Мельник М.І. та ін. 2004 – Науково-практичний коментар ЗУ Про боротьбу з корупцією 2 частина (книга)

Мельник М.І. та ін. 2004 – Науково-практичний коментар ЗУ Про боротьбу з
корупцією 2 частина

Стаття 11 Відповідальність за умисне невиконання своїх обов’язків по
боротьбі з корупцією

Умисне нескладення або невчасне складення протоколу про вчинення
корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією,
за наявності для цього підстав, або умисне неподання до суду протоколу
про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов’язаного з
корупцією, особою, на яку покладено ці обов’язки, тягне за собою
адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п’ятдесяти до ста
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи
інше усунення від виконання функцій держави.

Суспільна небезпека умисного невиконання своїх обов’язків по боротьбі з
корупцією полягає в тому, що в результаті такого діяння не досягається
мета антикорупщйних заходів, не виконуються завдання провадження в
справах про адміністративні правопорушення Це унеможливлює або істотно
ускладнює своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин
справи про корупщйне правопорушення, забезпечення встановленої законом
процедури притягнення винуватої особи до передбаченої Законом «Про
боротьбу з корупцією» відповідальності, запобігання корупщйним
правопорушенням тощо

Норма, передбачена ст 11, є відсильною по відношенню до норми,
викладеної у ст 12 цього Закону, в якій визначаються підстави та порядок
адміністративного провадження, у т ч складення протоколу про вчинення
корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією

3 об’єктивної сторони можливі три форми умисного невиконання своїх
обов’язків по боротьбі з корупцією

нескладення,

невчасне складення,

неподання до суду протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого
правопорушення, пов’язаного з корупцією

Нескладення протоколу означає його нескладення взагалі або складення у
такій формі, яка не дозволяє суду при розгляді справи використати
протокол як одне із джерел доказів корупційного правопорушення

Складення протоколу про вчинення корупційного правопорушення є лише
способом фіксації факту вчинення зазначеного правопорушення, а не
кінцевим рішенням у справі про таке правопорушення При такій фіксації
здійснюється попередня кваліфікація діяння як правопорушення,
пов’язаного з корупцією Рішення по суті справи, у т ч і щодо остаточної
кваліфікації вчиненого, приймає суд

Процес здійснення попередньої кваліфікації є розумовим процесом і сам по
собі не може бути надто тривалим Він здійснюється в процесі підготовки і
одночасно із складенням протоколу, яке є досить нескладною
юридико-технічною процедурою Про те, що воно не є складною, свідчить,
наприклад, той факт, що строк перебування порушника, доставленого у
приміщення для складення протоколу про адміністративне правопорушення,
за загальним правилом не може тривати більше однієї години (ст 259
КУпАП)

6 При визначенні ознак невчасного складення протоколу про вчинення
корупщйного діяння чи іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією,
слід виходити з того, що строк, протягом якого має бути складений
протокол про адміністративне правопорушення, не встановлений ні Законом
«Про боротьбу з корупцією», ні КУпАП 3 цього можна зробити висновок, що
такий протокол має бути складений зразу ж після того, як були
встановлені достатні дані, які свідчать про наявність у діянні особи
ознак корупщйного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з
корупцією

Ці дані можуть бути отримані органами, які ведуть боротьбу з корупцією,
в результаті безпосереднього виявлення ними ознак корупщйного
правопорушення в процесі здійснення правоохоронної діяльності, а також
із повідомлень

керівників міністерств, відомств, державних підприємств, установ і
організацій чи їхніх структурних підрозділів,

представників об’єднань громадян або окремих громадян,

інших правоохоронних органів,

опублікованих чи оприлюднених іншим способом засобами масової інформації

Отримавши такі дані, повноважний працівник органу, який веде боротьбу з
корупцією, повинен передусім визначитися, чи мало місце корупщйне
правопорушення, про яке його було повідомлено, чи причетна до його
вчинення певна особа, і чи не містяться в й діянні ознаки злочину

Відповідно до ст 97 КПК України, орган дізнання (згідно з ст 101 КПК і
ст 12 Закону «Про організаційно-правові основи боротьби з орі анізованою
злочинністю» відповідні підрозділи МВС, СБУ та податкової міліції є
органами дізнання) за заявою або повідомленням про злочин зобов’язані не
пізніше триденного строку прийняти одно з таких рішень 1) порушити
кримінальну справу, 2) відмовити в порушенні кримінальної справи, 3)
направити заяву або повідомлення за належністю (тобто для перевірки її
іншим компетентним органом)

За необхідності перевірити заяву або повідомлення про злочин до
порушення справи, така перевірка здійснюється в строк не більше десяти
днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб
або витребування необхідних документів

З огляду на це, видається, що строк для складення протоколу про
корупційне правопорушення для працівників відповідних підрозділів МВС,
податкової міліції, СБУ, слідчих та прокурорів не повинен перевищувати
10 діб Цей строк підлягає відліку органами, які ведуть боротьбу з
корупцією (пункти «а», «а-1», «б» ст 4 цього Закону), при отриманні
інформації про вчинення корупщйного правопорушення від інших юридичних
та фізичних осіб -з моменту її одержання, при безпосередньому виявленні
факту вчинення такого правопорушення – з моменту його виявлення

Що стосується слідчого та прокурора, які за обставин, зазначених у ч 2
ст 12 цього Закону, також зобов’язані скласти протокол про корупцшне
правопорушення, го відлік строку для складення ними протоколу має
починатися з моменту відповідно закінчення прокурорської перевірки (для
прокурора) або досудо-вого слідства (для слідчого)

Таким чином, відповідальність за невчасне складення протоколу про
вчинення корупційного правопорушення повинна наставати у випадку, якщо
посадова особа, яка зобов’язана його скласти і реально має таку
можливість, умисно не складає йоі о в строк, що перевищує 10 діб з
моменту одержання інформації про таке правопорушення, або з моменту
безпосереднього його виявлення (у т ч в ході прокурорської перевірки чи
досудового слідсіва)

Склад умисного нескладення або невчасного складення протоколу про
вчинення корупційного правопорушення має місце лише у тому випадку, коли
були підстави для складення такого протоколу Як зазначено у ч 3 ст 12
цього Закону, підставою для складення протоколу є достатні дані, які
свідчать про наявність у діянні особи ознак корупційного діяння або
іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією (детальніше про це див
коментар до с г 12 Закону)

Вирішуючи питання про наявність чи відс> юність в діях особи складу
умисного невиконання своїх обов’язків по боротьбі з корупцією (ст 11
цьої о Закону), необхідно враховувати те, що відповідно до закону (ст
253 КУпАП), орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім
переконанням що трунтується на всебічному повному і об’єктивному
дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і
правосвідомістю Тобто, якщо буде встановлено, що протокол про корупцшне
правопорушення було не складено або невчасно складено через те, що
особа, на яку покладено ці обов’язки, не вбачала у діях відповідної
особи складу такою правопорушення, не мала достатніх доказів и вини
тощо, відповідальність її за сі 11 цього Закону виключається

Слід також виходити з того, що закон передбачає обставини, що виключають
провадження в справі про адміністративне провадження, а отже, і
складення протоколу про адміністративне правопорушення (див ст 247
КУпАП)

Умисне складення працівником відповідного підрозділу МВС, податкової
міліції, СБУ, слідчим або прокурором протоколу про коруппійне
правопорушення за явної відсутності для цього підстав слід розцінювати
як службове з ювживання і залежно від характеру діяння та його наслідків
за наявності для цього підстав кваліфікувати як відповідний
дисциплінарний проступок, адміністративне правопорушення чи злочин
(зокрема зловживання владою або службовим становищем (статті 364, 423
КК), перевищення влади або службових повноважень (статті 365, 424 КК),
службове підроблення (ст 366 КК))

Відповідно до ч 4 ст 12 цього Закону, протокол про вчинення коруїщійного
діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, разом з
матеріалами перевірки у триденний строк з моменту йою складення
надсипається до районного (міською) суду за місцезнаходженням органу,
який склав про це протокол

Виходячи з цієї вимоги, неподанням до суду протоколу про вчинення
корупційного правопорушення слід вважати такі діяння

неподання протоколу до суду взагалі,

подання протоколу до суду з перевищенням встановленого законом
триденного строку з моменту його складення,

подання протоколу не до районного (міського) суду за місцезнаходженням
органу, який склав про це протокол,

подання протоколу до суду без матеріалів перевірки, зібраних у зв’язку
із складенням цього протоколу, які мають знаходитись при ньому і на
підставі яких здійснюється повне, всебічне і об’єктивне з’ясування
обставин справи

Суб’єктом цього правопорушення є особа, на яку покладено обов’язки
складення протоколу чи подання його до суду. Тому у кожному конкретному
випадку необхідно з’ясовувати, чи саме на цю особу покладався такий
обов’язок, яким нормативно-правовим актом це передбачається, чи була у
неї реальна можливість виконати свій обов’язок

Відповідно до ч 2 ст. 12 цього Закону, протокол про вчинення
корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією,
складається відповідними підрозділами МВС, податкової міліції та СБУ, а
у разі, коли факт вчинення корупційного діяння або іншого
правопорушення, пов’язаного з корупцією, що не містить складу злочину,
встановлено прокурорською перевіркою чи попереднім слідством, – також
слідчим або прокурором

У зв’язку з тим, що спори про підвідомчість справ про коруп-ційні
правопорушення між спеціальними підрозділами МВС, СБУ та податкової
міліції законодавством не передбачені (див. коментар до статей 4 та 10
Закону), посилання працівника будь-якого з цих підрозділів на те, що
справа належала до підвідомчості іншого органу і тому ним нібито не були
порушені його обов’язки, передбачені с г 11 Закону, не звільняє його від
відповідальності за цією статтею При цьому слід враховувати особливість
компетенції підрозділів по боротьбі з корупцією та безпеки податкової
міліції, яка поширюється лише на посадових осіб державної податкової
служби, а також працівників служби внутрішньої безпеки МВС, яким надано
право складати зазначені протоколи лише стосовно працівників органів
внутрішніх справ

Слід звернути увагу на те, що суб’єктом корупційного правопорушення,
передбаченого ст 11 цього Закону, не є особа, на яку цим Законом хоча і
покладаються певні обов’язки по боротьбі з корупцією, але вони не
пов’язані зі складенням протоколу про корупційне правопорушення Зокрема,
це стосується працівників тих підрозділів МВС, податкової міліції, СБУ,
які не визначені відповідними нормативно-правовими актами як відповідні
підрозділи, що ведуть боротьбу з корупцією До обов’язків таких
працівників може належати направлення матеріалів, які свідчать про
вчинення відповідною особою коруїщійного правопорушення, до підрозділів,
повноважних складати протоколи Невиконання цих обов’язків не утворює
складу правопорушення, передбаченого ст 11 цього Закону, а може містити
склад іншого правопорушення, у т ч дисциплінарного проступку, а за
певних обставин – службового злочину

Це саме стосується працівників органу дізнання, який відповідно до ч 4
ст 12 цього Закону, в разі відмови в порушенні кримінальної справи або
закриття кримінальної справи з підстав, передбачених чинним
законодавством, за наявності в діянні особи ознак корупційного діяння
або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, зобов’язаний у
триденний строк надіслати матеріали перевірки або попереднього
розслідування, що стосується корупційного діяння чи іншого
правопорушення, пов’язаного з корупцією, до органу, зазначеного у
пунктах «а», «а-1» і «б» частини першої статті 4 цього Закону

12 Суб’єктивна сторона цього правопорушення характеризується умисною
виною (прямий умисел)

Так, нескладення протоколу про корупційне правопорушення відповідно до
цієї статті є правопорушенням у тому випадку, коли особа, на яку
покладено обов’язок його складення, усвідомлює достатність даних про
наявність у діянні іншої особи ознак корупційного правопорушення, а
також той факт, що у зв’язку з цим вона зобов’язана скласти протокол, що
є обов’язковою умовою для притягнення винуватої у вчиненні корупційного
правопорушення особи до встановленої законом відповідальності, але не
бажає його складати і не робить цього Мета і мотиви такої поведінки
суб’єкта правопорушення, передбаченого ст 11 цього Закону, можуть бути
різними (жалість, корисливість, бажання надати послугу іншим особам
тощо), однак значення для кваліфікації діяння за ст 11 Закону не мають

Суб’єктивна сторона невчасного складення протоколу про корупційне
правопорушення характеризується тим, що винувата особа усвідомлює свій
обов’язок своєчасно скласти протокол, наявність для цього підстав,
можливі наслідки безпідставного зволікання складення протоколу (зокрема
те, що внаслідок її діяння винувата у вчиненні корупційного
правопорушення уникне передбаченої законом відповідальності), а також
те, що виконанню цього обов’язку нічого не перешкоджає, однак не бажає
його виконувати і не виконує Мета і мотиви для правової оцінки такого
діяння значення не мають

З суб’єктивної сторони неподання до суду протоколу характеризується
усвідомленням винуватим того факту, що він не подає до суду протокол,
або подає до суду протокол з перевищенням триденного строку, або подає
його без матеріалів, які мають бути додані до протоколу, чи подає не у
районний (міський) суд за місцем розташування органу, який склав цей
протокол, що матиме негативні наслідки для провадження у цій справі
(істотно ускладнить чи навіть унеможливить й розгляд), бажає діяти і діє
саме таким чином Мета і мотиви, як і в попередніх двох випадках,
значення для кваліфікації вчиненого за ст 11 Закону не мають

13 Відповідальність за ст 11 Закону виключається, якщо

суб’єкт вчинив описані у ній діяння через необережність (наприк-

лад, невчасно склав протокол чи не направив його до суду через

забутливість, розсіяність тощо) Не буде складу цього правопору-

шення і тоді, коли особа не виконала передбачений ст 11 Закону

обов’язок через надмірне службове навантаження, яке унеможлив-

лювало, наприклад, своєчасне складення протоколу чи подання

його до суду У таких випадках особа підлягає дисциплінарній від-

повідальності, хоча за певних обставин невиконання або неналеж-

не виконання нею службових обов’язків через несумлінне ставлен-

ня до них може свідчити про наявність у її діях кримінально кара-

ного діяння — службової недбалості (ст 367 КК)

14 Умисне невиконання обов’язків по складенню протоколу чи

його поданню до суду особою, на яку такі обов’язки покладені зако-

нодавством, можуть за певних обставин утворювати сукупність діянь

і піддягати кваліфікації за статтями 7 і 11 Закону «Про боротьбу з

корупцією» Такими обставинами можуть бути, зокрема, одержання

зазначеною особою матеріальних благ, послуг, пільг чи переваг або

використання непередбачених законом для нього пільг чи переваг з

метою одержання певних матеріальних благ Розміри штрафу, вста-

новлені санкцією ст 7 цього Закону, є меншими порівняно з розмі-

рами штрафу, встановленими ст 11 Закону, тому, виходячи з поло-

жень ст 36 КУпАП, у даному випадку адміністративне стягнення

накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне з чис-

ла вчинених, тобто в межах більш суворої ст 11 Закону

Крім того, в порядку додаткової відповідальності у зазначеній ситуації
застосовується передбачений санкцією ст 7 цього Закону такий негативний
для винуватого наслідок, як заборона займати посади в державних органах
та їх апараті протягом трьох років з дня звільнення Відповідно до
законодавства України, державні службовці, у т ч особи, на яких
покладені обов’язки боротьби з корупцією, у разі вчинення корупщйного
діяння, встановленого судом, позбавляються права на отримання пільгових
пенсій На осіб, які вчинили інші правопорушення, пов’язані з корупцією,
крім коруїщійних діянь, передбачених ч 2 ст 1 цього Закону, це положення
законодавства не поширюється (див п 21 коментарю до ст 7 цього Закону)

Стаття 12. Підстави і порядок адміністративного провадження у справах
про корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією

Порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння
або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, а також виконання
постанов про накладення адміністративних стягнень визначається Кодексом
України про адміністративні правопорушення, за винятком положень,
встановлених цим Законом.

Протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення,
пов’язаного з корупцією, складається органами, зазначеними у пунктах
«а», «а-1» і «б» статті 4 цього Закону, а у разі, коли факт вчинення
корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією,
що не містить складу злочину, встановлено прокурорською перевіркою чи
попереднім слідством- також слідчим або прокурором.

Підставою для складання протоколу є достатні дані, які свідчать про
наявність в діянні особи ознак корупційного діяння або іншого
правопорушення, пов’язаного з корупцією.

Орган дізнання в разі відмови в порушенні кримінальної справи або
закриття кримінальної справи з підстав, передбачених чинним
законодавством, за наявності в діянні особи ознак корупційного діяння
або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, зобов’язаний у
триденний строк надіслати матеріали перевірки або попереднього слідства,
що стосується корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов’язаного
з корупцією, до органу, зазначеного у пунктах «а», «а-1» і «б» частини
першої статті 4 цього Закону.

Протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення,
пов’язаного з корупцією, разом з матеріалами перевірки у триденний строк
з моменту його складення надсилається до районного (міського) суду за
місцезнаходженням органу, який склав про це протокол. Адміністративне
стягнення за корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з
корупцією, може бути накладено не пізніш як через шість місяців з дня
його вчинення. Розгляд адміністративних справ про корупційні діяння або
інші правопорушення, пов’язані з корупцією, здійснюється відповідними
судами у п’ятнадцяти денний строк з часу їх надходження до суду. Строк
розгляду адміністративних справ про корупційні діяння призупиняється
судом у випадках, коли особа, на яку складено адміністративний протокол
про корупційні діяння, умисно ухиляється від явки до суду чи з поважних
причин не може туди з’явитися (захворювання, від’їзд у відрядження чи на
лікування, перебування у відпустці тощо).

Постанова суду про накладення адміністративного стягнення у вигляді
штрафу за корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з
корупцією, у триденний строк направляється відповідному державному чи
виборному органу для вирішення питання про звільнення особи з посади або
інше усунення від виконання нею функцій держави згідно з чинним
законодавством.

(Стаття із змінами, внесеними згідно із Законом № 148-І\/ від 12.09.2002
р.)

1. Як випливає з ч. 1 цієї статті, законодавче регулювання порядку
адміністративною провадження у справах про корупційні діяння або інші
правопорушення, пов’язані з корупцією, а також виконання постанов про
накладення адміністративних стягнень здійснюється на підставі КУпАП,
якщо інше не передбачено цим Законом.

Це положення не суперечить КУпАП, відповідно до статей 246 і 300 якого
порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення та
порядок виконання постанови про накладення адміністративного сгяїнення
визначається як КУпАП так і іншими законами України

З ч 1 с г 12 цього Закону можна зробити висновок, що прова дження у
справах про корупційні правопорушення іа виконання постанов про
накладення адміністративного стягнення здійснюється за загальними
правилами, які визначає КУпАП Виняток станов іяїь лише п процесуальні
моменти, специфіка яких визначена Законом «Про боротьбу з корупцією»
Норми цього Закону які визначають ці особливі процесуальні моменти, є
спещатьни-ми по відношенню до відповідних норм КУпАП Тому, відповідно до
правового принципу розв’язання проблеми конкуренції спеціальної і
загальної норм, у разі конкуренції норм цього Закону і норм КУпАП,
застосуванню підлягають норми Закону «Про боротьбу з корупцією»

Загалом провадженню у справах про корупційні правопорушення притаманні
всі основні положення, які визначені КУпАП для провадження у справах про
адміністративні правопорушення

Завданнями провадження у справах про корупційні правопорушення є
своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної
справи, вирішення п в точній відповідності до закону, забезпечення
виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що
сприяють вчиненню таких правопорушень, запобігання корупшйним
правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення
законності

Виходячи з цього, органи, які ведуть боротьбу з корупцією, зобов’язані
передусім вживати заходів для виявлення корупцій-ною правопорушення,
встановлення винуватої особи (осіб), з’ясування обставин, які мають
значення для правильного вирішення справи з метою встановлення
об’єктивної істини у справі При цьому має бути забезпечено точне і
правильне застосування норм матеріального і процесуального права, які
регламентують процедуру розгляду і вирішення справи по суті

Відповідно до ст 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне
правопорушення, у т ч складення протоколу про вчинення корупційного
правопорушення, не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за
таких обставин

відсутність події і складу адміністративного правопорушення

недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення
шістнадцятирічної о віку,

неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність,

вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної
оборони,

видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного
стягнення,

скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність,

закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення
строків накладення адміністративного стяі -нення,

наявність з того самому факту щодо особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу
(посадової особи) про накладення адміністративного стягнення або
нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне
правопорушення, а також порушення щодо даного факту кримінальної справи,

смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі

Частково зміст даних обставин вже розглядався вище (див , зокрема,
коментар до ст 3 цього Закону) Тут зазначимо лише таке Відсутність події
корупщйного правопорушення передбачає, що подія, яка могла бути
розцінена як корупційне правопорушення, не мала місця взагалі, и не було
в реальності (наприклад, провадження у справі про таке правопорушення
могло розпочатися за неправдивим повідомленням)

Під скасуванням акта, який встановлює адміністративну відповідальність
за корупційне правопорушення, слід розуми и втрату чинності Законом «Про
боротьбу з корупцією», окремих норм цього Закону, зміни окремих положень
таких норм, а також скасування чи зміни норм інших законодавчих актів,
на яких базуються норми Закону «Про боротьбу з корупцією» (наприклад,
скасування ст 13 Закону «Про державну службу» потягне за собою
автоматичну втрату чинності норм ст 6 та ч 1 ст 9 Закону «Про боротьбу з
корупцією»)

Розгляд справи про корупційне правопорушення здійснюється на засадах
рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає
справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин
(ст 248 КУнАП)

Справи про корупційні правопорушення підлягають відкритому розі ляду Це
означає, що суд, розглядаючи таку справу

зобов’язаний своєчасно повідомити правопорушника, свідків, експертів,
якщо вони викликаються, про місце та час розгляду справи,

не має права відмовити заінтересованим особам у проханні бути присутніми
яри розі ляді конкретної справи,

має право розглядати справу про корупційне правопорушення безпосередньо
в установі, підприємстві, організації, де працює (проходить службу)
особа, яка притягається до відповідальності,

зобов’язаний не лише направити за місцем роботи (служби) винуватої о
постанову про застосування до нього заходів адміністративного стяі
нення, але й повідомити відповідний оріан (усганову, організацію,
підприємство) про винесення іншого рішення у справі

Доказами в справі про корупційне правопорушення є будь-які фактичні
дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова
особа) встановлює наявність чи відсутність корупщйного правопорушення,
винуватість даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають
значення для правильного вирішення справи

Джерелами доказів можуть бути протокол про вчинення корупщйного
правопорушення, пояснення особи, яка притяіається до адміністративної
відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази,
протокол про вилучення речей і документів, а також інші документи
(довідки, повідомлення посадових осіб установ, підприємств, організацій,
заяви громадян, фото-, відео-, кшодокументи тощо)

Посадова особа, яка вирішує питання про складення протоколу про
корупційне правопорушення, а також суд, який розглядає справу про це
правопорушення, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що
грунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх
обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю

На основі оцінки доказів суд (при складенні протоколу – відповідна
посадова особа) робить висновок про достовірність чи недостовірність
отриманих фактичних даних про обставини справи Жодний із доказів не може
мати для суду заздалегідь встановленої сили Оцінка судом дається не лише
кожному з доказів, а й усім доказам в їх сукупності після чого
приймається рішення щодо достатності доказів і по суті справи

Оцінка доказів передбачає з’ясування питань про дотримання процесуальних
норм, які регулюють порядок збору доказів та форму цієї процедури
Виходячи з цього, суд не може прийняти рішення на основі лише протоколу
про корупційне правопорушення, якщо орган, який його склав, не подав до
суду інших матеріалів, які мали бути представлені

Відповідно до ч 2 ст 9 КУпАП адміністративна відповідальність за
правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за
своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної
відповідальності Цей принцип знайшов своє відображення і в ст 3 Закону
«Про боротьбу з корупцією» Тому, якщо посадова особа органу, що веде
боротьбу з корупцією, при розгляді матеріалів, а суд при розгляді справи
про корупційне правопорушення, дійдуть висновку, що у порушенні
містяться ознаки злочину, вони відповідно приймають рішення про
порушення кримінальної справи чи передають матеріали прокурору, органу
досу-дового слідства чи дізнання (згідно з встановленими
кримшально-процесуальним законодавством правилами про підслідність і
розмежування компетенції органів досудового слідства і дізнання) для
вирішення питання про порушення кримінальної справи

10 Згідно зч 2 ст 12 Закону, протокол про вчинення коруп-

цінного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, може
бути складений такими особами

уповноваженими на те відповідними наказами або згідно з посадовими
інструкціями працівниками підрозділів по боротьбі з організованою
злочинністю ті державної служби бороіьби з економічною злочинністю МВС
України стосовно всіх суб’єктів корупційних правопорушень, у разі
безпосереднього виявлення ними діяння особи, яке містить ознаки
корупщйного правопорушення, надходження до них інформації про вчинення
корупщйного правопорушення від інших підрозділів МВС, інших державних
органів, зокрема органів дізнання, оріанів місцевого самоврядування,
підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, окремих громадян,

уповноваженими на те відповідними наказами або згідно з посадовими
інструкціями працівниками підрозділів внутрішньої безпеки МВС України
стосовно працівників органів, підрозділів га усіанов внугрішніх справ, у
разі безпосереднього виявлення ними діяння особи, яке містить ознаки
корупційного правопорушення, надходження до них інформації про вчинення
корупшйно-ю правопорушення від інших підрозділів МВС, інших державних
органів, зокрема органів дізнання, органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, окремих громадян,

уповноваженими на те відповідними наказами або згідно з посадовими
інструкціями працівниками підрозділів по боротьбі з корупцією та безпеки
в органах державної податкової служби ДПА України стосовно посадових
осіб державної податкової служби у разі безпосереднього виявлення ними
діяння особи, яке містить ознаки корупційного правопорушення,
надходження до них інформації про вчинення корупщйного правопорушення
від інших підрозділів ДПА України, інших державних органів, зокрема
органів дізнання, органів місцевого самоврядування, підприємств,
установ, організацій, об’єднань громадян, окремих громадян,

уповноваженими на те працівниками підрозділів по боротьбі з корупцією та
організованою злочинністю СБУ стосовно всіх суб’єктів корупційних
правопорушень у разі безпосереднього виявлення ними діяння особи, яке
містить ознаки корупційного правопорушення, надходження до них
інформації про вчинення корупційного правопорушення від інших
підрозділів СБУ, інших державних органів, зокрема органів дізнання,
органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій,
об’єднань громадян, окремих громадян,

слідчим стосовно всіх суб’єктів корупційних правопорушень, коли факт
корупційного правопорушення, що не містить складу злочину, встановлено
досудовим слідством,

прокурором стосовно всіх суб’єктів корупційних правопорушень, коли факт
корупційного правопорушення, що не містить складу злочину, встановлено
прокурорською перевіркою або досудовим слідством

За змістом ст ї 2 Закону слідчий у разі, коли факт корупщйно-іо
правопорушення, що не містить складу злочину встановлено ним під час так
званої дослідчої перевірки, порядок проведення якої передбачено ч 4 ст
97 КПК України, проюкол про вчинення корупщйного діяння або іншого
правопорушення пов’язаного з корупцією, складати права не має

Відповідно до ст 32 КПК України поняттям «слідчий» охоплюються слідчий
прокуратури, слідчий органів внутрішніх справ, слідчий оріаків безпеки
слідчий податкової міліції Слідчим є працівник прокуратури, оріанів МВС
та СБУ, податкової міліції, який, відповідно до своїх повноважень,
встановлених відповідними нормативно-правовими актами, вправі прийняти
до свого провадження розслідувати кримінальну справу і приймати у ній
самостійні рішення У ролі слідчого може виступати начальник слідчого
відділу (управління), йою заступник, а також прокурор, якщо вони
самостійно розслідують кримінальну справу і приймають у ній рішення

Відповідно до ст 56 Закону «Про прокуратуру», поняттям «прокурор»
охоплюються Генеральний прокурор України га йою заступники,
підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники
прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші
прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї
компетенції

Прокурорська перевірка згідно з ст 19 Закону «Про прокуратуру»
проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення
законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності
приводів – також з власної ініціативи прокурора (див коментар до ст 10
Закону) Оскільки в ході прокурорської перевірки може вирішуватися
питання про наявність у діянні тієї чи іншої особи, уповноваженої на
виконання функцій держави, ознак злочину, одним з видів такої перевірки
може бути дослідча перевірка, яка здійснюється в порядку ст 97 КПК, і за
результатами якої прокурор може скласти за наявності для того підстав
протокол про вчинення корупційною правопорушення До речі, правом
складати протоколи про певні адміністративні правопорушення наділяє
прокурора і КУпАП (ст 255)

Отже, слідчий може скласти протокол про корупційне правопорушення лише у
разі, коли факт вчинення корупщйного діяння або іншого правопорушення,
пов’язаного з корупцією, що не містить складу злочину, встановлено
досудовим слідством, а прокурор, крім того, коли такий факт встановлено
і прокурорською перевіркою

У всіх інших випадках, у т ч в результаті безпосереднього виявлення
слідчим чи прокурором корупційних правопорушень, але не в ході
досудового слідства (прокурорської перевірки), або надходження до них
матеріалів щодо корупційних правопорушень від інших посадових осіб,
громадян тощо, складання ними протоколів про вказані правопорушення є
незаконним Це означає, що складені слідчим чи прокурором протоколи про
ці правопорушення, які виявлені іншими органами чи особами, або ними
безпосередньо, але не в ході прокурорської перевірки чи попереднього
(досудового) слідства, є порушенням встановленого законом порядку
адміністративного провадження про такі правопорушення і не можуть бути
предметом судового розгляду Розгляд судом таких протоколів та
постановления по них відповідного рішення є підставою для скасування
такого судового рішення в установленому законом порядку

Тому цілком обґрунтованою слід визнати постанову Голови Верховного Суду
України у справі секретаря виконавчого комітету Савчинської сільської
ради Н, яка рішенням судді Крижо-нільського районного суду Вінницької
області була притягнута до адміністративної відповідальності за ст 9
Закону «Про боротьбу з корупцією» за неподання декларації про доходи
Го-лова Верховного Суду України визнав зазначене рішення суду
незаконним, скасував його і справу закрив на підставі, зокрема, того, що
прокурор у даному конкретному випадку не мав права складати протокол про
вчинення корупційного правопорушення, оскільки згідно з ч 2 ст 12 Закону
«Про боротьбу з корупцією» такий процесуальний документ може бути
складений ним лише за умови, що факт вчинення корупційного
правопорушення, яке не містить складу злочину, встановлено прокурорською
перевіркою чи попереднім слідством і про це прийнято відповідне
процесуальне рішення У матеріалах справи даних про це немає

На відміну від слідчого та прокурора, Закон не ставить складання
протоколу про корупщйне правопорушення відповідними підрозділами МВС,
СБУ та податкової міліції в залежність від певних обставин встановлення
такого правопорушення Це означає, що вони мають право на складання
такого протоколу незалежно від того, у який спосіб ними було встановлено
факт корупційного правопорушення – в результаті безпосереднього
виявлення, встановлення за інформацією посадових осіб, у т ч прокурора
чи слідчого, повідомленням громадян, публікаціями в засобах масової
інформації тощо Разом з тим, оскільки Закон спеціально обумовлює випадки
складання протоколу про корупщйне правопорушення слідчим та прокурором,
органи, зазначені у пунктах «а», «а-1» і «б» ст 4 цього Закону, не
повинні приймати від слідчих та прокурорів матеріалів про факти
корупційних правопорушень і складати по них протоколи у разі, коли такі
факти виявлені слідчими або прокурорами в ході досудового слідства
(прокурорської перевірки)

Якщо виникає питання про те, хто з перелічених у пунктах «а», «а-1» та
«б» ст 4 цього Закону підрозділів має у конкретному випадку складати
протокол, то слід виходити, зокрема, з того, що компетенція одних
підрозділів, які ведуть боротьбу з корупцією, законом або відомчим
нормативно-правовим актом обмежена, інших – ні

Так, передбачена Законом «Про державну податкову службу в Україні» (ст
20) назва підрозділу податкової міліції, який веде боротьбу з корупцією,
як управління по боротьбі з корупцією в органах державної податкової
служби ДПА України (відомчим наказом ця назва дещо змінена – Управління
по боротьбі з корупцією та безпеки в органах державної податкової служби
ДПА України), фактично визначає межі компетенції цього Управління -воно
може вживати відповідні заходи антикорупційного спрямування, а отже, і
складати протоколи про корупщйні правопорушення лише стосовно
працівників державної податкової служби Тобто, йдеться про посадових
осіб органів державної податкової служби та посадових і службових осіб
податкової міліції Це саме випливає із завдання податкової міліції, яке
визначено у ст 19 згаданого Закону – запобігання корупції в органах
державної податкової служби та виявлення ц фактів

Складати протоколи стосовно інших суб’єктів корупційних правопорушень
Управління по боротьбі з корупцією та безпеки в органах державної
податкової служби ДПА України права не має

Разом з тим, відповідні підрозділи інших органів, які згідно з цим
Законом ведуть боротьбу з корупцією, можуть складати про-токоли про
корупційні правопорушення, вчинені посадовими особами державної
податкової служби, а також співробітниками податкової міліції Це,
зокрема, стосується відповідних підрозділів СБУ, МВС, слідчих та
прокурорів

Тому існуюча на сьогодні практика (підкріплена відповідними шдзаконними
актами та спільними письмовими вказівками керівників МВС, СБУ та ДПА),
згідно з якою інформація та матеріали щодо вчинення працівниками
державної податкової служби та співробітниками податкової міліції
корупційних правопорушень мають передаватися до Управління по боротьбі з
корупцією та безпеки в органах державної податкової служби ДПА України
для вжиття його працівниками відповідних заходів (у т ч і складання
протоколів) не базується на закот

Наказом МВС України від 14 03 1996 р № 160 «Про додаткові заходи щодо
виконання Законів України «Про боротьбу з корупцією» та «Про внесення
змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з
прийняттям Закону України «Про боротьбу з корупцією» обов’язки по
боротьбі з корупційними діяннями та іншими правопорушеннями, пов’язаними
з корупцією, серед особового складу органів, підрозділів, установ
внутрішніх справ покладено на підрозділи Управління внутрішньої безпеки
МВС України Таким чином, відповідним працівникам зазначених підрозділів
надано право складати протоколи про вчинення корупційних правопорушень
особами, які входять до особового складу зазначених органів,
підрозділів, установ

17 Для того, щоб суди могли визначати, чи повноважною особою складено
протокол, МВС, СБУ та податкова міліція мають довести до відома судів
положення нормативно-правових актів (відомчих наказів, посадових
інструкцій), якими визначено підрозділи, на які покладено боротьбу з
корупцією, га категорії працівників цих підрозділів, яким надано право
складати протоколи про корупційні правопорушення В шшом\ випадку до
кожної справи про корупцшне правопорушення має додаватися витяг з такого
наказ> (посадові інструкції), який підтверджував би повноваження
конкретної посадової особи щодо складання такого протоколу

У разі, коли протокол складено за матеріалами закритої кримінальної
справи або матеріалами, за якими було відмовлено у порушенні
кримінальної справи з підстав, передбачених чинним законодавством (ч 4
ст 12 цього Закону), у матеріалах справи, яка подається до суду, має
бути копія відповідної постанови — про закриття кримінальної справи чи
про порушення кримінальної справи Якщо протокол складено прокурором, то
у справі має бути документ, який підтверджував би той факг, що його
складено за результатами прокурорської перевірки (тобто, підтверджував
сам факт такої перевірки і те, що саме в процесі цієї перевірки виявлено
факт корупщйного правопорушення, яке зафіксовано у протоколі) Якщо
протокол складено слідчим, то у справі має бути документальне
підтвердження, що протокол складено за матеріалами кримінальної справи,
яка перебувала у провадженні цього слідчого

За відсутності таких документів у суду можуть виникати сумніви щодо
повноважень посадової особи, яка склала протокол, тобто і щодо
законності притягнення до відповідальності особи, стосовно якої складено
протокол Це, у свою чергу, дає підстави судам не приймати такі справи до
свого розі ляду і повертати їх тому органу, який направив їх до суду,
для належної о оформлення протоколу

Разом з тим, суди не завжди звертають увагу на такі обставини, приймаючи
до свого провадження і розглядаючи адміністративні справи за протоколами
про корупційні правопорушення, складеними неповноважними особами

Так, Солом’ямський районний суд м Києва прийняв до свого провадження та
розглянув по суті адміністративну справу про вчинення корупційного
правопорушення, передбаченого п «а» ч 1 ст 5 Закону «Про боротьбу з
корупцією», 3 , протокол стосовно якого 5 грудня 2001 р був складений
оперуповнова-женим відділу по боротьбі з корупцією та безпеки ДПА в
Київській області Хоча на той час працівники податкової міліції у т ч і
вказаних підрозділів, не мали права складати протоколи про корупційні
правопорушення (таке право їм надано було законом лише з 1 жовтня 2002 р
)

В іншій справі протокол стосовно Д за п «б» ч 1 ст 5 Закону «Про
боротьбу з корупцією» склав прокурор Шевченківського району м Києва
Шевченківський районний суд м Києва прийняв справу до свого провадження
і розглянув я, хоча у ній не було даних про проведення прокурорської
перевірки і про те, що протокол було складено за її результатами Не було
у справі і постанови про відмову в порушенні кримінальної справи чи
постанови про закриття кримінальної справи 3 ч 2 ст 1 Закону «Про бо ротьбу
з корупцією» На думку Ч, порушення закону полягало в тому, що його
справу розглядав не військовий, а районний суд м Севастополя

Віднесення справ про корупціині правопорушення до підвідомчості судів
пов’язано з іим, що вони становлять певну складність при визначенні
винуватості особи, кваліфікації п діяння, тому повинні розілядатися
професійними і досвідченими юристами, якими, за визначенням, мають бути
судді Крім тою у таких справах передбачені суворі адміністративні
стягнення та інші негативні наслідки правового характеру – у певних
випадках звільнення зі служби або інше усунення від виконання функцій
держави, заборона займати посади державних службовців на строк до трьох
років, заборона балотуватися в депутати та на виборні посади в державні
органи протягом п’яти років, позбавлення права на пільгову пенсію.
Виходячи з цього, розгляд справ про корупційні правопорушення тільки
судом є важливою гарантією охорони прав осіб, уповноважених на виконання
функцій держави, забезпечення найбільш точного і правильного дотримання
закону при розгляді справ цієї категорії.

На відміну від загальних положень адміністративного законодавства (ст.
257 КУпАП), в ч. 5 ст. 12 Закону «Про боротьбу з корупцією» встановлено
триденний строк, протягом якого орган, який склав протокол, повинен
направити його до районного (міського) суду за місцезнаходженням цього
суду. Встановлення такого строку обумовлено необхідністю виконання
завдань провадження у справах про корупційні правопорушення (див. ст.
245 КУиАП).

Цей строк починає спливати з моменту складення протоколу. Таким моментом
слід вважати фактичне вчинення особою, уповноваженою на складення
протоколу про корушдійне правопорушення, дій, які передбачені ст. 256
КУпАП, завершальними серед яких є підписання протоколу зазначеною
особою, правопорушником (у разі його відмови від підписання про це
робиться запис у протоколі особою, яка склала протокол), а за наявності
свідків та потерпілих – також ними. Юридичним показником моменту
складення протоколу є дата його складення (час, число, місяць, рік), яка
фіксується безпосередньо у протоколі.

Визначення моменту складення протоколу є важливим для притягнення особи,
на яку покладено обов’язок подання протоколу до суду, до
відповідальності за ст. 11 цього Закону.

Слід зазначити, що деякими відомчими актами встановлюються додаткові
вимоги щодо діловодства у справах про адміністративні правопорушення,
які також можуть вказувати на момент складення протоколу. Так,
відповідно до наказу МВС від 26.02.2001 р. № 185, складені протоколи про
адміністративні правопорушення протягом доби реєструються в журналі
обліку матеріалів про адміністративні правопорушення.

Відповідно до Закону (ч. 5 ст. 12) протокол про вчинення корупційного
правопорушення надсилається до суду разом з матеріалами перевірки.
Йдеться про матеріали, які підтверджують факт вчинення корупційного
правопорушення, винуватість особи, стосовно якої складено протокол,
характеризують особу правопорушника, вказують на обставини, що
пом’якшують відповідальність, та обставини, що обтяжують
відповідальність, містять інші відомості, необхідні для вирішення
справи.

Такими матеріалами можуть бути, зокрема: заяви посадових осіб, заяви
(скарги) громадян, рапорти працівників правоохоронних органів та інші
службові документи, пояснення правопорушників, потерпших, свідків
правопорушення, протоколи виявлення, акти перевірок (ревізій),
документи, які підтверджують певний юридичний факт (наприклад, складені
правопорушником документи), коші постанов про відмову в порушенні
кримінальної справи або про закриття кримінальної справи, копи
протоколів слідчих чи інших процесуальних дій тощо Кожний документ, який
входить до матеріалів перевірки, має бути складений відповідно до вимог
законодавства, містити достовірну інформацію, відповідати своєму
призначенню і мати відповідні свої реквізити (дату, адресу, назву,
підпис, штампи, печатки тощо)

Поняттям «перевірка» у даному випадку охоплюються всі дії, які були
здійснені відповідними органами та посадовими особами згідно із законом
і в результаті яких було встановлено факт вчинення корупційного
правопорушення і винуватість особи, яка його вчинила,- будь-яка
перевірка, здійснювана органом, що веде боротьбу з корупцією, дослщча
перевірка, прокурорська перевірка, досудове слідство, дізнання, судове
слідство

Долучення до протоколу про корупційне правопорушення матеріалів
перевірки за Законом є обов’язковим Це обумовлено забезпеченням
можливості суду переконатися в обґрунтованості притягнення особи до
відповідальності згідно із Законом «Про боротьбу з корупцією» і
постановления законного рішення у справі

Протоколи разом з матеріалами перевірки мають надсилатися до суду
рекомендованою кореспонденцією у спосіб, який найбільш повно забезпечує
їх збереження при пересилці, а також можливість точного встановлення
самого факту їх відправлення і отримання, що, крім всього іншого, має
також важливе значення для вирішення питання про відповідальність за ст
11 цього Закону Всі адміністративні справи про корупщйні правопорушення,
які надійшли до суду, повинні бути зареєстровані у відповідних журналах
реєстрації справ про адміністративні правопорушення У таких справах, які
надійшли до суду, мають бути проставлені дати їх надходження і
реєстраційні номери Така фіксація дозволяє визначити час надходження
адміністративних справ до суду, що є необхідним для дотримання
п’ятнадцятиденного строку розгляду судами таких справ

3 1 жовтня 2001 р запроваджено новий строк накладення адміністративного
стягнення за корупційні правопорушення, передбачені Законом «Про
боротьбу з корупцією» Відповідно до ч 5 ст 12 цього Закону,
адміністративне стягнення за корупщйні діяння або інші правопорушення,
пов’язані з корупцією, може бути накладено не пізніш як через шість
місяців з дня його вчинення Слід зазначити, що цей строк, який ще
називають строком давності адміністративної відповідальності, включає в
себе строк, протягом якого може бути складений протокол про вчинення
корупційного правопорушення, і строк, протяюм якого може бути винесена
судом постанова про накладення адміністративного стягнення Враховуючи
численні помилки у практичній діяльності правоохоронних органів щодо
визначення моменту, з якого починається сплив цього строку, необхідно
підкреслити, що цей процес (сплив строку) починається не з моменту
виявлення, а з моменту вчинення корупційного правопорушення.

До цього щодо корупційних правопорушень поширювався загальний строк
накладення адміністративного стягнення, встановлений ст. 38 КУпАП,
відповідно до якої адміністративне стягнення може бути накладено не
пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при
триваючому правопорушенні – через два місяці з дня його виявлення. У
разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної
справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного
правопорушення адміністративне стягнення, згідно зі ст. 38 КУпАП, може
бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про
відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.

Норма про строк накладення адміністративного стягнення за корупційні
діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, передбачена ч. 5
ст. 12 цього Закону, є спеціальною по відношенню до норм, передбачених
ст. 38 КУпАП. Отже, стосовно корупційних правопорушень діє лише норма,
передбачена ч. 5 ст. 12 Закону «Про боротьбу з корупцією». Положення ст.
38 КУпАП, у т. ч. стосовно триваючого правопорушення, а також випадків
відмови в порушенні кримінальної справи та закриття кримінальної справи,
щодо корупційних правопорушень не поширюються. Це означає, що за
будь-яких обставин протокол про корупційне правопорушення може бути
складено не пізніш як через шість місяців з дня його вчинення, оскільки
саме такий максимальний строк закон визначає для накладення
адміністративного стягнення за корупційне правопорушення. Цей строк
включає і ті особливі випадки, які стосуються триваючого правопорушення,
притягнення до адміністративної відповідальності у разі відмови в
порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи.

За загальним правилом, розгляд адміністративних справ про корупційні
діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, здійснюється
відповідними судами у п’ятнадцятиден-ний строк з часу їх надходження до
суду (до 1 жовтня 2002 р. строк такого розгляду становив п’ять днів),
який відповідає загальному строку розгляду справ про адміністративні
правопорушення, встановленому ч. 1 ст. 277 КУпАП.

Але це правило не поширюється на випадки розгляду адміністративних справ
про корупційні діяння, пов’язані з корупцією, коли особа, на яку
складено адміністративний протокол про корупційні діяння, умисно
ухиляється від явки до суду чи з поважних причин не може туди з’явитися
(захворювання, від’їзд у відрядження чи на лікування, перебування у
відпустці тощо). У таких випадках, відповідно до ч. 5 ст. 12 цього
Закону, строк розгляду таких справ призупиняється.

Положення цього Закону про призупинення строку розгляду справ
поширюється на розгляд справ не про всі корупщйні правопорушення,
відповідальність за які встановлена Законом «Про боротьбу з корупцією»,
а лише на розі ляд справ про корупщйні діяння, тобто діяння, описані у ч
2 сі 1 цього Закону 3 цього випливає, що строк розгляду адміністративних
справ про інші правопорушення, пов’язані з корупцією (тобто, всі інші
передбачені Законом «Про боротьбу з корупцією» правопорушення, крім
корупщйних діянь) не може призупинятися в порядку ч 5 с г 12 цього
Закону і у всіх випадках становить максимум п’ягнад-цяі ь днів

Призупинення строку розгляду адміністративних справ про корупщйні діяння
означає, що з моменту виникнення передбачених у законі підстав перебіг
такого строку зупиняється, а коли вони відпадають, то він триває далі
Тобто строк, який минув від моменту початку розгляду справи до
виникнення підстав його призупинення, не анулюється При цьому закон не
визначає, на який сгрок може бути призупинено розгляд судом
адміністративної справи про коруищйне діяння Виходячи з того, що строк
давності накладення адміністративною стягнення за корупщйне
правопорушення становить шісіь місяців, можна зробити висновок, що строк
призупинення розгляду такої справи обмежується зазначеним вище строком
давноси Тобю, максимальний строк призупинення розі ляду справи
визначається у кожному конкретному випадку в рамках строку давності
(шести місяців) з урахуванням того, скільки часу пройшло з моменту
вчинення коруп-ційного діяння і скільки часу було витрачено до моменту
надходження справи про таке правопорушення до суду

Призупинення зазначеного строку розгляду справи можливе за двох обставин
1) за умисного ухилення особи, на яку складено протокол про корупщйне
діяння, від явки до суду; 2) за відсутності можливості у такої особи з
поважних причин з’явитися до суду.

Під умисним ухиленням від явки до суду як обставиною, що призупиняє
строк розгляду справи про корупщйне діяння, слід розуміти будь-які
умисні дії, вчинені особою з метою уникнути передбаченої Законом «Про
боротьбу з корупцією» відповідальності за вчинене корупщйне діяння
(нез’явлення без поважних причин до суду, зміна місця проживання,
симуляція хвороби тощо) Дії або бездіяльність, через вчинення яких особа
не з’явилася до суду, але які умисно не спрямовувалися нею на ухилення
від явки до суду, не можуть служиш підставою для призупинення строку
розгляду зазначених справ, якщо при цьому вони не виступають поважними
причинами нез’явлення її до суду Йдеться, зокрема, про випадки, коли
особа забула про розгляд судом п справи, переплутала дату чи місце розі
ляду, вважала, що Гі присутність при розі ляді справи є необов’язковою,
тощо

Визначаючи зміст ухилення від явки до суду, слід мати на увазі таке За
загальним правилом, справа про адміністративне

правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності Під час відсутності цієї особи справу
може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її
сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло
клопотання про відкладення розгляду справи Ці положення закріплені у ст
268 КУпАП, що визначає права особи, яка притягається до адміністративної
відповідальності Ця ж стаття передбачає випадки, коли присутність особи,
яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов’язковою
Справи про корупщйні правопорушення до таких випадків не віднесені Ст
268 КУпАП встановлює також, що законами України може бути передбачено й
інші випадки, коли явка особи, яка притягається до адміністративної
відповідальності, в орган (до посадової особи), який вирішує справу, є
обов’язковою Але Закон «Про боротьбу з корупцією», який за логікою мав
би передбачити такий обов’язок для осіб, які притягуються до
відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, нічого про це не
говорить Тобто, можна стверджувати, що чинне законодавство не визначає
для особи, на яку складено адміністративний протокол про корупційне
діяння, обов’язкову присутність (а значить і явку) при розгляді судом її
справи Таким чином, присутність такої особи при розгляді її справи є її
правом, а не обов’язком Тому ухилення такої особи від явки до суду є
нічим іншим, як реалізацією нею свого права на присутність при розгляді
судом її справи А це, у свою чергу, означає, що умисне ухилення особи
від явки до суду не може буїи підставою для призупинення розгляду справи
про корупційне діяння судом, оскільки така явка не є правовим обов’язком
особи, на яку складено протокол, а визнання н зазначеною підставою буде
порушенням передбаченого законом (ст 268 КУпАП) права особи самій
визначати, бути чи не бути їй присутній при розгляді справи

За таких обставин, друга підстава (поважні причини) також може
застосовуватися лише тоді, коли цього захоче особа, на яку складено
протокол про корупційне діяння Тобто, коли вона з поважних причин не
може бути присутньою на розгляді судом и справи, а має бажання бути
присутньою для забезпечення свого захисту

Судячи з усього, смисл прийняття загаданих вище положень ч 5 ст 12 цього
Закону законодавцеві видавався інакше -нові норми мали виправити
ситуацію, яка полягала у неможливості у багатьох випадках у визначений
ст 38 КУпАП строк забезпечити накладення адміністративного стягнення за
вчинення корупційних правопорушень Однак сформульовано ці новели було
таким чином, що тлумачаться вони саме так, як це наведено вище

Розгляд справ про корупційні правопорушення здійснюється за загальними
правилами, які визначені статтями 278-282 КУпАП для розгляду справ про
адміністративні правопорушення

При підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення суд
вирішує такі питання

7 4—44

193

чи належить до його компетенції розгляд даної справи,

чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про
адміністративне правопорушення,

чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце
п розгляду,

чи витребувано необхідні додаткові матеріали,

чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних
представників і адвоката

У випадку, якщо судом будуть виявлені недоліки у протоколі про вчинення
корупщйної о правопорушення або в інших матеріалах справи, які
перешкоджають всебічному, повному і об’єктивному розгляду справи, суд
повертає справу органу, який її подав до суду

Дослідження судової практики свідчить про те, що суди школи зловживають
цим правом, повертаючи справи про корупщйні правопорушення за надуманими
мотивами

Так, суддя Центрального районного суду м Миколаєва повернула
спеціальному підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю МВС
адміністративні справи стосовно вчинення державними службовцями К та І
правопорушення, передбаченого п «г» ч 1 ст 5 Закону «Про боротьбу з
корупцією», мотивуючи це відсутністю у справах медичних довідок про
психічний стан цих осіб на момент вчинення правопорушення

Клопотання, які можуть бути вирішенні на стадії підготовки до розгляду
справи, підлягають вирішенню судом на цій стадії

Особи, які беруть участь у розі ляді справи, повинні бути сповіщені про
час і місце і розі ляду

Розгляд справи розпочинається з оголошення складу суду Потім суд, що
розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто
притягається до адміністративної відповідальності, роз’яснює особам, які
беруть участь у розгляді справи, їх права і обов’язки Після цього
оголошується протокол про адміністративне правопорушення На засіданні
заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються
докази і вирішуються клопотання У разі участі в розгляді справи
прокурора заслуховується його висновок

При розгляді справи про корупщйне правопорушення суд зобов’язаний
з’ясувати чи було вчинено таке правопорушення, чи винувата дана особа в
його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що
пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а
також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного
вирішення справи

42 При розгляді справи судом ведеться протокол, у якому зазначаються
дата і місце засідання, найменування і склад суду, який розглядає
справу, змісі справи, що розглядається, відомості про явку осіб, які
беруть участь у справі, їх пояснення, клопотання і результати їх
розгляду, документи і речові докази, досліджені при розгляді справи,
відомості про оголошення прийнятої постанови і роз’яснення порядку та
строків п оскарження Протокол засідання підписується головуючим на
засіданні і секретарем суду, який веде прої окол

У випадку встановлення судом обставин, що сприяли вчиненню кору шийного
правопорушення, суддя вправі внести до відповідного органу, установи чи
оріангзацп пропозицію про вжиття заходів щодо усунення цих причин та
умов Про вжиті заходи судді має бути повідомлено протягом місяця з дня
надходження іакої пропозиції Невиконання цієї вимоги тягне
відповідальність посадових осіб, передбачену сг 185-6 КУпАП

Вимоги до постанови у справі про адміністративне правопорушення, у т ч
корупщйне, містяться у статтях 283-286 КУпАП

Так, суд у справі про корупщйне правопорушення може винести постанову
про накладення адміністративного стягнення або постанову про закриття
справи Остання виноситься у випадку встановлення обставин, які
виключають провадження у справі про корупщйне правопорушення, при
оголошенні усного зауваження, при передачі їх прокуророві, органу
досудового слідства чи дізнання у випадках, коли суд вбачає в діянні
правопорушника склад злочину

Висновок про закриття справи має базуватися на достовірних даних, які
місіяться у матеріалах справи і виключають можливість прийняття іншого
рішення у справі У випадку необхідності додаткової перевірки цих даних
або витребування додаткових доказів суд зобов’язаний відкласти розгляд
справи до отримання всіх необхідних даних (документів), після чого
приймає рішення по суті

Постанова повинна містити найменування і склад суду, який виніс
постанову, дату розгляду справи, відомості про особу, щодо якої
розглядається справа, викладення обставин, установлених при розгляді
справи, зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність
за дане адміністративне правопорушення, прийняте по справі рішення,
рішення щодо вилучених речей і документів, вказівку про те, що постанова
суду оскарженню не підлягає

Постанова суду про накладення адміністративного стягнення у вигляді
штрафу за корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з
корупцією, у триденний строк направляється (вручається або висилається)

відповідному державному чи виборному органу для вирішення питання про
звільнення особи з посади або інше усунення від виконання нею функцій
держави згідно з чинним законодавством,

особі, щодо якої п винесено,

потерпілому (на його прохання)

Копія постанови вручається під розписку В разі, коли копія

постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

45. Особливістю розгляду судом справ про будь-які адмініст-

ративні, у т. ч. корупційні правопорушення, є те, що, постанова

районного (міського) суду (судді) про накладення адміністратив-

ного стягнення є остаточною і оскарженню в порядку прова-

дження в справах про адміністративні правопорушення не підля-

гає, за винятком випадків, передбачених законами України (ч. 2

ст. 287 КУпАП).

Судова практика йде тим шляхом, що питання оскарження постанов суду у
справах про корупційні правопорушення мають регулюватися главою 24
КупАП, зокрема статтями 290-297 КУпАП. За практикою, що склалася щодо
оскарження зазначених постанов, особа, яку притягнуто судом до
адміністративної відповідальності за вчинення корупційного
правопорушення, передбаченого Законом «Про боротьбу з корупцією», може
звернутися з скаргою на рішення суду до голови апеляційного суду чи
Голови Верховного Суду України. У свою чергу, голова апеляційного суду
чи Голова Верховного Суду України, розглянувши таку скаргу, може
витребувати справу, у якій подано скаргу, перевірити законність і
обгрунтованість винесеної постанови і прийняти одне з таких рішень:

залишити постанову без зміни, а скаргу без задоволення;

скасувати постанову і надіслати справу на новий розгляд;

скасувати постанову і закрити справу;

змінити захід стягнення в межах, передбачених Законом «Про боротьбу з
корупцією», з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

46. Виконання постанов про накладення адміністративних

стягнень здійснюється у порядку, встановленому розділом 5

КУпАП (статті 298-329), за винятками, які випливають із Закону

«Про боротьбу з корупцією».

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення
адміністративного стягнення здійснюється судом, який виніс постанову.

Розділ IV

УСУНЕННЯ НАСЛІДКІВ КОРУПЦІЙНИХ ДІЯНЬ ТА ІНШИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ
З КОРУПЦІЄЮ

Стаття 13. Відшкодування збитків

Збитки, заподіяні державі, підприємству, установі, організації
незаконним використанням приміщень, засобів транспорту і зв’язку, іншого
державного майна або коштів, підлягають відшкодуванню винними особами,
уповноваженими на виконання функцій держави, на загальних підставах і
умовах матеріальної відповідальності працівників та військовослужбовців.

У разі відмови добровільно повернути незаконно одержані особою,
уповноваженою на виконання функцій держави, кредити, позички, цінні
папери, нерухомість та інше майно вони чи їх вартість підлягають
стягненню (вилученню) в доход держави у судовому порядку за заявою
прокурора.

Одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів та пільг у результаті
дій, передбачених пунктом «а» частини першої статті 5 цього Закону,
тягне за собою визнання укладеної угоди недійсною з наслідками,
передбаченими Цивільним кодексом України.

У частині 1 статті 13 Закону йдеться про порядок відшкодування тільки
таких збитків, що були заподіяні державі в особі певного державного
органу (підприємства, установи, організації) незаконним використанням
державного майна чи коштів, яке здійснювалося при вчиненні корупщйного
діяння чи іншого правопорушення, пов’язаною з корупцією

Як зазначалося вище, корупційне правопорушення є
адміністративно-дисциплінарним правопорушенням, тобто воно посягає на
встановлений порядок здійснення особами, уповноваженими на виконання
функцій держави, цих функцій, а відтак і на державний порядок, а також
на відносини власності, права юридичних і фізичних осіб, установлений
порядок управління, здійснення законодавчої влади, місцевого
самоврядування і правосуддя, і одночасно – на порядок виконання
зазначеними особами покладених на них трудових (службових) обов’язків

Останнє дає підстави для притягнення вказаних осіб до матеріальної
відповідальності на загальних підставах і з урахуванням загальних умов
такої відповідальності працівників і військовослужбовців.

Зазначені загальні підстави й умови для військовослужбовців Збройних Сил
України, Прикордонних військ України, військ Цивільної оборони,
Головного управління державної охорони України, СБУ, внутрішніх військ
МВС України й інших військових формувань, створених відповідно до
законодавства України, а також для особового складу МВС України
визначені Положенням про матеріальну відповідальність
військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим Постановою
Верховної Ради України від 23 червня 1995 р (далі -Положення) та іншими
законодавчими актами України

Інші особи, уповноважені на виконання функцій держави, матеріальну
відповідальність несуть на підставах і в порядку, передбачених главою 9
КЗпП України а також деякими іншими законодавчими актами України,
зокрема, Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі,
знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р № 116

Яких-небудь обмежень при притягненні до матеріальної відповідальності
вищих посадових осіб чи осіб, уповноважених на виконання особливо
важливих або специфічних функцій держави, законодавство України не
містить

Відповідно до статті 131 КЗпП України працівники зобов’язані бережливо
ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів
до запобігання шкоді

За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок
порушення покладених на них обов’язків, службовці несуть матеріальну
відповідальність, яка є основним правовим засобом відновлення майнових
утрат, понесених з їхньої вини

Підставою притягнення службовців до матеріальної відповідальності є
наявність прямої дійсної шкоди, заподіяної підприємству, установі чи
організації, на яких вони працюють у фата, погіршення чи зниження
цінності майна, необхідність зробити витрати на відновлення, придбання
майна чи інших цінностей або зробити зайві виплати в зв’язку з
допущеними службовцями порушеннями трудового законодавства

Матеріальну відповідальність службовець може нести лише за наявності
таких умов

а) протиправність вчиненого ним діяння, виражена в пору-

шенні трудових обов’язків, передбачених законодавством,

б) винуватість, тобто вчинення діяння умисно або через не-

обережність,

в) наявність причинового зв’язку між протиправною поведін-

кою службовця і майновою шкодою

С іужбовцеві насамперед надається право добровільно відшкодувати
заподіяну ним шкоду, а також, за згодою адміністрації, передати для її
відшкодування рівноцінне майно чи самостійне виправити ушкоджене майно

Залежно від виду ушкодженого, зіпсованого чи втраченого майна, мети його
перебування у працівника, способу й обставин заподіяння шкоди, ступеня і
форми вини законодавством встамовлені обмежена і повна матеріальна
відповідальність, а також відповідальність у кратному розмірі заподіяної
шкоди Остання передбачена, наприклад, Законом «Про визначення розміру
збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням,
знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів,
дорогоцінного каміння та валютних цінностей» Так, особи, винуваті в
знищенні (псуванні), нестачі чи втраті іноземної валюти, цінних паперів
в іноземній валюті, несуть відповідальність у сумі, еквівалентній
потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованої у
валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день
виявлення заподіяних збитків Випадки повної й обмеженої матеріальної
відповідальності регламентуються статтями 133 і 134 КЗпП

Розмір завданого підприємству, установі, організації збитку визначається
за фактичними утратами, на підставі даних бухгалтерського обліку,
виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей, за
винятком зносу за встановленими нормами

Відшкодування збитків у розмірі, що не перевищує середній місячний
заробіток, провадиться за розпорядженням власника чи уповноваженого ним
органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їхніх
заступників – за розпорядженням вищестоящого в порядку підпорядкованості
органу шляхом утримання із заробітної плати Таке розпорядження власника
чи уповноваженого ним органу чи вищестоящого в порядку підпорядкованості
органу повинне бути зроблено не пізніше двох тижнів із дня виявлення
заподіяного службовцем збитку і звернено до виконання не раніше семи
днів із дня повідомлення про це працівникові

У тих випадках, коли власником чи уповноваженим ним органом перевищений
двотижневий термін дачі такого розпорядження, коли мова йде про
матеріальну відповідальність у розмірі, що перевищує середній місячний
заробіток, або у розмірі, що не перевищує середній місячний заробіток,
але службовець не виявляє бажання відшкодувати збитки добровільно шляхом
утримання із заробітної плати,- питання про відшкодування збитків
вирішується шляхом пред’явлення адміністрацією позову у місцевий суд, як
правило, за місцем проживання відповідача, тобто службовця, що заподіяв
збитки

Стягнення матеріальних збитків у судовому порядку з керівників
підприємств, установ і організацій та їхніх заступників провадиться за
позовом вищестоящого в порядку підпорядкованості органу чи за заявою
прокурора, у тому числі й у тих випадках, коли зазначені керівники (їхні
заступники) звільнені з роботи до виявлення збитків

10 Час, протягом якого винуватий може бути притягнутий до

матеріальної відповідальності, не перевищує загального терміну позовної
давності – трьох років, установленого статтею 71 ЦК України

13 Порядок відшкодування збитків, заподіяних державі
військовослужбовцями, викладений в зі аданому Положенні, узгоджується із
загальним порядком притягнення до матеріальної відповідальності,
установленим главою 9 КЗпП України, за деякими винятками Наприклад, у
статті 6 Положення зазначено, що відшкодування шкоди натуральним
рівноцінним майном не допускається у випадку втрати чи зіпсування зброї,
боєприпасів, спеціальної техніки й іншого майна, що не може перебувати у
власності громадян Відповідно до статті 17 Положення причини виникнення
шкоди, й розмір і винуваті особи встановлюються спеціальним
розслідуванням, що може не проводитися, якщо ці обставини встановлені в
ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, досудового слідства
чи судом Положенням (статті 18-38) також докладно регламентуються
порядок проведення зазначеного розслідування, порядок відшкодування
збитку, передбачені обставини, що виключають матеріальну
відповідальність Відповідно до ст 16 Положення розмір заподіяної державі
шкоди визначається за фактичними витратами на основі даних обліку,
виходячи з вільних оптово-роздрібних чи договірних цін, що діють на
період розгляду питання про матеріальну відповідальність, а у випадку
відсутності таких даних за цінами, що обчислюються в порядку,
визначеному Міністерством економіки України Обчислення розміру шкоди, що
підлягає відшкодуванню, провадиться з урахуванням зносу військового
майна за встановленими нормами

Іншими словами, підстави, умови і порядок відшкодування
військовослужбовцями шкоди, заподіяної державі, регламентується дещо
більш повно і точно, ніж підстави, умови і порядок відшкодування такого
збитку іншими особами, уповноваженими на виконання функцій держави

12 У частині 1 ст 13 Закону «Про боротьбу з корупцією» передбачені,
зокрема, способи усунення наслідків корупцшних діянь, передбачених
частиною 2 ст 1 Закону, коли ці діяння б)ли пов’язані з незаконним
одержанням і використанням особами, уповноваженими на виконання функцій
держави, матеріальних благ, послуг, пільг та інших переваг, наданих їм
підлеглими чи колегами по службі за рахунок державного майна, що
перебуває на балансі тих державних органів, у яких вони проходять службу
(наприклад, в обмін на послугу з боку начальника одного з відділів
начальник господарського відділу незаконно списує і передає у власність
першого певне майно цієї ж установи)

У разі одержання іншого майна, матеріальних благ, послуг, пільг чи
переваї від будь-яких осіб як виду корупцшного діяння, передбаченого
пунктом «а» ч 2 ст 1 Закону, його вилучення (відшкодування) у дохід
держави здійснюється на підставі, передбаченій у ч 3 ст 1 Закону «Про
боротьбу з корупцією»

13 У частині 2 ст 13 Закону «Про боротьбу з корупцією»

передбачені способи усунення наслідків корупційного діяння,

про яке мова йде в пункті «б» ч 2 ст 1 Закону Таких способів

два

добровільне повернення незаконно отриманих особою, уповноваженою на
виконання функцій держави, кредитів, позичок, цінних паперів,
нерухомості й іншого майна чи їхньої вартості,

стягнення (вилучення) їх у дохід держави в судовому порядку за заявою
прокурора

Добровільне повернення передбачає, що кредити, позички, цінні папери,
нерухомість та інше майно, а також отримані в зв’язку з їхнім
використанням матеріальні вигоди (зокрема, дивіденди), відшкодовуються
винним без примусу з боку державних органів цілком і вчасно

Якщо ці умови не виконуються, то перелічені цінності стягуються з
винуватого в дохід держави в судовому порядку за заявою прокурора

При цьому діють загальні принципи цивільного права, що передбачають
відповідальність за шкоду, установлені главою 40 ЦК України, і загальний
порядок цивільною судочинства, установлений ЦПК України

Так, відповідно до статей 440, 442 ЦК України шкода, заподіяна
організації, підлягає відшкодуванню особою, що її заподіяла, у тому
числі посадовою особою, у повному розмірі

16 Заподіяння матеріальної шкоди може бути причиною

будь-якого адміністративного правопорушення, у тому числі ко-

рупційного

Відповідно до ст 40 КУпАП, якщо в результаті корупційного правопорушення
заподіяна майнова шкода громадянинові, підприємству, установі чи
організації, суддя1 місцевого суду під час розгляду справи про
адміністративне правопорушення вправі одночасно вирішити питання про
відшкодування винуватим заподіяної шкоди незалежно від її розміру При
вирішенні цього питання повинні бути установлені винуватість порушника в
заподіянні шкоди і причиновий зв’язок між правопорушенням і заподіяною
шкодою

1 Відповідно до 237 ЦКП України справи що виникають із
адмшістра-тивно-правових відносин розглядаються суддею одноосібно

Якщо суд через ті чи інші причини не прийме рішення про відшкодування
матеріальної шкоди при розгляді справи про ко-рупційне правопорушення,
прокурор має право звернутися до суду у порядку цивільного судочинства

Відповідно до ст 33 Закону «Про прокуратуру» прокурор або його заступник
має право звернутися в суд із заявою про захист державних інтересів, при
цьому він звільняється від сплати судових витрат У ст 36-1 зазначеного
Закону констатовано, що підставою представництва у суді інтересів
держави є наявність порушень або заірози порушень економічних,
політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій
(бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах
між ними або з державою Однією із форм такого представництва є звернення
до суду з позовами або заявами про захист прав юридичних осіб, коли
порушуються інтереси держави

У випадку, якщо суд прийняв рішення про відшкодування особою, що
притягувалась до адміністративної відповідальності за корупційне
правопорушення, заподіяної нею матеріальної шкоди, то, відповідно до
статей 329 і 330 КУпАП, така шкода повинна бути відшкодована порушником
не пізніше як за 15 днів з дня вручення йому копи постанови про
накладення адміністративного стягнення, а в разі оскарження або
опротестування такої постанови – не пізніше як за 15 днів з дня
повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення У разі
невиконання постанови у справі про адміністративне правопорушення в
частині відшкодування матеріальної шкоди у зазначений строк, вона
надсилається для стягнення збитків у порядку виконавчого провадження

Відповідно до ст 49 ЦК України, якщо угода укладена з метою, яка
завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності
умислу у обох сторін – у разі виконання ними угоди – в дохід держави
стягується все одержане ними за угодою, а у разі виконання угоди однією
стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею і
все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного За
наявності ж умислу лише у однієї зі сторін все одержане нею за угодою
повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне
їй на відшкодування виконаного стягується в дохід держави

Угоди, про які мова йде в ч 2 ст 1 Закону «Про боротьбу з корупцією»,
відповідно до ч 2 ст 13 цього Закону є абсолютно недійсними, тобто
недійсними з моменту їхнього здійснення, незалежно від того, чи
заявлений у суді позов про їхню недійсність

Укладення угоди з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства,
означає, що вона являє собою серйозне порушення чинного законодавства,
тобто пов’язана з вчиненням злочинів чи адміністративних правопорушень
Це положення цілком стосується і корупщйних правопорушень

Умисел, про який йдеться в ст 49 ЦК України, може бути тільки прямим
особа усвідомлює протиправної ь діяння і бажає його вчинити

Аналіз судової практики показує, що до угод, укладених з метою, що
суперечить інтересам держави і суспільства, належать зокрема, угоди,
спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або
чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та
юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що
перебуває у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і
гідності громадян інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі
або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч
встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у
обігу1

У випадках, коли стягнення в дохід держави виконаного чи належного за
угодою в натурі виявляється неможливим, стягнення провадиться в грошах

Одержаним за угодою і таким, що підлягає стягненню в дохід держави,
варто вважати тільки те майно, що сторона, яка незаконно одержала на
нього права, має намір використовувати чи використовує його у власних
цілях, що суперечать інтересам держави і суспільства

19 У частині 3 ст 13 Закону «Про боротьбу з корупцією» передбачено, що
договори про одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів і пільг,
укладені будь-якими юридичними чи фізичними особами в результаті того,
що особа, уповноважена на виконання функцій держави, використовуючи своє
службове становище, сприяла їм у цьому, визнаються недійсними як
невідповідні вимогам закону Визнавати їх укладеними з метою, що
суперечить інтересам держави і суспільства, можна лише у випадках, коли
вони дійсно мають таку мету

Відповідно до ст 48 ЦК України, за угодою, що є недійсною в силу п
невідповідності вимогам закону, кожна зі сторін зобов’язана повернути
іншій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути його
в натурі – відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки
недійсності угоди не передбачені законом (остання фраза підкреслює, що в
ст 48 ЦК установлене загальне правило, винятками є передбачені статтями
49-58 ЦК випадки визнання недійсними угод, укладених з метою, що
суперечить державі і суспільству, угод юридичних осіб, що суперечать
їхнім цілям, уі од, укладених внаслідок обману, насильства, погрози,
мнимих і удаваних угод тощо)

При визнанні угоди, про яку мова йде в пункті «а» ч 1 ст 5 Закону «Про
боротьбу з корупцією», недійсною внаслідок її невідповідності вимоіам
закону суд повинен у рішенні послатися

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р № 3 «Про
судову практику по справах про визнання угод недійсними» (п 6)

на зазначену норму, а також на ч 3 ст 13 цього Закону, оскільки угода не
відповідає вимогам цих норм

Згідно зі ст 59 ЦК України угода, визнана недійсною, вважається такою з
моменту її укладення, тобто договори чи інші акти про надання субсидій,
субвенщй, дотацій, кредитів чи пільг скасовуються

20 Відповідно до п 3 ст 12 Закону «Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю» спеціальні підрозділи по боротьбі
з організованою злочинністю і корупцією МВС і СБУ мають право подавати в
суд заяви про визнання недійсними уюд за матеріалами
оперативно-розшукової діяльності і кримінальних справ Згідно зі ст 5 ЦПК
України суд зобов’язаний приступити до розгляду цивільної справи, у тому
числі 1 такої, що виникає з адміністративно-правових відносин, зокрема,
за заявою прокурора, а також органів державною управління, державних
підприємств, установ і організацій у випадках, коли за законом вони
мають право звернутися в суд за захистом прав і інтересів інших осіб

Стаття 14. Скасування неправомірних нормативно-правових актів та рішень,
прийнятих внаслідок корупційних діянь

Прийняті внаслідок корупційних діянь неправомірні нормативно-правові
акти та рішення підлягають скасуванню органом або посадовою особою,
уповноваженими на прийняття чи скасування відповідних актів та рішень,
або визнаються незаконними в судовому порядку

1 У результаті корупційних діянь, як випливає зі статей 1,5, 10, 11
цього Закону, можуть бути прийняті неправомірні нормативно-правові акти
і рішення, що стосуються

здійснення конкретними фізичними і юридичними особами підприємницької,
іншої господарської діяльності, діяльності в сфері приватизації
державного майна, землі і житлового фонду, у сферах виборчого процесу,
юридичної реєстрації об’єднань громадян, нагородження державними
нагородами, присвоєння почесних звань і присудження почесних премій,
вирішення міжконфесійних протиріч, укладення міжнародних договорів,
визначення правового статусу окремих видів чи груп державних службовців
та інших осіб, здійснення дозвільного контролю, трудових, житлових,
сімейних та інших прав громадян, охорони здоров’я, соціального
страхування і соціального забезпечення тощо,

надання фізичним і юридичним особам субсидій, субвенщй, дотацій,
кредитів чи пільг, виділення квот і ліцензій,

~ відмовлення в наданні фізичним і юридичним особам інформації, що
повинна бути їм надана відповідно до законодавства України, затримки
такої інформації, надання недостовірної чи неповної інформації,

іншої діяльності державних органів, у яку неправомірно утрутилася
посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави,

приховування корупщйних правопорушень, вчинених іншими особами

Про поняття нормативно-правового акта і рішення див коментар до ст 5
цього Закону

У тих випадках, коли прийняті у перелічених питаннях нормативно-правові
акти і рішення вправі скасувати державний орган чи посадова особа
(вищестояща чи інша), вони зобов’язані зробити це В інших випадках такі
нормативно-правові акти і рішення визнаються незаконними в судовому
порядку

Нормативно-правові акти і рішення підлягають скасуванню не тільки в
зв’язку з прийняттям їх у результаті корупщйних діянь, але й у
будь-якому іншому випадку, коли вони є неправомірними, тобто не
базуються на нормах законів України Тому скасування нормативно-правових
актів і рішень є обов’язком повноважних державних оріанів і посадових
осіб у випадках, коли такі акти (рішення) прийняті в результаті
корупщйних діянь чи інших правопорушень, пов’язаних з корупцією

Усі нормативно-правові акти і рішення державних органів і посадових осіб
поширюють свою чинність на певну територію (всю Україну, її області,
райони, міста) і на певне коло осіб (усіх громадян України, осіб без
громадянства й іноземців, що проживають в Україні, цих же осіб, що
проживають на території будь-якої адміністративно-територіальної
одиниці, державних службовців певного відомства, установи, відділу
тощо), а також можуть бути вибудовані за певною ієрархічною градацією
залежно від їхньої юридичної чинності

При цьому Конституція має найвищу юридичну силу щодо всіх інших
нормативно-правових актів, закони – вищу юридичну силу щодо всіх
шдзаконних нормативно-правових актів, шдза-конш нормативно-правові акти
вищих органів (наприклад, міністерств) – вищу юридичну силу щодо
нормативних актів органів нижчого підпорядкування (наприклад, установ,
що входять у міністерства) тощо

Виходячи з цього, нормативний акт (рішення) може бути скасований самим
суб’єктом його прийняття чи вищестоящим або іншим органом.

Наприклад, відповідно до п 16 ст 106 Конституції України Президент
України скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів
Автономної Республіки Крим Зі ідно з ст 118 Конституції України рішення
голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та
законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути
відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої
державної адміністрації вищого рівня Відповідно до ст 152 Конституції
України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду
України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо
вони не відповідають Консти™т0,ї України або якщо була порушена
всіановлена Консти1* України процедура їх розгляду, ухвалення або
набрання ниі^и чинності, закони, інші правові акти або їх окремі
положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня
ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність

У тих випадках, коли нормативно-правовий акт (рішення), прийнятий
внаслідок корупційного діяння, не може бути скасований державним органом
чи посадовою особою, він може бути визнаний незаконним у судовому
порядку

Відповідно до статей 287-289, 291-296 КУпАП такі специфічні рішення
деяких державних органів і посадових осіб, як постанови в справі про
адміністративне правопорушення, можуть бути скасовані іншими державними
оріанами (посадовими особами), якщо вони оскаржені особами, щодо яких
винесені ці постанови, чи опротестовані прокурором

Так, постанови судді у справах про певні адміністративні правопорушення
можуть бути скасовані або змінені за протестом прокурора самим суддею, а
також незалежно від наявності протесту прокурора – головою вищестоящого
суду

Відповідно до статей 19-21 Закону «Про прокуратуру», прокурор (чи
заступник прокурора) у межах своєї компетенції має право опротестувати
акти Прем’єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради
міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних
органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств,
установ, організацій, громадських об’єднань, а також рішення і дії
посадових осіб і вносити протести на рішення місцевих Рад

Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його
заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу У
такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії
посадової особи У протесті прокурор ставить питання про скасування акта
або приведення його у відповідність до закону, а також про припинення
незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає
обов’язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у
десятиденний строк після його надходження Про результати розгляду
протесту в цей же строк повідомляється прокурор

У разі відхилення протесту або ухилення від йою розгляду прокурор має
право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним Така
заява може бути подана до суду протягом 15 днів з моменту одержання
повідомлення про відхилення (протесту прокурора або після закінчення
передбаченого законом 10-денного терміну, установленою для розгляду
протесту Подача заяви прокурора до суду зупиняє дію правово– акта

Безпосередньо-судовий порядок визнання незаконними и ґ ««^ивно-правових
актів (рішень) державних органів і посадових осіб за заявою прокурора
передбачений статтями 248-15-248-19 ЦПК України У деякій частині вони
дублюють викладені норми Закону «Про прокуратуру» Крім того, у них
передбачено, що заява прокурора подається до суду за місцерозташу-ванням
органу чи роботи службової особи, акт яких було опротестовано, і
розглядається суддею одноособово в десятиденний строк з дня надходження
заяви у відкритому судовому засіданні за участю прокурора і представника
органу (службової особи), який прийняв рішення про відхилення протесту
чи не розглянув протест у встановлений термін після його надходження
Неявка представника органу (службової особи) не перешкоджає розгляду
заяви прокурора, однак суддя може визнати їхню явку обов’язковою

Суддею при розгляді заяви повинні бути досліджені матеріали, що стали
підставою для принесення протесту та його відхилення органом (службовою
особою), необхідні документи й інші докази Одним з доказів у таких
випадках можуть виступати раніше винесені постанови про накладення
адміністративного стягнення за вчинені корупщйні правопорушення, що
перебувають у зв’язку з опротестованим нормативно-правовим актом
(рішенням)

Установивши, що опротестований акт, рішення чи дія посадової особи не
відповідають вимогам закону, суддя приймає рішення про задоволення
заяви, визнання акта органу, рішення чи дії службової особи незаконними
і про їх скасування, а також про стягнення судових витрат з службової
особи, яка видала незаконний акт (рішення)

Якщо буде встановлено, що опротестований акт органу, рішення чи дія
службової особи не суперечать вимогам закону, суддя постановляє рішення
про відмову в задоволенні заяви прокурора

9 У результаті корупщйних правопорушень службових осіб ними можуть
прийматися нормативно-правові акти і рішення, що стосуються незаконного
накладення адміністративних стягнень на громадян і посадових осіб,
перевищення встановленого терміну прийняття рішень про реєстрацію
статутів (положень) релігійних організацій, відмову в реєстрації цих
статутів (положень), володіння і користування культовими будівлями і
майном, а також укладення незаконних договорів, інших угод

Відповідно до ст 27 Закону «Про підприємства в Україні» у випадку
видання державним органом акта, що не відповідає його компетенції чи
вимогам законодавства, підприємство має право звернутися до суду із
заявою про визнання такого акта недійсним Відповідно до ст 57 Закону
«Про власність», якщо в результаті видання акта органом державного
управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає
законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння,
користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається
недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено При цьому
слід враховувати, що відповідно до законодавства України справи за
позовами юридичних осіб про визнання недійсними ненормативних актів
оріанів місцевого самоврядування загальним судам не підвідомчі їх розі
ляд Господарським процесуальним кодексом України віднесено до
компетенції господарських судів

Умови і порядок оскарження таких нормативно-правових актів і рішень
регулюється відповідно положеннями розділів 31, 31-Б і загальними
положеннями ЦПК України, а також положеннями розділів 39, 40 і 42 ЦК
України Крім того, порядок оскарження і скасування таких рішень
державних органів (службових осіб), як постанови в справі про
адміністративне правопорушення, крім положень розділу 31 ЦПК України,
регулюється главою 24 КУпАП

Стаття 15. Поновлення прав та відшкодування збитків фізичним та
юридичним особам

Фізичні та юридичні особи, права яких порушено внаслідок коруп-ційних
діянь і які зазнали моральної чи матеріальної шкоди, мають право на
поновлення цих прав і відшкодування шкоди у встановленому законом
порядку

На відміну від ч 1 ст 13 Закону, у даній статті йдеться про
відшкодування шкоди лише фізичним, а також тим юридичним особам, з якими
державний службовець чи інша особа, уповноважена на виконання функцій
держави, не перебуває в трудових відносинах Цим особам відшкодовується,
відповідно до ст 15 Закону, не тільки майнова, а й моральна шкода. Крім
того, статтею передбачене не тільки відшкодування шкоди, а й відновлення
прав фізичних і юридичних осіб іншим способом

Згідно зі статтями 48 і 56 Закону «Про власність» жодний державний орган
не має права втручатись у здійснення власником, а також особою, яка хоч
і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського
відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння
або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором, їх правомочное
гей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном або
встановлювати не передбачені законодавчими актами України додаткові
обов’язки чи обмеження Державні органи несуть майнову відповідальність
за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником і
зазначеними особами пра-вомочностей щодо володіння, користування й
розпорядження майном в повному обсязі відповідно до реальної вартості
майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані
доходи

Відповідно до ст 27 Закону «Про підприємства в Україні», державні органи
і службові особи можуть втручатись у діяльність підприємства тільки
відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством У разі
видання державним чи іншим органом акта, що не відповідає його
компетенції або вимогам законодавства, або виникнення у зв’язку з цим
спірних питань, підприємство має право звернутися до суду із заявою про
визнання такого акта недійсним Збитки (включаючи очікуваний і не
одержаний прибуток), завдані підприємству в результаті виконання
вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, які порушили
права підприємства, а також внаслідок неналежного здійснення такими
органами або їх службовими особами передбачених законодавством
обов’язків щодо підприємства, підлягають відшкодуванню за їх рахунок
Спори про відшкодування збитків вирішуються судом відповідно до їх
компетенції

Аналогічне положення міститься в сі 13 Закону «Про підприємництво» і в
низці інших законодавчих актів

У ст 15 Закону «Про боротьбу з корупцією» знаходять своє відображення і
розвиток викладені норми, а також загальні норми, що містяться в главах
1 і 40 ЦК України

Відповідно до статті 6 ЦК України, захист цивільних прав здійснюється,
зокрема, у встановленому порядку судом шляхом відновлення становища, що
існувало до порушення права, припинення дій, які порушують право,
присудження до виконання обов’язку в натурі, стягнення з особи, яка
порушила право, завданих збитків, компенсації моральної шкоди тощо

Не можуть бути визнані, а отже, і відновлені права, котрі здійснюються
юридичними і фізичними особами з порушенням закону Право, одержане
особою в обхід закону, наприклад, шляхом підкупу посадової особи, не
може бути відновлено судом

Узагалі відновлення становища, що існувало до порушення права,
застосовується лише у випадку, коли воно можливо в натурі і коли можна
реально забезпечити становище, при якому зобов’язана особа буде
утримуватися від дій, що порушують чуже право Відновлення колишньою
становища досягається, наприклад, поверненням власнику речі, якою
незаконно (причому при корупцшних правопорушеннях лише поза волею
потерпілого) заволоділа інша особа, або примушуванням до виконання ди,
якою були б відновлені інші порушені права Припинення ди, що порушує
право, обов’язково виникає при тривалому (триваючому чи продовжуваному)
порушенні (наприклад, коли в результаті корупційного діяння одне
підприємство отримало монопольне становище на шкоду іншому) Присудження
до виконання обов’язку в натурі може мати місце, скажімо, при такому
корупщй-ному правопорушенні, наслідком якого була незаконна передача в
оренду державного майна

Одним з видів відновлення становища, що існувало до порушення права, є
поновлення на роботі незаконно звільненої особи, що регламентується
відповідними нормами КЗпП

Відповідно до статей 4 і 151 ЦК України, юридична чи фізична особа
вправі зажадати від державного органу (службово) особи) вчинити на Гі
користь певні дп чи утриматися від них Таке право може виникнути як з
договору, так, зокрема, з акта законодавства, унаслідок заподіяння шкоди
іншій особі, внаслідок інших дій державного органу (службової особи), і
може стосуватися як майнових, так і інших правовідносин Відповідно до
статей 4, 5, 24 ЦПК України, будь-яка юридична чи фізична особа вправі
захищати у встановленому законом порядку свої порушені права чи
охоронювані законом інтереси, що стосуються цивільних, сімейних,
трудових і деяких інших правовідносин Охорона законом інтересів
юридичних осіб, що стосуються господарських 1 деяких інших відносин,
передбачена статтями 2, 12 ГПК України Згідно зі ст 152 Конституції
України магеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним
особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується
державою у встановленому законом порядку

До особистих немайнових прав фізичних осіб слід віднести права,
передбачені розділом II Конституції України (право на вільний розвиток
особистості, на життя, на повагу до і ід-ності, на свободу та особисту
недоторканність, на недоторканність житла тощо), а також права, які
гарантуються іншими, крім Конституції України, законами України і
чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України (право на власне ім’я, право на недоторканність
особистої документації, право на таємницю усиновлення, лікарську,
банківську таємницю, таємницю нотаріальних дій тощо, а також честь і
гідність як охоронювані інтереси громадянина)

До немайнових прав юридичних осіб можна віднести право на найменування,
знак для товарів і послуг, одержання інформації, ліцензії тощо,
комерційну таємницю, а також ділову репутацію

Згідно зі статтями 440, 440-1 ЦК України шкода, заподіяна особі чи майну
громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає
відшкодуванню в повному обсязі особою, якою вона завдана При цьому
моральна (немайнова) шкода відшкодовується в грошовій чи іншій
матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування
матеріальної шкоди Розмір відшкодування фізичної і моральної шкоди
визначається судом з урахуванням позовних вимог, характеру діяння особи,
що заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також
інших негативних наслідків

За загальним правилом особа, що заподіяла шкоду, звільняється від її
відшкодування, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини

Відповідальність на підставі статей 440 і 440і ЦК України може наставати
лише за наявності складу цивільного правопорушення, що включає такі
основні елементи, як протиправність поведінки, наявність дійсної шкоди,
причиновий зв’язок між ними, а також вину (умисну чи необережну)
заподіювача шкоди

У даному випадку протиправність поведінки означає, що особою вчинено
одне з правопорушень, визначених у Законі «Про боротьбу з корупцією» як
корупційш При цьому особа не повинна бути уповноважена на заподіяння
шкоди Це необхідно мати на увазі, оскільки такі обставини, як,
наприклад, крайня необхідність, виконання закону, згода потерпілого,
здійснення права в окремих випадках виключають протиправність

Шкода майну передбачає пошкодження чи знищення майна Шкода особі – це
втрачена чи знижена внаслідок ушкодження здоров’я працездатність, смерть
потерпілого, а також моральна шкода Моральна шкода – це шкода, заподіяна
поширенням відомостей, що не відповідають дійсності чи викладені
неправдиво, ганьблять честь, гідність чи ділову репутацію громадянина
або організації, чи заподіюють шкоду їх інтересам

Як правило, майнова шкода передбачає обов’язок відшкодування як прямих
збитків (утрата, знищення, пошкодження майна, понесені витрати), так і
неодержаних господарських чи трудових

доходів

Згідно зі статтями 441 і 442 ЦК України державний орган зобов’язаний
відшкодувати шкоду, заподіяну юридичній і фізичній особам з вини його
працівників (державних службовців та інших осіб, уповноважених на
виконання функцій держави) У цьому випадку державний орган несе
відповідальність за дії свого працівника як за свої власні, але лише у
разі, якщо ці дії були вчинені при виконанні ним своїх службових
обов’язків

Під виконанням службових обов’язків треба розуміти у даному випадку
виконання роботи, обумовленої трудовим договором і посадовими
обов’язками працівника, викладеними у певному нормативно-правовому акті,
а також роботи, дорученої адміністрацією чи такої, що викликалася
службовою необхідністю В інших випадках державний службовець чи інша
особа, уповноважена на виконання функцій держави, виступає як відповідач
самостійно

Оскільки, як випливає з пункту «а» ч 2 ст 1 Закону «Про боротьбу з
корупцією» й інших норм цього Закону, при вчиненні корупційних
правопорушень особи, уповноважені на виконання функцій держави, звичайно
перебувають не під час виконання службових обов’язків, а лише вчинюють
корупційні правопорушення у зв’язку з їх виконанням, завдяки їх
виконанню і усупереч своїм обов’язкам, слід визнати, що відповідальність
за шкоду, заподіяну юридичній і фізичній особам, вони повинні нести, як
правило, особисто

13 Трохи інакше вирішується питання про відповідаль-

ність за шкоду, заподіяну громадянинові незаконними (у тому

числі корупщйними) діями органів дізнання, досудового слід-

ства, прокуратури і суду Ця шкода відшкодовується в повному

обсязі державою незалежно від вини посадових осіб зазначе-

них органів і в порядку, передбаченому Законом «Про порядок

відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними

діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і

суду»

14 Норми глави 40 ЦК України регламентують також спеці-

альні питання відповідальності за шкоду, заподіяну в стані край-

ньої необхідності, громадянином, нездатним розуміти значення

своїх дій, спільно декількома особами, питання про способи від-

шкодування шкоди, право регресу, специфіку відшкодування

шкоди у випадку ушкодження здоров’я тощо

35 Згідно зі статтями 7 і 71 ЦК України загальний строк захисту права за
позовом особи, у тому числі якій заподіяна шкода в результаті
корупційного правопорушення (позовної давності) становить три роки, а
для компенсації моральної шкоди – один рік

Відповідно до ст 48 Закону «Про власність» особою, яка вправі вимагати
відшкодування матеріальної шкоди, є не тільки безпосередньо власник
майна, а й особа, що володіє майном на праві повного господарського
ведення, оперативного управління чи на іншій підставі, передбаченій
законом чи договором Під майном розуміються не тільки гроші, цшносп й
інші предмети, але і земельні ділянки, будинки, інші будівлі, насадження
на земельних ділянках тощо

Відновлення порушених у результаті корупційних правопорушень законних
прав і інтересів юридичних і фізичних осіб, а також відшкодування їм
збитку відповідно до законодавства України може провадитися такими
основними способами

оскарження незаконних актів, рішень і дій осіб, уповноважених на
виконання функцій держави, до вищестоящих стосовно них державних органів
чи вищестоящим посадовим особам,

оскарження таких незаконних актів, рішень і дій до інших державних
органів, що мають право у встановлених законодавством випадках і порядку
скасовувати зазначені акти, рішення, дії (Конституційний Суд України,
Центральна виборча комісія тощо), або до посадових осіб, що мають таке ж
право (наприклад, Президент України),

оскарження таких незаконних актів, рішень і дій прокурору (відповідно до
Закону «Про прокуратуру» прокурор розглядає заяви і скарги про порушення
прав громадян і юридичних осіб у справах, не підвідомчих суду і не
віднесених до компетенції інших органів, захищає в межах своєї
компетенції права громадян, вживає заходів до усунення порушень закону,
від кого б вони не виходили, відновлення порушених прав і притягнення у
встановленому порядку до відповідальності осіб, що допустили ці
порушення), який вправі

а) опротестувати їх, а у разі відхилення протесту звернутися із

заявою до суду,

б) внести припис про усунення порушень закону, що мають

очевидний характер і можуть завдати істотної шкоди інтересам

держави, підприємства, установи, організації, а також громадя-

нам, якщо не будуть негайно усунуті, внести подання з вимогою

усунути порушення закону, причини цих порушень і умови, що

їм сприяють, винести постанову про дисциплінарне провадження,

провадження про адміністративне правопорушення або про по-

рушення кримінальної справи щодо посадових осіб чи громадян,

які допустили порушення закону,

безпосереднього звернення із заявою (позовною заявою) до суду,

пред’явлення позовної заяви до обвинувачуваного чи до осіб, що несуть
матеріальну відповідальність за дії обвинувачуваного, при провадженні у
кримінальній справі й у порядку, передбаченому ст 28 КПК України, але
лише в часшні відшкодування матеріальної шкоди і компенсації фізичної і
моральної шкоди,

звернення до суду інших державних органів, що відстоюють, насамперед,
інтереси держави Наприклад, відповідно до статей 6 і п 3 ст 12 Закону
«Про організащйно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»
спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією й організованою
злочинністю МВС і СБУ мають право подавати до суду заяви про скасування
реєстрації і припинення діяльності суб’єктів підприємництва, а також
подавати до суду заяви про визнання недійсними угод, укладених з метою
організації злочинних угруповань, установлення корумпованих зв’язків з
державними службовцями і втягування їх у злочинну діяльність,
використання злочинними угрупованнями у своїх інтересах громадських
об’єднань і засобів масової інформації, а також угод, укладених з метою
легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, чи використання суб’єктів
підприємницької діяльності для реалізації злочинних намірів

18 Відновлення прав юридичних і фізичних осіб і відшкодування
заподіяного їм морального і матеріального збитку здійснюється
компетентними державними органами часто в тому ж порядку, в якому
провадиться скасування неправомірних нормативно-правових актів (рішень),
прийнятих внаслідок корупційних діянь (див коментар до ст 14 Закону),
оскільки відновлення прав пов’язано зі скасуванням зазначених актів
(рішень) Таким чином, при вирішенні питання про відновлення прав і
відшкодування заподіяної шкоди можуть бути застосовні відповідні норми
ЦПК і ГПК України, а також норми, що містяться в ст 40, главах 24 і 33
КУпАП

Крім того, главою 31-А ЦПК України встановлено спеціальний порядок
оскарження громадянами рішень, дій чи бездіяльності державних органів,
юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності

Відповідно до статей 248′-2483 ЦПК, громадянин вправі звернутися до суду
(військовослужбовець – до військового суду) зі скаргою, якщо вважає, що
рішенням, дією чи бездіяльністю державного органу, юридичної або
службової особи під час здійснення ними управлінських функцій порушені
його права чи свободи При цьому скарга може бути подана не обов’язково
самим потерпілим, а також його законним представником чи, на його
прохання, уповноваженим представником трудового колективу, громадської
організації

До суб’єктів, рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути оскаржені,
ч 3 ст 248 і ЦПК відносить

а) органи державної виконавчої влади та їх службових осіб,

б) органи місцевого самоврядування та їх службових осіб,

в) керівників установ, організацій, підприємств та їх об’єд-

нань,

г) керівників органів і керівників об’єднань громадян,

д) інших службових осіб, що виконують організаційно-розпо-

рядчі, адміністративно-господарські обов’язки постійно або за

спеціальними повноваженнями

До рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів оскарження належать
колегіальні й одноособові рішення, дії чи бездіяльність, у зв’язку з
якими громадянин вважає, що

порушені або порушуються його права чи свободи,

створено або створюються перешкоди для реалізації ним своїх
конституційних прав чи свобод, або що вжиті заходи з реалізації його
прав є недостатніми,

на нього покладені обов’язки, передбачені законодавством, але без
врахування конкретних обставин, за яких ці обов’язки повинні
покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи
органом,

він притягнутий до відповідальності, яку не передбачено законом, або до
нього застосоване стягнення за відсутності передбачених законом підстав,
або неправомочною службовою особою

Як видно з даного переліку, будь-які із зазначених рішень, дій чи
бездіяльності можуть бути за певних обставин пов’язані з ко-рупційними
правопорушеннями

Не підвідомчі судам скарги:

на акти органів законодавчої і виконавчої влади, що підлягають розгляду
щодо їх конституційності (оскільки такі скарги розглядає Конституційний
Суд України);

на акти і дії службових осіб органів дізнання, досудового слідства,
прокуратури, суду, якщо законодавством встановлено інший порядок
оскарження (переважно інший порядок оскарження цих актів і дій
встановлено КПК України);

на акти і дії об’єднань громадян, що відповідно до закону, статуту
(положення) належать до їх внутрішньоорганізаційної діяльності або їх
виключної компетенції.

Статтями 2484-2489 ЦПК регламентується порядок розгляду зазначених скарг
і прийняття щодо них судових рішень.

За невиконання судового рішення в справі про оскарження рішень, дій чи
бездіяльності державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері
управлінської діяльності винуваті в цьому особи несуть цивільно-правову,
адміністративну і кримінальну відповідальність.

Р о з д і л V

КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ВИКОНАННЯМ ЗАКОНІВ У СФЕРІ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

Стаття 16. Контроль за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією

Контроль за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією здійснюється
Верховною Радою України безпосередньо, а також Комітетом Верховної Ради
України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією

(Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законами № 460-Х/У від
02.03.1999 р., № 1594-Ш від 23 03.2000 р)

Контрольні функції Верховна Рада України здійснює відповідно до
Конституції України, у п 33 ч 1 ст 85 якої вказано, що до повноважень
Верховної Ради України належить здійснення парламентського контролю у
межах, визначених цією Конституцією Відповідно до пунктів 4, 13 і 14 ч 1
ст 85 Конституції України Верховна Рада України здійснює контроль за
виконанням Державного бюджету України (згідно зі ст 98 Основного Закону
контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені
Верховної Ради України здійснює Рахункова палата), за діяльністю
Кабінету Міністрів України, за використанням позик, одержаних Україною
від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій, не
передбачених Державним бюджетом України Відповідно до ст 101 Конституції
України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і
свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради
України з прав людини

Контрольні функції Верховна Рада України може здійснювати безпосередньо
шляхом проведення днів Уряду, заслуховування на пленарних засіданнях
доповідей керівників відповідних міністерств, створення тимчасових
слідчих комісій, внесення до законів необхідних змін тощо

Згідно зі ст 23 Закону «Про організаційно-правові основи боротьби з
організованою злочинністю» контроль за виконанням законів у сфері
боротьби з організованою злочинністю і витрачанням коштів, які виділяю
іься на ці цілі, здійснюється Верховною Радою України безпосередньо, а
також Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою
злочинністю і корупцією

Верховна Рада України не рідше одного разу на рік заслуховує звіт Голови
Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою
злочинністю і корупцією, доповіді Координадійного комітету по боротьбі з
орі ашзованою злочинністю, Голови Служби безпеки України, Міністра
внутрішніх справ України про стан боротьби з організованою злочинністю,
а також доповідь Генерального прокурора України про стан прокурорського
нагляду у сфері боротьби з організованою злочинністю

Доповіді Координаційного компету по боротьбі з організованою злочинністю
та зазначених вище посадових осіб заслуховуються разом із співдоповіддю
Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою
злочинністю і корупцією

Верховна Рада України за необхідності може заслуховувати звіти та
доповіді посадових осіб інших державних органів з окремих питань,
пов’язаних із здійсненням боротьби з організованою злочинністю

Контрольні функції загалом, а також і у сфері боротьби з корупцією
Верховна Рада України здійснює і через комітети та окремих народних
депутатів

Відповідно до статей 5-8, 19 Закону «Про комітети Верховної Ради
України» основними функціями комітетів є, зокрема

здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів
України, інших нормативних актів Верховної Ради України, за
відповідністю шдзаконних актів Конституції, законам України, а також
вивчення ефективності їх застосування,

участь у контролі за виконанням державного бюджету в частині, що
віднесена до компетенції комітетів, з метою забезпечення доцільності,
економності та ефективності використання державних коштів

Для цього комітетам Верховної Ради України надано право

з питань, що належать до їх відання, здійснювати контроль за виконанням
Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради
України центральними органами державної виконавчої влади та місцевої
влади, підприємствами і організаціями незалежно від форм власності, а
також контроль за законністю, економністю та ефективністю витрат з
державного бюджету Результати цієї роботи повинні бути письмово
оформлені і доведені до відома відповідних органів та посадових осіб,

у межах своєї компетенції вивчати практику застосування, впровадження та
виконання прийнятих законів або їх окремих положень та ефективність їх
ди,

розглядати будь-які пропозиції, що свідчать про потребу у прийнятті
нових законодавчих актів або у внесенні змін і доповнень до чинних
законодавчих актів, і в разі необхідності готувати відповідний висновок
на розгляд Верховної Ради України

проводити дослідження тенденцій та прогнозування розвитку ситуації
стосовно питань, що належать до їх компетенції,

приймати обов’язкові для розгляду відповідними органами та посадовими
особами рішення щодо невідповідності окремих керівників займаним
посадам, а також ставити питання про їх відповідальність за порушення
законодавства чи несумлінне виконання службових обов’язків,

у зв’язку з розглядом кандидатур посадових осіб, які відповідно до
Конституції та інших законів України обираються, призначаються або
затверджуються Верховною Радою України, вимагати необхідні для цього
документи,

заслуховувати Першого вще-Прем’єр-міністра, вще-прем’є-рів, міністрів
України, керівників державних комітетів, відомств, інших органів
державної виконавчої влади і організацій профспілкових органів, а також
органів місцевого самоврядування і об’єднань громадян, окремих громадян,
вимагати присутності вказаних посадових осіб на засіданні Верховної Ради
України під час розі ляду відповідного питання,

За результатами обговорення питання щодо контрольної діяльності
комітетів на засіданнях комітетів приймаються рекомендації

5 Відповідно до статей 15-19 Закону «Про статус народного депутата
України» контроль за виконанням законів Верховною Радою України може
здійснюватися через окремих народних депутатів

Народний депутат України в порядку контролю за виконанням законів,
зокрема, має право

на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до Президента
України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів
України, до керівників інших органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та
організацій, розташованих на території України, незалежно від їх
підпорядкування і форм власності,

брати безпосередньо участь у розгляді внесеного ним запиту керівником
органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства,
установи та організації, дати оцінку відповіді на свій депутатський
запит Щодо відповіді на депутатський запит може бути проведено
обговорення, якщо на ньому наполяїає не менше однієї п’ятої від
конституційного складу Верховної Ради України, при обговоренні відповіді
на депутатський запит на засіданні Верховної Ради України повинні бути
присутні у порядку, встановленому законом про регламент Верховної Ради
України, керівники, до яких звернуто запит,

на депутатське звернення до органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і
організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об’єднань
громадян з питань, пов’язаних з депутатською діяльністю, і брати участь
у розгляді порушених ним питань бути присутнім при його розгляді, про що
він повідомляє відповідний орган державної влади, орган місцевого
самоврядування їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і
організацій об’єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення,

невідкладного прийому з питань депутатської діяльності керівниками та
іншими посадовими особами розташованих на території України органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ
і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності,
громадських організацій і політичних партій,

безперешкодно при пред’явленні посвідчення народного депутата України
відвідувати оріани державної влади та органи місцевого самоврядування, а
також безперешкодного доступу на всі підприємства, в установи та
організації, розташовані на території України, незалежно від їх
підпорядкування, форм власності, режиму секретності,

порушувати у Верховній Раді України або її органах питання про
необхідність проведення перевірок додержання законів органами державної
влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами,
організаціями та об’єднаннями громадян, розташованими на території
України, чи їх посадовими особами, про проведення розслідувань з питань,
що становлять суспільний інтерес, та брати участь у таких розслідуваннях
в порядку, встановленому законом,

у разі порушення прав, свобод і інтересів людини та громадянина, що
охороняються законом, та інших порушень законності на місці вимагати
негайного припинення порушення або звертатися з вимогою до відповідних
органів державної влади, оріанів місцевого самоврядування, їх посадових
осіб, керівників підприємств, установ та організацій припинити такі
порушення,

звернутися у разі порушення законності з депутатським зверненням до
відповідних посадових осіб правоохоронних органів чи органів виконавчої
влади, що здійснюють державний контроль у відповідній галузі,

брати участь у розгляді в органах державної влади і органах місцевого
самоврядування пропозицій та вимог виборців, інших питань, пов’язаних із
здійсненням депутатських повноважень,

брати участь з правом дорадчого голосу у роботі сесій сільських,
селищних, міських, районних у містах (в містах з районним поділом),
районних і обласних рад та засіданнях їх органів,

у разі необхідності залучати до участі у розгляді пропозицій, заяв і
скарг, які надійшли на його ім’я, а також у прийомі громадян посадових
осіб оріанів державної влади і органів місцевого самоврядування,
керівників підприємств, установ та організацій,

одержати інформацію з питань, пов’язаних із здійсненням ним депутатських
повноважень, від органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, їх посадових осіб, які зобов’язані надати йому таку
інформацію в порядку та строки^ визначені цим Законом,

зустрічатися з виборцями, колективами підприємств, установ та
організацій, об’єднаннями громадян, у чому йому повинні невідкладно
сприяти їх керівники,

виступати з питань його депутатської діяльності не рідше одного разу на
місяць у друкованих засобах масової інформації, на радіо (до 10 хвилин
на місяць) та телебаченні (до 20 хвилин на місяць), безкоштовно,
засновником (сшвзасновником) яких виступають органи державної влади,
організації або установи, що фінансуються повністю або частково за
рахунок коштів державного бюджету,

знайомитися з будь-якою конфіденційною та таємною інформацією з питань
депутатської діяльності тощо

6 Комітет Верховної Ради України з питань боротьби з організованою
злочинністю і корупцією, відповідно до статей 24-25 Закону «Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»
здійснює

а) контроль за виконанням законодавства про боротьбу з ко-

рупцією і організованою злочинністю, перевірку діяльності спе-

ціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю

МВС і СБУ,

б) підготовку законопроектів, спрямованих на боротьбу з ко-

рупцією і організованою злочинністю,

в) вивчення практики застосування законів органами, які ве-

дуть боротьбу з корупцією і організованою злочинністю, з метою

вдосконалення законодавства та діяльності з питань боротьби з

корупцією і організованою злочинністю, підготовку пропозицій

щодо тлумачення норм законів,

г) у передбачених цим Законом випадках дає згоду на ство-

рення і ліквідацію спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією

і організованою злочинністю, призначення на посаду і звільнення

з неї керівників цих спеціальних підрозділів, прокурорів по на-

гляду за виконанням законів спеціальними підрозділами по бо-

ротьбі з організованою злочинністю

Органи прокуратури, внутрішніх справ та СБУ, включаючи їх спеціальні
підрозділи, зобов’язані надавати Комітету Верховної Ради України з
питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією інформацію про
свою діяльність, за винятком інформації, що може призвести до
розголошення даних про осіб, які неї ласно співробітничають із
спеціальним підрозділом по боротьбі з організованою злочинністю, і особу
– учасника організованого злочинного угруповання, який співробітничає із
спеціальними підрозділами, а також про осіб, щодо яких заведено
оперативно-розшукові справи

Крім перелічених вище, Комітет Верховної Ради України з питань боротьби
з організованою злочинністю і корупцією відповідно до зазначеного закону
має також такі права

а) перевіряти виконання законів про боротьбу з корупцією і

організованою злочинністю, а також доручати проведення пере-

вірок іншим органам та посадовим особам,

б) вносити подання щодо виявлених правопорушень про при-

тягнення до відповідальності посадових осіб згідно із законодавством
України;

в) вносити по виявлених злочинах обов’язкові для розгляду

пропозиції Генеральному прокурору України про порушення

кримінальних справ, створення оперативно-слідчих груп із пра-

цівників органів прокуратури, внутрішніх справ та Служби без-

пеки України, призначення прокурорів по нагляду за розсліду-

ванням кримінальних справ;

г) у разі відмови Генерального прокурора України у порушен-

ні кримінальної справи на пропозицію Комітету він має право

внести на пленарне засідання Верховної Ради України питання

щодо створення незалежної слідчої групи, призначення неза-

лежного прокурора по нагляду за розслідуванням кримінальної

справи;

д) перевіряти законність та обґрунтованість використання у

боротьбі з організованою злочинністю учасників злочинних

угруповань, спеціальних технічних засобів, застосування інших

негласних заходів. З цього питання Комітет один раз на 6 місяців

заслуховує Генерального прокурора, Міністра внутрішніх справ,

Голову Служби безпеки України.

Інші питання компетенції Комітету регулюються Положенням про Комітет
Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і
корупцією, яке затверджується Верховною Радою України.

Стаття 17. Прокурорський нагляд

Нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією здійснюється
Генеральним прокурором України й уповноваженими ним прокурорами.

1. Згідно з ст. 26 Закону «Про організаційно-правові основи боротьби з
організованою злочинністю» для здійснення нагляду за виконанням законів
спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю,
розслідуванням кримінальних справ про відповідні злочини, а також
підтриманням державного обвинувачення в суді з цих справ у Генеральній
прокуратурі України створюється управління, а в Автономній Республіці
Крим, областях, містах Києві та Севастополі – його відділи.

Керівники управління по нагляду за виконанням законів спеціальними
підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю Генеральної
прокуратури України та його відділів, зазначених у пункті 2 цієї статті,
призначаються наказом Генерального прокурора України за погодженням з
Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою
злочинністю і корупцією, а керівник відділу в Автономній Республіці Крим
– також за погодженням з Головою Верховної Ради Автономної Республіки
Крим.

Прокурори, які очолюють управління та відділи по нагляду за виконанням
законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою
злочинністю, мають повноваження, передбачені Законом України «Про
прокуратуру», а також цим Законом

Той факт, що в ст 17 Закону «Про боротьбу з корупцією» йдеться про
уповноважених Генеральним прокурором України прокурорах, а не про
підлеглих йому прокурорах узагалі, наголошує на двох моментах По-перше,
нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією повинен бути
покладений не на всіх працівників прокуратури, а лише на спеціально
уповноважених прокурорів По-друге, на здійснення зазначеного нагляду
відповідні прокурори повинні бути уповноважені спеціально виданим
Генеральним прокурором України наказом чи іншим нормативно-правовим
актом

28 жовтня 2002 р було видано наказ Генерального прокурора України № 4/3
«Про організацію прокурорського нагляду за виконанням законів у сфері
боротьби з корупцією»

Цим наказом прокурорам усіх рівнів запропоновано основні зусилля
зосередити на виявленні та усуненні причин і умов, які сприяють
корупційним проявам, забезпечити ефективну організацію наглядової
діяльності щодо запобігання та протидії корупції, особливу увагу
звернути на забезпечення захисту прав і свобод фізичних та юридичних
осіб, інтересів держави і суспільства від корупційних правопорушень і
усунення їх наслідків

цією метою на міських, районних, міжрайонних та прирівняних до них
прокурорів покладено такі обов’язки

забезпечити нагляд за виконанням і правильним застосуванням законів
органами, які ведуть боротьбу з корупцією Не рідше як один раз на
півріччя проводи! и перевірки виконання Закону «Про боротьбу з
корупцією» органами внутрішніх справ, Служби безпеки, податкової міліції
та іншими органами і підрозділами, що створені для боротьби з корупцією,

здійснювати нагляд за виконанням керівниками державних підприємств,
відомств, установ та організацій вимог Закону «Про боротьбу з корупцією»
в частині покладених на них обов’язків,

брати участь у судовому розгляді всіх протоколів про коруп-ційні діяння
та інші правопорушення, пов’язані з корупцією, незалежно від органу,
який їх склав Своєчасно опротестовувати постанови суддів, які не
ґрунтуються на законі і не відповідають його вимогам, особливу увагу
звертати на закриття ними справ цієї категорії за відсутністю складу
правопорушення, за малозна-чністю вчинених дій, з інших мотивів а також
про необгрунтоване звільнення правопорушника в інший не передбачений
законом спосіб від адміністративної відповідальності,

у разі обґрунтованого закриття судом адміністративної справи про
корупційне діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією (за
відсутністю складу або події правопорушення), за наявності підстав
ставити питання про відповідальність виконавця та посадової особи, яка
направляла матеріали до суду;

вживати передбачених законом заходів до повного відшкодування збитків,
завданих корупщйними діяннями та пов’язаними з ними правопорушеннями;

при необхідності розглядати на координаційних і міжвідомчих нарадах стан
боротьби з корупцією, розробляти та здійснювати узгоджені заходи,
спрямовані на протидію корупційним проявам.

перевіряти у порядку, передбаченому чинним законодавством, наказами
Генерального прокурора України заяви та скарги громадян і юридичних осіб
на дії працівників правоохоронних органів з питань виконання і
застосування законів у сфері боротьби з корупцією. Вживати заходів
прокурорського реагування щодо виявлених порушень законності, поновлення
порушених прав і свобод громадян та юридичних осіб, притягнення
винуватих посадових осіб до передбаченої законом відповідальності.

Цим же наказом відділи нагляду за виконанням законів спеціальними
підрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з
організованою злочинністю і корупцією, прокуратури Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також відповідні підрозділи
військових прокуратур регіонів та Військово-Морських Сил України
зобов’язані:

нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією здійснювати в
межах компетенції та обсягах, визначених цим наказом;

не рідше як один раз на півріччя перевіряти достовірність статистичних
даних в органах, які ведуть боротьбу з корупцією. Реагувати на виявлені
порушення з цих питань;

вивчати та узагальнювати практику прокурорського нагляду за виконанням
законів у сфері боротьби з корупцією, якість актів реагування на
виявлені порушення, розробляти методичні рекомендації щодо удосконалення
наглядової діяльності;

надавати допомогу підпорядкованим прокурорам в організації нагляду на
даному напрямі, навчанні кадрів, проводити семінари, науково-практичні
конференції тощо;

планувати і проводити перевірки виконання цього наказу в підпорядкованих
прокуратурах.

Наказом Генерального прокурора України від 28 жовтня 2002 р. № 4/3 також
вказано на необхідність вважати хибною практику нарощування органами
прокуратури кількісних показників щодо складених протоколів про вчинення
корупційних діянь або інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, і
запропоновано такі протоколи складати прокурорами або слідчими
прокуратури лише у випадках, передбачених ст. 12 Закону України «Про
боротьбу з корупцією», а основними критеріями ефективності роботи
органів прокуратури на даному напрямі вважати:

забезпечення ефективної організації наглядової діяльності, повноту і
своєчасність застосування прокурорами наданих повноважень, принциповість
і наполегливість у реальному усуненні порушень закону;

якість внесених документів прокурорського реагування та досягнення за
наслідками їх внесення кінцевого результату щодо усунення порушень
закону;

пошук і впровадження в практику роботи нових форм і методів
прокурорської наглядової діяльності.

Відповідно до наказу прокурори Автономної Республіки Крим, областей,
міст Києва і Севастополя, військових регіонів та Військово-Морських Сил
України повинні визначити конкретних осіб, на яких покласти обов’язки
щодо організації і забезпечення нагляду за виконанням законів у сфері
боротьби з корупцією.

Додатки

ЗАКОН УКРАЇНИ «Про державну службу»

(Відомості Верховної Ради, 1993, №52, ст. 490)

(Із змінами, внесеними згідно із Законами № 282/95-ВР від 11.07.95, ВВР,
1995, № 29, ст. 216 №> 358/95-ВР від 05.10.95, ВВР, 1995, № 34, ст. 268
№96/96-ВР від 22.03.96, ВВР, 1996, № 16, ст. 71) (Про поширення дії
Закону додатково див. Закон № 280/97-ВР від 21.05.97, ВВР, 1997, № 24,
ст. 170) (Із змінами, внесеними згідно із Законами № 647-XIV від
13.05.99, ВВР, 1999, № 24, ст. 208, № 2493-ПІ від 07.06.2001, ВВР, 2001,
№ 33, ст.175, № 432-ІУвід 16.01.2003)

(Про поширення дії Закону додатково див. Закон № 2493-ПІ від 07.06.2001,
ВВР, 2001, № 33, ст. 175)

(Дію Закону поширено на посадових осіб місцевого самоврядування згідно
із Законом № 280/97-ВР від 21.05.97; поширення втратило чинність у зв
‘язку з втратою чинності пункту 5 розділу V Закону № 280/97’ВР від
21.05.97 на підставі Закону № 2493-ПІ від 07.06.2001)

(Дія Закону поширюється на органи і посадових осіб місцевого
самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве
самоврядування в Україні», Закону «Про службу в органах місцевого
самоврядування» та іншим законам України, що регулюють діяльність
місцевого самоврядування згідно із Законом № 2493-ПІ від 07.06.2001)

Цей Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави
щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов
реалізації громадянами України права на державну службу.

Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних
службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Державна служба і державні службовці

Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають
посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання
завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок
державних коштів.

8 4—44

225

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові
повноваження.

Стаття 2. Посада і посадова особа

Посада – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна
одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене
нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та
заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні
службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено
здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Стаття 3. Основні принципи державної служби

Державна служба грунтується на таких основних принципах: служіння народу
України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної
справедливості; пріоритету прав людини і громадянина;

професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості
справі;

персональної відповідальності за виконання службових обов’язків і
дисципліни;

дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального
самоврядування;

дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян.

Стаття 4. Право на державну службу

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від
походження, соціального і майнового стану, расової і національної
приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця
проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та
пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою
процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Стаття 5. Етика поведінки державного службовця

Державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові
обов’язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників;

дотримуватися високої культури спілкування;

не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної
служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

(Частину другу статті 5 виключено на підставі Закону № 358/95-ВРвід
05.10.95)

Розділ II ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Стаття 6. Основні напрями державної політики у сфері державної служби

Державна політика у сфері державної служби визначається Верховною Радою
України

Основними напрямами державної політики у сфері державної служби є
визначення основних цілей, завдань та принципів функціонування інституту
державної служби, забезпечення ефективної роботи всіх державних органів
відповідно до їх компетенції

Для проведення єдиної державної політики та функціонального управління
державною службою утворюється Головне управління державної служби при
Кабінеті Міністрів України

Питання функціонування державної служби в інших державних органах,
правове становище яких регулюється спеціальними законами України,
вирішуються цими органами

Стаття 7. Орган управління державною службою

Органом управління державною службою в державних органах та їх апараті є
Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України

Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України

прогнозує і планує потребу державних органів та їх апарату в кадрах,

забезпечує разом з іншими державними органами реалізацію загальних
напрямів політики у сфері державної служби в державних органах та їх
апараті,

розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів України проекти
нормативних актів з питань державної служби в державних органах та їх
апараті,

розробляє, координує і контролює здійснення заходів щодо підвищення
ефективності державної служби в державних органах та їх апараті,

здійснює методичне керівництво проведенням конкурсного відбору державних
службовців в державних органах та їх апараті,

організує навчання і професійну підготовку державних службовців
державних органів та їх апарату,

контролює дотримання визначених цим Законом умов реалізації громадянами
права на державну службу,

організує, координує та забезпечує умови для розвитку наукових
досліджень з питань державної служби

Стаття 8. Координаційна рада з питань державної служби

З метою визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямів
державної політики у сфері державної служби,

8*

227

об’єднання усіх зусиль державних органів щодо підвищення ефективності
державної служби створюється міжвідомчий дорадчий орган – Координаційна
рада з питань державної служби в державних оріанах

Положення про Координаційну раду з питань державної служби в державних
органах затверджується Кабінетом Міністрів України

Розділ III

ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ ТА ЇХ АПАРАТУ

Стаття 9. Особливості правового регулювання статусу державних службовців
державних органів та їх апарату

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та
його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх
заступників, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України,
членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду
України, Голови та суддів Верховною Суду України, Голови та арбітрів
Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його
заступників регулюється Конституцією за спеціальними законами України

Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в
апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного
контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється
відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України

Стаття 10. Основні обов’язки державних службовців

Основними обов’язками державних службовців є додержання Конституції
України та інших актів законодавства України,

забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів
відповідно до їх компетенції,

недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина, безпосереднє
виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне і точне
виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і
вказівок своїх керівників,

збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм
відома під час виконання обов’язків державної служби, а також іншої
інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню,

постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної
кваліфікації,

сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість в
роботі

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень

У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству,
державний службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формі
доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі
наполягання на йою виконанні – повідомити вищу за посадою особу

Стаття 11. Основні права державних службовців

Державні службовці мають право

користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України
Конституцією і законами України,

брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень
рішень,

одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій,
органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з
питань, що належать до їх компетенції,

на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе
з боку керівників, співробітників і громадян,

вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових
повноважень за посадою службовця,

на оплату пращ залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому
присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи,

безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження
ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення,

на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей,
сумлінного виконання своїх службових обов’язків,

участь у конкурсах на заміщення посад більш високої кате-юрп,

вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку
службовця, звинувачень або підозри,

на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови
праці,

на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу,

захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах
та у судовому порядку

Конкретні обов’язки та права державних службовців визначаються на основі
типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових
положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних
державних органів у межах закону та їх компетенції

Стаття 12. Обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі
та його апараті особи, які

визнані у встановленому порядку недієздатними,

мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;

у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або
підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;

в інших випадках, встановлених законами України.

Стаття 13. Декларування доходів державних службовців

Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої –
сьомої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, подає за місцем
майбутньої служби відомості про доходи та зобов’язання фінансового
характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї.
Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і
другої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, повинна подати
також відомості про належні їй та членам її сім’ї нерухоме та цінне
рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.

Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно. Порядок
подання, зберігання і використання цих відомостей встановлюється
Кабінетом Міністрів України.

Стаття 14. Особливості дисциплінарної відповідальності державних
службовців

Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за
невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення
своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням
державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного
службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним
законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи
дисциплінарного впливу:

попередження про неповну службову відповідність;

затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні
на вищу посаду.

Розділ IV

ПРОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В ДЕРЖАВНИХ ОРГАНАХ ТА ЇХ АПАРАТІ

Стаття 15. Прийняття на державну службу

Прийняття на державну службу на посади третьої – сьомої категорій,
передбачених статтею 25 цього Закону, здійснюється на конкурсній основі,
крім випадків, коли інше встановлено законами України.

Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється
Положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та
поширенню через засоби масової інформації не пізніш як за один місяць до
проведення конкурсу

Забороняється вимагати від кандидатів на державну службу відомості та
документи, подання яких не передбачено законодавством України

Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду України,
глави місцевих державних адміністрацій мають право самостійно добирати
та приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб,
радників і секретарів згідно з штатним розписом і категорією, що
відповідає посаді (патро-натна служба) Порядок перебування на державній
службі таких осіб установлюється відповідними органами

Стаття 16. Обмеження, пов’язані з проходженням державної служби

Державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені статтями 1 і
5 Закону України «Про боротьбу з корупцією»

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші
дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу

Інші обмеження, пов’язані з проходженням державної служби окремими
категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими
актами України

(Частина перша статті 16 в редакції Закону № 358/95-ВР від 05 10 95)

Стаття 17. Присяга державних службовців

Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу,
приймають Присягу такого змісту

«Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю,
що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції
та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх
авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з
гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати
свої обов’язки»

Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем
роботи Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці

Стаття 18. Випробування при прийнятті на державну службу

При прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування
терміном до шести місяців

Стаття 19. Стажування державних службовців

З метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і
ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця,
може проводитися стажування у відповідному державному органі терміном до
двох місяців із збереженням заробітної плдш за основним місцем роботи.

Стаття 20. Робочий час

Тривалість робочого часу державних службовців визначається відповідно до
законодавства про працю України з урахуванням особливостей, передбачених
цим Законом.

Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці
зобов’язані за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють,
з’являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, робота за які
компенсується відповідно до чинного трудового законодавства.

За рішенням керівника органу державні службовці можуть бути відкликані
із щорічної або додаткової відпустки. Частина невикористаної відпустки,
яка залишилася, надається державному службовцю у будь-який інший час
відповідного року чи приєднується до відпустки у наступному році.

Стаття 21. Службові відрядження

Державним службовцям відшкодовуються витрати на службові відрядження та
виплачуються інші компенсації відповідно до законодавства про працю
України.

Під час відрядження державні службовці користуються правом бронювання
місць у готелях і на всі види транспорту, а також першочергового
придбання проїзних документів.

Державним службовцям за місцем відрядження надається місце для роботи,
можливість користуватися зв’язком, транспортом, розмножувальною
технікою, іншими послугами технічного характеру.

Стаття 22. Відсторонення від виконання повноважень за посадою

Невиконання службових обов’язків, що призвело до людських жертв або
заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові,
державі, підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян, є
підставою для відсторонення державного службовця від виконання
повноважень за посадою із збереженням заробітної плати. Рішення про
відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою
приймається керівником державного органу, в якому працює цей службовець.

Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна
перевищувати часу службового розслідування. Службове розслідування
проводиться у строк до двох місяців у порядку, визначеному Кабінетом
Міністрів України.

Якщо правомірність рішення про відсторонення державного службовця від
виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами
службового розслідування, це рішення скасовується.

Стаття 23. Граничний вік перебування на державній службі

Граничний вік перебування на державши службі становить 60 років для
чоловіків і 55 років для жінок У разі необхідності керівник державного
органу за погодженням з Начальником Головного управління державної
служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування
на державній службі, але не більш як на п’ять років

У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці
можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або
консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу

(Частина перша статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законами № 6ч
^-ХІУ від 13 05 99, № 2493-111 від 07 Об 2001)

Розділ V СЛУЖБОВА КАР’ЄРА

Стаття 24. Проходження служби

Прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання
їх праці, вирішення інших питань, пов’язаних із службою, проводиться
відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які
їм присвоюються

Стаття 25. Класифікація посад

Основними критеріями класифікації посад державних службовців є
організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і
характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в
структурі державного органу

Встановлюються такі категорії посад службовців

перша категорія – посади голів державних комітетів, що не є членами
Уряду України, голів інших центральних органів державної виконавчої
влади при Кабінеті Міністрів України, Постійного Представника Президента
України в Республіці Крим, представників Президента України в областях,
містах Києві та Севастополі, перших заступників міністрів, перших
заступників голів державних комітетів, що входять до складу Уряду,
керівників Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради
України та інші прирівняні до них посади,

друїа категорія – посади заступників керівника Адміністрації Президента
України, заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України,
заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України, керівників
структурних підрозділів Секретаріату Верховної Ради України,
секретаріатів постійних комісій Верховної Ради України, Адміністрації
Президента України, апарату Кабінету Міністрів України, радників та
помічників Президента України, Голови Верховної Ради України,
Прем’єр-міністра України, заступників міністрів, заступників голів
державних комітетів, які входять до складу Уряду, перших заступників,
заступників голів комітетів та інших центральних органів державної
виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України, першого заступника
Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, перших
заступників глав обласних, Київської та Севастопольської міських
державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади,

третя категорія – посади заступників керівників структурних підрозділів,
завідуючих секторами, головних спеціалістів, експертів, консультантів
Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і
апарату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника
Президента України в Республіці Крим, заступників глав обласних,
Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій,
представників Президента України в районах, районах міст Києва та
Севастополя, начальників управлінь, самостійних відділів у складі
міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади та
інші прирівняні до них посади,

четверта категорія – посади спеціалістів Адміністрації Президента
України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету
Міністрів України, заступників начальників управлінь, самостійних
відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних оріанів
державної виконавчої влади, керівників управлінь, відділів, служб
обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій
та інші прирівняні до них посади,

п’ята категорія – посади спеціалістів мшістерсів, інших центральних
органів державної виконавчої влади, заступників представників Президента
України в районах, районах місі Києва та Севастополя, заступників
керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату
цих адміністрацій та інші прирівняні до них посади,

шоста категорія – посади керівників управлінь, відділів, служб районних,
районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій,
спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до
них посади,

сьома категорія – посади спеціалістів районних, районних у містах Києві
та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші
прирівняні до них посади

Віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій
статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад
державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за
погодженням з відповідним державним органом

Стаття 26. Ранги державних службовців

Встановлюються такі ранги державних службовців саужбовцям, які займають
посади, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1
ранг,

службовцям, які займають посади, віднесені до другої категорії, може
бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може
бути присвоєно 7, 6 і 5 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може
бути присвоєно 9, 8 і 7 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до п’ятої категорії, може
бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може
бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може
бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг.

Положення про ранги службовців затверджується Кабінетом Міністрів
України.

Ранг службовцю присвоюється відповідно до займаної посади, рівня
професійної кваліфікації та результатів роботи.

Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються
Президентом України.

Ранги, які відповідають посадам другої категорії, присвоюються Кабінетом
Міністрів України.

Ранги, які відповідають посадам третьої – сьомої категорій, присвоюються
керівником державного органу, в системі якого працює державний
службовець.

При прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах
відповідної категорії посад.

Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посади
державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді два
роки. За виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю
може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної
категорії посад.

За сумлінну працю державному службовцю при виході на пенсію може бути
присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.

Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.

Якщо державний службовець перейшов на посаду нижчої категорії або
залишив державну службу, на яку потім повернувся, за ним зберігається
присвоєний ранг.

Народним депутатам України, які до обрання перебували на державній
службі, час виконання цих обов’язків зараховується до стажу державної
служби.

У трудовій книжці державного службовця робиться запис про присвоєння,
зміну і позбавлення відповідного рангу.

(Частина десята статті 26 в редакції Закону 282/95-ВР від 11.07.95)

Стаття 27. Просування по службі

Просування по службі державного службовця здійснюється шляхом зайняття
більш високої посади на конкурсній основі, крім випадків, коли інше
встановлено законами України та Кабінетом Міністрів України, або шляхом
присвоєння державному службовцю більш високого рані у

Державний службовець має право брати участь у конкурсі на заміщення
вакантної посади Переважне право на просування по службі мають державні
службовці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявляють
ініціативність, постійно підвищують свій професійний рівень та
зараховані до кадрового резерву

Стаття 28. Кадровий резерв державної служби

У державних органах створюється кадровий резерв для зайняття посад
державних службовців, а також для просування по службі Кадровий резерв
формується із

спеціалістів місцевого та регіонального самоврядування, виробничої,
соціально-культурної, наукової та інших сфер, а також випускників
навчальних закладів відповідного профілю,

державних службовців, які підвищили кваліфікацію або пройшли стажування
та рекомендовані для просування на більш високі посади

Порядок формування і організація роботи з кадровим резервом регулююі ься
Положенням про кадровий резерв державної служби, яке затверджується
Кабінетом Міністрів України

Стаття 29. Навчання і підвищення кваліфікації державних службовців

Державним службовцям створюються умови для навчання і підвищення
кваліфікації у відповідних навчальних закладах (на факультетах) та
шляхом самоосвіти

Державні службовці підвищують свою кваліфікацію постійно, у тому числі
через навчання у відповідних навчальних закладах, як правило, не рідше
одного разу на п’ять років Результати навчання і підвищення кваліфікації
є однією з підстав для просування по службі

Розділ VI

ПРИПИНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Стаття ЗО. Підстави припинення державної служби

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України,
державна служба припиняється у разі

порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього
Закону),

недотримання пов’язаних із проходженням державної служби вимог,
передбачених статтею 16 цього Закону,

досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної
служби (стаття 23 цього Закону);

відставки державних службовців, які займають посади першої або другої
категорії (стаття 31 цього Закону);

виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню
державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону);

відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги,
передбаченої статтею 17 цього Закону;

неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо
його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону.

Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для
припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з
ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців
патронатної служби.

За державними службовцями, які займали посади першої категорії не менше
трьох років і звільнені у зв’язку із зміною складу органу, де вони
працювали, або закінченням терміну повноважень цього органу,
зберігається середньомісячний заробіток на період працевлаштування, але
не більше одного року.

Стаття 31. Відставка державного службовця

Відставкою є припинення державної служби службовцем, який займає посаду
першої або другої категорії, за його письмовою заявою.

Підставами для відставки є:

принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи, а
також етичні перешкоди для перебування на державній службі;

примушування державного службовця до виконання рішення державного органу
чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може
заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі,
підприємствам, установам, організаціям або об’єднанням громадян,
громадянину;

стан здоров’я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за
наявності медичного висновку).

Відставка приймається або в ній дається мотивована відмова державним
органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю
посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у
місячний термін. У разі відмови у відставці державний службовець повинен
продовжувати виконання службових обов’язків і має право на звільнення в
порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України.

У разі відставки державного службовця, який не досяг пенсійного віку,
але має достатній для призначення пенсії стаж (для чоловіків – 25, для
жінок – 20 років) і відпрацював на посадах першої чи другої категорії не
менш як п’ять років, йому виплачується щомісячно 85 відсотків його
посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та за вислугу років до
досягнення пенсійного віку

При досягненні пенсійного віку державним службовцем, який перебуває у
відставці, йому призначається пенсія як державному службовцю

У разі призначення пенси за віком, працевлаштування, засудження за
скоєння злочину виплати, передбачені частиною четвертою цієї статті,
припиняються

Стаття 32. Оскарження рішення про припинення державної служби

Рішення про припинення державної служби може бути оскаржено державним
службовцем безпосередньо до суду.

Розділ VII

МАТЕРІАЛЬНЕ ТА СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Стаття 33. Оплата праці

Оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні
матеріальні умови для незалежного виконання службових обов’язків,
сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і
досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів,
премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі
та інших надбавок

Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від
складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов’язків

Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному
службовцю

Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у
відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно
від стажу державної служби у таких розмірах понад 3 роки – 10, понад 5
років – 15, понад 10 років — 20, понад 15 років – 25, понад 20 років –
30, понад 25 років -40 відсотків.

Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі
досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за
виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і
доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення
соціально-побутових питань

Умови оплати пращ державних службовців, розміри їх посадових окладів,
надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом
Міністрів України

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний
бюджет України та шип джерела, визначені для цієї мети положеннями про
органи державшої виконавчої влади, затвердженими указами Президента
України та постановами Кабінету Міністрів України Скорочення бюджетних
асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів,
надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом,
гарантій, пільг і компенсацій

(Частина восьма статті 33 в редакції Закону № 96/96-ВР від 22 03 96)

Стаття 34. Заохочення за сумлінну працю

За сумлінну безперервну працю в державних органах, зразкове виконання
трудових обов’язків державним службовцям видається грошова винагорода в
розмірі та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України

За особливі трудові заслуги державні службовці представляються до
державних нагород та присвоєння почесних звань

Стаття 35. Щорічні та додаткові відпустки державних службовців

Державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю ЗО
календарних дшвЛ якщо законодавством не передбачено більш тривалої
відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового
окладу

Державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10
років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15
календарних днів Порядок і умови надання додаткових оплачуваних
відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України

Стаття 36. Соціально-побутове забезпечення державних службовців

Державні службовці забезпечуються житлом у встановленому порядку із
державного фонду

Державні службовці, які займають посади першої – четвертої категорій,
мають право на першочергове встановлення квартирних телефонів

На індивідуальне і кооперативне житлове будівництво або для придбання
квартир чи індивідуальних жилих будинків державним службовцям, які
потребують відповідно до чинного законодавства поліпшення житлових умов,
надається земельна ділянка та безвідсотковий кредит на строк до 20 років
Умови надання кредиту визначаються Кабінетом Міністрів України

Державні службовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними,
користуються у встановленому порядку безплатним медичним обслуговуванням
у державних закладах охорони здоров’я Цими ж закладами вони
обслуговуються після виходу на пенсію

Стаття 37 Пенсійне забезпечення і грошова допомога державним службовцям

Пенсія державним службовцям виплачується за рахунок держави

На одержання пенси державних службовців мають право особи, які досяіли
встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності загального
трудового стажу для чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше
20 років, у тому числі стажу державної служби – не менше 10 років, та
які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних
службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на
посадах, віднесених до категорій посад державних службовців,- незалежно
від місця роботи на час досягнення пенсійного віку Пенсія державним
службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної
плати, на які нараховується збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування, без обмеження граничного розміру пенси, а особам, які на
час звернення за призначенням пенси не є державними службовцями,- у
розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця
відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній
службі

Пенсія державному службовцю виплачується у повному розмірі незалежно від
його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію

За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія
збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсоїків
заробітної плати з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом, без
обмеження граничного розміру пенси

Державний службовець, звільнений з державної служби у зв’язку з
засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свою посадового
становища, або вчиненням корупщй-ного діяння, позбавляється права на
одержання пенси, передбаченої цією статтею В таких випадках пенсія
державному службовцю призначається на загальних підставах

Державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу
державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомоіа в
розмірі 10 місячних посадових окладів

x ¤

x ¤

&

?????????????y???

&

?????????????y???

???y?????????y???????????y???

?????????y???

d,y ¤

„

d,y ¤U1$]„

&

???????????y??????&???????y???

?????????????y???

?????????????y???

?????????????y???

„

d”y1$]„

d”y1$`„(

d&y1$`„:

d+y ¤

1$^„?`„/

„>1$^„-`„>

„

d”y1$]„

?????????????y???

&

F!

?????????????y???

¶ Ae ? E I Ue 4

8

@

H

?????????????y???

?????????????y???

?????????????y???

?????y????????????????????

&

F1

?????????????y???

?????????????y???

E

I

i

o

y1$]„

„

1$]„

`„C

??????$???????y?????

y ¤

„: ¤

y ¤

d? ¤U1$^„D`„???????????

??????????? ?????y??? ???????y???

??????$???????y?????

??????$?????th?????

?????y???

?????y?????????????y???????????y???????y???????y?????????y???????y??????
???y???

d+y ¤+1$`„D

„

d1y1$]„

d2y ¤*1$`„C

„

d+y ¤+1$]„

????$?????y???????y???????y??????????????????????y?????????y?????????y??
???У разі виходу на пенсію державні службовці при наявності стажу
державної служби не менше 10 років користуються умовами щодо
комунально-побутового обслуговування, передбаченими цим Законом

(Стаття 37 и змінами, внесеними Законами № 358/95-ВР від 05 10 95, №
432-ІУвід 16 01 2003)

Стаття 37-1. Порядок і умови перерахунку пенсій державних службовців

У разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним
службовцям, а також у зв’язку із набуттям особою права на пенсійне
забезпечення державного службовця за цим

Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які
нараховується збір на обов’язкове державне пенсійне страхування
працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент
виникнення права на перерахунок пенсії1.

(Статтю доповнено Законом № 432-ІУ від 16.01.2003)

Розділ VIII ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ДЕРЖАВНУ
СЛУЖБУ

Стаття 38. Відповідальність за порушення законодавства про державну
службу

Особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть
цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із
чинним законодавством.

Порядок перерахунку пенсій, передбачений цим Законом, поширюється на
пенсіонерів, яким пенсія державних службовців призначена з дня набрання
чинності Законом України «Про державну службу» (див. Закон № 432-ІУ від
16 01 2003).

ЗАКОН УКРАЇНИ

«Про службу в органах місцевого самоврядування»

(Відомості Верховної Ради, 2001, № 33, ст 175)

Цей Закон регулює правові, організаційні, маїершн4**–^1 *”7′-

альні умови реалізації громадянами України права • ^

органах місцевого самоврядування, визначає загальні за’с^т^,, льності
посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та
правові гарантії перебування на службі в органах місцевого
самоврядування.

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Служба в органах місцевого самоврядування

Служба в органах місцевого самоврядування – це професійна, на постійній
основі діяльність громадян України, які займають посади в органах
місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною
громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень
органів виконавчої влади, наданих законом.

Стаття 2. Посадова особа місцевого самоврядування

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах
місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо
здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій
і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та
обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.

Стаття 3. Посади в органах місцевого самоврядування

Посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які
особи обираються територіальною громадою;

виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною
радою;

посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою,
головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі
чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Стаття 4. Основні принципи служби в органах місцевого самоврядування

Служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних
принципах:

служіння територіальній громаді; поєднання місцевих і державних
інтересів; верховенства права, демократизму і законності; гуманізму і
соціальної справедливості; ?°сті;

а * ть надавати відповідні комітети Верховної
Ради України

Контроль за дотриманням законодавства щодо служби в органах місцевого
самоврядування здійснюється відповідними органами державної влади в
порядку, встановленому законом

Розділ II

ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОСАДОВИХ ОСІБ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 7. Правове регулювання статусу посадових осіб місцевого
самоврядування

Правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається
Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в
Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів
місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими
законами України

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та
керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України,
актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів
місцевою самоврядування, а в Автономній Республіці Крим – також
нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і
Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої
компетенції

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства
України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом

Стаття 8. Основні обов’язки посадових осіб місцевого самоврядування

Основними обов’язками посадових осіб місцевою самоврядування є

додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових
актів, актів органів місцевого самоврядування,

забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів
місцевого самоврядування,

додержання прав та свобод людини і громадянина,

збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм
відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків, а також іншої
інформації, яка згідно із законом не підлягає розголошенню,

постійне вдосконалення організації своєї роботи, підвищення професійної
кваліфікації,

сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків, ініціативність і
творчість у роботі,

шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого
самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і
поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування,

недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам
місцевого самоврядування та держави

Стаття 9. Основні права посадових осіб місцевого самоврядування

Посадова особа місцевого самоврядування має право

на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе
з боку керівників, співробітників і громадян,

на оплату праці залежно від посади, яку вона займає, рангу, який їй
присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи,

на просування по службі відповідно до професійної освіти, результатів
роботи та атестації,

на безпечні та необхідні для високопродуктивної роботи умови праці,

на соціальний і правовий захист,

отримувати в порядку, встановленому законодавством, від відповідних
органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та
органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій,
незалежно від їх підпорядкування та форм власності, об’єднань громадян,
окремих осіб, матеріали та інформацію, необхідні для виконання своїх
службових обов’язків,

у порядку і в межах, встановлених законом, отримувати інформацію щодо
матеріалів своєї особової справи та ознайомлюватися з іншими
документами, що стосуються проходження нею служби в органах місцевого
самоврядування, отримувати від керівників органу місцевого
самоврядування відповідні пояснення та давати особисті пояснення,

вимагати проведення службового розслідування з метою спростування
безпідставних, на й думку, звинувачень або підозри щодо неї,

захищати свої законні права та інтереси в орі анах державної влади,
органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого
самоврядування та в судовому порядку

Розділ III ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА
СЛУЖБОВА КАР’ЄРА

Стаття 10. Прийняття на службу в органи місцевого самоврядування

Прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється

на посаду сільського, селищного, міського голови в порядку,
встановленому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»,

на посаду голови та заступників голови районної, районної у місті,
обласної ради, заступника міського голови – секретаря Київської міської
ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови постійної
комісії з питань бюджету обласної, Київської та Севастопольської міських
рад шляхом обрання відповідною радою,

на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань
діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря)
виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради
шляхом затвердження відповідною радою,

на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної
ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад,
керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого
самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним,
міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на
конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством
України

Проведення конкурсу, випробування та стажування при прийнятті на службу
в органи місцевого самоврядування здійснюється в порядку, визначеному
законодавством України про державну службу

У разі необхідності, за згодою сторін, посадова особа місцевого
самоврядування може бути переведена на рівнозначну чи нижчу посаду або
посаду радника чи консультанта без конкурсного відбору

Голови районних, районних у містах, обласних рад, Київський та
Севастопольський міський голова та міські голови (міст обласного і
республіканського в Автономній Республіці Крим значення) мають право
самостійно (без конкурсу) добирати та приймати на службу своїх
помічників, радників (патронатну службу)

На час відсутності (відпустки) посадових осіб органів місцевого
самоврядування (крім виборних посад) для виконання їх повноважень можуть
прийматися на службу особи за строковим трудовим договором (контракюм)

Стаття 11. Присяга посадових осіб місцевого самоврядування

Громадяни України, які вперше приймаються (обираються) на службу в
органи місцевого самоврядування, складають Присягу такого змісту
«Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду
вірно служити громаді та народові України, неухильно дотримуватися
Конституції України та законів України, сприяти втіленню їх у життя,
охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, сумлінно
виконувати свої посадові обов’язки».

Посадова особа місцевого самоврядування підписує текст Присяги, який
зберігається за місцем її роботи. Про складання Присяги робиться запис у
трудовій книжці.

Новообрані сільські, селищні, міські голови, голови рад складають
Присягу на сесії відповідної ради.

Стаття 12. Обмеження, пов’язані з прийняттям на службу в органи
місцевого самоврядування та проходженням служби

На службу в органи місцевого самоврядування не можуть бути прийняті
особи:

визнані судом недієздатними;

які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не
погашена і не знята у встановленому законом порядку;

які відповідно до закону позбавлені права займати посади в органах
державної влади та їх апараті або в органах місцевого самоврядування
протягом установленого терміну;

які у разі прийняття на службу в органи місцевого самоврядування будуть
безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, що є близькими
родичами чи свояками.

Посадові особи місцевого самоврядування не можуть бути організаторами і
безпосередніми учасниками страйків та інших дій, що перешкоджають
виконанню органами державної влади, органами влади Автономної Республіки
Крим чи органами місцевого самоврядування передбачених законом
повноважень.

Інші обмеження, пов’язані із проходженням служби в органах місцевого
самоврядування, встановлюються виключно законами України.

Стаття 13. Декларування доходів посадових осіб місцевого самоврядування

Особа, яка претендує на зайняття посади в органах місцевого
самоврядування третьої – сьомої категорії, надає за місцем майбутньої
служби відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, у
тому числі за кордоном, стосовно себе та членів своєї сім’ї. Особа, яка
претендує на зайняття посади в органах місцевого самоврядування першої –
другої категорії, повинна надати також відомості про належне їй та її
родині нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках та цінні папери.

Зазначені відомості надаються посадовою особою органів місцевого
самоврядування щорічно в порядку, встановленому законом.

Стаття 14. Класифікація посад в органах місцевого самоврядування

В органах місцевого самоврядування встановлюються гаю категорії посад

перша категорія – посади Київського міського голови, голів обласних рад
та Севастопольського міського голови,

друга кагеюрія – посади Сімферопольського міського голови, міських (міст
– обласних центрів) голів, заступників голів обласних рад та
Севастопольського міського голови, заступника міського голови –
секретаря Київської міської ради,

третя категорія – посади перших заступників та заступників міських і олш
(міст – обласних центрів) з питань діяльності виконавчих органів ради,
секретарів міських (міст – обласних центрів та міста Сімферополя) рад,
міських голів (міст обласного і республіканського в Автономній
Республіці Крим значення, крім міст -обласних центрів), голів районних,
районних у містах рад,

керуючих справами виконавчих апаратів обласних та Севастопольської
міської рад,

четверта категорія – посади голів постійних комісій з питань бюджету
обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі коли вони
працюють у раді на постійній основі), керівників управлінь і відділів
виконавчого апарату обласних, Севастопольської міської та секретаріату
Київської міської рад, секретарів міських (міст обласного і
республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад,
заступників міських (міст обласного і республіканського в Автономній
Республіці Крим значення) голів з питань діяльності виконавчих органів
ради, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст
обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення)
рад,

п’ята катеюрія – посади міських (міст районного значення) голів,
селищних і сільських голів, заступників голів районних рад, керуючих
справами виконавчих апаратів районних рад, керуючих справами
(секретарів) виконавчих комітетів районних у містах рад, помічників
голів, радників (консультантів), спеціалістів, головних бухгалтерів
управлінь і відділів виконавчої о апарату обласних, секретаріатів
Київської та Севастопольської міських рад, керівників управлінь,
відділів та інших виконавчих органів міських (міст обласного і
республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад та їх
заступників, керівників відділів (підвідділів) у складі самостійних
управлінь, відділів виконавчих органів міських (міст обласного значення)
рад,

шоста катеюрія – посади заступників міських (міст районного значення),
сільських, селищних голів з питань діяльності виконавчих орі анів ради,
секретарів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад,
керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст
районного значення), сільських, селищних рад, керівників структурних
підрозділів виконавчого апарату районних та секретаріатів районних у
містах

Києві та Севастополі рад та їх заступників, керівників управлінь,
відділів та інших структурних підрозділів виконавчих органів міських
(міст районного значення), районних у містах рад та їх заступників,
помічників голів, радників, консультантів, начальників секторів,
головних бухгалтерів, спеціалістів управлінь, відділів, інших
структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст обласного
значення та міста Сімферополя) рад;

сьома категорія – посади радників, консультантів секретаріатів районних
у містах рад, спеціалістів виконавчих органів районних у містах, міських
(міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих органів
сільських, селищних рад.

Віднесення інших посад органів місцевого самоврядування, не зазначених у
цій статті, до відповідної категорії посад в органах місцевого
самоврядування здійснюється Кабінетом Мініст-ів України за поданням
керівників відповідних органів місцевого самоврядування.

Стаття 15. Ранги посадових осіб місцевого самоврядування

При прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються
ранги у межах відповідної категорії посад.

Встановлюються такі ранги посадових осіб місцевого самоврядування:

особам, які займають посади, віднесені до першої категорії, може бути
присвоєно 3, 2 і 1 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути
присвоєно 5, 4 і 3 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може бути
присвоєно 7, 6 і 5 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може бути
присвоєно 9, 8 і 7 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до п’ятої категорії, може бути
присвоєно 11, 10 і 9 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути
присвоєно 13, 12 і 11 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути
присвоєно 15, 14 і 13 ранг.

Ранги, які відповідають посадам першої та другої категорій, а також
ранги сільським, селищним, міським головам, головам районних, районних у
містах рад присвоюються рішенням відповідної ради в межах відповідної
категорії посад.

Ранги, які відповідають посадам третьої – сьомої категорії, присвоюються
відповідно сільським, селищним, міським головою, головою обласної,
районної, районної у місті ради.

Ранги присвоюються відповідно до займаної посади, рівня професійної
кваліфікації, результатів роботи.

Ранги присвоюються одночасно з обранням (прийняттям) на службу в органи
місцевого самоврядування або обранням (призначенням) на вищу посаду
Особам, які призначаються на посади з випробувальним строком, ранги
присвоюються після його закінчення, за результатами роботи Особам, які
призначені на посади і мають ранги посадових осіб місцевого
самоврядування або ранги державного службовця, присвоєні за попереднім
місцем роботи, надбавка за ранг у період випробувального строку
виплачується відповідно до цих рангів

Черговий ранг присвоюється за умови, якщо посадова особа успішно
відпрацювала на займаній посаді не менш як 2 роки

За виконання особливо відповідальних завдань посадовій особі місцевого
самоврядування може бути присвоєно черговий ранг достроково у межах
відповідної категорії посад

За сумлінну працю при виході на пенсію посадовій особі місцевого
самоврядування може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної
категорії посад

Посадова особа місцевого самоврядування може бути позбавлена присвоєного
відповідно до цього Закону рангу лише за вироком суду

Якщо посадова особа місцевого самоврядування обрана чи призначена на
посаду нижчої категорії або залишила службу в оріані місцевого
самоврядування, за нею зберігається присвоєний ранг

У трудовій книжці посадової особи місцевого самоврядування робиться
запис про присвоєння, зміну чи позбавлення її відповідного рангу

Стаття 16. Кадровий резерв служби в органах місцевого самоврядування

За рішенням органу місцевого самоврядування створюється кадровий резерв
для зайняття посад і просування по службі, який затверджується
сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у
місті, обласної ради

До кадрового резерву зараховуються особи, які виявили бажання зайняти
посаду в органах місцевого самоврядування і мають відповідну
кваліфікацію та освіту або здобувають й

Кадровий резерв формується з

посадових осіб місцевого самоврядування, які підвищили кваліфікацію або
пройшли стажування і рекомендовані атеста-ційною комісією на вищі
посади,

державних службовців, які бажають перейти на службу в органи місцевого
самоврядування,

спеціалістів виробничої, соціально-культурної, наукової та інших сфер, а
також випускників навчальних закладів відповідного профілю

Порядок формування та ведення кадрового резерву посадових осіб
визначається відповідною радою

Примірний порядок формування кадрового резерву розробляється і
затверджується Кабінетом Міністрів України

Стаття 17. Атестація посадових осіб місцевого самоврядування

З метою оцінки ділових та професійних якостей, а також кваліфікації
посадових осіб місцевого самоврядування, крім осіб, зазначених у частині
другій цієї статті, посадові особи місцевого самоврядування один раз на
4 роки підлягають атестації

Атестації не підлягають сільські, селищні, міські голови, голови
районних у містах, районних і обласних рад, секретарі сільських,
селищних, міських рад, працівники патронатної служби, особи, які
перебувають на посаді менше одного року, молоді спеціалісти, вагітні
жінки чи жінки, які працюють менше одного року після виходу на роботу з
відпустки по вагітності і пологах чи догляду за дитиною, особи, прийняті
на посаду на визначений строк

Атестацшна комісія створюється за рішенням сільського, селищного,
міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради
Головою атестащйної комісії призначається секретар сільської, селищної,
міської ради, заступник голови районної у місті, районної, обласної ради
У сільських, селищних радах з нечисленними виконавчими органами (до 5
осіб) атестацію може проводити сільський, селищний голова

Атестацшна комісія працює гласно Посадова особа має право попередньо
ознайомитися з матеріалами її атестації, брати участь у засіданні
комісії, на якому розглядається питання про її атестування, оскаржувати,
у разі незгоди, рішення атестащйної комісії сільському, селищному,
міському голові, голові районної у місті, районної, обласної ради
протягом 10 днів з дня винесення її рішення або до суду

За результатами атестації атестацшна комісія робить один з таких
висновків про відповідність займаній посаді, про відповідність займаній
посаді за певних умов (здобуття освіти, проходження стажування, набуття
відповідних навичок, підвищення кваліфікації тощо), про невідповідність
займаній посаді

Результати атестації мають рекомендаційний характер

Відповідно до висновку атестацшна комісія пропонує сільському,
селищному, міському голові, голові районної у місті, районної, обласної
ради

}) визнати посадову особу атестованою,

призначити протягом року повторне атестування (за згодою посадової
особи),

зарахувати посадову особу до кадрового резерву або призначити її на вищу
посаду,

перевести посадову особу на іншу посаду, що відповідає її кваліфікації,
або звільнити її з займаної посади

Спори, що виникають у зв’язку з проведенням атестації, вирішуються
відповідно до законодавства про порядок вирішення індивідуальних
трудових спорів

Інші питання атестації посадових осіб регулюються положенням про
проведення атестації, яке затверджується сільським, селищним, міським
головою, головою районної у місті, районної, обласної ради

Типове положення про проведення атестації посадових осіб місцевого
самоврядування затверджується Кабінетом Міністрів України

Стаття 18. Граничний вік перебування на службі в органах місцевого
самоврядування

Граничний вік перебування на службі в органах місцевого самоврядування
становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок Ці обмеження не
поширюються на посадових осіб місцевого самоврядування, які обираються
на відповідні посади

Термін перебування на службі в органах місцевого самоврядування може
бути продовжено, але не більш як на 5 років за рішенням сільського,
селищного, міського юлови, голови районної, районної у місті, обласної
ради

Після закінчення цього терміну посадові особи місцевого самоврядування
за рішенням відповідного голови можуть бути залишені на посадах радників
чи консультантів (патронатна служба), якщо такі посади передбачені
штатним розписом, на умовах строкового трудового договору

Стаття 19. Інші питання проходження служби в органах місцевого
самоврядування

Організація навчання і підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого
самоврядування, просування їх по службі, визначення тривалості робочого
часу, порядку здійснення ними службових відряджень та відшкодування
витрат на ці відрядження, а також особливості їх дисциплінарної
відповідальності, вирішення інших питань, пов’язаних із службою в
органах місцевого самоврядування, забезпечуються у порядку,
передбаченому законом

Розділ IV ПРИПИНЕННЯ СЛУЖБИ В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 20. Підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України,
служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в
порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в
Україні», цим та іншими законами України, а також у разі

відмови посадової особи місцевого самоврядування від складання Присяги
(стаття 11 цього Закону),

порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого
самоврядування (стаття 5 цього Закону);

неподання відомостей або подання посадовою особою місцевого
самоврядування неправдивих відомостей щодо її доходів у встановлений
термін (стаття 13 цього Закону);

виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на
службі, чи недотримання вимог, пов’язаних із проходженням служби в
органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону);

досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку
перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18
цього Закону).

Рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може
бути оскаржено посадовою особою місцевого самоврядування у порядку,
визначеному законом.

Перевибори сільських, селищних, міських голів, зміна керівників органів
місцевого самоврядування не є підставою для припинення служби посадовими
особами виконавчих органів рад, їх секретаріатів, крім працівників
патронатної служби.

Розділ V

МАТЕРІАЛЬНЕ ТА СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОСАДОВИХ ОСІБ МІСЦЕВОГО
САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 21. Оплата праці, відпустки та пенсійне забезпечення

Посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати
достатній життєвий рівень.

Заробітна плата складається з окладу, премій, доплати за ранг, надбавки
за вислугу років та інших надбавок, передбачених цим Законом.

Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються
органом місцевого самоврядування, виходячи з умов оплати праці,
встановлених для державних службовців відповідних категорій і посад.

Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого
самоврядування є місцевий бюджет.

Посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка
тривалістю ЗО календарних днів, якщо законами України не передбачено
тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі
посадового окладу.

Посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого
самоврядування понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка
тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових
оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування
здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну
службу, за рахунок внесків до Пенсійного фонду України, що сплачуються
відповідно до закону

Групи за оплатою пращ працівників виконавчих апаратів обласних рад,
виконавчих органів міських рад встановлюються Кабінетом Міністрів
України

Правом на одержання пенси користуються особи, які досяг-ли встановленого
цим Законом граничного терміну перебування на службі в органах місцевого
самоврядування, віку та за наявності загального трудовою стажу для
чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше 20 років, у тому
числі стажу служби в органах місцевого самоврядування чи державної
служби – не менше 10 років

Посадовим особам місцевого самоврядування, які працювали на виборних
посадах в органах місцевого самоврядування 8 років і більше за наявності
загального трудового стажу для чоловіків – не менше 25 років, для жінок
– не менше 20 років, призначається пенсія відповідно до цього Закону
незалежно від того, де вони працювали перед призначенням пенси

При виході на пенсію посадовим особам місцевого самоврядування, які
відпрацювали на посадах в органах місцевого самоврядування чи на
посадах, віднесених до категорії державних службовців, не менше 10
років, виплачується грошова допомога у розмірі 10 місячних посадових
окладів

Правом виходу на пенсію користуються посадові особи місцевого
самоврядування по інвалідності і у разі втрати годувальника за умови, що
інвалідність або смерть годувальника настали в період перебування на
службі в органах місцевого самоврядування, з урахуванням наявності не
менш як 10 років державної служби або служби в органах місцевого
самоврядування

Стаття 22. Обчислення стажу служби в органах місцевого самоврядування

До стажу служби в органах місцевого самоврядування зараховується період
роботи на посадах, на які поширюється дія цього Закону, а також на
посадах і в органах, час роботи в яких зараховується до стажу державної
служби

Розділ VI

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО СЛУЖБУ В ОРГАНАХ
МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 23. Відповідальність за порушення законодавства про службу в
органах місцевого самовря* дування

Особи, винні у порушенні законодавства про службу в органах місцевого
самоврядування, притягуються до цивільної, адміністративної або
кримінальної відповідальності згідно із законом

Стаття 24. Відповідальність посадової особи місцевого самоврядування

Матеріальна шкода, завдана територіальній громаді незаконними рішеннями
сільських, селищних, міських голів, голів районних у місті, районних та
обласних рад, їх заступників, керівників управлінь, відділів, інших
структурних підрозділів виконавчих органів місцевого самоврядування,
діями чи бездіяльністю посадових осіб місцевого самоврядування при
здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок місцевого
бюджету в порядку, встановленому законом.

Сільські, селищні, міські, районні у місті, районні та обласні ради,
сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної
та обласної ради мають право зворотної вимоги (регресу) до посадової
особи місцевого самоврядування, яка заподіяла шкоду територіальній
громаді, у розмірах і порядку, визначених законами України та статутами
територіальних громад, прийнятими відповідно до законів України.

Розділ VII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і
посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить
Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та
іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

За посадовими особами місцевого самоврядування, посади яких на момент
набрання чинності цим Законом було віднесено до відповідних категорій та
яким присвоєно ранг згідно з пунктом 5 розділу V «Прикінцеві та
перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в
Україні», зберігається така сама категорія та присвоюється такий самий
ранг з додержанням вимог цього Закону.

З набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого
самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно
до Закону України «Про державну службу».

У разі переходу посадової особи органу місцевого самоврядування на
державну службу рівнозначної чи нижчої категорії посад їй присвоюється
ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до
цього Закону.

Визнати такими, що втратили чинність:

пункт 5 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України
«Про місцеве самоврядування в Україні» (Відомості Верховної Ради
України, 1997 р., № 24, ст. 170);

пункт 2 Постанови Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року «Про
введення в дію Закону України «Про державну службу» в частині щодо
поширення дії цього Закону на працівників органів місцевого та
регіонального самоврядування (Відомості Верховної Ради України, 1993 р.,
№ 52, ст. 491);

друге речення частини першої статті 23 Закону України «Про державну
службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490; 1999
р., № 24, ст. 208).

6. Кабінету Міністрів України протягом двох місяців з дня набрання
чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;

відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття
нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами
виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність з цим
Законом.

ПОРЯДОК проведення службового розслідування стосовно державних
службовців

Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р
№ 950

Відповідно до цього Порядку стосовно державних службовців може бути
проведено службове розслідування

у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов’язків,
перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або
заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі,
підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян,

у разі недодержання ними законодавства про державну службу, про боротьбу
з корупцією, порушення етики поведінки,

на вимогу державного службовця з метою зняття безпідставних, на його
думку, звинувачень або підозри

За анонімними повідомленнями, заявами та скаргами службове розслідування
не проводиться

Рішення щодо проведення службовою розслідування приймається вищими
посадовими особами України, Першим вще-прем’єр-мшістром України,
керівником державного органу (посадовою особою), що призначив на посаду
державного службовця, стосовно якого має проводитися службове
розслідування, керівником органу, в якому працює державний службовець

Головдержслужба може проводити службові розслідування за дорученням
вищих посадових осіб України та Першою вще-прем’єр-мшістра України, а у
разі безпосереднього звернення до Головдержслужби державного службовця
рішення щодо проведення службового розслідування приймається керівником
Головдержслужби

Рішенням щодо проведення службового розслідування визначається голова
комісії з проведення службового розслідування, інші члени комісії, мета
і дата початку та закінчення службового розслідування Термін службовою
розслідування не може перевищувати двох місяців

У разі коли рішення щодо проведення службового розслідування прийнято
вищими посадовими особами України, Першим вще-прем’єр-мшістром України,
склад комісії з проведення службового розслідування, мета і дата початку
та закінчення службового розслідування визначаються керівником
державного органу, якому доручено проведення службового розслідування

Службове розслідування у цьому випадку повинне бути проведено у термін,
визначений посадовою особою, яка прийняла рішення про його проведення

У разі потреби до проведення службового розслідування можуть залучатися
вчені, працівники державних органів, органів

9 4~а4

257

місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій (за
погодженням з їх керівниками)

До участі у проведенні службового розслідування не повинні залучатися
посадові особи державного органу, якщо обставини свідчать про їх
особисту заінтересованість у результатах розслідування

4 Службове розслідування проводиться з відстороненням державного
службовця від виконання повноважень за посадою або без такого
відсторонення Рішення про відсторонення приймається за поданням голови
комісії з проведення службового розслідування керівником державного
органу, в якому працює службовець

За державним службовцем на час відсторонення від виконання повноважень
за посадою зберігається заробітна плата

Керівник державного органу (посадова особа), за рішенням якою
заіверджено склад комісії з проведення службового розслідування,
контролює роботу цієї комісії і у разі потреби дає обов’язкові для
виконання доручення

Члени комісії з проведення службового розслідування несуть персональну
відповідальність згідно із законодавством за повноту, всебічність і
об’єктивність висновків службового розслідування та нерозголошення
інформації, що стосується цього розслідування

Членам комісії надається право

отримувати від державних службовців, інших працівників державного
органу, в якому працює особа, стосовно якої проводиться службове
розслідування, усні чи письмові пояснення, консультації спеціалістів з
питань службового розслідування,

ознайомлюватися і вивчати з виїздом на місце відповідні документи, у
разі потреби знімати з них копи та долучати їх до матеріалів службового
розслідування,

отримувати та збирати згідно із законодавством інформацію, пов’язану із
службовим розслідуванням, від інших юридичних та фізичних осіб на
підставі запиту керівника державного органу (посадової особи), який
призначив службове розслідування, або керівника державного органу, якому
доручено проведення службового розслідування

Особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право в
будь-який момент узяти в ньому участь, пояснювати факти, робити заяви,
подавати відповідні документи і порушувати клопотання про залучення
нових документів, вимагати додаткового вивчення пояснень осіб, причетних
до справи

За результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у
якому зазначаються

факти і суть звинувачень або підозри, які стали підставою для проведення
службового розслідування, посада, прізвище, ім’я та по батькові, рік
народження, освіта, термін служби у державному органі і перебування на
займаній посаді особи, стосовно якої проведено службове розслідування,

висновки службового розслідування, обставини, що пом’як-

шують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до
порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини,
що знімають з державного службовця безпідставні звинувачення або
підозру.

Члени комісії мають право викласти свою окрему думку, про що до акта
додається відповідний документ.

9. Акт службового розслідування підписується членами комі-

сії та подається на розгляд керівника державного органу (посадо-

вої особи), який призначив службове розслідування, в одному

примірнику.

Перед поданням на розгляд з актом службового розслідування
ознайомлюється державний службовець, стосовно якого проводилося
розслідування.

На вимогу керівника державного органу (посадової особи), якому доручено
проведення службового розслідування, голови або членів комісії чи
державного службовця, стосовно якого проводилося розслідування, акт
повинен розглядатися в їх присутності.

За результатами розгляду керівник державного органу (посадова особа),
який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, приймає в
десятиденний термін відповідне рішення, з яким ознайомлюється державний
службовець.

За матеріалами службового розслідування державний службовець може бути
притягнутий до відповідальності згідно із законодавством.

Рішення за результатами службового розслідування може бути оскаржено
державним службовцем згідно із законодавством.

Акт службового розслідування з відповідними документами зберігається в
державному органі, який проводив розслідування.

У разі коли рішення про проведення службового розслідування прийнято
особами, зазначеними у пункті 3 цього Порядку, акт службового
розслідування складається у двох примірниках, один з яких надсилається
посадовій особі, яка прийняла рішення про проведення службового
розслідування.

ПОСТАНОВА Пленуму Верховного Суду України

«Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші
правопорушення, пов’язані з корупцією»

№ 13 від 25 травня 1998 р.

(Із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду
України № 5 від З березня 2000 р.)

Обговоривши матеріали узагальнення судової практики у справах про
корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією (далі –
корупційні правопорушення), Пленум Верховного Суду України зазначає, що
суди в основному забезпечують правильне застосування Закону України від
5 жовтня 1995 р. «Про боротьбу з корупцією» (далі – Закон). Разом з тим
у їх діяльності мають місце істотні недоліки.

Суди нерідко приймають до свого провадження неналежно складені
протоколи, зокрема ті, в яких не зазначено правовий статус особи та
характер вчиненого нею діяння. Внаслідок цього до відповідальності
притягуються особи, які не є суб’єктами ко-рупційних правопорушень або
вчинили діяння, що не належать до останніх.

Окремі суди призначають особам, які вчинили корупційні правопорушення,
штрафи в меншому розмірі, ніж передбачено Законом.

Мають місце випадки необгрунтованого звільнення винних від
адміністративної відповідальності, порушення строків розгляду справ.
Судді не завжди реагують на порушення законності при вирішенні питань,
пов’язаних із притягненням громадян до відповідальності за корупційні
правопорушення, а також на факти зволікання при перевірці обставин їх
вчинення, при складенні протоколів та надісланні їх на розгляд судів.

З урахуванням підвищеної суспільної небезпечності корупції, яка порушує
нормальну діяльність державних інститутів, дискредитує органи державної
влади, місцевого самоврядування та їх апарат, і з метою правильного
застосування законодавства, запобігання помилкам при розгляді справ
даної категорії, Пленум Верховного Суду України постановляє:

(Преамбула із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного
Суду України № 5 від 3 березня 2000 р.)

1. При розгляді справ про корупційні правопорушення суди зобов’язані
забезпечувати точне й неухильне застосування Закону, оскільки це є
неодмінною умовою запобігання кримінально караним проявам корупції,
насамперед хабарництву та іншим посадовим злочинам, а також
організованій злочинності.

Корупщйними є діяння, названі в пунктах «а» і «б» ч 2 ст 1 Закону Під
іншими правопорушеннями, пов’язаними з корупцією, слід розуміти
передбачені Законом порушення спеціальних обмежень (ст 5), вимог
фінансового контролю (ст 6), невжиття заходів щодо боротьби з корупцією
(ст 10), невиконання обов’язків по боротьбі з корупцією (ст 11)

Правопорушення, пов’язані з використанням посадовими особами в особистих
чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їм у службове
користування приміщень, засобів транспорту чи зв’язку, техніки або
іншого державного майна, до корупційних діянь не належать
Відповідальність за такі правопорушення передбачена ст 184-1 Кодексу
України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП)

У випадках складення протоколу неуповноваженою на те посадовою особою
або без додержання вимог ст 256 КпАП, неприєднання до нього документів,
що підтверджують надання особі, яка притягається до відповідальності,
повноважень на виконання функцій держави, чи копи постанови суду (при
повторному притяїненні особи до відповідальності на підставі Закону)
суддя зобов’язаний своєю постановою повернути протокол відповідному
правоохоронному органу для належного оформлення

У справах даної категорії суди повинні забезпечувати своєчасне,
всебічне, повне й об’єктивне дослідження всіх обставин, передбачених
статтями 247 і 280 КпАП При цьому особливу увагу необхідно звергати на
з’ясування в кожній справі таких питань

чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до
відповідальності,

чи містить діяння склад корупційного правопорушення, передбаченого
Законом,

чи особа є винною в його вчиненні,

чи належить вона до суб’єктів даного правопорушення,

чи не містить правопорушення ознак злочину,

чи не закінчилися на момент розгляду справи строки, передбачені ст 38
КпАП,

чи немає інших обставин, що виключають провадження в справі

Суди мають також з’ясовувати мотив і характер вчиненого діяння,
повноваження особи, яка його вчинила, наявність причинною зв’язку між
діянням і виконанням останньою завдань і функцій держави, а у випадках,
передбачених п «а» ч 1 ст 5 і пунктами «а», «б» ч 3 ст 5 Закону,- мети
правопорушення

Якщо в діях особи, притягнутої до відповідальності на підставі Закону,
будуть встановлені ознаки злочину, суддя має ухвалити постанову про
закриття провадження в адміністративній справі й передачу матеріалів
прокурору для вирішення питання про притягнення цієї особи до
кримінальної відповідальності

(Пункт 4 в редакції Постанови Пченуму Верховного Суду України № 5 від 3
березня 2000р)

Зидно із Законом до відповідальності за вчинення корупшйних
правопорушень притягаються лише особи, уповноважені на виконання функцій
держави, а саме

державні службовці,

депутати всіх рівнів,

сільські, селищні, міські голови та голови районних і обласних рад,

військовослужбовці (крім тих, що проходять строкову службу) та інші
особи, які згідно з чинним законодавством притягаються до
відповідальності за адміністративні правопорушення на підставі положень
дисциплінарних статутів (ст 2 та ч 2 ст З Закону)

(Абзац пункту 5 із змінами внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України № 5 від З березня 2000 р )

При цьому необхідно враховувати, що відповідальність за окремими нормами
Закону можуть нести лише спеціальні суб’єкти, а саме

державні службовці, які є посадовими особами,-за ч 3 ст 5,

керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та
організацій чи їх структурних підрозділів – за ст 10,

особи, на яких покладено обов’язок складати протоколи про вчинення
корупцшних правопорушень або подавати ці протоколи до суду,- за ст 11

(Абзац пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України № 5 від 3 березня 2000 р )

Крім названих осіб до суб’єктів корупцшних правопорушень належать судді,
прокурори, слідчі, особи рядового й начальницького складу органів
внутрішніх справ, співробітники служби безпеки, посадові особи
податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби й інших
правоохоронних органів, перелічених у ч 1 ст 2 Закону України від 23
грудня 1993 р «Про державний захист працівників суду і правоохоронних
органів», а також працівники апарату суду, прокуратури й інших
зазначених органів, уповноважені на виконання функцій держави

(Абзац пункту 5 із змінами внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України № 5 від 3 березня 2000 р )

6 Суди повинні мати на увазі, що особа набуває статусу державного
службовця з моменту прийняття рішення про зарахування Гі на посаду
державного службовця, незалежно від того, прийняла вона присягу чи ні, а
також чи присвоєно їй ранг і чи попереджено її про встановлені ст 5
Закону обмеження

До категорії посад державних службовців, перелічених у ч 2 ст 9 і ст 25
Закону України від 16 грудня 1993 р «Про державну службу», Кабінету
Міністрів України надано право за погодженням з відповідними державними
органами відносити й інші посади Тому в кожному такому випадку суди
мають перевіряти наявність акта Кабінету Міністрів України про
віднесення посади особи, яка притягується до відповідальності, до
категорії державних службовців

(Абзац другий пункту 6 із змінами внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України № 5 від 3 березня 2000р )

Судам потрібно враховувати, що відповідальність за незаконне одержання
особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (п «а» ч 2 ст
1 Закону) настає за умови вчинення зазначених дій у зв’язку з виконанням
функцій держави Разом з тим одержання кредитів або позичок, придбання
цінних паперів, нерухомості, іншого майна з використанням пільг чи
переваг, не передбачених законодавством (п «б» ч 2 ст 1 Закону),
визнається протиправним незалежно від того, чи пов’язані ці дії з
виконанням особою функцій держави

Матеріальні блага чи послуги можуть бути одержані особою як
безпосередньо, так і через членів її сім’ї, третіх осіб, поштою або в
інший спосіб Зазначені в Законі особи несуть відповідальність за
одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг як для себе
особисто, так і для родичів, знайомих тощо

Роз’яснити судам, що об’єктивна сторона корупційних діянь, передбачених
ч 2 ст 1 Закону, полягає в незаконному одержанні матеріальних благ,
послуг, пільг або інших переваг у будь-якому вигляді Для
відповідальності за цією нормою Закону не має значення, чи вчинила особа
певні дії (або бездіяльність) на користь того, хто надав матеріальні
блага, послуги, пільги чи інші переваги, та чи настали від цих діянь
певні наслідки

Одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, гонорару
чи іншої винагороди за наукову, викладацьку, творчу діяльність або
медичну практику Законом не заборонено, а тому корупщйним діянням не
вважається

Судам потрібно відмежовувати корупщйні діяння від посадових злочинів та
злочину, передбаченого ст 191-2 КК, маючи на увазі, що адміністративна
відповідальність за ч 2 ст 1 Закону настає лише за умови, що дії
(бездіяльність) особи, уповноваженої на виконання функцій держави, не
містять складу злочину

(Пункт 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного
Суду України № 5 від 3 березня 2000 р )

Корупцшне діяння вважається закінченим з моменту незаконного одержання
особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, порушення
спеціальних обмежень – з моменту вчинення зазначених у диспозиції статті
дій або бездіяльності, а відповідальність за нього настає незалежно від
одержання особою матеріальних благ, послуг, пільї або інших переваг

Роз’яснити судам, що суб’єкт корупційного правопорушення підлягає
відповідальності за сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні
ними підприємницької, зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та
іншої діяльності, а також в одержанні ними субсидій, субвенщй, дотацій,
кредитів чи пільг (п «а» ч 1 та п «а» ч 3 ст 5 Закону) за умови
використання ним свого службового чи посадового становища з метою
незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших
переваг

Сприяння підприємницькій діяльності може полягати, наприклад, у діях,
спрямованих на одержання підприємцем ліцензії, сертифіката в обхід
встановленого законодавством порядку, в допомозі у реєстрації чи
перереєстрації фірми, товариства тощо, у передачі споруд, обладнання, в
організації технічного забезпечення (засобами транспорту, зв’язку), в
інформаційному (комп’ютерному) обслуговуванні підприємця, прийнятті
нормагивно-правового акта, що забезпечує більш вигідне освоєння ринків
збуту товарів і надання послуг

Під сприянням зовнішньоекономічній діяльності слід розуміти, зокрема,
розширення експортних або імпортних квот, видачу ліцензій, звільнення
від мита, митних зборів чи їх зменшення, необгрунтоване спрощення митної
о контролю, надання допомоги в переведенні валютних коштів за межі
України, транзиті товарів тощо

(Абзагі третій пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою П
іенуму Верховного Суду № 5 від З березня 2000 р )

Під іншою діяльністю, передбаченою н «а» ч 3 ст 5 Закону, необхідно
розуміти, зокрема, діяльність у сфері приватизації, організації
виборчого процесу, юридичної реєстрації політичних партій чи об’єднань
громадян, відзначення державними нагородами, присвоєння почесних та
спеціальних звань, визначення правового статусу певних груп державних
службовців, здійснення паспортного контролю, спеціального страхування, а
також епізодичну юсподарську діяльність різних фондів, об’єднань тощо

Сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні зазначених видів
діяльності, не пов’язане з використанням свого службового або посадового
становища, наприклад, шляхом консультацій, не визнається
правопорушенням, передбаченим п «а» ч 1 чи п «а» ч 3 с г 5 Закону

12 Відповідно до ст 8 Закону України від 7 лютого 1991 р «Про
підприємництво» юридична особа чи громадянин набувають статусу суб’єкта
підприємницької діяльності з моменту державної реєстрації та отримання
відповідного свідоцтва

Судам потрібно мати на увазі, що державний службовець або інша особа,
уповноважена на виконання функцій держави, не має права самостійно,
через представника або підставних осіб входити до складу правління чи
інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ,
господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань,
кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність

Винятком із цьою правила є випадки, коли державний службовець здійснює
функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та
представляє її інтереси в раді товарне іва (спостережній раді) або
ревізійній комісії господарського товариства

Не може визнаватися правопорушенням, пов’язаним із корупцією, входження
особи до складу редакційних колегій періодичних видань (газет,
журналів), різного роду журі, консиліумів, навіть за >мови одержання нею
винагороди за виконану роботу, оскільки зазначені оріани створюються з
метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної
практики

За змістом п «б» ч 1 ст 5 Закону під виконанням роботи на умовах
сумісництва слід розуміти виконання працівником крім основної ще й іншої
оплачуваної роботи незалежно від укладення трудового договору. Не
визнається сумісництвом наукова, викладацька, творча діяльність. При
з’ясуванні питання, чи є виконувана робота сумісництвом, судам потрібно
керуватися постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. №
245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств,
установ і організацій», Положенням про умови роботи за сумісництвом
працівників державних підприємств, установ і організацій (затверджене
наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінфіну від 28 червня 1993 р. № 43 та
доданим до цього Положення Переліком робіт, які не є сумісництвом.

(Пункт 12 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від З
березня 2000 р.)

Звернути увагу судів на те, що заняття підприємницькою діяльністю без
державної реєстрації чи без передбаченого законодавством спеціального
дозволу (ліцензії) тягне відповідальність не за Законом, а за ст. 164
КпАП, у разі ж вчинення таких дій протягом року після накладення
адміністративного стягнення-за ст. 148-3 КК.

(Пункт 13 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 3
березня 2000 р.)

Вирішуючи питання щодо винності особи в ненаданні, затриманні або
наданні недостовірної чи неповної інформації (п. «г» ч. 1 ст. 5 Закону),
суди мають керуватися вимогами Закону України від 2 жовтня 1992 р. «Про
інформацію», а також відповідними правовими актами, які регулюють
інформаційні відносини в державі.

При цьому належить враховувати, що особа, уповноважена на виконання
функцій держави, вправі відмовити в наданні інформації або надати її в
неповному обсязі у випадках, передбачених статтями 28-38, 46 названого
закону, зокрема, коли вона:

є державною таємницею;

є конфіденціальною;

стосується особистого життя людини, містить лікарську, комерційну
таємницю чи таємницю грошових вкладів, телефонних розмов;

(абзац пункту 14 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду
України № 5 від 3 березня 2000 р.) є власністю організації;

а також коли її розголошення порушить права людини на справедливий і
об’єктивний розгляд справи в суді, створить загрозу її життю, здоров’ю,
зашкодить оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню.

Правопорушенням, передбаченим п. «б» ч. З ст. 5 Закону, визнається
будь-яке неправомірне втручання посадової особи в діяльність іншої
посадової особи чи державного органу з метою перешкодити виконанню ними
своїх повноважень. Під втручанням слід розуміти умовляння, шантажування,
залякування, погрози, заяви про розголошення відомостей, що
компрометують особу тощо.

16 До відповідальності за умисне невиконання своїх

обов’язків по боротьбі з корупцією (ст 11 Закону) може притяга-

тися ильки той працівник правоохоронного органу, на якого без-

посередньо покладено обов’язок складати протоколи про коруп-

щйні правопорушення і який умисно не склав або несвоєчасно

склав, а так само не подав до суду такий протокол

(Абзац перший пункту 16 із змінами, внесеними згідно з Постановою
Пленуму Верховного Суду України № 5 від 3 березня 2000 р )

Несвоєчасним складанням протоколу слід вважати нескладан-ня його
протягом передбачених ст 38 КпАП строків, які мають обчислюватися з
моменту виявлення корупщйного правопорушення чи одержання інформації про
нього

У випадках, коли особа, уповноважена на виконання функцій держави,
допустила порушення будь-якого спеціального обмеження, передбаченого ч 1
ст 5 Закону, і при цьому незаконно одержала матеріальне благо, послугу,
пільгу або іншу перевагу, таке діяння слід розглядати як корупщйне і
кваліфікувати тільки за ч 2 ст 1 та застосовувати стягнення відповідно
до ст 7 Закону

Коли протиправні дії особи містять ознаки, передбачені і Законом, і КпАП
чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що передбачає
адміністративну відповідальність, дії винного необхідно кваліфікувати за
відповідною статтею Закону

При вчиненні особою двох або більше корупційних правопорушень,
передбачених Законом, остаточно стягнення визначається за правилами ст
36 КпАП У цьому разі до основного стягнення приєднується додаткове,
передбачене відповідною нормою Закону Наприклад, при вчиненні
корупщйного діяння та умисному невиконанні обов’язків по боротьбі з
корупцією призначається основне стягнення у вигляді штрафу в межах
санкції ст 11 і додаткове у вигляді заборони займати посади в державних
органах та їх апараті – за ст 7 Закону

Кодекс України про адміністративні правопорушення не передбачає
застосовування адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі,
передбаченої санкцією відповідної норми Закону Тому згідно зі ст 33
цього Кодексу основні й додаткові стягнення повинні накладатися з
урахуванням характеру вчиненого корупщйного правопорушення, особи
правопорушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, що
пом’якшують і обтяжують відповідальність, у межах санкцій норм Закону

Відповідно до ст 38 КпАП адміністративне стягнення може бути накладено
на винну особу не пізніш як через два місяці з дня вчинення корупщйного
правопорушення, при триваючому правопорушенні – через два місяці з дня
його виявлення, а також не пізніш як через місяць з дня прийняття
рішення про відмову в порушенні кримінальної справи чи про її закриття
за наявності в діях особи ознак корупщйного правопорушення Будь-яке
поновлення, продовження чи зупинення перебігу таких строків КпАП не
передбачено Тому в разі закінчення строків накладення адміністративного
стягнення провадження у справі має бути закрито

Враховуючи обмеженість строків притягнення особи до відповідальності за
вчинення корупційних правопорушень, суди зобов’язані забезпечувати
своєчасний та якісний розгляд таких справ, виконання постановлених
рішень та гостро реагувати на допущену тяганину

(Абзац другий пункту 20 із змінами, внесеними згідно з Постановою
Пченуму Верховного Суду України № 5 від 3 березня 2000 р )

Оскільки відповідно до чинного трудового законодавства питання про
звільнення правопорушника з роботи або інше усунення його від виконання
функцій держави вирішується в дисциплінарному порядку відповідним
органом (керівником), суди не вправі вирішувати дане питання при
застосуванні статей 7-11 Закону Разом з тим, визнавши особу винною у
вчиненні коруп-щйного діяння, передбаченого ч 2 ст 1 Закону, суд згідно
з ч 1 ст 7 Закону повинен прийняти рішення про заборону цій особі
займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з
дня звільнення з роботи або іншого усунення її від виконання функцій
держави, оскільки така заборона є додатковим адміністративним стягненням

Згідно з ч 1 ст 294 КпАП постанова в справі про коруп-ційне
правопорушення може бути скасована або змінена за протестом прокурора
суддею, яким її постановлено, а також незалежно від наявності протесту —
головою суду вищого рівня

Відповідно до ч 6 ст 12 Закону суди мають у триденний строк направляти
постанови про накладення адміністративного стягнення за корупцшні
правопорушення відповідному державному чи виборному органу для вирішення
питання про звільнення особи з посади (в тому числі виборної), про інше
усунення її від виконання функцій держави або про дострокове припинення
її депутатських повноважень

З урахуванням того, що накладення на правопорушника стягнення зобов’язує
посадову особу (виборний орган) у передбачених Законом випадках прийняти
рішення про звільнення йою з посади або інше усунення від виконання
функцій держави, суди згідно зі ст 305 КпАП повинні контролювати
виконання своїх рішень, вимагати та одержувати відповідні письмові
повідомлення

Зважаючи на необхідність запобігання корупщйним правопорушенням та
забезпечення законності притягнення до відповідальності винних у них
осіб, судові колеги Верховного Суду України, Верховний суд Автономної
Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські суди,
військові суди регіонів і Вшськово-Морських Сил мають забезпечити
належний нагляд за правильним застосуванням законодавства у справах
даної категорії, аналізувати відповідну судову практику і своєчасно
вживати заходів до усунення виявлених недоліків

ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ

Затверджені наказо м начальника Головного управління державної служби
України № 58 від 23 жовтня 2000 р

Ці правила є узагальненням стандартів поведінки та доброчесності
державних службовців Вони ґрунтуються на Конституції України та
визначених законами України принципах державної служби, спрямовані на
створення умов для підвищення авторитету державної служби та зміцнення
репутації державних службовців, а також інформування громадян про
поведінку, яку вони мають очікувати від державних службовців

При прийнятті на державну службу державний службовець знайомиться з цими
правилами, про що робиться письмове засвідчення в його особовій справі

Межі застосування

Загальні правила поведінки встановлюють основні вимоги до етики
працівників органів державної влади, що займають посади, віднесені до
відповідних категорій посад державних службовців відповідно до Закону
України «Про державну службу»

Для державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури,
судів, дипломатичної, митної, податкової служб, Національного банку
України, Служби безпеки, внутрішніх справ, управління Збройних Сил та
інших військових формувань, відповідними органами можуть затверджуватись
правила поведінки з урахуванням особливостей роботи в цих органах

Загальні положення

Державна служба України ґрунтується на принципах служіння Українському
народу та Українській державі, демократизму, гуманізму і соціальної
справедливості, верховенства права, що забезпечує пріоритет прав і
свобод людини і громадянина, професіоналізму, ініціативності, чесності,
відданості справі, персональної відповідальності за виконання посадових
повноважень і дотримання службової дисципліни, політичної
неупередженості, відкритості, гласності та контрольованості

Суспільне призначення державної служби полягає в забезпеченні
ефективного здійснення завдань і функцій Української держави шляхом
сумлінного виконання державними службовцями покладених на них службових
повноважень

Поведінка державних службовців має відповідати очікуванням громадськості
й забезпечувати довіру суспільства та громадян до державної служби,
сприяти реалізації прав і свобод людини і громадянина, визначених
Конституцією і законами України

Державний службовець має дбати про позитивний імідж та авторитет органів
державної влади і державної служби в цілому, дорожити своїм ім’ям та
статусом

Державні службовці, з урахуванням конституційних прав, можуть брати
участь у політичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами їх
службових обов’язків і в позаробочий час, щоб не підривати віру
громадськості в неупереджене виконання ними своїх функцій Власні
політичні поі ляди вони не можуть використовувати при виконанні своїх
посадових обов’язків

Державний службовець, як і інші громадяни, має право на приватне життя і
повинен поважати приватне життя інших державних службовців, зберігати з
цих питань конфіденційність інформації, якщо інше не встановлено
законами України

Загальні обов’язки державних службовців

Державний службовець при виконанні службових обов’язків повинен діяти на
підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами
України, а також укладеними і в установленому порядку ратифікованими
міжнародними договорами України, на засадах чесності, справедливості,
відповідальності, відкритості й прозорості

Акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування, прийняті у межах їх повноважень, що не суперечать
закону, є на відповідній території також обов’язковими до виконання
державними службовцями будь-якого органу державної влади

Державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові
обов’язки, проявляти ініціативу і творчі здібності, постійно
вдосконалювати організацію своєї роботи

11 Державний службовець має виконувати свої посадові

обов’язки чесно, неупереджено, не надаваш будь-яких переваг та

не виявляти прихильність до окремих фізичних і юридичних осіб,

політичних партій, рішуче виступати проти антидержавних про-

явів і сил, які загрожують порядку в суспільстві або безпеці гро-

мадян

Державний службовець повинен шанобливо ставитися до громадян, керівників
і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування, не
допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби

Державний службовець має з належною повагою ставитись до прав,
обов’язків та законних інтересів громадян, їх об’єднань, а також
юридичних осіб, не повинен проявляти свавілля або байдужість до їхніх
правомірних дій та вимог, допускати прояви бюрократизму, відомчостт та
місництва, нестриманість у висловлюваннях або іншим чином поводитися
таким чином, що дискредитує орган державної влади або ганьбить репутацію
державного службовця

Державний службовець має виявляти толерантність і повагу до різних
релігійних організацій, шанування та дотримання народних звичаїв і
національних традицій, установленого протоколу у відносинах з
представниками міжнародних організацій, іноземних установ та іноземців.

При виконанні своїх повноважень державний службовець має забезпечувати,
щоб матеріальні та фінансові ресурси, які йому доручені,
використовувались раціонально, ефективно та економно.

Державний службовець повинен постійно поліпшувати стан відповідності
своїх умінь, знань і навичок функціям та завданням займаної посади,
підвищувати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівень за
освітньо-професій е”лчг. грамами та шляхом самоосвіти.

Державний службовець зобов’язаний своєчаї. ..? тг-виконувати рішення
органів державної влади чи посадивихосіь, розпорядження і вказівки своїх
керівників.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі
одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний
службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формі повідомити про це
керівнику, який дав доручення, а в разі наполягання на його виконанні –
повідомити вищу за посадою особу.

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші
дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню органів державної
влади.

Державному службовцю забороняється розголошувати довірену йому державну
таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, установлену законами
України «Про інформацію» та «Про державну таємницю», у тому числі й
після залишення ним державної служби, а також використовувати таку
інформацію для власного інтересу або інтересу інших осіб шляхом порад чи
рекомендацій. У той же час державний службовець не повинен приховувати
від громадян факти та обставини, що становлять загрозу для життя,
здоров’я і безпеки людей, крім випадків заборони розголошення
відомостей, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких
визначений законом, а також завдавати шкоди державній інформаційній
політиці, суб’єктам інформаційних відносин шляхом ухилення чи утримання
від ужиття заходів щодо охорони державної таємниці та іншої інформації з
обмеженим доступом.

Конфлікт інтересів та недопущення проявів корупції

Державний службовець повинен на вимогу заявляти про наявність чи
відсутність у нього конфлікту інтересів. Конфлікт інтересів випливає із
ситуації, коли державний службовець має приватний інтерес, тобто
переваги для нього або його родини, близьких родичів, друзів чи осіб та
організацій, з якими він має або мав спільні ділові чи політичні
інтереси, що впливає або може впливати на неупереджене та об’єктивне
виконання службових обов’язків.

Будь-який з таких конфліктів має бути вирішений до прийняття на державну
службу чи призначення на нову посаду

22 Державний службовець повинен суворо дотримуватись обмежень і заборон,
передбачених антикорупщйним законодавством та законами України «Про
державну службу» та «Про боротьбу з корупцією», уникати дій, які можуть
бути сприйняті як підстава підозрювати його в корупції Своєю поведінкою
він має продемонструвати, що не терпить будь-яких проявів корупції,
відмітає пропозиції про незаконні послуги, чітко розмежовує службу і
приватне життя при найменших ознаках корумпованої поведінки шфор-рівника
або державний орган вищого рівня 7 жавний службовець відповідно до
законів України ^ ^кавну службу» та «Про боротьбу з корупцією» не має

права.

сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним
особам у провадженні ними підприємницької діяльності, а також в
отриманні субсидій, субвенщй, дотацій, кредитів чи пільг з метою
одержання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних
благ, послуг, пільг або інших переваг,

займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників
або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного
органу, в якому він працює, а також виконувати роботу на умовах
сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також
медичної практики),

входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу
правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових
установ, господарських товариств, організацій, спілок, об’єднань, що
провадять підприємницьку діяльність,

відмовляти фізичним і юридичним особам в інформації, надання якої
передбачено правовими актами, навмисне затримувати ії, надавати
недостовірну чи неповну інформацію,

відмовляти у видачі або затримувати підготовку та видачу фізичним або
юридичним особам передбачених законодавством довідок, посвідчень, інших
документів,

вимагати чи приймати від фізичних і юридичних осіб подарунки, послуги чи
будь-які інші переваги, які є чи можуть виглядати як винагорода за
рішення чи дії, які належать до його службових обов’язків,

сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним
особам у проведенні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та
іншої діяльності з метою одержання за це для себе, своїх родичів або
інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг чи інших переваг,

неправомірно втручатися, використовуючи своє службове становище, у
діяльність інших органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню
ними своїх повноважень,

бути повіреним третіх осіб у справах органу державної влади, в якому він
працює, або органів державної влади, підприємств, установ і організацій,
діяльність яких контролює,

надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час
підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Державний службовець зобов’язаний декларувати свої доходи та доходи
своєї сім’ї в порядку та у строки, визначені законодавством України;
ретельно виконувати свої громадянські обов’язки, у тому числі фінансові
зобов’язання, в порядку і розмірах, установлених законом.

Державний службовець зобов’язаний утримуватися від виконання іншої
дозволеної законом роботи, якщо вона заважає йому належним чином
виконувати свої повноваження або якій він повинен приділяти увагу
протягом свого робочого часу.

Відповідальність за недотримання Загальних правил поведінки державних
службовців

Порушення цих правил державними службовцями є підставою для застосування
до них дисциплінарних стягнень, передбачених Кодексом законів про працю
України, а також законами України «Про державну службу» та «Про боротьбу
з корупцією».

Державні службовці, які здійснюють керівництво іншими державними
службовцями або контролюють їх роботу, зобов’язані вживати заходів щодо
дотримання ними Загальних правил поведінки відповідно до законодавства
та в межах повноважень. Повинні самі або пропонувати керівнику вищого
рівня застосовувати відповідні дисциплінарні заходи за їх порушення.

КОНЦЕПЦІЯ боротьби з корупцією на 1998-2005 роки

Затверджена Указом Президента України від 24 квітня 1998року № 367

Вступ

Корупція є одним з основних чинників, які створюють реальну загрозу
національній безпеці та демократичному розвитку держави, вона негативно
впливає на всі сторони суспільного життя економіку, політику,
управління, соціальну і правову сфери, іромадську свідомість, міжнародні
відносини

Незважаючи на вжиті останнім часом організаційно-правові заходи щодо
протидії корупції, масштаби її не зменшилися Через невиконання низки
заходів, передбачених Національною програмою боротьби з корупцією, не
відбулося відчутного скорочення кількості корупщйних діянь

Таке становище є наслідком того, що дотепер не з’ясовано всіх соціальних
передумов корупції, цілеспрямовано не здійснювалась діяльність щодо їх
обмеження та нейтралізації Поширенню корупції сприяє гальмування
демократичних та економічних перетворень Не розроблено основ
адміністративної реформи Не визначено хоча б на концептуальному рівні
стратеги запобігання та протидії корупції Діяльність щодо боротьби з
корупцією не стала пріоритетною для багатьох державних органів Вона
здійснюється без певної системи і належної вимогливості, достатнього
інформаційного забезпечення, додержання принципу розподілу функцій та
відповідальності

Діяльності правоохоронних органів щодо запобігання коруп-ційним діянням,
їх виявлення та розслідування бракує повноти нормативного регулювання,
науково-методичного забезпечення Інформаційно-пошукова робота щодо
виявлення корупщйних проявів не спрямована на сфери найбільшого її
поширення та найвищі управлінські структури Заходи щодо вдосконалення
законодавства з питань боротьби з корупцією мають фрагментарний характер
Головні зусилля у боротьбі з корупцією витрачаються на реагування на
окремі корупщйні прояви, а не на усунення причин та умов, що сприяють їм

Забезпечиш системний підхід та ефективну організацію діяльності щодо
запобігання та протидії корупції можливо за наявності комплексної,
науково обірунтованої концепції

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Корупція є вкрай негативним явищем, її суспільна небезпечність полягає у
тому, що вона

підриває авторитет держави, завдає шкоди утвердженню демократичних основ
управління суспільством, побудові та функціонуванню державного апарату,

суттєво обмежує конституційні права і свободи людини і громадянина,
особливо пересічних громадян, які найбільше потерпають від корупції і не
в змозі уникнути корупційного тягаря, втрачають при цьому віру в
демократичні засади суспільства і держави,

порушує принципи верховенства права,

призводить до гальмування та викривлення соціально-економічних реформ,
перешкоджає розвитку ринкових відносин, передусім середнього та малого
підприємництва, а також надходженню іноземних інвестицій,

грубо порушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і
службовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування,
управлінських структур приватного сектору,

надає незаконні привілеї корумпованим угрупованням і кланам,
підпорядковує державну владу їхнім інтересам,

сприяє кримшалізацц та тішзащі економічних відносин, легалізації
доходів, одержаних незаконним шляхом,

живить організовану злочинність, насамперед економічну, стає неодмінною
умовою її існування,

порушує принципи соціальної справедливості, невідворотності покарання,

нищить духовні, моральні та суспільні цінності,

ускладнює відносини з іншими державами і всією міжнародною спільнотою,
унеможливлює надання іноземної допомоги

У правовому відношенні корупція становить сукупність різних за
характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю
корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних,
цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки
посадових осіб, пов’язаних із вчиненням цих діянь

Корупщйні діяння мають такі форми (види)

зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або
посадових повноважень та інші посадові злочини, що вчиняються для
задоволення корисливих чи інших особистих інтересів або інтересів інших
осіб,

розкрадання державного, колективною або приватного майна з використанням
посадового становища,

незаконне одержання матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг,

одержання кредитів, позичок, допомоги, придбання цінних паперів,
нерухомості або іншого майна з використанням пільг чи переваг, не
передбачених законодавством, або на які особа не має права,

хабарництво,

здійснення безпосередньо та через посередників або підставних осіб
підприємницької діяльності з використанням влади чи посадових
повноважень, а також пов’язаних з ними можливостей,

сприяння з використанням посадового становища фізичним і юридичним
особам у здійсненні ними підприємницької та іншої діяльності з метою
незаконного одержання за це матеріальних або інших благ, пільг та інших
переваг;

неправомірне втручання з використанням посадового становища у діяльність
інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоджання
виконанню ними своїх повноважень чи домагання прийняття неправомірного
рішення;

використання інформації, одержаної під час виконання посадових
обов’язків, у корисливих чи інших особистих інтересах, необгрунтована
відмова у наданні відповідної інформації, або несвоєчасне її надання,
або надання недостовірної чи неповної службової інформації;

надання необгрунтованих переваг фізичним або юридичним особам шляхом
підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи управлінських
рішень;

протегування з корисливих або інших особистих інтересів у призначенні на
посаду особи, яка за діловими і професійними якостями не має переваг
перед іншими кандидатами.

Корупційні діяння можуть бути вчинені також в інших формах, у тому числі
в таких, що потребують додаткового визначення законодавством.

Боротьба з проявами корупції має грунтуватися на поєднанні
профілактичних, правоохоронних і репресивних заходів. При цьому
пріоритет повинен надаватися профілактичним заходам загальносоціального
і спеціального кримінологічного спрямування.

Заходи запобігання та протидії корупції поділяються на невідкладні
короткострокові, в тому числі надзвичайного характеру, довгострокові та
постійного характеру.

Основною метою державної політики у галузі боротьби з корупцією є
створення дійової системи запобігання і протидії корупції, виявлення та
подолання її соціальних передумов і наслідків, викриття корупційних
діянь, обов’язкової відповідальності винних у їх вчиненні.

Суб’єкти боротьби з корупцією поділяються на такі основні групи:

суб’єкти безпосередньої правоохоронної діяльності, в тому числі
спеціально утворені для запобігання корупційним діянням, їх викриття і
розслідування;

суб’єкти, які в межах виконання інших своїх функцій забезпечують
правоохоронні органи інформацією, що містить відомості про корупційні
діяння;

суб’єкти, діяльність яких спеціально або внаслідок виконання інших
функцій спрямована на здійснення упереджувального та обмежувального
впливу на соціальні передумови корупції;

запобігання причинам та умовам, що безпосередньо сприяють корупційним
діянням;

суб’єкти, які здійснюють координацію боротьби з корупцією.

Відповідно до загальних положень і мети діяльність щодо боротьби з
корупцією повинна здійснюватися на таких основних принципах

демократизації управління суспільством, побудови та організації
державної влади і місцевою самоврядування, що забезпечує оптимальну
відкритість для населення діяльності посадових осіб,

верховенства права,

пріоритету та захисту прав людини,

зміцнення доброчесності у відносинах державного апарату і службовців
усіх категорій з населенням, системності,

комплексності, що передбачає здійснення невідкладних короткострокових,
довгострокових, постійних заходів економічного, соціально-політичного,
організаційно-управлінського, правового, соціально-психологічного та
іншого характеру,

взаємодії владних структур з інститутами суспільства і населенням,

удосконалення порядку та нормативного регулювання організації праці
посадових осіб,

практичної спрямованості та радикальності заходів, наукової
обґрунтованості,

входження до міжнародної системи боротьби з корупцією та розвитку
всебічного співробітництва з іноземними державами

Діяльність щодо боротьби з корупцією має здійснюватись у таких напрямах

запобігання соціальним передумовам корупції та усунення причин і умов,
що сприяють вчиненню корупщйних діянь,

удосконалення законодавства про відповідальність за коруп-щйні
правопорушення,

контроль та нагляд за виконанням законодавства у сфері боротьби з
корупцією,

активізація діяльності державних органів щодо виявлення, розслідування,
розгляду фактів корупщйних діянь, притягнення винних у їх вчиненні до
відповідальності

Розділ II

СОЦІАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ КОРУПЦІЇ. ПРИЧИНИ ТА УМОВИ КОРУПЩЙНИХ ДІЯНЬ

Корупція має історичні витоки та соціальні передумови Чиновництво завжди
супроводжувала ознака корупщйності

У країнах, що стали на шлях демократи, процеси утвердження особистих
прав і свобод та запровадження демократичних засад забезпечували системі
державного управління поступову відкритість Тим самим була підірвана
живильна основа всевладдя та корупщйності чиновництва Між тим жодна із
соціально-політичних і економічних систем не має повного імунітету до
корупції – змінюються лише її обсяги і прояви, а також її можливості, що
визначається ставленням до неї держави і суспільства

У період переходу нашої держави від тоталітарної до демократичної
системи, орієнтованої на ринкову економіку, проявилися й інші
передумови, що сприяють корупції. Серед них можна виділити передумови,
властиві певною мірою країнам перехідного типу, та ті, що пов’язані з
прорахунками та іншими недоліками у проведенні суспільних перетворень
безпосередньо в Україні. Передумови першої групи:

відсутність тривалий час політичної та економічної стратегії формування
нового суспільного ладу, недооцінка ролі державного регулювання у
здійсненні цих перетворень, зокрема щодо діяльності управлінського
апарату, значне послаблення державного контролю за його роботою;

наявність легальних і прихованих політичних сил, які прагнуть
відновлення колишнього ладу з його державно-управлінською системою та
чинять опір запровадженню демократичних засад в усіх сферах суспільства,
у тому числі в управлінні ним;

наявність значних залишків старої командно-адміністративної системи у
вигляді надмірно великого державного управлінського та іншого
службово-обслуговуючого апарату з необгрунтовано широкими
повноваженнями, зокрема розпорядчо-дозвільного змісту, переускладненим,
забюрократизованим та не контрольованим порядком задоволення нагальних
потреб населення;

процеси зміни форм власності, приватизації та накопичення значних
цінностей, що відбулися у перші роки незалежності здебільшого неофіційно
або напівлегально, сприяли виникненню і зміцненню корпоративних
угруповань і кланів, корупційних зв’язків, слугували прикладом наживи з
використанням посади, відкривали можливість безболісної зміни службової
діяльності на комерційну;

масове прагнення нових підприємницьких структур, включаючи кримінальні,
розв’язати через державний апарат свої проблеми;

масова зміна законодавчих та інших правових норм, послаблення нагляду та
контролю за їх виконанням;

значне збільшення кількості майже не обізнаних з національним
законодавством та правопорядком іноземних підприємців та інвесторів, які
стали легкою здобиччю корупціонерів.

Передумови другої групи:

декларативність багатьох реформаторських намірів та рішень влади;
обмеженість, зволікання та непослідовність у проведенні реформ щодо
демократизації управління суспільством, діяльності державного апарату,
дерегуляції та лібералізації економіки, підтримки підприємництва, малого
і середнього бізнесу;

безперешкодне створення суб’єктів підприємницької діяльності на базі
державного майна, переведення державної власності у приватну в інтересах
окремих груп, тіньових структур, кланів;

криміналізація економічних та інших соціальних відносин внаслідок
недосконалої грошової та податкової політики, що спричиняє тінізацію,
бартеризацію, гальмує розвиток цивілізованого підприємництва,
переорієнтовує його з виробничої спрямованості на торговельно-фінансову;

пасивність правоохоронних та інших державних органів щодо притягнення
винних у корупщйних вчинках та інших незаконних операціях до
відповідальності, що, крім інших негативних наслідків, стало для
чиновництва стимулом безкарного вчинення корупщйних діянь, призвело до
моральної деформації, поширення корисливої мотивації службової
діяльності,

поширеність у суспільстві думки про корумпованість влади, припустимість,
ефективність та невідворотність корупщйних зв’язків і діянь, про
небажання влади боротися з ними і навіть потурання їм, що призводить до
зворотного впливу на формування у населення готовності та звички до
використання корупщйних відносин, утвердження серед громадян, настроєних
на боротьбу з корупцією, думки про пріоритетність більш жорсткого
покарання винних у вчиненні корупщйних діянь, а не усунення причин та
умов останніх, сприяння формуванню таких уявлень через засоби масового
впливу на населення за відсутності спрямованої антикорупцшної протидії

Такий поділ передумов корупції є умовним На загальносощ-альному рівні
вони переплітаються та викликають інші небажані для суспільства явища
Зазначені передумови у взаємодії та у дещо зміненому вигляді відіграють
зумовлюючу роль або набувають форми безпосередніх причин та умов, які за
своїм змістом можна поділити на політичні, економічні, правові,
організаційно-управлінські, сощально-психолопчні та інші чинники Крім
перелічених передумов слід виділити

політичні чинники

відсутність програмованою та предметності у впровадженні демократичних
засад у різні сфери суспільного життя, зокрема у систему управління
суспільством, внаслідок чого не забезпечуються її відкритість,
спрямованість на служіння народу, підконтроль-ність йому,

занадто повільний розвиток політичної структури та свідомості
суспільства, передусім його громадянських інституцій, їх
не-сформованість та неготовшсть до рівної партнерської участі поряд з
державними органами у розв’язанні суспільних проблем, одними з яких є
впровадження доброчесності у відносинах з населенням та протидія
корупції,

відсутність системи виховання у службовців патріотичних почуттів,
моральних, професійних якостей, розуміння, що корупція підриває
авторитет і силу держави, етичні основи суспільної свідомості,

недостатня визначеність, непослідовність і поверховість у проведенні
антикорупцшної політики, що породжує у службовців, схильних до
корупщйних діянь, відчуття безкарності,

відсутність державної ініціативи та необхідних організаційних зусиль
щодо створення громадських формувань, незалежних недержавних структур
для зростання активності населення у боротьбі з корупцією,

економічні чинники

відсутність сприятливого режиму діяльності підприємств та підприємців,
особливо щодо сплати податків, відрахувань до бюджету, одержання
державної підтримки, кредитів тощо;

відсутність прозорості процесів роздержавлення власності, вирішення
різних економічних та господарських питань, оцінки прибутків, обсягу
податків, одержання пільг тощо, що створює умови їх вирішення за
додаткову «винагороду» для службовця;

наявність суперечностей, коли на фоні збільщЄння кількості заможних і
багатих людей, зростання їхніх прибутків багато державних службовців,
наділених повноваженнями у забезпеченні умов для прибуткової діяльності,
не мають навіть помірного достатку;

правові чинники:

недоліки законодавства, що має регулювати розв’язання політичних,
економічних, соціальних, організаційно^управлінських проблем запобігання
корупції та корупційним діянням, внаслідок чого правова база є
недостатньою для ефективної протидії зловживанням чиновництва, зберігає
його зверхність над населенням, надмірну закритість, не сприяє створенню
чіткої системи контролю за діяльністю службовців, надійного
адміністративно-правового захисту особи від свавілля державних органів
та посадових осіб;

відсутність на нормативному рівні цілісної системи засобів

та корупційним діянням;

неврегульованість відповідальності за вчинення різних коруп-ційних
діянь, у тому числі з кваліфікуючими ознаками, інших правопорушень, що
створюють сприятливі умови для корупції;

формальний характер чинної системи декларування доходів державних
службовців;

прогалини та нечіткість законодавства, що регламентує діяльність
державних органів, які ведуть боротьбу з корупцією, зокрема неповне
визначення суб’єктів корупційних діянь,;

пасивність та нецілеспрямованість правоохоронних органів щодо виконання
правових вимог у виявленні корупційних діянь, викритті винних у їх
вчиненні;

організаційно-управлінські чинники:

відсутність чіткої регламентації діяльності державних службовців щодо
процедури здійснення службових повноважень, прийняття рішень, видачі
офіційних документів; Наявність у посадових осіб надто широких
розпорядчо-дозвільншс повноважень для прийняття рішень на свій розсуд,
що дає їм можливість створювати зайві ускладнення, перебільшувати свою
роль у вирішенні питань, пов’язаних із зверненнями громадян;

поширеність у кадровій політиці випадків заміщення посад службовців не
на підставі їхніх ділових і моральних якостей, а через знайомство за
колишньою роботою, особисту відданість, близькість політичних уподобань;

відсутність порядку спеціальної перевірки, тестування на відповідність
професійним та моральним якостяд^ періодичної ротації, однорівневого
переміщення службовців; недодержання умов і формальне ставлення до
проведення конкурсу на заміщення посад іа атестації,

відсутність механізмів унеможливлення прийняття на службу лідерів і
членів злочинних угруповань та здійснення ними кар’єри,

затягування правового та практичного вирішення питань про введення
спеціальної перевірки осіб, які є кандидатами на посади державних
службовців або працюють на таких посадах, запровадження більш чіткого
порядку ведення їх особових (кадрових) справ,

відсутність у більшості міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади, управлінських структур окремих підрозділів або
спеціально виділених працівників, на яких покладаються обов’язки
організації роботи щодо запобігання корупщйним діянням та іншим
посадовим правопорушенням,

соціально-психологічні чинники

нерозвиненість у значної частини населення громадянської свідомості,
зокрема усвідомлення нового становища особи у державі, що будується на
демократичних засадах, поки що досить сильний впиив традиційних
стереотипів стосовно переважання державних засобів та підпорядкованості
їм громадських форм у впорядкуванні суспільних справ, у тому числі в
організації протидії корупції,

поширення корисливої спрямованості у діяльності державних службовців, їх
готовності до порушення закону, норм моралі, професійної честі,

професійна та моральна деформація частини керівників і посадових осіб,
що займають відповідальні посади, яка виявляється у вчиненні або
поблажливому ставленні до корупційних діянь, порушень службової еіики,

несформованість у трудових колективах громадської думки щодо виявлених у
них фактів корупційних діянь з метою позитивної о впливу на обстановку
та запобігання надалі таким фактам

Розділ III ЗАПОБІЖНИЙ ВПЛИВ НА СОЦІАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ КОРУПЦІЇ.
ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЩЙНИМ ДІЯННЯМ

Стратегічним напрямом запобігання передумовам корупції та їх
нейтралізації є послідовна демократизація всіх сфер суспільною життя,
розвиток громадянської свідомості та активності у загальному контексті
побудови демократичної держави Демократизація, відкритість влади,
прозорість та зрозумілість для населення державних рішень, діяльності
управлінського апарату, розвиток громадянською суспільства –
найважливіші важелі подолання корупції

Запобіжний вилив на соціальні передумови корупції має здійснюватися за
такими напрямами

розвиток лібералізації та дерегуляції економіки, звуження меж державного
регулювання економічних та соціальних процесів, розширення законодавчої
основи та організаційно-управлінських умов сприяння розвитку га захисту
підприємництва і власності в усіх формах;

визначення чіткої спрямованості та прискорення практичної реалізації
адміністративної реформи;

розвиток законодавчого регулювання та прискорення впровадження нового
функціонального призначення, змінених повноважень і організаційних форм
у співвідношенні місцевого самоврядування та державної влади;

створення всіма економічними, організаційно-управлінськими,
професійно-освітницькими, морально-психологічними засобами механізму
виховання у працівників усіх рівнів, зайнятих наданням послуг населенню,
порядності, ввічливості, чесності, високого професіоналізму, особливо за
умов платного надання послуг;

неухильне додержання законності, принципів рівності та справедливості у
реагуванні на факти корупційних діянь та інших зловживань посадовим
становищем, зокрема ретельна перевірка та гласна правова оцінка всіх
(незалежно від часу) фактів створення приватного капіталу шляхом
використання (відкрито або завуальовано) державної власності.

Політичні заходи

Відповідно до стратегічного напряму запобігання соціальним передумовам
корупції за рахунок демократизації всіх ланок суспільного життя
пропонується:

здійснити комплекс ідеологічних і масово-політичних, заходів, що сприяли
б визначенню у суспільстві провідних політичних сил, які очолюють,
ініціюють та постійно активізують державну і громадську діяльність,
пов’язану з боротьбою з корупцією;

завершити законодавче визначення та створення організаційних і
матеріальних умов запровадження інституту Уповноваженого з прав людини;

здійснити анулювання депутатського імунітету народних депутатів України
та обмеження імунітету суддів;

забезпечити рівність усіх громадян перед законом у разі викриття
корупційних діянь та притягнення до відповідальності винних у їх
вчиненні осіб незалежно від займаних посад;

проводити роботу з підвищення рівня громадянської свідомості та
активності населення у боротьбі з корупцією. При цьому використовувати
не тільки традиційні громадські формування, а й сприяти створенню нових
недержавних інституцій, що мають завдання щодо протидії корупції;

розробити та запровадити механізм залучення трудових колективів до
контролю за додержанням антикорупційного законодавства, здійсненням
заходів щодо запобігання корупційним діянням та їх громадського
обговорення;

розробити законодавчі норми щодо забезпечення прозорості фінансування
політичних партій, громадських організацій, контролю правомірності його
джерел, перевірки одержаних прибутків та здійснених витрат лідерами і
активістами цих формувань, а також щодо критеріїв та механізму контролю
фінансування виборчих кампаній,

прийняти кодекс поведінки осіб, обраних на виборні посади, включаючи
депутатів, передбачивши у ньому можливість перевірки виборцями
правомірності прибутків та витрат їх обранців,

ініціювати координацію зусиль недержавних організацій (фондів,
асоціацій, інститутів) та представництв аналогічних іноземних установ,
що підтримують соціальні перетворення в Україні, для здійснення заходів
антикорупщйного спрямування

Економічні заходи

З метою запобігання корупції та корупщйним діянням передбачається

удосконалити систему оподаткування, зменшити податковий тиск на
підприємців та інших фізичних осіб, спростити порядок стягнення
податків, розширити сферу застосування фіксованих платежів,

рішуче виявляти та забороняти будь-які монопольні прояви, сприяти
природній конкуренції,

створити сприятливі умови для внутрішнього 1 зовнішнього інвестування
легальної економіки,

вивчити та вдосконалити систему контролю за використанням державного
майна, виявлення фактів прихованого одержання прибутків приватними
особами та угрупованнями за рахунок операцій з цим майном,

продовжити здійснення заходів щодо підтримки підприємництва, звуження
обліку та звітності суб’єктів підприємницької діяльності, спрощення
державної реєстрації цих суб’єктів, упорядкування механізму анулювання
реєстрації, зосередження виконання реєстраційних функцій у єдиному
державному органі, чітко визначити перелік підстав та строків проведення
перевірок суб’єктів господарювання,

розробити систему засобів кримінологічного та криміналістичного захисту
підприємництва, малого бізнесу, заощаджень, капіталів та інших форм
приватної власності від злочинних посягань іззовні та в самих
комерційних структурах, а також від протиправного втручання в їхню
діяльність державних і недержавних організацій,

розробити та реалізувати механізм репатріації капіталів за умов
амністії, укладання інвестиційних угод і здійснення інших заходів,

підвищити рівень оплати пращ та соціальної захищеності державних
службовців,

передбачити, що члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних
органів виконавчої влади та їх заступники на час перебування на своїх
посадах зобов’язані передавати у довірче управління під гарантії держави
належні їм частки (пакети) акцій у статутному капіталі суб’єктів
господарювання;

удосконалити правове регулювання та управлінський механізм діяльності
фондового ринку, забезпечити конкурсність та максимальну прозорість цієї
діяльності, насамперед щодо продажу пакетів акцій підприємств у процесі
приватизації державного майна;

впровадити принципи гласності та конкурсності у систему державних
замовлень, механізми приватизації, оренди державного майна;

спростити механізм та забезпечити рівні умови для суб’єктів
господарювання різних форм власності під час видачі ліцензій, реєстрації
підприємств і громадян-підприємців, у процедурах митного, прикордонного,
екологічного, санітарного та інших видів контролю, а також сертифікації
продукції; продовжити практику звуження переліку видів підприємницької
діяльності, що підлягають ліцензуванню;

розробити дійову систему економічних та фінансових засобів контролю та
протидії легалізації «брудних» грошей.

Правові заходи

Рекомендується:

провести аналіз законодавства про забезпечення захисту прав людини і
громадянина від корупції та щодо повноти, безпосередності та
стабільності регулювання відносин у підприємницькій, господарській,
фінансовій, кредитно-банківській діяльності, виявити прогалини,
суперечності, а також норми, які дозволяють їх по-різному тлумачити, та
інші недоліки, що можуть бути використані для корупційних діянь та інших
посадових порушень; урахувати при цьому зарубіжний досвід, підготувати
пропозиції про вдосконалення законодавства;

здійснити предметну систематизацію антикорупційних законодавчих та інших
нормативно-правових актів, підготувати пропозиції щодо їх удосконалення;

врегулювати в законодавчому порядку питання організації та діяльності
Національного бюро розслідувань України;

прискорити розроблення правових підстав і механізму інформування
банківськими установами правоохоронних органів та проведення аналізу
щодо анонімних валютних рахунків;

проаналізувати судову практику щодо розгляду справ про оскарження в суді
рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб;

розробити правові підстави та механізм обов’язкового беззаперечного
відшкодування державою збитків, у тому числі необгрунтованих втрат,
заподіяних громадянину внаслідок неправильного застосування або
невиконання чи неналежного виконання норм законодавства під час
здійснення службової діяльності, з наступним стягненням витрачених на це
коштів із посадової особи, з вини якої були завдані такі збитки або
втрати,

прискорити законодавче врегулювання і впровадження кримінологічної
експертизи проектів законів та інших нормативно-правових актів, вивчити
можливості її проведення із спеціальним антикорупційним спрямуванням,
визначити та здійснити необхідні для цього організаційно-методичні та
інші заходи,

вивчити проблему максимального обмеження дискреційних повноважень
працівників правоохоронних органів, зокрема під час вирішення питань
щодо звільнення осіб від адміністративної та кримінальної
відповідальності,

вивчити питання щодо повноти правового та фізичного захисту потерпілих і
свідків, працівників засобів масової інформації та інших осіб, які
допомагають викриттю винних у коруп-щйних діяннях, внести пропозиції
щодо його гарантованого забезпечення

Організаційно-управлінські заходи

Для вдосконалення діяльності управлінського персоналу на засадах
раціональної її демократизації рекомендується

скоротити апарат, обмежити його повноваження щодо дозвшь-но-розпорядчих
та керівних функцій, у тому числі щодо надання пільг, переваг, ліцензій,
замінивши ці повноваження здійсненням контролю за додержанням норм
законодавства,

проаналізувати і а визначити щодо кожної галузі народного господарства
та управління, кожного етапу виробництва та іншої діяльності службові
дії операції, рішення, у разі здійснення яких можливе вчинення
корупщйних діянь, визначити умови і процедури, що виключали б такі
факти, детально регламентувати правила та стандарти прийняття
розпорядчо-дозвільних управлінських рішень, видачі населенню офіційних
документів, вирішення інших питань щодо його обслуговування,
поінформувати населення про ці стандарти, процедури і правила,

забезпечити добір і розстановку кадрів на засадах неупере-дженого
конкурсного відбору, а також їх об’єктивну атестацію, періодичну ротацію
і однорівневе переміщення,

удосконалити механізм контролю за достовірністю декларацій про доходи
державних службовців,

розробити та запровадити єдині загальні правила (умови) просування по
службі, гаранти перевірки їх додержання,

запровадити обов’язковий періодичний розгляд на засіданнях колегій
міністерств, інших центральних органів виконавчої впади, службових
нарадах у державних установах та організаціях, зборах трудових
колективів питань виконання законодавства про державну службу, боротьбу
з корупцією, здійснення заходів щодо запобігання коругщійним проявам та
реагування на них,

регламентувати умови і порядок правомірного отримання державними
службовцями та іншими особами, уповноваженими на виконання функцій
держави, подарунків, комісійної винаюроди, гонорарів, послуг тощо, а
також використання ними засобів транспорту, зв’язку, техніки, іншого
майна незалежно від форм власності;

розробити механізм дійового контролю за додержанням вимог закону щодо
заборони державним службовцям усіх рангів брати участь у підприємницькій
діяльності;

вивчити та узагальнити практику реагування в установах та організаціях
на корупційні діяння та пов’язані з ними правопорушення посадових осіб,
відповідність реагування вимогам законодавства, спрямувати цю практику
на посилення гостроти реагування аж до звільнення винних із займаних
посад та передачі матеріалів про них до правоохоронних органів;

розробити кодекс поведінки державного службовця, кодекс працівника
правоохоронних органів, кодекс честі судді, а також відповідні
дисциплінарні кодекси з визначенням у них порядку притягнення до
дисциплінарної відповідальності, видів і меж стягнень за посадові
правопорушення та умов заохочення за етичну службову поведінку;

організувати суцільну незалежну перевірку законності та обґрунтованості
створення недержавних організацій (фірм, агентств тощо) для здійснення
за підвищену плату операцій і процедур, які безоплатно або за нижчу
плату виконуються державними установами;

з’ясувати механізми та причини більш швидкого і спрощеного виконання цих
послуг недержавними організаціями, можливості прихованої організованої
корупції;

вивчити питання про додержання порядку притягнення до відповідальності
керівників установ і організацій за вчинення корупційних діянь їх
працівниками та невжиття заходів до запобігання подібним вчинкам;

установити обмеження щодо зайняття посад в органах державної влади та
місцевого самоврядування особами, які вчинили корупційні правопорушення;

створити банк даних про осіб, які були засуджені за корупційні діяння
або піддані за них адміністративному стягненню, з метою використання
цієї інформації для спеціальної перевірки кандидатів на посади державних
службовців та працівників, які вже займають ці посади;

установити відповідальність посадових осіб органів державної влади та
органів місцевого самоврядування за ухилення від реагування відповідно
до закону на критичні виступи засобів масової інформації щодо
оприлюднених фактів корупції, порушень прав і свобод людини і
громадянина;

розглянути питання про можливість створення банку даних про суб’єктів
підприємницької діяльності, причетних до корупції, з метою виключення
можливості їх участі у виконанні державних замовлень і контрактів;

проаналізувати та вдосконалити заходи (засоби) фінансового і
банківського контролю з метою виявлення корупційних діянь;

розглянути і визначити рівень компетенції, відповідальності та
повноважень Головного контрольно-ревізійного управління України,
Державної податкової адміністрації України, Національного банку України,
Державної митної служби України, Міністерства зовнішніх економічних
зв’язків і торгівлі України, Міністерства внутрішніх справ України та
інших державних органів, які здійснюють контрольно-дозвільні функції
щодо фізичних і юридичних осіб, у проведенні роботи із запобігання та
протидії корупції в підпорядкованих їм органах

Соціально-психологічні заходи

Реалізація Концепції передбачає

розроблення та впровадження системи і програми підвищення рівня знань та
виховання різних верств населення щодо ролі, шляхів і форм розвитку
інститутів громадянського суспільства, доброчинності у відносинах з
населенням, формування негативного ставлення до корупції, протидії
чинникам, що п зумовлюють, зміцнення патріотичної мотивації особистої
участі у запобіганні та викритті фактів корупщйних діянь,

введення до загальноосвітніх та просвітницьких програм, поширення через
засоби масової інформації знань про права громадян, механізми їх
реалізації в державних установах, порядок і процедуру розгляду звернень
громадян, прийняття управлінських рішень щодо цих звернень,

включення до тематичних планів засобів масової інформації публікацій,
теле- та радіопередач, що висвітлюють різні аспекти розвитку
доброчинності, боротьби з корупцією, забезпечення їх спрямованості на
розширення знань з питань запровадження та зміцнення інститутів
громадянського суспільства, додержання антикорупційного законодавства,
інформування про викриття та засудження корупцюнерів, а також на
формування громадської думки щодо неприйнятності, шкідливості, осуду
корупщйних діянь, підтримання участі населення в їх запобіганні та
виявленні,

поширення правоохоронними органами і судами через свої прес-служби та в
інший спосіб інформації про притягнення корупцюнерів до
відповідальності, заходи щодо запобігання проявам корупції та участь
населення у боротьбі з такими проявами,

організація та підтримка органами державної влади ініціативи
громадськості і політичних партій, правоохоронних органів щодо створення
громадських формувань та інших недержавних інституцій антикорупційного
спрямування, надання їм підтримки та допомоги

Під час розроблення планів реалізації Концепції доцільно із зазначених
заходів визначити такі, що не потребують прийняття або зміни законів і
можуть бути здійснені через прийняття виконавчою владою актів або іншим
способом, та організувати у невідкладному порядку їх виконання у 1998
році

Розділ IV

ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ДІЯННЯ

Під час удосконалення законодавства про відповідальність за корупційні
діяння доцільно приділяти особливу увагу

забезпеченню системності норм різних галузей права, зокрема уточненню
соціального і правового поняття «корупція», визначенню понять «корупщйне
діяння» і «корупційне правопорушення», їх форм (видів) у різних галузях
права,

розробленню правового інструментарію (методик, рекомендацій, коментарів
тощо) стосовно правильного визначення ступеня суспільної небезпечності
конкретних корупційних діянь, видів відповідальності за них, критеріїв
розмежування, взаємопов’яза-ності санкцій та стягнень,

здійсненню комплексною підходу до регламентації питань протидії корупції
у різних галузях права, передбаченню в них норм, спрямованих на
запобігання корупції та виявлення корупційних діянь, більш повне
викриття і покарання винних, подолання негативних наслідків корупції,

розробленню та впровадженню положень, що формують механізми застосування
норм антикорупщйного законодавства та їх оптимального практичного
використання

Законодавство про відповідальність за корупційні діяння повинно
вдосконалюватися шляхом здійснення

невідкладних заходів – внесення змін і доповнень до законів та інших
нормативно-правових акіїв,

перспективних заходів, що реалізовуватимуться в ході чергової
кодифікації кримінального, адміністративного, трудового та цивільного
законодавства

Невідкладні заходи мають включати

доповнення законодавства про боротьбу з корупцією більш широким
визначенням суб’єкта корупційних діянь, прямим посиланням на те, що за
вчинення однакових корупційних діянь державні службовці всіх категорій і
рангів несуть однакову відповідальність,

доповнення переліку обставин, що обтяжують відповідальність за злочини у
сфері службової діяльності, вчинення їх особами, які займають
відповідальні та особливо відповідальні посади,

створення механізму правового реагування на факти ухилення від подання
декларацій про доходи, наявне майно та витрати,

дальше закріплення у законодавстві обов’язку посадових осіб, підприємців
надавати відповідним державним і недержавним органам на їх вимогу
відомості про доходи, майно та витрати, а також визначення механізму
перевірки джерел і правомірності цих доходів,

перегляд установлених критеріїв визначення великого та особливо великого
розміру хабара,

перегляд кримінальної відповідальності за співучасть у хабарництві

уточнення поняття та критеріїв визначення значної шкоди і тяжких
наслідків стосовно посадових злочинів,

приведення поняття посадової особи як спеціального суб’єкта злочину у
відповідність із існуючими соціально-економічними реаліями,

введення спеціальних норм цивільно-правової відповідальності юридичних
осіб (накладення штрафів, ліквідація тощо) за здобуття коштів та майна
шляхом незаконного перетворення державної власності на приватну чи на
кошти, отримані внаслідок корупщйних діянь, а також відповідальності
юридичних осіб, які використовують у своїй діяльності такі кошти,

встановлення цивільно-правової відповідальності юридичних осіб за
використання ними свого майна та грошових коштів з метою вчинення
корупщйних діянь,

розширення інституту правового компромісу щодо суб’єктів корупщйних
діянь, які добровільно сприяли виявленню, розслідуванню та припиненню
корупщйних діянь, вчинених ними особисто або іншими особами,

позбавлення осіб, причетних до вчинення корупщйних діянь, права
займатися певними видами професійної та комерційної діяльності,
встановлення можливості конфіскації незаконно здобутого майна або його
грошового еквівалента, пред’явлення цивільного позову про відшкодування
збитків, завданих будь-кому корупційним діянням,

доповнення Кодексу законів про працю України положенням, згідно з яким
вчинення корупційного діяння є підставою для розірвання трудового
договору (контракту)

Перспективні заходи мають передбачати

диференціацію відповідальності за окремі корупцшні діяння з урахуванням
характеру та небезпечності,

вдосконалення норм відповідальності посадових осіб за корисливе чи
вчинене з іншої особистої заінтересованості використання своєї посади,
влади, службових повноважень та пов’язаних з ними можливостей,

запровадження поряд із загальними нормами відповідальності за посадові
злочини спеціальних норм, які передбачають відповідальність за вчинення
окремих корупщйних діянь, а також діянь, вчинення яких перешкоджає
боротьбі з корупцією Такі спеціальні норми доцільно передбачити щодо
невиконання обов’язків з боротьби проти корупції, протекціонізму,
незаконного одержання блаї (переваг) немайнового характеру, у часи у
легалізації коштів, одержаних незаконним шляхом,

удосконалення системи кримінально-правових санкцій щодо норм
відповідальності за корупцшні діяння, узгодження їх з правовими
засобами, які застосовуються при однорідних правопорушеннях на підставі
норм інших галузей права,

встановлення, що члени колегіального органу, які шляхом голосування або
іншим способом з корупщйних мотивів сприяли прийняттю незаконного
рішення, підлягають юридичній відповідальності за заподіяну внаслідок
цього шкоду

Розділ V

ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ ЩОДО ВИЯВЛЕННЯ КОРУПЦІЙНИХ ДІЯНЬ ТА
ПРИТЯГНЕННЯ ВИННИХ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Потребує вдосконалення діяльність щодо більш повного та своєчасного
виявлення, розслідування фактів корупщйних діянь і притягнення винних у
їх вчиненні посадових та службових осіб до відповідальності

Активізації виявлення корупщйних діянь сприятимуть такі заходи

виділення у складі спеціальних підрозділів боротьби з організованою
злочинністю і корупцією окремих законспірованих структур та працівників,
незалежних у своїй діяльності, на яких було б покладено організацію
виявлення корупційних діянь, аналіз інформації про такі діяння та вжиття
передбачених законом заходів щодо осіб, які вчинили такі діяння або
причетні до них,

радикальна перебудова спрямованості та системи забезпечення
результативності здійснення спеціальних оперативно-розшу-кових заходів з
метою виявлення фактів корупції,

виділення у статистичній звітності органів Міністерства внутрішніх справ
України, Служби безпеки України та Національного бюро розслідувань
України відомостей про кількість виявлених корупщйних діянь, суспільні
сфери їх вчинення, своєчасність, повноту та результативність перевірки
цієї інформації, запровадження окремої звітності щодо інформації про
створення та прояви організованих злочинних угруповань (груп) у сферах
економіки, фшансово-банківської, зовнішньоекономічної діяльності та у
сфері здійснення державної влади і про виявлені корупщйні зв’язки під
час викриття цих угруповань (груп) Ця інформація за всіма показниками
має бути відокремлена від даних про виявлення та викрштя організованих
злочинних груп, які готують та вчиняють злочини загальнокримшального
харакіеру,

встановлення і додержання порядку, згідно з яким підрозділ (орган)
відповідного правоохоронного органу, що одержав або реалізує інформацію
про діяльність організованого злочинного угруповання (групи) у сферах
економіки, фінансово-банківської, зовнішньоекономічної діяльності та у
сфері здійснення державної влади, зобов’язаний проводити роботу щодо
виявлення корупщйних зв’язків, які сприяли утворенню, прикриттю,
захисту, іншому забезпеченню існування цього злочинного угруповання
(групи),

запровадження механізму вдосконалення контрольних операцій, у тому числі
раптових, неправоохоронними державними ор-і анами, які здійснюють
контроль за певними сторонами діяльності державних і недержавних
управлінських структур, з метою повного виявлення фактів порушення норм
і правил виконання службових обов’язків, що можуть сприяти корупцшним
діянням, налагодження передачі інформації про такі факти правоохоронним
органам,

створення у рамках розроблюваної державної автоматизованої системи
кримінологічної інформації інформаційної підсистеми щодо криміногенних
чинників корупційних діянь, проведення на цій інформаційній базі
постійного моніторингу їх динаміки, аналізу чинників, використання
інформації про них для запобігання проявам корупції, їх виявлення та
прогнозування, запровадження спеціалізованої кримінологічної експертизи
антикорупційного спрямування проектів законодавчих, інших
нормативно-правових актів, управлінських рішень, комерційних, кредитних,
зовнішньоекономічних та інших господарських угод тощо;

забезпечення своєчасного реагування на повідомлення контрольних органів,
громадян і засобів масової інформації про коруп-ційні діяння та інші
протиправні дії посадових осіб, встановлення суворого контролю за
додержанням цього порядку.

З метою активізації діяльності спеціальних органів, що здійснюють
виявлення проявів корупції, необхідно:

спрямувати їх оперативно-розшукову діяльність на виявлення
найнебезпечніших проявів корупції в державних органах, найважливіших
сферах суспільного життя та у галузях, де корупційні діяння набули
найбільшого поширення;

запровадити порядок та механізм належної реалізації оперативної
інформації щодо корупційних діянь, згідно з якими керівники відповідних
правоохоронних органів або їх підрозділів мають виключні повноваження та
несуть персональну відповідальність за прийняття рішення відповідно до
передбачених законом заходів реагування на таку інформацію. При цьому
рівень прийняття рішення у кожному випадку має відповідати посадовому
рівню особи, яка вчинила корупційне діяння;

запровадити методики виявлення, перевірки та реалізації інформації про
факти корупції в різних сферах економіки, суспільного життя;

визначити порядок повної і своєчасної реєстрації повідомлень про
корупційні діяння та пов’язані з ними правопорушення, встановити
юридичну відповідальність працівників правоохоронних органів за
порушення цього порядку;

врегулювати законодавство з питань визначення порядку надання інформації
правоохоронним органам про кошти та майно окремих юридичних і фізичних
осіб; уніфікувати та конкретизувати в єдиному законодавчому акті умови і
порядок надання зазначеної інформації правоохоронним та іншим органам,
врахувавши необхідність збереження банківської таємниці;

визначити механізми взаємодії спеціальних органів, які здійснюють
виявлення проявів корупції, з іншими органами, на які згідно з
законодавством покладається обов’язок оперативного, технічного,
інформаційного та іншого забезпечення діяльності щодо боротьби з
корупцією;

запровадити єдину державну систему обліку осіб, щодо яких одержано
оперативні дані про здійснення корупційних діянь або причетність до них
з розподілом їх відповідно до професійної належності, сфери та регіону
діяльності.

Для вдосконалення діяльності щодо притягнення до відповідальності осіб,
винних у вчиненні корупщйних діянь та причетних до них, необхідно

чітко визначити підслідність таких діянь,

оновити та запровадити методики розслідування кримінальних справ і
підготовки матеріалів про адміністративні правопорушення у цій сфері,

привести кримінально-процесуальне та адміністративне законодавство в
частині доказування у відповідність із сучасними вимогами,

вжити заходів до обмеження пільг, що перешкоджають притягненню до
відповідальності осіб, винних у корупщйних діяннях, звуження судової
дискрецп у справах про корушийні діяння,

забезпечити дійовий механізм захисту від посягань на життя, здоров’я,
свободу і гідність свідків, потерпілих та інших учасників процесу, в
разі потреби – збереження конфіденційності ix свідчень

Підвищення ефективності діяльності щодо виявлення і притягнення до
встановленої законом відповідальності осіб, винних у корупщйних діяннях
та причетних до них, вимагає

усунення дублювання повноважень різних державних органів, встановлення
громадського, державного, відомчого контролю за такою діяльністю,
виключення можливості ухилення від відповідальності працівників, винних
у порушенні законодавства про боротьбу з корупцією

Розділ VI

СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

Ефективна боротьба з корупцією можлива за умови створення та реалізації
належної системи забезпечення цієї діяльності

Кадрово-професійне забезпечення боротьби з корупцією передбачає побудову
ефективної системи підготовки, добору та розстановки кадрів для
державної служби, управлінських ланок правоохоронних органів, їх
атестації, професійного навчання та виховання, перепідготовки, а також
стимулювання чесного і сумлінного ставлення до виконання службових
обов’язків Особливу увагу слід приділяти кадрово-професійному
забезпеченню державних органів, що безпосередньо здійснюють боротьбу з
корупцією

Для створення цієї системи слід здійснити такі заходи визначити перелік
посад державних службовців та інших відповідальних працівників
управлінських ланок, кандидати на зайняття яких підлягають обов’язковій
спеціальній перевірці, умови й проведення, в тому числі щодо тих, хто
вже працює на цих посадах,

перелік обов’язкових документів для особової (кадрової) справи
зазначених категорій працівників та умови й ведення,

порядок періодичної ротації цих осіб та однорівневого їх переміщення,

вивчити практику конкурсного відбору під час заміщення вакантних посад
та атестації державних службовців, з’ясувати причини упущень та інших
недоліків при їх проведенні,

вирішити питання про створення в міністерствах, інших центральних
органах виконавчої влади, управлінських структурах великих підприємств,
незалежно від форм власності, підрозділів або виділення кадрових
працівників, на яких покладаються обов’язки та відповідальність щодо
організації роботи із запобігання корупційним діянням, організувати
добір і атестацію цих працівників та за участю спеціальних підрозділів
Національного бюро розслідувань України, Міністерства внутрішніх справ
України, Служби безпеки України – їх професійну підготовку, періодичне
інформування, консультування,

розробити організаційно-управлшський та правовий механізм забезпечення
декларування витрат на придбання нерухомого майна і транспортних засобів
державними службовцями, іншими відповідальними працівниками
управлінських ланок, співробітниками правоохоронних органів, суддями,
звільнення цих категорій працівників із займаних посад у разі ухилення
від декларування,

вдосконалити механізм та практику контролю за декларуванням доходів
зазначених категорій службовців,

розробити механізм контролю за виконанням державними службовцями вимог
закону щодо повідомлення про відкриття валютних рахунків в іноземних
банках та відповідальності за невиконання цих вимог,

розробити та запровадити порядок інформування Головною управління
державної служби при Кабінеті Міністрів України правоохоронними органами
і судами про факти притягнення до відповідальності за посадові
правопорушення державних службовців першої – четвертої категорій та тих,
які працюють у правоохоронних органах і судах,

запровадити додаткові засоби для проведення спеціальної перевірки осіб,
які є кандидатами на посади, пов’язані з боротьбою з корупцією, та осіб,
які займають такі посади,

адаптувати методики професійного відбору співробітників спеціальних
підрозділів відповідних правоохоронних органів та слідчих для
використання їх працівниками, які спеціалізуються на виявленні та
розслідуванні корупщйних діянь і правопорушень, пов’язаних з цими
діяннями,

перевірити практику запровадження та вдосконалення методик відбору
абітурієнтів до навчальних закладів систем Міністерства внутрішніх справ
України, Служби безпеки України, Національного бюро розслідувань
України, що готують працівників для роботи в спеціальних підрозділах,

привести у відповідність із сучасними вимогами систему підготовки та
підвищення кваліфікації фахівців для спеціальних підрозділів
Національного бюро розслідувань України, Міністерства внутрішніх справ
України, Служби безпеки України, а також для інших державних органів, на
які покладено обов’язки боротьби з корупцією;

удосконалити кваліфікаційні вимоги до працівників зазначених органів –
суб’єктів боротьби з корупцією стосовно забезпечення ними виконання
відповідних функцій та службових обов’язків;

забезпечити державним службовцям необхідні умови і гарантії щодо їх
службової діяльності з метою підвищення особистої незалежності та
відповідальності.

Інформаційно-аналітичне забезпечення боротьби з корупцією передбачає
створення системи інформування населення і суб’єктів боротьби з
корупцією про стан, динаміку і потреби протидії корупції в Україні,
використання інформації для підвищення рівня діяльності щодо запобігання
корупційним діянням, їх виявлення та розслідування, підготовки та
прийняття відповідних управлінських рішень, проведення спеціалізованої
антикорупцій-ної кримінологічної експертизи проектів законодавчих та
інших нормативно-правових актів, рішень, угод тощо.

Для здійснення вищезазначених заходів:

створити та запровадити єдину для державної і недержавної сфер систему
статистичних показників, що відповідала б міжнародним стандартам обліку
і звітності та об’єктивно відображала стан боротьби з корупцією в
Україні;

вирішити питання про створення Інформаційно-аналітичного та експертного
центру для виконання інформаційних, аналітичних, прогностичних,
управлінських, експертних та профілактичних завдань боротьби з корупцією
на базі державної системи кримінологічної інформації, визначити його
статус і завдання;

створити у зазначеному Центрі для міжвідомчого користування банк
нормативної, управлінської, аналітичної, наукової, методичної,
довідкової та іншої інформації, в тому числі із зарубіжних джерел, з
питань запобігання корупції та боротьби з нею;

розробити заходи державної підтримки окремих журналістів і періодичних
видань, що друкують антикорупційну інформацію та у зв ‘язку з цим
потребують захисту;

розробити систему інформаційного зв’язку з громадянами з питань боротьби
з корупцією («телефон довіри», правова консультація, подання пропозицій
тощо), врахувати при цьому необхідність захисту прав людини, у тому
числі службовців, від анонімного паплюження та наклепів;

запровадити механізм безперешкодного одержання засобами масової
інформації в органах – суб’єктах боротьби з корупцією відкритої
інформації про стан боротьби з корупцією.

Науково-методичне забезпечення боротьби з корупцією передбачає
приведення наукових досліджень з проблем запобігання та протидії
корупції до певної системи, розроблення нових пропозицій, наукових
методик і рекомендацій з цих питань, раціональне їх запровадження у
практику, прогнозування та науковий аналіз ефективності застосовуваних
форм і засобів боротьби з корупцією, а також моральне та матеріальне
заохочення авторів цих досліджень

Для цього необхідно

визначити пріоритетні напрями та тематику наукових досліджень з питань
боротьби з корупцією і забезпечити їх відповідне державне фінансування,

здійснити науково-практичні розроблення з відстеження, прогнозування та
моделювання основних тенденцій у динаміці корупції в Україні,
забезпечити використання для цього статистичних даних, експертних
опитувань, соціологічного моніторингу, іншої інформації,

провести аналіз координаційної та дослідницької діяльності, виконаних
розробок та результатів їх впровадження Міжвідомчим центром з проблем
боротьби з організованою злочинністю при Координаційному комітеті по
боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові
України та вжити заходів до більш ефективного виконання покладених на
нього функцій,

організувати вивчення наукових досліджень з антикорупцій-ноі тематики,
що проводяться за кордоном, забезпечити впровадження і реалізацію кращих
з цих досліджень, придатних для умов України,

визначити порядок розгляду та реалізації пропозицій науковців щодо
вдосконалення боротьби з корупцією,

розробити наукові методики антикорупційної кримінологічної експертизи
проектів нормативно-правових актів, управлінських рішень, комерційних,
кредитних та інших господарських угод,

забезпечити вдосконалення та широке використання можливостей
криміналістики і судової експертизи у запобіганні та протидії
корупційним діянням,

налагодити випуск спеціального інформаційного періодичного видання про
наукові рекомендації та стан боротьби з корупцією,

забезпечити через існуючу в Академії правових наук України координаційну
систему узгодження та взаємодію у проведенні досліджень з
антикорупційної тематики різними науковими державними і недержавними
установами, а також творче співробітництво у дослідженнях проблем
боротьби з корупцією в Україні та іноземних державах, які здійснюються
міжнародними організаціями, зарубіжними дослідницькими центрами або за
їх підтримкою

Потребує поліпшення стан матеріально-технічного забезпечення боротьби з
корупцією, для чого слід здійснити такі заходи

узагальнити потреби правоохоронних органів і судів у фінансуванні та
матеріально-технічних ресурсах, скласти узгоджені плани та розрахунки
забезпечення відповідних органів необхідною технікою, транспортними
засобами, засобами зв’язку, іншими матеріальними ресурсами,

передбачати у проектах державного бюджету кошти на реалізацію заходів,
спрямованих на боротьбу з корупцією,

забезпечити належне оснащення спеціальною технікою та криміналістичними
засобами спеціальних підрозділів Нацюнального бюро розслідувань України,
Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України для
здійснення ефективної оперативно-розшукової діяльності щодо виявлення
фактів корупції

У боротьбі з корупцією повною мірою необхідно використати міжнародне
співробітництво та зарубіжний досвід З цією метою рекомендується

визнати міжнародне співробітництво у боротьбі з корупцією одним з
пріоритетних напрямів зовнішньополітичної діяльності держави,

забезпечити активну участь України в роботі органів і організацій ООН,
Ради Європи, інших міжнародних організацій, які розробляють міжнародні
стандарти поведінки державних службовців, рекомендації, конвенції та
інші документи щодо запобігання і протидії фактам корупції та їх
виявлення, розглянути форми та результативність участі представників
держави у цих організаціях,

ініціювати проведення окремих міжнародних акцій і програм у сфері
боротьби з корупцією,

інформувати відповідні міжнародні організації про заходи, що вживаються
в Україні для активізації боротьби з корупцією, та результати цієї
діяльності,

утворити міжвідомчу координаційну комісію з організації вивчення
зарубіжного і міжнародного досвіду у сфері боротьби з корупцією,
забезпечити одержання, переклад і аналіз відповідної інформації, а також
стажування, навчання та участь фахівців у науково-організаційних заходах
за кордоном, запровадити систему обов’язкового розгляду на комісії
висновків і пропозицій щодо вивчення зазначеного досвіду та впровадження
його в Україні,

внести пропозиції представництвам міжнародних організацій, фондів,
агентств, посольствам іноземних держав в Україні про об’єднання та
координацію їхньої діяльності з питань боротьби з корупцією через
міжвідомчу координаційну комісію з організації вивчення зарубіжного та
міжнародного досвіду боротьби з корупцією,

міжвідомчій координаційній комісії організувати аналіз заходів боротьби
з корупцією, рекомендованих міжнародними організаціями для запровадження
в Україні, а також тих, що застосовуються в іноземних державах,
визначити, які з них запроваджені, а які не застосовуються в Україні,
причини незастосування та розробити у зв’язку з цим відповідні
пропозиції,

звернутися з метою сприяння у цій роботі до представництв в Україні
відповідних міжнародних організацій, фондів, посольств, агентств тощо,

включитися у систему координації заходів боротьби з транснаціональною та
міжнародною корупцією,

активізувати участь держави у розробленні проекту Міжнародної конвенції
про боротьбу з організованою транснаціональною злочинністю, підготувати
пропозиції України, у тому числі анти-корупційного спрямування, щодо
проекту Конвенції про боротьбу з торгівлею дітьми

З урахуванням цих вимог необхідно забезпечити ефективну роботу
Координаційного комітету по боротьбі з корупцією при Президентові
України, на який покладено координацію діяльності всіх органів
виконавчої влади у сфері боротьби з корупцією

Розділ VII СИСТЕМА РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ

Реалізація цієї Концепції повинна здійснюватися шляхом

врахування положень Концепції у формуванні та проведенні державної, у
тому числі правової і кримінальної, політики, використання їх у
відповідних актах законодавства, виступах посадових осіб, парламентських
слуханнях, рекомендаціях щодо запобігання та протидії корупції,

розроблення нових і вдосконалення чинних загальнодержавних планів і
програм боротьби з корупцією, а іакож галузевих програм стосовно
найбільш криміногенних сфер діяльності (державна служба, податкова та
митна служби, зовнішньоекономічна діяльність, відповідні структури
міліції, комунального господарства, сфера приватизації тощо),

прийняття нових законів і внесення змін та доповнень до чинних
законодавчих актів, розроблення на підставі програм і
нормативно-правових актів відповідних відомчих планів, заходів
запобігання і протидії корупції, типових функціональних обов’язків,
посадових інструкцій посадових осіб,

визначення чіткої системи державного контролю та відповідальності за
виконання положень і рекомендацій Концепції, покладення зазначених
функцій на відповідний орган,

здійснення аналізу інформації про боротьбу з корупцією, забезпечення
постійного моніторингу цієї діяльності,

визначення виконавців для прогнозування криміногенної ситуації,
визначення потреби та можливості коригування у перспективі планів щодо
боротьби з корупцією

Строки практичної реалізації Концепції зумовлюються особливостями
динаміки політичного, демократичного, соціально-економічного і правового
розвитку України та формування громадянського суспільства на сучасному
перехідному еіаш Багато що залежатиме від злагодженості дій усіх оріанів
державної влади на загальнодержавному і регіональному рівнях, ставлення
до проблеми боротьби з корупцією з боку держави та н громадян

Невідкладні заходи щодо запобігання і протидії корупції доцільно
здійснити протягом 1998 року, а ті, що потребують більш тривалого
розроблення і впровадження,- у найближчі 2-3 роки Інші заходи повинні
здійснюватися постійно для того, щоб до 2005 року в Україні була
створена і діяла ефективна система боротьби з корупцією та було
досягнуто реальних результатів

Положення Концепції мають бути враховані у навчатьних планах
спеціалізованих наукових установ та навчальних закладів

КОНВЕНЦІЯ про корупцію у контексті кримінального права

(ETS 173) Страсбург, 27 січня 1999року

Преамбула

Держави-члени Ради Європи та інші держави, які підписали цю Конвенцію,

враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її
членами,

визнаючи важливість активізації співробітництва між іншими державами, що
підписали цю Конвенцію, переконані у необхідності здійснювати у
невідкладному порядку спільну кримінальну політику, спрямовану на захист
суспільства від корупції, включаючи ухвалення відповідних законодавчих
актів і вжиття превентивних заходів, наголошуючи, що корупція загрожує
правопорядку, демократії та правам людини, руйнує належне управління,
чесність та соціальну справедливість, перешкоджає конкуренції та
економічному розвиткові і загрожує стабільності демократичних інститутів
і моральним засадам суспільства,

вважаючи, що ефективна боротьба із корупцією вимагає розширення,
активізації та поліпшення міжнародного співробітництва у кримінальних
справах^ вітаючи останні події, які ще більше поглиблюють на
міжнародному рівні розуміння та співробітництво у справі боротьби із
корупцією, включаючи заходи Організації Об’єднаних Націй, Світового
банку, Міжнародного валютного фонду, Всесвітньої організації торгівлі,
Організації американських держав, ОЕСР і Європейського Союзу, беручи до
уваги Програму дій проти корупції, ухвалену Комітетом міністрів Ради
Європи у листопаді 1996 року на виконання рекомендацій Дев’ятнадцятої
Конференції міністрів юстиції європейських країн (Вал-летта, 1994 рік),

відзначаючи у цьому зв’язку важливість участі держав, які не є членами
Ради Європи, у діяльності Ради, спрямованій проти корупції, а також
вітаючи їхній цінний внесок у здійснення Програми дій проти корупції,

відзначаючи також, що у резолюції № 1, ухваленій на їхній Двадцять
першій Конференції (Прага, 1977 рік), міністри юстиції європейських
країн рекомендували якнайскоріше здійснити Програму дій проти корупції
та запропоновували, зокрема, якнайскоріше укласти кримінальну конвенцію,
яка передбачала б скоординоване визнання правопорушень, пов’язаних із
корупцією, злочинними, посилення співробітництва у галузі кримінального
переслідування таких правопорушень, а також ефективний механізм для
подальших дій, відкритий для держав-членш і держав, які не є членами
Ради, на рівних засадах,

беручи до уваги, що глави держав і урядів держав-членів Ради Європи з
нагоди їхньої другої зустрічі, що відбулася у Страсбурзі 10-11 жовтня
1997 року, вирішили шукати спільні шляхи подолання ризиків, які створює
зростання корупції, та ухвалили План дій, у якому Комітетові міністрів,
крім іншого, доручається забезпечити якнайскорішу розробку
міжнародно-правових документів відповідно до Програми дій проти корупції
з метою розвитку співробітництва у галузі боротьби із корупцією,
включаючи її зв’язки із організованою злочинністю та відмиванням грошей,

враховуючи також, що у резолюції (97) 24, яка стосується 20 керівних
принципів боротьби із корупцією та яку Комітет міністрів ухвалив 6
листопада 1997 року на своєму 101-му засіданні, підкреслюється
необхідність якнайскорішої розробки міжнародно-правових документів
відповідно до Програми дій проти корупції, з огляду на прийняття
Комітетом міністрів на своєму 102-му засіданні 4 травня 1998 року
резолюції (98) 7, що дозволяє укладення часткової та розширеної угоди
про створення «Групи держав проти корупції (ГРЕКО)» (994-145), яка
спрямовуватиме свою діяльність на розширення можливостей її членів у
галузі боротьби із корупцією шляхом здійснення контролю за виконанням
ними своїх зобов’язань у цій галузі, погодились про таке:

Глава І. ВИКОРИСТАННЯ ТЕРМІНІВ

Стаття 1. Використання термінів

Для цілей цієї Конвенції:

вираз «державна посадова особа» тлумачиться за змістом визначення
«державного службовця», «публічної посадової особи», «мера», «міністра»
чи «судді» у національному законодавстві та у кримінальному праві
держави, де відповідна особа виконує такі функції;

термін «суддя», наведений у підпункті (а) вище, включає обвинувачів і
осіб, які обіймають судові посади;

у випадку судового переслідування державної посадової особи іншої
держави переслідуюча держава може застосовувати визначення державної
посадової особи тільки у тій мірі, у якій це визначення сполучне із її
національним законодавством;

сі) «юридична особа» означає будь-яке утворення, яке має такий статус за
діючим національним законодавством, за винятком держав або інших
державних органів, які здійснюють державні повноваження, та міждержавних
міжнародних організацій

Глава II. ЗАХОДИ, ЯКИХ НЕОБХІДНО ВЖИТИ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Стаття 2. Дача хабара національним державним посадовим особам

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть бути
необхідними для визнання у своєму нацюнальному законодавстві
кримінальними правопорушеннями у разі їхнього умисного вчинення
обіцяння, пропонування чи дачі будь-якою особою прямо чи опосередковано
будь-якої неправомірної вигоди будь-яким державним посадовим особам
Сторони, для них особисто чи для інших осіб, з метою заохочення їх до
виконання чи невиконання наданих їм повноважень.

Стаття 3. Одержання хабара національними державними посадовими особами

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть бути
необхідними для визнання у своєму національному законодавстві
кримінальними правопорушеннями у разі їхнього умисного вчинення
вимагання чи одержання будь-якими державними посадовими особами Сторони
прямо чи опосередковано будь-якої неправомірної вигоди, для них особисто
чи для інших осіб, або прийняття пропозиції чи обіцянки такої вигоди з
метою виконання чи невиконання наданих їм повноважень.

Стаття 4. Хабарництво членів національних представницьких органів

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть бути
необхідними для визнання у своєму національному законодавстві
кримінальними правопорушеннями дій, згаданих у статтях 2 і З, якщо вони
вчиняються будь-якою особою^ що є членом будь-якого національного
представницького органу, який здійснює законодавчі або виконавчі
повноваження.

Стаття 5. Хабарництво іноземних державних посадових осіб

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть бути
необхідними для визнання у своєму національному законодавстві
кримінальними правопорушеннями дій, згаданих у статтях 2 і 3, якщо вони
вчиняються державною посадовою особою будь-якої іншої держави.

Стаття 6. Хабарництво членів іноземних представницьких органів

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть бути
необхідними для визнання у своєму національному законодавстві
кримінальними правопорушеннями дій, згаданих у статтях 2 і 3, якщо вони
вчиняються будь-якою особою, що є членом будь-якого представницького
органу, який здійснює законодавчі або виконавчі повноваження у будь-якій
іншій державі.

Стаття 7. Дача хабара у приватному секторі

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть бути
необхідними для визнання у своєму національному законодавстві
кримінальними правопорушеннями у разі їхнього умисного вчинення під час
здійснення підприємницької діяльності обіцяння, пропонування чи дачі
прямо чи опосередковано будь-якої неправомірної вигоди будь-яким особам,
які обіймають керівні посади у приватних підприємствах або працюють на
них у будь-якій якості, для них особисто чи для інших осіб, з метою
заохочення їх до виконання чи невиконання наданих їм повноважень на
порушення їхніх обов’язків

Стаття 8. Одержання хабара у приватному секторі

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть бути
необхідними для визнання у своєму національному законодавстві
кримінальними правопорушеннями у разі їхнього умисного вчинення під час
здійснення підприємницької діяльності вимагання чи одержання прямо чи
опосередковано будь-якими особами, які обіймають керівні посади у
приватних підприємствах або працюють на них у будь-якій якості,
будь-якої неправомірної вигоди чи обіцянки такої вигоди для них особисто
чи для інших осіб або прийняття пропозиції чи обіцянки такої вигоди з
метою заохочення їх до виконання чи невиконання наданих їм повноважень
на порушення їхніх обов’язків

Стаття 9. Хабарництво посадових осіб міжнародних організацій

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть бути
необхідними для визнання у своєму національному законодавстві
кримінальними правопорушеннями дій, згаданих у статтях 2 і 3, якщо вони
вчиняються будь-якою посадовою особою чи іншим контрактним
співробітником, за змістом положень про персонал, будь-якої міждержавної
міжнародної чи наднаціональної організації чи органу, членом якого є
відповідна Сторона, та будь-якою відрядженою чи невідрядженою особою,
яка здійснює повноваження, що відповідають повноваженням таких посадових
осіб або співробітників

Стаття 10. Хабарництво членів міжнародних парламентських асамблей

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть бути
необхідними для визнання у своєму національному законодавстві
кримінальними правопорушеннями дій, згаданих у статті 4, якщо вони
вчиняються будь-якими членами парламентських асамблей міжнародних або
наднаціональних організацій, членом яких є відповідна Сторона

Стаття 11. Хабарництво суддів й посадових осіб міжнародних судів

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть бути
необхідними для визнання у своєму національному законодавстві
кримінальними правопорушеннями дій, згаданих у статтях 2 і 3, якщо вони
вчиняються будь-якими особами, що обіймають судові посади, або
посадовими особами будь-якого міжнародного суду, юрисдикцію якого
визнала відповідна Сторона

Стаття 12. Посередництво

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть бути
необхідними для визнання у своєму національному законодавстві
кримінальними правопорушеннями у разі їхнього умисного вчинення
обіцяння, пропонування чи дачі прямо або опосередковано будь-якої
неправомірної вигоди будь-якій особі, яка заявляє чи підтверджує, що
вона може за винагороду зловживати впливом на прийняття рішень будь-якою
особою, згаданою у статтях 2, 4-6 і 9 11, незалежно від того, що така
неправомірна вигода призначена для неї особисто чи для іншої особи, а
також вимагання, одержання або прийняття пропозиції чи обіцянки такої
вигоди у винагороду за такий вплив незалежно від того, чи такий вплив
дійсно здійснюється, чи призводить до бажаного результату

Стаття 13. Відмивання доходів, отриманих від правопорушень, пов’язаних
із корупцією

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть бути
необхідними для визнання у своєму національному законодавстві
кримінальними правопорушеннями дій, що згадуються у пунктах 1 і 2 статті
6 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію
доходів, одержаних злочинним шляхом (995-029) (ЕТБ 141), на умовах,
наведених у цих пунктах, якщо головне правопорушення охоплює будь-яке із
кримінальних правопорушень, передбачених у статтях 2-І 2 цієї Конвенції,
при тому розумінні, що відповідна Сторона не зробила застереження чи
заяви стосовно цих правопорушень або не вважає такі правопорушення
тяжкими для цілей свого законодавства, що стосується відмивання грошей

Стаття 14. Правопорушення, пов’язані із бухгалтерським обліком

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть бути
необхідними для визнання у своєму національному законодавстві такими, що
підлягають кримінальному чи іншому покаранню, нижченаведені умисні дії
чи бездіяльність із метою вчинення, приховування чи маскування
правопорушень, згаданих у статтях 2—12, якщо Сторона не зробила
відповідного застереження чи відповідної заяви

виписування чи викорисіання рахунку або будь-якого іншого облікового
документа чи запису, що містить недосіовірну чи неповну інформацію,

незаконне неоформлення запису про сплату

Стаття 15. Співучасть

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть бути
необхідними для визнання у своєму національному законодавстві
кримінальними правопорушеннями допомогу у вчиненні чи підбурювання до
вчинення будь-якого із кримінальних правопорушень, передбачених цією
Конвенцією

Стаття 16. Імунітет

Положення цієї Конвенції не зашкоджують положенням будь-якого договору,
протоколу чи статуту, а також їхнім правоуста-новчим нормам у тому, що
стосується позбавлення імунітету

Стаття 17, Підсудність

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть бути
необхідними для визнання у своєму національному законодавстві підсудними
кримінальні правопорушення, передбачені статтями 2—14 цієї Конвенції,
якщо

правопорушення вчиняється повністю або частково на її території,

правопорушник є й громадянином, державною посадовою особою чи членом
одного із її національних представницьких органів,

правопорушення вчиняється однією із її посадових осіб чи одним із членів
й національних представницьких органів або будь-якою особою, згаданою у
статтях 9-11, яка одночасно є її громадянином

Кожна держава під час підписання або здачі на зберігання своєї
ратифікаційної грамоти чи свого документа про прийняття, затвердження
або приєднання може у заяві на ім’я Генерального секретаря Ради Європи
повідомити про те, що вона залишає за собою право не застосовувати чи
застосовувати лише в особливих випадках або за особливих умов правила
підсудності, визначені у пунктах 1Ь та с цієї статті чи будь-якій її
частині

Якщо Сторона використовує можливість застереження, передбачену у пункті
2 цієї статті, вона вживає таких заходів, які можуть бути необхідними
для встановлення підсудності кримінальних правопорушень, що
розглядаються у цій Конвенції, у випадках, коли правопорушник
знаходиться на її території і вона його не видає іншій Стороні виключно
на підставі його громадянства після отримання прохання про видачу

Ця Конвенція не перешкоджає здійсненню Стороною будь-якої кримінальної
юрисдикції відповідно до національного законодавства

Стаття 18. Корпоративна відповідальність

1 Кожна Сюрона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть
бути необхідними для забезпечення відповідальності юридичних осіб за
передбачені цією Конвенцією кримінальні правопорушення – дача хабара,
посередництво та відмивання грошей,

вчинені у їхніх інтересах будь-якою фізичною особою, яка діяла в
особистій якості чи як представник того чи іншого органу юридичної особи
та яка обіймає керівну посаду у цій юридичній особі, із використанням

представницьких повноважень юридичної особи, чи – повноважень приймати
рішення від імені юридичної особи, чи – повноважень здійснювати контроль
за діяльністю юридичної особи, а також за залучення такої фізичної особи
до вищезазначених правопорушень у якості співучасника чи підбурювача.

Крім випадків, передбачених у пункті 1, кожна Сторона вживає необхідних
заходів для забезпечення відповідальності юридичної особи, коли
неналежний контроль з боку фізичної особи, згаданої у пункті 1,
призводить до вчинення в інтересах цієї юридичної особи кримінальних
правопорушень, наведених у пункті 1, фізичною особою, що їй
підпорядковується.

Відповідальність юридичної особи за пунктами 1 і 2 не виключає
кримінального переслідування фізичних осіб, які вчиняють кримінальні
правопорушення, згадані у пункті 1, підбурюють до них або беруть у них
участь.

Стаття 19. Санкції та заходи

З огляду на серйозний характер кримінальних правопорушень, передбачених
цією Конвенцією, кожна Сторона запроваджує стосовно кримінальних
правопорушень, визначених у статтях 2-14, ефективні, домірні та
стримуючі санкції і заходи, включаючи, у разі вчинення таких
правопорушень фізичними особами, позбавлення волі із подальшою
можливістю видачі правопорушника.

Кожна Сторона забезпечує, щоб юридичним особам, притягнутим до
відповідальності відповідно до пунктів 1 і 2 статті 18, призначалися
ефективні, домірні та стримуючі кримінальні та некримінальні санкції і
заходи, включаючи штрафи.

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть бути
необхідними для забезпечення можливості конфіскації чи в інший спосіб
вилучення засобів вчинення кримінальних правопорушень і доходів,
отриманих від кримінальних правопорушень, визначених цією Конвенцією, чи
відчуження власності, вартість якої відповідає таким доходам.

Стаття 20. Спеціалізовані органи

Кожна Сторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для
забезпечення спеціалізації персоналу та органів по боротьбі із
корупцією. Для того щоб вони могли здійснювати свої функції ефективно та
без будь-якого невиправданого тиску, вони повинні мати необхідну
самостійність відповідно до основоположних принципів правової системи
Сторони. Сторони забезпечують персоналу таких органів підготовку та
фінансові ресурси, достатні для виконання його завдань.

Стаття 21. Співробітництво із національними органами та між ними

Кожна Сторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для
того, щоб органи державної влади та будь-яка державна посадова особа із
дотриманням національного законодавства співробітничали із тими її
органами, які відповідають за розслідування та переслідування
кримінальних правопорушень:

а) шляхом інформування таких органів на свою власну ініціативу у тих
випадках, коли є достатні підстави вважати вчиненим будь-яке із
кримінальних правопорушень, визначених у статтях 2-14, або

Ь) шляхом надання таким органам на їхній запиі будь-якої необхідної
інформації

Стаття 22. Захист помічників правосуддя та свідків

Кожна Сторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для
забезпечення ефективного й належного захисту

тих, хто повідомляє про кримінальні правопорушення, визначені у статтях
2-14, або в інший спосіб співробітничає із органами слідства та
переслідування,

свідків, які дають показання стосовно цих правопорушень

Стаття 23 Заходи по сприянню збиранню доказів і конфіскації доходів

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів,

включаючи заходи, що дозволяють застосування спеціальних слідчих методів
із дотриманням національного законодавства,

які можуть буїи необхідними для забезпечення їй можливості сприяти
збиранню доказів у зв’язку із кримінальними правопорушеннями,
визначеними у статтях 2-14 цієї Конвенції, та ідентифікувати,
вистежувати, заморожувати і заарештовувати засоби га доходи, отримані
від корупції, чи власність, вартість якої відповідає таким доходам, до
яких можуть застосовуватися заходи, передбачені у пункті 3 статті 19
цієї Конвенції

Кожна Сторона вживає таких законодавчих й інших заходів, які можуть буїи
необхідними для надання її судам або іншим компетентним органам права
виносити постанови про подання банківської, фінансової або комерційної
інформації чи про вилучення гакої інформації для здійснення заходів,
передбачених у пункті 1 цієї статті

Таємність банківських операцій не може перешкоджати здійсненню заходів,
передбачених у пунктах 1 і 2 цієї статті

Глава III КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ Стаття 24. Контроль

Контроль за виконанням цієї Конвенції Сторонами здійснює Група держав
проти корупції (ГРЕКО)

Глава IV МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Стаття 25. Загальні принципи та заходи міжнародного співробітництва

1 Сторони якнайширше співробітничають між собою згідно із положеннями
відповідних міжнародних договорів про міжнародне співробітництво у
кримінальних справах чи домовленостей, досягнутих на основі однакового
законодавства чи законодавчої взаємності, а також із дотриманням їхнього
національного законодавства з метою розслідування та переслідування
кримінальних правопорушень, визначених у цій Конвенції.

Якщо Сторони не є учасниками міжнародних договорів або домовленостей,
наведених у пункті 1, застосовуються статті 26-31 цієї глави.

Статті 26-31 цієї глави застосовуються також у випадках, коли вони є
більш сприятливими, ніж положення міжнародних договорів або
домовленостей, наведених у пункті 1.

Стаття 26. Взаємна допомога

Сторони надають одна одній якнайширшу взаємну допомогу, швидко
обробляючи запити, що надходять від органів, які відповідно до
національного законодавства мають право розслідувати чи переслідувати
кримінальні правопорушення, визначені цією Конвенцією.

У наданні взаємної правової допомоги за пунктом 1 цієї статті може бути
відмовлено, якщо, на думку запитуваної Сторони, задоволення запиту може
зашкодити її основоположним інтересам, національному суверенітету,
національній безпеці чи громадському порядку.

Сторони не можуть застосовувати правило таємності банківських операцій
як підставу для відмови у будь-якому співробітництві за цією главою.
Якщо це передбачає її національне законодавство, Сторона може вимагати,
щоб запит про співробітництво, який передбачає зняття таємниці
банківських операцій, скріплювався дозволом судді чи іншого судового
органу, включаючи державних обвинувачів, що займаєгься кримінальними
справами.

Стаття 27. Видача правопорушників

Кримінальні правопорушення, визначені цією Конвенцією, вважаються
такими, що включені до будь-якого договору про видачу правопорушників,
чинного між Сторонами, як правопорушення, що тягнуть видачу.

Якщо Сторона, яка зумовлює видачу правопорушника наявністю відповідного
договору, отримує запит про видачу правопорушника іншій Стороні, з якою
вона не має чинного договору про видачу правопорушників, вона може
вважати цю Конвенцію правовою основою для видачі, коли йдеться про
будь-яке правопорушення, визначене цією Конвенцією.

Сторони, які не зумовлюють видачу правопорушника наявністю відповідного
договору, у стосунках між собою визнають кримінальні правопорушення,
визначені цією Конвенцією, такими, що тягнуть видачу правопорушника.

Видача правопорушників здійснюється відповідно до умов, передбачених у
законодавстві запитуваної Сторони або чинних договорах про видачу
правопорушників, включаючи підстави, на яких запитувана Сторона може
відмовити у видачі правопорушника.

5 Якщо у видачі за кримінальне правопорушення, передбачене цією
Конвенцією, відмовляється виключно на підставі громадянства
правопорушника, або якщо запитувана Сторона вважає, що вона має
юрисдикцію над таким правопорушенням, запитувана Сторона передає справу
до своїх компетентних органів для кримінального переслідування, якщо
вона не домовилася про інше із запитуючою Стороною, й інформує належним
чином останню про остаточні результати справи

Стаття 28. Оперативна інформація

Без шкоди для свого розслідування чи провадження у справі Сторона може
без попереднього запиту надіслати іншій Стороні інформацію про виявлені
факти, якщо вона вважає, що повідомлення такої інформації може допомогти
отримуючій Стороні у порушенні чи проведенні розслідування або
провадження стосовно кримінальних правопорушень, визначених цією
Конвенцією, або може сприяти поданню такою Стороною запиту згідно із
цією главою

Стаття 29. Центральний орган

Сторони призначають центральний орган або у разі необхідності декілька
центральних органів, які відповідають за подання запитів та відповіді на
запити, зроблені за цією главою, виконання таких запитів або передачу їх
до відповідних органів для виконання

Кожна Сторона під час підписання або здачі на зберігання своєї
ратифікаційної грамоти чи свого документа про прийняття, затвердження
або приєднання повідомляє Генеральному секретарю Ради Європи назви та
адреси органів, призначених на виконання пункту 1 цієї статті

Стаття ЗО. Безпосередній зв’язок

Центральні органи підтримують між собою безпосередній зв’язок

У термінових випадках запити про надання взаємної допомоги та
повідомлення, що стосуються такої допомоги, можуть надсилатися
безпосередньо судовими органами, включаючи державних обвинувачів,
запитуючої Сторони таким самим органам запитуваної Сторони У таких
випадках копія подання надсилається одночасно центральному органу
запитуваної Сторони через центральний орган запитуючої Сторони

Будь-який запит або будь-яке повідомлення за пунктами 1 і 2 цієї статті
може робитися через Міжнародну організацію кримінальної поліції
(Інтерпол)

Якщо запит надсилається відповідно до пункту 2 цієї статті, а отримуючий
орган не має повноважень розглядати такий запиг, отримуючий орган
передає запиг до компетентного національного органу і самостійно
інформує про це запитуючу Сторону

5 Запити чи повідомлення за пунктом 2 цієї статті, які не стосуються
примусових заходів, можуть безпосередньо надсилатися компетентними
органами запитуючої Сторони компетентним органам запитуваної Сторони

6 Кожна держава під час підписання або здачі на зберігання своєї
ратифікаційної грамоти чи свого документа про прийняття, затвердження
або приєднання може повідомити Генеральному секретарю Ради Європи про
те, що заради ефективності запити, зроблені за цією главою, мають
надсилатися до її центрального органу

Стаття 31. Інформація

Запитувана Сторона невідкладно інформує запитуючу Сторону про заходи,
вжиті щодо запиту, зробленого за цією главою, та про остаточні
результати таких заходів Запитувана Сторона також невідкладно інформує
запитуючу Сторону про будь-які обставини, що унеможливлюють виконання
запланованих заходів або можуть суттєво його затримати

Глава V ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 32. Підписання та набрання чинності

Цю Конвенцію відкрито для підписання державами-членами Ради Свропи, та
державами, які не є членами Ради, але які брали участь у її розробці
Такі держави можуть висловити свою згоду на обов’язковість для них цієї
Конвенції шляхом

підписання без застереження щодо ратифікації, прийняття чи затвердження,
або

підписання за умови ратифікації, прийняття чи затвердження з подальшою
ратифікацією, прийняттям чи затвердженням

Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження
здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи

Ця Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після
закінчення тримісячного періоду від дати, на яку чотирнадцять держав
висловили свою згоду на обов’язковість для них Конвенції відповідно до
положень пункту 1 Будь-яка така держава, що не є членом Групи держав
проти корупції (ГРЕКО) на час ратифікації, автоматично сіає членом Групи
у день набрання цією Конвенцією чинності

Стосовно будь-якої держави, що підписала Конвенцію та що висловлюватиме
свою згоду на обов’язковість для неї Конвенції після набрання нею
чинності, ця Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає
після закінчення тримісячного періоду від дати висловлення нею своєї
згоди про обов’язковість для неї Конвенції відповідно до положень пункту
1 Будь-яка держава, що підписала Конвенцію і що не є членом Групи держав
проти корупції (ГРЕКО) на час ратифікації, автоматично стає членом Групи
у день набрання цією Конвенцією чинності стосовно такої держави

Стаття 33. Приєднання до Конвенції*

Після набрання цією Конвенцією чинності Комітет міністрів Ради Європи
після консультацій із Договірними Державами-учасниками Конвенції може
запропонувати Європейському співтовариству, а також будь-якій державі,
яка не є членом Ради і яка не брала участі у розробці Конвенції,
приєднатися до цієї Конвенції у рішенні, що приймається більшістю
голосів, передбаченою у статті 20а Статуту Ради Європи (994-001), і
одностайним голосуванням представників Договірних Держав, які мають
право засідати в Комітеті міністрів

Стосовно Європейського співтовариства та будь-якої держави, що
приєдналася до цієї Конвенції відповідно до пункту 1 вище, Конвенція
набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення
тримісячного періоду від дати здачі на зберігання документа про
приєднання Генеральному секретарю Ради Європи

Європейське співтовариство та будь-яка держава, що приєдналася до цієї
Конвенції, автоматично стають членами ГРЕКО, якщо вони на час приєднання
ще не є такими членами, у день набрання цією Конвенцією чинності
стосовно них

Стаття 34. Територіальне застосування

Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї
ратифікаційної грамоти або свої о документа про прийняття, затвердження
чи приєднання може визначити територію (території), до якої
застосовуватиметься ця Конвенція

Будь-яка Сторона може в будь-який інший час після цього заявою на ім’я
Генерального секретаря Ради Європи поширити дію цієї Конвенції на
будь-яку іншу територію, визначену в цій заяві Щодо такої території
Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після
закінчення тримісячного періоду від дати отримання такої заяви
Генеральним секретарем

Будь-яка заява, зроблена відповідно до двох попередніх пунктів, може
стосовно будь-якої території, визначеної в цій заяві, бути відкликана
шляхом подання відповідного повідомлення на ім’я Генерального секретаря
Ради Європи Відкликання набирає чинності в перший день місяця, що настає
після закінчення тримісячного періоду від дати отримання такого
повідомлення Генеральним секретарем

Стаття 35. Відношення до інших конвенцій та угод

Ця Конвенція не зашкоджує правам та зобов’язанням, що випливають із
міжнародних багатосторонніх конвенцій, які стосуються спеціальних питань

Сторони цієї Конвенції можуть укладати між собою двосторонні чи
багатосторонні угоди з питань, що розглядаються у Конвенції, з метою
доповнення чи посилення її положень або сприяння застосуванню принципів,
закріплених у ній

3 Якщо дві чи більше Сторін вже уклали угоду чи договір стосовно якогось
із питань, що розглядаються у цій Конвенції, або в інший спосіб
встановили свої стосунки щодо цього питання, вони мають право
застосовувати таку угоду чи такий договір або відповідним чином
регулювати такі стосунки замість цієї Конвенції, якщо це сприяє
міжнародному співробітництву

Стаття 36. Заяви

Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї
ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження
чи приєднання може заявити, що вона визнаватиме кримінальними
правопорушеннями дачу та одержання хабара іноземними державними
посадовими особами за статтею 5, посадовими особами міжнародних
організацій за статтею 9 або суддями та посадовими особами міжнародних
судів за статтею 11, тільки якщо державна посадова особа чи суддя діють
або утримуються від дій на порушення своїх обов’язків

Стаття 37. Застереження

Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї
ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження
чи приєднання може залишити за собою право не визнавати повністю або
частково у своєму національному законодавстві кримінальними
правопорушеннями дії, згадані у статтях 4, 6-8, 10 і 12, або
правопорушення, що пов’язані із одержанням хабара та визначені у статті
5

Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї
ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження
чи приєднання може заявити, що вона користуватиметься застереженням,
передбаченим у пункті 2 статті 17

Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї
ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження
чи приєднання може заявити, що вона може відмовити у наданні правової
взаємної допомоги за пунктом 1 статті 26, якщо запит стосується
правопорушення, яке, на думку запитуваної Сторони, є політичним
правопорушенням

Жодна держава не може на застосування пунктів 1, 2 13 цієї статті
заявляти застереження до більше п’яти положень, згаданих у цих пунктах
Жодні інші застереження не дозволяються Застереження однакового
характеру до статей 4, 6 і 10 вважаються одним застереженням

Стаття 38. Строк дії та перегляд заяв і застережень

Заяви, згадані у статті 36, та застереження, згадані у статті 37, діють
упродовж трьох років від дати набрання цією Конвенцією чинності стосовно
відповідної держави Проте такі заяви та застереження можуть
поновлюватися на періоди такої самої тривалості

За дванадцять місяців до закінчення строку дії заяви чи застереження
Генеральний секретар Ради Європи повідомляє відповідну державу про
закінчення такого строку Ця держава не пізніше ніж за три місяці до
закінчення строку дії заяви чи застереження має повідомити Генерального
секретаря про те, що вона залишає таку заяву чи таке застереження в
силі, вносить до заяви чи застереження зміни або доповнення або
відкликає заяву чи застереження Якщо відповідна держава не надсилає
такої о повідомлення, Генеральний секретар інформує цю державу про те,
що строк дії й заяви чи застереження вважається автоматично подовженим
на шестимісячний період Якщо до спливу цього шестимісячного періоду
відповідна держава не повідомляє про свій намір залишити заяву чи
застереження в силі або внести до заяви чи застереження зміни та
доповнення, така заява чи застереження втрачає чинність

З Якщо Сторона робить заяву чи застереження відповідно до статей 36 і
37, до поновлення дії такої заяви чи такого застереження або на запит
вона надає ГРЕКО пояснення щодо підстав подовження строку дії

Стаття 39. Поправки

Поправки до цієї Конвенції можуть пропонуватися будь-якою Стороною, і
вони надсилаються Генеральним секретарем Ради Європи державам-членам
Ради Європи, кожній державі, яка не є членом Ради, але яка приєдналася
до Конвенції або якій було запропоновано приєднатися до неї відповідно
положень статті 33

Будь-яка поправка, що її запропонувала та чи інша Сторона, надсилається
Європейському комітетові із проблем злочинності (ЄКПЗ), який подає
Комітетові міністрів свій висновок щодо запропонованої поправки

Комітет міністрів розглядає запропоновану поправку та висновок, поданий
ЄКПЗ, і після консультацій із державами-учасниками Конвенції, які не є
членами Ради Європи, може прийняти таку поправку

Текст будь-якої поправки, прийнятої Комітетом міністрів відповідно до
пункту 3 цієї статті, надсилається Сторонам для прийняття

Будь-яка поправка, прийнята відповідно до пункту 3 цієї статті, набирає
чинності на тридцятий день від дати, на яку всі Сторони поінформували
Генерального секретаря про її прийняття ними

Стаття 40. Врегулювання спорів

Європейський комітет Ради Європи із проблем злочинності постійно
інформується про тлумачення та застосування цієї Конвенції

У разі виникнення між Сторонами спору щодо тлумачення чи застосування
цієї Конвенції такі Сторони намагаються врегулювати спір шляхом
переговорів або будь-яким іншим мирним шляхом на їхній вибір, включаючи
подання спору на розгляд Європейського комітету із проблем злочинності,
арбітражного суду, рішення якого є обов’язковими для Сторін, або
Міжнародного Суду за згодою відповідних Сторін

Стаття 41. Денонсація

Будь-яка Сторона може в будь-який час денонсувати цю Конвенцію шляхом
подання відповідного повідомлення на ім’я Генерального секретаря Ради
Європи.

Така денонсація набирає чинності в перший день місяця, що настає після
закінчення тримісячного періоду від дати отримання такого повідомлення
Генеральним секретарем.

Стаття 42. Повідомлення

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави-члени Ради Європи та
будь-яку державу, що приєдналася до Конвенції про:

будь-яке підписання;

здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого
документа про прийняття, затвердження чи приєднання;

будь-яку дату набрання чинності цією Конвенцією відповідно до статей 32
та 33;

сі) будь-яку заяву чи будь-яке застереження, зроблене відповідно до
статей 36 та 37;

е) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або сповіщення, які
стосуються цієї Конвенції.

На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені
представники підписали цю Конвенцію.

Вчинено у Страсбурзі двадцять сьомого дня січня місяця 1999 року
англійською та французькою мовами, причому обидва тексти є однаково
автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради
Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цієї
Конвенції кожній державі члену Ради Європи, державам, які не є членами
Ради, але які брали участь у розробці цієї Конвенції та будь-якій
державі, якій було запропоновано приєднатися до Конвенції.

КОНВЕНЦІЯ про коруцпію у контексті цивільного права

(ЕТБ 174) Страсбург, 4 листопада 1999 року

Преамбула

Держави-члени Ради Європи, інші держави та Європейське співтовариство,
які підписали цю Конвенцію,

враховуючи, що метою Ради Європи є досяїнення більшого єднання між її
членами,

усвідомлюючи важливість зміцнення міжнародного співробітництва у галузі
боротьби із корупцією,

наголошуючи, що корупція є однією із найнебезпечніших загроз
правопорядку, демократи, правам людини, чесності та соціальній справ
едлив ос її і що вона перешкоджає економічному розвиткові та загрожує
належному і справедливому функціонуванню країн із ринковою економікою,

визнаючи, що корупція має негативні фінансові наслідки для громадян,
компаній і держав, а також для міжнародних установ, переконані, що
цивільне право обов’язково має сприяти боротьбі із корупцією шляхом
надання особам, яким заподіяно шкоду, можливості отримати справедливу
компенсацію, посилаючись на висновки та резолюції Дев’ятнадцятої
(Мальта, 1994 рік), Двадцять Першої (Чеська Республіка, 1997 рік) і
Двадцять Друюі (Молдова, 1999 рік) конференцій міністрів юстиції
європейських країн,

беручи до уваги Програму дій проти корупції, ухвалену Комітетом
міністрів у листопаді 1996 року,

беручи також до уваги обґрунтування можливості розробки конвенції про
цивільно-правові засоби отримання компенсації за шкоду, заподіяну
внаслідок корупцшних дій, яке було затверджене Комітетом міністрів у
лютому 1997 року,

зважаючи на резолюцію (97) 24, яка стосується 20 керівних принципів
боротьби із корупцією та яку Комітет міністрів ухвалив у листопаді 1997
року на своєму 101-му засіданні, на резолюцію (98) 7, яка дозволяє
укладення часткової та розширеної угоди про створення «Групи держав
проти корупції (ГРЕКО)» (994-145) та яку Компет міністрів ухвалив у
травні 1998 року на своєму 102-му засіданні, а також на резолюцію (99)
5, якою сіво-рюється ГРЕКО та яку було ухвалено 1 травня 1999 року,

посилаючись на Зактючну декларацію та План дій, ухвалені главами держав
і урядів держав-членів Ради Європи на їхньому Друюму засіданні у
Страсбурзі у жовтні 1997 року,

погодились про гаке

Глава І ЗАХОДИ, ЯКИХ НЕОБХІДНО ВЖИТИ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Стаття 1. Мета

Кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві ефективні
засоби правового захисту осіб, яким заподіяно шкоду внаслідок
корупційних дій, з метою надання таким особам можливості захищати свої
права та інтереси, включаючи можливість отримання компенсації за
заподіяну шкоду

Стаття 2. Визначення корупції

Для цілей цієї Конвенції «корупція» означає прямі чи опосередковані
вимагательство, пропонування, дачу або одержання хабара чи будь-якої
іншої неправомірної вигоди або можливості п отримання, які порушують
належне виконання будь-якого обов’язку особою, що отримує хабара,
неправомірну вигоду чи можливість мати таку вигоду, або поведінку такої
особи

Стаття 3. Компенсація за заподіяну шкоду

Кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві для осіб,
яким заподіяно шкоду внаслідок корупційних дій, право на порушення
судової справи з мегою отримання повної компенсації за заподіяну шкоду

Така компенсація може охоплювати матеріальні збитки, втрачену вш оду та
немайнову шкоду

Стаття 4. Відповідальність

Кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві такі умови
компенсації заподіяної шкоди

і) вчинення відповідачем особисто або з його дозволу коруп-цшної дії чи
невжиття ним розумних заходів для запобігання вчиненню корупційної ди,

п) заподіяння шкоди позивачу, та

пі) наявність причинного зв’язку між корупцшною дією та заподіяною
шкодою

Кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві групову
відповідальність для випадків, коли у заподіянні шкоди внаслідок однієї
і тієї самої корупційної дії є винними декілька відповідачів

Стаття 5. Відповідальність держави

Кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві для осіб,
яким державні посадові особи під час виконання своїх службових
обов’язків заподіяли шкоду корупційними діями, належні процедури
отримання компенсації від держави чи, у випадку недержавних установ, від
керівних органів таких установ

Стаття 6. Контрибутивна вина

Кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві зменшення
чи відмову у компенсації з урахуванням усіх обставин, якщо позивач через
його власну помилку сприяв завданню шкоди чи її посиленню

Стаття 7. Позовна давність

Кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві, що позовна
давність для компенсації заподіяної шкоди становить не менше трьох років
від дня, коли особа, якій було заподіяно шкоду, дізналася чи
обґрунтовано могла знати про заподіяння шкоди або про здійснення
корупщйної дії та про особистість винної особи Проте суд не розглядає
такий позов після закінчення позовного строку тривалістю не менше десяти
років від дня здійснення корупщйної дії

Закони Сторін, які регулюють переривання та зупинення перебігу давності,
застосовуються, у разі необхідності, до строків позовної давності,
передбачених у пункті 1

Стаття 8. Дійсність угод

Кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві, що угоди
чи їхні положення, які передбачають корупцію, вважається такими, що не
мають сили

Кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві, що всі
сторони будь-якої угоди, чия домовленість була порушена тією чи іншою
корупщйною дією, мають право звертатися до суду із проханням про
визнання такої угоди недійсною без порушення їхнього права вимагати
компенсації заподіяної шкоди

Стаття 9. Захист працівників

Кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві належний
захист проти будь-якої необгрунтованої санкції щодо працівників, які
мають достатні підстави підозрювати корупцію та які добросовісно
доповідають про свої підозри відповідальним особам або компетентним
органам

Стаття 10. Рахунки та аудит

Кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві будь-які
заходи, що необхідні для чіткого складання суб’єктами економічної
діяльності річних звітів і отримання дійсної та вірогідної інформації
про фінансовий стан суб’єкта економічної діяльності

3 метою запобігання корупційним діям кожна Сторона передбачає у своєму
внутрішньому законодавстві необхідність підтвердження аудиторами, що
річні звіти містять дійсну та вірогідну інформацію про фінансовий стан
суб’єкта економічної діяльності

Стаття 11. Збирання доказів

Кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві ефективні
процедури збирання доказів під час цивільного провадження у справі про
корупцію

Стаття 12. Тимчасові заходи

Кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві такі судові
розпорядження, які необхідні для збереження прав і інтересів сторін під
час цивільного провадження у справі про корупцію

Глава II. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ТА КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ

Стаття 13. Міжнародне співробітництво

Сторони здійснюють ефективне співробітництво у питаннях, які стосуються
цивільного провадження у справах про корупцію, і особливо вручення
документів, збирання доказів в інших країнах, юрисдикції, визнання та
виконання рішень судових органів іноземних країн і судових витрат,
згідно із положеннями відповідних міжнародних документів про міжнародне
співробітництво у цивільних і комерційних справах, Сторонами яких вони
є, а також відповідно до їхнього внутрішнього законодавства

Стаття 14. Контроль за виконанням

Контроль за виконанням цієї Конвенції Сторонами здійснює Група держав
проти корупції (ГРЕКО)

Глава III. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 15. Підписання та набрання чинності

Цю Конвенцію відкрито для підписання державами-членами Ради Європи,
державами, які не є членами Ради, але які брали участь у розробці
Конвенції, та Європейським співтовариством

Вона підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню Ратифікаційні
грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на
зберігання Генеральному секретарю Ради Європи

Ця Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після
закінчення тримісячного періоду від дати, на яку чотирнадцять держав,
які її підписали, висловили свою згоду на обов’язковість для них
Конвенції відповідно до положень пункту 2 Будь-яка держава, що підписала
Конвенцію і що не є членом Групи держав проти корупції (ГРЕКО) на час
ратифікації, прийняття чи затвердження, автоматично стає членом Групи у
день набрання цією Конвенцією чинності

Стосовно будь-якої держави, що підписала Конвенцію та що висловлюватиме
свою згоду на обов’язковість для неї Конвенції після набрання нею
чинності, ця Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає
після закінчення тримісячного періоду від дати висловлення нею своєї
згоди про обов’язковість для неї Конвенції відповідно до положень пункту
2 Будь-яка держава, що підписала Конвенцію і що не є членом Г рупи
держав проти корупції (ГРЕКО) на час ратифікації, прийняття чи
затвердження, автоматично стає членом Групи у день набрання цією
Конвенцією чинності стосовно такої держави

5 Будь-які конкретні умови участі Європейського співтовариства у Групі
держав проти корупції (ГРЕКО) визначаються у разі необхідності за
спільною згодою із Європейським співтовариством

Стаття 16. Приєднання до Конвенції

Після набрання цією Конвенцією чинності Комітет міністрів Ради Європи
після консультацій із учасниками Конвенції може запропонувати будь-якій
державі, яка не є членом Ради і яка не брала участі у розробці
Конвенції, приєднатися до цієї Конвенції у рішенні, що приймається
більшістю голосів, передбаченою у статті 20с1 Статуту Ради Європи
(994-001), і одностайним голосуванням представників Сторін, які мають
право засідати в Комітеті

Стосовно будь-якої держави, що приєдналася до цієї Конвенції, Конвенція
набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення
тримісячного періоду від дати здачі на зберігання документа про
приєднання Генеральному секретарю Ради Європи Будь-яка держава, що
приєдналася до цієї Конвенції, автоматично стає членом ГРЕКО, якщо вона
на час приєднання ще не є таким членом, у день набрання цією Конвенцією
чинності стосовно такої держави

Стаття 17 Застереження

Жодні застереження стосовно будь-якого положення ЦІЄЇ Конвенції не
дозволяються

Стаття 18. Територіальне застосування

Будь-яка держава чи Європейське співтовариство під час підписання або
здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про
прийняття, затвердження чи приєднання може визначити територію
(території), до якої застосовуватиметься ця Конвенція

Будь-яка Сторона може в будь-який інший час після цього заявою на ім’я
Генеральною секретаря Ради Європи поширити дію цієї Конвенції на
будь-яку іншу територію, визначену в цій заяві Щодо такої території
Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після
закінчення тримісячного періоду від дати отримання такої заяви
Генеральним секретарем

Будь-яка заява, зроблена відповідно до двох попередніх пунктів, може
стосовно будь-якої території, визначеної в цій заяві, бути відкликана
шляхом подання відповідного повідомлення на ім’я Генерального секретаря
Відкликання набирає чинності в перший день місяця, що настає після
закінчення тримісячного періоду від дати отримання такого повідомлення
Генеральним секретарем

Стаття 19. Відношення до інших документів і угод

Ця Конвенція не зашкоджує правам та зобов’язанням, що випливають із
міжнародних багатосторонніх документів, які стосуються спеціальних
питань

Сторони цієї Конвенції можуть укладати між собою двосторонні чи
багатосторонні угоди з питань, що розглядаються у Конвенції, з метою
доповнення чи посилення її положень або сприяння застосуванню принципів,
закріплених у ній, чи без шкоди для цілей та принципів цієї Конвенції
вони можуть дотримуватися певних правил з цього питання в рамках
спеціальної системи, яка є обов’язковою на час відкриття цієї Конвенції
для підписання

Якщо дві чи більше Сторін вже уклали угоду чи договір стосовно якогось з
питань, що розглядаються у цій Конвенції, або в інший спосіб встановили
свої стосунки щодо цього питання, вони мають право застосовувати таку
угоду чи такий договір або відповідним чином регулювати такі стосунки
замість цієї Конвенції

Стаття 20. Поправки

Поправки до цієї Конвенції можуть пропонуватися будь-якою Стороною, і
вони надсилаються Генеральним секретарем Ради Європи державам-членам
Ради Європи, державам, які не є членами Ради, але які брали участь у
розробці Цієї Конвенції, Європейському співтовариству, а також будь-якій
державі, яка приєдналася до Конвенції або якій було запропоновано
приєднатися до неї відповідно положень статті 16

Будь-яка поправка, що її запропонувала та чи інша Сторона, надсилається
Європейському комітетові із правового співробітництва (ЄКПС), який подає
Комітетові міністрів свій висновок щодо запропонованої поправки

Комітет міністрів розглядає запропоновану поправку та висновок, поданий
Європейським комітетом із правового співробітництва (ЄКПС), і після
консультацій із Сторонами Конвенції, які не є членами Ради Європи, може
прийняти таку поправку

Текст будь-якої поправки, прийнятої Комітетом міністрів відповідно до
пункту 3 цієї статті, надсилається Сторонам для прийняття

Будь-яка поправка, прийнята відповідно до пункту 3 цієї статті, набирає
чинності на тридцятий день від дати, на яку всі Сторони поінформували
Генерального секретаря про її прийняття ними

Стаття 21. Врегулювання спорів

1 Європейський комітет із правового співробітництва (ЄКПС) Ради Європи
постійно інформується про тлумачення та застосування цієї Конвенції

2 У разі виникнення між Сторонами спору щодо тлумачення чи застосування
цієї Конвенції такі Сторони намагаються врегу-

лювати сшр шляхом переговорів або будь-яким іншим мирним шляхом на
їхній вибір, включаючи подання спору на розгляд Європейського комітету
із правового співробітництва (ЄКПС), арбітражного суду, рішення якого є
обов’язковими для Сторін, або Міжнародного Суду за згодою відповідних
Сторін

Стаття 22. Денонсація

Будь-яка Сторона може в будь-який час денонсувати цю Конвенцію шляхом
подання відповідного повідомлення на ім’я Генерального секретаря Ради
Європи

Така денонсація набирає чинності в перший день місяця, що настає після
закінчення тримісячного періоду від дати отримання такого повідомлення
Генеральним секретарем

Стаття 23. Повідомлення

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави-члени Ради, будь-які
інші держави, які підписали цю Конвенцію, та Сторони Конвенції про

будь-яке підписання,

здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого
документа про прийняття, затвердження чи приєднання,

будь-яку дату набрання чинності цією Конвенцією відповідно до статей 15
та 16,

сі) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або сповіщення, які
стосуються цієї Конвенції

На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені
представники підписали цю Конвенцію

Вчинено у Страсбурзі четвертою дня листопада місяця 1999 року
англійською та французькою мовами, причому обидва тексти є однаково
автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради
Європи Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цієї
Конвенції кожній державі – члену Ради Європи, державам, які не є членами
Ради, але які брали участь у розробці цієї Конвенції, Європейському
співтовариству, а також будь-якій державі, якій було запропоновано
приєднатися до Конвенції

Зміст

Закон України «Про боротьбу з корупцією» З

РОЗДІЛ і. Загальні положення 6

РОЗДІЛ II. Попередження корупції 73

РОЗДІЛ III. Відповідальність за корупційні діяння та інші

правопорушення, пов’язані з корупцією 134

РОЗДІЛ IV. Усунення наслідків корупційних діянь та ін-

ших правопорушень, пов’язаних з корупцією 197

РОЗДІЛ V. Контроль і нагляд за виконанням законів у

сфері боротьби з корупцією 216

ДОДАТКИ

Закон України «Про державну службу» 225

Закон України «Про службу в органах місцевого само-

врядування» 242

Порядок проведення службового розслідування стосовно державних
службовців. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13
червня 2000р. № 950 …. 257

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про прак-

тику розгляду судами справ про корупційні діяння та

інші правопорушення, пов’язані з корупцією» від 25 трав-

ня 1998 р.№ 13 260

Загальні правила поведінки державного службовця. Затверджені наказом
начальника Головного управління державної служби України № 58 від 23
жовтня 2000 р. 268

Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 роки. За-

тверджена Указом Президента України від 24 квітня

1998року №367 273

Конвенція про корупцію у контексті кримінального права.

(ЕТБ 173). Страсбург, 27 січня 1999року 297

Конвенція про корупцію у контексті цивільного права.

(ЕТБ 174). Страсбург, 4 листопада 1999 року 312

Навчальне видання

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО БОРОТЬБУ З КОРУПЦІЄЮ»

Мельник Микола Іванович, Редька Анатолій Іванович, Хавронюк Микола
Іванович

PAGE 26

PAGE 1

PAGE 29

PAGE 48

PAGE 57

PAGE 87

PAGE 103

PAGE 138

PAGE 149

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter