М.Ф.Легкова - Фінансове право (книга)

М.Ф.Легкова – Фінансове право

ЗМІСТ

Вступ 3

Програма курсу. Програмний матеріал за окремими темами 4

Навчально-методичне забезпечення дисципліни 8

Принципи й види контролю знань студентів 97

Оцінювання поточної роботи студента 105

Порядок оцінювання поточної роботи студента впродовж семестру 105

Порядок і критерії оцінювання знань студентів під час проведення
модульного контролю 106

Критерії оцінювання знань студентів на письмовому іспиті 114

Рекомендована література 116

ВСТУП

Вивчення курсу «Фінансове право» має велике значення для майбутніх
фахівців із фінансової справи. Адже під час своєї практичної діяльності
за обраним фахом їм необхідно кожну свою дію звіряти із законами та
підзаконними актами. Незнання чи поверхове знання правових аспектів
питань, які потрібно буде вирішувати, може завдати великих збитків тим
установам, організаціям, підприємствам, де вони працюватимуть, а,
ймовірно, державі загалом. Тому студент має чітко усвідомити важливість
цього курсу для свого майбутнього.

Нині Україна будує нову державу з ринковими відносинами. За цих умов
основним джерелом дохідної частини бюджету стають податки, які сплачують
комерційні структури, підприємці, громадяни. Але правовий інститут
податків в нашій країні ще не розвинений. Змінюється порядок витрачання
бюджетних коштів. Виникає потреба в докладнішому вивченні їх правового
регулювання.

У розділі «Фінансове право» вивчаються питання, що стосуються поняття
фінансів і діяльності держави в цій галузі, предмету і методу правового
регулювання, особливостей фінансово-правових норм. Велика увага
приділяється аналізу законодавства, норми якого регулюють фінансовий
контроль, податкові відносини, державні доходи та видатки, розглядаються
правові режими державних централізованих фондів коштів і фондів коштів
органів місцевого самоврядування, правові основи державного кредиту та
страхування.

Основними формами вивчення курсу «Фінансове право» є лекції, семінарські
заняття й самостійна робота студентів.

Програма курсу.

Програмний матеріал

за окремими темами

Тема 1. Фінансова діяльність держави

Поняття фінансової діяльності держави. Суб’єкти, об’єкт, зміст
фінансової діяльності держави. Види й характеристика методів фінансової
діяльності держави. Форма фінансової діяльності держави. Принципи
фінансової діяльності держави. Фінансова система України. Види й
повноваження органів, що здійснюють управління фінансовою діяльністю
держави.

Тема 2. Предмет, метод

і система фінансового права

Характеристика відносин, що становлять предмет фінансового права.
Характерні риси методу фінансового права. Система фінансового права
України. Місце фінансового права в системі права України. Галузі права,
суміжні з фінансовим правом. Відмежовування фінансового права від інших
галузей права. Наука фінансового права.

Тема 3. Фінансово-правові норми

та джерела фінансового права

Поняття та особливості фінансово-правових норм. Види фінансово-правових
норм. Структура фінансово-правової норми. Санкції фінансово-правових
норм. Джерела фінансового права. Опорні закони в системі фінансового
законодавства України як акти вищої юридичної сили. Підзаконні
нормативні акти в системі фінансового законодавства. Дія
фінансово-правових актів у часі, просторі та за колом осіб.

Тема 4. Фінансово-правові відносини

Поняття та особливості фінансово-правових відносин. Суб’єкти фінансових
правовідносин й суб’єкти фінансового права. Об’єкт фінансових
правовідносин. Зміст фінансових правовідносин. Підстави виникнення,
зміни й припинення фінансово-правових відносин.

Тема 5. Правові основи фінансового

контролю в Україні

Сутність і призначення фінансового контролю. Фінансова дисципліна. Зміст
фінансового контролю. Види фінансового контролю. Методи фінансового
контролю. Поняття ревізії. Поняття перевірки. Податкова перевірка. Види
ревізій. Акт ревізії. Обстеження. Інспекції. Спостереження. Організації
та органи фінансового контролю. Загальнодержавний фінансовий контроль.
Відомчий фінансовий контроль. Фінансовий контроль фінансово-кредитних
органів. Внутрішньогосподарський фінансовий контроль. Аудиторський
фінансовий контроль. Правове положення державної податкової служби в
країні. Правове положення державної контрольно-ревізійної служби в
країні. Правові засади аудиторської діяльності в нашій державі.

Тема 6. Фінансово-правова відповідальність

Дискусійні питання виділення фінансово-правової відповідальності.
Поняття та особливості фінансово-правової відповідальності. Фінансове
правопорушення — фактична підстава фінансово-правової відповідальності.
Поняття й види фінансових правопорушень. Склад фінансового
правопорушення. Поняття та особливості фінансово-правових санкцій. Види
фінансово-правових санкцій. Порядок пред’явлення фінансово-правових
санкцій.

Тема 7. Бюджетне право

й бюджетний устрій України

Поняття бюджету. Значення бюджету для функціонування держави. Бюджетний
період. Поняття бюджетного права. Особливості бюджетно-правових
відносин. Бюджетний устрій України. Бюджетна система. Зведений
(консолідований) бюджет. Принципи бюджетної системи. Бюджетна
класифікація та її призначення. Класифікація доходів бюджету.
Класифікація видатків бюджету. Класифікація фінансування бюджету.
Класифікація боргу. Складові частини бюджету. Запозичення. Резервний
фонд бюджету. Міжбюджетні відносини.

Тема 8. Бюджетний процес в Україні

Поняття та зміст бюджетного процесу. Повноваження та обов’язки учасників
бюджетного процесу. Порядок складання проекту бюджету. Основні напрями
бюджетної політики на наступний бюджетний період. Бюджетні запити.
Порядок розгляду проекту Закону про Державний бюджет України. Порядок
затвердження Закону про Державний бюджет України. Захищені статті
бюджету. Зміст актів про бюджет. Порядок виконання бюджету України.
Казначейська система виконання Державного бюджету України. Розпорядники
бюджетних коштів та їх повноваження. Бюджетні призначення. Реєстраційний
рахунок. Касові видатки бюджету. Фактичні видатки бюджету. Умови
пропорційного скорочення бюджетних видатків. Відповідальність за
виконання бюджету. Звітність про виконання бюджетів.

Тема 9. Місцеві бюджети

Поняття місцевих бюджетів і бюджетів місцевого самоврядування. Бюджетні
повноваження органів місцевого самоврядування. Особливості бюджетного
процесу на місцевому рівні. Порядок складання місцевих бюджетів.
Прийняття та затвердження місцевих бюджетів. Виконання місцевих
бюджетів. Звітність про виконання місцевих бюджетів.

Тема 10. Міжбюджетні відносини

Поняття та мета міжбюджетних відносин. Поняття й види видатків на
здійснення повноважень. Розмежування видів видатків між бюджетами.
Передача видатків між різними бюджетами. Поняття та види міжбюджетних
трансфертів. Розрахунок видатків, що враховуються під час визначення
обсягу міжбюджетних трансфертів. Коефіцієнт вирівнювання. Фінансовий
норматив бюджетної забезпеченості.

Тема 11. Правове регулювання

державних доходів

Поняття та система державних доходів. Поняття й функції податків. Види
податків та їх характеристика. Загальнодержавні податки й збори
(обов’язкові платежі). Місцеві податки та збори (обов’язкові платежі).
Принципи побудови системи оподаткування. Поняття податкового права.
Податковий закон. Платники податків і зборів (обов’язкових платежів).
Права та обов’язки платників податків і зборів (обов’язкових платежів).

Тема 12. Правове регулювання державних

видатків і бюджетного фінансування

Поняття державних видатків і державних витрат. Види державних видатків.
Поняття та принципи бюджетного фінансування. Правові основи
кошторисно-бюджетного фінансування. Особливості фінансування державних
підприємств.

Навчально-методичне

забезпечення дисципліни

Тема 1. Фінансова діяльність держави

1. Поняття фінансової діяльності держави,

принципи, форми та методи її здійснення

Фінансова діяльність держави — це діяльність держави та її органів у
галузі мобілізації, розподілу та витрачання централізованих і
децентралізованих фондів коштів з метою покриття фінансових потреб
держави й виконання її функцій.

Методи фінансової діяльності держави — це конкретні прийоми та засоби,
за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує,
розподіляє та використовує фонди коштів.

З огляду на три основні напрями фінансової діяльності держави можна
виділити й три відповідні групи методів фінансової діяльності держави:
1) мобілізація; 2) розподіл; 3) використання.

У процесі мобілізації використовуються наведені нижче методи.

1) Обов’язковий, який полягає у примусовому й безвідплатному вилученні
частини грошових коштів у власників на користь держави.

Цей метод передбачає встановлення виду платежу, його точного розміру,
терміну внесення платежу обов’язкової санкції за порушення терміну у
вигляді пені, штрафів.

2) Добровільний метод мобілізації коштів у юридичних осіб і населення
(грошово-речові лотереї, позики різних видів, акції, випуск державою
облігацій, інших цінних паперів).

Під час розподілу коштів використовують такі методи:

метод фінансування — безвідплатний, безповоротний, цільовий, плановий
відпуск коштів з централізованого фонду (бюджету). Здійснюється у формі
дотацій, субсидій і субвенцій;

метод кредитування — відпуск коштів на принципах повернення, строковості
й відплатності. Існють два види кредиту: державний, коли позичальником
виступає держава, а кредитором — юридичні особи й громадяни;
банківський, коли кредиторами виступають кредитні установи.

Під час використання встановлюються такі методи:

метод встановлення цільового призначення державних грошових фондів
коштів (наприклад, Пенсійного фонду);

метод встановлення порядку використання коштів;

метод встановлення компетентними органами фінансових нормативів і
лімітів використання грошових коштів;

метод фінансового контролю;

метод планування та ін.

Зазначимо принципи фінансової діяльності.

1) Публічний характер фінансової діяльності держави.

2) Розподіл функцій у галузі фінансової діяльності держави між
представницькими та виконавчими органами влади на основі конституційного
принципу розподілу компетенції законодавчої та виконавчої влади загалом.

3) Принцип пріоритету органів законодавчої над органами виконавчої влади
(тісно пов’язаний з попереднім принципом).

4) Принцип пріоритетності публічних видатків щодо прибутків казни.

5) Принцип здорових фінансів.

6) Принцип фінансової безпеки та інші принципи.

2. Фінансова система України

Фінансова система — сукупність фінансових інститутів, за допомогою яких
держава мобілізує, розподіляє та використовує грошові кошти.

Фінансова система включає:

бюджетну систему;

децентралізовані фонди (фінанси галузей народного господарства);

кредитну систему;

державне страхування.

Бюджетну систему утворюють Державний бюджет і місцеві бюджети. Місцевими
бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні
бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування.

Фінанси галузей народного господарства — це фонди, які не є власністю
держави, але входять до фінансової системи через систему податків,
обов’язкових платежів або отримання коштів методом фінансування чи
кредитування.

Державний кредит — фонд коштів, який утворюється шляхом випуску
державних позик.

Страхування є системою особливих грошових відносин, що займають проміжну
ланку між фінансовими та кредитними відносинами. Страхові відносини — це
відносини в сфері формування Пенсійного фонду, Фонду соціального
страхування в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності тощо.

3. Органи управління державними фінансами

Фінансова політика держави безпосередньо здійснюється органами
управління державними фінансами. У фінансовій діяльності держави беруть
участь усі державні органи законодавчої та виконавчої влади.
Представницькі державні органи (Верховна Рада України, Верховна Рада
Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) та державні
органи виконавчої влади загальної компетенції (Кабінет Міністрів
України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська й
Севастопольська міські, районні, районні в містах державні
адміністрації) управляють фінансовою діяльністю поряд із здійсненням
інших функцій у відповідних територіальних масштабах. До їх компетенції
входить вирішення загальних фінансових питань, що забезпечують
комплексний економічний і соціальний розвиток, формування збалансованого
ринкового господарства на певній території.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється через
спеціалізовані державні органи виконавчої влади, наприклад, Міністерство
фінансів України, Державне казначейство України, Рахункову палату
України, Державну податкову адміністрацію України.

1. Поняття та мета фінансової діяльності держави.

2. Суб’єкт, об’єкт і зміст фінансової діяльності держави.

3. Принципи фінансової діяльності держави — теорія.

4. Методи фінансової діяльності держави.

5. Форми фінансової діяльності держави.

6. Органи управління державними фінансами.

Державні фінанси — це економічні відносини, пов’язані з формуванням,
розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів
грошових коштів з метою виконання функцій і завдань держави.

Фінанси — це грошові відносини, що виникають у процесі розподілу та
перерозподілу вартості валового суспільного продукту й частини
національного багатства у зв’язку з формуванням грошових доходів і
накопичень у суб’єктів господарювання та держави і використання їх на
розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення
соціальних та інших потреб суспільства.

Фінансова діяльність держави — це діяльність держави та її органів у
галузі мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і
децентралізованих фондів грошових коштів.

Фінансова політика держави — сукупність державних заходів, спрямованих
на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання для
виконання державою її функцій.

Фінансові ресурси — сукупність усіх цільових фондів грошових коштів
держави, це не тільки майно держави, але й спеціальний інструмент, яким
розпоряджаються державні органи.

Фінансово-правові акти — належним чином прийняті органами державної
влади та місцевого самоврядування відповідні рішення з питань фінансової
діяльності, що віднесені до їх компетенції та мають юридичні наслідки.

1. Знайдіть помилку. До операцій, що становлять зміст фінансової
діяльності держави, належать:

розробка та прийняття Державного бюджету України;

встановлення державою обов’язкових фінансових платежів;

сплата обов’язкових фінансових платежів;

формування та використання фінансових фондів державних підприємств.

2. Знайдіть помилку. Складовими частинами фінансової системи України є:

місцеві бюджети;

державні позабюджетні фонди;

децентралізовані фонди;

майнове страхування.

3. Знайдіть правильну відповідь. До методів фінансової діяльності
належать:

владні приписи;

обов’язкові платежі;

рекомендації;

кредитування.

4. Знайдіть правильну відповідь. Органами управління державними
фінансами України загальної компетенції є:

Рахункова палата України;

Міністерство фінансів України;

Державна податкова адміністрація м. Києва;

Рада народних депутатів м. Тернопіль.

5. Знайдіть помилку. Основними завданнями Міністерства фінансів є:

здійснення управління коштами Державного бюджету;

розроблення та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної,
податкової політики;

створення державних фінансових резервів;

фінансове забезпечення державних гарантій з питань соціального захисту
населення.

6. Знайдіть правильну відповідь. Фінансова діяльність держави означає:

процес збирання, розподілу та використання коштів, що забезпечують
виконання державою функцій;

діяльність уповноважених державних органів управління державними
фінансами України.

7. Знайдіть помилку. Елементами фінансової політики держави є:

вибір головних цілей;

збір інформації;

розробка методів;

підбір кадрів.

8. Знайдіть помилку. Основними повноваженнями Державного казначейства є:

організація виконання Державного бюджету України та здійснення контролю
за цим;

ведення бухгалтерського обліку всіх надходжень, що належать Державному
бюджету України;

прогнозування та аналіз доходів Державного бюджету;

управління коштами Державного бюджету України.

9. Знайдіть помилку. До методів використання грошових ресурсів державних
фондів належать:

встановлення цільового призначення державних фондів грошових коштів;

планування;

фінансування;

контроль.

10. Вкажіть правильну відповідь. До принципів фінансової діяльності
держави належать:

законності;

плановості;

пріоритету публічних доходів над видатками;

рівності.

1. Проведіть аналіз фінансової політики України на різних етапах її
існування.

2. Назвіть складові фінансової системи України. Порівняйте її зі станом
фінансових систем різних країн світу.

3. Визначте коло суб’єктів фінансової діяльності держави.

4. Вкажіть види відносин, на які поділяються відносини, що становлять
зміст фінансової діяльності держави за суб’єктним складом.

5. Вкажіть види відносин, що становлять зміст фінансової діяльності
держави за змістом.

6. Визначте, за яких умов грошові операції органів державного управління
належать до фінансової діяльності держави.

7. Назвіть види державних органів, що здійснюють фінансову діяльність
держави.

8. Охарактеризуйте органи державного управління фінансами зарубіжних
країн.

9. Дайте порівняльну характеристику головних завдань Міністерства
фінансів України та Рахункової палати.

10. Назвіть основні повноваження органів Державного казначейства
України.

Положення про Міністерство фінансів України, затверджене Указом
Президента України від 26 серпня 1999 р. № 1081/99 // Зібр. постанов
Уряду України. — 1993. — № 7. — ст. 150.

Положення про Державне казначейство, затверджене постановою Кабінету
Міністрів України від 31 липня 1995 р. № 590 // Зібр. постанов Уряду. —
1995. — № 11. — ст. 262.

Вітлінський В. В. Концептуальні засади ризикології у фінансовій
діяльності // Фінанси України. — 2003. — №3.

Карпінський П. А., Герасименко О. В. Основи збалансованості фінансової
системи держави // Фінанси України. — 2003. — № 1.

Мартинюк В. П. Методологічні основи оцінки стану фінансової безпеки
держави // Фінанси України. — 2003. — № 2.

Нечай А. Фінансова діяльність держави та фінансове право в сучасний
період: їх поняття // Право України. — 2000. — № 1.

Пацурківський П. С. Проблеми теорії фінансового права. — Чернівці, 1998.

Пацурківський П. С. Правові засади фінансової діяльності держави:
проблеми методології. — Чернівці, 1997.

Хачатурян С. В. Сутність фінансових ресурсів та їх класифікація //
Фінанси України. — 2003. — № 5.

Цыпкин С. Д. Финансово-правовые институты, их роль в совершенствовании
финансовой деятельности советского государства. — М., 1983.

Тема 2. Предмет, метод

і система фінансового права

1. Предмет і метод фінансового права

Предметом галузі права є коло суспільних відносин, що регулюються цією
галуззю права.

Предмет фінансового права становлять суспільні відносини, що виникають у
процесі фінансової діяльності держави, тобто відносини щодо формування,
розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів
коштів з метою реалізації функцій держави.

Предмет фінансового права становлять тільки ті відносини, які
врегульовані правом у цій сфері за допомогою методу владних приписів.

Його сутність полягає в тому, що вирішення будь-якого питання
здійснюється волею однієї сторони.

Методу владних приписів притаманні такі риси, як категоричність владних
велінь фінансово-правових норм і відсутність оперативної самостійності
суб’єктів фінансового права.

Крім методу владних приписів у фінансовому праві використовують методи
рекомендацій (між представницькими органами влади держави різного рівня
та урядом України — наприклад, під час складання проекту Державного
бюджету) та узгодження (використовується в процесі вирішення питань
органами, що здійснюють фінансову діяльність одного рівня, іноді між
сторонами, що уклали фінансовий договір (наприклад, договір про
податковий кредит).

Метод фінансово-правового регулювання є підставою для відмежовування
фінансового права від інших галузей.

2. Система фінансового права

Система фінансового права — об’єктивно зумовлена внутрішня побудова,
об’єднання та розміщення фінансово-правових норм у певному зв’язку й
послідовності.

Фінансове право як галузь права поділяється на загальну та особливу
частину.

До загальної частини фінансового права входять норми, що визначають:
поняття, зміст, принципи, методи, форми фінансової діяльності держави;
систему та правовий статус державних органів, що здійснюють управління
фінансовою діяльністю держави; предмет, метод фінансового права;
фінансово-правові відносини, фінансово-правові норми, правове положення
суб’єктів фінансового права та фінансових правовідносин; види, методи,
органи фінансового контролю; підстави, ознаки, порядок застосування
фінансово-правової відповідальності.

До особливої частини фінансового права належать розділи, які об’єднують
правові норми, що регулюють відносини у сфері: державного бюджету,
місцевих бюджетів, державних доходів, державних видатків, банківського
кредитування та безготівкових розрахунків, грошового обігу й валютного
регулювання. Ці розділи є підгалузями фінансового права і, своєю чергою,
об’єднують фінансово-правові інститути, які містять правові норми.
Наприклад, банківське право містить інститути відкриття рахунків у
банках, кредитування тощо.

Необхідно зазначити, що система курсу фінансове право на сучасному етапі
дещо відрізняється від системи фінансового права як галузі права
України, оскільки в особливій частині курсу фінансового права такі
інститути, як банківське або податкове право розглядаються лише
поверхово в зв’язку з існуванням окремих курсів «Банківське право» та
«Податкове право».

3. Відмежування фінансового права

від інших галузей права

Фінансове право має спільні риси з цивільним правом, передусім через
подібність предмета правового регулювання. Як відомо, предметом
цивільного права є майнові та немайнові відносини, а предметом
фінансового права — відносини, які за своїм характером є майновими. Тому
розмежування цих галузей права слід проводити за критерієм методу.

Методом цивільного права є юридична рівність сторін. Як зазначалося,
методом фінансового права є метод владних приписів, який має протилежні
з названим методом ознаки.

На противагу цьому спільні риси фінансового та адміністративного права
виявляються саме в схожому методі — імперативному. Тому відмінності між
адміністративним і фінансовим правом слід з’ясовувати шляхом
розмежування предмету правового регулювання. Специфіка предмета
фінансового права, на думку фахівців, полягає в тому, що до сфери
фінансово-правового регулювання входять тільки ті відносини (за участю
органів виконавчої влади), через які безпосередньо реалізується функція
фінансового забезпечення держави. Отже, предметом фінансового права є
тільки ті відносини, які безпосередньо стосуються формування, розподілу
і використання державних грошових фондів. Предметом адміністративного
права є відносини, що сприяють виконанню інших функцій держави:
забезпечення національної безпеки, громадського порядку, охорона природи
та ін.

Метод фінансового та адміністративного права також, на перший погляд,
однаковий, але в адміністративному праві суб’єктам надається більше
оперативної самостійності.

Ураховуючи викладене, найвдалішим і найповнішим є визначення поняття
фінансового права як самостійної галузі публічного права, що регулює
суспільні відносини у сфері мобілізації, розподілу й використання
централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою
забезпечення виконання нею завдань і функцій.

4. Наука фінансового права

Наука фінансового права — це вчення про фінансове право, тобто систему
знань, що має певний ступінь єдності та узагальнення. Вона вивчає
реальні суспільні процеси, пов’язані з формуванням, розподілом і
використанням державою та державними утвореннями грошових коштів.

Предметом науки фінансового права є фінансове право як галузь права
України. Предмет науки фінансового права становить сукупність наведених
нижче основних компонентів:

норм та інститутів фінансового права України;

фінансово-правових відносин;

фінансового законодавства;

тенденції розвитку фінансово-правового регулювання.

Методологія науки фінансового права — це ті принципи та методи
дослідження, які використовуються в науці для пізнання її предмета й
отримання наукового результату.

До методології науки фінансового права входять також методи дослідження.

Методи науки фінансового права — це певні прийоми (способи), за
допомогою яких забезпечується дослідження предмета фінансового права.
Серед них формально-догматичний метод; порівняльного правознавства;
метод звернення до інших наук; конкретно-соціологічного дослідження;
порівняльно-історичний; метод живого пізнання.

Предмет фінансового права.

Методи фінансового права.

Система фінансового права.

Відмежування фінансового права від інших галузей права.

Наука фінансового права.

Наука фінансового права — це галузева, суспільна, публічно-правова
наука, предметом вивчення якої є фінансове право як галузь права, яка є
системою знань у вигляді фінансово-правових концепцій, категорій,
принципів; правил юридичної техніки у сфері державних фінансів; наукових
прогнозів і пропозицій щодо вдосконалення правотворчої та
правозастосовчої діяльності.

Фінансове право — це самостійна галузь публічного права, що регулює
суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу й використання
централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою
забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.

Фінансово-правові категорії — це вироблені наукою фінансового права
поняття, що виражають найсуттєвіші властивості юридичної діяльності в
галузі державних фінансів.

Фінансово-правові концепції — це вироблені наукою фінансового права
абстрактні, узагальнені ідеї з проблем фінансового права.

Фінансово-правові принципи — це вироблені наукою фінансового права
засади, на яких повинна будуватись юридична діяльність у галузі
державних фінансів.

1. Знайдіть правильну відповідь. Найважливішими відносинами, що
становлять предмет фінансового права, є:

відносини, що складаються у сфері фінансової діяльності держави;

гроші чи грошові зобов’язання;

відносини у сфері фінансової діяльності держави у процесі розподілу та
перерозподілу національного доходу;

відносини, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням фондів
грошових коштів.

2. Знайдіть помилку. Методами фінансово-правового регулювання є:

владні приписи;

субординації;

погодження;

рекомендації.

3. Знайдіть правильну відповідь. Система фінансового права це:

сукупність і взаємодія всіх фінансових інститутів;

об’єктивно зумовлена його внутрішня будова.

4. Знайдіть правильну відповідь. У фінансово-правовому регулюванні
переважають:

позитивні зобов’язання;

дозволи;

заборони;

примусові стягнення.

5. Знайдіть правильну відповідь. Ознаками методу владних приписів є:

рівність суб’єктів;

правова ініціатива;

конформістський характер;

оперативна самостійність.

6. Знайдіть правильну відповідь. Відмежування фінансового права від
адміністративного відбувається за:

методом правового регулювання;

предметом галузі права;

суб’єктами права;

функціями держави, виконання яких забезпечують ці галузі права.

7. Знайдіть правильну відповідь. Відмежування фінансового права від
цивільного відбувається за:

методом правового регулювання;

предметом галузі права;

суб’єктами права;

функціями держави, виконання яких забезпечують ці галузі права.

8. Знайдіть правильну відповідь. До методів науки фінансового права
належать:

метод живого пізнання;

метод владних приписів;

диспозитивний метод;

метод субординації.

9. Знайдіть правильну відповідь. Методологічними принципами науки
фінансового права є:

законність;

історизм;

формалізм;

плановість.

10. Знайдіть правильну відповідь. Компонентами предмета науки
фінансового права є:

фінансове законодавство;

фінансово-правові концепції;

фінансово-правові категорії;

правила юридичної техніки.

1. Чи всі фінансові відносини, які існують у суспільстві, є предметом
фінансового права України?

2. Охарактеризуйте відносини, що є предметом фінансового права.

3. Визначте і дайте характеристику основного методу фінансово-правового
регулювання.

4. Які є додаткові методи фінансово-правового регулювання?

5. Назвіть критерії відмежування фінансового права від конституційного,
адміністративного, цивільного права.

6. Що таке наука фінансового права?

7. Що становить предмет науки фінансового права?

8. Які елементи входять у систему знань, що становлять фінансово-правову
науку?

9. Що таке фінансово-правові категорії?

10. Охарактеризуйте методи науки фінансового права.

Бельский К. С. Финансовое право. Наука, история, библиография. — М.,
1995.

Горбунова О. Н. Финансовое право в системе российского права (Актуальные
проблемы) // Государство и право. — 1995. — № 2. — С. 14—21.

Гриценко В. В. Проблемы финансового права России // Проблеми фінансового
права. — 1998. — Вип. 1. — С. 180—187.

Карасева М. В. К вопросу о предмете финансового права в Российской
Федерации // Проблеми фінансового права. — 1998. — Вип. 1. — С. 25—32.

Кучерявенко М. До питання про систему фінансового права // Право
України. — 2003.— № 4.

Пацурківський П. С. Наука фінансового права: деякі підсумки, проблеми та
перспективи розвитку // Проблеми фінансового права. — 1998. — Вип. 1. —
С. 3—16.

Пацурківський П. С. Проблеми теорії фінансового права. — Чернівці, 1998.

Худяков А. И. К вопросу о предмете и методах финансового права //
Проблеми фінансового права. — 1998. — Вип. 1. — С. 32—37.

Тема 3. Фінансово-правові норми

та джерела фінансового права

1. Поняття й риси фінансово-правових норм

Фінансове право як галузь права має свої первинні елементи, якими є
фінансово-правові норми.

Фінансово-правова норма — це встановлене державою й забезпечене заходами
державного примусу правило поведінки у відносинах, що виникають у
процесі утворення, розподілу й використання грошових фондів держави.

Для фінансово-правових норм характерні певні особливості.

Так, вони мають специфічне цільове призначення, тобто регулювання
відносин, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, а саме
формування, розподіл і використання державних фондів грошових коштів.
Фінансово-правові норми є засобом реалізації суспільних, тобто
публічних, а не приватних інтересів. Ці норми відрізняються від інших
норм у системі права своєю нестабільністю.

Крім того, фінансово-правові норми носять державно-владний, імперативний
характер.

2. Структура фінансово-правової норми

Структура фінансово-правової норми — це її внутрішня побудова, яка
полягає в її поділі на складові частини, пов’язані між собою.

Гіпотеза — перша частина фінансово-правової норми, в якій вказується на
ті умови, за наявності яких суб’єкту слід керуватися цією нормою.
(Відповідає на питання «якщо», «у разі».)

Диспозиція — частина фінансово-правової норми, яка вказує на поведінку,
яка повинна мати місце за наявності обставин, передбачених гіпотезою
(частіше вказуються певні обов’язки, інколи — права).

Санкція — частина фінансово-правової норми, яка вказує на заходи
державного примусу, які можуть бути застосовані до суб’єктів, що
порушують диспозицію цієї фінансово-правової норми.

Зазвичай у статтях фінансового законодавства відсутні певні елементи
фінансово-правової норми. Тоді вони містяться в інших статтях того
самого нормативного акту або іноді в інших нормативних актах.

3. Класифікація фінансово-правових норм

Фінансово-правові норми можна класифікувати за різними підставами.

Залежно від функцій, які виконує фінансове право, фінансово-правові
норми поділяються на регулятивні та охоронні.

Регулятивні — це норми, які безпосередньо спрямовані на регулювання
суспільних відносин шляхом надання учасникам прав і покладення на них
обов’язків.

Охоронні — це норми, які передбачають застосування заходів державного
примусу за фінансові правопорушення.

2. Залежно від змісту фінансово-правові норми поділяють на матеріальні
та процесуальні.

Матеріальні норми закріплюють структуру бюджетної системи, бюджетний
устрій, види та обсяг грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб
перед державою, визначають обсяг і спрямування видатків держави, тобто
закріплюють матеріальний зміст юридичних прав та обов’язків учасників
фінансових правовідносин.

Процесуальні норми фінансового права встановлюють порядок застосування
та дії норм матеріального права. Це, наприклад, норми, які визначають
порядок складання, затвердження та виконання бюджетів.

4. Джерела фінансового права

Фінансово-правові норми містяться в джерелах фінансового права.

Джерела фінансового права — це спосіб зовнішнього вираження та
закріплення фінансово-правових норм, що надає їм загальнообов’язкового
значення.

Основним джерелом фінансового права України є нормативно-правовий акт —
результат правотворчості органів державної влади та управління, в яких
містяться норми фінансового права. До нормативно-правових актів як
джерел фінансового права належать:

Конституція України — у ній визначено загальні засади, які деталізуються
в фінансово-правових актах (встановлює обов’язок кожного сплачувати
податки; зазначає, що питання, які стосуються системи оподаткування,
державного бюджету вирішуються виключно законами й не можуть
розглядатися на референдумі тощо).

Закони, наприклад, Закон України «Про систему оподаткування», Закон
України «Про Державний бюджет на 2003 рік» тощо.

Укази Президента України, наприклад, Указ Президента України «Про
Державне казначейство України».

Постанови й положення Кабінету Міністрів України. Це, зокрема,
постанови, що регулюють основні умови випуску та обігу державних цінних
паперів; встановлюють митні ставки тощо. Аналогічні нормативні акти на
відповідному рівні можуть видавати місцеві органи виконавчої влади.

Відомчі нормативно-правові акти — інструкції та листи Міністерства
фінансів, Державної податкової адміністрації України, Митного комітету
України тощо.

2. Другим джерелом фінансового права є міжнародно-правовий договір,
згоду на обов’язковість якого надала Верховна Рада України.

1. Поняття та риси фінансово-правових норм.

2. Структура фінансово-правової норми.

3. Класифікація фінансово-правових норм.

4. Джерела фінансового права.

5. Дія фінансово-правових норм у часі, просторі та за колом осіб.

Забороняючі фінансово-правові норми — норми, які встановлюють обов’язок
особи утриматися від певних дій, вказаних у фінансово-правовій нормі.

Зобов’язуючі фінансово-правові норми — норми, які встановлюють обов’язок
особи виконувати певні позитивні дії, передбачені фінансово-правовою
нормою.

Охоронні фінансово-правові норми — норми, які передбачають застосування
заходів державного примусу за фінансові правопорушення.

Регулятивні фінансово-правові норми — це норми, які безпосередньо
спрямовані на регулювання суспільних відносин шляхом надання учасникам
прав і покладення на них обов’язків.

Уповноважуючі фінансово-правові норми — норми, що передбачають
можливість суб’єкта фінансового права діяти в межах вимог
фінансово-правової норми, але на свій розсуд.

Фінансово-правова норма — це встановлене державою та забезпечене
заходами державного примусу правило поведінки у відносинах, що виникають
у процесі утворення, розподілу й використання грошових фондів держави.

1. Знайдіть правильну відповідь. Залежно від функцій, які виконує
фінансове право, фінансово-правові норми поділяються на:

забороняючі;

регулятивні;

охоронні;

зобов’язуючі.

2. Знайдіть правильну відповідь. Залежно від змісту фінансово-правові
норми поділяються на:

забороняючі;

зобов’язуючі;

матеріальні;

процесуальні.

3. Знайдіть правильну відповідь. Регулятивні фінансово-правові норми
залежно від юридичного змісту поділяються на:

забороняючі;

зобов’язуючі;

матеріальні;

процесуальні.

4. Знайдіть помилку. Фінансово-правові акти набувають чинності:

з часу опублікування;

через сім днів з часу опублікування;

через десять днів з часу опублікування;

з часу, зазначеного в іншому нормативно-правовому акті.

5. Знайдіть правильну відповідь. Специфічними рисами фінансово-правових
норм є:

стабільний характер;

рідко виникають як фактичні;

диспозитивний характер;

регулятивний характер.

6. Знайдіть помилку. Джерелами фінансового права України є:

рішення селищної ради народних депутатів;

декларація про державний суверенітет України;

закон України «Про Державний бюджет на 1998 рік»;

рішення Верховного суду України з фінансових питань.

7. Знайдіть правильний варіант. Обов’язковим елементом структури
фінансово-правової норми є:

диспозиція;

гіпотеза;

санкція;

дата прийняття.

8. Знайдіть правильну відповідь. Характерними рисами санкції
фінансово-правової норми є:

матеріальний характер;

правовідновлюючий характер;

штрафний характер;

зазвичай, містяться в окремому нормативно-правовому акті.

9. Знайдіть помилку. Поділ на резидентів і нерезидентів здійснюється на
підставі принципів:

постійного місцезнаходження на території держави;

джерела отримання прибутків;

громадянства;

межі фінансової відповідальності.

10. Знайдіть помилку. Припинення дії фінансово-правового акта
визначається таким:

закінченням терміном його дії;

скасуванням фінансово-правового акта;

заміною чинного фінансово-правового акта іншим;

припиненням існування відносин, що ним регулювалися.

1. Визначте, що є фінансово-правовою нормою.

2. Перерахуйте особливості фінансово-правових норм порівняно з нормами
інших галузей права.

3. Визначте, які загальні риси правових норм притаманні
фінансово-правовим нормам.

4. Наведіть приклади компетенційних фінансово-правових норм.

5. Розкрийте на прикладі норми фінансового акта структуру
фінансово-правової норми й поясніть, у чому полягає особливість її
санкцій.

6. Чи тотожна фінансово-правова норма статті фінансово-правового акта?

7. Наведіть приклади регулятивних і охоронних фінансово-правових норм.

8. Наведіть перелік нормативно-правових актів як джерел фінансового
права України.

9. Наведіть приклад міжнародного договору, що є джерелом фінансового
права України.

10. Чим характеризується дія фінансово-правового акта в часі, просторі
та за колом осіб?

Босий О. Умови ефективності реалізації фінансово-правових норм // Право
України. — 2003. — № 2.

Воронова Л. К. Про вдосконалення фінансового законодавства. // Проблеми
фінансового права. — 1998. — Вип. 1. — С. 16—25.

Лилак Д. Колізії наукових поглядів на поняття «законодавство» і
практична необхідність його нормативної легалізації // Право України. —
2001. — № 8.

Пепеляев С. Г. К вопросу о налоговом законодательстве и налоговых
отношениях // Налоговый вестник. — М., 1997. — № 5. — С. 17—26.

Тема 4. Фінансово-правові відносини

1. Поняття й риси фінансових правовідносин

Фінансові правовідносини — це суспільні відносини, які виникають у сфері
фінансової діяльності держави й регулюються фінансово-правовими нормами.

Фінансові правовідносини характеризуються такими особливостями:

завжди виникають і розвиваються лише у сфері фінансової діяльності
держави;

є формою реалізації публічних інтересів, у зв’язку з чим є
публічно-правовими;

фінансово-правові відносини є по суті економічними відносинами
(визначаються економікою та є видом економічних відносин);

мають майновий характер, тобто завжди пов’язані з грошовими коштами
(грошовим платежем, державними видатками);

фінансові правовідносини є відносинами влади. Це пояснюється тим, що
вони є формою реалізації фінансово-правової норми, яка має імперативний
характер. Крім того, одним із суб’єктів фінансових правовідносин завжди
є держава або уповноважений державою орган, які мають право надавати
владні приписи.

2. Суб’єкт, об’єкт і зміст фінансових правовідносин

Поняття «суб’єкт фінансових правовідносин» тісно пов’язане з поняттям
«суб’єкт фінансового права».

Суб’єкт фінансового правовідношення — це той, хто бере участь у
конкретному фінансовому правовідношенні і, таким чином, реалізує належні
йому права й обов’язки.

Суб’єкт фінансового права має фінансову правосуб’єктність, яка дає йому
можливість бути суб’єктом фінансових правовідносин. Поняття «фінансова
правосуб’єктність» включає поняття «фінансова правоздатність» і
«фінансова дієздатність».

Фінансова правоздатність — це здатність мати фінансові права та
обов’язки, передбачені законом.

Фінансова дієздатність — це здатність особи самостійно або через
законних представників набувати, здійснювати, змінювати й припиняти
фінансові права та обов’язки, а також відповідати за їх невиконання та
неправомірну реалізацію.

Суб’єкти фінансового права поділяються на три групи:

суспільно-територіальні утворення — Україна як держава загалом,
адміністративно-територіальні одиниці (Автономна Республіка Крим,
області тощо);

колективні суб’єкти — органи державної влади, організації та ін.;

індивідуальні суб’єкти — фізичні особи, іноді посадові особи.

Україна як суверенна держава є суб’єктом фінансового права, має
компетенцію в галузі фінансової діяльності, яку закріплено Конституцією
України, Бюджетним кодексом України, іншими законодавчими актами.

Як суб’єкт фінансового права держава має певні права. Наведемо їх.

1. Матеріальні та процесуальні бюджетні права (на розгляд і затвердження
бюджету).

2. Права на встановлення податків і зборів.

3. Права на отримання й стягнення податків і зборів.

4. Права в сфері державного кредитування.

5. Право грошової емісії.

Як суб’єкти фінансового права адміністративно-територіальні одиниці
(область, район, місто, район у місті, селище, село) також мають певні
права. Наведемо їх.

1. Право формування і виконання місцевого бюджету.

2. Право введення місцевих податків і зборів.

3. Право на випуск місцевих позик.

4. Право на отримання фінансової допомоги.

5. Право на надання відповідно до чинного законодавства пільг по
місцевих податках і зборах.

Підставою для визнання органів державної влади суб’єктами фінансового
права є наявність у них компетенції в галузі фінансової діяльності
держави.

Організації, підприємства, установи є колективними суб’єктами
фінансового права стосовно:

прав на отримання бюджетних асигнувань (бюджетні установи);

прав на отримання бюджетних кредитів;

прав на участь в кошторисному процесі;

обов’язків із сплати податків і зборів;

обов’язків податкових агентів;

обов’язків з перерахування до бюджету вільного залишку прибутку або
частки прибутку (казенні, державні підприємства);

обов’язку надавати в податкові органи інформацію. Наприклад, органи, що
реєструють фізичних осіб як підприємців; органи, що реєструють нерухоме
майно, яке є об’єктом оподаткування.

Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства є
індивідуальними суб’єктами фінансового права, головним чином стосовно їх
обов’язків.

Об’єкт фінансових правовідносин — це те, на що спрямована поведінка
учасників фінансових правовідносин у межах належних їм суб’єктивних прав
і обов’язків.

Характерною особливістю змісту фінансового правовідношення є те, що
поведінці зобов’язаної особи в такому правовідношенні протистоїть право
вимоги уповноваженої особи, яке переважно (крім права вимоги платника
податку) є одночасно й обов’язком.

3. Види фінансових правовідносин

Виходячи з основних функцій права, фінансові правовідносини класифікують
на регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини — правовідносини, в яких поведінка суб’єкта
відповідає приписам фінансово-правових норм (відносини зі сплати до
бюджету податків і зборів, з проведення перевірок).

Охоронні правовідносини виникають із факту неправомірної поведінки
суб’єктів правовідносин як реакція держави на неї (відносини, пов’язані
з податковим правопорушенням, з порушенням порядку і термінів повернення
бюджетної позички).

За видом фінансово-правових інститутів фінансові правовідносини
поділяються на: бюджетні; податкові; фінансів державних підприємств; з
державного внутрішнього боргу; з бюджетних кредитів; з державного
страхування; з бюджетного фінансування; з грошового обігу та
розрахунків; з валютного регулювання.

1. Специфічні риси фінансових правовідносин.

2. Суб’єкти фінансових правовідносин.

3. Об’єкт фінансових правовідносин.

4. Зміст фінансових правовідносин.

5. Види фінансових правовідносин.

6. Юридичні факти як підстава виникнення, зміни й припинення фінансових
правовідносин.

Об’єкт фінансових правовідносин — це те, на що спрямовано поведінку
учасників фінансових правовідносин у межах належних їм суб’єктивних прав
і обов’язків.

Суб’єкт фінансових правовідносин — це той, хто бере участь у конкретних
фінансових правовідносинах і, таким чином, реалізує належні йому права
та обов’язки.

Фінансова правоздатність — це здатність мати фінансові права та
обов’язки, передбачені законом.

Юридичний факт — це конкретна життєва обставина, з якою юридична норма
пов’язує виникнення, зміну та припинення правових відносин.

1. Знайдіть помилку. Фінансові правовідносини характеризуються такими
особливостями:

є економічними;

є відносинами влади;

є приватноправовими;

є майновими.

2. Знайдіть правильну відповідь. Фінансова правоздатність фізичної особи
настає з миті:

народження;

досягнення 14 років;

досягнення 16 років;

досягнення 18 років.

3. Знайдіть правильну відповідь. Фінансова правоздатність юридичної
особи настає із часу:

державної реєстрації;

одержання ліцензії;

взяття на облік у податкових органах;

це залежить від організаційно-правової форми юридичної особи.

4. Знайдіть правильну відповідь. Фінансова дієздатність фізичної особи
настає з миті:

народження;

досягнення 14 років;

досягнення 16 років;

досягнення 18 років.

5. Знайдіть правильну відповідь. Фінансова дієздатність юридичної особи
настає із часу:

державної реєстрації;

одержання ліцензії;

взяття на облік у податкових органах;

це залежить від організаційно-правової форми юридичної особи.

6. Знайдіть помилку. Фінансові ресурси держави як об’єкт фінансових
правовідносин передбачають:

штрафи;

субсидії;

бюджети;

резервний фонд державного підприємства.

7. Знайдіть помилку. Юридичні факти за ознакою того, як вони
узгоджуються з приписами правових норм поділяються на:

правомірні дії;

неправомірні дії;

юридичні акти;

юридичні вчинки.

8. Знайдіть помилку. За видом фінансово-правових інститутів фінансові
правовідносини поділяються на:

регулятивні;

охоронні;

бюджетні;

податкові.

9. Знайдіть помилку. Виходячи з основних функцій права, фінансові
правовідносини класифікуються на:

регулятивні;

охоронні;

бюджетні;

податкові.

10. Знайдіть помилку. Адміністративно-територіальні одиниці як суб’єкти
фінансового права мають права на:

утворення позабюджетних цільових фондів коштів;

установлення податків і зборів;

отримання бюджетних кредитів;

участь у кошторисному процесі.

Дайте визначення фінансових правовідносин.

Вкажіть характерні особливості фінансових правовідносин.

Проведіть відмежування фінансових правовідносин від цивільних та
адміністративних правовідносин.

Вкажіть функції фінансово-правових відносин.

Відмежуйте поняття «суб’єкти фінансового права» та «суб’єкти
фінансово-правових відносин».

У чому полягають особливості фінансової правосуб’єктності?

Розкрийте співвідношення повноважень різних суб’єктів фінансового права.

Що, на ваш погляд, становить об’єкт фінансових правовідносин?

У чому полягає основна особливість змісту фінансових правовідносин?

Наведіть приклади охоронних і регулятивних, а також матеріальних і
процесуальних фінансових правовідносин.

Наведіть приклади юридичних фактів (дій і подій), що є підставами
виникнення, зміни або припинення фінансових правовідносин.

Бекерская Д. А. Юридические гарантии прав личности в налоговых
правоотношениях // Вестник МГУ. — 1979. — № 4.

Вітрук В. М. Категорія правосуб’єктності: поняття і структура //
Проблеми правознавства. — 1979. — Вип. 27.

Карасева М. В. Финансовое правоотношение. — М.: Инфа-м, 2001. — 283 с.

Пепеляев С. Г. К вопросу о налоговом законодательстве и налоговых
отношениях // Налоговый вестник. — 1997. — № 5. — С. 17—26.

Поскіра Р. Поняття та види суб’єктів фінансового права України // Вісник
Львівського ун-ту. — 2002. — Вип. 37. — С. 288—294.

Тема 5. Правові основи фінансового

контролю в Україні

1. Поняття й мета фінансового контролю

Об’єктом фінансово-правового регулювання є державний фінансовий
контроль. Загальна мета фінансового контролю — створення ефективного
фінансового механізму, а безпосередня мета — забезпечення ефективності
фінансової діяльності держави. Об’єктом фінансового контролю є грошові
процеси, що відбуваються під час формування, розподілу та використання
державних фондів грошових коштів.

Предметом фінансового контролю є бухгалтерські звіти, баланси, кошториси
тощо.

Зміст державного фінансового контролю становлять такі операції:

перевірки виконання фінансових зобов’язань перед державою та органами
місцевого самоврядування з боку фізичних та юридичних осіб;

перевірки й ревізії цільового використання коштів, виділених з бюджетів;

перевірки дотримання правил ведення фінансових операцій і розрахунків, а
також зберігання грошових коштів;

виявлення внутрішніх резервів виробництва — можливостей підвищення
продуктивності праці, рентабельності, економії грошових і матеріальних
ресурсів;

попередження та усунення виявлених порушень фінансової дисципліни.
Фінансова дисципліна виражає обов’язковий для всіх юридичних і фізичних
осіб порядок ведення фінансового господарства, дотримання встановлених
норм і правил, виконання фінансових зобов’язань.

Таким чином, державний фінансовий контроль — це діяльність органів
державної влади, спрямована на забезпечення законності, фінансової
дисципліни й раціональності в ході мобілізації, розподілу та
використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів
держави з метою створення ефективного фінансового механізму.

2. Види та органи фінансового контролю

Залежно від часу проведення фінансовий контроль поділяється на
попередній, поточний, наступний.

Попередній фінансовий контроль проводиться до виконання фінансових
операцій з формування, розподілу і використання державних фондів коштів
(у процесі розробки фінансових планів і кошторисів). Його метою є
попередження порушення фінансової дисципліни.

Поточний (оперативний) фінансовий контроль проводиться щоденно
фінансовими службами в мить здійснення фінансових операцій, наприклад, у
процесі витрачання бюджетних коштів. Він здійснюється у формі
розпоряджень, наказів про припинення фінансових операцій, які
виконуються з порушенням порядку. Складанням актів або довідок
проведення такого виду контролю не оформлюється.

Наступний фінансовий контроль здійснюється після виконання фінансових
операцій. Він спрямований на виявлення порушень, які не були встановлені
під час попереднього та поточного контролю (наприклад, перевірки
правильності сплати податків і зборів). Результати таких перевірок
можуть бути підставою для застосування заходів фінансово-правової,
адміністративної та кримінальної відповідальності. Проведення такого
виду контролю оформлюється протоколами, актами, довідками, доповідними
записками.

За формами проведення державний фінансовий контроль поділяється на
обов’язковий та ініціативний.

Обов’язковий фінансовий контроль проводиться компетентними органами
відповідно до вимог законодавства.

Ініціативний фінансовий контроль здійснюється за рішенням керівників
державних підприємств та інших організацій, усе майно яких є державною
власністю.

Державний фінансовий контроль поділяється на окремі види залежно від
тієї сфери фінансової діяльності держави, в якій він має місце. У
зв’язку з цим виділяють: бюджетний, податковий, валютний, страховий
контроль та контроль за грошовою масою.

Залежно від органів, які його здійснюють, виділяють фінансовий контроль:

представницьких органів влади та місцевого управління (Верховна Рада
України, місцеві ради, Рахункова палата);

президента України;

виконавчих органів влади загальної компетенції (Кабінет Міністрів
України, місцеві адміністрації);

виконавчих органів влади спеціальної компетенції (Міністерство фінансів,
Державне казначейство, контрольно-ревізійні органи, органи державної
податкової служби, митні органи);

внутрішньогосподарський.

3. Методи державного фінансового контролю

Методи фінансового контролю — це засоби, прийоми, способи його
здійснення.

Методи фінансового контролю необхідно відрізняти від методик, тобто
технології проведення контролю різними суб’єктами.

Державний фінансовий контроль в Україні здійснюється двома основними
методами — перевірки й ревізії. Крім них розрізняють інспекції,
обстеження, спостереження.

Ревізія — це всеохоплюючий метод фінансового контролю, який є детальним
дослідженням фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкта
на предмет її законності, доцільності та ефективності.

Ревізії бувають планові й позапланові (найчастіше призначаються
правоохоронними органами). За змістом вони поділяються на фактичні
(інвентаризація матеріальних цінностей, перевірка стану речових складів,
наявності грошей, цінних паперів) і документальні (перевірка фінансових
документів).

За періодом діяльності, що обстежується, ревізії поділяються на
вибіркові (перевірка фінансової діяльності за заздалегідь визначений
проміжок часу — місяць, рік — та фронтальні (фінансова діяльність
підконтрольного об’єкта за проміжок часу, пов’язаний із здійсненням
певної діяльності (наприклад, за період використання бюджетних коштів)).

За критерієм об’єкта діяльності розрізняють комплексні ревізії
(перевіряється фінансова діяльність обраного об’єкта в різних сферах, у
них беруть участь ревізори одночасно кількох перевіряючих органів) і
тематичні ревізії (обстеження будь-якої однієї сфери фінансової
діяльності (наприклад, сплати податків)).

Ревізії фінансово-господарської діяльності бюджетних установ
здійснюються не рідше одного разу на два роки, а на підприємствах сфери
матеріального виробництва — не рідше разу на рік. Результати ревізії
оформлюються актом ревізії.

Перевірка — це метод фінансового контролю, який передбачає дослідження
окремих питань фінансової діяльності певних суб’єктів на основі
документів, отримання пояснень від зобов’язаних осіб, а також огляду
приміщень та інших об’єктів. За результатами перевірок складається
довідка або доповідна записка.

Перевірки поділяються на тематичні та документальні.

Тематичні перевірки — це дослідження окремих сторін
фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкта.

Документальні — це дослідження фінансово-господарської діяльності
підконтрольного об’єкта тільки на підставі документів: балансів,
кошторисів, звітів.

1. Поняття й мета фінансового контролю.

2. Види та органи фінансового контролю.

3. Методи фінансового контролю.

4. Податкова перевірка як метод фінансового контролю.

Аудит — перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних
документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності
суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності,
обліку, його повноти й відповідності чинному законодавству та
встановленим нормативам.

Аудиторський висновок — це офіційний документ, засвідчений підписом і
печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому
порядку за результатами проведення аудиту й містить у собі висновок щодо
достовірності звітності, повноти й відповідності чинному законодавству
та встановленим нормативам бухгалтерського обліку
фінансово-господарської діяльності.

Державний фінансовий контроль — це цілеспрямована діяльність органів
державної влади, спрямована на забезпечення законності, фінансової
дисципліни та раціональності в ході мобілізації, розподілу й
використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів
коштів держави з метою створення ефективного фінансового механізму.

Інспектування — перевірки стану фінансів підприємств на місцях, що
періодично здійснюються суб’єктами-представниками держави загалом чи її
окремих органів з метою загального ознайомлення зі станом справ на
місцях та надання оперативної практичної допомоги.

Метод фінансового контролю — засоби, прийоми та способи його здійснення.

Методика фінансового контролю — технології проведення контролю різними
суб’єктами.

Обстеження — це метод фінансового контролю, який охоплює окремі сторони
діяльності підприємств, установ, організацій, але проводиться з широкого
кола показників і виявляє фінансовий стан господарських суб’єктів,
перспективи їх розвитку, необхідність реорганізації чи переорієнтації
виробництва шляхом проведення опитувань, анкетувань.

Податкова перевірка — діяльність податкових органів з аналізу
й дослідження первинної облікової та звітної документації, пов’язаної із
сплатою податкових платежів, з метою перевірки своєчасної та повної
сплати податків і зборів, правильного ведення податкового обліку,
нарахування сум податкових платежів, здійснення податкової звітності.

Ревізія — це всеохоплюючий метод фінансового контролю, який є докладним
дослідженням фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкта
щодо її законності, доцільності та ефективності.

Спостереження — метод фінансового контролю, який зводиться переважно до
загального ознайомлення із станом фінансової діяльності бюджетної
установи, підприємства, відомства й передує в часі застосування інших
методів фінансового контролю.

Фінансова дисципліна — це обов’язковий для всіх юридичних і фізичних
осіб порядок ведення фінансового господарства, дотримання встановлених
норм і правил, виконання фінансових зобов’язань.

1. Виберіть правильну відповідь. Державний фінансовий контроль це:

засіб забезпечення законності та фінансової дисципліни;

засіб запобігання правопорушенням;

обстеження фактичного стану показників фінансової діяльності держави;

діяльність державних і недержавних органів із забезпечення законності та
фінансової дисципліни.

2. Знайдіть правильну відповідь. Для здійснення аудиторської діяльності
організація повинна отримати:

дозвіл;

сертифікат;

ліцензію;

патент.

3. Знайдіть правильну відповідь. За об’єктом ревізії поділяються на:

вибіркові;

тематичні;

комплексні;

фронтальні.

4. Знайдіть правильну відповідь. Розрізняють такі види фінансового
контролю залежно від сфери фінансової діяльності держави:

страховий;

банківський;

відомчий;

аудиторський.

5. Знайдіть правильну відповідь. Розрізняють такі види фінансового
контролю за формами проведення:

документальний;

обов’язковий;

фактичний;

ініціативний.

6. Продовжіть перелік випадків, коли проведення аудиту є обов’язковим:

порушення питання про визнання банкрутом;

перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств
з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, довірчих товариств та
інших фінансових посередників;

…;

….

7. Знайдіть помилку. Існують такі методи фінансового контролю:

інспектування;

нагляд;

обстеження;

перевірка.

8. Знайдіть помилку. До контролюючих органів, які мають право проводити
виїзні податкові перевірки, законодавством віднесено:

податкову міліцію;

органи контрольно-ревізійної служби;

установи Фонду соціального страхування;

митні органи.

9. Знайдіть правильну відповідь. Про проведення планових виїзних
перевірок платник має бути попереджений органом державної податкової
служби:

письмово за 10 днів;

в усній формі за 10 днів;

письмово за 20 днів;

платник не попереджається.

10. Знайдіть помилку. Підставами для проведення позапланових виїзних
перевірок є:

арифметичні помилки в податкових деклараціях;

рішення президента України;

інформація в засобах масової інформації;

скарга платника податків.

Поясніть різницю між державним фінансовим контролем і фінансовим
контролем.

Що, на вашу думку, є метою державного фінансового контролю?

Які органи фінансового контролю ви знаєте?

Яка роль президента України та Верховної Ради України в здійсненні
фінансового контролю?

Наведіть приклади обов’язкового та ініціативного фінансового контролю.

Проведіть розмежування понять «метод» і «методика фінансового контролю».

Які види банківських ризиків ви знаєте, і в чому вони полягають?

У чому полягає різниця між ревізією та перевіркою?

Наведіть перелік органів, які мають право здійснювати перевірки повноти
й своєчасності сплати податків.

Які підстави та умови проведення позапланових податкових перевірок ви
знаєте?

Які, на вашу думку, існують проблеми й перспективи в галузі фінансового
контролю?

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. №
679-Х1V.

Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від
26 січня 1993 р. // Галицькі контракти. — 1996. — № 30.

Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. //
Голос України. — 1993. — 29 травня.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну
податкову службу в Україні» від 5 лютого 1998 р. // Відомості Верховної
Ради України. — 1998. — № 29.

Закон України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. // Відомості
Верховної Ради України. — 1998. — № 24. — ст. 136.

Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21.12.00 № 2181-111.

Указ Президента України «Про зміцнення фінансової дисципліни та
запобігання правопорушенням у бюджетній сфері» від 25 грудня 2001 р. №
1251/2001.

Бурлаков Р. Про систему державного фінансового контролю // Право
України. — № 3. — 1998. — С. 69—74.

Горун О. В. Суть і призначення фінансового контролю // Проблеми
фінансового права. — 1998. — Вип. 1. — С. 57—56.

Ісмаїлов А. Б. Шляхи удосконалення фінансового контролю // Фінанси
України. — 2003. — № 5. — С. 139—143.

Крутевич М. Рахункова палата як орган парламентського контролю. // Право
України. — 2001. — №11. — С. 144—148.

Мартьянов І. В. Фінансовий контроль України в період переходу до
ринкових відносин // Устінова І. П. Реформування фінансового контролю в
Україні // Проблеми фінансового права. — 1998. — Вип. 1. — С. 66—71.

Павлов Д. Розвиток законодавства про фінансовий контроль як напрям
фінансово-правового забезпечення адміністративної реформи в Україні //
Підприємництво, господарство, право. — 2001. — № 10. — С. 54—58.

Савченко Л. Законність як основний принцип діяльності органів
фінансового контролю // Підприємництво, господарство, право. — 2002. — №
2. — С. 52—56.

Савченко Л. Удосконалення законодавства про державну
контрольно-ревізійну службу як одна із умов належного здійснення
фінансового контролю // Підприємництво, господарство, право. — 2002. —
№ 3. — С. 52—555.

Селіванов А., Дзісяк О. Правове регулювання діяльності органів
податкової служби в Україні // Право України. — 1998. — № 7. — С. 15—18.

Чорний М. П. Організація планових податкових перевірок // Фінанси
України. — 2003. — № 2. — С. 1—15.

Хмільовська К. В. Організаційні засади податкового контролю // Фінанси
України. — 2003. — № 2. — С. 50—54.

Устінова І. П. Реформування фінансового контролю в Україні // Проблеми
фінансового права. — 1998. — Вип. 1. — С. 71—78.

Тема 6. Фінансово-правова відповідальність

1. Поняття й ознаки

фінансово-правової відповідальності

Фінансово-правова відповідальність є важливим інститутом фінансового
права України й одним з дискусійних питань теорії та практики
вітчизняного права.

Для фінансово-правової відповідальності характерні всі ознаки юридичної
відповідальності.

1. Фактичною підставою фінансово-правової відповідальності, як і інших
видів юридичної відповідальності, є правопорушення. Визначення
фінансового правопорушення в законодавстві відсутнє.

2. Фінансово-правова відповідальність установлюється державою й
пов’язана із застосуванням санкцій правових норм до правопорушників
уповноваженими особами в охоронних фінансово-правових нормах і містить у
своїй структурі фінансово-правові санкції. Є в Митному кодексі, Законі
України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами і державними цільовими фондами», Бюджетному кодексі України та
ін.

Фінансово-правову відповідальність застосовують Державні податкові
органи, Державне казначейство, Міністерство фінансів, Митний комітет,
суди, господарські суди.

3. Фінансово-правова відповідальність має на меті завдати правопорушнику
негативних наслідків майнового характеру. Це зумовлене специфікою
фінансово-правових санкцій, необхідністю для держави отримати
відшкодування й покарати правопорушника в специфічній, характерній для
фінансового права майновій формі.

4. Реалізується в особливій процесуальній формі.

2. Фінансове правопорушення

Фактичною підставою фінансово-правової відповідальності є фінансове
правопорушення. У будь-якому разі поняття фінансового правопорушення
повинно охоплювати податкові, бюджетні правопорушення, порушення
валютного, банківського законодавства, за які встановлено
фінансово-правову відповідальність.

З урахуванням цього фінансове правопорушення можна визначити як винне
протиправне діяння суб’єкта фінансових правовідносин, яке посягає на
суспільні відносини у сфері фінансової діяльності держави, за яке
чинними нормативно-правовими актами передбачено фінансово-правову
відповідальність.

Склад фінансового правопорушення утворюють наведені нижче елементи.

Об’єкт — установлений державою порядок формування, розподілу й
використання державних фондів грошових коштів, що охороняються заходами
фінансово-правової відповідальності.

Суб’єкт — індивідуальний та колективний (одержувачі бюджетних коштів,
суб’єкти підприємницької діяльності, які надають фінансові послуги).

Об’єктивний бік — дії або бездіяльність, заборонені фінансовим правом.
До дій відносять надання фінансових послуг без ліцензії, бездіяльність —
неподання податкової декларації.

Фінансові правопорушення переважно завдають матеріальних збитків
(наприклад, несплата сум податків), але є й такі, які вносять
дезорганізацію в існуючий порядок формування, розподілу й використання
державних фондів грошових коштів (неподання податкової декларації).

Зазвичай законодавство України не вимагає встановлення причинного
зв’язку між дією та правопорушенням.

Суб’єктивний бік — це психічне ставлення суб’єкта до протиправних дій
або бездіяльності та їх наслідків. Суб’єктивний бік фінансового
правопорушення з колективним суб’єктом (юридична особа) визначається
через психічне ставлення до правопорушення посадових осіб такої
юридичної особи.

Характерною особливістю фінансового правопорушення є те, що вина не
визнається обов’язковим елементом його складу.

3. Фінансові санкції.

Порядок застосування

Фінансово-правову санкцію можна визначити як захід фінансово-правової
відповідальності, що застосовується до суб’єктів фінансового
правопорушення за рішенням контролюючого органу, суб’єкта правопорушення
або суду у випадках і в порядку, передбачених фінансовим законодавством,
і полягає у стягненні додаткових щодо обов’язку, який існував до скоєння
фінансового правопорушення, сум грошових коштів, що спрямовуються до
державного або місцевих бюджетів з метою відновлення порушених прав
держави та покарання правопорушника.

Видами фінансових санкцій є фінансовий штраф і фінансова пеня.

Сплата фінансових санкцій здійснюється в добровільному й примусовому
порядку. Примусова сплата відбувається за рахунок коштів, що знаходяться
на рахунку особи, якщо їх недостатньо, то за рахунок іншого майна на
підставі рішення податкового органу, підписаного його керівником.

Поняття та ознаки фінансово-правової відповідальності.

Фінансове правопорушення як підстава фінансово-правової
відповідальності.

Фінансові санкції. Порядок застосування.

Відповідальність за бюджетні правопорушення.

Фінансова пеня — це стягнення із суб’єкта фінансового правопорушення за
несвоєчасне виконання фінансового обов’язку в доход державного або
місцевих бюджетів додаткових коштів у розмірі, пропорційному сумі
невиконаного фінансового обов’язку з урахуванням терміну прострочення в
порядку, встановленому фінансовим законодавством.

Фінансове правопорушення — винне протиправне діяння суб’єкта фінансових
правовідносин, який посягає на суспільні відносини у сфері фінансової
діяльності держави. За це правопорушення чинними нормативно-правовими
актами передбачено фінансово-правову відповідальність.

Фінансовий штраф — це стягнення із суб’єкта фінансового правопорушення в
доход державного або місцевих бюджетів коштів у твердій грошовій сумі
або у відсотковому співвідношенні до суми невиконаного фінансового
обов’язку за рішенням контролюючого органу, самого суб’єкта фінансового
правопорушення або суду в порядку, встановленому фінансовим
законодавством.

Фінансово-правова відповідальність — застосування до особи, яка скоїла
фінансове правопорушення, заходів державного примусу, що виражаються у
формі обтяжень майнового характеру (фінансових санкцій) і здійснюються в
особливій процесуальній формі, визначеній нормативно-правовими актами
фінансового законодавства.

Фінансово-правова санкція — захід фінансово-правової відповідальності,
що застосовується до суб’єктів фінансового правопорушення за рішенням
контролюючого органу, суб’єкта правопорушення або суду у випадках і в
порядку, передбачених фінансовим законодавством. Ця санкція полягає у
стягненні додаткових стосовно обов’язку, що існував до скоєння
фінансового правопорушення, сум грошових коштів, які спрямовуються до
державного або місцевих бюджетів з метою відновлення порушених прав
держави та покарання правопорушника.

1. Пеню нараховують на:

суму податкового обов’язку;

суму податкового боргу;

суму податкового боргу й штрафу;

свій варіант.

2. Пеню нараховують з розрахунку 120 % річної облікової ставки НБУ:

на день виникнення податкового боргу;

на день погашення податкового боргу;

свій варіант.

3. Вкажіть, коли починається нарахування пені:

у разі самостійного нарахування суми податкового обов’язку;

у разі нарахування суми податкового обов’язку контролюючим органом.

4. Вкажіть розмір штрафу у випадку неподання податкової декларації в
терміни, передбачені законодавством:

10 неоподатковуваних мінімумів;

30 неоподатковуваних мінімумів;

10 % суми податкового обов’язку за кожний місяць затримки;

5 % суми податкового обов’язку за кожний місяць затримки.

5. Вкажіть розмір штрафу в разі заниження суми податкового обов’язку:

10 неоподатковуваних мінімумів;

30 неоподатковуваних мінімумів;

10 % суми заниженого податкового обов’язку;

5 % суми заниженого податкового обов’язку.

6. Штраф у розмірі не менше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян сплачується в разі заниження суми податкового обов’язку:

у великому розмірі;

у крупному розмірі;

у значному розмірі.

7. Організація примусового продажу активів здійснюється:

виконавцем рішення про адміністративний арешт;

керівником податкового органу;

податковим управляючим;

державним виконавцем.

8. У разі, коли податковий борг має державне підприємство, яке не
підлягає приватизації, податковий орган повинен:

здійснити продаж усіх активів;

продати тільки частини акцій підприємства;

здійснити продаж цілісних майнових комплексів;

свій варіант.

9. Якими мають бути дії податкового органу у разі відмови органом
виконавчої влади здійснити продаж акцій державного підприємства, що має
податковий борг:

адміністративний арешт активів такого підприємства;

примусовий продаж акцій підприємства через біржові установи;

звернення до господарського суду із заявою про примусовий продаж акцій
такого підприємства;

звернення до господарського суду із заявою про визнання такого божника
банкрутом.

10. Через які установи або організації продаватимуться з публічних
торгів такі активи:

зброя;

1 кг вовни;

1 т бананів;

квартира;

вагон зерна.

Що є підставою фінансово-правової відповідальності?

Хто може бути суб’єктом фінансового правопорушення?

Що є об’єктом фінансового правопорушення?

У чому полягає особливість суб’єктивного боку фінансового
правопорушення?

Які елементи утворюють об’єктивний бік фінансового правопорушення?

Які види фінансових правопорушень можна виділити в процесі аналізу
фінансового законодавства України?

Яку відповідальність встановлено за ухилення від сплати податків в
Україні?

У чому особливості адміністративно-правової відповідальності в
податковій сфері?

Вкажіть, які види фінансових санкцій ви знаєте?

В якому порядку стягують фінансові санкції?

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про систему
оподаткування» від 18.02.97 // Відомості Верховної Ради України. — 1997.
— № 16.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну
податкову службу в Україні» від 5 лютого 1998 // Голос України. — 1998.
— № 28. — 14 лютого.

Закон України «Про порядок погашення обов’язків платників податків перед
бюджетами і державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. №
2181-111.

Інструкція про порядок нарахування і погашення пені, затверджена наказом
Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2001 р. № 77.

Інструкція про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій
органами державної податкової служби, затверджена наказом Державної
податкової адміністрації України від 17.03.01.

Податкове роз’яснення про відповідальність платника податків за
порушення термінів сплати сум податкових обов’язків при перерахуванні
платником грошових коштів на рахунки, які відкриті не за місцем його
реєстрації, неправильні коди бюджетної класифікації тощо, затверджене
наказом Державної податкової адміністрації України від 15 січня 2002 р.

Брич Л. П. Кваліфікація ухилення від сплати обов’язкових внесків
державі. — Львів, 1998. — 76 с.

Бакун О. В. Деякі проблемні питання відповідальності фізичних осіб за
податкові правопорушення // Наук. вісник Чернівецького ун-ту: Зб. наук.
праць. — Вип. 45. Правознавство. — Чернівці, ЧДУ, 1999. — С. 131—140.

Кураш Я. М. Ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових
платежів: конспект лекцій. — Харків, 1999. — 42 с.

Коломоєць Т. Адміністративні і фінансові штрафи за законодавством
України: порівняльно-правова характеристика // Підприємництво,
господарство, право. — 2001. — № 8. — С. 76—77.

Комлик М. І. Відповідальність та санкції за податкові правопорушення:
збірник нормативних актів. — К., 2000. — 120 с.

Кравченко Л. Особливості відповідальності уповноважених банків за
порушення валютного законодавства // Фінанси України. — 2003. — № 2. —
С. 49—52.

Кузьменко О. Державний примус та юридична відповідальність як гарантії
виконання Державного бюджету України // Підприємництво, господарство,
право. — 2001. — № 5. — С. 60—63.

Легкова М. Ф. Склад правопорушення у сфері оподаткування як підстава
фінансової відповідальності: Законодавство Російської Федерації та
перспективи України // Правове регулювання економіки: Зб. наук. праць. —
Вип. 2. — К., 2001. — С. 113—123.

Налоговое законодательство и финансовая ответственность. Право и
практика. — К., 2000. — 104 с.

Китела И. Финансовая ответственность налогоплательщиков // Бухгалтерия:
Сборник систематизированного законодательства. — 22.04.02 — № 16/1
(483).

Чернадчук В. Щодо відповідальності за порушення бюджетного
законодавства: деякі аспекти // Підприємництво, господарство, право. —
2002. — № 5. — С. 48—50.

Фёдоров С. Финансово-правовые санкции: проблемы применения //
Підприємництво, господарство, право. — 2003. — № 4. — С. 36—38.

Тема 7. Бюджетне право і бюджетний устрій України

1. Основні категорії бюджетного права

У Бюджетному кодексі бюджет визначено як план формування та використання
фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються
органами державної влади, органами влади АРК, органами місцевого
самоврядування впродовж бюджетного періоду.

Складовими частинами бюджету є:

загальний фонд, який включає всі доходи й видатки бюджету, крім тих, які
призначено для зарахування до спеціального фонду, а також фінансування
загального фонду бюджету;

спеціальний фонд, що включає бюджетні призначення на видатки за рахунок
конкретно визначених джерел надходжень, гранти або дарунки у вартісному
обрахунку, одержані на конкретну мету, а також різницю між доходами й
видатками спеціального фонду бюджету.

Розподіл бюджетів на загальний і спеціальний фонд визначає закон про
Державний бюджет. Створення позабюджетних фондів органами державної
влади, місцевого самоврядування, бюджетними установами не припустиме.

Період дії бюджету з 1 січня кожного року до 31 грудня того самого року
називається бюджетним періодом. Неприйняття Верховною Радою України
Закону про Державний бюджет до 1 січня року не є підставою для зміни
бюджетного періоду.

2. Бюджетне право та бюджетні правовідносини

Бюджетне право є інститутом фінансового права України. Предметом
бюджетного права України є відносини щодо формування та використання
державного й місцевих бюджетів. Такі відносини є бюджетно-правовими й
мають свої особливості.

По-перше, це вузьке коло суб’єктів, по-друге, ці відносини мають
періодичний характер і діють упродовж бюджетного періоду, по-третє, вони
докладно врегульовані бюджетно-правовими нормами.

3. Бюджетна система України

Бюджетна система України — це сукупність державного бюджету та місцевих
бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й
адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Місцевими бюджетами визнаються бюджет АРК, обласні, районні бюджети,
бюджети районів у міста та бюджети місцевого самоврядування.

Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних
громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань.

Для аналізу й прогнозування економічного та соціального розвитку держави
використовують категорію зведеного бюджету, яка є сукупністю показників
бюджетів. Розрізняють зведені бюджети: України, Автономної Республіки
Крим, областей, районів і міст з районним поділом.

Бюджетна система України ґрунтується на засадах єдності,
збалансованості, самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності,
субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості
та неупередженості, публічності й прозорості, відповідальності учасників
бюджетного процесу.

З метою контролю за фінансовою діяльністю розпорядників бюджетних
коштів, проведення необхідного аналізу доходів і видатків, забезпечення
загальнодержавної та міжнародної порівняльності бюджетних показників
застосовується бюджетна класифікація. Вона складається з класифікації
доходів бюджету, видатків бюджету, фінансування бюджету та класифікації
боргу.

Основні категорії бюджетного права.

Бюджетне право й бюджетно-правові відносини.

Бюджетний устрій і бюджетна система України.

Бюджетна класифікація — єдине систематизоване згрупування доходів,
видатків (зокрема й кредитування за вирахуванням погашення) та
фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної
діяльності, організаційного устрою та іншими відповідно до законодавства
України та міжнародних стандартів.

Бюджетна система — це заснована на економічних відносинах, урегульованих
правовими нормами, сукупність видів бюджетів, які існують на території
держави.

Бюджетна система України — сукупність державного бюджету та місцевих
бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й
адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетне право — сукупність фінансово-правових норм, що регулюють
фінансові відносини, які виникають у зв’язку з бюджетною діяльністю.

Бюджетний період — період дії бюджету.

Бюджетний устрій — організація бюджетної системи, принципи її побудови,
повноваження законодавчих і виконавчих органів державної влади, органів
місцевого самоврядування та їх виконавчих органів у бюджетній сфері.

Бюджетний цикл — період з початку складання проекту бюджету до
затвердження звіту про його виконання.

Видатки бюджету — кошти, що спрямовуються на здійснення програм і
заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на
погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету
сум.

Витрати бюджету — видатки бюджету та кошти на погашення основної суми
боргу.

Державний борг — загальна сума заборгованості держави (Автономної
Республіки Крим або місцевого самоврядування), яка складається з усіх
випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (Автономної
Республіки Крим чи міських рад), що вступають у дію в результаті виданих
гарантій за кредитами або зобов’язань, що виникають на підставі
законодавства або договору.

Державний бюджет України як економічна категорія — загальнодержавний
фонд коштів, з якого органи державної влади отримують кошти для
матеріального опосередкування свого функціонування.

Державний бюджет як юридична категорія — план формування та використання
фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються
органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим,
органами місцевого самоврядування впродовж бюджетного періоду.

Доходи бюджету — усі податкові, неподаткові та інші надходження на
безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством.

Закон про Державний бюджет України — закон, який затверджує повноваження
органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України
впродовж бюджетного періоду.

Зведений бюджет — сукупність показників бюджетів, що використовуються
для аналізу й прогнозування економічного та соціального розвитку
держави.

Фінансування бюджету — надходження та витрати у зв’язку зі зміною обсягу
боргу, а також зміною залишку готівкових коштів з бюджету, які
використовуються для покриття різниці між доходами та видатками бюджету.

1. Знайдіть помилку. Єдність бюджетної системи України забезпечується:

єдністю порядку прийняття бюджетів;

єдиною грошовою системою;

єдністю порядку виконання бюджетів;

єдиним регулюванням бюджетних відносин.

2. Знайдіть помилку. Складовими частинами класифікації доходів бюджету
є:

податкові надходження;

доходи від операцій з капіталом;

доходи від власності;

трансферти.

3. Знайдіть помилку. До принципів бюджетної системи належать:

принцип самостійності;

єдності;

прозорості;

наочності.

4. Знайдіть помилку. Складовими частинами бюджетної класифікації є:

класифікація фінансування;

класифікація кредитування;

класифікація боргу;

класифікація видатків.

5. Знайдіть помилку. Зведений бюджет району включає показники:

зведених бюджетів районів;

бюджетів міст районного значення;

районних бюджетів;

селищних бюджетів цього району.

6. Знайдіть помилку. Зведений бюджет міста з районним поділом включає
показники:

міського бюджету;

бюджетів районів;

районних бюджетів;

бюджетів підпорядкованих міст, сіл і селищ.

7. Знайдіть помилку. Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає
показники:

бюджету Автономної Республіки Крим;

зведених бюджетів областей Автономної Республіки Крим;

зведених бюджетів районів Автономної Республіки Крим;

зведених бюджетів міст республіканського значення.

8. Знайдіть помилку. Зведений бюджет області включає показники:

обласного бюджету;

зведених бюджетів районів;

зведених бюджетів міст;

зведених бюджетів сіл, селищ.

9. Знайдіть правильну відповідь. Бюджетний період:

час від складання проекту закону про бюджет до затвердження звіту про
його виконання;

час від складання проекту закону про бюджет до його затвердження;

час прийняття закону про бюджет;

час виконання закону про бюджет.

10. Знайдіть правильну відповідь. Бюджетний період може бути змінено
через:

оголошення в області надзвичайного стану;

оголошення імпічменту президенту України;

неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет;

оголошення окремих місцевостей в Україні зонами надзвичайних природних
або техногенних умов.

Розкрийте співвідношення понять бюджету як «правової» та «економічної
категорії».

Чи існує бюджет у цілісному вигляді як сукупність грошових коштів?

Назвіть складові частини бюджету.

Які доходи можуть входити до складу загального, а які — до складу
спеціального фонду бюджету?

Які видатки можуть входити до складу загального, а які — до складу
спеціального фонду бюджету?

Що таке фінансування бюджету?

За яких умов Державний бюджет може бути прийнятий на інший, ніж
передбачено Бюджетним кодексом, період?

У чому полягають особливості бюджетно-правових відносин?

Розкрийте співвідношення понять «бюджетний устрій» і «бюджетна система».

Наведіть приклади зведених бюджетів.

Які складові частини утворюють бюджетну класифікацію та з якою метою
вона застосовується?

Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р. № 2542-ІІІ // Урядовий
кур’єр. — № 29. — 2001.

Постанова Верховної Ради України «Про структуру бюджетної класифікації
України» від 12 липня 1996 р. № 327/96-ВР.

Наказ Міністерства фінансів України «Про бюджетну класифікацію та її
запровадження» від 27 грудня 2001 р. № 604.

Білик М. Д. Бюджетування у системі фінансового планування // Фінанси
України. — 2003. — №3. — С. 97—110.

Буковинський С. А. До питання про Бюджетний кодекс України // Фінанси
України. — 2003. — № 5. — С. 3—14.

Музика О. Щодо поняття бюджету // Підприємництво, господарство, право. —
2001. — № 5. — С. 64—66.

Сидорова Н. В. Правова природа бюджетного закону // Проблеми фінансового
права. — 1998. — Вип. 1. — С. 84—91.

Цвєтков А. Визначення поняття «видатки бюджету» в теорії фінансового
права та законодавстві України // Підприємництво, господарство, право. —
2002. — № 12. — С. 82—85.

Тема 8. Бюджетний процес в Україні

1. Поняття та зміст бюджетного

процесу в Україні

У світовій науковій літературі та практиці немає одностайного визначення
бюджетного процесу та його етапів, понятійного апарату й кількості
етапів.

У Бюджетному кодексі України бюджетний процес — це регламентована
нормами права діяльність, пов’язана із складанням, розглядом,
затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням,
розглядом звітів про виконання бюджетів, що становлять бюджетну систему
України.

У Бюджетному кодексі України стадії бюджетного процесу визначені як
окремі етапи бюджетного процесу, у ході здійснення яких реалізуються
бюджетні повноваження всіх суб’єктів бюджетних правовідносин.

Відповідно бюджетний процес в Україні поділяється на такі стадії:

складання проектів бюджетів;

розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про
місцеві бюджети;

виконання бюджету, зокрема й у разі необхідності внесення змін до закону
про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету й прийняття рішення
щодо нього.

На всіх стадіях здійснюються фінансовий контроль та аудит, а також
оцінювання ефективності використання бюджетних

коштів.

Усі стадії взаємообумовлені й пов’язані, тому доцільно говорити про
єдину бюджетну процедуру.

2. Складання проектів бюджетів

Складання проекту бюджету — важлива стадія, до того ж рівень його
деталізації впливає на якість сформованого бюджету. В Україні проект
розробляє Кабінет Міністрів України, відповідальним за його складання є
міністр фінансів.

Усю діяльність щодо складання проекту бюджету можна умовно поділити на
кілька етапів.

Етап підготовки до складання проекту.

До 1 квітня Національний банк України подає до Верховної Ради України та
Кабінету Міністрів України: 1) проект засад грошово-кредитної політики;
2) проект кошторису доходів і видатків Національного банку України.

Не пізніше 1 червня у Верховній Раді України проходять парламентські
слухання з питань бюджетної політики. За чотири дні до парламентських
слухань Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект
Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, в
якому визначається граничний розмір дефіциту, державного боргу; зміни до
законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної
політики; обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний і
спеціальний фонд тощо. За результатами парламентських слухань Верховна
Рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома
Основних напрямів бюджетної політики.

Етап складання проекту.

На основі бюджетних запитів, що подаються головними розпорядниками
бюджетних коштів, органи держави здійснюють такі заходи: Міністерство
фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України й
подає вказаний проект до Кабінету Міністрів України, який, своєю чергою,
приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет
України й подає до Верховної Ради України схвалений проект до 15 вересня
поточного року.

3. Розгляд і прийняття закону

про Державний бюджет України

Після подання Кабінетом Міністрів України проекту до Верховної Ради
України він повинен бути представлений на пленарному засіданні міністром
фінансів України. Після цього відбувається його обговорення в комітетах,
фракціях тощо. Комітет Верховної Ради з питань бюджету розглядає
пропозиції, готує висновки й таблиці пропозицій і рішення щодо них.

На першому читанні висновки й пропозиції, подані Комітетом Верховної
Ради з питань бюджету, голосуються в цілому. Прийняття висновків і
пропозицій означає ухвалення проекту в першому читанні; а прийняті
висновки й пропозиції набувають статусу бюджетних висновків.

На другому читанні пропозиції депутатів і фракцій не розглядають. На
цьому етапі обов’язково має бути ухвалене таке:

загальний обсяг дефіциту (профіциту) бюджету;

загальний обсяг доходів (видатків);

обсяг міжбюджетних трансфертів;

інші положення, необхідні для прийняття місцевих бюджетів.

Статті проекту, не ухвалені в другому читанні, переносяться на третє
читання.

Третє читання має бути завершене, а закон про Державний бюджет України
повинен бути прийнятий до 1 грудня року, що передує плановому.

4. Виконання Державного бюджету України

Участь у виконанні бюджетів беруть підприємства, установи, організації
всіх форм власності, громадяни, які пов’язані з доходами й видатками
бюджетів. Але використання бюджетних коштів здійснюють лише розпорядники
бюджетних коштів за наявності бюджетних призначень або бюджетних
асигнувань. Виконання Державного бюджету України забезпечує Кабінет
Міністрів України, загальну організацію та управління виконанням
Державного бюджету України здійснює Міністерство фінансів України.

В Україні застосовують казначейську форму обслуговування Державного
бюджету України.

Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів
бюджету й має виключне право надання розстрочок і відстрочок податків.

Державне казначейство України веде облік усіх надходжень до Державного
бюджету України та здійснює повернення надмірно сплачених платежів.

Органи стягнення забезпечують своєчасне та повне надходження сум
обов’язкових платежів, які зараховують на єдиний казначейський рахунок
Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 49 Бюджетного кодексу Державний бюджет України
виконується за розписом, затвердженим міністром фінансів відповідно до
бюджетних призначень у місячний термін після набрання чинності законом
про Державний бюджет України. До затвердження такого розпису приймають
тимчасовий розпис.

Міністр фінансів забезпечує відповідність розпису Державного бюджету
України встановленим бюджетним призначенням.

Не пізніше 31 грудня Державне казначейство України закриває всі рахунки,
відкриті у поточному бюджетному періоді. На кінець бюджетного періоду
Державне казначейство України зберігає залишки коштів на рахунках
спеціального фонду Державного бюджету України для покриття відповідних
витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового
призначення.

5. Звітність про виконання Державного бюджету

Зведення, складання та надання звітності про виконання Державного
бюджету України здійснюється Державним казначей-

ством України.

Розпорядники бюджетних коштів складають і подають докладні звіти, що
містять бухгалтерські баланси, дані про виконання кошторисів, результати
діяльності та іншу інформацію за формами, встановленими Державним
казначейством України за погодженням з Рахунковою палатою та
Міністерством фінансів України.

Існують кілька видів звітності про виконання Державного бюджету України.

Місячна звітність — подається Державним казначейством України та
органами стягнення Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України,
Рахунковій палаті, Міністерству фінансів України щомісяця.

Квартальна звітність, як і місячна, подається Верховній Раді України,
Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті, Міністерству фінансів
України не пізніше 35 днів після закінчення звітного кварталу такими
самим державними органами, як і місячна звітність.

Річна звітність подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді
України не пізніше 1 травня року, наступного за звітним.

Рахункова палата впродовж двох тижнів готує висновки про використання
коштів Державного бюджету.

З дня отримання висновків Верховна Рада України упродовж двох тижнів
розглядає поданий звіт.

Звіт представляє міністр фінансів України, із співдоповіддю виступає
голова комітету з питань бюджету, голова Рахункової палати.

За результатами розгляду Верховна Рада України приймає рішення щодо
звіту про виконання закону про Державний бюджет України.

6. Фінансовий контроль як складова частина

бюджетного процесу в Україні

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.02 № 685 затверджено
Порядок здійснення міністерствами, іншими центральними органами
виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю.

Зовнішній фінансовий контроль за дотриманням бюджетного законодавства
здійснюють державні органи, повноваження яких перелічені в гл. 17
Бюджетного кодексу (Верховна Рада України, Рахункова палата,
Міністерство фінансів, Державне казначейство, органи державної
контрольно-ревізійної служби) та місцеві органи — Верховна Рада
Автономної Республіки Крим, інші ради, Рада Міністрів Автономної
Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи
відповідних рад.

7. Відповідальність

за бюджетні правопорушення

Бюджетне правопорушення — це недотримання учасником бюджетного процесу
встановленого Бюджетним кодексом та іншими нормативно-правовими актами
порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання
бюджету чи звіту про виконання бюджету.

Аналізуючи положення Бюджетного кодексу України, можна зробити висновок
про існування таких видів бюджетних правопорушень:

нецільове використання бюджетних коштів;

несвоєчасне й неповне подання звітності про виконання бюджету, подання
недостовірної звітності;

недотримання правил ведення бухгалтерського обліку, внутрішнього
фінансового контролю, перерахування коштів;

порушення розпорядниками вимог щодо прийняття ними бюджетних
зобов’язань;

порушення вимог Бюджетного кодексу та Закону про Державний бюджет
України, відповідного рішення вищестоящої місцевої ради щодо формування
відповідного бюджету в частині державних делегованих повноважень.

Якщо порушення бюджетного законодавства носить характер злочину,
застосовують кримінальну відповідальність. Особи, які вчинили бюджетні
правопорушення, несуть адміністративну, дисциплінарну, цивільно-правову
відповідальність, а також відповідальність, визначену Бюджетним кодексом
(її можна вважати фінансово-правовою).

–

”

–

XZc

h P^CJ $e

gd6rg

OJQJ

h6rg@?thyCJ

‰z‰

iaiiiiiiiaiiiiiiiii*iiiii

gd6rg

@?CJ

uiaeOCiu?u?u?u?u?u?u?uiae¬ iu™“‹“™“‹“™“„“™“‹“™“}u

h6rgCJ

iiiiaiiiiaOOOOOOOOOOOOC

gd6rg

@?ueyCJ

h6rgCJ

NPeeE

@?uyCJ

±~±?±–±?±.?0?^?oeieaeOI»?Oe©!©!©?©!©?©?©!©!©?©!©“?eaeaeaeaeaeaeaeaeaeae

#цевих рівнів, розпорядники бюджетних коштів

усіх рівнів, одержувачів бюджетних коштів та їхні посадові

особи.

Приймати рішення про застосування заходів фінансової відповідальності за
бюджетні правопорушення мають право керівники органів влади, що
здійснюють контроль за дотриманням бюджетного законодавства. Рішення
ухвалюються на підставі протоколу про бюджетне правопорушення або акта
ревізії. Рішення може бути оскаржене в органі, що його виніс, або в суді
впродовж 10 днів з дня його винесення. Оскарження не зупиняє стягнення.

Поняття та зміст бюджетного процесу в Україні.

Складання проектів бюджетів.

Розгляд і прийняття закону про Державний бюджет України.

Виконання закону про Державний бюджет України.

Звітність про виконання Державного бюджету.

Фінансовий контроль як складова частина бюджетного процесу в Україні.

Бюджетне асигнування — це повноваження, надане розпоряднику бюджетних
коштів, відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного
зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі
використання бюджетних коштів.

Бюджетне зобов’язання — будь-яке здійснене відповідно до бюджетного
асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару,
послуги чи здійснення інших аналогічних операцій упродовж бюджетного
періоду, згідно з якими необхід-

но здійснити платежі впродовж цього самого періоду або у майбутньому.

Бюджетне призначення — повноваження, надане головному розпоряднику
бюджетних коштів, що має кількісні та часові обмеження та дає змогу
надавати бюджетні асигнування.

Бюджетний запит — документ, підготовлений розпорядником бюджетних
коштів, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу
бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний
рік.

Бюджетний процес — це регламентована нормами права діяльність, пов’язана
із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і
контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що
становлять бюджетну систему України.

Бюджетний розпис — документ, в якому встановлюється розподіл доходів і
фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам
бюджетних коштів за певними періодами року відповідно до бюджетної
класифікації.

Виконання бюджетів — це забезпечення своєчасного й повного надходження
запланованих доходів загалом і за кожним джерелом, а також своєчасного,
повного й безперервного фінансування передбачених бюджетами заходів.

Витрати бюджету — видатки бюджету та кошти на погашення основної суми
боргу.

Доходи бюджету — усі податкові, неподаткові та інші надходження на
безповоротній основі, справляння яких передбачене законодавством.

Закон про Державний бюджет України — це закон, який

затверджує повноваження органам державної влади здійснювати

виконання Державного бюджету України впродовж бюджетного періоду.

Запозичення — операції, пов’язані з отриманням бюджетом коштів на умовах
повернення, платності та строковості, у результаті яких виникають
зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого
самоврядування перед кредиторами.

Кошторис — основний плановий документ бюджетної уста-

нови, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення
видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконан-

ня бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на
бюджетний період відповідно до бюджетних призна-

чень.

Проект бюджету — проект плану формування й використання фінансових
ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються органами
державної влади, органами Автономної Республіки Крим та органами
місцевого самоврядування впродовж бюджетного періоду, який є невід’ємною
частиною проекту закону про державний бюджет або проекту рішення
відповідної ради про місцевий бюджет.

Розпорядники бюджетних коштів — бюджетні установи в особі їх керівників
уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних
зобов’язань і здійснення видатків з бюджету.

Стадії бюджетного процесу — окремі етапи бюджетного процесу, під час
здійснення яких реалізуються бюджетні повноваження всіх суб’єктів
бюджетних правовідносин.

Учасники бюджетного процесу — органи й посадові особи, які беруть участь
у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів і
розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням
бюджетів і з цією метою наділені відповідними правами та обов’язками.

1. Знайдіть правильну відповідь. Розмір резервного фонду Державного
бюджету України:

не може бути менше одного відсотка обсягу доходів загального фонду
бюджету;

не може бути більше двох відсотків розміру бюджету на відповідний рік;

не може бути більше одного відсотка обсягу видатків загального фонду
бюджету;

не може бути менше двох відсотків загального фонду бюджету.

2. Знайдіть правильну відповідь. Рішення під час виділення коштів з
резервного фонду державного бюджету України приймається:

Верховною Радою України;

Кабінетом Міністрів України;

Міністерством фінансів України;

Національним банком України.

3. Знайдіть правильну відповідь. Парламентські слухання з питань
бюджетної політики на наступний бюджетний рік починаються:

до 15 червня поточного року;

до 1 червня поточного року;

у день перших травневих пленарних засідань;

до 1 червня року, наступного за звітним.

4. Знайдіть помилку. Бюджетний період може бути змінено у разі:

неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України
до 1 січня;

оголошення надзвичайного стану в Україні;

введення воєнного стану;

необхідність усунення техногенних катастроф.

5. Знайдіть правильний варіант. Проект Основних напрямів бюджетної
політики на наступний бюджетний період подає:

Міністерство фінансів України;

прем’єр-міністр України.

Кабінет Міністрів України;

міністр фінансів України.

6. Знайдіть помилку. Державне казначейство здійснює платежі за
дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

наявності відповідного бюджетного зобов’язання для платежу у
бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

наявності відповідного бюджетного призначення для платежу у
бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних
асигнувань;

відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному
асигнуванню.

7. Знайдіть правильну відповідь. На якій стадії розгляду проекту
Державного бюджету не заслуховується доповідь міністра фінансів України:

на першому читанні;

на другому читанні;

на третьому читанні;

заслуховується на всіх стадіях.

8. Знайдіть правильну відповідь. Закон про Державний бюджет України
повинен бути прийнятий не пізніше:

31 грудня року, що передує плановому;

1 грудня року, що передує плановому;

1 вересня року, що передує плановому;

1 жовтня року, що передує плановому.

9. Знайдіть правильну відповідь. Річний звіт про виконання закону про
Державний бюджет України повинен бути поданий Кабінетом Міністрів
Верховній Раді України:

не пізніше 1 червня року, наступного за звітним;

до 1 квітня року, наступного за звітним;

до 1 травня року, наступного за звітним;

не пізніше 1 березня року, наступного за звітним;

не пізніше 1 червня року, наступного за звітним.

10. Знайдіть правильну відповідь. Проект закону про Державний бюджет
України представляє на пленарному засіданні Верховної Ради України:

міністр фінансів України;

прем’єр-міністр України;

голова комітету Верховної Ради України з питань бюджету;

президент України.

11. Знайдіть помилку. Видами звітності про виконання Державного бюджету
України є:

поточна;

місячна;

квартальна;

оперативна.

12. Знайдіть правильну відповідь. Дозволяється приймати Державний бюджет
з профіцитом:

у разі перевищення доходів над видатками;

з метою надання міжбюджетних трансфертів;

для погашення основної суми боргу;

у разі необхідності передачі видатків на здійснення повноважень місцевим
бюджетам.

13. Знайдіть правильну відповідь. Проект закону про Державний бюджет
України повинен бути поданий Кабінетом Міністрів Верховній Раді України:

не пізніше 15 вересня року, що передує плановому;

до 1 вересня року, що передує плановому;

не пізніше 15 червня року, що передує плановому;

до 1 жовтня року, що передує плановому.

14. Знайдіть правильну відповідь. Проект закону про Державний бюджет
України розробляє:

Кабінет Міністрів України;

міністр фінансів України;

Комітет Верховної Ради України з питань бюджету;

Державне казначейство України.

15. Знайдіть правильну відповідь. За головними розпорядниками бюджетних
коштів видатки проекту закону про Державний бюджет України повинні бути
деталізовані за підрозділами:

інституціональної класифікації;

економічної класифікації;

функціональної класифікації;

відомчої класифікації.

16. Знайдіть правильну відповідь. Організація розробки бюджетних запитів
покладається на:

Міністерство фінансів України;

Кабінет Міністрів України.

місцеві державні адміністрації;

головних розпорядників бюджетних коштів.

17. Знайдіть правильну відповідь. Проект основних засад
грошово-кредитної політики на наступний бюджетний рік подається
Верховній Раді України:

до 1 травня року, що передує плановому;

не пізніше 1 червня року, що передує плановому;

не пізніше 1 квітня року, що передує плановому;

до 1 червня року, що передує плановому.

18. Знайдіть правильну відповідь. Проект основних засад
грошово-кредитної політики на наступний бюджетний рік подає Верховній
Раді України:

Кабінет Міністрів України;

Міністерство фінансів України;

Національний банк України;

Державне казначейство України.

19. Знайдіть помилку. Стадіями бюджетного процесу є:

складання проектів бюджетів;

розгляд та прийняття закону про бюджет, рішень про бюджети;

виконання бюджетів;

фінансовий контроль та аудит використання бюджетних коштів.

20. Знайдіть помилку. Продовжіть перелік органів, які розглядають звіти
про проведені таємні видатки:

Верховна Рада України;

Комітет Верховної Ради України з питань бюджету;

Комітет Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони;

Кабінет Міністрів України.

Зміст яких наукових концепцій щодо стадій бюджетного процесу ви знаєте?
Яка з них є прийнятнішою для України?

Проведіть розмежування понять «бюджетний цикл», бюджетний календар» і
«бюджетний період».

Які ви знаєте моделі бюджетної ініціативи? Яка модель притаманна
Україні?

Розкрийте співвідношення понять «учасники бюджетних правовідносин»,
«учасники бюджетного процесу» та розпорядники бюджетних коштів.

Чи закріплено в Бюджетному кодексі України поняття «бюджетна резолюція»?

Розкрийте співвідношення понять «бюджетне призначення», «бюджетне
повноваження» та «бюджетне асигнування».

Ректор державного університету звернувся до міністра фінансів України з
проханням виділити за рахунок Резервного фонду Кабінету Міністрів
України 200 тис. грн на придбання комп’ютерів нового покоління. Міністр
не задовольнив прохання. Поясніть чому?

Дайте характеристику повноважень органів державної влади за стадіями
бюджетного процесу та актів, якими завершується кожна стадія.

Проаналізуйте зміст правозастосовчих актів на стадії виконання бюджету.

Які види бюджетної звітності ви знаєте, у чому їх особливості?

На яких стадіях бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль та
аудит?

Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості
Верховної Ради України. — 1994. — № 35. — ст. 338.

Перелік головних розпорядників коштів державного бюджету: Затверджено
постановою Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 р. № 13.

Наказ Міністерства фінансів України від 13 березня 2000 р. № 47 «Про
упорядкування розпорядників коштів державного бюджету».

Інструкція «Про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та
особливості їх участі у бюджетному процесі: Затверджено наказом
Міністерства фінансів України від 14 грудня 2001 р. № 574.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання касового
виконання Державного бюджету України» від 1 березня 2001 р. № 200.

Наказ Державного казначейства України «Про готівкове обслуговування
комерційними банками бюджетних коштів» від 30 липня 2001 р. № 134.

Порядок виконання державного бюджету за доходами: Затверджено наказом
Державного казначейства України від 19 грудня 2000 р. № 131.

Порядок касового виконання державного бюджету за видатками: Затверджено
наказом Державного казначейства України від 22 січня 2001 р. № 3.

Наказ Державного казначейства України «Про затвердження Порядку
виконання державного бюджету за видатками за умови функціонування
внутрішньої платіжної системи» від 10 серпня 2001 р. №.140.

Постанова Кабінету Міністрів «Про порядок складання, розгляду,
затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і
видатків бюджетних установ та організацій» від 9 січня 2000 р. № 17.

Косенко Л. П. До питання про зміст поняття «бюджетний процес» //
Проблеми фінансового права. — 1998. — Вип. 1. — С. 91—100.

Осипчук Л. До питання про доцільність створення державного бюджетного
банку України та впровадження його в процес виконання державного бюджету
// Підприємництво, господарство, право. — 2002. — № 7. — С. 84—86.

Тема 9. Місцеві бюджети

1. Бюджетні повноваження органів

місцевого самоврядування

Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування за їх характером
можна поділити на матеріальні та процесуальні. Основу матеріальних
повноважень становить право на власний бюджет, процесуальні передбачають
право на здійснення бюджетного процесу.

Розглядаючи характеристики матеріальних бюджетних повноважень органів
місцевого самоврядування та правових форм їх реалізації, необхідно
розмежовувати поняття «бюджети місцевого самоврядування» та «місцеві
бюджети».

Бюджети місцевого самоврядування — це бюджети територіальних громад сіл,
селищ, міст та їх об’єднань, тобто план утворення й використання
фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень
місцевого самоврядування.

Місцеві бюджети — це бюджет Автономної Республіки Крим, обласні,
районні, бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого
самоврядування.

Місцевий бюджет містить у собі надходження й витрати на виконання
повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних
адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження й
витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.

2. Порядок складання, розгляду, затвердження,

виконання та звітності місцевих бюджетів

Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 визначає
повноваження органів місцевого самоврядування в бюджетному процесі.

Відповідно до ст. 61 зазначеного Закону органи місцевого самоврядування
в селах, селищах, містах, районах у містах самостійно розробляють,
затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить,
зокрема, складання проекту місцевого бюджету, подання його на
затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету;
підготовка й подання відповідно до районних, обласних рад необхідних
фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних та
обласних бюджетів.

Районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які
формуються з коштів Державного бюджету для їх відповідного розподілу між
територіальними громадами або для виконання спільних проектів і з
коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для
реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм,
контролюють їх виконання.

Складання й виконання районних і обласних бюджетів здійснюють відповідні
державні адміністрації.

Втручання державних органів у процес складання, затвердження й виконання
місцевих бюджетів не припустиме, за винятком випадків, передбачених
законом.

Порядок складання, затвердження, виконання та здійснення звітності
місцевих бюджетів докладно врегульовано главою 12 Бюджетного кодексу
України.

Першим етапом складання місцевих бюджетів є отримання від Міністерства
фінансів України Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими
державними адміністраціями та виконавчими органами відповідних рад
особливостей складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний
бюджетний період.

Місцеві фінансові органи проводять аналіз бюджетних запитів і приймають
рішення про його включення до пропозиції проекту місцевого бюджету перед
поданням його до відповідних рад та їх виконавчих органів. Виконавчі
органи рад і районні державні адміністрації м. Києва і м. Севастополя
подають місцевим фінансовим органам пропозиції щодо показників місцевих
бюджетів.

У тижневий термін після ухвалення закону про Державний бюджет України в
другому читанні доводить до місцевих виконавчих органів показники
міжбюджетних відносин.

На підставі отриманих даних місцеві виконавчі органи готують проекти
рішень про відповідні місцеві бюджети й до подання радам схвалюють їх.
Разом з проектом подаються: пояснювальна записка до проекту, прогноз
показників відповідного бюджету та зведеного бюджету, інші матеріали,
обсяг і форму яких визначає відповідний місцевий орган.

Бюджетним кодексом встановлено два терміни затвердження бюджетів різного
рівня.

Так, бюджети Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст (Києва
і Севастополя, міст республіканського та обласного значення)
затверджують ухвалою відповідної ради не пізніше як у двотижневий термін
після офіційного опублікування закону про Державний бюджет України.

Міські (міст районного значення) районні у містах, селищні, сільські
бюджети затверджують рішенням відповідної ради не пізніше як у
двотижневий термін після затвердження бюджетів Автономної Республіки
Крим, областей, районів, міст.

Виконання місцевих бюджетів забезпечують місцеві виконавчі органи або
голови міських, сільських, селищних рад.

Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління
виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність
учасників бюджетного процесу. Казначейське виконання здійснюють
територіальні органи Державного казначейства України.

Доходи місцевого бюджету зараховують безпосередньо на рахунок
відповідного бюджету й вони не можуть акумулюватися на рахунках органів
стягнення.

Виконання за видатками регулює ст. 51 Бюджетного кодексу України.

Після введення в дію закону про Державний бюджет України забороняється
приймати рішення, що призводять до виникнення нових бюджетних
зобов’язань, не забезпечених бюджетним асигнуваннями. Якщо до початку
нового бюджетного періоду не ухвалено рішення про відповідний місцевий
бюджет, місцеві виконавчі органи мають право здійснювати витрати з
відповідного бюджету лише на цілі, визначені у рішенні про відповідний
місцевий бюджет за попередній період — щомісячні видатки не можуть
перевищувати 1/12 обсягу видатків на попередній рік.

Територіальні органи Державного казначейства України та органи стягнення
складають і подають відповідним місцевим фінансовим органам баланси,
звіти про виконання місцевих бюджетів.

Квартальний та річний звіти подаються до відповідних місцевих рад
місцевими органами виконавчої влади у двомісячний термін після
завершення відповідного бюджетного періоду. Перевірку звіту здійснює
Рахункова палата Автономної Республіки Крим або комісія з питань бюджету
відповідної ради, після чого ці ради затверджують звіт.

Згідно зі ст. 114 Бюджетного кодексу України органи місцевого
самоврядування здійснюють контроль за виконанням рішення відповідної
ради про бюджет та інші повноваження в сфері контролю за дотриманням
бюджетного законодавства.

Крім загальних видів відповідальності, установлених для всіх порушників
бюджетного законодавства, для органів місцевого самоврядування Бюджетним
кодексом (ст. 122) встановлено відповідальність особливого виду. Так, у
разі порушення вимог Бюджетного кодексу та закону про Державний бюджет
щодо формування відповідного бюджету в частині делегованих повноважень
голові виконавчого органу ради вищого рівня надається право впродовж
місяця з дня прийняття рішення про відповідний бюджет місцевого
самоврядування призупиняти його дію з одночасним зверненням до суду.

Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування.

Структура та види місцевих бюджетів.

Порядок складання та затвердження місцевих бюджетів.

Виконання місцевих бюджетів і звітність про їх виконання.

Бюджети місцевого самоврядування — бюджети територіальних громад сіл,
селищ, міст та їх об’єднань. План утворення та використання фінансових
ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого
самоврядування.

Бюджетні повноваження — це сукупність прав та обов’язків суб’єктів
бюджетних правовідносин, а саме відносин у галузі бюджетної діяльності,
що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження Державного
бюджету та місцевих бюджетів звітів про виконання та контролю за
виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів, тобто
відносин, що формують загальне поняття бюджетного процесу.

Запозичення — це операції, пов’язані з отриманням бюджетом коштів на
умовах повернення, платності та строковості, у результаті яких виникають
зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого
самоврядування перед кредиторами.

Матеріальні бюджетні повноваження — це повноваження держави й органів
місцевого самоврядування з мобілізації державних доходів, їх розподілу
та використання.

Місцеві бюджети — бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні,
бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування — гарантоване державою право та реальна здатність
територіальної громади самостійно або під відповідальність органів і
посадових осіб місцевого самоврядування вирішу-

вати питання місцевого значення в межах Конституції та законів

України.

Місцевий фінансовий орган — це установа, що відповідно до законодавства
України організує та здійснює функції зі складання, виконання місцевих
бюджетів, з контролю за витрачанням коштів, а також інші функції,
пов’язані з управлінням коштами місцевого бюджету.

Обласні та районні ради — органи місцевого самоврядування, що
представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст.

Представницький орган місцевого самоврядування — виборний орган (рада),
який складається з депутатів і відповідно до законів наділяється правом
представляти інтереси територіальної громади й приймати від її імені
рішення.

Процесуальні бюджетні повноваження — повноваження органів державної
влади та місцевого самоврядування в галузі бюджетного процесу.

Рішення про місцевий бюджет — це нормативно-правовий акт Верховної ради
Автономної Республіки Крим чи відповідної ради, виданий в установленому
законодавством України порядку, що містить затверджені повноваження
місцевим виконавчим органам здійснювати виконання місцевого бюджету
впродовж бюджетного періоду.

Територіальна громада — жителі, об’єднані постійним проживанням у межах
села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними
одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають
єдиний адміністративний центр.

1. Знайдіть правильну відповідь. Безспірне списання коштів з рахунків,
на яких обліковуються кошти місцевих бюджетів здійснює:

місцева рада народних депутатів;

Міністерство фінансів;

місцева державна адміністрація;

Державне казначейство.

2. Знайдіть правильну відповідь. Видатки місцевих бюджетів поділяються
на:

видатки, що пов’язані з виконанням власних повноважень місцевого
самоврядування;

видатки, що пов’язані з виконанням делегованих законом повноважень
органів виконавчої влади;

поточні видатки;

видатки розвитку.

3. Знайдіть правильну відповідь. Право на прийняття бюджету з дефіцитом
закріплено за:

районними бюджетами;

міськими бюджетами;

обласними бюджетами;

селищними бюджетами.

4. Знайдіть правильну відповідь. Органи місцевого самоврядування можуть
одержувати короткотермінові позички у:

інших місцевих бюджетів;

Державному бюджеті;

банках;

громадян та юридичних осіб.

5. Знайдіть правильну відповідь. Органи місцевого самоврядування можуть
одержувати позички на термін:

до трьох років;

до одного року;

до трьох місяців;

до одного місяця.

6. Знайдіть помилку. Запозичення здійснюються до:

загального фонду бюджету;

спеціального фонду бюджету;

бюджету розвитку;

поточного бюджету.

7. Складання проекту обласного бюджету покладено на:

обласну раду;

районну раду;

виконавчий комітет обласної ради;

обласну державну адміністрацію.

8. Аналіз бюджетних запитів здійснюють:

виконавчі комітети рад;

ради народних депутатів;

місцеві фінансові органи;

місцеві державні адміністрації.

9. Бюджет м. Севастополь затверджується не пізніше як:

у двотижневий термін після офіційного опублікування закону про Державний
бюджет України;

у двотижневий термін після підписання закону про Державний бюджет
України;

у двотижневий термін після затвердження Державного бюджету України;

у двотижневий термін після затвердження бюджету Автономної Республіки
Крим.

10. Бюджет села затверджують не пізніше як:

у двотижневий термін після офіційного опублікування закону про Державний
бюджет України;

у двотижневий термін після офіційного опублікування рішення про бюджет
району;

у двотижневий термін після затвердження бюджету області;

у двотижневий термін після затвердження бюджету району.

Складіть проект місцевого бюджету.

У чому полягає різниця між місцевим бюджетом і бюджетом місцевого
самоврядування?

Що є бюджетними повноваженнями органів місцевого самоврядування?

Наведіть приклади матеріальних і процесуальних бюджетних повноважень
органів місцевого самоврядування.

Які гарантії самостійності місцевих бюджетів закріплено в законодавстві
України?

Поясніть різницю між власними й закріпленими доходами місцевих бюджетів.

Які права надано органам місцевого самоврядування в галузі дохідної
частини місцевих бюджетів?

Які права надано органам місцевого самоврядування в галузі видаткової
частини місцевих бюджетів?

Який режим місцевих позичок і запозичень встановлено законодавством
України ?

Які особливості формування бюджету м. Києва?

Проаналізуйте зміст та особливості бюджетного процесу щодо місцевих
бюджетів.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про систему
оподаткування» від 18.02.97 // Відомості Верховної Ради України. — 1997.
— № 6.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997
р. // Голос України. — 1997. — 12 червня.

Бюджетний кодекс України від 21.06.01 №2542-111 // Урядовий кур’єр. —
2001. — № 131.

Закон України від 20.12.02 № 2905-111 «Про Державний бюджет України на
2003 рік».

Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20
травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13.

Указ Президента України № 761/99 від 28.06.99 «Про впорядкування
механізму сплати ринкового збору».

Альвианская Н. В. Местные бюджеты: понятие, механизм функционирования //
Финансы. — 1995. — № 9. — С. 9—11.

Аптекар С., Краснова В. Про формування місцевих бюджетів // Економіка
України. — 1994. — № 4. — С. 42—47.

Барахтян Н. В., Шавердина Е. В. Правовой механизм формирования местных
бюджетов / Проблеми фінансового права. — Чернівці, 1996. — С. 16—24.

Бекерская Д. А. Правовые проблемы расходов государственного и местных
бюджетов / Проблеми фінансового права. — Чернівці, 1996. — С. 49—62.

Блажевич В. Місцеві податки і збори та їх особливості. Світовий та
український досвід встановлення і справляння місцевих податків //
Підприємництво, господарство, право. — 2003. — № 1. — С. 95—100.

Блажевич В. Збалансування місцевих бюджетів та роль між бюджетних
відносин у вирівнюванні місцевих бюджетів // Підприємниц-

тво, господарство, право. — 2003. — № 2. — С. 69—73.

Герчаківський С. Д. Місцеве оподаткування в Україні: традиції, реалії та
напрями удосконалення // Фінанси України. — 2003. — № 2. — С. 44—50.

Біленчук П. Д., Задояний М. Т., Форостовець В. А. Місцеві податки і
збори: правове регулювання: Навч. посіб. / За ред. П. Д. Біленчука. —
К.: Атіка, 1999. — 120 с.

Василенко Л. І., Бабич П. С. Місцеві фінанси та фінансова незалежність
// Фінанси України. — 1998. — № 8. — С. 112—117.

Вишновецький В. М. Місцеві податки в Україні / Проблеми фінансового
права. — Чернівці, 1996. — С. 76—84.

Дробуш І. Розмежування функцій органів місцевого самоврядування та
органів державної виконавчої влади // Право України. — 2001. — №10. — С.
20.

Косінський В. Процесуальні особливості здійснення повноважень органами
місцевого самоврядування // Право України. — 2000 — № 5. — С. 17.

Лісовська А. П., Ганевич Д. М. Формування місцевих бюджетів // Фінанси
України. — 1996. — № 7. — С. 11—15.

Луніна І. І. Місцеві бюджети України: пошук нових підходів до проведення
реформ // Економіка України. —1998. — № 3. — С. 31—40.

Мельник П. В. Проблема формування місцевих бюджетів і податкова політика
держави // Фінанси України. — 1998. — № 6. — С. 101—103.

Моісеєнков В. В. Формування місцевих бюджетів в умовах ринкових відносин
//Фінанси України. — 1999. — № 11. — С. 16—19.

Музика О. Повноваження органів місцевого самоврядування на отримання
доходів у місцеві бюджети // Право України. — 2001. — № 4. — С. 25.

Чирка Д. М. Напрямки збалансування місцевих бюджетів // Фінанси України.
— 1998. — № 1. — С. 22—25.

Тема 10. Міжбюджетні відносини

1. Поняття та мета міжбюджетних відносин

З прийняттям Бюджетного кодексу України врегульовано порядок
фінансування місцевих бюджетів шляхом надання дотацій та субвенцій, які
об’єднано поняттям міжбюджетних трансфертів, а відносини, що при цьому
виникають, визначено як міжбюджетні.

Міжбюджетні відносини — це відносини між державою, Автономною
Республікою Крим і місцевим самоврядуванням щодо забезпечення
відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання
функцій, передбачених Конституцією України.

Головною метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення
відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених
законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які
повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

2. Поняття та види видатків

на здійснення повноважень

У Бюджетному кодексі України виділено окрему категорію видатків на
здійснення повноважень. Розрізняють їх три види.

Державні видатки, що не можуть бути передані на виконання місцевим
органам. Вони здійснюються органами державної влади з коштів Державного
бюджету та спрямовуються на забезпечення конституційного ладу держави,
цілісності й суверенітету, незалежного судочинства. До таких видатків
належать видатки на державне управління, міжнародну діяльність,
національну оборону, правоохоронну діяльність.

Державні видатки, які можуть бути передані на виконання відповідним
місцевим виконавчим органам за умови закріплення за відповідними
бюджетами загальнодержавних податків або їх частки та передачі
міжбюджетних трансфертів. Такі видатки визначаються функціями держави й
передаються до виконання органами місцевого самоврядування з метою
забезпечення принципів ефективності та субсидіарності.

Видатки місцевого характеру, що спрямовані на реалізацію прав та
обов’язків Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування.

Важливим є те, що Бюджетним кодексом встановлено заборону на складання
планів і здійснення видатків, що не віднесені Бюджетним кодексом до
місцевих бюджетів, а також фінансування впродовж бюджетного періоду
бюджетних установ одночасно з різних видів бюджетів.

3. Розмежування видів видатків між бюджетами

Усі видатки на фінансування бюджетних установ і заходів на основі
принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги
й наближення її до споживача можна поділити на три групи залежно від
того, надання яких соціальних послуг вони забезпечують.

Першочергові видатки, що знаходяться найближче до споживача,
здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст. Наприклад, видатки на
дошкільну та середню освіту, первинну медичну допомогу (дільничні
лікарні, фельдшерські пункти).

Основні видатки, гарантовані для всіх громадян України, здійснюються з
бюджетів міст республіканського, обласного значення, районних бюджетів;
на державне управління відповідних місцевостей. Наприклад, видатки на
державні програми будівництва житла для окремих категорій (освіта — на
загальну середню освіту, зокрема й ліцеї, гімназії, заклади освіти для
громадян, які потребують соціальної допомоги й реабілітації (інтернати,
дитячі будинки), медицина — пологові будинки, стаціонари, стоматологічні
поліклініки).

Соціальні послуги для окремих категорій громадян, потреба в яких існує в
усіх регіонах України — здійснюються з бюджетів Автономної Республіки
Крим та обласних бюджетів. Наприклад, видатки на вищу та післядипломну
освіту; санаторно-курортна допомога, адресна соціальна допомога,
бібліотеки, музеї обласного рівня.

З бюджетів Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.

Існують програми, які не враховуються під час розрахунку міжбюджетних
трансфертів. Це місцева пожежна охорона, транспорт, дорожнє
господарство, управління комунальним господарством (ст. 91 Бюджетного
кодексу України).

Місцеві ради можуть передавати повноваження на здійснення як власних
видатків, так і делегованих державою до інших місцевих рад шляхом
прийняття спільного рішення та укладання відповідних угод до 1 серпня
року, що передує плановому. Одночасно на здійснення відповідних видатків
передаються кошти у вигляді міжбюджетних трансфертів.

Якщо інше не передбачене договором, розмір переданих коштів на виконання
делегованих державних повноважень має бути пропорційним частці
користувачів послугами в повній вартості цих послуг, розрахованих за
фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості.

4. Поняття й види міжбюджетних трансфертів

У теорії фінансового права розрізняють такі види міжбюджетних
трансфертів, як дотація, субсидія та субвенція.

У Бюджетному кодексі України (ст. 96) виділено такі види міжбюджетних
трансфертів:

дотація вирівнювання — кошти, які надаються відповідним бюджетам у разі
перевищення обсягу видатків, які враховуються під час розрахунку
міжбюджетних трансфертів. Обраховуються із застосуванням фінансових
нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів;

субвенція — міжбюджетний трансферт для використання на зазначені цілі у
порядку, визначеному тим органом, який ухвалив рішення про надання
субвенції (на виконання інвестиційних проектів, здійснення програм
соціального захисту, компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого
самоврядування на виконання власних повноважень унаслідок надання пільг,
установлених державою);

кошти, що передаються до Державного бюджету та місцевих бюджетів з інших
місцевих бюджетів (кошти передаються до Державного бюджету України у
разі, якщо доходи перевищують видатки).

інші дотації.

Суми коштів у вигляді міжбюджетних трансфертів перераховуються з
рахунків відповідних бюджетів органами Державного казначейства України.

Для визначення розподілу міжбюджетних трансфертів використовують
фінансовий норматив бюджетної забезпеченості (ст. 94). Він
встановлюється шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що
спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців
або споживачів соціальних послуг. Загальний обсяг фінансових ресурсів,
що спрямовуються на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами,
розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної
політики держави.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості коригується коефіцієнтами,
які враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно
від кількості населення та споживачів соціальних послуг і
соціально-економічних, демографічних, кліматичних особливостей
адміністративно-територіальних одиниць. Коригуючі коефіцієнти затверджує
Кабінет Міністрів України.

Поняття й мета міжбюджетних відносин.

Поняття й види видатків на здійснення повноважень.

Розмежування видів видатків між бюджетами.

Передача видатків між різними бюджетами.

Поняття й види міжбюджетних трансфертів.

Розрахунок видатків, що враховуються під час визначення обсягу
міжбюджетних трансфертів.

Видатки на здійснення повноважень — кошти, що спрямовуються на
здійснення програм і заходів, які забезпечують виконання функцій
держави, Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування й
передбачаються відповідними бюджетами.

Витрати бюджету — видатки бюджету та кошти на погашення основної суми
боргу.

Дотація вирівнювання — міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної
спроможності бюджету, який його отримує.

Коефіцієнт вирівнювання — коефіцієнт, що застосовується під час
розрахунку обсягу дотації вирівнювання та коштів, що передаються до
Державного бюджету України з місцевих бюджетів з метою зміцнення
доходної бази бюджетів місцевого самоврядування.

Кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування — податки й збори
(обов’язкові платежі), що закріплені Бюджетним кодексом на постійній
основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються в процесі
визначення обсягів міжбюджетних трансфертів.

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно й безповоротно
передаються з одного бюджету до іншого.

Субвенція — міжбюджетний трансферт для використання на зазначені цілі, у
порядку, визначеному тим органом, який ухвалив рішення про надання
субвенції.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості — гарантований державою в
межах наявних бюджетних ресурсів рівень фінансового забезпечення
повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих
державних адміністрацій та виконавчих органів місцевого самоврядування,
що використовуються для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів.

З якою метою здійснюються міжбюджетні відносини?

У чому полягає особливість видатків на здійснення повноважень?

Які види видатків на здійснення повноважень ви знаєте і в чому їх
різниця?

Наведіть приклади видатків, що здійснюються з Державного бюджету?

За яким критерієм відбувається розмежування видатків між різними видами
бюджетів?

Який порядок передачі повноважень на здійснення видатків між різними
видами бюджетів?

Які види міжбюджетних трансфертів виділяють у теорії фінансового права
та в Бюджетному кодексі України?

Поясніть, у чому полягає різниця між дотацією вирівнювання та
субвенцією?

Який порядок передачі міжбюджетних трансфертів?

Зробіть підрахунок нормативу бюджетної забезпеченості.

1. Знайдіть помилку. У Бюджетному кодексі України передбачено такі види
міжбюджетних трансфертів:

субсидія;

субвенція;

дотація;

бюджетна допомога.

2. Знайдіть правильну відповідь. Районні ради можуть передбачати у своїх
бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів для бюджетів сіл:

субсидія;

субвенція;

дотація;

бюджетна допомога.

3. Знайдіть правильну відповідь. Міські та районні ради можуть
передбачати у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:

дотації;

субсидії;

субвенції;

бюджетну допомогу.

4. Коефіцієнт вирівнювання застосовується під час розрахунку:

дотації вирівнювання;

кошику доходів бюджету місцевого самоврядування;

коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих
бюджетів;

коштів, що передаються з Державного бюджету України до місцевих
бюджетів.

5. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості використовується під час
розрахунку:

обсягу міжбюджетних трансфертів;

кошику доходів бюджету місцевого самоврядування;

коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих
бюджетів;

коштів, що передаються з Державного бюджету України до місцевих
бюджетів.

Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. № 2542-111 // Урядовий
кур’єр. — 2001. — № 131.

Блажевич В. Збалансування місцевих бюджетів та роль між бюджетних
відносин у вирівнюванні місцевих бюджетів // Підприємництво,
господарство, право. — 2003. — № 2. — С. 69—73.

Блажевич В. Еволюція законодавства України щодо правового регулювання
муніципальних позик як інструменту залучення коштів на місцевому рівні
// Підприємництво, господарство, право. — 2002. — № 3. — С. 67—71.

Заверуха О. Міжбюджетні відносини в Україні: проблеми правового
регулювання // Право України. — 2000. — № 9. — С. 34—37.

Нечай О. Методи розподілення фінансових ресурсів у міжбюджетних
відносинах // Право України. — 2000. — № 7. — С. 56—59.

Швець В. Г. Дослідження теорії і практики між бюджетних трансфертів //
Фінанси України. — 2003. — № 5. — С. 143—145.

Тема 11. Правове регулювання державних доходів

1. Поняття державних доходів та їх система

Основним джерелом доходів держави є ВВП, частину якого вона використовує
для покриття власних потреб шляхом переходу до державної власності
різних платежів.

Необхідно розрізняти такі категорії, як державні доходи, фінансові
ресурси та доходи бюджету.

Державні доходи — це сукупність надходжень коштів у грошовій формі до
державних фондів для подальшого їх використання з метою реалізації
завдань і функцій держави. Такі надходження можуть бути у вигляді як
обов’язкових, так і необов’язкових платежів. Важливим є те, що
обов’язкові платежі, які можна стягувати примусово, становлять переважну
частину державних доходів.

Фінансові ресурси — це ширше поняття, що включає доходи не лише держави,
але й фізичних та юридичних осіб України, які отримують їх на території
України та за її межами й володіють майном на права власності.

Доходи бюджету — це всі податкові, неподаткові та інші надходження на
безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України
(зокрема трансферти, дарунки, гранти) і які надходять до Державного
бюджету. Вони посідають центральне місце у системі доходів держави.

Відповідно до Бюджетного кодексу доходи бюджету поділяють на податкові
надходження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом;
трансферти. Неподатковими надходженнями визнаються доходи від власності
та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; доходи
від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів і
фінансових санкцій тощо.

Зауважимо, що до державних доходів не належать доходи місцевих бюджетів,
оскільки власниками цих коштів є територіальні громади.

Система державних доходів — взаємозв’язок усієї сукупності доходів та її
диференціація на окремі групи й види.

Систему державних доходів характеризує певна єдність, що забезпечує
єдиний підхід під час поділу доходів різних рівнів (державні, місцеві).

Класифікація державних доходів.

1. Залежно від порядку формування їх системи:

централізовані доходи, що залишаються в розпорядженні держави й
надходять на формування централізованих грошових фондів;

децентралізовані доходи, що надходять у розпорядження окремих державних
підприємств, установ, організацій, формуються за рахунок їх прибутку та
використовуються відповідно до фінансових планів.

2. Залежно від конкретних умов їх збору й використання:

зворотні та беззворотні;

відплатні й безвідплатні;

загальні й цільові.

3. Залежно від економічного змісту та особливостей правового регулювання
доходів:

податки;

доходи від інших обов’язкових платежів;

доходи від державного кредиту;

доходи від обов’язкового і майнового страхування.

2. Податкові надходження як основне

джерело державних доходів

Податок — це встановлений вищим органом державної влади обов’язковий
платіж, який сплачується юридичними особами та громадянами до бюджету в
розмірах і терміни, передбачені законом.

Сутність категорії податків відображають їх функції. Виділяють такі
функції податків: фіскальну, регулюючу, розподільчу, стимулюючу,
контрольну й накопичувальну.

Щоб мати уявлення про сутність категорії податків, необхідно з’ясувати
їх основні риси або ознаки. Вкажемо основні риси податків:

обов’язковий характер податку — передбачає неможливість законного
ухилення від його сплати, крім випадків, вказаних у законодавчих актах,
а також відображається в першочерговості податкових платежів;

адресність до бюджету;

абстрактний характер податкового платежу — під час внесення до бюджету
податок не має цільового призначення. Але треба брати до уваги існування
податків, які за своїм характером більш схожі на збори (наприклад,
податок з власників транспортних засобів);

перехід права власності від платника до держави;

індивідуальна безоплатність — означає спрямування руху коштів від
платника до держави, яке не створює зустрічних зобов’язань з боку
держави.

Наявність великої кількості податків викликає необхідність їх
систематизації за різними підставами. Наведемо тільки основні способи
класифікації податків.

А. Залежно від платника:

податки з юридичних осіб (податок на прибуток);

податки з фізичних осіб (прибутковий податок з громадян, податок на
промисел);

змішані — податки, якими оподатковуються юридичні та фізичні особи
(податок з власників транспортних засобів, податок на додану вартість,
акцизний збір тощо).

Б. За методом справляння:

прямі (прибутково-майнові) — податки, що справляються в процесі
придбання й акумуляції матеріальних благ, які визначаються розміром
об’єкта обкладання та включаються в ціну товару й сплачуються виробником
чи власником;

непрямі (на споживання) — податки, що справляються в процесі
використання матеріальних благ, які визначаються розміром споживання,
додаються або включаються до ціни товару та сплачуються споживачем.

За непрямого оподаткування формальним платником є продавець товару, а
реальним — споживач. За прямого оподаткування юридичний і фактичний
платник збігаються.

В. Залежно від компетенції органу, що регулює вид податку:

загальнодержавні — податки, які встановлюються вищими органами державної
влади й діють на всій території держави;

місцеві — податки, які вводяться рішенням місцевого органу, діють на
відповідній території та надходять до місцевих бюджетів.

3. Неподаткові доходи в системі державних доходів

Неподаткові платежі характеризуються такими особливостями порівняно з
податковими платежами:

мають цільове призначення;

їм притаманний відплатний та умовний характер;

частково зараховуються до доходів тих державних органів, що проводять їх
збирання.

Деякі неподаткові платежі (наприклад, митні) можуть сплачуватись як у
національній, так і в іноземній валюті.

Порядок зарахування до бюджетів визначають Бюджетний кодекс України,
поточні акти про бюджет і спеціальне законодавство.

Розрізняють такі види неподаткових платежів: митні, ресурсні, рентні.

У теорії фінансового права немає єдності у поглядах на правову природу
мита, що справляється митницею на кордоні. Це пов’язано з тим, що мито,
по суті, схоже на непрямі податкові платежі, але на відміну від податків
має чітко виражений умовний характер.

Мито — вид митного платежу, який беруть з товарів, що переміщуються
через митний кордон держави (ввозяться, вивозяться, перевозяться
транзитом).

Порядок обкладання митом предметів, які вивозяться або пересилаються
громадянами за митний кордон України, та їх перелік встановлено Митним
кодексом України, законами України, постановами Кабінету Міністрів
України та рядом актів Державної митної служби України.

Державне мито — це плата, яка стягується за вчинення юридично значимих
дій в інтересах юридичних і фізичних осіб уповноваженими на це
компетентними органами та видачу їм документів, що мають правове
значення.

Особливості застосування механізму державного мита регулюється Декретом
Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне
мито».

Плата за спеціальне використання природних ресурсів включає:

плату з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи;

плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів;

плату за спеціальне використання лісових ресурсів за користування
земельними ділянками лісового фонду;

плату за спеціальне використання надр;

збір за забруднення довкілля.

Зазначені платежі є обов’язковими загальнодержавними зборами й
стягуються на підставі Законів України «Про охорону навколишнього
середовища», «Про систему оподаткування», «Про державну податкову службу
в Україні», «Про підприємство в Україні», «Про підприємництво та норми
спеціального законодавства».

Рентні платежі — це платежі, що сплачуються за встановленими тарифами за
користування електричною енергією, нафтою та нафтопродуктами, а також
платежі за природний газ.

Поточні закони про Державний бюджет України регулюють порядок справляння
рентної плати та встановлюють відсоток зарахування рентної плати до
централізованого фонду. Так, згідно із Законом України «Про Державний
бюджет України на 2003 рік» до доходів загального фонду Державного
бюджету України зараховується рентна плата за нафту та природний газ, що
видобуваються в Україні.

Система державних доходів: поняття й склад.

Податки як основна складова частина державних доходів.

Інші обов’язкові платежі неподаткового характеру.

Державний кредит.

Державне страхування.

Акциз — це непрямий податок на певні товари (продукцію), визначені
законом як підакцизні, що включається в ціну товару й сплачується
покупцем.

Доходи бюджету — усі податкові, неподаткові та інші надходження на
безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України
(зокрема й трансферти, дарунки, гранти).

Мито — вид митного платежу, що справляється з товарів, що переміщуються
через митний кордон держави (ввозяться, вивозяться, перевозяться
транзитом).

Надходження до бюджету — доходи до бюджету та кошти, залучені в
результаті взяття боргових зобов’язань органами державної влади,
органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого
самоврядування.

Податкова система — сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо
закріплених у певній державі; принципів, форм і методів їх установлення,
зміни або відміни; дій, які забезпечують їх сплату, контроль і
відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податок на додану вартість — непрямий податок, що включається в ціну
товару, є частиною приросту вартості, що створюється на всіх стадіях
виробництва, надання послуг або після митного оформлення і вноситься до
Державного бюджету.

1. Знайдіть помилку. За бюджетною класифікацією до неподаткових
надходжень бюджету належать:

надходження від штрафних і фінансових санкцій;

доходи від операцій з капіталом;

доходи від власності;

адміністративні збори.

2. Знайдіть помилку. Податковими агентами є:

суб’єкти підприємницької діяльності;

суб’єкти підприємницької діяльності, створені у формі підприємств з
іноземними інвестиціями;

філії підприємств з іноземними інвестиціями;

уповноважений державний орган, що здійснює продаж підакцизних товарів,
вилучених з валютного обігу або конфіско-

ваних.

3. Знайдіть правильну відповідь. До місцевих податків належать:

комунальний податок;

податок на промисел;

податок з власників транспортних засобів;

збір за право використання місцевої символіки.

4. Знайдіть помилку. Особливими видами мита є:

компенсаційне;

сезонне;

спеціальне;

антидемпінгове.

5. Знайдіть помилку. До загальнодержавних податків належать:

податок на землю;

податок з реклами;

податок на промисел;

податок з власників транспортних засобів.

Проведіть розмежування понять «державні доходи», «фінансові ресурси» та
«доходи бюджету».

Зробіть порівняльну характеристику ознак податків і неподаткових
доходів.

Проведіть класифікацію податків за різними ознаками.

Розкрийте складові частини системи оподаткування України.

Охарактеризуйте основні та додаткові елементи законів про оподаткування.

Проаналізуйте законодавство України, що регулює оподаткування юридичних
осіб.

Охарактеризуйте правове регулювання оподаткування фізичних осіб.

У чому полягає застосування спрощеної системи оподаткування?

Назвіть види неподаткових доходів згідно із законодавством України.

Яким законодавством регулюється порядок сплати митних платежів?

Назвіть види митних платежів.

У яких випадках справляється державне мито?

Зробіть порівняльну характеристику спеціального, антидемпінгового та
компенсаційного мита.

Назвіть види ресурсних платежів згідно із законодавством України.

Які платежі визнають рентними та які їх види ви знаєте?

Конституція України // Урядовий кур’єр. — 1996. — № 129—130.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про систему
оподаткування» від 18.02.1997 // Відомості Верховної Ради України. —
1997. — № 16.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997
р. // Голос України. — 1997. — 12 червня.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування
прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради
України. — 1997. — № 27.

Закон України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України
«Про акцизний збір» від 18.11.99 // Вісник податкової служби України. —
1999. — № 47—48.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний сбір» від 30 квітня 1993
р. // Голос України. — 1993. — 21 травня.

Указ Президента України «Про платників та порядок сплати акцизного
збору» від 11.05.98 // Вісник податкової служби України. — 1999. — № 2.

Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 № 168/97-ВР.

Указ Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні» від 7 серпня
1998 р. // Голос України. — 1998. — 15 серпня.

Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. №
2181-111.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну
податкову службу в Україні» від 5 лютого 1998 р. // Голос України. —
1998. — № 28. — 14 лютого.

Бюджетний кодекс України від 21.06.01 р. № 2542-111 // Урядовий кур’єр.
— 2001. — № 131.

Біленчук П. Д., Задояний М. Т., Форостовець В. А. Місцеві податки і
збори: правове регулювання: Навч. посібник / За ред. П. Д. Біленчука. —
К.: Атіка, 1999. — 120 с.

Бекерская Д. А. Налоговое право и налоговое законодательство в Украине.
Учебное пособие. — Одесса: Юрид. лит-ра, 2000. — 220 с.

Бондарчук Т. Г. Механізм управління та обслуговування державного боргу
// Фінанси України. — 2003. — № 5. — С. 54—60.

Брызгалин А. В. Принципы налогового права: теория и практика //
Законодательство и экономика. — М., 1997. — Вып. 19/20. — С. 3—9.

Вакулин І. П. Податкове адміністрування та ефективність податкової
системи // Фінанси України. — 2003. — № 5. — С. 14—19.

Кінащук Л. Поняття страхування з позиції фінансового права //
Підприємництво, господарство, право. — 2001. — № 9. — С. 63—66.

Крисоватий А. Г. Теоретичні засади податку як соціально-економічної
категорії // Фінанси України. — 2003. — № 5. — С. 4—11.

Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — Харьков: Легас, 2001. —
584 с.

Лушникова М. В. Правовые основы налоговой системы: теория и практика:
Учеб. пособие. — Ярославль, 2000. — 212 с.

Рожко О. Д. Державний борг у забезпеченні економічного зростання //
Фінанси України. — 2003. — № 1. — С. 82—88.

Тема 12. Правове регулювання

державних видатків

і бюджетного фінансування

1. Видатки бюджету

Витрати бюджету — видатки бюджету та кошти на погашення основної суми
боргу.

У фінансовому праві державні видатки виділено в окремий інститут
державних видатків, який утворюється фінансо-

во-правовими нормами, що регулюють суспільні відноси-

ни щодо витрачання державних і комунальних грошових ресурсів.

Суб’єктами цього інституту є: держава в особі Верховної Ради України,
Кабінету Міністрів України, Верховної Ради і Ради міністрів Автономної
Республіки Крим, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи,
галузеві органи виконавчої влади, державні та комунальні підприємства,
установи, організації.

Об’єктом є мобілізовані у розпорядження держави та державних і
комунальних підприємств кошти.

Як економічна категорія державні видатки об’єднують витрати, що
покриваються з централізованих і децентралізованих державних фондів.

Державні видатки здійснюються шляхом фінансування. Фінансування
державних видатків — це плановий, цільовий, безповоротний і
безвідплатний відпуск грошових коштів, який виконується шляхом поєднання
власних, кредитних і бюджетних джерел фінансування, проводиться мірою
здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання
функцій держави.

Залежно від джерел фінансування виділяють такі його види:

бюджетне фінансування — проводиться за рахунок бюджетних коштів;

самофінансування — використовується для покриття видатків державних і
комунальних підприємств за рахунок їх власних фінансових ресурсів;

державне кредитування — надається кредит як державі, так і державою.

2. Кошторисно-бюджетне фінансування

Деякі установи не мають самостійних джерел доходів. Це органи влади,
соціально-культурна сфера. Їх утримання здійснюється шляхом
кошторисно-бюджетного фінансування.

Кошторисно-бюджетне фінансування — це метод безповоротного,
безвідплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що
перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі фінансових
планів — кошторисів витрат.

Кошторис витрат — основний плановий документ бюджетної установи, який
надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків,
визначає обсяг та спрямування коштів для виконання бюджетною установою
своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період
відповідно до бюджетних призначень.

Назвемо види кошторисів витрат:

індивідуальний — містить вимоги у коштах конкретної бюджетної установи з
урахуванням специфіки її функціонування;

загальні — складаються для видатків однотипних невеликих груп бюджетних
установ, які обслуговуються централізованими бухгалтеріями (школи,
клуби);

зведені — вміщують усі видатки на утримання установ, що підпорядковані
одному міністерству або відомству;

кошториси на централізовані заходи — складаються міністерствами,
відомствами на проведення нарад, конференцій тощо.

1. Поняття та види державних видатків.

2. Кошторисно-бюджетне фінансування.

Видатки бюджету — кошти, які спрямовуються на здійснення програм і
заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на
погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету
сум.

Витрати бюджету — видатки бюджету та кошти на погашення основної суми
боргу.

Кошторис витрат — основний плановий документ бюджетної установи, який
надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків,
визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою
своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період
відповідно до бюджетних призначень.

Фінансування державних видатків — плановий, цільовий, безповоротний і
безвідплатний відпуск грошових коштів, який виконується шляхом поєднання
власних, кредитних і бюджетних джерел фінансування, проводиться мірою
здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання
функцій держави.

1. Знайдіть помилку. До принципів фінансування державних видатків
належать:

плановість;

безповоротність і безвідплатність;

незалежність;

принципи цільового використання.

2. Знайдіть помилку. Видами кошторисів витрат є:

на централізовані заходи;

зведені;

загальні;

спеціальні.

3. Знайдіть помилку. Індивідуальний кошторис витрат бюджетної установи
складається з:

загальних відомостей;

розрахунків за окремими витратами;

обґрунтування витрат;

виробничих показників.

4. Знайдіть помилку. На кошторисно-бюджетному фінансуванні утримуються:

державні та комунальні підприємства;

установи соціальної сфери;

установи культури;

установи Міністерства оборони, Національної гвардії, Прикордонних
військ, Міністерства внутрішніх справ.

5. Знайдіть помилку. За економічною класифікацією видатки бюджету
поділяються на:

поточні;

капітальні;

видатки розвитку;

кредитування.

6. Знайдіть правильну відповідь. Державні витрати — це:

прямі витрати держави, що пов’язані з її функціонуванням, покриваються
за рахунок бюджетних коштів;

витрати, що покриваються з централізованих і децентралізованих коштів
державних фондів;

прямі витрати, спрямовані за цільовим призначенням на виконання
загальнодержавних функцій, розширення виробництва, соціальної сфери
державних підприємств, установ та організацій.

7. Знайдіть помилку. Функціональна класифікація видатків має такі рівні
деталізації:

розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення функцій;

групи, в яких установлюються видатки бюджетів на здійснення функцій;

підрозділи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів
на здійснення функцій;

групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на
здійснення функцій.

Поясніть, у чому полягає різниця між державними видатками й державними
витратами.

Визначіть коло суб’єктів інституту державних видатків в Україні.

Що становить об’єкт інституту державних видатків?

Поясніть, що означає фінансування державних видатків.

Для яких категорій суб’єктів фінансового права застосовують
кошторисно-бюджетне фінансування?

Хто та з якою метою складає кошторис витрат?

Які види кошторисів витрат ви знаєте?

Гвоздецька С. Державна підтримка та стимулювання наукової діяльності в
Україні // Податковий, банківський, митний консультант. — 2002. — № 4.

Зіденберг А., Мьоллерс Ф. Взаємодія між грошовою політикою та політикою
реформ в Україні // Фондовий ринок. — 1999. — № 1.

Зеленюк Н. Оподаткування бюджетників // Закон і бізнес. — 1999. — № 24.

Каніва Т. В., Горностаїва В. М. Облік позабюджетної діяльності бюджетних
установ // Фондовий ринок. — 1999. — № 27.

Цхвердиани В. Государственные инвестиции — некоторые проекты, которые
могут быть успешно реализованы // Фондовий ринок. — 1999. — № 45.

Принципи Й види

контролю знань студентів

Контроль знань є складовою багатогранного навчального процесу в КНЕУ і є
організацією зворотного зв’язку як засобу управління навчально-виховним
процесом. Показники контролю знань студентів є основою для судження про
результати навчання та для вирішення таких питань, як ступінь опанування
навчальною програмою, переведення на наступний курс, призначення
стипендії, випуск з вузу і видача диплому. Результати контролю знань є
основним показником, за яким оцінюють роботу окремо взятого студента,
академічної групи, курсу, факультету загалом, а також роботу
викладацького складу.

За умови правильної організації контроль знань виконує навчальні,
виховні, організаційні, розвиваючі, методичні та інші функції.

Контроль знань ґрунтується на таких основних принципах:

перевірка та оцінювання знань студентів повинні відображати рівень
засвоєння знань та стимулювати студентів до досягнення нових успіхів;

перевірка й оцінювання знань повинні проводитися систематично, планово,
у нерозривному зв’язку з усім процесом навчання; послідовно з поступовим
ускладненням завдань, змісту й методики;

перевірка та оцінювання знань здійснюються з урахуванням індивідуальних
особливостей та особистих успіхів кожного окремого студента;

диференціація оцінок повинна здійснюватися за об’єктивними заздалегідь
визначеними критеріями;

оцінювання знань студента повинне відповідати дійсній якості та
кількості засвоєних знань, умінь і навичок.

Контроль знань з дисциплін, що викладаються на кафедрі правового
регулювання економіки та закінчуються іспитом, складається з двох блоків
планових заходів:

підсумковий контроль знань студентів;

поточний контроль знань студентів.

ПОРЯДОК ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

за результатами вивчення дисципліни

для денної та вечірньої форм навчання

№№ пп Об’єкти контролю Кількість балів Результат

1 Оцінка поточної роботи в семестрі, зокрема: Від 0 до 40

зокрема: Допуск до іспиту за умови одержання не менше 20 балів

1.1 Систематичність та активність роботи на семінарських заняттях до 15

1.2 Виконання завдань для самостійного опрацювання до 10

1.3 Виконання модульних завдань до 15

2 Оцінювання письмової екзаменаційної роботи від 0 до 60 Проходження
підсумкового контролю знань з дисципліни та одержання підсумкової оцінки

ПІДСУМКОВА ОЦІНКА (у балах) = результати поточної роботи + результати
письмового іспиту

(1.1 + 1.2 + 1.3 ) – (не менше 20 балів) + 2 (не менше 30 балів).

У першому блоці — оцінка поточної впродовж семестру (1) — максимальна
кількість балів — 40; менше 20 балів не зараховуються.

У другому блоці — оцінювання письмової екзаменаційної роботи (2) —
максимальна кількість балів — 60; менше 30 балів не зараховуються.

Для заочної форми навчання поточний контроль здійснюється шляхом
оцінювання виконання модульних завдань, на основі якого здійснюється
допуск до складання іспиту й результати якого включаються до підсумкової
оцінки разом з результатами письмового іспиту.

ПРОГРАМНІ ПИТАННЯ З ДИСЦИПЛІНИ «Фінансове право»

Фінансове право: поняття, предмет, метод.

Правове положення Міністерства фінансів України.

Складові частини бюджету.

Органи контролю спеціальної компетенції за дотриманням бюджетного
законодавства та їх повноваження.

Система фінансового права.

Функції Міністерства фінансів України.

Бюджетний період.

Фінансовий контроль як складова частина бюджетного процесу.

Джерела фінансового права.

Система й завдання органів державної податкової служби.

Зведений бюджет.

Несвоєчасне прийняття місцевих бюджетів.

За яких умов грошові операції органів державного управління відносяться
до фінансової діяльності держави?

Правосуб’єктність у фінансовому праві.

Методи фінансової діяльності держави.

Поняття бюджету.

Поняття та функції державного кредиту.

Види державних органів, що здійснюють фінансову діяльність держави.

Чим забезпечується єдність бюджетної системи України?

Суб’єкти фінансового права.

Методи формування грошових фондів.

Поняття та мета державного фінансового контролю.

Бюджетне законодавство.

Розгляд звіту про виконання Державного бюджету України.

Охарактеризуйте рефінансування державного боргу.

Дайте порівняльну характеристику завдань державної податкової служби та
контрольно-ревізійної служби України.

Держава як суб’єкт фінансового права.

Методи розподілу грошових фондів.

Види фінансового контролю.

Державний кредит.

Колективні суб’єкти фінансового права.

Методи використання грошових фондів.

Затвердження місцевих бюджетів.

Аудит. Загальна характеристика.

Види ревізій.

Назвіть способи встановлення моменту вступу в дію фінансово-правових
актів.

Місце фінансового права в системі права України.

Правове положення Державної податкової адміністрації України.

Резервний фонд бюджету.

Проект рішення про місцевий бюджет і матеріали, що додаються до нього.

Поняття та види міжбюджетних трансфертів.

Види перевірок.

Поняття та риси фінансово-правових норм.

Функції органів Державної контрольно-ревізійної служби.

Безспірне списання коштів бюджету.

Звітність про виконання місцевих бюджетів.

Основні галузі та види страхування.

Поняття та структура фінансово-правової норми.

Права органів Державного казначейства.

Правове регулювання оподаткування в Україні.

Порядок складання місцевих бюджетів.

Назвіть види методів фінансового контролю.

Розкрийте співвідношення між поняттями «бюджетний устрій» і «бюджетна
система».

Класифікація фінансово-правових норм.

Функції Головного управління Державного казначейства України.

Правовий режим неподаткових платежів до бюджету.

Схвалення проекту Закону про Державний бюджет. Матеріали, що подаються
до нього.

Передача державою права на здійснення видатків.

Нецільове використання бюджетних коштів.

Дія фінансово-правових норм у часі, просторі та за колом осіб.

Функції Державного казначейства України.

Поняття та система державних доходів.

Внесення змін до закону про Державний бюджет.

Міжбюджетні трансферти між місцевими бюджетами.

Фінансування бюджету.

Поняття та риси фінансових правовідносин.

Правове положення Державної контрольно-ревізійної служби України.

Поняття та стадії бюджетного процесу.

Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості.

Субвенції, поняття й види.

Склад фінансових правовідносин.

Правове положення Державного казначейства України.

Представлення проекту закону про Державний бюджет України Верховній
Раді.

Виконання місцевих бюджетів.

Розпорядники бюджетних коштів.

Суб’єкти фінансових правовідносин і суб’єкти фінансового права.

Принципи бюджетної системи.

Підготовка проекту закону про Державний бюджет до першого читання.

Передача видатків на виконання повноважень.

Поясніть, що означає фінансовий норматив бюджетної забезпеченості.

Розкрийте співвідношення понять кошторисно-бюджетне фінансування та
кошторис витрат.

Поняття та види фінансових правовідносин.

Повноваження Рахункової палати в галузі управління та контролю за
фінансовою діяльністю.

Правові основи кошторисно-бюджетного фінансування.

Звітність про виконання Державного бюджету.

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства.

Юридичні факти як підстава виникнення, зміни та припинення фінансових
правовідносин.

Правове положення Рахункової палати.

Розгляд проекту закону про Державний бюджет у першому читанні.

Трансферти, які надаються з Державного бюджету місцевим бюджетам.

Витрати бюджету та видатки його. Їх співвідношення.

Види державних органів, що здійснюють фінансову діяльність держави.

Суб’єкти фінансової діяльності.

Об’єкт і зміст фінансової діяльності держави.

Бюджетна класифікація.

Підготовка проекту закону про Державний бюджет до другого читання.

Критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами.

Органи контролю загальної компетенції за дотриманням бюджетного
законодавства. Їх повноваження.

Державний борг.

У яких випадках дозволяється приймати Державний бюджет з дефіцитом або
профіцитом?

Принципи фінансової діяльності держави.

Бюджетна система.

Загальнодержавні збори.

Розгляд проекту закону про Державний бюджет у другому читанні.

Бюджетний розпис.

Форми фінансової діяльності держави.

Класифікація доходів бюджету.

Розгляд проекту закону про Державний бюджет у третьому читанні.

Правовий режим цільових бюджетних фондів коштів.

Організація страхування в Україні.

Бюджетний запит.

Назвіть особливості, що відрізняють фінансове право від інших галузей
права.

Органи, що здійснюють управління фінансовою діяльністю держави (загальна
характеристика).

Бюджетне право.

Форми державного внутрішнього кредиту.

Особливості розгляду проекту закону про Державний

бюджет України.

Види відповідальності за бюджетні правопорушення.

Бюджетне призначення.

Повноваження державних органів загальної компетенції в галузі управління
фінансами.

Класифікація видатків бюджету.

Міжбюджетні трансферти як складова частина державних доходів.

Бюджетні призначення в разі несвоєчасного прийняття закону про Державний
бюджет.

Поняття та функції страхування.

Бюджетне асигнування.

Права органів державної податкової служби.

Класифікація фінансування бюджету.

Організація виконання державного бюджету.

Позички та запозичення до місцевих бюджетів.

Поняття й види бюджетних правопорушень.

Фінансова система України.

Бюджетні повноваження України.

Функції головних розпорядників бюджетних коштів.

Виконання Державного бюджету за доходами.

Органи, що контролюють дотримання бюджетного законодавства на місцевому
рівні.

Органи фінансового контролю.

Порядок подання та розгляду законопроектів, що впливають на доходну та
видаткову частини бюджетів.

Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України.

Видатки на здійснення повноважень.

Заходи, що застосовуються до розпорядників та одержувачів бюджетних
коштів за вчинені ними бюджетні правопорушення.

Поняття та елементи фінансової політики держави.

Роль президента України під час виконання функцій фінансового контролю.

Правове регулювання державних видатків в Україні. Склад державних
видатків.

Місячна звітність про виконання державного бюджету.

Цільові фонди коштів органів місцевого самоврядування.

Поняття й мета фінансової діяльності.

Національний банк як орган фінансового контролю.

Організаційні засади складання проекту Державного бюджету України.

Поняття й мета регулювання міжбюджетних відносин.

Порядок накладення стягнення за бюджетні правопорушення.

У чому полягає сутність функціональної класифікації видатків бюджету?

Методи фінансового контролю.

Бюджетно-правові відносини.

Головні розпорядники бюджетних коштів.

Виконання Державного бюджету за видатками.

Призупинення бюджетних асигнувань.

Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування.

Поняття та види податків.

Фінансово-правова відповідальність: поняття та особливості.

Фінансове правопорушення: склад і види.

Фінансові санкції за порушення податкового законодавства.

Особливості фінансування державних підприємств.

Фінанси бюджетних установ.

Вкажіть, у чому полягає відмінність державних фінансів від приватних
фінансів.

Проаналізуйте стан фінансової політики в Україні.

Класифікація фінансово-правових актів.

Правове положення Міністерства фінансів України.

Система й повноваження фінансових органів України.

Роль Верховної Ради в управлінні державними фінансами в Україні.

Система й завдання органів Державної податкової служби України.

Порівняльна характеристика функцій ДПАУ, державних податкових
адміністрацій обласного рівня та державних податкових інспекцій.

Права й обов’язки органів державної податкової служби України.

Порівняльна характеристика понять «податкова система» та «система
оподаткування».

Поняття й ознаки податків.

Елементи податкового закону.

Поняття й ознаки неподаткових платежів до державного бюджету.

Податок на прибуток підприємств: суб’єкти й об’єкт оподаткування.

База оподаткування податку на прибуток підприємств.

Особливості включення витрат на оплату праці до валових витрат.

Загальна характеристика оподаткування податком на додану вартість.

Платники та об’єкт податку на додану вартість.

Пільги з податку на додану вартість.

Бюджетне відшкодування податку на додану вартість. Податковий кредит.

Податковий вексель.

Законодавство, що регулює оподаткування фізичних осіб.

Податок на прибуток фізичних осіб: суб’єкти та об’єкт оподаткування.
Порівняльна характеристика Декрету та Закону.

Пільги з податку на прибуток фізичних осіб. Ставки й порядок сплати.
Порівняльна характеристика Декрету й Закону.

Особливості оподаткування фізичних осіб—субєктів підприємницької
діяльності.

Спрощена система оподаткування.

Правове регулювання загальнодержавних змішаних податків в Україні.

Місцеві податки й збори.

Оцінювання поточної роботи студента

Поточний контроль знань студента є невід’ємною частиною всього
навчального процесу й засобом виявлення ступеня засвоєння ним
програмного матеріалу.

Оцінювання поточної роботи студента в семестрі проводиться за трьома
основними напрямами (об’єктами контролю):

систематичність та активність роботи на семінарських заняттях;

виконання завдань для самостійного опрацювання;

виконання модульних завдань.

Оцінювання поточної роботи студента здійснюється в межах 40 балів.

Результати оцінювання поточної роботи студента в семестрі є підставою
для допуску його до складання іспиту.

Умовою допуску до іспиту є одержання не менше 20 балів (до 40), які
зараховуються під час підсумкового оцінювання знань студента з цієї
дисципліни.

Для студентів заочної форми навчання об’єктом поточного контролю є
виконання модульних завдань.

Порядок оцінювання поточної роботи

студента впродовж семестру

Максимальна кількість балів, які може набрати студент за результатами
поточної роботи — 40.

Для денної та вечірньої форм навчання

Об’єкти контролю:

систематичність та активність роботи на семінарських заняттях — до 15
балів;

включає:

систематичність підготовки до семінарських занять та участь в їх
проведенні;

активність у проведенні семінарських занять;

результативність роботи на семінарських заняттях;

виконання завдань для самостійного опрацювання — до 10 балів;

включає:

виконання індивідуальних завдань (рефератів тощо);

підготовка програмного матеріалу (тем, питань), який відводиться на
самостійне вивчення;

виконання модульних завдань — до 15 балів;

включає: 2 модулі.

Для заочної форми навчання

Об’єкти контролю:

виконання модульних завдань (два блоки по чотири завдання).

За результатами виконання зазначених завдань студент набирає відповідну
кількість балів, які (за умови, що їх не менше 20) зараховуються під час
підведення підсумків з дисципліни (додаються до результатів іспиту).

Якщо студент набрав менше 20 балів, він не допускається до складання
іспиту.

Порядок і критерії оцінювання

знань студентів під час проведення

модульного контролю

Матеріали для модульного контролю знань включають два модулі (блоки).

Кожне модульне завдання може мати одне або кілька (не більше трьох)
програмних питань або ж одне практичне завдання, або блок тестів (не
більше 10).

Кожне модульне завдання оцінюється в 5 або 0 балів відповідно до
наведених нижче критеріїв.

Для студентів денної та вечірньої форм навчання:

на перший модульний контроль виноситься одне модульне завдання, на
другий — два.

Для студентів заочної форми навчання:

перший і другий модулі включають по чотири завдання, які оцінюються за
загальними правилами (максимальна оцінка за кожен модуль для студентів
заочної форми навчання — 20 балів).

Вид завдання Кількість балів Критерії оцінювання відповіді

Теоретичні питання 5 (зараховано) Студент вільно орієнтується в програмі
навчальної дисципліни, виявив знання назв і змісту передбачених
програмою нормативно-правових актів, правильне розуміння змісту правових
норм, їх характерних рис та особливостей, знання основних понять і
категорій, спроможний давати правильні їх тлумачення, логічно й
граматично правильно викладати думки.

Закінчення табл.

Матеріали до модульного

контролю знань студентів

БЛОК (модуль) 1

ТЕМИ:

Тема 1. Предмет, метод, система та джерела фінансового права.

Тема 2. Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини.

Тема 3. Фінансова діяльність держави.

Тема 4. Правові основи фінансового контролю в Україні.

Тема 5. Фінансово-правова відповідальність.

Контроль знань здійснюється у формі усних відповідей на контрольні
запитання.

Поняття та предмет фінансового права.

Метод і система фінансового права.

Джерела фінансового права.

Співвідношення фінансового права із суміжними галузями права України.

Фінансово-правові норми, їх види й зміст.

Фінансово-правові відносини, їх склад і види.

Суб’єкти фінансового права.

Зміст і методи фінансової діяльності держави.

Фінансова система України.

Державні органи управління фінансами.

Правові форми фінансової діяльності держави.

Сутність і призначення фінансового контролю.

Органи та організація фінансового контролю.

Види фінансового контролю.

Методи фінансового контролю.

Дайте визначення понять:

державні фінанси;

фінансові ресурси;

фінансова політика;

фінансова діяльність;

фінансова система;

видатки розвитку;

поточні видатки;

дотація;

субсидія;

субвенція.

фінансовий контроль;

фінансова дисципліна;

аудит;

аудиторський висновок;

методика фінансового контролю;

перевірка;

ревізія;

обстеження;

інспектування;

спостереження;

інвентаризація;

внутрішні банківські ризики;

зовнішні банківські ризики.

Назвіть групи суспільних відносин, що становлять предмет фінансового
права. Розкрити їх зміст та особливості.

Дослідіть співвідношення фінансового права з адміністративним і
цивільним правом і підготувати коротку відповідь.

Дайте класифікацію норм фінансового права.

Вкажіть функції фінансово-правових відносин.

Відмежуйте поняття «суб’єкти фінансового права» та «суб’єкти
фінансово-правових відносин».

Зробіть порівняльну характеристику головних завдань Державної
контрольно-ревізійної служби України, Державної податкової служби
України та Рахункової палати.

Назвіть випадки обов’язкового проведення аудиту.

Назвіть ступені банківського контролю.

1. Продовжіть перелік операцій, що входять до змісту фінансової
діяльності держави:

розробка та прийняття Держаного бюджету України;

встановлення державою обов’язкових фінансових платежів;

d; e; f.

2. Продовжіть перелік принципів фінансування державних видатків:

плановість;

безповоротність і безвідплатність;

d; e; f.

3. Назвіть складові частини фінансової системи України.

4. До методів фінансової діяльності належать:

метод владних приписів;

обов’язкових платежів;

рекомендації;

використання грошових коштів;

кредитування.

5. Відносини, що становлять зміст фінансової діяльності держави за
суб’єктним складом поділяються на:

а; b.

БЛОК (модуль) 2

ТЕМИ:

Тема 6. Бюджетне право й бюджетний устрій.

Тема 7. Бюджетний процес в Україні.

Тема 8. Правове регулювання державних доходів.

Тема 9. Правове регулювання державних видатків.

Контроль знань здійснюється у формі виконання самостійних письмових
робіт, а також виконання та захисту письмових рефератів за заданими
темами.

Поняття бюджетного права.

Бюджетний устрій України.

Бюджетна система України.

Склад доходів і видатків України.

Принципи й порядок розподілу доходів між окремими видами бюджетів.

Принципи й порядок розподілу видатків між окремими видами бюджетів.

Поняття та зміст бюджетного процесу.

Порядок складання проекту бюджету.

Порядок розгляду проекту бюджету.

Порядок затвердження бюджету. Зміст актів про бюджет.

Порядок виконання бюджету.

Звітність про виконання бюджету.

Поняття й система державних доходів.

Неподаткові доходи, поняття й види.

Податкові доходи. Поняття й види податків.

Поняття й склад державних видатків;

Поняття й принципи бюджетного фінансування;

Поняття кошторисно-бюджетного фінансування, принципи та об’єкти
фінансування;

Поняття та види міжбюджетних трансфертів;

Державний борг.

Дати визначення понять:

бюджет як економічна категорія;

бюджет за матеріальним змістом;

бюджет як юридична категорія;

бюджетний період;

бюджетне право;

бюджетний цикл;

бюджетна система;

консолідований бюджет;

бюджетний устрій;

бюджетне регулювання;

трансферти;

бюджетне асигнування;

бюджетне зобов’язання;

бюджетне призначення;

бюджетний запит;

бюджетний розпис;

запозичення;

фінансування бюджету.

1. Ректор державного університету звернувся до міністра фінансів України
з проханням виділити за рахунок Резервного фонду Кабінету Міністрів
України 200 тис. грн на придбання комп’ютерів нового покоління. Міністр
не задовольнив прохання.

Поясніть чому?

2. Складіть проект місцевого бюджету.

3. Дайте характеристику повноважень органів державної влади на стадіях
бюджетного процесу та актів, якими завершується кожна стадія.

4. Проаналізуйте зміст правозастосовчих актів на стадії виконання
бюджету.

5. Зробіть порівняльну характеристику ознак податків і неподаткових
доходів.

6. Дайте характеристику двох-трьох неподаткових доходів.

7. Зробіть порівняльну характеристику спеціального, антидемпінгового та
компенсаційного мита.

Теми для підготовки рефератів

Проблеми розвитку бюджетного законодавства України.

Бюджетна дисципліна та її фінансово-правове забезпечення.

Бюджетні повноваження України та органів місцевого самоврядування.

Правовий режим цільових державних і місцевих фондів коштів.

Процесуальний порядок розгляду й затвердження бюджетів.

Стадії бюджетного процесу.

Економічна реформа та податкове законодавство.

Законодавче регулювання податкової системи України.

Правова регламентація усунення подвійного оподаткування.

Правове регулювання прав та обов’язків платників податків і зборів.

Проблеми розвитку податкового законодавства України.

Підсумковий контроль знань студентів

Підсумковий контроль знань студентів включає результати оцінювання
поточної роботи та семестрові, курсові й державні іспити й заліки. Метою
підсумкового контролю знань є визначення дійсного рівня й змісту знань
студентів з конкретної дисципліни за обсягом, якістю, глибиною та
вмінням застосовувати одержані знання у практичній діяльності відповідно
до моделі конкретного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Підсумковий контроль знань з цієї дисципліні проводиться у формі
письмового іспиту за екзаменаційними білетами, кожен з яких включає 6
питань. Питання, що включаються до екзаменаційних білетів, є вузловими,
узагальненими, комплексними і потребують творчого підходу під час
побудови відповіді, а також уміння синтезувати отриманні знання.

Питання до екзаменаційних білетів відбираються в межах програмних
питань, що становлять зміст навчальної дисципліни. Програмні питання
доводяться до студентів на початку навчального семестру.

Передумовою для складання підсумкового іспиту з дисципліни є поточна
робота на семестрських заняттях.

Підсумкова оцінка з дисципліни є загальною й складається з суми балів за
результатами оцінювання поточної роботи студента (за умови, що він
набрав 20 балів і вище; менше 20 балів до суми не зараховуються) та за
виконання письмової екзаменаційної роботи (за умови, що студент набрав
30 балів і вище; менше 30 балів на іспиті до загальної оцінки не
зараховуються).

ЗРАЗОК ПОБУДОВИ ЕКЗАМЕНАЦІЙНОГО БІЛЕТА

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Спеціальність: Правознавство

Дисципліна: Фінансове право

Екзаменаційний білет № А

1 Фінансове право: поняття, предмет, метод.

2. Функції Міністерства фінансів України.

3. Поняття й мета державного фінансового контролю.

4. Чим забезпечується єдність бюджетної системи України?

5. Правове регулювання оподаткування в Україні.

6. Передача видатків на виконання повноважень.

Затверджено на засіданні кафедри правового регулювання економіки

Протокол № від 2005 р.

Екзаменатор М. Ф. Легкова

Зав. кафедрою В. Ф. Опришко

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ

СТУДЕНТІВ НА ПИСЬМОВОМУ ІСПИТІ

До складу кожного білета входить шість (6) завдань, які мають
узагальнений комплексний характер. Відповідь на кожне з шести питань
білета оцінюється окремо з диференціацією в 10, 5, 0 балів.

Відповідь на кожне з шести питань оцінюється в:

10 балів — якщо відповідь:

містить повне, розгорнуте, правильне та обґрунтоване викладення
матеріалу;

студент демонструє високі знання всієї програми навчальної дисципліни,
вміння користуватися різноманітними методами наукового аналізу
суспільних і правових явищ, виявляти їх характерні риси та особливості;

відображає чітке знання категорій, їх змісту, розуміння їх взаємозв’язку
та взаємодії, правильне формулювання відповідних тлумачень;

свідчить про знання назв і змісту передбачених програмою
нормативно-правових актів (для найважливіших — знати рік їх прийняття);

містить аналіз матеріалу, порівняння різних поглядів на конкретну
проблему, самостійні висновки студента, формулювання та аргументацію
його погляду;

поряд з теоретичним матеріалом містить фактичні дані (статистичні,
результати судової практики і т. ін.), їх оцінку та порівняння;

логічно й граматично правильно викладена;

5 балів — якщо студент дав відповідь на поставлене запитання, однак вона
має хоча б один з таких недоліків:

є неповною, не містить усіх необхідних відомостей про предмет запитання,

є не зовсім правильною: наявні недоліки у розкритті змісту понять,
категорій, закономірностей, назв і змісту нормативно-правових актів,
нечіткі характеристики відповідних явищ;

не є аргументованою: не містить посилань на нормативно-правові акти (у
разі необхідності), інші джерела, аналізу певних наукових теорій,
концепцій тощо; недостатньо використано дані юридичної практики, інший
фактичний і статистичний матеріал;

свідчить про наявність прогалин у знаннях студента;

викладена з порушенням логіки подання матеріалу;

містить багато граматичних, грубих стилістичних помилок і виправлень;

0 балів — якщо студент не відповів на поставлене запитання або відповідь
є неправильною, не розкриває сутності питання або допущені грубі
змістовні помилки, які свідчать про відсутність знань у студента або їх
безсистемність і поверховість, невміння сформулювати думку та викласти
її, незнання основних положень навчальної дисципліни.

Результат письмового іспиту складається із суми балів, одержаних за всі
шість питань.

Підсумкове оцінювання знань студентів здійснюється з урахуванням
результатів оцінювання поточної роботи в семестрі (не менше 20 і не
більше 40 балів) і результатів письмового іспиту (не менше 30 і не
більше 60 балів) за 100-бальною системою з подальшим переведенням у
традиційну систему для фіксації оцінки в нормативних документах за такою
схемою:

оцінка «задовільно» — 50—60 балів;

оцінка «добре» — 65—80 балів;

оцінка «відмінно» — 85—100 балів.

Рекомендована література

Основна

Конституція України. 28.06.1996. № 254 к/96-ВД.

Бюджетний кодекс України: Закон України від 21 червня 2001 р.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» від 27
листопада 2003 р. № 1344-ІV.

Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р.

Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від
26 січня 1993 р.

Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. зі
змінами та доповненнями.

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 5 лютого
1998 р.

Закон України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р.

Закон України « «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р. зі
змінами та доповненнями.

Закон України «Про податок на додану вартість» в редакції від 3 квітня
1997 р. зі змінами та доповненнями.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня
1997 р. зі змінами та доповненнями.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»
від 26 грудня 1992 р. зі змінами та доповненнями.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20
травня 1993 р. зі змінами та доповненнями.

Апель А. Основы финансового права: Краткий курс лекций. — М., 2001.

Воронова Л. К., Кучерявенко Н. П. Финансовое право: Учеб. пособие. —
Харьков: Легас, 2003. — 360 с.

Грачева Е. Ю., Куфакова Н. А., Пепеляєв С. Г. Финансовое право России. —
М., 1995. — 485 с.

Зюнькін А. Г. Фінансове право: опорний конспект лекцій. — К., 2001.

Карасёва М. В. Финансовое право. Общая часть: Учебник. — М.: Юристъ,
2000. — 256 с.

Орлюк О. П. Фінансове право: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2003.
— 528 с.

Пацурківський П. С. Основні проблеми теорії фінансового права. — Ч.:
ЧДУ, 1998. — 276 с.

Савченко Л. А., Цимбалюк А .В., Шкаруко В. Х. та ін. Фінансове право.
К., 2002. — 150 с.

Фінансове право: Підручник / Відпов. ред. Л. К. Воронова. — Харків:
«Консум», 1999. — 496 с.

Фінансове право: Курс лекцій / Під ред. В. А. Предборського. — К.:
Правові джерела, 1998. — 318 с.

Додаткова

Кодекс України «Про адміністративні правопорушення».

Кримінальний кодекс України. — 05.04.2001. № 2341-ІІІ.

Закон України «Про страхування» від 4 жовтня 2001 р.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV.

Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р.
№ 1057-ІV.

Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового
державного соціального страхування» від 11 січня 2001 р.

Закон України «Про єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 р. зі змінами
та доповненнями.

Закон України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування»
від 26 червня 1997 р. № 400/97-ВР.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків
фінансових послуг» від 12 липня 2001 р.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 р.

Закон України «Про державний внутрішній борг України» від 16 вересня
1992 р.

Закон України «Про плату за землю» від 19 вересня 1996 р. зі змінами та
доповненнями.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992
р. зі змінами та доповненнями.

Закон України «Про податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів» від 18 лютого 1997 р. зі змінами та
доповненнями.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993
р. зі змінами та доповненнями.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» від 17
березня 1993 р.

Закон України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і
хмелярства» від 9 квітня 1999 р.

Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»
від 23 березня 1996 р. зі змінами та доповненнями.

Указ Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України
від 3 липня 1998 р. № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності суб’єктів малого підприємництва» від 28 червня 1999 р.

Інструкція «Про прибутковий податок з громадян», затверджена наказом
Головної Державної інспекції України» від 21 квітня 1993 р. №12,
зареєстрована в Міністерстві юстиції України 9 червня 1993 р. за № 64 із
змінами та доповненнями.

Бекерская Д. А. Налоговое право и налоговое законодательство в Украине:
Учеб. пособие. — Одеcса: Юрид. лит-ра, 2000. — 220 с.

Годме П.М. Финансовое право / Пер. с фр. Р. О. Халфина. — М.: Прогресс,
1978. — 429 с.

Завгородний В. П. Налоги и налоговый контроль в Украине. — К.: А.С.К.,
2000. — 639 с.

Карасева М. В. О предмете финансового права на современном этапе //
Государство и право. — 1997. — № 11.

Кучерявенко Н. П. Налоговое право. — Харьков: Легас, 2001. — 584 с.

Пацурківський П. С. Правові засади фінансової діяльності держави:
проблеми методології. — Чернівці, 1997. — 286 с.

Перов А. В. Налоги и международные соглашения России. — М.: Юристъ,
2000. — 520 с.

Проблеми фінансового права. — Вип. 1. — Чернівці: Рута, 1996. — 266 с.

Фінансове право: Підручник / Відп. ред. Л. К. Воронова. — Харків, 1998.
— С. 49.

Карасева В. М. Финансовое право. — С. 41—42.

Фінансове право: Підручник / Під ред. Воронової Л. К., 1999. — С. 46.

2.1. Методичні поради до вивчення теми

План семінарських занять

Термінологічний словник

Навчальні завдання

Завдання для перевірки знань

Рекомендована література

План семінарських занять

Термінологічний словник

Завдання для перевірки знань

Рекомендована література

План семінарських занять

Термінологічний словник

Навчальні завдання

Завдання для перевірки знань

Рекомендована література

План семінарських занять

Термінологічний словник

Навчальні завдання

Завдання для перевірки знань

План семінарських занять

1.3. Термінологічний словник

1.5. Навчальні завдання

Завдання для перевірки знань

План семінарських занять

Термінологічний словник

Навчальні завдання

Завдання для перевірки знань

План семінарських занять

Термінологічний словник

Навчальні завдання

Завдання для перевірки знань

План семінарських занять

Термінологічний словник

Навчальні завдання

Завдання для перевірки знань

План семінарських занять

Термінологічний словник

Навчальні завдання

Завдання для перевірки знань

План семінарських занять

Термінологічний словник

Навчальні завдання

Завдання для перевірки знань

План семінарських занять

Термінологічний словник

Навчальні завдання

Завдання для перевірки знань

План семінарських занять

Термінологічний словник

Навчальні завдання

Завдання для перевірки знань

Питання для контролю знань

Практичні завдання

Приклад тестових завдань

Завдання для самостійних робіт

Практичні завдання

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

М.Ф.Легкова – Фінансове право (книга)