.

Організація роботи судів в Україні (книга)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 46788
Скачать документ

Організація роботи судів в Україні

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК „ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ СУДІВ В УКРАЇНІ”

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ СУДУ

§ 1. Поняття і загальна характеристика організації роботи суду.

Визначення питань організації роботи суду вимагає насамперед з’ясування
первинного понятійного апарату. Що являє собою судова влада як окрема
гілка влади у правовій демократичній державі? Досягненню яких завдань
вона має сприяти? Актуальним також є окреслення основних напрямків
правового регулювання наукової організації праці в органах судової
влади.

Судова влада – це система утворених відповідно до закону органів, які
наділені виключними владними повноваженнями по розгляду юридично
значущих справ із застосуванням спеціальної визначеної законом
процесуальної форми, яка містить гарантії законності й справедливості
рішень, що приймаються.

Основним завданням судової влади у правовій державі є захист
гарантованих Конституцією, законами України, Конвенцією про захист прав
і основоположних свобод людини (1950 р.) та іншими міжнародними
договорами України прав і свобод людини і громадянина, а також прав
юридичних осіб і держави на засадах верховенства права. Це витікає із
положень Основного Закону України щодо пріоритету людини, спрямованості
усіх дій держави на захист її від усіляких протиправних посягань. Крім
того, Конституцією України встановлено, що кожному гарантується право на
оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55), а
юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, які виникають у
державі (ст. 124).

Основні засади організації та діяльності судової влади регламентовано
Конституцією України (Розділ VІІІ) та Законом “Про судоустрій України”
(далі – Закон). Згідно з ч. 3 ст. 124 КУ судочинство здійснюється
Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Статтею 18
Закону “Про судоустрій України” чітко визначена структура судів
загальної юрисдикції України, яку складають: (1) місцеві суди; (2)
апеляційні суди, Апеляційний суд України; (3) вищі спеціалізовані суди;
(4) Верховний Суд України.

Статтею 21 Закону визначено, що місцевими загальними судами є районні,
районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди
гарнізонів; місцевими господарськими судами є господарські суди
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а
місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в
округах відповідно до указу Президента України.

Апеляційними загальними судами згідно із Законом є: апеляційні суди
областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд
Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та
апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд
України. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть
утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких
поширюється на декілька районів області. Апеляційними спеціалізованими
судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні
суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу
Президента України (ст. 25). Створення Апеляційного Суду України
передбачено Законом і відповідним Указом Президента України, однак до
сьогодні цей суд не створено. Вищими судовими органами спеціалізованих
судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд
України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що
утворюються Президентом України в порядку, встановленому цим Законом
(ст. 38). Очолює судову систему Верховний Суд України.

Згідно зі статтею 125 Конституції України система судів загальної
юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності й
спеціалізації. У цій статті визначено інші засадові положення
організації системи судів загальної юрисдикції України: єдність,
внутрішньо системна і територіальна розгалуженість, певна автономність
спеціалізованих підсистем, очолюваних вищими судами; моноцентризм
судової системи, який реалізований через надання Верховному Суду України
статусу найвищого судового органу; запровадження апеляційної форми як
основного первісного порядку перегляду судових справ; заборона створення
судів, порядок формування і компетенція яких не збігаються з порядком
утворення і компетенцією судів загальної юрисдикції; забезпечення
доступності правосуддя у його організаційному аспекті завдяки побудові
судової системи (на місцевому рівні) відповідно до
адміністративно-територіального устрою України та утворенню підсистеми
спеціалізованих судів.

Конституцією України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється
виключно судами (ст. 124). В Основному Законі також містяться вимоги про
недопущення делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій
іншими органами чи посадовими особами (частина 1 ст. 124 КУ) та про
недопущення створення надзвичайних чи особливих судів (частина 5 ст. 125
КУ).

Об’єктивна реальність у судочинстві України є такою. Навантаження на
судову влади за минуле десятиліття збільшилося і ця тенденція у
найближчі роки не зміниться. Велика кількість і складність справ, що
надходять до судів, потребує від суддів більше часу на підготовку до їх
розгляду і на сам розгляд, а також вищого загального рівня кваліфікації
суддівського корпусу. Кількість справ, розглянутих судами, згідно даних
судової статистики, постійно зростає, що свідчить про зростання ролі
суду в суспільстві. За таких обставин неможливо (у відповідності з
вимогами чинного законодавства) організувати своєчасний та об’єктивний
розгляд справ тільки за рахунок збільшення кількості суддів у судах всіх
рівнів.

Реформування судової влади, введення у штатний розпис судів посад
помічників суддів та утворення нових спеціалізованих судів (зокрема,
адміністративних) істотно ситуації не змінюють, оскільки лише суддя є
незамінною основою ефективної діяльності судочинства. Тому постає
завдання створення умов для плідної, творчої роботи існуючого
суддівського корпусу України (за короткий проміжок часу неможливо
підготувати велику кількість суддів необхідної кваліфікації).

У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого
суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої
Указом Президента України від 10.05.2006 р. проаналізовано головні
причини повільного просування судової реформи, серед них суто
організаційні, а саме: перевантаженість судів та недостатня прозорість
їх діяльності, недостатнє фінансування судової влади, неефективність
виконання судових рішень. Завданням подальшого розвитку правосуддя в
Україні визначено реальне утвердження верховенства права у суспільстві
та забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у
незалежному та неупередженому суді. Сутність верховенства права полягає
у тому, що права людини та основоположні свободи є тими цінностями, що
формують зміст і спрямованість діяльності держави. Подальший розвиток
правосуддя в Україні має бути спрямований на утвердження верховенства
права через забезпечення: доступності правосуддя; справедливої судової
процедури; незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів;
юридичної визначеності, однаковості судової практики і відкритості
судових рішень; ефективності судового захисту.

Процес вирішення юридично значущих справ суддею пов’язаний із
здійсненням процесуальних та не процесуальних (підготовчих,
організаційних) дій як судді, так працівників апарату суду (помічників
суддів, секретарів судового засідання, судових розпорядників,
консультантів суду тощо). Слід розподілити обов’язки суддів і
працівників апарату суду з тим, щоб судді виконували в основному
процесуальні дії, а на апарат суду мають бути покладені не процесуальні
функції організаційного характеру, а також максимальне сприяння судді
при виконанні ним функцій із підготовки і виконанню процесуальних дій.
Такий підхід втілено у чинному законодавств і закладено у Рекомендації
Комітету Міністрів Ради Європи № R (86) 12 від 16.09.1986 г. Про заходи
щодо недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на
суддів. У принципі ІІІ запропоновано поступово зменшувати кількість
завдань, покладених на суддів, що не стосуються судового розгляду,
передаючи ці завдання іншим особам або органам.

Досягненню означеної мети мають сприяти напрацювання у галузі наукової
організації праці. Проблеми організації роботи суду знайшли
відображення у роботах ряду російських та вітчизняних авторів, зокрема
А. Лікаса, В. Алексєєва, Г.П. Батурова, Т.Г. Морщакової, В. Кашепова,
І.Клєандрова, В. Бринцева, С. Штогуна тощо.

Під науковою організацією праці в судових органах (далі – НОП)
традиційно розуміють раціонально зорганізований труд, спрямований на
максимальне підвищення ефективності правосуддя при мінімальних витратах
труда і при неухильному дотриманні матеріального і процесуального закону
з урахуванням рекомендацій науки і узагальнення передового досвіду.

Метою наукової організації праці в суді є максимальне забезпечення
діяльність судів з тим, щоб: (а) відправлення правосуддя не вимагало
надмірного, не пов’язаного з його характером перенапруження в роботі
суддів; (б) уникнути невиправдано значних соціальних витрат і витрат
часу усіх осіб, які беруть участь у судочинстві; (в) знання і досвід
роботи працівників були б оптимально і ефективно використані; (г)
забезпечити збереження в судах висококваліфікованих кадрів.

Характер праці різних категорій юридичних фахівців є неоднорідним. Саме
зміст вирізняє працю одного працівника від іншого. Основною і єдиною
фігурою, уповноваженою вирішувати справу по суті є суддя як носій
судової влади. Праця судді суттєво відрізняється від природи і змісту
дій судового розпорядника, секретаря судового засідання, консультанта
суду, хоча дії усіх цих осіб спрямовані на забезпечення відправлення
правосуддя. Зміст виконуваних дій кожної названих осіб, їх правові
наслідки зумовлюється їх статусом, який регламентовано процесуальним
законодавством. Займаючись організацією роботи апарату суду, необхідно
враховувати її специфіку стосовно кожного посадовця апарату, яка
проявляється у особливостях прийомів і методів збору і обробки
інформації, видах рішень, які приймаються на основі отриманої
інформації.

В узагальненому вигляді завдання НОП у діяльності апарату суду полягає
у: (1) розробці більш раціональних форм розподілу праці між їх
працівниками і його кооперація, а також об’єднання у тих випадках, коли
йдеться про необхідність загальних умов; (2) у максимальному
використанні досягнень сучасної науки і техніки; (3) в удосконаленні й
розробці нормативів праці, зокрема праці суддів із розгляду судових
справ; (4) у вивченні і впровадженні найбільш раціональних форм
стимулювання праці; (5) в організації робочих місць, створенні найкращих
умов праці, полегшення і оздоровлення умов праці; (6) у постійному
вивченні і проведенні ефективної виховальної роботи у трудовому
колективі, розвитку у працівників належного і відповідального відношення
до праці.

НОП покликана оптимізувати різні напрямки судової діяльності.

1. Організація підбору, розстановки, підготовки і підвищення
кваліфікації суддів та інших працівників судів. Збереження в судах
досвідчених кадрів, підвищення їх зацікавленості в роботі пов’язано з
вирішенням таких кадрових проблем, як знання і чітке уявлення про те,
де, коли, на якій ділянці роботи, який саме працівник може бути
використаний з найбільшою ефективністю; хто і в який момент має бути
зарахований в резерв для висунення на нову посаду, коли і як переміщений
по службі.

Удосконалення роботи з кадрами вимагає наукового підходу до висунення
вимог щодо них. Окрім загальної оцінки ділових якостей працівників при
укомплектуванні судів кадрами мають бути враховані фактори, які
встановлюють їх придатність до конкретної професійної праці та
кваліфікації працівників. Оцінка складності праці при вивченні
професійної придатності кандидатів на відповідні судові посади
проводиться з урахуванням таких обставин: (а) змісту роботи, обсягу і
складності завдань обробки управлінської інформації; (б) ступнею
самостійності виконанню робіт і характеру додаткової відповідальності;
(в) масштабів і складності організаційних і управлінських функцій.

До факторів, які визначають кваліфікацію працівників судів, належать
відомості: про рівень знань (спеціальної освіти); про стаж роботи по
спеціальності (для керівників – також стаж роботи на керівних посадах);
про наявність і рівень організаційних якостей і навичок (для
керівників).

2. Розподіл форм праці вимагає вирізнення різних видів діяльності, у
якому кожний із працівників виконує певну визначену частину від
загального обсягу праці. Під розподілом праці в раціонально
зорганізованому апараті, у тому числі в судах, розуміється чітке
розмежування завдань і функцій між його структурними підрозділами і
посадових обов’язків між працівниками. Функціональний розподіл праці
знаходить своє відображення у структурі судів (президія, палати
(колегії), відділи апарату суду). При цьому кожний підрозділ апарату
має виконувати певне завдання.

Розподіл форм праці здійснюється на основі чинного законодавства, норм
праці, посадових інструкцій працівників апарату суду, наказів голови
суду. Цей розподіл має відповідати такій меті: з одного боку –
навантаження на усіх працівників суду на протязі робочого дня (місяця,
року) за умови нормальної напруженості праці, а з іншого – максимально
відповідати кваліфікації виконавця.

Працівники апарату судів в залежності від їх місця в процесі підготовки,
ухвалення і реалізації рішень поділяються на: (а) керівників (голови
судів, їх заступники, голови судових колегій, палат, президій, пленумів
судів, керівник апарату суду); (б) суддів; (в) спеціалістів
(консультанти, помічники, секретарі судового засідання, судові
розпорядники); (г) технічні працівники (діловоди, друкарки, оператори
комп’ютерного набору, експедитори, архіваріуси, бібліотекарі); (д)
обслуговуючий персонал (завідувач господарством, прибиральниці, водій,
двірники, робітники з обслуговування будівлі, чергові, комендант).

Основоположний принцип наукового розподілу праці полягає у недопущенні
завантаження працівників роботами або операціями, які за складністю
можуть бути виконані менш кваліфікованими працівниками (тобто суддя на
повинен підміняти технічного працівника, а голова суду – суддю).

При вирішенні розподілу праці в судах слід мати на увазі, що
застосування НОП і удосконалення розподілу праці службовців суду
по-перше, має засновуватися на вимогах закону про судоустрій і
процесуального закону і по-друге, вимагає, щоб судді бути зайняті лише
питаннями, які дійсно належать до їх компетенції.

3. Нормування праці в суді. Нормування праці – це спосіб регламентації
трудових процесів за часом і засіб вивчення з цією метою витрат робочого
часу на виконання певних операцій; встановлення показників, які
дозволяють визначити обсяг роботи і необхідну кількість категорій
працівників. Спробу виробити розрахунки норм часу, необхідного для
розгляду справ загальними судами першої інстанції, було зроблено робочою
групою з розробки норм навантаження в Державній судовій адміністрації
України на підставі звітів місцевих судів. Результати дослідження було
погоджено рішенням Ради суддів України на виконання ст. 126 Закону “Про
судоустрій України” № 30 (серпень 2005 р.). Так, нормативами
встановлено, що судді для розгляду середньої справи про крадіжку
необхідно 10,3, хуліганство – 9,8, злочину в сфері службової діяльності,
у тому числі одержання, давання, провокація хабара – 16,5, справи із
сімейних правовідносин – 3,0, справи з житлових правовідносин – 13,9,
спори про право власності – 9,2, оскарження дій слідчих органів – 3,3
години.

4. Раціональна організація використання робочого часу і досягнень
сучасної техніки. Ефективність праці значною мірою залежить від
системи і методів праці службовців апарату суду при виконанні ними
покладених на них функцій, робіт, операцій.

Відомо, що різні виконавці навіть одного підрозділу апарату суду
по-різному здійснюють аналогічні функції. Неоднаковою може бути
послідовність виконання окремих елементів цієї виробничої операції,
трудові прийоми, дії можуть бути більш менш раціональними, мати різну
тривалість. Найбільш раціональним є метод праці, який забезпечує
мінімальні витрати часу на виконання завданої роботи і водночас не
визиває передчасну стомленість виконавців.

Раціоналізація прийомів і методів праці можлива на основі ретельного
вивчення методів виконання окремих елементів роботи різними
працівниками, відбір найкращих способів і формування на цій основі
нового прогресивного метода з метою його поширення серед працівників,
зайнятих виконанням цього виду праці. Відповідно завданням НОП є
вироблення найбільш раціональних прийомів праці апарату суду, які
забезпечують його ефективне функціонування з мінімальними витратами
робочого часу і зусиль обслуговуючого персоналу.

Раціональні витрати робочого часу досягається завдяки науково
обґрунтованій розробці послідовності трудових операцій, введенням
типових прийомів їх здійснення і використання типової документації,
усуненням відволікаючих виконавців факторів, забезпечення засобами
оргтехніки, утворенням умов для економії трудових витрат.

Незалежно від змісту і складності того чи іншого завдання, які отримують
працівники, порядок його виконання складається із таких етапів: (1)
формулювання завдання і доведення його до виконавців; (2) вивчення
питання, яке складає предмет завдання шляхом збору, обробки і аналізу
необхідної для цього інформації; (3) підготовки проекту документу у
відповідності зі змістом завдання; (4) погодження і затвердження
документу.

5. Покращення умов праці і підвищення культури організації праці. Умови
праці пов’язані з факторами соціально-економічного,
техніко-організаційного і природно-правового характеру. Організаційні
заходи з покращення праці повинні бути спрямовані на підвищення
працездатності працівників і збереження їх здоров’я шляхом утворення
належних соціально-побутових умов, встановлення правильного режиму праці
і відпочинку, підвищення загальної культури праці. Рівень праці в роботі
апарату – показник зрілості колективу та його членів.

Поняття культури праці складається із сукупності ознак, які
характеризують умови, в якій здійснюється трудовий процес і поведінка
людини в процесі трудової діяльності, його здатність працювати. Ці
фактори є взаємопов’язаними, адже умови праці впливає на поведінку
людей, а поведінка – на стан роботи. Умови праці визначаються: рівнем
організації; методами техніки управління; стилем керівництва.

Культура праці кожного працівника суду при виконанні ним посадових
обов’язків вимагає: компетентність; організованість, здатність працювати
по раніше затвердженому графіку в межах розпорядку дня без
перенапруження; здатність раціонально використовувати робочий час,
науково-технічні засоби; творчу активність, відповідальність за справу;
ділові якості, здатність зосередитися на вирішенні найбільш важливих,
позачергових завдань; дотримання морально-етичних і правових норм у
взаємовідносинах працівників.

6. Вивчення стану організації праці як метод підготовки і введення НОП.
Аналіз особливостей змісту праці і структури витрат робочого часу
спрямовано на: (1) виявлення недоліків в організації праці; (2)
з’ясування резервів підвищення його ефективності. Відомості, отримані в
результаті досліджень змісту і структури витрат робочого часу, дозволяє
аналізувати існуючу організацію праці і на підставі цього розробляти
пропозиції щодо удосконалення її стану.

Наведені завдання НОП мають втілюватися як на локальному (кожного
окремого суду), так і на загальнодержавному рівні (шляхом розробки і
впровадження відповідних програм). На локальному рівні відповідно до
постанову спільного засідання Президії Верховного Суду України, президії
Ради суддів України і колегії Державної судової адміністрації України
від 12.03.2003 р. № 17 персональну відповідальність за належну
організацію роботи суду і своєчасний розгляд справ несуть голови судів.
На державному рівні цими питаннями мають опікуватися вищі органи
суддівського самоврядування, вищі судові органи, Державна судова
адміністрація України як орган виконавчої влади, покликаний здійснювати
організаційне забезпечення суддів. При чому як головам судів, так і
іншим посадовцям слід чітко дотримуватися принципу незалежності суддів і
невтручання у процес вирішення юридично значущих справ під приводом
організаційних питань. Слід мати на увазі, що відносно голови судів і
судді не знаходяться у відносинах адміністративного підпорядкування,
голова суду є першим серед рівних у суддівському колективі. Щодо
посадовців і працівників апарату суду, то голова суду в даному випадку
наділений усіма владно-розпорядчими повноваженнями, його накази і
розпорядження є обов’язковими для виконання.

Серед основних тенденцій наукової організації роботи суду на даному
етапі розвитку судової влади можна відзначити:

1). Модернізація судової влади. Державна судова адміністрація України з
метою поширення передового досвіду із застосування набутих знань на
практиці, формування високої правосвідомості, відповідальності та
запровадження вдосконалених організаційних форм здійснення судочинства
12.12.2003 р. затвердила перелік місцевих судів України, на базі яких
утворюються модельні суди. Згодом такі суди було утворено в усіх
регіонах України (у м. Харків – це Комінтернівський районний суд).

Основними завданнями для перетворення цих судів у модельні стали: (1)
часткова перебудова та реконструкція приміщень судів; (2) запровадження
спеціалізації суддів; (3) удосконалення організаційної структури суду з
тим, щоби звільнити голову суду й суддів від виконання невластивих для
них функцій; (4) створення належних умов для роботи суддів і службовців
апарату суду; (5) забезпечення судів комп’ютерною та іншою технікою,
проведення змін в організації діловодства.

Майже в усіх модельних судах запроваджено такі принципи: розподіл
функцій між структурними підрозділами та посадовцями за сферами
діяльності; розподіл справ за категоріями (спеціалізація) між суддями і
вивільнення їх від не процесуальної діяльності; застосування сучасних
інформаційних технологій.

Так, у структурі Івано-Франківського міського суду запроваджено два
відокремлені підрозділи: судовий відділ (судді) і апарат суду, які
розміщені в різних приміщеннях. Це дало можливість уникнути спілкування
суддів із учасниками процесу поза судовими засіданнями. Функції з
приймання громадян і розподілу судових справ перекладено на працівників
апарату. Запровадження спеціалізації суддів і нової системи планування й
розподілу справ дало можливість повідомляти особам, які звертаються із
заявами, дату і час судового засідання у справі відразу після прийняття
заяви. технологій.

Окрім цього, чинне законодавство дозволяє модельним судам запроваджувати
власні форми діловодства (п. 1.5 Інструкції з діловодства і місцевому
загальному суді від 27.06.2006 р.). Так, у Петровському районному суді
м. Донецька голова суду О.А. Фунджий на основі інструкції з діловодства
в місцевому загальному суді розробив і запровадив комп’ютерну програму
“SUDOBLIK”, призначену для реєстрації судових справ та матеріалів,
надання відповідної інформації у суді запроваджено комп’ютерну програму
“SUDOBLIK”. Програма дозволяє вести облік всіх судових справ та
матеріалів від надходження до суду до передачі в архів, здійснювати
оперативний контроль за проходженням справ, строками їх розгляду та
звернення до виконання, якісно та своєчасно виготовляти статистичні
звіти. Використання цієї програми на практиці виявилося досить
ефективним, а досвід цього суду був запозичений низкою інших місцевих
судів України.

На нашу думку, в ідеалі модельний суд повинен існувати для апробації
новел законодавства. Так, у разі існування намірів змінити певний
інститут процесуального права або законодавства про судоустрій
(наприклад, повна фіксація процесу технічними засобами), можна проводити
відповідні експерименти в модельних судах. У разі успішного
запровадження такого інституту доцільно ставити питання про подальше
запровадження його у законодавстві.

2). Комп’ютеризація судів та використання новітніх технологій у
судочинстві. Конституція України 1996 р. закріпила норму щодо повного
фіксування судових процесів за допомогою технічних засобів (підпункт 7
частини 2 статті 129). У Концепції вдосконалення судівництва для
утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських
стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10.05.2006 р.
підкреслюється, що одним із пріоритетів діяльності з організаційного
забезпечення судової влади державної судової адміністрації є здійснення
комп’ютеризації в судах, що забезпечить поступовий відхід від паперового
до електронного діловодства. Останнє передбачає утворення цілісної
електронної системи роботи з документами, починаючи з реєстрації
документів, які надходять до суду, контролю за їх проходженням на різних
етапах судового провадження, видачі копій рішень суду, контролю за
додержанням процесуальних строків тощо. У Концепції окремо наголошується
на необхідності завершити процес обладнання судів технічними засобами
фіксації процесу, а також створити єдину судову інформаційну мережу, яка
міститиме, зокрема, правову базу даних, бланки судової документації,
базу даних судової практики (державний реєстр судових рішень),
електронну бібліотеку.

Рішенням Ради суддів України № 22 від 02.04.2004 р. було затверджено
Програму інформатизації судів загальної юрисдикції, інших органів та
установ судової системи на 2004-2006 рр. Серед основних заходів Програми
у сфері створення і розвитку інформаційної інфраструктури та
інформаційних ресурсів судів загальної юрисдикції, інших органів та
установ судової системи передбачено: (1) забезпечення суддів та
працівників апарату судів комп’ютерною технікою в кількості, визначеній
єдиними нормативами фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції;
(2) створення нових та модернізація існуючих локальних комп’ютерних
мереж судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової
системи; (3) забезпечення підключення до мережі Інтернет в режимі
електронної пошти зазначених установ; (4) розробка плану підключення
виділених каналів зв’язку для судів загальної юрисдикції, інших органів
та установ судової системи і забезпечити його реалізацію; (5) розробка,
впровадження та забезпечення супроводження програмного забезпечення
”Діловодство суду” та комп’ютерних програм формування звітності
(кадрової, фінансової, статистичної тощо) в судах загальної юрисдикції;
(6) розробка плану оптимізації діючої мережі магістралей передачі даних
судів загальної юрисдикції; (7) забезпечення процесу переведення судів
загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи на
використання ліцензійного програмного забезпечення; (8) утворення мережі
регіональних центрів технічної підтримки. Окремо у Програмі заплановано
комплекс заходів із фіксації судового процесу технічними засобами, а
саме упровадження для цього відповідного програмно-апаратного
обладнання, розробка нормативно-методичних матеріалів щодо порядку
застосування систем технічного фіксування судового процесу, навчання
відповідальних працівників апарату суду щодо порядку застосування цих
систем.

Слід зазначити, що на сьогодні стан забезпечення судів оргтехнікою є
більш-менш задовільним. Нині вже не залишилося судів, в яких немає
комп’ютерної техніки; усі суди забезпечено електронною поштою та
обладнано комп’ютерними системами законодавства та баз даних
(“Ліга-закон”, “Аверс”, “Законодавство України”, “Стат-карта”, “ZVIT” та
ін). З метою розробки і упровадження спеціального програмного
забезпечення у судах при Державній судовій адміністрації України
створено державне підприємство “Судовий інформаційний центр”.
Підприємством розроблено електронне забезпечення розгляду цивільних
справ, яке поширюється у судах загальної юрисдикції.

У Верховному Суді України в якості експерименту розроблено і
упроваджується “Система забезпечення умов для ефективного використання
робочого часу суддями Верховного Суду України”, яка спрямована на
максимальну автоматизацію і полегшення роботи судді. Ця система є
багатофункціональною і дає змогу судді з’єднуватися зі свого робочого
місця в режимі аудіо- та відео-зв’язку з будь-яким робочим місцем у
Верховному Суді України, з помічниками, іншими працівниками, швидко
знаходити необхідні для вирішення справи нормативні акти, здійснювати
первинну обробку документів, одержувати фотокопії документів,
реєструвати їх, утворювати звукові документи з подальшим перетворенням
їх у форму електронного текстового документу, здійснювати інші операції.

Процес комп’ютеризації судів дасть можливість забезпечити поступовий
перехід від паперового до електронного діловодства. Потрібно створити
єдину судову інформаційну мережу. Позаяк укомплектування необхідною
літературою бібліотек усіх судів вимагає багато часу і затрат, доцільно
створити єдину електронну бібліотеку з доступом до її ресурсів із
кожного суду, а в перспективі – з кожного обладнаного комп’ютером
робочого місця в суді. Єдина судова інформаційна мережа має містити,
зокрема, правову базу даних, бланки судової документації, базу даних
судової практики (державний електронний архів судових рішень). Згодом у
судах повинні бути створені також електронні архіви судових справ, де
зберігалися би документація у справі, результати фіксації судового
процесу технічними засобами. У подальшому ці архіви могли би бути
об’єднані в єдину мережу із наданням доступу учасникам процесу до
матеріалів їхніх справ через Інтернет.

У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого
суду в Україні відповідно до європейських стандартів від 10.05.2006 р.
пропонується налагодити відеоконференцзв’язок між судами та установами
системи виконання покарань (замість доставляння до суду засуджених) з
метою економії бюджетних коштів. Інвестиції в цю сферу з часом
виправдають себе, адже витрати на конвоювання здійснюються регулярно і
досягають великих розмірів. Почати можна було б із суду касаційної
інстанції, який звичайно найбільш віддалений від кримінально-виконавчих
установ. До того ж у суді касаційної інстанції не досліджуються докази,
тому фізична присутність засудженого в залі судового засідання не є
необхідною. Як приклад практичного застосування відеоконференцзв’язку в
судочинстві можна навести досвід Росії. Перший розгляд справи з
використанням відеоконференцзв’язку відбувся в листопаді 1999 р. в
Челябінському обласному суді. З 2001 р. він застосовується і Верховним
Судом Російської Федерації.

3). Забезпечення відкритості та прозорості судової влади. Прозорість
судової системи, тобто відкритість до доступність судових рішень для
громадськості, є однією з характерних ознак і цінностей демократичного
суспільства. В аспекті відкритості судового процесу надзвичайно важливим
завданням є створення інформаційно-пошукових систем щодо матеріалів
судової практики. Це питання неодноразово висвітлювалося в документах
Ради Європи, адже є однією з найважливіших умов справедливого
застосування закону. Враховуючи, що комп’ютерні та телекомунікаційні
системи все частіше використовуються для правових досліджень і що все
ширше коло громадян вдома та на роботі має доступ до інформаційних
мереж, слід подбати, щоб автоматизовані системи накопичення та пошуку
матеріалів судової практики характеризувалися повнотою, об’єктивністю та
репрезентативністю. В додатку І до рекомендації Комітету Міністрів Ради
Європи Про відбір, обробку, надання і архівацію судових рішень і
правових інформаційно-пошукових системах № R (95) 11 від 11.09.1995 р.
сформульовані основні завдання при розробці та функціонуванні
автоматизованих систем судової практики: (1) полегшити роботу юристів
шляхом швидкого їх забезпечення повною та сучасною інформацією; (2)
надати інформацію всім особам, які мають пряме чи опосередковане
відношення до судової практик; (3) якомога швидше розповсюджувати
інформацію про нові судові рішення, особливо в нових галузях права; (4)
сприяти єдності судової практики без привнесення в неї елементів
відсталості та зашкарублості; (5) надати можливість законодавцям
аналізувати практику застосування законів; (6) полегшити наукові
дослідження в галузі судової практики; (7) у певних випадках надати
інформацію для статистичного аналізу.

Ці завдання частково втілені у чинному законодавстві. З 1 червня 2006 р.
було введено в дію Закон України “Про доступ до судових рішень”, згідно
з яким створюється Єдиний державний реєстр судових рішень, до котрого
мають вноситися усі судові рішення окрім тих, доступ до яких обмежено
законом. Світовий досвід свідчить, що публікація рішень судів різних
рівнів є усталеною практикою у розвинених країнах (Франція, США, ФРН та
ін.). Однак у ряді країн акти суду публікуються вибірково або лише
рішення вищих судових інстанцій (Іспанія, Швейцарія). Український
законодавець сприйняв широкий підхід до цього питання, утім, цікаво, як
це сприйняли судді.

У червні 2006 р. відбулося офіційне відкриття Єдиного держаного реєстру
судових рішень, метою якого є досягнення відкритості діяльності судів та
прозорості судового процесу, сприяння однаковому застосуванню
законодавства, підвищенню об’єктивності, неупередженості, незалежності
та ефективності судочинства, а також ініціювання публічного обговорення
резонансних справ. Забезпечення ведення Єдиного держаного реєстру
судових рішень доручено Держаній судовій адміністрації України.

Порядок ведення Єдиного держаного реєстру судових рішень врегульовано
відповідною постановою Кабінету міністрів України № 740 від 25.05.2006
р. Згідно з вимогами Закону України “Про доступ до судових рішень”, не
пізніше 01.06. 2006 р. забезпечується постійне внесення до реєстру
електронних копій судових рішень Верховного Суду України, вищих
спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих адміністративних судів,
апеляційних та місцевих господарських судів, апеляційних загальних судів
(загалом 125 судів), а внесення судових рішень місцевих судів – не
пізніше 01.01.2007 р.

Загальний доступ до судових рішень через Інтернет та офіційний
веб-портал судової влади в Україні має кожна фізична або юридична особа
– без обмежень. Доступ цей цілодобовий та безоплатний. Окрім того,
інформація, внесена до Єдиного держаного реєстру судових рішень, має
захист від знищення, викрадення та внесення несанкціонованих змін.
Вилучення відомостей з нього також не допускається.

4). Забезпечення судів належними приміщеннями. Надання судам службових
приміщень, придатних для здійснення судочинства, є нагальною проблемою
судово-правової реформи. До цього питання неодноразово зверталися на
державному рівні. Варто відзначити розпорядження Президента України від
27.07.1996 р. № 208-96-п “Про забезпечення судів приміщеннями”; Програму
забезпечення судів належними приміщеннями на 2002-2006 рр., затверджену
постановою Кабінету Міністрів України № 692 від 21.06.2001 р.; Концепцію
Державної програми забезпечення судів належними приміщеннями на
2006-2010 роки, ухвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України №
459-р від 16.11.2005 р.

Вимоги, які пред’являються до приміщень районних (міських) судів,
вироблено Державною судовою адміністрацією України, погоджено із головою
Ради суддів України і затверджено наказом голови ДСА від 15.05.2003 р.
Так, забороняється розміщення судів у житлових приміщеннях;
встановлюються нормативи щодо кількості й розмірів залів судових
засідань при кількості суддів, технічні характеристики приміщень,
обов’язкової наявності при них нарадчих кімнат; рекомендується відводити
одну-дві кімнати для прокурорів і адвокатів; робочі кабінети суддів
мають містити кабінет голови суду з приймальнею, кабінети суддів (один
кабінет для одного судді) і кімнати секретарів судових засідань, суміжні
кабінетам судів.

Результати поведеного Державною судовою адміністрацією України
моніторингу приміщень 766 судів загальної юрисдикції свідчить, що на 1
січня 2005 р. лише 49 (6%) судів розташовані у приміщеннях, які повністю
відповідають встановленим вимогам. Решта приміщень судів потребують
реконструкції чи реконструкції з добудовою або ж нового будівництва.
Непоодинокі випадки, коли новоутворені (у зв’язку з проведенням
судово-правової реформи) суди взагалі не мають службових приміщень, що
унеможливлює вжиття подальших заходів, пов’язаних із реформуванням. На
вирішення цих проблем спрямовуються зусилля Державною судовою
адміністрацією України. Так, станом на 1 січня 2005 р. 79 % приміщень
судів знаходяться у задовільному стані (порівняно із 41 % станом на 1
січня 2003 р.), 20 % – у незадовільному (53% у 2003 р.) і лише 1 % – в
аварійному стані (6% у 2003 р.). Таким чином, намітилася позитивна
тенденція в цій галузі, яку необхідно продовжувати.

§ 2. Предмет та система курсу “Організація роботи судів в Україні”.

Будь-яка наукова і учбова дисципліна виникає як відповідь на практичні
вимоги життя. Курс “Організація роботи судів в Україні” містить
матеріал, вивчення якого сприятиме належній організації роботи на кожній
посаді в судах. Предметом цієї учбової дисципліни є напрацювання
рекомендацій щодо належної організації кожної трудової операції у судах
та апаратах судів з тим, щоб їх діяльність здійснювалася найбільш
раціонально, а в результаті юрисдикційна діяльність суду здійснювалася
оперативно і якісно. Метою такої організації праці є усунення порушень
розумних строків судового розгляду з технічних причин, як-то несвоєчасне
виготовлення протоколів судових засідань або рішень суду, ненадання
копій процесуальних документів сторонам та іншим зацікавленим особам у
справі, несвоєчасний виклик осіб, які мають з’явитися на слухання
справи, тощо.

Система будь-якої навчальної дисципліни становить перелік тем, які
вивчаються в ній. До системи навчальної дисципліна “Організація роботи
судів в Україні” входить сім підрозділів. Перший підрозділ характеризує
поняття і загальна характеристика організації роботи суду; предмет та
система курсу; система нормативних актів та індивідуальних актів, що
регламентують організацію роботи суду; система органів, які забезпечують
діяльність судів загальної юрисдикції. Другий підрозділ визначає
функціональний розподіл обов’язків між працівниками місцевого суду, а
саме: структуру та штатну чисельність апарату місцевого суду; порядок
призначення та звільнення з посади голови та заступників місцевого суду,
їх функціональні обов’язки; статус працівників апарату місцевого суду і
розподіл основних обов’язків між ними. У третьому підрозділі
розкриваються питання організації прийому громадян у суді, а також
прийому і реєстрації кореспонденції. У четвертому підрозділі
характеризується порядок організації підготовки і розгляду кримінальних,
цивільних і адміністративних справ у суді, у п’ятому – організація
звернення до виконання цих рішень. У шостому підрозділі досліджуються
питання ведення статистичної звітності в суді, функціональні обов’язки
голови, суддів, працівників суду в цій галузі; обліку законодавства і
судової практики в суді, комп’ютеризації роботи суду. У сьомому
підрозділі аналізується проблеми кадрового забезпечення судової влади, а
саме: порядок призначення та звільнення суддів; основні юридичні та
етичні вимоги щодо поведінки судді, дисциплінарна відповідальність та
заохочення суддів; добір та розстановка кадрів апарату суду,
дисциплінарна відповідальність та заохочення працівників апарату суду;
підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату судів; організація
роботи з молодими фахівцями.

Курс “Організація роботи судів в Україні” вивчається поряд з іншими
науковими і учбовими юридичними дисциплінами, а саме: теорією держави і
права; конституційним правом; адміністративним правом; організацією
судових та правоохоронних органів; організацією судової влади;
процесуальними галузями права; правовою та судовою статистикою.

Теорія держави і права досліджує найбільш загальні засади діяльності
апарату держави, невід’ємною частиною якого є суд, а також принципи, на
яких базується застосування норм права у ситуації правового конфлікту,
що складає безпосередній предмет юрисдикційної діяльності судових
органів.

У конституційному праві суд розглядається як важливий орган захисту прав
людини, гарант її особистої свободи, а також утвердження принципу
верховенства права в усіх сферах суспільного життя. Визначаються
основоположні засади побудови і функціонування судової влади, засади її
взаємодії з іншими органами державної влади.

Чимало точок зіткнення має дисципліна, що вивчається, і з
адміністративним правом, одним із завдань якого є вивчення
закономірностей правового регулювання і функціонування всіх органів
виконавчої влади, а також процедури застосування адміністративної
відповідальності за відповідні проступки. Органи виконавчої влади,
зокрема, Міністерство юстиції України, Державна судова адміністрація
України мають ряд повноважень у сфері організаційного забезпечення та
формування складу органів судової влади. Крім того, у структурі
Міністерства юстиції діють Державний департамент з питань виконання
покарань і Державна виконавча служба, на яку покладено обов’язок
виконання судових актів у кримінальних, цивільних, господарських,
адміністративних справах, а також рішень третейських судів, виконавчі
написи нотаріусів та інших органів, передбачених Законом України “Про
виконавче провадження”. Саме в цьому аспекті названі органи виконавчої
влади висвітлюються в курсі “Організація роботи судів в Україні”.

Навчальною дисципліною “Організація судових та правоохоронних органів”
вивчаються основи організації, система, завдання і повноваження
правоохоронних органів і суду як органу судової влади. Останньому
приділено увагу також в окремому курсі “Організація судової влади”, в
якому аналізуються не тільки юрисдикційні повноваження суду із вирішення
правових конфліктів, а й система органів, які складають судову владу в
її широкому розумінні (кваліфікаційні комісії суддів; органи
суддівського самоврядування; Вища рада юстиції тощо), засади та порядок
їх формування, побудови та діяльності.

Дисципліна, що вивчається, має тісний зв’язок із процесуальними галузями
права, а саме: цивільним, господарським, адміністративним процесами, які
регламентують процедуру розгляду відповідних справ судами. Кримінальний
процес регламентує діяльність усіх органів, уповноважених вести
провадження по кримінальній справі як на досудових стадіях, так
процедуру судового розгляду справи. Практика свідчить, що належна
організація апарату суду і робочих місця суддів безпосередньо впливає на
підвищення ефективності й оперативності розгляду судових справ.

Курс “Організація роботи судів в Україні” має тісний зв’язок із такими
дисциплінами, як правова статистика і судова статистика. Правова
статистика вивчає кількісну сторону тих явищ і процесів, які належать до
сфери діяльності правоохоронних органів і пов’язані із застосуванням
норм права та реалізацією правової відповідальності у нерозривному
зв’язку з їх якісною стороною в конкретних умовах простору і часу.
Судова статистика охоплює своїм предметом якісні показники роботи
судових органів із розгляду справ, віднесених до їх компетенції.
Організація статистичної звітності у суді вивчається у цьому курсі.

Курс “Організація роботи судів в Україні” взаємодіє також з іншими
галузями права та юридичними дисциплінами відповідно до завдань правової
науки. При визначенні співвідношення відповідних дисциплін слід чітко
відрізняти правові способи регламентації діяльності суду, його апарату
та посадовців і технікою особистої роботи кожного державного службовця,
а також способами раціонального розподілу обов’язків у трудових
колективах, прийомами і методами ефективної і якісної управлінської
праці.

§ 3. Система нормативних та індивідуальних актів, що регламентують
організацію роботи суду.

Незалежність судової влади, забезпечення її реального здійснення
вимагає прийняття конкретних правил і норм, які визначають засади
належної організації суду, створення умов для оперативного і якісного
вирішення суддями справ, які належать до їх компетенції. Особливість
правових відносин у сфері судового управління полягає у тому, що у них
беруть участь як органи судової влади, так і органи виконавчої і
законодавчої влади. На їх врегулювання спрямована низка
нормативно-правових та індивідуальних підзаконних актів різної юридичної
сили, які виходять від різних суб’єктів. Спробуємо охарактеризувати ці
акти.

Конституція України 1996 р. визначає вихідні засади діяльності судової
влади. Встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі
правовідносини, що виникають у державі (ст. 124), а права і свободи
людини і громадянина захищаються судом (ст. 55). Організація судової
влади базується на принципах участі народу у здійсненні правосуддя,
територіальності, спеціалізації й централізації у побудові судової
системи, незалежності і недоторканності суддів (ст. 124, 125, 126) та
ряді інших. Держава зобов’язується здійснювати належне фінансування
судової влади і гарантує усебічну охорону незалежності суддів. Виходячи
із логіки конституційних положень втручання органів законодавчої і
виконавчої влади у процес розгляду судами юридично значущих справ
забороняється, а їх участь в організаційно-управлінських відносинах,
спрямованих на організаційне забезпечення судової влади, має бути
обмежена поставленим завданням і не може посягати на незалежність
суддів.

Положення Конституції України набувають офіційного тлумачення у рішеннях
і висновках Конституційного Суду України, які є обов’язковими для
виконання усіма суб’єктами права на території України. Можна відзначити
ключові позиції органу конституційної юрисдикції, які стосуються
організації діяльності суду.

Недостатнє фінансування судів було й залишається однією з ключових
проблем судової влади. Видатки, які закладаються щороку в Державний
бюджет України, значно менші від необхідних для забезпечення реальних
потреб судів. Крім того, тривалий час (до 2003 р.) Державний бюджет щодо
фінансування судової влади не виконувався в запланованих обсягах, а
Президент і Кабінет Міністрів скорочували видатки на фінансування судів.

У 1999 р. Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду з поданням,
щоби покласти край практиці скорочення видатків на суди. Конституційний
Суд дійшов висновку, що особливий порядок фінансування судів є однією з
конституційних гарантій незалежності суддів. Важливим механізмом
забезпечення такої гарантії є встановлений ч. 1 ст. 130 Конституції
України обов’язок держави забезпечувати фінансування та належні умови
для функціонування судів і діяльності суддів у спосіб окремого
визначення в Державному бюджеті України видатків на утримання судів.
Централізований порядок фінансування потреб судів із Державного бюджету
України в обсягах, які мають забезпечувати належні економічні умови для
повного й незалежного здійснення правосуддя, має обмежити будь-який
вплив на суд і спрямований на гарантування судової діяльності на основі
принципів і приписів Конституції України. Тож видатки Державного бюджету
України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією
України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої
влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного
здійснення правосуддя згідно із законом.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним
поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин
першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті
13 Закону України “Про статус суддів” від 01.12.2004 р. № 19-рп/2004
було розтлумачено положення частини першої статті 126 Конституції
України “незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією
і законами України”. Зокрема, відзначено, що незалежність суддів є
невід’ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом
організації та функціонування судів, а також професійної діяльності
суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону.
Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх
обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною
будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів;
особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної
відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та
їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для
функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального
захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок,
брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький
мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності;
притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до
суддів і суду; суддівським самоврядуванням.

Конституційний Суд України також дійшов висновку, що недоторканність
суддів – один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим
привілеєм, а має публічно-правове призначення  – забезпечити здійснення
правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно
до положення частини першої статті 126 Конституції України зміст
недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов’язків не
обмежується визначеною у частині третій цієї статті гарантією, згідно з
якою суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи
заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Додаткові
гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених
Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Такі
гарантії визначені, зокрема, статтею 13 Закону України “Про статус
суддів”. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і
недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін
до чинних законів.

Важливою позицією є також тлумачення положення частини другої статті 126
Конституції України “вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється”,
яке треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв’язку із
здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких
дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та
організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових
осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями
професійних обов’язків або схилити їх до винесення неправосудного
рішення тощо.

Міжнародно-правові акти. Європейська конвенція про захист прав і
основоположних свобод (1950 р.) (далі – Конвенція) закріплює право на
справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку
незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить
спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить
обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального
обвинувачення (ст. 6). Положення Конвенції находять роз’яснення і
тлумачення у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі – Суд).
Так, у справі “Добертен проти Франції” від 25.02.1993 р. Суд відзначив,
що “держави мають організовувати свою судову систему в такий спосіб, щоб
їхні суди були спроможні задовольнити кожну вимогу статті 6 Конвенції”.

Норми Конвенції і рішення Суду є обов’язковими для виконання на
території України. Це випливає із норм Конституції України про те, що
міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України, є частиною національного законодавства (ст. 9). Законом
України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського
суду з прав людини” від 23.02.2006 р. встановлено, що суди застосовують
при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (ст. 17).

Низка положень з питань належної організації судової влади містяться у
актах Комітету Міністрів Ради Європи. Рекомендація R № (86) 12 від
16.09.1986 р. “Про заходи щодо недопущення і скорочення надмірного
робочого навантаження на суддів” закликає держави надавати судовим
органам необхідні кошти для ефективного розгляду зростаючої кількості
справ, що розглядаються судами, а також поступово зменшувати коло
завдань, які не стосуються судочинства, вилучаючи їх із судової
юрисдикції до компетенції інших органів. Рекомендація № R (95) 12
від 11.09.1995 р. “Про спрощення управління системою кримінального
правосуддя” пропонує уживати заходи, спрямовані на визначення критеріїв
навантаження на суддів, враховуючи демографічні, соціальні, економічні
та інші умови. Підкреслюється важливість ефективного використання
наявних матеріальних ресурсів, у тому числі приміщень, в яких
розташовані суди, а також упровадження новітніх інформаційних технологій
в роботі суду.

Рекомендація № (94) 12 від 13.10.1994 р. “Про незалежність, дієвість та
роль суддів” встановлює стандарти щодо відповідні умови праці суддів.
Для цього пропонується: (1) a. укомплектувати штати достатньою
кількістю суддів та забезпечити їм перед їхнім призначенням та
протягом їхньої кар’єри необхідну професійну підготовку, прикладом
якої може бути стажування у судах та, за можливості, в інших
органах та інстанціях влади. Судді не повинні оплачувати таку
професійну підготовку; ця підготовка має бути спрямована на вивчення
нового законодавства та судової практики. У разі необхідності
така підготовка повинна включати навчальні візити до органів влади та
судів в європейських та інших зарубіжних країнах; (2) забезпечити те,
щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та
відповідальності, яку вони беруть на себе; (3) запровадити чітко
означену структуру з тим, щоб комплектувати штати кваліфікованими
суддями та закріплювати їх; (4) надати в розпорядження суддів
допоміжний персонал та відповідне обладнання, зокрема, засоби для
діловодства та зв’язку, з тим, щоб вони могли діяти ефективно та
без невиправданих затримок; (5) ужити відповідних заходів з тим, щоб
доручити виконувати несудові завдання іншим особам; (6) для гарантії
безпеки суддів мають бути вжиті всі належні заходи, зокрема, в
приміщенні суду має бути присутня охорона, або правоохоронні органи
мають охороняти суддів, яким можуть серйозно погрожувати або вже
погрожують.

Важливим документом, який встановлює стандарти щодо організації
діяльності суду є Основні принципи незалежності судових органів,
схвалені резолюціями № 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від
29.11 та 13.12.1985 р. У цьому документі наголошується на обов’язку
держави надати судовим органам відповідні засоби, які б давали змогу їм
належним чином виконувати свої обов’язки (ст. 7). Серед механізмів,
спрямованих на охорону суддівських інтересів і збереження суддівської
незалежності, визнаються органи суддівського самоврядування (п. 9). Вони
мають гарантувати захист суддівського корпусу від зовнішнього впливу на
відправлення правосуддя шляхом створення необхідного організаційного
забезпечення суду як установи і належного забезпечення суддів як носіїв
судової влади.

Положення наведених документів не мають загально-імперативної сили, є
нормами так званого “м’якого” міжнародного права, але містять
напрацьовані міжнародним співтовариством стандарти організації суду,
засновані на узагальненні найкращого світового досвіду. Відтак
урахування рекомендацій Ради Європи і Генеральної Асамблеї ООН свідчить
про визнання європейських цінностей на національному рівні.

Закони України. Закон “Про судоустрій України” від 07.02.2002 р. є
основним нормативно-правовим актом, який регулює організацію судової
системи України, визначає її основні засади, завдання і повноваження
судів, статус професійних суддів, народних засідателів і присяжних,
діяльність кваліфікаційних комісій суддів та органів суддівського
самоврядування, а також питання організаційного забезпечення діяльності
судів. Законом встановлено засади і порядок фінансування органів
судової влади, матеріально-технічного забезпечення судів, визначення
заробітної плати, побутового забезпечення та соціального захисту суддів
і працівників суду. Окремо визначено статус Державної судово
адміністрації як центрального органу виконавчої влади, що здійснює
організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції, її структуру,
завдання та повноваження.

Ряд важливих положень з організації судової влади міститься у
процесуальних кодексах України, Законах України “Про Конституційний Суд
України” від 16.10.1996 р.; “Про Вищу Раду юстиції” від 15.01.1998 р.;
“Про статус суддів” від 15.12.1992 р.; “Про порядок обрання на посаду та
звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України” від
18.03.2004 р.; “Про державний захист працівників суду і правоохоронних
органів” від 23.12.1993 р. та ін.

Укази Президента України. Президент України відповідно до Конституції
України уповноважений призначати на посади та звільняти з посад третину
складу Конституційного Суду України; утворювати суди у визначеному
законом порядку (ст. 106); здійснює перше призначення на посаду
професійного судді троком на п’ять років (ст. 128). В межах покладених
на нього повноважень Президент України видає укази про призначення на
посаду суддів Конституційного Суду України; про призначення суддів
загальної юрисдикції на посаду вперше; про утворення (ліквідацію),
кількісний склад судів. Наведені акти Президента України за своєю
правової природою є підзаконними індивідуально-правовими актами,
спрямованими на врегулювання конкретних правовідносин.

Указами президента України також затверджено положення про Державну
судову адміністрацію України (від 03.03.2003 р.) і Міністерство юстиції
України (від 30.12.1997 р.), у яких визначено завдання, повноваження і
структуру цих органів. Ці акти нормативного характеру були видані
президентом України у межах повноважень, якими він був наділений до
вступу в силу змін до Основного Закону (01.01.2006 р.), внесених під час
політичної реформи.

Указом Президента України від 30.06.2004 р. № 697/2004 було схвалене
Положення про порядок розгляду питань та підготовки матеріалів щодо
призначення на посаду професійного судді вперше, яким визначені
процедурні питання опрацювання відповідних матеріалів Секретаріатом
голови держави. Указом Президента України від 11.05.1999 р. № 493/99
визначено Порядок складення присяги суддею, вперше призначеним на
посаду. Президентом України також затверджено Положення про порядок
розгляду питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в
судах загальної юрисдикції (крім адміністративних посад у Верховному
Суді України) та звільнення з цих посад (указ від 10.12.2003 р. №
1425/2003).

Окремо слід виділити Указ Президента України від 11.10.2002 р. №
918/2002, яким при Державній судовій адміністрації України утворено
Академію суддів України. Завданням цієї установи має стати
централізована підготовка висококваліфікованих професійних суддів, а
також їх подальше підвищення кваліфікації.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України відповідно до
покладених на нього Конституцією України повноважень розробляє і
забезпечує виконання Державного бюджету України (ст. 116). Суд як
бюджетна установа повністю утримується за рахунок Державного бюджету
України. Закон України “Про джерела фінансування органів держаної влади”
від 30.06.1999 р. передбачає, що вони здійснюють свою діяльність за
рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України
про Державний бюджет України на відповідний рік. Тому від успішного
виконання Кабінетом Міністрів України бюджету залежить повне і своєчасне
фінансування органів судової влади.

У рамках наданих Конституцією України повноважень Кабінет Міністрів
видає постанови і розпорядження (ст. 117), які можуть стосуватися
забезпечення діяльності суду. Так, постановою КМУ від 16.06.2003 р. №
907 було затверджено Державну програму організаційного забезпечення
діяльності судів на 2003-2005 роки від 16.06.2003 р. Програма спрямована
на створення належних організаційних, фінансових і матеріально-технічних
умов для функціонування судів і суддів, органів суддівського
самоврядування, розвитку системи кадрового забезпечення судової системи,
формування висококваліфікованого суддівського корпусу, інформаційного,
нормативно-правового та наукового забезпечення діяльності судової влади
з урахуванням перспектив впровадження положень міжнародного
законодавства і передбачає низку заходів для досягнення цих завдань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 р. № 1506
встановлено порядок виплати винагороди та відшкодування витрат на проїзд
і наймання житла, виплати добових народним засідателям і присяжним за
час виконання ними обов’язків у суді. Для врегулювання питань оплати
праці суддів Кабінет Міністрів України 03.09.2005 р. прийняв постанову №
865 “Про оплату праці суддів”. Цей документ передбачає значне
підвищення розміру заробітної плати суддів України.

Акти Державної судової адміністрації України. У межах визначеної
Законом “Про судоустрій України” та Положенням про Державну судову
адміністрацію України від 03.03.2003 р. компетенції Державна судова
адміністрація та її територіальні відділення видають інструкції та
рекомендації, а Голова – накази. Цими актами визначаються численні
важливі аспекти організації діяльності суду.

Так, наказом голови Державної судової адміністрації від 12.12.2003 р. №
683 було затверджено перелік модельних судів, призначенням яких є
упровадження і поширення передового досвіду організації суду.
Відповідні суди було створено на базі місцевих загальних судів у кожному
регіоні України. Так, у м. Харків статус модельного було присвоєно
Комінтерновсьому районному суду, у м. Київ – Шевченківському,
Дніпровському районним судам і Військовому суду Київського гарнізону.

Наказами голови Державної судової адміністрації від 06.01.2006 р. № 1
було затверджено Інструкцію з діловодства в апеляційному загальному
суді; від 24.07.2006 р. № 68 – Інструкцію з діловодства в місцевому
загальному суді; від 10.12.2002р. № 75 – Інструкцію з діловодства в
господарських судах України. Цими документами регламентується загальні
правила ведення судового діловодства у відповідних судах, порядок роботи
з документами з моменту їх надходження чи створення у суді до
відправлення або передавання в архів, звернення до виконання судових
рішень, визначаються відповідальні посадові особи апарату суду.

Наказом голови Державної судової адміністрації від 21.08.2006 р. № 80
затверджено положення про порядок кваліфікаційної атестації суддів, яке
визначає єдиний порядок підготовки та розгляду на засіданнях
кваліфікаційної комісії суддів питань кваліфікаційної атестації
професійного судді.

Засади, повноваження, порядок діяльності служби судових розпорядників
визначено у Тимчасовому положенні про службу судових розпорядників та
організацію її діяльності, затвердженому наказом голови Державної
судової адміністрації України від 26.09.2003 р. № 51/04 основними
завданнями відповідної служби є перевірка та підготовка залу судового
засідання до роботи в ньому суду; забезпечення виконання учасниками
судового процесу та іншими особами, присутніми в залі судового
засідання, розпоряджень головуючого та в разі необхідності здійснення
заходів щодо підтримання громадського порядку в залі судового засідання
та у приміщенні суду.

Можна також відзначити акти Державної судової адміністрації України,
спрямовані на фінансове та ресурсне забезпечення судів. Це, зокрема,
накази голови Державної судової адміністрації від 25.06.2003 р. № 250
“Про заходи щодо організації поставки та введення в експлуатацію
комп’ютерної техніки в судах загальної юрисдикції”; від 21.05.2003 р. №
186 “Про створення Єдиної комп’ютерної мережі судів України та
запровадження централізованого спостереження за потребами місцевих та
апеляційних судів загальної юрисдикції”.

В цілому акти Державної судової адміністрації України багаторазової дії
можуть видаватися з питань організаційного забезпечення діяльності судів
загальної юрисдикції, створення системи кадрового підбору судової гілки
влади, формування висококваліфікованого суддівського корпусу,
організації проходження навчальної практики в судових установах, програм
підготовки юридичних кадрів, нормативів фінансового забезпечення судів,
налагодження планово-фінансової роботи і бухгалтерського обліку в судах
та установах судової системи, медичного і санітарно-курортного
забезпечення суддів та працівників апаратів судів, надання їм житла,
діяльності служби судових розпорядників, інформаційного і технічного
оснащення судів тощо. За своєю правовою природою акти Державної судової
адміністрації України є підзаконними актами як нормативного, так і
індивідуального характеру.

Акти органів судової влади:

А) накази і розпорядження голів судів (місцевих, апеляційних, вищих
спеціалізованих, Верховного) (ст.ст. 24, 28, 41, 50 Закону “Про
судоустрій України”), з питань, що належать до його повноважень, і не
пов’язані з відправленням правосуддя. Це можуть бути накази про прийом
на роботу працівників апарату суду, присвоєння працівнику апарату суду –
державному службовцю – відповідного рангу, застосування заохочення або
стягнення щодо працівника апарату суду, а також звільнення його з
роботи; про доведення до відома суддів і працівників апарату суду укази
Президента України про призначення суддів на посади вперше строком на 5
років, постанов Верховної Ради України про обрання суддів безстроково, а
також акти відповідних органів про припинення повноважень судді.
Головами судів можуть затверджуватися Положення про апарат (секретаріат)
суду чи його структурні підрозділи і служби, Правила внутрішнього
трудового розпорядку суду, посадові інструкції працівників апарату суду
тощо. За своєю правовою природою накази голови суду слід розглядати як
прояви адміністративної діяльності керівників цих судових органів, що
звернені до підлеглих та їх працівників (головним чином до службовців
апарату чи секретаріату суду), які містять у собі обов’язкові для
виконання приписи щодо їх поведінки у тих чи інших визначених
управлінсько-організаційних ситуаціях. Вони можуть мати як нормативний,
так і ненормативний (індивідуальний) характер.

Б) акти органів суддівського самоврядування (зборів, конференцій,
з’їздів суддів) є обов’язковими для всіх судів відповідних судів (ст.
ст. 105, 108, 112 Закону “Про судоустрій України”). Ці органи
уповноважені приймати рішення з питань внутрішньої діяльності судів чи
певного судового органу більшістю голосів присутніх. Виконання рішень
зборів суду покладається на голів судів або на президії у тих судах, де
вони створені відповідно до Закону “Про судоустрій України”. Виконання
рішень конференцій, з’їздів суддів також може бути покладено на голів
судів або на спеціально утворені тимчасові або постійно діючі комісії,
до складу яких входять професійні судді. Акти Державної судової
адміністрації України, які мають вирішальне значення для організації
роботи суду, погоджує постійно діючий вищий орган суддівського
самоврядування – Рада суддів України.

Рішенням Ради суддів України від 02.04.2004 р. № 22 було затверджено
розроблену Державною судовою адміністрацією України програми
Інформатизації судів загальної юрисдикції, інших органів та установ
судової системи на 2004-2006 роки. Завдяки цьому документу впроваджено
ряд комп’ютерних програм, що дозволило значно підвищити рівень
інформаційного забезпечення судів.

Разом із Державною судовою адміністрацією Рада суддів України у 2003 р.
розробили ряд нормативно-правових документів, що стосуються фінансування
і матеріально-технічного стану судів. Це Перелік вимог щодо стану
приміщень місцевих судів, Регламент бюджетного процесу Державної судової
адміністрації України, Єдині нормативи фінансового забезпечення судів
загальної юрисдикції у розрізі місцевих й апеляційних судів (загальних і
господарських). Відповідно до цих нормативів протягом 2003-2005 рр. у
суди було передано понад 2,5 тис. персональних комп’ютерів та 2,5 тис.
систем фіксування судового засідання на їх базі.

З метою удосконалення організації роботи судів відповідно до ст. 126
Закону «Про судоустрій України» Рада суддів визначила нормативи
навантаження на суддів місцевих та апеляційних судів (рішення Ради
суддів від 13.05.2005 р. № 30).

Починаючи з 2003 р. Рада суддів України погодила і затвердила низку
єдиних для всієї системи нормативно-правових документів кадрового
характеру. Це, зокрема, типовий штатний розпис апарату місцевих судів,
типові посадові інструкції для працівників апарату судів (керівника
апарату, головного бухгалтера, помічників голови та заступника голови
суду, помічника судді, секретаря судового засідання, старшого судового
розпорядника, судового розпорядника, консультантів, старшого секретаря
суду, секретаря суду, діловода, оператора комп’ютерного набору,
друкарки, експедитора, завідувача архіву, архіваріуса, бібліотекаря,
завідувача господарства місцевого загального суду), Типовий регламент
роботи кваліфікаційних комісій, Типовий договір про проходження практики
студентами вищих навчальних закладів у судах та органах державної
судової адміністрації, Положення про порядок призначення та виплати
щомісячного грошового утримання працюючим суддям та довічного грошового
утримання суддям у відставці тощо.

Дискусійною є природа наведених актів органів суддівського
самоврядування та голів судів. З одного боку, вони містять елементи
адміністративно-управлінських рішень. Як справедливо відзначає А.А.
Стрижак, ці акти є односторонніми юридично-владними волевиявленнями
суб’єктів державного управління в галузі правосуддя, що приймаються в
рамках законі і призводять до встановлення, зміни чи припинення
конкретних правових відносин щодо організації та забезпечення
функціонування судової влади. З іншого боку, ці акти не мають
процесуальної природи, вони не є актами судової влади у власному їх
розумінні, спрямованими на вирішення юридично значущих справ (рішеннями,
вироками, постановами, ухвалами тощо). Однак, акти голів судів та
органів суддівського самоврядування виходять від носіїв судової влади –
суддів і спрямовані на створення належних умов для виконання наданих їм
законом повноважень у процесуальному режимі. Вони мають бути засновані
на чинному законодавстві й не можуть встановлювати нові, не передбачені
законом, правила поведінки громадян. Акти управління судовою системою
завжди мають внутрішнє для неї значення, не передбачають наявності серед
своїх адресатів інших суб’єктів, окрім органів і осіб (посадовців)
судової влади. Вони, на відміну від судових рішень, містять у більшості
випадків позитивний (управлінсько-процедурний) зміст, не допускають
застосування державно-примусових заходів. Рішення суду із конкретних
справ завжди мають зовнішньо системний, чітко виражений правоохоронний
характер, приймаються лише уповноваженими судовими органами (суддями) у
випадку заявленої суперечки щодо права чи вчинення суспільно-небезпечних
дій і виключно у суворій відповідності з встановленою процесуальним
законом процедурою.

§ 4. Система органів, які забезпечують діяльність судів загальної
юрисдикції

Загальновизнано, що передумовою якісного і оперативного вирішення справ
суддею є створення належних умов для виконання ним своїх обов’язків. В
Основних принципах незалежності судових органів, схвалених резолюціями
40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29.11. та 13.12.1985 р.,
визначено обов’язок держави із створення відповідних засобів, які давали
б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції. У
рішенні по справі “Бомартен проти Франції” від 24.11.1994 р.
Європейський Суд з прав людини постановив, що до числа факторів, які
свідчать про наявність у державі контролю за судовою владою, належить
встановлений порядок фінансування і матеріально-технічного забезпечення
судів органами виконавчої влади. Міжнародною спільнотою наведені
положення розглядаються як важливі гарантії забезпечення незалежності
судової влади.

Світовий досвід свідчить, що функції із організаційного забезпечення
судової влади найчастіше здійснюють міністерства юстиції, а щодо
спеціалізованих судів – профільні міністерства (Франція, ФРН та ін.).
Рецепція принципу розподілу влади і незалежності суддів не призвела до
відмови від подібних моделей, напроти, вони вважаються досить
ефективними за умови усталених традицій невтручання посадовців
виконавчої влади у процес відправлення правосуддя.

Однак є країни, які свідомо відмежували виконавчу владу від судової
системи з метою підвищення рівня гарантування незалежності суддів. Тут
організаційне забезпечення здійснюється через спеціально створені
установи або апарати судів, які підпорядковані вищому органу
суддівського самоврядування (Угорщина) або вищому судовому органу або
вищій посадовій особі цього органу (лорд-канцлер у Великобританії).

У Росії Законом “Про Судовий департамент при Верховному Суді Російської
Федерації” від 08.01.1998 р. створено окремий орган для забезпечення
судів, керівник якого призначається головою Верховного Суду Росії та
йому підзвітний. Аналогічний орган, який перебрав функції Міністерства
юстиції щодо забезпечення судової влади, почав діяти з 1 січня 2002 р. і
в Нідерландах. Його очолює представник суддівського корпусу. У США
забезпечення судів до 1939 р. здійснювало Міністерство юстиції. Однак у
1939 р. США відмовилися від такої системи виходячи з її несумісності з
судовою незалежністю, і передали цю функцію Адміністративному управлінню
судів США, утвореному у складі судової гілки влади.

Обрання того чи іншого варіанта часто залежить від рівня поваги у країні
до судової незалежності. Там, де принцип розподілу влади шанується, а
міністерства юстиції чи інші органи виконавчої влади усвідомлюють
важливість самостійності судової влади й недопустимість посягання на
неї, питання про віднесення функцій щодо забезпечення судів до
компетенції органів виконавчої влади не становить проблеми. У тих
країнах, де від органів виконавчої влади можна очікувати втручання в
судову діяльність, виправданим є усунення їх від організаційного
забезпечення діяльності судів для зміцнення незалежності суду.

В Україні тривалий час функції щодо організаційного забезпечення
діяльності загальних судів покладалися на Міністерство юстиції та його
територіальні органи на місцях. До 1989 року відповідні заходи
здійснювалися у межах концепції “організаційного керівництва” судами,
яке є несумісним із засадою незалежності суддів. Доцільність збереження
за Міністерством юстиції функції організаційного забезпечення діяльності
судів починаючи з середини 90-х років неодноразово ставилася під сумнів,
оскільки вона не була основною турботою Міністерства, а лише одним із
численних завдань. Крім того, для цього періоду були характерні масові
випадки недофінансування окремих судів, незабезпечення їх мінімальним
набором оргтехніки та канцелярських товарів.

Ситуація змінилася із прийняттям у 2002 р. Закону “Про судоустрій
України”, який передбачав утворення державної судової адміністрації як
окремої системи спеціалізованих органів виконавчої влади з єдиним
завданням – організаційним забезпеченням діяльності судів. Державна
судова адміністрація України та її територіальні управління почали діяти
з 2003 р.

Починаючи з 2003 р. ситуація у сфері забезпечення судів поступово
покращилася. 16 червня 2003 р. Кабінет Міністрів затвердив розроблену
Державною судовою адміністрацією України Державну програму
організаційного забезпечення діяльності судів на 2003–2005 роки, у якій
встановлено конкретні заходи щодо забезпечення діяльності судів,
вирішення питань соціального забезпечення, безпеки та незалежності
суддів. Протягом 2003 р. зроблено першочергові кроки у реалізації цієї
Програми. За даними Державної судової адміністрації України, вирішено
питання щодо передання судам близько 200 будівель цілісного майнового
комплексу колишнього банку “Україна”. Придбано і здійснено ремонт майже
40 приміщень судів. У приміщеннях судів установлено 60 систем
автономного опалення.

Зросли й видатки на утримання судової системи. Так, за даними Ради
суддів України, протягом трьох бюджетних років (починаючи з 2003 р.)
збільшено загальний обсяг фінансування з 344,8 млн. грн. у 2003 р.
(36,9% від реальної потреби судів) до 937,8 млн. у 2005 р. (50,3%).
Відповідно до Закону про бюджет на 2006 р. загальна сума видатків на
судову гілку влади склала 1 млрд. 277 млн. 300 тис. грн. Роботу
державної судової адміністрації протягом першого року її діяльності
Президія Верховного Суду України, Рада суддів України та колегія
Державної судової адміністрації України визнали такою, що відповідає
інтересам судової гілки державної влади і спрямовується на поліпшення
організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та
органів суддівського самоврядування.

Прогресивним кроком у забезпеченні судів слід вважати Наказ голови
Державної судової адміністрації України від 03.08.2006 р. № 78 “Про
механізм перерахування коштів для оплати витрат з
інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ”, згідно з
яким 60% витрат з інформаційно-технічного розгляду справ перераховується
безпосередньо на спеціальні реєстраційні рахунки апеляційних загальних
судів. Таким чином, суди отримали можливість самостійно спрямовувати ці
кошти для задоволення власних потреб, не покладаючись на розсуд органів
виконавчої влади.

Відповідно до Конституції України (ст. 130) фінансування та належні
умови для функціонування судів і діяльності суддів забезпечує держава.
Забезпечення функціонування судової влади передбачає: (1) окреме
визначення у державному бюджеті України видатків на фінансування судів
не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного
здійснення правосуддя відповідно до закону; (2) законодавче гарантування
повного і своєчасного фінансування судів; (3) гарантування достатнього
рівня соціального забезпечення суддів (стаття 118 Закону “Про судоустрій
України”).

Організаційне забезпечення діяльності судів відповідно до Закону
“Про судоустрій України” становлять заходи фінансового,
матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та
організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для
повного і незалежного здійснення правосуддя (ст. 119).

Забезпечення судів та діяльності суддів полягає у створенні належних
умов для нормальної роботи судів – їх достатнього фінансування,
матеріально-технічного і кадрового забезпечення, організації ефективного
діловодства, ведення необхідної судової статистики та архіву,
організації будівництва, ремонту, утримання та оснащення приміщень судів
для комфортного та безпечного перебування там громадян і працівників
суду, а також у визначенні оптимальної завантаженості і, відповідно,
чисельності суддів, впровадженні комп’ютеризації судочинства,
діловодства та інформативно-аналітичного забезпечення, проведення на
основі аналізу діяльності і вивчення досвіду інших країн вдосконалення
організації діяльності судів тощо. Всі ці заходи спрямовані на
здійснення завдань судової влади – забезпечення доступного, незалежного
і неупередженого правосуддя в державі.

Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладається на
Державну судову адміністрацію України, але до нього тією чи іншою мірою
залучені всі гілки влади.

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади розглядає
законопроекти та приймає закони про: права і свободи людини а
громадянина, гарантії цих прав і свобод; судоустрій, судочинство, статус
суддів, засади судової експертизи; організацію та діяльність
прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів та установ
виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури. До її
повноважень належить затвердження Державного бюджету України та внесення
змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України,
прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення внутрішньої та
зовнішньої політики держави, є суб’єктом законодавчої ініціативи,
розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує
виконання затвердженого парламентом Державного бюджету України, звітує
перед парламентом про його виконання.

Міністерство юстиції України як центральний орган виконавчої влади
відповідає за розроблення та здійснення державної політики у сфері
реформи правосуддя. Міністерство юстиції проводить законопроектні роботи
з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів тощо. Воно забезпечує
повне і своєчасне примусове виконання судових рішень, проведення судових
експертиз, а також укладає угоди про правову співпрацю з відповідними
органами інших держав і міжнародними організаціями, організовує
взаємодію з ними, забезпечує виконання міжнародних зобов’язань України з
правових питань. Міністерство юстиції України бере участь в утворенні і
ліквідації судів загальної юрисдикції. Відповідно до Закону “Про
судоустрій України” воно вносить відповідне подання Президенту України,
попередньо погодивши його з Головою Верховного Суду України або головою
відповідного вищого спеціалізованого суду (ст. 20).

Державна судова адміністрація є централізованою системою органів
виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності
судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової
системи (органів суддівського самоврядування, кваліфікаційних комісій
суддів тощо).

Основними завданнями ДСА України є:

– організаційне забезпечення діяльності судів загальної
юрисдикції, забезпечення діяльності Академії суддів України,
роботи з’їздів суддів України, діяльності Ради суддів України,
конференцій суддів, рад суддів;

– участь у межах своїх повноважень у формуванні судів загальної
юрисдикції;

– розроблення пропозицій щодо вдосконалення організаційного
забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції;

– здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та
працівників апаратів судів.

Відповідно до визначених завдань ДСА здійснює такі повноваження:

– забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції,
кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування,
Академії суддів України;

– вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і
вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;

– вивчає кадрові питання апарату судів, прогнозує необхідну
потребу у спеціалістах, здійснює через Міністерство юстиції
України та інші органи замовлення на підготовку відповідних
спеціалістів;

– веде статистичний і персональний облік даних про кадри судів,
готує матеріали щодо призначення, обрання та звільнення суддів;

– оприлюднює інформацію щодо ініціювання питання про обрання
суддів безстроково;

– забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації суддів
і працівників апарату судів, створює систему підвищення
кваліфікації;

– організовує проходження навчальної практики в судових
установах і розробляє відповідні програми;

– організовує роботу по веденню судової статистики,
діловодства та архіву; контролює стан діловодства в судах
загальної юрисдикції;

– готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів
та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону;

– виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів у
випадках, передбачених цим Законом;

– здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому
числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів;

– забезпечує медичне обслуговування і санаторно-курортне
лікування суддів та працівників апарату судів, вживає заходів щодо
забезпечення їх благоустроєним житлом;

– забезпечує у взаємодії з органами суддівського
самоврядування, судами та іншими правоохоронними органами
незалежність, недоторканність і безпеку суддів;

– організовує та фінансує будівництво і ремонт будинків та
приміщень судів, а також забезпечує їх технічне оснащення;

– організовує впровадження в судах комп’ютеризації для
судочинства, діловодства та інформаційно-нормативного забезпечення
судової діяльності; забезпечує суди необхідними технічними
засобами фіксування судового процесу;

– забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень;

– здійснює зв’язки з відповідними органами та установами, в тому
числі інших держав, з метою вдосконалення організаційного
забезпечення діяльності судів;

– організовує діяльність служби судових розпорядників;

– разом з Радою суддів України визначає нормативи
навантаження суддів у судах усіх рівнів та виробляє пропозиції щодо
кількості суддів у відповідних судах;

здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, повноваження Державіної судової адміністрації у сфері
забезпечення діяльності судової влади можна умовно поділити на кадрові,
організаційні, матеріально-технічні.

Органи суддівського самоврядування. Відповідно до Закону “Про
судоустрій України” суддівське самоврядування є однією з
найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суддів.
Завданням органів суддівського самоврядування є вирішення питань
внутрішньої діяльності судів, у тому числі щодо:

– забезпечення організаційної єдності функціонування органів
судової влади; зміцнення незалежності судів, захист від втручання в їх
діяльність;

– участі у визначенні потреб кадрового, фінансового,
матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за
додержанням встановлених нормативів вказаного забезпечення;

– здійснення контролю за організацією діяльності судів та інших
структур у системі судової влади.

Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню
належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної
діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду,
забезпечувати захист суддів від втручання в судову діяльність,
а також підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів (стаття 103
Закону “Про судоустрій України”).

Аналіз визначених законом повноважень органів суддівського
самоврядування у сфері організаційного забезпечення суду свідчить, що
вони носять контрольно-дорадчий характер. Так, збори суддів окремих
судів обговорюють питання, що стосуються внутрішньої діяльності суду чи
роботи конкретних суддів або працівників апарату суду, та приймають з
них рішення, що є обов’язковими для суддів даного суду (частина 5 статті
105, частина 5 статті 106 Закону “Про судоустрій України”). Конференції
суддів відповідних судів обговорюють і вирішують питання, що стосуються
фінансування та організаційного забезпечення діяльності відповідних
судів; заслуховують звіти виконавчих органів конференції, інформації
відповідних управлінь ДСА; звертаються з пропозиціями щодо вирішення
питань діяльності відповідних судів до органів державної влади та
місцевого самоврядування (пункти 1,2,6 частини 2 статті 108 Закону “Про
судоустрій України”). У період між конференціями суддів відповідні
функції виконують Ради суддів. Більш вагомими повноваженнями у цій
сфері наділені вищі органи суддівського самоврядування. З’їзд суддів
України заслуховує звіт Ради суддів України про виконання завдань
органів суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів
і суддів, стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності
судів; заслуховує інформацію Держаної судової адміністрації та може
висловити недовіру її голові; звертається з пропозиціями щодо вирішення
питань діяльності судів до органів і посадових осіб державної влади
(частина 1 статті 112 Закону “Про судоустрій України”). У період між
з’їздами суддів Рада суддів України розробляє та організовує виконання
заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану
організаційного забезпечення діяльності судів; здійснює контроль за
організацією діяльності судів та діяльністю Державної судової
адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб
Державної судової адміністрації про їх діяльність. Рада суддів України
також може звертатися з відповідними пропозиціями до органів і посадових
осіб державної влади (частина 5 статті 116 Закону “Про судоустрій
України”).

Голови суддів. Згідно із Законом “Про судоустрій України” організаційне
забезпечення Конституційного Суду України, Верховного Суду України та
вищих спеціалізованих судів здійснюється не через Держану судову
адміністрацію, а прямо розподіляються на ці установи. Голови відповідних
судів, окрім загального керівництва цими судами, організовують
фінансування та здійснюють керівництво їх організаційним забезпеченням,
затверджують штатний розпис і кошторис витрат на їх утримання (пункти
11,13 частини 1 статті 28, пункт 11 частини 1 статті 50 Закону “Про
судоустрій України”). Верховний Суд України, Конституційний Суд України
та вищі спеціалізовані суди самостійно здійснюють функції розпорядників
коштів Державного бюджету України щодо їх фінансового забезпечення
(стаття 120 Закону “Про судоустрій України”).

Голова місцевого суду здійснює загальне організаційне керівництво
діяльністю суду (пункт 1 частини 1 статті 24 Закону “Про судоустрій
України”). Голова апеляційного суду, окрім цього, подає в
установленому порядку пропозиції щодо фінансування витратна утримання
суду та організаційного забезпечення його діяльності (пункти 1, 8
частини 1 статті 28 Закону “Про судоустрій України”). Слід зазначити,
що в рамках наданих апеляційним судам повноважень із надання методичної
допомоги у застосуванні законодавства нижчим судам один раз на три роки
вони здійснюють планові перевірки місцевих судів з питань організації
роботи. Для цього створюється комісія, до складу якої входять судді
апеляційних судів, представники територіального управління Державної
судової адміністрації та відповідної ради суддів.

Апарати судів здійснюють безпосереднє повсякденне організаційне
забезпечення роботи суду, спрямовану на як на діяльність із здійснення
правосуддя, створенню необхідних умов для реалізації прав і виконання
обов’язків учасників судового процесу, так і на забезпечення
функціонування суду як державної установи і юридичної особи та
підтримання належних умов для перебування і роботи в суді його
працівників і громадян. Основні функціональні обов’язки працівників
апарату суду, а саме: керівника апарату, головного бухгалтера,
помічників голови та заступника голови суду, помічника судді, секретаря
судового засідання, старшого судового розпорядника, судового
розпорядника, консультантів, старшого секретаря суду, секретаря суду,
діловода, оператора комп’ютерного набору, друкарки, експедитора,
завідувача архіву, архіваріуса, бібліотекаря, завідувача господарства
місцевого загального суду, визначені у Типових посадових інструкціях
працівників апарату місцевого загального суду, які затверджено наказом
Голови Державної судової адміністрації України № 86 від 20.07.2005 р.

У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого
суду в Україні відповідно до європейських стандартів, розробленої
Національною Комісією зі зміцнення демократії та утвердження
верховенства права, і схвалена Указом Президента України від 10 травня
2006 р., висловлено пропозицію повністю передати територіальним
відділенням Державної судової адміністрації повноваження з
організаційного забезпечення судів. Апарат суд також має бути підзвітний
ДСА, щоб голова суду не був обтяжений адміністративними та
господарськими питаннями і не залежав від місцевої влади і суб’єктів
господарювання. Автори Концепції посилаються на принцип розподілу влади,
відповідно до якого судові та організаційно-управлінські функції не
повинні поєднуватися у межах судової влади. Такий підхід, на нашу
думку, є хибним, оскільки до структуру суду необхідно включати
представника не судової, а виконавчої влади, до компетенції якого буде
належати контроль за діловодством, організацією судової статистики,
виклик учасників процесу, народних засідателів, присяжних, доставлення
до суду підсудних тощо. Ці питання дуже тісно пов’язані із відправленням
правосуддя, а відтак, наявність в апараті суду представника виконавчої
влади є суттєвим умаленням незалежності суддів.

РОЗДІЛ ІІ. ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ РОЗПОДЛІ ОБОВ’ЯЗКІВ МІЖ ПРАЦІВНИКАМИ МІСЦЕВОГО
СУДУ

§ 1. Структура та штатна чисельність апарату місцевого суду.

У рекомендації № R (94)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам
Щодо незалежності, дієвості та ролі суддів від 13 жовтня 1994 р.
зазначається, що для ефективної роботи суддів мають бути створені
належні умови роботи, у тому числі шляхом прийому на роботу достатньої
кількості суддів (підпункт а) принципу ІІІ) та забезпечення належного
допоміжного персоналу і обладнання, зокрема, для автоматизації
діловодства і обробки даних з тим, щоб судді могли ефективно і
оперативно виконувати свої обов’язки (підпункт d) принципу ІІІ). Крім
того, рекомендується ужити відповідних заходів з тим, щоб доручити
виконувати несудові завдання іншим особам з метою зменшення
перевантаження у роботі судів (підпункт е) принципу ІІІ).

Саме на увільнення суддів від виконання завдань, які безпосередньо
пов’язані із відправленням правосуддя, спрямована діяльність спеціально
уповноважених на то осіб, які виконують різноманітні функції і у
сукупності складають апарат суду. Така структура утворюється при кожному
суді й покликана здійснювати численні дії організаційного, допоміжного
та підготовчого характеру, без яких неможливі власне дії судді по
вирішенню юридично значущих справ.

Діяльність працівників апарату суду, на відміну від дій судді, не є
здісненням судової влади, оскільки лише судді відповідно до закону
наділені владними повноваженнями. Обсяг повноважень і обов’язків
працівників апарату суду врегульовано насамперед Законом “Про судоустрій
України”, актами Державної судової адміністрації та локальними
нормативними актами суду. Діяльність секретаря судового засідання,
судового розпорядника суду врегульована також нормами процесуального
права, оскільки вони є учасниками процесу. Усі працівники апарату
підпорядковані голові відповідного суду, який здійснює загальне
організаційне керівництво апаратом. Його вказівки і розпорядження є
обов’язковими для виконання працівниками апарату суду. У відношенні із
працівниками апарату і головою суду діє принцип підпорядкування, на
відміну від суддів, для яких голова є першим серед рівних.

Без правильної організованої роботи всіх підрозділів апарату судів
неможливо виконати той величезний обсяг роботи, який покладається на
судову систему. Однак робота із удосконалення діяльності апарату судів,
по-перше, має бути централізованою, бажано – на загальнодержавному
рівні, як мінімум – у межах однієї підсистеми судів (загальної
юрисдикції або спеціалізованих). По-друге, ця робота повинна мати
належне законодавче забезпечення, яке гарантує недопущення на службу в
апарат судів осіб із кримінальними зв’язками, які мають сумнівне минуле
тощо. Апарат суду має комплектуватися виключно висококласними фахівцями.

Відповідно до статті 103 Закону “Про судоустрій України” організаційне
забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник
апарату (завідуючий секретаріатом). Завідуючий секретаріатом
підпорядковується голові суду і координує свою діяльність з відповідним
територіальним управлінням Державної судової адміністрації України.

Координація діяльності, в даному випадку, полягає у налагодженні роботи
по дотриманню діловодства, визначенні необхідних обсягів фінансування і
матеріально-технічного забезпечення суду, матеріального і соціального
забезпечення суддів та працівників апарату суду, обґрунтуванні
оптимальної структури і штатної чисельності апарату суду тощо. Керівник
апарату суду відповідно до світового досвіду і міжнародних стандартів
має бути своєрідним менеджером, який дає можливість голові суду
зосередитися на безпосередньому відправленні правосуддя, реалізації
функції контролю і надання належної методичної допомоги суддям суду за
суворого дотримання принципу незалежності суддів тощо. Ефективність
діяльності керівника апарату суду прямо обумовлює якість організації
роботи суду і залежить насамперед від його рівня професійної
підготовленості, вміння голови суду організувати його роботу, системи
контролю за його діяльністю з боку державної судової адміністрації.
Крім того, бажано, щоб керівник апарату мав природний хист сучасного
менеджеру.

Структура і штатна чисельність апаратів місцевого суду, апеляційних
судів затверджуються головою Державної судової адміністрації України за
поданням голови суду, в межах видатків на утримання відповідного суду.
Структура і штатна чисельність апаратів місцевих, апеляційних судів
затверджується за поданням голів цих судів у межах видатків на утримання
відповідного суду. Звичайно, навіть при недостатньому фінансуванні,
структура і штатна чисельність апарату суду має бути достатньої для
забезпечення виконання функцій суду.

Як приклад можна навести штатний розпис Борівського районного суду
Харківської області на 2006 рік. Апарат цього суду складається із таких
посадових осіб (за кількістю штатних посад): (1) голова суду – 1 ; (2)
заступник голови суду – 1; (3) судді – 2; (4) помічник голови суду –
1; (5) помічник заступника голови суду – 1; (6) помічник судді – 2; (7)
старший секретар суду – 1; (8) секретар судового засідання – 4; (9)
секретар суду – 1; (10) судовий розпорядник – 1; (11) діловод – 2; (12)
прибиральниця – 1,5; (13) водій – 0,5.

Відповідно до штатного розпису Апеляційного суду Харківської області
структура центрального апарату суду складається із керівництва суду
(голова суду, перший заступник голови суду) і апарату забезпечення його
діяльності (помічники суддів, радник голови суду, секретар суду, старший
консультант – завідувач приймальнею та старший секретар суду).
Управління справами суду очолює керівник апарату суду, воно складається
із шести підрозділів: (1) відділ планово-фінансової діяльності, обліку
та звітності; (2) відділ кадрів та режимно-секретної роботи; (3) відділ
забезпечення організаційної та господарської діяльності суду, який
поділено на сектор енергозабезпечення і технічного обслуговування
будівлі та сектор матеріально-технічного та господарського забезпечення;
(4) відділ загального діловодства і контролю; (5) відділ узагальнення
судової практики; (6) відділ інформаційно-технічного забезпечення
судової діяльності. При судових палатах з цивільних та кримінальних
справ, які розглядають справи по другій інстанції, утворено сектори
забезпечення їх діяльності, до складу яких входять консультанти,
секретарі судових засідань, судові розпорядники тощо. У судовій палаті з
кримінальних справ відповідно до процесуального законодавства також
утворено судову колегію з розгляду справ по першій інстанції, при якій
функціонують сектори забезпечення діяльності цієї колегії та
упровадження технічних засобів та ознайомлення з протоколами судових
засідань. Окремими структурним підрозділом суду є відділ забезпечення
діяльності органів суддівського самоврядування та кваліфікаційної
комісії суддів.

Структура і штатний розпис апарату Верховного Суду України та апарату
вищого спеціалізованого суду затверджуються президією відповідного суду
за поданням голови цього суду, в межах видатків на утримання даного
суду. В апараті Верховного Суду України та апараті вищого
спеціалізованого суду можуть створюватися управління, відділи, інші
структурні підрозділи, що здійснюють свої функції на підставі положення
про відповідний підрозділ, затвердженого Головою Верховного Суду України
або головою вищого спеціалізованого суду.

До складу апарату Верховного Суду України відповідно до Постанови
Президії Верховного Суду України від 25 грудня 2002 р. входять:

(1) управління забезпечення діяльності Судової палати з цивільних справ;

управління забезпечення діяльності Судової палати з кримінальних справ;

управління забезпечення діяльності Судової палати з господарських справ
за виняткових обставин;

управління забезпечення діяльності Судової палати з адміністративних
справ за виняткових обставин;

управління забезпечення діяльності Військової колегії;

управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань
застосування законодавства;

управління законопроектної роботи та представництва в судах;

відділ прийому громадян та попереднього розгляду їх звернень;

управління систематизації законодавства;

управління міжнародно-правового співробітництва;

управління інформаційних технологій;

управління документального забезпечення;

управління кадрів з центром Верховного Суду України по підвищенню
кваліфікації суддів України;

прес-служба Верховного Суду України;

секретаріат забезпечення діяльності Пленуму, Президії Верховного Суду
України та органів суддівського самоврядування;

сектор організаційної роботи та контролю виконання;

редакційно-видавниче управління;

управління кадрами.

До структури апарату Верховного Суду України входить ряд інших
підрозділів, які забезпечують його діяльність. Так, для забезпечення
Верховного Суду України нормативно-правовими актами, науковою та іншою
спеціальною літературою, матеріалами судової практики діє бібліотека
Верховного Суду України. Матеріали, пов’язані з діяльністю Верховного
Суду України, зберігаються в архіві Верховного Суду України.

Відповідно до Закону “Про судоустрій України” суди є юридичними особами,
мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм
найменуванням. Законом введено право і обов’язок усіх судів загальної
юрисдикції мати свій самостійний баланс і рахунки в установах банку, що
діючим раніше законодавством не передбачалося (ст.103).

Апарат суду здійснює важливу функцію організаційного забезпечення роботи
суду, спрямовану як на діяльність із здійснення правосуддя, створенню
необхідних умов для реалізації прав і виконання обов’язків учасників
судового процесу, так і на забезпечення функціонування суду як державної
установи і юридичної особи та підтримання належних умов для перебування
і роботи в суді його працівників і громадян.

У місцевому суді апарат веде діловодство – приймає, обліковує і
реєструє судові справи, позовні заяви і скарги, кореспонденцію і листи,
забезпечує оформлення і відправлення вихідної кореспонденції, судових
справ, а також здійснює контроль за проходженням документів і судових
справ, дотримання встановлених законодавством чи розпорядженням строків
їх проходження і вирішення. На апарат суду покладається безпосереднє
ведення первинних документів статистичного обліку – реєстрація в
журналах, комп’ютерного обліку, ведення статистичних карток на судові
справи, позовні заяви, скарги тощо, а також контроль і виготовлення та
належне спрямування документів щодо виконання судових рішень,
виготовлення копій документів, забезпечення ознайомлення сторін з
матеріалами справи.

На апарат суду покладається забезпечення організації судового процесу:
своєчасне і правильне повідомлення учасників процесу і осіб, що
викликаються, про день, час і місце слухання справи; перевірка явки осіб
у судове засідання; дотримання вимог законодавства щодо унеможливлення
впливу на свідків, експертів тощо; підтримання порядку в залі судового
засідання і суді; ведення протоколі судового засідання, його фіксацію
технічними засобами тощо.

Апарат суду вживає заходів для підтримання приміщення суду у стані,
придатному для належного його функціонування, створення безпечних та
комфортних умов для працівників та осіб, що перебувають у суді,
забезпечує наявність необхідних ресурсів (папір, бланки, штампи,
письмове приладдя тощо) та оргтехніки і безперебійне її функціонування;
належне ведення архіву, кодифікації та бібліотечної справи, а також
планово-економічної та бухгалтерської роботи, обслуговування рахунків в
установах банку.

Апарати апеляційних судів, крім означених повноважень, залучаються до
виконання завдань відповідного суду щодо аналізу судової статистики,
узагальнення судової практики, розбори матеріалів щодо надання
методичної допомоги місцевим судам у застосуванні законодавства,
проведенні навчання і підвищення кваліфікації працівників апарату
місцевих судів, забезпечують роботу президії цих судів.

Апарати вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України, крім
названих функцій, здійснюють повноваження по забезпеченню роботи
Пленумів, кадрової роботи щодо внесення відповідних подань про
призначення, обрання, переведення та звільнення суддів, здійснення
міжнародно-правового співробітництва, забезпечення роботи
науково-консультативних рад та друкованих органів цих судів тощо.

Актуальним в контексті останніх законодавчих новел (Закон України “Про
доступ до судових рішень” від 22.12.2005 р., Програма інформатизації
судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи на
2004-2006 роки, затверджена рішенням Ради суддів України № 22 від
02.04.2004 р.) є удосконалення взаємовідносин апарату суду із засобами
масової інформації. Зокрема, названим Законом передбачене розміщення
усіх судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади. Це потребує
залучення відповідних організаційних та інтелектуальних ресурсів
працівників апарату, оскільки рішення суду перед опублікуванням у
веб-порталі мають бути попередньо опрацьовані згідно з вимогами Закону.
У Програмі інформатизації судів загальної юрисдикції передбачено
введення в штатні розписи судів посади працівників, відповідальних за
експлуатацію інформаційних систем (п. 16).

Судова влада зацікавлена в утвердженні у громадян упевненості ефективно
забезпечити судовий захист від будь-яких суперечливих дій, а тому
відправним моментом її взаємовідносин із засобами масової інформації має
бути відкритий характер судочинства, який виключає необґрунтовані
заборони і обмеження на доступ до інформаційним ресурсам правосуддя.

Інформаційне забезпечення є важливим видом організаційного забезпечення
діяльності судів, завданням якого є підвищення авторитету судової влади
і престижу професії судді, створення сприятливої суспільної думки про
діяльність суду. Досягненню цієї мети служить призначення
відповідальних працівників апарату по зв’язках з громадськістю
(прес-секретарів) в усіх судах, які будуть взаємодіяти із громадськістю
і засобами масової інформації. Останніми роками така практика існує у
деяких місцевих та апеляційних судах України.

Доцільність такої посади в структурі апарату суду підтверджується
світовим досвідом. Так, у Федеральному суді Германії, суд регулярно,
1-2 рази на тиждень, видає відомості для преси. Як правило, у них
містяться інформація про найважливіші, цікаві вироки, а також
публікуються відомості про персоналії, наприклад, про призначення нового
судді або голови колегії. Крім того, із суддями працюють близька 20
журналістів, які постійно висвітлюють судову практику Федерального суду
і Федерального конституційного суду. Представник із зв’язками із пресою,
або судовий прес-представник, є у деяких судах США. Він виконує функцію
організації трансляції судових засідань у необхідних випадках (якщо
справа має загальнонаціональний резонанс), отримання журналістами
інформації про суд (графік судових засідань, хворобу судді тощо),
контролю за доступом журналістів у зали засідань (по черзі) і т. ін.
Представник по зв’язкам із громадськістю обґрунтовує норми закону, на
які послався суд при винесенні рішення. Робить він це або у вигляді
брошури, у котрій роз’яснюється сутність норм права, або інформації,
розміщеної на сайті суду в Інтернеті. У Верховному суді США утворено
інформаційний відділ, де можна ознайомитися із правилами, які необхідно
дотримуватися журналістам, які висвітлюють діяльність Верховного суду,
зокрема про порядок отримання доступу до заду суду, у судове приміщення,
про форму спеціальних посвідчень та іншу практичну інформацію. Цей
відділ готує численні інформаційні видання для громадян.

Нині у Верховному Суді України створено спеціальну інформаційну службу,
до якої громадяни можуть звертатися за своїми питаннями, отримувати
довідки. Верховний Суд України, на думку його голови, є повністю
відкритим для преси. Якщо раніше існували документи так званого
«внутрішнього користування», то тепер цього немає. Будь-яка інформація
може бути отримана, у тому числі представниками ЗМІ, за виключенням тої
інформації, доступ до якої обмежено законом. Вищі судові органи
України, Державна судова адміністрація мають також власні
Інтернет-сайти, де розміщено інформацію про їх діяльність, адреси і
графік роботи, є посилання на чинне законодавство. Однак, на рівні
місцевих і апеляційних судів ситуація є незадовільно. Отже, існує
нагальна потреба проведення роботи із підготовки і поширенню у засобах
масової інформації відомостей про діяльність судової влади, ужиття
відповідних організаційних заходів.

Підсумовуючи викладене, можна резюмувати, що у відповідності з
положеннями чинного законодавства апарат суду виконує такі функції:

(1) організує попередній досудовий прийом осіб, які беруть участь у
справі;

(2) приймає і видає документи, завіряє копії документів суду, здійснює
розсилку і вручення документів, перевіряє оплату державного мита та
інших судових витрат;

(4) сприяє суддям у підготовці справ для розгляду в судових засіданнях;

(5) веде перелік руху справ і строків їх проходження у судах, здійснює
зберігання справ і документів;

(6) вивчає і узагальнює судову практику;

(7) готує пропозиції із удосконалення законодавства та інших нормативних
правових актів, веде інформаційно-довідкову роботу;

(8) веде статистичний облік у сфері діяльності суду;

(9) здійснює матеріально-технічне забезпечення суду, соціально-побутове
обслуговування суддів і працівників апарату суду;

(10) здійснює інформаційне-аналітичне забезпечення суду.

§2. Порядок призначення та звільнення з посади голови та його
заступника місцевого суду, їх функціональні обов’язки.

У Концепції розвитку системи правосуддя на 2004-2014 р.р., розробленої
Комітетом Верховної Ради та центром політико-правових реформ,
відмічається, що другий етап розвитку системи правосуддя (2007-2010
р.р.) має бути спрямований на оптимізацію судової системи і судочинства,
досягнення її більшої зрозумілості ї відкритості.

Належне упорядкування, оптимізація діяльності суду сприяє вирішенню
покладених на нього законом завдань, вимагає чіткої організації його
роботи, створення необхідних передумов для ефективної реалізації
постановленої мети і дає змогу з мінімальними зусиллями досягти її
здійснення.

Від керівників низової ланки судової влади, яка складає основу судової
системи країни, в першу чергу залежить своєчасність і оперативність
відправлення правосуддя, тому основними дієвими особами, які повинні на
практиці втілювати рішення судово-правової реформи в Україні, є голови
місцевих судів та їх заступники. Саме на них лягає основний тягар в
забезпеченні належного судочинства в державі.

З цього приводу в Постанові спільного засідання Президії Верховного Суду
України, президії Ради суддів України та колегії Державної судової
адміністрації України від 12 березня 2003 року № 17 вказано, що голови
місцевих судів несуть персональну відповідальність за належну
організацію роботи суду і своєчасний розгляд справ .

Голова місцевого суду та його заступник призначаються на посаду строком
на п’ять років з числа суддів та звільняються з посади Президентом
України за поданням Голови Верховного Суду України (а щодо
спеціалізованих судів – голови відповідного вищого спеціалізованого
суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих
судів – рекомендації відповідної ради суддів).

Призначення судді на адміністративну посаду без додержання вказаних вище
вимог не допускається. У такому ж порядку суддя може бути звільнений з
адміністративної посади.

Перебуваючи на адміністартивній посаді, суддя продовжує здійснювати
повноваження судді відповідного суду, закріплені у законодавстві, також
як і у випадку звільнення його з адміністративної посади. Припинення
ж повноважень судді припиняє здійснення ним повноважень на
адміністративній посаді. (ч.5-7 ст. 20 Закону України „Про судоустрій”).

Порядок розгляду питагь щодо призначення суддів на адміністративні
посади у судах загальної юрисдикції, крім адміністративних посад у
Верховному Суді України, та звільнення з цих посад регулюється
відповідним положенням.

Пропозиції щодо кандидатур суддів на адміністративні посади вносять:

голова апеляційного суду – Голові Верховного Суду України щодо
кандидатур адміністративні посади в місцевих загальних судах;

голова апеляційного спеціалізованого суду – голові відповідного вищого
спеціалізованого суду щодо кандидатур адміністративні посади у місцевих
господарських, адміністративних судах.

Рада суддів України (рада суддів спеціалізованого суду) розглядає
матеріали щодо кандидатури на адміністративну посаду, надійслані Головою
Верховного Суду України (головою вищого спеціалізованого суду), і
приймає не піздніше 10 днів після їх надходження рішення про надання
рекомендації або відмову в ній.

Голова Верховного Суду України (голова вищого спеціалізованого суду)
вносить подання Президентові України про призначення кандидата на
адміністартивну посаду у відповідному суді не піздніше 7 днів з дня
прийняття відповідного рішення Радою суддів України (радою суддів
спеціалізованого суду).

Матеріали стосовно кандидатів для призначення на адміністративні посади
розглядає та проводить з ними співбесіди в Адміністрації Президента
України Комісія з попереднього розгляду та підготовки пропозицій щодо
призначення на адміністративні посади в судах.

За результатами розгляду материалів та проведення співбесіди Комісія
надає висновок про можливість призначення кандидата на відповідну
адміністративну паосаду.

Висновок Комісії додається до матеріалів стосовно кандидата і разом із
проектом указа подається на розгляд Президента України, якому надано
право призначати суддів на адміністративні посади строком на 5 років.

Судді звільняються з адміністративної посади Предидентом України у
наступних випадках :

у разі закінчення строку повноважень на цій посаді;

припинення повноважень на посаді судді:

переведення на роботу на посаді судді до іншого суду;

грубого порушення суддею посадових обов’язків;

у випадку відмови судді займати адміністративну посаду.

За наявновсті зазначених причин Голова Верховного Суду України (голова
вищого спеціалізованого суду) не піздніше 15 днів з дати їх виникнення
надсилає відповідні материали про звільнення судді з адміністративної
посади на розгляд Ради суддів України (ради суддів спеціалізованого
суду).

Подання про звільнення судді з адміністративної посади вносить
Президентові України Голова Верховного Суду України за рекомендацією
Ради суддів України ( щодо спеціалізованизх судів – голова вищого
спеціалізованого суду за рекомендації відповідної ради суддів) або Вища
рада юстиції.

Порушення Вищою радою юстиції питання про звільнення судді з
адміністративної посади здійснюється шляхом ухвалення відповідного
рішення зазначеною Радою та внесення на його підставі Президентові
України подання Вищої Ради юстиції про звільнення судді з
адміністративної посади.

Подання, пропозиції про звільнення з адміністартивної посади Головою
Верховного Суду України (головою вищого спеціалізованого суду) вноситься
Президентові України не пізніше 7 днів з дати прийняття відповідного
рішення Радою суддів України (радою суддів спеціалізованого суду) і
розглядається у порядку, визначеному у вказаному вище Положенні.

У відповідності до ст.ст. 21, 130, 132 Закону України “Про судоустрій
України” структуру місцевого суду складають голова суду, заступник
голови суду, судді, апарат суду та служба судових розпорядників.

Однією із головних складових організації діяльності місцевих судів є
раціональне адміністративне керівництво їх діяльністю.

Повноваження голови місцевого суду передбачені в ст.24 Закону “Про
судоустрій України” у відповідності до якої голова:

1) здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

2) визначає обсяг обов’язків заступника (заступників) голови
суду;

3) на підставі акта про призначення на посаду судді чи обрання
суддею безстроково або припинення повноважень судді видає відповідний
наказ;

4) приймає на роботу і звільняє працівників апарату суду,
присвоює їм ранги державного службовця у встановленому законом порядку,
застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення;

5) здійснює заходи щодо забезпечення формування складу
народних засідателів;

6) організовує ведення судової статистики;

7) організовує роботу щодо підвищення кваліфікації працівників
апарату суду;

8) представляє суд у зносинах з іншими органами державної
влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями;

9) здійснює інші передбачені законом повноваження.

Голова місцевого суду з питань, що належать до його повноважень, видає
накази і розпорядження.

Голова місцевого суду має заступника (заступників). Заступник
голови місцевого суду бере участь у організації діяльності суду
відповідно до визначених головою суду обов’язків. У разі відсутності
голови суду виконання його обов’язків здійснюється відповідно до
встановленого ним розподілу обов’язків щодо організації діяльності суду.

Такі повноваження голови місцевого суду, як прийом відвідувачей у суді,
розгляд звернень громадян та організацій, здійснення процесуальних дій
та організаційних заходів з метою забезпечення розгляду справи, контроль
за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, здійснення заходів
щодо забезпечення складу народних засідателів та деякі інші, обумовлені
судоустрійними та судочинними аспектами певної галузі права.

Разом з тим, є й інша група повноважень, яка відноситься безпосередньо
до організації роботи місцевого суду, серед яких – підбір кадрів, які
мають необхідні, схильні до суддівської роботи здібності, якості і
знання; службове навантаження; матеріально-технічне та та інформаційне
забезпечення судів; планування роботи; раціональний розподіл праці,
створення її належних умов та підтримання організаційного порядку,
здорової психологічної атмосфери у колективі тощо.

Розподіл праці у колективі державного органу, установи вимагає
відокремлення різних видів діяльності, при якому кожний з працівників
виконує певну окрему, суворо визначену частину праці обсягу загальної
роботи.

Необхідність функціонального розподілу праці знаходе своє
відображення у організаційній структурі управління. Визначити коло
обов’язків кожного працівника необхідно для того, щоб він їх знав,
виконував та відповідав за їх виконання.

Під функціональним розподілом праці у суді розуміється чітке
визначення і розмежування завдань та функцій між його структурними
підрозділами та функціональних обов’язків працівників суду. В свою
чергу функціональні обов’язкі – це повноваження, передбачені законом,
трудовим договором, які обумовлені посадою або виконуваною роботою.

Під функціональними обов’язками судді розуміють можливість вчиняти
різні процесуальні дії та здійснювати організаційні заходи, спрямовані
на забезпечення розгляду справи. Вид та міра функціональних повноважень
судді визначається функцією судової влади та встановлюються
процесуальним законодавством. Результатом реалізації суддею своїх
фукнціональних повноважень є ухвалення відповідного рішення, яке має
владний характер.

Що стосується суддів, то враховуючи їх специфічний статус як носіїв
судової влади, їх повноваження згідно з законодавством поділяються на :
1) професійні; 2) функціональні та 3) процесуальні.

Професійні обов’зкі суддів обумовлені їх статусом. До них належать :
обов’язок дотримувати Конституції та законів України при здійсненні
правосуддя; забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд
судових справ з дотриманням встановлених законом строків та інші
обов’язкі, закріплені у статтях 5 і 6 Закону України “Про статус
суддів”.

Функціональні обов’зкі суддів містяться у Законі України “Про
судоустрій”. Вони в свою чергу поділяються на : 1)судові; 2)
організаційно-розпорядчі; 3) аналітичні; 4) методичні та 5) контрольні.

Так, суддя місцевого суду відповідно до ст. 23 Закону України “Про
судоустрій” здійснює :

правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом;

процесуальні та організаційні заходи з метою забезпечення розгляду
справи;

контроль відповідно до закону за своєчасним зверненням до виконання
судових рішень, постановлених під його головуванням;

інші передбачені законом повноваження.

Процесуальні повноваження суддів закріплені у процесуальному
законодавстві.

Всі функціональні повноваження судді можна розділити на три групи: а) по
підготовці до судового розгляду справи; б)по розгляду справи; в)по
контролю за виконанням прийнятого судового рішення.

Таким чином під повноваженнями судді слід розуміті вид та міру службової
поведінки носія судової влади,яка спрямована на реалізацію функції
судової влади, і має формальне визначення у відповідному рішенні судді.

Як вже відмічалось, перебування судді на адміністративній посаді не
звільняє його від здійснення повноважень судді відповідного суду,
встановлених законом. Тому про голову місцевого загального суду ми не
можемо говорити лише як про адміністратора, який наділений тільки
адміністративними повноваженнями.

Так, зокрема, він являється і процесуальною особою при вирішенні питань
інституту відводу суддів місцевих загальних судів. У КПК України
передбачено, що заяви про відвод судді місцевого загального суду вирішує
голова суду, тобто він виступає як процесуавльна особа (ст. 57 КПК).

Спеціфіка роботи голови місцевого суду полягає і в тому, що разом із
виконанням функцій голови місцевого суду він виконує функції звичайного
судді і, як стверджують професійні судді, на практиці є загально
прийнята норма – він повинен розглянути не менше 80% кількості справ,
що в середньому розглядає суддя ввіреного йому суду.

Особливість правового становища голови місцевого суду полягає у тому,що
він одночасно виступає в двох аспектах – як суддя, який здійснює
правосуддя, і як адміністратор, який організовує роботу суду.

Голова суду не тільки визначає обсяг обов’язків свого заступника
(заступників), але й розподіляє судові справи між суддями місцевого
суду.

Організація роботи будь-якого колективу вимагає, по-перше, умілого
розмішення людей, і, по-друге, узгодження діяльності, об’єднання зусиль
із метою найефективнішого вирішення завдань, що стоять перед даною
системою. Ці вимоги повною мірою стосуються і організації роботи
місцевих судів.

Виділяються два основних елементи організації роботи : раціональний
розподіл праці та забезпечення взаємодії членів трудового колективу,
які є хоча і важливими, але не єдиними.

Поняття «організація роботи суду» варто розглядати у двох аспектах:
статиці й динаміці. Щодо першого, – то це комплекс заходів, спрямованих
на раціональний розподіл праці, створення її належних умов і підтримку
організаційного порядку, здорової психологічної атмосфери в колективі.
Другий аспект – це повсякденна процесуальна й непроцесуальна діяльність
голови суду (суддів), пов’язана з постановкою перед підлеглими
конкретних завдань, контролем за їх виконанням і оцінкою здійсненої
роботи.

На практичному рівні зазначені аспекти організації роботи суду
співіснують у єдності, утворюють систему організаційно-управлінських
заходів і дій, спрямованих на своєчасне і якісне виконання завдань, що
стоять перед місцевими судами, упорядкування та оптимізацію судової
діяльності.

Реалізація будь-якої функції управління включує наступні основні етапи:
керівництво (організаційно-адміністративну роботу); збирання та
передання інформації, необхідної і достатньої для прийняття оптимальних
рішень, як один з етапів підготовки та прийняття рішень та організацію
їх виконання; контроль виконання.

Таким чином, змістовна понять “організація” і “управління” у цілому
збігається. Організація – це комплекс заходів по упорядкуванню і
оптимізації роботи суду, управління – це постановка завдань і контроль
за їх виконанням. Хоча й вважається, що “організація роботи здійснюється
у горизонтальній площині, а управління – у вертикальній”, аналіз
повноважень голови місцевого суду свідчить про те, що певні з них
носять управлінський характер (підбір кадрів працівників апарату суду,
видання наказів та розпоряджень, створення оптимальних організаційних
умов праці тощо).

Відповідно до ст. 24 Закону “Про судоустрій” на голову місцевого суду
покладається здійснення організаційного керівництва діяльністю суду.
Відповідно до визначених головою суду обов’язків в організації
діяльності суду також бере участь заступник (заступники) голови
місцевого суду. Отже, одним з складових елементів організації роботи
місцевого суду є комплекс заходів, по упорядкуванню і оптимізації
роботи суду, реалізований головою цього суду та його заступником
(заступниками).

Особливість такого керівництва обумовлюється специфікою реалізації
функцій судової влади та структури місцевого суду – так з однієї
сторони він складається із адміністративного апарату на чолі з головою
суду, який зобов’язаний забезпечити повноцінне функціонування цього
судового органу, стосунки в якому будуються за принципом
підпорядкованості відповідних посадових осіб адміністратору – голові
суду. А з іншого боку, – відправлення правосуддя суддями місцевого
суду повинно здійснюватись з дотриманням конституційних гарантій їх
незалежності і недоторканості з боку судового адміністратора.

В зв’язку з цим, під організаційним керівництвом діяльністю місцевого
суду слід розуміти таку діяльність голови цього суду (його заступника),
яка передбачає здійснення комплексу заходів по упорядкуванню і
оптимізації його роботи, з метою ефективного вирішення завдань, що
стоять перед місцевим судом, на підставі дотримання конституційного
принципу незалежності і недоторканості суддів.

Принципи організації судової діяльності знаходяться у зв’язку з
загальними принципами державного управління. Серед них : 1)
сбалансованість повноважень; 2) персоналізація відповідальності як за
прийняте, так і за неприйняте рішення; 3) колегільності та єдиноначалія;
4) науковості.

Поняття “організаційне керівництво діяльністю місцевого суду”
обмежується лише повноваженнями голови цього суду ( його заступників)
і не стосується решти проявів організацйіного впливу на судову систему з
боку органів законодавчої, виконавчої влади і вишестоящих судових
адміністраторів – голів апеляційних судів та Верховного Суду України.
Тому ефективність такої діяльності залежить в першу чергу від обсягу
управлінських повноважень, яким наділений голова місцевого суду.

Здійснюючи організаційне керівництво діяльністю суду, голова одночасно
використовує такі протилежні засоби, як :

А) адміністративно-командні – постановка завдань, контроль за їх
виконанням, застосування заходів дисциплінарного впливу за невиконання
покладених на працівника обов’язків тощо;

Б) соціально-психологічні – вплив на підлеглих через їх соціальні
потреби і психологічні особливості.

При цьому основу соціально-психологічного управління персоналом
становлять досвід та інтуіція керівника, завдяки чому і забезпечується
ефективне керівництво. Сучасний керівник потребує знань в галузі
психології, педагогіки, соціології та інших суспільних наук. Як слушно
зауважує Н.В. Радутна, велике значення в управлінні працею інших людей
та в самоуправлінні має критичність мислення, уважність та
самоволодіння.

У забезпеченні управління трудовим колективом важливим є матеріальне
та моральне стимулювання, тобто добре продумана система зоохочень, що
враховує як психологію суспільства в цілому, так і даного колективу.
Реалізація вказаних соціально-психологічних методів управління
передбачає : 1) створення системи засобів заохочення; 2) розробку
системи показників ефективної роботи працівників місцевого суду.

Для того, щоб оцінка роботи була ефективною, необхідне наукове
обгрунтування її показників з тим, щоб враховувати як кінцевий результат
виконаної роботи, так і конкретний внесок у його досягнення кожного
працівника суду.

Від розсуду голови суду залежать розподіл справ між суддями, порушення
питання про преміювання, підвищення в кваліфікаційному класі на
начислення супровідних йому надбавок та інші питання кар’єрного та
матеріально-побутового характеру. Недосконалість законодавства з цього
приводу створює можливість втручання в процес прийняття рішень суддею з
боку голови суду. І, як показали емпірічні дані, голови судів не
нехтують можливістю вчинити вплив на суддю при здійсненні правосуддя. Як
справедливо відмічає Н.В. Сибильова, позитивне або сприятливе для судді
вирішення цих питань, змушує суддю йти на компроміси, задовольняти
очікування керівника суду.

Ось чому законодавством та практикою повинні бути вироблені об’єктивні
критерії, які б зводили до мінімуму можливість посягання на суддівську
незалежність зі сторони голови суду. Зокрема, щодо розподілу справ між
суддями, то, наприклад, законодавством Греції передбачена система
визначення за жеребом складу суду з кримінальних справ, що значно
усталює функціональну незалежність суддів у цій державі.

Найважливіший елемент умов праці й одночасно один із методів
соціально-психологічного впливу на трудовий колектив є належний
психологічний клімат. Під останнім розуміється емоційний настрій
колективу, що відображає сформовані стосунки між його членами.

Психологічний клімат у колективі може бути сприятливим і несприятливим.
Перше передбачає високу вимогливість його членів до себе і однин до
одного, а разом із тим – повагу і доброзичливість; вільне висловлювання
власної думки під час обговорення різних сторін життєдіяльності
колективу; відсутність тиску керівника на підлеглих.

Відомо, що від емоційного стану працівників залежить продуктивність їх
праці.

Створення і підтримка нормального психологічного клімату є
багатогранною діяльністю. Чітка організація роботи, сприятливі умови
праці посідають у ній чинне місце. З одного боку, це справедливий
розподіл справ між суддями та підтримання їх рівномірного навантаження;
своєчасне порушення питання про преміювання суддів, підвищення їх в
кваліфікаційному класі та начислення супровідних йому надбавок; надання
можливості користуватися службовим транспортом тощо. З другого – це
запобігання і вирішення міжособистих конфліктів у колективі суду.

Одним із елементів механізму управління, без якого неможливо здійснювати
цілеспрямований вплив на трудовий колектив з метою упорядкування та
оптимізації його роботи є планування роботи місцевого суду.

Процес планування має такі етапи: 1)оцінка досягнутих результатів
системи управління, реального її стану з урахуванням всіх складових
елементів та якості їх функціонування; 2) встановлення потенційних
можливостей системи; 3) визначення нової цілі та формування нових
завдань управління; 4) пропозиції щодо внесення змін до системи
управління; 5) визначення форм та методів контролю за виконанням
запланованих заходів чи завдань.

Підставою для планування є науково обгрунтовані прогнози, які базуються
на систематичному дослідженні стану, структури, дінаміки управлінських
явищ та процесів та визначенні їх перспективи.

Процес планування – це послідовність виконання певних операцій з
відновідним складом учасників, результатом дій яких є прийняття
управлінського рішення – плану.

Планування є частиною організації роботи, що охоплює систему місцевого
суду, структуру його апарату; воно передбачає створення нормативної бази
(Постанов Пленуму Верховного Суду, змін та доповнень у чинне
законодавство, узагальнень матеріалів практики роботи місцевого суду та
вищестоящих судів, аналізу судової статистики тощо),
матеріально-технічного й науково-методичного забезпечення суддівської
діяльності, оперативного керівництва діяльностю суду
(інформаційно-аналітична робота, розробка й прийняття управлінських
рішень, добір, розміщення і навчання кадрів тощо).

Планування тісно пов’язане з інформаційно-аналітичною роботою. Але
визначенний зв’язок не означає, що одержання інформації завжди передує
плануванню, оскільки і планування визначає рух інформаційних потоків,
проведення аналітичної роботи. І нарешті, у процесі виконання планових
заходів інформаційне забезпечення як засіб контролю, дозволяє визначити
стан об’єкта, що перебуває під управлінським впливом, і своєчасно внести
необхідні корективи як у план роботи суду, так і у саму організацію
планування.

Планування характеризується спрямованістю у майбутнє, оскільки надає
можливість визначити пріоритетні напрямки діяльності на певному етапі,
напрямку руху до них, прогнозувати кінцевий результат. За допомогою
планування поєднуються мета діяльності та заходи щодо її практичної
реалізації, виходячи з наявних людських, матеріальних та інших ресурсів.

Планування складається з таких основних стадій: 1) інформаційне
забезпечення (результати проведення узагальнень судової практики,
наявність інформації про поточне законодавство і зміни до нього тощо);
2) аналіз зібраної інформації і формування на цій основі пріоритетних
завдань (наприклад, аналіз результатів ведення судової статистики, в
тому числі – аналіз справ, рішення по яких були скасовані вищестоящими
судовими інстанціями); 3) підготовка та обговорення проекту плану;
4)затвердження плану; 5)організація виконання плану.

Панування роботи місцевого суду проводиться один раз у квартал або у
пів- річчя. Але більш доцільним уявляється поквартальне планування, яке
дозволяє намітити заходи, що повинні бути здійснені найближчим часом і
тривалість строків виконання яких обчислюється одним або декількома
днями.

Як правило, план роботи місцевого суду складається з проведення
наступних заходів: 1)оперативних нарад; 2) узагальнень практики роботи
суду, в тому числі – розгляду певних категорій справ за визначений
період; 3) аналізу справ, рішення по яких були скасовані апеляційною
або касаційною інстанцією; 4) організації роботи з працівниками апарату
суду, проведення їх навчання тощо (наприклад, один раз на місяць голова
суду доручає певному судді провести заняття з працівниками апарату суду
з визначеної у плані теми).

План роботи місцевого суду доцільно складати з урахуванням наступних
принципів планування : 1) науковості; 2)реальності; 3)конкретності;
4)колегіальності.

Науковість планування вимагає його здійснення за допомогою використання
досягнень юридичної науки, всебічного аналізу стану справ у суді,
врахування рекомендацій науково-практичних конференцій, соціологічних
досліджень тощо.

План роботи повинен бути реальним як у відношенні заходів, що ним
встановлюються, так і строків їх виконання. Включення до плану роботи
суду великої кількості заходів по різним ділянкам роботи без урахування
сил та можливостей колективу, може привести до того, що багато із
запланованого виявиться невиконаним або виконаним неякісно чи
несвоєчасно.

Для виконання кожного завдання у плані роботи суду необхідно вказати
певний реальний строк (місяць, число). Строки виконання таких заходів,
як, наприклад, узагальнення матеріалів судової практики розгляду тієї чи
іншої категорії справ, слід визначити з точністю до місяця, а в окремих
випадках – числа і місяця. Проведення таких заходів, як оперативних
нарад, занять по підвищенню кваліфікації працівників апарату суду, слід
планувати на визначений день тиждня або місяця.

Конкретність планування передбачає, що кожний захід, включений до плану,
повинен бути ретельно сформульований з тим, щоб виконавцю було ясно, що
саме необхідно зробити для його виконання та у який термін. У плані слід
указати, хто з працівників суду відповідає за виконання певного
завдання.

Проекти планів доцільно обговорювати всім колективом суду на оперативних
нарадах, тобто колегіально. Участь суддів, консультантів, секретарів
судових засідань та інших працівників апарату суду у підготовці планів,
– як вірно відмічається у юридичній лдітературі, – сприятиме творчої
активності, здійснює стимулюючий вплив, підвищує відповідальність за їх
виконання.

Обов’язок складання та забезпечення виконання плану роботи суду, який
покладається на голову місцевого суду, дозволяє виділити взаємозв’язок
трьох стадій цієї роботи: розробку плану, перетворення його у життя,
контролю за його виконанням.

Обов’язковою вимогою ефективної організації роботи місцевого суду є
контроль за виконанням планів, який повинен постійно знаходитись у полі
зору керівника суду, оскільки цей контроль повинен бути систематичним.
Безпосередньо він може здійснюватись як головою суду, так і його
заступником за допомогою консультанта суду.

Вважається, що контроль виконання плану роботи суду повинен включати в
себе : 1) перевірку виконання певного завдання плану; 2)вивчення
підзвітних матеріалів; 3) оцінку якості виконаних заходів;
4)безпосереднє ознайомлення з роботою тощо.

Результати контролю доцільно розглядати на оперативних нарадах, вони
можуть виступати у якості підстави для прийняття конкретних рішень.

Контроль за виконанням плану та правильний розподіл обов’язків між
працівниками суду передбачає можливість врахування індивідуального
трудового внеску кожного працівника. Він дозволяє виявити навантаження
та якість праці кожного робітника суду і на цієї підставі вірно
розподілити як судові справи, так і інші доручення.

Вивчення витрат робочого часу дозволяє забезпечити науково обґрунтоване
планування різних видів робіт, прогнозувати витрати робочого часу на ті
чи інші операції у майбутнему, правильно розподілити сили та засоби
діяльності працівників усередині місцевого суду.

До числа необхідних умов, які забезпечують належну організацію
діяльності суду, на наш погляд, також варто віднести визначення і
запровадження нормативів навантаження на суддів.

Слід відзначити, що спроби визначити і затвердити науково-обгрунтовані
нормативи навантаження на одного суддю робилися неодноразово. Однак
останнім часом реалізацію відповідної програми щодо забезпечення
діяльності судів було припинено зовсім. До того ж у зв’язку з
ускладненням процедури першого призначення на посаду судді вакансії не
заповнюються в середньому більш ніж один рік.

Як відмічає В.Ф. Бойко, якщо в 1996 р. навантаження на одного суддю
місцевого суду становило в середньому 35 справ на місяць, то в 2002 р. –
89, по м. Києву – 113, в Автономній Республіці Крим – 110, в судах
Харківської, Запорізької, Львівської областей – понад 100 справ.

Слід погодитись з думкою тих вчених та практичних працівників, які
вважають, що чинна система розподілу навантаження на суддів не тільки
порушує право судді на створення і забезпечення необхідних умов для
здійснення професійної діяльності, а й створюює перешкоди доступності
правосуддя.

Стає проблематичним виконання Україною ст. 6 Європейської конвенції про
захист прав людини й основних свобод 1950 р., відповідно до якої на
Україну покладається обов’язок забезпечити право кожного на справедливий
та відкритий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом
протягом розумного строку, встановленого законом.

Можливо, для ефективного вирішення цієї проблеми доцільно
використовувати в судовій політиці України Рекомендації № R(86) 12
Комітету міністрів Ради Європи від 16 вересня 1986 р. щодо заходів для
недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суди. Цей
документ, крім виділення судовим органом необхідних коштів для
ефективного розгляду зростаючої кількості прав, що знаходяться у судах,
і зменшення кола завдань, що не стосуються судочинства, пропонує
використовувати такі заходи, як сприяння, де це необхідно, примиренню
сторін ( як поза судовою системою, так і до чи в ході судового
розгляду); спрощення доступу до альтернативних способів вирішення спорів
і підвищення їх ефективності як процедури, що заміняє судовий розгляд;
страхування судових витрат та інші заходи, що спрямовані на зменшення
навантаження на суддів і сприяють реалізації принципу доступності
правосуддя.

Позитивне значення щодо забезпечення права судді на необхідні умови для
здійснення профессійної діяльності має реалізація принципу спеціалізації
( як зовнішньої, так і внутрішньої). Для цього необхідно забезпечити
судову систему достатньою кількістю кваліфікованих фахівців
(передбачається створення нової Концепції кадрової політики щодо суддів)
та, звичайно, передбачити витрати на підвищення рівня утримання
суддівського корпусу.

Голова місцевого суду приймає на роботу та звільняє працівників апарату
суду, присвоює їм ранги державного службовця у встановленому законом
порядку, застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні
стягнення; організовує роботу щодо підвищення кваліфікації працівників
апарату суду ( ст. 24 Закону “Про судоустрій”).

Голова місцевого суду повинен добре знати достоїнства та недоліки
кожного робітника суду, оскільки інакше він не зможе правильно
розподілити їх по ділянкам роботи, своєчасно висунути їх на більш
відповідальні посади, правильно керувати їх діяльністю.

Основним методом вивчення кадрів є особисте спостереження за діяльністю
працівника, перевірка виконаних ним доручень, безпосереднє ознайомлення
з його роботою. Для оцінки працівника можуть бути використані різні
документи та матеріали, що характеризують його ділові та моральні якості
: результати перевірок праці окремих працівників апарату суду –
секретаря суду, завідуючого секретаріатом, архіваріуса тощо, які можуть
проводитись як за планом роботи місцевого суду, так і за дорученням
голови суду; характеристики працівника з останнього місця роботи та
відгуки на нього, які були надані за результатами навчання, наприклад, –
проходження стажування, підвищення кваліфікації; ознайомлення з
письмовими документами, що складалися працівником апарату суду в ході
його діяльності, з веденням ним документації (реєстрацією
кореспонденції, що надійшла до суду, оформленням справ після їх
розгляду, веденням журналів судових засідань тощо).

На підставі даних вивчення кадрів, спостереження за практичною
діяльністю працівника, індивідуальних відгуків про нього складається
характеристика, яка є офіційним документом. Вона повинна бути
об’єктивною, відбивати не тільки позитивні ділові та моральні якості
працівника, але й суттєві недоліки і помилки в його праці, якщо вони
мають місце. У неї доцільно зробити висновок про відповідність
працівника тієї посаді, яку він обіймає, про можливість чи доцільність
переміщення його на іншу роботу. З характеристикою слід ознайомити
працівника, на якого вона складена. Усі матерали, що характеризують
працівників, повинні знаходитись у їх особистих справах.

Робота по підбору, розміщенню та організації навчання кадрів повинна
забезпечити місцевий суд працівниками, які мають не тільки високий
рівень професійної підготовки, але й ділові (професійні) і моральні
якості.

Під професійно необхідними якостями розуміють : активність,
ініціативність, наполегливість, організованість, уміння планувати
робочий час; стійка увага, відповідальність, нервово-психічна стійкісь;
здатність підтримувати емоційні контакти з учасниками спілкування.

Працівник апарату суду повинен відповідати моральними якостям,
оскільки культура поведінки у суді торкається не тільки судового
розгляду, але й всіх сторін судової діяльності і залеже вона,- як слушно
зауважує В.В. Лєоненко,- в основному від працівників суду.

До моральних якостей працівників апарату суду слід віднести – високий
рівень правосвідомості, соціальної відповідальності; честість,
совісність, сумлінність, дисциплінованість; домінування соціально
значущих мотивів у сфері професійної діяльності, доброзичливість,
витриманість, тактичність, ввічливість у відносинах з людьми,
самоконтроль над емоціями; дотримання морально-етичних та правових норм
во взаємовідносинах працівників у колективі суду тощо. Вимоги до
працівників апарату суду повинні постійно підвищуватися.

Враховуючи те, що Конституція України передбачає право громадян на
звернення за судовим захистом майже по всіх питань, де виникає спір про
право, із поставленими завданнями можуть справитись лише кадри, які
мають належний рівень професійної підготовки. Тому рівень професійної
підготовки не тільки суддівського корпусу, але й працівників апарату
суду, є найважливішим елементом, що впливає на оперативність і
правильність судових рішень.

§ 3. Статус працівників апарату місцевого суду.

Законом “Про судоустрій України” встановлено, що правовий статус
службовців, які працюють а апараті суду, регулюється законом “Про
державну службу”. За умовами оплати праці, матеріально-побутового,
медичного, санаторно-курортного та транспортного забезпечення працівники
апарату суду прирівнюються до відповідних категорій службовців апарату
вищого, центрального або місцевих органів державної влади (ст. 130).
Співвідношення посад працівників апарату суду і державних службовців
визначене у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. №
88-р “Про віднесення посад працівників апарату суду загальної юрисдикції
до відповідних категорій посад державних службовців”.

Відповідно до Закону України “Державну службу” від 16.12.1993 р.
державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають
посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання
завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок
державних коштів (ст. 1). Державна служба ґрунтується на таких основних
принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму
і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина;
професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості
справі; персональної відповідальності за виконання службових
обов’язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів
місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств,
установ і організацій, об’єднань громадян (ст. 3).

Працівники апарату суду користуються правами і свободами, передбаченими
Конституцією України, Законами України “Про державну службу”, “Про
судоустрій України” та іншими актами законодавства. Основними
обов’язками державних службовців є: (1) додержання Конституції України
та інших актів законодавства; (2) забезпечення ефективної роботи та
виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; (3)
недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; (4)
безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне
і точне виконання рішень державних органів та посадових осіб,
розпоряджень і вказівок своїх керівників; (5) збереження державної
таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання
обов’язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з
законодавством не підлягає розголошенню; (6) постійне вдосконалення
організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; (7)
сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість в
роботі (ст. 10 Закону України “Про державну службу”).

Державні службовці мають право: (1) користуватися правами і свободами,
які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; (2)
брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень
рішень; (3) одержувати від державних органів, підприємств, установ і
організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну
інформацію з питань, що належать до їх компетенції; (4) на повагу
особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе збоку
керівників, співробітників і громадян; (5) вимагати затвердження
керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою
службовця; (6) на оплату праці залежно від посади, яку він займає,
рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи; (7)
безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження
ним державної служби, в необхідних випадках давати необхідні пояснення;
(8) на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей,
сумлінного виконання своїх службових обов’язків, участь у конкурсах на
заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового
розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця,
звинувачень або підозри; (9) на здорові, безпечні та належні для
високопродуктивної роботи умови праці; (10) на соціальний і правовий
захист відповідно до його статусу; (11) захищати свої законні права та
інтереси і вищих державних органах та судовому порядку (ст. 11 Закону
України “Про державну службу”).

Працівники апарату суду призначаються на посаду та звільняється з
посади наказом голови місцевого суду за попереднім погодженням
з відповідним територіальним управлінням державної судової
адміністрації з дотриманням вимог трудового законодавства та
законодавства про державну службу України. У своїй роботі працівники
апарату суду керується Конституцією України, Цивільним
процесуальним, Кримінально-процесуальним та іншими кодексами України.
Законами України “Про судоустрій України”, “Про статус суддів”, “Про
державну службу”, “Про боротьбу з корупцією” та іншими законами
України, рішеннями Конституційного Суду України, актами Президента
України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, актами
законодавства та нормативними документами, що регламентують діяльність
судових органів, Положенням про Державну судову адміністрацію України,
Положенням про територіальні управління державної судової адміністрації,
постановами колегії, наказами, інструкціями та рекомендаціями Державної
судової адміністрації України та відповідного територіального управління
державної судової адміністрації, іншими нормативно-правовими актами та
відповідними посадовими інструкціями.

Відповідно до законодавства України працівники апарату суду несуть
відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх
функціональних обов’язків, бездіяльність або невикористання наданих їм
прав, перевищення своїх повноважень, за вчинки, які порочать їх як
державних службовців або дискредитують місцевий суд, порушення
трудової дисципліни, норм етики поведінки державного службовця та
обмежень, пов’язаних із прийняттям на державну службу та її
проходженням.

На виконання статей 126, 127 Закону “Про судоустрій України”, на
підставі рішення Ради суддів від 13.05.05 № 27 з метою поліпшення
організації діяльності місцевих загальних судів, забезпечення єдності у
визначенні посадових обов’язків працівників апарату місцевого загального
суду наказом Голови Державної судової адміністрації № 86 від 20.07.2005
р. затверджено Типові посадові інструкції працівників апарату місцевого
загального суду. Окремо визначені функціональні обов’язки керівника
апарату, головного бухгалтера, помічників голови та заступника голови
суду, помічника судді, секретаря судового засідання, старшого судового
розпорядника, судового розпорядника, консультантів, старшого секретаря
суду, секретаря суду, діловода, оператора комп’ютерного набору,
друкарки, експедитора, завідувача архіву, архіваріуса, бібліотекаря,
завідувача господарства місцевого загального суду.

Завданням цих інструкцій є встановлення єдиних засад діяльності, обсягів
функціональних обов’язків та основних вимог щодо їх виконання, прав та
відповідальності посадових осіб апарату місцевого загального суду.

Керівник апарату суду очолює апарат місцевого загального суду
(далі — суд) та здійснює безпосереднє керівництво його діяльністю.

На посаду керівника апарату призначається особа, яка має повну вищу
освіту за спеціальністю “Правознавство” або “Правоохоронна діяльність”
з освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, стаж
роботи за фахом на державній службі в органах судової влади чи стаж
роботи на державній службі на керівних посадах в інших сферах управління
не менше 5 років або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не
менше 7 років.

Керівник апарату свої функціональні обов’язки виконує під
керівництвом голови суду та безпосередньо йому підпорядковується (а
також виконуючому його обов’язки заступнику) і координує свою діяльність
з відповідним територіальним управлінням державної судової
адміністрації. Йому безпосередньо підпорядковані помічник голови,
помічник заступника (помічники заступників) голови суду та
помічники суддів, секретарі судового засідання,
консультанти, старший секретар суду, завідувач архіву
(архіваріус), завідувач господарством, бібліотекар, водій,
інші працівники відповідно до підпорядкованості за посадами
штатного розпису суду, а за наказом голови суду — старший судовий
розпорядник та судові розпорядники.

Керівник апарату суду виконує такі посадові обв’язки:

1) здійснює безпосереднє керівництво апаратом суду, забезпечує
організованість та злагодженість у роботі підрозділів суду, працівників
апарату суду, їх взаємодію у виконанні завдань, покладених на апарат
суду щодо організаційного забезпечення діяльності суду;

2) взаємодіє з територіальним управлінням державної
судової адміністрації відповідної області, правоохоронними та іншими
державними органами, органами місцевого самоврядування, органами
суддівського самоврядування, спеціальним підрозділом судової міліції
“Грифон”, іншими установами й організаціями, засобами масової
інформації з питань забезпечення діяльності суду;

3) організовує ведення діловодства в суді відповідно до Інструкції з
діловодства;

4) організовує складання проектів планів роботи суду, погоджує їх,
організовує контроль за ходом їх виконання;

5) координує здійснення організаційних заходів щодо підготовки
оперативних нарад, виконання інших завдань;

6) за дорученням голови суду проводить оперативні наради, організовує
розробку службових розпоряджень, інструкцій тощо;

7) організовує спільну роботу працівників апарат суду в ході підготовки
необхідних матеріалів у разі віднесення питань до компетенції декількох
підрозділів, працівників апарату суду;

8) здійснює заходи щодо забезпечення належною матеріальною та
соціального забезпечення суддів та працівників апарату суду, медичного
обслуговування та санаторно-курортного лікування, забезпечення
благоустроєним житлом;

9) здійснює заходи щодо забезпечення належних умов діяльності суддів та
працівників апарату суду, умов оплати їх пращ, належного фінансування
суду, інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності;

10) організовує розробку і подання на затвердження в
установленому порядку штатного розпису і кошторису витрат на утримання
суду;

11) подає на розгляд голови суду пропозиції щодо структури,
чисельності та штатного розпису апарату суду;

12) здійснює безпосереднє керівництво діяльністю кадрової служби,
забезпечує реалізацію державної політики з питань кадрової роботи та
державної служби в апараті суду;

13) узагальнює практику роботи з кадрами, вносить голові суду пропозиції
щодо її вдосконалення;

14) організовує роботу з кадрами апарату суду, контролює стан цієї
роботи, а також ведення кадрового діловодства в суді;

15) вносить пропозиції голові суду з кадрових питань, зокрема щодо
призначення на посади в апарат суду, переведення на інші посади,
звільнення з посад, присвоєння рангів державних службовців, заохочення,
застосування заходів дисциплінарного впливу та з інших кадрових питань;

16) здійснює методичне керівництво проведенням конкурсного відбору на
посади державних службовців апарату суду, атестації та щорічної оцінки
виконання державними службовцями апарату суду покладених на них
обов’язків і завдань;

17) організовує роботу з навчання та підвищення кваліфікації працівників
апарату суду, внесення замовлення щодо потреб та підготовки спеціалістів
для апарату суду до відповідних органів;

18) уживає заходів організаційного характеру для підтримання
приміщення суду у стані, придатному для належного
його функціонування, проведення капітального та поточною
ремонтів, технічного оснащення приміщень, створення безпечних та
комфортних умов для працівників та осіб, які перебувають у суді,
забезпечує наявність необхідних ресурсів та оргтехніки, безперебійне її
функціонування;

19) здійснює організаційне забезпечення ведення судової статистики,
діловодства, обліку та зберігання судових справ, належного ведення
архіву, кодифікації та роботи бібліотеки суду, а також
планово-фінансової та бухгалтерської роботи, обслуговування рахунків в
установах банку;

20) за наказом голови суду контролює роботу служби судових
розпорядників, а за відсутності у суді посади старшого
судового розпорядника забезпечує організацію судового процесу;

21) забезпечує зберігання та використання штампів і печаток суду,
товарно-матеріальних цінностей та документації суду;

22) забезпечує виконання та необхідне дотримання правил охорони праці та
протипожежної безпеки, дотримання працівниками суду правил внутрішнього
трудового розпорядку;

23) вносить пропозиції голові суду щодо удосконалення організації
діяльності суду;

24) здійснює інші повноваження з організації роботи апарату суду щодо
забезпечення діяльності суду;

25) виконує інші доручення голови суду.

Керівник апарату суду має право: за дорученням голови суду
представляти суд в інших управлінських структурах з питань, що
належать до його компетенції та наданих повноважень; вести ділове
листування з органами системи державної судової адміністрації,
органами та установами судової системи, іншими державними
органами, установами і організаціями у межах своєї компетенції; у
встановленому порядку готувати запити, клопотання, звернення тощо з
питань, що стосуються діяльності апарату суду і належать до його
повноважень; вносити пропозиції голові суду щодо удосконалення
діяльності суду, з питань кадрової роботи, із забезпечення діяльності
працівників апарату суду; проводити службові наради з питань, що
належать до його повноважень; брати участь у засіданнях колегії
територіального управління державної судової адміністрації відповідної
області, бути призначеним до складу колегії цього управління, а також
брати участь у нарадах, засіданнях робочих груп тощо з питань
організації діяльності апарату судів, що проводяться територіальним
управлінням державної судової адміністрації.

Керівник апарату несе персональну відповідальність за
виконання покладених законом на апарат суду завдань.

Головний бухгалтер забезпечує виконання завдань з організації
бухгалтерського обліку господарсько-фінансової
діяльності місцевого загального суду та контроль за дотриманням правил
його ведення. Він призначається на посаду та звільняється з посади
наказом голови суду за попереднім погодженням з відповідним
територіальним управлінням державної судової адміністрації з
дотриманням вимог трудового законодавства та законодавства про
державну службу України. На посаду головного бухгалтера можу
претендувати особа, яка має повну вищу освіту відповідного професійного
спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра,
стаж роботи за фахом на державній службі не менше 3 років або стаж
роботи на посаді головного бухгалтера не менше 5 років.

Головний бухгалтер свої посадові обов’язки виконує під
керівництвом голови суду (а також виконуючого його обов’язки заступника)
та безпосередньо підпорядковується керівникові апарату місцевого суду.
Йому безпосередньо підпорядковані працівники планово-фінансової та
бухгалтерської служби місцевого суду.

Головний бухгалтер виконує такі завдання та обов’язки:

1) здійснює безпосереднє керівництво діяльністю планово-фінансової і
бухгалтерської служби суду, контролює її роботу;

2) забезпечує виконання покладених завдань щодо організації
бухгалтерського обліку (дотримуючись єдиних
методологічних засад, встановлених Законом України “Про бухгалтерський
облік та фінансову звітність в Україні”) господарсько-фінансової
діяльності суду, розробку та впровадження заходів щодо дотримання
державної та фінансової дисципліни в суді;

3) здійснює керівництво бухгалтерським обліком і звітністю у суді;

4) бере участь у розробці проектів положень, інструкцій, вказівок з
бухгалтерського обліку, типових форм бухгалтерської звітності;

5) здійснює облік, систематизацію та зберігання
нормативних документів щодо бухгалтерського обліку та звітності;

6) планує та розробляє поточні плани асигнувань на утримання суду;

7) здійснює контроль за законністю встановлення посадових окладів суддям
та працівникам апарату суду, за використанням фонду оплати праці та
дотриманням фінансової дисципліни згідно з чинним
законодавством;

8) відповідає за підготовку та формування в межах встановленого фонду
оплати праці штатного розпису суду;

9) забезпечує контроль і відображення на рахунках бухгалтерського обліку
господарських операцій, надання оперативної інформації,
складання та подання зведеної фінансової звітності встановленим органам
у відповідні терміни;

10) відповідає за правильність нарахування та перерахування
податків до державного бюджету та інших платежів;

11) здійснює нарахування та перерахування платежів, внесків на державне
соціальне страхування, заробітної плати суддям та працівникам апарату
суду, інших платежів та виплат;

12) виконує роботу з обліку майна місцевого суду, коштів та
товарно-матеріальних цінностей, результатів діяльності тощо;

13) відповідає за складення відповідних звітів, здійснення обліку та
контролю за рухом бланків звітності;

14) проводить банківські операції та операції, пов’язані з рухом коштів
та товарно-матеріальних цінностей суду;

15) проводить інвентаризацію грошових коштів,
товарно-матеріальних цінностей, основних фондів, розрахунків та
платіжних зобов’язань;

16) здійснює контроль за веденням касових операцій, раціональним
використанням фінансових ресурсів;

17) проводить роботу з виконання кошторису утримання суду;

18) готує дані з відповідних напрямків роботи бухгалтерського обліку
та складає звітність, контролює зберігання документів
бухгалтерської звітності, оформлення їх відповідно до встановленого
порядку та своєчасне подання їх до архіву;

19) застосовує комп’ютерні та інші сучасні технічні засоби та
технології обліково-обчислювальних робіт;

20) організовує видачу суддям та працівникам апарату суду довідок про
розмір заробітної плати;

21) здійснює облік дебіторської та кредиторської заборгованості
місцевого суду (зв’язок, водо-, газо-, теплопостачання тощо);

22) готує відповіді з питань обліку та звітності і
господарсько-фінансової діяльності місцевого суду за дорученням голови
суду на запити відповідних центральних і місцевих органів
виконавчої влади, підприємств, організацій та їх фінансових структур
чи підрозділів;

23) вносить пропозиції голові суду щодо удосконалення організації
діяльності суду з питань бухгалтерського обліку та
планово-фінансової діяльності суду;

24) здійснює інші повноваження з організації бухгалтерського обліку та
планово-фінансової діяльності місцевого суду;

25) виконує інші доручення голови суду та керівника апарату суду.

Головний бухгалтер має право: запитувати у встановленому
законодавством порядку у структурних підрозділах центральних та
місцевих органів виконавчої влади, місцевих органах самоврядування,
інших державних органах інформацію та матеріали щодо
організації планово-фінансової діяльності суду,
бухгалтерського обліку, звітності та контролю; у встановленому порядку
організовувати роботу з підготовки пропозицій голові суду щодо
запитів, клопотань, звернень тощо з питань, що стосуються
планово-фінансової діяльності суду і належать до його
повноважень; вносити пропозиції голові суду та керівнику
апарату щодо удосконалення бухгалтерського обліку, звітності та
контролю, планово-фінансової діяльності місцевого суду; брати участь у
службових нарадах з питань, що належать до його повноважень; брати
участь у засіданнях колегії територіального управління державної судової
адміністрації відповідної області, а також у нарадах, засіданнях
робочих груп тощо з питань організації планово-фінансової діяльності,
бухгалтерського обліку, звітності та контролю, що проводяться
територіальним управлінням державної судової адміністрації.

Головний бухгалтер несе персональну відповідальність за
порушення планово-фінансової дисципліни, ведення бухгалтерського
обліку, звітності та контролю в місцевому суді.

Помічник голови місцевого загального суду призначається на посаду та
звільняється з посади наказом голови відповідного суду з
дотриманням вимог трудового законодавства та законодавства про
державну службу України. На цю посаду призначається особа, яка має
повну вищу освіту за спеціальністю “Правознавство” або
“Правоохоронна діяльність” з освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста
або магістра, стаж роботи за фахом на державній службі в органах судової
влади не менше 3 років або загальний стаж роботи за фахом не менше 5
років. Він безпосередньо підпорядковується голові суду, помічником
якого він є, та керівникові апарату суду.

Помічник голови суду виконує такі завдання та обов’язки:

1) проводить узагальнення роботи суду з розгляду судових справ
(узагальнення судової практики), здійснює підготовку статистичних даних
та складання звітів, узагальнень суду про кількість та стан розгляду
судових справ усіх категорій;

2) готує дані судової статистики та інші матеріали для розгляду на
оперативних нарадах;

3) інформує голову суду про навантаження справ, які знаходяться в
провадженні суддів, та сприяє їх об’єктивному розподілу;

4) проводить роботу з вивчення руху справ, які знаходяться
в провадженні суддів;

5) проводить роботу з підготовки оперативних нарад, що
проводяться головою суду, веде протоколи цих нарад;

6) веде збір і узагальнення пропозицій до проектів планів роботи суду та
готує відповідні проекти планів;

7) здійснює контроль за виконанням планів роботи суду, доповідає голові
суду про хід їх виконання;

8) бере участь у прийомі громадян головою суду та забезпечує
організацію його проведення;

9) за дорученням голови готує проекти відповідей на звернення, які
надходять на адресу голови суду;

10) вивчає прийняті головою суду до свого провадження справи і
матеріали, здійснює підбір законодавства та судової
практики, необхідних для розгляду конкретних судових
справ, вносить стосовно них свої пропозиції;

11) здійснює попередню підготовку до розгляду судових справ, що
знаходяться в провадженні голови суду, за його дорученням готує проекти
процесуальних документів, повідомлень, запитів тощо,
контролює надходження та залучення відповідних матеріалів і документів
до судових справ. Виконує інші обов’язки помічника судді;

12) координує роботу секретарів судового засідання, помічника
заступника (помічників заступників) голови суду та помічників суддів,
надає їм методичну та практичну допомогу в організації судового процесу;

13) за дорученням голови суду забезпечує взаємодію
з правоохоронними та іншими державними органами,
громадськими організаціями, засобами масової інформації з питань
здійснення правосуддя та готує відповідні матеріали;

14) вивчає повідомлення засобів масової інформації, готує пропозиції
щодо необхідності реагування відповідно до чинного законодавства;

15) за дорученням голови суду здійснює заходи щодо забезпечення його
діяльності; 16) виконує інші розпорядження голови суду та керівника
апарату суду.

На посаду помічника заступника голови місцевого загального суду
призначається особа, яка мас повну вищу освіту за
спеціальністю “Правознавство” або “Правоохоронна діяльність” з
освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, стаж роботи на
державній службі в судових органах України не менше 2 років або
загальний стаж роботи за фахом не менше 3 років. Він безпосередньо
підпорядковується заступнику голови суду, помічником якого він є, та
керівникові апарату суду.

Помічник заступника голови місцевого загального суду виконує такі
завдання та обов’язки:

1) здійснює вивчення та узагальнення практики розгляду
заступником голови суду судових справ і застосування законодавства;

2) за дорученням заступника голови суду здійснює підготовку та
оформлення статистичних даних, узагальнень, інформації про кількість та
стан розгляду заступником голови суду справ усіх категорій тощо;

3) бере участь у розробці пропозицій до проектів планів роботи суду;

4) проводить аналітичну роботу з виконання планів роботи суду за
дорученням голови суду або його заступника;

5) проводить експрес-аналіз з різних правових проблем, а також проблем
організаційного забезпечення судової діяльності за дорученням голови
суду або його заступника;

6) допомагає заступникові голови суду в підготовці судових справ до
розгляду в судовому засіданні;

7) вивчає матеріали справи, здійснює підбір законодавства та
матеріалів судової практики, необхідних для розгляду конкретних судових
справ;

8) готує довідки, інформаційні листи, повідомлення, інші матеріали, які
пов’язані з розглядом справи;

9) бере участь у попередній підготовці до розгляду судових справ, що
знаходяться в провадженні заступника голови суду, за його дорученням
готує проекти повідомлень, запитів, листів тощо,
пов’язаних із розглядом конкретних справ;

10) контролює надходження та залучення відповідних матеріалів і
документів до судових справ;

11) здійснює контроль за підготовкою судових засідань,
які проводяться під головуванням заступника голови суду,
перевіряє та контролює своєчасність повідомлення учасників судового
засідання про час та місце його проведення;

12) перевіряє правильність та своєчасність оформлення протоколів
судового засідання у справах, що знаходяться у провадженні заступника
голови суду;

13) здійснює контроль за своєчасною здачею секретарем судового засідання
судових справ, розглянутих під головуванням заступника голови суду;

14) координує роботу секретаря судового засідання із своєчасної о та
якісного забезпечення процесу розгляду судових справ
га матеріалів, надаючи при цьому методичну та практичну допомогу;

15) виконує інші обов’язки помічника судді;

16) відповідно до наказу голови суду виконує обов’язки помічника голови
суду у разі його відсутності (хвороба, відпустка тощо);

17) за дорученням заступника голови суду вивчає повідомлення засобів
масової інформації з питань здійснення правосуддя, готує відповідні
пропозиції та матеріали;

18) за дорученням заступника голови суду здійснює заходи щодо
забезпечення його діяльності;

19) виконує інші доручення заступника голови суду та керівника апарату
суду, що стосуються організації розгляду судових справ.

На посаду помічника судді призначаються особи, які мають повну вищу
освіту за спеціальністю “Правознавство” або “Правоохоронна
діяльність” з освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра,
стаж роботи на державній службі в судових органах України не менше 2
років або загальний стаж роботи за фахом не менше 3 років. Помічник
судді безпосередньо підпорядкований керівникові апарату суду та судді,
помічником якого він є, координує свою діяльність з помічником голови
суду. Він не має безпосередньо підпорядкованих працівників апарату
суду.

Помічник судді виконує такі завдання та обов’язки:

1) вивчає матеріали справи, здійснює підбір законодавства та
матеріалів судової практики, необхідних для розгляду конкретної судової
справи;

2) бере участь у попередній підготовці судових справ до розгляду, за
дорученням судді готує проекти запитів, листів, іншої
документації, пов’язаної із розглядом конкретної справи;

3) за наказом голови суду здійснює приймання позовних заяв, скарг та
заяв від осіб, які звертаються до суду, безпосередньо під час прийому
громадян відповідно до затвердженого графіка;

4) контролює надходження та приєднання до судової справи
відповідних матеріалів;

5) здійснює контроль за підготовкою судових засідань, які
проводяться під головуванням судді, контролює
своєчасність повідомлення про день та час проведення судового засідання
осіб, які беруть участь у справі;

6) за дорученням голови суду або судді, головуючого у справі, здійснює
ознайомлення учасників процесу з матеріалами судових справ;

7) здійснює контроль за своєчасним проведенням експертними
установами призначених у справах експертних досліджень, за своєчасним
виконанням органами внутрішніх справ постанов судді про примусовий
привід, а в разі невиконання готує відповідні нагадування тощо;

8) здійснює перевірку правильності та своєчасності оформлення протоколів
судового засідання у справах, що знаходяться у провадженні судді;

9) здійснює контроль за своєчасною здачею секретарем судового засідання
судових справ, розглянутих під головуванням судді;

10) координує роботу секретаря судового засідання та надає при цьому
методичну та практичну допомогу, в тому числі із забезпечення
фіксування судового процесу технічними засобами;

11) здійснює підготовку довідок, інформаційних листів, повідомлень,
інших матеріалів, які пов’язані з розглядом справи;

12) за дорученням судді здійснює підготовку та оформлення
статистичних даних, звітів, узагальнень, інформації про кількість і
стан розгляду суддею справ усіх категорій тощо;

13) здійснює вивчення та узагальнення практики розгляду суддею справ і
застосування законодавства;

14) за дорученням судді вивчає повідомлення засобів масової інформації,
готує пропозиції щодо необхідності реагування відповідно до чинного
законодавства;

15) виконує інші доручення голови суду, судді та керівника апарату
суду, що стосуються організації розгляду судових справ.

Помічники суддів мають аналогічні права. Так, вони можуть витребовувати
за погодженням із головою / заступником голови суду / суддею та
отримувати інформацію і матеріали, необхідні для розгляду судових справ
і виконання службових обов’язків; залучати за дозволом голови суду або
керівника апарату суду окремих працівників апарату суду для розробки
відповідних документів і виконання завдань, що стосуються їхньої
компетенції; уносити пропозиції щодо вдосконалення роботи із
забезпечення діяльності помічників суддів і секретарів судових засідань,
роботи суду; отримувати від працівників апарату суду необхідну
інформацію для виконання своїх службових обов’язків і завдань; брати
участь у нарадах та зборах трудового колективу суду.

Секретар судового засідання безпосередньо підпорядкований
керівнику апарату суду та судді, внутрішнього розподілу
обов’язків помічником судді та безпосередньо підпорядкованих
працівників апарату суду не має. На цю посаду головою суду
призначаються особи, які мають вищу освіту за
спеціальністю “Правознавство” або “Правоохоронна діяльність” з
освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче молодшого
спеціаліста, без вимог щодо стажу роботи. Секретар судового
засідання безпосередньо підпорядкований керівнику апарату суду
та судді, з яким працює відповідно до внутрішнього розподілу
обов’язків, координує свою діяльність з помічником судді.

Секретар судового засідання виконує такі обов’язки:

1) здійснює судові виклики та повідомлення в справах, які
знаходяться у провадженні судді; оформлює заявки до органів внутрішніх
справ, адміністрації місць попереднього ув’язнення про доставку до суду
затриманих та підсудних осіб, готує копії відповідних судових рішень;

2) здійснює оформлення та розміщення списків справ, призначених до
розгляду;

3) перевіряє наявність і з’ясовує причини відсутності осіб, яких
викликано до суду, і доповідає про це головуючому судді;

4) здійснює перевірку осіб, які викликані в судове засідання, та
зазначає на повістках час перебування в суді;

5) забезпечує фіксування судового засідання технічними засобами згідно
з Інструкцією про порядок фіксування судового процесу
технічними засобами; 6) веде журнал судового засідання, протокол
судового засідання;

7) виготовляє копії судових рішень у справах, які знаходяться в
провадженні судді; 8) здійснює заходи щодо вручення копії вироку
засудженому або виправданому відповідно до вимог
Кримінально-процесуального кодексу України, за дорученням судді
здійснює заходи щодо дачі підсудним або засудженим підписки про невиїзд;

9) здійснює оформлення для направлення копій судових рішень сторонам та
іншим особам, які беруть участь у справі й фактично не були присутніми в
судовому засіданні при розгляді справи;

10) готує виконавчі листи у справах, за якими передбачено негайне
виконання;

11) оформлює матеріали судових справ і здійснює передачу справ до
канцелярії суду;

12) виконує інші доручення судді, керівника апарату
суду, помічника судді, що стосуються організації розгляду судових справ.

Секретар судового засідання місцевого загального суду має право
уточнювати суть процесуальної дії з метою її правильного
відображення в журналі судового засідання (протоколі
судового засідання); уносити пропозиції щодо вдосконалення роботи із
забезпечення діяльності секретарів судового засідання та роботи суду;
отримувати від працівників апарату суду необхідну інформацію для
виконання своїх завдань та обов’язків; брати участь у нарадах та зборах
трудового колективу суду.

Старший судовий розпорядник є посадовою особою апарату місцевого
загального суду, який безпосередньо підпорядкований голові суду або за
наказом голови суду керівникові апарату суду, який безпосередньо не
входить до служби судових розпорядників. Йому безпосередньо
підпорядковані судові розпорядники. На посаду старшого судового
розпорядника призначаються особи, які мають вищу освіту за
спеціальністю “Правознавство” або “Правоохоронна діяльність” з
освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче бакалавра, стаж роботи на
державній службі в судових органах України не менше 2 років або
загальний стаж роботи за фахом не менше З років.

Старший судовий розпорядник виконує такі завдання та обов’язки:

1) організовує та планує роботу служби судових розпорядників суду;

2) розподіляє обов’язки між судовими розпорядниками та здійснює контроль
за виконанням ними вказівок, розпоряджень голови суду, керівника
апарату суду та головуючого у справі;

3) веде журнал обліку розпоряджень голови суду, заступників
голови суду та суддів з організації заходів щодо забезпечення проведення
судових засідань;

4) визначає необхідну кількість судових розпорядників та
відповідального судового розпорядника за забезпечення проведення
судового засідання;

5) організовує забезпечення готовності до розгляду справи залу судового
засідання, іншого приміщення у разі проведення виїзного засідання,
взаємодію судових розпорядників з працівниками апарату суду з питань
підготовки залу до слухання справи;

6) проводить інструктаж судових розпорядників перед початком судового
засідання з роз’ясненням дій кожного з них, з урахуванням
особливостей справи;

7) координує дії з керівниками підрозділів конвойної служби міліції та
органів внутрішніх справ щодо своєчасної доставки в суд підсудних і
затриманих осіб, а також інформує головуючої о про затримку доставки до
суду зазначених осіб;

8) організовує в разі необхідності взаємодію із спеціальними
підрозділами судової міліції та органами внутрішніх справ з питань
спільних дій щодо підтримання громадського порядку в приміщенні суду та
в залі судового засідання; 9) вживає заходи щодо створення безпечних
умов для роботи судових розпорядників та вносить відповідні пропозиції
голові суду;

10) організовує та проводить із судовими розпорядниками навчання з
питань діяльності служби, підвищення професійного рівня її
працівників;

11) звітує перед головою суду та керівником апарату суду про роботу
служби судових розпорядників суду;

12) під час забезпечення заходів щодо підготовки та проведення судового
засідання безпосередньо виконує обов’язки судового
розпорядника, передбачені відповідною посадовою інструкцією;

13) виконує інші розпорядження головуючого щодо забезпечення належних
умов для проведення судового засідання, доручення голови суду, за
наказом голови суду — доручення керівника апарату суду, що стосуються
забезпечення роботи служби судових розпорядників та належних умов для
проведення судового засідання.

На посаду судового розпорядника призначаються особи, які мають
вищу освіту за спеціальністю “Правознавство” або
“Правоохоронна діяльність” з освітньо-кваліфікаційним рівнем
не нижче молодшого спеціаліста, без вимог до стажу роботи. Він
безпосередньо підпорядкований старшому судовому розпоряднику, а в суді,
штатним розписом якого посаду старшого судового розпорядника не
передбачено, — голові суду або за наказом голови суду керівникові
апарату суду, який безпосередньо не входить до служби судових
розпорядників і безпосередньо підпорядкованих працівників апарату суду
не має.

Судовий розпорядник здійснює такі завдання та обов’язки:

1) здійснює перевірку га забезпечує готовність залу
судового засідання чи приміщення, в якому планується проведення
виїзного засідання, до слухання справи і доповідає про їх готовність
головуючому;

2) забезпечує безпечні умови роботи суддям і а працівникам апарату суду
в залі судового засідання, іншому приміщенні, в разі проведення судом
виїзного засідання;

3) з’ясовує своєчасність направлення заявки-наряду на доставку до суду
органами внутрішніх справ та конвойного службою міліції
затриманих осіб та таких, які перебувають під вартою. Повідомляє
голову суду, головуючого про можливу затримку їх доставки;

4) з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під час
судового засідання визначає можливу кількість осіб, що
можуть бути присутні в залі судового засідання, та визначає
конкретні місця їх розміщення;

5) оголошує про вхід і вихід суду та пропонує всім присутнім
встати;

6) забезпечує виконання учасниками судового процесу та особами, які є в
залі судового засідання, розпоряджень головуючого;

7) запрошує за розпорядженням головуючою, до зали судового засідання
свідків, експертів, перекладачів та інших учасників судового процесу;

8) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги
перекладача, експерта відповідно до законодавства;

9) запрошує до залу судового засідання свідків та виконує вказівки
головуючого щодо приведення їх до присяги;

10) за вказівкою головуючого під час судового засідання приймає від
учасників процесу документи та інші матеріали і передає до суду;

11) вживає заходів щодо видалення, за розпорядженням
головуючого, із залу судового засідання осіб, які проявляють неповагу до
суду або порушують громадський порядок;

12) звертається до працівників правоохоронних органів з приводу сприяння
у підтриманні громадського порядку, затримання та
притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які проявляють
неповагу до суду та порушують громадський порядок;

13) забезпечує дотримання вимог процесуального законодавства щодо
виключення можливості спілкування допитаних судом свідків з тими, яких
суд ще не допитав; 14) забезпечує виконання вимог процесуального
законодавства щодо проведення закритого судового засідання та вживає
заходів до обмеження входу до залу судового засідання сторонніх осіб;

16) здійснює в разі необхідності взаємодію із
спеціальними підрозділами судової міліції та органами внутрішніх справ
і питань спільних дій щодо підтримання громадського порядку в
приміщенні суду та в залі судового засідання; 17) уживає заходів безпеки
щодо недопущення виведення з ладу засобів фіксування судового процесу
особами, присутніми в залі судового засідання;

18) для забезпечення невідкладного розгляду справи з питань, що виникли
в процесі її слухання, за розпорядженням головуючого здійснює термінову
доставку в установи та організації, а також фізичним особам листів,
викликів, інших документів;

19) при виникненні надзвичайних обставин (пожежа, виявлення
вибухонебезпечних предметів, затоплення тощо) повідомляє керівників суду
та організовує виклик спеціальних служб;

20) виконує інші розпорядження головуючого, доручення голови суду,
старшого судового розпорядника, за наказом голови суду — доручення
керівника апарату суду щодо забезпечення належних умов для проведення
судового засідання та роботи служби судових розпорядників.

Судові розпорядники місцевого загального суду має право: на підставі
відповідного запиту чи доручення суду звертатись до юридичних і фізичних
осіб, отримувати від них у встановленому порядку документи, матеріали та
інформацію; вносити пропозиції голові відповідного суду щодо покращення
умов, удосконалення форм і методів роботи служби судових
розпорядників та роботи суду, забезпечення належної взаємодії
з правоохоронними органами та працівниками апарату суду; робити
зауваження учасникам судового процесу та іншим особам,
присутнім у залі судового засідання, вимагати від них
додержання встановленого порядку та вживати заходів щодо їх усунення;
звертатися за допомогою до працівників судової міліції та інших
посадових осіб правоохоронних органів для припинення в приміщенні суду
порушень громадського порядку, затримання та притягнення
до адміністративної відповідальності осіб, які вчиняють протиправні дії;
отримувати від працівників апарату суду необхідну інформацію для
виконання своїх завдань та обов’язків; брати участь у нарадах та зборах
трудового колективу суду.

На посаду консультанта місцевого загального суду призначається
особа, яка має вищу освіту за спеціальністю “Правознавство” або
“Правоохоронна діяльність” з освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра
або спеціаліста, стаж роботи на державши службі в судових органах
України не менше 2 років або загальний стаж роботи за фахом не менше 3
років. Він безпосередньо підпорядкований керівникові апарату суду.

Консультант суду здійснює такі обов’язки:

1) здійснює систематизацію законодавства та судової практики, рішень
Конституційного Суду України, облік та зберігання актів законодавства та
судової практики;

2) здійснює ведення контрольних кодексів;

3) інформує працівників суду про зміни в чинному законодавстві України
та судовій практиці судових органів вищого рівня;

4) проводить узагальнення роботи суду із звернення судових
рішень до виконання;

5) організовує роботу бібліотеки суду, підбір літератури для
працівників суду, координує роботу бібліотекаря суду;

6) забезпечує роботу системи комплексного інформаційного
забезпечення “Ліга”;

7) забезпечує приймання та відправлення електронної пошти;

8) контролює ведення діловодства в суді;

9) координує роботу архіву суду, надає методичну та практичну допомогу
працівникам архіву суду;

10) веде кадрову роботу щодо працівників апарату суду;

11) здійснює роботу з підвищення кваліфікації працівників суду;

12) здійснює контроль за веденням обліку та зберіганням судових справ,
веденням судової статистики, своєчасним та якісним складанням
статистичних звітів, координує роботу старшого секретаря суду;

13) контролює належний облік та зберігання речових доказів;

14) веде аналітичну роботу з різних напрямів діяльності суду
відповідно до внутрішньою розподілу обов’язків між консультантами суду;

15) здійснює облік звернень громадян та юридичних осіб, проводить аналіз
роботи суду з розгляду звернень;

16) за дорученням голови суду чи керівника апарату суду розглядає
звернення та готує проекти відповідей на них;

17) здійснює контроль за виконанням окремих ухвал,
готує інформацію голові суду та керівникові апарату про стан
цієї роботи, відповідні узагальнення та пропозиції щодо покращення
роботи;

18) здійснює оформлення проектів доручень суду про виконання
судами інших держав окремих процесуальних дій, про вручення судових
документів з цивільних, кримінальних справ, про
екстрадицію правопорушників на територію України, оформлює клопотання
про визнання та виконання рішень суду на території інших держав,
забезпечує оформлення та виконання доручень судів іноземних держав
відповідно до Конвенції про правову допомогу та правові відносини з
цивільних, сімейних і кримінальних справ та інших міжнародно-правових
договорів України про правову допомогу, ратифікованих Верховною Радою
України;

19) бере участь у плануванні роботи суду, за дорученням голови суду або
керівника апарату здійснює контроль за виконанням окремих розділів плану

роботу суду;

20) вивчає питання організаційного забезпечення діяльності суду та готує
пропозиції щодо його поліпшення відповідно до внутрішнього
розподілу обов’язків між консультантами;

21) виконує інші доручення голови суду та керівника апарату суду.

Консультант місцевого загального суду має право: уносити пропозиції щодо
вдосконалення роботи із забезпечення діяльності консультантів та суду;
отримувати від працівників апарату суду необхідну інформацію для
виконання своїх завдань та обов’язків; брати участь у нарадах та зборах
трудового колективу суду.

Консультант з кадрової роботи місцевого загального суду є посадовою
особою апарату цього суду, який підпорядковується голові суду та
безпосередньо керівникові апарату суду. На цю призначається особа, яка
має повну вищу освіту за спеціальністю “Правознавство” або
“Правоохоронна діяльність” з освітньо-кваліфікаційним рівнем
спеціаліста або магістра, стаж роботи за фахом на державній службі в
органах судової влади не менше 2 років або загальний стаж роботи за
фахом не менше 3 років.

Консультант з кадрової роботи виконує такі завдання та обов’язки:

1) бере участь у здійсненні заходів щодо реалізації державної політики з
кадрових питань в апараті суду;

2) аналізує практику застосування законодавчих і нормативних актів з
питань проведення державної кадрової по штики в апараті суду, готує
пропозиції щодо п поліпшення;

3) готує та контролює документацію для продовження терміну перебування
на державній службі працівникам апарату суду в установленому
законодавством порядку;

4) готує проекти наказів про призначення на посади в апарат суду,
переведення на інші посади, звільнення з посад, і інших кадрових питань
та здійснює їх реєстрацію; 5) здійснює реєстрацію наказів голови
місцевого суду з кадрових питань;

6) виконує доручення голови суду щодо організації роботи суду з кадровим
резервом, формування кадрового резерву на посади в апараті суду та
контролю за виконанням річних планів підготовки кадрового резерву,
узагальнює практику роботи з кадрами, вносить голові суду та керівникові
апарату пропозиції щодо н вдосконалення;

7) готує матеріали для проведення конкурсного відбору на посади
державних службовців апарату суду, атестації та проведення щорічної
оцінки виконання державними службовцями апарату суду
покладених на них обов’язків і завдань;

8) здійснює вивчення та оформлення матеріалів осіб, які претендують на
зайняття посад в апараті суду, попереджує їх про встановлені
законодавством обмеження, пов’язані з прийняттям на державній службі та
проходженням державної служби, ознайомлює із Загальними правилами
поведінки державного службовця, контролює добір і розстановку кадрів
працівників апарату суду;

9) забезпечує збір інформації та складає графік відпусток суддів та
працівників апарату суду, контролює його виконання;

10) проводить роботу з обліку, зберігання та оформлення особових справ
та трудових книжок суддів і працівників апарату суду;

11) уживає заходів щодо забезпечення своєчасного щорічною
подання суддями і працівниками апарату суду декларацій про доходи,
зобов’язання фінансового характеру та майновий стан державних
службовців щодо себе та членів своєї сім’ї, узагальнює інформацію та
надсилає її у відповідні органи;

12) здійснює контроль за виконанням плану заходів місцевої о суду щодо
посилення боротьби з корупцією на відповідний рік
з метою профілактики та попередження корупційних діянь,
за дотриманням державними службовцями апарату суду Законів України
“Про державну службу”, “Про боротьбу з корупцією”, відповідних актів
Президента України та Кабінету Міністрів України, спрямованих на
боротьбу з корупцією;

13) оформлює матеріали про прийняття присяги державними службовцями
апарату суду, присвоєння рангів державним службовцям, вносить відповідні
записи до трудових книжок;

14) обслуговує стаж роботи суддям та працівникам апарату суду, що дає
право на надбавку за вислугу років, здійснює контроль за встановленням
надбавок та наданням відпусток відповідної тривалості, готує проекти
наказів щодо встановлення цих надбавок;

15) готує матеріали на заохочення працівників суду, веде відповідний
облік;

16) здійснює оформлення документів за підсумками проведення
службового розслідування та застосування заходів дисциплінарного впливу
щодо працівників суду;

17) готує та подає в установленому порядку документи щодо
призначення довічного грошовою утримання суддям та пенсій
працівникам апарату суду; 18) оформлює та видає довідки з місця роботи;

19) здійснює оформлення листків непрацездатності та засідань комісії
місцевого суду із соціального страхування;

20) контролює виконання планів підвищення кваліфікації суддів та
працівників апарату суду;

21) готує інформацію та подає звіти, аналізи, узагальнення про
роботу з кадрами місцевого суду за вимогою
відповідного територіального управління державної судової адміністрації;

22) виконує інші доручення голови суду та керівника апарату, що належать
до питань роботи з кадрами.

Консультант з кадрової роботи місцевого загального суду має право:
вимагати від працівників суду подання необхідних документів для
виконання обов’язків і завдань, що стосуються роботи з кадрами
місцевого суду та компетенції консультанта суду з кадрових питань;
витребувати за погодженням з головою суду або керівником апарату суду та
отримувати інформацію і матеріали, необхідні для виконання службових
обов’язків; вносити пропозиції голові суду та керівникові апарату з
питань удосконалення роботи з кадрами; перевіряти та контролювати
дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку в місцевому суді,
вимог законодавства про працю та державну службу; брати участь у нарадах
та інших заходах з питань роботи з кадрами, що проводяться у
місцевому суді та відповідному територіальному управлінні
державної судової адміністрації.

Консультант із судової статистики є посадовою особою апарату місцевого
загального суду, який підпорядковується голові суду та безпосередньо
керівникові апарату. На цю посаду призначається особа, яка має повну
вищу освіту за спеціальністю “Правознавство” або “Правоохоронна
діяльність” з освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або
магістра, стаж роботи за фахом на державній службі в судових органах
України не менше 2 років або загальний стаж роботи за фахом не менше 3
років.

Консультант із судової статистики місцевого загального суду виконує
такі завдання та обов’язки:

1) забезпечує достовірність, об’єктивність оперативності, стабільності
та цілісності статистичної інформації про роботу суду;

2) заповнює статистичні картки на підсудного (обвинуваченого) за
допомогою техніко-технологічних засобів;

3) забезпечує своєчасне подання всіх форм звітів територіальному
управлінню державної судової адміністрації та
відповідному територіальному управлінню статистики Держкомстату
за своїм місцезнаходженням;

4) заповнює картки обліку сум матеріальної і моральної шкоди,
завданих злочином;

5) організовує складання та обробку статистичних звітів про роботу суду
за допомогою техніко-технологічних засобів;

6) кожен звітний період проводить аналіз даних судової статистики з
визначенням тенденцій динаміки основних показників судочинства;

7) організовує та здійснює підготовку статистичних таблиць, довідок,
інформації для використання в діяльності суду, на оперативних нарадах,
при проведенні перевірок канцелярій суду, на звернення інших відомств;

8) вживає заходів щодо забезпечення гласності даних судової
статистики, з цією метою готує відповідні довідки, інформацію та
здійснює постійний зв’язок із засобами масової інформації з питань
судової статистики;

9) проводить аналіз стану діловодства та судової статистики в суді за
підсумками кожного звітного періоду, здійснює розробку пропозиції з
підвищення рівня цієї роботи;

10) бере участь у здійсненні заходів з підвищення кваліфікації
працівників суду, які займаються первинним обліком;

11) координує роботу з питань ведення
статистики і відповідним апеляційним судом, територіальним
управлінням державної судової адміністрації, територіальним
управлінням статистики Держкомстату, підрозділами органів
внутрішніх справ, прокуратури, інших правоохоронних органів;

12) веде справи із статистичними звітами та справи з питань
обліково-статистичної роботи (згідно з номенклатурою справ суду);

13) підтримує в контрольному стані Інструкцію з судової
статистики та Інструкцію з діловодства в судах;

14) виконує інші доручення голови суду, керівника апарату суду з питань,
що стосуються організації ведення судової статистики та звітності.

Консультант із судової статистики має право: вимагати від працівників
суду подання необхідних документів для виконання обов’язків і
завдань, що стосуються роботи з кадрами місцевого суду та
компетенції консультанта суду з кадрових питань; витребувати за
погодженням з головою суду або керівником апарату суду та отримувати
інформацію і матеріали, необхідні для виконання службових обов’язків;
вносити пропозиції голові суду та керівникові апарату з питань
удосконалення роботи з кадрам; перевіряти та контролювати дотримання
правил внутрішнього трудового розпорядку в місцевому суді, вимог
законодавства про працю та державну службу; брати участь у нарадах та
інших заходах з питань роботи з кадрами, що проводяться у
місцевому суді та відповідному територіальному управлінні
державної судової адміністрації.

Старший секретар місцевого загального суду є посадовою особою, який
безпосередньо підпорядкований голові суду та керівнику апарату
суду, координує свою діяльність з консультантом суду відповідно
до внутрішнього розподілу обов’язків. На цю посаду призначаються особи,
які мають вищу освіту за спеціальністю “Правознавство”
або “Правоохоронна діяльність” з освітньо-кваліфікаційним рівнем не
нижче бакалавра, стаж роботи на державній службі в судових органах
України не менше 2 років або загальний стаж роботи за фахом не менше 3
років.

Старший секретар суду виконує такі завдання та обов’язки:

1) організовує та забезпечує належну роботу канцелярії суду;

2) розподіляє обов’язки між працівниками канцелярії суду,
контролює виконання ними функціональних обов’язків;

3) організовує прийом, реєстрацію та розподіл кореспонденції, що
надійшла до суду; 4) контролює ведення документів
первинного обліку, номенклатурних справ;

5) організовує роботу з обліку та зберігання судових справ, речових
доказів, документів первинного обліку;

6) здійснює контроль за направленням судових справ із скаргами,
поданнями до судів вищих інстанцій;

7) здійснює контроль за своєчасним та якісним зверненням
судових рішень до виконання;

8) організовує та контролює ведення контрольних та зведених
контрольних виконавчих проваджень;

9) забезпечує своєчасне виконання постанов про помилування;

10) контролює відкликання виконавчих документів у разі
припинення виконання;

11) забезпечує своєчасне та якісне складання звітів
судової статистики, ведення документів первинного обліку,
відповідає за достовірність та своєчасність їх складання та
оформлення;

12) здійснює контроль за своєчасною здачею судових справ до
канцелярії суду, проводить аналітичну роботу щодо строків здачі справ до
канцелярії суду, готує відповідні пропозиції з удосконалення цієї
роботи, систематично доповідає голові суду та керівникові апарату про
випадки порушення термінів здачі судових справ до канцелярії суду;

13) збирає пропозиції щодо складання номенклатури справ суду, узагальнює
їх, за погодженням із керівником апарату формує номенклатуру справ суду
та після погодження з відповідними архівними установами подає на
затвердження голові суду;

14) організовує підготовку та передачу до архіву суду судових справ за
минулі роки, провадження у яких закінчено, а також іншої
документації канцелярії суду за минулі роки;

15) уносить пропозиції до плану роботи суду з питань організації
діловодства, судової статистики, контролює виконання відповідних
розділів плану роботи суду; 16) бере участь в аналітичній роботі з
питань організації діловодства в суді;

17) організовує та забезпечує належне здійснення прийому громадян
працівниками канцелярії суду;

18) веде облік та контроль за виконанням судових доручень, що
надійшли з інших судів України та іноземних держав;

19) проводить навчання з працівниками канцелярії суду;

20) контролює ведення обліково-статистичних карток в
електронному вигляді;

21) виконує доручення голови суду та керівника апарату суду щодо
організації роботи канцелярії суду.

Секретар місцевого загального суду є посадовою особою, яка безпосередньо
підпорядкована старшому секретарю суду, а в суді, штатним розписом
якого посаду старшого секретаря суду не передбачено, — керівникові
апарату суду. На цю посаду призначаються особи, які мають вищу освіту за
спеціальністю “Правознавство” або “Правоохоронна діяльність” з
освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче молодшого спеціаліста, без
вимог до стажу роботи.

Секретар суду виконує такі завдання та обов’язки:

1) веде первинний облік справ і матеріалів, розгляд
яких передбачено процесуальним законодавством,
забезпечує заповнення обліково-статистичних карток в електронному
вигляді;

2) забезпечує зберігання судових справ та інших матеріалів;

3) веде номенклатурні справи суду;

4) здійснює облік і забезпечує зберігання речових доказів;

5) здійснює підготовку судових справ із скаргами, поданнями для
надіслання до судів вищих інстанцій;

6) проводить роботу з оформлення звернення судових рішень до виконання,
контролює одержання повідомлень про їх виконання та
забезпечує своєчасне приєднання до судових справ;

7) веде контрольні та зведені контрольні виконавчі провадження;

8) здійснює облік виконавчих документів, які передаються для
виконання до державної виконавчої служби;

9) проводить перевірку відповідності документів у судових справах опису
справи; 10) складає за встановленими формами статистичні звіти
про результати розгляду судових справ;

11) надає пропозиції щодо складання номенклатури справ суду;

12) здійснює підготовку та передачу до архіву суду судових справ за
минулі роки, провадження у яких закінчено, а також іншу документацію
канцелярії суду за минулі роки;

13) здійснює прийом громадян, видачу копій судових рішень, інших
документів, які зберігаються в канцелярії суду, та судових справ для
ознайомлення учасникам судового розгляду відповідно до встановленого
порядку;

14) на час тимчасової відсутності старшого секретаря суду за
наказом голови суду виконує його обов’язки;

15) виконує доручення голови суду, керівника апарату суду та старшого
секретаря суду щодо організації роботи канцелярії суду.

Секретарі суду користується такими правами: уносити пропозиції голові
суду та керівникові апарату суду щодо покращення умов, удосконалення
форм і методів роботи канцелярії суду, забезпечення належної взаємодії з
працівниками апарату суду, а також щодо покращення роботи суду в цілому;
отримувати від працівників апарату суду необхідну інформацію для
виконання своїх завдань та обов’язків; брати участь у нарадах та зборах
трудового колективу суду.

Діловод є службовцем апарату місцевого загального суду, який
безпосередньо підпорядкований старшому секретарю суду, а в суді, штатним
розписом якого посаду старшого секретаря суду не передбачено, —
керівникові апарату суду. На цю посаду призначаються особи, які мають
повну загальну середню освіту, без вимог до стажу роботи.

Діловод здійснює такі завдання та обов’язки:

1) здійснює приймання та відправлення кореспонденції суду;

2) розпечатує конверти (пакети), перевіряє наявність укладеного і в разі
його відсутності або зіпсування повідомляє старшого секретаря суду;

3) законвертовує, адресує і маркує вихідну кореспонденцію;

4) здійснює реєстрацію вхідної, вихідної кореспонденції суду;

5) за дорученням керівника апарату або старшого секретаря гол є
документи для оформлення звернення судових рішень до виконання, робить
відмітки про одержання повідомлень про їх виконання та
здійснює приєднання до судових справ документів за резолюцією
голови суду, керівника апарату;

6) оформлює номенклатурні справи суду;

7) за дорученням голови суду, керівника апарату суду або старшого
секретаря суду виконує іншу технічну роботу канцелярії суду.

Оператор комп’ютерного набору є службовцем апарату місцевого суду, який
безпосередньо підпорядкований старшому секретарю суду, а в суді, штатним
розписом якого посаду старшого секретаря суду не передбачено, —
керівникові апарату суду. На посаду оператора комп’ютерного
набору призначаються особи, які мають повну загальну середню освіту,
без вимог до стажу роботи.

Оператор комп’ютерного набору виконує такі завдання та обов’язки:

1) виконує операції з базами даних на комп’ютерному устаткуванні
(введення, опрацювання, накопичення,
систематизація, виведення інформації) відповідно до
затверджених процедур та інструкцій з використанням
периферійного обладнання, систем передавання (приймання) даних на
відстань;

2) готує до роботи устаткування, магнітні диски, стрічки, картки, папір;

3) працює в текстовому редакторі з введенням тексту та його
редагуванням;

4) оперує з файлами, записує текст на дискету чи переносить на папір за
допомогою принтера;

5) виконує інші операції технологічного процесу опрацювання
інформації (приймає і контролює вхідні дані, готує, виводить та передає
вихідні тощо);

6) керує режимами роботи периферійного обладнання згідно з
робочими завданнями (підготовка текстів документів та
листів, розрахунків, таблиць, переліків, списків тощо);

7) своєчасно застосовує корекційні дії в разі появи недоліків у роботі
устаткування; 8) доповідає старшому секретарю суду, а в суді, штатним
розписом якого посада старшого секретаря суду не передбачена, —
керівникові апарату суду, про виявлені відхилення від
установлених норм функціонування комп’ютерного устаткування;

9) використовує обладнання для передавання (приймання)
інформації на відстань відповідно до вимог призначених для цього
програм;

10) постійно удосконалює уміння та навички роботи з персональним
комп’ютером;

11) веде облік переданих для комп’ютерного набору матеріалів із
зазначенням у журналі обліку відомостей про виконавця, кількість
аркушів, терміни виконання та найменування документів;

12) здійснює належне зберігання переданих на виконання
документів, запобігає несанкціонованому доступу до
переданих на виконання документів; 13) дотримується правил і норм з
охорони праці та техніки безпеки, правці з експлуатації технічних
засобів.

Друкарка є службовцем апарату місцевого загального суду, яка
безпосередньо підпорядкована старшому секретарю суду, а в суді,
штатним розписом якого посаду старшого секретаря суду не передбачено, —
керівникові апарату суду. На цю посаду призначаються особи, які мають
повну загальну середню освіту, без вимог до стажу роботи.

Друкарка виконує такі завдання та обов’язки:

1) виконує машинописні роботи із рукописних, машинописних і друкарських
оригіналів, у тому числі підготовку матриць для одержання копій
матеріалу на друкарських машинах різних систем;

2) відтворює на друкарській машині записи, зроблені на магнітних носіях
(із застосуванням диктофонів, магнітофонів), або друкує під
диктування;

3) стежить за станом друкарської машини і додержується під час роботи
вимог інструкції з її експлуатації;

4) своєчасно застосовує корекційні дії в разі появи недоліків у роботі
устаткування; 5) постійно удосконалює уміння та навички роботи на
друкарській машинці;

6) веде облік переданих для друкування матеріалів із зазначенням у
журналі обліку відомостей про виконавця, кількість
аркушів, терміни виконання та найменування документів;

7) здійснює належне зберігання переданих на
виконання документів, запобігає несанкціонованому доступу до
переданих на виконання документів; 8) дотримується правил і норм з
охорони праці та техніки безпеки, правил з експлуатації технічних
засобів.

Експедитор є службовцем апарату місцевого загального суду, який
безпосередньо підпорядкований старшому секретарю суду, а в суді, штатним
розписом якого посаду старшого секретаря суду не передбачено, —
керівникові апарату суду. На цю посаду призначаються особи, які мають
повну загальну середню освіту, без вимог до стажу роботи.

Експедитор виконає такі завдання та обов’язки:

1) здійснює своєчасну та належну доставку за призначенням
судових справ, іншої судової документації та в разі
невідкладної потреби кореспонденції суду;

2) вживає заходів щодо збереження судових справ
та інших документів, які підлягають доставці адресату;

3) у разі необхідності забезпечує доставку речових доказів до
приміщення суду;

4) у виняткових випадках для забезпечення оперативного розгляду справ
терміново доставляє листи, запити, повістки, відправляє телеграми та
інші документи;

5) за дорученням голови суду, керівника апарату суду або старшого
секретаря суду виконує іншу роботу, пов’язану з розсилкою та доставкою
кореспонденції.

Завідувач архіву є службовцем апарату місцевого загального суду, який
безпосередньо підпорядкований керівникові апарату суду та координує свою
роботу з відповідним консультантом суду. Йому безпосередньо
підпорядковані архіваріуси суду. На посаду завідувача архіву
призначаються особи, які мають повну загальну середню освіту, без вимог
до стажу роботи.

Завідувача архіву виконує такі обов’язки:

1) організовує роботу архіву суду та здійснює контроль за
додержанням працівниками архіву суду вимог щодо ведення діловодства;

2) організовує та забезпечує зберігання документів, які надійшли до
архіву суду;

3) організовує приймання та приймає на зберігання від відповідних
працівників апарату суду судові документи, що закінчені діловодством;

4) бере участь у розробленні номенклатури справ, перевіряє
правильність формування та оформлення справ під час їх передавання до
архіву;

5) згідно з чинними правилами шифрує справи та організовує цю роботу;

6) здійснює контроль за систематизацією, розміщенням та обліком справ,
які здані до архіву, виконує цю роботу;

7) готує зведені описи справ постійного і тимчасового термінів
зберігання, акти для передавання справ на державне зберігання, на
списання та знищення, а також бере участь у роботі з експертизи цінності
архівних документів;

8) веде прийом громадян, видачу копій судових рішень, інших
документів, які зберігаються в архіві суду, та
судових справ для ознайомлення учасникам судового розгляду
відповідно до встановленого порядку;

9) під час видачі копій судових рішень готує відповідні супровідні
документи;

10) приєднує до судових справ, які зберігаються в архіві суду,
документи, що підтверджують виконання судових рішень, організовує та
контролює здійснення цієї роботи;

11) готує необхідні довідки на основі відомостей, які є в документах
архіву, веде їх облік;

12) готує необхідні дані та складає відповідні звіти щодо роботи
архіву;

13) контролює додержання правил протипожежної безпеки в
приміщеннях архіву.

Архіваріус є службовцем апарату місцевого загального суду, який
безпосередньо підпорядкований завідувачу архіву суду, а в
суді, штатним розписом якого посаду завідувача архіву не
передбачено, — керівникові апарату суду, та координує свою
роботу з відповідним консультантом суду. На цю посаду призначаються
особи, які мають повну загальну середню освіту, без вимог до стажу
роботи.

Архіваріус виконує такі завдання:

1) забезпечує зберігання документів, які надійшли до архіву суду;

2) приймає на зберігання від відповідних працівників апарату суду
документи, що закінчені діловодством;

3) бере участь у розробленні номенклатури справ, перевіряє
правильність формування та оформлення справ під час їх передавання до
архіву;

4) згідно з чинними правилами шифрує справи;

5) систематизує і розміщує справи, веде їх облік;

6) готує зведені описи справ постійного і тимчасового термінів
зберігання, акти для передавання справ на державне зберігання, на
списання та знищення, а також бере участь у роботі з експертизи цінності
архівних документів;

7) веде прийом громадян, видачу копій судових рішень, інших
документів, які зберігаються в архіві суду, та судових
справ для ознайомлення учасникам судового розгляду відповідно до
встановленого порядку;

8) під час видачі копій судових рішень готує відповідні супровідні
документи;

9) приєднує до судових справ, які зберігаються в архіві суду,
документи, що підтверджують виконання судових рішень;

10) готує необхідні довідки на основі відомостей, які є в документах
архіву, веде їх облік;

11) готує необхідні дані для складання звітності щодо роботи архіву;

12) контролює додержання правил протипожежної безпеки в
приміщеннях архіву.

Бібліотекар є службовцем апарату місцевого загального суду, який
підпорядкований керівникові апарату суду та координує свою роботу з
відповідним консультантом суду. На цю посаду призначаються особи, які
мають повну загальну середню освіту, без вимог до стажу роботи.

Завдання та обов’язки бібліотекаря визначено такі:

1) здійснює формування бібліотечного фонду суду, до якого
входять нормативно-правові акти, наукова спеціальна література,
матеріали судової практики;

2) веде облік документів, які надходять до бібліотечного фонду або
вибувають з нього;

3) забезпечує довготривале зберігання бібліотечного фонду
відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та
нормативів розміщення документів;

4) здійснює опрацювання надходжень до бібліотечного фонду;

5) створює систему бібліотечних каталогів і картотек (абетковий і
систематичний каталоги та абетково-предметний покажчик
до нього, систематичну картотеку статей, тематичні та інші картотеки) як
у традиційній, так і в електронній формах;

6) здійснює довідково-інформаційне та бібліотечно-бібліографічне
обслуговування працівників суду;

7) систематично аналізує використання бібліотечного фонду.

8) вивчає інформаційні потреби працівників суду — користувачів
бібліотеки;

9) виконує доручення голови суду та керівника апарату суду,
пов’язані з організацією роботи бібліотеки та
підвищення кваліфікації працівників апарату суду.

Завідувач господарства є службовцем апарату місцевого
загального суду господарства безпосередньо підпорядкований
керівникові апарату суду, а йому безпосередньо підпорядковані
прибиральниці, робітники, сторожі та інші працівники апарату суду, які
виконують господарсько-обслуговуючі функції. На посаду завідувача
господарства призначаються особи, які мають повну загальну середню
освіту, без вимог до стажу роботи.

Завідувач господарством виконує такі обов’язки:

1) організовує роботу із господарського обслуговування суду;

2) організовує проведення інвентаризації товарно-матеріальних
цінностей суду;

3) забезпечує та контролює своєчасне прибирання приміщень суду
відповідно до санітарних норм і правил, а також прибирання прилеглих
територій;

4) організовує архітектурно-художнє оформлення фасадів будівель,
прохідних, територій суду;

5) організовує та контролює виконання робіт з благоустрою і догляду за
зеленими насадженнями;

6) забезпечує робочий стан систем каналізації,
опалення, вентиляції, електромережі тощо;

7) уживає заходів щодо усунення несправностей та аварій;

8) забезпечує зберігання технічних засобів і господарського
інвентарю, його відновлення, поповнення і раціональну експлуатацію;

9) забезпечує працівників суду канцелярським приладдям і
предметами господарського вжитку;

10) керує роботою прибиральниць, робітників, сторожів,
іншого господарсько-обслуговуючого персоналу;

11) виконує інші доручення голови суду та керівника апарату суду,
пов’язані з господарським обслуговуванням приміщень суду.

Діловод, оператор комп’ютерного набору, друкарка, експедитор, завідувач
архіву, архіваріус, бібліотекар, завідувач господарства місцевого
загального суду мають право: вносити пропозиції голові суду, керівникові
апарату суду та старшому секретарю суду щодо покращення роботи
канцелярії суду, забезпечення належної взаємодії з працівниками апарату
суду, а також щодо покращення роботи в суді в цілому; отримувати
необхідну інформацію для виконання своїх завдань та обов’язків від
працівників апарату суду; брати участь у нарадах та зборах трудового
колективу суду.

Варто підкреслити, що викладені положення типових посадових інструкцій є
взірцем для визначення і розподілу функціональних обов’язків працівників
апарату місцевого загального суду, однак в кожному суді існує
необхідність перерозподілу обов’язків між працівниками апарату, виходячи
з можливостей штатного розкладу і специфіки діяльності кожного місцевого
суду. Затвердження типових посадових інструкцій лише полегшило цю
роботу, але не звільняє голів місцевих судів від розробки і прийняття
інструкцій для конкретних працівників апарату свого суду. При цьому
мають бути враховані: (1) наявний кадрово-ресурсний потенціал; (2)
рівень професійної підготовки працівників; (3) рівень навантаження на
всіх ділянках роботи; (4) можливості взаємозаміни і засвоєння суміжних
спеціальностей; (5) досвід організаційного забезпечення діяльності суду,
а також звичаї та традиції, які сформувалися у колективі суду.

РОЗДІЛ ІV. ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ, ЦИВІЛЬНИХ І
АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ

§1. Організація роботи суду з підготовки до розгляду та судового
розгляду кримінальних справ по суті

Протягом останнього часу однією з найбільш небезпечних загроз
національним інтересам України залишається проблема криміналізації
суспільства, зростання злочинності у різноманітних її проявах.
Криміногенна ситуація в Україні останніми роками істотно змінилася щодо
динаміки і структури злочинності. За умов соціально-економічної
нестабільності, зниження правосвідомості населення та девальвації
моральних цінностей, окремі форми протиправної поведінки стали
розглядатися в масовій свідомості як соціально допустимі й навіть
повсякденні. Це пояснює збільшення кількості надходжень до суду
кримінальних справ.

Необхідність точного і правильного додержання кримінально-процесуального
законодавства при розгляді справ, що надходять до суду, спрямовано на
додержання встановлених законом процесуальних гарантій всіх учасників
судового розгляду. Це необхідно для забезпечення всебічного, повного й
об’єктивного дослідження обставин справи, виявлення причин і умов, що
сприяють вчиненню злочину, постановлення законного та обґрунтованого
судового рішення. В цьому параграфі мова йтиметься саме про організацію
роботи суду з підготовки до розгляду кримінальної справи та
безпосередньо про організацію судового розгляду кримінальної справи по
суті.

Підготовка судді до розгляду кожної кримінальної справи є одним із
засобів підвищення судочинства. Ретельно сплановані дії судді щодо
підготовки справи до судового розгляду сприяє додержанню передбачених
законом строків розгляду справи, забезпечує судді можливість провести
процес грамотно й оперативно та формує необхідні умови для прийняття
справедливого рішення по справі.

Неналежна підготовка судді до судового слухання по справі спричиняє
необґрунтоване затягування процесу, хаотичність дій учасників процесу,
втрату авторитету судді, та навіть спричиняє ймовірність винесення
несправедливого рішення.

Тому кожний суддя повинен намагатися належним чином підготуватися до
судового розгляду справи, щоб забезпечити винесення законного та
обґрунтованого судового рішення з найменшими затратами у часі.

Але, перш ніж кримінальна справа потрапить до судді, вона повинна пройти
певну процедуру «передачі» від органів досудового слідства й прокурора
до суду, що у теорії кримінального процесу називають віддання
обвинувачуваного до суду. Ця процедура переслідує наступні цілі:

а) перевірка якості досудового слідства, включаючи достатність доказів
для розгляду справи судом, дотримання права обвинувачуваного на захист і
інші вимоги кримінально-процесуального закону в ході досудового
слідства;

б) перевірка наявності всіх процесуальних підстав для проведення
судового розгляду;

в) визначення судом меж, у яких буде проходити судовий розгляд.
Виконання цих завдань багато в чому визначає саму можливість і
ефективність наступного судового розгляду. При цьому дозвіл зазначених
питань не повинне попереджати висновок суду про винність
обвинувачуваного в здійсненні інкримінованого йому злочину.

Історія кримінального процесу й судочинства різних держав світу знає
різні форми віддання до суду. Так, найбільш класична, обвинувальна
модель збереглася, наприклад, у кримінальному судочинстві Шотландії,
тому її іноді називають шотландською. Відповідно до цієї моделі, рішення
про віддання обвинувачуваного до суду приймає сам обвинувач (прокурор),
а направлення ним матеріалів кримінальної справи з обвинувальним актом
до суду зобов’язує суд прийняти справу до розгляду. Достоїнством
обвинувальної моделі є її простота, економічність і швидкість. Віддання
до суду в цьому випадку звичайно не вимагає цілої стадії процесу, а дії
суду обмежуються лише організаційними заходами щодо підготовки судового
засідання. Однак така форма не забезпечує досить безстороннього контролю
з боку прокурора за якістю обвинувачення, що направляється до суду.

У Франції, крім обвинувальної форми, що використовується по кримінальним
справам, донедавна по закінченні дізнання застосовувався й різновид
судово-ревізійної форми, при якій по закінченні досудового слідства
справа надходила до відповідної судової інстанції не на вимогу сторін, а
на підставі закону з метою перевірки (ревізії) якості проведеного
розслідування. Віддання до суду по справах про злочини, які можуть бути
підсудні суду за участю присяжних, здійснювалося у Франції слідчою
камерою вищестоящого (апеляційного) суду. Недоліком цієї моделі
вважається небезпека формального підходу до прийняття рішень про
віддання обвинувачуваного суду, тому що вищестоящий суд не може
забезпечити всебічне вивчення всіх кримінальних справ, що надходять до
нього з безлічі нижчестоящих судів. Тому на даний час постанова про
віддання обвинувачуваного суду по справах про злочини, підсудних суду
ассізов (присяжних), виносить слідчий суддя, а відповідні повноваження
слідчої камери скасовано. Таким чином, у французькому кримінальному
процесі, поряд з обвинувальною формою (застосовуваної по закінченні
дізнання), нині існує особлива судова модель даного інституту, коли
рішення про віддання обвинувачуваного суду після проведення попереднього
слідства приймається слідчим суддею.

У Німеччині також використовується судово-ревізійна форма, однак, на
відміну від французької моделі, рішення про віддання обвинувачуваного
суду тут приймає та ж сама судова інстанція, що надалі розглядатиме дану
справу. Недоліком цієї моделі є те, що у суду може формуватися певне
бачення щодо висновку по справі ще до судового розгляду винятково по
письмових матеріалах попереднього розслідування. Така попередня думка
може обмежувати суд при розгляді справи, сприяє порушенню принципу
безсторонності судді при розгляді справи.

У США (федеральні суди й суди деяких штатів) поряд з обвинувальним
способом віддання до суду застосовується суспільна форма, коли питання
про призначення судового розгляду вирішується особливим складом
присяжних засідателів (велике, або обвинувальне, журі). В Англії
віддання до суду по справах про злочини здійснюється суддею-магістратом
під час змагального судового засідання – попереднього слухання, – на
якому вирішується питання про достатність доказів, наданих стороною
обвинувачення, для передачі справи в суд для розгляду її по суті. При
цьому суддя наділений правом припинити кримінальну справу через те, що
“обвинувачення не потребує відповіді”, тобто коли сторона обвинувачення
не представила доказів винності обвинувачуваного, переконливих хоча б на
перший погляд (prima facie evidence). Ця процедура знижує ймовірність
направлення справи в суд при явній недостатності доказів винності
обвинувачуваного, а значить, і можливість судової помилки, недоречної
судової тяганини й інших порушень прав особистості. Важливою відмінною
рисою англійської моделі віддання до суду є те, що це рішення
приймаються не тими суддями, які будуть розглядати дану справу по суті,
а зовсім незалежним від них, представниками іншої галузі судової влади
(мирові суди) суддями-магістратами, що забезпечує безсторонність суду
при постанові вироку.

Вдале компромісне рішення проблеми віддання до суду було знайдено в
австрійському кримінально-процесуальному законодавстві в другій половині
XIX в. Воно поєднує достоїнства обвинувальної моделі з перевагами
судового контролю за якістю попереднього розслідування, позбавленого,
однак, недоліків судово-ревізійної форми. Суд першої інстанції
позбавлений необхідності висловлювати по справі попередню думку,
віддаючи обвинувачуваного суду. Обвинувальний акт звичайно направляється
прокурором прямо в суд для розгляду справи по суті, як це має місце при
обвинувальній формі, але якщо обвинувачуваний вважає свої права
порушеними на попередньому слідстві, він вправі оскаржити це рішення у
вищестоящу судову інстанцію, і тоді питання про віддання до суду
розглядається в апеляційному порядку. У такий спосіб забезпечуються як
права особистості й об’єктивність суду, так і інтереси процесуальної
економії.

За кримінальним процесом України, справа від органів досудового слідства
потрапляє до прокурора зі складеним обвинувальним висновком. Одержавши
справу від органу дізнання або слідчого, прокурор зобов’язаний протягом
не більше п’яти днів розглянути справу і дати їй належне спрямування, а
саме: перевіривши справу з обвинувальним висновком в порядку,
визначеному ст. 228 КПК України, прокурор приймає одне з наступних
рішень: 1) затверджує обвинувальний висновок або складає новий
обвинувальний висновок; 2) повертає справу органові дізнання або
слідчому із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового
розслідування; 3) закриває справу, склавши про це постанову з
додержанням вимог статті 214 КПК. Далі, згідно зі ст. 232 КПК, прокурор
або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений
слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до
суду, якому вона підсудна, і повідомляє обвинуваченого, до якого суду
направлена справа.

Далі справа потрапляє до канцелярії суду, де відповідальний секретар чи
діловод суду приймає кримінальну справу, що надійшла з прокуратури з
дотриманням усіх вимог Інструкції з діловодства, а саме: перевіряє
наявність усіх документів і речових доказів, зазначених в описі
(супровідному листі, довідці до обвинувального висновку), ставить на
сторінці обкладинки справи чи листа іншого документа штамп, у якому
вказує дату надходження кримінальної справи до суду. Якщо
встановлюється, що чогось із зазначених документів не вистачає, про це
негайно сповіщають завідуючого канцелярією. Про відсутність документа
або додатків складається акт, одна копія якого надсилається відправнику,
а інша прилучається до справи.

Кримінальну справу реєструють в Журналі реєстрації кримінальних справ, а
також в обліково-статистичних картках і алфавітних покажчиках. Далі
справа передається голові суду. Саме голова суду є відповідальним за
організацію роботи з підготовки кримінальних справ до судового розгляду,
він розподіляє справи між суддями, покладаючи на них відповідальність
щодо розгляду цих справ.

Отже, перш ніж справа потрапить на стіл судді, головою суду повинно бути
прийняте рішення про те, якому саме судді доручити вивчити та розглянути
цю справу в судовому засіданні. Рішення голови суду з передачі справи
судді оформлюється відповідною резолюцією.

В залежності від запроваджених в конкретному суді форм організації
роботи, кримінальні справи можуть розподілятися між суддями за
наступними принципами:

1. Територіальність:

(а). Зонна система. За суддею заздалегідь закріплюється визначена
територія (або зона), що обслуговується ним. Найчастіше виокремлення
зони здійснюється за вулицями та будинками, що розташовані на території
юрисдикції конкретного суду. Недоліком цього принципу розподілу справ є
те, що не дозволяє уникнути дисбалансу у навантаженні на суддів одного
суду та не враховує спеціалізації суддів, їх професіоналізм у розгляді
окремих категорій справ.

(б). Адміністративна система. Голова суду на свій розсуд передає
кримінальну справу тому чи іншому судді, якому вважає за потрібне. Такий
спосіб дозволяє врахувати навантаження суддів на момент розподілу справ,
досвід конкретного судді з розгляду визначеної категорії справ, певні
особистісні якості судді чи об’єктивні чинники (наприклад, суддя тільки
призначений на посаду, або тільки вийшов на роботу після хвороби тощо),
професіоналізм окремого судді. Разом з тим, недоліком цієї системи
розподілу справ є створення умов для зловживань з боку голови суду,
здійснення ним впливу на суддю, можливість втручання у незалежність
судді.

(в). Випадкова система. Ця система розподілу справ між суддями
застосовується, наприклад у США та Греції. Законодавством цих країн
передбачена система визначення за жеребом складу суду з кримінальних
справ, що значно усталює функціональну незалежність суддів в цих
державах. Однак недоліком цієї системи є неможливість контролювати
рівномірність навантаження на суддів та їх спеціалізацію, досвід
розгляду окремих категорій справ.

(г). Система розподілу справ за черговістю. Справи розподіляються між
суддями за черговістю їх надходження до суду. Хоча ця система дозволяє
уникнути можливість впливу на визначених суддів по конкретній справі з
боку голови суду та сприяє рівній завантаженості на суддів одного суду,
але не дозволяє враховувати спеціалізацію суддів, їх професіоналізм,
досвід з розгляду конкретних категорій справ тощо.

2. Спеціалізація. Це, на наш погляд, найбільш об’єктивний, дієвий та
справедливий принцип розподілу справ в суді. Він дозволяє врахувати
характер справи, її складність та обсяг; кваліфікацію, досвід судді,
його особистісні якості; завантаженість судді іншими справами.

Голова суду, організовуючи роботу суду щодо прийняття рішення про
розподіл справ, повинен врахувати всю сукупність наведених вище
принципів та критеріїв.

На розподіл справ не повинні впливати бажання будь-якої сторони по
справі чи особи, зацікавленої в результаті розгляду цієї справи.

Після того, як справа надійшла судді, він повинен її ретельно вивчити та
підготуватися до попереднього розгляду справи. Методика підготовки судді
до розгляду справи та обсяг цієї підготовки строго індивідуальні та
залежать від двох основних факторів: категорія та складність справи;
досвід судді.

Підготовка судді до попереднього розгляду справи є одним із дієвих
засобів, що дозволяють своєчасно побачити всі складнощі конкретної
справи та вірно спланувати свою роботу; не потребує залучення додаткових
матеріально-технічних засобів.

Після надходження справи до судді, вона проходить наступні етапи:

1) вивчення матеріалів кримінальної справи;

2) попередній розгляд справи та прийняття рішення щодо її подальшого
спрямування;

3) підготовка до судового розгляду справи;

4) судовий розгляд справи.

Розглянемо кожний етап докладніше.

Вивчення матеріалів кримінальної справи. Методика вивчення кримінальної
справи може бути різною, а її вибір залежатиме від багатьох факторів, в
тому числі: характер справи, її обсягу та складності; кількості епізодів
та обвинувачених; системи подання доказів тощо.

Єдиного метода вивчення справ не існує, але на практиці опрацьовані три
основні методи вивчення кримінальної справи:

(а) спочатку вивчається складений слідчим або прокурором обвинувальний
висновок, порівнюється його зміст з постановою про притягнення в якості
обвинуваченого, потім вивчаються докази по справі, на яких ґрунтується
обвинувальний висновок. Після цього вивчаються інші матеріали справи.

Такий метод дозволяє судді одразу з’ясувати сутність обвинувачення та
предмет доказування, скласти уявлення про обставини, що повинні бути
досліджені в суді. Недоліком цього методу є те, що суддя одразу підпадає
під вплив висновків, зроблених слідчим або прокурором, він починає
бачити картину злочину саме “їх очами” і у нього не завжди може
скластися об’єктивне уявлення про всі обставини справи, що мають
значення для правильного вирішення справи;

(б) як і в першому випадку, спочатку вивчається складений слідчим або
прокурором обвинувальний висновок, порівнюється його зміст з постановою
про притягнення в якості обвинуваченого. Але потім вивчаються всі
матеріали в тому порядку, як вони підшиті до справи. Такий метод
дозволяє судді простежити хід досудового слідства послідовно. При цьому
деякі судді спочатку вивчають всі покази обвинуваченого, відповідно до
їх хронології, що дозволяє скласти уявлення про його позицію до
висунутого обвинувачення, простежити зміни в показах, виявити в них
протиріччя та з’ясувати їх причину. Деякі судді додержуються такого же
порядку при вивченні показів свідків та потерпілих. Такий метод дозволяє
вивчити матеріали справи комплексно, відповідно до їх логічної
послідовності;

(в) матеріали кримінальної справи вивчаються у послідовності їх подання
у кримінальній справі, с першого до останнього листа справи. Це дозволяє
дослідити хід досудового слідства у хронологічній послідовності
проведення слідчих дій, отримання доказової бази, зрозуміти логіку
слідчого при формуванні обвинувачення, звернути увагу на слідчі версії
та методику їх перевірку. Після цього вивчається обвинувальний висновок.
При такому методі вивчення матеріалів справи судді стає очевидним
ступінь об’єктивності та обґрунтованості висновків сторони
обвинувачення. Однак цей метод доцільно застосовувати до нескладним за
фабулою справам. Він навряд чи ефективний при вивченні багатотомних та
багатоепізодних справ.

Попередній розгляд справи та прийняття рішення щодо її подальшого
спрямування. Згідно зі статтею 241 КПК кримінальна справа повинна бути
призначена до попереднього розгляду не пізніше десяти діб, а у разі
складності справи – не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до
суду.

Попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово з обов’язковою
участю прокурора. Про день попереднього розгляду справи повідомляються
також інші учасники процесу, однак їх неявка не перешкоджає розгляду
справи.

Попередній розгляд справи починається з доповіді прокурора щодо
можливості призначення справи до судового розгляду. Якщо в судове
засідання з’явились інші учасники судового розгляду, вони висловлюють
свої думки щодо питань, зазначених у статті 237 КПК, та заявлених ними
клопотань. Прокурор висловлює свою думку щодо клопотань, заявлених
іншими учасниками судового розгляду. Постанова судді виноситься в
нарадчій кімнаті.

При попередньому розгляді справи ведеться протокол.

Крім з’ясування обставин справи, характеру злочину, сутності
обвинувачення та доказової бази, суддя, згідно зі ст. 237 КПК, при
попередньому розгляді справи, повинен з’ясувати щодо кожного з
обвинувачених такі питання:

1) Чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла?

При вирішенні цього питання, суддя повинен перевірити предметну (родову)
підсудність відносно конкретного обвинуваченого. Тут треба звернути
увагу на такі важливі моменти:

кримінальну справу по суті суддя, у більшості випадків, розглядає
одноособово;

кримінальні справи про злочини, за які законом передбачене покарання у
вигляді позбавлення волі на термін понад 10 років, розглядаються по суті
колегіально у складі трьох суддів, якщо підсудний заявив клопотання про
такий розгляд;

кримінальні справи про злочини, за які законом передбачене покарання у
вигляді довічного позбавлення волі, у суді першої інстанції
розглядаються у складі двох суддів та трьох народних засідателів.

2) Чи немає підстав для закриття справи або її зупинення?

Законом передбачені наступні підстави для закриття кримінальної справи:

обставини, що виключають провадження по справі (ст.6 КПК);

за результатом зміни обставин (ст. 7 КПК);

у зв’язку зі щирим каяттям, примиренням обвинуваченого, підсудного з
потерпілим; із застосуванням примусових заходів виховного характеру; з
передачею особи на поруки; з закінченням термінів давнини (ст.ст. 71,
72, 8-111 КПК)

У разі виявлення суддею безперечних і очевидних порушень процесуального
закону, усунути їх необхідно в стадії попереднього розгляду справи, до
судового засідання.

3) Чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК?

Вивчення обвинувального висновку має особливе значення, оскільки його
рамками встановлюються межі судового розгляду. Аналіз змісту цього
документа дає можливість проаналізувати сутність обвинувачення;
визначити фактичні та юридичні ознаки злочину, з’ясувати предмет
доказування в суді.

Суддя під час вивчення обвинувального висновку та інших матеріалів
справи, має звернути увагу на те, щоб у них не порушувалося правило
тотожності. Тобто у всіх основних процесуальних документах органу
досудового слідства текстовий виклад обставин події має бути тотожний і
відповідати юридичній формі вчиненого.

Кримінально-процесуально законодавство вимагає, щоб суддя при вивченні
обвинувального висновку звернув увагу не тільки на його структуру,
підпису прокурора, а й на зміст цього документа. Суддя повинен з’ясувати
склад злочину, його ознаки, відмежувати його від суміжних складів. Він
повинен звернутися до КК, вивчити додаткову літературу та судову
практику з кваліфікації подібних правопорушень.

4) Чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного
заходу?

При відповіді на це питання суддя повинен з’ясувати характер злочину;
особу обвинуваченого: його вік, стан здоров’я, сімейний і матеріальний
стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що його
характеризують; вид запобіжного заходу, його обґрунтованість,
доцільність та законність обрання; якщо обрано утримання під вартою –
підстави та строк застосування цього заходу. Загальні положення щодо
порядку застосування, скасування і зміни запобіжного заходу передбачені
ст. 165 КПК.

Слід мати на увазі, що вирішуючи питання про запобіжний захід, суддя має
право відмінити обраний органом досудового слідства запобіжний захід,
змінити його на більш м’який чи більш суворий. Приймаючи відповідне
рішення суддя складає мотивовану постанову. На практиці судді за своєю
ініціативою вирішують питання про обрання або зміну запобіжного заходу
обвинуваченому, як правило, тільки у виняткових випадках.

5) Чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання
або досудового слідства таких порушень вимог КПК, без усунення яких
справа не може бути призначена до судового розгляду?

При виявленні недоліків досудового слідства, матеріалів кримінальної
справи, суддя повинен класифікувати їх на три групи: (а) ті, що можуть
бути усунені на попередньому розгляді справи; (б) ті, що можуть бути
усунені в судовому розгляді справи; (в) ті, що не можуть бути усунені
ані на попередньому розгляді справи, ані в ході судового засіданні. В
останньому випадку суддя приймає рішення або про повернення справи
прокуророві або слідчому, або про закриття кримінальної справи.

За клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного
представника, потерпілого чи його представника суддя з’ясовує також
питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної
відповідальності інших осіб.

За клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя
з’ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій
обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу, яка передбачає
відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред’явлення йому
обвинувачення, яке до цього не було пред’явлено.

За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою
приймає одне з таких рішень:

1) про призначення справи до судового розгляду;

2) про зупинення провадження в справі;

3) про повернення справи прокуророві;

4) про направлення справи за підсудністю;

5) про закриття справи;

6) про повернення справи на додаткове розслідування.

За наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні
суддя, не вирішуючи наперед питання про винуватість, виносить постанову
про призначення справи до судового розгляду. У постанові повинні бути
зазначені: місце і дата її винесення, посада і прізвище судді, прізвище,
ім’я і по батькові обвинуваченого, підстави призначення справи до
розгляду, стаття Кримінального кодексу, за якою пред’явлено
обвинувачення, та рішення з інших питань, пов’язаних з підготовкою
справи до розгляду. Постанова судді оскарженню не підлягає, на неї не
може бути внесено подання прокурором.

Підготовка до судового розгляду справи. Суддя, дійшовши висновку, що при
досудовому слідстві додержані всі вимоги процесуального законодавства з
забезпечення прав обвинуваченого, відсутні інші перепони для судового
розгляду справи, виносить постанову про призначення судового засідання.

Виносячи постанову про призначення судового засідання, суддя має
враховувати, що ця постанова виконує подвійну функцію: по-перше, у ній
підводиться підсумок аналітичної роботи, зробленої суддею у зв’язку з
вивченням матеріалів кримінальної справи, що надійшли до нього;
по-друге, формулюється організаційна програма дій, необхідних для
забезпечення належних умов проведення майбутнього судового розгляду.

Аналітична робота судді з підготовки до судового засідання полягає в
ретельному вивченні кримінальної справи, складанні робочих записів по
кримінальній справі, планування судового засідання.

Ціллю складання робочих записів є систематизація отриманих суддею при
вивченні справи інформації про зміст обвинувачення та доказів з
урахуванням принципів кримінального процесу. В робочих записах
фіксуються питання, які необхідно вирішити по справі, вони полегшують
подальшу роботу судді на етапах планування та проведення судового
слідства, постановлення вироку.

Форма, зміст, обсяг робочих записів нормативно не регламентовано. Ці
питання кожний суддя вирішує на свій розсуд. Складання робочих записів є
творчим процесом, який залежить від звички, особистого досвіду,
організації індивідуальної роботи судді.

В робочих записах доцільно виокремлювати два основних розділа:

1) факти, обставини та інші питання, що складають предмет дослідження.
Вони групуються за епізодами;

2) викладення сутності доказів, систематизованих за фактами, обставинами
и питаннями майбутнього дослідження.

По об’ємним, багатоепізодним справам зі складною фабулою практикується
складання різних схем та таблиць, які наочно показують зв’язки між
обвинуваченими, епізодами, а також доказів по кожному епізоду.

По справам, пов’язаним з переміщенням матеріальних або грошових
цінностей, з різними господарськими та фінансовими операціями, практично
завжди складаються схеми (таблиці).

По нескладній, невеликій за обсягом справі робочі записи можуть входити
складовою частиною до плану судового слідства.

Планування судового процесу повинно забезпечити оперативне та повне
дослідження обставин, що мають значення для справедливого вирішення
справи по суті відповідно до вимог процесуального законодавства та
додержанням прав учасників судового розгляду.

Судовий процес повинен відбутися відповідно до встановленої законом
процедури. Тому суддя зобов’язаний добре знати вимоги процесуального
закону щодо ходу судового розгляду та суворо їх дотримуватись при
розгляді кримінальної справи.

В залежності від складності справи та досвіду судді план судового
розгляду може складатися в обсязі, необхідному та достатньому для
конкретного судді. План складається у зручній для судді формі, може бути
частиною робочих записів по справі.

За змістом план складається з двох основних частин:

планування послідовності процесуальних дій (відповідно до закону);

планування дослідження обставин, які необхідно з’ясувати по справі.

Складання першої частини плану особливо актуально для суддів з небагатим
досвідом роботи. За своїм змістом ця частина плану є стислим викладенням
норм процесуального законодавства щодо послідовності дій судді, допиту
учасників процесу тощо.

Друга частина плану містить записи, що дозволяють забезпечити повноту
дослідження обставин, що мають значення для вірного вирішення конкретної
справи. Ці записи можна назвати планом судового слідства. В них
фіксуються, які питання, версії, обставини і в якій послідовності,
виходячи з предмета доказування по даній справі та позицій сторін,
необхідно з’ясувати в судовому засіданні.

В плані судового слідства суддя фіксує ті положення, які повинні бути
обов’язково дослідженні безпосередньо судом, а також існуючі протиріччя
та шляхи їх подолання; формулює питання для учасників процесу;
розподіляє у часі черговість виклику до залу судового засідання та
допиту свідків, експертів тощо.

Під організаційними питаннями підготовки справи до судового розгляду
слід розуміти ті заходи процесуального та адміністративного характеру,
які повинен прийняти суддя та інші працівники суду при призначенні
справи до розгляду, а також безпосередньо перед судовим засіданням й без
яких судовий процес не може відбутися.

До заходів процесуального характеру відносяться вирішення суддею
наступних питань:

про місце та час судового розгляду;

про розгляд справи одноособово чи колегіально;

про участь в судовому засіданні державного обвинувача та захисника;

про осіб, яких необхідно запросити в судове засідання в статусі
потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх
представників, свідків, експертів, спеціалістів;

про виклик перекладача;

про закрите чи відкрите судове засідання;

про витребування доказів.

Прийняття цих заходів оформлюється постановою чи ухвалою суду.

Для вдалої організації судового процесу судді повинен після ухвалення
рішення про призначення судового засідання дати вказівку секретарю щодо
своєчасного повідомлення всіх учасників процесу про дату, місце і час
судового засідання. Практика свідчить, що багато свідків або потерпілих
та інших викликаних осіб нерідко приходять до суду без документів, що
засвідчують особу. Щоб уникнути цього, суддя повинен нагадати
секретареві, щоб під час заповнення повісток обов’язково робився запис
«З’явитися з паспортом».

До заходів адміністративного характеру відносяться непроцесуальні дії
судді, голови суду та працівників апарату суду, направлені на
забезпечення необхідних умов для проведення судового засідання.

До таких заходів відносяться:

підготовка приміщень суду та залу судового засідання;

призначення секретаря судового засідання;

підготовлення технічних засобів, які планується використовувати для
фіксації судового процесу;

вирішення питань щодо забезпечення порядку в залі судового засідання.

Кожен суддя повинен особисто проконтролювати, щоб секретар за 20-30
хвилин до початку судового засідання переконався в готовності судового
зала, своєчасній доставці обвинуваченого із СІЗО. Суддя повинен
пам’ятати, що з моменту надходження справи до суду всі підсудні
підпадають під юрисдикцію суду, у зв’язку з чим виникає питання про
надання побачення.

Судовий розгляд справи. Судовий розгляд — це одна з основних стадій
кримінального процесу. В цій стадії суд, здійснюючи судочинство,
остаточно досліджує всі істотні обставини, перевіряє докази, зібрані при
провадженні дізнання і досудового слідства, та постановляє
виправдувальний чи обвинувальний вирок з призначенням покарання або без
призначення покарання.

Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово
суддею, який діє від імені суду, за винятком, якщо по справах законом
передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти
років. Такі справи розглядаються колегіально судом у складі трьох осіб,
якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено можливість
призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі,
розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів,
які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді (ст. 17
КПК).

Керує судовим засіданням головуючий, який повинен забезпечити учасникам
судового розгляду справи здійснення їх законних прав і обов’язків згідно
з нормами КПК, а також належний порядок судового процесу.

Учасники судового розгляду, а також присутні в залі судового засідання
особи зобов’язані виконувати розпорядження головуючого. Якщо хтось з
учасників судового розгляду заперечує проти дій головуючого, що
обмежують або порушують їхні права, такі заперечення заносяться до
протоколу (ч. 2 ст. 260 КПК). Важливу роль головуючого в судовому
засіданні підкреслив і Пленум Верховного Суду України в постанові «Про
додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує
судовий розгляд кримінальних справ» від 27 грудня 1985 р. Покладений на
головуючого обов’язок керувати судовим засіданням та усувати із судового
слідства все те, що не стосується справи, дає йому право знімати
запитання учасників судового розгляду, якщо вони достатньо з’ясовані або
явно виходять за межі цієї справи, однак запитання і мотиви його зняття
обов’язково заносяться до протоколу судового засідання. Разом із тим,
виходячи з принципу рівності суддів у судовому засіданні, головуючий не
має права зняти запитання, поставлене допитуваній особі іншим суддею або
народним засідателем.

Кримінально-процесуальний закон виділяє кілька структурних елементів
(частин) судового розгляду, що об’єднують процесуальні дії з чітко
окресленим змістом:

1) підготовча частина судового розгляду;

2) судове слідство;

3) судові дебати;

4) останнє слово підсудного;

5) постановлення і проголошення вироку.

Кожна з цих частин має свої конкретні завдання, завдяки яким
обґрунтовано і законно вирішуються ті чи інші кримінальні справи (статті
283-341 КПК).

Всі перелічені частини стадії судового розгляду ідуть одна за одною,
додержуючись суворої послідовності. Зміна цієї послідовності
неприпустимо.

1. Підготовча частина судового розгляду повинна забезпечити обґрунтоване
вирішення всіх питань для наступного проведення судового розгляду в
цілому. Без послідовного виконання всіх процесуальних дій та з’ясування
необхідних питань, які повинні бути вирішені у підготовчій частині
судового засідання, не можуть бути створені умови для проведення
судового слідства у суворому дотриманні вимог процесуального закону.

Підготовча частина полягає в тому, що при її проведенні суд може
визначити подальший рух справи: перейти до судового слідства; відкласти
слухання; призупинити провадження по справі.

С ціллю запобігання порушення послідовності всіх процесуальних дій, що
необхідно здійснити, судді, як відмічалося вище, складають план
процесуальних дій в підготовчій частині судового засідання. До таких
обов’язкових процесуальних дій закон відносить:

Відкриття слухання справи. У призначений для розгляду справи час
головуючий відкриває судове засідання, оголошує, хто із учасників
судового розгляду і викликаних осіб з’явився і повідомляє про причини
неявки відсутніх (ст. 284 ). У разі необхідності суд чи суддя, який
одноособово розглядає справу, вживає заходів до з’ясування причин неявки
викликаної особи чи осіб, та вживають необхідних заходів для
забезпечення їх явки до суду, якщо неможливо далі розглядати справу без
їх участі. Якщо в судове засідання викликався перекладач, то головуючий
роз’яснює йому обов’язок правильно робити потрібний переклад і
попереджає його про відповідальність за ст. 383 КК за завідомо
неправдивий переклад, про що відбирається підписка.

Встановлення особи підсудного. Суд встановлює особу підсудного,
з’ясовуючи його прізвище, ім’я, по батькові, місце, рік, місяць і день
народження, місце проживання, заняття, сімейний стан та інші потрібні
дані, що стосуються його особи. Після цього головуючий запитує
підсудного, чи вручено йому і коли саме копію обвинувального висновку, а
в справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК, — копію скарги, копію постанови
про порушення справи та повістку. У разі невручення підсудному
зазначених документів або вручення їх у строк менший ніж три дні до
розгляду справи в судовому засіданні, розгляд справи належить відкласти
на три дні з обов’язковим врученням підсудному цих документів для
ознайомлення. За несвоєчасного вручення підсудному зазначених документів
справа може бути розглянута в судовому засіданні лише тоді, коли про це
просить підсудний (ст. 286 КПК).

Повідомлення про склад суду. Після виконання зазначених вище дій
головуючий оголошує учасникам судового розгляду склад суду по даній
справі, прізвище запасного народного засідателя, якщо він є, прізвище
прокурора, захисника, перекладача, експерта та інших учасників судового
засідання і роз’яснює кожному учаснику їх право на відвід складу суду.
Питання про відвід вирішується судом згідно зі ст. 57 КПК. Якщо учасники
судового розгляду відводів не заявили, суд вирішує питання про
можливість розгляду справи у випадку неявки кого-небудь з учасників
судового розгляду або інших викликаних у судове засідання осіб.

Пояснення учасникам процесу їх прав. Якщо суд визнає можливим почати
слухання справи, головуючий видаляє свідків із зали судового засідання,
роз’яснює права й обов’язки учасникам судового розгляду і розглядає
заявлені клопотання про виклик нових свідків і експертів, про
витребування і приєднання до справи нових доказів. При заявлені
клопотання суд вислуховує думку прокурора та інших учасників судового
розгляду і розв’язує ці клопотання мотивованою ухвалою, а суддя —
постановою.

2. Судове слідство — це основна частина судового розгляду, в якій в
умовах колегіальності та гласності відбуваються остаточне дослідження й
оцінка зібраних органами дізнання і досудового слідства у кримінальній
справі доказів, вирішується головне питання кримінального судочинства —
про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної
відповідальності.

Тактика судового слідства має базуватися на законі. Усі тактичні прийоми
направлені на створення судові умов, які забезпечують всебічне, повне та
об’єктивне дослідження обставин справи. Ухвалюючи тактику судового
слідства по справі, суддя повинен бути об’єктивним та не вдаватися до
упередженості.

На відміну від суворої послідовності проведення підготовчої частини
судового процесу, в ході судового слідства ряд процесуальних дій може
виконуватись в будь-якій послідовності (наприклад, допити підсудного,
потерпілого, свідків, огляд речових доказів, оголошення документів
тощо).

Однак, судове слідство завжди повинно починатися з оголошення
обвинувального висновку, після чого встановлюється порядок дослідження
доказів.

Обвинувальний висновок оголошує прокурор, за згодою сторін — тільки
резолютивну частину обвинувального висновку. У справах приватного
обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) свою заяву може зачитувати сам
потерпілий, а позовну заяву — цивільний позивач або його представник.

Після оголошення обвинувального висновку головуючий роз’яснює підсудному
суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи визнає
він себе винними і чи бажає давати показання. Якщо в справі заявлено
цивільний позов, головуючий запитує підсудного і цивільного відповідача,
чи визнають вони заявлений позов.

Обвинувачення повинно бути роз’яснено у формі, доступній для підсудного,
оскільки повне і точне знання підсудним фактичних обставин обвинувачення
та юридичної оцінки його діяння є обов’язковою передумовою здійснення
ним свого права на захист у судовому розгляді справи. Тому головуючий
повинен не тільки роз’яснити суть формули обвинувачення з урахуванням
віку, інтелектуального розвитку підсудного, а й пересвідчитися в тому,
що підсудний зрозумів, у чому конкретно його обвинувачують, шляхом
постановки запитань у певній послідовності:

1) чи зрозуміле йому обвинувачення;

2) чи визнає він себе винним;

3) чи бажає давати показання.

Підсудному роз’яснюється його право давати показання. У разі повного або
часткового невизнання підсудним своєї вини, він, маючи право в будь-який
момент судового слідства давати пояснення по суті справи (п. 5 ст. 263
КПК), може мотивувати свою відповідь, висловивши таким чином своє
ставлення до обвинувачення, що не повинно полягати в дачі підсудним
своїх показань по суті справи.

Мотивована відповідь підсудного на запитання, чи визнає він себе винним
і чи даватиме показання, може бути врахована судом чи суддею, який
одноособово розглядає справу, при визначенні недоцільним дослідження
доказів під час судового слідства, оскільки суд має право, якщо проти
цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним
дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи та розміру
цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи
правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст
цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх
позиції, а також роз’яснює їм, що у такому разі вони будуть позбавлені
права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного
позову в апеляційному порядку.

Звичайним порядком дослідження доказів вважається такий, коли спочатку
допитується підсудний, потім потерпілий, свідки, заслуховується висновок
експерта, оглядаються речові докази, оглядаються та оголошуються
документи. Причому останні дві процесуальні дії можуть проводитись
одразу після допиту певної особи, якщо вони пов’язані з показаннями тієї
особи.

Встановлюючи черговість дослідження доказів, суд враховує ставлення
підсудного до обвинувачення, його бажання давати показання, повноту
показань свідків, кількість злочинних епізодів та ін.

Якщо підсудний визнає себе винним у пред’явленому обвинуваченні й бажає
давати показання, його допит доцільно передбачити першим. У разі, якщо
підсудний не визнає свою вину повністю або частково, але бажає давати
показання, його допит, виходячи з конкретних обставин справи, може бути
проведено в першу чергу або після провадження інших судових дій з метою
дослідження доказів, що як викривають підсудного у вчиненні злочину, так
і виправдовують його. Заява підсудного про відмову давати показання
зобов’язує суд чи суддю, який одноособово розглядає справу, вирішити
питання про послідовність слідчих дій, проведення яких можливе без
участі в них підсудного.

Якщо у справі кілька підсудних, потерпілих, свідків, суд чи суддя, який
одноособово розглядає справу, у своєму рішенні повинен визначити також
послідовність дослідження доказів одного виду. При цьому допит доцільно
починати з того підсудного, який визнає себе винним, якщо кілька
потерпілих чи свідків — з тих, хто був очевидцем вчинення злочину і дає
найбільш повні показання.

Встановлений законом порядок допиту підсудного передбачає:

1) надання підсудному можливості висловитися з приводу пред’явленого
йому обвинувачення та доказів, на яких воно ґрунтується, підтверджуючи
чи спростовуючи це обвинувачення повністю або частково;

2) постановку запитань з боку учасників судового розгляду і суддів про
обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Розповідь підсудного про обставини справи та відомі йому докази
головуючий може перервати лише в тому разі, коли підсудний повідомляє
інформацію, що не стосується справи, або ж вживає нецензурні слова.

Головуючий може зняти запитання учасника судового розгляду, якщо воно
достатньо з’ясоване або явно виходить за межі цієї справи, або
сформульоване таким чином, що наштовхує підсудного на певну, підказану
запитанням відповідь. Однак і зняте запитання належить записати до
протоколу судового засідання, як і заперечення учасника судового
розгляду проти дій головуючого.

Головуючий не має права зняти запитання іншого судді народного
засідателя, оскільки вони мають рівні з ним права. Проте, якщо запитання
народного засідателя є навідними, не зовсім зрозумілими, він може їх
уточнити.

Після допиту підсудного суд переходить до допиту свідків, потерпілих та
інших учасників процесу. Порядок допиту свідків і потерпілих при
провадженні судового слідства встановлений статтями 302-308 КПК. Перед
дачею кожним свідком чи потерпілим показань головуючий встановлює його
особу, роз’яснює свідкові його права та обов’язок повідомляти все, що
він знає в справі, та попереджає його про кримінальну відповідальність
за статтями 384 і 385 КК за дачу суду завідомо неправдивих показань і за
відмову давати показання.

Потерпілого головуючий попереджає про кримінальну відповідальність
тільки за ст. 384 КК, за завідомо неправдиві показання, оскільки давати
показання — це право потерпілого.

Свідки допитуються по одному за відсутності інших, ще не допитаних
свідків. Кожному свідкові перед допитом задаються питання, щоб з’ясувати
його стосунки з підсудним і потерпілим, та пропонується розповісти все
те, що йому відомо в справі.

Після того, як свідок розповів усе, що йому відомо в справі, його
допитують прокурор, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач,
захисник, підсудний, суддя та народні засідателі. Якщо свідка викликано
в судове засідання за клопотанням прокурора або інших учасників судового
розгляду, запитання цьому свідкові ставить спочатку той учасник судового
розгляду, за клопотанням якого свідка викликано.

Суд протягом усього допиту свідка учасниками судового розгляду має право
ставити йому запитання для уточнення і доповнення відповідей.

Допит у судовому засіданні має свої певні особливості. Зокрема, тут може
бути застосований так званий перехресний допит. Але на сьогодні у
практиці такий вид допиту застосовується, на жаль, дуже рідко. А.Ф. Коні
з цього приводу підкреслював, що «із горнила перехресного допиту
виходять показання зовсім інші, набувають різних відтінків, про яких
раніше навіть згадки не було».

При провадженні судового слідства може бути призначено і проведено
судову експертизу. Експертиза у судовому слідстві може призначатися як
за клопотанням учасників процесу, так і з ініціативи суду. За
необхідності призначення експертизи у судовому розгляді суд з’ясовує
можливість проведення її в судовому засіданні та викликає експерта, який
проводив експертизу на досудовому слідстві, а якщо експертиза не
проводилась — іншу особу, яка має необхідні спеціальні знання.

Після того, як суд чи суддя з’ясували в експерта час, необхідний для
проведення експертизи, робиться перерва У судовому засіданні або
відкладається розгляд справи, залежно від обсягу експертного
дослідження, до одержання висновку експерта, якщо інші докази вже
досліджено. У судовому засіданні за необхідності проводиться огляд
речових доказів (ст. 313 КПК); огляд і оголошення документів (ст. 314
КПК); огляд місця події (ст. 315 КПК). З метою перевірки й уточнення
фактичних даних, одержаних у ході судового слідства, суд мотивованою
ухвалою, а суддя — постановою мають право доручити органу, який проводив
розслідування, виконати певні слідчі дії. В ухвалі (постанові)
зазначається, для з’ясування яких обставин і які саме слідчі дії
необхідно провести та встановлюється строк виконання доручення. Особа,
яка виконує доручення, проводить відповідну слідчу дію з додержанням
вимог, передбачених главами 11—18 КПК. Протокол слідчої дії та інші
докази, що надійшли від органу, який виконував доручення, досліджуються
в судовому засіданні та приєднуються до справи (ст. 315і КПК).

?

???

Z

. ¦i¶L1/2–AuEaeO‚OethOe°Ue4acae?i°oeIuy~

cae iTi?i°oeb/A/Voy,y.y>y~

~

?

U

i

?????$??$?????$?i

????????????$?Після розгляду судом усіх доказів, що є в справі,
головуючий опитує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити
судове слідство і чим саме. У разі заявлення клопотань суд їх обговорює
і розв’язує, про що виносить ухвалу, а суддя — постанову. Після
розв’язання клопотань і виконання додаткових дій головуючий оголошує
судове слідство закінченим, що означає повне припинення дослідження
доказів у справі.

3. Судові дебати. По закінченні судового слідства суд переходить до
судових дебатів. Це промови прокурора, потерпілого і його представника,
цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників,
захисника та підсудного. Суд не має права обмежувати тривалість судових
дебатів певним часом. Головуючий зупиняє учасників судових дебатів лише
в тих випадках, якщо вони в промовах виходять за межі справи, що
розглядається.

У разі, якщо у справі бере участь прокурор, судові дебати відкриваються
його промовою.

Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися
репліками. Право останньої репліки завжди належить захиснику та
підсудному.

Після промови захисника або підсудного головуючий оголошує судові дебати
закінченими і надає підсудному останнє слово.

4. Останнє слово підсудного. Суд не має права обмежувати тривалість
останнього слова підсудного, але головуючий має право зупиняти
підсудного в тих випадках, коли він торкається обставин, що не
стосуються справи. Питання до підсудного під час його останнього слова
не допускаються.

Якщо підсудний в останньому слові повідомить про нові обставини, що
мають істотне значення для правильного вирішення справи, суд зі своєї
ініціативи, а також за клопотанням прокурора чи інших учасників судового
розгляду відновлює судове слідство. По закінченні відновленого судового
слідства суд відкриває судові дебати щодо додатково досліджених обставин
і надає останнє слово підсудному (ст. 319 КПК).

Після закінчення останнього слова підсудного, суд негайно віддаляється
до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує
присутнім в залі судового засідання.

5. Постановлення і проголошення вироку. Вирок — це акт судової влади,
який постановляється і проголошується іменем України. Вирок суду повинен
бути законним і обґрунтованим та постановлений лише на тих доказах, що
були розглянуті в судовому засіданні. Як вираження правосвідомості
суддів, такий вирок формує і правосвідомість громадян, зміцнює їх віру в
непорушність гарантованих їм Конституцією України прав і законних
інтересів.

Законність як властивість вироку виражає відповідність висновків суду
закону, правильне застосування норм процесуального і матеріального
права.

Вирок є законним, якщо він (а) проголошений компетентним органом —
судом; (б) прийнятий у результаті виконання усіх необхідних
процесуальних дій, при цьому не порушено вимоги
кримінально-процесуального закону; (в) містить висновки, які
відповідають підставам його винесення.

Поняття обґрунтованості вироку пов’язане з достовірним вирішенням
питань, що підлягають встановленню у кримінальній справі.
Обґрунтованість вироку — це така його властивість, за якої висновки суду
про подію злочину, про винність або невинність підсудного у вчиненні
злочину, про призначення йому міри покарання, про задоволення цивільного
позову або відмову в ньому, а також вирішення всіх інших питань, що
виникають у кримінальній справі, з достовірністю випливають з повністю
зібраних і правильно оцінених судом доказів.

Згідно зі ст. 324 КПК, постановляючи вирок, суд повинен вирішити такі
питання:

1) Чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний?

2) Чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального
закону він передбачений?

3) Чи винен підсудний у вчиненні цього злочину?

4) Чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин?

5) Чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання підсудного, і
які саме?

6) Яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи
повинен він її відбувати?

7) Чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов, на чию користь
та в якому розмірі, та чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні
потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на його
стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений?

8) Що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і
можливої конфіскації майна?

9) Що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та
іншими речами, нажитими злочинним шляхом?

10) на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі?

11) Який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного?

12) Чи слід у випадках, передбачених ст. 96 КК, застосовувати до
підсудного примусове лікування?

13) Чи необхідно застосувати до підсудного заходи безпеки.

Вирок може бути обвинувальним або виправдувальним. У свою чергу,
обвинувальний вирок буває двох видів: 1) з призначенням покарання; 2)
без призначення покарання. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на
припущеннях і постановляється за умови, якщо в ході судового розгляду
винність підсудного у вчиненні злочину повністю доведено.

Виправдувальний вирок постановляється у разі: 1) якщо не встановлено
подію злочину; 2) якщо в діянні підсудного немає складу злочину; 3) якщо
не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. Виправдання підсудного
за будь-якою з перелічених підстав має однакову юридичну силу —
підсудний визнається невинуватим у вчиненні злочину і повністю
реабілітується.

Як свідчить практика, при складанні вироку досі зустрічаються недоліки,
незважаючи на те, що в законі (статті 333-341 КПК) досить повно
викладено вимоги щодо форми і змісту вироку, а в постановах Пленуму
Верховного Суду України містяться чіткі роз’яснення з цього приводу,
судді відчувають певні труднощі при складанні тексту цього судового
документа.

Вступна частина вироку — як обвинувального, так і виправдувального —
згідно зі ст. 333 КПК повинна містити ряд важливих даних, що логічно
підводять до викладу його мотивувальної частини. Перш за все у вступній
частині повинно бути зазначено, що вирок постановлено іменем України. Це
надає йому необхідного авторитету, завдяки чому він сприймається
громадянами і самим засудженим як правова оцінка державою вчиненого
діяння. Далі зазначається повна назва суду, який постановив вирок
(будь-які скорочення є недопустимими). Трапляються випадки неправильного
зазначення у вироку місця й часу його постановлення. Зокрема, як місце
постановлення вироку іноді вказується назва приміщення, в якому
відбувався судовий розгляд справи (палац культури тощо). Як дату
постановлення вироку деякі суди помилково вказують весь проміжок часу,
протягом якого проходила нарада суддів у нарадчій кімнаті і складався
текст вироку, наприклад, 5—20 травня, 7—10 червня тощо. Суди повинні
керуватись положенням, що датою постановлення вироку є день його
підписання складом суду, а місцем його постановлення — місто чи інший
населений пункт, де фактично відбулося судове засідання.

Крім прізвищ осіб, що входять до складу суду, і секретаря судового
засідання, у вступній частині вироку необхідно вказати їх ініціали. Тут
само вказуються прізвища й ініціали всіх учасників судового розгляду,
зокрема, прокурора, потерпілого, його представника, законного
представника підсудного, цивільних позивача і відповідача та їх
представників, а також перекладача (якщо він брав участь у судовому
засіданні). У складних кримінальних справах зі значною кількістю
учасників судового розгляду вступну частину вироку слід викладати не на
бланку (де обмаль місця), а на аркуші паперу — з тим, щоб у вироку був
зазначений кожен учасник судового розгляду і перекладач. Експерти та
спеціалісти до них не належать, тому їх прізвища у вступній частині
вироку зазначати не треба.

Дані про особу кожного з підсудних викладаються у вступній частині
вироку в тому самому порядку, що й у ст. 333 КПК, а саме: прізвище, ім’я
та по батькові, рік, місяць і день народження, місце народження й місце
проживання, заняття (місце роботи чи навчання), освіта, сімейний стан
(наявність утриманців), інші дані про особу підсудного, що мають
значення для справи. Пленум Верховного Суду України в п. 14 постанови
«Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму
Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і
постановлення вироку» від 29 червня 1990 р. № 5 (зі змінами, внесеними
постановою від 4 червня 1993 р. № 3, від 3 грудня 1997 р. № 12)
роз’яснив, що до відомостей про особу підсудного, які мають значення для
справи і які слід зазначити у вступній частині вироку, крім тих, що
прямо передбачені ст. 333 КПК, належать, зокрема, й такі: громадянство,
участь у Великій Вітчизняній війні, інвалідність, наявність державних
нагород, дані про непогашену й не зняту судимість тощо. Якщо ж
неодружений підсудний має утриманців (батьки, діти від розірваного
шлюбу, інші близькі родичі), суд повинен зазначити це у вступній частині
вироку. Однак не слід захаращувати вступну частину вироку такими даними
про особу підсудного, що не мають значення для справи. Деякі суди без
будь-якої потреби зазначають тут, що підсудний не є
військовозобов’язаним, не має утриманців, не є депутатом тощо. Адже
відомості, що не стосуються особи підсудного, можна перераховувати без
кінця, проте це не матиме жодного значення для правильного вирішення
справи.

Після викладення даних про особу підсудного необхідно послатись на
кримінальний закон, що передбачає відповідальність за злочин, за
вчинення якого підсудного віддано до суду, вказавши точну назву цього
закону та відповідну його статтю (її частину або пункт).

Як випливає зі ст. 333, цим вступна частина вироку закінчується і далі,
після слова «Встановив», починається виклад мотивувальної частини. Однак
деякі суди після зазначення норми кримінального закону, за яким при
попередньому розгляді справи суддею віддано підсудного до суду, іноді
посилаються у вступній частині вироку на те, що в судовому засіданні
було допитано підсудного, потерпілого, свідків, досліджено висновки
експертиз, заслухано судові дебати, останнє слово підсудного тощо. В
такому переліку судово-слідчих дій та досліджених судом джерел доказів
немає необхідності, це призведе до непотрібного повторення, оскільки в
мотивувальній частині вироку суд зобов’язаний буде знову згадати про
виконані ним судово-слідчі дії, назвати джерела доказів, розкрити їх
зміст, проаналізувати одержані фактичні дані й дати їм правову оцінку.

Мотивувальна частина обвинувального вироку (ст. 334 КПК) повинна містити
формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням
місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів
злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, що визначають
ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується
висновок суду щодо кожного підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд
відкидає інші докази; обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання;
мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення
необґрунтованою — підстави для цього.

При призначенні підсудному покарання суди повинні враховувати постанову
Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначенням судами
кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7, тяжкість вчиненого
злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а
також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення
(форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів
злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, якщо злочин вчинено
групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Суд зобов’язаний мотивувати призначення покарання у вигляді позбавлення
волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не
пов’язані з позбавленням волі; звільнення від відбування покарання з
випробуванням; призначення покарання нижче від найнижчої межі,
встановленої в санкції статті Особливої частини КК України, або перехід
до іншого більш м’якого основного виду покарання, не зазначеного в
санкції статті за цей злочин; звільнення від відбування покарання з
випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи
років, та у зв’язку з закінченням строків давності виконання
обвинувального вироку. Суд не вправі перейти до більш м’якого виду
покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа,
передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не
можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до
того підстав, відповідно до ст. 7 КПК повинен закрити справу і звільнити
особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний
вирок і звільнити засудженого від покарання.

Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити
формулювання обвинувачення, яке пред’явлено підсудному і визнано судом
недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням
мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається
включення у вирок формулювань, що ставлять під сумнів невинуватість
виправданого.

У мотивувальній частині вироку викладаються підстави для задоволення або
відхилення цивільного позову, а також підстави для відшкодування
матеріальних збитків у випадках, передбачених ч. З ст. 29 КПК (ст. 334
КПК).

У резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені:
прізвище, ім’я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким
підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з
обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання,
обрана судом; початок строку відбуття покарання; тривалість іспитового
строку, якщо застосовано звільнення від відбування покарання з
випробуванням; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і
судові витрати; рішення про залік досудового ув’язнення; рішення про
побіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка про порядок
і строк оскарження вироку.

Міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні
вироку не виникло жодних сумнівів щодо виду і розміру покарання,
призначеного судом.

У резолютивній частині виправдувального вироку зазначається прізвище,
ім’я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний у
пред’явленому обвинуваченні визнаний невинуватим і судом виправданий;
вказується про скасування запобіжного заходу про скасування заходів до
забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про речові
докази, судові витрати і про порядок та строк оскарження вироку (ст. 335
КПК).

Після підписання вироку судді повертаються до зали засідання, де
головуючий або один із суддів проголошує вирок. Всі присутні в залі
судового засідання, в тому числі склад суду, заслуховують вирок стоячи.

Головуючий роз’яснює засудженому, його законному представникові, а також
потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їх
представникам зміст вироку, строки і порядок його оскарження та право
подати клопотання про помилування.

Підсумовуючи викладене, слід додатково рекомендувати суддям:

відмовитись від перенесення у вироки текстів обвинувальних висновків;

викладати обставини справи простою, зрозумілою мовою, не вживати
незрозумілих юридичних термінів;

посилання на свідчення учасників процесу наводити у лаконічній формі;

обов’язково давати оцінку і відповідні обґрунтування стосовно всіх
посилань на захист підсудного – як прийнятих до уваги, так і визнаних
необґрунтованими.

Наприкінці зазначимо, кримінальне судочинство більш ніж будь-який інший
вид судочинства торкається долі людей, тому моральне право судити інших
має лише людина, яка усвідомлює свій суспільний та професійний обов’язок
і виконує його «по совісті».Суддям мають бути притаманні такі риси
характеру: гуманний, індивідуальний підхід до людей, поважне ставлення,
толерантність. Суддя повинен володіти високою культурою і коректністю у
зверненні до людей, що шанує почуття людської гідності. Ні дією, ні
словом не повинен суддя викликати роздратування і озлобленість,
зневажати погляди й інтереси інших. Вкрай важливо не підміняти суворість
жорстокістю, поєднувати високий професіоналізм з виконанням суспільного
обов’язку.

§ 3. Організація роботи суду з підготовки до розгляду та судового
розгляду цивільних справ по суті

Організаційні заходи, що здійснюються суддею при підготовці до розгляду
та безпосередньо при судовому розгляді цивільних справ по суті дещо
схожі з організацією подібної роботи судді в кримінальному судочинстві,
які були розглянуті в попередньому параграфі. Тому далі будуть
розглянуті лише особливості організації провадження цивільної справи в
суді першої інстанції.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та
своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту
порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи інтересів фізичних
осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цивільно-процесуальним
законодавством, звернутися до суду за захистом своїх порушених,
невизнаних або оспорених прав, свобод чи інтересів.

В порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист
порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи інтересів, що
виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових
відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд
таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Ці справи суди
розглядають згідно з цивільно-процесуальним законом в порядку позовного,
наказного та окремого провадження. В цьому параграфі буде розглянуто
організацію цивільного процесу в порядку позовного провадження.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи
юридичних осіб, поданим відповідно до цього цивільного процесуального
кодексу України (далі – ЦПК), в межах заявлених ними вимог і на підставі
доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово
суддею, який є головуючим і діє від імені суду, а у випадках,
встановлених ЦПК — колегією у складі одного судді і двох народних
засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами
судді.

Справи між суддями розподіляються головою суду в порядку черговості.

Провадження цивільної справи в суді першої інстанції здійснюється в три
стадії:

1). Відкриття провадження у цивільній справі;

2) Підготовка справи до судового розгляду;

3) Судовий розгляд.

Відкриття провадження у цивільній справі. Провадження в суді першої
інстанції починається зі стадії відкриття провадження у цивільній
справі. Це самостійна стадія цивільного процесу, перший та дуже важливий
ланцюг в системі процесуальних дій, що забезпечує рух справи.

Згідно з цивільним законодавством суддя на цій стадії діє одноособово.
Від дій та рішень судді в цій стадії залежатиме, чи буде фактично
реалізовано право зацікавленої особи на судовий захист, чи йому буде
відмовлено в цьому захисті.

Рішення щодо відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті
провадження у справі суддя вирішує не пізніше десяти днів з дня
надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для
усунення недоліків.

Суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі
заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому ЦПК.

Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті
провадження у справі суддя вирішує не пізніше десяти днів з дня
надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для
усунення недоліків.

Процесуальне завдання, що вирішується суддею в цій стадії процесу, — це
перевірка підстав для прийняття заяви. Суддя з’ясовує, чи додержано
порядок подання заяви до суду: форми та змісту позову; підсудність
справи суду загальної юрисдикції та цьому конкретному суду; подання
заяви належною особою; наявність всіх документів, заявлених у переліку
документів, що додаються до заяви; відповідність кількості наданих копій
заяви та копій всіх документів, що додаються до неї, відповідно до
кількості відповідачів і третіх осіб; відомості про забезпечення доказів
або позову; сплату судового збору та оплату витрат на
інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи тощо.

Не додержання передбаченого законом подання позову, є ухвала судді: (а)
про залишення позовної заяви без руху; (б) повернення заяви; (в) відмову
у відкритті провадження у справі.

В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначаються:

1) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив
провадження у справі, номер справи;

2) ким і до кого пред’явлено позов;

3) зміст позовних вимог;

4) час і місце попереднього судового засідання;

5) пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення
проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.

Після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам,
які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у
справі. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі
відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї
документів, а третій особі – копія позовної заяви.

Підготовка цивільної справи до судового розгляду. Наступною стадією
цивільного провадження в суді є підготовка справи до судового розгляду,
яка здійснюється шляхом проведення заходів процесуального та
адміністративного характеру, які повинен здійснити суддя та інші
працівники суду при призначенні судового слухання справи, та
безпосередньо перед судовим засіданням й без яких судовий процес не може
відбутися.

Це важлива обов’язкова стадія провадження по цивільній справі.
Підготовка цивільних справ до судового розгляду – основа успішності
всього судового процесу, від її якості залежать кінцеві результати
судового слухання справи. Саме ця стадія процесу покликана вирішити
основні завдання, що стоять перед суддею на цьому етапі:

уточнити обставини, що мають значення для справи;

визначити правовідносини сторін та закон, яким слід керуватися;

вирішити питання про склад осіб, що будуть приймати участь у судовому
розгляді справи;

визначити докази, які кожна сторона повинна надати для обґрунтування
своєї позиції.

Підготовка цивільних справ до судового розгляду можлива лише після
відкриття провадження по справі.

Закон не встановлює строк, протягом якого суддя зобов’язаний здійснити
підготовку справи до судового розгляду. Але ст.157 ЦПК передбачає, що
суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох
місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на
роботі, про стягнення аліментів – одного місяця. Очевидно, суддя в своїй
ухвалі про відкриття провадження у цивільній справі повинен вказати
розумний строк (але не більше двох місяців), протягом якого можливо
вчинити всі необхідні адміністративні та процесуальні заходи, що
забезпечать оперативний судовий розгляд справи, та будуть сприяти
постановленню справедливого рішення.

До заходів адміністративного характеру з підготовки справи відносяться:

(а) непроцесуальні дії судді, які він повинен здійснити в стадії
підготовки справи до слухання;

(б) непроцесуальні дії працівників апарату суду, без яких судовий процес
не може відбутися.

А). До непроцесуальних дій судді відносяться: вивчення матеріалів
справи; контроль за діями працівників апарату суду щодо підготовки
справи до судового засідання; планування судового засідання; складання
проекту судового рішення по справі тощо.

Планування судового процесу повинно забезпечити оперативне та повне
дослідження обставин, що мають значення для справедливого вирішення
справи по суті в суворій відповідності вимогам процесуального
законодавства та з додержанням прав учасників судового розгляду.

Судовий процес повинен відбутися відповідно до встановленої законом
процедури. Судова процедура розгляду цивільних справ є однією з
найважливіших гарантій винесення вірного рішення по справі, саме вона
відрізняє здійснення судочинства від інших форм і способів вирішення
спірних або конфліктних ситуацій в суспільстві. Судове засідання,
проведене з порушенням процедури, не може вважатися «справедливим
розглядом справи незалежним та безстороннім судом», як того вимагає ст.6
Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.
Тому суддя зобов’язаний добре знати вимоги процесуального закону щодо
процедури судового розгляду та суворо її дотримуватись при розгляді
цивільної справи.

В залежності від складності справи та досвіду судді план судового
розгляду може складатися в обсязі, необхідному та достатньому для
конкретного судді. План складається у зручній для судді формі, може бути
частиною робочих записів по справі.

За змістом план складається з двох основних частин:

планування послідовності процесуальних дій (відповідно до закону);

планування дослідження обставин, які необхідно з’ясувати по справі.

Складання першої частини плану особливо актуально для суддів з небагатим
досвідом роботи. За своїм змістом ця частина плану є стислим викладенням
норм процесуального законодавства щодо послідовності дій судді, допиту
учасників процесу тощо. Фактично це схематичне викладення порядку та
послідовності здійснення процесуальних дій від початку і до закінчення
судового засідання.

Якщо суддя спеціалізується на розгляді будь-якої категорії справ, то
можливо складання одного універсального плану, в якому можуть бути
передбачені різні процесуальні ситуації (заявлення відводів, клопотань,
призначення експертизи тощо).

Наявність “під рукою” такого плану-конспекту значно полегшує ведення
процесу і багато в чому знімає розумову та емоційну напругу головуючого
у справі.

Друга частина плану містить записи, що дозволяють забезпечити повноту
дослідження обставин, що мають значення для вірного вирішення конкретної
справи. В них фіксуються, які питання, обставини і в якій послідовності,
виходячи з предмета доказування по даній справі та позицій сторін,
необхідно з’ясувати в судовому засіданні.

В плані судового засідання суддя фіксує ті положення, які повинні бути
обов’язково дослідженні безпосередньо судом, а також існуючі протиріччя
та шляхи їх подолання; формулює питання для учасників процесу;
розподіляє у часі черговість виклику до залу судового засідання та
допиту свідків, експертів тощо.

Найчастіше план судового засідання за формою та змістом пов’язаний з
робочими записами судді, які він склав при вивченні справи. Це полегшує
користування всіма матеріалами одночасно.

В судове засідання суддя бере з собою справу, цивільний процесуальний
кодекс, план та робочі записи, якими користується за необхідністю.

Щодо написання проекту рішення по цивільній справі, то будь-якому судді,
незалежно від досвіду роботи, добре відомо, що при написанні тексту
судового рішення обов’язково виникають питання, що потребують звернення
до матеріалів справи та тексту закону. Ці питання можуть стосуватися
обставин, що не торкаються суті справи (“технічні питання”), а можуть
мати пряме відношення до змісту судового рішення. Наприклад, до першої
категорії відносяться питання про правильну назву, адресу та реквізити
юридичних осіб; про анкетні та біографічні дані фізичних осіб; про різні
документи, дати, цифри тощо, які необхідно відобразити в судовому
рішенні. До другої категорії відносяться питання, що стосуються
доведеності тієї чи іншої обставини; правильності застосування норм
матеріального закону та термінології, що використовується в судовому
рішенні. Іноді матеріали справи не містять однозначних відповідей на
деякі з цих питань. Наприклад, в цивільних справах достатньо часто в
копіях бухгалтерських та фінансових документах немає текстового
пояснення, про які суми в них йде мова. Попередити виникнення цих питань
в нарадчій кімнаті при написанні судового рішення по справі дозволяє
завчасна підготовка його проекту або основних положень.

Складання проекту судового рішення зовсім не свідчить про вирішення
суддею справи заздалегідь. Такий проект лише робочий матеріал, при
роботі над яким суддя наочно бачить ще не враховані ним питання,
протиріччя, сильні та слабкі позиції сторін, правові проблеми, що
виникнуть при судовому розгляді справи. Тому попередня робота над
проектом судового рішення допомагає судді: побачивши проблемні питання,
суддя має можливість з’ясувати їх в судовому засіданні, до виходу в
нарадчу кімнату.

Деякі судді готують проекти не лише кінцевих, але й проміжних судових
рішень. Зокрема, проекти постанов та ухвал про призначення експертизи,
про вирішення клопотань та відводів тощо. Це також достатньо виправдано
та доцільно з точки зору економії часу після початку судового засідання.

Б). До непроцесуальних дій працівників апарату суду, без яких судовий
процес не може відбутися, відносяться: своєчасне надіслання судових
викликів та судових повідомлень; підготовлення приміщень суду та залу
судового засідання; призначення секретаря судового засідання;
підготовлення технічних засобів, які планується використовувати для
фіксації судового процесу; вирішення питань щодо забезпечення порядку в
залі судового засідання тощо.

Зокрема, своєчасне надіслання судових викликів та судових повідомлень
передбачає, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким
розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в
суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше
ніж за сім днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення –
завчасно. Судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під
розписку, а юридичним особам – відповідній службовій особі, яка
розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової
повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її
вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову
повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають
будь-кому з повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом з нею, а за
їх відсутності – відповідній житлово-експлуатаційній організації або
виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата
особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з
поміткою про причини невручення. У разі відмови адресата одержати судову
повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці
і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку,
вважається повідомленою.

Слід мати на увазі, що проведення судового розгляду за відсутності осіб,
присутність яких є обов’язковою, в наслідок їх несвоєчасного
повідомлення визнається суттєвим порушенням процесуального закону і є
підставою для відміни судового рішення по цивільній справі. Саме тому
суддя повинен не лише вказати в ухвалі про виклик відповідних осіб до
суду, а й проконтролювати роботу секретаря в цьому напрямку підготовки
справи до слухання та упевнитися в своєчасному повідомленні про час,
місце та дату судового засідання.

Підготовка секретаря судового засідання до цивільного процесу передбачає
також: ознайомлення з обставинами справи, обсягом інформації по справі,
переліком основних питань, які мають значення для винесення
справедливого та законного рішення; ознайомлення з планом судового
засідання, щоб секретар зрозумів наміри головуючого (що зробити, що і як
повинно бути зафіксовано в протоколі судового засідання); уточнення
переліку осіб, явка яких в судове засідання є обов’язковою, щоб секретар
міг проконтролювати їх прибуття до суду; по деяким справам с секретарем
доцільно провести заняття по правовим, процесуальним та іншим питанням
(наприклад, в специфічних справах від секретаря можливо буде вимагатися
володіння спеціальною термінологією та розуміння тих питань, про які
йтиметься в судовому зсіданні) тощо.

Прийняття суддею процесуальних заходів щодо підготовки справи до
слухання оформлюється ухвалою суду.

До них відносяться наступні заходи:

визначення місця, дати та часу проведення судового засідання
(попереднього судового засідання);

визначення складу суду, за необхідністю запрошення народних засідателів;

прийняття рішення про розгляд справи в закритому судовому засіданні;

витребування доказів;

визначення переліку осіб, які будуть приймати участь в судовому
засіданні, та своєчасний виклик їх в судове засідання тощо.

Здійснення процесуальних заходів з підготовки справи до слухання
розпочинається з проведення попереднього судового засідання, яке повинно
відбутися протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі.

Попереднє судове засідання проводиться з метою з’ясування можливості
врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та
швидкого вирішення справи.

Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших
осіб, які беруть участь у справі, і є обов’язковим для кожної справи, за
винятком випадків, встановлених ЦПК. Воно проводиться з додержанням
загальних правил, встановлених цивільно-процесуальним законодавством для
судового розгляду, з винятками, встановленими главою 3 ЦПК.

Для врегулювання спору до судового розгляду суд з’ясовує: чи не
відмовляється позивач від позову; чи визнає позов відповідач; чи не
бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд
третейського суду. Якщо на ці питання суд отримує від сторін негативні
відповіді, то далі він діє за передбаченою законом процедурою:

1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову;

2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;

3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з
них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню;

4) з’ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої
доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх
подання;

5) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про
витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи,
залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає
правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів;

6) у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і
речових доказів;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про
вжиття заходів забезпечення позову;

8) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового
розгляду;

9) визначає час і місце судового розгляду.

Таким чином, в попередньому судовому засіданні суддя визначає предмет
доказування по справі, тобто з’ясовує перелік юридичних фактів, що
обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, без встановлення яких
неможливо вірне вирішення правового конфлікту. С цією метою суддя опитує
позивача по суті пред’явлених вимог, з’ясовує у нього можливі з боку
відповідача заперечення, пропонує, якщо є необхідність, надати додаткові
докази, пояснює позивачу його процесуальні права та обов’язки. Суддя
викликає відповідача, опитує його щодо обставин справи, з’ясовує, які
він має заперечення щодо позову та якими доказами він їх може довести;
пояснює його процесуальні права та обов’язки. При цьому суддя вимагає
від сторін надання необхідних доказів. Суддя пропонує сторонам надати
докази, які вони мають, до дня судового розгляду справи; вирішує питання
про виклик свідків у судове засідання; за вимогою сторін витребує від
громадян та установ письмові та речові докази або видає особам, які
приймають участь у справі, запити на отримання доказів для подання в
суді; призначає експертизу та експертів для її проведення; дає
відповідні доручення щодо збирання доказів відповідному суду, де ці
процесуальні дії необхідно провести.

В необхідних випадках суддя приймає заходи щодо забезпечення позову.
Визначаючи перелік доказів, які кожна сторона повинна надати, суддя
керується правилами щодо їх належності та допустимості (ст.58, 59 ЦПК).
Слід звернути увагу, що перелік необхідних доказів залежить від
характеру спірних правовідносин, а також від специфіки кожної конкретної
справи.

Ґрунтуючись на принципі змагальності цивільного процесу суддя сам не
збирає докази, але визначає предмет доказування та пропонує сторонам
надати необхідні докази, які оцінюються судом при постановленні рішення
по справі. Суддя має право лише посприяти сторонам у збиранні та наданні
доказів.

Про всі процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду,
потребують процесуального оформлення, а саме: суд постановляє ухвалу, в
якій суддя повинен зазначити, які конкретно процесуальні дії необхідно
провести в цій стадії процесу, наприклад: призначення експертизи;
забезпечення доказів, огляд доказів за їх місцезнаходженням, огляд
речових доказів, що швидко псуються; судові доручення щодо збирання
доказів; витребування доказів; виклик свідків тощо. Виконання необхідних
процесуальних дій дозволяє суду розглянути справу оперативно та винести
справедливе рішення.

Після закінчення підготовки справи до судового розгляду суддя
постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і
встановлює дату розгляду справи. Справа має бути призначена до розгляду
не пізніше п’ятнадцяти днів після закінчення дій з підготовки до
судового розгляду.

Судовий розгляд цивільної справи по суті – основна центральна стадія
цивільного процесу, на яку покладено здійснення найбільш загальних для
цивільного процесу цілей та завдань, а також специфічних для цієї стадії
процесу завдань: розгляд та вирішення по суті цивільної справи з
винесенням законного та обґрунтованого рішення.

Успішне вирішення цих завдань багато в чому залежить від суду, і в першу
чергу від головуючого, який наділений правом ведення судового процесу.
Дії головуючого за своїм характером повинні бути суворо офіційними та
коректними, неприпустимі факти нетактичної, невірної поведінки
головуючого в судовому засіданні.

Судове засідання проводиться в спеціально обладнаному для цього
приміщенні суду – залі засідань. Зал засідань оформлено державною
символікою: зображення Державного герба України, Державний прапор
України, що надає судовому засіданню урочистість, офіційність,
зобов’язує осіб, які приймають участь в справі, суворо дотримуватись
процесуального порядку засідання.

Веде судове засідання головуючий суддя, який керує ходом судового
засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення
процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх
процесуальних прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий
розгляд на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування
обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має суттєвого
для вирішення справи.

На головуючого також покладено обов’язок підтримання належного порядку в
судовому засіданні. До особи, яка порушує порядок під час слухання
справи, можуть бути застосовані головуючим заходи процесуального
примусу: попереджання або видалення із залу судового засідання (ст.92
ЦПК).

При вході до залу судового засідання судді всі присутні в залі встають.
Після того, як суддя займе своє місце за столом, головуючий дає
розпорядження про те, щоб всі сідали. Головуючий повинен привітатися з
присутніми в залі, що відповідає етикету та допомагає налагодити робочу
атмосферу. Неприпустимо, щоб суддя приділяв підвищену увагу одній із
сторін, як-то: вітався за руку, проявляв емоції з приводу зустрічі, вів
невимушену розмову тощо. Така поведінка може викликати підозру про
упереджене ставлення судді при вирішенні справи.

Рішення суду особи, присутні в залі, заслуховують також стоячи. Особи,
які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі
дають пояснення, показання, висновки, консультації тощо стоячи. Відступ
від цих вимог допускається з дозволу головуючого.

Особи, які беруть участь у справі, свідки, перекладачі, експерти,
спеціалісти звертаються до суду словами “Ваша честь”.

Судовий розгляд цивільних справ здійснюється в суворому порядку,
визначеному цивільним процесуальним кодексом. Ця стадія процесу
складається з:

підготовчої частини;

розгляд справи по суті;

судові дебати;

постановлення та оголошення рішення.

Підготовча частина судового засідання – складається зі процесуальних та
фактичних дій судді перед розглядом справи по суті. Підготовча частина
судового засідання складається з чотирьох послідовних етапів:

1) Відкриття судового засідання. Судове засідання розпочинається з того,
що суддя оголошує про початок слухання справи, називає номер справи,
позивача та відповідача, предмет позову та осіб, що приймають участь у
розгляді справи.

2) Перевірка явки осіб, які приймають участь у справі. Секретар судового
засідання доповідає судові, хто з викликаних у справі осіб з’явився в
судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не
з’явився, та повідомляє причини їх неявки, якщо вони відомі. Наслідки
неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, передбачено
ст.169, 170 ЦПК. Суд встановлює особи тих, хто з’явився, шляхом
ознайомлення з паспортом особи, а повноваження представників перевіряє
шляхом ознайомлення з довіреністю або іншими документами, в яких
відображені їх повноваження. Перевіривши явку осіб, які приймають участь
у справі, та вирішивши питання про можливість розгляду справи,
головуючий суддя оголошує про склад суду, а також прізвища експерта,
перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання і роз’яснює
особам, які беруть участь у справі, право заявляти відводи. Підстави для
відводу, порядок розгляду заяви про відвід та наслідки її задоволення
визначаються главою 3 розділу І ЦПК.

3) Пояснення особам, які приймають участь у справі, їх процесуальних
прав та обов’язків. Головуючий роз’яснює сторонам та іншим особам, які
беруть участь у справі, їх права та обов’язки, про що зазначається в
журналі судового засідання.

4) Розгляд клопотань та заяв. Клопотання і заяви осіб, які беруть участь
у справі, розглядаються судом після того, як буде заслухана думка решти
присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що
виноситься ухвала. Ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не
перешкоджає повторному його заявленню.

На заключному етапі підготовчої частини судового засідання головуючий
визначає порядок ведення засідання та дослідження доказів.

Розгляд справи по суті — це основна частина судового розгляду цивільної
справи, в якій здійснюється дослідження обставин справи та доказів,
наданих сторонами в обґрунтування своєї позиції. Предметом доказування
під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи
заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини
пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при
ухваленні судового рішення. Для їх встановлення цих фактів, у судовому
засіданні досліджуються показання свідків, письмові та речові докази,
висновки експертів.

Розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст
заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час
попереднього судового засідання, після чого з’ясовується, чи підтримує
позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не
бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору
до третейського суду.

Після доповіді у справі суд заслуховує пояснення позивача та третьої
особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та третьої особи,
яка бере участь на його стороні, а також інших осіб, які беруть участь у
справі.

Особи, які звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтересів
інших осіб, дають пояснення першими.

Якщо в справі заявлено кілька вимог, суд може зобов’язати сторони та
інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення щодо
кожної з них. Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб,
які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень.

Якщо сторони та інші особи, які беруть участь у справі, висловлюються
нечітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони
обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб
конкретної відповіді – “так” чи “ні”.

Далі суд, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у
справі, встановлює порядок з’ясування обставин, на які сторони
посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок
дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. Порядок дослідження
доказів визначається судом залежно від змісту спірних правовідносин і в
разі потреби може бути змінений.

Суд оцінює надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що
ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх
дослідженні. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу
окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться
мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Після з’ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами
головуючий надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі,
можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали
справи. У зв’язку з додатковими поясненнями особи, яка бере участь у
справі, суд може ставити питання іншим учасникам цивільного процесу.
Вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання
осіб, які беруть участь у справі, суд постановляє ухвалу про закінчення
з’ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до
судових дебатів.

Судові дебати. Після з’ясування всіх обставин справи та перевірки їх
доказами суд оголошує про перехід до наступного етапу судового засідання
– судових дебатів. У судових дебатах виступають з промовами особи, які
беруть участь у справі. У цих промовах можна посилатися лише на
обставини і докази, досліджені в судовому засіданні. У судових дебатах
першим надається слово позивачеві та його представникові. Органи та
особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси
інших осіб, виступають у судових дебатах першими. За ними виступають
особи, в інтересах яких відкрито провадження у справі.

Суд не може обмежувати тривалість судових дебатів певним часом.
Головуючий може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі
справи, що розглядається судом, або повторюється.

З дозволу суду промовці можуть обмінюватися репліками. Право останньої
репліки завжди належить відповідачеві та його представникові.

Якщо під час судових дебатів виникає необхідність з’ясування нових
обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів,
суд постановляє ухвалу про повернення до з’ясування обставин у справі.
Після закінчення з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами
судові дебати проводяться в загальному порядку.

Постановлення та оголошення рішення – заключний етап судового розгляду
цивільної справи судом першої інстанції. Постановлення та оголошення
судового рішення є ключовою дією цивільного процесу.

Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду. За своєю юридичною
природою судове рішення як акт правосуддя містить наказ суду, що
базується на судовому підтвердженні встановлених фактів, прав і
обов’язків заінтересованих осіб.

Судове рішення – основний акт судової влади, яким цивільна справа
вирішується по суті. Інші питання, пов’язані з рухом справи в суді
першої інстанції, різні клопотання та заяви осіб, які беруть участь у
справі, питання про відкладання розгляду справи, про зупинення або
закриття провадження в справі, залишення заяви без розгляду вирішуються
мотивованими ухвалами.

Рішення суду може бути постановлено тільки суддею або суддями, які
входили до складу суду в цій справі, за суворого додержання таємниці
нарадчої кімнати.

Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально
обладнаного для прийняття судових рішень приміщення) для ухвалення
рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення.

Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в
нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Під час
перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові
справи. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення
рішення у нарадчій кімнаті.

Якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з’ясувати будь-яку
обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення іншої
процесуальної дії, суд, не ухвалюючи рішення, постановляє ухвалу про
поновлення судового розгляду. В цьому випадку розгляд справи проводиться
виключно в межах з’ясування обставин, що потребують додаткової
перевірки. Після закінчення поновленого розгляду справи суд залежно від
його результатів відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених
обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо
вчинення необхідних процесуальних дій у даному судовому засіданні
виявилося неможливим, постановляє ухвалу про відкладення розгляду справи
чи оголошує перерву.

Закінчується судовий розгляд цивільної справи по суті шляхом ухвалення
рішення іменем України. Рішення по цивільній справі суддя повинен
ухвалити негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду
ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в
разі колегіального розгляду – суддями, які розглядали справу. У
виняткових випадках залежно від складності справи складання повного
рішення може бути відкладено на строк не більше ніж п’ять днів з дня
закінчення розгляду справи, але вступну і резолютивну частини суд
повинен проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд
справи. Проголошені вступна і резолютивна частини рішення мають бути
підписані всім складом суду і приєднані до справи.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

Чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та
якими доказами вони підтверджуються?

Чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які
мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження?

Які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин?

Яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин?

Чи слід позов задовольнити або в позові відмовити?

Як розподілити між сторонами судові витрати?

Чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення?

Чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову?

Згідно з цивільним процесуальним кодексом рішення суду повинно
складатися з чотирьох частин: вступної (зазначаються час та місце його
ухвалення; найменування суду, що ухвалив рішення; прізвище та ініціали
судді; прізвище та ініціали секретаря судового засідання; імена
(найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет
позовних вимог); описової (зазначаються узагальнене викладення позиції
відповідача; пояснення осіб, які беруть участь у справі; інші докази,
досліджених судом); мотивувальної (зазначаються встановлені судом
обставин і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких
суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими
обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє
докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були
порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за
захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назву
статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого
вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався);
резолютивної (зазначаються висновок суду про задоволення позову або
відмову в позові повністю чи частково; висновок суду по суті позовних
вимог; розподіл судових витрат; строк і порядок набрання рішенням суду
законної сили та його оскарження) (ст. 215 ЦПК).

У рішенні не повинно бути зайвої деталізації, яка не має правового
значення в цій справі. В описовій частині рішення необхідно, зокрема,
вказати зміст і підстави позовних вимог відповідно до позовної заяви;
внесені зміни підстав, предмета, розміру позовних вимог; чи визнає
відповідач позов; якщо визнає – повністю або частково; в разі заперечень
– у чому суть заперечень проти позову; зміст пояснень прокурора,
заявників, заінтересованих і третіх осіб; пояснення (висновки) органів,
організацій або громадян, які захищають в силу закону права громадян.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати
відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення
його виконання, про що зазначає в рішенні.

Для того, щоб судове рішення виконувало функції захисту порушеного права
або законних інтересів громадян і організацій, воно має відповідати
певним вимогам.

Рішення суду першої інстанції з розгляду цивільної справи повинно бути
законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі
вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих
обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і
заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому
засіданні.

Судове рішення має бути визначеним, тобто таким, в якому чітко вирішено
питання про наявність або відсутність прав і обов’язків у сторін та
інших осіб, які беруть участь у справі, має бути усунуто сумніви у
правовідносинах між сторонами. Із вимоги визначеності випливає
неприпустимість альтернативних рішень. Як процесуальний документ рішення
має відповідати визначеному законом змісту.

Судове рішення має бути зрозумілим і точним. Згідно з вимогою
зрозумілості, в рішенні суд повинен зазначити повне й правильне
найменування сторін та інших осіб, які брали участь у справі, чітко
сформулювати свою думку відносно їхніх прав і обов’язків з тим, щоб
рішення суду було належним чином виконано. Точність як вимога до
судового рішення полягає в безпомилковому викладенні змісту судового
рішення.

Рішення суду або, як було зазначено вище, його вступна та резолютивна
частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і
прилюдно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Головуючий роз’яснює
зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення у
судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового
рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть
ознайомитися з повним рішенням суду. Якщо рішення суду є незрозумілим
для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд
за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз’яснює своє рішення, не
змінюючи при цьому його змісту, в порядку, визначеному ст.221 ЦПК. В
цьому випадку суд в ухвалі з цього приводу викладає більш повно та ясно
ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у
суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового
розгляду.

Судді мають точно та неухильно дотримуватись вимог закону про порядок
постановлення і проголошення судового рішення.

РОЗДІЛ V. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ СУДУ ПО ЗВЕРНЕННЮ ДО ВИКОНАННЯ СУДОВИХ
РІШЕНЬ

§ 1. Організація роботи канцелярії по зверненню до виконання вироків,
ухвал, рішень і постанов із кримінальних, цивільних, господарських та
адміністративних справ

Важливим завданням суду після розгляду справ є своєчасне забезпечення
звернення до виконання винесених по них судових рішень (вироків, ухвал,
рішень і постанов із кримінальних, цивільних, господарських та
адміністративних справ). Цей обов’язок покладається на канцелярію
відповідного суду.

Правовими засадами на названій ділянці діяльності канцелярії суду
виступають Конституція України, Закон України «Про судоустрій України»,
відповідні процесуальні кодекси України, Національний стандарт України
«Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003», затверджений наказом
Держспоживстандарту України від 07.04.2003 р. № 55, а також: 1)
Інструкція з діловодства в місцевому загальному суді, що затверджена
наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 р. №
68 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24.07.2006 р. за №
860/12734, в якій визначаються основні питання організації роботи
канцелярії місцевого суду (районних, районних у містах, міських,
міськрайонних судах, військових судах гарнізонів) по зверненню до
виконання вироків, ухвал, рішень і постанов із кримінальних, цивільних,
господарських та адміністративних справ, 2) Інструкції з діловодства в
апеляційному загальному суді, що затверджена наказом Державної судової
адміністрації України від 6 січня 2006 № 1 та зареєстрована в
Міністерстві юстиції України 30.01.2006 р. за № 75/11949, яка встановлює
загальні правила ведення судового діловодства в апеляційних судах
областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді
Автономної Республіки Крим, військових апеляційних судах регіонів та
апеляційному суді Військово-Морських Сил України і, зокрема, регламентує
порядок роботи з документами, які забезпечують звернення до виконання
судових рішень, 3) Інструкція з діловодства в господарських судах
України, що затверджена наказом Голови Вищого господарського суду
України від 10 грудня 2002 р. № 75, яка встановлює єдину систему
організації діловодства, порядок роботи з процесуальними та іншими
документами і носить обов’язковий характер при веденні діловодства в
системі господарських судів України відповідно до особливостей
структури, з врахуванням штатної чисельності та технічного забезпечення
конкретного господарського суду.

Вище названими нормативно-правовими актами установлюється система
судового діловодства, яка є обов’язковою для всіх працівників
відповідних судів, хоча в окремих судах, крім господарських, перелік
яких визначається Державною судовою адміністрацією України (модельних
судах), судове діловодство може здійснюватися відповідно до іншого
чинного законодавства України. Організаційне керівництво діяльністю суду
по зверненню до виконання вироків, ухвал, рішень і постанов із
кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справ
здійснює голова відповідного суду, якому безпосередньо підпорядковується
керівник апарату (завідуючий секретаріатом) суду або інший працівник
апарату суду, який забезпечує організацію діловодства в цьому суді. Крім
цього, керівник апарату суду (крім господарських судів) координує свою
діяльність з відповідним територіальним управлінням державної судової
адміністрації. Інші працівники апарату суду зобов’язані виконувати
вимоги чинного законодавства та відповідної Інструкції і є
відповідальними за збереження процесуальних та інших документів, а також
за нерозголошення інформації, що міститься в них. Обов’язки, права і
відповідальність кожного із працівників апарату суду визначаються в
залежності від штатної чисельності апарату суду і навантаження на
кожного працівника апарату суду їх посадовими інструкціями, що
затверджуються наказом голови відповідного суду.

Діловодство суду ведеться державною мовою. Усі судові документи також
складаються державною мовою з урахуванням вимог процесуального
законодавства України.

§2. Контроль за своєчасним зверненням до виконання судових рішень

Звернення до виконання судових рішень покладається на суд. Вироки,
рішення, ухвали та постанови суду передаються на виконання після того,
як вони набрали законної сили, крім випадків негайного їх виконання. Усе
листування щодо звернення до виконання вироків, рішень, ухвал і постанов
покладається на апарат суду.

Щодо кримінальних справ. Після набрання вироком суду законної сили копія
вироку з супровідним листом, підписаним суддею та зареєстрованим в
апараті суду, надсилається за належністю відповідно до вимог КПК України
та в строки, установлені ним. Якщо за справою декілька засуджених і щодо
деяких із них подано апеляційні скарги чи подання, вирок суду
звертається до виконання стосовно всіх засуджених не пізніше ніж через
три доби після повернення справи з апеляційної інстанції. Порядок
звернення до виконання вироків щодо іноземних громадян, які проживають
за межами України, визначається відповідними міжнародними договорами.

Вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який
його постановив, не пізніше ніж через три доби з дня набрання ним
законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної
інстанцій. Вирок чи постанова апеляційного суду звертається до виконання
судом першої інстанції, судове рішення якого переглянуто апеляційною
інстанцією, крім випадків, коли стосовно засуджених іноземних громадян,
які проживають за межами України встановлено інший порядок звернення до
виконання вироків.

Якщо на підставі рішення апеляційного суду засуджений підлягає
звільненню з-під варти, суд звільняє його з-під варти в залі судового
засідання. У разі відсутності засудженого копія вироку надсилається
протягом доби адміністрації місця попереднього ув’язнення для виконання.
Адміністрація місця попереднього ув’язнення зобов’язана протягом доби з
дня одержання копії рішення повідомити суд першої інстанції про
звільнення ув’язненого з-під варти.

У разі набрання законної сили вироком, за яким засуджено призовника,
копія вироку в семиденний строк має бути надіслано до військового
комісаріату за місцем проживання засудженого.

Стосовно особи, яка засуджена до позбавлення волі або арешту, та не
перебуває під вартою, органу внутрішніх справ за місцем проживання
засудженого надсилаються дві копії вироку, копії апеляційної, касаційної
ухвал і розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили.
Розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили,
підписується головуючим у суді першої інстанції та працівником апарату
суду.

У разі звернення до виконання вироку щодо особи, засудженої до обмеження
волі, дві копії вироку, що набрав законної сили, та розпорядження про
виконання вироку, що набрав законної сили надсилаються за місцем
проживання засудженого. Якщо засуджений проживає в одному районі, а
зареєстрований в іншому, то дві копії вироку та розпорядження про
виконання вироку, що набрав законної сили слід надавати за місцем
реєстрації засудженого за вказівкою в супровідному листі про місце
фактичного проживання засудженого на час винесення вироку.

У разі звернення до виконання вироку щодо особи, засудженої до
позбавлення волі або арешту, яка перебуває під вартою, дві копії вироку,
копії апеляційної, касаційної ухвал і розпорядження про виконання
вироку, що набрав законної сили, надсилаються адміністрації місця
попереднього ув’язнення.

Справа підлягає здачі в архів суду після долучення до матеріалів справи
повідомлення органу, що виконує покарання, про місце відбування
покарання засудженого.

Якщо за вироком чи ухвалою суду необхідно взяти під варту засудженого,
який не перебуває під вартою, справа передається до архіву суду після
одержання від відповідного органу внутрішніх справ повідомлення про
взяття засудженого під варту.

Якщо засуджений після винесення вироку переховується, справа передається
в архів суду тільки після одержання повідомлення від органу, що виконує
покарання, про місце відбування покарання засудженого.

Якщо особу засуджено до покарання у вигляді тримання в дисциплінарному
батальйоні, одна копія вироку разом з розпорядженням про виконання
вироку, що набрав законної сили, надсилається командиру військової
частини, де проходить службу засуджений військовослужбовець, друга –
командиру дисциплінарного батальйону.

Після отримання судом повідомлення про місце відбування покарання
засудженого військовослужбовця справа підлягає передачі в архів суду.

Звернення вироку до виконання в частині конфіскації майна засудженого
полягає в направленні до органу державної виконавчої служби за
місцезнаходженням майна таких документів: виконавчого листа встановленої
форми (додаток 44), копії вироку, протоколу накладення арешту на майно й
опису майна або протоколу про відсутність майна, яке підлягає опису, або
довідки суду про їх відсутність у кримінальній справі, а в разі потреби
– і копії постанови про накладення арешту на майно.

У разі відсутності в справі відомостей щодо опису майна виконавчий лист
надсилається для виконання за останнім місцем проживання засудженого.

Про надіслання виконавчого листа до органу державної виконавчої служби
сповіщається відповідна фінансова установа (районний фінансовий відділ)
за останнім місцем проживання засудженого.

Якщо є відомості про те, що майно засудженого знаходиться в декількох
місцях, повідомлення надсилається у фінансові установи за всіма відомими
адресами (місцезнаходженням майна).

Справу можна передати в архів суду тільки після повернення в суд
належним чином оформленого виконавчого листа з відміткою про виконання.

Якщо особу засуджено до покарання у вигляді службових обмежень для
військовослужбовців, копія вироку разом з розпорядженням про виконання
вироку, що набрав законної сили, надсилається командиру військової
частини, де проходить службу засуджений військовослужбовець.

Після отримання судом від командира військової частини повідомлення про
прийняття вироку до виконання справа підлягає передачі в архів суду.

У разі засудження особи до виправних робіт копії вироку надсилаються: до
кримінально-виконавчої інспекції за місцем роботи засудженого – для
виконання разом з розпорядженням про виконання вироку, що набрав
законної сили, і підпискою засудженого про явку в кримінально-виконавчу
інспекцію та до органу внутрішніх справ за місцем проживання засудженого
для проведення індивідуально-профілактичної роботи.

Справа підлягає здачі в архів суду після долучення до матеріалів справи
повідомлення органу, що виконує покарання, про місце відбування
покарання засудженого.

Щодо особи, засудженої до громадських робіт, копії вироку надсилаються:
до кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання засудженого –
для виконання (дві копії вироку разом з розпорядженням про виконання
вироку, що набрав законної сили, і підпискою засудженого про явку до
кримінально-виконавчої інспекції); органу внутрішніх справ за місцем
проживання засудженого для проведення індивідуально-профілактичної
роботи.

Справа підлягає здачі в архів суду після долучення до матеріалів справи
повідомлення органу, що виконує покарання, про місце відбування
покарання засудженого.

У разі призначення судом покарання (основного чи додаткового) у вигляді
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
копії вироку надсилаються: до кримінально-виконавчої інспекції за місцем
роботи – для виконання (дві копії вироку разом з розпорядженням про
виконання вироку, що набрав законної сили, і підпискою засудженого про
явку до кримінально-виконавчої інспекції); органу внутрішніх справ за
місцем проживання засудженого для проведення
індивідуально-профілактичної роботи.

Якщо покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю призначено як додаткове покарання до арешту,
обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні або позбавлення
волі на певний строк, виконання покарання покладається на адміністрацію
арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування
дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальника гарнізону.
Тому в ці органи разом з розпорядженням про виконання вироку, що набрав
законної сили, надсилається додаткова копія вироку, яка після відбуття
засудженим основного покарання або в разі умовно-дострокового звільнення
чи заміни покарання більш м’яким надсилається в кримінально-виконавчу
інспекцію за місцем проживання засудженого або військову частину за
місцем служби засудженого.

Справа підлягає здачі в архів суду після долучення до матеріалів справи
повідомлення органу, що виконує покарання, про виконання вироку
(постанови, ухвали) в цій частині, або про вилучення відповідного
документа, який надає особі право займатися певним видом діяльності
тощо.

Після набрання вироком про позбавлення засудженого військового,
спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу законної
сили його копія надсилається органові чи посадовій особі, які присвоїли
це звання, чин або кваліфікаційний клас.

Стосовно військовослужбовця запасу копія вироку надсилається до
військового комісаріату за місцем його проживання.

Справа підлягає здачі в архів суду після долучення до матеріалів справи
повідомлення відповідного органу або посадової особи про виконання
вироку. Таке повідомлення орган або посадова особа має надіслати в суд
протягом місяця з дня отримання для виконання копії вироку.

Якщо особі призначено покарання (основне чи додаткове) у вигляді сплати
штрафу, засудженому надсилається лист з роз’ясненням обов’язку сплатити
штраф у місячний строк після набрання вироком законної сили, про що
повідомити суд шляхом представлення документа про сплату штрафу. Якщо в
установлений строк штраф не сплачено, протягом трьох діб з дня
закінчення строку для добровільної сплати штрафу оформляється та
надсилається до органу державної виконавчої служби за місцезнаходженням
майна засудженого виконавчий лист про примусове стягнення штрафу.

Повернутий до суду виконавчий лист з постановою про неможливість
виконання (стягнення штрафу), повторно звертається судом до виконання з
роз’ясненням засудженому щодо зняття судимості.

Справа підлягає здачі в архів суду після долучення до матеріалів справи
квитанції про сплату штрафу чи постанови про неможливість стягнення
штрафу або належним чином оформленого виконавчого листа з відміткою про
виконання вироку.

У разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням
суд надсилає кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання
засудженого дві копії вироку, копії ухвал апеляційної і касаційної
інстанцій, розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили,
і підписку засудженого про явку до кримінально-виконавчої інспекції;
щодо неповнолітнього – кримінально-виконавчій інспекції для виконання,
органу у справах неповнолітніх для здійснення контролю за його
поведінкою і відповідному органу внутрішніх справ, а щодо
військовослужбовців командирам військових частин, які здійснюють
контроль за поведінкою таких засуджених.

У разі задоволення подання, якщо вирок у кримінальній справі
постановлено судом, до якого подано подання, це подання з усіма
документами долучається до матеріалів кримінальної справи, особова
справа засудженого додається до матеріалів кримінальної справи; якщо
вирок у кримінальній справі постановлено іншим судом, матеріали подання
оформляються в окрему справу, до якої додається особова справа
засудженого, копія постанови надсилається до суду, яким постановлено
вирок для долучення до матеріалів кримінальної справи.

У разі відмови у задоволенні подання, якщо вирок у кримінальній справі
постановлено судом, до якого подано подання, усі матеріали подання
долучаються до матеріалів кримінальної справи, а особова справа
повертається до кримінально-виконавчої інспекції для подальшого
виконання, якщо вирок постановлено іншим судом, подання оформляється
окремою справою, особова справа засудженого повертається до інспекції,
копія постанови надсилається до суду, яким постановлено вирок, для
прилучення до матеріалів кримінальної справи.

Справа підлягає здачі в архів суду після долучення до матеріалів справи
копії постанови суду про звільнення засудженого від призначеного
покарання у зв’язку із закінченням іспитового строку або копії судового
рішення про скасування звільнення від відбування покарання з
випробуванням і направлення засудженого для відбування покарання.

Кримінальна справа підлягає здачі в архів суду після долучення до
матеріалів справи копії постанови суду про звільнення засудженої від
покарання у зв’язку із закінченням іспитового строку або копії судового
рішення про направлення засудженої для відбування покарання,
призначеного вироком суду.

Якщо до особи, яку засуджено до позбавлення чи обмеження волі,
застосовано примусове лікування від хвороби, що становить небезпеку для
здоров’я інших людей (туберкульоз, психічні, венеричні захворювання,
СНІД, лепра, хронічний алкоголізм, наркоманія тощо), виконання вироку в
цій частині здійснюється за місцем відбування покарання.

Якщо примусове лікування застосовано до особи, яку засуджено до інших
видів покарання, копія вироку з роз’ясненням про обов’язок лікування
вручається під розписку засудженому, а також надсилається до
спеціального лікувального закладу та органу внутрішніх справ за місцем
проживання засудженого.

Справа підлягає здачі в архів суду після долучення до матеріалів справи
документів, що стверджують закінчення примусового лікування від хвороби,
що становить небезпеку для здоров’я інших людей, або копії постанови про
припинення примусового лікування.

Якщо за судовим рішенням до особи, яка перебуває під вартою, застосовано
примусові заходи медичного характеру, копія ухвали, копія акта
судово-психіатричної експертизи (завірена підписом судді та гербовою
печаткою суду), особисті документи, що містяться у матеріалах справи,
надсилаються органу за місцезнаходженням неосудного (обмежено осудного),
а щодо особи, яка не перебуває під вартою, зазначені документи
надсилаються головному лікарю установи, де перебуває хворий.

У разі застосування примусових заходів виховного характеру до
неповнолітньої особи копії вироку надсилаються: службі у справах
неповнолітніх за місцем проживання неповнолітнього – для виконання;
органу внутрішніх справ за місцем проживання неповнолітнього – для
проведення індивідуально-профілактичної роботи; батькам неповнолітнього
або особам, які їх замінюють; педагогічному або трудовому колективу,
окремим громадянам, – якщо застосовано примусові заходи виховного
характеру у вигляді передачі неповнолітнього їм під нагляд за їх згодою
чи на їх прохання; призначеному судом вихователю.

Справа підлягає здачі в архів суду після долучення до матеріалів справи
повідомлення служби у справах неповнолітніх, органу внутрішніх справ,
педагогічного, трудового колективу, окремих громадян про отримання копії
ухвали.

Якщо суд закриває кримінальну справу з передачею особи на поруки
колективу підприємства, установи чи організації за їх клопотанням про
це, прийнятим на загальних зборах, по одній копії постанови про закриття
кримінальної справи надсилається відповідному колективу, а також органу
внутрішніх справ за місцем проживання особи.

Матеріали щодо контролю за виконанням таких постанов (ухвал) перебувають
протягом одного року в контрольному провадженні на кожну особу в апараті
суду, також ведеться журнал обліку осіб, яких передано на поруки
колективу підприємств, установ, організацій.

Справа підлягає здачі в архів суду після однорічного терміну дії
поручительства колективу, якщо до матеріалів кримінальної справи
долучено спостережне провадження з характеризуючими даними на особу, яку
звільнено від кримінальної відповідальності, або з відомостями про
притягнення особи до кримінальної відповідальності у зв’язку з
порушенням умов передачі на поруки. Характеризуючі дані на особу, яку
звільнено від кримінальної відповідальності, повинні надсилатися до суду
один раз на три місяці.

Якщо провадження в кримінальній справі судом закрито (у зв’язку з
відсутністю події чи складу злочину, унаслідок зміни обстановки, у
зв’язку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з
потерпілим, у зв’язку із закінченням строків давності тощо), копія
постанови про закриття кримінальної справи протягом трьох діб після її
винесення надсилається прокуророві, особі, яка притягалася до
відповідальності, особі, за заявою якої була порушена кримінальна
справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві.

Справа підлягає здачі в архів суду після приєднання до матеріалів справи
копій супровідних листів, за якими надіслано копії судових рішень.

У разі, якщо особа зобов’язана до відшкодування збитків, заподіяних
злочином, виконавчі листи виписуються не пізніше трьох днів після
набрання судовим рішенням законної сили або після повернення справи з
апеляційної чи касаційної інстанцій.

Якщо відшкодування збитків покладено солідарно на декількох осіб,
виконавчі листи виписуються за кількістю боржників з обов’язковим
зазначенням у кожному виконавчому листі загальної суми, що підлягає
стягненню, та всіх осіб, які зобов’язані відшкодувати збитки. Виконавчі
листи нумеруються за порядковим номером (N 1, N 2 і т. д.). У
супровідному листі вказується точне місцезнаходження кожного боржника.

Виконавчі листи про відшкодування збитків на користь держави, державного
бюджету, фізичних та юридичних осіб направляються судом безпосередньо до
органу державної виконавчої служби за місцем проживання засудженого або
місцезнаходженням його майна.

Справа підлягає здачі в архів після долучення до матеріалів справи
повернутих виконавчих листів з відміткою про відшкодування збитків (якщо
стягнення проводилося на користь держави чи до державного бюджету) або
копій супровідних листів, за якими надіслано виконавчі листи до органу
державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна засудженого,
місцем роботи чи місцем проживання засудженого (якщо стягнення
проводилося на користь фізичних чи юридичних осіб), або після долучення
до матеріалів справи постанови про неможливість виконання.

Якщо заявлено цивільний позов у кримінальній справі в частині стягнення
моральної та матеріальної шкоди, звернення до виконання здійснюється в
порядку цивільно-процесуального законодавства.

У разі, якщо стягувач не звернувся до суду із заявою про видачу
виконавчого листа про виконання вироку суду після набрання ним законної
сили, справа передається до архіву суду після закінчення календарного
року.

Судове рішення в частині стягнення судових витрат звертається до
виконання в такому ж порядку як і у разі, коли особа зобов’язана
відшкодувати збитки, заподіяні злочином.

Виконання окремої ухвали (постанови) в кримінальних справах полягає в
направленні (рекомендованим листом з розпискою про отримання) однієї її
копії органу, посадовій чи іншій особі до відома чи для виконання.

До отримання повідомлення про виконання окремої ухвали (постанови) її
копія перебуває на контролі у відповідній справі за номенклатурою суду.
Якщо протягом місяця в суд не надійде від посадової особи повідомлення
про результати вжиття заходів до усунення порушень закону, зазначених в
окремій ухвалі (постанові), працівник апарату суду (секретар судового
засідання) за наявними відомостями про правопорушника складає та передає
судді, який виніс окрему ухвалу (постанову), протокол про вчинення
посадовою особою адміністративного правопорушення, передбаченого статтею
185-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Справа підлягає здачі в архів суду після отримання та долучення до
матеріалів справи повідомлення про результати вжиття необхідних заходів
або копії постанови про накладення на посадову особу адміністративного
стягнення за залишення нею окремої ухвали (постанови) без розгляду.

Якщо за судовим рішенням необхідно знищити речові докази, які
зберігаються в суді, вони знищуються після набрання судовим рішенням
законної сили. Знищення речових доказів проводиться комісією в складі не
менше трьох осіб: судді головуючого в суді першої інстанції, керівника
апарату суду, секретаря судового засідання, секретаря суду чи іншого
працівника апарату суду. Знищення оформляється актом, у якому
зазначаються номер справи та дата судового рішення, дата, місце, спосіб
знищення речових доказів (речового доказу), прізвища та посади членів
комісії. Акт підписується всіма членами комісії, затверджується головою
суду, чий підпис скріплюється гербовою печаткою суду, та долучається до
матеріалів справи. У журналі обліку речових доказів робиться запис про
виконання судового рішення в частині знищення речових доказів; справа
після проведення таких дій підлягає здачі в архів суду.

В окремих випадках, коли це викликано особливими властивостями речових
доказів, вони передаються іншим органам (органам внутрішніх справ,
охорони здоров’я, представникам військових частин тощо). Разом з речовим
доказом, який підлягає знищенню, надсилаються копія судового рішення та
супровідний лист. Копія супровідного листа та отриманий після знищення
акт про знищення підшивається до матеріалів справи. У журналі обліку
речових доказів робиться запис про виконання судового рішення в частині
знищення речового доказу; справа після проведення таких дій підлягає
здачі в архів суду.

Якщо речові докази перебувають за межами суду, копія судового рішення
або витяг з нього (з указівкою про знищення речових доказів)
надсилається за місцезнаходженням речових доказів. До суду повинен
надійти належним чином оформлений акт про знищення речових доказів, який
долучається до матеріалів справи, а в журналі обліку речових доказів
робиться відповідний запис. Після проведення таких дій справа підлягає
здачі в архів суду.

Про необхідність отримати речові докази суд повідомляє їх власника (якщо
речові докази перебувають у суді). У разі особистої явки власника
речового доказу обов’язково встановлюється його особа (на підставі
паспорта чи іншого документа, який містить фотографію). У розписці про
отримання речових доказів чітко зазначається, на підставі якого
документа встановлено особу, а також указуються орган, що видав
документ, місце та дата його видачі. Якщо речові докази отримує
представник юридичної чи фізичної особи, крім указаних дій, необхідно
вимагати пред’явлення відповідної довіреності, яка долучається до
матеріалів справи разом з розпискою про отримання речових доказів.

Речові докази, інші предмети, які необхідно повернути їх власнику,
зберігаються в суді до набрання вироком законної сили або до закінчення
строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи. Якщо протягом
шестимісячного строку клопотання про повернення речових доказів не
надходило, працівник апарату суду, який відповідає за збереження речових
доказів, доповідає про це судді – головуючому під час розгляду справи в
суді першої інстанції чи голові суду, які відповідно до статті 41
Конституції України можуть розглянути це питання в порядку виконання
судового рішення.

Справа підлягає здачі в архів суду після долучення до матеріалів справи
повідомлення про виконання судового рішення в повному обсязі.

Якщо за судовим рішенням необхідно повернути речові докази, що
перебувають на зберіганні поза межами суду, копія судового рішення разом
із супровідним листом надсилаються для виконання відповідному органу,
установі, підприємству тощо, де перебувають на зберіганні речові докази.
Про зазначену дію повідомляється власник.

Справа підлягає здачі в архів суду після долучення до матеріалів справи
повідомлення про повернення речового доказу власникові.

У разі прийняття судом рішення щодо конфіскації речового доказу
виконавчий лист, копія вироку та копія документа, що засвідчує місце
зберігання речового доказу, передається для виконання органу державної
виконавчої служби за місцезнаходженням речового доказу.

Справа підлягає здачі в архів суду після отримання судом і долучення до
матеріалів справи виконавчого листа з відміткою про конфіскацію речових
доказів.

Після набрання вироком законної сили заповнюється та за підписом судді з
проставленням гербової печатки суду повертається органу досудового
слідства, що закінчував справу, довідка про результати розгляду
кримінальної справи встановленої форми.

Кримінальна справа вважається закінченою після звернення до виконання
вироку, ухвали, постанови, у тому числі постанови про звільнення від
покарання або пом’якшення покарання внаслідок акта амністії чи
помилування та одержання повідомлення про виконання зазначених рішень.

У разі неодержання повідомлення про виконання вироку, ухвали чи
постанови про це доповідається судді, який головував у справі.

Постанова судді про закриття кримінальної справи у зв’язку зі
звільненням від кримінальної відповідальності, винесена у справі, що
надійшла в суд без обвинувального висновку, звертається до виконання
так:

якщо відмовлено у звільненні від кримінальної відповідальності, копія
постанови про відмову у звільненні від кримінальної відповідальності
надсилається прокуророві, особі, стосовно якої розглянуто справу,
потерпілому. Органу, який надіслав у суд матеріали справи, остання
повертається разом з оригіналом постанови про відмову у звільненні від
кримінальної відповідальності; копія постанови про відмову у звільненні
від кримінальної відповідальності підшивається до відповідної справи за
номенклатурою суду;

якщо кримінальну справу закрито та особу звільнено від кримінальної
відповідальності, копія постанови про закриття кримінальної справи
надсилається органу, який надіслав до суду матеріали справи,
прокуророві, особі, стосовно якої розглянуто справу, та потерпілому.
Справи зазначеної категорії зберігаються в суді згідно з правилами,
установленими відповідними інструкціями з архівної справи.

Постанови (ухвали) про задоволення подань органів досудового слідства
про ізоляцію неповнолітнього чи про поміщення його в
приймальник-розподільник для неповнолітніх, про застосування заходів
безпеки, про заміну запобіжного заходу на взяття під варту, скасування
запобіжного заходу, про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під
варту, про продовження строку тримання під вартою, про проведення обшуку
житла чи іншого володіння особи, про направлення обвинуваченого на
стаціонарну експертизу, про усунення захисника від участі у справі тощо
надсилаються органу, який вніс до суду подання. Постанова (ухвала) про
застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу негайно
оголошується під розписку особі, стосовно якої вона винесена. Якщо копії
постанови (ухвали) вручалися, до матеріалів справи приєднуються
відповідні розписки про отримання судового рішення.

Справа підлягає здачі в архів суду після приєднання до матеріалів справи
належним чином оформлених документів про отримання органом, який вніс до
суду подання, та особою, стосовно якої розглянуто подання, копій судових
рішень.

Постанова судді за результатами розгляду скарги на дії та рішення
прокурора, органів досудового слідства та органів дізнання (про відмову
в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування, про відмову в
порушенні кримінальної справи, про закриття кримінальної справи, про
порушення кримінальної справи тощо) звертається до виконання так:

якщо скаргу задоволено, копії постанови надсилаються особі, яка винесла
постанову, що була оскаржена, прокуророві та особі, яка подала скаргу.
Разом з копією постанови органу дізнання, органу слідства чи прокуророві
повертаються для проведення додаткової перевірки, відновлення слідства
або дізнання тощо матеріали, які були витребувані від них;

якщо скаргу залишено без змін, копії постанови надсилаються особі, яка
винесла постанову, що була оскаржена, прокуророві та особі, яка подала
скаргу.

Справа підлягає здачі в архів суду після долучення до матеріалів справи
належним чином оформлених документів про отримання зазначеними в другому
та третьому абзацах цього пункту особами копій постанови.

Постанова про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання чи
інше звільнення від покарання, скасування звільнення від покарання з
випробуванням, про встановлення, припинення адміністративного нагляду,
застосування обмежень, зміну обсягу обмежень особам, яким установлено
адміністративний нагляд, про застосування, припинення примусового
лікування від алкоголізму, наркоманії чи інша постанова, що винесена
судом у порядку виконання судового рішення в кримінальних справах,
звертається до виконання шляхом надіслання копії постанови: а) органу чи
установі, які звернулися до суду з відповідним клопотанням, – для
виконання; б) суду, який постановив судове рішення, що виконується, для
долучення до справи; в) особі, стосовно якої розглянуто клопотання, –
для відома.

Справа підлягає здачі в архів суду після долучення до матеріалів справи
повідомлення про отримання органом, установою постанови для виконання.

Постанова про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким чи про
заміну штрафу покаранням у вигляді громадських робіт, виправних робіт
штрафом, обмеження чи позбавлення волі службовим обмеженням, позбавлення
волі триманням у дисциплінарному батальйоні виконується за правилами,
установленими для виконання відповідних видів покарань.

Для виконання судового рішення в цивільній чи адміністративній справі,
що набрало законної сили або допущено до негайного виконання, стягувачу
за його письмовою заявою видається виконавчий лист. Якщо на підставі
постановленого рішення належить передати майно, що є в кількох місцях,
або якщо рішення постановлено на користь кількох позивачів чи проти
кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька
виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати
за кожним листом. У справах за позовами органів та осіб, яким надано
право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи
суспільні інтереси, виконавчі листи видаються за заявами таких органів
чи осіб, або осіб, в інтересах яких заявлено позов.

Судові рішення у частині стягнення витрат на інформаційно-технічне
забезпечення розгляду справ звертаються до виконання в загальному
порядку.

У разі неотримання судом повідомлення (даних про отримання боржником
копії судового наказу) судовий наказ вважається таким, що не набрав
законної сили.

У справах окремого провадження звертається до виконання копія рішення
суду.

У справах про позбавлення батьківських прав після набрання рішенням суду
законної сили суд надсилає копію рішення державному органу реєстрації
актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Звернення до виконання рішень іноземних судів проводиться в загальному
порядку.

Якщо судом було вжито заходів щодо забезпечення позову за заявою осіб,
на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом з виконавчим листом
видає копію документів, які підтверджують виконання ухвали суду про
забезпечення позову.

Виконавчі листи виписуються не пізніше другого дня після набрання
рішенням суду законної сили, а в справах, у яких рішення підлягає
негайному виконанню, – у день постановлення рішення.

Виконавчі листи повинні заповнюватись чітко і грамотно. Ніякі помарки і
виправлення у виконавчих листах не допускаються. Під час заповнення
виконавчих листів про стягнення грошових сум на користь організацій
вказуються номери рахунків у фінансових установах на підставі даних, що
є в матеріалах судової справи.

Виконавчі листи реєструються в журналі обліку виконавчих документів,
виданих судом.

У разі особистої явки стягувача виконавчий лист видається йому на руки
під підпис.

На письмове прохання стягувача виконавчий лист судом надсилається для
виконання в органи державної виконавчої служби або рекомендованим
відправленням із супровідним листом стягувачу. Повернутий без вручення
стягувачу виконавчий лист разом з конвертом приєднується до справи. У
разі повторного звернення стягувача до суду йому видається виконавчий
лист.

У разі видачі дубліката виконавчого листа робиться відповідна відмітка в
журналі обліку виконавчих документів, виданих судом (у графі
“Примітки”).

У справах про стягнення аліментів, про відшкодування збитків, завданих
злочином, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим
ушкодженням здоров’я або втратою годувальника, про стягнення грошових
сум з посадових осіб, винних у незаконному звільненні чи переведенні
працівників або в невиконанні рішення суду про поновлення на роботі
виконавчий лист передається судом на руки стягувачу за його заявою після
набрання рішенням суду чинності або на вимогу стягувача надсилається за
його місцем проживання.

Виконавчі документи про стягнення судового збору надсилаються судом до
місцевих органів державної податкової служби за місцезнаходженням суду.

У разі винесення судом ухвали про розшук боржника копія цієї ухвали
надсилається в орган внутрішніх справ для виконання за останнім місцем
реєстрації боржника.

Листування щодо виконання судового рішення підшивається до цивільної
справи.

Цивільна чи адміністративна справа, що вирішена із задоволенням
(частковим задоволенням) позову, уважається закінченою і підлягає
передачі в архів суду після вручення виконавчих листів стягувачам. У
разі, якщо стягувач не звернувся до суду із заявою про видачу
виконавчого листа про примусове виконання рішення суду після набрання
ним законної сили, справа передається до архіву суду після закінчення
календарного року.

Копія постанови у справі про адміністративне правопорушення протягом
трьох днів після закінчення розгляду справи вручається під підпис або
надсилається рекомендованим листом особі, щодо якої її винесено.

У цей саме термін копія постанови вручається потерпілому або на вимогу
потерпілого надсилається йому рекомендованим листом.

Копії постанов про заходи адміністративного стягнення надсилаються для
виконання до відповідних органів, а також за місцем роботи, навчання або
проживання правопорушника.

Виконавчі листи у справах про адміністративні правопорушення не
видаються.

Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню
з моменту її винесення.

У разі опротестування постанови про накладення адміністративного
стягнення постанова підлягає виконанню після залишення протесту без
задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у
вигляді попередження.

Не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного
стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців
з дня винесення.

У разі відстрочки виконання постанови перебіг строку давності
зупиняється до закінчення строку відстрочки.

Звернення до виконання постанови, що передбачає застосування
адміністративного арешту, полягає в негайному надісланні двох копій
постанови органу внутрішніх справ для виконання. Копія постанови
надсилається також за місцем роботи, навчання, проживання особи (останнє
може мати місце в разі застосування інших видів адміністративного
стягнення).

Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів
справи повідомлення органу внутрішніх справ про відбуття правопорушником
стягнення.

Якщо до правопорушника застосовано стягнення у вигляді виправних робіт,
дві копії постанови надсилаються на виконання до органу Державного
департаменту України з питань виконання покарань не пізніш як наступного
дня після її винесення.

Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів
справи повідомлення органу Державного департаменту України з з питань
виконання покарань про відбуття правопорушником стягнення.

Якщо до правопорушника застосовано стягнення у вигляді позбавлення
спеціального права, копія постанови надсилається органу внутрішніх справ
(про позбавлення права керувати транспортним засобом), Головній
державній інспекції України з безпеки судноплавства чи капітану
річкового порту (відповідно про позбавлення права керування маломірним
судном чи річковим судном), органу мисливського господарства (про
позбавлення права полювання).

Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів
справи повідомлення відповідного органу про виконання постанови.

Постанова про конфіскацію предмета, який став знаряддям учинення або
безпосереднім об’єктом правопорушення, грошей надсилається на виконання
органу державної виконавчої служби за місцезнаходженням цього предмета,
грошей.

Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів
справи постанови про конфіскацію предмета, грошей з відміткою про
виконання.

Постанова про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям учинення
або безпосереднім об’єктом правопорушення, надсилається на виконання
органу державної виконавчої служби за місцезнаходженням цього предмета.

Справа передається в архів суду після долучення до матеріалів справи
постанови органу державної виконавчої служби про виконання постанови.

Звернення до виконання постанови про накладення штрафу передбачає
пропозицію правопорушникові добровільно в 15-денний строк після вручення
копії постанови сплатити штраф, про що роз’яснюється в супровідному
листі, або під підпис після проголошення суддею постанови. У разі
несплати штрафу добровільно копія постанови надсилається органу
державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна правопорушника,
про що робиться відмітка в журналі обліку виконавчих документів, виданих
судом.

Справа передається в архів суду після приєднання до матеріалів справи
постанови органу державної виконавчої служби з відміткою про стягнення
штрафу або про неможливість стягнення.

Попередження як адміністративне стягнення вважається виконаним, якщо
правопорушнику вручено копію постанови або проголошено її зміст, і про
це є його розписка в справі.

У разі притягнення до адміністративної відповідальності за стрільбу з
вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених
пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням
установленого порядку, а також за порушення правил зберігання, носіння
або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових
припасів особи, якій вогнепальну зброю, а також бойові припаси ввірено у
зв’язку з виконанням службових обов’язків або передано в тимчасове
користування, копія постанови надсилається відповідному підприємству,
установі, організації для відома й органу внутрішніх справ для розгляду
питання про заборону цій особі користуватися вогнепальною зброєю.

Постанова про накладення адміністративного стягнення за корупційні
правопорушення у кожному випадку в триденний строк надсилається
відповідному державному чи виборному органу для вирішення питання про
звільнення особи з посади (у тому числі виборної), про інше усунення її
від виконання функцій держави або про дострокове припинення її
депутатських повноважень.

При винесенні постанови про закриття провадження в справі та звільнення
особи від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на
розгляд трудового колективу, копія цієї постанови надсилається для
виконання трудовому колективу за його місцезнаходженням.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови суду про
накладення адміністративного стягнення покладено на суд, тому він
повинен вимагати та одержувати відповідні письмові повідомлення про
виконання своїх рішень.

§3. Оформлення, обмін та зберігання кримінальних, цивільних,
господарських та адміністративних справ, особистих документів та речових
доказів. Порядок видачі судових справ і документів

Формування судових справ.

Судові справи (матеріали) підшиваються в спеціальну обкладинку,
виготовлену друкарським способом.

На обкладинці судової справи вказуються: найменування суду; найменування
та номер справи відповідно до обліково-статистичної картки чи
реєстраційного журналу (у визначеному для цього місці посередині
обкладинки); якщо томів справи більше одного, – номер тому справи та
загальна кількість томів; у кримінальній справі, справі про
адміністративне правопорушення – прізвище, ім’я, по батькові кожної з
осіб, щодо якої надійшла справа, та норма закону відповідно до
обвинувального висновку, протоколу про адміністративне правопорушення; у
цивільній, адміністративній справі – прізвище, ім’я, по батькові чи
найменування сторін (заявника), суть вимог позивача (заявника); у разі
пред’явлення зустрічного позову в цивільній, адміністративній справі –
зазначення про це та суть вимог за зустрічним позовом; у справі іншої
категорії – прізвище, ім’я, по батькові особи, стосовно якої надійшла
справа (матеріал), суть справи; дата надходження справи в суд.

Лівий верхній кут обкладинки справи повинен залишатися вільним для
розміщення в ньому штампа архіву суду при прийнятті справи на
зберігання.

Для кримінальних справ, що надійшли від органів досудового слідства
(дізнання), може бути використана та обкладинка, у якій справа надійшла,
за умови її належної якості та цілісності. При цьому на обкладинці
заповнюються необхідні реквізити суду, порядковий номер справи тощо.

Якщо кримінальна справа, що надійшла до суду, підшивається судом у нову
обкладинку, то в справі зберігається також обкладинка, у якій справа
надійшла.

Перед формуванням справи, що порушується не інакше як за скаргою
потерпілого, перевіряється наявність зазначених у додатку до скарги
приватного обвинувачення документів, послідовність аркушів кожного
документа.

До матеріалів кримінальної справи, що надійшла до суду, документи
підшиваються з дотриманням такої послідовності:

1) бланк опису документів; 2) супровідний лист, з яким справа
надійшла до суду; 3) копії повідомлень прокурора та інших учасників
процесу про день попереднього розгляду справи суддею; 4) клопотання
учасників процесу, що надійшли у зв’язку з попереднім розглядом справи;
5) постанова судді за результатами попереднього розгляду справи; 6)
протокол, якщо він вівся при попередньому розгляді справи; 7) копії
повідомлень та інших листів, надісланих відповідно до постанови судді за
результатами попереднього розгляду справи; 8) документи про вручення
копії обвинувального висновку підсудному та копії повідомлень у зв’язку
з призначенням справи до судового розгляду; 9) документи, що надійшли до
суду на виконання постанови судді за результатами попереднього розгляду
справи, та документи і клопотання, що надійшли з ініціативи учасників
процесу; 10) за вказівкою судді також інші документи, що стосуються
справи; 11) розписки про вручення повісток про виклик до суду.

Бланк опису документів у кримінальних справах підшивається тільки в
справах за скаргами потерпілих. У інших кримінальних справах, що
надійшли до суду, опис документів продовжується.

Документи, що були отримані під час розгляду справи, або якщо в судовому
засіданні оголошена перерва і документи були надані після перерви,
підшиваються перед протоколом судового засідання.

Документи цивільної чи адміністративної справи підшиваються в міру
надходження до суду чи формування у суді з дотриманням такої
послідовності: 1) бланк опису документів (чисті аркуші для продовження
опису, початого на другій сторінці обкладинки); 2) документи, що
підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на
інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (якщо такі
проводилися); 3) позовна заява (первинна позовна заява у разі, якщо
позовну заяву було залишено без руху і недоліки щодо форми чи змісту
позовної заяви позивачем, заявником усунуто); 4) конверт, у якому
надійшла позовна заява; 5) якщо позовну заяву було залишено без руху і
недоліки позивачем усунуто, – ухвала про залишення позовної заяви без
руху та документи, надані позивачем, заявником, скаржником (крім
документів, що підтверджують сплату державного мита, а також позовної
заяви, що надійшла в порядку усунення недоліків, які підшиваються
відповідно до абзаців четвертого та п’ятого цього пункту); 6)
супровідний лист про направлення копії ухвали про залишення позовної
заяви (заяви, адміністративного позову) без руху; 7) позовна заява
(заява, адміністративний позов), яка надійшла в порядку усунення
недоліків (у разі, якщо позовну заяву було залишено без руху і недоліки
щодо форми чи змісту позовної заяви позивачем (заявником) усунуто); 8)
документи, додані до позовної заяви; 9) конверт, у якому надійшла
позовна заява; 10) ухвала про відкриття провадження у справі; 11) заяви
про забезпечення позову чи доказів, ухвали суду, винесені за
результатами розгляду заяв про забезпечення позову; 12) документи і
матеріали, що надійшли до суду в стадії підготовки справи до судового
розгляду; 13) розписки про одержання сторонами та іншими особами, які
беруть участь у справі, судових повісток про розгляд справи (судових
повісток про виклик у судове засідання); 14) інше листування (у
хронологічному порядку).

Після реєстрації, але не пізніше наступного робочого дня, усі судові
справи та матеріали, що надійшли до суду і підлягають розгляду
відповідно до кримінального, цивільного чи адміністративного
судочинства, передаються для реєстрації у відповідних
обліково-статистичних картках чи реєстраційних журналах та алфавітних
покажчиках.

У разі автоматизованого (комп’ютерного) ведення в суді реєстрації та
обліку забезпечується процедура формування інформаційних запитів на
вимогу учасників судового процесу. Ведення обліково-статистичних карток,
журналів та алфавітних покажчиків у паперовому вигляді в цьому разі не
здійснюється.

Реєстраційні журнали та обліково-статистичні картки виготовляються
електронним способом із застосуванням реєстраційних даних документів, що
зберігаються у системі комп’ютерного діловодства суду.

Процедура ведення журналу полягає у роздруковуванні списків реквізитів
документів і підшивку їх у спеціальну теку.

Форма щоденного списку при друкуванні журналів за допомогою програмного
засобу повинна відповідати таким вимогам: 1) у заголовній частині списку
відповідати формі заголовку відповідного реєстраційного журналу; 2)
додатково в правій верхній частині заголовка повинна бути вказана дата
друкування списку; 3) у кінці списку в правому нижньому куті повинно
бути зазначене прізвище відповідального за роздруковування і його
підпис; 4) таблична частина повинна повністю відповідати найменуванню й
розташуванню граф передбачених відповідним додатком до Інструкції.

При цьому в табличну частину може бути додана графа з порядковим номером
запису в поточному списку.

Роздруковування проводиться не пізніше наступного дня від дати введення
інформації, що роздруковується. Після друкування відповідальний
працівник повинен підписати списки в зазначеному місці та підшити в
теку.

Обліково-статистичні картки у справах, у яких закінчено провадження,
роздруковуються у кінці календарного року та передаються до архіву суду
в установленому цією Інструкцією порядку.

При автоматизованій реєстрації формується банк реєстраційних даних.
Користувач повинен мати можливість одержати інформацію за всіма
реквізитами реєстрації та про точне місцезнаходження документа або
судової справи, матеріалу в суді.

Кримінальні справи та матеріали, що підлягають розгляду у порядку
кримінального судочинства, реєструються у відповідних
обліково-статистичних картках, а також в алфавітних покажчиках
кримінальних справ.

Кримінальна справа, матеріали про застосування примусових заходів
медичного характеру, скарга потерпілого про притягнення до кримінальної
відповідальності в порядку приватного обвинувачення реєструються в
обліково-статистичній картці на кримінальну справу, скаргу приватного
обвинувачення та в алфавітному покажчику кримінальних справ. До
алфавітного покажчика кримінальних справ уносяться дані щодо кожного
обвинуваченого, підсудного, неосудного та особи, стосовно якої
потерпілим заявлено вимогу про притягнення до кримінальної
відповідальності в порядку приватного обвинувачення, із зазначенням
повних прізвища, імені та по батькові.

На судову справу щодо декількох осіб обліково-статистична картка на
кримінальну справу, скаргу приватного обвинувачення заводиться у
відповідній кількості примірників під одним номером, які скріплюються. У
першій картці заповнюються відомості всіх розділів, у решті карток –
лише дані щодо відповідної особи.

Справа про застосування примусових заходів виховного характеру до
неповнолітньої особи реєструється в обліково-статистичній картці на
справу щодо неповнолітнього, до якого застосовуються примусові заходи
виховного характеру, та в алфавітному покажчику кримінальних справ. В
алфавітний покажчик кримінальних справ уносяться дані про кожну
неповнолітню особу.

У разі надходження до суду справи щодо кількох неповнолітніх
застосовуються правила, що зазначені вище.

Якщо до суду надійшла справа, у якій складено обвинувальний висновок
щодо однієї з осіб, а стосовно іншої – постанову про закриття справи та
застосування примусових заходів виховного характеру, заповнюються
обліково-статистичні картки для відповідних категорій справ.

Справа з постановою прокурора або слідчого за згодою прокурора про
направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення від
кримінальної відповідальності реєструється в обліково-статистичній
картці на справу щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності
та в алфавітному покажчику кримінальних справ. В алфавітному покажчику
кримінальних справ відображаються дані про кожну особу, стосовно якої
органом досудового слідства винесено постанову.

Якщо в суд надійшла кримінальна справа щодо невстановленої особи, що
вчинила злочин, для вирішення питання про її закриття у зв’язку із
закінченням строків давності в пункті “Прізвище” робиться запис
“Невстановлена особа”, а в пункті “Інші відмітки” зазначаються номер
кримінальної справи, наданий органом досудового слідства, та коротка
фабула злочину. Запис про такі кримінальні справи вноситься і до
алфавітного покажчика кримінальних справ: у спеціально пристосованому
розділі “Невстановлені особи”.

У разі надходження до суду справи, у якій щодо однієї з осіб складено
обвинувальний висновок, а стосовно інших – постанову про закриття справи
і застосування примусових заходів виховного характеру чи постанову щодо
вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності,
заповнюються обліково-статистичні картки для відповідних категорій
справ.

Справи за поданнями слідчих органів, скарги на їх дії та рішення:
подання органу дізнання, слідчого, прокурора про обрання запобіжного
заходу у вигляді взяття під варту чи його скасування, заміну запобіжного
заходу на взяття під варту, продовження строків тримання під вартою,
проведення обшуку, огляду житла чи іншого володіння особи тощо; скарги
на дії та рішення органу дізнання, слідчого, прокурора (про відмову в
застосуванні заходів безпеки або про їх скасування, відмову в порушенні
кримінальної справи, про порушення чи закриття кримінальної справи тощо)
реєструються в обліково-статистичних картках на справу з поданням органу
досудового слідства, слідчого, прокурора і скарги на їх дії та постанови
та алфавітному покажчику кримінальних справ. Не реєструються в такому
порядку скарги, які розглядаються під час попереднього розгляду або під
час розгляду кримінальної справи в суді.

У разі необхідності у суді ведуться алфавітні покажчики кримінальних
справ (у томах) за відповідними категоріями.

Подання, заява, клопотання, що надійшли до суду в порядку виконання
судових рішень у кримінальних справах (про звільнення від відбування
покарання у зв’язку із закінченням іспитового строку, скасування
звільнення від відбування покарання з випробуванням, звільнення від
покарання жінок, які мають дитину віком до 7 років, у зв’язку із
закінченням іспитового строку, направлення для відбування покарання
жінок, які мають дитину віком до 7 років, у зв’язку із закінченням
іспитового строку, скасування звільнення від відбування покарання жінок,
які мають дитину віком до 7 років, звільнення від відбування покарання
вагітних жінок, жінок, які мають дитину віком до 3 років, звільнення
жінки від покарання, заміна покарання більш м’яким згідно з частиною 4
статті 83 Кримінального кодексу України, скасування звільнення від
відбування покарання жінок, які мають дитину віком до 3 років,
умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої
частини покарання більш м’яким, звільнення від покарання через хворобу,
застосування примусового лікування до засудженого, який є алкогольно або
наркотично залежним, припинення примусового лікування до засуджених, які
є алкогольно або наркотично залежними, звільнення від відбування
покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання
обвинувального вироку, заміна штрафу громадськими роботами, виправних
робіт штрафом, обмеження волі, позбавлення волі службовим обмеженням,
позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні, зняття
судимості, застосування амністії, скасування або зміну примусових
заходів медичного характеру, приведення вироку у відповідність новому
закону, який звільняє від покарання або пом’якшує його, тощо), справа на
виконання Закону України “Про адміністративний нагляд за особами,
звільненими з місць позбавлення волі” (про встановлення, припинення
адміністративного нагляду, застосування обмежень, зміну обсягу обмежень
особам, яким установлено адміністративний нагляд, тощо) реєструються в
обліково-статистичних картках на справу в порядку виконання судових
рішень у кримінальних справах та в алфавітному покажчику справ у порядку
виконання судових рішень у кримінальних справах. В алфавітному покажчику
справ у порядку виконання судових рішень у кримінальних справах
відображаються дані про кожну особу, стосовно якої розглядаються
клопотання, заява, подання.

Цивільні справи, позовні заяви, заяви про видачу судового наказу, заяви
окремого провадження, повернуті на новий судовий розгляд кримінальні
справи, у яких вироки скасовані в частині цивільного позову, та інші
заяви, що розглядаються в порядку цивільного судочинства, реєструються в
день надходження до суду у відповідних обліково-статистичних картках,
реєстраційних журналах, а також в алфавітному покажчику цивільних справ.

У разі необхідності ці алфавітні покажчики ведуться за декількома томами
залежно від виду цивільного провадження.

Заява про видачу судового наказу реєструється в обліково-статистичній
картці на цивільну справу (наказне провадження), заява про скасування
судового наказу реєструється в обліково-статистичній картці на заяву про
скасування судового наказу. Цивільна справа, позовна заява реєструється
в обліково-статистичній картці на цивільну справу, заява про перегляд
заочного рішення реєструється в обліково-статистичній картці на заяву
про перегляд заочного рішення, заява окремого провадження реєструється в
обліково-статистичній картці на цивільну справу (окреме провадження) та
у відповідному томі алфавітного покажчика цивільних справ.

В алфавітному покажчику цивільних справ облік ведеться за кожним
відповідачем. У разі пред’явлення зустрічного позову вносяться записи до
відповідної обліково-статистичної картки первісного позову.

Для полегшення розшуку справ у суді в алфавітному покажчику цивільних
справ облік у справах окремого провадження ведеться як за заявником, так
і за юридичними та фізичними особами, стосовно яких розглядаються справи
(наприклад, про визнання громадянина безвісно відсутнім облік додатково
ведеться і за прізвищем цієї особи; про визнання громадянина
недієздатним – і за прізвищем цього громадянина тощо).

Матеріали щодо розгляду заяв про перегляд заочного рішення та про
скасування судового наказу підшиваються до відповідної цивільної справи
і зберігаються в ній.

Заява про забезпечення позову, доказів у цивільних справах реєструється
в журналі обліку заяв про забезпечення позову, доказів у цивільних
справах (додаток 16) та в алфавітному покажчику цивільних справ. До
алфавітного покажчика цивільних справ заносяться дані як про заявника,
так і про особу, стосовно якої просять ужити запобіжних заходів. У цьому
журналі та алфавітному покажчику реєструються заяви, що надійшли до
подання позовної заяви.

Заява про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення або
ухвали суду, що набрали законної сили, реєструється в
обліково-статистичній картці на заяву про перегляд рішення (ухвали,
судового наказу) в цивільних справах за нововиявленими обставинами та в
алфавітному покажчику цивільних справ. Про надходження такої заяви
робиться відмітка у відповідній обліково-статистичній картці на справу,
судове рішення в якій переглядається. Матеріали щодо розгляду таких заяв
підшиваються до відповідної цивільної справи і зберігаються в ній. У
разі скасування судового рішення за нововиявленими обставинами облік і
перереєстрація справи виконуються в загальному порядку.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного
суду та клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає
примусовому виконанню, реєструються в обліково-статистичній картці на
справу про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні та в
алфавітному покажчику цивільних справ.

Заяви про відновлення втраченого судового провадження реєструються в
обліково-статистичній картці на заяву про відновлення втраченого
судового провадження.

Подання державних виконавців, заяви та клопотання сторін виконавчого
провадження та державних виконавців реєструються в журналі обліку
подань, заяв і клопотань у порядку виконання судових рішень у цивільних
справах (додаток 20) і в алфавітному покажчику цивільних справ. Усі
матеріали справ за такими поданнями і заявами долучаються до відповідних
цивільних справ, а окремі справи формуються лише тоді, коли судове
рішення, щодо якого внесено подання, клопотання чи заява, постановлено
іншим судом.

Адміністративні справи, позовні заяви, що розглядаються в порядку
адміністративного судочинства, реєструються у відповідній
обліково-статистичній картці та в алфавітному покажчику адміністративних
справ.

Адміністративна справа, позовна заява, подання про проведення
позапланової перевірки, звернення органу внутрішніх справ, органу
охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове
видворення з України іноземця або особи без громадянства реєструються в
день надходження до суду в обліково-статистичній картці на
адміністративну справу та алфавітному покажчику адміністративних справ.
В алфавітному покажчику адміністративних справ облік ведеться за кожним
відповідачем. У разі об’єднання зустрічних позовів уноситься запис до
відповідної обліково-статистичної картки.

Заява про забезпечення позову, доказів в адміністративних справах
реєструється в журналі обліку заяв про забезпечення позову, доказів у
адміністративних справах та в алфавітному покажчику адміністративних
справ. До алфавітного покажчика адміністративних справ заносяться дані
як про заявника, так і про особу, стосовно якої просять ужити запобіжних
заходів.

Заява про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами постанови або
ухвали суду, що набрали законної сили, реєструється в
обліково-статистичній картці на заяву про перегляд постанови (ухвали) в
адміністративних справах за нововиявленими обставинами та в алфавітному
покажчику адміністративних справ. Про надходження такої заяви робиться
відмітка у відповідній обліково-статистичній картці на справу, судове
рішення в якій переглядається. Матеріали щодо розгляду таких заяв
підшиваються до відповідної адміністративної справи і зберігаються в
ній. У разі скасування судового рішення за нововиявленими обставинами у
картці робиться відповідна відмітка.

Подання державних виконавців, заяви та клопотання сторін виконавчого
провадження та державних виконавців реєструються в журналі обліку
подань, заяв і клопотань у порядку виконання судових рішень у
адміністративних справах і в алфавітному покажчику адміністративних
справ. Усі матеріали справ за такими поданнями і заявами долучаються до
відповідних адміністративних справ, а окремі справи формуються лише
тоді, коли судове рішення, щодо якого внесено подання, клопотання чи
заява, постановлено іншим судом.

Матеріали про адміністративне правопорушення, а також подання щодо
застосування конфіскації предметів реєструються в обліково-статистичній
картці на справу про адміністративне правопорушення та в алфавітному
покажчику справ про адміністративні правопорушення. В алфавітному
покажчику справ про адміністративні правопорушення відображаються дані
про кожну особу, щодо якої надійшов для розгляду протокол про
адміністративне правопорушення.

Заяви та клопотання про скорочення строку позбавлення спеціального права
(керування транспортним засобом чи річковим маломірним судном,
полювання); подання державної виконавчої служби про накладення арешту на
рахунки правопорушників, на яких органами, уповноваженими розглядати
справи про адміністративні правопорушення накладено адміністративне
стягнення у вигляді штрафу; подання кримінально-виконавчої інспекції про
заміну адміністративного стягнення та інші подання реєструється в
обліково-статистичній картці на справу в порядку виконання постанов у
справах про адміністративні правопорушення та в алфавітному покажчику
справ про адміністративні правопорушення. В алфавітний покажчик справ
про адміністративні правопорушення вноситься запис про кожну особу,
стосовно якої розглядається таке клопотання.

Справа про направлення особи, яка зловживає спиртними напоями або
наркотичними засобами (алкоголіка чи наркомана), на примусове лікування
до спеціалізованого лікувального закладу чи спеціалізованих
лікувально-виховних закладів органів охорони здоров’я, дострокове
припинення їх лікування чи продовження строку лікування тощо
реєструється в обліково-статистичній картці на справу про направлення на
примусове лікування до спеціалізованого лікувального чи
лікувально-виховного закладу та в алфавітному покажчику справ про
направлення на примусове лікування до спеціалізованих лікувальних чи
лікувально-виховних закладів. В алфавітному покажчику справ про
направлення на примусове лікування до спеціалізованих лікувальних чи
лікувально-виховних закладів відображається інформація про кожну особу,
стосовно якої справа надійшла до суду.

Заяви лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи в
примусовому порядку, про надання особі психіатричної амбулаторної
допомоги без її усвідомленої згоди або без згоди її законного
представника, про продовження надання такої допомоги в примусовому
порядку, якщо вона необхідна понад шість місяців, заяви психіатричного
закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому
порядку, про продовження госпіталізації в примусовому порядку тощо не
реєструються в такому порядку, оскільки це цивільні справи, що
розглядаються в порядку окремого провадження.

Не реєструються в окремих обліково-статистичних картках апеляції,
апеляційні та касаційні скарги, апеляційні та касаційні подання на
вироки, рішення, ухвали (постанови), окремі ухвали (постанови) суду. Про
надходження таких документів до суду робляться записи у відповідних
обліково-статистичних картках і реєстраційних журналах.

Для реєстрації та обліку судових справ у суді встановлюється перелік
індексів:

“1” – кримінальні справи, матеріали про застосування примусових заходів
медичного характеру, скарги приватного обвинувачення;

“1-н” – справи про застосування до неповнолітніх примусових заходів
виховного характеру;

“1-п” – справи з постановою прокурора, слідчого за згодою прокурора щодо
вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності
або для вирішення питання щодо невстановлених осіб, про закриття
провадження у справі у зв’язку із закінченням строків давності;

“2” – цивільні справи позовного провадження, позовні заяви;

“2-а” – адміністративні справи, адміністративні позови;

“2-в” – заяви про відновлення втраченого судового провадження;

“2-з” – заяви про забезпечення позову, доказів у цивільних справах до
подання позовної заяви;

“2-к” – справи про визнання та виконання рішень іноземних судів в
Україні;

“2-н” – цивільні справи наказного провадження, заяви про видачу судового
наказу;

“2-о” – цивільні справи окремого провадження, заяви окремого
провадження;

“2-п” – заяви про перегляд заочного рішення;

“2-с” – заяви про скасування судового наказу;

“3” – матеріали про адміністративні правопорушення;

“3-в” – подання в порядку виконання справ про адміністративні
правопорушення;

“4” – справи за поданнями слідчих органів та скарги на їх дії та
рішення;

“4-с” – скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої
посадової особи державної виконавчої служби, що розглядаються в порядку
цивільного судочинства;

“5” – справи щодо розгляду питань у порядку виконання судових рішень у
кримінальних справах;

“6” – справи щодо розгляду питань у порядку виконання судових рішень у
цивільних справах, клопотання про скасування рішень третейського суду чи
міжнародного комерційного арбітражу;

“6-а” – справи щодо розгляду питань у порядку виконання судових рішень у
адміністративних справах;

“7” – справи про направлення на примусове лікування до спеціалізованого
лікувального або лікувально-виховного закладу особи, яка зловживає
спиртними напоями або наркотичними засобами (алкоголіків і наркоманів);

“8” – заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення,
ухвали суду чи судового наказу, що набрали законної сили, у цивільних
справах.

“8-а” – заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами
постанови або ухвали суду, що набрали законної сили, у адміністративних
справах.

У разі відсутності відповідного індексу при реєстрації інших матеріалів
використовується номер справи за номенклатурою справ суду.

Якщо до суду надійшла справа, у якій щодо однієї з осіб складено
обвинувальний висновок, а стосовно інших – постанову про закриття справи
і застосування примусових заходів виховного характеру чи постанову про
звільнення від кримінальної відповідальності, справі присвоюються
відповідні реєстраційні індекси (відповідно “1” та “1-н” чи “1-п”). Така
справа зберігається разом з кримінальними справами, а в інших
обліково-статистичних картках робляться необхідні відмітки (про решту
індексів, місцезнаходження справи тощо).

Номер судової справи та інших матеріалів, розгляд яких передбачається
процесуальним законодавством, складається з відповідного індексу та
порядкового номера обліково-статистичної картки на судову справу чи
реєстраційного журналу із зазначенням через дріб двох останніх цифр
поточного року. Номер проставляється на обгортці судової справи або
матеріалу. Наприклад:

N 1-30/06, де: 1 – індекс кримінальної справи, 30 – номер справи, 06 –
рік;

цивільна справа позовного провадження – N 2-20/06;

справа про адміністративне правопорушення – N 3-26/06;

матеріали за поданням про умовно-дострокове звільнення від відбування
покарання – N 5-15/06 тощо.

Номер судової справи (матеріалу) зазначається у відповідному алфавітному
покажчику.

Усе листування, що стосується окремих судових справ і матеріалів,
зареєстрованих у відповідних обліково-статистичних картках чи
реєстраційних журналах, ведеться за номером судової справи (матеріалу).

В обліково-статистичних картках і реєстраційних журналах заповнюються
відповідно до руху справи всі пункти і графи, передбачені формами,
написи в зазначених картках та журналах олівцем не допускаються. Запис
про рух та результати розгляду справи в обліково-статистичній картці
робить секретар суду на підставі запису в журналі розгляду судових справ
і матеріалів суддею.

У разі автоматизованого (комп’ютерного) ведення в суді реєстрації та
обліку обсяг інформації не може бути меншим від передбаченого
відповідною обліково-статистичною карткою, реєстраційним журналом.

Обліково-статистичні картки зберігаються в картотеках (ящиках)
відповідно до переліку індексів окремо від справ у порядку номерів таким
чином, щоб останні номери розміщувалися в передній частині картотеки
(ящика). За кожним індексом повинна існувати одна картотека.

На обліково-статистичних картках та обкладинках кримінальних справ, за
якими обвинувачені перебувають під вартою, ставиться штамп “під вартою”
або робиться такий напис.

Після закінчення календарного року обліково-статистичні картки на
справи, що не розглянуті по суті, перереєстровуються у хронологічному
порядку їх надходження в суд із зазначенням на них нового порядкового
номера, наприклад: «Справа N 1-240/05 N 1-2/06».

Переоформлені обліково-статистичні картки переставляються в картотеку
наступного року. Після перенесення карток на всі нерозглянуті справи
минулого року продовжується порядкова реєстрація справ і матеріалів, що
надходять.

У картотеку минулого року замість вилучених обліково-статистичних карток
вкладаються картки-замінники, у яких ставиться номер за картотекою
минулого року, робиться напис про перенесення обліково-статистичної
картки в картотеку наступного року із зазначенням нового номера.

Перереєстрація нерозглянутих справ і матеріалів, які обліковуються в
реєстраційних журналах (справи за заявами про вжиття запобіжних заходів
до пред’явлення позову в цивільних справах, за поданнями і клопотаннями
в порядку виконання судових рішень у цивільних справах), полягає в
перепису в хронологічному порядку в реєстраційний журнал наступного
календарного року всіх нерозглянутих справ і матеріалів з новими
порядковими номерами. При цьому в реєстраційний журнал попереднього року
вноситься запис про новий номер перереєстрованої справи, матеріалу, що
були нерозглянуті станом на кінець року.

Судові справи (матеріали), що надійшли з апеляційної чи касаційної
інстанцій на повторний судовий розгляд після скасування судового
рішення, цивільні справи після скасування заочного рішення чи судового
наказу, а також кримінальні справи, що надійшли повторно від
прокуратури, реєструються як такі, що надійшли вперше. Кожній з них
присвоюється новий реєстраційний номер і заповнюється нова
обліково-статистична картка на судову справу (матеріал), у відповідному
алфавітному покажчику до попереднього запису додається відмітка про
новий номер судової справи (матеріалу).

У разі виділення кримінальної справи в окреме провадження, роз’єднання
позовів у цивільній справі в самостійні провадження нова судова справа
реєструється як така, що надійшла до суду в день постановлення
відповідного процесуального документа (постанови, ухвали) суду. Їй
присвоюється новий номер у порядку черговості відповідної
обліково-статистичної картки. В алфавітному покажчику до попереднього
запису додається відмітка про новий номер судової справи (матеріалу). У
новій судовій справі підшиваються оригінали або завірені суддею копії
процесуальних документів, що мають значення для цієї справи.

У разі об’єднання судових справ в одну їй присвоюється номер тієї з
об’єднаних справ, яка надійшла до суду першою відповідно до постанови
(ухвали) суду, уносяться необхідні додаткові записи в
обліково-статистичну картку (реєстраційний журнал) під номером
об’єднаної справи та відмітки про об’єднання справ із зазначенням номера
нової судової справи в решті обліково-статистичних карток на об’єднані
справи та відповідному алфавітному покажчику.

Якщо судом розглянуто кримінальну справу щодо кількох обвинувачених, а
щодо інших провадження зупинено (наприклад, оголошено розшук), справі
присвоюється новий номер, при цьому нові відповідні обліково-статистичні
картки заповнюються тільки щодо осіб, стосовно яких провадження у справі
зупинено. У попередніх обліково-статистичних картках зазначаються новий
номер і причина перереєстрації справи (щодо осіб, стосовно яких
провадження у справі зупинено) та результати розгляду справи по суті
(стосовно інших осіб).

Після реєстрації всі справи і матеріали, що підлягають розгляду
відповідно до процесуального законодавства, передаються суддям у порядку
черговості з урахуванням їх спеціалізації та розрахункових норм часу,
необхідного для розгляду справ, і поправочних до них коефіцієнтів.

Спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ
запроваджується наказом голови суду.

Навантаження суддів визначається відповідно до розрахункових норм часу,
необхідного для розгляду справ, і поправочних до них коефіцієнтів, що
затверджуються Радою суддів України.

Передавання справ і матеріалів судді здійснюється під підпис у
контрольному журналі судових справ і матеріалів, переданих для розгляду
судді. Такий журнал ведеться окремо щодо кожного судді. Записи в журналі
здійснюються у міру передавання справ і матеріалів. Розподіл їх за
формами судочинства, категоріями справ тощо забороняється.

Після закінчення календарного року всі нерозглянуті судові справи і
матеріали перереєстровуються у новому журналі судових справ і
матеріалів, переданих для розгляду судді, наступного року за новими
номерами, про що вносяться записи у відповідні графи журналу минулого
року.

Судові доручення про провадження окремих процесуальних дій інших судів
України, у тому числі іноземних, після реєстрації в журналі вхідної
кореспонденції, зазначаються в журналі обліку окремих судових доручень
інших судів.

Приймання, облік і зберігання речових доказів у кримінальних, цивільних,
адміністративних справах і справах про адміністративні правопорушення,
крім цієї Інструкції, провадяться відповідно до чинного законодавства.

Для зберігання речових доказів у суді обладнується спеціальне приміщення
(сховище) зі стелажами, решітками на вікнах, оббитими металом дверима,
охоронною та протипожежною сигналізацією. У разі відсутності такого
приміщення виділяється спеціальне сховище (сейф, металева шафа
достатнього розміру).

Для роботи з речовими доказами (зберігання, обліку тощо) наказом голови
суду призначається працівник апарату суду.

Доступ до приміщення (сховища) для зберігання речових доказів можливий
лише в присутності працівника апарату суду, відповідального за роботу з
ними.

У разі його відсутності доступ до приміщення (сховища) можливий тільки в
присутності голови суду, у якого повинен бути дублікат ключа від цього
приміщення (сховища).

У таких випадках складається акт, у якому відображається, у зв’язку з
чим і які саме об’єкти вилучені з приміщення (сховища) або поміщені в
ньому. Акт передається працівникові апарату суду, на якого наказом
голови суду покладені обов’язки щодо роботи з речовими доказами, для
внесення відповідних записів у книгу обліку речових доказів.

Для обліку речових доказів у суді ведеться журнал обліку речових
доказів, який зберігається в особи, відповідальної за роботу з речовими
доказами.

Ведення журналу обліку речових доказів здійснюється за правилами ведення
документів суворої звітності.

Кожний аркуш журналу нумерується, журнал прошнуровується і скріплюється
гербовою печаткою, а також підписом голови суду.

Усі речові докази, що надходять до суду, реєструються в день їх
надходження.

У разі надходження речових доказів у кримінальних справах їх наявність
перевіряється працівником апарату суду за довідкою про речові докази,
складеною органами досудового слідства. Вони повинні бути запаковані,
запечатані з описом вміщеного та номером справи, до якої долучаються.

Працівник апарату суду, приймаючи речові докази від органу досудового
слідства, перевіряє цілісність (схоронність) упаковки і печаток на ній.

У разі порушення цілісності упаковки працівник апарату суду в
присутності голови суду або судді, а також особи, яка доставила речові
докази, розпечатує упаковку та звіряє наявність речей, що містяться в
ній, із записами про речові докази в довідці до обвинувального висновку
і з постановою про приєднання речових доказів до кримінальної справи.

Якщо наявність речових доказів відповідає записам у довідці до
обвинувального висновку та постанови про приєднання до справи речових
доказів, вони знову запаковуються та опечатуються. Про проведене
розпечатування складається акт, який підписується особами, у присутності
яких проводилося розпечатування, та долучається до справи.

У разі, якщо при розпечатуванні упаковки встановлена невідповідність
фактичної наявності речових доказів записам у довідці до обвинувального
висновку і постанові про долучення до справи речових доказів, а також
коли записи на упаковці (опис вмісту упаковки) не відповідають цим
записам, справа не приймається до з’ясування посадовими особами
зацікавлених органів причин невідповідності.

Про встановлену невідповідність складається акт, який підписується
головою суду (суддею), працівником апарату суду, а також особою, яка
здійснювала доставку речових доказів. Копія акта надсилається органу, що
надсилав справу.

Суди не можуть приймати предмети та речі, у тому числі одяг
обвинувачених, годинники, гроші та інші речі, що надійшли в суд разом зі
справою, але не визнані в установленому порядку речовими доказами. Про
повернення таких речей складається акт, який підписується головою суду
(суддею), працівником апарату суду та особою, яка здійснила доставку
речових доказів у суд. Копія акта надсилається органу, що надіслав
справу.

При реєстрації речових доказів у суді їм присвоюється номер (порядковий
номер у журналі), у якому вказуються дата надходження, найменування
речового доказу, кількість, номер справи, до якої вони долучені,
прізвище, ім’я, по батькові обвинуваченого. Після реєстрації речового
доказу до його упаковки чіпляється бирка, на якій зазначається номер, за
яким справа зареєстрована в суді, а також указується номер речового
доказу.

Вилучені в арештованих паспорти, військові квитки, трудові книжки та
інші особисті документи зберігаються в окремому опечатаному пакеті, до
справи підшивається опис (реєстр) вилучених документів, який нумерується
черговим номером аркуша справи.

У разі закриття справи або звільнення з-під варти власника вилучені речі
повертаються йому під розписку.

У разі засудження до позбавлення волі військовий квиток і приписне
свідоцтво призовника не пізніше семи днів після набрання вироком
законної сили надсилаються у військовий комісаріат за місцем останньої
реєстрації, а паспорт разом з розпорядженням суду про виконання вироку –
у місце ув’язнення.

Усі інші документи, якщо вони не мають значення для справи, за згодою
засудженого повертаються його родичам або зберігаються в справі до
звільнення та витребування їх засудженим.

Додані до справи як речові докази дорогоцінні метали, вироби з
дорогоцінних металів, лом дорогоцінних металів, дорогоцінне каміння,
перли, монети з дорогоцінних металів, готівка національної та іноземної
валют, банківські платіжні документи в національній валюті, платіжні
документи в іноземній валюті, сертифікати до набрання вироком (ухвалою,
постановою) законної сили зберігаються у відповідних фінансових
установах органів слідства або здаються ними на зберігання в установи
Національного банку України. Приймати зазначені цінності на зберігання в
суді категорично заборонено.

Наркотичні засоби, вогнепальна та холодна зброя, що є речовими доказами,
зберігаються в камері схову речових доказів органів слідства і судом на
зберігання не приймаються.

У разі передавання справи та речових доказів в інший суд або прокуратуру
про кожний з таких речових доказів робиться запис у журналі обліку
речових доказів.

Якщо речові докази не направлялися в суд, а зберігаються в органі
досудового слідства чи в іншому органі (установі, підприємстві, в
особи), у журналі обліку речових доказів робиться відповідний запис про
їх місцезнаходження.

Після винесення судового рішення в журналі обліку речових доказів
зазначаються його дата та прийняте судом рішення щодо речових доказів.

Звернення до виконання судового рішення в частині речових доказів
проводиться згідно з вимогами, зазначеними в розділі 16 Інструкції.

Вище зазначені вимоги установлені й щодо обліку речових доказів у
справах про адміністративні правопорушення.

Речові докази в цивільних чи адміністративних справах, що подані
сторонами, іншими учасниками процесу чи витребувані судом, зберігаються
в справі або за окремим описом здаються працівником апарату суду в
камеру схову речових доказів суду.

Після набрання рішенням законної сили речові докази повертаються особам,
від яких були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав
право на ці речові докази.

Про рух речових доказів у справі працівник апарату суду робить
відповідні записи в журналі обліку речових доказів.

До матеріалів справи долучаються акти про знищення речових доказів,
розписки осіб, яким повернуто речові докази, виконавчі листи, постанови
у справах про адміністративні правопорушення разом з відмітками про
повне виконання судового рішення.

Акти про знищення речових доказів, долучені до матеріалів судових справ,
повинні обов’язково затверджуватися керівником органу (установи,
підприємства), що проводив знищення, з відбитком гербової печатки органу
(установи, підприємства).

Використання речових доказів для службових чи інших потреб категорично
заборонено.

Також категорично забороняється працівникам апарату суду проводити
реалізацію і придбання речових доказів, предметів конфіскації та
приймати участь у прилюдних торгах щодо конфіскованого майна.

Справа не може бути передана в архів суду без відповіді про виконання
рішення суду в частині речових доказів. До отримання вказаної відповіді
справа не здається в архів суду, а перебуває на контролі.

Голова суду зобов’язаний не рідше одного разу на рік перевіряти стан та
умови зберігання речових доказів, правильність ведення документів щодо
їх приймання, передавання, про що складається відповідний акт. Зі
змістом акта після його складення ознайомлюють працівника апарату суду,
який відповідає за роботу з речовими доказами, та інших працівників
суду.

Акт зберігається у відповідній справі за номенклатурою справ суду.

При звільненні працівника апарату суду від виконання обов’язків щодо
роботи з речовими доказами головою суду утворюється спеціальна комісія
для перевірки відповідності фактичної наявності речових доказів,
переданих на зберігання вказаній особі, записам у журналі обліку речових
доказів. Результати перевірки відображаються в акті
приймання-передавання речових доказів іншому працівникові апарату суду,
на кого такі обов’язки покладено відповідним наказом голови суду.

РОЗДІЛ VІ СТАТИСТИЧНА ЗВІТНІСТЬ В СУДІ. ОБЛІК ЗАКОНОДАВСТВА ТА СУДОВОЇ
ПРАКТИКИ.

§1. Поняття та організація статистичної звітності в судах.

Відповідно до статті 14 Закону України “Про державну статистику” та з
метою забезпечення своєчасного одержання статистичної звітності про
роботу судів загальної юрисдикції (крім господарських судів) Наказом
Державного комітету статистики України, Верховного Суду України,
Міністерства юстиції України від 27 травня 2002 року N 206/90/44/5,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 травня 2002 р. за N
461/6749 починаючи з 2002 року було введено піврічну та річну
статистичну звітність про роботу судів загальної юрисдикції (крім
господарських судів).

З метою забезпечення об’єктивної статистичної звітності було затверджено
форми статистичної звітності за номерами починаючи з №1 по № 34. А саме
це такі як : N 1 – “Звіт про розгляд судами першої інстанції
кримінальних справ (порушених за статтями Кримінального кодексу України
1960 року)”, N 1-А – “Звіт про розгляд судами справ про адміністративні
правопорушення та осіб, які притягнуті до адміністративної
відповідальності”, N 1-К – “Звіт про розгляд судами справ на виконання
Закону України “Про боротьбу з корупцією”, N 1-Е “Звіт про роботу
касаційної інстанції Верховного Суду України з розгляду кримінальних
справ щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі”.

Форма N 2 – “Звіт про розгляд цивільних справ судами першої інстанції”,
N 3 – “Звіт про розгляд судами першої інстанції кримінальних справ”, N
4-А – “Звіт щодо звернення до виконання рішень судів у частині майнових
стягнень”, N 6 – “Звіт про кількість осіб, засуджених, виправданих,
справи щодо яких закрито, неосудних, до яких застосовано примусові
заходи медичного характеру та види кримінального покарання”, N 7 – “Дані
в розрізі статей Кримінального кодексу України про кількість засуджених
осіб”, N 8 – “Звіт про склад засуджених”, N 9 – “Звіт про кількість
осіб, засуджених за скоєння злочинів у розрізі галузей господарства”.

Форма N 10 – “Звіт про засуджених та види кримінального покарання (в
справах, порушених за статтями Кримінального кодексу України 1960
року)”, N 10-А – “Дані про кількість осіб, засуджених за статтями
Кримінального кодексу України (в справах, порушених за статтями
Кримінального кодексу України 1960 року)”, N 11 – “Звіт про склад
засуджених, місце і час вчинення злочину (в справах, порушених за
статтями Кримінального кодексу України 1960 року)”, N 11-А – “Звіт про
засуджених за окремими галузями господарства (в справах, порушених за
статтями Кримінального кодексу України 1960 року)”, N 12 – “Звіт про
неповнолітніх засуджених (у справах, порушених за статтями Кримінального
кодексу України 1960 року)”, N 12-А – “Звіт судів щодо застосування до
неповнолітніх примусових заходів виховного характеру”, N 13 – “Звіт про
неповнолітніх засуджених”, N 14 – “Судимість у розрізі військових
формувань України”, N 16 – “Звіт про направлення до ЛТП”, N 17 – “Звіт
про виконання Законів України “Про державний захист працівників суду і
правоохоронних органів” та “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть
участь у кримінальному судочинстві” в процесі провадження справ судами”.

Форма N 20 – “Звіт апеляційного суду про розгляд апеляцій в кримінальних
справах (порушених за статтями Кримінального кодексу України 1960
року)”, N 21 – “Звіт апеляційного суду про розгляд апеляцій в
кримінальних справах”, N 22 – “Звіт апеляційної інстанції про розгляд
цивільних справ”, N 30 – “Звіт про розгляд кримінальних справ судом
касаційної інстанції (порушених за статтями Кримінального кодексу
України 1960 року)”, N 31 – “Звіт про розгляд кримінальних справ судом
касаційної інстанції”, N 32 – “Звіт про перегляд судових рішень у
кримінальних справах у порядку виключного провадження”, N 33 “Звіт про
розгляд цивільних справ судом касаційної інстанції”, N 34 – “Звіт про
результати перегляду рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв’язку
з нововиявленими та винятковими обставинами”, N 35 – “Звіт про
результати перегляду постанов Вищого господарського суду України в
касаційному порядку Верховним Судом України”.

Зазначені звіти мають складатися накопичувальним підсумком, шляхом
підсумовування даних за відповідні звітні періоди, а це: півріччя та
рік. Цим же наказом було затверджено Інструкцію щодо заповнення форм
статистичної звітності про роботу судів загальної юрисдикції (крім
господарських судів). Згідно із зазначеними нормативними документами
голови місцевих судів до 5-го числа наступного місяця після звітного
періоду мають подавати Головному управлінню юстиції Міністерства юстиції
України в Автономній Республіці Крим, обласним, Київському і
Севастопольському міським управлінням юстиції статистичні звіти за
формами N: 1, 1-А, 1-К, 2, 3, 4-А, 12-А, 16, 17, 34.

Голови військових місцевих судів гарнізонів до 5-го числа наступного
місяця після звітного періоду подають головам військових судів регіонів
та Військово-Морських Сил України статистичні звіти за формами N: 1,
1-А, 1-К, 2, 3, 4-А, 17, 34. Голови апеляційних судів до 8-го числа
наступного місяця після звітного періоду повинні подавати Міністерству
юстиції України статистичні звіти за формами N: 1, 2, 3, 4-А, 12-А, 17,
20, 21, 22, 32, 34.

Голови військових апеляційних судів регіонів та Військово-Морських Сил
України до 15-го числа наступного місяця після звітного періоду подають
Міністерству юстиції України статистичні звіти за формами N 1-А, 1-К
щодо роботи місцевих судів гарнізонів; N: 1, 2, 3, 4-А, 34 як по
регіону, так і зведені звіти щодо роботи місцевих судів гарнізонів;
зведені звіти щодо роботи військових судів гарнізонів і регіону: 6, 7,
8, 9, 10, 10-А, 11, 11-А, 14, 17; звіти щодо роботи апеляційного суду
регіону чи Військово-Морських Сил за формами N 20, 21, 22, 32.

Начальники Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, обласних, Київського і Севастопольського
міських управлінь юстиції до 15-го числа наступного місяця після
звітного періоду мають подавати Міністерству юстиції України зведені
статистичні звіти за формами N: 1, 1-А, 1-К, 2, 3, 4-А, 6, 7, 8, 9, 10,
10-А, 11, 11-А, 12, 12-А, 13, 16, 17, 34.

Верховний Суд України до 15-го числа наступного місяця після звітного
періоду подає Державному комітету статистики України, Міністерству
юстиції України статистичні звіти за формами N: 1, 1-Е, 2, 3, 4-А, 30,
31, 32, 33, 34, 35.

Збирання, зведення статистичних даних про роботу місцевих та апеляційних
судів (крім господарських судів) та контроль за достовірністю наданої
статистичної звітності, забезпечення бланками відповідних форм звітності
було покладено на Міністерство юстиції України.

Міністерство юстиції України до 30-го числа наступного місяця після
звітного періоду надсилає Державному комітетові статистики України
зведені статистичні звіти про роботу судів загальної юрисдикції (крім
господарських судів) за встановленими формами.

Директор департаменту адміністрування судів Міністерства юстиції України
зобов`язаний довести зазначений наказ до відома начальників Головного
управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці
Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських управлінь
юстиції, голів апеляційних судів, у тому числі військових.

Начальникам Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, обласних, Київського і Севастопольського
міських управлінь юстиції, головам військових апеляційних судів регіонів
та Військово-Морських Сил України необхідно довести зазначений наказ до
відома голів місцевих судів.

Одночасно було визнано такими, що втратили чинність, спільні накази
Державного комітету статистики України, Верховного Суду України,
Міністерства юстиції України: від 20.03.2001 N 154/37/16/5 “Про
затвердження форм квартальної статистичної звітності та Інструкції щодо
їх заповнення”, зареєстрований в Міністерстві юстиції 23.03.2001 за N
270/5461; від 25.12.2001 N 504/189/70/5 “Про затвердження форм
статистичних звітів N 1-е, 3, 20, 21, 22, 30, 31, 32, 33, 34, 35 та
Інструкції щодо їх заповнення”, зареєстрований в Міністерстві юстиції
25.12.2001 за N 1071/6262.

Контроль за виконання зазначеного наказу покладено на заступника Голови
Державного комітету статистики України, заступника Голови Верховного
Суду України та заступника Державного секретаря.

Станом на 2006 рік планується затвердження форм звітності про розгляд
апеляційними та місцевими (крім господарських) судами судових справ і
матеріалів та Інструкції щодо їх заповнення і подання, де планується
дещо змінений порядок звітності.

У відповідності до Інструкції щодо заповнення форм статистичної
звітності про роботу судів загальної юрисдикції (крім господарських
судів) форми статистичної звітності про розгляд судами справ
розробляються Міністерством юстиції України і затверджуються спільним
наказом Державного комітету статистики України, Верховного Суду України
та Міністерством юстиції України.

Унесення змін до затверджених форм статистичної звітності, а також
запровадження додаткової звітності з порушенням установленого порядку
неприпустимі.

Первинні статистичні звіти складають Верховний Суд України, апеляційні
суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя,
військові апеляційні суди регіонів, Військово-Морських Сил, місцеві
суди, у тому числі військові місцеві суди гарнізонів.

На підставі статистичних звітів місцевих судів складаються зведені звіти
в Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських
управліннях юстиції; на підставі статистичних звітів військових судів
гарнізонів складаються зведені статистичні звіти у військових
апеляційних судах регіонів та Військово-Морських Сил.

У Міністерстві юстиції України на підставі статистичних звітів
апеляційних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя складається зведений статистичний звіт про розгляд справ
цими судами; на підставі отриманих звітів із Головного управління
юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим,
обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції –
зведений статистичний звіт про розгляд справ місцевими судами України
(крім військових); а на підставі статистичних звітів військових
апеляційних судів регіонів, Військово-Морських Сил – зведений
статистичний звіт про розгляд справ військовими судами.

Положення і терміни подання звітів регламентуються Загальнодержавним
табелем (переліком) форм державної статистичної звітності для об’єднань,
підприємств, організацій і установ України всіх форм власності, що
затверджується Державним комітетом статистики України.

Інформація про порядок та терміни подання звітів міститься також на
бланку кожного статистичного звіту.

За достовірність та своєчасне подання звітів несуть відповідальність
голови судів усіх рівнів, начальники управлінь юстиції, а також
безпосередні виконавці звітів. Указані особи підписують звіти. За
достовірність документів первинного обліку несуть відповідальність
особи, які їх заповнюють.

Кожна форма статистичного звіту складається в декількох примірниках, що
підписуються керівниками та виконавцями. Перші примірники звітів
залишаються в суді або управлінні юстиції, де зберігаються в
спеціальному наряді, інші – надсилаються адресатам, указаним на бланках
звітів.

Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя подають копії всіх звітів відповідним управлінням юстиції.

Статистична звітність подається із супровідним листом до встановленого
терміну.

Звіти складаються накопичувальним підсумком даних за відповідні звітні
періоди (півріччя і рік).

Залишки нерозглянутих справ на початок звітного року вказуються за
станом на 1 січня звітного періоду. Залишки на кінець звітного періоду
вказуються за станом на останнє число кожного звітного періоду.

Статистичні звіти складаються на основі документів первинного обліку,
ведення яких регламентується Інструкцією з діловодства в судах.

За результатами кожного звітного періоду виконавці звітів складають
аналітичні таблиці та проводять аналіз статистичних даних, де вказують
на найбільш різкі відхилення показників даного звітного періоду
порівняно з аналогічним минулим періодом (півріччя з півріччям, рік з
роком).

Розглядаючи звітність судів першої інстанції дещо детальніше можна
звернути увагу на деякі особливості їх заповнення, на практиці це
виглядає так.

Наприклад звіт за формою №1 “Звіт про розгляд судами першої інстанції
кримінальних справ (порушених за статтями Кримінального кодексу України
1960 року)” складається на основі обліково-статистичних карток на
кримінальні справи та відповідних нарядів, передбачених Інструкцією з
діловодства в судах і містить дані про кількість справ та осіб, стосовно
яких справи були на розгляді в суді, щодо яких судові рішення (вироки,
ухвали, постанови) набрали і не набрали законної сили. У сумі ці дані
відображають загальну кількість усіх кримінальних справ із закінченим
провадженням за звітний період, та їх залишок.

Звіт за формою N 1-А “Звіт про розгляд судами справ про адміністративні
правопорушення та осіб, які притягнуті до адміністративної
відповідальності” складається місцевими судами загальної юрисдикції на
основі обліково-статистичних карток на справи про адміністративні
правопорушення, передбачених Інструкцією з діловодства в судах. Звіт
містить дані про кількість справ про адміністративні правопорушення та
осіб, щодо яких справи були в провадженні суду. У разі скасування чи
зміни постанови судді у справах про адміністративні правопорушення самим
суддею за протестом прокурора в обліково-статистичній картці на справу
вносяться зміни і результати розгляду адміністративних справ
відображаються з урахуванням даних змін. Справи, повернуті відповідному
правоохоронному органу для належного оформлення (у випадках складання
протоколу неуповноваженою на те посадовою особою або без додержання
вимог ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення тощо),
обліковуються окремо в графі 3.

Звіт за формою N 1-К “Звіт про розгляд судами справ на виконання Закону
України “Про боротьбу з корупцією” складається на основі
обліково-статистичних карток на справи про адміністративні
правопорушення, передбачених Інструкцією з діловодства в судах. Звіт
містить дані про число справ (протоколи і матеріали перевірки), що
надійшли до суду від органів, які ведуть боротьбу з корупцією, в
порядку, передбаченому Законом України “Про боротьбу з корупцією”, та
кількість осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності на
підставі вказаного Закону. Окремо обліковуються протоколи, повернуті
відповідному правоохоронному органу для належного оформлення (у випадках
неприєднання до протоколу документів, що підтверджують надання особі,
яка притягується до відповідальності, повноважень на виконання функцій
держави, чи копії постанови суду (при повторному притягненні особи до
відповідальності на підставі Закону), складення протоколу не
уповноваженою на те посадовою особою або без додержання вимог ст.256
Кодексу України про адміністративні правопорушення тощо) .

Звіт за формою N 2 “Звіт про розгляд цивільних справ судами першої
інстанції” складається на основі обліково-статистичних карток на
цивільні справи та нарядів, передбачених Інструкцією з діловодства в
судах. Він містить дані про рух позовних заяв, заяв, скарг (далі –
позовні заяви), що надійшли до суду для розгляду в порядку цивільного
процесуального законодавства. У ньому зазначається залишок нерозглянутих
позовних заяв на початок звітного періоду, з них – кількість позовних
заяв, що були залишені без руху і за якими надано термін для усунення
недоліків. З метою правильного відображання в звіті справ за
категоріями, суддя на бланку ухвали про призначення справи до розгляду
зазначає номер рядка звіту, де повинна бути облікована справа. Секретар
суду, який проводить первинний облік цивільних справ, указує в
обліково-статистичній картці на цивільну справу номер рядка, зазначений
в ухвалі. Цивільні справи, позовні заяви, заяви і скарги, що виникають з
адміністративно-правових відносин і в справах окремого провадження, які
надійшли до суду, у той самий день реєструються на обліково-статистичні
картки на цивільні справи.

Визначаючи категорію цивільних справ, слід дотримуватися таких правил:
а) у рядках звіту, де зазначена загальна кількість справ (усього),
вказуються не лише справи, перераховані “у тому числі”, але і всі інші,
що належать до даної категорії; б) у рядку 1 “Справи, що виникають з
трудових правовідносин” обліковуються справи про спори, що регулюються
законодавством про працю незалежно від форм власності, виду діяльності і
галузевої приналежності підприємства, установи, організації за винятком
спорів деяких категорій працівників, особливості праці яких визначаються
статутами і чинним законодавством (члени кооперативів та їх об’єднань,
селянських (фермерських) господарств з іноземними інвестиціями,
працівники орендних та спільних підприємств, члени громадських та інших
об’єднань громадян, звільнені від виборної платної посади за рішенням
органів, що їх обрали тощо). Наприклад у рядку 3 “Про виплату заробітної
плати” враховуються справи про оплату вимушеного прогулу. У рядку 5 “Про
відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівниками підприємству,
установі, організації” враховуються позови юридичних осіб, прокурорів до
працівників, а також позови в порядку регресу і так далі. Суми
державного мита, присуджені до стягнення і в яких виконавчі листи
передані на виконання державним виконавцям, у даному звіті не
відображаються.

Звіт за формою N 3 “Звіт про розгляд судами першої інстанції
кримінальних справ” складається на основі обліково-статистичних карток
на кримінальні справи; обліково-статистичних карток на подання в порядку
виконання вироку, ухвали, постанови; журналу реєстрації подань органів
дізнання та досудового слідства; журналу реєстрації постанов про
вирішення питання щодо звільнення від кримінальної відповідальності,
інших документів первинного обліку та нарядів, передбачених Інструкцією
з діловодства в судах.

Звіт за формою N 4-А “Звіт щодо звернення до виконання рішень судів у
частині майнових стягнень” складається на основі: документів, що
передані для примусового виконання і обліковані в Журналі обліку
документів, переданих на виконання; подань державних виконавців; заяв і
клопотань сторін виконавчого провадження та державних виконавців у
порядку виконання, які обліковані в Журналі обліку подань, заяв і
клопотань у порядку виконання; карток обліку сум матеріальних і
моральних збитків, завданих розкраданням та іншими злочинами державній,
комунальній, приватній, колективній власності, за рішеннями і вироками,
винесеними судом. Під майновим стягненням слід розуміти: а) грошові
стягнення (із заробітної плати, пенсій, стипендій, інших доходів); б)
стягнення на майно; в) конфіскацію майна.

У розділі А “Рух документів” обліковується загальна кількість виконавчих
документів, які підлягають виконанню державною виконавчою службою на
підставі винесених судами: – рішень, ухвал, постанов судів у цивільних
справах у частині майнових стягнень; – вироків, ухвал, постанов судів у
кримінальних справах у частині майнових стягнень; – постанов судів у
частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення.
Після вступу вироку в законну силу картки зберігаються в окремих нарядах
(один наряд – де збитки відшкодовано, другий – де збитки не
відшкодовано). На всі суми, що не відшкодовано, виписуються виконавчі
листи та створюються контрольні і зведені контрольні переведення,
ведення яких передбачено Інструкцією з діловодства в судах.

Звіт за формою N 12-А “Звіт судів щодо застосування до неповнолітніх
примусових заходів виховного характеру” складається на основі
обліково-статистичних карток на неповнолітніх, до яких застосовано
примусові заходи виховного характеру, що передбачені Інструкцією з
діловодства в судах. Звіт містить дані про кількість справ, що надійшли
до суду в порядку ст. 73 КПК України для застосування примусових заходів
виховного характеру; ст. 9 КПК України для вирішення питання про
звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до
неповнолітнього примусових заходів виховного характеру; та справ
стосовно неповнолітніх, що надійшли з обвинувальним висновком, але при
розгляді яких суд прийшов до висновку про можливість виправлення
неповнолітнього без застосування кримінального покарання і до яких
застосовано примусові заходи виховного характеру. Наприклад у рядку 15
цього звіту окремо виділяються справи, що надійшли до суду в порядку ст.
73 КПК України, стосовно осіб, які вчинили суспільно-небезпечні діяння у
віці від 11 років до виповнення віку, з якого можлива кримінальна
відповідальність.

Звіт за формою N 16 “Звіт про направлення до ЛТП” складається на основі
обліково-статистичних карток, що заповнюються на кожну особу, стосовно
якої судом вирішується питання про її направлення до
лікувально-трудового профілакторію.

Звіт за формою N 17 “Звіт про виконання Законів України “Про державний
захист працівників суду і правоохоронних органів” та “Про забезпечення
безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” у процесі
провадження справ судами” у якому дано перелік осіб, щодо яких Законом
України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”
установлено систему особливих заходів державного захисту працівників
суду від перешкодження виконанню покладених на них законом обов’язків і
здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров’я,
житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв’язку із
службовою діяльністю цих працівників, зокрема при провадженні та
розгляді судових справ (кримінальних, цивільних та інших) у всіх
інстанціях. У ньому обліковуються особи, щодо яких здійснено посягання
на життя, здоров’я, житло і майно або є дані, що свідчать про наявність
реальної загрози їх життю, здоров’ю, житлу, майну, зокрема: а) заява
самої особи; б) звернення керівника відповідного органу; в) отримання
оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров’ю,
житлу і майну осіб, які підлягають захисту, чи інших перешкод щодо
виконання їх обов’язків.

§2. Обов’язки голови, суддів, працівників суду щодо ведення статистичної
звітності.

Відповідно до Закону України “Про судоустрій України” та Положення про
Державну судову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента
України від 03.03.2003 N 182 (із змінами), з метою удосконалення
організації діловодства в місцевих загальних судах Наказом Державної
судової адміністрації України від 17 лютого 2005 року N 20,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 березня 2005 р. за N
346/10626 затверджено Тимчасову інструкцію з діловодства в місцевому
загальному суді (далі – Інструкція).

На юридичне управління покладено організацію вивчення Інструкції
працівниками відповідних структурних підрозділів центрального апарату
Державної судової адміністрації України.

На управлінню документального забезпечення та контролю за виконанням
покладено доведення наказу до відома начальників територіальних
управлінь державної судової адміністрації в Автономній Республіці Крим,
областях, містах Києві та Севастополі (далі – територіальні управління
державної судової адміністрації), голів місцевих військових судів
гарнізонів.

Начальникам територіальних управлінь державної судової адміністрації
необхідно організувати вивчення Інструкції працівниками територіальних
управлінь державної судової адміністрації та довести його до відома
голів місцевих загальних судів (крім військових).

Рекомендовано головам місцевих загальних судів організувати вивчення
Інструкції суддями та працівниками апарату судів.

Контроль за виконанням цього наказу покладено на першого заступника
Голови Державної судової адміністрації України.

Тимчасова Інструкція з діловодства в місцевому загальному суді
встановлює загальні правила ведення судового діловодства в районних,
районних у містах, міських, міськрайонних судах, військових судах
гарнізонів (далі – суди) і регламентує порядок роботи з документами з
моменту їх надходження чи створення в суді до відправлення або передання
в архів, звернення до виконання судових рішень.

Положення цієї Інструкції поширюються також і на організацію роботи з
документами, що створюються і опрацьовуються засобами обчислювальної,
комп’ютерної та електронної техніки. Комп’ютерні (автоматизовані)
технології обробки документної інформації повинні відповідати вимогам
державних стандартів та Інструкції.

Порядок ведення діловодства, що містить інформацію з обмеженим доступом,
діловодства за зверненнями громадян і діловодства з питань роботи з
кадрами визначається чинним законодавством України.

Прийняття вхідної кореспонденції з ознаками підозрілих вкладень
здійснюється із суворим додержанням чинного законодавства України.

Установлена Інструкцією система судового діловодства є обов’язковою для
всіх працівників суду. В окремих судах, перелік яких визначається
Державною судовою адміністрацією України (модельні суди), судове
діловодство може здійснюватися відповідно до іншого чинного
законодавства України.

Організаційне керівництво діяльністю суду здійснює голова відповідного
суду.

Організацію діловодства в суді відповідно до цієї Інструкції забезпечує
керівник апарату (завідуючий секретаріатом) суду або інший працівник
апарату суду, який виконує його обов’язки (далі – керівник апарату
суду).

Керівник апарату суду підпорядковується голові суду і координує свою
діяльність з відповідним територіальним управлінням державної судової
адміністрації.

Керівник апарату суду ознайомлює всіх працівників апарату суду з
нормативно-правовими актами і методичними матеріалами з діловодства.

Усі працівники апарату суду зобов’язані виконувати вимоги Інструкції, є
відповідальними за збереження процесуальних та інших документів, а також
за нерозголошення інформації, що міститься в них.

Обов’язки, права і відповідальність працівників апарату суду
визначаються їх посадовими інструкціями, що затверджуються наказом
голови суду.

За порушення вимог Інструкції працівники апарату суду притягаються до
відповідальності в порядку, установленому чинним законодавством України.

У разі звільнення працівника, а також у разі його відпустки, відрядження
чи тривалої відсутності з різних причин усі одержані ним для виконання
службові документи за вказівкою керівника апарату суду передаються
особі, яка його заміщає.

Приймання громадян у суді здійснюється згідно з Правилами внутрішнього
розпорядку суду, затвердженими наказом голови суду, та відповідними
законами України. Графік приймання громадян і Правила внутрішнього
розпорядку суду вивішуються в суді на спеціально пристосованому стенді
(дошці об’яв суду).

Діловодство суду ведеться державною мовою.

Оформлення організаційно-розпорядчих документів, створюваних у
результаті діяльності суду, здійснюється відповідно до Національного
стандарту України, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від
07.04.2003 N 55.

Усі журнали прошнуровуються і скріплюються гербовою печаткою, а також
підписом голови суду; кожен аркуш журналу повинен бути пронумерований.

Заповнення форм статистичної звітності, статистичних карток на осіб,
стосовно яких судом розглянуто кримінальні справи, та карток обліку сум
шкоди, заподіяної злочинами, регламентується відповідними інструкціями.

§ 3. Облік законодавства і судової практики в суді. Комп’ютеризація
роботи суду.

Наказом Державної судової адміністрації України від 22 липня 2004 року №
127/204 затверджено Інструкцію про порядок використання комп`ютерних
програм у центральному апараті Державної судової адміністрації України,
територіальних управліннях Державної судової адміністрації та судах
загальної юрисдикції України. (далі Інструкція) розроблена відповідно до
постанови Кабінету Міністрів України від 10 09 2003 року № 1433 «Про
затвердження Порядку використання комп’ютерних програм в органах
виконавчої влади».

Інструкція визначає процедуру використання коп`ютерних програм як
об`єктів авторського права в центральному апараті Державної судової
адміністрації України (далі – ДСА України), територіальних управлінь
Державної судової адміністрації (Далі – органи Державної судової
адміністрації) та місцевих і апеляційних судах (далі – суди).

Керівники органів Державної судової адміністрації та судів ознайомлюють
усіх прийнятих на роботу осіб з вимогами цієї інструкції.

Керівники органів Державної судової адміністрації, голови судів
визначають відповідальних ( підрозділ, окремих працівників) за
дотриманням вимог законодавства з питань правової охорони комп`ютерних
програм під час їх придбання, встановлення, використання, обліку та
інвентаризації і передають їх списки електронною поштою на відповідну
адресу.

Вимоги до комп`ютерних програм, що використовуються в ДСА України,
органах Державної судової адміністрації та судах, визначаються, виходячи
з необхідності забезпечення виконання покладених на них завдань та з
урахуванням технічних параметрів наявних комп`ютерів, навичок роботи
працівників з такими програмами та можливих витрат у разі переходу на
інші комп`ютерні програми аналогічного призначення.

Придбання комп`ютерних програм здійснюється з урахуванням потреби. При
цьому постачаються виключно ліцензійні примірники таких програм або
примірники програм вільного використання, які повинні бути забезпечені
документацією, що підтверджує правомірність їх використання згідно з
ліцензією або належність до комп`ютерних програм вільного використання.

Працівники ДСА України, органів Державної судової адміністрації та
судів, які використовують у своїй діяльності комп`ютерні програми,
зобов`язані дотримуватися законодавства з питань правової охорони
коп`ютерних програм та виконувати умови їх використання.

При цьому зазначені працівники не мають права:

– установлювати комп`ютерні програми та використовувати їх без дозволу
працівника підрозділу інформаційних технологій;

– відтворювати і розповсюджувати комп`ютерні програми та надавати доступ
до них третім особам без дозволу особи? яка має виключне право видавати
дозвіл на використання комп`ютерних програм;

– використовувати на робочому місці комп`ютерні програми, не зазначені в
картці обліку.

Інвентаризація комп`ютерних програм проводиться працівниками підрозділу
інформаційних технологій або комісією, призначеною розпорядженням Голови
ДСА України, керівника органу Державної судової адміністрації або голови
суду. Інформацію про результати планової інвентаризації органи Державної
судової адміністрації та суди подають до Державної судової адміністрації
України до 20 березня поточного року за встановленою формою.

Підрозділ інформаційних технологій складає інвентарний список
комп`ютерних програм. Оформляє на кожен комп`ютер у тижневий строк після
введення його в експлуатацію картку обліку в електронній та паперовій
формі встановлених програм, яка зберігається у підрозділі протягом
усього строку експлуатації комп`ютера.

Керівник підрозділу інформаційних технологій подає пропозиції про
необхідність придбання нових комп`ютерних програм, забезпечує отримання
необхідних комп`ютерних програм, що розповсюджуються на безоплатній
основі, та проведення їх інвентаризації. Організовує роботу зі створення
архівів комп`ютерних програм та збереження супровідної документації.

Організовує проведення планових та позапланових перевірок дотримання
вимог цієї Інструкції. Перевіряє у разі потреби наявність та справжність
ліцензії.

Здійснює заходи щодо запобігання неправомірному використанню
комп`ютерних програм.

РОЗДІЛ VІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З КАДРАМИ В СУДІ

§ 1. Gорядок зайняття та звільнення суддівської посади

Судова влада в Україні належить лише судам в особі суддів та
представникам народу, які у визначених Законом випадках залучаються до
здійснення правосуддя. Судді наділені виключним правом реалізовувати
судову владу, вирішувати всі правові конфлікти, що виникають в
суспільстві, виконують свої обов’язки на професійній основі. Судді
незалежні і підкорюються лише Конституції та законам України. Прояв
неповаги до судді передбачає встановлену законом відповідальність.
Вимоги та рішення суддів при здійсненні ними повноважень обов’язкові для
виконання тими суб’єктами, до яких вони звернені. Невиконання вимог та
рішень суддів тягне встановлену законом відповідальність.

Передумовою здійснення суддями судової влади є їх єдиний правовий
статус, який закріплено у відповідних нормативно-правових актах. В
законі також чітко визначено й порядок зайняття посади судді та порядок
звільнення з цієї посади.

Правові основи зайняття та звільнення суддівської посади закладено
Конституцією і законами України «Про статус суддів», «Про судоустрій
України», «Про Вищу раду юстиції», «Про порядок обрання на посаду та
звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України». В цих
нормативно-правових актах сформульовано перелік вимог, що ставляться до
кандидатів на посади суддів, передбачені обмеження щодо допуску певних
категорій осіб до здійснення судової влади, визначена компетенція
відповідних органів щодо формування суддівського корпусу, розроблено
процедуру оцінки професійно-важливих якостей судді, за якими можна дати
відповідь про професійну придатність особи до професії судді.

Порядок зайняття посади судді в суді загальної юрисдикції.

Відповідно законодавства посаду судді в суді загальної юрисдикції можна
зайняти за двома процедурами:

процедурою призначення на посаду Президентом (для тих, хто претендує на
цю посаду вперше);

процедурою обрання Верховною Радою України (для тих, хто претендує на
безстроковий термін зайняття посади).

Загальна процедура зайняття суддівської посади здійснюється в декілька
етапів:

1) звернення зацікавленого суб’єкта до відповідної кваліфікаційної
комісії суддів із заявою про кваліфікаційну атестацію з наданням
відповідних документів, що підтверджують його відповідність формальним
вимогам закону щодо кандидата на певну посаду судді;

2) кваліфікаційна атестація судді у формі кваліфікаційного екзамену (для
кандидатів, які претендують на заняття посади судді вперше) або
кваліфікаційної співбесіди (для суддів, які претендують на заняття
посади в суді вищого рівня).

3) прийняття рішення про відповідність кандидата вимогам, які ставляться
законом щодо можливості заняття відповідної посади;

4) рекомендація (або відмова в ній) відповідної кваліфікаційної комісії
суддів щодо можливості обрання на посаду судді;

5) надіслання всіх необхідних документів щодо кандидатів до
компетентного органу (щодо кандидатів, які претендують на заняття посади
судді вперше — до Вищої ради юстиції; щодо суддів, які претендують на
заняття посади в суді вищого рівня, — Голові Верховного Суду України
(або Голові відповідного Вищого спеціалізованого суду);

6) внесення подання про призначення (обрання) суддею відповідному
правомочному суб’єкту (Президенту України— щодо кандидатів, які
претендують на заняття посади судді вперше; Верховній Раді України —
щодо суддів, які претендують на заняття посади в суді вищого рівня);

7) винесення відповідного акта про призначення (обрання) суддею
(Президент — строком на п’ять років; Верховна Рада — безстроково);

8) складання присяги судді.

Процедура призначення на посаду судді вперше. Відповідно зі ст. 8 Закону
“Про судоустрій України” перше призначення на посаду професійного судді
строком на п’ять років здійснюється Президентом України на підставі
рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів за поданням
Вищої ради юстиції.

В Загальній декларації прав людини та Конституції України закріплено
принцип рівності громадян перед законом. Закон „Про судоустрій України”
конкретизує це положення щодо кандидатів у судді: при доборі кандидатів
забезпечується рівність їх прав незалежно від походження, соціального та
майнового стану, расової та національної належності, статі, політичних
поглядів, релігійних переконань та інших обставин (п. 2 ст. 8 Закону).

Добір кандидатів у професійні судді для призначення суддею вперше
розпочинається з прийняття заяв від осіб, які бажають працювати суддями
та відповідають встановленим законодавством вимогам. Для цього особа має
звернутися до територіального управління Державної судової адміністрації
(далі – ДСА). ДСА готує особисту справу кандидата, яку надсилає до Вищої
ради юстиції. Секція з питань підготовки подань для призначення суддів
уперше Вищої ради юстиції готує подання і направляє його відповідній
кваліфікаційній комісії суддів.

Відповідно з п. 3 ст. 60 Закону „Про судоустрій України” умовою
призначення на посаду судді є складання кваліфікаційного іспиту, який
проводиться відповідною кваліфікаційною комісією суддів.

Кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила бажання бути
рекомендованою для призначення на посаду судді вперше. Він полягає у
виявленні й оцінці рівня професійних знань та рівня професійної
підготовки кандидата в судді, ступеня його готовності здійснювати
правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду. Після виконання
кандидатом письмового завдання, співбесіди з ним і постановки йому
запитань в усній формі кваліфікаційна комісія залежно від результатів
кваліфікаційного іспиту дає висновок про складення іспиту і
підготовленість кандидата до судової роботи та рекомендацію для
призначення його на посаду судді або вмотивований висновок про відмову в
такій рекомендації. Хід складання кваліфікаційного іспиту повинен
протоколюватися, а всі матеріали іспиту підлягають зберіганню в архіві
як офіційні документи.

Особа, яка не склала кваліфікаційного іспиту, може бути допущена до його
складання повторно не раніш ніж через рік. Документи, передбачені
процедурою добору кандидатів для призначення на посаду судді, перед
складанням кваліфікаційного іспиту повторно готуються з урахуванням
інформації щодо особи кандидата за період, що минув з часу першого
кваліфікаційного іспиту. Особа, яка не склала кваліфікаційного іспиту
повторно, може бути допущена до складання наступного кваліфікаційного
іспиту не раніш як через два роки.

Результати складеного кваліфікаційного іспиту дійсні протягом трьох
років. Особи, не згодні з рішенням кваліфікаційної комісії, можуть
оскаржити це рішення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Кваліфікаційна комісія рекомендує на посади суддів кандидатів, які
виявили найкращі знання, у кількості, необхідній для заміщення вакантних
посад. Особи, які склали екзамен, але не рекомендовані на посаду судді
за браком вакантних посад, мають бути зараховані кваліфікаційною
комісією до кандидатів на нові вакантні посади суддів протягом трьох
років, якщо за цей період вони не відкличуть свою заяву (ст. 91 Закону
„Про судоустрій України”).

Одержані Вищою радою юстиції рекомендації кваліфікаційної комісії разом
з іншими матеріалами щодо кандидата на посаду судді вивчаються на секції
з питань підготовки подань про призначення суддів уперше. Далі
кандидатура на посаду судді розглядається персонально на засіданні Вищої
ради юстиції за доповіддю одного з її члена, який діє за дорученням
названої секції. За результатами обговорення на засіданні приймається
один із таки актів: подання про призначення судді або рішення про
відмову в поданні про призначення. Одне з двох цих рішень приймається на
засіданні Вищої ради юстиції відкритим голосуванням. Пропозиція щодо
внесення подання Президентові України про призначення суддею вважається
прийнятою, якщо за неї проголосувало більше половини від складу Вищої
ради юстиції.

Якщо було прийнято позитивне рішення щодо кандидата, який претендує на
посаду судді вперше, Вища рада юстиції готує на підставі статті 29
Закону “Про Вищу раду юстиції” подання Президенту України про
призначення на посаду судді строком на п’ять років. До подання
додаються:

рекомендація кваліфікаційної комісії;

особовий листок з обліку кадрів та автобіографія кандидата на посаду
судді;

копії дипломів про освіту, науковий ступінь чи вчене звання;

примірник реферату з питань правознавства, підготовлений кандидатом на
посаду судді;

рецензія на реферат;

копія декларації про доходи за останній рік.

Президент України приймає рішення щодо кандидата на посаду судді на
підставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів за
поданням Вищої Ради юстиції (п. 1 ст. 61 Закону „Про судоустрій
України”). Дане рішення оформлюється Указом Президента України.

Вперше призначений суддя в урочистій обстановці приймає присягу такого
змісту: „Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді,
здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і
справедливим”. Присяга складається перед Президентом України. Порядок та
процедура її принесення закріплені ст. 10 Закону “Про статус суддів”.

Після принесення присяги судді особа набуває статусу професійного судді.

Таким чином, процедура призначення судді на посаду вперше складається з
трьох етапів: добору кандидатів на посаду судді (на цьому етапі
здійснюється перевірка відповідності кандидата формальним вимогам);
складання кваліфікаційного іспиту та безпосередньо призначення судді.

Процедура обрання судді на посаду безстроково. Згідно із п. 1 ст. 61
Закону “Про судоустрій України” судді (крім суддів, призначених вперше)
обираються безстроково Верховною Радою України за поданням Голови
Верховного Суду України (голови відповідного вищого спеціалізованого
суду). Після закінчення строку повноважень, суддя за його заявою може
бути рекомендований для обрання суддею безстроково, якщо відсутні
визначені законом обставин, що перешкоджають цьому. (п. 4 ст. 60
Закону). Тобто за п’ять років перебування на посаді, суддя повинен
проявити себе гарним фахівцем, підтвердити право на безстрокове обрання
на посаду відповідною кваліфікацією, сумлінною працею та бездоганною
репутацією.

Суб’єктами звернення до Верховної Ради з питання обрання на посаду судді
безстроково, є:

1) Голова Верховного Суду України — щодо судді загального суду, строк
повноважень якого закінчився; щодо особи, яка раніше вже займала посаду
судді не менш ніж п’ять років, але на момент розгляду питання про
обрання не займає посаду судді; щодо судді, раніше обраного безстроково,
але який бажає бути обраним в суд іншого рівня або в суд того же рівня,
але іншої спеціалізації.

2) Голова відповідного Вищого спеціалізованого суду в тих само випадках,
які перелічені вище, але щодо суддів спеціалізованих судів.

Вищезазначені суб’єкти вносять до Верховної Ради подання про обрання
безстроково відповідних кандидатів на посади суддів. В поданні про
обрання кандидата на посаду судді безстроково зазначаються: рівень,
місцезнаходження, спеціалізація та назва суду, в який повинен бути
обраний суддя. До подання додається особова справа кандидата, яка
повинна містити:

письмову заяву кандидата;

рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про рекомендацію
обрання судді на посаду безстроково з обов’язковим зазначенням
дотриманням вимог, передбачених ст. 127 Конституції України;

протокол кваліфікаційної атестації кандидата (якщо перерва в роботі на
посаді судді перевищує п’ять років — до протоколу про кваліфікаційну
атестацію додається висновок про складання кваліфікаційного іспиту та
підготовленість кандидата до суддівської роботи);

копію документа, що підтверджує громадянство;

особистий листок з обліку кадрів та автобіографію кандидата;

копію диплома про освіту, наявність вченого ступеня або вченого звання;

виписку з трудової книжки;

характеристику з місця (або попереднього місця) роботи;

довідку про показники роботи судді за останні п’ять років за підписами
голови відповідного суду та начальника територіального управління
державної судової адміністрації. У довідці повинно бути зазначено:
інформація про кількість розглянутих справ по рокам та категоріям,
кількість скасованих, змінених вироків, рішень, ухвал та постанов;
підстави скасування, зміни вироків, рішень, ухвал; кількість порушених
дисциплінарних проваджень та кількість прийнятих рішень про притягнення
до дисциплінарної відповідальності;

біографічну довідку про роботу кандидата в минулому відповідно до даних
трудової книжки та інших документів, що підтверджують наявний трудовий
стаж;

копії рішень уповноважених державних органів про призначення та перевід
суддів на посади;

довідку з медичного закладу про стан здоров’я кандидата;

декларацію про доходи за останній рік за встановленою мінфіном формою.

Відповідно до Закону “Про порядок обрання на посаду та звільнення з
посади професійного судді Верховною Радою України” від 18 березня 2004
р. обрання кандидата на посаду здійснюється в декілька етапів:

1) звернення кандидата на посаду судді безстроково до державної судової
адміністрації, а суддів Верховного Суду України та суддів Вищих
спеціалізованих судів — до голів цих судів за рекомендацією їх для
обрання суддями безстроково;

2) рекомендація Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з
зазначенням можливості (або висновок про неможливість) обрання кандидата
на посаду судді безстроково;

3) внесення Головою Верховного Суду України або головою відповідного
спеціалізованого суду до Верховної Ради України матеріалів про обрання
кандидата суддею безстроково;

4) розгляд Комітетом Верховної Ради України, до ведення якого
відноситься попереднє вирішення питання про обрання суддею, подання про
обрання кандидата суддею безстроково, прийняття рішення про рекомендацію
або не рекомендацію кандидата на посаду судді безстроково та внесення
цього рішення на розгляд Верховною Радою України;

5) прийняття Верховною Радою України рішення про обрання кандидата або
відмову йому в обранні на посаду судді безстроково.

В теперішній час Комітетом, до ведення якого відноситься розгляд питання
про обрання на посаду суддів безстроково, є Комітет з питань правової
політики.

Закон чітко визначає всі строки щодо процедури обрання суддів
безстроково. Так, Вища кваліфікаційна комісія суддів України розглядає
питання щодо обрання кандидата, не пізніше ніж за два місяця до
закінчення строку перебування судді на посаді. Подання Голови Верховного
Суду України або Голови Вищого спеціалізованого суду на підставі
рекомендації Вищої кваліфікаційної комісією суддів України щодо обрання
кандидата та іншими матеріалами вноситься до Верховної Ради не пізніше
одного місяця після отримання висновку Вищої кваліфікаційної комісії
суддів України до голів цих судів.

Комітет здійснює перевірку додержання кандидатом вимог Конституції та
Закону України “Про статус суддів”, а також перевірку звернень громадян,
громадських об’єднань, підприємств, організацій, органів державної влади
всіх рівнів і органів місцевого самоврядування щодо діяльності
кандидата. У випадку якщо розгляд звернення вимагає додаткової
перевірки, Комітет приймає рішення про направлення їх у Верховний Суд
України, вищий спеціалізований суд, Вищу раду юстиції, Вищу
кваліфікаційну комісію України, Державну судову адміністрацію, Раду
суддів України або кваліфікаційну комісію суддів. Кандидат має право
ознайомитись зі зверненнями щодо його діяльності, запитів Комітету за
ними та відповідей, отриманих Комітетом.

Секретаріат Комітету в трьох денний строк з дня отримання подання,
розповсюджує серед народних депутатів через Апарат Верховної Ради списки
кандидатів. На засідання Комітету запрошуються також уповноваженні
представники Верховного Суду України, Вищої ради юстиції, Вищої
кваліфікаційної комісії суддів, вищих спеціалізованих судів, Державної
судової адміністрації, Ради суддів України, а також кандидат,
присутність якого на засіданні згідно з Законом є обов’язковою.

Комітет розглядає подання про обрання кандидата в місячний термін з дня
його надходження. Цей строк може бути продовжений Комітетом, але не
більш, ніж на 2 місяця, крім випадків, якщо строк проведення перевірки
припадає на міжсесійний період роботи Верховної Ради. Розгляд подання
здійснюється на засіданні Комітету колегіально, щодо кожного кандидата
окремо. Рішення комітету про рекомендацію або не рекомендацію стосовно
обрання кандидата оголошується в присутності кандидата. Рішення про не
рекомендацію не є перепоною для розгляду цього питання на пленарному
засіданні Верховної Ради.

Процедура обговорення та вирішення питання про обрання суддею
безстроково на пленарному засіданні Верховної Ради встановлена Законом
“Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді
Верховною Радою України” та Регламентом Верховної Ради. Зокрема,
обговорення питання про обрання кандидата на пленарному засіданні
парламенту розпочинається з доповіді представника Комітету. Якщо в
Комітеті були висловлені зауваження щодо кандидата, доповідач може
проінформувати про це народних депутатів. При наявності зауважень до
кандидата, висловлених під час пленарного засідання Верховної Ради, які
потребують додаткової перевірки Комітетом, голосування щодо цього
кандидата не проводиться.

Рішення про обрання кандидата на посаду судді безстроково приймається
шляхом відкритого голосування більшістю голосів від конституційного
складу Верховної Ради та оформлюється постановою. У випадку, якщо
кандидата не обрано, Вища рада юстиції вносить подання про звільнення
цього кандидата з посади судді.

Закон також передбачає можливість повторної рекомендації кандидатури на
обрання судді безстроково. Так, якщо кандидата не було обрано суддею
безстроково на пленарному засіданні Верховної Ради в зв’язку з
нововиявленими обставинами, які були висловлені у виступах народних
депутатів, Комітет приймає рішення про звернення до Вищої ради юстиції,
відповідної кваліфікаційної комісії суддів щодо перевірки цих обставин,
або доручає членам Комітету внести подання про проведення відповідної
перевірки, узгодивши термін її проведення, а за результатами перевірки
приймає рішення про повторне внесення раніше відхилених кандидатур на
пленарне засідання Верховної Ради. Але, в той же час, внесення двічі
відхилених Верховною Радою кандидатур не допускається.

Особа, обрана на посаду судді безстроково, набуває статусу професійного
судді відповідного рівня і спеціалізації судів з дня ухвалення
відповідного рішення Верховною Радою України та принесення присяги судді
(п. 3 ст. 61 Закону “Про судоустрій України”).

Порядок звільнення судді від посади.

Механізм припинення повноважень суддів досить близько межує з
припиненням статусу судді. Однак ці два явища не є тотожними, хоча в
певних випадках й збігаються один з одним. Звільнення судді з посади
виступає юридичним фактом припинення суддівських повноважень. Однак
позбавлення судді повноважень виконувати функції судової влади не завжди
позбавляє його статусу. Тобто статус судді не втрачається, а
трансформується навіть після припинення суддівських повноважень.
Наприклад, коли суддя на законних підставах виходить у відставку та
позбавляється права здійснювати правосуддя, але за ним зберігається
звання судді, а також перелік прав, обов’язків та гарантій статусу
судді. Правові основи статусу судді, що перебуває у відставці закріплені
ст. 43 Закону України “Про статус суддів”.

Підстави і процедура звільнення судді установлені частиною 5 ст. 126
Конституції України, ст. 15 Закону України “Про статус суддів”, ст. ст.
31, 32 Закону України “Про Вищу раду юстиції”.

Підстави звільнення суддів. Конституційна норма містить положення,
відповідно до якого звільнити суддю з займаної посади може лише
відповідний суб’єкт, що призначив (обрав) його на посаду. Рішення про
звільнення судді з посади міститься у відповідному акті Президента
України чи Верховної Ради України з вказівкою на підставу його
винесення. Рішення є остаточним, оскарженню не підлягає.

Згідно зі ст. ст. 31, 32 Закону України “Про Вищу раду юстиції”
розрізняється звільнення судді з посади на загальних (п. 1-3, 7-9 ст.
126 Конституції) та особливих підстав (п. 4-6 ст. 126 Конституції).

Аналіз конституційного положення дозволяє виділити наступні блоки
підстав для звільнення судді з посади:

1) настання певної умови, що перешкоджає подальшому перебуванню судді на
посаді:

а) закінчення строку, на який його було обрано чи призначено;

б) досягнення суддею шістдесяти п’яти років;

в) хвороба судді, що перешкоджає подальшому виконанню обов’язків судді;

г) подання ним заяви про відставку або про звільнення з посади за
власним бажанням.

2) у порядку дисциплінарного провадження у випадках:

а) порушення суддею вимог щодо несумісності;

б) порушення суддею присяги.

3) в зв’язку з встановленням певного юридичного факту:

а) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді;

б) припинення його громадянства;

в) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Смерть судді імперативна визначено як підстава для автоматичного
припинення його повноважень.

Слід зазначити, що закінчення строку, на який обрано чи призначено
суддю, стосується тільки суддів Конституційного Суду і суддів, які
вперше призначаються на посаду. Решта суддів обіймає посади безстроково,
але відповідно до п. 2 ст. 126 Конституції України вони повинні бути
звільнені після досягнення шістдесяти п’яти років.

Звільнення судді з посади в наслідок порушення присяги судді. У
встановленому Конституцією переліку підстав звільнення з посади немає
таких підстав як звільнення судді з посади в порядку дисциплінарного
провадження, за професійною невідповідністю чи невідповідності судді
займаній посаді. Суддя може бути звільнений з посади за дисциплінарні
правопорушення тільки у випадку порушення ним вимог щодо несумісності чи
присяги. Водночас, порушення суддею вимог несумісності є однією з форм
порушення присяги, що випливає із сутності присяги судді.1

Набрання законної сили обвинувальним вироком відносно судді є підставою
припинення не тільки суддівських повноважень, але й статусу судді. На
такій підставі суддя звільняється з посади у разі вчинення злочину, в
обвинуваченні якого його віддано до суду та у встановленому порядку
визнано винним. Однак обвинувальний вирок стосовно судді повинен набути
законної сили. Як відомо, вирок суду з кримінальних справ набуває
законної сили не з моменту його проголошення. Згідно зі ст.ст. 349, 354
КПК України на вирок суду першої інстанції може бути подана апеляція
протягом п’ятнадцяти діб з моменту його проголошення, а засудженим, який
перебуває під вартою, — в той же строк з моменту вручення йому копії
вироку. Подання апеляції на вирок суду зупиняє набрання ним законної
сили та його виконання. Тільки після остаточного вирішення справи в
апеляційній інстанції вирок набуває законної сили. Також, якщо стосовно
судді набере законної сили обвинувальний вирок суду іншої країни, він
підлягає звільненню з посади за цією підставою.

Припинення громадянства України є неодмінною та безумовною підставою
звільнення судді з посади. Підстави, умови та порядок припинення
громадянства України визначаються Законом “Про громадянство України”. До
прийняття Указу Президента України про припинення громадянства та
набуття ним чинності, суддя не може бути звільнений з підстави
припинення громадянства.

Суддя звільняється з посади у випадку визнання його безвісно відсутнім
або оголошення померлим. За загальними умовами, передбаченими ст.ст. 43,
46 ЦК України особу може бути визнано безвісно відсутньою або оголошено
померлою в порядку, визначеному главою 35 ЦПК України.

Судді судів загальної юрисдикції можуть припинити свою судову діяльність
за власним бажанням. Заява про звільнення судді за власним бажанням
повинна подаватись до Вищої ради юстиції, яка згідно ч. 2 ст. 31 Закону
України “Про Вищу раду юстиції” вносить подання про звільнення судді з
посади до органу, який його призначив або обрав, після попереднього
з’ясування дійсного волевиявлення судді, чи не має місце сторонній вплив
на нього або примус. Загальні підстави звільнення за власним бажанням
передбачені ст.38 Кодексу законів про працю України. Якщо суддя
відпрацював на посаді судді не менше 20 років, він має право звільнитись
за власним бажанням на підставі виходу у відставку та набути статусу
судді у відставці (ст. 43 Закону “Про статус суддів”).

Конституція не вказує на вичерпний характер переліку підстав припинення
повноважень судді. Тому, доцільно додатково передбачити в законі про
статус суддів додаткові підстави звільнення судді з посади: а)
систематичне або грубе порушення Кодексу професійної етики судді; б)
набрання законної сили ухвали суду про визнання судді недієздатним чи
обмежено дієздатним або про застосування до нього примусових заходів
медичного характеру; в) скасування чи реорганізація суду, якщо суддя не
згоден на переведення в інший суд; г) невідповідність рівня професійних
знань судді займаній посаді.

Процедура звільнення судді від посади. Сьогодні в Україні ще немає
єдиного закону, який регламентував би процедуру звільнення суддів з
посади. Окремі положення Законів “Про порядок обрання на посаду та
звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України” (гл. 3),
“Про статус суддів” (ст. 15), “Про Вищу раду юстиції” (ст. 31), “Про
Конституційний Суд України” (ст. 23), закріплюють лише деякі процедурні
моменти чи етапи припинення суддівських повноважень. Але принцип єдності
статусу суддів вимагає єдиного та прозорого підходу до вирішення цього
питання.

Рішення про припинення повноважень судді суду загальної юрисдикції, за
наявності законних підстав, приймається тим органом, який призначив
(Президентом України) або обрав (Верховна Рада України) його на посаду.

Попередню процедуру припинення повноважень суддів судів загальної
юрисдикції здійснює Вища рада юстиції, яка за пропозицією
кваліфікаційної комісії суддів або за власною ініціативою вносить
подання про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або
обрав. До Вищої ради юстиції з пропозицією внести подання про звільнення
судді з посади можуть звернутися: відповідна кваліфікаційна комісія
суддів або член Вищої ради юстиції.

Рішення щодо пропозицій про звільнення суддів за обставин: закінчення
строку, на який його обрано чи призначено; досягнення суддею шістдесяти
п’яти років; неможливості виконувати свої повноваження за станом
здоров’я; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім
або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про
звільнення з посади за власним бажанням — приймається на засіданні Вищої
ради юстиції більшістю голосів її членів, які беруть участь у засіданні.

Питання про звільнення судді з причин порушення суддею вимог щодо
несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили
обвинувальним вироком щодо нього Вища рада юстиції розглядає після
надання кваліфікаційною комісією відповідного висновку або за власною
ініціативою. Суддя, справа якого розглядається, обов’язково запрошується
на засідання.

Рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді з
підстав порушення вимог щодо несумісності та порушення присяги
приймається не менш як двома третинами голосів членів Вищої ради
юстиції, які взяли участь у засіданні, а у випадку набрання законної
сили обвинувальним вироком щодо судді, більшістю голосів членів від
конституційного складу Вищої ради юстиції, тобто не менше 11 голосів.
Член Вищої ради юстиції, який порушив питання перед Вищою радою юстиції
про звільнення з посади судді, не бере участі в голосуванні при
прийнятті рішення.

У разі прийняття рішення про звільнення судді з посади, Вища рада
юстиції надсилає своє подання з матеріалами перевірки та розгляду до
органу, який уповноважений прийняти остаточне рішення.

Про наявність підстав для припинення повноважень судді голова суду або
голова вищестоящого суду повідомляє орган, який призначив або обрав
суддю, в строк не більше одного місяця з дня виникнення підстав,
передбачених законом. До повідомлення додаються документи, які свідчать
про наявність підстав для припинення повноважень судді (ч. 2 ст. 15
Закону “Про статус суддів”). Очевидно, законодавець мав на увазі
очевидні підстави, тобто котрі не потребують попереднього розгляду у
Вищій раді юстиції, а саме: закінчення строку, на який його обрано чи
призначено; досягнення суддею шістдесяти п’яти років; припинення його
громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за
власним бажанням. Або ж в даному випадку ми маємо колізію законів, адже
повноваження щодо внесення подання про припинення повноважень судді
згідно зі ст. 31 “Про Вищу раду юстиції” надано Вищій раді юстиції. Чи в
обов’язки голів судів входить лише “інформування” Президента України або
Верховну Раду України про наявність підстав для звільнення судді з
посади?

Суддя, якого призначено вперше на строк п’ять років, звільняється з
посади Президентом України. Матеріали провадження стосовно звільнення
судді надсилаються до Секретаріату Президента, де вони перевіряються і
готується проект указу Президента про припинення повноважень судді.

Щодо суддів, які обрані на посади безстроково, то процедура їх
звільнення з посад закріплена Законом України “Про порядок обрання на
посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою
України” та Регламентом Верховної Ради України.

Ініціювання питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково,
відповідно до пунктів 1-3, 6-9 частини 5 статті 126 Конституції України
здійснюється в наступному порядку:

в випадках, передбачених п.п. 1-3, 9 ч. 5 ст. 126 Конституції, суддя з
відповідною заявою звертається до територіального управління державної
судової адміністрації, а судді Верховного Суду України або вищого
спеціалізованого суду — до голови відповідного суду;

подання про звільнення з посади судді на підставах, передбаченими п.п.
1-3, 6-9 ч. 5 ст. 126 Конституції, вноситься територіальним управлінням
державної судової адміністрації до відповідної кваліфікаційної комісії
суддів, а щодо судді Верховного Суду України та судді вищого
спеціалізованого суду — головами цих судів у Вищу кваліфікаційну комісію
суддів України;

пропозиція щодо прийняття подання про звільнення з посади судді
вноситься відповідною кваліфікаційною комісією суддів до Вищої ради
юстиції;

Вища рада юстиції за пропозицією відповідної кваліфікаційної комісії
суддів або за власною ініціативою, вносить подання про звільнення з
посади судді в Верховну Раду України.

Ініціювання питання про звільнення з посади суддів на підставах,
передбачених п.п. 4, 5 ч. 5 ст. 126 Конституції, здійснюється в
наступному порядку:

відповідна кваліфікаційна комісія суддів, Вища рада юстиції розглядають
та перевіряють звернення Комітету Верховної Ради України, депутатські
звернення, звернення Уповноваженого Верховної Ради з прав людини,
звернення інших посадових осіб, органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, громадян, якщо вони містять відомості про
наявність підстав для звільнення з посади судді, що передбачені п.п. 4,
5 ч. 5 ст. 126 Конституції;

відповідна кваліфікаційна комісія суддів або член Вищої ради юстиції
вносить до Вищої ради юстиції пропозиції про прийняття подання про
звільнення з посади судді;

Вища рада юстиції розглядає пропозицію про звільнення з посади судді в
порядку, передбаченому законом “Про Вищу раду юстиції України”.

Вища рада юстиції вносить подання про звільнення з посади судді до
Верховної Ради України.

Таким чином, згідно з Законом, процедура звільнення з посади судді,
обраного безстроково, здійснюється в декілька етапів:

ініціювання перед Вищою радою юстиції питання про звільнення з посади
судді;

розгляд питання Вищою радою юстиції й прийняття рішення щодо внесення
подання у Верховну Раду України;

надання Вищою радою юстиції у Верховну раду України матеріалів щодо
звільнення судді з посади;

розгляд подання Вищої ради юстиції відповідним Комітетом Верховної Ради
України (до компетенції якого входить розгляд питань про звільнення
суддів, обраних безстроково) та прийняття рішення по суті цього подання;

розгляд подання Вищої ради юстиції та висновку Комітету на пленарному
засіданні Верховної Ради України та прийняття ним рішення.

Порядок розгляду Комітетом подання про звільнення з посади судді,
обраного безстроково, перевірки звернень або повідомлень щодо діяльності
судді аналогічний порядку при обранні його на посаду. Участь судді,
стосовно якого розглядається подання про звільнення, є обов’язковою, а у
випадку повторного нез’явлення без поважних причин, розгляд питання щодо
цього судді провадиться за його відсутності.

Кожна кандидатура на звільнення з посади судді, обраного безстроково,
персонально представляється на пленарному засіданні Верховної Ради
України представником Комітету. В випадку, коли суддя не згоден з
поданням про звільнення, його пояснення заслуховуються в обов’язковому
порядку. Якщо при обговоренні виникає необхідність здійснити перевірку
звернень стосовно діяльності судді або витребувати додаткову інформацію,
Верховна Рада доручає Комітету здійснити таку перевірку.

Рішення про звільнення судді, якого було обрано безстроково, з посади
приймається шляхом відкритого нефіксованого голосування більшістю
голосів від конституційного складу Верховної Ради України.

Аналіз чинного законодавства, діючі закони передбачають різні механізми
звільнення суддів з посади. Але на наш погляд, принци єдності статусу
суддів та єдність підстав для звільнення суддів, закріплених в
Конституції, передбачає можливість прийняття єдиного Закону, в якому
була б деталізована процедура відсторонення судді від посади, а саме:
зазначений суб’єкт її ініціювання, процедуру встановлення наявності
однієї з передбачених Конституцією підстав для звільнення судді, порядок
і підстави розгляду матеріалів про звільнення з посади судді, наслідки
винесення рішення про звільнення з посади по кожній підставі й інші
процедурні питання. Принцип єдності статусу судді вимагає одноманітного
підходу до процедури звільнення з посади всіх категорій суддів.

На жаль, Законом N 1625-IV (1625-15) від 18.03.2004 було виключено
статтю 38 з Закону України “Про статус суддів”, яка регламентувала
підстави та порядок зупинення повноважень суддів. В наслідок таких дій
законодавця, створились умови, за якими суддя, відносно дій якого
здійсненюється провадження по кримінальній справі або дисциплінарне
провадження, фактично продовжує здійснювати повноваження судді, тим
самим дає підстави сумніватись сторонам судового розгляду у його
належній кваліфікації та справедливості винесених рішень. Вважаємо, що
доти, поки розглядається питання, що стосуються професійної репутації
судді, останній повинен бути відстороненний від виконання суддівських
функцій, але зі збереженням всіх гарантій, передбачених суддівським
статусом. Зокрема, доцільно зупиняти повноваження судді, якому
пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину до закриття справи або
винесення виправдувального вироку. Звичайно, якщо буде винесено
обвинувальний вирок, то повноваження судді продовжуються бути зупиненими
до набуття законної сили обвинувальним вироком та винесення рішення
відповідного органу про припинення повноважень судді. Також доцільно
зупиняти повноваження судді на час здійснення дисциплінарного
провадження щодо нього з підстав порушення несумісності посади судді з
іншою діяльністю до вирішення справи по суті. Також слід зупиняти
повноваження судді у випадку порушення процедури звільнення судді з
посади з інших підстав, передбачених Законом. В якості підстав зупинення
повноважень судді слід додати закінчення строку повноважень судді, якщо
щодо цього судді розпочата процедура безстрокового обрання на посаду на
строк до остаточного ухвалення відповідного рішення Верховною Радою
України.

Рішення щодо зупинення повноважень судді доцільно приймати на засіданні
кваліфікаційної комісії суддів, з наступним повідомленням про прийняте
рішення голови відповідного суду, в якому працює суддя.

Вважаємо, що запровадження інституту зупинення повноважень судді
сприятиме підвищенню авторитету та незалежності судової влади в цілому.

§ 2. Основні юридичні та етичні вимоги до поведінки судді.
Дисциплінарна відповідальність та заохочення суддів.

Основні юридичні та етичні вимоги до поведінки суддів.

Судді наділені високим статусом, виконують виключно важливу роль в
суспільстві із вирішення правових конфліктів, тому до них висуваються не
тільки підвищені професійні вимоги, а й встановлюються особливі,
відмінні від інших державних службовців, морально-етичні стандарти
поведінки як під час виконання професійних обов’язків, так і поза залою
судових засідань. Вони викладені у низці міжнародно-правових актів,
Законі України “Про статус суддів” та Кодексі професійної етики суддів.

В Основних принципах незалежності судових органів, прийнятих сьомим
Конгресом ООН по запобіганню злочинності у вересні 1985 р., закріплено,
що судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі
фактів і відповідно до вимог закону, без будь-яких обмежень,
неправомірного впливу, спонуки, тиску (ст. 2). У ст. 6 зазначається, що
принцип незалежності судових органів дає їм право і вимагає від них
забезпечення справедливого ведення судового розгляду і дотримання прав
сторін. Відповідно до ст. 8 судді повинні поводитись завжди таким
чином, щоб забезпечити повагу до своєї посади і зберегти неупередженість
і незалежність судових органів. Крім того, ст. 10 встановлюється, що
особи, відібрані для судових посад повинні мати високі моральні
здібності.

Рекомендація № R (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи Про
незалежність, дієвість та роль суддів від 13 жовтня 1994 р. встановлює
серед обов’язків суддів безсторонньо вести справи відповідно до
особистої оцінки фактів і свого тлумачення законів, забезпечувати
справедливе вислуховування аргументів і повагу встановлених законом
процесуальних прав всіх сторін.

Європейська Хартія про статус суддів прийнята на багатосторонній
зустрічі зі статусу суддів, організованій Радою Європи 8-10 липня 1998
р. У п. 1.5. закріплюється, що при виконанні своїх повноважень суддя має
виявити прихильність і повагу до людей; у п. 4.3. міститься вимога щодо
утримання від будь-якої поведінки, дій або проявів, здатних реально
порушити віру в його безсторонність і незалежність.

Крім того, існують певні етичні вимоги до суддів, викладені у
документах загального характеру. Так, у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист
прав і основоположних свобод людини йдеться про право кожного на
справедливий відкритий розгляд справи в розумні строки незалежним і
безстороннім судом. Фактично аналогічні положення закріплені у ст. 10
Загальної декларації з прав людини, п. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про
громадянські й політичні права.

В Законі “Про статус суддів” встановлено загальне положення, відповідно
до якого судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є
незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні (ст. 3).

Рішенням п’ятого З’їзду суддів України від 24 жовтня 2002 р. затверджено
Кодекс професійної етики суддів, яким врегульовано комплекс етичних
питань, пов’язаних зі статусом судді. Ці норми не можуть застосовуватись
як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь
їх провини. Разом з тим судді мають прагнути додержувати їх у своїй
професійній, громадській діяльності та приватному житті заради
утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її
авторитету в суспільстві.

Кодексом встановлені такі етичні вимоги до поведінки суддів:

суддя повинен бути прикладом законослухняності, неухильно додержувати
присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у
чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду;

суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність,
пов’язану зі здійсненням правосуддя. Він не вправі використовувати своє
посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб;

суддя не може належати до політичних партій і професійних спілок, брати
участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат,
обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану
роботу, крім наукової, викладацької та творчої;

суддя вправі брати участь у громадській діяльності, публічних заходах,
якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитетові суду і не можуть
вплинути на здійснення правосуддя;

суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього
обов’язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному
рівні;

суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у
зв’язку з розглядом справи в закритому судовому засіданні. Він не може
робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи,
які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення,
що набрали законної сили;

суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених
процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість,
витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб;

суддя у визначеному законом порядку надає засобам масової інформації
можливість одержувати відомості, виключаючи при цьому порушення прав і
свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету суду
та статусу судді;

суддя при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів учасниками
процесу чи іншими особами неповаги до людини за ознаками раси, статі,
національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного
становища, фізичних вад тощо;

суддя має утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що
можуть призвести до втрати віри в рівність професійних суддів, народних
засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя;

суддя, що перебуває на адміністративній посаді в суді, повинен
утримуватися від поведінки, дій або висловлювань, які можуть призвести
до втрати віри в рівність статусу суддів і в те, що професійні судді
колективно управляють внутрішньою діяльністю судів;

суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої,
законослухняної та поінформованої людини його поведінка була
бездоганною.

Дисциплінарна відповідальність суддів.

Особливості статусу судді проявляються і в специфіці юридичної
відповідальності суддів. Відповідність суддів, і зокрема, дисциплінарна,
є одним (хоча і не головним) із засобів забезпечення їх дисципліни, а
також елементом соціального контролю за судової владою.

Згідно із п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України дії, визначені як
дисциплінарні правопорушення і відповідальність за них, визначається
виключно законами України. Суб’єкти дисциплінарної влади у загальному
вигляді визначені в Кодексі законів про працю України (далі – КЗпП),
відповідно до ст. 147? якого дисциплінарні стягнення застосовуються
органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і
призначення на посаду) певного працівника. При цьому вказується на
можливість прийняття щодо окремих категорій працівників статутів і
положень про дисципліну (ст. 142 КЗпП), які можуть передбачати
особливості їх дисциплінарної відповідальності (ст. 147 КЗпП). Це
стосується і суддів, щодо яких законодавство вирізняє окрему систему
органів і процедуру дисциплінарного провадження.

Підстави та порядок дисциплінарного провадження щодо суддів
регламентуються Законами України “Про судоустрій України”, “Про Вищу
раду юстиції”, “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади
професійного судді Верховною Радою України”. Ряд процедурних питань
також врегульовано локальними нормативними актами кваліфікаційних
комісій суддів (наприклад, Регламент роботи кваліфікаційної комісії
суддів загальних судів Харківського апеляційного округу, затверджений на
засіданні кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Харківського
апеляційного округу 13.01.06 р.).

Повноваження з притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності в
Україні реалізують:

кваліфікаційні комісії суддів – щодо суддів місцевих судів;

Вища кваліфікаційна комісія суддів – щодо суддів апеляційних судів;

Вища рада юстиції – щодо суддів вищих спеціалізованих судів і
Верховного Суду; також вона розглядає скарги на рішення про притягнення
до дисциплінарної відповідальності суддів місцевих та апеляційних судів
(ст. 98 Закону України “Про судоустрій України”).

Відповідно до п. 1 ст. 31 Закону України “Про статус суддів” суддя
притягується до дисциплінарної відповідальності за вчинення
дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком суддів є порушення:

а) законодавства при розгляді судових справ;

б) вимог, передбачених ст. 5 Закону “Про статус суддів”: суддя не може
належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій
політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які
інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім
наукової, викладацької та творчої;

в) обов’язків, указаних у ст. 6 Закону “Про статус суддів”. Відповідно
до цієї норми судді зобов’язані:

— при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України,
забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з
дотриманням встановлених законом строків; — додержувати вимог,
передбачених статтею 5 цього Закону, службової дисципліни та розпорядку
роботи суду;

— не розголошувати відомості, що становлять державну, військову,
службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати,
відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони
дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення
нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання;

— не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і
можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та
незалежності.

Також суддя повинен дотримуватись присяги яка складається при першому
призначенні такого змісту: “Урочисто присягаю чесно і сумлінно
виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки
закону, бути об’єктивним і справедливим” (ст. 10 Закону України “Про
статус суддів”).

Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної
відповідальності судді, який брав участь у винесенні цього рішення, якщо
при цьому не було допущено навмисного порушення закону чи несумлінності,
що потягло за собою істотні наслідки (п. 2 ст. 31 Закону України “Про
статус суддів”). Верховний Суд України з цього приводу зазначав, що
суддя не повинен звітувати і давати роз’яснення з приводу судових справ,
піддаватися критиці за позицію в них і притягуватися через неї до
відповідальності, крім випадків, прямо передбачених у законі.

Під поняттям “дисциплінарне провадження” щодо судді законодавець розуміє
процедуру розгляду відповідним органом офіційного звернення, у якому
містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу,
посадових обов`язків чи присяги судді (ч. 1 ст. 97 Закону України “Про
судоустрій України”).

Кваліфікаційні комісії суддів розглядають звернення та подання про
дисциплінарну відповідальність суддів місцевих судів, проводять
пов’язані з цим службові перевірки, за наявності підстав порушують
дисциплінарне провадження і вирішує питання про дисциплінарну
відповідальність судді (п. 3 ст. 77 Закону України “Про судоустрій
України”).

Вища кваліфікаційна комісія суддів: розглядає звернення про
дисциплінарну відповідальність суддів апеляційних судів; проводить
пов’язані з цим службові перевірки, за наявності підстав порушує
дисциплінарні провадження та вирішує справи про дисциплінарну
відповідальність суддів зазначених судів; розглядає скарги на рішення
(висновки) кваліфікаційних комісій суддів про притягнення до
дисциплінарної відповідальності суддів місцевих судів. За результатами
розгляду скарги Вища кваліфікаційна комісія суддів має право залишити
рішення (висновок) кваліфікаційної комісії суддів без змін, змінити
рішення (висновок) або скасувати рішення і припинити провадження у
дисциплінарній справі стосовно судді місцевого суду (ст. 84 Закону
України “Про судоустрій України”). Рішення Вищої кваліфікаційної комісії
суддів України може бути оскаржено до суду і Вищої ради юстиції.

Закон України “Про судоустрій України” передбачає проведення
дисциплінарного провадження кваліфікаційними комісіями щодо суддів у 3-х
стадіях:

а) перевірка даних про наявність підстав для притягнення судді до
дисциплінарної відповідальності;

б) відкриття дисциплінарної справи;

в) розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення органом, що
здійснює дисциплінарне провадження (ст. 99).

Дисциплінарне провадження щодо судді порушується постановою голови
відповідної кваліфікаційної комісії суддів, або головами вищих
спеціалізованих чи апеляційних судів.

Підстави для порушення дисциплінарного провадження щодо судді перелічені
в Законі України “Про статус суддів”. Це можуть бути: (а) подання
Міністерства юстиції України та його органів на місцях за наслідками
перевірки заяв і повідомлень громадян; (б) подання голови відповідного
суду, (в) подання посадових осіб державних органів, установ,
організацій, органів місцевого самоврядування; (г) повідомлення в
засобах масової інформації (ст. 31 вказаного Закону). Не можуть бути
підставами для порушення дисциплінарного провадження кваліфікаційними
комісіями суддів заяви та повідомлення від інших суб’єктів, які не
передбачені законом, а також анонімні заяви та повідомлення. Законом
України “Про судоустрій України” також передбачено заборону порушувати
дисциплінарне провадження щодо судді за заявою чи повідомленням, що не
містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді
або порушення суддею присяги (п. 4 ст. 97) та попередження про
неприпустимість зловживання правом суб’єктами подання про дисциплінарну
відповідальність суддів, зокрема, ініціювати питання відповідальності
судді без достатніх підстав і використання вказаного права як способу
тиску на суддю у зв’язку із здійсненням ним правосуддя.

Законом “Про судоустрій України” також встановлено, що право ініціювання
питання про дисциплінарну відповідальність судді належить: (а) народним
депутатам України; (б) Уповноваженому Верховної Ради України з прав
людини; (в) голові Верховного Суду України (голові вищого
спеціалізованого суду – щодо судді відповідного спеціалізованого суду,
за винятком ініціювання звільнення судді); (г) Міністру юстиції України;
(д) голові відповідної ради суддів; (е) члени Ради суддів України (п. 4
ст. 97).

Слід зазначити, що дисциплінарне провадження щодо суддів Верховного Суду
України та суддів вищих спеціалізованих судів здійснюється Вищою радою
юстиції у порядку, визначеному Законом “Про Вищу раду юстиції”. Пункти 1
і 2 ст. 38 цього Закону визначали, що підставами для відкриття
дисциплінарного провадження суддів вказаних судів є подання народного
депутата України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Однак за рішенням Конституційного Суду України від 21 травня 2002 р.
положення п. 1, 2 ст. 38 Закону України “Про Вищу Раду юстиції” визнані
неконституційними. Отже, порушити питання про дисциплінарну
відповідальність суддів Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів
можуть члени Вищої ради юстиції за результатами перевірки повідомлень.
Виходячи з принципу рівності перед законом і судом вважаємо, що
зазначені суб’єкти не можуть ініціювати дисциплінарне провадження щодо
судді суду будь-якого рівня.

Перевірка відомостей про дисциплінарний проступок судді проводиться
протягом місяця з дня надходження відомостей про дисциплінарний
проступок головою відповідної кваліфікаційної комісії або за його
дорученням чи за рішенням комісії членами комісії. Перевірка відомостей
про дисциплінарний проступок голови кваліфікаційної комісії проводиться
трьома членами комісії. Члени кваліфікаційної комісії суддів,
уповноважені головою комісії, мають право для здійснення перевірки під
час дисциплінарного провадження витребувати та одержувати необхідну
інформацію від голів судів, підприємств, установ, організацій незалежно
від форм власності, а також громадян та їх об’єднань. Посадові особи,
які безпідставно відмовляють у наданні інформації чи ухиляються від її
надання, несуть передбачену законом відповідальність. Після закінчення
перевірки матеріали справи передаються на розгляд комісії, яка розглядає
їх в десятиденний строк і приймає рішення. Якщо комісією прийнято
рішення про відсутність підстав притягнення судді до дисциплінарної
відповідальності, голова відповідної комісії або комісія припиняють
дисциплінарне провадження та повідомляють про це заінтересованих осіб.
Рішення про припинення дисциплінарного провадження, прийняте головою
комісії, може бути переглянуто комісією на вимогу одного з членів
комісії.

Час і місце проведення засідання кваліфікаційної комісії визначає
голова. Особа, щодо якої має розглядатися питання, та суб’єкт подання
повідомляються про дату засідання не пізніш як за десять днів. Під час
розгляду справи комісія повинна заслухати пояснення судді, притягнутого
до дисциплінарної відповідальності. Неявка цього судді на засідання
комісії без поважних причин не перешкоджає розгляду справи. Хід та
результати засідання комісії фіксуються в протоколі, який підписується
головуючим на засіданні та особою, що вела цей протокол.

Відповідно до ст. 32 Закону України “Про статус суддів” кваліфікаційна
комісія суддів за результатами дисциплінарного провадження може
застосувати стосовно судді догану або пониження кваліфікаційного класу.
За кожне з дисциплінарних порушень накладається лише одне дисциплінарне
стягнення. Якщо дисциплінарна комісія, вивчивши матеріали
дисциплінарного провадження, дійде до висновку про необхідність
звільнити суддю з посади, їй необхідно направити відповідну рекомендацію
до Вищої ради юстиції для вирішення цього питання. Практика діяльності
кваліфікаційних комісій свідчить, що у ряді випадків дисциплінарні
стягнення щодо суддів не застосовуються, обмежуючись обговоренням
проступку і попередженням про недопущення порушень у майбутньому. Однак
такий захід є досить дієвим, оскільки впливає на суддю-порушника
психологічно.

Рішення у дисциплінарній справі судді приймається більшістю голосів
членів кваліфікаційної комісії суддів, присутніх на засіданні. Воно
повинно містити назву комісії, прізвище, ім’я, по батькові і посаду
судді, який притягається до дисциплінарної відповідальності, обставини
дій, що тягнуть дисциплінарну відповідальність, пояснення судді і
відомості, що характеризують його особу, мотиви прийнятого рішення з
посиланням на докази, вказівку на міри дисциплінарної відповідальності,
застосовані до судді, або підстави закриття справи, а також порядок і
строк оскарження рішення (ст. 100 Закону України “Про судоустрій
України”).

Якщо комісією прийнято рішення про відсутність підстав для притягнення
судді до дисциплінарної відповідальності, комісія закриває дисциплінарне
провадження та повідомляє про це заінтересованих осіб.

Суддя місцевого суду може оскаржити рішення кваліфікаційної комісії
суддів про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до Вищої
ради юстиції. Відповідно до ч. 1 ст. 101 Закону України “Про судоустрій
України” оскаржити можна в строк не пізніше одного місяця з наступного
дня після вручення йому копії рішення. У той же час ч. 5 ст. 35 Закону
України “Про статус суддів” встановлює, що відповідне рішення
кваліфікаційної комісії суддів може бути оскаржено до Вищої ради юстиції
протягом десяти днів з дня вручення копії рішення комісії. Як бачимо,
діюче законодавство є суперечливим у визначенні строку можливого
оскарження рішення кваліфікаційної комісії про притягнення до
дисциплінарної відповідальності судді. Враховуючи, що норма Закону
України “Про судоустрій України” встановлює більш тривалий термін для
оскарження, а отже, в більшій мірі захищає інтереси судді, необхідно
застосовувати саме цю норму.

Кваліфікаційна комісія суддів не пізніш як у триденний строк після
одержання скарги надсилає її разом з матеріалами дисциплінарної справи
до Вищої ради юстиції. Суддя, притягнутий до дисциплінарної
відповідальності за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України, може оскаржити це рішення до Вищої ради юстиції в такому же
порядку.

Також, Законом України “Про статус суддів” встановлюються строки для
застосування і зняття дисциплінарного стягнення (ст. 36). Зокрема,
дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців
після виявлення проступку, не враховуючи часу тимчасової
непрацездатності судді або перебування його у відпустці. Якщо протягом
року з дня накладення дисциплінарного стягнення суддю не буде піддано
новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не має
дисциплінарного стягнення. Поновлення кваліфікаційного класу проводиться
в загальному порядку. Дисциплінарне стягнення, накладене на суддю, може
бути достроково знято відповідною комісією за поданням голови суду, а
дисциплінарне стягнення, накладене на голову суду, – за поданням голови
вищестоящого суду.

Заохочення суддів.

Одним із засобів стимулювання праці, що забезпечує належну трудову
дисципліну, є заохочення працівників. Заохочення – це своєрідна форма
позитивної оцінки результатів праці працівника у процесі виконання ним
своєї трудової функції. За чинним трудовим законодавством види
заохочень, підстави та порядок їх застосування є предметом локального
правового регулювання. Ст. 143 КЗпП передбачає, зокрема, що до
працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватися
будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами
правилах внутрішнього трудового розпорядку. Заохочення застосовуються
власником або уповноваженим ним органом. Вони оголошуються наказом
(розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок
працівників у відповідності з правилами їх ведення (ст. 144 КЗпП).

Загальна правова підстава застосування заходів стимулювання праці
визначена у ст. 145 КЗпП, згідно з якою працівники, які успішно і
сумлінно виконують свої трудові обов’язки, мають переваги та пільги в
галузі соціально-культурного та житлово-побутового обслуговування.
Таким працівникам надається перевага при просуванні по роботі. Ст. 146
КЗпП визначено, що за особливі трудові заслуги працівники
представляються у вищі органи до заохочення, до нагородження орденами,
медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння
почесних звань і звання кращого працівника за даною професією.

“Типовими правилами внутрішнього трудового розпорядку” (п. 21)
передбачено перелік заходів заохочення, які можуть використовуватися в
усіх установах. Зокрема, до них віднесені: оголошення подяки; видача
премії; нагородження цінним подарунком; нагородження Почесною грамотою;
занесення до Книги пошани, на Дошку пошани.

Правила внутрішнього трудового розпорядку суду затверджуються головою
відповідного суду і містять, як правило, форми і підстави застосування
заохочень до суддів. Так, правилами внутрішнього трудового розпорядку в
Апеляційному суді Харківської області визначено, що заохочення
застосовуються головою Апеляційного суду. Заохочення оголошуються
наказом голови суду в урочистій обстановці і заносяться до трудових
книжок працівників у відповідності з правилами їх ведення. За сумлінну
безперервну працю в Апеляційному суді, зразкове виконання трудових
обов’язків працівникам видається грошова винагорода або оголошується
подяка. За особливі трудові заслуги працівники представляються до
державних нагород та присвоєння почесних звань.

Державні нагороди України для відзначення громадян за особисті заслуги
перед Україною призначаються відповідно до Закону “Про державні нагороди
України” від 16.03.2000 р. Державні нагороди України є вищою формою
відзначення громадян за видатні заслуги у розвитку економіки, науки,
культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних
прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності,
за інші заслуги перед Україною. Державні нагороди встановлюються
виключно законами України (ст. 1 Закону).

До видів державних нагород належать: звання Герой України; орден;
медаль; відзнака “Іменна вогнепальна зброя”; почесне звання України;
Державна премія України; президентська відзнака (ст. 3 Закону).

Нагородження державними нагородами провадиться указом Президента
України. Відповідній особі вручається державна нагорода та документ, що
посвідчує нагородження нею.

Залежно від особистих досягнень судді можуть бути нагороджені різними
відзнаками. Вищим ступенем відзнаки в Україні є звання Герой України.
Серед орденів України, якими можуть бути відзначені судді, можна
виділити:

орден князя Ярослава Мудрого I, II, III, IV, V ступеня — для
нагородження громадян за видатні заслуги перед Україною в галузі
державного будівництва, зміцнення міжнародного авторитету України,
розвитку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони
здоров’я, за визначні благодійницьку, гуманістичну та громадську
діяльність;

орден “За заслуги” I, II, III ступеня — для відзначення видатних заслуг
громадян в економічній, науковій, соціально-культурній, військовій,
державній, громадській та інших сферах суспільної діяльності;

орден княгині Ольги I, II, III ступеня — для відзначення жінок за
визначні заслуги в державній, виробничій, громадській, науковій,
освітянській, культурній, благодійницькій та інших сферах суспільної
діяльності, вихованні дітей у сім’ї.

Судді за видатні заслуги також може бути присвоєне почесне звання
“Заслужений юрист України”. Почесні звання України присвоюються особам,
які працюють у відповідній галузі економічної та соціально-культурної
сфери, як правило, не менше десяти років, мають високі трудові
досягнення і професійну майстерність, якщо інше не встановлено
положенням про почесне звання України (ст. 10 Закону).

Як вид заохочення, які застосовуються до суддів, можна розглядати
дострокове присвоєння чергового кваліфікаційного класу або підвищення
кваліфікаційного класу судді без додержання встановленої послідовності,
але не більше як на два кваліфікаційні класи. Таке рішення приймається
відповідною кваліфікаційною комісією суддів з урахуванням професійного
рівня судді та досвіду його роботи (пункти 4, 5 ст. 89 Закону “Про
судоустрій України”). Відповідно до Указу Президента України від
01.08.1999 р. “Про розміри надбавок до посадових окладів суддів за
кваліфікаційні класи” грошова надбавка суддям за відповідний
кваліфікаційний клас становить від 275 до 400 грн.

Підвищення судді по службі, яке також є своєрідним визнанням значних
досягнень судді у професійній діяльності, проводиться шляхом
переведення суддю до вищого суду. Воно здійснюється у порядку обрання
судді, встановленому Законами “Про судоустрій України” та “Про порядок
обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною
Радою України”.

Вимоги до суддів вищих судів встановлено Законом “Про статус суддів”.
Відповідно до ст. 7 Закону суддею апеляційного суду, якщо інше не
передбачене законом, може бути громадянин України, який досяг на день
обрання 30 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права
не менш як п’ять років, в тому числі не менш як три роки на посаді
судді.

Суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України, не
молодший тридцяти років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи у
галузі права не менш як сім років, в тому числі не менш як п’ять років
на посаді судді.

Суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, який досяг
на день обрання 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі
права не менш як десять років, в тому числі не менш як п’ять років на
посаді судді.

Висновки про можливість переведення (обрання) суддів до апеляційних
судів, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів дає Вища
кваліфікаційна комісія України. Обов’язковим є також подання Голова
Верховного Суду України, а щодо суддів спеціалізованих судів – голова
відповідного вищого спеціалізованого суду. До Верховної Ради України
направляється подання Голови Верховного Суду України про переведення
судді з одного суду до іншого, а щодо суддів спеціалізованих судів –
подання голови відповідного вищого спеціалізованого суду, до якого
додаються заява судді, висновок Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України та відповідні матеріали на кандидатів на посаду судді
зазначеного суду.

§ 3. Підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату суду.

В умовах, коли часто змінюється законодавство в Україні, вимоги до
професійних знань суддів значно підвищуються. Вони повинні не тільки
знати законодавство, практику його застосування, а й володіти тактикою
та методикою розгляду цивільних, кримінальних, господарських та
адміністративних справ, кваліфіковано виконувати свої службові
обов’язки.

Ці обставини вимагають значно поліпшити рівень професійної підготовки не
тільки суддівського корпусу, а й усіх провідних працівників апаратів
судів, що є найважливішим елементом, який впливає на оперативність і
правильність судових рішень. Безперечно, що з виконанням завдань по
відправленню правосуддя можуть справлятися лише кадри, які мають
належний рівень професійної підготовки . В той же час слід відзначити,
що цьому питанню не приділяється належної уваги. Досить вказати, що в
системі судової влади не існує єдиного нормативного акту, який би
регламентував підвищення професійного рівня працівників суддівського
корпусу. Тому питання підвищення кваліфікації суддів та працівників
апарату суддів необхідно розглядати з урахуванням практики і тих
початкових нормотворчих заходів, які здійснюються в даний період.

Аналіз практики підвищення кваліфікації суддів дає підстави
стверджувати, що в системі судів запроваджуються такі форми підвищення
кваліфікації: 1) самостійне навчання; 2) постійно діючі семінари та
науково?практичні конференції: 3) стажування; 4) навчання в Академії
суддів України.

Отже, в системі суддівського корпусу відпрацьовані названі форми
навчання, які доцільно розглянути більш детально.

1) самостійне навчання суддів місцевих і апеляційних судів. Цією формою
підвищення кваліфікації охоплюються всі судді незалежно від займаних
посад і стану роботи. Це найбільш результативна форма навчання, яка
здійснюється у кожному суді.

При цьому слід зауважити, що організація і проведення навчання цілком
залежить від організаційної активності голів місцевих та апеляційних
судів. Закон України „Про судоустрій України” зобов’язує керівників суду
організовувати роботу по підвищенню кваліфікації. У Законі визначено, що
голова місцевого суду організовує роботу щодо підвищення кваліфікації
працівників апарату суду (п. 7 ст. 24 Закону). Аналогічні обов’язки
закріплені в Законі і відносно голови апеляційного суду, який
„організовує підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату
відповідного суду” (п. 7 ст. 28 Закону). Отже, Закон „Про судоустрій
України” зобов’язує голів місцевих судів підвищувати кваліфікацію
працівників апарату суду, а голів апеляційних судів – суддів і
працівників апарату суду.

Самостійне навчання здійснюється за планами, які складаються персонально
суддею. Доцільно, щоб такі плани затверджувались безпосередньо головою
суду. Кожен суддя самостійно визначає тему для вивчення з урахуванням
своїх професійних та службових інтересів. План повинен бути коротким з
визначенням тем і переліком літератури. Планами необхідно передбачити
вивчення:

а) нових законодавчих та інших нормативних актів: б) постанов Пленуму
Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів: в) рішень
Конституційного Суду України: г) аналізи і узагальнення судової
практики, які проводяться Верховним Судом України: д) нову юридичну
літературу.

Контроль за станом самостійного навчання здійснює Голова місцевого суду
та Голова Апеляційного суду.

2) Постійно діючі семінари є однією з форм підвищення кваліфікації
суддів. Семінарські заняття проводяться з метою засвоєння методики
розгляду судами конкретних кримінальних чи цивільних справ, а також
обміном досвідом роботи суддів, обговорення узагальнень та по іншим
питанням. Тематика і склад учасників семінару визначається керівництвом
апеляційного суду. Як правило, на семінарські заняття запрошуються судді
місцевих судів, апеляційного суду, а також вчені-юристи та інші провідні
фахівці по різним галузям права.

Наприклад, 6?7 травня 2004 року апеляційним судом Харківської області
проведений семінар на тему: „Захист від зловживань владою в процесі
кримінального розслідування: національна судова практика у відповідності
з міжнародними зобов’язаннями України”. В роботі семінару приймали
участь суддя Верховного Суду України, зам. міністра юстиції України,
вчені кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії
України імені Ярослава Мудрого, представники Харківської правозахисної
групи, судді місцевих судів. на семінарі були обговорені такі питання:
проблеми застосування міжнародних стандартів; вплив Європейської
конвенції на національне право; роль судів в системі ефективного захисту
від катувань. На семінарі також розглянуто ряд інших питань, пов’язаних
з практикою судів Харківської області. Проведення семінарів сприяє
доскональному вивченню теоретичних та практичних питань діяльності
судів, особливо при розгляді кримінальних справ. Позитивний вплив на
підвищення рівня професійної підготовки суддів мають семінарські
заняття, на яких обговорюються результати узагальнень по кримінальним
справам. При цьому вказується на недоліки та помилки, що допускаються
суддями при розгляді кримінальних справ.

3) як позитивний досвід підвищення професійного рівня суддів слід
назвати і проведення засідань круглого столу по конкретно визначеній
тематиці. Наприклад, 30 травня 2005 р. у приміщенні Апеляційного суду
Харківської області проведено засідання за темою: „Проблемні питання
застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту”.
Засідання пройшло за участю суддів місцевих судів та апеляційного суду,
провідних науковців Інституту вивчення проблем злочинності. В
обговоренні порядку денного прийняли участь суддя Верховного Суду
України, голова місцевого суду Київського району Харкова, вчені-юристи,
судді апеляційного і місцевих судів Харківської області.

4) Поширеною формою підвищення кваліфікації суддів є науково-практичні
конференції. Науково-практичні конференції проводяться на рівні
апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду
України. На розгляд конференцій виносяться актуальні питання діяльності
судів, теоретичні, практичні правові питання та інше. Конференції, як
правило, проходять за участю суддів, вчених-юристів, працівників
прокуратури та представників інших правоохоронних органів. Конференції
проводяться під керівництвом голови відповідного суду, за участю не
тільки суддів апеляційного чи спеціалізованого судів, але і суддів
місцевих судів.

Слід визначити як позитивний фактор в роботі по підвищенню кваліфікації
суддів ? це закріплення правової тематики за суддями судових палат з
кримінальних та цивільних справ апеляційного суду. Наприклад,
розпорядженням голови апеляційного суду Харківської області від 03.11.06
з метою удосконалення професійного та поглибленого вивчення проблемних
питань по основних галузях матеріального, процесуального права
закріплена тематика за суддями судової палати з кримінальних справ.
Всього визначено 22 теми з кримінального процесу і 14 тем з
кримінального права. Такий розподіл тем по кримінальному праву та
кримінальному процесу надає можливість суддям підготуватись до
проведення семінарських занять, підвищує результативність їх проведення.

Поряд з цим, слід відзначити, що в місцевих, а особливо в апеляційних
судах, приділяється значна увага підвищенню кваліфікації працівників
апарату судів. з цією метою складаються навчальні плани підвищення
кваліфікації, де визначається тематика семінарських занять, дати їх
проведення, а також склад слухачів і доповідачів. Такі плани, як
правило, складають на квартальний період і затверджуються головою суду.
Контроль за виконанням планів здійснює заступник голови суду.

Безперечно, рівень професійної підготовки суддівського корпусу й усіх
провідних працівників апаратів судів є найважливішим елементом, що
впливає на оперативність і правильність судових рішень, тому обов’язок
кожного голови суду постійно приділяти увагу цим питанням.

Особливу роль в системі підготовки, перепідготовки та підвищення
кваліфікації суддів відводиться Академії суддів України.

Підвищення кваліфікації суддів працівників апарату судів постійно
проходить в Академії суддів України, яка функціонує при Державній
судовій адміністрації України. Це державний спеціалізований навчальний
заклад в Україні, мета якого: формування кадрового потенціалу судової
системи України, здатного ефективно реалізувати повноваження судової
влади, а також сприяти впровадженню в Україні принципу верховенства
права, становлення України, як правової, демократичної держави. Державна
судова адміністрація України за погодженням із головою Верховного Суду
України та Радою суддів України визначають потреби у суддях, що є
підставою для фінансування Академії суддів із коштів Державного бюджету
України. Академія суддів України здійснює підготовку та підвищення
кваліфікації суддів, працівників апарату судів та державної судової
адміністрації, а також проводять наукові дослідження з питань
вдосконалення організації діяльності судів, вивчає світовий досвід
діяльності судів, здійснює науково-методичне забезпечення діяльності
суддів загальної юрисдикції. З метою вирішення питання покращення
доступу суддів, працівників апарату судів та державної судової
адміністрації Академія суддів України створила мережу регіональних
відділень Академії. На 1 січня 2007 року діє 7 регіональних відділень:
Дніпропетровське, Донецьке, Львівське, Одеське, Севастопольське,
Харківське і Чернівецьке.

Навчальний процес в рамках національної системи суддівської освіти
здійснюється відповідно до стандартів національної суддівської освіти та
освітньо-професійних програм, розроблених з вимогами державних освітніх
стандартів. Стандарти національної суддівської освіти та
освітньо-професійних програм розробляються спеціально створеною групою
експертів при Академії суддів із залученням представників суддівського
корпусу та провідних фахівців у галузі юридичної освіти.

Навчальний процес в Академії складається з двох основних блоків:

а) підготовка та перепідготовка суддів, працівників апарату судів та
державної судової адміністрації;

б) підвищення кваліфікації суддів, працівників апарату судів та
державної судової адміністрації.

Перший блок – підготовка та перепідготовка суддів, працівників апарату
судів та державної судової адміністрації проходить у таких формах:

дворічна спеціалізована підготовка кандидатів на посаду професійного
судді в Академії суддів України, яка передбачає поряд з теоретичною
підготовкою, здобуття практичних навичок під час стажування кандидатів у
судді, на посаді секретаря суду, помічника, консультанта судді тощо.
Стажування проходить під керівництвом судді наставника (але не менше
половини терміну навчання), стаж навчання в АСУ зараховується до стажу
роботи в галузі права, який необхідний для призначення особи на посаду
судді;

перепідготовку суддів, працівників апарату судів та державної судової
адміністрації унаслідок переведення їх з суду однієї юрисдикції до суду
іншої юрисдикції (із загального суду до спеціалізованого і навпаки), а
також суду вищої інстанції.

Такий порядок навчального процесу передбачений формою підготовки та
перепідготовки суддів, працівників апарату судів та державної судової
адміністрації.

Другий блок навчального процесу – підвищення кваліфікації суддів,
працівників апарату судів та державної судової адміністрації передбачає:

щорічне двотижневе навчання професійних суддів вперше призначених на
посаду впродовж п’яти років перебування на посаді;

місячне навчання професійних суддів, обраних безстроково – не рідне
одного разу на п’ять років;

двотижневе навчання працівників апарату судів та державної судової
адміністрації не рідше одного разу на три роки;

тематичні семінари, що організовуються в рамках побочних навчальних
планів Академії суддів України, в тому числі, за участі інших навчальних
закладів, громадських організації тощо.

Таким чином, маємо конкретний перелік категорії слухачів і терміни їх
навчання.

Підвищення кваліфікації слухачів Академії закінчується здачею
відповідного заліку, іспиту, захисту реферату чи підсумкової роботи, чи
виступом на проблемній конференції. Слухачі Академії, що успішно
виконали усі вимоги навчального плану, одержують відповідний документ
(посвідчення або свідоцтво про підвищення кваліфікації).

Навчальний процес в Академії суддів України та її регіональних
відділеннях проводиться відповідно до затвердженого Графіку навчального
процесу Академії та навчальних планів із підвищення кваліфікації.

Так, продовж 2006 року в Академії суддів підвищували кваліфікацію голови
судів та їх заступники; судді місцевих загальних, господарських та
адміністративних судів; судді загальних судів, призначених на посаду
безстроково, що спеціалізуються на розгляді цивільних та кримінальних
справ; консультанти суду, секретарі судового засідання, старші секретарі
і секретарі суду; судові розпорядники, працівники статистики
територіальних управлінь державної судової адміністрації. Отже,
навчально-методичний відділ та регіональні відділення Академії
забезпечили організацію навчального процесу у відповідності з
навчальними планами.

Всього навчанням із підвищення кваліфікації у 2006 році охоплено 1740
осіб, серед них 698 суддів.

У рамках навчання з підвищення кваліфікації було проведено ряд «круглих
столів», навчальних та спеціалізованих семінарів, а також конференцій.

Поряд з навчанням в Академії суддів України проводиться наукова на
науково-методична робота. Основним завданням цієї роботи є забезпечення
однакового застосування закону та удосконалення правозастосовчої
діяльності.

Так, у 2006 році Академія спільно з Верховним Судом України проведено
ряд узагальнень судової практики щодо особливостей розгляду кримінальних
справ, пов’язаних з торгівлею людьми; застосування покарань у вигляді
громадських робіт; постановлення виправдувальних вироків та інше.

Навчальний процес в Академії суддів України забезпечується
науково-педагогічним складом кафедр академії, інших навчальних закладів,
фахівцями установ і відомств, суддями – практиками та суддями у
відставці.

Таким чином, судді, працівники апарату судів та державної судової
адміністрації одержують в Академії знання з теорії і практики роботи
судів, нового законодавства, а також вивчають актуальні проблеми
застосування та тенденції розвитку чинного законодавства і судової
практики інших країн.

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року //
Голос України. – 2001. – № 3(2503).

Конституція України // Відом. Верховн. Ради України. – 1996. – № 30. –
Ст. 141.

Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р., № 3018-ІІІ //
Офіц. вісн. України. – 2002. – № 10. – Ст. 441.

Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий
адміністративний суд України: Указ Президента України від 01.10.2002 р.
№ 889/2002 // Офіційний Вісник України. – 2002. – № 40. – Ст. 1856.

Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер’янов, О.В.
Батанов, Ю.В. Баулін та ін. – Х.: “Право”; К.: “Видавничий Дім “Ін Юре”,
2003. – 808 с. – С. 611.

Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого
суду в Україні відповідно до європейських стандартів: Указ Президента
України від 10.05.2006 р., № 361/2006 // Уряд. кур’єр (Орієнтир). –
2006. – № 95. – С. 1–8.

Рекомендація №R(86)12 Комітету міністрів Ради Європи Про заходи щодо
недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суддів від
16.09.1986 р. // Российская юстиция. – 1997. – № 7. – С. 8.

Ликас А.Л. Культура правосудия. – М.: Юрид. лит., 1990. – 176с.

Организация судебной деятельности / Автор. кол.: В.Б. Алексеев, Г.П.
Батуров, В.П. Кашепов, Т.Г. Морщакова и др. – М.: Юрид. лит., 1977. –
175 с.; Научная организация труда в аппарате судов и учреждений юстиции:
Учебник / Авт. кол. В.Б. Алексеев, В.П. Кашепов и др. – М.: Юрид. лит.,
1984. – 160с.

Статус судьи: Учебное пособие / М.И. Клеандров. – Новосибирск: Наука.
Сибирская издательская фирма РАН, 2000. – 444с. – с. 35.

Бринцев В.Д. Організаційне забезпечення діяльності судів на
регіональному рівні / нормативна база, проблеми та шляхи вирішення/. –
К.: Юстініан, 2003.- 400с.

Штогун С.Г. Правові проблеми організації і функціонування місцевих
загальних судів в Україні: Дисертація … к.ю.н. – Харків, 2004. – 184с.

Научная организация труда в аппарате судов и учреждений юстиции:
Учебник. / Авт. кол. В.Б. Алексеев, В.П. Кашепов и др. – М.: Юрид. лит.,
1984. – 160с.- С. 9-10.

Постанова спільного засідання Президії Верховного Суду України,
президії Ради суддів України і колегії Державної судової адміністрації
України від 12 березня 2003 року № 17 // Вісн. Верховн. Суду. – 2003. –
№ 2(36). – С. 20.

Куйбіда Р.О. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи:
Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 288с. – С. 210.

Карабань В. Від експерименту до системного реформування // Юридична
газета.– 2004.– № 4 (16).– 25 лютого.

Бринцев В.Д. Організаційне забезпечення діяльності судів на
регіональному рівні / нормативна база, проблеми та шляхи вирішення/. –
К.: Юстініан, 2003.- 400с. – С. 40

Барабара В.П. Використання комп’ютерних технологій у судочинстві //
Вісн. Верховн. Суду України. – 2006. – № 1 (65). – С. 36-39.

Куйбіда Р.О. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи:
Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 288с. – С. 203.

Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого
суду в Україні відповідно до європейських стандартів: Указ Президента
України від 10.05.2006 р., № 361/2006 // Уряд. кур’єр (Орієнтир). –
2006. – № 95. – С. 1–8.

Див.: Вяткин Ф., Зайцев С. Видеоконференцсвязь при рассмотрении
кассационных жалоб // Рос. юстиц. – 2000. – № 6. – С. 11-12; Л.
Алексеева. Видеоконференцсвязь в суде: технические проблемы решены,
остались процессуальные // Рос. юстиц. – 2000. – № 6. – С. 11-13.

Организация и деятельность адвокатуры в России / Сост. В.М. Ануфриев,
С.Н. Гаврилов. – М.: Юриспруденция, 2001. – 574с. – С. 310-313.

Про доступ до судових рішень: Закон України від 22.12.2005 р., №
3262-ІV // Офіц. вісн. України. – 2006. – № 1. – Ст. 13.

Див.: Абросимова Е. Транспарентность правосудия // Конституционное
право: Восточноевропейское обозрение. – 2002. – № 1(38). – с. 142–152.

Який то суд без приміщення? Про одну з найгостріших проблем вітчизняної
судової влади // Вісн. Верховн. Суду України. – 2006. – № 10.- С. 35-44.

Конституція України // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. –
Ст. 141.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним
поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) положень статей 19, 42 Закону України “Про Державний
бюджет України на 1999 рік” (справа про фінансування судів) 24 червня
1999 року N 6-рп/99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 28. – Ст.
1432.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним
поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин
першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті
13 Закону України “Про статус суддів” (справа про незалежність суддів як
складову їхнього статусу) від 1.12.2004 р. N 19-рп/2004 // Офіційний
вісник України. – 2004. – № 49. – Ст. 3220.

Рекомендація №R(86)12 Комітету міністрів Ради Європи Про заходи щодо
недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суддів від
16.09.1986 р. // Российская юстиция. – 1997. – № 7. – С. 8.

Рекомендація № R (95) 12 Комітету міністрів Ради Європи Про спрощення
управління системою кримінального правосуддя від 11.09.1995 р. //
Организация и деятельность адвокатуры в России / Сост. В.М. Ануфриев,
С.Н. Гаврилов. – М.: Юриспруденция, 2001. – 574с. – С. 310-313.

Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи № R (94)12 Щодо
незалежності, дієвості та ролі суддів // Вісник Верховного Суду України.
– 1997. – № 4(6). – С.10 –11.

Основные принципы независимости судебных органов, принятые резолюциями
генеральной Ассамблеи ООН от 29.11.85 и 13.12.85 // Международные акты о
правах человека. Сборник документов. — М.: Б.и., 2000. — С. 168 – 170.

Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р., № 3018-ІІІ //
Офіц. вісн. України. – 2002. – № 10. – Ст. 441.

Див.: Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 49. – Ст.272; Відом.
Верхов. Ради України. – 1998. – № 25. – Ст. 146; Відом. Верхов. Ради
України. – 1993. – № 8. – Ст. 56; Відом. Верхов. Ради України. – 2004. –
№ 25. – Ст. 354; Відом. Верхов. Ради України.– 1994. – № 11. – Ст. 50.

Див.: Офіц. вісн. України. – 2003. – № 10. – Ст. 432; Офіц. вісн.
України. – 1998. – № 2. – Ст. 47.

Офіц. вісн. України. – 2004. – № 26. – Ст. 1693.

Офіц. вісн. України. – 1999. – № 19. – Ст. 815.

Офіц. вісн. України. – 2003. – № 50. – Ст. 2619.

Офіц. вісн. України. – 2002. – № 42. – Ст. 1824.

Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 34. – Ст.274.

Офіц. вісн. України. – 2003. – № 25. – Ст. 1197.

Офіц. вісн. України. – 2002. – № 42. – Ст. 1930.

Офіц. вісн. України. – 2005. – № 36. – Ст. 2195.

Матеріали VII з’їзду суддів // Вісник Верховного Суду України. – 2005.
– № 11. – С. 16-17.

Стрижак А.А. Судове управління в Україні: Теоретичні основи і правове
регулювання: Монографія. – Ужгород, Патент, 2004 – 120 с. – С. 71.

Див.: Стрижак А.А. Судове управління в Україні: Теоретичні основи і
правове регулювання: Монографія. – Ужгород, Патент, 2004 – 120 с. – С.
71-72.

Основные принципы независимости судебных органов, принятые резолюциями
генеральной Ассамблеи ООН от 29.11.85 и 13.12.85 // Международные акты о
правах человека. Сборник документов. — М.: Б.и., 2000. — С. 168 – 170.

Рішення у справі “Бомартен проти Франції” від 24 листопада 1994 року,
серія А, № 296-В.

Див.: Судебная власть/ Под ред. И.Л. Петрухина. – М.: ООО „ТК Велби”,
2003. – 720с. – С. 589 – 614. – С. 547-548.

“О Судебном департаменте при Верховном Суде Украины”: Федеральный Закон
от 08.01.1998 г. //СЗ РФ. – 1998. – № 2. – Ст. 223.

Див.: Судебная власть/ Под ред. И.Л. Петрухина. – М.: ООО „ТК Велби”,
2003. – 720с. – С. 589 – 614. – С. 548.

Куйбіда Р.О. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи:
Монографія. – К.: Атака, 2004. – 288с. – С. 197.

Див.: Основы законодательства Союза ССР и союзных республик о
судоустройстве, ст. 22.

Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р., № 3018-ІІІ //
Офіц. вісн. України. – 2002. – № 10. – Ст. 441.

Матеріали VII з’їзду суддів // Вісн.Верхов. Суду України. – 2005. – №
11. – С. 16.

Указ Президента України від 03.03.2003 р. № 182/2003 Про затвердження
положення про Державну судову адміністрацію України // Офіц. вісн.
України. – 2003. – № 10. – Ст. 432; Про судоустрій України: Закон
України від 7.02.2002 р., № 3018-ІІІ // Офіц. вісн. України. – 2002. – №
10. – Ст. 441.

Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого
суду в Україні відповідно до європейських стандартів: Указ Президента
України від 10.05.2006 р. № 361/2006 // Уряд. кур’єр (Орієнтир). – 2006.
– № 95. – С. 1-8.

Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи № R (94)12 щодо
незалежності, дієвості та ролі суддів // Вісник Верховного Суду України.
– 1997. – № 4(6). – С.10,11.

Цюльх К. Суд и средства массовой информации // Советская юстиция. –
1993. – № 1. – С.19.

Вермиль С. Уважение к судебной власти: средства массовой информации и
суды в США // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. –
2002. – № 1(38). – С.134-141.

В. Маляренко. Слухи о тотальной коррупции в судах несколько
преувеличены (Интервью) // Зеркало Недели. – 2005. – № 22 (550) от
11.06.2005 г.

Розвиток системи правосуддя у контексті судової реформи// Юридичний
вісник.- 2004.- № 10.-С.5.

Вісник Верховного Суду України. – 2003. – №2(36). – С. 20.

Положення Про порядок розгляду питагь щодо призначення суддів на
адміністративні посади у судах загальної юрисдикції, крім
адміністративних посад у Верховному Суді України, та звільнення з цих
посад. Затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2003 року №
1425/2003.

Научная организация труда в аппарате судов и учреждений юстиции: М.:
Юрид лит.-1984.- С. 17.

Москвич Л.М. Статус суддів : теоретичний та порівняльно-правовий
аналіз.- Харків.- 2004.- С. 85.

Ї.Є.Марочкін,Ю.І.Крючко, Л.М. Москвич та ін. Статус суддів..- Харків.-
2006.- С. 65.

Штогун С.Г. Судова влада в України.-Острог,- 2004.-С.115.

Організація роботи в органах прокуратури: Навчальний посібник
(І.Є.Марочкін та ін.).- Харків, 2002.-С.5

Научная организация труда в аппарате учреждений юстиции.-М.-
Юрид.лит.-1984.- С. 18.

Організація роботи в органах прокуратури: Навчальний посібник.
(І.Є.Марочкін та ін.),- Харків.-2002,- С. 8.

Народный судья. Основные направления деятельности, – Москва, 1988- С.
15.

“Стимул”(лат.-stimule)- це зовнішня причина, що спонукає людей до
досягнення мети.

Москвич Л.М.Статус суддів: теоретичний та порівняльно-правовий аналіз.-
Харків.- 2004.- с. 39.

Сибільова Н.В.Роль судебной власти в борьбе с организованной
преступностью/Правові проблеми боротьби зі злочинністю. Книга 2.-
Харків: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітних ініціатив, 2002.-
С. 224-226.

Организация судебной деятельности.-М.: Юридю лит.- 1977.-С.143.

Бойко В.Ф. Судова система : проблеми реформування та розвитку // Вісник
Верховного Суду України.- 2000.- № 6 ( 22).- С. 7-13.

Москвич Л.М. Статус суддів : теоретичний та порівняльно правовий
аналіз: Монографія.- Харків.- 2004. -С. 45. Бринцев В.Д. Організаційне
забезпечення діяльності судів на регіональному рівні.-Київ.-ЮСТІНІАН.-
2003.- С. 23.

Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4
листопада 1950 р. // Збірка договорів Ради Європи.- К.: Парламентське
видавництво, 2000.- С. 27-45.

Москвич Л.М. вперше була розроблена професіограма діяльності судді.
Деякі з підструктур його діяльності можливо трансформувати й та
працівників апарату суду. Див.: Москвич Л.М. Статус суддів: теоретичний
та пгорівняльно-правовий аналіз.- Харків.- 2004.- С.186-189.

Леоненко В.В. Профессиональная этика участников уголовного
судопроизводства.- Киев: “Наукова думка”. – 1981.- С. 87.

Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р., № 3018-ІІІ //
Офіц. вісн. України. – 2002. – № 10. – Ст. 441; Про державну службу:
Закон України від 16.12.1993р., № 3723-XII // Відом. Верхов. Ради
України. – 1993.- № 52. – Ст.490.

1 Див.: Прилуцький С. Присяга судді( стара категорія – новий правовий
зміст // Право України. – 2001. – № 6. – С.102-103.

Про статус суддів: Закон України від 15.12.1992 р., № 2862-ХІІ //
Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 8. – Ст. 56.

Кодекс професійної етики суддів, затверджений V з’їздом суддів України
від 24.10.2002 р. // Коментар до Закону „Про судоустрій України” / За
заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464с. – С.
451–454.

Основные принципы независимости судебных органов, принятые резолюциями
генеральной Ассамблеи ООН от 29.11.85 и 13.12.85 // Международные акты о
правах человека. Сборник документов. – М.: Б.и., 2000. – С. 168 – 170.

Про незалежність, дієвість та роль суддів: Рекомендація Комітету
міністрів Ради Європи № R (94)12 // Вісн. Верхов. Суду України. – 1997.
– № 4(6). – С.10–11.

Європейська хартія про статус суддів // Вісн. Верховн. Суду України. —
1998. – №4(10). – С.10-12.

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року //
Голос України. – 2001. – № 3(2503).

Всеобщая декларация прав человека 1948 г. // Международные документы по
правам человека. – Х.: РИФ «Арсин, ЛТД», 2000. – 288с. – с.6–12.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966р. //
Ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII
від 19.10.73 р. // Международные документы по правам человека. – Х.:
РИФ «Арсин, ЛТД», 2000. – 288с. – С.64– 85.

Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради. – 1971. –
додаток до № 50. – Ст. 375.

Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р., № 3018-ІІІ //
Офіц. вісн. України. – 2002. – № 10. – Ст. 441.

Про Вищу раду юстиції: Закон України від 15.01.1998 р., № 22/98-ВР //
Відом. Верхов. Ради України. – 1998. – № 25. – Ст. 146.

Про порядок обрання та звільнення з посади професійного судді Верховною
Радою України: Закон від 18.03.2004 р., № 1625-ІV // Відом. Верхов. Ради
України. – 2004. – № 25. – Ст. 354.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. № 4 “Про
застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів”.

Подкопаєв С.В. Дисциплінарна відповідальність суддів: сутність,
механізм реалізації: Монографія. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 191 с. – С.
121.

Трудове право України: Академічний курс. / П.Д. Пилипенко, В.Я. Бурчак,
З.Я. Козак та ін. – К.: Ін Юре, 2004. – 536 с. – С. 353.

Типовые правила внутреннего трудового распорядка, утвержденные
Постановлением Государственного Комитете СССР по труду и
социалистическим вопросам № 213 от 20.04.1984 г.

Правила внутрішнього трудового розпорядку в Апеляційному суді
Харківської області // Бринцев В.Д. Організаційне забезпечення
діяльності судів на регіональному рівні / нормативна база, проблеми та
шляхи вирішення/. – К.: Юстініан, 2003. – 400с. – С. 219-226.

Про державні нагороди України: Закон України № 1549-ІІІ від 16.03.2000
р. // Відом. Верховн. Ради України. – 2000. – №21. – Ст. 162.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы