.

Маніє Ф., Чувпило О.О. 2004 – Технічні правила і стандарти в ЄС. Технічне регулювання в Україні (книга)

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
0 7106
Скачать документ

Маніє Ф., Чувпило О.О. 2004 – Технічні правила і стандарти в ЄС.
Технічне регулювання в Україні

Зміст

Ф.Маніє

HYPERLINK \l “bookmark0” Технічні правила і стандарти в ЄС 8

HYPERLINK \l “bookmark1” Вступ 8

HYPERLINK \l “bookmark2” Головна мета курсу 8

HYPERLINK \l “bookmark3” Структура навчального курсу 8

HYPERLINK \l “bookmark4” Загальні зауваження 9

HYPERLINK \l “bookmark5” Визначення 9

HYPERLINK \l “bookmark6” Головні характеристики 11

HYPERLINK \l “bookmark8” Цілі та використання 12

HYPERLINK \l “bookmark9” Значення стандартизації у Європейському Союзі
12

HYPERLINK \l “bookmark10” Частина 1. Підхід ЄС до гармонізації
технічних норм та стандартів 14

HYPERLINK \l “bookmark11” 1.1. Історичні витоки 14

HYPERLINK \l “bookmark12” Судова справа Cassis de Dijon 14

HYPERLINK \l “bookmark16” Взаємне визнання національних норм 17

HYPERLINK \l “bookmark21” Заходи позитивної інтеграції: гармонізація
законодавства 19

HYPERLINK \l “bookmark26” 1.2. Новий підхід, визначений Резолюцією від
7 травня 1985 року про

гармонізацію технічних норм та стандартів 22

HYPERLINK \l “bookmark34” Основні принципи 24

HYPERLINK \l “bookmark37” Переваги 25

HYPERLINK \l “bookmark39” Небезпеки Нового підходу для споживачів 26

HYPERLINK \l “bookmark41″ Сфери, на які розповсюджується дія директив
„Нового підходу ”

HYPERLINK \l “bookmark41” 28

HYPERLINK \l “bookmark75” 1.3. Головні елементи директив Нового підходу
32

HYPERLINK \l “bookmark76” 1.3.1. Сфера дії 32

HYPERLINK \l “bookmark77” За предметом регулювання 32

HYPERLINK \l “bookmark82” За колом осіб 33

HYPERLINK \l “bookmark83” Загальне застереження щодо випуску товару на
ринок та введення

в експлуатацію 34

HYPERLINK \l “bookmark84” Необхідні умови 35

HYPERLINK \l “bookmark85” Свобода руху товарів 35

HYPERLINK \l “bookmark86” Припущення відповідності 36

HYPERLINK \l “bookmark88” Виключне положення 37

HYPERLINK \l “bookmark87” Мета 37

HYPERLINK \l “bookmark89” Гіпотеза ймовірності 38

HYPERLINK \l “bookmark90” Процедура 39

HYPERLINK \l “bookmark91” Оцінка відповідності 41

HYPERLINK \l “bookmark92” Уповноважені органи 41

HYPERLINK \l “bookmark93” Координування процесу імплементації 41

HYPERLINK \l “bookmark95” Частина 2. Розробка стандартів у системі ЄС
43

HYPERLINK \l “bookmark96” Гармонізовані стандарти та європейські
стандарти 43

HYPERLINK \l “bookmark97” Процедура розробки європейських стандартів 43

HYPERLINK \l “bookmark103” Оспорювання гармонізованих стандартів та їх
перегляд 46

HYPERLINK \l “bookmark104” Оспорювання 46

HYPERLINK \l “bookmark105” Перегляд гармонізованих стандартів 46

HYPERLINK \l “bookmark106” 2.4. Органи ЄС зі стандартизації 47

HYPERLINK \l “bookmark107” Європейський комітет з питань стандартизації
47

HYPERLINK \l “bookmark110” Європейський комітет з питань стандартизації
в електротехнічній

сфері 49

HYPERLINK \l “bookmark111” Європейський інститут стандартів у сфері
телекомунікацій 50

HYPERLINK \l “bookmark112” 2.5. Участь споживачів та їх представництво
у процесі стандартизації .51

HYPERLINK \l “bookmark113” Чому представництво споживачів є важливим у
процесі

стандартизації 51

HYPERLINK \l “bookmark114” Роль Л\ї:С 52

HYPERLINK \l “bookmark115” Сучасний стан 52

HYPERLINK \l “bookmark120” Частина 3. Процедура поширення інформації у
сфері технічних норм 54

HYPERLINK \l “bookmark121” Мета 54

HYPERLINK \l “bookmark124” Сфера застосування 55

HYPERLINK \l “bookmark125” Надання інформації про проекти технічних
норм 55

HYPERLINK \l “bookmark128” Надання інформації про проекти стандартів 56

HYPERLINK \l “bookmark131” Роль Постійного Комітету 57

HYPERLINK \l “bookmark132” Частина 4. Зв’язок між директивами Нового
підходу з Директивою про

загальну безпеку товарів 58

HYPERLINK \l “bookmark134” Концепція безпечного товару та обов’язки
виробників 59

HYPERLINK \l “bookmark138” Обов’язки країн-членів 62

HYPERLINK \l “bookmark139” Виключне положення 63

HYPERLINK \l “bookmark140” Ііарех 63

HYPERLINK \l “bookmark142” Повноваження Європейської Комісії 64

HYPERLINK \l “bookmark145” Частина 5. Сертифікація 65

HYPERLINK \l “bookmark146” Глобальний підхід та сертифікація і
випробовування 65

HYPERLINK \l “bookmark148” Глобальний підхід до оцінки відповідності
66

HYPERLINK \l “bookmark149” Керівні принципи 66

HYPERLINK \l “bookmark151” Порядок оцінки відповідності 67

HYPERLINK \l “bookmark152” 5.3. Модульна система 68

HYPERLINK \l “bookmark153” Можливі комбінації 72

HYPERLINK \l “bookmark154” Критерії вибору 72

HYPERLINK \l “bookmark155” Застосування стандартів системи якості 73

HYPERLINK \l “bookmark158” Технічна документація 74

HYPERLINK \l “bookmark159” Декларація відповідності нормам ЄС 74

HYPERLINK \l “bookmark161” Уповноважені органи 75

HYPERLINK \l “bookmark162” Обов’язки країн-членів 75

HYPERLINK \l “bookmark168” Роль уповноважених органів 79

HYPERLINK \l “bookmark170” 5.4. Маркування СЕ 79

HYPERLINK \l “bookmark169” Мета 79

HYPERLINK \l “bookmark172” Зовнішній вигляд 81

HYPERLINK \l “bookmark173” Товари, що підлягають маркуванню СЕ 81

HYPERLINK \l “bookmark174” Сторони, відповідальні за присвоєння
маркування СЕ 82

HYPERLINK \l “bookmark177” Національні знаки відповідності 83

HYPERLINK \l “bookmark178” Обов’язки країн-членів 83

HYPERLINK \l “bookmark180” Маркування СЕ та споживачі 84

HYPERLINK \l “bookmark181” Знак Keymark 85

HYPERLINK \l “bookmark182” 5.5. Європейська організація сертифікації та
випробовувань 85

HYPERLINK \l “bookmark184” Частина 6. Забезпечення дотримання норм та
стандартів і ринковий нагля д

HYPERLINK \l “bookmark184” 87

HYPERLINK \l “bookmark185” Необхідність співпраці на урядовому рівні 87

HYPERLINK \l “bookmark189” Особливе значення Директиви 2001/95 про
загальну безпеку товарі в

HYPERLINK \l “bookmark189” 90

0. 0.4.впило

HYPERLINK \l “bookmark190” Технічне регулювання в Україні 92

HYPERLINK \l “bookmark191” Вступ 92

HYPERLINK \l “bookmark192” Принципи державної політики України у сфері
стандартизації 95

HYPERLINK \l “bookmark193” Основні терміни з стандартизації 97

HYPERLINK \l “bookmark194” 3.Організація роботи зі стандартизації 99

HYPERLINK \l “bookmark195” Правила розроблення, прийняття, перегляду,
припинення дії національних

стандартів 104

HYPERLINK \l “bookmark196” Порядок застосування стандартів 108

HYPERLINK \l “bookmark197” Знак відповідності національним стандартам
111

HYPERLINK \l “bookmark198” Юридична природа нормативних документів зі
стандартизації 112

HYPERLINK \l “bookmark200” Впровадження технічних регламентів 115

HYPERLINK \l “bookmark201” Державна система стандартизації України 116

HYPERLINK \l “bookmark203” Державна Система сертифікації продукції’
(УкрСЕПРО) 118

HYPERLINK \l “bookmark205” Принципи державної політики у сфері
підтвердження відповідності. 121

HYPERLINK \l “bookmark206” Порядок підтвердження відповідності в
законодавчо регульованій сфері.

HYPERLINK \l “bookmark206” 122

HYPERLINK \l “bookmark208” Підтвердження відповідності в законодавчо
нерегульованій сфері… 126

HYPERLINK \l “bookmark209” Література та нормативні акти: 127

HYPERLINK \l “bookmark210” Додаток 1. Законодавство ЄС та корисні
документи, що стосуються

стандартизації і гармонізації 129

HYPERLINK \l “bookmark211″ Додаток 2. Корисні веб-сайти 130

Технічні правила і стандарти в ЄС

Вступ

Головна мета курсу

За останні 15 років стандартизація в Європі зазнала докорінних змін.
Вона стала важливим доповненням законодавства ЄС у сфері регулювання
товарів та послуг на внутрішньому ринку. З розвитком із початку 1980-х
рр. директив т.зв. Нового підходу стандартам приділяється все більше
уваги, оскільки відповідність товару певним нормам передбачає їх
відповідність і головним вимогам, що містяться у відповідних директивах.
Сьогодні 90% усіх стандартів, що приймаються у Європі, є європейськими
чи міжнародними.

Метою даного посібника є дати загальний огляд політики ЄС у сфері
технічних норм та стандартів, ціллю яких є забезпечення свободи руху
товарів на внутрішньому ринку. Особливу увагу у посібнику приділено
Новому підходу та тій ролі, яку відіграють гармонізовані стандарти у
розбудові Європи. У даному посібнику наводяться декілька посилань на
Довідник із застосування директив, основаних на Новому та Глобальному
підходах, (Guide to the implementation of directives based on the new
approach and the global approach), виданому у 2000 р. Європейською
Комісією.

Структура навчального курсу

У короткому вступі наведено визначення стандартів, їх головні
характеристики і цілі, та наголошується на значенні стандартизації у
Європі.

У першій частині посібника описується, що являє собою підхід ЄС до
гармонізації технічних норм та стандартів: історичну основу Нового
підходу, основні принципи та головні елементи, які містяться у
директивах Нового підходу.

У другій частині головну увагу зосереджено на розробці стандартів у ЄС
та, з-поміж іншого, на ролі європейських органів стандартизації, участі
та представництва споживачів у процесі стандартизації.

У третій частині описується процедура надання інформації, розроблена
Європейською Комісією з метою запобігання виникненню можливих перешкод у
формі технічних норм та стандартів у країнах-членах.

Доповнення директив Нового підходу Директивою про загальну безпеку
товарів розглядається у четвертому розділі.

У п’ятому розділі описується процедура сертифікації і випробовувань та
керівні принципи оцінки відповідності згідно з Новим підходом. Особливу
увагу також приділено маркуванню СЕ.

І насамкінець, у шостій частині розглянуто процес забезпечення
дотримання технічних норм і стандартів та механізми (існуючі чи
проектні) ринкового нагляду, метою яких є забезпечити виконання
принципів, викладених у Новому

підході.

3. Загальні зауваження. 3.1. Визначення

Стандартизацію можна визначити як добровільний та заснований на принципі
консенсусу процес встановлення технічних вимог за допомогою відкритих і
прозорих процедур з боку незалежних і визнаних органів стандартизації.

Стандарт – це документально оформлена добровільна угода, що встановлює
основоположні критерії для товарів, послуг та процесів. Таким чином, за
допомогою стандартів забезпечується відповідність товарів та послуг їх
призначенню, їх порівняльність та сумісність.

Міжнародна організація зі стандартизації (ISO -International
Organization for Standardization) та Економічна комісія ООН для Європи
(UN-ECE – United Nations Economic Commission for Europe) дають наступне
визначення стандарту:

„Технічні вимоги чи інший вільний для громадського ознайомлення
документ, вироблений спільними зусиллями та на основі принципу
консенсусу або загальним схваленням усіх зацікавлених сторін, заснований
на консолідованих результатах діяльності у сфері науки, технології та
людського досвіду, спрямований на розвиток оптимальних суспільних вигод,
і ухвалений органом, визнаним на національному, регіональному та
міжнародному рівні”.

Дане визначення було прийнято більшістю національних та регіональних
органів стандартизації.

Європейські стандарти – це відкриті для громадськості технічні вимоги,
прийняті одним з європейських органів стандартизації з метою
повторюваного і постійного використання, і відповідність яким не є
обов’язковою.

Гармонізовані стандарти – це європейські стандарти, прийняті
європейськими органами стандартизації і підготовлені у відповідності до
Загальних принципів, узгоджених між Європейською Комісією та
європейськими органами стандартизації, та у відповідності до мандату, що
видається Європейською Комісією після консультацій із
країнамичленами. HYPERLINK \l “bookmark7″ 1 Гармонізовані стандарти не
є своєрідною категорією європейських стандартів, вони лише підпадають
під правове визначення стандартів, яке подається у директивах Нового
підходу.

3.2. Головні характеристики

Із цих різних визначень можна виділити наступні головні характеристики
стандарту:

добровільність процесу: стандартизація не може бути нав’язаною, а
мотивація створення стандартів має або економічну, або регуляторну
основу;

це процес на основі консенсусу: стандарт приймається на основі методу,
що потребує консенсусу всіх зацікавлених сторін (представники
промислових груп, середні та малі підприємства, органи державної влади,
споживачі, працівники тощо);

– відкритість та прозорість відповідних процедур:

відкриті та прозорі процедури забезпечують захист стандартизації від
брудної конкуренції. Стандарт ухвалюється після запиту і рішення на
державному рівні, щоб органи державної влади могли спиратися на нього
при реалізації своєї політики;

призначення для повторюваного та постійного використання;

його використання в основному не є примусовим:

1 European Commission, Guide to the implementation of directives based
on the new approach and the global approach, 2000, c. 27

відповідність стандартам залишається добровільною.

Цілі та використання

Розробка стандартів відбувається за умови існування певної галузі, ринку
чи суспільної потреби.

Наприклад:

галузь може потребувати певного стандарту для забезпечення універсальних
експлуатаційних характеристик товару чи послуги; стандарти також можуть
представляти технічне рішення певної проблеми та забезпечити передачу та
розповсюдження технологій;

затвердження стандартів принесе користь ринку, оскільки вони сприяють
чесній конкуренції; до того ж стандарти являють собою дієвий засіб
підвищення конкурентноздатності підприємства на ринку;

користь стандарту для суспільства проявляється у підвищенні якості і
безпеки товару, його впливу на навколишнє середовище.

Значення стандартизації у Європейському Союзі

Стандарти відіграють важливу роль у розбудові спільного ринку через ряд
нормативних актів під назвою „директиви „Нового підходу”. У цих актах ЄС
визначаються головні вимоги до товарів та послуг для можливості їх
наступного продажу на території Європейського Союзу. аким чином,
розробка стандартів на рівні ЄС допомагає виробникам привести виробничий
процес та свою продукцію у відповідність до норм законодавства ЄС з
метою забезпечення свободи руху товарів на спільному ринку. Директиви
Нового підходу є особливими у тому розумінні, що вони не містять
технічних деталей. У них містяться загальні вимоги до безпеки, а вже
виробник повинен на основі цих вимог розробити технічні рішення. Одним
із найкращих шляхів такого втілення для виробника є використання
спеціально розроблених європейських стандартів. Ці стандарти називають
гармонізованими, і вони передбачають відповідність директиві, згідно з
якою вони були розроблені.

Однак, необхідно зазначити, що стандарти, прийняті у світлі директив
Нового підходу, складають лише 25% усіх європейських стандартів, усі
інші стандарти були продиктовані ринком та розроблені без доручень з
боку органів влади.

Частина 1. Підхід ЄС до гармонізації технічних норм та стандартів

1.1. Історичні витоки

1.1.1. Судова справа Cassis de Dijon

До 1980 року Європейська Комісія не вважала перешкоди, спричинені
взаємною невідповідністю національних норм, які застосовувались до
товарів без розрізнення їх на вітчизняні та імпортовані, заходами, що
мають такі ж наслідки, що й кількісні обмеження. Ці перешкоди виникли
виходячи із суверенітету країн-членів. Договір про заснування
Європейського Співтовариства не позбавляє країни-члени їх законодавства
чи регуляторної правомочності, він лише надає органам Співтовариства
право гармонізації.

1 Case 8/74, judgment of 11 July 1974, Reports 1974, с. 852

Суд ЄС у своєму рішенні по справі Dassonville схилився до необхідності
більш широкого визначення заходів, що є еквівалентними кількісним
обмеженням імпорту. Суд дав наступне визначення: до заходів з
еквівалентними наслідками належать „усі торгівельні норми, прийняті
країнами-членами, які можуть прямо чи опосередковано становити реальну
чи можливу перешкоду торгівлі у середині Співтовариства” HYPERLINK \l
“bookmark13” 1 . Таким чином, згідно з рішенням Суду будь-яке положення
вважається заходом із еквівалентними наслідками, навіть якщо воно
застосовується без різниці до вітчизняних та імпортованих товарів. Дане
рішення значно розширює сферу використання ст. 28 Договору про
заснування Європейського Співтовариства (колишня ст. 30), яка
розповсюджується на всі види заходів ринкового регулювання.

Лише у рішенні по справі Cassis de Dijon від 20 лютого 1979 року
HYPERLINK \l “bookmark14″ 1 Суд ЄС звернув увагу на наслідки (як для
торгівлі всередині Співтовариства, так і для заходів на національному
рівні, спрямованих на захист здоров’я споживачів і захист національних
інтересів взагалі) трактування заходів, що мають еквівалентні наслідки,
у рішенні по справі Dassonville.

Згідно з рішенням по справі Cassis de Dijon будь-який товар, що
вироблений легально і продається у певній країні-члені, має бути
допущений до вільного руху на території інших країн-членів, навіть якщо
цей товар було вироблено у відповідності до технічних норм, що
відрізняються від норм, встановлених у приймаючій країні. Однак,
обмежувальні заходи можуть застосовуватися, якщо вони є необхідною
умовою дотримання основних вимог, головним чином, у сферах ефективності
податкового контролю, охорони здоров’я, дотримання прозорості
комерційних розрахунків та захисту споживачів.

1 Case 120/78, judgment of 20 February 1979, Reports 1979, с. 649

„Норми, що застосовуються до всіх товарів, які продаються на ринках
країн-членів, незалежно від того вітчизняний цей товар чи імпортований,
і призводять до обмежувальних наслідків (навіть за умови, що ці наслідки
є потенційними чи непрямими) на торгівлю всередині Співтовариства, в
цілому суперечать ст. 30. Однак, може бути допущена часткова відміна
норм у світлі дотримання необхідних вимог, якщо це вважається за
необхідне, і це жорстко прив’ язується до дотримання певних умов (окрім
досі діючих винятків, передбачених ст. 36). В результаті цього, існує
можливість відміни великої частини заходів, спрямованих на захист
внутрішнього споживача, під приводом заборони заходів з еквівалентними
наслідками, передбаченої у ст. 30 Договору про заснування Європейського
Співтовариства” HYPERLINK \l “bookmark15” 1 . Таким чином, заходи з
еквівалентними наслідками можуть допускатися, якщо це пов’язано з
реалізацією однієї з цілей, визначених у ст. 36 Договору, або ж є
необхідною умовою, встановленою у рішенні Суду ЄС по справі Cassis de
Dijon.

Даний принцип означає, що країни-члени не повинні вимагати, щоб
імпортований товар відповідав усім нормам, визначеним для вітчизняного
товару, оскільки такі вимоги будуть надмірними порівняно із поставленою
метою, або ж це може неминуче призвести до виокремлення і превалювання
певного принципу (наприклад, щодо охорони здоров’ я) над іншим (свободою
руху товарів).

Національні заходи, що становлять перешкоду для вільного руху товарів,
мають відповідати наступним трьом умовам для визнання їх законними з
боку законодавства Європейського Співтовариства:

вони повинні відповідати необхідним умовам, визначеним Судом ЄС
(критерій необхідності);

вони мають бути співставними з метою, яку вони переслідують (критерій
пропорційності);

для досягнення цієї мети має використовуватись найменш
обмежувальний метод.

1 Th. Bourgoignie, Elйments pour une thйorie du droit de la
consommation, Brussels, Story-Scientia, 1988, с. 472

Рішення по справі Cassis de Dijon стало відправною точкою для широкої
судової практики, коли у великій кількості випадків умова безпеки
споживачів визнавалася такою, що дає підстави для збереження заходів, що
обмежують свободу руху товарів.

Загалом, Суд ЄС часто визнавав правомірність заходів, що обмежують
свободу руху товарів і мають пряме відношення до безпеки споживачів,
посилаючись на вимоги щодо охорони здоров’ я та життя людини чи охорони
здоров’ я взагалі.

1.1.2. Взаємне визнання національних норм

Повчальний досвід рішення по справі Cassis de Dijon отримав своє
продовження прийняттям у червні 1985 Білої Книги Європейської Комісії
про завершення формування внутрішнього ринку та взаємного визнання
(White Paper on the completion of the internal market and mutual
recognition). У цьому документі Європейська Комісія ще раз підтвердила
та внесла пояснення наступного принципу: „у випадках, коли гармонізація
норм та правил не вважається необхідною з огляду на охорону здоров’
я/безпеки чи інтереси галузі, правилом має бути негайне і повне визнання
відмінних стандартів якості

1 Документ COM (85) 310 final, пункт 77, с. 21

Принцип взаємного визнання стандартів, вперше визначений у рішенні у
справі Cassis de Dijon у 1979 році, закріплено у Білій Книзі як
переважний інструмент економічної та правової інтеграції. Як тільки
товар визнається безпечним у країні A (країні походження), він має бути
визнаним і в країнах B, C і D, причому не допускається застосування до
даного товару будь-яких інших вимог чи правил ніж ті, що застосовуються
у країні A. ому саме країни-члени мають у кожному окремому випадку
довести, що продаж товару, імпорт якого в даній країні заборонений,
становить ризик здоров’ ю населення. „Якщо за країнами-членами збережено
суверенні права щодо регулювання умов продажу їх товарів, ці права не
повинні розповсюджуватись на імпорт. Країни-члени не можуть
застосовувати вимоги до умов виробництва та продажу, що розповсюджуються
на вітчизняні товари, але вони повинні показати свою обізнаність щодо
розмаїття норм та стандартів у інших країнах-членах. Подібним чином
відповідність товару нормам країни-імпортера не може бути критерієм, що
дозволяє продаж цього товару в даній країні. Виробництво і продаж товару
у відповідності з юридичними нормами іншої країни-члена є достатнім для
допуску такого товару у країну-імпортер HYPERLINK \l “bookmark19” 1 “.
Принцип взаємного визнання норм, таким чином, означає, що
країна-імпортер має брати до уваги технічні норми, результати досліджень
та випробовувань, що проводяться в іншій країні, за умови, що їх
результати надаються країні-імпортеру, причому надаються органами та
науково-дослідними закладами, визнаними у країні-члені, де вони
знаходяться, разом із необхідними гарантіями. Дані результати мають
допомогти забезпечити належну та задовільну відповідність товару цілям,
закладеним у нормах країни-імпортера HYPERLINK \l “bookmark18″ 2 .

Прямим наслідком такої політики є те, що нові товари, імпортовані у
певну країну-член, можуть не завжди відповідати критеріям якості,
безпеки чи експлуатаційним якостям, до яких звикли споживачі
країни-імпортера. Згідно зі ст. 30 Римського Договору від країни-члена
Європейського Співтовариства може вимагатись дозволити імпорт товарів,
що не відповідають вимогам діючих стандартів щодо вітчизняних товарів, і
відкрити кордони, і таким чином, дана ст. сприяє експорту товарів,
продаж яких заборонений чи жорстко регульований в одній із країн-членів,
до менш регульований ринків інших країн-членів” HYPERLINK \l
“bookmark20″ .

1 О. Keller, L’йlimination des entraves techniques dans le CE, Peter
Lang, Berne, 1992, ce. 77-78

2 там же, c. 179

3 Th. Bourgoignie, Elйments pour une thйorie du droit de la
consommation, Brussels, Story-Scientia, 1988, c. 112

ому використання норм Договору, що стосуються свободи руху
товарів, може призвести до того, що заходи національного порядку у сфері
безпеки виробів, стануть неефективними. „Жертвування законами із захисту
споживачів на користь вільної торгівлі призведе до підвищення
вразливості споживачів щодо небезпеки, яку становлять товари, від яких
не вимагається відповідність певним нормам безпеки та охорони здоров’я”
HYPERLINK \l “bookmark23″ 1 . До того ж, необхідно зазначити, що принцип
„взаємної довіри” не супроводжується принципом „взаємної недовіри”,
згідно з яким торгівля товаром, який був заборонений в одній із
країн-членів, не може провадитися в інших країнах-членах.

1.1.3. Заходи позитивної інтеграції: гармонізація законодавства

1 P.A. Coughlin, ‘The movement of consumer protection in the European
Community: a vital link in the establishment of free trade and a
paradigm for North America’, Indiana International and Comparative Law
Review, 1994, 5, c. 146

2 G. Argiros, ‘Consumer safety and the single European
???›??????????????????????????????????????????

Прагнення сприяти політиці відкритих кордонів у тій мірі, що це могло
призвести до руйнування національних систем забезпечення безпеки
товарів, затверджених на рівні Співтовариства, поступово призвело до
необхідності ЄС зробити рішучі кроки для згладжування можливих
негативних наслідків європейської інтеграції. „За відсутності спільних
стандартів та норм, які б забезпечували відповідний захист безпеки та
здоров’ я споживачів, відкриття ринків може поставити під загрозу
здатність окремих країн-членів забезпечити захист споживачів
законодавчим методом (…). Рішення про відкриття кордонів внаслідок
того, що воно може погіршити захист споживача на національному рівні,
саме породжує необхідність дій на центральному рівні (рівні
Співтовариства)” HYPERLINK \l “bookmark22″ ! .

Внаслідок процесу негативної інтеграції, описаного вище, виникає
необхідність зближення законів шляхом позитивної гармонізації. На це є
дві причини. „З одного боку, процес розповсюдження інформації про
технічні норми та стандарти підкреслив важливу законотворчу діяльність
країн-членів та національних органів стандартизації. А з іншого, самого
принципу взаємного визнання недостатньо для забезпечення свободи руху
товарів. І насамкінець, для певних секторів необхідна спільна нормативна
база і вони не можуть розвиватися через розбіжності у законах країн
Європи” HYPERLINK \l “bookmark25″ 1 .

ехнічна гармонізація законодавства, таким чином, є способом забезпечення
взаємного визнання норм. І вона має місце, коли необхідні умови чи
суспільні цілі згідно зі ст. 30 (колишня ст. 36) становлять перешкоду
свободі руху товарів.

„Тому два процеси – нагляд за національними законами у відповідності до
ст. 30 і наст. Римського Договору та підготовка нормативних актів країн
Європейського Співтовариства до гармонізації – мають бути максимально
взаємоузгодженими, оскільки межею між ними є однакові критерії. Один
бере початок там, де закінчується інший” HYPERLINK \l “bookmark24″ 2 .

Законодавці Європейського Співтовариства можуть вдатися до двох методів
гармонізації законодавства: першого, так званого, традиційного, який
ґрунтується на ст. 100, а потім на ст. 100А Римського Договору, і
другого, який називається „Новим підходом” і ґрунтується на ст. 100А
Договору. Незважаючи на те, що ці два методи змінили один одного в часі,
перший із них досі використовується у деяких сферах.

1 O. Keller, та ж праця, с. 81

2 J. McMillan, ‘La ‘certification’, la reconnaissance mutuelle et la
marchй unique’, Revue du Marchй unique europйen, 1991, n° 2, с. 182

Метод гармонізації, що ґрунтується на ст. 100 Римського Договору,
залишався керівним принципом дій Європейського

Співтовариства у цій сфері до 1985 року. На його основі було прийнято
значну кількість директив щодо зняття внутрішніх бар’єрів на шляху
торгівлі промисловими та продовольчими товарами.

Директив із гармонізації, які відносяться до безпеки споживчих товарів,
багато і вони досить різні. Вони стосуються різних категорій товарів:
продовольчої, фармацевтичної продукції, косметичних товарів, небезпечних
речовин, продукції автопромисловості тощо. На всі ці сфери в більшій чи
меншій мірі розповсюджуються директиви Європейського Співтовариства, в
залежності виду гармонізації, який застосовувався Європейським
Співтовариством. Гармонізація у сфері усунення технічних бар’ єрів на
шляху торгівлі може мати різні форми, і бути або повною, або частковою.

Велика кількість започаткованих ініціатив спрямована головним чином на
поліпшення процесу надання інформації для споживачів. ут гармонізація
спрямована на умови присвоєння назви товару, його склад, зовнішній
вигляд, маркування та пакування. Заходи, що застосовуються в цій сфері,
є вертикальними і не передбачають закріплення загальних зобов’язань щодо
безпеки товарів; а норми та процеси на галузевому рівні лише частково
стандартизовані. Головна мета здійснення таких заходів полягає у знятті
бар’ єрів на шляху торгівлі і, відповідно, у забезпеченні свободи руху
товарів.

„У нормативних актах приводився детальний опис певного товару чи його
виду, сировини для майбутньої переробки, технології виробництва та
технологічних процесів, які можуть бути використані, методів будівництва
чи виробництва, включно із методикою випробувань тощо (…). Цільове
нормотворення, коли чітко визначається рівень захисту, наприклад, шляхом
встановлення експлуатаційних характеристик, було досить рідкісним
явищем. Або національні органи влади не мали технічних засобів
визначення необхідних експлуатаційних характеристик, або вони були
недостатньо впевнені, що оператори на ринку зможуть досягти відповідних
характеристик. HYPERLINK \l “bookmark28″ 1 ”

им не менше, процес гармонізації наштовхнувся на нездоланні перешкоди
через величезний обсяг роботи, яку необхідно було провести: „Недоліки
системи регулювання, боротьба політичних груп, які заважали
законодавчому процесові Співтовариства, разом із принципом
одностайності, передбаченим у ст. 100 Договору про заснування
Європейського Співтовариства, поступово звели нанівець потенціал даного
інструменту розбудови внутрішнього ринку і значно уповільнили процес
інтеграції країн Співтовариства. Зокрема, практика включення до директив
детальних технічних специфікацій призвела до значних затримок через
необхідність одноголосного прийняття рішень Радою ЄС” HYPERLINK \l
“bookmark27″ .

1.2. Новий підхід, визначений Резолюцією від 7 травня 1985 року про
гармонізацію технічних норм та стандартів

Там же, с. 184

2 A. Mattera, Le marchй unique europйen, ses rиgles, son fonctionnement,
Jupiter, Paris, 1988, с. 136

Комісія у своїй Білій Книзі про завершення формування внутрішнього ринку
та взаємне визнання включила положення про принцип Нового підходу: „у
тих секторах, де бар’єри на шляху торгівлі були створені на основі
різноманітних правомірних національних норм щодо захисту безпеки і
здоров’ я громадян, захисту навколишнього середовища, гармонізація
законодавства буде зведена до закріплення основних вимог, відповідність
до яких надасть товару право вільного руху всередині Співтовариства”
HYPERLINK \l “bookmark30″ 1 . „Тому процес технічної гармонізації
частково залежить від виключень, зазначених у ст. 36, або визначених
необхідними умовами” HYPERLINK \l “bookmark29″ .

„Новий підхід у розрізі гармонізації технічних норм та стандартів”,
затверджений Радою ЄС 7 травня 1985 року HYPERLINK \l “bookmark31″ ,
являє собою нову методику гармонізації національних законодавств і є
логічним продовженням принципу взаємного визнання.

З цього часу гармонізація має обмежуватись встановленням „необхідних
умов” або основних завдань щодо безпеки, яким мають відповідати товари,
що виходять на ринок, і таким чином, отримувати право вільного руху
всередині Співтовариства. Формування системи технічних норм, якої
учасники ринку потребують для виробництва і продажу товарів і які
відповідають головним вимогам, затвердженим у директивах, є завданням
європейських органів, що діють у сфері стандартизації.

Метод гармонізації, визначений як „посилання на стандарти”, який
використовувався у Директиві “про низький струм” HYPERLINK \l
“bookmark33″ 4 ще з 1973 року, декілька років не використовувався:
„розмитий статус європейських органів стандартизації та відсутність
європейських стандартів змусило органи Співтовариства діяти з певною
обережністю по відношенню до даного підходу” HYPERLINK \l “bookmark32” 5
. Але до даного методу повернулися, він отримав широку підтримку і був
повністю легітимізований у

1 Doc. СОМ (85) 310 final, § 68

2 О. Keller, та ж праця, с. 178

3 O.J.E.C., n° С 136, 4 June 1985

4 Council Directive of 19 February 1973 on the harmonization of the laws
of Member States relating to electrical equipment designed for use
within certain voltage limits, O.J.E.C., n° L 77/29 of 26 March 1973

5 О. Keller, та ж праця, с. 82

1985 році.

Використання Нового підходу було навіть спрощене, коли ст. 100А
Римського Договору, введена Єдиним Європейським Актом, надала
Співтовариству правову основу, яка дозволила приймати відповідну
стратегію на основі кваліфікованої більшості голосів, а не, як раніше,
одноголосно, як цього вимагала ст. 100 Договору. Дехто віднісся із жалем
до цього, оскільки вбачав у таких змінах певний ризик для захисту
споживачів. Прагнення обмежити процес гармонізації призвело до певної
дерегуляції шляхом передачі повноважень приватним гравцям і, як
виявилося, – самим гравцям ринку HYPERLINK \l “bookmark36″ 1 . Інші ж,
навпаки, вбачали в цьому спосіб уникнення ситуації, за якої
„Співтовариство стало б певною „гармонізуючою силою”, або навіть гірше –
певною державою загального добробуту із намірами державного втручання,
централізації, а також гіперактивністю, яка була б більше наслідком
формальної доктрини вдосконалення, аніж зацікавленості у служінні
суспільству” HYPERLINK \l “bookmark35” 2 .

1.2.1. Основні принципи

Новий підхід у вигляді гармонізації технічних норм засновується на
чотирьох фундаментальних принципах:

1 Th. Bourgoignie, ‘La prйvention du risque par le contrфle de la
qualitй et de la sйcuritй des produits et des services destinйs au
consommateur’, in Les Assurances de l’entreprise, Actes du colloque tenu
в l’Universitй Libre de Bruxelles les 2 et 3 dйcembre 1993, Bruylant,
Brussels, 1993, с. 292; H. Micklitz, ‘Perspectives on a European
directive on the safety of technical consumer goods’, Common Market Law
Review, 1986, 23, с. 617

2 A. Mattera, та ж праця, с. 135

– зміст директиви зводиться до перелічення основних вимог до безпеки,
яким має відповідати товар з метою його допущення до вільного руху
всередині Співтовариства;

функцію створення системи технічних норм, що дозволить забезпечити
відповідність товарів поставленим до них вимогам, покладено на
європейські органи стандартизації, головним чином – на Європейський
комітет з питань стандартизації (СЕ1М) та Європейський комітет з питань
стандартизації в електротехнічній сфері (СЕКЕЬЕС);

дотримання технічних норм є добровільним за своєю природою; тобто,
виробник залишає за собою право виробляти продукцію без дотримання
стандартів, затверджених європейськими органами стандартизації, але в
такому випадку він буде змушений доводити, що його продукція відповідає
необхідним умовам відповідної директиви;

національні органи виконавчої влади повинні визнавати продукцію,
вироблену у відповідності до гармонізованих стандартів (це завіряється
маркуванням СЕ), як таку, що відповідає необхідним вимогам відповідної
директиви. Національні органи виконавчої влади не можуть заборонити
імпорт товару, що відповідає таким стандартам.

1.2.2. Переваги

1 McMillan, та ж праця, сс. 181-211; О. Keller, та ж праця, с. 95; B.J.
Farqhhar, An introduction to standardization and certification policy
and structures in the EU, у друці, с. 10

Новий підхід має багато переваг HYPERLINK \l “bookmark38″ 1 :

зняття перешкод на шляху законотворчого процесу у Співтоваристві;

підвищення ефективності і спрощення багатьох директив;

полегшення адаптації до технічного прогресу;

надання більшої свободи учасникам ринку.

„Це спрощує процес прийняття директив, які внаслідок цього стають більш
простими, і до того ж він надає економічним гравцям більшу свободу дій,
оскільки законодавство більше не обтяжене технічними нормами. Це
дозволяє повне і просте заміщення національного законодавства
відповідними директивами, іншими словами, забезпечує їх уніфікованість.
У майбутньому виробник матиме справу із єдиними нормами безпеки для
всього Співтовариства і отримуватиме переваги від більшої свободи, що
втілюватиметься у виборі технічного рішення. акож важливо зауважити, що
цей новий поштовх, який призводить до зосередження більшої уваги на
ризиках, аніж на самому товарі, дозволив досягти значного розширення
сфери застосування відповідних директив” HYPERLINK \l “bookmark40″ 1 .

1.2.3. Небезпеки Нового підходу для споживачів

1 МеМШап, та ж праця, с. 191

Широка свобода дій, яку надає підприємствам даний метод гармонізації,
означає і певний ризик для споживача. Особливої критики зазнають
наступні позиції:

невідповідність або навіть відсутність стандартів щодо певних ризиків
(наприклад, акустичних в іграшкових товарах) або щодо певних видів
товарів (наприклад, велосипедів);

занадто низький рівень участі організацій із захисту споживачів у
процесі створення і прийняття стандартів. Стандарт повинен бути
результатом консенсусу між виробниками і користувачами продукції, які
мають рівне представництво в органах стандартизації, але насправді
ситуація інша (див. нижче);

добровільний характер методу. Виробники можуть не довіряти певним
технічним стандартам і відповідність останнім набуває обов’язкового
характеру лише за умови прямої прив’язки в контракті. І хоча
необхідність обов’ язкової відповідності затвердженому стандарту може
бути затверджена у законодавчій чи регулятивній нормі, практика надання
стандарту обов’ язкового характеру зустрічається досить рідко;

повільність процесу прийняття та перегляду вже прийнятих стандартів.
Оскільки органи стандартизації повинні дотримуватись встановленої
процедури і можуть лише гарантувати достовірність стандартів, процес
розробки і перегляду стандартів характеризується певною повільністю, що
становить справжню перешкоду ефективності процесу стандартизації у
секторах із швидким технологічним розвитком;

низький імідж маркування СЕ серед споживачів і ризик зловживання з боку
підприємств. На додаток до можливості сплутати його з іншими
маркуваннями, знак маркування СЕ, який довільно ставиться підприємствами
на своїй продукції без жодної перевірки його відповідності третьою
стороною, вводить в оману багатьох споживачів, які впевнені, що, як і
знак якості, він символізує гарантію безпеки.

Дехто дійшов висновку, що Новий підхід становить небезпеку самому
розвитку політики захисту споживачів у Європейському Співтоваристві.
„Даний підхід є скоріше заходом розблокування програми гармонізації і
забезпечення більшої свободи руху товарів, аніж інструментом політики
захисту споживачів. По-перше, аспекти щодо безпеки споживчих товарів
беруться до уваги лише за умови, що вони можуть становити перешкоду для
торгівлі. По-друге, він становить небезпеку діючим стандартам безпеки у
країнах-членах та обмежує можливість розвитку кращих стандартів та норм
безпеки на рівні Співтовариства. ака ситуація склалася внаслідок того,
що одна із фундаментальних стратегій даного підходу (наприклад, взаємне
визнання стандартів країн-членів) базується на хибній вихідній умові, що
стандарти охорони здоров’я, безпеки та захисту прав споживачів є
подібними у всіх країнах Співтовариства” HYPERLINK \l “bookmark43″ 1 .

1.2.4. Сфери, на які розповсюджується дія директив „Нового підходу”

Використання традиційного підходу продовжується у багатьох сферах, таких
як автомобілебудування, харчова промисловість, виробництво косметичної
та фармацевтичної продукції. На рівні всього Співтовариства
стандартизація також майже відсутня у харчовій промисловості, яка більше
пов’ язана із охороною здоров’ я.

1 G. Argiros, ‘Consumer safety and the single European market: some
observations and proposals’, Legal Issues on European Integration, 1990,
с. 144 (сс. 139-155)

2 Іншими сферами, що охоплюються директивами „Нового підходу”, є:

неавтоматичні зважувальні прилади (Directive 90/384/EEC of 20 June 1990
on the harmonization of the laws of the Member States relating to
non-automatic weighing instruments, O.J.E.C., n° L 189/1 of 20/7/1990);

активні медичні імплантанти (Directives 90/385/EEC of 20 June 1990 and
93/42EEC on the approximation of the laws of the Member States relating
to active implantable medical devices);

устаткування абонентських пунктів зв’язку (91/263EEC);

електричні вантажопідйомники (Directive 94/C 232/01).

Директиви „Нового підходу” розповсюджується на наступні сфери HYPERLINK
\l “bookmark42” 2 :

електротехнічні товари з низькою напругою (Council Directive 73/23EEC of
19 February 1973 HYPERLINK \l “bookmark45” 1 on the harmonization of
the laws of Member States relating to electrical equipment designed for
use within certain voltage limits, modified by Directive 93/68/EEC
HYPERLINK \l “bookmark47” 2 )

прості котли (Council Directive 87/404/EEC of 25 June 1987 HYPERLINK \l
“bookmark46” 3 , modified by Directives 90/488/EEC HYPERLINK \l
“bookmark48” 4 and

93/68/EEC HYPERLINK \l “bookmark50” 5 );

іграшкові товари (Council Directive 88/378/EEC of 3

May 1988 HYPERLINK \l “bookmark49” 6 , modified by Directive 93/68/ECC
HYPERLINK \l “bookmark51” 7 );

будівельні матеріали (Council Directive 89/106/EEC of

December 1988 HYPERLINK \l “bookmark52” 8 , modified by Directive
93/68/EEC HYPERLINK \l “bookmark54” 9 );

електромагнітна сумісність (Directive 89/336/EEC of 3 May 1989 on the
harmonization of the laws of the Member States relating to
electromagnetic compatibility HYPERLINK \l “bookmark53” 10 );

машинне устаткування (Council Directive 98/37/EEC of

June 1998 HYPERLINK \l “bookmark55” 11 , modified by Directive 98/79/EEC
HYPERLINK \l “bookmark56” 12 );

засоби індивідуального захисту (Council Directive 89/686/EEC of 21
December 1989 HYPERLINK \l “bookmark44” 1 , modified by Directives

1 O.J.E.C. n° L 77/29 of 26 March 1973

2 O.J.E.C. n° L 220/1 of 30 August 1993

3 O.J.E.C. n° L 220/48 of 8 August 1987

4 O.J.E.C. n° L 270/25 of 2 October 1990

5 O.J.E.C. n° L 220/1 30 August 1993

6 O.J.E.C. n° L 187/1 of 16 July 1988

7 O.J.E.C. n° L 220/1 of 30 August 1993

8 O.J.E.C. n° L 40/12 of 11 February 1989

9 O.J.E.C. n° L 220/1 of 30 August 1993

10 O.J.E.C. n° L 139/19 of 23 May 1989

11 O.J.E.C. n° L 207/1 of 23 July 1998

12 O.J.E.C. n° L 331/1 of 7 December 1998

HYPERLINK \l “bookmark46” 9 3/68/EEC HYPERLINK \l “bookmark45” 2 ,
93/95/EEC HYPERLINK \l “bookmark47” 3 , and 96/58 HYPERLINK \l
“bookmark46” 4 );

активні медичні імплантанти (Council Directive 90/385/EEC of 20 June
1990 HYPERLINK \l “bookmark57” 5 , modified by Directive 93/68EEC
HYPERLINK \l “bookmark58” 6 );

неавтоматичні зважувальні прилади (Directive 90/384/EEC of 20 June 1990
on the harmonization of the laws of the Member States relating to
non-automatic

HYPERLINK \l “bookmark59” 7 HYPERLINK \l “bookmark60” 8

weighing instruments , modified by Directive 93/68/EEC );

прилади, що працюють на газовому паливі (Council Directive 90/396/EEC of
29 June 1990 HYPERLINK \l “bookmark61” 9 , modified by

1 O.J.E.C. n° L 399/18 of 30 December 1989

2 O.J.E.C. n° L 220/1 of 30 August 1993

3 O.J.E.C. n° L 276/11 of 9 November 1993

4 O.J.E.C. n° L 236/44 of 18 September 1996

5 O.J.E.C. n° L 189/17 of 20 July 1990

6 O.J.E.C. n° L 220/1 of 30 August 1993

7 O.J.E.C. n° L 189/1 of 20 July 1990

8 O.J.E.C. n° L 220/1 of 30August 1993

9 O.J.E.C. n° L 196/15 of 26 July 1990

10 O.J.E.C. n° L 220/1 of 30 August 1993

11 O.J.E.C. n° L 91/10 of 7 April 1999

12 O.J.E.C. n° L 167/17 of 22 June 1992

13 O.J.E.C. n° L 220/1 of 30 August 1993

Directive 93/68/EEC HYPERLINK \l “bookmark63” 10 );

радіоустаткування та устаткування абонентських пунктів зв’ язку (Council
Directive 1999/5/EC of 9 March 1999 on the harmonization of the laws of
the Member States relating to telecommunications terminal equipment,
including the mutual recognition of their conformity HYPERLINK \l
“bookmark62” 11 );

нові водонагрівачі, що працюють на рідкому чи газовому паливі (Council
Directive 92/42/EEC of 21 May 1992 HYPERLINK \l “bookmark64” 12 ,
modified by Directive 93/68/EEC HYPERLINK \l “bookmark65” 13 );

медичні прилади (Council Directive 93/42/EEC of 14

June 19943 HYPERLINK \l “bookmark67” 1 , modified b5y Directive 98/79/EC
HYPERLINK \l “bookmark66” 2 , 2000/70 HYPERLINK \l “bookmark68” 3 ,

2001/104 HYPERLINK \l “bookmark70” 4 , and 2003/12 HYPERLINK \l
“bookmark69” 5 );

вибухові речовини, що використовуються у промислових цілях (Council
Directive 93/15 of 5 April 1993 on the harmonization of the provisions
relating to the placing on the market and supervision of explosives for
civil uses HYPERLINK \l “bookmark72” 6 );

обладнання для використання у вибухонебезпечних середовищах (Directive
94/9/EC of European Parliament and Council of 23 March 1994 on the
approximation of laws of Member States concerning equipment and
protective systems intended for use in potentially explosive atmospheres
HYPERLINK \l “bookmark71” );

сфера розваг (Directive 94/25/EC of the European Parliament and of the
Council of 16 June 1994 on the approximation of the laws, regulations
and administrative provisions of the Member States relating to
recreational

craft HYPERLINK \l “bookmark73” 8 );

упаковка та відходи процесу пакування (Directive 94/62/EC of European
Parliament and Council of 20

1 O.J.E.C. n° L 169/1 of 12 July 1993

2 O.J.E.C. n° L 331/1 of 7 December 1998

3 O.J.E.C. n° L 313/22 of 13 December 2000

4 O.J.E.C. n° L 006/50 of 12 July 1993

5 O.J.E.C. n° L 28/43 of 3 February 2003

6 O.J.E.C. n° L 121/20 of 15 May 1993

7
O????????????????????????????????????????????????‰??????????????????????
??????????

ліфти (Directive 95/16/EC of European Parliament and Council of 29 June
1995 on the approximation of the laws of the Member States relating to
lifts HYPERLINK \l “bookmark79” 1 );

обладнання, що працює під тиском (Directive 97/23/EC of the European
Parliament and the Council of 29 May 1997 on the approximation of the
laws of the Member States concerning pressure equipment);

медичне обладнання для лабораторної діагностики (Directive 98/79/EC of
the European Parliament and the Council of 27 October 1998 HYPERLINK \l
“bookmark80” 3 );

канатні дороги, призначені для транспортування людей (Directive
2000/9/EC of 20 March 2000 HYPERLINK \l “bookmark81″ 4 ).

1.3. Головні елементи директив Нового підходу

Усі директиви Нового підходу мають подібну структуру та містять однакові
види положень відповідно до нижченаведеного переліку.

1.3.1. Сфера дії

1.3.1.1. За предметом регулювання

1 O.J.E.C. n° L 213/1 of 7 September 1995

2 O.J.E.C. n° L 181/1 of 9 July 1997

3 O.J.E.C. n° L 331/1 of 7 December 1998

4 O.J.E.C. n° L 106/21 of 3 May 2000

Під сферою дії тут розуміється номенклатура товарів, що підпадають під
дію певної директиви, або види ризиків, які дана директива покликана
мінімізувати. Не виключена і ситуація, коли той чи інший товар підпадає
під дію двох або більше директив. Концепція товару різниться в
залежності від директиви, і виробник зобов’язаний здійснювати контроль
за тим, чи підпадає його товар під дію однієї чи декількох директив, чи
ні. Вихід товару на ринок та введення його в експлуатацію можливе лише
за умови, що товар/продукція відповідає умовам всіх директив, під дію
яких він/вона підпадає, і оцінка відповідності була здійснена згідно з
усіма відповідними директивами.

Директиви Нового підходу застосовуються до товарів, які виходять на
ринок чи вводяться в експлуатацію на території Європейського
Співтовариства вперше. Отже, під дію директив підпадають нові товари,
вироблені у країнах-членах, та нові товари і товари, що були у
використанні, імпортовані з третіх країн.

Наприклад, ст. 1 Директиви 90/396/EEC про газові прилади

1.3.1.2. За колом осіб

Виробник несе виключну та повну відповідальність за відповідність товару
директивам, незалежно від того, чи він розробив та виробив даний товар
сам, чи вважається виробником, оскільки товар випускається на ринок під
його іменем.

Він несе відповідальність за:

розробку та виробництво товару у відповідності з необхідними умовами,
визначеними відповідною директивою;

проведення оцінки відповідності згідно з процедурою, визначеною у
директиві.

Виробник може призначати будь-яку фізичну чи юридичну особу, яка б діяла
від його імені в якості довіреної особи. ака довірена особа має бути
зареєстрована в одній із країн-членів.

Але в цілому на виробникові залишається відповідальність за дії
довіреної особи, здійснені від імені виробника.

Згідно з директивами Нового підходу імпортер, зареєстрований на
території Європейського Співтовариства, який випускає товар походженням
із третьої країни на ринок Співтовариства, несе більш обмежену, ніж
виробник, відповідальність. Він має бути в змозі надати контролюючому
органу копію декларації відповідності Європейського Співтовариства та
представити технічну документацію. ака відповідальність виникає лише
тоді, коли виробник зареєстрований за межами Європейського
Співтовариства і не має довіреної особи у Співтоваристві. аким чином,
імпортер повинен вимагати від виробника офіційних письмових гарантій про
те, що відповідні документи будуть надані за запитом контролюючого
органу.

Як правило, дистриб’ютори не підпадають під дію директив Нового підходу.

1.3.2. Загальне застереження щодо випуску товару на ринок та введення в
експлуатацію

Країни-члени мають приймати необхідні заходи для забезпечення того, щоб
товар випускався на ринок та вводився в експлуатацію лише за умови, що
він не несе загрози безпеці та здоров’ ю людей, домашніх тварин чи не
несе загрози псування майна при його належному встановленні,
обслуговуванні та використанні з цілями, для яких даний товар і
випускався на ринок. Отже, країни-члени несуть відповідальність за
забезпечення ринкового нагляду.

Наприклад, ст. 2 Директиви 87/404/ЕС про прості котли

Необхідні умови

У директивах містяться лише необхідні, а не детальні, технічні умови. Ці
умови стосуються, головним чином, питань захисту безпеки та здоров’я
користувачів (в основному -споживачів та робітників) та інколи
переслідують інші важливі цілі, такі як, наприклад, захист навколишнього
середовища.

Необхідні умови розроблено з метою встановлення і забезпечення високого
рівня захисту. Вони стосуються або певних ризиків, пов’язаних із товаром
(наприклад, фізичний та механічний опір, легкозаймистість, хімічні,
електричні або біологічні характеристики, питання гігієни,
радіоактивність, похибка), або ж певного товару чи його експлуатаційних
характеристик (положення щодо матеріалів, дизайну, конструкції,
виробничого процесу, інструкції, визначені виробником). Необхідні умови
є обов’язковими. Товар може бути випущений на ринок чи введений в
експлуатацію лише за умови відповідності необхідним умовам. Однак, дані
умови визначають результати, які необхідно досягти, або ризики, які
необхідно мінімізувати; вони не встановлюють технічних рішень для
досягнення цих результатів. ака гнучкість дозволяє виробникам обирати
свій шлях для виконання цих вимог.

Відповідні положення наводяться у додатках до директив і містять
необхідні умови для досягнення цілей відповідних директив.

Наприклад, Додаток І Директиви про іграшкові товари

Свобода руху товарів

Дана умова зобов’язує країни-члени визнавати свободу руху товарів, які
відповідають необхідним вимогам.

Наприклад, ст. 2 Директиви 89/686/ЕЕС про засоби індивідуального захисту

1.3.5. Припущення відповідності

Тут розглядається три випадки:

відповідність гармонізованим стандартам;

підтвердження відповідності, якщо товар не відповідає, або ж відповідає
лише частково, цим стандартам;

випадок, коли гармонізовані стандарти відсутні.

У цьому випадку закріплюються положення попереднього пункту та вводиться
поняття припущення відповідності для товарів, які супроводжуються
певними документами, що засвідчують відповідність даного товару основним
вимогам щодо безпеки, затвердженим відповідною директивою.

овари, що відповідають нормам національних стандартів, які
використовуються замість гармонізованих (їх назви та номери публікуються
в Офіційному Віснику Європейських Співтовариств), вважаються такими, що
відповідають необхідним умовам.

Застосування гармонізованих стандартів, що передбачають припущення
відповідності, залишається добровільним.

Наприклад, ст. 5 Директиви 90/396/ЕЕС про газові прилади

У другому випадку виробник вирішує сам, чи використовувати гармонізовані
стандарти. Якщо виробник не використовував певний стандарт або
використовував його частково, усі прийняті ним заходи та їх адекватність
мають бути задокументовані з метою доведення їх відповідності необхідним
умовам. Він має довести, що його продукція відповідає необхідним вимогам
за допомогою інших заходів на його розсуд. У такому випадку директивою
визначаються спеціальні методи оцінки відповідності.

3) У третьому випадку – за умови відсутності стандартів відповідність
товару необхідним вимогам певної директиви може бути доведена та
завірена третьою стороною, обраною виробником з-поміж уповноважених
органів.

1.3.6. Виключне положення 1.3.6.1. Мета

Даний пункт є визначальним, оскільки дозволяє країнам-членам
застосовувати відповідні заходи з метою захисту своїх інтересів.
Країни-члени мають застосовувати усі можливі заходи для заборони чи
обмеження випуску на ринок товарів з маркуванням СЕ або ж вилучення їх з
ринку, якщо ці товари можуть нести загрозу безпеці та здоров’ю людини чи
іншим суспільним інтересам, визначеним відповідними директивами.

Виключне положення є способом забезпечення однорідності ринкового
нагляду на всій території ЄС. Дане положення дозволяє виносити на рівень
Співтовариства рішення країни-члена щодо товару, що вважається
небезпечним, шляхом надсилання через Комісію повідомлення іншим
країнам-членам, яким, таким чином, надається можливість застосовувати
такі ж заходи на своїй території.

Виключне положення являє собою право країни-члена обмежити свободу руху
товару чи випущення товару на ринок. Формально, виключне положення – це
порядок, згідно з яким відповідність є умовою законності застосування
заходів на національному рівні, які відступають від права на продаж
товарів на ринку та свободи руху товарів.

У кожній із директив „Нового підходу” зазначено наступне виключне
положення: якщо держава вважає, що певний товар із маркуванням СЕ
становить небезпеку для людей, домашніх тварин чи власності, вона
вдається до необхідних заходів шляхом заборони випущення товару на ринок
чи обмеження його продажу. Ця країна має повідомити про такі заходи
Комісію, яка (за умови визнання правомірності такої ініціативи з боку
цієї країни) після консультацій з Постійним Комітетом звертається до
інших країн-членів з метою застосування ними, у свою чергу, подібних
заходів.

1.3.6.2. Гіпотеза ймовірності

На основі даного положення країна-член, що застосовує обмежувальні
заходи щодо зазначених товарів, має повідомити про ці заходи Комісію, на
яку покладено функцію винесення рішення щодо доцільності застосування
таких заходів.

Причинами, через які товар може не відповідати основним вимогам щодо
безпеки, можуть бути:

нездатність товару відповідати основним вимогам певної секторальної
директиви;

невірне застосування стандартів. Якщо товар супроводжується певною
сертифікацією (сертифікат чи знак відповідності, результати тестів
тощо), виданою незалежним органом чи самим виробником, країна має
застосувати необхідні заходи. Вона повинна повідомити Комісію та інші
країни-члени, відповідно;

недоліки у самих стандартах. У такому випадку країна-член чи Комісія
проводить консультації із Постійним Комітетом, який негайно винсить
рішення. В залежності від цього рішення Комісія повідомляє країни-члени
про необхідність вилучити стандарт чи залишити його в дії. Коли це
необхідно, відповідному органу стандартизації видається новий мандат.

1.3.6.3. Процедура

Виключне положення може бути застосоване лише за умови застосування
країною-членом заходів на національному рівні. Дані заходи мають
застосовуватись до товару, який мав би відповідати системі
гармонізованих стандартів, і існує можливість того, що товар несе
загрозу безпеці, визначеній відповідною директивою. акі заходи
застосовуються органами, які відповідають за ринковий нагляд у
відповідній країні-члені. Ці заходи є негайними адміністративними
захисними заходами, застосовананими на території відповідної
країни-члена з метою попередження можливої та ліквідації наявної
загрози.

им не менше, головна мета виключного положення полягає у тому, що воно
повинно діяти на всій території Європейського Співтовариства, тим самим
забезпечуючи однаковий рівень захисту на всій території.

Саме тому країна-член, яка застосовує виключне положення, повинна надати
пояснення своїх дій. Ця інформація має бути надіслана до Комісії
якнайшвидше, тобто, як тільки країна-член визначить та оцінить
небезпеку, і паралельно із застосуванням національних захисних заходів.

Країни-члени мають забезпечити адміністрування застосування виключного
положення на своїй території, але адміністрування його застосування на
рівні Співтовариства покладено на Комісію з метою забезпечення того, щоб
директиви застосовувались країнами-членами щодо товару, який становить
небезпеку, одинаково.

Отримавши необхідну інформацію, Комісія передає її іншим країнам-членам
дипломатичними канали через постійні представництва. Комісія забезпечує
належне виконання директив країною-членом, яка застосувала обмежувальні
заходи, та визначає наступні кроки для інших країн-членів.

Для цього Комісія якнайшвидше проводить консультації із зацікавленими
сторонами (країнами-членами, уповноваженими органами, виробниками тощо).
Ці консультації мають форму дво- або багатосторонніх спеціальних
зустрічей, на яких заслуховуються думки виробника, дистриб’ютора та
організацій і асоціацій, що представляють учасників економічного процесу
(підприємців, працівників, споживачів, тощо).

Після цих консультацій Комісія повинна підготувати звіт про
правомірність чи безпідставність заходів з боку країни-члена, що
застосувала виключне положення:

якщо визнається правомірність таких заходів, Комісія сповіщає про це
країну-член, що ініціювала процес, а також інші країни-члени з метою
санкціонування використання подібних заходів щодо небезпечного товару
іншими країнами членами;

і навпаки, якщо правомірність таких заходів не доведена, Комісія негайно
сповіщає про це країну-член, яка ініціювала даний процес. оді дана
країна-член має негайно прийняти відповідні заходи для відновлення
свободи руху відповідного товару на своїй території.

– аким чином, повноваження Комісії у цій сфері зводяться до визначення
правомірності заходів, застосованих країною-членом, та надання
результатів перевірки іншим країнам-членам.

Оцінка відповідності

Перед випуском на ринок товар має пройти процедуру оцінки відповідності,
визначену відповідною директивою (див. нижче).

Процедури оцінки відповідності, що мають визначатись у директивах із
технічної гармонізації щодо збуту промислових товарів, обираються із
модулів, наведених у додатку, і відповідно до критеріїв, визначених
рішенням Ради ЄС 93/465/EEC від 22 липня 1993 року HYPERLINK \l
“bookmark94” 1 . Маркування СЕ означає, що товар відповідає необхідним
умовам директив і пройшов оцінку відповідності, визначену директивою.

Уповноважені органи

Оцінка відповідності третьою стороною здійснюється уповноваженими
органами, які обираються країнами-членами з-поміж установ, що
відповідають вимогам, зазначеним у директиві, і зареєстровані на їх
території.

Координування процесу імплементації

Якщо країна-член або Комісія вважає, що певний стандарт не відповідає
повністю необхідним умовам директиви, ця справа передається на розгляд
Комітету з питань технічних норм та стандартів (Committee on technical
standards and regulations), створеного згідно з Директивою 98/34/ЕС.
Комісія, беручи до уваги рішення Комітету, оповіщає країни-члени про те,
чи залишається даний стандарт у переліку, надрукованому в Офіційному
Віснику ЄС.

1 Decision 93/465/EEC of 22 July 1993; O.J. 1 220 of 30 August 1993

До того ж у багатьох директивах Нового підходу йдеться про постійний
комітет, який би допомагав Комісії в оцінці проектних заходів по
внесенню змін до положень відповідних директив та вивченні справ, що
стосуються впровадження та практичного використання тієї чи іншої
директиви.

Частина 2. Розробка стандартів у системі ЄС

Гармонізовані стандарти та європейські стандарти

Гармонізовані стандарти – це європейські стандарти, прийняті
європейськими органами стандартизації, підготовлені у відповідності із
Загальними керівними принципами (General Guidelines), погодженими
Комісією та європейськими органами стандартизації, і згідно з
розпорядженням Комісії, виданим після консультацій із країнами-членами.
HYPERLINK \l “bookmark99” 1

Гармонізовані стандарти не складають окремої категорії європейських
стандартів – це лише правове визначення, що використовується у
директивах Нового підходу.

Згідно з Директивою 98/34/ЕС європейські стандарти – це технічні норми,
прийняті європейськими органами стандартизації з метою повторюваного чи
постійного використання, і відповідність яким не є обов’язковою. За
гармонізованими стандартами зберігається незобов’язуючий характер у
світлі директив Нового підходу HYPERLINK \l “bookmark98” 2 .

Процедура розробки європейських стандартів

1 European Commission, Guide to the implementation of directives based
on the new approach and the global approach, 2000, c. 27

2 Там же, c. 28

еоретично запит щодо нових стандартів може бути подано будь-ким, хто
зацікавлений в цьому або ж чиї інтереси такий стандарт буде зачіпати.
Після офіційної подачі заявки остання проходить різні процедури та
передається відповідному комітету, який вирішує, чи існує необхідність
та можливість розробки такого стандарту.

Розробка та прийняття гармонізованих стандартів засновується на
Загальних керівних принципах співробітництва між європейськими органами
стандартизації та Комісією (General guidelines for coopйration between
the European Standards organisations and the Commission), виданих 13
листопада 1984 року. У цих вказівках міститься ряд принципів та
зобов’язань щодо стандартизації, таких як: участь усіх зацікавлених
сторін (наприклад, робітників, об’єднань споживачів, профспілок), роль
органів державної влади, якість стандартів та уніфіковане застосування
стандартів на території Європейського Співтовариства. HYPERLINK \l
“bookmark100” 1

Гармонізовані стандарти приймаються європейськими органами
стандартизації згідно з мандатами Комісії, якій допомагають відповідні
комітети. аким чином, процес стандартизації базується на офіційному
запиті Комісії, щодо якого було проведено консультації з
країнами-членами. На основі цих мандатів європейські органи
стандартизації приймають стандарти у відповідності до принципів,
визначених у Загальних керівних принципах співробітництва між Комісією і
цими органами.

ам же, с. 28

Після того, як органи державної влади домовились щодо мандату, процес
пошуку технічного рішення переходить до обов’ язків європейських органів
стандартизації. У директивах Нового підходу не передбачається процедура,
згідно з якою органи державної влади перевіряли чи затверджували б – на
рівні Співтовариства чи на національному рівні – зміст гармонізованих
стандартів, які були прийняті з огляду на процедурні гарантії процесу
стандартизації.

Комісія має опублікувати посилання на стандарт в Офіційному Віснику ЄС.
Заміщення стандартів у країнах-членах до вступу в силу припущення
відповідності не є обов’язковим. HYPERLINK \l “bookmark102” 1

Нижченаведений перелік підсумовує процес стандартизації згідно з Новим
підходом HYPERLINK \l “bookmark101” 2 :

Видача мандата після консультацій із країнами-членами.

Передача мандату європейським органам стандартизації.

Отримання мандату європейськими органами стандартизації.

Розробка європейськими органами стандартизації спільної програми.

Розробка Технічним Комітетом проекту стандарту.

Організація європейськими та національними органами стандартизації
вивчення громадської думки.

Розгляд зауважень Технічним комітетом.

Прийняття рішення національними органами стандартизації через
голосування / ПРийняття рішення європейськими органами стандартизації.

Передача європейськими органами стандартизації звернення до Комісії.

Опублікування Комісією посилань в Офіційному Віснику

Там же, с. 29 2 Там же, с. 28

ЄС.

Заміна національними органами стандартизації національних стандартів
європейськими.

Опублікування національними органами стандартизації посилань на
національні стандарти.

2.3. Оспорювання гармонізованих стандартів та їх перегляд

Оспорювання

У директивах Нового підходу міститься пункт, згідно з яким
гармонізований стандарт може бути оспореним.

Коли країна-член або Комісія вважає, що гармонізований стандарт не
повністю відповідає необхідним умовам, справа має бути передана на
розгляд Комітетові, утвореному згідно з Директивою 98/34/ЕС та, якщо це
передбачено, секторальному комітету із викладом причин цієї передачі.

Комітет має негайно винести рішення.

Враховуючи рішення комітету, Комісія інформує країни-члени, які мають
застосувати необхідні заходи.

Якщо, згідно з рішенням комітету, гармонізований стандарт не відповідає
повністю необхідним умовам, Комісія і країни-члени повинні вилучити
посилання на даний стандарт із джерел інформації.

Дана процедура не впливає на існування певного стандарту, але вона
означає, що згідно з цим гармонізованим стандартом більше не може
надаватись припущення відповідності.

Перегляд гармонізованих стандартів

Необхідність перегляду стандарту може виходити зі змін у сфері дії
директиви (таких як розширення сфери дії директиви на інші товари чи
модифікація необхідних умов) і з того факту, що Комісія або
країна-член ставить під питання зміст гармонізованого стандарту.
Це може бути викликано також технологічним прогресом.

Принципи перегляду стандартів є тими ж, що використовуються при
прийнятті гармонізованих стандартів HYPERLINK \l “bookmark108” 1 .

2.4. Органи ЄС зі стандартизації

2.4.1. Європейський комітет з питань стандартизації

Створений у 1961 році. Члени – національні органи стандартизації країн
ЄС та Комісія. Діяльність Комітету полягає у створенні стандартів. У цій
діяльності, головним чином, беруть участь:

22 національні члени та уповноважені експерти, що обираються ними від
кожної країни. Ці члени приймають та впроваджують європейські стандарти;

8 асоційованих членів та два радники;

Керівний центр Комітету (Брюссель).

Він тісно співпрацює з Європейським комітетом з питань стандартизації в
електротехнічній сфері (CENELEC), Європейським інститутом стандартів у
сфері телекомунікацій (ETSI), Міжнародною організацією стандартизації
(ISO), та підтримує тісні зв’ язки з торгівельними та професійними
організаціями

ЄС.

Офіційне прийняття європейських стандартів відбувається кваліфікованою
більшістю голосів національних членів Комітету. Національні члени
повинні впровадити стандарти на

‘ам же, с. 30 національному рівні та вилучити стандарти, що викликають
протиріччя.

Процес стандартизації координується Технічною Радою Комітету. Більшість
стандартів розробляється у технічних комітетах та їх робочих групах. У
робочих групах розробляються спеціалізовані документи – робочі угоди
(workshop agreements).

Структура CEN HYPERLINK \l “bookmark109” 1

Члени

(національні та асоційовані)

Дфіліиовані члени (CEEC)

Генеральна Асамблея

Правління

EC, EFTA CENELEC, ETSI, ISO

Керівний центр CEN

Рада з питань сертифікації-

Технічна Рада

Технічні комітети

-| Європейські організації-партнери

HYPERLINK “http://www.cenorm.be/” 1 Джерело: HYPERLINK
“http://www.cenorm.be/” http://www.cenorm.be

Для більш детальної інформації див. HYPERLINK “http://www.cenorm.be/”
http://www.cenorm.be 2.4.2. Європейський комітет з питань
стандартизації в електротехнічній сфері

Створений у 1973 році в результаті злиття двох попередніх європейських
органів – CENELCOM та CENEL. Тепер CENELEC є неприбутковою технічною
організацією, створеною згідно з бельгійським законодавством, яка
складається з національних комітетів в електротехнічній сфері 23
європейських країн. До того ж у CENELEC мають асоційований статус 12
національних комітетів з країн Центральної та Східної Європи. Головна
мета асоційованих членів – здобути повне членство у діяльності CENELEC.

Члени CENELEC працюють разом у справі європейської стандартизації з
1950-х років, розробляючи і стандарти, продиктовані потребами ринку, і
гармонізовані стандарти на підтримку законодавства ЄС, і стандарти, що
допомогли сформувати Європейський внутрішній ринок. CENELEC співпрацює з
35 тис. технічними експертами із 22 європейських країн. Його діяльність
прямо впливає на зростання ринкового потенціалу, прискорення
технологічного розвитку та посилення гарантій безпеки та здоров’я
споживачів і працівників.

Завдання CENELEC полягає у підготовці добровільних стандартів в
електротехнічній сфері, які б допомагали розвитку Єдиного європейського
ринку/Європейської економічної зони у галузі електричних та електронних
товарів та послуг, знімаючи бар’ єри на шляху торгівлі, створюючи нові
ринки та знижуючи витрати на приведення товару у відповідність певним
нормам.

Нещодавно у CENELEC було створено підрозділ, що займається
інформаційними та комунікаційними технологіями (ICT unit), з метою
поліпшення своєї діяльності в цій сфері. Даний підрозділ працює у тісній
взаємодії з CEN та ETSI.

Для більш детальної інформації див. HYPERLINK “http://www.cenelec.org/”
http://www.cenelec.org 2.4.3. Європейський інститут стандартів у сфері
телекомунікацію

ETSI – це неприбуткова організація, метою діяльності якої є розробка
телекомунікаційних стандартів, які б використовувались протягом
тривалого часу та набули розповсюдження по всій території Європи і за її
межами.

Місцерозташування – містечко Софія Антіполіс, що на півдні Франції.
Об’єднує 786 членів із 56 країн в Європі та за її межами, які
представляють органи виконавчої влади, операторів мереж, виробників,
постачальників послуг, науково-дослідні установи та користувачів.
Програма діяльності інституту визначається її членами, які також
відповідають за схвалення стандартів. Як результат, діяльність Інституту
відбувається із чітким врахуванням потреб ринку, що має своє вираження
через його членів.

ETSI відіграє важливу роль у розвитку широкого кола стандартів та іншої
технічної документації в якості внеску ЄС у міжнародну стандартизацію в
телекомунікаційній сфері, радіомовленні та сфері інформаційних
технологій. Головною метою ETSI є підтримка світової гармонізації шляхом
забезпечення діяльності форуму, на якому співпрацюють всі ключові
гравці. ETSI офіційно визнано Європейською Комісією та секретаріатом
EFTA.

Для більш детальної інформації див. HYPERLINK “http://www.etsi.org/”
http://www.etsi.org 2.5. Участь споживачів та їх представництво у
процесі стандартизації

2.5.1. Чому представництво споживачів є важливим у процесі
стандартизації

Активне представництво споживачів допомагає забезпечити належне місце
проблемам споживачів у процесі стандартизації. Без збалансованої
кількості представників від споживачів промислове лобі могло б приймати
свої стандарти без жодного чи з невеликим контролем даного процесу.
Саморегулювання скеровуватиме процес лише на досягнення мінімального
спільного знаменника (той рівень ризику, на якій погоджуються всі
компанії).

Тоді як необхідність використання досвіду, компетенції та технічних
послуг органів стандартизації є абсолютно очевидною, постає питання
забезпечення у такій важливій сфері споживчої політики врахування потреб
споживачів щодо безпеки, якості, експлуатаційних характеристик та строку
служби товарів, що випускаються на ринок. Цілі і, відповідно, критерії
прийняття рішень цих двох сторін можуть значно відрізнятися, і технічні
стандарти, прийняті з метою або уніфікації ринків, або ж, навпаки, їх
захисту від імпорту іноземних товарів, не обов’язково завжди базуються
на повному врахуванні очікувань споживачів.

Визнання необхідності координування представництва споживачів на рівні
Співтовариства відбулося саме у 1980 роках, які ознаменувались запуском
програми єдиного ринку та прийняттям Нового підходу. Це призвело до
створення у 1995 році Європейської асоціації з питань координування
представництва споживачів у процесі стандартизації (А1МЕС). HYPERLINK \l
“bookmark117” 1

Роль ANEC

Європейська асоціація з питань координування представництва споживачів у
процесі стандартизації була створена у 1995 році; фінансова підтримка
надходить від Європейської Комісії. А1МЕС бере участь у стандартизації
шляхом координування мережі технічних експертів на території Європи, але
вона закликає до збалансованого представництва зацікавлених сторін у
процесі стандартизації.

Сучасний стан

Задля того, щоб представництво споживачів було ефективним, останні мають
мати відповідний доступ до структур, ресурсів та експертних органів.
Нині процес прийняття рішень у європейській стандартизації досі
базується на голосуванні кваліфікованою більшістю національними
представниками. ому життєво необхідним є існування представництва
споживачів на національному рівні задля впливу на рішення саме цих
національних представників. HYPERLINK \l “bookmark116” 2 Дуже невелика
кількість представників від споживачів бере участь у роботі європейських
органів стандартизації, і лише в якості спостерігачів.

1 Br. Farquhar, Briefing paper for the 3rd Annual Assembly of consumer
organisations, Workshop on Consumer representation in standardisation,
не надруковано

2 Там же

Згідно з даними А1МЕС існував значний розрив між добре розвинутим
представництвом споживачів у національному процесі стандартизації у
країнах Північної Європи та незадовільним рівнем представництва у
країнах Південної Європи HYPERLINK \l “bookmark119” 1 .

Більше того, для забезпечення демократичності структур стандартизації
А1МЕС закликає до реформування європейської системи стандартизації,
оскільки у її теперішній формі вона, головним чином, слугує потребам
виробництва. Виразники суспільних інтересів, такі як споживачі та
невиробничі структури, не можуть взяти участь у процесі стандартизації у
повній мірі і забезпечити високий рівень безпеки товарів HYPERLINK \l
“bookmark118” 2 .

1 ANEC, Position Paper of march 2001 on the 1999 Council Resolution on
the role of standardisation in Europe, ANEC 2001/GA/007

2 Там же, с. 1

До того ж існує визнара проблема компетентності, яка випливає з того, що
при розробці стандартів необхідним є широкий діапазон кваліфікації. ому
стандарт, прийнятий органом стандартизації, не може у повній мірі
віддзеркалювати очікування споживачів.

Частина 3. Процедура поширення інформації у сфері технічних норм

Ведучи боротьбу із технічними бар’єрами на шляху торгівлі, Європейській
Комісії необхідно було боротися не лише з існуючими бар’єрами (у чому їй
надавав допомогу Суд ЄС), а й попереджати появу нових потенційних
бар’єрів у країнах-членах у формі технічних норм та стандартів.

3.1. Мета

Починаючи з 1980-х років Європейська Комісія зосереджувала свою увагу на
розробці системи, яка б накладала на країни-члени обов’ язок повідомляти
їй про всі проектні технічні норми та стандарти з метою визначення їх
відповідності ст.ст. 28 (колишня ст. 30) та 29 (колишня ст. 34)
Договору.

Директива 83/189 від 28 березня 1983 року, яка визначає порядок надання
інформації у сфері технічних норм та стандартів HYPERLINK \l
“bookmark123” 1 , дозволяє Європейській Комісії блокувати національний
законотворчий процес на період 12 місяців, протягом яких вона має час
запропонувати, якщо це можливо, загальноєвропейський відповідник
проектній технічній нормі.

1 O.J.E.C., n° L 109/8 of 26 April 1983

2 Directive 98/34/EC of the European Parliament and the Council of 22
June 1998 laying down a procedure for the provision of information in
the field of technical standards and regulations, O.J.E.C., n° L 204/37
of 21 July 1998

Нещодавно Директиву 83/189 було замінено Директивою 98/34/ЕС від 22
червня 1998, яка не внесла жодних змін у процедуру HYPERLINK \l
“bookmark122” 2 .

Сфера застосування

У 1998 році HYPERLINK \l “bookmark126” 1 систему розповсюдження
інформації, яка раніше застосовувалась лише для промислових товарів,
було поширено на сільськогосподарську продукцію, продовольчі товари,
фураж та медикаменти. До того ж сфера дії Директиви 98/48 поширилась на
інформаційні послуги HYPERLINK \l “bookmark127” .

Надання інформації про проекти технічних норм

Згідно з порядком, визначеним Директивою 83/189 (ст. 8), країни-члени
мають повідомити Комісію про всі проекти технічних норм, іншими словами,
про всі проекти нормативних актів, що містять технічні норми,
відповідність яким є обов’ язковою де-юре або де-факто. Країна-член
разом із цим повідомленням повинна надати пояснення причин встановлення
такої норми. У свою чергу, Комісія інформує інші країни-члени, які
можуть висловити свої зауваження. оді Комісія може винести рішення про
прийняття директиви щодо цієї справи. Країна може затвердити відповідну
норму, якщо протягом 12 місяців не буде прийнято жодного заходу на рівні
Співтовариства. акий порядок надання інформації також дозволяє Комісії
визначати пріоритети країн-членів у сфері безпеки та якості товарів, і
вивчати різні підходи, передбачені національними органами влади.

1 Directive of 22 March 1988, O.J.E.C., n° L 81/75 of 26 March 1988

2 Directive 98/48/EC of the European Parliament and the Council of 20
July 1998 modifying Directive 98/34/EC laying down a procedure for the
provision of information in the field of technical standards and
r?????????????????????????

З метою посилення ефекту цих різних заходів назви проектів норм, що
передаються країнами-членами до Комісії, публікуються в Офіційному
Віснику ЄС HYPERLINK \l “bookmark130″ 1 . Дана вимога дозволяє суб’єктам
підприємницької діяльності слідкувати за появою проектів норм, які
стосуються їх діяльності, і за умови відсутності повідомлення про них,
скористатись неправомірністю застосування державою обмежувальних
заходів. Вони можуть або передати справу на розгляд національного суду,
або звернутися до Комісії, яка у цьому випадку звертається до країни, що
порушила процедуру. „Прямий контроль з боку індивідів та професійних
організацій має посилити дотримання порядку надання нормативної
інформації. Спільний нагляд з боку країн-членів та Комісії зводить до
мінімуму ризик того, що технічні норми становитимуть перешкоду згідно зі
ст. 30” HYPERLINK \l “bookmark129″ .

3.4. Надання інформації про проекти стандартів

1 Commission of the EC, Communication by the Commission relating to the
publication in the Official Journal of the European Communities of the
titles of draft technical regulations notified be the Member States in
virtue of Directive 83/189/EEC of the Council modified by Directive
88/182/EEC of the Council, O.J.E.C., n° C 67/3 of 17 March 1989

2 O. Keller, та ж праця, c. 63

Порядок надання інформації про проекти стандартів дещо відрізняється від
порядку надання інформації щодо технічних норм, оскільки тут залучені
національні органи стандартизації. Вони мають надавати Європейській
Комісії, СЕ1ЧГ, СЕКЕЬЕС та їх партнерам в інших країнах-членах річну
програму стандартизації, кінцевий термін подачі якої – 31 січня. Таким
чином відбувається співпраця між різними органами стандартизації, які
можуть висловити своє бажання бути включеними у спільну роботу. Крім
того, країни-члени повинні прийняти необхідні заходи для
забезпечення того, щоб національні органи стандартизації не приймали
власні стандарти під час розробки європейських стандартів.

3.5. Роль Постійного Комітету

Згідно з Директивою 83/189 створено Комітет, функцією якого є допомога
Комісії в управлінні процесом надання нормативної інформації і
представляти її при взаємодії з органами стандартизації. Комісія може
надавати Комітетові консультативну допомогу, а останній – надавати їй
пропозиції щодо стимулювання європейських органів стандартизації до
прийняття певного європейського стандарту у відповідні строки або
визначати сфери, де гармонізація видається необхідною, та проводити
необхідну роботу із гармонізації у певному секторі (ст. 5).

Згідно з Директивою 98/34/ЕС Комітет функціонує під назвою „Постійний
Комітет”.

Частина 4. Зв’язок між директивами Нового підходу з Директивою про
загальну безпеку товарів

Директива 92/59/ЕС про загальну безпеку товарів від 29 червня 1992 зі
змінами, внесеними Директивою 2001/95/ЕС HYPERLINK \l “bookmark133″ 1 ,
покликана доповнити існуюче спеціальне законодавство у сфері безпеки
товарів – з одного боку, розповсюджуючись на товари чи сектори, що не
підпорядковуються існуючим нормативним актам, а з іншого, – шляхом
доповнення секторальних нормативних актів, включно із директивами Нового
підходу. Згідно із принципом компліментарності Директиви про загальну
безпеку товарів, закріпленим у ст. 1.2 Директиви, „положення Директиви
застосовуються лише за відсутності відповідних положень законодавчих
актів Європейського Співтовариства щодо безпеки тих чи інших товарів”.

1 Directive 2001/95/EC of the European Parliament and of the Council of
3 December 2001 on general product safety, 0.1. L 11/4 of 15.1.2002

Дане формулювання викликало різні проблеми в її інтерпретації, і
розширювальне тлумачення наступних положень ст. 1 разом з їх
відповідними декларативними частинами, на жаль, лише поглибило проблему.
Нова Директива 2001/95 покликана спростити та прояснити принцип
компліментарності з метою забезпечення узгодженого підходу всіх
країн-членів. Але здається, що нове трактування є не досить однозначним
для національних органів. В якості відповіді на запити від країн-членів
Генеральним директоратом у справах захисту безпеки і здоров’я споживачів
(DG SANCO – Directorate General Health and Consumer Protection) було
підготовано Керівні положення, в яких надається пояснення зв’ язку між
Директивою про загальну безпеку товарів та деякими іншими секторальними
директивами, що охоплюють певні види споживчих товарів.

Керівні положення стосуються Директиви про іграшкові товари, Директиви
про обладнання із низьким струмом (LVD), Директиви про засоби
індивідуального захисту (PPE) та Директиви про косметичні товари.
Основні принципи, визначені в документі, можуть бути застосовані і до
інших секторальних директив, особливо до директив Нового підходу.
Документ було розроблено у тісному співробітництві з Генеральним
директоратом підприємництва, експертами від країн-членів та зацікавлених
сторін. Керівні положення є неофіційними, але повним та систематизованим
керівним документом, який має допомагати органам влади країн-членів у
застосуванні відповідних директив. Він має також практичне значення і
для зацікавлених сторін.

4.1. Концепція безпечного товару та обов’язки виробників

Статті 3 і 4 Директиви про загальну безпеку товарів, які стосуються
загального зобов’язання щодо безпеки, застосовуються, якщо секторальна
директива не розповсюджується на певний ризик чи його категорію.
Секторальні директиви Нового підходу, включені в Керівні положення,
розповсюджуються на всі види ризиків, і загальне зобов’ язання щодо
безпеки Директиви про загальну безпеку товарів насправді не
застосовується до споживчих товарів, на які розповсюджуються ці
директиви.

1 Doc COM (2003) 240 final, с. 19

У своєму Комюніке до Ради ЄС та Європейського парламенту під назвою
„Покращення виконання директив Нового підходу” HYPERLINK \l
“bookmark135” 1 (Communication to the Council and the European

Parliament “Enhancing the implementation of the New Approach
directives”) Європейська Комісія також визнає, що „оскільки директивами
Нового підходу регулюються всі аспекти безпеки та категорії ризиків, що
стосуються товарів, на які розповсюджуються ці директиви, вимоги щодо
безпеки Директиви про загальну безпеку товарів до цих товарів не
застосовуються”.

1 „General product safety directive, a review of the common position
reached by the Council of Ministers” Product liability briefing,
January-March 1992, c. 1.9

Але чи насправді потрібно вважати, що директиви Нового підходу
розповсюджуються на всі аспекти безпеки товарів? Адже певні товари, що
підпадають під дію директив Нового підходу, можуть нести ризики, які не
регулюються цими директивами. Сюди можна віднести іграшкові товари, на
які розповсюджується одна з директив Нового підходу, і яка, тим не
менше, не регулює ризики акустичної та хімічної небезпеки цієї групи
товарів. Повністю виключивши товари, на які розповсюджується дія
будь-якої з директив Нового підходу, із сфери дії ст.ст. 2 та 3
Директиви про загальну безпеку товарів, Європейське Співтовариство
проігнорувало головну умову пріоритетності директиви, визначену в її
декларативній частині: „коли існує необхідність широкої законодавчої
основи із горизонтальними зв’язками для … заповнення прогалин в
існуючому або майбутньому спеціальному законодавстві”. Іншими словами,
Європейське Співтовариство не змогло виконати завдання, яке саме ж перед
собою і поставило, прийнявши загальну директиву, що мала б слугувати
(при її виконанні) „гарантією” захисту населення від шкоди, яку можуть
спричинити певні товари при існуванні прогалин у спеціальних нормах
безпеки Європейського Співтовариства, прийнятих з метою зняття технічних
бар’ єрів на шляху торгівлі” HYPERLINK \l “bookmark136″ 1 .

1 „General product safety directive, a review of the common position
reached by the Council of Ministers” Product liability briefing,
January-March 1992, c. 1.9

До того ж, не беручи до уваги проблеми аспектів безпеки, не охоплених
директивами Нового підходу, зміст зобов’язань, покладених на професійних
учасників ринку та органи державної влади, є різним: директивами Нового
підходу насправді встановлюється загальне зобов’язання щодо безпеки, але
вони не визначають додаткових умов із контролю чи вилучення товару, тоді
як це вимагається від професійних учасників ринку. Така різниця у
підході до товарів, що підпадають під дію директив Нового підходу та
звичайних гармонізуючих директив, призведе до значних розбіжностей у
зобов’ язаннях, що вимагаються від професійних учасників ринку.
Наприклад, виробники машин для миття посуду, що підпадають під дію
Директиви про машинне обладнання, яка є директивою Нового підходу, не
повинні брати на себе зобов’ язання проведення контролю та вилучення
товару, передбачені Директивою про загальну безпеку товарів, оскільки
вони повинні керуватись вимогами Директиви про машинне обладнання. А з
іншого боку, виробники холодильного обладнання, мила або одягу будуть
підпорядковуватись вимогам загальної директиви щодо усіх ризиків та
аспектів безпеки, оскільки на них не розповсюджується жодна директива
Нового підходу. Європейське Співтовариство зробило занадто складним
життя виробників і дистриб’ юторів, що бажають мати прозорі, прості та
чесні правила гри, знати ці правила і грати за ними відповідним чином із
усвідомленням того, що всі інші знаходяться в таких же умовах.
Використовуючи цю директиву більше для створення проблем, аніж для їх
вирішення, Європейське Співтовариство планування зробило для багатьох
дуже складним. (…) Важко уявити більш безладний і нестійкий режим, як
для виробників, так і для споживачів HYPERLINK \l “bookmark137” 1 “.

На практиці виробник, який хоче забезпечити своїй продукції максимальний
рівень безпечності, буде в будь-якому випадку змушений застосовувати
вимоги інших секторальних директив та загальної директиви, і вибирати із
стандартів безпеки, визначених у цих двох інструментах, той, що гарантує
її найвищий рівень.

4.2. Обов’язки країн-членів

У директивах Нового підходу відсутні положення, еквівалентні положеням
Директиви про загальну безпеку товарів, які закріплюють вимогу
розробляти відповідну інституціональну структуру в даній сфері. Це
означає, що органи державної влади повинні залучати більше механізмів
ринкового нагляду за товарами, на які не розповсюджуються директиви
Нового підходу, ніж за іншими, хоча логічною видається зворотна
ситуація, коли товари, на які розповсюджуються директиви Нового підходу,
підпадають, принаймні, під такий самий рівень контролю, оскільки на
виробників таких товарів покладено менше зобов’ язань у порівнянні із
виробниками товарів, що підпорядковуються загальній директиві.

Згідно з Керівними положеннями норми статей 5-18 застосовуються, коли
відповідний аспект не підпадає під дію спеціальних положень секторальної
директиви. Аналіз, представлений у документі, показує, що ці положення
подібним же чином, хоча і з незначними відмінностями, застосовуються до
Директив про іграшкові товари, прилади низької напруги, засоби
індивідуального захисту та косметичні товари.

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

&

(

*

,

\

^

?

AE

E

?

oe

o

u

ue

’ ” AE E Oe Ue J

P

R

T

V

?

?

?

?

1/4

3/4

A

o

o

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

??E????$??&?

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

??

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

”„w

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

&

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

„( ¤01$`„(

?

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

?

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

??????????y???„

?

?

¤

°

?

O

o

$

L

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

????¬??$??????$??OueOP

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

&

F&

&

F%

&

F(

&

F)

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

&

F,

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

I0J`

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

4

6

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

(

,

2

6

R

T

Z

^

?

?

?

1/4

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

6

\

^

?

?

?

a

„( ¤s1$`„(

p r t v ? ? ? ? c ? ° ¶ ? Ae AE E I ? O TH ae ae o o o u ue B

D

F

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

F

X

\

d

j

p

r

~

?

?

?

?

?

 

¬

®

?

?

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

&

F4

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

??

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

??H??$??¬?‚N¶N?N?N1/4NINhPrP?P?PiP?PoPoPoPRQTQ¤Q?Q1/4QAEQUWUeWTHW?W

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

y1$

y1$

hF

hF

hF

I0J`

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

‡‚yl

y1$

`„-

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

hF

,астосування директив, що грунтуються на Новому та Глобальному підходах,
виданому у 2000 році, вказується, що Директива про загальну безпеку
товарів містить детальні положення про ринковий нагляд (ст. 5 та 6 або
нові 7 та 8). Дані положення прямо незастосовуються у секторах, що
підпадають під дію директив Нового підходу, але вони встановлюють модель
прав та обов’язків, необхідних для проведення ринкового нагляду,
особливо якщо це стосується споживчих товарів. HYPERLINK \l
“bookmark141″

У 2003 році Європейська Комісія зробила ще один крок. Вона зазначила, що
„Директиви Нового підходу не містять детальних положень щодо обов’
язкових заходів. ому відповідні положення Директиви про загальну безпеку
товарів з поправками застосовуються до споживчих товарів, що підпадають
під дію нормативних актів Нового підходу. (… ) ака ситуація означає,
що на практиці промислові та споживчі товари можуть підпорядковуватись
різним положенням про ринковий нагляд”.

Виключне положення

Виключні положення Директив про іграшкові товари та засоби
індивідуального захисту вимагають повідомляти про національні заходи,
які застосовуються лише до товарів із маркуванням СЕ, тоді як Директива
про прилади низької напруги вимагає повідомляти про заходи щодо
будь-яких таких приладів. аким чином, виключне положення Директиви про
загальну безпеку товарів не може бути застосоване до товарів, що
підпадають під дію директив Нового підходу.

Р?арех

Ще у 2000 році Європейська Комісія визнала, що „Положення щодо порядку
швидкого обміну інформацією про небезпеки та відповідні дії
на рівні Співтовариства застосовуються до споживчих товарів, на які
розповсюджується дія директив Нового підходу”. HYPERLINK \l
“bookmark143” 1

Таким чином, система Яарех застосовується до всіх товарів, на які
розповсюджується дія секторальних директив. Надсилання інформації має
проводитись через національний контактний центр Яарех до представництва
Яарех у Комісії.

4.5. Повноваження Європейської Комісії

Директиви Нового підходу не наділяють Комісію жодними спеціальними
повноваженнями окрім оцінки правомірності відповідних заходів з боку
країн-членів та передачі інформації, отриманої від країн-членів.

Стаття 13 Директиви про загальну безпеку товарів у певному розумінні
розширює положення ст. 12 (Яарех), згідно з якою заходи з боку Комісії
носять кінцевий характер. Якщо простий обмін інформацією згідно зі ст.
12 є неможливим, повноваження щодо вирішення даного питання переходять
до Комісії. „Активація цієї системи стане фактично першою фазою
процедури, яка, за певних умов, може призвести до винесення Комісією
свого рішення, і уможливлення вирішення нагальних питань ефективним,
скоординованим способом на рівні Співтовариства HYPERLINK \l
“bookmark144” “.

Там же, с. 17

2 Communication from the Commission on 16 December 1993 to the Council,
the European Parliament and the Economic and Social Committee on the
handling of urgent situations in the context of implementation of
Community rules, doc. COM (93) 430 final, с. 10

аким чином, товари, що підпадають під дію директив Нового підходу,
можуть підпорядковуватись рішенню Європейської Комісії згідно зі ст. 13
Директиви про загальну безпеку товарів.

Частина 5. Сертифікація

5.1. Глобальний підхід та сертифікація і випробовування

Технічні бар’єри, спричинені нормами, дуже часто приховують інші бар’єри
на шляху торгівлі, які подолати набагато важче. І ці бар’єри створюються
системами, які мали б встановлювати відповідність товарів певним
стандартам і нормам. Із роками стало ясно, що постала необхідність
послідовного вирішення проблеми поступової гармонізації технічних
стандартів.

На додаток до принципів Нового підходу необхідно також визначення умов
достовірної оцінки відповідності.

У Своєму Комюніке до Ради ЄС від 15 червня 1989 HYPERLINK \l
“bookmark147” про Глобальний підхід до сертифікації та випробовувань
(Communication to the Council of 15 June 1989 on the Global approach to
certification and testing) Європейська Комісія визнала необхідність
комплексної політики та системи оцінки відповідності.

ак, Комісією було запропоновано дії на трьох різних

рівнях:

Рівень А – основні структури;

Рівень В – норми;

Рівень С – необхідність європейської інфраструктури сертифікації та
випробовувань.

У відповідь на Комюніке Комісії від 15 червня 1989 року було прийнято
Резолюцію Ради ЄС від 21 грудня 1989 року HYPERLINK \l “bookmark150″
про Глобальний підхід до оцінки відповідності (Resolution of 21 December
1989 on a global approach to conformity assessment) з метою „створення
умов, які дозволять функціонування принципу взаємного визнання доказів
відповідності і в регуляторній, і в нерегуляторній сферах”.

5.2. Глобальний підхід до оцінки відповідності 5.2.1. Керівні принципи

Європейська Комісія визначила 5 керівних принципів, підкреслюючи
важливість послідовного підходу до перевірки відповідності у
європейському законодавстві:

Розробка спільних процедур оцінки відповідності: розробка спільних
процедур оцінки відповідності, а також критеріїв використання цих
процедур та оповіщення компетентних органів країн-членів. Ці процедури
(розподільчі модулі) було розроблено для різних фаз проведення оцінки
відповідності. Крім того, використання маркування СЕ означає
відповідність товару певним законодавчим нормам та слугує європейським
паспортом перевірених товарів, що дозволяє свободу їх руху всередині
Європейського Співтовариства.

Розвиток європейських стандартів щодо забезпечення якості (серія EN ISO
9000) та вимог, які висуваються уповноваженими органами (серія EN ISO
45000) у всіх країнах-членах, а також розбудова акредитаційної системи і
використання методів взаємного порівняння на рівні країн-членів та
Співтовариства.

створення панєвропейської організації із сертифікації та випробовувань,
яка б відповідала за нерегуляторні угоди про визнання у сфері
сертифікації та випробовувань. Дана організація має бути максимально
гнучкою та слугувати форумом, на якому б могли укладатись угоди про
визнання.

дослідження можливих наслідків існування різних рівнів розвитку
сертифікації та випробовування у різних країнах Співтовариства (системи
еталонування та метрології, дослідні лабораторії, органи перевірки і
сертифікації, акредитаційні органи) і наступна підготовка програми
заходів на рівні Співтовариства.

розвиток міжнародної торгівлі регламентованими товарами з третіми
країнами. У світлі угод про взаємне визнання згідно із ст. 113 Договору,
Співтовариство повинно забезпечити однакові умови товарам із третіх
країн і товарам місцевих виробників.

5.2.2. Порядок оцінки відповідності

Головною метою процедури оцінки відповідності є дати можливість органам
влади забезпечити відповідність товарів, випущених на ринок, вимогам,
визначених у положеннях директив, особливо тим вимогам, які стосуються
безпеки та здоров’ я користувачів і споживачів.

Формування Глобального підходу було завершено Рішенням Ради ЄС
90/683/ЕЕС, яке згодом була замінено і поновлено Рішенням 93/465/ЕЕС від
22 червня 1993 року, у якому наведено керівні принципи використання
порядку оцінки відповідності, визначеного у директивах із гармонізації,
та основні правила єдиного маркування СЕ.

5.3. Модульна система

Порядок оцінки відповідності, визначений директивами Нового підходу,
впорядковано на основі модулів оцінки відповідності. Модульний підхід,
введений нормативними актами Глобального підходу, поділяє процес оцінки
відповідності на декілька операцій (модулів) з метою забезпечення
гнучкості процесу оцінки з огляду на весь виробничий процес і його
адаптування до цілей кожної окремої операції.

Модулі відрізняються в залежності від різноманітних складових, таких як:

ступінь розвитку товару (наприклад, дизайн, прототип, замкнутість
виробництва);

вид оцінювання, що застосовується (наприклад, перевірка документації,
затвердження типового зразку, підтвердження якості);

сторона, що проводить оцінку (виробник чи третя сторона).

Різні модулі встановлюються для етапів розробки та виробництва товару.
Як правило, товар перед виходом на ринок проходить обидва ці етапи.

Існує 8 таких модулів, причому деякі можуть комбінуватися з іншими,
даючи 12 можливих комбінацій (див. Додаток до Рішення Ради ЄС 93/465/ЕЕС
від 22 липня 1993 року /Annex to the Council Decision 93/465/EEC of 22
July 1993/).

Модуль Вид Етап

Модуль А Внутрішній

контроль

Модуль Вид Етап

Модулем В, і видає сертифікат відповідності.

Модуль G Відповідність одиниці товару Етап розробки та виробництва
Уповноважений орган вивчає кожен індивідуальний товар та проводить
необхідні випробовування, визначені відповідними стандартами, з метою
забезпечення його відповідності умовам тієї чи іншої директиви.

аким чином, виробник забезпечує і заявляє, що даний товар, на який
уповноваженим органом було видано сертифікат, задовольняє вимоги, що
висуваються до нього.

Модуль H Повний

контроль якості Етап розробки та виробництва Виробник забезпечує
функціонування системи якості на етапах проектування і
виробництва, перевірку і випробовування кінцевого продукту за санкцією
і під контролем уповноваженого органу

(стандарт EN ISO 9001).

оді заявляється, що товар відповідає зразку -згідно з перевіркою
відповідності товару маркуванню СЕ – і задовольняє нормативні
вимоги, що висуваються до нього.

Можливі комбінації

Модуль С розроблено для використання разом з Модулем В (перевірка
відповідності маркуванню СЕ). До того ж Модулі Б, Е, Б в основному
використовуються з Модулем В, хоча у певних випадках вони можуть
використовуватись окремо, наприклад, коли йдеться про товари із простими
процесами розробки та виробництва.

Критерії вибору

При визначенні кола можливих альтернатив для виробника у директивах
враховуються, з-поміж інших, такі фактори:

відповідність модулів щодо виду товару;

природа ризиків, що їх несуть певні товари;

економічна інфраструктура сектору (наприклад, існування чи
відсутність третіх сторін);

тип виробництва і його значимість, та ін.

Фактори, що враховуються у конкретному випадку, мають бути викладеними
Комісією у директивах.

У директивах наводяться критерії, відповідно до яких із переліку модулів
виробник обирає той, що найбільше підходить його виробництву. Але
виробнику має надаватися найбільший можливий вибір методу/процедури для
забезпечення відповідності директиві.

„Тим не менше, виробник може зіштовхнутись із проблемами, пов’язаними з
оцінкою товару, внаслідок обмеженого вибору наявних у директиві модулів
у випадку, коли товар підпадає під дію кількох директив. З одного боку,
усі директиви, що застосовуються для певного товару, не можуть
пропонувати один спільний модуль, і таким чином, виробникзмушений
застосовувати різні модулі до різних категорій ризику. А з іншого боку,
навіть якщо для всіх таких директив може бути застосований один і той же
модуль, не завжди наявний єдиний уповноважений орган, призначений згідно
з усіма цими директивами. Тому виробник повинен або звертатися до
декількох уповноважених органів для оцінки відповідності його товару,
або погодитись на те, щоб певну частину роботи виконував уповноважений
орган за договором субпідряду. Оскільки кожен уповноважений орган
повинен обмежувати свою оцінку товару вимогам тієї директиви, згідно з
якою йому були надані такі функції, втручання декількох уповноважених
органів неминуче призводить до зростання витрат” HYPERLINK \l
“bookmark157” .

5.3.3. Застосування стандартів системи якості

На виробника покладено відповідальність за впровадження і забезпечення
функціонування системи якості із дотриманням регуляторних вимог. Даний
факт має бути відмічений уповноваженим органом у його оцінці, дозволі та
звіті. Дуже невелика кількість директив детально зупиняються на
стандартах системи якості (порівняйте – Директиви про абонентські пункти
зв’язку та ліфти).

2 Communication from the Commission to the Council and the European
parliament “Enhancing the implementation of the new Approach
directives”, Brussels, 7.5.2003, COM (2003) 240 final, c. 13

„Системи контролю якості є товароорієнтованими та забезпечують необхідну
гнучкість для врахування різних видів ризиків, які може становити товар,
і на які розповсюджуються декілька директив. ому вважається, що
процедури оцінки відповідності, основані на використанні відповідної
системи якості, можуть спростити процес сертифікації цих товарів”
HYPERLINK \l “bookmark156” .

Технічна документація HYPERLINK \l “bookmark160″

Згідно з директивами Нового підходу виробники зобов’ язані складати
технічну документацію, що містить інформацію на підтвердження
відповідності товарів директивам. Дане зобов’ язання вступає в силу з
моменту виходу товару на ринок незалежно від його географічного
походження.

ехнічна документація має зберігатися щонайменше протягом 10 років від
останньої дати випуску товару, якщо у директиві чітко не вказано інший
строк.

Зміст технічної документації визначається директивою відповідно до
товару. Деякі директиви вимагають, щоб технічна документація велася
офіційною мовою тієї країни-члена, де проводяться відповідні процедури,
або в країні реєстрації уповноваженого органу.

Декларація відповідності нормам ЄС

Згідно з директивами Нового підходу на виробника або його довірену
особу, зареєстрованих на території Європейського Співтовариства,
покладено обов’ язок складати декларацію відповідності нормам ЄС при
випуску товару на ринок.

З метою визначення основних критеріїв декларації відповідності було
прийнято стандарт FN45014, який також може використовуватись як керівний
документ у світлі директив Нового підходу.

Мінімальний об’ єм наданої інформації має включати:

– назву і адресу виробника або його довіреної особи, що складає
декларацію;

інформацію щодо товару (назву, тип номеру моделі, номер партії або
серійний номер, постачальника та кількість екземплярів тощо);

список стандартів або інших нормативних документів, яким відповідає
товар;

дату складання декларації.

Декларація відповідності нормам ЄС повинна бути негайно надана
контролюючим органам за їх вимогою. Декларація має бути складена однією
із офіційних мов Співтовариства.

5.3.6. Уповноважені органи

„У більшості модулів, передбачених директивами Нового підходу,
вимагається участь третьої сторони для оцінки відповідності, відомої як
„уповноважений” орган, і його участь, як правило, необхідна для оцінки
товарів, що можуть становити високий рівень ризику. ому важливо, щоб дії
цих уповноважених органів відзначалися високим рівнем компетенції,
непідкупністю та професіоналізмом. Наприкінці 2002 року Комісію було
повідомлено про близько 1 000 таких органів” HYPERLINK \l “bookmark163″
.

Уповноважені органи проводять процедуру оцінки відповідності згідно із
директивами Нового підходу, коли вимагається участь третьої сторони.

5.3.6.1. Обов’язки країн-членів

1) Призначення установ

Країни-члени несуть відповідальність за тлумачення, розповсюдження
інформації та застосування визначених критеріїв при оцінці придатності
органу для проведення процедур оцінки відповідності. „У Рішенні Ради ЄС
93/465/ЕЕС визначено загальні керівні принципи, що стосуються
уповноважених органів, але саме окремі директиви становлять правову
основу для призначення уповноважених органів і містять критерії, що
мають правову силу і якими країни-члени повинні керуватися при оцінці
уповноважених органів” HYPERLINK \l “bookmark165” .

Зазвичай, згідно з директивами Нового підходу країни-члени повинні на
свою відповідальність надати інформацію Комісії та іншим країнам-членам
про затверджені органи для проведення оцінки відповідності та виконання
специфічних завдань під ідентифікаційними номерами, раніше призначеними
їм Комісією.

2) Перевірка компетентності

На країнах-членах лежить відповідальність за компетентність
уповноважених органів, що висловили бажання брати участь в оцінці.

Загалом, у директивах визначені наступні критерії компетентності
HYPERLINK \l “bookmark164” :

наявність штату працівників та обладнання (наприклад, ст. 3 Додатку IX
Директиви 93/42/ЕЕС);

незалежність та об’ єктивність по відношенню до фізичних та юридичних
осіб, прямо чи непрямо пов’ язаних із певним товаром (наприклад, ст. 1 і
5 Додатку IX Директиви 93/42/ЕЕС); уповноважені органи повинні
залишатися третіми сторонами,незалежними від своїх клієнтів та інших
зацікавлених сторін. З метою гарантування об’єктивності уповноважені
органи повинні бути вільними від будь-якого комерційного, фінансового чи
іншого тиску, що може впливати на їх рішення.

технічна компетентність персоналу щодо даного виду товарів та оцінки
його відповідності (наприклад, ст. 4);

забезпечення збереження професійної таємниці та неупередженості
(наприклад, ст. 2 та 7); уповноважені органи повинні застосовувати
необхідні заходи для забезпечення конфіденційності інформації, отриманої
при проведенні оцінки відповідності. Ці заходи мають забезпечити
нерозголошення результатів та іншої інформації будь-якій іншій стороні;

взяття на себе громадської відповідальності, якщо

згідно із національним законодавством

відповідальність не розповсюджується на державу

(наприклад, ст. 6).

3) Роль акредитації

З метою перевірки відповідності уповноважених органів встановленим
умовам органи державної влади звертаються до акредитації відповідно до
стандартів серії БК 45000.

Акредитація має розглядатися державними органами, які обирають
уповноважені органи, найкращим технічним підґрунтям для оцінки з метою
мінімізації розбіжностей у критеріях відбору HYPERLINK \l “bookmark166”
.

У загальних рисах стандарти БК 45000 (45000 та 4513) складаються із
частини щодо організації і управління органом та частини, в якій
наведено технічні вимоги до діяльності органу (див. с. 37 Керівного
документу Комісії). Обидві частини необхідні для забезпечення
об’єктивної і компетентної діяльності органів, що проводять оцінку
відповідності.

Першочергове значення має визначення технічних можливостей, досвіду
уповноваженого органу, його здатності проводити оцінку та перевірку
різних технічних специфікацій, загальних цілей чи експлуатаційних
характеристик у відповідності до певної директиви.

Оголошення результатів відбору

Оголошення результатів полягає у повідомленні Комісії та інших
країн-членів, що орган, який відповідає поставленим вимогам, призначено
для виконання оцінки відповідності згідно з директивою.

Країни-члени можуть повідомити про це даний орган у будь-який час після
прийняття директиви. Комісія повинна призначити органу ідентифікаційний
номер.

Для інформативних цілей Комісія публікує список обраних органів у
Official Journal of the European Communities. Даний список постійно
оновлюється і може бути отриманий напряму від відповідних служб Комісії.

Наприкінці 2002 року Комісія була проінформована про близько 1 000
установ HYPERLINK \l “bookmark167” (список установ також можна знайти
на сайті Європейської організації сертифікації та випробовувань (EOTC):
HYPERLINK “http://www.eotc.be/” http://www.eotc.be ).

Відкликання акредитації органу

При виникненні сумнів щодо компетенції уповноваженого органу на Комісію
і країни-члени покладено обов’ язок приймати необхідні заходи в момент
оголошення результатів чи після нього.

Країна-член повинна скасувати або, якщо це доцільно, відкласти
акредитацію після негайного встановлення контакту із такою установою.
Країна-член також повинна опублікувати цю інформацію і проінформувати
Комісію та інші країни-члени згідно з процедурою, подібною до оголошення
результатів.

Комісія не має права скасовувати акредитацію уповноваженого органу. Але
вона може прийняти рішення, за своєю власною ініціативою чи після
надходження скарги, що певний уповноважений орган не відповідає
поставленим вимогам, і проінформувати національні органи влади,
відповідальні за відбір і призначення цих органів, та зробити запит щодо
документації про підтвердження призначення даного органу або його
компетентність.

5.3.6.2. Роль уповноважених органів

Уповноважені органи повинні інформувати національні органи влади,
відповідальні за їх відбір і призначення, про свою діяльність
(наприклад, просування оцінки відповідності, наявність ресурсів,
субконтракти тощо). акож ті ж державні органи або Комісія можуть
вимагати надання всієї інформації щодо виконання вимог, які ставилися
перед органом.

5.4. Маркування СЕ 5.4.1. Мета

Маркування СЕ є невід’ємною частиною Глобального та Нового підходів
Європейського Співтовариства до оцінки відповідності. Це певний
„Європейський паспорт”, у якому виробник або імпортер проголошує, що
товар відповідаєосновним вимогам щодо безпеки, визначеним у відповідних
директивах, і це гарантує товару вільний доступ до внутрішнього ринку
ЄС.

У Рішенні Ради ЄС 93/465/ЕЕС від 12 липня 1993 визначаються загальні
правила єдиного маркування СЕ згідно з цілями, визначеними у директивах,
присвячених цьому питанню. У директивах, прийнятих до цього Рішення,
фразу „знак СЕ” було замінено на „маркування СЕ” (зміни внесені
Директивою 93/68/ЕЕС від тієї ж дати) HYPERLINK \l “bookmark171″ .

Маркування СЕ також символізує той факт, що фізична чи юридична особа,
за товарами якої було закріплено маркування СЕ чи відповідальна за
закріплення цього маркування, перевірила відповідність товару усім
положенням європейських норм, під дію яких підпадає товар, і
пересвідчилася, що товар пройшов необхідні процедури оцінки
відповідності.

Отже, маркування СЕ символізує відповідність товару вимогам, які
Європейське Співтовариство висуває до виробників.

Це декларація виробника в тому, що:

– товар задовольняє всі відповідні положення європейського
законодавства;

– було проведено всі необхідні процедури оцінки відповідності.

5.4.2. Зовнішній вигляд

Маркування відповідності СЕ складається із перших літер

„СЕ”.

Маркування СЕ має бути нанесене на видному місці, розбірливо та чітко на
товар чи його табличку технічних даних. Якщо внаслідок специфіки товару
це неможливо, маркування повинно бути нанесено на упаковку, за її
наявності, та на супроводжувальні документи, якщо такі документи
передбачені керівною директивою.

Для забезпечення розбірливості напису – мінімальна

висота маркування має становити 5 мм.

Якщо згідно з директивою у процес контролю за виробництвом залучено
уповноважений орган, після маркування СЕ має бути нанесено його
ідентифікаційний номер. Виробник або його офіційний представник,
зареєстрований на території Співтовариства, наносять ідентифікаційний
номер під відповідальність уповноваженого органу.

5.4.3. Товари, що підлягають маркуванню СЕ

Маркування СЕ є обов’язковим для всіх товарів, що підпадають під дію
директив щодо його нанесення, і які призначені для внутрішнього ринку
Співтовариства. Воно маєбути нанесене наприкінці процесу контролю за
виробництвом перед випуском товару на ринок. Воно не може бути нанесене
до завершення процедури оцінки відповідності.

Якщо товар підпадає під дію інших директив, які стосуються інших
аспектів, і передбачають маркування СЕ, то дане маркування також повинно
означати, що товар задовольняє вимоги цих інших директив.

Маркування СЕ має бути нанесене:

на всі нові товари незалежно від того, чи вони вироблені в ЄС, чи в
третій країні;

на товари, що були у використанні, імпортовані із третіх країн;

на товари, які були суттєво перероблені і які підпадають під
дію директив як нові товари.

Директиви можуть містити винятки із застосування маркування СЕ до певних
товарів (наприклад, Директиви про активні медичні імплантанти, про
газові прилади та неавтоматичні зважувальні інструменти) HYPERLINK \l
“bookmark176” .

5.4.4. Сторони, відповідальні за присвоєння маркування СЕ

2 Хоча у виключних випадках згідно з деякими окремими директивами
маркування СЕ може наноситись стороною, що відповідає за випуск товару
на ринок Співтовариства.

Маркування СЕ має бути нанесене виробником або його представником,
зареєстрованим у Європейському Співтоваристві HYPERLINK \l “bookmark175″
. Виробник, незалежно від того, зареєстрований він у ЄС чи ні, несе
повну відповідальність і за відповідність товару вимогам директив, і за
нанесення маркування СЕ.

Національні знаки відповідності

Маркування СЕ засвідчує, що промисловий товар відповідає директивам,
заснованим на принципах Глобального підходу. Враховуючи це, країни-члени
мають утримуватись від введення у національні норми будь-якого посилання
на інші маркування відповідності, окрім маркування СЕ (Додаток, пункт
В.е.). Хоча згідно з пунктом В.]. на товарах можуть бути нанесені
різноманітні знаки, як наприклад, знаки, що вказують на відповідність
товару національним чи європейським стандартам чи звичайним
консультативним директивам, якщо:

ці знаки виконують відмінні від маркування СЕ функції;

їх зовнішній вигляд не нагадує маркування СЕ;

вони не заважають читабельності та чіткості маркування СЕ.

„Додаткові добровільні знаки самі по собі не суперечать маркуванню СЕ,
якщо вони не нагадують, не співпадають у значенні чи цілях із ним, і
мають додаткове значення для цільової аудиторії (споживачів,
користувачів, органів державної влади)” HYPERLINK \l “bookmark179″ 1 .

Обов’язки країн-членів

Communication from the Commission to the Council and the European
Parliament of 7.5.2003, Enhancing the implementation of the New approach
directives, COM (2003) 240 final, c. 13

Країни-члени зобов’ язані слідкувати за недопущенням зловживань у
системі маркування та за безпечністю товарів із маркуванням СЕ. Вони
повинні проводити інспекції з метою недопущення виходу на ринок товарів
із фальсифікованим маркуванням СЕ.

Якщо країни-члени виявлять, що маркування СЕ було нанесене безпідставно,
виробник або його представник мають привести товар у відповідність до
стандартів і директив, та припинити порушення законодавчих норм на
умовах, висунутих країною-членом, причому остання залишає за собою право
звернення до положень відповідної директиви про застосування виключного
положення. Якщо товар не буде приведено у відповідність, країна-член
повинна вдатися до всіх необхідних заходів для обмеження чи заборони
випуску такого товару на ринок або забезпечити вилучення товару з ринку
згідно з процедурами, передбаченими у виключних положеннях.

5.4.7. Маркування СЕ та споживачі

Оскільки всі товари, на які розповсюджуються директиви Нового підходу,
мають маркування СЕ, це маркування не призначене для комерційних цілей.
Воно також не є виробничою маркою, оскільки не вказує, що товар було
вироблено у ЄС.

Декілька разів надходили скарги від організацій споживачів щодо
небезпеки виникнення непорозумінь, пов’язаних із маркуванням СЕ, у
споживачів, багато з яких вірять, що дане маркування забезпечує певний
рівень (або навіть високий рівень) якості і безпеки товару.

На додаток до ризику сплутати дане маркування із іншими знаками,
маркування СЕ, яке наноситься професійними учасниками без перевірки
третьої стороною обґрунтованості його нанесення, спантеличує багато
споживачів, які впевнені, що як знак якості воно гарантує безпеку, хоча
воно лише означає відповідність товару основним мінімальним стандартам
безпеки.

5.4.8. Знак Кеутагк

„Кеутагк” – це добровільний сертифікат, розроблений СЕК та СЕКЕЬЕС у
відповідь на Резолюцію Ради ЄС 1992 року, у якій європейським органам
стандартизації пропонувалось дослідити можливість створення
гармонізованого знаку відповідності європейським стандартам.

Знак „Кеутагк” засвідчує відповідність товару вимогам безпеки стандартів
СЕК/СЕКЕЬЕС. Отже, „Кеутагк” надає споживачам та користувачам
інформацію, що даний товар відповідає певним вимогам безпеки, визначених
у європейських стандартах.

На даний момент „Кеутагк” визнано 19 європейськими країнами, у яких він
діє на рівні з національними знаками. HYPERLINK \l “bookmark183″ 1

Будь-який виробник товарів широкого вжитку, що бажає покращити свою
позицію на ринку, може подати заявку на отримання „Кеутагк”. Зацікавлені
виробники мають звернутися до одного з органів сертифікації, що є членом
угоди про „Кеутагк”.

5.5. Європейська організація сертифікації та випробовувань

Європейська організація оцінки відповідності – незалежна і неприбуткова
європейська організація – була створена Європейською Комісією,
Європейською асоціацією вільної

Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Італія, Люксимбург,
Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Португалія, Словенія, Туреччина,
Угорщина, Фінляндія, Франція, Чеська Республіка, Швейцарія, Швеція.

торгівлі (ЕБТА) та органами із розробки європейських стандартів у квітні
1990 року. 3 грудня 1992 року 22 членів-засновників підписали Статут
Організації. Правовий статус згідно з бельгійським законодавством вона
отримала у квітні 1993 року. Управління Організацією здійснює Генеральна
Асамблея, яка відповідає за політику розвитку і стратегічне планування.
Збирається ГА 4 рази на рік.

Клієнтами і членами Організації є професійні оператори ринку, виробники
та постачальники, органи регулювання, споживачі та робітники.

До групи установ та організацій, з якими укладені угоди про
співробітництво, належать органи сертифікації та оцінки якості, тестові
центри та лабораторії, органи ринкового нагляду.

Європейська організація сертифікації і випробовувань діє як
координаційний центр оцінки відповідності в Європі, але сама не
проводить тестувань або сертифікації товарів та послуг. її метою є
сприяння розбудові Спільного ринку ЄС та сприяння ліквідації технічних
бар’єрів у торгівлі згідно із принципами ВТО.

Ціллю діяльності Організації на Спільному ринку та у відносинах із
третіми країнами є сприяння розвитку процесів взаємного визнання доказів
того, що товари і послуги відповідають заявленим специфікаціям, сприяння
прийняття ринком такого взаємного визнання, і, таким чином, сприяння
ринковій адаптації і ефективності через зниження витрат і поліпшення
використання існуючої інфраструктури оцінки відповідності. Іншими цілями
є підтримка інших дій з боку членів і партнерів Організації щодо
винесення та розвитку ініціатив на підтримку завершення формування
Спільного ринку та служіння інтересам споживачів і користувачів.

Частина 6. Забезпечення дотримання норм та стандартів і ринковий нагляд

6.1. Необхідність співпраці на урядовому рівні

Ефективне використання принципів, визначених директивами Нового підходу,
вимагає розвитку взаємної довіри між вищими посадовими особами
країн-членів у конкретному і повсякденному застосуванні діючого
законодавства. Ця взаємна довіра набуває особливого значення у сфері
безпеки товарів. На даний момент умови для такої довіри ще не створені.
Між країнами-членами існує велика різниця у ресурсах, ступенях
розвиненості компетентних органів. Деякі країни-члени досі ще не мають
необхідних ресурсів та інституційної інфраструктури для виконання
повноважень, покладених на них Директивою про загальну безпеку товарів.

Ця ідея не нова. У сфері ринкового нагляду Суд ЄС декілька разів
вказував, що національні органи влади не можуть вимагати проведення
нових тестів, процедур сертифікації чи інспекцій, які не мають
вирішального значення, якщо вони вже були проведені національними
органами інших країн-членів або відповідними організаціями, визнаними
країнами-членами. Взаємна довіра передбачає більш тісне співробітництво
на урядовому рівні. Необхідність такої співпраці також наголошується
Судом ЄС вже протягом багатьох років.

Керуючись принципом субсидіарності, Європейська Комісія також протягом
кількох років наголошувала на важливості адміністративної співпраці
для гармонійного іефективного функціонування Європейського
Співтовариства та висловлювалась за зміцнення координування цього
процесу HYPERLINK \l “bookmark186” .

Внаслідок розвитку співпраці між урядовими органами було створено кілька
систем у сфері безпеки товарів. І хоча ці системи більше направлені на
такі сектори як харчова промисловість та виробництво фармацевтичної
продукції, але система швидкого обміну інформацією щодо можливих
небезпек, які становлять споживчі товари, та мережа Prosafe
зарекомендували себе якнайкраще.

Але ці системи мають і значні недоліки, серед яких -нерівність в участі
країн-членів, неформальний та необов’язковий характер Prosafe, що
базується головним чином на двосторонніх контактах без активного
залучення Європейської Комісії.

Розуміючи необхідність координування окремих проектів співпраці,
започаткованих деякими країнами-членами або поліпшення функціонування
існуючих мереж із збереженням контролю над цими проектами, Комісія
надіслала Комюніке Раді ЄС і Європейському Парламенту від 16 лютого 1994
про розвиток адміністративної співпраці для імплементації та
застосування законодавства Співтовариства в рамках внутрішнього ринку.

ут Комісія визначає загальну структуру процесу такого співробітництва.
Хоча ця структура і не повністю відноситься до сфери безпеки товарів,
але у цьому плані вона є беззаперечно корисною.

У Співтоваристві за відсутності внутрішніх кордонів дефектний товар,
вироблений в одній країні, може часто продаватися в іншій, куди
потрапляє через велику кількість каналів і перетинаючи кордони інших
країн. Ефективні заходи із захисту інтересів усіх громадян ЄС можуть
бути прийняті лише за умови, що інформація стосовно такого товару буде
надана усім органам. Більше того, зобов’язання співпрацювати може
насправді забезпечити вирішення багатьох двосторонніх проблем,
спричинених розбіжностями у національних нормах у негармонізованих
секторах та, можливо, прискорення їх взаємного визнання у країнах ЄС
HYPERLINK \l “bookmark188” . У Резолюції Ради ЄС від 16 червня 1994 про
розвиток адміністративної співпраці для імплементації та застосування
законодавства Співтовариства в рамках внутрішнього ринку підтверджуються
керівні принципи, визначені Європейською Комісією, і їй відводиться
вирішальна роль в організації цієї співпраці на практиці. HYPERLINK \l
“bookmark187″

Ця структура засновується на 4 елементах, визначених у Комюніке Комісії:

головна необхідна умова – взаємодопомога країн-членів. На практиці дана
умова має дозволити країні-члену отримувати інформацію, якої вона
потребує, від іншої або ж надавати інформацію іншим країнам-членам, якщо
проблема стосується декількох із них або становить інтерес для всього
Співтовариства;

принцип відкритості. Інформація проходить через мережу чітко визначених
кореспондентів, про яких мають бути проінформовані всі
країни-члени і

Єврокомісія. Це стосується інформації про посадових осіб, відповідальних
за застосування відповідних законодавчих норм та центральний
координаційний центр у кожній країні-члені, який відіграє роль
кореспондента для таких же центрів в інших країнах-членах та
Єврокомісії, і проводить моніторинг виконання норм Співтовариства;

принцип пропорційності, який передбачає певні межі адміністративного
співробітництва. Це означає, що органи обмежують свої взаємні запити
інформацією, якої вони потребують;

принцип конфіденційності. Для секторів, де за думкою Комісії має бути
встановлена тісніша адміністративна співпраця, повністю застосовується
Директива про загальну безпеку товарів.

6.2. Особливе значення Директиви 2001/95 про загальну безпеку товарів

З метою мінімізації розбіжностей у системах ринкового нагляду
країн-членів, у новій Директиві 2001/95 наголошується на необхідності
розробки спільного підходу країн-членів до ринкового нагляду для
забезпечення його ефективного функціонування.

У ст. 9 Директиви на країни більш конкретно покладається обов’язок
забезпечити розробку підходів, які б визначали відповідні заходи і
процедури, що включає в себе:

прийняття, періодичне оновлення та імплементацію секторальних програм
ринкового нагляду за категоріями товарів та ризиків, і моніторинг
заходів ринкового нагляду, їх результатів і отриманих даних;

розвиток і оновлення наукових та технічних знань щодо безпеки товарів;

періодичний перегляд та оцінку функціонування системи ринкового нагляду
і її ефективності;

забезпечення країнами-членами надання можливості споживачам та іншим
зацікавленим сторонам подавати компетентним органам скарги щодо безпеки
товарів.

До того ж з метою посилення адміністративної співпраці між
країнами-членами у ст. 10 Директиви передбачено встановлення мережі між
країнами-членами під назвою „Європейська мережа з питань безпеки
товарів”.

Основними цілями роботи мережі, серед інших, є: обмін інформацією щодо
оцінки ризиків, небезпечних товарів, методів тестування і результатів
тестів; спільні нагляд та проекти перевірок; обмін досвідом тощо.

Технічне регулювання в Україні

Вступ

Життя у суспільстві неминуче приводить до необхідності підпорядкування
багаторазово повторюваних дій людей деяким загальним принципам та
правилам. Інакше досягнення оптимального рівня упорядкованості в
відносинах між ними було б неможливим. Немає ні одної сфери, де була б
відсутня необхідність упорядкування діяльності людей. ак, діяльність
людей у соціальній сфері обумовлюється законами розвитку суспільства, а
регулювання відносин між ними відбувається за допомогою соціальних норм.

Взаємодія людини з предметами природи і техніки обумовлюється законами
природи і техніки. На розвиток техніки впливає наукової технічний
прогрес, поява нових матеріалів неминуче веде до стандартизації у
виготовленні продукції. Правила, яких мусять додержуватися люди при
взаємодії з предметами природи та різними технічними засобами, називають
технічними нормами. Якщо за їх порушення встановлена юридична
відповідальність, вони стають юридично обов’язковими. В вітчизняній
правовій науці такі технічні норми називають техніко-юридичними.

Після розпаду Радянського Союзу Україна отримала систему стандартизації,
яка була створена на принципах планової економіки і передбачала
дотримання всіх вимог стандартів, що надзвичайно жорстко регламентували
дрібні вимоги до продукції і послуг. Вони були обов’ язковими для всіх
суб’ єктів економічної діяльності і підлягали прискіпливому контролю з
боку державних органів. Найменше відхилення від установлених норм
каралося за законом. Ця система не відповідала інтересам і
виробників, і споживачів. Реформування системи стандартизації почалося
вже в незалежній Україні.

Розвиток ринкових відносин в Україні на початку 90-х років обумовив
необхідність розробки ефективного механізму за додержанням стандартів
норм і технічних правил. Були прийняті Декрети Кабінету Міністрів
України № 30-93 “Про державний нагляд додержання стандартів норм і
правил та відповідальність за їх порушення” від 8 квітня 1993 року;
№4693 „Про стандартизацію і сертифікацію” від 10 травня 1993 року.
Відповідно до цих нормативних актів колишні стандарти СРСР та УРСР
залишались чинними до прийняття нових стандартів. Але це було
половинчасте рішення: треба було створювати нову систему технічного
регулювання. Першим кроком у цьому напрямку стало прийняття 17 травня
2001 року законів України № 24-08-Ш „Про стандартизацію”, № 2406-Ш,”Про
акредитацію органів з оцінки відповідності” №24-07-Ш, які відповідають
вимогам технічного регулювання, що діють в ЄС.

З набуттям самостійності Україна відійшла від обов’язковості стандартів
і вступила в міжнародні організації. З 1993 року Україна стала
повноважним членом міжнародної організації зі стандартизації (ISO) та
міжнародної електротехнічної комісії (IEC), членом-кореспондентом
Міжнародної організації законодавчої метрології, Європейського комітету
зі стандартизації, членом Міжнародної інформаційної мережі. Україна
взяла на себе зобов’ язання по наближенню законодавства, стандартів,
правил норм і сертифікації до європейських. В квітні 1997 року Україна
приєдналася до Європейського комітету з стандартизації (CEN) у статусі
„організація за перепискою”, а в грудні 2000 року – до Європейського
комітету із стандартизації в електротехніці (CENELEC) у статусі „філія,
що приєдналася (без права участі у технічній роботі)”

Відповідно до Закону України „Про стандартизацію” (далі – Закон)
діяльність у сфері стандартизації організує, координує і провадить
центральний орган виконавчої влади. Еволюція цього органу така: у 1991
році було створено Державний комітет України зі стандартизації,
метрології та якості продукції, у 1992 році – Державний комітет України
зі стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України),
згодом він став Державним комітетом України з питань технічного
регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України). Закон
регулює відносини, пов’ язані з діяльністю у сфері стандартизації та
застосуванням її результатів, і поширюються на суб’ єктів господарювання
незалежно від форми власності та видів діяльності, органи державної
влади, а також громадські організації. Дія Закону не поширюється на
ядерні матеріали, фармацевтичну продукцію, стандарти медичного
обслуговування, бухгалтерського обліку, освіти, а також інші соціальні
стандарти, сфера дії яких встановлюється відповідними законами.
Об’єктами стандартизації можуть бути продукція, процеси та послуги,
зокрема, матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність,
правила процедури, функції, методи чи діяльність (ст.4 Закону)
1.Принципи державної політики України у сфері стандартизації.

Закон „Про стандартизацію” закріплює основний принцип міжнародної
стандартизації – добровільність застосування стандартів. Але це не
значить, що держава усувається від технічного регулювання. Держава
повинна гарантувати покупцеві, що продукція безпечна для його здоров’ я
та життя. У ст. 5 Закону про це сказано так: „метою стандартизації в
Україні є забезпечення безпеки для життя та здоров’ я людини, тварин,
рослин, а також майна та охорони довкілля, створення умов для
раціонального використання всіх видів національних ресурсів та
відповідності стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню
технічних бар’єрів у торгівлі”.

Принципами державної політики у сфері стандартизації є:

забезпечення участі фізичних та юридичних осіб в розробці стандартів та
вільного вибору ними видів стандартів при виробництві та постачанні
продукції, якщо інше не передбачено законодавством;

відкритість та прозорість розроблення і прийняття

стандартів з урахуванням інтересів усіх

заінтересованих сторін, підвищення

конкурентоспроможності продукції вітчизняних

виробників;

доступність стандартів та інформації щодо них для користувачів;

відповідність стандартів законодавству;

адаптація до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану
національної економіки;

паритетність прямого впровадження в Україні міжнародних та
регіональних стандартів;

дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

участь у міжнародній (регіональній)стандартизації.

аким чином, реформування технічного регулювання в Україні виходить з
того, що держава залишає за собою лише функції контролю за безпекою
товарів і охороною навколишнього середовища. Власне організація
включення цих обов’ язкових вимог до технічних норм та систематичний
нагляд за їх дотриманням і є технічне регулювання.

2. Основні терміни з стандартизації

Перша стаття Закону містить легітимні визначення основних термінів
(понять) з стандартизації. Так,

Стандартизація – це діяльність, що полягає у встановленні положень для
загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих
завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній
сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції,
процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у
торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву;

національна стандартизація – це стандартизація, що проводиться на рівні
однієї країни;

стандарт – документ, що встановлює для загального і багаторазового
застосування правила, загальні принципи або характеристики, які
стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального
ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому
порядку на основі консенсусу.

нормативний документ – документ, який установлює правила, загальні
принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів.
цей термін охоплює такі поняття як „стандарт”, „кодекс усталеної
практики” та „технічні умови”

кодекс усталеної практики (звід правил) – документ, що містить практичні
правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного
обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс
усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим
документом;

технічні умови – документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні
відповідати продукція процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути
стандартом, частиною стандарту або окремим документом;

технічний регламент – нормативно-правовий акт, прийнятий органом
державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи
послуг безпосередньо або через посилання на стандарти чи відтворює їх
зміст.

В Законі також визначаються інші терміни із стандартизації, такі як:
міжнародна стандартизація, регіональна стандартизація, міжнародний та
регіональний стандарти, орган стандартизації, консенсус.

3.Організація роботи зі стандартизації

В Україні роботи із стандартизації можуть проводити: центральний орган
виконавчої влади у сфері стандартизації (Держспоживстандарт України з
жовтня 2002 року ), рада стандартизації, технічні комітети
стадартизації, інші суб’єкти, що займаються стандартизацією.

Центральний орган виконавчої влади здійснює такі функції:

встановлює правила розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни
та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації
за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації;

бере участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів та інших
нормативно – правових актів;

формує програму робіт із стандартизації та координує її реалізацію;

вживає заходів щодо гармонізації розроблюваних національних стандартів з
відповідними міжнародними (регіональними) стандартами;

співпрацює у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;

вживає заходів щодо виконання зобов’ язань, зумовлених участю в
міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації;

приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних
комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;

організовує надання інформаційних послуг з питань стандартизації;

організовує створення і ведення національного фонду нормативних
документів та національного центру міжнародної інформаційної мережі
ISONET WTO.

Роботу із стандартизації в галузі будівництва та промисловості
будівельних матеріалів організовує Державний комітет будівництва,
архітектури та житлової політики України. Правила оформлення стандартів,
що розробляються цим комітетом, мають відповідати вимогам державної
системи стандартизації.

Рада стандартизації (далі – Рада) – є колегіальним
консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України.
Персональний склад Ради та положення про неї затверджує Кабінет
Міністрів України. Основною метою діяльності Ради є налагодження
взаємодії між виробниками, споживачами продукції та органами державної
влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації, сприяння розвитку
стандартизації. Рада формується на паритетних засадах із представників
органів виконавчої влади, центрального органу виконавчої влади у сфері
стандартизації, суб’єктів господарювання, Національної академії наук
України, галузевих академій наук та відповідних громадських організацій.
Діяльність Ради ґрунтується на засадах відкритості та гласності.
Основною функцією Ради є вивчення, аналіз та розроблення пропозицій щодо
вдосконалення діяльності у сфері стандартизації стосовно:

створення технічних комітетів стандартизації та визначення напрямів їх
діяльності;

прийняття міжнародного, регіонального чи іншого стандарту як
національного стандарту;

проведення експертиз проектів технічних регламентів та інших нормативних
документів з питань технічного регулювання;

– програм робіт із стандартизації. Рада має право:

одержувати від органів виконавчої влади інформацію і матеріали з питань,
що належать до її компетенції;

залучати в разі потреби у встановленому порядку до роботи в Раді
спеціалістів органів виконавчої влади, науково-дослідних установ та
організацій;

вносити пропозиції до відповідних органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування з питань, що належать до її відання.

Технічні комітети стандартизації. Центральний орган виконавчої влади у
сфері стандартизації створює технічні комітети, на які покладаються
функції з розроблення, розгляду та погодження міжнародних (регіональних)
та національних стандартів. ехнічні комітети стандартизації формуються з
урахуванням принципу представництва всіх заінтересованих сторін. До
роботи в технічних комітетах стандартизації залучаються на добровільних
засадах уповноважені представники органів виконавчої влади, органів
місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання та їх об’єднань,
науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок)
споживачів, відповідних громадських організацій, провідні науковці і
фахівці. Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів
здійснюють їх секретаріати. Положення про технічні комітети затверджує
центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації. ехнічні
комітети стандартизації не можуть мати на меті одержання прибутку від
своєї діяльності.

Інші суб’єкти, що займаються стандартизацією.

Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки
Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи
виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб’єкти
господарювання та їх об’єднання, відповідні громадські організації мають
право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень,
установлених законом, з урахуванням своїх господарських та професійних
інтересів організовувати і виконувати роботи із стандартизації, зокрема:

розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти
відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх
розроблення, позначення та застосування;

подавати до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації
пропозиції щодо створення технічних комітетів стандартизації та
розроблення національних стандартів чи прийняття як національних
стандартів міжнародних (регіональних) чи власних стандартів;

представляти Україну у відповідних міжнародних та регіональних
спеціалізованих організаціях із стандартизації, виконувати зобов’язання,
які передбачені відповідними положеннями цих організацій;

створювати і вести інформаційні фонди нормативно-правових актів та
нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та
інформаційного обміну;

видавати і розповсюджувати власні стандарти, документи спеціалізованих
міжнародних, регіональних організацій із стандартизації, членами яких
вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень цих організацій або
відповідних договорів, а також делегувати ці повноваження іншим
юридичним особам;

– інформувати центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації
про роботи із стандартизації за своїми напрямами.

Заінтересовані особи мають право брати участь у сфері стандартизації,
розглядати проекти розроблюваних національних стандартів та надавати
розробникам відповідні пропозиції та зауваження до них. Міністерство
оборони України, враховуючи особливості сфери оборони, визначає порядок
застосування стандартів для забезпечення потреб оборони України
відповідно до покладених на нього функцій.

4. Правила розроблення, прийняття, перегляду, припинення дії
національних стандартів

Залежно від рівня суб’єкта стандартизації, який приймає чи схвалює
стандарти, розрізняють:

національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори,
прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері
стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного
застосування;

стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи
схвалені іншими суб’єктами, що займаються стандартизацією.

Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної
торгівлі, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції та
бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з
метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт,
чи надавати перевагу виробнику продукції або продукції залежно від місця
її виготовлення.

Об’єкт стандартизації може бути об’єктом інтелектуальної чи промислової
власності, якщо розробник стандарту в установленому законодавством
порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об’єкт.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації з урахуванням
суспільної потреби у стандартах, державних пріоритетів, пропозицій
технічних комітетів стандартизації та інших суб’єктів стандартизації
щороку формує програму робіт із стандартизації (далі – програма), яка
включає перелік національних стандартів, прийнятих до розроблення.
Програма публікується один раз на шість місяців в офіційному виданні
центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації та
розміщується в інформаційних мережах.

Національні стандарти розробляються технічними комітетами
стандартизації, а в разі їх відсутності – іншими суб’єктами
стандартизації, що мають для цього відповідний науково-технічний
потенціал.

Правила та порядок розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни
та припинення дії національних стандартів, які встановлюються
центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, повинні
передбачати:

критерії врахування чи відхилення пропозицій щодо розроблення
національних стандартів;

критерії визначення розробників національних стандартів;

визначення пріоритетів щодо застосування міжнародних (регіональних)
стандартів;

механізм апеляції;

інформування заінтересованих сторін про стан робіт у сфері національної
стандартизації. Строк розгляду проекту національного стандарту та
подання відгуків не може бути меншим, ніж 60 днів від дня його
опублікування;

ознайомлення за рівних умов з проектами національних стандартів усіх
заінтересованих сторін.

Під час схвалення або прийняття національного стандарту центральний
орган виконавчої влади у сфері стандартизації визначає дату надання
стандарту чинності з урахуванням часу на виконання підготовчих заходів
щодо його впровадження.

Перелік національних стандартів, схвалених та прийнятих протягом місяця,
публікується наступного місяця в офіційному виданні центрального органу
виконавчої влади у сфері стандартизації.

Міжнародні (регіональні) стандарти запроваджуються як національні
стандарти за умови їх прийняття центральним органом виконавчої влади у
сфері стандартизації.

Прийняття міжнародного (регіонального) стандарту – це опублікування
національного стандарту, що ґрунтується на відповідному міжнародному
(регіональному) стандарті, чи підтвердження того, що міжнародний
(регіональний) стандарт має той самий статус, що і національний
стандарт, із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного
(регіонального) стандарту.

Перевірку чинних національних стандартів на відповідність законодавству,
інтересам держави, потребам споживачів, рівню розвитку науки і техніки,
вимогам міжнародних (регіональних) стандартів здійснюють відповідні
технічні комітети або інші суб’єкти стандартизації відповідно до Закону.
Стандарти на продукцію перевіряються не рідше одного разу на п’ять
років. За результатами перевірки відповідні технічні комітети або інші
суб’єкти стандартизації подають пропозиції про перегляд, зміни чи
скасування стандартів до центрального органу виконавчої влади у сфері
стандартизації.

Перегляд, в результаті якого розроблюється новий національний стандарт
або вносяться зміни до чинного стандарту, здійснюється у порядку,
встановленому для розроблення стандартів.

Припинення дії національного стандарту здійснює центральний орган
виконавчої влади у сфері стандартизації у разі припинення випуску
продукції, регламентованої цим стандартом, а також у разі розроблення,
схвалення або прийняття замість нього іншого стандарту за поданням
відповідного технічного комітету стандартизації або іншого суб’єкта
стандартизації відповідно до цього Закону.

Інформація про зміни, текст змін національних стандартів публікується в
офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері
стандартизації не пізніше, ніж за 90 днів до терміну надання їм
чинності.

5. Порядок застосування стандартів

Стандарти застосовуються на добровільних засадах, якщо інше не
встановлено законодавством. Стандарти застосовуються безпосередньо чи
шляхом посилання на них в інших документах. Застосування стандартів чи
їх окремих положень стає обов’язковим:

для всіх суб’єктів господарювання, якщо це передбачено в технічних
регламентах чи інших нормативно-правових актах;

для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи
постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;

для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про
відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих
стандартів у її маркуванні;

для виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована щодо
дотримання вимог стандартів.

Міжнародні (регіональні) стандарти та стандарти інших країн, якщо їх
вимоги не суперечать законодавству України, можуть бути застосовані в
Україні в установленому порядку шляхом посилання на них у національних
та інших стандартах.

Стандарти, застосовані під час виготовлення продукції, повинні
зберігатися у виробника протягом 10 років після випуску останнього
виробу даного виду продукції.

ехнічні регламенти та інші нормативно-правові акти встановлюють
обов’язкові вимоги щодо:

захисту життя, здоров’я та майна людини;

захисту тварин, рослин;

охорони довкілля;

безпеки продукції, процесів чи послуг;

запобігання введенню в оману стосовно призначення та безпеки продукції;

усунення загрози для національної безпеки.

У разі посилання на стандарти в технічних регламентах, інших
нормативно-правових актах зазначається, чи є дотримання певних
стандартів єдиним або тільки одним із шляхів виконання вимог цих
документів. Виробник чи постачальник має довести, що продукція,
вироблена без застосування цих стандартів, відповідає вимогам
відповідних технічних регламентів або інших нормативно-правових актів.

У разі виникнення об’єктивних перешкод для застосування певних
обов’язкових вимог національного стандарту виробник чи постачальник
продукції зобов’язаний повідомити про це центральний орган виконавчої
влади у сфері стандартизації. Одночасно виробник може звернутися до
центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації з
пропозиціями щодо скасування, позачергового перегляду та внесення
відповідних змін до цього стандарту, або з обґрунтованим клопотанням про
надання дозволу на тимчасовий випуск продукції з відхиленнями від
зазначених обов’язкових вимог. Центральний орган виконавчої влади у
сфері стандартизації вивчає обґрунтованість звернення виробника,
проводить у разі потреби необхідні експертизи і за наявності підстав
після погодження із відповідним центральним органом виконавчої влади, що
здійснює контроль за дотриманням відповідних вимог національного
стандарту, може надати такий дозвіл і встановити обмеження терміну його
дії.

У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом)
визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлені технічними регламентами
або іншими нормативно-правовими актами України, дозволяється
застосовувати норми угоди (контракту), якщо вони не суперечать
законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції,
її зберігання та транспортування на території України.

Державний нагляд за дотриманням вимог технічних регламентів або інших
нормативно-правових актів здійснюється в порядку, встановленому
законодавством. Особи, винні в порушенні законодавства у сфері
стандартизації, несуть відповідальність згідно з законами України.

6. Знак відповідності національним стандартам

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації має право
встановлювати знак відповідності продукції національним стандартам.

Національний знак відповідності продукції національним стандартам –
знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції всім вимогам
стандартів, які поширюються на цю продукцію.

Опис та правила застосування національного знака відповідності продукції
національним стандартам встановлюються центральним органом виконавчої
влади у сфері стандартизації.

Відповідність продукції національним стандартам добровільно
підтверджується у порядку, встановленому центральним органом виконавчої
влади у сфері стандартизації.

7. Юридична природа нормативних документів зі стандартизації

Законом України „Про стандартизацію” введено такі категорії нормативних
документів (НД), як кодекс усталеної практики, технічний регламент,
технічні умови, стандарт і визначено їх поняття (ст. 1 Закону), але
тільки в визначенні технічного регламенту вказано, що це
нормативно-правовий акт. В визначеннях інших НД така вказівка відсутня.
Тож складається враження, що в цих НД закріплюються тільки технічні
норми, яким повинні відповідати продукція, процеси та послуги, і
виробники можуть їх не додержуватися, тому що вони є добровільними. аке
враження не є правильним, оскільки воно суперечить український правовій
дійсності. Стандарти і інші НД стають добровільними лише після того, як
в них будуть включені обов’язкові вимоги з безпеки для життя і здоров’я
людей, з охорони навколишнього середовища, передбачені ст. 13 Закону та
іншими нормативно-правовими актами. Порушення обов’ язкових технічних
вимог, закріплених в НД, тягне за собою юридичну відповідальність.
Іншого і не може бути, тому що невиконання вимог технічних норм створює
складні юридичні факти, які в структурі багатьох правових норм
представлені диспозиціями, тобто формулюють правила поведінки, права та
обов’ язки.

Звичайно, було б дуже добре, якби усі діючи сьогодні в Україні НД,
багато з яких були затверджені ще за часів СРСР, знайшли відображення в
нормативно-правових актах, прийнятих органом державної влади (технічних
регламентах), як воно і передбачено реформою технічного регулювання. Але
це великий обсяг роботи, його виконання вимагає багато часу і коштів.
ак, після введення в дію Закону України „Про стандартизацію” (17 травня
2001 року) пройшло вже більше трьох років. За цей час розроблено тільки
одинадцять технічних регламентів:

Про модулі процедур оцінювання відповідності та принципи маркування
національним знаком відповідності, які повинні застосовуватися в
технічних регламентах з підтвердження відповідності;

Про безпеку іграшок;

Про підтвердження відповідності максимально дозволеного споживання
електроенергії холодильними приладами;

Про безпеку низьконапруженого обладнання (куди входить побутова і
виробнича апаратура використовувана в діапазонах напруги від 50 до 1000
вольт перемінного струму);

Про неавтоматичні зважувальні прилади;

Про безпеку газових приладів;

Про безпеку водогрійних котлів, що працюють на рідкому паливі;

Про безпеку обладнання, що працює під тиском;

Про безпеку простих посудин високого тиску;

Про безпеку ліфтів;

Про підтвердження відповідності електромагнітної сумісності технічних
засобів.

В перелічених регламентах враховані вимоги відповідних європейських
директив. Всі вони передані на розгляд Кабінету Міністрів України. Вони
ще не введені в дію, оскільки прийнято лише один технічний регламент.
Більше того, Кабінет Міністрів

України частково делегував свої повноваження в цій сфері
Держспоживстандарту України HYPERLINK \l “bookmark199” 1 .

:Мухаровський М. Реформування системи технічного регулювання в Україні
триває // Стандартизація, сертифікація, якість. 2003, №1. – с.11.

8. Впровадження технічних регламентів

Разом із прийняттям регламентів передбачаються заходи щодо їх
впровадження. ак, виокремлюються три етапи: підготовчий, перехідний та
кінцевий. На підготовчому етапі здійснюється:

Формування переліку національних стандартів, застосування яких може
служити доказом відповідності технічному регламенту;

Організація розроблення та прийняття національних стандартів,
гармонізованих з європейськими і міжнародними стандартами;

Уповноваження органів з оцінки відповідності;

Створення державного ринкового нагляду;

На перехідному етапі провадиться:

Приведення чинних норм українського права у відповідність з положеннями
технічного регламенту;

Організація ефективного ринкового нагляду

Впровадження процедур підтвердження відповідності за вибором виробника;

Поетапне скасування обов’язкових національних стандартів та інших НД і
введення в дію добровільних національних стандартів, гармонізованих з
європейськими.

На кінцевому етапі вводяться в дію усі положення технічного регламенту.

9. Державна система стандартизації України

На даний момент розроблено тільки перші сім стандартів державної системи
стандартизації. Вони позначаються перед номером стандарту цифрою 1.
Позначення державного стандарту складається з індексу (ДСТУ),
реєстраційного номера, присвоєного йому при затвердженні, і
відокремлених тире двох останніх цифр року. У позначенні державного
стандарту, що входить до комплексу (системи), в його реєстраційному
номері перші цифри з крапкою визначають комплекс стандарту. ак до
державної системи стандартизації належать:

ДС У 1.1-2001 Державна система стандартизації України. Стандартизація та
сумісні види діяльності. ерміни та визначення основних понять;

ДСТУ 1.2-93 Державна система стандартизації України. Основні положення;

ДС У 1.2-93 Державна система стандартизації України. Порядок розроблення
державних стандартів;

ДС У 1.3-93 Державна система стандартизації України. Порядок
розроблення, побудови викладу, узгодження, затвердження, позначення та
реєстрації технічних умов;

ДСТУ 1.4-93 Державна система стандартизації України. Стандарт
підприємства. Основні положення;

ДСТУ 1.5-93 Державна система стандартизації України. Загальні вимоги до
побудови, викладу, оформлення та змісту стандартів;

ДСТУ 1.6-97 Державна система стандартизації України. Порядок державної
реєстрації галузевих стандартів, стандартів науково-технічних та
інженерних товариств і спілок.

Перша цифра інших систем стандартів України може бути 2-3 і далі.
Наприклад, стандарти Єдиної системи конструкторської документації (ЄСКД)
позначаються перед номером стандарту цифрою 2; Єдиної системи
технологічної документації (ЄС Д) позначаються перед номером стандарту
цифрою 3; системи розробки і впровадження продукції на виробництво
(СРВП) позначаються перед номером стандарту цифрою 15 HYPERLINK \l
“bookmark202″ 1 .

Характеристику інших систем стандартів див. Метрологія стандартизація,
управління якістю і сертифікація: Підручник / Р.В. Бичківський,
П.Г.Столярчук, П.Р. Гамула 2-е вид.- Львів: видавництво Національного
університету „Львівська політехніка”, 2004. – с.31-33.

10. Державна Система сертифікації продукції (УкрСЕПРО).

Сертифікацією називають дію (лат. certus – вірний та facio – роблю), яка
підтверджує відповідність виробу визначеним в НД вимогам (стандартам,
технічним умовам, та іншим). За допомогою сертифікації третя сторона
(уповноважений чи акредитований орган) письмово засвідчує відповідність
виробу (продукції) заданим вимогам. В Україні створена державна Система
сертифікації (УкрСЕПРО), яка побудована і діє відповідно до принципів і
правил, регламентованих міжнародними і європейськими нормативними
документами міжнародних організацій із стандартизації і сертифікації,
насамперед документами ISO, IEC, ILAC, європейськими стандартами, а
також ДСТУ. Так, в Угоді про технічні бар’єри у торгівлі передбачено:
„забезпечити, щоб технічні регламенти та стандарти.. , а також процедури
оцінки відповідності технічним регламентам і стандартам не створювали
невиправданих перепон для міжнародної торгівлі” HYPERLINK \l
“bookmark204″ . Основні терміни, поняття та визначення в Системі
УкрСЕПРО (надалі – Система) відповідають ДСТУ 2462-94, ДСТУ ISO
9000-2001 та Закону України „Про підтвердження відповідності”. В Системі
здійснюється:

сертифікація продукції, процесів, послуг;

сертифікація систем якості;

атестація виробництва;

акредитація випробувальних лабораторій, центрів;

атестація аудиторів.

Національна Система сертифікації України передбачає встановлення на
державному рівні органів, які здійснюють нагляд за якістю продукції, що
випускається. а також участь дослідницьких лабораторій і лабораторій
метрологічного забезпечення.

В системі взаємодіють такі організаційні ланки:

Національний орган з сертифікації

(Держспоживстандарт України);

науково-дослідні заклади;

державні підприємства, центри стандартизації, метрології та
сертифікації;

Управління у справах захисту прав споживачів;

обласні лабораторії з контролю за якістю продуктів;

штат аудиторів.

Діяльність цих ланок має відповісти вимогам стандартів:

ДСТУ 3410-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення;

ДС У 3411-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з
сертифікації продукції та порядок їх акредитації;

ДС У 3412-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до випробувальних
лабораторій та порядок їх акредитації;

ДС У 3413-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення
сертифікації продукції;

ДСТУ 3414-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Атестація виробництва.
Порядок здійснення;

ДСТУ 3415-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Реєстр Системи;

ДСТУ 3416-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок реєстрації об’єктів
добровільної сертифікації;

ДСТУ 3417-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Процедура визнання
сертифікації продукції, що імпортується; ДСТУ 3418-96 Система
сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до аудиторів та порядок їх атестації;

ДСТУ 3419-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Сертифікація системи якості.
Порядок проведення;

ДС У 3420-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги

до органів з сертифікації систем якості та порядок їх акредитації.

11. Принципи державної політики у сфері підтвердження відповідності.

Державна політика у сфері підтвердження відповідності базується на
принципах:

координації дій органів виконавчої влади у сфері підтвердження
відповідності, розмежування їх повноважень та уникнення дублювання;

неупередженості, прозорості та доступності процедур підтвердження
відповідності;

застосування з урахуванням існуючої міжнародної практики способів
підтвердження відповідності залежно від потенційного ризику;

забезпечення ідентичних процедур підтвердження відповідності продукції
вітчизняного та іноземного походження;

гармонізації національних нормативно-правових актів з підтвердження
відповідності з міжнародними та європейськими;

сприяння розвитку сфери підтвердження відповідності в законодавчо
нерегульованій сфері;

дотримання вимог щодо конфіденційності інформації, отриманої в
результаті робіт з підтвердження відповідності;

забезпечення повного та всебічного інформування з питань підтвердження
відповідності всіх заінтересованих сторін.

12. Порядок підтвердження відповідності в законодавчо регульованій
сфері.

До введення в дію технічних регламентів згідно з вимогами Декрету
Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію”, тобто на
перехідний період залишається чинним „Перелік продукції, що підлягає
обов’язковій сертифікації в Україні”, а підтвердження відповідності
поділяється на сфери: законодавчо регульовану та законодавчо
нерегульовану.

Процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері
для окремих видів продукції, які можуть становити небезпеку для життя та
здоров’я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля,
запроваджується технічними регламентами з підтвердження відповідності.

Із введенням в дію технічних регламентів з підтвердження відповідності
спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері
підтвердження відповідності офіційно публікує перелік національних
стандартів, добровільне застосування яких може сприйматись як доказ
відповідності продукції вимогам технічних регламентів. Виробник чи
постачальник також має право підтвердити відповідність продукції вимогам
технічних регламентів іншими, ніж відповідність стандартам, шляхами,
передбаченими цими регламентами HYPERLINK \l “bookmark207” .

Декларування відповідності в законодавчо регульованій сфері виробник
забезпечує підтвердження відповідності та складає декларацію про
відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження
відповідності на цей вид продукції. Якщо виробник не є резидентом
України, він призначає в установленому законодавством порядку
уповноважену особу – резидента України для підтвердження відповідності.

Форма, зміст та термін зберігання декларації про відповідність
встановлюються технічним регламентом з підтвердження відповідності.

Виробник зобов’язаний надавати органам, що здійснюють державний нагляд у
сфері підтвердження відповідності, декларацію про відповідність та
документацію, що підтверджує декларовану відповідність протягом
встановленого законодавством строку їх зберігання.

Сертифікація в законодавчо регульованій сфері провадиться згідно з
вимогами технічних регламентів з підтвердження відповідності. За
результатами проведення сертифікації у разі позитивного рішення
уповноваженого органу з сертифікації заявникові видається сертифікат
відповідності, зразок якого затверджується спеціально уповноваженим
центральним органом виконавчої влади у сфері підтвердження
відповідності. Підтвердження відповідності здійснюється акредитованими в
установленому законодавством порядку органами із сертифікації будь-якої
форми власності, які уповноважені на здійснення цієї діяльності в
законодавчо регульованій сфері.

Уповноваженими органами із сертифікації можуть бути виключно резиденти
України. Уповноважені органи із сертифікації ведуть реєстри виданих
сертифікатів відповідності, свідоцтв про визнання відповідності та
подають в установленому порядку інформацію про них до державного реєстру
сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання відповідності.

Уповноважені органи із сертифікації мають право укладати за погодженням
із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері
підтвердження відповідності угоди про взаємне визнання результатів робіт
з підтвердження відповідності з уповноваженими органами інших країн.

Обов’язки виробників та постачальників продукції, яка підлягає
підтвердженню відповідності в законодавчо регульованій сфері, Виробник
зобов’язаний:

сприяти проведенню всіх процедур підтвердження відповідності,
встановлених для конкретного виду

продукції;

наносити на продукцію національний знак відповідності в законодавчо
регульованій сфері;

компенсувати споживачам продукції завдані їм збитки в разі виявлення
невідповідності продукції вимогам, зазначеним у декларації про
відповідність та/або сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання
відповідності.

Постачальник зобов’язаний:

реалізовувати продукцію за умови наявності копії сертифіката
відповідності та/або копії декларації про відповідність чи копії
свідоцтва про визнання відповідності в порядку, визначеному
законодавством;

припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам
нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у
сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.

Державний нагляд за дотриманням вимог з підтвердження відповідності в
законодавчо регульованій сфері здійснюється в порядку, встановленому
законодавством.

Особа, яка є заявником з підтвердження відповідності, може оскаржити дії
та рішення уповноваженого органу з сертифікації шляхом подання скарги до
апеляційної комісії або в судовому порядку. Скарги розглядаються
апеляційними комісіями, що створюються при уповноважених органах з
сертифікації.

ипове положення про апеляційні комісії та порядок розгляду ними скарг
затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої
влади у сфері підтвердження відповідності. У разі незгоди однієї із
сторін з рішенням апеляційної комісії воно може бути оскаржено у
спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у сфері
підтвердження відповідності.

13. Підтвердження відповідності в законодавчо нерегульованій сфері

Виробник може складати декларацію про відповідність за власною
ініціативою або на підставі договору із споживачем, при цьому він несе
відповідальність за включення недостовірних відомостей у декларацію
згідно із законами України.

Сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері провадиться на
добровільних засадах у порядку, визначеному договором між заявником
(виробником, постачальником) та органом із сертифікації. При цьому
підтверджується відповідність продукції, систем якості, систем
управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу будь-яким
заявленим вимогам.

Орган із сертифікації встановлює правила проведення сертифікації,
визначає учасників робіт із сертифікації. Сертифікація на добровільних
засадах може провадитися також органами із сертифікації, уповноваженими
на провадження робіт у законодавчо регульованій сфері.

Література та нормативні акти:

Декрет Кабінету Міністрів України 8 квітня 1993 року № 3093 “Про
державний нагляд додержання стандартів норм і правил та відповідальність
за їх порушення”

Декрет Кабінету Міністрів України 10 травня 1993 року №46-93 „Про
стандартизацію і сертифікацію”

Закон України „Про стандартизацію” від 17 травня 2001 р. №2408-Ш //
Відомості Верховної Ради України, 2001, № 31.

От. 145.

Закон України „Про підтвердження відповідності” від 17 травня 2001 р. №
2406-Ш // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 32. – От. 169.

Закон України „Про акредитацію органів з оцінки відповідності” від 17
травня 2001 р. №2407-Ш // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №
32. – От. 17.

Наказ Державного комітету стандартизації, метрології і сертифікації
України „Про затвердження Переліку продукції, що підлягає обов’язкової
сертифікації в Україні” від 30 серпня 2002 року № 498 // Офіційний
вісник України. – 2002.

№ 40. – От. 1892.

Порядок внедрения модульного подхода оценки соответствия с учетом
требований директив Европейского Ооюза, утвержд. приказом
Государственного комитета Украины по стандартизации, метрологии и
сертификации от 10 января 1999г. № 2

Кошман К. Прийняття та впровадження міжнародних стандартів в Україні //
Підприємництво, господарство та право.-2002. – №1.- О. 103-105.

Кошман К. Становлення та розвиток стандартизації в Україні //
Підприємництво, господарство та право. – 2002. -№11. – С. 38-40.

Овчаренко Р.В. Основные направления адаптации украинского
законодательства к европейскому в сфере технического регулирования //
Вестник Донецкого национального университета: Серия В. «Экономика и
право». №1 – 2004 С. 321-329.

Чувпило О.О. Регулювання стандартизації за правом Європейського Союзу
(ЄС) // Економіка та право. Науковий журнал. – 2004. № 1(8). – с. 9-12.

Додаток 1. Законодавство ЄС та корисні документи, що стосуються
стандартизації і гармонізації

Guidance document on the relationship between the General product Safety
directive and certain sector directives with provisions on product
safety, DG Sanco, November 2003

Communication from the Commission to the Council and the European
Parliament of 7 May 2003, Enhancing the Implementation of the New
Approach directives, Doc COM (2003) 240 final

Directive 2001/95/EC of the European Parliament and of the Council of 3
December 2001 on general product safety, 0.J. L 11/4 of 15.1.2002

Green Paper on integrated product policy of 7 February 2001, Doc
COM(2001) 68 final

European Commission, Guide to the implementation of directives based on
the new approach and the global approach, 2000

Directive 98/48 of the European Parliament and of the Council of 20 July
1998 amending Directive 98/34/EC laying down a procedure for the
provision of information in the field of technical standards and
regulations, 0.1. L217/18 of 5.8.98

Directive 98/34/EC of the European Parliament and of the Council of 22
June 1998 laying down a procedure for the provision of information in
the field of technical standards and regulations, 0.1. 1204/37 of
21.7.98

European Commission, Report on the Efficiency and the Accountability in
European Standardisation under the New Approach, doc COM (1998) 291
final of 13.5.1998

Додаток 2. Корисні веб-сайти

Веб-сторінка ANEC: HYPERLINK “http://www.anec.org/” www.anec.org

Веб-сторінка CEN: HYPERLINK “http://www.cenorm.be/” www.cenorm.be

Веб-сторінка CENELEC: HYPERLINK “http://www.cenelec.be/” www.cenelec.be

Веб-сторінка ETSI: HYPERLINK “http://www.etsi.org/” www.etsi.org

Веб-сторінка ISO: HYPERLINK “http://www.iso.ch/” www.iso.ch

Веб-сторінка IEC: HYPERLINK “http://www.iec.ch/” www.iec.ch

Портал інформації про законодавчі акти Нового підходу і стандартизацію
згідно із ним: HYPERLINK “http://www.newapproach.org/”
www.newapproach.org

World standards services network – сайт, що містить посилання на органи
стандартизації у світі: HYPERLINK “http://www.wssn.net/wssn/”
www.wssn.net/wssn/

Ф.Маніє

‘ехнічні правила і стандарти в ЄО

Українською мовою

О.О.Чувпило

ехнічне регулювання в Україні

Українською мовою

Навчальний посібник

Програма Тасіє Європейського Ооюзу, Проект “Правничі студії в Україні:
Київ та окремі регіони “. Оерія “Право ЄЄ”. Книга шіснадцята.

Підписано до друку 29.11.2004. Формат 148×210 Тираж 110 екз. Видавництво
ІМВ КНУ імені Тараса Шевченка, Київ

Guide to the implementation of directives based on the new approach and
the global approach, 2000, c. 17

COM (89) 209 final SYN 208

European Commission, Guide to the implementation of directives based on
the new approach and the global approach, 2000, c. 34

Com (2003)204 final, c. 12-13

European Commission, Guide to the implementation of directives based on
the new approach and the global approach, 2000, c. 35

Communication from the Commission to the Council and the European
parliament “Enhancing the implementation of the new Approach
directives”, Brussels, 7.5.2003, COM (2003) 240 final, c. 6

там же, с. 7

Оиїйв, с. 36

Оиїйв, с. 36

Communication from the Commission to the Council and the European
parliament “Enhancing the implementation of the new Approach
directives”, Brussels, 7.5.2003, COM (2003) 240 final

Council Directive 93/68/EEC of 22 July 1993 amending Directives
87/404/EEC (simple pressure vessels), 88/378/EEC (safety of toys),
89/1O6/EEC (construction products), 89/336/EEC (electromagnetic
compatibility), 89/392/EEC (machinery), 89/686/EEC (personal protective
equipment), 90/384/EEC (non automatic weighing instruments), 90/385/EEC
(active implantable medicinal devices), 90/396/EEC (appliances burning
gaseous fuels), 91/263/EEC (telecommunications terminal equipment),
92/42/EEC (new hot-water boilers fired with liquid or gaseous fuels) and
73/23/EEC (electrical equipment designed for use within certain voltage
limits)

OfficiaI Journal L 220, 30/08/1993 P. 0001 – 0022

European Commission, Guide to the implementation of directives based on
the new approach and the global approach, 2000, с. 44

Див. Communication from the Commission to the Council and to the
European Parliamnt of 2 December 1992 on the operation of the internal
market of the Community: follow-up to the Sutherland report; the
Communication from the Commission to the Council at its meeting on 22
December 1993 “To make the best use of the internal market: strategic
programme”.

Communication from the Commission to the Council and to the European
Parliament on 16 February 1994 on the development of administrative
cooperation for the implementation and application of the Community
legislation within the framework of the internal market, COM (94) 29
final

O.J.n C 179/2 of 1/7/94

Система світової торгівлі ГАТТ/СОТ в документах. – К.: УАЗТ,
2000.-с.128.

Див. Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в
Україні. -Київ: Держстандарт України, 2002. – 62 с.

ехнічні правила і стандарти в ЄС

PAGE 48

PAGE 47

ехнічні правила і стандарти в ЄС

PAGE 48

PAGE 45

ехнічні правила і стандарти в ЄС

PAGE 48

PAGE 47

ехнічні правила і стандарти в ЄС

PAGE 48

PAGE 47

ехнічні правила і стандарти в ЄС

PAGE 60

PAGE 59

ехнічні правила і стандарти в ЄС

PAGE 108

PAGE 107

ехнічні правила і стандарти в ЄС

PAGE 112

PAGE 109

Участь уповноваженого органу не вимагається. Також існує додатковий
Модуль Аа, який містить вищенаведені і деякі додаткові вимоги.

Модуль В Перевірка товару на відповідність знаку СЕ Етап розробки (після
якого має

виконуватись модуль щодо оцінки на фазі виробництва) Уповноважений орган
здійснює перевірку та підтверджує, що зразок даного товару відповідає
положенням відповідних директив. Якщо товар відповідає необхідним
вимогам відповідної директиви, виробнику видається сертифікат перевірки
товару на відповідність маркуванню СЕ і повідомляється про це іншим
спеціалізованим органам.

Модуль С Відповідність товару зразку Етап

виробництва.

Іде за модулем

В Виробник забезпечує і заявляє відповідність певного товару зразку (як
описано у сертифікаті перевірки товару на відповідність маркуванню СЕ) і
те, що товар задовольняє вимоги Директиви, дія якої розповсюджується на
даний товар.

Модуль Б Перевірка якості

виробництва Етап

виробництва.

Іде за модулем

В Виробник забезпечує функціонування системи якості виробництва,
здійснює перевірку і випробовування товару за

Модуль І Вид І Етап

санкцією і під контролем уповноваженого органу (стандарт EN ISO 9002).
Тоді заявляється, що товар відповідає зразку -згідно з перевіркою
відповідності товару маркуванню СЕ – і задовольняє нормативні
вимоги, що висуваються для даного товару.

Модуль E Перевірка якості товару Етап

виробництва. Іде за модулем В Виробник забезпечує функціонування системи
якості для перевірки і випробовування кінцевого продукту (але не на
стадії виробництва як у Модулі D), за санкцією і під контролем
уповноваженого органу

(стандарт EN ISO 9003).

оді заявляється, що товар відповідає зразку -згідно з перевіркою
відповідності товару маркуванню СЕ – і задовольняє нормативні
вимоги, дія яких розповсюджується на даний товар.

Модуль F Перевірка товару Етап

виробництва.

Іде за модулем В Уповноважений орган здійснює контроль відповідності
товару зразку – згідно з сертифікатом про перевірку
відповідності товару маркуванню СЕ, виданого згідно з

Модуль І Вид І Етап

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019