Опришко, Сидорчук – Система правоохоронних органів України, 2003 (книга)

Опришко, Сидорчук – Система правоохоронних орган_в України, 2003

З М І С Т

ТЕМА 1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ ДИСЦИПЛІНИ СИСТЕМА ПРАВООХОРОННИХ
ОРГАНІВ УКРАЇНИ……………………………………………………………..

1. Предмет і система навчальної дисципліни “Система правоохоронних
органів України”…………………………………..

2. Правоохоронна діяльність: її ознаки, поняття, завдання…

3. Система правоохоронних органів України: поняття, складові
частини………………………………………………………

4. Система законодавчих і інших нормативно-правових актів, що регулюють
організацію та діяльність правоохоронних
органів…………………………………………………………………

ТЕМА 2. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ…………

1. Правовий статус та завдання Конституційного Суду України.
……………………………………………………………….

2. Організація та діяльність Конституційного Суду України.
……………………………………………………………….

3. Статус суддів Конституційного Суду України. …………

4. Провадження в справах, рішення та висновки Конституційного Суду
України. Гарантії діяльності суддів Конституційного Суду
України………………………………………

ТЕМА 3. СУДОВА ВЛАДА ТА ПРИНЦИПИ ПРАВОСУДДЯ ………………………………………………………

Загальна характеристика судової влади…………………..

Правосуддя: поняття та принципи реалізації…………….

Судова система України. ………………………………….

Правовий статус суддів…………………………………….

ТЕМА 4. ГОСПОДАРСЬКІ СУДИ…………………………

1. Правове положення, завдання та принципи діяльності господарських
судів. …………………………………………………

2. Поняття, склад та повноваження місцевих господарських
судів……………………………………………………………………

3. Поняття, склад та повноваження апеляційних господарських
судів…………………………………………………..

4. Поняття, склад та повноваження Вищого господарського суду
України…………………………………………………………..

ТЕМА 5. ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ……………………..

1. Поняття, правовий статус, завдання та функції прокуратури
України…………………………………………………

2. Принципи організації та діяльності прокуратури в
Україні…………………………………………………………………

3. Система органів прокуратури в Україні. ………………….

4. Кадрове забезпечення органів прокуратури……………….

5. Акти прокурорського реагування на порушення
законності………………………………………………………………

ТЕМА 6. АДВОКАТУРА В СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ
УКРАЇНИ…………………….

1. Правовий засади та гарантії адвокатської діяльності в Україні
…………………………………………………………………

2. Особливості організаційних форм діяльності
адвокатури……………………………………………………………..

3. Поняття професійних прав та обов’язків адвоката, а також інших
соціальних прав ……………………………………….

4.Організаційно-правовий статус Кваліфікаційно-дисциплінарних комісій
адвокатури…………………………………

5. Поняття дисциплінарної відповідальності
адвоката………………………………………………………………..

ТЕМА 7. ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ В СИСТЕМІ

ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ…

Органи внутрішніх справ України: поняття, функції та
структура………………………………………………………………

Міністерство внутрішніх справ України як центральний орган державної
виконавчої влади…………………………………..

Міліція в Україні: поняття, завдання, функції та структура.
……………………………………………………………..

Повноваження міліції………………………………………

ТЕМА 8. СЛУЖБА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ

ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

1. Правовий статус та завдання органів Служби безпеки
України…………………………………………………………………

2. Система і організація діяльності Служби безпеки України.
……………………………………………………………….

3. Обов’язки та права органів СБУ. …………………………..

Контроль і нагляд за діяльністю СБУ……………………..

ТЕМА 9. МІСЦЕ І РОЛЬ МИТНИХ ОРГАНІВ В СИСЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ
УКРАЇНИ…………

1.Митна справа в Україні: поняття, правова основа та загальна
характеристика її реалізації………………………………..

2.Система митних органів України, їх правовий статус. ……

3.Головні завдання і напрямки діяльності Державної митної служби України
і її органів…………………………………………..

4.Провадження у справах про порушення митного
законодавства………………………………………………………….

ТЕМА 10. ОРГАНИ ЮСТИЦІЇ ТА НОТАРІАТ В СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ
УКРАЇНИ ……..

1. Органи юстиції України: поняття, завдання та
система…………………………………………………………………

2. Поняття та правова основа діяльності нотаріату. Суб’єкти вчинення
нотаріальних дій………………………………..

3. Нотаріальні дії, що вчиняються органами та посадовими особами в
Україні……………………………………………………..

Права і обов’язки нотаріуса. ……………………………….

Загальні правила вчинення нотаріальних дій…………….

ТЕМА 1.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ ДИСЦИПЛІНИ

СИСТЕМА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

1. Предмет і система навчальної дисципліни “Система правоохоронних
органів України”.

2. Правоохоронна діяльність: її ознаки, поняття, завдання.

3. Система правоохоронних органів України: поняття, складові частини.

4. Система законодавчих і інших нормативно-правових актів, що регулюють
організацію та діяльність правоохоронних органів.

І.І. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Дана тема є основоположною для правильного засвоєння студентами основних
понять та визначень навчальної дисципліни “Система правоохоронних
органів України”.

Сучасний розвиток державності України вимагає глибоких знань про систему
та повноваження органів, які беруть участь у правоохоронній діяльності.
Такі знання насамперед потрібні для професійної діяльності юристів. Вони
необхідні також і студенту юридичного факультету для засвоєння юридичних
дисциплін, якими він повинен оволодіти протягом усього процесу навчання
професії юриста.

В процесі засвоєння навчального матеріалу за даною темою студент має
оволодіти існуючими науковими точками зору щодо визначення понять
“правоохоронна діяльність” та “правоохоронні органи”, їх спільних рис та
відмінностей. Суттєвим під час вивчення цієї тематики є засвоєння
основних завдань та функцій правоохоронної діяльності, правоохоронних
органів та існуючого взаємозв’язку між ними.

Наступним важливим моментом є вивчення та засвоєння класифікації
державних органів, що здійснюють правоохоронну діяльність, а також
недержавних інституцій, що виконують окремі правоохоронні функції.

Отже, система правоохоронних органів України – навчальна дисципліна, в
межах якої студентами вивчаються основи організації і найбільш суттєві
напрямки й завдання діяльності правоохоронних органів, їх взаємодія між
собою та з іншими органами держави.

1 питання. Предмет і система навчальної дисципліни “Система
правоохоронних органів України”

Наразі є беззаперечним той факт, що предмет будь-якої навчальної
дисципліни визначається насамперед колом питань і проблем, що мають
вивчатися згідно навчальної програми, яка окреслює відповідні межі
опанування науковим пізнанням. Відповідно до такої загальної установки і
визначається предмет навчальної дисципліни “Система правоохоронних
органів України”, що викладається в юридичних навчальних закладах нашої
держави.

Зазвичай предмет вивчення включає в першу чергу дані про державні
органи, що виконують правоохоронну діяльність та інші недержавні
інституції, які покликані сприяти такого роду діяльності. Серед цих
даних провідне місце, природно, займають ті, котрі дають можливість
сформувати знання не тільки про правоохоронну діяльність у цілому, але і
про конкретні її функції, структурну побудову відповідних органів чи
інституцій, їх взаємозв’язок та підпорядкованість, компетенцію,
завдання, а також діяльність в цілому всього державного-правового
механізму. До предмету вивчення необхідно також віднести кадрове
забезпечення діяльності відповідних органів в нашій державі.

Після визначення предмету вивчення є доцільним дати визначення поняття
навчальної дисципліни. Отож, дисципліна «Система правоохоронних органів
України» вивчає основи організації і найбільш істотні функції і завдання
діяльності цих органів, їхню взаємодію між собою і іншими органами
держави, а також кадрове забезпечення їхньої діяльності.

За своїм місцем в структурно-логічній схемі послідовності вивчення
окремих навчальних дисциплін дана дисципліна читається на першому курсі
і своїм призначенням має надати загальні знання та уявлення про
правоохоронну діяльність, систему судів, прокуратуру, органи внутрішніх
справ, службу безпеки, органи юстиції, адвокатуру й нотаріат в Україні.
Для подальшого поглибленого вивчення діяльності правоохоронних органів
на старших курсах до навчальних планів юридичних навчальних закладів
введені окремі навчальні дисципліни, які більш детально знайомлять
студентів з цими органами, які за своїм призначенням покликані
здійснювати соціальний контроль за правопорушеннями в державі,
забезпечувати виконання функцій, спрямованих на зміцнення законності й
правопорядку, охорону прав і законних інтересів громадян, осіб без
громадянства, іноземців, державних і недержавних організацій, а також
інші функції.

Отож, головною метою навчальної дисципліни “Система правоохоронних
органів України” є надання загальних знань про правоохоронну діяльність,
правоохоронні органи та інші інституції, які покликані забезпечувати
реалізацію правових норм та приписів у частині, що стосується виконання
правоохоронної функції держави.

У процесі подальшого розкриття змісту цього питання необхідно зупинитись
на історичних аспектах становлення навчальної дисципліни. Доцільно
зазначити, що до революції 1917 року в більшості юридичних навчальних
закладів ця дисципліна як самостійна не викладалася. Знання про судові
органи й інші пов’язанні з ними правоохоронні інституції та їх основні
повноваження вивчалися студентами у межах інших дисциплін, зокрема,
цивільного й кримінального процесу.

Після Жовтневої революції до навчальних планів була введена дисципліна
“Судоустрій”, вивчення якої базувалось на законодавстві про судоустрій,
що регламентувало основи організації і діяльності не тільки судів, але й
органів юстиції, прокуратури та адвокатури. Подальша зміна назви
дисципліни здійснювалась відповідно до трансформації системи
правоохоронних органів, їх завдань і функцій. Однак, зміна назви не
змінювала сутності цієї дисципліни. Як і колись, в її межах розглядалися
загальні питання, пов’язані з характеристикою і визначенням поняття та
змісту правоохоронної діяльності, окресленням кола державних і
недержавних організацій, які покликані її здійснювати, їхню взаємодію
між собою й іншими органами держави. Про особливості становлення
навчальної дисципліни за роки існування радянської влади пропонується
опанувати самостійно з використанням відповідної літератури.

Суттєвим моментом під час висвітлення першого питання є акцентування
уваги на розкритті взаємозв’язку й взаємозалежності навчальної
дисципліни “Система правоохоронних органів України” з рядом суміжних
юридичних дисциплін.

В першу чергу до таких навчальних дисциплін необхідно віднести “Теорію
держави і права”, “Історію держави і права України” та “Історію держави
і права зарубіжних країн”. Адже, вивчення теоретичних питань організації
і діяльності суду, органів прокуратури, юстиції, внутрішніх справ,
адвокатури потребує знань загальнотеоретичних й історичних підходів при
їх висвітлені, а також уміння бачити конкретні правові явища не
виокремлено, а в гармонічному розвитку суспільних відносин та порядок
врегулювання їх нормами права. Важливо знати сучасні наукові
напрацювання в сфері правоохоронної діяльності, а також вміло
використовувати ті надбання, що були накопичені нашими попередниками.
Саме такі знання можуть бути отримані при вивченні теорії держави і
права, вітчизняної й зарубіжної історії держави і права.

Важливе місце в системі правоохоронних органів посідає навчальна
дисципліна “Конституційне право України”. Адже саме ця дисципліна дає
можливість усвідомити загальне місце та призначення правоохоронних
органів у системі всіх органів державної влади, розкрити взаємозв’язки
між ними, та визначити конституційні принципи їхньої побудови і
діяльності. Таке порівняння рекомендується робити з використанням
положень Конституції України, що закріплюють ці принципи.

Багато спільного наша дисципліна має з навчальною дисципліною
“Адміністративне право України”, завданням якої є вивчення
закономірностей організації і функціонування всіх органів державного
управління. Наразі такі правоохоронні органи, як Міністерство юстиції
України, Міністерство внутрішніх справ України й підпорядковані їм
установи свої правоохоронні функції здійснюють одночасно з
управлінськими функціями. У зв’язку з цим їх організація та повноваження
в сфері управління більш детально висвітлюються в Адміністративному
праві України.

Зміст навчальної дисципліни “Система правоохоронних органів України” має
логічний взаємозв’язок з дисципліною “Кримінально-процесуальне право
України”. Сутність такого зв’язку полягає в процесуальному закріпленні
змісту діяльності всіх правоохоронних органів в процесі здійснення ними
дізнання та досудового слідства. Зокрема, ця дисципліна дає уявлення про
дії правоохоронних органів при розкритті злочинів, виявленні осіб, що їх
вчинили тощо.

Навчальна дисципліна “Система правоохоронних органів України” передбачає
зв’язок з такими дисциплінами як “Цивільний процес” та “Господарський
процес”, зміст яких розкриває сутність діяльності судів загальної
юрисдикції та господарських судів, при розгляді і вирішенні цивільних
справ, а також господарських спорів.

2 питання. Правоохоронна діяльність: її ознаки, поняття та завдання

Перед тим як приступити до вивчення цього питання увага студента мусить
бути зосереджена на логічному зв’язку таких понять як держава, функції
держави та апарат держави. Наразі діяльність держави і її органів
охоплює різноманітні сфери суспільного життя. В першу чергу така
діяльність спрямована на вирішення проблем, пов’язаних із забезпеченням
нормального функціонування економіки, здійснення зовнішньої політики,
створення належних умов для соціально-культурного розвитку суспільства.
Важливу роль в діяльності держави посідають питання, що пов’язані із
забезпеченням таких функцій як обороноздатності й охорони державної
безпеки країни, а також виконання інших важливих завдань.

На сучасному етапі розбудови нашої держави та запровадження на її
теренах основних засад громадянського суспільства важливе місце
посідають завдання щодо забезпечення законності і правопорядку, захисту
прав і свобод людини і громадянина, охороні прав і законних інтересів
державних і недержавних організацій, об’єднань громадян, приватних осіб,
здійснення зі сторони держави соціального контролю за злочинністю й
іншими правопорушеннями.

Виконання цих завдань і функцій покладається на всі органи державної
влади. Залучаються до такої діяльності і самі громадяни, які
використовують надані їм права щодо безпосереднього захисту законними
способами своїх прав і свобод шляхом участі в управлінні справами
держави, як безпосередньо, так і через своїх представників, також за
допомогою рівного доступу до державної служби.

Однак для більшості органів державного управління забезпечення
законності і правопорядку, захист прав і свобод людини і громадянина,
боротьба зі злочинами й іншими правопорушеннями у відповідності до їх
повноважень є допоміжною. Провідною формою діяльності таких органів є
вирішення поточних і перспективних питань в сфері економіки, зовнішньої
політики, культури, науки, освіти тощо. Окремі функції, що пов’язані з
забезпеченням законності і охороною правопорядку ці органи виконують як
такі, що виникають додатково в процесі здійснення ними основних завдань.

Наразі необхідно наголосити, що забезпечення законності і правопорядку
здійснюють спеціальні органи державного управління на які державою
покладено виконання зазначених завдань і функцій. В першу чергу це
правоохоронні органи, що покликані охороняти закріплені Конституцією
України, законодавчими й іншими нормативно-правовими актами порядок і
діяльність держави, життєдіяльність суспільства в цілому, а також
окремих громадян та інших осіб, зокрема.

Для чіткого визначення критеріїв, якими необхідно керуватися при
віднесенні тих чи інших державних органів до числа правоохоронних,
важливого значення набуває розкриття поняття сутності правоохоронної
діяльності. В процесі подальшого засвоєння навчального матеріалу
необхідно звернути увагу на ту обставину, що правоохоронна діяльність
володіє рядом істотних ознак.

В першу чергу до числа таких ознак необхідно віднести тільки таку
діяльність, що здійснюється на підставі застосування заходів юридичного
впливу. Своєю чергою вони поділяються на визначені чинним законодавством
заходи державного примусу і стягнення. Прикладом може слугувати вчинення
злочину за який може бути призначене покарання або інший захід впливу,
що передбачений чинним кримінальним законодавством.

Наступною суттєвою ознакою правоохоронної діяльності є особливості щодо
застосовування заходів юридичного впливу при суворому дотриманні
конкретного припису тієї чи іншої норми закону та її змісту. Так,
державний орган, що наділений владними повноваженнями застосовувати
заходи юридичного впливу, зобов’язаний неухильно виконувати такі
приписи. Зокрема, при порушені норм особливої частини Кодексу України
про адміністративні правопорушення, що встановлюють адміністративні
правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення таким
приписом може бути норма, що визначає порушення встановлених термінів
виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата її не в повному
обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю, яке тягне
за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності та громадян – суб’єктів
підприємницької діяльності від п’ятнадцяти до п’ятдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такий запис у законі
означає, що цей вид стягнення може бути застосований тільки до винного у
вчиненні такої дії і до такої особи може бути застосоване лише
накладання штрафу, а не виправних робіт, чи скажімо адміністративного
арешту на тій підставі, що таке стягнення є більш доцільним і
справедливим.

Суттєвою ознакою правоохоронної діяльності є її процесуальний характер.
Тобто, така діяльність має здійснюватися з дотриманням процедури, що
визначена процесуальним законодавством. Приміром, вирок суду набирає
законної сили після проведення досудового слідства, розгляду справи в
суді, що передбачені кримінально-процесуальним законодавством тощо.

Визначальною ознакою правоохоронної діяльності є те, що її реалізацію
повинні здійснювати спеціальні державні органи, які наділені владними
повноваженнями щодо забезпечення виконання правоохоронної функції в
державі. Однак наявність такої вимоги наразі є недостатньою умовою для
здійснення правоохоронної діяльності. Ця ознака також потребує, щоб
штатний розпис спеціальних правоохоронних органів комплектувався
державними службовцями, які мають юридичну освіту, а також фахівцями, що
володіють достатнім рівнем спеціальних наукових пізнань в інших наукових
сферах. Організація і діяльність таких державних органів детально і
всебічно регламентуються в законодавчому порядку, у тому числі шляхом
встановлення особливих процесуальних правил для вирішення найбільш
важливих питань. Наприклад, організація і діяльність підрозділів міліції
визначена в Законі Україні “Про міліцію” від 20 грудня 1990 року.

Спираючись на розкриті нами ознаки можна дати визначення поняття
правоохоронної діяльності. Отож, під правоохоронною діяльністю необхідно
розуміти державну діяльність, що здійснюється з метою забезпечення
охорони права спеціальними органами державного управління, які наділені
правом щодо застосування заходів юридичного впливу при неухильному
дотриманні приписів закону та визначеної процедури їх застосування.

Особливу увагу студентам необхідно зосередити на особливостях визначення
завдань, що ставляться перед правоохоронною діяльністю. У цьому
контексті доцільно зазначити, що основні завдання правоохоронної
діяльності найбільш повно закріплені в законодавчих актах, що
закріплюють правовий статус та встановлюють повноваження окремих
спеціальних державних органів у сфері забезпечення правопорядку і
громадської безпеки. До таких законодавчих актів можна віднести,
наприклад, Закон України “Про міліцію”, Закон України “Про службу
безпеки”, Закон України “Про судоустрій України”,
Кримінально-процесуальний та Цивільно-процесуальний кодекси та ряд інших
законів. Далі необхідно перерахувати найсуттєвіші завдання, що є
характерними для більшості правоохоронних органів і спрямовані на захист
прав і свобод людини і громадянина. Цей основоположний принцип варто
покласти в основу розкриття змісту завдань правоохоронної діяльності.

3 питання. Система правоохоронних органів України:

поняття, складові частини

Важливого значення при розкритті системи правоохоронних органів України
набуває порядок висвітлення окремих понять та категорій, що охоплюються
її змістом. Край важливо, щоб перед початком розкриття поняття системи
правоохоронних органів нашої держави увага студента була зосереджена на
визначенні конкретних функцій, що притаманні правоохоронній діяльності.
Такий підхід надає змогу за функціональною спрямованістю розмежувати
органи, що покликані забезпечувати правоохоронну діяльність на окремі
структурні одиниці з чітким визначенням їх правового статусу,
повноважень та місця в системі органів державної влади.

За своїм змістом правоохоронна діяльність не є однорідною, а передбачає
виконання різнопланових соціальних завдань, зміст яких визначається
основними функціями державної діяльності. Отож до таких функцій перш за
все доцільно віднести:

1) конституційну діяльність;

2) діяльність в сфері правосуддя;

3) організаційне забезпечення діяльності судів;

4) прокурорську діяльність;

5) діяльність пов’язану з виявленням і розслідуванням злочинів;

6) діяльність щодо надання юридичної допомоги юридичним і фізичним
особам.

Зазначені функції спрямовані на досягнення конкретних результатів,
зокрема, усунення порушень норм Конституції України, справедливий
розгляд й вирішення цивільних і кримінальних справ, забезпечення
нормальної діяльності судів, виявлення й усунення порушень законності в
діяльності державних інституцій та приватних осіб, а також надання
кваліфікованої юридичної допомоги та інших юридичних послуг. Здійснення
цих функцій спрямоване на виконання загальних завдань правоохоронної
діяльності.

Особливо студенту необхідно усвідомити те, що названі функції є
взаємозалежними і взаємопов’язаними між собою і, власне, у багатьох
випадках доповнюють одна одну. Прикладом такої взаємозалежності може
слугувати здійснення правосуддя по конкретній кримінальній справі яке
потребує насамперед здійснення по такій справі досудового слідства
відповідними органами досудового слідства. У наступних розділах сфера
дії окреслених функцій буде розглянута більш детальніше.

Важливого значення набуває розкриття поняття правоохоронного органу на
який покладається виконання основних функцій правоохоронної діяльності.
На сьогодні, в питанні визначення поняття правоохоронного органу серед
юристів-науковців не існує єдиного підходу щодо розв’язання окресленої
проблеми. Суть таких розбіжностей полягає у визначені кола органів
влади, які за своїми функціями та повноваженнями можна відносити до
правоохоронних органів. Окреслена проблема потребує на законодавчому
рівні закріпити поняття правоохоронної діяльності, правоохоронного
органу та системи органів, що входять до складу правоохоронних органів.
Більш детальну інформацію щодо існуючих точок зору з окреслених проблем
можна знайти в підручнику російських авторів К.Ф. Гуценка та М.А.
Ковальова “Правоохоронні органи” та навчальному посібнику “Організація
судових та правоохоронних органів” за редакцією доцентів І.Є. Марочкіна,
Н.В. Сібільової, О.М. Толочка.

В цьому контексті необхідно відмітити, що перелік правоохоронних органів
в нашій державі на законодавчому рівні закріплений в Законі України “Про
державний захист працівників суду і правоохоронних органів”. Згідно з
ст. 2 цього Закону до правоохоронних органів законодавець відносить
такі: органи прокуратури; органи внутрішніх справ; органи служби
безпеки; митні органи; органи охорони державного кордону; органи й
установи виконання покарань; органи державної податкової служби; органи
державної контрольно-ревізійної служби; органи рибної охорони; органи
державної лісової охорони; інші органи, які здійснюють правозастосовні
або правоохоронні функції. Навіть неупереджений погляд на цей перелік
дає підстави зазначити, що він є досить громіздким, перевантаженим і
потребує в першу чергу законодавчого визначення поняття правоохоронного
органу та основних знак, що вирізняють його поміж інших органів
державного управління.

Край важливим для студента є засвоєння питання щодо віднесення до
системи правоохоронних органів суду. Особливо нагальною така проблема
постала після закріплення на конституційному рівні судової влади як
окремої гілки влади в Україні. На сьогодні окрема частина
юристів-науковців висловлює думку, що суди не можна відносити до
правоохоронних органів позаяк вони є органами судової влади і тому,
виходячи із принципу поділу влади, не можуть входити до системи органів
виконавчої влади до складу якої законодавець традиційно відносить органи
внутрішніх справ, юстиції, служби безпеки, державної податкової служби
тощо. Прихильники віднесення судів до правоохоронних органів
обґрунтовують свою позицію тим, що виключення судів із числа
правоохоронних органів неминуче приведе до того, що вони будуть
позбавлені здійснення правоохоронної функції в державі. Більш детально
діяльність кожного правоохоронного органу буде висвітлено в наступних
розділах.

Розгляд окреслених нами проблемних питань, чинного законодавства в
частині закріплення переліку правоохоронних органів надає можливість
дати визначення правоохоронного органу. Отож, під правоохоронним органом
необхідно розуміти державний орган до компетенції якого входить
виконання функцій та завдань пов’язаних з охороною права та відновленням
порушеного права, забезпеченням виконання покарань, національної
безпеки, підтриманням правопорядку й стану законності в державі.

Традиційно в рамках дисципліни «Правоохоронні органи» прийнято вивчати
адвокатуру, а заодно й інші організаційні форми надання юридичної
допомоги, хоча їх навряд чи можна називати органами, тим більше
державними. Наразі, вони являють собою недержавні об’єднання, які
створюються для того, щоб сприяти охороні прав і законних інтересів
людини і громадянина, державних і недержавних організацій й за своїми
завданнями значною мірою спорідненні з діяльністю окремих державних
правоохоронних органів.

До надання юридичної допомоги приватним особам, державним і недержавним
структурам необхідно віднести також нотаріат, який виконує своєрідні
функції, і таким чином сприяє успішній реалізації правоохоронної
діяльності.

4 питання. Система законодавчих і інших нормативно-правових актів, що
регулюють організацію та діяльність правоохоронних органів

Для усвідомленого розуміння студентом організації й діяльності
правоохоронних органів важливого значення набуває засвоєння законодавчої
та нормативно-правової бази, яка закріплює загальний правовий статус,
функції, завдання цих органів як у цілому, так і окремих їх інституцій.
Засвоєння основ організації й функцій правоохоронних органів вимагає
вивчення значної кількості законодавчих і інших нормативно-правових
актів.

Відповідно до існуючої в нашій державі юридичної доктрини правові акти
мають певну структурну побудову(ієрархію), яка є притаманною для
романо-германської правової сім’ї. На вершині цієї структури знаходиться
Конституція України, яка має найвищу юридичну силу. Вона приймається з
дотриманням особливої процедури і вирішує вузлові питання державного і
громадського життя, в тому числі організації і діяльності правоохоронних
органів. Усі закони і інші нормативно-правові акти повинні точно
відповідати конституційним положенням. Внесення змін і доповнень до
Конституції України також передбачає особливу процедуру, що є запорукою
і гарантією її відносної стабільності.

Наступну щабель в цій ієрархічній побудові правових актів займають
закони, що розповсюджують свою дію на всю територію України. Вони
приймаються Верховною Радою України і підписуються Президентом України.
Норми, що закріплені в законах підлягають неухильному виконанню всіма
суб’єктами правових відносин. При наявності достатніх підстав окремі
закони або їх положення можуть бути визнанні Конституційним Судом
України неконституційними повністю або в окремий частині. В разі
прийняття Конституційним Судом України такого рішення закон або окремі
його положення втрачають чинність з дня визнання їх неконституційними.

Враховуючи ту обставину, що в нашій державі запроваджена
президентсько-парламентська форма правління наступний рівень в
ієрархічній структурі правових актів відведений указам і розпорядженням
Президента України. Виконання цих актів є обов’язковим на території
України. Зазвичай зміст цих актів може стосуватися і тих правоохоронних
органів, що входять до складу виконавчої влади. Так, указом може бути
затверджене положення про правоохоронний орган, а також про наділення
його новими повноваженнями в межах чинного законодавства.

До наступного рівня відносяться постанови і розпорядження Кабінету
Міністрів України, які є обов’язковими до виконання. В компетенції
кабінету міністрів є прийняття також положень, що регулюють діяльність
правоохоронних органів.

Для забезпечення ефективної роботи конкретного правоохоронного органу
останній наділений повноваженнями видавати відомчі акти (накази,
інструкції, положення тощо).

З метою координації дій правоохоронних органів щодо виконання окремих
функцій можуть прийматися міжвідомчі нормативні акти.

Велике практичне значення мають роз’яснення, що даються Верховним Судом
України. Оформляються ці роз’яснення постановами пленуму названого суду.

Виходячи із положень теорії держави і права правові акти, що регулюють
організацію і діяльність правоохоронних органів в залежності від їхнього
змісту можна виокремити в такі групи нормативно-правових актів:

законодавчі акти про загальні засади діяльності правоохоронних органів;

законодавство про судову владу, правосуддя, суди і суддів;

законодавство, що регулює прокурорську діяльність;

законодавство про організацію виявлення і розслідування злочинів;

законодавство про організаційне забезпечення діяльності судів і органів,
що його здійснюють;

законодавство про організацію юридичної допомоги.

Студенту необхідно знати, що на сьогодні існують і відмінні класифікації
нормативно-правових актів про правоохоронні органи. Така відмінність
полягає в тому як автори трактують систему правоохоронних органів і
визначають місце суду в цій системі. Прикладом відмінного підходу може
слугувати навчальний посібник за загальною редакцією Я. Кондратьєва
“Суд, правоохоронні та правозахисні органи України”.

До першої групи нормативно-правових актів загального характеру належать
Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадські і
політичні права, Конвенція про захист прав людини і основних свобод,
Основні принципи незалежності судових органів, Конституція України,
Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних
органів”.

З урахуванням європейського вибору України і проголошеною Президентом
України Стратегією інтеграції України до ЄС і в світове співтовариство
все більша увага приділяється підвищенню ролі чинних міжнародних
договорів згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Особливо це стосується міжнародних угод, які безпосередньо пов’язані з
організацією і діяльністю правоохоронних органів. Серед значної
кількості таких нормативних актів увага студента має зосереджуватися на
опанування основоположних міжнародних актів, а саме: Загальної
декларації прав людини, схваленої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня
1948 року і Міжнародного пакту про цивільні і політичні права людини, що
був схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. Відповідно
до ст. 9 Конституції України ці міжнародні акти ратифіковані нашою
державою і є частиною національного законодавства України. Враховуючи
пріоритетність міжнародних актів, особливо тих, що забезпечують захист
прав і свобод людини авторами свідомо в структурній ієрархії переліку
нормативних актів ця частина документів поставлена на перше місце.

Реалізація норм міжнародних угод в частині, що регулюють діяльність
правоохоронних органів знайшла відображення в Конституції Україні.
Наразі це розділ ІІ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”,
розділ VІІ “Прокуратура”, VІІІ “Правосуддя”, розділ ХІІ “Конституційний
суд України”. Зазначені розділи містять положення про судовий контроль
за правомірністю обмеження недоторканності і свободи особи, таємниці
листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних і інших
повідомлень, про рівноправність, про забезпечення прав і свобод людини і
громадянина шляхом здійснення доступного для всіх правосуддя, про право
громадянина і людини захищати свої права і свободи всіма законними
способами, про право на правову допомогу, про право на судове оскарження
дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб, у тому числі права на захист
у відповідних міжнародних судових установах чи у відповідних міжнародних
органах, членом або учасником яких є Україна. Край важливими є положення
Конституції України, що встановлюють основні вимоги до здійснення
судової влади, а також головних засад її організації та діяльності. Для
більш детального ознайомлення з основними положеннями, що регулюють
діяльність судів і правоохоронних органів студент може ознайомитись при
вивченні Конституції України, яку він самостійно опрацьовує відповідно
до обсягу, визначеного планом проведення семінарських занять.

Другу групу нормативних актів складає чинне законодавство, що регулює
діяльність судової влади в нашій державі. Наразі це Закони України “Про
судоустрій України”, “Про статус суддів”, “Про Конституційний Суд
України”, “Про господарський суд”, “Про органи суддівського
самоврядування”, “Про Вищу раду юстиції”. До цієї групи актів також
відносяться міжнародні документи, зокрема, Конвенція проти спроб і інших
жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і
покарання та Основні принципи незалежності суддів. Край важливо знати,
що означені міжнародні документи дають змогу громадянам України
безпосередньо знати основні принципи, на яких базується незалежність
суддів при здійсненні правосуддя, а також закріплюють процедуру
оскарження, на їх погляд, несправедливих судових рішень до вищих судових
інституцій.

Третю групу складають нормативно-правові акти, що регулюють прокурорську
діяльність. Ця група є не чисельною і включає Закон України “Про
прокуратуру” в якому закріплюються завдання, функції та система органів
прокуратури, регламентується участь прокурора в розгляді справ у судах.
Необхідно знати, що статті цього Закону приведені у відповідність до
розділу VІІ “Прокуратура” Конституції Україні, поза як, сам закон було
прийнято значно раніше і окремі його положення вступали в суперечність з
положеннями основного Закону. Більш детальну характеристику
прокурорської діяльності студент може отримати в навчальному посібнику
за загальною редакцією Я. Кондратьєва “Суд, правоохоронні та
правозахисні органи України”.

Наступну групу нормативно-правових актів складає законодавство, що
регулює організацію виявлення і розслідування злочинів. Зазвичай це
оперативно-розшукова діяльність, дізнання і досудове слідство. До
найсуттєвіших правових актів, що здійснюють правове забезпечення
зазначеної діяльності необхідно віднести Закон України “Про
оперативно-розшукову діяльність”, Закон України “Про міліцію”, Закон
України “Про Службу безпеки України”, Закон України “Про державну
податкову службу України”, Закон України “Про Державний кордон України”,
Кримінально-процесуальний кодекс України, Митний кодекс України.
Студенту необхідно знати, що в межах навчальної дисципліни немає потреби
в повному обсязі засвоювати зміст зазначених законодавчих актів так-як в
подальшому така нагода буде надана при опануванні наступних навчальних
курсів. Однак саме при вивченні цієї дисципліни особливу увагу доцільно
звернути на правовий статус та повноваження органів, що покликані
виявляти і розслідувати злочини.

Важливу групу правових актів складає законодавство про організаційне
забезпечення діяльності судів і органів, що його здійснюють. До них
відносяться вже згадувані нами окремі закони, зокрема, це Закон України
“Про статус суддів”, Закон України “Про судоустрій”, Закон України “Про
органи суддівського самоврядування”, а також підзаконні акти такі-як,
Положення про Міністерство юстиції України”. Студенту необхідно знати,
що окремі положення зазначених нами правових актів визначають порядок
організаційного забезпечення діяльності судів, безпосередньо суддів та
інших правоохоронних органів.

Останню групу правових актів складає законодавство про порядок
організації та надання юридичної допомоги. Сюди необхідно віднести
закони України “Про адвокатуру”, “Про нотаріат”, “Про звернення
громадян”, “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”,
розпорядження Президента України “Про Положення про Міністерство юстиції
України” тощо.

Увагу студента необхідно звернути на ту обставину, що тільки з
отриманням нашою державою незалежності ця правоохоронна функція набула
свого прямого призначення. Надання правової допомоги було закріплено на
конституційному рівні, зокрема в ст. 59 Конституції України. До цього
часу вона регламентувалася лише відомчими нормативними актами, що
значною мірою негативно впливало на ефективність її застосування і
надавало підстави окремим посадовим особам трактувати норми таких актів
на свій розсуд.

Під час розгляду цього питання акцентувалась увага студента на засвоєні
тих чи інших положень системи законодавства, що регулює діяльність
правоохоронних органів. Їх засвоєння надасть змогу студенту
орієнтуватися в міжнародних документах, національному законодавстві що
покликані забезпечити правове регулювання діяльності правоохоронних
органів і в подальшому буде поглиблене при вивченні навчальних дисциплін
присвячених конкретним органам, що виконують правоохоронні функції.

1.2. ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Предмет і система курсу “Система правоохоронних органів України”,
його місце в системі інших юридичних дисциплін.

2. Правоохоронна діяльність та її ознаки.

3. Правоохоронні органи: поняття, види правоохоронних органів, їх
завдання в умовах побудови правової держави.

4. Законодавчі джерела курсу “Система правоохоронних органів України”.

1.3. ТЕМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Навчальна дисципліна «Система правоохоронних органів України» вивчає
основи організації і найбільш істотні функції і завдання діяльності
правоохоронних органів, їхню взаємодію між собою і іншими органами
держави, а також кадрове забезпечення їхньої діяльності.

Правоохоронна діяльність є державна діяльність, що здійснюється з метою
забезпечення охорони права спеціальними органами державного управління,
які наділені правом щодо застосування заходів юридичного впливу
при неухильному дотриманні приписів закону та визначеної процедури їх
застосування.

Під правоохоронним органом необхідно розуміти державний орган до
компетенції якого входить виконання функцій та завдань пов’язаних з
охороною права та відновленням порушеного права, забезпеченням виконання
покарань, національної безпеки, підтриманням правопорядку й стану
законності в державі.

Система законодавчих і інших нормативно-правових актів, що регулюють
організацію та діяльність правоохоронних органів закріплює загальний
правовий статус, функції, завдання цих органів як у цілому, так і
окремих їх інституцій.

1.4. НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ

1. Використовуючи навчально-методичну літературу визначте місце
адвокатури в системі правоохоронних органів України. Визначте, які
завдання та функції покладаються на цю інституцію їх відмінності від
загальних завдань, що покладаються на правоохоронну діяльність.

2. На підставі чинного законодавства випишіть завдання, функції основні
права та обов’язки прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки
та проведіть їх порівняльний аналіз.

3. На підставі Закону України “Про нотаріат” визначте основні завдання
та функції, що покладаються на цей орган. Напишіть відмінності, що
виокремлюють цю інституцію в системі правоохоронних органів.

4. З урахуванням отриманих знань при засвоєнні цієї теми, обгрунтуйте
своє бачення місця суду в системі правоохоронних органів.

5. Підготуйте схему системи правоохоронних органів України, що склалася
на сьогоднішній день.

1.5. ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1. Що розуміється під термінами “судові” та “правоохоронні органи”?

2. Яке співвідношення понять “органи правосуддя”, “органи юстиції”,
“правоохоронні органи”?

3. Як взаємодіє курс “Система правоохоронних органів України” з іншими
суміжними науками та навчальними дисциплінами?

4. Хто є носієм судової влади в Україні?

5. Яка роль судової влади у правовій державі?

6. Дайте визначення загального поняття влади, державної влади і судової
влади.

8. Які органи за законом належать до правоохоронних?

9. Чи передбачена в Україні недержавна правоохоронна діяльність?

10. Які статті Конституції України безпосередньо або опосередковано
стосуються даної навчальної дисципліни?

1.6. ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА

а) законодавчі та нормативно-правові акти

1. Конституція України. – К., 1996.

2. Закон України “Про судоустрій України” // Відомості Верховної Ради
України. – 1982. – № 35. – Ст. 382 (зміни і доповнення від 26.06.01 р.
// Урядовий кур’єр, № 120 від 16.07.01 р.);

3. Закон України “Про господарські суди” // Відомості Верховної Ради
України. – 1991. – № 36. – Ст. 469 (зміни і доповнення від 21.06.01 р.
// Урядовий кур’єр, № 120 від 16.07.01 р.);

4. Закон України “Про Конституційний Суд України”// Відомості Верховної
Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272;

5. Закон України “Про прокуратуру” // Відомості Верховної Ради України.
– 1991. – № 53. – Ст. 793 (зміни і доповнення від 12.07.01 р. //
Урядовий кур’єр, № 132 від 26.07.01 р.);

6. Закон України “Про міліцію”// Відомості Верховної Ради України. –
1991. – № 4. – Ст. 20.

7. Закон України “Про Службу безпеки України”// Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.

8. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність

б) література

1. Організація судових та правоохоронних органів / За ред. І.Є.
Марочкіна та ін. – Х., 2000.

2. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України:Навч.посібник. –
К.: Юрінком Інтер, 2002.

3. Баглай ….

4. Судебные и правоохранительные органы: Учебник / Под ред. А.М.
Бандурко. – Х., 1999.

5. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи.
Правоохоронна діяльність: Навчальний посібник. – К., 2000.

6. Молдован В.В. Правоохоронні органи. Опорні конспекти. – К., 1998.

7. Молдован В.В. Судоустрій України. Опорні конспекти. – К., 1997.

8. Коментар до Конституції України. – К., 1996.

9. Грошевой Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні. – К.: Ін
Юре, 1997.

10. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. – К.,
1999.

11. Кримінальний процес України / За ред. Ю.М. Грошевого, В.М. Хотенця.
– Х., 2000.

12. Михеєнко М.М. та ін. Кримінальний процес України: Підручник, – К.,
1999.

13. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу
України. – К.: Юрінком Інтер, 1997.

ТЕМА 2. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

1. Правовий статус та завдання Конституційного Суду України.

2. Організація та діяльність Конституційного Суду України.

3. Статус суддів Конституційного Суду України.

4. Провадження в справах, рішення та висновки Конституційного Суду
України. Гарантії діяльності суддів Конституційного Суду України.

2.І. Методичні вказівки

Перед початком розгляду цієї важливої для засвоєння теми необхідно чітко
усвідомити, що сьогодні конституційне правосуддя належить до визнаних у
світі стандартів демократії. Запровадження його в Україні, як і на
теренах інших нових незалежних держав є закономірним явищем.

Студенту край важливо знати, яка з існуючих у світовій практиці моделей
конституційного правосуддя є характерною для України. Для цього
необхідно ознайомитися з існуючими в науці теоріями щодо трактування
цього питання.

При засвоєнні питань тематики перед студентом постає завдання
усвідомленого розуміння ролі Конституційного Суду України у формуванні
громадянського суспільства, демократичної, правової держави. Проблема
складна, оскільки охоплює надзвичайно важливі як у практичному, так і в
науково-теоретичному планах аспекти.

Необхідно звернути увагу на ту обставину, що в теорії і практиці
вітчизняного та зарубіжного конституціоналізму Конституційний Суд
України вже визнано таким, що відіграє помітну роль у збереженні балансу
закріплених Конституцією повноважень Президента, Верховної Ради,
народних депутатів, виконавчої влади, місцевого самоврядування, основу
яких становить вільне волевиявлення українського народу.

Важливим питанням, що потребує уваги та визначення його сутності є
дослідження впливу рішень Конституційного Суду України (позитивних або
негативних) на розвиток суспільства і держави. Наразі необхідно звернути
увагу на ту обставину, що рішення та висновки єдиного органу
конституційної юрисдикції не спрямовані проти становлення громадянського
суспільства, демократичної, правової держави або на їх протиставлення
одне одному, як іноді про це йдеться в юридичній літературі та у засобах
масової інформації. Конституційний Суд формує практику, згідно з якою
його правові позиції, викладені в підсумкових рішеннях у конкретних
справах, мають загальний характер і обов’язкові для всіх державних
органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб у всіх
аналогічних правових ситуаціях. У цьому полягає одна з вимог
стабільності режиму конституційності в державі.

Потребує наголосу питання щодо пошуку в нашій державі більш ефективніших
форм і способів здійснення єдиним органом конституційної юрисдикції
покладених на нього Основним Законом України повноважень.

Студент після вивчення цієї теми має знати, що діяльність
Конституційного Суду України спрямована на захист та забезпечення
реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина, додержання
здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу,
виконавчу та судову, додержання Конституції органами державної влади,
Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого
самоврядування, їх посадовими особами тощо. При цьому необхідно
зазначити, що, вирішуючи всі ці питання, пріоритетними для
Конституційного Суду є діяльність пов’язана з захистом прав і свобод
людини. В цьому контексті студенту необхідно чітко знати, що права і
свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість
діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком
держави. Якраз на реалізацію цих положень Основного Закону спрямована
діяльність Конституційного Суду України, незалежно від того, чи вирішує
він питання конституційності законів, інших нормативно-правових актів,
чи йдеться про надання висновків, офіційного тлумачення положень
Конституції і законів України, а також при розгляді інших питань,
пов’язаних із захистом прав і свобод громадянина.

Важливо також знати, що в процесі своєї діяльності Конституційний Суд
України впливає на формування у громадян, в цілому суспільства більш
високої правосвідомості та правової культури.

1 питання. Правовий статус та завдання

Конституційного Суду України

При розкритті цього питання необхідно виділити три основні групи
чинників, які дають цілісне уявлення про правовий статус та завдання
Конституційного Суду України як єдиний орган конституційної юрисдикції в
Україні.

До першої групи необхідно віднести понятійний апарат, історичні аспекти
виникнення цієї інституції в світі, її становлення та розвиток.

Наразі, якщо в системі ієрархічної побудови правових актів держави
конституція посідає основне місце, то відповідно вона потребує
особливої правової охорони. Як правило таку охорону здійснюють державні
органи та посадові особи шляхом застосування різноманітних правових
засобів у межах наданої їм компетенції. Серед існуючих засобів охорони
провідним і найбільш дієздатним є конституційне судочинство. В основі
цієї форми захисту ключовим елементом є перевірка судовим органом
держави відповідності законів та інших нормативно-правових актів
відповідним положенням конституції.

Отож, в теорії конституційного права під конституційним судочинством
необхідно розуміти діяльність судових органів, предметом розгляду яких є
конституційні питання, що безпосередньо пов’язані з забезпеченням
додержання органами державної влади верховенства положень конституції,
охорони конституційних прав і свобод людини, принципу поділу влади і
прийнятті по них рішень, що тягнуть за собою правові наслідки.

Важливим моментом при засвоєнні цього питання є дослідження генезису
інституту забезпечення судової охорони конституції. Вперше така доктрина
виникла в Сполучених Штатах Америки і базувалася на основі судових
прецедентів. Суть її полягала в тому, що тільки виключно судова влада
наділена правом давати роз’яснення щодо застосування норм закону. Цей
прецедент заклав основи так званої американської моделі судової охорони
конституції, головною особливістю якої є здійснення охорони конституції
судами загальної юрисдикції.

В теорії конституціоналізму прийнято виділяти три основні етапи
становлення світового конституційного процесу, наразі, це:
американський, європейський та постсоціалістичний.

На першому етапі переважною більшістю держав використовувалася виключно
американська модель запровадження судової охорони конституції. З тими чи
іншими новаціями така модель була запроваджена в окремих державах
Латинської Америки (приміром, Аргентині, Болівії, Бразилії),
скандинавських державах (Данії, Швеції, Норвегії), англійських колоніях
(Австралії, Канаді, Новій Зеландії тощо).

Другий етап характеризується запровадженням європейської моделі
конституційного судочинства. На відміну від американської, в основу цієї
моделі були покладені засади щодо виокремлення конституційного
судочинства із загального судочинства і запровадження спеціального
органу, який наділявся відповідними повноваженнями в сфері забезпечення
судової охорони конституції. Для більшості країн світу таким органом є
конституційний суд. Важливо зазначити, що саме європейська модель
конституційного судочинства знайшла більш широке впровадження в
європейських, азіатських і африканських державах. Практично в середині
50 років двадцятого століття ця модель була впроваджена в більшості
державах світу, за виключенням країн, так званого, соціалістичного
табору.

Третій етап становлення конституційного судочинства пов’язується із
загальною кризою соціалістичної системи і переходом держав, що входили
до неї, на демократичні засади побудови суспільних відносин. До таких
країн необхідно віднести Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Румунію,
Болгарію, а також нові незалежні країни, що утворилися після розпаду
Югославії та Радянського Союзу. В цих країнах отримала поширення
європейська модель конституційного судочинства.

Важливого значення в процесі засвоєння нашого питання є розкриття
понятійного апарату конституційного суду, ознак, що характеризують цей
орган, а також визначення його місця і ролі в системі правосуддя. Є
доцільним виділити загальні та специфічні ознаки, що притаманні цій
інституції. До загальних ознак, що характеризують все судочинство
необхідно віднести, по-перше, ту обставину, що конституційні суди є
судовими органами і регламентують свою діяльність процесуальними
нормами. Ця ознака є також властивою і для судів загальної юрисдикції.
По-друге, правовий статус цих органів в більшості країнах закріплений у
відповідних розділах конституції з визначенням їх конституційної
юрисдикції. По-третє, процедура судочинства в конституційних і загальних
судах базується на таких принципах судочинства, як незалежність,
колегіальність, гласність, змагальність і рівноправність сторін.

До специфічних ознак, які властиві лише органам конституційного
судочинства необхідно віднести, по-перше, особливий порядок їх
формування, зокрема, за активної участі трьох або двох гілок державної
влади. Прикладом держав де формування здійснюється за участі всіх гілок
влади є Болгарія, Італія, Іспанія, Литва, Мадагаскар, Молдова, Монголія,
Республіка Корея. Однак в окремих державах конституційні суди можуть
утворюватися за участі двох гілок влади — законодавчої і виконавчої
(приміром в Австрії, Албанії, Вірменії, Румунії, Росії, Франції).
По-друге, судді конституційних судів призначаються і обираються на
певний, відносно короткий строк без права повторного призначення і
обрання. Такі строки можуть коливатися в межах від 6 до 12 років. В
окремих державах через певний термін передбачається ротація складу
суддів конституційного суду. По-третє, до складу конституційного суду
можуть залучатися не тільки професійні судді, але й викладачі в галузі
права, державні службовці, політичні діячі, а в окремих державах навіть
особи, які не мають юридичної освіти.

Отож, під конституційним судом необхідно розуміти спеціальний судовий
орган, до функцій якого входить контроль за дотриманням конституції та
надання офіційного тлумачення її положень, вирішення питань
відповідності їй законів та інших нормативних актів, а також здійснення
особливого порядку формування свого складу.

До другої групи доцільно віднести питання, які визначають завдання та
основні засади на яких базується діяльність конституційного суду. В
Україні основним завданням цього органу є гарантування верховенства
Конституції на території всієї держави. Діяльність Конституційного Суду
грунтується на принципах незалежності та колегіальності, повноти і
всебічності розгляду справ, гласності, обґрунтованості прийнятих рішень,
рівноправності суддів, верховенства права.

В третю групу входять питання, що стосуються компетенції органів
конституційного судочинства. Наразі треба зазначити, що визначення
компетенції органів конституційного судочинства прямо залежать від
моделі конституційного судочинства. У класичному варіанті американської
моделі конституційне судочинство не виділяється із загального. Край
важливо знати, що ця модель не передбачає особливої категорії
конституційних прав. Всі правові питання, що своїм змістом охоплюють
будь-які аспекти конституційного судочинства, зокрема, кримінального,
цивільного чи адміністративного, розглядаються судами загальної
юрисдикції.

В Україні на сьогодні діє європейська модель конституційного
судочинства, яка передбачає наділення конституційних судів, як головних
органів судової охорони конституції, відповідною компетенцією. Такі
повноваження закріплені в статті 13 Закону України “Про Конституційний
Суд України”. Згідно з положеннями цієї статті Конституційний Суд
наділений правом приймати рішення, а також давати висновки у таких
справах:

щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради
України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України,
правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів
України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради
України для надання згоди на їх обов’язковість;

з питань додержання конституційної процедури розслідування і розгляду
справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту у
разі вчинення ним державної зради або іншого злочину;

щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Крім того, законодавець чітко розмежував компетенцію Конституційного
Суду і судів загальної юрисдикції, що в цілому є позитивним чинником.
Так, до повноважень Конституційного Суду України не можуть належати
питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади
Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а
також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Особливо необхідно зосередити увагу на підставах, щодо визнання правових
актів неконституційними. До категорії таких документів можуть бути
віднесені правові акти, зміст яких не відповідає положенням Конституції
повністю або в їх окремих частинах. Безпосередніми підставами для
прийняття Конституційним Судом такого рішення можуть виступати,
по-перше, невідповідність правових актів Конституції України, по-друге,
порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду,
ухвалення або набрання ними чинності, а також перевищення конституційних
повноважень при їх прийнятті.

2 питання. Організація та діяльність Конституційного Суду України

До важливих передумов організації та діяльності Конституційного Суду
України необхідно віднести визначення основних засад на яких будується
діяльність цього органу. Такі засади закріплені Конституцією, Законом
України “Про Конституційний Суд України” та актами Конституційного Суду,
що встановлюють організацію його внутрішньої роботи.

Наразі в статті 4 Закону України „Про Конституційний Суд України”
законодавець встановлює, що діяльність Конституційного Суду України
грунтується на засадах верховенства права, незалежності,
колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного
розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень. Особливу увагу
необхідно звернути на ту обставину що до системи принципів, що
регламентують діяльність цієї поважної установи законодавець не
відносить принцип законності. Це можна пояснити тим, що Конституційний
Суд при здійсненні своїх повноважень має керуватися виключно принципом
верховенства права, тобто правовими положеннями і приписами Конституції
України.

Згідно статті 5 Закону України “Про Конституційний Суд України” до
складу Конституційного Суду України входить вісімнадцять суддів.
Особливо необхідно акцентувати увагу на порядку формування складу суддів
Конституційного Суду. Так в основу такого формування покладений принцип
розподілу влади, що знайшов своє втілення в пропорційному представництві
суддів від Президента України, Верховної Ради України та з’їзду суддів
України. Ці інституції призначають по шість суддів до складу
Конституційного Суду України. Такий підхід у формуванні складу
Конституційного Суду України унеможливлює прийняття цим органом рішень
на користь окремої гілки влади.

Призначення суддів Конституційного Суду зі сторони Президента України
здійснюється шляхом проведення консультацій з Прем’єр-міністром України
та Міністром юстиції України з подальшим виданням Указу Президента
України додатково скріпленого підписами зазначених осіб. Верховна Рада
України призначає суддів Конституційного Суду України таємним
голосуванням шляхом подання бюлетенів з використанням спеціальної
процедури висунення кандидатур на посади суддів Конституційного Суду
України. Від судової влади такі кандидатури затверджує з’їзд суддів
України шляхом таємного голосування окремо по кожній особі. Строк
повноважень суддів Конституційного Суду становить дев’ять років без
права бути призначеним повторно. Суддя Конституційного Суду при
виконанні своїх обов’язків на засіданні суду повинен бути одягнений у
мантію, мати нагрудний знак.

З метою належного науково-експертного, інформаційно-довідкового
забезпечення організації та діяльності Конституційного Суду в його
структурі передбачено створення Секретаріату, який очолює керівник
Секретаріату. Правовий статус структура і штати цього підрозділу
регламентується Положенням про Секретаріат Конституційного Суду України,
котре затверджуються безпосередньо Конституційним Судом України.
Законодавець встановлює певні обмеження до керівника Секретаріату
Конституційного Суду. Наразі він не може бути членом політичної партії,
мати представницький мандат, а також брати участь у будь-якій політичній
діяльності. Керівнику Секретаріату заборонено обіймати будь-які інші
оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, за винятком
наукової, викладацької та творчої діяльності.

Конституційний Суд наділений правом створювати в своїй структурі
постійні і тимчасові комісії, які є допоміжними робочими органами з
вироблення питань внутрішньої діяльності цієї поважної інституції.

Постійні комісії створюються на пленарному засіданні з числа суддів, які
входять до складу Конституційного Суду шляхом відкритого голосування.
Зазвичай в своїй структурі Конституційний Суд створює такі постійні
комісії:

з питань регламенту та етики;

з питань бюджету та кадрів;

з питань наукового та інформаційного забезпечення;

з міжнародних зв’язків.

Наразі треба сказати, що при необхідності Конституційним Судом можуть
бути утворені нові постійні комісії й ліквідовані або реорганізовані
раніше вже створені, а також внесені зміни до їх кількісного та
персонального складу. Очолюють постійні комісії голови, які
призначаються Головою Конституційного Суду на строк його повноважень.

Окрім того, для додаткового дослідження матеріалів конкретної справи з
ініціативи суддів Конституційного Суду відповідною ухвалою цього органу
може бути створена тимчасова комісія із залученням до її складу фахівців
відповідних галузей права. В ухвалі встановлюється строк для підготовки
висновку тимчасовою комісією. В розпорядження тимчасової комісії
надаються матеріали справи, а також додаткові матеріали, що є
необхідними для підготовки її членами відповідних висновків, які
враховуються при прийнятті конкретного рішення.

Основні напрями наукової діяльності Конституційного Суду покликана
забезпечувати науково-консультативна рада, що діє при цьому органу. Її
структура, повноваження і порядок діяльності визначається Конституційним
Судом.

Важливого значення для подальшого розвитку науки конституційного
судочинства в Україні набуває порядок зберігання матеріалів та
документів, що відображають діяльність Конституційного Суду. Зокрема,
самі матеріали справ, щодо яких Конституційним Судом прийнято рішення
або дано висновок, зберігаються в Архіві Конституційного Суду України
сто років, в той час як оригінали рішень та висновків мають безстроковий
термін зберігання. Поточна документація, що забезпечує повсякденну
діяльність Конституційного Суду України зберігається в Архіві цього
органу на загальних підставах.

Для забезпечення Конституційного Суду законами та іншими
нормативно-правовими актами, науковою та спеціальною літературою в його
структурі функціонує бібліотека.

Друкованим органом Конституційного Суду України є “Вісник
Конституційного Суду України”.

При Конституційному Суді утворюється Науково-консультативна рада з числа
вчених і практикуючих фахівців у галузі права. Склад, повноваження і
порядок діяльності Науково-консультативної ради затверджуються
Конституційним Судом. Основне завдання Науково-консультативної ради —
обговорення складних проблем, що виникають перед Конституційним Судом, і
давання рекомендацій.

Конституційний Суд здійснює робочі контакти з органами конституційної
юрисдикції інших держав шляхом укладання угод про співробітництво,
взаємного обміну делегаціями, обміну рішеннями конституційних судів та
іншою інформацією, стажування співробітників, організації спільних
науково-практичних заходів тощо.

Конституційний Суд України видає «Вісник Конституційного Суду України»,
у якому публікуються акти, прийняті Конституційним Судом, особливі думки
суддів, висловлені при винесенні рішень у конкретних справах, та інші
матеріали.

Фінансування Конституційного Суду передбачається в Державному бюджеті
України окремим рядком. Пропозиції щодо обсягу фінансування
Конституційного Суду і проект відповідного кошторису подаються Головою
Конституційного Суду до Кабінету Міністрів України та Верховної Ради
України при складанні проекту Державного бюджету України на кожний
наступний рік.

Для забезпечення порядку під час пленарних засідань в апараті
Конституційного Суду впроваджена посада судового розпорядника в
обов’язки якого входить підтримка встановленого порядку в залі засідань.
Відповідно до своїх повноважень судовий розпорядник наділений правом
робити зауваження присутнім у залі засідань особам, вимагати від них
додержання встановленого порядку та вживати заходів щодо усунення
порушень. Його вимоги є обов’язковими для всіх присутніх. Судовий
розпорядник до початку пленарного засідання та під час перерви інформує
службу, що здійснює пропуск до Залу засідань осіб, які бажають бути
присутніми на засіданні, про наявність вільних місць у Залі. При вході
суддів Конституційного Суду України до Залу засідань та при виході з
нього судовий розпорядник пропонує всім присутнім встати.

3 питання. Статус суддів Конституційного Суду України

Важливим моментом при формуванні сталих знань з цього питання є
акцентування уваги на особливостях правового статусу судді
Конституційного Суду. Безпосередньо такий статус визначений в
Конституції та Законі України “Про Конституційний Суд України”. Так, ст.
16 цього Закону встановлює загальні вимоги до осіб, які претендують на
посаду судді Конституційного Суду.

Наразі суддею Конституційного Суду України може бути тільки громадянин
України, який на день призначення досяг сорока років, а також має вищу
юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за
фахом не менше десяти років. Крім того така особа повинна володіти
державною мовою і проживати в Україні протягом останніх двадцяти років.

До Судді Конституційного Суду України запроваджуються обмеження щодо
його можливої суспільно-політичної діяльності. Зокрема, він не може
належати до політичних партій та профспілок, бути депутатом будь якого
рівня, брати участь у політичній діяльності, а також обіймати інші
оплачувані посади та виконувати іншу оплачувану роботу, окрім наукової,
викладацької та творчої. Студенту необхідно акцентувати свою увагу на
тому, що такі обмеження в першу чергу пов’язані з унеможливленням
здійснення тиску в будь-якій формі на суддю при прийнятті ним
відповідного рішення. Навіть підсвідомо суддя не повинен відчувати вплив
на свою позицію з конкретного питання зі сторони політичних,
громадських, виробничих чи то державних інституцій.

Початком виконання обов’язків судді Конституційного Суду вважається
момент після складання ним присяги судді Конституційного Суду України,
яка має бути прийнята протягом місяця після призначення його суддею.
Зміст самої присяги є логічно вибудуваний і вимагає від обраного судді
чесно і сумлінно виконувати високі обов’язки судді Конституційного Суду
України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати
конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і
громадянина. Законодавцем передбачений особливий порядок складання
присяги. Зокрема, присяга складається на засіданні Верховної Ради
України за участю Президента України, Прем’єр-міністра України, Голови
Верховного Суду України.

Повноваження судді Конституційного Суду України закріплені в статті 19
Закону України „Про Конституційний Суд України”. Наразі суддя здійснює
попередню підготовку питань для їх розгляду Колегією суддів
Конституційного Суду України, Конституційним Судом України, а також
безпосередньо бере участь у розгляді конкретних справ. Він наділений
правом подавати запити і отримувати необхідні документи і матеріали, а
також іншу інформацію від органів державної влади, місцевого
самоврядування, громадських організацій і громадян з питань, що
готуються до розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України,
Конституційним Судом України. Зокрема такі документи зобов’язані
надавати Верховна Рада України, Президент України, Прем’єр-міністр
України, Генеральний прокурор України, судді, міністри, органи влади
Автономної Республіки Крим, посадові особи, підприємства, установи,
організації усіх форм власності, політичні партії та інші об’єднання
громадян тощо. За ухилення від дачі пояснень або відмова від
надання документів, матеріалів, інформації судді Конституційного Суду
тягне за собою настання юридичної відповідальності по відношенню до
винних осіб.

Суддя також наділений правом публічно висловлювати свою позицію, але
лише з тих питань, що стосуються провадження у справах по яких
Конституційним Судом прийнято рішення або дано висновок.

Важливим чинником щодо забезпечення гарантії виконання повноважень судді
Конституційного Суду України є положення за яким його конституційні
права і свободи не можуть бути обмежені при введенні воєнного чи
надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Важливу роль у визначенні правового статусу і недоторканості судді
Конституційного Суду є чітке закріплення положень за яких він може
припинити виконувати свої повноваження. Наразі законодавець встановлює
такі підстави припинення повноважень судді Конституційного Суду:

закінчення строку призначення;

досягнення суддею шістдесятип’ятирічного віку;

неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

порушення суддею вимог, щодо неможливості його бути членом будь-якої
політичної партії та профспілок, мати мандат депутата, брати участь у
будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані
посади, виконувати іншу оплачувану роботу;

порушення суддею присяги;

набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

припинення його громадянства;

визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за
власним бажанням.

Підстави за яких припиняються повноваження судді потребують додаткового
механізму щодо їх реалізації. Наразі коли закінчився строк призначення
судді або він досягнув шістдесятип’ятирічного віку або в разі
неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я чи
набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього чи припинення
його громадянства або коли його визнано безвісно відсутнім або оголошено
померлим, а також в разі подання суддею заяви про відставку чи
звільнення з посади за власним бажанням рішення про припинення
повноважень судді Конституційного Суду приймається на засіданні
Конституційного Суду України. У випадках порушення суддею вимог, щодо
неможливості його бути членом будь-якої політичної партії та профспілок,
мати мандат депутата, брати участь у будь-якій політичній діяльності,
обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану
роботу або порушення суддею присяги – Верховною Радою України.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті. Більш детальна
процедура особливостей припинення повноважень судді розкрита в
навчальному посібнику „Організація судових та правоохоронних органів”.

Для виконання покладених на суддю Конституційного Суду повноважень він
має наукового консультанта і помічника, які виконують його доручення зі
справ конституційного провадження. За своїм статусом науковий
консультант і помічник судді Конституційного Суду є державними
службовцями.

Керівництво роботою Конституційного Суду покладається на Голову
Конституційного Суду, який обирається на спеціальному пленарному
засіданні зі складу суддів цього органу терміном на три роки без права
повторного переобрання. Законодавець чітко закріплює повноваження, що
покладаються на Голову Конституційного Суду. Сутність таких повноважень
за своїм змістом носить організаційний характер і спрямована на
забезпечення ефективної діяльності цієї інституції. Дія таких
повноважень спрямована, по-перше, на організацію роботи колегій суддів
Конституційного Суду, комісій та Секретаріату, по-друге, на скликання і
проведення як засідань так і пленарних засідань Конституційного Суду,
по-третє, це розпорядження бюджетними коштами щодо утримання і
забезпечення діяльності цього органу згідно до затвердженого кошторису.
Крім того, згідно з Регламентом Конституційного Суду України
затвердженого рішенням Конституційного Суду України від 5 березня 1997
року Голова наділений правом:

подавати на затвердження Конституційного Суду проект кошторису витрат
на кожний наступний рік;

подавати на затвердження Конституційного Суду план роботи
Конституційного Суду на кожний квартал року;

скликати чергові, а також з власної ініціативи або на вимогу не менше
трьох суддів Конституційного Суду позачергові засідання Конституційного
Суду з організаційних та інших питань діяльності Конституційного Суду;

видавати розпорядження;

призначати на посади радників та помічників Голови Конституційного
Суду, наукових консультантів та помічників суддів Конституційного Суду
за їх пропозицією, заступників керівника Секретаріату, керівників
самостійних структурних підрозділів Секретаріату та їх заступників,
керівників інших структурних підрозділів;

присвоювати ранги державного службовця працівникам Секретаріату
Конституційного України;

застосовувати до працівників Секретаріату Конституційного Суду заходи
заохочення та дисциплінарного стягнення.

До обов’язків Голови Конституційного Суду входить:

подання звіту протягом січня кожного року на пленарному засіданні
Конституційного Суду про діяльність цього органу;

щоквартальне інформування суддів Конституційного Суду на засіданні про
свою діяльність;

представлення Конституційного Суду у відносинах з органами державної
влади та органами інших держав і міжнародних організацій;

виступати від імені Конституційного Суду з офіційними заявами.

Для забезпечення належної організації роботи Конституційного Суду Голова
має двох заступників, які виконують за його дорученням окремі
повноваження. Зазначені особи обираються за пропозицією Голови
Конституційного Суду лише на один трирічний строк таємним голосуванням.
У разі відсутності Голови Конституційного Суду або неможливості
здійснення ним своїх повноважень його обов’язки виконує заступник, який
є старшим за віком.

Наразі необхідно знати, що звільнення з посади Голови Конституційного
Суду, а також його заступника не позбавляє зазначених осіб повноважень
щодо виконання ними функцій судді Конституційного Суду.

4 питання. Провадження в справах, рішення та висновки Конституційного
Суду України. Гарантії діяльності суддів Конституційного Суду України

Важливо зазначити, що в розділі ІІ Закону України „Про Конституційний
Суд України” закріплений конкретний механізм реалізації повноважень
Конституційного Суду. В першу чергу до цього механізму необхідно
віднести встановлені конкретні форми звернень, які поділяються на
конституційні подання та конституційні звернення.

Конституційним поданням є письмове клопотання до Конституційного Суду
України про визнання правового акта або окремих його положень
неконституційним, про визначення конституційності міжнародного
договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції
України та законів України.

До цієї форми законодавець також відносить звернення Верховної Ради
України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури
розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста
в порядку імпічменту.

Важливим моментом при розгляді поняття конституційного подання є
вивчення вимог, що безпосередньо ставляться до цього документа і є
обов`язковими при його оформлені. Наразі у конституційному поданні мають
бути присутні такі реквізити:

повне найменування органу, посадової особи, які направляють
конституційне подання;

відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням;

повне найменування, номер, дата прийняття, а також у разі публікації
джерело опублікування правового акта, конституційність якого або окремих
його положень підлягає оспорюванню або потребує офіційного тлумачення;

правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта
або ж окремих його положень або необхідності в офіційному тлумаченні;

дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб’єкти
права на конституційне подання (копії цих документів і матеріалів
додаються);

перелік документів і матеріалів, що додаються.

Конституційне подання до Конституційного Суду може подаватися для
прийняття цим органом конкретних рішень чи надання відповідних
висновків. В залежності від цього і визначається коло суб’єктів, що
наділяються правом подачі конкретного конституційного подання.

Наразі правом на конституційне подання для прийняття Конституційним
Судом рішень наділені такі суб’єкти як Президент, не менш як сорок п’ять
народних депутатів, що поставили свої підписи, які в подальшому не
можуть бути ними відкликані, Верховний Суд України, Уповноважений
Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної
Республіки Крим.

Коло суб’єктів, що наділені правом на конституційне подання з питань
дачі висновків є значно ширшим. Так, до цієї групи окрім вже зазначених
суб’єктів законодавець відносить додатково Кабінет Міністрів України,
інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Під конституційним зверненням необхідно розуміти письмове клопотання
до Конституційного Суду щодо необхідності офіційного тлумачення
Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації
чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також
прав юридичної особи.

Конституційне звернення має містити такі вимоги:

прізвище, ім’я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без
громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та
місцезнаходження юридичної особи;

відомості про представника особи за законом або уповноваженого за
дорученням;

статті або окремі положення Конституції чи конкретного Закону,
тлумачення яких має бути дано Конституційним Судом;

обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції
або законів;

дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб’єкти
права на конституційне звернення;

перелік документів і матеріалів, що додаються.

Обов’язковою умовою конституційного звернення є прилучення до нього
документів та інших матеріалів у трьох примірниках. Суб’єктами права на
конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом у
випадку, офіційного тлумачення Конституції та законів України є
громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Важливою умовою забезпечення ефективної і об’єктивної роботи суддів
Конституційного Суду є надання їм юридичних гарантій щодо виконання
своїх повноважень.

Взагалі під юридичними гарантіями розуміють закріплені як в Конституції
так і на законодавчому рівні засоби охорони прав і свобод громадян й
засоби їх реалізації, а також охорони правопорядку, інтересів
суспільства і держави.

Трансформуючи основні ознаки цього визначення в площину надання гарантій
діяльності суддів Конституційного Суду можна зазначити, що їх поширення
на роботу зазначеної категорії осіб має забезпечити об’єктивність та
неупередженість розгляду ними конституційних подань та конституційних
звернень. Такі гарантії закріплені в ст. 149 Конституції України та
Законі України „Про Конституційний Суд України”. Наразі при здійсненні
своїх повноважень судді є незалежними, підкоряються лише Конституції
України та керуються законами України, крім тих законів або їх окремих
положень, що є предметом розгляду Конституційного Суду. Суддя
Конституційного Суду не може бути затриманий чи заарештований без згоди
Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом. Судді
не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або
висловлювання, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при
розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом.
Більш детально механізм реалізації гарантій діяльності суддів
Конституційного Суду виписаний в главі Х Регламенту Конституційного Суду
України.

2.2. ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Поняття конституційного контролю.

Принципи діяльності Конституційного Суду України, його завдання.

Порядок формування і склад Конституційного Суду України/

Підстави і порядок звільнення з посади судді Конституційного Суду
України.

Повноваження Конституційного Суду України.

2.3. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Під конституційним судочинством необхідно розуміти діяльність судових
органів, предметом розгляду яких є конституційні питання, що
безпосередньо пов’язані з забезпеченням додержання органами державної
влади верховенства положень конституції, охорони конституційних прав і
свобод людини, принципу поділу влади і прийнятті по них рішень, що
тягнуть за собою правові наслідки.

Під конституційним судом необхідно розуміти спеціальний судовий орган,
до функцій якого входить контроль за дотриманням конституції та надання
офіційного тлумачення її положень, вирішення питань відповідності їй
законів та інших нормативних актів, а також здійснення особливого
порядку формування свого складу.

Суддею Конституційного Суду України може бути тільки громадянин України,
який на день призначення досяг сорока років, а також має вищу юридичну
освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не
менше десяти років. Крім того така особа повинна володіти державною
мовою і проживати в Україні протягом останніх двадцяти років.

Конституційним поданням є письмове клопотання до Конституційного Суду
України про визнання правового акта або окремих його положень
неконституційним, про визначення конституційності міжнародного
договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції
України та законів України.

Під конституційним зверненням необхідно розуміти письмове клопотання
до Конституційного Суду щодо необхідності офіційного тлумачення
Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації
чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також
прав юридичної особи.

2.4. НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ

1. Проаналізуйте місце конституційного суду в системі органів державної
влади. Складіть відповідну схему.

2. Викладіть в письмовому вигляди компетенцію органів конституційного
судочинства.

3. Складіть схематично порядок формування, склад та структуру
Конституційного Суду України.

4. Дайте аналіз статусу суддів Конституційного Суду України.

2.5. ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

Яке місце займає Конституційний Суд України в системі судової влади?

Назвіть вимоги, що ставляться до кандидатів на посаду судді
Конституційного Суду України.

Як обираються Голова і заступник Голови Конституційного Суду України?

Який порядок звільнення з посад Голови і заступника Голови
Конституційного Суду України?

Що таке конституційне звернення і конституційне подання?

Чим регламентується робота Конституційного Суду України?

Який порядок розгляду конституційного звернення або подання на
Пленарному засіданні Конституційного Суду України?

Які моделі Конституційного судочинства є у світі?

2.6. ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА

а) законодавчі та нормативно-правові акти

1. Конституція України (розділ ХІІ). К., 1996.

2. Закон України “Про Конституційний Суд України” // Відомості Верховної
Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.

3. Регламент Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду
України. – 1997. – № 1.

б) література

1. Коментар до Конституції України (розділ ХІІ). – К., 1996.

2. Молдован В.В. Судоустрій України. – К., 1997.

3. Шемшученко Ю.С., Мурашин Г.О. Конституційний Суд України. – К.: Ін
Юре, 1997.

4. Організація судових та правоохоронних органів / За ред. І.Є.
Марочкіна та ін. – Харків: Право,2000.

5. Чекес М. Конституційний Суд у системі правової охорони Конституції //
Право України. – 1993. – № 3. – С. 3-6.

6. Суд, правоохоронні та правозахисні органі України: Навч.посіб./
В.С.Ковальський (керівник авт. колективу). – К.: Юрінком Інтер, 2002.

ТЕМА 3. Судова влада та принципи правосуддя.

Судова система України

Загальна характеристика судової влади.

Правосуддя: поняття та принципи реалізації.

Судова система України.

Правовий статус суддів.

3.1. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

При вивченні цієї теми необхідно звернути увагу на характеристику
судової влади як самостійної гілки державної влади, що відіграє особливу
роль в механізмі її реалізації та системі відповідних стримувань і
противаг.

Важливе значення має розгляд правосуддя та принципів його реалізації.
Слід мати на увазі, що ця державницька діяльність здійснюється через
систему судових органів, організаційна побудова та правове положення
яких визначено в Законі України від 07 лютого 2002 року “Про судоустрій
України”. При цьому особлива роль належить безпосередньо суддям, у
зв’язку з чим розгляд їх правового статусу та гарантій діяльності є
важливим та актуальним на сьогоднішній день.

1 питання. Загальна характеристика судової влади

В сучасних умовах однією із найважливіших умов побудови правової держави
в Україні є становлення поряд із законодавчою та виконавчою гілками
влади незалежної та ефективної судової влади. При цьому слід мати на
увазі, що принцип поділу влад не абсолютний, оскільки державно-правові
форми його реалізації залежать від національних традицій у широкому
розумінні, конкретної соціально-економічної та політичної ситуації в
країні.

В Україні судова влада почала формуватися із прийняттям Декларації про
державний суверенітет України (1990 р.), Акту проголошення незалежності
України (1991 р.), Концепції судово-правової реформи (1992 р.),
внесенням змін та доповнень до Закону України “Про судоустрій” та інших
законодавчих та нормативно-правових актів.

Загальні засади поділу влади закріплені в статті 6 Конституції України
(1996 р.). Свою безпосередню реалізацію та конкретизацію вони знайшли в
нормах Основного закону та інших законодавчих актів щодо визначення
правового статусу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету
міністрів України та судових органів. Вагомим внеском у становленні
судової системи є прийняття нового Закону України від 07 лютого 2002
року “Про судоустрій України”.

На сьогоднішній день судова влада діє як самостійна гілка державної
влади. Її поняття слід розглядати через функціонування спеціально
уповноважених органів-судів, які наділені відповідними повноваженнями:

здійснення правосуддя;

конституційний контроль;

контроль за дотриманням законності та обґрунтованості рішень і дій
державних органів та посадових осіб;

формування органів суддівського самоврядування;

роз’яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;

утворення державної судової адміністрації.

Судові органи здійснюють свої повноваження виключно на підставах, у
межах та порядку, передбачених чинним законодавством, що є однією із
гарантій забезпечення законного, обгрунтованого та справедливою
вирішення судових справ. Зокрема, судова влада реалізується шляхом
здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського,
адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства,
яке здійснюється відповідно Конституційним Судом України, судами
загальної юрисдикції та спеціалізованими судами.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у
державі. За ними визнається самостійність і незалежність. Привласнення
функцій цих органів іншими державними органами чи посадовими особами не
допускається. При цьому необхідно зважати на те, що держава наділяє
тільки суди правом використовувати примусові повноваження державної
влади.

Повноваження судових органів засвідчують, що судова влада покликана
виконувати не менш важливу соціальну функцію, ніж дві інші гілки
державної влади. Судові органи як основа судової влади є різними за
своєю компетенцією та юрисдикцією. В той же час, вони мають єдине
призначення – здійснення правосуддя на засадах верховенства права з
метою забезпечення захисту гарантованих Конституцією та законами
України прав і свобод людини та громадянина, прав і законних інтересів
юридичних осіб, а також суспільства та держави в цілому, недопущення
узурпації влади будь-якою з гілок. При цьому захист прав та свобод
людини та громадянина становить головний зміст діяльності органів
судової влади.

Функціонування державних органів, що відправляють правосуддя утворює
судову владу.

В той же час, слід мати на увазі, що правосуддя та судова влада є
нерівнозначними поняттями, оскільки правосуддя є одним із видів
діяльності судової влади і складає її зміст. Крім того, судова влада
також реалізується через організаційні та інформаційно – аналітичні дії
суду, які не пов’язані з розглядом справ (наприклад, аналіз судової
статистики, узагальнення судової практики, внесення окремих ухвал до
державних органів, установ, організацій про усунення правопорушень
закону вирішення скарг підозрюваних, обвинувачених тощо).

Розглядаючи співвідношення судової влади та судового органу, необхідно
зазначити, що по суті судова влада реалізується через повноваження та
функції суду, але не є безпосередньо самим органом.

Виходячи з цього, можна зробити висновок стосовно того, що судова влада
може бути реалізована за допомогою спеціально створених державних
органів – судів, які повинні бути наділені притаманними лише їм
способами і можливостями правового впливу.

Судова влада відіграє особливу роль як в механізмі реалізації державної
влади в цілому, так і в її системі стримувань і противаг. Це
визначається тим, що суд є арбітром у спорах про право, оскільки тільки
судова влада має право на здійснення правосуддя. В цьому є гарантія та
незалежність суду, прав та свобод громадян та державності в цілому.
Важливо й те, що суд не тільки реалізує принцип справедливості у
правозастосувальній практиці, але й виступає як своєрідний арбітр у
процесі законотворчості, а звідси-в якості стримувань та противаг по
відношенню до законодавчої та виконавчої гілок державної влади.

Виходячи із зазначеного, функцією судової влади є застосування прийнятих
законодавчою владою законів та інших нормативних актів до конкретних
умов, життєвих ситуацій і забезпечення верховенства права у житті
суспільства, здійснення правосуддя.

Слід мати на увазі, що судова влада має певні переваги стосовно інших
гілок державної влади, а саме:

оперативність приведення правопорядку у відповідність з вимогами життя;

судові органи при тлумаченні Конституції та права, а також при прийнятті
відповідних рішень, керуються не тільки буквою, але й духом закону,
аксіомами та принципами права.

Суттєвою особливістю судової влади є особлива процедура (методи) її
реалізації, яка здійснюється на засадах гласності, змагальності,
незалежності та колегіальності.

Таким чином, судова влада-це специфічна незалежна гілка державної влади,
що реалізується шляхом гласного, змагального, як правило, колегіального
розгляду і вирішення у судових засіданнях правових спорів, тобто
здійснення правового впливу на фізичних і юридичних осіб та на соціальні
процеси в суспільстві в цілому. Роль судової влади полягає у
стримуванні двох інших гілок державної влади в межах конституційної
законності та права, перш за все шляхом здійснення конституційного
нагляду та судового контролю за цими гілками влади.

2 питання. Правосуддя в Україні: поняття та принципи реалізації

Правосуддя – це один з напрямків державної діяльності, який спрямований
на реалізацію особливої функції державної влади, що здійснюється через
розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ зі спорів
стосовно прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій,
громадських об’єднань та кримінальних справ і застосування встановлених
законом карних заходів щодо осіб, винних у вчиненні злочину, або
виправдання невинних.

Правосуддя в Україні регулюється статтями 124—131 Конституції України,
Законом України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р., а також
законами України про конституційне, цивільне, кримінальне та
господарське судочинство.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному громадянинові гарантується
право на захист у суді його порушених прав і свобод.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При цьому слід мати
на увазі, що безпосередню участь у його реалізації бере також народ. Він
здійснює своє право через народних засідателів і присяжних, для
яких зазначена діяльність є їхнім громадянським обов’язком.

Завданнями правосуддя є:

всебічне зміцнення законності й правопорядку;

запобігання злочинам та іншим правопорушенням;

охорона від будь-яких посягань закріплених у Конституції України
суспільного ладу, його політичної та економічної систем,
соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян,
проголошених і гарантованих Конституцією та законами України, прав і
законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадських
об’єднань;

виховання громадян у дусі точного й неухильного виконання Конституції та
законів України, додержання дисципліни праці, чесного ставлення до
державного і громадського обов’язку, поваги до прав, честі й гідності
громадян;

виправлення й перевиховання осіб, які порушили закон.

Правосуддя характеризується рядом рис (ознак), які відрізняють його
від інших видів державної діяльності, а саме:

здійснення правосуддя виключно спеціальними державними органами — судами
(суддями), які у своїй діяльності є незалежними і підкоряються тільки
законові;

розгляд будь-яких справ у судах із дотриманням особливого порядку,
регламентованого процесуальним законом, — порядку судочинства;

змістом правосуддя є вирішення спорів (конфліктів) про право, які
виникають у суспільстві між окремими його членами чи їх колективними
формуваннями, а також у правовій оцінці поведінки фізичних осіб, які
обвинувачуються у вчиненні злочинів та у призначенні покарання винним у
їх вчиненні;

загальнообов’язковість будь-яких судових рішень у справах, що
проголошуються ім’ям України і мають силу закону.

Принципи здійснення правосуддя — це закріплені в законі основні
державно-політичні та правові ідеї що визначають найбільш суттєві
сторони цього виду державної діяльності стосовно завдань і порядку
здійснення процесу судочинства, його стадій та інститутів за всіма
категоріями справ. В той же час, необхідно враховувати, що зазначені
принципи не є і не повинні бути догмою, а тому їх зміст має постійно
змінюватися в напрямку демократизації всіх інститутів нашого
суспільства, рівноправності та збалансованості всіх гілок державної
влади.. Порушення принципів здійснення правосуддя є підставою для
скасування судового рішення у справі.

Основні засади здійснення правосуддя визначаються ст. 129 Конституції
України, Законом України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р.,
кримінально-процесуальним та цивільно-процесуальним законодавством
України. Зокрема, до них відносяться наступні принципи: здійснення
правосуддя виключно судами; колегіальний та одноособовий розгляд справ;
державна мова судочинства; законність; гласність судового процесу та
його повне фіксування технічними засобами; рівність усіх учасників
судового процесу перед законом і судом; презумпція невинуватості;
правова допомога при вирішенні справ у суді; участь у судочинстві
представників громадських організацій і трудових колективів;
змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і в
доведенні перед судом їхньої переконливості; підтримання державного
обвинувачення в суді прокурором; обов’язковість судових рішень;
самостійність судів і незалежність суддів; право на оскарження судового
рішення.

Здійснення правосуддя виключно судами. У відповідності до чинного
законодавства України усім суб’єктам правовідносин гарантується захист
їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим
судом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи
та участь у ньому в суді, до підсудності якого вона віднесена
процесуальним законом. При цьому слід мати на увазі, що іноземці, особи
без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні
правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними особами
України.

У зв’язку з цим для забезпечення всебічного, повного та
об’єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні
діють Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції та
спеціалізовані суди, в тому числі суди першої, апеляційної та касаційної
інстанцій. Діяльність зазначених судових інституцій реалізується шляхом
розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських,
адміністративних, кримінальних та інших справ, передбачених законом. В
той же час, звертає на себе увагу той факт, що згідно Основного закону
України делегування функцій судів, привласнення цих функцій іншими
органами чи посадовими особами, а також створення надзвичайних та
особливих судів не допускаються (статті 124, 125 Конституції України).

При здійсненні правосудця діяльність суду спрямована на всебічне
зміцнення законності і правопорядку, запобігання злочинам та іншим
правопорушенням і має завданням охорону від будь-яких посягань:

закріплених у Конституції України суспільного ладу, його політичної та
економічної систем;

соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян,
проголошених і гарантованих Конституцією і законами України;

прав і законних інтересів державних підприємств, установ і організацій,
кооперативних організацій, їх об’єднань, інших громадських організацій.

Крім того, судова діяльність має виховне значення для громадян України
щодо точного і неухильного виконання Конституції та законів України,
додержання дисципліни, чесного ставлення до державного і громадського
обов’язку, поваги до прав, честі і гідності громадян. Застосування мір
кримінального покарання не тільки має каральну функцію стосовно
правопорушників, але й спрямоване також на їх виправлення і
перевиховання..

Колегіальний та одноособовий розгляд справ. Суть цього принципу полягає
в тому, що справи у судах першої інстанції розглядаються суддею
одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у
випадках, визначених процесуальним законом, – також судом присяжних.
Суддя, який розглядає справу одноособово, діє від імені держави як
судовий орган. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а
також в інших випадках, визначених законом, здійснюється судом
колегіально у складі не менше трьох професійних суддів відповідно до
закону. Справи в порядку повторної касації розглядаються складом суддів
відповідної судової палати Верховного Суду України (Військової судової
колегії) згідно з вимогами процесуального законодавства.

Державна мова судочинства. Судочинство в Україні має провадитися
державною мовою. При цьому застосування інших мов у судочинстві
здійснюється у випадках і порядку, визначених законом. Особи, які не
володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право
користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі.
У випадках, передбачених процесуальним законом, це право забезпечується
державою.

Законність. Правосуддя має здійснюватися у точній відповідності з чинним
законодавством України. В свою чергу, це передбачає правильне
застосування судами норм матеріального права при вирішенні конкретних
справ, здійснення їх діяльності у визначеній законом процесуальній формі
та підпорядкованість їх роботи діючому законодавству. У випадках,
передбачених міжнародними угодами, суди України застосовують
законодавство у порядку, встановленому цими угодами.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.
Характеризуючи зазначений принцип, слід відмітити, що розгляд справ у
судах повинен відбуватися відкрито (крім випадків, передбачених
процесуальним законодавством), а судові рішення з усіх категорій справ
мають проголошуватися публічно.

В той же час, за мотивованою ухвалою суду допускається закритий судовий
розгляд у випадках, коли це суперечить інтересам охорони державної
таємниці; у справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного
віку; в справах про статеві злочини; в інших випадках, пов’язаних із
запобіганням розголошення відомостей про інтимні сторони життя учасників
по справі, для забезпечення таємниці усиновлення, а також, коли
забезпечується безпека учасників процесу, членів їх сімей і близьких
родичів.

Всі громадяни, за винятком визначеного законом кола осіб, можуть бути
присутніми на судових засіданнях. Хід судового процесу фіксується з
допомогою магнітозапису та відеознімання. При цьому проведення в залі
судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із
застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового
засідання допускаються тільки з дозволу суду та в порядку, встановленому
процесуальним законом. Слід мати також на увазі, що учасники судового
розгляду та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають
право робити письмові нотатки. Ніхто не може бути обмежений у праві на
отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів
розгляду його судової справи.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників
судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси,
кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань,
національного чи соціального походження, майнового стану, роду і
характеру занять, місця проживання та інших обставин. Усім суб’єктам
правовідносин гарантується доступність судового захисту їх прав, свобод
і законних інтересів. Крім того, вони без обмежень та переваг в
однаковій мірі рівні при притягненні їх до відповідальності у випадках,
визначених чинним законодавством.

Презумпція невинуватості. Особа, яка скоїла правопорушення, може бути
притягнута до відповідальності лише за умови доведеності її вини в
судовому засіданні. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не
може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено
в порядку, визначеному чинним законодавством, і встановлено
обвинувальним вироком суду . Ніхто не зобов’язаний доводити свою
невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може базуватися на
доказах, одержаних незаконним способом, а також на припущеннях. Усі
сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь
(ст.62 Конституції України).

Правова допомога при вирішенні справ у суді. Кожен має право
користуватися правовою допомогою при вирішенні його справи в суді.
Підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному гарантується право на
захист, у зв’язку з чим особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор
і суддя до першого допиту обвинуваченого і підсудного у відповідності з
діючим кримінально – процесуальним законодавством зобов’язані роз’яснити
їм право мати захисника. Слід мати на увазі, що суд, слідчий та особа,
яка проводить дізнання не мають права перекладати обов’язок доказування
на обвинуваченого. При цьому кожен є вільним у виборі захисника своїх
прав. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в
Україні діє адвокатура. У випадках, передбачених законом, правову
допомогу можуть надавати також інші особи. Порядок та умови надання
правової допомоги визначаються законом. У випадках, передбачених
законом, правова допомога надається безоплатно, а при безпідставному
засудженні особи держава має відшкодувати матеріальну та моральну шкоду.

Участь у судочинстві представників громадських організацій і трудових
колективів. У судочинстві в цивільних і кримінальних справах у порядку,
встановленому законодавством України, допускається участь представників
громадських організацій і трудових колективів.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і в
доведенні перед судом їхньої переконливості. Реалізація зазначеного
принципу спрямована на таку побудову судочинства, яка б забезпечувала
рівні права всіх учасників процесу.

Змагальність у процесі здійснення правосуддя досягається тоді, коли
сторони можуть активно і на рівних умовах доводити свою правоту,
надавати суду докази, тлумачити конкретні факти та події, заявляти
клопотання, в рівній мірі використовувати надані їм процесуальні
можливості по відстоюванню своїх прав і законних інтересів. В свою
чергу, суд повинен створити необхідні умови для виконання сторонами їх
процесуальних обов’язків і здійснення наданих їм прав, а також не
перешкоджати їм надавати докази, заявляти клопотання про виклик свідків
або про витребування тих чи інших доказів. Обвинувальний ухил у процесі
розгляду кримінальних справ є неприпустимим.

Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Тільки
представник спеціального державного органу — прокуратури має право
здійснювати цю функцію в процесі кримінального судочинства. При цьому
прокурор керується лише вимогами закону та об’єктивною оцінкою зібраних
у справі доказів. Він повинен сприяти виконанню вимог чинного
законодавства щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду справ та
винесенню обґрунтованих рішень. Прокурор має рівні права з іншими
учасниками судового процесу. Він бере участь у дослідженні доказів,
заявляє клопотання, висловлює свою думку щодо застосування чинного
законодавства та міри покарання підсудному.

Обов’язковість судових рішень. Судові рішення у справі ухвалюються
іменем України і з моменту їх вступу в законну силу є обов’язковими до
виконання усіма органами державної влади, органами місцевого
самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими
організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території
держави. Судові рішення інших держав є обов’язковими до виконання на
території України за умов, визначених законом України відповідно до
міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною
Радою України. Невиконання судових рішень тягне передбачену законом
юридичну відповідальність.

Право на оскарження судового рішення. Учасники судового процесу та інші
особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають
право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, яке
здійснюється відповідно апеляційними та касаційними судами. При цьому
слід мати на увазі, що апеляційне оскарження судового рішення являє
собою оскарження рішення або вироку у справі, що не набрали законної
сили, у вищу судову інстанцію, яка має право переглянути справу за
сутністю, а касаційне оскарження судового рішення – оскарження рішення
або вироку у справі, що набрали законної сили, у вищу судову інстанцію,
яка перевіряє їх законність та обґрунтованість і затверджує рішення або
вирок у справі чи скасовує його та повертає справу на повторний розгляд
до суду першої інстанції.

Таким чином, суть зазначеного принципу полягає у провадженні
апеляційними та касаційними судами перевірки вироків, постанов і ухвал
нижчестоящих судів. Рішення, вироки та ухвали, винесені судовими
колегіями Верховного Суду України, а також постанови суддів Верховного
Суду України є остаточними і не підлягають апеляційному чи касаційному
оскарженню. Вони можуть бути переглянуті лише після набрання ними
чинності в порядку судового нагляду.

Самостійність судів і незалежність суддів. Суди здійснюють правосуддя
самостійно, тобто вирішують справи на основі закону, в умовах, що
виключають сторонній вплив на них. Судді при здійсненні правосуддя
незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише
закону. Це в свою чергу є основною передумовою їх об’єктивності та
неупередженості. Органи та посадові особи державної влади, органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об’єднання,
а також юридичні особи зобов’язані поважати незалежність суддів і не
посягати на неї. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або
суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання,
зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в
інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на
неупередженість суду забороняється і тягне за собою передбачену законом
відповідальність. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення
судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується
на вимогах закону.

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються:
особливим порядком призначення, брання, притягнення до відповідальності
та звільнення суддів; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю;
порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом,
таємницею постановлення судового рішення; забороною втручання у
здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді,
встановленою законом; особливим порядком фінансування та організаційного
забезпечення діяльності судів, встановленим законом; належним
матеріальним та соціальним забезпеченням суддів; функціонуванням органів
суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення
особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх
правового захисту.

3 питання. Судова система України

Судова система являє собою сукупність судових органів, діяльність яких
спрямована на здійснення правосуддя в Україні. Згідно Конституції
України та Закону України “Про судоустрій” судову систему складають
Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції
в Україні та суди загальної юрисдикції (місцеві суди, апеляційні суди,
вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України). Створення надзвичайних
та особливих судів чинне законодавство не допускає.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в
Україні і немає інших судів, які входили б до його системи. Він вирішує
питання про відповідність Конституції України (конституційність) законів
та інших правових актів і дає офіційне тлумачення Конституції України та
законів. У зв’язку з цим він займає особливе місце в судовій системі
України і до судів загальної юрисдикції не відноситься.

Відповідно до Конституції України та Закону України “Про судоустрій
України” систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди;
апеляційні суди, Апеляційний суд України; Касаційний суд України; вищі
спеціалізовані суди; Верховний Суд України.

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами
територіальності й спеціалізації. Крім того, для неї характерна єдність
всіх ланок при здійсненні правосуддя в Україні.

В основу територіальності судової системи покладено адміністративно –
територіальний устрій держави тобто територіальну організацію країни,
яка передбачає поділ її території на адміністративно – територіальні
одиниці (Автономну Республіку Крим, області, міста, райони, райони в
містах, селища, села) та розподілення державно – владних повноважень
між ними.

Згідно Конституції та чинного законодавства України в системі судів
загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди
окремих судових юрисдикцій, в яких може запроваджуватися
спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ відповідної
юрисдикції.

Єдність системи судових органів забезпечується єдиними засадами
організації та діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов’язковістю
для всіх судів правил судочинства, визначених законом; забезпеченням
Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної
юрисдикції; обов’язковістю виконання на території України судових
рішень; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;
фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; вирішенням
питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського
самоврядування.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом
України відповідно до чинного законодавства за поданням Міністра
юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або
головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна
адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або
реорганізація Збройних Сил України, зміна системи судів, а також інші
підстави, передбачені чинним законодавством.

Місцевими судами загальної юрисдикції є районні, районні у містах,
міські та міськрайонні суди. Крім того, до системи місцевих судів
відносяться військові суди гарнізонів, господарські суди Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також місцеві
адміністративні суди.

Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступника
голови суду. Як суд першої інстанції, він розглядає кримінальні та
цивільні справи, справи про адміністративні правопорушення, справи, що
виникають з господарських правовідносин та інші справи, віднесені
процесуальним законом до їх підсудності.

При цьому слід зазначити, що місцеві адміністративні суди розглядають
адміністративні справи, що пов’язані з правовідносинами у сфері
державного управління та місцевого самоврядування (справи
адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у
сфері військового управління, оскільки розгляд останніх здійснюють
військові суди. Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а
також порядок їх розгляду визначаються чинним процесуальним
законодавством.

Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та
заступника голови суду. У місцевому суді, в якому кількість суддів
перевищує п’ятнадцять, може бути призначено більше одного заступника
голови суду.

В Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Зокрема, до
них можна віднести наступні: апеляційні суди областей; апеляційні суди
міст Києва та Севастополя; Апеляційний суд Автономної Республіки Крим;
військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських
Сил України; Апеляційний суд України.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та
апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах
відповідно до указу Президента України.

До складу апеляційного суду входять судді, голова суду та його
заступники.

В апеляційних судах утворюються судові палати. До складу загального
апеляційного суду входять судова палата у цивільних справах та судова
палата у кримінальних справах. У складі спеціалізованого апеляційного
суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій
справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної
судової юрисдикції.

В Апеляційному суді України діють судова палата у цивільних справах,
судова палата у кримінальних справах та військова судова палата.

Судді апеляційного суду призначаються до складу відповідної судової
палати розпорядженням голови апеляційного суду.

До повноважень апеляційних судів входить: розгляд справ в апеляційному
порядку відповідно до процесуального закону, розгляд по першій інстанції
справ, визначених законом (крім апеляційних господарських судів),
ведення та аналіз судової статистики, вивчення і узагальнення судової
практики, надання методичної допомоги у застосуванні законодавства
місцевим судам, а також здійснення інших передбачених законом
повноважень.

З метою об’єктивного розгляду справ, визначених процесуальним
законодавством, в системі загальних апеляційних судів (крім Апеляційного
суду України) діють суди присяжних.

В апеляційних судах для вирішення організаційних питань діє президія
апеляційного суду, до складу якої входять голова суду, його
заступники, а також судді, кількісний склад яких визначається
рішенням загальних зборів суддів цього суду.

Функції касаційних судів (інстанцій) щодо рішень місцевих та апеляційних
судів покладаються на вищі спеціалізовані суди та відповідні палати
Верховного Суду України..

Касаційний суд України складається із суддів, голови суду та його
заступників. У складі Касаційного суду України діють судова палата у
цивільних справах, судова палата у кримінальних справах та військова
судова палата. Склад судових палат формується за поданням голови суду.
Розгляд справ у Касаційному суді України здійснюється колегіями у складі
не менше трьох суддів.

Касаційний суд України уповноважений розглядати в касаційному порядку
справи, віднесені до його підсудності, а також інші справи у випадках,
визначених процесуальним законом; вести та аналізувати судову
статистику; вивчати та узагальнювати судову практику; надавати методичну
допомогу у застосуванні законодавства судам нижчого рівня; здійснювати
інші повноваження, передбачені законом.

З метою вирішення організаційних питань у Касаційному суді України діє
його президія, до складу якої входять голова суду, його заступники, а
також судді, кількісний та персональний склад яких визначається
рішенням загальних зборів суддів цього суду.

Згідно з Конституцією України в системі судів загальної юрисдикції
утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій.
Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди,
визначені як спеціалізовані суди. Військові суди належать до загальних
судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших
військових формуваннях, утворених відповідно до діючого законодавства.
Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідно Вищий
господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також
інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом
України в порядку, встановленому Законом України “Про судоустрій
України”.

До складу вищих спеціалізованих судів входять судді, голова суду та його
заступники. Крім того, у вищому спеціалізованому суді можуть
утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за
визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової
юрисдикції, склад яких формується за поданням голови суду. Вирішення
загальних питань діяльності спеціалізованих судів покладено на Пленум
відповідного вищого спеціалізованого суду, який включає всіх суддів
вищого спеціалізованого суду та голів апеляційних спеціалізованих судів.
Вищі спеціалізовані суди можуть також мати друковані органи та
утворювати науково-консультативні структури (ради).

Діяльність вищого спеціалізованого суду спрямована на розгляд в
касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші
справ у випадках, визначених процесуальним законом; ведення та аналіз
судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики; надання
методичної допомоги судам нижчого рівня з метою однакового застосування
норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її
узагальнення та аналізу судової статистики; надання спеціалізованим
судам нижчого рівня рекомендаційних роз’яснень з питань застосування
законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;
здійснення інших повноважень, передбачених законодавством.

Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюється колегіально.

Військові суди України як окрема гілка судових органів загальної
юрисдикції здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших
військових формуваннях, передбачених законодавством України. В Україні
діють військові суди гарнізонів як місцеві суди, військові суди регіонів
і Військово-Морських Сил як апеляційні суди. Військовий суд гарнізону
утворюється на території, на якій розташовано один або кілька військових
гарнізонів.

Військові суди спрямовують свою діяльність на розгляд справ наступних
категорій: справи про всі злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних
Сил, Прикордонних військ, Служби безпеки України та інших військових
формувань, що створюються Верховною Радою України і Президентом України,
а також військовозобов’язаними під час проходження ними зборів; всі
справи про шпигунство; справи про злочини проти встановленого порядку
несення служби, вчинені особами начальницького складу виправно-трудових
установ; справи про злочини, вчинені певними категоріями осіб, що
визначаються законодавством України; справи про адміністративні
правопорушення військовослужбовців; справи за скаргами
військовослужбовців на неправомірні дії військових службових осіб і
органів військового управління; справи про захист честі і гідності,
сторонами у яких є військовослужбовці або військові організації; інші
справи, пов’язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших
громадян, а також прав і законних інтересів військових частин, установ,
організацій.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є
Верховний Суд України, на чолі з Головою Верховного Суду України. До
його складу входять судді Верховного Суду України, кількість яких
встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного
Суду України, погодженим з Радою суддів України.

У складі Верховного Суду України діють Судова палата у цивільних
справах, Судова палата у кримінальних справах, Судова палата у
господарських справах, Судова палата в адміністративних справах, а також
Військова судова колегія. При цьому до складу судових палат, що
здійснюють розгляд справ з питань юрисдикції спеціалізованих судів,
призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у
відповідному вищому суді не менше трьох років, або відповідному
апеляційному спеціалізованому суді не менше п’яти років.

Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове
застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Для вирішення питань, визначених Конституцією України та Законом України
“Про судоустрій України” у Верховному Суді України діє колегіальний
орган – Пленум Верховного Суду України, до складу якого входять усі
судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх
перші заступники, голова Касаційного суду України та голова Апеляційного
суду України. Крім того, в структурі Верховного Суду України
функціонують його Президія, апарат, бібліотека, Науково-консультативна
рада та друкований орган, які в своїй сукупності забезпечують діяльність
найвищої судової ланки в системі судів загальної юрисдикції.

Верховний Суд України спрямовує свою діяльність на вирішення наступних
завдань: розгляд у касаційному порядку рішень загальних судів у справах,
віднесених до його підсудності процесуальним законом; перегляд в порядку
повторної касації усіх інших справ, розглянутих судами загальної
юрисдикції в касаційному порядку; у випадках, передбачених законом,
розгляд інших справ, пов’язаних виключними обставинами; надання судам
роз’яснень з питань застосування законодавства на основі узагальнення
судової практики та аналізу судової статистики, у разі необхідності
визнання не чинними роз’яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду;
надання висновків щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких
звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого
злочину; надання за зверненням Верховної Ради України письмового подання
про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за
станом здоров’я; звернення до Конституційного Суду України у випадках
виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя
сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також
щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів; ведення та
аналіз судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики,
ознайомлення в судах з практикою застосування законодавства; у межах
визначених повноважень вирішення питань, що випливають з міжнародних
договорів України; представлення судів загальної юрисдикції у зносинах з
судами інших держав; здійснення інші повноваження, передбачені законом.

Правосуддя в судах загальної юрисдикції в Україні здійснюється шляхом
розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських,
адміністративних, кримінальних справ. Порядок здійснення цивільного
судочинства передбачений Цивільним процесуальним кодексом України від 18
липня 1963 р., господарського – Господарським процесуальним кодексом
України від 6 листопада 1991 р., адміністративного – Кодексом України
про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. та кримінального
– Кримінально-процесуальним кодексом України від 28 грудня 1960 р.

Організаційне забезпечення діяльності судів, тобто заходи фінансового,
матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та
організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для
повного і незалежного здійснення правосуддя, покладається на спеціальну
систему органів виконавчої влади – державну судову адміністрацію.
Державна судова адміністрація складається з Державної судової
адміністрації України та територіальних управлінь державної судової
адміністрації.

Державна судова адміністрація України є центральним органом
виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності
судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової
системи. Організаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України,
Конституційного Суду України та вищих спеціалізованих судів
здійснюється апаратами цих судів.

Територіальні управління державної судової адміністрації утворюються в
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і
підпорядковуються Державній судовій адміністрації України. У
структурі Державної судової адміністрації України утворюється
структурний підрозділ по управлінню організаційним забезпеченням
військових судів.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє
суддівське самоврядування, тобто самостійне колективне вирішення
зазначених питань професійними суддями. Організаційними формами
суддівського самоврядування є збори суддів, конференції суддів,
з’їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи.

4 питання. Правовий статус суддів

Відповідно до чинного законодавства України професійні судді, народні
засідателі і присяжні, які залучаються у визначених законом випадках для
здійснення правосуддя як представники народу є носіями судової влади в
Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та
виконавчої влади. Розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку
провадиться виключно професійними суддями. Народні засідателі під
час здійснення правосуддя користуються усіма правами судді. Гарантії
незалежності і недоторканності професійних суддів, передбачені
законом, поширюються на народних засідателів і присяжних на період
виконання ними обов’язків по здійсненню правосуддя.

У своїй діяльності судді є незалежними, нікому не підзвітні і
підкоряються лише закону. Їх правовий статус визначається
Конституцією України, Законами України “Про Конституційний Суд України”,
“Про статус суддів”, “Про господарські суди” та Законом “Про судоустрій
України”.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією
суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який
має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три
роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною
мовою. В цьому випадку, необхідною умовою для зайняття посади судді
будь-якого суду, є складання кваліфікаційного екзамену. Однак, зазначена
умова не поширюється на осіб, які мають відповідний стаж роботи на
посаді судді, давність якого не перевищує 11 років.

Суддею апеляційного суду, якщо інше не передбачене законодавством може
бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має вищу
юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як п’ять років, в
тому числі не менш як три роки на посаді судді.

Для судді вищого спеціалізованого суду чинним законодавством визначені
вимоги, згідно яких ним може бути громадянин України, не молодший
тридцяти років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права
не менш як сім років, в тому числі не менш як п’ять років на посаді
судді.

Суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, який
досяг на день обрання 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи
у галузі права не менш як десять років, в тому числі не менш як п’ять
років на посаді судді.

Особливі вимоги, необхідні для зайняття посади судді
Конституційного Суду України, господарських та військових судів,
визначаються Конституцією України, законами України “Про
Конституційний Суд України” та іншими законами України. Зокрема, суддею
Конституційного суду України, крім відмічених загальних вимог, може бути
особа, яка на день призначення досягла сорока років, має стаж
практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менш як десять
років і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років. Судді
Вищого господарського Суду України на день призначення повинні мати ЗО
років і стаж роботи за спеціальністю не менше 10 років; судді
апеляційних і місцевих господарських судів – відповідно 25 років на день
призначення і не менше 5 років стажу роботи за спеціальністю. Судді
військових судів, крім цього, повинні перебувати на дійсній військовій
службі і мати військове звання офіцерського складу.

Не може бути суддею особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності
або визнана недієздатною за рішенням суду.

Згідно зі статтею 128 Конституцією України перше призначення на посаду
професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом
України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України,
обираються Верховною Радою України безстроково. Голова Верховного Суду
України обирається на посаду і звільняється з посади шляхом таємного
голосування Пленумом Верховного Суду України. При цьому внесення подання
про призначення та про звільнення суддів з посад покладається на Вищу
раду юстиції (стаття 131 Конституції України). Слід також звернути увагу
на те, що відповідно до Конституції України та Закону України “Про
Конституційний Суд України” судді Конституційного Суду України
призначаються Президентом України, Верховною Радою України та
з’їздом суддів України .

Особа, призначена на посаду судді чи обрана суддею безстроково згідно з
вимогами діючого законодавства, набуває статусу професійного судді
відповідного рівня і спеціалізації судів (місцевого чи апеляційного
загального або військового суду, Апеляційного суду України, Касаційного
суду України, місцевого, апеляційного або вищого спеціалізованого суду
або Верховного Суду України). Судді військових судів перебувають на
військовій службі і входять до штатної чисельності Збройних Сил
України.

Залежно від посади, стажу, досвіду роботи і рівня професійних
знань для суддів встановлюється шість кваліфікаційних класів: вищий,
перший, другий, третій, четвертий та п’ятий.

При цьому необхідно відмітити відповідні вимоги, що ставляться до судді.
Так, згідно Закону України “Про статус суддів” суддя:

не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у
будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати
будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім
наукової, викладацької та творчої;

зобов’язаний дотримуватися Конституції та законів України при здійсненні
правосуддя, забезпечувати повний, всебічний і об’єктивний розгляд справ
з дотриманням встановлених законом строків, не розголошувати відомостей,
що становлять державну, військову, службову, комерційну, банківську
таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя
громадян та інші відомості, про які суддя дізнався в судовому засіданні,
з метою забезпечення яких було прийнято рішення про закрите судове
засідання;

не повинен допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать його звання і
можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості га
незалежності;

повинен дотримуватися службової дисципліни та інших вимог, що ставляться
до них законами України.

Судді при здійсненні правосуддя зобов’язані дотримуватися Конституції
та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний
розгляд судових справ з додержанням встановлених чинним законодавством
строків; дотримуватися вищезазначених вимог, службової дисципліни та
розпорядку роботи суду; не розголошувати відомості, що становлять
державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю,
таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та
інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в
судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було
прийнято рішення про закрите судове засідання; не допускати вчинків та
будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів
у його об’єктивності, неупередженості та незалежності.

Чинним законодавством України (Конституцією України, Закони України “Про
статус суддів”, “Про державний захист працівників суду і правоохоронних
органів”) встановлено систему гарантій незалежності діяльності суддів
при реалізації правосуддя в Україні, яка включає в себе заходи їх
правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.
Зазначена система поширюються на всіх суддів України і не можуть бути
скасована чи знижена іншими нормативними актами України і
Автономної Республіки Крим.

Зокрема, незалежність суддів забезпечується: встановленим законом
порядком їх обрання (призначення), зупинення їх повноважень та
звільнення з посади; особливим порядком присвоєння військових звань
суддям військових судів; передбаченою законом процедурою здійснення
правосуддя; таємницею прийняття судового рішення і
забороною її розголошення; забороною під загрозою
відповідальності втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю
за неповагу до суду чи судді; правом судді на відставку; недоторканністю
суддів; створенням необхідних організаційно-технічних та
інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і
соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу; особливим
порядком фінансування судів; системою органів судового самоврядування.

При цьому всі державні органи, установи та організації, органи
місцевого самоврядування, громадяни та їх об’єднання зобов’язані
поважати незалежність судових органів і не посягати на неї.

Недопустимість втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя.
Будь-яке не передбачене законом втручання в діяльність судді щодо
здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність
згідно з законом. Суддя не зобов’язаний давати будь-які пояснення
щодо суті розглянутих справ або справ, які знаходяться в його
провадженні, а також давати їх будь-кому для ознайомлення, інакше як у
випадках і порядку, передбачених діючим законодавством.

Недоторканність суддів поширюється на його житло, службове приміщення,
транспорт і засоби зв’язку, кореспонденцію, належне йому майно і
документи. Суддя не може бути: без згоди Верховної Ради України
затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку
судом; затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий
приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган в
порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного
правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку,
повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи.

Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи
службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки,
прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так
само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть
провадитись тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою
судді разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття
спеціальних заходів забезпечення безпеки.

Відповідальність за неповагу до суду або судді. Прояв неповаги до суду
або судді з боку осіб, які беруть участь у справі або присутні
у судовому засіданні, а так само вчинення поза судовим засіданням
будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду чи судді у
зв’язку з їх службовою діяльністю, тягнуть за собою відповідальність
згідно з чинним законодавством.

Припинення повноважень судді відбувається у разі його звільнення з
посади або у разі його смерті. При цьому суддя звільняється з посади
органом, що його обрав або призначив, у наступних випадках: у разі
закінчення строку, на який його обрано чи призначено; при досягненні
суддею шістдесяти п’яти років; у разі неможливості виконувати свої
повноваження за станом здоров’я; у випадку порушення суддею вимог щодо
несумісності; при порушенні суддею присяги; у разі набрання законної
сили обвинувальним вироком щодо нього; у випадку припинення його
громадянства; при визнанні його безвісно відсутнім або оголошення
померлим; у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення
з посади за власним бажанням.

Необхідно зауважити, що суддя може бути притягнутим до дисциплінарної
відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, а саме:
порушення законодавства при розгляді судових справ; порушення вимог, що
ставляться до судді; порушення обов’язків судді. При цьому до них
застосовуються дисциплінарні стягнення у вигляді догани чи пониження
кваліфікаційного класу.

Слід зазначити, що за кожне з порушень має бути накладено лише одне
дисциплінарне стягнення, яке застосовується до судді не пізніше шести
місяців після виявлення проступку, не враховуючи часу тимчасової
непрацездатності судді або перебування його у відпустці. Якщо
протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення суддю не
буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким,
що не має дисциплінарного стягнення. Поновлення кваліфікаційного
класу проводиться в загальному порядку.

За наслідками дисциплінарного провадження відповідна
кваліфікаційна комісія суддів може прийняти рішення про
направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення
питання про внесення подання про звільнення судді з посади.

Крім того, суддя може бути звільнений з посади за невідповідність
рівня професійних знань. В разі виявлення цього факту
кваліфікаційна комісія суддів своїм рішенням відкладає атестацію і
надає судді строк для підвищення професійної кваліфікації та
набуття відповідних знань, але не більше шести місяців. Якщо після
закінчення встановленого строку кваліфікаційна комісія знову зробить
висновок про невідповідність рівня професійних знань судді
займаній посаді, вона приймає рішення, яким повідомляє про це
голову відповідного суду та орган, що призначив чи обрав суддю,
для вирішення питання про звільнення судді з посади.

Державний захист суддів та їх сімей. Судді, члени їх сімей та їх
майно перебувають під особливим захистом держави. Органи внутрішніх
справ зобов’язані вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки
судді, членів його сім’ї, збереження їх майна, якщо від судді надійде
відповідна заява.

Вчинені у зв’язку з службовою діяльністю судді посягання на його життя
і здоров’я, знищення чи пошкодження його майна, погроза вбивством,
насильством чи пошкодженням майна судді, образа чи наклеп на
нього, а також посягання на життя і здоров’я близьких родичів судді
(батьків, дружини, чоловіка, дітей), погроза їм вбивством,
пошкодженням майна тягнуть за собою відповідальність згідно із
законодавством. Суддя має право на забезпечення засобами захисту,
які йому надаються органами внутрішніх справ.

Крім того, чинне законодавство України передбачає систему гарантій щодо
належного матеріально – побутового забезпечення та соціального захисту.
Зокрема, держава гарантує судді:

заробітну плату, яка складається з посадового окладу, премій, доплат
за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок;

забезпеченість благоустроєним житлом (у вигляді окремої квартири
або будинку; додаткової жилої площі відповідно до вимог статті 49
Житлового кодексу України);

придбання на пільгових умовах жилих приміщень комунального фонду
та приміщень, наданих їм в користування в порядку, передбаченому
чинним законодавством, із знижкою на 50 відсотків їх вартості та
одержання кредитів на індивідуальне і кооперативне житлове
будівництво з погашенням наданої позики за рахунок відповідних бюджетів
за умови тривалості роботи на посаді судді не менше десяти років;

позачергове влаштування дітей у дошкільні заклади і позачергове
встановлення квартирного телефону, безплатне користування на
території України всіма видами транспорту міського, приміського і
місцевого сполучення (крім таксі), а також встановлення квартирної
охоронної сигналізації і користування нею за рахунок державного
бюджету;

50-відсоткову знижку плати за займане ним та членами його сім’ї
житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова
енергія, установка і користування індивідуальним домашнім
телефоном), у тому числі й у випадку після виходу у відставку;

бронювання місць у готелях і на всіх видах транспорту, а також
позачергового придбання проїзних документів;

видачу суддям, а також суддям, які перебувають у відставці,
посвідчення, яке надає право безперешкодного входу у приміщення
державних органів влади і управління, органів місцевого і
регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій;

безплатне медичне обслуговування ( в тому числі членам його сім’ї) в
державних закладах охорони здоров’я;

обов’язкове державне страхування життя і здоров’я;

відшкодування в повному розмірі за рахунок державного бюджету збитків,
заподіяних знищенням або пошкодженням майна судді чи членам його сім’ї
і близьким родичам у зв’язку з виконанням відповідно до закону
суддею службових обов’язків;

пенсію чи довічне грошове утримання судді тощо.

3.2. ПЛАН СІМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Семінарське заняття №1

Поняття судової влади в Україні, її функції та ознаки.

Поняття правосуддя, його види та система принципів правосуддя.

Загальне поняття судової системи. Характеристика судової системи
України.

Поняття ланки і інстанції судової системи.

Місцеві суди, їх склад і повноваження.

Апеляційні суди, їх склад, структура і повноваження.

Вищі суди, їх склад і повноваження.

Верховний Суд України, його склад, структура і повноваження.

Система і повноваження військових судів в Україні.

Спеціалізовані суди України, їх повноваження.

Органи суддівського самоврядування.

Семінарське заняття №2

Загальне поняття про правовий статус суддів.

Права і обов’язки суддів.

Система гарантій незалежності суддів.

Призначення і обрання суддів. Вимоги до кандидатів на посади суддів
судів різних ланок.

Дисциплінарна відповідальність суддів.

Підстави і порядок звільнення суддів з посади.

Теми рефератів

1. Судова влада в Україні: поняття та механізм реалізації

2. Поняття та особливості судової системи в Україні.

3. Особливості правового статусу суддів в Україні.

4. Система та механізм реалізації гарантій незалежності суддів в
Україні.

3.3. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Судова влада – це специфічна незалежна гілка державної влади, що
реалізується шляхом гласного, змагального, як правило, колегіального
розгляду і вирішення у судових засіданнях правових спорів, тобто
здійснення правового впливу на фізичних і юридичних осіб та на соціальні
процеси в суспільстві в цілому.

Правосуддя – це один з напрямків державної діяльності, який спрямований
на реалізацію особливої функції державної влади, що здійснюється через
розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ зі спорів
стосовно прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій,
громадських об’єднань та кримінальних справ і застосування встановлених
законом карних заходів щодо осіб, винних у вчиненні злочину, або
виправдання невинних.

Принципи здійснення правосуддя — це закріплені в законі основні
державно-політичні та правові ідеї що визначають найбільш суттєві
сторони цього виду державної діяльності стосовно завдань і порядку
здійснення процесу судочинства, його стадій та інститутів за всіма
категоріями справ.

Судова система – це сукупність судових органів, діяльність яких
спрямована на здійснення правосуддя в Україні. Згідно Конституції
України та Закону України “Про судоустрій” судову систему складають
Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції
в Україні та суди загальної юрисдикції (місцеві суди, апеляційні суди,
вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України).

Професійні судді як представники народу є посадовими особами, які
призначаються на посаду судді чи обираються суддею безстроково згідно з
вимогами діючого законодавства і виступають носіями судової влади в
Україні, діяльність яких спрямована на здійснення правосуддя незалежно
від законодавчої та виконавчої влади.

Система гарантій незалежності діяльності суддів – це сукупність заходів
їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення при
реалізації правосуддя в Україні.

3.4. НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ

1. Проаналізуйте місце судових органів в системі органів державної
влади. Складіть відповідну схему.

2. Викладіть в письмовому вигляди компетенцію судів загальної
юрисдикції.

3. Складіть схематично порядок формування, склад та структуру судових
органів.

4. Проаналізуйте правовий статусу суддів.

3.5. ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1. Дайте характеристику судової влади в Україні.

2. Який механізм реалізації правосуддя в Україні?

3. Охарактеризуйте судову систему України, її завдання та структуру.

4. Які суди можуть виступати як суди першої інстанції?

5. Назвати суди, що розглядають справи в апеляційному порядку.

6. Розкрийте порядок обрання та призначення суддів.

7. Які конституційні гарантії незалежності суддів?

Хто має право зайняття посади судді місцевого суду, апеляційного суду
Верховного суду України?

Що означає право судді на відставку?

Який механізм притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності?

3.6. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

а) законодавчі та нормативно – правові акти

1. Конституція України. – К., 1996.

2. Декларація про державний суверенітет України. Прийнята Верховною
Радою Української РСР 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради
України – 1990 . – № 31. – Ст. 429.

Про проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради
Української РСР від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради
України. – 1991. – № 33. – Ст. 446.

Закон України від 16 жовтня 1996р. “Про Конституційний Суд України” //
Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272;

Закон України від 10 грудня 1991 р. “Про дію міжнародних договорів на
території України” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 10.
– Ст. 137;

Закон України від 07 лютого 2002 р. “Про судоустрій України” //
Відомості Верховної Ради України. – 2002. – N 27-28. – Ст.180;

Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1993 р. // Відомості
Верховної Ради України. – 1993. – № 8. – Ст. 56;

8. Закон України від 23 грудня 1993 року “Про державний захист
працівників суду і правоохоронних органів” . – Відомості Верховної Ради
України. – 1994. – N 11. – Ст.50.

9. Закон України від 15 січня 1998 року “Про Вищу раду юстиції” –
Відомості Верховної Ради України. – 1998. – N 25. – Ст.146.

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року N
4 “Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів”.

11. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 червня 1999 року N
10 “Про застосування законодавства, що передбачає державний захист
суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть
участь у судочинстві”.

б) література

Басай В.Д. Судові та правоохоронні органи України. Підручник. – ВПТ
“Вік”, 2001. – 634 с.

2. Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність. – К.:
“Юрінком Інтер”, 2001. – 350 с.

3. Коментар до Конституції України. – К.: Інститут законодавства
Верховної Ради України , 1996.

4. Кримінальний процес України: Підручник/ За ред. Ю.М. Грошевого, В.М.
Хотенця. – Х., 2000.

Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. – К.:
Юрінком Інтер, 1999.

Михеєнко М.М. та ін. Кримінальний процес України: Підручник. – К., 1999.

7. Молдован В. А. Правоохоронні органи. Курс лекцій. – К.: “Юмана”,
1998.- 160с.

8. Молдован В.В. Судоустрій України. Опорні конспекти. – К.: “Юмана”,
1997.- 158с.

9. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи.
Правоохоронна діяльність: закони і коментарі. Навчальний посібник. – К.:
“Агіка”, 2000.-512с.

10. Організація судових та правоохоронних органів / І.Є.Марочкін,
Н.В.Сибільова, О.Б.Зозулинський та ін. – Харків: Національна юрид. акад.
України, 1996.- 138с.

11. Організація судових та правоохоронних органів / За ред.
І.Є.Марочкіна, Н.В.Сибільової, О.М. Толочка. – Харків: “Право”, 2000. –
269 с.

12. Организация судебньїх й правоохранительньїх органов Украиньї.
Методическое пособие. / Афанасьев В.В., Марочкин И.Е., Тол очко А.Н. й
др. – Никополь, 1995. – 336 с.

13. Правоохранительные органы Российской Федерации. Учебник. -М.:
“Спартак”, 1996.-286с.

14. Правоохранительные органы. Учебник для ВУЗов / Под ред. проф.
К.Ф.Гуценко. – М.: “БЕК”, 1995. – 320 с.

15. Судебные й правоохранительные органы Украины. Учебник / Под ред.
проф. А.М.Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр. Дел, 1999. – 350 с.

16. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність:
Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000.

17. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. Навчальний
посібник / Від. ред. Я. Кондратьєв. – К.: “Юрінком Інтер”, 2002. – 320
с.

18.Тертышник В.М. Уголовный процесс. – Харьков: Арсис, 1999.

19. Юзикова Н.С. Система судебных й правоохранительных органов органов
Украины. Учебное пособие. -Днепропетровск: УкО ИМА-пресс, 2000. – 280 с.

ТЕМА 4. ГОСПОДАРСЬКІ СУДИ.

1. Правове положення, завдання та принципи діяльності господарських
судів.

2. Поняття, склад та повноваження місцевих господарських судів.

3. Поняття, склад та повноваження апеляційних господарських судів.

4. Поняття, склад та повноваження Вищого господарського суду України.

4.1. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

При вивченні зазначеної теми слід звернути увагу на характеристику
правового статусу господарських судів як однієї із ланок спеціалізованих
судів в системі судів загальної юрисдикції. системи , їх завдання та
принципи діяльності.

Важливе значення має розгляд правосуддя та принципів його реалізації.
Слід мати на увазі, що ця державницька діяльність здійснюється через
систему судових органів, організаційна побудова та правове положення
яких визначено в Законі України від 07 лютого 2002 року “Про судоустрій
України”. При цьому особлива роль належить безпосередньо суддям, у
зв’язку з чим розгляд їх правового статусу та гарантій діяльності є
важливим та актуальним на сьогоднішній день.

1 питання. Правове положення, завдання та принципи

діяльності господарських судів

У відповідності до чинного господарсько–процесуального законодавства
України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у
тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють господарську
діяльність, мають право звертатися до господарського суду
згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за
захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом
інтересів.

Господарські суди займають в судовій системі України особливе місце, яке
визначається специфікою їх правового статусу та предметом їх діяльності.
Так, згідно зі статтею 1 Закону України “Про господарські суди” на них
покладається здійснення правосуддя в господарських правовідносинах,
тобто вирішення всіх господарських спорів, що виникають між юридичними
особами, державними та іншими органами, а також при розгляді справ про
банкрутство.

Організація і діяльність господарських судів визначається Конституцією
України, Законом України “Про господарські суди”, Господарським
процесуальним кодексом України, Законом України “Про судоустрій”, іншими
законодавчими актами України, а також міждержавними договорами і
угодами, ратифікованими у встановленому порядку.

Господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної
юрисдикції і становлять єдину триланкову систему судових органів,
яку складають:

місцеві господарські суди;

апеляційні господарські суди;

Вищий господарський суд України.

Чисельність та штатний розпис господарських судів.

Чисельність суддів господарських судів встановлюється Президентом
України.

Структура апарату та штатний розпис місцевих та апеляційних
господарських судів затверджуються головами цих господарських судів,
які в разі необхідності можуть утворювати відділи, визначивши
організацію, завдання і порядок їх діяльності. В апаратах
господарських судів є також посади помічників суддів спеціалістів
та інших працівників.

Структура апарату та штатний розпис Вищого господарського суду
затверджуються його Головою. Для вивчення, узагальнення практики,
аналізу статистики, попередження правопорушень у сфері
господарських відносин, систематизації і кодифікації законодавства
та виконання інших функцій, пов’язаних з діяльністю Вищого
господарського суду, утворюються управління, відділи, інші структурні
підрозділи.

Право на зайняття посади судді апеляційного господарського суду, а
також господарського суду Автономної Республіки Крим, господарських
судів областей, міст Києва та Севастополя має громадянин України, який
досяг на день призначення 25 років, має вищу юридичну освіту і стаж
роботи за спеціальністю не менше п’яти років. Право на зайняття посади
судді Вищого господарського суду України має громадянин України, який
досяг на день призначення ЗО років, має вищу юридичну освіту і стаж
роботи за спеціальністю не менше десяти років.

В процесі своєї діяльності господарські суди спрямовують свою роботу на
вирішення завдань щодо захисту прав та охоронюваних законом інтересів
учасників господарських правовідносин, сприяння зміцненню законності у
сфері господарських відносин та внесення пропозицій, спрямованих на
вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Фінансове, матеріально – технічне та транспортне забезпечення діяльності
господарських судів.

Фінансування господарських судів здійснюється за рахунок Державного
бюджету України. При цьому розмір асигнувань на утримання
господарських судів затверджується Верховною Радою України за
поданням Голови Вищого господарського суду України, а кошторис
витрат на їх утримання затверджується головою відповідного
господарського суду.

Матеріально-технічне, транспортне забезпечення та
обслуговування господарських судів здійснюється органами державної
виконавчої влади України.

Господарські суди є юридичними особами, які мають самостійний кошторис,
поточний, а при необхідності – й інші рахунки в установах банку,
печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

При здійсненні правосуддя господарський суд порушує справи за позовними
заявами:

підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за
захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у
випадках, передбачених законодавчими актами України;

прокурорів та їх заступників, які звертаються до
господарського суду в інтересах держави;

Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах
держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами
України.

При цьому прокурор, звертаючись до господарського суду в інтересах
держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає
порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту,
а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати
відповідні функції у спірних відносинах.

Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою
будь-кого з кредиторів, боржника.

Таким чином, з урахуванням чинного господарсько – процесуального
законодавства України (ст. 12 ГПК України) господарським судам
підвідомчі:

справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і
виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у
спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у
законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні
стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на
продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо
ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути
встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно
до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до
відання інших органів;

справи про банкрутство;

справи за заявами органів Антимонопольного комітету України,
Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх
компетенції.

При цьому підвідомчий господарським судам спір може бути передано
сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про
визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при
укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів,
пов’язаних із задоволенням державних потреб.

Слід також відмітити, що Вищий господарський суд України,
апеляційні господарські суди, а також господарський суд Автономної
Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і
Севастополя тісно взаємодіють із засобами масової інформації та
громадськими організаціями у роботі по попередженню порушень
законності, а також координують свою діяльність із правоохоронними
органами України та інших держав щодо запобігання порушенням
законодавства у сфері господарських відносин.

При здійсненні правосуддя господарські суди України зобов’язані
дотримуватись певних принципів, основних засад судочинства, які
вироблені багаторічною судовою практикою та зусиллями науковців. Такими
основними принципами, відповідно до яких здійснюється правосуддя
господарськими судами, є:

принцип законності;

принцип незалежності суддів, в тому числі й від органів законодавчої та
виконавчої влади, і підкорення тільки законові;

принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і
господарським судом;

принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними господарському
суду своїх доказів і у доведенні перед судами їх переконливості;

повного фіксування судового процесу технічними засобами у порядку,
встановленому законом;

забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень
господарського суду, крім випадків, встановлених законом;

принцип гласності та відкритого розгляду справ, за винятком випадків,
коли це суперечить інтересам охорони державної, комерційної або
банківської таємниці або коли є обґрунтовані заперечення однієї із
сторін;

принцип обов’язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського
суду.

Господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття
обов’язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал,
постанов, які приймаються іменем України. Усі судові рішення
викладаються у письмовій формі. Невиконання вимог рішень, ухвал,
постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену
чинним законодавством України.

Таким чином, дотримання основних принципів судочинства господарськими
судами засвідчує, що судова система розвивається у напрямку подальшого
становлення демократичних засад суспільства та побудови правової
держави. в Україні.

2 питання. Поняття, склад та повноваження

місцевих господарських судів

Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, що утворюються в
округах відповідно до указу Президента України.

Місцеві господарські суди складаються з суддів місцевого суду, голови
та заступника голови суду. У місцевому господарському суді, в якому
кількість суддів перевищує п’ятнадцять, може бути призначено більше
одного заступника голови суду.

Місцеві господарські суди є судами першої інстанції, які розглядають
справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші
справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Так, у
відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України
місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи,
підвідомчі господарським судам (див.: питання 1 теми 4). При цьому
зазначені справи розглядаються суддею одноособово. В той же час,
будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від
категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у
складі трьох суддів.

Реалізуючі правосуддя у сфері господарських правовідносин, суддя
місцевого господарського суду здійснює:

правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом;

процесуальні дії та організаційні заходи з метою забезпечення
розгляду справи;

контроль відповідно до закону за своєчасним зверненням до виконання
судових рішень, постановлених під його головуванням;

інші передбачені законом повноваження.

Очолюється місцевий господарський суд його головою, який виконує
наступні повноваження:

здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

визначає обсяг обов’язків заступника (заступників) голови місцевого
господарського суду;

на підставі акта про призначення на посаду судді чи обрання
суддею безстроково або припинення повноважень судді видає відповідний
наказ;

приймає на роботу і звільняє працівників апарату суду, присвоює їм
ранги державного службовця у встановленому законом порядку,
застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення;

організовує ведення судової статистики;

організовує роботу щодо підвищення кваліфікації працівників апарату
суду;

представляє суд у зносинах з іншими органами державної влади,
органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями;

здійснює інші передбачені законом повноваження.

В межах своїх повноважень, визначених діючим законодавством, голова
місцевого господарського суду видає накази і розпорядження.

Голова місцевого господарського суду має заступника (заступників),
який відповідно до визначених головою суду обов’язків бере участь в
організації діяльності суду. У разі відсутності голови суду
виконання його обов’язків здійснюється відповідно до встановленого ним
розподілу обов’язків щодо організації діяльності суду.

Голова місцевого господарського суду та його заступники призначаються
на посаду і звільняються з посади в порядку, встановленому чинним
законодавством. Крім того, слід зазначити, що вони можуть бути
призначені на адміністративні посади повторно.

3 питання. Поняття, склад та повноваження

апеляційних господарських судів

У відповідності до діючого господарського процесуального законодавства
(ст. 91 ГПК України) сторони у справі мають право подати апеляційну
скаргу, а прокурор – апеляційне подання на рішення місцевого
господарського суду, яке не набрало законної сили.

Апеляційна скарга або подання подається через місцевий
господарський суд, який розглянув справу. Він повинен у п’ятиденний
строк надіслати одержану апеляційну скаргу або подання разом зі
справою відповідному апеляційному господарському суду.

При цьому перегляд за апеляційною скаргою або поданням рішення
місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд,
повноваження якого поширюються на територію знаходження
відповідного місцевого господарського суду.

Апеляційні господарські суди є спеціалізованими судами апеляційної
інстанції, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу
Президента України.

Ця ланка судових органів складається з голови суду, заступників
голови та суддів, які, як правило, обрані на посаду судді безстроково. В
них також може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду окремих
категорій справ.

Зазначені суди колегією суддів у складі трьох суддів здійснюють перегляд
за апеляційною скаргою або поданням рішень місцевого
господарського суду.

У відповідності до діючого законодавства України апеляційні господарські
суди здійснюють наступні повноваження:

розглядають справи, віднесені до його підсудності, в апеляційному
порядку відповідно до вимог процесуального закону;

ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють
судову практику;

надають методичну допомогу у застосуванні законодавства місцевим
судам;

здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

Очолюється апеляційний господарський суд Головою, який в межах чинного
законодавства виконує наступні повноваження:

здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

розподіляє обов’язки між заступниками голови суду;

на підставі акта про обрання (призначення) суддею чи припинення
повноважень судді видає відповідний наказ;

організовує роботу президії суду, вносить на її розгляд питання і
головує на засіданнях президії;

організовує ведення та аналіз судової статистики, вивчення й
узагальнення судової практики, має право витребувати з
відповідного суду справи, судові рішення в яких набрали законної сили;

приймає на роботу та звільняє працівників апарату суду, присвоює їм
ранги державного службовця у порядку, встановленому законом,
застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення;

організовує підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату
відповідного суду;

подає в установленому порядку пропозиції щодо фінансування витрат на
утримання суду та організаційного забезпечення його діяльності;

представляє суд у зносинах з іншими органами державної влади,
органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями;

здійснює інші передбачені законом повноваження.

Голова апеляційного господарського суду з питань, що належать до
його повноважень, видає накази і розпорядження.

Голова апеляційного господарського суду має першого заступника та
заступників голови суду – голів судових палат. У разі відсутності голови
апеляційного суду його обов’язки виконує перший заступник голови, а за
його відсутності – старший за віком заступник голови апеляційного
господарського суду.

Перший заступник голови апеляційного господарського суду відповідно до
розподілу обов’язків здійснює організаційне керівництво роботою
структурних підрозділів суду та виконує інші обов’язки, визначені
головою суду.

Заступник голови апеляційного господарського суду:

формує колегії суддів для розгляду справ, головує в судових
засіданнях або призначає для цього суддів;

організовує ведення судової статистики, аналіз та узагальнення
судової практики;

має право витребувати з відповідного суду справи, судові рішення в яких
набрали законної сили;

інформує президію суду про діяльність господарського суду;

здійснює інші передбачені законом повноваження.

Перший заступник та заступники голови апеляційного господарського
суду призначаються на посаду з числа суддів та звільняються з посади в
порядку, встановленому чинним законодавством. Вони можуть бути
призначені на адміністративні посади повторно.

До президії апеляційного господарського суду входять голова суду,
його заступники, а також судді, кількісний склад яких визначається
рішенням загальних зборів суддів цього суду. Судді обираються до
складу президії загальними зборами суддів цього суду шляхом
таємного голосування.

Президія апеляційного господарського суду:

розглядає питання організації діяльності суду та апарату суду;

розглядає матеріали узагальнення судової практики та аналізу
судової статистики, приймає відповідні рекомендації;

розглядає питання організаційного забезпечення діяльності суду та
виробляє пропозиції щодо його поліпшення;

розглядає питання роботи з кадрами суддів і працівників апарату суду
та підвищення їх кваліфікації;

заслуховує інформацію голів місцевих судів щодо організації
діяльності цих судів;

надає методичну допомогу місцевим судам з метою забезпечення
правильного застосування ними законодавства;

забезпечує виконання рішень зборів суддів відповідного суду;

здійснює інші передбачені законом повноваження.

Засідання президії апеляційного суду проводяться не рідше одного разу
на місяць. Засідання президії є повноважним, якщо на засіданні
присутні не менше двох третин її складу. Постанови президії
приймаються відкритим або таємним голосуванням більшістю голосів її
членів, які брали участь у засіданні, і підписуються головою суду чи
його заступником, який головував на засіданні.

Реалізуючі повноваження апеляційного суду, суддя здійснює:

правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом;

процесуальні дії та організаційні заходи з метою забезпечення
розгляду справи;

контроль відповідно до закону за своєчасним зверненням до виконання
постановлених за його участі судових рішень;

інші передбачені законом повноваження.

4 питання. Поняття, склад та повноваження

Вищого господарського суду України

Вищий господарський суд України є вищим судовим органом
спеціалізованих судів, що утворюються Президентом України в порядку,
встановленому чинним законодавством. Він складається з суддів, обраних
на посаду безстроково, голови суду та його заступників.

В межах повноважень, визначених діючим законодавством України, Вищий
господарський суд України:

розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції,
а також інші справи у випадках, визначених процесуальним
законом;

веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову
практику;

надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового
застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці
на основі її узагальнення та аналізу судової статистики;

дає господарським судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з
питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної
судової юрисдикції;

здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюється колегіально.
Слід також зауважити, що колегія суддів Вищого господарського суду
України формується його Головою і складається з трьох або п’яти суддів
Вищого господарського суду України залежно від категорії і складності
справи.

У своїй діяльності Вищий господарський суд України здійснює зв’язки з
органами, що вирішують господарські спори в інших державах, на
підставі угод і договорів.

Вищий господарський суд України очолюється Головою, який:

здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

розподіляє обов’язки між заступниками голови суду;

на підставі акта про обрання суддею Вищого
господарського суду України або припинення повноважень судді цього суду
видає відповідний наказ;

організовує роботу президії суду, вносить на її розгляд питання та
головує на її засіданнях;

скликає Пленум Вищого господарського суду України, вносить на його
розгляд питання та головує на його засіданнях; може головувати в
судових засіданнях колегій суддів Вищого господарського суду України
при розгляді будь-якої справи, що належить до юрисдикції даного суду;

здійснює керівництво роботою апарату Вищого господарського суду
України;

організовує ведення та аналіз судової статистики, вивчення й
узагальнення судової практики, має право витребувати з
відповідного суду справи, судові рішення в яких набрали законної сили;

приймає на роботу та звільняє працівників апарату суду, присвоює їм
ранги державного службовця в порядку, встановленому законом,
застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення;

погоджує подання щодо утворення та ліквідації відповідних місцевих та
апеляційних господарських судів;

вносить подання про призначення та обрання безстроково суддів
відповідних місцевих і апеляційних господарських судів, Вищого
господарського суду України, а також про звільнення їх з посад;

вносить подання про призначення суддів на адміністративні посади в
порядку, встановленому чинним законодавством;

затверджує штатний розпис і кошторис витрат на утримання відповідного
Вищого господарського суду України;

організовує підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату Вищого
господарського суду України;

подає в установленому порядку пропозиції щодо фінансування
витрат на утримання суду та організаційного забезпечення його
діяльності;

інформує Пленум Верховного Суду України про діяльність Вищого
господарського суду України;

представляє Вищий господарський суд України та відповідну систему
господарських судів у зносинах з іншими органами державної влади,
органами місцевого самоврядування, громадянами і організаціями,
органами влади та організаціями інших держав;

здійснює інші передбачені законом повноваження.

Голова Вищого господарського суду України призначається на посаду з
числа суддів даного суду і звільняється з посади за поданням
Голови Верховного Суду України в порядку, встановленому чинним
законодавством України. Він також може бути призначений на цю посаду
повторно.

В межах своїх повноважень Голова Вищого господарського суду України
видає накази та розпорядження.

Голова Вищого господарського суду України має першого заступника та
заступників голови суду. У разі його відсутності обов’язки Голови
Вищого господарського суду України виконує перший заступник голови
суду, а за його відсутності – один із заступників голови цього суду
відповідно до розподілу обов’язків.

Перший заступник і заступник голови Вищого господарського суду України
здійснюють керівництво роботою структурних підрозділів суду відповідно
до встановленого розподілу обов’язків та виконують інші обов’язки,
визначені головою суду. Крім того, вони можуть головувати у судових
засіданнях колегій суддів Вищого господарського суду України.

Заступник Голови Вищого господарського суду України :

формує колегії суддів для розгляду судових справ, головує в судових
засіданнях або призначає для цього суддів;

організовує ведення та аналіз судової статистики, вивчення й
узагальнення судової практики;

має право витребувати з відповідного суду справи, судові рішення щодо
яких набрали законної сили;

надає методичну допомогу господарським судам з метою правильного
застосування законодавства;

здійснює інші передбачені законом повноваження.

Перший заступник і заступники голови Вищого
господарського суду України призначаються на посаду з числа суддів
цього суду та звільняються з посади за пропозицією голови Вищого
господарського суду України в порядку, встановленому діючим
законодавством України. При цьому вони можуть бути призначені на
адміністративні посади повторно.

У відповідності до чинного законодавства України суддя Вищого
господарського суду України:

здійснює правосуддя в порядку, визначеному процесуальним законом;

провадить процесуальні дії та здійснює організаційні заходи,
необхідні для забезпечення своєчасного та якісного розгляду
справ;

здійснює відповідно до закону контроль за своєчасним зверненням до
виконання постановлених за його участю судових рішень;

здійснює інші передбачені законом повноваження.

Суддя Вищого господарського суду України має помічника, яким може
бути громадянин України, що має вищу юридичну освіту.

Для вирішення організаційних питань у Вищому господарському суді України
діє президія суду у складі голови суду, його заступників, а також
суддів, кількісний склад яких визначається Пленумом Вищого
господарського суду України. Судді обираються до складу президії
загальними зборами суддів цього суду шляхом таємного голосування.

Президія Вищого господарського суду України:

розглядає питання організації діяльності суду та його апарату;

розглядає матеріали узагальнення судової практики та аналізу
судової статистики, приймає відповідні рекомендації;

розглядає питання організаційного забезпечення діяльності суду і
виробляє пропозиції щодо його поліпшення;

розглядає питання роботи з кадрами суддів і працівників апарату
Вищого господарського суду та підвищення їх кваліфікації;

заслуховує інформацію голів апеляційних та місцевих господарських
судів щодо організації роботи цих судів;

опрацьовує пропозиції щодо кількості суддів у відповідних господарських
місцевих та апеляційних судах;

надає методичну допомогу апеляційним та місцевим господарським судам для
забезпечення правильного застосування ними законодавства;

здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Засідання президії Вищого господарського суду України проводяться
не рідше одного разу на два місяці. Засідання президії є повноважним
за присутності не менше двох третин її складу.

Постанови президії приймаються відкритим або таємним голосуванням
більшістю голосів членів президії, присутніх на засіданні, і
підписуються головою суду чи його заступником, який головував на
засіданні.

Крім того, у зазначеній судовій інстанції діє Пленум Вищого
господарського суду України, який вирішує загальні питання діяльності
цих судів. Він діє у складі всіх суддів Вищого господарського суду
та голів апеляційних господарських судів.

Пленум Вищого господарського суду України здійснює наступні
повноваження:

дає роз’яснення з питань застосування господарськими судами
законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції;

затверджує склад Науково-консультативної ради при Вищому
господарському суді України та положення про неї;

затверджує склад редакційної колегії друкованого органу Вищого
господарського суду України;

визначає кількісний склад суддів – членів Президії Вищого
господарського суду України;

заслуховує інформацію голови Вищого господарського суду України про
діяльність відповідних господарських судів, а також повідомлення
заступників голови Вищого господарського суду України та голів
апеляційних і місцевих господарських судів про практику вирішення
судових справ;

вносить в установленому порядку пропозиції щодо необхідності
змін чинного законодавства;

приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з
поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України;

розглядає та вирішує інші питання, віднесені законом до його
повноважень.

Пленум Вищого господарського суду України скликається не рідше двох
разів на рік. Про дату його скликання члени Пленуму
повідомляються за десять днів до засідання. У цей же строк
надсилаються матеріали щодо питань, які вносяться на розгляд
Пленуму.

Засідання Пленуму Вищого господарського суду України є повноважним,
якщо в ньому беруть участь не менше двох третин складу Пленуму.
При розгляді Пленумом питань щодо роз’яснень про застосування
законодавства у роботі Пленуму беруть участь Генеральний прокурор
України та Міністр юстиції України.

Постанови Пленуму Вищого господарського суду України приймаються
відкритим голосуванням більшістю голосів членів Пленуму і
підписуються головуючим на його засіданні.

З метою опрацювання питань, пов’язаних з роз’ясненням
законодавства, а також для надання висновків щодо проектів законів та
інших нормативно-правових актів та з інших питань, пов’язаних з
необхідністю наукового забезпечення діяльності господарських судів,
при Вищому господарському суді України утворюється
Науково-консультативна рада з провідних вчених та інших
висококваліфікованих спеціалістів. Порядок організації та діяльності
зазначеної ради визначається положенням, що затверджується Пленумом
Вищого господарського суду.

Матеріали судової практики, рішення з організаційних питань
діяльності Вищого господарського суду та інші матеріали про діяльність
господарських судів публікуються у спеціальному друкованому органі
Вищого господарського суду України “Вісник господарського судочинства”.

4.2. ПЛАН СІМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Господарські суди та їх місце в судовій системі України.

Система господарських судів в Україні, їх завдання та принципи
діяльності.

3. Поняття, склад та правовий статус місцевих господарських судів.

4. Склад та правове положення апеляційних господарських судів.

5. Поняття, склад та повноваження Вищого господарського суду України.

6. Завдання та повноваження Президії та Пленуму Вищого господарського
суду України.

Теми рефератів

1. Поняття та особливості системи господарських судів в Україні.

3. Особливості правового статусу суддів господарських судів в Україні.

4.3. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Господарські суди – це спеціалізовані суди в системі судів загальної
юрисдикції, що спрямовують свою роботу на вирішення завдань щодо захисту
прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських
правовідносин, сприяння зміцненню законності у сфері господарських
відносин та внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення
правового регулювання господарської діяльності. Вони становлять єдину
триланкову систему судових органів, яку складають місцеві господарські
суди, апеляційні господарські суди, Вищий господарський суд України.

Місцеві господарські суди є судами першої інстанції, які розглядають
справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші
справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Апеляційні господарські суди є спеціалізованими судами апеляційної
інстанції, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу
Президента України.

Вищий господарський суд України є вищим судовим органом
спеціалізованих судів, що утворюються Президентом України в порядку,
встановленому чинним законодавством.

4.4. НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ

1. Проаналізуйте місце господарського суду в системі судових органів.
Складіть відповідну схему.

2. Викладіть в письмовому вигляді повноваження господарських судів.

3. Схематично відобразіть порядок формування, склад та структуру
господарських судів в Україні.

4. Проаналізуйте особливості правового положення суддів господарських
судів в Україні.

3.4. ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1. Дайте характеристику системи господарських судів в Україні.

2. Які справи підвідомчі розгляду господарськими судами?

3. Охарактеризуйте систему місцевих господарських судів України, їх
завдання та структуру.

4. Які господарські суди можуть виступати як суди апеляційної інстанції?

5. Дайте характеристику правового положення Вищого господарського суду
України.

6. Розкрийте порядок обрання та призначення суддів господарських судів.

3.5. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

а) законодавчі та нормативно – правові акти

1. Конституція України. – К., 1996.

2. Закон України від 07 лютого 2002 р. “Про судоустрій України” //
Відомості Верховної Ради України. – 2002. – N 27-28. – Ст.180;

3. Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1993 р. // Відомості
Верховної Ради України. – 1993. – № 8. – Ст. 56;

4. Закон України від 23 грудня 1993 року “Про державний захист
працівників суду і правоохоронних органів” . – Відомості Верховної Ради
України. – 1994. – N 11. – Ст.50.

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року N
4 “Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів”.

11. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 червня 1999 року N
10 “Про застосування законодавства, що передбачає державний захист
суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть
участь у судочинстві”.

б) література

1. Басай В.Д. Судові та правоохоронні органи України. Підручник. – ВПТ
“Вік”, 2001. – 634 с.

2. Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність. – К.:
“Юрінком Інтер”, 2001. – 350 с.

3. Коментар до Конституції України. – К.: Інститут законодавства
Верховної Ради України , 1996.

4. Молдован В. А. Правоохоронні органи. Курс лекцій. – К.: “Юмана”,
1998.- 160с.

5. Молдован В.В. Судоустрій України. Опорні конспекти. – К.: “Юмана”,
1997.- 158с.

6. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи.
Правоохоронна діяльність: закони і коментарі. Навчальний посібник. – К.:
“Агіка”, 2000.-512с.

7. Організація судових та правоохоронних органів / І.Є.Марочкін,
Н.В.Сибільова, О.Б.Зозулинський та ін. – Харків: Національна юрид. акад.
України, 1996.- 138с.

8. Організація судових та правоохоронних органів / За ред.
І.Є.Марочкіна, Н.В.Сибільової, О.М. Толочка. – Харків: “Право”, 2000. –
269 с.

9. Организация судебных й правоохранительных органов Украины.
Методическое пособие. / Афанасьев В.В., Марочкин И.Е., Тол очко А.Н. й
др. – Никополь, 1995. – 336 с.

10. Правоохранительные органы Российской Федерации. Учебник. -М.:
“Спартак”, 1996.-286с.

11. Правоохранительные органы. Учебник для ВУЗов / Под ред. проф.
К.Ф.Гуценко. – М.: “БЕК”, 1995. – 320 с.

12. Судебные й правоохранительные органы Украины. Учебник / Под ред.
проф. А.М.Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр. Дел, 1999. – 350 с.

13. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність:
Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000.

14. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. Навчальний
посібник / Від. ред. Я. Кондратьєв. – К.: “Юрінком Інтер”, 2002. – 320
с.

18. Юзикова Н.С. Система судебных й правоохранительных органов органов
Украины. Учебное пособие. -Днепропетровск: УкО ИМА-пресс, 2000. – 280 с.

ТЕМА 5.

ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ

1. Поняття, правовий статус, завдання та функції прокуратури України.

2. Принципи організації та діяльності прокуратури в Україні.

3. Система органів прокуратури в Україні.

4. Кадрове забезпечення органів прокуратури.

5. Акти прокурорського реагування на порушення законності.

5.І. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

В розділі „Прокуратура України” розглядаються організаційно-правові
засади діяльності прокуратури в системі правоохоронних органів нашої
держави. Особлива увага приділяється поняттю та ознакам цього органу,
його відмінностей від інших органів державного управління, які покликані
забезпечувати виконання правоохоронної функції в Україні.

При засвоєнні матеріалу важливого значення набуває осмислення нових
положень щодо суті завдань, функцій та принципів діяльності прокуратури,
закріплених у новій Конституції України. Зокрема, таких-як позбавлення
прокуратури функції загального нагляду та функції розслідування справ.

Потребують також засвоєння основні положення чинного законодавства про
прокуратуру. Зокрема, Закону України „Про прокуратуру”, що за своєю
структурною побудовою включає п’ять розділів і містить 56 статей. Цей
Закон визначає завдання органів прокуратури, компетенцію та
повноваження, порядок формування, систему та структуру, принципи
організації та діяльності, основні функції (напрямки діяльності), роль
та місце прокуратури в побудові демократичної, правової держави.

Окремо необхідно зупинитись на кадровому забезпечені органів
прокуратури, які б за своїми морально-діловими якостями на належному
рівні виконували завдання та функції покладені на цей правоохоронний
орган.

1 питання. Поняття, правовий статус, завдання та

функції прокуратури України

Розкриття цього питання доцільно розпочати з визначення поняття
інституту прокуратури та його правового закріплення в чинному
законодавстві України. Отож, під прокуратурою України необхідно розуміти
самостійний з жорстким підпорядкуванням центральний орган державної
влади покликаний здійснювати представництво та захист інтересів людини
і громадянина, а також держави засобами і методами визначених чинним
законодавством.

Правовою основою діяльності органів прокуратури є розділ 7 Конституції
України в якому закріплені основні функції та структура цієї інституції.
Основним законодавчим актом, що регламентує діяльність прокуратури є
Закон України „Про прокуратуру”, а також кримінально-процесуальне,
цивільне процесуальне, адміністративне, трудове законодавство.
Діяльність органів прокуратури регламентують також окремі постанови
Верховної Ради України. Зокрема, це: Постанова Верховної Ради України
„Про затвердження Положення про класні чини працівників органів
прокуратури України” (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 4, ст.14);
Постанова президії Верховної Ради України Про затвердження тексту
присяги працівника прокуратури України” (Відомості Верховної Ради (ВВР),
1992, № 9, ст. 119); Постанова Верховної Ради України „Про затвердження
структури генеральної прокуратури України” ( Відомості Верховної Ради
(ВВР), 1992, № 4, ст.16 ) (із змінами, внесеними згідно з постановою ВР
№ 3633-xii від 19.11.93, ВВР, 1993, № 49, ст.466); Постанова Верховної
Ради України „Про затвердження дисциплінарного статуту прокуратури
України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 4, ст.15).

Наступною групою нормативних документів є відомчі нормативні акти, що
видаються безпосередньо Генеральним прокурором України відповідно до
Закону України „Про прокуратуру”. До них належать накази, вказівки,
розпорядження, інструкції тощо. Прикладом таких документів може
слугувати наказ Генерального прокурора України „Про Регламент
Генеральної прокуратури України” від 20 вересня 2001 року, № 43.

На органи прокуратури покладаються завдання, зміст яких в першу чергу
спрямований на всебічне утвердження верховенства закону, зміцнення
правопорядку і передбачає захист від неправомірних посягань:

закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та
державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних
груп і територіальних утворень;

гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними
правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і
свобод людини та громадянина;

основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих
Рад, органів самоорганізації населення.

Реалізація завдань, що покладаються на прокуратуру здійснюється через
функції, які закріплюються за цим правоохоронним органом. Наразі
необхідно зазначити, що функції прокуратури визначаються як головні
напрямки діяльності прокуратури, що безпосередньо виражають її сутність
та призначення в державі. Такі функції закріплені в ст. 121 Конституції
України та Законі України „Про прокуратуру” і передбачають:

підтримання державного обвинувачення в суді;

представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках,
визначених законом;

нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Окремо необхідно зупинитись на порядку застосування прокуратурою таких
функцій як здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів та
попереднього слідства, які чинною Конституцією не покладаються на цей
правоохоронний орган. Наразі в Перехідних положеннях Конституції України
є тільки тимчасове закріплення за органами прокуратури цих функцій до
введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо
контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового
слідства. Окрім того, на прокуратуру не можуть покладатися функції, які
не передбачені чинним законодавством.

Зважаючи на місце яке відводиться прокуратурі в системі органів
державної влади є доцільним більш детально зупинитися на розгляді
основних функцій цього правоохоронного органу.

Суть функції щодо підтримання державного обвинувачення в суді полягає в
тому, що прокурор бере участь в судовому розгляді кримінальних справ
залежно від характеру і ступеню суспільної небезпеки діяння. Він, як
особа на яку покладається підтримка державного обвинувачення бере участь
у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування
кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор
має керуватися вимогами закону і об’єктивною оцінкою зібраних по справі
доказів. В окремих випадках, коли дані судового слідства не
підтверджують обвинувачення підсудного, на прокурора покладається
обов’язок відмовитись від підтримування державного обвинувачення.

Функція щодо представництва прокуратурою інтересів громадянина або
держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави
процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у судових засіданнях
інтересів громадянина або держави. Підставою для здійснення
представництва у суді інтересів громадянина може бути неспроможність
конкретної особи через фізичний чи матеріальний стан або з інших
поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права.
Крім того підставою може також виступати неспроможність конкретної особи
реалізувати надані їй процесуальні повноваження. Стосовно представництва
інтересів держави, то підставами можуть виступати порушення або загроза
вчинення таких порушень в сфері економічних, політичних та інших
державних інтересів внаслідок протиправних дій або ж бездіяльності як
фізичних, так і юридичних осіб у відносинах між ними або з державою.
Законодавець встановлює такі форми представництва:

звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої
особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються
інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи
рішень органів і посадових осіб;

участь у розгляді судами справ;

внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви
про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Прокурору надане право самостійного визначення підстав для
представництва у судах, а також вибору форми його здійснення. Він може
здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства згідно з
чинним процесуальним законом.

Функція нагляду за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство забезпечує
контроль за дотриманням законності в процесі діяльності цих
правоохоронних підрозділів. Для реалізації зазначеної функції прокурор
наділений повноваженнями, що безпосередньо закріплені ст. 227
Кримінально—процесуального кодексу України. Отож, для здійснення нагляду
за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор
наділений такими повноваженнями:

вимагати від органів дізнання і досудового слідства для перевірки
кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені
злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які
вчинили злочини;

перевірки не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про
приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або
ті, що готуються, злочини;

скасовувати незаконні і необгрунтовані постанови слідчих та осіб, які
провадять дізнання;

давати письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну
або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення
окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини;

доручати органам дізнання виконання постанов про затримання, привід,
взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили
злочини, виконання інших слідчих дій, а також давати вказівки про вжиття
необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх
вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого
прокуратури;

брати участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних
випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в
повному обсязі по будь-якій справі;

санкціонувати проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади
та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених
Кримінально-процесуальним законодавством;

продовжувати строк розслідування у випадках і порядку, встановлених
Кримінально-процесуальним законодавством;

давати згоду або подавати до суду подання про обрання запобіжного заходу
у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку тримання під
вартою в порядку, встановленому Кримінально-процесуальним
законодавством;

повертати кримінальні справи органам досудового слідства з своїми
вказівками щодо провадження додаткового розслідування;

вилучати від органу дізнання і передавати слідчому будь-яку справу,
передавати справу від одного органу досудового слідства іншому, а також
від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і
об’єктивного розслідування;

усувати особу, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого
ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення
закону при розслідуванні справи;

порушувати кримінальні справи або відмовляти в їх порушенні; закривати
або зупиняти провадження в кримінальних справах; давати згоду на
закриття кримінальної справи слідчим у тих випадках передбачених
Кримінально-процесуальним законодавством; затверджувати обвинувальні
висновки (постанови); направляти кримінальні справи до суду;

вирішувати питання про допущення захисника до участі в справі.

Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому цим Кодексом.

Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв’язку з
порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, дані в порядку,
передбаченому цим Кодексом, є для цих органів обов’язковими. Оскарження
одержаних вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання, за
винятком випадків, а саме: В разі незгоди слідчого з вказівками
прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і
обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого
до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу
вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому
разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає
провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

Функція нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Прокурор
при забезпеченні виконання цієї функції має право:

у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього
ув’язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи
для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там
перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи
затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи
примусового характеру;

перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих
установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати
їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб
пояснень з приводу допущених порушень;

прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в
місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі
або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених
законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих,
засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також
осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, є обов’язковими
і підлягають негайному виконанню.

Прокуратура продовжує також виконувати відповідно до чинних законів
функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів. Згідно з ст. 19
Закону України „Про прокуратуру” предметом нагляду є:

відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами,
установами, організаціями та посадовими особами вимогам Конституції
України та чинним законам;

додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні,
політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і
гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;

додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин,
охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної
діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими
повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського
реагування, а за наявності приводів — також з власної ініціативи
прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та
контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така
діяльність не суперечить чинному законодавству.

2 питання. Принципи організації та діяльності

органів прокуратури в Україні

Для розкриття цього питання перш за все необхідно дати визначення
поняття принципу. Взагалі слово принцип (від лат. principium — початок,
основа) трактується, як основне вихідне положення якої-небудь теорії,
навчання, науки, світогляду, політичної організації або внутрішнє
переконання людини, що визначає її відношення до дійсності, норми
поводження і діяльності. Враховуючи вихідні положення цього поняття
можна зазначити, що діяльність органів прокуратури в першу чергу має
базуватися на дотриманні основних прав людини, спираючись при цьому на
принципи, що закріплені в чинному законодавстві. Наразі, принципи
організації та діяльності органів прокуратури закріплені в Конституції
України та Законі України „Про прокуратуру”. Своїм змістом вони
розкривають призначення прокуратури в державі та суспільстві,
встановлюють завдання і повноваження прокурорів, а також правові заходи
і засоби здійснення нагляду за точним і однаковим виконанням законів у
державі. Додержання встановлених законодавцем принципів дозволяє
прокуратурі успішно виконувати поставлені перед нею завдання.

Важливо знати, що принципи регулюють не тільки порядок організації
органів прокуратури, а й саму діяльність прокурорів щодо виявлення і
усунення порушень закону. Принципи організації та діяльності органів
прокуратури носять загальнообов’язковий характер, тобто їхнє додержання
є важливою умовою не тільки для прокурорів, але й всіх органів державної
влади і управління, політичних партій і громадських рухів, посадових
осіб, за законністю діяльності яких здійснюють нагляд прокурори. Ці
принципи обов’язкові також і для громадян, як учасників суспільних
відносин.

Найбільш повно перелік принципів організації і діяльності прокуратури
закріплений в ст. 6 Закону України „Про прокуратуру”. Цим переліком
визначено, що органи прокуратури України:

становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор
України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим;

здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України
та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких
органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських
об’єднань чи їх органів;

захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах
їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального
походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань,
службового чи майнового стану та інших ознак;

вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не
виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому
законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;

діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан
законності та заходи щодо її зміцнення.

Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій
чи рухів.

Для більш глибокого засвоєння принципів є доцільним окремо розглянути їх
сутність та призначення в системі органів державної влади.

Принцип єдності та централізації органів прокуратури закріплює органи
прокуратури як єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний
прокурор України, з жорстким підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів
вищим. Це означає єдність мети і завдань, що стоять перед прокуратурами
всіх ланок, і визначається спільністю форм і методів, засобів здійснення
нагляду за виконанням законів, єдністю засобів прокурорського реагування
на виявлені порушення закону, а також вжиттям заходів щодо запобігання
порушенням закону.

Принцип здійснення повноважень прокуратури незалежно від впливу
будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень
громадських об’єднань або їх органів означає здійснення прокуратурою
своїх повноважень на підставі додержання Конституції України та чинних
на території держави законів, незалежно від будь-яких органів державної
влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань або їх
органів, незважаючи ні на які місцеві відмінності і всупереч яким би не
було місцевим впливам. Працівники прокуратури не можуть належати до
будь-яких політичних партій і рухів.

Принцип рівного захисту прав і свобод громадян означає, що органи
прокуратури у межах своєї компетенції захищають права і свободи громадян
на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного і
соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних
переконань, службового або майнового стану та інших ознак. Цей принцип
зобов’язує прокурорів вживати заходів щодо усунення порушень закону, від
кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення в
установленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці
порушення.

Принцип гласності є основоположним принципом діяльності органів
прокуратури. Зміст цього принципу передбачає відкритість, повноту і
достовірність інформації про функціонування прокуратури, а також
поінформованість державних органів влади і населення через засоби
масової інформації про основні напрямки роботи органів прокуратури, про
стан законності в державі та заходи щодо її зміцнення. При цьому принцип
гласності в роботи органів прокуратури має не суперечити законодавству
щодо забезпечення державної таємниці та конфіденційної інформації якою
володіють органи державної влади, організації та установи.

Окрім принципів, що закріплені в чинному законодавстві прокуратура в
своїй діяльності має спиратися на загальні засади, що притаманні
громадянському суспільству та правовій державі. Наразі до таких
принципів необхідно віднести: 1) пріоритетність прав людини і
громадянина; 2) верховенство права; 3) законність; 4) гуманізм.

Діяльність прокуратури відповідно до Конституції України є
підконтрольною Верховній Раді України. Такий опосередкований контроль за
діяльністю цього органу здійснюється при призначені кандидатури на
посаду Генерального прокурора України. Таке призначення можливе лише за
умови отримання на нього згоди Верховної Ради України.

Законодавець також передбачив положення за якими прокурор в процесі
розгляду конкретних справ приймає по них самостійне і одноособове
рішення на підставі свого внутрішнього переконання та чинного
законодавства, дотримуючись рівності всіх громадян перед законом і
судом, презумпції невинності, справедливості, законності. Зокрема,
згідно з ст. 7 Закону України „Про прокуратуру” вплив у будь-якій формі
на прокурора з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або
добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою
відповідальність, передбачену законом. В ст. 8 цього Закону передбачено,
що вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є
обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій,
посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені
законом чи визначені прокурором строки.

3 питання. Система органів прокуратури в Україні

При розкритті цього питання доцільно зазначити, що головні компоненти
системи органів прокуратури закріплені в ст.ст.121,122 Конституції
України. Розширене тлумачення системи цих органів передбачене в розділі
2 Закону України „Про прокуратуру”. В юридичній теорії система органів
прокуратури вбачається як єдина централізована система органів, яка
об’єднана спільними завданнями, функціями, основними принципами
організації і діяльності. Ця система своєю внутрішньою побудовою включає
центральний, обласний та районний рівні управління. Відповідно до них
система органів прокуратури до свого складу включає: на центральному
рівні управління – Генеральну прокуратуру України, на обласному рівні
управління – прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва і Севастополя, на районному рівні управління – міські, районні,
міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури.

Окремо необхідно зупинитись на особливостях структурної побудови органів
військових прокуратур. В основу їх побудови покладено
адміністративно-територіальний принцип організації і діяльності обласних
і районних органів прокуратури. Зокрема, систему органів військових
прокуратур складають: прокуратури регіонів; прокуратура
Військово-Морських Сил України; військові прокуратури гарнізонів. В
залежності від цього розподілу відбувається і розмежування повноважень
цих органів. Зокрема регіональні прокуратури і прокуратура ВМС України
здійснюють свою діяльність на правах обласних прокуратур, а військові
прокуратури гарнізонів – на правах міських.

Військові прокуратури здійснюють нагляд за додержанням законів органами
військового управління, військовими об’єднаннями, з’єднаннями,
частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами
та посадовими особами Збройних Сил України, Прикордонних військ України,
Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших військових
формувань, дислокованих на території України.

На органи військової прокуратури покладено здійснення нагляду за
виконанням законів при провадженні дізнання та попереднього слідства,
яке здійснюється в цих установах і формуваннях. Вони також розслідують
злочини, вчинені військовослужбовцями, службовцями військових установ та
закладів у зв’язку з виконанням службових обов’язків або вчинені в
розташуванні військових частин, установ, навчальних закладів,
підприємств чи організацій Збройних Сил України та інших військових
формувань, а також військовозобов’язаними під час проходження ними
зборів.

Найвищий щабель в ієрархічній побудові органів прокуратурі відводиться
Генеральній прокуратурі України. Цей підрозділ безпосередньо очолює
Генеральний прокурор України, який має першого заступника та
заступників.

У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія до складу якої за
посадами входять Генеральний прокурор України, який є головою цього
колегіального дорадчого органу, його перший заступник й заступники, а
також прокурор Автономної Республіки Крим та інші керівні працівники
органів прокуратури. Персональний склад колегії затверджується Верховною
Радою України за поданням Генерального прокурора України.

У відповідності до Постанови Верховної Ради України Про затвердження
структури Генеральної прокуратури України від 6 листопада 1991 року, №
1797-XII у Генеральній прокуратурі функціонують такі управління:

Управління кадрів до складу якого входять відділ роботи з кадрами та
відділ підвищення кваліфікації кадрів і навчальних закладів;

Управління загального нагляду, яке включає три відділи: нагляду за
додержанням законів про права і свободи громадян у соціальній і
політичній сферах; нагляду за додержанням законів місцевими Радами
депутатів і органами виконавчої влади; нагляду за додержанням законів у
сфері економічних відносин;

Слідче управління у складі: відділу нагляду за додержанням законів при
проведенні слідства органами прокуратури; відділу нагляду за додержанням
законів органами дізнання і слідчими органів внутрішніх справ; слідчого
відділу;

Кримінально-судове управління до своєї структури включає: відділ з
питань участі прокурорів у розгляді кримінальних справ у судах; відділ з
питань участі прокурорів у розгляді кримінальних справ у Верховному Суді
України;

Цивільно-судове управління (відділ з питань участі прокурорів у
цивільному судочинстві; відділ з питань участі прокурорів у
господарському судочинстві);

Управління нагляду за додержанням законів у Збройних Силах України та в
оборонній промисловості.

Крім того до структури Генеральної прокуратури України входять 6
відділів, що забезпечують нагляд за додержанням законодавства в
адміністративно-політичний сфері діяльності органів державного
управління, а також інші допоміжні управління та відділи.

До повноважень Генеральної прокуратури України відноситься розробка
спільно з Міністерством внутрішніх справ України, а також іншими
зацікавленими міністерствами і відомствами системи та методики єдиного
обліку і статистичної звітності про злочинність, розкриття і
розслідування злочинів. Розроблені документи мають бути погоджені з
Міністерством статистики України.

При Генеральній прокуратурі України, як дорадчий орган, діє
науково-методична рада для вивчення пропозицій щодо поліпшення
організації і діяльності органів прокуратури, а також реалізації права
Генерального прокурора України на законодавчу ініціативу. Вона розглядає
наукові рекомендації та інші пропозиції щодо поліпшення організації та
діяльності органів прокуратури, вдосконалення законодавства, в тому
числі пов’язаних з реформуванням прокуратури відповідно до положень
нової Конституції України.

Важливе місце в системі органів прокуратури відводиться посаді
Генерального прокурора України. Його призначення на посаду здійснюється
за згодою Верховної Ради України. Генеральний прокурор України не менш
як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності.
За наслідками організації роботи органів прокуратури Верховна Рада
України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що
тягне за собою його відставку із займаної посади. Окрім цього в ст. 2
Закону України „Про прокуратуру” передбачені й інші випадки звільнення
його з цієї посади. Зокрема, при закінченні строку, на який його
призначено, неможливості виконувати свої повноваження за станом
здоров’я, порушення вимог щодо несумісності, набрання законної сили
обвинувальним вироком щодо нього, припинення його громадянства, а також
в разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Законодавець встановив п’ятирічний строк виконання своїх повноважень
Генеральним прокурором України.

Для здійснення ефективного керівництва органами прокуратури Генеральний
прокурор України наділений такими повноваженнями:

спрямовувати роботу органів прокуратури і здійснювати контроль за їх
діяльністю;

призначати першого заступника, заступників Генерального прокурора
України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших
працівників Генеральної прокуратури України;

затверджувати структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів
прокуратури та розподіляти кошти на їх утримання;

призначати за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим
прокурора Автономної Республіки Крим;

призначати заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів
областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних,
міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

відповідно до законодавства визначати порядок прийняття, переміщення та
звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів;

відповідно до законів України видавати обов’язкові для всіх органів
прокуратури накази, розпорядження, затверджувати положення та
інструкції;

присвоювати класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників
прокуратури;

вносити подання Президенту України про присвоєння класних чинів
державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.

Вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є
обов’язковими для виконання всіма органами досудового слідства.

На обласному рівні управління діють прокуратури Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва і Севастополя, на районному – міські,
районні, міжрайонні, районні в містах, а також інші прокуратури, які
очолюють відповідні прокурори. До повноважень прокурорів Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інших прирівняних
до них прокурорів відноситься порядок призначення на посади і звільнення
працівників, за виключенням тих призначення яких є компетенцією
Генерального прокурора України. Крім того, вони за погодженням з
Генеральним прокурором України вносять зміни до встановлених штатів
підлеглих їм прокуратур в межах затвердженої чисельності і фонду
заробітної плати. В прокуратурах обласного рівня управління утворюються
колегії у складі прокурора, який є головою цього колегіального дорадчого
органу, його заступників, інших керівних працівників. Персональний склад
колегії затверджується Генеральним прокурором України.

Колегії прокуратур розглядають найбільш важливі питання, що стосуються
додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів
прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові
питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників
структурних підрозділів та інших працівників прокуратури. На засіданнях
колегій можуть заслуховуватися також повідомлення і пояснення керівників
міністерств, відомств, органів державного управління, нагляду та
контролю, підприємств, установ і організацій, їх об’єднань, інших
посадових осіб з приводу порушень законодавства. Рішення колегій
доводяться до відома працівників органів прокуратури.

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки
Крим для здійснення досудового слідства запровадженні посади старших
слідчих та слідчих в особливо важливих справах. У прокуратурах областей,
міст та інших прирівняних до них прокуратурах можуть бути запроваджені
посади слідчих в особливо важливих справах і старших слідчих. На
районному рівні управління відповідно – старших слідчих і слідчих. На
слідчих прокуратури покладаються повноваження провадити попереднє
слідство у справах про діяння, що містять ознаки злочину, віднесені
законом до їх підслідності, а також в інших справах, переданих їм
прокурором.

4 питання . Кадрове забезпечення органів прокуратури

Кадрове забезпечення органів прокуратури врегульоване в розділі IV
Закону України „Про прокуратуру”. Зокрема, в ст. 46 цього Закону
передбачені вимоги, що ставляться до осіб, яки виявили бажання працювати
в органах прокуратури. Наразі на посади прокурорів і слідчих можуть
призначатися тільки громадяни України, які мають вищу юридичну освіту,
необхідні ділові і моральні якості, досвід практичної роботи за
спеціальністю або пройшли стажування в органах прокуратури не менше
одного року. Особи, які вперше призначені на посади помічників
прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури,
приймають “Присягу працівника прокуратури”.

До кандидатів на посади прокурорів Автономної Республіки Крим, областей,
міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів законодавцем
встановлюється віковій ценз, який становить 30 років, а також додаткові
вимоги такі як стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах
не менше семи років. для зайняття посади районних і міських прокурорів
вимоги до вікового цензу та стажу роботи дещо зменшується. Претенденти
на посаду мають мати вік не молодше 25 років і стаж роботи в органах
прокуратури або на судових посадах не менше трьох років.

Прокурори і слідчі прокуратури підлягають один раз у п’ять років
атестації, порядок якої визначає Генеральний прокурор України.

Крім того на законодавчому рівні передбачені конкретні обмеження щодо
можливості працевлаштування окремої категорії осіб до органів
прокуратури. Зокрема, не можуть служити в органах прокуратури особи, які
за сумісництвом працюють в інших організаціях та установах, за винятком
тих, що займаються науковою і педагогічною діяльністю. Не можуть також
бути прийняті на посаду прокурора або слідчого прокуратури особи, які
були засуджені за вчинення злочину. Виняток становлять особи, які були
на час працевлаштування реабілітовані.

Окремо є потреба зупинитися на кадровому забезпечені військових
прокуратур. Наразі військовими прокурорами і слідчими можуть бути
призначені громадяни України з числа офіцерів, які проходять військову
службу або перебувають у запасі та мають вищу юридичну освіту.
Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються
Законом «Про прокуратуру» і проходять службу відповідно до Закону «Про
загальний військовий обов’язок і військову службу» та інших законодавчих
актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії,
пенсійне, медичне та інші види постачання і забезпечення, передбачені
законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 47 Закону України „Про прокуратуру” для працівників
органів прокуратури запроваджено присвоєння класних чинів. Безпосередньо
порядок присвоєння класних чинів визначається Постановою Верховної Ради
України Про затвердження Положення про класні чини працівників органів
прокуратури України від 6 листопада 1991 р., № 1795-XII. Згідно з
зазначеними законодавчими актами прокурорам і слідчим органів
прокуратури, працівникам науково-навчальних закладів прокуратури
присвоюються класні чини залежно до займаних посад і стажу роботи.
Наразі передбачено 10 класних чинів працівників органів прокуратури:

державний радник юстиції України

державний радник юстиції 1 класу

державний радник юстиції 2 класу

державний радник юстиції 3 класу

старший радник юстиції

радник юстиції

молодший радник юстиції

юрист 1 класу

юрист 2 класу

юрист 3 класу

Присвоєння класного чину провадиться в послідовному порядку з
урахуванням ділових і особистих якостей працівника відповідно до посади,
яку він займає, та стажу роботи. Класні чини державного радника юстиції
України, державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів присвоюються
Президентом України, інші класні чини присвоюються Генеральним
прокурором України.

Працівники органів прокуратури, яким присвоєно класні чини, перебувають
у них довічно. Однак передбачаються випадки коли має місце позбавлення
окремих працівників прокуратури присвоєних їм класних чинів. До таких
випадків можна віднести звільнення працівника з органів прокуратури за
проступки, що порочать його. Окрім того, коли працівник прокуратури
допускає грубі порушення службового обов’язку обож негідну поведінку він
може бути понижений в чині. Працівникам органів прокуратури, що мають
класні чини, виплачуються відповідні грошові надбавки до посадових
окладів.

До працівників прокуратури можуть застосовуватись як заходи заохочення,
так і дисциплінарної відповідальності. Безпосередньо ці питання
врегульовані ст. 48 Закону України „Про прокуратуру”, а також
Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженого постановою
Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. № 1796-XII.

l

’a?

&

`„?

]„`„?

OJQJ??‡?‘l”x›1/4?uYueYb¦–¦?¦j«@z3/4-®V®Oe®l?@?ae¶>3/4|AeI ?‚O6Oe8Oeooooo
ooooooooooooooooooooo

„?^„`„?

dh]„`„?

Oooooooocoooooooooooooooooo

dh]„

`„?

8

`„?

oooooooooooooooooooooooooooo

-†-z ® !\!?!x”i)?+¶-n5.6th6?8O8T;
e>e?n@ACoooooooooooooooooooooooooooo

]„

&

8

&

&

8

OJQJ

† “cPc‚cRF?FD¤?¤??„«?°–±AµB·,?oe1/2TH??A

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter