.

Мельник П.В, Цимбал П.В. 2000 – Судова система України (книга)

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
0 13488
Скачать документ

Мельник П.В, Цимбал П.В. 2000 – Судова система України

Зміст

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/vstup.htm” Вступ

І. Конституційний Суд України

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/11.htm” 1.1. Правова основа,
принципи діяльності, склад Конституційного Суду України та порядок його
формування

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/12.htm” 1.2. Вибори Голови
Конституційного Суду України. Колегія суддів, її повноваження при
підготовці та розгляді справ Конституційним Судом

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/13.htm” 1.3. Форми звернення
до Конституційного Суду України. Рішення та висновки Конституційного
Суду, вимоги до їх змісту

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/14.htm” 1.4. Схематичні
матеріали

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/15.htm” 1.5. Питання для
самоконтролю

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/16.htm” 1.6. Завдання для
перевірки та закріплення знань  

ІІ. Арбітражні суди України

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/21.htm” 2.1. Правова основа,
завдання, принципи діяльності та система арбітражних судів України

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/22.htm” 2.2. Вимоги до
арбітрів. Присвоєння кваліфікаційних класів та класних чинів арбітрам
арбітражних судів України

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/23.htm” 2.3. Склад та
повноваження Вищого арбітражного суду України

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/24.htm” 2.4. Учасники
арбітражного процесу. Позовна заява та вимоги до неї. Відвід
(самовідвід) арбітрів

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/25.htm” 2.5. Схематичні
матеріали

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/26.htm” 2.6. Питання для
самоконтролю

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/27.htm” 2.7. Завдання для
перевірки та закріплення знань

ІІІ. Суди загальної юрисдикції

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/31.htm” 3.1. Правосуддя в
Україні, його основні ознаки. Вимоги до осіб, яких призначають на посади
суддів, та їх основні обов’язки

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/32.htm” 3.2. Принципи
організації та діяльності судів загальної юрисдикції

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/33.htm” 3.3. Склад,
повноваження, функції та основне призначення судів першої ланки

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/34.htm” 3.4. Склад,
повноваження та основні функції суду другої ланки

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/35.htm” 3.5. Верховний Суд
України, порядок його обрання, склад та повноваження

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/36.htm” 3.6. Військові суди
та їх основне призначення

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/37.htm” 3.7. Схематичні
матеріали

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/38.htm” 3.8. Питання для
самоконтролю

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/39.htm” 3.9. Завдання для
перевірки та закріплення знань

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/lit.htm” Нормативні матеріали
та література

HYPERLINK “http://www.vuzlib.net/sud_syst/dod.htm” Додатки

Вступ

Сучасний етап становлення і зміцнення України як правової,
демократичної, незалежної держави вимагає позитивних
соціально-економічних, політичних та правових змін. Разом з тим, такі
зміни неможливі без докорінного покращення діяльності всіх державних
структур, у тому числі судових та правоохоронних органів. 

Правова реформа, яка проводиться на фоні масштабних
соціально-економічних перетворень усього суспільства, вимагає суттєвих
змін, покращень у діяльності судової системи України, що перебуває на
стадії свого останнього конституційного оформлення і є гарантом
вирішення завдань боротьби зі злочинністю на сучасному етапі.

Безперечно, забезпечити надійний захист прав та свобод людини і
громадянина, як того вимагає Основний Закон України, може тільки судова
система, яка діятиме винятково на засадах, визначених Конституцією:
законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і
судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, додержання
презумпції невинності та ін., в умовах незалежності і недоторканності
суддів.

У навчальному посібнику “Судова система України”, розрахованому на
студентів, курсантів, слухачів юридичних факультетів вищих навчальних
закладів України, зроблена спроба висвітлити основні положення
діяльності Конституційного Суду, арбітражних судів та судів загальної
юрисдикції України з урахуванням тих положень, які закріплені в
Основному Законі України – Конституції.

Враховуючи високий науковий потенціал, великий практичний та життєвий
досвід перших суддів Конституційного Суду, які були призначені першими в
Україні, в посібнику подаються їхні біографії, дані наукової та
практичної діяльності.

Для кращого засвоєння матеріалу кожна із трьох тем вміщує лекційний,
схематичний виклад, питання для самоконтролю чи перевірки знань і
завершується розв’язанням завдань, умови яких базуються на знанні
відповідних законів та нормативних актів.

Хочеться сподіватися, що навчальний посібник стане в нагоді і допоможе
всім, хто вивчатиме курс “Судові та правоохоронні органи України”,
опанувати програмні положення діючої системи України.

І. Конституційний Суд України

1.1. Правова основа, принципи діяльності, склад Конституційного Суду
України та порядок його формування

Згідно зі ст.147 Конституції України та ст.1 Закону “Про Конституційний
Суд України” Конституційний Суд є єдиним органом конституційної
юрисдикції в Україні.

Спеціальні Конституційні Суди існують у таких країнах, як Австрія,
Болгарія, Італія, Федеративна Республіка Німеччина, Російська Федерація,
Туреччина, Кіпр. Вони створені для виконання функцій охорони Конституції
держави і не входять до системи загальних судів.

Правовою основою діяльності Конституційного Суду України є Конституція
України, Закон “Про Конституційний Суд України” та інші закони.

Конституційний Суд України будує свою діяльність на таких принципах, як
верховенство права, рівноправність суддів, незалежність, колегіальність,
гласність, змагальність, повнота та всебічність розгляду справ,
обґрунтованість прийнятих рішень.

Головним завданням Конституційного Суду є забезпечення гарантування
верховенства Конституції на всій території нашої держави.

Підставами для визнання правових актів повністю (чи їх окремих частин)
неконституційними є:

· невідповідність Конституції України;

· порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду,
ухвалення або набрання ними чинності;

· перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті. 

Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах
щодо:

· конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради
України, актів Президента, Кабінету Міністрів, правових актів Верховної
Ради Автономної Республіки Крим;

· відповідності Конституції чинних міжнародних договорів України або тих
міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди
щодо їх обов’язковості;

· дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи
про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

· офіційного тлумачення Конституції та законів України.

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо
законності:

· актів органів державної влади;

· актів органів влади Автономної Республіки Крим;

· актів органів місцевого самоврядування;

· питання, що віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції. 

До складу Конституційного Суду України входить 18 суддів, які в рівній
кількості (по 6 осіб) призначаються Верховною Радою України, Президентом
України та з’їздом суддів строком на 9 років без права бути призначеними
повторно.

У Верховній Раді пропозиції щодо кандидатів на посади суддів
Конституційного Суду мають право вносити Голова Верховної Ради та
народні депутати України, яких повинно бути не менше ніж 1/4 від
конституційного складу Верховної Ради. Потім відповідний Комітет подає
Верховній Раді свої висновки щодо конкретних кандидатур на посади суддів
Конституційного Суду.

Кандидати вважаються призначеними на посади суддів Конституційного Суду,
якщо за них таємно проголосувало більше половини депутатів від
конституційного складу Верховної Ради України.

Перед тим, як відбувається призначення суддів Конституційного Суду
Президентом України, він обов’язково консультується щодо кандидатур у
судді з Прем’єр-міністром та міністром юстиції України.

Особи вважаються призначеними на посади суддів Конституційного Суду
Президентом, якщо відносно них видано Указ Президента України, який
скріплений підписами Прем’єр-міністра та міністра юстиції України.

Кандидатури на посади суддів Конституційного Суду від з’їзду суддів, за
пропозицією делегатів, визначаються більшістю голосів присутніх.

Особи вважаються призначеними на посаду суддів Конституційного Суду,
якщо шляхом таємного голосування отримано більшість голосів від числа
делегатів з’їзду. Рішення з‘їзду суддів за результатами голосування про
призначення суддів Конституційного Суду підписуються головуючим і
секретарем.

У разі припинення повноважень суддів Конституційного Суду, які
призначаються Верховною Радою і Президентом України, надається місячний,
а для з’їзду суддів – тримісячний термін для призначення на ці посади
при дотриманні встановленої процедури інших осіб.

Суддею Конституційного Суду України може бути особа, яка є громадянином
України, досягла на момент призначення не менше сорока років, має вищу
юридичну освіту, стаж роботи за фахом (наукова, практична, педагогічна
діяльність) не менше десяти років, володіє державною мовою та проживає в
Україні протягом останніх двадцяти років.

Разом з тим, особам, призначеним на посади суддів Конституційного Суду
України, забороняється брати участь у будь-якій політичній діяльності
країни. Вони не можуть належати до політичних партій, профспілок, мати
представницький мандат, займати будь-які посади та виконувати роботу, що
оплачується.

Але судді Конституційного Суду мають право займатися творчою, науковою
та викладацькою діяльністю.

Судді Конституційного Суду України можуть брати участь у симпозіумах,
конференціях, бути у складі делегацій Конституційного Суду України.

При необхідності службових відряджень суддів Конституційного Суду
рішення приймає Голова Конституційного Суду, а коли він відсутній – його
заступник. 

Претенденти на посади суддів Конституційного Суду України обов’язково
виконують процедуру складання присяги, яка визначена ст.17 Закону “Про
Конституційний Суд України” і має такий текст: “Урочисто присягаю чесно
і сумлінно виконувати високі обов’язки судді Конституційного Суду
України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та
свободи людини і громадянина”.

Присяга приймається на засіданні Верховної Ради України за участю
Президента, Голови Верховного Суду, Прем’єр-міністра України, але не
пізніше ніж через місяць після призначення суддів Конституційного Суду
України. 

Для реалізації визначених законом завдань кожний суддя Конституційного
Суду України має помічника та наукового консультанта, які виконують
доручення судді у справах, що знаходяться в провадженні. Вони належать
до категорії державних службовців.

Суддя має право витребувати від Верховної Ради України, Президента,
Прем’єр-міністра, Генерального прокурора, органів державної влади,
органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ, організацій різних форм власності,
політичних партій, об’єднань громадян, посадових осіб, окремих громадян
документи, необхідні матеріали та іншу інформацію з тих питань, що
готуються до розгляду Конституційним Судом.

Ніхто не має права відмовляти в наданні документів, матеріалів,
інформації чи ухилятися від дачі пояснень судді Конституційного Суду. За
наявності таких порушень настає відповідальність винних осіб згідно з
законодавством України.

Суддя Конституційного Суду не має права публічно (в засобах масової
інформації – пресі, радіо, на телебаченні) висловлювати свою думку з
будь-яких питань у справах, за якими Конституційним Судом не було
прийнято рішення або не дано висновку.

При виконанні своїх обов’язків судді Конституційного Суду повинні бути
одягненими у відповідну форму одягу – мантію. Вони мають нагрудний знак,
опис і форма якого затверджується Верховною Радою України.

Судді Конституційного Суду є недоторканими особами. Вони не можуть бути
затримані чи заарештовані, якщо відсутня згода Верховної Ради України,
до винесення обвинувального вироку судом. Вони не несуть юридичної
відповідальності за результати голосування чи висловлювання своїх думок
у Конституційному Суді.

Повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у таких
випадках: 

· закінчення строку призначення;

· припинення громадянства України;

· досягнення 65-річного віку;

· неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров‘я;

· набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

· звільнення за власним бажанням;

· порушення суддею присяги;

· визнання судді безвісти зниклим;

· оголошення судді померлим;

· у разі смерті судді;

· порушення вимог (вступ до політичної партії, руху, зайняття
діяльністю, що суперечить роботі судді Конституційного Суду).

В усіх перерахованих випадках рішення про припинення повноважень судді
Конституційного Суду України приймаються на засіданні Конституційного
Суду України, за винятком випадків, коли суддею порушується присяга та
вимога щодо участі у політичному житті держави.

У такому разі рішення про припинення повноважень судді Конституційного
Суду приймається Верховною Радою України.

1.2. Вибори Голови Конституційного Суду України. Колегія суддів, її
повноваження при підготовці та розгляді справ Конституційним Судом

На першому спеціальному пленарному засіданні з числа суддів
Конституційного Суду шляхом таємного голосування строком на 3 роки
обирається Голова Конституційного Суду України. Він вважається обраним,
якщо за його кандидатуру проголосувало більше половини конституційного
складу суддів Конституційного Суду.

Перше спеціальне пленарне засідання скликається у день складання присяги
суддями і проводиться під головуванням найстаршого за віком судді
Конституційного Суду України.

Для організації і проведення виборів Голови Конституційного Суду з числа
суддів обирається комісія.

Після прийняття Закону “Про Конституційний Суд України” перше історичне
пленарне засідання Конституційного Суду відбулося 

17 квітня 1997 року.

Відкриваючи перше пленарне засідання, Голова Конституційного Суду Іван
Тимченко у своєму виступі відмітив: “Ось заради того, щоб наші люди
повірили у свою Конституцію, щоб вона стала ефективним інструментом
захисту конституційних прав і свобод громадян, забезпечення політичної й
економічної стабільності в Україні, – ось заради цього ми й
працюватимемо”.1 

Голова Конституційного Суду України має такі повноваження:

· організовує роботу колегій суддів Конституційного Суду;

· організовує роботу комісій та Секретаріату;

· скликає і проводить засідання та пленарні засідання Конституційного
Суду;

· є розпорядником бюджетних коштів на утримання і забезпечення
діяльності Конституційного Суду відповідно до кошторису, який
затверджений Конституційним Судом;

· здійснює інші повноваження згідно з законом, що регламентує
організацію його внутрішньої роботи.

За пропозицією Голови Конституційного Суду, шляхом таємного голосування,
з числа суддів Конституційного Суду строком на 3 роки обираються
заступники Голови. Вони, за його дорученням, виконують окремі
повноваження.

У випадку, якщо Голова Конституційного Суду відсутній або не може
виконувати своїх повноважень, його обов’язки виконує один із
заступників, який старший за віком.

Коли ж відсутні обидва заступники Голови Конституційного Суду, обов’язки
Голови має право виконувати найстарший за віком суддя Конституційного
Суду України.

Голова Конституційного Суду та його заступники достроково можуть
звільнятися з посади Конституційним Судом за їх заявами. Рішення
вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість суддів
Конституційного Суду від його конституційного складу. Разом з тим, це не
позбавляє їх повноважень суддів Конституційного Суду.

Для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за
конституційними поданнями та зверненнями у складі Конституційного Суду
України утворюються колегії суддів.

Рішення про утворення колегій суддів, затвердження складу та призначення
секретарів колегій суддів приймається на засіданні Конституційного Суду
протягом першого місяця кожного календарного року.

Засідання Конституційного Суду вважається повноважним, якщо у ньому
брали участь не менше 11 суддів Конституційного Суду.

Секретар Колегії суддів призначається з числа суддів, які входять до
складу Колегії.

Відкриття провадження у справі Конституційним Судом за конституційним
поданням чи зверненням ухвалюється Колегією суддів Конституційного Суду
або Конституційним Судом на його засіданні.

У випадку, якщо на засіданні Конституційного Суду приймається
процесуальна ухвала про відкриття провадження у справі, ця справа
Головою Конституційного Суду України виноситься на розгляд пленарного
засідання.

Дата розгляду справи визначається Головою Конституційного Суду. У
Конституційному Суді України ведеться провадження, даються висновки,
приймаються рішення та ухвали державною мовою.

Колегія суддів під час підготовки справи та Конституційний Суд у процесі
провадження у справі мають право:

а) витребувати необхідні документи, матеріали та інші відомості, що
стосуються справи, від:

· Верховної Ради України;

· Президента України;

· Генерального прокурора;

· Прем’єр-міністра;

· суддів;

· органів державної влади;

· органів влади Автономної Республіки Крим;

· органів місцевого самоврядування;

· посадових осіб;

· підприємств, установ, організацій усіх форм

власності;

· політичних партій;

· інших об’єднань громадян;

· посадових осіб;

· громадян; 

б) у разі необхідності призначати експертизу у справі та вирішувати
питання про залучення експертів;

в) для забезпечення об’єктивного і повного розгляду справи викликати:

· посадових осіб;

· експертів;

· свідків;

· представників за законом;

· уповноважених за дорученням;

· громадян.

Ухилення без поважних причин від явки до Конституційного Суду, відмова
надати необхідні документи, матеріали або їх навмисне приховування тягне
за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

Учасниками конституційного провадження є:

· суб’єкти права на конституційне подання та їх представники;

· суб’єкти права на конституційне звернення та їх представники;

· органи та посадові особи;

· свідки;

· перекладачі. 

Учасники конституційного провадження, які не володіють державною мовою,
мають право користуватися послугами перекладача, але про свої наміри
вони повинні своєчасно повідомити Конституційний Суд.

Якщо учасник конституційного провадження не з’являється з поважної
причини на засідання Конституційного Суду, то це може бути підставою для
відкладення розгляду справи.

У разі повторної неявки учасника конституційного провадження з поважної
причини на засідання чи неявки без поважної причини, Конституційний Суд
приймає рішення за його відсутності.

Строк провадження у справах за конституційним поданням не повинен
перевищувати трьох місяців, а у справах за конституційними зверненнями –
шести місяців.

Строки конституційного провадження обчислюються з дня прийняття
процесуальної ухвали про відкриття конституційного провадження у справі.

У випадку, якщо до Конституційного Суду з одного і того ж питання
надійшло декілька конституційних подань (звернень), вони об’єднуються в
одне конституційне провадження у справі.

Якщо на засіданні Конституційного Суду прийнята процесуальна ухвала про
відмову у відкритті провадження у справі, то таке рішення є остаточним.

Згідно зі ст.45 Закону “Про Конституційний Суд України” існують такі
підстави для відмови у відкритті провадження у справі:

· відсутність встановленого Конституцією України цим Законом права на
конституційне подання, конституційне звернення;

· невідповідність конституційного подання, конституційного звернення
вимогам, передбаченим Конституцією України, цим Законом;

· непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у
конституційному поданні, конституційному зверненні.

З числа суддів Конституційний Суд на своєму засіданні має право
утворювати постійні комісії Конституційного Суду України, голови яких
призначаються Головою Конституційного Суду. Постійні комісії є
допоміжними робочими органами з питань внутрішньої діяльності.

Положення про постійні комісії затверджуються на пленарному засіданні
Конституційного Суду України.

Для додаткового дослідження питань, які пов’язані з конституційним
провадженням у справах, Конституційний Суд має право за участю
відповідних фахівців утворювати на пленарних засіданнях тимчасові
комісії.

1.3. Форми звернення до Конституційного Суду України. Рішення та
висновки Конституційного Суду, вимоги до їх змісту

Звернення до Конституційного Суду може бути у формі конституційного
подання або конституційного звернення.

Конституційне подання – це письмове клопотання до Конституційного Суду
про визнання неконституційним правового акта (його окремих положень),
про визначення конституційності міжнародного договору або необхідності
офіційного тлумачення Конституції України та інших законів.

Суб’єктами права щодо конституційного подання є:

· Президент України;

· не менш ніж 45 народних депутатів України;

· Верховний Суд України;

· уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

· Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Конституційне звернення – це письмове клопотання до Конституційного Суду
про необхідність офіційного тлумачення Конституції України, законів
України для забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та
свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. 

Суб’єктами права щодо конституційного звернення є:

· громадяни України;

· іноземці;

· особи без громадянства;

· юридичні особи.

У конституційному поданні чи зверненні повинні зазначатися такі дані:

· для подання – повне найменування органу чи посадової особи, які
направляють конституційне подання; для звернення – прізвище, ім’я та по
батькові громадянина України, особи без громадянства чи іноземця,
адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місце знаходження
юридичної особи;

· відомості про представника (особу) за законом або уповноваженого за
дорученням;

· для подання – повне найменування, номер, дата прийняття, джерело
опублікування правового акта, конституційність якого оспорюється чи який
потребує офіційного тлумачення; для звернення – статті (окремі
положення) Конституції України або закону України, які повинен
розтлумачити Конституційний Суд України;

· для подання – правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності
правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіційному
тлумаченні; для звернення – обґрунтування необхідності в офіційному
тлумаченні положень Конституції України або законів України;

· дані щодо інших документів та матеріалів, на які посилаються суб’єкти
конституційного подання (звернення) (копії цих документів і матеріалів
додаються);

· перелік матеріалів та документів, що додаються.

Конституційне подання, документи та матеріали до нього повинні
подаватися у трьох примірниках. 

Конституційний Суд України є юридичною особою, його друкованим органом
вважається “Вісник Конституційного Суду України”.

За результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших
правових актів Верховної Ради України, Президента, Кабінету Міністрів,
Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституційний Суд України на
пленарних засіданнях, де головує Голова Конституційного Суду, приймає
рішення. Він може визнати правовий акт неконституційним повністю або в
окремій його частині.

Разом з тим, Конституційний Суд України дає висновки у справах з питань:

· офіційного тлумачення Конституції та законів України;

· про відповідність Конституції України чинним міжнародним договорам
України та тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної Ради для
надання згоди щодо їх обов’язковості;

· про дотримання конституційної процедури розслідування та розгляду
справи про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту.

Конституційним Судом даються висновки, а рішення приймаються шляхом
опитування суддів Конституційного Суду та поіменним голосуванням.

Як висновки, так і рішення Конституційного Суду повинні бути письмово
мотивованими, обов’язково підписуються (не пізніше семи днів після
прийняття рішення чи дачі висновку) кожним суддею, незалежно від того,
голосував суддя “за” чи “проти”.

Після цього висновки та рішення офіційно оприлюднюються наступного
робочого дня після їх підписання. Вони є остаточними і оскарженню не
підлягають.

Якщо суддя Конституційного Суду має свою окрему думку, коли приймається
рішення чи дається висновок Конституційним Судом, то він зобов’язаний у
письмовій формі викласти її та обов’язково додати до рішення або
висновку, які публікуються у “Віснику Конституційного Суду України” та
інших офіційних виданнях України.

Як у рішенні, так і у висновку Конституційного Суду України обов’язково
повинні бути відображені такі дані:

· найменування рішення (висновку), дата, місце прийняття (дачі), його
номер;

· персональний склад суддів Конституційного Суду, які брали участь у
розгляді справи;

· зміст конституційного подання, конституційного звернення;

· перелік учасників судового засідання;

· положення Конституції України, якими керувався Конституційний Суд при
прийнятті рішення чи дачі висновку;

· мотивувальна частина рішення (висновку);

· резолютивна частина рішення (висновку);

· обов’язкове зазначення того, що рішення (висновок) є остаточним і
оскарженню не підлягає. 

При прийнятті рішення Конституційного Суду в змісті обов’язково
вказується повна назва, дата прийняття, порядковий номер, яким органом,
посадовою особою прийнято правовий акт, конституційність якого
розглядається.

Наступного робочого дня після офіційного оприлюднення копії рішень і
висновків Конституційного Суду України надсилаються суб’єкту права щодо
конституційного подання чи конституційного звернення, з ініціативи якого
розглядалася справа, до Міністерства юстиції та органу влади, який
прийняв правовий акт, що був предметом розгляду.

Конституційний Суд має право у своєму рішенні чи висновку визначити
строки і порядок виконання та зобов’язати відповідні державні органи
забезпечити виконання рішень чи дотримання висновку.

Невиконання рішень чи недотримання висновків Конституційного Суду
тягнуть за собою відповідальність згідно з законодавством України. 

Пленарне засідання Конституційного Суду вважається повноважним, якщо у
ньому бере участь не менше 12 суддів, а рішення Конституційного Суду
приймаються та даються висновки, якщо за них проголосувало не менше 10
суддів Конституційного Суду.

Матеріали справ, щодо яких Конституційним Судом прийнято рішення або
дано висновок, зберігаються в архіві Конституційного Суду сто років, а
оригінали рішень та висновків – безстроково.

Уже першими своїми рішеннями, наприклад, у справах щодо несумісності
депутатського мандата, про акти органів Верховної Ради, Конституційний
Суд зробив серйозну заяву щодо своєї самостійності і місця в ієрархії
влади, що належить йому за Конституцією України1.

Належне місце у діяльності Конституційного Суду відведено Секретаріату.
Він забезпечує його організаційну, науково-експертну та
інформаційно-довідкову діяльність. Положення про Секретаріат
Конституційного Суду затверджується Конституційним Судом. Керівник
Секретаріату за поданням Голови призначається Конституційним Судом з
числа громадян, які мають право займати посаду професійного судді.

Йому забороняється, як і суддям Конституційного Суду України, належати
до будь-яких партій, мати представницький мандат, брати участь у
будь-якій політичній діяльності, окрім творчої, наукової та
викладацької. 

Про високий професійний, інтелектуальний та науковий рівень перших
суддів Конституційного Суду України наочно свідчать такі дані: серед них
– 5 докторів юридичних наук, 1 доктор філософських наук, 6 професорів та
6 кандидатів юридичних наук.

Першими суддями Конституційного Суду України, які були призначені в
1996-1997 роках Верховною Радою України, стали: Костицький М.В.,
Мироненко О.М., Розенко В.І., Яценко С.С.1, Євграфов П.Б.2, Корнієнко
М.І.3 

КОСТИЦЬКИЙ Михайло Васильович народився у 1948 році у с. Заріччя
Надвірнянського району Івано-Франківської області у селянській родині.

Трудову діяльність розпочав робітником будівельної бригади радгоспу
“Надвірнянський”.

У 1966-1971 роках навчався на юридичному факультеті Львівського
державного університету імені І. Франка.

З 1971 року працював консультантом відділу юстиції Львівського
облвиконкому.

З 1973 року – на викладацькій роботі у Львівському університеті імені І.
Франка: асистент, старший викладач, доцент, професор, декан юридичного
факультету.

У 1990-1994 роках – науковий консультант Комісії Верховної Ради України
з питань правопорядку та боротьби зі злочинністю. Брав участь у розробці
проектів Законів України “Про міліцію”, “Про прокуратуру”, “Про
оперативно-розшукову діяльність”, “Про судову експертизу” та інших.

1994 року обраний народним депутатом України, головою підкомісії з
правової політики та законодавчих передбачень Верховної Ради України. З
листопада 1994 року – член Конституційної комісії.

З 1995 року – проректор з наукової роботи, професор Національної
академії внутрішніх справ України.

У жовтні 1996 року Верховною Радою України призначений суддею
Конституційного Суду України.

Доктор юридичних наук, професор, дійсний член Академії правових наук
України, член-кореспондент Академії педагогічних наук України,
заслужений юрист України.

МИРОНЕНКО Олександр Миколайович народився у 1942 році у с. Покровське
Веселинського району Миколаївської області в селянській родині.

Трудову діяльність розпочав 1959 року слюсарем на суднобудівному заводі
у м. Миколаєві. Проходив строкову військову службу.

1971 року закінчив юридичний факультет Одеського державного університету
імені І.І.Мечникова, 1977 – Академію суспільних наук у Москві. Працював
у комсомольських та партійних органах.

З 1983 року – на науковій роботі в Інституті держави і права АН УРСР:
старший науковий співробітник, завідувач відділу історико-політологічних
досліджень держави і права України.

У жовтні 1996 року Верховною Радою України призначений суддею
Конституційного Суду України.

Доктор філософських наук, професор, дійсний член Академії політичних
наук України, член-кореспондент Академії правових наук України,
заслужений діяч науки і техніки України.

КОРНІЄНКО Микола Іванович народився у 1937 році в м. Мена Менського
району Чернігівської області в селянській родині.

1956 року закінчив залізничний технікум у м. Гомель (Білорусь). Проходив
строкову військову службу.

У 1958-1959 роках – інспектор Менського районного фінансового відділу.

1964 року закінчив юридичний факультет Білоруського державного
університету. Працював слідчим прокуратури Стовпцівського, Березинського
районів Мінської області, Городнянського району Чернігівської області.

У 1968-1973 роках – аспірант, молодший науковий співробітник Інституту
держави і права АН УРСР.

У 1973-1974 роках – референт Управління справами Ради Міністрів УРСР.

З 1974 року – старший викладач, заступник завідувача кафедри, декан
Київської вищої партійної школи при ЦК Компартії України.

З 1990 року – заступник керівника групи наукових консультантів, перший
заступник завідувача науково-експертного відділу Секретаріату Верховної
Ради України.

У вересні 1997 року Верховною Радою України призначений суддею
Конституційного Суду України.

Кандидат юридичних наук України, професор, заслужений юрист України.

Брав участь у розробці проекту Конституції України, Законів “Про вибори
народних депутатів України”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та
інших.

Автор понад 100 наукових праць, 3 монографій та 8 колективних монографій
у співавторстві.

ЄВГРАФОВ Павло Борисович народився у 1944 році у Москві в сім’ї
службовців.

Трудову діяльність розпочав робітником будівельно-монтажного управління,
слюсарем-складальником Харківського тракторного заводу. Проходив
строкову військову службу.

1971 року закінчив Харківський юридичний інститут.

У 1971-1991 роках – аспірант, асистент, старший викладач, доцент кафедри
теорії держави і права Харківського юридичного інституту.

З 1991 по 1994 рік працював завідувачем державно-правового відділу
Секретаріату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а з 1995 по 1997
рік – керівником юридичної служби представництва Президента України в
Автономній Республіці Крим.

У червні 1997 року Верховною Радою України призначений суддею
Конституційного Суду України.

Кандидат юридичних наук.

Брав участь у розробці проекту Конституції України, проекту Закону “Про
всеукраїнські місцеві референдуми”.

ЯЦЕНКО Станіслав Сергійович народився у 1936 році у м. Ічня
Чернігівської області в родині вчителів.

1959 року закінчив юридичний факультет Київського державного
університету імені 

Т.Г. Шевченка.

Як фахівець почав працювати оперуповноваженим дізнання в Одеській
області, адвокатом, завідувачем юридичної консультації на Київщині.

1962 року розпочинається наукова і викладацька діяльність: аспірант,
молодший науковий співробітник Сектора держави і права АН УРСР; старший
викладач, доцент, завідувач кафедри кримінального права та кримінології,
заступник декана, в.о. декана юридичного факультету Київського
державного університету імені Т.Г. Шевченка.

У жовтні 1996 року Верховною Радою України призначений суддею
Конституційного Суду України.

Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових
наук України, заслужений юрист України.

Підготував 3 кандидатів юридичних наук, у т. ч. 2 іноземних громадян.
Автор понад 90 наукових праць, підручників і монографій з питань
кримінального права. Науковий та відповідальний редактор
науково-технічних коментарів Кримінального кодексу України.

РОЗЕНКО Віталій Іванович народився у 1939 році у м. Васильків Київської
області в сім’ї військовослужбовця.

Закінчив Львівську спеціальну середню школу міліції МВС СРСР та
юридичний факультет Львівського державного університету імені 

І. Франка, доцент.

З 1957 року служив в органах внутрішніх справ на посадах
оперуповноваженого у м. Теребовля Тернопільської області, начальника
слідчого відділу Васильківського райвідділення міліції Київської
області, старшого слідчого Міністерства внутрішніх справ УРСР.

У 1974-1985 роках працював у партійних органах.

З 1985 року – начальник штабу МВС України, заступник міністра, начальник
Головних управлінь внутрішніх справ Київської обл. та м. Києва,
генерал-лейтенант міліції.

У 1992-1994 роках – ректор Української академії внутрішніх справ.

У 1994-1996 роках перебував на дипломатичній роботі в Республіці Польща
в ранзі першого секретаря посольства України.

У жовтні 1996 року Верховною Радою України призначений суддею
Конституційного Суду України. На спеціальному пленарному засіданні
Конституційного Суду України обраний заступником Голови Конституційного
Суду України.

Першими суддями Конституційного Суду України, які були в 1996 році
призначені Указом Президента України, стали: Козюбра М.І., Мартиненко
П.Ф., Селівон М.Ф., Тимченко І.А., Тихий В.П., Шаповал В.М1.

КОЗЮБРА Микола Іванович народився у 1937 році у с. Тетерівка
Жашківського району Черкаської області в сім’ї службовців.

Трудову діяльність розпочав робітником 4-ї взуттєвої фабрики м. Києва.

1956 року вступив до юридичного факультету Київського державного
університету імені Т.Г.Шевченка. Після його закінчення працював в
органах МВС України на посадах оперуповноваженого дізнання, слідчого,
старшого слідчого на Вінничині та у м. Києві.

З 1965 року – на науковій роботі в Інституті держави і права АН УРСР:
аспірант, молодший, старший науковий співробітник, завідувач відділу
теорії держави і права.

1990 року очолив кафедру теорії та історії держави і права Київського
національного університету імені Т.Г. Шевченка.

У вересні 1996 року Указом Президента України призначений суддею
Конституційного Суду України. Призначений секретарем Колегії суддів
Конституційного Суду України.

Доктор юридичних наук, професор, дійсний член Української академії
політичних наук, кореспондент Академії правових наук України.

Нагороджений Почесною відзнакою Президента України – орденом “За
заслуги” третього ступеня.

Автор понад 150 наукових праць, у т.ч. 17 монографій, 3 підручників та
навчальних посібників з питань теорії держави і права та конституційного
права, брав участь у розробці проектів Декларації про державний
суверенітет України, Конституції України та інших законопроектів.

МАРТИНЕНКО Петро Федорович народився у 1936 році у с. Осівці
Брусилівського району Житомирської області в селянській родині.

Трудову діяльність розпочав 1954 року в Нижньому Тагілі, працюючи
помічником тракториста будівельного тресту. Проходив військову службу. У
1962 році закінчив Саратовський юридичний інститут, працював викладачем
цього вузу.

З 1965 року – в Київському державному університеті імені Т.Г. Шевченка:
аспірант, старший викладач, доцент, професор, завідувач кафедри
порівняльного правознавства Інституту міжнародних відносин.

У 1991-1996 роках був головним науковим консультантом Секретаріату
Верховної Ради (за сумісництвом). У 1992-1993 роках входив до складу
Колегії з питань правової політики Державної думи України.

У вересні 1996 року Указом Президента України призначений суддею
Конституційного Суду України.

Кандидат юридичних наук.

Нагороджений Почесною відзнакою Президента України – орденом “За
заслуги” третього ступеня.

Автор понад 150 наукових праць, серед яких монографії, підручники,
навчальні посібники з питань конституційного права, міжнародного
публічного права, порівняльного правознавства.

Брав участь у розробці законопроектів, зокрема, Закону “Про мови в
УРСР”, Концепції Договору про Співдружність Суверенних Держав,
Декларації про державний суверенітет України, Конституції України,
Закону “Про Конституційний Суд України”.

Як експерт МЗС України працював над проектами Європейської Конвенції з
питань громадянства та Європейської Хартії регіональних та міноритарних
мов, що розроблялися у Раді Європи. У 1992-1996 роках був заступником
представника України у “Венеціанській Комісії” Ради Європи.

СЕЛІВОН Микола Федосович народився у 1946 році у с. Шестовиця на
Чернігівщині в селянській родині.

Трудову діяльність розпочав слюсарем-ремонтником. Проходив строкову
військову службу.

1973 року закінчив юридичний факультет Київського державного
університету імені 

Т.Г. Шевченка.

Фахову діяльність розпочав у 1973 році стажистом-дослідником Інституту
держави і права АН УРСР.

З 1979 року – на відповідальній роботі в апараті уряду: старший референт
юридичної групи, в.о. завідувача юридичного відділу, завідувач
юридичного відділу, заступник міністра Кабінету Міністрів, перший
заступник міністра Кабінету Міністрів.

У вересні 1996 року Указом Президента України призначений суддею
Конституційного Суду України.

Кандидат юридичних наук, заслужений юрист України.

Автор майже 30 наукових праць, монографій з правових питань організації
та діяльності рад. Брав участь у розробці проектів найважливіших законів
щодо забезпечення політичної незалежності та економічної самостійності
України, становлення ринкової економіки, соціального захисту населення,
формування нової системи державного управління та місцевого
самоврядування. Як експерт брав участь у розробці проекту Конституції
України.

ТИМЧЕНКО Іван Артемович народився у 1939 році у Покровському районі
Дніпропетровської області в селянській родині.

Закінчив училище механізації сільського господарства,
сільськогосподарський технікум. Працював трактористом, механіком
колгоспу.

У 1967 році закінчив юридичний факультет Київського державного
університету імені 

Т. Г. Шевченка.

З 1966 року працював старшим редактором редакції журналу “Радянське
право”. З 1974 року – аспірант, науковий співробітник, вчений секретар
Інституту держави і права АН УРСР.

У 1990-1991 роках працював помічником Голови Верховної Ради України. З
1991 року очолював юридичну службу (управління) Адміністрації Президента
України.

У вересні 1996 року Указом Президента України призначений суддею
Конституційного Суду України. Згодом на спеціальному пленарному
засіданні обраний його Головою.

Кандидат юридичних наук, дійсний член Академії правових наук України,
заслужений юрист України.

Брав участь у розробці проектів Конституції України, Законів “Про мови в
Україні”, “Про вибори народних депутатів України”, “Про Конституційний
Суд України”, Декларації про державний суверенітет України. Є автором
понад 40 наукових праць.

ТИХИЙ Володимир Павлович народився у 1939 році в м.Теплогорську
Луганської області у родині шахтаря. 

Трудову діяльність розпочав слюсарем Ірмінської вуглезбагачувальної
фабрики. У 

1963 році закінчив Харківський юридичний інститут.

З 1963 року працював слідчим прокуратури і помічником прокурора у
Луганській і Дніпропетровській областях.

З 1968 року розпочинається наукова і викладацька робота в Харківському
юридичному інституті (з 1995 року – Національна юридична академія
України імені Я. Мудрого): аспірант, старший викладач, доцент, професор
кафедри кримінального права, декан, проректор з навчальної роботи.

У вересні 1996 року Указом Президента України призначений суддею
Конституційного Суду України.

Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових
наук України. Заслужений працівник народної освіти України. У 1995 році
Міністерством юстиції України вписаний до “Золотої Книги української
юстиції”.

Автор понад 90 наукових праць, монографій, навчальних посібників з
питань кримінального права, кількох публікацій з конституційного права
та теорії держави і права; брав участь у розробці проектів Конституції
України, Кримінального кодексу України.

ШАПОВАЛ Володимир Миколайович народився у 1948 році у м. Києві в сім’ї
службовців.

У 1970 році закінчив юридичний факультет Київського державного
університету імені Т. Г. Шевченка. Проходив строкову військову службу.

Фахову діяльність розпочав в Інституті держави і права АН УРСР:
аспірант, молодший науковий співробітник відділу міжнародного права і
порівняльного правознавства.

З 1976 року працював викладачем, старшим викладачем, доцентом кафедри
державно-правових дисциплін Київської вищої школи МВС СРСР.

З 1986 року викладає на юридичному факультеті Київського державного
університету імені Т. Г. Шевченка, обіймає посади доцента, професора
кафедри конституційного права, завідувача кафедри прав людини.

У вересні 1996 року Указом Президента України призначений суддею
Конституційного Суду України.

Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових
наук України.

Нагороджений Почесною відзнакою Президента України – орденом “За
заслуги” третього ступеня.

Автор понад 120 наукових праць, підручників і монографій з проблем
теорії держави і права, конституційного права. Як член робочої групи
Конституційної комісії брав участь у розробці проекту Конституції
України.

Першими суддями Конституційного Суду України, які були призначені у
вересні 1996 року третім (позачерговим) з’їздом суддів України, стали:
Німченко В.І.1, Вознюк В.Д.2, Малинникова Л.Ф.3, Савенко М.Д.4,
Скомороха В.Є.5, Чубар Л.П.6.

ВОЗНЮК Володимир Денисович народився у 1949 році у с. Щитинь
Любешівського району на Волині в селянській родині.

Трудову діяльність розпочав з 1966 року робітником на будівництві
Кременчуцького нафтопереробного заводу. Проходив строкову військову
службу.

У 1976 році закінчив юридичний факультет Київського державного
університету імені Т.Г.Шевченка. Того ж року обраний народним суддею
Дніпровського районного суду м. Києва.

З 1980 року – суддя Київського міського суду. 1989 року обирається
суддею Верховного Суду України. 1995 року призначений заступником голови
судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду України.

У вересні 1996 року на третьому (позачерговому) з’їзді суддів України
призначений суддею Конституційного Суду України, а згодом і секретарем
Колегії суддів Конституційного Суду України.

З 1987 року викладає (за сумісництвом) на юридичному факультеті
Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

Заслужений юрист України.

Брав участь у розробці Концепції судово-правової реформи, проекту Закону
“Про судоустрій” та інших нормативно-правових актів.

МАЛИННИКОВА Людмила Федорівна народилася у 1939 році у Києві у
робітничій сім’ї. 

Трудову діяльність розпочала обплітальницею на Київському заводі
“Укркабель”.

У 1965 році закінчила юридичний факультет Київського державного
університету імені 

Т. Г. Шевченка за спеціальністю правознавство.

Фахову діяльність розпочала у 1958 році секретарем судової Колегії в
цивільних справах Верховного Суду України. Працювала секретарем судового
засідання, судовим виконавцем Подільського районного народного суду м.
Києва, старшим консультантом судової колегії в цивільних справах
Верховного Суду України. У 1975 році обирається суддею Ленінградського
районного суду м. Києва, у 1978 – суддею Київського міського суду, а з
1984 – суддею Верховного Суду України.

У вересні 1996 року на третьому (позачерговому) з’їзді суддів України
призначена суддею Конституційного Суду України.

Заслужений юрист України. У 1982 році нагороджена орденом “Знак Пошани”.

Обиралася членом Президії Верховного Суду України. Була членом Вищої
кваліфікаційної комісії суддів та Вищої кваліфікаційної комісії
адвокатури при Кабінеті Міністрів України. Входила до складу експертної
групи з питань підготовки проектів міжнародних договорів про правові
відносини та правову допомогу в цивільних, шлюбно-сімейних та
кримінальних справах і робочої групи з підготовки проекту Цивільного
процесуального кодексу.

НІМЧЕНКО Василь Іванович народився у 1950 році у с. Загородище
Чорнобаївського району Черкаської області в селянській родині.

Трудову діяльність розпочав слюсарем. Проходив строкову військову
службу. У 1976 році закінчив Харківський юридичний інститут.

З 1976 року працював народним суддею Подільського районного суду м.
Києва, суддею Київського міського суду, головою Печерського районного
суду м. Києва. У 1987-1989 роках – старший консультант юридичного
відділу Президії Верховної Ради України.

У 1990 році обраний суддею Верховного Суду України. З 1995 року – суддя
військової колегії Верховного Суду України, генерал-майор юстиції.

У вересні 1996 року на третьому (позачерговому) з’їзді суддів України
призначений суддею Конституційного Суду України, на спеціальному
засіданні якого був обраний заступником Голови Конституційного Суду
України.

Кандидат юридичних наук.

Автор наукових праць у галузі державного, адміністративного та
цивільного права, співавтор коментаря Кодексу України про
адміністративні правопорушення, Концепції судово-правової реформи в
Україні та проекту Закону “Про Конституційний Суд України”; науковий
керівник групи з підготовки проекту Адміністративно-процесуального
кодексу України.

САВЕНКО Микола Дмитрович народився у 1944 році у с. Первомайське
Безим’янського району Саратовської області в робітничій сім’ї.

У 1963 році закінчив Луганське технічне училище, працював слюсарем на
Луганському тепловозобудівному заводі. Проходив строкову військову
службу.

У 1972 році закінчив правознавчий факультет Харківського юридичного
інституту.

Фахову діяльність розпочав стажистом Новотроїцького районного народного
суду Херсонської області. У 1972 році обраний народним суддею
Каланчацького районного народного суду тієї ж області.

З 1983 року – член Херсонського обласного суду, а з 1988 – суддя,
заступник голови судової колегії у цивільних справах Верховного Суду
України.

У вересні 1996 року на третьому (позачерговому) з’їзді суддів України
призначений суддею Конституційного Суду України.

Має вищий кваліфікаційний клас судді.

СКОМОРОХА Віктор Єгорович народився у 1941 році у с. Матросове
Солонянського району Дніпропетровської області в селянській родині.

Працював шофером у колгоспі. Проходив строкову військову службу. У 1967
році закінчив правознавчий факультет Харківського юридичного інституту.

Цього ж року розпочав фахову діяльність суддею Краснолуцького міського
народного суду на Луганщині, з 1970 року – член Луганського обласного
суду.

У 1976 році обирається суддею Верховного Суду України.

У вересні 1996 року на третьому (позачерговому) з’їзді суддів України
призначений суддею Конституційного Суду України, а пізніше – секретарем
Колегії суддів Конституційного Суду України.

Заслужений юрист України.

Брав участь у підготовці проектів Концепції судової реформи в Україні,
Закону “Про статус суддів”, проекту Кримінального кодексу та ряду інших
законопроектів. Автор багатьох публікацій, присвячених аналізу та
застосуванню законодавства, захисту прав людини.

Має вищий кваліфікаційний клас судді.

ЧУБАР Людмила Пантеліївна народилася у 1944 році у м. Жданов (нині –
Маріуполь) Донецької області в робітничій сім’ї.

У 1970 році закінчила правознавчий факультет Харківського юридичного
інституту.

Трудову діяльність розпочала у 1961 році у Жовтневому районному суді м.
Жданова діловодом, секретарем судового засідання, судовим виконавцем. У
1970 році обрана народним суддею цього ж суду.

З 1979 року – заступник начальника управління юстиції Донецького
облвиконкому.

У 1986 році призначена головою Донецького обласного суду.

У 1980-1991 роках обиралася депутатом Донецької міської та обласної рад
народних депутатів.

У вересні 1996 року на третьому (позачерговому) з’їзді суддів України
призначена суддею Конституційного Суду України.

Брала участь у розробці проектів Конституції України, Законів “Про
судоустрій”, “Про статус суддів”, Цивільного кодексу.

Заслужений юрист України.

На спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України першим
його Головою був обраний Тимченко Іван Артемович, заступниками Голови –
Розенко Віталій Іванович та Німченко Василь Іванович, але це не
звільняло їх від виконання обов’язків суддів Конституційного Суду
України.

З числа суддів Конституційного Суду України секретарем Колегії суддів з
конституційних подань був призначений Козюбра Микола Іванович,
секретарем Колегії суддів з конституційних звернень – Вознюк Володимир
Денисович, а секретарем Колегії суддів з конституційних подань і
звернень – Скомороха Віктор Єгорович.

1.4. Схематичні матеріали

1.5. Питання для самоконтролю

1. Які вимоги висуваються до кандидатів у судді Конституційного Суду
України?

2. Ким і на який строк обираються судді Конституційного Суду України?

3. Яким органом попередньо обговорюються кандидатури на посади суддів
Конституційного Суду України?

4. Ким затверджується структура і штат Конституційного Суду України?

5. Хто має право вносити питання на розгляд Конституційного Суду
України?

6. Хто має право брати участь у засіданні Конституційного Суду України?

7. Чи мають право утримуватися від голосування судді Конституційного
Суду України?

8. Як повинен діяти суддя Конституційного Суду України у разі незгоди з
рішенням або висновком Конституційного Суду України?

9. Протягом якого часу і на який строк з дня обрання першого складу суду
або відкриття вакансії обирається секретар Конституційного Суду України?

10. Які функції керівника Секретаріату Конституційного Суду України?

11. У якому органі публікуються рішення і висновки Конституційного Суду
України?

12. Чи залежить Конституційний Суд України від інших органів судової
влади?

13. Протягом якого періоду обирається новий суддя Конституційного Суду
України, якщо попередній вибуває достроково?

14. Хто має право вносити пропозицію про персональний склад суддів
Конституційного Суду України?

15. Яким чином і в якому порядку обирається Голова, його заступники та
члени Конституційного Суду України?

16. Чи мають право судді Конституційного Суду України займатися
діяльністю, не пов’язаною з прямими функціональними обов’язками?

17. Чи мають право судді Конституційного Суду України публічно
висловлювати свою думку з питань конституційності або незаконності
актів, винесених на розгляд суду?

18. На кого з членів суду покладається виконання обов’язків заступника
Голови Конституційного Суду України, якщо той виконує обов’язки Голови?

19. За рішенням якого органу припиняються повноваження секретаря
Конституційного Суду України?

20. За чиїм поданням і який орган приймає рішення про припинення
повноважень судді?

21. За наявності якої кількості членів Конституційного Суду України є
правомірним його засідання?

22. Яким органом і за якої умови можуть бути переглянуті рішення та
висновки Конституційного Суду України?

23. Чи можуть бути обмежені повноваження і громадські права суддів
Конституційного Суду України при запровадженні військового або
надзвичайного стану?

24. Які права та обов’язки Голови Конституційного Суду України?

25. Які принципи діяльності Конституційного Суду України?

26. Які існують підстави для визнання правових актів неконституційними?

27. Які повноваження Конституційного Суду України?

28. У яких випадках припиняються повноваження судді Конституційного
Суду?

29. Які повноваження колегії суддів Конституційного Суду України?

30. Хто може бути учасником конституційного провадження?

31. Які існують підстави для відмови у відкритті провадження у справі?

32. Які існують форми звернення до Конституційного Суду?

33. Що входить у зміст рішення Конституційного Суду?

34. Що таке конституційне подання та які основні вимоги до його змісту?

35. Що таке конституційне звернення та які основні вимоги до його
змісту?

36. Що таке висновок Конституційного Суду, який його основний зміст?

37. Хто може бути суб’єктом права на конституційне подання?

38. Хто може бути суб’єктом права на конституційне звернення?

1.6. Завдання для перевірки та закріплення знань 

Завдання 1

Якими з наведених положень визначаються повноваження, організація та
порядок діяльності Конституційного Суду України:

– Декларацією про державний суверенітет України;

– Конституцією України;

– Законом України “Про дію міжнародних договорів на території України”;

– Законом України “Про судоустрій України”;

– Законом України “Про Конституційний Суд України”;

– Законом України “Про статус суддів”;

– Положенням про Міністерство юстиції України.

Завдання 2

На яких із наведених принципах будує свою діяльність Конституційний Суд
України:

– державної мови при розгляді справи;

– законності;

– незалежності;

– безпосередності та усності розгляду справи;

– колегіальності;

– змагальності;

– гласності;

– презумпції невинності;

– повноти і всебічності розгляду справ;

– верховенства права;

– обгрунтованості прийнятих рішень;

– рівноправності суддів.

Завдання 3

Голова Конституційного Суду України, будучи у складі урядової делегації
за межами України, свої повноваження передав одному з членів КСУ,
вважаючи, що той, як старший за віком, має достатній життєвий досвід і
своєю професійною підготовкою зможе краще, ніж будь-хто, організувати та
забезпечити нормальну роботу Конституційного Суду України.

1. Чи правильно вчинив Голова Конституційного Суду України в даній
ситуації?

2. Хто повинен замінити Голову Конституційного Суду України у випадку
відсутності або неможливості виконання ним своїх повноважень?

Завдання 4

Розглядаючи на одному з засідань Верховної Ради України питання про
судову систему, народний депутат М. не погодився з прийнятим рішенням,
за яке проголосувала переважна більшість депутатів.

Депутат М. вважав, що прийняте рішення суперечить діючій Конституції.
Тому він, використовуючи свої повноваження, від свого імені вніс
письмову пропозицію до Конституційного Суду України з проханням на
одному з перших засідань розглянути питання про відповідність прийнятого
Верховною Радою рішення Основному Закону України – Конституції.

1. Чи правильно вчинив народний депутат М. у даній ситуації?

2. У яких випадках Конституційний Суд України має право відмовити у
порушенні провадження?

3. Хто користується правом вносити питання на розгляд Конституційного
Суду України?

Завдання 5

На засіданні однієї з комісій Верховної Ради України було розглянуто
питання про посередницьку діяльність фірми “Веста” при реалізації
нафтопродуктів на території України та за її межами.

За встановленими фактами грубого порушення діючого законодавства були
зібрані відповідні матеріали, і Генеральною прокуратурою порушено
кримінальну справу.

У ході розслідування було виявлено невідповідність діючого законодавства
міжнародним угодам, які регулюють посередницьку діяльність різних фірм.

Генеральний прокурор направив відповідні матеріали на розгляд
Конституційного Суду України.

На засіданні Конституційного Суду України при розгляді справи двоє
суддів утрималися від голосування. Незважаючи на це, відповідне рішення
суду було прийнято переважною більшістю голосів.

1. Які вимоги ставляться до рішень, що приймаються Конституційним Судом
України?

2. Чи мають право утримуватися від голосування судді Конституційного
Суду України, коли вони не згодні з рішенням суду, і як вони повинні
вчинити у даній ситуації?

Завдання 6

Відкривши конституційне провадження та підготувавши необхідні матеріали
для засідання Конституційного Суду, на розгляд було винесено питання про
невідповідність Указу Президента “Про деякі зміни в оподаткуванні”
Основному Закону – Конституції України.

З поважних причин були відсутні 6 суддів Конституційного Суду України.
Незважаючи на це, засідання Суду відбулося, але при голосуванні за
винесення рішення проголосувало 8 суддів, а 4 судді від голосування
утримались.

1. Дайте юридичну оцінку даній ситуації.

2. За наявності якої кількості суддей Конституційного Суду України
засідання вважається повноважним?

3. Яка кількість голосів членів Конституційного Суду України необхідна,
щоб рішення вважалося прийнятим?

Завдання 7

Президент України видав Указ “Про деякі зміни в системі оподаткування”,
яким передбачалось збільшення податків для підприємств, які випускають
для населення продукцію широкого споживання.

Сесія однієї з обласних рад народних депутатів визнала Указ Президента
таким, що суперечить діючому законодавству, і прийняла рішення
звернутися до Конституційного Суду України з проханням про визнання
Указу недійсним.

1. Дайте правову оцінку даній ситуації.

2. Хто і в якому порядку має право звернутися до Конституційного Суду
України з питань невідповідності законам?

Завдання 8

Розглянувши кримінальну справу про навмисне вбивство, судова колегія з
кримінальних справ обласного суду звільнила з-під варти підсудного
Іванова за недостатністю доказів його вини у вчиненні даного злочину,
який інкримінувався йому в ході попереднього слідства.

Через деякий час Іванов звернувся до суду і зажадав повної реабілітації,
але його заяву не було задоволено.

Після цього Іванов звернувся з подібною заявою до Конституційного Суду
України. 

1. Дайте юридичну оцінку даній ситуації.

2. Назвіть суб’єктів права на конституційне звернення.

Завдання 9

Визначте з поданого переліку, в якій кількості і ким призначаються судді
Конституційного Суду України:

– Верховним Судом України;

– Генеральним прокурором;

– Міністерством юстиції;

– Вищим арбітражним судом;

– Президентом України;

– з’їздом юристів України;

– Кабінетом Міністрів України;

– з’їздом суддів;

– Вищою радою юстиції;

– Верховною Радою України.

Завдання 10

Здійснюючи попередню підготовку питань для розгляду їх Конституційним
Судом України, суддя звернувся до Служби безпеки України з вимогою
надати йому необхідні матеріали та інформацію, яка потрібна у справі.

Працівники Служби безпеки України відмовили судді Конституційного Суду,
мотивуючи це тим, що всі матеріали і будь-яка інформація не можуть бути
наданими, оскільки є секретними і розголошенню не підлягають.

1. Дайте правову оцінку даній ситуації.

2. У яких випадках і на кого поширюються права суддів Конституційного
Суду України щодо надання відповідної інформації та матеріалів?

ІІ. Арбітражні суди України

2.1. Правова основа, завдання, принципи діяльності та система
арбітражних судів України

На сучасному етапі розвитку і формування в Україні ринкових відносин
значно зростає роль арбітражних судів. Вони посідають важливе місце в
системі правового регулювання господарських правовідносин при вирішенні
спорів між юридичними особами. 

На кінець 1996 року в Україні діяло 367 арбітражних судів, якими лише в
1995 році було розглянуто 47350 спорів1.

Правовою основою діяльності арбітражних судів є Конституція України,
Закон “Про арбітражний суд України”, Арбітражний процесуальний кодекс,
міждержавні договори та угоди, які ратифіковані у встановленому порядку,
та інші законодавчі акти України.

Арбітражний суд у випадках, передбачених законом, застосовує норми права
інших держав.

У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини,
арбітражний суд застосовує законодавство, яке регулює подібні відносини,
а при відсутності такого законодавства – виходить із загальних засад та
змісту законодавства.

Мова арбітражного провадження визначається статтею 21 Закону України
“Про мови в Українській РСР” та статтею 10 Конституції України.

Завданнями арбітражних судів України є:

· сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин;

· захист прав та інтересів учасників господарських правовідносин, що
охороняються законом;

· внесення пропозицій, які спрямовані на вдосконалення правового
регулювання господарської діяльності.

У своїй діяльності арбітражні суди України керуються такими принципами:

· законності;

· незалежності, в тому числі й від органів законодавчої, виконавчої
влади, підкорення лише закону;

· арбітрування, тобто сприяння досягненню угоди між сторонами;

· гласності судового процесу та його повного фіксування технічними
засобами;

· відкритого розгляду справ, за винятком тих випадків, коли це
суперечить інтересам охорони державної, комерційної таємниці або коли є
обгрунтовані заперечення однієї з сторін;

· рівності сторін перед законом і арбітражним судом;

· обов’язковості виконання рішень, ухвал, постанов арбітражного суду;

· змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у
доведенні перед судом їх переконливості.

Арбітражним судам України підвідомчі такі справи:

1. У спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні
господарських договорів.

2. У спорах про визнання недійсними актів ненормативного характеру з
підстав, зазначених у законодавстві, крім:

· спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

· спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на
послуги (виконання робіт), якщо ціни і тарифи відповідно до
законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; 

· інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України,
міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів.

3. Про банкрутство.

Правосуддя у господарських відносинах здійснюється арбітражними судами
України, які є незалежними органами у вирішенні всіх господарських
спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими
органами.

Систему арбітражних судів України складають:

· арбітражні суди областей;

· арбітражні суди на правах областей, міст Києва, Севастополя,
Автономної Республіки Крим;

· Вищий арбітражний суд України.

За поданням Голови Вищого арбітражного суду України згідно з Законом
“Про арбітражний суд України” можуть утворюватися й інші ланки
арбітражних судів (наприклад, міські, міжрайонні, районні арбітражні
суди).

У 1995 році діяльність усіх ланок арбітражного суду України
забезпечували 1238 суддів та спеціалістів. А за неповних чотири роки,
починаючи з 1991року, суди прийняли до свого провадження більш аніж 359
тис. позовних заяв1.

Арбітражні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя мають такі повноваження:

· вирішують господарські спори, які віднесені до їх компетенції;

· розглядають справи про банкрутство;

· у порядку нагляду переглядають рішення, ухвали, постанови цих судів;

· вивчають та узагальнюють практику застосування законодавства;

· аналізують статистику вирішення господарських спорів;

· вносять пропозиції до Вищого арбітражного суду України, які спрямовані
на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та
практики вирішення господарських спорів;

· ведуть роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері
господарських відносин.

Арбітражні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя складаються з:

· голови;

· першого заступника голови;

· заступників голови;

· арбітрів.

Для вирішення організаційних питань зазначені суди можуть утворювати
Президію арбітражного суду. За поданням голів арбітражних судів
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя її склад
затверджується Президією Вищого арбітражного суду України.

Голови арбітражних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва та Севастополя мають такі повноваження:

· приймають до свого провадження, в межах компетенції відповідного
арбітражного суду, вирішення господарських спорів, передбачених
Арбітражним процесуальним кодексом України;

· переглядають рішення, ухвали, постанови у справі;

· розподіляють обов’язки між заступниками голови та арбітрами
арбітражного суду;

· забезпечують підбір та підготовку кадрів у арбітри;

· затверджують структуру, штатний розпис та кошторис витрат на утримання
арбітражного суду;

· організовують діяльність арбітражних судів та несуть відповідальність
за виконання завдань, які покладені на арбітражний суд;

· у межах своїх повноважень видають накази, розпорядження та інші акти;

· призначають та звільняють з посади працівників апарату арбітражних
судів;

· застосовують заходи заохочення та накладають дисциплінарні стягнення
на працівників апарату арбітражних судів;

· вносять Голові Вищого арбітражного суду подання про призначення
Верховною Радою України заступників голови, арбітрів відповідних
арбітражних судів;

· вносять подання Голові Вищого арбітражного суду з пропозицією
встановлення чисельності працівників та виділення відповідної суми
асигнувань для нормальної діяльності арбітражного суду.

До повноважень заступників голів арбітражних судів Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва та Севастополя належать:

· прийняття в межах компетенції відповідного арбітражного суду до свого
провадження вирішення господарського спору в порядку, передбаченому
Арбітражним процесуальним кодексом України;

· перегляд рішень, ухвал, постанов у справі;

· відповідно до розподілу обов’язків здійснення керівництва роботою
структурних підрозділів апарату арбітражного суду.

2.2. Вимоги до арбітрів. Присвоєння кваліфікаційних класів та класних
чинів арбітрам арбітражних судів України

Арбітр арбітражного суду є посадовою особою. Йому надаються
повноваження, необхідні для вирішення господарських спорів, визначених
Арбітражним процесуальним кодексом України.

Він незалежний у здійсненні правосуддя і підкоряється лише закону.

Будь-яке втручання у судову діяльність арбітра заборонено. Вплив на
нього в будь-якій формі, з метою перешкоджання всебічному, повному і
об’єктивному розгляду справи, переслідується законодавством України.

Засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо) не мають права у
своїх повідомленнях формувати громадську думку чи впливати іншим чином
до винесення рішення у конкретній справі.

Арбітр є недоторканною особою. Ніхто не має права його притягнути до
кримінальної відповідальності, застосувати заходи адміністративного
стягнення, затримати, заарештувати без згоди Верховної Ради України.

Це також стосується як його особистого обшуку, так і обшуку будь-якого
приміщення, де арбітр живе, працює (квартира, кабінет).

Статус арбітра мають Голова Вищого арбітражного суду України, його
заступники, голови арбітражних судів Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва та Севастополя, їх заступники.

Голова Вищого арбітражного суду за поданням Голови Верховної Ради
України призначається Верховною Радою безстроково.

Заступники Голови Вищого арбітражного суду, голови арбітражних судів
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, їх
заступники, всі арбітри за поданням Голови Вищого арбітражного суду
призначаються Верховною Радою України також безстроково.

При призначенні на посади арбітрів існують такі вимоги:

· наявність громадянства України;

· наявність вищої юридичної освіти;

· проживання на території України не менше 20 років;

· володіння державною мовою;

· відсутність судимостей;

· віковий ценз:

а) не менше 25 років на день призначення на посаду арбітра арбітражних
судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

б) не менше 30 років на день призначення на посаду арбітра Вищого
арбітражного суду;

· стаж роботи за фахом:

а) не менше п’яти років при призначенні на посаду арбітра арбітражних
судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

б) не менше десяти років при призначенні на посаду арбітра Вищого
арбітражного суду України.

При виконанні своїх обов’язків арбітри мають такі повноваження:

· вносити на засідання Пленуму чи Президії Вищого арбітражного суду
України пропозиції щодо роз‘яснення застосування законодавства, яке
регулює відносини у господарській сфері та порядок вирішення
господарських спорів;

· вивчати та узагальнювати арбітражну практику;

· вносити пропозиції щодо запобігання порушенням у сфері господарських
відносин;

· очолювати структурний підрозділ апарату арбітражного суду.

Арбітру забороняється займатися політичною діяльністю (входити до
партій, рухів), належати до органів законодавчої, виконавчої влади,
займатися підприємницькою діяльністю, працювати в державних,
кооперативних, громадських організаціях та установах.

Разом з тим, арбітри мають право займатися науково-дослідною та
педагогічною діяльністю.

При вирішенні господарського спору арбітр повинен бути об‘єктивним,
неупередженим, точно виконувати вимоги законодавства, забезпечувати
належну культуру арбітражного процесу.

Вимоги арбітра, що ставляться в межах повноважень арбітражного суду, є
обов’язковими для державних, кооперативних, громадських органів,
посадових осіб, до яких вони звернені.

З метою визначення рівня професійної підготовки арбітрів з числа
арбітрів арбітражних судів, Пленумом Вищого арбітражного суду України
обирається кваліфікаційна колегія арбітражних судів.

Повноваження, кількісний склад та порядок діяльності кваліфікаційної
колегії визначаються Положенням, яке затверджується Верховною Радою
України.

Усі арбітри арбітражних судів України періодично проходять атестацію, за
результатами якої їм присвоюються кваліфікаційні класи та класні чини.

Особи, які вперше обрані на посаду арбітра, проходять кваліфікаційну
атестацію протягом 6 місяців після обрання.

Кваліфікаційна атестація проводиться в присутності арбітра, який
атестується, в місячний строк з дня надходження відповідного подання чи
заяви арбітра.

Існують такі кваліфікаційні класи арбітрів:

· вищий;

· перший;

· другий;

· третій;

· четвертий;

· п’ятий.

Кваліфікаційні класи відповідного рівня присвоюються залежно від посади.

Вищий кваліфікаційний клас присвоюється суддям та заступникам Голови
Вищого арбітражного суду України.

Перший-другий кваліфікаційні класи присвоюються суддям Вищого
арбітражного суду України.

Перший-третій кваліфікаційні класи присвоюються головам, заступникам
голів арбітражних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва
та Севастополя.

Другий-п’ятий кваліфікаційні класи присвоюються суддям арбітражних судів
нижчої ланки у системі арбітражних судів.

Мінімальний строк перебування у кваліфікаційному класі, який дає право
на присвоєння наступного кваліфікаційного класу, встановлюється:

· у п’ятому-четвертому кваліфікаційних класах – 3 роки;

· у третьому-другому кваліфікаційних класах – 5 років;

· строк перебування у першому класі не обмежується;

· за суддею, який вийшов у відставку чи на пенсію, зберігається
присвоєний йому кваліфікаційний клас;

· суддям за кваліфікаційні класи встановлюється доплата до посадових
окладів;

· Голова Вищого арбітражного суду України є суддею вищого
кваліфікаційного класу за посадою.

Крім кваліфікаційних класів, спеціалістам арбітражних судів України
присвоюються також класні чини:

· державного радника ІІІ класу;

· старшого радника юстиції;

· радника юстиції;

· молодшого радника юстиції;

· юриста І класу;

· юриста ІІ класу;

· юриста ІІІ класу.

Класний чин державного радника юстиції ІІІ класу, старшого радника
юстиції присвоюється начальникам управлінь Вищого арбітражного суду
України.

Класні чини радника юстиції, молодшого радника юстиції, присвоюються
заступникам начальників управлінь, начальникам відділів та їх
заступникам.

Класні чини юриста І-ІІІ класів присвоюються головним та провідним
спеціалістам Вищого арбітражного суду і арбітражних судів України.

Існують такі підстави звільнення арбітрів з посади:

· за власним бажанням;

· у разі втрати громадянства України;

· після досягнення 65-річного віку;

· за станом здоров’я, який перешкоджає продовженню роботи;

· у разі набрання обвинувальним вироком законної сили;

· у разі порушення вимог щодо несумісності (входить в органи виконавчої,
законодавчої влади, займається підприємницькою діяльністю і т. ін.);

· у разі обрання, призначення, переведення на іншу роботу;

· у разі визнання безвісти зниклим;

· у разі оголошення померлим.

Голова Вищого арбітражного суду звільняється з посади Верховною Радою
України за поданням Голови Верховної Ради.

Арбітри усіх арбітражних судів звільняються Верховною Радою України за
поданням Голови Вищого арбітражного суду України.

2.3. Склад та повноваження Вищого арбітражного суду України

Найвищим органом у здійсненні нагляду щодо рішень, ухвал, постанов
арбітражних судів України, вирішення господарських спорів та контролю за
виконанням рішень є Вищий арбітражний суд України, який має такі
повноваження:

· керує діяльністю арбітражних судів областей, міст Києва, Севастополя,
Автономної Республіки Крим та несе відповідальність за організацію, стан
та вдосконалення їх роботи;

· перевіряє й поширює позитивний досвід роботи арбітражних судів
України;

· згідно з Арбітражним процесуальним кодексом України має право приймати
до свого провадження будь-який господарський спір;

· вирішує господарські спори, віднесені до його компетенції;

· у порядку нагляду переглядає рішення, ухвали, постанови:

а) Вищого арбітражного суду;

б) арбітражного суду Автономної Республіки Крим;

в) арбітражних судів областей;

г) арбітражних судів міст Києва та Севастополя.

· проводить роботу, спрямовану на попередження (недопущення)
правопорушень у сфері господарських правовідносин;

· вивчає, узагальнює та дає роз’яснення арбітражним судам з питань
практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в
господарській сфері та порядок вирішення господарських спорів;1 

· аналізує статистику вирішення господарських спорів;

· займається підбором та підготовкою кандидатів на посади арбітрів;

· забезпечує підвищення кваліфікації працівників арбітражних судів;

· організовує роботу щодо матеріально-технічного забезпечення
арбітражних судів;

· створює належні умови діяльності арбітражних судів;

· сприяє нормативному забезпеченню арбітражних судів та веденню
статистичного обліку.

Вищий арбітражний суд України розглядає такі справи:

1) у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні
господарських договорів на суму понад 100000 розмірів мінімальних
заробітних плат (без індексації), а також при виконанні договорів та з
інших підстав: при ціні позову понад 10000 розмірів мінімальних
заробітних плат (без індексації), про визнання недійсними договорів на
суму понад 100000 розмірів мінімальних заробітних плат (без індексації),
крім спорів між сторонами, що знаходяться на території Автономної
Республіки Крим, однієї області, міст Києва та Севастополя;

2) про визнання недійсними актів ненормативного характеру, виданих
центральними органами державної виконавчої влади та іншими
всеукраїнськими об’єднаннями і спілками;

3) про визнання недійсними актів ненормативного характеру, виданих
обласними, Київською та Севастопольською міськими радами народних
депутатів, представниками Президента України в областях, містах Києві та
Севастополі, обласними, Київською та Севастопольською місцевими
державними адміністраціями;

4) матеріали, які містять державну таємницю;

5) що прямо віднесені до його компетенції законами України,
міждержавними договорами та угодами.

Вищий арбітражний суд може в межах підвідомчості арбітражних судів
України прийняти до свого провадження будь-яку справу.

До складу Вищого арбітражного суду входять:

· Голова;

· перший заступник Голови;

· заступники Голови;

· арбітри.

Голова Вищого арбітражного суду України має такі повноваження:

· розподіляє обов’язки між заступниками Голови та арбітрами Вищого
арбітражного суду;

· організовує роботу Вищого арбітражного суду України та несе
відповідальність за виконання покладених на нього завдань;

· у межах своїх повноважень видає накази та інші акти;

· призначає та звільняє з посад працівників апарату Вищого арбітражного
суду;

· накладає дисциплінарні стягнення та вживає заходи заохочення щодо
арбітрів та працівників апарату Вищого арбітражного суду, арбітрів,
голів арбітражних судів, заступників голів арбітражних судів Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

· здійснює загальне організаційне керівництво роботою арбітражних судів
України;

· затверджує штатний розпис та кошторис витрат на утримання Вищого
арбітражного суду;

· затверджує структуру та Положення про структурні підрозділи Вищого
арбітражного суду;

· забезпечує підготовку матеріалів з питань, що підлягають розгляду на
Президії та Пленумі Вищого арбітражного суду;

· скликає Президії і Пленум Вищого арбітражного суду, головує на їх
засіданнях та вносить на розгляд питання, що підлягають розгляду;

· у межах підвідомчості має право прийняти до свого провадження
вирішення господарського спору, переглянути рішення, ухвалу, постанову у
справі в порядку, передбаченому Арбітражним процесуальним кодексом
України;

· має право вносити до Президії Вищого арбітражного суду протести на
рішення, ухвали, постанови, прийняті заступниками Голови Вищого
арбітражного суду або на засіданнях під їх головуванням;

· має право вносити до Пленуму Вищого арбітражного суду подання про
перегляд постанов Президії Вищого арбітражного суду;

· вносить до Верховної Ради України подання про:

а) призначення заступників Голови, арбітрів Вищого арбітражного суду;

б) призначення голів, їх заступників, арбітрів арбітражних судів
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

в) затвердження складу Президії Вищого арбітражного суду;

г) встановлення чисельності арбітрів і працівників Вищого арбітражного
суду, арбітражних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва
та Севастополя та асигнувань на їх утримання; тлумачення законів
України.

Заступник Голови Вищого арбітражного суду України має такі повноваження:

· є Головою арбітражної колегії Вищого арбітражного суду;

· у межах підвідомчості може прийняти до свого провадження вирішення
господарського спору у порядку, передбаченому Арбітражним процесуальним
кодексом України;

· має право переглянути рішення, ухвалу, постанову у справі;

· відповідно до розподілу обов’язків здійснює керівництво роботою
структурних підрозділів апарату Вищого арбітражного суду.

Вищий арбітражний суд України діє у такому складі:

· Пленум Вищого арбітражного суду;

· Президія Вищого арбітражного суду;

· арбітражні колегії з розгляду спорів та перегляду рішень, ухвал,
постанов.

Пленум Вищого арбітражного суду України діє у такому складі:

· Голова Вищого арбітражного суду (він є головуючим на засіданнях);

· заступники Голови Вищого арбітражного суду;

· арбітри Вищого арбітражного суду;

· голови арбітражних судів (за посадою) Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва та Севастополя.

Пленум Вищого арбітражного суду України скликається не менш ніж двічі на
рік. Члени Пленуму про час його скликання повідомляються не пізніше ніж
за 15 днів до засідання.

Разом з повідомленням у цей же строк їм надсилаються матеріали з питань,
що виносяться на розгляд. Засідання Пленуму вважається правомочним при
наявності двох третин його складу.

Постанови Пленуму приймаються більшістю голосів членів Пленуму відкритим
голосуванням і підписуються на засіданні головуючим.

Пленум Вищого арбітражного суду України має такі повноваження:

· заслуховує повідомлення голів арбітражних судів Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва та Севастополя про практику застосування
законодавства та виконання покладених на них завдань;

· вирішує найважливіші питання діяльності арбітражних судів України;

· розглядає матеріали узагальнення арбітражної практики та статистики;

· дає керівні роз’яснення, що є обов’язковими для державних та інших
органів, організацій, підприємств, посадових осіб та органів, які
вирішують господарські спори;

· приймає рішення за висновками Конституційного Суду України про
відповідність роз’яснень Пленуму Вищого арбітражного суду Конституції
України;

· за поданням Голови Вищого арбітражного суду переглядає постанови
Президії Вищого арбітражного суду з господарських спорів;

· обирає кваліфікаційну колегію, яка проводить атестацію арбітрів
арбітражних судів;

· розглядає інші питання щодо вдосконалення правового регулювання
господарських відносин, які вносяться Президією або членами Пленуму
Вищого арбітражного суду.

Президія Вищого арбітражного суду України складається з Голови Вищого
арбітражного суду (який є головуючим у період засідань), заступників
Голови за посадою та кількох арбітрів.

За поданням Голови Вищого арбітражного суду кількісний склад Президії
Вищого арбітражного суду затверджується Верховною Радою України.

Засідання Президії Вищого арбітражного суду є правомочним за наявності
не менше ніж двох третин членів Президії.

Рішення Президії Вищого арбітражного суду приймаються відкритим
голосуванням більшістю голосів членів Президії та підписуються
головуючим у засіданні.

Засідання Президії Вищого арбітражного суду проводиться не рідше одного
разу на місяць.

Президія Вищого арбітражного суду України має такі повноваження:

· заслуховує повідомлення голів арбітражних судів Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва і Севастополя та звіти керівників структурних
підрозділів Вищого арбітражного суду;

· вирішує питання організаційного характеру та підбирає кадри для
арбітражних судів України;

· за протестом Голови Вищого арбітражного суду у порядку нагляду
переглядає рішення, ухвали, постанови, прийняті Вищим арбітражним судом;

· переглядає за нововиявленими обставинами справи, постанови, рішення,
які були прийняті самою Президією Вищого арбітражного суду;

· розглядає матеріали щодо узагальнення практики та аналізу статистики;

· у період між засіданнями Пленуму Вищого арбітражного суду дає
роз’яснення щодо практики застосування законодавства України, яке
регулює відносини у господарській сфері;

· розглядає господарські спори з наступним затвердженням на Пленумі;

· вносить питання для розгляду на Пленумі Вищого арбітражного суду;

· розглядає всі інші питання, які вносяться Головою чи членами Президії
Вищого арбітражного суду.

Роз’яснення Президії та постанови Пленуму Вищого арбітражного суду
ґрунтуються на вивченні, аналізі та узагальненні великої кількості
справ, які містять ті чи інші проблемні ситуації.

Завдяки такому підходу аналіз та узагальнення арбітражної практики є
основою правозастосування у вирішенні господарських спорів.

Склад арбітражної колегії затверджується Президією Вищого арбітражного
суду України з числа арбітрів Вищого арбітражного суду.

Арбітражна колегія має такі повноваження:

· вирішує господарські спори, віднесені Арбітражним процесуальним
кодексом України до компетенції Вищого арбітражного суду;

· переглядає у порядку нагляду рішення та ухвали Вищого арбітражного
суду;

· переглядає у порядку нагляду рішення, ухвали і постанови арбітражних
судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

· переглядає за нововиявленими обставинами рішення, ухвали, постанови,
які були прийняті самою арбітражною колегією.

Голова Вищого арбітражного суду має право у необхідних випадках залучати
арбітрів однієї колегії для розгляду справ в іншій колегії.

При Вищому арбітражному суді України для підготовки науково
обґрунтованих рекомендацій з питань організації та діяльності
арбітражного суду, розробки пропозицій щодо вдосконалення законодавства,
практики застосування господарських спорів існує Науково-консультативна
рада, яка складається з провідних вчених та інших висококваліфікованих
фахівців. Її склад, порядок організації та діяльність затверджується
Президією Вищого арбітражного суду.

При Вищому арбітражному суді також успішно діє науково-дослідний та
навчально-методичний центри, на базі яких проходять професійну
перепідготовку судді та спеціалісти арбітражних судів України.

Новою формою підвищення кваліфікації суддів арбітражних судів України є
їх стажування у Верховному суді штату Огайо (США).

2.4. Учасники арбітражного процесу. Позовна заява та вимоги до неї.
Відвід (самовідвід) арбітрів

До складу учасників арбітражного процесу входять:

· арбітр, сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь
у процесі у випадках, передбачених Арбітражним процесуальним кодексом
України.

Сторонами в арбітражному процесі є позивачі та відповідачі, якими можуть
бути підприємства та організації, що є юридичними особами.

Позивачами є підприємства та організації, які подали позов або в
інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права
або інтересу, що охороняється законом.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред‘явлено позовну
вимогу.

Треті особи – це юридичні особи, які мають право заявляти самостійні
вимоги на предмет спору або виступати на стороні позивача чи
відповідача.

Прокурор бере участь у арбітражному процесі при розгляді справ, які
порушені за його заявою, якщо це визнане за необхідне арбітражним судом
та прямо передбачено законом.

Арбітражний суд порушує справи за позовними заявами:

· зацікавлених підприємств та організацій, чиї права та інтереси, що
охороняються законом, порушені;

· державних та інших органів, що звернулися до арбітражного суду у
випадках, передбачених законодавством України;

· державних органів, прокурорів, які звертаються до арбітражного суду в
інтересах державних підприємств та організацій.

Форма та зміст позовної заяви

Позовна заява подається до арбітражного суду у письмовій формі і
підписується керівником підприємства, організації або його заступником,
прокурором.

Позовна заява повинна містити:

1) найменування арбітражного суду, до якого подається заява;

2) найменування сторін, їх поштові адреси;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, суми
договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні
господарських договорів);

4) зміст позовних вимог, якщо позов подано до кількох відповідачів,
зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зазначення
доказів, що підтверджують позов, обґрунтований розрахунок сум, що
стягуються чи оспорюються, законодавчий акт, на підставі якого подається
позов;

6) відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору;

7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони
необхідні для правильного вирішення спору.

Арбітр відмовляє у прийнятті позовної заяви у таких випадках:

1) заява не підлягає розгляду в арбітражних судах України;

2) у провадженні арбітражного суду або іншого органу, який у межах своєї
компетенції вирішує господарський спір, є справа щодо спору між тими ж
сторонами, про той же предмет і з тих же підстав або є рішення цих
органів з такого спору;

3) позов подано до підприємства, організацій, які ліквідовано.

Про відмову у прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка
надсилається сторонам, прокурору, якщо він є заявником, не пізніше 5-ти
днів з дня надходження заяви.

До ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, що надсилається
заявникові, додаються позовні матеріали.

Ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви можна перевірити у порядку
нагляду. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою
у день первинного звернення до арбітражного суду.

Підстави для відводу (самовідводу) арбітра

Арбітр не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу
(самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у арбітражному
процесі, або буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у
його неупередженості.

За наявності зазначених підстав арбітр повинен заявити про самовідвід.

З цих же підстав відвід арбітру можуть заявити сторони та прокурор, який
бере участь у арбітражному процесі.

Відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку
вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у разі, якщо про
підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду
справи по суті.

Питання про відвід арбітра вирішується Головою арбітражного суду або
його заступником, який виносить з цього приводу ухвалу у триденний строк
з дня надходження заяви.

2.5. Схематичні матеріали

2.6. Питання для самоконтролю

1. За чиїм поданням і яким органом можуть утворюватися допоміжні ланки
арбітражних судів України?

2. Який склад Пленуму Вищого арбітражного суду України?

3. Через який проміжок часу скликається Пленум Вищого арбітражного суду
України?

4. Які питання вирішуються на Пленумі Вищого арбітражного суду України?

5. За який час до початку засідання Пленуму сповіщаються його члени?

6. За наявності якого кількісного складу вважається правомочним
засідання Пленуму Вищого арбітражного суду України?

7. Яким голосуванням (відкритим, закритим) і за наявності якої кількості
голосів членів Пленуму Вищого арбітражного суду України приймаються
Постанови Пленуму Вищого арбітражного суду України?

8. Який склад та повноваження Президії Вищого арбітражного суду України?

9. За чиїм поданням і ким затверджується кількісний склад Президії
Вищого арбітражного суду України?

10. За наявності якої кількості членів Президії Вищого арбітражного суду
України є правомочним його засідання?

11. Через який період скликається засідання Президії Вищого арбітражного
суду України?

12. Які вимоги висуваються до осіб, що можуть бути призначені на посади
арбітрів Вищого арбітражного суду України?

13. Які вимоги висуваються до осіб, що можуть бути призначені на посади
арбітрів арбітражного суду Автономної Республіки Крим?

14. Чи можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності арбітри?

15. Ким призначається Голова Вищого арбітражного суду України?

16. За чиїм поданням, на який строк і ким призначається заступник Голови
Вищого арбітражного суду України?

17. Які вимоги висуваються до осіб, що можуть бути призначені на посади
арбітрів Київського міського арбітражного суду?

18. На який строк і ким призначаються заступники голів арбітражних судів
областей?

19. Якими видами діяльності, що пов’язані з його професійним доходом,
має право займатися арбітр, крім основних обов’язків?

20. Якими видами діяльності заборонено займатися арбітрам?

21. Яким органом і хто обирається до кваліфікаційної колегії арбітражних
судів?

22. Ким і в яких випадках може бути звільнений з посади Голова Вищого
арбітражного суду України?

23. Ким і в яких випадках може бути звільнений з посади арбітр?

24. Який статус арбітра арбітражного суду?

25. Який склад та повноваження арбітражних судів Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва та Севастополя?

26. Правова основа діяльності арбітражних судів.

27. Завдання арбітражних судів України.

28. Принципи організації і діяльності арбітражних судів.

29. Система арбітражних судів України.

30. Склад арбітражних судів 2-ої ланки.

31. Повноваження голів арбітражних судів 1-ої ланки.

32. Кваліфікаційні класи арбітрів.

33. Строки перебування в кваліфікаційних класах.

34. Кому і якому з арбітрів присвоюється кваліфікаційний клас?

35. Які існують класні чини спеціалістів арбітражних судів?

36. Повноваження Вищого арбітражного суду України.

37. Склад Вищого арбітражного суду України.

38. Повноваження Голови Вищого арбітражного суду України.

39. Структура Вищого арбітражного суду України.

40. Повноваження колегії Вищого арбітражного суду України.

41. Хто є учасниками арбітражного процесу?

42. У яких випадках справи порушуються за позовними заявами?

43. Що входить у зміст позовної заяви?

44. У яких випадках відмовляється в прийнятті позовної заяви?

45. Яка мета Науково-консультативної ради та порядок організації її
діяльності?

2.7. Завдання для перевірки та закріплення знань

Завдання 1

Які з перерахованих судів входять до системи арбітражних судів України:

– Вищий арбітражний суд;

– арбітражні суди областей;

– міжобласні арбітражні суди;

– арбітражний суд Автономної Республіки Крим;

– міжрайонні арбітражні суди;

– міські (на правах районних) арбітражні суди;

– районні арбітражні суди.

Завдання 2

Хто з перерахованих посадових осіб входить до складу Пленуму Вищого
арбітражного суду України:

– Голова Вищого арбітражного суду України;

– заступники Голови Вищого арбітражного суду України;

– арбітри Вищого арбітражного суду України;

– заступники Голови арбітражного суду Автономної Республіки Крим;

– голови арбітражних судів областей, міст Києва та Севастополя;

– заступники голів арбітражних судів областей, міст Києва та
Севастополя;

– по одному арбітру від арбітражних судів областей, міст Києва та
Севастополя.

Завдання 3

На яких принципах будують свою діяльність арбітражні суди України: 

– законності;

– виборності суддів;

– незалежності;

– змагальності;

– рівності сторін перед законом і арбітражним судом;

– державної мови судочинства;

– арбітрування;

– забезпечення прав на захист;

– гласності;

– здійснення правосуддя тільки судом;

– колегіальності та одноособового розгляду справ;

– участі громадськості в судочинстві;

– обов’язковості виконання рішень, ухвал та постанов арбітражного суду.

Завдання 4

Працюючи арбітром арбітражного суду м. Севастополя, Д. неодноразово
хворів і звернувся з заявою, в якій прохав звільнити його з посади
арбітра за станом здоров’я.

Арбітру Д. було відмовлено в зв’язку з тим, що на його посаду не було
відповідної кандидатури.

1. Чи правомірною є відмова арбітру Д.?

2. У яких випадках і ким може бути звільнений з посади арбітр?

Завдання 5

Знаходячись на посаді арбітра арбітражного суду міста Києва і маючи
достатній практичний досвід у розгляді і вирішенні господарських спорів,
арбітр К. погодився за винагороду (періодично у вільний від роботи час)
надавати юридичну допомогу кооперативу “Темп”, який розташований за
межами міста. Він вважав, що така юридична допомога не вплине негативно
на виконання основних службових обов’язків.

1. Чи правильно вчинив арбітр К.?

2. Якими видами діяльності заборонено і якими дозволено займатися
арбітрам у вільний від роботи час?

Завдання 6

Прибувши до України з Республіки Білорусь на постійне місце проживання,
гр. Васьков звернувся з заявою до Київського міського управління юстиції
з проханням призначити його на посаду судді арбітражного суду.

До заяви він додав: диплом про закінчення юридичного факультету та
отримання освітньо-кваліфікаційного рівня бакалаври з права, витяг з
трудової книжки, де значилося, що він протягом 3-х років працював
судовим виконавцем районного суду, характеристику, медичну довідку про
стан здоров’я та висновки лікарів, що він не хворів ніякими психічними
захворюваннями.

Київське міське управління юстиції заяву Васькова залишило без
задоволення.

1. Дайте правову оцінку даній ситуації.

2. Перерахуйте вимоги, що висуваються до осіб, яких призначають на
посади арбітрів.

3. Хто і в якому порядку вирішує це питання?

Завдання 7

Розглянувши справу про банкрутство кооперативу “Ахітон”, суддя
арбітражного суду м. Севастополя виніс неправомірне рішення.

Перглянувши вказане рішення в порядку нагляду, голова Севастопольського
міського арбітражного суду скасував дане рішення і своєю постановою
визнав кооператив “Ахітон” банкрутом з причини фінансової
неспроможності.

Після цього голова Севастопольського міського арбітражного суду направив
до кваліфікаційної комісії подання про притягнення судді до
дисциплінарної відповідальності за неправомірне рішення.

1. Дайте правову оцінку даній ситуації.

2. У яких випадках і ким може бути притягнений до дисциплінарної
відповідальності суддя арбітражного суду?

Завдання 8

Працюючи юрисконсультом кооперативу “Сезон”, Петров звернувся до
Черкаського обласного суду з позовною заявою про відкриття провадження і
стягнення з акціонерного машинобудівного заводу 100 тис.грн. за
порушення вимог укладеної між підприємствами угоди та доставку
продукції, яка зіпсувалася.

Позовна заява Петрова залишилася нерозглянутою, а у відкритті
провадження було відмовлено.

1. Дайте правову оцінку даній ситуації.

2. До компетенції якого органу належить вирішення цього питання?

Завдання 9

До Вищого арбітражного суду України надійшли матеріали за цивільним
позовом об’єднання “Азовсталь” до автомобільного заводу на суму понад 5
млн.грн. 

Розглянувши одноособово матеріали, заступник Голови Вищого арбітражного
суду виніс ухвалу, якою відмовив у порушенні провадження у справі.

Позивач рішення Вищого арбітражного суду оскаржив у Конституційному Суді
України.

1. Дайте правову оцінку даній ситуації.

2. Чи правильно вчинив заступник Голови Вищого арбітражного суду,
розглянувши матеріали одноособово?

3. У яких випадках і хто може оскаржити рішення заступника Голови Вищого
арбітражного суду України?

Завдання 10

Суддя арбітражного суду Чернігівської області розглянув справу за
позовом орендного підприємства “Слава” до виробничого об’єднання
“Сільмаш” про стягнення заборгованості у розмірі 3 млн.грн. 

Своїм рішенням суддя позов задовольнив.

Відповідач не погодився з винесеним рішенням і визнав його
необґрунтованим та незаконним. Він звернувся з проханням відмінити це
рішення до Верховного суду України.

1. Дайте правову оцінку даній ситуації. 

2. У яких випадках і в яких органах можна оскаржити рішення судді
арбітражного суду?

3. Хто має право перевірити рішення суддів арбітражного суду і як це
називається?

ІІІ. Суди загальної юрисдикції

3.1. Правосуддя в Україні, його основні ознаки. Вимоги до осіб, яких
призначають на посади суддів, та їх основні обов’язки

У становленні незалежної, демократичної, соціальної і правової держави
важлива роль належить судовій владі.

Тривалий час суди України були переважно карально-репресивними органами.
Сьогодні вони покликані, насамперед, забезпечувати належне
функціонування права, відновлювати справедливість і законність у
суспільних відносинах.

В історії української державності перші спроби конституційного
закріплення судової влади пов’язані з Конституцією Пилипа Орлика (1710
р.). У ній були закріплені відповідні засади розподілу влад. Судові
функції надавалися гетьманському уряду, який одночасно здійснював
виконавчу владу.

Ідея створення справедливого суду в Україні була відображена в ІІІ
Універсалі Української Центральної Ради (1917 р.), а пізніше – у
Конституції Української Народної Республіки (1918 р.).

У радянський період у Конституціях, що були прийняті в 1919, 1937, 1978
роках, була закріплена лише судова система, але нічого не було сказано
про окрему гілку влади – судову.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року
проголосила розмежування законодавчої, виконавчої і судової влади
найважливішим принципом існування України як правової держави.

Під судовою владою необхідно розуміти систему незалежних судів, які в
порядку, визначеному законодавством, здійснюють правосуддя. Суди мають
владні повноваження для відновлення порушеного права і справедливості.
Судова влада здійснюється тільки судами і на основі закону.

Термін “суд” означає:

· конкретний суд;

· Верховний Суд України;

· Верховний Суд Автономної Республіки Крим;

· обласний суд;

· Київський та Севастопольський міські суди;

· міжобласний суд;

· районний (міський на правах районного) суд;

· міжрайонний (окружний) суд;

· військовий суд (гарнізону, регіону, Військово-

Морських Сил, військова колегія);

· у цілому судову систему держави та

здійснення правосуддя у конкретній справі.

Судова система судів загальної юрисдикції будується згідно зі ст.125
Конституції за принципами територіальності і спеціалізації.

Правовою основою діяльності судів загальної юрисдикції є Конституція
України, Закони України “Про судоустрій”, “Про статус суддів” з
доповненнями, Укази Президента, Постанови Верховної Ради України,
Кабінету Міністрів та інші нормативні акти.

Суди загальної юрисдикції розглядають цивільні, кримінальні справи та
справи про адміністративні правопорушення.

Розгляд кримінальних і цивільних справ у судах може здійснюватися як
колегіально, так і одноособово. У судах першої інстанції справи
розглядаються одноособово суддею та колегіально – у складі двох суддів і
трьох народних засідателів. У судових колегіях обласних судів,
Київського та Севастопольського міських судів – у касаційному порядку, а
в судових колегіях Верховного Суду України – у касаційному порядку і в
порядку нагляду, розгляд справ здійснюється у складі трьох суддів.

Таким чином, суд може діяти як суд першої, другої (касаційної) або
наглядової інстанції. Він завжди вирішує усі питання самостійно.

Про великий обсяг роботи, яку виконують суди загальної юрисдикції,
свідчать такі дані. Тільки протягом 1996 року до судів для розгляду
надійшло 232 202 кримінальні справи, 646 799 цивільних справ та 400 495
справ про адміністративні правопорушення1.

Правосуддя – це діяльність суду щодо належного розгляду і вирішення в
процесуальному порядку кримінальних, цивільних справ та справ про
адміністративні правопорушення і застосування на основі закону
державного примусу до осіб, які здійснили злочини та правопорушення, чи
виправдання невинних з метою всебічного зміцнення законності і
правопорядку, виховання громадян у дусі поваги до закону, попередження
злочинів і правопорушень, охорони від будь-яких посягань суспільного
ладу України, його політичної та економічної систем, захисту прав та
інтересів громадян, організацій, держави.

Специфічне (особливе) значення суду в системі органів держави дає
можливість виділити ті характерні ознаки, які відрізняють правосуддя від
інших форм державної діяльності.

Правосуддя характеризується такими ознаками:

· здійснення правосуддя лише судом;

· способом, що вказаний у законі;

· здійснення правосуддя на основі закону і тільки відповідно до закону;

· здійснення правосуддя у відповідній процесуальній формі.

Судова діяльність пов’язана з дослідженням фактичних даних, матеріалів,
доказів, з допитом значної кількості осіб, з необхідністю забезпечити їх
права за умови участі у справі.

Усі ці дії проводяться для того, щоб забезпечити винесення законного і
обгрунтованого рішення. Тому вся діяльність суду щодо розгляду справ
(цивільних, кримінальних, справ про адміністративні правопорушення)
регламентована процесуальним законодавством України.

Важливою ознакою правосуддя України є те, що внаслідок здійснення
правосуддя у конкретній справі суд застосовує державний примус.

За законом тільки суду надано право застосовувати державний примус
(покарання) за здійснення злочину.

Друга, не менш важлива ознака, що нами розглядається, – відмова в
застосуванні державного примусу, тобто виправдання підсудного в
кримінальному процесі або його реабілітація, відмова в задоволенні
позову в цивільній справі.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років
здійснюється Президентом України.

Усі інші судді обираються Верховною Радою України безстроково, в
порядку, встановленому законом.

При призначенні чи обранні на посаду судді існують загальні для всіх
вимоги:

· наявність громадянства України;

· вища юридична освіта;

· володіння державною мовою;

· постійне проживання на території України не менше 10 років;

· позапартійність, тобто неналежність до будь-якої партії, руху;

· відсутність судимості;

· відповідний віковий ценз;

· відповідний стаж роботи за юридичною спеціальністю.

При зайнятті посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного)
суду, військового суду гарнізону вимагається, щоб на день обрання
(призначення) вік був не молодше 25 років, а стаж роботи за юридичною
спеціальністю – не менше 3 років. 

Для обрання на посади суддів Верховного Суду Автономної Республіки Крим,
обласних, Київського та Севастопольського міських, військового суду
регіону та Військово-Морських Сил України вимагається вік не молодше 30
років на день обрання та стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше
п’яти років, у тому числі не менше трьох років на посаді судді.

При обранні на посаду судді Верховного Суду України вимагається
досягнення віку не молодше 35 років на день обрання та стаж роботи за
юридичною спеціальністю не менше десяти років, у тому числі не менше
п’яти років на посаді судді.

Суддею не може бути особа, обмежена у дієздатності чи визнана
недієздатною за рішенням суду.

Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого суду є складання
кваліфікаційного іспиту. Разом з тим, ця умова не поширюється на осіб,
які мають відповідний стаж роботи на посаді судді, давність якого не
перевищує 11 років.

Суддя звільняється з посади органом, що його призначив або обрав, у
таких випадках:

· закінчення строку повноважень;

· досягнення суддею 65 років;

· порушення суддею присяги;

· порушення суддею вимог щодо несумісності;

· неможливість виконання своїх повноважень за станом здоров’я; 

· у разі набрання щодо судді законної сили обвинувального вироку;

· визнання судді безвісти зниклим;

· оголошення судді померлим;

· за наявності письмової заяви про відставку або звільнення з посади за
власним бажанням;

· у разі смерті;

· у разі втрати суддею громадянства України або виїзду за межі України
на постійне проживання;

· при винесенні рішення суду, що набрало законної сили, про обмеження
дієздатності чи визнання судді недієздатним;

· при винесенні ухвали про застосування щодо судді примусових заходів
медичного характеру, що набрала законної сили;

· при винесенні за згодою судді постанови про припинення кримінальної
справи щодо нього з нереабілітуючих підстав;

· у разі переводу чи обрання судді за його згодою на іншу посаду;

· при звільненні судді з посади в порядку дисциплінарного провадження;

· у разі звільнення судді з посади за професійною невідповідністю;

· імпічменту Верховною Радою України.

Судді не можуть належати до політичних партій, брати участь у будь-якій
політичній діяльності, мати представницький мандат, займати будь-які
оплачувані посади чи виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу.

Разом з тим, судді мають право займатися науковою, викладацькою, творчою
діяльністю у вільний від роботи час.

Незалежність та недоторканість суддів гарантується Конституцією та
законами України. Будь-який вплив і у будь-який спосіб забороняється.

Суддя без згоди Верховної Ради України не може бути затриманий,
заарештований до винесення судом обвинувального вироку. Це положення
закріплене у статті 126 Конституції України.

При здійсненні правосуддя судді зобов’язані:

· дотримуватись Основного Закону – Конституції та інших законів України;

· забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з
дотриманням встановлених законом строків;

· дотримуватися вимог, передбачених законом (не бути народним депутатом,
не належати до партії, руху, не входити до органів виконавчої влади, не
займатися підприємницькою діяльністю та інше);

· дотримуватися службової дисципліни, розпорядку роботи суду;

· не розголошувати відомості, що становлять державну, військову,
службову, комерційну, банківську таємниці, таємницю нарадчої кімнати,
відомості про особисте життя громадян та інші дані, про які вони
дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення
нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання;

· не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і
можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та
незалежності.

3.2. Принципи організації та діяльності судів загальної юрисдикції

Що ж таке принципи правосуддя?

Демократичні основи (принципи) правосуддя – це закріплені в Конституції
та інших законах України ідейно-політичні, керівні, правові положення,
які визначають природу, демократичну суть правосуддя, структуру основних
інститутів, спрямованих на досягнення мети, що стоїть перед ним.

З розвитком держави система принципів правосуддя може змінюватися. Деякі
з них набувають нового змісту, з’являються нові.

Чітке дотримання принципів правосуддя забезпечує повний, об’єктивний,
всебічний розгляд справ судами.

Принципи правосуддя становлять єдину, цілісну, взаємопов’язану і
взаємозалежну систему. Тому порушення будь-якого одного принципу тягне
за собою порушення інших.

До складу діючої системи принципів правосуддя входять такі принципи:

· законності;

· здійснення правосуддя лише судом;

· незалежності суддів і підкорення лише закону;

· здійснення правосуддя на рівних правах громадян перед законом і судом;

· змагальності та рівноправності сторін;

· відкритого розгляду справ в усіх судах, гласності судового процесу та
його повного фіксування технічними засобами;

· забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на
захист;

· презумпції невинності;

· державної мови судочинства;

· підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

· забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, крім
випадків, встановлених законом;

· обов’язковості рішень суду.

Принцип законності означає, що організація і діяльність судів
здійснюється, насамперед, на основі Конституції України, Конституції
Автономної Республіки Крим і законів, тобто актів, прийнятих вищим
органом законодавчої влади – Верховною Радою України.

Підзаконні акти застосовуються в судовій сфері у випадках, передбачених
законодавством, і в тому випадку, якщо вони не протирічать закону.

Принцип законності правосуддя вимагає від судів, щоб у кожному
винесеному у справі вироку чи рішенні було конкретне посилання на
відповідну норму закону з обґрунтуванням, чому саме ця, а не інша норма
права застосована судом у зазначеній справі.

Вирок чи рішення буде вважатися незаконним і підлягає скасуванню
вищестоящою судовою інстанцією, якщо відсутні конкретні посилання на
закон, не мотивовано його застосування або застосовано не той закон.

Принцип здійснення правосуддя лише судом означає, що правосуддя в
Україні здійснюється винятково судом і жодний інший орган держави,
громадської організації не має права здійснювати правосуддя, засуджувати
чи виправдовувати осіб, які притягуються до відповідальності, та
застосовувати заходи державного примусу. Делегування функцій судів,
привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не
допускається. Цей принцип закріплений у Конституції України, у
розгорнутих положеннях кримінального, кримінально-процесуального
законодавства і послідовно втілюється в життя.

Принцип незалежності суддів і підкорення лише закону означає, що:

· судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними,
підкоряються лише закону і нікому не підзвітні;

· гарантії незалежності суддів встановлюються Конституцією України,
Законом “Про статус суддів”;

· держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів
і судів.

Будь-яке втручання в діяльність суддів при здійсненні правосуддя
недопустиме і тягне відповідальність згідно з діючим законодавством.

Незалежність суддів забезпечується:

· встановленим законом порядком обрання, призначення, зупинення їх
повноважень та звільнення з посади;

· особливим порядком присвоєння військових та цивільних класних чинів;

· передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя;

· таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення;

· забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення
правосуддя;

· відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

· правом судді на відставку;

· недоторканістю суддів;

· створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов
для діяльності судів;

· матеріальним та спеціальним забезпеченням суддів відповідно до їх
статусу;

· особливим порядком фінансування судів;

· системою органів судівського самоврядування.

Усі державні органи, установи та організації, органи місцевого і
регіонального самоврядування, громадяни та їх об’єднання зобов’язані
поважати незалежність судових органів і не посягати на неї.

Гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту,
матеріального і соціального забезпечення, передбачені Законом “Про
статус суддів”, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути
скасовані чи обмежені іншими нормативними актами України та Автономної
Республіки Крим.

Принцип здійснення правосуддя на рівних правах громадян перед законом і
судом означає застосування судом норм права однаково щодо всіх громадян
незалежно від походження, посадового, соціального чи майнового стану,
статі, мови, освіти, расової, національної належності, ставлення до
релігії, місця проживання та інших обставин.

Принцип змагальності та рівноправності сторін закріплений у ст. 126
Конституції України. Його суть полягає у встановлених законом і
забезпечених судом рівних можливостях сторін реально використовувати
процесуальні засоби захисту своїх інтересів в умовах загального порядку
судового розгляду справ.

Якщо одній стороні надаються конкретні процесуальні права, то закон
наділяє аналогічними правами іншу сторону і покладає на них рівні
процесуальні обов’язки.

Принцип відкритого розгляду справ в усіх судах означає, що судові
засідання проводяться відкрито з наданням реальної, рівної можливості
усім громадянам бути присутнім при судовому розгляді справ та фіксувати
його хід шляхом застосування фото-, відеозаписів.

Такий розгляд справ впливає на якість здійснення правосуддя. Суд
здійснює виховний вплив на самих учасників судочинства та всіх
присутніх.

У відкритому процесі суд діє під контролем народу, що підвищує його
відповідальність за об’єктивне і законне вирішення справи. 

Разом з тим, законом чітко визначені випадки, коли справи повинні
розглядатися на закритих судових засіданнях.

При конституційному судочинстві – якщо це суперечить інтересам держави.

При розгляді кримінальних справ:

· з метою нерозголошення державної таємниці;

· про злочини осіб, які не досягли 16 років;

· про статеві злочини;

· якщо цього вимагають інтереси забезпечення безпеки свідків,
потерпілих, підсудних, членів їх сімей, близьких родичів та інших осіб.

При розгляді цивільних справ:

· з метою охорони державної таємниці;

· для забезпечення таємниці усиновлення;

· з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя
осіб, які беруть участь у справі. 

При арбітражному судочинстві:

· з метою охорони державної таємниці;

· для охорони комерційної таємниці;

· за наявності обґрунтованого заперечення однієї або обох сторін.

Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на
захист закріплений у ст. 129 Конституції та конкретних статтях
Кримінально-процесуального кодексу України. Його суть полягає в тому, що
на органи, посадових осіб, які проводять дізнання, попереднє слідство,
на суд покладається обов’язок реалізувати право підозрюваного,
обвинуваченого, підсудного на захист. Їм надається можливість
реалізовувати свої права шляхом залучення захисників, функції яких
виконують професійні адвокати.

Принцип презумпції невинності означає, що ніхто не може бути визнаним
винним у здійсненні злочину, а також притягнутий до кримінальної
відповідальності не інакше, як за вироком суду і відповідно до закону.
Це означає, що обвинувачений (підсудний) вважається невинним до тих пір,
доки його вина не буде доведена у передбаченому законом порядку і
встановлена вироком суду, що вступив у законну силу.

Презумпція невинності – об’єктивне правове положення, а не суб’єктивна
думка слідчого чи прокурора, які пред’являють звинувачення, розслідуючи
справу, можуть і повинні бути переконані у своїй правоті.

Презумпція невинності передбачає:

· обов’язковість доведення вини обвинуваченого (підсудного) покладається
на особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суд;

· будь-який неусунений сумнів у невинності трактується на користь
обвинуваченого (підсудного);

· винність, не доведена у юридичному розумінні, дорівнює доведеній
невинності.

Таким чином, обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях,
усі неусунені судом протиріччя, сумніви повинні тлумачитись на користь
підсудного.

Принцип державної мови судочинства полягає в тому, що судочинство в
Україні здійснюється державною (українською) мовою. Разом з тим, законом
визначено, що в тих місцях, де проживає переважна більшість громадян
іншої національності, судочинство може здійснюватися рідною мовою цього
населення.

Цей принцип гарантує права усіх учасників судочинства, якщо вони не
володіють мовою, на якій ведеться судочинство.

Це виражається в тому, що:

· їм надається право на ознайомлення з усіма матеріалами та участь у
судових засіданнях через перекладачів;

· право виступати в суді рідною мовою;

· обвинуваченому слідчі та судові документи вручаються у будь-якому
випадку в письмовому перекладі рідною мовою чи мовою, якою він володіє,
а іншим особам, які беруть участь у справі, – за їх вимогою.

Принцип підтримання державного обвинувачення в суді прокурором полягає в
тому, що прокурор у судовому розгляді підтримує функцію державного
обвинувачення протягом усього розгляду справи, користуючись при цьому
рівними правами з іншими учасниками процесу.

Прокурор виступає від імені держави, бере активну участь у дослідженні
доказів, висловлює свою думку щодо застосування кримінального закону,
міри покарання щодо підсудного або обгрунтовує відмову від
обвинувачення.

Принцип апеляційного та касаційного оскарження рішень суду закріплений у
ст. 129 Конституції України. Він полягає в тому, що учасники судочинства
(підсудні, потерпілі та інші) мають право у встановлений законом термін
оскаржувати рішення суду.

Рішення суду, які в установленому законом порядку набрали законної сили,
є обов’язковими для виконання органами, установами, організаціями,
посадовими особами, громадянами на всій території України.

Судочинство в Україні у визначених законом випадках проводиться як
одноособово суддею, так і колегіально у складі кількох суддів та
народних засідателів.

3.3. Склад, повноваження, функції та основне призначення судів першої
ланки

Система судів загальної юрисдикції України складається з 3-х ланок:

· перша ланка – районні суди (міські суди на правах районних),
міжрайонні (окружні) суди, військові суди гарнізонів;

· друга ланка – обласні (Київський, Севастопольський міські суди),
Верховний Суд Автономної Республіки Крим, міжобласний суд, військові
суди регіонів та Військово-Морських Сил; 

· третя ланка – Верховний Суд України, до складу якого входить військова
колегія, що наділена відповідними повноваженнями. 

Ст. 125 Конституції України створення надзвичайних, особливих та інших
судів не допускається.

Повноваження районного (міського) суду:

· розглядає всі цивільні і кримінальні справи, за винятком справ,
віднесених законом до відання інших судів;

· у випадках, передбачених законодавством України, розглядає справи про
адміністративні правопорушення;

· вивчає та узагальнює судову практику, надає правову допомогу
товариським судам, а також здійснює інші повноваження, надані йому
законодавством.

До складу судів першої ланки входять:

· голова;

· заступник (заступники) голови;

· судді;

· завідуючий канцелярією;

· секретарі судових засідань;

· судові виконавці;

· технічні працівники.

У 1993 році в Україні діяло 736 районних (міських) судів, в яких
працювало 3276 суддів.1 

Кількісний склад суддів у кожному районному (міському) суді визначається
Президією Верховної Ради України за спільним поданням Голови Верховного
Суду України та міністра юстиції.

Судами першої інстанції у кримінальних справах вирішуються питання про
винність чи невинність підсудних, у цивільних справах – про те, порушив
чи ні відповідач прийняті на себе згідно з договором або покладені на
нього законом зобов’язання. За результатами судового розгляду
кримінальних справ суд встановлює наявність вини (чи невинності)
підсудного і виносить вирок.

Розглянувши кримінальну справу, суд може прийняти одне з таких рішень:

· винести обвинувальний вирок;

· винести виправдувальний вирок;

· закрити справу;

· призупинити справу;

· направити справу на додаткове розслідування.

У цивільних справах суди першої інстанції задовольняють позов або
відмовляють у його задоволенні. За результатами розгляду виноситься
рішення.

На посади голів районних (міських) і прирівняних до них судів
призначаються найбільш кваліфіковані судді, які мають великий
професійний досвід, організаційні здібності та користуються авторитетом.

Голови районних (міських) та прирівняних до них судів і їх заступники за
спільним поданням Голови Верховного Суду Автономної Республіки Крим та
міністра юстиції Автономної Республіки Крим затверджуються Верховною
Радою Автономної Республіки Крим. Голови обласних, Київського та
Севастопольського міських судів та начальників управлінь юстиції,
обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій
затверджуються обласними, Київською та Севастопольською міськими радами
народних депутатів.

Голова районного (міського) суду має такі повноваження:

· головує в судових засіданнях;

· призначає головуючими в судових засіданнях суддів;

· розподіляє обов’язки між суддями;

· веде прийом громадян, організовує роботу щодо розгляду пропозицій,
заяв, скарг;

· керує вивченням та узагальненням судової практики, веденням судової
статистики;

· вносить подання до державних органів, громадських організацій про
усунення причин та умов, що сприяли скоєнню злочинів та правопорушень;

· вносить подання щодо призначення на посади судових виконавців та
організовує їх роботу;

· керує роботою канцелярії;

· займається організаційною роботою щодо підвищення кваліфікації
працівників суду;

· організовує роботу щодо роз’яснення законодавства населенню, надання
правової допомоги товариським судам;

· здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

Для забезпечення колегіального розгляду судових справ районними
(міськими) судами, до яких обрано недостатню кількість суддів,
утворюються міжрайонні (окружні) суди, до яких можуть входити декілька
районних (міських) судів. Згідно з Конституцією України суди, у тому
числі і міжрайонні (окружні), утворюються Президентом України.

Міжрайонний (окружний) суд розглядає справи у складі трьох суддів
районних (міських) судів.

Міжрайонні і прирівняні до нього суди є судами лише першої інстанції.
Вони розглядають справи по суті з винесенням вироків, рішень, ухвал,
постанов.

Згідно зі ст. 17 Кримінально-процесуального кодексу України кримінальні
справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який
діє від імені суду. Кримінальні справи щодо злочинів, за які законом
передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти
років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі
трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд.

Саме для забезпечення колегіальності розгляду таких справ були створені
міжрайонні (окружні) суди.

Голова міжрайонного (окружного) суду призначається за спільним рішенням
міністра юстиції та Голови Верховного Суду України з числа голів
районних (міських) судів, що входять до складу міжрайонного (окружного)
суду.

Голова міжрайонного (окружного) суду має такі повноваження:

· головує в судових засіданнях або призначає для цього одного з суддів
районних (міських) судів, що входять до складу міжрайонного (окружного)
суду;

· вирішує питання про відвід судді, який одноособово розглядає справу;

· утворює склад суду з числа суддів районних (міських) судів, що входять
до складу міжрайонного (окружного) суду.

Розподіл обов’язків між суддями районного (міського) суду можливий за
принципами:

· зональний або територіальний, коли суддя вирішує справи, що виникли на
закріпленій за ним території району чи міста;

· предметний або функціональний, коли суддя спеціалізується лише на
цивільних чи лише на кримінальних справах;

· предметно-зональний, коли суддя спеціалізується тільки на цивільних чи
кримінальних справах у межах закріпленої за ним території;

· біжучий, коли справи розглядаються таким чином: кримінальні – по
черзі, що доручені головою суду, а цивільні –суддею, який прийняв заяву
під час прийому громадян.

У судах першої ланки функціонує робочий апарат районного (міського)
суду, до якого входять:

Апарат районного (міського) суду:

· завідуючий канцелярією (старший секретар);

· помічник (помічники) голови суду;

· консультант (консультанти) суду;

· секретар суду;

· секретарі судових засідань;

· діловод та інші.

Судові виконавці

До складу районного (міського) суду раніше входили судові виконавці. На
них покладалося виконання рішень, ухвал і постанов з цивільних справ,
виконання вироків, ухвал і постанов з кримінальних справ у частині
майнових стягнень, а також інших рішень і постанов у передбачених
законом випадках.

Нині посади судових виконавців районних (міських) судів ліквідовані.
Разом з тим у складі районних управлінь юстиції створені відділи
державної виконавчої служби, до якої входять державні виконавці. Вони є
державними службовцями, і їх функції розширені та конкретно
регламентуються.

Відповідно до Закону “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року
державною виконавчою службою підлягають виконанню:

– рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах;

– вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині
майнових стягнень;

– вироки судів у частині позбавлення права займати посади або займатися
певною діяльністю;

– постанови судів у частині майнових стягнень у справах про
адміністративні правопорушення;

– мирові угоди, затверджені судом;

– рішення, ухвали, постанови арбітражних судів;

– виконавчі написи нотаріусів;

– рішення Конституційного Суду України у випадках, передбачених законом;

– не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником;

– рішення третейських судів відповідно до законів України;

– рішення комісій у трудових спорах;

– постанови, винесені органами (посадовими особами), які уповноважені
законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках,
передбачених законом;

– рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках;

– рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування
культовими будівлями та майном;

– рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних
відділень у передбачених законом випадках;

– постанови державного виконавця про виконавчий збір та накладення
штрафу;

– рішення інших державних або недержавних органів у випадках,
передбачених законом.

Згідно з Законом України від 24 березня 1998 року “Про державну
виконавчу службу”1 чітко визначений правовий статус, вимоги, порядок
призначення та звільнення державних виконавців, основним завданням яких
є примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

При призначенні на посаду державного виконавця висуваються такі вимоги:

– наявність громадянства України;

– наявність юридичної освіти;

– здатність за своїми особистими і діловими якостями виконувати
покладені на нього обов’язки.

Державні виконавці призначаються та звільняються з посади начальниками
районних (міських) відділів державної виконавчої служби відповідних
управлінь юстиції.

При виконанні своїх функцій державний виконавець зобов’язаний:

– здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання
рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення;

– надавати сторонам виконавчого провадження та їх представникам
можливості ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження;

– розглядати заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та
їх клопотання;

– заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин,
передбачених законодавством;

– роз’яснювати сторонам їх права та обов’язки.

Разом з тим державний виконавець при здійсненні провадження має право:

– одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки
та іншу інформацію;

– здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень щодо
працюючих у них боржників;

– входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними,
проводити їх огляд, при необхідності примусово відкривати в
установленому порядку та опечатувати;

– накладати арешти на майно боржника, вилучати, передавати таке майно на
зберігання та реалізовувати його у порядку, встановленому
законодавством;

– накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, у тому
числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах
банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах;

– за згодою власника використовувати нежилі приміщення, що не належать
до комунальної власності, та інші приміщення – для тимчасового
зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника
для перевезення майна;

– звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз’ясненням
рішення, порушувати оголошення про зміни порядку і способу виконання,
відстрочку та розстрочку виконання рішення;

– звертатися до суду з поданням про розшук боржника або дитини;

– викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих документів,
що знаходяться у виконавчому провадженні;

– залучати до провадження виконавчих дій понятих, інших осіб у
встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, у тому числі для
оцінки майна;

– накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у
випадках, передбачених законом;

– здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством.

Законом України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та
спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 року в апараті
районних (міських) судів передбачені судові вихователі, які
призначаються і звільняються міністром юстиції Автономної Республіки
Крим, начальниками управлінь юстиції обласних, Київської і
Севастопольської міських державних адміністрацій.

На них покладаються завдання:

· участь у виконанні судових рішень;

· виховання неповнолітніх, які скоїли правопорушення;

· усунення причин і умов, які сприяли скоєнню протиправних дій,
профілактика правопорушень;

· надання батькам або опікунам допомоги у вихованні їх неповнолітніх
дітей.

Передача неповнолітніх на виховання судовому вихователю проводиться
судом.

3.4. Склад, повноваження та основні функції суду другої ланки

Суд другої (касаційної) інстанції за касаційними скаргами учасників
процесу або за касаційним поданням прокурора перевіряє законність та
обґрунтованість винесених вироків та рішень, які не вступили в законну
силу.

За результатами розгляду справи суд другої (касаційної) інстанції
виносить ухвалу, яка набуває законної сили відразу після її оголошення.

Суд другої (касаційної) інстанції може прийняти одне з таких рішень:

· може залишити вирок чи рішення без зміни;

· повернути справу для нового розгляду в суді першої інстанції.

Повноваження судів другої (касаційної) інстанції:

· розглядають справи, як і суди першої інстанції;

· розглядають справи у касаційному порядку;

· розглядають справи в порядку нагляду і за нововиявленими обставинами;

· здійснюють нагляд за судовою діяльністю районних (міських),
міжрайонних (окружних) судів;

· вивчають та узагальнюють судову практику, аналізують судову
статистику.

Крім того, суди другої (касаційної) інстанції мають право вилучати
будь-яку кримінальну та цивільну справу з підвідомчого районного
(міського) суду та прийняти її до свого провадження або ж передати
справу для розгляду з одного районного (міського) суду до іншого.

Роботу судів другої (касаційної) інстанції організовують і направляють
голови судів, які мають такі повноваження:

· може головувати в судових засіданнях колегій;

· виносити у межах і порядку, встановлених законом, протести на рішення,
вироки, ухвали і постанови у судових справах;

· у випадках і порядку, встановлених законом, зупиняти виконання рішень
і ухвал у цивільних справах;

· організовувати роботу з вивчення і узагальнення судової практики,
аналізу судової статистики, вносити подання до державних органів,
громадських організацій та службовим особам про усунення порушень
закону, причини і умови, що сприяли вчиненню правопорушень;

· скликати президію суду і вносити на її розгляд питання, що потребують
її рішення, головувати на засіданнях президії;

· розподіляти обов’язки між заступниками голови суду;

· організовувати роботу з підвищення кваліфікації членів суду і
працівників апарату суду;

· керувати організацією роботи судових колегій, роботою апарату суду;

· вести особистий прийом, організовувати роботу суду з прийому громадян
і розгляду пропозицій, заяв і скарг;

· здійснювати інші повноваження, надані йому законодавством.

Суди другої (касаційної) ланки діють у складі:

· президії суду;

· судової колегії з кримінальних справ;

· судової колегії з цивільних справ;

Кількісний склад судів другої ланки встановлюється Верховною Радою
України за поданням міністра юстиції України та Голови Верховного Суду
України.

У склад Президії Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських судів входять: голова суду,
заступники голови, судді. Кількісний склад президії затверджується
Пленумом Верховного Суду України відкритим голосуванням за поданням
Голови Верховного Суду України строком на 5 років.

У кожній області кількісний склад президії різний, залежно від загальної
кількості суддів та обсягів роботи і коливається від 4 до 9 осіб.

Повноваження президії суду другої (касаційної) інстанції:

· розглядати справи у порядку нагляду та за нововиявленими обставинами;

· за поданням голови суду затверджувати склад судових колегій з
цивільних та кримінальних справ;

· заслуховувати звіти голів судових колегій про їх діяльність;

· розглядати питання роботи апарату суду;

· розглядати вивчення й узагальнення судової практики та аналізу судової
статистики;

· надавати допомогу районним (міським) судам з питань правильного
застосування законодавства.

Засідання президії провадяться не менше двох разів на місяць. Вони є
правомочними при наявності більшості членів президії.

Постанови президії приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів
членів президії та підписуються головою суду.

Судова колегія в цивільних справах і судова колегія в кримінальних
справах затверджується президією відповідного суду, до якого входять ці
колегії, з числа суддів. Судові колегії очолюють заступники голови суду.
Судді однієї колегії можуть залучатися для розгляду справ у складі іншої
колегії за розпорядженням голови суду.

Судові колегії розглядають у межах своїх повноважень справи як суд
першої інстанції, у касаційному порядку і у зв’язку з нововиявленими
обставинами. Вони вивчають і узагальнюють судову практику, аналізують
судову статистику і здійснюють інші повноваження, надані їм
законодавством.

Заступники голів обласних і прирівнених до них судів мають такі
повноваження:

· головують у судових засіданнях, керованих ними колегіях або
призначають для цього членів суду;

· утворюють склад суду для розгляду справ у судових засіданнях колегій;

· здійснюють керівництво роботою відповідних колегій;

· подають президії суду звіти про діяльність колегій;

Ue

TH

a

a

D F ,

.

0

2

E

E

I

I

Ae

Ae

обов‘язків керівництво роботою структурних підрозділів апарату суду;

· ведуть особистий прийом громадян;

· здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством.

У разі відсутності голови суду його права і обов‘язки здійснює за його
дорученням один із заступників голови суду.

До апарату обласного суду входять:

· завідуючий канцелярією (старші секретарі);

· канцелярія в кримінальних справах;

· канцелярія в цивільних справах;

· консультанти;

· секретарі судових засідань;

· секретар президії;

· секретар суду;

· помічник голови;

· архіваріус;

· діловоди;

· бухгалтерія;

· машбюро;

· господарська частина.

Завідуючий канцелярією:

· керує роботою секретарів суду;

· організовує прийом відвідувачів, отримання, реєстрацію та відправлення
пошти та іншої кореспонденції;

· видає та відсилає до інших установ копії різних судових документів.

Консультанти:

· вивчають скарги та справи, які надійшли до суду для розгляду в порядку
нагляду та висловлюють свою думку голові суду;

· беруть участь у підготовці матеріалів для вивчення та узагальнення
судової практики;

· ведуть роботу з систематизації законодавства;

· беруть участь у підготовці матеріалів для аналізу судової статистики.

Секретарі судових колегій ведуть діловодство колегій та забезпечують
зберігання справ та інших документів.

Секретарі судових засідань:

· здійснюють підготовку справ до слухання;

· забезпечують виклик учасників судового розгляду;

· ведуть протоколи судових засідань;

· оформляють справи після їх розгляду.

Міжобласний суд у місті Києві був утворений постановою Президії
Верховної Ради України від 21 лютого 1994 року на базі постійних сесій
Дніпропетровського, Кримського, Харківського обласних судів та
Київського міського суду. Його утворення було зумовлене прийняттям
Закону України “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 року.

Міжобласний суд є судом першої інстанції, відноситься до другої ланки
судів і розглядає на особливо режимних об’єктах, розташованих на
території України, всі кримінальні, цивільні справи та справи про
адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законодавством
України.

Касаційною інстанцією відносно вироків, ухвал, рішень та постанов
міжобласного суду є Верховний Cуд, де існують спеціалізовані склади
відповідних судових колегій.

Судді міжобласного суду призначаються на посаду Президентом України
терміном на 10 років.

До його складу входять:

· голова;

· заступники голів;

· 6 суддів1.

За поданням голови міжобласного суду строком на 5 років Верховною Радою
обираються народні засідателі.

3.5. Верховний Суд України, порядок його обрання, склад та повноваження

Верховний Суд України згідно зі статтею 125 Конституції України є
найвищим органом у системі судів загальної юрисдикції. Він переглядає в
апеляційному та касаційному порядку справи, розглянуті загальними
судами. Крім того, він розглядає справи за нововиявленими обставинами.
Згідно зі статтею 35 Кримінально-процесуального кодексу України
Верховному Суду України як суду першої інстанції підсудні кримінальні
справи особливої складності або такі, що мають виняткове громадське
значення.

Кількісний склад Верховного Суду встановлюється Верховною Радою (на 1994
рік він нараховував 85 суддів1).

До повноважень Верховного Суду належить:

· у межах своїх повноважень розглядає справи як суд першої інстанції у
касаційному порядку, порядку нагляду і в зв’язку з нововиявленими
обставинами;

· вивчає і узагальнює судову практику;

· аналізує судову статистику;

· дає керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, судам з
питань застосування законодавства, що виникають при розгляді судових
справ;

· здійснює контроль за виконанням судами України керівних роз’яснень
Пленуму Верховного Cуду;

· вирішує в межах своїх повноважень питання, що випливають з міжнародних
договорів України та здійснює інші повноваження;

· має право прийняти до свого розгляду будь-яку справу, підсудну
вищестоящому суду або передати на розгляд відповідного суду України.

Верховний Суд України діє у складі:

· Пленуму Верховного Суду;

· судової колегії з кримінальних справ;

· судової колегії з цивільних справ;

· військової колегії.

Крім того, для розгляду організаційних питань створюється Президія
Верховного Суду.

Пленум Верховного Суду України діє у складі:

· Голови Верховного Суду;

· заступників Голови Верховного Суду;

· членів Верховного Суду;

У разі необхідності вирішення питань, віднесених до його відання, Пленум
скликається Головою Верховного Суду України не рідше одного разу на три
місяці. Про час засідання Пленуму та питання, що виносяться на його
розгляд, судді Верховного Суду, Генеральний прокурор, міністр юстиції
України повідомляються не пізніше ніж за 15 днів до його засідання.
Проекти постанов Пленуму з питань дачі судам роз‘яснень щодо
застосування законодавства, копії протестів і подань у судових справах
надсилаються цим особам не пізніше ніж за 10 днів.

Пленум може бути скликаний позачергово на вимогу однієї третини суддів
Верховного Суду України.

Засідання Пленуму є правомочним при наявності не менш ніж двох третин
його складу. Постанови Пленуму приймаються відкритим голосуванням
більшістю голосів членів Пленуму, що беруть участь у голосуванні.
Постанови Пленуму підписуються Головою Верховного Суду та секретарем
Пленуму.

Секретар Пленуму затверджується з числа суддів Верховного Суду України.
Виконуючи обов’язки члена Верховного Суду, секретар Пленуму здійснює
організаційну роботу щодо підготовки засідань Пленуму, забезпечує
ведення протоколу та виконує іншу роботу.

Керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України обов’язкові для
судів, посадових осіб та інших органів, що їх використовують.

Повноваження Пленуму Верховного Суду України:

· розглядає судові справи у випадках, передбачених процесуальним
законодавством, у порядку нагляду і у зв’язку з нововиявленими
обставинами;

· розглядає матеріали узагальнення судової практики та судової
статистики;

· дає керівні роз’яснення загальним судам з питань застосування
законодавства;

· заслуховує повідомлення голів Верховного Суду Автономної Республіки
Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських судів,
військових судів регіонів та Військово-Морських Сил про практику
застосування судами законодавства;

· звертається до Конституційного Суду України з конституційними
поданнями щодо конституційності законів та інших правових актів
Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів
України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

· звертається до Конституційного Суду України з поданням щодо офіційного
тлумачення Конституції України та законів України у випадку виникнення у
суддів судів загальної юрисдикції необхідності такого тлумачення;

· вносить до Верховної Ради України у випадках, передбачених ст. 110
Конституції України, подання про неможливість виконання Президентом
України своїх повноважень за станом здоров’я;

· розглядає подання Голови Верховного Суду України про невідповідність
керівних роз’яснень Пленуму законодавству України;

· обирає та звільняє з посади Голову Верховного Суду України;

· встановлює кількісний склад заступників Голови Верховного Суду
України, заступників голів судових колегій та Президії цього суду;

· із числа суддів Верховного Суду України обирає і звільняє з посади
першого заступника і заступників Голови Верховного Суду України, голів
судових колегій, їх заступників, секретаря Пленуму та членів Президії
цього суду;

· затверджує склад судових колегій, Науково-консультативної ради при
Верховному Суді України, редакційної ради та головного редактора журналу
“Вісник Верховного Суду України”;

· заслуховує повідомлення Голови Верховного Суду України про роботу
Президії цього суду та виконання інших наданих йому адміністративних
повноважень;

· заслуховує звіти голів судових колегій Верховного Суду України про
діяльність колегій;

· заслуховує повідомлення головного редактора журналу “Вісник Верховного
Суду України” про роботу редакційної ради;

· обирає на адміністративні посади і звільняє з цих посад голів
Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського й
Севастопольського міських судів, міжобласного суду, військових судів
регіонів, Військово-Морських Сил, гарнізонів та заступників голів цих
судів;

· здійснює переведення професійних суддів за їх бажанням у судах одного
рівня або з судів вищого рівня до судів нижчого рівня;

· затверджує кількісний і персональний склад Президії Верховного Суду
Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського
міських судів;

· здійснює інші повноваження, надані законом.

Крім того, затверджено окремий склад Пленуму Верховного Суду України, до
якого входять Голова та 15 суддів, що розглядають у порядку нагляду
справи, підсудні міжобласному суду.

При Верховному Суді України створена Науково-консультативна рада, яка є
дорадчим органом та покликана сприяти зміцненню законності при
здійсненні правосуддя. Вона діє на громадських засадах, утворюється на
строк повноважень Верховного Суду з числа вчених, суддів та інших
практичних працівників.

Науково-консультативна рада затверджується Пленумом Верховного Суду за
поданням Голови Верховного Суду України в складі голови, його
заступника, членів ради та вченого секретаря Науково-консультативної
ради.

Вона вивчає питання, що виникають у судовій діяльності, і на підставі
вимог закону та наукового аналізу судової практики розробляє і подає
Верховному Суду України рекомендації:

· з проектів роз’яснень Пленуму Верховного Суду України;

· з матеріалів узагальнень судової практики і даних судової статистики;

· з проектів подань Верховного Суду України до Верховної Ради України з
питань, що підлягають вирішенню в законодавчому порядку або в порядку
тлумачення законів;

· з проектів інструкцій, методичних листів та інших документів, які
розробляються Верховним Судом України;

· з питань правового характеру, що виникають у судовій практиці.

На засіданнях ради можуть обговорюватися теоретичні роботи та практичні
посібники з питань права, судочинства та організації судової діяльності.

Голова Науково-консультативної ради керує її роботою, визначає коло
питань, що підлягають розгляду на засіданнях, порядок розробки та
реалізації рекомендацій ради, дає доручення вченому секретареві і членам
ради.

Вчений секретар Науково-консультативної ради забезпечує організацію її
роботи: проводить підготовку засідань, розробляє план роботи і
організовує його виконання, готує документи ради.

Члени Науково-консультативної ради беруть участь в узагальненні та
вивченні судової практики, розробці заходів щодо запобігання
правопорушень, у роботі з підвищення кваліфікації судових працівників, у
вивченні питань загального характеру, які підлягають розгляду на
засіданнях ради, в розробці та обговоренні відповідних рекомендацій. За
дорученням голови ради, його заступника або вченого секретаря члени ради
готують письмові висновки з окремих питань.

Членам Науково-консультативної ради надається можливість:

· бути присутніми на засіданнях Пленуму Верховного Суду України і брати
участь в обговоренні загальних питань судової діяльності;

· з дозволу керівництва Верховного Суду України і в установленому
порядку знайомитися з матеріалами судової практики і судової статистики
Верховного Суду України та інших судів;

· виявляти особисту ініціативу в постановці перед
Науково-консультативною радою і керівництвом Верховного Суду України
питань щодо поліпшення судової практики та вдосконалення законодавства.

У складі Науково-консультативної ради утворюються секції з
цивільно-правових та кримінально-правових питань.

Голова і заступники голови кожної з секцій обираються
Науково-консультативною радою. Відповідний секретар секції призначається
головою відповідної судової колегії Верховного Суду України з числа
працівників апарату судової колегії.

У разі необхідності з членів Науково-консультативної ради можуть
утворюватися робочі групи для вивчення та обговорення окремих питань
права та організаційної діяльності судів.

Пленарні засідання Науково-консультативної ради скликаються при
необхідності, але не рідше одного разу на півріччя; засідання секцій –
при необхідності, але не рідше одного разу на квартал.

До засідання ради або її секції членам ради надсилаються порядок денний
і матеріали, що підлягають обговоренню. 

Для участі у засіданні ради можуть запрошуватися спеціалісти з різних
галузей знань, які не є її членами.

На засіданнях можуть бути присутніми й інші наукові та практичні
працівники.

На засіданнях Науково-консультативної ради забезпечується всебічне
творче обговорення питань, що розглядаються.

З правових і методичних питань, що розглядаються Науково-консультативною
радою, приймаються мотивовані рекомендації, з питань організаційної
роботи ради або її секцій – рішення.

Голова ради доводить до відома її членів про наслідки розгляду у
Верховному Суді України рекомендацій, що готуються радою.

Голова Науково-консультативної ради інформує Голову Верховного Суду
України про її роботу, а при необхідності – й Пленум Верховного Суду
України.

Робота Науково-консультативної ради висвітлюється в журналі “Право
України”.

Склад судових колегій з цивільних справ, кримінальних справ та
військової колегії затверджується Пленумом Верховного Суду України з
числа суддів Верховного Суду.

Судові колегії очолюють голови, які мають заступників.

Голови судових колегій Верховного Суду України мають такі повноваження:

· головують у судових засіданнях керованих ними колегій або призначають
для цього членів суду;

· утворюють склад суду для розгляду справ у судових засіданнях колегій;

· здійснюють керівництво роботою відповідних колегій;

· подають Пленуму Верховного Суду України звіти про діяльність колегій;

· мають право витребувати судові справи для вивчення і узагальнення
судової практики;

· організовують роботу з підвищення кваліфікації суддів відповідної
судової колегії. 

Кількісний склад колегій різний. Голова Верховного Суду України при
необхідності має право своїм розпорядженням залучити суддів однієї
колегії до розгляду справ у складі іншої колегії.

Судові колегії як суд першої інстанції розглядають справи:

· у касаційному порядку;

· у порядку нагляду;

· у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Крім судових повноважень, судові колегії вивчають та узагальнюють судову
практику, аналізують судову статистику і виконують інші повноваження,
визначені законодавством.

Судовій колегії з кримінальних справ підсудні справи (як суду першої
інстанції) особливої складності чи надзвичайно важливого суспільного
значення.

Разом з тим, судова колегія має право прийняти до свого провадження
будь-яку справу, що підсудна нижчестоящому суду.

Судова колегія з цивільних справ має право витребувати справу з
будь-якого нижчестоящого суду та прийняти до свого розгляду, а також у
тих випадках, коли розглядаються скарги та заяви на рішення органів та
посадових осіб відповідного рівня.

Військова колегія розглядає такі справи першої інстанції:

· справи надзвичайної важливості;

· будь-яку справу, підсудну військовому суду;

· справи про злочини військовослужбовців, які мають військове звання
генерала (адмірала) чи займають посади від командира з’єднання і вище
(або прирівняні до них).

Президія Верховного Суду України діє у складі:

· Голови;

· заступників Голови;

· членів Верховного Суду.

Кількісний склад Президії Верховного Суду визначає Президія Верховної
Ради України. Кандидатури пропонуються Головою Верховного Суду.

Засідання Президії проводиться не рідше одного разу в місяць і є
правомочними за наявності більшості членів Президії, що беруть участь у
засіданні.

Для забезпечення роботи щодо здійснення правосуддя, узагальнення судової
практики та іншої діяльності в складі Верховного Суду створений апарат.
Штатна чисельність та склад апарату за поданням Голови Верховного Суду
затверджуються Президією Верховної Ради України.

До структури апарату входять такі підрозділи (відділи та структурні
підрозділи):

· відділ з розгляду скарг на судові рішення в порядку нагляду;

· відділ прийому громадян і розгляду листів;

· відділ узагальнення судової практики;

· відділ судово-правової реформи;

· відділ судової статистики;

· відділ міжнародного правового співробітництва;

· відділ інформатики та комп’ютеризації;

· відділ кадрів;

· перший відділ;

· відділ контролю за судовою діяльністю;

· планово-економічний відділ;

· відділ бухгалтерського обліку і звітності;

· відділ управління справами;

· секретаріат Пленуму та Президії Верховного Суду України;

· секретаріат судової колегії з кримінальних справ;

· секретаріат судової колегії з цивільних справ;

· секретаріат військової колегії;

· секретаріат Вищої кваліфікаційної колегії суддів;

· редакція “Вісника Верховного Суду України”.

В усіх перерахованих підрозділах апарату Верховного Суду нині працює 284
особи1.

Вибори Голови Верховного Суду України проводяться, як правило, в
місячний термін з дня, коли посада Голови Верховного Суду стала
вакантною або виникли підстави для переобрання.

Голова Верховного Суду України відповідно до ст. 128 Конституції України
обирається на посаду шляхом таємного голосування Пленумом Верховного
Суду України строком на 5 років і має такі повноваження:

· у межах і порядку, встановлених законом, виносить протести на рішення,
вироки, ухвали та постанови у судових справах;

· у випадках і порядку, встановлених законом, зупиняє виконання рішень,
вироків, ухвал та постанов у судових справах;

· організовує роботу з вивчення та узагальнення судової практики,
аналізу судової статистики;

· вносить подання до державних органів, громадських організацій і
службових осіб про усунення порушень закону, причин та умов, що сприяли
вчиненню злочинів та правопорушень;

· організовує роботу щодо здійснення контролю за виконанням керівних
роз’яснень Пленуму Верховного Суду України і вносить матеріали на
розгляд Пленуму;

· скликає Пленум Верховного Суду та головує на його засіданнях;

· скликає Президію Верховного Суду України і вносить на її розгляд
питання, що потребують вирішення, головує на засіданнях Президії;

· вносить подання до Верховної Ради з питань тлумачення законів України;

· вносить до Пленуму Верховного Суду України подання про невідповідність
роз’яснень Пленуму Верховного Суду законодавству України;

· розподіляє обов’язки між заступниками Голови Верховного Суду України;

· керує організацією роботи судових колегій, апарату Верховного Суду
України;

· веде особистий прийом, організовує роботу Верховного Суду України з
прийому громадян та розгляду пропозицій, заяв, скарг.

Заступники голови Верховного Суду обираються Пленумом з числа суддів
Верховного Суду таємним голосуванням строком на 5 років. Вони мають такі
повноваження:

· можуть головувати у судових засіданнях колегій Верховного Суду
України;

· виносять у межах і порядку, встановлених законом, протести на рішення,
вироки, ухвали та постанови у судових справах;

· у випадках і порядку, встановлених законом, зупиняють виконання
рішень, вироків, ухвал та постанов у судових справах;

· здійснюють відповідно до розподілу обов’язків керівництво роботою
структурних підрозділів апарату Верховного Суду України;

· ведуть особистий прийом громадян та виконують інші функції.

До складу Верховного Суду Верховною Радою обираються народні засідателі
строком на 10 років.

Вони викликаються для виконання своїх обов’язків у порядку черговості не
більше ніж на місяць у рік, крім випадків, коли продовження цього строку
зумовлюються необхідністю закінчити розгляд судової справи, початої з їх
участю.

Народним засідателем Верховного Суду України може бути обраний
громадянин України, який на день обрання досяг 35-річного віку. Не може
бути народним засідателем особа, яка має судимість, особа з обмеженою
дієздатністю або яку за рішенням суду визнано недієздатною.

3.6. Військові суди та їх основне призначення

До 1991 року, коли Україна знаходилась у складі Радянського Союзу,
військові трибунали, що діяли на території України, були повністю
підпорядковані Верховному Суду СРСР і в організаційному,
функціональному, матеріально-технічному відношенні зовсім не були
пов’язані з судовою системою України.

В умовах створення Збройних Сил, Прикордонних військ і Національної
гвардії незалежної України та, враховуючи специфіку діяльності
військових формувань, у системі загальних судів зберігаються військові
суди, які звільняються від будь-якої залежності від військового
командування. Вони розглядають тільки справи щодо військових злочинів
військовослужбовців та справи щодо їхнього соціального захисту.

Вищою інстанцією військової юстиції є військова колегія Верховного Суду
як апеляційна інстанція у справах, розглянутих військовими судами
регіонів першої інстанції, крім справ, розглянутих судами з розширеною
колегією судових засідателів та касаційною інстанцією, в усіх справах,
розглянутих військовими судами гарнізонів та регіонів, у тому числі й у
справах, розглянутих за участю судових засідателів.

Таким чином, через народних засідателів згідно зі ст. 124 Конституції
України народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя.

Постановою Верховної Ради України від 3 лютого 1993 року військові
трибунали були перейменовані у військові суди України.

Так, військовий трибунал Київського військового округу (Донецька,
Київська, Кіровоградьська, Луганська, Полтавська, Сумська, Харківська,
Черкаська, Чернігівська області та місто Київ) перейменовано у
військовий суд Центрального регіону України.

Військовий трибунал Одеського військового округу (Автономна Республіка
Крим, Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська
області та місто Севастополь) перейменовано у військовий суд Південного
регіону України.

Військовий трибунал Прикарпатського військового округу (Вінницька,
Волинська, Закарпатська, Житомирська, Івано-Франківська, Львівська,
Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька області)
перейменовано у військовий суд Західного регіону України.

Військовий трибунал Чорноморського флоту – у військовий суд
Військово-Морських Сил України.

Військові трибунали армій (об’єднань) – у військові суди гарнізонів за
місцем їх дислокації1.

Усього в Україні функціонує 26 військових судів, з яких: 3 – військові
суди регіонів; 1 – військовий суд Військово-Морських Сил; 22 – військові
суди гарнізонів. Роботу цих військових судів забезпечують 179 військових
суддів1.

Згодом Постановою Верховної Ради України від 24 лютого 1994 року в
складі Верховного Суду України була створена військова колегія. До неї
увійшли голова, його заступники та вісім військових суддів.2 

Постановою Президії Верховної Ради України суддям військової колегії
були встановлені такі військові звання:

· голова колегії – генерал-полковник;

· заступник голови колегії – генерал-лейтенант;

· суддя колегії – генерал-майор.3 

Діяльність військових судів спрямована на охорону від будь-яких посягань
на безпеку України, боєздатність та боєготовність її Збройних Сил,
захист прав і свобод військовослужбовців, прав і законних інтересів
військових частин, установ, організацій.

Військові суди розглядають:

· справи про всі злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил,
Прикордонних військ, Служби безпеки України та інших військових
формувань, що створюються Верховною Радою та Президентом України, а
також військовозобов’язаними під час проходження ними зборів;

· усі справи про шпигунство;

· справи про злочини проти встановленого порядку несення служби, скоєні
особами начальницького складу виправно-трудових установ;

· справи про адміністративні правопорушення військовослужбовців;

· справи щодо скарг військовослужбовців на неправомірні дії військових
службових осіб і органів військового управління;

· справи про захист честі та гідності сторонами, у яких є
військовослужбовці або військові організації;

· справи про злочини, вчинені певними категоріями осіб, що визнаються
законодавством України.

Крім того, військовим судам регіонів, Військово-Морських Сил як судам
першої інстанції підсудні:

· справи про злочини осіб, які мають військові звання полковника
(капітана 1-го рангу);

· справи про злочини осіб, які займають посаду від командира полку,
командира корабля 

1-го рангу і вище, а також осіб, прирівняних до них за службовим
становищем;

· справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом
передбачена вища міра покарання у вигляді смертної кари.

Крім того, військовий суд регіону, Військово-Морських Сил має право
прийняти до свого провадження як суду першої інстанції будь-яку справу,
підсудну військовому суду гарнізону.

3.7. Схематичні матеріали

3.8. Питання для самоконтролю

1. У яких формах здійснюється правосуддя?

2. Що потрібно розуміти під терміном “суди першої інстанції”?

3. Що потрібно розуміти під терміном “суди другої (касаційної)
інстанції”?

4. Які суди розглядають справи в порядку нагляду?

5. Який склад та повноваження районних судів і міських на правах
районних?

6. Який склад та повноваження міжрайонних (окружних) судів?

7. Яка структура військових судів?

8. Який склад та повноваження Пленуму Верховного Суду України?

9. Які повноваження судових колегій Верховного Суду України?

10. Яке значення керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України?

11. Які права та обов’язки Голови Верховного Суду України?

12. Який склад апарату Верховного Суду України?

13. Які завдання виконує Науково-консультативна Рада і до якого суду
вона належить?

14. Порядок обрання, склад, структура та повноваження Верховного Суду
Автономної Республіки Крим.

15. Склад та повноваження Президії обласного суду.

16. Які права та обов’язки голови обласного суду?

17. Який склад та повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суду
України?

18. Яким органом і судді яких судів обираються; які судді і ким
призначаються на посади?

19. Які вимоги висуваються до осіб при зайнятті посади судді Верховного
Суду Автономної Республіки Крим?

20. Які вимоги висуваються до осіб при зайнятті посади судді районного
(міського) суду?

21. Які вимоги висуваються до осіб при зайнятті посади судді військового
гарнізону?

22. Протягом якого строку дійсні результати складеного кваліфікаційного
іспиту на вакантну посаду судді?

23. Через який строк дозволяється складання кваліфікаційного іспиту
повторно?

24. Кому і в який строк може бути оскаржене рішення кваліфікаційної
комісії?

25. Який строк повноважень суддів військових та загальних судів?

26. У яких випадках і ким припиняються повноваження суддів?

27. Який строк повноважень кваліфікаційних комісій суддів?

28. Які дисциплінарні стягнення, у яких випадках і ким можуть
застосовуватись до суддів?

29. Хто входить до складу кваліфікаційних комісій суддів?

30. За якої умови і за чиєї згоди можуть бути притягнені до кримінальної
відповідальності судді?

31. Який склад та повноваження обласних судів?

32. Що розуміється під поняттями “судова ланка” та “судова інстанція”?

33. Які вимоги висуваються до осіб при обранні на посаду судді
Верховного Суду України?

34. Які права та обов’язки заступників Голови Верховного Суду України?

35. Які існують ознаки правосуддя?

36. Які складові входять до системи принципів правосуддя?

37. Які наслідки передбачає принцип презумпції невинності?

38. Чим гарантується принцип державної мови судочинства?

39. Яка система судів загальної юрисдикції?

40. Яке рішення може прийняти суд при розгляді кримінальних справ?

41. Які повноваження має голова суду першої ланки?

42. Які існують принципи розподілу обов’язків між суддями першої ланки?

43. Який склад апарату суду першої ланки?

44. Які завдання ставляться перед судовими вихователями?

45. Який склад апарату судів другої ланки?

46. Хто входить до складу Верховного Суду України?

47. Хто входить до складу військових судів другої ланки?

3.9. Завдання для перевірки та закріплення знань 

Задача 1

Які вимоги з перерахованих встановлюються до особи при призначенні на
посаду судді обласного суду:

– віковий ценз: 25, 30, 35, 40 років та старші;

– освіта:

а) вища загальна і незакінчена вища юридична;

б) вища загальна і середня юридична;

в) вища юридична;

– громадянство:

а) громадянин Росії;

б) громадянин Росії і України;

в) громадянин України;

г) особа без громадянства;

– стаж роботи:

а) на посаді юрисконсульта 6 років і 2 роки на посаді судді районного
суду;

б) на посаді адвоката 4 роки і 2,5 року на посаді судді;

в) на посаді юриста в державній адміністрації 3 роки і 3 роки на посаді
судді.

Задача 2

Працюючи юрисконсультом заводу “Арсенал”, гр. К. звернувся з заявою до
кваліфікаційної комісії суддів м. Києва з проханням прийняти у нього
іспити та рекомендувати його на посаду судді.

Розглянувши заяву К. і пересвідчившись, що він відповідає поставленим
вимогам, кваліфікаційна комісія прийняла у нього іспит, але знання гр.
К. оцінила як незадовільні.

Гр. К. дії кваліфікаційної комісії оскаржив у Генеральній прокуратурі
України.

1. Чи правильно вчинив гр. К.? Хто може оскаржити рішення
кваліфікаційної комісії?

2. За яких підстав, яким органом і через який час можливе повторне
складання іспиту?

3. Протягом якого строку дійсні результати складеного іспиту
кваліфікаційної комісії суддів?

Задача 3

До Залізничного районного управління внутрішніх справ м. Києва надійшло
повідомлення про те, що на одній з центральних вулиць дві невідомі особи
здійснили розбійний напад на гр. К., якого в тяжкому стані доставили в
лікарню.

Слідчо-оперативна група негайно прибула на місце події, де вдалося
встановити, що невідомі злочинці переховуються в одному з
багатоповерхових будинків.

Працівники міліції виставили навколо будинку належну охорону і розпочали
обхід квартир.

Власник однієї з квартир не бажав, щоб його житло оглядали, він
повідомив, що працює суддею в одному з районів м. Києва і вважає, що
огляд квартири для нього є принизливим.

Працівники міліції здійснили огляд житла судді, переконалися, що дійсно
сторонні особи відсутні, та продовжили обхід інших квартир.

1. Чи правильно діяли працівники міліції?

2. У яких випадках і з санкції якої посадової особи можливе проникнення,
огляд і обшук житла судді?

Задача 4

Працюючи суддею Старокиївського районного суду м. Києва, гр. В.
звернувся з заявою про звільнення з посади, мотивуючи це тим, що він
досяг 55-річного віку, не справляється з прямими професійними
обов’язками, оскільки одночасно працює у вільний від роботи час у
кооперативі “Герус”, якому надає посильну юридичну допомогу.

1. Чи є заява судді В. підставою для припинення його повноважень і ким
це питання вирішується?

2. Які існують загальні підстави для припинення повноважень судді?

3. Якими видами діяльності дозволено, а якими заборонено займатися
судді?

Задача 5

Перед обранням кваліфікаційної комісії суддів м. Києва було
запропоновано обрати її в такому складі:

– 3 судді міського суду;

– 3 судді арбітражного суду;

– 4 юристи з вищою освітою, які працювали більше п’яти років за
юридичним фахом;

– 2 особи з вищою юридичною освітою, що працюють у державній
адміністрації.

1. Чи правильно запропонований склад на посади суддів кваліфікаційної
комісії суддів м. Києва?

2. Який склад та строк повноважень кваліфікаційних комісій суддів
областей?

Задача 6

До Соснівського районного суду м. Черкас звернувся гр. К. із заявою про
притягнення до кримінальної відповідальності сусіда гр. В. за образу. У
свою чергу гр. В. направив до суду зустрічну заяву про притягнення до
кримінальної відповідальності гр. К. у зв’язку з тим, що той завдав йому
побої.

Голова районного суду обидві заяви направив до об’єднання “Азот”, де на
різних посадах працювали гр. К. і гр. В., для розгляду на товариському
суді.

Товариський суд, розглянувши матеріали, заслухавши пояснення сторін та
очевидців, дійшов висновку, що гр. К. та гр. В. винні і самі створили
таку ситуацію, тому кожному оголосили громадську догану.

1. Дайте правову оцінку даній ситуації.

2. Чи є товариський суд органом судової влади?

3. Чи є діяльність товариського суду правосуддям?

Задача 7

Гр. Естонії К. в одному з районних судів м. Києва був притягнений до
кримінальної відповідальності за статтею 141 КК України – розбій за
попереднім зговором з групою осіб.

На початку судового розгляду він заявив, що недостатньо володіє
російською мовою і зовсім не володіє державною – українською. У зв’язку
з цим гр. К. прохав суд дозволити йому давати свої свідчення рідною
мовою – естонською, а також додатково ознайомити з матеріалами
кримінальної справи, але в перекладі на естонську мову.

Суддя відмовив у задоволенні клопотання гр. К., оскільки кримінальна
справа розслідувалась російською мовою, а гр. К. у ході попереднього
слідства твердив, що йому все було зрозуміло.

1. Дайте юридичну оцінку даній ситуації.

2. Назвіть принципи правосуддя. Якими з них повинен керуватися суд?

Задача 8

Працюючи суддею районного суду України поблизу кордону Республіки
Білорусь, гр. Т. розлучився зі своєю дружиною і переїхав на постійне
місце проживання до сусіднього району, що не належить до території
України, де одружився вдруге. Оскільки відстань до роботи була не більше
15 км, то гр. Т. власним автомобілем вчасно приїздив на роботу і
продовжував виконувати функції судді.

Голова районного суду не заперечував, оскільки створена ситуація
негативно не відобразилась на роботі суду.

1. Дайте юридичну оцінку даній ситуації.

2. Які існують підстави для звільнення з посади судді і який орган це
вирішує?

Задача 9

До управління юстиції Київської області з поданням звернулося
керівництво Республіканської ліберальної партії і рекомендувало на
посаду судді районного суду гр. Д. У поданні вказувалося, що гр. Д. має
вищу юридичну освіту, стаж роботи юрисконсультом 2 роки, вік 23 роки,
активно займається громадсько-політичною діяльністю, входить до складу
обласного комітету РЛП.

Начальник управління юстиції Київської області відмовив у прийомі на
роботу гр. Д.

1. Дайте правову оцінку даній ситуації.

2. До якого органу слід звертатися при призначенні на посаду судді
районного суду, і хто безпосередньо вирішує це питання?

Задача 10

За злочин, передбачений ст. 168 КК України – хабарництво, вироком
Корольовського районного суду м. Житомира гр. С. був засуджений до
позбавлення волі строком на 7 років. Засуджений С. та його захисник
вважали вирок не- обгрунтованим і через 10 днів направили копію вироку
та скаргу до Верховного Суду України, підтвердивши це відповідними
документами.

1. Дайте правову оцінку даній ситуації.

2. Який орган, у якому порядку і в який термін має право розглянути
скаргу засудженого С. та його захисника?

Нормативні матеріали та література

1. Конституція України. – К.,1996.

2. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною
Радою України 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. –
1990. – №31. – С.429.

3. Про Конституційний Суд: Закон України від 16 жовтня 1996 р. //
Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – С. 272.

4. Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від
10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992.– №10. –
С.137.

5. Про арбітражний суд: Закон України від 

4 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №36. –
С. 469.

6. Про внесення змін до Закону України “Про арбітражний суд”: Закон
України від 15 травня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. –
1992. – №32. – С. 455.

7. Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про арбітражний
суд”: Закон України від 14 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – №48. – С. 661.

8. Арбітражний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – №6. – С. 56.

9. Про затвердження складу Президії Вищого арбітражного суду України:
Постанова Верховної Ради України від 25 червня 

1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №2. – С. 427.

10. Положення про кваліфікаційну атестацію і кваліфікаційні категорії
арбітрів і класні чини спеціалістів арбітражних судів України від 22
листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №5. –
С. 43.

11. Про утворення арбітражного суду м. Севастополя: Постанова Верховної
Ради України від 16 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України.
– 1993. – №7. – С. 48.

12. Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. // Відомості
Верховної Ради України. – 1993. – №3. – С. 56.

13. Про внесення змін до Закону України “Про статус суддів”: Закон
України від 2 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. –
1993. – №22. – С. 142.

14. Про внесення змін до Закону України “Про статус суддів”: Закон
України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. –
1993. – №26. – С. 203.

15. Про концепцію судово-правової реформи в Україні: Постанова Верховної
Ради України від 28 квітня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України.
– 1992. – №30. – С. 426.

16. Концепція судово-правової реформи в 

Україні // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №30. – С. 426.

17. Про судоустрій Української РСР: Закон Української РСР від 5 червня
1981 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1981. – №24. – С. 357.

18. Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про судоустрій
Української РСР”, Кримінально-процесуального та Цивільно-процесуального
кодексів України: Закон України від 17 червня 1992 р. // Відомості
Верховної Ради України. – 1992. – №35. – С. 508.

19. Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про судоустрій
Української РСР”: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості
Верховної Ради України. – 1994. – №26. – С. 204.

20. Про органи суддівського самоврядування: Закон України від 2 лютого
1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №22. – С. 138.

21. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів:
Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України.
– 1994. – №11. – С. 50.

22. Положення про кваліфікаційні колегії суддів України: Затверджено
Указом Президії Верховної Ради України від 15 грудня 1989 р. //
Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №52. – С. 689.

23. Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну
відповідальність суддів України: Закон України від 2 лютого 1994 р. //
Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №22. – С. 140.

24. Про утворення Севастопольського міського суду: Постанова Верховної
Ради України від 16 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України.
– 1993. – №7. – С. 47.

25. Про утворення міжобласного суду: Постанова Верховної Ради України
від 21 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. –
№24. – С. 193.

26. Про перейменування військових трибуналів України у військові суди
України і продовження повноважень їх суддів: Постанова Верховної Ради
України від 3 лютого 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. –
1993. – №15. – С. 135.

27. Основные принципы, касающиеся независимости судебных органов:
Документы ООН 1985 г. // Сов. юстиция. – 1991. – №16. – С. 27-28.

28. Про утворення в складі Верховного Суду України військової колегії:
Постанова Верховної Ради України від 24 лютого 1994 р. // Відомості
Верховної Ради України. – 1994. – №26. – С. 20.

29. Рекомендації щодо функціональних обов’язків посадових осіб, введених
до штатного розпису судів // Право України. – 1993. – №4. – С. 8.

30. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної
Ради України. – 1994. – №11. – С. 51.

31. Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 р. //
Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №16. – С. 93.

32. Про державну виконавчу службу: Закон України від 24.03. 1998 р. //
Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №36-37. – С.243.

33. Про виконавче провадження: Закон України від 21.04.99 р. //
Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №24. – С.207.

34. Гарланд Дин Бойєтт. О Конституционном Суде Украины // Вопросы
государства и права Украины: Сб. науч. ст.: Вып.3. – Донецк, 1994. –
С.19-25.

35. Мурашин Г.О. Законодавство України про Конституційний Суд // Правова
система України: Теорія і практика: Тези доп. і наук. повідомл. наук.
практ. конф. (Київ, 7-8 жовтня 1993 р.) – К., 1993. – С. 135-138.

36. Черкес М. Конституційний Суд у системі правової охорони Конституції
// Право України. – 1993. – №3. – С. 3-6.

37. Штунюк А. Перше пленарне засідання Конституційного Суду // Юридичний
вісник України. – 1997. – №17(95). – 24-30 квітня.

38. Скомороха В. Конституційний Суд України: Досвід і проблеми //
Юридичний вісник України. – 1998. – №43(175). – 22-28 жовтня.

39. Авторитет судової влади. Яким йому бути? // Урядовий кур’єр. – 1994.
– 22 лютого.

40. Арбітражний суд: раніше кишеньковий. А нині?… // Голос України. –
1992. – 2 липня.

41. Бігун В. Конференція з питань застосування законодавства про
арбітражний суд України // Право України. – 1993. – №3. – С. 15-17.

42. Притика Д. Арбітражний суд на етапі переходу до ринкових відносин //
Право України. – 1992. – №9. – С. 3-4.

43. Притика Д. Конституційне забезпечення правосуддя в господарських
відносинах // Радянське право. – 1991. – №7. – С. 8-9.

44. Притика Д. Коли об’єднання не на користь // Урядовий кур’єр. – 1992.
– 9 грудня.

45. Притика Д. Арбітражному суду України виповнилось чотири // Голос
України. – 1995. – 21 червня.

46. Снітко В. Арбітражні суди вимагають незалежності // Право України. –
1993. – 29 червня.

47. Титов М., Шелестов А. Арбітражні суди України // Право України. –
1992. – №9. – С. 24-26.

48. Шишкін В. Нова ланка в системі судової влади в Україні // Радянське
право. – 1991. – №10. – С. 3-6.

49. Бринцев В. Апеляція: хто “за” // Право України. – 1992. – №12. – С.
19-21.

50. Гусак М. Концепція судової реформи: питання навколо неї // Право
України. – 1992. – №9. – 22-23.

51. Дмитров Ю. Навіщо нам потрібен апеляційний суд? // Право України. –
1994. – №3-4. – 

С. 44-46.

52. Жирний Г.Ю. О некоторых проблемах устройства судебной власти //
Вопросы государства и права Украины: Сб. ст.: Вып. 2. – Донецк, 1993. –
С. 23-33.

53. Кампо В., Ткач Г. Про запровадження органів адміністративної
юрисдикції (адміністративних судів) // Право України. – 1992. – №8. – 

С. 27-29.

54. Милованов В. Разделение властей и место суда присяжных в системе
органов государственной власти // Правова система України: теорія і
практика. – С. 418-419.

55. Мартинчик Є. Про судову владу // Право України. – 1992. – №11. – С.
11-13.

56. Міхеєнко М.М. Від суду шефенського до суду присяжних // Радянське
право. – 1990. – №10. – С. 67-69.

57. Нор В.Т. Судова реформа в Україні: надбання, прорахунки // Правова
система України: теорія і практика: Тези доп. і наук. повідомл.
наук.-практ. конф. (Київ, 7-8 жовтня 1993 р.). – К., 1993. – С. 423-424.

58. Панфілов В. Панове присяжні засідателі // Іменем закону. – 1993. – 4
червня.

59. Полешко А. Негайна потреба судової реформи в Україні // Право
України. – 1992. – №3. – С. 12-14.

60. Стефанюк В. Становлення судової влади в умовах створення правової
держави // Радянське право. – 1991. – №7. – С. 4-7.

61. Стефанюк В. Судово-правова реформа в дії // Урядовий кур’єр. – 1992.
– 6 жовтня.

62. Тацій В., Грошевий Ю. Судові гарантії захисту прав та свобод людини
і громадянина у проекті Конституції України // Право України. – 1992. –
№10. – С.6-8.

63. Хандурін М.І. Виступ на Пленумі Верховного Суду України // Юридичний
вісник України. – 1997. – 5-11 червня.

64. Чангулі Г. Основний Закон і судова влада // Голос України. – 1992. –
2 вересня.

65. Юридичний словник. – К., 1983.

66. Юридичний словник – довідник. – К., 1996.

67. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу
України. – К., 1997.

Додатки

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про органи суддівського самоврядування

Глава 1

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Організаційні форми суддівського самоврядування

1. Суддівське самоврядування є однією з найважливіших гарантій
забезпечення незалежності судів і суддів України. 

2. Суддівське самоврядування здійснюється через конференції суддів
загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя,
конференцію суддів військових судів України, збори суддів Верховного
Суду України, збори суддів Вищого арбітражного суду України, конференцію
суддів арбітражних судів України, з’їзд суддів України.

Стаття 2. Законодавство про органи суддівського самоврядування

1. Діяльність органів суддівського самоврядування визначається законами
України “Про статус суддів”, “Про судоустрій України”, “Про арбітражний
суд” та цим Законом. 

2. Законодавство про органи суддівського самоврядування встановлює
порядок скликання і проведення конференцій, зборів, з’їзду суддів
України та їх повноваження. 

Стаття 3. Завдання органів суддівського самоврядування

Завданням органів суддівського самоврядування є:

– створення найбільш сприятливих умов для забезпечення діяльності судів;

– удосконалення підготовки кадрів, підвищення кваліфікації суддів,
подання їм методичної допомоги;

– зміцнення незалежності суддів, захист від втручання в їх судову
діяльність.

Глава 2

КОНФЕРЕНЦІЇ ТА ЗБОРИ СУДДІВ

Стаття 4. Повноваження конференцій суддів загальних судів Республіки
Крим, областей, міст Києва та Севастополя

Конференції суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва
та Севастополя:

1) обирають членів кваліфікаційної комісії суддів;

2) обговорюють питання застосування законодавства, що виникли в судовій
практиці, пропозиції суддів про необхідність дачі роз’яснень з цих
питань;

3) звертаються до Верховного Суду України з пропозиціями про внесення в
порядку законодавчої ініціативи подання до Верховної Ради України про
зміни до законодавства чи про тлумачення законів;

4) обговорюють питання про організаційне та матеріально-технічне
забезпечення діяльності судів;

5) обирають делегатів на з’їзд суддів України;

6) розглядають інші питання організації діяльності судів Республіки
Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Стаття 5. Повноваження конференції суддів військових судів України

Конференція суддів військових судів України:

1) обирає члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з числа
суддів військових судів;

2) обговорює питання застосування законодавства, що виникли в судовій
практиці, пропозиції суддів про необхідність дачі роз’яснень з цих
питань;

3) звертається до Верховного Суду України з пропозиціями про внесення в
порядку законодавчої ініціативи подання до Верховної Ради України про
зміни до законодавства чи про тлумачення законів;

4) обговорює питання про організаційне та матеріально-технічне
забезпечення діяльності судів;

5) обирає делегатів на з’їзд суддів України;

6) розглядає інші питання організації діяльності військових судів.

Стаття 6. Повноваження конференції суддів арбітражних судів України

Конференція суддів арбітражних судів України:

1) обирає членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з числа
суддів арбітражних судів;

2) обговорює питання про подання суддям арбітражних судів методичної
допомоги і підвищення їх кваліфікації;

3) звертається до Вищого арбітражного суду України з пропозиціями про
необхідність дачі роз’яснень з питань, що виникли у судовій практиці по
окремих категоріях справ, президією і пленумом Вищого арбітражного суду
України;

4) обговорює питання про організаційне та матеріально-технічне
забезпечення діяльності арбітражних судів;

5) обирає делегатів на з’їзд суддів України;

6) вносить пропозиції на розгляд з’їзду суддів України;

7) вирішує інші питання організації діяльності судів.

Стаття 7. Порядок скликання конференцій суддів загальних судів
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя

1. Конференції суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст
Києва та Севастополя скликаються не рідше одного разу на рік за
рішеннями відповідно президії Верховного Суду Республіки Крим, президій
обласних, Київського та Севастопольського міських судів. 

2. Чергові конференції суддів загальних судів скликаються, як правило, у
першому кварталі поточного року відповідно президією Верховного суду
Республіки Крим, президіями обласних, Київського та Севастопольського
міських судів, які затверджують орієнтовний перелік питань, що
виносяться на обговорення конференції, визначають дату і місце її
проведення. 

3. Позачергові конференції суддів загальних судів можуть бути скликані
відповідно президією Верховного Суду Республіки Крим, президіями
обласних, Київського та Севастопольського міських судів, відповідними
радами суддів як за власною ініціативою, так і на вимогу не менше
третини складу суддів загальних судів Республіки Крим, області, міст
Києва та Севастополя. 

4. Про час початку роботи конференції і питання, що виносяться на
обговорення конференції, судді повідомляються не пізніш як за один
місяць до дня початку проведення конференції. 

5. На конференцію можуть бути запрошені депутати, представники органів
державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, навчальних
і наукових закладів, правоохоронних органів, інших державних органів і
громадських організацій.

Стаття 8. Порядок скликання конференції суддів військових судів України

1. Конференція суддів військових судів України скликається не рідше
одного разу на рік. 

Президія Верховного Суду України приймає рішення про скликання
конференції суддів військових судів, затверджує орієнтовний перелік
питань, що виносяться на обговорення конференції, визначає дату і місце
її проведення. 

2. Позачергову конференцію може бути скликано президією Верховного Суду
України, а також радою військових суддів як за власною ініціативою, так
і на вимогу не менше третини складу суддів військових судів України. 

3. На конференцію суддів військових судів можуть бути запрошені народні
депутати України, представники органів державної виконавчої влади,
навчальних і наукових закладів, правоохоронних органів, інших державних
органів і громадських організацій. 

4. Про час початку роботи конференції і питання, що виносяться на її
обговорення, судді повідомляються не пізніш як за один місяць до дня
початку проведення конференції. 

Стаття 9. Порядок скликання конференції суддів арбітражних судів України

1. Конференція суддів арбітражних судів скликається не рідше одного разу
на рік. 

Президія Вищого арбітражного суду України приймає рішення про скликання
конференції, затверджує орієнтовний перелік питань, що виносяться на
обговорення конференції, та визначає дату і місце її проведення. 

2. Позачергову конференцію може бути скликано президією Вищого
арбітражного суду України, а також радою суддів арбітражних судів як за
власною ініціативою, так і на вимогу не менше третини складу суддів
арбітражних судів України. 

3. На конференцію суддів можуть бути запрошені народні депутати України,
представники органів державної виконавчої влади, навчальних і наукових
закладів, правоохоронних органів, інших державних органів і громадських
організацій. 

4. Про час початку роботи конференції і питання, що виносяться на її
обговорення, судді повідомляються не пізніш як за один місяць до дня
початку проведення конференції. 

Стаття 10. Обрання делегатів на конференції суддів військових та
арбітражних судів України

1. Делегати на конференцію суддів військових судів України обираються
зборами суддів військових судів регіонів, Військово-Морських Сил України
та військової колегії Верховного Суду України за нормою – один делегат
від чотирьох військових суддів. Делегати обираються шляхом таємного або
відкритого голосування на альтернативній основі при вільному висуненні
кандидатів. 

2. Делегати на конференцію суддів арбітражних судів обираються зборами
суддів арбітражних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя за нормою – один делегат від шести суддів. Делегати
обираються шляхом таємного або відкритого голосування на альтернативній
основі при вільному висуненні кандидатур для обрання делегатами.

Стаття 11. Правомочність конференцій суддів

1. Учасниками конференцій суддів загальних судів Республіки Крим,
областей, міст Києва та Севастополя є всі судді відповідних районних
(міських) судів, судді Верховного Суду Республіки Крим, відповідних
обласних, Київського та Севастопольського міських судів. 

2. Конференції суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст
Києва та Севастополя вважаються правомочними, якщо в їх роботі бере
участь не менш як дві третини від загальної кількості суддів. 

3. Конференція суддів військових судів є правомочною, якщо в ній бере
участь не менш як дві третини від числа делегатів. 

4. Конференція суддів арбітражних судів є правомочною, якщо в ній бере
участь не менш як дві третини від числа делегатів.

Стаття 12. Порядок проведення конференцій суддів

1. Конференції суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст
Києва та Севастополя відкривають відповідно Голова Верховного Суду
Республіки Крим, голови обласних, Київського та Севастопольського
міських судів. 

2. Конференцію суддів військових судів відкриває Голова Верховного Суду
України. 

3. Конференцію суддів арбітражних судів відкриває Голова Вищого
арбітражного суду України. 

4. Конференція суддів обирає відкритим голосуванням президію у
кількісному складі, який визначається конференцією, та інші органи.
Президія керує роботою конференції суддів. 

5. Конференція суддів обговорює і затверджує перелік питань, що
підлягають розгляду конференцією, визначає порядок роботи. 

6. Рішення конференції приймається, як правило, відкритим голосуванням
більшістю голосів делегатів.

Стаття 13. Ради суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст
Києва та Севастополя, військових та арбітражних судів України

1. Конференції суддів загальних судів обирають ради суддів Республіки
Крим, областей, міст Києва та Севастополя. 

Конференції суддів військових, арбітражних судів України обирають раду
військових суддів, раду суддів арбітражних судів. Кількісний склад рад
визначається конференціями. 

2. Ради суддів загальних, військових, арбітражних судів із свого складу
обирають голову і секретаря. Голови і заступники голів загальних судів
Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя не можуть бути
головами рад суддів. Голови військових і арбітражних судів не можуть
бути головами рад суддів цих судів. 

3. В період між конференціями рада суддів організовує виконання рішень
конференції, а також вирішує питання про скликання позачергової
конференції суддів.

Стаття 14. Збори суддів Верховного Суду України, Вищого арбітражного
суду України та їх повноваження

1. Збори суддів Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду
України скликаються президіями цих судів як за власною ініціативою, так
і на вимогу не менш як третини загальної кількості суддів. 

2. Збори суддів Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду
України обирають делегатів на з’їзд суддів України. 

3. Збори суддів Верховного Суду України мають право звертатися до
Пленуму Верховного Суду України з пропозиціями про дачу роз’яснень з
питань, що виникли у судовій практиці, або про внесення в порядку
законодавчої ініціативи подання до Верховної Ради України про зміни до
законодавства чи про тлумачення законів. 

4. Збори суддів Верховного Суду України обговорюють питання застосування
законодавства, що виникли у судовій практиці, пропозиції суддів
Верховного Суду України про необхідність дачі роз’яснень з цих питань. 

5. Збори суддів Вищого арбітражного суду України обговорюють питання, що
виникли у судовій практиці, та вносять пропозиції на розгляд конференції
суддів арбітражних судів України, обирають делегатів на конференцію
суддів арбітражних судів України.

Глава 3

З’ЇЗД СУДДІВ УКРАЇНИ

Стаття 15. Повноваження з’їзду суддів України

1. З’їзд суддів України є найвищим органом суддівського самоврядування. 

2. З’їзд суддів України: 

1) обирає із числа суддів загальних судів членів Вищої кваліфікаційної
комісії суддів України;

2) розглядає питання подання суддям методичної допомоги і підвищення їх
кваліфікації;

3) ставить питання про необхідність роз’яснень застосування
законодавства Пленумом Верховного Суду України, пленумом Вищого
арбітражного суду України;

4) вносить пропозиції щодо організаційного та матеріально-технічного
забезпечення діяльності судів України;

5) розглядає питання, пов’язані з виконанням Закону України “Про статус
суддів”;

6) ставить питання перед Конституційним Судом України про відповідність
роз’яснень пленумів Верховного Суду України і Вищого арбітражного суду
України Конституції та законам України;

7) обговорює інші питання організації діяльності судів.

Стаття 16. Порядок скликання з’їзду суддів України

1. З’їзд суддів України скликається не рідше одного разу на п’ять
років. 

2. Президія Верховного Суду України і президія Вищого арбітражного суду
України приймають спільне рішення про скликання з’їзду, створюють
організаційний комітет, затверджують орієнтовний перелік питань, що
виносяться на обговорення, та визначають дату і місце проведення з’їзду
суддів України. 

3. На з’їзд суддів можуть бути запрошені представники органів
законодавчої і державної виконавчої влади, члени науково-консультативних
рад Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України,
представники навчальних і наукових закладів, громадських організацій. 

4. Позачерговий з’їзд суддів може бути скликано за ініціативою президій
Верховного Суду України і Вищого арбітражного суду України, радою суддів
України як за власною ініціативою, так і на вимогу не менш як однієї
третини складу суддів загальних судів України.

Стаття 17. Обрання делегатів на з’їзд суддів України

1. Делегати на з’їзд суддів України обираються за нормою: один делегат
від десяти суддів загальних судів і один делегат від шести суддів
арбітражних та військових судів. 

2. Делегати на з’їзд суддів України обираються шляхом відкритого або
таємного голосування на альтернативній основі при вільному висуненні
кандидатур для обрання делегатами.

Стаття 18. Правомочність з’їзду суддів України

З’їзд суддів України є правомочним, якщо в ньому бере участь не менше
двох третин від числа делегатів, обраних за нормами, передбаченими
статтею 17 цього Закону.

Стаття 19. Порядок проведення з’їзду суддів України

1. З’їзд суддів України відкриває Голова Верховного Суду України або
Голова Вищого арбітражного суду України.

2. З’їзд відкритим голосуванням обирає президію у кількісному складі,
який визначається з’їздом. Президія керує роботою з’їзду.

3. З’їзд обговорює і затверджує перелік питань, внесених на розгляд,
визначає порядок роботи, обирає мандатну комісію, секретаріат та інші
органи.

Стаття 20. Прийняття рішень з’їздом суддів України

Рішення з’їзду суддів України приймаються більшістю голосів, як правило,
відкритим голосуванням.

Стаття 21. Рада суддів України

1. З’їзд суддів України відкритим голосуванням обирає раду суддів
України, кількісний склад і представництво в якій визначаються з’їздом.
Рада суддів України із свого складу відкритим голосуванням обирає голову
і секретаря. Голови та заступники голів Верховного Суду України та
Вищого арбітражного суду України не можуть бути головою ради суддів
України. 

2. Рада суддів України в період між з’їздами організує виконання рішень
з’їзду і підзвітна з’їзду. 

3. Рада суддів України має право прийняти рішення про скликання
позачергового з’їзду суддів України.

Стаття 22. Матеріально-технічне забезпечення роботи конференцій, з’їзду
суддів України і рад суддів

1. Матеріально-технічне, фінансове, інформаційне забезпечення роботи
конференцій та рад суддів загальних судів Республіки Крим, областей,
міст Києва та Севастополя, конференцій і ради військових суддів та ради
суддів арбітражних судів покладається відповідно на Голову Верховного
Суду Республіки Крим, голів обласних, Київського та Севастопольського
міських судів, Голову Верховного Суду України, Голову Вищого
арбітражного суду України. 

2. Матеріально-технічне, фінансове та інформаційне забезпечення роботи
з’їзду суддів України та ради суддів України покладається на Голову
Верховного Суду України та Голову Вищого арбітражного суду України.

Президент України Л. КРАВЧУК

м. Київ, 2 лютого 1994 року

№3909-XII

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про державний 

захист працівників суду і правоохоронних органів

Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 11 грудня 1998
року №312-XIV (Голос України) 19.01.99 р.; Урядовий кур’єр, 12.01.99 р.

Розділ I 

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Закону

Цей Закон встановлює систему особливих заходів державного захисту
працівників суду і правоохоронних органів від перешкоджання виконанню
покладених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав, а так
само від посягань на життя, здоров’я, житло і майно зазначених осіб та
їх близьких родичів у зв’язку із службовою діяльністю цих працівників.

Стаття 2. Основні поняття

У Законі вживаються такі поняття:

1. Правоохоронні органи – органи прокуратури, внутрішніх справ, служби
безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи
державної податкової служби, органи і установи виконання покарань,
державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової
охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні
функції. (пункт 1 частини 1 статті 2 із змінами, внесеними згідно із
Законом №312-XIV від 11.12.98 р.) 

Відповідно до цього Закону захисту підлягають працівники суду і
правоохоронних органів, зазначених у частині першій цього пункту, а
також працівники Антимонопольного комітету України, які беруть
безпосередню участь відповідно у: 

а) розгляді судових справ у всіх інстанціях;

б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про
адміністративні правопорушення;

в) оперативно-розшуковій діяльності;

г) охороні громадського порядку і громадської безпеки;

д) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів
дізнання і попереднього слідства, прокурорів;

е) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та
інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України;

є) нагляді і контролі за виконанням законів.

2. Близькі родичі, які відповідно до цього Закону підлягають захисту, –
це батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба,
онуки, посягання на життя, здоров’я, житло і майно яких перешкоджає
виконанню працівниками суду і правоохоронних органів покладених на них
законом обов’язків і здійсненню наданих прав.

Стаття 3. Права працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких
родичів щодо заходів державного захисту

Відповідно до законодавства України працівники суду, правоохоронних
органів та їх близькі родичі мають право:

а) застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю з
метою забезпечення виконання правомірних наказів і усних вимог, що
добровільно не виконуються, для захисту власної безпеки, безпеки
близьких родичів, а також свого житла і майна;

б) вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених на них
обов’язків, а в разі необхідності – для особистого захисту, а також
свого житла і майна з боку відповідних правоохоронних та інших державних
органів;

в) здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки; 

г) отримувати матеріальну компенсацію в разі загибелі працівника,
каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, знищення чи пошкодження його
житла і майна у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Життя і здоров’я працівників суду і правоохоронних органів підлягають
обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних
бюджетів.

Стаття 4. Правова основа захисту працівників суду і правоохоронних
органів та їх близьких родичів

Правовою основою захисту працівників суду і правоохоронних органів та їх
близьких родичів є Конституція України, цей Закон, Кримінальний та
Кримінально-процесуальний кодекси України, Кодекс України про
адміністративні правопорушення, Митний кодекс України, закони України
“Про статус суддів”, “Про прокуратуру”, “Про міліцію”, “Про Службу
безпеки України”, “Про оперативно-розшукову діяльність” та інші акти
законодавства України.

Розділ II

СПЕЦІАЛЬНІ ЗАХОДИ 

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ

Стаття 5. Види спеціальних заходів забезпечення безпеки

Для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх
близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з
урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися відповідно до
законодавства такі заходи:

а) особиста охорона, охорона житла і майна;

б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про
небезпеку;

в) встановлення телефону за місцем проживання;

г) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних
та інших переговорів, візуальне спостереження;

д) тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку;

е) забезпечення конфіденційності даних про об’єкти захисту;

є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна
документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.

Стаття 6. Особиста охорона, охорона житла і майна

1. У разі встановлення даних, що свідчать про реальну небезпеку
посягання на осіб, зазначених у статті 2, вживаються заходи щодо
особистої охорони працівників суду і правоохоронних органів та їх
близьких родичів, їх житла і майна. У разі необхідності житло і майно
осіб, взятих під захист, за рахунок коштів місцевого бюджету
обладнуються засобами протипожежної і охоронної сигналізації,
замінюються номери їх квартирних телефонів і державні номерні знаки
належних їм транспортних засобів. Можуть також застосовуватися
оперативно-технічні засоби відповідно до Закону України “Про
оперативно-розшукову діяльність”. 

2. Порядок реалізації заходів безпеки, передбачених частиною першою цієї
статті, і питання поновлення прав осіб, взятих під захист, регулюються
спеціальними нормативними актами.

Стаття 7. Видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про
небезпеку

Залежно від ступеня загрози для життя і здоров’я працівнику суду або
правоохоронного органу та його близьким родичам з дотриманням вимог
чинного законодавства можуть видаватися зброя, спеціальні засоби
індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку.

Стаття 8. Використання технічних засобів контролю і прослуховування
телефонних та інших переговорів

У разі загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб,
взятих під захист, за письмовими заявами або згодою цих осіб може
проводитися прослуховування телефонних та інших переговорів. У ході
прослуховування переговорів осіб, взятих під захист, може
застосовуватися звукозапис.

Стаття 9. Тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку

У разі необхідності працівник суду або правоохоронного органу, його
неповнолітні діти та інші близькі родичі можуть бути за їх згодою
тимчасово розміщені у місцях, що гарантують їх безпеку, в тому числі в
дошкільних виховних закладах або установах органів соціального захисту
населення України.

Стаття 10. Забезпечення конфіденційності даних про осіб, взятих під
захист

За рішенням органів, що забезпечують безпеку, прийнятим відповідно до їх
компетенції, може бути накладено тимчасову або постійну заборону на
видачу відомостей про місце проживання осіб, взятих під захист, та інших
відомостей про них адресними бюро, паспортними службами, підрозділами
державтоінспекції, довідковими службами АТС та іншими офіційними
інформаційно-довідковими службами. 

В окремих випадках відомості, передбачені частиною першою цієї статті,
можуть вилучатися в порядку, встановленому законодавством.

Стаття 11. Переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна
документів, зовнішності і переселення в інше місце проживання

За клопотанням або за згодою осіб, взятих під захист, якщо їх безпека не
може бути забезпечена іншими заходами, вони тимчасово або постійно
переводяться на іншу роботу, направляються на навчання, переселяються в
інше місце проживання, можуть бути змінені їх зовнішність, анкетні дані
з видачею відповідних особистих документів. 

Зазначені заходи повинні здійснюватися без будь-якого ущемлення
житлових, трудових, пенсійних та інших прав осіб, взятих під захист. 

При тимчасовому переселенні в інше місце проживання жила площа за
постійним місцем проживання підлягає бронюванню.

Стаття 12. Порядок здійснення заходів безпеки

Вирішення питань переселення в інше місце проживання, надання жилої
площі, матеріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної плати чи
посадового окладу за попереднім місцем роботи працівника суду або іншого
правоохоронного органу та працевлаштування забезпечується органом, що
прийняв рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки, у
порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 13. Підстави і приводи для вжиття спеціальних заходів
забезпечення безпеки

1. Підставою для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки осіб,
зазначених у статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність
реальної загрози їх життю, здоров’ю або майну. 

2. Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки
працівника суду або правоохоронного органу та його близьких родичів може
бути: 

а) заява працівника або його близького родича; 

б) звернення керівника відповідного державного органу; 

в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози
життю, здоров’ю, житлу і майну осіб, які підлягають захисту.

Розділ III

ОРГАНИ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ БЕЗПЕКУ, 

ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ

Стаття 14. Органи, які приймають рішення про вжиття спеціальних заходів
забезпечення безпеки

Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки приймають: 

а) керівники органів внутрішніх справ – щодо захисту працівників
відповідного органу внутрішніх справ, державної лісової охорони,
рибоохорони, митних органів, органів і установ виконання покарань та їх
близьких родичів; (пункт “а” статті 14 із змінами, внесеними згідно із
Законом №312-XIV від 11.12.98 р.) 

б) керівники органів служби безпеки – щодо захисту працівників служби
безпеки та органів системи Управління державної охорони, їх близьких
родичів; 

в) керівники прокуратури – щодо захисту працівників прокуратури та їх
близьких родичів; 

г) голова суду – щодо захисту працівників відповідного суду та інших
органів, зазначених у статті 2 цього Закону, та їх близьких родичів; 

д) керівники органів охорони державного кордону України – щодо захисту
працівників цих органів та їх близьких родичів.

Стаття 15. Органи, які здійснюють заходи забезпечення безпеки

1. Здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників суду
і правоохоронних органів та їх близьких родичів покладається: 

а) щодо працівників служби безпеки і органів системи Управління
державної охорони – на органи служби безпеки; 

б) щодо працівників органів охорони державного кордону – на органи
охорони державного кордону України; 

в) щодо інших працівників, зазначених у статті 2 цього Закону, – на
органи внутрішніх справ. 

З цією метою у структурі зазначених органів створюються спеціальні
підрозділи. 

2. Безпека військовослужбовців забезпечується заходами, зазначеними у
статті 6 цього Закону, які застосовуються з урахуванням перебування цих
осіб на військовій службі. 

Для захисту військовослужбовців командири військових частин
(підрозділів) вживають таких заходів: 

а) відрядження до іншої військової частини або військової установи; 

б) переведення на нове місце служби.

Стаття 16. Порядок прийняття рішення про застосування спеціальних
заходів забезпечення безпеки

Органи, які приймають рішення про забезпечення безпеки відповідно до
статті 14 цього Закону, одержавши заяву (повідомлення) про загрозу
безпеці осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, зобов’язані перевірити
цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних
випадках – негайно, прийняти рішення про застосування або про відмову у
застосуванні заходів безпеки. Про прийняте рішення виноситься мотивована
постанова із зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і
строків їх здійснення, про що письмово повідомляється заявник. Якщо
заходи безпеки застосовуються не на прохання особи, яка береться під
захист, то на це має бути одержана її згода. 

У разі, коли є достатньо даних, що вказують на ознаки злочину, в
порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством,
приймається рішення про порушення чи відмову у порушенні кримінальної
справи або про передачу заяви (повідомлення) про злочин за підслідністю
чи підсудністю.

Стаття 17. Обов’язок щодо виконання рішень про забезпечення безпеки
осіб, взятих під захист

Рішення органів, які приймаються згідно з цим Законом, про вжиття
спеціальних заходів щодо працівників суду, правоохоронних органів та їх
близьких родичів є обов’язковими для виконання відповідними органами,
підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами.

Стаття 18. Права та обов’язки органів, які забезпечують безпеку осіб,
взятих під захист

1. Орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, має
право: 

а) витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без
провадження слідчих дій за заявами та повідомленнями про загрозу безпеці
осіб, взятих під захист; 

б) вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, застосування
додаткових заходів;

в) скасовувати здійснювані заходи повністю або частково. 

2. Органи, які здійснюють заходи безпеки, мають право: 

а) визначати перелік заходів безпеки, засоби та методи їх застосування,
у разі необхідності – змінювати і доповнювати ці заходи; 

б) вимагати від підзахисних осіб додержання умов здійснення заходів
безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов’язаних із
застосуванням цих заходів; 

в) звертатися до органу, який приймає рішення про застосування заходів
безпеки, з клопотанням про вирішення питання щодо їх застосування
стосовно осіб, взятих під захист, у процесі виконання ними своїх
службових обов’язків, або про скасування здійснюваних заходів. 

3. Органи, які забезпечують безпеку, зобов’язані: 

а) негайно реагувати на кожен випадок протиправних дій, що став їм
відомим, щодо осіб, зазначених у статті 2 цього Закону; 

б) забезпечувати захист життя, здоров’я, гідності, житла та майна осіб,
взятих під захист, відповідно до характеру загрози; 

в) своєчасно повідомляти підзахисних осіб про зміну або скасування
заходів щодо їх безпеки. 

4. Органи, які забезпечують безпеку, повинні дотримувати законності та
ставитися з повагою до прав і свобод громадян. 

Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з
обмеженим доступом.

Стаття 19. Права та обов’язки осіб, взятих під захист

1. Особа, щодо якої прийнято рішення про застосування спеціальних
заходів безпеки, має право: 

а) знати про заходи безпеки, які застосовуються щодо неї;

б) вимагати від органу, який забезпечує безпеку, застосування додаткових
заходів безпеки, передбачених цим Законом, або скасування яких-небудь із
здійснюваних заходів;

в) оскаржити прокурору або до відповідного вищого органу, який
забезпечує безпеку, незаконні рішення і дії посадових осіб, які
забезпечують їх безпеку.

2. Особа, взята під захист, зобов’язана:

а) виконувати законні вимоги органів, які забезпечують її безпеку;

б) негайно інформувати зазначені органи про кожний випадок погрози або
протиправних дій щодо неї;

в) дбайливо ставитися до майна, зброї і документів, виданих їй в
тимчасове особисте користування для забезпечення безпеки;

г) використовувати видану зброю виключно в інтересах забезпечення свого
захисту і виконання покладених на неї законом обов’язків.

Стаття 20. Скасування спеціальних заходів забезпечення безпеки

Підставою для скасування спеціальних заходів забезпечення безпеки може
бути:

а) закінчення строку конкретного заходу забезпечення безпеки; 

б) усунення небезпеки;

в) заява особи, щодо якої застосовані заходи забезпечення безпеки;

г) систематичне невиконання особою, взятою під захист, законних вимог
органів, які забезпечують її безпеку, якщо цю особу письмово було
попереджено про можливість такого скасування.

За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки
уповноваженою посадовою особою органу, зазначеного у статті 14 цього
Закону, виноситься мотивована постанова про їх скасування, про що
письмово повідомляється особа, взята під захист. Зазначена постанова
може бути оскаржена зацікавленою особою прокурору або до відповідного
вищого органу, що забезпечує безпеку. Така скарга повинна бути
розглянута терміново. Про прийняте рішення ця особа повідомляється
протягом доби.

Розділ IV

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ, УСТАНОВЛЕНИХ ЦИМ ЗАКОНОМ

Стаття 21. Відповідальність за невжиття заходів безпеки

Неприйняття рішень, несвоєчасне прийняття або прийняття недостатньо
обгрунтованих рішень, невжиття відповідних заходів безпеки працівників
суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів відповідними
посадовими особами органів, зазначених у статтях 14 і 15 цього Закону,
тягне за собою дисциплінарну чи кримінальну відповідальність,
передбачену чинним законодавством.

Стаття 22. Відповідальність за розголошення відомостей про заходи
безпеки

1. Розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які прийняли
рішення про забезпечення заходів безпеки, або особами, які їх
здійснюють, тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а у випадках,
коли розголошення таких відомостей спричинило тяжкі наслідки, –
кримінальну відповідальність відповідно до чинного законодавства. 

2. Розголошення таких відомостей особою, взятою під захист, тягне за
собою адміністративну відповідальність, а у випадках, коли розголошення
відомостей про заходи безпеки спричинило тяжкі наслідки, – кримінальну
відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Стаття 23. Майнова відповідальність особи, взятої під захист

1. У випадках умисного невиконання або неналежного виконання законних
вимог органу, який здійснює заходи захисту, особа, взята під захист,
зобов’язана відшкодувати відповідно до законодавства завдані внаслідок
цього збитки. 

2. Продаж, застава чи передача іншим особам майна, наданого в особисте
користування особі, взятій під захист, для забезпечення її безпеки, а
також втрата чи пошкодження цього майна тягне за собою відповідальність,
передбачену чинним законодавством.

Стаття 24. Контроль і нагляд за виконанням законодавства про захист
працівників суду та правоохоронних органів

Контроль за забезпеченням захисту працівників суду, правоохоронних
органів та їх близьких родичів здійснюють відповідно Міністр внутрішніх
справ України, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор
України, Голова Верховного Суду України, Голова Державного комітету у
справах охорони державного кордону України. Нагляд за дотриманням
законності при забезпеченні захисту працівників суду, правоохоронних
органів та їх близьких родичів здійснюється Генеральним прокурором
України та підпорядкованими йому прокурорами.

Президент України Л. КРАВЧУК

Київ, 23 грудня 1993 року

№3781-XII

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про забезпечення 

безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві

від 23 грудня 1993 року №3782-XII (ВВР 1994, №11, ст.51)

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Поняття забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві

Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві, тобто у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті або
розслідуванні злочинів, а також у судовому розгляді кримінальних справ,
– це здійснення правоохоронними органами правових,
організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя,
житла, здоров’я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою
створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя.

Стаття 2. Особи, які мають право на забезпечення безпеки

Право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, зазначених у
статтях 1 і 7 цього Закону, за наявності відповідних підстав мають: 

а) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій
формі брала участь чи сприяла у виявленні, попередженні, припиненні і
розкритті злочинів; 

б) потерпілий та його представник у кримінальній справі; 

в) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;

г) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі
про відшкодування шкоди, завданої злочином;

д) свідок;

е) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;

є) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах “а”-“е”
цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них
робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства.

Стаття 3. Органи, які забезпечують безпеку

1. До органів, які забезпечують безпеку осіб, зазначених у статті 2
цього Закону, належать державні органи, які:

а) приймають рішення про застосування заходів безпеки;

б) здійснюють заходи безпеки.

2. Рішення про застосування заходів безпеки приймається органом
дізнання, слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких знаходяться
кримінальні справи про злочини, у розслідуванні чи судовому розгляді
яких брали або беруть участь особи, зазначені у статті 2 цього Закону, а
також органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшукову
діяльність, щодо осіб, які брали участь або сприяли у виявленні,
попередженні, припиненні і розкритті злочинів.

3. Здійснення заходів безпеки покладається за підслідністю на органи
служби безпеки або внутрішніх справ, у складі структур яких з цією метою
створюються спеціальні підрозділи. Безпека осіб, яких беруть під захист,
якщо кримінальні справи знаходяться у провадженні прокуратури або суду,
здійснюється за їх рішенням органами служби безпеки або внутрішніх
справ. 

Заходи безпеки щодо військовослужбовців здійснюються також командирами
військових частин.

Стаття 4. Правова основа забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві

Правовою основою забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві, є Конституція України, цей Закон,
Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси України, Закон України
“Про оперативно-розшукову діяльність”, інші закони.

Розділ II

ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ ОСІБ, ЩОДО ЯКИХ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
БЕЗПЕКИ, ТА ОРГАНІВ, ЯКІ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ

Стаття 5. Права і обов’язки осіб, щодо яких здійснюються заходи
забезпечення безпеки

1. Особи, взяті під захист, мають право:

а) подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування;

б) знати про застосування щодо них заходів безпеки;

в) вимагати від органу дізнання, слідчого, прокурора, суду застосування
додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів;

г) оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку,
до відповідного органу вищого рівня, прокурору або до суду.

2. Особи, взяті під захист, зобов’язані:

а) виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів,
які забезпечують безпеку;

б) негайно інформувати названі органи про кожен випадок погрози або
протиправних дій щодо них;

в) поводитися з майном та документами, виданими їм у тимчасове
користування органом, який забезпечує безпеку, згідно з установленими
законодавством правилами.

Стаття 6. Права і обов’язки органів, які забезпечують безпеку

1. Орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, має
право:

а) витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без
провадження слідчих дій за заявами і повідомленнями про загрозу безпеці
осіб, щодо яких приймається рішення про застосування заходів безпеки;

б) вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, вжиття
додаткових заходів;

в) скасовувати здійснювані заходи повністю або частково.

2. Органи, які здійснюють заходи безпеки, мають право:

а) визначати заходи безпеки, засоби та методи їх застосування, в разі
необхідності змінювати і доповнювати ці заходи;

б) вимагати від осіб, взятих під захист, додержання умов здійснення
заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов’язаних із
застосуванням цих заходів;

в) звертатися до органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, у
провадженні якого знаходиться кримінальна справа, з клопотанням щодо
прийняття рішення про застосування заходів безпеки при провадженні
процесуальних дій або про скасування здійснюваних заходів.

3. Органи, які забезпечують безпеку, зобов’язані:

а) негайно реагувати на кожен випадок протиправних дій, що став їм
відомим, стосовно осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, вчинених у
зв’язку з їх сприянням судочинству; 

б) забезпечувати захист життя, здоров’я, житла і майна відповідно до
характеру загрози;

в) своєчасно повідомляти осіб, взятих під захист, про зміну або
скасування заходів щодо їх безпеки.

4. Органи, які забезпечують безпеку, повинні дотримувати законності і
ставитися з повагою до прав та свобод громадян.

Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з
обмеженим доступом.

Розділ III

ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ

Стаття 7. Заходи забезпечення безпеки

1. Заходами забезпечення безпеки є:

а) особиста охорона, охорона житла і майна;

б) видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про
небезпеку;

в) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних
та інших переговорів, візуальне спостереження;

г) заміна документів та зміна зовнішності;

д) зміна місця роботи або навчання;

е) переселення в інше місце проживання;

є) поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів
соціального захисту населення;

ж) забезпечення конфіденційності відомостей про особу;

з) закритий судовий розгляд.

2. З урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя, здоров’я,
житла та майна осіб, взятих під захист, можуть здійснюватися й інші
заходи безпеки.

Стаття 8. Особиста охорона, охорона житла і майна

1. У разі необхідності органами, які забезпечують безпеку, здійснюються
особиста охорона, охорона житла і майна осіб, взятих під захист.

2. Житло і майно цих осіб можуть бути обладнані засобами протипожежної
та охоронної сигналізації, можуть бути замінені номери їх квартирних
телефонів і державні номерні знаки транспортних засобів, що їм належать.

Стаття 9. Видача спеціальних засобів індивідуального захисту і
сповіщення про небезпеку

У разі наявності небезпеки для життя і здоров’я осіб, взятих під захист,
їм можуть видаватися з додержанням вимог чинного законодавства
спеціальні засоби індивідуального захисту та сповіщення про небезпеку.

Стаття 10. Використання технічних засобів контролю і прослуховування
телефонних та інших переговорів

У разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій
щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою цих осіб або за їх
письмовою згодою може проводитися прослуховування телефонних та інших
переговорів. У ході прослуховування цих переговорів може застосовуватися
звукозапис.

Стаття 11. Заміна документів та зміна зовнішності

У разі необхідності можуть бути проведені заміна документів, що
посвідчують особу, інших документів особи, взятої під захист, а також
зміна її зовнішності.

Стаття 12. Зміна місця роботи або навчання

1. Якщо усунення загрози безпеці особи, взятої під захист, вимагає
залишення старого місця роботи або навчання, цій особі за її клопотанням
чи її згодою допомагають влаштуватися на нове місце роботи або навчання.

2. Час вимушеного прогулу особи, взятої під захист, включається до
трудового стажу, а за вказаний період виплачується компенсація, при
більш низькому заробітку на новому місці роботи виплачується різниця у
заробітній платі відповідно до чинного законодавства і в порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 13. Переселення в інше місце проживання

1. Особи, взяті під захист, з метою забезпечення їх безпеки можуть бути
тимчасово або постійно переселені в інше місце проживання.

2. Вирішення питань переселення в інше місце проживання особи, надання
жилої площі, матеріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної
плати та працевлаштування забезпечується органом, який прийняв рішення
про застосування заходів безпеки, в порядку, визначеному Кабінетом
Міністрів України.

У разі тимчасового переселення в інше місце проживання жила площа за
постійним місцем проживання підлягає бронюванню.

3. Заміна документів, зміна зовнішності та переселення в інше місце
проживання можуть бути проведені лише за клопотанням або за згодою
особи, взятої під захист, а також за санкцією прокурора або ухвалою суду
і тільки у виняткових випадках за наявності обставин, коли загроза життю
та безпеці особи, взятої під захист, не може бути усунута іншими
заходами.

Стаття 14. Поміщення до дошкільної виховної установи або установи
органів соціального захисту населення

Для забезпечення безпеки неповнолітніх за письмовою згодою батьків або
інших законних представників вони можуть бути тимчасово поміщені до
дошкільних виховних установ, а повнолітні непрацездатні особи – до
установ органів соціального захисту населення.

Стаття 15. Забезпечення конфіденційності даних про особу

Нерозголошення відомостей про осіб, взятих під захист, може
здійснюватися шляхом:

а) обмеження відомостей про особу в матеріалах перевірки (заявах,
поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій і судових засідань,
заміни прізвища, імені, по батькові в цих документах псевдонімами за
постановою органу дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою суду про
зміну анкетних даних. Ці постанови (ухвали) до матеріалів справи не
приєднуються, а зберігаються окремо в органі, у провадженні якого
знаходиться кримінальна справа;

б) проведення упізнання особи поза візуальним спостереженням того, кого
впізнають, з дотриманням вимог кримінально-процесуального
законодавства; 

в) невключення до списку осіб, які підлягають виклику в судове
засідання, дійсних анкетних даних про особу, взяту під захист;

г) виклику до суду цієї особи виключно через орган, який здійснює заходи
безпеки;

д) накладення тимчасової заборони на видачу відомостей про особу, взяту
під захист, адресними бюро, паспортними службами, підрозділами
державтоінспекції, довідковою службою АТС та іншими державними
інформаційно-довідковими службами.

Стаття 16. Закрите судове засідання

1. У випадках, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під
захист, за мотивованою ухвалою суду може проводитися закритий судовий
розгляд. 

2. Для забезпечення безпеки свідка чи потерпілого суд за власною
ініціативою або за клопотанням прокурора чи іншого учасника судового
розгляду, свідків або потерпілих, які підлягають допиту, виносить
мотивовану ухвалу про проведення допиту цих осіб за відсутності
підсудного. За цих же підстав допускається також допит одного підсудного
за відсутності інших. Після повернення підсудного до залу судового
засідання суд зобов’язаний ознайомити його з показаннями, які було дано
за час його відсутності, і надати йому можливість дати пояснення з
приводу цих показань. 

3. Суд у виняткових випадках може звільняти потерпілих і свідків, щодо
яких здійснюються заходи безпеки, від обов’язку з’являтися у судове
засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ними
раніше.

Стаття 17. Наслідки відмови особи, яка бере участь у кримінальному
судочинстві, від захисту

1. У разі відмови особи, яка бере участь у кримінальному судочинстві,
від захисту заходи безпеки щодо такої особи, передбачені статтями 9,
11-16 цього Закону, не проводяться. 

2. За наявності загрози настання тяжких наслідків за санкцією прокурора
або за ухвалою суду стосовно цих осіб можуть здійснюватися заходи щодо
особистої охорони, охорони житла і майна, використовуватися технічні
засоби контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів. 

3. Про застосування заходів, передбачених частиною другою цієї статті, а
також про право їх оскарження повідомляється особа, яка відмовилася від
захисту.

Стаття 18. Забезпечення безпеки військовослужбовців

Безпека військовослужбовців забезпечується шляхом вжиття заходів,
передбачених статтею 8 цього Закону, які застосовуються з урахуванням
перебування цих осіб на військовій службі. Для захисту
військовослужбовців можуть застосовуватися також такі заходи:

а) відрядження до іншої військової частини або військової установи;

б) переведення на нове місце служби.

Стаття 19. Забезпечення безпеки осіб, які перебувають у місцях
позбавлення волі або у місцях із спеціальним режимом утримання

1. Безпека осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або у місцях
із спеціальним режимом утримання, забезпечується заходами, зазначеними у
статті 8 цього Закону, за винятками, що випливають з вимог режиму їх
утримання. Додатково до них можуть застосовуватися також такі заходи:

а) переведення до іншого місця позбавлення волі або в інше місце із
спеціальним режимом утримання;

б) окреме утримання.

2. Зміна запобіжного заходу, виду чи режиму відбування покарання
здійснюється з додержанням вимог, передбачених чинним кримінальним,
кримінально-процесуальним та виправно-трудовим законодавством.

Розділ IV

ЗАСТОСУВАННЯ І СКАСУВАННЯ ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ ЩОДО ОСІБ, ВЗЯТИХ ПІД ЗАХИСТ

Стаття 20. Підстави і приводи для вжиття заходів забезпечення безпеки

1. Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки осіб, зазначених у
статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність реальної
загрози їх життю, здоров’ю, житлу і майну. 

2. Приводом для вжиття заходів забезпечення безпеки учасників
кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може
бути: 

а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім’ї або
близького родича; 

б) звернення керівника відповідного державного органу; 

в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози
життю, здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб.

Стаття 21. Підстави і приводи для скасування заходів безпеки

1. Підставою для скасування заходів безпеки, що здійснюються відповідно
до цього Закону, може бути:

а) закінчення строку конкретного заходу безпеки;

б) усунення загрози життю, здоров’ю, житлу і майну осіб, взятих під
захист;

в) систематичне невиконання особою, взятою під захист, законних вимог
органів, що забезпечують безпеку, якщо ця особа письмово була
попереджена про можливість такого скасування.

2. Приводом для скасування заходів забезпечення безпеки учасників
кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може
бути:

а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім’ї або
близького родича, щодо якого були застосовані заходи безпеки;

б) отримання достовірної інформації про усунення загрози життю,
здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб.

Стаття 22. Порядок прийняття рішення про застосування і скасування
заходів безпеки

1. Заходи щодо безпеки осіб, взятих під захист, застосовуються тільки за
наявності підстав, зазначених у статті 20 цього Закону. Порядок
здійснення заходів безпеки визначається цим Законом, іншими актами
законодавства України. 

2. Орган, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнання,
слідчий, прокурор, суд, одержавши заяву або повідомлення про загрозу
безпеці особи, зазначеної у статті 2 цього Закону, зобов’язані
перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у
невідкладних випадках – негайно прийняти рішення про застосування або
про відмову у застосуванні заходів безпеки. На своє рішення вони
приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання
органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи
ухвала є обов’язковою для виконання вказаними органами. 

У разі наявності в заяві (повідомленні) про загрозу безпеці особи,
зазначеної в статті 2 цього Закону, відомостей про злочин орган
дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя в порядку, передбаченому
кримінально-процесуальним законодавством, приймає рішення про порушення
чи відмову у порушенні кримінальної справи або про передачу заяви
(повідомлення) за підслідністю чи підсудністю. 

Про прийняте рішення терміново в письмовій формі повідомляється
заявник. 

3. Орган, якому доручено здійснення заходів безпеки, встановлює перелік
необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому
конкретними обставинами справи і необхідністю усунення існуючої загрози.
Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном
або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляється
особа, взята під захист. 

Про вжиті заходи безпеки та їх результати орган, який здійснює заходи,
інформує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд або суддю, у
провадженні якого знаходиться кримінальна справа, а в разі усунення
загрози подає відповідному органу за місцем перебування особи, взятої
під захист, клопотання про скасування заходів безпеки. 

4. Орган, який здійснює заходи безпеки, і особа, яка береться під
захист, можуть укласти договір про умови застосування цих заходів та
відповідальність сторін. 

5. За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки
органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнання,
слідчим, прокурором, судом виноситься мотивована постанова чи ухвала про
їх скасування, яка письмово доводиться до відома особи, зазначеної у
статті 2 цього Закону. 

Це рішення може бути оскаржено зацікавленою особою прокурору або до
відповідного вищого органу, що забезпечує безпеку.

Стаття 23. Обов’язки щодо виконання рішень про забезпечення безпеки

Рішення органів, що забезпечують безпеку, прийняті в межах їх
компетенції, є обов’язковими для виконання відповідними органами,
підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами.

Розділ V

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА 

НЕВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ, УСТАНОВЛЕНИХ ЦИМ ЗАКОНОМ

Стаття 24. Відповідальність за невжиття заходів безпеки

Неприйняття, несвоєчасне прийняття рішення, невжиття, несвоєчасне вжиття
або невжиття достатніх заходів щодо безпеки осіб, зазначених у статті 2
цього Закону, працівниками суду і правоохоронних органів тягне за собою
дисциплінарну або кримінальну відповідальність.

Стаття 25. Відповідальність за розголошення відомостей про заходи
безпеки

1. Розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які прийняли
рішення про ці заходи, або особами, які їх здійснюють, тягне за собою
дисциплінарну відповідальність, а у випадках, коли розголошення таких
відомостей спричинило тяжкі наслідки, – кримінальну відповідальність
згідно з чинним законодавством. 

2. Розголошення таких відомостей особою, взятою під захист, тягне за
собою адміністративну, а якщо це призвело чи могло призвести до тяжких
наслідків, – кримінальну відповідальність.

Стаття 26. Майнова відповідальність особи, взятої під захист, за втрату
майна, виданого для забезпечення безпеки

Продаж, застава чи передача іншим особам майна, виданого в особисте
користування особі, взятій під захист, для забезпечення її безпеки, а
також втрата чи пошкодження цього майна тягне за собою відповідальність,
передбачену чинним законодавством.

Розділ VI

ФІНАНСУВАННЯ І МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ

Стаття 27. Фінансування і матеріально-технічне забезпечення заходів
безпеки

Фінансування і матеріально-технічне забезпечення заходів безпеки,
передбачених цим Законом, здійснюються на основі законодавства України і
в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також за рахунок
осіб, взятих під захист, якщо на це є їх письмова згода.

Стаття 28. Контроль і нагляд за забезпеченням безпеки

1. Контроль за забезпеченням безпеки учасників кримінального
судочинства, членів їх сімей та близьких родичів здійснюють відповідно
Міністерство внутрішніх справ України і Служба безпеки України.

2. Нагляд за дотриманням законності при забезпеченні захисту учасників
кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів
здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому
прокурорами.

Президент України Л. КРАВЧУК

м. Київ, 23 грудня 1993 року

№3782-XII

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну
відповідальність суддів судів України

Розділ I

КВАЛІФІКАЦІЙНІ КОМІСІЇ СУДДІВ

Стаття 1. Завдання кваліфікаційних комісій суддів

Завданням кваліфікаційних комісій суддів є забезпечення формування
суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено
здійснювати правосуддя на професійній основі, а також визначення рівня
професійної підготовленості суддів та розгляд питань їх дисциплінарної
відповідальності.

Стаття 2. Система кваліфікаційних комісій суддів та строк їх повноважень

1. В Україні утворюються:

– кваліфікаційні комісії суддів загальних судів Республіки Крим,
областей, міст Києва та Севастополя;

– кваліфікаційна комісія суддів арбітражних судів;

– кваліфікаційна комісія суддів військових судів;

– Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

2. Строк повноважень кваліфікаційних комісій суддів становить п’ять
років з дня їх обрання.

Стаття 3. Склад кваліфікаційних комісій суддів

1. Кваліфікаційні комісії суддів загальних судів Республіки Крим,
областей, міст Києва та Севастополя утворюються у складі голови, його
заступника і 9 членів. До їх складу входять 8 суддів, одна особа з вищою
юридичною освітою, що обирається Верховною Радою Республіки Крим,
обласною, Київською та Севастопольською міськими Радами народних
депутатів, одна особа з вищою юридичною освітою, що призначається Радою
Міністрів Республіки Крим, керівниками обласних органів державної
виконавчої влади, та одна особа з науковим ступенем чи званням з
правознавства із числа представників наукових установ або навчальних
закладів. 

2. Кваліфікаційна комісія суддів арбітражних судів України утворюється у
складі голови, його заступника і 9 членів комісії. До її складу входять
8 суддів, одна особа з вищою юридичною освітою, що обирається Верховною
Радою України, одна особа з вищою юридичною освітою, що призначається
Президентом України, та одна особа з науковим ступенем чи званням з
правознавства із числа представників наукових установ або навчальних
закладів. 

3. Кваліфікаційна комісія суддів військових судів України утворюється у
складі голови, його заступника і 9 членів комісії. До її складу входять
8 суддів, одна особа з вищою юридичною освітою, що обирається Верховною
Радою України, одна особа з вищою юридичною освітою, що призначається
Президентом України, та одна особа з науковим ступенем чи званням з
правознавства із числа представників наукових установ або навчальних
закладів. 

4. Вища кваліфікаційна комісія суддів України утворюється у складі
голови, його заступника і 11 членів комісії. До її складу входять 6
суддів загальних судів, 3 судді арбітражних судів, один суддя
військового суду, одна особа з вищою юридичною освітою, що обирається
Верховною Радою України, одна особа з вищою юридичною освітою, що
призначається Президентом України, та одна особа з науковим ступенем чи
званням з правознавства із числа представників наукових установ або
навчальних закладів. 

5. Голови Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України,
Верховного Суду Республіки Крим, обласних, Київського та
Севастопольського міських судів, їх заступники, голови судових колегій
цих судів, а також голови військових судів регіонів, Військово-Морських
Сил, арбітражних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя і їх заступники не можуть обиратися до складу
кваліфікаційних комісій суддів. Члени кваліфікаційних комісій суддів
здійснюють свої повноваження на громадських засадах із збереженням
заробітної плати за місцем роботи. 

6. До складу кваліфікаційних комісій не можуть бути обрані працівники
прокуратури, органів Міністерства внутрішніх справ України і Служби
безпеки України.

Стаття 4. Обрання і призначення членів кваліфікаційних комісій суддів

1. Члени кваліфікаційних комісій суддів загальних судів Республіки Крим,
областей, міст Києва та Севастополя, арбітражних і військових судів з
числа суддів обираються таємним або відкритим голосуванням конференціями
суддів цих судів. 

2. Члени кваліфікаційних комісій суддів загальних судів Республіки Крим,
областей, міст Києва та Севастополя від Верховної Ради Республіки Крим,
обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів
обираються на сесіях цих Рад. Члени кваліфікаційних комісій від
відповідних місцевих державних адміністрацій призначаються відповідно
постановою Ради Міністрів Республіки Крим, розпорядженнями керівників
органів державної виконавчої влади областей, міст Києва та Севастополя. 

3. Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з числа суддів
загальних судів обираються з’їздом суддів України відкритим або таємним
голосуванням. Члени Вищої кваліфікаційної комісії з числа суддів
арбітражних і військових судів обираються конференціями суддів цих судів
відкритим або таємним голосуванням. 

4. Члени кваліфікаційних комісій від Верховної Ради України, Президента
України відповідно обираються Верховною Радою України та призначаються
Президентом України. 

5. Члени кваліфікаційних комісій суддів загальних судів Республіки Крим,
областей, міст Києва та Севастополя від наукових установ або навчальних
закладів обираються відповідними Радами народних депутатів за поданням
вчених рад цих установ або закладів. 

6. Члени кваліфікаційних комісій суддів арбітражних судів України,
суддів військових судів України та Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України від наукових установ або навчальних закладів обираються
Верховною Радою України.

Стаття 5. Організація проведення виборів членів кваліфікаційних комісій
з числа суддів загальних, військових та арбітражних судів

1. Для організації проведення виборів членів кваліфікаційних комісій з
числа суддів загальних, військових та арбітражних судів конференції та
з’їзд суддів України відкритим голосуванням обирають лічильну комісію,
яка зі свого складу обирає голову і секретаря комісії. До складу
лічильної комісії не можуть входити особи, висунуті кандидатами в члени
відповідної кваліфікаційної комісії.

2. Обраним до кваліфікаційної комісії вважається кандидат, який набрав
більше половини голосів із числа делегатів, присутніх на конференціях та
з’їзді суддів. 

У разі, коли число кандидатів, які балотувалися до складу відповідної
кваліфікаційної комісії і одержали більше половини голосів, перевищило
кількість суддів, яких необхідно обрати, обраними вважаються ті
кандидати, які одержали відносну більшість голосів із числа обраних. 

3. Якщо число кандидатів, які балотувалися до складу кваліфікаційної
комісії і одержали більше половини голосів, виявилось меншим, ніж це
необхідно, то в цьому разі проводяться додаткові вибори. При проведенні
додаткових виборів не можуть знову балотуватися судді, які не набрали
необхідної кількості голосів у першому турі голосування.

4. Протокол лічильної комісії підписується головою і секретарем
лічильної комісії, затверджується конференцією, з’їздом суддів України.
Результати голосування заносяться до протоколу конференції та з’їзду
суддів.

Стаття 6. Повноваження кваліфікаційних комісій суддів

1. Вища кваліфікаційна комісія суддів України:

– перевіряє дотримання щодо кандидатів на посади суддів вимог,
зазначених у статтях 7 і 8 Закону України “Про статус суддів”;

– за поданням Голови Верховної Ради України дає висновки (рекомендації)
про можливість обрання кандидата на посаду Голови Верховного Суду
України, Голови Вищого арбітражного суду України;

– за поданням Голови Верховного Суду України, Голови Вищого арбітражного
суду України дає висновки (рекомендації) про можливість обрання
кандидатів на посади заступників Голови і суддів Верховного Суду
України, голови і заступників голови Верховного Суду Республіки Крим,
обласного, Київського та Севастопольського міських судів, військових
судів регіонів і Військово-Морських Сил, заступників Голови та суддів
Вищого арбітражного суду України, а також голів і заступників голів
арбітражних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;
про звільнення суддів з зазначених посад, а також припиняє перебування у
відставці суддів;

– за поданням Голови Верховного Суду України проводить атестацію
заступників Голови Верховного Суду України, суддів Верховного Суду
України, голів і заступників голів Верховного Суду Республіки Крим,
обласних, Київського та Севастопольського міських судів, військових
судів регіонів і Військово-Морських Сил та присвоює їм кваліфікаційні
класи;

– за поданням Голови Вищого арбітражного суду України проводить
атестацію заступників Голови Вищого арбітражного суду України, суддів
Вищого арбітражного суду України, голів і заступників голів арбітражних
судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і присвоює їм
кваліфікаційні класи;

– порушує дисциплінарні провадження, проводить пов’язані з цим службові
перевірки та розглядає питання про дисциплінарну відповідальність Голови
Верховного Суду України, Голови Вищого арбітражного суду України та їх
заступників, суддів Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду
України, голів і заступників голів Верховного Суду Республіки Крим,
обласних, Київського та Севастопольського міських судів, військових
судів регіонів і Військово-Морських Сил, арбітражних судів Республіки
Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

– розглядає скарги на висновки і рішення кваліфікаційних комісій суддів
загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя,
кваліфікаційних комісій військових та арбітражних судів;

– переглядає справи, розглянуті кваліфікаційними комісіями суддів
загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя,
арбітражних і військових судів, в яких є окрема думка членів цих
комісій.

2. Кваліфікаційні комісії суддів загальних судів Республіки Крим,
областей, міст Києва та Севастополя, арбітражних і військових судів:

– перевіряють дотримання щодо кандидатів на посади суддів вимог,
зазначених у статтях 7 і 8 Закону України “Про статус суддів”;

– за заявами кандидатів у судді загальних і військових судів або за
поданням голів Верховного Суду Республіки Крим, обласних, Київського та
Севастопольського міських судів, голів військових судів регіонів і
Військово-Морських Сил проводять кваліфікаційні екзамени та дають
висновки про підготовленість до судової роботи кожного кандидата, який
вперше висувається на судову посаду в районному (міському) суді, у
Верховному Суді Республіки Крим, в обласному, Київському та
Севастопольському міських судах, у військових судах гарнізонів, регіонів
і Військово-Морських Сил;

– за поданням голів Верховного Суду Республіки Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських судів, голів арбітражного суду
Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських
арбітражних судів, голів військових судів регіонів і Військово-Морських
Сил дають висновки про можливість обрання кандидатів на посади суддів
районних (міських) судів, військових судів гарнізонів, Верховного Суду
Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських
судів, арбітражних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя, військових судів регіонів і Військово-Морських Сил; 

– дають висновки про звільнення з посад суддів, зазначених в абзаці
четвертому частини другої цієї статті; 

– дають висновки про можливість обрання зазначених в абзаці четвертому
частини другої цієї статті суддів на новий строк повноважень;

– за поданням зазначених в абзацах третьому та четвертому частини другої
цієї статті голів судів проводять кваліфікаційну атестацію суддів
районних (міських) судів, суддів Верховного Суду Республіки Крим,
обласних, Київського та Севастопольського міських судів, суддів
арбітражних і військових судів та присвоюють їм кваліфікаційні класи;

– порушують дисциплінарні провадження, проводять пов’язані з цим
службові перевірки та розглядають питання про дисциплінарну
відповідальність зазначених в абзаці четвертому частини другої цієї
статті суддів районних (міських) судів, Верховного Суду Республіки Крим,
обласних, Київського та Севастопольського міських судів, військових
судів гарнізонів, арбітражних судів Республіки Крим, обласних, міст
Києва та Севастополя;

– припиняють перебування у відставці суддів.

Стаття 7. Голова кваліфікаційної комісії суддів і його заступник

1. Голова кваліфікаційної комісії суддів і його заступник обираються
відкритим або таємним голосуванням на першому засіданні комісії з числа
її членів. Один з них не може займати посаду судді. Обраним вважається
кандидат, який одержав більшість голосів членів комісії, присутніх на
засіданні.

2. Голова кваліфікаційної комісії суддів організує роботу комісії, керує
діловодством комісії, розподіляє обов’язки між членами комісії.
Заступник голови комісії виконує обов’язки голови в разі його
відсутності. У разі тимчасової відсутності голови комісії та його
заступника обов’язки голови за рішенням комісії виконує один з її
членів.

Стаття 8. Порядок роботи кваліфікаційних комісій суддів

1. Підготовка засідання кваліфікаційної комісії суддів забезпечується
головою комісії, його заступником або за дорученням голови одним з її
членів.

2. Час і місце проведення засідання визначає голова комісії і не пізніш
як за 15 днів повідомляє про це особу, щодо якої вирішуватиметься
питання, та осіб, за поданням яких воно буде розглядатися.

3. Засідання кваліфікаційної комісії суддів є правомочним, якщо в ньому
бере участь не менш як дві третини членів комісії. 

4. Кваліфікаційні комісії проводять свої засідання в міру необхідності.
Кваліфікаційна комісія повинна винести рішення чи дати висновок протягом
місяця з часу надходження в комісію відповідних матеріалів. 

5. Засідання кваліфікаційних комісій проводиться відкрито і гласно. 

6. Засідання кваліфікаційної комісії веде її голова, а в разі
відсутності голови – його заступник або один з членів комісії, який
обирається для цього комісією. На засідання комісії можуть бути
запрошені представники законодавчої та виконавчої влади, голови
відповідних судів. 

7. Розгляд питань, що підлягають вирішенню на засіданні комісії,
починається доповіддю головуючого або члена комісії, який попередньо
вивчав подання та інші матеріали, що надійшли на розгляд комісії.

Після цього заслуховуються особи, запрошені на засідання комісії,
досліджуються необхідні документи.

Стаття 9. Права члена кваліфікаційної комісії суддів

Член кваліфікаційної комісії суддів має право знайомитися з матеріалами,
поданими на розгляд комісії, брати участь в їх дослідженні та перевірці,
заявляти клопотання, наводити свої мотиви, доводити міркування з питань,
що розглядаються, подавати наявні в нього документи, які стосуються цих
матеріалів, брати участь у прийнятті рішення шляхом голосування,
підписувати рішення комісії.

Стаття 10. Відвід члена кваліфікаційної комісії суддів

1. Член кваліфікаційної комісії суддів не може брати участь в розгляді
питання і підлягає відводу (самовідводу), якщо будуть встановлені
обставини, що викликають сумнів в його неупередженості. За наявності
таких підстав член комісії повинен заявити самовідвід. З таких же
підстав відвід члену комісії можуть заявити особа, щодо якої
розглядається питання, та особи, за поданням яких буде розглядатися
питання. 

2. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятися у письмовій формі до
початку розгляду питання. 

3. Рішення про відвід (самовідвід) члена комісії приймається більшістю
членів комісії, які беруть участь у засіданні, за відсутності члена
комісії, питання про відвід (самовідвід) якого вирішується.

Стаття 11. Рішення (висновок) кваліфікаційної комісії суддів

1. Рішення (висновок) кваліфікаційної комісії суддів приймається
більшістю голосів членів комісії, які беруть участь в її засіданні.
Голосування проводиться за відсутності особи, щодо якої вирішується
питання, і запрошених осіб. 

2. При розгляді питання щодо судді, який є членом кваліфікаційної
комісії, останній не може брати участь в голосуванні. 

3. Висновок чи рішення кваліфікаційної комісії викладаються в письмовій
формі і повинні містити дату і місце їх винесення, склад комісії,
питання, що розглядалися, мотиви прийнятого рішення. Висновок чи рішення
підписується головуючим і членами комісії, які брали участь у засіданні.
Член (члени) комісії, який має окрему думку щодо рішення чи висновку,
може викласти її у письмовій формі. Цей документ приєднується до справи,
але оголошенню не підлягає. 

4. Якщо справа, щодо якої є окрема думка, не розглядалася у Вищій
кваліфікаційній комісії суддів України, то після того, як висновок чи
рішення кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Республіки Крим,
області, міст Києва та Севастополя, арбітражних та військових судів
набере законної сили, окрема думка разом з справою направляється до
Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для вирішення питання про
необхідність перегляду справи. 

5. Один примірник рішення чи висновку протягом семи днів надсилається
голові суду, за поданням якого вирішувалося питання, другий – особі,
щодо якої вирішувалося питання.

Стаття 12. Оскарження рішення чи висновку кваліфікаційної комісії суддів

1. Суддя, щодо якого постановлено рішення чи дано висновок
кваліфікаційної комісії, або особа, за поданням якої вирішувалося
питання, а також голова вищестоящого суду в разі незгоди з рішенням чи
висновком кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Республіки
Крим, області, міст Києва та Севастополя, арбітражних, військових судів
можуть протягом 10 днів з дня одержання копії рішення чи висновку
оскаржити його до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Скарга
подається через кваліфікаційну комісію, яка постановила рішення чи дала
висновок. 

2. Кваліфікаційна комісія, яка постановила рішення чи дала висновок,
одержавши скаргу, протягом трьох днів направляє її разом з матеріалами
розглянутої справи до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. 

3. Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України чи його заступник
доручають одному з членів комісії попередньо вивчити матеріали справи,
рішення чи висновок по якій оскаржено, і в разі необхідності –
витребувати додаткові матеріали, судові справи чи іншу інформацію,
необхідну для розгляду справи. 

4. Про час розгляду скарги повідомляється особа, яка оскаржила рішення
чи висновок або особа за поданням якої вирішувалося питання. Нез’явлення
їх на засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не
перешкоджає розгляду скарги. 

5. Вища кваліфікаційна комісія суддів України за наявності підстав має
право:

– залишити рішення чи висновок без змін;

– змінити рішення чи висновок;

– скасувати рішення і закрити провадження в дисциплінарній справі;

– скасувати рішення в дисциплінарній справі і взяти справу до свого
провадження.

6. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є остаточним.

Стаття 13. Діловодство кваліфікаційних комісій

Діловодство кваліфікаційної комісії суддів покладається на одного з
членів комісії за її рішенням. На засіданні комісії ведеться протокол.

Стаття 14. Забезпечення діяльності кваліфікаційних комісій суддів

1. Кваліфікаційні комісії суддів мають право для здійснення своїх
повноважень витребувати і одержувати необхідну інформацію та судові
справи від голів судів, будь-яких організацій, установ і підприємств,
громадян та їх об’єднань. Особи, які ухиляються від подання витребуваної
інформації та матеріалів або надають їх у перекрученому чи неповному
вигляді, несуть відповідальність згідно з законом так само, як і за
вчинення таких діянь щодо суду. 

2. Матеріально-технічне, фінансове та інформаційне забезпечення
діяльності кваліфікаційних комісій покладається на відповідні суди, в
штатах яких виділяються спеціальні працівники для обслуговування роботи
комісій. 

3. Члени кваліфікаційних комісій на час роботи в комісіях звільняються
від виконання службових обов’язків із збереженням заробітку.

Розділ II

КВАЛІФІКАЦІЙНА АТЕСТАЦІЯ СУДДІВ. СКЛАДАННЯ КВАЛІФІКАЦІЙНОГО ЕКЗАМЕНУ

Стаття 15. Мета проведення кваліфікаційної атестації суддів

Кваліфікаційна атестація суддів проводиться кваліфікаційними комісіями
суддів з метою оцінки та стимулювання росту професійної кваліфікації
суддів, підвищення їх відповідальності за додержання законодавства під
час розгляду справ.

Стаття 16. Кваліфікаційні класи суддів

1. Залежно від посади, стажу та досвіду роботи, рівня професійних знань
для суддів довічно встановлюється шість кваліфікаційних класів: вищий,
перший, другий, третій, четвертий та п’ятий. 

2. За заявою судді чи за поданням посадових осіб, зазначених в абзацах
п’ятому і шостому частини першої та абзаці сьомому частини другої статті
6 цього Закону, кваліфікаційні класи присвоюються: 

– вищий кваліфікаційний клас – заступникам Голови, суддям Верховного
Суду України та Вищого арбітражного суду України; 

– перший-другий кваліфікаційні класи – суддям Верховного Суду України і
Вищого арбітражного суду України; 

– перший-третій кваліфікаційні класи – голові, заступникам голови та
суддям Верховного Суду Республіки Крим, арбітражного суду Республіки
Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських судів, суддям
військових судів регіонів, Військово-Морських Сил, голові, заступникам
голови арбітражного суду області, міст Києва та Севастополя; 

– другий-п’ятий кваліфікаційні класи – головам, заступникам голів,
суддям районних (міських) судів, військових судів гарнізонів, суддям
арбітражних судів областей, міст Києва та Севастополя. 

3. Голова Верховного Суду України, Голова Вищого арбітражного суду
України є суддями вищого кваліфікаційного класу за посадою.

Стаття 17. Строки перебування у кваліфікаційному класі

1. Мінімальний строк перебування у кваліфікаційному класі, який дає
право на присвоєння наступного кваліфікаційного класу, встановлюється: у
п’ятому і четвертому – 3 роки, у третьому і другому – 5 років. 

2. Строк перебування у першому кваліфікаційному класі не обмежується. 

3. За суддею, який вийшов у відставку чи на пенсію, зберігається
присвоєний йому кваліфікаційний клас. 

4. Припинення відставки, за винятком повторного обрання на посаду судді
та втрати громадянства, тягне за собою позбавлення кваліфікаційного
класу.

Стаття 18. Присвоєння суддям більш високих кваліфікаційних класів.
Пониження кваліфікаційного класу

1. З урахуванням досвіду роботи допускається присвоєння суддям більш
високого кваліфікаційного класу без додержання встановленої
послідовності, але не більш як на два кваліфікаційних класи. 

2. Пониження кваліфікаційного класу судді може мати місце лише в порядку
дисциплінарного стягнення.

Стаття 19. Позбавлення судді кваліфікаційного класу

Суддя позбавляється кваліфікаційного класу рішенням відповідної
кваліфікаційної комісії суддів у разі звільнення судді з посади з
підстав, передбачених пунктами 1-5 частини першої статті 37 та абзацами
третім і четвертим частини п’ятої статті 43 Закону України “Про статус
суддів”.

Стаття 20. Строки проведення кваліфікаційної атестації суддів

1. Чергова кваліфікаційна атестація судді проводиться не пізніше одного
місяця з дня закінчення строку перебування у присвоєному йому
кваліфікаційному класі. Дострокова кваліфікаційна атестація може бути
проведена не раніше ніж через два роки з часу останньої атестації. 

2. Особи, вперше обрані на посаду судді, проходять кваліфікаційну
атестацію протягом шести місяців після обрання, якщо вони мають стаж
роботи, зазначений у частині першій статті 7 Закону України “Про статус
суддів”, статті 20 Закону України “Про арбітражний суд”, і протягом
другого року, якщо вони такого стажу не мають.

Стаття 21. Порядок проведення кваліфікаційної атестації суддів

1. На суддю, що підлягає кваліфікаційній атестації, головою відповідного
суду складається характеристика, в якій відображаються його ділові та
моральні якості, дається оцінка його професійної діяльності.
Характеристики на голів судів складаються головами вищестоящих судів. 

2. Суддя повинен бути ознайомлений з характеристикою не пізніш як за 15
днів до проведення атестації. 

3. Кваліфікаційна атестація проводиться у присутності судді, який
атестується, в місячний строк з дня надходження відповідного подання чи
заяви судді. 

4. В разі неприбуття з поважних причин на засідання кваліфікаційної
комісії суддя може бути атестований заочно, якщо комісія визнає це
можливим.

Стаття 22. Рішення кваліфікаційної комісії з питань кваліфікаційної
атестації

1. Залежно від рівня професійних знань, стажу, досвіду роботи судді, що
атестується, та посади, яку він займає, кваліфікаційна комісія
відповідно до статті 39 Закону України “Про статус суддів” постановляє
рішення про:

– присвоєння судді кваліфікаційного класу;

– присвоєння судді більш високого кваліфікаційного класу;

– залишення судді раніше присвоєного кваліфікаційного класу;

– відкладення атестації (в разі виявлення недостатнього рівня
професійних знань) на строк, який не може перевищувати шести місяців.

2. Кваліфікаційна комісія може дати висновок про невідповідність рівня
професійних знань судді займаній посаді і звільнення його з посади
судді, якщо після закінчення строку, наданого судді для набуття таких
знань, кваліфікаційна комісія знову визнає їх недостатніми. 

3. За наявності підстав кваліфікаційна комісія може присвоїти судді
більш високий кваліфікаційний клас, ніж запропоновано у поданні, внести
подання про заохочення судді.

Стаття 23. Врахування попереднього стажу роботи судді при проведенні
кваліфікаційної атестації

При проведенні кваліфікаційної атестації судді та вирішенні питання про
присвоєння йому кваліфікаційного класу враховується стаж його
попередньої роботи на посадах судді, арбітра, в тому числі державного
або відомчого арбітражу чи інших органів, до компетенції яких віднесено
вирішення господарських спорів, прокурора, помічника прокурора,
слідчого, адвоката, а також робота за фахом в міністерствах, відомствах,
на підприємствах, в організаціях на посадах, які підлягають заміщенню
особами з вищою юридичною освітою.

Стаття 24. Оскарження рішень кваліфікаційних комісій з питань
кваліфікаційної атестації суддів

Суддя, не згодний з рішенням кваліфікаційної комісії суддів загальних
судів Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, арбітражних і
військових судів щодо його атестації, може оскаржити його до Вищої
кваліфікаційної комісії суддів України в десятиденний строк з дня
вручення йому копії рішення комісії. Скарга подається через комісію, яка
проводила атестацію. Скарга з матеріалами атестації надсилається до
Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протягом десяти днів після
надходження.

Стаття 25. Розгляд скарг Вищою кваліфікаційною комісією суддів України

1. Вища кваліфікаційна комісія суддів України розглядає скарги на
рішення щодо атестації суддів протягом місяця з дня подання скарги і
матеріалів атестації. 

2. За наявності підстав Вища кваліфікаційна комісія суддів України
залишає скаргу без задоволення, або змінює рішення і присвоює судді
кваліфікаційний клас, або залишає суддю в раніше присвоєному
кваліфікаційному класі. Розгляд скарги може проводитися з викликом на
засідання комісії судді, який подав скаргу. 

3. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протягом 10 днів
надсилається особі, яка подала скаргу, і голові суду, в якому працює
суддя. 

Стаття 26. Доплати до посадових окладів за кваліфікаційні класи

Суддям, в тому числі арбітражних і військових судів, які мають
кваліфікаційні класи, встановлюються доплати до посадових окладів у
розмірах, передбачених законодавством України. 

Стаття 27. Складання кваліфікаційного екзамену кандидатів у судді

1. Кваліфікаційний екзамен складають особи, які вперше висуваються для
обрання на посаду судді. 

2. Особи, які раніше працювали суддями, арбітрами, звільняються від
складання кваліфікаційного екзамену, якщо з часу звільнення з роботи на
зазначених посадах минуло не більше 11 років. 

3. Кваліфікаційний екзамен полягає в підготовці письмового реферату,
постановці кандидату в судді питань в усній формі з цивільного,
кримінального, процесуального та інших галузей права, складанні ним
проектів процесуальних документів, у проведенні з ним співбесіди. 

4. Після виконання кандидатом письмового завдання, співбесіди з ним і
постановки йому питань в усній формі кваліфікаційна комісія залежно від
результатів кваліфікаційного екзамену дає висновок про складення
екзамену і підготовленість кандидата до судової роботи та рекомендацію
для обрання його на посаду судді.

5. Якщо особа не склала кваліфікаційного екзамену, повторне його
складання допускається не раніш як через рік.

6. Вирішуючи питання про рекомендацію кандидата для обрання на посаду
судді, крім результатів кваліфікаційного екзамену, належить враховувати
не тільки рівень його спеціальних знань, але і його особисті та моральні
якості.

Стаття 28. Оцінка підготовленості кандидата до судової роботи в
арбітражному суді

1. Особи, які вперше висуваються для обрання на посаду судді будь-якого
арбітражного суду, крім особистої заяви про рекомендацію на посаду судді
арбітражного суду, подають до кваліфікаційної комісії висновок Президії
Вищого арбітражного суду України або подання голови відповідного
арбітражного суду. 

2. Оцінка підготовленості кандидата до судової роботи в арбітражному
суді проводиться кваліфікаційною комісією за результатами заздалегідь
підготовленого і поданого письмового реферату і співбесіди з теми
реферату та усних відповідей на питання з цивільного та інших галузей
права. Перелік тем рефератів з господарського права чи арбітражного
процесу визначається відповідною кваліфікаційною комісією за погодженням
з президією Вищого арбітражного суду України. 

3. Якщо особу визнано кваліфікаційною комісією непідготовленою до
судової роботи в арбітражному суді, повторне звернення до
кваліфікаційної комісії допускається не раніш як через рік. 

4. Вирішуючи питання про рекомендацію кандидата для обрання на посаду
судді арбітражного суду, кваліфікаційній комісії, крім результатів
підготовленого письмового реферату, співбесіди з теми реферату, висновку
президії Вищого арбітражного суду України чи подання голови відповідного
арбітражного суду, належить враховувати його особисті та моральні
якості. 

5. Особи, які працюють в загальному суді і бажають перейти на роботу до
арбітражного суду, звільняються від підготовки реферату і співбесіди з
його теми.

Розділ III

ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІВ

Стаття 29. Підстави дисциплінарної відповідальності суддів

Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності з підстав,
передбачених статтею 31 Закону України “Про статус суддів”.

Стаття 30. Стадії дисциплінарного провадження

Дисциплінарне провадження включає:

– перевірку даних про дисциплінарний проступок судді;

– порушення дисциплінарного провадження;

– розгляд дисциплінарної справи.

Стаття 31. Перевірка даних про дисциплінарний проступок судді

1. В разі необхідності голова кваліфікаційної комісії суддів, його
заступник або за їх дорученням один чи кілька членів комісії в місячний
строк з дня надходження відомостей про дисциплінарний проступок судді
перевіряють ці відомості шляхом одержання письмового пояснення від судді
та інших осіб, витребування та ознайомлення з матеріалами судових справ,
одержання іншої інформації від будь-яких органів, організацій, установ,
підприємств, громадян чи їх об’єднань. 

2. Перевірку щодо голови або члена кваліфікаційної комісії суддів
проводять за дорученням комісії три її члени. 

3. За наслідками перевірки складається довідка. Довідка повинна містити
викладення обставин, що їх виявлено при перевірці, висновки і пропозиції
перевіряючих та їх підписи. 

4. З довідкою та матеріалами перевірки повинен бути ознайомлений суддя,
щодо якого проводилась перевірка. При цьому він може дати додаткові
пояснення, подати клопотання про додаткову перевірку певних обставин,
після чого всі матеріали перевірки передаються у відповідну
кваліфікаційну комісію суддів, яка вирішує питання про доцільність
порушення дисциплінарного провадження. 

У разі відмови судді, щодо якого проводилась перевірка, від ознайомлення
з довідкою та матеріалами перевірки про це складається протокол, який
підписують особи, що здійснювали перевірку.

Стаття 32. Підстави порушення дисциплінарного провадження

1. Підставами порушення дисциплінарного провадження щодо судді можуть
бути:

– подання Міністерства юстиції України та його органів на місцях за
результатами перевірок заяв чи повідомлень громадян;

– подання голови відповідного або вищестоящого суду, народних депутатів
України, керівників або заступників керівників державних органів,
установ або органів місцевого і регіонального самоврядування;

– повідомлення в засобах масової інформації.

2. Не можуть бути підставами порушення дисциплінарного провадження заяви
та повідомлення, що не містять відомостей про наявність підстав,
зазначених у статті 31 Закону України “Про статус суддів”, а також
анонімні заяви та повідомлення.

Стаття 33. Порядок порушення дисциплінарного провадження

1. За наявності підстав дисциплінарне провадження щодо судді порушується
постановою голови відповідної кваліфікаційної комісії суддів, Головою
Верховного Суду України, Головою Вищого арбітражного суду України та їх
заступниками, Головою Верховного Суду Республіки Крим, головами
обласних, Київського та Севастопольського міських судів, головами
арбітражних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя,
головами військових судів регіонів і Військово-Морських Сил або рішенням
кваліфікаційної комісії. 

2. Дисциплінарне провадження щодо судді, який є головою або членом
кваліфікаційної комісії суддів, порушується рішенням відповідної
комісії. 

3. Дисциплінарне провадження порушується у десятиденний строк з дня
одержання даних про дисциплінарний проступок судді, а в разі, коли ці
дані потребують перевірки, – в строк не більше 10 днів з дня закінчення
перевірки. 

4. Відмову в порушенні дисциплінарного провадження може бути оскаржено
до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Стаття 34. Розгляд дисциплінарної справи

1. Кваліфікаційна комісія суддів розглядає дисциплінарну справу в
десятиденний строк з дня порушення дисциплінарного провадження. 

2. Під час розгляду справи комісія повинна заслухати пояснення судді,
притягнутого до дисциплінарної відповідальності. Нез’явлення судді на
засідання комісії без поважних причин не перешкоджає розгляду справи. На
засіданні може бути заслухано повідомлення інших осіб, запрошених за
клопотанням як судді, так і комісії, оголошено документи та розглянуто
інші матеріали, що є у справі або додатково подані під час засідання. 

3. Розгляд дисциплінарної справи проводиться тільки в межах
обвинувачення, викладеного у постанові (рішенні) про порушення
дисциплінарного провадження. 

4. Рішення у дисциплінарній справі приймається більшістю голосів членів
кваліфікаційної комісії, присутніх на засіданні, і повинно містити назву
комісії, прізвище, ім’я, по батькові і посаду судді, який притягається
до дисциплінарної відповідальності, обставини дисциплінарного проступку,
пояснення судді і відомості, що характеризують його особу, мотиви
прийнятого рішення з посиланням на докази, дисциплінарне стягнення,
застосоване до судді, або підстави закриття справи, а також порядок і
строк оскарження рішення. 

5. При накладенні дисциплінарного стягнення враховуються характер
проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що
впливають на відповідальність. 

Стаття 35. Застосування і зняття дисциплінарного стягнення

1. Дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести
місяців після виявлення проступку, не враховуючи часу тимчасової
непрацездатності судді або перебування його у відпустці. 

2. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення суддю
не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким,
що не має дисциплінарного стягнення. Поновлення кваліфікаційного класу
проводиться в загальному порядку. 

3. Дисциплінарне стягнення, накладене на суддю, може бути достроково
знято відповідною комісією за поданням голови суду, а дисциплінарне
стягнення, накладене на голову суду, – за поданням голови вищестоящого
суду.

Президент України Л. КРАВЧУК

м. Київ, 2 лютого 1994 року

№3911-XII

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019