вона до цього
часу не мала. Не можна вважати законодавством України про винаходи,
раціоналізаторські пропозиції і промислові зразки положення, що
містяться в VI розділі Цивільного кодексу України, оскільки норми цього
розділу копіювали відповідне законодавство колишнього СРСР і то в
найзагальнішому вигляді5. По-друге, законодавство про інтелектуальну
власність значною мірою наближено до вимог ринкової економіки. Воно
визнало результати інтелектуальної діяльності товаром, оголосило свободу
в розпорядженні цими результатами на свій розсуд тощо. По-третє, воно
дає змогу Україні інтегруватися в європейську правову систему, що буде
‘ВВР України. – 1994. – № 31.- Ст. 286.
2Там само. – 1995. – № 9. – Ст. 56.
3Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих
актів України щодо охорони інтелектуальної власності» від 28 лютого 1995
р. // ВВР України. – 1995. – № 13. – Ст. 85.
4Там само.
5 Цивільний кодекс Української РСР. Офіційний текст із змінами і
доповненнями на 1 квітня 1988 р. — К., 1988.
83
6*2-131
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
сприяти її зближенню з європейським співтовариством. По-четверте,
законодавство про інтелектуальну власність України не відокремлене від
відповідного законодавства країн СНД. П’ятою визначальною рисою цього
законодавства є те, що воно проголосило результати інтелектуальної
діяльності об’єктами права власності.
Незважаючи на окремі явні вади зазначеного законодавства, його все ж
належить оцінити позитивно. Безумовно, воно потребує подальшого
удосконалення. У процесі застосування законодавства виявилися і
виявляються його уразливі місця, неузгодженості тощо. Про деякі з них
варто згадати.
Важливе питання, що виникає у зв’язку з проблемою становлення
законодавства про інтелектуальну власність України, — місце цього
законодавства в проекті нового Цивільного кодексу України.
З цього приводу висловлюються різні погляди. Цікаву думку висловив проф.
О. А. Пушкін. Він писав, що право інтелектуальної власності — це речове
право і воно не повинно викликати ніякого сумніву. Воно характеризується
такими самими рисами абсолютності і виключності. І тому, здавалося б,
логічно розділ «Право інтелектуальної власності» помістити одразу за
розділом «Право власності та інші речові права». Але слід враховувати,
що здійснення права інтелектуальної власності пов’язано з виконанням
специфічних договорів, видачею ліцензій і встановленням на їх основі
таких саме специфічних зобов’язань. Тому цей розділ необхідно помістити
після традиційного розділу «Зобов’язальне право»1.
Н. М. Мироненко вважає, що інститут права приватної власності заслуговує
на визнання як окремий, самостійний цивільно-правовий інститут, проте,
вона не визначила місце цього інституту в проекті кодексу. Вона також
висловила цікаві обгрунтовані думки з приводу визнання права
інтелектуальної власності лише за творцем цієї власності. Обгрунтованим
видається її твердження, що суб’єкту права
інтелектуальної власності належать ті самі правомочності — право на
володіння, на користування і розпорядження, що й звичайному власнику.
Але не можна погодитися з твердженням Н. М. Мироненко, що суб’єкту права
інтелектуальної власності належить право на недоторканність1. Таке
категоричне твердження не відповідає реальному стану речей. Право на
недоторканність мають лише автори творів науки, літератури і мистецтва.
Що стосується результатів технічної творчості, то їх автори такого права
не мають. Тому є слушною думка В. Ф. Чигиря про те, що було б нерозумно
заборонити використання науково-технічних досягнень як вихідної бази для
створення нового технічного рішення. На думку В. Ф. Чигиря, право
інтелектуальної власності має міститися після розділу «Зобов’язальне
право». Проте не можна погодитися з його твердженням, що результати
інтелектуальної діяльності не можуть бути об’єктами права власності2.
Викладені та інші зауваження щодо місця, поняття і змісту права
інтелектуальної власності, безумовно, мають важливе теоретичне і
практичне значення. Деякі з них будуть враховані, інші — не будуть, але
головне не в цьому. Головне в тому, що процес становлення власного
законодавства України про інтелектуальну власність продовжується.
2.2. Загальні положення законодавства України про інтелектуальну
власність
Проект Цивільного кодексу України до об’єктів інтелектуальної власності
відносить:
1) результати інтелектуальної діяльності:
витвори науки, літератури і мистецтва;
виконання, фонограми і передачі організацій мовлення;
1 Пушкин А. А. Проблемы совершенствования правового регулирования
имущественных и личных неимущественных отношений, соответствующих
отраслей законодательства и учебных дисциплин // Проблемы развития
гражданского законодательства и методология преподавания гражданских
правовых дисциплин: Матералы научно-практического семинара 29—30 января
1993 р. – С. 15.
84
‘ Мироненко Н. М. Щодо питання про інтелектуальну власність // Тези
доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції
«Проблеми підготовки нового Цивільного кодексу України» (20—21 травня
1993 року). – К., 1993. – С 58-62.
2 Чигирь В. Ф. Право собственности и другие вещные права в проекте
Гражданского кодекса. — Там само. — С. 67—70.
85
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
селекційні досягнення;
топології інтегральних схем;
нерозкриту інформацію, в тому числі і секрети виробництва
(ноу-хау);
2) засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і
послуг:
фірмові найменування;
знаки для товарів і послуг;
зазначення походження товарів;
3) інші результати інтелектуальної діяльності і засоби індивіду
алізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у випадках,
передбачених чинним законодавством.
Правова охорона зазначених об’єктів здійснюється рядом законів України
про інтелектуальну власність. Безумовно, в правовій охороні окремих
об’єктів є свої характерні особливості, властиві тільки цій групі
об’єктів чи навіть окремим із них. Проте є такі положення, які
стосуються усіх зазначених об’єктів і які можна вивести, так би мовити,
за рамки окремих законодавчих актів про інтелектуальну власність.
До загальних положень належать, зокрема, такі.
Підстави виникнення прав на об’єкти інтелектуальної власності. Права на
об’єкти інтелектуальної власності виникають за фактом їх створення або
внаслідок надання правової охорони уповноваженим державним органом у
випадку і в порядку, передбачених чинним законодавством. Так, твори у
галузі науки, літератури і мистецтва не потребують обов’язкової
державної кваліфікації і реєстрації.
Права на зазначені твори виникають внаслідок факту їх створення. Об’єкти
промислової власності потребують і державної кваліфікації, і державної
реєстрації. Через це права на об’єкти промислової власності виникають
лише з того моменту, який визначено відповідним законом.
Умови, за яких надається правова охорона зазначеним об’єктам права
інтелектуальної власності, також визначаються законом.
86
В усіх суб’єктів права інтелектуальної власності виникають права, які
прийнято поділяти на дві основні групи: особисті немайнові права і
майнові права на об’єкти інтелектуальної власності.
Особисті немайнові права належать авторові незалежно від його майнових
прав і зберігаються за ним у випадку переходу його майнових прав на
результати інтелектуальної діяльності до іншої особи. Але слід мати на
увазі, що суб’єктам прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного
обороту, товарів і послуг належать стосовно цих засобів лише майнові
права.
Право визнаватися автором результату інтелектуальної діяльності (право
авторства) є особистим немайновим правом і може належати тільки тій
особі, творчою працею якої створено цей результат інтелектуальної
діяльності.
Право авторства є таким, що не відчужується і не передається.
Якщо результат створений спільною працею двох або більше осіб, вони
визнаються співавторами. Стосовно окремих видів результатів
інтелектуальної діяльності законом може бути визначено коло осіб, які
визнаються співавторами твору в цілому.
Чинне законодавство України про інтелектуальну власність наділяє
суб’єктів права виключними правами на об’єкти інтелектуальної власності.
Суб’єкту майнових прав на результати інтелектуальної діяльності або
засоби індивідуалізації належить виключне право правомірно
використовувати цей об’єкт інтелектуальної власності на свій розсуд у
будь-якій формі та у будь-який спосіб. Із цього загального правила є
один виняток. Зазначення місця походження товару не може бути власністю
окремої особи і, отже, на нього не може бути виключного права на
використання. Одним і тим самим найменуванням можуть користуватися
кілька осіб незалежно один від одного.
Використання іншими особами об’єктів інтелектуальної власності, щодо
яких їх правоволодільцеві належить виключне право, допускається тільки з
дозволу суб’єкта цього права. Суб’єкт виключного права на об’єкт
інтелектуальної власності має право передати це право іншій особі
повністю або частково за договором, має право дозволити іншій особі
використати цей об’єкт і має право розпоря-
87
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
дитися ним іншим чином, якщо це не суперечить чинному законодавству.
Обмеження виключних прав, у тому числі шляхом надання можливості
використання об’єкта інтелектуальної власності іншими особами, визнання
цих прав недійсними та їх припинення (анулювання) допускається у
випадках, межах і порядку, що встановлені чинним законодавством.
Виключні права на об’єкти інтелектуальної власності можуть бути
предметом цивільних правочинів. Майнові права, що належать суб’єкту
виключних прав на об’єкт інтелектуальної власності, можуть бути передані
повністю або частково іншій особі за договором, а також переходять у
порядку спадкування і внаслідок ліквідації юридичної особи — суб’єкта
виключного права.
Передача майнових прав за договором та їх перехід у порядку спадкування
не мають наслідком передачу або обмеження права авторства та інших
невідчужуваних і таких, що не передаються, виключних прав.
Виключні права, які передаються за договором, мають бути в ньому
визначені. Права, не зазначені в договорі як відчужувані, припускаються
такими, що не передані, оскільки не доведене інше. До договору, який
передбачає надання виключного права в період його дії іншій особі на
обмежений час, застосовуються правила про ліцензійні договори.
Виключні права на об’єкт інтелектуальної власності діють протягом
строку, передбаченого чинним законодавством, яке може передбачати
продовження такого строку.
У загальних положеннях визначаються і принципові засади строків чинності
права інтелектуальної власності. Загальним правилом строк чинності права
інтелектуальної власності (чи виключного права) визначається чинним
законодавством. На окремі види об’єктів промислової власності закон
допускає продовження строків їх чинності. Проте особисті немайнові права
на результати інтелектуальної діяльності діють безстроково. Чинне
законодавство про інтелектуальну власність чітко визначає підстави для
дострокового припинення правової охорони окремих об’єктів права
інтелектуаль-
88
ної власності, в тому числі внаслідок невикористання цього права
протягом певного строку.
Визнання результатів інтелектуальної, творчої діяльності об’єктами права
інтелектуальної власності зовсім не виключає виключного права на ці
об’єкти. Саме по собі право власності на той чи інший об’єкт є виключним
правом. Проте Закон України «Про авторське право і суміжні права»
конкретизує це положення в ст. 12, яка проголошує, що авторське право і
право власності на матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, не
залежать одне від одного. Відчуження матеріального об’єкта, в якому
втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.
1 нарешті, до загальних положень про інтелектуальну власність, на нашу
думку, можна віднести і норми про захист права інтелектуальної
власності. Чинні закони про інтелектуальну власність для кожного виду
визначають свої, нібито специфічні, властиві саме цим об’єктам права
інтелектуальної власності цивільно-правові засоби їх захисту. Вони не
збігаються між собою, не узгоджені і навіть суперечливі. Видається, що
така розбіжність у цивільно-правових засобах захисту об’єктів права
інтелектуальної власності нічим не виправдана. На наш погляд, глави
проекту Цивільного кодексу, присвячені захисту права інтелектуальної
власності, ще до кінця не відпрацьовані і не можуть надати надійного та
ефективного захисту. Варто мати на увазі, що у Проекті терміни «охорона
прав» і «захист прав» вживаються не як синоніми. Під охороною прав у
Проекті розуміється правове регулювання суспільних відносин, що
складаються в процесі створення, оформлення і використання результатів
інтелектуальної, творчої діяльності у найширшому значенні. Під захистом
прав у Проекті розуміється встановлена відповідальність за будь-які
посягання на права інтелектуальної власності, за будь-які їх порушення.
Це відповідає загальновизнаним поглядам.
У Проекті передбачено способи захисту прав інтелектуальної власності
залежно від її виду. Видається, що такий підхід до захисту прав на одні
і ті самі об’єкти не виправданий.
У главі «Загальні положення про інтелектуальну власність» одна стаття
присвячена саме захисту. Вона називається «Способи захисту виключних
прав» і проголошує, що захист виключних прав здійс-
89
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
нюється такими ж способами, що й всі цивільні права, тобто в судовому
порядку.
Крім того, для захисту виключних прав у цій статті передбачено
спеціальні способи: 1) вилучення матеріальних об’єктів, за допомогою
яких були здійснені порушення прав, і матеріальних об’єктів, створених в
результаті цього порушення; 2) обов’язкову публікацію про порушення
права з повідомленням, кому порушене право належить; 3) інші способи,
передбачені законом.
Які ж інші способи захисту виключних прав передбачено у Проекті? Це
можуть бути: визнання прав; визнання правочину недійсним; відновлення
становища, яке було до порушення прав і припинення дій, які порушують
право; припинення чи зміна правовідносин; відшкодування збитків;
компенсація моральної шкоди; визнання незаконним акта державного органу
або органу місцевого самоврядування.
При порушенні договорів на використання результатів інтелектуальної
власності і засобів індивідуалізації застосовуються загальні правила про
відповідальність за порушення зобов’язань.
Чинне законодавство містить такі способи захисту інтелектуальної
власності. Закон України «Про авторське право і суміжні права» захисту
авторського права і суміжних прав присвячує спеціальний розділ V, який
містить 4 статті. Зазначений Закон проголошує, що авторські права і
суміжні права у випадку їх порушення захищаються в порядку, встановленим
адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Будь-яке
відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в
Україну без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права,
примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних),
фонограм, відеограм, програм мовлення є порушенням авторського права і
суміжних прав, що є підставою для судового захисту. Примірники творів,
фонограм, відеограм, виготовлених і розповсюджених з порушенням
авторського права і суміжних прав, визнаються контрафактними.
Закон про авторське право передбачає цивільно-правові способи захисту
авторського права і суміжних прав. Використання чужого твору без
договору з особою, що має авторське право і суміжні права, недотримання
умов використання твору і об’єктів суміжних прав,
90
порушення особистих немайнових і майнових прав осіб, що мають авторське
право і суміжні права, захищаються в судовому порядку судом.
Суд, арбітражний суд має право прийняти рішення чи ухвалу про заборону
випуску твору, виконання постановки, фонограми, відеограми, передачі в
ефір чи по дроту, про припинення їх розповсюдження, про вилучення,
конфіскацію всіх примірників творів, фонограм або відеограм, а також
обладнання і матеріалів, призначених для виготовлення і розповсюдження,
якщо буде достатньо даних про порушення авторського права і суміжних
прав.
Суд, арбітражний суд може також прийняти рішення про знищення або
відчуження примірників творів чи фонограм, стосовно яких встановлено, що
вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням виключних прав
осіб, яким належить авторське право і суміжні права. Таке рішення може
бути прийнято стосовно всіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних
стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких
відтворювалися примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення,
а також матеріалів і обладнання, що використовувалися для їх відтворення
і для виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту.
Закон України про авторське право передбачає таку цивільно-правову
відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав:
1. Особи, що мають авторське право або суміжні права, можуть вимагати:
а) відшкодування збитків, заподіяних їм порушенням авторсько
го права і суміжних прав, включаючи упущену вигоду;
б) вилучення і направлення на їх користь доходу порушника,
одержаного ним внаслідок порушення авторського права або
суміжних прав, замість відшкодування збитків;
в) виплати компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до
50 000 мінімальних заробітних плат, встановленої законодавством
України, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
Крім відшкодування збитків, стягнення доходів чи виплати компенсації суд
чи арбітражний суд за порушення авторського права або суміжних прав
стягує штраф в розмірі 10 відсотків від суми, присуд-
91
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
женої судом на користь позивача. Сума штрафу передається в установленому
порядку до Державного бюджету України.
Порушник авторського права чи суміжних прав зобов’язаний відшкодувати
особам, що мають авторське право і суміжні права, моральну шкоду в
розмірі, що визначається судом.
Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі —
Закон про винаходи) захисту прав присвятив розділ VII, який складається
з двох статей. Закон визначає, що будь-яке посягання на права власника
патенту, передбачені цим Законом (ст. 28), вважається порушенням права
власності власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з
чинним законодавством України.
На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а
порушник зобов’язаний відшкодувати власнику патенту заподіяну шкоду.
Таким саме правом користується ліцензіат, якщо інше не передбачено
ліцензійним договором.
Усі спори, пов’язані із застосуванням Закону про винаходи, розв’язуються
судом. Суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про:
авторство на винахід чи корисну модель; встановлення власника патенту;
порушення майнових прав власника патенту; укладання та виконання
ліцензійних договорів; право першокористу-вання; винагороду винахіднику;
компенсації. Суди розглядають також й інші спори, пов’язані з охороною
прав, що надаються цим Законом.
Як видно з наведеного, цей Закон не розрізняє адміністративної,
цивільно-правової і кримінальної відповідальності за порушення прав
винахідників. Разом з тим чинне законодавство передбачає адміністративну
і кримінальну відповідальність за порушення патентних прав.
Такі самі норми про захист містить Закон України «Про охорону прав на
промислові зразки» (розділ VII, статті 26 і 27).
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» містить
розділ VI «Захист прав», який складається з статей 20—22. Закон
проголошує будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені
цим Законом, порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою
відповідальність згідно з чинним законодавством України.
92
На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а
порушник зобов’язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки.
Власник свідоцтва має також право вимагати усунення з товару, його
упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним
настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень
знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати.
Вимагати відновлення порушених прав власника свідоцтва має право також
ліцензіат, якщо ліцензійним договором не передбачено інше.
Спори, пов’язані із застосуванням цього Закону, розв’язуються судом,
господарським судом або третейським судом в порядку, встановленому
чинним законодавством України.
Відповідно до їх компетенції суди розглядають спори про: становлення
власника свідоцтва; укладення та виконання ліцензійних договорів;
порушення майнових прав власника свідоцтва. Судам підвідомчі й інші
спори, пов’язані з охороною прав, що надаються цим Законом. У цьому
Законі міститься досить специфічна норма, відповідно до якої ніхто
інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну
реєстрацію знака протягом трьох років після припинення чинності
свідоцтва.
Захист прав на сорт здійснюється відповідно до Закону України «Про
охорону прав на сорти рослин». Розділ VI цього Закону встановлює
відповідальність за його порушення. Стаття 53 проголошує, що порушення
прав на сорт тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним
законодавством.
Відповідно до ст. 27 спори, пов’язані із застосуванням цього Закону,
розв’язуються в порядку, передбаченому законодавством.
Закон України «Про племінне тваринництво» в редакції від 21 грудня 1999
р. також містить розділ VI, що складається з однієї статті, яка
встановлює відповідальність за порушення цього Закону. В ній говориться,
що суб’єкти племінного тваринництва, зазначені в цьому Законі, їх
посадові особи і посадові особи державної племінної служби несуть
відповідальність, установлену законодавством України.
93
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
Нарешті, Закон України «Про основи державної політики в сфері науки і
науково-технічної діяльності» встановлює державний захист права
власності на науково-технічну продукцію. Передусім зазначений Закон
проголошує, що результати науково-технічної діяльності є об’єктом права
власності їх творців (розробників) науково-технічної продукції, якщо
інше не передбачено законом або договором.
Держава розглядає захист права інтелектуальної власності на
науково-технічну продукцію як необхідну умову практичного використання
науково-технічних досягнень. Держава законодавчо забезпечує суб’єктам
науково-технічної діяльності рівні умови на захист права власності на
науково-технічну продукцію в судовому порядку.
Інші види інтелектуальної діяльності поки що не отримали правової
охорони, і захист їх результатів не здійснюється.
Такі основні положення захисту прав інтелектуальної власності в
законодавстві України. їх побіжний огляд свідчить про відсутність
якої-небудь системи, загальних правил, а також про певну
непослідовність. Це дає нам підставу зробити деякі висновки.
Перша обставина, яка звертає на себе увагу, певна непослідовність
законодавця. В одному випадку (Закон «Про авторське право і суміжні
права», Закон «Про охорону прав на сорти рослин») законодавець
проголошує захист виключних прав на використання результатів творчої
праці. У названих законах він визнав за авторами лише виключне право на
результат, а не право власності. В інших випадках чітко і однозначно
захищається саме право власності на результат творчої праці (закони про
промислову власність). Нарешті, у третьому випадку захищається право
власності на охоронний документ. Така непослідовність не може бути
виправдана в одній системі законодавства.
Проект Цивільного кодексу України цю непослідовність усунув і визнав за
творцями лише виключне право на використання всіх результатів
інтелектуальної, творчої діяльності. Склалася досить парадоксальна
ситуація — право інтелектуальної власності є (так називається четверта
Книга Проекту), а самого права немає, є лише виключне право використання
результату. Власника колосальної цінності — результатів творчої людської
праці — немає, ця власність знеособлена, вона нікому не належить, нічия.
Але ж це насправді не
94
так. То чому не назвати речі своїми іменами — раз є власність, то має
бути і право власності. Проголошення власності без права на неї — це
юридичний нонсенс, парадокс.
Непослідовність у визначенні правового режиму результатів творчої праці
проявилася і в системі правового захисту цієї інтелектуальної власності.
Друга обставина, що звертає на себе увагу при огляді системи захисту
права інтелектуальної власності, це різноманітність способів, форм,
видів тощо захисту цього права. В одних випадках викладаються загальні
положення про захист, в інших перераховується які саме права підлягають
захисту, в третіх — взагалі відсилають до чинного законодавства.
У деяких законах проголошуються види захисту — адміністративний,
цивільно-правовий, кримінальний тощо. При цьому не зазначається, у яких
випадках, за які порушення права інтелектуальної власності настає та чи
інша відповідальність. Мабуть, у законах про інтелектуальну власність
варто було б зазначити, за які порушення настає адміністративна
відповідальність, за які — цивільно-правова, за які — кримінальна. Якщо
вести мову про проект Цивільного кодексу України, то, безумовно, в ньому
повинно йтися про цивільно-правову відповідальність.
Варто також мати на увазі, що існує ще й відомчий захист, тобто
адміністративно-відомчий. Адміністративний захист здійснюється Кодексом
України про адміністративні порушення (ст. 1643)’.
Адміністративно-відомчий — відомствами, підприємствами, організаціями і
установами (роботодавцями). Наприклад, Державний департамент
інтелектуальної власності в адміністративному порядку здійснює захист
прав винахідників у разі оспорювання видачі патентів іншими особами2.
Підприємства здійснюють в адміністративному порядку захист прав
раціоналізаторів тощо.
У деяких законах зазначаються дії, які визнаються порушенням права
інтелектуальної власності, в інших проголошується загальний принцип —
будь-яке посягання на права власника інтелектуальної
1 Кодекс України про адміністративні правопорушення // Бюлетень
законодавства і юридичної практики. — 1993. — № 3. 2Закон України «Про
охорону прав на винаходи і корисні моделі». — Ст. 28.
95
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
власності є порушенням. Мабуть, цей підхід правильний, оскільки
перераховувати дії, що вважаються порушеннями, означає обмежити правовий
захист інтелектуальної власності.
На нашу думку, за своєю юридичною природою результати інтелектуальної
діяльності є однорідними, однаковими і їх захист має здійснюватися
одними й тими засобами, способами тощо. Адже звичайне право власності
також складається з великої кількості речей, які, безумовно, мають свої
специфічні особливості, які також зумовлюють і специфічні способи їх
захисту. Право на нерухомість одержує правовий захист лише за наявності
певних умов. Деякі результати творчої праці можуть зумовлювати певні
особливості їх захисту, що має знайти відображення в законодавстві. Але
ж не можна на кожний випадок порушення права створювати окрему свою
норму для його захисту.
Видається доцільним максимально уніфікувати ці норми і виробити єдині
правила захисту інтелектуальної власності з урахуванням, звичайно,
особливостей того чи іншого результату творчої праці.
Існуюча система захисту прав інтелектуальної власності (і взагалі прав)
не досягає своєї мети. Система захисту прав інтелектуальної власності за
ринкової економіки має бути настільки жорсткою, щоб усувала будь-яке
бажання скористатися чужою працею. А якщо таке сталося, то
відповідальність має бути такою, щоб це бажання зникло і більше не
виникало. Та судова практика не знає жодного випадку притягнення до
кримінальної відповідальності кого-небудь в Україні за порушення права
інтелектуальної власності. Може, саме неефективністю системи захисту
права інтелектуальної власності пояснюється розкрадання і розбазарювання
її в Україні? Об’єктом крадіжок стають музичні, художні і наукові твори,
кінофільми, фонограми та інші результати творчої праці. Науково-технічні
досягнення скупають за безцінь. За кордон виїздять талановиті і найбільш
перспективні дослідники.
Але Україна ще й зараз має потужний науково-технічний потенціал, їй ще є
що захищати. Тому необхідна жорстка, ефективна, проста і доступна
система захисту інтелектуальної власності — найбільш цінного надбання
суспільства.
96
Розглянувши основні положення чинного законодавства України щодо
захисту права інтелектуальної власності та його оцінку, проаналізуємо цю
систему.
Видається, що найбільш ефективною є система захисту авторського права,
викладена в Законі України «Про авторське право і суміжні права». За цим
Законом визначаються дії, які визнаються порушенням авторського права і
суміжних прав, способи цивільно-правового захисту цих прав. Але головною
особливістю цієї системи, на наш погляд, є те, що вона певною мірою
носить штрафний характер (каральний). У підпункті г) п. 2 ст. 52 Закону
України «Про авторське право і суміжні права» говориться, що суд має
право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що
визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних
плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу із порушника
авторського права або суміжних прав. Якщо врахувати, що нині в Україні
встановлено мінімальний розмір заробітної плати 118 гривень, то
максимальна сума компенсації може становити 5 900 000 гривень. Ясно, що
таких збитків жоден автор не зазнавав. І жоден зловмисник таких доходів
не одержував. Слід відзначити, що жоден суд до цього часу максимальної
компенсації не присуджував нікому. Проте з наведених цифр випливає
штрафний характер цієї норми.
Видається, що це правильний підхід до проблеми відповідальності за
порушення прав інтелектуальної власності. Адже не можна вважати
відповідальністю, коли закон зобов’язує порушника відшкодувати заподіяні
ним збитки особі, що має авторське право або суміжні права. Це означає,
що порушник вкрав у автора його доход, який автор мав одержати, а закон
порушникові погрожує пальчиком і велить: «Верни те, що вкрав». Це
називається «покладання на порушника невигідних майнових наслідків». Де
ж ці невидимі невигідні майнові наслідки, коли порушника зобов’язують
повернути те, що йому не належить?
97
Варто додати, що в законі (не має значення, в якому) повинна бути норма,
яка зобов’язувала б суд визначити в рішенні точні строки виконання
рішення. У разі прострочки виконання рішення судом повинен накладатися
штраф за прогресивною шкалою. Така ж норма має стосуватися і
десятивідсоткового штрафу, що накладається
7 2-131
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
судом на користь Державного бюджету. Безумовно, повинна застосовуватися
і кримінальна відповідальність за порушення прав інтелектуальної
власності у випадках, передбачених законом. За наявності таких умов
захист авторського права і суміжних прав був би більш ефективним та
надійним і обмежував би апетити правопорушника.
Вимагає кардинального перегляду і відповідальність за порушення прав
винахідників, що встановлена Законом України «Про охорону прав на
винаходи і корисні моделі». Власне кажучи, цей Закон не встановлює
ніякої відповідальності. В його двох статтях йдеться про те, які дії
визнаються порушенням патентних прав і які спори розглядаються судом.
Про відповідальність мови немає.
Варто погодитися з нормою Закону, відповідно до якої порушенням прав
власника патента визнається будь-яке посягання на його права. Це цілком
вірно. Безумовно, порушення повинно бути припинено. Власник патенту може
вимагати:
припинення дій, що порушують або створюють загрозу пору
шення його права, і відновлення становища, що існувало до пору
шення права;
стягнення завданих збитків, включаючи неодержані доходи;
відшкодування моральної шкоди;
вжиття інших передбачених законодавчими актами заходів,
пов’язаних із захистом прав власника патенту.
Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа,
яка має право на використання винаходу (корисної моделі) за ліцензійним
договором, якщо інше не передбачено цим договором.
Численні виступи винахідників в засобах масової інформації свідчать про
недосконалість захисту їхніх прав і інтересів.
Загальні судження стосуються і промислових зразків. Закон України «Про
охорону прав на промислові зразки» передбачає за порушення прав авторів
промислових зразків відповідальність згідно з чинним законодавством. На
вимогу власника патенту порушення повинно бути припинено, а порушник
зобов’язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки.
98
Те саме можна сказати і про захист прав на знаки для товарів і послуг.
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановив
лише загальні положення про захист прав на них. Не можна заперечувати
проти норми, відповідно до якої порушенням прав на знаки для товарів і
послуг визнається будь-яке посягання на права власника свідоцтва.
Безумовно, порушення повинно бути припинено. Проте й тут порушник
зобов’язується лише до відшкодування заподіяних збитків.
Права на вибір санкції власник свідоцтва не має. Моральної шкоди також
не несе і тому порушник до її відшкодування не зобов’язується.
Проте Закон «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» містить
одну специфічну норму, яка, на наш погляд, виправдана. Відповідно до
цієї норми власник свідоцтва може вимагати усунення з товару, його
упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним
настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень
знака або позначення.
Закони України «Про охорону прав на сорти рослин» і «Про племінне
тваринництво» містить лише відсилочні норми, які відсилають авторів
селекційних досягнень до чинного законодавства. Видається, що селекційні
досягнення як об’єкти правової охорони нічим не відрізняються від творів
і об’єктів суміжних прав, винаходів та інших науково-технічних
досягнень. До порушників прав селекціонерів та інших осіб, що мають такі
права, можуть бути застосовані ті ж санкції. їх стосуються ті ж
міркування, що були висловлені стосовно порушення прав винахідників і
авторів промислових зразків. Іншими словами, всі об’єкти інтелектуальної
власності можуть захищатися однаковими правовими засобами. Тому всі
норми про захист окремих об’єктів інтелектуальної власності повинні бути
уніфіковані і зведені в один блок.
На підставі викладеного можна зробити такі висновки:
99
1. Система правового захисту права інтелектуальної власності, закладена
в чинному законодавстві України, не забезпечує надійного і ефективного
захисту цієї власності. Вона вимагає радикального перегляду, в тому
числі і подальшої демократизації — вона повин-
7-2-131
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
на бути більш простою, доступною і зрозумілою для всіх осіб, що мають
право інтелектуальної власності.
Повинна бути розроблена і прийнята єдина система захисту права
інтелектуальної власності, що має врахувати, безумовно, спе
цифічні особливості окремих результатів інтелектуальної, творчої
діяльності.
В основу зазначеної системи повинні бути покладені такі принци
пові положення:
будь-які посягання на право інтелектуальної власності (крім
кримінальних і адміністративних) визнаються цивільними правопо
рушеннями і тягнуть за собою цивільно-правову відповідальність;
для захисту права інтелектуальної власності застосовуються як
загальні цивільно-правові засоби, так і спеціальні, призначені для
захисту права інтелектуальної власності;
— до загальних цивільно-правових засобів захисту прав слід
віднести: визнання прав; визнання правочинів недійсними; віднов
лення положення, що існувало до порушення права; припинення
порушення права; примусове виконання зобов’язань в натурі; при
пинення або зміна правовідносин; відшкодування збитків; компен
сація моральної шкоди; визнання акта державного органу або органу
місцевого самоврядування незаконним.
Крім того, суд може здійснити захист прав іншими способами,
передбаченими чинним законодавством.
Слід мати на увазі, що проект Цивільного кодексу передбачає підстави для
відмови в наданні захисту при наявності певних умов: а) при діях, що
здійснюються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також при
зловживанні правом в інших формах; б) при діях, які порушують моральні
засади суспільства; в) при використанні цивільних прав з метою обмеження
конкуренції, а також при зловживанні становищем на ринку.
До спеціальних правових засобів захисту права інтелектуальної власності
варто віднести:
? обов’язкову публікацію інформації про порушення права інтелектуальної
власності і прийняте судом рішення з повідомленням прізвища
(найменування юридичної особи), кому належить право інтелектуальної
власності;
100
прийняття судом рішення про конфіскацію контрафактних
примірників товарів, а також матеріалів і обладнання, що викорис
товувалося для їх відтворення;
відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду. При за
значенні розміру шкоди суд зобов’язується виходити із сутності по
рушення, майнової і моральної шкоди, заподіяної особі, що володіє
правом інтелектуальної власності, а також можливого доходу, який
міг би одержати власник інтелектуальної власності при правомірно
му використанні об’єкта свого права. До розміру збитків повинна
включатися сума, витрачена суб’єктом права інтелектуальної влас
ності на ведення судового процесу, включаючи виплату гонорару ад
вокату;
стягнення доходу, одержаного порушником в результаті пору
шення права інтелектуальної власності;
виплату компенсації в сумі від 5 до 5 тисяч неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, встановлених законодавством України1;
знищення виготовлених порушником зображень фірмового
найменування (фірми), знаків для товарів і послуг і найменувань
місця походження товару, усунення з товарів, їх упаковки незаконно
використаних зображень фірмового найменування (фірми), знаків
для товарів і послуг та найменувань місця походження товару. Такі
позначення мають бути усунені також з реклами, опублікованих ви
дань, вивісок, бланків, іншої документації, пов’язаної з введенням
фірмового найменування (фірми), знака для товарів і послуг і найме
нувань місця походження товару у цивільний обіг.
Суд може прийняти рішення про застосування інших засобів захисту права
інтелектуальної власності, які не суперечать чинному законодавству.
Отже, принципово новим положенням наведеної системи права
інтелектуальної власності є наявність в ній елементів штрафних
(каральних) санкцій — конфіскація матеріалів і обладнання, за допомогою
яких було здійснено відтворення творів, виплата компенсацій, стягнення
на користь бюджету. Видається, що зазначені штрафні санкції будуть
сприяти більш ефективному захисту права інтелекту-
1 Останні розміри компенсації взяті з проекту Цивільного кодексу
України.
101
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
альної власності. Безумовно, вони повинні застосовуватися наряду з
основними санкціями. До сказаного варто додати, що закон має містити
норму, яка б встановлювала сувору відповідальність порушника, який
ухиляється від виконання судового рішення, прийнятого за фактом
порушення права інтелектуальної власності. За прострочку виконання
рішення суду повинна бути встановлена система штрафів за прогресивною
шкалою залежно від тривалості прострочки.
При розробці і прийнятті системи правового захисту права інтелектуальної
власності треба виходити із пріоритетності інтелектуальної діяльності в
сучасних умовах.
Система захисту авторського і патентного права за радянських часів була
складовою частиною цивільно-правової відповідальності. Проте основною
функцією системи захисту цивільних прав було відновлення порушених прав.
Однак відновлення порушених прав ще не є цивільно-правовою
відповідальністю, це — лише санкція.
Цивільно-правова відповідальність є санкція за правопорушення, що
викликає для порушника негативні майнові наслідки у вигляді позбавлення
суб’єктивних цивільних прав або покладення нових чи додаткових
цивільно-правових обов’язків’. Відповідальність — це не просто санкція
за правопорушення, а така, що тягне певні позбавлення майнового або
особистого характеру. Санкцією ж визнаються примусові заходи майнового
впливу, передбачені законом чи договором, які закликані забезпечити
виконання суб’єктивних обов’язків. Проте відповідальність за цивільним
правом інколи визначають як юридичні наслідки невиконання або
неналежного виконання особою передбачених цивільним правом обов’язків,
що пов’язано з порушенням суб’єктивних цивільних прав іншої особи.
Іншими словами, деякі автори не розрізняють відповідальність і санкції.
Відповідальність полягає в застосуванні до порушника в інтересах іншої
особи (потерпілого) встановлених законом або договором заходів впливу,
які тягнуть для порушника негативні, економічно невигідні наслідки
майнового характеру — відшкодування збитків, виплата штрафу, пені,
відшкодування шкоди2.
З цих досить плутаних визначень все ж можна зробити висновок, що
цивільно-правові санкції — це заходи примусового впливу на порушника
майнового характеру, а цивільно-правова відповідальність — це по суті
реалізована санкція.
Таким чином, за законодавством України відповідальністю за порушення
права інтелектуальної власності можна лише визнати відшкодування
збитків, включаючи утрачену вигоду. Чинне законодавство України про
інтелектуальну власність допускає також в окремих випадках вилучення
контрафактних примірників твору, а також матеріалів і обладнання, що
використовувалося для їх відтворення. Варто мати на увазі, що суд має
право, але не зобов’язаний, прийняти таке рішення. Стягнення доходу,
одержаного порушником унаслідок порушення авторських і суміжних прав,
замість відшкодування збитків і виплату компенсації в розрахунок не
беремо, оскільки останнє в такому випадку є не що інше, як різновид
відшкодування збитків.
Виникає питання, як бути в тих випадках, коли порушення права
інтелектуальної власності є, а шкоди немає. Адже такі випадки можливі.
Відповідно до загальних правил цивільного права — немає шкоди, немає
відповідальності1. Та чи буде це справедливо стосовно інтелектуальної
власності — адже правопорушення є, а відповідальності немає.
Видається, що обмежувати функції цивільного права лише компенсаційним
характером відповідальності за порушення, означає нераціонально
використовувати його можливості. Неправильно в умовах ринкової економіки
вважати метою цивільного права — відновлення порушених прав особи. Саме
тому обсяг відповідальності, гадають, повинен відповідати розміру
заподіяних збитків або шкоди, що відшкодовується2. Іншими словами,
порушник зобов’язаний лише «виправити» порушення. Про відповідальність у
точному значенні слова не йдеться. Наприклад, громадянин А. розбив
машину громадянину Б. Вина А. доведена. В такому разі він зобов’язаний
1 Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975. — С 97; Матвеев Г. К.
Основания гражданско-правовой ответственности. — М., 1970. — С. 8.
2 Юридический энциклопедический словарь. — М, 1987. — С. 291.
102
1 Матвеев Г. К. Основания гражданско-правовой ответственности. — С. 37.
2 Новицкий Й. Б., Лунц Л. А. Общее учение об обязательстве. — М., 1950.
—
С. 293.
103
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
відшкодувати заподіяні збитки громадянинові Б. Тепер дещо змінимо
ситуацію. Громадянин А. за власної необачності розбив власну машину.
Перед ким він буде відповідати? В такому разі громадянин А. відповідати
не буде, оскільки не можна відповідати перед самим собою. Чому ж у
першому випадку ми це називаємо відповідальністю, а в другому ні? Адже в
такому міркуванні немає логіки. І в першому, і в другому випадках
відповідальності як такої немає, оскільки і в першому випадку, і в
другому випадках громадянин А. сам нашкодив собі і наслідки цієї шкоди,
зрозуміло, має нести він сам. Ніяких невигідних наслідків за порушення
чужого права він не несе, він лише наніс збитки власнику майна, власним
інтересам. У цьому випадку він несе ризик заподіяного ним же збитку.
Позбавлення цивільного права штрафної (каральної) функції істотно
обмежує його можливості. Порушник повинен, крім відшкодування заподіяних
збитків чи доходів, нести додаткове майнове обмеження, «покарання». Він
повинен нести додаткові невигідні наслідки саме за здійснення ним
порушення, а не тільки «виправити» те, що вчинив через свою необачність
(вину). Це — проблеми порушника, але не відповідальність за порушення
чужих прав.
Стосовно порушення права інтелектуальної власності, то відповідальність
за них повинна бути в установленні цих додаткових невигідних майнових
наслідків, настільки суворих, щоб вони назавжди відбили бажання
порушувати ці права у майбутньому.
Ці додаткові штрафні санкції можуть полягати в додаткових штрафах і не
тільки на користь бюджету, а й на користь самого суб’єкта права
інтелектуальної власності. Закон повинен визначити, в яких випадках
штраф стягується на користь бюджету, а в яких — на користь володільця
права. Штраф має збільшуватися за прогресивною шкалою в разі його
несвоєчасної сплати.
Може бути передбачена конфіскація не тільки контрафактних примірників
творів, матеріалів і обладнання, за допомогою якого твори були
відтворені. Конфіскації повинні підлягати товари, вироблені за допомогою
використання чужих винаходів, корисних моделей, промислових зразків
тощо. Товар, що був неправомірно позначений чужим знаком для товарів і
послуг, чужим фірмовим найменуванням, найменуванням місця походження
товару, також має підля-
104
гати конфіскації, якщо^п’ позначення не можна усунути з товару без його
пошкодження. Видається, така конфіскація повинна бути здійснена на
користь володільця права інтелектуальної власності.
Публікації про правопорушення права інтелектуальної власності і про
прийняте судом рішення повинні здійснюватися в кожному випадку порушення
за рахунок порушника. Такі публікації, звичайно ж, позначатимуться на
престижі виробника товару та будь-якого іншого учасника цивільного
обороту. В умовах ринкової економіки це далеко не маловажно.
Одним із важливих і досить ефективних засобів захисту прав і інтересів
суб’єктів права інтелектуальної власності є засоби, передбачені Законом
України «Про захист від недобросовісної конкуренції»1. Об’єкти,
передбачені зазначеними законами, в точному значенні не є результатами
інтелектуальної, творчої діяльності і тому не є об’єктами права
інтелектуальної власності. Але вони тісно пов’язані із захистом права
інтелектуальної власності. Саме тому Паризька конвенція з охорони
промислової власності недопущення недобросовісної конкуренції відносить
до об’єктів промислової власності2. Конвенція покладає на
країни-учасниці Союзу обов’язок забезпечити захист від недобросовісної
конкуренції.
Недобросовісною конкуренцією визнається будь-який акт конкуренції, який
суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах. Саме так
визначає недобросовісну конкуренцію і Закон України «Про захист від
недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. із змінами і
доповненнями від 18 листопада 1997 р. та 30 червня 1999 р. Стаття 1
цього Закону проголошує: «Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у
конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у
підприємницькій діяльності».
Закон до недобросовісної конкуренції відносить неправомірне використання
товарного знака, фірмового найменування або маркування товару, а також
копіювання форми, упаковки, зовнішнього
1ВВР України. – 1996. – № 36. – Ст. 164.
2 Парижская конвенция по охране промышленной собственности. —
,bis
С. 10і
105
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
оформлення, імітацію, копіювання, пряме відтворення товару іншого
підприємства, самовільне використання його імені. До недобросовісної
конкуренції належить також одержання, використання, розголошення
комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою
заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця.
Зазначені закони передбачають певну відповідальність за наведені
неправомірні дії. Зокрема, здійснення дій, які підпадають під ознаки
недобросовісної конкуренції, тягне за собою відповідно до Закону «Про
захист від небросовісної конкуренції» накладення штрафів у розмірі трьох
відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання
послуг господарюючими суб’єктами за останній звітний рік, що передував
року, в якому накладається штраф. Якщо ж виручку визначити неможливо або
її не було, штраф накладається в розмірі п’яти тисяч неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
Закони передбачають й інші види відповідальності за дії, що визнаються
недобросовісною конкуренцією.
Передбачене також вилучення товару у випадках його неправомірного
позначення чужими знаками для товарів і послуг, рекламних матеріалів,
упаковки або копіювання виробів як у виробника, так і в продавця.
Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів
України.
Видається, що зазначені штрафи можуть бути поширені не тільки на товари,
позначені неправомірно чужими знаками, а й на товари, вироблені з
використанням чужих винаходів, корисних моделей, промислових зразків
тощо. Прийняття таких додаткових заходів сприяло б підвищенню
ефективності захисту прав інтелектуальної власності.
2.3. Авторське право і патентне право: спільне і відмінність
Із загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові
документи виділяють окремо промислову власність, до якої належать
винаходи, корисні моделі, промислові зразки, фабричні або товарні знаки,
знаки обслуговування і вказівки щодо походження або найменування місця
походження, а також припинення недобро-
106
совісної конкуренції’. Інші об’єкти інтелектуальної власності, які
залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу
результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом. Цю
групу інколи називають літературною художньою власністю2. Отже, всі
результати творчої діяльності, з точки зору цивільно-правової охорони,
поділяють на дві групи: одна група охороняється авторським правом, інша
— патентним. У цивільно-правовому регулюванні відносин, що складаються у
зв’язку зі створенням, використанням і охороною зазначених результатів,
є багато спільного, але є й відмінності. Варто підкреслити, що всі
результати чинним законодавством визнані товаром. Отже, вони можуть бути
об’єктом будь-яких цивільних правочинів. У період переходу до ринкової
економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої
діяльності в такий спосіб стають об’єктом цивільного обороту і створюють
ринок духовної і науково-технічної продукції.
Таким чином, у цивільному праві і в цивільному законодавстві склалося
два самостійних правових інститути — авторське право і патентне право
або право промислової власності.
Спільною істотною ознакою цих двох правових інститутів є те, що
об’єктами авторських і патентних прав є саме результати творчої
діяльності людини. Характерною рисою і особливістю цих інститутів є те,
що вони регулюють відносини, які складаються у зв’язку з творчою
діяльністю людей. Ніяка інша діяльність, що не носить творчого
характеру, не може бути предметом регулювання цих інститутів. Тому і в
авторському, і в патентному законодавстві підкреслюється, що творцем
може бути тільки людина. Але при цьому слід мати на увазі, що суб’єктом
творчої діяльності може бути справді тільки людина або група, колектив
людей, але не організацій (юридичних осіб). У той же час суб’єктами
авторських і патентних відносин (прав
1 Парижская конвенция по охране промышленной собственности от 20 мар
та 1883 г. // Международное частное право: Учеб. пособие. — Харьков,
1998. – С. 388-442.
2 Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведе
ний (Парижский акт, ВОИС, 24 июля 1971 р. // Международная конвенция
об авторском праве. Комментарии. — М., 1982.
107
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
і обов’язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а також
держава. Суб’єктом авторських прав може бути, наприклад, кіностудія,
телестудія, видавництво та інші юридичні особи. Суб’єктами патентних
прав можуть бути роботодавці, підприємства будь-яких форм власності та
інші юридичні особи.
Творчий характер діяльності означає, що надання будь-якої технічної
допомоги автору чи винахіднику — консультації, розрахунки, креслення,
оформлення заявок не носить творчого характеру і не підпадає під поняття
«творчість», а такого роду допомога не може вважатися творчим
співавторством. Не носять творчого характеру і тому не вважаються
творчістю запозичення, використання чужого, хай навіть дуже позитивного
досвіду, використання результату за ліцензією тощо.
Творчий характер діяльності означає передусім певну індивідуальність, як
кажуть, «власний почерк» автора, який вирізняє дану діяльність від
іншої.
Другою спільною рисою цих двох видів творчої діяльності є те, що вона
має завершитися певним результатом, об’єктивованим у певну матеріальну
форму або зафіксованим на певний матеріальний носій. Якщо ж творчий
пошук не завершився певним результатом, то немає й об’єкта правової
охорони, тобто немає чого охороняти. Слід мати на увазі, що під правову
охорону підпадає будь-який результат творчого пошуку, в тому числі й
негативний, незалежно від його суспільної цінності.
Результати науково-технічної творчості мають бути реалізовані не просто
в певну матеріальну форму (креслення, зразок, опис тощо), айв
установленому порядку визнані відповідним державним органом саме тим
результатом, на досягнення якого був спрямований творчий пошук. Винахід
має бути описаний у заявці чи відображений у кресленнях. Але для надання
йому правової охорони цього мало — він має бути кваліфікований
відповідним державним органом України саме як винахід. Без такого
визнання і без державної реєстрації заявлена пропозиція не вважається
винаходом, і їй не надається правова охорона.
Результати творчої діяльності, які охороняються авторським правом,
спеціальної кваліфікації і державної реєстрації не потребують.
108
Для одержання правової охорони таких результатів творчої діяльності
досить надання їм певної матеріальної форми (рукопис, ноти, інші описи
цього результату, завершена скульптура чи рисунок).
Третя спільність, яка поєднує зазначені правові інститути, полягає в
тому, що простір дії авторських і патентних прав — це територія України.
Іншими словами, авторські і патентні права мають територіальний
характер, вони діють лише в межах України. Звідси один дуже істотний
висновок — патент, виданий патентним відомством України, дійсний тільки
в межах України. Для того, щоб захистити патентні права українського
винахідництва в іншій державі, наприклад у Франції, необхідно цей же
винахід запатентувати ще раз, але тепер уже у Франції. Без французького
патента винахід українського винахідника, який буде використовуватися у
Франції з дозволу чи без дозволу винахідника, правового захисту у
Франції не матиме.
Що стосується авторського права, то ст. З Закону України «Про авторське
право і суміжні права» проголошує, що дія цього Закону поширюється і на
твори, вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом 30
днів оприлюднені на території України. Проте цю норму не слід розуміти
так, що авторські права громадянина України захищаються і в тій країні,
де твір уперше випущений в світ або знаходиться в будь-якій об’єктивній
формі. Ця стаття лише проголошує норму, за якою авторські права
громадянина України визнаються на території України і в тих випадках,
коли твір випущений в світ уперше на території іноземної держави. Отже,
зазначена стаття ні в якій мірі не обмежує і не розширює територіального
принципу дії авторського права.
Усе ж питання про захист авторських прав громадян України на території
іноземних держав постає і сьогодні. Зазначені права захищаються на
території інших держав лише на основі двосторонніх договорів або
міжнародних конвенцій. Поза зазначеними договорами і конвенціями твори
громадян України можуть використовуватися на території іноземних держав
без спеціального на те дозволу і без виплати авторської винагороди.
Четвертою спільністю в правовому регулюванні відносин, що пов’язані з
творчою діяльністю, є однакова дієздатність суб’єктів творчого процесу.
Іншими словами, творцями будь-яких результатів
109
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і
неповнолітні.
Варто підкреслити, що здатність до творчості не співпадає з загальною
цивільною дієздатністю. Відповідно до ст. 11 чинного Цивільного кодексу
повна дієздатність громадян України настає по досягненні ними
вісімнадцятирічного віку. В такому віці вони мають право вчиняти
будь-які правові дії. Проте для створення будь-якого твору літератури,
мистецтва, винаходу, промислового зразка тощо досягнення цього віку не
вимагається. Творити можна в будь-якому віці. Відомо немало прикладів,
коли дітьми створювалися і створюються твори мистецтва, художньої
літератури. Діти здатні здійснити досить цінні винаходи, створити
технічні пристрої й устаткування.
Слід мати на увазі, що громадяни до досягнення ними вісімнадцятирічного
віку можуть тільки творити, тобто їх дієздатність обмежується лише
здатністю до творчості. У зв’язку зі створенням того чи іншого
результату інтелектуальної діяльності у його творця виникають певні
авторські права і пільги. Розпоряджатися цими правами і пільгами
неповнолітні автори можуть тільки в межах, установлених Цивільним
кодексом України.
Неповнолітні творці будь-яких творів літератури, мистецтва, об’єктів
промислової власності наділяються такими ж правами, що і їхні повнолітні
колеги. Вони мають право на авторство, на ім’я, на винагороду за
використання їхніх творів чи об’єктів промислової власності та інші
права і пільги.
Право авторства і право на ім’я, що складає п’яту спільність у
регулюванні зазначених відносин, виникає як у автора будь-якого твору
літератури, науки і мистецтва, так і у автора винаходу чи будь-якого
іншого об’єкта промислової власності незалежно від віку. Кожен творець
будь-якого результату творчої діяльності має право вважати себе автором
свого винаходу чи іншого твору і вимагати цього від інших. Кожен з них
має право випускати твір у світ або під власним іменем, або під
псевдонімом, або анонімно. Творець об’єкта промислової власності має
право просити, аби його витвору було присвоєно його ім’я або яка-небудь
спеціальна назва.
Спільною ознакою для всіх авторів результату творчої діяльності є право
на винагороду і підстави її виплати. Такою підставою відпо-
110
відно до чинного законодавства є тільки факт використання цього
результату. За невикористаний твір чи винахід винагорода не
виплачується, за винятком випадків, передбачених законом1. Спільним є й
те, що використання будь-якого результату творчої діяльності за
загальним правилом може мати місце лише на підставі договору.
Позадоговірне використання таких об’єктів допускається лише у випадках,
передбачених чинним законодавством.
Існують різні способи і методи обчислення винагороди за використання
творів літератури, науки і мистецтва та об’єктів промислової власності.
Власне кажучи, кожний вид творчості має свої особливості у визначенні
розміру винагороди за використання їх результатів. Але в усіх випадках
право на винагороду виникає на підставі використання результату творчої
діяльності за договором. Якщо має місце позадоговірне використання
такого результату, то може йтися або про відшкодування збитків,
заподіяних неправомірним використанням, або про компенсацію за хоча й
позадоговірне, але правомірне використання цього ж результату.
Спільним є й те, що суб’єктом авторських і патентних прав може стати у
випадках, зазначених законодавством, держава. Так, після закінчення
строку дії авторського права твір стає надбанням суспільства2.
Винахідник може передати виключне право на використання винаходу
державі.
Незважаючи на спільність у цивільно-правовому регулюванні відносин,
пов’язаних з творчою діяльністю, між ними існує також багато істотних
відмінностей.
Істотною відмінністю в цивільно-правовому регулюванні зазначених
відносин є передусім різні об’єкти цих відносин. Суб’єктом авторських
відносин є продукти творчої діяльності гуманітарної сфери або духовної
діяльності. Зокрема, це — твори в галузі науки, літератури, мистецтва
тощо. В свою чергу ці види творчої діяльності поділяються на ряд
підвидів. Наприклад, науково-дослідна діяльність може завершитися
різними підвидами своїх результатів — статтею,
‘Чинне законодавство України не передбачає випадків виплати винагороди
за невикористаний результат інтелектуальної діяльності.
2Закон України «Про авторське право і суміжні права». — Ст. ЗО.
111
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
8 2-131
монографією, дисертацією, брошурою і т. ін. Мистецтво, в свою чергу, як
вид творчої діяльності об’єднує комплекс окремих підвидів цієї творчості
— живопис, музику, скульптуру, пластику, художню літературу, виконавську
майстерність артистів, диригентів тощо. Як уже підкреслювалось, цей
перелік невичерпний, і він не може бути іншим, бо мистецтво знаходиться
в постійному розвитку, пошуку.
Іншу групу об’єктів зазначених цивільно-правових відносин становлять
об’єкти, які ми називаємо об’єктами промислової власності. Ці відносини
регулюються патентним законодавством. Це сфера науково-технічної
творчості. Питання про те, чи всі відносини, що складаються в сфері
науково-технічного прогресу, регулюються патентним законодавством, не
безспірне. Науково-технічна інформація як результат науково-технічної
творчості є об’єктом права власності, проте на неї не видаються охоронні
документи.
Коло цивільно-правових відносин, що складаються у сфері
науково-технічної діяльності, досить широке. Воно охоплює собою
відносини по створенню і використанню винаходів, корисних моделей,
промислових знаків, раціоналізаторських пропозицій, знаків для товарів і
послуг, нових сортів рослин, нових порід тварин і птиці,
науково-технічної інформації, комплексу результатів творчої діяльності,
що стосується електронно-обчислювальних машин тощо. Знову ж таки цей
перелік невичерпний і він не може бути вичерпним, оскільки людство весь
час знаходиться в творчому пошуку.
Відмінність об’єктів зазначених цивільно-правових відносин зумовлює
особливості правової охорони цих об’єктів. Чинне законодавство
передбачає для надання правової охорони об’єктам промислової власності
їх попередню кваліфікацію як таких і наступну їх державну реєстрацію.
Лише після виконання цих процедур заявникам видаються охоронні документи
у формі патентів або свідоцтв.
Отже, для одержання правової охорони об’єкту промислової власності
необхідно подати заявку до Державного департаменту інтелектуальної
власності Міністерства освіти і науки України (або на підприємство,
якого стосується раціоналізаторська пропозиція). Заявка має пройти
належну експертизу, пропозиція має пройти відповідну кваліфікацію і,
нарешті, можна одержати відповідний охоронний документ. Без здійснення
вказаних операцій об’єкту промислової влас-
112
ності правова охорона не надається. Це досить складна, копітка і дорога
процедура, але без неї не обійтися.
Об’єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової
охорони не потребують подачі спеціальної заявки, проведення експертизи і
державної реєстрації1. На результати творчої духовної діяльності
охоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих
об’єктів досить надання їм об’єктивної матеріальної форми.
Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатів духовної і
науково-технічної творчості є різні строки дії авторського і патентного
права.
Варто відразу відзначити, що право авторства, право на ім’я, право на
недоторканність твору не обмежується будь-яким строком. Автор будь-якого
твору у галузі науки, літератури і мистецтва чи будь-якого об’єкта
промислової власності залишається автором незалежно від того, коли
створено твір чи будь-який інший результат науково-технічної творчості.
І. Я. Франко чи Т. Г. Шевченко ніколи не перестануть вважатися авторами
своїх безсмертних творів, так само як давньоримські юристи Гай, Павло,
Модестін, Ульпіан та інші не перестануть бути авторами своїх юридичних
шедеврів. Те ж саме слід сказати і про науково-технічні творіння.
Знамениті фізики, математики, хіміки тощо ніколи не перестануть бути
авторами своїх відкриттів, винаходів тощо. Права авторства охороняються
вічно.
Право на ім’я також ніяким строком не обмежено. Воно діє безстроково, як
і право авторства. Різниця полягає лише в тому, що за авторським правом
автор може випускати свій твір у світ під власним іменем, під
псевдонімом або анонімно — І. Котляревський свої твори видавав під
власним іменем, а Павло Губенко — під псевдонімом Остап Вишня. Дехто
видає свої твори анонімно.
Що стосується об’єктів промислової власності, то автор має лише право
просити присвоїти своєму витвору своє ім’я чи спеціальну назву.
‘Закон України «Про авторське право і суміжні права». — Ст. 11 п. 5
(відповідно до нього автор може зареєструвати свій твір).
113
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
Інші авторські і патентні права обмежені певним строком дії. Так, Закон
України «Про авторське право і суміжні права» встановив у ст. 28, що
авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його
смерті, крім випадків, передбачених цією статтею1.
Строк дії патентних прав для різних об’єктів промислової власності,
встановлений чинним законодавством, різний. Строк дії патенту України на
винахід становить 20 років від дати подання заявки до Установи
(Державного департаменту інтелектуальної власності). Патенти на нові
сорти рослин діють протягом 20 років з дня надходження заявки до
Установи, строк дії може бути продовжено Установою, але не більш як на
10 років. Патент на промисловий зразок видається на 10 років від дати
подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням
власника патенту, але не більш як на п’ять наступних років. Свідоцтво на
знак для товарів і послуг діє протягом 10 років від дати подання заявки
до Установи і на прохання його власника дія свідоцтва може бути
продовжена на наступні 10 років.
Авторське право, на яке чинне законодавство встановило певні строки його
дії, власне кажучи, зводиться до права на винагороду за використання
твору чи будь-якого іншого об’єкта промислової власності. Автори
результатів творчої діяльності мають право на винагороду, якщо зазначені
результати будуть використані протягом строку дії авторського права.
Письменник чи його спадкоємці мають право на винагороду, якщо твір
використовується за життя його автора і 70 років після його смерті.
Винагорода за використання винаходу чи іншого об’єкта промислової
власності виплачується за умови, що використання мало місце в межах
строку дії патенту.
Після закінчення строку дії авторського чи патентного права твір або
будь-який інший об’єкт промислової власності може використовуватися
будь-ким без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди.
‘Закон України «Про авторське право і суміжні права». — Ст. 28.
2.4. Інтелектуальна власність України та її вплив на
соціально-економічний розвиток держави
Україна з давніх часів славилась і славиться своїм потужним творчим
потенціалом. Українські літератори і художники, композитори і музиканти,
співаки і танцюристи та інші митці викликали і викликають захоплення в
усьому світі. Українські вчені, конструктори та інші розробники, які
вписали не одну славну сторінку в історію розвитку світової науки і
техніки, також відомі світу. Деякі з них стали лауреатами Нобелівської
премії, але вже будучи громадянами іншої країни, інші взагалі не знайшли
визнання своїм відкриттям та іншим науково-технічним досягненням.
Усьому світу відомі імена Володимира Вернадського, Юрія Кондратюка,
Івана Пулюя, але два останніх так і не дочекалися визнання за свого
життя.
В Україні народилися сім лауреатів Нобелівської премії, але жоден з них
не одержав цю престижну премію як громадянин України. Але найгірше те,
що вони в цьому не винні.
Україна ще й зараз володіє потужним творчим потенціалом, частина якого
розкривається, знаходить своє застосування у більш благодатних умовах
інших країн. Проте Україні є ще що зберігати. її творчий потенціал
невичерпний.
Україна завжди славилася досить активним винахідництвом. За радянських
часів до патентного відомства колишнього СРСР третина заявок на винаходи
від загальної кількості надходила з України. Багато заявок на винаходи й
зараз патентуються у Москві.
Українська держава вживає цілу низку заходів, спрямованих на посилення
охорони інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. За роки
незалежності прийнято нове законодавство України про інтелектуальну
власність.
Високий рівень інтелектуальної діяльності в країні зумовлює її
політичну, економічну, територіальну тощо незалежність. Держава, яка
опирається на потужний інтелектуальний потенціал, почуває себе в
світовому співтоваристві набагато впевненіше. Інтелектуальний потенціал
зумовлює рівень виробництва, побуту, добробуту народу. Південноазіатські
країни давно взяли курс на використання досяг-
114
8-2-131
115
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
нень науки. Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Малайзія та деякі інші
країни цього регіону вважають за основне джерело багатства працю,
особливо працю, поєднану з використанням досягнень науки та нових
технологій у промисловості і сільському господарстві.
За даними ООН найкращі досягнення в економіці за останні роки належать
Китаю. Швидких темпів економічного розвитку і приросту досягли країни,
які складають послідовний ряд перших 15 місць за цими показниками:
Китай, В’єтнам, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Південна Корея, Індонезія,
Тайвань, Папуа-Нова Гвінея, М’янма, Шрі-Ланка, Туніс, Уганда, Індія,
Філіппіни.
Усі цивілізовані народи ставлять науку та її носіїв на вищий суспільний
щабель. На те є причина. Вона полягає в тому, що кожний народ посідає те
місце в світі, на якому стоїть його наука. І чим вищий цей щабель, тим
більше пошани, тим більше економічних успіхів має народ.
Ще не так давно валовий національний продукт Південної Кореї в
розрахунку на душу населення обчислювався десятками доларів на рік.
Рівень досить бідної країни. За останні роки цей показник перевищив 4
тисячі доларів. Зазначені успіхи були досягнуті в основному за рахунок
раціонального використання науково-технічних досягнень. Ще за радянських
часів ми дуже хвалилися новою і справді прогресивною технологією —
безперервним розливом сталі. До 90— 100 відсотків сталеплавильних
заводів світу перейшли на цей прогресивний спосіб розливки сталі.
Батьківщиною розробки цієї технології була Україна, проте в ній спосіб
не знайшов широкомасштабного використання.
Відомо, що інтелектуальний рівень того чи іншого суспільства формується
з трьох складових — освіти, культури (у самому широкому значенні цього
слова) і науки. У Південній Кореї із 100 випускників середніх шкіл ще 10
років тому до вузів вступали 80. В Україні із ста випускників середніх
шкіл до вузів вступали лише 22. За останні роки ця цифра збільшилася
приблизно до 30 за рахунок комерційних навчальних закладів.
Україна була і залишається потужною інтелектуальною державою, її
інтелектуальний рівень зумовлював досить високий науково-технічний
рівень виробництва та інших сфер суспільно-корисної діяль-
116
ності. Як уже підкреслювалося, України завжди мала і має досить
потужний інтелектуальний потенціал. По ряду показників Україна посідає
провідні місця в науці — математиці, інформатиці, фізиці,
матеріалознавстві та в деяких інших напрямах. Є певні успіхи в медичній
науці та гуманітарних науках. Президент НАН України Б. Є. Па-тон не раз
підкреслював, що лише та держава і те суспільство спроможні досягти
високого економічного, соціального і культурного рівня, зрештою, жити
відповідно до сучасних цивілізованих стандартів, котрі мають
високорозвинену науку, котрі забезпечують основні національні потреби
країни, якщо хочете, її національну безпеку у широкому розумінні цього
терміна.
Про достовірність наведених висновків свідчать такі дані. На початку XX
ст. тільки 10 відсотків валового внутрішнього продукту у розвинених
країнах забезпечувалося за рахунок науково-технічної діяльності. За
висновками авторитетних спеціалістів у кінці XX ст. цей показник зріс до
80 відсотків валового внутрішнього продукту за рахунок раціонального
використання досягнень інтелектуальної діяльності.
Це ще раз підтверджує пріоритетність інтелектуальної діяльності для
соціально-економічного розвитку України. Адже в XXI ст. весь внутрішній
валовий продукт у високорозвинених країнах практично одержуватиметься за
рахунок раціонального використання результатів інтелектуальної
діяльності.
При цьому слід мати на увазі, що зростання ролі і значення
інтелектуальної діяльності для соціально-економічного розвитку України
йде не тільки за рахунок природничо-технічних наук. Зростає значення
гуманітарних наук і не тільки в плані їх впливу на формування морального
обличчя суспільства в цілому. Гуманітарні науки стають основою для
розвитку культури, яка в останні десятиріччя стала активно
індустріалізуватися і приносити підприємцям вагомі прибутки. Має місце
активне поєднання здобутків науки і техніки з досягненнями літератури і
мистецтва та культури в цілому. Зростає шоу-бізнес, значення якого не
можна ігнорувати. Україна в цьому плані також має безперечні успіхи.
Шоу-бізнес — це не тільки спосіб чи форма задоволення естетичних потреб
населення, це, передусім,
117
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
робочі місця, зайнятість, одержання економічної вигоди, впровадження
досягнень культури в побут і життя тощо.
Одним із способів перетворення наукових досягнень у безпосередню
продуктивну силу є винахідництво. Це основна рушійна сила
науково-технічного прогресу. Його Значення в умовах незалежності України
не зменшилося. Винахідництво потребує всілякої підтримки з боку держави.
Україна й зараз може похвалитися досить значними винаходами та іншими
науково-технічними досягненнями.
США дуже цікавлять результати наукових досліджень українського генетика
Юрія Глеби. Він уже багато років веде свої наукові досліди там.
Кримський винахідник Валентин Ставинський запропонував нові технології
орошування сільськогосподарських угідь, які здатні революціонізувати цей
досить складний і дорогий процес. Український винахідник Михайло Матіяш
запропонував унікальний спосіб підняття підводного човна «Курськ».
Перспективні розробки технологій виплавки такого рідкісного металу, як
титан. Для його виробництва Україна має і сировинну базу, і
напрацьований науково-виробничий потенціал.
Значні досягнення нашої країни у розробці та виготовленні газових турбін
і агрегатів для перекачування газу і вироблення електроенергії. Україна
в особі Сумського ВП ім. Фрунзе (нагнітаючі і газоперекачувальні
агрегати, блокові електростанції), запорізьких МКЮ «Прогрес» і
підприємства «Мотор-Січ» (авіаційні двигуни і агрегати на їх базі),
харківського «Турбоатома» (газові турбіни великої потужності),
миколаївських НВП «Машпроект» і ВО «Зоря» (корабельні і стаціонарні
газові турбіни та агрегати на їх базі) має могутній науково-технічний і
виробничий потенціал і входить до числа країн-грандів, виробників
газових турбін і газотрубної техніки. Українські газові турбіни та їх
розробники й виробники відомі в усьому світі. До них виявляють великий
інтерес.
Україна має також потужний науково-технічний і виробничий потенціал по
виробленню військової техніки та військової зброї. Добре відомі ракети
дніпропетровського заводу «Південмаш». На міжнародний ринок Україна
виходить зі своїми танками та стрілецькою зброєю.
118
Зараз в Україні є багато технічних ідей, які потребують практичного
застосування і здатні принести не лише значні прибутки, а й підняти
науково-технічний престиж України в очах світу. Іноземні фірми, які
поставляють комп’ютери в Україну, не скупляться на рекламу і похвальбу
своїх виробів. Проте всі ці іноземні, щедрі на рекламу, фірми могли
залишитися далеко позаду, якби в Україні вдалося налагодити виробництво
комп’ютерного модуля «Ю-55». Варто нагадати, що Україна була однією із
трьох країн світу, де було виготовлено перший персональний комп’ютер.
На думку колишнього Президента Українського союзу промисловців і
підприємців, а тепер прем’єр-міністра України А. К. Кінаха, майбутнє
української промисловості — у такій продукції, як комп’ютерна техніка.
Україна має такий прогресивний комп’ютерний модуль «Ю-55», а налагодити
виробництво його не може. А. К. Кінах наводить приклад одного із
індійських міст — Банделор, яке експортує в різні країни програмне
забезпечення комп’ютерів на суму 700 мільйонів доларів1. Чому б не
використати досвід індійського міста і не налагодити виробництво
найновіших комп’ютерів у нас, в Україні?
Наведений перелік ідей і розробок (а ще більший — не наведений)
свідчить, з одного боку, про невичерпність такого джерела державного
багатства, як інтелектуальна діяльність, а з другого, — про непробивну
стіну холодної чиновничої байдужості до проблем, від розв’язання яких
залежить доля України. Поки не буде встановлена відповідальність
чиновників за долю тієї чи іншої справи, до тих пір в державі належного
порядку не буде.
У державі багато органів, які мають ніби-то займатися проблемами
науково-технічного прогресу. Та, на жаль, організація використання
творчих здобутків в Україні пущена на самоплив. Творчий потенціал
України використовується не в повну міру.
І все ж Україна має безперечні успіхи у сфері науки, літератури і
мистецтва. Досягнення в галузі культури відомі усьому світу. Зростає
значення для соціально-економічного розвитку зазначених форм
суспільно-корисної діяльності.
‘Урядовий кур’єр, 2000, 23 серпня.
119
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
2.5. Державне управління інтелектуальною власністю
Передусім слід підкреслити, що будь-яке регламентування творчої
діяльності, якою є саме інтелектуальна діяльність, об’єктивно не
припустиме. Творчий процес людини поки що регулювати тим чи іншим чином
неможливо. Тому мова може йти лише про управління у сфері суспільних
відносин, що складаються в процесі створення, використання, поширення та
захисту результатів інтелектуальної діяльності.
Основні засади державного управління інтелектуальною діяльністю
визначаються Конституцією України. Держава забезпечує вільний і
всебічний розвиток особистості (ст. 23 Конституції). Кожен має право на
свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція України надає
кожному, хто проживає в її межах, право володіти, користуватися і
розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної,
творчої діяльності. Також кожному держава гарантує свободу літературної,
художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної
власності, а також захист авторських прав, моральних і матеріальних
інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної
діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї
інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може їх використовувати
або поширювати без згоди особи, що має право на зазначені результати, за
винятками, встановленими законом.
Держава всіляко сприяє розвиткові науки та будь-якій іншій
інтелектуальній діяльності. За Конституцією України, відповідно до п. 6
ст. 85 Верховна Рада України затверджує програми науково-технічного
розвитку в державі. Що стосується інших видів інтелектуальної діяльності
(наукова, літературна, художня, виконавська тощо), то відповідне
регламентування ці питання знайшли в Конституції України також. Кабінет
Міністрів України відповідно до п. 4 ст. 116 Конституції України
розробляє і здійснює загально-державні програми економічного,
науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.
Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет
Міністрів України, який визначає державну політику в цій
120
галузі суспільної діяльності. Він утворює державні органи управління
інтелектуальною діяльністю. До них передусім відносяться майже всі
державні органи управління народним господарством — міністерства,
відомства, державні комітети тощо, які здійснюють управління
інтелектуальною діяльністю відповідно до визначеної їм Конституцією
України компетенції.
Управління інтелектуальною діяльністю певною мірою здійснюють також
громадські організації — творчі спілки, фонди тощо. У межах своєї
компетенції вони видають відповідні акти у сфері інтелектуальної
діяльності. Проте вирішальною формою управління інтелектуальною
діяльністю все ж є державне управління.
У межах визначеної Конституцією України компетенції Президент України
визначає найбільш оптимальну структуру державного управління, в тому
числі і інтелектуальною діяльністю. Указом Президента України від 13
березня 1999 р. № 250 «Про зміни в системі центральних органів
виконавчої влади України» було утворено Державний комітет України з
питань науки та інтелектуальної власності (Держкомнауки) на базі
Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного
відомства України та Державного агентства України з авторських і
суміжних прав, що ліквідувалися. Указом Президента України від 13 серпня
1999 року № 987 було затверджено Положення про Державний комітет України
з питань науки та інтелектуальної власності.
Протягом 1999 р. Держкомнауки не зміг організаційно забезпечити
функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності.
Зокрема, ним так і не було створено організаційної структури, здатної
належним чином виконувати всі функції чинного патентного законодавства.
Президент України 15 грудня 1999 р. підписав Указ № 1573 «Про зміни у
структурі центральних органів виконавчої влади», де п. 4 Указу
Президента України від 13 березня 1999 року № 250 визнано таким, що
втратив чинність.
Відповідно до четвертого абзацу пункту 1а) цього Указу постановлено
утворити Міністерство освіти і науки України — на базі Міністерства
освіти України та Державного комітету України з питань науки та
інтелектуальної власності, що ліквідуються. Надалі указами
121
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
Президента України від 9 лютого 2000 р. №№ 190—195 керівництво
Держкомнауки звільнене у зв’язку з ліквідацією цього органу.
Відповідно до другого абзацу пункту Зг) Указу Президента України від 15
грудня 1999 р. Кабінет Міністрів України зобов’язаний забезпечити
належне виконання функцій центральних органів виконавчої влади, що
ліквідуються. Відповідно до зазначеного Указу Президента України Кабінет
Міністрів України своєю постановою від 4 квітня 2000 р. № 601 утворив у
складі Міністерства освіти і науки Державний департамент інтелектуальної
власності як урядовий орган державного управління.
Кабінет Міністрів України постановою від 20 червня 2000 р. № 997
затвердив Положення про Державний департамент інтелектуальної власності.
У своїй діяльності Департамент інтелектуальної власності керується
Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету
Міністрів України, цим Положенням та наказами Міністерства освіти і
науки.
Основними завданнями Департаменту інтелектуальної власності Положення
визначає:
участь у межах своєї компетенції у забезпеченні реалізації дер
жавної політики у сфері інтелектуальної власності;
прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних на
прямів розвитку у сфері інтелектуальної власності;
організаційне забезпечення охорони прав на об’єкти інтелекту
альної власності.
Відповідно до визначених Положенням завдань Департамент:
реалізує у межах своїх повноважень єдину економічну, фінан
сову, науково-технічну, інвестиційну, соціальну політику у сфері
інтелектуальної власності та розробок на основі результатів аналізу
діяльності державної системи охорони інтелектуальної власності,
пропозиції щодо її вдосконалення;
здійснює в межах, визначених Міністерством освіти і науки,
управління майном підприємств, установ та організацій, що нале
жать до сфери управління Міністерства;
забезпечує у межах своїх повноважень виконання актів законо
давства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією;
122
— розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства з пи
тань, що належать до його компетенції, вносить їх на розгляд
Міністра освіти і науки;
— забезпечує функціонування системи експертизи заявок на
об’єкти інтелектуальної власності;
бере участь у роботі з удосконалення системи обліку, звітності
і державної статистики в сфері інтелектуальної власності;
визначає порядок державної сертифікації діяльності в сфері
інтелектуальної власності;
здійснює державну реєстрацію та ведення державних реєстрів
щодо об’єктів інтелектуальної власності;
видає в установленому порядку охоронні документи на об’єкти
інтелектуальної власності;
здійснює реєстрацію договорів про передачу прав на об’єкти
інтелектуальної власності, що охороняються на території України, та
ліцензійних договорів;
координує діяльність щодо передачі прав на об’єкти інтелекту
альної власності, в тому числі створені повністю або частково за ра
хунок державного бюджету;
організовує розгляд заяв і скарг щодо видачі охоронних доку
ментів на об’єкти інтелектуальної власності, а також інших звернень
фізичних та юридичних осіб з питань інтелектуальної власності;
координує роботу з інформаційного забезпечення діяльності в
сфері інтелектуальної власності, здійснює нормативно-методичне
керівництво в цій сфері, забезпечує комплектування національного
фонду патентної документації;
вносить в установленому порядку до Міністерства освіти і на
уки пропозиції щодо участі України в роботі міжнародних ор
ганізацій з питань інтелектуальної власності, здійснює міжнародне
співробітництво та бере участь в підготовці та укладенні міжнарод
них угод з питань інтелектуальної власності;
організовує роботу з підготовки та перепідготовки спеціалістів
з питань інтелектуальної власності;
здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього
завдань.
123
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
Положенням визначено коло прав Департаменту. Він має право залучати
спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та
організацій (за погодженнями з їх керівниками) для розгляду питань, що
належать до його компетенції. Департамент здійснює контроль, проводить
перевірки та інспекції з питань, що належать до його компетенції. Як і
будь-яка фізична чи юридична особа Департамент має право одержувати
інформацію, необхідну йому для виконання покладених на нього завдань.
Департамент проводить в установленому порядку конференції, семінари,
наради з питань, що відносяться до його компетенції. Департамент
здійснює й інші повноваження, що визначаються законодавством України.
Свою діяльність Департамент здійснює в тісному співробітництві з іншими
органами державної виконавчої влади та управління, зокрема, з Радою з
питань науки та науково-технічної політики при Президентові України,
центральними та місцевими органами виконавчої влади, Національною
академією наук, іншими академіями наук, Радою міністрів Автономної
Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з
відповідними органами інших держав.
На чолі Департаменту стоїть голова, який призначається Кабінетом
Міністрів України. Він має трьох заступників, із яких один перший.
Заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом
Міністрів України за поданням Міністра освіти і науки, погодженим з
головою Департаменту.
Положення визначає коло повноважень та компетенцію Голови Департаменту.
В Департаменті може створюватися колегія у складі голови Департаменту,
його заступників (за посадою) та керівників структурних підрозділів
Департаменту. Персональний склад колегії затверджується Міністром освіти
і науки.
Департамент (далі — Установа) є юридичною особою, має самостійний
баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм
найменуванням.
Наказом Міністерства освіти і науки України на базі Державного агентства
з авторських і суміжних прав створено Державне підприємство «Українське
агентство з авторських і суміжних прав», яке підпорядковане Державному
департаменту інтелектуальної власності.
124
На базі Науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦПЕ) створено
Державне підприємство «Український інститут промислової власності», яке
також підпорядковане Державному департаменту інтелектуальної власності.
Ці дві структури є основними підрозділами Державного департаменту
інтелектуальної власності.
Третім підрозділом Департаменту інтелектуальної власності є навчальний
заклад — Інститут інтелектуальної власності і права, який утворено у
формі ЗАТ «Інститут інтелектуальної власності і права».
Як уже зазначалося, управління майновими правами суб’єктів права
інтелектуальної власності може здійснюватися також і громадськими
організаціями. Закон України «Про авторське право і суміжні права» в
редакції від 11 липня 2001 р. передбачає можливість колективного
управління майновими правами авторів, інших осіб, що мають авторське
право або суміжні права. Зазначені особи можуть доручати управління
своїми майновими правами на колективній основі організаціям, які не
мають права займатися комерційною діяльністю. Такі організації діють на
основі і в межах повноважень, що добровільно їм були передані авторами,
іншими особами, що мають авторське право або суміжні права. На
діяльність зазначених організацій не поширюється обмеження, передбачені
ан-тимонопольним законодавством.
Такі організації можуть утворюватися для управління певними категоріями
майнових прав певних категорій суб’єктів авторського права і (або)
суміжних прав або для управління різними майновими правами в інтересах
різних осіб, або однієї організації, категорій авторського права і (або)
суміжних прав.
Повноваження на колективне управління майновими правами передаються
авторами та їх правонаступниками, суб’єктами суміжних прав та їх
правонаступниками безпосередньо на основі письмових договорів.
На підставі письмових договорів здійснюється також представництво прав і
інтересів фізичних та юридичних осіб, що мають авторське право або
суміжні права, з іноземними організаціями. Ці ж організації здійснюють
ділові контакти іноземних авторів в Україні.
125
РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні
Договори про управління майновими правами на колективній основі можуть
передбачати право зазначених організацій укладати ліцензійні договори з
користувачами творів та об’єктів суміжних прав.
Користувачі творів та об’єктів суміжних прав договором зобов’язуються
надавати авторам та іншим особам, що мають авторське право, та суб’єктам
суміжних прав, їх представникам або організаціям, які управляють
майновими правами на колективній основі, точний перелік і програми
публічного використання творів, виконань, фонограм, програм мовлення і
забезпечувати їх завіреним звітом про одержані прибутки. Основним
обов’язком користувачів є своєчасна і в обумовленому розмірі виплата
винагороди.
Організаціям, які управляють майновими правами, Законом надано право
резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшла
їм від користувачів. Після закінчення трирічного строку з моменту
надходження на рахунок організації сум незапитаної винагороди ці суми
можуть бути використані для чергових виплат суб’єктам авторського права
і суміжних прав або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в
інтересах осіб, які мають авторське право і суміжні права.
Такими, що здійснюють управління інтелектуальною власністю, слід визнати
творчі спілки. Відповідно до Закону України «Про професійних творчих
працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р. творча спілка —
добровільне об’єднання професійних творчих працівників відповідного
фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване
членство і діє на підставі статуту. Вони можуть бути всеукраїнськими або
регіональними. В статуті творчої спілки визначаються цілі, завдання і
основні форми діяльності творчої спілки. Статут визначає також
структуру, порядок створення та компетенцію виборних органів творчої
спілки, строки та механізм здійснення їх повноважень.
Основними напрямами діяльності творчої спілки є: творча діяльність у
галузі культури і мистецтва; розвиток національної культури та
мистецтва, розроблення і втілення в життя культурно-мистецьких заходів,
організація творчих конкурсів, виставок, авторських вечорів, прем’єр,
фестивалів тощо. Творчі спілки зобов’язані також створювати належні
умови для творчої праці, організовувати підви-
126
щення професійного, наукового та загальнокультурного рівня членів
творчої спілки, виховувати творчу молодь, сприяти оволодінню нею
досягненнями національної та загальнолюдської культури.
Наведений перелік напрямів діяльності творчої спілки свідчить про те, що
зазначені напрями можуть бути наповнені різним змістом, який
визначається творчою спілкою. Іншими словами, творчі спілки визначають
характер і зміст напрямів розвитку культури і мистецтва. Саме в руках
творчих спілок знаходиться доля національної культури і мистецтва. Тому
їх впливом на цей величезний сектор суспільно-корисної діяльності не
варто нехтувати.
Творчі спілки насамперед зобов’язані сприяти відродженню, розвиткові та
популяризації народної творчості, творчому використанню народних
традицій у розвиткові національної культури і мистецтва. Творчі спілки
повинні турбуватися про збереження та збагачення історико-культурної
спадщини та довкілля, проведення масових культурно-просвітницьких
заходів. Одним із основних завдань творчих спілок є утвердження
демократичних, загальнолюдських цінностей.
Питання для контролю
Значення інтелектуальної діяльності та інтелектуальної влас
ності для соціально-економічного розвитку України.
Законодавство України про інтелектуальну власність.
Конституція України про інтелектуальну власність.
Державне управління інтелектуальною власністю.
127
Об’єкти права інтелектуальної власності
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
3.1. Об’єкти авторського права
У теорії цивільного права об’єктом права прийнято вважати те, з приводу
чого виникають права. Чинне цивільне законодавство до об’єктів цивільних
прав відносить речі, в тому числі гроші і цінні папери, інше майно, в
тому числі і майнові права, роботи та послуги, результати
інтелектуальної діяльності, службові та комерційні таємниці, особисті
немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.
З наведеного переліку об’єктів цивільного права зупинимося на
результатах інтелектуальної діяльності. Цим поняттям охоплюються
будь-які результати творчості. Об’єктом цивільного права може бути такий
результат інтелектуальної діяльності, який відповідно до чинного
законодавства об’єктом права інтелектуальної власності може бути і не
визнаний. Наприклад, заявка на певний результат науково-технічної
творчості подана до Установи. З тих чи інших причин заявлена пропозиція
правової охорони не одержала і, отже, об’єктом права інтелектуальної
власності не стала. Проте зазначена пропозиція залишається об’єктом
цивільного права.
Отже, поняття об’єкта цивільного права і поняття об’єкта права
інтелектуальної власності між собою істотно відрізняються. Об’єктом
цивільного права може бути будь-який результат інтелектуальної, творчої
діяльності, а об’єктом права інтелектуальної власності може бути тільки
той творчий результат, який відповідає вимогам чинного законодавства.
Поняття «результати інтелектуальної діяльності» охоплює собою ряд
конкретних результатів: твори у галузі науки, літератури і мис-
128
тецтва, об’єкти суміжних прав — винаходи, корисні моделі, промислові
зразки, селекційні досягнення, інформація, топографії інтегральних
мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, фірмові найменування, знаки
для товарів і послуг, зазначення походження товарів та інші результати
інтелектуальної діяльності, які можуть приносити користь людям.
Перераховані об’єкти уже є об’єктами правової охорони, оскільки вони
визнані державою такими. Але далеко не всі результати інтелектуальної
діяльності є об’єктами права інтелектуальної власності. Останніми можуть
бути лише ті результати, які одержали правову охорону.
Отже, слід відрізняти об’єкти цивільного права, об’єкти права
інтелектуальної власності і результати інтелектуальної діяльності.
Останнє поняття часто вживають у значенні об’єкта інтелектуальної
власності чи об’єкта правової охорони. Проте вище було показано, що це
різні поняття.
Слід виокремити такий результат інтелектуальної діяльності як відкриття.
Відкриття є встановлення закономірностей, властивостей і явищ
матеріального світу. Воно є вищим науковим досягненням, яке має велике
значення для всього людства. Тому відкриття не може бути об’єктом
будь-якого виключного права будь-якої особи чи держави. Особа чи держава
може лише закріпити за собою авторський чи державний пріоритет. Саме
відкриття стає надбанням людства і може бути використаним будь-ким без
будь-якого дозволу його автора чи авторів і без виплати будь-якої
винагороди.
У колишньому СРСР правовій охороні підлягав лише пріоритет у формі
диплома на відкриття. Диплом не закріплював ні за автором, ні за
державою ніяких виключних прав на відкриття. Разом з дипломом авторам
видавалась заохочувальна винагорода.
В Україні ставлення до відкриття двозначне. З одного боку, чинний
Цивільний кодекс та інші законодавчі акти визнає відкриття об’єктом
правової охорони. З другого боку, чинним законодавством України про
інтелектуальну власність відкриття не визнаються об’єктом правової
охорони. Але незалежно від цього відкриття були, є і будуть вищим
результатом наукової діяльності.
Об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і
мистецтва, виражені в будь-якій об’єктивній формі. Твір — це ре-
9 2-131
129
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
9*2-131
зультат творчої праці, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. При цьому
твір визнається об’єктом правової охорони незалежно від його
призначення, художнього рівня або достоїнства, а також змісту і способу
його вираження. Для надання правової охорони не має значення чи твір
опублікований чи ще не опублікований, — важливо, щоб він був виражений в
певній об’єктивній формі. Форма вираження твору може бути усна,
письмова, звуко- чи відеозапис, зображення, об’ємно-просторова тощо.
Розвиток науки і техніки породжує все нові форми вираження твору. Чинне
законодавство не містить повного переліку об’єктів авторського права,
оскільки життя у своєму розвитку може породжувати все нові й нові форми
об’єктивного вираження творчої діяльності людей.
Творчою діяльність прийнято вважати індивідуальну чи колективну
творчість професійних працівників, результатом якої є твір чи його
інтерпретація, що мають культурно-мистецьку цінність. (Закон України
«Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997
p.). З таким визначенням важко погодитися, адже об’єкт авторського права
може створити і не професійний працівник. Але для нас важливо відзначити
те, що об’єктом авторського права може бути твір або його інтерпретація.
Отже, об’єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише
той, який має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий характер;
б) вираження в будь-якій об’єктивній формі. Об’єктом авторського права
може бути лише твір, який є результатом творчої праці. Якщо якесь
творення не є результатом творчої праці, то така робота не може бути
визнана твором і, отже, об’єктом авторського права. Не вважається
об’єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на
друкарській машинці чи набір на комп’ютері чужого твору або навіть його
літературна обробка — редагування, коректура тощо).
Твір може бути виражений у будь-якій об’єктивній формі, але так, щоб
його можна було відтворювати, сприймати. Сама об’єктивна форма може бути
найрізноманітнішою (усною, письмовою) — ноти, креслення, схеми, запис на
платівку, магнітну плівку, фотографії тощо. Але задум письменника,
композитора чи будь-якого іншого автора, який уже склався в його
свідомості в закінчену певну форму,
130
образ, певне сполучення звуків, але ще не виражений у будь-якій
об’єктивній формі, не визнається об’єктом авторського права.
Твір як об’єкт авторського права втілений в певну матеріальну форму:
рукопис, ноти, скульптуру, картину тощо. Але авторське право на твір (як
нематеріальний об’єкт авторського права) не завжди співпадає з правом
власності на матеріальний носій, в який втілено твір. Тому не слід
підміняти твір як об’єкт авторського права рукописом, картиною,
примірником книги. На матеріальний носій, в який втілено твір, може
існувати окремо право власності, право користування (оренди) тощо, але
не авторське право. Між тим продаж своєї книги не позбавляє письменника
його авторського права.
Певна категорія творів не визнається об’єктами авторського права. Це
передусім офіційні документи (закони, постанови, судові рішення тощо), а
також їх офіційні переклади. Однак слід мати на увазі, що автори
проектів зазначених офіційних документів мають право авторства.
Не визнаються об’єктами авторського права офіційні символи і знаки
(прапори, герби, ордени і медалі, грошові знаки тощо), а також
повідомлення про новини дня або повідомлення про події, що мають
характер звичайної прес-інформащї. Не визнаються об’єктами авторського
права витвори народної творчості, а також результати, одержані з
допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду —
без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на
створення індивідуального твору.
Авторське право не поширюється на будь-яку ідею, процедуру, метод,
процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий
зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію,
звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені,
проілюстровані у творі тощо.
Види об’єктів авторського права. Значну групу об’єктів авторського права
складають літературні твори. Літературні твори в залежності від форми їх
вираження поділяються на письмові й усні. До усних творів можуть
відноситися виступи, лекції, доповіді, промови, проповіді та інші. Усна
форма твору ускладнює визначення його приналежності в разі порушення
авторських прав. Якщо хтось записав усний твір і потім почав його
використовувати як свій, то автору
131
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
треба буде довести, що це його твір. Тому в принципі усної форми
вираження твору краще уникати.
Літературні письмові твори поділяються на два основні види — художні і
наукові. До художніх творів відносяться романи, повісті, поезія, новели,
оповідання, ноти, інші белетристичні твори. До наукових — монографії,
підручники, навчальні посібники та інші наукові книги, брошури, статті.
До письмових творів відносяться також комп’ютерні програми. Безперечно,
до письмових наукових творів відносяться звіти про науково-дослідну
роботу та інші письмові твори будь-якого характеру.
До письмових творів слід віднести також твори будь-якого характеру
незалежно від їх цінності, жанру, призначення, зафіксовані на магнітному
носії. До письмових творів відносяться листи, щоденники, інтерв’ю, а
також твори, написані особливою математичною мовою (рівняння,
геометричні фігури тощо), мовою коду або спеціальною технічною мовою.
До письмових творів відносяться також музикальні твори незалежно від
жанру (гімни, хорові твори, пісні, оперети тощо), твори для одного
виконавця (соло), для виконання на кількох інструментах (соната, камерна
музика) або для виконання на багатьох інструментах (твори для оркестрів
і ансамблів) тощо.
Самостійним видом об’єктів авторського права, але в письмовій формі, є
різноманітні карти і технічні креслення тощо.
Об’єктами авторського права є переклад твору з однієї мови на іншу,
обробки, анотації, реферати, резюме, інсценізації, музичні аранжування
та інші переробки творів науки, літератури і мистецтва та обробки
фольклору (похідні твори) незалежно від того, чи є об’єктами авторського
права твори, на основі яких створені похідні твори, без заподіяння шкоди
охороні оригінальних творів, на яких вони засновані.
Об’єктами авторського права визнаються драматичні твори в усіх їх
жанрових різновидностях, методах сценічного втілення і формах
об’єктивного вираження. Драматичні твори — це літературні твори,
написані в діалогічній формі і призначені для виконання на сцені. Але
вони можуть бути опубліковані шляхом їх видання.
Значну групу об’єктів авторського права складають музичні твори
будь-якого жанру, художнього рівня, теми і композиції. Вони мо-
132
жуть бути призначені для виконання лише на музикальному інструменті або
на інструменті і голосом, з текстом і без тексту. Об’єктами авторського
права є також різні способи використання музичних творів. Це можуть бути
ноти або фонограми, відтворення, виконання, передача по радіо чи
телебаченню, інші форми публічного повідомлення, аранжування,
використання як фонової музики або як частини аудіовізуального твору.
Електронна сучасна музика також є об’єктом авторського права, але як
результат роботи конкретного автора.
Сценарні твори складають окрему групу об’єктів авторського права.
Зазначені твори стають об’єктом авторського права незалежно від того, чи
вони є результатом переробки чужого розповідного або драматичного твору,
чи є оригінальними. Специфіка цих творів полягає в тому, що вони
призначені для виконання на сцені. Цю групу складають багато видів
сценічних творів, кожний із яких має свою специфіку. Сценічні твори
реалізуються у формі аудіофільмів, спектаклів, масових видовищ.
Аудіовізуальні твори — кінофільми, теле- і відеофільми тощо, розраховані
на слухове і видове сприйняття. Це можуть бути фільми різного
призначення — художні, документальні, науково-популярні, навчальні,
розважальні, мультиплікаційні тощо. Вони можуть різнитися також і за
обсягом — повнометражні, короткометражні, багатосерійні. Аудіовізуальні
твори включають в себе слайдофільми, діафільми та інші кіно- і
телетвори.
Авторами аудіовізуальних творів можуть бути митці різних жанрів,
оскільки ці твори є поєднанням багатьох інших творів — сценарію, пісні,
музики, декорацій, ескізів, малюнків тощо. У створенні аудіовізуального
твору беруть участь сценаристи, художники, постановники, оператори,
режисери, артисти, композитори, диригенти та інші митці. Аудіовізуальний
твір може складатися як із уже готових творів, так і із замовлених
творів, які ще мають бути створені спеціально для фільму. Автор кожної
частини аудіовізуального твору зберігає авторське право на свою частину
і може її використовувати на свій розсуд незалежно від фільму.
Велику групу об’єктів авторського права складають різноманітні твори
образотворчого мистецтва. Ці твори мають свою характерну
133
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
особливість — у більшості випадків вони існують в одиничному примірнику
і тісно пов’язані з матеріальним носієм, в який вони втілені.
Образотворче мистецтво охоплює собою живопис, скульптуру і графіку.
Живопис — вид образотворчого мистецтва, твори якого створюються за
допомогою фарб, що наносяться на яку-небудь поверхню. Живопис є важливим
засобом художнього відображення і тлумачення дійсності.
Скульптура — вид образотворчого мистецтва, твори якого мають тримірну
форму і виконуються із твердих або пластичних матеріалів.
Графіка — вид образотворчого мистецтва, твори якого є поєднанням малюнка
і друкованого художнього зображення (гравюра, літографія).
Оскільки твір образотворчого мистецтва втілений в єдину матеріальну
форму, яка може бути власністю не автора, а іншої особи, в такому разі
буває важко відрізнити об’єкт авторського права від об’єкта права
власності. Власник має право на матеріальний носій, автор — на художній
зміст твору.
При цьому слід мати на увазі — об’єктом правової охорони є також ескізи,
окремі малюнки чи інші вираження підготовчої роботи митця. Часто вони є
також об’єктом цивільного обігу.
Твори декоративно-прикладного мистецтва — художні твори, які
використовуються в промисловості. Це сфера декоративного мистецтва, яке
має своїм призначенням прикрашення нашого побуту. Цей вид мистецтва
можна поділити на дві частини. Перша частина — створення художніх
виробів — різного роду прикраси, речі побуту тощо. Другу частину цього
виду мистецтва складають способи і форми прикрашення промислових виробів
— меблів, одягу, посуду тощо.
Декоративно-прикладне мистецтво близько примикає до дизайну. Дизайном є
різні види проектувальної діяльності, яка має метою формування
естетичних і функціональних якостей предметного середовища. У вузькому
значенні — це художнє конструювання. Якщо дизайн досягає рівня
мистецтва, то може бути об’єктом авторського права.
Сучасні технічні засоби фотографування зумовили виникнення досить
широкого кола фотографічних творів. Закон України «Про ав-
134
торське право і суміжні права» надання правової охорони творам
фотографії не обумовлює ніякими застереженнями. Правовій охороні
підлягають будь-які фотографії незалежно від достоїнства, жанру і
призначення.
Твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва.
Архітектура (зодчество) — це мистецтво проектування і будівництва споруд
різного призначення. Об’єктом правової охорони є як проектна
документація, так і її реалізація. Поняття «твори архітектури» охоплює
собою ескізи, фасади, перспективи, проекти забудови, малюнки, плани
озеленення, моделі, макети, а також самі будинки і споруди.
Твори містобудування — це теоретичні розробки і практика планування і
забудови міст та інших населених пунктів.
Об’єктом авторського права можуть бути твори садово-паркового мистецтва
— сади, парки та інші озеленювані території.
Окремим об’єктом авторського права є твори хореографії і пантоміми.
Зазначені твори призначаються для виконання на сцені. Хореографія в
сучасному значенні — мистецтво створення танцю. Це композиція рухів для
танцю на сцені або будь-яка інша об’єднана одним задумом система жестів,
створена для виконання.
Пантоміма — вид сценічного мистецтва, у творі якого основним засобом
створення художнього образу є пластика, жест, міміка виконавця. Це
виконання твору, почуття і драматичні дії якого доносяться до глядача
засобами жестів, пози, міміки без використання слів. Пантоміма
сприймається тільки зором, а не слухом. Твори хореографії і пантоміми
охороняються з моменту їх обнародування.
Різного роду карти — географічні, геологічні, політичні, фізичні,
кліматичні та інші також складають групу об’єктів авторського права. Всі
карти є результатом творчої діяльності.
Об’єктами авторського права Закон визнає різного роду збірники творів,
збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники
звичайних даних, включаючи бази даних, інші складені твори за умови, що
вони є результатом творчої праці по добору, координації або
упорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до
них.
135
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
Автори творів, включених до складених творів, мають право
використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не
передбачено авторським договором.
Окремим об’єктом авторського права є колективний твір, тобто такий, що
створюється колективно. До них відносяться енциклопедії та
енциклопедичні словники, фільми, періодичні збірники і збірники, що
продовжуються, збірники наукових праць, газети, журнали та інші
періодичні видання. Особи, що організовують створення колективних
творів, не визнаються авторами цих творів. Проте їм належать виключні
права на використання таких творів у цілому. Видавець має право при
будь-якому використанні такого твору зазначати своє найменування або
вимагати такого зазначення.
Автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на
використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не
передбачено договором на створення такого твору.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» визнає об’єктами
авторського права тексти перекладів для дублювання, озвучення,
субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних
творів.
Правовій охороні підлягає база даних. Це об’єктивна форма подання і
організації даних (статей, розрахунків тощо), систематизованих таким
чином, щоб ці дані могли бути знайдені і опрацьовані за допомогою
комп’ютера. Творчий характер цього об’єкта проявляється в особливому
підборі і організації даних, незалежно від того, чи є ці дані об’єктами
авторського права.
3.2. Об’єкти суміжних прав
У чинному законодавстві України про інтелектуальну власність з’явилося
нове поняття — суміжні права. Зокрема, Закон України «Про авторське
право і суміжні права» містить розділ III, який так і називається
«Суміжні права». Слід зазначити, що до прийняття цього Закону цивільне
законодавство України не передбачало правової охорони суміжних прав.
Суміжні права безпосередньо пов’язані з авторськими правами, саме тому
вони називаються суміжними і охороняються одним Зако-
136
ном. Особливістю суміжних прав є те, що вони грунтуються на
використанні, як правило, чужих авторських прав. Суміжні права
випливають із творчої діяльності з реалізації, інтерпретації,
використання уже обнародуваних творів літератури і мистецтва. Наприклад,
поет написав слова пісні, композитор написав музику до цієї пісні. Але
пісня може бути донесена до слухачів (споживачів) тільки певним
виконавцем — співаком. Творчість співака є суміжною творчою діяльністю з
реалізації самої пісні. Це не просто використання чужого твору, а саме
його реалізація, може бути інтерпретація, подання тощо. Із цієї творчої
діяльності випливає право співака на власне виконання пісні, яке
одержало назву суміжного права.
Суміжні права останнім часом набули прискореного розвитку. Сучасні
технічні засоби надають можливість певним чином фіксувати виконання
будь-якого виконавця (артиста, диригента, клоуна тощо) і в такий спосіб
вилучати доходи з чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти і
запроваджено охорону суміжних прав.
Під суміжними правами Закон розуміє права виконавців, виробників
фонограм, виробників відеограм і організацій мовлення. Отже, цим
поняттям охоплюється чотири групи прав: а) права виконавців; б) права
виробників фонограм; в) права виробників відеограм; г) права організацій
мовлення. То постає запитання — права на що. Іншими словами, що є
об’єктом суміжних прав. Об’єктами суміжних прав Закон визначає
виконання, запис, фонограму, відеограму і програму теле- чи
радіомовлення. Виконанням визнається здійснення чужого твору фізичною
особою. Це може бути гра артиста на сцені чи в кіно, гра музиканта, спів
співака, танець танцюриста, декламація декламатора, управління диригента
оркестром або будь-який інший спосіб виконання твору літератури чи
мистецтва.
Надання правової охорони об’єкту суміжних прав не потребує виконання
будь-яких формальностей. Проте виробники фонограм, виробники відеограм і
виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках
фонограм та відеограм або їх упаковках використовувати знак охорони
суміжних прав. Цей знак складається з латинської літери Р в колі — ®,
імені (назви) особи, якій належить суміжне право, і зазначення року
першої публікації фонограми (відеограми).
137
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
Об’єктом правової охорони виконання стає, коли воно здійснюється
будь-якою особою — професіоналом чи любителем, якщо ця особа виконує
роль, співає, грає на музичному інструменті чи будь-яким іншим способом
виконує твір літератури і мистецтва.
Виконання стає об’єктом правової охорони лише за певних умов: якщо воно
вперше виконано на території України; виконання зафіксоване на фонограмі
(відеограмі), що охороняється в Україні; виконання не зафіксоване на
фонограмі (відеограмі), але воно включено у передачу організації
мовлення, передачі яких охороняються в Україні.
Фонограма (відеограма) стає об’єктом правової охорони за таких умов:
виробник є громадянином України або юридичною особою з
офіційним місцем знаходження на території України;
фонограму (відеограму) вперше опубліковано на території Ук
раїни або опубліковано на території України протягом ЗО днів від дня
її першої публікації в іншій державі.
Об’єктом прав організацій мовлення є їх програми. Поняття «програма»
включає в себе будь-які передачі організацій мовлення. Зазначені
програми стають об’єктом правової охорони за умов: а) організації
мовлення мають офіційне місцезнаходження на території України; б)
передачі здійснюються з передавачів, розташованих на території України.
3.3. Об’єкти промислової власності
Об’єкти винаходів
Основними об’єктами промислової власності, як уже зазначалося, є
результати винахідництва та промислові зразки. Винахідництво — один із
найбільш поширених і масових видів творчості, який практично доступний
кожному. Інша справа, що здатність до винахідництва в одних більша, в
інших — менша. Країни з високороз-виненою економікою відзначаються
високою винахідницькою активністю. Насамперед це стосується досить
досконалої системи правового регулювання відносин у сфері
науково-технічної творчості. Саме тому винахідництву, в тому числі
правовому регулюванню
138
відносин, які складаються у сфері створення і використання винаходів, в
усіх країнах приділяється значна увага. У нашій державі винахідницька
діяльність регулюється Законом України «Про охорону прав на винаходи і
корисні моделі» в редакції від 1 червня 2000 р. із змінами і
доповненнями від 21 грудня 2000 р.
При цьому варто зробити таке застереження: закони України про промислову
власність регулюють не творчу діяльність із створення винаходів чи інших
об’єктів промислової власності, а суспільні відносини, що складаються в
процесі створення, виявлення, оформлення, використання і охорони
результатів науково-технічної творчості. Слід пам’ятати, що сама
творчість будь-якому регулюванню не підлягає, але право може створювати
сприятливі умови для успішної творчості, або навпаки, створювати
несприятливі умови, за яких винахідництво буде розвиватися мляво або
зовсім не буде розвиватися. Щоправда, винахідництво — така властивість
людини, без якої вона існувати не може. Винахідництво розвивається за
будь-яких умов, але, зрозуміло, за сприятливих — краще, за несприятливих
— гірше.
Якою мірою на цей процес впливає законодавство України про промислову
власність, покаже практика його застосування. Поки що вона не досить
впливова.
Новим у законодавстві про промислову власність є введення до кола
результатів технічної творчості такого об’єкта як корисна модель.
Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають відповідати винахід,
корисна модель і промисловий зразок. На підставі цих вимог можна дати
визначення цих об’єктів.
Винахід — це технологічне (технічне) вирішення в будь-якій галузі
суспільно-корисної діяльності, яке відповідає вимогам патентоздат-ності,
тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання.
Отже, законодавство не обмежує поле винахідницької діяльності певною
технологічною галуззю.
Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий, має
винахідницький рівень і відповідає промисловій придатності.
Винахід є новим, якщо його сутність не відома з рівня техніки. Такий
рівень стосовно заявленої пропозиції визнається за всіма вида-
139
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
ми інформації, загальнодоступними в Україні та за кордоном до дати
пріоритету винаходу. Це означає, що до дати пріоритету заявки сутність
цього або тотожного рішення не була розкрита ні в Україні, ні за
кордоном для невизначеного кола осіб настільки, що стало можливим його
використання. Бувають випадки, коли новатор самостійно знаходить
вирішення певної задачі. Між тим, виявляється, що таку задачу вже
вирішено, але відомості про це не дійшли до винахідника. Винахід повинен
давати нове технічне рішення, не відоме сучасному рівню техніки. Тому не
може бути визнана винаходом пропозиція, описана у вітчизняній чи
зарубіжній літературі або впроваджена у виробництво в Україні чи за її
межами.
Не визнається винаходом пропозиція, на яку уже подано заявку або видано
авторське свідоцтво чи патент. Причому не має значення, де видано
авторське свідоцтво чи патент — в Україні чи за кордоном. Новизна
пропозиції втрачається, коли відомості про її сутність розголошені іншим
шляхом до її заявки і роблять можливим її використання третіми особами.
Тому автор пропозиції, що може бути визнана винаходом, а також інші
особи, що мають відношення до пропозиції, повинні уникати будь-якого
розголошення змісту пропозиції до її заявки. Це має значення не лише для
автора, а й для держави. У разі розголошення суті пропозиції до її
заявки, хоча б і самим автором, останній втрачає право на одержання
охоронного документа, оскільки держава не може гарантувати охорону такої
пропозиції. У цьому випадку втрачається можливість патентування
пропозиції за кордоном і вона може бути використана іноземними особами
без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за її використання.
Проте з цього загального правила Законом встановлено важливий виняток.
Якщо сам винахідник чи особа, яка одержала інформацію про винахід від
винахідника прямо чи опосередковано, розкриють цю інформацію, але не
раніше як за 12 місяців до дати подання заявки, то таке розкриття
інформації про винахід не впливає на визнання його патентоздатності.
Тобто новизна пропозиції не втрачається.
Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця його сутність не
випливає з рівня техніки. Винахідницький рівень свідчить передусім про
творчий характер пропозиції. Хоча в Законі
140
про це прямо не йдеться, але це випливає з його змісту. Винахід — це
винайдення, відшукання рішення, якого фахівець не знає. Це рішення
істотно відрізняється від подібних відомих рішень (прототипів) такими
ознаками чи перевагами, що роблять доцільним його використання.
Винахідництво — це творчий пошук, створення нового пристрою, технології,
матеріалу тощо. Саме про це йдеться в Законі: право авторства на винахід
належить громадянинові, який створив винахід. Тому не вважається
винаходом запозичення відомого рішення, перенесення і використання
позитивного досвіду, хоча ці заходи можуть бути дуже ефективними. У них
немає творчого процесу, самого винахідництва. Проте одного творчого
характеру для визнання за пропозицією винахідницького рівня ще не
достатньо. Може мати місце творчість, а підстав для визнання її
результатів винаходом не буде. Пропозиція має творчий характер, але не
відповідає вимогам патентоздатності. Вона визнається такою, що має
винахідницький рівень, якщо порівняно з рішеннями, відомими в науці й
техніці на дату пріоритету, пропозиція характеризується новою якістю,
перевагами, які позитивно відрізняють її від відомих рішень.
Винахідницьким рівнем відзначаються, зокрема, пропозиції, які
відкривають нові галузі техніки, нові напрями у суспільному виробництві,
у медицині, сільському господарстві або створюють нові види цінних
матеріалів, машин, виробів, ліків тощо. Винахідницьким рівнем
відзначаються пропозиції, які істотно поліпшують умови і безпеку праці,
а також саму продукцію, вироблену на основі даної пропозиції.
Винахід є придатним для використання. В Законі мовиться про промислове
використання, але з подальшого тексту випливає, що використання може
мати місце не тільки в промисловості, айв сільському господарстві, в
системі охорони здоров’я, оборони, транспорту та інших галузях народного
господарства. У цій нормі Закону (п. 1 ст. 7) йдеться про два аспекти
поняття «промислова придатність»: а) галузі застосування винаходу; б)
технічна можливість використання винаходу. Інколи надходять пропозиції,
які за своїми параметрами відповідають умовам патентоздатності, але вони
в сучасних умовах, наприклад, ще не можуть бути використані в
суспільному виробництві — немає відповідного устаткування, матеріалів
тощо.
141
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
Із Закону випливає, що пропозиція може бути використана у будь-якій
галузі практичної діяльності людини, суспільства, держави, не
забороненій чинним законодавством. Це може бути діяльність наукова і
господарська, культурно-освітня і лікувальна тощо. Не обмежується
використання винаходу формами власності і господарювання. Винахід може
бути використаний як державними, кооперативними, акціонерними, так й
іншими підприємствами, організаціями і установами. Може
використовуватися для власних потреб, а також за кордоном шляхом продажу
ліцензій тощо.
У цій нормі Закону наголошується й така ознака винаходу як технічна
можливість його застосування на практиці, тобто пропозиція має бути
придатною для відтворення, повторення і тиражування як у даний час, так
і в майбутньому. Отже, винаходом визнається і пропозиція, яка може бути
використана за умови появи технічної можливості у майбутньому.
Ця вимога щодо винаходу також вказує — розв’язання практичної задачі
здійснюється технічними засобами. Такий висновок випливає з двох
попередніх вимог, які визначаються рівнем техніки. Крім того, ця вимога
передбачає ще одну якісну ознаку винаходу — його позитивний ефект. Якщо
некорисні пропозиції в принципі можуть бути визнані винаходами, то
розумна людина їх просто не використовуватиме. Отже, здатність до
промислового використання означає і корисність винаходу. Щоправда, це
інколи буває важко визначити. У сучасних умовах пропозиція може бути
визнана некорисною, а в майбутньому ця сама пропозиція може дати значний
прибуток. Такі факти в історії техніки непоодинокі.
Корисність пропозиції може виявитися у найрізноманітніших формах і
способах. Вона може давати певний економічний ефект, поліпшувати умови і
безпеку праці, якість продукції, зменшувати витрати енергії і
матеріалів, негативний вплив на навколишнє середовище.
Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» визначає в
ст. 6 п. 2 об’єкти винаходу. Ними можуть бути:
продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура
клітин рослин і тварин тощо;
спосіб;
142
— застосування раніше відомого продукту чи способу за новим
призначенням.
Отже, поняття «винахід» є об’єктом цивільного права, права
інтелектуальної власності, результатом інтелектуальної діяльності. В
свою чергу винахід, як результат технічної творчості, може стосуватися
різних сфер діяльності людини. Але всі вони згруповані в дві групи: в
продукти або способи. В даному разі результатом винахідницької
діяльності є об’єкт у вигляді продукту або способу. Третій об’єкт
винаходу, власне кажучи, не є новим об’єктом, а використанням уже
відомого об’єкта за новим призначенням.
Об’єктами винаходу не можуть бути, тобто винахідницькі рішення не можуть
стосуватися: відкриттів, наукових теорій та математичних методів;
методів організації та управління господарством; планів; умовних
позначень, розкладів, правил; методів виконання розумових операцій;
комп’ютерних програм; результатів художнього конструювання; топологій
інтегральних мікросхем; сортів рослин і порід тварин.
Перераховані об’єкти не можуть визнаватися винаходами або в силу своїх
специфічних особливостей, або тому, що деякі з них є об’єктами інших
результатів інтелектуальної діяльності, наприклад, програми для
комп’ютерів, результати художнього конструювання, топології інтегральних
мікросхем, сорти рослин і породи тварин.
Крім того, правова охорона не надається пропозиції, що суперечить
суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та не відповідає
умовам патентоздатності.
Першим об’єктом винаходу серед продуктів названо «пристрій». До
пристроїв як об’єктів винаходу (корисних моделей) належать машини,
механізми, прилади тощо. Для характеристики «пристрою» використовуються
такі ознаки: наявність конструктивного елементу чи конструктивних
елементів; наявність зв’язків між ними; взаємне розташування елементів;
форма виконання елементу (елементів) або пристрою в цілому; форма
виконання зв’язків між елементами; параметри та інші характеристики
елемента (елементів) та їх взаємозв’язок; матеріали, з якого виготовлено
елемент (елементи), або пристрій в цілому, середовище, що виконує
функцію елемента. Іншими
143
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
словами, в заявці має бути дана повна характеристика пристрою, який
заявляється як винахід.
Поняттям «продукт» охоплюється також і «речовина». Термін «речовина»
охоплює собою індивідуальні хімічні сполуки, до яких також умовно
відносяться високомолекулярні сполуки та об’єкти генетичної інженерії
(плазміди, вектори, рекомбінантні молекули нуклеїнових кислот);
композиції (сполуки, суміші, розчини, сплави тощо) та продукти ядерного
перетворення.
Індивідуальні хімічні сполуки характеризуються якісним складом (атоми
певних елементів), кількісним складом (число атомів кожного елемента), а
також зв’язком між атомами, їх взаємним розташуванням у молекулі,
вираженим хімічною формулою (для низькомолекулярних сполук) чи
кристалічною решіткою.
Для високомолекулярних сполук зазначаються — хімічний склад і структура
однієї ланки макромолекули, структура макромолекули в цілому (лінійна,
розгалужена), періодичність ланок, молекулярна маса, молекулярно-масовий
розподіл, геометрія і стереометрія макромолекули, її кінцеві та бокові
групи.
Для індивідуальних сполук з невизначеною структурою, таких як
антибіотики, нативні ферменти, моноклональні антитіла, об’єкти
генетичної інженерії (плазміди, вектори, рекомбінантні молекули
нуклеїнових кислот) зазначаються фізико-хімічні та інші характеристики,
в тому числі ознаки способу одержання, що дають змогу їх ідентифікувати.
Композиції характеризуються якісним (інгредієнти) і кількісним (вміст
інгредієнтів) складом; структурою композиції та структурою інгредієнтів.
Речовини, одержані шляхом ядерного перетворення, характеризуються
якісним (ізотопним) складом елементів, кількісним складом (числом
протонів та нейтронів). Крім цього, повинні бути зазначені основні
ядерні характеристики: періоди піврозпаду, тип та енергія випромінювання
(для радіоактивних ізотопів).
Речовини невизначеного складу характеризуються фізико-хіміч-ними,
фізичними і утилітарними показниками та ознаками способу одержання.
144
Об’єктами винаходу є також індивідуальні штами і консорціуми
мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин.
До індивідуальних штамів належать штами традиційних мікроорганізмів
(мікроплазми, актиноміцети, мікроскопічні гриби, дріжджі); штами
організмів, які підпадають під визначення «мікроорганізми» (найпростіші,
мікроскопічні водорості, мікроскопічні лишайники, мікроскопічні
безхребетні тварини); штами гібридних мікроорганізмів; штами
рекомбінантні, які несуть рекомбінантні ДНК (РНК); неклітинні структури
(віруси, фаги); соматичні клітини рослин, які культивуються;
культивовані соматичні структури мікроскопічних грибів; соматичні
клітини безхребетних та хребетних тварин, які культивуються; гібридні
соматичні клітини рослин або тварин, які культивуються; гібридоми;
рекомбінантні соматичні культивовані клітини рослин або тварин, що
несуть рекомбінантні ДНК (РНК).
До консорціумів мікроорганізмів належать змішані штами мікроорганізмів
та асоціації мікроорганізмів.
До способів як об’єктів винаходів належать процеси виконання дій над
матеріальним об’єктом (об’єктами) за допомогою матеріальних об’єктів.
Отже, спосіб як об’єкт винаходу, характеризується тим, що це дії лише
над матеріальними об’єктами (сировиною, заготовкою тощо). Інколи
пропозиція, заявлена як спосіб, потребує посилання на використовуваний
для цього пристрій, у такому разі слід наводити лише такі
характеристики, які при взаємодії обумовлюють одержання потрібного
технічного результату і достатні лише для ідентифікації
використовуваного пристрою і його відмінності від інших.
Нова редакція Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні
моделі» ввела ще один об’єкт винаходу — застосування раніше відомого
продукту за новим призначенням.
Зазначений об’єкт характеризується тим, що в його описі повинні бути
вказані конкретний продукт чи спосіб, які можуть використовуватися за
новим призначенням. У характеристиці цього об’єкта винаходу повинні бути
відображені три характерні ознаки:
— конкретний продукт чи спосіб, який пропонується використати за новим
призначенням;
10 2-131
145
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
за яким призначенням застосовувався даний конкретний про
дукт чи спосіб;
у чому полягає нове призначення продукту чи способу;
позитивні відмінності використання продукту чи способу за
новим призначенням.
Якщо ж винахід відноситься до застосування раніше відомих речовин,
штамів мікроорганізмів за новим призначенням, в описі повинно бути
вказано це призначення.
Об’єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою, яке
повинно характеризуватися явно вираженими просторовими формами. Така
форма повинна характеризуватися не лише наявністю елементів і зв’язків
між ними, але й формою виконання цих елементів, їх певним взаємним
розташуванням. Якщо винахід містить сутність заявленої пропозиції, то
корисна модель — викладення цієї сутності в просторі. Корисна модель
може стосуватися лише пристрою. Якщо порівняти корисну модель з
промисловим зразком, то не важко помітити, що промисловий зразок є
зовнішня форма промислового виробу (пристрою). Корисна модель — це
внутрішнє розташування елементів, з яких складається сам пристрій, та
зв’язок між ними. Так, наприклад, двигуни внутрішнього згорання можуть
бути багатьох різноманітних форм, але за своєю сутністю вони однакові, а
їх внутрішні побудови то і є корисні моделі.
Корисна модель — це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає
умовам патентоздатності, тобто є новим і промислово придатним.
Корисна модель визнається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки.
Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у
світі до дати подання заявки. На новизну корисної моделі також не
впливає розкриття інформації про неї протягом 12 місяців до подання
заявки до Установи.
Винаходи і корисні моделі — близькі між собою результати технічної
творчості. Вони мають відповідати таким умовам патентоздатності, як
умови світової новизни і промислової придатності. Проте до корисної
моделі не висувається умова винахідницького рівня. Принципова
відмінність між ними полягає саме в об’єкті — до винаходів належать
продукти, способи і використання відомих рішень за
новим призначенням. До корисних моделей — конструктивне виконання
пристрою.
Відповідно до згадуваних Правил складання та подання заявки на видачу
патенту України на винахід і корисну модель (п. 11) до пристроїв як
об’єктів винаходів належать машини, механізми, прилади тощо. Об’єктом
корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою, яке повинно
мати явно виражені просторові форми, тобто характеризуватися не лише
наявністю елементів і зв’язків між ними, але й формою виконання цих
елементів, їхнім певним взаємним розташуванням. Сутність корисної моделі
полягає саме в оригінальній компоновці пристрою. Якщо винахід має певну
перевагу перед відомим прототипом своїм змістом, новим принциповим
рішенням, то корисна модель — новою компоновкою елементів пристрою. Таке
рішення тому і називається «корисна модель» певного пристрою, тобто нове
розташування елементів пристрою.
Об’єкти промислових зразків
Промисловий зразок — це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає
його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом.
Суспільні відносини, що складаються у процесі створення і використання
промислового зразка, регулюються Законом України «Про охорону прав на
промислові зразки» від 15 грудня 1993 p., із змінами і доповненнями,
внесеними Законом України від 21 грудня 2000 р. (далі — Закон про
промислові зразки). Промисловий зразок відповідає умовам
патентоздатності, якщо він новий і промислово придатний. Він визнається
новим, коли сукупність його суттєвих ознак не стала загальновідомою у
світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет,
до дати її пріоритету. На визнання промислового зразка не впливає
розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від
автора прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом шести місяців
до дати подання заявки.
При встановленні новизни промислового зразка до уваги береться зміст
усіх заявок, що раніше надійшли до Установи.
Промисловий зразок визнається промислово придатним, якщо його можна
використати в промисловості або в будь-якій іншій
146
Ю’2-131
147
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
сфері доцільної суспільно-корисної діяльності. При цьому мається на
увазі і придатність промислового зразка до багаторазового відтворення.
Відповідно до Закону про промислові зразки об’єктом промислового зразка
може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що
визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для
задоволення естетичних та ергономічних потреб.
Заявлятися може декілька варіантів промислового зразка. В такому разі
зазначаються його варіанти.
Відповідно до Закону про промислові зразки його дія не поширюється на
об’єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові,
гідротехнічні та інші стаціонарні споруди, друковану продукцію як таку,
об’єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм
речовин тощо. Крім цього, промисловим зразком не може бути визнана
пропозиція, яка за своїм змістом суперечить суспільним інтересам,
принципам гуманності і моралі. До цієї категорії слід віднести вироби,
що суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі як за
своїм основним призначенням (наприклад, знаряддя катування), так і за
своїм зовнішнім оформленням (наприклад, малюнки або написи
порнографічного або образливого характеру).
Відповідно до Закону про промислові зразки об’єктом промислового зразка
може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання. Під формою
прийнято розуміти зовнішній контур, вид промислового виробу. Малюнок
(рисунок) — зображення, контур на площині, який виконується за допомогою
контурних ліній, штрихів, світло-тіньових плям в одному або в декількох
кольорах переважно на папері, тканині та інших матеріалах. Найбільш
загальною вимогою є те, що художньо-конструктивне рішення виробу має
визначати його зовнішню форму. Проте зазначене рішення стосується не
тільки форми виробу в точному значенні цього слова, а й малюнка,
розфарбування або їх поєднання. Так, відповідно до Правил складання та
подання заявки на видачу патенту України на промисловий зразок від 13
лютого 1995 р. (п. 1.2) промислові зразки можуть бути об’ємними (моделі
— форма), площинними (малюнки) або комбінованими.
148
Об’ємні промислові зразки являють собою композицію, в основу якої
покладена об’ємно-просторова структура, наприклад, зовнішній вигляд
меблів, будь-яких машин, люстри тощо.
Площинні промислові зразки являють собою композицію, в основу якої
покладено лінійно-графічне співвідношення елементів, яке не може бути
сприйнято візуально як об’ємне, наприклад, зовнішній вигляд килима,
хустки, тканини тощо.
Комбіновані промислові зразки характеризуються загальними ознаками,
властивими об’ємним і площинним зразкам, наприклад, зовнішній вигляд
інформаційного табло, виставочної конструкції композиції, будівельної
оздоблювальної плитки тощо.
Розрізняють однооб’єктні промислові зразки і багатооб’єктні. До перших
відносяться площинні двомірні — промисловий малюнок — зображення,
виконане за допомогою графічних засобів (наприклад, малюнок декоративної
тканини, килима тощо); об’ємні тримірні (закінчений промисловий виріб —
машина, прилад); об’ємні тримірні, які є частиною виробу, якщо вона
призначена для використання з низкою виробів і має самостійну завершену
композицію, наприклад, фара, різноманітні ручки).
До багатооб’єктних промислових зразків відносяться: набори виробів,
тобто сукупність предметів одного призначення, які в сукупності
складають єдине ціле (наприклад, набір (комплект) інструментів).
Комплект виробів — повний набір яких-небудь предметів, які в сукупності
складають ціле (наприклад, комплект білизни, комплект частин машини).
Гарнітур — повний набір, комплект предметів, які служать певній меті
(наприклад, гарнітур меблів, гарнітур білизни). Сервіз — повний набір
столової або чайної посуди з єдиним художнім оформленням, розрахований
на певну кількість людей. Інтер’єр — архітектурно і художньо оформлене
внутрішнє приміщення, внутрішній простір різних приміщень, архітектурних
споруд, а також підйомно-транспортних машин і транспортних засобів
(наприклад, кабіни, салони, каюти, рубки тощо).
Варіанти виробів — художньо-конструкторські рішення одного і того ж
виробу, які розрізняються сукупністю суттєвих ознак, що визначають
однакові естетичні і ергономічні особливості виробу.
149
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
Об’єкти топографій інтегральних мікросхем
Інтегральна мікросхема — мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної
форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і
з’єднання якого неподільно сформовані в об’ємі і (або) на поверхні
матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його
виготовлення.
Топографія інтегральної мікросхеми — зафіксоване на матеріальному носії
просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної
мікросхеми та з’єднань між ними.
Об’єктом правової охорони є саме топографія інтегральної мікросхеми.
Вона характеризується такими ознаками:
топографія зафіксована на матеріальному носії;
такий матеріальний носій може бути в об’ємі і (або) на поверхні
матеріалу;
вона складається з елементів і з’єднань між ними;
ці елементи з’єднані між собою неподільно.
Топографія інтегральної мікросхеми відповідає умовам охороно-здатності,
якщо вона є оригінальною. Вона визнається такою, якщо не створена шляхом
прямого відтворення (копіювання) іншої топографії інтегральної
мікросхеми, має відмінності, що надають їй нові властивості.
Топографія інтегральної мікросхеми визнається оригінальною (новою), якщо
вона не була відома в галузі мікроелектроніки до дати подання заявки на
неї або до дати її першого використання. На визнання топографії
інтегральної мікросхеми оригінальною не впливає розкриття інформації про
неї автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано
таку інформацію, якщо строк від дати розкриття інформації до дати
подання до Установи заявки на реєстрацію цієї топографії інтегральної
мікросхеми не перевищує двох років. Не може стати об’єктом правової
охорони топографія інтегральної мікросхеми, заявка на реєстрацію якої
подана пізніше ніж через два роки від дати її першого використання.
150
3.4. Об’єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту,
товарів і послуг
Фірмові найменування
Чинне законодавство України про інтелектуальну власність поки що не має
законодавчого акта, призначеного для здійснення правової охорони
фірмових найменувань. Об’єктом фірмового найменування є назва, або ім’я,
під яким підприємець виступає в цивільному обороті. Зазначена назва
підприємства чи ім’я підприємця мають своєю основною функцією
індивідуалізацію даної особи в числі інших учасників цивільного обороту.
Отже, основним призначенням фірмового найменування (фірми) є
індивідуалізація окремих учасників цивільного обороту.
Назва підприємства або ім’я підприємця (власника) як об’єкт правової
охорони має відповідати певним вимогам, які виробилися в практиці. В
основі цього об’єкта (назви чи імені) має лежати принцип істинності
фірми. Це означає, що найменування фірми повинно містити в собі
вказівку, яка повинна відповідати дійсності, на організаційно-правову
форму підприємства (казенне підприємство, товариство з обмеженою
відповідальністю, відкрите акціонерне товариство тощо). Найменування
повинно відображати тип підприємства —державне, комунальне, приватне, а
також профіль його діяльності (виробниче, науково-виробниче, наукове,
комерційне тощо).
У найменування фірми не повинні включатися позначення, які здатні ввести
в оману. Так, наприклад, власник приватного підприємства не повинен
включати у фірмове найменування таке позначення, яке асоціюється в
клієнтів з державною належністю підприємства.
Фірмове найменування може досить ефективно виконувати свою функцію, якщо
воно має такі відрізняльні ознаки, які здатні чітко відокремлювати дане
підприємство від інших подібних. У цій ознаці реалізується ще один
принцип, а саме принцип виключності. Це означає, що фірмове найменування
має бути новим і чітко відрізнятися від подібних, що уже
використовуються. За певних умов допускається використання одного і того
ж фірмового найменування. Наприклад, підприємства належать до різних
організаційно-правових
151
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
форм, які відображені у фірмовому найменуванні, підприємства діють у
різних ділових сферах або територіально розмежовані.
Принцип виключності фірми передбачає також вимогу, відповідно до якої
фірмове найменування не повинно співпадати з товарними знаками і
зазначеннями походження товарів, які належать третім особам.
Фірмове найменування повинно бути стабільним (незмінним) протягом
тривалого часу, поки діє підприємство. В іншому разі не буде досягнута
необхідна індивідуалізація. Це принцип постійності фірми. Остання має
бути заінтересована в незмінності свого фірмового найменування, адже
фірмове найменування є уособленням ділової репутації підприємства. При
цьому слід мати на увазі, що чинність фірмового найменування не може
бути обмежена будь-яким строком.
Зазначені принципи фірмового найменування зумовлюють його структуру.
Словесне позначення, яке має стати фірмовим найменуванням, складається
за певними правилами. Основну його частину прийнято називати корпусом,
іншу частину — додатком. Корпус фірмового найменування є обов’язковою
частиною фірми і містить вказівку на організаційно-правову форму
підприємства, його тип і предмет діяльності, а в деяких випадках — й на
інші характеристики. Так, наприклад, найменування акціонерного
товариства обов’язково повинно містити вказівку про те, що дане
товариство є акціонерним. Товариство, засноване на державній власності,
повинно містити вказівку про його державну приналежність.
До корпусу фірмового найменування додається допоміжна частина, елементи
якої поділяються на обов’язкові і факультативні. Обов’язкова частина є
спеціальною назвою підприємства, це його номер або інше позначення,
необхідне для відрізнення одних підприємств від інших. Це можуть бути
різноманітні умовні позначення у вигляді оригінальних слів («Ватра»,
«Оболонь», «Славутич»), власних імен («Максим»), географічних назв
(«Донбас», «Дніпро») тощо.
До факультативних додатків відносяться додатки, які можуть включатися у
фірмове найменування за бажанням підприємця. Це можуть бути додатки типу
вказівок «універсальний», «спеціальний»,
152
«центральний» тощо. Такими додатками можуть бути скорочені найменування
фірми або абревіатури — ХТЗ, КРАЗ, ЦУМ або «Дор-маш», «Південмаш»,
«Мотор-Січ» тощо. Проте всі ці елементи, як і елементи корпусу, повинні
відповідати дійсності і не вводити в оману споживачів та інших учасників
цивільного обороту.
Найменування фірми повинно бути виражено державною мовою. Якщо в
найменуванні використовується іноземне слово, воно має бути наведене
українськими літерами.
За проектом Цивільного кодексу України фірмове найменування буде
охоронятися лише за умови його державної реєстрації. Фірмове
найменування може використовуватися на товарах, їх упаковці, в рекламі,
проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках
та іншій документації, пов’язаній з діяльністю фірми. Воно
використовується також при демонстрації товарів на виставках і ярмарках,
що проводяться на території України.
Фірмове найменування юридичної особи може бути використане в належному
їй знаку для товарів і послуг.
Фірмове найменування не може відчужуватися окремо від підприємства.
Проте юридична особа може передати виключне право на використання свого
фірмового найменування іншим особам по виключній чи невиключній
ліцензії.
Об’єкти знаків для товарів і послуг
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15
грудня 1993 р. не містить визначення підстав чи критеріїв, за якими те
чи інше позначення можна визнавати знаком для товарів і послуг. Він
наводить лише перелік позначень, які не можуть бути визнані знаками для
товарів і послуг. Звідси напрошується висновок, що усі інші позначення,
які не перелічені в Законі, можуть бути визнані знаками для товарів і
послуг. Проте це не означає, що позначення, яке заявляється для
реєстрації як знак для товарів і послуг, не повинно відповідати певним
вимогам. Закон такі вимоги встановлює. Правова охорона надається знаку,
що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та
на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони,
встановлені цим Законом.
153
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
Якщо знак є стилізованим зображенням малого герба України у вигляді
усміхненого дракона, а такий знак було подано на реєстрацію, то це,
безперечно, суперечить суспільним інтересам. Образ дракона у фольклорі
майже всіх народів асоціюється з силами зла, і його поєднання з
державною символікою є неприпустимим. Таке позначення порушує й іншу
вимогу охороноздатності, яка не допускає надання правової охорони знака,
що зображує державну символіку. Крім того, норми Паризької конвенції не
допускають використання в знаках навіть стилізації державних символів’.
Отже, вимоги до знака для товарів і послуг у згаданому Законі викладені
не в позитивній формі, а у вигляді переліку позначень, які не можуть
одержати правову охорону. Проте певні вимоги встановлені самим Законом
або вироблені практикою.
Позначення, заявлене як знак для товарів і послуг, має бути корисним,
придатним для маркування товарів і відповідати вимогам промислової
естетики і ергономіки.
Заявлене позначення має бути новим, тобто невідомим у межах України.
Позначення має бути корисним. Це випливає із ст. 5 Закону про знаки для
товарів і послуг, відповідно до якої правова охорона надається
позначенню, що не суперечить суспільним інтересам. Воно має певним чином
індивідуалізувати надійну конкурентоспроможність і стабільність попиту
на товар і послуги.
Знак повинен мати об’єктивне вираження, яке дозволяє маркувати ним
випущені вироби і упаковку, використовувати в технічній і супровідній
документації тощо без зниження якості і зовнішнього вигляду товару,
тобто бути технологічним. Нарешті, позначення має відповідати вимогам
промислової естетики і ергономіки, має бути благозвучним, милозвучним і
легковимовним, звертати на себе увагу і легко запам’ятовуватися. Лише
сукупність зазначених вимог дає підставу визнати заявлене позначення як
знак для товарів і послуг.
Відповідно до Закону основні функції знака для товарів і послуг — це
індивідуалізація виробленої продукції і наданих послуг, захист їх якості
та інших достоїнств від зазіхань, забезпечення стійкості попи-
1 Мошинська Н. Як одержати свідоцтво на знак для товарів і послуг? //
Закон і Бізнес. — 1995. — 17 травня.
154
ту, захист інтересів сумлінних виробників і споживачів, реклама виробів
та послуг, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і
послуг в умовах ринкової економіки.
Отже, знаки для товарів і послуг — це зареєстровані в установленому
порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються
від однорідних товарів і послуг інших осіб.
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» об’єктами
знака визначає словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення або
їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі або поєднанні кольорів (ст.
5, п. 2 Закону).
Найбільш ефективним і поширеним об’єктом знаків для товарів і послуг є
словесні позначення. їх питома вага в масі товарних знаків у країнах з
високорозвиненою економікою досягає 70 відсотків. У колишньому СРСР
перевагу надавали зображувальним позначенням, кількість яких досягала 95
відсотків. Між тим у світовій практиці уже давно помітна тенденція до
зростання кількості саме словесних позначень.
Словесні знаки більш ефективні в силу їх більш легкого сприйняття зором,
слухом тощо. Вони більш виразні, легше запам’ятовуються, легше
вимовляються, перекладаються тощо.
Серед словесних знаків часто зустрічаються: імена великих людей—
Наполеон, Колумб, Хмельницький та ін. Закон України не згадує про
можливість використання імен великих людей, які померли уже давно, для
позначення товарних знаків. Але таку можливість можна вивести із п. 5
ст. 6 Закону. Якщо можна використати ім’я відомої особи з її дозволу,
то, очевидно, можна використати і ім’я людини давно померлої, якщо
дозволу спитати ні в кого. Разом з тим в Україні поки що не зустрічалися
такі товарні знаки як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко.
Часто як словесні товарні знаки використовуються імена міфічних героїв
(Геркулес, Прометей, Садко, Ілля Муромець), а також персонажі із відомих
творів (Гамлет, Кармен, Жизель, Оттело). Часто використовуються назви
тварин і птахів (Тигр, Орел, Лис), назви дорогоцінних каменів (агат,
алмаз (діамант), аметист), географічні назви (Одеса, Таврія, Славутич).
Немає перешкод для використання
155
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
як товарних знаків назв астрономічних і метеорологічних явищ (Комета,
Радуга, Зоря, Венера).
Серед словесних знаків розрізняють два типи. Перший тип — словесні
знаки, у яких охороняється лише саме слово, наприклад, Славутич. Другий
тип — це знаки, виконані в особливій шрифтовій манері. В них
охороняється шрифт, характер розташування букв, їх відносний розмір, фон
та інші часто візуальні, інформативні елементи.
У практиці зустрічаються серії словесних товарних знаків. їх розробка і
реєстрація на ім’я одного виробника зумовлюється широкою номенклатурою
однорідних товарів, наприклад, радіоприймачі і телевізори різних
модифікацій, кіно-, фотоапаратура, годинники тощо. Словесні товарні
знаки вигідні ще й тим, що їх розробка простіша і легша, ніж інші види
позначень.
Зображувальними знаками для товарів і послуг можуть бути художні,
графічні та інші подібні позначення. В історії товарних знаків вони
найдавніші. Сама назва цих об’єктів товарних знаків свідчить про їх
характер. Вони у більшості випадків втілені в малюнку, рисунку,
кресленні. Часто це буває результат образотворчої діяльності і в такому
разі таке позначення може стати об’єктом авторського права. Зображення
може стосуватися фігур людей, тварин, птахів, бути орнаментом,
стилізованим зображенням тощо.
Ефективно виконувати свою функцію зображувальний товарний знак може за
умови його простоти, естетичності і ергономічності. Він також має легко
запам’ятовуватися, вражати своєю оригінальністю, звертати на себе увагу.
Зображувальні знаки часто у символічній формі передають характер товарів
або підприємства, для яких вони розроблені.
Зображувальний знак має бути обов’язково новим, тобто оригінальним,
відрізнятися від інших зображувальних знаків. Безперечно, такий знак має
бути придатним для маркування товарів чи послуг, тобто бути
технологічним. Він має впадати у вічі споживачеві.
Об’ємні товарні знаки. Найчастіше об’ємний товарний знак повторює форму
самого виробу або його упаковки, що характеризується тримірністю. Проте
знак може не лише повторювати предмет, а й бути новим. Найбільш
поширеними об’ємними знаками для товарів є оригінальні упаковки,
наприклад, флакони для парфумів
156
або пляшки для спиртних напоїв. Деякі об’ємні товарні знаки
наближаються до промислових зразків. Проте між ними є істотні
відмінності. Об’ємний товарний знак має своїм призначенням розрізняти
товари одного виробника від таких же товарів іншого виробника.
Промисловий зразок є результатом творчої діяльності людини в галузі
художнього конструювання.
Комбіновані знаки є поєднанням словесного і зображувального позначень,
тобто вони складаються із двох частин — словесної і зображувальної, які
мають і смислове значення. Зображувальна частина в основному ілюструє
словесну частину позначення. Обидві частини, безперечно, повинні бути
пов’язані композиційно і сюжетно та складати єдине ціле. Комбіновані
товарні знаки мають відповідати вимогам, що виробилися до інших об’єктів
товарних знаків. Комбіновані товарні знаки у свою чергу поділяються на
три види: 1) позначення, в яких переважає словесна частина; 2)
позначення, в яких мають місце суміщення словесного і зображувального
позначень з метою їх сумісного впливу; 3) позначення, в яких переважає
зображувальна частина.
Знаки обслуговування принципово нічим не відрізняються від товарних
знаків в точному значенні цього терміна. Вони виконують ті ж самі
функції, мають дотримуватися тих самих принципів і відповідати тим самим
вимогам. Знаки обслуговування відрізняються від товарних знаків лише
призначенням — перші мають відрізняти послуги одних осіб, що їх надають,
від таких же послуг інших осіб. Іншими словами, знаки обслуговування
пов’язані не з товарами, а з послугами. Вони зафіксовані в ст. 1 (2)
Паризької конвенції про охорону промислової власності. За своїм правовим
режимом прирівнюються до товарних знаків.
Усі наведені позначення, які можуть бути зареєстровані як товарні знаки,
можуть бути виконані в будь-якому кольорі або поєднанні кольорів (ст. 5,
п. 2 Закону про товарні знаки).
Колективні товарні знаки Законом України «Про охорону прав на знаки для
товарів і послуг» не визначаються і таким позначенням правова охорона не
надається. Проте деякі країни реєструють колективні товарні знаки.
Стаття 7 Паризької конвенції про охорону промислової власності містить
припис, за яким країни Союзу зобов’яза-
157
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
ні приймати заявки на колективні знаки і надавати їм правову охорону.
Право на колективний знак надається спілкам, господарським асоціаціям та
іншим добровільним об’єднанням підприємств, а не фізичним особам. За
загальним правилом права на колективний знак і право на його
використання не можуть бути передані третім особам.
Для колективних знаків прийнято особливий порядок реєстрації. До заявки
на реєстрацію колективного знака додається його статут, який має містити
відомості про найменування об’єднання, що уповноважене зареєструвати
колективний товарний знак на своє ім’я, перелік підприємств, які входять
до складу об’єднання і мають право користуватися колективним товарним
знаком. У статуті колективного товарного знака зазначається також мета
реєстрації знака, перелік і єдині якісні чи інші загальні характеристики
товарів, які будуть позначатися колективним товарним знаком, умови його
використання. Статут має обов’язково визначати порядок контролю за
використанням колективного товарного знака і відповідальність за
порушення його статуту.
До реєстру і в свідоцтво на колективний товарний знак крім
загальноприйнятих відомостей вносяться також дані про підприємства, які
мають право користуватися колективним товарним знаком. Зазначені
відомості, а також виписка із статуту колективного товарного знака про
єдині якісні чи інші характеристики товарів, для яких цей знак
зареєстрований, публікуються патентним відомством в офіційному бюлетені.
Про зміни, що вносяться до статуту колективного товарного знака, його
володілець зобов’язаний повідомляти патентне відомство.
У разі випуску товарів, що позначені колективним товарним знаком, але не
відповідають єдиним якісним чи іншим загальним характеристикам, в обіг
чинність знака може бути достроково припинена повністю або частково.
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не
містить норм, які б визначали правовий режим колективного товарного
знака. Це дає нам підставу зробити висновок, що під поняттям «об’єднання
осіб» не варто розуміти суб’єктів права на колективний товарний знак.
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»
передбачає можливість реєструвати як знаки для товарів і послуг та-
158
кож й інші позначення (ст. 5, п. 2 цього Закону). До цих інших
позначень можуть відноситися звукові і світлові позначення. Звукове
позначення надається у вигляді фонограми, в якій зазначається вид звуку
(музичний твір або його частина, шуми будь-якого походження та інше
сполучення звуків). Це може бути, наприклад, пташиний спів. Якщо
реєструється світловий знак, то наводиться характеристика світлових
сигналів чи символів, їх послідовність, тривалість світіння та інші
особливості. До заявки додається відеокасета.
У світовій практиці як позначення товарних знаків реєструються нюхові
позначення (пахучі знаки).
Об’єкти зазначень походження товарів
Одним із досить вагомих об’єктів інтелектуальної власності є зазначення
походження товарів, які в умовах ринкової економіки набувають усе
більшої ваги.
Об’єктами прав на зазначення походження товарів є позначення, які
вказують на походження товарів. У цивільному обороті часто місце
походження товару має значний вплив на попит на нього. На це можуть бути
різні причини: уміння виробників, їх майстерність, які визначають якісні
характеристики виробу, природні умови географічного місця походження
товару, які також певним чином впливають на якісні чи інші
характеристики товару. Нарешті, це може бути просто зазначення країни, в
якій цей товар вироблено. В умовах сучасної ринкової економіки зазначені
фактори певним чином зумовлюють попит на цей товар. У силу цього таке
зазначення часто піддається неправомірному присвоєнню, аби забезпечити
товару іншого виробника необхідний попит. Саме тому виникла необхідність
надати правову охорону зазначенням походження товарів.
В Україні зазначення походження товарів охороняються Законом України
«Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999
р. Об’єктами зазначень походження товарів є просте зазначення походження
товару і кваліфіковане зазначення походження товару.
Просте зазначення походження товару — це будь-яке словесне чи
зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує
на географічне місце походження товару. Правова охорона простого
зазначення походження товару полягає у недопущенні ви-
159
РОЗДІЛ З
Об’єкти права інтелектуальної власності
користання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що
вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження
товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.
Кваліфіковане зазначення походження товару складається з двох об’єктів:
1) назви місця походження товару; 2) географічного зазначення походження
товару.
Закон так визначає зазначені об’єкти позначень:
«Назва місця походження (далі — НМП) товару — назва географічного місця,
яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного
географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним
чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними
умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного
географічного місця людським фактором».
«Географічне зазначення походження (далі — ГЗП) товару — назва
географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що
походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або
інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного,
географічного місця природними умовами чи людським фактором або
поєднанням цих природних умов і людського фактора».
Під географічним місцем Закон визначає будь-який географічний об’єкт із
офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни,
населений пункт, місцевість тощо.
Наведені визначення об’єктів зазначень походження товару в Законі
сформульовані нечітко. Все ж спробуємо віднайти різницю в поняттях цих
двох об’єктів.
Спільними ознаками цих двох об’єктів зазначень походження товару є такі:
в обох випадках об’єктом зазначень походження товару є по
значення;
це позначення обов’язково вживається в назві товару;
це позначення є географічним місцем, яке в свою чергу є гео
графічним об’єктом із офіційно визначеними межами, зокрема:
країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо;
160
— це позначення є зазначенням місця походження товару.
Більш істотними є відмінності між цими об’єктами зазначення походження
товару. Адже лише вони дадуть можливість чітко розрізнити ці два
об’єкти.
Якщо порівняти наведені визначення об’єктів зазначень походження товару,
то можна вивести такі відмінні ознаки:
НМП — назва місця поход- ГЗП — географічне зазначен-
ження товару: ня походження товару:
назва географічного місця 1) географічне зазначення
походження товару; походження товару;
зумовлює особливі власти- 2) зумовлює певні якості, ре-
вості товару; путацію або інші характеристи-
3) які виключно або голо- ки товару;
вним чином зумовлені; 3) в основному зумовлені;
4) характерними для даного 4) характерними для даного
географічного місця природни- географічного місця природни
ми умовами або поєднанням цих ми умовами чи людським фак-
природних умов з характерним тором або поєднанням цих при-
для даного географічного місця родних умов і людського фак-
людським фактором. тора.
З наведеного порівняння випливає, що основною ознакою для НМП — назви
місця походження товару — є особливі властивості товару, які зумовлені
виключно або головним чином характерними для даного географічного місця
природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для
даного географічного місця людським фактором.
Для ГЗП — географічного зазначення походження товару основною ознакою є
певні якості, репутація або інші характеристики, зумовлені в основному
характерними для даного географічного місця природними умовами чи
людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.
Прикладами цих двох об’єктів зазначень походження товару можуть бути:
для НМП — миргородська вода; для ГЗП — французькі парфуми.
161
П2-131
РОЗДІЛ З
Питання для контролю
Об’єкти інтелектуальної власності.
Поняття об’єктів авторського права і суміжних прав.
Об’єкти промислової власності.
Об’єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту,
товарів і послуг.
РОЗДІЛ 4
Об’єкти селекційних досягнень
Правова охорона селекційних досягнень здійснюється Законами України «Про
охорону прав на сорти рослин» в редакцій’ від 17 січня 2002 р. і «Про
племінне тваринництво» в редакції від 21 грудня 1999 р.
Селекційним досягненням слід вважати результат науково-практичної
діяльності, в результаті якої створюються сорти і гібриди рослин і
породи тварин із заданими ознаками.
Об’єкти селекційних досягнень у рослинництві. Об’єктом права на сорт є
селекційне досягнення в рослинництві, одержане штучним шляхом або шляхом
відбору, і таке, що має одну або кілька господарських ознак, які
відрізняють його від існуючих сортів рослин. Виведення нового сорту
будь-якої культурної рослини потребує значних затрат, наполегливих
пошуків, тривалого часу і великих зусиль. Процес триває багато років,
інколи навіть протягом життя кількох поколінь, потребує значних коштів,
залучає великі колективи висококваліфікованих фахівців. Саме цим
пояснюється, що в Україні виведення нових сортів не можна вважати
успішним. За рядом показників Україна істотно відстає від країн із
розвиненою ринковою економікою. Це особливо помітно зараз, коли на наших
полях з’являються нові зарубіжні технології (які значно випереджають
наші) вирощування багатьох сільськогосподарських культур.
Отже, об’єктом селекційного досягнення в рослинництві є новий сорт.
Відповідно до Закону про охорону прав на сорти рослин сорт — це окрема
група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках
нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того,
задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони:
162
И’2-131
163
РОЗДІЛ 4
Об’єкти селекційних досягнень
може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом
діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;
може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступе
нем прояву принаймні однієї з цих ознак;
може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для
відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.
За своєю сутністю визначення сорту в Законі не відрізняється від
вищенаведеного визначення селекційного досягнення в рослинництві.
Важливо, щоб новий сорт відповідав умовам охороноздат-ності.
Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття права на нього як
на об’єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених
певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим,
вирізняльним, однорідним та стабільним.
Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою,
заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи
будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного
використання:
а) на території України — за рік до цієї дати;
б) на території іншої держави — щодо деревних та чагарникових
культур і винограду за шість років і щодо рослин інших видів за чо
тири роки до цієї дати.
Новизна сорту не втрачається, якщо будь-який його матеріал збувався, у
тому числі й до вищезазначених пунктами “а” і “б” дат:
із зловживанням на шкоду заявнику;
на виконання договору про передачу права на подання заявки;
на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту і
його випробування, за умови що зібраний внаслідок цього матеріал
передавався лише заявникові і не використовувався для виробництва іншого
сорту;
на виконання визначених законодавством заходів, зокрема щодо біологічної
безпеки чи формування Реєстру сортів;
як побічний або відхідний продукт, отриманий під час створення чи
поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для споживання.
164
Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його ознак він
чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до
дати, на яку заявка вважається поданою.
Сорт, що протиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо:
він поширений на певній території в будь-якій державі; відомості про
прояви його ознак стали загальнодоступними у світі, зокрема шляхом їх
опису в будь-якій оприлюдненій публікації;
він представлений зразком у загальнодоступній колекції;
йому надана правова охорона і/або він внесений до офіційного реєстру
сортів в будь-якій державі, при цьому він вважається загальновідомим від
дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру.
Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його
розмноження рослини цього сорту залишаються достатньо схожими за своїми
основними ознаками, відзначеними в описі сорту.
Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі
сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, у
разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу.
Сорт вважається охороноздатним, коли всі наведені умови будуть наявними
у сукупності.
Об’єкти селекційного досягнення у тваринництві. Виведення нових порід
тварин і птиці вищої якості — досить копітка і складна справа. В умовах
ринкової економіки результати селекційної діяльності в галузі
тваринництва стають товаром, який користується великим попитом і здатний
дати добрий прибуток. Тому ця діяльність також повинна мати ефективну
правову охорону. В Україні прийнято Закон «Про племінне тваринництво»
від 15 грудня 1993 р. 21 грудня 1999 р. був прийнятий Закон України «Про
внесення змін до Закону України «Про племінне тваринництво». Ці Закони
визначають загальні правові, економічні та організаційні засади
діяльності в галузі виведення племінних тварин і птиці.
Селекційним досягненням у тваринництві вважається створена в результаті
цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тва-
165
РОЗДІЛ 4
Об’єкти селекційних досягнень
рин (порода, породний тип, лінія, сім’я тощо), яка має нові високі
генетичні ознаки, що стійко передаються їх потомкам.
Племінною твариною визнається чистопородна або одержана за затвердженою
програмою породного удосконалення тварина, яка має племінну (генетичну)
цінність і може використовуватися в селекційному процесі відповідно до
чинних загальнодержавних програм селекції.
Об’єктами племінної справи у тваринництві є крупна рогата худоба, свині,
вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутровий звір, яких
розводять з метою одержання певної продукції (далі — тварини).
Результати племінної діяльності стають об’єктами правової охорони лише
на підставі державної реєстрації, об’єктами якої є племінні тварини і
племінні стада.
Державна реєстрація племінних тварин здійснюється шляхом внесення
відповідних даних про них до державної книги племінних тварин, а
племінних стад — до Державного племінного реєстру. Наведене дає підставу
зробити висновок, що єдиного державного реестра селекційних досягнень у
сфері племінного тваринництва немає. Закон про племінне тваринництво не
передбачає правового механізму охорони селекційних досягнень у сфері
племінного тваринництва. Не передбачається видача охоронного документа
на селекційне досягнення, не визначається суб’єкт виключного права на
зазначене досягнення та його права і обов’язки. Закон лише надає право
суб’єктам племінної справи у тваринництві використовувати належні їм
племінні (генетичні) ресурси на виконання загальнодержавних програм
селекції. Закон не визначає суб’єкта виключного права на селекційне
досягнення, — воно є ніби нічиїм.
Суб’єктам племінної справи видається племінне свідоцтво (сертифікат).
Проте призначення цього документа інше. За цим свідоцтвом володільці
племінних (генетичних) ресурсів зобов’язані мати племінні свідоцтва
(сертифікати), які документально підтверджують якість належних їм
племінних тваринних сперм, ембріонів, яй-цекліток. Племінне свідоцтво
(сертифікат) є основою для визначення цінності племінних (генетичних)
ресурсів і гарантує визначений
166
рівень ефективності їх використання при дотриманні споживачем цих
ресурсів вимог, встановлених Законом.
Питання для контролю
Поняття об’єктів селекційних досягнень.
Охорона прав на сорти рослин.
Строки чинності патенту на сорт рослини.
Охорона прав на селекційні досягнення у тваринництві.
167
Об’єкти науково-технічної інформації
РОЗДІЛ 5
Об’єкти науково-технічної інформації
Науково-технічна інформація в умовах ринкової економіки є досить цінним
товаром. Без належного забезпечення науково-технічною інформацією
неможливий більш-менш успішний розвиток сучасного виробництва, обігу
товарів, послуг тощо. Той, хто володіє інформацією, — той володіє
ситуацією. Тому володільці інформації намагаються убезпечити її від
будь-якого неправомірного розголошення і видають як товар, за який треба
платити, і досить високу ціну. Той же, хто намагається заволодіти
інформацією незаконним шляхом, вчиняє неправомірні дії, які зумовлюють
певну відповідальність. Але для того, щоб настала така юридична
відповідальність, необхідна правова охорона інформації. Країни з
розвиненою економікою мають досить ефективну систему правової охорони
інформації, що має неабияке значення для її володільця.
Тут мова йтиме про охорону прав не на будь-яку інформацію, а лише про ті
її види, які стосуються безпосередньо виробництва, містять
науково-технічні відомості, а також про організаційну, економічну та
іншу інформацію, яка сприяє підвищенню ефективності виробництва та іншої
доцільної суспільно корисної діяльності і здебільшого невідома третім
особам. Комерційна та інші види таємниць, які охороняються спеціальними
законодавчими актами, а також авторським або патентним правом, виходять
за межі нашого розгляду.
Об’єктом науково-технічної інформації є документована на будь-яких
носіях або публічно проголошена вітчизняна і зарубіжна науково-технічна
інформація. Вона є результатом науково-дослідної,
дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та
громадської діяльності. Вона має бути зафіксована таким способом,
168
який би дозволяв її відтворювати, використовувати та поширювати.
Науково-технічна інформація є продуктом інтелектуальної, творчої праці і
тому може бути об’єктом права інтелектуальної власності, але за певних
умов.
Закон України «Про науково-технічну інформацію» дає таке її визначення:
«Науково-технічна інформація — це документовані або публічно оголошувані
відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і
виробництва, одержані в ході науково-дослідної,
дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та
громадської діяльності» (ст. 1 Закону).
Отже, науково-технічна інформація — це відомості. Постає запитання —
відомості про що? Це можуть бути відомості про те, що створено такий-то
винахід, сутність якого не розкривається. Але можуть бути відомості, які
розкривають сутність цього винаходу. То про які відомості йде мова?
Очевидно, що об’єктом правової охорони може бути лише та
науково-технічна інформація, яка за своїм характером є творчою, тобто
інформація, яка розкриває зміст і сутність того чи іншого
науково-технічного досягнення. Адже патент містить у собі також
інформацію, яка за своїм характером є творчою і науково-технічною. Така
інформація є об’єктом правової охорони. Але є науково-технічна
інформація, на яку з тих чи інших причин охоронний документ не видається
і як об’єкт промислової власності вона може бути залишена без охорони
патентом.
Проте Закон України «Про науково-технічну інформацію» дає підставу
зробити висновок, що така (безпатентна) інформація також підлягає
правовій охороні, якщо вона певним чином документована або публічно
проголошена. Зазначений Закон у ст. 6 проголошує, що науково-технічна
інформація є об’єктом права приватної або інших форм власності. Отже,
вона підлягає захисту хоча б тому, що вона є об’єктом власності.
Наведені види науково-технічної інформації підлягають захисту незалежно
від того, чи інформація розкрита чи нерозкрита. Інформація, яка не
захищена охоронними документами, захищається загальними
цивільно-правовими засобами. Нерозкрита інформація за
169
РОЗДІЛ 5
Об’єкти науково-технічної інформації
загальним правилом захищається охоронними документами (патентом,
свідоцтвом). Проте є нерозкрита інформація, на яку ні патенти, ні
свідоцтва, ні ніякі інші охоронні документи не видаються і все ж вона
підлягає правовій охороні. Це так звана нерозкрита інформація, яку ще
називають ноу-хау («знаю як»).
Правова охорона всіх видів інформації в Україні забезпечується Законами
України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р., «Про основи державної
політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня
1991 р., «Про внесення змін до Закону України «Про основи державної
політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» від 1 грудня 1998
р., «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р., «Про захист
інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р. та іншими
нормативними актами. Ці заходи з боку держави цілком виправдані, бо, як
уже наголошувалося, хто володіє інформацією, той володіє становищем у
тій чи іншій сфері діяльності.
На сьогодні в Україні склалася досить парадоксальна ситуація. З одного
боку, здобутки нашого науково-технічного потенціалу не завжди знаходять
попит у нас, а з другого — іноземні агенти намагаються за мізерну ціну
«виловити» будь-яку, особливо науково-технічну, інформацію і викрасти
або іншим шляхом неправомірно заволодіти нею.
Науково-технічний потенціал України поки що має достатньо надзвичайно
цінної інформації, у якій зацікавлені певні кола за кордоном. Саме цим
пояснюється актуальність правової охорони будь-якої інформації. Тим
паче, далеко не всі види інформації, в тому числі і науково-технічної,
знайшли надійний правовий захист чинними законами. Мова йде про так
звані ноу-хау — нерозкриту інформацію.
Між тим, міжнародна правова практика свідчить, що значення нерозкритої
інформації (ноу-хау) в міжнародній торгівлі ліцензіями швидко і невпинно
зростає. Нині понад 70 відсотків ліцензійних договорів, що укладаються у
світі, супроводжуються нерозкритою інформацією. Зростає її значення і на
внутрішньому ринку.
170
Справа в тому, що патент як охоронний документ на те чи інше
науково-технічне досягнення має одну досить істотну ваду. У описі
винаходу чи іншого науково-технічного досягнення, що є складовою
частиною патенту, заявник зобов’язаний розкрити сутність винаходу чи
іншого об’єкта промислової власності. У патентних законах світу
наголошується, як правило, на необхідності складання докладного і
якісного опису сутності винаходу (іншого об’єкта промислової власності),
який би давав можливість будь-якому фахівцю скористатися запатентованим
досягненням. Патент оберігає таке науково-технічне досягнення від
будь-якого неправомірного використання третіми особами, проте лише в тій
країні, яка видала патент. Водночас він не забороняє використати цей же
винахід у тих країнах, де він не запатентований. Патент не забороняє
також будь-кому внести до винаходу (іншого об’єкта промислової
власності) певні несуттєві зміни, які виводять цей об’єкт з-під правової
охорони патентом. Внесені зміни дають можливість їх запатентувати як
новий винахід, уже як власний, без виплати патентовласнику первинного
об’єкта будь-якої винагороди.
Це надзвичайно вразливе місце патентної охорони об’єктів промислової
власності, чим часто користуються підприємливі винахідники і просто
підприємці, які в такий спосіб виводять неправомірне використання чужого
винаходу з-під патентної охорони. Таке явище стало надзвичайно поширеним
у світовій практиці, а патент за таких умов уже не завжди є надійним
охоронним документом. З-під його охорони «вислизають» найбільш цінні
науково технічні досягнення, оскільки «полюють» саме на них.
Тож заявники почали шукати більш ефективні способи захисту об’єктів
промислової власності. Для цього вони в заявочних матеріалах на те чи
інше рішення стали розкривати його сутність не до кінця, а одну із ознак
не включали до формули винаходу, залишаючи її нерозкритою. Це й був той
нерозкритий секрет, без якого винахід або взагалі не можна було
використати, або можна було використати без очікуваного ефекту, не в
повну міру. При продажу ліцензії на використання винаходу покупця
попереджали про наявність певного нерозкритого секрету (ноу-хау), який
супроводжує винахід
171
РОЗДІЛ 5
Об’єкти науково-технічної інформації
(інший об’єкт), без якого використання не буде досить ефективним.
Безперечно, цей секрет передавався покупцеві за певну додаткову
винагороду і з певними застереженнями.
Виходячи з наведеного, поняття «інформація» можна визначити як певну
суму знань про той чи інший об’єкт, які можна використати в доцільній
діяльності людини. Отже, науково-технічна інформація — це сума знань, що
стосується розвитку науки, техніки і виробництва.
Об’єкт конфіденційної (нерозкритої) інформації. Чинне законодавство
України про промислову власність не передбачає правової охорони
нерозкритої інформації. Вона передбачається в проекті Цивільного кодексу
України. Проте слід мати на увазі, що в умовах ринкової економіки роль і
значення нерозкритої інформації зростають. Здійснення правової охорони
нерозкритої інформації поки що можливе нормами Закону України «Про
інформацію» та інших згаданих вище законів.
Специфічність інституту нерозкритої інформації полягає в тому, що вона
не піддається офіційній реєстрації. Опис, який складає її сутність, має
конфіденційний характер і надається в користування іншим особам із
серйозними застереженнями. Цими та іншими чинниками зумовлюється потреба
в окремому правовому інституті захисту нерозкритої інформації, оскільки
вона в сучасних умовах набуває все більшої ціни як товар. Цей товар
користується значним попитом. Можна було б сказати, що нерозкрита
інформація, в тому числі ноу-хау, є додатковим елементом, який істотно
підсилює ефективність патентного захисту об’єктів промислової власності.
В поєднанні з патентом нерозкрита інформація створює більш надійний
захист об’єктів промислової власності від неправомірного використання
третіми особами.
Однак проблема полягає в тому, як забезпечити правову охорону
нерозкритої інформації, не розкриваючи її змісту, її сутності. Адже
немає що захищати — офіційної реєстрації цієї інформації не існує,
охоронних документів на неї ніхто не видає, її сутність має винятково
конфіденційний характер. Ця проблема ускладнюється ще й тим, що виявити
неправомірне використання цієї інформації майже не-
можливо, встановити порушення і порушника також непросто.
Неправомірного користувача нерозкритої інформації за руку не схопиш, як
звичайного злодія. Нерозкритою інформацією у більшості випадків можна
заволодіти за допомогою очей та розуму. Фахівцю достатньо одного погляду
на креслення, механізм, пристрій тощо, щоб одразу збагнути принцип їх
роботи.
Це зовсім не означає, що така нерозкрита інформація взагалі не підлягає
опису чи будь-якій іншій фіксації на матеріальному носії. Але там, де це
можливо, будь-якої фіксації уникають саме з метою запобігти розголошенню
її сутності. Якщо ж нерозкрита інформація якимсь чином зафіксована, то
вживаються такі заходи її охорони, аби вона не потрапила до чужих рук.
Отже, нерозкрита інформація може бути об’єктом правової охорони доти,
поки вона зберігає свою конфіденційність.
Саме тому важко розробити принципи правової охорони нерозкритої
інформації. Проте загальний контур такого охоронного механізму уже
окреслився.
Передусім необхідно визначити об’єкт правової охорони, інакше кажучи,
сформулювати хоча б саме загальне визначення нерозкритої інформації. У
цьому визначенні має бути охарактеризована та інформація, яка буде
складати об’єкт правової охорони, іншими словами, нерозкрита інформація
має свої об’єкти, до яких відносяться технічна, комерційна,
організаційна, виробнича і будь-яка інша інформація, здатна підвищити
ефективність виробництва чи будь-якої іншої доцільної суспільно корисної
діяльності. Звичайно, до такої інформації має належати і та, що не
тільки здатна підвищити ефективність виробництва, а й може зумовити
будь-який інший позитивний ефект. У визначенні має бути зазначено, що
така інформація з огляду на її зміст має певну реальну чи потенційну
вартість, що робить її товаром. Безперечно, така інформація повинна мати
конфіденційний характер, тобто бути невідомою третім особам. Звичайно,
можуть бути запропоновані також й інші якісні ознаки нерозкритої
інформації, але й наведені дають можливість сформулювати хоча б загальне
її визначення: «Технічна, організаційна, комерційна, виробнича та інша
інформація, здатна сприяти підвищенню ефектив-
172
173
РОЗДІЛ 5
Об’єкти науково-технічної інформації
ності виробництва або давати інший позитивний ефект, невідома третім
особам, внаслідок чого має комерційну цінність, визнається нерозкритою
інформацією».
Державні таємниці не підпадають під поняття нерозкритої інформації.
Закон повинен проголосити, що держава бере нерозкриту інформацію під
свій захист від будь-якого неправомірного посягання. Правова охорона
повинна надаватися тільки такій інформації, яка має реальну або
потенційну вартість, тобто тій, що може дати певний прибуток або інший
позитивний ефект, завдяки чому вона стає ринковим товаром і, отже,
об’єктом цивільного обороту. На цей товар поширюються всі правила, що
стосуються обігу товарів. Звичайно, це товар специфічний, який не має
матеріальної субстанції, але здатний приносити певну, часом досить
відчутну користь суспільству.
Правова охорона такої інформації може надаватися за умови, що до неї
немає доступу на законній підставі третіх осіб. Інформація тому й
називається нерозкритою, що має конфіденційний характер. Вона може бути
товаром лише за умови, що не відома третім особам, і довідатися про її
сутність не можна з інших джерел. Водночас зазначена інформація має бути
здатною до відчуження її володільцем. Не може вважатися нерозкритою
інформацією і підпадати під її правову охорону фізична, психологічна чи
будь-яка інша здатність людини до впливу на інших людей або вміння
здійснювати певні дії, недоступні іншим. Ця здатність не може бути
товаром, оскільки вона невід’ємна від її суб’єкта — лише інформація, яку
можна відділити від її носія, тобто передати іншим особам, є такою, що
охороняється.
Правова охорона нерозкритої інформації може бути надана ще за однієї
неодмінної умови. її володілець має вживати відповідних заходів для
збереження конфіденційності зазначеної інформації. Це — необхідна умова
правової охорони, адже за можливості розкриття сутності нерозкритої
інформації вона втрачає здатність до охорони. Ці заходи не можуть бути
визначені законом, оскільки вони зумовлені особливостями нерозкритої
інформації, яка за своїм характером може бути найрізноманітнішою, отже,
і заходи збереження її конфіденційності також можуть бути
найрізноманітніші. Наприклад, ма-
174
ляр знає які фарби і в якій пропорції треба змішувати, щоб одержати
потрібний відтінок певного кольору. Це знання (інформацію) він може
зберегти шляхом мовчання, тобто нікому не розкривати свого знання. У
складних технологіях потрібен письмовий опис нерозкритої інформації, яку
можна зберегти у таємниці недопущенням інших осіб до цього опису.
Питання для контролю
Поняття науково-технічної інформації.
Об’єкти науково-технічної інформації.
Правова охорона науково-технічної інформації.
175
Об’єкти нетрадиційних рішень
12 2-131
РОЗДІЛ 6
Об’єкти нетрадиційних рішень
6.1. Об’єкти наукових відкриттів
Як уже відзначалося, наукові відкриття в Україні поки що не одержали
правової охорони. Проблема надання правової охорони відкриттям справді
досить складна. З одного боку, відкриття не може бути об’єктом
виключного права, — воно визнається надбанням людства і може
використовуватися кожним, хто забажає, без будь-якого дозволу і без
виплати винагороди. Отже, саме відкриття не може бути чиєю-небудь
власністю — це власність усього людства. Проте це не означає, що
правовій охороні не підлягає авторство на відкриття, його авторський і
державний пріоритет, назва відкриття та інші майнові і особисті
немайнові права.
Видається, що автору чи авторам відкриття мають належати певні майнові
права за умови, що вони визначені чинним законодавством тієї чи іншої
держави. Автор відкриття може мати право на заохочувальну премію, на
додаткову житлову площу та інші пільги. Але автор відкриття не повинен
мати права на винагороду за використання його відкриття. Держава може
встановлювати й інші права і пільги для авторів відкриттів за заслуги в
розвитку науки.
Саме відкриття не може бути об’єктом будь-якого виключного права
будь-яких осіб чи держав. Проте права на пріоритет відкриття, право
авторства, назви тощо, безперечно, підлягають правовій охороні, як і
будь-яке інше право. Цей наш висновок грунтується на міжнародному
визнанні відкриттів. Відповідно до Конвенції про заснування Всесвітньої
організації інтелектуальної власності (ст. 2 Визначення, п. VIII)
наукові відкриття включено до об’єктів інтелектуальної власності.
176
В Україні склалася досить парадоксальна ситуація: основна міжнародна
угода з питань інтелектуальної власності наукові відкриття визнає
об’єктом інтелектуальної власності, а в самій Україні правова охорона
цих відкриттів відсутня.
Відкриттям прийнято визнавати встановлення раніше невідомих об’єктивно
існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, які
вносять докорінні зміни в рівень пізнання.
Отже, об’єктами відкриттів є закономірності, властивості та явища
матеріального світу. Кожен із названих об’єктів відкриттів може бути
визнаним відкриттям окремо. Проте закономірність, явище чи властивість
можуть бути визнаними відкриттям лише за умови, що зазначені
закономірність, властивість чи явище не були відомі раніше — вони
виявлені вперше в світі.
Закономірність як об’єкт відкриття — це прояв дії об’єктивного закону.
Зазначена закономірність в природі існувала, існує і буде існувати
завжди. Об’єктом відкриття вона стає лише тоді, коли про існування цієї
закономірності людина взнала, встановила її, виявила її об’єктивне
існування. Зазначена закономірність стає об’єктом відкриття з моменту,
коли її вперше було сформульовано.
Отже, закономірність матеріального світу як об’єкт відкриття — це
невідомий раніше, але об’єктивно існуючий і такий, що вносить докорінні
зміни в рівень пізнання, істотний і стійкий зв’язок між явищами або
властивостями матеріального світу.
Більш повно такий зв’язок характеризується такими особливостями: це
істотний, внутрішньо притаманний явищам або властивостям зв’язок та їх
взаємна обумовленість. Він не повинен мати випадкового характеру.
Закономірний зв’язок не проста констатація зв’язку яких-небудь явищ чи
властивостей, а й встановлений його причин-но-наслідковий характер; це
певний стійкий зв’язок між явищами і властивостями. Він виражає таке
відношення, за яким зміна одних явищ чи властивостей зумовлює цілком
визначені зміни інших. У такому випадку залежність між явищами чи
властивостями виражається, як правило, певною математичною або
функціональною залежністю; зв’язок повинен мати універсальний характер і
задовольняти вимогу узагальнення і можливості поширення його на інші
однорідні об’єкти.
177
РОЗДІЛ 6
Об’єкти нетрадиційних рішень
Явище матеріального світу як об’єкт відкриття — це невідома раніше
об’єктивно існуюча і така, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання,
форма прояву сутності об’єкта матеріального світу (природи).
Явище і сутність знаходяться в органічній єдності. Проте єдність
сутності і явища не означає їх співпадіння, сутність зазвичай прихована
за явищем. У результаті розкриття сутності стає можливим наукове
пояснення самого явища. Сутність і явище об’єктивні, тобто вони існують
незалежно від волі і свідомості людини. Немає такої сутності, яка б не
проявилася зовні і була непізнаною, як нема і явища, яке не включало б у
себе яку-небудь інформацію про сутність.
Властивість матеріального світу як об’єкт відкриття — це невідома раніше
об’єктивно існуюча якісна сторона об’єкта матеріального світу. Кожний
об’єкт має багато різноманітних властивостей як істотних, так і
неістотних. Сукупність істотних властивостей об’єкта складає його якісну
визначеність, яка відрізняє його в цілому від інших об’єктів. Саме
якісна визначеність виражає те спільне, що характеризує весь клас
однорідних об’єктів. Які властивості проявляють даний об’єкт залежить
від того, з якими об’єктами він вступає у взаємодію. Тому встановлення
існування раніше невідомої властивості — необхідний, але недостатній
елемент змісту відкриття. При цьому повинно бути доведено, чим викликана
виявлена властивість, що вона за собою тягне і при яких взаємодіях
проявляється. Вимагається науково обгрунтована інтерпретація, яка
полягає у встановленні сутності даної властивості і її закономірного
характеру.
Таким чином, виявити нову істотну властивість об’єкта — означає
встановити існуючу незалежно від волі і свідомості людини невідому
раніше якісну визначеність об’єкта стосовно до інших об’єктів, з якими
він вступає у взаємодію.
6.2. Об’єкти раціоналізаторських пропозицій
Раціоналізаторська діяльність є найбільш поширеним видом технічної
творчості, яка за своєю новизною і технічним рівнем є нижчою від
винахідництва. Проте цей вид творчості доступний практично кожному
працівникові і тому він за своїми масштабами
178
перевищує винахідництво. Наведені та деякі інші фактори роблять
раціоналізаторську діяльність чи не найбільш ефективною. Саме своїм
масовим застосуванням раціоналізаторські пропозиції інколи здатні давати
більший економічний ефект, ніж винаходи. Економія від використання
раціоналізаторських пропозицій у підсумку буває більшою, ніж від
використання винаходів. Саме тому раціоналізаторство як форма технічної
творчості заслуговує на всіляке заохочення і стимулювання, а його
результати — раціоналізаторські пропозиції — потребують надійної
правової охорони. При цьому слід мати на увазі, що досить часто заявки
на винаходи відхиляються тому, що втрачена їх новизна, але пропозиція у
своїй суті є винаходом, і в таких випадках буде доречною правова охорона
раціоналізаторських пропозицій.
Трудівники України звикли до раціоналізаторської діяльності, оскільки
вона приносить користь підприємству, де працює раціоналізатор, і самому
раціоналізатору давала право на певну винагороду, моральне задоволення
від своєї суспільно корисної діяльності. Раціоналізаторство є
невід’ємною складовою частиною виробничої діяльності, яка не може
розвиватися без постійного і систематичного удосконалення. Воно
спрямоване саме на удосконалення продукції, технології самого
виробництва, техніки та іншого обладнання і стосується будь-якої сфери —
промисловості, транспорту, оборони, охорони здоров’я, сільського
господарства тощо. Саме широке використання пропозицій, спрямованих на
удосконалення процесів суспільно корисної праці, і дає досить помітний
позитивний ефект.
Раціоналізатори завжди були в пошані в Україні. їх діяльність
заохочувалася і стимулювалася, вони наділені рядом прав і пільг.
Нині раціоналізаторська діяльність регулюється Цивільним кодексом
Української РСР, Тимчасовим положенням про правову охорону об’єктів
промислової власності та раціоналізаторських пропозицій (далі —
Тимчасове положення), затвердженим Указом Президента України від 18
вересня 1992 р., та Методичними рекомендаціями про порядок складання,
подачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію, затвердженими
наказом Держпатенту України від 27 квітня 1995 р. Держпатент України
прийняв ряд відомчих нормативних актів, спрямованих на поглиблену
регламентацію регулю-
179
12*2-131
РОЗДІЛ 6
Об’єкти нетрадииіиних рішень
вання раціоналізаторської діяльності. Тимчасове положення змінене Указом
Президента України «Про визнання такими, що втратили чинність, Указів
Президента України у зв’язку з прийняттям законів України щодо
промислової власності» від 22 червня 1995 р.
Відповідно до наведених нормативних актів раціоналізаторською визнається
пропозиція, яка є новою і корисною для підприємства, якому вона подана,
і передбачає створення або зміну конструкції виробів, технології
виробництва, техніки або складу матеріалів.
Отже, раціоналізаторська пропозиція має стосуватися виробів, технології,
задіяної техніки або складу матеріалів. Власне кажучи це і є об’єкти
раціоналізаторських пропозицій. Це можуть бути конструктивні вирішення
виробів, технологічні процеси, тобто і способи, а також речовина (склад
матеріалів). Але не треба розуміти наведений перелік об’єктів як
обмеження раціоналізаторства. Раціоналізаторська пропозиція може
стосуватися будь-якої сфери суспільно корисної діяльності людини. Це
може бути удосконалення медичних інструментів та апаратури, зв’язку і
транспорту тощо.
До раціоналізаторської пропозиції за загальним правилом встановлюється
три необхідні вимоги: 1) вона має стосуватися профілю підприємства,
якому ця пропозиція подана; 2) має бути новою; 3) має бути корисною
підприємству, якому вона подана.
Раціоналізаторська пропозиція подається тому підприємству, якому
відповідає за профілем його діяльності. При цьому немає значення, де
працює раціоналізатор і чи працює він взагалі. Раціоналізаторська
пропозиція стосується діяльності підприємства, якщо вона може бути
використана в технологічному процесі цього підприємства, у продукції, що
ним виробляється, у задіяній техніці або матеріалах.
Подана пропозиція визнається новою, якщо вона є новою для даного
підприємства, якщо її сутність на цьому підприємстві до подачі заяви на
неї не була відома. Для встановлення новизни раціоналізаторської
пропозиції використовуються усі наявні на підприємстві джерела
інформації, які можуть містити відомості про цю або подібну пропозицію.
Однак новизна пропозиції не втрачається, якщо вона використовується за
ініціативою її автора не більше як три місяці до подання
заяви. Безперечно, мова йде про використання на тому підприємстві,
якому подана заява на цю пропозицію.
Раціоналізаторська пропозиція визнається корисною для підприємства,
якому вона подана, якщо її використання дає змогу підвищити економічну
ефективність виробництва, одержати кращий доход (прибуток) або одержати
інший позитивний ефект. Позитивний ефект може полягати в будь-якому
підвищенні технічного рівня виробництва, поліпшенні умов та безпеки
праці, зниженні негативного впливу на навколишнє середовище тощо.
Згадувані Методичні рекомендації про порядок складання, подачі і
розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію (далі — Методичні
вказівки) містять ряд умов, за наявності яких подана пропозиція не може
бути раціоналізаторською. Це передусім запозичення чужого досвіду без
власного творчого внеску; пропозиції, що містять відомі рішення;
пропозиції не технічного, а організаційного характеру; пропозиції щодо
удосконалення організації і управління господарством.
Другу групу пропозицій, що не визнаються раціоналізаторськими, складають
такі, що погіршують умови праці, якість продукції і робіт, викликають
або збільшують рівень забруднення навколишнього середовища, знижують
надійність та інші показники якості продукції. Не визнаються
раціоналізаторськими пропозиції, які лише ставлять завдання, але не
дають конкретного вирішення.
6.3. Об’єкти захисту від недобросовісної конкуренції
Зазначені об’єкти захисту від недобросовісної конкуренції в точному
значенні цього слова не є об’єктами промислової власності. Але вони
прирівняні до них, оскільки мають своєю метою захист від недобросовісної
конкуренції.
Відомо, що конкуренти в боротьбі за ринок вдаються часто до використання
неправомірних засобів у цій боротьбі. Ця неправомірна діяльність набуває
досить загрозливих масштабів, які наносять велику шкоду економіці
будь-якої держави. Тому вже в Конвенції про охорону промислової
власності від 20 березня 1883 р. недобросовісна конкуренція була
проголошена як протиправна дія, спрямована на
180
181
РОЗДІЛ 6
Об’єкти нетрадиційних рішень
порушення прав на об’єкти промислової власності. Конвенція поклала на
своїх членів обов’язок забезпечити громадянам країн, що стали членами
Паризького союзу, ефективний захист проти недобросовісної конкуренції.
Актом недобросовісної конкуренції Конвенція вважає будь-який акт
конкуренції, який суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних
справах. Зокрема, підлягають забороні:
всі дії, здатні будь-яким способом викликати змішування сто
совно підприємства, продуктів або промислової чи торговельної
діяльності конкурента;
неправдиві твердження при здійсненні комерційної діяльності,
здатні дискредитувати підприємство, продукти або промислову чи
торговельну діяльність конкурента;
вказівки або твердження, використання яких при здійсненні
комерційної діяльності може ввести громадськість в оману стосовно
характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до за
стосування або кількості товарів.
Захист від недобросовісної конкуренції в Україні здійснюється Законом
України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996
р. Закон визначає дії, які визнаються недобросовісною конкуренцією. Ними
визнаються будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим
та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Відносини, які складаються у зв’язку з захистом від недобросовісної
конкуренції, регулюються зазначеним Законом, а також Законами України
«Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності», «Про Ан-тимонопольний комітет України»,
«Про зовнішньоекономічну діяльність», іншими актами законодавства,
виданими на підставі законів і постанов Верховної Ради України.
Об’єктами захисту від недобросовісної конкуренції є своєрідні дії. Якщо
об’єктами правової охорони результатів інтелектуальної діяльності є її
результати, то об’єктами захисту від недобросовісної конкуренції є також
результати інтелектуальної діяльності від неправомірних посягань. Але в
першому випадку передбачається охорона прав у широкому значенні цього
слова, а в другому — лише захист проти неправомірних дій третіх осіб.
182
Об’єктами захисту від недобросовісної конкуренції можуть бути
неправомірні дії, які в Законі згруповані в три групи: 1) неправомірне
використання ділової репутації господарюючого суб’єкта (підприємця); 2)
створення перепон (перешкод) господарюючим суб’єктам (підприємцям) в
процесі конкуренції і досягнення неправомірних переваг в конкуренції; 3)
неправомірний збір, розголошення і використання комерційної таємниці.
Кожна з цих груп складається з окремих видів неправомірних дій. До
першої групи відносяться:
Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів,
упаковки. Неправомірним визнається використання без дозволу
уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків
для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів,
упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних
видань, зазначень місць походження товарів, що може привести до
змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця),
який має пріоритет на їх використання.
Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не
визнається неправомірним, якщо до власного імені подається який-небудь
відрізняльний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого
господарюючого суб’єкта (підприємця).
Неправомірне використання товару іншого виробника. Неправомірним
використанням товару іншого виробника є введення в господарський оборот
під своїм позначенням товару іншого виробника без дозволу уповноваженої
на те особи.
Копіювання зовнішнього вигляду виробу. Копіюванням зовнішнього вигляду
виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого
суб’єкта (підприємця) в господарському обігу без однозначної вказівки
виробника копії, що може привести до змішування з діяльністю іншого
господарюючого суб’єкта (підприємця).
Порівняльна реклама. Порівняльною є реклама, що містить порівняння з
товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого
суб’єкта (підприємця). Проте не визнається неправомірним порівняння в
рекламі, якщо наведені відомості про товари,
183
РОЗДІЛ 6
Об’єкти нетрадиційних рішень
роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними,
об’єктивними, корисними для інформування споживачів.
До другої групи неправомірних дій, які визнаються недобросовісною
конкуренцією, входять такі їх види:
Дискредитація господарюючого суб’єкта (підприємця). Дискредитацією
господарюючого суб’єкта (підприємця) є поширення у будь-якій формі
неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов’язаних з особою чи
діяльністю господарюючого суб’єкта (підприємця), які завдали або могли
завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб’єкта (підприємця).
Купівля-продаж товарів, виконаних робіт, надання послуг із примусовим
асортиментом. Такими визнаються дії по купівлі-продажу одних товарів,
виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів,
виконання робіт, надання послуг, непотрібних споживачеві або
контрагенту.
Схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця). Схиленням до
бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця) вважається спонукання
конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови
від встановлення договірних зв’язків із цим господарюючим суб’єктом
(підприємцем).
Схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника). Схиленням
постачальника до дискримінації покупця (замовника) є спонукання
постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через
посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника)
певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав.
Схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з
конкурентом. Схиленням господарюючого суб’єкта (підприємця) до
розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб’єкта
(підприємця) є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб
спонукання господарюючого суб’єкта (підприємця) — учасника договору до
невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов’язань перед
цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб’єкту
(підприємцю) —
184
учаснику договору, безпосередньо або через посередника, компенсації або
інших переваг.
Підкуп працівника постачальника. Це надання або пропонування йому
конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника,
матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне
виконання або невиконання працівником службових обов’язків, що
випливають з укладеного або пов’язані з укладенням між постачальником і
покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що
призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця
(замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).
Підкуп працівника покупця. Ті ж самі дії, що і працівника постачальника.
Досягнення неправомірних переваг у конкуренції. Досягненням
неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких відносно іншого
господарюючого суб’єкта (підприємця) шляхом порушення чинного
законодавства, яке підтверджене рішенням державного органу, наділеного
відповідною компетенцією.
Третю групу неправомірних дій, спрямованих на порушення добросовісної
конкуренції, складають:
Неправомірне збирання комерційної таємниці. Неправомірним збиранням
комерційної таємниці вважається добування протиправним способом
відомостей, які відповідно до законодавства України становлять
комерційну таємницю, якщо це завдало або могло завдати шкоди
господарюючому суб’єкту (підприємцю).
Розголошення комерційної таємниці. Розголошенням комерційної таємниці є
ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з
відомостями, які відповідно до чинного законодавства України становлять
комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у
встановленому порядку або стали відомими у зв’язку з виконанням
службових обов’язків, якщо це завдало або могло завдати шкоди
господарюючому суб’єкту (підприємцю).
Схилення до розголошення комерційної таємниці. Схиленням до розголошення
комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у
встановленому порядку або стали відомими у зв’язку з виконанням
службових обов’язків відомості, що відповідно до чинно-
185
РОЗДІЛ 6
го законодавства становлять комерційну таємницю, до розкриття цих
відомостей, якщо це завдало або могло завдати шкоди господарюючому
суб’єкту (підприємцю).
Неправомірне використання комерційної таємниці. Неправомірним
використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або
врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності
без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей,
що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.
Питання для контролю
Поняття об’єктів нетрадиційних рішень.
Поняття відкриття.
Правова охорона раціоналізаторських пропозицій.
Поняття захисту проти недобросовісної конкуренції.
Розділ 7
Суб’єкти права інтелектуальної власності
7.1. Загальні положення
У теорії права прийнято вважати суб’єктом права того, хто може мати
права; того, хто може бути носієм права. Найбільш загальним визначенням
суб’єкта права є таке: «Суб’єкт права є людина або організація чи інше
соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб’єктивні
права та нести юридичні обов’язки і, отже, бути учасниками
правовідносин».
Таким чином, суб’єктом права може бути будь-яка людина (фізична особа)
незалежно від громадянства, постійного місця проживання, роду занять та
інших її особистих факторів. Це може бути громадянин України, громадянин
іншої держави і особа без громадянства. Не має значення і вік фізичної
особи — носієм права може бути і щойно народжене немовля, не має
значення і психічний стан фізичної особи. Зараз на земній кулі немає
людини, яка б не була суб’єктом права. Безправних суб’єктів не буває.
Суб’єктами права можуть бути і юридичні особи, і держава в тому числі.
Проте нас інтересують суб’єкти цивільних правовідносин, якими можуть
бути ті ж самі особи. Право інтелектуальної власності є під-галуззю
цивільного права, отже, ті ж самі особи можуть бути і суб’єктами права
інтелектуальної власності. Останніх прийнято поділяти на дві основні
групи. Це передусім творці інтелектуальної власності. Творцями можуть
бути тільки фізичні особи — люди, чиєю творчою працею створюється
інтелектуальна власність. Другу групу суб’єктів права інтелектуальної
власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не
створювали об’єктів права інтелектуальної власності, але вони стали
суб’єктами цього права в
186
187
РОЗДІЛ 7
Суб’єкти права інтелектуальної власності
силу закону або договору. Суб’єктом права інтелектуальної власності може
бути також і держава в особі її органів.
Виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність,
суб’єктами права інтелектуальної власності можуть бути перш за все
автори творів у галузі науки, літератури та мистецтва, а також будь-яких
науково-технічних досягнень, заявники, роботодавці та правонаступники.
7.2. Автори — творці об’єктів права інтелектуальної власності
Чинне законодавство України про інтелектуальну власність авторами визнає
лише творців творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також
творців промислових зразків. У даному контексті термін «автори» буде
вживатися в широкому розумінні цього слова, тобто творці будь-яких
об’єктів інтелектуальної власності.
Автором може бути тільки людина, що свідомо створює той чи інший об’єкт
інтелектуальної власності. Перерахувати авторів у сфері інтелектуальної
діяльності просто неможливо, адже кожна людина щось творить. Проте в
такому перерахуванні і потреби немає. Авторська дієздатність не
співпадає із загальною цивільною правоздатністю. Цивільною дієздатністю
визнається здатність фізичної особи до вчинення певних юридичних дій.
Така здатність у фізичної особи виникає тоді, коли вона здатна правильно
розуміти значення своїх дій та може керувати ними. За цивільним
законодавством України така здатність настає з досягненням фізичною
особою вісімнадцятирічного віку. Проте слід мати на увазі, що на
дієздатність фізичних осіб може впливати наявність душевної хвороби.
Змістом дієздатності фізичних осіб є їх здатність набувати цивільних
прав і створювати цивільні обов’язки (правонабувальна дієздатність);
здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов’язки
(правоздійснювальна дієздатність або правовико-навча дієздатність);
здатність особи своїми діями розпоряджатися належними особі правами
(праворозпорядча дієздатність); здатність нести відповідальність за
протиправну поведінку (деліктоздатність).
Цей перелік видів дієздатності наведений для того, щоб підкреслити
невідповідність загальної цивільної дієздатності до здатності людини до
творчої діяльності, яку ми будемо називати авторською
188
або творчою дієздатністю. Авторською її можна називати тому, що це
здатність бути автором якогось творіння. Ось саме ця здатність бути
автором будь-якого результату інтелектуальної творчої діяльності не
залежить від віку і, отже, від чіткого усвідомлення значення своїх
творчих дій. Автором, творцем може бути неповнолітня фізична особа.
Історії розвитку науки, літератури, мистецтва, техніки відомо немало
випадків, коли авторами тих чи інших досить серйозних результатів
інтелектуальної діяльності були і є діти — малолітні за віком.
Малолітні і неповнолітні фізичні особи, які створили об’єкти
інтелектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх творінь,
у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяльності.
Більше того, у таких осіб виникає комплекс авторських або патентних прав
на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, починаючи
від оформлення прав на ці результати. Вони також мають право укладати
авторські і ліцензійні договори. Цим особам належить право одержувати
належну їм винагороду за використання своїх творінь і розпоряджатися
цією винагородою. Проте слід мати на увазі, що зазначені майнові права
виникають лише у осіб віком від 15 до 18 років. Діти віком до 15 років
мають лише право авторства. Майновими правами цих осіб розпоряджаються
їх законні представники. За проектом Цивільного кодексу 1999 р. особи
віком від 14 до 18 років будуть мати право самостійно здійснювати права
автора на твори науки, літератури та мистецтва, об’єкти промислової
власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються
законом.
Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто своєю власною
творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості.
Саме творчий характер праці творця, що втілився в творі, — це єдиний і
універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.
Той чи інший результат творчої діяльності може бути створений не одним
автором, а двома або кількома. Такий вид співучасті в створенні цього
результату прийнято називати співавторством. Воно може мати місце у
будь-якому виді творчої діяльності.
Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:
а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора — нероздільне
співавторство. Воно властиве авторському праву, але ще в більшій мірі
властиве науково-технічній творчості;
189
РОЗДІЛ 7
Суб’єкти права інтелектуальної власності
б) коли складові частки чітко визначені і відомо, хто із співавторів
створив ту чи іншу частину — роздільне співавторство.
Для визнання співавторства і, отже, права авторства за особами, що брали
участь у створенні творчого результату, необхідні певні умови:
Творчий результат, створений спільною творчою працею співав
торів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати
без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, на
писаного співавторами, вилучити одну або кілька глав, підручник
як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті
музика поєднується з текстом. Музика без тексту — не опера, та
нець без музики — не балет. Проте можливе й таке поєднання
двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає свого са
мостійного значення, але в такому разі не буде співавторства.
Спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розпові
дає сюжет, а інший записує — це не співавторство. Тому не виз
наються співавторами особи, які надавали автору будь-яку техніч
ну допомогу — креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здій
снювали необхідні розрахунки, надавали фінансову чи іншу мате
ріальну допомогу автору тощо.
Має бути угода про спільну працю. Ця угода не обов’язково має
бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною.
При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає ав
торське право на свою частину, водночас він є співавтором ре
зультату в цілому.
Співавторство має бути добровільним.
При нероздільному співавторстві об’єкт спільної праці може вико
ристовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте
право опублікування та іншого використання твору, право на по
дання заявки на об’єкт промислової власності, належить усім
співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Склад
співавторів у науково-технічній творчості може бути перегляну
тий за спільним клопотання осіб, зазначених у заявці, як співав
тори. Таке клопотання можуть порушити й ті співавтори, які хоча
й не включені в заявку, але брали участь в розробці цього об’єкта.
190
7. Винагорода за використання об’єкта інтелектуальної власності
належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передбачено
угодою між ними.
Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька
авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої
діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий
колективний об’єкт належить юридичній особі, за завданням якої він
створений.
Співавторство досить складний інститут, який містить у собі немало
дискусійних положень, які в спеціальній літературі викликають різні
думки і погляди, адже не завжди така спільна творчість відповідає умовам
співавторства.
Дія Закону «Про авторське право і суміжні права» поширюється також на
авторів, твори яких вперше опубліковані в іншій країні та протягом 30
днів після цього опубліковані в Україні, незалежно від громадянства і
постійного місця проживання. Іноземні громадяни, твори яких вперше
опубліковані, випущені в світ іншим чином або перебувають у будь-якій
об’єктивній формі на території іноземної держави, визнаються авторами з
усіма наслідками, що з цього випливають, відповідно до міжнародних
договорів або угод, в яких бере участь Україна.
Суб’єктами авторського права можуть бути не тільки автори, а й інші
особи. Серед них особливе місце посідають так звані «інші особи», яким
належить право на будь-який об’єкт інтелектуальної власності за законом.
Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними
можуть бути й фізичні особи. Мова йде про роботодавців. Цей термін новий
для нашого законодавства по формі, але він не є новим за своєю сутністю,
адже мова йде про так звані службові результати творчої діяльності.
Роботодавця не можна визнавати правонаступником, оскільки право
інтелектуальної власності до нього не переходить від автора, а він за
певних умов визнається суб’єктом цього права незалежно від волі автора.
За радянським авторським правом право на твір науки, літератури і
мистецтва, виконаний у порядку виконання службового завдання, належало
державі в особі тієї юридичної особи, службове завдання якої виконував
автор. За винахідницьким правом переважна
191
РОЗДІЛ 7
Суб’єкти права інтелектуальної власності
більшість об’єктів промислової власності створювалися в порядку
виконання службового завдання і також належали державі.
За чинним законодавством України про інтелектуальну власність також
переважна більшість творчих результатів створюються в порядку виконання
службового завдання. Але в сучасних умовах право на зазначені результати
належать не тільки державним організаціям, а будь-яким підприємствам,
організаціям і установам різних форм власності. Проте правовий режим
роботодавців стосовно об’єктів інтелектуальної власності різними
законами України про інтелектуальну власність визначається по-різному і
не досить чітко.
Закон про авторське право проголошує, що твір належить роботодавцю лише
за умови, що автор перебуває в трудових відносинах з ним (ст. 16
«Авторське право на службові твори» Закону «Про авторське право і
суміжні права»). Закон «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»
більш ґрунтовно визначає правовий режим роботодавця (ст. 9). Закон
визначає умови, за яких за роботодавцем визнається право на службовий
винахід чи корисну модель. Роботодавцеві належить об’єкт промислової
власності лише за умови, що він створений автором, який знаходиться в
трудових відносинах з ним і з винахідником укладений письмовий договір
щодо розгляду та умови виплати йому (його правонаступнику) відповідної
винагороди.
Подібне визначення правового режиму роботодавця дане в Законі України
«Про охорону прав на сорти рослин». Цей Закон визначає, що право на
одержання патенту на сорт має роботодавець за умови, що сорт створено в
порядку виконання автором службових обов’язків, конкретного завдання, що
належним чином оформлено роботодавцем. При цьому відносини між
роботодавцем і автором сорту повинні бути оформлені спеціальним
договором про створення сорту. Цей договір має передбачати передачу прав
на сорт роботодавцеві. Якщо ж між автором сорту і роботодавцем такого
договору не було укладено в письмовій формі або роботодавець порушив
суттєві умови цього договору, право на одержання патенту (право на сорт)
залишається за автором.
З визначень правового режиму роботодавця випливає одне — об’єкт
інтелектуальної творчої діяльності, якщо він створений у порядку
виконання службових обов’язків, належить роботодавцеві. Та-
192
кий висновок не в інтересах творця. Тому видається найбільш вдалим є
визначення правового режиму роботодавця, яке містить проект Цивільного
кодексу України 1999 р.
Відповідно до ст. 488 Проекту роботодавцеві належить право на одержання
патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, якщо
винахідник або автор промислового зразка передав йому це право за
договором, укладеним між роботодавцем і автором науково-технічного
досягнення у письмовій формі. Стороною в цьому договорі може бути і
правонаступник роботодавця.
Право на одержання патенту роботодавець має за таких умов.
Винахідник (автор промислового зразка) в письмовій формі повідомляє
роботодавця про створений ним винахід, корисну модель чи промисловий
зразок з описанням, яке розкриває суть винаходу, корисної моделі чи
промислового зразка досить ясно і повно. Якщо роботодавець протягом
чотирьох місяців від дати одержання повідомлення не подасть заявки, то
право на одержання патенту переходить до винахідника чи автора
промислового зразка.
Якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок створені у зв’язку з
виконанням службових обов’язків, наданням фінансової чи іншої
матеріальної допомоги автору на основі знань, досвіду та інформації
роботодавця та іншого сприяння створенню винаходу, корисної моделі чи
промислового зразка, останньому належить право виключного використання
винаходу, корисної моделі чи промислового зразка протягом трьох років
від дня подання заявки на винахід, корисну модель чи промисловий зразок.
Використання винаходу, корисної моделі і промислового зразка в такому
разі здійснюється на умовах угоди, укладеної між роботодавцем і автором.
Невикористання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка протягом
трьох років відповідно дає право винахідникові чи авторові промислового
зразка використати останній на свій розсуд. У такому разі роботодавець
зберігає право використати в майбутньому цей винахід, корисну модель чи
промисловий зразок на умовах безплатної невиключної діцензії.
При цьому особисті немайнові права автора будь-якого досягнення
інтелектуальної діяльності в усіх випадках належить автору цього
досягнення, адже ці права невідчужувані.
193
13 2-131
РОЗДІЛ 7
Суб’єкти права інтелектуальної власності
3’2 131
Проте визначення правового режиму роботодавця стосовно об’єктів
інтелектуальної власності, створених у порядку виконання службових
обов’язків, залишається нечітким. Передусім слід визнати, що цей режим
має бути однаковим для всіх роботодавців, для яких створюються об’єкти
інтелектуальної власності. У відносинах роботодавця і творців різних
видів творчої діяльності не повинно бути ніякої різниці. Правила гри
мають бути однаковими.
В усіх випадках право власності на результат інтелектуальної діяльності
має належати його творцю, а не роботодавцеві. Останньому має належати
виключне право на використання зазначеного об’єкта на певний, визначений
законом строк. У зв’язку з цим слід висловити одне зауваження до проекту
Цивільного кодексу. Справа в тому, що ст. 9 Закону України «Про охорону
прав на винаходи і корисні моделі» надає право роботодавцеві прийняти
щодо створеного службового винаходу рішення про збереження його як
конфіденційної інформації протягом чотирьох років. Отже, роботодавець
має право протягом зазначеного строку не подавати заявку на цей винахід
і не використовувати його протягом цього ж строку. Видається, що така
норма суперечить суспільним інтересам, оскільки вона надає право
роботодавцеві протягом чотирьох років тримати цінний винахід «під
сукном» замість впровадження його у виробництво якнайшвидше. Крім того,
наведена норма суперечить нормі проекту Цивільного кодексу України. В
тій же ст. 488 Проекту (п. 5) йдеться про те, що невикористання
винаходу, корисної моделі чи промислового зразка протягом трьох років
дає право винахідникові чи авторові промислового зразка використати
зазначені об’єкти на свій розсуд. Наведені положення явно суперечать
одне другому і тому мають бути приведені в належну відповідність.
Виключне право на використання об’єкта інтелектуальної власності охоплює
всі майнові права творця цього об’єкта. За чинним законодавством усі
вони належать роботодавцю за таких умов:
творець об’єкта інтелектуальної власності знаходиться в трудо
вих відносинах з роботодавцем на підставі договору трудового найму;
договір найму визначає коло службових обов’язків творця, до
числа яких входить обов’язок створювати об’єкти інтелектуальної
власності;
194
об’єкт інтелектуальної власності створено саме в порядку вико
нання службових обов’язків;
об’єкт інтелектуальної власності слід визнавати службовим і за
умов, що роботодавець надавав творцю фінансову, матеріальну та
іншу допомогу або іншим чином істотно сприяв творцеві в процесі
створення зазначеного об’єкта. Ця допомога має бути такою, без
якої об’єкт інтелектуальної власності не міг би бути створений;
договір повинен бути укладений тільки в письмовій формі;
у договорі обов’язково має бути визначений розмір винагороди
за використання об’єкта інтелектуальної власності, створеного за до
говором найму, строки і порядок її виплати.
При будь-якому використанні об’єкта інтелектуальної власності,
створеного за договором найму, роботодавець має право зазначати своє
найменування або вимагати такого зазначення.
Крім договору найму не виключається за чинним законодавством укладення і
спеціального договору між роботодавцем і творцем об’єкта інтелектуальної
власності, в якому визначаються права і обов’язки сторін. Це досить
складні договори, оскільки в нас ще немає належного досвіду їх
укладання. У таких договорах важко визначити вартість створеного об’єкта
інтелектуальної власності без попереднього його випробовування.
7.3. Заявники
Суб’єктами права інтелектуальної власності безперечно є заявники. У
переважній більшості заявники стають суб’єктами власності на результат
інтелектуальної, творчої діяльності, який ними заявляється як об’єкт
інтелектуальної власності. Але вони залишаються суб’єктами правовідносин
у сфері інтелектуальної діяльності і в тих випадках, коли з тих чи інших
причин суб’єктами права власності (чи виключного права на використання)
вони не стали.
Суб’єкт права на заявку свого творіння вступає в різні правовідносини з
іншими суб’єктами, в тому числі і в цивільно-правові.
Заявник як суб’єкт творчих відносин також фігура нова в чинному
законодавстві України про інтелектуальну власність, хоча заявники як
такі існували в усі часи. Проте сучасне законодавство про інте-
195
РОЗДІЛ 7
Суб’єкти права інтелектуальної власності
лектуальну власність більш чітко визначило правовий статус заявника, що,
безперечно, слід визнати доцільним і справедливим.
Заявником може бути фізична і юридична особа. Заявниками за певних умов
можуть бути фізичні особи — громадяни України, громадяни зарубіжних
країн і особи без громадянства. При цьому слід мати на увазі, що
відповідно до чинного законодавства неповнолітні віком від 15 до 18
років мають право здійснювати свої авторські і патентні права. З
наведеного випливає, що зазначені особи можуть бути заявниками на
будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності. Але варто
підкреслити й те, що визнання права на будь-який твір у галузі науки,
літератури і мистецтва не потребує виконання будь-яких формальних вимог.
Право на твір визнається самим фактом його створення і надання йому
об’єктивної форми.
Отже, для визнання права на твір науки, літератури і мистецтва не треба
подавати будь-якої заявки в будь-який орган державної влади чи
управління. Проте автори, які цього бажають, мають право певним чином
зафіксувати свої права на створений ними твір.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» в ст. 11 проголошує,
що для виникнення і здійснення прав на твір, передбачених чинним
законодавством, не вимагається виконання будь-яких формальностей. Але
особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може
використовувати знак охорони авторського права. Цей знак у вигляді
латинської літери С в колі — ©, імені особи, яка має авторське право, і
року першої публікації твору, — поміщається на кожному примірнику твору.
Особи, які мають авторське право або яку-небудь виключну правомочність
на твір, для засвідчення авторства на оприлюднений чи не оприлюднений
твір, факту і дати опублікування твору мають право зареєструвати ці
відомості в офіційних державних реєстрах. Можуть бути таким чином
зареєстровані авторські договори, які стосуються права автора на твір.
Зазначена реєстрація може бути здійснена в будь-який час у межах
чинності строку охорони авторського права.
Державна реєстрація здійснюється Державним департаментом інтелектуальної
власності (Установою) відповідно до встановленого порядку. Установа
складає і періодично видає каталоги всіх
196
реєстрацій. Факт реєстрації посвідчується свідоцтвом. У разі виникнення
спору реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства,
тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку її не буде
спростовано.
Ніхто не має права перешкоджати реєстрації твору в офіційних реєстрах.
Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, які
стосуються права автора на твір, затверджений постановою Кабінету
Міністрів України від 27 грудня 2001 р.№ 1756.
Державну реєстрацію прав на твори науки, літератури і мистецтва мають
право здійснювати автори творів незалежно від громадянства та постійного
місця проживання, а також фізичні і юридичні особи, що мають авторське
право, роботодавець на замовлення і за рахунок якого створено твір, якщо
інше не передбачено умовами договору між ним і автором, уповноважений
представник автора або особа, що має авторське право. Право на
реєстрацію мають також організації, яким автор доручив управляти своїми
майновими правами.
Для державної реєстрації до Установи заявники зобов’язані подати:
заявку, складену за встановленою формою;
один примірник твору в машинописній формі (опублікованого
чи неопублікованого), фонограми та інші документи і матеріали для
депонування;
— платіжний документ про сплату реєстраційного збору.
Документи і матеріали, що подаються до Установи, оформляють
ся способом, придатним для їх репродукування.
Зазначений порядок досить детально визначає здійснення державної
реєстрації прав на твори науки, літератури і мистецтва.
Право на подання заявки на об’єкт промислової власності також мають
право як фізичні, так і юридичні особи. До фізичних осіб Закон відносить
громадян України, громадян іноземних держав та осіб без громадянства.
При цьому Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»
прямо підкреслює, що іноземні особи та особи без громадянства мають
рівні з громадянами України права, передбачені цим Законом, відповідно
до міжнародних договорів України. Чинність зазначених договорів у межах
України настає лише зі згоди Верховної Ради України. Іноземні особи та
особи без грома-
197
РОЗДІЛ 7
Суб’єкти права інтелектуальної власності
дянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами
України, у відносинах з Установою реалізують свої права через
представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених),
зареєстрованих відповідно до чинного законодавства.
Патентні повірені, як випливає із п. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону
прав на винаходи і корисні моделі», представляють також і іноземних
юридичних осіб, якщо їх місцеперебування знаходиться за межами України.
Патентні повірені здійснюють свою діяльність на підставі Положення про
представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених),
яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994
р. із змінами і доповненнями від 10 жовтня 1994 р. та від 27 серпня 1997
р.
Дане Положення розроблене і прийняте на основі Законів України «Про
охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на винаходи і корисні
моделі», «Про охорону прав на промислові зразки» і «Про охорону прав на
знаки для товарів і послуг». Його назва не зовсім відповідає змісту,
адже представник у справах інтелектуальної власності і патентний
повірений — це не одна і та ж особа. Тому в дужках після слів
«представників у справах інтелектуальної власності» уточнюється —
«патентних повірених».
Назване Положення визначає досить суворі вимоги до патентних повірених і
досить жорстко регламентує їх діяльність. Це Положення відповідно до
законів України у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної
власності визначає правовий статус патентних повірених і регулює
відносини, пов’язані з набуттям, реалізацією і припиненням права
займатися діяльністю патентного повіреного. Основним обов’язком
патентного повіреного є надання допомоги і послуг фізичним і юридичним
особам, які він представляє, у сфері охорони прав на об’єкти промислової
власності, представляє інтереси зазначених осіб в Державному
департаменті Інтелектуальної власності і установах, що відносяться до
сфери його управління. Патентні повірені виконують свої представницькі
функції також у судових органах, кредитних установах, а також у
відносинах з іншими фізичними і юридичними особами.
Положення містить досить суворі вимоги до особи патентного повіреного.
Ним має бути тільки громадянин України, який пос-
198
тійно проживає в Україні, має повну вищу освіту, а також повну вищу
освіту в сфері охорони інтелектуальної власності, має не менш як
п’ятирічний досвід практичної роботи у сфері охорони інтелектуальної
власності. Патентний повірений для заняття цієї посади має скласти
кваліфікаційні екзамени, пройти атестацію і одержати свідоцтво на право
займатися діяльністю патентного повіреного.
Патентними повіреними не можуть бути працівники Державного департаменту
інтелектуальної власності та установ, що входять до його складу, а також
особи, які не можуть посідати посаду патентного повіреного відповідно до
чинного законодавства.
Державний департамент інтелектуальної власності веде спеціальний реєстр
патентних повірених. Після занесення імені патентного повіреного до
цього реєстру йому присвоюється реєстраційний номер. Особи, не внесені
до цього реєстру, не мають права називати себе патентними повіреними і,
отже, займатися їх діяльністю.
Патентний повірений діє за дорученням особи, яку він представляє. Таке
доручення оформляється в письмовій формі договором, довіреністю або
іншим документом, який підтверджує його повноваження відповідно до
чинного законодавства.
Повноваження.патентного повіреного можуть бути підтверджені також шляхом
вказівки його прізвища і реєстраційного номера в заявці на видачу
охоронного документа на об’єкт промислової власності, якщо заявка
підписана самим заявником.
Положення чітко визначає права і обов’язки патентного повіреного,
порядок набуття і припинення права займатися діяльністю патентного
повіреного.
Відповідно до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» права на
сорт набуваються шляхом подання до Установи заявки, експертизи заявки та
державної реєстрації прав.
Від імені селекціонерів (авторів сортів), заявників та власників сортів
у відносинах, врегульованих цим Законом, можуть виступати їх
представники, зокрема представники з питань інтелектуальної власності,
зареєстровані відповідно до положення про них, затвердженого Кабінетом
Міністрів України. В такому разі відносини з представниками вважаються
відносинами відповідно з авторами, заявниками та власниками прав.
199
РОЗДІЛ 7
Суб’єкти права інтелектуальної власності
Право на подання заявки на сорт рослин належить автору сорту
(селекціонеру), якщо інше не передбачено цим Законом. Якщо сорт створили
спільно кілька селекціонерів, то всі вони мають однакові права на
подання заявки, якщо інше не передбачено угодою між ними. Відмова одного
чи кількох з них від прав на сорт не поширюється на інших авторів.
У разі перегляду умов угоди стосовно складу авторів сорту Установа за
спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як автори, а також
авторів, не зазначених у заявці, вносить зміни до відповідних документів
у встановленому порядку.
Автору сорту (селекціонеру) належить право авторства, яке є особистим
немайновим правом і охороняється безстроково.
Якщо сорт створено селекціонером у зв’язку з виконанням службових
обов’язків або за дорученням роботодавця, з використанням досвіду,
виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, матеріальних і
фінансових засобів роботодавця, то у разі, якщо трудовим договором
(контрактом) між роботодавцем і селекціонером не передбачено інше, право
на подання заявки на сорт належить роботодавцю. За цих умов автор сорту
подає роботодавцю письмове повідомлення про одержаний ним сорт з
достатньо повним описом.
Роботодавець повинен протягом 60 днів від дати отримання повідомлення
автора сорту подати до Установи заявку на одержання патенту чи передати
право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження
відомостей про сорт як конфіденційної інформації. У цей же строк
роботодавець повинен укласти з автором сорту письмовий договір щодо
розміру та умови виплати йому справедливої винагороди відповідно до
економічної цінності сорту та іншої вигоди роботодавця.
Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки
зазначеної винагороди та порядок їх індексації.
Якщо роботодавець (правонаступник роботодавця) не виконає вищезазначених
вимог у встановлений строк чи не використовуватиме сорт, зберігаючи
відомості про нього як конфіденційну інформацію більше чотирьох років
від дати одержання повідомлення автора сорту, то право на подання заявки
і одержання патенту переходить
200
до автора сорту, а за роботодавцем залишається переважне право на
придбання невиключної ліцензії на використання сорту.
Право на подання заявки і одержання патенту на сорт рослин має
відповідно правонаступник автора або роботодавця.
Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» не
точно визначає особу заявника. Стаття 6 цього Закону визначає, що право
на реєстрацію має автор або його правонаступники, а також роботодавець
та його правонаступники (ст. 7 цього ж Закону). Розділ III цього Закону
називається «Право на реєстрацію топографії ІМС», до якого входять
зазначені статті. В цьому розділі про заявника інших норм немає. Отже,
інші фізичні і юридичні особи в цьому розділі не згадуються. Але вже в
ст. 9 наступного IV розділу «Про порядок реєстрації топографії ІМС»
говориться дещо інше. Ця стаття проголошує: «Особа, яка бажає
зареєструвати топографію ІМС і має на це право, подає до Установи заявку
на реєстрацію. Заявка, до речі, може бути подана і через патентного
повіреного.
Отже, заявником на реєстрацію топографії інтегральних мікросхем може
бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка має на це право.
Має деякі особливості заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення
походження товару. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на
зазначення походження товарів» заявниками можуть бути особа або група
осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі
властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого
пов’язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що
мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних
продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.
Особливістю Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів» є
також й те, що заявниками можуть бути особи, які бажають скористатися
уже зареєстрованою назвою місця походження товару або зареєстрованого
географічного зазначення походження товару. Право на використання такого
уже зареєстрованого зазначення мають виробники, які в географічному
місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості,
певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені
до Реєстру.
201
РОЗДІЛ 7
Суб’єкти права інтелектуальної власності
Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки: на одержання
охоронного документа України заявниками можуть бути творці об’єктів
інтелектуальної власності, створених їх творчою працею. Заявниками також
можуть бути будь-які інші фізичні і юридичні особи, до яких право на
подання заявки перейшло в силу закону чи договору. Заявниками можуть
бути також представники у справах інтелектуальної власності (патентні
повірені). Іноземні заявники та особи без громадянства ведуть свої
справи з Установою лише через патентного повіреного. Вітчизняні заявники
можуть вести такі справи через патентного повіреного, але не
зобов’язані.
Отже, фактично заявником може бути будь-яка фізична чи юридична особа,
яка має намір одержати правову охорону об’єкта промислової власності за
умови, що зазначена особа має право на одержання охоронного документа.
Щодо підприємств, організацій і установ різних форм власності, то вони
можуть бути заявниками лише за умови, що вони наділені правами юридичної
особи.
7.4. Правонаступники як суб’єкти права інтелектуальної власності
Суб’єктами права інтелектуальної власності можуть бути також спадкоємці,
інші фізичні й юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності
переходить в силу закону чи договору, держава.
Спадкоємці можуть стати суб’єктами права інтелектуальної власності в
силу закону або заповіту. Лише Закон України «Про авторське право і
суміжні права» (єдиний) містить статтю про спадкування авторських і
суміжних прав у спадщину. Стаття 29 цього Закону «Перехід авторського
права у спадщину» проголошує: «Майнові права авторів та інших осіб, які
мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у
спадщину особисті немайнові права автора». Разом з тим спадкоємці
відповідно до цього Закону наділяються правом захищати авторство на
твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також
будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та
репутації автора.
Інші закони про інтелектуальну власність не містять норм про перехід
майнових прав суб’єктів права інтелектуальної власності у
202
спадщину. Проте це зовсім не означає, що майнові права суб’єктів права
інтелектуальної власності не можуть передаватися у спадщину. Закон «Про
охорону прав на винаходи і корисні моделі» містить таку норму: «Власник
патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід
(корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником» (п. 6
ст. 28). Така ж норма міститься й в інших патентних законах. Деякі
закони України про інтелектуальну власність не містять й таких норм.
Із норми про те, що власник патенту може передавати свої майнові права
іншим особам на підставі договору, випливає, що власник цих прав може
ними розпорядитися будь-яким іншим чином. Отже, він може свої майнові
права заповісти будь-якій іншій особі. Якщо ж такого розпорядження
власника патенту (заповіту) немає, то ці права переходять до спадкоємців
за законом.
Коло спадкоємців, до яких переходять майнові права власника патентів,
визначається чинним цивільним законодавством.
Проте із цього загального правила все ж є один виняток. Закон України
«Про охорону прав на зазначення походження товарів» не визнає права
власності (чи іншого виключного права) на зазначення походження товарів
за суб’єктами, які цими правами користуються. Правом на одне й теж
зазначення походження товарів можуть користуватися декілька осіб.
Об’єктом спадкування не може бути річ (об’єкт), яка не є об’єктом права
власності спадкодавця.
Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність
правонаступниками творців можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи,
які стають ними в силу договору або закону. Так, Закон України «Про
авторське право і суміжні права» містить ст. 31 «Передача (відчуження)
майнових прав суб’єктів авторського права». Наведена стаття проголошує,
що майнові права можуть бути передані автором або іншою особою, що має
авторське право, іншій особі повністю чи частково. Передача майнових
прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється
авторським договором. Наведена норма все ж не містить відповіді на
запитання, чи може автор або інша особа, якій належить авторське право,
продати свої майнові права на твір іншій особі. В практиці такі випадки
відомі.
Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» чітко і
однозначно (п. 6 ст. 28) проголошує, що власник патенту мо-
203
РОЗДІЛ 7
Суб’єкти права інтелектуальної власності
же передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну
модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Такі норми
містять й інші патентні закони України.
З наведеного можна зробити висновок, що будь-які результати
інтелектуальної, творчої діяльності, які охороняються законом, визнані
товаром. Отже, стосовно цього товару можуть вчинятися будь-які
цивільно-правові угоди. Таким чином, майнові права авторів на твори
науки, літератури і мистецтва можуть бути об’єктом купівлі-продажу та
інших цивільно-правових угод. Однією із сторін у такій угоді може бути
будь-яка фізична чи юридична особа, яка стає правонаступником творця
будь-якого об’єкта інтелектуальної власності.
Правонаступником може бути й держава. За Законом України «Про авторське
право і суміжні права» (ст. ЗО) твори після закінчення строку їх
правової охорони стають надбанням суспільства. Це означає, що такі твори
можуть бути використані будь-якою фізичною чи юридичною особою без
будь-якого дозволу і без виплати винагороди за їх використання. Проте
користувачі зобов’язані оберігати право авторства, право на ім’я, право
протидіяти будь-якому, перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а
також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і
репутації автора.
Кого ж слід розуміти під поняттям «суспільство»? У широкому розумінні
цього слова суспільство є сукупність форм сумісної діяльності людей, що
склалися історично. У вузькому — історично конкретний тип соціальної
системи. З цього виходить, що коли твір стає надбанням суспільства, то
це означає, що авторське право на нього конкретної особи перестало
існувати — воно перейшло до суспільства. Все ж найчастіше суб’єктом
такого права стає держава. Такий висновок можна зробити з наступної
норми (ст. ЗО, п. 3). Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися
спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання
на території України творів, які стали суспільним надбанням.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить поняття
«інші особи, які мають авторське право». Раз ці особи мають авторське
право, то вони безперечно є суб’єктами авторського права. До цих осіб
передусім відноситься роботодавець — він не є правона-
204
ступником автора. Його Закон наділяє авторським правом за наявності
певних умов.
Авторським правом наділені також в певній мірі особи, в яких воно
виникло на підставі ліцензійного договору — ліцензіати. Вони також не є
правонаступниками, але за договором вони мають певні авторські права.
Проте Закон містить інше визначення особи, що має авторське право і
суміжні права. За цим визначенням це є автор або виконавець у випадках,
коли майновими правами володіє автор або виконавець, а також фізична або
юридична особа, якій було передано майнові права. З цього визначення
важко збагнути, хто є тією «іншою особою, яка має авторське право». Коли
сам автор володіє своїми майновими правами, то його немає підстав
вважати іншою особою, що має авторське права. Якщо ж майнові права
автора передані іншій особі, то це є не що інше як правонаступництво,
адже майнові права можуть бути передані іншій особі лише за договором.
Правонаступ-ництвом у цивільному праві визнається перехід прав і
обов’язків від однієї особи до іншої, в тому числі і за договором.
Проект Цивільного кодексу України передбачає більш широке коло осіб, які
можуть мати авторські права.
До цього кола Проект відносить авторське право упорядників та інших
складених творів, авторів похідних творів та колективних творів.
Авторське право належить авторові збірника та інших складених творів
(упорядникові) на здійснений ним підбір і розташування матеріалів, що є
результатом творчої праці (упорядкування).
Похідними творами визнаються переклади, переробки, аранжування або інші
переробки. Особи, що здійснили переклад, переробку або аранжування,
визнаються авторами саме цих творів — перекладу, переробки або
аранжування. Вони не є авторами первісних творів, але мають авторські
права.
Те ж саме варто сказати про колективний твір. Видавці енциклопедій,
енциклопедичних словників, періодичних збірників і збірників, що
продовжуються, наукових праць, газет, журналів та інших періодичних
видань не визнаються авторами цих творів. Але їм належить виключне право
на використання таких видань у цілому. Ви-
205
РОЗДІЛ 7
ключні права на використання — це і є майнові права. Отже, видавець
зазначених видань не визнається автором, видання в цілому, але він є
тією особою, що має авторське право.
Патентні закони України не знають такого суб’єкта як інша особа, що має
патентні права. Цим законам відомий один суб’єкт патентних прав —
патентовласник. Проте з цього загального правила також є винятки.
Патентному праву відома така особа (суб’єкт права) як першокористувач.
Ним визнається будь-яка особа, яка до дати подання заявки до Установи
або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету, в інтересах своєї
діяльності з комерційною метою використала в Україні технологічне
(технічне) вирішення, тотожне заявленому об’єкту промислової власності,
чи здійснила значну і серйозну підготовку до такого використання,
зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на
використання об’єкта промислової власності, як це передбачалося
зазначеною підготовкою (право попереднього користування).
Суб’єктом патентного права може стати особа за рішенням суду. Відповідно
до ст. ЗО Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»
суд може у передбачених Законом випадках примусити власника патенту
укласти із заінтересованою особою договір невиключної ліцензії.
Питання для контролю
Суб’єкти права інтелектуальної власності.
Автори — творці об’єктів інтелектуальної власності.
Заявники.
Правонаступники як суб’єкти права інтелектуальної власності.
Спадкоємці права інтелектуальної власності.
206
Розділ 8
Оформлення прав на об’єкти інтелектуальної власності
8.1. Виникнення прав на твори науки, літератури і мистецтва та об’єкти
суміжних прав
Усі результати інтелектуальної діяльності стають об’єктами правової
охорони лише за однієї необхідної умови — цей результат повинен
відповідати вимогам закону. За цією вимогою усі об’єкти інтелектуальної
власності поділяються на три групи: 1) твори науки, літератури і
мистецтва та суміжні права; 2) об’єкти промислової власності, які
потребують спеціальних експертиз; 3) об’єкти промислової власності та
деякі засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і
послуг, які підлягають лише державній реєстрації.
Право на твори науки, літератури і мистецтва виникає із самого факту
створення твору. Стаття 11 п. 2 Закону України «Про авторське право і
суміжні права» проголошує: «Для виникнення і здійснення авторського
права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його
оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей». Проте за
бажанням автор для засвідчення свого авторства або будь-якої виключної
правомочності може зареєструвати ці права в офіційному державному
реєстрі. Твір науки, літератури і мистецтва стає об’єктом правової
охорони незалежно від того, чи оприлюднений він чи не оприлюднений. Не
мають значення його достоїнство, обсяг, мета, призначення, жанр, а також
спосіб відтворення, виражений в усній, письмовій чи будь-якій іншій
формі.
Дещо інші вимоги пред’являються до суміжних прав. Об’єкти суміжних прав
(виконання творів, фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення)
стають об’єктом правової охорони, якщо во-
207
U 2131
РОЗДІЛ 8
ни вперше оприлюднені на території України або оприлюднені на території
України протягом ЗО днів від дня їх оприлюднення в іншій державі. Права
організацій мовлення охороняються чинним законодавством, якщо зазначені
організації мають офіційне місцезнаходження на території України і
здійснюють передачі за допомогою передавачів, розташованих на території
України.
Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються в Україні
відповідно до міжнародних договорів.
Авторське право має чинність на території України незалежно від
громадянства і постійного місця проживання самих авторів, твори яких
вперше опубліковані або не опубліковані, але знаходяться в об’єктивній
формі на території України. Авторське право України поширюється також і
на твори, які вперше були опубліковані в іншій країні, але протягом ЗО
днів після цього опубліковані в Україні, незалежно від громадянства і
постійного місця проживання автора.
Авторам, які є громадянами України або не є громадянами України, але
мають постійне місце проживання в Україні, надається правова охорона
незалежно від того, на якій території вперше були опубліковані їх твори.
Чинність авторського права поширюється також і на інших осіб, які
визнаються суб’єктами авторських відносин.
8.2. Оформлення прав на об’єкти промислової власності
Науково-технічні досягнення можуть бути визнані об’єктами промислової
власності лише після їх кваліфікації як таких відповідним державним
органом, державної реєстрації і видачі охоронного документа. Державна
кваліфікація здійснюється Державним підприємством «Український інститут
промислової власності», яке входить до складу Державного департаменту
інтелектуальної власності (Установи), на підставі проведення спеціальних
експертиз — формальної і кваліфікаційної (експертизи по суті). Зазначені
експертизи здійснюються відповідно до патентних законів і відомчих
нормативних актів. Так, наприклад, експертизи заявок на винаходи і
корисні моделі здійснюються відповідно до Закону «Про охорону прав на
винаходи і корисні моделі», «Правил складання і подання заявки
208
Оформлення прав на об’єкти інтелектуальної власності
на винахід та заявки на корисну модель» від 22 січня 2001 р. та «Правил
проведення експертизи заявки на винахід і корисну модель» від 9 березня
1995 р. Подібні нормативні акти існують і щодо заявок на інші об’єкти
промислової власності.
Проте проведенню експертиз передує подання заявки на те чи інше
науково-технічне досягнення, що заявляється як об’єкт промислової
власності. Заявка — це сукупність документів, необхідних для видачі
Установою патенту (свідоцтва) на той чи інший об’єкт промислової
власності. Заявка складається українською мовою і повинна містити заяву
про видачу патенту (свідоцтва) на об’єкт промислової власності. У заяві
заявник повинен зазначити, який патент він бажає одержати — з
проведенням кваліфікаційної експертизи чи без проведення такої
(деклараційний патент). У заяві обов’язково зазначається ім’я
(найменування) заявника (заявників) і його (їх) адреса, а також ім’я
творця науково-технічного досягнення.
Заявку має право подавати будь-яка особа, у якої є на це підстави —
науково-технічне досягнення, що заявляється як об’єкт промислової
власності.
До складу заявки входить опис об’єкта промислової власності; формула
винаходу чи корисної моделі, якщо заявка подається на ці об’єкти;
креслення, якщо на нього є посилання в описі; реферат.
Опис винаходу чи іншого об’єкта промислової власності повинен викладати
сутність досягнення настільки повно і ясно, щоб його зміст міг здійснити
фахівець у цій галузі.
Заявки на винаходи і корисні моделі мають містити формулу цих об’єктів,
в якій чітко і стисло виражається їх сутність. Формула — це патентна
вимога, яка містить сукупність істотних ознак винаходу чи корисної
моделі, достатню для досягнення зазначеного заявником технічного
результату. Формула базується на описі і служить для визначення обсягу
правової охорони, який має надати патент.
Реферат складається лише для інформаційних цілей. Для іншої мети реферат
не може бути використаний, зокрема для тлумачення формули винаходу чи
корисної моделі або для визначення рівня техніки.
До встановлення дати подання заявки здійснюється її попередній розгляд,
у процесі якого виявляється чи не містить заявка матеріалів, які можуть
бути віднесені до державної таємниці.
209
РОЗДІЛ 8
Передусім має бути чітко визначена дата подання заявки. Нею визнається
дата одержання Установою принаймі таких матеріалів:
заяви у довільній формі про видачу патенту, викладеної ук
раїнською мовою;
відомостей про заявника та його адресу;
матеріалу, який є коротким описом об’єкта промислової влас
ності і частини матеріалу, яку можна прийняти за формулу, якщо за
явка стосується винаходу чи корисної моделі. Якщо опис і формула
винаходу викладені іншою мовою, то для збереження дати подання
заявки їх переклад українською мовою повинен надійти до Установи
протягом двох місяців від дати подання заявки.
Заявник має право вносити зміни до заявки. Заявник має право вимагати,
щоб його ім’я не згадувалося в будь-якій публікації Установи.
Якщо заявка відповідає вимогам закону, Установа приймає рішення про
встановлення дати подання заявки. Повідомлення про це Установа надсилає
заявникові лише після одержання документа про сплату збору за подання
заявки.
До Установи може надійти і міжнародна заявка, тобто заявка, подана
згідно з Договором про патентну кооперацію. Міжнародна заявка
розглядається в Україні за національною процедурою за умови, що вона
надійшла до Установи не пізніше 21 місяця від дати пріоритету. Якщо по
міжнародній заявці проводилась попередня експертиза, то вона має бути
подана до Установи не пізніше 31 місяця від дати пріоритету.
Міжнародна заявка приймається Установою до розгляду за умови, що вона
оформлена відповідно до вимог закону, про що Установа повідомляє
заявника.
Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на об’єкт промислової
власності. Пріоритет заявки Закон визначає як першість у поданні заявки,
а дату пріоритету як дату подання заявки до Установи чи до відповідного
органу держави — учасниці Паризької конвенції з охорони промислової
власності, за якою заявлено пріоритет. Заявник має право на пріоритет
попередньої заявки на винаходи і корисні моделі протягом 12 місяців від
дати подання попередньої заявки до Установи чи до відповідного органу
держави —
210
Оформлення прав на об’єкти інтелектуальної власності
учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності. Пріоритет
попередньої заявки на промисловий зразок — протягом 6 місяців від дати
подання попередньої заявки.
Заявник, який бажає скористатися своїм правом на пріоритет, повинен
разом із заявкою або не пізніше трьох місяців від дати подання заявки
заявити про це своє бажання.
Лише за умови дотримання зазначених вимог заявка піддається експертизі,
яку здійснює Державне підприємство «Український інститут промислової
власності» Державного департаменту інтелектуальної власності. Заявник
особисто чи через свого представника (патентного повіреного) за власною
ініціативою або на запрошення Установи може брати участь у розгляді
питань, які виникли під час проведення експертизи.
До рішення Установи про видачу патенту чи про відмову в видачі патенту
заявник має право з власної ініціативи вносити до заявки виправлення і
уточнення. Якщо зазначені виправлення і уточнення надійшли до Установи
після прийняття рішення про видачу патенту чи про відмову у його видачі,
відповідно до Закону вони вже не враховуються. Але ці виправлення і
уточнення враховуються, якщо вони надійшли після публікації відомостей
про заявку на видачу патенту на об’єкт промислової власності, але за 6
місяців до дати публікації.
Заявник має право доповнювати заявку шляхом подання додаткових
матеріалів. Під час проведення експертизи встановлюється, чи не виходять
ці додаткові матеріали за межі розкритої у заявці суті об’єкта
промислової власності. У разі, коли додаткові матеріали містять ознаки,
які необхідно включити до формули винаходу чи корисної моделі, вони не
враховуються під час розгляду заявки. У такому разі заявник може їх
оформити як окрему заявку.
Після надходження до Установи документа про сплату збору за подання
заявки вона піддається формальній експертизі (експертиза за формальними
ознаками). Мета цієї експертизи виявити два важливих фактори:
чи відноситься заявлена пропозиція до об’єктів промислової
власності;
чи подані заявочні матеріали відповідають вимогам закону.
211
14-2-131
РОЗДІЛ 8
Формальна експертиза має бути проведена протягом 6 місяців від
встановленої дати подання заявки. За результатами формальної експертизи
Установа зобов’язана повідомити заявника про завершення формальної
експертизи або про вимогу щодо внесення необхідних змін до матеріалів
заявки.
Якщо за результатами формальної експертизи виявиться, що заявлена
пропозиція не відноситься до об’єктів промислової власності або вона
стосується тих об’єктів, які не можуть бути визнані промисловою
власністю, то Установа повідомляє заявника про відмову у виданні
патенту. Зазначена відмова оформляється спеціальним рішенням Установи.
У разі виявлення в заявочних матеріалах інших відхилень від вимог закону
про це повідомляється заявник, якому Установа встановлює конкретний
строк для внесення змін і уточнень до заявочних матеріалів. Якщо
протягом визначеного строку зазначені зміни і уточнення та інші
невідповідності не будуть усунуті, Установа повідомляє заявника про
відмову у видачі патенту. Проте заявник може клопотати про продовження
строку для усунення виявлених недоліків заявки.
Результатом формальної експертизи в більшості випадків буває, що заявка
відповідає встановленим вимогам і документ про сплату збору за подання
заявки також є в наявності. Установа повідомляє заявника про завершення
формальної експертизи. Це означає, що наступним етапом розгляду заявки
може стати проведення кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті)
заявки.
Проте Закон надає заявнику право просити видати йому деклараційний
патент на винахід. При відповідності заявки вимогам Закону та наявності
документа про сплату збору за подання заявки, Установа проводить
експертизу на локальну новизну.
Деклараційний патент на винахід — це різновид патенту, що видається за
результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну
заявки на винахід. Деклараційний патент може бути виданий і на корисну
модель — це патент, який видається на корисну модель за результатами
лише формальної експертизи.
Експертиза на локальну новизну — складова частина кваліфікаційної
експертизи, яка має своєю метою виявлення лише локальної
212
Оформлення прав на об’єкти інтелектуальної власності
новизни. Локальною новизною визнається новизна, що встановлюється за
виданими в Україні патентами на винаходи і поданими до Установи заявками
про видачу патентів.
Отже, за бажанням заявника йому може бути виданий на винахід чи корисну
модель деклараційний патент. Зрозуміло, деклараційні патенти на винаходи
і корисні моделі видаються за позитивних експертиз.
Наступним етапом у розгляді заявок на об’єкти промислової власності є
публікація в офіційному бюлетені Установи відомостей про заявку. Зміст
зазначених відомостей визначається Установою і вони публікуються через
18 місяців від дати подання заявки на об’єкт промислової власності. Якщо
ж по заявці заявлено пріоритет, то 18 місяців обчислюються від дати
пріоритету. За бажанням заявника зазначені відомості можуть бути
опубліковані раніше встановленого строку. На прохання заявника його ім’я
може не згадуватися в цій публікації. Після публікації зазначених
відомостей будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки.
Порядок ознайомлення визначений Інструкцією про порядок ознайомлення з
матеріалами заявки на винахід (корисну модель) та відомостями, що
занесені до Державного реєстру патентів України на винаходи і Державного
реєстру патентів на корисні моделі від 9 березня 1995 р. Стосовно
промислових зразків є така ж Інструкція від 21 липня 1995 р.
Відомості про заявку на видачу деклараційного патенту на винахід чи
корисну модель не публікуються.
Кваліфікаційна експертиза (експертиза по суті) заявки на видачу патенту
України проводиться лише стосовно винаходів. На інші об’єкти промислової
власності кваліфікаційна експертиза не проводиться.
Кваліфікаційна експертиза заявок на винаходи проводиться лише за
клопотанням будь-якої особи та наявності документа про сплату збору за
проведення такої експертизи. Мета зазначеної експертизи — відповідність
заявленої пропозиції умовам патентоспроможності, тобто на новизну,
винахідницький рівень та промислову придатність.
Клопотати про проведення кваліфікаційної експертизи може сам заявник,
який зобов’язаний подати це клопотання не пізніше трьох
213
РОЗДІЛ 8
років від дати подання заявки. Якщо протягом зазначеного строку такого
клопотання не надійде, заявка вважається відкликаною.
Клопотання про проведення кваліфікаційної експертизи може, крім
заявника, подати будь-яка інша особа. Клопотання іншої особи повинно
надійти до Установи лише після публікації відомостей про заявку на
винахід, але в межах трьох років від дати подання заявки. Кваліфікаційна
експертиза провадиться за рахунок особи, яка порушила клопотання про її
проведення. Експертний висновок надсилається саме цій особі.
Під час проведення кваліфікаційної експертизи заявки на винахід Установа
може зажадати від заявника додаткові матеріали, без яких проведення
експертизи неможливе, а також запропонувати змінити формулу винаходу.
На підставі результатів кваліфікаційної експертизи Установа повинна
повідомити заявника про можливе рішення про видачу патенту, про відмову
у видачі патенту чи вимоги про необхідність надання додаткових
матеріалів, без яких проведення експертизи неможливе.
Початком проведення кваліфікаційної експертизи є дата одержання
Установою клопотання про її проведення. Якщо таке клопотання надійшло до
завершення формальної експертизи, то початком проведення кваліфікаційної
експертизи буде дата закінчення формальної експертизи.
На підставі позитивних результатів кваліфікаційної експертизи Установа
приймає рішення про видачу патенту на винахід.
На будь-якому етапі розгляду заявки на об’єкт промислової власності
заявник має право відкликати свою заявку, проте до прийняття рішення про
видачу патенту. Заявка на видачу патенту на винахід може бути
перетворена заявником на заявку на видачу деклараційного патенту на
винахід і навпаки в будь-який час до одержання ним рішення Установи про
видачу патенту або про відмову у видачі патенту. Заявник має право
перетворити заявку на видачу патенту (деклараційного патенту) на винахід
на заявку на видачу деклараційного патенту на корисну модель і навпаки в
будь-який час до одержання рішення Установи. У таких випадках
зберігається початкова дата по-
214
Оформлення прав на об’єкти інтелектуальної власності
дання заявки до Установи, а якщо заявлено пріоритет, — дата її
пріоритету.
Від дати подання заявки до Установи і до публікації відомостей про
заявку або публікації відомостей про видачу патенту матеріали заявки
вважаються конфіденційною інформацією. Забороняється доступ третіх осіб
до цієї інформації. У разі порушення цього правила винні несуть
відповідальність відповідно до чинного законодавства.
У процесі розгляду заявки на об’єкт промислової власності до прийняття
рішення про видачу патенту допускається заміна заявника. Вона може
здійснюватися на підставі передачі права на одержання патенту на
підставі договору або застосування закону чи виконання рішення суду, а
також внаслідок реорганізації чи ліквідації юридичної особи. Заявник або
особа, яка заступила заявника, подає до Установи заяву про необхідність
такої заміни. До заяви мають бути додані документ чи засвідчена копія
документа, що послужив підставою для такої заміни. Якщо відбувається
заміна не всіх заявників, а тільки окремих, заява про таку заміну має
бути підписана всіма заявниками, які подали заявку.
Після опублікування відомостей про заявку в офіційному бюлетені Установи
винаходу надається тимчасова правова охорона в обсязі формули, з
урахуванням якої вони опубліковані. Правова охорона надає заявнику право
на одержання компенсації за завдані йому збитки після публікації
відомостей про заявку від особи, яка неправомірно використала
пропозицію. Компенсація може мати місце за таких умов: 1) зазначена
особа дійсно знала, що відомості про заявку на винахід, який нею
використовується без дозволу заявника, опубліковані; 2) зазначена особа
одержала письмове повідомлення українською мовою із зазначенням номера
заявки про неправомірне використання заявленої пропозиції; 3) зазначена
компенсація виплачується заявникові лише після одержання ним патенту на
заявлену пропозицію.
Дія тимчасової охорони припиняється від дати публікації в офіційному
бюлетені Установи відомостей про видачу патенту на винахід чи
повідомлення про припинення діловодства щодо заявки.
Дія тимчасової правової охорони за міжнародною заявкою починається від
дати її публікації Установою за тих же умов.
215
РОЗДІЛ 8
Наступним етапом у процесі розгляду заявки на об’єкт промислової
власності є реєстрація патенту (свідоцтва). Установа на підставі рішення
про видачу патенту на винахід чи деклараційного патенту на корисну
модель і промисловий зразок здійснює державну реєстрацію патентів у
відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація патентів можлива
лише за однієї неодмінної умови — сплати встановленого збору за їх
видачу.
Реєстрація патентів на об’єкти промислової власності України
здійснюється відповідно до Положення про Державний реєстр патентів і
деклараційних патентів України на винаходи від 25 липня 2000 p.;
Положення про Державний реєстр патентів України на корисні моделі від 20
червня 2001 p.; Положення про Державний реєстр патентів України на
промислові зразки від 12 квітня 2001 р.
Після внесення до зазначених Реєстрів відомостей про державну реєстрацію
патентів будь-яка особа має право ознайомитися з ними. Порядок
ознайомлення із зазначеними даними визначається Установою.
На підставі державної реєстрації патентів України на об’єкти промислової
власності Установа у своєму офіційному бюлетені публікує відомості про
видачу патентів. Протягом трьох місяців від дати публікації відомостей
про видачу патентів Установа публікує опис до патенту (деклараційного
патенту), що містить формулу та опис винаходу та корисної моделі, а
також креслення, якщо на нього є посилання в описі винаходу чи корисної
моделі.
Після публікації відомостей про видачу патенту (деклараційного патенту)
будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки.
Такі ж правила встановлені щодо патентів на промислові зразки.
Порядок ознайомлення з цими матеріалами встановлений Інструкцією про
порядок ознайомлення з матеріалами заявки на винахід (корисну модель) і
відомостями, внесеними в Державний реєстр патентів України на винаходи і
Державний реєстр патентів України на корисні моделі від 9 березня 1995
p.; Інструкцією про порядок ознайомлення з матеріалами заявки на
промисловий зразок і відомостями, внесеними в Державний реєстр патентів
України на промислові зразки від 21 липня 1995 р.
216
Оформлення прав на об’єкти інтелектуальної власності
8.3. Заявка на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту,
товарів і послуг
До засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і
послуг відносяться, як уже відзначалося, фірмові найменування, знаки для
товарів і послуг і зазначення походження товарів.
Будь-якого нормативного акта про фірмові найменування (фірму) Україна
поки що не має. Мова може йти про заявки знаків для товарів і послуг та
зазначень походження товарів. У процедурі подачі заявок на зазначені
об’єкти принципових відмінностей немає. Заявки на зазначені об’єкти
подаються до Установи. Все ж певні відмінності в процедурі оформлення
прав на зазначені об’єкти є.
Першою особливістю є те, що право на знаки для товарів і послуг та
зазначення походження товарів засвідчується не патентами, а свідоцтвами.
Слід підкреслити, що свідоцтвами охороняються також і деякі об’єкти
промислової власності — топографії інтегральних мікросхем. Особливість
свідоцтва як охоронного документа полягає в тому, що свідоцтво засвідчує
факт державної реєстрації об’єкта правової охорони. Сам факт державної
реєстрації того чи іншого об’єкта відповідно до чинного законодавства
України про інтелектуальну власність є підтвердженням того, що цей
об’єкт підлягає правовій охороні. Отже, можна сказати, що засоби
індивідуалізації учасників цивільного обороту, знаків для товарів і
послуг, зазначень походження товарів, які підлягають обов’язковій
державній реєстрації, є об’єктами правової охорони у формі свідоцтв.
Є відмінності у складі заявки. За Законом України «Про охорону прав на
знаки для товарів і послуг» заявка має стосуватися одного знака,
складається українською мовою і повинна містити такі документи: 1) заяву
про реєстрацію знака; 2) зображення позначення, що заявляється; 3)
перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак,
згрупованих за Міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації
знаків.
За необхідності до заявки додаються документи, які можуть бути
використані при вирішенні рішення по заявці:
— документ про сплату збору за подання заявки, в тому числі за
експертизу, оформлений відповідно до вимог Положення про порядок сплати
зборів;
217
РОЗДІЛ 8
копія попередньої заявки, засвідчена відомством країни подан
ня, якщо заявник бажає скористатися правом на пріоритет;
документ, що підтверджує показ експонатів з використанням
заявленого знака на офіційній або офіційно визнаній міжнародній
виставці, якщо заявник бажає скористатися правом пріоритету зна
ка, використаного в експонаті, показаному на виставці на території
держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової
власності. Дата пріоритету в такому разі визначається за датою від
криття виставки. Строк пріоритету 6 місяців від зазначеної дати.
довіреність на ім’я представника, якщо заявка подається через
такого;
документи, що підтверджують право заявника на використання
у заявленому позначенні елементів, які можуть бути використані ли
ше з дозволу їх володільців (п. 1 ст. 6 Закону);
статут колективного знака, якщо заявником є об’єднання осіб,
що займаються виробництвом товарів або наданням послуг зі
спільними характерними ознаками.
У заяві зазначається ім’я заявника або його найменування, його адреса.
Заявка складається відповідно до вимог Правил складання, подання та
розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг
від 20 серпня 1997 р.
Об’єктом правової охорони знака може були колір чи поєднання кольорів як
його розрізняльна ознака. В такому разі заявник зобов’язаний: 1) заявити
про це і вказати в заяві колір чи поєднання кольорів, охорону яких він
просить; 2) подати в заявці кольорові зображення позначення, що
заявляється, в кількості, що визначається Установою.
Заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товарів має
свої особливості, які зумовлюються характером об’єкта правової охорони.
Вона також подається до Установи і буває двох видів. Перший — це заявка
на реєстрацію зазначення походження товару; другий — це заявка на право
використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження
товару.
Перший вид заявки подають особа чи група осіб, які в заявленому
географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні
якості, репутація або інші характеристики якого пов’язані з
218
Оформлення прав на об’єкти інтелектуальної власності
цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають
безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів,
виробів, технологічних процесів або географічних місць.
Право на використання зареєстрованої назви місця походження товару або
зареєстрованого географічного зазначення походження товару мають, за
умови реєстрації цього права, виробники, які в географічному місці,
зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні
якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до
Реєстру.
Проте слід мати на увазі, що заявка на реєстрацію кваліфікованого
зазначення походження товару в разі її реєстрації вважається одночасно і
заявкою на реєстрацію права на використання цього зазначення. Отже,
заявка на реєстрацію права на використання подається уже на
зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару.
Заявка складається українською мовою та повинна містити в собі такі
документи:
заяву про реєстрацію назви місця походження товару чи гео
графічного зазначення походження товару та/або права на викорис
тання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення по
ходження товару з відомостями про заявника та його адресу;
заявлену назву місця походження товару або заявлене гео
графічне зазначення походження товару;
назву товару, для якого заявник просить зареєструвати вказане
зазначення походження товару та/або право на використання за
реєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження
товару;
назву та межі географічного місця, де виробляється товар і з
яким пов’язуються особливі властивості, певні якості, репутація або
інші характеристики товару;
опис особливих властивостей товару, певних якостей, репутації
та інших характеристик товару;
дані щодо використання заявленого кваліфікованого зазначен
ня походження товару на етикетці та при маркуванні товару;
дані про взаємозв’язок особових властивостей, певних якостей,
репутації та інших характеристик товару з природними умовами
219
РОЗДІЛ 8
та/або людським фактором вказаного географічного місця походження
товару.
Крім наведених документів, разом із заявкою подаються:
документ, який підтверджує, що заявник виробляє товар, для
якого просить зареєструвати назву місця його походження чи гео
графічне зазначення походження товару та/або право на викорис
тання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення по
ходження товару;
висновок спеціально уповноваженого органу про те, що особ
ливі властивості, певні якості або інші характеристики товару, зазна
чені в заявці, об’єктивно зумовлені чи пов’язані з природними умо
вами та/або людським фактором вказаного географічного місця по
ходження товару;
висновок спеціально уповноваженого органу щодо меж гео
графічного місця, з яким пов’язані особливі властивості, певні якості
або інші характеристики товару.
Іноземні заявники разом із заявкою зобов’язані подати документи, які
підтверджують:
— правову охорону заявленого кваліфікованого зазначення похо
дження товару у відповідній іноземній державі;
— право іноземного заявника на використання відповідного
кваліфікованого зазначення походження товару.
Зазначені документи можуть бути подані іноземною мовою, а переклад їх
українською повинен надійти до Департаменту не пізніше трьох місяців від
дати подання заявки.
Експертиза заявки. Експертиза заявки на знаки для товарів і послуг
складається із двох видів — експертизи за формальними ознаками і
експертизи заявки по суті. Обидві експертизи проводяться Установою
відповідно до Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та
Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України
на знак для товарів і послуг від 20 серпня 1997 р.
Експертиза заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і
послуг за формальними ознаками провадиться за тією ж процедурою, що і
експертиза заявок на об’єкти промислової власності. Цій експертизі
передує встановлення дати подання заявки та наяв-
220
Оформлення прав на об’єкти інтелектуальної власності
ності документа про сплату збору за подання заявки. Заявка перевіряється
на відповідність її формальним вимогам закону.
Якщо заявка відповідає формальним вимогам Закону і документ про сплату
збору за подання заявки оформлено правильно, Установа проводить
експертизу заявки по суті. Завданням експертизи заявки по суті
позначення, заявленого на реєстрацію як знак, є перевірка позначення на
відповідність умовам надання правової охорони. Стаття 5 п. 1 Закону
проголошує, що правова охорона надається знаку, який не суперечить
суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не
поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені
Законом. Стаття 6 Закону містить перелік досить численних підстав, які
позбавляють заявлене позначення можливості одержати правову охорону.
Закон не містить правових ознак, крім наведених, яким має відповідати
позначення для визнання його знаком для товарів і послуг. Він наводить
лише перелік позначень, які не можуть бути визнані знаками для товарів і
послуг. Отже, за винятком цього переліку, всі інші позначення можуть
визнаватися знаками для товарів і послуг.
Таким чином, експертиза заявки на знаки для товарів і послуг по суті має
своїм завданням передусім перевірити, чи не співпадає заявлене
позначення з тими зображеннями, які не можуть одержати правову охорону.
Це досить складна і копітка робота.
Перелік позначень, наведених в Законі, що не можуть бути визнані як
знаки для товарів і послуг, умовно можна поділити на чотири групи.
Першу групу складають символи, позначення, відзнаки, що мають уже
офіційно визнане значення для держави чи суспільства. До цієї групи
належать: герби, прапори, емблеми, офіційні назви держав; скорочені або
повні найменування міжнародних і міжурядових організацій. Сюди ж
відносяться офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки,
нагороди та інші відзнаки. За згодою компетентних органів або власників
позначень вони можуть вноситися до знака як елементи, що не
охороняються.
Другу групу позначень складають позначення, які не відповідають вимогам
законодавства. Вони або не мають розрізняльної здатності,
221
РОЗДІЛ 8
або є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду, або
лише вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення,
цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту
товару або надання послуг. Так, не визнаються, наприклад, знаками для
товарів і послуг позначення у вигляді чаші, обвитої змією, оскільки це
позначення є усталеним символом для фармацевтичних препаратів і взагалі
для медицини. Численні словесні позначення, такі як «Укрторгреклама»,
«Промінвестбанк», «Українська біржа нерухомості» та інші підпадають під
зазначений виняток і можуть бути внесені до знака як елементи, що не
охороняються, якщо вони не мають домінуючого розташування в зображенні
знака.
До цієї ж групи належать позначення, які не можуть бути визнані знаками
тому, що здатні ввести в оману споживача щодо товару, послуги або особи,
яка виробляє товар чи надає послуги. Не визнаються знаками позначення,
що є загальновживаними символами і термінами.
До третьої групи позначень, які не можуть одержати правову охорону,
Закон відносить такі, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна
сплутати з:
раніше зареєстрованими знаками чи заявленими на реєстрацію
в Україні на ім’я іншої особи для однорідних товарів і послуг;
знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації
на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна;
фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать ін
шим особам, які одержали право на них до дати подання до Устано
ви заявки стосовно однорідних товарів і послуг;
найменуваннями місць походження товару, крім випадків, ко
ли вони включені до знака як елементи, що не охороняються, і за
реєстровані на ім’я осіб, які мають право користуватися такими най
менуваннями;
сертифікаційними знаками, зареєстрованими в установленому
порядку.
Українським виробникам довелося відмовитися від вживання таких назв як
«Коньяк», «Шампанське», які майже зникли з етикеток. Така продукція має
походження з відповідних провінцій Франції — Коньяк і Шампань і тому
такі позначення в Україні не можуть бути
222
Оформлення прав на об’єкти інтелектуальної власності
визнані знаками для товарів. Проте вони можуть бути визнані знаками для
відповідних товарів в поєднанні з іншими словами.
Експертиза України відмовила американській фірмі «Сін-грен» у реєстрації
знака «Київська Русь» для спиртних напоїв, тому що це історична назва
місцевості, яка й сьогодні, і не тільки для українського споживача, аж
ніяк не асоціюється зі Сполученими Штатами Америки. А згідно з
постановою міської ради народних депутатів на всі запозичення, що
стосуються історичних цінностей, пов’язаних із містом Києвом, необхідно
одержати дозвіл та сплатити значний податок1.
Не визнаються знаками для товарів і послуг позначення, що складають
четверту групу і які відтворюють:
промислові зразки, право на які належать в Україні іншим осо
бам;
назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва
або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без
згоди власників авторського права або їх правонаступників;
прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і фак
симіле відомих в Україні осіб без їх згоди.
Під час перевірки позначення, заявленого на реєстрацію як знак, щодо
наявності підстав для відмови у наданні правової охорони встановлюється,
чи не належить заявлене позначення до позначень порнографічного
характеру, чи не містить антидержавних, расистських лозунгів, емблем та
найменувань екстремістських організацій, нецензурних слів та виразів
тощо. Якщо заявлене позначення або хоча б один з його елементів
відноситься до позначень, наведених вище, розгляд заявки припиняється і
заявнику надсилається рішення про відхилення заявки.
Експертиза заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження
товару має свої особливості. У ході цієї експертизи здійснюється
перевірка цього зазначення стосовно видових назв, внесених до Переліку
видових назв товарів, сформованого Установою на підставі Положення про
перелік видових назв товарів, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
1 Мошинська Н. Як одержати свідоцтво на знак для товарів і послуг? //
Закон і бізнес. — 1995. — 17 травня.
223
15 2-131
РОЗДІЛ 8
Якщо заявлена на реєстрацію назва місця походження товару або заявлене
на реєстрацію географічне зазначення походження товару міститься в
Переліку видових назв товарів, то заявнику надсилається рішення про
відмову в реєстрації.
При завершенні експертизи заявки по суті з позитивним результатом
Установа приймає рішення про реєстрацію знака чи кваліфікованого
зазначення походження товару. На підставі цього рішення і при сплаті
збору за видачу свідоцтва Установа у своєму офіційному бюлетені публікує
відомості про видачу свідоцтва. Після публікації відомостей про видачу
свідоцтва будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки.
Будь-яке рішення Установи з приводу розгляду заявки будь-якою особою
може бути оскаржено до Апеляційної палати Установи.
8.4. Видача охоронного документа на об’єкт інтелектуальної власності
Як уже підкреслювалося, не всі об’єкти інтелектуальної власності
охороняються охоронними документами. На об’єкти авторського права і
об’єкти суміжних прав спеціальні охоронні документи не видаються.
Правова охорона зазначених об’єктів виникає з моменту надання твору чи
об’єкту суміжних прав об’єктивної форми.
Правова охорона інших результатів інтелектуальної діяльності
здійснюється у формі патента або свідоцтва. Патентами охороняються
винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення.
Свідоцтва видаються на топографії інтегральних мікросхем, знаки для
товарів і послуг, на кваліфіковане зазначення походження товарів і
послуг.
Результати інтелектуальної діяльності, які для визнання їх об’єктами
права інтелектуальної власності потребують перевірки заявлених
пропозицій на патентоздатність, охороняються патентами. Ті результати
інтелектуальної власності, які потребують лише державної реєстрації,
охороняються свідоцтвами.
Отже, крім об’єктів авторського права і суміжних прав, на всі інші
результати інтелектуальної діяльності видаються охоронні докумен-
224
Оформлення прав на об’єкти інтелектуальної власності
ти — патенти або свідоцтва. Як уже підкреслювалося, завершальним етапом
розгляду заявки в Установі є прийняття рішення по розглянутій заявці про
видачу охоронного документа. На підставі прийнятого рішення Установа
публікує у своєму офіційному бюлетені відомості про видачу патенту чи
свідоцтва.
Відомості про видачу охоронного документа, які підлягають публікації,
визначаються Установою.
Видача патентів на об’єкти інтелектуальної власності
За чинним законодавством України про інтелектуальну власність патент
можна визначити як охоронний документ, який засвідчує особисті немайнові
і майнові права патентовласника на об’єкт інтелектуальної власності.
Патент — це техніко-юридичний документ, який засвідчує визнання
заявленої пропозиції об’єктом інтелектуальної власності, авторство на
цей об’єкт, пріоритет і право власності на зазначений об’єкт.
Міжнародно-правова практика знає багато різновидів патентів на об’єкти
промислової власності. Чинне законодавство України про інтелектуальну
власність також передбачає кілька різновидів патентів. Зокрема, Закон
України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» розрізняє такі
види патентів:
патент на винахід — різновид патенту, що видається за резуль
татами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід (патент ви
дається строком на 20 років);
деклараційний патент на винахід — різновид патенту, що ви
дається за результатами формальної експертизи та експертизи на ло
кальну новизну (видається строком на 6 років);
деклараційний патент на корисну модель — різновид патенту,
що видається за результатами формальної експертизи заявки на ко
рисну модель (видається строком на 10 років);
патент (деклараційний патент) на секретний винахід — різно
вид патенту, що видається на винахід, віднесений в установленому
порядку до державної таємниці;
деклараційний патент на секретну корисну модель — різновид
патенту, що видається на корисну модель, віднесену до державної
таємниці.
225
РОЗДІЛ 8
Іншими патентними законами встановлюється:
патент на промисловий зразок — різновид патенту на об’єкт
промислової власності, що видається за результатами формальної
експертизи заявки на промисловий зразок строком на 10 років з пра
вом продовження, але не більше як на 5 років;
патент на сорт — різновид патенту, що видається за результата
ми формальної експертизи і кваліфікаційної експертизи заявки на
сорт.
Усі патенти, що видаються Установою на об’єкти промислової власності,
мають чинність тільки в межах України і протягом строку, визначеного
законодавством.
Свідоцтва на об’єкти інтелектуальної власності
Свідоцтво видається Установою на топографії інтегральних мікросхем,
знаки для товарів і послуг, кваліфіковане зазначення походження товарів.
Воно засвідчує факт державної реєстрації засобів індивідуалізації
учасників цивільного обороту, товарів і послуг, а також право власності
на топографію інтегральної мікросхеми і знак для товарів і послуг.
Свідоцтво на знак для товарів і послуг видається будь-якій особі, яка
має право на його одержання, строком на 10 років. Проте Закон надає
право власнику свідоцтва на знак для товарів і послуг продовжити
чинність свідоцтва на кожні наступні 10 років після закінчення
попередніх 10 років. Продовження чинності свідоцтва здійснюється
Установою за клопотанням власника свідоцтва, яке подається протягом
останнього року його чинності. Порядок та умови продовження чинності
свідоцтва на знак для товарів і послуг визначаються Установою.
Свідоцтво на топографію інтегральної мікросхеми — документ, який
засвідчує факт реєстрації Установою зазначеної топографії і право
власності на неї. Строк чинності свідоцтва обчислюється від дати подання
заявки до Установи або від дати першого використання топографії
інтегральної мікросхеми, за умови, що від дати першого використання і
дати подання заявки пройшло не більше як два роки.
226
Оформлення прав на об’єкти інтелектуальної власності
Свідоцтво на кваліфіковане зазначення походження товару — це документ,
що посвідчує право на кваліфіковане зазначення походження товару та/або
право особи на використання зареєстрованої назви місця походження товару
чи зареєстрованого географічного зазначення походження товару. Свідоцтво
видається на строк 10 років з правом продовження його чинності на
наступні 10 років. Клопотання про продовження чинності свідоцтва
подається до Установи його володільцем.
Строк чинності свідоцтва на кваліфіковане зазначення походження товару
обчислюється від дати подання заявки до Установи.
Питання для контролю
Виникнення права на твори науки, літератури і мистецтва.
Виникнення прав на об’єкти суміжних прав.
Оформлення прав на об’єкти промислової власності.
Заявка на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту,
товарів і послуг.
Видача охоронних документів на об’єкти інтелектуальної
власності.
227
1S-2-131
РОЗДІЛ 9
Права і обов’язки суб’єктів
інтелектуальної власності, шо випливають
з охоронних документів
9.1. Виникнення суб’єктивних прав на об’єкти інтелектуальної власності
У суб’єктивному значенні право інтелектуальної власності — це особисті
немайнові і майнові права, що відповідно до чинного законодавства
належать авторам того чи іншого результату інтелектуальної діяльності.
Зазначені суб’єктивні права за своїм змістом дуже схожі, проте мають
певні відмінності в залежності від видів інтелектуальної діяльності, які
будуть розглянуті нижче.
Початок виникнення суб’єктивних прав на об’єкти інтелектуальної
власності за видами цієї діяльності не співпадає. Істотна різниця в
цьому є між авторським правом і правом промислової власності. Як уже
підкреслювалося, авторське суб’єктивне право виникає на твори науки,
літератури і мистецтва з моменту надання цьому твору об’єктивної форми.
Суб’єктивні суміжні права виникають: суб’єктивне право виконавців — з
моменту виконання твору; суб’єктивне право виробників фонограм — з
моменту першої фіксації, суб’єктивні права організацій мовлення — з
моменту першої передачі в ефір.
Стосовно об’єктів промислової власності, то чинне законодавство про
промислову власність (в тому числі і на засоби індивідуалізації
учасників цивільного обороту, товарів і послуг) по-різному визначає
початок виникнення суб’єктивних прав.
Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в ст. 28
п. 1 проголошує: «Права, що випливають з патенту, діють від
228
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
дати публікації відомостей про його видачу». Таку ж норму містить і
Закон України «Про охорону прав на промислові зразки». Проте звертає на
себе увагу певна неузгодженість виникнення суб’єктивних прав на
зазначені об’єкти промислової власності. Патент на винахід починає свою
чинність з моменту подання заявки до Установи. Чинність патенту на
промисловий зразок також починається від дати подання заявки до
Установи. Стаття 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і
корисні моделі» проголошує, що право власності на винахід і корисну
модель також виникає від дати подання заявки до Установи, оскільки це
право засвідчується патентом.
Таким чином, чинність патенту і проголошене ним право власності на
винахід, корисну модель і промисловий зразок виникають від дати подання
заявки. Особисті немайнові та майнові права на ці ж об’єкти промислової
власності, що випливають із патенту, виникають від дати публікації
відомостей про видачу патентів. А хіба право власності не майнове право?
Постає питання і про особисті немайнові права — вони з якого моменту
виникають? Відповіді на ці запитання законодавство, на жаль, не містить.
Суб’єктивні права на знаки для товарів і послуг відповідно до Закону
України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» виникають від
дати подання заявки до Установи. Ці права, що випливають із свідоцтва
(ст. 16 Закону), набувають чинності від дати подання заявки за умови
сплати відповідного збору. Свідоцтво надає його власнику виключне право
на користування і розпорядження знаком на свій розсуд. Але ж самого
знаку ще немає. Заявка на нього ще тільки розглядається і процес її
розгляду може тривати 2 і більше років. Проте власник свідоцтва уже має
право ним користуватися і розпоряджатися, хоча ще не відомо, чи буде
заявлене позначення визнано знаком для товарів і послуг.
В місячний строк від дати державної реєстрації прав на сорт (ст. 35
Закону України «Про охорону прав на сорти рослин») авторові видається
свідоцтво про авторство на сорт, а заявникові видається патент.
Тимчасова правова охорона в межах наданого з заявкою опису сорту
надається від дати подання заявки.
Закони України «Про племінне тваринництво» та «Про внесення змін в Закон
України «Про племінне тваринництво» вказівок про час
229
РОЗДІЛ 9
виникнення суб’єктивних прав на селекційні досягнення у тваринництві не
містять.
Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»
момент виникнення суб’єктивних прав на зазначені топографії пов’язує з
моментом внесення відомостей про топографію інтегральної мікросхеми до
Реєстру. Саме з цього моменту ст. 16 цього Закону надає власнику
зареєстрованої топографії ІМС виключне право використовувати топографію
ІМС на свій розсуд.
Таку ж норму містить Закон України «Про охорону прав на зазначення
походження товарів». Ст. 17 цього Закону встановлює, що права, які
випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товарів,
та/або права на його використання діють від дати реєстрації.
Таким чином, два закони встановлюють початок виникнення суб’єктивних
прав на об’єкти промислової власності від дати опублікування відомостей
про видачу патентів. Два інших — від дати подання заявки на видачу
охоронного документа, ще два — з моменту державної реєстрації заявленого
документа. Такий порядок визначення початку виникнення суб’єктивних прав
на об’єкти промислової власності не можна визнати логічним. Він не
обумовлений якими-не-будь характерними особливостями об’єктів, що
заявляються.
Більш принципові відмінності є в порядку визначення суб’єктивних
авторських прав і суб’єктивних прав на об’єкти промислової власності.
Перші, як уже не раз підкреслювалося, виникають з моменту надання
об’єктивної форми творам науки, літератури і мистецтва або з початку
вчинення дії, результатом якої виникають об’єкти суміжних прав. Для
засвідчення авторських і суміжних прав законодавство не вимагає
виконання будь-яких формальностей.
Щодо виникнення суб’єктивних прав на об’єкти промислової власності, в
тому числі і на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту,
товарів і послуг, чинне законодавство вимагає виконання певних юридичних
дій, без яких зазначене право просто не виникає. Це система юридичних
дій:
— подання заявки на пропозицію, яку заявник має намір через відповідний
державний орган визнати тим чи іншим об’єктом інтелектуальної власності;
230
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
здійснення необхідних експертиз заявок на видачу охоронного
документа на той чи інший об’єкт інтелектуальної власності;
у разі позитивних результатів проведених експертиз здійснення
державної реєстрації заявленого і атестованого об’єкта промислової
власності;
видача відповідного охоронного документа, який засвідчує ви
никнення суб’єктивних прав на об’єкт промислової власності.
При цьому слід мати на увазі, що мова йде про суб’єктивні права саме на
об’єкти промислової власності, які виникають лише на підставі рішення
відповідного державного органу про визнання заявленої пропозиції тим
об’єктом, на який претендував заявник. У заявника є й інші суб’єктивні
права, які виникають ще до визнання пропозиції тим чи іншим об’єктом
промислової власності. Це право на подання заявки, на її зміну, заміну,
відкликання тощо. Про них мова йтиме пізніше.
У теорії цивільного права всі суб’єктивні права прийнято поділяти на
особисті немайнові і майнові права. Цей поділ стосується і об’єктів
інтелектуальної власності.
9.2. Особисті немайнові права на об’єкти інтелектуальної власності
За своїм змістом особисті немайнові права суб’єктів авторського права і
суміжних прав та суб’єктів промислової власності в певній мірі не
співпадають, тому їх варто розглянути окремо.
Особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецтва
визначені Законом України «Про авторське право і суміжні права». Стаття
14 цього Закону до них відносить права:
вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належ
ним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого
публічного використання твору, якщо це практично можливо;
забороняти під час публічного використання твору згадування
свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
231
РОЗДІЛ 9
вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псев
доніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках
і під час будь-якого його публічного використання;
вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому
перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому
іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації ав
тора.
Право авторства полягає в тому, що тільки дійсний творець того чи іншого
твору науки, літератури і мистецтва вправі називати себе автором
створеного ним твору. Це право абсолютне, оскільки йому кореспондують
обов’язки всіх і кожного утримуватися від порушення даної правомочності
автора. Право авторства засвідчує факт створення даного твору конкретною
особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи
автора.
У теорії цивільного права право авторства прийнято визначати як юридично
забезпечену можливість даної конкретної особи вважати себе автором твору
і вимагати визнання цього юридичного факту від інших осіб. Визнання
права авторства за тією чи іншою особою є своєрідним засобом
індивідуалізації творчої праці, а також формою суспільного визнання
твору результатом інтелектуальної діяльності за конкретною особою, що
має важливе значення для самого автора.
Право авторства не потребує для його визнання будь-якої формалізації.
Воно породжується самим фактом створення твору. Авторство не
відчужуване, його не можна передати іншим особам, але від нього не можна
й відмовитися.
Слід відрізняти право авторства від просто авторства. Право а*в-торства
належить, як уже відзначалось, певній особі, яка створила твір. Зміст
твору певною мірою характеризує самого автора, його особистість. Право
авторства належить автору протягом його життя і припиняється зі смертю
автора. Авторство не припиняється ніколи. Воно продовжує жити і без
автора. Авторство Т. Г. Шевченка, як і багатьох інших видатних авторів,
буде існувати вічно, як, наприклад, твори стародавніх римських юристів.
Як об’єктивно існує старо-, грецька «Іліада», так же об’єктивно існує
авторство Гомера.
232
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
Авторство визнається і охороняється і після смерті автора, але вже не як
суб’єктивне право, а як суспільне явище, удостоєне поваги нащадків.
Право авторства зумовлює всі інші авторські права.
Право на авторське ім ‘я. Право на авторське ім’я включає в це поняття
кілька правомочностей автора. Воно надає автору право обнародувати свій
твір під своїм власним іменем; видати твір під вигаданим іменем
(псевдонімом) або взагалі без згадування свого імені (анонімно). Отже,
автор має право забороняти згадувати своє ім’я під час використання його
твору, якщо він з тих чи інших причин цього не бажає.
Автор має право вимагати називати його ім’я і авторство при будь-якому
використанні його твору. Ім’я автора не згадується при використанні його
твору лише у тих випадках, коли це неможливо з технічних причин.
Право на вибір способу зазначення імені автора, а також на розкриття
псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли
автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на
вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр,
яким відоме справжнє ім’я автора, можуть розкрити його псевдонім чи
анонім.
Автор має право вимагати від користувачів, щоб його ім’я згадувалося чи
позначалося при кожному використанні твору, наприклад, при виданні книги
ім’я автора має бути зазначено на кожному примірнику, воно має
згадуватися при кожному публічному виконанні, при цитуванні, передачі по
радіо чи телебаченню. При цьому автор може просити при зазначенні його
імені вказувати також його титули, звання тощо. При виданні, наприклад,
наукової роботи може зазначатися науковий ступінь і вчене звання автора,
при виданні військових мемуарів — військове звання автора та інші
почесні звання, наприклад, генерал Лелюшенко, Герой Радянського Союзу.
Але такі додатки до імені автора можуть здійснюватися лише з дозволу
самого автора.
Ім’я автора може зазначатися прізвищем та його ініціалами або
зазначенням імені і прізвища. Наприклад, Максим Рильський.
Автор має право вимагати, щоб при використанні його твору не
перекручувалося його ім’я.
233
РОЗДІЛ 9
При використанні твору, створеного кількома авторами, їх імена
зазначаються в послідовності, яку вони визначають за своєю згодою.
Авторство твору може позначатися спеціально вигаданим ім’ям —
псевдонімом, наприклад, Остап Вишня, Іван Не та ін. Псевдонімом можуть
користуватися також автори спільної праці. Вносити будь-які зміни в
позначення імені автора без його згоди не допускається.
Проте право на позначення свого імені псевдонімом в окремих випадках
може бути обмежено. Такі обмеження можуть мати місце у випадках
порушення норм моралі, образливого характеру твору. Не прийнято
використовувати псевдонім, який може ввести в оману споживача,
наприклад, використовувати як псевдонім ім’я відомого автора.
Нарешті, автор має право взагалі не зазначати своє ім’я, тобто
обнародувати твір без зазначення свого імені або зазначити його лише
ініціалами. В окремих випадках видавець має право не зазначати ім’я
автора, але тільки з його згоди. Справжнє ім’я аноніма може бути
розкрито лише з дозволу суду.
Нерідко автори бажають свій твір посвятити певним особам (батькам,
певній організації тощо) або певним подіям чи датам. Це питання чинним
законодавством України не врегульовано, проте і не забороняється, хоча
видавці йдуть на це без задоволення. Посвята автора має бути узгоджена в
авторському договорі. Поряд із зазначенням імені автора твору, який був
створений за завданням роботодавця (службовий твір), зазначається ім’я
(найменування) роботодавця.
Одним із досить важливих особистих немайнових прав автора є його право
протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або
будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації
автора. Раніше це право називалося право на недоторканність.
Формулювання цієї норми в чинному Законі про авторське право видається
більш вдалим, воно охоплює собою більше коло неправомірних дій, які
можуть порушити цілісність твору.
Автор не тільки має право на свій твір. Він також несе відповідальність,
принаймні моральну перед суспільством, за зміст твору, його художній
рівень та інші достоїнства. В будь-якому творі в тій чи
234
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
іншій мірі відображається індивідуальність автора, його світосприйняття,
його бачення реальності тощо. Тому він не може допускати, щоб цей прояв
його індивідуальності був ким би то не було переіначений. Тому Закон
встановив право автора на недоторканність його творіння.
Наведена норма Закону передбачає протиправність таких дій, які можуть
розцінюватися як порушення особистих немайнових прав автора:
перекручення твору; спотворення твору; інша будь-яка зміна твору;
будь-яке інше посягання на твір, що може зашкодити честі і репутації
автора.
Зазначені дії можуть стосуватися не тільки змісту твору, а також його
назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу
автора супроводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмовами,
коментарями і будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати
твір. За типовими видавничими договорами раніше не дозволялося без згоди
автора визначати малюнок і навіть колір обкладинки.
Проте особи, на які законом покладається обов’язок захищати твір від
таких неправомірних дій, можуть видавати дозвіл на внесення до твору
змін і доповнень, які не можуть докорінно змінювати творчий задум
творця. Видається, що така практика не суперечить чинному законодавству.
Разом з тим слід мати на увазі, що право автора чи його спадкоємців на
недоторканність твору має свої межі. Інколи чинний Закон про авторське
право допускає можливість використовувати лише окремі частини твору,
наприклад, цитування, використання окремих частин з навчальною метою
тощо. Можна з інформаційною метою відтворювати окремі частини твору. Всі
такі випадки використання твору передбачені Законом. Не вважається
порушенням цього права і творча інтерпретація твору виконавцем або
режисером-постанов-ником, якщо при цьому не вноситься змін у форму і
зміст твору. Пародії і стилізації також не визнаються порушенням
цілісності твору.
Особисті немаинові права суб’єктів промислової власності. Патентні
закони України не виділяють особисті немаинові права власників патентів
і свідоцтв в окрему групу. Але це не означає, що власники патентів таких
прав не мають. За своїм змістом і характером вони
235
РОЗДІЛ 9
відрізняються від особистих немайнових прав суб’єктів авторського права
і суміжних прав.
До особистих немайнових прав суб’єктів промислової власності можна
віднести: право першого заявника; право винахідника на те, щоб його не
згадували як винахідника даного винаходу; право на подовження пропущених
строків; право на внесення до заявки доповнень, змін і уточнень; право
на участь у розгляді заявки; право на пріоритет; право на оскарження
будь-яких рішень по заявці та ін. Цей перелік варто доповнити правом
авторства і правом на назву об’єкта промислової власності, які,
видається, є найбільш важливими.
Право авторства на будь-який об’єкт промислової власності (за винятком
засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, знаків для
товарів і послуг) є таким же як і суб’єктів авторського права і суміжних
прав. Воно полягає в тому, що автор рішення у сфері промислової
власності має право вимагати від усіх, хто користується цим об’єктом,
щоб його визнавали автором даного рішення. Ім’я автора об’єкта
промислової власності повинно називатися також і при будь-якому іншому
використанні цього об’єкта.
Автор технічного рішення має право вимагати, щоб його не згадували як
автора даного рішення при будь-якій публікації.
Право авторства носить абсолютний і виключний характер, воно є
невідчужуваним як і будь-яке інше особисте немайнове право. Абсолютний
характер авторства технічного рішення проявляється в тому, що автор має
право вимагати від усіх визнання його розробником даного рішення.
Виключність цього права полягає в тому, що тільки автор даного
технічного рішення має право власності (чи інше виключне право) на даний
об’єкт.
З правом авторства тісно пов’язане право на авторське ім’я, яким слід
визнавати забезпечену законом можливість творця технічного рішення
вимагати, щоб його ім’я як розробника даної пропозиції згадувалося в
будь-яких публікаціях, що стосуються даної розробки.
Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в п. 5 ст.
8 прямо відзначає, що винахіднику належить право авторства, яке є
невід’ємним особистим правом і охороняється безстроково. Винахідник має
право також на присвоєння свого імені створеному ним винаходу чи
корисній моделі. Наведена норма говорить лише
236
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
про можливість присвоєння винаходові чи корисній моделі власного імені
винахідника. Видається, що немає правових перешкод, якщо винахідник чи
інший розробник технічного рішення попрохає про присвоєння технічному
рішенню спеціальної назви, наприклад, АН-24, АН-70 тощо.
Норма про присвоєння імені чи спеціальної назви міститься також у Законі
України «Про охорону прав на сорти рослин». Стаття 13 цього Закону
встановлює чіткі і досить суворі вимоги до назви сорту.
Отже, автор об’єкта промислової власності має особисте немайнове право
на присвоєння свого імені або спеціальної назви розробленому ним
об’єкту.
Право першого заявника. Інколи трапляються випадки, коли один і той же
об’єкт промислової власності одночасно розроблено двома або кількома
особами незалежно один від одного. В такому разі постає питання, кого
слід визнати першим, кому належатиме свій внутрішній пріоритет. Закон
України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в ст. 11
проголошує, що якщо винахід чи корисна модель створено двома чи більше
винахідниками незалежно один від одного, то право на одержання патенту
(деклараційного патенту) на цей винахід чи деклараційного патенту на
корисну модель належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату її
подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату
пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не
відкликана або за якою не прийнято рішення про відмову у видачі патенту.
Такі ж норми містяться в інших патентних законах України.
Право на подання заявки на будь-який об’єкт промислової власності не
може розглядатися як особисте немайнове право, оскільки це право автор
технічного рішення може передати будь-якій третій особі. Воно може
перейти за правом спадкування до спадкоємців, воно може також належати
роботодавцеві.
Проте заявникові належить право брати участь особисто чи через
представника в розгляді поданої ним заявки. Стаття 16 Закону України
«Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в п. 2 надає право з
власної ініціативи особисто або через свого представника брати участь у
розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи. Це право
також є особистим і невідчужуваним немайновим.
237
РОЗДІЛ 9
Воно належить тільки заявникові, який не може його передати будь-якій
іншій особі. Доручення представникові заявника взяти участь у розгляді
заявки не є відчуженням цього права. З правом заявника на участь у
розгляді його заявки тісно пов’язане ще одне особисте немай-нове право
того ж заявника — право на внесення до заявки виправлення і уточнення.
Це право закріплено в тій же ст. 16 Закону про винаходи. Подібні норми
містяться також і в інших патентних законах.
Право на пріоритет. Право на пріоритет є також особистим не-майновим
правом заявника, яке має тільки він і яке не може бути передано іншим
особам окремо від заявки. Нагадаємо, що мова йде про конвенційний
пріоритет, який встановлено Паризькою конвенцією з охорони промислової
власності. Він полягає в тому, що заявник — громадянин однієї
держави-учасниці Паризької конвенції, який подав уперше заявку на об’єкт
промислової власності у своїй країні чи іншій країні-учасниці Паризької
конвенції, зберігає за собою право подати заявку на цей же об’єкт
промислової власності в іншій країні-учасниці Паризької конвенції з
пріоритетом по вперше поданій заявці. Таке право належить усім заявникам
на об’єкти промислової власності, але строки збереження пріоритету
різні, про що уже йшлося.
Як і усі особисті немайнові права це право є також виключним, абсолютним
і невідчужуваним.
Право заявника на продовження пропущених строків, що стосуються розгляду
заявки. Всі патентні закони України містять норми, які надають право
заявникові право прохати Установу продовжити будь-які строки розгляду
заявки, якщо вони були пропущені з тих чи інших причин заявником.
Зазначені строки можуть стосуватися різних етапів розгляду заявки. Чинне
законодавство України про промислову власність надає право заявникові на
подовження цих строків. Порядок їх продовження встановлюється
законодавством.
Право на оскарження рішення стосовно заявки. Чинне законодавство України
про промислову власність надає право заявникові оскаржити будь-яке
рішення, прийняте Установою по заявці, в тому числі і до суду.
При Державному департаменті інтелектуальної власності є спеціально
створена Апеляційна палата, яка має своїм основним за-
238
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
вданням розгляд спорів, що виникають у процесі розгляду заявки.
Будь-який заявник може звернутися до цієї Палати зі скаргою на будь-яке
рішення Установи з приводу його заявки. Скаржник може це зробити не
пізніше 6 місяців від дати одержання ним рішення Установи чи копій
патентних матеріалів, надісланих йому на його вимогу.
Порядок розгляду заперечень чи скарг Апеляційною палатою встановлений
Положенням про Апеляційну раду від 28 лютого 1996 р.
Патентні закони України містять й інші норми про особисті немайнові
права творців науково-технічних досягнень.
Своєрідність особистих і немайнових прав суб’єктів промислової власності
полягає в тому, що зазначені права можуть належати не тільки творцю
цього об’єкта промислової власності, а й іншим особам, передусім
заявникам, спадкоємцям, роботодавцям. Проте зазначені особи, які можуть
бути суб’єктами особистих немайнових прав, не є правонаступниками
автора. Вони чинним законодавством наділені цими особистими немайновими
правами і, отже, є суб’єктами цих прав в силу закону.
Особисті немайнові права усіх авторів носять моральний характер, вони є
основою для суспільної оцінки того чи іншого автора та оцінки його
вкладу в розвиток науки, культури, мистецтва та в прискорення
науково-технічного прогресу.
Особливість особистих немайнових прав на об’єкти промислової власності
полягає в тому, що більшість із них виникають ще до видачі охоронного
документа.
9.3. Майнові права авторів творів науки, літератури, мистецтва і
суміжних прав та суб’єктів промислової власності
За своєю вагомістю майнові права суб’єктів права інтелектуальної
власності є найбільш важливими. Далеко не всі автори шедеврів
інтелектуальної діяльності створюють їх заради свого особистого
морального задоволення, хоча такі також не виключаються. Переважна
більшість творців, яким Бог дав талант, використовують цей божий дар для
здобуття певної вигоди для себе та для своїх близьких. Адже
239
РОЗДІЛ 9
творіння, творчий процес це, передусім, важка і копітка праця, якою
певна група людей здобуває собі хліб насущний. І такого визнання не
варто боятися чи осуджувати його. Це природна об’єктивна властивість
людей — прагнути забезпечити собі достойний рівень свого життя-буття.
Тому варто визнати, що в більшості випадків мета інтелектуальної творчої
праці є здобуття певних матеріальних благ. Саме тому законодавство всіх
країн прагне належним чином забезпечити творців відповідними
матеріальними благами і правами за використання їх творінь. Одні країни,
економічно більш розвинені, надають творцям більше матеріальних благ і
відповідних прав, інші менше. Але в усьому світі творці нового,
суспільно значимого наділені певними правами, в тому числі майновими.
Майнові права творців наділяють їх юридично забезпеченою можливістю
одержувати певні матеріальні блага за рахунок монопольного використання
результатів інтелектуальної діяльності. Законодавства багатьох країн,
крім майнових прав, наділяють творців також певними майновими пільгами.
Така увага до творців нового зрозуміла, адже використання результатів
інтелектуальної діяльності у значній, а може навіть вирішальній мірі,
визначає рівень соціально-економічного прогресу.
Майнові права авторів творів науки, літератури і мистецтва та суб’єктів
суміжних прав
Закон України «Про авторське право і суміжні права» в ст. 15 визначає
коло майнових прав, які належать авторам творів науки, літератури і
мистецтва. Автору або іншій особі, що має авторське право, належать
виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким
способом. Отже зазначений Закон усі можливі способи і форми вилучення
будь-якої вигоди із творів науки, літератури і мистецтва та суміжних
прав охоплює поняттям «використання твору». Право на використання — це і
є вилучення із твору його корисних якостей будь-якими способами, що не
суперечать закону. Це, перш за все, забезпечення вільного доступу інших
осіб до твору. Яким чином, в який спосіб визначити цей доступ третіх
осіб до твору — вирішує автор.
240
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
Стаття 15 Закону України про авторське право надає право автору чи іншій
особі, що має авторське право, правову можливість дозволяти або
забороняти:
відтворення твору;
публічне виконання і публічне сповіщення творів;
публічну демонстрацію і публічний показ;
будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійс
нюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюд
нення;
переклади творів;
переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
включення творів як складових частин до збірників, антологій,
енциклопедій тощо;
розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження
іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат
та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників творів;
подання своїх творів до загального відома публіки таким чи
ном, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-
якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;
здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після
першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або
примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі,
а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі,
яку зчитує комп’ютер;
імпорт примірників творів.
Наведений перелік не є вичерпним, можуть бути й інші форми використання
твору.
Виключні права авторів на використання творів архітектури,
містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх
участі у реалізації проектів цих творів.
Відтворення творів. Однією із причин виникнення авторського права є
виникнення можливості відтворення творчого результату, досягнутого
автором, іншими особами. Треба було захистити автора від свавільного
використання твору без дозволу автора, в силу чого було закріплено
монопольне право автора на відтворення твору. Це право на відтворення
твору, закріплене за автором, є фундаменталь-
241
16 2131
РОЗДІЛ 9
ною основою сучасного авторського права. Адже право на відтворення є
право на повторне надання твору об’єктивної форми, яка робить твір
доступним для сприйняття іншими особами.
За Законом України про авторське право відтворення є виготовлення одного
або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій
матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного
зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі,
яку може зчитувати комп’ютер. Примірник твору — це копія твору, виконана
у будь-якій матеріальній формі.
Відтворенням слід визнати не тільки повторне надання твору об’єктивної
форми, а й втілення твору в іншу форму. Якщо музичний твір, реалізований
у нотній формі, буде потім зафіксований на магнітній плівці чи платівці,
то це повинно визнаватися як одна із форм відтворення твору.
Сучасні технічні можливості відтворення творів урізноманітнили способи
відтворення. Таким своєрідним відтворенням є репродукування творів. Це
факсимільне відтворення в будь-якій формі і будь-якого розміру одного і
більше примірників оригіналів або копій письмових та інших графічних
творів шляхом фотокопіювання або за допомогою інших технічних засобів,
ніж видання.
З правом на відтворення пов’язано й інше право автора — право доступу
автора до твору образотворчого мистецтва. Автор такого твору має право
вимагати від власника матеріального носія цього твору надання йому
можливості здійснення права автора на відтворення зазначеного твору.
Такий доступ автору необхідний для відтворення твору в копіях або в
інший спосіб. Власник матеріального носія не повинен перешкоджати автору
в доступі до твору, але й доступ автора не повинен порушувати права
власника.
Публічне виконання і публічне сповіщення твору. За Законом публічне
виконання — подання творів, виконань, фонограм, передач організацій
мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як
безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких
пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у
місця, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до
звичайного кола сім’ї або близьких знайомих
242
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і
той самий час або в різних місцях і в різний час.
Публічне сповіщення (доведення до загального відома) — така передача в
ефір чи по проводах творів, виконань, будь-яких звуків і (або)
зображень, відеограм, фонограм, передач організацій мовлення тощо, коли
зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у
різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без
зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.
Такий вид використання твору має своєю метою подання твору до широкої
аудиторії, що само по собі безперечно відповідає суспільним інтересам.
Але й сам автор також потребує правового захисту. Передаватися в ефір
можуть як оприлюднені, в тому числі і опубліковані твори, так і твори ще
не оприлюднені і не опубліковані. Передачею в ефір визнається і пряма
трансляція з місця його показу чи виконання.
Публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору,
виконання фонограми, відеограми, передач організації мовлення
безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного
кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях). Публічний показ
може здійснюватися за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де
присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного
кола сім’ї чи близьких знайомих сім’ї. Немає значення також чи присутні
ці особи в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в
різний час.
Публічний показ аудіовізуального твору означає демонстрацію окремих
кадрів аудіовізуального твору без дотримання їх послідовності. Технічні
можливості все більше урізноманітнюють способи використання творів.
Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже
переданих в ефір творів, якщо вони здійснюються іншою організацією. В
цьому виді використання творів (переданих в ефір) мова йде про
використання уже оприлюднених творів шляхом їх публічного сповіщення в
ефір чи по проводах. Таке використання без дозволу організацій мовлення,
які здійснили зазначене публічне сповіщення, не допускається. Відповідно
до ст. 41 Закону України «Про авторське
243
16-2131
РОЗДІЛ 9
право і суміжні права» організації мовлення мають виключне право
дозволяти чи забороняти: 1) публічне сповіщення своїх програм шляхом
трансляції і ретрансляції; 2) фіксацію своїх програм на матеріальному
носії та їх відтворення; 3) публічне виконання і публічну демонстрацію
своїх програм у місцях з платним входом.
Організації мовлення мають право забороняти поширення на території
України чи з території України сигналу із супутника, що несе програми,
розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не
призначався.
Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке
використання їх передач.
Переклади творів. Законом України про авторське право переклади творів
визначаються як окремий об’єкт авторського права і як окремий вид
використання уже оприлюдненого твору. Виключне право на переклад його
твору належить автору або його правонаступникам. За своїм змістом воно є
правом на переклад і використання перекладу самим автором або видачею
дозволу на переклад і використання перекладу іншим особам. Видача
дозволу іншій особі на переклад і використання перекладу оформляється
договором між автором і перекладачем. Як правило, такий договір
укладається автором з тією організацією, яка має намір використати твір
автора.
Право на переклад існує протягом усього строку чинності авторського
права. Дача дозволу на переклад твору на іншу мову є не що інше як
ліцензійний договір. Автор може залишити за собою право під час дії
договору на переклад давати дозвіл на переклад на ту ж саму мову й іншим
особам. Проте в договорі на переклад може бути умова, за якою автор бере
на себе обов’язок не видавати такого дозволу.
За наявності авторського перекладу (перекладу, здійсненого самим
автором) ніхто інший не може перекладати цей же твір на ту ж саму мову.
Від авторського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто
переклади, схвалені автором.
Автор твору і його перекладач не є співавторами твору. При цьому
перекладач не несе відповідальності за зміст оригіналу, а автор
оригіналу не несе відповідальності за якість перекладу.
244
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
Можливий переклад не з мови оригіналу, а з проміжного перекладу.
Наприклад, твір французького автора перекладений російською мовою. Якщо
передбачається цей твір перекласти українською мовою, але не з
французької, а з російської мови, то російський переклад буде проміжним.
Переклад українською мовою зазначеного твору може бути здійснений з
дозволу як французького автора, так і автора російського перекладу.
Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. У
результаті зазначених перетворень твору створюються так звані похідні
твори. Ними Закон визнає продукти інтелектуальної творчості, створені на
основі іншого існуючого твору (переклад, адаптація, аранжування, обробка
фольклору, інші переробки творів). Така переробка не повинна шкодити
охороні оригінального твору. Оригінальність похідного твору полягає у
творчій переробці твору, що існував раніше. До похідних творів не
належать аудіовізуальні твори, у тому числі іноземні, дубльовані,
озвучені, субтитровані українською та іншими мовами.
Право на переробку належить самому автору, який може здійснити її
особисто або видати дозвіл на переробку іншим особам.
Створені в результаті переробки похідні твори є окремим об’єктом
авторського права, а, отже, і об’єктом правової охорони. Будь-яка
переробка твору може мати місце лише на підставі договору з автором.
Адаптація твору — це пристосування або полегшення твору для сприйняття
малопідготовленими читачами або пристосування літературно-художнього
твору для осіб, що починають вивчати іноземну мову.
Аранжування — перекладення музичного твору, написаного для одного
інструменту чи складу інструментів (голосів) стосовно до іншого
інструменту або іншого складу — розширеного чи звуженого.
Розповсюдження твору шляхом першого продажу, відчуження іншим способом
або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі
до першого продажу примірників твору. Майновим правом автора є також
право на розповсюдження твору будь-яким способом, що не суперечить
закону. Проте розповсюджуватися можуть тільки твори, які зафіксовані на
певному матеріальному носії. Мож-
245
РОЗДІЛ 9
ливість розповсюдження твору може бути лише за умови, що є копії твору,
які можуть бути випущені в цивільний обіг. Зрозуміло, що не відтворений
твір не може бути випущений в обіг.
Закон не визначає, в якій кількості твір має бути відтворений для
розповсюдження. Розповсюдженням визнається продаж примірників творів,
здавання в прокат чи випуск творів в обіг іншим способом навіть в
обмеженій кількості. Закон не визначає також способів і форм
розповсюдження, називаючи лише продаж, майновий найм, прокат, але це не
означає, що розповсюдження обмежуються лише цими способами.
Правомірно опубліковані твори, введені в цивільний обіг, можуть
розповсюджуватися далі без згоди автора і виплати авторської винагороди.
Адже власник матеріального носія твору може ним розпорядитися на свій
розсуд незалежно від волі автора. Власник примірника твору може його
продати, подарувати, передати в тимчасове безоплатне користування тощо.
Проте Закон про авторське право Російської Федерації містить таку норму:
«Право на розповсюдження примірників твору шляхом їх здавання в прокат
належить автору незалежно від права власності на ці примірники». Це
означає, що російський Закон забороняє власнику без згоди автора
розповсюджувати твір шляхом його здавання в прокат, оскільки це право за
прямою вказівкою Закону зберігається за автором, незалежно від права
власності на примірники твору. Закон України «Про авторське право і
суміжні права» такої норми не містить.
Здавання в майновий найм після першого продажу, відчуження іншим
способом примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз
даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у
фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп ‘ютер. Це
особливість авторського права України. Як виняток із загального правила,
за яким твори, випущені в цивільний обіг правомірним чином, тобто з
дозволу автора, примірники аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм,
баз даних, музичних творів у нотній формі, а також твори, зафіксовані у
фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер і після
першого продажу можуть розповсюджуватися лише з дозволу автора. Автору
(авторам) цих творів належить право дозволяти їх розповсюдження і після
першого продажу, а та-
246
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
кож забороняти розповсюдження зазначених творів, якщо таке
розповсюдження мало місце.
Імпорт примірників творів. Це також виключне майнове право автора, яке є
різновидом розповсюдження твору. Адже ввіз в Україну примірників творів,
які охороняються авторським правом, без дозволу автора є порушенням його
виключних прав. Відповідно до Закону про авторське право ввіз на митну
територію України примірників творів, які були відтворені за кордоном
навіть з дозволу автора, визнається порушенням авторських прав. Таке
обмеження імпорту примірників творів зумовлюється тим, що авторське
право носить територіальний характер, тобто його чинність поширюється
лише на територію, де воно виникло. В силу цього розповсюдження
примірників відтвореного за кордоном твору мають бути під контролем
автора. Якщо такі примірники твору будуть завезені в Україну із-за
кордону, то це може привести до порушення майнових прав автора шляхом
зменшення попиту на примірники творів, відтворених в Україні з дозволу
автора.
Виключне право авторів на використання творів архітектури,
містобудування, садово-паркового мистецтва включає в себе і право участі
у практичній реалізації проектів цих творів. Сутність цього права
полягає в тому, що автор зазначених творів має право вимагати своєї
особистої участі при їх реалізації. Це означає також, що автор має право
брати участь уже при розробці документації для реалізації зазначених
творів. Але в договорі може бути передбачено й інше. Закон України «Про
архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 р. та інші акти
підкреслюють, що замовник і підрядчик, які реалізують архітектурний
проект, зобов’язані залучати архітектора — автора проекту до участі в
розробці проектної документації на будівництво, а також до авторського
нагляду. Основною метою цього припису є необхідність забезпечення
контролю за точним втіленням авторського твору архітектури,
містобудування, садово-паркового мистецтва в реальні об’єкти. Авторський
нагляд здійснюється на підставі спеціального цивільно-правового
договору, який укладається між замовником і розробником проекту.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає ще одне,
нове виключне право, якого авторське право, що діяло ра-
247
РОЗДІЛ 9
ніше, не знало. Мова йде про право слідування. Відповідно до ст. 27
цього Закону автор протягом життя, а після його смерті спадкоємці
протягом строку чинності авторського права щодо проданих автором
оригіналів творів образотворчого мистецтва користуються правом на
одержання п’яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору. Це
право виникає за умови, що твір продавався через аукціон, галерею,
салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором
твору (право слідування).
Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права
слідування, здійснюється особисто автором, через його повіреного або
через організації, які управляють майновими правами авторів на
колективній основі.
Право слідування характеризується такими ознаками. Передусім цим правом
відповідно до Закону наділяються автори тільки творів образотворчого
мистецтва. При цьому право слідування виникає у авторів при продажу
тільки оригіналів твору, тобто саме унікальних матеріальних носіїв
творів живопису, скульптури, графіки тощо. Це право не поширюється на
оригінали рукописів літературних, драматичних, музичних та інших творів,
хоча останні також можуть бути предметом купівлі-продажу як самих
авторів, так і їх спадкоємців, а пізніше перепродуються по більш високій
ціні.
Зазначене право поширюється тільки на публічний перепродаж творів.
Публічний перепродаж — це перепродаж, який здійснюється через аукціон,
галерею образотворчого мистецтва, художній салон, крамницю тощо. Якщо
перепродаж здійснюється в приватному порядку, права слідування не
виникає. Перепродажем вважається будь-який продаж картини чи скульптури,
що здійснюється за першим продажем. Безперечно, перепродаж має своєю
метою перехід права власності на твір від однієї особи до іншої.
Зазначене право слідування є невідчужуваним, хоча й носить майновий
характер і його скоріше варто було б віднести до особистих прав. За
життя автора воно залишається за ним.
Проте найважливішим майновим правом автора є право на винагороду. Раніше
уже підкреслювалося, що переважна більшість результатів інтелектуальної
діяльності створюються саме з метою одержати
248
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
за них відповідну винагороду. Інтелектуальна, творча діяльність — це
своєрідний спосіб добування коштів для пристойного існування.
У спеціальній літературі тривалий час йшла жвава дискусія про юридичну
природу авторської винагороди. Не вдаючись у сутність цієї дискусії, все
ж слід визнати, що це своєрідна плата за працю, підвищена плата за більш
високий рівень праці.
Принципове положення Закону про авторське право полягає в тому, що
будь-який твір може бути використаний тільки за дозволом автора і за
обумовлену договором винагороду. За винятком випадків, передбачених
статтями 21—25 цього Закону, особа, яка має авторське право, вправі
вимагати виплати винагороди за будь-яке використання її твору.
Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова
винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий
примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних
платежів.
Розмір, порядок обчислення і виплати винагороди за створення і
використання твору встановлюється сторонами в авторському договорі.
Винагорода може визначатися також у договорах, що укладаються
організаціями, які управляють майновими правами авторів на колективній
основі, з користувачами.
Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки
авторської винагороди, які індексуються одночасно з індексацією
мінімальних розмірів заробітної плати.
Отже, розмір винагороди, порядок її обчислення і виплати встановлюється
угодою між автором і користувачем, яка укладається обов’язково в
письмовій формі.
Зміст права на винагороду полягає в тому, що автору твору надається
забезпечена законом можливість вимагати виплати винагороди за будь-яке
використання його твору. Але це право не поширюється на визначені
законом випадки так званого вільного використання твору.
Визначення розміру винагороди та умови її виплати, що визнаються угодою
сторін, є новою нормою в сучасному законодавстві. Практика дії цієї
норми ще не узагальнювалася і тому важко судити про її ефективність.
Проте на деякі особливості варто звернути увагу.
249
РОЗДІЛ 9
Однією з таких особливостей є те, що Закон передбачає виплату винагороди
і за використання службового твору. Стаття 16 цього Закону містить
припис, відповідно до якого розмір авторської винагороди за створення і
використання твору, створеного за договором з автором, який працює за
наймом, порядок її виплати встановлюється в договорі між автором і
роботодавцем. З цього припису випливає, що роботодавець за створення і
використання службового твору все ж має виплатити певну авторську
винагороду. Очевидно законодавець виходив з того, що теперішня зарплата
автора, який працює за наймом у роботодавця, ніякою мірою не може
компенсувати вартість інтелектуальної, творчої праці, вкладеної у
створення службового твору. Виключне майнове право на службовий твір
Закон надає роботодавцю.
Отже, Закон допускає можливість виплати авторської винагороди і за
створення і використання службового твору. Це особлива винагорода, яка
перевищує звичайну заробітну плату. Вона визначається договором між
автором і роботодавцем. Такий договір може бути укладений ще при прийомі
автора на роботу, а може і після створення твору. Якщо ж домовленості з
роботодавцем досягти не можна, спір вирішується у суді.
Закон не містить правил визначення розміру авторської винагороди за
створення і використання того чи іншого твору, що істотно ускладнює
укладення таких договорів. Видається логічним, що розмір авторської
винагороди має зумовлюватися тим прибутком чи доходом, який одержить
роботодавець від використання твору. Але в будь-якому випадку розмір
авторської винагороди не повинен бути меншим від мінімальних ставок,
визначених постановою Кабінету Міністрів «Про мінімальні ставки
авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від
18 листопада 1994 р.
Такий висновок підтверджується п. З розділу 11 додатка № 3 «Мінімальні
ставки авторської винагороди за відтворення творів образотворчого
мистецтва і тиражування в промисловості творів декоративно-прикладного
мистецтва та порядок їх застосування» від 28 листопада 1994 р.
Спеціальний порядок виплати винагороди встановлений ст. 25 Закону про
авторське право. Відповідно до цього Закону допускаєть-
250
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
ся відтворення виключно в особистих цілях творів і виконань,
зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, без згоди автора
або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою їм винагороди.
Винагорода за відтворення і використання зазначених творів виплачується
у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання
(аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо). До названого обладнання
відносяться також матеріальні носії (звуко- і (або) відеоплівки, касети,
лазерні диски, компакт-диски тощо), які використовуються для такого
відтворення.
Розмір винагороди та умови її виплати визначаються на підставі договорів
між вказаними виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють
майновими правами авторів на колективній основі.
Зазначені організації самі узгоджують з користувачами розмір винагороди,
здійснюють її збір і розподіляють між суб’єктами авторських і суміжних
прав — пропорційно фактичному використанню творів і об’єктів суміжних
прав.
До спеціальних випадків виплати винагороди за використання творів
відноситься також виплата за використання музичного твору, створеного
для аудіовізуального твору. Стаття 17 в п. 2 проголошує, що автори
музичних творів зберігають за собою право на винагороду за кожне
наступне використання твору. Це спеціальна винагорода, встановлена за
публічне виконання його твору при публічному виконанні аудіовізуального
твору. Така норма відповідає міжнародним стандартам. Зазначене право на
винагороду мають лише ті композитори, які створили музичний твір
спеціально для аудіовізуального твору. Воно має метою забезпечення
майнових інтересів авторів музичних творів у тих випадках, коли
аудіовізуальний твір або його відповідна частина виконуються з
спеціальною метою використати саме музичний твір.
Автор будь-якого твору має право дозволяти чи забороняти використовувати
свій твір й іншими способами, які не зазначені в Законі про авторське
право. В умовах інтенсивного розвитку технічних засобів існує можливість
використовувати твір шляхом доведення до публіки такими способами, які
не підпадають в точному значенні
251
РОЗДІЛ 9
слова ні під передачу в ефір, ні під повідомлення по кабелю. До таких
способів відносять, наприклад, спеціально підготовлені програми передач
через внутрішні акустичні чи відеосистеми для мешканців готелей та
пасажирів поїздів, кораблів, літаків тощо. Таке використання творів без
дозволу авторів і без виплати їм винагороди безперечно є порушенням
авторського права.
Вільне використання творів (обмеження майнових прав авторів). За
загальним правилом використання творів науки, літератури і мистецтва
може мати місце на підставі договору автора з користувачем твору. Проте
в окремих випадках у суспільних інтересах з метою ознайомлення більш
широкого кола публіки з останніми досягненнями науки, літератури і
мистецтва допускається у визначених законом випадках і способах
використання твору без згоди автора і без виплати йому винагороди.
Безперечно, це є обмеженням майнових прав авторів, але обмеженням,
встановленим у державних і суспільних інтересах. Такі обмеження відомі
законодавству багатьох країн, передбачаються вони також і міжнародними
угодами.
Проте обмеження майнових прав авторів за чинним законодавством України
мають відповідати певним вимогам. Передусім таке вільне використання
може мати місце лише стосовно правомірно відтворених творів. Не
оприлюднені твори не можуть використовуватися іншими особами без дозволу
автора. Закон України «Про авторське право і суміжні права» з цього
загального правила все ж встановив два винятки. Перший стосується
публічного виконання музичних творів під час офіційних і релігійних
церемоній, а також похоронів, що виправдовується характером цих
церемоній. Другий — відтворення творів для судового і адміністративного
провадження, що також виправдовується цією метою (ст. 21, п. п. 7 і 8).
При цьому відтворення для судового чи адміністративного провадження
стосується як оприлюднених, так і не оприлюднених творів. В усіх інших
випадках відтворення і використання творів стосується тільки
оприлюднених творів.
Другою вимогою до вільного використання творів є недоторканність,
непорушність особистих немайнових прав автора. За яких би обставин твір
вільно не використовувався, має бути гарантована непорушність права на
авторство, на ім’я і недоторканність твору.
252
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
Третя вимога до вільного використання полягає в тому, що при такому
використанні не повинна наноситися шкода нормальному використанню і не
повинні обмежуватися законні інтереси авторів. Кожне вільне використання
твору, встановлене законом, обґрунтовується метою використання, чим
визначається також і обсяг такого використання. Зловживання правом на
вільне використання може розцінюватися як порушення авторського права.
Четверта особливість обмежень авторського права шляхом вільного
використання творів характеризується тим, що перелік видів вільного
використання творів, встановлений законом, є вичерпним. Норми, що
стосуються випадків вільного використання творів не можуть тлумачитися
ширше, ніж передбачено законом. Зазначений перелік не може доповнюватися
підзаконними актами чи судовою практикою.
Визначені законом обмеження авторського права різняться між собою за
різними ознаками — метою, характером винятків, способом їх використання.
Винятки, встановлені законом на право вільного використання творів,
досить різноманітні і численні. Все ж законодавець визначив певні
критерії для згрупування винятків у п’ять умовних груп.
Першу групу таких винятків складають визначені законом випадки вільного
використання творів, які мають своєю метою забезпечення більш широкої
інформації населення і можливості ознайомлення з певними досягненнями у
науці, літературі і мистецтві. Одним із найбільш поширених таких
випадків вільного використання є цитування в оригіналі і перекладі
правомірно оприлюднених творів з певною метою. Обсяг цитування також
зумовлюється цією ж метою.
Цитата є дослівний уривок із якого-небудь тексту, уривок музичного
твору, графічне відтворення частини твору образотворчого мистецтва тощо.
Мета такого цитування підтвердити думку автора чи, навпаки, спростувати
її, аргументувати висновок автора про ту чи іншу подію тощо. Цитування
найчастіше використовується в наукових творах, коли уривки з наукового
твору одного автора включаються в твір іншого автора з метою підтримати
чи розкритикувати висновки чи думки колеги.
За загальним правилом цитування допускається з науковою, критичною або
інформаційною метою. Навпаки, не прийнято цитуван-
253
РОЗДІЛ 9
ня в художній літературі, музичних, сценарних та інших творах, які за
своїм змістом та характером не є науковими, критичними та іншими
подібними творами.
Проте допускається відтворення у пресі, передачах в ефір або інших
публічних повідомленнях попередньо опублікованих у газетах або журналах
статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань чи
переданих в ефір творів такого ж характеру. Але такі випадки відтворення
можливі лише за умови, що право на таке відтворення, передачу в ефір і
по проводах або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено
автором.
Допускається відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами
фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне
повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій,
в обсязі, виправданому інформаційною метою. З цією ж метою дозволяється
відтворення в газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або
інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень,
доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому цією метою.
Другу групу винятків із загального правила про вільний порядок
використання творів складають випадки вільного використання творів
бібліотеками та архівами репрографічним способом:
1) у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стат
тя та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за
винятком комп’ютерних програм і баз даних), з ілюстраціями чи без
них, і коли це відтворення здійснюється за запитами фізичних осіб за
умови, що:
бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що такий
примірник використовуватиметься з метою освіти, навчання і при
ватного дослідження;
відтворення твору є поодиноким випадком і не має система
тичного характеру;
немає обмежень зі сторони організацій колективного управ
ління щодо умов виготовлення таких примірників;
2) у разі, коли відтворення здійснюється для збереження або замі
ни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника даної
бібліотеки або архіву. Таке відтворення допускається і для віднов
лення примірника твору аналогічної бібліотеки чи архіву, за умови,
254
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
що одержання такого примірника іншим шляхом неможливе і це не носить
систематичного характеру.
Вільне використання примірників творів для навчання складає третю групу
обмежень майнових прав авторів. Допускається без згоди автора чи іншої
особи, що має авторське право:
відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіо
візуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг та
кого відтворення відповідає зазначеній меті;
репрографічне відтворення для аудиторних занять опублікова
них статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з
опублікованих письмових творів, які також будуть використовувати
ся для навчання. Таке відтворення може бути за таких умов:
його обсяг виправданий зазначеною метою;
відтворення не носить систематичного характеру;
немає обмежень зі сторони організацій колективного управлін
ня щодо умов такого відтворення.
Четверта група обмежень майнових прав авторів стосується окремих
випадків використання комп’ютерних програм.
Комп’ютерна програма — набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів,
схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку
читає машина, і які приводять її у дію для досягнення певної мети або
результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну
програму, виражені у вихідному або об’єктному коді, включаючи підготовчі
матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки
комп’ютерної програми. Поняття комп’ютерної програми не поширюється на
поняття «база даних».
Зазначені обмеження майнових прав автора комп’ютерної програми
передбачені ст. 24 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Відповідно до неї без дозволу автора чи іншої особи, якій належить
авторське право на комп’ютерну програму, дозволяється здійснювати такі
дії, якщо інше не передбачено в договорі:
1) внести до комп’ютерної програми зміни (модифікації) з метою
забезпечення її функціонування на технічних засобах особи, яка
використовує ці програми, і вчинення дій, пов’язаних з функціонуванням
комп’ютерної програми відповідно до її призначення, зокрема запис і
збереження в пам’яті комп’ютера, а також виправлення явних
255
17 2-131
РОЗДІЛ 9
помилок, якщо інше не передбачено угодою з автором чи іншою особою, яка
має авторське право;
2) виготовити одну копію комп’ютерної програми за умови, що ця
копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни пра
вомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал
комп’ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непри
датним для використання. При цьому копія комп’ютерної програми
не може бути використана для інших цілей, ніж зазначено у цьому та
у попередньому пунктах, і має бути знищена у разі, якщо володіння
примірником цієї комп’ютерної програми перестає бути пра
вомірним;
3) декомпілювати комп’ютерну програму (перетворити її з
об’єктного коду у вихідний текст) з метою одержання інформації,
необхідної для досягнення її взаємодії із незалежною розробленою
комп’ютерною програмою, за дотримання таких умов:
а) інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії,
раніше не була доступною цій особі з інших джерел;
б) зазначені дії здійснюються тільки щодо тих частин комп’ютер
ної програми, які необхідні для досягнення здатності до взаємодії;
в) інформація, одержана в результаті декомпіляції, може викори
стовуватися лише для досягнення здатності до її взаємодії з іншими
програмами, але не може передаватися іншим особам, крім випадків,
якщо це необхідно для досягнення здатності до взаємодії з іншими
програмами, а також не може використовуватися для розроблення
комп’ютерної програми, схожої на декомпільовану комп’ютерну
програму, або для вчинення будь-якої іншої дії, що порушує ав
торське право;
4) спостерігати, вивчати, досліджувати функціонування комп’ю
терної програми з метою визначення ідей і принципів, що лежать в її
основі, за умови, що це робиться в процесі виконання будь-якої дії із
завантаження, показу, функціонування, передачі чи запису в пам’ять
(збереження) комп’ютерної програми.
Застосування положень цієї статті не повинно завдавати шкоди
використанню комп’ютерної програми і не повинно обмежувати законні
інтереси автора та (або) іншої особи, яка має авторське право на
комп’ютерну програму.
256
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
Зазначені дії можуть мати місце за умови, що вони не будуть надавати
шкоди законним інтересам осіб, яким належить право на декомпільовану
програму. Зазначені дії можуть бути здійснені за умов, визначених
Законом.
Останню групу випадків вільного використання творів складають
використання в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і
відео-записах. Відповідно до Закону про авторське право допускається
вільне відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у
фонограмах і відеограмах без згоди автора або іншої особи, що має
авторське право, але з виплатою винагороди, вид, розміри та умови
виплати якої розглянуті нами дещо раніше
Строки чинності майнових прав авторів творів науки, літератури і
мистецтва. Відповідно до ст. 28 Закону України «Про авторське право і
суміжні права»:
1. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і
починає діяти від дня створення твору.
2. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після
його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею.
Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк
дії авторського права закінчується через 70 років після того, як
твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не вик
ликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, опри
людненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не
пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосо
вується строк, передбачений частиною другою цієї статті.
Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом
життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.
У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас,
а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк
дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої
(оприлюдненої) частини твору.
6. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє
протягом 70 років після їх реабілітації.
257
17*2-131
РОЗДІЛ 9
7. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом ЗО років
після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного
опублікування.
Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського
права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оп
рилюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту
майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років
від часу, коли твір був вперше оприлюднений.
Дія строку охорони авторського права встановленого частинами
другою—сьомою цієї статті, закінчується 1 січня року, наступно
го за роком, в якому мали місце юридичні факти, передбачені у
зазначених частинах.
10. Особисті немайнові права автора охороняються безстроково.
Закон Російської Федерації «Об авторском праве и смежных пра
вах» передбачає збільшення строків охорони авторських прав на 4
роки тих авторів, які брали участь у Великій Вітчизняній війні або
працювали в цей час. Закон України «Про авторське право і суміжні
права» такої норми не містить.
Закінчення строку охорони майнових прав авторів припиняє їх чинність,
твір виходить з-під правової охорони. Він стає неохороню-ваним. У такому
разі твір стає надбанням суспільства. Таким же надбанням суспільства
стають твори, які в межах України ніколи взагалі не охоронялися. Такі
твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою без будь-якого
дозволу і без виплати винагороди за його використання. Проте Кабінетом
Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до
фондів творчих спілок України за використання на території України
творів, які стали суспільним надбанням.
При використанні творів, що стали суспільним надбанням, повинні
зберігатися право авторства, право на ім’я, право протидіяти будь-якому
перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому
іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора.
Права виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій
мовлення. Права виконавців, розробників фонограм, відеограм та ор-
258
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
ганізацій мовлення в основному складаються із майнових прав. Істотною
особливістю суміжних прав є те, що вони знаходяться в залежності від
прав творців творів літератури і мистецтва. їх можна назвати також
похідними від прав на твори літератури і мистецтва, оскільки вони є
правами на способи реалізації творів літератури і мистецтва. Проте не
завжди суміжні права є похідними від прав на твори літератури і
мистецтва. Може мати місце виконання, запис на фонограму, відеограму чи
передача в ефір чи по кабелях таких творів, які за тих чи інших причин
не мають правової охорони. Отже, в такому випадку суміжні права будуть
носити самостійний, а не похідний характер.
За загальним правилом виробник фонограми, відеограми, організація
мовлення можуть діяти лише в межах тих прав, які їм надані договорами з
виконавцями і автором зафіксованого на фонограмі, відеограмі або автором
твору, що використовується організаціями мовлення. Права виконавців
користуються правовою охороною за умови дотримання ними прав автора
твору, що виконується.
Особливістю суміжних прав є також те, що вони виникають із факту
виконання твору, створення фонограми, відеограми чи програми мовлення.
Виникнення і здійснення суміжних прав також не потребує виконання
будь-яких формальностей. Виробники фонограм, відеограм і виконавці для
сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм, відеограм
або на їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який
складається із латинської літери «Р» у колі — ®, імені (назви) особи, що
має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми
(відеограми).
Права виконавців. Слід підкреслити, що чинний Закон України «Про
авторське право і суміжні права» надає охорону не тільки
вико-навцям-професіоналам, а будь-якій особі, що виконує твір. При цьому
Закон не проводить ніякої різниці між виконавцями-професіона-лами і
простими любителями. Для надання охорони виконанню не вимагається, щоб
воно мало якісь формальні ознаки, особливості чи певну оригінальність.
Виконання охороняється незалежно від його якості і достоїнств, оскільки
останні є суб’єктивними категоріями.
Права виконавців також можна поділити на дві групи: особисті немайнові і
майнові. Відповідно до п. 1 ст. 38 виконавцям належать
259
РОЗДІЛ 9
особисті немайнові права на ім’я, на охорону своїх виступів від
спотворення і на згадування свого імені у зв’язку з використанням
виконання там, де це можливо. Виконавець передусім має право на захист
свого виконання від будь-якого спотворення чи іншого посягання на
виконання, яке здатне нанести шкоду честі і репутації виконавця. Право
на ім’я означає, що виконавець має право вимагати, щоб його ім’я або
псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв’язку з кожним його виступом,
записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо).
Будь-які поправки, зміни чи доповнення до виконання можуть вноситися
лише з дозволу виконавця.
Майнові права виконавців полягають у тому, що тільки вони мають виключне
право дозволяти чи забороняти вчиняти такі дії:
публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий
ефір);
фіксацію на матеріальному носії раніше незафіксованого вико
нання;
передачу в ефір і по кабелях їх виконань;
відтворення та розповсюдження своїх виконань шляхом пер
шого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони
при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фоно
грам (відеограм) на її подальше відтворення;
надання в комерційний прокат, майновий найм примірників
фонограм (відеограм), на яких зафіксоване їх виконання незалежно
від першого продажу чи іншої передачі у власність чи володіння.
Виконавці можуть передавати на підставі договору іншим особам право на
використання виконання. У договорі повинні бути визначені спосіб
використання виконання, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії
договору і використання виконання тощо.
Використання виконання певних видів має свої особливості. Так, при
використанні виконання в аудіовізуальному творі вважається, що
виконавець передає організації, яка здійснює виробництво
аудіовізуального твору або продюсеру всі майнові права. Але в договорі
між виконавцем і користувачем виконання може бути передбачено й інше.
При першій фіксації виконання виконавець може надати право виробнику
фонограми на її подальше відтворення. В такому разі
260
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
відповідно до Закону виконавець передає виробнику фонограми також право
на її розповсюдження шляхом першого продажу або іншої передачі у
власність чи володіння. Це правило поширюється також і на здавання у
майновий найм, комерційний прокат та інші способи передачі. При цьому
виконавець має право на винагороду за будь-який спосіб використання
виконання через організації, що управляють майновими правами на
колективній основі.
При цьому слід мати на увазі, що майнові права на використання виконання
можуть передаватися будь-якій особі. Часто користувачами виступають
особи, що спеціалізуються у сфері комерційного використання об’єктів
суміжних прав.
Проте виконавцю не надається охорона проти будь-якого наслідування чи
імітації. Наприклад, будь-який виконавець, співак, музикант тощо не може
заборонити іншим особам запозичувати їх манеру, форму чи стиль
виконання.
Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм. Відповідно до
Закону виробники фонограм (відеограм) мають виключне право дозволяти чи
забороняти вчинення щодо фонограм (відеограм) таких дій:
відтворення і розповсюдження способом першого продажу;
іншого відчуження;
комерційний прокат фонограм, відеограм і їх примірників,
навіть після першого продажу, а також будь-яку видозміну і імпорт
фонограм (відеограм).
Майнові права виробників фонограм (відеограм) можуть передаватися на
підставі договору іншим особам. У договорі має бути визначено спосіб
використання фонограм (відеограм), розмір і порядок виплати винагороди,
строк дії договору і строк використання фонограми (відеограми) тощо.
Майнові права виробників фонограм (відеограм) виникають із самого факту
першої фіксації звуків (зображень) за допомогою технічних засобів в
яку-небудь матеріальну форму, що дозволяє здійснювати їх сприйняття
неодноразово, відтворювати або повідомляти незалежно від виконання
виробником фонограми (відеограми) будь-яких формальностей. За виробником
фонограми (відеограми) визнаються лише майнові права, в тому числі право
на винагороду за будь-яке публічне використання фонограми (відеограми).
261
РОЗДІЛ 9
Як уже підкреслювалося, виробник фонограми (відеограми) може за
договором передати свої майнові права іншій особі. Перехід права
власності на примірник фонограми (відеограми) сам по собі ще не тягне
уступки яких-небудь суміжних прав, що належать виробнику фонограми
(відеограми). Проте якщо примірники правомірно опублікованої фонограми
(відеограми) введені в цивільний обіг шляхом продажу, то можливе
подальше розповсюдження без згоди виробника фонограми (відеограми) і без
виплати йому винагороди. Власник примірника фонограми (відеограми) може
ним розпорядитися на свій розсуд. Проте й у цьому випадку право здавання
таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм, комерційний
прокат залишається виключно правом виробника фонограми (відеограми).
Зазначене право виробник може передати іншій особі за спеціальним
договором.
Майнові права організації мовлення. Організації мовлення також мають
виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм
шляхом трансляції і ретрансляції, фіксацію своїх програм на
матеріальному носії та їх відтворення, публічне виконання своїх програм
у місцях з платним входом. Зазначені організації мають право забороняти
поширення на території України чи з території України сигналу із
супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей
сигнал із супутника не призначався.
Організації мовлення мають право на одержання винагороди за будь-яке
використання їх передач.
Організаціями мовлення є радіо- і телестудії, а також інші організації,
які розповсюджують звуки і (або) зображення засобами без-провідного
зв’язку (організації ефірного мовлення) або за допомогою того чи іншого
виду наземного, підземного чи підводного кабелю провідникового,
оптоволоконного чи іншого виду (організації кабельного мовлення).
Обмеження прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій
мовлення. Обмеження суміжних прав полягає в такому:
допускається використання виконань, фонограм, відеограм і
програм мовлення без згоди виконавців, виробників фонограм, ві
деограм і організацій мовлення і без виплати їм винагороди;
їх фіксація, відтворення, передача в ефір і по кабелях;
262
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
— доведення іншими способами до загального відома виконань, фонограм,
відеограм та програм мовлення.
Таке використання виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення може
мати місце без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм та
організацій мовлення і без виплати їм винагороди за умови, що це не
завдає шкоди нормальному використанню виконань, фонограм, відеограм і
передач організацій мовлення і не обмежує безпідставно законних
інтересів виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій
мовлення.
Такі обмеження допускаються у тих же випадках, які передбачені Законом
України «Про авторське право і суміжні права» про вільне використання
творів науки, літератури і мистецтва (статті 21—25 Закону).
Зазначені обмеження суміжних прав (вільне використання виконань,
фонограм, відеограм та програм мовлення) зумовлено тими ж факторами, що
й обмеження авторських прав. Обмеження суміжних прав має місце в
інтересах суспільства, яке заінтересоване у вільному розповсюдженні
інформації, сприянні розвитку науки, освіти тощо. Зазначені обмеження
встановлені Законом і не підлягають будь-якому розширеному тлумаченню.
Подібні обмеження передбачаються законодавством багатьох зарубіжних
країн, а також Римською конвенцією 1961 р.
Допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми
(відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і
виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах),
але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне
використання фонограм і відеограм та їх примірників:
публічне виконання фонограми (відеограми);
публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи
відеограмі, в ефір;
публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи
відеограмі, по проводах (через кабель).
Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюється однією із організацій,
яка управляє майновими правами виробників фонограм, відеограм і
виконавців на колективній основі, відповідно до угоди
263
РОЗДІЛ 9
між цими організаціями. У зазначеній угоді має бути визначений і розмір
винагороди та її розподіл. Якщо цією угодою не передбачено інше, то
винагорода розподіляється між виробниками фонограм, відеограм і
виконавцями порівну. Зазначена угода укладається між організацією, що
управляє майновими правами виробників фонограм, відеограм і виконавців
на колективній основі, і організаціями, які використовують фонограму
(відеограму).
Розмір винагороди і умови її виплати визначаються угодою між
користувачем фонограми, відеограми чи об’єднанням таких користувачів, з
одного боку, і організаціями, які управляють майновими правами
виробників фонограм, відеограм і виконавців, з другого боку.
Строки чинності майнових прав виконавців, виробників фонограм, відеограм
і організацій мовлення. Майнові права виконавців охороняються протягом
50 років від дати першого запису виконання. Майнові права виробників
фонограм (відеограм) охороняються протягом 50 років від дати першого
опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису
(відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом
зазначеного часу. Організації мовлення користуються наданими їм правами
протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі.
Визначені строки охорони суміжних прав починаються з 1 січня року,
наступного за роком, в якому мали місце юридичні факти, передбачені
Законом.
До спадкоємців виконавця та правонаступників виробників фонограм,
відеограм і організацій мовлення переходить право дозволяти чи
забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, передачі в ефір і
по проводах (через кабель). До зазначених осіб переходить і право на
одержання винагороди. Зазначені права переходять у межах частини
строків, що залишились.
Права суб’єктів промислової власності, що випливають з охоронних
документів
Права суб’єктів промислової власності щодо результатів їх
науково-технічної творчості виникають лише на підставі державної
реєстрації. Остання визнає заявлений результат об’єктом правової охорони
і стверджує цей юридичний факт виданням охоронного докумен-
264
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
та (патенту чи свідоцтва). Саме охоронний документ визнає за заявником
пріоритет заявленої пропозиції, авторство особи, що її розробила, і
право власності на об’єкт правової охорони. Права, визначені охоронним
документом, виникають у його власника саме від дати публікації про
видачу охоронного документа.
Права власників патентів також поділяються на дві групи: особисті
немайнові і майнові права. До особистих немайнових прав
патен-товласників відносять право на авторство, право на назву об’єкта
промислової власності і право на ім’я.
Право авторства полягає в тому, що автор заявленої пропозиції
(винахідник, автор промислового зразка, селекціонер тощо) має право
вимагати від будь-кого визнавати себе єдиним творцем об’єкта правової
охорони. Право авторства виникає не з охоронного документа, який лише
засвідчує наявність цього права, а з моменту створення об’єкта, який
охороняється Законом. Іншими словами, право авторства виникає ще до
кваліфікації заявленої пропозиції об’єктом правової охорони. Саме з
цього моменту виникає небезпека порушення права авторства. У сфері
науково-технічної діяльності це інколи буває. Право авторства є
абсолютним і виключним правом. Це право є також невідчужуваним, оскільки
воно є сугубо особистим правом і не може бути передано будь-якій особі.
Зазначене право належить творцю довічно і припиняється його смертю.
Після смерті автора охороняється уже не право, а лише авторство як
суспільно значимий інтерес, який полягає у визнанні творцем
науково-технічного досягнення того, хто є дійсним його розробником.
Творець науково-технічного досягнення має право на ім’я, яке полягає в
тому, що розробник цього досягнення має право вимагати, щоб його ім’я
згадувалося кожного разу при використанні цього досягнення. Ім’я
дійсного автора зазначеного досягнення має бути обов’язково вказано в
патенті незалежно від того, хто буде заявником. Проте автор
науково-технічного результату має право просити, щоб його ім’я не
зазначалося в публікаціях про заявку та видачу патенту. Безперечно,
патентовласник вправі вимагати усунути помилки чи перекручення, що
стосуються його імені.
Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про охорону прав на винаходи і
корисні моделі» винахідник має право на присвоєння свого
265
РОЗДІЛ 9
імені створеному ним винаходу (корисній моделі). Видається, що
винахідник має право також і на присвоєння винаходу і корисній моделі
спеціальної назви. Принаймні таке прохання не суперечить Закону.
За Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» селекціонер сорту
рослини (чи інший заявник) у заявці на видачу патенту на сорт
обов’язково зазначає його назву. Назва првинна давати можливість
ідентифікувати сорт, не повторювати назви або відрізнятися від назви уже
існуючого сорту такого самого або близького ботанічного виду. Назва
сорту не може складатися лише з цифр, за винятком випадків, коли це
відповідає усталеній практиці найменування сортів, чи складатися
виключно із знаків чи зазначень, які вказують на вид, групу стиглості,
якість, призначення, цінність, походження або технологію вирощування.
Вона не повинна вводити в оману щодо властивостей, походження та
значення сорту або щодо особи автора сорту, суперечити принципам
суспільної моралі. У разі подання заявки на видачу патенту на один і той
же сорт в Україні і в інших державах назва сорту має бути однаковою.
При будь-якому використанні сорту і будь-якою особою обов’язково має
зазначатися назва сорту, під якою сорт занесено до Державного реєстру
сортів рослин України.
Майнові права суб’єктів промислової власності, які випливають з
охоронного документа. Зазначені права досить чітко регламентовані
патентними законами України.
Майнові права винахідників та авторів промислових зразків, що випливають
із патенту, досить близькі між собою, тому їх доцільно розглядати разом.
Перш за все слід відзначити, що ці права виникають у патентовласників
від дати публікації відомостей у офіційному бюлетені Установи про видачу
патенту. Права, що випливають з патенту (деклараційного патенту) на
секретний винахід чи з деклараційного патенту на секретну корисну
модель, діють від дати внесення інформації про нього до відповідного
Реєстру.
Патент надає його власнику виключне право використовувати об’єкт
промислової власності за своїм розсудом, якщо таке використання не
порушує прав інших власників патентів. Патенти України мають чинність
лише в межах території України.
266
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
Використання секретного винаходу чи корисної моделі власником патенту
має здійснюватися з додержанням вимог Закону України «Про державну
таємницю» та за погодженням із Державним експертом.
Патент, як відомо, може бути виданий кільком заявникам, якщо об’єкт
промислової власності був створений їх спільною працею. У такому разі їх
взаємовідносини стосовно використання об’єкта промислової власності
визначається угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожен
співвласник патенту може використовувати об’єкт промислової власності за
своїм розсудом. Проте жоден з них не має права давати дозвіл (видавати
ліцензію) на використання об’єкта промислової власності та передавати
право власності на цей об’єкт іншій особі без згоди інших співвласників
патенту.
Основним достоїнством патентних законів України є те, що вони чітко і
однозначно проголошують право власності на об’єкт правової охорони.
Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї
інтелектуальної, творчої діяльності. Цей конституційний принцип знайшов
своє відображення і в Законі України «Про охорону прав на винаходи і
корисні моделі».
Зміст права промислової власності характеризується, відповідно до
Конституції України, тими ж правомочностями, що і звичайне право
власності. Деякі фахівці вважають, що результат інтелектуальної
діяльності не може бути об’єктом права власності, оскільки він не
матеріальний, інші стверджують, що той же результат творчої діяльності
не може бути об’єктом права власності тому, що цим об’єктом не можна
володіти. Не вникаючи в сутність цієї дискусії, відзначимо, що вона
відображає лише різні підходи світової практики до цієї проблеми.
Законодавство одних країн визнає результати інтелектуальної діяльності
лише об’єктом виключного права на використання, інших — об’єктом права
власності. При цьому слід підкреслити, що ті країни, законодавство яких
визнає творчі результати об’єктами права власності, ніскільки від цього
не страждають (США, Франція та багато інших). Тому варто визнати позицію
законодавця про визнання результатів науково-технічної діяльності
об’єктами
267
РОЗДІЛ 9
права власності виправданою. Творець повинен бути впевненим у тому, що
творіння — це його власність.
Отже, за Конституцією України суб’єкт промислової власності має право
володіти, користуватися і розпоряджатися результатом своєї
інтелектуальної, творчої діяльності. Але ж результат творчої діяльності
— це не матеріальна річ, а Конституція надає право творцю володіти цим
результатом. І в цьому немає помилки — об’єктом цивільного права може
бути і безтілесна річ, тобто річ, яка не має матеріальної субстанції.
Таку конструкцію знало ще стародавнє римське приватне право. Нема чого
її боятися і в наш час. Адже під об’єктом цивільних прав розуміють
матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні
правовідносини. Творчі результати і є ті самі нематеріальні блага. Якщо
ж результати інтелектуальної, творчої діяльності можуть бути об’єктами
цивільного права, то вони можуть бути також і об’єктами права власності
— одного із інститутів цивільного права.
Якщо ж творчий результат може бути об’єктом права власності, то,
безперечно, він може бути і об’єктом володіння. Але особливість об’єкта
інтелектуальної власності полягає в тому, що він має здатність до
тиражування і його копією можуть володіти треті особи, що дає привід
прихильникам теорії виключного права стверджувати, що цим результатом
можуть володіти всі, хто забажає.
Результат творчої діяльності стає об’єктом правової охорони лише після
його кваліфікації таким відповідним державним органом. І лише після
цього він може бути матеріалізований у певний матеріальний носій і
сповіщений невизначеному колу осіб. До цього моменту творчий результат є
об’єктом володіння тільки його творця, адже іншим особам він просто
недоступний. Після його публікації ним дійсно може володіти будь-яка
третя особа, але якщо вона володіє цим результатом правомірно, то ця
третя особа володіє зазначеним результатом лише від імені
патентовласника. Інша правова ситуація буде суперечити цивільно-правовим
засадам. При цьому варто мати на увазі, що будь-яка третя особа може
володіти творчим результатом без дозволу його творця, але користуватися
не може. Проте і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно
сам автор цього рішення. Мова йде про секрети виробництва (ноу-хау). Під
цим по-
268
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
няттям розуміють знання та досвід науково-технічного, виробничого,
організаційного, фінансового, торговельного чи іншого характеру, які, як
правило, не можуть бути загальновідомими і придатними для використання в
будь-якій сфері діяльності. Користуватися цим секретом може або сам його
власник, або інша особа лише за його дозволом. Те ж саме і з володінням,
ним володіє тільки його власник.
Ноу-хау не є загальновідомим, якщо його зміст не розкритий настільки для
невизначеного кола осіб, що настає можливість його використання. Отже,
власником цієї інформації є завжди сам її автор. Він також може передати
цей секрет третім особам і тоді вони здійснюють володіння від його
імені.
Отже, з вищенаведеного можна зробити висновок, що об’єкти промислової
власності (не матеріальні носії) можуть бути і в фактичному володінні їх
творця. Суб’єкт права промислової власності позбавляється володіння лише
тоді, коли науково-технічне досягнення гине, перестає існувати фізично,
або він уступає його іншим особам.
Суб’єкт права промислової власності, як і будь-який інший суб’єкт права
власності, має право на користування. Закон України «Про охорону прав на
винаходи і корисні моделі» в п. 2 ст. 28 проголошує, що патент надає
його власнику виключне право на використання об’єкта промислової
власності.
У цивільному праві користування (використання) є юридично забезпечена
можливість власника вилучати із належної йому речі її корисні якості,
властивості тощо. Іншими словами, власник має право користуватися
результатом своєї творчої праці будь-яким способом, що не суперечить
чинному законодавству. Зрозуміло, що способи використання об’єктів
промислової власності зумовлюються їх характером, а також доцільністю.
Закон чітко визначає, що є використанням винаходу, корисної моделі,
промислового зразка. Зокрема, використанням визнається:
виготовлення, пропонування для продажу, застосування або
ввезення, зберігання, інше введення в господарський обіг у зазначе
них цілях продукту, виготовленого із застосуванням запатентовано
го винаходу, корисної моделі чи промислового зразка;
застосування способу, що охороняється патентом, або пропо
нування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує
269
РОЗДІЛ 9
цей спосіб, знає про те, що його застосування забороняється без згоди
власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним;
— пропонування для продажу, введення в господарський обіг, застосування
або ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого
безпосередньо способом, що охороняється патентом.
Нагадаємо, що продуктом у такому разі F будь-який промисловий виріб,
виготовлений із застосуванням винаходу, корисної моделі чи промислового
зразка. Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого
винаходу (корисної моделі), якщо при цьому використано кожну ознаку,
включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або
ознаку, еквівалентну їй. Виріб визнається виготовленим із застосуванням
запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі
суттєві ознаки промислового зразка.
Виготовленням визнається виробництво продукту з комерційною метою,
навіть за умови, що продукт тимчасово не реалізується, наприклад,
знаходиться на складі в очікуванні більшого попиту. Немає значення також
і те, де здійснюється продаж — у своїй державі чи за кордоном.
Пропонуванням продукту для продажу є його реклама, яка може виражатися в
його публічній демонстрації в торговельних залах і на вітринах, у
рекламних кліпах, проспектах, каталогах тощо. Пропонуванням для продажу
визнаються будь-які дії, спрямовані на сповіщення споживачів про
наявність такого продукту і про бажання його продати. Це можуть бути
оголошення в періодичній пресі, на радіо і телебаченні та іншими
способами.
Одним із видів використання об’єкта промислової власності є також
застосування продукту у виробництві з комерційною метою. Поняттям
«використання» охоплюються також такі дії як ввезення на митну територію
України, зберігання, інше введення в господарський обіг з комерційною
метою. Ввезенням вважається імпорт продукту на територію України навіть
без мети його використання в Україні. Сам факт ввезення продукту на
територію України є правопорушенням.
270
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
Зберігання продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого
об’єкта промислової власності, на складах та в інших сховищах, його
накопичення з метою наступного введення в обіг також вважається
використанням запатентованого об’єкта промислової власності.
Під продажем слід розуміти такі дії, які спрямовані на розповсюдження
запатентованого продукту, на його реалізацію (корисної моделі) засобами
цивільно-правових договорів. Це можуть бути оренда, лізинг, підряд,
найм, дарування, міна, бартер тощо.
Наведені дії не вичерпують усіх способів введення запатентованого
продукту в обіг.
Спосіб, що охороняється патентом, визнається застосованим, якщо
використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули, або
ознаку, еквівалентну їй.
Патентовласник має виключне право на здійснення зазначених дій стосовно
запатентованого продукту, що означає, що тільки він може їх вчиняти.
Зрозуміло, що це може бути будь-яка особа, яка є патентовласником на той
час. Зазначена особа може обирати будь-який спосіб використання
запатентованого продукту в межах чинного законодавства. Вона може
використовувати цей продукт у підприємницькій діяльності, може виступати
як індивідуальний підприємець, може утворити підприємство, внести
належний йому запатентований продукт як внесок до статутного фонду
будь-якого господарюючого підприємства. Зрозуміло, що зазначений об’єкт
промислової власності може бути використаний у будь-якій галузі
народного господарства — в промисловості, сільському господарстві, в
системі охорони здоров’я, освіти та будь-якій іншій сфері, що не
забороняється законом. Безперечно, запатентоване рішення буде
використовуватися там, де воно може приносити корисний ефект.
Чинне патентне законодавство України не передбачає такої ознаки об’єкта
промислової власності, як здатність приносити позитивний ефект, будь-яку
користь. Під цим поняттям розуміють не тільки економічний ефект —
зниження собівартості вироблення продукту, підвищення його якості тощо.
Це може бути також забезпечення кращих умов праці, зниження шкідливого
впливу на навколишнє середовище тощо. В даному разі позитивний ефект
розуміється досить
271
РОЗДІЛ 9
широко. Будь-яка користь, що може дати використання об’єкта промислової
власності, може бути підставою доцільності його використання.
Не зважаючи на відсутність у чинному патентному законодавстві України
такої ознаки як позитивний ефект, при вирішенні питання про доцільність
використання запатентованого рішення позитивний ефект враховується в
першу чергу. Зрозуміло, рішення, які не дають позитивного ефекту або не
можуть його дати в даний час, просто не будуть використовуватися. Який
же підприємець стане використовувати об’єкт промислової власності, який
не здатний приносити йому позитивний ефект. При цьому мають
враховуватися і витрати на впровадження у виробництво зазначеного
рішення.
Проте не тільки економічна доцільність використання того чи іншого
об’єкта промислової власності обмежує волю підприємця. Чинне
законодавство про промислову власність України містить формальні
обмеження. Таким обмеженням є, наприклад, вимога закону, щоб
використання запатентованого рішення його патентовлас-ником не нанесло
шкоди патентним правам інших патентовласників. Закон України «Про
охорону прав на винаходи і корисні моделі» в п. 2 ст. 28 чітко
проголошує: «Патент надає його власнику виключне право використовувати
винахід (корисну модель) за своїм розсудом, якщо таке використання не
порушує прав інших власників патентів». Така ж норма міститься й в інших
патентних законах України.
Ще одне обмеження використання запатентованого рішення полягає в такому.
Коли дане рішення не може використовуватися без використання
запатентованого раніше рішення іншого патентовлас-ника або використання
без нього дає менший позитивний ефект, то, зрозуміло, що використання
даного рішення може мати місце лише на підставі угоди з патентовласником
раніше запатентованого рішення. Якщо такої угоди з патентовласником
раніше запатентованого рішення досягти не вдається, спір розв’язується
судом.
Виключні права власника патенту (деклараційного патенту) на секретний
винахід або деклараційного патенту на секретну корисну модель чи
промисловий зразок обмежуються Законом України «Про державну таємницю» і
відповідними рішеннями Державного експерта.
272
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
Власник патенту чи деклараційного патенту на об’єкт промислової
власності, який визнано секретним, має право на одержання від державного
органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, грошової компенсації на
покриття витрат за сплату зборів, передбачених чинним законодавством.
Для запобігання ненавмисного порушення патентних прав власник патенту
може використовувати попереджувальне маркування із зазначенням номера
патенту на продукті чи упаковці продукту, виготовленого із застосуванням
об’єкта промислової власності.
Право розпорядження власника патенту. Відповідно до Конституції України
та чинних законів про промислову власність патенто-власник має право
розпоряджатися належним йому об’єктом промислової власності. Право
розпоряджатися як одна із правомочнос-тей власника патенту є юридично
забезпечена можливість власника визначати правову долю об’єкта
промислової власності. Оскільки об’єкти права промислової власності
проголошені об’єктами власності, отже, і товаром, то патентовласник має
право учиняти будь-які цивільно-правові угоди, спрямовані на відчуження
зазначеного об’єкта. Це можуть бути продаж, дарування, міна, оренда,
прокат, найм тощо.
Патентовласник не завжди має економічну, фінансову чи будь-яку іншу
можливість самому використовувати належний йому об’єкт промислової
власності. У такому разі законодавство йому надає право розпорядитися
об’єктом на свій розсуд. Передача патентних прав може здійснюватися
різними способами в межах закону. Найчастіше така передача здійснюється
у формі купівлі-продажу, а також міни. Проте як зустрічна плата за
передачу патентних прав може виступати певний результат роботи або
послуги. В такому разі тут можуть мати місце елементи договору підряду
або послуги. Немає перешкод для безоплатної передачі патентних прав за
договором дарування. Відчуження патентних прав можуть бути як юридичній,
так і фізичній особі.
До набувача патентних прав останні переходять в повному обсязі.
Відчужувач патенту не може деякі права залишити за собою, а решту
передати набувачеві, тобто відчуження лише окремих правомочное -тей не
допускається. Відчуження патентних прав, як і будь-яке інше
18 2-131
273
РОЗДІЛ 9
відчуження можливе лише без будь-яких застережень. У договорі про
відчуження не можуть визначатися сфери використання об’єкта промислової
власності, територіальні чи часові обмеження. Набувач патентних майнових
прав набуває їх в повному обсязі без будь-яких обмежень. Він стає
власником патенту, отже, об’єкта промислової власності з усіма
наслідками, які з цього юридичного факту випливають.
Безперечно, одним із способів розпорядження належними патентними права є
право власника патенту відмовитися від нього, тобто за своєю волею
припинити його чинність, але про це нижче.
Особливості використання селекційних досягнень. Використанням сорту є
виробництво насіння з метою його відчуження, доведення до посівних
кондицій для розмноження, продаж або інше введення в обіг, ввезення
із-за кордону, збереження насіння для зазначених цілей, застосування як
батьківської форми для одержання насіння.
Результатом селекційної діяльності в рослинництві є одержання насіння
для розмноження сорту. Способи використання насіння такі ж, як і
об’єктів промислової власності.
До суб’єктів майнових прав на селекційне досягнення в рослинництві
належать автор сорту і патентовласник. Автором сорту визнається
громадянин, творчою працею якого цей сорт виведений. Володільцем патенту
може бути будь-яка особа, яка правомірно володіє патентом.
Володілець патенту, який є автором сорту, може передати право на патент
будь-якій фізичній чи юридичній особі, яка стає правонаступником
володільця патенту. Якщо ж володілець патенту не є автором сорту, то він
може передати право на патент з урахуванням умов, за яких це право було
одержано від автора сорту.
При цьому слід мати на увазі, що впровадження у виробництво сортів
рослин і порід тварин допускається лише за умови, що вони допущені до
впровадження в установленому порядку. Для цього сорти рослин повинні
бути включені до Державного реєстру сортів рослин України, допущених до
господарського використання.
Патентні права на сорти рослин не поширюються на правовідносини,
пов’язані з використанням запатентованого сорту:
— в некомерційних цілях;
274
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
в експериментальних цілях;
як вихідного матеріалу для виведення інших сортів.
Автору сорту належить право авторства, яке є невідчужуваним і
охороняється безстроково.
Під використанням топографії інтегральної мікросхеми (ІМС) слід
розуміти:
копіювання топографії ІМС;
виготовлення ІМС із застосуванням даної топографії;
виготовлення будь-яких виробів, що містять ІМС;
ввезення таких ІМС та виробів, що їх містять, на митну тери
торію України;
пропонування для продажу, продаж, зберігання в зазначених
цілях та інше введення в обіг ІМС, виготовленої із застосуванням да
ної топографії та будь-яких виробів, що містять такі ІМС.
ІМС визнається виготовленою із застосуванням зареєстрованої топографії,
якщо при цьому використано всі елементи, які визначають топографію ІМС
оригінальною.
Виключне право на використання топографії носить строковий характер.
Чинність свідоцтва визначається строком в 10 років від дати подання
заявки до Установи або від дати першого використання топографії ІМС за
умови, що від цієї дати до подачі заявки пройшло не більше двох років.
Власник патенту на об’єкт промислової власності чи деклараційного
патенту, крім патентів (деклараційних патентів) на секретні винаходи та
інші об’єкти промислової власності, має право подати до Установи для
офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на
використання запатентованого об’єкта промислової власності. В такому
разі річний збір за підтримання чинності патенту зменшується на 50
відсотків, починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви.
Така публікація в офіційному бюлетені Установи має своєю метою
сповістити громадськість про наявність такого запатентованого об’єкта
промислової власності для якнайшвидшого використання цього об’єкта в
народному господарстві України.
Кожна особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом,
зобов’язана укласти з власником патенту чи деклараційного патенту
договір про платежі. В договорі мають бути визначені стро-
275
18-2-131
РОЗДІЛ 9
ки і способи використання запатентованого об’єкта, розміри і порядок
обчислення та виплати платежів за використання об’єкта. В разі
виникнення спорів під час укладення такого договору, останній
вирішується в судовому порядку.
Якщо заяви про бажання використати об’єкт промислової власності до
власника патенту не надійде, він може подати до Установи письмове
клопотання про відкликання своєї заяви. В такому разі річний збір за
підтримання чинності патенту сплачується в повному розмірі, починаючи з
року, наступного за роком публікації такого клопотання.
Подання заяви та її розгляд і публікація здійснюються відповідно до
Інструкції про розгляд і публікацію заяви володільця патенту України про
надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу
(корисної моделі) від 10 листопада 1995 р. Така ж Інструкція є і щодо
промислових зразків.
Відповідно до чинного законодавства України про промислову власність
патент надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати
об’єкт промислової власності без його дозволу та вчиняти інші дії, які
відносяться до кола виключних прав патенто-власника. Проте законодавство
встановлює ряд винятків із цього загального правила, коли такі дії не
визнаються порушенням прав, що випливають із патенту.
Будь-яка особа, яка до подання заявки на видачу патенту на винахід,
корисну модель, промисловий зразок чи топологію інтегральної мікросхеми
до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в
інтересах своєї діяльності з комерційною метою добросовісно використала
в Україні технологічне (технічне) вирішення, тотожне винаходу, корисній
моделі чи промисловому зразку та топології, зберігає право на безоплатне
продовження його використання. Якщо зазначена особа здійснила значну і
серйозну підготовку для такого використання, то вона також має право на
безоплатне використання зазначеного об’єкта (право попереднього
користування).
Право попереднього користування відоме законодавству багатьох країн. Про
нього сказано і в Паризькій конвенції про охорону промислової власності.
Воно може мати місце за наявності таких умов:
276
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
два різних автори незалежно один від одного створили два то
тожні рішення. Безперечно, ці рішення створені абсолютно само
стійно в результаті власної добросовісної творчої праці;
зазначене науково-технічне досягнення реально використо
вується особою, що претендує на право попереднього користування,
або ця особа здійснила необхідні серйозні і значні приготування до
використання зазначеного досягнення. Права на попереднє корис
тування не виникає, якщо науково-технічне вирішення розроблено,
але воно не використовується і підготовчі роботи до його викорис
тання не провадилися;
право попереднього використання виникає лише за умови, що
саме використання чи приготування до використання має місце на
території України. Отже, використання чи приготування до цього,
здійснені за кордоном, не можуть бути підставою для виникнення
права попереднього користування;
саме використання об’єкта чи приготування до його викорис
тання має бути здійснено до подання заявки на видачу патенту на то
тожне науково-технічне досягнення іншою особою.
Як підкреслюється в чинному законодавстві про промислову власність право
попереднього користування носить безоплатний характер. Суб’єкт права
попереднього користування не повинен виплачувати будь-як винагороду
патентовласнику. Але на відміну від пате нтовласника у разі використання
такого ж досягнення третіми особами суб’єкт права попереднього
користування не може йому заборонити подальше використання тотожного
рішення. Обмеженим є також і обсяг користування — він не може бути
розширеним проти того, який склався до подання заявки на цей же об’єкт.
Право попереднього користування не може відчужуватися. Воно може
переходити до інших осіб лише разом з підприємством чи діловою практикою
або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в якій було
використано об’єкт, тотожний тому, який заявлено, чи здійснено значну і
серйозну підготовку для такого використання.
Суб’єкт права попереднього користування не має права видавати іншим
особам ліцензії на використання зазначеного об’єкта. Право попереднього
користування не засвідчується яким-небудь охоронним документом, який
підтверджував би його права. В разі виник-
277
РОЗДІЛ 9
нення спору між патентовласником і суб’єктом права попереднього
користування його розв’язують у судовому порядку. В такому разі тягар
доведення права попереднього користування лежить на його суб’єктові.
Не є порушенням патентних прав використання запатентованого об’єкта
промислової власності :
в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу інозем
ної держави, який тимчасово або випадково перебуває у водах,
повітряному просторі чи на території України, за умови, що запатен
тований об’єкт використовується виключно для потреб зазначеного
транспорту;
без комерційної мети;
з науковою метою або в порядку експерименту;
за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія
тощо);
— при разовому виготовленні ліків в аптеках за рецептом лікаря.
Використання об’єкта промислової власності в конструкції чи
при експлуатації транспортного засобу іноземної держави можуть мати
місце в корпусі, машинах, механізмах, обладнанні тощо за умови, що
зазначений об’єкт використовується виключно для потреб цього
транспортного засобу. Виробництво запатентованого продукту, пропозиція
до продажу, сам продаж визнаються порушеннями патентних прав.
Не попадає під патентну охорону використання запатентованого об’єкта з
науковою метою або в порядку експерименту. Проте слід мати на увазі, що
випадає з патентної охорони лише наукове дослідження самого
запатентованого об’єкта або експериментування з ним. Це дослідження може
стосуватися будь-яких параметрів даного об’єкта — його економічної чи
іншої ефективності, впливу на навколишнє середовище тощо. Якщо
запатентований об’єкт використовується за прямим своїм призначенням, то
такі дії розцінюються як порушення патентних прав з усіма наслідками, що
з цього випливають.
Не визнається порушенням патентних прав, тобто виводиться з-під
патентної охорони, також використання запатентованого об’єкта за
надзвичайних обставин — при стихіях, катастрофах, аваріях, епідеміях
тощо. За цих обставин законодавством допус-
278 •
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
кається лише застосування запатентованих промислових об’єктів, тобто їх
виробниче використання з метою ліквідації наслідків, які сталися
внаслідок зазначених подій. Використання науково-технічного досягнення
навіть в умовах дії стихійних сил, але не в зв’язку з ліквідацією
наслідків, заподіяних цими подіями, визнається порушенням патентних
прав. У разі використання запатентованого об’єкта промислової власності
за таких екстремальних умов патенто-власник має право на відповідну
компенсацію.
Без дозволу патентовласника і без виплати йому винагороди допускається
разове виготовлення ліків за рецептом лікарів. Це найчастіше стосується
запатентованих речовин і штамів організмів рослин і тварин. Зазначена
норма відома законодавству багатьох країн світу. Зазначений випадок
виведення з-під патентної охорони об’єкта промислової власності
стосується лише одноразового виготовлення ліків. Будь-яке інше
виготовлення ліків, навіть за рецептами лікарів, визнається порушенням
патентних прав.
Не визнається порушенням патентних прав введення в господарський обіг
виготовленого із застосуванням запатентованого об’єкта продукту
будь-якою особою, яка придбала його без порушення прав власника.
Продукт, виготовлений із застосуванням запатентованого об’єкта,
вважається придбаним без порушення патентних прав власника патенту, якщо
цей продукт був виготовлений і (або) після виготовлення введений в обіг
власником патенту чи іншою особою за його спеціальним дозволом
(ліцензією).
Дана норма містить у собі так званий принцип «вичерпання прав», який
відомий також законодавству багатьох країн. Мова йде про те, що
виготовлений із застосуванням запатентованого об’єкта продукт, введений
в обіг з дозволу патентовласника або ним самим, свій подальший обіг
здійснює поза межами волі патентовласника. Наприклад, виготовлений із
застосуванням запатентованого об’єкта холодильник за умови додержання
вимог закону, придбаний будь-яким споживачем, виходить із-під патентної
охорони патентовласника. Власник холодильника має право ним
користуватися і розпоряджатися уже без будь-якого дозволу
патентовласника. Наведений виняток може мати місце за таких умов:
279
РОЗДІЛ 9
принцип «вичерпання прав» стосується тільки запатентованих
об’єктів, втілених в оречевлену форму — пристрій, речовина, про
дукт, виріб тощо. Зазначений принцип не поширюється на запатен
тований спосіб;
продукт (промисловий виріб тощо) виготовлено із застосуван
ням запатентованого об’єкта;
зазначений продукт введений в обіг самим патентовласником
або з його дозволу;
продукт введений в господарський обіг.
Разом з тим чинне патентне законодавство надає охорону добросовісному
набувачу продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого
об’єкта. Добросовісним набувачем такого продукту вважається будь-яка
особа, що придбала зазначений продукт, не знала і не могла знати, що цей
продукт виготовлений чи введений в обіг з порушенням патентних прав.
Використання такого продукту не тільки в особистих інтересах, а навіть з
комерційною метою не є порушенням патентних прав.
Проте після одержання відповідного повідомлення патентовлас-ника
зазначена особа повинна припинити використання продукту або виплатити
власнику прав відповідні кошти, розмір яких визначається в установленому
порядку.
Обмеження прав власника патенту на сорт. Щодо прав володільця патенту на
сорт, то вони такі ж як права власника патенту на об’єкт промислової
власності. Адже селекційні досягнення за своїм правовим режимом
прирівняні до винаходів. Використання прав, наданих патентом на сорт,
здійснюється в межах, визначених законом. Будь-яка особа не може
використати запатентований сорт без згоди володільця патенту. Проте
права володільця патенту на сорт не поширюються на такі дії, які
виходять за межі кола прав на об’єкти промислової власності:
використання сорту як вихідного матеріалу для виведення інших сортів;
розмноження у своєму господарстві для власних потреб зібраного матеріалу
за умови належності сорту до визначених у ст. 47 Закону України «Про
охорону прав на сорти рослин» ботанічних родів і видів.
Наведені винятки, а також використання сорту в некомерційних та
експериментальних цілях не визнається порушенням патентних прав
володільця патенту на сорт. На підставі наведеного можна зро-
280
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
бити висновок, що використання сорту в особистих і некомерційних цілях,
зокрема для особистого споживання, також не визнається порушенням
патентних прав.
У сфері охорони прав на сорти рослин також діє принцип вичерпання прав.
Якщо насіння, інший рослинний матеріал для розмноження введені в
господарський обіг правомірно, то подальші цивільно-правові дії з цим
матеріалом виходять з-під патентної охорони. Проте володільцю насіння та
іншого матеріалу для розмноження забороняється їх використання для
розмноження зазначеного сорту, а також вивіз із території України цих
матеріалів, якщо вони можуть бути використані для розмноження, в країну,
в якій даний сорт не охороняється. Це правило не поширюється на вивіз
насіння з метою переробки для наступного споживання.
Істотним обмеженням права на сорт є його примусове відчуження. За умови
невикористання сорту володільцем патенту в Україні протягом перших трьох
років, починаючи від дати прийняття рішення про видачу патенту і відмови
володільця патенту від укладення ліцензійного договору, особа, яка бажає
використати сорт, може звернутися до суду з позовною заявою про надання
їй примусової не-виключної ліцензії.
Обов’язки суб’єктів промислової власності
Обов’язки, що випливають з охоронного документа на об’єкт промислової
власності, набувають чинності також віддати публікації в офіційному
бюлетені відомостей про видачу охоронного документа. Основним з них є
обов’язок сплачувати відповідні збори за дії, пов’язані з охороною
об’єктів промислової власності.
Збори сплачуються відповідно до «Положення про порядок сплати зборів за
дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності».
Зазначене Положення затверджене постановою Кабінету Міністрів України
від 22 травня 2001 р. № 543.
Це Положення визначає термін і порядок сплати зборів за дії, пов’язані з
охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, а також розміри
зазначених зборів згідно з додатком.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана
Верховною Радою України, встановлено інші правила
281
РОЗДІЛ 9
сплати зборів, ніж цим Положенням, застосовуються правила міжнародного
договору.
Сума зборів, що підлягають сплаті, визначається:
для громадян і юридичних осіб, що постійно проживають чи знаходяться в
Україні (резиденти), — у гривнях, у розмірах виходячи з
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на день сплати збору;
для громадян і юридичних осіб, що постійно проживають чи знаходяться за
межами України (нерезиденти), — у доларах США.
Якщо платників збору кілька і серед них одночасно є резиденти і
нерезиденти, сума збору, яку повинні сплатити резиденти і нерезиденти,
визначається пропорційно їх частці у складі платників, при цьому сума
збору для резидентів визначається у гривнях, для нерезидентів — у
доларах США.
До суми збору не включається вартість послуг, пов’язаних з його сплатою.
Сплата зборів провадиться через кредитні установи.
Збір, розмір якого визначено у доларах США, може бути сплачений у
доларах США або у гривнях за офіційним обмінним курсом Національного
банку на день його сплати.
Громадянам України пільги із сплати зборів надаються відповідно до
законодавства.
Громадянам держав — членів Співдружності Незалежних Держав надаються
пільги відповідно до законодавства згідно з Угодою про взаємне визнання
пільг і гарантій для учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни,
учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих
військовослужбовців, ратифікованою Законом України від 26 квітня 1996 р.
Зазначені пільги надаються громадянам держав — членів Співдружності
Незалежних Держав, які офіційно визнали дію на своїй території Угоди про
взаємне визнання пільг і гарантій для учасників і інвалідів Великої
Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав,
сімей загиблих військовослужбовців і надають відповідно до цієї Угоди
пільги громадянам України.
Пільги, передбачені Положенням, надаються при поданні відповідних
документів, що підтверджують наведені юридичні факти, що є підставою для
надання пільг.
282
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
Додаток до Положення
про порядок сплати зборів за дії,
пов’язані з охороною прав на об’єкти
інтелектуальної власності
Перелік і розміри
зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної
власності
Вид збору Розмір збору
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян доларів США
Збори за дії, пов’язані з охороною прав на винаходи і корисні моделі
1. За подання заявки (міжнародної заявки) на винахід, якщо формула
заявки (міжнародної заявки) містить не більш як 15 пунктів 0,5 100
Додатково за кожний наступний пункт (після 15) 0,1 10
2. За подання заявки на корисну модель 0,3 60
3. За продовження терміну надходження документа про сплату збору за
подання заявки, за кожний повний чи неповний місяць продовження терміну
0,1 20
4. За продовження терміну надходження перекладу міжнародної заявки на
винахід (корисну модель) українською мовою та (або) документа про сплату
збору за її подання, за кожний повний чи неповний місяць продовження
терміну 0,1 20
5. За продовження терміну права на пріоритет попередньої заявки на
винахід (корисну модель) 0,2 40
6. За продовження терміну подання заяви про пріоритет попередньої заявки
на винахід (корисну модель) та (або) копії цієї заявки 0,2 40
7. За продовження терміну надходження перекладу попе-редьої заявки на
винахід (корисну модель) українською мовою, за кожний повний чи неповний
місяць продовження терміну 0,1 20
8. За подання клопотання про внесення за ініціативою заявника виправлень
і уточнень до заявки 0,5 100
9. За продовження терміну внесення до матеріалів заявки змін,
запропонованих закладом експертизи, за кожний повний чи неповний місяць
продовження терміну 0,1 20
10. За поновлення пропущеного терміну внесення до матеріалів заявки
змін, запропонованих закладом експертизи, за кожний повний чи неповний
місяць після пропущеного терміну 0,2 40
11. За проведення кваліфікаційної експертизи заявки на винахід, формула
якого має один незалежний пункт 4 400
283
РОЗДІЛ 9
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
Додатково за кожний незалежний пункт формули винаходу більше одного 3
300
12. За проведення кваліфікаційної експертизи заявки на винахід у разі
наявності у заявці звіту про пошук, проведений компетентним Міжнародним
пошуковим органом половина розміру збору, зазначеного у пункті 11
13. За продовження терміну подання клопотання про проведення
кваліфікаційної експертизи заявки на винахід, за кожний повний чи
неповний місяць продовження терміну 0,1 20
14. За поновлення пропущеного терміну подання клопотання про проведення
кваліфікаційної експертизи заявки на винахід, за кожний повний чи
неповний місяць після пропущеного терміну 0,2 40
15. За продовження терміну зажадання копій патентних матеріалів,
протиставлених заявці, за кожний повний чи неповний місяць продовження
терміну 0,1 20
16. За поновлення пропущеного терміну зажадання копій патентних
матеріалів, протиставлених заявці, за кожний повний чи неповний місяць
після пропущеного терміну 0,2 40
17. За продовження терміну подання додаткових матеріалів, зажаданих
закладом експертизи, за кожний повний чи неповний місяць 0,1 20
18. За поновлення пропущеного терміну подання додаткових матеріалів,
зажаданих від заявника закладом експертизи 0,2 40
19. За продовження терміну внесення змін до матеріалів заявки та (або)
подання додаткових матеріалів за попереднім рішенням про відмову у
видачі патенту, за кожний повний чи неповний місяць продовження терміну
0,1 20
20. За поновлення пропущеного терміну внесення змін до матеріалів заявки
та (або) подання додаткових матеріалів за попереднім рішенням про
відмову у видачі патенту, за кожний повний чи неповний місяць після
пропущеного терміну 0,2 40
21. За подання заявником до Апеляційної палати заперечення проти рішення
стосовно заявки на винахід (корисну модель) 1 200
22. За подання клопотання про продовження терміну надходження до закладу
експертизи документа про сплату державного мита за видачу патенту на
винахід, деклараційного патенту на винахід, деклараційного патенту на
корисну модель, за кожний повний чи неповний місяць продовження терміну
0,1 20
23. За внесення до реєстру за ініціативою власника патенту змін щодо
патенту 1 100
24. За внесення до реєстру відомостей про надання ліцензії на
використання одного винаходу чи однієї корисної моделі 3 200
Додатково за внесення до реєстру відомостей про надання ліцензії
стосовно кожного передбаченого ліцензійним договором винаходу більш як
одного чи передбаченої ліцензійним договором кожної корисної моделі
більш як однієї 2 150
25. За внесення до реєстру відомостей про передачу права власності
стосовно одного винаходу чи однієї корисної моделі 3 200
Додатково за внесення до реєстру відомостей про передачу права
власності стосовно кожного передбаченого договором винаходу більш як
одного чи передбаченої договором кожної корисної моделі більш як однієї
2 150
26. За внесення змін до вмішених до реєстру відомостей про надання
ліцензії 1 100
27. За подання клопотання про проведення експертизи запатентованого
винаходу (корисної моделі) на відповідність умовам патентоспроможності 3
200
28. За підтримання чинності патенту (деклараційного патенту) на винахід,
щороку, починаючи з дати подання заявки:
за третій — п’ятий 0,4 50
за шостий — восьмий 0,7 100
за дев’ятий — чотирнадцятий 1,3 250
за п’ятнадцятий — двадцятий 2,2 450
за двадцять перший — двадцять п’ятий 2,2 450
29.
на корисну модель, щороку, починаючи з дати подання заявки:
за перший — другий 0,1 20
за третій — четвертий 0,2 40
за п’ятий — шостий 0,4 80
за сьомий — восьмий 0,6 120
за дев’ятий — десятий 1 150
ЗО. За підтримання чинності патенту у разі подання до уповноваженого
закладу для офіційної публікації заяви про готовність надання будь-якій
особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі)
половина розміру збору, зазначеного у пунктах 28 і 29
31. За пересилання міжнародної заявки до Міжнародного бюро і до
компетентного Міжнародного пошукового органу (правило 14.1 Інструкції до
Договору про патентну кооперацію — тариф за пересилання) 15 150
32. За пересилання завіреної копії однієї національної заявки (правило
17.1 (Ь) Інструкції до Договору про патентну кооперацію) до Міжнародного
бюро обсягом не більш як 30 сторінок 5 50
Додатково за кожну наступну сторінку 0,1 0,5
33. За подання клопотання про видачу патенту України на винахід, що
охороняється авторським свідоцтвом СРСР на винахід 0,5 100
34. За видачу свідоцтва представника у справах інтелектуальної власності
10
Збори за дії, пов’язані з охороною прав на промислові зразки
35. За подання заявки на промисловий зразок, що містить один варіант
зразка 0,5 100
284
285
РОЗДІЛ 9
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
Додатково за кожний варіант:
з другого по десятий 0.1 20
з одинадцятого і за кожний наступний 0,2 40
36. За внесення з ініціативи заявника виправлень і уточнень до
матеріалів заявки на промисловий зразок 0,5 100
37. За подання заявником до Апеляційної палати заперечення проти рішення
стосовно заявки на промисловий зразок 1 200
38. За внесення до реєстру з ініціативи власника патенту змін щодо
патенту 0,5 100
39. За підтримання чинності патенту на промисловий зразок, щороку,
починаючи здати подання заявки:
за третій — четвертий 0,1 20
за п’ятий 0,2 40
за шостий 0,4 80
за сьомий 0,6 120
за восьмий 0,8 160
за дев’ятий 0,8 160
за десятий 1 200
40. За продовження терміну дії патенту на промисловий зразок, щороку,
починаючи з дати подання заявки:
за одинадцятий 1 200
за дванадцятий 1 200
за тринадцятий 2 400
за чотирнадцятий 2 400
за п’ятнадцятий 2 400
41. За сплату річного збору у разі подання до уповноваженого закладу
заяви для офіційної публікації про готовність надання будь-якій особі
дозволу на використання запатентованого промислового зразка половина
розміру збору, зазначеного у пунктах 38 і 39
42. За внесення до реєстру відомостей про надання ліцензії на
використання одного промислового зразка 3 200
Додатково за внесення до реєстру відомостей про надання ліцензії
стосовно кожного передбаченого ліцензійним договором промислового зразка
більш як одного 2 150
43. За внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на
один промисловий зразок 3 200
Додатково за внесення до реєстру відомостей про передачу права
власності стосовно кожного передбаченого договором промислового зразка
більш як одного 2 150
44. За внесення змін до вміщених до реєстру відомостей про надання
ліцензії 1 100
45. За подання клопотання про проведення експертизи запатентованого
промислового зразка на відповідність умовам патентоспроможності 3 200
46. За подання клопотання про видачу патенту України на промисловий
зразок, що охороняється свідоцтвом СРСР на промисловий зразок 0,5 100
Збори за дії, пов’язані з охороною прав на знаки для товарів і послуг
47. За подання заявки на знак для товарів і послуг 20 300
Додатково за кожний клас Міжнародної класифікації товарів і послуг,
зазначених у переліку товарів і послуг за заявкою, більш як трьох 5 100
48. За подання клопотання про внесення з ініціативи заявника виправлень
і уточнень до матеріалів заявки 0,5 100
49. За поновлення пропущеного терміну внесення до матеріалів заявки
змін, запропонованих закладом експертизи, за кожний повний чи неповний
місяць після пропущеного терміну 0,2 20
50. За подання заявником до Апеляційної палати заперечення проти рішення
стосовно заявки на знак 1 200
51. За внесення до реєстру з ініціативи власника свідоцтва змін щодо
свідоцтва 0,5 100
52. За продовження терміну дії свідоцтва 10 500
53. За внесення до реєстру відомостей про надання ліцензії на
використання одного знака 3 200
Додатково за внесення до реєстру відомостей про надання ліцензії
стосовно кожного передбаченого ліцензійним договором знака більш як
одного 2 150
54. За внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на
один знак 3 200
Додатково за внесення до реєстру відомостей про передачу права
власності стосовно кожного передбаченого договором знака більш як одного
2 150
55. За внесення до вміщених до реєстру відомостей змін про надання
ліцензії І 150
Збори за дії, пов’язані з охороною прав на топографії інтегральних
мікросхем
56. За реєстрацію топографії ІМС 5 200
57. За подання до Апеляційної палати заперечення проти рішення стосовно
заявки на реєстрацію топографії ІМС 1 200
58. За внесення до реєстру відомостей про надання ліцензії на
використання однієї топографії ІМС 3 200
Додатково за внесення до реєстру відомостей про надання ліцензії
стосовно кожної передбаченої ліцензійним договором топографії ІМС більш
як однієї 2 150
59. За внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на
одну топографію ІМС 3 200
Додатково за внесення до реєстру відомостей про передачу права
власності стосовно кожної передбаченої договором топографи ІМС більш як
однієї 2 150
60. За внесення змін до вміщених до реєстру відомостей про надання
ліцензії 1 100
61. За проведення експертизи зареєстрованої топографи ІМС на
відповідність умовам охороноздатності 4 200
Збори за дії, пов’язані з охороною прав на зазначення походження
товарів
62. За подання заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення
походження товару та (або) права на використання кваліфікованого
зазначення походження товару і експертизу заявки 10 150
63. За подання заяви про продовження терміну надання додаткових
матеріалів на запит експертизи, за кожний повний чи неповний місяць
продовження терміну 0,1 20
286
287
64. За подання заяви про поновлення терміну надання додаткових
матеріалів на запит експертизи, за кожний повний чи неповний місяць
після пропущеного терміну 0,2 40
65. За подання заперечення проти реєстрації заявленої назви місця
походження товару або заявленого географічного зазначення походження
товару та (або) права на використання зареєстрованого кваліфікованого
зазначення походження товару 1 200
66. За подання заяви про продовження терміну відповіді на заперечення
проти реєстрації заявленої назви місця походження товару або заявленого
географічного зазначення походження товару та (або) права на
використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження
товару, за кожний повний чи неповний місяць продовження терміну 0,1 20
67. За подання до Апеляційної палати скарги на рішення стосовно заявки
на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та (або)
права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення
походження товару 1 200
68. За внесення до реєстру з ініціативи власника свідоцтва змін і
уточнень щодо реєстрації та (або) виправлення помилки, допущеної з його
вини 1 100
69. За продовження строку дії свідоцтва про реєстрацію права на
використання кваліфікованого зазначення походження товару 7 500
Патентовласник зобов’язаний добросовісно використовувати запатентований
об’єкт промислової власності. Власник охоронного документа не повинен
зловживати патентними правами. Не допускається використання об’єкта
промислової власності в обмеженій кількості з метою утримання високої
ціни на продукцію, в якій використано запатентований об’єкт, продаж
виробів, в яких використано запатентований об’єкт, по завищеній ціні.
Використання об’єкта промислової власності не повинно наносити шкоду
патентним правам інших осіб.
Власник патенту на промисловий зразок, власник свідоцтва на топографію
ІМС зобов’язаний використовувати запатентований об’єкт. Якщо зазначений
об’єкт не використовується або недостатньо використовується в Україні
протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу патенту
чи свідоцтва або від дати, коли використання запатентованого об’єкта
було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність
використовувати запатентований об’єкт, може звернутися до суду чи
господарського суду із заявою про надання їй дозволу на використання
запатентованого
288
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
об’єкта. Така заява може бути подана за умови, що з власником охоронного
документа не вдалося досягти угоди про укладення ліцензійного договору.
Суд може дати дозвіл на таку примусову ліцензію за умови, що власник
охоронного документа не доведе, що невикористання запатентованого
об’єкта мало місце через причини, які не залежали від нього. Суд,
виносячи рішення про надання примусової ліцензії, повинен визначити
обсяг використання запатентованого об’єкта, строк дії наданого дозволу,
розмір та порядок виплати винагороди власнику охоронного документа.
За певних умов власник охоронного документа зобов’язаний дати дозвіл
(видати ліцензію) на використання запатентованого об’єкта (промислового
зразка) власнику пізніше виданого патенту, якщо промисловий зразок
останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні
техніко-економічні переваги і не може використовуватися без порушення
прав першого власника, — так звана залежна ліцензія. При цьому надання
такого дозволу може бути обумовлено відповідним дозволом з боку власника
пізніше виданого патенту, який зобов’язаний дати дозвіл, якщо його
промисловий зразок удосконалює промисловий зразок власника раніше
виданого патенту або призначений для досягнення тієї ж мети. Дозвіл
дається в обсязі, необхідному для використання промислового зразка
власником патенту, яким цей дозвіл затребувано.
Спори, пов’язані з наданням ліцензій, їх обсягом і строком дії,
розв’язуються в судовому порядку.
Права суб’єктів засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту,
товарів і послуг, що випливають з охоронного документа. До цієї групи
відносяться права на фірмове найменування (фірму), право на знаки для
товарів і послуг і права на зазначення походження товарів.
Оскільки закон про фірмові найменування в Україні ще відсутній, то про
права суб’єктів фірмового найменування можна говорити лише перспективно.
Право на фірмове найменування надає юридичній особі юридично гарантовану
можливість виступати в цивільному обороті під власним фірмовим
найменуванням. В умовах ринкової економіки індивідуалізація виробника в
такий спосіб має для нього важливе значен-
РОЗДІЛ 9
ня — адже споживач знає, з ким має справу. Така індивідуалізація має
значення як для самого виробника, так і для споживача. За умови, що під
фірмовим найменуванням виробник зарекомендував себе як надійний партнер,
виникають стійкі господарські зв’язки, зростає попит на його продукцію
тощо. В умовах жорсткої конкурентної боротьби за ринок збуту це має
неабияке значення. Разом з тим, фірмове найменування виробника покладає
на нього серйозні обов’язки. Він зобов’язаний постійно підтримувати
належний рівень своєї продукції, підвищувати її якість, знижувати
матеріале- та енергоємність тощо.
Будь-які цивільно-правові угоди юридична особа здійснює під своїм
власним фірмовим найменуванням, що само по собі вже свідчить про певну
господарську впевненість, стабільність цієї фірми. Власник фірмового
найменування здійснює певні особисті немай-нові права. Він має право на
захист своїх порушених прав, має право позначати своїм фірмовим
найменуванням вироблювані ним товари (якщо це технічно можливо),
розміщати його на вивісках, бланках, рахунках, прейскурантах тощо. Воно
може використовуватися в різного роду оголошеннях рекламного характеру,
публікаціях, анотаціях тощо.
Разом з тим власник фірмового найменування (фірми) має право забороняти
іншим особам неправомірно використовувати зареєстроване на його ім’я в
тих же цілях найменування. Таким неправомірним використанням можуть бути
різноманітні способи участі в цивільному обігу під чужим фірмовим
найменуванням. Інші особи можуть згадувати чужі фірмові найменування,
наприклад, у публікаціях, різних конкурсах, узагальненні практики тощо.
Таке згадування не визнається неправомірним використанням фірмового
найменування. При цьому, безперечно, фірмове найменування не повинно
перекручуватися.
Такі загальні правила існують у законодавстві більшості країн світу.
Основні засади права на фірмове найменування містяться в Паризькій
конвенції про охорону промислової власності. На підставі аналізу
зазначених засад більшість дослідників схиляються до того, що право на
фірмове найменування (фірму) — це є особисте немай-нове право юридичної
особи, воно є відображенням її репутації.
290
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
Право на фірмове найменування виникає за загальним правилом з моменту
його державної реєстрації, у законодавстві деяких країн — з моменту його
фактичного використання. Безперечно, це право є виключним — ним може
користуватися лише та юридична особа, на ім’я якої воно зареєстровано.
Як особисте немайнове право воно не може бути будь-яким способом
відчужене іншій особі. З цього загального правила є лише один виняток —
фірмове найменування може перейти до інших осіб лише разом з
підприємством.
Право на фірмове найменування (фірма) є абсолютним правом. Суб’єкта
цього права, власника даного фірмового найменування, зобов’язані
визнавати усі інші особи. Вони повинні поважати право на фірмове
найменування, рахуватися з ним і не порушувати його. Таким чином,
порушником цього права потенційно може бути будь-яка особа.
Право на фірмове найменування не обмежено будь-яким строком. Отже,
юридична особа, яка зареєструвала це право на своє ім’я, може ним
користуватися до тих пір, поки існує саме підприємство. Якщо в статусі
юридичної особи сталися будь-які зміни, вони повинні знайти відповідне
відображення у фірмовому найменуванні.
Відповідно до чинного законодавства України підприємства усіх форм
власності мають в обов’язковому порядку зареєструвати статут. У статуті
підприємства зазначається власник та найменування підприємства, його
місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління,
порядок їх формування тощо. У найменуванні підприємства визначається
його назва (завод, фабрика, майстерня та ін.) і вид (індивідуальне,
сімейне, приватне, колективне, державне) та ін. (ст. 9 Закону України
«Про підприємства в Україні»).
Юридична особа може користуватися лише одним фірмовим найменуванням.
Одне і те ж підприємство не може виступати в цивільному обігу під
різними фірмовими найменуваннями. Це може привести до знеособлення
підприємства і, отже, до зловживань. У той же час виключність права на
фірмове найменування виключає можливість кільком підприємствам
користуватися одним і тим же фірмовим найменуванням, що також може
привести до втрати індивідуальності підприємства, не може сприяти
успішному цивільному обігу.
291
19*2-131
РОЗДІЛ 9
Специфічною особливістю права на фірмове найменування є також те, що
воно, на відміну від інших об’єктів промислової власності, носить не
територіальний, а екстериторіальний характер. Це означає, що фірмове
найменування однієї країни повинно охоронятися й в іншій країні за
умови, що обидві країни є членами Паризького союзу по охороні
промислової власності. Стаття 8 Паризької конвенції про охорону
промислової власності право на фірму поширює на всі країни, які є
членами зазначеного Союзу. Це положення має важливе значення. Практично
воно означає, що фірмові найменування українських юридичних осіб
охороняються в усіх інших країнах-членах Паризького союзу. А в межах
України повинні охоронятися фірмові найменування зарубіжних країн, які є
членами Паризького союзу.
Проект цивільного кодексу України передбачає можливість передавати
виключне право на використання фірмового найменування іншим особам за
ліцензійними договорами.
Постає і таке питання — хто має виключне право на використання фірмового
найменування, тобто на фірму. Іншими словами, хто є суб’єктом права на
фірму. Дискусія з цього приводу давня і досить тривала. Проте більшість
дослідників схильні вважати, що суб’єктом права на фірму є тільки
юридична особа. Зазначена теза знайшла належне відображення в проекті
Цивільного кодексу України. Стаття 520 Проекту проголошує: «Найменування
юридичної особи (фірми) охороняється законом за умови його державної
реєстрації в установленому порядку».
Фізичні особи не можуть бути суб’єктами права на фірмове найменування. У
цивільному обороті вони виступають під власним ім’ям.
Не можуть бути суб’єктами права на фірмове найменування також
організації, які не мають статусу юридичної особи, а також
представництва і філіали юридичних осіб.
Із викладеного випливає, що право на фірмове найменування (фірму) для
його володільця майнових прав не породжує. Але воно є об’єктом права
інтелектуальної власності юридичної особи.
Права, що випливають із свідоцтва на знак для товарів і послуг
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не
виділяє окремо особистих немайнових прав на знак для товарів і
292
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
послуг. У цьому Законі мова йде лише про права, що випливають із
свідоцтва (ст. 16 Закону).
Зазначені права набувають чинності від дати подання заявки за умови
сплати збору. Свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися
і розпоряджатися знаком за своїм розсудом. Стаття 5 (п. 3) Закону
вказує, що право власності на знак засвідчує свідоцтво. Отже, зазначений
Закон чітко і однозначно проголошує право власності на знак. Це основне
майнове право власника свідоцтва. Власник знака наділений тими ж трьома
правомочностями, що і власник будь-якого іншого майна: правом володіння,
користування і розпорядження.
Право володіння. Власник свідоцтва на знак для товарів і послуг,
передусім, має право на володіння своїм” знаком. Володіння означає
фактичну наявність знака для товарів і послуг у майні власника,
можливість безпосереднього впливу на знак. Право володіння також варто
розрізняти як у суб’єктивному, так і об’єктивному значенні цього
поняття. У суб’єктивному розумінні право володіння є закріплена у нормах
права можливість фактично володіти річчю: фізично або господарськи,
оскільки однаково володіє знаком і той, хто тримає його у шухляді свого
столу, тобто утримує фізично, і той, хто має змогу впливати на нього
безпосередньо.
У спеціальній літературі інколи дискутується питання про можливість
володіння результатом інтелектуальної діяльності. Одні автори
стверджують, що володіти цим результатом неможливо, оскільки цей
результат дематеріалізований. Іншими словами, об’єкт права
інтелектуальної власності є нематеріалізований об’єкт і тому бути у
володінні будь-кого не може. Безперечно, знак для товарів і послуг є
результатом інтелектуальної діяльності, в якому реалізована певна ідея,
прагнення відрізнити певним чином свій товар від іншого подібного.
Втілення цієї ідеї, образу, думки в матеріальне зображення є лише його
матеріальним відтворенням, матеріальним носієм. Матеріальний носій може
бути у володінні будь-якої особи, яка стала його власником.
Щодо самої ідеї, закладеної в товарний знак, то нею ніби-то володіти не
можна. З цим важко погодитися, оскільки вище наводилася стаття 41
Конституції України, відповідно до якої володіти можна
293
РОЗДІЛ 9
будь-яким результатом інтелектуальної, творчої діяльності. Те, що
товарний знак є результатом творчої діяльності, ні в кого сумніву не
викликає. Отже, власник знаку для товарів і послуг може і здійснює таку
правомочність власника як право володіти належним об’єктом.
Право користування знаком для товарів і послуг. Друга правомочність
власника знака для товарів і послуг полягає в праві користуватися ним на
свій розсуд. У суб’єктивному значенні право користування — це закріплена
нормами права можливість одержання корисних властивостей речі для
задоволення потреб власника. Стосовно знака для товарів і послуг це
означає, що його власник має право вилучати із знака для товарів і
послуг його корисні властивості будь-яким способом, не забороненим
законом. Право користування нерозривно пов’язане з правом володіння. У
спеціальній літературі існує така думка, що без володіння, без
фактичного утримування речі, не можна видобувати з неї її корисні
властивості і тим самим використовувати її для певних потреб. Проте
цього не можна сказати стосовно знака для товарів і послуг. Власник
знака може користуватися ним, фактично не володіючи. У певних випадках
знак виходить із володіння його власника.
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» досить
чітко визначає право на використання знака і його межі. Так, відповідно
до п. 2 ст. 16 Закону про товарні знаки свідоцтво надає його власнику
виключне право користування і розпорядження знаком за своїм розсудом.
Отже, власник має виключне право використовувати і розпоряджатися своїм
знаком. Це означає, що ніхто інший не може без дозволу власника знака
використовувати його і розпоряджатися ним. При цьому Закон не містить
ніяких винятків із цього правила, як це має місце в інших законах про
промислову власність. Інші особи можуть використовувати знак лише з
дозволу його власника на підставі договору.
Використанням знака визнається застосування його на товарах і при
наданні послуг, для яких знак зареєстровано, на упаковці товарів, у
рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на
виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках,
на бланках та в іншій документації, пов’язаній із запровадженням
зазначених товарів і послуг у цивільний обіг.
294
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
Усі наведені способи використання знака для товарів і послуг умовно
можна поділити на дві групи. Перша група визначає його застосування для
позначення товарів і послуг, у тому числі і на експонатах, що
демонструються на виставках і ярмарках. Це основне призначення знака для
товарів і послуг. При цьому слід пам’ятати, що використання знака як
позначення товарів і послуг обмежується лише тим переліком товарів і
послуг, який був указаний в заявці.
Другу групу способів використання знака складає його використання в
різного роду супроводжувальній документації та рекламі.
Між тим за законодавством зарубіжних країн про товарні знаки під
використанням розуміється дещо ширше коло способів вилучення з товарного
знака його корисних властивостей і якостей. Так, закон Японії про
товарні знаки надає володільцю знака виключне право на введення в
цивільний обіг маркованих товарів. Це право за своїм характером охоплює
всі види комерційної реалізації «маркованих виробів» — пропонувати
товари під таким позначенням, володіти і зберігати під таким
позначенням; пропонувати і надавати послуги під таким позначенням;
вивозити і ввозити товари під таким позначенням.
За законом Японії будь-якому іноземному експортеру чи національному
імпортеру забороняється ввозити на територію країни товари під знаком,
що належить іншому підприємцю (володільцю).
Одним із поширених способів використання товарного знака є видача
дозволу на його використання третім особам. Відповідно до п. 5 ст. 16
Закону України про товарні знаки власник свідоцтва має право дати
будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на
підставі ліцензійного договору.
Право розпорядження. Будь-якому власнику належить третя правомочність —
право розпоряджатися своєю річчю, своїм майном. Відповідно до Закону
України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (ст. 16, п. 2)
свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і
розпоряджатися знаком за своїм розсудом.
Право розпоряджатися в об’єктивному розумінні є сукупність правових
норм, з допомогою яких закріплюється можливість визначати юридичну чи
фактичну долю речі, майна чи товарного знака.
295
РОЗДІЛ 9
Право розпорядження у суб’єктивному розумінні — це закріплена у нормах
права можливість визначати юридичну чи фактичну долю речі, майна чи
товарного знака.
Право розпорядження реалізується в Законі про товарні знаки в п. 4 ст.
16, де проголошується: «Власник свідоцтва може передавати на підставі
договору право власності на знак будь-якій особі, яка стає
правонаступником власника свідоцтва».
Таким чином, Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і
послуг» чітко і однозначно проголошує — власник свідоцтва має право
відчужувати належний йому на праві власності товарний знак будь-якій
особі і будь-яким способом без будь-яких застережень, за винятком
одного.
Закон не допускає передачі права власності на знак, якщо така передача
може стати причиною введення споживача в оману щодо товару чи послуги
або щодо особи, яка виготовила товар чи надає послуги. Але це
застереження стосується самого товарного знака і зумовлене інтересами
споживачів.
Право розпорядження як правомочність власника краще викладено в проекті
Цивільного кодексу України, п. 4 ст. 315 якого проголошує: «Правом
розпорядження визнається юридично забезпечена можливість визначати долю
речі». Це визначення видається більш чітким і однозначним. Право
розпорядження є не що інше як юридична можливість припинити своє право
власності на річ або обмежити його. Обмежити право власності шляхом
розпорядження можна лише одним способом — передати річ за договором
позики.
Що стосується знака для товарів і послуг, то в принципі він може бути
переданий в оренду, але оренда — це не позика. Щодо позики, то знак для
товарів і послуг як індивідуально визначена річ предметом договору
позики бути не може. Отже, розпорядження знаком для товарів і послуг як
можливість визначати його долю може бути здійснена лише способом
припинення права власності на нього.
Власник знака для товарів і послуг може, передусім, його продати
будь-якій особі і лише з одним застереженням, про яке уже йшлося вище.
Купівля-продаж знака для товарів і послуг може здійснюватися за
загальними правилами Цивільного кодексу. Ціна знака визначається угодою
сторін. Знаки для товарів і послуг, які користуються
296
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
високим авторитетом, мають на ринку досить високу ціну. Компанія
«Роллс-Ройс Плс» продала всесвітньо відомий товарний знак всього… за
40 мільйонів фунтів стерлінгів (66 мільйонів доларів США).
Товарний знак є звичайним товаром, який на ринку користується попитом.
Крім купівлі-продажу знак для товарів і послуг може бути відчужений і
будь-яким іншим способом, що не суперечить чинному законодавству. Він
може бути предметом дарування, міни, застави. Відповідно до ст. 13
Закону України «Про господарські товариства» вкладами учасників і
засновників серед іншого майна можуть бути об’єкти права інтелектуальної
власності, в тому числі знаки для товарів і послуг.
Отже, власник знака для товарів і послуг може його продати, подарувати,
обміняти, внести як внесок до господарського товариства і розпорядитися
будь-яким іншим способом, що не суперечить чинному законодавству. Уже
підкреслювалося, що це способи припинення права власності на знак для
товарів і послуг, які можуть мати місце лише на підставі одностороннього
волевиявлення на вчинення зазначених угод. Це, безперечно, двосторонній
правочин, але названі договори можуть мати місце лише на підставі
одностороннього волевиявлення власника знака для товарів і послуг. Лише
власник може прийняти рішення про продаж, міну, дарування знака для
товарів і послуг тощо.
Щодо купівлі-продажу знака для товарів і послуг слід пам’ятати, що
договір про передачу права власності на знак для товарів і послуг та
ліцензійний договір визнаються дійсними за умови, що вони зареєстровані
в Установі. Закон про товарні знаки України не містить норми, яка б
визначала юридичне значення реєстрації таких договорів.
Свідоцтво на знак для товарів і послуг може бути видане на ім’я кількох
осіб. У такому разі взаємовідносини при користуванні знаком визначаються
угодою між співвласниками свідоцтва. Якщо такої угоди немає, кожний із
співвласників свідоцтва може користуватися і розпоряджатися знаком за
своїм розсудом. Проте жоден з них не має права давати дозвіл (видавати
ліцензію) на використання знака для товарів і послуг без згоди решти
співвласників та передавати пра-
297
РОЗДІЛ 9
во власності на знак іншій особі без згоди решти співвласників
свідоцтва.
Ще одним досить важливим правом власника свідоцтва на знак для товарів і
послуг є його право забороняти іншим особам використовувати
зареєстрований знак без його дозволу, за винятком випадків, коли
використання знака не визнається порушенням прав власника свідоцтва.
Слід підкреслити, що Закон України «Про охорону прав на знаки для
товарів і послуг» не містить норм, які б обмежували тим чи іншим чином
право на використання знака його власником. Іншими словами, Закон не
містить винятків, коли використання знака іншими особами без дозволу
власника не вважалися б порушенням його прав.
На жаль, зазначена норма в Законі не розкрита. Що означає «забороняти
використовувати зареєстрований знак без його дозволу»?
Закон Німеччини про товарні знаки містить досить розгорнуту статтю про
те, що слід розуміти під забороною використовувати товарний знак третіми
особами. Параграф 14 п. 2 проголошує: «Третім особам заборонено без
згоди володільця товарного знака у ділових відносинах:
використовувати ідентичне з товарним знаком позначення для
товарів чи послуг, ідентичних з тими, охорону яких забезпечує то
варний знак;
використовувати позначення, якщо внаслідок ідентичності або
схожості позначення з товарним знаком або ідентичності або схо
жості товарів і послуг, для яких надається охорона товарним знаком,
для споживача виникає небезпека змішування, включаючи небезпе
ку умоглядного поєднання позначення з товарним знаком;
3)^ використовувати ідентичне або схоже з товарним знаком позначення для
товарів і послуг, не схожих з тими, охорону яких здійснює товарний знак,
якщо мова йде про відомий в країні товарний знак і використання
позначення може без виправданих підстав недобросовісним чином вплинути
на розрізняльну здатність або повагу до відомого товарного знака.
Якщо передумови, наведені вище, визнані, то забороняється зокрема:
1) наносити позначення на товари або їх упаковку;
298
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
пропонувати товари під таким позначенням, вводити в циві
льний обіг або зберігати для таких цілей;
пропонувати або надавати послуги під таким позначенням;
ввозити або вивозити товари під таким позначенням;
використовувати такий знак у діловій документації або в рек
ламі.
Крім того, третім особам заборонено без згоди володільця товарного знака
в ділових відносинах:
наносити ідентичне або схоже з товарним знаком позначення
на елементи оформлення або упаковки або на розрізняльні засоби —
такі як етикетки, вивіски, навіски, нашивки або їм подібні;
пропонувати, запускати в обіг або мати для названих цілей еле
менти оформлення, упаковку або розрізняльні засоби, позначені
ідентичними або схожими з товарним знаком;
3) ввозити або вивозити елементи оформлення, упаковку або
розрізняльні засоби, позначені ідентичними (або схожими) з товар
ним знаком, якщо є небезпека, що елементи оформлення чи упаков
ки будуть використані для оформлення або упаковки, або для надан
ня розрізняльної здатності для оформлення або упаковки, або для
надання розрізняльної здатності товарам чи послугам, стосовно яких
третім особам заборонено використовувати товарний знак.
Особи, які зловмисно використали товарний знак, права на використання
якого в них не було, зобов’язані припинити використання, відшкодувати
володільцеві товарного знака вигоду, що виникла внаслідок
правопорушення. Якщо правопорушення здійснено службовцем чи
представником підприємства, то вимога про припинення правопорушенні про
відшкодування шкоди може бути пред’явлена володільцю підприємства.
Цей параграф 14 Закону Німеччини про реформу законодавства про товарні
знаки, досить великий за обсягом, наведений для того, щоб показати, який
великий зміст може мати поняття «забороняти використовувати
зареєстрований товарний знак без дозволу «його власника». Очевидно й
друге — така розшифровка цього поняття ніскільки не завадила б і Закону
України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» замість
наведеного, не дуже зрозумілого, нечіткого і далеко неоднозначного
словосполучення.
299
РОЗДІЛ 9
Незрозумілим є також застереження, що заборона використання знака не
стосується тих випадків, «коли використання знака не визнається згідно з
цим Законом порушенням права власника свідоцтва», адже Закон України
«Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» ніяких винятків з цього
приводу не містить.
Власник свідоцтва має право проставляти поряд із знаком попереджувальне
маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні. Якщо
власник свідоцтва здійснює посередницьку діяльність, то він має право на
підставі договору з виробником товарів або особою, що надає послуги,
використовувати свій знак поряд із знаком зазначених осіб, а також
замість їх знака.
Обов’язки власника знака для товарів і послуг
Використання знака для товарів і послуг є не тільки правом його
власника. Закон покладає на власника знака певні обов’язки. Передусім
власник знака зобов’язаний його використовувати. Відповідно до ст. 17
Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» власник
свідоцтва повинен добросовісно користуватися виключним правом, що
випливає із свідоцтва. Використання знака його власником чи з його
дозволу іншими особами не повинно наносити шкоду.
Закон визначає досить суворі наслідки для власника свідоцтва в разі
невикористання знака. Якщо знак не використовується або недостатньо
використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації
відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання було
припинено, будь-яка особа має право звернутися до суду (господарського
суду) із заявою про дострокове припинення чинності свідоцтва.
Заінтересованість іншої особи до знака, використання якого не почалося,
було припинено або було недостатнім, може бути викликана певними
факторами. Наприклад, ця інша особа має намір зареєструвати зазначений
знак на своє ім’я. Але при цьому слід мати на увазі, що власник
свідоцтва має право на повторну реєстрацію, яка може мати місце лише за
наявності певних умов. Чи є припинення використання, його недостатність
або просто невикористання підставою для повторної реєстрації, Закон
чіткої відповіді не містить.
300
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
Видається, що підстави для дострокового припинення дії свідоцтва не
можуть бути підставою для повторної реєстрації.
Власник свідоцтва може заперечувати проти позбавлення його права
власності через невикористання, недостатнє використання або припинення
використання.
При вирішенні цього питання суд може взяти до уваги подані власником
свідоцтва докази того, що знак не використовувався з незалежних від
нього причин.
Із ст. 17 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і
послуг» можна зробити ряд висновків: 1) рішення про дострокове
припинення чинності свідоцтва може прийняти лише суд або господарський
суд; 2) невикористання знака для товарів і послуг сталося з незалежних
від його власника причин; 3) невикористання мало місце протягом трьох
років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати,
коли використання знака було припинено; 4) клопотання про дострокове
припинення чинності свідоцтва може порушити будь-яка заінтересована
особа; 5) клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва можна
порушити і при наявності недостатнього використання знака. Правда, Закон
не розкриває змісту поняття «недостатнє використання».
Наведені висновки викликають принаймні кілька зауважень. Перше
зауваження стосується строку, протягом якого знак не використовувався
або використовувався недостатньо. Цей строк Законом визначений в три
роки. Між тим, у більшості країн цей строк визначений в п’ять років.
Видається, що в інтересах власника свідоцтва строк в п’ять років більш
доцільний.
Друге зауваження також стосується строку. Закон не визначає, протягом
якого строку можна порушити клопотання про дострокове припинення
чинності свідоцтва. Адже цей строк також має правове значення. У
законодавстві інших країн він також більш чітко визначений.
Третє зауваження стосується змісту поняття «недостатнє використання».
Закон України не містить чіткого визначення цього поняття. Потребує
уточнення і саме поняття «використання знака». У законодавстві
зарубіжних країн під поняттям використання розуміють
301
РОЗДІЛ 9
не тільки реальне використання, тобто фактичне. Зарубіжне законодавство
використанням визнає також так зване номінальне використання, під яким
розуміють застосування лише в рекламі або публікаціях у той час, коли
рекламована продукція не випускається. З цього приводу в спеціальній
літературі висловлювалися різні думки. Більшість авторів схиляється до
того, що потрібно розумно поєднувати вимоги фактичного і номінального
використання.
Постає також питання і про обсяг використання, який, до речі, пов’язаний
з поняттям «недостатнє використання». Очевидно, що на ці запитання Закон
має дати відповіді.
Ще один обов’язок, про який нагадує Закон, — це обов’язок заявника і
власника свідоцтва сплачувати передбачені Законом збори. Стаття 23
Закону приписує: за подання заявки на видачу свідоцтва, підтримання його
чинності, продовження строку дії сплачуються збори. Розмір зборів,
строки їх сплачування та порядок сплати визначені Положенням про порядок
сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти
інтелектуальної власності, знаки для товарів і послуг, про яке уже
велася мова.
Відповідно до Додатку до зазначеного Положення лише за самі необхідні
дії, пов’язані з охороною прав на знаки для товарів і послуг, слід
сплатити близько 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що не
так вже й мало для власника свідоцтва — фізичної особи.
Отже, право на знак для товарів і послуг є абсолютним і виключним
правом. Це означає, що власник свідоцтва на знак має право на
використання знака, а також на розпорядження ним. У межах України ніхто
не може користуватися знаком для товарів і послуг без дозволу власника
свідоцтва.
Право на використання зазначення походження товарів має свою специфіку.
Передусім право на користування зазначенням походження товарів не є
виключним. Прийнято вважати, що право на зазначення походження товарів
само по собі є надбанням держави. Фізичним і юридичним особам, які
знаходяться в конкретному географічному місці і виробляють товар, що має
особливі властивості або певні якості, які зумовлюються певними
природними умовами
302
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
або поєднанням природних умов з людським фактором, лише надається право
на використання зазначення походження товарів. Це право не носить
виключного характеру.
Відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження
товарів» реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення
походження товарів не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на
використання цього ж зазначення походження товарів. Отже, одним і тим же
зазначенням можуть користуватися кілька осіб, але за умови, що їх товар
характеризується тими ж специфічними ознаками.
Особливістю реєстрації кваліфікованого зазначення походження товарів є
те, що така реєстрація надає і право на використання цього зазначення,
маючи при цьому на увазі, що може мати місце лише реєстрація права на
використання уже зареєстрованого зазначення походження товарів.
Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання
кваліфікованого зазначення походження товарів, визначається занесеними
до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами
географічного місця.
Власник свідоцтва має право:
використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення по
ходження товару;
вживати заходів щодо заборони неправомірного використання
кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не ма
ють на це права;
вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих
порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у вста
новленому порядку.
Використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару
має лише особа, на ім’я якої зареєстровано це право, тобто власник
свідоцтва (ст. 17, п. 4). Проте слід мати на увазі, що суб’єкт, на ім’я
якого здійснена реєстрація на зазначення, має право власності на
свідоцтво, як на охоронний документ. Але права власності на саме
кваліфіковане зазначення походження товару у зазначеного суб’єкта не
виникає.
303
РОЗДІЛ 9
Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження
товару визнається:
нанесення його на товар або на етикетку;
нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;
запис на бланках, рахунках та інших документах, що супровод
жують товар.
Власник свідоцтва має право наносити поряд із кваліфікованим зазначенням
походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що
це зазначення зареєстровано в Україні.
Для попереджувального маркування назви місця походження товару
застосовується обведена овалом абревіатура «НМП». Замість цього
маркування або разом із ним може наноситися текст: «Зареєстрована в
Україні назва місця походження товару».
Для попереджувального маркування географічного зазначення походження
товару застосовується обведена овалом абревіатура «ГЗП». Замість цього
маркування або разом із ним може наноситися текст: «Зареєстроване в
Україні географічне зазначення походження товару».
Власник свідоцтва не має права:
видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначен
ня походження товару;
забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим орга
нам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих власти
востей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано
кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його
використання.
Власник свідоцтва має право, як уже зазначалося, забороняти іншим особам
неправомірне використання кваліфікованого зазначення походження товару.
Неправомірне використання зазначення може мати місце у випадках, коли
використання здійснюється без реєстрації права на його використання, без
дотримання вимог до товару, особливі властивості та інші характеристики
якого внесені у свідоцтво.
Відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди здійснюється
відповідно до чинного цивільного законодавства.
304
Права і обов’язки суб’єктів інтелектуальної власності
Власник свідоцтва зобов’язаний забезпечувати відповідність якісних
показників, особливих властивостей та характеристик товару, що
виробляється, їх опису в Реєстрі.
Питання для контролю
Виникнення суб’єктивних прав на об’єкти інтелектуальної
власності.
Особисті немайнові права на об’єкти інтелектуальної власності.
Майнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав.
Майнові права суб’єктів права промислової власності.
Майнові права на засоби індивідуалізації учасників цивільного
обороту, товарів і послуг.
305
20 2-131
РОЗДІЛ 10
Припинення правової охорони інтелектуальної власності
10.1. Загальні положення
Припинення правової охорони об’єкта інтелектуальної власності передусім
означає, що цей об’єкт перестає бути об’єктом інтелектуальної власності
з усіма наслідками, що з цього випливають.
Твори науки, літератури і мистецтва після закінчення строку їх правової
охорони стають надбанням суспільства. Об’єкти промислової власності і
засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг
чинним законодавством України про інтелектуальну власність такої честі
не удостоєні — вони стають нічиїми. При цьому варто мати на увазі, що
закінчення строків правової охорони стосується не всіх об’єктів
інтелектуальної власності — правова охорона знаків для товарів і послуг,
а також зазначення походження товарів практично будь-яким конкретним
строком не обмежена. Суб’єкти прав на зазначені об’єкти можуть зберігати
за собою правову охорону протягом того строку, який їм видасться
доцільним. Ще один виняток із загального правила стосується такого
своєрідного об’єкта інтелектуальної власності як ноу-хау або секрети
виробництва. Тривалість їх правової охорони також не конкретизується.
Вона залежить від здатності суб’єкта права на ноу-хау зберігати секрет.
Як довго він зуміє зберігати свій секрет, так довго він буде мати право
на його охорону.
Проте мова в цьому розділі буде йти про припинення правової охорони
інтелектуальної власності не через закінчення строків її охорони, а за
іншими підставами, визначеними чинним законодавством. Підкреслимо, що
мова про припинення правової охорони
306
Припинення правової охорони інтелектуальної власності
інтелектуальної власності буде йти лише щодо припинення майнових прав.
Що стосується особистих немайнових прав, то це питання потребує
уточнення. Справа в тому, як інколи стверджується, що особисті немайнові
права охороняються безстроково. Так, наприклад, Закон України «Про
охорону прав на винаходи і корисні моделі» в редакції від 1 червня 2000
р. в ст. 8 п. 5 проголошує: «Винахіднику належить право авторства, яке є
невід’ємним особистим правом і охороняється безстроково». Така
категоричність викликає сумнів. На думку дослідників право авторства на
об’єкт промислової власності не може охоронятися безстроково.
Безсуб’єктних прав взагалі не буває і право, в тому числі право
авторства, охороняється лише за життя автора. Зі смертю автора
припиняється також і право авторства. Після смерті автора охороняється
авторство, а не право авторства.
З цією проблемою тісно пов’язана ще одна — на якій підставі надається
охорона прав на твори літератури і мистецтва після смерті їх автора.
Адже право припинилося зі смертю автора. Після смерті автора його
майнові права переходять у порядку спадкоємства до його спадкоємців на
строк, визначений законом. Отже, суб’єктами прав на твори науки,
літератури і мистецтва після смерті автора стають його спадкоємці. Твори
науки, літератури і мистецтва не стають безсуб’єктними.
Взагалі авторське право або охорона прав на твори науки, літератури і
мистецтва припиняється іншим способом, ніж правова охорона на об’єкти
промислової власності. При цьому слід мати на увазі, що мова йде не про
припинення авторського права конкретного суб’єкта шляхом відчуження його
майнових прав. Мова йде про припинення правової охорони творів науки,
літератури і мистецтва взагалі, тобто коли зазначений об’єкт взагалі
позбавляється правової охорони.
Авторське право на твори науки, літератури і мистецтва може припинитися
лише одним способом — закінченням строків їх правової охорони. Інших
способів припинення правової охорони цих творів чинне законодавство
України не знає.
Проте стверджувати, що зазначені твори взагалі позбавляються будь-якої
правової охорони у зв’язку із закінченням строку охорони, також немає
підстав. Позбавляються охорони права спадкоємців. Що-
307
20-2-131
РОЗДІЛ 10
до охорони прав на твори науки, літератури і мистецтва, то видається, із
закінченням строків охорони майнові права на зазначені твори не
припиняються. Відповідно до Закону України «Про авторське право і
суміжні права» в такому разі твір стає надбанням суспільства в особі
держави. Про це свідчить п. З ст. ЗО зазначеного Закону. Постановами
Кабінету Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні
відрахування до фондів творчих спілок України за використання на
території України творів, які стали надбанням суспільства.
З наведеної норми можна зробити два висновки. Перший — майнове право на
твір після закінчення строку охорони належить суспільству в особі
держави, яке здійснює Кабінет Міністрів України. Другий — Кабінет
Міністрів має право в окремих випадках встановлювати певні відрахування.
Таке право може бути тільки на підставі майнового права на твір, яке
перейшло до Кабінету Міністрів України.
Разом з тим видається, що дана норма не доведена до свого завершення.
Раз твір став надбанням суспільства, то всі майнові права, що можуть
випливати із авторського права на твір, має здійснювати Кабінет
Міністрів України у повному обсязі, а не в окремих випадках.
Припинення суміжних прав настає також лише із закінченням їх правової
охорони. Закон не передбачає примусового припинення авторського права і
суміжних прав. Не можуть бути припинені зазначені права і за вільним
волевиявленням суб’єктів цих прав. Чинне законодавство про авторське
право і суміжні права не містить норм, які б передбачали примусове
припинення авторського права і суміжних прав. Закон захищає твір
будь-якого достоїнства. Патентні закони України передбачають можливість
невизнання пропозиції об’єктом промислової власності, якщо вона
суперечить суспільним інтересам і моралі. Закон про авторське право і
суміжні права такої можливості не передбачає, хоча відомо, що можуть
бути твори, які суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і
моралі.
10.2. Припинення правової охорони об’єктів промислової власності
Припинення правової охорони об’єктів промислової власності має свої
особливості. Передусім воно здійснюється офіційно, тільки
308
Припинення правової охорони інтелектуальної власності
Установою або судом. Патентні закони України передбачають два способи
припинення правової охорони об’єктів промислової власності: перший —
припинення дії патенту, другий — визнання патенту недійсним.
”
$
V
X
\
^
f
h
°
?
$
^
?
lAE8
d
d
????o??
dfjltv3/4AAeAE0
2
6
8
@
B
?
?
O
U
8
?
a
yyyy^„›
yyyy^„
yyyy^„›
U
TH
a
e
e
: eO3/4?‚fQ
&
yyyy^„*
&
yyyy^„›`„?th
yyyy^„›
yyyy^„
yyyy^„Y
yyyy^„%
yyyy
????o!?&? ????o#?&? ygS yyyy^„= ? A A >
1/4
3/4
A
Ae
AE
A
3/4
Ae
„
yyyy]„M^„ `„
„
`„
„
`„
H
O
ROP
?
1/4
E
E
E
I
?
O
TH
a
ae
ae
oe
o
hJ`o@?
hJ`o@?
hJ`o@?
hJ`o@?
hJ`o@?
hJ`o@?
hJ`o@?
hJ`o@?
hJ`o@?
&
?
ph
„
&
F
&
F
@?
ph
hJ`o@?
hJ`o@?
F
P
–
?
¦
?
¬
z
oe
hJ`o@?
hJ`o@?
hJ`o@?
hJ`o@?
hJ`o@?
p
t
u
&
&
&
&
&
”
.
0 °
”
?
”
&
hJ`o@?
&
&
&
hJ`o@?
&
@?
”
¤
,
°
?
?
„
`„
&
F
&
F
&
F
&
F
hJ`o@?
„
`„
H
F
H
E
&
??
&
F!
&
F!
&
&
????
&
F#
?
ў
?
z
|
b
a
V
O
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
yyyy]„Ha$ ?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
l
t
v
°
¶
F-
I-
N
O
X
`!
v!
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?????????v!
x!
o!
x”
ue”
x#
z$
o$
z%
&
‚&
o&
z’
|’
th’
z(
|(
o)
n*
?*
A*
e*
t,
o,
o,
u,
ue,
ue,
-
–
–
–
–
“-
$-
(-
*-
2-
4-
N-
P-
\-
^-
`-
b-
d-
h-
i-
d.
e.
–
“-
^-
b-
^/
\1
U5
1/47
Oe:
e.
\/
^/
?/
U/
o0
Z1
\1
h3
i3
p4
o4
O5
U5
T6
Oe6
^7
?7
1/47
28
¶8
¶8
6:
3/4:
O:
Oe:
P;
O;
Ue
?>
‚>
?
R?
T?
E?
J@
A@
>A
AA
@B
”B
–B
C
D
–D
-E
¦E
(F
:F
@_
F_
H_
J_
AE_
F`
Ae`
3/4a
Bb
b
’b
c
Jc
Lc
Lc
AEc
aec
Ed
Ne
Ue
Of
@g
Bg
3/4g
8h
?h
0i
2i
Lc
Bg
2i
oj
nm
do
lo
?o
1/4o
?????????2i
?i
¤i
$j
?j
oj
@k
pk
il
lm
nm
?m
?m
THm
THn
bo
do
jo
lo
no
~o
?o
‚o
†o
?o
o
’o
¬o
®o
?o
1/4o
3/4o
Ao
Ao
AEo
Fp
®p
°p
1/4o
Ao
°p
~q
6t
xv
Ex
†{
???°p
$q
|q
~q
aeq
oq
vr
er
hs
?s
4t
6t
?t
at
at
8u
>v
vv
xv
iv
ov
jw
AEx
Ex
By
@•
H•
J•
@?
@?
J•
T•
V•
t•
v•
?•
?•
?•
?•
?–
D?
‚?
„?
u?
z™
?
??
›
b?
d?
ae?
??
o?
p?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
p?
i?
r?
i?
l
ae
p!
o!
oe!
o!
u!
ue!
c
c
c
c
c
c
c
c
c
“c
$c
*c
,c
4c
6c
@c
Bc
`c
bc
tc
vc
xc
zc
|c
‚c
F
dF
fF
b¤
i¤
hY
?Y
?Y
?
?
?
?
?
?
?
?
????????Y
¦
¦
§
–§
?
??
??
©
?©
?
«
¬
?
?®
‚®
?
‚?
°
?°
±
?
?
?
??
??
c?
¤?
¦?
&?
-&?
°?
T·
Ue·
TH·
X?
Oe?
b?
e?
o?
v»
oe»
x1/4
1/2
?1/2
3/4
?3/4
??
A
A
?A
A
–A
A
?A
BA
*Ae
,Ae
?Ae
?Ae
A
’A
oeA
oA
#?
?
?
?
?
?
?
?
?
„
`„
oA
thA
AE
AE
AE
AE
AE
AE
AE
-AE
&AE
(AE
2AE
4AE
RAE
TAE
fAE
hAE
jAE
lAE
nAE
rAE
ueAE
fC
hC
AE
hAE
lAE
hC
xE
OeI
I
~?
&
F&
&
F&
&
F&
yyyy hC
eC
jE
vE
xE
oE
lE
iE
lE
iE
nE
aeE
ZI
OI
OeI
TI
OI
hJ`o@?
OI
TI
OeI
?I
I
?
|?
~?
th?
zN
?N
N
eN
eN
lO
~?
N
eN
^Oe
fOe
?*
?U
zU
&
F&
&
F&
yyyy^„e`„ ygdJ`o lO
eO
fO
THO
XO
XO
\Oe
^Oe
dOe
fOe
hOe
–*
?*
O
¤U
?U
?U
8U
3/4U
8U
xU
zU
Y
Y
ss
?ss
¦ss
?ss
&a
¬a
?a
4a
?a
8a
>ae
$a
&a
“ae
?ae
-c
c
&c
(c
*c
6c
:c
Dc
Fc
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?????????Fc
Nc
Pc
Zc
\c
zc
|c
?c
c
’c
”c
–c
?c
e
?e
?e
?e
?e
i
?i
‚i
thi
~i
uei
‚i
?
??
n
?n
o
o
?o
?o
?
?
?
?
?
?
?
?
??????????o
oo
to
io
lo
oo
toe
ioe
r/
¬/
®/
o
¦o
(u
*u
0u
2u
4u
2u
~u
?u
|u
ueu
ueu
zue
Zy
\y
?y
Oy
Dth
AEth
Ey
“\y
Oy
B
yyyy^„ B
AE
HAEH
?
&
F
&
F
&
F
&
F
&
F
&
F
„
`„
hJ`o@?
&
F
&
F
„
^„
???????
?
???????????????????
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
к
м
?
?
?
?
?
?
?
м
?
?
?
?
?
????
????
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
!?
?
?
?
?
?
?
?
??????????
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
h‰ro ?
?
?
?
?
?
?
?
?”????o??
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
????
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?>????o??
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
????
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
“?
?
?
?
?
?
?
?
?
??????????
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
??????????
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
-?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
&
F*
&
F*
&
F*
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
??????????
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
hJ`o-?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
&
F+
&
F+
&
F+
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?&??
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
??????
`„ ?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
????????
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
&
„
`„
?
?
?
?
?
?
?
?
????o??
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
&
F
&
F
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
????????
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
\
?
?
?
&
F
&
&
??F,
&
F,
@?
????
????o
&
&
&
F.
&
F.
&
F-
&
F-
„
`„
??????
????
&
F/
&
F/
??????
?
F/
&
F/
&
F/
&
F/
r
t
v
e
l
–
?
I
&
F1
yyyy^„BgdJ`o I
I
&
F2
&
F
&
F
&
F
hJ`o@?
?
?
?
$
¦
?
&
F3
&
F3
&
F4
&
F
&
F
&
F
?
F
????????
&
F5
&
F5
&
F6
&
F6
??????
x
u
??????
&
F
&
F7
????o
&
F7
&
&
&
&
????
???
?&???
$If–( ”
$If–( ”
–( ”
„
yyyy]„
–( ”
T
V
X
?X
Z
`
d
j
l
p
r
v
x
~
‚
„
†
?
i
hJ`o”d
l
„
yyyy]„
$If–( ”
$If–( ”
????
????????
??????
&
F8
&
F8
????
TH
b ? ¬ &
????
&
F;
&
F;
&
&
&
&
????????
&
F
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
