Нове економічне законодавство 1998-99
Зміст
ГОЛОВНЕ г
РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ 6
Входження на ринок і вихід з ринку 8
Дозвільна система ю
Регулювання обліку та звітності іі
Безпека та якість продукції ід
ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА 15
Витрати на виконання податкового законодавства і5
Нерівномірність розподілу податкового тягаря і8
Запровадження додаткових податків і зборів 20
Орієнтири розвитку податкового законодавства 2і
ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ гз
Регулювання імпорту 23
Регулювання експорту 24
Подальші шляхи розв’язання проблеми 25
ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ г6
СПЕЦІАЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ гд
Процедура входження 2д
Процедура виходу 30
Поточна діяльність зі
Подальші шляхи розв’язання проблеми 32
ДОТРИМАННЯ УГОД зз
Закон про банкрутство 33
Забезпечення виконання судових рішень 35
Система платежів 36
Подальші шляхи розв’язання проблеми 37
ПРИВАТИЗАЦІЯ І ФОНДОВИЙ РИНОК 38
Програма приватизації 38
Приватизація в окремих галузях 40
Приватизація об’єктів
незавершеного будівництва 4і
Приватизація землі 42
Управління державними
корпоративними правами 42
Оподаткування операцій на фондовому ринку 43
інфраструктура фондового ринку 44
Проблеми, що залишилися нерозв’язаними 45
ГАЛУЗЕВЕ РЕГУЛЮВАННЯ 47
Сільське господарство 47
Електроенергетика 50
Банківський сектор 5і
ПЕРЕЛІК ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ 54
Головне
Незважаючи на важливість економічного законодавства, яке визначає умови
провадження підприємницької діяльності, дотепер в Україні був відсутній
цілісний та загальнодоступний аналіз його впливу на становлення
національної ринкової економіки. В цьому випуску ми подаємо незалежну
оцінку змін в економічному законодавстві, виходячи з їх впливу на
формування інвестиційного клімату та ділового середовища. Ми
передбачаємо публікувати такий аналіз щороку — у вересні, на початку
нового ділового та політичного сезону
В
цьому документі ми оцінюємо наслідки нового еко- Ми даємо оцінку на-
номічного законодавства для інвестиційного клімату слідків нового
економі-
та умов провадження бізнесу в Україні. Головну увагу чного
законодавства,
на інвестиційний клімат та умови провадження бізнесу в Україні
приділено аналізові змін, які відбулися з літа 1998 року, виходячи з
його впливу
та перспективам подальшого розвитку.
Наше дослідження нового економічного законодавства передбачало такі
етапи:
визначення проблем та питань, які стосуються формування інвестиційного
клімату та економічного середовища в Україні і потребують законодавчого
розв’язання;
відбір законодавчих актів, спрямованих на розв’язання зазначених
проблем;
оцінка дієвості цих законів і указів та їх впливу на поставлені
проблеми;
окреслення перспектив розвитку законодавства.
Ми відібрали найважливіші закони та укази Президента, які з’явилися в
період з квітня ідд8 до вересня іддд року і стосувалися таких сфер:
регулювання підприємницької діяльності;
Через зміну ролі уряду в процесі переходу України від планової економіки
до ринкової законодавство, що визначає умови для підприємницької
діяльності та інвестування, виявилося непослідовним
оподаткування;
зовнішня торгівля;
прямі іноземні інвестиції;
спеціальні економічні зони;
дотримання угод;
приватизація та розвиток фондового ринку;
регулювання електроенергетики, сільського господарства та банківського
сектору.
Через зміну ролі уряду в процесі переходу України від планової до
ринкової економіки законодавство, що визначає умови розвитку
підприємницької діяльності та інвестування, виявилося непослідовним.
Роль уряду в ринковій економіці має полягати у формуванні конкурентного
середовища. Тим часом рішення керівної верхівки держави позначені
впливом радянського минулого і спрямовані на збільшення контролю над
економікою. Тому законодавчі акти часто суперечать один одному,
створюючи невизначеність у діловому кліматі.
Незважаючи на те що в Конституції задекларовано право громадян на вільну
підприємницьку діяльність, у підходах до регулювання підприємництва уряд
не завжди дотримується цього принципу. Численні урядові структури
втручаються в повсякденну діяльність підприємств, збільшуючи їхні
витрати. Приватні підприємства відповідають на таке ставлення переходом
у тіньовий сектор економіки. Єдиним способом розв’язання проблеми є
створення послідовної регуляторної системи, яка забезпечила б більшу
прозорість регулювання і змінила функції уряду.
Виявом нового підходу до регулювання має стати підпорядкованість рішень
уряду головній меті — сприянню конкуренції. Послідовність регуляторної
політики уряд може забезпечити через аналіз витрат та вигод від
державного втручання, а також оцінку впливу такого втручання на стимули
підприємств, як це передбачено в проекті Концепції державної
регуляторної політики8. Сприяння конкуренції охоплює такі напрямки
діяльності як вдосконалення регулювання входження на ринок та виходу з
ринку, процедур реєстрації та ліцензування, а та-
‘ Проект розроблено в Державному комітеті України з питань розвитку
підприємництва.
кож регулювання безпеки продукції. Запровадивши міжнародні стандарти
бухгалтерського обліку, уряд полегшив співпрацю українських підприємств
з іноземними партнерами.
Для поліпшення української системи оподаткування насамперед потрібно
зменшити витрати підприємств на виконання податкового законодавства і
встановити рівномірний розподіл податкового тягаря між різними
економічними суб’єктами. Ми вважаємо, що важливим кроком до поліпшення
податкової системи став президентський указ про єдиний податок для малих
та середніх підприємств, який суттєво знизив їхні витрати на виконання
податкового законодавства. Водночас, через відсутність збалансованої
бюджетної стратегії виваженої податкової політики, спрямованої на
стимулювання ділової та інвестиційної активності, виробити не вдається.
“Авральні” заходи, спрямовані на збільшення доходів бюджету, а саме
запровадження нових податків та зборів, погіршують умови провадження
бізнесу.
Регулювання зовнішньої торгівлі є суперечливим. З одного боку, уряд
декларує принципи лібералізації торгівлі, а з іншого, ухвалює
законодавчі рішення з посилення протекціонізму. Реалізація мети України
щодо приєднання до Світової організації торгівлі вимагає лібералізації
зовнішньої торгівлі, тобто відмови від обмежень на експорт та імпорт.
Натомість протягом останніх 12 місяців ухвалено низку протекціоністських
указів, серед них — про запровадження експортного мита на металобрухт та
соняшникове насіння. Часті і суперечливі зміни в регулюванні зовнішньої
торгівлі збільшують міру невизначеності під час прийняття ділових
рішень.
Відсутність стратегії, спрямованої на покращення інвестиційного клімату
в Україні, також перешкоджає формуванню законодавчих підвалин для
стимулювання іноземних інвестицій. Іноземним інвесторам надають певні
пільги в деяких галузях, замість того щоб виробити загальну політику
стимулювання іноземних інвестицій. Зокрема, нещодавно ухвалено низку
документів про створення спеціальних економічних зон. Спеціальні
економічні зони мали б приваблювати інвесторів, однак існує великий
ризик збільшення державного втручання в економічну діяльність суб’єктів
зон.
Система примусу до виконання контрактів нарешті поліпшилася:
запроваджено нову процедуру банкрутства (до
Гліб Вишлінський
Олексій Ісаєнко Дмитро Кошовий Віталій Милошик Руслан Піонтківський
Тетяна Ситник Вікторія Якубович
Міжнародний центр перспективних досліджень
Олена Іващенко Дмитро Ляпін Ксенія Ляпіна
Координаційно-експертний центр Об’єднань підприємців України
Регулювання діяльності
Нинішні методи і форми державного регулювання господарської діяльності
базуються на принципах, успадкованих від командно-адміністративної
системи, та на підході до управління економікою через тотальний
контроль. Цей підхід був природним для економіки, яку будували на
засадах державної власності та планового управління. Протягом останніх
років умови суттєво змінилися, зокрема, в структурі економіки
виокремився новий, приватний, сектор, поступово формується ринок, з
властивими йому механізмами саморегулювання. Але виконавча влада та її
підхід до економіки залишилися незмінними. Виник дисонанс між владою,
яка далі дотримується політики безпосереднього втручання в економіку, і
ринком, що за жорстких та непродуманих регулювань не може розвиватися
П
ротягом року в Україні впроваджують регуляторну реформу, підвалини якої
закладено в Указі Президента “Про усунення обмежень, що стримують
розвиток підприємницької діяльності” від 3 лютого ідд8 року. В цьому
документі вперше було визнано за необхідне “здійснити заходи щодо
усунення обмежень, які стримують розвиток підприємницької діяльності, та
щодо зменшення надмірного державного регулювання підприємницької
діяльності (далі — дерегулювання)”. Відповідно до Указу, регуляторна
реформа має два компоненти — (а) перегляд чинних регуляторних актів,
який здійснюють Державний комітет з питань розвитку підприємництва та
Міжвідомча рада з питань дерегулювання підприємницької діяльності; (б)
“відсіювання” проектів регуляторних актів, що перешкоджають розвиткові
підприємництва, через запровадження процедури погодження з
Держпід-приємництва та Ліцензійною палатою України.
Другим важливим кроком регуляторної реформи став Указ Президента “Про
деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” від 23 липня
ідд8 року, що впорядковує питання перевірок. У документі визначено (а)
перелік державних органів, уповноважених від імені держави проводити
перевірку фінансово-господарської діяльності, (б) види перевірок, (в)
порядок та підстави проведення перевірок, (г) кількість перевірок. Але
практика впровадження цього Указу засвідчила, що багато його положень
сформульовано не цілком продумано, і контрольні органи дозволяють собі
їх ігнорувати. Тому
Підвалини регуляторної реформи закладено в Указі Президента “Про
усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”
Указ Президента “Про деякі заходи з дерегулю-вання підприємниць кої
діяльності” впорядкував питання перевірок
Закон України “Про джерела фінансування органів державної влади ” змінює
мотивацію контрольних органів, забороняючи їм створювати позабюджетні та
благодійні фонди
Першим кроком системної регуляторної реформи є Концепція державної
регуляторної політики. Концепція передбачає обов ‘язкове обгрунтування
доцільності державного втручання у відповідній сфері та його
ефективності, а також постійний діалог між органами влади і суб’єктами
господарювання
проблеми надмірної кількості перевірок досі не розв’язано.
Для подолання цієї проблеми потрібні новий підхід до контролю за
підприємницькою діяльністю (не тотальний контроль за кожним суб’єктом, а
контроль за загальними показниками) та зміна мотивації контрольних
органів. Важливим кроком у цьому напрямку є Закон України “Про джерела
фінансування органів державної влади” від 30 червня іддд року, що
встановлює таку норму: “Органам державної влади забороняється створювати
позабюджетні фонди, мати позабюджетні спеціальні рахунки та
використовувати кошти, одержані за здійснення функцій держави, що
передбачають видачу дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень,
проведення реєстрацій та інших дій на платній основі, в будь-який інший
спосіб, крім зарахування таких коштів до Державного бюджету України”. Ця
норма має ліквідувати стимули до проведення надмірної кількості
перевірок та створення непрозорих регулювань, які провокують порушення з
боку підприємців, а отже, і штрафи (30% від суми штрафу належить
перераховувати до позабюджетних фондів контрольних органів). Окрім того,
меншими будуть і стимули до збільшення кількості видів діяльності, що
вимагають дозволів та ліцензій.
Загалом впровадження регуляторної реформи свідчить, що заходи,
здійснювані сьогодні, не є достатні для якісного поліпшення умов
підприємницької діяльності. Потрібна системна зміна регуляторної
політики. Першим кроком такої зміни є підготовка Концепції державної
регуляторної політики. Концепція передбачає обов’язкове обгрунтування
доцільності державного втручання у відповідній сфері та його
ефективності (аналіз альтернативних можливостей і обгрунтування витрат,
що їх зазнають суб’єкти підприємницької діяльності та держава після
впровадження відповідного регулювання). Обов’язковим має стати й діалог
між органами влади і суб’єктами господарювання. Внаслідок реалізації
такої політики відносини влади і бізнесу стануть прозорішими,
підприємництво матиме змогу захищати свої інтереси аргументами ще на
етапі підготовки регуляторних актів, отже, якість рішень, які ухвалює
уряд, безумовно буде поліпшено.
Певні кроки в цьому напрямку вже зроблено. Указ Президента “Про заходи
щодо вдосконалення нормотворчої діяльності” від д лютого іддд року
запроваджує єдину си
стему планування, координації та контролю за нормот-ворчою діяльністю
органів виконавчої влади, отже, таким способом створює передумови для
перетворення цієї діяльності на більшою мірою передбачувану та прозору.
Нагальною є також потреба визначення ролі недержавних організацій,
механізму громадського обговорення проектів нормативно-правових актів, а
також забезпечення безперешкодного доступу до інформації про
нор-мотворчу діяльність. Ці проблеми могли б розв’язати закони “Про
закони та законодавчу діяльність в Україні” і “Про нормативні правові
акти”, які вже ухвалено в першому читанні.
Входження на ринок і вихід з ринку
Процедури входу-виходу залежать від державної політики щодо
підприємницької діяльності, насамперед від ступеню її ринкового
спрямування. Входження на ринок є послідовністю кроків від створення
суб’єкта підприємницької діяльності (СПД) до отримання відповідних
дозволів та ліцензій, а вихід з ринку передбачає ліквідацію суб’єкта
підприємницької діяльності3.
Якщо питання реєстрації СПД процедурно окреслено, то процедури
ліквідації підприємств практично не визначено (вказано лише окремі
кроки, які належить зробити в разі ліквідації, але дуже багато питань
залишилися поза процедурою, тому їх вирішують безсистемно). Відсутність
в засновників СПД стимулів до коректної ліквідації підприємства та
невизначеність багатьох питань ліквідації призводить до накопичення
“мертвих” підприємств.
Процес реєстрації підприємств процедурно окреслено, а процедури
ліквідації підприємств практично не визна-
чено
Процес реєстрації підприємств процедурно визначають Закон України “Про
підприємництво” і постанова Кабінету Міністрів “Про порядок державної
реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності”
У Законі України “Про внесення змін до деяких законів України щодо
діяльності господарських товариств” мінімальний розмір статутного фонду
товариств з обмеженою відповідальністю було зменшено з 625 до іоо
обсягів мінімальної заробітної платні
Ухвалення нової редакції Закону “Про банкрутство” (див. Дотримання угод)
перетворює потребу в наявності чіткої процедури ліквідації на вкрай
нагальну.
Процедуру реєстрації СПД визначають Закон України “Про підприємництво” і
постанова Кабінету Міністрів “Про порядок державної реєстрації суб’єктів
підприємницької діяльності” від 25 травня ідд8 року. У цих документах
передбачено, що орган державної реєстрації після перевірки наведених у
реєстраційній картці відомостей та комплектності пакету документів
формує реєстраційну справу СПД. Дату надходження документів фіксують у
журналі обліку реєстраційних справ і письмово повідомляють заявника про
цей факт, видаючи довідку. За наявності всіх документів, зазначених у
Положенні, орган державної реєстрації зобов’язаний протягом п’яти
робочих днів від дня їх надходження внести дані реєстраційної картки до
Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності і видати свідоцтво про
державну реєстрацію, в якому зазначити ідентифікаційний код юридичної
або фізичної особи.
Однією з обов’язкових норм у створенні СПД у формі товариства з
обмеженою відповідальністю є мінімальний розмір статутного фонду, що
його регламентує Закон України “Про господарські товариства” від ід
вересня ідді року. До травня іддд року, відповідно до цього Закону,
мінімальний розмір статутного фонду ТОВ становив 625 обсягів мінімальної
заробітної платні на дату реєстрації товариства (в травні іддд року —
близько $13 тис.). Така квота призвела до різкого зменшення реєстрації
нових СПД у формі товариств з обмеженою відповідальністю, хоча ця форма
є найгнучкішою та найприва-бливішою, а надто для малого підприємництва.
У Законі України “Про внесення змін до деяких законів України щодо
діяльності господарських товариств” від 5 травня іддд року було зменшено
мінімальний розмір статутного фонду товариств з обмеженою
відповідальністю з 625 до і00 обсягів мінімальної заробітної платні,
виходячи з рівня мінімальної заробітної платні на момент створення
підприємства.
Досягти якісного поліпшення умов входження в бізнес та виходу з нього
можна лише за наявності цілеспрямованої державної політики, критерієм
ефективності якої буде
динаміка створення нових суб’єктів підприємництва4. Важливими наслідками
цієї політики мають бути такі:
подальша оптимізація процедур заснування та реєстрації СПД, насамперед
відмова від регламентації мінімального розміру статутного фонду
товариств з обмеженою відповідальністю;
розробка прозорих процедур ліквідації СПД. Обов’язкові оголошення про
початок роботи ліквідаційної комісії доцільно зосередити в одному місці,
наприклад, на спеціальній сторінці в Internet.
Дозвільна система
Відсутність в Україні цілісної дозвільної системи призводить до
неконтрольованого зростання кількості видів діяльності, що потребують
отримання ліцензії або дозволу.
Державну політику щодо ліцензування підприємницької діяльності було
визначено ще 1996 року в постанові Кабінету Міністрів “Про концепцію
розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її
видами”. Хоча, згідно з Концепцією, “регулюванню мають підлягати тільки
ті види підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на
здоров’я людини, навколишнє природне середовище, безпеку держави”, —
перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, постійно
розширюється.
Лише протягом останнього року запроваджено три нові види ліцензій
(антидемпінгову, компенсаційну та спеціальну), спрямовані на захист від
демпінгового та субсидованого імпорту (Закони України від 22 грудня
19998 року “Про захист національного товаровиробника від демпінгового
імпорту”, “Про захист національного товаровиробника від субсидованого
імпорту”, “Про застосу-
Відсутність в Україні цілісної дозвільної системи призводить до
неконтрольованого зростання кількості видів діяльності, що потребують
отримання ліцензії або дозволу
вання спеціальних заходів щодо імпорту в Україну”), а до переліку
ліцензованих видів діяльності додано такі:
здійснення топографо-геодезичних і картографічних робіт (Закон “Про
топографо-геодезичну і картографічну діяльність” від 23 грудня ідд8
року);
гідрометеорологічна діяльність (Закон “Про гідрометеорологічну
діяльність” від і8 лютого іддд року);
торгівля нафтопродуктами (Указ Президента “Про державне регулювання
експорту, імпорту, оптової, роздрібної торгівлі нафтопродуктами” від іі
червім іддд року);
оптова торгівля цукром (Закон “Про державне регулювання виробництва і
реалізації цукру” від 17 червня іддд року);
розробка, виготовлення і реалізація спеціальних технічних засобів для
зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів закритого
(“негласного”) отримання інформації (Закон “Про внесення зміни до статті
4 Закону України “Про підприємництво” від і2 січня іддд року);
вісім видів діяльності у сфері транспорту та енергетики (Указ Президента
“Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб’єктів у
сфері природних монополій” від і7 листопада ідд8 року).
Однак набагато гіршою є ситуація з дозволами, сертифікатами та
патентами. Для отримання однієї ліцензії зазвичай потрібно мати низку
дозволів та погоджень. Таких форм обмеження підприємницької діяльності
зараз не регламентовано, немає також повної інформації про їх кількість.
Кроком до розв’язання цієї проблеми можна вважати Указ Президента “Про
запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності”.
Тут чітко визначено: “єдиним документом дозвільного характеру, який дає
право на заняття певним видом підприємницької діяльності, що підлягає
відповідно до законодавства обмеженню, є ліцензія”.
Регулювання обліку та звітності
Питання бухгалтерського обліку, бухгалтерської та статистичної
звітності, з одного боку, надто суворо регла-
ментовано в безлічі інструкцій, а з іншого боку, ці інструкції
змінюються надто часто, насамперед через зміну податкового
законодавства. Невідповідність норм українського бухгалтерського обліку
міжнародним стандартам становить також велику проблему для інвесторів,
оскільки їм доводиться вести подвійний облік.
Для подолання цих проблем зроблено вагомий крок: 16 липня 1999 року
ухвалено Закон “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні”. Закон впроваджує нові регулювання обліку та звітності,
зокрема:
визначає точний склад фінансової звітності;
впроваджує поняття публічної звітності;
вперше визнає, що бухгалтерський облік на підприємстві може вести інша
спеціалізована фірма або бухгалтер, який практикує як підприємець;
визнає законність створення первинних документів та регістрів
бухгалтерського обліку на машинних носіях.
Всі ці нововведення відчутно спрощують і осучаснюють облік та звітність.
А проте головні регуляторні функції щодо процедур обліку та складу
звітності міститимуться в національних стандартах, які розроблятиме і
затверджуватиме Міністерство фінансів виходячи з міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку. Запорукою того, що ці стандарти дійсно
відповідатимуть потребам господарської діяльності і не змінюватимуться
на гірше, буде функціонування визначеного в Законі дорадчого органу —
Методологічної ради, до якої увійдуть фахівці і представники громадських
об’єднань бухгалтерів та аудиторів.
Вже прийнято 8 національних стандартів бухгалтерського обліку, які
відповідають міжнародним стандартам (загалом існує близько 30
міжнародних стандартів). Перші п’ять стандартів стосуються фінансової
звітності (“Загальні вимоги до фінансової звітності”, “Баланс”, “Звіт
про фінансові результати”, “Звіт про рух грошових коштів”, “Звіт про
власний капітал”), шостий стандарт є процедурним (“Виправлення помилок і
зміни у фінансових звітах”). Затверджено 19-й стандарт (“Об’єднання
підприємств”), який визначає порядок відображення в обліку та звітності
придбання інших підприємств, гудвілу, що виник під час придбання чи
злиття підприємств, а також розкриття інформації про об’єднання
підприємств. Також ухвалено 20-й стандарт (“Консолідована фі-
Закон “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ”
спростить і модернізує облік та звітність
Уряд поки що не виробив цілісного бачення ролі держави в регулюванні
безпеки та якості продукції. Влада й далі намагається регулювати якість
(яка є суто ринковим чинником у конкурентній боротьбі за споживача),
створюючи численні контрольні органи
нансова звітність”), що регламентує розкриття інформації про діяльність
групи підприємств, яка складається з материнського (холдингового)
підприємства та дочірніх підприємств.
Безпека та якість продукції
Уряд поки що не виробив цілісного бачення ролі держави в регулюванні
безпеки та якості продукції (товарів, робіт, послуг). У жодному
нормативному документі6 не визначено, що саме належить регулювати в
ділянці безпеки та якості продукції, хто має регулювати і як. Уряд і
далі вважає за потрібне регулювати якість, яка є суто ринковим чинником
у конкурентній боротьбі за споживача. Наслідком цього підходу є не
зростання якості, а втручання в конкуренцію та штучне обмеження
підприємницької діяльності.
Намагання уряду виконувати не властиві йому функції призвело до
виникнення понад і5 державних органів, які здійснюють державний контроль
за безпекою та якістю продукції. Функції цих інститутів нерідко дублюють
одна одну, а відповідальність за дії є суто декларативною.
Впродовж цього року названа проблема загострилася внаслідок створення
Національного агентства з контролю за якістю та безпекою продуктів
харчування, лікарських засобів та виробів медичного призначення (Указ
Президента від і лютого іддд року), яке забезпечуватиме державний
контроль за якістю та безпекою окремих видів продуктів харчування, а
також після розширення повноважень Комітету України з монополії на
виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів (Указ
Президента від 2 серпня іддд року).
Процедура сертифікації в нинішньому вигляді просто збільшує ціну
товарів, обтяжуючи її непродуктивними витратами. Сертифікатів більшості
промислово розвинутих країн світу Україна не визнає.
У Комітеті України із стандартизації, метрології та сертифікації
розроблено Концепцію реформування національних систем стандартизації,
сертифікації та акредитації, яка консервує нинішню систему сертифікації.
Якщо поставити за мету збільшення ділової активності, то Концепцію
належить принципово змінити. Зокрема,
державне регулювання потрібно обмежити лише питаннями безпеки, натомість
акцентувати на добровільній декларації рівня якості, за якої СПД, в разі
невідповідності добровільно заявленому рівню якості, може бути
притягнений до відповідальності в судовому порядку.
Своєю чергою, Кабінет Міністрів подав до Верховної Ради законопроект
“Про відповідальність постачальників за виготовлення та реалізацію
неякісної та небезпечної продукції”, ідея якого полягає саме в
перекладанні контролю за якістю на суб’єктів підприємницької діяльності.
Але за нечіткого визначення багатьох термінів та процедур, зокрема
процедур апеляцій, впровадження закону може призвести до безконтрольного
притягнення до цивільно-правової та фінансової відповідальності
постачальників продукції.
Податкова політика
Податкова система в Україні недостатньою мірою орієнтована
на стимулювання ділової та інвестиційної активності внаслідок
(і) високих витрат платників податків на виконання податкового
законодавства, (2) нерівномірного розподілу податкового тягаря
і (з) запровадження необгрунтованих податків задля збільшення доходів
бюджету. Протягом останнього року податкове законодавство зазнало
кількох позитивних змін, що стосувалися, зокрема, запровадження
спрощеного оподаткування малого і середнього бізнесу та врегулювання
відносин між платниками податків і бюджетом. Податковий тягар
і витрати на виконання податкового законодавства також частково
знизилися — завдяки скасуванню відрахувань до Фонду Чорнобиля
і вилучення ю% амортизаційних нарахувань до Державного бюджету.
Проте швидке зростання кількості наданих податкових пільг, постійні
списання і реструктуризації боргів посилювали нерівномірність розподілу
податкового тягаря між економічними суб’єктами. Крім того, через
відсутність виваженої фіскальної стратегії уряд вдається
до запровадження додаткових податків і зборів задля швидкого
наповнення бюджету
Головним чинником високих витрат на виконання податкового законодавства
є складні процедури нарахування та обліку податків, до яких особливо
вразливі суб’єкти малого і середнього підприємництва. Інший чинник —
нестабільність податкового законодавства
Витрати на виконання податкового законодавства
Головним чинником високих витрат на виконання податкового законодавства
є складні процедури нарахування та обліку податків. Особливо чутливо
реагують на цей фактор суб’єкти малого і середнього підприємництва.
Інший чинник — нестабільність податкового законодавства — зумовлює
невизначеність економічних агентів у прийнятті рішень. Непевність
зростає також внаслідок невиконання зобов’язань держави перед платниками
податку, зокрема щодо відшкодування ПДВ.
Зменшенню витрат платників податків на виконання податкового
законодавства має сприяти Указ Президента “Про деякі зміни в
оподаткуванні” від 7 серпня ідд8 року.
6 Витрати економічних суб’єктів на виконання податкового законодавства —
це витрати часу і зусиль, що виникають під час нарахування та обліку
податків.
Відповідно до цього документу, з і січня іддд року було скасовано збір
до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації Чорнобильської
катастрофи та соціального захисту населення. Анулювання збору мало
більший вплив на спрощення процедур обліку, ніж на зниження податкового
тиску. Як свідчать дослідження ділової активності , у І-му кварталі іддд
року частка опитаних керівників підприємств, які називали нарахування на
фонд заробітної платні найбільше несприятливим податком за розміром
ставки, скоротилася до 50,2% (з 54% у ІУ-му кварталі ідд8 року). Тим
часом частка респондентів, які вважають нарахування на заробітну платню
найскладнішими за процедурами обліку, зменшилася з 44,7% в ІУ-му
кварталі ідд8 року до 32,і% в І-му кварталі іддд року.
Указ Президента “Про деякі зміни в оподаткуванні” дозволяє списувати
заборгованість з податку на додану вартість або сплачувати ПДВ авансом
за рахунок суми бюджетного відшкодування цього податку. Крім того, суму
бюджетного відшкодування можуть зарахувати як сплату інших податків.
Така процедура дає змогу економічним агентам раціональніше й ефективніше
планувати грошові потоки й усуває невизначеність, що виникала внаслідок
невиконання урядових зобов’язань щодо відшкодування
ПДВ.
8 За даними проекту “Дослідження ділової активності” Міжнародного центру
перспективних досліджень.
Для малого і середнього бізнесу найважливішою зміною податкового
законодавства стало прийняття Указу Президента “Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”. На
початку цей документ, першу редакцію якого було ухвалено 3 липня ідд8
року, не дав бажаного ефекту, оскільки спрощена система стосувалася
невеликого кола суб’єктів підприємництва. За останньою версією Указу від
28 червня іддд року, коло суб’єктів підприємництва, які підпадають під
спрощене оподаткування, істотно збільшилося. Зокрема, дію Указу поширено
на фізичних осіб-підприємців, обсяг виручки яких від реалізації не
перевищує 500 тис. грн. на рік (у попередній редакції таким обмеженням
були 250 тис. грн.), та юридичних осіб з обсягом виручки, меншим ніж i
млн. грн. на рік (у попередній редакції цю межу визначали 250 тис.
грн.). Фіксований податок для фізичних осіб може становити від 20 до 200
грн. на місяць. Для юридичних осіб ставка єдиного податку відповідає 6%
суми виручки від реалізації продукції у разі сплати ПДВ і 10% — за
умови, що ПДВ є складовою єдиного податку.
Указ відчутно спрощує процедури нарахування та обліку податків для
малого і середнього бізнесу. Платників єдиного податку звільнено від
ведення обліку тих податків, які входять до складу єдиного податку,
зокрема податку на прибуток, податку на доходи фізичних осіб, нарахувань
на фонд заробітної платні. Суб’єкти підприємництва — фізичні особи мають
право не використовувати електронних контрольно-касових апаратів.
Гнучкість запропонованої спрощеної системи оподаткування (адже суб’єкт
підприємництва має можливість вибирати спосіб сплати податків) сприятиме
її дієвості. Спрощення системи обліку і звітності для малих та середніх
підприємств стимулюватиме збільшення їх чисельності, відтак
поліпшуватиметься загальне конкурентне середовище в країні.
д Процес створення сільськогосподарських підприємств стримують такі
чинники: відсутність ринку землі, запровадження мораторію на банкрутство
підприємств сектору та існування системи державного постачання ресурсів
колективним сільськогосподарським підприємствам.
Інший документ — Закон “Про фіксований сільськогосподарський податок”
від 17 грудня igg8 року — спрощує систему обліку і звітності для
сільськогосподарських підприємств. її податків, сплачуваних раніше,
замінено єдиним фіксованим податком, нарахованим на площу
сільськогосподарських угідь. Поява можливості сплачувати фіксований
податок полегшила провадження бізнесу в сільському господарстві, однак
позитивний вплив цієї новації на рівень конкуренції буде мінімальним
через надмірну зарегульованість сектору”. Отже, спрощення системи
оподаткування сільськогосподарських підприємств не сприятиме підвищенню
їх ефективності.
Негативним чинником, що призводить до зростання витрат платників
податків та скорочення ділової активності, є нестабільність податкового
законодавства. Найчастіше змінюваною складовою податкового законодавства
протягом року були ставки акцизного збору. Нестабільність виникла через
відсутність єдиного суб’єкта нормот-ворчої діяльності, який мав би
виняткове право на встановлення ставок збору. Внаслідок такої
невизначеності ставки акцизного збору на деякі товари регулюють декілька
актів одночасно. Наприклад, не втратили чинності два документи, що
встановлюють різні ставки акцизного збору на бензин, — Закон “Про ставки
акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)” та Указ
Президента “Про ставки акцизного збору на нафтопродукти” .
Закон “Про порядок встановлення ставок податків і зборів (обов’язкових
платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо
оподаткування” від 14 жовтня ідд8 року мав на меті частково усунути
суперечності в податковому законодавстві. Єдиним суб’єктом змін у
податковому законодавстві було визначено Верховну Раду України. У
Постанові Верховної Ради від 24 грудня 1дд8 року Президентові
рекомендовано скасувати видані за його підписом нормативні акти, що
стосувалися оподаткування. Проте норм Закону від 14 жовтня 1дд8 року і
Постанови від 24 грудня 1дд8 року на практиці не виконують.
Нерівномірність розподілу податкового тягаря
М’якість урядової політики щодо пільгового оподаткування призводить до
нерівномірного розподілу податкового тягаря серед економічних агентів.
Крім пільг, закріплених у базових законах, діють пільги, які було
запрова-
М’якість урядової політики щодо пільгового оподаткування призводить до
нерівномірного розподілу податкового тягаря серед економічних агентів
джено через окремі закони, укази Президента, постанови та розпорядження
Кабінету Міністрів.
Протягом розглядуваного періоду кількість податкових пільг постійно
зростала:
після внесення зміни до Закону “Про ПДВ” від 6 травня іддд року
оподаткування критичного імпорту за нульовою ставкою продовжено до і
січня 200і року. Хоча перелік товарів критичного імпорту було скорочено
із 127 до 4д товарів, сам факт існування такої пільги створює загрозу
його постійного розширення;
створено д спеціальних (вільних) економічних зон, у 7 областях та АР
Крим визначено території пріоритетного розвитку, де для суб’єктів
підприємницької діяльності створено пільговий режим щодо сплати ПДВ,
податку на прибуток і плати за землю;
відповідно до прикінцевих положень Закону “Про фіксований
сільськогосподарський податок”, сільськогосподарських товаровиробників
звільнено від сплати фіксованого податку на час з і січня іддд року до і
січня 2001 року, а згідно з Указом Президента “Про підтримку
сільськогосподарського виробника” — від сплати ПДВ на період з і січня
іддд року до і січня 2004 року;
Закон “Про проведення економічного експерименту на підприємствах
гірничо-металургійного комплексу України” від і4 липня іддд року для
деяких підприємств гірничо-металургійного комплексу на час з і липня
іддд року до і січня 2002 року встановлює пільгову ставку оподаткування
прибутку — 30% від чинної ставки;
після внесення зміни до Закону “Про ПДВ” від 7 липня іддд року від ПДВ
звільнено операції з продажу путівок у санаторно-лікувальні заклади в
Криму;
після внесення зміни до Закону “Про ПДВ” від і4 липня іддд року сплата
податку на додану вартість з і
січня 20оо року не поширюється на роботи з будівництва житла —
незалежно від джерел фінансування;
• в законах та указах Президента списано і реструктуризовано податкову
заборгованість підприємств вугільної промисловості, цукрових заводів,
сільськогосподарських підприємств, підприємств водного транспорту.
Запровадження додаткових податків і зборів
Постійна незбалансованість бюджету змушує Уряд запроваджувати додаткові
податки і збори — для термінового збільшення доходів бюджету. Такі дії
стримують ділову та інвестиційну активність, оскільки призводять до
збільшення податкового навантаження і зростання витрат на нарахування та
облік податків.
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” від 6 квітня іддд року скасував один з таких
необгрунтованих податків — вилучення до Державного бюджету іо%
амортизаційних відрахувань підприємств. У тому-таки Законі понижувальний
коефіцієнт під час нарахування амортизації підвищено з о,6 до о,8.
Загалом ці дві зміни зменшили навантаження від сплати податку на
прибуток, збільшивши інвестиційні ресурси підприємств.
З іншого боку, протягом року було ухвалено акти, що запроваджували нові
податки і збори: Закон України “Про збір на розвиток виноградарства,
садівництва і хмелярства” від д квітня іддд року, Указ Президента “Про
гербовий збір”, Постанова Кабінету Міністрів “Про впровадження системи
збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації
використаної тари (упаковки)”1 .
Постійна незбалансованість бюджету змушує Уряд
запроваджувати додаткові податки і збори, що стримують ділову та
інвестиційну активність
Крім того, до Закону “Про збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування” внесено зміни, відповідно до яких розширено базу
нарахування збору на обов’язкове державне пенсійне страхування: відтепер
цей вид податкового платежу стосується також операцій з купівлі-продажу
валюти, реалізації ювелірних виробів, відчуження легкових автомобілів,
виробництва та імпорту тютюнових виробів, придбання нерухомого майна,
послуг стільникового рухомого зв’язкуі7.
Орієнтири розвитку
У вдосконаленому податковому законодавстві належить передбачити
існування стимулів до ділової та інвестиційної діяльності і створення
умов для стійкого економічного зростання. Розв’язати ці проблеми має
Податковий кодекс
податкового законодавства
Подальший розвиток податкового законодавства має відповідати головній
меті податкової політики — визначенню стимулів до ділової та
інвестиційної діяльності і створенню умов для стійкого економічного
зростання. Вдосконалення податкового законодавства належить зосередити
на зменшенні витрат платників податків і досягненні рівномірного
розподілу податкового тягаря. Розв’язати ці проблеми має Податковий
кодекс.
До Верховної Ради подано чотири проекти Податкового кодексу, два з яких
пропонують замінити ПДВ і податок на прибуток податком на реалізацію.
Попри те що заміна двох податків одним спрощує систему нарахування та
обліку, запровадження податку на реалізацію може призвести до
викривлення стимулів економічної активності.
Існування податку на реалізацію перешкоджатиме становленню конкуренції в
Україні. Підприємства-виробники, намагаючись уникнути сплати такого
податку, погоджуватимуться на те, щоб їх поглинали монополісти —
постачальники ресурсів. А ті, своєю чергою, поширюватимуть свою
монополію ще й на ринок товарів кінцевого споживання.
Вимога сплачувати податок на реалізацію в день виникнення податкового
зобов’язання, яку передбачає один з проектів Податкового кодексу,
позбавить економічних агентів гнучкості в плануванні грошових потоків.
Кожний покупець — платник податку — буде змушений мати запас коштів на
випадок непередбачуваного виникнення податкового зобов’язання
(відвантаження продукції про-
давця). Крім того, така вимога фактично встановлює першочерговість
сплати податку, а розрахунки з продавцем відсуває на другий план.
Зрештою, запровадження податку на реалізацію не відповідає намірам
інтеграції України в Європейський Союз. Відмова від податку на додану
вартість та податку на прибуток і запровадження замість них податку на
реалізацію стоятиме на заваді гармонізації економічного законодавства
України і країн ЄС. Отже, буде ускладнено процес вирішення питань про
уникнення подвійного оподаткування. А така невизначеність стримуватиме
приплив іноземних інвестицій.
Зовнішня торгівля
Головною проблемою регулювання зовнішньоекономічної діяльності ми
вважаємо відсутність чітких пріоритетів подальшого розвитку в цій сфері.
Остаточно не визначено, яким саме шляхом йтиме Україна ? шляхом
протекціонізму чи вільної торгівлі. З одного боку, в країні існує багато
обмежень для нормального провадження торгівлі, а державні органи і далі
використовують адміністративні методи управління діяльністю підприємств.
З іншого боку, щоб зміцнити свої позиції на зовнішніх ринках, Україна
прагне приєднатися до міжнародних угод, визначальною умовою участі в
яких є недискримінаційний режим торгівлі. Тому протягом останніх 12
місяців було ухвалено не лише ті закони, що встановлюють бар’єри на
шляху експорту чи імпорту і є прямим виявом протекціонізму з боку
держави, а й такі закони, які скасовують обмеження і сприяють вільній
торгівлі
Регулювання імпорту
Часті зміни ставок ввізного мита суттєво ускладнюють діяльність
підприємств, пов ‘язану з імпортом
Закон від 22 грудня 1998 року “Про застосування спеціальних заходів щодо
імпорту в Україну ” є загрозливим чинником для здорової конкуренції і
нормального провадження торгівлі
Часті зміни ставок ввізного мита (протягом ідд8-іддд років було прийнято
понад 40 нормативно-правових документів, які змінюють ставки ввізного
мита) суттєво ускладнюють діяльність підприємств, пов’язану з імпортом.
Таку невизначеність законодавства можна пояснити функціонуванням
декількох суб’єктів, які мають право встановлювати ставки. Впродовж
останніх і2 місяців ставки ввізного мита було неодноразово змінено
відповідно до законів, які ухвалює Верховна Рада, а також згідно з
постановами Кабінету Міністрів. До поширення такої практики спричинився
й Закон України від і4 жовтня ідд8 року “Про порядок встановлення ставок
податків і зборів (обов’язкових платежів), інших елементів податкових
баз, а також пільг щодо оподаткування”, у якому Кабінетові Міністрів
було дозволено до моменту врегулювання питання про Єдиний митний тариф
змінювати ставки ввізного мита на більшість товарів.
Несприятливим чинником для розвитку здорової конкуренції і нормального
провадження торгівлі є дія Закону від 22 грудня ідд8 року “Про
застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну”. Цей Закон
дозволяє будь-якому українському підприємству звернутися до
уповноважених державних органів з вимогою вжити спеці
альних заходів щодо імпорту, якщо його зростання загрожує “заподіянням
значної шкоди національному товаровиробнику”. Декілька підприємств вже
звернулися до Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі з вимогою вжити
спеціальних заходів щодо деяких імпортних товарів .
Водночас протягом останніх 12 місяців у регулюванні імпорту відбулися й
прогресивні зміни. Так, Україна поступово відмовляється від такого
методу регулювання імпорту як мінімальна митна вартість. Скасування
мінімальної митної вартості на певні групи товарів відчутно посилює
конкуренцію між іноземними та національними виробниками. Найважливішим
кроком у цьому напрямку можна вважати постанову Кабінету міністрів від
2д липня іддд року “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету
Міністрів України з питань встановлення мінімальної митної вартості на
товари легкої промисловості та сільськогосподарську продукцію”. Цей
документ дозволяє імпортерам самостійно встановлювати величину митної
вартості, зокрема, на всі зернові культури, крупи та борошно, м’ясо,
вершкове масло, тверді сири, маргарин, овочі, фрукти, горіхи, джеми,
соки тощо. Скасовано мінімальну митну вартість і на деякі вироби легкої
промисловості: пальта, плащі, куртки, колготки і ковдри, а також на
підакцизні товари — каву та шоколад.
Регулювання експорту
іддд року було ухвалено два закони, що суттєво обмежують експорт деяких
товарів з України. Появу цих документів розцінюють як свою вагому
перемогу ті політики, які вважають протекціонізм та впровадження
обмежень на зовнішню торгівлю інструментом досягнення економічного
зростання.
Закон від 5 травня іддд року “Про металобрухт” передбачає встановлення
квоти на експорт брухту чорних металів і повну заборону експорту брухту
кольорових металів.
Україна поступово відмовляється від такого методу регулювання імпорту як
мінімальна митна вартість
Закон від 5 травня іддд року “Про металобрухт ” та Закон від іо вересня
іддд року “Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких
видів олійних культур ” суттєво обмежують експорт деяких товарів з
України
Закон від іо вересня іддд року “Про ставки вивізного (експортного) мита
на насіння деяких видів олійних культур” встановлює 23-відсоткове мито
на соняшникове насіння і має на меті штучно забезпечити
олієекстрак-ційні заводи сировиною, створивши невигідні умови для
експортерів.
Від впровадження таких законів постраждають не лише трейдери-експортери,
а й збирачі металобрухту та виробники насіння, оскільки внаслідок
збільшення пропозиції внутрішні ціни на металобрухт і насіння знизяться.
Відповідно, наступного року виробництво соняшника та збір металобрухту
скоротяться.
Істотно зменшити державне втручання в діяльність підприємств у сфері
зовнішньої торгівлі може лібералізація Закону “Про зовнішньоекономічну
діяльність”
Важливою складовою процесу впровадження змін у законодавство є
узгодження митного тарифу України з вимогами системи ГАТТ/СОТ
Подальші шляхи розв’язання проблеми
Істотно обмежити державне втручання в діяльність підприємств у сфері
зовнішньої торгівлі можна завдяки внесенню запропонованих від групи
народних депутатів змін до Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”.
Якщо ці пропозиції буде прийнято, то заборонити провадження
зовнішньоекономічної діяльності буде дозволено тільки в судовому порядку
і не більше ніж на півроку, до того ж — лише за порушення, які
стосуються зовнішньоекономічної діяльності. Зараз Міністерство
зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі має право тимчасово (терміну
чітко не визначено) припинити діяльність підприємства “у випадках
проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної
безпеки”. Оскільки термін “національна економічна безпека” є вкрай
розпливчастим, держава має нічим не обмежене право втручатися в роботу
підприємств.
Одним з пріоритетів державної політики щодо зовнішньої торгівлі є
підготовка до вступу України до ГАТТ/СОТ. Важливим кроком у цьому
напрямку є досто-сування митного тарифу України до вимог системи
ГАТТ/СОТ. Насамперед потрібно ухвалити Закон “Про єдиний митний тариф”,
що закріпить європейські методи визначення митної вартості товарів.
Орієнтирами в реформуванні законодавства, що регулює зовнішню торгівлю,
мають стати відсутність дискримінації і національний режим у сфері
оподаткування імпорту, а також узгодження державної підтримки окремих
галузей з вимогами ГАТТ/СОТ.
Іноземні інвестиції
Заходи уряду щодо залучення іноземних інвестицій, вжиті протягом року,
передбачають врегулювання особливих відносин з інвесторами (розподіл
продукції, концесії). Проте не вироблено цілісної політики, спрямованої
на поліпшення інвестиційного середовища. Тому одночасно з наданням пільг
у державі встановлюють вимоги, що обмежують свободу інвесторів у
прийнятті рішень, або скасовують раніше запроваджені гарантії та пільги
П
ротягом останніх і2 місяців запроваджено такі найважливіші зміни у сфері
регулювання інвестиційної діяльності:
врегульовано відносини щодо розподілу продукції, одержаної від
видобування корисних копалин на території України;
визначено умови концесії державного та комунального майна.
Закон від 14 вересня іддд року “Про розподіл продукції” регулює
відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії
угод про розподіл продукції
Великий вплив на інвестиційний клімат в Україні матиме Закон від і4
вересня іддд року “Про розподіл продукції”, який регулює відносини, що
виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про
розподіл продукції. Відповідно до угоди про розподіл продукції, Україна
доручає інвесторові провадити пошук, розвідку та видобування корисних
копалин на визначеній ділянці надр, а інвестор зобов’язується виконати
доручену йому роботу за свій рахунок і на свій ризик — за умови, що
згодом компенсує свої витрати й отримає винагороду у вигляді частини
продукції.
Закон створює такі умови та пільги для інвестора:
угоду про розподіл продукції укладають з переможцем конкурсу,
проведеного відповідно до порядку, визначеного в Законі, що створює
рівні стартові умови для всіх потенційних інвесторів;
держава гарантує, що до прав і обов’язків сторін, визначених в угоді про
розподіл продукції, протягом терміну її дії застосовуватимуть
законодавство, чинне на момент її укладення. Це положення суттєво знижує
ризик для інвестора;
на інвестора не поширюється дія нормативно-правових актів органів
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, якщо такі акти
обмежують права інвестора, визначені в угоді про розподіл продукції, за
винятком приписів органів державного контролю та нагляду за
користуванням надрами;
в угодах про розподіл продукції, що їх укладають за участю іноземного
інвестора, передбачено відмову держави від судового імунітету, імунітету
щодо попереднього забезпечення позову та виконання судового рішення;
стягнення коштів з банківських рахунків, які відкрив інвестор на
території України для обслуговування діяльності, передбаченої в угоді
про розподіл продукції, не можна здійснювати в безакцептному порядку;
для працевлаштування в Україні іноземців, який найняв інвестор у межах і
за спеціальностями, визначеними в угоді про розподіл продукції, не
потрібно отримувати дозволу на працевлаштування.
З іншого боку, Закон встановлює норми, які обмежуватимуть свободу
діяльності інвестора та, відповідно, привабливість інвестицій. Закон
визначає, що в угоді про розподіл продукції належить вказати такі
обов’язки інвестора:
надання переваги продукції, роботам та послугам українського походження
за рівних умов щодо ціни, терміну виконання, якості та відповідності
міжнародним стандартам;
Закон України від • наймання на території України працівників для ви-
іб липня 1999 року конання зазначених в угоді робіт переважно з-поміж
“Про концесії” визна- громадян України.
чив поняття концесії
з . Іншим важливим законом став Закон України від іб лип-
державного та кому-
ня іддд року Про концесії , який визначив поняття кон-
нального майна, а та. … цесіїд державного та комунального
майна, а також умови
кож умови і порядок її
і порядок її здійснення. В Законі подано перелік сфер
здійснення
ід За Законом, концесією є надання (на платній та строковій засаді)
суб’єктові підприємницької діяльності права на створення (будівництво)
та (або) управління (експлуатацію) об’єкту концесії. Таке право надає
уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування.
господарської діяльності, де працюють державні підпри-
ємства, які можна надавати в концесію. До цього досить великого за
обсягом списку ввійшли інвестиційно привабливі галузі, зокрема галузі
міської інфраструктури.
Затвердження пооб’єктного переліку належить до компетенції Кабінету
Міністрів. Рішення про надання концесії приймають за підсумками
концесійного конкурсу. Отже, Закон створює нові можливості для
інвестиційної діяльності, реалізація яких залежатиме від дій виконавчої
влади.
Однією з важливих проблем, яку не вдалося подолати протягом останніх 12
місяців, є нестабільність законодавства щодо іноземного інвестування. 6
липня 1ддд року Верховна Рада ухвалила постанову “Про внесення зміни до
Постанови Верховної Ради України “Про порядок введення в дію Закону
України “Про режим іноземного інвестування”. За цим документом, до
іноземних інвестицій, фактично здійснених та зареєстрованих у період дії
Закону від 13 березня 1дд2 року “Про іноземні інвестиції”, протягом
десяти років від дня реєстрації інвестиції на вимогу іноземного
інвестора належить застосовувати положення зазначеного Закону, а також
інших актів спеціального законодавства України (зокрема податкового,
митного, інвестиційного тощо), чинного на момент реєстрації інвестиції.
Таке рішення Верховної Ради врегулювало питання щодо податкових пільг,
які було надано підприємствам з іноземними інвестиціями, створеним у
період дії Закону “Про іноземні інвестиції”, на користь цих підприємств.
Але Президент подав звернення до Конституційного суду стосовно визнання
постанови від 6 липня 1ддд року неконституційною. В постанові від 14
серпня Кабінет Міністрів визначив, що до того моменту, поки
Конституційний суд не ухвалить відповідного рішення, оподаткування
“спірних” підприємств треба проводити на загальних підставах. Проте вже
18 серпня уряд скасував це своє розпорядження.
Протягом останніх 12 місяців не вдалося подолати проблему нестабільності
законодавства щодо іноземного інвестування
Спеціальні економічні зони
Непослідовність та непрозорість державної політики щодо залучення
іноземних інвестицій на центральному рівні призвели до того, що
розв’язання цієї проблеми було ініційовано в деяких регіонах через
формування спеціальних економічних зон (СЕЗ). Протягом останнього року
створено у СЕЗ, а в 7 областях та АР Крим у межах територій
пріоритетного розвитку (ТПР) запроваджено спеціальні режими
інвестиційної діяльності2″. Найближчим часом планують створити
щонайменше ще одну СЕЗ — “Рені” (в межах порту Рені на Дунаї).
Спеціальні режими інвестиційної діяльності, що діють на територіях СЕЗ
та ТПР, передбачають надання суб’єктам зони податкових та митних пільг.
Для того щоб отримати статус суб’єкта СЕЗ або ТПР, підприємство має
здійснювати на території зони інвестиційний проект, що відноситься до
пріоритетного виду економічної діяльності, укласти контракт і
зареєструватися в органах, які контролюють перебіг діяльність
господарських суб’єктів. Але існує низка проблем, пов’язаних з
непрозорістю та нечіткістю регулювання діяльності суб’єктів СЕЗ
Механізм отримання статусу суб’єкта спеціальної економічної зони або
території пріоритетного розвитку поступово ускладнюється. Завдяки
чималому обсягу інвестицій, який потрібен для входження до зони,
переваги отримують великі інвестори
Процедура входження
Аналіз виданих впродовж останніх 12 місяців законів та указів щодо
спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку свідчить
про поступове ускладнення механізму отримання статусу суб’єкта СЕЗ або
ТПР. Так, наприклад, у першій з-поміж створених протягом розглянутого
періоду СЕЗ “Закарпаття” (Указ Президента від д грудня ідд8 року) для
набуття статусу суб’єкта зони було потрібно лише здійснювати
інвестиційний проект і зареєструватися. Наступний Указ “Про спеціальний
режим інвестиційної діяльності на територіях
пріоритетного розвитку в Луганській області” від 18 грудня 1дд8 року і
Закон “Про СЕЗ та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій
області” від 24 грудня 1дд8 року цю норму зберегли, але від
оподаткування прибутку звільнили лише ті підприємства, де обсяг
інвестицій є еквівалентний принаймні $1 млн. В Законі від 24 грудня 1дд8
року “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській
області” закладено подібні норми, за винятком обсягу інвестиційного
проекту, потрібного для отримання пільг з оподаткування прибутку (не
менше ніж $25о тис). Згодом, в усіх наступних указах та законах щодо
створення СЕЗ або ТПР (крім тих, що стосувалися СЕЗ “Інтерпорт Ковель”
та ТПР у Волинській області) почали з’являтися обмеження щодо величини
інвестицій, яка є умовою для отримання статусу суб’єкта СЕЗ, і,
відповідно, пільг.
Чималий обсяг інвестицій, яких вимагає процес входження до зони,
свідчить про те, що переваги надано великим інвесторам. Отже, суб’єктів
у зонах буде небагато, і місцева влада зможе легко їх контролювати і
чинити на них тиск.
Окрім того, відповідно до Указу Президента від 17 травня 1ддд року,
створено Агентство з питань спеціальних (вільних) економічних зон, метою
діяльності якого є забезпечення реалізації державної політики з питань
створення та функціонування СЕЗ (ВЕЗ). Агентству надано чимало
повноважень, які частково дублюють повноваження місцевих органів.
Наприклад, погодження та затвердження в Агентстві кожного інвестиційного
проекту, який здійснюють у межах СЕЗ або ТПР, лише ускладнить і без того
нечітку процедуру отримання статусу суб’єкта зони. На додаток не відомо,
як саме Агентство погоджуватиме свої дії з місцевими органами влади.
Поява нової структури є прямим свідченням протистояння між центральними
і місцевими органами влади. Органи центральної влади, вдаючись до такого
способу контролю за діяльністю СЕЗ, намагаються компенсувати розширення
повноважень місцевих органів влади щодо впливу на функціонування зони.
Процедура виходу
В жодному з проаналізованих законодавчих актів не вказано причин, які
дають підстави органові, що здійснив реєстрацію суб’єкта зони або уклав
з ним контракт, скасувати реєстрацію або розірвати контракт. Найчастіше
В жодному з проаналізованих законодавчих актів не регламентовано
процедури виходу із зони
укладення контракту та реєстрація належать до компетенції різних
органів. Але механізмів взаємодії цих інституцій та їхньої
відповідальності перед суб’єктами зони не описано. Отже, кожний з цих
органів матиме можливість диктувати суб’єктові зони умови, погрожуючи
скасуванням його статусу, без якого не можливо отримувати пільги.
Для підприємства головним стимулом до набуття статусу суб’єкта СЕЗ є
наявність численних податкових пільг. Водночас відсутні гарантії
стабільності цих пільг, тимчасом як обсяг звітності та кількість
перевірок для суб’єктів зони є набагато більшими
Поточна діяльність
Для підприємства головним стимулом до набуття статусу суб’єкта СЕЗ є
наявність численних податкових пільг. Тут можна виділити декілька
невизначених моментів.
По-перше, відсутні гарантії стабільності податкових пільг. У кожному
законодавчому акті, що стосується СЕЗ, закладено норму про делегування
Кабінетові Міністрів повноважень щодо визначення пріоритетних видів
діяльності і переліків сировини та матеріалів, щодо ввезення яких
суб’єктам СЕЗ надають пільги. За таких умов існує ризик зміни цих
переліків кожного разу, коли змінюється уряд (за 8 років незалежності
Україна переживала такі події б разів).
По-друге, всі законодавчі акти містять норму про те, що суб’єкти СЕЗ
мають щомісяця звітувати перед Державною податковою адміністрацією щодо
використання сировини, матеріалів та комплектувальних частин, за
ввезення яких не було стягнено мита і ПДВ. Отже, для суб’єктів СЕЗ обсяг
звітності та кількість перевірок будуть набагато більшими, порівняно з
іншими підприємствами.
З огляду на те, що процедури входження-виходу та регулювання діяльності
суб’єктів зони є непрозорі, конкурентне середовище в межах СЕЗ не
розвиватиметься. Кілька суб’єктів, які провадитимуть певний вид
діяльності, отримуватимуть монопольну ренту у вигляді пільг з
оподаткування в обмін на посилення втручання і місцевої влади, і центру.
Водночас пільги, якими можна скористатися під час ввезення нового
обладнання, сприяють створенню в межах зон сучасних підприємств. Рента,
яку одержуватимуть такі суб’єкти, має спонукати інші підприємства до
вдосконалення (щоб вижити в конкурентній боротьбі) або до пошуків ренти
для себе.
Подальші шляхи розв’язання проблеми
Поліпшити умови провадження бізнесу в межах СЕЗ та ТПР можна лише в разі
впровадження відповідних змін у законодавство. Цей процес вимагає
поступового здійснення таких кроків:
у межах Закону “Про загальні засади створення та функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон” чітко описати повноваження та
відповідальність органів, які мають право втручатися в діяльність
суб’єктів СЕЗ (ТПР);
скоротити встановлений обсяг інвестицій, потрібний для набуття статусу
суб’єкта СЕЗ (ТПР). Таке послаблення вимог сприятиме розвитку
конкуренції в межах зони і зменшить втручання органів управління в
діяльність кожного суб’єкта зони;
• чітко описати процедури набуття та скасування статусу суб’єкта СЕЗ
(ТПР) або в згаданому Законі, або в кожному законодавчому акті, що
стосується створення СЕЗ (ТПР);
переглянути “Положення про Агентство з питань спеціальних (вільних)
економічних зон”, щоб чіткіше визначити повноваження Агентства. При
цьому потрібно скасувати норму, згідно з якою Агентство має право
погоджувати і затверджувати кожний інвестиційний проект, здійснюваний у
межах СЕЗ (ТПР). Така зміна, по-перше, дозволить уникнути суперечностей
між центральними і місцевими органами, по-друге, скоротить термін
реєстрації суб’єктів СЕЗ.
Дотримання угод
В Україні одним з найбільших ризиків провадження господарської
діяльності є недотримання угод. 1992 року ухвалено Закон
“Про власність”, який закріплює право приватної власності і передбачає
можливість його передачі. Але в Законі від 14 травня 1992 року
“Про банкрутство” механізм передачі права власності описано нечітко.
Через цю неточність явище невиконання господарських договорів з боку
контрагентів набуло масового характеру
Протягом останніх 12 місяців зроблено вагомі кроки щодо покращення
механізму передачі прав власності. Найсуттєвішим заходом є створення
дієвої процедури банкрутства, яку регламентує Закон від 30 червня 1999
року “Про внесення змін до Закону України “Про банкрутство ”
Закон про банкрутство
Протягом останніх і2 місяців зроблено вагомі кроки і щодо покращення
самого механізму передачі прав власності, і щодо подолання перешкод, які
блокували його
дію.
Найсуттєвішим заходом у цій сфері є створення дієвої процедури
банкрутства, яку регламентує Закон від до червня іддд року “Про внесення
змін до Закону України “Про банкрутство”.
Усіх кредиторів, залежно від забезпеченості вимог та інтересів щодо
подальшої долі боржника, можна умовно поділити на три групи. До першої
групи належать кредитори, вимоги яких забезпечені заставою. Такі особи
захищені найкраще і, згідно із Законом, можуть висунути майнові
претензії до боржника навіть у тому разі, якщо сума, отримана від
продажу предмету застави, є недостатня для повного задоволення їхніх
вимог.
До другої групи кредиторів ми відносимо тих, чиї вимоги забезпечені
господарськими договорами. Вимоги кредиторів цієї групи можна швидко
задовольнити лише за умови передачі боргового зобов’язання третій
особі88. Повернути борг складно, бо такі вимоги стоять четвер-
тими на черзі83 — після повного задоволення перших трьох з черги вимог.
Тому кредитори ризикують: не кожному з них вдасться повернути борг у
повному обсязі (через низьку ліквідність багатьох підприємств, їхню
велику податкову заборгованість та заборгованість із заробітної платні).
B
H
r
?
H
r
?
X
~
°
???:????????????y???O?????????y???I??
E
?
R
X
~
?
°
ue
6°
?n??$
???????????y??????????
vhwrwuoooooooooooooooooooooooia
&
F
1$
&
F
&
F
&
F
&
F
&
F
3/4
Ae
4
:
”
i
QAe0J;
”
i
??$?i
d y1$
¤x1$
????????????????????????$???x????$
1$
¤¶1$
&
F
&
F
‘До третьої групи кредиторів належать потенційні інвестори, для яких
норми Закону створюють суттєві зручності. Після порушення справи про
банкрутство відносини (зокрема, між підприємством та інвестором) можна
врегулювати завдяки укладенню мирової угоди. Так, скупивши боргові
зобов’язання підприємства, інвестор легко може стати його повноправним
власником, причому на вигідних умовах. Ця схема має такі переваги:
83 Першими в черзі стоять вимоги, забезпечені заставою, другими —
вимоги, які виникли із зобов’язань перед працівниками
підприємства-банкрута, третіми — вимоги щодо сплати податків
мирова угода може передбачати обмін боргових зобов’язань боржника на
його акції. Кредитор, за умови передачі йому в такий спосіб контрольного
пакету акцій, може швидко реорганізувати підприємство відповідно до
власних потреб;
в разі укладення мирової угоди податкові органи зобов’язані погодитися
на списання всієї податкової заборгованості за два попередні календарні
роки. Згідно із загальною процедурою, вимоги щодо сплати податків та
зборів, за умови продажу активів боржника, буде задоволено раніше від
вимог кредиторів, не забезпечених заставою. Тому кредитор, який виступає
в ролі інвестора під час укладення мирової угоди, отримує порівняно
більшу частку майна боржника за рахунок списання з цього боржника
податкових боргів;
не встановлено обмежень щодо кількості працівників, які під час
проведення санації мають залишитися на підприємстві. Величину штату в
разі проведення санації чи укладення мирової угоди визначають у плані
санації;
інвестор, використовуючи саме такий, а не інший, спосіб купівлі
підприємства, заощаджує час та кошти.
Протягом
ідд8-іддд років схема виконання судових рішень стала чіткішою
Отже, відповідно до нового Закону, найперспективніші підприємства
(з-поміж теперішніх боржників) змінять власника і зможуть стати
ефективними. Всі інші, які не зацікавлять інвесторів, мають бути
ліквідовані. Але, з огляду на закріплений у Законі тривалий термін
санації та ліквідації (загалом близько 3 років), не треба думати, що
країну чекає хвиля банкрутств.
Позитивним моментом Закону також є положення про те, що центральні
органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані
вживати заходів для запобігання банкрутству підприємства-боржника. І
якщо дії органів влади призвели або можуть призвести до банкрутства
підприємства, таке підприємство має право оскаржити такі дії в суді як
неправомірні. На жаль, у цій нормі не згадано податкових органів, дії
яких нерідко завдають підприємствам чималих збитків і призводять до
тривалої неплатоспроможності таких суб’єктів.
За новим Законом, підприємства, які свідомо нагромаджують борги,
компенсуючи свої збитки, опиняться перед загрозою реальної майнової
відповідальності. Після санації чи ліквідації таких суб’єктів
господарювання через процедуру банкрутства, по-перше, буде оздоровлено
конкурентне середовище, по-друге, виникнуть стимули для підприємств
чітко виконувати боргові зобов’язання.
Водночас Закон не дає точного визначення процедури банкрутства
підприємств, що належать до містоутворю-вальних, і тих суб’єктів, у яких
частка державного майна становить більше ніж 25%. З процедурою
банкрутства таких підприємств зволікатимуть, адже їх ліквідація
означатиме загострення соціальних проблем внаслідок зростання
безробіття.
Забезпечення виконання судових рішень
Передумовою ефективної дії механізму передачі прав власності є чітка
система виконання судових рішень. Протягом ідд8-іддд років у цій сфері
зафіксовано певні позитивні зміни:
• відповідно до ухваленого 24 березня ідд8 року Закону “Про
державну виконавчу службу”, функцію
виконання судових рішень передано незалежним від суду державним
виконавцям. Раніше ця функція належала до компетенції власне суду:
ухвалені судові рішення виконували судові виконавці. Завдяки усуненню
суду від виконання невластивих йому функцій з’явиться можливість
ухвалювати рішення з більшою мірою об’єктивності. Крім того, наявність
чіткої схеми дій державних виконавців сприятиме швидкому виконанню
судових рішень щодо стягнення заборгованості;
• Закон від 21 квітня іддд року “Про виконавче провадження” регламентує
умови і порядок дій щодо примусового виконання рішень судів та інших
органів.
Отже, дієва процедура банкрутства в поєднанні з чітким механізмом
виконання судових рішень підвищить платіжну дисципліну і відчутно
зменшить ризик невиконання
угод.
Система платежів
Протягом останніх 12 місяців істотно вдосконалено систему платежів,
недоліки якої блокували дію механізму передачі власності.
28 червня іддд року Президент видав Указ “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами”. 16 вересня Верховна Рада відхилила Указ, проте ухвалила в
першому читанні проект закону, що концептуально не суперечить
президентському Указу. В разі, якщо законопроект буде ухвалено,
позасудове списання коштів з рахунків підприємств, що мають податкову
заборгованість, буде скасовано. Замість безакцептного списання буде
впроваджено майнову відповідальність — продаж активів боржника, в разі
його неспроможності погасити впродовж встановленого терміну
заборгованість до бюджету та державних цільових фондів.
Головними наслідками ухвалення законопроекту можна вважати такі:
• і дебітори, і кредитори одержать можливість чітко планувати рух коштів
на рахунках. Відповідно до процедури безакцептного списання, дебітор
нерідко не міг розрахуватися за зобов’язаннями вчасно та повною мірою,
адже всі кошти, що з’являлися на
Недоліки системи платежів блокували дію механізмів передачі власності.
Скасування картотеки і уніфікація вексельних розрахунків допоможуть
усунути частину цих недоліків
рахунках, мали одне призначення — списання на погашення заборгованості з
податків та зборів. Що більше, в тому разі, якщо підприємство
заборгувало іншому, в якого виникла заборгованість з податків, —
податкові органи мали право несподівано списати кошти з рахунку дебітора
свого боржника;
боржники вже не зможуть ігнорувати кредиторську заборгованість, свідомо
нагромаджуючи борги на блокованому рахунку. Загроза застосування
майнової відповідальності перед державою лякає більше, ніж перед
приватним кредитором. Тому, треба думати, платіжна дисципліна зросте.
Приєднання до Женевських конвенцій ідзо року про векселі (Закони від 6
липня іддд року) має велике значення для розвитку цивілізованих
механізмів негрошових розрахунків. Головним сподіваним наслідком такого
кроку є уніфікація вексельних розрахунків, завдяки якій векселі можна
буде використовувати як універсальний забезпечений засіб платежу84.
Подальші шляхи розв’язання проблеми
24 Раніше для векселів кожного великого емітента видавали низку
спеціальних регулівних актів.
Подальшими кроками щодо створення умов для акуратного виконання
зобов’язань контрагентів мають стати такі:
вдосконалення норм Указу “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Зокрема, під
час продажу активів підприємства, що є боржником з податків, потрібно
враховувати інтереси інших кредиторів;
розробка чітких процедур відповідальності державних підприємств і тих
підприємств, де частка державної власності перевищує 25%;
узгодження українського вексельного законодавства з вимогами Женевських
конвенцій;
створення чітких, законодавчо визначених умов для провадження
факторингової діяльності.
Приватизація і фондовий ринок
Приватизація в Україні впритул підійшла до одного з найскладніших етапів
— грошового продажу найбільших підприємств та монополій, який потребує
розробки індивідуальних приватизаційних процедур. Наявність великої
зовнішньої та внутрішньої заборгованості вимагає швидкого розпродажу
державного майна за максимальну ціну. Водночас початок найскладнішого
етапу приватизації за часом збігся з посиленням державного втручання в
економіку та зростанням політичної нестабільності, що загрожує загальною
забороною приватизації в Україні та реприватизацією. За таких умов
приватизація потребує створення чіткого законодавчого поля, яке
гарантувало б незворотність цього процесу, захищало інвесторів від
необгрунтованої реприватизації і забезпечувало участь у продажу
найбільших українських підприємств стратегічних інвесторів. А надто
важливими мають стати закони з приватизації в окремих галузях і
монополіях, а також залучення до процесу приватизації земельних
ресурсів. Іншим боком проблеми є післяприватизаційне існування
підприємств на ринку цінних паперів. Фондовий ринок в Україні ще не
виконує функцій забезпечення швидкого перетікання капіталу, переходу
прав власності та їх захисту, а також залучення інвестицій.
Законодавство з цих питань є неповне та в багатьох випадках не
деталізоване в підзаконних актах
Програма приватизації
Головним законодавчим документом у сфері приватизації, ухваленим цього
року, є Указ Президента “Про державну програму приватизації ”
Головним законодавчим документом у сфері приватизації, ухваленим цього
року, є Указ Президента “Про державну програму приватизації” від 24
лютого іддд року. Початковий варіант указу (від 30 грудня ідд8 року)
передбачав дві важливі зміни — можливість приватизації через збільшення
статутного фонду і використання державних облігацій для сплати за акції.
Перша зміна мала полегшити участь у приватизації стратегічних інвесторів
(зараз в Україні відсутній механізм внесення інвестицій під час
приватизації, що був би вигідний інвесторам), друга — частково
розв’язати проблему погашення державного боргу. Але депутати не
погодилися з новаціями, тому в другій редакції Указу Президентові
довелося відмовитися від цих пунктів.
У початковому варіанті Указу Президент також запропонував важливі
заходи щодо захисту прав акціонерів. Було передбачено, що в разі
додаткової емісії акцій, акціонери відкритого акціонерного товариства
(ВАТ) матимуть переважне право на придбання додатково випущених акцій,
кількість яких має бути пропорційна до їхньої частки в статутному фонді
на момент ухвалення рішення про емісію акцій. Підписку на акції
додаткового випуску запропонували проводити у два однакових за часом
етапи: на першому етапі акціонери реалізували б першочергове право на
придбання акцій додаткового випуску, на другому етапі підписку на акції
здійснювали б інші інвестори.
В українське законодавство вперше впроваджували норму захисту
акціонерної меншості: якщо акціонер не брав участі у зборах, які
ухвалили рішення про зміну статутного фонду, або голосував проти такого
рішення, то емітент зобов’язаний запропонувати акціонерові викупити в
нього акції за ціною, не нижчою від номінальної. Остання вимога могла
заблокувати іноді дійсно потрібні рішення щодо реорганізації товариств
(адже не всі з них мають вільні кошти для викупівлі акцій), але загалом
цей пункт законопроекту був досить прогресивний.
Втім, депутати відхилили всі ці пропозиції. В кінцевому варіанті Указу
залишилася лише така норма: ВАТ, створене в процесі приватизації,
зобов’язане викупити акції в акціонерів, що цього вимагають, за
балансовою вартістю в тому разі, якщо ці акціонери голосували проти
ухвалення на загальних зборах рішень про укладення угод щодо придбання
або відчуження майна ВАТ, вартість якого перевищує 25% статутного фонду
товариства.
Після того як найважливіші ініціативи було заблоковано, в Указі все одно
залишилися кілька прогресивних положень:
плани приватизації тепер можуть передбачати закріплення в державній
власності тільки пакетів акцій стратегічно важливих підприємств і
обсягом лише 25% або 50% плюс одна акція;
змінено правила проведення конкурсів, які нарешті дозволено проводити
навіть у разі надходження лише однієї заяви (раніше вимагали щонайменше
дві, тому інвесторам доводилося створювати фіктивні фірми). Відтепер
претендентові досить лише погодитися на всі визначені ФДМУ умови
продажу.
Проте підзаконних актів, які забезпечили б виконання цієї норми, досі
не прийнято;
• умови конкурсів з продажу контрольних пакетів акцій підприємств, що
мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, тепер
обов’язково мають передбачати недопущення до участі в конкурсі тих
суб’єктів господарювання, які приховують інформацію щодо свого реального
власника.
Пізніше, влітку іддд року, Президент намагався внести зміни до пункту
Програми приватизації, який дозволяє розпочинати справи про банкрутство
лише по закінченні приватизації (виконання плану розміщення акцій). В
Указі від 27 червня іддд року глава держави запропонував дозволити
процес банкрутства підприємств, приватизованих з глибиною понад 75%. Ця
нова норма відразу розблокувала б безвихідні ситуації, в які потрапили
кілька тисяч підприємств: покупців на їхні акції немає, бо підприємства
фактично є банкрутами. Водночас процес банкрутства — інший спосіб зміни
власника на ефективнішого — до таких суб’єктів господарювання
застосувати не можна. Але депутати відхилили цю поправку.
Приватизація в окремих галузях
Серед законодавчих актів, що визначають особливості приватизації в
окремих галузях та приватизації окремих підприємств, найважливішим є
відхилений у Верховній Раді Указ Президента “Про особливості
приватизації Українського державного підприємства електрозв’язку
“Укртелеком” від 28 червня іддд року.
Указ передбачав залишити в державній власності 50% статутного фонду +і
акцію українського монополіста у сфері місцевого зв’язку. Ще частину
акцій планували спрямувати на пільгову підписку, а решту — виставити на
продаж стратегічним інвесторам. В Указі було наголошено на обов’язковому
залученні радників на конкурсних умовах, а також проведенні аудиторської
перевірки “Укртелекому”. Стратегічному інвесторові передбачали
запропонувати на відкритих торгах за грошові кошти пакет обсягом не
менше ніж 25%+і акція. У документі було зазначено, що стратегічний
інвестор — це “покупець — юридична особа, що є оператором електрозв’язку
і має міжнародно визнаний авторитет та досвід діяльності на ринку
телекомунікацій”.
Указ Президента “Про особливості приватизації Українського державного
підприємства електрозв ‘язку “Укртелеком ” Верховна Рада відхилила. Указ
Президента “Про деякі питання приватизації об’єктів електроенергетичного
комплексу” має декларативний характер
Указ Президента “Про особливості приватизації об’єктів незавершеного
будівництва” усунув низку проблем, які перешкоджали прискоренню
приватизації таких об’єктів
Після відхилення цього ключового Указу єдиним надбанням прихильників
приватизації “Укртелекому” став Указ Президента від 28 травня іддд року
“Про внесення змін до Указу Президента України від 15 червня іддз року”,
що дозволив корпоратизацію “Укртелекому” та “Укрпошти”.
Указ Президента “Про деякі питання приватизації об’єктів
електроенергетичного комплексу” від 2 серпня іддд року не передбачав
змін у законодавстві, а отже, не потрапив на розгляд Верховної Ради. Але
з цієї причини замість документу, що детально регулював би приватизацію
енергокомпаній, фактично ухвалили політичну заяву про готовність
виконавчої влади відновити (після перерви тривалістю понад рік) продаж
енергетики стратегічним інвесторам.
В Указі знову підкреслено, що покупцями пакетів акцій енергокомпаній
можуть бути особи, які мають досвід управління об’єктами
електроенергетичного комплексу та діяльності на ринку електроенергії.
Крім того, умови конкурсів, затверджених у спеціальних рішеннях Кабінету
Міністрів, можуть визначати форми та механізми внесення інвестицій,
зобов’язання держави щодо сприяння реструктуризації заборгованості
компаній, тарифи на електричну енергію та послуги компаній, а також
передбачати передачу в управління переможцеві конкурсу пакету акцій,
закріпленого в державній власності, або його частини.
Найважливішим в Указі є затвердження схеми приватизації за участю
радників. Продаж енергокомпаній через іноземних посередників зменшує
політичний тиск на процес приватизації, який не дозволив залучити
стратегічних інвесторів під час перших конкурсів з продажу пакетів акцій
об’єктів електроенергетики.
Приватизація об’єктів незавершеного будівництва
Указ Президента “Про особливості приватизації об’єктів незавершеного
будівництва” від 28 травня іддд року не викликав заперечень Верховної
Ради і, набравши чинності, усунув низку проблем, які перешкоджали
прискоренню приватизації таких об’єктів.
Покупці об’єктів незавершеного будівництва (ОНБ) тепер матимуть істотні
пільги. По-перше, після сплати 50%
вартості цих об’єктів (для ОНБ житлового призначення — 30% вартості)
новому власникові можуть надати відстрочення платежу на термін до 5
років (для ОНБ житлового призначення — до іо років) з відсотками, що
залежатимуть від рівня інфляції. По-друге, операції з приватизації ОНБ
звільнено від оподаткування. По-третє, протягом усього часу будівництва,
визначеного в умовах приватизації, покупцям дозволено під час розрахунку
податку на прибуток витрати, пов’язані з добудовою об’єкту та введенням
його в експлуатацію, додавати до валових витрат. По-четверте, покупець
об’єкту незавершеного будівництва на час добудови не має вносити плати
за землю.
Відповідно до нового документу, покупці (крім іноземців) разом з
об’єктами незавершеного будівництва можуть придбати земельні ділянки,
відведені у встановленому порядку для будівництва. Також дозволено
продавати ОНБ для подальшого знесення.
Приватизація землі
Набрав чинності ще один Указ Президента — “Про продаж земельних ділянок
несільськогосподарського призначення” від ід січня іддд року, що
регламентує порядок приватизації ділянок, на яких розміщено
приватизовані підприємства та майно. Це перший крок у напрямку створення
в Україні ринку землі, причому вкрай важливий: без врегулювання питання
власності на землю в Україні було приватизовано 50 тисяч об’єктів.
Документ визначає земельні ділянки, які можуть бути об’єктом
купівлі-продажу і розрахунків, а також порядок їх оцінки. Документ
встановлює, що продавцем землі, яка перебуває в комунальній власності, є
місцеві ради, а продавцем землі, яка належить державі, — державні
адміністрації. Покупцями можуть бути зареєстровані в Україні суб’єкти
підприємницької діяльності, що є власниками нерухомого майна,
розміщеного на цій землі.
Управління державними корпоративними правами
7 липня ідд8 року, відповідно до Указу Президента, створено Національне
агентство України з управління державними корпоративними правами, а 2
вересня того ж таки року, згідно з іншим Указом Президента, затвер-
Набрав чинності Указ Президента “Про продаж земельних ділянок
несільськогосподарськог о призначення”, що регламентує порядок
приватизації ділянок, на яких розміщено приватизовані підприємства та
майно. Це перший крок у напрямку створення в Україні ринку землі
Відповідно до Указу Президента, створено Національне агентство України з
управління державними корпоративними правами. Отже, виникла державна
інституція, що за своєю природою зацікавлена в розширенні державної
власності та гальмуванні приватизації
Укази Президента “Про оподаткування операцій на ринку цінних паперів
України” та “Про стимулювання розвитку фондового ринку в Україні” мали
вивільнити фондовий ринок з податкових лещат, але Верховна Рада ці
документи відхилила. Водночас парламент затвердив кілька змін до законів
про ПДВ та про оподаткування прибутку
джено Положення про Національне агентство України з управління
державними корпоративними правами.
За рішенням Президента, функцію управління державними корпоративними
правами передано від Фонду державного майна (який залишається власником)
до новост-вореного Агентства, тобто сформовано державну інституцію, що
за своєю природою зацікавлена в розширенні державної власності та
гальмуванні приватизації.
Головним завданням Агентства є проведення конкурсів, під час яких
визначатимуть уповноважених осіб з управління державними правами. Умови
передачі державних корпоративних прав в управління і відповідальність за
наслідки управління для органів виконавчої влади суттєво менші від
аналогічних вимог до юридичних осіб. Отже, в конкурентній боротьбі за
управління державним майном створено нерівні умови.
Проблему протистояння державного управління і приватизації має
розв’язати закон про управління об’єктами державної власності, проект
якого зараз розглядає Верховна Рада. Друга редакція пропонованого закону
закріплює великі права за Національним агентством, яке, зокрема, зможе
готувати для уряду пропозиції щодо відчуження (тобто фактично продажу)
державних корпоративних прав без узгодження з Фондом держмайна, а також
самостійно організовувати конкурси з призначення уповноважених осіб. З
огляду на доконечну потребу приватизації як передумови ефективного
управління підприємствами, права Агентства належить зменшити, а також
обмежити його можливості щодо втручання в приватизаційні процеси.
Оподаткування операцій на фондовому ринку
Український ринок цінних паперів опинився в податкових лещатах восени
ідд7 року, після ухвалення нових законів про оподаткування прибутку
підприємств та про податок на додану вартість.
За законом про оподаткування прибутку, під 30-відсоткове оподаткування
підпадали кошти спільного інвестування, отримані від розміщення
інвестиційних сертифікатів. Впровадження цієї норми відразу призвело до
згортання діяльності учасників ринку щодо залучення коштів. За даними
Державної комісії з цінних паперів та
фондового ринку, до початку igg8 року загальний обсяг зареєстрованих
випусків інвестиційних сертифікатів становив 1471 млн. грн., а протягом
igg8 року сума нових емісій відповідала лише 4 млн. грн.
Оподаткуванню почали підлягати й ті кошти, які підприємства залучили
через випуск корпоративних облігацій. Якщо в першому півріччі igg7 року
загальний обсяг зареєстрованих емісій корпоративних облігацій відповідав
Ю2 млн. грн., то за весь igg8 рік він становив лише 6 млн. грн.
Крім того, було запроваджено подвійне оподаткування дивідендів, які
отримав нерезидент, у разі їх репатріації. А резиденти — професійні
торгівці цінними паперами, для яких цей бізнес був єдиним видом
підприємницької діяльності, підпали під загальні норми податкового
обліку операцій з цінними паперами, тому їхні адміністративні витрати
суттєво збільшилися. На додаток було запроваджено ПДВ на послуги цих
учасників фондового ринку.
Розв’язання названих проблем було запропоновано в Указах Президента “Про
оподаткування операцій на ринку цінних паперів України” та “Про
стимулювання розвитку фондового ринку в Україні” (датованих 4 червня
iggg року). Але Верховна Рада відхилила ці документи. Водночас
парламент, який був змушений відреагувати на проблему, затвердив кілька
змін до законів про ПДВ та про оподаткування прибутку (Закон “Про
внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання
інвестиційної діяльності” від 15 червня iggg року). Від податку на
прибуток було звільнено дивіденди, що їх отримують нерезиденти
(залишився лише податок на репатріацію). Нерезидентам також надано право
без сплати ПДВ ввозити основні фонди, якщо вони є внеском до статутного
фонду. Невеликі пільги в оподаткуванні отримали й інвестиційні фонди та
компанії.
Інфраструктура фондового ринку
Підписавши Указ “Про загальні засади функціонування Національного
депозитарію України” від 22 червня iggg року, Президент розв’язав
конфлікт між проектом створення Національного депозитарію і проектом
недержавного депозитарію, фінансування якого забезпечує Агентство США з
міжнародного розвитку (USAID). Український фондовий ринок отримав
центральну депозитарну установу, що прискорить розбудову Національної
депо-
Указ Президента “Про загальні засади функціонування Національного
депозитарію України” від 22 червня 1999 року прискорив розбудову
Національної депозитарної системи та впровадження без-документарних
цінних паперів
зитарної системи та впровадження бездокументарних цінних паперів.
Закон України “Про членство професійних учасників ринку цінних паперів в
саморегулівних організаціях” від 27 червня іддд року остаточно закріпив
впроваджену кілька років тому норму про обов’язковість членства
учасників фондового ринку в СРО. Документ відкрив реальні можливості для
розгортання саморегулівної системи на фондовому ринку.
Указ Президента “Про заходи щодо забезпечення захисту прав учасників
інвестиційних фондів та інвестиційних компаній” від 7 серпня іддд року,
спрямований на врегулювання лише частини проблем, що виникають під час
закриття створених для “паперової” приватизації інвестиційних фондів та
компаній, принципово не вирішує питання про діяльність в Україні
інститутів спільного інвестування.
Варто також згадати Закон “Про внесення змін до закону України “Про
цінні папери та фондову біржу” від 3 червня іддд року. Цей документ
нарешті впровадив до законодавчого поля облігації державної зовнішньої
позики та інвестиційні сертифікати, додавши їх до переліку цінних
паперів.
Проблеми, що залишилися нерозв’язаними
Без подальших змін у законодавстві не буде розв’язано таких важливих
проблем у сфері приватизації та функціонування фондового ринку:
понад 1600 підприємств заборонено приватизувати (їх список затверджено в
Законі “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають
приватизації” від 7 липня іддд року);
існує нагальна потреба в єдиному законі про акціонерні товариства, який
узагальнив би законодавчу базу діяльності акціонерних товариств в
Україні у такій формі, яка була б зрозуміла й інвесторові, й емітенту, і
посередникові (цей законопроект вже передано до Верховної Ради). Також
належить прийняти новий закон про цінні папери, який враховував би всі
еволюційні зміни, що сталися на ринку від часу ухвалення старого закону
ідд2 року (над проектом нового закону Уряд вже працює);
залучення грошей громадян на фондовий ринок є фактично неможливим без
закону про спільне інвестування, який вже другий рік перебуває на
розгляді в парламенті;
не розв’язано проблеми використання компенсаційних сертифікатів (КС).
Після прийняття у Верховній Раді постанови “Про… розслідування
обставин створення та діяльності АК “Держінвест”, ДП “Фінпром” (від 15
вересня ідд8 року), що зупинила приватизацію за КС, процедура обігу та
використання компенсаційних сертифікатів залишається невизначеною.
Галузеве регулювання
Для аналізу змін у галузевому регулюванні ми обрали три сектори,
що протягом останнього року зазнали найбільшого впливу від змін
законодавства. Сільське господарство, електроенергетика
та банківська система є секторами, що найбільшою мірою підпадають
під контроль держави. Тут проблеми регулювання діяльності
випливають саме з цієї обставини. Без змін у законодавстві,
що забезпечать реформування земельних відносин, не можливо зменшити
міру державного втручання в сільськогосподарську діяльність. Відсутність
законодавчих механізмів примусу до виконання контрактів стала
причиною кризового фінансового стану електроенергетики,
на який уряд реагує адміністративними заходами. Слабкість економічної
політики дестабілізує фінансову систему, тому Національний банк
також змушений вдаватися до адміністративних регулювань,
які зменшують привабливість банківської системи
як сфери провадження бізнесу
Розвиток сільського господарства України загальмовано через надмірне
державне втручання. Припинити державне втручання в процеси виробництва
та реалізації сільськогосподарської продукції не можливо без докорінного
реформування земельних відносин
Сільське господарство
Розвиток сільського господарства України загальмовано через надмірне
державне втручання, що з одного боку, є закономірним результатом
нерозвиненості ринку, а з іншого — перешкоджає його створенню. Припинити
державне втручання в процеси виробництва та реалізації
сільськогосподарської продукції не можливо без докорінного реформування
земельних відносин. Теперішні обмеження на купівлю, продаж, оренду та
заставу землі не дозволяють використовувати її як заставу для отримання
кредитів, а також стоять на заваді переходу землі до ефективного
власника.
Протягом року зроблено два важливі кроки, що стосуються реформування
земельних відносин. Перший було спрямовано на врегулювання відносин
оренди землі, що сприятиме ефективнішому використанню земельних ділянок,
другий — на розробку процедури іпотеки, яка стимулюватиме надання
сільськогосподарським підприємствам комерційних кредитів. Водночас
законодавчу підтримку отримала ідея, яка перешкоджатиме реформуванню
земельних відносин, а саме — запровадження мораторію на застосування
процедури банкрутства до сільськогосподарських підприємств. Зволікання
із застосу-
ванням процедури банкрутства в сільськогосподарському секторі
стримуватиме процес переходу землі до ефекти-
вного власника.
Оренда землі
Найважливішим законодавчим актом щодо реформування земельних відносин,
прийнятим протягом останніх 12 місяців, став ухвалений 6 жовтня ідд8
року Закон “Про оренду землі”. Цей документ створює умови для
ефективного використання земельних ділянок через їх передачу в оренду.
Закон детально регламентує орендні відносини, забезпечує правовий захист
орендарів та орендодавців. Водночас деякі положення закону потребують
вдосконалення:
Закон обмежує права орендодавців та орендарів, оскільки встановлює
термін внесення плати за оренду землі. Стаття ід цього документу
визначає, що термін внесення плати за майбутній період оренди не може
бути довшим за рік. Це положення суперечить частині 2 тієї ж таки
статті, де сказано, що розмір, форму і термін внесення орендної плати
сторони встановлюють за взаємною згодою в угоді оренди. Що більше, таке
обмеження формує неправильні мотиви поведінки сторін. Можливість
внесення орендної плати наперед за тривалий період сприяла б дотриманню
договірної дисципліни з боку орендаря, адже в разі розірвання угоди
внесеної орендної плати не повертають;
не визначено окремої ставки державного мита на укладення угод оренди
землі. Тому до таких угод застосовують загальну ставку мита, що сягає 5%
від грошової суми договору. Сплата такої суми в момент укладення угоди є
великим тягарем для орендаря, який ще не отримав прибутків від своєї
діяльності на земельній ділянці.
Для збільшення ефективності орендних відносин потрібно внести зміни до
деяких положень Земельного кодексу. Зокрема, чинна редакція Кодексу
обмежує коло суб’єктів, які мають право колективної власності на землю,
сільськогосподарськими підприємствами. Тому власники земельних часток,
які не хочуть бути членами підприємства, позбавлені можливості
колективно здавати землю в оренду. Розв’язати цю проблему можна через
Найважливішим законодавчим актом щодо реформування земельних відносин
став ухвалений 6 жовтня 1998 року Закон “Про оренду землі”. Закон
створює умови для ефективного використання земельних ділянок через їх
передачу в оренду
законодавче закріплення спільної часткової власності на
землю.
Проект Закону “Про іпотеку ” встановлює процедуру застави земельних
ділянок, що відкриває для сільськогосподарських підприємств, насамперед
колективних, можливості отримувати недержавні кредити
Запровадження мораторію на застосування процедури банкрутства до
сільськогосподарських підприємств створює умови для подальшого
функціонування неефективних підприємств
Іпотека
Поданий від Президента, але не прийнятий у Верховній Раді проект Закону
“Про іпотеку” встановлює процедуру застави земельних ділянок, що
відкриває для сільськогосподарських підприємств можливості отримувати
недержавні кредити. В чинному законодавстві іпотечні відносини регулює
Закон України “Про заставу”, оскільки іпотека є різновидом застави,
предметом якої виступає земля або нерухомість. Потребу ухвалити окремий
Закон “Про іпотеку” викликала, зокрема, та обставина, що за чинним
законодавством, предметом іпотеки можуть бути лише такі земельні ділянки
та багаторічні насадження, які належать громадянам на праві приватної
власності. Таке формулювання вилучає з предмету іпотеки землі
колективних сільськогосподарських підприємств, які так само потребують
кредитів. Це питання врегульовано в ст. 4 проекту Закону “Про іпотеку”,
де зазначено, що предметом іпотеки може бути “земельна ділянка або
частка в праві спільної власності на земельну ділянку”.
Прийняття Закону “Про іпотеку” є необхідною, але не достатньою умовою
для розв’язання проблеми кредитування сільськогосподарських підприємств.
Для остаточного подолання проблеми потрібно впровадити такі зміни:
оновити нормативні акти, що регулюють земельні відносини (насамперед
Земельний кодекс);
ухвалити нові документи, які регламентують оцінку вартості землі,
реєстрацію права власності на землю та діяльність кредитних установ, що
здійснюватимуть операції з іпотечного кредитування.
Процедура банкрутства
Підвищення ефективності використання землі не можливе без запровадження
процедури банкрутства як способу переходу землі до ефективнішого
власника. Перешкодою на цьому шляху є положення Закону від 30 червня
іддд року “Про внесення змін до Закону України “Про банкрутство”, в
якому до і січня 2004 року заборонено порушувати справи про банкрутство
проти підприємств — сільськогосподарських товаровиробників. Мораторій
на застосування процедури банкрутства створює умови для подальшого
функціонування неефективних підприємств та нагромадження боргів.
Застосування найближчим часом Закону “Про банкрутство” (в новій
редакції) до сільськогосподарських підприємств прискорить перехід землі
до ефективного власника і сприятиме формуванню в Україні ринку землі.
Електроенергетика
Відсутність дієвих механізмів примусу до виконання контрактів в
електроенергетиці призвела до небезпечного зростання неплатежів за
використану електроенергію з боку споживачів. У відповідь уряд розробляв
заходи щодо підвищення платіжної дисципліни в галузі.
Найважливішим документом була постанова Кабінету Міністрів від 24
березня іддд року “Про невідкладні заходи щодо стабілізації фінансового
становища підприємств електроенергетичної галузі”, в якій затверджено
новий Порядок постачання електричної енергії споживачам. Згідно з цим
документом, постачання тим споживачам, які не проводять повних поточних
розрахунків за використану електричну енергію або не дотримуються
узгоджених графіків погашення заборгованості, належить припинити.
Порядок також визначає механізм розрахунку граничного обсягу постачання
електроенергії розподільчим компаніям відповідно до рівня сплати за
електроенергію з боку цих компаній. Отже, створено додаткові стимули і
для дистриб’юторів (припиняти постачання боржникам і повністю
розраховуватися з виробниками електроенергії), і для споживачів
(своєчасно розраховуватися з постачальниками).
В іншій постанові Кабінету Міністрів — “Про затвердження заходів,
спрямованих на оздоровлення фінансового становища електроенергетичної
галузі України у іддд-2000 роках” (від ід травня іддд року) —
передбачено припиняти енергопостачання всім боржникам, за винятком
випадків, визначених у законодавстві. У процесі виконання цієї постанови
було суттєво збільшено кількість відключених боржників, відтак рівень
оплати реалізованої електроенергії дещо підвищився.
В цьому-таки документі передбачено низку заходів щодо поліпшення
фінансового стану підприємств електроенергетики:
Відсутність дієвих механізмів примусу до виконання контрактів в
електроенергетиці призвела до зростання неплатежів за використану
електроенергію з боку споживачів. У відповідь уряд ухвалював рішення
щодо підвищення платіжної дисципліни в галузі
підготувати проект Закону про скасування пільг щодо сплати за спожиту
електроенергію;
закуповувати всі види палива від постачальників на конкурентних засадах;
приватизувати або передати до комунальної власності об’єкти житла та
соціальної сфери, які не ввійшли до статутних фондів акціонерних
компаній, але перебувають на їхніх балансах.
Здійснення цих заходів, безперечно, сприятиме поліпшенню фінансового
стану електроенергетики, проте його нормалізація не можлива без
подолання фундаментальних проблем, зокрема без створення дієвого
механізму примусу до виконання контрактів на ринку електроенергії.
Банківський сектор
Загроза частих змін регулювань, а надто застосування адміністративних
важелів, зменшує привабливість банківського сектору як потенційного
об’єкту інвестицій
Метою регулювання банківського сектору є створення ефективної
банківської системи, здатної спрямовувати заощадження підприємств та
громадян до конкурентоспроможних підприємств. Головною проблемою є
нестабільність регулювання діяльності комерційних банків, яку спричинили
намагання Національного банку використовувати регуляторний
інструментарій для подолання фінансових криз. Загроза частих змін
регулювань, а надто застосування адміністративних важелів, зменшує
привабливість банківського сектору як потенційного об’єкту інвестицій.
Протягом останнього року деякі норми банківського законодавства було
змінено двічі без жодного кінцевого ефекту. Йдеться, зокрема, про такі
норми:
заборона і відновлення міжбанківського ринку;
заборона і дозвіл надавати кредити в іноземній валюті не для
зовнішньоторговельних контрактів;
запровадження обмеження процентних ставок за іноземними кредитами, що їх
надають резидентам, і його скасування;
заборона на передоплату імпорту і скасування цієї заборони;
створення і розформування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Одним з чинників, що обмежує доходи банків, є нормативи щодо відкритої
валютної позиції. Постанова Правління НБУ від 17 грудня ідд8 року “Про
окремі питання, пов’язані з регулюванням діяльності комерційних банків”
встановила максимальне значення відкритої валютної позиції на рівні 35%
капіталу банку. Обмеження можливостей арбітражних операцій на валютному
ринку зменшує прибутковість банківського сектору.
Менше позначиться на фінансовому стані банківської системи постанова
Правління НБУ від д липня іддд року “Про затвердження Положення про
нормативи обов’язкового резервування коштів банківською системою
України”. Відповідно до цього документу, недотримання резервних вимог з
боку комерційного банку є несанкціонованим отриманням кредиту від НБУ.
Плата за використання кредиту дорівнює обліковій ставці, в разі
попереднього погодження з НБУ, або ломбардній ставці — без такого
погодження. Позитивним наслідком постанови буде збільшення дисципліни в
банківській системі. Вимога НБУ прискорить банкрутство постійних
порушників, адже зростуть їхні збитки. Як негативний момент треба
розцінювати право НБУ погоджувати не-дорезервування, оскільки за таких
обставин виникає простір для нечесних дій. Ми вважаємо за доцільне
додати до списку вимог норму з переліком умов, за яких плата за
використання несанкціонованого кредиту дорівнює обліковій ставці.
Позитивний вплив на функціонування банків матиме постанова Правління НБУ
від 30 грудня ідд8 року “Про затвердження Положення про організацію
бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України”, що
передбачає перехід українських банків до міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку. З іддд року НБУ запровадив новий план рахунків і
зобов’язав банки проходити аудиторські перевірки за міжнародними нормами
звітності. Дія цієї норми сприятиме співпраці з українськими банками
іноземних клієнтів та банків, адже нова форма звітності дає прозорішу і
точнішу картину фінансового стану банку. Наприклад, оцінку основного
капіталу, кредитного та інвестиційного портфелю здійснюють не за
початковою вартістю, як це практикували раніше, а за ринковою.
Головним законодавчим актом, що регулює діяльність комерційних банків, є
Закон від 20 березня ідді року “Про банки та банківську діяльність”,
зміни та доповнення до якого внесено на підставі 28 законів України та
декретів Кабінету Міністрів. Крім того, багато не врегульованих у Законі
відносин регламентують підзаконні акти НБУ, які часто змінюються. Проект
нового Закону, який Верховна Рада має розглянути на поточній сесії,
пропонує усунення деяких неточностей та розбіжностей, а саме:
об’єднує велику частину вже чинних норм, замінюючи собою багато
підзаконних актів;
визначає досі не врегульовану процедуру ліквідації (банкрутства) банків;
спрощує порядок отримання ліцензій і визначає єдину банківську ліцензію;
регламентує відносини банку із засновниками.
Проект Закону “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який було подано від
Президента в червні і відхилено у Верховній Раді у вересні іддд року,
жорстко поставив питання про скасування картотеки № 2, тобто
позасудового безакцептного списання коштів з рахунків підприємств —
боржників з податків. Скасування картотеки сприятиме підвищенню попиту
на гроші і відмові від квазігрошових інструментів, які підприємства були
змушені використовувати для забезпечення поточної діяльності. Зростання
обсягу банківських ресурсів і ширше використання банківської системи
створять умови для збільшення кредитування та прибутків банків.
Перелік проаналізованих законодавчих актів
Регулювання діяльності
Закон України “Про захист національного товаровиробника від демпінгового
імпорту” від
22.12.1998 № 330-ХІУ
Закон України “Про захист національного товаровиробника від
субсидованого імпорту” від
22.12.1998 № 331-ХІУ
Закон України “Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність” від
23.12.1998 № 353-ХІУ
Закон України “Про внесення зміни до статті 4 Закону України “Про
підприємництво” від
12.01.1999 № 381-ХІУ
Закон України “Про гідрометеорологічну діяльність” від
18.02.1999 № 443-ХІУ
Закон України “Про внесення змін до деяких законів від України щодо
діяльності 05.05.1999 господарських товариств” № 622-ХІУ
Закон України “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру”
від
17.06.1999 № 758-ХІУ
Закон України “Про джерела фінансування органів державної влади” від
30.06.1999 № 783-ХІУ
Закон України “Про бухгалтерський облік
та фінансову звітність в Україні” від
16.07.1999 № 996-ХІУ
Указ
Президента “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”
від
23.07.1998 № 817/98
Указ
Президента “Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих
суб’єктів у сфері природних монополій” від
17.11.1998 № 1257/98
Указ
Президента “Про вдосконалення державного контролю за якістю та безпекою
продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медичного
призначення” від
01.02.1999 № 109/99
Указ
Президента “Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності” від
09.02.1999 № 145/99
Указ
Президента “Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької
діяльності” від
Закон України
Закон України
Закон України
Закон України
Закон України
Закон України
“Про порядок встановлення ставок від № 171-ХІУ
податків і зборів (обов’язкових 14.10.1998 платежів), інших елементів
податкових баз, а також пільг щодо оподаткування”
“Про внесення змін до Закону від № 208-ХІУ
України “Про збір на обов’язкове 22.10.1998 державне пенсійне
страхування”
“Про списання та реструктуризацію від № 268-ХІУ
податкової заборгованості 20.11.1998
вугледобувних, вуглепереробних
та шахтовуглебудівних підприємств
Міністерства вугільної промисловості
України та гірничодобувних
підприємств з підземного видобутку
сировини Міністерства промислової
політики України”
“Про фіксований від № 320-ХІУ
сільськогосподарський податок” 17.12.1998
“Про списання та реструктуризацію від № 428-ХІУ
податкової заборгованості платників 05.02.1999 податків — цукрових
заводів (комбінатів) за станом на 1 січня
року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня
року”
№ 568-ХГУ
“Про внесення змін до Закону від України “Про оподаткування 06.04.1999
прибутку підприємств”
№ 587-ХГУ
“Про збір на розвиток від виноградарства, садівництва і 09.04.1999
хмелярства”
Закон України “Про внесення змін до Закону від України “Про ставки
акцизного збору 05.05.1999 і ввізного мита на деякі товари (продукцію)”
№ 620-ХІУ
Закон України “Про внесення змін до статті 11 Закону України “Про
податок на додану вартість” від
06.05.1999 № 624-ХІУ
Закон України “Про гербовий збір” від
13.05.1999 № 643-ХІУ
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про податок на
додану вартість” від
07.07.1999 № 854-ХІУ
Закон України “Про проведення економічного експерименту на підприємствах
гірничо-металургійного комплексу України” від
14.07.1999 № 934-ХІУ
Закон України “Про внесення зміни до статті 5 Закону України “Про
податок на додану вартість” від
14.07.1999 № 942-ХІУ
Закон України “Про списання податкової заборгованості підприємств
водного транспорту, що виникла у зв’язку з обмеженням судноплавства по
Дунаю” від
15.07.1999 № 965-ХІУ
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про збір на
обов’язкове державне пенсійне страхування” від
15.07.1999 № 967-ХІУ
Указ
Президента “Про ставки акцизного збору на нафтопродукти” від
24.06.1998 № 680/98
Указ
Президента “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
суб’єктів малого підприємництва” від
03.07.1998 № 727/98
Указ
Президента “Про деякі зміни в оподаткуванні” від
07.08.1998 № 857/98
Указ
Президента “Про гербовий збір” від
06.11.1998 № 1222/98
Указ
Президента “Про підтримку сільськогосподарських товаровиробників” від
02.12.1998 № 1328/98
Указ
Президента “Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня
1998 року № 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
суб’єктів малого підприємництва” від
28.06.1999 № 746/99
Указ “Про скасування постанови Кабінету від № 915/99
Президента Міністрів України від 9 липня 22.07.1999
1999 року № 1225 “Про впровадження
системи збирання, сортування,
транспортування, переробки
та утилізації використаної тари
(упаковки)”
Постанова “Про застосування нормативно-Верховної Ради правових
актів з питань оподаткування в Україні” від
24.12.1998 № 363-ХГУ
Постанова
Кабінету
Міністрів “Про перелік товарів критичного імпорту” від
18.06.1999 № 1080
Постанова
Кабінету
Міністрів “Про впровадження системи збирання, сортування,
транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки)”
від
09.07.1999 № 1225
Зовнішня торгівля
Закон України “Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в
Україну” від
22.12.1998 № 332-ХГУ
Закон України “Про металобрухт” від
05.05.1999 № 619-ХГУ
Постанова
Кабінету
Міністрів “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів
України з питань установлення мінімальної митної вартості на товари
легкої промисловості
та сільськогосподарську продукцію” від
29.07.1999 № 1387
Іноземні інвестиції
Закон України “Про концесії” від
16.07.1999 № 997-ХГУ
Постанова “Про внесення зміни до Постанови Верховної Ради
Верховної Ради України “Про порядок введення в дію Закону України “Про
режим іноземного інвестування” від
06.07.1999 № 823-ХГУ
Спеціальні економічні зони
Закон України “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим
інвестиційної діяльності в Донецькій області” від
24.12.1998 № 356-ХГУ
Закон України “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у
Закарпатській області” від
24.12.1998 № 357-ХГУ
Закон України “Про спеціальну економічну зону Яворів” від
15.01.1999 № 402-ХГУ
Закон України “Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного
типу Курортополіс Трускавець” від
18.03.1999 № 514-ХІУ
Закон України “Про спеціальну економічну зону Славутич” від
03.06.1999 № 721-ХІУ
Указ
Президента “Про спеціальну економічну зону Закарпаття” від
09.12.1998 № 1339/98
Указ
Президента “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях
пріоритетного розвитку в Луганській області” від
18.12.1998 № 1359/98
Указ
Президента “Про заходи щодо створення спеціальної економічної зони Рені”
від
29.12.1998 № 1387/98
Указ
Президента “Про Положення про Агентство з питань спеціальних (вільних)
економічних зон” від
17.05.1999 № 510/99
Указ
Президента “Про спеціальну економічну зону Інтерпорт Ковель” від
22.06.1999 № 702/99
Указ
Президента “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території
міста Шостки Сумської області” від
27.06.1999 № 726/99
Указ
Президента “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях
пріоритетного розвитку в Чернігівській області” від
27.06.1999 № 729/99
Указ
Президента “Про спеціальний режим інвестицій- від
ної діяльності на території пріоритет- 27.06.1999
ного розвитку у Волинській області” № 730/99
Указ
Президента “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території
Харкова” від
27.06.1999 № 731/99
Указ
Президента “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях
пріоритетного розвитку у Житомирській області” від
27.06.1999 № 732/99
Указ
Президента “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях
пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону “Порт Крим” в
Автономній Республіці Крим” від
27.06.1999 № 740/99
Указ
Президента “Про спеціальну економічну зону Миколаїв” від
28.06.1999 № 758/99
Указ
Президента “Про вільну економічну зону Порто-франко на території
Одеського морського торговельного порту” від
28.06.1999 № 760/99
Примус до виконання контрактів
Закон України “Про виконавче провадження” від
21.04.1999 № 606-ХГУ
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про банкрутство” від
30.06.1999 № 784-ХГУ
Закон України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року,
якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості
векселі” від
06.07.1999 № 826-ХГУ
Закон України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року
про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості
векселі” від
06.07.1999 № 827-ХГУ
Закон України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року
про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів” від
06.07.1999 № 828-ХГУ
Приватизація і фондовий ринок
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про цінні папери та
фондову біржу” від
03.06.1999 № 719-ХГУ
Закон України “Про перелік об’єктів права державної власності, що не
підлягають приватизації” від
07.07.1999 № 847-ХГУ
Закон України “Про внесення змін до деяких Законів від України з метою
стимулювання 15.07.1999 інвестиційної діяльності” № 977-ХГУ
Указ
Президента “Про Національне агентство України з управління державними
корпоративними правами” від
07.07.1998 № 752/98
Указ
Президента “Про положення про Національне агентство України з управління
державними корпоративними правами” від
02.09.1998 № 969/98
Указ
Президента “Про продаж земельних ділянок не- від сільськогосподарського
призначення” 19.01.1999 № 32/99
Указ
Президента “Про державну програму приватизації” від
24.02.1999 № 209/99
Указ
Президента “Про внесення зміни до Указу Президента України від 15 червня
1993 року № 210” від
28.05.1999 № 587/99
Указ
Президента “Про особливості приватизації об’єктів незавершеного
будівництва” від
28.05.1999 № 591/99
Указ
Президента “Про загальні засади функціонування Національного депозитарію
України” від
22.06.1999 № 703/99
Указ
Президента “Про членство професійних учасників ринку цінних паперів в
саморегулівних організаціях” від
27.06.1999 № 728/99
Указ
Президента “Про деякі питання приватизації об’єктів електроенергетичного
комплексу” від
02.08.1999 № 944/99
Указ
Президента “Про заходи щодо забезпечення захисту прав учасників
інвестиційних фондів та інвестиційних компаній” від
07.08.1999 № 968/99
Постанова “Про надання Спеціальній контроль- від № 108-ХІУ
Верховної Ради ній комісії Верховної Ради України з 15.09.1998
питань приватизації повноважень
тимчасової слідчої комісії з питання
проведення розслідування обставин
створення та діяльності Акціонерної
компанії “Держінвест України”,
Державного підприємства “Фінпром”
та видання Указу Президента України
від 27 березня 1998 року № 233″
Галузеве регулювання
Закон України “Про оренду землі” від
06.10.1998 № 161-ХІУ
Постанова
Кабінету
Міністрів “Про невідкладні заходи щодо стабілі- від
зації фінансового становища підпри- 24.03.1999
ємств електроенергетичної галузі” № 441
Постанова
Кабінету
Міністрів “Про затвердження заходів, спрямованих на оздоровлення
фінансового становища електроенергетичної галузі України у 1999-2000
роках” від
19.05.1999 № 845
Постанова Правління НБУ “Про окремі питанні, пов’язані з регулюванням
діяльності комерційних банків” від
17.12.1998 № 524
Постанова Правління Національного банку “Про затвердження Положення про
організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах
України” від
30.12.1998 № 566
Постанова Правління Національного банку “Про затвердження Положення про
нормативи обов’язкового резервування коштів банківською системою
України” від
09.07.1999 № 332
Аналіз спирається на закони України та укази Президента України. До 28
червня іддд року Президент мав право видавати укази з економічних
питань, що не врегульовані законами, з одночасним поданням відповідних
законопроектів до Верховної Ради. Такий указ набирав чинності, якщо
протягом до днів від дня подання законопроекті Верховна Рада не приймала
закон або не відхиляла поданий законопроект. В деяких випадках ми
розглядали й інші документи, крім указі та законів.
Збір, ставка якого дорівнювала іо%, нараховували на фонд заробітної
платні. Сплачену суму під час розрахунку податку на прибуток долучали до
валових витрат. Після скасування цього збору нарахування на фонд
заробітної платні скоротилися, проте збільшилася база оподаткування
прибутку. Указ також передбачав зменшення збору на обов’язкове соціальне
страхування з 5,5% до 4,5%, але цю норму анулював Закон України від 30
вересня ідд8 року.
Ставки акцизного збору було змінено після прийняття декількох законів
та указів Президента. Крім того, на період з 18 червня до 14 жовтня 1дд8
року право встановлювати ставки акцизного збору було надано й Кабінетові
Міністрів.
Закон ухвалено 11 липня 1дд6 року, останні зміни щодо ставок акцизного
збору на бензин внесено 5 травня 1ддд року.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів від 18 червня іддд року.
За попередньою редакцією Закону, від оподаткування було звільнено
роботи з будівництва житла за рахунок коштів фізичних осіб та передачу
житла у власність таким фізичним осо
Дію Указу припинено після прийняття Закону України “Про гербовий збір”.
16 Постанова запроваджувала тарифи на збирання, сортування,
транспортування, переробку та утилізацію використаної тари. Скасована
після підписання Указу Президента від 22 липня 1ддд року.
Пропоноване дослідження не торкається питання про переваги та недоліки
самого існування СЕЗ та ТПР і надання податкових та митних пільг у їх
межах.
Ця постанова також вилучає з бази резервування нараховані відсотки.
Чинних станом на 20 вересня іддд року.
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
2
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
і
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
5
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
5
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
6
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
7
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
8
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
д
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: igg8-iggg
ю
Перспективні дослідження, липень-серпень iggg
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
іі
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: 1998-1999
12
Перспективні дослідження, липень-серпень 1999
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
і3
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
15
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
18
Перспективні дослідження, липень-серпень 1ддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
ід
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
2о
Перспективні дослідження, липень-серпень 1ддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
2і
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
22
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
23
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: 1дд8-1ддд
24
Перспективні дослідження, липень-серпень 1ддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
25
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
26
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: 1дд8-1ддд
28
Перспективні дослідження, липень-серпень 1ддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
2д
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: 1дд8-1ддд
3°
Перспективні дослідження, липень-серпень 1ддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
3і
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
З2
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
33
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
З5
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
36
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
37
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
38 Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
40
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
4і
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
42
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
43
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: igg8-iggg
44
Перспективні дослідження, липень-серпень iggg
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
45
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
47
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
48
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
4д
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
50
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
5і
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
52
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8—іддд
54 Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8-іддд
55
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Нове економічне законодавство: ідд8—іддд
56
Перспективні дослідження, липень-серпень іддд
Закону про банкрутство внесено відповідні зміни). Першочерговими Закон
визнає вимоги забезпечені заставою. Ця процедура сприятиме поширенню
укладання контрактів під заставу, отже, загалом покращить ситуацію з
дотриманням укладених угод. Вдосконалення механізму примусу до виконання
контрактів зменшує ризики підприємницької діяльності і сприяє
ефективному розподілу ресурсів. Ще одним істотним поліпшенням у
механізмі примусу є заміна позасудового стягнення податкового боргу
(картотеку) на систему майнової відповідальності.
Інституційне закріплення права приватної власності не можливе без
ефективної процедури приватизації та розвинутої інфраструктури фондового
ринку. З одного боку, існує усвідомлення необхідності грошової
приватизації, яка забезпечить вибір найефективнішого власника. З іншого
ж боку, політична нестабільність та державне втручання перешкоджають
проведенню грошової приватизації. Відсування в часі приватизації стримує
формування фондового ринку, незважаючи на чималі зусилля, докладені до
створення Національного депозитарію.
Наприкінці дослідження ми розглядаємо три специфічні галузі — сільське
господарство, банківський сектор та електроенергетику, — в діяльність
яких уряд втручається найчастіше. Непослідовне державне регулювання
збільшує ризик та витрати підприємств, що працюють у цих секторах.
Зменшити державне втручання в сільське господарство може земельна
реформа. Економічну привабливість банківського сектору збільшило б
дотримання чітко визначених правил під час ухвалення рішень у
Національному банку. Врешті, покращити ситуацію з платежами за спожиту
електроенергію й активізувати ринкові механізми в цій галузі мало б
вдосконалення механізму примусу до виконання контрактів в
електроенергетиці.
Дослідження підготували:
12 Указ прийнято 24 червня 1дд8 року.
бам.
18 Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі розглянула заяву ВАТ
“Іскра” про порушення та проведення спеціального розслідування щодо
імпорту електричних ламп, а також заяву ВАТ “Фабрика штучного хутра” — з
приводу імпорту штучного хутра та ворсового полотна. Попри те, що,
згідно з “Переліком підприємств, що займають монопольне становище на
загальнодержавному ринку (станом на о1.о1.дд)”, ВАТ “Іскра” є
монополістом, — Комісія ухвалила рішення обмежити імпорт ламп.
20 СЕЗ та ТПР було створено відповідно до Закону від ід жовтня
ідд2 року “Про загальні засади створення та функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон” на термін від і5до
бо років.
22 Розвиток факторингової діяльності та ринку боргових зобов’язань буде
одним з позитивних наслідків створення чіткого механізму переходу прав
власності, адже за таких умов міра ризику суттєво знижується. А
кредитори матимуть змогу швидко задовольнити свої вимоги завдяки продажу
відповідних зобов’язань.
і зборів. Вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, буде задоволено
четвертими з черги.
Указ
Президента “Про державне регулювання експорту, імпорту, оптової,
роздрібної торгівлі нафтопродуктами” від
11.06.1999 № 639/99
Указ
Президента “Про Положення про Комітет України з монополії на виробництво
та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів” від
02.08.1999 № 941/99
Постанова
Кабінету
Міністрів “Про порядок державної реєстрації від суб’єктів
підприємницької діяльності” 25.05.1998 № 740
Податкова політика
Закон України “Про ставку збору на обов’язкове соціальне страхування”
від
30.09.1998 № 135-ХГУ
Закон України
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
