.

Марченко М. 2006 – Європейський союз. Словник-довідник (книга)

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
0 11044
Скачать документ

Марченко М. 2006 – Європейський союз. Словник-довідник

Зміст

Вступ 9

Європейський Союз 10

Держави—члени та розширення ЄС 10

Порівняльні відомості про країни (2004) 11

Європейський Парламент (2004—2009) 12

Президент Жозеп Боррель Фонтельєс 12

Європейська Комісія (2004-2009) 14

Глосарій основних термінів Європейського Союзу 17

Агентства Європейського Союзу 18

Аденауер Конрад (1876-1967) 20

Амстердамський договір 20

Архітектура Європи 20

БарРаймон(р н 1924) 21

Безпека харчових продуктів 21

Безперервний розвиток 22

Білі книги 23

Бріан Арістід (1862-1932) 23

Бюджет ЄС 24

Верховний представник з питань спільної зовнішньої та безпекової

політики 25

Власні ресурси 26

Генеральні директорати 27

Генетично модифіковані організми, ГМО 28

Гімн Європи 28

Глобалізація економіки 29

Громадянство Європейського Союзу 29

Гуманітарна допомога ЗО

Де Гаспері Альчще (1881 -1954) ЗО

Декларація Шумана 31

ДелорЖак(1925-) Зі

День Європи 31

Директива 32

Добробут тварин 32

Договір із соціальної політики 33

Договір про Європейський Союз 33

Договір про заснування Європейської Спільноти 33

Доробок Спільноти 33

Економічна політика 34

Економічний та монетарний союз 35

Електронна Європа 36

Євровійсько 37

Європа а la carte («Меню» стратегій розвитку європейських країн) 38

Європа концентричних кіл 38

Європа регіонів 38

Європа різних швидкостей 39

Європейська асоціація вільної торгівлі 39

Європейська валютна (монетарна) система 40

Європейська грошова одиниця Екю – евро 40

Європейська економічна зона 40

Європейська Комісія 41

Європейська Конституція 42

Європейська космічна агенція 43

Європейська політика сусідства 43

Європейська політична співпраця 44

Європейська Рада 44

Європейська система центральних банків 45

Європейська стратегія зайнятості 45

Європейська угода 47

Європейська економічна спільнота 47

Європейська спільнота з вугілля та сталі 47

Європейська спільнота з атомної енеги (Євратом) 48

Європейський банк реконструкції та розвитку 48

Європейський інвестиційний банк 49

Європейський інвестиційний фонд 50

Європейський Конвент 50

Європейський конгрес 51

Європейський інспектор із захисту даних 52

Європейський монетарний (валютний) інститут 52

Європейський омбудсман 52

Європейський Парламент 53

Європейський рух 55

Європейський соціально—економічний комітет 55

Європейський соціальний фонд 57

Європейський Союз 57

www europa dovtdka com ua 5

Європейський суд авдиторів (Рахункова палата) 58

Європейський фонд регіонального розвитку 59

Європейський фонд управління та забезпечення

в сільському господарстві 59

Європейський фонд розвитку 59

Європейський центральний банк 60

Європейські парти 60

Європейські Спільноти 61

Європол (Європейська поліція) 61

Єврорепон 62

Євроюст 63

Єдиний Європейський Акт 63

Єдиний зовнішній тариф 64

Зайнятість 64

Запобігання принцип 64

Захист споживачів 65

Західноєвропейський союз 65

Звіт Спаака 66

Зелені книги 66

ІНОҐЕЙТ 67

Інституції ЄС 67

Інтервенційна ціна 68

Інформаційне суспільство 68

«ІСПА» програма 69

Кваліфікована більшість 70

Квестори 72

Кютський протокол 72

Класифікація витрат 73

Комітет з економічних та соціальних питань 73

Комітет із зайнятості 73

Комітет з питань політики та безпеки 73

Комітет постійних представників/Корепер 74

Комітет регіонів 75

Комітолопя 75

Конкуренція 77

Копенгагенські критерії 79

Котонуська уі ода 79

Країни Вишеґрадської угоди 80

Краіни-кандидати 80

Критерії вступу 81

Критерії конвергенції (зближення) 81

Куденгофе—Калерп, Рихард Ніколас, граф (1894-1972) 82

Лаекенська декларація 82

«Леонардода Вінчі» програма 83

Лісабонська стратегія 83

Ломеська конвенція 83

Люксембурзький компроміс 84

Люксембурзький процес 84

Маастрихтський договір 84

Мансхолт Сіко (1908-1995) 85

«МЕДА» програма 85

Мессшська конференція 86

Митний союз 86

Міжурядова конференція 87

«Молодь» програма 88

МонеЖан( 1888-1979) 88

Монетарна політика 89

НАТО (Організація північноатлантичного договору) 90

Недискримшацп принцип 90

Ніццький договір 91

ОЛАФ управління з питань запобігання зловживанням

та шахрайству 92

Освіта, фахове навчання та молодь 93

Основоположні договори 95

Офіційний вісник Європейського Союзу 95

Пакт про стабільність і зростання 96

Паризький договір 96

Петерсберзькізавдання 97

Петиції 97

Поглиблення 98

Подвійна більшість 98

Політика в галузі підприємництва 98

Положення про тимчасове обмеження прав 99

Порогова ціна 99

Постанова 100

Право на неучасть 100

Право Спільноти 100

Правові інструменти Спільноти 101

Правосуддя та внутрішні справи 101

Прапор Європи 102

Президентство Союзу 102

«Програма 2000» 103

Процедура консультації 103

Процедура погодження 104

Процедура співпраці 104

Процедура спільного ухвалювання рішень 105

Рада Європейського Союзу 106

Римські договори 107

Розширення 108

«САПАРД» програма 108

«Сократ» програма 109

Соціальна глава 109

Соціальна хартія 109

Соціальний протокол 110

Соціально—економічний комітет 1І0

Спаак Поль-Анрі (1899-1972) 110

Спільна зовнішня та безпекова політика 110

Спільна оборонна політика 111

Спільна позиція 111

Спільна сільськогосподарська політика, ССП 112

Спільна стратегія 112

Спільна торговельна політика 113

Спільна транспортна політика 113

Спільний ринок 114

«Стовпи», або підвалини, ЄС 114

Структурні фонди та Фонд гуртування 115

Субсидіарність 117

Суд Європейських Спільнот 118

Суд першої інстанції Європейських Спільнот 119

«ТАСІС» програма 120

«Телебачення без кордонів» директива 120

«ТЕМПУС» програма 121

Тісніша співпраця 121

Транс’європейські мережі 123

«Трійка» 124

«ФАРЕ» програма 124

Фонд гуртування 125

Хартія основних прав 125

Черчілл Вшстон Леонард Спенсер (1874— 1965) 127

Чотири свободи 127

Шенгенський договір та конвенція 127

Шуман Роберт (1886-1963) 129

Ширша Європа 129

Яундеська конвенція 130

III. Англо-український словник основних термінів ЄС 131

Вступ

Європейський вибір України, проголошений від здобуття незалежності 1991
року, залишається стратегічним курсом нашої держави Для України рух у
Європу — це утвердження демократи та вільної ринкової економіки

Минули часи, коли міжнародні відносини були монополією дипломатів Нині в
сфері інтеграційних процесів — не лише фахові міжнародники, але й інші
державні управлінці різних ланок, підприємці, науковці та аналітики,
журналісти, громадські діячі й активісти неурядових організацій,
студенти і навіть школярі Са ме для тих, кого цікавить Європейський
Союз, призначений наш словник—довідник Його головна мета — допомогти
зорієнтува тися в морі складних та нових для широкого загалу понять і
термінів, спрямувати подальший пошук

Третє видання оновлено станом на грудень 2005 року з ураху ванням
останніх подій довкола Європейської Конституції

Варто окремо зауважити, що в довіднику не розглянуто інших аспектів
європейської та євроатлантичної інтеграції, таких, зок рема, як Рада
Європи, НАТО тощо

При укладанні довідника передовсім було використано мате ріали серверу
«Європа» (еигора еи іпіУ який ми насамперед ре комендуємо як
інформаційне джерело

Зауваження та побажання просимо надсилати на адресу видавництва «КІ С »
утаг@кіз кіеу иа

PPS = Purchasing power standard — умовна одиниця, яка відповідає
вартості ідентичного обсягу товарів і послуг у кожній країні

Європейський Парламент (2004—2009)

HYPERLINK “http://www.europarl.eu.int” www.europarl.eu.int

Президент Жозеп Боррель Фонтельєс

Політичні групи*

РРЕ—ВЕ Європейської народної партії (Християнські 268 демократи) та
європейських демократів.

Члени християнсько—демократичних, консервативних та інших центристських
і правоцентристських партій з 25 держав—членів РБЕ Партії європейських
соціалістів (ПЄС). 202

Члени сощал—демократичних партій з 23 держав—членів

АІЛ)Е/АОЬЕ Союзу лібералів і демократів за Європу. 88 Ліберали та
представники інших правих партій з

19 держав—членів

УегіБ/АЬЕ Зелених/Європейського вільного альянсу. 42 Члени зелених і
деяких націоналістичних партій з

13 держав—членів

СиЕ/^Ь Європейських об’єднаних лівих/Північних 41 зелених лівих.

Члени комуністичних та крайніх лівих партій з 15 держав—

членів

МО/ОЕМ «Незалежність/Демократія». 36

Члени клерикальних, регюналістськихта інших праворадикаль-них партій з
11 держав—членів, яких об’єднує євроскептицизм 11Е\ «Союз за Європу
націй». 27 Члени націоналістичних партій (італійський «Національний
альянс», ірландська «Фіанна Файл» тощо) з 6 держав—членів Не приєдналися
28 Депутати з 8 держав—членів, які не приєдналися до жодної з

політичних груп

* Кількісний склад політичних груп доволі динамічний, однак розподіл
політичних сил у ЄП загалом лишається незмінним

Загалом 732

Комітети

Внутрішня політика

BUDG Бюджетний

CONT Бюджетного контролю

ECON 3 економічних та монетарних справ

EMPL Із зайнятості та соціальних справ

3 питань охорони здоров’я, довкілля та безпеки харчових

h IN VI

продуктів

ITRE ^ питань промисловості, енергетики та наукових досліджень

ІМСО 3 питань внутрішнього ринку та захисту споживачів

TRAN 3 питань транспорту та туризму

REGI 3 питань регіонального розвитку

AGRI 3 питань сільського господарства

PECH 3 питань риболовлі

CULT 3 питань культури та освіти

JURI 3 правових питань

LIBE ^ питань громадянських свобод, правосуддя та внутрішніх справ

AFCO 3 конституційних питань

FEMM 3 питань прав жінок та Тендерної рівності

РЕТІ 3 питань звернень громадян

Зовнішня політика

AFET Із закордонних справ

DEVE 3 питань допомоги розвиткові

INTA 3 міжнародної торгівлі

Європейська Комісія (2004—

HYPERLINK “http://www.europa.eu.int/comm” www.europa.eu.int/comm

2009)

Жозе Мануель Баррозо,

президент

Марго Вальстрьом,

віце-президент, інституційні відносини та комунікаційна стратегія Ґюнтер
Ферхойґен, віце-президент, промисловість та підприємництво Жак Барро,

віце-президент, транспорт Сиим Каллас,

віце-президент, адміністративні справи, контрольно—ревізійне управління
Франко Фраттіні,

віце-президент, правосуддя, свобода й безпека Вівіан Редінґ,

інформаційне суспільство та ЗМІ

Ставрос Дімас,

охорона довкілля

Хоакін Алмуніа,

економіка та монетарні справи

Данута Хюбнер,

регіональна політика

Жое Борг,

риболовля та мореплавство,

Даліа Ґрібаускайте,

фінансове планування та бюджет

Янеш Поточнік,

наука й дослідження

Яан Фіґель,

освіта, професійне навчання, культура й багатомовність

Португалія

Швеція

Німеччина Франція

Естонія

Італія Люксембург Греція Іспанія Польща Мальта Литва Словенія

Словаччина

Маркое Юпріяну,

охорона здоров’я та захист споживачів Олл) Рін, розширення Луї Мі шел ь,

розвиток і гуманітарна допомога Ласло Ковач, податки й митний союз Неелі
Кроес, конкуренція Маріанн Фішер Боел, сільське господарство й розвиток
села Беніта Ферреро—Валднер, зовнішні відносини й політика сусідства
Чарлі Мак—Креві\ внутрішній ринок і послуги Владімір Шпідла,

зайнятість, соціальні справи та рівні можливості Пітер Мендельсон,
торгівля Андріс Пібалґс,

енергетика

Кіпр Фінляндія

Бельгія Угорщина Нідерланди Данія Австрія Ірландія

Чехія

Сполучене Королівство

Латвія

Глосарій основних термінів Європейського Союзу

Агентства Європейського Союзу

European Union agencies

установи ЄС, які керуються європейським публічним правом; відрізняються
від інституцій Спільноти (Рада, Парламент, Комісія тощо) і мають власний
юридичний статус.

Агентства створюються відповідно до актів вторинного законодавства (див.
Право Спільноти) для виконання специфічних технічних, наукових або
адміністративних завдань. Перші агентства виникли в 1970—х роках, але
більшість із них почали роботу в 1994 або 1995 роках після того, як
Європейська Рада в Брюсселі (жовтень 1993 року) нарешті вирішила
(внаслідок тривалих суперечок), у яких країнах розмістять штаб—квартири
семи з них.

Нині сімнадцять організацій відповідають означенню агентств
Європейського Союзу, хоча називають їх по-різному: центр, бюро, фундація
тощо. Залежно від повноважень і партнерів або клієнтів усі агентства за
видом діяльності можна поділити на чотири групи:

Агентства, що сприяють функціонуванню внутрішнього ринку:

Бюро гармонізації внутрішнього ринку — Office for Harmonisation in the
Internai Market, OHIM (м Алі-канте, Іспанія);

Бюро Спільноти з прав на різновиди рослин — Сот-munity Plant Variety
Office, CPVO (м. Анже, Франція);

Європейське агентство з оцінювання лікарських препаратів — European
Medicines Agency, ЕМЕА (м. Лондон, Велика Британія);

Європейське агентство з безпеки харчових продуктів — European Food
Safety Authority, EFSA (тимчасово м. Брюссель, Бельгія);

Європейське агентство з морської безпеки — European Maritime Safety
Agency, EMSA(m. Лісабон, Португалія);

Європейське агентство з авіаційної безпеки — European Aviation Safety
Agency, EASA(m. Кельн, Німеччина);

Європейське агентство з мережевої та інформаційної безпеки — European
Network and Information Security Agency, ENISA(m. Іракліон, о. Кріт,
Греція);

Європейський центр з профілактики та контролю хвороб — European Centre
for Disease Prevention and Control, ECDC (м. Стокгольм, Швеція).

Моніторингові центри:

Європейське агентство з охорони довкілля — European Environment Agency,
ЕЕА(м. Копенгаген, Данія);

Європейський моніторинговий центр з наркотиків та наркотичної залежності
— European Monitoring Centre for Drugs and Drug Addiction, EMCDDA(m.
Лісабон, Португалія);

Європейський моніторинговий центр з расизму та ксенофобії — European
Monitoring Centre on Racism and Xenophobia, EUMC (м. Відень, Австрія).

Агентства, що підтримують соціальний діалог на європейському рівні:

Європейський центр розвитку професійної освіти — European Centre for the
Development of Vocational Training, Cedefop (м. Салоніки, Греція);

Європейська фундація з поліпшення умов життя та праці — European
Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions,
EUROFOUND (м. Дублін, Ірландія);

Європейське агентство з безпеки й охорони здоров’я на роботі — European
Agency for Safety and Health at Work, EU—OSHA(m. Більбао, Іспанія).

Агентства, що реалізують у своїх галузях програми й завдання від імені
Європейського Союзу:

Європейська освітня фундація — European Training Foundation, ETF(m.
Турин, Італія);

Центр перекладів для органів ЄС — Translation Centre for the Bodies of
the European Union, CdT (Люксембург);

Європейське агентство з відбудови — European Agency for Reconstruction,
EAR(m. Салоніки, Греція).

Аденауер Конрад (1876-1967)

Adenauer Konrad

німецький політик, співзасновник Християнсько—демократичного союзу Від
1949 року до 1963—го — канцлер Федеративної Респуб ліки Німеччини (ФРН)
Доклав багато зусиль до створення ФРН як незалежної держави та її
входження в Раду Європи (1950) і НАТО (1955) У 1951—55 рр , за
перебування Аденауера одночасно на по саді міністра закордонних справ,
ФРН стала країною—засновницею Європейських Спільнот Дотримувався
федералістських поглядів на майбутній устрій інтегрованої Європи

Амстердамський договір

Treaty of Amsterdam

е результатом міжурядово; конференцій яка розпочала свою роботу на
засіданні Європейської Ради в Туриш 29 березня 1996 р Договір ухвалено
на засіданні Європейсько] Ради в Амс тердамі 16—17 червня 1997 р , 2
жовтня 1997 р його підписали міністри закордонних справ п’ятнадцяти
держав—членів

Набрав чинності 1 травня 1999 р після ратифікації в усіх державах—членах
згідно з національними конституційними вимогами

З юридичного погляду вносить поправки в деякі положення Договору про ЄС,
Договору про створення Європейської Спільно ти та інших відповідних
актів

Архітектура Європи

Architecture of Europe

це різноманітні організації, установи, об’єднання й традиційні відно
сини, що утворюють європейський простір, де країни—члени співпрацюють у
розв’язанні проблем, які зачіпають спільні інтереси

Центральну «конструкцію» цієї архітектури було визначено в Договорі про
Європейський Союз, вона тримається на трьох «стовпах» (див «Стовпи», або
підвалини, ЄС»)

Бар Раймон (1924-)

Barre Raymond

французький політик, міністр зовнішньої торгівлі, прем’єр-міністр
Францп, один із творців європейського Економічного та монетарного союзу
Перебуваючи на посаді віце-президента Єврокоміси (1967—1972), керував
підготуванням так званого «Меморандуму Бара» (1969) — плану монетарної
стабільності в Європі Головними засадами цього документа стали співпраця
країн—членів у валютній сфері, фінансова допомога країнам з валютними
проблемами, економічне зближення як база для подальшої фінансової
інтеграції

Безпека харчових продуктів

Food safety

Європейський Союз визначив безпеку харчових продуктів одним з головних
пріоритетів своєї політики Це основна мета, яку слід завважувати в
різних сферах діяльності Спільноти, як—от сшль на сільськогосподарська
політика, зокрема та п ділянка, що сто сується розвитку села, захист
природного довкілля, охорона здо ров’я, захист споживачів та внутрішній
ринок

Публічні дебати, зінщійовані Зеленою книгою про головні принципи безпеки
харчових продуктів, привели до появи в січні 2000 року відповідної Білої
книги Вона стала важливим кроком на шляху до ухвалення нового закону про
харчові продукти В цьому документі Комісія оголосила про розроблення
правових рамок, які охоплюватимуть весь харчовий ланцюг — «від лану до
столу» — відповідно до глобального інтегрованого підходу За цією
логікою, безпека харчових продуктів — це й здоров’я тварин та їхнє
харчування, захист тварин та їхній добробут, ветери парний контроль і
піклування про здоров’я рослин, і дотримання санітарних норм за обробку
та приготування харчових продуктів У Білій книзі також наголошено на
необхідності діалогу зі спо живачами, яких треба слухати, навчати й
інформувати

У лютому 2002 року ухвалено постанову, що заклала підвалини нового
законодавства з безпеки харчових продуктів Вона визна чає п’ять основних
загальних принципів

твердження про нерозривність усіх ланок харчового ланцюга,

аналіз ризиків як наріжний камінь політики безпеки харчових продуктів,

відповідальність операторів у цій сфері,

можливість контролювати продукт на кожній стадії ха рчового ланцюжка,

? право громадян на точну й достовірну інформацію Цією ж постановою
засновано Європейське агентство з безпеки харчових продуктів Його
основними завданнями є надання незалежних наукових висновків стосовно
безпеки харчових продуктів, збір та аналіз даних про будь—які потенційні
або наявні ри зики та підтримка постійного діалогу з громадськістю

Безперервний розвиток

Sustainable development

Концепція безперервного (гармонійного) розвитку розуміє таке економічне
зростання, що може забезпечити добробут суспільст ва в коротко—,
середньо— і, найголовніше, довгостроковій перс пективі В п основі лежить
переконання, що задоволення сього днішніх потреб не повинно ставити під
заі розу майбутній добробут Маастрихтський договір підтвердив
надзвичайно важливий для забезпечення безперервного розвитку принцип
урахування проблем довкілля в розробленні та реалізації політики в інших
галузях (тому термін «гармонійний розвиток», у сенсі гармонії з
природою, йомовірно, точніше передає суть концепції «sustainable
development)

Стратегію безперервного розвитку Європейського Союзу ухвалили в травні
2001 року Вона набула міжнародного виміру після схва лення Комісією в
2002 році всесвітнього партнерства заради безпе рервного розвитку В
серпні — вересні 2002 року на всесвітньому

саміті OOH з безперервного розвитку в місті Йоганнесбурзі (Південна
Африка) було визначено нові цілі, робочі програми й терміни в таких
сферах, як прісна вода, океани, рибні ресурси, біологічне різноманіття,
хімічні речовини, енергетика, безперервні виробництво та споживання
Європейський Союз зобов’язався піти в цій га лузі навіть далі визначених
на саміті цілей

Коли Європейська Комісія в новому складі заступила на посаду в листопаді
2004 року, ЄС вирішив переглянути свою стратегію безперервного розвитку
з огляду на численні зміни, які сталися, відколи її було ухвалено

Білі книги

White Papers

Білі книги Європейської Комісії містять пропозиції щодо діяльності
Спільноти Це конкретні напрямки політики, що їх розробили екс перти та
офіційні служби У деяких випадках появі Білої книги пе редує публікація
відповідної Зеленої книги, мета якої — започаткувати консультаційний
процес на європейському рівні Прикладом можуть слугувати такі білі книги
Комісії про завершення формування спільного ринку, «Зростання,
конкурентність і зайнятість», про зближення законодавства асоційованих
держав Центральної та Східної Європи в сферах, що стосуються спільного
ринку тощо Якщо Рада підтримує Білу книгу, вона може стати програмою дій
Союзу у відповідній сфері

БріанАрістід (1862-1932)

Briand Aristide

французький політик, кілька разів був прем’єр—міністром та мі ністром
закордонних справ Франції Разом з Ж Жоресом засну вав газету «Юманіте»
Лавреат Нобелівської премії Миру (1926 рік) Один з «батьків—фундаторів»
європейської інтеграції Був прихильником «Федеративної Європи»,
концепцію якої запропонував Лізі Націй 1929 року У документі, званому
«Me морандумом Бріана», пропонував створити «тривалі уряди солі

дарності на базі міжнародних угод» 20 тис км нових кордонів, що виникли
в Європі внаслідок Версальського миру, вважав негативним явищем
Стверджував, що у федеративній Європі держави—члени мають зберігати свій
суверенітет і цілковиту політичну незалежність, однак слід забезпечити
вільне Переміщення товарів, капіталів та осіб Проте Ліга Націй не
зважила на пропозицію Бріана

Бюджет ЄС

Budget (EU Budget)

Всі надходження ЄС та його видатки вносять до бюджету Спільноти на
основі щорічних прогнозів Втім винятком із цього правила є фінансування
операційних витрат, пов’язаних з реалізацією положень розділів V та VI
Договору про ЄС, яке може здійснюватися коштом країн—членів В основу
бюджету Спільноти покладено кілька принципів, зокрема

принцип об’єднання (всі надходження та видатки зводяться разом у єдиному
документі),

принцип річного періоду (операції бюджету стосуються бюджетного року),

принцип збалансованості (видатки не можуть перевищувати надходження)

Комісія готує проект бюджету та направляє його в Раду міністрів, яка
розділяє бюджетні повноваження з Європейським Парламентом Від
класифікації витрат залежить, котра з цих двох інституцій визначатиме
долю тієї чи іншої статті Проте бюджет загалом затверджує або відхиляє
Європейський Парламент, закон про бюджет набирає чинності після того, як
його підписує президент Парламенту Якщо Парламент не затверджує бюджету,
Спі льнота функціонує за місячним бюджетом, розрахованим на торі шній
базі, аж доки не буде ухвалено новий

На 2003 рік (останній рік перед розширенням ЄС) бюджет Спіль ноти було
визначено в розмірі 97,5 млрд евро Близько половини бюджетних коштів
витрачається на виконання завдань спільної

сільськогосподарської політики ЄС, ще третина спрямовується на
структурні заходи — розвиток найбщніших регіонів, соціально— економічна
перебудова проблемних регіонів та боротьба з безробіттям Решта коштів
(приблизно 20%) розподіляються між внутрішніми потребами
(науково—дослідні програми, енергетика, ядерна безпека, охорона
довкілля, освіта та професійне навчання, молодіжні та культурні
програми, захист споживачів, транс’європейські мережі тощо) та
зовнішньою діяльністю Союзу (зокрема допомога країнам—кандидатам і
третім країнам)

Спершу бюджет організації формувався з внесків країн—членів, але на
початку 1970—х років було створено систему власних ресурсів Спільноти

Починаючи від 1988 року річний бюджет ЄС визначається за
се-редньотермшовими фінансовими перспективами (перспективний фінансовий
прогноз), які обмежують річні витрати На Берлшсь кому самт в березні
1999 року глави держав та урядів ухвалили нову фінансову перспективу
розвитку бюджету ЄС на період 2000—2006 рр , 2003 року п поправили у
зв’язку з розширенням ЄС Наразі триває робота над новою фінансовою
перспективою на період від 2007 до 2013 рр

Верховний представник з питань спільної зовнішньої та безпекової
політики

High Representative for the CFSP

Посаду Верховного представника з питань спільної зовнішньої та
безпекової політики (СЗБП) створили згідно з Амстердамським договором
(набрав чинності 1 травня 1999 року) Цю посаду обіймає генеральний
секретар Ради ЄС, він допомагає країні—президентові в розв’язанні
питань, пов’язаних зі спільною зовнішньою та безпековою політикою
Верховний пред ставник має зробити позицію Союзу на міжнародній арені
поміт нішою та чіткішою завдяки її «персоніфікації» Іноді його називають
«пан/пані СЗБП» (Mr/Ms CFSP)

Верховний представник допомагає розробляти, готувати та виконувати
політичні рішення Ради. На запит президента Ради може вести діалог з
третьою стороною від імені Ради. Відколи запровадили посаду Верховного
представника з питань СЗБП, роботою генерального секретаріату Ради
опікується заступник генерального секретаря.

Європейська Конституція передбачає створення посади міністра закордонних
справ ЄС, яка поєднає функції Верховного представника з питань СЗБП і
члена Комісії із зовнішніх відносин.

Власні ресурси

Own resources

Кошти, що їх перераховують держави—члени в бюджет ЄС для фінансування
його витрат.

Спершу бюджет ЄС, як будь—якої міжнародної організації, залежав від
внесків країн—членів. Однак 21 квітня 1970 року було ухвалено рішення
про створення власних ресурсів. Від 1 січня 1978 року бюджет ЄС
формується тільки з власних ресурсів.

Зазвичай виділяють чотири види власних ресурсів:

мито на імпорт з третіх країн сільськогосподарської продукції та збори в
рамках спільної організації ринку цукру (зокрема на виробництво та
зберігання);

митні збори внаслідок застосування спільного митного тарифу на імпорт з
третіх країн;

«ПДВ—джерело»: відрахування від надходжень податку на додану вартість до
національних бюджетів за гармонізованою ставкою. Вона становила 1 % до
1999 року, та після ухвалення у вересні 2000 року нового рішення про
власні ресурси зменшилась до 0,75% у 2002 та 2003, і до 0,5% – у 2004.
База відрахувань не може перевищувати 50% ВНП країни;

так званий додатковий ресурс, оскільки його обсяг встановлюється залежно
від трьох інших джерел наповнення бюджету Він спирається на реальну
платоспроможність держави—члена й полягає у відрахуванні певного
відсотка відВНП країни

Перші два види надходжень називають традиційними власними ресурсами, з
них починалося формування власного бюджету ЄС ПДВ— джерело запровадили
1979 року, а «додатковий ресурс» — 1988 року

2002 року дохідна частина бюджету ЄС становила 95,6 мільярда єврів, 43%
яких — це відрахування від ВНП, 38,3% — з «ПДВ—джерела», 14,8% —
стягнення спільного мита, 1,8% — сільськогосподарські збори Власні
ресурси не повинні перевищувати 1,27% від сукупного ВНП держав—членів

Існують ще й інші, хоча й менш вагомі джерела наповнення бюджету ЄС, а
саме надлишок з попереднього року, податки на прибутки службовців
Євросоюзу, штрафи, які стягує Комісія за порушення законів ЄС

Генеральні директорати

Directions General, DG

Головні адміністративні підрозділи Комісії Службовці Комісії
організовані в генеральні директорати (ГД) та служби (наприклад,
юридична служба) Кожний ГД відповідає за певний напрямок політики Союзу
Очолює ГД генеральний директор, підпорядкований відповідному членові
Комісії Однак кількість і коло повноважень генеральних директоратів не
обов’язково збігаються з кількістю та повноваженнями членів Комісії
(кількість ГД змінюється, наразі їх близько ЗО) Один член Комісії може
мати в своєму підпорядкуванні кілька ГД, а коло обов’язків одно-Го ГД
може поширюватись на кількох членів Комісії Член Комірі може взагалі не
мати генерального директорату Генеральні Директорати готують проекти
законодавчих пропозицій Комісії

Генетично модифіковані організми, ГМО

Genetically modified organisms, GMOs

Генетично модифікованими називають організми, генетичний матеріал (ДНК)
яких змінювався не внаслідок відтворення та/або природної рекомбінації,
а завдяки додаванню модифікованого гена чи гена іншого біологічного виду
або різновиду організмів.

Законодавство Спільноти щодо ГМО існує від 1998 року. У своїх діях у цій
сфері ЄС прагне, дотримуючись правил єдиного ринку, захистити здоров’я
людей і природне довкілля. Є закони про використання, поширення, збут
ГМО та виявлення їх у продуктах. Крім того, ЄС ухвалив заходи з
упровадження положень Карта-генського протоколу з біобезпеки про
транскордонне розповсюдження ГМО.

Після п’ятирічного мораторію Комісія знову дозволила ГМО в травні 2004
року. Перш ніж він потрапить на ринок ЄС, генетично модифікований
продукт суворо перевіряють. Здійснюють таку перевірку в лабораторіях, що
належать до європейської мережі Спільного дослідного центру Європейської
Комісії. Крім того, законодавство ЄС чітко регламентує принципи
маркування продуктів зі вмістом ГМО.

У вересні 2004 року Комісія вперше дозволила продаж і вирощування
генетично модифікованого насіння, зареєструвавши 17 нових різновидів
кукурудзи в Каталозі ЄС з різноманіття видів сільськогосподарських
рослин.

Гімн Європи

European Anthem

«Ода радості» — музика фіналу Дев’ятої симфонії Людвіга ван Бетховена,
написаного на вірші Фрідріха Шіллера. 1972 року вона стала офіційним
гімном Ради Європи, а 1985 року глави держав та урядів Європейського
Союзу затвердили «Оду радості» як гімн ЄС. Він призначений не для того,
щоб замінити національні гімни держав—членів, а радше відзначити їхні
спільні цінності та єдність і різноманіття.

Глобалізація економіки

Globalisation of the economy

Європейська Рада в Турині (Італія) назвала економічну глобалізацію
однією з головних проблем, що постали перед Європейським Союзом
наприкінці XX століття. Термін «економічна глобалізація» означає процес
дедалі більшої всесвітньої економічної інтеграції, головними рушійними
силами якого є:

лібералізація міжнародної торгівлі та руху капіталів;

зростання темпів технологічного прогресу та формування інформаційного
суспільства;

дерегулювання.

Ці три чинники посилюють один одного: технологічний прогрес стимулює
міжнародну торгівлю, а змога торгувати по всьому світі сприяє поширенню
технологічного прогресу. Водночас дерегулювання стимулює розвиток нових
технологій та усуває перешкоди для торгівлі. Втім дехто вважає, що
технологічний прогрес створює для підприємців можливості оминати
національне регулювання.

Громадянство Європейського Союзу

Citizenship of the Union

визначається наявністю громадянства однієї з його країн—членів. Іншими
словами, будь—який громадянин держави ЄС вважається громадянином Союзу.
Окрім прав та обов’язків, визначених у Договорі про створення
Європейської Спільноти, громадянство Союзу означає чотири спеціальних
права:

свобода пересування та проживання будь—де на території держав Союзу;

право голосувати та висувати свою кандидатуру на виборах до місцевих
органів управління та до Європейського Парламенту в країні проживання;

дипломатичний і консульський захист з боку органів будь—якої держави ЄС
у третій країні, де немає представництва рідної країни громадянина ЄС;

право на подання скарги європейському омбудсманові.

Запровадження поняття «громадянин ЄС», звісно, не означає скасування
національного громадянства. Воно доповнює його й дає людині змогу краще
усвідомити свою належність до Європейського Союзу.

Гуманітарна допомога

Humanitarian aid

Європейський Союз загалом (Комісія та країни—члени) наразі є одним з
найбільших донорів гуманітарної допомоги в світі.

Останнім часом надання гуманітарної допомоги, як частина зовнішньої
діяльності Європейської Спільноти, набуло особливого значення. Це
пов’язано зі збільшенням кількості кризових ситуацій на планеті та
прагненням Спільноти відігравати провідну роль у міжнародних
гуманітарних місіях. Задля цього 1992 року було створено Офіс
гуманітарної допомоги Європейської Комісії (European Commission’s
Humanitarian Aid Office, ECHO). Його завданням є надання термінової
допомоги (продуктів, матеріалів та практичної участі) жертвам природних
і суспільних катастроф та конфліктів поза межами Союзу. Надання такої
допомоги грунтується на принципах недискримінації, неупередженості та
гуманності, її розподіляють партнери Офісу, а саме недержавні
організації, агенції гуманітарної допомоги ООН та інші міжнародні
організації.

Де Ґаспері Альчіде (1881-1954)

De Gasperi Alcide

італійський політик. 1927 р. заарештований фашистами, звільнений після
втручання папи Пія IX. Створив італійську Християнсько— демократичну
партію, яку очолив 1946 року. У період 1946—53 рр. кілька разів був
прем’єр—міністром Італії та сприяв переходові країни від фашизму до
демократи. Саме тоді Італія вступила до Ради Європи, НАТО й стала однією
з шести країн—засновниць Європейської спільноти з вугілля та сталі.
Вважається одним з «батьків— засновників» європейської інтеграції; був
прихильником її федералістської концепції.

Декларація Шумана

Schuman Declaration

пропозиція міністра закордонних справ Франції Роберта Шумана,
оприлюднена 9 травня 1950 p., щодо об’єднання під єдиним керуванням
вугільних і сталеплавильних ресурсів передовсім Франції та Німеччини, а
також інших європейських країн, і створення Європейської спільноти з
вугілля та сталі. Заклала підґрунтя європейської інтеграції.

ДелорЖак (р. н. 1925)

Delors Jacques

французький економіст і політик, видатний європейський діяч, президент
Європейської Комісії (1985-1995). Від 1981 до 1984 року був міністром
економіки й фінансів Франції, допомагав відродити французьку економіку
після економічної кризи. На посаді президента Європейської Комісії
готував Єдиний Європейський Акт (1986 рік), який проклав шлях до
завершення формування єдиного ринку до 1993 року (програма «1992»).
Сприяв трансформації Європейської Спільноти в Європейський Союз. У
своєму «плані Делора II» (попередній «план Делора І» підготував успіх
Єдиного Європейського Акта) заклав підґрунтя економічного й монетарного
союзу.

День Європи

Day of Europe

офіційне свято, від 1985 року за рішенням Європейської Ради країни ЄС
відзначають 9 травня — у день оголошення «декларації Шумана».

Директива

Directive

тип законодавчого акта Європейського Союзу На відміну від постанови чи
рішення, інструментів прямої дії, директива запроваджується через
національне законодавство Вона зобов’язує державу—члена в певний термін
вжити заходів, спрямованих на досягнення визначених у ній цілей
Директиви — підпорядкований інструмент, вони мають відбивати положення
договорів, але так само, як і договори, мають верховенство над
національним правом Тож якщо якась країна не запровадила вчасно
відповідну директиву до національного законодавства, вона однаково має
силу закону в цій країні і порушення п може бути оскаржено в Суді ЄС

Добробут тварин

Animal welfare

Тварини також мають відчуття, і треба намагатися не завдавати їм зайвих
страждань

Вперше тема добробуту тварин постала в протоколі до Амстердамського
договору (1997)

Протокол «Про захист і добробут тварин» запроваджує нові за сади
діяльності ЄС у цій сфері Він визнає тварин істотами, що мають відчуття,
і зобов’язує європейські інституції, розробляючи та реалізовуючи
політику Спільноти, дбати про їхній добробут

Законодавство регулює питання добробуту тварин у трьох сферах
вирощування, перевезення та забій Головний принцип полягає в тому, щоб
не завдавати тваринам жодних зайвих страждань До загальної стратеги
харчової безпеки внесено вимогу зважати на добробут тварин і в інших
галузях політики (сільське господарство, транспорт, внутрішній ринок і
дослідницька діяльність)

Співпрацюючи з відповідними владними структурами країн — членів,
Інспекція в галузі харчових продуктів та ветеринари на глядає за
дотриманням законів Спільноти

І

Договір із соціальної політики

Social Policy Agreement

Див. «Соціальна хартія».

Договір про Європейський Союз

Treaty on European Union

Див. Маастрихтський договір

Договір про заснування Європейської Спільноти

Treaty Establishing the European Community

Див. Римські договори

Доробок Спільноти

Acquis communautaire/Community acquis

правовий доробок Європейської Спільноти.

Це сукупність спільних прав і зобов’язань, обов’язкових до виконання в
усіх країнах-членах ЄС Доробок постійно змінюється й узагальнюється. Він
охоплює:

зміст, принципи та політичні цілі угод;

закони, ухвалені на виконання угод, та рішення Суду ЄС\

декларації та резолюції Союзу;

заходи в галузі спільної зовнішньої та безпекової політики;

заходи в сфері правосуддя та внутрішніх справ]

міжнародні угоди, укладені Спільнотою, а також державами—членами між
собою в сфері діяльності Союзу.

Отже, доробок Спільноти охоплює не лише закони Спільноти у вузькому
розумінні, але й усі акти, прийняті в рамках другого та третього
«стовпів» Європейського Союзу, і визначені в договорах спільні цілі.

Перш ніж вступити до Європейського Союзу, країни—заявники повинні
прийняти доробок Спільноти. Винятки можливі лише за особливих обставин,
і сфера їх обмежена. Союз сповнений рішучості зберігати доробок
Спільноти в цілісності та розвивати його далі.

Економічна політика

Economic policy

Економічний та монетарний союз (ЕМС) передбачає ретельне погодження
економічних політик усіх країн-членів, що потребує спільних дій.
Практично це відбувається так: на основі рекомецдацій Комісії Рада
міністрів кваліфікованою більшістю ухвалює проект і надсилає його
Європейській Раді. Зважаючи на її висновки, Рада, знов—таки
кваліфікованою більшістю, ухвалює рекомендацію, де формулює головні
напрямки економічної політики країн—членів і Спільноти загалом, та
інформує про це Європейський Парламент (стаття 99 Договору про
заснування Європейської Спільноти). Це щорічне ухвалення головних
напрямків — основний елемент координації економічних політик Союзу.

Окрім головних напрямків, у положеннях Договору про заснування
Європейської Спільноти (Розділ VII, статті 98—104) зазначені інші засоби
економічної політики. Зокрема такі:

багатосторонній нагляд: через Раду міністрів країни — члени наглядають
за економічним розвитком і виконанням головних напрямків економічної
політики; вони можуть адресувати рекомендації урядові держави — члена,
яка не справляється з виконанням завдань основних напрямків;

процедура надлишкового дефіциту: країни—члени повинні уникати надмірного
дефіциту бюджету, і дотримання цього принципу забезпечує Комісія; стаття
104 визначає відповідну процедуру, умови її застосування, винятки та
наслідки, зокрема штрафи;

фінансова підтримка: якщо країна—член переживає значні труднощі, Рада,
за певних умов, може надати їй фінансову підтримку;

заборона перебирати на себе зобов’язання інших країн—членів: ні
Спільнота, ні країни—члени не можуть брати на себе зобов’язання інших
країн—членів;

заборона пільгового доступу: заборонено надавати будь—яким громадським
або державним органам чи підприємствам пільговий доступ до джерел
фінансування.

Розділ VII Договору про заснування Європейської Спільноти містить також
засадничі положення щодо Європейського центрального банку (статті 112—
115) та перехідні положення, що регулюють різні етапи впровадження
Економічного та монетарного союзу (статті 116—124).

Економічний та монетарний союз

Economic and Monetary Union

процес гармонізації економічної та монетарної політики країн— членів
Союзу з метою запровадження єдиної валюти — євра.

Був предметом обговорення однієї з двох міжурядових конференцій, які
завершили свою роботу в Маастрихті в грудні 1991 року.

У Договорі про ЄС (Маастрихтський договір) передбачається досягнення
Економічного та монетарного союзу (ЕМС) трьома етапами:

перший етап (1.07.90 — 31.12.93): вільний рух капіталу між країнами ЄС,
тісніша координація економічної політики та співпраця центральних
банків;

другий етап (1.01.94 — 31. 12. 98): зближення економічної та монетарної
політики країн—членів (заради забезпечення стабільності цін і систем
державних фінансів) і створення Європейського валютного інституту та
Європейського центрального банку (1998 року);

третій етап (з 1.01.99): остаточне визначення обмінних курсів та
запровадження єдиної валюти на валютних ринках і в безготівкових
розрахунках; від 1 січня 2002 року введення готівкового євра.

Згідно з Договором про ЄС, для участі в третьому етапі ЕМС держави—члени
повинні відповідати кільком критеріям, так званим подолати цифрову «неписьменність» у Європі через культуру підприємництва, відкриту до застосування нових інформаційних технологій; забезпечити соціальну лояльність інформаційного суспільства. Щоб виконати ці завдання, Комісія ухвалила в травні 2000 року план дій «Електронна Європа 2002», а в червні його затвердила Європейська Рада у м. Фейрі (Португалія). Головні заходи мали на меті заохочувати користування інтернетом, робити його дешевшим, швидшим та безпечнішим і залучати до цього людські й фінансові ресурси. У червні 2001 року додався план дій «Електронна Європа + »для країн—кандидатів, а в червні 2002 року Європейська Рада в м. Севільї (Іспанія) ухвалила вже наступний план дій — «Електронна Європа 2005». Євровійсько Еигосогр$ Євровійсько засновано на 59—ому франко—німецькому саміті в місті Ла—Рошелі (Франція) 21—22 травня 1992 року. Відтоді до нього приєдналися ще три країни: Бельгія, Іспанія та Люксембург. Генеральний штаб Євровійська, в роботі якого беруть участь також представники Австрії, Греції, Італії, Нідерландів, Сполученого Королівства, Фінляндії, а ще Канади, Польщі й Туреччини, розташований у Страсбурзі (Франція). Євровійсько може бути залучене до виконання гуманітарних місій, евакуації громадян країн—членів і миротворчих операцій під егідою ООН чи ОБСЄ. Наразі в Євровійську близько 7000 офіцерів та 60000 солдатів. Від Червня 2001 року використовується як сили швидкого реагування, Що перебувають у розпорядженні Європейського Союзу та НАТО. Європа а la carte («Меню» стратегій розвитку європейських країн) Europe «а la carte» модель європейської інтеграції, за якою держави самі обирають, чи брати участь у певній конкретній інтеграційній ініціативі, чи ні. Такої моделі дотримувався, наприклад, британський уряд, використовуючи так зване «право на неучасть» (opt—out) щодо положень «Соціального пакету» Маастрихтського договору. Цей термін відбиває ідею неоднакового методу інтеграції, який країнам—членам дає змогу вибирати стратегії, «як з меню», і долучатися до реалізації їх. Ця модель може становити загрозу всьому процесові європейської інтеграції, отже, має бути хоча б мінімальна кількість спільних цілей країн—членів ЄС. Інша назва — модель «змінної геометрії» євроінтеграції. Європа концентричних кіл Concentric circles концепція поділу Європи на групи країн за ступенем інтегрованості. Такий підхід можна застосовувати не тільки до інтеграційної структури самого Європейського Союзу. Деякі відомі діячі пропонують такий, наприклад, поділ: «коло єдиного законодавства» (країни—члени ЄС), «суміжне коло» (країни, що очікують вступу в ЄС) та «особливі кола» — країни, з якими планується поглиблення співпраці в тій чи іншій сфері (валютне коло, коло спільної безпеки тощо). Європа регіонів Europe of regions цей термін означає концепцію, яка цілковито протистоїть централістичній концепції творення загальноєвропейських інституцій і передбачає активну участь регіонів країн Європи у владних функціях Євросоюзу. Значне зростання реґіоналізму та децентралізаційних тенденцій було характерне для 1980~хрр Особливо активними на європейському рівні були федеральні землі Німеччини й автономні провінції Іспанії. 1985 року, напередодні фундаментальних змін у Європейській Спільноті, окремі регіони з власної ініціативи об'єдналися й створили Асамблею європейських регіонів — пан'європейський орган, що прагнув до формалізації своєї участі в справах ЄС. Та Асамблея виявилась завеликою й громіздкою, а деякі регіони в її складі навіть не входили до Європейської Спільноти. Натомість Договір про ЄС передбачив створення Комітету регіонів як дорадчого органу. Європа різних швидкостей 'Multi-speed9 Europe термін, що використовується на позначення ідеї про можливість різних темпів інтеграції для різних країн. Тобто ті держави—члени, що мають бажання й можливості, за згоди всіх інших, можуть швидше просуватися в інтеграційному процесі в певній сфері. Передбачається, що решта згодом приєднається до них. Термін «Європа різних швидкостей» вперше з'явився в звіті Тінде-манса (1975) і відбивав ситуацію, коли не всі держави—члени можуть або хочуть інтегруватися однаковими темпами. При цьому виникає потреба узгодити інтереси різних груп держав. Загалом пропозиції «звіту Тіндеманса» відхилили, однак запроваджуючи європейський механізм обмінних курсів (наприкінці 1970—х pp.), різношвидкісну інтеграцію вперше дозволили в рамках Європейської валютної (монетарної) системи. Європейська асоціація вільної торгівлі European Free Trade Association, EFT A створена 1960 року за ініціативою Британії, як альтернатива Європейській Економічній Спільноті. Початково до складу Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), крім Британії, увійшли Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швеція та Швейцарія; пізніше до них приєдналися Ісландія, Ліхтенштейн і Фінляндія. Пізніше всі, крім чотирьох, члени ЄАВТ вступили до ЄС: Брита-н*я й Данія — 1973 року, Португалія — 1986—го, Австрія, Фінляндія та Швеція — 1995 року Нині в складі ЄАВТ чотири краї ни — Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія, три з яких (крім Швейцари) є членами Європейської економічної зони з державами ЄС http //www efta int/ Європейська валютна (монетарна) система European Monetary System, EMS запроваджена 1979 p у відповідь на значні коливання світових валют, з метою створення в Європі зони відносної монетарної стабільності Об'єднала валюти держав—учасниць через меха нізм обмінних курсів, який регулював їхні відхилення від «європейської грошової одиниці» — екю (European Currency Unit, ECU) Після непевного старту європейська монетарна система (ЄМС) допомогла країнам—учасницям боротися з інфляцією та відновити економічне зростання, стала перехідним етапом на шляху до економічного та монетарного союзу Європейська грошова одиниця. Екю — евро European Currency Unit, ECU - EURO Грошову одиницю екю запроваджено 1979 p як центральний еле мент Європейської монетарної системи задля підтримки механізму обмінних курсів В іі основу покладено зважений кошик валют Від 1 січня 1999 року запроваджено євро за курсом 1 екю = 1 євро Готівковий обіг євра — від 1 січня 2002 року Назву «євро» було узгоджено 15— 161 рудня 1995 року на Мадридському саміті Європейська економічна зона European Economic Area зона вільної торгівлі, охоплює ЄС та країни Європейської асоціа ци вільної торгівлі (ЄАВТ), крім Швейцари, не поширюється на риболовлю та сільське господарство Угода про європейську еко номічну зону (ЄЕЗ) набрала чинності 1994 року (й підписано 1992 року) За угодою країни ЄАВТ — ЄЕЗ (Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн) запроваджують до національних законодавств пра вовий доробок Спільноти в усіх галузях, на які поширюється ЄЕЗ. В органах ухвалювання рішень ЄС Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн мають лише дорадчий голос; вони беруть участь у фінансуванні структурних фондів ЄС. Керівним органом ЄЕЗ є Рада, що збирається двічі на рік. Відповідно до угоди про ЄЕЗ, розширення ЄС зумовило й розширення ЄЕЗ. Отже, наразі європейська економічна зона охоплює 28 країн. Європейська Комісія European Commission унікальна інституція Європейського Союзу, що не має аналогів у національних системах урядування. Європейську Комісію (Комісію) часто представляють як виконавчий орган ЄС, хоч насправді вона має обмежені повноваження та можливості втілювати політику ЄС. Точніше роль Комісії відбиває неформальна назва «двигун європейської інтеграції». І не лише тому, що в рамках повноважень першого «стовпа» вона має майже виняткове право на законодавчу ініціативу, але також і через її історію, склад, культуру й радше європейський, ніж національний, світогляд. Крім того, Комісія наглядає за тим, щоб не порушували угод, і традиційно захищає інтереси малих Держав—членів. Відповідно до записаного в угодах Комісія має: розробляти й пропонувати законодавчі акти; керувати запровадженням політики Спільноти; розпоряджатися бюджетом; підтримувати зовнішні відносини; наглядати за дотриманням законів Спільноти; вказувати шляхи та перспективи розвитку. Комісія складається з двадцяти п'яти незалежних членів (по одному від кожної країни—члена), разом з президентом і п'ятьма віце-президентами. Комісію призначають на п'ятирічний термін за згоди країн—членів, рішення про її призначання ухвалює Європейський Парламент. Комісії допомагає в роботі адміністрація, Д° якої входять генеральні директорати та генеральний секретаріат. http:/' HYPERLINK "file:///europa.eu.int/comm" /europa.eu.int/comm Європейська Конституція European Constitution Проект Конституції ЄС, підготовлений спеціально для цього створеним Конвентом (див. також Лаекенська декларація), упродовж року широко обговорюваний публічно й на міжурядовій конференції, зазнав певних змін, і зрештою 18 червня 2004 року його ухвалили глави держав та урядів 25 країн ЄС. Урочисте підписання Конституційного договору відбулося 29 жовтня 2004 року в Римі; він набере чинності після ратифікації в усіх країнах Європейського Союзу. Конституційний договір покликаний спростити правовий доробок Спільноти шляхом заміни всіх попередніх договорів єдиним, узагальнення законодавчої процедури, зменшення правових інструментів та уточнення повноважень Союзу. Серед головних новотворів Конституції — юридичний статус ЄС; запровадження посади президента Європейської Ради та міністра закордонних справ ЄС; внесення до самого договору Хартії основних прав, яка, отже, стає обов'язковою до виконання; вдосконалення ін-ституційної структури; подальше обмеження застосування права вето за ухвалювання рішень; залучення до ухвалювання рішень у ЄС національних парламентів тощо. Станом на кінець 2005 року Конституційний договір ратифікували: Австрія, Греція, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Німеччина, Словаччина, Словенія, Угорщина. Але внаслідок того, що референдуми про ратифікацію у Франції (травень 2005) і Нідерландах (червень 2005) дали негативний результат, доля Конституційного договору лишається невизначеною. HYPERLINK "http://europa.eu.int/constitution/index_en.htm" http://europa.eu.int/constitution/index_en.htm Європейська космічна агенція European Space Agency, ESA заснована 1975 року для координації космічних досліджень і технологій у мирних цілях. Незалежна організація, до складу якої входять 17 європейських країн (не лише члени ЄС), а саме: Австрія, Бельгія, Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Франція, Швейцарія та Швеція. Канада й Угорщина беруть участь у деяких проектах. Агенція підтримує з ЄС найтісніші відносини й має спільну космічну стратегію. HYPERLINK "http://www.esa.int/" http://www.esa.int/ Європейська політика сусідства European Neighbourhood Policy нова політика Європейського Союзу; має на меті створити на південь і схід від нових кордонів розширеного Європейського Союзу зону стабільності, миру та добробуту завдяки налагодженню тісних довготривалих відносин із сусідніми країнами. Європейська політика сусідства (ЄПС) спрямована на те, щоб не припустити виникнення нової лінії розподілу між розширеним ЄС та його сусідами і дати їм змогу брати участь у різних видах діяльності ЄС шляхом тіснішої політичної, економічної, культурної співпраці та взаємодії в галузі безпеки. Концепція ЄПС охоплює такі країни: Алжир, Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Єгипет, Ізраїль, Йорданію, Ліван, Лівію, Молдову, Марокко, Сирію, Туніс, Україну, а також Палестинську автономію. Уперше концепція ЄПС була викладена у зверненні Комісії «Ширша Європа» в березні 2003 року. Вона засвідчила, що формування відносин із сусідами — один з пріоритетів зовнішньої політики розширеного ЄС. ЄПС не зачіпає питання потенційного членства. Вона пропонує сусіднім країнам привілейовані відносини, які будуватимуться на взаємному визнанні спільних цінностей, головно в сфері верховенства права; справедливого управління, дотримання прав людини, зокрема прав меншин, принципів ринкової економіки та безперервного розвитку Глибина цих відносин залежатиме від того, наскільки ефективно втілювати муться СПІЛЬНІ цінності Для фінансування діяльності в рамках ЄПС запроваджується новий «Європейський інструмент сусідства й партнерства» (ЄІСП), який починаючи від 2007 року замінить чинні програми технічної допомоги «ТАСІС» і «МЕДА» в країнах ЄПС і в Роси ЄІСП має новий спеціальний компонент для підтримки транско рдонної співпраці на кордонах ЄС До 2006 року включно для фінансування транскордонної співпраці Комісія спрямовуватиме кошти за допомогою чинних інструментів у так звані «Програми сусідства» 12 травня 2004 року Комісія представила конкретну стратегію реалізації ЄПС і аналітичні доповіді щодо семи перших країни з «кола друзів» Ізраїлю, Йорданії, Марокко, Молдови, Палестинської автономії, Тунісу та України На основі стратеги виробля ються детальні плани дій з кожною країною—партнером Плани дій визначають пріоритетні завдання, виконання яких має зблизити країну з ЄС Європейська політична співпраця European Political Cooperation, ЕРС запроваджена 1970 p як засіб координації зовнішньої політики країн—членів 1987 року формалізована в Єдиному Європейському Акті Поступово переросла в спільну зовнішню та безпе-кову політику Європейська Рада European Council, EC Цей термін означає регулярні зустрічі глав держав та урядів кра ін Європейського Союзу Започаткована згідно з комюніке, прийнятому в грудні 1974 р на закритті Паризького саміту, перше засідання відбулося 10—11 березня 1975 р в Дубліні Раніше, від 1961 до 1974 pp., практикувалися європейські конференції на найвищому рівні. Існування Європейської Ради було юридично визнано в Єдиному Європейському Акті, а офіційний статус підтверджено в Договорі про Європейський Союз. Проводиться щонайменше двічі на рік; президент Європейської Комісії бере участь у засіданнях як повноправний учасник. Визначає генеральні політичні напрямки для ЄС та спонукає його до подальшого розвитку. Європейська Рада, або саміт ЄС (не плутати з Радою ЄС), формально не належить до інституцій Союзу, однак лишається «останньою інстанцією» ухвалення багатьох рішень і уособлює міждержавний складник Європейського Союзу. HYPERLINK "http://europa.eu.int/european_council" http://europa.eu.int/european_council Європейська система центральних банків European System of Central Banks, ESCB складається з Європейського центрального банку та центральних банків держав ЄС (незалежно від того, належать вони до зони євра чи ні). Найперше завдання — утримати цінову стабільність. Європейська стратегія зайнятості European Employment Strategy головний інструмент визначення загальносоюзних пріоритетів у сфері зайнятості та координації політики зайнятості держав— членів. Європейська стратегія зайнятості (ЄСЗ, ще відома під назвою «Люксембурзький процес») передбачена в новому розділі «Зайнятість» (раніше просто стаття) Амстердамського договору; Люксембурзький саміт у листопаді 1997 року запровадив ЄСЗ, не очікуючи, доки Амстердамський договір набере чинності (1999 р.). До Амстердамського договору співпраця на Рівні ЄС у галузі зайнятості та ринку праці нічим не відрізнялася ВіД міждержавного співробітництва в таких міжнародних організаціях, як ОБСЄ або Міжнародна організація праці. Амстердамський договір проголосив зростання зайнятості одним з ключових завдань Європейського Союзу, настільки ж важливим, як і макроекоиомічні цілі зростання й стабільності, зобов'язала держави—члени працювати над розробленням узгодженої стратеги зайнятості та сприяти формуванню кваліфіко ваної, підготовленої, динамічної робочої сили й такого ринку праці, що може швидко пристосовуватись до нових економічних обставин Крім того, він запровадив принцип «головного пото ку», за яким при розробленні всіх інших політик ЄС беруть до уваги їхній вплив на зайнятість Для реалізації європейської стратеги зайнятості Люксембурзь кий саміт розробив новий так званий «відкритий метод координації», коли замість примусових постанов використовують добровільну співпрацю та «м'які постанови» Комісія та Рада міністрів щороку аналізують політику зайнятості держав—членів і оприлюднюють «Спільний звіт» Далі Комісія пропонує, а Рада затверджує «Головні напрямки щодо зайнятості», на підставі яких країни ЄС розробляють національні «Плани дій щодо зайнятості» Допомагає Раді в цій роботі Комітет із зайнятості, також створений згідно з Амстердамським договором на заміну Комітету із зайнятості та ринку праці, створеного 1996 року Комітет із зайнятості моніторить політику держав-членів у сфері зайнятості та ринків праці, сприяє п координації та висловлює свою думку До нього входять по два представники від кожної держави—члена і два представники від Комісії Відповідно до змін соціально—економічної ситуації наступні Європейські Ради спрямовували й коригували ЄСЗ Найважливішими в подальшому розвитку ЄСЗ стали Кардіффський саміт (червень 1998 р ), Кельнський (червень і 999 р ), Лісабонський (березень 2000 р ), Стокгольмський (жовтень 2000 р ) і Барселонський (березень 2002 р ) У Лісабоні було вироблено так звану «Лісабонську стратегію», ключовим елементом якої назвали Європейську стратегію зайнятості Згідно з метою, визначеною в Лісабоні, до 2010 року загальна зайнятість у ЄС має сягнути 70% Європейська угода Europe agreement особливий тип угод про об'єднання (асоціацію), які Європейський Союз уклав у 1990—х роках з десятьма країнами Центральної та Східної Європи, а саме з Болгарією, Естонією, Латвією, Литвою, Польщею, Румунією, Словаччиною, Словенією, Угорщиною та Чехією Ґрунтуються на дотриманні прав людини, демократи, верховенстві права та ринковій економіці й мають на меті підготувати асоційовані країни до вступу в ЄС Європейська економічна спільнота European Economic Community, EEC заснована 1957 p згідно з Договором про заснування Європей ськоТ економічної спільноти (один з Римських договорів) з метою створення спільного ринку Початково складалася з шести країн Бельгії, Західної Німеччини, Італії, Люксембургу, Нідерландів та Франції Разом з Європейською спільнотою з вугілля та сталі (ЄСВС) і Європейською спільнотою з атомної енергії ста новить Європейські Спільноти Згідно з Договором про Європейський Союз назву «Європейська економічна спільнота» було змінено на «Європейська Спільнота» Після того, як 2002 року Паризький договір про заснування ЄСВС утратив чинність, за лишилось дві Європейських Спільноти, які часто узагальнено називають «Європейська Спільнота» Англійський акронім «ЕС» (European Communities) також охоплює всі три (дві) спільноти Європейська спільнота з вугілля та сталі European Coal and Steel Community, ECSC створили 1951 p (згідно з Паризьким договором) Бельгія, Захід на Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди та Франція, щоб об'єднати вугільні та сталеливарні ресурси країн—учасниць і запобігти в такий спосіб новій війні в Європі Ідея створення наднаціонального органу керування життєво важливими галузями про Мисловості, який зв'язав би потенційних суперників економічно, належала Жанові Моне, а вперше її офіційно озвучив міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман (див. також «Декларація Шумана»). Європейська спільнота з вугілля та сталі завершила своє існування 2002 року, коли втратив чинність відповідний договір (див. «Паризький договір»). Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом) European Atomic Energy Community, EAEC (Euratom) Створена згідно з Римськими договорами 1957 року одночасно із заснуванням Європейської економічної спільноти й за шість років після створення Європейської спільноти з вугілля та сталі. Разом три об'єднання дістали назву Європейські Спільноти. Згідно з договором, Євратом сприяє розвиткові та дослідженням з атомної енергетики, створенню спільного ринку ядерного пального, контролю за ядерними виробництвами та розвиткові атомних технологій у мирних цілях у рамках єдиних стандартів безпеки. Після об'єднання органів керування Спільнотами 1967 року функції Євратому, визначені договором, виконує Європейська Комісія. Європейський банк реконструкції та розвитку European Bank for Reconstruction and Development, EBRD створено 1991 p. на пропозицію президента Франції Франсуа Міттерана. Ставить за мету надання фінансової допомоги країнам Центральної та Східної Європи, які встановили демократичні форми правління та прийняли стратегію переходу до ринкової економіки. Початковими акціонерами Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) стали країни ЄС, Європейська Спільнота та Європейський інвестиційний банк, а також Сполучені Штати, Японія та країни колишнього радянського блоку-Наразі банк має 20 мільярдів єврів капіталу (5 млн. внесено та 15 мільйонів на запит) і завдяки найвищому кредитному рейтингові надає позики, не користаючи з грошей акціонерів, а залучаючи ресурси з міжнародних фінансових ринків. HYPERLINK "http://www.ebrd.com/" http://www.ebrd.com/ Європейський інвестиційний банк European Investment Bank фінансова установа Європейського Союзу. Створено 1958 року відповідно до статті 129 Римського договору (нині статті 266 та 267) з метою фінансування проектів, що сприяють європейській інтеграції, збалансованому розвиткові, економічному й соціальному вирівнюванню та розвиткові інноваційної економіки. Європейський інвестиційний банк (Банк) — неприбуткова організація, він не заробляє грошей на депозитах. Проекти, в які Банк вкладає кошти, мають відповідати певним критеріям, а саме: сприяти виконанню завдань ЄС, зокрема підвищувати конкурентність європейської промисловості та маленьких підприємств, стимулювати розвиток інформаційних технологій, захищати довкілля, поліпшувати освіту й охорону здоров'я; здійснюватись переважно на користь найбільш відсталих регіонів; залучати інші джерела фінансування. Переважну більшість (близько 90%) позик Банк надає всередині ЄС (зокрема й заморським територіям країн Союзу); значна частина позик спрямована на допомогу майбутнім членам. Поза межами ЄС він підтримує розвиток у країнах Середземномор'я, Африки та Карибського й Тихоокеанського басейнів, а також Латинської Америки й Азії. Майже всі кошти для фінансування своїх позикових операцій Банк позичає на ринках капіталу, переважно завдяки випускові власних облігацій, які котируються на головних світових біржах. Висока репутація Банку й авторитет його акціонерів забезпечили йому найвищий кредитний рейтинг (AAA). Такий рейтинг дозволяє Банкові збирати великі ресурси, не обтяжуючи бюджет держав—членів, і спрямовувати їх в економічно ефективний спосіб у ті сектори й регіони, які потребують підтримки. Акціонерами Банку є держави—члени ЄС; розмір передплати кожної з них пропорційний економічній вазі. Європейський інвестиційний банк розташований у Люксембурзі; персонал Банку становить близько 750 працівників; головний керівний орган — правління керівників з міністрів (зазвичай фінансів) усіх країн ЄС. HYPERLINK "http://www.eib.org/" http://www.eib.org/ Європейський інвестиційний фонд European Investment Fund, EIF створено 1994 року для фінансування інвестицій у малі й середні підприємства (МСП). Головний акціонер Європейського інвестиційного фонду (ЄІФ) — Європейський інвестиційний банк. ЄІФ працює з МСП не безпосередньо, а через фінансових посередників; його діяльність зосереджена в галузі ризикового капіталу та надання гарантій. ЄІФ інвестує МСП у межах ЄС та в країнах—кандидатах. HYPERLINK "http://www.eif.org/" http://www.eif.org/ Європейський Конвент European Convention У грудні 2000 року в Ніцці Європейська Рада ухвалила декларацію про майбутнє Європейського Союзу — Ніццьку декларацію. В ній засвідчено намір провадити інституційну реформу далі, не зупиняючись на результатах міжурядової конференції 2000 року-Декларація визначила три кроки цієї реформи: відкриття дебатів про майбутнє ЄС; Конвент для підготування інституційної реформи; і нарешті, скликання міжурядової конференції 2004 року. На Лаекенському саміті (Брюссель) у грудні 2001 року глави держав та урядів ухвалили рішення про створення Конвенту за майбутнє Європи. Згідно з Лаекенською декларацією він мав розглянути чотири ключові питання щодо майбутнього Союзу: розподіл повноважень, спрощення договорів, роль національних парламентів та статус Хартії основних прав. До складу Конвенту увійшли представники всіх інституцій ЄС, а також члени національних парламентів і представники урядів держав—членів. Очолював його колишній президент Франції Валері Жискар д'Естен. Інавгураційне засідання Конвенту відбулося 28 лютого 2002 року, а завершив він свою роботу в липні 2003 року. У червні 2003 року на Європейській Раді в Салоніках Жискар д'Естен представив проект Конституційного договору Європейського Союзу — кінцевий документ Конвенту за майбутнє Європи. Цей проект став базою для обговорення на міжурядовій конференції, яка завершилась ухваленням Європейської Конституції. http:/ HYPERLINK "file:///european-convention.eu.int/" /european-convention.eu.int/ Європейський конгрес Congress of Europe відбувся в травні 1948 року в Гаазі. В конгресі взяли участь близько 800 політиків, науковців, економістів та юристів з більшості західноєвропейських країн; сер Вінстон Черчілл був його почесним головою. Конгрес започаткував організацію «Європейський рух» і привів до створення Ради Європи та проголошення Хартії прав людини; ухвалив «Звернення до європейців», де закликав створити об'єднану Європу з вільним обміном думок, осіб 1 товарів, з загальноєвропейськими законодавчими зборами та сУДом. Однак конкретних інтеграційних результатів не мав, тому навряд чи його можна розглядати як предтечу Європейського Союзу. 1998 року, на ознаменування 50—річчя Європейського к°нгресу, відбувся ювілейний Євроконгрес, який ухвалив нове ^Звернення до європейців». Європейський інспектор із захисту даних European Data Protection Supervisor, EDPS Посаду європейського інспектора із захисту даних запровадили 2001 року в рамках Договору про заснування Європейської Спільноти. Він має забезпечувати право громадян на таємницю щодо приватних даних, якими оперують інституції та установи ЄС. Інспектора із захисту даних та його помічника призначають Європейський Парламент і Рада ЄС на п'ять років з правом подовження мандата. HYPERLINK "http://www.edps.eu.int/" http://www.edps.eu.int/ Європейський монетарний (валютний) інститут European Monetary Institute засновано згідно з Договором про Європейський Союз; розпочав свою діяльність наприкінці 1993 р. з метою подальшого зміцнення економічного й монетарного співробітництва та підготування до кінцевого етапу формування Економічного та монетарного союзу. 1998 року на його основі створено Європейський центральний банк. Європейський омбудсман European Ombudsman посада, запроваджена Договором про Європейський Союз. Уповноважений приймати скарги від громадян Союзу, фізичних чи юридичних осіб, резидентів держав—членів на незадовільну діяльність інституцій або установ Спільноти. У відповідь на скаргу, або з власної ініціативи, європейський омбудсман проводить розслідування; інституції ЄС зобов'язані надавати йому будь-яку інформацію і доступ до відповідних документів. Виявивши факти порушень, він сповіщає установу, про яку йдеться, і надсилає їй свої рекомендації. Установа—адресат має три місяці на те, щоб дати докладну відповідь; після чого омбудсман направляє остаточний звіт Європейському Парламентові та відповідній установі. Крім того, він сповіщає скаржника про результати свого розслідування. Європейського омбудсмана призначає Європейський Парламент на п'ять років. Щорічно омбудсман звітує в Парламенті про результати всіх розслідувань, проведених упродовж року. HYPERLINK "http://www.earo-ombudsrnan.eu.int/" http://www.earo-ombudsrnan.eu.int/ Європейський Парламент European Parliament одна з п'яти інституцій Європейського Союзу, асамблея представників його майже 500—мільйонного населення. Починаючи від 1979 року Європейський Парламент обирають прямим загальним голосуванням; місця в ньому (626 до останнього розширення та 732 після) розподілені між країнами—членами відповідно до чисельності населення. Парламент виконує такі основні функції: разом з Радою бере участь у законодавчому процесі через численні процедури (процедура спільного ухвалювання рішень, процедура співпраці, узгодження, консультативний висновок тощо); контролює діяльність інституцій Союзу, затверджуючи склад Комісії (та через право висловлювати їй вотум недовіри), а також через письмові й усні запити, які він може адресувати Комісії та Раді; поділяє з Радою бюджетні повноваження, а саме: ухвалює річний бюджет та контролює його виконання. Європарламент також призначає омбудсмана, уповноваженого Розглядати скарги від громадян Союзу з приводу порушень у діяльності інституцій та органів Спільноти. Зрештою, Парламент Може створювати тимчасові комітети з розслідування, чиї повноваження не обмежуються вивченням діяльності інституцій Спільноти, а можуть поширюватись і надії країн—членів із впровадження політики Спільноти. Амстердамський договір спростив законодавчий процес, фактично скасувавши процедуру співпраці (її ще використовують при розв'язанні деяких питань, що належать до розділу «Економічний та монетарний союз») і значно розширивши сферу застосування процедури спільного ухвалювання рішень. * Ніццький договір (набрав чинності 1 лютого 2003 року), своєю чергою, додав Парламентові ваги в законотворчому процесі, ще більше розширивши сферу застосування спільного ухвалювання рішень і надавши йому право звертатися до Суду Європейських Спільнот на тих самих умовах, що й інші інституції. З огляду на розширення Союзу Ніццький договір збільшив граничну кількість місць у Парламенті до 732 (Амстердамський договір передбачав не більше ніж 700 депутатів); нове правило набрало чинності для нового складу Європарламенту після виборів у червні 2004 року. Крім того, завдяки перерозподілові депутатських місць між «старими» державами—членами (які втратили 91 місце) та новими державами Союзу вдалося досягти рівноваги між реальною демографічною ситуацією та принципом рівності держав—членів. Європейський рух European Movement Див. «Європейський конгрес». Європейський соціально—економічний комітет European Economic and Social committee Дорадчий орган Європейського Союзу. Соціально—економічний комітет (СЕК) створено 1958 року згідно з Договором про заснування Європейської Спільноти, щоб забезпечити представництво інтересів різних економічних і соціальних груп. Комітет складається з 317 (від 2007 року, зі вступом Болгари та Румунії — 344) членів; їх призначає Рада на 4 роки за рекомендацією національних урядів. Члени СЕК належать до таких категорій так званого «організованого громадянського суспільства», як роботодавці, профспілкові діячі та представники різних груп інтересів (професійних об'єднань, фермерів, захисників довкілля, споживачів тощо). СЕК представляє їхню позицію та обстоює їхні інтереси в діалозі з Комісією, Радою та Європейським Парламентом. Завдання СЕК полягає в тому, щоб давати поради Комісії й Раді, які зобов'язані консультуватися з ним щодо соціальних та економічних питань. СЕК може також висловлювати свою позицію з власної ініціативи. Отже, СЕК відіграє роль містка між Союзом та громадянами. Члени СЕК зустрічаються на пленарних засіданнях близько десяти разів на рік, а частіше засідають меншими групами. Ніццький договір не змінив розподілу місць у Комітеті між державами—членами, він лише обумовив, з огляду на розширення Союзу, що в майбутньому кількість місць у СЕК не повинна перевищувати 350 (останнє розширення не вийшло за цю межу, див. табл.). Договір прояснив також засади призначення членів СЕК він має складатися з «представників різних економічних та соціальних груп організованого громадянського суспільства» (стаття 257 Договору про заснування Європейської Спільноти). Європейський соціальний фонд European Social Fund, ESF Див. «Структурні фонди та фонд гуртування». Європейський Союз European Union унікальне об'єднання країн Європи, які завдяки створенню спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також реалізовуючи спільну політику й діяльність мають на меті забезпечити безперервне економічне зростання, соціальний розвиток і згуртованість країн—учасниць. Держави Європейського Союзу (ЄС) створили спільні інституції, яким делегували частину своїх національних повноважень так, що рішення в певних сферах загальних інтересів можливо ухвалювати демократичним шляхом на загальноєвропейському рівні. Таке усуспільнення суверенітетів Називають також «європейською інтеграцією». Поняття «Європейський Союз» запроваджено 1993 року в Маа-СгпРихтському договорі (або Договорі про Європейський Со-І°3) як поєднання наднаціональної (Європейська Спільнота) та Міжурядових (співпраця в галузі правосуддя та внутрішніх справ і спільна зовнішня та безпекова політика) засад, так званих «стовпів». Європейський Союз, на відміну від Європейських Спільнот, не є юридичною особою. Після останнього розширення (1 травня 2004 року) до ЄС входить 25 країн, а саме; Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія та Швеція. http: / / europa.eudnt / Європейський суд авдиторів (Рахункова палата) European Court of Auditors інституція ЄС; перевіряє законність і правильність прибутків і видатків Європейського Союзу згідно з бюджетом, а також оцінює управління фінансами. Всі інституції ЄС, і будь—які установи, які оперують коштами від імені ЄС, а також державні ревізійні органи чи урядові відомства мусять надавати документи на запит Суду авдиторів (CA). За потреби CA може вивчати документи «на місці в інших інституціях... та державах—членах» або «в приміщенні будь—якого органу, що управляє коштами від імені Спільноти та будь—якої фізичної чи юридичної особи, яка отримувала гроші з бюджету» (стаття 248.3 Договору про заснування Європейської Спільноти). Результати своїх досліджень оприлюднює у вигляді звітів — регулярних річних та спеціальних тематичних. Крім того, за законом, перш ніж ухвалювати фінансові й антишахрайські законодавчі акти, Рада запитує думку Суду авдиторів. Заснований 1977 р.; має по одному представникові від кожної держави—члена, яких призначає на шість років Рада ЄС, порадившись з Європейським Парламентом. З огляду на суттєве зростання чисельності членів CA після розширення (25) для підготування певних звітів і позицій Суд, згідно з Ніццьким договором, дістав право створювати «палати» з кількох членів. Розташований у Люксембурзі, персонал налічує близько 550 працівників. HYPERLINK "http://www.eca.eu.int/" http://www.eca.eu.int/ Європейський фонд регіонального розвитку European Regional Development Fund, ERDF Див. «Структурні фонди та фонд гуртування». Європейський фонд управління та забезпечення в сільському господарстві European Agricultural Guidance and Guarantee Fund, EAGGF Див. «Структурні фонди та фонд гуртування». Європейський фонд розвитку European Development Fund, EDF головний фінансовий інструмент, за допомогою якого Спільнота сприяє розвиткові країн Африки та Карибського й Тихоокеанського басейнів (АКТ), а також заморських країн і територій (ЗКТ). Створення такого фонду було передбачено Римським договором з метою надання технічної та фінансової допомоги африканським країнам, на той час іще колонізованим, які мали тісні історичні зв'язки з окремими країнами Спільноти. Європейський фонд розвитку (ЄФР) не є частиною бюджету Спільноти. Він наповнюється коштом держав—членів, керується власними фінансовими правилами, й управляє ним спеціальний комітет. Держави—члени визначають у Раді бюджет ЄФР, укладаючи договір, який мають ратифікувати національні парламенти. Кожен бюджет визначається на приблизно п'ятирічний термін. Починаючи від 1964 року, з першої Яундеської конвенції, черговий бюджет ЄФР безпосередньо пов'язаний з договором чи конвенцією про партнерство з відповідними країнами. Пі-сля двох Яундеських було чотири Ломеські конвенції, а останній, Дев'ятий, бюджет ЄФР визначено 2000 року одночасно з підписанням Котонуської угоди. Він розрахований на п'ять років і становить близько 25 мільярдів єврів. Щоденне управління ЄФР 3Дійснює Європейська Комісія разом з установами, створеними в Рамках угод про партнерство. Європейський центральний банк European Central Bank центральний банк для єдиної європейської валюта — євра. До зони євра наразі належать 12 з 25 країн ЄС. Європейський центральний банк (ЄЦБ) створено 1998 року згідно з Договором про ЄС у рамках третього, кінцевого, етапу формування Економічного та монетарного союзу. Головним завданням ЄЦБ є цінова стабільність у зоні євра. Договір застерігає, що Банк має бути вільним від будь—якого політичного впливу, він відповідає за монетарну політику, валютні операції й управління валютними резервами країн євра. Керівні органи ЄЦБ (Керівна рада та Виконавчий комітет) координують діяльність Європейської системи центральних банків. Як і його попередник, Європейський монетарний інститут, ЄЦБ розташований у Франкфурті (Німеччина). HYPERLINK "http://www.ecb.int/" http://www.ecb.int/ Європейські партії European Parties Договір про заснування Європейської Спільноти (стаття 191) відзначає, що «політичні партії загальноєвропейського рівня важливі як чинник інтеграції в Союзі. Вони роблять внесок у формування європейської свідомості». Крім того, в статті сказано, що Рада має виробити положення, які регламентували б діяльність загальноєвропейських партій, зокрема їхнє фінансування. В листопаді 2003 року вперше з'явилась постанова, яка дала означення поняттю «європейська партія» (political party at European level) і сформулювала умови фінансування таких партій з бюджету ЄС. Європейська партія має бути представлена в парламентських асамблеях щонайменше чверті держав—членів, отримати в цих країнах щонайменше 3% голосів на останніх парламентських виборах і дотримуватись у своїх програмах заса-дничих принципів Європейського Союзу, а саме: свобода, демократія, повага до прав людини й основних свобод, верховенство права. Наразі є п'ять європейських партій: Європейська народна партія, Партія європейських соціалістів, Європейські ліберали, Європейська партія зелених та Європейський вільний альянс (націоналістичних і реґіоналістських партій). Бюджет ЄС на фінансування європейських партій становить 8,4 мільйона єврів щорічно. Принципи розподілу цих коштів чітко визначені в постанові Європейського Парламенту та Ради про європейські політичні партії та правила їх фінансування. Європейські Спільноти European Communities / EC Європейська спільнота з атомної енергії, Європейська спільнота з вугілля та сталі та Європейська економічна спільнота. Від 1967 p., унаслідок злиття, всіма трьома спільнотами управляють єдині інституції, тому часто їх називають узагальнено «Європейська Спільнота». Відколи 2002 року Європейська спільнота з вугілля та сталі припинила своє існування (див. «Паризький договір»), фактично залишилось дві Європейських Спільноти. Європол (Європейська поліція) Europol (European Police Office) установа правопорядку Європейського Союзу; збирає інформацію щодо кримінальних злочинів. Створення Європолу передбачено в Договорі про ЄС. Від січня 1994 року розпочав роботу як управління боротьби з наркотиками. Поступово поширював свою діяльність на інші види кримінальної злочинності. 1 жовтня 1998 року, після ратифікації в усіх державах—членах, набрали чинності Конвенція про створення Європолу та пов'язані з нею правові акти. Як наслідок, 1 липня 1999 року Європол розпочав повномасштабну роботу в усіх сферах своїх повноважень, а саме: незаконна торгівля наркотиками; незаконні мережі імміграції; тероризм; незаконна торгівля автотранспортом; торгівля людьми та дитяча порнографія; виготовлення фальшивих грошей та інших платіжних засобів; відмивання грошей. Крім того, до пріоритетних сфер дослідження Європолу належать злочини проти особи, фінансові та кіберзлочини. Діяльність Європолу обмежена структурами організованої злочинності, в яких задіяні дві чи більше країни ЄС. Європол допомагає державам—членам в обміні інформацією; здійснює оперативний аналіз заходів, до яких вдаються держави—члени; готує стратегічні звіти (зокрема формулює загрози) та дослідження злочинності; виконує експертизу й надає технічну підтримку в рамках розслідувань і операцій всередині ЄС; а також сприяє гармонізації процедур розслідування в державах—членах. Розташований у Гаазі (Нідерланди). HYPERLINK "http:ffwww.europoLeu.int/" http:ffwww.europoLeu.int/ Єврореґіон Euroregion форма співпраці прикордонних територій суміжних держав. Мета створення єврореґіонів — зміцнення добросусідських стосунків, культурних і господарчих контактів, спільні інвестиції, боротьба з наслідками стихійних лих, охорона історично—культурної спадщини тощо. Найважливішими правовими документами, що регулюють співпрацю в рамках єврореґіонів, є ухвалені Радою Європи Мадридська конвенція про прикордонне співробітництво (1980) та Європейська хартія про місцеве самоврядування (1985). Транскордонна співпраця в єврореґіонах може здійснюватись між органами влади одного рівня, як, наприклад, у Карпатському єврорегіоні з українськими областями співпрацюють відповідні адміністративні одиниці Польщі, Румунії, Угорщини й Словаччини (воєводства, провінції тощо). Приклад різнорі-вневого транскордонного партнерства — єврореґіон Маас — Рейн, в якому бельгійські й голландські провінції співпрацюють з асоціацією німецьких муніципалітетів «Реґіо Аахен» та німецькою комуною Бельгії. Рада Європи розробляє типовий статус євро регіонів, але не нав'язує жодних готових рішень. Європейський Союз заохочує транскордонне співробітництво, зокрема через програми «ФАРЕ», «Інтерреґ» тощо. Євроюст Eurojust Нова установа ЄС, створена 2002 року на допомогу державам — членам у розслідуванні та судовому покаранні важких транскордонних злочинів і організованих злочинних дій. Має на меті зміцнити загальноєвропейську співпрацю з кримінальних справ. Євроюст заохочує та поліпшує координацію між слідчими й судовими установами держав—членів, зокрема, полегшуючи надання взаємної' міжнародної правової допомоги та виконання запитів про екстрадицію. Євроюст створив і підтримує першу в світі мережу судових установ. Він надає приміщення й перекладацькі послуги для зустрічей слідчих і прокурорів з різних країн, у перебігу яких відбувається як обмін досвідом з конкретних справ, так і обговорення стратегічних завдань і специфічних проявів злочинності. Колегія Євроюсту складається з 25 досвідчених прокурорів чи суддів високого рангу, по одному від кожної держави—члена. http:/1 HYPERLINK "http://www.eurojust.eu.int" www.eurojust.eu.int Єдиний Європейський Акт Single European Act / SEA один з договорів ЄС, підписаний 1986 року. Вперше вніс значні зміни до основоположного Римського договору; фактично відкрив шлях до формування єдиного ринку. Запровадження в Єдиному Європейському Акті (ЄЄА) процедури голосування кваліфікованою більшістю щодо питань внутрішнього ринку дало змогу ухвалити близько 300 законів, спрямованих на створення єдиного ринку. ЄЄА започаткував нову законодавчу процедуру співпраці, яка розширила повноваження Європейського Парламент-ТУ; вніс у договір поняття про Європейську політичну співпрацю та гуртування (допомогу біднішим регіонам і країнам Спільноти) і зробив чимало інших змін, які сприяли прискореному розеткові європейської інтеграції. Єдиний зовнішній тариф Common External Tariff однаковий митний тариф, застосовний до імпортних товарів, незалежно від того, де саме вони перетинають кордон ЄС. Як митний союз, ЄС не стягує митних зборів при перетині його внутрішніх кордонів, натомість єдиний зовнішній тариф слугує одним з джерел прибутків у бюджет ЄС. Внаслідок Уругвайського раунду переговорів у ГАТТ, середньозважений зовнішній тариф Спільноти знизився до приблизно 3%, і очікується його подальше зниження паралельно з лібералізацією світової торгівлі. Зайнятість Employment Див. «Європейська стратегія зайнятості». Запобігання принцип Precautionary Principle Формулювання загальної ідеї та методів застосування принципу запобігання (шкоді) містяться в зверненні Європейської Комісії, ухваленому 2 лютого 2000 року. Цей текст доповнює Білу книгу про безпеку харчових продуктів (січень 2000 року) та Картагенський протокол про біологічну безпеку, узгоджений у Монреалі в лютому 2000 року. Комісія визначила особливі випадки, коли необхідно діяти за цим принципом: в разі неповноти, непоказовості або ненадійності наукових даних; якщо попередні наукові оцінки свідчать про можливий шкідливий вплив на людей, тварин, рослин або довкілля. Визначено також три правила, які випливають з принципу запобігання: ? проведення незалежним органом повного наукового аналізу для визначення рівня наукової невизначеності; оцінювання можливого рівня ризику та наслідків бездіяльності; за умов забезпечення якнайбільшої прозорості участь у розгляді можливих запобіжних заходів усіх зацікавлених сторін. Наостанок Комісія хотіла б зазначити, що заходи, які є результатом застосування принципу запобігання, можуть набувати форми рішення діяти або втриматися від певних дій залежно від прийнятного рівня ризику. Цей принцип спрацював, наприклад, у випадку з генетично модифікованими організмами як мораторій, що набрав чинності 1999 року. Захист споживачів Consumer protection Положення про захист споживачів містяться в статті 153 Договору про заснування Європейської Спільноти (колишня стаття 129а), яку було додано Маастрихтським договором. її положення відбивають прагнення забезпечити здоров'я, безпеку, захист економічних і юридичних інтересів споживачів та їхнє право на інформацію. Забезпечити досягнення визначених у статті 153 цілей має стаття 95 (колишня стаття 100а). Остання вимагає застосовувати процедуру спільного ухвалювання рішень щодо заходів зближення законодавства країн—членів, спрямованих на довершення спільного ринку, які зачіпають питання захисту споживачів. Попередньо сповістивши Комісію, країна—член може запроваджувати суворіші, ніж визначено Спільнотою, заходи захисту споживачів, якщо вони не суперечать договорам. Західноєвропейський союз Western European Union організація, створена 1948 року для співпраці в сфері оборони та безпеки. Охоплює 28 країн з чотирма різними статусами: країни—члени, асоційовані члени, спостерігачі та асоційовані партнери. Всі держави ЄС мають статус країн—членів, крім Австрії, Данії, Фінляндії, Ірландії та Швеції, які належать до спостерігачів. Асоційовані члени — Ісландія, Норвегія, Польща, Туреччина, Угорщина та Чехія; асоційовані партнери — Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина та Словенія. Амстердамський договір зробив Західноєвропейський союз «невіддільною частиною розвитку Союзу», надавши йому оперативні повноваження в сфері оборони. Західноєвропейський союз відіграв ключову роль у виконанні перших Петерсберзьких завдань на Балканах. Втім тепер він дедалі більше поступається своїми функціями підрозділам ЄС, що розвиваються в рамках спільної зовнішньої та безпекової політики. В листопаді 2000 року Рада міністрів безпеки Західноєвропейського союзу ухвалила рішення про поступове розформування цієї організації та передання її повноважень відповідним структурам і агентствам ЄС. 1 січня 2002 року до Європейського Союзу відійшли такі установи Західноєвропейського союзу, як Інститут безпеки та Супутниковий центр. Головна функція, що залишилась у Західноєвропейського союзу, — колективна безпека; передання її Європейському Союзові поки що відкладене. http:/1 HYPERLINK "http://www.weuunt/" www.weuunt/ Звіт Спаака Spaak Report Див. «Мессінська конференція». Зелені книги Green Paper документи Комісії, що мають на меті ініціювати громадське обговорення та розпочати процес консультацій на європейському рівні з певної тематики (соціальна політика, єдина валюта, телекомунікації тощо). Результатом таких консультацій згодом може стати публікація білих книг, де висновки дебатів узагальнено в формі практичних пропозицій Комісії. і 1Н0ҐЕЙТ INOGATE одна з програм «ТАСІС». В перекладі з англійської (Interstate Oil and Gas Transport to Europe, INOGATE) означає «міждержавне транспортування нафти й газу до Європи». Головна мета програми «Іноґейт» — поліпшення безпеки постачання енергоресурсів до Європейського Союзу шляхом сприяння регіональній інтеграції нафто- і газогінних систем та спрощення транспортування енергоносіїв як у межах колишнього СРСР — у так званих «нових незалежних державах» (ННЗ), так і на експортні ринки Європи. «ІНОҐЕЙТ» фінансується головно в рамках програми регіональної співпраці Європейського Союзу «ТАСІС», а також, певною мірою, коштом учасниць. Важливо, що програма «ІНОГЕЙТ» не замінює приватного фінансування нафтогазових мереж, вона лише сприяє залученню інвесторів. Попри те, що «ІНОҐЕЙТ» спрямована передусім на ННЗ, так звана «Рамкова угода про інституційні основи створення міждержавної системи транспортування нафти й газу» відкрита іншим країнам, зокрема Центральної, Східної та Південної Європи. Наразі 21 країна підписала чи приєдналася до рамкової угоди: Азербайджан, Албанія, Білорусь Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Казахстан, Киргизія, колишня Югославська Республіка Македонія, Латвія, Молдова, Румунія, Сербія та Чорногорія, Словаччина, Таджикистан, Туреччина, Туркменія, Узбекистан, Україна, Хорватія; 13 країн ратифікували її. Інституції ЄС EU institutions ^ Європейському Союзі наразі п'ять інституцій: Європейський Парламент (його обирають народи держав—членів); Рада Європейського Союзу (представляє уряди держав—членів); Європейська Комісія (рушійна сила та виконавчий орган); Суд ЄС (забезпечує законність); Європейський Суд авдиторів (контролює управління фінансами). їхдоповнюють інші важливі органи: дорадчі — Європейський соціально—економічний комітет (виражає позицію організованого громадянського суспільства з соціальних та економічних питань) і Комітет регіонів (виражає позицію регіональних та місцевих органів влади); фінансові — Європейський центральний банк (відповідає за монетарну політику та євро) та Європейський інвестиційний банк (фінансовий інструмент досягнення цілей Союзу); із захисту прав людини — європейський омбудсман (опікується скаргами громадян на інституції та органи ЄС). Є також чимало інших органів та установ (див., наприклад, «Агентства Європейського Союзу»), які допомагають досягненню цілей ЄС. Інтервенційна ціна Intervention price гарантований нижній рівень ринкової ціни на сільськогосподарську продукцію. Коли ціни опускаються нижче, спеціально призначені державами—членами інтервенційні органи скуповують продукти у виробників і опікуються збереженням їх. Інформаційне суспільство Information Society нові інформаційні технології та засоби зв'язку. Від 90—х років XX століття вони почали стрімко поширюватись світом: повсюдне використання електронних засобів обміну інформацією, перехід до цифрових технологій, бурхливий розвиток інтернету та відкриття телекомунікаційних ринків — очевидні ознаки нової інформаційної епохи. Інформаційне суспільство докорінно змінює багато аспектів повсякденного життя. Особливо це стосується доступу до знань та освіти (дистанційне навчання та подібні інтернет—послуги), організації роботи та самореалізації (дистанційна робота, віртуальні фірми), розв'язування практичних проблем (інтернет—послуги з охорони здоров'я) та дозвілля. Воно також відкриває нові можливості для соціальної активності громадян, оскільки дедалі простішим стає висловлювання думок і позицій. Проте виникають і нові турботи: масове використання інтернету означає, що потрібно вживати заходів для боротьби з новими видами злочинів, піратством; гостро постають питання захисту приватної інформації й інтелектуальної власності. Крім того, інформаційне суспільство може зумовлювати ізоляцію певних верств населення, в деяких аспектах загострюючи соціальну нерівність. З огляду на потенційні вигоди та загрози інформаційне суспільство стало ключовою темою стратегії XXI століття Європейського Союзу. ЄС започаткував низку ініціатив з підтримки та поширення нових інформаційних технологій і засобів зв'язку (план дій «Електронна Європа») і водночас ухвалив заходи контролю та зменшення ризиків, пов'язаних з розвитком інформаційного суспільствва, наприклад, план дій для убезпечення користування інтернетом та боротьби з незаконними й шкідливими повідомленнями. «ІСПА» програма ISPA один з трьох фінансових інструментів Європейського Союзу (разом з «ФАРЕ» та «САПАРД») на допомогу країнам—кандидатам з Центральної та Східної Європи в підготуванні до вступу в ЄС. «ІСПА» — «інструмент структурної політики за довступного періоду» (Instrument for Structural Policies for Pre—Accession, ISPA), спрямований на розвиток транспортної інфраструктури та охорону довкілля країн—вступників. Подібно до «ФАРЕ» й «САПАРД» програма «ІСПА» має на меті соціально—економ-мічне гуртування країн ЄС. Кваліфікована більшість Qualified Majority Voting / QMV кількість голосів, необхідних для ухвалення рішень у Раді ЄС за процедурою більшості (на відміну від одностайного способу). Рада складається з 25 міністрів — по одному від кожної держави ЄС. Але голоси держав—членів мають різні вагові коефіцієнти відповідно до кількості населення цих країн з певною поправкою, яка дає змогу маленьким державам мати гарантоване мінімальне представництво. У Європейському Союзі з 15 країн ця система гарантувала легі-тимність ухвалених рішень. «Великі» країни не могли об'єднатися, залишивши «маленькі» в меншості, й навпаки. Велика Британія, Італія, Німеччина та Франція мали по 10 «голосів» кожна, Іспанія — 8; Бельгія, Греція, Нідерланди та Португалія — по 5; Австрія та Швеція — по 4; Данія, Ірландія та Фінляндія — по 3; Люксембург — 2. Порогова кількість голосів, необхідна для ухвалення рішень (кваліфікована більшість), дорівнювала 62 з 87 (71%). З огляду на розширення Ніццький договір переглянув вагові коефіцієнти голосів, зросла відносна вага голосів найбільших за кількістю населення країн, щоб забезпечити легітимність ухвалюваних рішень з позицій демографічного представництва. П'ять найбільших країн тепер набирають у сумі 60% голосів (а не 55%, як раніше). Змінилось і саме визначення кваліфікованої більшості. Ухвалення рішення за процедурою кваліфікованої більшості тепер обумовлюється двома вимогами (подвійна більшість): рішення має набрати щонайменше порогову кількість голосів — 232 (з 321, див. таблицю) та здобути підтримку більшості держав—членів (в окремих випадках — дві третини). Крім того, будь—яка держава в Раді може вимагати перевірки, аби пересвідчитись, що ухвалене рішення дістало підтримку (через національних представників) щонайменше 62% населення ЄС. Нова система набрала чинності 1 листопада 2004 року. З розвитком інтеграції та поглибленням інституційних реформ процедура ухвалювання рішень кваліфікованою більшістю дедалі більше витісняє одностайне голосування, яке стримує ефективне впровадження політики Спільноти (завдяки праву будь—якої країни—члена накласти на рішення вето). Ніццький договір поширив процедуру голосування кваліфікованою більшістю ще на 27 положень, які раніше передбачали одностайне рішення. Втім одностайність лишається головним інструментом у галузі спільної зовнішньої та безпекової політики, фіскальної політики, регіональної політики тощо. Держава ЄС Вага голосу в Раді міністрів ЄС 1 Велика Британія 29 Італія 29 Німеччина 29 Франція 29 Іспанія 27 1 Польща 27 | Нідерланди 13 | Бельгія 12 '1 Греція 12 Чехія 12 Португалія 12 Угорщина 12 Австрія 10 Швеція 10 Данія 7 ' Ірландія 7 Литва 7 | Словаччина 7 Фінляндія 7 Естонія 4 4 \ Латвія 4 І Люксембург 4 1 Словенія І , „„.,, 4 J—?—~—1 — ? ? ' 1 Мальта 3 1 Загалом ЄС 321 Квестори Quaestors п'ять депутатів Європейського Парламенту, членів президії з дорадчим голосом, які виконують особливі адміністративні та фінансові функції, безпосередньо пов'язані з депутатами парламенту. Кіотський протокол Kyoto Protocol протокол до рамкової конвенції ООН про зміну клімату, ухвалений у грудні 1997 року. Висвітлює нову позицію світової спільноти щодо явища зміни клімату. Згідно з Кіотським протоколом індустріальні країни зобов'язалися протягом 2008 — 2012 років знизити викиди шести парникових газів (вуглекислий газ, метан, закис азоту, фтористі вуглеводні та гексафторид сірки) принаймні на 5% порівняно з 1990 роком. Держави Європейського Союзу, зі свого боку, зобов'язалися знизити викиди за цей період на 8%. ЄС та країни—члени ратифікували Кіотський протокол 31 травня 2002 року. Але для того щоб він набрав чинності, його повинні ратифікувати країни, в яких сумарний викид вуглекислого газу в атмосферу становив 1990 року щонайменше 55% від загальносвітового. Останнє ж неможливе без підпису США чи Росії, частки яких у світовому викиді становили відповідно 36,1 % і 17,4%. США відмовились, натомість Росія ратифікувала Кіотський протокол восени 2004 року. Класифікація витрат Classification of expenditure Розділення витрат Союзу на два типи: обов'язкові (compulsory) та необов'язкові (non—compulsory). Обов'язковими називають витрати, безпосередньо пов'язані з виконанням Спільнотою своїх обов'язків, визначених договорами, вторинним законодавством, міжнародними угодами та конвенціями тощо. Всі інші витрати — не обов'язкові, обсяги їх визначають на свій розсуд бюджетні органи. Оскільки Парламент має право на остаточне рішення тільки щодо необов'язкових витрат, питання, як класифікувати ті чи інші витрати, призводить до суперечок між двома гілками бюджетної влади — Радою ЄС та Європейським Парламентом. Позаяк витрати на сільське господарство належать до обов'язкових, близько половини бюджету Союзу Парламент не контролює. Комітет з економічних та соціальних питань Economic and Social Committee / ESC Див. «Європейський соціально—економічний комітет». Комітет із зайнятості Employment Committee Див. «Європейська стратегія зайнятості». Комітет з питань політики та безпеки Political and Security Committee «пусковий механізм» європейської безпековоїта оборонної політики, а також спільної зовнішньої й безпекової (СЗБП) політики; підпорядкований Раді міністрів. Рішення про його створення ухвалила Ніццька Європейська Рада в грудні 2000 року, поклавши на Комітет стратегічне керівництво та політичний контроль за операціями з подолання кризових ситуацій. Крім того, Комітет стежить за розвитком міжнародних подій у царині СЗБП, допомагає визначати напрямки цієї політики та наглядає за її втіленням. До складу Комітету входять по одному представникові від кожної держави—члена. Йому допомагають Військово—політична група (Politic—Military Group), Комітет з цивільних аспектів врегулювання кризових ситуацій (Committee for Civilian Aspects of Crisis Management), Військовий комітет (Military Committee) та Військовий персонал (Military Staff). Комітет постійних представників/Корепер Согерег впливове об'єднання глав (послів) і членів постійних представництв країн ЄС у Брюсселі. Готує засідання Ради міністрів: веде переговори щодо порядку денного Ради (пропозиції та проекти рішень готує Європейська Комісія) і попередньо розглядає питання, чимало з яких Рада ухвалює лише формально. Комітет постійних представників, або Корепер (Согерег, акронім від назви комітету французькою), відіграє ключову роль у системі ухвалювання рішень Спільноти. Він є водночас і форумом для діалогу (між самими представниками та між ними й національними урядами їхніх країн), і органом політичного контролю (керує роботою експертних груп і наглядає за їхньою діяльністю). Комітет фактично розділений на два: Корепер І, до складу якого входять заступники постійних представників, та Корепер II, який складається з глав постійних представництв. Ефективність засідань Ради залежить від рівня роботи Комітету. Комітет регіонів Committee of the Regions (CoR) консультативний орган ЄС, що висловлює думку місцевих і регіональних органів влади. Комітет регіонів (KP) створено згідно з Договором про Європейський Союз, розпочав свою діяльність 1994 року. Він складається з представників місцевих і регіональних органів управління, яких призначає Рада за пропозиціями країн—членів на чотирирічний термін. У процесі ухвалювання рішень з питань, що зачіпають місцеві й регіональні інтереси, як—от освіта, справи молоді, культура, охорона здоров'я, соціальне й економічне гуртування, консультації з KP обов'язкові. Амстердамський договір (набрав чинності в травні 1999 року) розширив коло цих питань, внісши до них охорону довкілля, розпоряджання коштами з Європейського соціального фонду, професійно—технічну освіту, транскордонну співпрацю й транспорт. Крім того, KP може готувати висновки і з власної ініціативи. Кількість і розподіл місць у Комітеті регіонів такі ж, як у Європейському соціально—економічному комітеті. Так само, як і у випадку останнього, Ніццький договір не змінив розподілу місць у KP між державами—членами. Він лише обумовлює, з огляду на розширення Союзу, що в майбутньому кількість місць у Комітеті не повинна перевищувати 350. Крім того, Договір чітко визначає, що членом Комітету може бути лише представник виборних органів регіональної чи місцевої влади або особа, політично підзвітна виборному органові. HYPERLINK "http://www.cor.eu.int/" http://www.cor.eu.int/ Комітологія Comitology складна процедура, суть якої полягає в тому, що держави—члени обмежують і контролюють виконавчу владу Комісії за допомогою спеціальних комітетів. J v ¤ a @ t AE ae oeeeeoeoooooooooooossOOE ¤ „ 1$^„ & F & F & F dUth ¤ & F & F ???th???????? ?>??????????????

1$]???????????th?????????th?????(???th???????th????????

dOth ¤l1?????

?(?????????????y?????th???????th????????

?????????????y?????th?????????th?????(?3?????????????th????????E?3??????
???????th??????????E??$??????$?????th?????

?(?????????????y?????th???????th???????th???????th????????

&

F

dUth1??Ґ????E?3??????Ґ??????th?????Ґ????E???th????????

¬

®

AE

a

*

,

6

?

Ae

a

o

¬

®

AE

I

I

O

O

a

a

&

&

F

&

F

???????????y?????th???????th???????th????????

?

?

????

?

???????????y????$?w??$?????th?????

?(?????????????y?????th????????

???th????????

??$?`??$???th???????th?????????th???????th???????y?????th?????????th????
?????th???????????y?????????th?????

r

E

?????????

^ t ”

)”

E

O

Oe

O

???????????y????$?`??$?????th?????

????

d1/2th ¤[1$]„

???th????????

???????????th?????

?????????????th???????th???????y????$????$????

$?

?9???????????????th?????

$?

???th????????????

???????$?>??$???th????????????

4

P

p

|

E

???th????????????

??$?H??$??????????????

??$?????th?????

???th????????????

??$?????th?????

??????????th?????????th?????

(Згідно з Договором про заснування Європейської Спільноти нагляд за
дотриманням законодавства в ЄС здійснює Європейська Комісія. Кожен
законодавчий акт визначає коло повноважень Комісії щодо його втілення та
способи їх реалізації. Часто законодавчий акт містить ще й положення про
те, що Комісії допомагає певний комітет, відповідно до процедури,
відомої під назвою «комітологія». В комітетах Комісія має змогу погодити
з національними урядами практичні заходи з упровадження законів.

Процедура комітології передбачає три види комітетів — консультативні,
адміністративні та регулятивні, очолює які завжди службовець Комісії,
але складаються вони з національних чиновників. Відповідно до назви
консультативні комітети лише консультують Комісію в законотворчому
процесі. Натомість адміністративні та регулятивні комітети можуть
передавати запропоновані Комісією виконавчі заходи на затвердження в
Раду. Адміністративні комітети вперше створено 1962 року, щоби допомогти
в запровадженні спільної сільськогосподарської політики; початкове
призначення регулятивних комітетів полягало в тому, щоб допомогти
управляти єдиним зовнішнім тарифом, нині ж вони опікуються цілою низкою
питань гармонізації.

Зрозуміло, що від вибору процедури, себто типу комітету —
консультативного або іншого, залежить ступінь свободи й незалежності
Комісії. З огляду ж на те, що критерії цього вибору зазвичай доволі
неоднозначні, не дивно, що Рада й Комісія часом сперечаються з цього
приводу. Втім, якби комітологія й далі регулювала тільки відносини «Рада
— Комісія», полеміка довкола неї обмежилась би лише сторінками офіційних
друкованих видань Комісії. Але надавши Парламентові реальну законодавчу
владу (процедура спільного ухвалювання рішень), Договір про Європейський
Союз (ДЄС) загострив ситуацію. Європейський Парламент, який відстоював
повноваження Комісії в галузі запровадження законів і натомість прагнув
контролювати її виконавчу владу, завжди проявляв неабияку зацікавленість
щодо комітології. Однак раніше йому бракувало формальних підстав для
безпосередньої участі в процедурі. Відколи ж ДЄС набрав чинності,
Парламент здобув право нарівні з Радою контролювати, як Комісія втілює
ухвалені ними закони (за процедурою спільного ухвалювання рішень).
Наскільки серйозними були ці вимоги, стало зрозуміло одразу після того,
як Парламент уперше провалив погоджувальний етап нової процедури
спільного ухвалювання рішень (йшлося про закон у галузі голосового
телефонного зв’язку) через непоступливість Ради в питанні комітології.

Перше рішення про комітологію Рада ухвалила ще 13 липня 1987 р. З огляду
на зміни, внесені ДЄС, зокрема щодо нової ролі Парламенту, та у
відповідь на критику за складність його замінили новим, від 28 червня
1999 року.

Нове рішення передбачає, що Парламент наглядатиме за реалізацією
законів, ухвалених із застосуванням процедури спільного ухвалювання
рішень. Він може висловити своє заперечення проти заходів упровадження,
запропонованих Комісією або, відповідно, Радою, якщо, на думку
Парламенту, вони перевищують передбачені цим законом повноваження. У
рішенні чітко визначено критерії, які мають застосовуватися при виборі
комітету.

Кілька останніх доповнень до нового рішення про комітологію зробили
систему комітетів ще прозорішою для Парламенту та громадськості:
громадянам полегшено доступ до комітетської документації (порядок такий
самий, що йдля ознайомлення з документами Комісії). Кінцевою метою,
разом з комп’ютеризацією процесу ухвалювання рішень, є публікація в
інтернеті повного тексту всіх неконфіденційних документів, що надходять
до Парламенту. Починаючи від 2000 року Комісія щорічно публікує звіт про
роботу комітетів за попередній рік.

Конкуренція

Competition

Правила конкуренції мають забезпечувати ефективне функціонування
Європейської економічної зони, рушіями якої є ринкові сили. Політика
Європейської Спільноти щодо конкуренції (статті 81 та 89 Договору про
заснування Європейської Спільноти, колишні статті 85 та 94) ґрунтується
на п’яти головних принципах

заборонені узгоджені дії, угоди та об’єднання між підприємствами, що
можуть негативно вплинути на тор пвлю між країнами—членами, завадити
конкуренції в межах спільного ринку, обмежити чи спотворити її,

заборонено користуватися перевагами панівного становища на ринку, коли
це може негативно вплинути на торгівлю між країнами—членами,

контроль за державною допомогою в країнах—членах у будь—якій формі, що
загрожує вільній конкуренції, бо дає переваги окремим підприємствам чи
виробниц тву окремих товарів,

плани злиття в масштабах Європи оцінюються з позиції потенційних
наслідків для конкуренції і можуть стати забороненими,

лібералізація деяких секторів, у яких донині панувала монополія певних
державних чи приватних підприємств (наприклад, телекомунікації,
транспорт чи енергетика)

Однак іноді можливе відхилення від двох перших принципів, зокрема в тих
випадках, коли угода між підприємствами веде до вдосконалення
виробництва чи розповсюдження продукції або сприяє науково—технічному
прогресові Припускаються також винятки з суворих правил конкуренції в
схемах державної програми допомоги, соціальних субсидій або дотацій на
розвиток культури чи збереження культурної спадщини

Складність проведення ефективної політики в галузі конкуренції полягає в
тому, що Спільнота змушена врівноважувати суперечливі цілі Адже вона
повинна гарантувати, що

жорсткі вимоги, спрямовані на створення ідеального конкурентного
середовища на внутрішньому ринку, не зменшують конкурентності
європейських підприємств на світовому ринку,

незважаючи на лібералізацію, комунальні служби повинні зберегти
здатність задовольняти основні потреби громадян

Копенгагенські критерії

Copenhagen criteria

У червні 1993 р Європейська Рада на своєму засіданні в Копен гагені
визнала право країн Центральної та Східної Європи всту пати до
Європейського Союзу після виконання ними низки вимог за трьома
критеріями

політичного стабільність установ, які гарантують де мократію,
верховенство права, дотримання прав лю дини та захист прав меншин,

економічного дійова ринкова економіка,

«членського» зобов’язання, що випливають із факту вступу до ЄС, зокрема
визнання його політичних, еко номічних та монетарних цілей

Так звані «копенгагенські критерії», або критерії вступу, було
підтверджено в грудні 1995 р на Мадридському засіданні Європейської
Ради, яка наголосила, крім того, на значенні перебудови адміністративних
структур країни—заявника та створенні умов поступової гармонійної
інтеграції в ЄС

Втім ЄС лишає за собою право визначати момент, коли він буде готовий
прийняти нових членів

Котонуська угода

Cotonou Agreement

регулює відносини між ЄС та країнами Африки й Карибського і
Тихоокеанського басейнів (АКТ) Котонуська угода — новий етап У співпраці
з країнами АКТ, початок якій поклала 1964 року Яун-деська конвенція і
продовжили и чотири Ломеські конвенції

Котонуську угоду про співпрацю між ЄС та країнами АКТ підписали 23
червня 2000 року в столиці Беніну місті Котону Головними цілями
співпраці е зменшення бідності, інтеграція країн АКТ до світової
економіки та постійний розвиток. Найважливішим започаткуванням
Котонуської угоди порівняно з попередніми договорами про партнерство
стало поширення співпраці на політичну сферу та принцип взаємності
зобов’язань. Надання допомоги з боку ЄС обумовлюється певними
політичними вимогами до країн—партнерів щодо дотримання миру, поваги до
прав людини, чесного врядування тощо.

Країни Вишеарабської угоди

Vysegrad Countries

Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина (до 1993 року — Чехос-ловаччина). У
лютому 1991 року президенти Польщі, Угорщини та Чехословаччини
зустрілися в угорському місті Вишеграді, аби домовитись про співпрацю в
процесі європейської інтеграції. Вони оголосили, що країни
«Вишеградського трикутника» ставлять за мету повну господарську,
політичну та юридичну інтеграцію до Європейського Союзу і вступ до НАТО.
1999 року до НАТО вступили Польща, Угорщина та Чехія; 2003 року —
Словаччина. А 1 травня 2004 року всі чотири «Вишеградські країни»
увійшли до Європейського Союзу разом з шістьма іншими учасницями
останнього розширення.

Країни—кандидати

Applicant countries, candidate countries

на вступ до ЄС:

Туреччина, заява надійшла 14 квітня 1987 p.;

Румунія — 22 червня 1995 p.;

Болгарія — 14 грудня 1995 p.;

Хорватія — 21 лютого 2003 р.

З Румунією та Болгарією від 1999 року тривають переговори, які мають
завершитись, як передбачено, вступом цих країн до ЄС не пізніше 2007
року. З Туреччиною та Хорватією переговори про вступ почалися в жовтні
2005 року.

Норвегія, Ліхтенштейн і Швейцарія в різний час також подавали заяви про
вступ до Європейського Союзу. Однак через ті чи інші причини (зокрема
негативні результати референдумів у Норвегії) так і не стали його
членами.

Критерії вступу

Accession Criteria

Див. «Копенгагенські критерії»

Критерії конвергенції (зближення)

Convergence Criteria

умови, виконання яких дає державам ЄС право приєднатися до третього
етапу Економічного й монетарного союзу (ЕМС). Договір про ЄС визначає
п’ять критеріїв конвергенції, які стосуються цінової стабільності,
дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та
відсоткових ставок. А саме:

відношення державного дефіциту до валового внутрішнього продукту не
повинно перевищувати 3%;

відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту не повинно
перевищувати 60%;

стабільність цін і сталість середніх темпів інфляції протягом одного
року до проведення оцінювання; при цьому показник зростання інфляції не
може більш ніж на півтора відсотки перевищувати відповідні показники
трьох найкращих (з погляду цінової стабільності) країн—членів;

довгострокова номінальна відсоткова ставка не повинна перевищувати більш
ніж на два відсотки відповідні показники трьох найкращих (з погляду
цінової стабільності) країн-членів;

протягом щонайменше двох років і без значного напруження з боку
відповідної країни нормальне відхилення величини обмінного курсу не
повинно виходити за граничні значення, передбачені механізмом обмінного
курсу країн—членів.

Отже, критерії конвергенції мають забезпечити збалансованість
економічного розвитку в Економічному та монетарному союзі й не допускати
виникнення ані найменшої напруги між країнами—членами. Виконання
критеріїв, пов’язаних з державними дефіцитом та боргом так само важливе
й після початку третього етапу економічного та монетарного союзу (1
січня 1999 p.). Ці вимоги були закріплені 1997 року в Пакті про
стабільність і зростання.

Куденгофе—Калерґі, Рихард Ніколас, граф (1894—1972) Coudenhove—Kalergi,
Richard Nicolaus, Count

засновник Пан’європейського руху (1923 р.), генеральний секретар
Європейського парламентського союзу (1947), перший лавреат премії Карла
Великого за видатний внесок у європейську інтеграцію. Автор ідеї, яку
пізніше розвинув Ж- Моне і оприлюднив Р. Шуман, про об’єднання вугільних
і сталеливарних ресурсів Франції та Німеччини. Завдяки його зусиллям
1926 року перший конгрес Пан’європейського руху у Відні зібрав 2000
учасників з 24 країн. У своїй промові на конгресі Куденгофе— Калерґі
вперше висловив ідею «Сполучених Штатів Європи», підхоплену після Другої
світової війни В. Черчіллем. 1947 року в місті Ґштаді (Швейцарія)
заснував Європейський парламентський союз з метою розроблення
Європейської Конституції. Європейський конгрес 1948 року в Гаазі
об’єднав різні організації, зокрема і Європейський парламентський союз,
у «Європейський рух». Від 1952 до 1965 рр. Куденгофе—Калерґі був його
почесним президентом.

Лаекенська декларація

Laeken Declaration

У грудні 2001 року, за рік після Ніццького договору та Ніццької
декларації, що закликала до продовження інституційної реформи,
Європейська Рада ухвалила в Лаекені (Бельгія) декларацію про майбутнє
Європи. Лаекенська декларація оголосила план реформування Європейського
Союзу, аби зробити його демокра-тичнішим, прозорішим та ефективнішим.

У декларації сформульовано 60 питань щодо майбутнього Європи, всі вони
стосуються чотирьох основних тем: визначення та розподіл повноважень,
спрощення договорів, інституційна структура та створення Конституції для
громадян ЄС. Згідно з Лае-кенською декларацією було скликано Конвент за
майбутнє Європи, який працював над проектом Конституції та представив
свої пропозиції на Європейській Раді в Салоніках у червні 2003 року
(див. також «Європейська Конституція»).

«Леонардо да Вінчі» програма

Leonardo da Vinci

Див. «Освіта, фахове навчання та молодь».

Лісабонська стратегія

Lisbon Strategy

нова стратегічна мета Європейського Союзу, спрямована на підвищення
глобальної конкурентності Союзу через економічне оновлення та поліпшення
в соціальній сфері й охороні довкілля. Європейська Рада в Лісабоні в
березні 2000 року визначила для Європейського Союзу завдання на наступне
десятиліття: стати найконкурентнішою та найдинамічнішою в світі
економікою, основаною на знаннях, що здатна до постійного зростання,
забезпечує більше кращих робочих місць та тісніше соціальне гуртування.
Див. також «Політика в галузі підприємництва».

Ломеська конвенція

Lome Convention

упродовж 25 років — від 1975 до 2000 року — регулювала відносини між ЄС
та країнами Африки й Карибського та Тихоокеанського басейнів (АКТ).
Ломеська конвенція (за назвою столиці Того), так само, як до неї
Яундеська, мала на меті створити рамки побудови відносин з колишніми
колоніями деяких країн Спільноти та допомогти їм у розвитку. Передбачала
систему пільг для країн АКТ у торгівлі з ЄС. Ломеську конвенцію тричі
поновлювали, відповідно, з’являлись «Ломе II», «Ломе III» і «Ломе IV».
Остання втратила чинність 2000 року, її замінила Котонуська конвенція.
Головні фінансові й технічні інструменти реалізації Ломеської конвенції
надавали Європейський фонд розвитку та Європейський інвестиційний банк.

Люксембурзький компроміс

Luxembourg Compromise

спосіб розв’язання кризи «порожнього крісла», що виникла в липні 1965 р.
внаслідок демонстративної відмови Франції від свого місця в Раді.
Рішення президента Франції Шарля де Голля бойкотувати засідання Ради
було спричинене завершенням перехідного періоду, упродовж якого рішення
щодо єдиного ринку ухвалювали одностайно. Перспектива голосування
кваліфікованою більшістю такого життєво важливого для Франції питання,
як фінансування спільної сільськогосподарської політики, і вірогідність
залишитись у меншості змусили де Голля вдатися до такого радикального
заходу. Люксембурзький компроміс, завдяки якому країни—члени здобули
право накладати вето на пропозиції, що зачіпають головні національні
інтереси, досягнуто в січні 1966 року.

Люксембурзький процес

Luxembourg Process

Див. «Європейська стратегія зайнятості».

Маастрихтський договір

Maastricht Treaty

також відомий як Договір про Європейський Союз (Договір про ЄС, ДЄС),
проклав шлях до поглиблення європейської інтеграції, зокрема через
внесення до Римського договору Економічного та монетарного союзу. ДЄС
запровадив також назву «Європейський Союз»; останній об’єднав
наднаціональну Спільноту й два міждержавних «стовпи» політичної
співпраці: спільну зовніш-

ню та безпекову політику та співпрацю в галузі правосуддя та внутрішніх
справ. Крім того, ДЄС запровадив посаду європейського омбудсмана,
Комітет реґіоніву процедуру спільного ухвалювання рішень, а також
розширив сферу застосування процедури голосування кваліфікованою
більшістю. Підписаний у Маастрихті 7 лютого 1992 року, ДЄС набрав
чинності 1 листопада 1993 року. Ратифікація Договору про ЄС наразилася
на значні перешкоди в деяких країнах Союзу. Зокрема, референдум у Данії
1992 року відкинув її; лише повторний референдум наступного року відкрив
шлях до ратифікації ДЄС.

Мансголт Сіко (1908-1995)

Mansholt Sicco

«батько» спільної сільськогосподарської політики (ССП). Народився в
Голландії, син фермера й сам починав як фермер, після Другої світової
війни протягом 13 років був міністром сільського господарства
Нідерландів. Від 1958 до 1972 рр. — перший уповноважений Європейської
Комісії з питань сільського господарства. Відіграв визначну роль у
формуванні ССП; йому ж належить і перша (невдала) спроба реформувати її
з метою скорочення витрат (так званий «план Мансголта»). 1972 року
протягом семи місяців обіймав посаду президента Комісії.

«МЕДА» програма

MEDA

головний фінансовий інструмент Європейського Союзу в реалізації так
званого «європейсько—середземноморського партнерства»
(Euro—Mediterrianean Partnership) з державами східного та південного
Середземномор’я. Йдеться про Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданію, Ліван,
Лівію, Палестину, Сирію, Туніс, Туреччину, Кіпр та Мальту (останні дві —
до вступу в ЄС 1 травня 2004 року). Програма «МЕДА» виходить за рамки
звичайної допомоги в розвитку і подібна до програм «ФАРЕ» й «ГЛС/С» тим,
що головною метою фінансової співпраці з регіоном Середземномор’я є
економічні перетворення та зона вільної торгівлі. Бюджет «МЕДА» на 2000
—2006 pp. становить 5,35 млрд. єврів.

Мессінська конференція

Messina Conference

конференція шести країн Європейської спільноти з вугілля та сталі (ЄСВС)
у червні 1955 року, яка стала поворотним моментом в історії європейської
інтеграції Невдачі, які передували їй, — провал ідеї про європейську
оборонну спільноту, незадоволен ня діяльністю ЄСВС і несподівана
відставка Жана Моне з посади голови Вищого органу ЄСВС, — спонукали
міністрів закордонних справ «Шістки» (Бельгія, Італія, Люксембург,
Нідерланди, Німеччина та Франція) замислитись над майбутнім європейської
інтег рації Вони доручили Полю—Анрі Спааку, міністрові закордонних справ
Бельгії, створити комітет і підготувати пропозиції щодо створення
спільного ринку та поширення інтеграції на атомну енергетику Пропозиції
звіту комітету Спаака (звіт Спаака) лягли в основу Римських договорів
про Європейську економічну спільноту та Європейську спільноту з атомної
енергії, підписаних 1957 року Відтоді в європейський лексикон увійшов
вислів «нова Мессінська конференція» на позначення сподіваного про риву
в поглибленні європейської інтеграції

Митний союз

Customs Union

Митний союз — важливий складник спільного ринку Його створення стало
першочерговим завданням після підписання Римського договору й
завершилось 1968 року Найголовнішими були такі заходи

скасування всіх митних зборів та обмежень між краї нами—членами,

запровадження єдиного зовнішнього тарифу щодо товарів третіх країн,
однакового для всієї Європейської Спільноти (прибуток від його стягнення
став одним із джерел формування власних ресурсів Спільноти),

спільна торговельна політика як зовнішній аспект митного союзу (на
міжнародному рівні Спільнота виражає спільну позицію всіх
держав—членів).

Спільні процедури та правила було зібрано докупи в єдиному
адміністративному документі (Single Administrative Document), який
замінив усі попередні нормативні акти. Відколи 1993 року офіційно почав
діяти спільний ринок, усі традиційні перевірки на внутрішніх кордонах
було скасовано разом з митними формальностями. Отже, митні служби
країн—членів втратили функції стягування акцизного збору, ПДВ та
накопичення статистичної інформації.

Завдання на майбутнє передбачають тіснішу співпрацю між національними
адміністраціями та боротьбу з шахрайством унаслідок послідовного
виконання програм «Митниця 2002» та «Митниця 2007», а також інтеграції
митних служб нових країн—членів.

Міжурядова конференція

Intergovernmental Conference

переговори між урядами країн—членів з метою внесення змін і доповнень до
договорів. Мають особливе значення для процесу європейської інтеграції,
бо саме вони розробляють і ухвалюють внесення інституційних змін.

Міжурядову конференцію скликає Рада міністрів (із загальних питань) з
ініціативи держави—члена або Комісії. Підготовчу роботу виконує група з
представників урядів держав—членів, куди традиційно входить і
представник Комісії. Європейський Парламент також бере активну участь у
роботі конференції через своїх спостерігачів та президента Парламенту.

Найважливіші міжурядові конференції завершились ухваленням таких
документів:

Єдиний Європейський Акт (1986 рік) — запровадив зміни, потрібні для
того, щоб спільний ринок почав функціонувати повною мірою від 1 січня
1993 року;

Маастрихтський договір (1992 рік) — Договір про Європейський Союз
готували дві окремі міжурядові конференції: на одній ішлося про
економічний та монетарний союз, на другій — про політичний;

Амстердамський договір (1997 рік). Завданням відповідної міжурядової
конференції був перегляд деяких проблемних положень Маастрихтського
договору та підготування до майбутнього розширення;

Ніццький договір (2000 рік) — розпланував інститу-ційні зміни після
вступу в ЄС нових членів.

Останній набрав чинності 1 лютого 2003 року, а вже 4 жовтня того ж року
нова міжурядова конференція розпочала роботу над Конституційним
договором ЄС, що мав замінити всі попередні. 18 червня 2004 року остання
міжурядова конференція завершилась, глави держав та урядів дійшли
остаточної згоди щодо тексту Конституції для Європи, а 29 жовтня 2004
року в Римі відбулась церемонія урочистого підписання нового договору.

«Молодь» програма

Youth

Див. «Освіта, фахове навчання та молодь». МонеЖан (1888-1979)

Monnet Jean

француз, один з «батьків—фундаторів» європейської інтеграції. 1919 року
брав участь у створенні Ліги Націй і став заступником її генерального
секретаря. За обох світових війн працював в адміністративних органах
союзників; був одним з найближчих радників президента Рузвельта й
відіграв визначну роль у запровадженні «Програми перемоги», що призвела
до втручання СШАу війну. 1943 року ввійшов до складу першого уряду
вільної Франції у вигнанні (в Алжирі), керував озброєнням французьких
визвольних військ. Після Другої світової війни на прохання де Голля
розробив і здійснював Програму модернізації економіки Франції1950 року
спільно з Робертом Шуманом ініціював створення Європейської спільноти з
вугілля та сталі (ЄСВС), став першим головою його Вищого органу. Успіх
проголошеної Шуманом ідеї ЄСВС величезною мірою завдячував підготовчій
роботі Моне, його авторитетові й міжнародним зв’язкам. 1954 року створив
та очолив «Комітет дій за Сполучені Штати Європи» з лідерів політичних
партій і профспілок. «Ми об’єднуємо не держави, ми єднаємо людей» — цій
меті Жан Моне присвятив усе своє життя. 1982 року будинок у містечку
Унжарей (регіон Іль— де—Франс, Франція), де жив і помер Моне, викупив
Європейський Парламент; нині там музей і працює Фундація Жана Моне. Прах
видатного європейця 1988 року помістили в паризький Пантеон.

Монетарна політика

Monetary Policy

є основою економічного та монетарного (валютного) союзу (ЕМС).
Регулюється статтями 105—111 Договору про заснування Європейської
Спільноти. Процедури ухвалювання рішень в ЕМС варіюються залежно від
питання:

карбування монет у країнах—членах — процедура співпраці після
консультацій з Європейським центральним банком (ЄЦБ);

формулювання керівних положень щодо політики обмінного курсу — Рада
ухвалює рішення кваліфікованою більшістю за рекомендацією ЄЦБ або
Комісії після консультації з ЄЦБ;

застосування заходів, передбачених статутом Європейської системи
центральних банків (ЄСЦБ), а також умов, за яких ЄЦБ має право стягувати
штрафи — Рада вирішує кваліфікованою більшістю за рекомендацією ЄЦБ і
після консультацій з Європейським Парламентом та Комісією;

технічні зміни до Статуту ЄСЦБ — Рада вирішує кваліфікованою більшістю
за рекомендацією ЄЦБ і після консультацій з Комісією за згоди
Європейського Парламенту;

обмінний курс євра відносно валют третіх країн (за межами ЄС) — Рада
ухвалює одностайно за рекомендацією ЄЦБ або Комісії після консультацій з
Європейським Парламентом.

НАТО (Організація північноатлантичного договору) North Atlantic Treaty
Organisation, NATO

Організацію північноатлантичного договору (вживають також назви
«Північноатлантичний альянс» або «НАТО») засновано 1949 року, її
штаб—квартира розташована в Брюсселі. До складу НАТО входить 26 країн:
країни—члени ЄС (крім Австрії, Ірландії, Кіпру, Мальти, Фінляндії та
Швеції), кандидати до ЄС — Болгарія, Румунія й Туреччина, а також
Канада, США, Ісландія та Норвегія. Головною метою Північноатлантичного
договору є забезпечення свободи та безпеки країн—учасниць політичними й
воєнними засобами.

Політика ЄС формується з урахуванням зобов’язань, що мають деякі країни
Союзу у зв’язку з членством у НАТО, і не суперечить спільній оборонній
та безпековій політиці, яку провадить НАТО.

HYPERLINK “http://www.nato.lnt/” http://www.nato.lnt/

Недискримінації принцип

Non—discrimination principle

гарантує однакове ставлення до людей, незалежно від їхньої
національності, статі, расової належності чи етнічного походження,
релігії або вірувань, фізичних вад, віку чи сексуальної орієнтації.

Стаття 12 Договору про заснування Європейської Спільноти (колишня стаття
6) оголошує поза законом будь—яку дискримінацію за національністю.
Згідно з Амстердамським договором у Договорі про заснування Європейської
Спільноти з’явилась нова 13-а стаття, спрямована на зміцнення принципу
недискримінації та поширення його на інші перелічені вище випадки.
Європейська Конституція (стаття 81), поряд з обмеженням прав за
національністю, в явному вигляді забороняє дискримінацію «за статтю,
расою, кольором, етнічним або соціальним походженням, генетичними
властивостями, мовою, релігією чи віруваннями, політичними або іншими
поглядами, належністю до національної меншини, власністю, народженням,
неспроможністю, віком або сексуальною орієнтацією».

Ніццький договір

Treaty of Nice

змінює окремі положення Договору про Європейський Союз, Договору про
заснування Європейської Спільноти та деяких пов’язаних з ними
законодавчих актів. Ухвалили в грудні 2000 року на засіданні
Європейської Ради в Ніцці; підписали 26 лютого 2001 року. Ніццький
договір є результатом роботи міжурядової конференції, відкритої в лютому
2000 року, завданням якої було підготувати європейські інституції до
розширення.

Головні зміни полягають в обмеженні складу Комісії, розширенні сфери
застосування кваліфікованої більшості, визначенні нової ваги голосів у
Раді міністрів, реформуванні процедури тіснішої співпраці. Окрім цих
чотирьох ключових питань, велику увагу приділено спрощенню договорів,
розподілові повноважень, легі-тимізації Хартії основних прав та
визначенню ролі національних парламентів. До договору додається
Декларація про майбутнє Союзу (Ніццька декларація), де визначено
подальші кроки інсти-туційної реформи.

Ніццький договір ратифікували всі держави—члени, і він набрав чинності 1
лютого 2003 року.

ОЛАФ: управління з питань запобігання зловживанням та шахрайству

OLAF, European Anti—fraud Office

На ОЛАФ покладено відповідальність за боротьбу з шахрайством та
зловживаннями у використанні коштів з бюджету Європейського Союзу.
Управління створено рішенням Комісії 1999 року; воно замінило підрозділ
Комісії з координації запобігання шахрайству, який працював від 1998
року.

ОЛАФ має право вивчати адміністративну діяльність та фінансування
будь—якої інституції чи органу ЄС. Гарантами його цілковитої
незалежності є:

директор управління, якого призначають Комісія за згоди Парламенту та
Рада міністрів. Директор ОЛАФа не повинен виконувати вказівки жодного
уряду та жодної інституції (зокрема й Комісії). Якщо він вважає, що
Комісія своїми діями зазіхає на його незалежність, директор управління
може обстоювати її навіть у Суді ЄС. Директор має право розпочинати
розслідування з власної ініціативи (не лише на вимогу інституції, органу
чи держави—члена);

наглядовий комітет, обов’язком якого є контроль за проведенням
розслідувань. До складу комітету входять п’ять відомих особистостей, які
не працюють у структурах ЄС. їх призначають спільно Комісія, Парламент і
Рада;

ОЛАФ керується в своїй діяльності правилами, визначеними
міжінституційною угодою, що уклали між собою Комісія, Парламент і Рада
25 травня 1999 року.

HYPERLINK “http://europa.eu.int/cofnm/anti_fraud/”
http://europa.eu.int/cofnm/anti_fraud/

Скорочення оригінальної назви французькою мовою.

Освіта, фахове навчання та молодь

Education, vocational training and youth

Принцип субсидіарності означає, що кожна країна ЄС несе цілковиту
відповідальність за організацію своєї системи освіти, фахового навчання
та зміст навчання. Згідно зі статтями 149 та 150 Договору про заснування
Європейської Спільноти, роль Спільноти полягає в сприянні розвиткові
якісної освіти шляхом заохочення держав—членів до співпраці і, за
потреби, підтримці та доповненні їхньої діяльності. Пріоритетними цілями
ЄС є розвиток загальноєвропейського виміру освіти, сприяння мобільності
та налагодження зв’язків між університетами й школами Європи.

Тож відповідно до цих статей Союз не прагне розробляти спільну освітню
політику. Однак він має в своєму розпорядженні низку специфічних засобів
заохочення співпраці в цій галузі, а саме:

І. Програми дій Спільноти, ухвалені за процедурою спільного ухвалювання
рішень, зокрема:

? «Сократ» (Socrates) — освітня програма. Має на меті розвивати
європейський вимір і поліпшувати якість освіти, заохочуючи співпрацю
держав— учасниць. Перший етап програми тривав п’ять років (1995—1999
pp.); другий етап з бюджетом 1 млрд. 850 млн. єврів розраховано на сім
років (2000—2006 pp.). «Сократ» поділяється на вісім напрямків
діяльності:

«Коменський» (Comenius) — шкільна освіта,

«Еразм» (Erazmus) — вища освіта,

«Ґрюнтвіґ» (Grundtvig) — навчання дорослих та інші освітні можливості,

«Лінгва» (Lingua) — вивчення європейських мов,

«Мінерва» (Minerva) — інформаційні та комунікаційні технології в освіті,

аналіз освітніх систем і політик та їх оновлення, зокрема: розвиток
мереж взаємного визнання кваліфікацій (networkof National Academic
Recognition Information Centres, NARICs), по ширення інформації в
освітній галузі (Eurodice) та обмін досвідом управлінців у галузі освіти
(Апоп),

спільні акції з іншими європейськими програмами,

супутні заходи

«Леонардо да Вінчі» (Leonardo da Vinci) — програма заходів із
запровадження політики Спільноти в галузі професійного навчання Бюджет
програми на сім років (2000—2006 рр ) становить 1,15 млрд єврів

«Молодь» (Youth) — програма взаємообмшів та неформальної освіти,
орієнтована на молодь від 15 до 25 років Відкрита для молоді в 31
європейській країні, надає молодим людям можливості для групових взає
мообмінів та індивідуальної волонтерської роботи Спирається на досвід
попередніх програм «Молодь для Європи» та «Європейська волонтерська
служба»

Юридичні акти Спільноти, що заохочують співпрацю дер жав—членів у сфері
молодіжної та освітньої політик, зокрема рекомендації, звернення, робочі
документи, експериментальні проекти тощо,

Два агентства, що координують діяльність ЄС стосовно фахового навчання
Європейський центр розвитку фахової осві ти, який опікується науковими й
технічними аспектами розвитку фахової освіти в Європі, та Європейська
освітня фундація, що підтримує й координує реформування систем фахового
навчання в рамках програм «ФАРЕ» (PHARE), «ТАС/С» (TACIS) та «МЕДА»
(MEDА)

Для досягнення мети, визначеної на Лісабонській Європейській Раді в
березні 2000 року, — стати найконкурентнішою та найди намічнішою в світі
економікою, заснованою на знаннях (див «Лісабонська стратегія»), —
Комісія запропонувала політич ну співпрацю в напрямку навчання впродовж
усього життя До\ помога активній частині населення в пристосуванні до
постійних ; технологічних змін є основним засобом боротьби з безробіттям
І та побудови справжньої Європи знань.

Основоположні договори

Founding treaties

чотири основні договори, на яких основується європейська інтеграція:

Договір про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі
(Паризький договір);

Договір про заснування Європейської економічної спільноти (див. «Римські
договори»);

Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії (див.
«Римські договори»);

Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір).

Основоположні договори зазнали численних змін і доповнень, що їх уносили
за допомогою нових договорів (Амстердамський договір, Єдиний
Європейський Акт, Ніццький договір). Зміни договорів здійснюються шляхом
скликання міжурядових конференцій. Нова європейська Конституція об’єднує
всі договори в єдиний текст основного закону.

Офіційний вісник Європейського Союзу

OfficialJournal of the European Union (ОJ)

вміщує закони та інші офіційні акти ЄС, друкується кожного робочого дня
всіма 20 офіційними мовами ЄС. До 1 лютого 2003 року, коли набрав
чинності Ніццький договір, мав назву «Офіційний вісник Європейських
Спільнот» (Official Journal of the European Communities). Складається з
двох частин, «L» та «С», і додатка «S» для оголошень про конкурси щодо
постачання. В частині «L» публікуються обов’язкові законодавчі акти;
частина «С» містить інформаційні матеріали — рішення Суду ЄС, звіти про
засідання Європарламенту, доповіді Соціально—економінного комітету та
Комітету регіонів тощо. Існує також електронний розділ частини «С» —
«OJCE», документи цього розділу публікуються тільки в електронному
вигляді.

Пакт про стабільність і зростання

Stability and Growth Pact

мав на меті гарантувати дотримання країнами, учасницями Економічного та
монетарного союзу, «бюджетної дисципліни» після впровадження єдиної
валюти. Практично Пакт складається з резолюції Європейської Ради,
ухваленої в Амстердамі 17 червня 1997 року, та двох постанов Ради
міністрів від 7 липня 1997 року, які описують технічні деталі
домовленостей щодо нагляду за бюджетом, координації економічних політик
і штрафних санкцій у разі порушення бюджетної дисципліни. В резолюції
Амстердамської Європейської Ради три сторони — держави-члени, Комісія та
Рада міністрів — взяли на себе обов’язки повною мірою виконувати
домовленості щодо нагляду за бюджетом і дотримання бюджетної дисципліни.
Пакт надав Раді міністрів право вдаватися до покарання країни—учасниці,
що не доклала достатньо зусиль для дотримання передбачених меж
бюджетного дефіциту (3%). Спершу покарання передбачає безвідсотковий
внесок на користь Спільноти; а якщо протягом двох років країна не
виправила становища, на неї може бути накладено штраф. Утім чітких
правил щодо цих покарань немає, тож їх застосування чи незастосування
лишається на розсуд Ради.

Паризький договір

Treaty of Paris

Договір про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі, перший
з чотирьох основоположних договорів ЄС (разом з Римськими договорами та
Договором про Європейський Союз. Підписаний у Парижі 18 квітня 1951
року, набрав чинності 23 липня 1952 року, втратив чинність 23 липня 2002
року.

HYPERLINK “http://www.europa.dovldkaxom.ua” www.europa.dovldkaxom.ua
97 Петерсберзькі завдання

Petersberg tasks

Завдання Європейського Союзу в галузі оборони та безпеки, початково
визначені в червні 1992 року Радою міністрів країн Західноєвропейського
союзу (ЗЄС), що відбувалась у готелі «Пе-терсберґ» поблизу Бона.

На цій зустрічі держави—члени висловили готовність надати для виконання
воєнних операцій під егідою ЗЄС військові підрозділи всіх своїх
традиційних родів військ. Було визначено, що збройні сили ЗЄС можна
залучати для виконання таких завдань:

гуманітарні та рятувальні операції;

операції на підтримку миру;

застосування збройних сил для врегулювання кризових ситуацій, зокрема
миротворчі операції.

Амстердамський договір уніс так звані «Петерсберзькі завдання» AO
Договору про Європейський Союз (стаття 17), відтак вони становлять
невіддільну частину європейської оборонної та безпекової політики.

Петиції

Petitions

Кожен громадянин або мешканець Європейського Союзу, а також будь—яка
компанія, організація чи асоціація з головним офісом в одній з
держав—членів мають право індивідуально або разом з іншими звертатися до
Європейського Парламенту зі скаргою щодо будь—якого питання в межах
повноважень Спільноти (статті 21 та 194 Договору про заснування
Європейської Спільноти), яке стосується скаржника безпосередньо.

Усі запити надходять у парламентський комітет з петицій, який вирішує,
чи є вони прийнятними для подальшого розгляду. За потреби комітет може
звернутися з запитанням до омбудсмана. Для формування свого висновку за
петицією, яку взяли до роз

гляду, комітет може просити Європейську Комісію надати йому необхідні
документи або інформацію.

Згідно з новим положенням статті 21, внесеним Амстердамським договором,
кожен громадянин Союзу має право звертатися з письмовими запитами в усі
установи Союзу, зокрема й у Комітет регіонів, Соціально—економічний
комітет ідо омбудс-мана, будь—якою з офіційних мов Союзу (а також
ірландською) та отримати письмову відповідь цією ж мовою.

Поглиблення

Deepening

інтеграції між державами ЄС. Говорять про дві тенденції в розвитку
Європейського Союзу: поглиблення та розширення. Курс на поглиблення
закріплено в Договорі про Європейський Союз (стаття 1) як прагнення
створити в Європі «дедалі міцніший союз» (an ever closer union) між
народами і реалізується через митний союз, спільний ринок, єдину валюту,
спільні політики тощо. Поглиблення відбувається паралельно з
розширенням, а часом навіть розглядається як необхідний попередній крок.
Зокрема, саме майбутнє розширення стало головною спонукою до рішень про
реформування основних політик Спільноти (спільної сільськогосподарської
й структурної) та його інституцій.

Подвійна більшість

Double majority

Див. «-Кваліфікована більшість» Політика в галузі підприємництва

Enterprise policy

має на меті спростити створення та розвиток підприємств і виробництв на
території Європейського Союзу. Повноваження ЄС у цій сфері обмежуються
тільки підтримкою та координацією ініціатив держав—членів. ЄС не може ні
диктувати національні політики, ні гармонізувати національні закони й
інші акти.

Політика в галузі підприємництва прагне допомогти підприємствам,
особливо малим і середнім, пристосовуватись до структурних змін і
розвиватися. Вона заохочує їхню співпрацю та спонукає повною мірою
використовувати переваги науково—дослідних і технологічних розробок та
інновацій. Створення «Європи підприємництва» — один з ключових елементів
Лісабонської стратегії.

Положення про тимчасове обмеження прав

Suspension clause

внесене в Договір про Європейський Союз (стаття 7) Амстердамським
договором. Відповідно до цього положення держава— член може бути
тимчасово позбавлена деяких своїх прав (наприклад, права голосу в Раді
міністрів) у разі неодноразового серйозного порушення принципів, на яких
основується Союз (свобода, демократія, дотримання основних прав і свобод
людини, верховенство права). При цьому відповідна держава не
звільняється від своїх обов’язків.

Ніццький договір доповнив цю процедуру механізмом запобігання. На
подання Комісії, Європейського Парламенту або щонайменше третини
країн—членів Рада міністрів може констатувати загрозу серйозного
порушення головних принципів Союзу з боку держави—члена. Рішення
ухвалюють за згоди Європейського Парламенту більшістю в чотири п’ятих
голосів; воно містить відповідні рекомендації щодо поліпшення ситуації.

Порогова ціна

Threshold price

(вхідна) — мінімальна ціна, за якою можуть продаватися в Європейському
Союзі імпортні сільськогосподарські продукти. Вона вища за інтервенційну
ціну, тож заохочує економічних операторів купувати всередині Спільноти.

Постанова

Regulation

разом з рішеннями й директивами є правовим інструментом ЄС. Різниця між
ними полягає в тому, що директиви набувають сили тільки через
імплементацію в національне законодавство, тоді як постанови й рішення —
інструменти прямої дії. Вони набувають сили закону в Європейському Союзі
від моменту видання.

Право на неучасть

Opt out / Opting out

виняток, що його роблять для країни, яка не хоче брати участі в певній
сфері співпраці Спільноти, щоб уникнути безвиході. Британія й Данія
дістали право на неучасть у третьому етапі економічного та монетарного
союзу; Данія, крім того, не бере участі в оборонних заходах ЄС.

Право Спільноти

Community law

Власне право Спільноти складається з основоположних договорів (первинне
законодавство) та нормативних положень, розроблених інституціями ЄС на
їх основі (вторинне законодавство).

У ширшому розумінні право Спільноти охоплює всі норми її правового
устрою, зокрема: загальні правові принципи; прецедентне право Суду
Європейських Спільнот; законодавство, що виникає внаслідок зовнішніх
відносин Спільноти; та додаткове законодавство, що складається з
конвенцій і подібних угод, укладених між країнами—членами, для
запровадження положень основоположних договорів.

Усі ці правові норми разом становлять так званий доробок Спільноти
(Community acquis або acquis communautairs).

Правові інструменти Спільноти

Community legal instruments

Правові інструменти Спільноти — це юридичні засоби, якими, згідно з
Договором про заснування Європейської Спільноти, можуть користуватися
інституції Спільноти для виконання своїх обов’язків, дотримуючись
принципу субсидіарності. Розрізняють такі види правових інструментів:

постанови (regulations): їх повне й безпосереднє виконання є
обов’язковим для всіх країн—членів;

директиви (directives): обов’язковим для країн—членів є досягнення
визначених результатів; положення директиви треба впровадити в
національне законодавство, тож є свобода вибору форм і методів
застосування;

рішення (decisions): є обов’язковими для тих, кому вони адресовані
(державам—членам, комерційним підприємствам або ж окремим особам);

рекомендації та думки (recommendations and opinions): необов’язкові
декларативні інструменти, які демонструють офіційну позицію інституції.

Правосуддя та внутрішні справи

Justice and home affairs

один з трьох «стовпів» ЄС, визначених Маастрихтським договором (розділ
VI). Співпраця в галузі правосуддя та внутрішніх справ охоплює різні
сфери «спільних інтересів» держав— членів, а саме:

політику щодо надання притулку;

правила перетину зовнішніх кордонів ЄС;

імміграційну політику;

боротьбу з наркотиками;

боротьбу з міжнародним шахрайством;

співпрацю органів правосуддя в цивільних та кримінальних справах;

співпрацю митних служб;

співпрацю правоохоронних органів.

Маастрихтський договір вимагав від держав—членів тільки радитись один з
одним та інформувати інших щодо заходів у цих сферах. Тож співпраця
здебільшого обмежувалась так званими «спільними позиціями» та в
поодиноких випадках — одностайно ухваленими «спільними діями».
Амстердамський договір пішов далі: він поставив за головну мету в галузі
правосуддя та внутрішніх справ створити зону свободи, безпеки та
справедливості; певні ділянки було передано до повноважень Спільноти (до
першого «стовпа»); водночас виникли нові галузі співпраці. Ніццький
договір розширив застосування процедури голосування кваліфікованою
більшістю в деяких аспектах співпраці з правосуддя та внутрішніх справ,
з тих, що перейшли до Спільноти. Однак усі питання, що належать до
третього «стовпа», як і раніше, потребують одностайного ухвалення
рішень.

Прапор Європи

European Flag

1985 року Європейська Рада ухвалила рішення, згідно з яким прапор, який
доти був символом Ради Європи, став також офіційною емблемою
Європейського Союзу. Сине поле з дванадцятьма золотими зірками в центрі,
розміщеними по колу, символізує союз народів Європи. Кількість зірок
незмінна, коло є уособленням єдності, число 12 — досконалості.

Президентство Союзу

Presidency of the Union

Посаду президента Ради Європейського Союзу держави—члени обіймають
почергово впродовж шести місяців. Іншими словами, країни, одна за одною,
беруть на себе клопіт щодо організації роботи Ради, контроль за
виконанням її завдань, сприяння ухваленню політичних і правових рішень
та посередницьку функцію між державами—членами. Президентом Ради
Європейського Союзу є міністр закордонних справ країни—президента; він
головує на засіданнях Ради з загальних питань. Інші конфігурації Ради
очолюють профільні міністри уряду країни—президента (наприклад, Раду з
сільського господарства — міністр сільського господарства тощо). На
засіданнях Європейської Ради головує прем’єр—міністр країни—президента.

Розклад президентства в Раді 2006 року:

січень — червень 2006 р. — Австрія;

липень — грудень 2006 р. — Фінляндія.

Система шестимісячної ротації вже давно викликала нарікання, зокрема,
через свою короткотерміновість; після того ж як останнє розширення
збільшило кількість країн ЄС до 25, реформа інституту президентства Ради
стала нагальною. Європейська Конституція передбачає постійну посаду
президента Європейської Ради та посаду міністра закордонних справ Союзу,
який очолюватиме Раду із закордонних справ. Президентство в інших
конфігураціях Ради здійснюватиме команда з трьох держав— членів.

«Програма 2000»

Agenda 2000

програма дій Європейського Союзу з оглдлу на розширення, головна мета
якої — реформування політик Союзу (головно сільськогосподарської та
структурної) та визначення фінансової перспективи на період 2000—2006
рр. Глави держав та урядів ухвалили «Програму 2000» в березні 1999 року
на Берлінському саміті.

Процедура консультації

Consultation Procedure

процедура ухвалювання рішень у ЄС, яка надає Європейському Парламентові
можливість висловити свою позицію щодо законодавчої пропозиції Комісії.
У визначених договорами випадках Рада зобов’язана консультуватися з
Парламентом, перш ніж голосувати пропозицію Комісію, і взяти його думку
до уваги. Однак обов’язковою є тільки сама консультація, зважати на
позицію Парламенту не обов’язково. Процедура консультації застосовна в
таких сферах, як: поліція та співпраця щодо кримінальних справ; перегляд
договорів; сільське господарство; візи, надання притулку, імміграція та
інші галузі, пов’язані з вільним рухом людей; транспорт (коли
передбачається, що рішення матиме суттєвий вплив на певні регіони);
правила конкуренції; економічна політика; тісніша співпраця й деякі
інші.

Крім обумовлених законом випадків, Рада звертається до Парламенту по
консультацію за ухвалення найважливіших рішень. Такі консультації не
обов’язкові.

Процедура погодження

Assent Procedure

процедура ухвалювання рішень у ЄС, запроваджена Єдиним Європейським
Актом. Полягає в тому, що за ухвалювання деяких важливих рішень Рада має
отримати згоду Європейського Парламенту. Парламент не може вносити зміни
до пропозиції, він має лише право погодитись або ні (в такому разі
рішення не ухвалюють). Застосовується в таких сферах: специфічні
завдання Європейського центрального банку та зміни його статуту й
статуту Європейської системи центральних банків; структурні фонди та
Фонд гуртування; деякі міжнародні договори; вступ нових членів і деякі
інші.

Процедура співпраці

Cooperation procedure

процедура ухвалювання рішень у ЄС, що збільшила вплив Парламенту на
законодавчий процес, надавши йому право другого читання деяких
законопроектів.

Процедуру співпраці запровадив Єдиний Європейський Акт (1986). Договір
про Європейський Союз поширив застосування співпраці на чотирнадцять
галузей політики, але Амстердамський договір фактично скасував
нововведення на користь оновленої процедури спільного ухвалювання
рішень, яка надає Парламентові значно більше законодавчої влади.

Нині процедуру співпраці фактично вже не використовують. Вона суттєво
вплинула на розвиток Європарламенту на початку 1990—х, а окремі її
елементи увійшли до процедури спільного ухвалювання рішень.

Процедура спільного ухвалювання рішень

Codecision procedure

спільне ухвалювання рішень Радою міністрів та Європейським Парламентом.
Запроваджена 1992 року Маастрихтським договором з метою наблизити
законотворчий процес у Європейському Союзі до норм європейської
демократії, згідно з якими закони ухвалює безпосередньо обраний народом
і підзвітний йому орган (парламент). У рамках цієї процедури
Європейський Парламент має змогу накласти вето на законопроект, щодо
якого він не досяг згоди з Радою.

Спрощено процедура складається з таких етапів:

Комісія вносить законодавчу пропозицію;

Парламент, абсолютною більшістю, висловлює Раді своє ставлення до неї;

якщо Парламент не пропонує змін, Рада ухвалює рішення кваліфікованою
більшістю;

якщо Парламент відхиляє пропозицію, вона не стає законом;

якщо Парламент пропонує зміни, Рада й Комісія їх розглядають;

якщо Комісія погоджується з ними, Рада може їх затвердити кваліфікованою
більшістю;

якщо Комісія відхиляє запропоновані Парламентом зміни, Рада може
ухвалити їх одностайно;

якщо Рада також не погоджується на зміни, створюють узгоджувальний
комітет з представників Ради та Парламенту за участі Комісії;

якщо узгоджувальний комітет не дійде згоди, пропозицію знімають;

? якщо узгоджувальний комітет виробляє компромісний варіант тексту, його
мають ухвалити Рада (кваліфікованою більшістю) та Парламент. Спочатку
процедуру спільного ухвалювання рішень застосовували лише в кількох
галузях політики, а саме: єдиний ринок, освіта, охорона довкілля, захист
споживачів та охорона здоров’я. 1997 року Амстердамський договір значно
розширив коло її застосування, спростивши саму процедуру. Нині це
головна форма законотворчої співпраці Ради й Парламенту.

Неухильний рух від одностайності до кваліфікованої більшості в
ухвалюванні рішень у Раді полегшує й прискорює законодавчий процес у ЄС,
але водночас призводить до того, що національні парламенти втрачають
змогу контролювати свої уряди, які вже не мають права вето. Компенсувати
цей так званий «дефіцит демократії» може Європейський Парламент, тож
будь—який законодавчий акт, ухвалюваний кваліфікованою більшістю,
теоретично має належати до сфери застосування процедури спільного
ухвалювання рішень. Здебільшого так воно й є. Ніццький договір збільшив
застосування кваліфікованої більшості, паралельно розширивши коло
повноважень процедури спільного ухвалювання рішень. Однак на деякі
галузі, де кваліфіковану більшість запроваджено раніше (сільське
господарство, торгівля), спільне ухвалювання рішень поширити не вдалося.

Рада Європейського Союзу

Council of the European Union

інституція Європейського Союзу. Рада ЄС (Рада або Рада міністрів) —
головний орган ухвалювання рішень у ЄС. До її складу входять по одному
міністрові від кожної країни Союзу. Залежно від порядку денного
збираються міністри закордонних справ (Рада із загальних справ та
зовнішніх відносин), економіки й фінансів (Еко-фін), сільського
господарства тощо — загалом 9 конфігурацій Ради. Кількість засідань
протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого
процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання.
Деякі конфігурації Ради збираються

HYPERLINK “http://www.europa.dovldka.com.ua” www.europa.dovldka.com.ua

107

раз на місяць; інші — раз на півроку. Попри те, що склад Ради міністрів
змінюється, це єдина інституція.

Керівництво в Раді здійснює країна—президент, яка змінюється щопівроку
(див. Президентство Союзу). Над підготуванням рішень Ради працюють
близько 250 робочих груп і комітетів; вони виконують технічну роботу й
передають документи в Комітет постійних представників, який здійснює
політичне підготування рішень. Організаційну роботу виконує генеральний
секретаріат на чолі з генеральним секретарем Ради. Амстердамський
договір зробив генерального секретаря Ради водночас і «Верховним
представником» з питань спільної зовнішньої та безпекової політики
(СЗБП), відтак роботою секретаріату опікується здебільшого його
заступник.

Рішення в Раді ухвалюються голосуванням міністрів з держав— членів.
Залежно від розглядуваного питання застосовується один з трьох видів
голосування: проста більшість (для процедурних питань); кваліфікована
більшість (коли кожна країна має визначену «вагу» голосу) —
застосовується за розгляду питань внутрішнього ринку, економічних справ
і торгівлі; одностайне рішення — застосовується, зокрема, за розгляду
питань про вступ нових членів, оподаткування, проблем СЗБП і правосуддя
та внутрішніх справ.

HYPERLINK “http://ue.eu.int/” http://ue.eu.int/ Римські договори

Treaties of Rome

два основоположні євроінтеграційні договори, підписані в Римі 25 березня
1957 року: Договір про заснування Європейської економічної спільноти та
Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії.
Договори підписали країни—засновниці — Бельгія, Італія, Люксембург,
Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина та Франція. Після
перейменування Європейської економічної спільноти на Європейську
Спільноту, згідно з Договором про Європейський Союз, відповід

ний Римський договір почали називати «Договором про заснування
Європейської Спільноти», і коли говорять «Римський договір», в однині,
найчастіше розуміють саме його.

Розширення

Enlargement

вступ нових держав до Європейського Союзу. До шести країн — засновниць —
Бельгії, Франції, Німеччини, Італії, Люксембургу та Нідерландів, що
підписали 1951 року Паризький договір про створення Європейської
спільноти з вугілля та сталі, згодом приєдналися ще дев’ятнадцять:

1973: Данія, Ірландія та Сполучене Королівство;

1981: Греція;

1986: Португалія й Іспанія;

1995: Австрія, Фінляндія та Швеція;

2004: Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина,
Словенія, Угорщина та Чехія.

Див. також «Країни—кандидати», «Поглиблення»

«САПАРД» програма

SAPARD

один з трьох фінансових інструментів Європейського Союзу (разом з «ФАРЕ»
та «ІСПА») на допомогу країнам—кандидатам з Центральної та Східної
Європи в підготуванні до вступу в ЄС. «САПАРД» — «Спеціальна
передвступна програма для сільського господарства та розвитку села»
(Special Accession Programme for Agriculture and Rural Development,
SAPARD), має на меті структурні перебудови в аграрному секторі
країн—вступників та запровадження тієї частини правового доробку
Спільноти, який стосується його спільної сільськогосподарської політики.
Програма «САПАРД» започаткована постановою Ради міністрів у червні 1999
року як частина «Програми 2000» щодо збільшення передвступної допомоги
на період 2000—2006 pp. її бюджет для Болгарії та Румунії на 2004 рік
становить 225,2 млн. єврів; до 2003 року загальний річний бюджет
програми для 10 країн Центральної та Східної Європи становив 560 млн.
еврів.

«Сократ» програма

Socrates

Social Chapter

Див. «Освіта, фахове навчання та молодь». Соціальна глава

Див. «Соціальна хартія» Соціальна хартія

Social Charter

1989 року всі держави Європейського Союзу, крім Сполученого Королівства,
підписали декларацію під назвою «Хартія основних соціальних прав
робітників» (скорочено Соціальна хартія, не плутати з Європейською
соціальною хартією Ради Європи, підписаною 1961 року). Це політичний
інструмент, який накладає на країн—учасниць «моральні зобов’язання» й
покликаний гарантувати певні соціальні права громадянам цих країн.
Йдеться насамперед про ринок праці, фахове підготування, умови праці та
однакові можливості. Хартія також доручала Європейській Комісії якомога
швидше розробити пропозиції для перенесення її положень до законодавства
Союзу.

Розвиваючи положення Соціальної хартії, в грудні 1991 року держави—члени
підписали Договір із соціальної політики. Британія знов утрималась, і
щоб інші країни могли, попри неучасть Британії, просуватися далі в
узгодженні соціальної політики, Договір зробили додатком до
Маастрихтського разом з так званим «Протоколом із соціальної політики»
(соціальний протокол). Коли 1997 року Тоні Блер став прем’єр—міністром
Британії, країна приєдналася до соціальної політики Спільноти, що дало
змогу, через поправки, внесені Амстердамським договором, внести так
звану «соціальну главу» в Договір про заснування Європейської Спільноти.

Соціальний протокол

Social Protocol

Див. «Соціальна хартія».

Соціально—економічний комітет

Economie and Social Committee / ESC

Див. «Європейський соціально—економічний комітет». Спаак Поль-Анрі
(1899-1972)

Spaak Paul—Henri

бельгійський політик, співтворець НАТО та Європейської Спільноти. Від
1938 до 1957 р. — міністр закордонних справ, міністр фінансів,
прем’єр—міністр Бельгії. 1946 р. — голова першої сесії Генеральної
Асамблеї ООН. 1957—1961 pp. — генеральний секретар НАТО. 1961 — 1966 —
знову міністр закордонних справ та віце—прем’єр Бельгії. Дивіться також
«Звіт Спаака».

Спільна зовнішня та безпекова політика

Common foreign and security policy (CFSP)

один з двох міжурядових «стовпів» Європейського Союзу. Спільну зовнішню
та безпекову політику (СЗБП) започаткував Договір про Європейський Союз
(ДЄС) замість так званої «європейської політичної співпраці». СЗБП має
на меті формування спільної оборонної політики, яка може, зрештою,
привести до єдиної системи оборони. Розділ V (статті 11—28) ДЄС, відомий
також як «другий стовп», визначає не тільки завдання СЗБП, а й
специфічні юридичні інструменти їх реалізації — спільні дії та спільні
позиції, застосування яких ухвалюється одностайним голосуванням у Раді.

Амстердамський договір (травень 1999 року) запровадив посаду
«Верховного представника» з питань СЗВП («пан СЗБП»), надав у
розпорядження Європейському Союзові новий інструмент СЗБП — спільну
стратегію і дозволив, за певних умов, використовувати голосування
кваліфікованою більшістю. Ніццький договір, своєю чергою, дозволив,
також за певних умов, вдаватися до тіснішої співпраці в СЗБП для
здійснення спільних дій і спільних позицій, але не для військових чи
оборонних операцій. Європейська Конституція запроваджує постійну посаду
міністра закордонних справ ЄС, який замінить водночас і Верховного
представника з питань СЗБП та члена Комісії із зовнішніх справ, які досі
певною мірою дублювали функції один одного.

Спільна оборонна політика

Common defence policy

Спільна зовнішня та безпекова політика Європейського Союзу передбачає
визначення загальних рис спільної оборонної політики, яка, можливо, з
часом приведе до створення спільної оборонної структури. Щодо оборони
Європейський Союз звернувся до Західноєвропейського Союзу з проханням
розробити й запровадити рішення та заходи, які мають оборонне значення
(Стаття 17 Договору про ЄС).

Спільна позиція

Common Position

інструмент спільної зовнішньої та безпекової політики, призначений для
посилення систематичності співпраці й поліпшення її координації. Від
країн—членів вимагається дотримуватись у своїй зовнішній політиці
позицій, ухвалених на засіданнях Ради.

Спільна сільськогосподарська політика, ССП

Common Agricultural Policy, CAP

одна з найважливіших і найвитратніших сфер діяльності ЄС (понад 40%
бюджету). Належить до виняткових повноважень Спільноти; рішення
ухвалюються кваліфікованою більшістю голосів Ради після консультацій у
Європейському Парламенті. Головні завдання ССП — забезпечити фермерам
прийнятний рівень життя, а споживачам — якісні харчові продукти за
справедливими цінами, зокрема шляхом організації спільного ринку
сільгосппродукції та застосування принципів єдиних цін, фінансової
солідарності та переваги Спільноті.

Створення ССП проголошено в Римському договорі. Головну початкову мету
(зумовлена, зокрема, післявоєнними нестатками) — самозабезпечення
харчовими продуктами — досягали шляхом субсидій виробникам за вироблену
продукцію, системи гарантованих цін і інтервенційних заходів. У
результаті склалася негнучка дотаційна політика, яка створювала
величезні надлишки харчових продуктів і дедалі більше коштувала
Спільноті (1988 року ССП «з’їла» 68% бюджету ЄС). Спроби змінити систему
й обмежити витрати на ССП робилися регулярно, та радикальна реформа
почалася тільки на початку 2000—х років; суттєвим стимулом для неї
послужили вступ до ЄС десяти нових членів і подальша лібералізація
світової торгівлі в рамках COT. Головні засади реформування ССП
закладено в «Програмі 2000», йдеться про обмеження витрат і зміщення
акцентів на безпеку харчових продуктів, розвиток села та збереження
довкілля. На заміну дотацій на виробництво поступово запроваджують прямі
виплати фермерам як форму допомоги й засіб заохотити сільгоспвиробників
дотримуватись харчових та екологічних норм.

Спільна стратегія

Common Strategy

новий інструмент, запроваджений у рамках спільної зовнішньої та
безпекової політики (СЗБП) Амстердамським договором. Відповідно до нової
статті 13 Договору про Європейський

Союз, Європейська Рада визначає принципи й загальні напрямки СЗБП і
вирішує, які спільні стратегії має запровадити Союз у сферах важливих
спільних інтересів. Конкретно спільна стратегія визначає завдання,
терміни виконання та ресурси, які потрібно задіяти Союзові й
країнам—членам. Реалізацією спільних стратегій опікується Рада, зокрема
шляхом ухвалення спільних дій і спільних позицій. 1999 року Європейська
Рада ухвалила перші дві спільні стратегії ЄС — стосовно Росії (червень)
і стосовно України (грудень).

Спільна торговельна політика

Соттоп commercial policy

сфера виняткових повноважень Спільноти (стаття 133 Договору про
Європейський Союз). У рамках спільної торговельної політики країни
Спільноти утворили митний союз зі спільними принципами щодо зміни
тарифних ставок, укладання тарифних і торговельних угод з третіми
країнами, імпортної й експортної політик тощо. Рішення ухвалюють у Раді
міністрів каліфікованою більшістю голосів.

Амстердамський договір дав Раді змогу одностайним голосуванням
поширювати повноваження спільної торговельної політики на міжнародні
переговори й угоди щодо послуг та інтелектуальної власності; Ніццький
договір дозволив це робити кваліфікованою більшістю. Втім, як і раніше,
одностайності потребують рішення щодо угоду сферах, в яких повноваження
поділено між Спільнотою та державами—членами (авдіовізуальні послуги, а
також послуги в галузі культури й освіти).

Спільна транспортна політика

Соттоп transport policy

покликана виробити спільні правила щодо руху міжнародного транспорту,
маршрут якого починається чи закінчується на території держав—членів або
перетинає її (статті 70—80 Договору про заснування Європейської
Спільноти). Вона також визначає умови, за яких перевізники—нерезиденти
можуть надавати послуги в країнах ЄС і, нарешті, передбачає заходи щодо
підвищення безпеки транспорту.

Відколи набрав чинності Амстердамський договір (1 травня 1999 року),
рішення в галузі транспортної політики ухвалюють за процедурою спільного
ухвалювання рішень, після консультацій з Соціально—економічним комітетом
та Комітетом регіонів. Однак досі існують особливі випадки:

заходи, які можуть відчутно вплинути на рівень життя, зайнятість і рух
транспортних засобів, Рада ухвалює одностайно, після консультацій з
Європейським Парламентом та Соціально—економічним комітетом;

у разі особливих заходів щодо морського та повітряного транспорту в
кожному окремому випадку Рада кваліфікованою більшістю вирішує, яку
процедуру ухвалювання рішень застосовувати.

Спільний ринок

Common market

Див. «Європейська економічна спільнота».

«Стовпи», або підвалини, ЄС

Pillars of the European Union

поширена метафора, за якою Європейський Союз — ніби храм на трьох
стовпах. Стовпи — складники Договору про Європейський Союз, а саме:

Європейські Спільноти — договори про заснування Європейської економічно
спільноти, Європейської спільноти з вугілля та сталі та Європейської
спільноти з атомної енергії — перший «стовп». Охоплює широке коло
напрямків діяльності, визначених у договорах: спі-

льна сільськогосподарська політика, митний союз та спільний ринок,
економічний і монетарний союз тощо;

спільна зовнішня та безпекова політика, визначена в розділі V Договору
про ЄС (другий «стовп»);

співпраця у сфері правосуддя та внутрішніх справ, визначена в розділі VI
Договору про ЄС (третій «стовп»).

До першого «стовпа» належать сфери, право рішення в яких держави—члени
передали Спільноті. Натомість другий і третій «стовпи» здебільшого
міждержавні, тож рішення тут ухвалюються за наявності консенсусу між
державами. Згідно з Амстердамським договором деякі напрямки, що раніше
належали до третього «стовпа», перенесли до першого.

Структурні фонди та Фонд гуртування

Structural Funds and Cohesion Fund

фінансові інструменти структурної політики Спільноти, спрямованої на
зменшення розриву в розвитку між різними регіонами та країнами
Європейського Союзу й досягнення економічної та соціальної
згуртованості.

Протягом 2000—2006 років фінансування регіональної політики передбачено
в розмірі ?213 млрд., зокрема ?195 млрд. через структурні фонди та ?18
млрд. — через Фонд гуртування. Це становить 35% всього бюджету; отже,
регіональна політика — друга за обсягом витратна стаття бюджету
Спільноти.

Структурних фондів усього чотири:

найбільший, Європейський фонд регіонального розвитку, засновано 1975
року. Підтримує розвиток інфраструктури, інвестує в створення нових
робочих місць, переважно в сфері підприємництва, та підтримує проекти,
що сприяють місцевому розвиткові;

Європейський соціальний фонд, найстаріший зі структурних фондів,
заснований 1958 року згідно з Римським договором. Головний фінансовий
інструмент ЄС у галузі зайнятості. Підтримує заходи, спрямовані

на скорочення безробіття та розвиток людських ресурсів —
перепідготування кадрів, професійно—технічне навчання молоді тощо.
Спрямовує допомогу через стратегічні довготермінові програми, які
сприяють удосконаленню й модернізації робочої сили в регіонах ЄС,
зокрема відсталих.

Європейський фонд управління та забезпечення в сільському господарстві
також засновано 1958 року як фінансовий інструмент спільної
сільськогосподарської політики. Фонд складається з двох секцій:
«Управління», що дбає про розвиток сільської місцевості та допомогу
фермерам у малорозвинених районах, та «Забезпечення», яка фінансує
установи спільного ринку та розвиток сільської місцевості в інших
регіонах Спільноти;

Фінансовий інструмент управління в галузі риболовлі створено 1993 року.
Його завданням є упорядкування та модернізація обладнання й матеріалів
для галузі, а також диверсифікація економіки залежних від риболовлі
регіонів.

Реформа структурних фондів за «Програмою 2000» спрямовує всю допомогу,
передбачену регіональною політикою Спільноти, на розв’язання нагальних
проблем розвитку. Сучасні правила розподілу допомоги виділяють три
пріоритетні цілі (раніше їх було шість). А саме:

Ціль №1 — розвиток регіонів з відсталою економікою. 70% фінансування зі
структурних фондів спрямовується в ті, де ВВП на душу населення менше
75% від середнього в ЄС (понад 60 регіонів у 25 країнах ЄС). Чотири
пріоритетні напрямки: науково-дослідна й інноваційна діяльність; базова
інфраструктура; розвиток людських ресурсів та інформаційне суспільство.

Ціль №2 — економічні та соціальні перетворення в регіонах зі
структурними проблемами (сільські місцевості, що занепадають; райони, де
тривають фундаментальні зміни в промисловості та сфері послуг; області,
які цілковито залежать від риболовлі тощо), її бюджет становить 11,5%
структурних фондів і розподілений між Європейським фондом регіонального
розвитку та Європейським соціальним фондом.

Ціль №3 — модернізація системи освіти, професійного навчання та
працевлаштування. Будь—який регіон, якщо він не отримує допомоги в
рамках цілі №1, прийнятний для підтримки в рамках цілі №3. її бюджет
становить 12,3% структурних фондів і фінансується тільки з Європейського
соціального фонду.

Крім того, 5,35% бюджету структурних фондів призначено на фінансування
чотирьох спеціальних ініціатив:

транскордонна та міжрегіональна співпраця (Interreg III);

соціально—економічне відродження занепалих міст і приміських зон (Urban
II),

розвиток села через місцеві ініціативи (Leader+);

боротьба проти дискримінації та нерівноправності в доступі до ринку
праці (Equal).

Фонд гуртування створено 1993 року для подальшого зміцнення структурної
політики Спільноти. Завдання Фонду гуртування полягає у фінансуванні
розвитку транспортної інфраструктури та екологічних проектів. Він
призначений тим країнам, де ВНП на душу населення становить менш ніж 90%
від середнього в Союзі; до останнього розширення цьому критерію
відповідали чотири країни: Греція, Іспанія, Ірландія та Португалія.

Субсидіарність

Subsidiarity

один з основоположних принципів Європейського Союзу, згідно з яким
Спільнота вдається до будь—яких заходів лише в тому разі, якщо вони
ефективніші за відповідні заходи на національному, регіональному або
місцевому рівнях (виняток становлять сфери виняткової компетенції
Спільноти). Означає постійне оцінювання обгрунтованості дій ЄС з погляду
наявних можливостей на національному, регіональному та місцевому рівнях.

Амстердамський договір додав до Договору про заснування Європейської
Спільноти Протокол про застосування принципів субсидіарності та
пропорційності, де викладено керівні настанови щодо субсидіарності. Цей
Протокол, після оновлення, стане додатком до Європейської Конституції.

Суд Європейських Спільнот

Court of Justice of the European Communities

одна з п’яти офіційних інституцій Європейського Союзу, найвищий суд ЄС,
рішення якого не оскаржуються.

Суд Європейських Спільнот (Суд ЄС / у скороченні «Суд ЄС» виникає певна
двозначність, оскільки абревіатура «ЄС» закріпилась у мові як
відповідник «Європейському Союзові». Однак через брак ліпшої пропозиції
для скорочення назви «Суд Європейських Спільнот» і не припускаючи змоги
вживати натомість термін «Європейський Суд», який традиційно асоціюється
з Європейським судом з прав людини, упорядники пропонують все ж уживати
«Суд ЄС», пам’ятаючи, що «ЄС» у цьому разі — Європейські Спільноти) в
Люксембурзі був однією з перших інституцій Спільноти, заснованих
Паризьким договором 1951 року. Римський договір 1957 року зобов’язав
його наглядати за виконанням усіх європейськихдоговорів.

До складу Суду ЄС входять по одному судді від кожної держави-члена
(після останнього розширення — 25), яким допомагають вісім генеральних
адвокатів. Суддів і адвокатів призначають за загальної згоди
держав—членів на шестирічний термін. Суд може засідати в палатах або
збиратися на пленарні засідання для розгляду особливо важливих чи
складних справ та на вимогу держав—членів.

Він виконує дві основні функції:

? перевіряє на відповідність договорам документи, видані європейськими
інституціями та урядами;

? тлумачить право Спільноти на запит національних судів. HYPERLINK
“http://www.curia.eu.int/” http://www.curia.eu.int/

Суд першої інстанції Європейських Спільнот

Court of First Instance of the European Communities

створено 1989 року на допомогу Судові ЄС як другий рівень судової влади
в Спільноті: рішення Суду першої інстанції (СПІ) можуть бути оскаржені в
Суді ЄС з позиції законності. Початково СПІ мав доволі вузьку
юрисдикцію: він розглядав лише кадрові суперечки в установах ЄС та
спірні питання в галузі конкуренції, переважно позови компаній.
Відповідно до початкового рішення Ради про створення СПІ, його завданням
є слухання справ, що потребують «вивчення численних фактів». Це зручний
критерій для ліпшого розуміння різниці між Судом ЄС та СПІ: Суд першої
інстанції вивчає факти, а Суд ЄС загалом тлумачить закони. 1993 року
Рада розширила повноваження СПІ, передавши йому всі справи за позовами
осіб і компаній, крім справ проти заходів із захисту торгівлі
Європейського Союзу (таких як антвдемпінг).

Суд першої інстанції складається з 25 суддів (по одному від кожної з
держав—членів), яких на шестирічний термін з правом подовження
повноважень призначають за загальної згоди уряди держав—членів. Судді
вибирають поміж себе президента на трирічний термін з правом подовження
повноважень. На відміну від Суду ЄС, у СПІ немає генеральних адвокатів.

Ніццький договір спростив процес зміни статуту та регламенту СПІ, так
само, як і для Суду ЄС. Він передбачає також подальший перерозподіл
повноважень між Судом ЄС та СПІ, що мають на меті розвантажити обидва
суди й прискорити розгляд справ.

«ТАСІС» програма

Tacts Programme

програма Європейського Союзу на допомогу новим незалежним державам
Східної Європи та Центральної Азії (колишні республіки Радянського
Союзу, крім країн Балти) в перехідний період Розпочалася 1991 року, до
2003 року охоплювала й Монголію Сприяє передаванню знань і вмінь,
фінансує різноманітні проекти з надання консультативної допомоги,
професійного навчання, допомоги щодо створення правової та нормативної
баз, налаго дження партнерських стосунків, створення нових і
реорганізації наявних інститутів Програма «ТАСІС» фінансує проекти в різ
них сферах, а саме інститущйна, правова й адміністративна реформа,
розвиток приватного сектору та підтримка економічного розвитку,
пом’якшення соціальних наслідків перехідного періоду, охорона довкілля
та керування природними ресурсами, розвиток села та ядерна безпека

«Телебачення без кордонів» директива

Tйlйvision withoutfroutiers directive

головна директива в галузі авдювізуального мовлення в Європейському
Союзі, ухвалена 1989 року й оновлена 1997—го Ви значає правила
телемовлення в масштабах європейського єдиного ринку Директива вимагає
від держав—членів, щоб їхнє національне законодавство гарантувало

вільний рух європейських телевізійних програм у межах єдиного ринку,

щоб телевізійні канали, за змоги, надавали щонайменше половину свого
ефірного часу програмам європейського виробництва,

захист культурного різноманіття,

широкий доступ публіки до важливих подій, який не повинен обмежуватись
лише платними каналами (йдеться головно про міжнародні спортивні події —
Олімпійські ігри, Кубок світу з футболу тощо),

захист неповнолітніх від телепрограм, що містять елементи насильства
або порнографії;

право на відповідь несправедливо звинувачених у те-леефірі.

Директива також містить докладні правила щодо змісту й частості показу
реклами на телебаченні.

Наразі директиву «Телебачення без кордонів» переглядають, і невдовзі її
вкотре оновлять відповідно до швидкозмінних реалій сучасного
телемовлення.

«ТЕМПУС» програма

TEMPUS

схема співпраці між країнами ЄС і країнами—партнерами в галузі вищої
освіти. «ТЕМПУС» — транс’європейська програма взаємо-обмінів між
університетами (Trans—European Mobility Programme for University
Studies, TEMPUS), розпочалася 1990 року на підтримку реформи вищої
освіти в країнах Центральної та Східної Європи; відтоді її тричі
оновлювали («ТЕМПУС II», «ТЕМПУС Iibis» і «ТЕМПУС III» — на 2000 —
2006рр.). Нині до країн-партнерів ЄС у цій програмі належать
західнобалканські країни, країни Східної Європи та Центральної Азії (так
звані «країни «ТАСІС») і країни Середземномор’я.

Тісніша співпраця

Enhanced (doser) coopйration

поглиблення інтеграції між кількома, не всіма, країнами— членами в
окремих галузях політики.

Щоб заохочувати тіснішу співпрацю між країнами Європейського Союзу, які
прагнуть більшої інтеграції, ніж це передбачено договорами (в соціальній
сфері, скасуванні прикордонного контролю тощо) створювали різні
механізми, зокрема Договір із соціальної політики та Шенгенська угода.
Це дало країнам— членам змогу просуватися швидше або іншими напрямками
поза інституційними рамками Європейського Союзу.

Амстердамський договір узаконив використання таких інструментів у межах
ЄС, внісши термін «тісніша співпраця» в Договір про Європейський Союз
(ДЄС) і Договір про заснування Європейської Спільноти (ДЗЄС).

«Тіснішою співпрацею» вважається лише така взаємодія держав—членів, яка
відповідає певним критеріям, а саме:

охоплює галузі, що не входять до виняткової компетенції Спільноти;

спрямована на подальше виконання завдань Союзу;

не порушує принципів договорів і правового доробку Спільноти (Community
acquis);

застосовується лише в крайньому разі;

охоплює визначений мінімум країн—членів;

не перешкоджає поступовій інтеграції інших країн — членів.

Застосування механізму тіснішої співпраці згідно з ДЗЄС (перший «стовп»)
на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом
ухвалює Рада міністрів кваліфікованою більшістю голосів.

Метою тіснішої співпраці в рамках ДЄС згідно з Амстердамським договором
є формування зони свободи, безпеки та справедливості. На запит
зацікавлених країн—членів Рада міністрів дозволяє тіснішу співпрацю
кваліфікованою більшістю, після того як запит буде подано на розгляд до
Європейського Парламенту й висловить свою думку Комісія.

Згідно з Амстердамською угодою, країна—член завжди може стати на заваді
застосуванню тіснішої співпраці, посилаючись на національні інтереси. І
хоча Рада міністрів кваліфікованою більшістю може передати справу до
Європейської Ради, остання ухвалює рішення тільки одностайно.

Ніццький договір запровадив суттєві зміни, а саме:

скасовано вимогу проте, що для тіснішої співпраці потрібна участь
більшості країн—членів; відтепер мінімальна кількість учасників дорівнює
восьми незалежно від кількості держав—членів;

держава—член уже не має змоги завадити іншим вдаватися до тіснішої
співпраці;

можливість вдаватися до тіснішої співпраці в галузі спільної зовнішньої
та безпекової політики (крім воєнних заходів та оборони).

Транс ‘європейські мережі

Trans—European Networks, TEN

концепція, яка виникла наприкінці 1980—років у зв’язку з програмою
єдиного ринку. Щоб забезпечити функціонування великого ринку та свободу
пересування товарів, капіталів, людей і послуг, потрібні добре розвинені
національні й регіональні транспортні й комунікаційні мережі, пов’язані
між собою сучасною та ефективною інфраструктурою. Транс’європейські
мережі (ТЄМ) охоплюють три сфери:

транспортні ТЄМ: автомобільні та комбіновані перевезення, водні шляхи та
морські порти, швидкісна європейська залізниця. До цієї ж категорії
відносять інформаційні системи керування транспортом, наприклад, нова
супутникова система визначення географічного місцеположення «Галілео»;

енергетичні ТЄМ: електро— та газопостачання. Головною метою в цій галузі
є створення єдиного енергетичного ринку та безпека постачання;

телекомунікаційні ТЄМ: сприяють широкому поширенню електронних послуг на
базі телекомунікаційних мереж. Вони є стрижнем ініціативи «Інформаційне
суспільство для всіх» у рамках програми «Електронна Європа».

Договір про Європейський Союз заклав законодавче підґрунтя
транс’європейських мереж як ключового елемента створення єдиного ринку
та зміцнення економічної й соціальної згуртованості. З огляду на ці
завдання, Спільнота розробляє директиви, в яких визначає цілі;
пріоритети; проекти, що являють собою спільний інтерес; та широкий
спектр заходів у трьох відповідних секторах (транспорт, енергетика й
телекомунікації). На період 2000 — 2006 pp. бюджет, передбачений на
проекти ТЄМ, становить 4,6 мільярда єврів, до яких слід також додати
внески з Європейського фонду регіонального розвитку, Фонду гуртування,
Європейського інвестиційного банку та Європейського інвестиційного
фонду.

«Трійка»

«Troika»

представляє Європейський Союз у зовнішніх відносинах в рамках спільної
зовнішньої та безпекової політики. Історично до складу «Трійки» входили
представники (міністри закордонних справ) країни — чинного президента
Ради ЄС, а також попереднього й наступного президентства. Сучасний склад
«Трійки» дещо змінено згідно з Амстердамським договором. Нині чинного
президента Ради супроводжує зазвичай Верховний представник ЄС у справах
спільної зовнішньої та безпекової політики та член Європейської Комісії.

«ФАРЕ» програма

Phare

один з трьох фінансових інструментів Європейського Союзу (разом з
«САПАРД» та «ІСПА») на допомогу країнам—кандидатам з Центральної та
Східної Європи в підготуванні до вступу в ЄС. Започаткована 1989 року;
спочатку стосувалася лише Польщі й Угорщини (звідки й назва —
абревіатура з початкових букв «Poland Hungary: Action for Restructuring
of Economies»), наразі поширюється на десять країн, зокрема вісім нових
держав—членів (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія,
Угорщина та Чехія), а також Болгарію та Румунію. До 2000 року
західнобалканські країни (Албанія, Боснія та Герцеговина і Колишня
Югославська Республіка Македонія) також користувалися фінансовою
допомогою «ФАРЕ», але від 2001 року відповідні проекти в цих країнах
фінансуються з програми «КАРДС» (CARDS).

Бюджет програми «ФАРЕ» на 2000—2006 pp. — понад 10 млрд. єврів. її
головні завдання в цей період:

поліпшити державне керування та інституції, щоб вони могли ефективно
працювати в ЄС;

сприяти засвоєнню масштабного правового доробку ЄС і скорочення
перехідного періоду;

? сприяти економічному й соціальному зближенню. Для нових держав—членів
2003—й був останнім роком подання проектів у рамках «ФАРЕ», втім
виконання проектів та їх фінансування триватиме ще до 2006 року.

Фонд гуртування

Cohesion Fund / CF

див. «Структурні фонди та фонд гуртування»

Хартія основних прав

Charter of Fundamental Rights

вперше в історії Європейського Союзу поєднала в одному документі всі
громадянські, політичні, економічні та соціальні права європейських
громадян і мешканців ЄС. Ці права розділені на шість розділів:

Гідність

Свободи

Рівноправність

Солідарність

Права громадян

Правосуддя

Вони основані, зокрема, на фундаментальних правах і свободах,
проголошених у Європейській конвенції з прав людини, конституційних
традиціях держав—членів, Соціальній хартії Ради Євро

пи, Хартії основних соціальних прав робітників Європейського Союзу (див
«Соціальна хартія») та інших міжнародних конвенціях, членами яких є
держави ЄС або сам ЄС

Розроблена й ухвалена в результаті спеціальної процедури, яка не має
аналогів в історії Європейського Союзу Вона складалась з кількох етапів

Європейська Рада в Кельні (3—4 червня 1999 р ) доручила завдання
виробити Хартію Конвенту,

Конвент з представників національних урядів, парла ментів,
європарламентарів та представника Комісії, вперше зібрався в грудні
1999 року, а в жовтні 2000 року представив проект Хартії,

Європейська Рада в м Біаррщі, Франція, (13—14 жовтня 2000) одностайно
ухвалила проект і передала йо го на розгляд Європейському Парламентові
та Комісії,

Європейський Парламент дав свою згоду 14 листопада, а Європейська
Комісія — 6 грудня,

7 грудня 2000 року в Ніцці президенти Європейського Парламенту, Ради та
Комісії підписали й проголосили Хартію від імені своїх інституцій

Пізніше подібну процедуру застосували за розроблення Європейської
Конституції.

Кельнська Європейська Рада, що започаткувала роботу надХар тією,
порушила й питання щодо п юридичного статусу, а саме чи буде вона
внесена в Договір про Європейський Союз і чи стане обов’язковою до
виконання Конвент розробив проект Хартії з огляду на п можливе внесення
в Договір, Європейський Парламент проголосував «за» Однак Ніццька
Європейська Рада відклала це питання Нова Конституція ЄС внесла Хартію
до основного тексту, тож коли Конституція набере чинності, Хартія
основних прав ЄС набуде сили закону

Черчілл Вінстон Леопард Спенсер (1874-1965)

Churchill Sir Winston Lйonard Spencer

британський політик, один з піонерів європейської інтеграції. Двічі був
прем’єр-міністром Великої Британії; член кількох урядів. Нобелівська
премія з літератури (1953). Виступаючи 1946 р. в Цюриху, закликав
утворити Сполучені Штати Європи за зразком США. Головував на
Європейському конгресі в Гаазі, який заклав формальні підвалини
євроінтеграційного процесу.

Чотири свободи

Fourfreedoms

сформульовані в Римському договорі 1957 р. характеристики єдиного ринку
та засади дедалі тіснішого союзу між державами Європи: вільний рух
людей, капіталів, товарів і послуг.

Шенгенська угода та конвенція

Schengen Agreement and Convention

За угодою, підписаною в містечку Шенгені (Люксембург) 14 червня 1985 р.,
Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція погодилися
поступово скасовувати контроль на спільних кордонах і запроваджувати
свободу пересування для всіх громадян країн ЄС, які підписали цю угоду,
інших держав—членів та громадян третіх країн. Ті ж п’ять країн підписали
19 червня 1990 р. Шенгенську конвенцію, у якій викладено заходи та
гарантії щодо запровадження свободи пересування. Шенгенська конвенція
доповнює відповідні внутрішні заходи й підлягає ратифікації в
національних парламентах. Відтоді до числа країн, що підписали
Конвенцію, приєдналися Італія (1990), Іспанія та Португалія (1991),
Греція ( 1992), Австрія (1995), Швеція, Фінляндія й Данія (1996);
Конвенцію підписали також Ісландія та Норвегія. Отже, наразі до так
званої «Шенгенської зони» або «Шенгена» входять 15 країн — 13 держав ЄС,
а також Ісландія з Норвегією.

Договір і Конвенція, разом з деклараціями та рішеннями, ухваленими
Шенгенською виконавчою радою, утворюють сукупність документів, відомих
під назвою «Шенгенський доробок». Протокол до Амстердамського договору
регулює внесення Шенген-ського доробку в договори ЄС. Для цього його
розподілено між першим «стовпом» (розділ IV Договору про заснування
Європейської Спільноти: візи, надання притулку, імміграція та інші
питання, пов’язані з вільним пересуванням людей) і третім (розділ VI
Угоди про ЄС: положення про співпрацю правоохоронних і судових органів у
кримінальних справах). Юридичне входження «Шенгена» в Європейський Союз
супроводжувалось інтеграцією інституцій. Рада міністрів перейняла на
себе обов’язки та повноваження Шенгенського виконавчого комітету, а
генеральний секретаріат Ради — обов’язки та повноваження Шенгенського
секретаріату. Шенгенські країни вдалися, зокрема, до таких спільних
заходів:

скасували контроль на спільних кордонах;

виробили єдині правила перетину зовнішніх кордонів;

в аеропортах і портах розділили термінали для тих, хто мандрує всередині
Шенгена, та тих, хто прибув ззовні;

гармонізували умови в’їзду та візові вимоги для короткотермінового
перебування;

створили Шенгенську інформаційну систему тощо.

Ірландія та Сполучене Королівство юридично не є сторонами Шенгенської
угоди, однак згідно з протоколом до Амстердамського договору можуть
брати участь у будь—якій «шенгенській» діяльності, якщо в Раді схвально
проголосують усі 13 країн — учасниць договору та представник уряду
зацікавленої країни. У березні 1999 року Велика Британія висловила
бажання долучитися до певних аспектів співпраці Шенгенських країн,
таких, наприклад, як співпраця правоохоронних та судових органів у
кримінальних справах, боротьба з наркоторгівлею та Шенгенська
інформаційна система. Рада ухвалила відповідне рішення в травні 2000
року, а в червні цього ж року та в листопаді 2001 року таке ж бажання
висловила Ірландія, зокрема вона прагнула при-

єднатися до всіх положень, що стосуються впровадження та роботи
Шенгенської інформаційної системи. Рада задовольнила її прохання в
лютому 2002 року.

Протокол до Амстердамського договору проголошує, що всі країни, які
вступають до ЄС, мусять повністю прийняти Шенгенсь-кий доробок разом з
правилами, виробленими інституціями на його базі.

ШуманРоберт (1886-1963)

Schuman Robert

міністр закордонних справ Франції, один з «батьків—фундаторів»
європейської інтеграції. 9 травня 1950 року оприлюднив «Декларацію
Шумана» — план створення Спільноти вугілля та сталі з Німеччиною та
іншими європейськими країнами. Нескінченний перерозподіл Європи
безпосередньо відбився на долі цієї видатної людини. Шуман народився
1886 року в Лотарингії (в люксембурзькій частині) на
франко—німецько—Люксембурзі-кому кордоні, який неодноразово зсувався в
той чи інший бік унаслідок війн і конфліктів. Громадянин Німеччини до
Першої світової війни (за війни був залучений до роботи в німецькій
адміністрації як юрист), після війни формально стає французом унаслідок
повернення Лотарингії з Ельзасом до складу Франції. Заарештований
німцями під час Другої світової війни, Шуман — депутат від
реанексованого фашистами департаменту Мозель — втікає й вимушений
переховуватись. Після війни успішно продовжує політичну кар’єру у
Франції: був міністром фінансів, прем’єр—міністром і міністром
закордонних справ країни. 1958 року його обрано президентом Європейської
асамблеї (1958—1960), яка пізніше стала Європейським Парламентом. Від
1955 до 1961 року очолював Європейський рух.

Ширша Європа

Wider Europe

Див. «Європейська політика сусідства».

Яундеська конвенція

Yaounde Convention

перша угода про партнерство між Європейською економічною спільнотою
(ЄЕС) й Асоціацією країн Африки та Мадагаскару (АКАМ), підписана 1963
року в столиці Камеруну місті Яунде. Конвенція надавала країнам АКАМ
певні преференції в торгівлі з ЄЕС. Охоплювала період від 1964 до 1969
рр.; потім було укладено другу Яундеську конвенцію, яку замінила 1975
року Ломеська, а пізніше — Котонуська конвенція.

Англо—український словник основних термінів ЄС

Англо—український словник основних

термінів ЄС

Accession Criteria Acquis communautaire / Community acquis Agenda 2000
Animal welfare Applicant countries Architecture of Europe Assent
Procedure Barcelona Process Budget (EU Budget) Charter of Fundamental
Rights Citizenship of the Union

Classification of expenditure Codecision procedure

Cohesion Fund Comitology

Committee of the Regions (CoR) Common Agricultural Policy, CAP

Common commercial policy

Common defence policy

Common External Tariff

Common Foreign and Security Policy, CFSP

Common market

Common Position

Common Strategy

Common transport policy

Критерії вступу Доробок Спільноти

Програма 2000

Добробут тварин

Кр а і н и—ка ндидат и

Архітектура Європи

Процедура погодження

Барселонський процес

Бюджет ЄС

Хартія основних прав

Громадянство Європейського

Союзу

Класифікація витрат

Процедура спільного ухвалювання рішень

Фонд гуртування

Комітолопя

Комітет регіонів

Спільна сільськогосподарська

політика

Спільна торговельна політика

Спільна оборонна політика

Єдиний зовнішній тариф

Спільна зовнішня політика та безпекова політика

Спільний ринок

Спільна позиція

Спільна стратегія

Спільна транспортна політика

Community acquis Community law Community legal instruments

Competition Concentric circles Congress of Europe Consultation Procedure
Convergence Criteria

Cooperation procedure Copenhagen criteria Coreper

Cotonou Agreement

Council of the European Union

Court of First Instance of the European Communities

Court of Justice of the European Communities

Customs Union

Day of Europe

Deepening

Directorates—General, DGs Directive Double majority Economic and
Monetary Union, EMU Economic and Social Committee, ESC Economic policy
Education, vocational training and youth

eEurope

Доробок Спільноти

Право Спільноти

Правові інструменти Спільноти

Конкуренція

Європа концентричних кіл

Європейський конгрес

Процедура консультації

Критерії конвергенції

(зближення)

Процедура співпраці

Копенгагенські критерії

Комітет постійних представників

Котонуська угода

Рада Європейського Союзу

Суд першої інстанції

Європейських Спільнот

Суд Європейських

Спільнот

Митний союз

День Європи

Поглиблення

Генеральні директорати

Директива

Подвійна більшість

Економічний та монетарний

союз

Комітет з економічних і соціальних питань Економічна політика Освіта,
фахове навчання та молодь

Електронна Європа

Employment Committee Employment

Enhanced (closer) cooperation Enlargement Enterprise policy EU
institutions Eurocorps Europe agreement Europe ‘a la carte’ Europe of
regions European Agricultural Guidance and Guarantee Fundt EAGGF
European Anthem European Atomic Energy Community, EAEC (Euratom)
European Bank for Reconstruction and Development, EBRD European Central
Bank, ECB European Coal and Steel Community, ECSC European Commission
European Communities European Congress European Constitution European
Convention European Council European Court of Auditors

European Currency Unit. ECU — EURO European Data Protection Supervisor,
EDPS

Комітет із зайнятості Зайнятість Тісніша співпраця Розширення

Політика в галузі піддриємництва

Інституції ЄС

Євровійсько

Європейська угода

Європа а la carte

Європа регіонів

Європейський фонд управління та забезпечення в сільському господарстві
Гімн Європи

Європейська Спільнота з атомної енергії Європейський банк реконструкції
та розвитку

Європейський центральний банк Європейська спільнота з вугілля та сталі
Європейська Комісія Європейські спільноти Європейський конгрес
Європейська Конституція Європейський Конвент Європейська Рада

Європейський суд авдиторів (Рахункова палата) Європейська грошова
одиниця. Екю — євро

Європейський інспектор із захисту даних

European Development Fund, EDF

European Economic and Social Committee

European Economic Area

European Economic Community, EEC

European Employment Strategy

European Flag

European Free Trade Association, EFTA

European Investment Bank, EIB

European Investment Fund, EIF

European Monetary Institute

European Monetary System, EMS

European Movement European Neighbourhood Policy

European Ombudsman European Parliament European Parties European
Political Cooperation, EPC

European Regional Development Fund, ERDF

European Social Fund, ESF European Space Agency, ESA European System of
Central Banks, ESCB

Європейський фонд розвитку

Європейський соціально— економічний комітет Європейська економічна зона

Європейська Економічна Спільнота

Європейська стратегія зайнятості Прапор Європи Європейська асоціація
вільної торгівлі

Європейський інвестиційний банк

Європейський інвестиційний фонд

Європейський валютний (монетарний) інститут

Європейська валютна (монетарна) система

Європейський рух Європейська політика сусідства

Європейський омбудсман Європейський Парламент Європейські партії
Європейська політична співпраця

Європейський фонд регіонального розвитку Європейський соціальний фонд
Європейська космічна агенція Європейська система центральних банків

European Union European Union agencies Europol

(European Police Office) Euro region Food safety Founding treaties Four
freedoms Genetically modified organisms, GMOs

Globalisation of the economy Green Papers

High Representative for the CFSP

Information Society INOGATE

Intergovernmental Conference

Intervention price

ISPA

Justice and home affairs Kyoto Protocol Laeken Declaration Leonardo da
Vinci Lisbon Strategy Lome Convention Luxembourg Compromise Luxembourg
Process Maastricht Treaty MEDA

Messina Conference Monetary policy

Європейський Союз Агенства Європейського Союзу Європол

(Європейська поліція) Єврореґіон

Безпека харчових продуктів Основоположні договори Чотири свободи
Генетично модифіковані організми, ГМО Глобалізація економіки Зелені
книги Верховний представник з питань спільної зовнішньої та безпекової
політики Інформаційне суспільство ІНОҐЕЙТ

Міжурядова конференція Інтервенційна ціна «ІСПА» програма Правосуддя та
внутрішні справи Кіотський протокол Лаекенська декларація «Леонардо да
Вінчі» програма Лісабонська стратегія Ломеська конвенція Люксембурзький
компроміс Люксембурзький процес Маастрихтський договір «МЕДА» програма
Мессінська конференція Монетарна політика

‘Multi-speed1 Europe Non—discrimination principle North Atlantic Treaty
Organisation, NATO Official Journal of the European Communities

OLAF, European Anti—fraud Office

Ombudsman

Opt Out/Opting out

Own resources

Petersberg tasks

Petitions

Phare

Pillars of the European Union

Political and Security Committee

Precautionary Principle Presidency of the Union Quaestors

Qualified Majority Voting, QMV

Regulation

SAPARD

Schengen Agreement and Convention

Schuman Declaration

Single European Act, SEA

Social Charter

Spaak Report

Social Policy Agreement

Social Protocol

Європа різних швидкостей

Недискримінації принцип

НАТО (Організація північноатлантичного договору)

Офіційний журнал Європейських Спільнот

ОЛАФ: управління з питань запобігання зловживанням та шахрайству

Омбудсман

Право на неучасть

Власні ресурси

Петерсберзькі завдання

Петиції

«ФАРЕ» програма «Стовпи», або підвалини, ЄС Комітет з питань політики та
безпеки

Запобігання принцип Президентство Союзу Квестори

Кваліфікована більшість Постанова

«САПАРД» програма Шенгенська угода

Декларація Шумана Єдиний Європейський Акт Соціальна хартія Звіт Спаака

Договір з соціальної політики Соціальний протокол

Socrates

Stability and Growth Pact Structural Funds and Cohesion Fund

Subsidiarity Suspension clause

Sustainable development

Tacis Programme

Television without frontiers

directive

TEMPUS

Threshold price

Trans—European Networks

Treaty Establishing the

European Community

Treaty of Amsterdam

Treaty of Nice

Treaty of Paris

Treaty on European Union

Troika

Vysegrad Countries

Western European Union, WEU

White Papers

Wider Europe

Yaounde Convention

Youth

«Сократ» програма

Пакт про стабільність і зростання

Структурні фонди та Фонд

гуртування

Субсидіарність

Положення про тимчасове

обмеження Прав

Безперервний розвиток

«ТАСІС» програма

«Телебачення без кордонів» директива

«ТЕМПУС» програма Порогова ціна Транс’європейські мережі

Договір про заснування

Європейські Спільноти

Амстердамська угода

Ніццький договір

Паризький договір

Договір про Європейський Союз

«Трійка»

Країни Вишеградської угоди Західноєвропейський союз Білі книги Ширша
Європа Яундеська конвенція «Молодь» програма

PAGE 4

Європейський Союз Словник—довідник

PAGE 4

Європейський Союз Словник-довідник

PAGE 5

Європейський Союз Словник-довідник

PAGE 6

Європейський Союз Словник—довідник

PAGE 7

Європейський Союз Словник—довідник

PAGE 11

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 13

HYPERLINK “http://www.europa.dovldka.com.ua” www.europa.dovldka.com.ua

PAGE 13

HYPERLINK “http://www.europa.dovldka.com.ua” www.europa.dovldka.com.ua

PAGE 15

HYPERLINK “http://www.europa.dovldka.com.ua” www.europa.dovldka.com.ua

PAGE 16

Європейський Союз. Словник—довідник

PAGE 15

Європейський Союз. Словник—довідник

PAGE 20

www europa dovtdka com ua

PAGE 19

Європейський Союз Словник—довідник

PAGE 24

HYPERLINK “http://www.earopa.dovidka.com.ua” www.earopa.dovidka.com.ua

PAGE 21

Європейський Союз. Словник—довідник

PAGE 22

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 27

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 28

Європейський Союз Словник—довідник

PAGE 23

Європейський Союз Словник—довідник

PAGE 26

HYPERLINK “http://www.europa.dovldka.cofn.ua”
www.europa.dovldka.cofn.ua

PAGE 25

HYPERLINK “http://www.europa.dovldka.cofn.ua”
www.europa.dovldka.cofn.ua

PAGE 32

хюхюхю. еигора. (іоь’кіка. сот. иа

PAGE 27

хюхюхю. еигора. (іоь’кіка. сот. иа

PAGE 32

HYPERLINK “http://www.europa.dovldka.com.ua” www.europa.dovldka.com.ua

PAGE 31

HYPERLINK “http://www.europa.dovldka.com.ua” www.europa.dovldka.com.ua

PAGE 40

www europa dovtdka com ua

PAGE 33

www europa dovtdka com ua

PAGE 34

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 35

Європейський Союз. Словник—довідник

PAGE 36

www. europa. HYPERLINK “http://dovldka.com” dovldka.com . ua

PAGE 47

Європейський Союз. Словник—довідник

PAGE 38

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 37

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 50

www. europa. dovidka. com. ua

PAGE 39

Європейський Союз. Словник—довідник

HYPERLINK “http://www.europa.dovidkaxom.ua” www.europa.dovidkaxom.ua

HYPERLINK “http://www.europa.dovidkaxom.ua” www.europa.dovidkaxom.ua

PAGE 56

www. HYPERLINK “http://europa.dovldka.com” europa.dovldka.com . ua

PAGE 43

Європейський Союз. Словник—довідник

PAGE 48

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 47

Європейський Союз. Словник-довідник

PAGE 50

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 51

Європейський Союз. Словник—довідник

PAGE 52

www europa dovidka com ua

PAGE 69

www europa dovidka com ua

PAGE 54

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 53

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 72

HYPERLINK “http://www.europa.dovldkaxom.aa” www.europa.dovldkaxom.aa

PAGE 55

HYPERLINK “http://www.europa.dovldkaxom.aa” www.europa.dovldkaxom.aa

PAGE 58

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 59

Європейський Союз Словник—довідник

PAGE 60

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 61

Європейський Союз. Словник—довідник

PAGE 65

Європейський Союз. Словник—довідник

PAGE 68

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 67

Європейський Союз. Словник—довідник

PAGE 94

HYPERLINK “http://www.europa.dovldka.com.ua” www.europa.dovldka.com.ua

PAGE 69

HYPERLINK “http://www.europa.dovldka.com.ua” www.europa.dovldka.com.ua

PAGE 95

Європейський Союз. Словник—довідник

PAGE 71

Європейський Союз. Словник—довідник

PAGE 100

HYPERLINK “http://www.earopa.dovldka.com.ua” www.earopa.dovldka.com.ua

PAGE 99

HYPERLINK “http://www.earopa.dovldka.com.ua” www.earopa.dovldka.com.ua

PAGE 100

Європейський Союз. Словник-довідник

PAGE 101

Європейський Союз. Словник-довідник

PAGE 102

HYPERLINK “http://www.europa.dovldka.com.ua” www.europa.dovldka.com.ua

PAGE 101

HYPERLINK “http://www.europa.dovldka.com.ua” www.europa.dovldka.com.ua

PAGE 104

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 105

Європейський Союз. Словник—довідник

PAGE 108

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 107

Європейський Союз Словник-довідник

PAGE 110

HYPERLINK “http://www.europa.dovldka.com.ua” www.europa.dovldka.com.ua

PAGE 109

HYPERLINK “http://www.europa.dovldka.com.ua” www.europa.dovldka.com.ua

PAGE 112

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 111

HYPERLINK “http://www.europa.dovidka.com.ua” www.europa.dovidka.com.ua

PAGE 114

HYPERLINK “http://www.europa” www.europa . HYPERLINK
“http://dovidka.com” dovidka.com . ua

PAGE 115

Європейський Союз Словник—довідник

PAGE 116

HYPERLINK “http://wwwxaropa.dovidka.com.ua” wwwxaropa.dovidka.com.ua

PAGE 117

Європейський Союз. Словник—довідник

Країна Площа тис км2 Населення, млн ВВП надушу населення Вступ до ЄС
Вступ до зони євра

Австрія 84 8,1 26 і 00 1995 1999

Бельгія 31 10,4 25200 1951 1999

В Британія 244 59,7 25300 1973

Греція 132 11,0 17300 1981 2001

Данія 43 5,4 26200 1973

Естонія 45 1,4 10400 2004

Ірландія 70 4,0 28300 1973 1999

Іспанія 505 42,3 20900 1986 1999

Італія 301 57,9 22800 1951 1999

Кіпр 9 0,7 17400 2004

Латвія 65 2,3 8800 2004

Литва 65 3,4 9800 2004

Люксембург 3 0,5 45900 1951 1999

Мальта 0,315 0,4 15800 2004

Нідерланди 41 16,3 25800 1951 1999

Німеччина 357 82,5 23100 1951 1999

Польща 313 38,2 9800 2004

Португалія 92 10,5 16000 1986 1999

Словаччина 49 5,4 11100 2004

Словенія 20 2,0 16400 2004

Угорщина 93 Ю,і 12900 2004

Фінляндія 337 5,2 24300 1995 1999

Франція 544 59,9 23700 1951 1999

Чехія 79 10,2 14700 2004

Швеція 411 9,0 24600 1995

ЄС-25 3191 456,8 21400

Болгарія 111 7,8 6420 2007(план)

Румунія 238 21,7 6420 2007(плай)

Туреччина 775 71,3 5992

Хорватія 57 4,4 9630

США 9373 291 32900

Японія 378 127,2 24400

Порівняльні відомості про країни (2004)

Джерело Eurostat, World Bank

Португалія 24 —

Угорщина

Швеція 19

Австрія 18

Данія 14

Словаччина 14

Фінляндія 14

Ірландія г——

Литва 13

Латвія 9

Словенія 7

Естонія 6

Кіпр 6

Люксембург 6

Мальта 5

Загалом ЄС 732

HYPERLINK “http://www.europarLeu.lnt/” http://www.europarLeu.lnt/

Велика Британія, Італія, Німеччина та Франція по 24

Іспанія 21

Австрія, Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія та Швеція по 12

Данія, Ірландія та Фінляндія по 9

Люксембург 6

Разом 222

Кількість представників у СЕК

старих держав—членів (ЄС — 15)

Польща 21

Угорщина та Чехія по 12

[Питва та Словаччина по 9

Естонія, Латвія та Словенія по 7

Кіпр 6

Мальта 5

Після приєднання

Румунія 15

Болгарія 12

нових держав—членів:

HYPERLINK “http://www.esc.eu.tnt/” http://www.esc.eu.tnt/

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020