.

Організація роботи судів в Україні (книга)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 46847
Скачать документ

Організація роботи судів в Україні

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК „ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ СУДІВ В УКРАЇНІ”

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ СУДУ

§ 1. Поняття і загальна характеристика організації роботи суду.

Визначення питань організації роботи суду вимагає насамперед з’ясування
первинного понятійного апарату. Що являє собою судова влада як окрема
гілка влади у правовій демократичній державі? Досягненню яких завдань
вона має сприяти? Актуальним також є окреслення основних напрямків
правового регулювання наукової організації праці в органах судової
влади.

Судова влада – це система утворених відповідно до закону органів, які
наділені виключними владними повноваженнями по розгляду юридично
значущих справ із застосуванням спеціальної визначеної законом
процесуальної форми, яка містить гарантії законності й справедливості
рішень, що приймаються.

Основним завданням судової влади у правовій державі є захист
гарантованих Конституцією, законами України, Конвенцією про захист прав
і основоположних свобод людини (1950 р.) та іншими міжнародними
договорами України прав і свобод людини і громадянина, а також прав
юридичних осіб і держави на засадах верховенства права. Це витікає із
положень Основного Закону України щодо пріоритету людини, спрямованості
усіх дій держави на захист її від усіляких протиправних посягань. Крім
того, Конституцією України встановлено, що кожному гарантується право на
оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55), а
юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, які виникають у
державі (ст. 124).

Основні засади організації та діяльності судової влади регламентовано
Конституцією України (Розділ VІІІ) та Законом “Про судоустрій України”
(далі – Закон). Згідно з ч. 3 ст. 124 КУ судочинство здійснюється
Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Статтею 18
Закону “Про судоустрій України” чітко визначена структура судів
загальної юрисдикції України, яку складають: (1) місцеві суди; (2)
апеляційні суди, Апеляційний суд України; (3) вищі спеціалізовані суди;
(4) Верховний Суд України.

Статтею 21 Закону визначено, що місцевими загальними судами є районні,
районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди
гарнізонів; місцевими господарськими судами є господарські суди
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а
місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в
округах відповідно до указу Президента України.

Апеляційними загальними судами згідно із Законом є: апеляційні суди
областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд
Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та
апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд
України. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть
утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких
поширюється на декілька районів області. Апеляційними спеціалізованими
судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні
суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу
Президента України (ст. 25). Створення Апеляційного Суду України
передбачено Законом і відповідним Указом Президента України, однак до
сьогодні цей суд не створено. Вищими судовими органами спеціалізованих
судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд
України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що
утворюються Президентом України в порядку, встановленому цим Законом
(ст. 38). Очолює судову систему Верховний Суд України.

Згідно зі статтею 125 Конституції України система судів загальної
юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності й
спеціалізації. У цій статті визначено інші засадові положення
організації системи судів загальної юрисдикції України: єдність,
внутрішньо системна і територіальна розгалуженість, певна автономність
спеціалізованих підсистем, очолюваних вищими судами; моноцентризм
судової системи, який реалізований через надання Верховному Суду України
статусу найвищого судового органу; запровадження апеляційної форми як
основного первісного порядку перегляду судових справ; заборона створення
судів, порядок формування і компетенція яких не збігаються з порядком
утворення і компетенцією судів загальної юрисдикції; забезпечення
доступності правосуддя у його організаційному аспекті завдяки побудові
судової системи (на місцевому рівні) відповідно до
адміністративно-територіального устрою України та утворенню підсистеми
спеціалізованих судів.

Конституцією України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється
виключно судами (ст. 124). В Основному Законі також містяться вимоги про
недопущення делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій
іншими органами чи посадовими особами (частина 1 ст. 124 КУ) та про
недопущення створення надзвичайних чи особливих судів (частина 5 ст. 125
КУ).

Об’єктивна реальність у судочинстві України є такою. Навантаження на
судову влади за минуле десятиліття збільшилося і ця тенденція у
найближчі роки не зміниться. Велика кількість і складність справ, що
надходять до судів, потребує від суддів більше часу на підготовку до їх
розгляду і на сам розгляд, а також вищого загального рівня кваліфікації
суддівського корпусу. Кількість справ, розглянутих судами, згідно даних
судової статистики, постійно зростає, що свідчить про зростання ролі
суду в суспільстві. За таких обставин неможливо (у відповідності з
вимогами чинного законодавства) організувати своєчасний та об’єктивний
розгляд справ тільки за рахунок збільшення кількості суддів у судах всіх
рівнів.

Реформування судової влади, введення у штатний розпис судів посад
помічників суддів та утворення нових спеціалізованих судів (зокрема,
адміністративних) істотно ситуації не змінюють, оскільки лише суддя є
незамінною основою ефективної діяльності судочинства. Тому постає
завдання створення умов для плідної, творчої роботи існуючого
суддівського корпусу України (за короткий проміжок часу неможливо
підготувати велику кількість суддів необхідної кваліфікації).

У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого
суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої
Указом Президента України від 10.05.2006 р. проаналізовано головні
причини повільного просування судової реформи, серед них суто
організаційні, а саме: перевантаженість судів та недостатня прозорість
їх діяльності, недостатнє фінансування судової влади, неефективність
виконання судових рішень. Завданням подальшого розвитку правосуддя в
Україні визначено реальне утвердження верховенства права у суспільстві
та забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у
незалежному та неупередженому суді. Сутність верховенства права полягає
у тому, що права людини та основоположні свободи є тими цінностями, що
формують зміст і спрямованість діяльності держави. Подальший розвиток
правосуддя в Україні має бути спрямований на утвердження верховенства
права через забезпечення: доступності правосуддя; справедливої судової
процедури; незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів;
юридичної визначеності, однаковості судової практики і відкритості
судових рішень; ефективності судового захисту.

Процес вирішення юридично значущих справ суддею пов’язаний із
здійсненням процесуальних та не процесуальних (підготовчих,
організаційних) дій як судді, так працівників апарату суду (помічників
суддів, секретарів судового засідання, судових розпорядників,
консультантів суду тощо). Слід розподілити обов’язки суддів і
працівників апарату суду з тим, щоб судді виконували в основному
процесуальні дії, а на апарат суду мають бути покладені не процесуальні
функції організаційного характеру, а також максимальне сприяння судді
при виконанні ним функцій із підготовки і виконанню процесуальних дій.
Такий підхід втілено у чинному законодавств і закладено у Рекомендації
Комітету Міністрів Ради Європи № R (86) 12 від 16.09.1986 г. Про заходи
щодо недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на
суддів. У принципі ІІІ запропоновано поступово зменшувати кількість
завдань, покладених на суддів, що не стосуються судового розгляду,
передаючи ці завдання іншим особам або органам.

Досягненню означеної мети мають сприяти напрацювання у галузі наукової
організації праці. Проблеми організації роботи суду знайшли
відображення у роботах ряду російських та вітчизняних авторів, зокрема
А. Лікаса, В. Алексєєва, Г.П. Батурова, Т.Г. Морщакової, В. Кашепова,
І.Клєандрова, В. Бринцева, С. Штогуна тощо.

Під науковою організацією праці в судових органах (далі – НОП)
традиційно розуміють раціонально зорганізований труд, спрямований на
максимальне підвищення ефективності правосуддя при мінімальних витратах
труда і при неухильному дотриманні матеріального і процесуального закону
з урахуванням рекомендацій науки і узагальнення передового досвіду.

Метою наукової організації праці в суді є максимальне забезпечення
діяльність судів з тим, щоб: (а) відправлення правосуддя не вимагало
надмірного, не пов’язаного з його характером перенапруження в роботі
суддів; (б) уникнути невиправдано значних соціальних витрат і витрат
часу усіх осіб, які беруть участь у судочинстві; (в) знання і досвід
роботи працівників були б оптимально і ефективно використані; (г)
забезпечити збереження в судах висококваліфікованих кадрів.

Характер праці різних категорій юридичних фахівців є неоднорідним. Саме
зміст вирізняє працю одного працівника від іншого. Основною і єдиною
фігурою, уповноваженою вирішувати справу по суті є суддя як носій
судової влади. Праця судді суттєво відрізняється від природи і змісту
дій судового розпорядника, секретаря судового засідання, консультанта
суду, хоча дії усіх цих осіб спрямовані на забезпечення відправлення
правосуддя. Зміст виконуваних дій кожної названих осіб, їх правові
наслідки зумовлюється їх статусом, який регламентовано процесуальним
законодавством. Займаючись організацією роботи апарату суду, необхідно
враховувати її специфіку стосовно кожного посадовця апарату, яка
проявляється у особливостях прийомів і методів збору і обробки
інформації, видах рішень, які приймаються на основі отриманої
інформації.

В узагальненому вигляді завдання НОП у діяльності апарату суду полягає
у: (1) розробці більш раціональних форм розподілу праці між їх
працівниками і його кооперація, а також об’єднання у тих випадках, коли
йдеться про необхідність загальних умов; (2) у максимальному
використанні досягнень сучасної науки і техніки; (3) в удосконаленні й
розробці нормативів праці, зокрема праці суддів із розгляду судових
справ; (4) у вивченні і впровадженні найбільш раціональних форм
стимулювання праці; (5) в організації робочих місць, створенні найкращих
умов праці, полегшення і оздоровлення умов праці; (6) у постійному
вивченні і проведенні ефективної виховальної роботи у трудовому
колективі, розвитку у працівників належного і відповідального відношення
до праці.

НОП покликана оптимізувати різні напрямки судової діяльності.

1. Організація підбору, розстановки, підготовки і підвищення
кваліфікації суддів та інших працівників судів. Збереження в судах
досвідчених кадрів, підвищення їх зацікавленості в роботі пов’язано з
вирішенням таких кадрових проблем, як знання і чітке уявлення про те,
де, коли, на якій ділянці роботи, який саме працівник може бути
використаний з найбільшою ефективністю; хто і в який момент має бути
зарахований в резерв для висунення на нову посаду, коли і як переміщений
по службі.

Удосконалення роботи з кадрами вимагає наукового підходу до висунення
вимог щодо них. Окрім загальної оцінки ділових якостей працівників при
укомплектуванні судів кадрами мають бути враховані фактори, які
встановлюють їх придатність до конкретної професійної праці та
кваліфікації працівників. Оцінка складності праці при вивченні
професійної придатності кандидатів на відповідні судові посади
проводиться з урахуванням таких обставин: (а) змісту роботи, обсягу і
складності завдань обробки управлінської інформації; (б) ступнею
самостійності виконанню робіт і характеру додаткової відповідальності;
(в) масштабів і складності організаційних і управлінських функцій.

До факторів, які визначають кваліфікацію працівників судів, належать
відомості: про рівень знань (спеціальної освіти); про стаж роботи по
спеціальності (для керівників – також стаж роботи на керівних посадах);
про наявність і рівень організаційних якостей і навичок (для
керівників).

2. Розподіл форм праці вимагає вирізнення різних видів діяльності, у
якому кожний із працівників виконує певну визначену частину від
загального обсягу праці. Під розподілом праці в раціонально
зорганізованому апараті, у тому числі в судах, розуміється чітке
розмежування завдань і функцій між його структурними підрозділами і
посадових обов’язків між працівниками. Функціональний розподіл праці
знаходить своє відображення у структурі судів (президія, палати
(колегії), відділи апарату суду). При цьому кожний підрозділ апарату
має виконувати певне завдання.

Розподіл форм праці здійснюється на основі чинного законодавства, норм
праці, посадових інструкцій працівників апарату суду, наказів голови
суду. Цей розподіл має відповідати такій меті: з одного боку –
навантаження на усіх працівників суду на протязі робочого дня (місяця,
року) за умови нормальної напруженості праці, а з іншого – максимально
відповідати кваліфікації виконавця.

Працівники апарату судів в залежності від їх місця в процесі підготовки,
ухвалення і реалізації рішень поділяються на: (а) керівників (голови
судів, їх заступники, голови судових колегій, палат, президій, пленумів
судів, керівник апарату суду); (б) суддів; (в) спеціалістів
(консультанти, помічники, секретарі судового засідання, судові
розпорядники); (г) технічні працівники (діловоди, друкарки, оператори
комп’ютерного набору, експедитори, архіваріуси, бібліотекарі); (д)
обслуговуючий персонал (завідувач господарством, прибиральниці, водій,
двірники, робітники з обслуговування будівлі, чергові, комендант).

Основоположний принцип наукового розподілу праці полягає у недопущенні
завантаження працівників роботами або операціями, які за складністю
можуть бути виконані менш кваліфікованими працівниками (тобто суддя на
повинен підміняти технічного працівника, а голова суду – суддю).

При вирішенні розподілу праці в судах слід мати на увазі, що
застосування НОП і удосконалення розподілу праці службовців суду
по-перше, має засновуватися на вимогах закону про судоустрій і
процесуального закону і по-друге, вимагає, щоб судді бути зайняті лише
питаннями, які дійсно належать до їх компетенції.

3. Нормування праці в суді. Нормування праці – це спосіб регламентації
трудових процесів за часом і засіб вивчення з цією метою витрат робочого
часу на виконання певних операцій; встановлення показників, які
дозволяють визначити обсяг роботи і необхідну кількість категорій
працівників. Спробу виробити розрахунки норм часу, необхідного для
розгляду справ загальними судами першої інстанції, було зроблено робочою
групою з розробки норм навантаження в Державній судовій адміністрації
України на підставі звітів місцевих судів. Результати дослідження було
погоджено рішенням Ради суддів України на виконання ст. 126 Закону “Про
судоустрій України” № 30 (серпень 2005 р.). Так, нормативами
встановлено, що судді для розгляду середньої справи про крадіжку
необхідно 10,3, хуліганство – 9,8, злочину в сфері службової діяльності,
у тому числі одержання, давання, провокація хабара – 16,5, справи із
сімейних правовідносин – 3,0, справи з житлових правовідносин – 13,9,
спори про право власності – 9,2, оскарження дій слідчих органів – 3,3
години.

4. Раціональна організація використання робочого часу і досягнень
сучасної техніки. Ефективність праці значною мірою залежить від
системи і методів праці службовців апарату суду при виконанні ними
покладених на них функцій, робіт, операцій.

Відомо, що різні виконавці навіть одного підрозділу апарату суду
по-різному здійснюють аналогічні функції. Неоднаковою може бути
послідовність виконання окремих елементів цієї виробничої операції,
трудові прийоми, дії можуть бути більш менш раціональними, мати різну
тривалість. Найбільш раціональним є метод праці, який забезпечує
мінімальні витрати часу на виконання завданої роботи і водночас не
визиває передчасну стомленість виконавців.

Раціоналізація прийомів і методів праці можлива на основі ретельного
вивчення методів виконання окремих елементів роботи різними
працівниками, відбір найкращих способів і формування на цій основі
нового прогресивного метода з метою його поширення серед працівників,
зайнятих виконанням цього виду праці. Відповідно завданням НОП є
вироблення найбільш раціональних прийомів праці апарату суду, які
забезпечують його ефективне функціонування з мінімальними витратами
робочого часу і зусиль обслуговуючого персоналу.

Раціональні витрати робочого часу досягається завдяки науково
обґрунтованій розробці послідовності трудових операцій, введенням
типових прийомів їх здійснення і використання типової документації,
усуненням відволікаючих виконавців факторів, забезпечення засобами
оргтехніки, утворенням умов для економії трудових витрат.

Незалежно від змісту і складності того чи іншого завдання, які отримують
працівники, порядок його виконання складається із таких етапів: (1)
формулювання завдання і доведення його до виконавців; (2) вивчення
питання, яке складає предмет завдання шляхом збору, обробки і аналізу
необхідної для цього інформації; (3) підготовки проекту документу у
відповідності зі змістом завдання; (4) погодження і затвердження
документу.

5. Покращення умов праці і підвищення культури організації праці. Умови
праці пов’язані з факторами соціально-економічного,
техніко-організаційного і природно-правового характеру. Організаційні
заходи з покращення праці повинні бути спрямовані на підвищення
працездатності працівників і збереження їх здоров’я шляхом утворення
належних соціально-побутових умов, встановлення правильного режиму праці
і відпочинку, підвищення загальної культури праці. Рівень праці в роботі
апарату – показник зрілості колективу та його членів.

Поняття культури праці складається із сукупності ознак, які
характеризують умови, в якій здійснюється трудовий процес і поведінка
людини в процесі трудової діяльності, його здатність працювати. Ці
фактори є взаємопов’язаними, адже умови праці впливає на поведінку
людей, а поведінка – на стан роботи. Умови праці визначаються: рівнем
організації; методами техніки управління; стилем керівництва.

Культура праці кожного працівника суду при виконанні ним посадових
обов’язків вимагає: компетентність; організованість, здатність працювати
по раніше затвердженому графіку в межах розпорядку дня без
перенапруження; здатність раціонально використовувати робочий час,
науково-технічні засоби; творчу активність, відповідальність за справу;
ділові якості, здатність зосередитися на вирішенні найбільш важливих,
позачергових завдань; дотримання морально-етичних і правових норм у
взаємовідносинах працівників.

6. Вивчення стану організації праці як метод підготовки і введення НОП.
Аналіз особливостей змісту праці і структури витрат робочого часу
спрямовано на: (1) виявлення недоліків в організації праці; (2)
з’ясування резервів підвищення його ефективності. Відомості, отримані в
результаті досліджень змісту і структури витрат робочого часу, дозволяє
аналізувати існуючу організацію праці і на підставі цього розробляти
пропозиції щодо удосконалення її стану.

Наведені завдання НОП мають втілюватися як на локальному (кожного
окремого суду), так і на загальнодержавному рівні (шляхом розробки і
впровадження відповідних програм). На локальному рівні відповідно до
постанову спільного засідання Президії Верховного Суду України, президії
Ради суддів України і колегії Державної судової адміністрації України
від 12.03.2003 р. № 17 персональну відповідальність за належну
організацію роботи суду і своєчасний розгляд справ несуть голови судів.
На державному рівні цими питаннями мають опікуватися вищі органи
суддівського самоврядування, вищі судові органи, Державна судова
адміністрація України як орган виконавчої влади, покликаний здійснювати
організаційне забезпечення суддів. При чому як головам судів, так і
іншим посадовцям слід чітко дотримуватися принципу незалежності суддів і
невтручання у процес вирішення юридично значущих справ під приводом
організаційних питань. Слід мати на увазі, що відносно голови судів і
судді не знаходяться у відносинах адміністративного підпорядкування,
голова суду є першим серед рівних у суддівському колективі. Щодо
посадовців і працівників апарату суду, то голова суду в даному випадку
наділений усіма владно-розпорядчими повноваженнями, його накази і
розпорядження є обов’язковими для виконання.

Серед основних тенденцій наукової організації роботи суду на даному
етапі розвитку судової влади можна відзначити:

1). Модернізація судової влади. Державна судова адміністрація України з
метою поширення передового досвіду із застосування набутих знань на
практиці, формування високої правосвідомості, відповідальності та
запровадження вдосконалених організаційних форм здійснення судочинства
12.12.2003 р. затвердила перелік місцевих судів України, на базі яких
утворюються модельні суди. Згодом такі суди було утворено в усіх
регіонах України (у м. Харків – це Комінтернівський районний суд).

Основними завданнями для перетворення цих судів у модельні стали: (1)
часткова перебудова та реконструкція приміщень судів; (2) запровадження
спеціалізації суддів; (3) удосконалення організаційної структури суду з
тим, щоби звільнити голову суду й суддів від виконання невластивих для
них функцій; (4) створення належних умов для роботи суддів і службовців
апарату суду; (5) забезпечення судів комп’ютерною та іншою технікою,
проведення змін в організації діловодства.

Майже в усіх модельних судах запроваджено такі принципи: розподіл
функцій між структурними підрозділами та посадовцями за сферами
діяльності; розподіл справ за категоріями (спеціалізація) між суддями і
вивільнення їх від не процесуальної діяльності; застосування сучасних
інформаційних технологій.

Так, у структурі Івано-Франківського міського суду запроваджено два
відокремлені підрозділи: судовий відділ (судді) і апарат суду, які
розміщені в різних приміщеннях. Це дало можливість уникнути спілкування
суддів із учасниками процесу поза судовими засіданнями. Функції з
приймання громадян і розподілу судових справ перекладено на працівників
апарату. Запровадження спеціалізації суддів і нової системи планування й
розподілу справ дало можливість повідомляти особам, які звертаються із
заявами, дату і час судового засідання у справі відразу після прийняття
заяви. технологій.

Окрім цього, чинне законодавство дозволяє модельним судам запроваджувати
власні форми діловодства (п. 1.5 Інструкції з діловодства і місцевому
загальному суді від 27.06.2006 р.). Так, у Петровському районному суді
м. Донецька голова суду О.А. Фунджий на основі інструкції з діловодства
в місцевому загальному суді розробив і запровадив комп’ютерну програму
“SUDOBLIK”, призначену для реєстрації судових справ та матеріалів,
надання відповідної інформації у суді запроваджено комп’ютерну програму
“SUDOBLIK”. Програма дозволяє вести облік всіх судових справ та
матеріалів від надходження до суду до передачі в архів, здійснювати
оперативний контроль за проходженням справ, строками їх розгляду та
звернення до виконання, якісно та своєчасно виготовляти статистичні
звіти. Використання цієї програми на практиці виявилося досить
ефективним, а досвід цього суду був запозичений низкою інших місцевих
судів України.

На нашу думку, в ідеалі модельний суд повинен існувати для апробації
новел законодавства. Так, у разі існування намірів змінити певний
інститут процесуального права або законодавства про судоустрій
(наприклад, повна фіксація процесу технічними засобами), можна проводити
відповідні експерименти в модельних судах. У разі успішного
запровадження такого інституту доцільно ставити питання про подальше
запровадження його у законодавстві.

2). Комп’ютеризація судів та використання новітніх технологій у
судочинстві. Конституція України 1996 р. закріпила норму щодо повного
фіксування судових процесів за допомогою технічних засобів (підпункт 7
частини 2 статті 129). У Концепції вдосконалення судівництва для
утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських
стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10.05.2006 р.
підкреслюється, що одним із пріоритетів діяльності з організаційного
забезпечення судової влади державної судової адміністрації є здійснення
комп’ютеризації в судах, що забезпечить поступовий відхід від паперового
до електронного діловодства. Останнє передбачає утворення цілісної
електронної системи роботи з документами, починаючи з реєстрації
документів, які надходять до суду, контролю за їх проходженням на різних
етапах судового провадження, видачі копій рішень суду, контролю за
додержанням процесуальних строків тощо. У Концепції окремо наголошується
на необхідності завершити процес обладнання судів технічними засобами
фіксації процесу, а також створити єдину судову інформаційну мережу, яка
міститиме, зокрема, правову базу даних, бланки судової документації,
базу даних судової практики (державний реєстр судових рішень),
електронну бібліотеку.

Рішенням Ради суддів України № 22 від 02.04.2004 р. було затверджено
Програму інформатизації судів загальної юрисдикції, інших органів та
установ судової системи на 2004-2006 рр. Серед основних заходів Програми
у сфері створення і розвитку інформаційної інфраструктури та
інформаційних ресурсів судів загальної юрисдикції, інших органів та
установ судової системи передбачено: (1) забезпечення суддів та
працівників апарату судів комп’ютерною технікою в кількості, визначеній
єдиними нормативами фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції;
(2) створення нових та модернізація існуючих локальних комп’ютерних
мереж судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової
системи; (3) забезпечення підключення до мережі Інтернет в режимі
електронної пошти зазначених установ; (4) розробка плану підключення
виділених каналів зв’язку для судів загальної юрисдикції, інших органів
та установ судової системи і забезпечити його реалізацію; (5) розробка,
впровадження та забезпечення супроводження програмного забезпечення
”Діловодство суду” та комп’ютерних програм формування звітності
(кадрової, фінансової, статистичної тощо) в судах загальної юрисдикції;
(6) розробка плану оптимізації діючої мережі магістралей передачі даних
судів загальної юрисдикції; (7) забезпечення процесу переведення судів
загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи на
використання ліцензійного програмного забезпечення; (8) утворення мережі
регіональних центрів технічної підтримки. Окремо у Програмі заплановано
комплекс заходів із фіксації судового процесу технічними засобами, а
саме упровадження для цього відповідного програмно-апаратного
обладнання, розробка нормативно-методичних матеріалів щодо порядку
застосування систем технічного фіксування судового процесу, навчання
відповідальних працівників апарату суду щодо порядку застосування цих
систем.

Слід зазначити, що на сьогодні стан забезпечення судів оргтехнікою є
більш-менш задовільним. Нині вже не залишилося судів, в яких немає
комп’ютерної техніки; усі суди забезпечено електронною поштою та
обладнано комп’ютерними системами законодавства та баз даних
(“Ліга-закон”, “Аверс”, “Законодавство України”, “Стат-карта”, “ZVIT” та
ін). З метою розробки і упровадження спеціального програмного
забезпечення у судах при Державній судовій адміністрації України
створено державне підприємство “Судовий інформаційний центр”.
Підприємством розроблено електронне забезпечення розгляду цивільних
справ, яке поширюється у судах загальної юрисдикції.

У Верховному Суді України в якості експерименту розроблено і
упроваджується “Система забезпечення умов для ефективного використання
робочого часу суддями Верховного Суду України”, яка спрямована на
максимальну автоматизацію і полегшення роботи судді. Ця система є
багатофункціональною і дає змогу судді з’єднуватися зі свого робочого
місця в режимі аудіо- та відео-зв’язку з будь-яким робочим місцем у
Верховному Суді України, з помічниками, іншими працівниками, швидко
знаходити необхідні для вирішення справи нормативні акти, здійснювати
первинну обробку документів, одержувати фотокопії документів,
реєструвати їх, утворювати звукові документи з подальшим перетворенням
їх у форму електронного текстового документу, здійснювати інші операції.

Процес комп’ютеризації судів дасть можливість забезпечити поступовий
перехід від паперового до електронного діловодства. Потрібно створити
єдину судову інформаційну мережу. Позаяк укомплектування необхідною
літературою бібліотек усіх судів вимагає багато часу і затрат, доцільно
створити єдину електронну бібліотеку з доступом до її ресурсів із
кожного суду, а в перспективі – з кожного обладнаного комп’ютером
робочого місця в суді. Єдина судова інформаційна мережа має містити,
зокрема, правову базу даних, бланки судової документації, базу даних
судової практики (державний електронний архів судових рішень). Згодом у
судах повинні бути створені також електронні архіви судових справ, де
зберігалися би документація у справі, результати фіксації судового
процесу технічними засобами. У подальшому ці архіви могли би бути
об’єднані в єдину мережу із наданням доступу учасникам процесу до
матеріалів їхніх справ через Інтернет.

У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого
суду в Україні відповідно до європейських стандартів від 10.05.2006 р.
пропонується налагодити відеоконференцзв’язок між судами та установами
системи виконання покарань (замість доставляння до суду засуджених) з
метою економії бюджетних коштів. Інвестиції в цю сферу з часом
виправдають себе, адже витрати на конвоювання здійснюються регулярно і
досягають великих розмірів. Почати можна було б із суду касаційної
інстанції, який звичайно найбільш віддалений від кримінально-виконавчих
установ. До того ж у суді касаційної інстанції не досліджуються докази,
тому фізична присутність засудженого в залі судового засідання не є
необхідною. Як приклад практичного застосування відеоконференцзв’язку в
судочинстві можна навести досвід Росії. Перший розгляд справи з
використанням відеоконференцзв’язку відбувся в листопаді 1999 р. в
Челябінському обласному суді. З 2001 р. він застосовується і Верховним
Судом Російської Федерації.

3). Забезпечення відкритості та прозорості судової влади. Прозорість
судової системи, тобто відкритість до доступність судових рішень для
громадськості, є однією з характерних ознак і цінностей демократичного
суспільства. В аспекті відкритості судового процесу надзвичайно важливим
завданням є створення інформаційно-пошукових систем щодо матеріалів
судової практики. Це питання неодноразово висвітлювалося в документах
Ради Європи, адже є однією з найважливіших умов справедливого
застосування закону. Враховуючи, що комп’ютерні та телекомунікаційні
системи все частіше використовуються для правових досліджень і що все
ширше коло громадян вдома та на роботі має доступ до інформаційних
мереж, слід подбати, щоб автоматизовані системи накопичення та пошуку
матеріалів судової практики характеризувалися повнотою, об’єктивністю та
репрезентативністю. В додатку І до рекомендації Комітету Міністрів Ради
Європи Про відбір, обробку, надання і архівацію судових рішень і
правових інформаційно-пошукових системах № R (95) 11 від 11.09.1995 р.
сформульовані основні завдання при розробці та функціонуванні
автоматизованих систем судової практики: (1) полегшити роботу юристів
шляхом швидкого їх забезпечення повною та сучасною інформацією; (2)
надати інформацію всім особам, які мають пряме чи опосередковане
відношення до судової практик; (3) якомога швидше розповсюджувати
інформацію про нові судові рішення, особливо в нових галузях права; (4)
сприяти єдності судової практики без привнесення в неї елементів
відсталості та зашкарублості; (5) надати можливість законодавцям
аналізувати практику застосування законів; (6) полегшити наукові
дослідження в галузі судової практики; (7) у певних випадках надати
інформацію для статистичного аналізу.

Ці завдання частково втілені у чинному законодавстві. З 1 червня 2006 р.
було введено в дію Закон України “Про доступ до судових рішень”, згідно
з яким створюється Єдиний державний реєстр судових рішень, до котрого
мають вноситися усі судові рішення окрім тих, доступ до яких обмежено
законом. Світовий досвід свідчить, що публікація рішень судів різних
рівнів є усталеною практикою у розвинених країнах (Франція, США, ФРН та
ін.). Однак у ряді країн акти суду публікуються вибірково або лише
рішення вищих судових інстанцій (Іспанія, Швейцарія). Український
законодавець сприйняв широкий підхід до цього питання, утім, цікаво, як
це сприйняли судді.

У червні 2006 р. відбулося офіційне відкриття Єдиного держаного реєстру
судових рішень, метою якого є досягнення відкритості діяльності судів та
прозорості судового процесу, сприяння однаковому застосуванню
законодавства, підвищенню об’єктивності, неупередженості, незалежності
та ефективності судочинства, а також ініціювання публічного обговорення
резонансних справ. Забезпечення ведення Єдиного держаного реєстру
судових рішень доручено Держаній судовій адміністрації України.

Порядок ведення Єдиного держаного реєстру судових рішень врегульовано
відповідною постановою Кабінету міністрів України № 740 від 25.05.2006
р. Згідно з вимогами Закону України “Про доступ до судових рішень”, не
пізніше 01.06. 2006 р. забезпечується постійне внесення до реєстру
електронних копій судових рішень Верховного Суду України, вищих
спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих адміністративних судів,
апеляційних та місцевих господарських судів, апеляційних загальних судів
(загалом 125 судів), а внесення судових рішень місцевих судів – не
пізніше 01.01.2007 р.

Загальний доступ до судових рішень через Інтернет та офіційний
веб-портал судової влади в Україні має кожна фізична або юридична особа
– без обмежень. Доступ цей цілодобовий та безоплатний. Окрім того,
інформація, внесена до Єдиного держаного реєстру судових рішень, має
захист від знищення, викрадення та внесення несанкціонованих змін.
Вилучення відомостей з нього також не допускається.

4). Забезпечення судів належними приміщеннями. Надання судам службових
приміщень, придатних для здійснення судочинства, є нагальною проблемою
судово-правової реформи. До цього питання неодноразово зверталися на
державному рівні. Варто відзначити розпорядження Президента України від
27.07.1996 р. № 208-96-п “Про забезпечення судів приміщеннями”; Програму
забезпечення судів належними приміщеннями на 2002-2006 рр., затверджену
постановою Кабінету Міністрів України № 692 від 21.06.2001 р.; Концепцію
Державної програми забезпечення судів належними приміщеннями на
2006-2010 роки, ухвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України №
459-р від 16.11.2005 р.

Вимоги, які пред’являються до приміщень районних (міських) судів,
вироблено Державною судовою адміністрацією України, погоджено із головою
Ради суддів України і затверджено наказом голови ДСА від 15.05.2003 р.
Так, забороняється розміщення судів у житлових приміщеннях;
встановлюються нормативи щодо кількості й розмірів залів судових
засідань при кількості суддів, технічні характеристики приміщень,
обов’язкової наявності при них нарадчих кімнат; рекомендується відводити
одну-дві кімнати для прокурорів і адвокатів; робочі кабінети суддів
мають містити кабінет голови суду з приймальнею, кабінети суддів (один
кабінет для одного судді) і кімнати секретарів судових засідань, суміжні
кабінетам судів.

Результати поведеного Державною судовою адміністрацією України
моніторингу приміщень 766 судів загальної юрисдикції свідчить, що на 1
січня 2005 р. лише 49 (6%) судів розташовані у приміщеннях, які повністю
відповідають встановленим вимогам. Решта приміщень судів потребують
реконструкції чи реконструкції з добудовою або ж нового будівництва.
Непоодинокі випадки, коли новоутворені (у зв’язку з проведенням
судово-правової реформи) суди взагалі не мають службових приміщень, що
унеможливлює вжиття подальших заходів, пов’язаних із реформуванням. На
вирішення цих проблем спрямовуються зусилля Державною судовою
адміністрацією України. Так, станом на 1 січня 2005 р. 79 % приміщень
судів знаходяться у задовільному стані (порівняно із 41 % станом на 1
січня 2003 р.), 20 % – у незадовільному (53% у 2003 р.) і лише 1 % – в
аварійному стані (6% у 2003 р.). Таким чином, намітилася позитивна
тенденція в цій галузі, яку необхідно продовжувати.

§ 2. Предмет та система курсу “Організація роботи судів в Україні”.

Будь-яка наукова і учбова дисципліна виникає як відповідь на практичні
вимоги життя. Курс “Організація роботи судів в Україні” містить
матеріал, вивчення якого сприятиме належній організації роботи на кожній
посаді в судах. Предметом цієї учбової дисципліни є напрацювання
рекомендацій щодо належної організації кожної трудової операції у судах
та апаратах судів з тим, щоб їх діяльність здійснювалася найбільш
раціонально, а в результаті юрисдикційна діяльність суду здійснювалася
оперативно і якісно. Метою такої організації праці є усунення порушень
розумних строків судового розгляду з технічних причин, як-то несвоєчасне
виготовлення протоколів судових засідань або рішень суду, ненадання
копій процесуальних документів сторонам та іншим зацікавленим особам у
справі, несвоєчасний виклик осіб, які мають з’явитися на слухання
справи, тощо.

Система будь-якої навчальної дисципліни становить перелік тем, які
вивчаються в ній. До системи навчальної дисципліна “Організація роботи
судів в Україні” входить сім підрозділів. Перший підрозділ характеризує
поняття і загальна характеристика організації роботи суду; предмет та
система курсу; система нормативних актів та індивідуальних актів, що
регламентують організацію роботи суду; система органів, які забезпечують
діяльність судів загальної юрисдикції. Другий підрозділ визначає
функціональний розподіл обов’язків між працівниками місцевого суду, а
саме: структуру та штатну чисельність апарату місцевого суду; порядок
призначення та звільнення з посади голови та заступників місцевого суду,
їх функціональні обов’язки; статус працівників апарату місцевого суду і
розподіл основних обов’язків між ними. У третьому підрозділі
розкриваються питання організації прийому громадян у суді, а також
прийому і реєстрації кореспонденції. У четвертому підрозділі
характеризується порядок організації підготовки і розгляду кримінальних,
цивільних і адміністративних справ у суді, у п’ятому – організація
звернення до виконання цих рішень. У шостому підрозділі досліджуються
питання ведення статистичної звітності в суді, функціональні обов’язки
голови, суддів, працівників суду в цій галузі; обліку законодавства і
судової практики в суді, комп’ютеризації роботи суду. У сьомому
підрозділі аналізується проблеми кадрового забезпечення судової влади, а
саме: порядок призначення та звільнення суддів; основні юридичні та
етичні вимоги щодо поведінки судді, дисциплінарна відповідальність та
заохочення суддів; добір та розстановка кадрів апарату суду,
дисциплінарна відповідальність та заохочення працівників апарату суду;
підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату судів; організація
роботи з молодими фахівцями.

Курс “Організація роботи судів в Україні” вивчається поряд з іншими
науковими і учбовими юридичними дисциплінами, а саме: теорією держави і
права; конституційним правом; адміністративним правом; організацією
судових та правоохоронних органів; організацією судової влади;
процесуальними галузями права; правовою та судовою статистикою.

Теорія держави і права досліджує найбільш загальні засади діяльності
апарату держави, невід’ємною частиною якого є суд, а також принципи, на
яких базується застосування норм права у ситуації правового конфлікту,
що складає безпосередній предмет юрисдикційної діяльності судових
органів.

У конституційному праві суд розглядається як важливий орган захисту прав
людини, гарант її особистої свободи, а також утвердження принципу
верховенства права в усіх сферах суспільного життя. Визначаються
основоположні засади побудови і функціонування судової влади, засади її
взаємодії з іншими органами державної влади.

Чимало точок зіткнення має дисципліна, що вивчається, і з
адміністративним правом, одним із завдань якого є вивчення
закономірностей правового регулювання і функціонування всіх органів
виконавчої влади, а також процедури застосування адміністративної
відповідальності за відповідні проступки. Органи виконавчої влади,
зокрема, Міністерство юстиції України, Державна судова адміністрація
України мають ряд повноважень у сфері організаційного забезпечення та
формування складу органів судової влади. Крім того, у структурі
Міністерства юстиції діють Державний департамент з питань виконання
покарань і Державна виконавча служба, на яку покладено обов’язок
виконання судових актів у кримінальних, цивільних, господарських,
адміністративних справах, а також рішень третейських судів, виконавчі
написи нотаріусів та інших органів, передбачених Законом України “Про
виконавче провадження”. Саме в цьому аспекті названі органи виконавчої
влади висвітлюються в курсі “Організація роботи судів в Україні”.

Навчальною дисципліною “Організація судових та правоохоронних органів”
вивчаються основи організації, система, завдання і повноваження
правоохоронних органів і суду як органу судової влади. Останньому
приділено увагу також в окремому курсі “Організація судової влади”, в
якому аналізуються не тільки юрисдикційні повноваження суду із вирішення
правових конфліктів, а й система органів, які складають судову владу в
її широкому розумінні (кваліфікаційні комісії суддів; органи
суддівського самоврядування; Вища рада юстиції тощо), засади та порядок
їх формування, побудови та діяльності.

Дисципліна, що вивчається, має тісний зв’язок із процесуальними галузями
права, а саме: цивільним, господарським, адміністративним процесами, які
регламентують процедуру розгляду відповідних справ судами. Кримінальний
процес регламентує діяльність усіх органів, уповноважених вести
провадження по кримінальній справі як на досудових стадіях, так
процедуру судового розгляду справи. Практика свідчить, що належна
організація апарату суду і робочих місця суддів безпосередньо впливає на
підвищення ефективності й оперативності розгляду судових справ.

Курс “Організація роботи судів в Україні” має тісний зв’язок із такими
дисциплінами, як правова статистика і судова статистика. Правова
статистика вивчає кількісну сторону тих явищ і процесів, які належать до
сфери діяльності правоохоронних органів і пов’язані із застосуванням
норм права та реалізацією правової відповідальності у нерозривному
зв’язку з їх якісною стороною в конкретних умовах простору і часу.
Судова статистика охоплює своїм предметом якісні показники роботи
судових органів із розгляду справ, віднесених до їх компетенції.
Організація статистичної звітності у суді вивчається у цьому курсі.

Курс “Організація роботи судів в Україні” взаємодіє також з іншими
галузями права та юридичними дисциплінами відповідно до завдань правової
науки. При визначенні співвідношення відповідних дисциплін слід чітко
відрізняти правові способи регламентації діяльності суду, його апарату
та посадовців і технікою особистої роботи кожного державного службовця,
а також способами раціонального розподілу обов’язків у трудових
колективах, прийомами і методами ефективної і якісної управлінської
праці.

§ 3. Система нормативних та індивідуальних актів, що регламентують
організацію роботи суду.

Незалежність судової влади, забезпечення її реального здійснення
вимагає прийняття конкретних правил і норм, які визначають засади
належної організації суду, створення умов для оперативного і якісного
вирішення суддями справ, які належать до їх компетенції. Особливість
правових відносин у сфері судового управління полягає у тому, що у них
беруть участь як органи судової влади, так і органи виконавчої і
законодавчої влади. На їх врегулювання спрямована низка
нормативно-правових та індивідуальних підзаконних актів різної юридичної
сили, які виходять від різних суб’єктів. Спробуємо охарактеризувати ці
акти.

Конституція України 1996 р. визначає вихідні засади діяльності судової
влади. Встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі
правовідносини, що виникають у державі (ст. 124), а права і свободи
людини і громадянина захищаються судом (ст. 55). Організація судової
влади базується на принципах участі народу у здійсненні правосуддя,
територіальності, спеціалізації й централізації у побудові судової
системи, незалежності і недоторканності суддів (ст. 124, 125, 126) та
ряді інших. Держава зобов’язується здійснювати належне фінансування
судової влади і гарантує усебічну охорону незалежності суддів. Виходячи
із логіки конституційних положень втручання органів законодавчої і
виконавчої влади у процес розгляду судами юридично значущих справ
забороняється, а їх участь в організаційно-управлінських відносинах,
спрямованих на організаційне забезпечення судової влади, має бути
обмежена поставленим завданням і не може посягати на незалежність
суддів.

Положення Конституції України набувають офіційного тлумачення у рішеннях
і висновках Конституційного Суду України, які є обов’язковими для
виконання усіма суб’єктами права на території України. Можна відзначити
ключові позиції органу конституційної юрисдикції, які стосуються
організації діяльності суду.

Недостатнє фінансування судів було й залишається однією з ключових
проблем судової влади. Видатки, які закладаються щороку в Державний
бюджет України, значно менші від необхідних для забезпечення реальних
потреб судів. Крім того, тривалий час (до 2003 р.) Державний бюджет щодо
фінансування судової влади не виконувався в запланованих обсягах, а
Президент і Кабінет Міністрів скорочували видатки на фінансування судів.

У 1999 р. Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду з поданням,
щоби покласти край практиці скорочення видатків на суди. Конституційний
Суд дійшов висновку, що особливий порядок фінансування судів є однією з
конституційних гарантій незалежності суддів. Важливим механізмом
забезпечення такої гарантії є встановлений ч. 1 ст. 130 Конституції
України обов’язок держави забезпечувати фінансування та належні умови
для функціонування судів і діяльності суддів у спосіб окремого
визначення в Державному бюджеті України видатків на утримання судів.
Централізований порядок фінансування потреб судів із Державного бюджету
України в обсягах, які мають забезпечувати належні економічні умови для
повного й незалежного здійснення правосуддя, має обмежити будь-який
вплив на суд і спрямований на гарантування судової діяльності на основі
принципів і приписів Конституції України. Тож видатки Державного бюджету
України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією
України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої
влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного
здійснення правосуддя згідно із законом.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним
поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин
першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті
13 Закону України “Про статус суддів” від 01.12.2004 р. № 19-рп/2004
було розтлумачено положення частини першої статті 126 Конституції
України “незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією
і законами України”. Зокрема, відзначено, що незалежність суддів є
невід’ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом
організації та функціонування судів, а також професійної діяльності
суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону.
Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх
обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною
будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів;
особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної
відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та
їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для
функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального
захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок,
брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький
мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності;
притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до
суддів і суду; суддівським самоврядуванням.

Конституційний Суд України також дійшов висновку, що недоторканність
суддів – один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим
привілеєм, а має публічно-правове призначення  – забезпечити здійснення
правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно
до положення частини першої статті 126 Конституції України зміст
недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов’язків не
обмежується визначеною у частині третій цієї статті гарантією, згідно з
якою суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи
заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Додаткові
гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених
Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Такі
гарантії визначені, зокрема, статтею 13 Закону України “Про статус
суддів”. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і
недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін
до чинних законів.

Важливою позицією є також тлумачення положення частини другої статті 126
Конституції України “вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється”,
яке треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв’язку із
здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких
дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та
організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових
осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями
професійних обов’язків або схилити їх до винесення неправосудного
рішення тощо.

Міжнародно-правові акти. Європейська конвенція про захист прав і
основоположних свобод (1950 р.) (далі – Конвенція) закріплює право на
справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку
незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить
спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить
обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального
обвинувачення (ст. 6). Положення Конвенції находять роз’яснення і
тлумачення у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі – Суд).
Так, у справі “Добертен проти Франції” від 25.02.1993 р. Суд відзначив,
що “держави мають організовувати свою судову систему в такий спосіб, щоб
їхні суди були спроможні задовольнити кожну вимогу статті 6 Конвенції”.

Норми Конвенції і рішення Суду є обов’язковими для виконання на
території України. Це випливає із норм Конституції України про те, що
міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України, є частиною національного законодавства (ст. 9). Законом
України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського
суду з прав людини” від 23.02.2006 р. встановлено, що суди застосовують
при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (ст. 17).

Низка положень з питань належної організації судової влади містяться у
актах Комітету Міністрів Ради Європи. Рекомендація R № (86) 12 від
16.09.1986 р. “Про заходи щодо недопущення і скорочення надмірного
робочого навантаження на суддів” закликає держави надавати судовим
органам необхідні кошти для ефективного розгляду зростаючої кількості
справ, що розглядаються судами, а також поступово зменшувати коло
завдань, які не стосуються судочинства, вилучаючи їх із судової
юрисдикції до компетенції інших органів. Рекомендація № R (95) 12
від 11.09.1995 р. “Про спрощення управління системою кримінального
правосуддя” пропонує уживати заходи, спрямовані на визначення критеріїв
навантаження на суддів, враховуючи демографічні, соціальні, економічні
та інші умови. Підкреслюється важливість ефективного використання
наявних матеріальних ресурсів, у тому числі приміщень, в яких
розташовані суди, а також упровадження новітніх інформаційних технологій
в роботі суду.

Рекомендація № (94) 12 від 13.10.1994 р. “Про незалежність, дієвість та
роль суддів” встановлює стандарти щодо відповідні умови праці суддів.
Для цього пропонується: (1) a. укомплектувати штати достатньою
кількістю суддів та забезпечити їм перед їхнім призначенням та
протягом їхньої кар’єри необхідну професійну підготовку, прикладом
якої може бути стажування у судах та, за можливості, в інших
органах та інстанціях влади. Судді не повинні оплачувати таку
професійну підготовку; ця підготовка має бути спрямована на вивчення
нового законодавства та судової практики. У разі необхідності
така підготовка повинна включати навчальні візити до органів влади та
судів в європейських та інших зарубіжних країнах; (2) забезпечити те,
щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та
відповідальності, яку вони беруть на себе; (3) запровадити чітко
означену структуру з тим, щоб комплектувати штати кваліфікованими
суддями та закріплювати їх; (4) надати в розпорядження суддів
допоміжний персонал та відповідне обладнання, зокрема, засоби для
діловодства та зв’язку, з тим, щоб вони могли діяти ефективно та
без невиправданих затримок; (5) ужити відповідних заходів з тим, щоб
доручити виконувати несудові завдання іншим особам; (6) для гарантії
безпеки суддів мають бути вжиті всі належні заходи, зокрема, в
приміщенні суду має бути присутня охорона, або правоохоронні органи
мають охороняти суддів, яким можуть серйозно погрожувати або вже
погрожують.

Важливим документом, який встановлює стандарти щодо організації
діяльності суду є Основні принципи незалежності судових органів,
схвалені резолюціями № 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від
29.11 та 13.12.1985 р. У цьому документі наголошується на обов’язку
держави надати судовим органам відповідні засоби, які б давали змогу їм
належним чином виконувати свої обов’язки (ст. 7). Серед механізмів,
спрямованих на охорону суддівських інтересів і збереження суддівської
незалежності, визнаються органи суддівського самоврядування (п. 9). Вони
мають гарантувати захист суддівського корпусу від зовнішнього впливу на
відправлення правосуддя шляхом створення необхідного організаційного
забезпечення суду як установи і належного забезпечення суддів як носіїв
судової влади.

Положення наведених документів не мають загально-імперативної сили, є
нормами так званого “м’якого” міжнародного права, але містять
напрацьовані міжнародним співтовариством стандарти організації суду,
засновані на узагальненні найкращого світового досвіду. Відтак
урахування рекомендацій Ради Європи і Генеральної Асамблеї ООН свідчить
про визнання європейських цінностей на національному рівні.

Закони України. Закон “Про судоустрій України” від 07.02.2002 р. є
основним нормативно-правовим актом, який регулює організацію судової
системи України, визначає її основні засади, завдання і повноваження
судів, статус професійних суддів, народних засідателів і присяжних,
діяльність кваліфікаційних комісій суддів та органів суддівського
самоврядування, а також питання організаційного забезпечення діяльності
судів. Законом встановлено засади і порядок фінансування органів
судової влади, матеріально-технічного забезпечення судів, визначення
заробітної плати, побутового забезпечення та соціального захисту суддів
і працівників суду. Окремо визначено статус Державної судово
адміністрації як центрального органу виконавчої влади, що здійснює
організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції, її структуру,
завдання та повноваження.

Ряд важливих положень з організації судової влади міститься у
процесуальних кодексах України, Законах України “Про Конституційний Суд
України” від 16.10.1996 р.; “Про Вищу Раду юстиції” від 15.01.1998 р.;
“Про статус суддів” від 15.12.1992 р.; “Про порядок обрання на посаду та
звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України” від
18.03.2004 р.; “Про державний захист працівників суду і правоохоронних
органів” від 23.12.1993 р. та ін.

Укази Президента України. Президент України відповідно до Конституції
України уповноважений призначати на посади та звільняти з посад третину
складу Конституційного Суду України; утворювати суди у визначеному
законом порядку (ст. 106); здійснює перше призначення на посаду
професійного судді троком на п’ять років (ст. 128). В межах покладених
на нього повноважень Президент України видає укази про призначення на
посаду суддів Конституційного Суду України; про призначення суддів
загальної юрисдикції на посаду вперше; про утворення (ліквідацію),
кількісний склад судів. Наведені акти Президента України за своєю
правової природою є підзаконними індивідуально-правовими актами,
спрямованими на врегулювання конкретних правовідносин.

Указами президента України також затверджено положення про Державну
судову адміністрацію України (від 03.03.2003 р.) і Міністерство юстиції
України (від 30.12.1997 р.), у яких визначено завдання, повноваження і
структуру цих органів. Ці акти нормативного характеру були видані
президентом України у межах повноважень, якими він був наділений до
вступу в силу змін до Основного Закону (01.01.2006 р.), внесених під час
політичної реформи.

Указом Президента України від 30.06.2004 р. № 697/2004 було схвалене
Положення про порядок розгляду питань та підготовки матеріалів щодо
призначення на посаду професійного судді вперше, яким визначені
процедурні питання опрацювання відповідних матеріалів Секретаріатом
голови держави. Указом Президента України від 11.05.1999 р. № 493/99
визначено Порядок складення присяги суддею, вперше призначеним на
посаду. Президентом України також затверджено Положення про порядок
розгляду питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в
судах загальної юрисдикції (крім адміністративних посад у Верховному
Суді України) та звільнення з цих посад (указ від 10.12.2003 р. №
1425/2003).

Окремо слід виділити Указ Президента України від 11.10.2002 р. №
918/2002, яким при Державній судовій адміністрації України утворено
Академію суддів України. Завданням цієї установи має стати
централізована підготовка висококваліфікованих професійних суддів, а
також їх подальше підвищення кваліфікації.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України відповідно до
покладених на нього Конституцією України повноважень розробляє і
забезпечує виконання Державного бюджету України (ст. 116). Суд як
бюджетна установа повністю утримується за рахунок Державного бюджету
України. Закон України “Про джерела фінансування органів держаної влади”
від 30.06.1999 р. передбачає, що вони здійснюють свою діяльність за
рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України
про Державний бюджет України на відповідний рік. Тому від успішного
виконання Кабінетом Міністрів України бюджету залежить повне і своєчасне
фінансування органів судової влади.

У рамках наданих Конституцією України повноважень Кабінет Міністрів
видає постанови і розпорядження (ст. 117), які можуть стосуватися
забезпечення діяльності суду. Так, постановою КМУ від 16.06.2003 р. №
907 було затверджено Державну програму організаційного забезпечення
діяльності судів на 2003-2005 роки від 16.06.2003 р. Програма спрямована
на створення належних організаційних, фінансових і матеріально-технічних
умов для функціонування судів і суддів, органів суддівського
самоврядування, розвитку системи кадрового забезпечення судової системи,
формування висококваліфікованого суддівського корпусу, інформаційного,
нормативно-правового та наукового забезпечення діяльності судової влади
з урахуванням перспектив впровадження положень міжнародного
законодавства і передбачає низку заходів для досягнення цих завдань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 р. № 1506
встановлено порядок виплати винагороди та відшкодування витрат на проїзд
і наймання житла, виплати добових народним засідателям і присяжним за
час виконання ними обов’язків у суді. Для врегулювання питань оплати
праці суддів Кабінет Міністрів України 03.09.2005 р. прийняв постанову №
865 “Про оплату праці суддів”. Цей документ передбачає значне
підвищення розміру заробітної плати суддів України.

Акти Державної судової адміністрації України. У межах визначеної
Законом “Про судоустрій України” та Положенням про Державну судову
адміністрацію України від 03.03.2003 р. компетенції Державна судова
адміністрація та її територіальні відділення видають інструкції та
рекомендації, а Голова – накази. Цими актами визначаються численні
важливі аспекти організації діяльності суду.

Так, наказом голови Державної судової адміністрації від 12.12.2003 р. №
683 було затверджено перелік модельних судів, призначенням яких є
упровадження і поширення передового досвіду організації суду.
Відповідні суди було створено на базі місцевих загальних судів у кожному
регіоні України. Так, у м. Харків статус модельного було присвоєно
Комінтерновсьому районному суду, у м. Київ – Шевченківському,
Дніпровському районним судам і Військовому суду Київського гарнізону.

Наказами голови Державної судової адміністрації від 06.01.2006 р. № 1
було затверджено Інструкцію з діловодства в апеляційному загальному
суді; від 24.07.2006 р. № 68 – Інструкцію з діловодства в місцевому
загальному суді; від 10.12.2002р. № 75 – Інструкцію з діловодства в
господарських судах України. Цими документами регламентується загальні
правила ведення судового діловодства у відповідних судах, порядок роботи
з документами з моменту їх надходження чи створення у суді до
відправлення або передавання в архів, звернення до виконання судових
рішень, визначаються відповідальні посадові особи апарату суду.

Наказом голови Державної судової адміністрації від 21.08.2006 р. № 80
затверджено положення про порядок кваліфікаційної атестації суддів, яке
визначає єдиний порядок підготовки та розгляду на засіданнях
кваліфікаційної комісії суддів питань кваліфікаційної атестації
професійного судді.

Засади, повноваження, порядок діяльності служби судових розпорядників
визначено у Тимчасовому положенні про службу судових розпорядників та
організацію її діяльності, затвердженому наказом голови Державної
судової адміністрації України від 26.09.2003 р. № 51/04 основними
завданнями відповідної служби є перевірка та підготовка залу судового
засідання до роботи в ньому суду; забезпечення виконання учасниками
судового процесу та іншими особами, присутніми в залі судового
засідання, розпоряджень головуючого та в разі необхідності здійснення
заходів щодо підтримання громадського порядку в залі судового засідання
та у приміщенні суду.

Можна також відзначити акти Державної судової адміністрації України,
спрямовані на фінансове та ресурсне забезпечення судів. Це, зокрема,
накази голови Державної судової адміністрації від 25.06.2003 р. № 250
“Про заходи щодо організації поставки та введення в експлуатацію
комп’ютерної техніки в судах загальної юрисдикції”; від 21.05.2003 р. №
186 “Про створення Єдиної комп’ютерної мережі судів України та
запровадження централізованого спостереження за потребами місцевих та
апеляційних судів загальної юрисдикції”.

В цілому акти Державної судової адміністрації України багаторазової дії
можуть видаватися з питань організаційного забезпечення діяльності судів
загальної юрисдикції, створення системи кадрового підбору судової гілки
влади, формування висококваліфікованого суддівського корпусу,
організації проходження навчальної практики в судових установах, програм
підготовки юридичних кадрів, нормативів фінансового забезпечення судів,
налагодження планово-фінансової роботи і бухгалтерського обліку в судах
та установах судової системи, медичного і санітарно-курортного
забезпечення суддів та працівників апаратів судів, надання їм житла,
діяльності служби судових розпорядників, інформаційного і технічного
оснащення судів тощо. За своєю правовою природою акти Державної судової
адміністрації України є підзаконними актами як нормативного, так і
індивідуального характеру.

Акти органів судової влади:

А) накази і розпорядження голів судів (місцевих, апеляційних, вищих
спеціалізованих, Верховного) (ст.ст. 24, 28, 41, 50 Закону “Про
судоустрій України”), з питань, що належать до його повноважень, і не
пов’язані з відправленням правосуддя. Це можуть бути накази про прийом
на роботу працівників апарату суду, присвоєння працівнику апарату суду –
державному службовцю – відповідного рангу, застосування заохочення або
стягнення щодо працівника апарату суду, а також звільнення його з
роботи; про доведення до відома суддів і працівників апарату суду укази
Президента України про призначення суддів на посади вперше строком на 5
років, постанов Верховної Ради України про обрання суддів безстроково, а
також акти відповідних органів про припинення повноважень судді.
Головами судів можуть затверджуватися Положення про апарат (секретаріат)
суду чи його структурні підрозділи і служби, Правила внутрішнього
трудового розпорядку суду, посадові інструкції працівників апарату суду
тощо. За своєю правовою природою накази голови суду слід розглядати як
прояви адміністративної діяльності керівників цих судових органів, що
звернені до підлеглих та їх працівників (головним чином до службовців
апарату чи секретаріату суду), які містять у собі обов’язкові для
виконання приписи щодо їх поведінки у тих чи інших визначених
управлінсько-організаційних ситуаціях. Вони можуть мати як нормативний,
так і ненормативний (індивідуальний) характер.

Б) акти органів суддівського самоврядування (зборів, конференцій,
з’їздів суддів) є обов’язковими для всіх судів відповідних судів (ст.
ст. 105, 108, 112 Закону “Про судоустрій України”). Ці органи
уповноважені приймати рішення з питань внутрішньої діяльності судів чи
певного судового органу більшістю голосів присутніх. Виконання рішень
зборів суду покладається на голів судів або на президії у тих судах, де
вони створені відповідно до Закону “Про судоустрій України”. Виконання
рішень конференцій, з’їздів суддів також може бути покладено на голів
судів або на спеціально утворені тимчасові або постійно діючі комісії,
до складу яких входять професійні судді. Акти Державної судової
адміністрації України, які мають вирішальне значення для організації
роботи суду, погоджує постійно діючий вищий орган суддівського
самоврядування – Рада суддів України.

Рішенням Ради суддів України від 02.04.2004 р. № 22 було затверджено
розроблену Державною судовою адміністрацією України програми
Інформатизації судів загальної юрисдикції, інших органів та установ
судової системи на 2004-2006 роки. Завдяки цьому документу впроваджено
ряд комп’ютерних програм, що дозволило значно підвищити рівень
інформаційного забезпечення судів.

Разом із Державною судовою адміністрацією Рада суддів України у 2003 р.
розробили ряд нормативно-правових документів, що стосуються фінансування
і матеріально-технічного стану судів. Це Перелік вимог щодо стану
приміщень місцевих судів, Регламент бюджетного процесу Державної судової
адміністрації України, Єдині нормативи фінансового забезпечення судів
загальної юрисдикції у розрізі місцевих й апеляційних судів (загальних і
господарських). Відповідно до цих нормативів протягом 2003-2005 рр. у
суди було передано понад 2,5 тис. персональних комп’ютерів та 2,5 тис.
систем фіксування судового засідання на їх базі.

З метою удосконалення організації роботи судів відповідно до ст. 126
Закону «Про судоустрій України» Рада суддів визначила нормативи
навантаження на суддів місцевих та апеляційних судів (рішення Ради
суддів від 13.05.2005 р. № 30).

Починаючи з 2003 р. Рада суддів України погодила і затвердила низку
єдиних для всієї системи нормативно-правових документів кадрового
характеру. Це, зокрема, типовий штатний розпис апарату місцевих судів,
типові посадові інструкції для працівників апарату судів (керівника
апарату, головного бухгалтера, помічників голови та заступника голови
суду, помічника судді, секретаря судового засідання, старшого судового
розпорядника, судового розпорядника, консультантів, старшого секретаря
суду, секретаря суду, діловода, оператора комп’ютерного набору,
друкарки, експедитора, завідувача архіву, архіваріуса, бібліотекаря,
завідувача господарства місцевого загального суду), Типовий регламент
роботи кваліфікаційних комісій, Типовий договір про проходження практики
студентами вищих навчальних закладів у судах та органах державної
судової адміністрації, Положення про порядок призначення та виплати
щомісячного грошового утримання працюючим суддям та довічного грошового
утримання суддям у відставці тощо.

Дискусійною є природа наведених актів органів суддівського
самоврядування та голів судів. З одного боку, вони містять елементи
адміністративно-управлінських рішень. Як справедливо відзначає А.А.
Стрижак, ці акти є односторонніми юридично-владними волевиявленнями
суб’єктів державного управління в галузі правосуддя, що приймаються в
рамках законі і призводять до встановлення, зміни чи припинення
конкретних правових відносин щодо організації та забезпечення
функціонування судової влади. З іншого боку, ці акти не мають
процесуальної природи, вони не є актами судової влади у власному їх
розумінні, спрямованими на вирішення юридично значущих справ (рішеннями,
вироками, постановами, ухвалами тощо). Однак, акти голів судів та
органів суддівського самоврядування виходять від носіїв судової влади –
суддів і спрямовані на створення належних умов для виконання наданих їм
законом повноважень у процесуальному режимі. Вони мають бути засновані
на чинному законодавстві й не можуть встановлювати нові, не передбачені
законом, правила поведінки громадян. Акти управління судовою системою
завжди мають внутрішнє для неї значення, не передбачають наявності серед
своїх адресатів інших суб’єктів, окрім органів і осіб (посадовців)
судової влади. Вони, на відміну від судових рішень, містять у більшості
випадків позитивний (управлінсько-процедурний) зміст, не допускають
застосування державно-примусових заходів. Рішення суду із конкретних
справ завжди мають зовнішньо системний, чітко виражений правоохоронний
характер, приймаються лише уповноваженими судовими органами (суддями) у
випадку заявленої суперечки щодо права чи вчинення суспільно-небезпечних
дій і виключно у суворій відповідності з встановленою процесуальним
законом процедурою.

§ 4. Система органів, які забезпечують діяльність судів загальної
юрисдикції

Загальновизнано, що передумовою якісного і оперативного вирішення справ
суддею є створення належних умов для виконання ним своїх обов’язків. В
Основних принципах незалежності судових органів, схвалених резолюціями
40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29.11. та 13.12.1985 р.,
визначено обов’язок держави із створення відповідних засобів, які давали
б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції. У
рішенні по справі “Бомартен проти Франції” від 24.11.1994 р.
Європейський Суд з прав людини постановив, що до числа факторів, які
свідчать про наявність у державі контролю за судовою владою, належить
встановлений порядок фінансування і матеріально-технічного забезпечення
судів органами виконавчої влади. Міжнародною спільнотою наведені
положення розглядаються як важливі гарантії забезпечення незалежності
судової влади.

Світовий досвід свідчить, що функції із організаційного забезпечення
судової влади найчастіше здійснюють міністерства юстиції, а щодо
спеціалізованих судів – профільні міністерства (Франція, ФРН та ін.).
Рецепція принципу розподілу влади і незалежності суддів не призвела до
відмови від подібних моделей, напроти, вони вважаються досить
ефективними за умови усталених традицій невтручання посадовців
виконавчої влади у процес відправлення правосуддя.

Однак є країни, які свідомо відмежували виконавчу владу від судової
системи з метою підвищення рівня гарантування незалежності суддів. Тут
організаційне забезпечення здійснюється через спеціально створені
установи або апарати судів, які підпорядковані вищому органу
суддівського самоврядування (Угорщина) або вищому судовому органу або
вищій посадовій особі цього органу (лорд-канцлер у Великобританії).

У Росії Законом “Про Судовий департамент при Верховному Суді Російської
Федерації” від 08.01.1998 р. створено окремий орган для забезпечення
судів, керівник якого призначається головою Верховного Суду Росії та
йому підзвітний. Аналогічний орган, який перебрав функції Міністерства
юстиції щодо забезпечення судової влади, почав діяти з 1 січня 2002 р. і
в Нідерландах. Його очолює представник суддівського корпусу. У США
забезпечення судів до 1939 р. здійснювало Міністерство юстиції. Однак у
1939 р. США відмовилися від такої системи виходячи з її несумісності з
судовою незалежністю, і передали цю функцію Адміністративному управлінню
судів США, утвореному у складі судової гілки влади.

Обрання того чи іншого варіанта часто залежить від рівня поваги у країні
до судової незалежності. Там, де принцип розподілу влади шанується, а
міністерства юстиції чи інші органи виконавчої влади усвідомлюють
важливість самостійності судової влади й недопустимість посягання на
неї, питання про віднесення функцій щодо забезпечення судів до
компетенції органів виконавчої влади не становить проблеми. У тих
країнах, де від органів виконавчої влади можна очікувати втручання в
судову діяльність, виправданим є усунення їх від організаційного
забезпечення діяльності судів для зміцнення незалежності суду.

В Україні тривалий час функції щодо організаційного забезпечення
діяльності загальних судів покладалися на Міністерство юстиції та його
територіальні органи на місцях. До 1989 року відповідні заходи
здійснювалися у межах концепції “організаційного керівництва” судами,
яке є несумісним із засадою незалежності суддів. Доцільність збереження
за Міністерством юстиції функції організаційного забезпечення діяльності
судів починаючи з середини 90-х років неодноразово ставилася під сумнів,
оскільки вона не була основною турботою Міністерства, а лише одним із
численних завдань. Крім того, для цього періоду були характерні масові
випадки недофінансування окремих судів, незабезпечення їх мінімальним
набором оргтехніки та канцелярських товарів.

Ситуація змінилася із прийняттям у 2002 р. Закону “Про судоустрій
України”, який передбачав утворення державної судової адміністрації як
окремої системи спеціалізованих органів виконавчої влади з єдиним
завданням – організаційним забезпеченням діяльності судів. Державна
судова адміністрація України та її територіальні управління почали діяти
з 2003 р.

Починаючи з 2003 р. ситуація у сфері забезпечення судів поступово
покращилася. 16 червня 2003 р. Кабінет Міністрів затвердив розроблену
Державною судовою адміністрацією України Державну програму
організаційного забезпечення діяльності судів на 2003–2005 роки, у якій
встановлено конкретні заходи щодо забезпечення діяльності судів,
вирішення питань соціального забезпечення, безпеки та незалежності
суддів. Протягом 2003 р. зроблено першочергові кроки у реалізації цієї
Програми. За даними Державної судової адміністрації України, вирішено
питання щодо передання судам близько 200 будівель цілісного майнового
комплексу колишнього банку “Україна”. Придбано і здійснено ремонт майже
40 приміщень судів. У приміщеннях судів установлено 60 систем
автономного опалення.

Зросли й видатки на утримання судової системи. Так, за даними Ради
суддів України, протягом трьох бюджетних років (починаючи з 2003 р.)
збільшено загальний обсяг фінансування з 344,8 млн. грн. у 2003 р.
(36,9% від реальної потреби судів) до 937,8 млн. у 2005 р. (50,3%).
Відповідно до Закону про бюджет на 2006 р. загальна сума видатків на
судову гілку влади склала 1 млрд. 277 млн. 300 тис. грн. Роботу
державної судової адміністрації протягом першого року її діяльності
Президія Верховного Суду України, Рада суддів України та колегія
Державної судової адміністрації України визнали такою, що відповідає
інтересам судової гілки державної влади і спрямовується на поліпшення
організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та
органів суддівського самоврядування.

Прогресивним кроком у забезпеченні судів слід вважати Наказ голови
Державної судової адміністрації України від 03.08.2006 р. № 78 “Про
механізм перерахування коштів для оплати витрат з
інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ”, згідно з
яким 60% витрат з інформаційно-технічного розгляду справ перераховується
безпосередньо на спеціальні реєстраційні рахунки апеляційних загальних
судів. Таким чином, суди отримали можливість самостійно спрямовувати ці
кошти для задоволення власних потреб, не покладаючись на розсуд органів
виконавчої влади.

Відповідно до Конституції України (ст. 130) фінансування та належні
умови для функціонування судів і діяльності суддів забезпечує держава.
Забезпечення функціонування судової влади передбачає: (1) окреме
визначення у державному бюджеті України видатків на фінансування судів
не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного
здійснення правосуддя відповідно до закону; (2) законодавче гарантування
повного і своєчасного фінансування судів; (3) гарантування достатнього
рівня соціального забезпечення суддів (стаття 118 Закону “Про судоустрій
України”).

Організаційне забезпечення діяльності судів відповідно до Закону
“Про судоустрій України” становлять заходи фінансового,
матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та
організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для
повного і незалежного здійснення правосуддя (ст. 119).

Забезпечення судів та діяльності суддів полягає у створенні належних
умов для нормальної роботи судів – їх достатнього фінансування,
матеріально-технічного і кадрового забезпечення, організації ефективного
діловодства, ведення необхідної судової статистики та архіву,
організації будівництва, ремонту, утримання та оснащення приміщень судів
для комфортного та безпечного перебування там громадян і працівників
суду, а також у визначенні оптимальної завантаженості і, відповідно,
чисельності суддів, впровадженні комп’ютеризації судочинства,
діловодства та інформативно-аналітичного забезпечення, проведення на
основі аналізу діяльності і вивчення досвіду інших країн вдосконалення
організації діяльності судів тощо. Всі ці заходи спрямовані на
здійснення завдань судової влади – забезпечення доступного, незалежного
і неупередженого правосуддя в державі.

Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладається на
Державну судову адміністрацію України, але до нього тією чи іншою мірою
залучені всі гілки влади.

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади розглядає
законопроекти та приймає закони про: права і свободи людини а
громадянина, гарантії цих прав і свобод; судоустрій, судочинство, статус
суддів, засади судової експертизи; організацію та діяльність
прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів та установ
виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури. До її
повноважень належить затвердження Державного бюджету України та внесення
змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України,
прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення внутрішньої та
зовнішньої політики держави, є суб’єктом законодавчої ініціативи,
розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує
виконання затвердженого парламентом Державного бюджету України, звітує
перед парламентом про його виконання.

Міністерство юстиції України як центральний орган виконавчої влади
відповідає за розроблення та здійснення державної політики у сфері
реформи правосуддя. Міністерство юстиції проводить законопроектні роботи
з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів тощо. Воно забезпечує
повне і своєчасне примусове виконання судових рішень, проведення судових
експертиз, а також укладає угоди про правову співпрацю з відповідними
органами інших держав і міжнародними організаціями, організовує
взаємодію з ними, забезпечує виконання міжнародних зобов’язань України з
правових питань. Міністерство юстиції України бере участь в утворенні і
ліквідації судів загальної юрисдикції. Відповідно до Закону “Про
судоустрій України” воно вносить відповідне подання Президенту України,
попередньо погодивши його з Головою Верховного Суду України або головою
відповідного вищого спеціалізованого суду (ст. 20).

Державна судова адміністрація є централізованою системою органів
виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності
судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової
системи (органів суддівського самоврядування, кваліфікаційних комісій
суддів тощо).

Основними завданнями ДСА України є:

– організаційне забезпечення діяльності судів загальної
юрисдикції, забезпечення діяльності Академії суддів України,
роботи з’їздів суддів України, діяльності Ради суддів України,
конференцій суддів, рад суддів;

– участь у межах своїх повноважень у формуванні судів загальної
юрисдикції;

– розроблення пропозицій щодо вдосконалення організаційного
забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції;

– здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та
працівників апаратів судів.

Відповідно до визначених завдань ДСА здійснює такі повноваження:

– забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції,
кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування,
Академії суддів України;

– вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і
вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;

– вивчає кадрові питання апарату судів, прогнозує необхідну
потребу у спеціалістах, здійснює через Міністерство юстиції
України та інші органи замовлення на підготовку відповідних
спеціалістів;

– веде статистичний і персональний облік даних про кадри судів,
готує матеріали щодо призначення, обрання та звільнення суддів;

– оприлюднює інформацію щодо ініціювання питання про обрання
суддів безстроково;

– забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації суддів
і працівників апарату судів, створює систему підвищення
кваліфікації;

– організовує проходження навчальної практики в судових
установах і розробляє відповідні програми;

– організовує роботу по веденню судової статистики,
діловодства та архіву; контролює стан діловодства в судах
загальної юрисдикції;

– готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів
та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону;

– виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів у
випадках, передбачених цим Законом;

– здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому
числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів;

– забезпечує медичне обслуговування і санаторно-курортне
лікування суддів та працівників апарату судів, вживає заходів щодо
забезпечення їх благоустроєним житлом;

– забезпечує у взаємодії з органами суддівського
самоврядування, судами та іншими правоохоронними органами
незалежність, недоторканність і безпеку суддів;

– організовує та фінансує будівництво і ремонт будинків та
приміщень судів, а також забезпечує їх технічне оснащення;

– організовує впровадження в судах комп’ютеризації для
судочинства, діловодства та інформаційно-нормативного забезпечення
судової діяльності; забезпечує суди необхідними технічними
засобами фіксування судового процесу;

– забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень;

– здійснює зв’язки з відповідними органами та установами, в тому
числі інших держав, з метою вдосконалення організаційного
забезпечення діяльності судів;

– організовує діяльність служби судових розпорядників;

– разом з Радою суддів України визначає нормативи
навантаження суддів у судах усіх рівнів та виробляє пропозиції щодо
кількості суддів у відповідних судах;

здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, повноваження Державіної судової адміністрації у сфері
забезпечення діяльності судової влади можна умовно поділити на кадрові,
організаційні, матеріально-технічні.

Органи суддівського самоврядування. Відповідно до Закону “Про
судоустрій України” суддівське самоврядування є однією з
найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суддів.
Завданням органів суддівського самоврядування є вирішення питань
внутрішньої діяльності судів, у тому числі щодо:

– забезпечення організаційної єдності функціонування органів
судової влади; зміцнення незалежності судів, захист від втручання в їх
діяльність;

– участі у визначенні потреб кадрового, фінансового,
матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за
додержанням встановлених нормативів вказаного забезпечення;

– здійснення контролю за організацією діяльності судів та інших
структур у системі судової влади.

Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню
належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної
діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду,
забезпечувати захист суддів від втручання в судову діяльність,
а також підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів (стаття 103
Закону “Про судоустрій України”).

Аналіз визначених законом повноважень органів суддівського
самоврядування у сфері організаційного забезпечення суду свідчить, що
вони носять контрольно-дорадчий характер. Так, збори суддів окремих
судів обговорюють питання, що стосуються внутрішньої діяльності суду чи
роботи конкретних суддів або працівників апарату суду, та приймають з
них рішення, що є обов’язковими для суддів даного суду (частина 5 статті
105, частина 5 статті 106 Закону “Про судоустрій України”). Конференції
суддів відповідних судів обговорюють і вирішують питання, що стосуються
фінансування та організаційного забезпечення діяльності відповідних
судів; заслуховують звіти виконавчих органів конференції, інформації
відповідних управлінь ДСА; звертаються з пропозиціями щодо вирішення
питань діяльності відповідних судів до органів державної влади та
місцевого самоврядування (пункти 1,2,6 частини 2 статті 108 Закону “Про
судоустрій України”). У період між конференціями суддів відповідні
функції виконують Ради суддів. Більш вагомими повноваженнями у цій
сфері наділені вищі органи суддівського самоврядування. З’їзд суддів
України заслуховує звіт Ради суддів України про виконання завдань
органів суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів
і суддів, стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності
судів; заслуховує інформацію Держаної судової адміністрації та може
висловити недовіру її голові; звертається з пропозиціями щодо вирішення
питань діяльності судів до органів і посадових осіб державної влади
(частина 1 статті 112 Закону “Про судоустрій України”). У період між
з’їздами суддів Рада суддів України розробляє та організовує виконання
заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану
організаційного забезпечення діяльності судів; здійснює контроль за
організацією діяльності судів та діяльністю Державної судової
адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб
Державної судової адміністрації про їх діяльність. Рада суддів України
також може звертатися з відповідними пропозиціями до органів і посадових
осіб державної влади (частина 5 статті 116 Закону “Про судоустрій
України”).

Голови суддів. Згідно із Законом “Про судоустрій України” організаційне
забезпечення Конституційного Суду України, Верховного Суду України та
вищих спеціалізованих судів здійснюється не через Держану судову
адміністрацію, а прямо розподіляються на ці установи. Голови відповідних
судів, окрім загального керівництва цими судами, організовують
фінансування та здійснюють керівництво їх організаційним забезпеченням,
затверджують штатний розпис і кошторис витрат на їх утримання (пункти
11,13 частини 1 статті 28, пункт 11 частини 1 статті 50 Закону “Про
судоустрій України”). Верховний Суд України, Конституційний Суд України
та вищі спеціалізовані суди самостійно здійснюють функції розпорядників
коштів Державного бюджету України щодо їх фінансового забезпечення
(стаття 120 Закону “Про судоустрій України”).

Голова місцевого суду здійснює загальне організаційне керівництво
діяльністю суду (пункт 1 частини 1 статті 24 Закону “Про судоустрій
України”). Голова апеляційного суду, окрім цього, подає в
установленому порядку пропозиції щодо фінансування витратна утримання
суду та організаційного забезпечення його діяльності (пункти 1, 8
частини 1 статті 28 Закону “Про судоустрій України”). Слід зазначити,
що в рамках наданих апеляційним судам повноважень із надання методичної
допомоги у застосуванні законодавства нижчим судам один раз на три роки
вони здійснюють планові перевірки місцевих судів з питань організації
роботи. Для цього створюється комісія, до складу якої входять судді
апеляційних судів, представники територіального управління Державної
судової адміністрації та відповідної ради суддів.

Апарати судів здійснюють безпосереднє повсякденне організаційне
забезпечення роботи суду, спрямовану на як на діяльність із здійснення
правосуддя, створенню необхідних умов для реалізації прав і виконання
обов’язків учасників судового процесу, так і на забезпечення
функціонування суду як державної установи і юридичної особи та
підтримання належних умов для перебування і роботи в суді його
працівників і громадян. Основні функціональні обов’язки працівників
апарату суду, а саме: керівника апарату, головного бухгалтера,
помічників голови та заступника голови суду, помічника судді, секретаря
судового засідання, старшого судового розпорядника, судового
розпорядника, консультантів, старшого секретаря суду, секретаря суду,
діловода, оператора комп’ютерного набору, друкарки, експедитора,
завідувача архіву, архіваріуса, бібліотекаря, завідувача господарства
місцевого загального суду, визначені у Типових посадових інструкціях
працівників апарату місцевого загального суду, які затверджено наказом
Голови Державної судової адміністрації України № 86 від 20.07.2005 р.

У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого
суду в Україні відповідно до європейських стандартів, розробленої
Національною Комісією зі зміцнення демократії та утвердження
верховенства права, і схвалена Указом Президента України від 10 травня
2006 р., висловлено пропозицію повністю передати територіальним
відділенням Державної судової адміністрації повноваження з
організаційного забезпечення судів. Апарат суд також має бути підзвітний
ДСА, щоб голова суду не був обтяжений адміністративними та
господарськими питаннями і не залежав від місцевої влади і суб’єктів
господарювання. Автори Концепції посилаються на принцип розподілу влади,
відповідно до якого судові та організаційно-управлінські функції не
повинні поєднуватися у межах судової влади. Такий підхід, на нашу
думку, є хибним, оскільки до структуру суду необхідно включати
представника не судової, а виконавчої влади, до компетенції якого буде
належати контроль за діловодством, організацією судової статистики,
виклик учасників процесу, народних засідателів, присяжних, доставлення
до суду підсудних тощо. Ці питання дуже тісно пов’язані із відправленням
правосуддя, а відтак, наявність в апараті суду представника виконавчої
влади є суттєвим умаленням незалежності суддів.

РОЗДІЛ ІІ. ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ РОЗПОДЛІ ОБОВ’ЯЗКІВ МІЖ ПРАЦІВНИКАМИ МІСЦЕВОГО
СУДУ

§ 1. Структура та штатна чисельність апарату місцевого суду.

У рекомендації № R (94)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам
Щодо незалежності, дієвості та ролі суддів від 13 жовтня 1994 р.
зазначається, що для ефективної роботи суддів мають бути створені
належні умови роботи, у тому числі шляхом прийому на роботу достатньої
кількості суддів (підпункт а) принципу ІІІ) та забезпечення належного
допоміжного персоналу і обладнання, зокрема, для автоматизації
діловодства і обробки даних з тим, щоб судді могли ефективно і
оперативно виконувати свої обов’язки (підпункт d) принципу ІІІ). Крім
того, рекомендується ужити відповідних заходів з тим, щоб доручити
виконувати несудові завдання іншим особам з метою зменшення
перевантаження у роботі судів (підпункт е) принципу ІІІ).

Саме на увільнення суддів від виконання завдань, які безпосередньо
пов’язані із відправленням правосуддя, спрямована діяльність спеціально
уповноважених на то осіб, які виконують різноманітні функції і у
сукупності складають апарат суду. Така структура утворюється при кожному
суді й покликана здійснювати численні дії організаційного, допоміжного
та підготовчого характеру, без яких неможливі власне дії судді по
вирішенню юридично значущих справ.

Діяльність працівників апарату суду, на відміну від дій судді, не є
здісненням судової влади, оскільки лише судді відповідно до закону
наділені владними повноваженнями. Обсяг повноважень і обов’язків
працівників апарату суду врегульовано насамперед Законом “Про судоустрій
України”, актами Державної судової адміністрації та локальними
нормативними актами суду. Діяльність секретаря судового засідання,
судового розпорядника суду врегульована також нормами процесуального
права, оскільки вони є учасниками процесу. Усі працівники апарату
підпорядковані голові відповідного суду, який здійснює загальне
організаційне керівництво апаратом. Його вказівки і розпорядження є
обов’язковими для виконання працівниками апарату суду. У відношенні із
працівниками апарату і головою суду діє принцип підпорядкування, на
відміну від суддів, для яких голова є першим серед рівних.

Без правильної організованої роботи всіх підрозділів апарату судів
неможливо виконати той величезний обсяг роботи, який покладається на
судову систему. Однак робота із удосконалення діяльності апарату судів,
по-перше, має бути централізованою, бажано – на загальнодержавному
рівні, як мінімум – у межах однієї підсистеми судів (загальної
юрисдикції або спеціалізованих). По-друге, ця робота повинна мати
належне законодавче забезпечення, яке гарантує недопущення на службу в
апарат судів осіб із кримінальними зв’язками, які мають сумнівне минуле
тощо. Апарат суду має комплектуватися виключно висококласними фахівцями.

Відповідно до статті 103 Закону “Про судоустрій України” організаційне
забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник
апарату (завідуючий секретаріатом). Завідуючий секретаріатом
підпорядковується голові суду і координує свою діяльність з відповідним
територіальним управлінням Державної судової адміністрації України.

Координація діяльності, в даному випадку, полягає у налагодженні роботи
по дотриманню діловодства, визначенні необхідних обсягів фінансування і
матеріально-технічного забезпечення суду, матеріального і соціального
забезпечення суддів та працівників апарату суду, обґрунтуванні
оптимальної структури і штатної чисельності апарату суду тощо. Керівник
апарату суду відповідно до світового досвіду і міжнародних стандартів
має бути своєрідним менеджером, який дає можливість голові суду
зосередитися на безпосередньому відправленні правосуддя, реалізації
функції контролю і надання належної методичної допомоги суддям суду за
суворого дотримання принципу незалежності суддів тощо. Ефективність
діяльності керівника апарату суду прямо обумовлює якість організації
роботи суду і залежить насамперед від його рівня професійної
підготовленості, вміння голови суду організувати його роботу, системи
контролю за його діяльністю з боку державної судової адміністрації.
Крім того, бажано, щоб керівник апарату мав природний хист сучасного
менеджеру.

Структура і штатна чисельність апаратів місцевого суду, апеляційних
судів затверджуються головою Державної судової адміністрації України за
поданням голови суду, в межах видатків на утримання відповідного суду.
Структура і штатна чисельність апаратів місцевих, апеляційних судів
затверджується за поданням голів цих судів у межах видатків на утримання
відповідного суду. Звичайно, навіть при недостатньому фінансуванні,
структура і штатна чисельність апарату суду має бути достатньої для
забезпечення виконання функцій суду.

Як приклад можна навести штатний розпис Борівського районного суду
Харківської області на 2006 рік. Апарат цього суду складається із таких
посадових осіб (за кількістю штатних посад): (1) голова суду – 1 ; (2)
заступник голови суду – 1; (3) судді – 2; (4) помічник голови суду –
1; (5) помічник заступника голови суду – 1; (6) помічник судді – 2; (7)
старший секретар суду – 1; (8) секретар судового засідання – 4; (9)
секретар суду – 1; (10) судовий розпорядник – 1; (11) діловод – 2; (12)
прибиральниця – 1,5; (13) водій – 0,5.

Відповідно до штатного розпису Апеляційного суду Харківської області
структура центрального апарату суду складається із керівництва суду
(голова суду, перший заступник голови суду) і апарату забезпечення його
діяльності (помічники суддів, радник голови суду, секретар суду, старший
консультант – завідувач приймальнею та старший секретар суду).
Управління справами суду очолює керівник апарату суду, воно складається
із шести підрозділів: (1) відділ планово-фінансової діяльності, обліку
та звітності; (2) відділ кадрів та режимно-секретної роботи; (3) відділ
забезпечення організаційної та господарської діяльності суду, який
поділено на сектор енергозабезпечення і технічного обслуговування
будівлі та сектор матеріально-технічного та господарського забезпечення;
(4) відділ загального діловодства і контролю; (5) відділ узагальнення
судової практики; (6) відділ інформаційно-технічного забезпечення
судової діяльності. При судових палатах з цивільних та кримінальних
справ, які розглядають справи по другій інстанції, утворено сектори
забезпечення їх діяльності, до складу яких входять консультанти,
секретарі судових засідань, судові розпорядники тощо. У судовій палаті з
кримінальних справ відповідно до процесуального законодавства також
утворено судову колегію з розгляду справ по першій інстанції, при якій
функціонують сектори забезпечення діяльності цієї колегії та
упровадження технічних засобів та ознайомлення з протоколами судових
засідань. Окремими структурним підрозділом суду є відділ забезпечення
діяльності органів суддівського самоврядування та кваліфікаційної
комісії суддів.

Структура і штатний розпис апарату Верховного Суду України та апарату
вищого спеціалізованого суду затверджуються президією відповідного суду
за поданням голови цього суду, в межах видатків на утримання даного
суду. В апараті Верховного Суду України та апараті вищого
спеціалізованого суду можуть створюватися управління, відділи, інші
структурні підрозділи, що здійснюють свої функції на підставі положення
про відповідний підрозділ, затвердженого Головою Верховного Суду України
або головою вищого спеціалізованого суду.

До складу апарату Верховного Суду України відповідно до Постанови
Президії Верховного Суду України від 25 грудня 2002 р. входять:

(1) управління забезпечення діяльності Судової палати з цивільних справ;

управління забезпечення діяльності Судової палати з кримінальних справ;

управління забезпечення діяльності Судової палати з господарських справ
за виняткових обставин;

управління забезпечення діяльності Судової палати з адміністративних
справ за виняткових обставин;

управління забезпечення діяльності Військової колегії;

управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань
застосування законодавства;

управління законопроектної роботи та представництва в судах;

відділ прийому громадян та попереднього розгляду їх звернень;

управління систематизації законодавства;

управління міжнародно-правового співробітництва;

управління інформаційних технологій;

управління документального забезпечення;

управління кадрів з центром Верховного Суду України по підвищенню
кваліфікації суддів України;

прес-служба Верховного Суду України;

секретаріат забезпечення діяльності Пленуму, Президії Верховного Суду
України та органів суддівського самоврядування;

сектор організаційної роботи та контролю виконання;

редакційно-видавниче управління;

управління кадрами.

До структури апарату Верховного Суду України входить ряд інших
підрозділів, які забезпечують його діяльність. Так, для забезпечення
Верховного Суду України нормативно-правовими актами, науковою та іншою
спеціальною літературою, матеріалами судової практики діє бібліотека
Верховного Суду України. Матеріали, пов’язані з діяльністю Верховного
Суду України, зберігаються в архіві Верховного Суду України.

Відповідно до Закону “Про судоустрій України” суди є юридичними особами,
мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм
найменуванням. Законом введено право і обов’язок усіх судів загальної
юрисдикції мати свій самостійний баланс і рахунки в установах банку, що
діючим раніше законодавством не передбачалося (ст.103).

Апарат суду здійснює важливу функцію організаційного забезпечення роботи
суду, спрямовану як на діяльність із здійснення правосуддя, створенню
необхідних умов для реалізації прав і виконання обов’язків учасників
судового процесу, так і на забезпечення функціонування суду як державної
установи і юридичної особи та підтримання належних умов для перебування
і роботи в суді його працівників і громадян.

У місцевому суді апарат веде діловодство – приймає, обліковує і
реєструє судові справи, позовні заяви і скарги, кореспонденцію і листи,
забезпечує оформлення і відправлення вихідної кореспонденції, судових
справ, а також здійснює контроль за проходженням документів і судових
справ, дотримання встановлених законодавством чи розпорядженням строків
їх проходження і вирішення. На апарат суду покладається безпосереднє
ведення первинних документів статистичного обліку – реєстрація в
журналах, комп’ютерного обліку, ведення статистичних карток на судові
справи, позовні заяви, скарги тощо, а також контроль і виготовлення та
належне спрямування документів щодо виконання судових рішень,
виготовлення копій документів, забезпечення ознайомлення сторін з
матеріалами справи.

На апарат суду покладається забезпечення організації судового процесу:
своєчасне і правильне повідомлення учасників процесу і осіб, що
викликаються, про день, час і місце слухання справи; перевірка явки осіб
у судове засідання; дотримання вимог законодавства щодо унеможливлення
впливу на свідків, експертів тощо; підтримання порядку в залі судового
засідання і суді; ведення протоколі судового засідання, його фіксацію
технічними засобами тощо.

Апарат суду вживає заходів для підтримання приміщення суду у стані,
придатному для належного його функціонування, створення безпечних та
комфортних умов для працівників та осіб, що перебувають у суді,
забезпечує наявність необхідних ресурсів (папір, бланки, штампи,
письмове приладдя тощо) та оргтехніки і безперебійне її функціонування;
належне ведення архіву, кодифікації та бібліотечної справи, а також
планово-економічної та бухгалтерської роботи, обслуговування рахунків в
установах банку.

Апарати апеляційних судів, крім означених повноважень, залучаються до
виконання завдань відповідного суду щодо аналізу судової статистики,
узагальнення судової практики, розбори матеріалів щодо надання
методичної допомоги місцевим судам у застосуванні законодавства,
проведенні навчання і підвищення кваліфікації працівників апарату
місцевих судів, забезпечують роботу президії цих судів.

Апарати вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України, крім
названих функцій, здійснюють повноваження по забезпеченню роботи
Пленумів, кадрової роботи щодо внесення відповідних подань про
призначення, обрання, переведення та звільнення суддів, здійснення
міжнародно-правового співробітництва, забезпечення роботи
науково-консультативних рад та друкованих органів цих судів тощо.

Актуальним в контексті останніх законодавчих новел (Закон України “Про
доступ до судових рішень” від 22.12.2005 р., Програма інформатизації
судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи на
2004-2006 роки, затверджена рішенням Ради суддів України № 22 від
02.04.2004 р.) є удосконалення взаємовідносин апарату суду із засобами
масової інформації. Зокрема, названим Законом передбачене розміщення
усіх судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади. Це потребує
залучення відповідних організаційних та інтелектуальних ресурсів
працівників апарату, оскільки рішення суду перед опублікуванням у
веб-порталі мають бути попередньо опрацьовані згідно з вимогами Закону.
У Програмі інформатизації судів загальної юрисдикції передбачено
введення в штатні розписи судів посади працівників, відповідальних за
експлуатацію інформаційних систем (п. 16).

Судова влада зацікавлена в утвердженні у громадян упевненості ефективно
забезпечити судовий захист від будь-яких суперечливих дій, а тому
відправним моментом її взаємовідносин із засобами масової інформації має
бути відкритий характер судочинства, який виключає необґрунтовані
заборони і обмеження на доступ до інформаційним ресурсам правосуддя.

Інформаційне забезпечення є важливим видом організаційного забезпечення
діяльності судів, завданням якого є підвищення авторитету судової влади
і престижу професії судді, створення сприятливої суспільної думки про
діяльність суду. Досягненню цієї мети служить призначення
відповідальних працівників апарату по зв’язках з громадськістю
(прес-секретарів) в усіх судах, які будуть взаємодіяти із громадськістю
і засобами масової інформації. Останніми роками така практика існує у
деяких місцевих та апеляційних судах України.

Доцільність такої посади в структурі апарату суду підтверджується
світовим досвідом. Так, у Федеральному суді Германії, суд регулярно,
1-2 рази на тиждень, видає відомості для преси. Як правило, у них
містяться інформація про найважливіші, цікаві вироки, а також
публікуються відомості про персоналії, наприклад, про призначення нового
судді або голови колегії. Крім того, із суддями працюють близька 20
журналістів, які постійно висвітлюють судову практику Федерального суду
і Федерального конституційного суду. Представник із зв’язками із пресою,
або судовий прес-представник, є у деяких судах США. Він виконує функцію
організації трансляції судових засідань у необхідних випадках (якщо
справа має загальнонаціональний резонанс), отримання журналістами
інформації про суд (графік судових засідань, хворобу судді тощо),
контролю за доступом журналістів у зали засідань (по черзі) і т. ін.
Представник по зв’язкам із громадськістю обґрунтовує норми закону, на
які послався суд при винесенні рішення. Робить він це або у вигляді
брошури, у котрій роз’яснюється сутність норм права, або інформації,
розміщеної на сайті суду в Інтернеті. У Верховному суді США утворено
інформаційний відділ, де можна ознайомитися із правилами, які необхідно
дотримуватися журналістам, які висвітлюють діяльність Верховного суду,
зокрема про порядок отримання доступу до заду суду, у судове приміщення,
про форму спеціальних посвідчень та іншу практичну інформацію. Цей
відділ готує численні інформаційні видання для громадян.

Нині у Верховному Суді України створено спеціальну інформаційну службу,
до якої громадяни можуть звертатися за своїми питаннями, отримувати
довідки. Верховний Суд України, на думку його голови, є повністю
відкритим для преси. Якщо раніше існували документи так званого
«внутрішнього користування», то тепер цього немає. Будь-яка інформація
може бути отримана, у тому числі представниками ЗМІ, за виключенням тої
інформації, доступ до якої обмежено законом. Вищі судові органи
України, Державна судова адміністрація мають також власні
Інтернет-сайти, де розміщено інформацію про їх діяльність, адреси і
графік роботи, є посилання на чинне законодавство. Однак, на рівні
місцевих і апеляційних судів ситуація є незадовільно. Отже, існує
нагальна потреба проведення роботи із підготовки і поширенню у засобах
масової інформації відомостей про діяльність судової влади, ужиття
відповідних організаційних заходів.

Підсумовуючи викладене, можна резюмувати, що у відповідності з
положеннями чинного законодавства апарат суду виконує такі функції:

(1) організує попередній досудовий прийом осіб, які беруть участь у
справі;

(2) приймає і видає документи, завіряє копії документів суду, здійснює
розсилку і вручення документів, перевіряє оплату державного мита та
інших судових витрат;

(4) сприяє суддям у підготовці справ для розгляду в судових засіданнях;

(5) веде перелік руху справ і строків їх проходження у судах, здійснює
зберігання справ і документів;

(6) вивчає і узагальнює судову практику;

(7) готує пропозиції із удосконалення законодавства та інших нормативних
правових актів, веде інформаційно-довідкову роботу;

(8) веде статистичний облік у сфері діяльності суду;

(9) здійснює матеріально-технічне забезпечення суду, соціально-побутове
обслуговування суддів і працівників апарату суду;

(10) здійснює інформаційне-аналітичне забезпечення суду.

§2. Порядок призначення та звільнення з посади голови та його
заступника місцевого суду, їх функціональні обов’язки.

У Концепції розвитку системи правосуддя на 2004-2014 р.р., розробленої
Комітетом Верховної Ради та центром політико-правових реформ,
відмічається, що другий етап розвитку системи правосуддя (2007-2010
р.р.) має бути спрямований на оптимізацію судової системи і судочинства,
досягнення її більшої зрозумілості ї відкритості.

Належне упорядкування, оптимізація діяльності суду сприяє вирішенню
покладених на нього законом завдань, вимагає чіткої організації його
роботи, створення необхідних передумов для ефективної реалізації
постановленої мети і дає змогу з мінімальними зусиллями досягти її
здійснення.

Від керівників низової ланки судової влади, яка складає основу судової
системи країни, в першу чергу залежить своєчасність і оперативність
відправлення правосуддя, тому основними дієвими особами, які повинні на
практиці втілювати рішення судово-правової реформи в Україні, є голови
місцевих судів та їх заступники. Саме на них лягає основний тягар в
забезпеченні належного судочинства в державі.

З цього приводу в Постанові спільного засідання Президії Верховного Суду
України, президії Ради суддів України та колегії Державної судової
адміністрації України від 12 березня 2003 року № 17 вказано, що голови
місцевих судів несуть персональну відповідальність за належну
організацію роботи суду і своєчасний розгляд справ .

Голова місцевого суду та його заступник призначаються на посаду строком
на п’ять років з числа суддів та звільняються з посади Президентом
України за поданням Голови Верховного Суду України (а щодо
спеціалізованих судів – голови відповідного вищого спеціалізованого
суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих
судів – рекомендації відповідної ради суддів).

Призначення судді на адміністративну посаду без додержання вказаних вище
вимог не допускається. У такому ж порядку суддя може бути звільнений з
адміністративної посади.

Перебуваючи на адміністартивній посаді, суддя продовжує здійснювати
повноваження судді відповідного суду, закріплені у законодавстві, також
як і у випадку звільнення його з адміністративної посади. Припинення
ж повноважень судді припиняє здійснення ним повноважень на
адміністративній посаді. (ч.5-7 ст. 20 Закону України „Про судоустрій”).

Порядок розгляду питагь щодо призначення суддів на адміністративні
посади у судах загальної юрисдикції, крім адміністративних посад у
Верховному Суді України, та звільнення з цих посад регулюється
відповідним положенням.

Пропозиції щодо кандидатур суддів на адміністративні посади вносять:

голова апеляційного суду – Голові Верховного Суду України щодо
кандидатур адміністративні посади в місцевих загальних судах;

голова апеляційного спеціалізованого суду – голові відповідного вищого
спеціалізованого суду щодо кандидатур адміністративні посади у місцевих
господарських, адміністративних судах.

Рада суддів України (рада суддів спеціалізованого суду) розглядає
матеріали щодо кандидатури на адміністративну посаду, надійслані Головою
Верховного Суду України (головою вищого спеціалізованого суду), і
приймає не піздніше 10 днів після їх надходження рішення про надання
рекомендації або відмову в ній.

Голова Верховного Суду України (голова вищого спеціалізованого суду)
вносить подання Президентові України про призначення кандидата на
адміністартивну посаду у відповідному суді не піздніше 7 днів з дня
прийняття відповідного рішення Радою суддів України (радою суддів
спеціалізованого суду).

Матеріали стосовно кандидатів для призначення на адміністративні посади
розглядає та проводить з ними співбесіди в Адміністрації Президента
України Комісія з попереднього розгляду та підготовки пропозицій щодо
призначення на адміністративні посади в судах.

За результатами розгляду материалів та проведення співбесіди Комісія
надає висновок про можливість призначення кандидата на відповідну
адміністративну паосаду.

Висновок Комісії додається до матеріалів стосовно кандидата і разом із
проектом указа подається на розгляд Президента України, якому надано
право призначати суддів на адміністративні посади строком на 5 років.

Судді звільняються з адміністративної посади Предидентом України у
наступних випадках :

у разі закінчення строку повноважень на цій посаді;

припинення повноважень на посаді судді:

переведення на роботу на посаді судді до іншого суду;

грубого порушення суддею посадових обов’язків;

у випадку відмови судді займати адміністративну посаду.

За наявновсті зазначених причин Голова Верховного Суду України (голова
вищого спеціалізованого суду) не піздніше 15 днів з дати їх виникнення
надсилає відповідні материали про звільнення судді з адміністративної
посади на розгляд Ради суддів України (ради суддів спеціалізованого
суду).

Подання про звільнення судді з адміністративної посади вносить
Президентові України Голова Верховного Суду України за рекомендацією
Ради суддів України ( щодо спеціалізованизх судів – голова вищого
спеціалізованого суду за рекомендації відповідної ради суддів) або Вища
рада юстиції.

Порушення Вищою радою юстиції питання про звільнення судді з
адміністративної посади здійснюється шляхом ухвалення відповідного
рішення зазначеною Радою та внесення на його підставі Президентові
України подання Вищої Ради юстиції про звільнення судді з
адміністративної посади.

Подання, пропозиції про звільнення з адміністартивної посади Головою
Верховного Суду України (головою вищого спеціалізованого суду) вноситься
Президентові України не пізніше 7 днів з дати прийняття відповідного
рішення Радою суддів України (радою суддів спеціалізованого суду) і
розглядається у порядку, визначеному у вказаному вище Положенні.

У відповідності до ст.ст. 21, 130, 132 Закону України “Про судоустрій
України” структуру місцевого суду складають голова суду, заступник
голови суду, судді, апарат суду та служба судових розпорядників.

Однією із головних складових організації діяльності місцевих судів є
раціональне адміністративне керівництво їх діяльністю.

Повноваження голови місцевого суду передбачені в ст.24 Закону “Про
судоустрій України” у відповідності до якої голова:

1) здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

2) визначає обсяг обов’язків заступника (заступників) голови
суду;

3) на підставі акта про призначення на посаду судді чи обрання
суддею безстроково або припинення повноважень судді видає відповідний
наказ;

4) приймає на роботу і звільняє працівників апарату суду,
присвоює їм ранги державного службовця у встановленому законом порядку,
застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення;

5) здійснює заходи щодо забезпечення формування складу
народних засідателів;

6) організовує ведення судової статистики;

7) організовує роботу щодо підвищення кваліфікації працівників
апарату суду;

8) представляє суд у зносинах з іншими органами державної
влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями;

9) здійснює інші передбачені законом повноваження.

Голова місцевого суду з питань, що належать до його повноважень, видає
накази і розпорядження.

Голова місцевого суду має заступника (заступників). Заступник
голови місцевого суду бере участь у організації діяльності суду
відповідно до визначених головою суду обов’язків. У разі відсутності
голови суду виконання його обов’язків здійснюється відповідно до
встановленого ним розподілу обов’язків щодо організації діяльності суду.

Такі повноваження голови місцевого суду, як прийом відвідувачей у суді,
розгляд звернень громадян та організацій, здійснення процесуальних дій
та організаційних заходів з метою забезпечення розгляду справи, контроль
за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, здійснення заходів
щодо забезпечення складу народних засідателів та деякі інші, обумовлені
судоустрійними та судочинними аспектами певної галузі права.

Разом з тим, є й інша група повноважень, яка відноситься безпосередньо
до організації роботи місцевого суду, серед яких – підбір кадрів, які
мають необхідні, схильні до суддівської роботи здібності, якості і
знання; службове навантаження; матеріально-технічне та та інформаційне
забезпечення судів; планування роботи; раціональний розподіл праці,
створення її належних умов та підтримання організаційного порядку,
здорової психологічної атмосфери у колективі тощо.

Розподіл праці у колективі державного органу, установи вимагає
відокремлення різних видів діяльності, при якому кожний з працівників
виконує певну окрему, суворо визначену частину праці обсягу загальної
роботи.

Необхідність функціонального розподілу праці знаходе своє
відображення у організаційній структурі управління. Визначити коло
обов’язків кожного працівника необхідно для того, щоб він їх знав,
виконував та відповідав за їх виконання.

Під функціональним розподілом праці у суді розуміється чітке
визначення і розмежування завдань та функцій між його структурними
підрозділами та функціональних обов’язків працівників суду. В свою
чергу функціональні обов’язкі – це повноваження, передбачені законом,
трудовим договором, які обумовлені посадою або виконуваною роботою.

Під функціональними обов’язками судді розуміють можливість вчиняти
різні процесуальні дії та здійснювати організаційні заходи, спрямовані
на забезпечення розгляду справи. Вид та міра функціональних повноважень
судді визначається функцією судової влади та встановлюються
процесуальним законодавством. Результатом реалізації суддею своїх
фукнціональних повноважень є ухвалення відповідного рішення, яке має
владний характер.

Що стосується суддів, то враховуючи їх специфічний статус як носіїв
судової влади, їх повноваження згідно з законодавством поділяються на :
1) професійні; 2) функціональні та 3) процесуальні.

Професійні обов’зкі суддів обумовлені їх статусом. До них належать :
обов’язок дотримувати Конституції та законів України при здійсненні
правосуддя; забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд
судових справ з дотриманням встановлених законом строків та інші
обов’язкі, закріплені у статтях 5 і 6 Закону України “Про статус
суддів”.

Функціональні обов’зкі суддів містяться у Законі України “Про
судоустрій”. Вони в свою чергу поділяються на : 1)судові; 2)
організаційно-розпорядчі; 3) аналітичні; 4) методичні та 5) контрольні.

Так, суддя місцевого суду відповідно до ст. 23 Закону України “Про
судоустрій” здійснює :

правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом;

процесуальні та організаційні заходи з метою забезпечення розгляду
справи;

контроль відповідно до закону за своєчасним зверненням до виконання
судових рішень, постановлених під його головуванням;

інші передбачені законом повноваження.

Процесуальні повноваження суддів закріплені у процесуальному
законодавстві.

Всі функціональні повноваження судді можна розділити на три групи: а) по
підготовці до судового розгляду справи; б)по розгляду справи; в)по
контролю за виконанням прийнятого судового рішення.

Таким чином під повноваженнями судді слід розуміті вид та міру службової
поведінки носія судової влади,яка спрямована на реалізацію функції
судової влади, і має формальне визначення у відповідному рішенні судді.

Як вже відмічалось, перебування судді на адміністративній посаді не
звільняє його від здійснення повноважень судді відповідного суду,
встановлених законом. Тому про голову місцевого загального суду ми не
можемо говорити лише як про адміністратора, який наділений тільки
адміністративними повноваженнями.

Так, зокрема, він являється і процесуальною особою при вирішенні питань
інституту відводу суддів місцевих загальних судів. У КПК України
передбачено, що заяви про відвод судді місцевого загального суду вирішує
голова суду, тобто він виступає як процесуавльна особа (ст. 57 КПК).

Спеціфіка роботи голови місцевого суду полягає і в тому, що разом із
виконанням функцій голови місцевого суду він виконує функції звичайного
судді і, як стверджують професійні судді, на практиці є загально
прийнята норма – він повинен розглянути не менше 80% кількості справ,
що в середньому розглядає суддя ввіреного йому суду.

Особливість правового становища голови місцевого суду полягає у тому,що
він одночасно виступає в двох аспектах – як суддя, який здійснює
правосуддя, і як адміністратор, який організовує роботу суду.

Голова суду не тільки визначає обсяг обов’язків свого заступника
(заступників), але й розподіляє судові справи між суддями місцевого
суду.

Організація роботи будь-якого колективу вимагає, по-перше, умілого
розмішення людей, і, по-друге, узгодження діяльності, об’єднання зусиль
із метою найефективнішого вирішення завдань, що стоять перед даною
системою. Ці вимоги повною мірою стосуються і організації роботи
місцевих судів.

Виділяються два основних елементи організації роботи : раціональний
розподіл праці та забезпечення взаємодії членів трудового колективу,
які є хоча і важливими, але не єдиними.

Поняття «організація роботи суду» варто розглядати у двох аспектах:
статиці й динаміці. Щодо першого, – то це комплекс заходів, спрямованих
на раціональний розподіл праці, створення її належних умов і підтримку
організаційного порядку, здорової психологічної атмосфери в колективі.
Другий аспект – це повсякденна процесуальна й непроцесуальна діяльність
голови суду (суддів), пов’язана з постановкою перед підлеглими
конкретних завдань, контролем за їх виконанням і оцінкою здійсненої
роботи.

На практичному рівні зазначені аспекти організації роботи суду
співіснують у єдності, утворюють систему організаційно-управлінських
заходів і дій, спрямованих на своєчасне і якісне виконання завдань, що
стоять перед місцевими судами, упорядкування та оптимізацію судової
діяльності.

Реалізація будь-якої функції управління включує наступні основні етапи:
керівництво (організаційно-адміністративну роботу); збирання та
передання інформації, необхідної і достатньої для прийняття оптимальних
рішень, як один з етапів підготовки та прийняття рішень та організацію
їх виконання; контроль виконання.

Таким чином, змістовна понять “організація” і “управління” у цілому
збігається. Організація – це комплекс заходів по упорядкуванню і
оптимізації роботи суду, управління – це постановка завдань і контроль
за їх виконанням. Хоча й вважається, що “організація роботи здійснюється
у горизонтальній площині, а управління – у вертикальній”, аналіз
повноважень голови місцевого суду свідчить про те, що певні з них
носять управлінський характер (підбір кадрів працівників апарату суду,
видання наказів та розпоряджень, створення оптимальних організаційних
умов праці тощо).

Відповідно до ст. 24 Закону “Про судоустрій” на голову місцевого суду
покладається здійснення організаційного керівництва діяльністю суду.
Відповідно до визначених головою суду обов’язків в організації
діяльності суду також бере участь заступник (заступники) голови
місцевого суду. Отже, одним з складових елементів організації роботи
місцевого суду є комплекс заходів, по упорядкуванню і оптимізації
роботи суду, реалізований головою цього суду та його заступником
(заступниками).

Особливість такого керівництва обумовлюється специфікою реалізації
функцій судової влади та структури місцевого суду – так з однієї
сторони він складається із адміністративного апарату на чолі з головою
суду, який зобов’язаний забезпечити повноцінне функціонування цього
судового органу, стосунки в якому будуються за принципом
підпорядкованості відповідних посадових осіб адміністратору – голові
суду. А з іншого боку, – відправлення правосуддя суддями місцевого
суду повинно здійснюватись з дотриманням конституційних гарантій їх
незалежності і недоторканості з боку судового адміністратора.

В зв’язку з цим, під організаційним керівництвом діяльністю місцевого
суду слід розуміти таку діяльність голови цього суду (його заступника),
яка передбачає здійснення комплексу заходів по упорядкуванню і
оптимізації його роботи, з метою ефективного вирішення завдань, що
стоять перед місцевим судом, на підставі дотримання конституційного
принципу незалежності і недоторканості суддів.

Принципи організації судової діяльності знаходяться у зв’язку з
загальними принципами державного управління. Серед них : 1)
сбалансованість повноважень; 2) персоналізація відповідальності як за
прийняте, так і за неприйняте рішення; 3) колегільності та єдиноначалія;
4) науковості.

Поняття “організаційне керівництво діяльністю місцевого суду”
обмежується лише повноваженнями голови цього суду ( його заступників)
і не стосується решти проявів організацйіного впливу на судову систему з
боку органів законодавчої, виконавчої влади і вишестоящих судових
адміністраторів – голів апеляційних судів та Верховного Суду України.
Тому ефективність такої діяльності залежить в першу чергу від обсягу
управлінських повноважень, яким наділений голова місцевого суду.

Здійснюючи організаційне керівництво діяльністю суду, голова одночасно
використовує такі протилежні засоби, як :

А) адміністративно-командні – постановка завдань, контроль за їх
виконанням, застосування заходів дисциплінарного впливу за невиконання
покладених на працівника обов’язків тощо;

Б) соціально-психологічні – вплив на підлеглих через їх соціальні
потреби і психологічні особливості.

При цьому основу соціально-психологічного управління персоналом
становлять досвід та інтуіція керівника, завдяки чому і забезпечується
ефективне керівництво. Сучасний керівник потребує знань в галузі
психології, педагогіки, соціології та інших суспільних наук. Як слушно
зауважує Н.В. Радутна, велике значення в управлінні працею інших людей
та в самоуправлінні має критичність мислення, уважність та
самоволодіння.

У забезпеченні управління трудовим колективом важливим є матеріальне
та моральне стимулювання, тобто добре продумана система зоохочень, що
враховує як психологію суспільства в цілому, так і даного колективу.
Реалізація вказаних соціально-психологічних методів управління
передбачає : 1) створення системи засобів заохочення; 2) розробку
системи показників ефективної роботи працівників місцевого суду.

Для того, щоб оцінка роботи була ефективною, необхідне наукове
обгрунтування її показників з тим, щоб враховувати як кінцевий результат
виконаної роботи, так і конкретний внесок у його досягнення кожного
працівника суду.

Від розсуду голови суду залежать розподіл справ між суддями, порушення
питання про преміювання, підвищення в кваліфікаційному класі на
начислення супровідних йому надбавок та інші питання кар’єрного та
матеріально-побутового характеру. Недосконалість законодавства з цього
приводу створює можливість втручання в процес прийняття рішень суддею з
боку голови суду. І, як показали емпірічні дані, голови судів не
нехтують можливістю вчинити вплив на суддю при здійсненні правосуддя. Як
справедливо відмічає Н.В. Сибильова, позитивне або сприятливе для судді
вирішення цих питань, змушує суддю йти на компроміси, задовольняти
очікування керівника суду.

Ось чому законодавством та практикою повинні бути вироблені об’єктивні
критерії, які б зводили до мінімуму можливість посягання на суддівську
незалежність зі сторони голови суду. Зокрема, щодо розподілу справ між
суддями, то, наприклад, законодавством Греції передбачена система
визначення за жеребом складу суду з кримінальних справ, що значно
усталює функціональну незалежність суддів у цій державі.

Найважливіший елемент умов праці й одночасно один із методів
соціально-психологічного впливу на трудовий колектив є належний
психологічний клімат. Під останнім розуміється емоційний настрій
колективу, що відображає сформовані стосунки між його членами.

Психологічний клімат у колективі може бути сприятливим і несприятливим.
Перше передбачає високу вимогливість його членів до себе і однин до
одного, а разом із тим – повагу і доброзичливість; вільне висловлювання
власної думки під час обговорення різних сторін життєдіяльності
колективу; відсутність тиску керівника на підлеглих.

Відомо, що від емоційного стану працівників залежить продуктивність їх
праці.

Створення і підтримка нормального психологічного клімату є
багатогранною діяльністю. Чітка організація роботи, сприятливі умови
праці посідають у ній чинне місце. З одного боку, це справедливий
розподіл справ між суддями та підтримання їх рівномірного навантаження;
своєчасне порушення питання про преміювання суддів, підвищення їх в
кваліфікаційному класі та начислення супровідних йому надбавок; надання
можливості користуватися службовим транспортом тощо. З другого – це
запобігання і вирішення міжособистих конфліктів у колективі суду.

Одним із елементів механізму управління, без якого неможливо здійснювати
цілеспрямований вплив на трудовий колектив з метою упорядкування та
оптимізації його роботи є планування роботи місцевого суду.

Процес планування має такі етапи: 1)оцінка досягнутих результатів
системи управління, реального її стану з урахуванням всіх складових
елементів та якості їх функціонування; 2) встановлення потенційних
можливостей системи; 3) визначення нової цілі та формування нових
завдань управління; 4) пропозиції щодо внесення змін до системи
управління; 5) визначення форм та методів контролю за виконанням
запланованих заходів чи завдань.

Підставою для планування є науково обгрунтовані прогнози, які базуються
на систематичному дослідженні стану, структури, дінаміки управлінських
явищ та процесів та визначенні їх перспективи.

Процес планування – це послідовність виконання певних операцій з
відновідним складом учасників, результатом дій яких є прийняття
управлінського рішення – плану.

Планування є частиною організації роботи, що охоплює систему місцевого
суду, структуру його апарату; воно передбачає створення нормативної бази
(Постанов Пленуму Верховного Суду, змін та доповнень у чинне
законодавство, узагальнень матеріалів практики роботи місцевого суду та
вищестоящих судів, аналізу судової статистики тощо),
матеріально-технічного й науково-методичного забезпечення суддівської
діяльності, оперативного керівництва діяльностю суду
(інформаційно-аналітична робота, розробка й прийняття управлінських
рішень, добір, розміщення і навчання кадрів тощо).

Планування тісно пов’язане з інформаційно-аналітичною роботою. Але
визначенний зв’язок не означає, що одержання інформації завжди передує
плануванню, оскільки і планування визначає рух інформаційних потоків,
проведення аналітичної роботи. І нарешті, у процесі виконання планових
заходів інформаційне забезпечення як засіб контролю, дозволяє визначити
стан об’єкта, що перебуває під управлінським впливом, і своєчасно внести
необхідні корективи як у план роботи суду, так і у саму організацію
планування.

Планування характеризується спрямованістю у майбутнє, оскільки надає
можливість визначити пріоритетні напрямки діяльності на певному етапі,
напрямку руху до них, прогнозувати кінцевий результат. За допомогою
планування поєднуються мета діяльності та заходи щодо її практичної
реалізації, виходячи з наявних людських, матеріальних та інших ресурсів.

Планування складається з таких основних стадій: 1) інформаційне
забезпечення (результати проведення узагальнень судової практики,
наявність інформації про поточне законодавство і зміни до нього тощо);
2) аналіз зібраної інформації і формування на цій основі пріоритетних
завдань (наприклад, аналіз результатів ведення судової статистики, в
тому числі – аналіз справ, рішення по яких були скасовані вищестоящими
судовими інстанціями); 3) підготовка та обговорення проекту плану;
4)затвердження плану; 5)організація виконання плану.

Панування роботи місцевого суду проводиться один раз у квартал або у
пів- річчя. Але більш доцільним уявляється поквартальне планування, яке
дозволяє намітити заходи, що повинні бути здійснені найближчим часом і
тривалість строків виконання яких обчислюється одним або декількома
днями.

Як правило, план роботи місцевого суду складається з проведення
наступних заходів: 1)оперативних нарад; 2) узагальнень практики роботи
суду, в тому числі – розгляду певних категорій справ за визначений
період; 3) аналізу справ, рішення по яких були скасовані апеляційною
або касаційною інстанцією; 4) організації роботи з працівниками апарату
суду, проведення їх навчання тощо (наприклад, один раз на місяць голова
суду доручає певному судді провести заняття з працівниками апарату суду
з визначеної у плані теми).

План роботи місцевого суду доцільно складати з урахуванням наступних
принципів планування : 1) науковості; 2)реальності; 3)конкретності;
4)колегіальності.

Науковість планування вимагає його здійснення за допомогою використання
досягнень юридичної науки, всебічного аналізу стану справ у суді,
врахування рекомендацій науково-практичних конференцій, соціологічних
досліджень тощо.

План роботи повинен бути реальним як у відношенні заходів, що ним
встановлюються, так і строків їх виконання. Включення до плану роботи
суду великої кількості заходів по різним ділянкам роботи без урахування
сил та можливостей колективу, може привести до того, що багато із
запланованого виявиться невиконаним або виконаним неякісно чи
несвоєчасно.

Для виконання кожного завдання у плані роботи суду необхідно вказати
певний реальний строк (місяць, число). Строки виконання таких заходів,
як, наприклад, узагальнення матеріалів судової практики розгляду тієї чи
іншої категорії справ, слід визначити з точністю до місяця, а в окремих
випадках – числа і місяця. Проведення таких заходів, як оперативних
нарад, занять по підвищенню кваліфікації працівників апарату суду, слід
планувати на визначений день тиждня або місяця.

Конкретність планування передбачає, що кожний захід, включений до плану,
повинен бути ретельно сформульований з тим, щоб виконавцю було ясно, що
саме необхідно зробити для його виконання та у який термін. У плані слід
указати, хто з працівників суду відповідає за виконання певного
завдання.

Проекти планів доцільно обговорювати всім колективом суду на оперативних
нарадах, тобто колегіально. Участь суддів, консультантів, секретарів
судових засідань та інших працівників апарату суду у підготовці планів,
– як вірно відмічається у юридичній лдітературі, – сприятиме творчої
активності, здійснює стимулюючий вплив, підвищує відповідальність за їх
виконання.

Обов’язок складання та забезпечення виконання плану роботи суду, який
покладається на голову місцевого суду, дозволяє виділити взаємозв’язок
трьох стадій цієї роботи: розробку плану, перетворення його у життя,
контролю за його виконанням.

Обов’язковою вимогою ефективної організації роботи місцевого суду є
контроль за виконанням планів, який повинен постійно знаходитись у полі
зору керівника суду, оскільки цей контроль повинен бути систематичним.
Безпосередньо він може здійснюватись як головою суду, так і його
заступником за допомогою консультанта суду.

Вважається, що контроль виконання плану роботи суду повинен включати в
себе : 1) перевірку виконання певного завдання плану; 2)вивчення
підзвітних матеріалів; 3) оцінку якості виконаних заходів;
4)безпосереднє ознайомлення з роботою тощо.

Результати контролю доцільно розглядати на оперативних нарадах, вони
можуть виступати у якості підстави для прийняття конкретних рішень.

Контроль за виконанням плану та правильний розподіл обов’язків між
працівниками суду передбачає можливість врахування індивідуального
трудового внеску кожного працівника. Він дозволяє виявити навантаження
та якість праці кожного робітника суду і на цієї підставі вірно
розподілити як судові справи, так і інші доручення.

Вивчення витрат робочого часу дозволяє забезпечити науково обґрунтоване
планування різних видів робіт, прогнозувати витрати робочого часу на ті
чи інші операції у майбутнему, правильно розподілити сили та засоби
діяльності працівників усередині місцевого суду.

До числа необхідних умов, які забезпечують належну організацію
діяльності суду, на наш погляд, також варто віднести визначення і
запровадження нормативів навантаження на суддів.

Слід відзначити, що спроби визначити і затвердити науково-обгрунтовані
нормативи навантаження на одного суддю робилися неодноразово. Однак
останнім часом реалізацію відповідної програми щодо забезпечення
діяльності судів було припинено зовсім. До того ж у зв’язку з
ускладненням процедури першого призначення на посаду судді вакансії не
заповнюються в середньому більш ніж один рік.

Як відмічає В.Ф. Бойко, якщо в 1996 р. навантаження на одного суддю
місцевого суду становило в середньому 35 справ на місяць, то в 2002 р. –
89, по м. Києву – 113, в Автономній Республіці Крим – 110, в судах
Харківської, Запорізької, Львівської областей – понад 100 справ.

Слід погодитись з думкою тих вчених та практичних працівників, які
вважають, що чинна система розподілу навантаження на суддів не тільки
порушує право судді на створення і забезпечення необхідних умов для
здійснення професійної діяльності, а й створюює перешкоди доступності
правосуддя.

Стає проблематичним виконання Україною ст. 6 Європейської конвенції про
захист прав людини й основних свобод 1950 р., відповідно до якої на
Україну покладається обов’язок забезпечити право кожного на справедливий
та відкритий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом
протягом розумного строку, встановленого законом.

Можливо, для ефективного вирішення цієї проблеми доцільно
використовувати в судовій політиці України Рекомендації № R(86) 12
Комітету міністрів Ради Європи від 16 вересня 1986 р. щодо заходів для
недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суди. Цей
документ, крім виділення судовим органом необхідних коштів для
ефективного розгляду зростаючої кількості прав, що знаходяться у судах,
і зменшення кола завдань, що не стосуються судочинства, пропонує
використовувати такі заходи, як сприяння, де це необхідно, примиренню
сторін ( як поза судовою системою, так і до чи в ході судового
розгляду); спрощення доступу до альтернативних способів вирішення спорів
і підвищення їх ефективності як процедури, що заміняє судовий розгляд;
страхування судових витрат та інші заходи, що спрямовані на зменшення
навантаження на суддів і сприяють реалізації принципу доступності
правосуддя.

Позитивне значення щодо забезпечення права судді на необхідні умови для
здійснення профессійної діяльності має реалізація принципу спеціалізації
( як зовнішньої, так і внутрішньої). Для цього необхідно забезпечити
судову систему достатньою кількістю кваліфікованих фахівців
(передбачається створення нової Концепції кадрової політики щодо суддів)
та, звичайно, передбачити витрати на підвищення рівня утримання
суддівського корпусу.

Голова місцевого суду приймає на роботу та звільняє працівників апарату
суду, присвоює їм ранги державного службовця у встановленому законом
порядку, застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні
стягнення; організовує роботу щодо підвищення кваліфікації працівників
апарату суду ( ст. 24 Закону “Про судоустрій”).

Голова місцевого суду повинен добре знати достоїнства та недоліки
кожного робітника суду, оскільки інакше він не зможе правильно
розподілити їх по ділянкам роботи, своєчасно висунути їх на більш
відповідальні посади, правильно керувати їх діяльністю.

Основним методом вивчення кадрів є особисте спостереження за діяльністю
працівника, перевірка виконаних ним доручень, безпосереднє ознайомлення
з його роботою. Для оцінки працівника можуть бути використані різні
документи та матеріали, що характеризують його ділові та моральні якості
: результати перевірок праці окремих працівників апарату суду –
секретаря суду, завідуючого секретаріатом, архіваріуса тощо, які можуть
проводитись як за планом роботи місцевого суду, так і за дорученням
голови суду; характеристики працівника з останнього місця роботи та
відгуки на нього, які були надані за результатами навчання, наприклад, –
проходження стажування, підвищення кваліфікації; ознайомлення з
письмовими документами, що складалися працівником апарату суду в ході
його діяльності, з веденням ним документації (реєстрацією
кореспонденції, що надійшла до суду, оформленням справ після їх
розгляду, веденням журналів судових засідань тощо).

На підставі даних вивчення кадрів, спостереження за практичною
діяльністю працівника, індивідуальних відгуків про нього складається
характеристика, яка є офіційним документом. Вона повинна бути
об’єктивною, відбивати не тільки позитивні ділові та моральні якості
працівника, але й суттєві недоліки і помилки в його праці, якщо вони
мають місце. У неї доцільно зробити висновок про відповідність
працівника тієї посаді, яку він обіймає, про можливість чи доцільність
переміщення його на іншу роботу. З характеристикою слід ознайомити
працівника, на якого вона складена. Усі матерали, що характеризують
працівників, повинні знаходитись у їх особистих справах.

Робота по підбору, розміщенню та організації навчання кадрів повинна
забезпечити місцевий суд працівниками, які мають не тільки високий
рівень професійної підготовки, але й ділові (професійні) і моральні
якості.

Під професійно необхідними якостями розуміють : активність,
ініціативність, наполегливість, організованість, уміння планувати
робочий час; стійка увага, відповідальність, нервово-психічна стійкісь;
здатність підтримувати емоційні контакти з учасниками спілкування.

Працівник апарату суду повинен відповідати моральними якостям,
оскільки культура поведінки у суді торкається не тільки судового
розгляду, але й всіх сторін судової діяльності і залеже вона,- як слушно
зауважує В.В. Лєоненко,- в основному від працівників суду.

До моральних якостей працівників апарату суду слід віднести – високий
рівень правосвідомості, соціальної відповідальності; честість,
совісність, сумлінність, дисциплінованість; домінування соціально
значущих мотивів у сфері професійної діяльності, доброзичливість,
витриманість, тактичність, ввічливість у відносинах з людьми,
самоконтроль над емоціями; дотримання морально-етичних та правових норм
во взаємовідносинах працівників у колективі суду тощо. Вимоги до
працівників апарату суду повинні постійно підвищуватися.

Враховуючи те, що Конституція України передбачає право громадян на
звернення за судовим захистом майже по всіх питань, де виникає спір про
право, із поставленими завданнями можуть справитись лише кадри, які
мають належний рівень професійної підготовки. Тому рівень професійної
підготовки не тільки суддівського корпусу, але й працівників апарату
суду, є найважливішим елементом, що впливає на оперативність і
правильність судових рішень.

§ 3. Статус працівників апарату місцевого суду.

Законом “Про судоустрій України” встановлено, що правовий статус
службовців, які працюють а апараті суду, регулюється законом “Про
державну службу”. За умовами оплати праці, матеріально-побутового,
медичного, санаторно-курортного та транспортного забезпечення працівники
апарату суду прирівнюються до відповідних категорій службовців апарату
вищого, центрального або місцевих органів державної влади (ст. 130).
Співвідношення посад працівників апарату суду і державних службовців
визначене у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. №
88-р “Про віднесення посад працівників апарату суду загальної юрисдикції
до відповідних категорій посад державних службовців”.

Відповідно до Закону України “Державну службу” від 16.12.1993 р.
державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають
посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання
завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок
державних коштів (ст. 1). Державна служба ґрунтується на таких основних
принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму
і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина;
професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості
справі; персональної відповідальності за виконання службових
обов’язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів
місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств,
установ і організацій, об’єднань громадян (ст. 3).

Працівники апарату суду користуються правами і свободами, передбаченими
Конституцією України, Законами України “Про державну службу”, “Про
судоустрій України” та іншими актами законодавства. Основними
обов’язками державних службовців є: (1) додержання Конституції України
та інших актів законодавства; (2) забезпечення ефективної роботи та
виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; (3)
недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; (4)
безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне
і точне виконання рішень державних органів та посадових осіб,
розпоряджень і вказівок своїх керівників; (5) збереження державної
таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання
обов’язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з
законодавством не підлягає розголошенню; (6) постійне вдосконалення
організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; (7)
сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість в
роботі (ст. 10 Закону України “Про державну службу”).

Державні службовці мають право: (1) користуватися правами і свободами,
які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; (2)
брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень
рішень; (3) одержувати від державних органів, підприємств, установ і
організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну
інформацію з питань, що належать до їх компетенції; (4) на повагу
особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе збоку
керівників, співробітників і громадян; (5) вимагати затвердження
керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою
службовця; (6) на оплату праці залежно від посади, яку він займає,
рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи; (7)
безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження
ним державної служби, в необхідних випадках давати необхідні пояснення;
(8) на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей,
сумлінного виконання своїх службових обов’язків, участь у конкурсах на
заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового
розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця,
звинувачень або підозри; (9) на здорові, безпечні та належні для
високопродуктивної роботи умови праці; (10) на соціальний і правовий
захист відповідно до його статусу; (11) захищати свої законні права та
інтереси і вищих державних органах та судовому порядку (ст. 11 Закону
України “Про державну службу”).

Працівники апарату суду призначаються на посаду та звільняється з
посади наказом голови місцевого суду за попереднім погодженням
з відповідним територіальним управлінням державної судової
адміністрації з дотриманням вимог трудового законодавства та
законодавства про державну службу України. У своїй роботі працівники
апарату суду керується Конституцією України, Цивільним
процесуальним, Кримінально-процесуальним та іншими кодексами України.
Законами України “Про судоустрій України”, “Про статус суддів”, “Про
державну службу”, “Про боротьбу з корупцією” та іншими законами
України, рішеннями Конституційного Суду України, актами Президента
України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, актами
законодавства та нормативними документами, що регламентують діяльність
судових органів, Положенням про Державну судову адміністрацію України,
Положенням про територіальні управління державної судової адміністрації,
постановами колегії, наказами, інструкціями та рекомендаціями Державної
судової адміністрації України та відповідного територіального управління
державної судової адміністрації, іншими нормативно-правовими актами та
відповідними посадовими інструкціями.

Відповідно до законодавства України працівники апарату суду несуть
відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх
функціональних обов’язків, бездіяльність або невикористання наданих їм
прав, перевищення своїх повноважень, за вчинки, які порочать їх як
державних службовців або дискредитують місцевий суд, порушення
трудової дисципліни, норм етики поведінки державного службовця та
обмежень, пов’язаних із прийняттям на державну службу та її
проходженням.

На виконання статей 126, 127 Закону “Про судоустрій України”, на
підставі рішення Ради суддів від 13.05.05 № 27 з метою поліпшення
організації діяльності місцевих загальних судів, забезпечення єдності у
визначенні посадових обов’язків працівників апарату місцевого загального
суду наказом Голови Державної судової адміністрації № 86 від 20.07.2005
р. затверджено Типові посадові інструкції працівників апарату місцевого
загального суду. Окремо визначені функціональні обов’язки керівника
апарату, головного бухгалтера, помічників голови та заступника голови
суду, помічника судді, секретаря судового засідання, старшого судового
розпорядника, судового розпорядника, консультантів, старшого секретаря
суду, секретаря суду, діловода, оператора комп’ютерного набору,
друкарки, експедитора, завідувача архіву, архіваріуса, бібліотекаря,
завідувача господарства місцевого загального суду.

Завданням цих інструкцій є встановлення єдиних засад діяльності, обсягів
функціональних обов’язків та основних вимог щодо їх виконання, прав та
відповідальності посадових осіб апарату місцевого загального суду.

Керівник апарату суду очолює апарат місцевого загального суду
(далі — суд) та здійснює безпосереднє керівництво його діяльністю.

На посаду керівника апарату призначається особа, яка має повну вищу
освіту за спеціальністю “Правознавство” або “Правоохоронна діяльність”
з освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, стаж
роботи за фахом на державній службі в органах судової влади чи стаж
роботи на державній службі на керівних посадах в інших сферах управління
не менше 5 років або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не
менше 7 років.

Керівник апарату свої функціональні обов’язки виконує під
керівництвом голови суду та безпосередньо йому підпорядковується (а
також виконуючому його обов’язки заступнику) і координує свою діяльність
з відповідним територіальним управлінням державної судової
адміністрації. Йому безпосередньо підпорядковані помічник голови,
помічник заступника (помічники заступників) голови суду та
помічники суддів, секретарі судового засідання,
консультанти, старший секретар суду, завідувач архіву
(архіваріус), завідувач господарством, бібліотекар, водій,
інші працівники відповідно до підпорядкованості за посадами
штатного розпису суду, а за наказом голови суду — старший судовий
розпорядник та судові розпорядники.

Керівник апарату суду виконує такі посадові обв’язки:

1) здійснює безпосереднє керівництво апаратом суду, забезпечує
організованість та злагодженість у роботі підрозділів суду, працівників
апарату суду, їх взаємодію у виконанні завдань, покладених на апарат
суду щодо організаційного забезпечення діяльності суду;

2) взаємодіє з територіальним управлінням державної
судової адміністрації відповідної області, правоохоронними та іншими
державними органами, органами місцевого самоврядування, органами
суддівського самоврядування, спеціальним підрозділом судової міліції
“Грифон”, іншими установами й організаціями, засобами масової
інформації з питань забезпечення діяльності суду;

3) організовує ведення діловодства в суді відповідно до Інструкції з
діловодства;

4) організовує складання проектів планів роботи суду, погоджує їх,
організовує контроль за ходом їх виконання;

5) координує здійснення організаційних заходів щодо підготовки
оперативних нарад, виконання інших завдань;

6) за дорученням голови суду проводить оперативні наради, організовує
розробку службових розпоряджень, інструкцій тощо;

7) організовує спільну роботу працівників апарат суду в ході підготовки
необхідних матеріалів у разі віднесення питань до компетенції декількох
підрозділів, працівників апарату суду;

8) здійснює заходи щодо забезпечення належною матеріальною та
соціального забезпечення суддів та працівників апарату суду, медичного
обслуговування та санаторно-курортного лікування, забезпечення
благоустроєним житлом;

9) здійснює заходи щодо забезпечення належних умов діяльності суддів та
працівників апарату суду, умов оплати їх пращ, належного фінансування
суду, інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності;

10) організовує розробку і подання на затвердження в
установленому порядку штатного розпису і кошторису витрат на утримання
суду;

11) подає на розгляд голови суду пропозиції щодо структури,
чисельності та штатного розпису апарату суду;

12) здійснює безпосереднє керівництво діяльністю кадрової служби,
забезпечує реалізацію державної політики з питань кадрової роботи та
державної служби в апараті суду;

13) узагальнює практику роботи з кадрами, вносить голові суду пропозиції
щодо її вдосконалення;

14) організовує роботу з кадрами апарату суду, контролює стан цієї
роботи, а також ведення кадрового діловодства в суді;

15) вносить пропозиції голові суду з кадрових питань, зокрема щодо
призначення на посади в апарат суду, переведення на інші посади,
звільнення з посад, присвоєння рангів державних службовців, заохочення,
застосування заходів дисциплінарного впливу та з інших кадрових питань;

16) здійснює методичне керівництво проведенням конкурсного відбору на
посади державних службовців апарату суду, атестації та щорічної оцінки
виконання державними службовцями апарату суду покладених на них
обов’язків і завдань;

17) організовує роботу з навчання та підвищення кваліфікації працівників
апарату суду, внесення замовлення щодо потреб та підготовки спеціалістів
для апарату суду до відповідних органів;

18) уживає заходів організаційного характеру для підтримання
приміщення суду у стані, придатному для належного
його функціонування, проведення капітального та поточною
ремонтів, технічного оснащення приміщень, створення безпечних та
комфортних умов для працівників та осіб, які перебувають у суді,
забезпечує наявність необхідних ресурсів та оргтехніки, безперебійне її
функціонування;

19) здійснює організаційне забезпечення ведення судової статистики,
діловодства, обліку та зберігання судових справ, належного ведення
архіву, кодифікації та роботи бібліотеки суду, а також
планово-фінансової та бухгалтерської роботи, обслуговування рахунків в
установах банку;

20) за наказом голови суду контролює роботу служби судових
розпорядників, а за відсутності у суді посади старшого
судового розпорядника забезпечує організацію судового процесу;

21) забезпечує зберігання та використання штампів і печаток суду,
товарно-матеріальних цінностей та документації суду;

22) забезпечує виконання та необхідне дотримання правил охорони праці та
протипожежної безпеки, дотримання працівниками суду правил внутрішнього
трудового розпорядку;

23) вносить пропозиції голові суду щодо удосконалення організації
діяльності суду;

24) здійснює інші повноваження з організації роботи апарату суду щодо
забезпечення діяльності суду;

25) виконує інші доручення голови суду.

Керівник апарату суду має право: за дорученням голови суду
представляти суд в інших управлінських структурах з питань, що
належать до його компетенції та наданих повноважень; вести ділове
листування з органами системи державної судової адміністрації,
органами та установами судової системи, іншими державними
органами, установами і організаціями у межах своєї компетенції; у
встановленому порядку готувати запити, клопотання, звернення тощо з
питань, що стосуються діяльності апарату суду і належать до його
повноважень; вносити пропозиції голові суду щодо удосконалення
діяльності суду, з питань кадрової роботи, із забезпечення діяльності
працівників апарату суду; проводити службові наради з питань, що
належать до його повноважень; брати участь у засіданнях колегії
територіального управління державної судової адміністрації відповідної
області, бути призначеним до складу колегії цього управління, а також
брати участь у нарадах, засіданнях робочих груп тощо з питань
організації діяльності апарату судів, що проводяться територіальним
управлінням державної судової адміністрації.

Керівник апарату несе персональну відповідальність за
виконання покладених законом на апарат суду завдань.

Головний бухгалтер забезпечує виконання завдань з організації
бухгалтерського обліку господарсько-фінансової
діяльності місцевого загального суду та контроль за дотриманням правил
його ведення. Він призначається на посаду та звільняється з посади
наказом голови суду за попереднім погодженням з відповідним
територіальним управлінням державної судової адміністрації з
дотриманням вимог трудового законодавства та законодавства про
державну службу України. На посаду головного бухгалтера можу
претендувати особа, яка має повну вищу освіту відповідного професійного
спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра,
стаж роботи за фахом на державній службі не менше 3 років або стаж
роботи на посаді головного бухгалтера не менше 5 років.

Головний бухгалтер свої посадові обов’язки виконує під
керівництвом голови суду (а також виконуючого його обов’язки заступника)
та безпосередньо підпорядковується керівникові апарату місцевого суду.
Йому безпосередньо підпорядковані працівники планово-фінансової та
бухгалтерської служби місцевого суду.

Головний бухгалтер виконує такі завдання та обов’язки:

1) здійснює безпосереднє керівництво діяльністю планово-фінансової і
бухгалтерської служби суду, контролює її роботу;

2) забезпечує виконання покладених завдань щодо організації
бухгалтерського обліку (дотримуючись єдиних
методологічних засад, встановлених Законом України “Про бухгалтерський
облік та фінансову звітність в Україні”) господарсько-фінансової
діяльності суду, розробку та впровадження заходів щодо дотримання
державної та фінансової дисципліни в суді;

3) здійснює керівництво бухгалтерським обліком і звітністю у суді;

4) бере участь у розробці проектів положень, інструкцій, вказівок з
бухгалтерського обліку, типових форм бухгалтерської звітності;

5) здійснює облік, систематизацію та зберігання
нормативних документів щодо бухгалтерського обліку та звітності;

6) планує та розробляє поточні плани асигнувань на утримання суду;

7) здійснює контроль за законністю встановлення посадових окладів суддям
та працівникам апарату суду, за використанням фонду оплати праці та
дотриманням фінансової дисципліни згідно з чинним
законодавством;

8) відповідає за підготовку та формування в межах встановленого фонду
оплати праці штатного розпису суду;

9) забезпечує контроль і відображення на рахунках бухгалтерського обліку
господарських операцій, надання оперативної інформації,
складання та подання зведеної фінансової звітності встановленим органам
у відповідні терміни;

10) відповідає за правильність нарахування та перерахування
податків до державного бюджету та інших платежів;

11) здійснює нарахування та перерахування платежів, внесків на державне
соціальне страхування, заробітної плати суддям та працівникам апарату
суду, інших платежів та виплат;

12) виконує роботу з обліку майна місцевого суду, коштів та
товарно-матеріальних цінностей, результатів діяльності тощо;

13) відповідає за складення відповідних звітів, здійснення обліку та
контролю за рухом бланків звітності;

14) проводить банківські операції та операції, пов’язані з рухом коштів
та товарно-матеріальних цінностей суду;

15) проводить інвентаризацію грошових коштів,
товарно-матеріальних цінностей, основних фондів, розрахунків та
платіжних зобов’язань;

16) здійснює контроль за веденням касових операцій, раціональним
використанням фінансових ресурсів;

17) проводить роботу з виконання кошторису утримання суду;

18) готує дані з відповідних напрямків роботи бухгалтерського обліку
та складає звітність, контролює зберігання документів
бухгалтерської звітності, оформлення їх відповідно до встановленого
порядку та своєчасне подання їх до архіву;

19) застосовує комп’ютерні та інші сучасні технічні засоби та
технології обліково-обчислювальних робіт;

20) організовує видачу суддям та працівникам апарату суду довідок про
розмір заробітної плати;

21) здійснює облік дебіторської та кредиторської заборгованості
місцевого суду (зв’язок, водо-, газо-, теплопостачання тощо);

22) готує відповіді з питань обліку та звітності і
господарсько-фінансової діяльності місцевого суду за дорученням голови
суду на запити відповідних центральних і місцевих органів
виконавчої влади, підприємств, організацій та їх фінансових структур
чи підрозділів;

23) вносить пропозиції голові суду щодо удосконалення організації
діяльності суду з питань бухгалтерського обліку та
планово-фінансової діяльності суду;

24) здійснює інші повноваження з організації бухгалтерського обліку та
планово-фінансової діяльності місцевого суду;

25) виконує інші доручення голови суду та керівника апарату суду.

Головний бухгалтер має право: запитувати у встановленому
законодавством порядку у структурних підрозділах центральних та
місцевих органів виконавчої влади, місцевих органах самоврядування,
інших державних органах інформацію та матеріали щодо
організації планово-фінансової діяльності суду,
бухгалтерського обліку, звітності та контролю; у встановленому порядку
організовувати роботу з підготовки пропозицій голові суду щодо
запитів, клопотань, звернень тощо з питань, що стосуються
планово-фінансової діяльності суду і належать до його
повноважень; вносити пропозиції голові суду та керівнику
апарату щодо удосконалення бухгалтерського обліку, звітності та
контролю, планово-фінансової діяльності місцевого суду; брати участь у
службових нарадах з питань, що належать до його повноважень; брати
участь у засіданнях колегії територіального управління державної судової
адміністрації відповідної області, а також у нарадах, засіданнях
робочих груп тощо з питань організації планово-фінансової діяльності,
бухгалтерського обліку, звітності та контролю, що проводяться
територіальним управлінням державної судової адміністрації.

Головний бухгалтер несе персональну відповідальність за
порушення планово-фінансової дисципліни, ведення бухгалтерського
обліку, звітності та контролю в місцевому суді.

Помічник голови місцевого загального суду призначається на посаду та
звільняється з посади наказом голови відповідного суду з
дотриманням вимог трудового законодавства та законодавства про
державну службу України. На цю посаду призначається особа, яка має
повну вищу освіту за спеціальністю “Правознавство” або
“Правоохоронна діяльність” з освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста
або магістра, стаж роботи за фахом на державній службі в органах судової
влади не менше 3 років або загальний стаж роботи за фахом не менше 5
років. Він безпосередньо підпорядковується голові суду, помічником
якого він є, та керівникові апарату суду.

Помічник голови суду виконує такі завдання та обов’язки:

1) проводить узагальнення роботи суду з розгляду судових справ
(узагальнення судової практики), здійснює підготовку статистичних даних
та складання звітів, узагальнень суду про кількість та стан розгляду
судових справ усіх категорій;

2) готує дані судової статистики та інші матеріали для розгляду на
оперативних нарадах;

3) інформує голову суду про навантаження справ, які знаходяться в
провадженні суддів, та сприяє їх об’єктивному розподілу;

4) проводить роботу з вивчення руху справ, які знаходяться
в провадженні суддів;

5) проводить роботу з підготовки оперативних нарад, що
проводяться головою суду, веде протоколи цих нарад;

6) веде збір і узагальнення пропозицій до проектів планів роботи суду та
готує відповідні проекти планів;

7) здійснює контроль за виконанням планів роботи суду, доповідає голові
суду про хід їх виконання;

8) бере участь у прийомі громадян головою суду та забезпечує
організацію його проведення;

9) за дорученням голови готує проекти відповідей на звернення, які
надходять на адресу голови суду;

10) вивчає прийняті головою суду до свого провадження справи і
матеріали, здійснює підбір законодавства та судової
практики, необхідних для розгляду конкретних судових
справ, вносить стосовно них свої пропозиції;

11) здійснює попередню підготовку до розгляду судових справ, що
знаходяться в провадженні голови суду, за його дорученням готує проекти
процесуальних документів, повідомлень, запитів тощо,
контролює надходження та залучення відповідних матеріалів і документів
до судових справ. Виконує інші обов’язки помічника судді;

12) координує роботу секретарів судового засідання, помічника
заступника (помічників заступників) голови суду та помічників суддів,
надає їм методичну та практичну допомогу в організації судового процесу;

13) за дорученням голови суду забезпечує взаємодію
з правоохоронними та іншими державними органами,
громадськими організаціями, засобами масової інформації з питань
здійснення правосуддя та готує відповідні матеріали;

14) вивчає повідомлення засобів масової інформації, готує пропозиції
щодо необхідності реагування відповідно до чинного законодавства;

15) за дорученням голови суду здійснює заходи щодо забезпечення його
діяльності; 16) виконує інші розпорядження голови суду та керівника
апарату суду.

На посаду помічника заступника голови місцевого загального суду
призначається особа, яка мас повну вищу освіту за
спеціальністю “Правознавство” або “Правоохоронна діяльність” з
освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, стаж роботи на
державній службі в судових органах України не менше 2 років або
загальний стаж роботи за фахом не менше 3 років. Він безпосередньо
підпорядковується заступнику голови суду, помічником якого він є, та
керівникові апарату суду.

Помічник заступника голови місцевого загального суду виконує такі
завдання та обов’язки:

1) здійснює вивчення та узагальнення практики розгляду
заступником голови суду судових справ і застосування законодавства;

2) за дорученням заступника голови суду здійснює підготовку та
оформлення статистичних даних, узагальнень, інформації про кількість та
стан розгляду заступником голови суду справ усіх категорій тощо;

3) бере участь у розробці пропозицій до проектів планів роботи суду;

4) проводить аналітичну роботу з виконання планів роботи суду за
дорученням голови суду або його заступника;

5) проводить експрес-аналіз з різних правових проблем, а також проблем
організаційного забезпечення судової діяльності за дорученням голови
суду або його заступника;

6) допомагає заступникові голови суду в підготовці судових справ до
розгляду в судовому засіданні;

7) вивчає матеріали справи, здійснює підбір законодавства та
матеріалів судової практики, необхідних для розгляду конкретних судових
справ;

8) готує довідки, інформаційні листи, повідомлення, інші матеріали, які
пов’язані з розглядом справи;

9) бере участь у попередній підготовці до розгляду судових справ, що
знаходяться в провадженні заступника голови суду, за його дорученням
готує проекти повідомлень, запитів, листів тощо,
пов’язаних із розглядом конкретних справ;

10) контролює надходження та залучення відповідних матеріалів і
документів до судових справ;

11) здійснює контроль за підготовкою судових засідань,
які проводяться під головуванням заступника голови суду,
перевіряє та контролює своєчасність повідомлення учасників судового
засідання про час та місце його проведення;

12) перевіряє правильність та своєчасність оформлення протоколів
судового засідання у справах, що знаходяться у провадженні заступника
голови суду;

13) здійснює контроль за своєчасною здачею секретарем судового засідання
судових справ, розглянутих під головуванням заступника голови суду;

14) координує роботу секретаря судового засідання із своєчасної о та
якісного забезпечення процесу розгляду судових справ
га матеріалів, надаючи при цьому методичну та практичну допомогу;

15) виконує інші обов’язки помічника судді;

16) відповідно до наказу голови суду вико&#